https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1148 Tue, 23 Jun 2026 21:12:46 GMT 2026-06-23T21:12:46Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9519 Title: Ділова репутація бізнесу як складова європейської інтеграції України Authors: Канюка, Володимир Сергійович Abstract: Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. – Черкаський державний технологічний університет. – Черкаси, 2026. Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних засад підвищення рівня ділової репутації українського бізнесу з метою прискорення євроінтеграційного руху економіки України. У роботі на основі аналізу праць зарубіжних і вітчизняних науковців визначено сучасні підходи до трактування ділової репутації бізнесу. У межах різних підходів систематизовано складові та фактори її формування, що дало змогу сформувати міждисциплінарну архітектуру теорії репутації та виявити основні напрями її сучасної трансформації. На такій основі запропоновано визначення ділової репутації бізнесу як динамічного комплексу стратегічних характеристик, соціально-економічних оцінок та очікувань усіх груп стейкхолдерів щодо діяльності суб’єкта господарювання, що формується в результаті узгодження комунікаційних наративів, дотримання принципів сталого розвитку та трансляції ринкових сигналів у цифровому і реальному середовищі. Бібліометричний аналіз публікацій бази Scopus за ключовими словами «business reputation» та «corporate reputation» підтвердив міждисциплінарний характер досліджень і зростання наукового інтересу до проблем ділової репутації бізнесу. На основі поглиблення теоретичних засад ділової репутації обґрунтовано доцільність дослідження її інституціоналізації в контексті євроінтеграції. Визначено, що в правовому полі ЄС ділова репутація не закріплена як самостійна юридична категорія, проте її зміст інституціоналізується через систему регламентів, директив і стандартів, які формують вимоги до прозорості, підзвітності, доброчесності, сталого розвитку та корпоративного управління бізнесом. За результатами аналізу нормативно-правових актів ЄС систематизовано інституційні контури ділової репутації бізнесу та визначено їх зв’язок із ключовими сферами регуляторного впливу, зокрема конкурентною політикою, захистом прав споживачів, корпоративним управлінням, захистом персональних даних, сталим розвитком, цифровою безпекою та впровадженням технологій штучного інтелекту. Запропоновано періодизацію еволюції інституційних контурів ділової репутації бізнесу в ЄС – від базово-правового регулювання до сучасного системно-інтегрованого етапу. Встановлено, що в сучасній європейській моделі економіки ділова репутація виконує роль інституційного регулятора поведінки бізнесу. Визначено функціональну роль репутації в системі євроінтеграційних трансформацій України: обґрунтовано її індикаторну, сигнальну, каталізаторну, інституційну, ціннісно-гармонізаційну, комунікаційну, гарантійну та трансляційну функції. Доведено, що високий рівень репутації є передумовою інтеграції українських компаній до європейського економічного простору та адаптації до європейських стандартів ведення бізнесу. Узагальнено методи оцінювання ділової репутації бізнесу, визначено їх переваги, обмеження та сфери практичного застосування. Доведено, що найбільш перспективними інструментами сучасного репутаційного аналізу є інтегровані рейтингові методики, які забезпечують комплексне оцінювання репутаційних характеристик бізнесу та інституційного середовища. Сформовано систему критеріїв відбору міжнародних рейтингів для аналізу репутації держави, бізнесу та інституційного середовища її формування, яка включає критерії релевантності, авторитетності, регулярності публікації, методологічної прозорості, доступності даних і репрезентативності. На цій основі узагальнено можливості використання міжнародних рейтингів та індексів для оцінювання репутації держави, ділової репутації бізнесу та інституційного середовища її формування, проаналізовано методологію їх побудови та аналітичний потенціал. До найбільш релевантних інструментів віднесено Business Ready, IMD World Competitiveness Index, Index of Economic Freedom, Corruption Perceptions Index, Country RepTrak, Global Soft Power Index, Global RepTrak 100, MERCO та рейтинг «Репутаційні АКТИВісти». На основі аналізу динаміки міжнародних рейтингів та індексів, що характеризують рівень економічної свободи, конкурентоспроможності економіки, сприйняття корупції, міжнародної довіри та репутації держави, досліджено умови формування репутації українського бізнесу. Виявлено тенденції трансформації інституційного середовища України, які полягають у покращенні окремих характеристик ведення бізнесу, економічної свободи та прозорості внаслідок реалізації інституційних реформ, дерегуляції та цифровізації державного управління, а також у збереженні системних проблем державних інститутів, фінансової системи та забезпечення макроекономічної стабільності. Встановлено, що після початку повномасштабної війни міжнародна довіра, впізнаваність та репутаційний капітал України суттєво зросли, а міжнародне сприйняття держави дедалі більше визначається гуманітарними, політичними та ціннісними чинниками. Доведено, що трансформація інституційного середовища та посилення інтеграції українського бізнесу до європейського економічного простору формують сприятливі передумови для розвитку ділової репутації національного бізнесу в контексті євроінтеграції. На основі рейтингового підходу проаналізовано складові ділової репутації українського бізнесу. Досліджено галузеву структуру репутаційного лідерства та встановлено наявність компаній, які тривалий час зберігають високі репутаційні позиції у своїх секторах економіки. На основі аналізу нефінансової звітності, звітів про управління, практик екологічної, соціальної та управлінської відповідальності репутаційних лідерів (МХП, корпорація «Біосфера», Київстар, Нова пошта, ПриватБанк, АТБ-Маркет, Епіцентр К та Група «Метінвест») досліджено особливості формування репутаційного капіталу. Визначено структуру складових репутації українського бізнесу в умовах війни та на шляху євроінтеграції. Встановлено, що поряд із репутаційною стабільністю, медійною активністю, інноваційністю, іміджевим капіталом та корпоративною соціальною відповідальністю домінуючого значення набувають антикризова стійкість, безперервність діяльності, підтримка критичної інфраструктури та обороноздатності держави. Визначено проблеми забезпечення високої ділової репутації українських компаній: воєнні ризики, руйнування інфраструктури, енергетична нестабільність, кадровий дефіцит, обмеженість ресурсів, інституційні проблеми бізнес-середовища та недостатня міжнародна впізнаваність. Доведено необхідність оцінювання нормативного забезпечення ділової репутації бізнесу. Запропоновано підхід до діагностування достатності нормативного підґрунтя ділової репутації бізнесу на основі оцінювання його спроможності забезпечувати прозорість бізнес-середовища, стабільність регулювання, відповідальність, орієнтованість бізнесу на принципи сталого розвитку, цифрову безпеку та цифрову довіру. Для реалізації запропонованого підходу систематизовано нормативно-правові акти України, що забезпечують формування, розвиток і захист ділової репутації, та визначено основні складові нормативного підґрунтя її інституціоналізації. На цій основі проведено оцінювання відповідності українського законодавства сучасним підходам ЄС до формування репутаційного капіталу бізнесу. Встановлено, що чинне нормативне забезпечення має фрагментарний характер, а найбільш розвинутим рівнем інституціоналізації ділової репутації характеризується фінансовий сектор економіки. Доведено, що нормативне підґрунтя для підвищення рівня ділової репутації українського бізнесу є частково достатнім, а основними проблемами залишаються фрагментарність регулювання, неповна імплементація європейських стандартів, недостатня інтегрованість регулювання у сфері сталого розвитку та нестабільність окремих елементів регуляторного середовища. Досліджено сучасні тенденції розвитку ділової репутації бізнесу у світовому та європейському просторі. На основі аналізу міжнародних репутаційних рейтингів та кейсів компаній-лідерів глобального репутаційного рейтингу RepTrak, зокрема The LEGO Group, Rolex, Ferrari, Mercedes-Benz, Sony, Samsung Electronics та інших, систематизовано ключові тенденції розвитку ділової репутації бізнесу. До основних тенденцій віднесено посилення ролі екологічних, соціальних та управлінських практик і принципів сталого розвитку, трансформацію репутації від фінансової результативності до суспільної довіри, зростання значення людиноцентричності бізнесу та репутації роботодавця, цифровізації й відповідального використання штучного інтелекту, антикризової стійкості та адаптивності компаній, а також формування довгострокової довіри на основі автентичності бренду, емоційної цінності та відповідального лідерства. Встановлено, що ключовими чинниками формування високої ділової репутації є прозорість, відповідальне корпоративне управління, інноваційність, соціальна відповідальність, цифрова довіра та орієнтація на принципи сталого розвитку. Обґрунтовано, що врахування цих тенденцій передбачає перехід українського бізнесу до стратегічного управління репутаційним капіталом та є необхідною умовою підвищення його міжнародної конкурентоспроможності в умовах повоєнного відновлення та євроінтеграційної трансформації економіки. Визначено стратегічні пріоритети розвитку ділової репутації українського бізнесу в умовах повоєнного відновлення економіки, європейської інтеграції та трансформації міжнародного бізнес-середовища. Запропоновано підхід до формування пріоритетів розвитку ділової репутації на основі узгодження інтересів ключових груп стейкхолдерів, що дало змогу виокремити національні, корпоративні, інтеграційні та наднаціональні пріоритети. Розроблено систему пріоритетних напрямів розвитку ділової репутації, яка охоплює технологічну модернізацію, розвиток людського капіталу, підвищення стійкості та адаптивності бізнесу, відновлення довіри і соціальної відповідальності, міжнародну інтеграцію та експортний розвиток. Для кожного напряму визначено репутаційні втрати та запропоновано комплекс короткострокових і довгострокових заходів щодо їх подолання. Встановлено, що в умовах війни ділова репутація виходить за межі традиційного корпоративного активу та набуває значення інструменту забезпечення економічної, соціальної та інституційної стійкості. Доведено формування української моделі репутаційної стійкості ділової репутації, ключовими ознаками якої є антикризова стійкість, безперервність діяльності, підтримка працівників і громад, операційна надійність та внесок бізнесу у забезпечення стійкості держави. Обґрунтовано необхідність трансформації сформованої в умовах війни моделі репутаційної стійкості у модель сталого репутаційного розвитку, засновану на інноваційності, принципах сталого розвитку, нефінансовій звітності та відповідності європейським стандартам управління. Розроблено механізм розвитку ділової репутації українського бізнесу в умовах повоєнного відновлення економіки та євроінтеграційної трансформації. Механізм розвитку репутації визначено як цілісну систему взаємопов’язаних елементів, спрямованих на формування, розвиток, підтримання та верифікацію репутації на основі стійкої довіри стейкхолдерів. Запропоновано логіко-змістовну схему механізму, яка охоплює вхідні умови його формування, суб’єктів та об’єкти впливу, систему принципів, інструментів і методів реалізації, результати реалізації та зовнішні чинники впливу. Доведено доцільність функціонування механізму на двох взаємопов’язаних рівнях – макроекономічному та мікроекономічному. Встановлено, що на державному рівні розвиток ділової репутації забезпечується через формування сприятливого інституційного середовища, удосконалення нормативно-правового регулювання, впровадження механізмів підтримки бізнесу, розвиток нефінансової звітності та гармонізацію регуляторного середовища з вимогами ЄС. Розроблено систему стратегій розвитку репутації українського бізнесу на мікроекономічному рівні. Для кожної стратегії визначено інструменти реалізації та обґрунтовано їх значення для підвищення довіри стейкхолдерів, зміцнення міжнародних позицій бізнесу, мінімізації репутаційних ризиків і забезпечення довгострокової конкурентоспроможності. Обґрунтовано, що ефективний розвиток ділової репутації українського бізнесу потребує синергії державних і корпоративних зусиль, спрямованих на зміцнення інституційної довіри, розвиток доброчесного підприємництва, забезпечення прозорості економічних процесів, підтримку міжнародного партнерства та адаптацію бізнес-практик до європейських стандартів.; Thesis for PhD in the speciality 051 – Economics. Сherkasy State Technological University. Сherkasy, 2026. The thesis focuses on substantiating the theoretical and methodological foundations for enhancing the corporate reputation of Ukrainian business in order to accelerate the European integration trajectory of Ukraine’s economy. Based on the analysis of works by domestic and foreign scholars, the dissertation identifies contemporary approaches to the conceptualization of corporate reputation. Within these diverse