Підходи до впровадження поведінкових інструментів в системі державного управління

Натальченко, Роман Андрійович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10014
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Табурець, Ігор Іванович	-
dc.contributor.author	Натальченко, Роман Андрійович	-
dc.date.accessioned	2026-09-28T11:09:08Z	-
dc.date.available	2026-09-28T11:09:08Z	-
dc.date.issued	2026-06	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10014	-
dc.description.abstract	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 84 сторінки, 3 рисунків, список літератури з 67 найменувань. Об’єктом дослідження є система публічного управління. Предметом дослідження є поведінкові інструменти в публічному управлінні та особливості їх використання в Україні та зарубіжних країнах Мета кваліфікаційної робота бакалавра - дослідження теоретичних засад, міжнародного досвіду та сучасної практики використання поведінкових інструментів у публічному управлінні, а також обґрунтування перспективних напрямів їх розвитку та застосування в Україні. Завданнями роботи є: дослідити теоретичні засади формування поведінкового підходу в публічному управлінні; визначити сутність і систематизувати основні поведінкові інструменти, що використовуються в сучасному державному управлінні; проаналізувати міжнародний досвід використання поведінкових інструментів у системі публічного управління; дослідити сучасний стан розвитку поведінкових інструментів у публічному управлінні України; обґрунтувати перспективні напрями адаптації зарубіжного досвіду та розвитку поведінкового підходу в українському контексті. Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні сучасних теоретичних підходів до використання поведінкових інструментів у публічному управлінні, систематизації міжнародного досвіду їх застосування та обґрунтуванні перспективних напрямів адаптації поведінкового підходу в українських умовах з урахуванням процесів цифрової трансформації, європейської інтеграції та післявоєнного відновлення.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	поведінкові інструменти	uk_UA
dc.subject	поведінкова економіка	uk_UA
dc.subject	публічне управління	uk_UA
dc.subject	поведінкові інсайти	uk_UA
dc.subject	архітектура вибору	uk_UA
dc.subject	підштовхування	uk_UA
dc.subject	державна політика	uk_UA
dc.title	Підходи до впровадження поведінкових інструментів в системі державного управління	uk_UA
dc.type	Bachelor Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Натальченко.pdf Restricted Access		840.84 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Підходи до впровадження поведінкових інструментів в 
системі державного управління» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ПУА-228 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             ____Натальченко Р.А.___________ 
                         (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Табурець І.І._______ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент ________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2026 року  
4 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………. 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ  
ПОВЕДІНКОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У ДЕРЖАВНОМУ  
УПРАВЛІННІ……………………………………………………………. 8 
1.1 Сутність та еволюція поведінкового підходу в державному  
управлінні ……………………………..…………………………………. 8 
1.2 Особливості використання поведінкової науки при формуванні та  
реалізації державної політки…………………………………………… 14 
1.3  Огляд основних поведінкових інструментів в державному  
управлінні……………………………………………………………… 19 
Висновки до розділу 1…………………………………………………… 35 
РОЗДІЛ 2 СВІТОВИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ  
ПОВЕДІНКОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ….. 37 
2.1 Напрями застосування поведінкового підходу в державному  
управлінні: досвід Великобританії……………………………………… 37 
2.2  Формування та застосування поведінкових підходів в державному  
секторі: досвід Сінгапуру ……………………………………………… 42 
2.3 Розвиток застосування поведінкової науки в державному  
управлінні в США……………………………………………………….. 46 
2.4 Розвиток впровадження поведінкового підходу в державному  
управлінні Нідерландів…………………………………………………. 53 
Висновки до розділу 2…………………………………………………… 56 
РОЗДІЛ 3 ПІДХОДИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕДІНКОВИХ  
ІНСТРУМЕНТІВ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ В УКРАЇНІ……… 59 
3.1 Сучасний стан розвитку поведінкових інструментів у публічному  
управлінні в Україні……………………………………………………… 59 
3.2 Підходи до розвитку людського капіталу в сфері державного  
управління ……………………………………………………………….. 62 
3.3 Перспективні напрями розвитку та адаптація зарубіжного досвіду  
поведінкової науки в Україні……………………………………………. 66 
Висновки до розділу 3…………………………………………………… 72 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 74 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………... 77 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
У сучасних умовах трансформації системи публічного управління, 
цифровізації суспільних процесів та зростання складності суспільних 
викликів особливого значення набуває пошук нових підходів до підвищення 
ефективності державної політики та вдосконалення взаємодії між державою і 
громадянами. Традиційні адміністративні механізми, що тривалий час 
ґрунтувалися переважно на нормативно-правовому регулюванні та 
інституційному впливі, дедалі частіше потребують доповнення сучасними 
інструментами, здатними враховувати реальні особливості людської 
поведінки. Саме тому поведінковий підхід у публічному управлінні привертає 
дедалі більшу увагу як у науковому середовищі, так і в практиці державного 
управління. 
Поведінкові інструменти дозволяють поєднати досягнення поведінкової 
економіки, психології та соціальних наук із механізмами формування та 
реалізації державної політики. Їх використання сприяє підвищенню 
результативності управлінських рішень, спрощенню доступу до державних 
послуг, покращенню комунікації з громадянами, формуванню довіри до 
публічних інституцій та зниженню поведінкових бар’єрів. Особливої 
актуальності ця тема набуває для України в умовах масштабної цифрової 
трансформації, реалізації євроінтеграційного курсу, післявоєнного 
відновлення держави та необхідності формування більш адаптивної, 
людиноцентричної й ефективної системи врядування. У таких умовах 
поведінкові інструменти можуть стати важливим ресурсом модернізації 
публічного управління, оскільки дозволяють не лише вдосконалювати 
адміністративні процедури, а й підвищувати практичну результативність 
державної політики через краще розуміння потреб, мотивів і моделей 
поведінки громадян. 
6 
 
Дослідженням поведінкових підходів у державному управлінні та 
поведінкової економіки займалися такі зарубіжні науковці, як Г. Саймон, Д. 
Канеман, А. Тверскі, Р. Талер, К. Санстейн, Дж. Марч, Д. Аріелі, Е. Шафір та 
інші. Серед українських дослідників окремі аспекти поведінкової науки, 
поведінкової економіки та сучасних інструментів публічного управління 
розглядалися у працях вітчизняних учених у сфері державного управління, 
економіки та публічної політики. Водночас питання системного використання 
поведінкових інструментів у публічному управлінні України та адаптації 
міжнародного досвіду до сучасних українських умов потребують подальшого 
наукового осмислення, що й зумовлює актуальність обраної теми. 
Метою кваліфікаційної роботи є дослідження теоретичних засад, 
міжнародного досвіду та сучасної практики використання поведінкових 
інструментів у публічному управлінні, а також обґрунтування перспективних 
напрямів їх розвитку та застосування в Україні. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання: 
– дослідити теоретичні засади формування поведінкового підходу в 
публічному управлінні; 
– визначити сутність і систематизувати основні поведінкові інструменти, 
що використовуються в сучасному державному управлінні; 
– проаналізувати міжнародний досвід використання поведінкових 
інструментів у системі публічного управління; 
– дослідити сучасний стан розвитку поведінкових інструментів у 
публічному управлінні України; 
– обґрунтувати перспективні напрями адаптації зарубіжного досвіду та 
розвитку поведінкового підходу в українському контексті. 
Об’єктом дослідження є система публічного управління. 
Предметом дослідження є поведінкові інструменти в публічному 
управлінні та особливості їх використання в Україні та зарубіжних країнах. 
Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-
правові акти України, аналітичні матеріали міжнародних організацій, офіційні 
7 
 
урядові ресурси, наукові статті, монографії, навчальні та методичні видання, а 
також статистичні й інформаційні матеріали щодо використання поведінкових 
інструментів у публічному секторі. 
У процесі дослідження використано такі методи: аналізу та синтезу – 
для вивчення теоретичних засад поведінкового підходу; узагальнення – для 
систематизації основних поведінкових інструментів; порівняння – під час 
дослідження міжнародного досвіду; абстрагування – для визначення ключових 
характеристик поведінкового управління; системний підхід – для формування 
цілісного бачення перспектив розвитку поведінкових інструментів у системі 
публічного управління України. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні 
сучасних теоретичних підходів до використання поведінкових інструментів у 
публічному управлінні, систематизації міжнародного досвіду їх застосування 
та обґрунтуванні перспективних напрямів адаптації поведінкового підходу в 
українських умовах з урахуванням процесів цифрової трансформації, 
європейської інтеграції та післявоєнного відновлення. 
Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота складається зі 
вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний 
обсяг роботи становить 84 сторінки, список використаних джерел складається 
з 67  найменувань,  3 рисунків. 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕДІНКОВИХ 
ІНСТРУМЕНТІВ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 
 
 
1.1 Сутність та еволюція поведінкового підходу в державному 
управлінні 
 
Поведінковий підхід у державному управлінні сформувався як результат 
переосмислення традиційних уявлень про природу людської поведінки та 
механізми ухвалення рішень у публічній сфері. Тривалий час у теорії 
державного управління та економічній науці домінував раціоналістичний 
підхід, відповідно до якого людина розглядалася як цілком раціональний 
суб’єкт, здатний приймати логічні рішення на основі повної інформації та 
максимізації власної вигоди. Проте реальна практика суспільного розвитку 
засвідчила, що поведінка людей значною мірою залежить від психологічних, 
соціальних та когнітивних факторів. Саме тому у другій половині ХХ століття 
починає активно розвиватися поведінкова економіка, яка інтегрувала 
економічну теорію з психологією та когнітивними науками для пояснення 
реальних механізмів прийняття рішень [1].  
Одним із ключових засновників поведінкового підходу став Герберт 
Сімон, який запропонував концепцію обмеженої раціональності (bounded 
rationality). На відміну від класичної економічної теорії, що передбачала 
абсолютну раціональність суб’єктів, науковець доводив, що людина не здатна 
обробити весь масив інформації та оцінити всі альтернативи через когнітивні, 
часові та інформаційні обмеження. Тому люди переважно не шукають 
оптимального рішення, а задовольняються «достатньо хорошим» варіантом, 
який дозволяє досягти прийнятного результату [2]. У межах цієї концепції 
державне управління почало розглядатися не як механічний процес реалізації 
формально раціональних рішень, а як складна система взаємодії людей, чиї 
9 
 
рішення залежать від психологічних факторів, соціального контексту, емоцій 
та способу подання інформації. Подальший розвиток цієї концепції був 
представлений у його праці Administrative Behavior, яка стала однією з базових 
робіт для теорії поведінкового управління [3]. 
Концепція обмеженої раціональності стала фундаментом для 
подальшого розвитку поведінкової економіки та поведінкової публічної 
політики. Вона показала, що державна політика не може бути ефективною, 
якщо ігнорує реальні особливості людської поведінки. У сфері публічного 
управління це означало необхідність врахування того, як громадяни 
сприймають інформацію, чому вони ухиляються від виконання певних вимог, 
чому не користуються державними програмами навіть за наявності очевидної 
вигоди, або чому приймають рішення, що суперечать їхнім довгостроковим 
інтересам. Державне управління почало розглядатися не лише як система 
формальних інститутів і процедур, а як процес взаємодії людей із різними 
когнітивними обмеженнями, емоціями та поведінковими особливостями [4]. 
Подальший розвиток поведінкової економіки пов’язаний із роботами Д. 
Канеман та А. Тверскі, які досліджували евристики та когнітивні упередження. 
У статті Judgment under Uncertainty: Heuristics and Biases науковці довели, що 
люди у процесі прийняття рішень часто використовують спрощені когнітивні 
моделі – евристики, які дозволяють швидко реагувати на ситуацію, але можуть 
призводити до систематичних помилок [5]. Це стало одним із ключових 
положень поведінкової економіки та поведінкових наук. 
Однією з найвідоміших евристик є евристика доступності, відповідно до 
якої люди оцінюють ймовірність події залежно від того, наскільки легко 
можуть пригадати аналогічні приклади [6]. Наприклад, активне висвітлення 
певних подій у медіа може формувати перебільшене сприйняття ризиків або 
загроз. Іншою важливою евристикою є репрезентативність, коли люди роблять 
висновки на основі стереотипів або поверхневих ознак, ігноруючи статистичні 
дані. Наприклад, на виборах людина може підтримувати того чи іншого 
кандидата, тому що він відповідає уявному образу когось, кого вона вважає 
10 
 
чудовим лідером [7]. Значний вплив має також ефект прив’язки, за якого 
початкова інформація суттєво впливає на подальше оцінювання ситуації. На 
відміну від традиційних економічних моделей, які передбачають раціональне 
прийняття рішень, закріплення часто призводить до систематичних та 
передбачуваних помилок, які впливають на весь спектр індивідуальних рішень 
та загальних результатів [8]. 
Крім евристик, поведінкова економіка досліджує когнітивні 
упередження, які систематично впливають на поведінку людей. Одним із 
найважливіших є уникнення втрат. Д. Канеман та А. Тверскі  довели, що люди 
сприймають втрати значно сильніше, ніж аналогічні вигоди [9]. Це має 
особливе значення для державного управління та реалізації реформ, оскільки 
пояснює високий рівень суспільного опору змінам. Навіть якщо реформи 
можуть забезпечити позитивні довгострокові результати, громадяни часто 
концентруються на короткострокових втратах і ризиках. 
Іншим важливим когнітивним упередженням є статус кво, тобто 
схильність людей зберігати поточний стан речей. Це тип когнітивного 
упередження , яке передбачає перевагу того, щоб усе залишалося як є, або щоб 
поточний стан справ залишався незмінним. Це упередження мінімізує ризики, 
пов'язані зі змінами, але також призводить до того, що люди втрачають 
потенційні переваги, які можуть переважувати ризики [10]. Це пояснює 
небажання громадян переходити на нові адміністративні процедури, цифрові 
сервіси чи змінювати усталені моделі поведінки. Для публічного управління 
це означає, що державна політика повинна враховувати не лише економічні 
стимули, а й психологічні механізми сприйняття змін. 
Поведінкова економіка поступово стала теоретичною основою 
формування поведінкових інструментів у державному управлінні. На межі ХХ-
ХХІ століть починає активно розвиватися поведінкова публічна політика, яка 
передбачає використання знань про поведінку людей для підвищення 
ефективності державних рішень. Особливий вплив на розвиток цього напряму 
мала концепція «підштовхування», запропонована Р. Тайлером та 
11 
 
К.Санстейном. Сутність концепції полягає у створенні такої архітектури 
вибору, яка стимулює людей до соціально бажаної поведінки без використання 
примусу або жорсткого регулювання. Цей підхід дозволяє людям зберігати 
свободу вибору, водночас підштовхуючи їх до певних дій, які, як вважається, 
корисні для їхнього благополуччя, таких як здоровіше харчування або 
заощадження на пенсію [11]. 
Уряди виявили, що підштовхування людей до прийняття певних рішень 
працює краще, ніж забезпечення дотримання цих рішень за допомогою правил, 
законодавства чи зобов’язань. Наприклад, коли британський уряд помітив, що 
люди не заощаджують багато грошей на майбутню пенсію, він розглянув 
можливість обов’язкового заощадження для людей. Уряд вирішив, щоб 
компанії автоматично зараховували своїх працівників до програм пенсійних 
накопичень, але дозволяли їм відмовитися від них, якщо вони цього бажають. 
Варіанти залишилися тими ж, але завдяки спрощенню процесу заощадження 
уряд виявив, що більшість людей залишаються в цій програмі [11]. 
У результаті поведінковий підхід став важливою складовою сучасного 
публічного управління. У багатьох країнах були створені спеціалізовані 
підрозділи з поведінкових досліджень та Команди поведінкових інсайтів 
(Behavioural Insights Team). Найбільш відомим прикладом є Behavioural 
Insights Team, створена у Великій Британії у 2010 році. Її діяльність 
продемонструвала, що навіть незначні зміни у формулюванні повідомлень або 
структурі адміністративних процедур можуть суттєво змінювати поведінку 
громадян [12]. На сьогодні у всьому світі діє більше 200 подібних команд. Крім 
цього, багато інших державних установ та організацій також почали 
застосовувати поведінкові дослідження в своїй діяльності. 
ОЕСР здійснила картування даних про установи, що застосовують 
поведінкову науку в державній політиці в усьому світі, і здійснила дані з понад 
300 установ у 63 країнах (рис. 1.1). 
12 
 
 
Рисунок 1.1 – Карта інституцій, які використовують поведінкову науку 
в своїх дослідженнях 
Джерело: [13] 
 
Треба зазначити, що уряди по-різному організовують та керують своїми 
функціями аналізу поведінки. Виділяють три найпоширеніших моделі [13]: 
− централізована модель – спеціалізовані підрозділи, зазвичай в 
центральному уряді, які зосереджуються на застосуванні поведінкових наук в 
уряді;  
− дифузна модель – підрозділи, які вбудовані в департамент або 
спеціалізоване агентство на рівні центрального уряду або місцевого 
самоврядування; 
− проєктна модель – застосовується для конкретних проєктів та 
ініціатив. 
Отже, можемо зазначити, що розвиток поведінкової публічної політики 
сприяв переходу від класичних адміністративних моделей до більш 
людиноцентричних підходів у державному управлінні. Сучасна держава дедалі 
13 
 
більше орієнтується на розуміння мотивації громадян, їхніх поведінкових 
реакцій та особливостей сприйняття інформації [14].  
Особливої актуальності поведінковий підхід набуває в умовах сучасних 
кризових процесів та цифровізації суспільства. Високий рівень 
інформаційного навантаження, поширення дезінформації та швидкі соціальні 
зміни посилюють значення психологічних механізмів прийняття рішень. У 
таких умовах поведінкові науки дозволяють державі краще розуміти реакції 
громадян, прогнозувати поведінкові ризики та формувати більш ефективні 
механізми комунікації [15]. 
В українському науковому середовищі інтерес до поведінкового підходу 
також суттєво зріс упродовж останніх років. Українські дослідники 
розглядають поведінкову економіку як важливий інструмент удосконалення 
державного регулювання, цифрового врядування та публічної політики. 
Зокрема, І. Біла зазначає, що поведінкова економіка дозволяє пояснити 
особливості економічної та соціальної поведінки громадян, які не можуть бути 
повністю описані класичними раціоналістичними моделями [16]. Л. 
Щеховська підкреслює значення поведінкового підходу для публічного 
управління в умовах кризових трансформацій та воєнного стану [17]. 
Водночас розвиток поведінкової публічної політики супроводжується 
дискусіями щодо етичних аспектів використання поведінкових інструментів. 
Частина науковців наголошує, що надмірне використання «підштовхування» 
може призвести до прихованого маніпулювання поведінкою громадян [15]. 
Особливо це стосується використання великих даних, цифрових платформ та 
алгоритмічних систем для прогнозування поведінки населення. Саме тому 
важливого значення набувають принципи прозорості, підзвітності та захисту 
приватності у використанні поведінкових інструментів. 
Таким чином, поведінковий підхід у державному управлінні є 
результатом еволюції наукових уявлень про природу людської поведінки та 
механізми ухвалення рішень. Від концепції обмеженої раціональності Г. 
Сімона до сучасної поведінкової державної політики сформувався новий 
14 
 
напрям публічного управління, орієнтований на реальні поведінкові 
механізми, а не на абстрактні моделі абсолютної раціональності. Поведінкова 
економіка та поведінкові науки довели, що ефективність державної політики 
залежить не лише від формальних інституцій і нормативного регулювання, а й 
від психологічних, когнітивних та соціальних особливостей людини. Саме 
тому поведінковий підхід сьогодні розглядається як один із ключових 
інструментів модернізації сучасного публічного управління 
 
1.2 Особливості використання поведінкової науки при формуванні 
та реалізації державної політки 
 
Аналіз звітів ОЕСР [18; 19], в яких досліджуються різні аспекти 
використання поведінкової науки в державному управлінні дозволяють 
стверджувати, що поведінковий підхід повинен бути інтегрований у весь 
політичний цикл від визначення проблеми до оцінювання результатів політики 
(рис. 1.2). 
 
