https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10313 Tue, 03 Nov 2026 21:20:16 GMT 2026-11-03T21:20:16Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10322 Title: Радянська практика кримінального переслідування колишніх службовців місцевої поліції Райхскомісаріату «Україна» (1943–1959 рр.) Authors: Шамрай, Олександр Григорович Abstract: Метою статті є комплексний аналіз радянської практики кримінального переслідування колишніх службовців місцевої поліції Райхскомісаріату «Україна» у 1943– 1959 рр., з’ясування її нормативно-правових засад, визначення ролі органів державної безпеки та військової юстиції, а також встановлення основних етапів трансформації судово-слідчої практики і застосування кримінальних покарань. Методологічну основу дослідження становлять історико-правовий, проблемно-хронологічний та порівняльний підходи. Джерельну базу становлять нормативно-правові акти радянського періоду, матеріали кримінальних та архівно-слідчих справ, документи органів державної безпеки та матеріали судової практики. У результаті дослідження проаналізовано нормативноправові засади кримінального переслідування колишніх службовців місцевої поліції та особливості застосування положень Кримінального кодексу УРСР, спеціальних нормативних актів воєнного і повоєнного часу. Встановлено роль НКВС–МВС, НКДБ– МДБ, військової контррозвідки «СМЕРШ», військово-польових судів і військових трибуналів у розшуку, арешті, досудовому слідстві та засудженні колишніх поліцейських. Охарактеризовано особливості воєнного судочинства, зокрема скорочені строки слідства, обмеження можливостей оскарження та оперативне виконання вироків. Виявлено п’ять етапів кримінального переслідування: формування репресивно-карального механізму у 1941 – першій половині 1943 р.; максимальне посилення переслідування у 1943–1944 рр.; систематизацію практики у 1944–1953 рр.; її коригування та часткову лібералізацію у 1953–1956 рр.; демонтаж надзвичайної моделі військового правосуддя та перехід до загального судочинства у 1956–1959 рр. Встановлено, що служба в місцевій поліції не визначалася радянським кримінальним законодавством як самостійний склад злочину, а переважно використовувалася як підстава для кваліфікації дій за нормами про «перехід на сторону ворога». Водночас аналіз кримінальних справ засвідчив невідповідність між фактичним характером діяльності окремих поліцейських та її юридичною кваліфікацією. Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні уявлень про механізми функціонування радянської системи кримінального переслідування осіб, звинувачених у співпраці з окупаційною владою, та у визначенні взаємозв’язку між нормативноправовими змінами, діяльністю органів державної безпеки і практикою військового правосуддя. Практичне значення полягає у можливості використання результатів дослідження у подальшому вивченні історії радянського правосуддя, політичних репресій, колабораціонізму, діяльності органів державної безпеки, а також у викладанні історико-правових та суспільно-політичних дисциплін. Наукова новизна полягає у комплексному поєднанні нормативно-правового, інституційного та емпіричного аналізу кримінальних справ і запропонованій періодизації практики переслідування колишніх службовців місцевої поліції РКУ. Виявлено суперечливий характер цієї практики: поряд із переслідуванням осіб, щодо яких були докази безпосередньої участі у злочинах проти цивільного населення, застосовувалися репресивні методи слідства, шаблонізація обвинувачень, обмеження можливостей захисту та перенесення відповідальності за діяльність поліційних підрозділів на окремих службовців. Обмеження дослідження пов’язані з його зосередженістю на колишніх службовцях місцевої поліції Райхскомісаріату «Україна» та часових межах 1943–1959 рр. Проаналізовано радянську практику кримінального переслідування колишніх службовців місцевої поліції Райхскомісаріату «Україна» (далі – РКУ) у 1943–1959 рр. Розглянуто нормативно-правові засади притягнення колишніх поліцейських до кримінальної відповідальності та визначено роль органів державної безпеки, військової контррозвідки і військової юстиції у їх розшуку, арешті, проведенні досудового слідства та засудженні. Проаналізовано особливості застосування положень Кримінального кодексу УРСР, спеціальних нормативно-правових актів воєнного та повоєнного часу, а також діяльність військово-польових судів і військових трибуналів. На матеріалах кримінальних справ простежено особливості судово-слідчої практики та диференціацію покарань залежно від характеру інкримінованих обвинуваченим діянь. Виділено основні етапи кримінального переслідування колишніх поліцейських – від переважання воєнно-репресивних і суто позасудових практик до поступового демонтажу надзвичайної моделі військового правосуддя наприкінці 1950-х рр. З’ясовано, що радянська практика кримінального переслідування поєднувала юридично обґрунтоване притягнення до відповідальності осіб, причетних до злочинів проти цивільного населення, із репресивними механізмами та порушеннями принципів законності. Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні джерельної бази, порівнянні практик переслідування різних категорій колабораціоністів та дослідженні регіональних особливостей судово-слідчої практики. Тип статті – емпірична.; The purpose of the article is to provide a comprehensive analysis of the Soviet practice of criminal prosecution of former members of the local police of the Reichskommissariat “Ukraine” during 1943–1959. The study focuses on the legal and regulatory foundations of criminal prosecution, the role of state security agencies and military justice institutions, the specific features of investigative and judicial procedures, and the transformation of criminal punishment practices during the wartime and post-war periods. The research seeks to determine how changes in Soviet legislation, institutional transformations of security agencies, and changes in state punitive policy affected the prosecution and punishment of former local police officers. The methodological basis of the study combines historical-legal, problem-chronological and comparative approaches. These approaches make it possible to examine criminal prosecution not as a homogeneous phenomenon but as a changing institutional and legal process. The source base includes Soviet normative and legal acts, provisions of the Criminal Code of the Ukrainian SSR, special wartime and post-war regulations, archival and investigative case files, and materials concerning judicial practice. Particular attention is paid to the relationship between the formal legal grounds for criminal responsibility and their practical implementation by state security agencies, military counterintelligence and military courts. The study analyses the legal framework used to prosecute former members of local police formations and examines the application of the relevant provisions of the Criminal Code of the Ukrainian SSR. It is established that service in the local police was not defined in Soviet criminal legislation as an independent criminal offence. In practice, however, the fact of service was frequently used as evidence of a “transition to the side of the enemy” and served as a basis for prosecution, primarily under Article 54-1(a) of the Criminal Code of the Ukrainian SSR. In cases involving former Soviet servicemen, Article 54-1(b) could be applied, while other provisions concerning counterrevolutionary crimes were used where additional circumstances were established. The study demonstrates that the legal qualification of the accused persons could differ substantially depending on the evidence concerning their individual participation in crimes, their previous status, and the political and institutional context in which the investigation was conducted. The research establishes the role of the NKVD–MVD, NKGB–MGB, military counterintelligence, SMERSH and military judicial institutions in identifying, searching for, arresting, investigating and prosecuting former police officers. The analysis shows that military tribunals and military field courts occupied a particularly important position during the wartime and early post-war periods. Their procedures were characterized by shortened investigation periods, restrictions on ordinary mechanisms of appeal and, in many cases, rapid execution of sentences. The study also examines changes in the system of punishment, including the abolition of the death penalty in 1947, its restoration for certain categories of crimes in 1950, and subsequent changes in judicial practice during the second half of the 1950s. A five-stage periodization of the Soviet prosecution of former local police officers is proposed. The first stage, covering 1941 to the first half of 1943, was characterized by the formation of a punitive mechanism in which extrajudicial violence coexisted with the development of a formal regulatory framework. The second stage, from April 1943 to 1944, was marked by the maximum intensification of criminal prosecution, the introduction of military field courts and the extensive use of simplified wartime judicial procedures. The third stage, covering 1944–1953, involved the institutionalization and systematization of prosecution through the regular activities of state security agencies and military justice. The fourth stage, from 1953 to 1956, was characterized by the correction of punitive practices, the review of earlier sentences and partial liberalization. The fifth stage, from 1956 to 1959, involved the dismantling of the extraordinary model of military justice and the gradual transfer of cases concerning civilians to courts of general jurisdiction. The analysis of individual criminal cases demonstrates the contradictory nature of Soviet prosecution practices. On the one hand, some accused persons were prosecuted on the basis of evidence concerning their direct participation in killings, arrests, beatings, escorting prisoners, persecution of civilians and other repressive activities carried out by the occupation authorities. Consequently, the