approaches, the components and factors driving its formation are systematized, enabling the creation of an interdisciplinary architecture of reputation theory and the identification of primary trajectories for its current transformation. On this basis, the study proposes a definition of corporate reputation as a dynamic complex of strategic characteristics, socio-economic evaluations, and expectations held by all stakeholder groups regarding a business entity’s activities. This complex is formed through the alignment of communication narratives, adherence to sustainable development principles, and the transmission of market signals in both digital and physical environments. A bibliometric analysis of Scopus publications using the keywords “business reputation” and “corporate reputation” confirmed the interdisciplinary nature of the research and growing interest in corporate reputation. Based on an in-depth examination of the theoretical foundations of business reputation, the study substantiates the relevance of investigating its institutionalization within the context of European integration. It is established that, within the legal framework of the European Union, business reputation is not formally recognized as an independent legal category; however, its substantive content is institutionalized through a system of regulations, directives, and standards that establish requirements for transparency, accountability, integrity, sustainability, and corporate governance. Through the analysis of EU regulatory and legal instruments, the institutional contours of business reputation have been systematized and their connections with key areas of regulatory influence have been identified, including competition policy, consumer protection, corporate governance, personal data protection, sustainable development, digital security, and the implementation of artificial intelligence technologies. A periodization of the evolution of the institutional contours of business reputation in the EU is proposed, tracing its development from a stage of basic legal regulation to the contemporary stage of systemic integration. The study demonstrates that, within the modern European economic model, business reputation functions as an institutional regulator of corporate behavior. The functional role of reputation in the context of Ukraine’s European integration transformations is defined through its indicator, signaling, catalytic, institutional, value-harmonizing, communicative, guarantee, and transmission functions. The study proves that a high level of reputation is a prerequisite for the integration of Ukrainian companies into the European economic area and their adaptation to European business standards. The study substantiates the interconnectedness between theoretical approaches to conceptualizing the essence of corporate reputation and methodological approaches to its evaluation. Methods for evaluating business reputation are synthesized, identifying their advantages, limitations, and areas of practical application. It is demonstrated that the most promising tools in contemporary reputational analysis are integrated rating methodologies, which provide a comprehensive assessment of both business reputational characteristics and the institutional environment. A system of criteria for selecting international rankings to analyze the reputation of the state, business, and its underlying institutional environment has been developed, encompassing criteria for relevance, authority, regularity of publication, methodological transparency, data accessibility, and representativeness. On this basis, the possibilities of utilizing international rankings and indices to assess state reputation, corporate reputation, and the institutional environment of its formation are summarized, alongside an analysis of their construction methodology and analytical potential. The most relevant tools identified include Business Ready, IMD World Competitiveness Index, Index of Economic Freedom, Corruption Perceptions Index, Country RepTrak, Global Soft Power Index, Global RepTrak 100, MERCO, and the Ukrainian ranking Reputational ACTIVists. These instruments provide valuable analytical insights into the multidimensional nature of reputation and facilitate comparative assessment across countries, industries, and organizations. Based on an analysis of the dynamics of international rankings and indices characterizing the level of economic freedom, economic competitiveness, corruption perception, international trust, and state reputation, the conditions shaping the reputation of Ukrainian business are investigated. The study reveals trends in the transformation of Ukraine’s institutional environment, including improvements in selected aspects of business climate, economic freedom, and transparency resulting from institutional reforms, deregulation initiatives, and digitalization of public administration. Conversely, systemic challenges persist within public institutions, the financial system, the maintenance of macroeconomic stability. It is established that following the onset of the full-scale war, Ukraine’s international trust, recognition, and reputational capital have significantly increased, while the country’s international perception became increasingly influenced by humanitarian, political, and value-based factors. The paper proves that the transformation of the institutional environment and the deeper integration of Ukrainian business into the European economic area create favorable prerequisites for developing the corporate reputation of the national business sector within the context of European integration. Using a ranking-based approach, the key components of the business reputation of Ukrainian enterprises are analyzed. The sectoral structure of reputational leadership is investigated, and the existence of companies that have sustained strong reputational positions in their respective economic sectors over extended periods is established. Based on an analysis of non-financial reporting, governance reports, and environmental, social, and governance practices of reputational leaders, including MHP, Biosphere Corporation, Kyivstar, Nova Poshta, PrivatBank, ATB-Market, Epicentre K, and Metinvest Group, the distinctive features of their reputational capital formation are investigated. The structure of the constituent elements of Ukrainian business reputation under wartime conditions and on the path of European integration is determined. It is established that, alongside reputational stability, media presence, innovativeness, image capital, and corporate social responsibility, crisis resilience, operational continuity, support for critical infrastructure, and contribution to the defense capability of the state have assumed dominant significance. The principal challenges to maintaining a high level of business reputation among Ukrainian companies are identified, including wartime risks, infrastructure destruction, energy instability, labor shortages, resource constraints, institutional deficiencies in the business environment, and insufficient international recognition. The necessity of assessing the regulatory framework underpinning business reputation is substantiated. An approach to diagnosing the adequacy of the normative foundation of business reputation is proposed, based on an evaluation of its capacity to ensure transparency in the business environment, regulatory stability, accountability, business orientation towards sustainable development principles, digital security, and digital trust. To operationalize this approach, the regulatory and legislative acts of Ukraine pertaining to the formation, development, and protection of business reputation are systematized, and the principal components of the normative foundation of its institutionalization are identified. On this basis, an assessment of the conformity of Ukrainian legislation with contemporary EU approaches to the formation of business reputational capital is conducted. It is established that the existing regulatory framework is fragmentary in character, and that the highest level of institutionalization of business reputation is exhibited by the financial sector of the economy. It is demonstrated that the normative foundation for enhancing the business reputation of Ukrainian enterprises is partially adequate, with the principal challenges remaining the fragmentation of regulation, incomplete transposition of European standards, insufficient integration of sustainable development regulation, and the instability of certain elements of the regulatory environment. Contemporary trends in the development of business reputation in the global and European context are examined. Based on an analysis of international reputational rankings and case studies of leading companies in the global RepTrak reputational index, including The LEGO Group, Rolex, Ferrari, Mercedes-Benz, Sony, Samsung Electronics, and others, the key trends in business reputation development are systematized. The principal trends identified include: the strengthening role of environmental, social, and governance practices and sustainable development principles; the transformation of reputation from a measure of financial performance to one of societal trust; the growing importance of human-centricity in business and employer reputation; digitalization and the responsible use of artificial intelligence; crisis resilience and corporate adaptability; and the formation of long-term trust grounded in brand authenticity, emotional value, and responsible leadership. It is established that the key drivers of high business reputation are transparency, responsible corporate governance, innovativeness, social responsibility, digital trust, and orientation towards sustainable development principles. It is substantiated that incorporating these trends requires Ukrainian business to transition to the strategic management of reputational capital and constitutes a necessary condition for enhancing its international competitiveness in the context of post-war recovery and European integration transformation of the economy. The strategic priorities for the development of Ukrainian business reputation under conditions of post-war economic recovery, European integration, and transformation of the international business environment are defined. An approach to formulating reputational development priorities based on the alignment of the interests of key stakeholder groups is proposed, enabling the delineation of national, corporate, integrative, and supranational priorities. A system of priority development directions is elaborated, encompassing technological modernization, human capital development, the enhancement of business resilience and adaptability, the restoration of trust and social responsibility, international integration, and export development. For each direction, reputational losses are identified and a set of short-term and long-term measures for their mitigation is proposed. It is established that under conditions of full-scale war, business reputation transcends the boundaries of a conventional corporate asset and acquires the significance of an instrument for ensuring economic, social, and institutional resilience. The formation of a Ukrainian model of reputational resilience is demonstrated, characterized by crisis resistance, operational continuity, support for employees and communities, operational reliability, and the contribution of business to ensuring state resilience. The necessity of transforming the wartime model of reputational resilience into a model of sustainable reputational development, grounded in innovativeness, sustainable development principles, non-financial reporting, and conformity with European corporate governance standards, is substantiated. A mechanism for the development of business reputation of Ukrainian enterprises under conditions of post-war economic recovery and European integration transformation is developed. The reputational development mechanism is defined as an integral system of interrelated elements directed at the formation, development, maintenance, and verification of reputation on the basis of sustained stakeholder trust. A logical-substantive schema of the mechanism is proposed, encompassing the preconditions for its formation, subjects and objects of influence, a system of principles, instruments and methods of implementation, outcomes, and external influencing factors. The expediency of the mechanism operating at two interrelated levels, macroeconomic and microeconomic, is substantiated. It is established that at the state level, the development of business reputation is ensured through the formation of a favorable institutional environment, the improvement of regulatory and legislative frameworks, the introduction of business support mechanisms, the development of non-financial reporting, and the harmonization of the regulatory environment with EU requirements. A system of strategies for the development of Ukrainian business reputation at the microeconomic level is elaborated. For each strategy, implementation