ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему 
" Роль благодійних організацій у системі соціального забезпечення дітей" 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи СЗ 2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
І.Б. Ничипорук 
Керівник: к.е.н., доц. О.В. Якушев 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 
 
  2 
 
 ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр    
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Бєлова  І.О. 
“_____” _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Нечипоруку Ігорю Борисовичу  на підготовку кваліфікаційної 
роботи бакалавра на тему: «Роль благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей» 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________2025 р   
Кваліфікаційна робота бакалавра виконується на матеріалах _ БО “Благодійни й 
фонд щасливий малюк”.  
План кваліфікаційної роботи бакалавра: 
Розділ 1. Теоретичні засади соціального забезпечення дітей 
Розділ 2. Благодійні організації як суб’єкти соціального забезпечення 
дітей 
Розділ 3 Проблеми та перспективи розвитку діяльності благодійних 
організацій у системі соціального забезпечення дітей 
Об’єкт дослідження — система соціального забезпечення дітей. 
Предмет дослідження — роль благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей. 
Мета дипломної роботи — дослідити роль благодійних організацій у 
системі соціального забезпечення дітей, визначити основні напрями, форми та 
  3 
 
функції їхньої діяльності, а також обґрунтувати шляхи підвищення 
ефективності їх участі у підтримці дітей. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
1. Розкрити сутність соціального забезпечення дітей як складової 
соціальної політики.  
2. Охарактеризувати дітей як особливу соціально вразливу категорію 
населення.  
3. Визначити поняття, ознаки та функції благодійних організацій.  
4. Проаналізувати основні напрями діяльності благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей.  
5. З’ясувати форми участі благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей.  
6. Виявити проблеми діяльності благодійних організацій у сфері 
соціального забезпечення дітей.  
7. Обґрунтувати перспективні напрями вдосконалення взаємодії 
благодійних організацій із державними установами, соціальними службами та 
громадами. 
 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      О.В, Якушев 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач(ка)                                                                          
                                                                                                 ____________       І.Б. Ничичпорук 
 
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
  4 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2025/2026 навчальний рік 
Етапи підготовки  Денна форма  
та захисту КРБ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРБ і подання   
заяви  на кафедру;   
- затвердження тем КРБ і призначення  ___.___.20__ р.  виконано  
наукових керівників;   
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.20__ р.  виконано  
КРБ   
3. Підготовка другого розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРБ науковим керівником ___.___.20__ р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРБ на комісії  ___.___.20__ р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.20__ р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРБ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРБ 
9. Захист КРБ перед ЕК ___.___.20__ р.   
 
 
  
  5 
 
РЕФЕРАТ 
Основний текст кваліфікаційної роботи бакалавра викладений на 112 
сторінках. Робота містить  16 таблиць,  та список використаних джерел із 
40 найменувань, 4 додатки 
 
Об’єкт дослідження — система соціального забезпечення дітей. 
Предмет дослідження — роль благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей. 
Мета дипломної роботи — дослідити роль благодійних організацій у 
системі соціального забезпечення дітей, визначити основні напрями, форми 
та функції їхньої діяльності, а також обґрунтувати шляхи підвищення 
ефективності їх участі у підтримці дітей. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
1. Розкрити сутність соціального забезпечення дітей як складової 
соціальної політики.  
2. Охарактеризувати дітей як особливу соціально вразливу 
категорію населення.  
3. Визначити поняття, ознаки та функції благодійних організацій.  
4. Проаналізувати основні напрями діяльності благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей.  
5. З’ясувати форми участі благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей.  
6. Виявити проблеми діяльності благодійних організацій у сфері 
соціального забезпечення дітей.  
7. Обґрунтувати перспективні напрями вдосконалення взаємодії 
благодійних організацій із державними установами, соціальними службами 
та громадами. 
За результатами проведеного дослідження сформульовано висновки, 
які повною мірою відповідають поставленим завданням, а їх обґрунтованість, 
комплексність та практична спрямованість засвідчують належний рівень 
теоретичного осмислення ролі благодійних організацій у системі соціального 
забезпечення дітей. У роботі доведено, що благодійні організації є 
важливими недержавними суб’єктами соціальної підтримки, які доповнюють 
  6 
 
державні механізми соціального забезпечення, забезпечують адресність, 
оперативність і гнучкість допомоги, а також сприяють захисту прав та 
інтересів дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.  
Одержані результати можуть бути використані у діяльності органів 
державної влади, органів місцевого самоврядування, служб у справах дітей, 
центрів соціальних служб, благодійних і громадських організацій, а також 
інших суб’єктів міжвідомчої взаємодії з метою підвищення ефективності 
соціального забезпечення дітей, удосконалення механізмів партнерства, 
розвитку соціальних послуг у громадах, посилення адресності благодійної 
допомоги та впровадження комплексної моделі підтримки дитини й сім’ї. 
Практична значущість дослідження полягає в можливості застосування 
його положень для вдосконалення взаємодії благодійного сектору з 
державними та місцевими інституціями, покращення координації допомоги 
дітям, розроблення соціальних програм, критеріїв оцінювання 
результативності благодійної діяльності та формування дитиноцентричної 
системи соціальної підтримки. 
Рік виконання роботи 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
  
  7 
 
ЗМІСТ 
 Стор 
ВСТУП 8 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО 14 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ 
1.1. Соціальне забезпечення дітей як складова соціальної політики 14 
1.2. Діти як особлива соціально вразлива категорія населення 19 
1.3. Сутність, види та форми допомоги дітям у системі соціального 29 
забезпечення 
РОЗДІЛ 2. БЛАГОДІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ 40 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ 
2.1. Поняття, ознаки та функції благодійних організацій 40 
2.2. Основні напрями діяльності благодійних організацій щодо 51 
підтримки дітей 
2.3. Форми участі благодійних організацій у соціальному 63 
забезпеченні дітей 
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 74 
ДІЯЛЬНОСТІ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СИСТЕМІ  
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ 
3.1. Проблеми діяльності благодійних організацій у сфері підтримки 74 
дітей 
3.2. Взаємодія благодійних організацій з державними установами, 85 
громадами та соціальними службами 
3.3. Шляхи підвищення ефективності діяльності благодійних 96 
організацій у системі соціального забезпечення дітей 
ВИСНОВКИ 108 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 113 
ДОДАТКИ  
 
  
  8 
 
ВСТУП 
Актуальність теми дослідження зумовлена особливою соціальною 
значущістю проблеми забезпечення прав, потреб та інтересів дітей у 
сучасному суспільстві. Дитинство є специфічним періодом життєдіяльності 
людини, упродовж якого формуються базові передумови фізичного, 
психічного, морального, інтелектуального та соціального розвитку 
особистості. Саме тому діти потребують особливих механізмів соціального 
захисту та соціального забезпечення, оскільки через вікові, психологічні й 
соціальні особливості вони не можуть самостійно гарантувати реалізацію 
власних прав та задоволення життєво необхідних потреб. 
Соціальне забезпечення дітей є важливою складовою соціальної 
політики, спрямованою на створення умов для належного рівня життя, 
захисту від соціальних ризиків, підтримки сімей з дітьми, попередження 
дитячої бідності, сирітства, бездоглядності, соціального виключення та 
інших форм уразливості. У Конвенції ООН про права дитини закріплено 
право кожної дитини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне 
страхування, а також право на рівень життя, необхідний для її фізичного, 
розумового, духовного, морального й соціального розвитку (United Nations, 
1989). Це дозволяє розглядати соціальне забезпечення дітей не лише як 
систему матеріальної підтримки, а як комплексний соціально-правовий 
механізм реалізації прав дитини. Офіційний текст Конвенції також містить 
положення про право дитини на соціальне забезпечення.  
У вітчизняному законодавстві охорона дитинства визначається як 
стратегічний загальнонаціональний пріоритет, пов’язаний із забезпеченням 
прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, 
всебічний розвиток і виховання в сімейному оточенні. Закон України «Про 
охорону дитинства» розглядає охорону дитинства як систему державних і 
громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, 
розвитку та захисту прав дитини (Верховна Рада України, 2001). У законі 
  9 
 
також підкреслено, що завданням законодавства у цій сфері є розширення 
соціально-правових гарантій дітей та створення соціально-економічних і 
правових інститутів захисту їхніх прав.  
Водночас сучасна система соціального забезпечення дітей не може 
ефективно функціонувати лише в межах державного сектору. Ускладнення 
соціальних ризиків, зростання кількості дітей, які перебувають у складних 
життєвих обставинах, поширення бідності, сімейного неблагополуччя, 
насильства, вимушеного переміщення, сирітства та інших форм соціальної 
вразливості обумовлюють необхідність активного залучення недержавних 
суб’єктів. Серед них особливе місце посідають благодійні організації, які 
здатні оперативно реагувати на індивідуальні потреби дітей, мобілізувати 
додаткові ресурси, надавати адресну допомогу та доповнювати діяльність 
державних і місцевих інституцій. 
Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» 
визначає благодійну діяльність як добровільну особисту та/або майнову 
допомогу, що не передбачає отримання прибутку благодійником, а 
благодійну організацію — як юридичну особу приватного права, установчі 
документи якої визначають благодійну діяльність як основну мету її 
діяльності (Верховна Рада України, 2012). Це дає підстави розглядати 
благодійні організації не лише як джерело матеріальної підтримки, а як 
самостійних учасників соціального забезпечення, які виконують ресурсну, 
соціальну, гуманітарну, посередницьку, адвокаційну та інноваційну функції.  
Особливого значення діяльність благодійних організацій набуває щодо 
дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах: дітей-сиріт, дітей, 
позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю, дітей із 
малозабезпечених і багатодітних сімей, дітей, які постраждали від 
насильства, воєнних дій, вимушеного переміщення або інших кризових 
ситуацій. Закон України «Про соціальні послуги» визначає соціальні послуги 
як дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, їх 
  10 
 
подолання або мінімізацію негативних наслідків, а також передбачає 
взаємодію суб’єктів системи надання соціальних послуг на всіх етапах 
організації підтримки (Верховна Рада України, 2019). Отже, благодійні 
організації можуть бути розглянуті не тільки як благодійники, а і як важливі 
партнери у системі соціальної підтримки дітей та сімей з дітьми.  
У науковій літературі питання соціального забезпечення дітей і сімей з 
дітьми розглядається в різних аспектах. Є. Яригіна досліджує соціальне 
забезпечення сімей з дітьми як комплексну соціально-правову категорію, 
наголошуючи на потребі вдосконалення законодавчого регулювання та 
формування цілісної системи підтримки сім’ї й дитини (Яригіна, 2016). 
Авторка підкреслює, що проблеми правового регулювання соціального 
забезпечення сімей з дітьми потребують подальшого наукового осмислення, 
оскільки наявна система не завжди забезпечує повноту й ефективність 
відповідних соціальних гарантій.  
К. Ігнатенко аналізує соціальний захист дітей у діяльності органів 
місцевого самоврядування та звертає увагу на необхідність партнерства між 
органами влади, соціальними службами, соціально-педагогічними 
інституціями та громадськими організаціями (Ігнатенко, 2021). Такий підхід 
є важливим для цієї дипломної роботи, оскільки дозволяє розглядати 
благодійні організації як частину ширшої міжсекторної системи підтримки 
дитини, а не як ізольованих надавачів допомоги.  
З. Кияниця та Ж. Петрочко розкривають сучасні орієнтири соціальної 
роботи з вразливими сім’ями та дітьми, зокрема сімейно орієнтований підхід, 
партнерство, інтеграцію, командну роботу, оцінку потреб дитини та ведення 
випадку (Кияниця & Петрочко, 2017). Ці положення є методологічно 
значущими для вивчення ролі благодійних організацій, адже їхня діяльність у 
сфері підтримки дітей має бути не епізодичною, а включеною в систему 
комплексної допомоги дитині та її сім’ї.  
  11 
 
О. Бурлака, досліджуючи зарубіжний досвід соціального захисту дітей-
сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, наголошує на 
важливості розвитку сімейних форм виховання, деінституціалізації та 
використання позитивного міжнародного досвіду у сфері підтримки дітей 
(Бурлака, 2020). Це має значення для дослідження благодійних організацій, 
оскільки саме недержавний сектор часто виступає ініціатором або партнером 
у реалізації програм деінституціалізації, соціального супроводу, реабілітації 
та сімейно орієнтованої допомоги.  
Незважаючи на наявність наукових праць, присвячених соціальному 
забезпеченню сімей з дітьми, соціальному захисту дітей, соціальній роботі з 
вразливими категоріями та правовому статусу благодійних організацій, 
проблема ролі благодійних організацій саме в системі соціального 
забезпечення дітей залишається недостатньо розкритою. Найчастіше 
благодійні організації розглядаються або як джерело гуманітарної та 
матеріальної допомоги, або як елемент громадянського суспільства. 
Водночас недостатньо дослідженими залишаються їхні функції як учасників 
системи соціального забезпечення, механізми взаємодії з державними 
органами й соціальними службами, критерії ефективності їхньої діяльності, а 
також можливості інтеграції благодійної допомоги в довгострокові програми 
соціальної підтримки дітей. 
Саме ця нерозкрита проблематика визначає наукову доцільність 
обраної теми. Актуальним є перехід від розуміння благодійності як разової 
допомоги до її осмислення як системного соціального ресурсу, що може 
сприяти попередженню складних життєвих обставин, подоланню соціальної 
ізоляції, підтримці сімейного середовища дитини, захисту її прав та 
забезпеченню доступу до соціальних, освітніх, медичних і реабілітаційних 
послуг. 
Мета дипломної роботи — дослідити роль благодійних організацій у 
системі соціального забезпечення дітей, визначити основні напрями, форми 
  12 
 
та функції їхньої діяльності, а також обґрунтувати шляхи підвищення 
ефективності їх участі у підтримці дітей. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
8. Розкрити сутність соціального забезпечення дітей як складової 
соціальної політики.  
9. Охарактеризувати дітей як особливу соціально вразливу 
категорію населення.  
10. Визначити поняття, ознаки та функції благодійних організацій.  
11. Проаналізувати основні напрями діяльності благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей.  
12. З’ясувати форми участі благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей.  
13. Виявити проблеми діяльності благодійних організацій у сфері 
соціального забезпечення дітей.  
14. Обґрунтувати перспективні напрями вдосконалення взаємодії 
благодійних організацій із державними установами, соціальними службами 
та громадами.  
Об’єкт дослідження — система соціального забезпечення дітей. 
Предмет дослідження — роль благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей. 
Методи дослідження. У процесі виконання дипломної роботи 
використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Метод 
аналізу та синтезу застосовано для розкриття сутності соціального 
забезпечення дітей і діяльності благодійних організацій. Системний метод 
дав змогу розглянути благодійні організації як елемент системи соціального 
забезпечення дітей. Структурно-функціональний метод використано для 
визначення функцій благодійних організацій у сфері підтримки дітей. 
Порівняльний метод застосовано для зіставлення державних і недержавних 
форм соціальної допомоги. Нормативно-правовий аналіз використано для 
  13 
 
дослідження законодавчих засад соціального забезпечення дітей і 
благодійної діяльності. Метод узагальнення дав змогу сформулювати 
висновки та пропозиції щодо підвищення ефективності участі благодійних 
організацій у соціальному забезпеченні дітей. 
Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що її 
положення можуть бути використані під час вивчення дисциплін із 
соціального забезпечення, соціальної роботи, соціальної політики, а також у 
практичній діяльності соціальних служб, громадських і благодійних 
організацій, які працюють у сфері підтримки дітей. 
Структура дипломної роботи зумовлена метою та завданнями 
дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку 
використаних джерел і додатків 
  
  14 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ 
1.1. Соціальне забезпечення дітей як складова соціальної політики 
Соціальне забезпечення дітей є одним із базових напрямів соціальної 
політики, оскільки воно пов’язане із захистом прав, інтересів і життєво 
необхідних потреб тієї категорії населення, яка в силу віку, психофізичного 
розвитку та соціальної залежності від дорослих не може самостійно 
забезпечити власну життєдіяльність. У широкому розумінні соціальна 
політика спрямована на створення умов для гідного життя людини, 
зменшення соціальної нерівності, попередження соціального виключення та 
підтримку осіб і груп, які перебувають у стані соціальної вразливості. Як 
зазначає М. Волгіна, соціальна політика може розглядатися як система 
заходів, спрямованих на реалізацію соціальної функції держави, 
забезпечення соціальних і культурних прав людини, її добробуту, соціальної 
безпеки та підвищення рівня життя населення (Волгіна, 2020).  
У цьому контексті соціальне забезпечення дітей виступає не лише 
окремим напрямом державної підтримки, а й важливим інструментом 
реалізації соціальної справедливості, гуманізму та відповідальності 
суспільства перед майбутніми поколіннями. Дитинство є особливим 
періодом розвитку людини, упродовж якого формуються фізичні, 
інтелектуальні, моральні, емоційні та соціальні основи особистості. Саме 
тому несприятливі соціальні умови, бідність, відсутність належного догляду, 
обмежений доступ до освіти, медичних і соціальних послуг можуть мати не 
лише короткострокові, а й довготривалі наслідки для розвитку дитини. 
UNICEF підкреслює, що бідність і депривація в дитинстві можуть мати 
наслідки протягом усього життя, а діти через вік і залежність від дорослих є 
більш уразливими до впливу соціально-економічних ризиків, ніж доросле 
населення (UNICEF, 2018).  
  15 
 
Право дитини на соціальне забезпечення має міжнародно-правове 
закріплення. Зокрема, у статті 26 Конвенції ООН про права дитини 
визначено, що держави-учасниці визнають за кожною дитиною право 
користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне 
страхування, і мають уживати необхідних заходів для повного здійснення 
цього права відповідно до національного законодавства (United Nations, 
1989). Стаття 27 цієї ж Конвенції закріплює право дитини на рівень життя, 
необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального й 
соціального розвитку. Отже, соціальне забезпечення дітей у міжнародному 
праві розглядається не ізольовано, а в системному зв’язку з правом на 
розвиток, добробут, захист і належні умови життя.  
У національному законодавстві України соціальне забезпечення дітей 
також має комплексний характер. Закон України «Про охорону дитинства» 
визначає охорону дитинства як систему державних і громадських заходів, 
спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання та 
розвитку дитини, а також захисту її прав. У цьому законі наголошено, що 
одним із завдань законодавства про охорону дитинства є розширення 
соціально-правових гарантій дітей, забезпечення їх фізичного, 
інтелектуального, культурного розвитку, створення соціально-економічних і 
правових інститутів захисту прав та законних інтересів дитини (Верховна 
Рада України, 2001).  
Соціальне забезпечення дітей доцільно розглядати як систему 
організаційних, правових, економічних, соціальних і гуманітарних заходів, 
спрямованих на підтримку дитини та сім’ї, попередження або подолання 
складних життєвих обставин, забезпечення доступу до соціальних виплат, 
соціальних послуг, медичної допомоги, освіти, реабілітації, догляду та 
захисту. Такий підхід дозволяє відійти від вузького розуміння соціального 
забезпечення лише як системи грошових виплат. Натомість соціальне 
забезпечення дітей слід трактувати як багаторівневий механізм підтримки, 
  16 
 
що поєднує матеріальну допомогу, соціальні послуги, профілактичну роботу, 
соціальний супровід, захист прав дитини та створення умов для її 
повноцінного розвитку. 
Є. Яригіна, досліджуючи соціальне забезпечення сімей з дітьми, 
звертає увагу на необхідність його розуміння як комплексної соціально-
правової категорії, що охоплює різні види підтримки сім’ї та дитини, зокрема 
державну соціальну допомогу, соціальні послуги, соціальне обслуговування, 
пільги й інші гарантії (Яригіна, 2016). Такий підхід є важливим для цієї 
дипломної роботи, оскільки дитина здебільшого не виступає автономним 
отримувачем соціального забезпечення, а перебуває в системі сімейних, 
освітніх, медичних, соціальних і правових відносин. Відповідно, 
ефективність соціального забезпечення дітей значною мірою залежить від 
того, наскільки підтримка спрямована не лише на дитину окремо, а й на її 
сімейне та соціальне середовище.  
Особливість соціального забезпечення дітей полягає в тому, що воно 
має не лише компенсаційний, а й превентивний характер. Якщо традиційно 
соціальне забезпечення пов’язувалося переважно з подоланням уже наявних 
соціальних ризиків, то щодо дітей особливо важливою є профілактика таких 
ризиків. Йдеться про запобігання дитячій бідності, соціальному сирітству, 
бездоглядності, насильству, занедбаності, соціальній ізоляції, порушенню 
права на освіту, медичну допомогу та безпечне середовище. Саме тому 
сучасна система соціального забезпечення дітей повинна бути зорієнтована 
не тільки на реагування на проблему, а й на раннє виявлення потреб дитини 
та сім’ї, попередження кризових ситуацій і забезпечення комплексної 
міжвідомчої підтримки. 
Закон України «Про соціальні послуги» визначає соціальні послуги як 
дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, їх подолання 
або мінімізацію негативних наслідків для осіб і сімей, які в них перебувають 
(Верховна Рада України, 2019). Це положення має принципове значення для 
  17 
 
розуміння соціального забезпечення дітей, адже воно дозволяє розглядати 
допомогу дитині не лише як надання певного матеріального ресурсу, а як 
процес соціального супроводу, оцінки потреб, планування підтримки, 
залучення фахівців та координації різних суб’єктів соціальної роботи.  
У науковому дискурсі соціальне забезпечення дітей тісно пов’язується 
з поняттями соціального захисту, соціальної підтримки, соціального 
обслуговування та соціальної роботи. Ці категорії не є тотожними, однак у 
практичній площині вони взаємодіють між собою. Соціальний захист 
охоплює ширшу систему гарантій і механізмів, спрямованих на запобігання 
соціальним ризикам і подолання їх наслідків. Соціальне забезпечення, своєю 
чергою, конкретизується через виплати, допомоги, соціальні послуги, пільги 
та інші форми підтримки. Соціальна робота забезпечує практичну реалізацію 
допомоги через безпосередню взаємодію з дитиною, сім’єю та соціальним 
середовищем. Отже, соціальне забезпечення дітей є міждисциплінарною 
категорією, що перебуває на перетині права, соціальної політики, соціальної 
роботи, педагогіки, психології та управління соціальними процесами. 
К. Ігнатенко зазначає, що соціальний захист дітей потребує активної 
участі різних суб’єктів, зокрема органів державної влади, місцевого 
самоврядування, соціальних служб, освітніх установ, громадських 
організацій та інших інституцій, які забезпечують підтримку дитини в 
громаді (Ігнатенко, 2021). Це свідчить про те, що сучасна система 
соціального забезпечення дітей не може бути ефективною за умови 
ізольованої діяльності окремих установ. Вона потребує міжсекторної 
взаємодії, координації ресурсів і чіткого розподілу відповідальності між 
державними та недержавними суб’єктами.  
Саме в цьому аспекті соціальне забезпечення дітей виступає не лише 
сферою державної відповідальності, а й простором суспільної участі. 
Держава визначає правові гарантії, фінансові механізми, стандарти допомоги 
та інституційну структуру підтримки. Водночас громади, громадські 
  18 
 
об’єднання, благодійні організації, міжнародні інституції, волонтерські 
ініціативи та соціально відповідальний бізнес можуть доповнювати державну 
систему, забезпечуючи більшу адресність, гнучкість і наближеність допомоги 
до реальних потреб дитини. Такий підхід відповідає сучасному розумінню 
соціальної політики як сфери не лише державного управління, а й 
партнерства різних соціальних суб’єктів. 
Важливо підкреслити, що соціальне забезпечення дітей має не лише 
поточне, а й стратегічне значення. Інвестиції в дитинство впливають на 
якість людського капіталу, рівень соціальної згуртованості, демографічну 
стабільність, економічний розвиток і безпеку суспільства. Недостатність 
підтримки дитини на ранніх етапах життя може спричинити відтворення 
бідності, соціального виключення, освітньої нерівності та залежності від 
соціальної допомоги в майбутньому. Саме тому соціальне забезпечення дітей 
є не витратною, а інвестиційною складовою соціальної політики. 
UNICEF у своїх підходах до соціального захисту дітей наголошує, що 
соціальний захист має бути чутливим до потреб дитини, тобто враховувати 
не лише економічну вразливість, а й соціальні бар’єри, доступ до послуг, 
сімейне середовище, ризики дискримінації та соціального виключення 
(UNICEF, 2019). Такий підхід є особливо важливим для дослідження ролі 
благодійних організацій, оскільки вони часто працюють саме з тими 
потребами, які залишаються поза межами стандартних державних програм: 
індивідуальна гуманітарна допомога, психологічна підтримка, кризове 
втручання, реабілітація, супровід сімей, підтримка дітей з інвалідністю, 
дітей-сиріт, дітей із малозабезпечених сімей або дітей, які постраждали від 
кризових ситуацій.  
Отже, соціальне забезпечення дітей як складова соціальної політики є 
складною, багаторівневою та міжсекторною системою, спрямованою на 
забезпечення прав дитини, підтримку її розвитку, подолання соціальних 
ризиків і створення умов для повноцінної життєдіяльності. Його зміст не 
  19 
 
обмежується матеріальними виплатами, а охоплює соціальні послуги, 
правовий захист, соціальний супровід, профілактичну діяльність, підтримку 
сім’ї та залучення ресурсів громади. У межах цієї системи благодійні 
організації можуть розглядатися як важливі недержавні суб’єкти, здатні 
посилювати державну соціальну політику щодо дітей, доповнювати її 
ресурсно й організаційно, а також сприяти більш адресному реагуванню на 
потреби дитини. 
 