Рисунок 1.2 – Поведінкові інсайти та політичний цикл 
Джерело: [17]  
15 
 
Взаємозв’язок поведінкових інсайтів та політичного циклу проявляється 
насамперед на етапі визначення проблеми. Поведінковий підхід тут дозволяє 
державним органам глибше аналізувати причини суспільних проблем та 
виявляти поведінкові бар’єри, які перешкоджають ефективності політики. У 
межах традиційного адміністративного підходу проблема часто визначається 
через статистичні показники чи нормативні недоліки. Натомість поведінкова 
наука звертає увагу на те, чому люди поводяться певним чином, які фактори 
впливають на їхні рішення та чому громадяни можуть ігнорувати державні 
сервіси чи програми. Наприклад, низький рівень вакцинації може бути 
пов’язаний не лише з доступністю медичних послуг, а й зі страхами, 
недовірою, впливом соціального оточення або складністю процедури запису. 
Таким чином поведінкова наука допомагає перейти від поверхневого аналізу 
проблем до вивчення реальних механізмів поведінки громадян. 
Особливе значення поведінкова наука має на етапі розробки політики. 
OECР наголошує, що поведінковий підхід дає можливість створювати 
політичні інструменти, адаптовані до особливостей людського сприйняття та 
прийняття рішень [19]. Поведінкова наука дозволяє зрозуміти, які стимули є 
найбільш ефективними, як люди реагують на різні типи інформації, які 
формати комунікації сприяють залученню громадян до державних програм, що 
дає можливість створювати більш ефективні та водночас менш витратні 
механізми державного впливу. Наприклад, навіть незначна зміна 
формулювання повідомлення чи спрощення адміністративної процедури може 
суттєво підвищити рівень участі громадян у певній програмі. Поведінкова 
державна політика таким чином сприяє переходу до політики, орієнтованої на 
людей, де в центрі політики перебуває не формальна процедура, а реальні 
потреби та поведінка людини. 
Тісний взаємозв’язок між поведінковою наукою та політичним циклом 
проявляється також на етапі реалізації політики. Саме на цьому етапі цей 
підхід найчастіше використовуються урядами різних країн, оскільки дозволяє 
адаптувати механізми впровадження політики таким чином, щоб зробити 
16 
 
взаємодію громадян із державою максимально простою та зрозумілою. OECР 
наводить приклади, коли зміна структури державних листів, використання 
нагадувань або персоналізованих повідомлень значно підвищували рівень 
сплати податків, участі у державних програмах чи виконання 
адміністративних вимог [19]. У цьому контексті поведінкова наука виступає 
інструментом підвищення ефективності «реалізації без примусу», тобто без 
посилення контролю чи санкцій.  
Важливим аспектом взаємозв’язку поведінкової науки та політичного 
циклу є також моніторинг і оцінювання політики. OECР наголошує, що 
поведінкова державна політика передбачає постійне тестування та адаптацію 
державних рішень. На відміну від традиційного підходу, де політика часто 
розробляється як завершений продукт, поведінковий підхід розглядає 
формування політика як циклічний процес постійного вдосконалення [19]. Для 
цього використовуються рандомізовані контрольовані дослідження, A/B 
тестування, польові експерименти та інші методи оцінювання реальної 
поведінки людей. Це дозволяє державним органам не лише оцінювати 
формальні результати політики, а й аналізувати, як громадяни фактично 
реагують на ті чи інші політичні втручання. Відповідно політика стає більш 
адаптивною та заснованою на доказах, тобто заснованою на емпіричних даних 
і реальних результатах. 
У звіті OECР також підкреслюється, що поведінкова наука повинна 
інтегруватися не лише у взаємодію держави з громадянами, а й у внутрішню 
систему врядування. Вона може використовуватися для вдосконалення 
процесів прийняття рішень у державних органах, підвищення ефективності 
роботи державних службовців, покращення міжвідомчої координації та 
формування організаційної культури.  
Отже, взаємозв’язок політичного циклу та поведінкової науки полягає в 
тому, що поведінкова наука забезпечує більш глибоке розуміння людської 
поведінки на кожному етапі вироблення та реалізації політики. Вона дозволяє 
визначати справжні причини суспільних проблем, створювати більш ефективні 
17 
 
політичні інструменти, удосконалювати реалізацію державної політики та 
здійснювати постійне оцінювання її результативності.  
Якщо говорити про те, в якій сфері державного управління можна 
застосовувати поведінкову науку, то досвід її застосування свідчить про широкі 
можливості [18; 20]. 
Одним із ключових напрямів використання поведінкових наук у 
державному управлінні є підвищення ефективності взаємодії держави з 
громадянами. У багатьох країнах поведінкові інструменти застосовуються для 
того, щоб спростити комунікацію між державними органами та населенням, 
зробити державні повідомлення зрозумілішими та стимулювати громадян до 
бажаної поведінки.  
Існує багато прикладів застосування поведінкових наук у сфері 
податкової політики та фінансової дисципліни, зокрема поведінкові інсайти 
використовуються для підвищення рівня сплати податків, штрафів та інших 
обов’язкових платежів. Замість виключно каральних механізмів держави 
дедалі частіше використовують психологічні фактори впливу. Наприклад, 
повідомлення про те, що «більшість громадян уже сплатили податки», суттєво 
збільшували рівень добровільної податкової дисципліни. OECР наводить 
приклади успішного використання соціальних норм у Великій Британії, 
Сінгапурі та інших країнах для підвищення своєчасності платежів і зменшення 
адміністративних витрат держави [18].  
Значне поширення поведінкові науки отримали у сфері охорони 
здоров’я. Саме ця сфера вважається однією з найбільш успішних у 
застосуванні поведінкових підходів. Зокрема, уряди використовують 
поведінкові механізми для стимулювання вакцинації, профілактики 
захворювань, популяризації здорового способу життя, боротьби зі шкідливими 
звичками та підвищення прихильності громадян до медичних рекомендацій 
[18].   
Окремим напрямом є використання поведінкових наук у сфері соціальної 
політики та зайнятості. Поведінкові підходи допомагають державам 
18 
 
працювати з проблемою безробіття, професійної адаптації та соціальної 
інтеграції вразливих груп населення. Наприклад, у багатьох країнах 
поведінкові інсайти використовуються службами зайнятості для 
стимулювання активнішого пошуку роботи, своєчасного відвідування 
консультацій та підвищення мотивації громадян. Такі механізми часто 
включають персоналізовані повідомлення, формування короткострокових 
цілей, соціальні порівняння та спрощення процедур взаємодії з державними 
службами [18; 20]. 
Поведінкові науки активно застосовуються і в екологічній політиці, 
зокрема для формування екологічно відповідальної поведінки населення та 
бізнесу, наприклад, стимулювання енергозбереження, скорочення споживання 
ресурсів, сортування відходів, зменшення використання пластику та підтримку 
сталого споживання.  
Ще одним важливим напрямом є сфера цифрового державного 
управління та державних послуг. Поведінкові науки дедалі частіше 
використовуються при розробленні електронних сервісів, державних 
платформ та цифрових інтерфейсів. Їхнє завдання полягає у тому, щоб зробити 
взаємодію громадян із цифровими державними сервісами максимально 
простою, зрозумілою та інтуїтивною.  
Важливою сферою використання поведінкових наук є також безпека та 
громадський порядок, наприклад, для підвищення безпеки дорожнього руху, 
профілактики злочинності, боротьби з шахрайством та зниження ризикованої 
поведінки тощо.  
В освітній політиці поведінковий підхід може застосовуватися для 
підвищення успішності студентів, мотивації до навчання, збільшення участі у 
програмах освіти та розвитку навичок. У деяких країнах поведінкові механізми 
використовувалися для стимулювання вступу молоді до закладів вищої освіти, 
особливо серед соціально вразливих груп населення, вони допомагають 
зменшити бар’єри при вступі, спростити процес подання документів та 
підтримувати мотивацію студентів. 
19 
 
Особливістю поведінкових інструментів є те, що вони можуть 
використовуватися для різних цільових груп. В першу чергу, це – громадяни як 
споживачі публічних послуг, але ці інструменти можуть використовуватися і 
для бізнесу, і також, безпосередньо для державних службовців з метою 
підвищення ефективності їх діяльності [18]. 
 
1.3  Огляд основних поведінкових інструментів в державному 
управлінні 
 
Поведінкові інструменти – це сукупність методів, механізмів і 
практичних прийомів, що використовуються для формування або коригування 
поведінки індивідів і груп шляхом урахування психологічних, когнітивних та 
соціальних факторів. Їх застосування передбачає не прямий адміністративний 
примус, а створення таких умов, за яких бажана поведінка стає більш 
зрозумілою, простою, соціально підтримуваною або психологічно 
привабливою. 
У практиці публічного управління та поведінкової політики 
використовується широкий спектр поведінкових інструментів, спрямованих на 
формування бажаних моделей поведінки та зниження бар’єрів до прийняття 
рішень. До основних із них належать підштовхування (nudge) як механізм 
м’якого впливу через зміну середовища вибору; архітектура вибору, що 
передбачає структурування варіантів дій та встановлення стандартних 
налаштувань; фреймінг, тобто вплив через спосіб подання інформації та 
акцентування на певних аспектах; нагадування та підказки, які допомагають 
актуалізувати потрібну дію у визначений момент; соціальні норми та соціальне 
порівняння, що стимулюють поведінку через орієнтацію на дії більшості або 
значущої групи; економічні стимули та заохочення, включаючи бонуси, 
винагороди або механізми втрати привілеїв; гейміфікація, що використовує 
елементи гри для підвищення мотивації та залучення; персоналізовані 
повідомлення, адаптовані до конкретної аудиторії; boosts (інструменти 
20 
 
розвитку поведінкової спроможності), спрямовані на формування навичок 
самостійного прийняття рішень; а також цифрові поведінкові інструменти, 
зокрема автоматизовані нагадування, адаптивні електронні сервіси, цифрові 
інтерфейси та аналітичні системи зворотного зв’язку. У сукупності ці 
інструменти дозволяють органам публічної влади поєднувати інформаційний, 
психологічний і технологічний вплив, підвищуючи ефективність державної 
політики та сприяючи більш активній взаємодії громадян із владою. Основою 
їх застосування є врахування того, що поведінка людини формується не лише 
під впливом формальних правил чи матеріальних стимулів, а й залежить від 
емоцій, соціального середовища, попереднього досвіду та контексту, у якому 
приймається рішення [21; 18]. 
Зазначені інструменти ми можемо класифікувати за наступними 
групами: інформаційні, архітектурні, соціально-нормативні, мотиваційно-
економічні, інструменти розвитку поведінкової спроможності та цифрові 
поведінкові інструменти (рис. 1.3). 
Однією з ключових груп поведінкових механізмів у сучасному 
публічному управлінні є інформаційні інструменти, які спрямовані на вплив 
на поведінку через передачу, структурування та подання інформації. Їх 
значення зумовлене тим, що поведінка людини залежить не лише від змісту 
отриманих відомостей, а й від способу їх сприйняття, форми подачі, контексту, 
часу отримання та рівня довіри до джерела. Поведінкова економіка й 
когнітивна психологія доводять, що одна й та сама інформація може викликати 
різну реакцію залежно від того, як саме вона представлена користувачу.  [18; 
22]. 
Першим важливим інформаційним інструментом є фреймінг (framing) - 
спосіб подання інформації, за якого увага людини акцентується на певному 
аспекті ситуації. Його поведінковий ефект полягає в тому, що люди по-різному 
оцінюють однакову інформацію залежно від формулювання.  
 
 
21 
 
 
Рисунок 1.3 – Класифікація поведінкових інструментів 
22 
 
Наприклад, повідомлення «90 % громадян уже скористалися 
електронною послугою» сприймається більш позитивно та стимулює до дії 
сильніше, ніж «10 % ще не скористалися послугою», хоча зміст обох тверджень 
однаковий. У сфері публічного управління фреймінг використовується під час 
інформаційних кампаній, цифрової комунікації, інформування про державні 
програми та публічні консультації. Завдяки цьому органи влади можуть не 
лише передавати інформацію, а й підсилювати сприйняття її значущості та 
формувати бажану модель реагування [23]. 
Другим інструментом є прості та зрозумілі повідомлення. Значна 
частина управлінської інформації може бути складною через використання 
професійної термінології, великого обсягу тексту або надмірної деталізації. Це 
підвищує когнітивне навантаження та знижує готовність громадян взаємодіяти 
з державними сервісами. Тому одним із поведінкових підходів є спрощення 
інформації, зокрема, використання коротких речень, чіткої структури, 
зрозумілих формулювань і конкретних інструкцій щодо подальших дій, так як 
простота зменшує психологічний бар’єр та підвищує ймовірність виконання 
необхідної дії [23]. 
Наступним важливим інструментом є нагадування та підказки. Вони 
використовуються для актуалізації необхідної дії у відповідний момент та 
зменшення ризику відкладання рішень. Люди нерідко відкладають виконання 
навіть важливих дій не через відсутність мотивації, а через перевантаження 
інформацією, неуважність або звичайне забування. Нагадування допомагають 
повернути увагу до конкретної дії у потрібний момент, наприклад, сплата 
податку, участь у консультації, подання документів, підтвердження заявки чи 
голосування. У цифровому середовищі це можуть бути автоматичні 
повідомлення електронною поштою, push-сповіщення, SMS або підказки в 
особистому кабінеті.  
Важливе місце серед інформаційних інструментів посідають 
персоналізовані повідомлення. Їх особливість полягає в адаптації змісту до 
конкретної цільової аудиторії або окремого користувача. Персоналізація 
23 
 
дозволяє зробити інформацію більш релевантною та підсилює відчуття 
індивідуальної значущості. Наприклад, повідомлення про доступність 
адміністративної послуги для конкретної категорії громадян або звернення із 
зазначенням місцевого контексту зазвичай сприймаються ефективніше, ніж 
загальні інформаційні повідомлення. У цифровому врядуванні цей підхід 
активно використовується завдяки аналітичним системам і електронним 
кабінетам користувачів. 
Ще одним інформаційним інструментом є візуалізація та інфографіка. 
Візуальні форми подачі інформації допомагають швидше сприймати складні 
дані, порівнювати показники та бачити взаємозв’язки між явищами. Таблиці, 
графіки, індикатори, кольорові маркери та схеми знижують когнітивне 
навантаження та роблять інформацію більш доступною для широкої аудиторії. 
У публічному управлінні це особливо важливо під час представлення 
бюджетних показників, результатів громадських консультацій, відкритих 
даних, статистики чи моніторингу державних програм. Візуалізація не лише 
підвищує зрозумілість, а й сприяє довірі, оскільки робить дані більш 
прозорими та доступними для аналізу [23]. 
Останнім важливим елементом цієї групи є своєчасне інформування. У 
поведінковій науці важливим є не лише зміст інформації, а й момент її 
отримання. Навіть корисне повідомлення може бути неефективним, якщо 
людина отримує його занадто рано або надто пізно. Своєчасне інформування 
передбачає надання інформації саме в той момент, коли людина готова діяти 
або коли рішення є найбільш актуальним. Наприклад, повідомлення про 
завершення терміну подання заявки за кілька днів до дедлайну, нагадування 
перед громадськими слуханнями чи інформація про нову послугу в момент її 
запуску мають значно більший поведінковий ефект.  
Отже, інформаційні поведінкові інструменти є важливим складником 
сучасного публічного управління, оскільки дозволяють впливати на поведінку 
громадян через якісну комунікацію, спрощення сприйняття інформації та 
зменшення когнітивних бар’єрів. Їх ефективність визначається здатністю 
24 
 
адаптувати повідомлення до потреб користувача, забезпечувати зрозумілість, 
актуальність і своєчасність комунікації.  
Однією з найважливіших груп поведінкових механізмів у сучасному 
публічному управлінні є інструменти архітектури вибору, сутність яких 
полягає у формуванні такого середовища прийняття рішень, у якому людина 
зберігає свободу вибору, але при цьому умови взаємодії побудовані таким 
чином, щоб полегшити прийняття бажаного рішення та підвищити ймовірність 
відповідної поведінки. У межах поведінкової економіки цей підхід базується 
на тому, що люди не завжди приймають рішення виключно раціонально, 
оскільки на їхній вибір впливають звички, інерція, спосіб подання 
альтернатив, перевантаження інформацією та складність процедур. Відповідно 
архітектура вибору спрямована не на прямий примус чи заборону, а на 
створення більш зрозумілого, зручного та поведінково сприятливого 
середовища для взаємодії.  
Центральним інструментом цієї групи є підштовхування (nudge). Воно 
передбачає м’який вплив на поведінку через зміну елементів середовища, які 
допомагають людині прийняти рішення, більш корисне для неї чи для 
суспільства. Особливістю підштовхування є те, що він не передбачає санкцій 
або фінансового примусу, а лише спрямовує увагу чи спрощує бажану дію. 
Наприклад, автоматичне нагадування про необхідність завершити електронну 
заявку, повідомлення про рівень участі інших громадян у консультації або 
розміщення найбільш актуальної послуги на головній сторінці цифрової 
платформи є прикладами поведінкового підштовхування.  
Другим важливим елементом архітектури вибору є стандартні 
налаштування (default options, opt-in / opt-out). Люди часто схильні залишати 
варіант, який встановлено за замовчуванням, навіть якщо можуть його змінити. 
Це пов’язано з поведінковою інерцією, бажанням уникнути додаткових дій або 
сприйняттям стандартного варіанта як рекомендованого. У публічному 
управлінні цей механізм широко використовується під час цифрової реєстрації, 
підключення до сервісів, отримання електронних сповіщень чи оформлення 
25 
 