instruments are identified and their significance for enhancing stakeholder trust, strengthening the international standing of businesses, minimizing reputational risks, and ensuring long-term competitiveness is substantiated. It is demonstrated that the effective development of Ukrainian business reputation requires a synergy of state and corporate efforts directed at strengthening institutional trust, promoting integrity in entrepreneurship, ensuring the transparency of economic processes, supporting international partnerships, and adapting business practices to European standards. Sun, 10 May 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9519 2026-05-10T00:00:00Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9518 Title: Інтелектуальний капітал як стратегічний ресурс інноваційного розвитку підприємств Authors: Юрко, Ігор Сергійович Abstract: Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. – Черкаський державний технологічний університет. – Черкаси, 2026. Дисертаційну роботу присвячено теоретико-практичному обґрунтуванню основ управління інтелектуальним капіталом як стратегічним ресурсом, конкретизованим у теоретико-методологічних підходах та системному інструментарії його реалізації в умовах інноваційного розвитку підприємств. У роботі проаналізовано еволюційно-історичні етапи становлення і розвитку теорії управління результативністю людської праці, що дозволило наочно продемонструвати перехід від суто механістичного контролю трудових операцій (поширеного у працях представників наукових шкіл ХІХ ст.) до пошуку на початку ХХ ст. важелів, які у майбутньому стануть основою фундаменту сучасної теорії управління людським капіталом підприємства. Висвітлено концептуально-методологічні напрями досліджень процесу управління людським та інтелектуальним капіталом у працях представників українських і зарубіжних неокласичних наукових шкіл (середина ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Це дозволило розкрити концептуальні обмеження досліджень, які певним чином стримували розвиток сучасного бачення теорії інтелектуального капіталу підприємства, хоча і акцентували увагу на необхідності врахування впливу на результативність діяльності суб’єктів господарювання соціальних, економічних та поведінкових аспектів взаємодії працівників під час виконання ними трудових функцій. Розглянуто сучасні підходи до визначення змісту економічної категорії «інтелектуальний капітал», що дозволило констатувати їх різноманітність та відсутність єдиного бачення. В роботі запропоновано власний погляд на сутність інтелектуального капіталу підприємства, який представляє собою поліморфні, складно структуровані, значною мірою дезінтегровані науково-теоретичні знання, практико-орієнтовані вміння, трудові навички, мотиваційно-стимулюючі впливи, інформаційно-комунікаційну інфраструктуру, унікальний досвід і компетентності, наділені властивістю матеріально-грошової конвертації, вміле використання яких орієнтоване на створення додаткової доданої вартості, що у комплексі гарантують досягнення конкурентних переваг підприємству вже сьогодні та на довготривалу перспективу. На підґрунті дослідження сутності соціальних технологій управління інтелектуальним капіталом підприємства обґрунтовано послідовність етапів розвитку та використання інтелектуального капіталу підприємства як цілісного та циклічного процесу: формування→інституціоналізація→комерціоналізація→ →синергія→відтворення та розвиток. На основі систематизації наявних підходів до визначення структури інтелектуального капіталу підприємства запропоновано виокремлення шести його структурних компонентів. Людський капітал охоплює когнітивні здібності та інноваційні здатності працівників, їх професійні компетентності, рівень фізичного та ментального здоров’я, мотиваційні стимули до дій та ступінь лояльності до підприємства. Структурний (організаційний) капітал визначається інституційною структурою підприємства, управлінськими та виробничими технологіями, процесами та методами діяльності, комплексом технічних і програмних засобів, корпоративних інформаційних ресурсів, технологічною інфраструктурою. Соціальний капітал формують соціальні зв’язки підприємства, взаємовідносини всередині трудового колективу, етичні норми, моральні звичаї та традиції. Споживчий (клієнтський) капітал охоплює процеси комунікації та взаємодії підприємства зі стейкхолдерами, договірно-правову базу, брендову ідентичність та корпоративну репутацію. Управлінський капітал розкривається через корпоративну культуру, філософію та стратегічні орієнтири в управлінні підприємством, лідерський потенціал та авторитет керівного складу. Інноваційний капітал формується через результати інтелектуальної діяльності працівників (патенти, ноу-хау, інновації, комерційні права, що перебувають під правовим захистом і віднесені до об’єктів інтелектуальної власності). Взаємодія всіх шести компонентів створює синергетичний ефект і зумовлює перехресний вплив одних видів активів на інші, підвищуючи ефективність функціонування підприємства. Обґрунтовано структурно-функціональну модель інтелектуального капіталу підприємства через виокремлення інформаційного та управлінського блоків його компонентів та визначено вплив кожного виокремленого виду капіталу на інноваційний розвиток суб’єкта господарювання. Встановлено ключові напрями інноваційного розвитку та ефективного управління інтелектуальним капіталом підприємства, до яких віднесено: нагромадження людського капіталу та пошук талантів; впровадження ефективної системи управління знаннями; впровадження інформаційних технологій; взаємодія зі стейкхолдерами; удосконалення організаційної структури управління; розвиток організаційної культури та підвищення ділової репутації підприємства. Надано характеристику основним видам інституційної інфраструктури підтримки управління інтелектуальним капіталом підприємства (виробничо-технологічної, інформаційно-цифрової, фінансово-економічної, експертно-консалтингової, соціально-економічної, маркетингової та територіальної). Систематизовано інструментально-методичні алгоритми оцінки інтелектуального капіталу підприємства, які мають складний багатокритеріальний характер, включаючи різноманітні соціально-економічні, бухгалтерські, фінансові та інші процедури. Здійснено порівняльну характеристику переваг та обмежень основних методів оцінки інтелектуального капіталу підприємства – витратного, ринкової капіталізації та інтелектуальної доданої вартості. Запропоновано процедуру визначення складових індивідуального інтелектуального капіталу. Встановлено взаємозв’язок елементів структурного (організаційного) капіталу з людським капіталом підприємства. Запропоновано методичний підхід до оцінювання процесів формування і розвитку інтелектуального капіталу підприємства, що складається з п’яти етапів, під час реалізації яких основну увагу приділено людському, структурному та споживчому капіталу як фундаментальних структурних компонентів інтелектуального капіталу підприємства. Визначено ключові ризики та обмеження, які можуть виникнути на кожному з етапів оцінювання процедур формування та розвитку інтелектуального капіталу підприємства. Проведено діагностику структурних компонентів інтелектуального капіталу двох українських підприємств, які за оцінкою Global Innovation Index мали найвищий рівень інноваційності у 2025 р. – компанії Kernel (перший ранг) та Київстар (другий ранг). Проведено комплексний аналіз тенденцій розвитку інтелектуального капіталу України за останні п’ятнадцять років та виконано порівняння встановлених трендів з показниками, яких досягли країни-лідери кожного рейтингу та сусідні країни – Республіка Польща та Республіка Молдова. Оцінку тенденцій нагромадження людського капіталу в Україні здійснено на основі Індексу людського капіталу плюс. Зміни, що відбувалися в Україні з структурним (організаційним) капіталом, проаналізовано за допомогою Індексу цифрової трансформації регіонів України та Індексу мережевої готовності. Оцінювання соціального капіталу виконано на основі Глобального індексу соціального прогресу. Споживчий (клієнтський) капітал оцінено на основі рейтингу національного бренду від Brand Finance. Діагностику управлінського капіталу виконано на основі Індикаторів управління у світі. Оцінювання інноваційного капіталу проведено з використанням Глобального інноваційного індексу. За результатами проведеного аналізу систематизовано ключові тенденції, що визначають стан та перспективи розвитку інтелектуального капіталу в Україні: регіональна нерівномірність та дисбаланс зростання; цифровізація як каталізатор розвитку інтелектуального капіталу; вразливість інтелектуального капіталу під впливом кризових чинників; пріоритет відновлення науки та освіти; обмежена комерціалізація знань і поширення псевдоінновацій. Сформульовано напрями реалізації корпоративних технологій підвищення ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства, до яких віднесено оптимізацію внутрішньої комунікаційної взаємодії персоналу, удосконалення підходів до управління організаційними знаннями, розвиток творчого потенціалу персоналу і талантів, розширення клієнтської бази та цільової аудиторії, оптимізацію процесів пошуку та підбору персоналу, підвищення ефективності управління персоналом, розвиток взаємодії з органами регіональної державної влади. Визначено принципи управління інтелектуальним капіталом підприємства, до яких віднесено принципи концептуальності, структурованості, системності, однозначності виконання процедур, повторюваності операцій, управлінської доцільності, творчого й усвідомленого характеру діяльності, керованості й прогнозованості соціальної значущості й безпечності, перспективності та результативності. Систематизовано технології управління інтелектуальним капіталом підприємства та визначено алгоритм реалізації кожної з них. Визначено складові організаційно-управлінських технологій розвитку інтелектуального капіталу підприємства, до яких віднесено інформаційно-аналітичну, комунікаційно-когнітивну, мотиваційно-поведінкову, процесно-організаційну та інноваційно-освітню. Обґрунтовано концептуальний підхід до формування організаційно-управлінських технологій розвитку інтелектуального капіталу підприємства. Визначено концептуально-методичні напрями управління процесами формування і розвитку структурних компонентів інтелектуального капіталу підприємства. Окреслено ключові характеристики формування в країні економіки знань через управління знаннями на підприємстві. Окреслено систему знань, що на рівні підприємства формує інтелектуальний капітал, та запропоновано підхід до управління внутрішньоорганізаційними знаннями. Визначено напрями реалізації системи управління внутрішньоорганізаційними знаннями (пошук корисної інформації, перспективних знань та інноваційних рішень; формування бази даних; документування та зберігання інформації; інформаційне забезпечення управління знаннями; комунікаційна взаємодія персоналу), розкрито їх зміст та допоміжні технології практичного застосування. Сформульовано та охарактеризовано етапи формування системи управління внутрішньоорганізаційними знаннями. В роботі розроблено концептуальний підхід до прискорення темпів нагромадження людського капіталу підприємства. Окреслено умови виникнення синергетичних ефектів на різних етапах нагромадження людського капіталу підприємства. Сформульовано стратегії управління інтелектуальним капіталом підприємства (управлінсько-аналітична; підвищення ефективності інтелектуального капіталу; трансформація цілепокладання; соціальний розвиток), наведено характеристику кожної з них. Запропоновано підхід до комплексного аналізу тенденцій нагромадження людського капіталу підприємства та базові напрями моніторингу результативності процедур управління інтелектуальним капіталом на організаційному та особистісному рівнях. Розроблено модель стратегічного управління інтелектуальним капіталом підприємства. Визначено стратегічні напрями інноваційного розвитку підприємств на основі управління інтелектуальним капіталом, що охоплюють заходи по формуванню і розвитку всіх шести структурних компонентів інтелектуального капіталу, рекомендовані інструменти та технології реалізації обґрунтованих заходів та очікуваний результат від кожного з них. Сформульовано основні ризики, що супроводжують процеси розвитку інтелектуального капіталу в Україні: людські втрати та демографічний спад; регіональна нерівномірність розвитку; недостатнє фінансування науки та інновацій; руйнування наукової та освітньої інфраструктури; недосконалість інституційної та правової бази; низька комерціалізація наукових результатів; психологічне та професійне вигорання фахівців; цифрова нерівність між секторами. Визначено характер та рівень впливу кожного з виокремлених ризиків на інтелектуальний капітал й обґрунтовано можливі стратегії подолання або мінімізації негативних наслідків від кожного ризику на діяльність підприємств. Визначено ключові вектори, які мають стати каталізаторами зростання інтелектуального потенціалу на національному рівні: відновлення наукової інфраструктури; комерціоналізація наукових результатів; посилення захисту прав інтелектуальної власності; регіоналізація інноваційного розвитку; інвестиції в людський капітал з різних джерел; розвиток