1.2. Діти як особлива соціально вразлива категорія населення 
Діти посідають особливе місце в системі соціального забезпечення, 
оскільки належать до тієї категорії населення, соціальна вразливість якої 
зумовлена не лише матеріальними чи сімейними обставинами, а передусім 
віковими, правовими, психологічними та соціальними особливостями 
розвитку. На відміну від дорослих осіб, дитина не має повної автономії у 
прийнятті життєво важливих рішень, обмежена у можливості самостійно 
забезпечувати власні потреби, залежить від сім’ї, опікунів, держави, громади 
та інших соціальних інститутів. Саме тому соціальна підтримка дітей має 
розглядатися не як епізодична допомога окремим групам, а як системний 
напрям соціальної політики, зорієнтований на забезпечення умов для 
виживання, розвитку, захисту й повноцінної соціалізації дитини. 
У міжнародно-правовому вимірі особливий статус дитини закріплено в 
Конвенції ООН про права дитини, відповідно до якої дитиною є кожна 
людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, що 
застосовується до неї, вона не досягає повноліття раніше (United Nations, 
1989). Цей підхід має принципове значення, оскільки дитина розглядається 
не як пасивний об’єкт опіки, а як самостійний носій прав, потреб та інтересів, 
які мають бути захищені державою і суспільством. Конвенція також 
закріплює право дитини на соціальне забезпечення, належний рівень життя, 
освіту, охорону здоров’я, захист від насильства, експлуатації та 
  20 
 
дискримінації, що формує міжнародну основу для розуміння дітей як 
особливої соціально вразливої категорії населення.  
У національному законодавстві України дитина також визначається як 
особа віком до 18 років, якщо згідно із законом вона не набуває прав 
повнолітньої раніше. Закон України «Про охорону дитинства» закріплює, що 
охорона дитинства є системою державних і громадських заходів, 
спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і 
розвитку дитини, а також захисту її прав. Отже, правовий статус дитини 
передбачає не тільки загальні гарантії прав людини, а й спеціальні механізми 
соціального, правового, економічного та організаційного захисту, необхідні 
через незрілість дитини та її залежність від дорослого середовища (Верховна 
Рада України, 2001).  
Соціальна вразливість дітей є багатовимірним явищем. Її не можна 
зводити виключно до бідності або відсутності матеріальних ресурсів, хоча 
економічний чинник залишається одним із найсуттєвіших. Вразливість 
дитини формується на перетині кількох площин: сімейної, економічної, 
медичної, освітньої, психологічної, правової та соціокультурної. Саме тому в 
науковій літературі дедалі частіше використовується комплексний підхід до 
аналізу становища дитини, який враховує не лише рівень доходів сім’ї, а й 
безпеку середовища, якість батьківського піклування, доступ до послуг, 
наявність підтримуючих соціальних зв’язків, ризики насильства, 
дискримінації, соціальної ізоляції та інституціалізації. 
Таке розуміння узгоджується з підходом UNICEF до соціального 
захисту, чутливого до потреб дитини. У межах цього підходу 
підкреслюється, що економічна вразливість сім’ї безпосередньо впливає на 
життєві можливості дитини, її доступ до якісних соціальних послуг, освіти, 
охорони здоров’я та безпечного середовища. Водночас UNICEF наголошує, 
що соціальний захист дітей має враховувати не лише бідність, а й соціальну 
  21 
 
вразливість, дискримінацію, виключення та міжпоколінне відтворення 
нерівності (UNICEF, 2019).  
Особливість дитячої вразливості полягає в тому, що негативні 
соціальні умови в дитинстві можуть мати довготривалі наслідки. Недостатнє 
харчування, бідність, психологічна травматизація, насильство, відсутність 
доступу до освіти або медичної допомоги можуть впливати не тільки на 
поточне становище дитини, а й на її майбутню освітню траєкторію, 
професійну реалізацію, здоров’я, соціальну адаптацію та здатність до 
самостійного життя. Тому соціальна вразливість дітей має розглядатися не як 
тимчасова характеристика, а як фактор, що може визначати життєві шанси 
особи в довгостроковій перспективі. 
З позиції екологічної теорії розвитку У. Бронфенбреннера, розвиток 
дитини відбувається в системі взаємопов’язаних середовищ: сім’ї, школи, 
громади, соціальних інститутів, культури та державної політики 
(Bronfenbrenner, 1979). Цей підхід є важливим для розуміння соціальної 
вразливості дітей, оскільки ризики для дитини можуть виникати не лише в 
межах сім’ї, а й на рівні ширшого соціального середовища. Наприклад, навіть 
за наявності батьківського піклування дитина може бути вразливою через 
бідність громади, відсутність доступних соціальних послуг, освітню 
нерівність, небезпечне середовище, воєнні дії або дискримінаційні практики.  
У вітчизняному науковому дискурсі важливим є підхід, відповідно до 
якого дитина розглядається в нерозривному зв’язку із сімейним 
середовищем. Є. Яригіна, досліджуючи соціальне забезпечення сімей з 
дітьми, підкреслює, що підтримка дитини має здійснюватися через 
комплексне забезпечення сім’ї, оскільки саме сім’я є первинним 
середовищем її розвитку, виховання та соціалізації (Яригіна, 2016). Такий 
підхід дозволяє уникнути звуженого розуміння соціальної допомоги дитині 
як індивідуальної виплати або разового втручання. Навпаки, підтримка 
дитини має включати роботу з її батьками або законними представниками, 
  22 
 
оцінку ресурсів сім’ї, виявлення ризиків, соціальний супровід і залучення 
необхідних послуг.  
З. Кияниця та Ж. Петрочко також наголошують на необхідності 
сімейно орієнтованого підходу в соціальній роботі з вразливими сім’ями та 
дітьми. На думку дослідниць, сучасна модель підтримки має ґрунтуватися на 
партнерстві, інтеграції послуг, командній роботі, оцінці потреб дитини та її 
сім’ї, а також максимальному використанні сильних сторін і ресурсів 
отримувачів послуг (Кияниця & Петрочко, 2017). Це особливо важливо для 
соціального забезпечення дітей, адже ефективна допомога має бути не лише 
матеріальною, а й соціально-психологічною, педагогічною, правовою та 
реабілітаційною.  
У практиці соціального захисту важливе значення має категорія дітей, 
які перебувають у складних життєвих обставинах. Відповідно до урядових 
нормативних актів, складними життєвими обставинами для дитини 
визнаються умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та 
розвиток. До таких обставин належать, зокрема, інвалідність, тяжка хвороба, 
безпритульність, перебування у конфлікті із законом, жорстоке поводження, 
домашнє насильство, ухилення батьків від виконання обов’язків, наслідки 
стихійного лиха, техногенних катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів 
(Кабінет Міністрів України, 2020).  
Зазначені обставини засвідчують, що соціальна вразливість дітей має 
як індивідуальний, так і структурний характер. Індивідуальний вимір 
пов’язаний зі станом здоров’я дитини, її віком, особливими освітніми 
потребами, досвідом травматизації чи насильства. Сімейний вимір охоплює 
бідність, безробіття батьків, неналежне виконання батьківських обов’язків, 
конфлікти, залежності, насильство, втрату батьківського піклування. 
Структурний вимір включає недоступність соціальних послуг, нерівність у 
доступі до освіти й медицини, недостатню міжвідомчу координацію, воєнні 
та гуманітарні кризи, соціальне відторгнення окремих груп дітей. 
  23 
 
Основні чинники соціальної вразливості дітей доцільно 
систематизувати за кількома критеріями, що дає змогу глибше зрозуміти 
зміст цієї категорії та визначити напрями соціального забезпечення. Така 
систематизація подана в табл. 1.1. 
Таблиця 1.1 
Основні чинники соціальної вразливості дітей 
Група 
Зміст чинників Можливі наслідки для дитини 
чинників 
Фізична, психологічна та соціальна 
Потреба в постійному догляді, 
незрілість; залежність від дорослих; 
Вікові представництві інтересів, захисті 
обмежена здатність самостійно 
та супроводі 
захищати свої права 
Втрата батьківського піклування, Психологічна травматизація, 
насильство в сім’ї, неналежне соціальна дезадаптація, ризик 
Сімейні 
виконання батьківських обов’язків, бездоглядності або 
сімейні конфлікти інституціалізації 
Обмежений доступ до 
Бідність, малозабезпеченість, безробіття 
Економічні харчування, освіти, лікування, 
батьків, житлова нестабільність 
дозвілля та розвитку 
Потреба в реабілітації, 
Медико- Інвалідність, тяжка або хронічна 
спеціалізованих послугах, 
соціальні хвороба, особливі освітні потреби 
інклюзивному середовищі 
Обмежений доступ до якісної освіти, Освітні втрати, зниження шансів 
Освітні цифрова нерівність, переривання на подальшу професійну 
навчання самореалізацію 
Порушення емоційного стану, 
Досвід насильства, втрати, 
тривожність, поведінкові 
Психологічні переміщення, соціальної ізоляції, 
труднощі, потреба в 
травматичних подій 
психологічній підтримці 
Порушення прав дитини, 
Перебування у конфлікті із законом, 
Соціально- соціальне виключення, потреба в 
безпритульність, експлуатація, 
правові правовому захисті та 
дискримінація 
соціальному супроводі 
Воєнні дії, збройні конфлікти, Втрата житла, розрив соціальних 
Кризові та 
вимушене переміщення, надзвичайні зв’язків, гуманітарні потреби, 
безпекові 
ситуації підвищений ризик травматизації 
Джерело: узагальнено автором на основі положень Конвенції ООН про 
права дитини, Закону України «Про охорону дитинства», підходів UNICEF 
та праць З. Кияниці, Ж. Петрочко, Є. Яригіної. 
  24 
 
Як видно з табл. 1.1, дитяча вразливість є не одиничним станом, а 
сукупністю взаємопов’язаних ризиків. Наприклад, економічна бідність може 
посилювати освітню нерівність, погіршувати доступ до медичної допомоги, 
провокувати сімейну напругу та підвищувати ризик соціального виключення. 
Водночас дитина з інвалідністю може бути вразливою не лише через стан 
здоров’я, а й через відсутність інклюзивної інфраструктури, недостатню 
підтримку батьків, стигматизацію та обмежений доступ до якісних послуг. 
Отже, соціальне забезпечення дітей повинно мати комплексний характер і 
враховувати взаємодію різних чинників ризику. 
Особливої уваги потребують діти з сімей, які перебувають у складних 
життєвих обставинах. Соціально вразлива сім’я є середовищем, у якому 
порушується або послаблюється здатність батьків забезпечувати належний 
догляд, виховання, захист і розвиток дитини. Н. Кучумова зазначає, що 
сучасні соціальні кризи безпосередньо впливають на сімейне середовище та 
можуть призводити до втрати сім’єю можливості повноцінно виконувати свої 
функції щодо дитини (Кучумова, 2025). Це положення є важливим, оскільки 
дитина часто стає вразливою не через власні характеристики, а через 
неспроможність або обмеженість ресурсів її найближчого соціального 
оточення.  
У цьому аспекті соціальне забезпечення дітей має бути спрямоване не 
тільки на подолання наслідків уразливості, а й на підтримку сімейного 
середовища. Якщо допомога надається лише дитині, але не усуваються 
чинники сімейної кризи, ризики можуть відтворюватися повторно. Саме тому 
сучасна соціальна робота з дітьми передбачає оцінку потреб дитини та її 
сім’ї, визначення рівня безпеки, аналіз ресурсів родини, планування 
соціального супроводу й залучення різних фахівців. Такий підхід відповідає 
логіці інтегрованих соціальних послуг і дозволяє перейти від фрагментарної 
допомоги до системної підтримки. 
  25 
 
Важливим проявом соціальної вразливості дітей є дитяча бідність. 
Вона має не лише грошовий, а й багатовимірний характер, оскільки 
проявляється через нестачу харчування, одягу, житла, доступу до освіти, 
медичних послуг, цифрових ресурсів, безпечного дозвілля та можливостей 
розвитку. UNICEF підкреслює, що діти, які живуть у бідності або 
перебувають під загрозою бідності, мають обмежені можливості для 
повноцінного розвитку, а наслідки такої депривації можуть зберігатися 
протягом усього життя (UNICEF, 2019). В українському контексті ця 
проблема є особливо гострою: за даними UNICEF, у 2025 році близько 70 % 
дітей в Україні, або приблизно 3,5 млн дітей, мали обмежений доступ до 
базових товарів і послуг, зокрема належного харчування або житла (UNICEF, 
2025).  
Бідність дітей має особливу соціальну небезпеку, оскільки вона здатна 
відтворюватися між поколіннями. Дитина, яка зростає в умовах матеріальної 
депривації, частіше стикається з обмеженим доступом до якісної освіти, 
погіршеними умовами здоров’я, нижчими соціальними очікуваннями, 
обмеженим культурним і соціальним капіталом. У майбутньому це може 
знижувати її конкурентоспроможність на ринку праці та збільшувати ризик 
залежності від соціальної допомоги. Отже, соціальне забезпечення дітей має 
не лише компенсувати поточну нестачу ресурсів, а й створювати умови для 
подолання довготривалої нерівності. 
Окрему групу становлять діти-сироти та діти, позбавлені батьківського 
піклування. Їхня вразливість пов’язана з втратою або відсутністю стабільного 
сімейного середовища, що є базовою умовою безпеки, розвитку та 
емоційного благополуччя дитини. Для цієї категорії особливо важливими є 
сімейні форми виховання, соціальний супровід, психологічна підтримка, 
захист майнових і житлових прав, підготовка до самостійного життя. 
Водночас сама наявність формального статусу не вичерпує потреб дитини, 
  26 
 
адже за кожним таким статусом стоять індивідуальні життєві обставини, 
досвід втрати, травми або порушення довіри до дорослих. 
Не менш важливою категорією є діти з інвалідністю та діти з 
особливими освітніми потребами. Їхня соціальна вразливість формується не 
лише через стан здоров’я, а й через бар’єрність середовища, недостатність 
реабілітаційних послуг, обмежений доступ до інклюзивної освіти, 
стигматизацію, фінансове навантаження на сім’ю та потребу в постійному 
догляді. У цьому контексті соціальне забезпечення має поєднувати грошову 
допомогу, медичну та соціальну реабілітацію, інклюзивні освітні послуги, 
підтримку батьків, доступність інфраструктури та захист від дискримінації. 
Особливе місце серед соціально вразливих дітей займають діти, які 
постраждали від насильства, жорстокого поводження, експлуатації або 
нехтування потребами. Їхня вразливість має не тільки соціальний, а й 
глибокий психологічний вимір. Пережите насильство може порушувати 
базове відчуття безпеки, впливати на емоційний розвиток, поведінку, 
здатність до навчання, побудову довірливих стосунків та соціальну 
адаптацію. Тому підтримка таких дітей повинна включати не лише правовий 
захист, а й кризове втручання, психологічну допомогу, безпечне розміщення, 
соціальний супровід сім’ї або альтернативного середовища виховання. 
В умовах воєнних дій та гуманітарних криз особливої уваги 
потребують діти, які були вимушено переміщені, втратили житло, близьких 
осіб, доступ до освіти, медичних чи соціальних послуг. Для таких дітей 
характерним є поєднання кількох ризиків одночасно: матеріальна 
нестабільність, психологічна травматизація, розрив соціальних зв’язків, 
освітні втрати, невизначеність майбутнього та залежність від гуманітарної 
допомоги. Це посилює значення благодійних організацій, міжнародних 
фондів, громадських ініціатив і волонтерського сектору, які здатні 
оперативно реагувати на потреби дітей у кризових ситуаціях. 
  27 
 
Узагальнену характеристику основних груп соціально вразливих дітей 
та пріоритетних напрямів їх підтримки подано в табл. 1.2. 
Таблиця 1.2  
Основні групи соціально вразливих дітей та напрями соціальної 
підтримки 
Пріоритетні напрями 
Група дітей Ключові прояви вразливості 
соціального забезпечення 
Матеріальна депривація, Державна соціальна допомога, 
Діти з малозабезпечених обмежений доступ до якісного натуральна допомога, освітня 
сімей харчування, лікування, освіти підтримка, соціальні послуги 
й дозвілля сім’ї 
Сімейні форми виховання, 
Діти-сироти та діти, 
Втрата сімейного середовища, соціальний супровід, захист 
позбавлені 
ризик інституціалізації, житлових і майнових прав, 
батьківського 
психологічна травматизація підготовка до самостійного 
піклування 
життя 
Соціальна допомога, 
Потреба в догляді, 
реабілітаційні послуги, 
реабілітації, інклюзивному 
Діти з інвалідністю інклюзивна освіта, підтримка 
навчанні, доступному 
батьків, забезпечення 
середовищі 
доступності 
Психологічна травма, Захист прав, кризове втручання, 
Діти, які постраждали 
небезпека для життя і психологічна допомога, безпечне 
від насильства 
здоров’я, порушення прав середовище, соціальний супровід 
Гуманітарна допомога, житлова 
Втрата житла, розрив 
Діти внутрішньо підтримка, доступ до освіти, 
соціальних зв’язків, освітні та 
переміщених сімей медичних і соціальних послуг, 
психологічні втрати 
психосоціальна підтримка 
Ризик стигматизації, Соціально-виховна робота, 
Діти у конфлікті із 
соціальної ізоляції, повторної правова допомога, реінтеграція, 
законом 
девіантної поведінки підтримка сім’ї та громади 
Виявлення, тимчасове 
Відсутність належного 
розміщення, соціальна 
Діти безпритульні або догляду, небезпека 
реабілітація, відновлення 
бездоглядні експлуатації, насильства, 
сімейних зв’язків або 
хвороб 
альтернативний догляд 
Інклюзивне навчання, 
асистентська підтримка, 
Діти з особливими Освітні бар’єри, потреба в 
психолого-педагогічний 
освітніми потребами адаптації навчального процесу 
супровід, доступ до спеціальних 
послуг 
  28 
 
Джерело: сформовано автором на основі законодавства України, 
підходів UNICEF, праць Є. Яригіної, З. Кияниці, Ж. Петрочко та К. 
Ігнатенко. 
Дані табл. 1.2 демонструють, що соціально вразливі діти не є 
однорідною групою. Кожна категорія має специфічні потреби, однак у 
практичній діяльності ці потреби часто перетинаються. Наприклад, дитина з 
інвалідністю може одночасно проживати в малозабезпеченій або внутрішньо 
переміщеній сім’ї; дитина, яка постраждала від насильства, може також 
потребувати правової допомоги, психологічної реабілітації та 
альтернативного догляду; дитина-сирота може мати особливі освітні потреби 
або досвід травматичних подій. Тому система соціального забезпечення дітей 
має бути не категоріально формальною, а індивідуалізованою, тобто такою, 
що враховує реальну життєву ситуацію конкретної дитини. 
К. Ігнатенко, аналізуючи соціальний захист дітей у діяльності органів 
влади, підкреслює значення взаємодії державних, місцевих і громадських 
інституцій у забезпеченні прав дитини (Ігнатенко, 2021). Це положення є 
особливо важливим для теми даної дипломної роботи, адже соціальна 
вразливість дітей часто потребує не одного виду допомоги, а комплексного 
втручання кількох суб’єктів: соціальних служб, закладів освіти, медичних 
установ, служб у справах дітей, органів місцевого самоврядування, 
благодійних і громадських організацій.  
Отже, діти як соціально вразлива категорія населення потребують 
особливого підходу в системі соціального забезпечення. Їхня вразливість 
зумовлена віковою залежністю, незавершеністю фізичного й 
психосоціального розвитку, обмеженою здатністю до самозахисту, 
залежністю від сімейного середовища та впливом ширших соціальних умов. 
При цьому дитяча вразливість має комплексний характер і може проявлятися 
через бідність, втрату батьківського піклування, інвалідність, насильство, 
переміщення, соціальне виключення, освітні та медичні бар’єри. Саме тому 
  29 
 
ефективна система соціального забезпечення дітей повинна поєднувати 
правові гарантії, матеріальну підтримку, соціальні послуги, психологічну 
допомогу, захист прав, підтримку сім’ї та міжсекторну взаємодію. У цьому 
контексті благодійні організації набувають особливого значення, оскільки 
здатні доповнювати державні механізми допомоги, оперативно реагувати на 
потреби дітей і забезпечувати адресну підтримку найбільш уразливих 
категорій. 
 
1.3. Сутність, види та форми допомоги дітям у системі соціального 
забезпечення 
Допомога дітям у системі соціального забезпечення є складним 
соціально-правовим явищем, яке поєднує матеріальні, організаційні, 
соціальні, психологічні, медичні, освітні, реабілітаційні та правозахисні 
механізми підтримки. Її сутність полягає не лише в наданні дитині або сім’ї з 
дитиною певного грошового ресурсу, а в забезпеченні умов для виживання, 
розвитку, соціальної інтеграції, захисту прав і подолання обставин, які 
порушують нормальну життєдіяльність дитини. Саме тому сучасне 
розуміння допомоги дітям виходить за межі традиційної моделі соціальних 
виплат і передбачає комплексну підтримку, орієнтовану на потреби дитини, її 
сім’ї та соціального середовища. 
У міжнародному праві право дитини на допомогу й соціальне 
забезпечення безпосередньо пов’язується з реалізацією її базових прав. 
Конвенція ООН про права дитини закріплює право кожної дитини 
користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне 
страхування, а також право на рівень життя, необхідний для фізичного, 
розумового, духовного, морального й соціального розвитку (United Nations, 
1989). Це означає, що допомога дітям не може розглядатися лише як акт 
соціального милосердя або тимчасова підтримка у кризовій ситуації. Вона є 
  30 
 
елементом виконання державою та суспільством зобов’язань щодо 
забезпечення найкращих інтересів дитини.  
У науковому вимірі допомогу дітям доцільно розглядати як систему 
цілеспрямованих заходів, спрямованих на компенсацію, подолання або 
попередження соціальних ризиків, що можуть негативно впливати на життя, 
здоров’я, розвиток і соціалізацію дитини. Є. Яригіна, аналізуючи соціальне 
забезпечення сімей з дітьми, наголошує на комплексності цієї сфери, 
оскільки вона охоплює не лише грошові виплати, а й соціальні послуги, 
соціальне обслуговування, державну соціальну допомогу, пільги та інші 
гарантії, пов’язані із забезпеченням прав сім’ї та дитини (Яригіна, 2016). 
Такий підхід є важливим, оскільки дозволяє трактувати допомогу дітям не як 
ізольований вид підтримки, а як багаторівневу систему соціального 
забезпечення, у якій матеріальні, сервісні та правові інструменти взаємодіють 
між собою.  
У національному законодавстві України допомога дітям реалізується 
через систему соціальних гарантій, державних допомог, соціальних послуг, 
правового захисту, підтримки сім’ї та спеціальних заходів щодо дітей, які 
перебувають у складних життєвих обставинах. Закон України «Про державну 
допомогу сім’ям з дітьми» визначає державну підтримку сімей з дітьми як 
гарантований державою рівень матеріальної підтримки, що надається з 
урахуванням складу сім’ї, її доходів і віку дітей. Цей закон передбачає, 
зокрема, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу при 
народженні дитини, допомогу при усиновленні, допомогу на дітей, над якими 
встановлено опіку чи піклування, а також допомогу на дітей одиноким 
матерям (Верховна Рада України, 1992).  
Водночас сучасна система допомоги дітям не може обмежуватися лише 
виплатами. Закон України «Про соціальні послуги» визначає організаційні та 
правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику 
складних життєвих обставин, їх подолання або мінімізацію негативних 
  31 
 
наслідків (Верховна Рада України, 2019). Отже, допомога дітям має включати 
як матеріальну підтримку, так і соціальні послуги, спрямовані на роботу з 
причинами вразливості, а не лише з її зовнішніми наслідками.  
Сутність допомоги дітям у системі соціального забезпечення можна 
розкрити через кілька взаємопов’язаних аспектів. По-перше, вона має 
захисний характер, оскільки спрямована на охорону дитини від бідності, 
насильства, бездоглядності, соціального виключення, експлуатації, 
дискримінації та інших ризиків. По-друге, вона має компенсаційний 
характер, оскільки покликана частково або повністю відшкодовувати втрати, 
пов’язані з інвалідністю, сирітством, втратою батьківського піклування, 
малозабезпеченістю, вимушеним переміщенням або іншими складними 
життєвими обставинами. По-третє, вона має розвитковий характер, адже 
повинна забезпечувати не тільки виживання дитини, а й можливості для 
освіти, реабілітації, соціалізації, самореалізації та формування життєвих 
компетентностей. 
UNICEF у концепції соціального захисту, чутливого до потреб дитини, 
підкреслює, що соціальний захист має запобігати бідності, вразливості та 
соціальному виключенню дітей і сімей, а також забезпечувати доступ до 
необхідних послуг і можливостей розвитку (UNICEF, 2019). Це положення є 
принциповим для розуміння допомоги дітям, оскільки воно зміщує акцент із 
пасивної підтримки на активне створення умов для подолання нерівності та 
розширення життєвих шансів дитини.  
У межах соціального забезпечення дітей важливо розрізняти поняття 
«допомога», «підтримка», «соціальні послуги» та «соціальний супровід». 
Допомога переважно асоціюється з наданням конкретного ресурсу — коштів, 
речей, харчування, ліків, житла, засобів реабілітації або інших благ. 
Підтримка має ширше значення й охоплює як ресурсну, так і організаційну, 
психологічну, педагогічну чи правову участь у вирішенні проблем дитини. 
Соціальні послуги передбачають професійні дії фахівців, спрямовані на 
  32 
 
оцінку потреб, консультування, догляд, соціальну адаптацію, реабілітацію, 
представництво інтересів, кризове втручання або соціальну профілактику. 
Соціальний супровід є тривалішою формою роботи з дитиною та сім’єю, що 
передбачає планування, координацію й моніторинг допомоги. 
З. Кияниця та Ж. Петрочко наголошують, що сучасна соціальна робота 
з вразливими сім’ями та дітьми має ґрунтуватися на сімейно орієнтованому 
підході, партнерстві, інтеграції послуг, командній роботі, координації та 
активній участі самої сім’ї у процесі подолання складних життєвих обставин 
(Кияниця & Петрочко, 2017). Це означає, що допомога дітям повинна бути не 
фрагментарною, а системною: вона має враховувати потреби дитини, ресурси 
її родини, можливості громади та потенціал державних і недержавних 
суб’єктів.  
За змістом допомогу дітям у системі соціального забезпечення можна 
класифікувати на матеріальну, соціально-побутову, медико-реабілітаційну, 
психосоціальну, освітню, правову, гуманітарну та інституційно-
організаційну. Кожен із цих видів має власну мету, механізми реалізації та 
коло суб’єктів, які можуть бути залучені до її надання. Узагальнену 
характеристику основних видів допомоги дітям подано в табл. 1.3. 
Таблиця 1.3 
Основні види допомоги дітям у системі соціального забезпечення 
Вид допомоги Зміст допомоги Основна мета 
Грошові виплати, державні допомоги, Забезпечення базових 
Матеріальна 
компенсації, стипендії, одноразові життєвих потреб дитини та 
допомога 
виплати, натуральна допомога сім’ї 
Забезпечення харчуванням, одягом, 
Соціально-побутова Підтримка повсякденної 
засобами гігієни, тимчасовим житлом, 
допомога життєдіяльності дитини 
доглядом 
Медико- Лікування, реабілітація, забезпечення Збереження здоров’я, 
реабілітаційна ліками, технічними засобами відновлення функцій, 
допомога реабілітації, медичний супровід покращення якості життя 
Психологічне консультування, кризове 
Відновлення емоційної 
Психосоціальна втручання, підтримка після 
стабільності та соціальної 
допомога травматичних подій, групи 
адаптації 
взаємодопомоги 
  33 
 