участі в програмах. Наприклад, автоматичне включення громадян до системи 
електронних повідомлень із можливістю відмовитися від них зазвичай 
забезпечує значно вищий рівень охоплення, ніж система, де користувач 
повинен окремо підключатися самостійно.  
Наступним інструментом є спрощення процедур та форм. Одним із 
найпоширеніших поведінкових бар’єрів є надмірна складність процесів, 
велика кількість етапів або незрозумілі вимоги. Людина може відмовитися від 
необхідної дії не через відсутність мотивації, а через труднощі проходження 
процедури. Саме тому спрощення, зокрема скорочення кількості кроків, 
використання чіткої структури, мінімізація дублювання даних, автоматичне 
заповнення полів – виступає важливим поведінковим інструментом.  
Важливе місце посідає також порядок та організація варіантів вибору. 
Люди сприймають альтернативи не ізольовано, а в конкретній послідовності, 
тому розташування варіантів впливає на рішення. Варіанти, які подаються 
першими або логічно згруповані, зазвичай привертають більше уваги та 
частіше обираються. У цифрових державних сервісах це може стосуватися 
порядку відображення послуг, розміщення кнопок, логіки навігації чи 
структури меню. Наприклад, винесення найбільш затребуваних послуг на 
головний екран або групування адміністративних процедур за життєвими 
ситуаціями зменшує бар’єри для користувача та сприяє швидшому прийняттю 
рішення.  
Окремим механізмом є виділення рекомендованих опцій. Люди часто 
сприймають певний варіант як більш правильний або безпечний, якщо він 
візуально або структурно позначений як рекомендований. Це може бути 
графічне виділення, розташування в центрі, позначка «найбільш популярно», 
«рекомендовано» або інше візуальне підсилення. У цифровому публічному 
управлінні такий підхід застосовується для спрямування громадян до 
найбільш актуальних сервісів, зручних форматів взаємодії чи рекомендованих 
процедур. Водночас важливо, щоб рекомендація залишалася прозорою та не 
перетворювалася на приховану маніпуляцію. 
26 
 
Ще одним важливим компонентом є зменшення когнітивного 
навантаження. Поведінкова наука доводить, що люди схильні уникати 
складних рішень або переносити їх на майбутнє, якщо процес вимагає значних 
зусиль для аналізу. Тому архітектура вибору передбачає створення 
максимально зрозумілого середовища, наприклад, обмеження кількості 
варіантів, логічну послідовність дій, чітке формулювання, інтуїтивний дизайн 
цифрових платформ.  
Отже, інструменти архітектури вибору є дієвим механізмом 
поведінкового впливу, оскільки дозволяють організувати середовище 
прийняття рішень таким чином, щоб знизити бар’єри для участі, спростити 
взаємодію та підтримати бажану поведінку без адміністративного примусу. Їх 
застосування в умовах цифрової трансформації підсилює ефективність 
державної політики та сприяє формуванню більш доступної та орієнтованої на 
потреби громадян системи публічного врядування. 
Важливу роль серед поведінкових механізмів сучасного публічного 
управління відіграють соціально-нормативні інструменти, що ґрунтуються на 
впливі соціального середовища, суспільних очікувань і прагнення людини 
узгоджувати власну поведінку з поведінкою інших. На відміну від 
інформаційних чи архітектурних інструментів, які передусім впливають через 
спосіб подання інформації або організацію вибору, соціально-нормативні 
механізми формують поведінку через взаємодію з групою, орієнтацію на 
соціальні стандарти та бажання бути прийнятим у певному соціальному 
середовищі. Поведінкова економіка та соціальна психологія доводять, що 
людина часто приймає рішення не лише на основі особистої оцінки вигод і 
ризиків, а й зважаючи на поведінку більшості, суспільне схвалення або страх 
соціального осуду. Саме тому використання соціальних норм є одним із 
найбільш результативних інструментів у сфері публічного управління, 
цифрової демократії та реалізації суспільно важливих програм.  
Першим і найбільш поширеним інструментом цієї групи є соціальні 
норми. Йдеться про використання інформації щодо того, як поводиться 
27 
 
більшість або яка поведінка вважається типовою й соціально схвалюваною в 
певному середовищі. Люди часто орієнтуються на усталені моделі поведінки, 
навіть якщо формально мають свободу вибору. Наприклад, повідомлення про 
те, що «більшість мешканців громади вже подали заявки на участь у 
громадському бюджеті» або «переважна частина громадян користується 
електронною послугою», підвищує ймовірність аналогічної поведінки інших.  
Тісно пов’язаним із цим є соціальне порівняння, яке передбачає 
зіставлення власної поведінки людини з діями інших осіб або груп. Люди 
оцінюють свої дії не ізольовано, а порівнюючи себе з іншими, особливо з тими, 
кого сприймають як близьких або рівних за статусом. У публічному управлінні 
це може проявлятися через порівняння рівня участі між громадами, показників 
використання цифрових сервісів або індикаторів енергоефективності. 
Наприклад, коли мешканці бачать, що інші громади активно беруть участь у 
консультаціях чи мають вищий рівень цифрової взаємодії з владою, це може 
стимулювати бажання не відставати.  
Наступним інструментом є публічне визнання та схвалення. Воно 
передбачає відкриту демонстрацію позитивної поведінки або результатів 
окремих осіб, груп чи громад із метою створення додаткового стимулу для 
інших. Публічне визнання посилює мотивацію, підвищує відчуття значущості 
участі та формує позитивне ставлення до бажаної поведінки. У практиці 
публічного управління це може проявлятися у висвітленні успішних прикладів 
участі громадян, рейтингах громад, відзначенні активних учасників 
громадських ініціатив, публікації результатів діяльності або відкритому 
визнанні найкращих практик цифрового врядування.  
Важливе місце займають також рольові моделі та лідери думок. 
Поведінкові дослідження показують, що люди часто наслідують тих, кого 
сприймають як авторитетних або близьких до себе. Це можуть бути 
представники місцевого самоврядування, експерти, громадські активісти, 
відомі особи або неформальні лідери громади. Їх участь у певній ініціативі або 
28 
 
публічна підтримка нових управлінських рішень підсилює довіру та стимулює 
інших діяти подібним чином.  
Ще одним соціально-нормативним механізмом є групова участь та 
колективне залучення. Люди частіше долучаються до певної діяльності, якщо 
бачать, що вона підтримується групою або здійснюється спільно з іншими. 
Групова взаємодія зменшує відчуття невизначеності, підсилює 
відповідальність і створює додаткову мотивацію через соціальну підтримку. У 
публічному управлінні цей механізм активно використовується під час 
громадських консультацій, колективного обговорення політик, спільного 
бюджетування або місцевих ініціатив.  
Окремим важливим інструментом є репутаційні механізми. Людина 
нерідко змінює поведінку, якщо усвідомлює, що її дії є видимими для інших і 
можуть впливати на суспільну оцінку.  
Соціально-нормативні інструменти мають особливу цінність у 
сучасному публічному управлінні, оскільки поєднують індивідуальну 
поведінку із соціальним контекстом. Вони дозволяють не лише інформувати 
або організовувати вибір, а й формувати відчуття належності до спільного 
процесу, підтримувати соціальну довіру та посилювати громадянську 
активність.  
Важливе місце серед поведінкових механізмів у системі сучасного 
публічного управління займають мотиваційно-економічні інструменти, що 
поєднують принципи поведінкової науки із системою стимулів та заохочення. 
Їх основне призначення полягає у формуванні або коригуванні поведінки через 
створення мотивації до бажаних дій та зменшення схильності до небажаної 
поведінки. На відміну від традиційних економічних інструментів, які 
передусім орієнтовані на матеріальний результат, поведінковий підхід 
акцентує увагу не лише на самому стимулі, а й на тому, як людина його 
сприймає, оцінює та емоційно на нього реагує. Поведінкова економіка 
доводить, що рішення часто приймаються не через об’єктивну економічну 
29 
 
вигоду, а під впливом очікувань, емоцій, соціального порівняння та сприйняття 
втрати чи винагороди.  
Першим і найбільш поширеним інструментом цієї групи є економічні 
стимули. Йдеться про використання матеріальних або фінансових механізмів, 
які спонукають людину до певної поведінки. Це можуть бути компенсації, 
знижки, податкові пільги, субсидії або інші форми матеріальної підтримки. У 
поведінковому аспекті важливим є не лише наявність стимулу, а й його 
зрозумілість, доступність і сприйняття як реальної вигоди. У публічному 
управлінні економічні стимули застосовуються для підтримки 
енергоефективності, розвитку підприємництва, використання цифрових 
сервісів, участі у громадських програмах або переходу до екологічно 
відповідальної поведінки.  
Другим важливим інструментом є винагороди та бонуси. Вони 
передбачають позитивне підкріплення бажаної поведінки шляхом надання 
певної матеріальної чи символічної переваги після виконання необхідної дії. 
Поведінкові дослідження показують, що люди значно охочіше повторюють дії, 
які асоціюються з позитивним результатом або визнанням. У публічному 
управлінні винагороди можуть використовуватися для стимулювання участі в 
громадських консультаціях, дотримання умов програм підтримки, активного 
користування цифровими сервісами чи залучення до суспільних ініціатив.  
Окреме місце серед поведінкових механізмів займають механізми 
втрати. Поведінкова економіка доводить, що люди, як правило, сильніше 
реагують на можливість втратити вже наявну вигоду, ніж на перспективу 
отримати нову. Усвідомлення ризику втрати стимулює більш відповідальну 
поведінку та підвищує дисципліну виконання необхідних дій. 
Важливим сучасним інструментом є гейміфікація. Вона передбачає 
використання ігрових механік у неігровому середовищі з метою підвищення 
мотивації, залучення та інтересу до взаємодії. До таких механік належать бали, 
рівні, досягнення, прогрес-бар, символічні нагороди або проходження етапів. 
У публічному управлінні гейміфікація дедалі частіше використовується в 
30 
 
цифрових сервісах, освітніх програмах, екологічних кампаніях та проєктах 
громадської участі. Її перевага полягає у створенні емоційного залучення та 
підтримці інтересу до тривалого процесу.  
Ще одним дієвим інструментом є рейтинги та змагальність. Люди часто 
мотивуються не лише особистою вигодою, а й бажанням досягти кращого 
результату порівняно з іншими. Рейтингові механізми підсилюють мотивацію 
через соціальне порівняння та прагнення досягнення. У публічному управлінні 
це можуть бути рейтинги громад за рівнем цифровізації, показники 
відкритості, результати участі у програмах розвитку, порівняння між 
установами або індикатори ефективності.  
Окрему групу становлять символічні стимули. На відміну від фінансової 
винагороди, вони спрямовані на задоволення потреби у визнанні, статусі або 
позитивному соціальному сприйнятті. Це можуть бути сертифікати, публічна 
подяка, спеціальні статуси, відзнаки або візуальні символи активної участі. У 
багатьох випадках символічне визнання має не менший вплив, ніж матеріальна 
винагорода, особливо у сфері громадської участі та соціально значущої 
діяльності.  
Застосування мотиваційно-економічних поведінкових інструментів має 
особливу цінність у сучасному публічному управлінні, оскільки вони 
поєднують індивідуальну мотивацію з досягненням суспільно важливих 
результатів. Вони дозволяють підсилити зацікавленість громадян, знизити 
пасивність, підтримати довготривалу участь і зробити взаємодію з 
державними інституціями більш привабливою та зрозумілою.  
Окрему групу поведінкових механізмів у сучасному публічному 
управлінні становлять інструменти розвитку поведінкової спроможності 
(boosts). На відміну від поведінкових інструментів, які змінюють зовнішнє 
середовище прийняття рішень або стимулюють певну поведінку через 
соціальний чи економічний вплив, boosts спрямовані на розвиток внутрішньої 
здатності людини самостійно оцінювати інформацію, приймати обґрунтовані 
рішення та впевнено діяти в різних життєвих ситуаціях. Їх основна мета 
31 
 
полягає у посиленні поведінкової компетентності особи через знання, 
практичні навички, критичне мислення та формування впевненості у власних 
діях. Особливість інструментів розвитку поведінкової спроможності полягає в 
тому, що вони не лише допомагають виконати конкретну дію в 
короткостроковій перспективі, а й формують здатність до самостійного 
прийняття рішень у майбутньому.  
Першим інструментом цієї групи є навчання та інструктаж. Його 
сутність полягає у наданні громадянам чітких знань та покрокових пояснень 
щодо певної дії або процедури. Це можуть бути інструкції щодо користування 
електронними сервісами, алгоритми отримання адміністративних послуг, 
навчальні матеріали для участі в електронних консультаціях або пояснення 
щодо державних програм підтримки. Поведінковий ефект такого інструменту 
полягає у зменшенні невизначеності та підвищенні впевненості людини у 
власній здатності діяти правильно.  
Другим важливим інструментом є розвиток практичних навичок. На 
відміну від загального інформування, цей підхід спрямований на формування 
конкретної поведінкової здатності діяти в реальній ситуації. У публічному 
управлінні це може включати навчання користуванню цифровими 
платформами, поданням електронних звернень, роботою з відкритими даними 
або участю в цифрових консультаціях. Формування практичної навички дає 
людині можливість повторювати дію самостійно та без додаткової підтримки. 
У довгостроковій перспективі це зменшує залежність від зовнішніх підказок і 
сприяє більш активному використанню державних сервісів. 
Особливе місце в умовах цифрової трансформації займає цифрова 
грамотність. Вона охоплює здатність користуватися цифровими 
інструментами, орієнтуватися в електронному середовищі, безпечно 
працювати з цифровими даними та ефективно взаємодіяти з онлайн-сервісами. 
У сучасному врядуванні цифрова грамотність є не лише технічною навичкою, 
а й важливим поведінковим чинником участі громадян у державному 
управлінні. Низький рівень цифрової грамотності може обмежувати доступ до 
32 
 
послуг та знижувати рівень довіри до електронних платформ. Саме тому 
держави дедалі активніше впроваджують навчальні програми, онлайн-курси та 
цифрові інструкції, спрямовані на розвиток цифрових компетентностей 
населення.  
Ще одним важливим інструментом є підтримка самостійного вибору. 
Йдеться про створення умов, за яких людина не просто отримує готове 
рішення, а здобуває здатність самостійно оцінити ситуацію та зробити 
усвідомлений вибір. У публічному управлінні це може реалізовуватися через 
доступ до зрозумілих даних, можливість порівняти альтернативи, відкриту 
інформацію про державні програми чи електронні сервіси. Такий підхід 
посилює автономію громадянина та сприяє переходу від пасивного сприйняття 
рішень до активної участі в управлінських процесах. 
Важливу роль відіграє також розвиток критичного мислення. В умовах 
цифрового середовища люди стикаються з великими обсягами інформації, які 
потребують оцінювання, перевірки та аналізу. Критичне мислення дозволяє 
розпізнавати маніпуляції, оцінювати достовірність інформації, аналізувати 
наслідки рішень і приймати більш обґрунтовані управлінські або громадянські 
рішення. У сфері публічного управління розвиток критичного мислення є 
важливим для участі в консультаціях, оцінювання політики, використання 
відкритих даних та взаємодії з цифровими сервісами.  
Окремим інструментом є зворотний зв’язок і самооцінювання. Він 
полягає у можливості людини бачити результати власної поведінки, оцінювати 
прогрес і коригувати подальші дії. У цифровому врядуванні це може бути 
відображення статусу поданої заявки, оцінка проходження певного етапу, 
статистика участі або персоналізований прогрес у використанні цифрового 
сервісу. Такий механізм підтримує мотивацію, дозволяє відстежувати 
результат і формує впевненість у здатності ефективно діяти.  
Значення інструментів розвитку поведінкової спроможності особливо 
зростає в умовах цифровізації публічного управління. Якщо підштовхування 
33 
 
або інші поведінкові механізми допомагають людині зробити окремий крок, то 
boosts забезпечують здатність діяти самостійно в довгостроковій перспективі.  
У сучасних умовах цифрової трансформації публічного управління 
особливого значення набувають цифрові поведінкові інструменти, які 
поєднують можливості цифрових технологій із поведінковими механізмами 
впливу на прийняття рішень та взаємодію громадян із державою. Їх 
використання ґрунтується на розумінні того, що цифрове середовище не лише 
забезпечує доступ до інформації та послуг, а й формує поведінкові моделі 
користувачів через спосіб взаємодії з платформами, алгоритмами, 
електронними сервісами та цифровими каналами комунікації. Завдяки 
технологічним можливостям такі інструменти дозволяють впливати на 
поведінку швидко, адресно та в режимі реального часу, що робить їх важливим 
елементом людиноорієнтованого врядування та цифрової демократії.  
Першим і найбільш поширеним цифровим поведінковим інструментом є 
автоматизовані нагадування та цифрові сповіщення. Їх сутність полягає у 
своєчасному інформуванні користувача про необхідність виконати певну дію 
або про зміну статусу взаємодії з державним сервісом.  
Другим важливим інструментом є персоналізована цифрова комунікація. 
На відміну від загального інформування, цей підхід передбачає адаптацію 
повідомлень до конкретного користувача або окремої групи. Повідомлення 
можуть формуватися з урахуванням місця проживання, попередньої взаємодії 
з сервісом, потреб користувача чи рівня його активності. Персоналізація 
підвищує релевантність інформації, робить її більш значущою для людини та 
підсилює ймовірність реагування.  
Наступним важливим механізмом є адаптивні цифрові інтерфейси. Вони 
передбачають побудову електронного сервісу таким чином, щоб він 
максимально відповідав поведінці та потребам користувача. Це може бути 
автоматичне підлаштування структури сторінки, спрощення окремих етапів, 
логічна навігація, візуальне виділення ключових функцій або персоналізоване 
розташування послуг. Поведінковий ефект полягає у зменшенні когнітивного 
34 
 
навантаження та створенні більш комфортного середовища для прийняття 
рішення.  
Окрему групу становлять чат-боти та цифрові асистенти, які 
забезпечують інтерактивну комунікацію між користувачем і цифровою 
платформою, надаючи відповіді на запитання, пояснення, підказки та супровід 
під час проходження певної процедури. З поведінкової точки зору цей 
інструмент знижує невизначеність, полегшує складні дії та підтримує 
впевненість користувача. У публічному управлінні чат-боти можуть 
допомагати оформити послугу, знайти необхідну інформацію, пройти 
електронну реєстрацію або отримати пояснення щодо участі в консультаціях. 
Особливість цього механізму полягає в поєднанні швидкості цифрової 
взаємодії з елементом постійної підтримки. 
Ще одним важливим цифровим інструментом є аналітика поведінкових 
даних. Сучасні цифрові платформи дозволяють збирати та аналізувати дані про 
поведінку користувачів: частоту входів, незавершені дії, типові труднощі, 
популярність окремих функцій або рівень залучення до електронної взаємодії. 
Аналіз цих даних дозволяє виявляти поведінкові бар’єри та оперативно 
змінювати цифрове середовище. Наприклад, якщо значна частина 
користувачів не завершує заявку на певному етапі, це може свідчити про 
складність процедури або незрозумілість інформації. Відповідно система 
коригується, що підвищує доступність і результативність сервісу.  
Останнім важливим інструментом цієї групи є онлайн-платформи участі 
та цифрового залучення громадян. Вони створюють можливість взаємодії між 
громадянами та органами влади через електронні консультації, громадські 
бюджети, петиції, голосування або цифрові обговорення. Поведінковий ефект 
таких платформ посилюється завдяки візуальному відображенню активності 
інших користувачів, результатів участі, кількості підтриманих ініціатив або 
статусу розгляду рішень. Це створює ефект соціального підтвердження, 
підсилює мотивацію до участі та формує відчуття причетності до 
управлінського процесу. У сучасному цифровому врядуванні саме такі 
35 
 
інструменти забезпечують новий рівень взаємодії між державою та 
громадянами. 
Застосування цифрових поведінкових інструментів має низку важливих 
переваг, такі як швидкість комунікації, масштабованість, персоналізацію, 
можливість постійного зворотного зв’язку та адаптацію до потреб 
користувача. Водночас їх ефективність залежить від цифрової грамотності 
населення, доступу до цифрової інфраструктури, захисту персональних даних 
і рівня довіри до державних платформ.  
Отже, інструменти розвитку поведінкової спроможності є важливим 
складником поведінкової політики, оскільки сприяють формуванню знань, 
навичок та впевненості, необхідних для самостійного прийняття рішень. Їх 
застосування у публічному управлінні підвищує якість взаємодії між 
громадянами та державою, підтримує цифрову інклюзію та сприяє 
формуванню більш активної, компетентної та відповідальної громадянської 
участі. 
 