цифрових технологій; розширення міжнародної співпраці. Реалізація на практиці означених векторів буде сприяти зростанню рівня інноваційної активності, підвищенню конкурентоспроможності, формуванню культури відкритих інновацій українських підприємств.; Thesis for PhD in Economic Sciences, speciality 051 – Economy. – Сherkasy State Technological University. – Сherkasy, 2026. The dissertation is devoted to the theoretical and practical substantiation of intellectual capital management as a strategic resource specified in methodological approaches and systematic tools for its implementation in the conditions of innovative development of enterprises. The paper analyses the evolutionary stages in the formation and development of performance management theory in human labor. This makes it possible to clearly demonstrate the transition from purely mechanic control of work operations, typical of 19th-century scientific schools, to the early 20th-century search for key drivers that later became the foundation of modern human capital management theory at the enterprise level. The conceptual and methodological directions of research into the process of managing human and intellectual capital in the works of Ukrainian and foreign representatives of neoclassical scientific schools (mid-20th – early 21st century) are highlighted. This made it possible to reveal the conceptual limitations of earlier studies, which in some way constrained the development of a modern understanding of the enterprise intellectual capital theory. At the same time, these studies emphasized the need to consider the impact of social, economic and behavioral aspects of employee interaction during their performance of labor functions. Modern approaches to determining the content of the economic category “intellectual capital” made it possible to state their diversity and lack of a unified interpretation. The work offers its original perspective on the essence of the enterprise intellectual capital, which is the polymorphic, complexly structured, largely disintegrated set of scientific and theoretical knowledge, practice-oriented skills, labor competencies, motivational and stimulating influences, information and communication infrastructure, unique experience, endowed with the property of material and monetary conversion. The skillful and effective use of these elements is aimed at creating additional added value ensuring the achievement of competitive advantages for the enterprise both in the short and long term. Based on the analysis of social technologies in intellectual capital management of the enterprise, the study substantiated the stages in development and use of enterprise intellectual capital as a holistic and cyclical process: formation → institutionalization → commercialization → synergy → reproduction and development. The systematization of existing approaches to determining the structure of the enterprise intellectual capital made it possible to distinguish six of its structural components. Human capital encompasses the cognitive abilities and innovative capacities of workers, their professional competences, their level of physical and mental health, motivational incentives to act and their degree of loyalty to the enterprise. Structural (organizational) capital is determined by the institutional framework of the enterprise, management and production technologies, processes and methods of operation, a set of technical and software tools, corporate information resources, technological infrastructure. Social capital is formed through social networks of the enterprise, internal workplace relationships, ethical norms, moral norms and traditions. Consumer (client) capital covers the processes of communication and interaction of the enterprise with stakeholders, the contractual and legal framework, brand identity, and corporate reputation. Managerial capital is revealed through corporate culture, philosophy and strategic orientations in enterprise management, as well as leadership potential and authority of managerial staff. Innovative capital is formed through the results of the intellectual activity of employees (patents, know-how, innovations, commercial rights protected under intellectual property law). The interaction of all six components creates a synergistic effect and leads to cross-influences among different types of assets, increasing the efficiency of the enterprise functioning performance. The structural and functional model of the intellectual capital of the enterprise is substantiated through the identification of the information and management blocks of its components, and the influence of each distinguished type of capital on the innovative development of the economic entity is determined. The key directions of innovative development and effective management of intellectual capital are identified, including: the accumulation of human capital and talent acquisition; the implementation of an effective knowledge management system; the adoption of information technologies; interaction with stakeholders; improvement of the organizational management structure; the development of organizational culture and improvement of the enterprise business reputation. The characteristics of the main types of institutional infrastructure supporting the management of the intellectual capital at the enterprise are given, including production and technological, information and digital, financial and economic, expert and consulting, socio-economic, marketing and territorial infrastructure. The instrumental and methodological algorithms for assessing the intellectual capital of the enterprise are systematized, highlighting their complex multi-criteria nature, which encompasses a wide range of socio-economic, accounting, financial and other procedures. A comparative analysis of the advantages and limitations of the key methods for assessing intellectual capital of the enterprise is conducted, including the cost-based approach, market capitalization method, and the intellectual value added (IVA) approach. A procedure for determining the components of individual intellectual capital is proposed. The relationship between the elements of structural (organizational) capital and the human capital of the enterprise is also established. A methodological approach to evaluating the processes of formation and development of intellectual capital at the enterprise is proposed, consisting of five stages, within which primary attention is focused on human, structural, and customer capital as the fundamental components of the enterprise intellectual capital. The key risks and limitations that may arise at each stage of evaluation procedures are identified. A diagnostic assessment of the structural components of intellectual capital has been conducted for two Ukrainian enterprises that, according to the Global Innovation Index, demonstrated the highest level of innovativeness in 2025 – Kernel (first rank) and Kyivstar (second rank). A comprehensive analysis of the trends in the development of intellectual capital in Ukraine over the past fifteen years has been conducted, along with a comparison of the identified trends with the indicators in each ranking achieved by leading countries, as well as neighboring countries – the Republic of Poland and the Republic of Moldova. The assessment of trends in human capital accumulation in Ukraine has been carried out based on the Human Capital Index Plus. Changes in structural (organizational) capital have been analyzed using the Digital Transformation Index of Ukrainian Regions and the Network Readiness Index. Social capital has been evaluated based on the Global Social Progress Index. Consumer capital has been assessed using the national brand ranking by Brand Finance. The diagnosis of management capital has been performed based on the worldwide governance indicators. The evaluation of innovation capital has been conducted using the Global Innovation Index. Based on the results of the analysis, the key trends determining the current state and prospects for the development of intellectual capital in Ukraine have been systematized: regional disparities and imbalanced growth; digitalization as a catalyst for intellectual capital development; the vulnerability of intellectual capital under crisis conditions; the priority of restoring science and education; the limited commercialization of knowledge alongside the spread of pseudo-innovations. Directions for implementing corporate technologies aimed at enhancing the efficiency of intellectual capital management at the enterprise level have been formulated, which include the optimization of internal communication and interaction among personnel; improvement of approaches to organizational knowledge management; development of employees’ creative potential and talents; expansion of the customer base and target audience; optimization of recruitment and selection processes; enhancement of human resource management efficiency; and strengthening interaction with regional public authorities. The principles of enterprise intellectual capital management have been defined, including the principles of conceptuality, structure, systematicity, unambiguity in of procedures, repeatability of operations, managerial expediency, creative and conscious nature of activities, controllability and predictability of social significance and safety, as well as perspective and effectiveness. Technologies for managing the enterprise intellectual capital have been systematized, and an algorithm for implementing each of them are determined. The components of organizational and management technologies for the development of intellectual capital have been identified, including informational and analytical, communication and cognitive, motivational and behavioral, process and organizational, and innovation and educational components. A conceptual approach to the formation of organizational and management technologies for the development of enterprise intellectual capital has been substantiated. Conceptual and methodological directions for managing the processes of formation and development of the structural components of enterprise intellectual capital have also been determined. The study outlines the key characteristics of developing a knowledge-based economy within a country through knowledge management at the enterprise level. It outlines the knowledge system that forms intellectual capital at the enterprise level and proposes a comprehensive approach to managing intra-organizational knowledge. The research identifies the key directions for implementing an intra-organizational knowledge management system, including the search for useful information, prospective knowledge, and innovative solutions; database formation; documentation and storage of information; information support for knowledge management; and personnel communication. The content of these directions and the supporting technologies for their practical application have been thoroughly disclosed. Finally, the stages of forming an intra-organizational knowledge management system have been formulated and characterized. The paper develops a conceptual approach to accelerating the rate of human capital accumulation within an enterprise. It outlines the conditions for the emergence of synergetic effects at various stages of human capital accumulation and formulates specific strategies for managing an enterprise’s intellectual capital (management and analytical; efficiency enhancement of intellectual capital; transformation of goal-setting; and social development) providing a detailed characterization of each. An approach for a comprehensive analysis of human capital accumulation trends has been proposed, along with core directions for monitoring the effectiveness of intellectual capital management procedures at both organizational and individual levels. A model for the strategic management of an enterprise’s intellectual capital has been developed. Strategic directions for the innovative development of enterprises based on intellectual capital management have been identified, encompassing measures aimed at the formation and development of all six structural components of intellectual capital, as well as the recommended tools and technologies for implementing the substantiated measures and the expected outcomes for each of them. The key risks accompanying the development processes of intellectual capital in Ukraine have been identified, including human losses and demographic decline; regional disparities in development; insufficient funding for science and innovation; destruction of scientific and educational infrastructure; inadequacy of the institutional and legal framework; low commercialization of research results; psychological and professional burnout among specialists; digital inequality across sectors. The nature and level of impact of each identified risk on intellectual capital have been determined, and possible strategies for overcoming or minimizing the negative consequences of each risk for enterprise performance have been substantiated. The key vectors that should act as catalysts for the growth of intellectual potential at the national level have been defined, namely: the restoration of scientific infrastructure; commercialization of research outcomes; strengthening the protection of intellectual property rights; regionalization of innovative development; investment in human capital from diverse sources; development of digital technologies; expansion of international cooperation. The practical implementation of specified vectors will contribute to an increase in the level of innovative activity, enhancement of competitiveness, and the formation of a culture of open innovation within Ukrainian enterprises. Sun, 10 May 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9518 2026-05-10T00:00:00Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9517 Title: Стратегічне партнерство бізнесу та освіти як умова інноваційного розвитку регіону Authors: Настенко, Олег Русланович Abstract: Настенко О.