prosecution of former police officers cannot be interpreted solely as an arbitrary repressive practice. On the other hand, the investigative procedures could involve physical and psychological pressure, attempts to obtain confessions, standardized formulations of charges, excessive reliance on witness testimony, restrictions on defence opportunities and the attribution of collective responsibility for the activities of police units to individual officers. The research therefore reveals a significant discrepancy between the actual degree of individual involvement in crimes and the legal assessment of such involvement. The theoretical significance of the study consists in refining the understanding of the functioning of the Soviet system of criminal prosecution of persons accused of collaboration with the German occupation authorities. The research demonstrates the importance of examining the interaction between legal norms, institutional structures, investigative practices and political changes rather than treating Soviet prosecution as a uniform phenomenon. The proposed periodization provides an analytical framework for distinguishing wartime emergency justice, institutionalized post-war prosecution, subsequent revision of sentences and the gradual restoration of ordinary judicial procedures. The practical significance of the research lies in the possibility of using its findings in further studies of Soviet justice, political repression, collaboration, military tribunals and the activities of Soviet state security agencies in Ukraine. The results may also be used in university courses dealing with the history of Ukraine, legal history, the history of state institutions, political repression and the transformation of judicial systems during wartime and post-war periods. The originality and scientific novelty of the study consist in combining three analytical dimensions: the examination of the normative and legal framework, the reconstruction of the institutional mechanism of prosecution, and the analysis of individual archival and investigative cases. The study proposes a five-stage periodization of the prosecution of former local police officers of the Reichskommissariat “Ukraine” and demonstrates how the relationship between formal legal norms and practical investigative and judicial procedures changed over time. It is established that the Soviet practice combined legally grounded prosecution of persons for whom evidence of participation in crimes against civilians existed with mechanisms that could violate principles of legality and individual responsibility. The study is limited by its focus on former members of the local police of the Reichskommissariat “Ukraine” and by the chronological framework of 1943–1959. Further research may expand the source base, compare the prosecution of different categories of persons accused of collaboration with the occupation authorities, and examine regional differences in investigative and judicial practices. Particular attention may also be devoted to the subsequent review of criminal cases, amnesties and the changing legal assessment of wartime collaboration in the later Soviet period. Article type – empirical research. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10322 2026-01-01T00:00:00Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10320 Title: Засади параметричного дизайну у формуванні рекреаційного середовища як громадського простору Authors: Чугай, Наталія Миколаївна; Луговський, Олександр Федорович; Демессіе, Мекуріа Келкай; Добровольський, Єrop Олексійович Abstract: Дослідження спрямоване на пошук рішень, що забезпечують гармонійне поєднання природних та архітектурних компонентів, підвищення культурної та рекреаційної цінності міста, а також зростання туристичного попиту. Мета публікації – виявити особливості функціонально-планувальних основ організації набережної Долини Троянд у м. Черкаси на основі аналізу світового досвіду параметричного проєктування та сучасних тенденцій розвитку міських просторів. Методи дослідження включають теоретичний аналіз і синтез наукових джерел, порівняльний метод, системний підхід, а також проєктно-аналітичний метод. Використано напрацювання зарубіжних і українських дослідників у сфері параметричного дизайну. Особливу увагу приділено аналізу сучасних тенденцій благоустрою набережних територій, серед яких людиноцентричне проєктування, багатофункціональність, екологічна стійкість, кліматична адаптивність, smartтехнології та безбар’єрність. Основні одержані висновки: встановлено, що параметричний дизайн є перспективним інструментом формування інноваційних, адаптивних і гнучких рішень для міських набережних. Запропоноване об’ємнопланувальне рішення для набережної Долини Троянд передбачає створення багаторівневої структури з функціональним розподілом зон відпочинку, культурних заходів та рекреації. Використання органічних форм, природних матеріалів та інтегрованого освітлення забезпечує естетичну цілісність і комфортність простору. Важливим