Вид допомоги Зміст допомоги Основна мета 
Доступ до навчання, інклюзивна 
Реалізація права дитини на 
Освітня допомога освіта, додаткові заняття, забезпечення 
освіту та розвиток 
навчальними матеріалами 
Захист прав дитини, представництво Забезпечення правового 
Правова допомога інтересів, консультування, супровід у захисту та недопущення 
правових процедурах порушення прав 
Продуктові набори, гігієнічні набори, 
Гуманітарна Оперативне реагування на 
речова допомога, допомога в умовах 
допомога кризові потреби 
надзвичайних ситуацій 
Організаційно-
Оцінка потреб, соціальний супровід, Комплексне вирішення 
супровідна 
ведення випадку, координація послуг проблем дитини та сім’ї 
допомога 
Джерело: систематизовано автором на основі положень Конвенції 
ООН про права дитини, законів України «Про державну допомогу сім’ям з 
дітьми», «Про соціальні послуги», а також підходів UNICEF, Є. Яригіної, З. 
Кияниці та Ж. Петрочко. 
Як видно з табл. 1.3, допомога дітям має багатокомпонентний характер. 
Матеріальна допомога залишається важливою, оскільки вона забезпечує 
базові потреби дитини та зменшує ризики бідності. Проте без соціальних 
послуг, психологічної підтримки, правового захисту, освітніх можливостей і 
роботи з сімейним середовищем вона не завжди здатна усунути причини 
соціальної вразливості. Наприклад, грошова виплата може частково 
покращити матеріальне становище сім’ї, але не вирішить проблему 
насильства, занедбаності, психологічної травми, інвалідності або освітніх 
втрат. Саме тому ефективна допомога дитині повинна бути комплексною та 
адресною. 
За функціональним призначенням допомогу дітям можна поділити на 
превентивну, підтримувальну, компенсаційну, реабілітаційну, кризову та 
розвиткову. Превентивна допомога спрямована на недопущення виникнення 
складних життєвих обставин або поглиблення вже наявних ризиків. 
Підтримувальна допомога забезпечує стабільність повсякденного життя 
дитини та сім’ї. Компенсаційна допомога покликана відшкодувати або 
пом’якшити наслідки соціального ризику. Реабілітаційна допомога 
  34 
 
спрямована на відновлення здоров’я, психологічного стану, соціальних 
зв’язків і навичок. Кризова допомога надається в ситуаціях, які потребують 
негайного втручання. Розвиткова допомога орієнтована на формування 
можливостей дитини для майбутньої самореалізації. 
Особливе значення у системі соціального забезпечення має адресність 
допомоги. Адресність означає, що підтримка повинна надаватися з 
урахуванням конкретних потреб дитини, її віку, стану здоров’я, сімейної 
ситуації, рівня безпеки, освітніх потреб, психологічного стану та соціального 
оточення. Формальна належність дитини до певної категорії не завжди 
відображає реальний обсяг її потреб. Наприклад, дві дитини з однаковим 
правовим статусом можуть мати різний рівень сімейної підтримки, різний 
досвід травматизації, різні освітні втрати та різні ресурси громади. Тому 
сучасна модель допомоги дітям має спиратися на оцінку потреб, 
індивідуальне планування та міжвідомчу взаємодію. 
У цьому контексті важливою є технологія ведення випадку, яка 
передбачає виявлення потреб дитини й сім’ї, аналіз ризиків, визначення мети 
допомоги, розроблення індивідуального плану, залучення необхідних 
суб’єктів і моніторинг результатів. Кияниця та Петрочко (2017) 
підкреслюють, що раннє виявлення вразливих сімей із дітьми, оцінка потреб і 
ведення випадку є важливими інструментами сучасної соціальної роботи в 
громаді. Такий підхід забезпечує не лише надання допомоги, а й управління 
процесом підтримки, що особливо важливо у випадках, коли дитина 
потребує одночасно кількох видів втручання.  
Форми допомоги дітям можуть бути різними залежно від суб’єкта 
надання, характеру потреби, тривалості підтримки та рівня втручання. У 
системі соціального забезпечення доцільно виокремлювати грошову, 
натуральну, сервісну, консультативну, реабілітаційну, правозахисну, 
освітню, кризову та супровідну форми допомоги. Їх узагальнену 
характеристику подано в табл. 1.4. 
  35 
 
Таблиця 1.4 
Форми допомоги дітям у системі соціального забезпечення 
Форма Потенційні суб’єкти 
Приклади реалізації 
допомоги надання 
Державні допомоги, Держава, органи 
компенсації, цільові виплати, соціального захисту, 
Грошова 
стипендії, благодійні грошові благодійні фонди, 
перекази міжнародні організації 
Соціальні служби, 
Харчові набори, одяг, засоби 
благодійні організації, 
Натуральна гігієни, шкільне приладдя, ліки, 
волонтерські ініціативи, 
засоби реабілітації 
громади 
Центри соціальних служб, 
Догляд, соціальна адаптація, 
Соціально- надавачі соціальних послуг, 
денний догляд, консультування, 
сервісна громадські та благодійні 
соціальна профілактика 
організації 
Індивідуальні консультації, Психологи, соціальні 
групова підтримка, кризове працівники, кризові 
Психологічна 
втручання, психосоціальні центри, благодійні 
програми організації 
Лікування, реабілітаційні Медичні заклади, 
Медико-
програми, забезпечення ліками, реабілітаційні центри, 
реабілітаційна 
супровід дітей з інвалідністю фонди допомоги, громади 
Доступ до навчання, інклюзивна Заклади освіти, 
підтримка, репетиторська інклюзивно-ресурсні 
Освітня 
допомога, цифрові освітні центри, благодійні та 
ресурси міжнародні організації 
Служби у справах дітей, 
Консультації, представництво 
юристи, центри 
інтересів, захист від насильства, 
Правова безоплатної правової 
супровід у судових і 
допомоги, громадські 
адміністративних процедурах 
організації 
Органи влади, соціальні 
Негайне розміщення, евакуація, 
служби, поліція, служби у 
Кризова гуманітарна допомога, захист 
справах дітей, благодійні й 
від небезпеки 
гуманітарні організації 
Оцінка потреб, індивідуальний Фахівці із соціальної 
Супровідна план допомоги, координація роботи, соціальні служби, 
послуг, моніторинг результатів кейс-менеджери, благодійні 
  36 
 
Форма Потенційні суб’єкти 
Приклади реалізації 
допомоги надання 
організації 
Джерело: розроблено автором на основі положень законодавства 
України про соціальні послуги та державну допомогу сім’ям з дітьми, а 
також наукових підходів Є. Яригіної, З. Кияниці, Ж. Петрочко й UNICEF. 
Дані табл. 1.4 засвідчують, що допомога дітям у сучасній системі 
соціального забезпечення реалізується через поєднання державних, 
громадських, благодійних, професійних і волонтерських механізмів. Це 
особливо важливо для теми даної дипломної роботи, оскільки благодійні 
організації можуть бути залучені практично до всіх форм підтримки: від 
надання натуральної чи грошової допомоги до організації психологічної, 
реабілітаційної, освітньої, гуманітарної та супровідної підтримки. Їхня участь 
не скасовує відповідальності держави, але дозволяє зробити допомогу більш 
оперативною, адресною та гнучкою. 
Серед форм допомоги дітям важливе місце займає грошова підтримка. 
Вона забезпечує мінімальний матеріальний ресурс, необхідний для 
задоволення базових потреб дитини. ILO та UNICEF у спільній доповіді 
щодо універсального соціального захисту дітей підкреслюють значення 
дитячих і сімейних грошових виплат як одного з ключових інструментів 
зменшення дитячої бідності й досягнення Цілі сталого розвитку 1.3 щодо 
соціального захисту (ILO & UNICEF, 2019). Водночас міжнародний підхід 
наголошує, що грошові виплати мають бути частиною ширшої системи 
соціального захисту, яка включає доступ до послуг, підтримку сімей і захист 
дітей у кризових ситуаціях.  
Натуральна допомога є особливо значущою у випадках, коли дитина 
або сім’я потребує негайного забезпечення речами першої необхідності. До 
неї можна віднести продукти харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, 
медикаменти, дитяче харчування, шкільне приладдя, побутові речі, технічні 
  37 
 
засоби реабілітації. Така форма підтримки часто використовується у 
кризових ситуаціях, під час гуманітарних надзвичайних обставин, у роботі з 
малозабезпеченими сім’ями, внутрішньо переміщеними особами, дітьми з 
інвалідністю або дітьми, які постраждали від насильства чи втрати житла. 
Соціальні послуги становлять одну з найважливіших форм допомоги 
дітям, оскільки вони спрямовані не лише на задоволення поточної потреби, а 
й на подолання причин складних життєвих обставин. Соціальні послуги 
можуть включати консультування, інформування, догляд, соціальний 
супровід, представництво інтересів, соціальну профілактику, кризове 
втручання, соціальну адаптацію та реінтеграцію. Їхня особливість полягає в 
тому, що вони передбачають професійну взаємодію з дитиною, сім’єю та 
соціальним середовищем, а також можуть поєднуватися з іншими формами 
підтримки. Закон України «Про соціальні послуги» визначає цю сферу як 
спрямовану на профілактику, подолання або мінімізацію негативних 
наслідків складних життєвих обставин (Верховна Рада України, 2019).  
Психологічна допомога дітям набуває особливого значення у випадках 
травматичного досвіду, насильства, втрати близьких, вимушеного 
переміщення, булінгу, сімейних конфліктів або тривалого перебування у 
стресових умовах. Її метою є стабілізація емоційного стану дитини, 
подолання наслідків травматизації, формування безпечного простору, 
відновлення довіри до дорослих і підтримка здатності до навчання, 
комунікації та соціальної адаптації. У цьому аспекті допомога дитині 
повинна бути не тільки індивідуальною, а й сімейно орієнтованою, оскільки 
психологічний стан дитини значною мірою залежить від атмосфери в її 
найближчому середовищі. 
Медико-реабілітаційна допомога є необхідною для дітей з 
інвалідністю, хронічними захворюваннями, наслідками травм, порушеннями 
розвитку або особливими освітніми потребами. Її зміст охоплює лікування, 
профілактику, фізичну, психологічну та соціальну реабілітацію, забезпечення 
  38 
 
ліками, спеціальним харчуванням, технічними засобами реабілітації, а також 
підтримку батьків або законних представників. Така допомога має бути 
міждисциплінарною, оскільки потреби дитини з інвалідністю часто 
одночасно стосуються медицини, освіти, соціального захисту, 
психологічного супроводу та доступності середовища. 
Освітня допомога дітям є важливою складовою соціального 
забезпечення, оскільки освіта виступає не лише правом дитини, а й 
механізмом подолання соціальної нерівності. Вона може включати 
забезпечення доступу до навчання, інклюзивну підтримку, надання 
шкільного приладдя, цифрових пристроїв, додаткових занять, допомогу у 
подоланні освітніх втрат, підтримку дітей з особливими освітніми потребами. 
В умовах соціальної вразливості освітня допомога набуває особливого 
значення, адже саме через освіту дитина отримує ресурс для майбутньої 
самореалізації та соціальної мобільності. 
Правова допомога дітям спрямована на захист їхніх прав та інтересів у 
випадках насильства, експлуатації, порушення майнових чи житлових прав, 
сімейних спорів, втрати батьківського піклування, булінгу, дискримінації або 
конфлікту із законом. Її особливість полягає в тому, що дитина часто не може 
самостійно ініціювати правовий захист, а тому потребує представництва, 
супроводу та захисту з боку дорослих, фахівців і відповідних інституцій. 
Правова допомога є невід’ємною частиною соціального забезпечення, 
оскільки без захисту прав навіть матеріальна чи соціальна підтримка може 
залишатися недостатньою. 
Окрему роль відіграє гуманітарна допомога дітям, особливо в умовах 
воєнних дій, надзвичайних ситуацій, вимушеного переміщення, втрати житла 
або руйнування соціальної інфраструктури. Вона має переважно оперативний 
характер і спрямована на забезпечення базових потреб у безпеці, харчуванні, 
теплі, гігієні, медичній допомозі та тимчасовому розміщенні. Саме в цій 
сфері особливо помітною є роль благодійних організацій, які здатні швидко 
  39 
 
мобілізувати ресурси, працювати з конкретними випадками та доставляти 
допомогу туди, де державні механізми реагування можуть бути недостатньо 
швидкими або перевантаженими. 
Важливо підкреслити, що допомога дітям у системі соціального 
забезпечення повинна відповідати принципам доступності, адресності, 
своєчасності, безперервності, недискримінації, дотримання найкращих 
інтересів дитини та поваги до її гідності. Доступність означає, що дитина та її 
сім’я мають реальну можливість отримати допомогу незалежно від місця 
проживання, матеріального стану, стану здоров’я чи соціального статусу. 
Адресність передбачає відповідність допомоги конкретним потребам. 
Своєчасність означає надання підтримки до того, як проблема стане 
глибшою. Безперервність вимагає, щоб допомога не припинялася формально 
після одноразового втручання, якщо потреби дитини залишаються 
актуальними. 
У контексті теми дипломної роботи особливо важливо зазначити, що 
благодійні організації можуть виконувати в системі допомоги дітям кілька 
функцій. По-перше, ресурсну, оскільки вони залучають кошти, речі, 
обладнання, ліки, харчування та інші матеріальні ресурси. По-друге, 
сервісну, оскільки можуть організовувати соціальні, психологічні, 
реабілітаційні, освітні або гуманітарні програми. По-третє, посередницьку, 
оскільки допомагають дитині та сім’ї отримати доступ до установ, фахівців і 
послуг. По-четверте, адвокаційну, оскільки можуть порушувати питання 
захисту прав дітей, впливати на суспільну увагу та сприяти вдосконаленню 
соціальної політики. По-п’яте, інноваційну, оскільки благодійний сектор 
нерідко швидше апробує нові моделі допомоги, які згодом можуть бути 
інтегровані в ширшу систему соціального забезпечення. 
Таким чином, сутність допомоги дітям у системі соціального 
забезпечення полягає в комплексному забезпеченні їхніх базових, 
соціальних, психологічних, освітніх, медичних і правових потреб з метою 
  40 
 
захисту, розвитку та соціальної інтеграції. Її види охоплюють матеріальну, 
соціальну, медико-реабілітаційну, психологічну, освітню, правову, 
гуманітарну й організаційно-супровідну підтримку. Форми допомоги можуть 
бути грошовими, натуральними, сервісними, консультативними, кризовими, 
реабілітаційними та супровідними. Ефективність такої допомоги залежить 
від її адресності, своєчасності, міжсекторної координації та орієнтації на 
найкращі інтереси дитини. Саме тому благодійні організації, які здатні 
гнучко й оперативно реагувати на потреби дітей, посідають важливе місце в 
системі соціального забезпечення, доповнюючи державні механізми 
підтримки та посилюючи їхню практичну результативність. 
  
  41 
 
РОЗДІЛ 2. БЛАГОДІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ 
2.1. Поняття, ознаки та функції благодійних організацій 
Благодійні організації посідають особливе місце в сучасній системі 
соціального забезпечення, оскільки вони поєднують у собі ознаки інститутів 
громадянського суспільства, суб’єктів недержавної соціальної підтримки, 
організаторів гуманітарної допомоги та партнерів держави у реагуванні на 
соціальні ризики. Їхнє значення особливо зростає у сфері підтримки дітей, 
оскільки дитячі потреби часто потребують не лише нормативно визначеної 
державної допомоги, а й оперативної, адресної, гнучкої та індивідуалізованої 
підтримки. У цьому контексті благодійні організації можуть розглядатися не 
як другорядний або випадковий елемент соціальної допомоги, а як самостійні 
суб’єкти соціального забезпечення, діяльність яких спрямована на 
зменшення соціальної вразливості, подолання бідності, підтримку сімей з 
дітьми, захист прав дитини та створення умов для її розвитку. 
У правовому розумінні благодійна організація є юридично оформленим 
суб’єктом, діяльність якого має суспільно корисну, неприбуткову та цільову 
спрямованість. Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні 
організації» визначає благодійну діяльність як добровільну особисту або 
майнову допомогу, що надається для досягнення визначених законом цілей і 
не передбачає отримання прибутку чи винагороди благодійником. Благодійна 
організація, відповідно до цього Закону, є юридичною особою приватного 
права, у статутних документах якої благодійна діяльність визначена як 
основна мета функціонування (Верховна Рада України, 2012). Отже, у 
правовій природі благодійної організації поєднуються три ключові елементи: 
приватноправовий статус, неприбуткова спрямованість і суспільно корисна 
мета.  
Важливо підкреслити, що благодійна організація не є тотожною будь-
якій громадській ініціативі або волонтерському об’єднанню. Її специфіка 
  42 
 
полягає у наявності формалізованого правового статусу, визначених органів 
управління, установчих документів, системи звітності, майнової бази та 
офіційно закріпленої благодійної мети. На відміну від спонтанних актів 
допомоги, діяльність благодійної організації має організований, відносно 
сталий і програмний характер. Саме ця інституційна оформленість дозволяє 
благодійним організаціям не лише надавати разову підтримку, а й 
реалізовувати довгострокові соціальні програми, укладати договори, 
залучати донорів, співпрацювати з органами влади, громадами, закладами 
освіти, охорони здоров’я та соціальними службами. 
У теоретичному вимірі благодійні організації належать до ширшого 
кола неприбуткових організацій, або організацій «третього сектору». Л. 
Саламон та Г. Анхайєр, аналізуючи природу неприбуткового сектору, 
запропонували структурно-операційний підхід, відповідно до якого такі 
організації мають п’ять базових характеристик: формальну організованість, 
приватний характер, нерозподіл прибутку, самоврядування та добровільність 
участі (Salamon & Anheier, 1992). Цей підхід є методологічно важливим для 
розуміння благодійних організацій, оскільки дозволяє розглядати їх не лише 
як носіїв моральної ідеї допомоги, а як інституційно оформлених учасників 
соціальних відносин.  
Зазначені ознаки мають особливе значення для соціального 
забезпечення дітей. Формальна організованість забезпечує стабільність 
програм допомоги; приватноправовий характер дає змогу діяти гнучкіше, ніж 
державні структури; неприбутковість гарантує спрямування ресурсів на 
соціальну мету; самоврядування забезпечує автономність рішень; 
добровільність участі сприяє мобілізації громадської солідарності, 
волонтерської праці та приватних пожертв. У сукупності ці риси формують 
здатність благодійних організацій доповнювати державну систему 
соціального забезпечення, особливо у тих випадках, коли потреби дитини є 
  43 
 
індивідуальними, терміновими або виходять за межі стандартних державних 
процедур. 
Законодавство України визначає широке коло сфер благодійної 
діяльності, серед яких безпосередньо пов’язаними з підтримкою дітей є 
освіта, охорона здоров’я, допомога особам у складних життєвих обставинах, 
опіка і піклування, правова допомога, соціальний захист, соціальне 
забезпечення, соціальні послуги, подолання бідності, захист прав людини, 
розвиток територіальних громад та сприяння реалізації державних, 
регіональних і місцевих програм. Це засвідчує, що благодійні організації 
можуть діяти практично в усіх ключових напрямах, які стосуються 
забезпечення прав і потреб дітей (Верховна Рада України, 2012).  
У межах теми цієї дипломної роботи особливо важливим є те, що закон 
прямо відносить соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні 
послуги і подолання бідності до сфер благодійної діяльності. Це дозволяє 
науково обґрунтовано розглядати благодійні організації як суб’єктів 
соціального забезпечення, а не лише як джерело додаткової матеріальної 
допомоги. Благодійна організація може брати участь у підтримці дітей через 
фінансування лікування, забезпечення харчуванням, одягом, навчальними 
матеріалами, організацію психологічної допомоги, підтримку дітей з 
інвалідністю, допомогу дітям-сиротам, дітям із малозабезпечених сімей, 
дітям внутрішньо переміщених осіб та дітям, які постраждали від насильства 
або воєнних дій. 
Організаційно-правова форма благодійної організації також має 
значення для розуміння її діяльності. В Україні благодійна організація може 
створюватися як благодійне товариство, благодійна установа або 
благодійний фонд. Благодійне товариство передбачає участь кількох 
засновників і функціонує на підставі статуту; благодійна установа пов’язана з 
переданням активів для досягнення благодійних цілей; благодійний фонд є 
найпоширенішою формою, яка дає змогу акумулювати ресурси, 
  44 
 
реалізовувати програми та залучати донорську підтримку (Верховна Рада 
України, 2012). Для сфери соціального забезпечення дітей особливо 
значущими є благодійні фонди, оскільки саме вони найчастіше реалізують 
цільові програми допомоги дітям, сім’ям, закладам освіти, лікарням, 
реабілітаційним центрам і громадам.  
Ознаки благодійних організацій доцільно розглядати не лише з 
юридичної, а й із соціально-функціональної позиції. З юридичного боку 
благодійна організація має статус юридичної особи приватного права, 
установчі документи, органи управління, майно, визначену сферу діяльності 
та обов’язок звітування. Із соціальної позиції вона виступає механізмом 
мобілізації ресурсів суспільства для допомоги особам і групам, які 
перебувають у стані соціальної вразливості. Із функціональної позиції 
благодійна організація забезпечує зв’язок між благодійниками, 
бенефіціарами, державними установами, громадами та іншими суб’єктами 
соціальної підтримки. 
Узагальнені ознаки благодійних організацій як суб’єктів соціального 
забезпечення дітей подано в табл. 2.1. 
Таблиця 2.1  
Основні ознаки благодійних організацій як суб’єктів соціального 
забезпечення дітей 
Значення для соціального 
Ознака Зміст ознаки 
забезпечення дітей 
Забезпечує легальність діяльності, 
Благодійна організація діє як 
Правова можливість укладення договорів, 
юридична особа приватного права 
оформленість реалізації програм і співпраці з 
на підставі установчих документів 
іншими суб’єктами 
Метою діяльності не є отримання і Дозволяє спрямовувати залучені 
Неприбутковий 
розподіл прибутку між ресурси на потреби дітей, сімей і 
характер 
засновниками чи учасниками соціальних програм 
Діяльність спрямована на підтримку 
Суспільно Орієнтує допомогу на захист прав, 
бенефіціарів і розвиток визначених 
корисна мета добробут і розвиток дітей 
законом сфер 
Участь благодійників, донорів і Сприяє мобілізації громадської 
Добровільність 
волонтерів ґрунтується на солідарності та додаткових 
  45 
 
Значення для соціального 
Ознака Зміст ознаки 
забезпечення дітей 
добровільному волевиявленні ресурсів для дітей 
Підтримка може спрямовуватися на 
Адресність Дає змогу реагувати на 
конкретних дітей, сім’ї, заклади або 
допомоги індивідуальні потреби дитини 
громади 
Організація самостійно визначає Забезпечує гнучкість і 
Організаційна 
сфери, види, місце, строки та оперативність реагування на 
автономія 
бенефіціарів благодійної діяльності соціальні ризики 
Допомога може реалізовуватися 
Дозволяє переходити від разової 
Програмність через благодійні програми, проєкти, 
допомоги до системної підтримки 
діяльності акції, гранти та партнерські 
дітей 
ініціативи 
Організації подають звітність, а 
Підвищує довіру донорів, 
Підзвітність і інформація про доходи, витрати й 
бенефіціарів, державних органів і 
прозорість використання активів не є 
громадськості 
комерційною таємницею 
Джерело: систематизовано автором на основі Закону України «Про 
благодійну діяльність та благодійні організації», підходу Л. Саламона та Г. 
Анхайєра до визначення неприбуткового сектору. 
Як видно з табл. 2.1, благодійна організація має комплексну природу: 
вона одночасно є правовим, соціальним, організаційним і морально-
ціннісним явищем. Її діяльність ґрунтується не лише на емоційному бажанні 
допомогти, а й на правових процедурах, управлінських механізмах, 
фінансовій відповідальності та соціальній місії. Саме це відрізняє благодійні 
організації від стихійної допомоги або індивідуальної благодійності. 
Особливої уваги заслуговує ознака неприбутковості. Вона не означає 
відсутності фінансової діяльності, працівників, адміністративних витрат або 
управлінської структури. Неприбутковість означає, що отримані ресурси не 
розподіляються між засновниками чи пов’язаними особами, а мають бути 
спрямовані на досягнення статутної мети. Закон України «Про благодійну 
діяльність та благодійні організації» прямо визначає, що метою благодійних 
організацій не може бути одержання і розподіл прибутку між засновниками, 
членами органів управління, працівниками чи іншими пов’язаними особами 
(Верховна Рада України, 2012). Для соціального забезпечення дітей це має 
  46 
 