Р. Стратегічне партнерство бізнесу та освіти як умова інноваційного розвитку регіону. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. – Черкаський державний технологічний університет. – Черкаси, 2026. Дисертаційну роботу присвячено теоретико-практичному обґрунтуванню заходів, спрямованих на формування засад, активізацію й підвищення результативності стратегічного партнерства бізнесу та освіти задля розвитку інноваційного потенціалу, нагромадження людського капіталу та забезпечення конкурентоспроможності регіону. У роботі на основі узагальнення наукових підходів щодо побудови різних варіантів взаємодії бізнесу та освіти, що останніми роками досліджують зарубіжні та українські науковці, висвітлено архітектоніку сучасного наукового дискурсу та виявлено характерні особливості цієї взаємодії. Доведено, що зарубіжні науковці першочергово акцентують увагу на тих ключових навичках, набути які здобувачі освіти зможуть завдяки залученню представників бізнесу до освітнього процесу і тим самим фокусуються на «продукті». Натомість українські науковці більшою мірою в дослідженнях деталізують конкурентні переваги, що отримають сторони взаємодії, та розкривають особливості реалізації певних форм взаємодії і тим самим фокусуються на «процесі». Здійснено виокремлення трьох ієрархічних рівнів взаємодії бізнесу та освіти в регіоні (співпраця, партнерство та стратегічне партнерство) за критеріями ступеня координації дій, спільної відповідальності та стратегічної орієнтації учасників. Для кожного рівня взаємодії бізнесу та освіти систематизовано та охарактеризовано ключові форми взаємодії бізнесу та освіти, які можуть бути реалізовані в регіоні. Доведено, що зазвичай стейкхолдери очікують суттєвих конкурентних переваг незалежно від форми співробітництва та в роботі систематизовано можливі очікування закладів освіти, бізнесу та регіону від їх взаємодії. Проте на практиці більшість суб’єктів готові до реалізації переважно базових форм взаємодії, які належать до рівня співпраці та мають короткостроковий і фрагментарний характер. Такі дії не дозволяють забезпечити достатній рівень інтеграції ресурсів, спільного стратегічного планування та довгострокової координації інтересів сторін. У результаті з високою ймовірністю очікувані конкурентні переваги швидко не досягаються, та втрачається мотивація у стейкхолдерів щодо доцільності продовження взаємодії. Натомість мав би відбуватися перехід від простих форм співпраці до форм реалізації стратегічного партнерства, що дозволив би досягти комплексних конкурентних переваг учасникам взаємодії та здійснити поштовх для формування інноваційної екосистеми в регіоні. З метою підвищення мотивації учасників взаємодії здійснено систематизацію тих конкурентних переваг, які окремо отримають бізнес та заклади освіти, якщо будуть разом реалізовувати ту або іншу форму співпраці, партнерства чи стратегічного партнерства. Усвідомлення реальних вигід, які можна отримати від реалізації конкретної форми взаємодії, має стати ключовим фактором формування зацікавленості учасників у розвитку подальших взаємовідносин. Обґрунтовано ключові умови реалізації проєктів ефективної взаємодії бізнесу та освіти на рівні регіону, до яких віднесено нормативно-правову підтримку, інституційну спроможність, фінансово-ресурсне забезпечення, довіру та довгострокову мотивацію сторін, спільний стратегічний інтерес, розвинену комунікацію та цифрову інфраструктуру. Конкретизовано вплив стратегічного партнерства бізнесу та освіти на активізацію процесів інноваційного розвитку регіону через дію інституційних, фінансових, організаційних, кадрових та іміджево-регуляторних важелів. Запропоновано процедуру обґрунтування принципів стратегічного партнерства бізнесу та освіти як драйвера інноваційного розвитку регіону через встановлення структурно-логічним методом причинно-наслідкових зв’язків між принципами ефективності та конкурентоспроможності бізнесу, принципами якісної та конкурентної освіти та принципами дієвості органів регіональної влади. За результатами проведеного дослідження встановлено сім принципів стратегічного партнерства бізнесу та освіти: інтеграції освіти, науки, бізнесу та влади; інноваційності та технологічного лідерства; нагромадження людського капіталу; ефективного використання ресурсів; адаптивності та гнучкості взаємодії; відкритості, прозорості та довіри; стратегічної спрямованості та сталого розвитку. Проведено оцінку зміни позицій України на міжнародному рівні за інноваційним розвитком економіки в звітному році порівняно з довоєнним станом за Глобальним інноваційним індексом; деталізовано основні причини, що вплинули на кількісну трансформацію структури показника, розрахованого для України. Здійснено порівняльний аналіз досягнутого рівня інноваційного розвитку регіонів України за відкритими даними національної статистики за показниками: кількість організацій, які здійснювали науково-дослідні роботи; кількість працівників, задіяних у виконанні науково-дослідних робіт; кількість дослідників, задіяних у виконанні науково-дослідних робіт; витрати на дослідження і розробки. Встановлено, що основні позитивні зрушення для української національної та регіональної економіки в інноваційному плані пов’язані з ІТ-сферою. З метою оцінки потенціалу формування інноваційної екосистеми в регіонах України проаналізовано регіональні кількісні характеристики підготовки ІТ-фахівців з вищою освітою. Для трьох університетів-лідерів в ІТ-сфері за контингентом здобувачів вищої освіти встановлено основні напрями співпраці з бізнесом у розрізі спеціальності. Здійснено вибірку освітніх програм економічного та управлінського профілю українських університетів, які протягом 2023-2025 рр. отримали сертифікат про «зразкову» акредитацію від Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. До складу вибірки увійшли шість університетів Києва, Тернополя, Житомира і Сум та одинадцять освітніх програм, які представляють всі три освітні рівні, запроваджені в системі вищої освіти України. Виходячи зі звітів про самооцінювання в межах кожної освітньої програми, проаналізовано конкретні приклади співпраці університетів-лідерів з бізнесом регіонів, які вони представляють, за результатами чого систематизовано напрями взаємодії освіти і суб’єктів господарювання, які найбільш часто використовуються в країні. Проаналізовано результати Державної атестації наукової діяльності обраних для аналізу університетів за суспільним напрямом як один з варіантів констатації результативності партнерства. Розкрито передові світові практики взаємодії бізнесу та освіти із деталізацією впливу такого партнерства на регіональний розвиток. Обґрунтовано конкретні напрями дій та заходи, орієнтовані на трансформацію співробітництва між університетами та бізнесом, що спостерігається сьогодні в освітньому середовищі країні і спровоковане поточним форматом акредитаційних процедур, на стратегічне партнерство між ними з реальним синергетичним ефектом для соціально-економічного розвитку регіону. Проаналізовано нормативне підґрунтя розвитку стратегічного партнерства бізнесу та освіти на регіональному та національному рівнях в Україні. Здійснено оцінку спрямованості нормативних документів України на підтримку та пропагування різних аспектів партнерства освіти та бізнесу. Обґрунтовано напрями удосконалення нормативно-законодавчої бази активізації стратегічного партнерства бізнесу та освіти в регіонах країни. Проведено оцінку спрямованості Державної стратегії регіонального розвитку України на 2021-2027 рр. на підтримку різних аспектів партнерства бізнесу та освіти в країні. Окреслено напрями стратегічного партнерства бізнесу та освіти, реальні механізми активізації яких доцільно включити в проєкт Державної стратегії регіонального розвитку України на 2028-2034 рр., який сьогодні розробляється. Досліджено роль вищої освіти як одного з ключових драйверів інноваційного розвитку регіонів України та обґрунтовано її вплив на нагромадження людського капіталу, розвиток підприємництва, поширення інновацій і підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки. Визначено основні умови забезпечення якості вищої освіти, серед яких особливе значення відведено модернізації освітніх програм, розвитку науково-дослідної діяльності, посиленню практичної складової підготовки та орієнтації на потреби ринку праці. Доведено, що стратегічне партнерство між закладами вищої освіти та бізнесом виступає важливою передумовою підвищення якості освітніх послуг і формування інноваційно активного середовища в регіоні. Систематизовано та охарактеризовано найбільш поширені форми взаємодії освіти та бізнесу, зокрема спільні проєкти, дуальну освіту, спільні освітні програми, стажування, залучення практиків до освітнього процесу та підтримку підприємницьких ініціатив молоді. Встановлено недостатній рівень інтеграції підприємницьких компетентностей у чинні стандарти вищої освіти України, що стримує поширення підприємницького руху та розвиток інноваційної активності молоді. Обґрунтовано ключові умови ефективного стратегічного партнерства освіти й бізнесу, серед яких взаємна вигода, довгостроковість співпраці, довіра, системність і постійна комунікація між учасниками взаємодії. На основі узагальнення результатів дослідження розроблено концептуальні засади забезпечення якості вищої освіти як драйвера інноваційного розвитку регіону, що відображають взаємозв’язок між якістю освітніх послуг, партнерством із бізнесом та формуванням регіональної інноваційної екосистеми. Обґрунтовано доцільність трансформації українського закладу вищої освіти в підприємницький університет як одного з ключових напрямів підвищення його конкурентоспроможності та посилення ролі в інноваційному розвитку регіону. Визначено сутність підприємницького університету та систематизовано його основні функції з урахуванням сучасних викликів розвитку вищої освіти, науки та економіки. На основі узагальнення наукових підходів і практичного досвіду виокремлено п’ять ключових функціональних блоків діяльності підприємницького університету: освітньо-компетентнісний, науково-інноваційний, підприємницько-інвестиційний, партнерсько-інтеграційний та регіонально-суспільний. Розкрито зміст кожного функційного блоку та визначено інструменти його практичної реалізації. Розроблено комплексний організаційно-економічний механізм трансформації українського закладу вищої освіти в підприємницький університет, який об’єднує організаційний, освітній, науково-інноваційний, фінансово-економічний, стратегічного партнерства та цифровий блоки. Визначено їх взаємозв’язки, інструменти реалізації та очікувані результати впровадження. Запропоновано поетапний підхід до реалізації механізму, що включає діагностичний, проєктний, організаційно-впроваджувальний, етап масштабування та етап моніторингу й коригування результатів трансформації. Обґрунтовано роль стратегічного партнерства бізнесу та освіти як ключового чинника успішної реалізації підприємницької моделі університету. Встановлено, що впровадження запропонованого механізму сприятиме підвищенню інноваційної активності університету, розвитку регіональної інноваційної екосистеми та забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку регіону. Розроблено сценарний підхід до розвитку стратегічного партнерства бізнесу та освіти в інтересах інноваційного розвитку регіону. Запропоновано три взаємопов’язані сценарії розвитку – адаптивний, інноваційно-проєктний та екосистемний, які передбачають послідовний перехід від базових форм співпраці до формування повноцінної регіональної інноваційної екосистеми. Для кожного сценарію визначено часові межі реалізації, ключові напрями та форми взаємодії, особливості залучення основних стейкхолдерів. Обґрунтовано систему KPI для представників бізнесу та закладів вищої освіти, що дозволяє оцінювати ефективність реалізації кожного сценарію та рівень досягнення поставлених цілей. Визначено ключові ризики і бар’єри, які можуть виникати на кожному етапі розвитку партнерської взаємодії, а також обґрунтовано заходи щодо мінімізації їхнього негативного впливу. Доведено необхідність диференційованого підходу до вибору сценарію залежно від рівня інноваційного розвитку, стану інноваційної інфраструктури та науково-освітнього потенціалу регіонів країни. На основі результатів оцінки рівня регіонального