Висновок до розділу 1 
 
У результаті проведеного теоретичного дослідження встановлено, що 
поведінковий підхід є важливим сучасним напрямом розвитку державного 
управління, який ґрунтується на врахуванні психологічних, когнітивних і 
соціальних особливостей поведінки людини під час прийняття рішень. Його 
становлення пов’язане з переосмисленням класичних раціоналістичних 
моделей управління та переходом до більш людиноцентричного бачення 
взаємодії держави і громадян. Від концепції обмеженої раціональності 
Г. Саймона до розвитку поведінкової економіки й поведінкової публічної 
політики сформувався новий підхід до вироблення управлінських рішень, у 
межах якого ефективність державної політики визначається не лише якістю 
нормативного регулювання чи інституційної організації, а й здатністю держави 
36 
 
враховувати реальні мотиви, поведінкові бар’єри та механізми сприйняття 
громадян. 
Дослідження підтвердило, що поведінкова наука може бути інтегрована 
на всіх етапах політичного циклу від визначення проблеми та розроблення 
політики до її реалізації, моніторингу й оцінювання результативності. Такий 
підхід дає змогу глибше аналізувати причини суспільних проблем, виявляти 
поведінкові фактори, що впливають на реакцію громадян, і формувати більш 
адаптивні та ефективні управлінські рішення. Особливого значення це набуває 
в умовах сучасних трансформаційних процесів, цифровізації суспільства, 
високого інформаційного навантаження та необхідності швидкого реагування 
на складні суспільні виклики. Використання поведінкових інсайтів дозволяє 
органам державної влади не лише підвищувати результативність реалізації 
політики, а й забезпечувати більш якісну комунікацію з громадянами, 
спрощувати взаємодію з державними сервісами та формувати довіру до 
публічних інституцій. 
У межах розділу також систематизовано основні поведінкові 
інструменти, що використовуються в сучасному державному управлінні. До 
них віднесено інформаційні інструменти, інструменти архітектури вибору, 
соціально-нормативні, мотиваційно-економічні інструменти, а також 
інструменти розвитку поведінкової спроможності та цифрові поведінкові 
інструменти. Встановлено, що їх застосування створює можливості для 
м’якого та водночас результативного впливу на поведінку громадян без 
використання прямого адміністративного примусу.  
Водночас визначено, що ефективність застосування поведінкових 
інструментів безпосередньо залежить від дотримання принципів прозорості, 
добровільності, етичності та орієнтації на суспільний інтерес. В умовах 
активного використання цифрових платформ, даних та автоматизованих 
сервісів особливої актуальності набуває необхідність забезпечення балансу 
між підвищенням ефективності державного впливу та збереженням автономії 
громадянина, захистом його прав і довіри до держави.  
37 
 
РОЗДІЛ 2 
СВІТОВИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕДІНКОВИХ 
ІНСТРУМЕНТІВ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ 
 
 
2.1 Напрями застосування поведінкового підходу в державному 
управлінні: досвід Великобританії 
 
У Великобританія поведінкова наука стала одним із найбільш 
інституціоналізованих напрямів модернізації державного управління та 
політики, заснованої на доказах. Саме британська модель вважається одним із 
перших прикладів системного використання поведінкових інсайтів у 
діяльності уряду [18]. 
Особливістю цього підходу є те, що поведінкова наука інтегрувалася у 
процес вироблення та реалізації державної політики не через окремий закон 
чи спеціальну державну програму, а через створення спеціалізованих урядових 
структур, політичних рекомендацій, міжвідомчу співпрацю та систему 
експериментального тестування політичних рішень. У британській практиці 
поведінкова наука розглядається не як допоміжний інструмент комунікації, а 
як повноцінний елемент політичного циклу та сучасного управління, 
заснованого на доказах. 
Центральне місце у цьому процесі посіла Behavioural Insights Team 
(BIT), створена у 2010 році при Кабінеті Міністрів уряду Великобританії. 
Створення BIT стало частиною ширшої реформи державного управління. 
Дослідники зазначають, що створення Behavioural Insights Team було пов’язане 
з фіскальним тиском після фінансової кризи 2008 року та пошуком недорогих 
механізмів підвищення ефективності державної політики [24]. 
Уряд виходив із того, що традиційні інструменти регулювання, зокрема, 
законодавчі обмеження, санкції або фінансові стимули, не завжди є достатньо 
ефективними для зміни поведінки громадян. Саме тому увага була 
38 
 
зосереджена на поведінковій економіці, когнітивній психології та дослідженні 
процесів прийняття рішень.  
Одним із перших офіційних документів, який фактично закріпив 
поведінковий підхід у діяльності британського уряду, став звіт Кабінету 
Міністрів «Behavioural Insights Team Annual Update» 2011 року [25]. У 
документі зазначається, що поведінкові інструменти повинні 
використовуватися для вирішення проблем у сферах податкової політики, 
енергозбереження, благодійності, боротьби з шахрайством та зайнятості 
населення. Треба зазначити, що звіт не лише описує діяльність BIT, а й 
демонструє офіційне визнання поведінкових інсайтів як інструменту 
державної політики. У документі також підкреслюється, що поведінкові 
підходи мають використовуватись для «кращої політики» та підвищення 
ефективності публічної служби.  
Разом із цим звітом уряд Великобританії опублікував офіційну відповідь 
на доповідь парламентського Комітету з науки і технологій щодо зміни 
поведінки [26]. Уряд визнав необхідність використання поведінкових 
досліджень у формуванні політики та підтримав застосування 
експериментальних методів у діяльності державних органів. Таким чином, 
поведінкова наука поступово інтегрувалася у систему управління на основі 
доказів. Особливістю британської моделі стало те, що поведінкові інструменти 
розглядалися не як допоміжний механізм комунікації, а як складова 
політичного циклу від розробки політики до впровадження та оцінки. 
Однією з ключових особливостей британської моделі використання 
поведінкової науки у державному управлінні став принцип «test, learn, adapt» 
(«тестуй, вивчай, адаптуй»). Саме цей підхід став основою діяльності 
Behavioural Insights Team та значною мірою визначив специфіку поведінкової 
державної політики у Великобританії. Його сутність полягає у тому, що 
державна політика не повинна впроваджуватися виключно на основі 
теоретичних припущень, політичних очікувань або адміністративного досвіду. 
Натомість політичні втручання мають проходити попереднє експериментальне 
39 
 
тестування, оцінювання результатів та подальше коригування залежно від 
отриманих даних.  
Таким чином, ВІТ активно використовувала рандомізовані 
контрольовані дослідження (randomized controlled trials, RCTs), A/B тестування 
та польові експерименти для перевірки ефективності поведінкового втручання. 
Уряд Великобританії виходив із того, що навіть незначні зміни у способі 
подання інформації, структурі повідомлень або архітектурі вибору можуть 
суттєво впливати на поведінку громадян. Саме тому перед масштабним 
впровадженням політичних втручань необхідно емпірично перевірити, чи 
дійсно вона працює [25]. 
У межах цього підходу процес вироблення політики складається з 
кількох етапів. Спочатку визначається політична проблема та цільова 
поведінка, яку необхідно змінити. Далі поведінкові аналітики формують 
декілька варіантів поведінкового втручання, наприклад різні формулювання 
повідомлень, нагадування або цифрові підказки. Після цього проводиться 
експериментальне тестування на різних групах громадян. Одна група отримує 
стандартну версію політичного втручання, інша – модифіковану поведінкову 
версію. Порівняння результатів дозволяє оцінити ефективність конкретного 
поведінкового інструменту. І лише після статистичного підтвердження 
ефективності втручання може масштабуватися на національному рівні. 
Одним із найбільш відомих прикладів застосування принципу «test, 
learn, adapt» стала діяльність HM Revenue & Customs (HMRC). Податкова 
служба Великобританії спільно з BIT тестувала різні варіанти листів для 
громадян, які не сплатили податки. ВІТ перевіряла, як різні формулювання 
впливають на податкову відповідальність. У результаті було встановлено, що 
повідомлення із використанням соціальних норм, наприклад: «9 із 10 людей у 
вашому регіоні вже сплатили податки», є значно ефективнішими за стандартні 
адміністративні повідомлення. Після тестування ці поведінкові повідомлення 
були масштабовані, що забезпечило суттєве збільшення добровільної сплати 
податків та додаткові надходження до бюджету [27]. 
40 
 
Важливо, що принцип «test, learn, adapt» передбачає не лише тестування, 
а й постійне навчання державних інституцій. У британській поведінкове 
формування політики розглядається як процес постійного вдосконалення, 
тобто якщо поведінкове втручання демонструє недостатню ефективність, воно 
змінюється або замінюється іншим. Таким чином, розробка політики стає 
гнучкою і адаптивною, а не статичною.  
Д. Халперн, один із засновників BIT,  та інші в своєму дослідженні 
зазначали, що головним досягненням Behavioural Insights Team стали не окремі 
«підштовхування», а формування нової культури вироблення політики, 
заснованої на експериментуванні та перевірці політичних рішень. Науковці 
підкреслюють, що уряд повинен поводитися подібно до наукової лабораторії, 
зокрема, тестувати політичні ідеї, оцінювати результати та адаптувати 
втручання відповідно до отриманих доказів [28]. 
У сучасній літературі принцип «test, learn, adapt» часто розглядається як 
одна з головних причин успішності британської поведінкової політики, 
зокрема OECР підкреслює, що саме використання експериментального 
підходу дозволило Великобританії перетворити поведінкову науку із 
академічної дисципліни на практичний інструмент державного управління 
[18]. 
Зазначимо, що у британській системі поведінкові інсайти не 
функціонують автономно. Ініціаторами поведінкових проєктів зазвичай 
виступають конкретні міністерства або державні агентства, які стикаються з 
провалами політики. Наприклад, це можуть бути низький рівень добровільної 
сплати податків; недостатня участь громадян у пенсійних програмах; низький 
рівень вакцинації; недостатня енергоефективна поведінка; проблеми з 
використанням цифрових державних сервісів; ігнорування державних 
повідомлень тощо. Після визначення політичної відповідне міністерство 
формує політичний запит до ВІТ або внутрішніх поведінкових аналітиків. 
Такий запит містить опис проблеми, цільову поведінку, характеристику 
цільової групи та очікуваних результатів. Спочатку проводиться аналіз 
41 
 
поведінкових бар’єрів, когнітивних упереджень, архітектури виборів, та 
соціальних факторів, які впливають на поведінку громадян. Основне питання 
формулюється не як «яке правило потрібно запровадити», а як «чому люди 
поводяться саме так і що заважає досягненню політичної мети». Саме 
behavioural diagnosis є однією з ключових особливостей британської моделі. 
Після діагностики вже розробляються конкретні поведінкові втручання. 
Одним із найвідоміших практичних поведінкових рамок, створених у 
Великобританії для політиків та державних службовців, стала модель EAST, 
розроблена ВІТ, що означає: Easy (Простий); Attractive (Привабливий); Social 
(Соціальний); Timely (Своєчасний). Як бачимо, відповідно до цієї моделі, 
бажану поведінку потрібно робити простою, привабливою, соціально 
підтриманою та своєчасною. Так, принцип Easy передбачає спрощення 
процедур, мінімізацію бюрократичних бар’єрів та автоматизацію рішень; 
Attractive означає використання візуальних елементів, персоналізації та 
стимулів, які привертають увагу громадян; Social базується на використанні 
соціальних норм та колективної поведінки; Timely акцентує увагу на 
важливості правильного часу для поведінкового втручання. EAST framework 
став одним із найбільш популярних інструментів поведінкової політики у світі 
та активно використовується OECD, World Bank та урядами інших країн [29]. 
Ще однією характерною рисою британської моделі є інтеграція 
поведінкових наук у цифрове урядування, зокрема поведінкові інстайти 
активно використовуються у роботі Government Digital Service та на платформі 
GOV.UK [30]. Поведінкові принципи тут застосовуються, наприклад, для 
спрощення цифрових форм; редизайна електронних сервісів; автоматичних 
нагадувань; покращення користувацького досвіду тощо. 
Поведінкові інсайти також активно використовуються також у сфері 
державних комунікацій. Government Communication Service Великобританії 
офіційно рекомендує застосовувати поведінковий підхід при розробці 
комунікаційних компаній та стратегічних комунікацій. Для цього були створені 
спеціальні керівні документи, які пояснюють використання EAST framework, 
42 
 
фреймінг-ефекти, соціальні норми та поведінкові комунікації у діяльності 
державних органів [31]. 
В сфері охорони здоров’я поведінкова наука використовується для 
стимулювання вакцинацій, популяризації здорового харчування та ведення 
здорового образу життя [32]. 
Водночас британська поведінкова політика супроводжується активними 
етичними дискусіями. Частина дослідників критикує «підштовхування» як 
форму «м’якого патерналізму» та прихованого впливу держави на поведінку 
громадян. Особливе занепокоєння викликає використання цифрових даних, 
поведінкового таргетування та алгоритмів прогнозування поведінки. У 
науковій літературі наголошується на необхідності прозорості, підзвітності та 
етичного управління поведінкових втручань. OECD також розробила 
спеціальні рекомендації щодо етичного використання поведінкової науки у 
публічній політиці [33]. 
Але, як зазначалося вище, британська модель поведінкової державної 
політики вважається однією з найбільш успішних у світі. Саме досвід 
Великобританії сприяв глобальному поширенню команд поведінкового аналізу 
(ВІТ) та поведінкового управління. Після створення BIT подібні організаційні 
одиниці почали формуватися у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, США та 
країнах Європейського Союзу.  
 
2.2  Формування та застосування поведінкових підходів в 
державному секторі: досвід Сінгапуру 
 
Поведінкові підходи у державному управлінні в Сінгапурі формувалися 
поступово як складова ширшої трансформації державного сектору, 
орієнтованої на ефективність, цифровізацію та управління, засноване на 
даних. Сьогодні сінгапурська модель вважається однією з найбільш 
комплексних у світі, оскільки поведінкові інсайті поєднуються тут із 
43 
 
концепцією Smart Nation, цифровим урядуванням, управління на основі даних, 
політичні експерименти та управління, орієнтоване на громадян [34; 35]. 
Передумови розвитку поведінкового управління у Сінгапурі пов’язані зі 
специфікою державної моделі країни. Із моменту здобуття незалежності у 1965 
році уряд Сінгапуру будував систему державного управління на принципах 
стратегічного планування, високої адміністративної спроможності та 
прагматичного формування політки. Уже наприкінці ХХ століття уряд активно 
використовував аналітику даних, інновації в державному секторі та підходи, 
засновані на доказах у процесі вироблення політики [36; 35] 
Перші елементи поведінкового підходу у державному секторі Сінгапуру 
почали активно з’являтися у другій половині 2000-х років під впливом 
розвитку поведінкової економіки та міжнародного поширення поведінкової 
державної політики. Значний вплив на сінгапурських розробників політики 
мали успіхи Behavioural Insights Team у Великій Британії, яка почала 
співпрацювати з урядовими установами Сінгапуру з 2012 року, а у 2016 році 
відкрили постійний офіс після успішної співпраці з Міністерством праці, 
Відділом державних послуг Офісу прем`єр-міністра та Міністерством 
внутрішніх справ, серед інших міністерств [37]. 
Одним із перших центрів поширення поведінкового мислення у 
державному секторі став Civil Service College, який відіграв важливу роль у 
популяризації поведінкової економіки серед державних службовців. У 2011 
році Civil Service College опублікував аналітичний матеріал «Behavioural 
Economics and Policy Design: Examples from Singapore», у якому було 
представлено перші приклади використання поведінкових інсайтів у 
державній політиці країни [38]. 
Важливим етапом інституціоналізації поведінкового управління стало 
створення поведінкових команд у різних міністерствах та агентствах. 
Особливістю Сінгапуру є те, що країна не створила одну централізовану 
поведінкову інституцію за британською моделлю, а пішла шляхом 
44 
 
децентралізованої інтеграції поведінкової експертизи у різні органи влади. 
Такий підхід дозволив враховувати специфіку окремих політичних сфер. [39] 
В роботі Б. Детнебера наведені поведінкові команди, які були створені 
при міністерствах в Сінгапурі, а також приклади проєктів, які були ними 
реалізовані [39]: 
− Підрозділ досліджень поведінки та поведінкової економіки у сфері 
довкілля (Environmental Behavioural Science and Economics Research Unit) діяв 
при Міністерстві довкілля та водних ресурсів (створено у 2012 році). Одним із 
найпомітніших прикладів роботи стала програма підтримання чистоти в 
школах, спрямована на формування поваги учнів до праці працівників із 
прибирання та розвиток відповідального ставлення до шкільного середовища. 
У межах цієї ініціативи використовувалися інструменти соціального впливу та 
зворотного зв’язку, що сприяли формуванню відчуття особистої 
відповідальності за спільний простір. 
− У структурі Офісу прем’єр-міністра та Коледжу державної служби 
був створений Інноваційний підрозділ (Innovation Lab) (створено у 2012 році). 
Одним із ключових напрямів його діяльності стало створення єдиної цифрової 
платформи для сімей із новонародженими дітьми, яка поєднувала оформлення 
державних послуг, доступ до медичної інформації та соціальної підтримки. 
Крім цього, підрозділ працював над удосконаленням інформаційних матеріалів 
щодо фінансових послуг, роблячи їх більш зрозумілими для громадян. 
− У Міністерстві комунікацій та інформації функціонував Департамент 
соціальних і поведінкових інсайтів (Social and Behavioural Insights Department) 
(створено у 2012 році). Впроваджував програми з безпечної поведінки у 
громадському просторі, зокрема використання візуальних сигналів і 
повідомлень для регулювання руху велосипедистів у місцях активного 
пішохідного трафіку. 
− У Міністерстві праці та Центральному резервному фонді було 
сформовано Підрозділ поведінкових інсайтів і проєктування державних послуг 
45 
 