принципове значення, оскільки гарантує цільову орієнтацію діяльності на 
суспільну користь, а не на комерційний інтерес.  
Не менш важливою є ознака прозорості. Благодійна організація працює 
з ресурсами, які надаються їй на основі довіри. Тому суспільна легітимність 
такої організації значною мірою залежить від відкритості інформації про 
джерела надходжень, напрями витрат, бенефіціарів, результати програм і 
управлінські рішення. Українське законодавство передбачає обов’язок 
благодійних організацій подавати фінансову, статистичну та іншу звітність, а 
інформація про структуру доходів і витрат, а також умови використання 
активів для благодійної діяльності не є конфіденційною або комерційною 
таємницею (Верховна Рада України, 2012). У сфері допомоги дітям 
прозорість має ще більшу вагу, оскільки йдеться про підтримку соціально 
вразливої категорії населення та про етичну відповідальність перед дитиною, 
її сім’єю, донорами і суспільством.  
У науковій літературі благодійні організації розглядаються також як 
важливий елемент громадянського суспільства та соціального партнерства. 
А. Грищук підкреслює, що неприбуткові благодійні організації відіграють 
роль учасників правовідносин у сфері надання соціальних послуг, а сучасні 
умови вимагають партнерства й діалогу між публічною владою та 
неприбутковим сектором (Грищук, 2023). Такий підхід є важливим для 
дослідження соціального забезпечення дітей, оскільки потреби дитини рідко 
можуть бути задоволені одним суб’єктом. Вони потребують взаємодії 
соціальних служб, освітніх і медичних закладів, органів місцевого 
самоврядування, служб у справах дітей, благодійних організацій, волонтерів 
та сім’ї.  
З огляду на це благодійні організації можна визначити як інституційно 
оформлені неприбуткові суб’єкти громадянського суспільства, які на 
добровільних засадах акумулюють і спрямовують матеріальні, фінансові, 
організаційні, інформаційні та людські ресурси на підтримку бенефіціарів, 
  47 
 
зокрема дітей і сімей з дітьми, з метою захисту їхніх прав, подолання 
соціальної вразливості та сприяння розвитку. Таке визначення є ширшим за 
суто юридичне, оскільки враховує не лише статус організації, а і її соціальну 
функцію в системі забезпечення добробуту дитини. 
Функції благодійних організацій у системі соціального забезпечення 
дітей є багатовимірними. Вони не зводяться лише до надання коштів або 
речей. Благодійні організації можуть виконувати ресурсну, соціально-
сервісну, превентивну, реабілітаційну, посередницьку, адвокаційну, 
інформаційно-просвітницьку, інноваційну, гуманітарну та партнерську 
функції. Їхня функціональна специфіка полягає у здатності поєднувати різні 
види допомоги: матеріальну підтримку, соціальні послуги, психологічну 
допомогу, правовий супровід, освітні ініціативи, гуманітарне реагування, 
роботу з громадами та представництво інтересів вразливих груп. 
Ресурсна функція полягає в акумулюванні фінансових, матеріальних, 
людських та інформаційних ресурсів для підтримки дітей. Благодійні 
організації залучають пожертви, гранти, гуманітарну допомогу, волонтерську 
працю, експертні знання та партнерські можливості. У сфері соціального 
забезпечення дітей ця функція проявляється у зборі коштів на лікування, 
забезпеченні дітей харчуванням, одягом, засобами гігієни, навчальним 
приладдям, ліками, технічними засобами реабілітації, обладнанням для 
дитячих закладів або реабілітаційних центрів. 
Соціально-сервісна функція полягає в безпосередній участі 
благодійних організацій у наданні або організації соціальних послуг. 
Законодавство про соціальні послуги передбачає, що надавачем соціальних 
послуг може бути фізична або юридична особа незалежно від форми 
власності, якщо вона відповідає встановленим критеріям діяльності. Це 
створює правові передумови для включення благодійних організацій у 
систему надання соціальних послуг, зокрема дітям і сім’ям, які перебувають 
у складних життєвих обставинах (Верховна Рада України, 2019).  
  48 
 
Превентивна функція благодійних організацій пов’язана з 
попередженням поглиблення соціальних ризиків. У роботі з дітьми вона 
може проявлятися через раннє виявлення сімей у складних життєвих 
обставинах, підтримку батьків, профілактику соціального сирітства, 
запобігання насильству, освітнім втратам, бездоглядності, бідності та 
інституціалізації дітей. Така функція особливо важлива, оскільки допомога 
дитині має бути не лише реакцією на вже сформовану кризу, а й засобом 
недопущення її поглиблення. 
Реабілітаційна функція полягає у сприянні відновленню фізичного, 
психологічного, соціального або освітнього стану дитини. Благодійні 
організації можуть фінансувати лікування, організовувати психологічну 
підтримку, реабілітаційні програми, корекційні заняття, арттерапію, групи 
підтримки, програми для дітей, які пережили насильство, втрату, 
переміщення або інші травматичні події. У цьому сенсі благодійна допомога 
виходить за межі матеріальної підтримки й набуває характеру комплексного 
супроводу дитини. 
Посередницька функція полягає в тому, що благодійні організації 
допомагають дитині та сім’ї отримати доступ до необхідних ресурсів, 
установ і послуг. Вони можуть бути ланкою між бенефіціаром і державними 
органами, лікарнями, школами, центрами соціальних служб, правозахисними 
структурами, міжнародними донорами або волонтерськими мережами. 
Особливо значущою ця функція є для сімей, які не мають достатньої правової 
грамотності, соціальних зв’язків або ресурсів для самостійного звернення по 
допомогу. 
Адвокаційна функція передбачає захист прав та інтересів дітей на рівні 
суспільної уваги, місцевої політики, законодавчих ініціатив і практик 
соціальної роботи. Благодійні організації можуть порушувати питання 
доступу дітей до лікування, інклюзивної освіти, реабілітації, безпечного 
середовища, сімейних форм виховання, захисту від насильства, подолання 
  49 
 
дитячої бідності та підтримки дітей, які постраждали від війни. Така 
діяльність є важливою, оскільки соціальне забезпечення дітей потребує не 
лише надання допомоги окремим бенефіціарам, а й зміни умов, які 
породжують або посилюють дитячу вразливість. 
Інформаційно-просвітницька функція полягає у поширенні знань про 
права дитини, доступні види допомоги, соціальні послуги, профілактику 
насильства, інклюзію, відповідальне батьківство, можливості реабілітації та 
підтримки. У сфері соціального забезпечення дітей ця функція має особливе 
значення, оскільки багато сімей не отримують допомоги не через її повну 
відсутність, а через необізнаність щодо механізмів звернення, власних прав 
або доступних програм. 
Інноваційна функція благодійних організацій проявляється у здатності 
швидше, ніж державні структури, апробовувати нові моделі допомоги. Це 
можуть бути мобільні команди психосоціальної підтримки, кризові дитячі 
простори, програми наставництва, цифрові платформи допомоги, 
індивідуальні гранти для дітей, мультидисциплінарні команди, інтегровані 
сервіси для сімей із дітьми. А. Грищук зазначає, що перехід до нових 
способів надання соціальних послуг потребує реформування законодавства 
та визначення шляхів співпраці неприбуткових благодійних організацій із 
владними органами (Грищук, 2023). Це підтверджує значення благодійного 
сектору як простору соціальних інновацій і партнерських рішень.  
Гуманітарна функція особливо актуалізується в умовах надзвичайних 
ситуацій, збройних конфліктів, вимушеного переміщення, втрати житла, 
руйнування інфраструктури або різкого погіршення матеріального становища 
сімей. У таких ситуаціях благодійні організації можуть оперативно 
забезпечувати дітей продуктами харчування, водою, засобами гігієни, ліками, 
одягом, тимчасовим прихистком, психологічною допомогою та супроводом. 
Їхня перевага полягає у відносній мобільності, здатності швидко залучати 
ресурси й працювати з конкретними потребами дитини. 
  50 
 
Партнерська функція полягає у взаємодії благодійних організацій із 
державними органами, органами місцевого самоврядування, соціальними 
службами, закладами освіти, охорони здоров’я, міжнародними організаціями, 
бізнесом і волонтерами. У сфері соціального забезпечення дітей така 
взаємодія є необхідною, оскільки жоден суб’єкт не може самостійно 
забезпечити повний спектр потреб дитини. Грищук (2023) підкреслює, що 
сучасні умови потребують партнерства і діалогу між владою та 
неприбутковим сектором, а метою такого партнерства є забезпечення 
інтересів соціально незахищених груп.  
Функції благодійних організацій у системі соціального забезпечення 
дітей узагальнено в табл. 2.2. 
Таблиця 2.2 
Функції благодійних організацій у системі соціального 
забезпечення дітей 
Функція Зміст функції Прояв у сфері підтримки дітей 
Збір коштів на лікування, 
Акумулювання фінансових, 
забезпечення дітей речами, 
Ресурсна матеріальних, людських та 
харчуванням, ліками, засобами 
інформаційних ресурсів 
реабілітації 
Надання або організація Програми соціального супроводу, 
Соціально-
соціальних, психологічних, психологічна допомога, 
сервісна 
реабілітаційних, освітніх послуг реабілітаційні та освітні ініціативи 
Профілактика соціального 
Попередження поглиблення 
Превентивна сирітства, насильства, 
соціальних ризиків 
бездоглядності, освітніх втрат 
Відновлення фізичного, Реабілітація дітей з інвалідністю, 
Реабілітаційна психологічного, соціального або підтримка дітей після 
освітнього стану дитини травматичних подій 
Забезпечення зв’язку між 
Сприяння доступу до лікування, 
дитиною, сім’єю, державними 
Посередницька соціальних послуг, правової 
установами, громадами та 
допомоги, освітньої підтримки 
донорами 
Захист прав та інтересів дітей на Просування права дитини на 
Адвокаційна суспільному й управлінському освіту, лікування, сімейне 
рівнях виховання, захист від насильства 
Інформаційно- Поширення знань про права, Інформування сімей з дітьми про 
просвітницька послуги, програми допомоги та доступну підтримку, профілактичні 
  51 
 
Функція Зміст функції Прояв у сфері підтримки дітей 
механізми звернення кампанії 
Мобільні команди, кризові 
Апробація нових моделей 
Інноваційна простори, цифрові сервіси, 
соціальної допомоги 
програми наставництва 
Допомога дітям під час війни, 
Оперативне реагування на кризові 
Гуманітарна переміщення, втрати житла, 
та надзвичайні ситуації 
гуманітарних криз 
Координація діяльності з 
Спільні програми з громадами, 
державними, місцевими, 
Партнерська соціальними службами, школами, 
міжнародними та громадськими 
лікарнями, міжнародними фондами 
суб’єктами 
Джерело: розроблено автором на основі Закону України «Про 
благодійну діяльність та благодійні організації», Закону України «Про 
соціальні послуги», праць А. Грищук, Л. Саламона та Г. Анхайєра. 
Як видно з табл. 2.2, благодійні організації виконують у системі 
соціального забезпечення дітей не одну, а сукупність взаємопов’язаних 
функцій. Їхня роль не обмежується передачею матеріальної допомоги. Вони 
здатні виявляти потреби, залучати ресурси, організовувати послуги, 
супроводжувати дитину й сім’ю, представляти інтереси бенефіціарів, 
формувати суспільну увагу до проблем дітей і впливати на розвиток 
соціальної політики. 
Отже, благодійні організації як суб’єкти соціального забезпечення 
дітей є інституційно оформленими неприбутковими структурами, діяльність 
яких спрямована на підтримку суспільно значущих сфер, зокрема 
соціального захисту, соціального забезпечення, соціальних послуг, охорони 
здоров’я, освіти, опіки, піклування та правової допомоги. Їхніми основними 
ознаками є правова оформленість, неприбутковість, добровільність, 
суспільно корисна мета, адресність, автономність, програмність, підзвітність 
і здатність до партнерства. У сфері підтримки дітей благодійні організації 
виконують ресурсну, сервісну, превентивну, реабілітаційну, посередницьку, 
адвокаційну, інформаційну, інноваційну, гуманітарну та партнерську 
функції. Саме завдяки цим ознакам і функціям вони виступають важливими 
  52 
 
недержавними учасниками системи соціального забезпечення дітей, 
доповнюючи державні механізми допомоги та підвищуючи адресність, 
оперативність і комплексність соціальної підтримки. 
 
2.2. Основні напрями діяльності благодійних організацій щодо 
підтримки дітей 
Діяльність благодійних організацій щодо підтримки дітей має 
багатовимірний характер і охоплює широкий спектр соціальних, 
матеріальних, гуманітарних, освітніх, медичних, психологічних, 
реабілітаційних і правозахисних заходів. Така різноманітність напрямів 
зумовлена самою природою дитячої вразливості, яка, як було доведено в 
попередньому розділі, не обмежується лише матеріальною незабезпеченістю. 
Дитина може потребувати допомоги через бідність, інвалідність, втрату 
батьківського піклування, насильство, вимушене переміщення, травматичний 
досвід, освітні втрати, хворобу, соціальну ізоляцію або перебування сім’ї у 
складних життєвих обставинах. Саме тому благодійні організації у сфері 
підтримки дітей виконують не одну, а сукупність взаємопов’язаних функцій, 
спрямованих на захист, розвиток, реабілітацію та соціальну інтеграцію 
дитини. 
У правовому аспекті можливість діяльності благодійних організацій у 
сфері підтримки дітей випливає з положень Закону України «Про благодійну 
діяльність та благодійні організації», який серед сфер благодійної діяльності 
визначає освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, соціальне 
забезпечення, соціальні послуги, подолання бідності, опіку і піклування, 
правову допомогу, захист прав людини та основоположних свобод (Верховна 
Рада України, 2012). Отже, законодавче поле дозволяє благодійним 
організаціям діяти майже в усіх напрямах, які безпосередньо пов’язані із 
забезпеченням прав і потреб дітей.  
  53 
 
Водночас Закон України «Про соціальні послуги» визначає соціальні 
послуги як дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, їх 
подолання або мінімізацію негативних наслідків для осіб і сімей, які в них 
перебувають (Верховна Рада України, 2019). Це положення є важливим для 
розуміння діяльності благодійних організацій, оскільки їхня підтримка дітей 
не повинна зводитися лише до благодійних виплат чи передачі речей. Вона 
може набувати форми соціального супроводу, кризового втручання, 
психологічної допомоги, реабілітації, консультування, представництва 
інтересів і міжсекторної координації допомоги.  
Основні напрями діяльності благодійних організацій щодо підтримки 
дітей доцільно розглядати крізь призму потреб дитини. Якщо потреба є 
матеріальною, благодійна організація може надавати грошову чи натуральну 
допомогу. Якщо потреба пов’язана зі здоров’ям, актуальними стають 
медична, реабілітаційна та фармацевтична підтримка. Якщо дитина пережила 
насильство, втрату, війну або переміщення, особливого значення набуває 
психологічна й психосоціальна допомога. Якщо йдеться про дитину з 
малозабезпеченої сім’ї або дитину, яка втратила доступ до навчання, 
важливою стає освітня підтримка. Таким чином, напрями діяльності 
благодійних організацій формуються не абстрактно, а відповідно до 
конкретних соціальних ризиків і життєвих обставин дітей. 
Першим і найбільш традиційним напрямом діяльності благодійних 
організацій є матеріальна та натуральна допомога дітям і сім’ям з дітьми. 
Вона охоплює забезпечення продуктами харчування, одягом, взуттям, 
засобами гігієни, дитячим харчуванням, шкільним приладдям, побутовими 
речами, ліками, технічними засобами реабілітації, а також надання цільової 
фінансової підтримки. Такий напрям є особливо важливим для дітей із 
малозабезпечених сімей, внутрішньо переміщених сімей, багатодітних родин, 
сімей, які втратили житло або дохід, а також дітей, які постраждали від 
надзвичайних ситуацій. 
  54 
 
Матеріальна допомога має важливе компенсаторне значення, оскільки 
дозволяє швидко зменшити гостроту соціальної проблеми. Проте в 
сучасному науковому підході її не можна розглядати як самодостатню форму 
підтримки. UNICEF у своїй концепції соціального захисту, чутливого до 
потреб дитини, підкреслює, що соціальний захист має не лише реагувати на 
бідність, а й запобігати вразливості, соціальному виключенню та обмеженню 
доступу дітей до послуг і можливостей розвитку (UNICEF, 2019). Отже, 
матеріальна допомога є необхідною, але вона повинна поєднуватися з 
іншими формами соціального забезпечення.  
Другим важливим напрямом є медична та реабілітаційна підтримка 
дітей. Благодійні організації часто залучають ресурси для лікування дітей із 
тяжкими або рідкісними захворюваннями, фінансування операцій, закупівлі 
ліків, медичного обладнання, засобів догляду, реабілітаційних послуг і 
технічних засобів реабілітації. Цей напрям особливо значущий для дітей з 
інвалідністю, дітей із хронічними захворюваннями, онкологічними 
діагнозами, порушеннями розвитку або наслідками травматичних подій. У 
таких випадках благодійна допомога часто виконує роль додаткового 
ресурсу, який доповнює державні гарантії та дозволяє дитині отримати 
необхідну підтримку швидше або в повнішому обсязі. 
Медико-реабілітаційна діяльність благодійних організацій має не лише 
лікувальний, а й соціальний зміст. Вона спрямована на покращення якості 
життя дитини, розширення її функціональних можливостей, підтримку сім’ї, 
зменшення ізоляції та сприяння соціальній інтеграції. Для дитини з 
інвалідністю або тяжким захворюванням важливими є не тільки медичні 
процедури, а й доступність середовища, інклюзивна освіта, психологічна 
підтримка батьків, соціальний супровід і можливість брати участь у житті 
громади. Тому реабілітаційний напрям діяльності благодійних організацій 
має міждисциплінарний характер. 
  55 
 
Третім напрямом є психологічна та психосоціальна підтримка дітей. Її 
значення особливо зростає в умовах воєнних дій, вимушеного переміщення, 
втрати близьких, насильства, булінгу, сімейних криз, хвороби або тривалого 
перебування дитини в нестабільному середовищі. Психосоціальна підтримка 
спрямована на відновлення емоційної безпеки, розвиток стресостійкості, 
подолання травматичного досвіду, підтримку комунікативних навичок, 
соціальної адаптації та довіри до дорослих. 
У практичній площині цей напрям може реалізовуватися через 
індивідуальні консультації психологів, групові заняття, арттерапію, ігрові 
методики, дитячі дружні простори, кризові кімнати, мобільні команди 
підтримки, програми для батьків і дітей. Save the Children, наприклад, у своїх 
програмах в Україні акцентує увагу на захисті дітей через індивідуальне 
ведення випадку, дитячі простори та послуги на рівні громад, а також на 
психічному здоров’ї дітей, які пережили бомбардування, переміщення й 
втрату близьких (Save the Children, 2025).  
Четвертим напрямом є освітня підтримка дітей. Освіта є не лише 
базовим правом дитини, а й одним із найважливіших механізмів подолання 
соціальної нерівності. Благодійні організації можуть підтримувати дітей 
через забезпечення шкільним приладдям, гаджетами для дистанційного 
навчання, оплату додаткових занять, організацію неформальної освіти, 
подолання освітніх втрат, створення безпечних навчальних просторів, 
підтримку інклюзивного навчання та розвиток навичок соціально-емоційного 
навчання. 
Освітній напрям особливо важливий для дітей із малозабезпечених 
сімей, дітей внутрішньо переміщених осіб, дітей у сільських і віддалених 
громадах, дітей з інвалідністю, дітей із особливими освітніми потребами та 
дітей, чиє навчання було перерване через війну або сімейні обставини. Caritas 
Ukraine серед напрямів роботи з дітьми визначає створення безпечного, 
інклюзивного й підтримувального середовища для дітей, постраждалих від 
  56 
 
війни, надання послуг соціально-емоційного навчання, психосоціальної 
підтримки, навчання з безпеки дітей, а також підтримку неформальної освіти 
й подолання освітніх втрат (Caritas Ukraine, n.d.).  
П’ятим напрямом є захист дітей від насильства, експлуатації, 
занедбаності та порушення прав. Благодійні організації можуть брати участь 
у виявленні випадків насильства, інформуванні дітей і батьків про права, 
організації кризової допомоги, правовому консультуванні, перенаправленні 
до служб у справах дітей, поліції, центрів соціальних служб, медичних і 
психологічних фахівців. У межах цього напряму особливо важливими є 
конфіденційність, дотримання найкращих інтересів дитини, недопущення 
повторної травматизації та міжвідомча взаємодія. 
Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства 
як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і пов’язує її із 
забезпеченням реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, 
соціальний захист, всебічний розвиток і виховання в сімейному оточенні 
(Верховна Рада України, 2001). Саме тому діяльність благодійних організацій 
у сфері захисту дітей має розглядатися не як факультативна допомога, а як 
важливий елемент ширшої системи гарантування прав дитини.  
Шостим напрямом є підтримка дітей-сиріт, дітей, позбавлених 
батьківського піклування, та дітей, які перебувають у ризику 
інституціалізації. Благодійні організації можуть сприяти розвитку сімейних 
форм виховання, підтримувати прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного 
типу, опікунські родини, наставницькі програми, підготовку дітей до 
самостійного життя, соціальний супровід випускників інтернатних закладів. 
Особливо важливо, що сучасний підхід до підтримки таких дітей поступово 
зміщується від інституційного утримання до сімейно орієнтованої моделі 
допомоги. 
Кияниця та Петрочко (2017) наголошують, що робота з вразливими 
дітьми та сім’ями має ґрунтуватися на сімейно орієнтованому підході, оцінці 
  57 
 
потреб, партнерстві, командній роботі та інтеграції послуг. Це означає, що 
підтримка дитини не повинна обмежуватися забезпеченням місця 
проживання чи матеріальної допомоги. Вона має включати роботу із 
сімейним середовищем, розвиток батьківського потенціалу, профілактику 
вилучення дитини з родини, супровід альтернативних форм виховання і 
створення умов для стабільної соціалізації дитини. 
Сьомим напрямом є допомога дітям з інвалідністю та дітям з 
особливими освітніми потребами. У цьому напрямі благодійні організації 
можуть надавати матеріальну допомогу, оплачувати реабілітаційні послуги, 
забезпечувати технічними засобами реабілітації, підтримувати інклюзивні 
освітні практики, навчати батьків, створювати доступні простори, 
фінансувати корекційні заняття, логопедичну, психологічну та фізичну 
реабілітацію. Важливо, що така підтримка має бути спрямована не лише на 
дитину, а й на її сім’ю, оскільки саме сім’я часто несе основне навантаження 
з догляду, організації лікування, навчання та соціальної інтеграції. 
Восьмим напрямом є гуманітарна допомога дітям у кризових і 
надзвичайних ситуаціях. У контексті України цей напрям набув особливої 
актуальності внаслідок повномасштабної війни, вимушеного переміщення 
населення, руйнування житла, шкіл, лікарень, соціальної інфраструктури та 
погіршення доступу до базових послуг. Гуманітарна діяльність благодійних 
організацій може включати евакуацію, тимчасове розміщення, забезпечення 
їжею, водою, ліками, засобами гігієни, теплим одягом, психологічною 
допомогою, дитячими просторами та підтримкою навчання. 
Гуманітарний напрям відрізняється високою оперативністю і 
практичною спрямованістю. Якщо державні механізми часто діють через 
адміністративні процедури, то благодійні організації можуть швидше 
мобілізувати ресурси, працювати з локальними потребами та надавати 
допомогу безпосередньо в громадах. За даними UNICEF щодо гуманітарного 
реагування в Україні, у 2025 році особливого значення набувають оновлення 
  58 
 
інформації про потреби дітей, реагування на кризові ситуації, психосоціальна 
підтримка, грошова допомога та взаємодія з партнерами громадянського 
суспільства (UNICEF, 2025).  
Дев’ятим напрямом є підтримка сімей з дітьми, які перебувають у 
складних життєвих обставинах. Цей напрям є особливо важливим, оскільки 
дитяча вразливість часто виникає не ізольовано, а внаслідок кризи сімейного 
середовища. Благодійні організації можуть надавати сім’ям консультації, 
матеріальну допомогу, психологічну підтримку, допомогу у 
працевлаштуванні батьків, юридичний супровід, посередництво у взаємодії з 
органами влади, соціальний супровід, підтримку відповідального батьківства 
та профілактику вилучення дитини із сім’ї. 
Яригіна (2016) підкреслює, що соціальне забезпечення сімей з дітьми 
має комплексний характер і повинно враховувати взаємозв’язок потреб 
дитини та сім’ї. Такий підхід є важливим для діяльності благодійних 
організацій, оскільки підтримка лише дитини без роботи з її сімейним 
середовищем може мати короткостроковий ефект. Натомість допомога сім’ї 
як первинному середовищу розвитку дитини створює передумови для 
стабільнішого результату. 
Десятим напрямом є правова, інформаційна та просвітницька 
діяльність. Благодійні організації можуть інформувати дітей, батьків і 
громади про права дитини, доступні види допомоги, соціальні послуги, 
можливості лікування, освіти, реабілітації, захисту від насильства, 
оформлення документів, отримання статусів або соціальних виплат. Такий 
напрям має велике значення, оскільки частина сімей не користується 
доступною допомогою не через її відсутність, а через необізнаність, страх 
перед інституціями, брак цифрових навичок, правову неграмотність або 
соціальну ізоляцію. 
Одинадцятим напрямом є адвокація інтересів дітей і вплив на 
соціальну політику. Благодійні організації можуть привертати увагу 
  59 
 
суспільства до проблем дітей, ініціювати зміни у місцевих програмах, брати 
участь у робочих групах, готувати аналітичні матеріали, підтримувати 
кампанії щодо захисту прав дітей, інклюзії, деінституціалізації, психічного 
здоров’я, протидії насильству, підтримки дітей з інвалідністю та дітей, які 
постраждали від війни. Цей напрям є важливим, оскільки благодійна 
діяльність не повинна обмежуватися подоланням наслідків соціальних 
проблем; вона може також впливати на причини, що породжують дитячу 
вразливість. 
Узагальнені напрями діяльності благодійних організацій щодо 
підтримки дітей подано в табл. 2.3. 
Таблиця 2.3 
Основні напрями діяльності благодійних організацій щодо 
підтримки дітей 
Категорії дітей, для яких напрям 
Напрям діяльності Зміст діяльності 
є особливо актуальним 
Надання коштів, продуктів, Діти з малозабезпечених, 
Матеріальна та одягу, засобів гігієни, багатодітних, внутрішньо 
натуральна допомога шкільного приладдя, ліків, переміщених сімей; діти у 
речей першої необхідності кризових ситуаціях 
Медична та Фінансування лікування, Діти з інвалідністю, тяжкими 
реабілітаційна операцій, ліків, реабілітації, захворюваннями, травмами, 
підтримка технічних засобів реабілітації порушеннями розвитку 
Консультації психологів, 
Психологічна та Діти, які пережили насильство, 
кризове втручання, групи 
психосоціальна війну, втрату, переміщення, 
підтримки, арттерапія, дитячі 
підтримка травматичні події 
простори 
Забезпечення навчальними Діти ВПО, діти з бідних сімей, 
матеріалами, гаджетами, діти з особливими освітніми 
Освітня підтримка 
неформальна освіта, подолання потребами, діти в громадах з 
освітніх втрат обмеженим доступом до освіти 
Правова допомога, 
перенаправлення, Діти, які постраждали від 
Захист прав дитини представництво інтересів, насильства, занедбаності, 
захист від насильства та дискримінації, порушення прав 
експлуатації 
Підтримка дітей-сиріт Допомога сімейним формам Діти-сироти, діти, позбавлені 
і дітей без виховання, наставництво, батьківського піклування, 
батьківського підготовка до самостійного випускники інституційних 
  60 
 