інноваційного розвитку визначено орієнтовні напрями впровадження сценаріїв для різних груп регіонів України. Обґрунтовано доцільність реалізації екосистемного сценарію для регіонів-лідерів та адаптивного сценарію для регіонів із нижчим рівнем інноваційної активності. Встановлено ключову роль підприємницьких університетів у розвитку стратегічного партнерства та формуванні регіональних інноваційних екосистем.; Nastenko O.R. Strategic business-education partnership as a driver for regional innovative development. – Qualification research paper as a manuscript. Thesis for PhD in the speciality 051 – Economics. Сherkasy State Technological University. Сherkasy, 2026. This dissertation provides a theoretical and practical substantiation for measures aimed at establishing, promoting, and improving the effectiveness of strategic partnerships between business and education to foster the development of the region’s innovative potential, human capital, and competitiveness. Based on a synthesis of scholarly approaches to constructing various models of business-education interaction, extensively researched by both foreign and Ukrainian scholars in recent years, the paper examines the architectonics of contemporary scientific discourse and identifies the distinctive characteristics of this collaboration. It is demonstrated that foreign researchers primarily emphasize the key competences and skills that learners can acquire through the involvement of business representatives in the educational process, thereby focusing on the “outcomes” of collaboration. Conversely, Ukrainian scholars tend to provide more detailed analyses of the competitive advantages gained by the interacting parties and to examine the specific mechanisms and forms of interaction, thus focusing on the “process.” The study distinguishes three hierarchical levels of business-education interaction within the region (cooperation, partnership, strategic partnership) based on the criteria of the degree of action coordination, shared responsibility, and strategic orientation of the participants. For each level of interaction between business and education, the key forms of collaboration capable of being implemented within the region are systematized and characterized. It is demonstrated that stakeholders typically expect significant competitive advantages regardless of the specific forms of cooperation. Accordingly, the paper systematizes the potential expectations that educational institutions, businesses, and the region hold regarding their interaction. In practice, however, most actors are prepared to implement primarily basic forms of interaction. These belong to the level of cooperation and are characterized by their short-term and fragmented nature. Such actions fail to ensure a sufficient level of resource integration, joint strategic planning, and long-term alignment of the parties’ interests. Consequently, there is a probability that the expected competitive advantages will not be achieved swiftly, leading to a loss of stakeholder motivation to sustain interaction. Conversely, a transition should occur from basic forms of cooperation to the implementation of strategic partnership. This shift would enable the interacting participants to achieve comprehensive competitive advantages and provide a catalyst for the development of a regional innovation ecosystem. To enhance the motivation of the interacting participants, the study systematizes the specific competitive advantages that businesses and educational institutions gain individually by collectively implementing various forms of cooperation, partnership, strategic partnership. Awareness of the tangible benefits derivable from a specific form of interaction should serve as a key factor in fostering participants’ interest in developing future relationships. Furthermore, the paper substantiates the critical conditions required to implement projects for effective business-education interaction at the regional level, which include regulatory and legal support, institutional capacity, financial and resource provision, mutual trust and long-term motivation of the parties, shared strategic interests, advanced communication, and digital infrastructure. The study specifies the impact of strategic business-education partnerships on stimulating regional innovation processes through the application of institutional, financial, organizational, human resource, and reputational-regulatory levers. A procedure is proposed for substantiating the principles of strategic business-education partnership as a driver of regional innovative development. Using a structural-logical method, this procedure establishes causal relationships among the principles of business efficiency and competitiveness, the principles of high-quality and competitive education, and the principles of regional government efficacy. Based on the findings of the study, seven core principles of strategic business-education partnership are established: the integration of education, science, business, and government; innovation and technological leadership; human capital accumulation; efficient resource utilization; interaction adaptability and flexibility; openness, transparency, and trust; and strategic orientation and sustainable development. An assessment was conducted regarding the shift in Ukraine’s international standing in terms of innovative economic development during the reporting year compared to its pre-war state, based on the Global Innovation Index; the primary underlying factors that drove the quantitative transformation of the indicator structure calculated for Ukraine are detailed. Furthermore, a comparative analyses was performed on the achieved level of innovative development across Ukraine’s regions utilizing open national statistical data based on the following indicators: the number of organizations engaged in research and development (R&D); the total number of personnel involved in performing R&D; the number of researchers actively engaged in conducting R&D; total research and development expenditures. It is established that the primary positive shifts in terms of innovation for both the Ukrainian national and regional economies are fundamentally linked to the IT sector. In order to assess the potential for developing a regional innovation ecosystem in Ukraine, the regional quantitative characteristics of IT higher education training have been analyzed. For the three leading IT universities, identified by their total higher education enrollment, the main trajectories of business cooperation have been determined across specific academic fields. A sample has been selected of economics and management degree programs offered by Ukrainian universities that received “exemplary” accreditation certificates from the National Agency for Higher Education Quality Assurance (NAQA) between 2023 and 2025. The sample comprises six universities from Kyiv, Ternopil, Zhytomyr, and Sumy, spanning eleven degree programs across all three higher education levels established within Ukrainian higher education system. Based on self-assessment reports from each program, specific case studies of cooperation between these leading universities and businesses in their respective regions have been analyzed. Consequently, the most frequently used areas of interaction between education and business entities in the country have been systematized. The results of the State Attestation for the selected universities within the social sciences field have been analyzed as a potential indicator for verifying partnership effectiveness. Cutting-edge global practices of business-education collaboration have been disclosed, detailing the impact of such partnerships on regional development. Furthermore, specific courses of action and measures are substantiated to transform the current state of university-business cooperation observed in the country’s educational environment, which is primarily driven by the current format of accreditation procedures, into strategic partnerships yielding tangible synergistic effects for the socio-economic development of the region. The regulatory and legal framework for developing strategic business-education partnerships at both the regional and national levels in Ukraine’s has been analyzed. An assessment has been conducted regarding the orientation of Ukraine’s regulatory documents towards supporting and promoting various aspects of education-business partnership. The study substantiates directions for improving the regulatory and legislative basis to activate strategic business-education partnerships within the country’s regions. Additionally, the alignment of the State Strategy for Regional Development of Ukraine for 2021–2027 with supporting different facets of business-education partnerships in the country has been evaluated. The paper outlines the dimensions of strategic business-education partnership and practical mechanisms for their activation that should be integrated into the draft State Strategy for Regional Development of Ukraine for 2028–2034, which is currently under development. The study investigates the role of higher education as a key driver of regional innovative development in Ukraine and substantiates its impact on human capital accumulation, entrepreneurship development, innovation diffusion, and the enhanced competitiveness of the regional economy. The primary conditions for ensuring the quality of higher education are identified, among which particular emphasis is placed on modernizing degree programs, developing research activities, strengthening the practical component of training, and aligning with labor market needs. It is demonstrated that strategic partnerships between higher education institutions business serve as an essential prerequisite for improving the quality of educational services and fostering an innovely active environment within the region. The most widespread forms of education-business interaction are systematized and characterized, specifically targeting joint projects, dual education, collaborative degree programs, internships, the involvement of industry practitioners in the educational process, and support for youth entrepreneurial initiatives. An insufficient level of integration regarding entrepreneurial competencies within Ukraine’s current higher education standards is identified, which impedes the expantion of the entrepreneurial movement and inhibits the development of innovative activity among young people. The paper substantiates the key conditions for an effective strategic partnership between education and business, including mutual benefit, long-term cooperation, trust, consistency, and continuous communication among the interacting participants. Synthesizing the research findings, the study develops a conceptual framework for ensuring higher education quality as a driver of regional innovative development, reflecting the interconnection between the quality of educational services, business partnerships, and the formation of a regional innovation ecosystem. The expediency of transforming Ukrainian higher education institutions into entrepreneurial universities is substantiated as a key strategy for enhancing their competitiveness and strengthening their role in regional innovative development. The essence of the entrepreneurial university is defined, and its primary functions are systematized in light of contemporary challenges facing higher education, science, and the economy. Synthesizing scholarly approaches and practical experience, the study identifies five core functional building blocks of an entrepreneurial university’s activity: educational-competency, research-innovation, entrepreneurial-investment, partnership-integration, and regional-societal. The content of each functional block is disclosed, and tools for its practical implementation are determined. A comprehensive organizational and economic mechanism for transforming Ukrainian higher educational institutions into entrepreneurial universities has been developed, integrating organizational, educational, research-innovation, financial-economic, strategic partnership, and digital components. Their interrelations, implementation tools, and expected outcomes are determined. A phased approach to implementing this mechanism is proposed, encompassing diagnostic, project design, organizational-implementation, scaling, monitoring-and-adjustment stages of the transformation results. The study substantiates the role of strategic business-education partnerships between as a key factor for the successful execution of the university’s entrepreneurial model. It is established that the implementation of the proposed mechanism will facilitate an increase in the university’s innovative activity, foster the development of the regional innovation ecosystem, and ensure the sustainable socio-economic development of the region. A scenario-based approach to developing strategic business-education partnerships has been developed to support the innovative advancement for the region. Three interconnected development scenarios are proposed – adaptive, innovation-project, and ecosystem-based – which envision a sequential transition from basic forms of cooperation to the formation of a fully-fledged regional innovation ecosystem. For each scenario, the implementation timelines, key areas of interaction, forms of collaboration, and specific characteristics of main stakeholder engagement are determined. The study substantiates a system of Key Performance Indicators (KPIs) for both business representatives and higher education institutions, enabling an assessment of the implementation effectiveness of each scenario and the degree of goal attainment. The critical risks and barriers that may arise at each stage of partnership development are identified, alongside substantiated measures to minimize their negative impact. The study proves the necessity of a differentiated approach to scenario selection based on the level of regional innovative development, the state of the innovation infrastructure, and scientific-educational potential. Based on the evaluation of regional innovative development level, tentative guidelines for scenario implementation are determined for different groups of Ukrainian regions. The expediency of executing the ecosystem-based scenario for leading regions and the adaptive scenario for regions with a lower levels of innovative activity is substantiated. Finally, the pivot role of entrepreneurial universities in developing strategic partnerships and fostering regional innovation ecosystems is established. Sun, 10 May 2026 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9517 2026-05-10T00:00:00Z https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/5899 Title: Розвиток економічного простору регіонів України в умовах глобальної конкуренції Authors: Поліщук, Андрій Сергійович Abstract: Поліщук А.