(Behavioural Insights and Design). Він працював із 2013 року та згодом став 
частиною ширшої інноваційної структури. Одним із найуспішніших прикладів 
стало вдосконалення повідомлень про обов’язкові платежі, а саме 
персоналізовані нагадування з посиланням на соціальні норми підвищили 
рівень своєчасної сплати. 
− У транспортній сфері відповідна діяльність здійснювалася в межах 
Економічного підрозділу Міністерства транспорту (Economics Unit) (створено 
у 2012 році). Основним прикладом стала програма заохочення користування 
громадським транспортом поза годинами пік, що допомогло зменшити 
перевантаження транспортної системи. 
− У Міністерстві фінансів та податковій службі діяв Підрозділ 
поведінкових інсайтів і проєктування (Behavioural Insights and Design Team). 
Його діяльність була зосереджена на підвищенні податкової дисципліни через 
зміну текстів повідомлень, уточнення комунікації та акцентування уваги на 
наслідках невиконання податкових зобов’язань. 
− У Міністерстві внутрішніх справ із 2015 року працював Підрозділ 
поведінкових інсайтів (Behavioural Insights Unit). Він діяв у складі 
дослідницького та статистичного управління. Його діяльність була пов’язана з 
програмами громадської безпеки, зокрема з підвищенням готовності 
населення до надзвичайних ситуацій через відповідно сформульовані 
інформаційні кампанії. 
− У Міністерстві охорони здоров’я та державній установі з питань 
зміцнення здоров’я в 2018 році було створено ще один Підрозділ поведінкових 
інсайтів (Behavioural Insights Unit). Основними напрямами роботи стали 
кампанії зі збільшення кількості донорів та цифрові програми стимулювання 
фізичної активності населення. 
Отже, бачимо, що поведінкові команди не були зосереджені лише в 
одному органі, а впроваджувалися одночасно в різних сферах, що забезпечило 
46 
 
широке використання поведінкових підходів для вирішення практичних 
управлінських завдань.  
Подальший розвиток поведінкового управління у Сінгапурі значною 
мірою пов’язаний із запуском у 2014 році національної ініціативи Smart Nation. 
У документах Smart Nation зміна поведінки розглядалася як один із ключових 
елементів цифрової трансформації. Уряд підкреслював, що технології самі по 
собі не забезпечують позитивних змін, якщо громадяни не готові змінювати 
власну поведінку та користуватися новими цифровими можливостями [40]. 
Саме тому поведінкові інсайти почали активно інтегруватися у дизайн 
державних платформ, цифрові сервіси, системи електронної взаємодії, 
державні мобільні додатки та комунікаційні кампанії. 
 
2.3 Розвиток застосування поведінкової науки в державному 
управлінні в США 
 
У сфері державного управління США перші системні кроки щодо 
практичного застосування поведінкових інсайтів з’явилися під час 
адміністрації Барака Обами. Так, у 2014 році при Білому домі була сформована 
міжвідомча команда Social and Behavioral Sciences Team (SBST), а саме група 
фахівців із поведінкових наук, яка працювала з федеральними агентствами над 
удосконаленням державних програм. Її метою стало використання результатів 
психології, поведінкової економіки та соціальних наук для підвищення 
ефективності політики, полегшення доступу громадян до державних сервісів і 
покращення комунікації між урядом та суспільством [41].  
В дослідженні «The White House Social & Behavioral Sciences Team: 
Lessons learned from year one» зазначається, що організаційно команда була 
сформована як міждисциплінарний та міжвідомчий підрозділ. До її складу 
входили фахівці з поведінкової економіки, психології, аналізу даних, публічної 
політики та державного адміністрування. Важливо, що SBST не працювала 
ізольовано, а її модель передбачала постійну співпрацю з федеральними 
47 
 
агентствами. Команда координувала проєкти з Міністерством освіти, 
Міністерством оборони, Міністерством праці, Департаментом у справах 
ветеранів, Міністерством охорони здоров’я та соціальних служб, Службою 
внутрішніх доходів та іншими установами. Такий формат дозволяв адаптувати 
поведінкові підходи до конкретних управлінських завдань і швидко тестувати 
рішення без створення окремої бюрократичної структури. 
Особливістю діяльності SBST був її практичний і доказовий характер. 
Команда використовувала інструменти поведінкової науки не як загальну 
концепцію, а як конкретний механізм покращення державних послуг. Робота 
зазвичай будувалася за однаковою логікою: спочатку виявлялася поведінкова 
проблема (наприклад, чому громадяни не подають заявку на допомогу або не 
користуються державною програмою); далі проводився поведінковий аналіз 
бар’єрів; після цього розроблялося невелике втручання (зміна формулювання, 
спрощення процедури, нагадування, зміна архітектури вибору); і на 
завершальному етапі проводилося тестування результату через експеримент 
або порівняння з контрольною групою.  
Одним із найбільш відомих напрямів роботи SBST стала сфера освіти. 
Команда працювала над тим, щоб підвищити доступ молоді до вищої освіти 
через спрощення процедур подачі документів на фінансову допомогу. 
Поведінковий аналіз показав, що значна частина потенційних студентів не 
завершувала подачу заявок не через відсутність бажання, а через складність 
форм, інформаційне перевантаження та відкладання дій. Після внесення змін 
до комунікацій і нагадувань збільшилася кількість завершених заявок. Це 
стало важливим доказом того, що навіть незначні поведінкові коригування 
можуть зменшувати адміністративні бар’єри й підвищувати доступність 
державних програм. 
Ще одним важливим напрямом стала підтримка ветеранів. SBST 
працювала з Департаментом у справах ветеранів над підвищенням участі 
колишніх військовослужбовців у програмах освіти та професійної адаптації. 
Аналіз показав, що частина ветеранів втрачала можливості через складність 
48 
 
процедур та недостатню комунікацію про доступні програми. Після перегляду 
інформаційних повідомлень і процедур подачі було зафіксовано збільшення 
участі у відповідних програмах. 
Відчутні результати були отримані й у сфері пенсійного забезпечення 
військовослужбовців. Команда співпрацювала з Міністерством оборони, 
застосовуючи поведінкові механізми для стимулювання участі у 
накопичувальних пенсійних програмах. Замість складних бюрократичних 
пояснень було використано більш зрозумілі повідомлення та зміни в структурі 
вибору, у результаті чого зросла частка учасників програм.  
У співпраці з Міністерством праці команда працювала над покращенням 
доступу до програм працевлаштування та підвищенням ефективності 
комунікацій із шукачами роботи. Поведінкові інструменти використовувалися 
для стимулювання активнішої взаємодії з державними сервісами та зменшення 
кількості випадків, коли громадяни втрачали доступ до послуг через 
неуважність або пропущені дедлайни. Тут особливо помітною стала практична 
цінність нагадувань і спрощених повідомлень. 
Дослідження також підкреслює стратегічне значення SBST для 
трансформації самої культури державного управління. Команда не лише 
реалізовувала окремі проєкти, а й поступово змінювала підхід федеральних 
органів до розроблення політики. Замість припущення, що громадяни завжди 
діють раціонально і реагують однаково на формальні правила, державні 
установи почали враховувати поведінкові бар’єри, обмежену увагу, вплив 
контексту та соціальних норм [42].  
Ключовим результатом діяльності SBST стало офіційне закріплення 
поведінкового підходу на найвищому політичному рівні. Так, 15 вересня 2015 
року Президент Барак Обама підписав Executive Order 13707 «Using Behavioral 
Science Insights to Better Serve the American People». Цей указ прямо доручав 
федеральним агентствам застосовувати поведінкові інсайти у програмах і 
формально інституціоналізував діяльність команди [43].  
49 
 
Зокрема, в Указі виконавчим департаментам та агентствам було 
рекомендовано [43]: 
− визначити політики, програми та операції, де застосування знань 
поведінкової науки може призвести до суттєвого покращення суспільного 
добробуту, результатів програм та економічної ефективності програм; 
− розробити стратегії застосування висновків поведінкової науки до 
програм та, де це можливо, ретельно перевірити та оцінити вплив цих 
висновків; 
− залучати експертів з поведінкової науки до роботи у федеральному 
уряді, якщо це необхідно для досягнення цілей цієї директиви; та 
− зміцнити зв’язки агентства з дослідницькою спільнотою для 
кращого використання емпіричних даних з поведінкових наук. 
Таким чином поведінкова наука була визнана частиною інструментарію 
федерального управління, а її застосування перестало бути лише інноваційним 
експериментом. 
Особливістю американської моделі стало те, що поведінкові підходи не 
були зосереджені лише в одному центральному підрозділі, а реалізовувалися 
через мережеву співпрацю між Білим домом, федеральними агентствами та 
дослідницькими установами. SBST працювала з Міністерством фінансів, 
Міністерством охорони здоров’я, Міністерством освіти, Міністерством 
оборони, Управлінням у справах ветеранів та іншими структурами. Це 
створило міжвідомчу екосистему впровадження поведінкової науки. Важливу 
роль відігравали також Управління з питань управління та бюджету та 
Управління з науково-технічної політики, які координували методичне 
забезпечення та поширення практик. Така структура сприяла масштабуванню 
поведінкових інсайтів у різних політичних сферах. 
Практична ефективність американської моделі підтверджується 
конкретними результатами. Один із найвідоміших кейсів стосувався 
збільшення участі ветеранів у програмах освіти та соціальної підтримки 
50 
 
завдяки зміні дизайну листів і способу подачі інформації. Поведінкові 
інтервенції також використовувалися для покращення доступу до медичного 
страхування через Affordable Care Act, для підвищення ефективності програм 
пенсійного накопичення, збільшення податкової дисципліни та зростання 
кількості громадян, які вчасно завершували адміністративні процедури. У 2016 
році Білий дім повідомляв, що команда SBST реалізувала понад 40 
міжвідомчих проєктів [44].  
Так, наприклад, серед інших результатів, пілотні проекти SBST призвели 
до 53-відсоткового збільшення рівня зарахування військовослужбовців до 
планів заощаджень на робочому місці та призвели до понад 4800 нових 
зарахувань та понад 1 мільйона доларів додаткової економії лише за один 
місяць; 63-відсоткове збільшення швидкості, з якою дрібні сімейні фермери 
отримували позики для малого бізнесу; та подвоєння швидкості, з якою 
позичальники студентських позик, які прострочили свої зобов’язання, 
зверталися до представників з питань врегулювання дефолту [44].  
Важливою характеристикою американської моделі є сильний зв’язок 
поведінкової науки з політичними експерементами. Значна частина рішень 
тестувалася через рандомізовані контрольовані дослідження, A/B-тестування 
та пілотні програми. Це дозволяло не лише теоретично прогнозувати ефект 
втручання, а й емпірично перевіряти, яка поведінкова інтервенція працює 
краще. OECР прямо включає США до числа держав, які інституціоналізували 
поведінкові підходи та масштабували їх у різних секторах політики [18].  
Разом із перевагами у США активно розвивалася дискусія щодо етичних 
меж поведінкового впливу. Частина дослідників звертала увагу на ризики 
надмірного патерналізму, маніпулятивності та непрозорого використання 
когнітивних механізмів [45]. Саме тому в американському контексті значний 
акцент робився на добровільності вибору, відкритості процедур, використанні 
доказової бази та регулярній оцінці результатів відповідно до етичних підходів 
до застосовування поведінкової науки в державному секторі [33]. 
51 
 
Після завершення адміністрації Обами окремі організаційні формати 
змінилися, однак сам підхід не зник. Поведінкові інструменти залишилися 
інтегрованими в практику федеральних агентств, а також активно 
використовуються на рівні штатів і муніципалітетів.  
Активно поведінкові підходи продовжує використовувати Міністерство 
праці США. В ресурсній бібліотеці Міністерства [46] наведено поведінкові 
проєкти, які Міністерство ініціювало для удосконалення своєї політики  
Наведемо декілька успішних прикладів використання поведінкових 
інструментів Міністерством праці США. Так, одним із найбільш показових 
прикладів стало використання поведінкових інструментів для підвищення 
участі безробітних у програмі повторного працевлаштування. Міністерство 
праці США виходило з того, що значна частина людей, які отримують 
допомогу з безробіття, формально мають доступ до програм підтримки 
працевлаштування, але не завжди беруть у них участь через психологічне 
перевантаження, відкладання рішень або недостатньо зрозумілу комунікацію. 
У межах проєкту було протестовано нові формати листів і повідомлень, 
зокрема, їхній зміст зробили коротшим, чіткішим, з акцентом на конкретній 
дії, яку потрібно виконати, а також використовували персоналізацію та 
наголошували на практичній вигоді від участі. Результати показали зростання 
участі у програмі серед одержувачів допомоги з безробіття. Важливим стало 
те, що позитивний ефект був досягнутий без додаткового фінансування або 
зміни самої програми, а лише завдяки зміні поведінкової архітектури взаємодії 
з громадянами [46]. 
Другим яскравим прикладом став проєкт «Використання поведінкових 
втручань для допомоги роботодавцям у вирішенні питань, пов’язаних з 
порушеннями Управління з охорони праці та здоров’я (OSHA)». OSHA 
регулярно видає роботодавцям приписи після виявлення порушень вимог 
охорони праці, однак не всі роботодавці швидко реагують або вчасно усувають 
порушення. У рамках поведінкового експерименту було змінено формат 
офіційних повідомлень, зокрема, зроблено їх більш зрозумілими, 
52 
 
структурованими та такими, що чітко підкреслювали необхідність дії та часові 
рамки. Також використовували простіший дизайн документів і формулювання, 
які знижували інформаційне перевантаження. Результати засвідчили 
покращення оперативності реагування роботодавців та підвищення рівня 
виконання приписів [46].  
Ще один напрям використання поведінкових інструментів пов’язаний із 
оцінкою стратегій відповідності відділу заробітної плати та робочого часу. У 
цьому випадку Міністерство праці досліджувало, як поведінкові механізми 
можуть покращити дотримання трудового законодавства у сфері заробітної 
плати та умов праці. Аналіз показав, що значна частина порушень виникає не 
лише через навмисне ігнорування вимог, а й через складність правил, 
нерозуміння процедур і недостатньо чітку комунікацію. Тому одним із рішень 
стало вдосконалення інформаційних матеріалів та комунікацій із 
роботодавцями [46].  
Окрему увагу в американській практиці привертають поведінкові 
інтервенції у сфері повторного виходу на ринок праці через систему послуг з 
повторного працевлаштування та оцінка відповідності вимогам 
(Reemployment Services and Eligibility Assessment (RESEA)). У межах цієї 
політики безробітні проходять консультації, отримують рекомендації та 
підтримку. Однак одним із викликів залишалася низька залученість частини 
учасників. У відповідь використовували нагадування, чіткіший опис 
наступного кроку та спрощення адміністративних процедур. Поведінкова 
логіка полягала в тому, щоб зменшити прокрастинацію та зробити необхідну 
дію максимально простою. Оцінювання програми показало, що такі механізми 
сприяли активнішому використанню послуг та швидшому поверненню до 
роботи [46].  
В цілому, приклади Міністерства праці США демонструють кілька 
важливих закономірностей. По-перше, найбільш ефективними поведінкові 
інтервенції є там, де поведінка визначається складністю адміністративної 
процедури або інформаційним перевантаженням. По-друге, вони дозволяють 
53 
 
досягати результату без масштабних фінансових витрат. По-третє, поведінкові 
інсайти ефективно працюють як у взаємодії з громадянами, так і з 
роботодавцями та іншими учасниками ринку праці.  
 
2.4 Розвиток впровадження поведінкового підходу в державному 
управлінні Нідерландів 
 
Формування підґрунтя для поведінкового підходу в Нідерландах 
розпочалося ще до появи спеціалізованих урядових структур. Важливу роль 
відіграли нідерландські академічні та дорадчі інституції, які з кінця 2000-х 
років дедалі активніше порушували питання обмеженої раціональності, 
поведінкових бар’єрів та реальної поведінки громадян у політичному процесі. 
Одним із перших концептуальних орієнтирів стала діяльність Нідерландської 
наукової ради з урядової політики – Wetenschappelijke Raad voor het 
Regeringsbeleid (WRR), яка на початку 2010-х років акцентувала, що 
традиційна державна політика часто спирається на припущення про повністю 
раціонального громадянина, тоді як реальні рішення людей значною мірою 
визначаються когнітивними обмеженнями, соціальним контекстом, емоціями 
та особливостями архітектури вибору. Урядова реакція на рекомендації WRR 
у 2014 році стала одним із ключових переломних моментів, так, уряд офіційно 
заявив про намір розширити використання поведінкові інсайти у формуванні 
політики та започаткувати міжвідомчу координацію цієї роботи [47]. 
У 2014 році було створено загальнодержавну мережу Behavioural Insights 
Network Netherlands (BIN NL), яка об’єднала всі центральні міністерства 
Нідерландів та низку державних агенцій [48]. На відміну від класичної 
централізованої моделі, як у Великій Британії, нідерландська система одразу 
була побудована як мережева структура. Це означало, що в кожному 
міністерстві визначалися координатори або внутрішні поведінкові експерти, 
які одночасно працювали у власних політичних секторах і були інтегровані в 
загальнодержавну професійну мережу. Такий формат дав змогу уникнути 
54 
 
ізольованості окремих команд і забезпечив швидкий обмін методиками, 
кейсами, результатами експериментів та аналітичними інструментами між 
міністерствами. BIN NL проводить регулярні міжвідомчі зустрічі, організовує 
лекції для державних службовців, рецензування нових проєктів і координує 
підготовку урядових звітів про застосування поведінкових інсайтів. 
Важливою особливістю нідерландського підходу є поєднання 
поведінкової науки з класичним політичним циклом. У Нідерландах 
поведінкові інсайти використовуються не лише як інструмент комунікації чи 
«підштовхування» на фінальному етапі реалізації політики, а інтегруються в 
аналіз проблеми, дизайн політичних інструментів, вибір каналів взаємодії з 
цільовими групами та оцінювання результатів. На практиці застосування 
поведінкових інсайтів у формуванні політики все ще відстає від впровадження, 
нагляду та комунікації. Це можна пояснити такими факторами, як тиск часу, 
рутинна поведінка та історично сильний акцент на фінансових і юридичних 
стимулах. BIN NL сприяє впровадженню поведінкових інсайтів у формуванні 
політики, вносячи їх у власні порядки денний, проводячи рецензії та ділячись 
найкращими практиками [49]. 
Інституційно провідну роль у координації мережі тривалий час 
відігравала поведінкова команда Міністерства економічних справ Нідерландів. 
За даними Світового банку, саме ця команда координувала BIN NL і водночас 
реалізовувала власні політичні експеременти у сферах енергоефективності, 
циркулярної економіки, використання субсидій бізнесом та взаємодії держави 
з підприємствами. У практичній роботі команда застосовувала класичний 
поведінковий цикл: визначення проблеми, аналіз поведінки цільової групи, 
розробка втручання та тестування через польові експерименти або 
рандомізовані контрольовані дослідження [50]. 
Паралельно поведінкове управління активно розвивалося і на місцевому 
рівні. Найвідомішим прикладом стала Behavioural Insights Group Rotterdam 
(BIG’R). Досвід Роттердама є важливим тим, що демонструє застосування 
поведінкових інсайтів у міському управлінні. Так, BIG’R працювала з 
55 
 