Категорії дітей, для яких напрям 
Напрям діяльності Зміст діяльності 
є особливо актуальним 
піклування життя закладів 
Реабілітація, інклюзивна 
Підтримка дітей з Діти з інвалідністю та особливими 
підтримка, допомога сім’ям, 
інвалідністю освітніми потребами 
доступне середовище 
Евакуація, тимчасове Діти, які постраждали від війни, 
Гуманітарне 
розміщення, їжа, вода, засоби надзвичайних ситуацій, втрати 
реагування 
гігієни, кризова допомога житла 
Соціальний супровід, 
Сім’ї у складних життєвих 
Підтримка сімей з консультації, допомога 
обставинах, сім’ї з ризиком 
дітьми батькам, профілактика 
вилучення дитини 
сімейної кризи 
Інформування про права, 
Інформаційно-
послуги, програми, Діти, батьки, громади, фахівці 
просвітницька 
профілактика насильства, соціальної сфери 
діяльність 
підвищення обізнаності 
Представлення інтересів дітей, Вразливі категорії дітей, права 
Адвокація вплив на соціальну політику, яких потребують системного 
суспільні кампанії захисту 
Джерело: систематизовано автором на основі положень законів 
України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про 
соціальні послуги», «Про охорону дитинства», а також підходів UNICEF, 
Save the Children, Caritas Ukraine, З. Кияниці, Ж. Петрочко та Є. Яригіної. 
Як видно з табл. 2.3, діяльність благодійних організацій щодо 
підтримки дітей охоплює як базові матеріальні потреби, так і складні 
соціальні, психологічні, освітні та правові аспекти. Саме ця 
багатовекторність дозволяє благодійному сектору бути важливим 
доповненням до державної системи соціального забезпечення. Благодійні 
організації можуть діяти там, де державна допомога є недостатньо швидкою, 
надто формалізованою або не враховує індивідуальних особливостей 
конкретної дитини. 
Водночас важливо підкреслити, що напрями діяльності благодійних 
організацій не існують ізольовано. У реальній практиці вони часто 
поєднуються. Наприклад, дитина, яка постраждала від війни, може одночасно 
потребувати гуманітарної допомоги, психологічної підтримки, доступу до 
  61 
 
навчання, медичного супроводу й соціальної адаптації. Дитина з інвалідністю 
може потребувати не лише реабілітації, а й освітньої інклюзії, правового 
захисту, допомоги батькам і матеріальної підтримки. Саме тому найбільш 
ефективною є не фрагментарна, а комплексна модель благодійної підтримки. 
Комплексність діяльності благодійних організацій передбачає, що 
допомога має будуватися навколо конкретної життєвої ситуації дитини. У 
цьому сенсі важливою стає технологія оцінки потреб, соціального супроводу 
та ведення випадку. Кияниця та Петрочко (2017) розглядають оцінку потреб 
дитини й сім’ї як ключову умову якісної соціальної роботи, оскільки саме 
вона дозволяє визначити не лише очевидні проблеми, а й глибинні чинники 
сімейної або соціальної кризи. Для благодійних організацій це означає 
необхідність переходу від логіки «разової допомоги» до логіки 
індивідуалізованої підтримки. 
Співвідношення основних соціальних ризиків дітей і можливих 
напрямів діяльності благодійних організацій подано в табл. 2.4. 
Таблиця 2.4  
Соціальні ризики дітей і відповідні напрями діяльності 
благодійних організацій 
Соціальний ризик Можливі напрями діяльності 
Очікуваний соціальний ефект 
або потреба дитини благодійних організацій 
Зменшення гостроти 
Бідність і матеріальна Грошова, натуральна, гуманітарна 
матеріальної кризи, 
депривація допомога; підтримка сім’ї 
забезпечення базових потреб 
Освітні програми, забезпечення Відновлення навчання, 
Втрата доступу до 
гаджетами, навчальними подолання освітніх втрат, 
освіти 
матеріалами, неформальна освіта підвищення шансів на розвиток 
Медична, реабілітаційна, Покращення якості життя, 
Інвалідність або 
інклюзивна підтримка; допомога соціальна інтеграція, зниження 
хронічна хвороба 
батькам навантаження на сім’ю 
Правова допомога, кризове 
Насильство, 
втручання, психологічна Захист прав дитини, безпека, 
занедбаність, 
підтримка, перенаправлення до відновлення емоційного стану 
експлуатація 
служб 
Втрата батьківського Підтримка сімейних форм Зменшення ризику 
піклування виховання, наставництво, інституціалізації, підготовка до 
  62 
 
Соціальний ризик Можливі напрями діяльності 
Очікуваний соціальний ефект 
або потреба дитини благодійних організацій 
соціальний супровід самостійного життя 
Гуманітарна допомога, Адаптація до нового 
Вимушене 
психологічна підтримка, освітні середовища, стабілізація 
переміщення 
та інтеграційні програми життєвої ситуації 
Психосоціальна допомога, Відновлення відчуття безпеки, 
Психологічна 
групові заняття, арттерапія, зниження тривожності, 
травматизація 
дитячі простори соціальна адаптація 
Недостатня Підвищення доступу до 
Інформаційна, просвітницька, 
обізнаність сім’ї про допомоги, активізація ресурсів 
консультаційна діяльність 
права та послуги сім’ї 
Адвокація, моніторинг, участь у 
Системне порушення Посилення захисту прав дітей 
формуванні політик, суспільні 
прав дітей на рівні громади й держави 
кампанії 
Джерело: розроблено автором на основі аналізу наукових підходів до 
соціального забезпечення дітей, законодавства України та практик 
діяльності благодійних і міжнародних гуманітарних організацій. 
Дані табл. 2.4 підтверджують, що благодійні організації можуть 
виконувати як реактивну, так і превентивну роль. Реактивна роль полягає у 
реагуванні на вже наявну проблему: хворобу, бідність, втрату житла, 
насильство, переміщення або іншу кризу. Превентивна роль полягає у 
запобіганні поглибленню соціальних ризиків: підтримці сімей до моменту 
вилучення дитини, профілактиці насильства, недопущенні освітніх втрат, 
формуванні безпечного середовища, ранньому виявленні потреб і 
своєчасному перенаправленні до фахівців. 
Особливе значення має взаємозв’язок благодійної діяльності з 
місцевою громадою. Дитина живе не в абстрактній системі соціального 
забезпечення, а в конкретному соціальному середовищі: сім’ї, школі, громаді, 
медичній системі, мережі соціальних послуг. Тому ефективність благодійної 
допомоги залежить від того, наскільки вона інтегрована в місцеві механізми 
підтримки. Благодійні організації можуть допомагати громадам створювати 
дитячі простори, підтримувати соціальні служби, навчати фахівців, 
забезпечувати обладнання для шкіл і реабілітаційних центрів, організовувати 
  63 
 
мобільні команди, підтримувати дітей у віддалених або постраждалих 
громадах. 
У цьому контексті діяльність благодійних організацій має 
партнерський характер. Вони можуть співпрацювати з органами місцевого 
самоврядування, службами у справах дітей, центрами соціальних служб, 
закладами освіти, охорони здоров’я, поліцією, центрами безоплатної 
правової допомоги, міжнародними організаціями та волонтерськими 
ініціативами. Саме партнерство дає змогу уникнути дублювання допомоги, 
підвищити адресність підтримки, забезпечити обмін інформацією та 
створити для дитини більш цілісну систему захисту. 
Водночас необхідно враховувати, що діяльність благодійних 
організацій має певні обмеження. Вони не можуть і не повинні замінювати 
державу у виконанні її соціальних зобов’язань перед дітьми. Їхня роль 
полягає у доповненні, посиленні, гнучкому розширенні та інноваційному 
розвитку системи соціального забезпечення. Якщо благодійна допомога 
починає компенсувати системну неспроможність державних механізмів, 
виникає ризик перекладання публічної відповідальності на недержавний 
сектор. Тому оптимальною є модель, у якій благодійні організації діють у 
партнерстві з державними й місцевими інституціями, але не підміняють їх. 
Отже, основні напрями діяльності благодійних організацій щодо 
підтримки дітей охоплюють матеріальну, медичну, реабілітаційну, 
психологічну, освітню, правову, гуманітарну, інформаційну, адвокаційну та 
сімейно орієнтовану допомогу. Їхня специфіка полягає в адресності, 
оперативності, гнучкості та здатності реагувати на індивідуальні потреби 
дитини. Найбільш ефективною є така модель діяльності благодійних 
організацій, яка поєднує швидке реагування на кризу з довгостроковою 
підтримкою розвитку дитини, її сім’ї та громади. Саме тому благодійні 
організації виступають важливими недержавними суб’єктами соціального 
  64 
 
забезпечення дітей, здатними не лише надавати допомогу, а й посилювати 
соціальну стійкість сімей, громад і всієї системи захисту дитинства. 
 
 
2.3. Форми участі благодійних організацій у соціальному 
забезпеченні дітей 
Участь благодійних організацій у соціальному забезпеченні дітей може 
реалізовуватися в різних формах, що зумовлено багатофункціональною 
природою благодійного сектору та різноманітністю потреб дітей як соціально 
вразливої категорії населення. Якщо напрями діяльності благодійних 
організацій визначають, у яких сферах вони підтримують дітей, то форми 
участі відображають, яким саме способом ця підтримка здійснюється. Ідеться 
про конкретні організаційні, правові, фінансові, сервісні, партнерські та 
комунікаційні механізми, через які благодійні організації включаються в 
систему соціального забезпечення дітей. 
У правовому аспекті форми участі благодійних організацій 
ґрунтуються на законодавчо визначених видах благодійної діяльності. Закон 
України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» передбачає, 
що благодійники можуть здійснювати благодійну діяльність через 
безоплатну передачу коштів, майна та майнових прав, безоплатне надання 
послуг і виконання робіт, спільну благодійну діяльність, публічний збір 
пожертв, благодійні аукціони, конкурси та інші заходи. Окремо закон 
визначає благодійну програму як комплекс благодійних заходів у 
відповідних сферах діяльності, що є важливим для розуміння системної, а не 
лише разової участі благодійних організацій у підтримці дітей (Верховна 
Рада України, 2012).  
Отже, благодійні організації можуть брати участь у соціальному 
забезпеченні дітей як через безпосереднє надання допомоги дитині або сім’ї, 
так і через підтримку закладів, громад, соціальних служб, освітніх установ, 
  65 
 
медичних організацій, реабілітаційних центрів або інших суб’єктів, які 
працюють з дітьми. Така участь може мати індивідуальний, груповий або 
інституційний характер. Індивідуальна форма передбачає допомогу 
конкретній дитині чи сім’ї; групова — підтримку певної категорії дітей; 
інституційна — розвиток послуг, програм, просторів або організаційної 
спроможності установ, які забезпечують права та потреби дітей. 
Першою і найбільш поширеною формою участі благодійних 
організацій є надання благодійної допомоги у грошовій або натуральній 
формі. Вона може включати цільові виплати, оплату лікування, закупівлю 
медикаментів, продуктів харчування, одягу, засобів гігієни, навчального 
приладдя, технічних засобів реабілітації, обладнання для дитячих закладів 
або речей першої необхідності. Така форма участі має важливе значення у 
випадках, коли дитина або сім’я потребує швидкої підтримки, а державні 
механізми є недостатньо оперативними, надмірно формалізованими або не 
покривають конкретної потреби. 
Водночас грошова й натуральна допомога не повинна розглядатися як 
єдина або головна форма участі благодійних організацій. Її значення полягає 
в оперативному зменшенні гостроти проблеми, але не завжди — у подоланні 
її причин. Наприклад, передача продуктових наборів малозабезпеченій сім’ї 
може тимчасово полегшити її становище, але не вирішує проблеми 
безробіття батьків, психологічної кризи, домашнього насильства чи освітніх 
втрат дитини. Саме тому сучасний підхід до благодійної участі потребує 
переходу від моделі разової допомоги до моделі комплексної підтримки 
дитини та сім’ї. 
Другою формою є реалізація благодійних програм і проєктів, 
спрямованих на підтримку дітей. На відміну від одноразової допомоги, 
благодійна програма має визначену мету, цільову групу, ресурси, строки, 
очікувані результати та механізми оцінювання. У межах таких програм 
можуть реалізовуватися напрями психологічної підтримки, освітньої 
  66 
 
допомоги, реабілітації, соціального супроводу, профілактики насильства, 
підтримки дітей з інвалідністю, допомоги сім’ям у складних життєвих 
обставинах, створення дитячих просторів або розвитку соціальних послуг у 
громадах. 
Програмна форма участі є особливо важливою для соціального 
забезпечення дітей, оскільки дитячі потреби здебільшого мають не 
фрагментарний, а тривалий характер. Дитина, яка перебуває у складних 
життєвих обставинах, може потребувати не одноразової передачі речей, а 
послідовної підтримки: оцінки потреб, психологічної допомоги, відновлення 
навчання, роботи з батьками, медичного супроводу, соціальної адаптації та 
моніторингу результатів. Саме тому благодійні програми дозволяють 
поєднувати різні види допомоги в межах єдиної логіки підтримки. 
Третьою формою участі є надання або організація соціальних послуг 
дітям і сім’ям з дітьми. Ця форма є принципово важливою, оскільки 
переводить благодійну організацію з позиції «донора допомоги» у позицію 
потенційного або фактичного суб’єкта системи соціального забезпечення. 
Законодавство про соціальні послуги передбачає, що надавачем соціальних 
послуг може бути фізична або юридична особа незалежно від форми 
власності, якщо її діяльність відповідає встановленим критеріям. Це 
відкриває можливість для благодійних організацій брати участь у наданні 
соціальних послуг на професійній основі (Верховна Рада України, 2019).  
У сфері підтримки дітей соціальні послуги можуть включати 
консультування, інформування, соціальний супровід сімей, кризове 
втручання, денний догляд, соціальну адаптацію, психологічну підтримку, 
представництво інтересів, профілактику насильства, підтримку дітей з 
інвалідністю, роботу з сім’ями у складних життєвих обставинах. Важливо, 
що надавачі соціальних послуг зобов’язані оцінювати потреби особи або 
сім’ї, інформувати про зміст і порядок отримання послуг, дотримуватися 
  67 
 
державних стандартів, не розголошувати персональну інформацію та сприяти 
моніторингу якості послуг (Верховна Рада України, 2019).  
Четвертою формою є соціальний супровід і ведення випадку. Ця форма 
участі є особливо значущою для дітей, які перебувають у складних життєвих 
обставинах, оскільки їхні проблеми часто є комплексними й потребують 
залучення кількох суб’єктів одночасно. Соціальний супровід передбачає не 
лише надання окремої послуги, а тривалу організацію допомоги: виявлення 
проблеми, оцінювання потреб дитини та сім’ї, визначення ресурсів, 
складання плану підтримки, координацію дій фахівців, моніторинг змін і 
коригування втручання. 
Кияниця та Петрочко (2017) наголошують, що сучасна соціальна 
робота з вразливими сім’ями та дітьми має базуватися на оцінці потреб, 
сімейно орієнтованому підході, партнерстві, інтеграції послуг і командній 
роботі. Саме ці засади роблять соціальний супровід однією з найбільш 
ефективних форм участі благодійних організацій у підтримці дітей. 
Благодійна організація в такому випадку не лише передає ресурс, а 
допомагає дитині та сім’ї пройти шлях від кризового стану до більш 
стабільної життєвої ситуації. 
П’ятою формою участі є партнерство з державними органами, 
органами місцевого самоврядування та соціальними службами. Участь 
благодійних організацій у соціальному забезпеченні дітей є найбільш 
результативною тоді, коли вона інтегрована у ширшу систему підтримки. 
Дитина може одночасно потребувати допомоги служби у справах дітей, 
центру соціальних служб, закладу освіти, медичного закладу, психолога, 
юриста, органу соціального захисту, благодійної організації та громади. Тому 
партнерська форма участі дозволяє уникнути дублювання допомоги, 
забезпечити перенаправлення, розподіл відповідальності та комплексність 
реагування. 
  68 
 
Сучасні підходи до розвитку соціального захисту дітей в Україні дедалі 
більше орієнтуються на підтримку в громаді, сімейно орієнтований догляд і 
потребоорієнтовані соціальні послуги. Міністерство соціальної політики та 
UNICEF у 2025 році серед ключових напрямів співпраці визначали розвиток 
соціальних послуг у громадах, підтримку сімейних форм догляду, послуги 
для дітей з інвалідністю, цифровізацію соціального сектору, захист 
евакуйованих дітей і фінансову допомогу вразливим сім’ям (Міністерство 
соціальної політики України & UNICEF, 2025).  
Шостою формою участі є соціальне замовлення, тобто залучення 
надавачів соціальних послуг до виконання певних соціальних завдань за 
рахунок бюджетних коштів. Законодавство про соціальні послуги 
передбачає, що надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення 
здійснюється відповідно до державного стандарту, а залучення надавачів 
відбувається через конкурс на надання соціальних послуг за бюджетні 
кошти. Такий механізм є важливим для благодійних організацій, оскільки 
дозволяє їм не лише використовувати власні або донорські ресурси, а й бути 
включеними у публічну систему забезпечення соціальних послуг (Верховна 
Рада України, 2019).  
Для соціального забезпечення дітей соціальне замовлення має значний 
потенціал. Воно може застосовуватися у випадках, коли громада має потребу 
в певній соціальній послузі, але не має достатньої комунальної 
інфраструктури або спеціалістів для її надання. Благодійна організація, яка 
має досвід роботи з дітьми, фахівців, методики та довіру громади, може 
надавати такі послуги на конкурсних засадах. Водночас ця форма потребує 
чітких стандартів, прозорого фінансування, моніторингу якості та 
недопущення формального перекладання відповідальності держави на 
недержавний сектор. 
Сьомою формою участі є гуманітарне реагування та кризова допомога. 
Вона набуває особливого значення в умовах воєнних дій, надзвичайних 
  69 
 
ситуацій, вимушеного переміщення, руйнування житла, шкіл, лікарень, 
соціальної інфраструктури та втрати сім’ями джерел доходу. Благодійні 
організації можуть забезпечувати дітей їжею, водою, одягом, ліками, 
засобами гігієни, тимчасовим прихистком, евакуаційною підтримкою, 
психологічною допомогою та доступом до безпечних просторів. 
UNICEF у програмних пріоритетах для України на 2025 рік 
виокремлює напрями, пов’язані зі здоров’ям і харчуванням дітей, навчанням і 
розвитком навичок, психічним здоров’ям і психосоціальною підтримкою, а 
також водою, санітарією та кліматичною стійкістю. Це підтверджує, що 
сучасна підтримка дітей у кризових умовах має бути комплексною й 
охоплювати не лише виживання, а й розвиток, освіту, психічне здоров’я та 
безпеку (UNICEF, 2025).  
Восьмою формою є створення безпечних, освітніх, реабілітаційних і 
психосоціальних просторів для дітей. Такі простори можуть функціонувати в 
громадах, школах, центрах підтримки, шелтерах, гуманітарних хабах, 
реабілітаційних закладах або мобільних форматах. Їхнє значення полягає в 
тому, що дитина отримує не лише матеріальну допомогу, а й середовище, де 
вона може відновлювати почуття безпеки, навчатися, спілкуватися, 
отримувати підтримку фахівців і поступово повертатися до стабільного 
соціального функціонування. 
Практика Caritas Ukraine демонструє, що благодійні програми у сфері 
освіти, розвитку й захисту дітей можуть охоплювати створення безпечного та 
інклюзивного середовища для дітей, які постраждали від війни, соціально-
емоційне навчання, розвиток комунікативних навичок, психосоціальну 
підтримку, навчання з безпеки дітей, неформальну освіту, подолання освітніх 
втрат і розвиток сімейного середовища (Caritas Ukraine, n.d.).  
Дев’ятою формою участі є підтримка сімейного середовища дитини та 
профілактика інституціалізації. Благодійні організації можуть працювати не 
лише з дитиною, а й з її батьками, опікунами, прийомними сім’ями, 
  70 
 
дитячими будинками сімейного типу, наставниками та фахівцями громади. 
Така форма участі спрямована на збереження або відновлення сімейного 
догляду, попередження вилучення дитини із сім’ї, розвиток батьківського 
потенціалу, підтримку альтернативних форм виховання та підготовку дітей 
до самостійного життя. 
Показовою є практика СОС Дитячі Містечка Україна, де в межах 
проєкту підтримки реформи кращого догляду передбачено кейс-менеджмент, 
доступ дітей до інтегрованих соціальних послуг, навчання кандидатів у 
сімейні форми догляду, підвищення кваліфікації фахівців, створення 
міждисциплінарних команд у громадах, оцінку потреб дітей і зменшення 
ризику розлучення дитини з родиною (СОС Дитячі Містечка Україна, n.d.).  
Десятою формою є інформаційно-просвітницька та консультаційна 
діяльність. Вона передбачає поширення інформації про права дитини, 
доступні соціальні послуги, порядок отримання допомоги, профілактику 
насильства, інклюзію, відповідальне батьківство, ментальне здоров’я, 
безпеку дітей, можливості реабілітації або навчання. Така форма є 
надзвичайно важливою, оскільки частина сімей не отримує необхідної 
підтримки не через її відсутність, а через необізнаність, страх звертатися до 
інституцій, низький рівень правової культури або соціальну ізоляцію. 
Одинадцятою формою участі є адвокація прав та інтересів дітей. 
Благодійні організації можуть впливати на формування соціальної політики, 
брати участь у громадських обговореннях, ініціювати зміни до місцевих 
програм, проводити інформаційні кампанії, привертати увагу до проблем 
дитячої бідності, інвалідності, насильства, освітніх втрат, деінституціалізації, 
психічного здоров’я та підтримки дітей, які постраждали від війни. У цій 
формі благодійні організації виступають не лише надавачами допомоги, а й 
представниками інтересів соціально вразливих дітей у публічному просторі. 
У науковому вимірі така участь узгоджується з підходом Л. Саламона 
до неприбуткового сектору як партнера публічної влади у сфері суспільно 
  71 
 
значущих послуг. Саламон у своїх працях розглядав відносини держави й 
неприбуткового сектору через ідею партнерства у публічному служінні, що є 
особливо актуальним для сфер, де потреби населення є складними, а 
державні механізми не завжди достатньо гнучкі (Salamon, 1987; Salamon & 
Anheier, 1998).  
Узагальнення основних форм участі благодійних організацій у 
соціальному забезпеченні дітей подано в табл. 2.5. 
 