елементом є екологічна реконструкція прибережної зони Дніпра, розвиток велопішохідної мережі та впровадження інклюзивного дизайну. Таким чином, наукова новизна роботи полягає у застосуванні параметричного підходу до проєктування набережних просторів міст, що дозволяє інтегрувати природні та соціальні фактори в єдину архітектурну концепцію. Реалізація проєкту набережної Долини Троянд м. Черкаси сприятиме формуванню сучасного урбаністичного середовища, підвищенню якості життя мешканців та розвитку туристичної привабливості обласного центру з урахуванням його історико-культурного потенціалу.; The study aims to identify solutions that ensure a harmonious blend of natural and architectural elements, enhance the city's cultural and recreational value, and boost tourism demand. The article seeks to examine functional and spatial planning principles for organizing the Rose Valley waterfront in Cherkasy, based on an analysis of global parametric design practices and contemporary trends in urban space development. Research methods include theoretical analysis and synthesis of academic sources, the comparative method, a systems approach, and the design-analytical method. The findings of foreign and Ukrainian researchers in the field of parametric design have been utilised. Particular attention has been paid to the analysis of modern trends in the development of waterfront areas, including human-centric design, multifunctionality, environmental sustainability, climate adaptability, smart technologies and accessibility. Key findings indicate that parametric design is a promising tool for developing innovative, adaptive and flexible solutions for urban waterfronts. The proposed spatial planning solution for the Rose Valley waterfront involves the creation of a multi-level structure with a functional division of zones for leisure, cultural events and recreation. The use of organic forms, natural materials and integrated lighting ensures the aesthetic integrity and comfort of the space. Key elements include the ecological regeneration of the Dnipro riverfront, the development of a cycle and pedestrian network and the implementation of inclusive design. Thus, the scientific novelty of this work lies in applying a parametric approach to the design of waterfront spaces, enabling the integration of natural and social factors into a single architectural concept. The implementation of the Rose Valley waterfront project in Cherkasy will contribute to the creation of a modern urban environment, improve residents' quality of life and enhance the regional centre's tourism appeal by leveraging its historical and cultural potential. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10320 2026-01-01T00:00:00Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10319 Title: Методологія наукових досліджень як інструмент формування дослідницької компетентності здобувачів освіти Authors: Куницький, Микола Прокопович Abstract: У сучасних умовах розвитку суспільства знань, цифрової трансформації освіти та посилення ролі наукових досліджень у професійній діяльності особливого значення набуває формування дослідницької компетентності здобувачів освіти. Компетентнісний підхід, закріплений у стандартах вищої освіти, орієнтує заклади освіти на підготовку фахівців, здатних здійснювати самостійний науковий пошук, критично аналізувати інформацію, обґрунтовувати результати досліджень і приймати ефективні управлінські рішення. За цих умов дисципліна «Методологія наукових досліджень» виступає важливим елементом професійної підготовки, оскільки формує методологічне мислення, культуру академічної доброчесності та навички проведення наукових досліджень. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні ролі дисципліни «Методологія наукових досліджень» як інструменту формування дослідницької компетентності здобувачів освіти, визначенні її структурних компонентів, систематизації сучасних методів і цифрових інструментів навчання, а також розробленні концептуальної моделі розвитку дослідницької компетентності у закладах вищої освіти. У процесі дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналіз і синтез – для узагальнення наукових підходів до трактування дослідницької компетентності; системний і компетентнісний підходи – для визначення її структури та взаємозвʼязків між окремими компонентами; логічне узагальнення – при формуванні авторських висновків; порівняльний аналіз – для оцінювання сучасних педагогічних технологій і цифрових інструментів; графічний метод і табличне моделювання – для розроблення концептуальної моделі формування дослідницької компетентності. У статті визначено сутність дослідницької компетентності як інтегрованої характеристики особистості, що поєднує мотиваційний, когнітивний, операційно-аналітичний, комунікативний, цифровий та етичний компоненти. Досліджено роль дисципліни «Методологія наукових досліджень» у розвитку методологічної культури, академічної доброчесності та наукового мислення здобувачів освіти. Систематизовано етапи формування дослідницької