С. Розвиток економічного простору регіонів України в умовах глобальної конкуренції. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. – Черкаський державний технологічний університет. – Черкаси, 2025. Дисертаційну роботу присвячено узагальненню теоретичних і обґрунтуванню методичних засад, розробці практичних рекомендацій щодо розвитку економічного простору регіонів України в умовах глобальної конкуренції. Запропоновано трансформацію підходів до розвитку економічного простору регіонів України на основі концепції міського видобутку, програмної локалізації, «розумного» територіального розвитку, міжрегіонального партнерства та ефективної міжтериторіальної взаємодії різнорівневих адміністративно-територіальних одиниць. Це забезпечить значні синергетичні ефекти, консолідацію зусиль економічних агентів шляхом розробки єдиної узгодженої стратегії розвитку, активізацію потенціалу саморозвитку, баланс інтересів економічних агентів в умовах інституціональних обмежень. До основних ознак сучасного економічного простору в роботі віднесено: гнучкість форм самоорганізації, самовідтворення й розвитку; відкритість і адаптивність до динамічних макро- та мезоекономічних умов; соціально-економічну ефективність міжрегіонального партнерства і міжтериторіальної взаємодії; інтеграцію підходу в існуючу систему управління. Удосконалено понятійно-категорійний апарат дослідження, зокрема поглиблено сутність понять: «регіон» – стійка, відносно самостійна система взаємопов’язаних соціально-економічними умовами, спільними інтересами, стратегічними цілями та єдиними цінностями елементів, розвиток якої забезпечується наявним ресурсним потенціалом, крос-галузевою та міжрегіональною взаємодією, активною участю стейкхолдерів у регіональних соціально-економічних процесах; «економічний простір регіону» – система функціональної взаємодії економічних агентів в умовах територіальних, ресурсних, інституційних, соціальних, інфраструктурних та інших обмежень з об’єктом управління, що характеризується стійкою структурою і властивостями; «програмна локалізація» – цілеспрямоване програмування розвитку економічного простору регіону шляхом формування сприятливих умов (створення інститутів, механізмів) для його повоєнної трансформації та прискореного соціально-економічного розвитку. Доведено, що формування раціональної організації економічного простору в умовах глобальної конкуренції виходить з таких потреб: підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу регіону його основними економічними агентами для подальшого оптимального розміщення продуктивних сил і підвищення конкурентоспроможності території; зниження соціально-економічних та фінансових диспропорцій між адміністративно-територіальними одиницями регіону; розвиток інфраструктури і надання необхідних адміністративних послуг населенню та суб’єктам господарювання. Обґрунтовано, що підвищення ефективності розвитку економічного простору регіону в умовах глобальної конкуренції лежить у різних площинах: економічного вирівнювання і стимулювання, готовності регіонів до підвищення самостійності, сприятливого правового поля розвитку об’єднаних територіальних громад і міжбюджетних відносин у системі «регіон-місто», «регіон-ОТГ», «регіон-село, селище». Встановлено, що концентрація ресурсів, спеціалізація економіки, низькі трансакційні витрати та інтенсивні комунікації зумовлюють вищий рівень продуктивності праці в агломераціях, порівняно з іншими територіями. Водночас агломерації з високим рівнем спеціалізації на секторах економіки з великою доданою вартістю демонструють нижчий рівень стійкості до криз. Обґрунтовано доцільність застосування підходу «розумної спеціалізації» до розвитку регіонального економічного простору. Досліджено урбанізаційний потенціал розвитку економічного простору регіонів України в умовах глобальної конкуренції і встановлено значну диференціацію регіонів. Окреслено найважливіші виклики розвитку регіонів України, конкретизовано їх сутність та особливості прояву. Обґрунтовано, що коеволюційний підхід до розвитку економічного простору регіону на основі міжрегіонального партнерства є найбільш продуктивним в умовах глобальної конкуренції, високого рівня неоднорідності та фрагментації економічного простору, оскільки передбачає трансформаційний перехід територій від конкуренції за ресурси до їх інтеграції з метою забезпечення конкурентних переваг, від державного управління до саморозвитку та самоорганізації регіонального економічного простору. Розроблено методику оцінювання рівня розвитку економічного простору регіону, яка включає п’ять етапів: встановлення цілей та пріоритетів оцінювання рівня розвитку і кластеризації регіонів; формування сукупності показників та їх групування; збір й узагальнення статистичної інформації, розрахунок індикаторів з подальшим аналізом динаміки; кластеризація регіонів за кожною групою індикаторів; оцінювання рівня розвитку економічного простору, створення профілів у розрізі окремих кластерів та регіонів за основними напрямами. Пропонована методика передбачає проведення оцінювання з використанням 67 відносних показників, що з різних боків характеризують рівень розвитку економічного простору регіону та утворюють шість інтегральних індикаторів, які визначають: інтенсивність економічних процесів; відкритість економічного простору; інтенсивність демографічних процесів в економічному просторі; функціонування ринку праці; підприємницьку диверсифікацію економічного простору; екологічний стан та якість інфраструктури. Розподіл показників на підгрупи в межах групи здійснюється за двома критеріями інтенсивності: враховуючи чисельність населення регіону і з огляду на площу території регіону. Запропоновано технологію кластеризації регіонів за рівнем розвитку економічного простору, де розподіл здійснюється за методом k-середніх, що дає змогу проаналізувати динаміку процесу переходу регіону з одного кластера до іншого, визначити ключові напрями удосконалення. Відповідно до розробленої технології рейтингування регіонів за рівнем розвитку економічного простору щороку має здійснюватися на основі запропонованих цільових показників. Технологія передбачає формування профілів регіональних кластерів з подальшою їх класифікацією (за шістьма групами показників методики), що дозволяє сформувати стратегічні орієнтири розвитку кожного окремого регіону. В роботі доведено, що вплив глобальної конкуренції на рівень розвитку економічного простору регіону в сучасних умовах слід встановлювати через рівень залучення інвестиційних ресурсів в економіку країни та її регіонів, а також з використанням групи показників відкритості економічного простору, згрупованої автором. Використання на практиці підходу до оцінювання впливу глобальної конкуренції дозволить релевантно визначити результати такого впливу, встановити значні міжрегіональні розриви та запропонувати подальші заходи щодо їх нівелювання та забезпечення сталого розвитку економічного простору регіонів України за існуючих умов з максимально ефективним використанням наявних ресурсів. За розробленою методикою оцінювання рівня розвитку економічного простору встановлено відповідний рівень розвитку регіонів України впродовж 2011-2021 рр. Практичне застосування розробленої методики показало значну диференційованість регіонів України за рівнем розвитку економічного простору, дозволило визначити подібні за характеристиками економічного простору регіони, здійснити кластерний розподіл і простежити зміни в поведінці кластерів та їх наповненості в часовому вимірі. Отримані результати лягли в основу підготовки науково обґрунтованих висновків щодо рівня розвитку економічного простору регіонів України та мають стати фундаментом для розробки стратегій, програм, проєктів, заходів щодо відбудови регіонів країни в повоєнний період. Доведено, що концептуальна модель повоєнної трансформації економічного простору регіонів України має базуватися на економічній моделі міського видобутку, виборі та реалізації вектору спільного територіального розвитку, що забезпечує максимізацію соціально-економічних ефектів на основі узгодження інтересів і реалізації потенціалу територій на принципах поліцентризму, міжрегіонального партнерства, «розумного» територіального розвитку. Збалансоване поєднання цих принципів забезпечить ефективний розвиток економічного простору регіону і дасть змогу активізувати спільний потенціал з метою комплексного розвитку територій. Для прийняття управлінських рішень, порівняння регіонів, пошуку та вибору найбільш оптимальних варіантів напрямів міжрегіонального партнерства запропоновано використовувати аналітичні карти – профілі регіонів. Залежно від потреб користувачів профіль може бути згенерованим у статиці та динаміці. Критерії ефективного міжрегіонального партнерства у роботі зведено за допомогою двокритеріальної задачі. Принципи стратегічного вибору вектору розвитку економічного простору регіону (функціональної цілеспрямованості; комплексності; системності; адаптивності; ефективності) доповнено принципами мінімізації ризиків та балансу інтересів стейкхолдерів. З метою забезпечення ефективності стратегічного планування здійснено розподіл сфер відповідальності стейкхолдерів і розроблено матриці відповідальності. До умов, що забезпечують ефективність міжрегіонального партнерства, віднесено зниження трансакційних витрат, мультиплікативний ефект від спільного використання потенціалів територій і нівелювання міжтериторіальних диспропорцій. Основними принципами комплексного узгодження інтересів стейкхолдерів визначено встановлення довгострокових суспільно-значущих пріоритетів, корпоративізм, соціальну відповідальність влади, бізнесу та громад. Удосконалено інституціональне забезпечення стратегічного управління розвитком економічного простору регіону, запропоновано алгоритм вибору пріоритетних видів економічної діяльності для регіону. Розроблено три основні сценарії розвитку економічного простору: інерційний (збереження існуючої структури); інноваційний (започаткування нових видів економічної діяльності, що формують структурні зрушення в регіональній економіці); збалансований (розвиток існуючих видів діяльності з послідовним започаткуванням нових). Запропоновано організаційно-економічний механізм стратегічного управління розвитком економічного простору регіону на основі програмно-проєктного підходу, використання якого спрямовано на декомпозицію стратегічних цілей на завдання тактичного та процеси оперативного рівнів управління і забезпечити узгодженість і зв’язок між ними. Особливістю розробленого механізму є виокремлення в ньому трьох блоків: механізм цілепокладання для здійснення стратегічного вибору вектору розвитку економічного простору регіону (сфера стратегічного програмування та інтеграції інтересів стейкхолдерів); механізм вибору альтернатив проєктів (сфера проєктного фінансування, оцінювання ризиків, концентрації ресурсів); механізм виконання проєктів (сфера взаємодії стейкхолдерів). Використання розробленого організаційно-економічного механізму забезпечить стандартизацію процесів стратегічного управління, підвищить ефективність розробки та реалізації проєктів, програм і стратегії розвитку, забезпечить високу якість комунікації стейкхолдерів, що дасть змогу здійснити інтеграцію локальних проєктів для досягнення глобальних стратегічних цілей. З метою реалізації функції моніторингу виконання стратегії розвитку економічного простору регіону запропоновано відповідну технологію, структуровану за рівнями