 
Таблиця 2.5  
Форми участі благодійних організацій у соціальному забезпеченні 
дітей 
Значення для соціального 
Форма участі Зміст форми 
забезпечення дітей 
Грошова та Передача коштів, речей, продуктів, 
Оперативне задоволення 
натуральна ліків, засобів гігієни, навчального 
базових потреб дитини та сім’ї 
допомога приладдя 
Реалізація комплексних заходів із 
Благодійні програми Перехід від разової допомоги 
визначеною метою, цільовою 
і проєкти до системної підтримки 
групою, строками та результатами 
Консультування, соціальний Інституційне включення 
Надання соціальних супровід, кризове втручання, благодійних організацій у 
послуг денний догляд, адаптація, систему соціального 
реабілітація забезпечення 
Оцінка потреб, планування 
Індивідуалізація підтримки 
Ведення випадку допомоги, координація фахівців, 
дитини та сім’ї 
моніторинг результатів 
Партнерство з Спільні програми, 
Комплексність і сталість 
органами влади і перенаправлення, координація 
соціальної підтримки 
громадами допомоги, обмін ресурсами 
Надання соціальних послуг за Залучення потенціалу 
Соціальне 
бюджетні кошти на конкурсних благодійного сектору до 
замовлення 
засадах публічної системи послуг 
Евакуація, кризова допомога, Швидке реагування на 
Гуманітарне 
тимчасове розміщення, надзвичайні та воєнні 
реагування 
забезпечення базових потреб обставини 
Створення Дитячі, освітні, психосоціальні, Відновлення безпеки, розвитку, 
безпечних просторів реабілітаційні простори навчання та соціалізації дитини 
  72 
 
Значення для соціального 
Форма участі Зміст форми 
забезпечення дітей 
Підтримка Робота з батьками, опікунами, 
Збереження права дитини на 
сімейного прийомними сім’ями, профілактика 
виховання в сім’ї 
середовища інституціалізації 
Інформаційно- Інформування про права, послуги, Підвищення доступності 
просвітницька механізми допомоги, профілактика допомоги та соціальної 
діяльність ризиків обізнаності сімей 
Представлення інтересів дітей, 
Захист прав дітей на 
Адвокація вплив на політики, суспільні 
системному рівні 
кампанії 
Джерело: систематизовано автором на основі законодавства 
України, підходів Л. Саламона, З. Кияниці, Ж. Петрочко, а також практик 
UNICEF, Caritas Ukraine і СОС Дитячі Містечка Україна. 
Як видно з табл. 2.5, форми участі благодійних організацій охоплюють 
як безпосередню допомогу дитині, так і ширші механізми підтримки 
соціальної інфраструктури, сімейного середовища та прав дитини. Це 
дозволяє стверджувати, що благодійні організації не є лише зовнішнім 
джерелом ресурсів, а можуть виступати повноцінними партнерами системи 
соціального забезпечення дітей. 
Водночас кожна форма участі має свої переваги та обмеження. 
Наприклад, грошова допомога є швидкою та адресною, але може мати 
короткостроковий ефект. Соціальні послуги мають глибший вплив, але 
потребують професійних кадрів і стандартів якості. Соціальне замовлення 
дозволяє залучати недержавних надавачів до публічної системи послуг, але 
вимагає прозорого конкурсного механізму та належного фінансування. 
Гуманітарна допомога є незамінною в кризових ситуаціях, але без 
подальшого супроводу не завжди забезпечує довгострокову стабілізацію 
становища дитини. 
Порівняльну характеристику переваг і ризиків основних форм участі 
благодійних організацій подано в табл. 2.6. 
Таблиця 2.6 
  73 
 
Переваги та обмеження форм участі благодійних організацій у 
соціальному забезпеченні дітей 
Форма участі Основні переваги Потенційні обмеження 
Грошова та 
Оперативність, адресність, Ризик короткострокового ефекту, 
натуральна 
швидке покриття базових потреб залежність від пожертв 
допомога 
Системність, плановість, 
Благодійні Потреба у стабільному фінансуванні 
можливість оцінювання 
програми та управлінській спроможності 
результатів 
Необхідність відповідності 
Професійний характер допомоги, 
Соціальні послуги стандартам і наявності 
робота з причинами вразливості 
кваліфікованих фахівців 
Соціальний Індивідуалізація, комплексність, Висока ресурсомісткість і потреба в 
супровід тривала підтримка міжвідомчій координації 
Ризик дублювання функцій або 
Партнерство з Інтеграція допомоги в місцеву 
нечіткого розподілу 
громадами систему підтримки 
відповідальності 
Можливість бюджетного Залежність від конкурсних 
Соціальне 
фінансування послуг, розвиток процедур, адміністративних вимог і 
замовлення 
недержавного сектору бюджетних рішень 
Швидкість, мобільність, 
Гуманітарне Обмежений довгостроковий ефект 
ефективність у кризових 
реагування без подальшого супроводу 
ситуаціях 
Безпечні Відновлення соціалізації, Потреба у приміщеннях, фахівцях, 
простори для навчання, психологічної безпекових умовах і сталій 
дітей стабільності підтримці 
Результати можуть бути 
Вплив на системні причини 
Адвокація відтермінованими й залежними від 
порушення прав дітей 
політичної волі 
Джерело: розроблено автором на основі аналізу законодавства 
України, наукових підходів до неприбуткового сектору та сучасних практик 
підтримки дітей. 
Дані табл. 2.6 засвідчують, що жодна форма участі благодійних 
організацій не є універсальною. Їхня ефективність залежить від поєднання 
різних механізмів. Найбільш продуктивною є модель, за якої кризова 
допомога поєднується з соціальним супроводом, матеріальна підтримка — з 
доступом до послуг, освітні програми — з психологічною підтримкою, а 
робота з дитиною — з підтримкою її сімейного середовища. Саме така 
комплексність дозволяє благодійним організаціям не лише реагувати на 
  74 
 
окремі потреби, а й сприяти зменшенню соціальної вразливості дітей у 
довгостроковій перспективі. 
Особливо важливо, щоб участь благодійних організацій у соціальному 
забезпеченні дітей ґрунтувалася на принципі найкращих інтересів дитини. Це 
означає, що форма допомоги має визначатися не зручністю організації або 
доступністю ресурсу, а реальними потребами конкретної дитини, її 
безпекою, правами, віком, станом здоров’я, сімейною ситуацією та 
перспективами розвитку. Якщо допомога не враховує індивідуального 
контексту, вона може бути формально корисною, але недостатньо 
ефективною. 
Не менш важливим є принцип «не нашкодь». У роботі з дітьми 
благодійні організації мають забезпечувати конфіденційність, етичну 
комунікацію, захист персональних даних, недопущення стигматизації, повагу 
до гідності дитини, безпечний відбір персоналу й волонтерів, а також 
механізми реагування на можливі ризики. У цьому контексті благодійна 
участь повинна відповідати не лише законодавчим вимогам, а й професійним 
та етичним стандартам роботи з дітьми. 
Отже, форми участі благодійних організацій у соціальному 
забезпеченні дітей є різноманітними й охоплюють грошову та натуральну 
допомогу, благодійні програми, надання соціальних послуг, соціальний 
супровід, партнерство з державними й місцевими інституціями, соціальне 
замовлення, гуманітарне реагування, створення безпечних просторів, 
підтримку сімейного середовища, інформаційно-просвітницьку діяльність та 
адвокацію. Їхня спільна особливість полягає в здатності забезпечувати більш 
гнучке, адресне й оперативне реагування на потреби дітей. Водночас 
найвищої ефективності ці форми набувають тоді, коли вони реалізуються не 
ізольовано, а як складові комплексної системи підтримки дитини, сім’ї та 
громади. 
  
  75 
 
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 
ДІЯЛЬНОСТІ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СИСТЕМІ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ 
3.1. Проблеми діяльності благодійних організацій у сфері 
підтримки дітей 
Діяльність благодійних організацій у сфері підтримки дітей має 
важливе соціальне значення, однак її розвиток супроводжується низкою 
проблем організаційного, фінансового, кадрового, правового, етичного та 
координаційного характеру. Ці проблеми не зменшують ролі благодійного 
сектору, але засвідчують, що його потенціал не може реалізовуватися 
автоматично. Ефективна участь благодійних організацій у соціальному 
забезпеченні дітей потребує належної ресурсної бази, професійних кадрів, 
прозорого управління, міжсекторної взаємодії, дотримання стандартів 
захисту дітей і включення благодійної допомоги в ширшу систему соціальної 
політики. 
Проблематику діяльності благодійних організацій доцільно розглядати 
не ізольовано, а в контексті загального стану соціального забезпечення дітей. 
Дитячі потреби є складними, тривалими й багатовимірними: вони можуть 
одночасно стосуватися матеріального забезпечення, безпеки, здоров’я, 
освіти, психологічного стану, сімейного середовища, житла, правового 
захисту та соціальної інтеграції. В умовах війни, внутрішнього переміщення, 
руйнування соціальної інфраструктури та зростання кількості сімей у 
складних життєвих обставинах навантаження на благодійні організації 
значно посилюється. UNICEF у ситуаційному аналізі становища дітей в 
Україні за 2024 рік зазначає, що соціальні послуги належать до компетенції 
місцевих громад, однак фінансові обмеження громад залишаються суттєвим 
чинником, який впливає на доступність підтримки для дітей і сімей. Це 
створює додатковий запит на участь благодійних організацій, але водночас 
підвищує ризик їхнього перевантаження.  
  76 
 
Першою ключовою проблемою є нестабільність фінансування 
благодійних організацій. Благодійний сектор значною мірою залежить від 
пожертв громадян, бізнесу, міжнародних донорів, грантових програм і 
гуманітарного фінансування. Така модель дозволяє швидко мобілізувати 
ресурси в періоди суспільної солідарності, однак вона є вразливою до 
економічних криз, донорської втоми, зміни пріоритетів міжнародних 
партнерів і зниження платоспроможності населення. З позиції теорії 
ресурсної залежності, організації, які не мають стабільних джерел 
фінансування, змушені пристосовувати свою діяльність до вимог зовнішніх 
донорів, що може впливати на їхню автономію, стратегічне планування та 
сталість програм (Pfeffer & Salancik, 1978). 
Для благодійних організацій, які працюють з дітьми, фінансова 
нестабільність має особливо серйозні наслідки. Допомога дитині часто не 
може бути короткостроковою: реабілітація, психологічна підтримка, 
соціальний супровід, освітнє відновлення або підтримка сімейного 
середовища потребують часу. Якщо організація не має гарантованого 
фінансування, вона може бути змушена припинити програму раніше, ніж 
буде досягнуто стійкого результату. У дослідженнях стану українського 
громадянського сектору серед викликів прямо називаються фінансова 
нестабільність, залежність від пожертв і складність залучення персоналу в 
умовах війни, мобілізації та еміграції.  
Другою проблемою є кадровий дефіцит і професійне вигорання 
працівників благодійних організацій. Робота з дітьми, які пережили війну, 
насильство, втрату, хворобу, інвалідність, бідність або сімейну кризу, 
потребує високої професійної підготовки, емоційної стійкості та 
міждисциплінарних компетентностей. Благодійним організаціям необхідні 
соціальні працівники, психологи, юристи, фахівці з реабілітації, кейс-
менеджери, координатори програм, фандрейзери, комунікаційники та 
менеджери проєктів. Водночас ресурси багатьох організацій не дозволяють 
  77 
 
забезпечити конкурентну оплату праці, системне навчання персоналу та 
супервізію. 
Проблема професійного вигорання є особливо актуальною для 
організацій, які працюють у кризовому або гуманітарному контексті. 
Працівники та волонтери постійно контактують із травматичними історіями 
дітей і сімей, стикаються з обмеженістю ресурсів, високими очікуваннями 
бенефіціарів, адміністративним тиском і необхідністю швидко ухвалювати 
рішення в умовах невизначеності. Без регулярної супервізії, психологічної 
підтримки персоналу та чіткого розподілу навантаження якість допомоги 
може знижуватися. У сфері підтримки дітей це створює додаткові ризики, 
адже помилки, емоційна виснаженість або недостатня компетентність 
фахівця можуть негативно вплинути на безпеку й добробут дитини. 
Третьою проблемою є нерівномірність доступу дітей до благодійної 
допомоги. Благодійні організації часто концентруються у великих містах, 
обласних центрах або громадах, де є розвинені партнерські мережі, 
донорська увага та краща логістика. Натомість діти у віддалених, сільських, 
прифронтових або деокупованих громадах можуть мати обмежений доступ 
до допомоги. Це створює ризик територіальної нерівності: дитина з 
однаковими потребами може отримати різний обсяг підтримки залежно від 
місця проживання, наявності активної організації в громаді або включення 
регіону до донорських пріоритетів. 
Така проблема особливо загострюється в умовах воєнних дій. Доступ 
до дітей у небезпечних регіонах може бути ускладнений через обстріли, 
мінну небезпеку, руйнування доріг, евакуацію фахівців, відсутність 
приміщень і перебої з електроенергією чи зв’язком. UNICEF у гуманітарному 
звіті за 2025 рік фіксував різке зростання кількості дітей, які були вбиті або 
поранені в Україні у період з 1 березня до 31 травня 2025 року порівняно з 
попереднім кварталом, що підкреслює посилення безпекових ризиків для 
дітей і складність гуманітарного реагування.  
  78 
 
Четвертою проблемою є фрагментарність і недостатня координація 
допомоги. У сфері підтримки дітей одночасно можуть діяти державні органи, 
служби у справах дітей, центри соціальних служб, заклади освіти, медичні 
установи, міжнародні організації, благодійні фонди, громадські організації та 
волонтерські ініціативи. За відсутності належної координації виникає ризик 
дублювання допомоги для одних сімей і невидимості інших, які також 
потребують підтримки. Крім того, різні суб’єкти можуть мати неоднакові 
критерії відбору бенефіціарів, різні стандарти роботи, різні інформаційні 
системи та різний рівень професійної підготовки. 
Фрагментарність допомоги суперечить самій природі потреб дитини. 
Якщо дитина одночасно потребує психологічної підтримки, правового 
захисту, медичної допомоги, освітнього відновлення й роботи з сім’єю, то 
окремі несинхронізовані втручання можуть не дати належного результату. 
Саме тому Кияниця та Петрочко (2017) наголошують на важливості 
інтеграції послуг, командної роботи, оцінки потреб і ведення випадку в 
роботі з вразливими сім’ями та дітьми. Для благодійних організацій це 
означає необхідність не лише надавати власну допомогу, а й бути 
включеними в систему перенаправлення, обміну інформацією та міжвідомчої 
взаємодії. 
П’ятою проблемою є ризик заміщення державної відповідальності 
благодійною допомогою. Благодійні організації можуть ефективно 
доповнювати державну систему соціального забезпечення, однак вони не 
повинні підміняти її. Держава зобов’язана гарантувати базові права дітей, 
соціальні виплати, соціальні послуги, охорону здоров’я, освіту, захист від 
насильства та підтримку сімей. Якщо благодійні організації змушені 
постійно компенсувати недофінансування соціальних послуг, нестачу 
реабілітаційних програм, дефіцит психологів або прогалини в роботі служб у 
справах дітей, виникає небезпека перекладання публічної відповідальності на 
недержавний сектор. 
  79 
 
Цю проблему можна пояснити через концепцію «добровільної 
неспроможності» Л. Саламона, відповідно до якої неприбутковий сектор має 
значний суспільний потенціал, але не здатен самостійно забезпечити 
універсальне, рівномірне й стабільне задоволення соціальних потреб без 
партнерства з державою (Salamon, 1987). У сфері соціального забезпечення 
дітей це означає, що благодійність має посилювати державні механізми, а не 
ставати їхньою заміною. Благодійна допомога за своєю природою залежить 
від ресурсів, донорських пріоритетів і організаційної спроможності 
конкретних фондів, тоді як права дитини потребують гарантованості й 
універсальності. 
Шостою проблемою є складність забезпечення прозорості, підзвітності 
та довіри. Благодійні організації працюють із ресурсами, які надаються на 
основі суспільної довіри. Тому для них особливо важливими є фінансова 
звітність, відкритість інформації про використання коштів, зрозумілі критерії 
відбору отримувачів допомоги, етична комунікація та захист персональних 
даних. А. Ебрахім підкреслює, що підзвітність неприбуткових організацій є 
багаторівневою: вони мають бути відповідальними не лише перед донорами, 
а й перед бенефіціарами, партнерами, державою та суспільством (Ebrahim, 
2003). 
У роботі з дітьми проблема підзвітності має додатковий етичний вимір. 
Дитина не повинна ставати інструментом фандрейзингу, об’єктом публічного 
жалю або засобом емоційної маніпуляції. Використання фотографій, історій 
хвороби, інформації про сімейні обставини чи травматичний досвід дитини 
потребує особливої обережності. Благодійна організація має забезпечувати 
інформовану згоду законних представників, конфіденційність, захист 
персональних даних і недопущення стигматизації. Якщо ці принципи 
порушуються, організація може формально допомагати дитині, але водночас 
завдавати шкоди її гідності та приватності. 
  80 
 
Сьомою проблемою є недостатня професіоналізація частини 
благодійних ініціатив. У кризових умовах виникає багато волонтерських і 
благодійних ініціатив, які діють швидко, щиро й соціально корисно. Проте 
робота з дітьми потребує не лише добрих намірів, а й професійних 
стандартів. Особливо це стосується психологічної допомоги, роботи з дітьми 
після насильства, підтримки дітей з інвалідністю, кризового втручання, 
евакуації, соціального супроводу та взаємодії з сім’ями у складних життєвих 
обставинах. 
Непрофесійне втручання може створювати ризики повторної 
травматизації, неправильного перенаправлення, порушення конфіденційності 
або формального вирішення проблеми без урахування інтересів дитини. Саме 
тому діяльність благодійних організацій у сфері підтримки дітей має 
ґрунтуватися на стандартах захисту дітей, етичних кодексах, навчанні 
персоналу, процедурах безпечного добору волонтерів, механізмах скарг і 
реагування на порушення. У цьому контексті професіоналізація не означає 
бюрократизацію благодійності, а навпаки — підвищує якість і безпеку 
допомоги. 
Восьмою проблемою є адміністративно-правова складність участі 
благодійних організацій у системі соціальних послуг. Формально благодійні 
організації можуть бути надавачами соціальних послуг, брати участь у 
соціальному замовленні, співпрацювати з громадами та державними 
установами. Однак на практиці це потребує відповідності критеріям 
діяльності, наявності фахівців, документування, звітності, оцінки якості, 
розуміння процедур закупівель або конкурсів, взаємодії з місцевими 
органами влади. Для невеликих організацій такі вимоги можуть бути 
складними. 
З одного боку, стандарти потрібні для захисту бенефіціарів і 
забезпечення якості послуг. З іншого боку, надмірна адміністративна 
складність може відштовхувати благодійні організації від участі у 
  81 
 
формалізованій системі соціальних послуг. У результаті частина допомоги 
залишається поза системним обліком, а громади не повністю використовують 
потенціал благодійного сектору. Отже, потрібен баланс між професійними 
стандартами й доступністю процедур для недержавних надавачів. 
Дев’ятою проблемою є обмеженість моніторингу та оцінювання 
результативності благодійної допомоги. Благодійні організації часто звітують 
про кількість переданих наборів, проведених заходів, охоплених дітей або 
витрачених коштів. Однак кількісні показники не завжди відображають 
реальний вплив допомоги на життя дитини. Наприклад, важливо знати не 
лише те, скільки дітей отримали психологічні консультації, а й чи 
покращився їхній емоційний стан; не лише скільки сімей отримали 
гуманітарні набори, а й чи зменшився ризик сімейної кризи; не лише скільки 
дітей відвідали освітні заняття, а й чи було подолано освітні втрати. 
Оцінювання результативності у сфері підтримки дітей є складним, 
оскільки соціальні зміни часто мають довгостроковий характер. Дитяча 
безпека, стабілізація сімейного середовища, відновлення навчання, 
психологічне благополуччя та соціальна інтеграція не завжди можуть бути 
виміряні швидко й просто. Проте без системи моніторингу благодійні 
організації ризикують зосереджуватися на видимій активності, а не на 
реальних змінах у житті дітей. Це особливо важливо в умовах конкуренції за 
донорські ресурси, коли організації можуть бути схильні демонструвати 
кількість охоплених бенефіціарів, не завжди аналізуючи якість допомоги. 
Десятою проблемою є етична складність пріоритезації допомоги. 
Ресурси благодійних організацій завжди обмежені, тоді як потреби дітей 
значно більші. Організації змушені визначати, кому допомагати 
першочергово: дітям із тяжкими захворюваннями, дітям із прифронтових 
громад, дітям-сиротам, дітям з інвалідністю, дітям внутрішньо переміщених 
осіб, сім’ям у бідності чи дітям, які постраждали від насильства. Такі 
рішення мають не лише управлінський, а й етичний характер. 
  82 
 
Якщо критерії пріоритезації не є прозорими, можуть виникати 
звинувачення у вибірковості, суб’єктивності або несправедливому розподілі 
допомоги. Водночас надто формальні критерії можуть не враховувати 
реальної життєвої ситуації дитини. Наприклад, наявність або відсутність 
певного статусу не завжди відображає глибину потреби. Тому благодійним 
організаціям потрібні чіткі, але гнучкі механізми оцінки потреб, які 
поєднують документальне підтвердження, професійне судження фахівців і 
принцип найкращих інтересів дитини. 
Одинадцятою проблемою є інформаційна роз’єднаність і недостатність 
даних про потреби дітей. Для ефективної допомоги благодійна організація 
має розуміти, які діти потребують підтримки, де вони перебувають, які 
послуги вже отримують, які ризики залишаються невирішеними та які 
ресурси є в громаді. Однак у практиці часто бракує єдиної системи обміну 
інформацією між соціальними службами, благодійними організаціями, 
медичними й освітніми закладами. При цьому обмін даними про дітей 
повинен відбуватися з дотриманням конфіденційності та законодавства про 
захист персональної інформації. 
Нестача якісних даних може призводити до того, що допомога 
надається не за принципом найбільшої потреби, а за принципом видимості 
проблеми, медійності випадку або доступності бенефіціара. У сфері дітей це 
особливо небезпечно, оскільки найбільш вразливі діти часто є найменш 
видимими: діти в закритих сімейних кризах, діти, які постраждали від 
насильства, діти з віддалених громад, діти з інвалідністю, діти без належного 
документального оформлення або діти, чиї сім’ї не мають навичок звернення 
по допомогу. 
Основні проблеми діяльності благодійних організацій у сфері 
підтримки дітей узагальнено в табл. 3.1. 
Таблиця 3.1  
  83 
 
Основні проблеми діяльності благодійних організацій у сфері 
підтримки дітей 
Можливі наслідки для 
Група проблем Зміст проблеми соціального забезпечення 
дітей 
Нестабільність пожертв, Припинення програм, 
залежність від донорів, неможливість 
Фінансові 
короткостроковість грантів, довгострокового 
донорська втома супроводу дітей і сімей 
Дефіцит фахівців, професійне Зниження якості 
Кадрові вигорання, недостатня допомоги, ризик помилок 
супервізія, плинність кадрів у роботі з дітьми 
Нерівномірність присутності 
організацій у громадах, 
Нерівний доступ дітей до 
Територіальні складність доступу до 
благодійної підтримки 
прифронтових і віддалених 
територій 
Фрагментарність 
Дублювання допомоги, слабке підтримки, невидимість 
Координаційні перенаправлення, відсутність частини дітей, 
єдиної системи взаємодії неефективне використання 
ресурсів 
Паралельне існування 
Недостатня інтеграція 
державної й благодійної 
Інституційні благодійних організацій у 
допомоги без належної 
систему соціальних послуг 
взаємодії 
Обмежена участь малих 
Складність процедур 
Правові та організацій у 
соціального замовлення, 
адміністративні формалізованій системі 
звітності, стандартизації послуг 
соціального забезпечення 
Ризики порушення 
Порушення гідності, 
конфіденційності, 
Етичні приватності та найкращих 
стигматизації, використання 
інтересів дитини 
історій дітей у фандрейзингу 
Недостатня підготовка Повторна травматизація, 
Професійні волонтерів і працівників для неякісне кризове 
роботи з травмованими дітьми втручання 
Недостатній моніторинг Складність оцінки 
Аналітичні 
результатів, орієнтація на реальної ефективності 
  84 
 
Можливі наслідки для 
Група проблем Зміст проблеми соціального забезпечення 
дітей 
кількісні показники замість допомоги 
впливу 
Допомога надається не 
Брак даних про потреби дітей і 
завжди тим дітям, які 
Інформаційні доступні послуги, слабкий 
мають найгострішу 
обмін інформацією 
потребу 
Джерело: систематизовано автором на основі аналізу законодавства 
України, підходів Л. Саламона, А. Ебрахіма, З. Кияниці, Ж. Петрочко, а 
також сучасних досліджень стану громадянського сектору й гуманітарної 
ситуації дітей в Україні. 
Як видно з табл. 3.1, проблеми діяльності благодійних організацій 
мають не випадковий, а системний характер. Вони пов’язані як із 
внутрішніми ресурсами самих організацій, так і з особливостями 
зовнішнього середовища: станом соціальної політики, фінансуванням 
громад, війною, гуманітарними потребами, законодавчими процедурами, 
донорськими пріоритетами та рівнем міжсекторної координації. Саме тому 
вирішення цих проблем потребує не лише вдосконалення управління 
всередині благодійних організацій, а й розвитку партнерства між державою, 
громадами, міжнародними організаціями та громадянським суспільством. 
Окремо слід підкреслити проблему сталості благодійної допомоги. У 
сфері підтримки дітей недостатньо швидко відреагувати на кризу; необхідно 
забезпечити подальший супровід і стабілізацію ситуації. Наприклад, 
евакуйована дитина потребує не лише транспортування в безпечне місце, а й 
житла, навчання, медичної допомоги, психологічної підтримки, інтеграції в 
нову громаду та підтримки батьків. Дитина, яка отримала кошти на 
лікування, може потребувати подальшої реабілітації. Сім’я, яка отримала 
продуктовий набір, може потребувати соціального супроводу, 
працевлаштування батьків, правової допомоги або роботи з наслідками 
  85 
 
насильства. Саме тому проблема сталості є однією з центральних для 
благодійного сектору. 
В умовах скорочення гуманітарного фінансування ця проблема 
посилюється. У 2025–2026 роках міжнародні гуманітарні структури 
повідомляли про зниження обсягів донорської підтримки й необхідність 
скорочення або перегляду гуманітарних програм, що безпосередньо впливає і 
на партнерські організації, які працюють з вразливими групами, включаючи 
дітей. Для благодійних організацій це означає потребу диверсифікувати 
джерела фінансування, розвивати локальну філантропію, партнерства з 
бізнесом, соціальне замовлення та довгострокові програми підтримки. 
Проблеми діяльності благодійних організацій також доцільно 
співвіднести з ризиками для дітей, оскільки кожна організаційна слабкість 
може мати практичні наслідки для бенефіціарів. Це узагальнено в табл. 3.2. 
Таблиця 3.2 
Вплив проблем благодійних організацій на якість підтримки дітей 
Проблема діяльності Як вона проявляється на 
Ризик для дитини 
організації практиці 
Програма завершується раніше, Переривання допомоги, 
Нестача фінансування 
ніж стабілізовано ситуацію сім’ї повторне потрапляння у кризу 
Одна команда працює з Поверхнева оцінка потреб, 
Дефіцит фахівців 
надмірною кількістю випадків зниження якості супроводу 
Недостатня Різні організації допомагають без Дублювання допомоги або 
координація обміну інформацією пропуск важливих потреб 
Волонтери працюють із 
Низька професійна Повторна травматизація, 
травмованими дітьми без 
підготовка неетична комунікація 
спеціального навчання 
Організація рахує кількість 
Відсутність Неможливість оцінити реальну 
заходів, але не аналізує зміни в 
моніторингу ефективність підтримки 
житті дітей 
Публікуються історії або фото 
Порушення Стигматизація, порушення 
дітей без належного захисту 
конфіденційності гідності та безпеки дитини 
приватності 
Діти у віддалених або 
Територіальна Допомога концентрується у 
небезпечних регіонах 
нерівність доступних громадах 
залишаються без підтримки 
Надмірна залежність Пріоритети програм визначаються Ігнорування менш “видимих”, 
  86 
 
Проблема діяльності Як вона проявляється на 
Ризик для дитини 
організації практиці 
від донорів не потребами дітей, а умовами але гострих потреб 
фінансування 
Джерело: розроблено автором на основі аналізу проблем діяльності 
благодійних організацій у сфері підтримки дітей. 
Дані табл. 3.2 демонструють, що проблеми благодійного сектору не є 
суто внутрішньоорганізаційними. Вони безпосередньо впливають на 
доступність, якість, етичність і сталість допомоги дітям. Тому розвиток 
благодійних організацій у системі соціального забезпечення дітей має 
оцінюватися не тільки за кількістю залучених коштів або реалізованих 
проєктів, а й за тим, наскільки їхня діяльність забезпечує безпечну, 
професійну, адресну й довгостроково результативну підтримку. 
Таким чином, основними проблемами діяльності благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей є фінансова нестабільність, кадровий 
дефіцит, професійне вигорання, нерівномірність доступу до допомоги, 
фрагментарність координації, ризик заміщення державної відповідальності, 
недостатня прозорість, етичні виклики, складність участі в системі 
соціальних послуг, слабкий моніторинг результативності та недостатність 
даних про реальні потреби дітей. Подолання цих проблем потребує 
системного підходу, який має включати розвиток партнерства між державою 
і благодійним сектором, удосконалення механізмів соціального замовлення, 
професіоналізацію кадрів, запровадження стандартів захисту дітей, 
диверсифікацію фінансування, покращення координації та створення 
ефективної системи оцінювання результатів допомоги. 
 