питаннями міської мобільності, дотримання муніципальних правил, 
використання соціальних сервісів та взаємодії жителів із цифровими каналами 
комунікації [51]. 
Особливістю нідерландської моделі є також акцент на обмін знаннями і 
професійному розвитку державних службовців. BIN NL має власну базу 
кейсів, регулярні навчальні заходи та щорічну “Dag van het Gedrag”  (День 
поведінки), присвячений обміну практиками між міністерствами, виконавчими 
агенціями та місцевою владою. Станом на останні відкриті дані мережа 
налічує понад 3000 учасників та містить понад 100 описаних поведінкових 
проєктів [48].  
Одним із найбільш показових прикладів стало використання 
поведінкових інструментів Міністерством економічних справ Нідерландів у 
сфері енергоефективності. Уряд зіткнувся з ситуацією, коли підприємствам 
регулярно надсилалися звіти про рівень енергоспоживання та рекомендації 
щодо підвищення енергоефективності, однак фактичний рівень відкриття цих 
повідомлень і використання інформації залишався низьким. Формально бізнес 
мав доступ до необхідної інформації, але значна частина компаній не 
переходила до реальної дії. Поведінковий аналіз показав, що однією з причин 
були інформаційне перевантаження, недостатньо чітка структура 
повідомлення та відсутність відчуття практичної актуальності для конкретного 
підприємства. Після цього уряд змінив дизайн комунікації, а саме текст було 
скорочено, зроблено більш зрозумілим, акцентовано безпосередню користь 
для підприємства та конкретні кроки, які можна виконати одразу. За даними 
Світового банку, такий поведінковий редизайн комунікації призвів до більш 
ніж трикратного зростання кількості компаній, які відкривали й 
використовували звіт. Це стало одним із найяскравіших прикладів того, що 
зміна архітектури державної комунікації без введення нових регуляторних 
обмежень або фінансових стимулів може суттєво впливати на поведінку 
цільової групи [50]. 
56 
 
Ще одним важливим напрямом стала сфера податкового 
адміністрування. Податкова служба Нідерландів активно використовує 
поведінкові інсайти для підвищення рівня добровільного виконання 
податкових зобов’язань і своєчасного подання декларацій. Практика показала, 
що традиційні формальні нагадування часто не забезпечували необхідного 
рівня комплаєнса. У відповідь були впроваджені поведінкові інтервенції, а 
саме листи стали коротшими й конкретнішими, у них з’явилися чіткі дедлайни, 
прямі вказівки на наступну дію та елементи соціальної норми, серед яких 
повідомлення про те, що більшість громадян уже виконали свої податкові 
обов’язки. Також поведінкові інсайти використовувалися в цифровому кабінеті 
платника, зокрема інтерфейси спрощувалися, зменшувалася кількість 
одночасних рішень, оптимізувалася послідовність дій та візуальна структура 
сервісу. Подібні рішення були спрямовані на зниження когнітивного 
навантаження та мінімізацію помилок користувачів [18].  
Разом із тим нідерландська практика визнає і бар’єри. Уряд зазначає, що 
поведінкові інсайти значно легше застосовуються на етапах впровадження, 
нагляду та комунікації, тоді як інтеграція на ранньому етапі формулювання 
політики просувається повільніше. Серед причин називаються часовий тиск у 
формуванні політики, звичка працювати через юридичні чи фінансові 
інструменти та потреба у просторі для тестування. Саме тому одним із 
стратегічних напрямів останніх років стало «поширення поведінкових 
інсайтів». 
 
Висновки до розділу 2 
 
У результаті проведеного дослідження світового досвіду використання 
поведінкових інструментів у публічному секторі встановлено, що 
поведінковий підхід став важливим напрямом модернізації державного 
управління в багатьох країнах світу. Аналіз практики Великобританії, 
Сінгапуру, США та Нідерландів підтвердив, що поведінкова наука сьогодні 
57 
 
розглядається не як окремий допоміжний інструмент комунікації, а як 
повноцінний елемент вироблення, реалізації та оцінювання державної 
політики. Незважаючи на відмінності в інституційній організації та 
політичних традиціях, спільною рисою досліджених країн є використання 
поведінкових інсайтів для підвищення ефективності державних рішень, 
покращення взаємодії між державою та громадянами, спрощення 
адміністративних процедур і зменшення поведінкових бар’єрів у доступі до 
державних послуг. 
Встановлено, що Великобританія стала одним із перших прикладів 
системної інституціоналізації поведінкової науки у державному управлінні. 
Створення Behavioural Insights Team та впровадження принципу «test, learn, 
adapt» заклали основу нової культури вироблення політики, орієнтованої на 
експериментування, емпіричне тестування та подальшу адаптацію 
управлінських рішень. Британський досвід продемонстрував, що навіть 
незначні зміни у формулюванні повідомлень, дизайні державних сервісів або 
архітектурі вибору можуть забезпечувати відчутний результат у сфері 
податкової політики, охорони здоров’я, цифрового врядування та державних 
комунікацій. 
Сінгапурська модель підтвердила важливість поєднання поведінкових 
інструментів із цифровою трансформацією державного сектору та 
управлінням, заснованим на даних. Особливістю цієї практики стала 
децентралізована інтеграція поведінкової експертизи в різні міністерства та 
агентства, а також її тісний зв’язок із концепцією Smart Nation. Це дозволило 
використовувати поведінкові інсайти не лише для вдосконалення комунікацій, 
а й у проєктуванні цифрових сервісів, формуванні нових управлінських рішень 
та розвитку більш орієнтованої на громадян системи публічного управління. 
Досвід США засвідчив ефективність міжвідомчої моделі впровадження 
поведінкової науки. Діяльність Social and Behavioral Sciences Team 
підтвердила, що поведінкові підходи можуть успішно використовуватися у 
сфері освіти, зайнятості, соціальної підтримки, охорони здоров’я та державних 
58 
 
послуг. Водночас американська практика продемонструвала значення 
нормативного закріплення поведінкового підходу на державному рівні та 
важливість використання доказової бази й експериментального тестування при 
масштабуванні поведінкових інтервенцій. 
Нідерландський досвід засвідчив ефективність мережевої моделі 
розвитку поведінкової науки, заснованої на міжвідомчій координації, 
професійному обміні знаннями та інтеграції поведінкових інсайтів у 
класичний політичний цикл. Практика BIN NL підтвердила, що поведінкові 
інструменти можуть бути результативними як на центральному, так і на 
місцевому рівнях, а також у взаємодії держави з бізнесом і громадянами. 
Важливим є те, що у Нідерландах значну увагу приділено професійному 
розвитку державних службовців і формуванню поведінкової компетентності 
всередині системи публічного управління. 
  
59 
 
РОЗДІЛ 3 
ПІДХОДИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕДІНКОВИХ 
ІНСТРУМЕНТІВ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ В УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Сучасний стан розвитку поведінкових інструментів у публічному 
управлінні в Україні 
 
На сучасному етапі розвиток поведінкових інструментів у державному 
управлінні України перебуває у фазі активного становлення. На відміну від 
держав, де поведінкова публічна політика уже має чітке інституційне 
оформлення та підтримується спеціалізованими урядовими підрозділами, 
українська практика характеризується поступовим накопиченням окремих 
кейсів використання поведінкових підходів, розширенням академічних 
досліджень та залученням міжнародних партнерств.  
Однією з ключових характеристик сучасного стану є відсутність 
повноцінно інституціоналізованих поведінкових підрозділів у структурі 
центральних органів виконавчої влади. Станом на сьогодні в Україні немає 
окремого урядового поведінкового підрозділу чи спеціалізованого державного 
офісу, який би системно відповідав за поведінкові дослідження, аналіз бар’єрів 
поведінки громадян і впровадження механізмів «підштовхування» у процес 
формування державної політики.  Хоча у державних органах, як показав аналіз, 
є структурні підрозділи, які, наприклад, працюють із стратегічними 
комунікаціями; цифровою трансформацією; аналітикою даних; дослідженням 
громадської думки; UX/UI державних сервісів; інформаційними кампаніями 
тощо, тобто такі, що виконують окремі функції, пов’язані з поведінковими 
інструментами. 
Аналіз показує, що у сучасній практиці державного управління України 
поведінкові інструменти найактивніше проявляються у сферах цифрових 
сервісів, податкового адміністрування, охорони здоров’я та 
60 
 
енергоефективності. Хоча їх використання ще не має цілісної інституційної 
форми, у зазначених напрямах уже сформувався практичний досвід, який 
демонструє поступове впровадження поведінкових інсайтів у взаємодію 
держави з громадянами. Особливістю українського контексту є те, що 
поведінкові механізми часто інтегруються не як окремий інструмент політики, 
а як складова цифрової трансформації, державних комунікацій чи програм 
суспільної адаптації. 
Найбільш очевидним прикладом є цифрова екосистема «Дія», яка стала 
не лише технологічною реформою, а й прикладом поведінково орієнтованого 
дизайну державних послуг. Логіка роботи платформи базується на 
максимальному спрощенні взаємодії людини з державою, скороченні кількості 
дій та зменшенні психологічних і часових бар’єрів. У поведінковій економіці 
такий підхід розглядається як формування сприятливої «архітектури вибору», 
коли держава створює середовище, у якому бажана дія стає найбільш простою 
і природною, що саме і реалізовано в «Дії», зокрема державні документи 
доступні в одному застосунку, значна частина адміністративних процедур 
переведена в кілька кліків, а користувачеві не потрібно витрачати додаткові 
ресурси на фізичну присутність чи збір документів. 
Офіційний портал Міністерства цифрової трансформації зазначає, що 
«Дія» інтегрує понад 150 послуг і цифрових документів, а кількість 
користувачів перевищує 22 млн осіб. [52]. Це означає, що поведінковий 
механізм «зручність → повторне використання → формування довіри» уже 
став частиною щоденної взаємодії громадян із державою. Поведінковий ефект 
проявляється також у використанні push-сповіщень, персоналізованих 
нагадувань, автоматизованих повідомлень про статус заяв чи доступність нової 
послуги. Такі механізми стимулюють своєчасну дію без адміністративного 
примусу. Дослідження Київського міжнародного інституту соціології, 
проведене для UNDP і Мінцифри у 2026 році, показало, що 59% українців 
користуються електронними державними сервісами, а 85% із тих, хто мав 
61 
 
досвід використання, оцінюють його позитивно [53]. Це підтверджує 
ефективність поведінково орієнтованої моделі спрощення державних послуг. 
Окремим напрямом розвитку поведінкових інструментів у державному 
управлінні України є сфера податкового адміністрування. Хоча Державна 
податкова служба України офіційно не позиціонує свою діяльність у термінах 
поведінкова державна політика, але у практиці останніх років простежується 
поступовий перехід від переважно контрольної моделі адміністрування до 
сервісно-орієнтованої взаємодії з платниками податків. У межах цієї 
трансформації дедалі більшого значення набувають інструменти, спрямовані 
на попередження порушень, зниження когнітивних бар’єрів, своєчасне 
інформування та стимулювання добровільного виконання податкових 
обов’язків. Саме ці характеристики відповідають сучасній логіці 
поведінкового підходу в державному управлінні, відповідно до якої держава 
впливає на поведінку громадян не лише через нормативне регулювання та 
контроль, а й через створення умов, які спрощують ухвалення бажаного 
рішення. 
Одним із найбільш поширених прикладів такого підходу є використання 
Електронного кабінету платника податків як цифрового середовища 
комунікації між державою та платником. Через цей сервіс Державна податкова 
служба надсилає повідомлення про строки подання декларацій, необхідність 
подання звітності та інші податкові нагадування. Поведінковий ефект таких 
інструментів полягає у своєчасному приверненні уваги до необхідної дії, 
зниженні ризику забування та мінімізації організаційних труднощів для 
користувача. Таким чином держава стимулює добровільне виконання 
податкових зобов’язань без застосування адміністративного тиску. Це 
демонструє практичне використання механізму «підштовхування» у формі 
ненав’язливого цифрового нагадування в момент, коли дія є найбільш 
актуальною [54]. 
Іншим прикладом поведінкового впливу є превентивне інформування 
суб’єктів господарювання щодо обов’язкової реєстрації платником ПДВ. 
62 
 
Державна податкова служба використовує щомісячні інформаційні 
повідомлення, які надходять платникам ще до виникнення потенційного 
порушення. Такий підхід дозволяє платникові заздалегідь усвідомити 
податкові вимоги, оцінити власну ситуацію та самостійно ухвалити рішення 
про своєчасну реєстрацію. З погляду поведінкової науки це відповідає 
превентивному підштовхуванню, тобто замість реакції на вже допущене 
порушення держава створює умови, за яких правильне рішення приймається 
раніше, до виникнення негативних наслідків. ДПС прямо наголошує, що така 
практика дає можливість суб’єктам господарювання вчасно зареєструватися 
платниками ПДВ і запобігти порушенням законодавства [55]. 
Також, можемо навести приклад впровадження поведінкових 
інструментів є експериментальний проєкт управління податковими комплаєнс-
ризиками, запроваджений на підставі постанови Кабінету Міністрів України 
№854 від 25 липня 2024 року [56]. У межах цього підходу Державна податкова 
служба застосовує диференційовані заходи впливу залежно від типу ризику. 
Серед них особливе місце посідають такі профілактичні заходи, як навчання, 
інформаційні повідомлення, нагадування про строки подання документів та 
консультаційна підтримка. Окремо використовуються допоміжні заходи, 
зокрема інформування платників про типові помилки у звітності. Лише після 
цього можуть застосовуватися реактивні механізми контролю. Така логіка 
відповідає сучасній міжнародній моделі поведінкового комплаєнсу, відповідно 
до якої основним завданням держави є не покарання після порушення, а 
попередження небажаної поведінки через своєчасне інформування, підтримку 
та спрощення взаємодії.  
Окремим елементом цієї трансформації стало впровадження формату 
«комплаєнс-менеджера», який передбачає персоналізовану взаємодію між 
податковою службою та платником податків. У межах цього підходу 
представник податкової служби не лише контролює виконання зобов’язань, а 
й забезпечує консультаційну підтримку, роз’яснення та допомогу в усуненні 
потенційних помилок. З позиції поведінкового підходу це важливо, оскільки 
63 
 
персоналізована взаємодія сприяє підвищенню рівня довіри до державної 
інституції, зменшує психологічний бар’єр контакту з податковою службою та 
формує сприйняття держави як сервісного партнера, а не виключно 
контролюючого органу 
Ще одним сучасним прикладом є розвиток мобільного застосунку «Моя 
податкова», який забезпечує постійний доступ платника до інформації про 
розрахунки з бюджетом, наявність податкового боргу, податкові повідомлення 
та інші важливі дані. Поведінковий ефект цього сервісу полягає у створенні 
механізму постійного зворотного зв’язку між державою і платником. 
Користувач може оперативно бачити власний податковий статус і вчасно 
реагувати на зміни, що сприяє формуванню звички регулярного моніторингу 
власних податкових зобов’язань, посилює відповідальність та підвищує рівень 
передбачуваності податкової поведінки [57]. 
Важливим прикладом використання поведінкових інструментів у сфері 
податкового адміністрування в Україні стала кампанія одноразового 
(спеціального) добровільного декларування активів фізичних осіб, 
запроваджена Законом України №1539-ІХ від 15 червня 2021 року [58]. 
Кампанія стартувала 1 вересня 2021 року і передбачала можливість для 
громадян добровільно задекларувати активи, з яких раніше не були сплачені 
податки, із подальшою сплатою спеціального одноразового збору.  
З погляду поведінкового підходу цей механізм мав ознаки класичної 
поведінкової інтервенції. В першу чергу, його основою була добровільність 
вибору, тобто держава не зобов’язувала громадян подавати декларацію, а 
пропонувала можливість самостійно легалізувати активи на спеціальних 
умовах. Громадяни отримували зрозумілий і часово обмежений механізм 
ухвалення рішення, що додатково підсилювало мотивацію до дії. На 
офіційному порталі було створено окремий інформаційний розділ із 
поясненнями, відеопрезентаціями, покроковими роз’ясненнями та 
відповідями на поширені запитання. Окремо публікувалися інформаційні 
відео, презентації та матеріали, спрямовані на підвищення податкової 
64 
 
обізнаності населення та формування довіри до процедури [59]. Поведінковий 
ефект кампанії проявлявся також через зменшення психологічного бар’єру 
взаємодії з податковою службою. Учасникам не потрібно було пояснювати 
джерела походження задекларованих активів, що суттєво спрощувало 
прийняття рішення та зменшувало відчуття ризику. Міністерство фінансів 
прямо зазначало, що декларація є способом «цивілізовано вивести кошти та 
активи з тіні», а сама процедура побудована на принципі добровільності та 
персонального вибору громадянина [60]. 
Окрім фіскального ефекту, кампанія мала і виражену поведінково-
комунікаційну мету, а саме формування нової податкової культури. У 
матеріалах ДПС підкреслювалося, що добровільне декларування має стати 
основою нової моделі взаємовідносин між державою, суспільством і бізнесом, 
заснованої на більшій відкритості та добровільному виконанні податкових 
зобов’язань [61].  
Якщо говорити про конкретні результати, то за офіційними підсумками 
Державної податкової служби України, громадяни подали 8 451 декларацію, у 
яких задекларували активи на суму понад 9 млрд грн, а загальна сума 
одноразового збору, визначена до сплати, становила 547,5 млн грн [62]. 
Отже, сучасна практика Державної податкової служби України свідчить 
про поступове впровадження поведінкових інструментів у систему 
податкового адміністрування. Їх ключовою особливістю є орієнтація на 
добровільний комплаєнс, превентивну комунікацію та цифрове спрощення 
взаємодії з державою.  
Найбільш системно поведінковий підхід був використаний у сфері 
охорони здоров’я, особливо під час пандемії COVID-19. Центр громадського 
здоров’я МОЗ України спільно з WHO проводив масштабні дослідження 
поведінкових інстайтів, що регулярно оцінювали поведінку населення, рівень 
довіри, ставлення до вакцинації, джерела інформації та готовність 
дотримуватися профілактичних рекомендацій [63]. 
65 
 