управління, що дозволяє оцінити ступінь досягнення стратегічних цілей, ефективність поточної діяльності органів регіональної влади і місцевого самоврядування щодо реалізації стратегічних напрямів розвитку економічного простору регіону, а також окремих програм, проєктів і заходів, що реалізуються на регіональному рівні. Розроблено мультифакторну модель, що ґрунтується на причинно-наслідковому зв’язку між рівнями, результатами виконання проєктів і кінцевими цілями розвитку території, яка дозволяє органам регіональної влади визначити за кожним показником співвідношення фактичного і планового обсягів виконання робіт і критичність відхилень, а також реалізувати функції прогнозування. Polishchuk A.S. Development of the economic space of Ukrainian regions under the terms of global competition. – Qualification research paper in the form of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 051 – Economics. – Cherkasy State Technological University. – Cherkasy, 2024. This dissertation is dedicated to summarizing theoretical foundations, substantiating methodological principles, and developing practical recommendations for the development of the economic space of Ukraine’s regions in the context of global competition. A transformation of approaches to the development of the economic space of Ukraine's regions has been proposed, based on programmatic localization, “smart" territorial development, interregional partnerships, and effective inter-territorial interaction among multi-level administrative-territorial units. This approach is expected to generate significant synergistic effects, consolidate the efforts of economic agents through the formulation of a unified and coordinated development strategy, activate the potential for self-development, and balance the interests of economic agents within institutional constraints. The main characteristics of the modern economic space are identified as follows: flexibility in forms of self-organization, self-reproduction, and development; openness and adaptability to dynamic macroeconomic and mesoeconomic conditions; socio-economic efficiency of interregional partnerships and inter-territorial interactions; integration into the existing governance system. The conceptual and categorical framework of the study has been improved, particularly by deepening the understanding of the following terms: “region” is defined as a stable, relatively autonomous system of interrelated elements connected by socio-economic conditions, shared interests, strategic objectives, and common values. The development of this system is ensured by its available resource potential, cross-sectoral and interregional interactions, and the active involvement of stakeholders in regional socio-economic processes. “Economic space of a region” refers to a system of functional interaction among economic agents under conditions of territorial, resource, institutional, social, infrastructural, and other constraints. It is characterized by a stable structure and specific properties, serving as the object of management. Programmatic localization” is the deliberate programming of the development of the region's economic space by creating favorable conditions (institutions and mechanisms) for its post-war transformation and accelerated growth. It has been demonstrated that the formation of a rational organization of economic space under conditions of global competition arises from the following needs: 1) enhancing the efficiency of resource potential utilization by the region's key economic agents to ensure the optimal allocation of productive forces and improve the territory's competitiveness; 2) reducing socio-economic and financial disparities between the administrative-territorial units within the region; 3) developing infrastructure and providing essential administrative services to the population and economic entities. It has been substantiated that enhancing the efficiency of regional economic space development under conditions of global competition encompasses multiple dimensions: economic leveling and stimulation, regional readiness for increased autonomy, the establishment of a favorable legal framework for the development of amalgamated territorial communities, and interbudgetary relations within the “region-city”, “region- administrative-territorial unit”, and “region-village” systems. It has been determined that the concentration of resources, economic specialization, low transaction costs, and intensive communication result in higher labor productivity in agglomerations compared to other territories. At the same time, agglomerations with high specialization in economic sectors characterized by significant added value demonstrate lower resilience to crises. The feasibility of applying the smart specialization approach to the development of regional economic space has been justified. The urbanization potential for developing the economic space of Ukrainian regions under global competition has been explored, revealing substantial differentiation among regions. The key challenges to regional development in Ukraine, along with their essence and specific manifestations, have been outlined. It has been argued that the co-evolutionary approach to the development of regional economic space based on interregional partnerships is the most effective under conditions of global competition, high heterogeneity, and fragmentation of economic space. This approach involves a transformational shift from competition for resources to their integration to ensure competitive advantages, and from state governance to self-development and self-organization of regional economic space. A methodology for evaluating the level of development of the economic space of a region has been developed, encompassing five stages: 1) setting goals and priorities for assessing the level of development and clustering of regions; 2) Forming a set of indicators and their grouping; 3) collecting and summarizing statistical information, calculating indicators, and further analyzing their dynamics; 4) clustering regions based on each group of indicators; 5) evaluating the level of economic space development and creating profiles for specific clusters and regions across key dimensions. Unlike existing methodologies, the proposed approach introduces an assessment framework using 67 relative indicators that characterize the development level of the regional economic space. These indicators are aggregated into six integral indices that measure: the intensity of economic processes; the openness of the economic space; the intensity of demographic processes within the economic space; labor market performance; entrepreneurial diversification of the economic space; the ecological state and quality of infrastructure. The distribution of indicators into subgroups within a group is carried out based on two intensity criteria: population size and the geographical area of the region. This methodology has been applied to assess the level of development of the economic space of Ukrainian regions over the period 2011–2021. An improved technology for clustering regions based on the level of economic space development has been proposed, utilizing an advanced k-means method. This allows for an analysis of the dynamics of a region transitioning from one cluster to another and helps identify the need for improving regional development policies. The ranking of regions by the level of economic space development is conducted annually based on target indicators. Comparisons of regional cluster profiles (based on six groups of indicators in the methodology) enable the formation of strategic development orientations. The impact of global competition is analyzed through the level of investment resource inflow into the country's economy and its regions, as well as indicators of economic space openness. Significant interregional disparities have been identified. The practical application of the developed methodology revealed significant differentiation among Ukraine’s regions in terms of economic space development. It enabled the identification of regions with similar economic space characteristics, the implementation of cluster distribution, and the tracking of changes in cluster behavior and composition. The obtained results facilitate the preparation of scientifically grounded conclusions regarding the level of economic space development in Ukraine’s regions and support the development of strategies, programs, projects, and measures for regional reconstruction after the end of the war. The conceptual model for the post-war transformation of Ukraine’s regional economic space is based on the economic model of urban mining, selection and implementation of a vector of integrated territorial development that ensures the maximization of socio-economic effects through the alignment of interests and realization of territorial potential. This model adheres to the principles of polycentrism, interregional partnership, and “smart” territorial development. A balanced combination of these principles ensures effective economic space development and activates joint potential to achieve comprehensive territorial development. For decision-making, regional comparison, and the identification of optimal interregional partnership directions, it is proposed to utilize analytical maps – regional profiles. Depending on user needs, these profiles can be generated both in static and dynamic formats. The criteria for effective interregional partnership are summarized using a bi-criteria task framework. The principles guiding the strategic choice of the economic space development vector – functional purposefulness, comprehensiveness, systematization, adaptability, and efficiency – are supplemented with principles for risk minimization and stakeholder interest balancing. The distribution of stakeholder responsibilities has been outlined, and responsibility matrices have been developed to ensure the efficiency of strategic planning, Conditions ensuring the effectiveness of interregional partnerships include reducing transaction costs, achieving a multiplier effect through the joint utilization of territorial potential, and mitigating interterritorial disparities. The primary principles for comprehensive alignment of stakeholder interests are identified as the establishment of long-term, socially significant priorities; corporatism; and the social responsibility of authorities, businesses, and communities. The institutional framework for strategic management of regional economic space development has been improved, and an algorithm for selecting priority types of economic activities for the region has been proposed. Three main scenarios for economic space development have been elaborated: 1) inertial – preservation of the existing structure; 2) innovative – initiation of new types of economic activities that lead to structural shifts in the regional economy; 3) balanced: development of existing economic activities combined with the gradual initiation of new ones. The organizational and economic mechanism for strategic management of regional economic space development has been designed based on a program-project approach. This enables the decomposition of strategic goals into tactical tasks and operational-level processes, ensuring coherence and linkage between them. The unique feature of the developed mechanism is its division into three blocks: 1) goal-setting mechanism: enabling the strategic selection of the development vector for the regional economic space (strategic programming and integration of stakeholder interests); 2) mechanism for project alternatives selection: encompassing project financing, risk assessment, and resource concentration; 3) mechanism for project implementation: facilitating stakeholder interaction. The implementation of this organizational and economic mechanism will standardize strategic management processes, enhance the efficiency of project, program, and strategy development and implementation, and ensure high-quality communication among stakeholders. This, in turn, will enable the integration of local projects to achieve global strategic goals. The appropriate technology has been proposed for implementing the monitoring function for the execution of the regional economic space development strategy. This technology is structured according to management levels, allowing for the assessment of the degree to which strategic goals are achieved, as well as the efficiency of the current activities of regional and local authorities in implementing strategic directions of regional economic space development, alongside specific programs, projects, and measures. The cause-and-effect relationships between management levels and, consequently, between project outcomes and ultimate development goals are ensured by a multifactorial model. This model allows for the determination, for each indicator, of the ratio between actual and planned volumes of work, the criticality of deviations, and the realization of forecasting functions. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/5899 2025-01-01T00:00:00Z