3.2. Взаємодія благодійних організацій з державними установами, 
громадами та соціальними службами 
Ефективність діяльності благодійних організацій у системі соціального 
забезпечення дітей значною мірою залежить від рівня їхньої взаємодії з 
  87 
 
державними установами, територіальними громадами, соціальними 
службами, закладами освіти, охорони здоров’я, службами у справах дітей та 
іншими суб’єктами захисту прав дитини. Благодійна організація, навіть 
маючи значний ресурсний і професійний потенціал, не може самостійно 
забезпечити повний комплекс потреб дитини, оскільки соціальне 
забезпечення дітей охоплює не лише матеріальну допомогу, а й правовий 
захист, соціальні послуги, медичну допомогу, освіту, реабілітацію, 
психологічну підтримку, сімейний супровід і безпечне середовище. Саме 
тому взаємодія благодійного сектору з публічними та місцевими 
інституціями є не додатковою умовою, а необхідною складовою 
результативної підтримки дітей. 
У межах сучасної соціальної політики благодійні організації доцільно 
розглядати не як суб’єктів, що діють паралельно до держави, а як партнерів, 
які можуть посилювати державну й муніципальну систему соціального 
забезпечення. Такий підхід узгоджується з концепцією партнерства держави 
та неприбуткового сектору, запропонованою Л. Саламоном. Дослідник 
підкреслював, що неприбуткові організації мають значний потенціал у 
наданні суспільно значущих послуг, однак їхня результативність найбільшою 
мірою проявляється не в ізоляції, а у взаємодії з публічною владою, яка 
забезпечує нормативні гарантії, фінансову сталість і загальнодоступність 
підтримки (Salamon, 1987). Для сфери соціального забезпечення дітей це 
означає, що благодійна допомога має бути інтегрована в систему соціального 
захисту, а не замінювати її. 
Правовою основою такої взаємодії є Закон України «Про соціальні 
послуги», який визначає організаційні та правові засади надання соціальних 
послуг особам і сім’ям, що перебувають у складних життєвих обставинах. 
Цей закон створює підстави для участі недержавних суб’єктів, зокрема 
благодійних організацій, у системі надання соціальних послуг, якщо вони 
відповідають установленим критеріям діяльності надавачів соціальних 
  88 
 
послуг. Отже, благодійні організації можуть виступати не лише донорами 
або організаторами допомоги, а й потенційними надавачами соціальних 
послуг у межах формалізованої системи підтримки дітей і сімей з дітьми . 
Важливе значення має також Порядок організації надання соціальних 
послуг, затверджений Кабінетом Міністрів України. У ньому визначено 
механізм виявлення осіб і сімей, які перебувають у складних життєвих 
обставинах або мають найвищий ризик потрапляння в такі обставини, а 
також організацію надання їм соціальних послуг відповідно до 
індивідуальних потреб. Водночас забезпечення надання базових соціальних 
послуг покладається на виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, 
що підкреслює ключову роль територіальних громад у підтримці дітей і 
сімей . 
Отже, громада є тим рівнем, на якому потреби дитини стають найбільш 
видимими. Саме в громаді дитина навчається, отримує медичну допомогу, 
взаємодіє із соціальними службами, перебуває в сімейному або 
альтернативному середовищі виховання. Тому благодійні організації, які 
працюють із дітьми, мають вибудовувати взаємодію не лише з центральними 
державними структурами, а передусім з органами місцевого самоврядування, 
службами у справах дітей, центрами соціальних служб, школами, закладами 
охорони здоров’я, інклюзивно-ресурсними центрами та іншими локальними 
суб’єктами. 
У науковому аспекті така модель відповідає інтегрованому підходу до 
соціальної роботи з дітьми та сім’ями. З. Кияниця та Ж. Петрочко 
наголошують, що підтримка вразливих сімей і дітей має ґрунтуватися на 
оцінці потреб, сімейно орієнтованому підході, міжвідомчій взаємодії, 
командній роботі та координації послуг (Кияниця & Петрочко, 2017). Це 
означає, що благодійна організація не повинна діяти як відокремлений 
благодійник, який разово передає допомогу. Її участь має бути включена в 
  89 
 
ширший процес виявлення потреб, планування підтримки, перенаправлення, 
супроводу та оцінювання результатів. 
Однією з базових форм взаємодії є інформаційна співпраця та 
перенаправлення отримувачів допомоги. Благодійні організації часто 
першими дізнаються про складну життєву ситуацію дитини або сім’ї, 
особливо якщо працюють у громаді, гуманітарному хабі, дитячому просторі, 
медичному чи освітньому середовищі. У таких випадках вони можуть 
виконувати функцію раннього виявлення потреб і перенаправлення сім’ї до 
відповідних державних або комунальних служб. Водночас державні установи 
й соціальні служби можуть перенаправляти до благодійних організацій дітей 
і сім’ї, потреби яких не повністю покриваються бюджетними програмами. 
Особливо важливою є взаємодія у випадках, коли йдеться про загрозу 
життю, здоров’ю або безпеці дитини. Порядок організації надання 
соціальних послуг передбачає, що у разі виявлення випадку жорстокого 
поводження з дитиною, домашнього насильства або залишення дитини без 
батьківського піклування відповідний суб’єкт має невідкладно інформувати 
службу у справах дітей та уповноважений підрозділ Національної поліції. У 
разі загрози життю чи здоров’ю дитини необхідне негайне інформування 
поліції за номером 102 . Це положення має принципове значення для 
благодійних організацій, оскільки їхня діяльність у сфері підтримки дітей 
повинна бути не лише допомоговою, а й захисною. 
Другою формою взаємодії є участь благодійних організацій у системі 
надання соціальних послуг. Для цього організація має відповідати вимогам 
до надавачів соціальних послуг, мати належний кадровий, матеріально-
технічний та організаційний потенціал, а також бути готовою працювати за 
стандартами якості. Важливим інструментом у цьому напрямі є Реєстр 
надавачів та отримувачів соціальних послуг. Міністерство соціальної 
політики повідомляє, що розділ щодо надавачів соціальних послуг у Реєстрі 
було впроваджено в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери з 16 
  90 
 
лютого 2023 року . Наявність організації в Реєстрі дає можливість 
потенційним отримувачам дізнаватися про доступні послуги, а самій 
організації — претендувати на участь у державних програмах і грантових 
механізмах . 
Для благодійних організацій, які працюють із дітьми, участь у Реєстрі 
має не лише адміністративне, а й інституційне значення. Вона підтверджує, 
що організація не просто надає благодійну допомогу, а може бути частиною 
офіційної системи соціальних послуг. Це підвищує довіру з боку громад, 
донорів, державних структур і бенефіціарів. Водночас включення до Реєстру 
вимагає від організації більшої професійності, прозорості, документування 
діяльності та відповідності стандартам. 
Третьою формою взаємодії є спільна реалізація місцевих соціальних 
програм і проєктів. Територіальні громади можуть визначати потреби дітей і 
сімей, планувати місцеві програми соціального захисту, підтримувати 
створення дитячих просторів, кризових кімнат, денних центрів, програм 
психосоціальної допомоги, реабілітаційних послуг, освітніх ініціатив або 
підтримки сімейних форм виховання. Благодійні організації, зі свого боку, 
можуть надавати фінансування, методичну підтримку, фахівців, обладнання, 
навчання персоналу або організаційну експертизу. 
У сучасних умовах ця форма взаємодії набуває особливого значення 
через необхідність розвитку соціальних послуг саме на рівні громад. 
Міністерство соціальної політики та UNICEF у 2025 році визначали серед 
пріоритетів співпраці розвиток соціальних послуг у громадах, підтримку 
сімейних форм догляду, послуги для дітей з інвалідністю, цифровізацію 
соціального сектору, захист евакуйованих дітей і фінансову допомогу 
вразливим сім’ям . Це підтверджує, що сучасна модель підтримки дітей 
дедалі більше орієнтується на локальний рівень, потреби сім’ї та міжсекторне 
партнерство. 
  91 
 
Четвертою формою взаємодії є соціальне замовлення. Його сутність 
полягає в тому, що органи влади або місцевого самоврядування можуть 
залучати недержавних надавачів, зокрема благодійні організації, до надання 
соціальних послуг за бюджетні кошти на конкурсних засадах. Для 
соціального забезпечення дітей цей механізм має значний потенціал, 
оскільки дозволяє використовувати досвід і гнучкість благодійного сектору в 
тих сферах, де комунальна система не має достатньої спроможності. Йдеться, 
наприклад, про психологічну допомогу дітям, соціальний супровід сімей, 
реабілітаційні послуги, роботу з дітьми з інвалідністю, підтримку дітей, які 
постраждали від насильства або війни. 
Разом із тим соціальне замовлення потребує прозорих конкурсних 
процедур, чітких стандартів послуг, реалістичного фінансування, 
професійного моніторингу та справедливого оцінювання результатів. Якщо 
ці умови не дотримуються, існує ризик формального залучення благодійних 
організацій без реального впливу на якість допомоги дітям. Тому соціальне 
замовлення слід розглядати не просто як спосіб фінансування недержавного 
сектору, а як механізм відповідального партнерства між громадою та 
організацією. 
П’ятою формою є міжвідомча взаємодія у веденні випадку дитини або 
сім’ї. Ведення випадку передбачає оцінку потреб, визначення ризиків, 
складання індивідуального плану допомоги, залучення різних фахівців, 
моніторинг змін і коригування підтримки. Благодійна організація може бути 
як ініціатором виявлення потреби, так і учасником виконання 
індивідуального плану. Наприклад, соціальна служба може відповідати за 
координацію випадку, служба у справах дітей — за захист прав дитини, 
школа — за освітню інтеграцію, медичний заклад — за лікування, а 
благодійна організація — за психологічну підтримку, гуманітарну допомогу, 
реабілітацію або оплату спеціальних послуг. 
  92 
 
Така взаємодія особливо важлива у складних випадках, коли дитина 
має кілька потреб одночасно. Наприклад, дитина з внутрішньо переміщеної 
сім’ї може потребувати житла, харчування, відновлення навчання, 
психологічної підтримки, медичної допомоги та соціальної адаптації. 
Дитина, яка постраждала від насильства, може потребувати безпечного 
розміщення, правового захисту, кризового втручання, роботи з батьками та 
довгострокової психотерапевтичної підтримки. Жоден суб’єкт не може 
повністю закрити такий спектр потреб самостійно, тому міжвідомча 
координація є необхідною умовою якісної допомоги. 
Шостою формою є гуманітарна координація в умовах війни та 
надзвичайних ситуацій. У кризовому контексті благодійні організації 
взаємодіють із державними органами, місцевою владою, міжнародними 
організаціями, гуманітарними штабами, освітніми та медичними установами. 
Така взаємодія може включати евакуацію дітей, доставку гуманітарної 
допомоги, підтримку шелтерів, створення дитячих просторів, психосоціальну 
допомогу, забезпечення ліками, харчуванням, водою, засобами гігієни та 
навчальними матеріалами. У гуманітарних звітах UNICEF щодо України 
підкреслюється, що організація працює у взаємодії з урядом, установами 
ООН, громадянським суспільством, неурядовими організаціями та іншими 
гуманітарними партнерами . 
Сьомою формою є методична, навчальна та експертна співпраця. 
Благодійні організації часто мають спеціалізований досвід роботи з певними 
категоріями дітей: дітьми з інвалідністю, дітьми-сиротами, дітьми, які 
постраждали від насильства, дітьми внутрішньо переміщених осіб, дітьми з 
онкологічними чи рідкісними захворюваннями. Цей досвід може 
використовуватися для навчання фахівців громад, розроблення методичних 
матеріалів, підготовки соціальних працівників, психологів, кейс-менеджерів, 
волонтерів і педагогів. У цьому сенсі благодійні організації не лише надають 
  93 
 
допомогу, а й підвищують спроможність місцевої системи соціального 
захисту. 
Восьмою формою є адвокаційна взаємодія, тобто спільне просування 
змін у політиках, програмах і практиках підтримки дітей. Благодійні 
організації можуть брати участь у громадських радах, робочих групах, 
консультаціях із органами влади, аналітичних дослідженнях, публічних 
кампаніях, розробленні місцевих програм, оцінюванні потреб дітей і 
моніторингу дотримання їхніх прав. Адвокаційна співпраця є особливо 
важливою тому, що вона дозволяє перейти від реагування на окремі 
проблеми до зміни системних умов, які породжують дитячу вразливість. 
Основні суб’єкти взаємодії благодійних організацій у сфері соціального 
забезпечення дітей та їхні ролі подано в табл. 3.3. 
Таблиця 3.3  
Суб’єкти взаємодії благодійних організацій у системі соціального 
забезпечення дітей 
Можливі форми співпраці з 
Суб’єкт взаємодії Основна роль у підтримці дітей 
благодійними організаціями 
Участь у програмах, 
Формування державної політики, 
Центральні органи консультаціях, робочих групах, 
нормативне регулювання, 
виконавчої влади реалізація національних 
визначення стандартів і пріоритетів 
ініціатив 
Спільні проєкти, соціальне 
Організація базових соціальних 
Органи місцевого замовлення, підтримка дитячих 
послуг у громаді, планування 
самоврядування просторів, координація 
місцевих програм 
допомоги 
Захист прав дітей, реагування на 
Перенаправлення, обмін 
Служби у справах загрозу безпеці, робота з дітьми-
інформацією в межах закону, 
дітей сиротами та дітьми у складних 
участь у міжвідомчих командах 
життєвих обставинах 
Оцінка потреб, соціальний Ведення випадку, спільна оцінка 
Центри соціальних 
супровід, консультування, робота з потреб, залучення ресурсів 
служб 
сім’ями благодійної організації 
Освітні програми, подолання 
Навчання, соціалізація, раннє освітніх втрат, психологічна 
Заклади освіти 
виявлення проблем дитини підтримка, інклюзивні 
ініціативи 
Заклади охорони Медична допомога, реабілітація, Оплата лікування, закупівля 
  94 
 
Можливі форми співпраці з 
Суб’єкт взаємодії Основна роль у підтримці дітей 
благодійними організаціями 
здоров’я виявлення насильства або ліків, обладнання, реабілітаційні 
занедбаності програми 
Оцінка освітніх потреб дітей з Забезпечення засобами 
Інклюзивно-
ООП, супровід інклюзивного розвитку, підтримка батьків, 
ресурсні центри 
навчання навчання фахівців 
Гранти, спільні гуманітарні 
Міжнародні Фінансова, методична, гуманітарна 
програми, навчання, 
організації й експертна підтримка 
розроблення стандартів 
Корпоративна благодійність, 
Фінансова та матеріальна підтримка 
Бізнес і донори спонсорство, партнерські 
соціальних ініціатив 
програми 
Мобілізація ресурсів, адресна Безпосередня підтримка дітей, 
Благодійні 
допомога, соціальні послуги, участь у соціальних послугах, 
організації 
адвокація партнерство з громадами 
Джерело: систематизовано автором на основі законодавства України 
про соціальні послуги, підходів Л. Саламона, З. Кияниці, Ж. Петрочко та 
сучасних практик взаємодії державного, громадського й благодійного 
секторів. 
Як видно з табл. 3.3, взаємодія благодійних організацій із державними 
установами, громадами та соціальними службами має багаторівневий 
характер. Вона охоплює не лише фінансову чи гуманітарну допомогу, а й 
участь у виявленні потреб, соціальному супроводі, захисті прав дитини, 
розвитку послуг, навчанні фахівців і формуванні соціальної політики. Це 
дозволяє розглядати благодійні організації як важливу ланку між потребами 
дітей, ресурсами громади та можливостями державної системи. 
Водночас взаємодія між благодійними організаціями й публічними 
інституціями не є безпроблемною. Її ускладнюють різні організаційні 
культури, неоднакові темпи ухвалення рішень, бюрократичні процедури, 
різні вимоги до звітності, нестача довіри, недостатній обмін інформацією, а 
іноді й нечіткий розподіл відповідальності. Благодійні організації часто 
діють швидко й гнучко, тоді як державні структури працюють у межах 
процедур, повноважень і бюджетних обмежень. З одного боку, це може 
створювати напругу; з іншого — саме поєднання гнучкості благодійного 
  95 
 
сектору й нормативної стабільності держави може давати найбільш 
ефективний результат. 
Для того щоб така взаємодія була результативною, вона має 
ґрунтуватися на низці принципів. Передусім це принцип найкращих інтересів 
дитини, який означає, що будь-яке партнерство має оцінюватися з позиції 
користі для дитини, а не зручності для установ чи організацій. Другим є 
принцип потребоорієнтованості, відповідно до якого допомога має 
визначатися не лише формальним статусом дитини, а реальними умовами її 
життя. Третім є принцип субсидіарності, що передбачає надання допомоги 
максимально близько до місця проживання дитини. Четвертим є принцип 
координації, який вимагає узгодження дій усіх суб’єктів. П’ятим є принцип 
підзвітності, що передбачає прозорість використання ресурсів, якості послуг і 
результатів допомоги. 
Основні механізми взаємодії благодійних організацій із державними 
установами, громадами та соціальними службами подано в табл. 3.4. 
Таблиця 3.4 
Механізми взаємодії благодійних організацій з державними 
установами, громадами та соціальними службами 
Очікуваний результат 
Механізм взаємодії Зміст механізму 
для дітей 
Скерування дитини або сім’ї до 
Швидший доступ до 
Перенаправлення відповідної служби, установи чи 
потрібної допомоги 
організації 
Передача релевантної інформації з Узгодженість дій і 
Обмін інформацією в 
дотриманням конфіденційності та недопущення дублювання 
межах закону 
захисту персональних даних допомоги 
Участь різних суб’єктів у визначенні Більш точне планування 
Спільна оцінка потреб 
потреб дитини та сім’ї підтримки 
Координація допомоги на основі Комплексна й послідовна 
Ведення випадку 
індивідуального плану підтримка дитини 
Залучення благодійних організацій до 
Розширення доступу дітей 
Соціальне замовлення надання соціальних послуг за 
до якісних послуг 
бюджетні кошти 
Меморандуми та Формалізація партнерства між Чіткіший розподіл ролей і 
угоди про співпрацю організаціями та установами відповідальності 
  96 
 
Очікуваний результат 
Механізм взаємодії Зміст механізму 
для дітей 
Спільні програми Реалізація місцевих проєктів із Зміцнення соціальної 
громади підтримки дітей і сімей інфраструктури громади 
Оперативне реагування на 
Гуманітарна Узгодження дій у кризових і 
базові та безпекові потреби 
координація надзвичайних ситуаціях 
дітей 
Підвищення компетентності 
Підвищення якості 
Навчання фахівців працівників соціальної сфери, освіти, 
допомоги дітям 
медицини 
Спільне просування змін у політиках і Усунення системних 
Адвокація 
програмах причин дитячої вразливості 
Джерело: розроблено автором на основі законодавства України, 
підходів до інтегрованої соціальної роботи з дітьми та практик 
міжсекторної взаємодії. 
Дані табл. 3.4 свідчать, що взаємодія благодійних організацій із 
державними установами та громадами має бути не ситуативною, а 
інституційно впорядкованою. Найбільш ефективною є модель, за якої 
благодійна організація не просто надає ресурс, а включається в логіку 
соціального супроводу: допомагає виявити потребу, бере участь у плануванні 
допомоги, виконує частину заходів, взаємодіє з іншими суб’єктами та оцінює 
результат. 
Окрему увагу слід приділити взаємодії благодійних організацій із 
соціальними службами. Саме соціальні служби часто мають найближчий 
контакт із сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах, 
здійснюють оцінку потреб, соціальний супровід, консультування та 
перенаправлення. Благодійні організації можуть посилювати їхню діяльність 
через надання додаткових ресурсів, оплату послуг, організацію психологічної 
підтримки, забезпечення дітей необхідними речами, навчання спеціалістів 
або створення просторів для роботи з дітьми. При цьому важливо, щоб 
благодійна допомога не руйнувала логіку соціального супроводу, а навпаки 
— підтримувала її. 
  97 
 
Взаємодія з громадами має стратегічне значення ще й тому, що саме 
громада може забезпечити сталість підтримки після завершення благодійного 
проєкту. Якщо благодійна організація створила дитячий простір, навчила 
фахівців, передала обладнання або запустила програму супроводу сімей, 
важливо, щоб громада мала план подальшого фінансування, кадрового 
забезпечення й управління цією послугою. Інакше допомога ризикує 
залишитися короткостроковою. Тому перспективною є модель, за якої 
благодійна організація не лише реалізує проєкт, а й поступово передає 
громаді інструменти для його продовження. 
Важливою умовою ефективної взаємодії є також дотримання етичних 
стандартів і принципів захисту дітей. Благодійні організації, державні 
установи та соціальні служби мають спільно забезпечувати конфіденційність 
інформації про дитину, безпечне перенаправлення, недопущення повторної 
травматизації, повагу до гідності дитини, участь дитини відповідно до її віку 
й розвитку, а також захист від будь-яких форм насильства чи експлуатації. У 
роботі з дітьми партнерство не може будуватися лише на адміністративній 
зручності; воно має бути підпорядковане безпеці й найкращим інтересам 
дитини. 
Отже, взаємодія благодійних організацій з державними установами, 
громадами та соціальними службами є ключовою умовою ефективного 
соціального забезпечення дітей. Вона може реалізовуватися через 
перенаправлення, обмін інформацією, участь у наданні соціальних послуг, 
соціальне замовлення, ведення випадку, спільні програми громад, 
гуманітарну координацію, методичну підтримку, навчання фахівців та 
адвокацію. Найбільш результативною є така модель партнерства, у якій 
держава забезпечує правові гарантії та стандарти, громада — близькість і 
сталість підтримки, соціальні служби — професійне ведення випадку, а 
благодійні організації — додаткові ресурси, гнучкість, інноваційність і 
адресність допомоги. Саме поєднання цих елементів дозволяє створити 
  98 
 
комплексну систему підтримки дітей, зорієнтовану не лише на подолання 
кризових ситуацій, а й на захист прав, розвиток і соціальну інтеграцію 
дитини. 
 