Практично це означало використання різних типів повідомлень для 
різних аудиторій: для одних акцент робився на захисті сім’ї, для інших – на 
соціальній відповідальності або доступності медичних послуг. WHO окремо 
зазначала, що в Україні тестувалися повідомлення, адаптовані до локального 
контексту та особливостей сприйняття інформації [64]. UNICEF у межах 
Behaviour Change Observatory також застосовував поведінкові дослідження для 
подолання недовіри й дезінформації щодо вакцинації [65]. Таким чином, у 
медичній сфері поведінкові інструменти в Україні використовувалися не лише 
як комунікація, а як інструмент аналізу та адаптації державної політики. 
Ще одним важливим напрямом є енергоефективність, де поведінкові 
інструменти дедалі більше використовуються для зміни повсякденних звичок 
споживання енергії. В умовах війни, енергетичних ризиків і пошкодження 
інфраструктури держава була змушена активно працювати не лише з 
технічними рішеннями, а й із поведінкою населення, зокрема через 
інформаційні кампанії щодо скорочення споживання, практичні рекомендації 
для домогосподарств, наголошення на особистій економії та суспільній 
відповідальності. 
Так, у травні 2026 року Державне агентство з енергоефективності 
повідомило, що близько 10 млн українців були охоплені кампаніями з 
популяризації енергоощадної поведінки [66]. Дана кампанія мала на меті 
заохотити населення до енергозберігаючої поведінки та пропагувати прості, 
практичні рішення, які допомагають українцям покращити комфорт у своїх 
домівках, зменшити витрати на енергоносії та зміцнити свою енергетичну 
стійкість в умовах частих відключень та дефіциту енергії. Згідно з 
соціологічними опитуваннями, проведеними в рамках кампанії, вона 
продемонструвала високу ефективність, так 85% респондентів вважають 
кампанію актуальною для українських реалій; 88% відзначили її важливість 
для осінньо-зимового періоду; 54% позитивно оцінили практичні рекомендації 
щодо енергоефективності [66].  
66 
 
Отже, бачимо, що сучасний стан розвитку поведінкового управління в 
Україні має низку обмежень. По-перше, більшість кейсів залишаються 
проєктними, тобто прив’язаними до конкретної проблеми, таких яе пандемії, 
цифрової послуги чи інформаційної кампанії, і не переходять у сталу державну 
процедуру. Також, на сьогодні відсутні формалізовані методичні рекомендації 
для органів влади щодо застосування основних поведінкових інструментів. 
Крім цього, треба зазначити, що рівень підготовки державних службовців у 
сфері поведінкової економіки залишається обмеженим. Це означає, що навіть 
за наявності окремих успішних кейсів державна система ще не має достатньої 
внутрішньої спроможності масштабувати поведінкові підходи. 
Отже, сучасний стан розвитку поведінкових інструментів у державному 
управлінні України можна охарактеризувати як етап становлення та 
поступової інституціоналізації. Україна ще не має спеціалізованого урядового 
підродзідлу, однак вже має практичний досвід застосування поведінкових 
підходів у цифрових сервісах, громадському здоров’ї та державних 
комунікаціях. Академічні центри, зокрема American University Kyiv, 
міжнародні партнерства з WHO, UNICEF та UNDP, а також накопичення 
прикладних кейсів створюють підґрунтя для подальшого переходу до 
системної моделі поведінкової державної політики, де поведінковий аналіз 
стане постійним елементом розроблення, реалізації та оцінювання державної 
політики в Україні. 
 
3.3  Перспективні напрями розвитку та адаптація зарубіжного 
досвіду поведінкової науки в Україні  
 
Як показали дослідження, у сучасній практиці державного управління 
поведінковий підхід поступово перетворився з окремого експериментального 
інструменту на важливу складову управління на основі доказів та 
людиноцентричного врядування. Його активне впровадження у Великій 
Британії, США, Сінгапурі та Нідерландах засвідчило, що поведінкові інсайти 
67 
 
можуть ефективно доповнювати традиційні адміністративні та нормативно-
правові механізми, підвищувати результативність державної політики, 
посилювати довіру до державних інституцій та сприяти більш ефективній 
взаємодії між владою і громадянами. Для України ця практика набуває 
особливої актуальності в умовах масштабної цифрової трансформації, 
післявоєнного відновлення, поглиблення європейської інтеграції та 
модернізації системи публічного управління. Саме тому адаптація 
міжнародного досвіду поведінкового управління та визначення перспективних 
напрямів його розвитку в українському контексті є важливим напрямом 
наукового та практичного осмислення. 
Міжнародний досвід демонструє, що поведінковий підхід у державному 
управлінні не має єдиної універсальної моделі. Кожна країна формувала 
власний підхід залежно від політичної системи, адміністративної культури, 
рівня цифрового розвитку та стратегічних пріоритетів. Водночас спільною 
рисою є поступовий перехід від використання окремих поведінкових 
експериментів до системної інтеграції поведінкової науки у процес 
вироблення, реалізації та оцінювання державної політики. 
Першим важливим кроком для є інституціоналізація поведінкової науки 
в системі публічного управління через створення спеціалізованої 
координаційної структури або міжвідомчої мережі. Саме такий підхід став 
основою британської моделі. Для України це означає доцільність створення 
урядового центру поведінкової політики при Кабінеті Міністрів України або 
Секретаріаті КМУ, який координував би застосування поведінкових інсайтів у 
різних секторах, зокрема податковій сфері, цифрових послугах, охороні 
здоров’я, енергетиці, соціальному захисті, антикорупційній політиці та інших. 
Альтернативною або паралельною моделлю може стати створення 
міжвідомчої експертної мережі, подібної до нідерландської Behavioural Insights 
Network Netherlands (BIN NL), яка об’єднує представників усіх міністерств і 
державних агенцій. Нідерландський досвід показує, що така мережа дозволяє 
швидко поширювати успішні практики, проводити внутрішні консультації та 
68 
 
навчання, а також інтегрувати поведінкові інструменти у політичний цикл 
різних секторів одночасно.  
Американський досвід є цінним передусім з точки зору масштабного 
використання поведінкових експериментів та інтеграції поведінкової науки у 
процес формування політики. У контексті України цей досвід відкриває 
можливості для розвитку культури політичних експерементів. У багатьох 
випадках нові державні рішення впроваджуються одночасно на національному 
рівні без попередньої перевірки їх практичної поведінкової ефективності. 
Натомість використання A/B-тестування, пілотних проєктів і поведінкових 
експериментів дало б змогу перевіряти управлінські рішення до масштабного 
запуску, оскільки такий підхід знижує ризики помилкових рішень, оптимізує 
використання ресурсів та підвищує ефективність державної політики. 
Особливе значення для України має досвід Сінгапуру. На відміну від 
багатьох країн, де поведінкові інструменти впроваджувалися переважно через 
окремі експерименти, у Сінгапурі поведінкові інсайти інтегрувалися у ширшу 
модель цифрової держави, Smart Nation та управління, орієнтоване на 
громадян. Поведінковий підхід застосовується під час розроблення цифрових 
сервісів, сервісного дизайну, урядових комунікацій та управління довірою до 
державних платформ. Для України цей напрям є надзвичайно актуальним у 
зв’язку з розвитком цифрової держави та масштабуванням сервісів Дія. 
Подальший розвиток цифрових послуг потребує не лише технічного 
вдосконалення, а й використання поведінкового дизайну як складової 
цифрової взаємодії держави і громадянина. Це може стосуватися структури 
інтерфейсу, логіки повідомлень, системи нагадувань, оформлення 
електронних заявок, цифрової підтримки користувачів, інклюзивного дизайну 
тощо. В українських умовах це особливо важливо з огляду на потреби літніх 
людей, внутрішньо переміщених осіб, мешканців сільських територій та інших 
категорій населення з різним рівнем цифрової компетентності. 
Цікавим для адаптації є і досвід Нідерландів, де поведінкове управління 
розвивається через мережеву модель співпраці між міністерствами. 
69 
 
Behavioural Insights Network Netherlands об’єднує представників різних 
державних органів і дозволяє інтегрувати поведінкову науку у широкий спектр 
політик. Такий підхід демонструє високу гнучкість і забезпечує горизонтальну 
координацію без створення надмірно централізованої структури. Для України 
така модель є перспективною з огляду на необхідність міжвідомчої 
координації у сфері цифрової трансформації, європейської інтеграції, 
відбудови та місцевого розвитку. Мережева система behavioural governance 
могла б поєднати центральні органи виконавчої влади, аналітичні центри, 
університети та цифрові команди навколо спільних поведінкових рішень. 
Водночас адаптація міжнародного досвіду в Україні має враховувати 
специфіку національного контексту. Поведінковий підхід в українських умовах 
повинен бути тісно пов’язаний із процесами відновлення держави, зміцнення 
інституційної спроможності, цифрової трансформації та демократичної участі. 
Саме тому одним із найбільш перспективних напрямів є використання 
поведінкових інсайтів у реалізації євроінтеграційних реформ. 
Процеси імплементації acquis ЄС потребують не лише нормативного 
перенесення законодавства, а й зміни управлінських практик, адміністративної 
культури та моделей поведінки різних учасників, в тому числі державних 
службовців, бізнесу, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. 
У багатьох випадках формальне ухвалення правил не гарантує їх ефективного 
виконання і саме тут поведінковий підхід здатний посилити практичну 
результативність реформ через розробку більш зрозумілих процедур, 
спрощення адміністративних взаємодій, покращення комунікації щодо нових 
вимог та зменшення бар’єрів для їх прийняття. Як вже  зазначалося, OECР у 
своїх рекомендаціях щодо поведінкової державної політики прямо наголошує, 
що поведінкові інструменти підвищують результативність реформ у складних 
інституційних середовищах, коли необхідно забезпечити не лише правову 
відповідність, а й реальну зміну поведінки [19]. 
Для України це має особливе значення у сферах антикорупційної 
політики, управління публічними фінансами, державних закупівель, 
70 
 
енергетичної ефективності, екологічного регулювання та цифрових послуг, де 
значна частина успіху залежить від щоденних рішень користувачів та 
виконавців. Наприклад, впровадження нових європейських процедур часто 
стикається з бар’єрами сприйняття, інформаційним перевантаженням або 
організаційною інерцією, а отже поведінкові інструменти можуть допомогти 
зробити нові правила більш інтуїтивними та зрозумілими, та в результаті, 
підвищити рівень їх практичного дотримання. 
Ще одним стратегічним напрямом є використання поведінкових інсайтів 
у післявоєнному відновленні територій. Відбудова передбачає не лише 
відновлення інфраструктури, а й формування довіри до місцевої влади, 
залучення громадян до ухвалення рішень, розвиток партнерства з бізнесом та 
зміцнення соціальної згуртованості. Поведінкові інструменти можуть 
використовуватися для стимулювання участі у консультаціях, підвищення 
прозорості програм відновлення, розвитку партнерської взаємодії та 
підтримки колективної відповідальності за розвиток громади.  
Наступним перспективним напрямом є розширення використання 
поведінкової науки у сфері кліматичної політики, енергозбереження та 
екологічної трансформації. Для України цей напрям набуває особливого 
значення як у контексті європейського Green Deal, так і в умовах енергетичних 
викликів останніх років. Поведінкові механізми здатні впливати на 
енергоощадну поведінку домогосподарств, використання ресурсів, екологічні 
звички, транспортні рішення та сприйняття державних екологічних програм. 
OECР та Європейська Комісія дедалі частіше розглядають поведінкові інсайти 
як важливий компонент зеленого переходу, оскільки значна частина 
екологічної політики залежить від повсякденної поведінки населення [67]. Для 
України це означає можливість поєднати екологічну модернізацію з 
поведінковими інструментами, такими як інформаційні «підштовхування» 
щодо споживання енергії, цифрові повідомлення про використання ресурсів, 
стимулювання участі у програмах енергоефективності, підтримка побутових 
71 
 
екологічних практик та формування нових моделей відповідального 
споживання. 
Також треба звернути увагу на посилення участі громадян через 
поведінково орієнтовані механізми електронної демократії. Україна вже має 
досвід електронних петицій, відкритих даних, цифрових консультацій та 
локальних інструментів громадської участі. Проте міжнародна практика 
показує, що сама наявність цифрового інструменту не гарантує високого рівня 
участі. Важливою є його поведінкова архітектура, тобто коли і як громадянин 
отримує інформацію, наскільки просто долучитися, наскільки зрозумілий 
механізм впливу та чи відчуває людина практичний результат своєї участі. 
Досвід Нідерландів та Великої Британії демонструє, що поведінковий 
дизайн може значно підвищувати участь у консультаціях та рівень довіри до 
механізмів співучасті. Для України це особливо важливо на місцевому рівні у 
розвитку громадських бюджетів, консультацій щодо відбудови, місцевих 
програм розвитку та цифрової взаємодії громадян із владою. Поведінковий 
підхід дозволяє перейти від формального інформування до більш активного 
залучення та співтворення рішень. 
Також, перспективним напрямом є використання штучного інтелекту, 
аналітики даних та цифрових платформ для розвитку поведінкового 
управління. Сучасна поведінкова політика дедалі частіше спирається на 
управління на основі даних. Це означає, що поведінкові інтервенції 
формуються на основі аналізу даних про взаємодію користувачів із сервісами, 
цифрові патерни, частоту дій, точки відмови та реальні поведінкові сценарії. 
Отже, для України, яка активно розвиває цифрові державні системи та 
накопичує великі масиви адміністративних даних, цей напрям має стратегічну 
перспективу. За умови належного захисту персональних даних і дотримання 
етичних стандартів це створює можливість для більш точного проєктування 
державної політики, персоналізованих сервісів, проактивного інформування та 
більш ефективного використання державних ресурсів. 
72 
 
Для того, що запропоновані напрями були реалізовано, в першу чергу, 
необхідно розвивати кадрову спроможність державної служби у сфері 
поведінкового управління. Міжнародний досвід демонструє, що тривале 
впровадження поведінкового підходу можливе лише за наявності відповідних 
компетентностей усередині державного апарату. Для України це означає 
необхідність включення поведінкової науки у програми підготовки державних 
службовців, підвищення кваліфікації працівників органів влади, розвитку 
міждисциплінарних освітніх програм та посилення співпраці між державою й 
університетами, що сприятиме формуванню нової професійної культури, 
орієнтованої на дані, аналіз поведінки та людиноцентричне врядування. 
Отже, перспективи впровадження поведінкового підходу в Україні 
пов’язані не лише з окремими управлінськими інструментами, а з поступовим 
переходом до нової моделі державного управління, у якій цифровізація, 
Політика, заснована на доказах, участь громадян, європейська інтеграція та 
поведінкова наука взаємно підсилюють одна одну. У найближчі роки саме 
поєднання поведінкових інсайтів із цифровими сервісами, відбудовою 
держави, екологічною трансформацією та євроінтеграційними реформами 
може стати одним із найбільш перспективних напрямів модернізації 
українського публічного управління. Такий підхід відповідає сучасним 
міжнародним тенденціям і водночас враховує специфічні виклики України, 
пов’язані з трансформацією державних інституцій та потребою забезпечення 
ефективної, людиноцентричної й стійкої системи врядування. 
 
Висновки до розділу 3 
 
У результаті проведеного дослідження встановлено, що розвиток 
поведінкових інструментів у публічному управлінні України перебуває на 
етапі активного становлення та поступової інституціоналізації.  
73 
 
Встановлено, що найбільш активно поведінкові механізми 
застосовуються у сферах цифрової трансформації, податкового 
адміністрування, охорони здоров’я та енергоефективності.  
Разом із цим дослідження дозволило визначити основні обмеження 
сучасного розвитку поведінкового підходу в Україні. До них належать 
відсутність спеціалізованої координаційної структури, недостатня методична 
база щодо використання поведінкових інструментів у діяльності органів влади, 
обмежений рівень підготовки державних службовців у сфері поведінкової 
науки та переважно проєктний характер більшості реалізованих кейсів. Це 
свідчить про те, що поведінковий підхід в Україні ще не став повноцінною 
складовою системи вироблення й реалізації державної політики, однак уже 
сформовано практичне підґрунтя для переходу до більш системної моделі. 
Аналіз міжнародного досвіду Великобританії, США, Сінгапуру та 
Нідерландів дав можливість окреслити перспективні напрями адаптації 
поведінкового підходу в українському контексті. Серед ключових із них 
визначено доцільність інституціоналізації поведінкової науки в системі 
публічного управління, розвиток культури політичного експериментування та 
тестування рішень, інтеграцію поведінкового дизайну в цифрові державні 
сервіси, посилення міжвідомчої координації, використання поведінкових 
інструментів у процесах європейської інтеграції та післявоєнного відновлення, 
а також розширення їх застосування у сфері кліматичної політики, енергетики 
та електронної демократії. Особливо важливим є поєднання поведінкових 
інсайтів із цифровими технологіями та управлінням на основі даних, що 
відповідає сучасним міжнародним тенденціям та одночасно враховує 
специфічні потреби України. 
 
 
 
  
74 
 
ВИСНОВКИ 
 
У результаті проведеного дослідження теоретичних засад, світового 
досвіду та сучасної практики використання поведінкових інструментів у 
публічному управлінні встановлено, що поведінковий підхід є важливим 
сучасним напрямом розвитку державного управління, який забезпечує 
поєднання знань про психологічні, когнітивні та соціальні особливості 
поведінки людини з практичними механізмами реалізації державної політики. 
Його формування стало результатом переосмислення традиційних 
раціоналістичних моделей управління та переходу до людиноцентричного 
підходу, у межах якого ефективність державної політики залежить не лише від 
нормативного регулювання чи інституційної спроможності, а й від здатності 
держави враховувати реальні мотиви, поведінкові бар’єри, особливості 
сприйняття інформації та механізми прийняття рішень громадянами. 
У ході дослідження з’ясовано, що теоретичною основою поведінкового 
підходу стали концепція обмеженої раціональності, поведінкова економіка та 
сучасні поведінкові науки, які довели, що поведінка людини формується під 
впливом не лише економічної вигоди чи формальних правил, а й когнітивних 
упереджень, соціальних норм, емоційного сприйняття та контексту, у якому 
відбувається вибір. Це зумовило формування нового підходу до державного 
управління, у межах якого поведінкові інструменти розглядаються як 
важливий механізм підвищення ефективності державної політики, спрощення 
взаємодії громадян із державою, зниження поведінкових бар’єрів та 
формування більш адаптивної й орієнтованої на людину системи врядування. 
У роботі систематизовано основні групи поведінкових інструментів: 
інформаційні, інструменти архітектури вибору, соціально-нормативні, 
мотиваційно-економічні інструменти, інструменти розвитку поведінкової 
спроможності та цифрові поведінкові інструменти, а також обґрунтовано їх 
значення для сучасного публічного управління. 
 