компетентності, охарактеризовано сучасні педагогічні технології та цифрові інструменти підтримки науководослідної діяльності, зокрема наукометричні бази даних, системи управління бібліографією та інструменти генеративного штучного інтелекту. Запропоновано авторську концептуальну модель формування дослідницької компетентності, яка ґрунтується на інтеграції методологічної підготовки, інноваційних методів навчання, цифрових технологій, практичної дослідницької діяльності та рефлексивного оцінювання. Також визначено основні проблеми викладання дисципліни та обґрунтовано напрями її модернізації. Запропоновані у статті теоретичні положення, концептуальна модель та практичні рекомендації можуть бути використані закладами вищої освіти під час удосконалення змісту дисципліни «Методологія наукових досліджень», розроблення освітніх програм, підготовки курсових і кваліфікаційних робіт, а також для підвищення рівня дослідницької компетентності, академічної культури та цифрової грамотності здобувачів освіти.; In modern conditions of the development of a knowledge society, digital transformation of education and strengthening the role of scientific research in professional activities, the formation of research competence of education seekers is of particular importance. The competency-based approach, enshrined in the standards of higher education, orients educational institutions to the training of specialists who are able to carry out independent scientific research, critically analyze information, substantiate research results and make effective management decisions. Under these conditions, the discipline “Methodology of Scientific Research” is an important element of professional training, as it forms methodological thinking, a culture of academic integrity and skills in conducting scientific research. The purpose of the study is to substantiate the role of the discipline “Methodology of Scientific Research” as a tool for forming research competence of education seekers, to determine its structural components, to systematize modern methods and digital learning tools, as well as to develop a conceptual model for the development of research competence in higher education institutions. In the research process, a complex of general scientific and special methods was used, in particular analysis and synthesis – to generalize scientific approaches to the interpretation of research competence; systemic and competency approaches – to determine its structure and relationships between individual components; logical generalization – when forming author's conclusions; comparative analysis – to evaluate modern pedagogical technologies and digital tools; graphical method and tabular modeling – to develop a conceptual model of the formation of research competence. The article defines the essence of research competence as an integrated characteristic of a person, combining motivational, cognitive, operational-analytical, communicative, digital and ethical components. The role of the discipline "Methodology of Scientific Research" in the development of methodological culture, academic integrity and scientific thinking of education seekers is investigated. The stages of research competence formation are systematized, modern pedagogical technologies and digital tools for supporting research activities, in particular, scientometric databases, bibliography management systems and generative artificial intelligence tools, are characterized. The author's conceptual model of research competence formation which is based on the integration of methodological training, innovative teaching methods, digital technologies, practical research activities and reflective assessment is proposed. The main problems of teaching the discipline are also identified and the directions of its modernization are substantiated. Theoretical provisions, conceptual model and practical recommendations proposed in the article can be used by higher education institutions when improving the content of the discipline “Methodology of Scientific Research”, developing educational programs, preparing course and qualification papers, as well as increasing the level of research competence, academic culture and digital literacy of education seekers. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10319 2026-01-01T00:00:00Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10318 Title: Освіта як сфера політичної практики Authors: Бойко, Анжела Іванівна Abstract: У статті здійснено філософсько-політичний аналіз освіти як сфери політичної практики в умовах трансформації публічної сфери, цифровізації та ідеологічної поляризації. Метою дослідження є концептуалізація політичної природи освіти, виявлення сучасних механізмів її політизації та визначення нормативних умов, за яких освіта здатна зберігати емансипаційний, демократичний і критичний потенціал. Методологічну основу становить комплексне поєднання герменевтико-феноменологічного аналізу, критичної теорії та порівняльного філософського методу, що дало змогу співвіднести класичні концепції освіти, влади, публічності та політичної суб’єктності із викликами цифрової епохи. Реконструйовано основні підходи до розуміння політичного виміру освіти у філософії І. Канта, Дж. Д’юї, Х. Арендт, М. Фуко, Ю. Габермаса, П. Фрейре та Ж. Дерріда. Обґрунтовано, що політичність освіти не зводиться до її безпосередньої ідеологізації, а виявляється у формуванні суб’єктності, здатності до самостійного судження, участі у публічному просторі та відповідальності за спільний світ. Проаналізовано сучасні форми трансформації освітнього середовища, пов’язані з культурою скасування, політикою ідентичностей, платформізацією, алгоритмічним управлінням, генеративним штучним інтелектом та економікою спостереження. Показано, що цифрові технології створюють нові конфігурації влади/знання, у межах яких контроль дедалі частіше набуває непрямого, алгоритмічного характеру й може впливати на академічну свободу, плюралізм та здатність до автономного судження. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні синтетичної моделі осмислення освіти як політичної практики, що поєднує арендтівське розуміння плюралізму, натальності й відповідальності за спільний світ, фукіанський аналіз влади/знання, габермасівську концепцію комунікативної раціональності та фрейрівську емансипаційну педагогіку. Сформульовано нормативні принципи критичної педагогіки в умовах плюралізму: діалогічність і взаємна суб’єктність, критична рефлексія, епістемічний плюралізм та відповідальність за спільний світ. Обґрунтовано, що збереження демократичного потенціалу університету потребує захисту академічної свободи, відкритого дискурсу, розвитку критичної та алгоритмічної грамотності, прозорості цифрового посередництва й недопущення монополізації освітнього простору будь-якою ідеологічною позицією. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для формування філософсько-педагогічних та інституційних засад розвитку університету як простору вільної публічної дії, критичного судження і відповідальності.; The article provides a philosophical and political analysis of education as a sphere of political practice under the conditions of the transformation of the public sphere, digitalization, and ideological polarization. The study aims to conceptualize the political nature of education, identify contemporary mechanisms of its politicization, and determine the normative conditions under which education can preserve its emancipatory, democratic, and critical potential. The methodological framework combines hermeneuticphenomenological analysis, critical theory, and the comparative philosophical method, making it possible to relate classical concepts of education, power, publicity, and political subjectivity to the challenges of the digital age. The article reconstructs the major approaches to the political dimension of education developed by Immanuel Kant, John Dewey, Hannah Arendt, Michel Foucault, Jürgen Habermas, Paulo Freire, and Jacques Derrida. It is argued that the political character of education cannot be reduced to direct ideological instrumentalization. Rather, it manifests itself in the formation of subjectivity, the capacity for independent judgment, participation in the public sphere, and responsibility for the common world. Particular attention is paid to contemporary transformations of the educational environment associated with cancel culture, identity politics, platformization, algorithmic governance, generative artificial intelligence, and surveillance capitalism. The analysis demonstrates that digital technologies create new configurations of power/knowledge in which control increasingly assumes indirect and algorithmic forms and may affect academic freedom, pluralism, and the capacity for autonomous judgment. The scientific novelty of the study lies in substantiating a synthetic model of education as political practice that integrates Arendt’s concepts of pluralism, natality, and responsibility for the common world, Foucault’s analysis of power/knowledge, Habermas’s theory of communicative rationality, and Freire’s emancipatory pedagogy. On this basis, the article formulates normative principles of critical pedagogy under conditions of pluralism: dialogicality and mutual subjectivity, critical reflection, epistemic pluralism, and responsibility for the common world. It is argued that preserving the democratic potential of the university requires the protection of academic freedom and open discourse, the development of critical and algorithmic literacy, transparency of digital mediation, and resistance to the monopolization of the educational space by any single ideological position. The practical significance of the study lies in the possibility of applying its conclusions to the development of philosophical, pedagogical, and institutional principles for maintaining the university as a space of free public action, critical judgment, and responsibility. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10318 2026-01-01T00:00:00Z