75 
 
Дослідження світового досвіду підтвердило, що поведінковий підхід у 
публічному секторі активно використовується в багатьох країнах та вже став 
невід’ємною складовою сучасного державного управління. Аналіз практики 
Великобританії, Сінгапуру, США та Нідерландів дозволив встановити, що, 
незважаючи на різні моделі організації, всі досліджені держави 
використовують поведінкові інструменти для підвищення результативності 
державної політики, покращення комунікації з громадянами, спрощення 
адміністративних процедур та підвищення довіри до публічних інституцій. 
Великобританія стала одним із перших прикладів системної 
інституціоналізації поведінкової науки через діяльність Behavioural Insights 
Team та впровадження принципу «test, learn, adapt». Сінгапур 
продемонстрував ефективне поєднання поведінкових інструментів із 
цифровим урядуванням і моделлю Smart Nation. Досвід США підтвердив 
значення міжвідомчої координації, експериментального тестування та 
використання доказової бази під час масштабування поведінкових інтервенцій. 
Нідерланди показали ефективність мережевої моделі розвитку поведінкової 
науки та інтеграції поведінкових інсайтів у різні сектори державної політики. 
Аналіз сучасного стану розвитку поведінкових інструментів у 
публічному управлінні України дозволив зробити висновок, що цей напрям 
перебуває на етапі становлення та поступової інституціоналізації. Хоча в 
Україні поки відсутні спеціалізовані урядові поведінкові підрозділи, уже 
сформувався практичний досвід застосування поведінкових механізмів у 
сферах цифрової трансформації, податкового адміністрування, охорони 
здоров’я, енергоефективності та державних комунікацій. Найбільш 
показовими прикладами є цифрова екосистема «Дія», розвиток сервісно 
орієнтованої взаємодії Державної податкової служби з платниками, 
використання поведінкових досліджень у сфері громадського здоров’я та 
інформаційні кампанії щодо енергоощадної поведінки. Це свідчить про 
наявність практичного підґрунтя для подальшого розвитку поведінкового 
управління в Україні. 
Водночас дослідження дало змогу визначити ключові бар’єри та 
обмеження розвитку цього напряму в українському контексті. До них належать 
76 
 
відсутність спеціалізованої координаційної структури, недостатній рівень 
методичного забезпечення, переважно проєктний характер реалізованих 
кейсів, обмежена підготовка державних службовців у сфері поведінкової науки 
та потреба у більш системній інтеграції поведінкового аналізу в процес 
розроблення й реалізації державної політики. Це означає, що наявні практики 
ще не набули повною мірою системного характеру, однак створюють основу 
для подальшої інституціоналізації поведінкового підходу. 
На основі узагальнення міжнародного досвіду та аналізу українських 
реалій обґрунтовано перспективні напрями розвитку поведінкових 
інструментів у публічному управлінні України. До них віднесено 
інституціоналізацію поведінкової науки через створення координаційного 
центру або міжвідомчої мережі, розвиток культури політичного 
експериментування та тестування рішень, інтеграцію поведінкового дизайну в 
цифрові державні сервіси, використання поведінкових інструментів у 
процесах європейської інтеграції та післявоєнного відновлення, розширення їх 
застосування у сфері кліматичної політики, енергозбереження, електронної 
демократії та цифрової взаємодії держави й громадян. Окреме значення має 
розвиток кадрової спроможності державної служби та посилення співпраці 
між державними органами, аналітичними центрами та закладами вищої 
освіти. 
Отже, проведене дослідження підтвердило, що поведінкові інструменти 
є перспективним і дієвим механізмом модернізації сучасного публічного 
управління. Їх використання дозволяє поєднувати людиноцентричний підхід, 
цифрову трансформацію та політику, засновану на доказах, сприяє 
підвищенню ефективності державних рішень, зміцненню довіри до публічних 
інституцій, покращенню якості державних сервісів та розширенню 
громадянської участі. У сучасних умовах трансформації державного 
управління України, європейської інтеграції та післявоєнного відновлення 
розвиток поведінкового підходу може стати важливим напрямом формування 
більш ефективної, адаптивної, стійкої та людиноцентричної системи 
публічного врядування. 
  
77 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Behavioral economics. Wikipedia. URL: 
https://en.wikipedia.org/wiki/Behavioral_economics (дата звернення: 03.03.2026). 
2. Simon H. A. A Behavioral Model of Rational Choice. The Quarterly 
Journal of Economics. 1955. Vol. 69, № 1. P. 99–118. URL: 
https://www.jstor.org/stable/1884852 (дата звернення: 03.03.2026). 
3. Administrative behavior. Wikipedia. URL: 
https://en.wikipedia.org/wiki/Administrative_Behavior (дата звернення: 
03.03.2026). 
4. Bounded rationality. Wikipedia. URL: 
https://en.wikipedia.org/wiki/Bounded_rationality (дата звернення: 28.05.2026). 
5. Tversky A., Kahneman D. Judgment under Uncertainty: Heuristics and 
Biases. Science. 1974. Vol. 185, № 4157. P. 1124–1131. DOI: 
https://doi.org/10.1126/science.185.4157.1124 
6. Why do we tend to think that things that happened recently are more 
likely to happen again? The Decision Lab. URL: 
https://thedecisionlab.com/biases/availability-heuristic (дата звернення: 
03.03.2026). 
7. How the Representativeness Heuristic Affects Decisions and Bias. 
Verywell Mind. URL: https://www.verywellmind.com/representativeness-heuristic-
2795805 (дата звернення: 03.03.2026). 
8. Zhao Y. Anchoring Bias: The Power of First Impression on Economic 
Decision-making. Advances in Economics, Management and Political Sciences. 
2025. Vol. 187. DOI: https://doi.org/10.54254/2754-1169/2025.BL23774 
9. What is loss aversion and how do you mitigate it? A guide. Indeed 
Career Guide. URL: https://uk.indeed.com/career-advice/career-development/loss-
aversion (дата звернення: 03.03.2026). 
78 
 
10. How the Status Quo Bias Affects Our Decisions. Verywell Mind. URL: 
https://www.verywellmind.com/status-quo-bias-psychological-definition-4065385 
(дата звернення: 03.03.2026). 
11. Nudge theory. EBSCO Research Starters. URL: 
https://www.ebsco.com/research-starters/economics/nudge-theory (дата 
звернення: 03.03.2026). 
12. Behavioural Insights Team. Our history. URL: 
https://www.bi.team/about-us/our-history/ (дата звернення: 03.03.2026). 
13. OECD. Behavioural Insights Projects. URL: https://oecd-opsi.org/bi-
projects/ (дата звернення: 03.03.2026). 
14. Grimmelikhuijsen S., Jilke S., Olsen A. L., Tummers L. Behavioral 
Public Administration: Combining Insights from Public Administration and 
Psychology. Public Administration Review. 2017. Vol. 77. DOI: 
https://doi.org/10.1111/puar.12609 
15. Banerjee S., John P. Behavioral public policy: past, present and future. 
Policy and Society. 2025. DOI: https://doi.org/10.1093/polsoc/puaf012 
16. Біла І. С. Поведінкова економіка в державному регулюванні 
бізнесу. Економіка та суспільство. 2024. Вип. 65. DOI: 
https://doi.org/10.32782/2524-0072/2024-65-51 
17. Щеховська М. Імплементація поведінкового підходу в публічному 
управлінні України в умовах воєнного стану: виклики та можливості. Вісник 
Херсонського національного технічного університету. 2024. № 4. URL: 
https://journals.kntu.kherson.ua/index.php/visnyk_kntu/article/view/830/797 (дата 
звернення: 15.03.2026). 
18. OECD. Behavioural Insights and Public Policy: Lessons from Around 
the World. Paris : OECD Publishing, 2017. DOI: 
https://doi.org/10.1787/9789264270480-en 
19. OECD. LOGIC: Good Practice Principles for Mainstreaming 
Behavioural Public Policy. Paris : OECD Publishing, 2024. DOI: 
https://doi.org/10.1787/6cb52de2-en 
79 
 
20. OECD. Delivering Better Policies Through Behavioural Insights: New 
Approaches. Paris : OECD Publishing, 2019. DOI: 
https://doi.org/10.1787/6c9291e2-en 
21. Thaler R. H., Sunstein C. R. Nudge: Improving Decisions about Health, 
Wealth, and Happiness. New Haven : Yale University Press, 2008. 
22. OECD. Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC 
Toolkit. Paris : OECD Publishing, 2019. 
23. Improving Online Disclosures with Behavioural Insights. OECD 
Digital Economy Papers. 2018. No. 269. URL: 
https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2018/04/improvin
g-online-disclosures-with-behavioural-insights_304299e2/39026ff4-en.pdf (дата 
звернення: 15.03.2026). 
24. John P. Policy entrepreneurship in UK central government: The 
Behavioural Insights Team and the use of randomized controlled trials. Public Policy 
and Administration. 2014. Vol. 29, № 3. P. 257–267. DOI: 
https://doi.org/10.1177/0952076713509297 
25. Behavioural Insights Team annual update. GOV.UK. URL: 
https://www.gov.uk/government/publications/behavioural-insights-team-annual-
update (дата звернення: 15.03.2026). 
26. Government Response to the Science and Technology Select 
Committee Report on Behaviour Change. GOV.UK. URL: 
https://assets.publishing.service.gov.uk/media/5a79c409ed915d07d35b7f17/Gover
nment-Response-House-of-Lords-Inquiry-Behaviour-Change.pdf (дата звернення: 
15.03.2026). 
27. Hallsworth M., List J. A., Metcalfe R. D., Vlaev I. The behavioralist as 
tax collector: Using natural field experiments to enhance tax compliance. Journal of 
Public Economics. 2017. Vol. 148. P. 14–31. URL: 
https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0047272717300166 (дата 
звернення: 15.03.2026). 
80 
 
28. Halpern D., Service O., Thaler R. H. Inside the Nudge Unit: How Small 
Changes Can Make a Big Difference. London : WH Allen, 2015. 
29. EAST Framework: four simple ways to apply behavioural insights. 
Behavioural Insights Team. URL: https://www.bi.team/publications/east-four-
simple-ways-to-apply-behavioural-insights/ (дата звернення: 15.03.2026). 
30. Government Digital Service. GOV.UK. URL: 
https://www.gov.uk/government/organisations/government-digital-service (дата 
звернення: 15.03.2026). 
31. Behaviour change. Government Digital Service. URL: 
https://www.gov.uk/government/organisations/government-digital-service (дата 
звернення: 15.03.2026). 
32. Health Matters: Using behaviour change strategies in catering outlets. 
UK Health Security Agency. URL: https://ukhsa.blog.gov.uk/2017/03/31/health-
matters-using-behaviour-change-strategies-in-catering-outlets/ (дата звернення: 
08.04.2026). 
33. OECD Good Practice Principles for Ethical Behavioural Science in 
Public Policy. OECD. URL: 
https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2022/10/good-
practice-principles-for-ethical-behavioural-science-in-public-
policy_8be8043a/e19a9be9-en.pdf (дата звернення: 08.04.2026). 
34. About Smart Nation. URL: https://www.smartnation.gov.sg/about/ 
(дата звернення: 08.04.2026). 
35. Evidence-based Policymaking in Singapore. URL: 
https://file.go.gov.sg/ebtoolkit.pdf (дата звернення: 08.04.2026). 
36. Francesco B., Ballatore. The reform of the Public Administration in 
Singapore: a model to follow in Italy? URL: https://mpra.ub.uni-
muenchen.de/52685/ (дата звернення: 08.04.2026). 
37. Behavioural Insights Team Singapore. URL: https://www.bi.team/bit-
offices/singapore/ (дата звернення: 06.05.2026). 
81 
 
38. Plan for Behavioural Change, One Step at a Time. Civil Service College 
Singapore. URL: https://knowledge.csc.gov.sg/ethos-issue-17/plan-for-behavioural-
change-one-step-at-a-time/ (дата звернення: 06.05.2026). 
39. Detenber B. H. Nudging in Singapore: Current Implementation in Three 
Key Areas. Journal of Asian Economic Integration. 2021. Vol. 3, № 1. P. 74–92. 
40. Behavioural change key to Smart Nation lifestyle. The Straits Times. 
URL: https://www.straitstimes.com/singapore/behavioural-change-key-to-smart-
nation-lifestyle (дата звернення: 10.04.2026). 
41. Social and Behavioral Sciences Team. Wikipedia. URL: 
https://en.wikipedia.org/wiki/Social_and_Behavioral_Sciences_Team (дата 
звернення: 10.04.2026). 
42. Congdon W. J., Shankar M. The White House Social & Behavioral 
Sciences Team: Lessons learned from year one. Behavioural Public Policy. 2015. 
DOI: https://doi.org/10.1177/237946151500100209 
43. Executive Order – Using Behavioral Science Insights to Better Serve 
the American People. The White House Archives. URL: 
https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press-office/2015/09/15/executive-
order-using-behavioral-science-insights-better-serve-American/ (дата звернення: 
10.04.2026). 
44. Fact Sheet: New Progress on Using Behavioral Science Insights to 
Better Serve the American People. URL: 
https://www.presidency.ucsb.edu/documents/fact-sheet-new-progress-using-
behavioral-science-insights-better-serve-the-american-people (дата звернення: 
10.04.2026). 
45. Hansen P. G., Jespersen A. M. Nudge and the Manipulation of Choice: 
A Framework for the Responsible Use of the Nudge Approach to Behaviour Change 
in Public Policy. European Journal of Risk Regulation. 2013. Vol. 4, № 1. P. 3–28. 
DOI: https://doi.org/10.1017/S1867299X00002762 
82 
 
46. CEO Library. U.S. Department of Labor. URL: 
https://www.dol.gov/agencies/oasp/evaluation/resource-library (дата звернення: 
10.04.2026). 
47. Choice, Behaviour and Policy II. Netherlands Scientific Council for 
Government Policy. URL: https://english.wrr.nl/topics/choice-behaviour-and-
policy-ii (дата звернення: 15.04.2026). 
48. BIN NL. Behavioural Insights Network Netherlands. URL: 
https://binnl.nl/default.aspx (дата звернення: 15.04.2026). 
49. Applying behavioural insights. BIN NL. URL: https://binnl.nl/home+-
+en/about+bin+nl/applying+behavioural+insights/default.aspx (дата звернення: 
15.04.2026). 
50. Afif Z., Islan W. W., Calvo-Gonzalez O., Dalton A. Behavioral Science 
Around the World: Profiles of 10 Countries. Washington, D.C. : World Bank Group, 
2019. 
51. Dewies M., Denktaş S., Giel L., Noordzij G., Merkelbach I. Applying 
Behavioural Insights to Public Policy: An Example from Rotterdam. Global 
Implementation Research and Applications. 2022. Vol. 2. P. 1–14. DOI: 
https://doi.org/10.1007/s43477-022-00036-5 
52. Digital State UA. Дія. URL: 
https://digitalstate.gov.ua/projects/govtech/diia (дата звернення: 15.04.2026). 
53. 59 % українців користуються електронними державними 
послугами, згідно з дослідженням, підтриманим ПРООН. UNDP Ukraine. URL: 
https://www.undp.org/ukraine/press-releases/59-ukrainians-use-government-e-
services-undp-backed-study-finds (дата звернення: 15.04.2026). 
54. Податковий комплаєнс – сучасна модель взаємодії з платниками 
податків. Державна податкова служба України. URL: 
https://dp.tax.gov.ua/media-ark/local-news/1013318.html (дата звернення: 
15.04.2026). 
55. Система управління комплаєнс-ризиками – це сприяння платникам 
у виконанні податкових зобов’язань. Державна податкова служба України. 
83 
 
URL: https://rv.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/877843.html (дата звернення: 
15.04.2026). 
56. Про реалізацію експериментального проєкту щодо 
функціонування системи управління податковими ризиками (комплаєнс-
ризиками) в Державній податковій службі : Постанова Кабінету Міністрів 
України від 25 лип. 2024 р. № 854. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/854-2024-п#Text (дата звернення: 
15.04.2026). 
57. Електронні сервіси ДПС сприяють зниженню комплаєнс-ризиків 
для платників податків. Державна податкова служба України. URL: 
https://if.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/933697.html (дата звернення: 
15.04.2026). 
58. Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших 
законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення 
податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового 
добровільного декларування : Закон України від 15 черв. 2021 р. № 1539-IX. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1539-20#Text (дата звернення: 
29.04.2026). 
59. Презентації та відео. Державна податкова служба України. URL: 
https://tax.gov.ua/en/baner/one-time-voluntary-declaration/clarifications-for-
payers/presentations/ (дата звернення: 29.04.2026). 
60. Починаючи з сьогоднішнього дня громадяни України мають 
можливість добровільно декларувати свої доходи. Міністерство фінансів 
України. URL: 
https://mof.gov.ua/en/news/vid_sogodni_gromadiani_ukraini_maiut_mozhlivist_za
deklaruvati_svoi_statki-3056 (дата звернення: 29.04.2026). 
61. Розпочато одноразове (спеціальне) добровільне декларування. 
Державна податкова служба України. URL: 
https://tax.gov.ua/en/newsletters/497184.html (дата звернення: 29.04.2026). 
84 
 
62. В Україні завершилась податкова амністія: підсумки. 
LIGA:ZAKON. URL: https://biz.ligazakon.net/news/217832_v-ukran-zavershilas-
podatkova-amnstya-pdsumki (дата звернення: 29.04.2026). 
63. Дослідження поведінки та ставлень (behavioural insights — BI) у 
контексті пандемії COVID-19 в Україні. Центр громадського здоров’я МОЗ 
України. URL: https://phc.org.ua/naukova-diyalnist/doslidzhennya/doslidzhennya-
z-covid-19/doslidzhennya-povedinki-ta-stavlen-behavioural-insights-bi-u-
konteksti-pandemii-covid-19-v-ukraini (дата звернення: 29.04.2026). 
64. Hopeful, colourful, simple: WHO adapts COVID-19 messages in 
Ukraine to the local audience. WHO Europe. URL: 
https://www.who.int/europe/news/item/13-11-2020-hopeful-colourful-simple-who-
adapts-covid-19-messages-in-ukraine-to-the-local-audience (дата звернення: 
08.05.2026). 
65. UNICEF launches Behaviour Change Observatory to counter mistrust 
and misinformation about COVID-19 and vaccination. UNICEF Ukraine. URL: 
https://www.unicef.org/ukraine/en/press-releases/unicef-launches-behaviour-
change-observatory-counter-mistrust-and-misinformation (дата звернення: 
10.05.2026). 
66. Близько 10 мільйонів українців дізналися, як енергоефективність 
допомагає заощаджувати гроші. Державне агентство з енергоефективності та 
енергозбереження України. URL: https://saee.gov.ua/en/news/about-10-million-
ukrainians-learned-how-energy-efficiency-helps-save-money (дата звернення: 
10.05.2026). 
67. Behavioural insights for climate and environment. European 
Commission Knowledge for Policy. URL: 
https://knowledge4policy.ec.europa.eu/behavioural-insights/topic/behavioural-
insights-climate-environment_en (дата звернення: 10.05.2026).
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