3.3. Шляхи підвищення ефективності діяльності благодійних 
організацій у системі соціального забезпечення дітей 
Підвищення ефективності діяльності благодійних організацій у системі 
соціального забезпечення дітей є важливою умовою посилення соціального 
захисту дитинства, особливо в умовах зростання кількості дітей, які 
перебувають у складних життєвих обставинах, зазнали наслідків війни, 
переміщення, бідності, втрати батьківського піклування, інвалідності, 
насильства або соціального виключення. Як було з’ясовано в попередніх 
підрозділах, благодійні організації мають значний потенціал у сфері 
підтримки дітей, однак цей потенціал може бути реалізований повною мірою 
лише за умови належної організаційної спроможності, професіоналізації, 
сталого фінансування, прозорості, партнерства з державними інституціями та 
орієнтації на найкращі інтереси дитини. 
Ефективність благодійної діяльності у сфері підтримки дітей не може 
вимірюватися лише кількістю наданої допомоги, обсягом зібраних коштів 
або числом реалізованих проєктів. У сучасному розумінні ефективність має 
оцінюватися через реальні зміни в житті дитини: підвищення рівня безпеки, 
доступ до соціальних послуг, покращення психоемоційного стану, 
відновлення навчання, підтримку сімейного середовища, зменшення ризику 
інституціалізації, захист прав і створення умов для розвитку. Тому основним 
критерієм результативності благодійної організації має бути не сама дія 
допомоги, а її вплив на добробут дитини та сталість позитивних змін. 
Першим шляхом підвищення ефективності є перехід від разової 
благодійної допомоги до комплексної моделі підтримки дитини та сім’ї. 
Разова допомога залишається необхідною у кризових ситуаціях, однак вона 
  99 
 
не завжди здатна усунути причини соціальної вразливості. Наприклад, 
дитина з малозабезпеченої сім’ї може потребувати не лише продуктового 
набору, а й соціального супроводу, психологічної підтримки, доступу до 
освіти, медичної допомоги та роботи з батьками. Саме тому благодійні 
організації мають поступово розвивати моделі допомоги, що поєднують 
матеріальну підтримку, соціальні послуги, консультування, перенаправлення, 
оцінку потреб і моніторинг результатів. 
Такий підхід узгоджується із Законом України «Про соціальні 
послуги», який визначає соціальні послуги як дії, спрямовані не лише на 
подолання, а й на профілактику складних життєвих обставин та мінімізацію 
їхніх негативних наслідків (Верховна Рада України, 2019). Це означає, що 
ефективна благодійна допомога дітям має бути не тільки реактивною, а й 
превентивною, тобто спрямованою на попередження поглиблення сімейної 
кризи, соціального сирітства, насильства, освітніх втрат і соціального 
виключення.  
Другим важливим напрямом є інституційне включення благодійних 
організацій у систему соціальних послуг. Для цього благодійні організації, 
які мають відповідний досвід і кадровий потенціал, можуть реєструватися як 
надавачі соціальних послуг, працювати відповідно до державних стандартів, 
брати участь у соціальному замовленні та співпрацювати з громадами на 
формалізованій основі. Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг, 
розділ щодо надавачів якого було впроваджено в Єдиній інформаційній 
системі соціальної сфери з 16 лютого 2023 року, є важливим інструментом 
інституційної видимості надавачів послуг, зокрема недержавного сектору.  
Включення благодійних організацій до системи соціальних послуг має 
кілька переваг. По-перше, воно підвищує довіру до організації з боку громад, 
державних установ, донорів і бенефіціарів. По-друге, дозволяє формалізувати 
якість допомоги через стандарти, процедури й вимоги до надавачів. По-третє, 
відкриває можливості для участі в соціальному замовленні та державних або 
  100 
 
місцевих програмах. По-четверте, сприяє переходу благодійної організації 
від моделі епізодичної допомоги до моделі професійної соціальної підтримки 
дітей і сімей. 
Третім шляхом є розвиток соціального замовлення та партнерського 
фінансування соціальних послуг для дітей. Соціальне замовлення дозволяє 
громадам залучати недержавних надавачів, зокрема благодійні організації, до 
надання соціальних послуг за бюджетні кошти. Такий механізм є особливо 
важливим для громад, які не мають достатньої кількості комунальних 
закладів або фахівців, але мають потребу в соціальному супроводі сімей, 
психологічній допомозі дітям, денному догляді, реабілітаційних послугах, 
підтримці дітей з інвалідністю або кризовому втручанні. Закон України «Про 
соціальні послуги» передбачає соціальне замовлення як механізм залучення 
надавачів соціальних послуг до надання послуг за бюджетні кошти.  
Для підвищення ефективності соціального замовлення необхідно 
забезпечити прозорість конкурсних процедур, реалістичне фінансування, 
чіткі критерії якості послуг, публічну звітність і моніторинг результатів. 
Водночас громади мають розглядати благодійні організації не як тимчасове 
джерело безкоштовної допомоги, а як професійних партнерів, здатних 
надавати якісні послуги за умови належного фінансового й організаційного 
забезпечення. 
Четвертим напрямом є підвищення професійної спроможності 
благодійних організацій. Робота з дітьми вимагає не лише добрих намірів, а й 
спеціальних знань у сфері соціальної роботи, психології, педагогіки, права, 
кризового втручання, комунікації з травмованими дітьми, захисту 
персональних даних і стандартів безпеки. Благодійні організації, які 
працюють із дітьми, мають системно навчати персонал і волонтерів, 
запроваджувати супервізію, профілактику професійного вигорання, етичні 
кодекси, механізми внутрішнього контролю якості й процедури реагування 
на ризики. 
  101 
 
З. Кияниця та Ж. Петрочко підкреслюють, що сучасна соціальна робота 
з вразливими сім’ями та дітьми має ґрунтуватися на оцінці потреб, сімейно 
орієнтованому підході, партнерстві, інтеграції послуг і командній роботі 
(Кияниця & Петрочко, 2017). Це означає, що благодійні організації мають 
розвивати не лише фандрейзингову чи гуманітарну спроможність, а й 
професійну здатність працювати з випадком дитини, оцінювати ризики, 
планувати підтримку та взаємодіяти з іншими суб’єктами системи захисту. 
П’ятим шляхом є запровадження стандартів захисту дітей у діяльності 
благодійних організацій. Усі організації, які працюють з дітьми, мають мати 
внутрішню політику safeguarding, тобто політику безпеки й захисту дітей. 
Вона повинна включати правила поведінки працівників і волонтерів, 
процедури безпечного добору персоналу, заборону будь-яких форм 
насильства, експлуатації чи приниження, порядок отримання згоди на фото- і 
відеоматеріали, захист персональних даних, механізм подання скарг і 
реагування на порушення. 
Особливо важливо уникати ситуацій, коли дитина стає об’єктом 
емоційного фандрейзингу або публічної демонстрації вразливості. 
Благодійна організація має зберігати баланс між необхідністю інформувати 
суспільство про проблему та обов’язком захищати гідність, приватність і 
безпеку дитини. Ефективна благодійна допомога не може завдавати дитині 
моральної, психологічної чи репутаційної шкоди. Тому етичність має бути не 
додатковою умовою, а базовим стандартом діяльності. 
Шостим напрямом є посилення взаємодії благодійних організацій із 
територіальними громадами. Саме громада є найближчим до дитини рівнем 
соціальної підтримки. У громаді можна виявити потреби дитини, оцінити 
сімейне середовище, організувати соціальний супровід, залучити школу, 
медичний заклад, службу у справах дітей, центр соціальних служб, 
психолога, інклюзивно-ресурсний центр і благодійну організацію. Стратегія 
забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному 
  102 
 
оточенні на 2024–2028 роки визначає сімейне середовище як ключове для 
розвитку дитини та передбачає заходи, спрямовані на підтримку дітей і сімей 
у громаді.  
Указ Президента України від 24 листопада 2025 року також акцентує 
увагу на необхідності створення умов у громадах для реалізації права кожної 
дитини на зростання в сімейному оточенні, розвитку сімейних форм 
виховання, підтримки сімей з дітьми з інвалідністю, дітей із сімей у складних 
життєвих обставинах і дітей, які залишилися без батьківського піклування. 
Це створює важливу нормативну рамку для посилення участі благодійних 
організацій у місцевих соціальних програмах, підтримці сімейного догляду 
та профілактиці інституціалізації. 
Сьомим шляхом є розвиток міжсекторної координації та системи 
перенаправлення. Допомога дитині буде ефективною лише тоді, коли різні 
суб’єкти діятимуть узгоджено. Благодійна організація може надати 
гуманітарну допомогу, соціальна служба — здійснити оцінку потреб, школа 
— забезпечити освітню підтримку, медичний заклад — лікування, психолог 
— емоційну стабілізацію, служба у справах дітей — захист прав, а громада 
— довгостроковий супровід. Якщо ці дії не координуються, допомога стає 
фрагментарною. 
Для покращення координації доцільно створювати локальні міжвідомчі 
групи з питань підтримки дітей, запроваджувати спільні протоколи 
перенаправлення, використовувати карту послуг громади, визначати 
відповідального координатора випадку, забезпечувати обмін інформацією з 
дотриманням конфіденційності та проводити регулярні спільні зустрічі між 
соціальними службами, благодійними організаціями, освітніми й медичними 
установами. 
Восьмим напрямом є диверсифікація джерел фінансування благодійних 
організацій. Залежність лише від одного донора, грантової програми або 
хвилі суспільних пожертв створює ризик несталості допомоги. Для 
  103 
 
підтримки дітей це особливо небезпечно, оскільки багато програм 
потребують тривалості: реабілітація, психологічний супровід, освітнє 
відновлення, підтримка сімейних форм виховання, робота з дітьми з 
інвалідністю. Тому благодійним організаціям доцільно поєднувати різні 
джерела фінансування: приватні пожертви, корпоративну благодійність, 
міжнародні гранти, соціальне замовлення, партнерські програми з 
громадами, краудфандинг, благодійні події та довгострокові донорські 
підписки. 
З позиції теорії ресурсної залежності Дж. Пфеффера та Дж. Саланчика, 
організації, залежні від зовнішніх ресурсів, мають розвивати стратегії 
зменшення вразливості, зокрема диверсифікацію фінансування, партнерства 
й організаційну автономію (Pfeffer & Salancik, 1978). Для благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей це означає необхідність не лише 
залучати кошти, а й будувати фінансову сталість, яка дозволяє не переривати 
допомогу дитині в критичний момент. 
Дев’ятим шляхом є удосконалення моніторингу та оцінювання 
результативності благодійних програм. Благодійні організації мають 
оцінювати не лише кількість виданих наборів, проведених заходів або 
охоплених дітей, а й якісні зміни: чи покращився доступ дитини до послуг, 
чи зменшився ризик вилучення з сім’ї, чи відновилося навчання, чи 
стабілізувався психоемоційний стан, чи отримала сім’я довгостроковий план 
підтримки. А. Ебрахім наголошує, що підзвітність неурядових і 
неприбуткових організацій має стосуватися не лише донорів, а й 
бенефіціарів, партнерів і суспільства (Ebrahim, 2003). 
Отже, результативність діяльності благодійної організації у сфері 
підтримки дітей має вимірюватися не обсягом активності, а соціальним 
впливом. Для цього доцільно впроваджувати логічні моделі програм, 
індикатори результату, оцінку задоволеності отримувачів допомоги, 
  104 
 
моніторинг безпеки дітей, аналіз повторних звернень, оцінку сталості змін і 
незалежний аудит окремих програм. 
Десятим напрямом є цифровізація благодійної діяльності та управління 
даними. Цифрові інструменти можуть допомогти благодійним організаціям 
вести облік звернень, уникати дублювання допомоги, аналізувати потреби 
дітей, координувати перенаправлення, звітувати перед донорами та 
громадами, формувати карту послуг і відстежувати результати програм. 
Водночас цифровізація має здійснюватися з дотриманням правил захисту 
персональних даних, особливо коли йдеться про дітей, їхнє здоров’я, сімейні 
обставини, досвід насильства або переміщення. 
У цьому контексті важливим є розвиток державних електронних 
інструментів соціальної сфери. Мінсоцполітики зазначає, що реєстрація 
надавачів соціальних послуг може здійснюватися онлайн через Соціальний 
портал або в письмовому вигляді через відповідного реєстратора, що 
спрощує доступ до формалізованої системи соціальних послуг. Для 
благодійних організацій цифрові сервіси можуть стати інструментом більшої 
прозорості, швидкості та інтегрованості у систему соціального забезпечення 
дітей. 
Одинадцятим шляхом є розвиток адвокаційної спроможності 
благодійних організацій. Благодійні організації мають не лише реагувати на 
наслідки дитячої вразливості, а й впливати на її причини. Це може включати 
участь у розробленні місцевих програм підтримки дітей, громадських 
консультаціях, робочих групах, моніторингу прав дітей, публічних кампаніях 
щодо деінституціалізації, інклюзії, протидії насильству, підтримки дітей з 
інвалідністю, психічного здоров’я, освітнього відновлення та подолання 
дитячої бідності. 
Адвокація дозволяє благодійній організації перейти від допомоги 
окремим дітям до впливу на системні умови, які визначають становище 
багатьох дітей. У цьому сенсі благодійна організація стає не лише надавачем 
  105 
 
допомоги, а й учасником формування соціальної політики, представником 
інтересів вразливих груп і джерелом практичного знання про реальні потреби 
дітей. 
Дванадцятим напрямом є посилення прозорості та суспільної довіри. 
Благодійні організації мають регулярно оприлюднювати фінансові й змістові 
звіти, пояснювати критерії відбору отримувачів допомоги, демонструвати 
результати програм, забезпечувати можливість зворотного зв’язку, 
проводити зовнішній аудит і комунікувати не лише про потреби, а й про 
досягнуті зміни. Прозорість є умовою не тільки довіри донорів, а й етичної 
відповідальності перед дітьми та сім’ями, яким надається допомога. 
Основні шляхи підвищення ефективності діяльності благодійних 
організацій у системі соціального забезпечення дітей узагальнено в табл. 3.5. 
Таблиця 3.5  
Шляхи підвищення ефективності діяльності благодійних 
організацій у системі соціального забезпечення дітей 
Напрям удосконалення Зміст заходів Очікуваний результат 
Подолання не лише 
Поєднання матеріальної допомоги, 
Перехід до комплексної наслідків, а й причин 
соціальних послуг, психологічної, 
підтримки соціальної вразливості 
освітньої та правової підтримки 
дитини 
Інституційне включення Реєстрація як надавачів соціальних Підвищення легітимності, 
в систему соціальних послуг, робота за стандартами, якості та доступності 
послуг участь у Реєстрі послуг 
Залучення благодійних організацій Сталість фінансування та 
Розвиток соціального 
до надання послуг за бюджетні розширення спектра послуг 
замовлення 
кошти у громадах 
Навчання, супервізія, 
Підвищення якості й 
Професіоналізація кадрів профілактика вигорання, 
безпеки допомоги 
стандарти роботи з дітьми 
Захист персональних даних, 
Впровадження Захист гідності, безпеки та 
безпечний добір персоналу, етична 
safeguarding-політик найкращих інтересів дитини 
комунікація, механізми скарг 
Спільні програми, карта послуг, 
Посилення співпраці з Наближеність допомоги до 
підтримка сімейного середовища, 
громадами місця проживання дитини 
локальна координація 
Міжсекторна Протоколи перенаправлення, Комплексність і 
координація міжвідомчі команди, ведення послідовність підтримки 
  106 
 
Напрям удосконалення Зміст заходів Очікуваний результат 
випадку 
Поєднання грантів, пожертв, 
Диверсифікація Зменшення залежності від 
соціального замовлення, бізнес-
фінансування одного джерела ресурсів 
партнерств, краудфандингу 
Вимірювання не лише 
Підвищення 
Моніторинг і оцінювання активностей, а й реальних змін у 
результативності програм 
житті дітей 
Електронний облік звернень, Зменшення дублювання 
Цифровізація управління даними, онлайн- допомоги та покращення 
звітування, карта потреб координації 
Участь у формуванні політик, Вплив на системні причини 
Адвокація 
кампаніях і місцевих програмах дитячої вразливості 
Публічна звітність, аудит, 
Зростання довіри донорів, 
Прозорість і підзвітність зворотний зв’язок, відкриті 
громад і бенефіціарів 
критерії допомоги 
Джерело: розроблено автором на основі аналізу законодавства 
України, підходів UNICEF, теорії ресурсної залежності, концепції 
підзвітності неприбуткових організацій та сучасних практик соціальної 
роботи з дітьми. 
Як видно з табл. 3.5, підвищення ефективності благодійних організацій 
має відбуватися одночасно на кількох рівнях: організаційному, 
професійному, фінансовому, етичному, партнерському й політичному. 
Окреме вдосконалення одного напряму не забезпечить належного результату, 
якщо воно не буде підтримане системними змінами в інших сферах. 
Наприклад, професійні фахівці не зможуть якісно працювати без сталого 
фінансування; прозорі звіти не замінять реального моніторингу впливу; 
матеріальна допомога не буде достатньою без соціального супроводу; а 
соціальне замовлення не стане ефективним без чітких стандартів і довіри між 
громадою та благодійною організацією. 
Для практичного впровадження запропонованих шляхів доцільно 
розглядати їх у вигляді поетапної моделі. Така модель має включати 
діагностику потреб, планування допомоги, організацію партнерства, 
реалізацію програм, моніторинг результатів і коригування діяльності. 
  107 
 
Узагальнену модель підвищення ефективності діяльності благодійних 
організацій подано в табл. 3.6. 
Таблиця 3.6  
Модель підвищення ефективності діяльності благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей 
Етап Зміст етапу Практичне значення 
Аналіз потреб дітей і сімей, Дає змогу уникнути 
1. Діагностика 
оцінка соціальних ризиків, випадкової або 
потреб 
вивчення ресурсів громади дубльованої допомоги 
Вибір цільових груп, напрямів Забезпечує 
2. Визначення 
підтримки, критеріїв відбору справедливість і 
пріоритетів 
отримувачів допомоги прозорість допомоги 
Розроблення мети, завдань, Перетворює благодійну 
3. Планування 
заходів, індикаторів і бюджету діяльність на системну 
програм 
програми соціальну підтримку 
Укладання угод, створення 
Забезпечує 
4. Партнерська маршрутів перенаправлення, 
комплексність допомоги 
координація взаємодія з соціальними 
дитині 
службами 
Надання допомоги, послуг, 
5. Реалізація Безпосередньо впливає 
супроводу, гуманітарної чи 
підтримки на добробут дитини 
реабілітаційної підтримки 
Відстеження процесу 
6. Моніторинг Дозволяє своєчасно 
допомоги, дотримання 
якості виявляти проблеми 
стандартів і безпеки дітей 
Аналіз змін у становищі дітей і Дає змогу визначити 
7. Оцінювання 
сімей, оцінка ефективності реальний соціальний 
результатів 
програми вплив 
Внесення змін до програм, 
8. Коригування Забезпечує гнучкість і 
процедур, партнерств і 
діяльності розвиток організації 
критеріїв допомоги 
Оприлюднення результатів, 
9. Публічна Підвищує довіру та 
фінансової інформації та 
звітність підзвітність організації 
висновків оцінювання 
Поширення ефективних Сприяє системному 
10. Масштабування 
моделей у громадах і впливу на соціальне 
успішних практик 
партнерських мережах забезпечення дітей 
  108 
 
Джерело: розроблено автором на основі системного підходу до 
соціальної роботи, концепцій підзвітності та практик програмного 
управління в неприбутковому секторі. 
Дані табл. 3.6 свідчать, що ефективність благодійної діяльності є 
результатом не окремого благодійного акту, а цілісного управлінського 
циклу. Благодійна організація має не лише допомагати, а й аналізувати 
потреби, планувати втручання, координувати дії, оцінювати результат і 
вдосконалювати власну практику. Такий підхід дозволяє підвищити не лише 
обсяг допомоги, а й її якість, сталість і відповідність реальним потребам 
дітей. 
Особливо перспективним є розвиток сімейно орієнтованої моделі 
благодійної підтримки дітей. Вона передбачає, що допомога має бути 
спрямована не лише на дитину як окремого отримувача, а й на її сімейне 
середовище. Це особливо важливо для профілактики соціального сирітства, 
підтримки дітей з інвалідністю, допомоги сім’ям у складних життєвих 
обставинах, внутрішньо переміщеним сім’ям і родинам, які постраждали від 
війни. Стратегія забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному 
оточенні на 2024–2028 роки прямо фокусується на праві дитини зростати в 
сімейному середовищі, що робить цей напрям одним із ключових для 
розвитку благодійної участі у соціальному забезпеченні дітей.  
Водночас важливо, щоб благодійні організації не підміняли державу, а 
посилювали її соціальні зобов’язання. Оптимальною є модель, за якої 
держава гарантує права, стандарти й базове фінансування; громада 
забезпечує доступність і сталість послуг; соціальні служби координують 
випадки; благодійні організації додають гнучкість, ресурси, інноваційність і 
адресність; а міжнародні організації надають методичну, фінансову й 
гуманітарну підтримку. Саме така модель дозволяє уникнути як надмірної 
бюрократизації допомоги, так і хаотичної фрагментарності благодійних 
ініціатив. 
  109 
 
Отже, підвищення ефективності діяльності благодійних організацій у 
системі соціального забезпечення дітей потребує комплексного підходу. 
Основними шляхами такого підвищення є перехід до комплексної підтримки 
дитини та сім’ї, інституційне включення благодійних організацій у систему 
соціальних послуг, розвиток соціального замовлення, професіоналізація 
кадрів, упровадження стандартів захисту дітей, посилення співпраці з 
громадами, розвиток міжсекторної координації, диверсифікація 
фінансування, удосконалення моніторингу й оцінювання результатів, 
цифровізація, адвокація, прозорість і підзвітність. Реалізація цих напрямів 
дозволить благодійним організаціям не лише оперативно реагувати на 
потреби дітей, а й стати важливими партнерами держави та громад у 
формуванні сталої, адресної й дитиноцентричної системи соціального 
забезпечення. 
  
  110 
 
ВИСНОВКИ 
У дипломній роботі здійснено теоретичне узагальнення та наукове 
обґрунтування ролі благодійних організацій у системі соціального 
забезпечення дітей. Проведене дослідження дало змогу встановити, що 
благодійні організації є важливими недержавними суб’єктами соціальної 
підтримки, які доповнюють державні механізми соціального забезпечення, 
посилюють адресність допомоги, мобілізують додаткові ресурси та сприяють 
захисту прав і потреб дітей, які перебувають у складних життєвих 
обставинах. 
У ході дослідження з’ясовано, що соціальне забезпечення дітей є 
однією з ключових складових соціальної політики, оскільки воно спрямоване 
на захист категорії населення, яка через вік, фізичну, психологічну й 
соціальну незрілість не може самостійно забезпечити реалізацію власних 
прав і потреб. Соціальне забезпечення дітей не можна зводити лише до 
системи грошових виплат або матеріальної допомоги. Його зміст є значно 
ширшим і охоплює соціальні послуги, правовий захист, медичну та 
реабілітаційну допомогу, освітню підтримку, психологічний супровід, 
профілактику складних життєвих обставин, підтримку сімейного середовища 
та створення умов для повноцінного розвитку дитини. 
Встановлено, що діти належать до особливо соціально вразливої 
категорії населення. Їхня вразливість має багатовимірний характер і 
формується під впливом вікових, сімейних, економічних, медико-соціальних, 
освітніх, психологічних, правових і безпекових чинників. Особливої 
підтримки потребують діти з малозабезпечених сімей, діти-сироти, діти, 
позбавлені батьківського піклування, діти з інвалідністю, діти з особливими 
освітніми потребами, діти, які постраждали від насильства, діти внутрішньо 
переміщених сімей, діти, що пережили воєнні дії, втрату житла, родинних 
зв’язків або інші кризові обставини. У зв’язку з цим система соціального 
  111 
 
забезпечення дітей має бути комплексною, індивідуалізованою та 
орієнтованою на найкращі інтереси дитини. 
У роботі обґрунтовано, що допомога дітям у системі соціального 
забезпечення має різні види та форми. До основних видів допомоги належать 
матеріальна, соціально-побутова, медико-реабілітаційна, психологічна, 
освітня, правова, гуманітарна та організаційно-супровідна допомога. Її 
формами можуть бути грошові виплати, натуральна допомога, соціальні 
послуги, консультування, кризове втручання, реабілітаційні програми, 
правовий супровід, соціальний супровід сімей, освітні ініціативи та 
гуманітарне реагування. Ефективність такої допомоги залежить від її 
своєчасності, адресності, професійності, доступності та відповідності 
реальним потребам дитини. 
Доведено, що благодійні організації є інституційно оформленими 
неприбутковими суб’єктами громадянського суспільства, діяльність яких 
спрямована на досягнення суспільно корисних цілей. Їхніми основними 
ознаками є правова оформленість, неприбутковий характер, добровільність, 
суспільно корисна мета, організаційна автономія, адресність допомоги, 
програмність діяльності, прозорість і підзвітність. Саме ці ознаки дозволяють 
благодійним організаціям діяти як самостійним учасникам системи 
соціального забезпечення дітей, а не лише як джерелам разової матеріальної 
підтримки. 
У процесі дослідження визначено основні функції благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей. До них належать ресурсна, соціально-
сервісна, превентивна, реабілітаційна, посередницька, адвокаційна, 
інформаційно-просвітницька, інноваційна, гуманітарна та партнерська 
функції. Благодійні організації здатні не лише акумулювати фінансові й 
матеріальні ресурси, а й організовувати соціальні послуги, забезпечувати 
психологічну та реабілітаційну підтримку, сприяти доступу дітей до освіти й 
  112 
 
лікування, захищати їхні права, підтримувати сімейне середовище та 
впливати на розвиток соціальної політики. 
Встановлено, що основними напрямами діяльності благодійних 
організацій щодо підтримки дітей є матеріальна та натуральна допомога, 
медична й реабілітаційна підтримка, психологічна та психосоціальна 
допомога, освітня підтримка, захист дітей від насильства й порушення прав, 
допомога дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, 
підтримка дітей з інвалідністю, гуманітарна допомога в кризових ситуаціях, 
підтримка сімей із дітьми, інформаційно-просвітницька діяльність та 
адвокація інтересів дітей. Така багатовекторність свідчить про те, що 
благодійні організації беруть участь не лише в подоланні наслідків дитячої 
вразливості, а й у профілактиці соціальних ризиків. 
У роботі з’ясовано, що форми участі благодійних організацій у 
соціальному забезпеченні дітей можуть бути різними: надання грошової та 
натуральної допомоги, реалізація благодійних програм і проєктів, надання 
соціальних послуг, соціальний супровід і ведення випадку, партнерство з 
державними установами та громадами, участь у соціальному замовленні, 
гуманітарне реагування, створення безпечних просторів для дітей, підтримка 
сімейного середовища, інформаційно-просвітницька діяльність і адвокація. 
Найбільш результативними є ті форми участі, які не обмежуються разовим 
втручанням, а передбачають комплексну, тривалу й координовану підтримку 
дитини та її сім’ї. 
Проведений аналіз дав змогу виявити основні проблеми діяльності 
благодійних організацій у сфері підтримки дітей. До них належать 
нестабільність фінансування, залежність від донорів, кадровий дефіцит, 
професійне вигорання працівників і волонтерів, нерівномірність доступу 
дітей до благодійної допомоги, фрагментарність і недостатня координація 
підтримки, ризик заміщення державної відповідальності благодійною 
допомогою, складність участі у формалізованій системі соціальних послуг, 
  113 
 
недостатній моніторинг результативності, етичні ризики та проблема захисту 
персональних даних дітей. Ці проблеми свідчать про необхідність подальшої 
професіоналізації благодійного сектору й посилення його взаємодії з 
державними та місцевими інституціями. 
Обґрунтовано, що взаємодія благодійних організацій з державними 
установами, територіальними громадами та соціальними службами є 
ключовою умовою ефективного соціального забезпечення дітей. Така 
взаємодія може реалізовуватися через перенаправлення, обмін інформацією, 
спільну оцінку потреб, ведення випадку, соціальне замовлення, реалізацію 
місцевих програм, гуманітарну координацію, навчання фахівців та 
адвокацію. Найбільш ефективною є модель партнерства, у якій держава 
забезпечує правові гарантії та стандарти, громада — близькість і сталість 
підтримки, соціальні служби — професійний супровід, а благодійні 
організації — додаткові ресурси, гнучкість, оперативність та інноваційність. 
У роботі визначено шляхи підвищення ефективності діяльності 
благодійних організацій у системі соціального забезпечення дітей. До них 
належать перехід від разової допомоги до комплексної підтримки дитини та 
сім’ї, інституційне включення благодійних організацій у систему соціальних 
послуг, розвиток соціального замовлення, професіоналізація кадрів, 
упровадження стандартів захисту дітей, посилення співпраці з громадами, 
розвиток міжсекторної координації, диверсифікація джерел фінансування, 
цифровізація обліку й управління допомогою, удосконалення моніторингу 
результатів, розвиток адвокаційної спроможності, прозорість і підзвітність 
діяльності. 
Таким чином, результати дослідження підтверджують, що благодійні 
організації відіграють важливу роль у системі соціального забезпечення 
дітей. Вони не замінюють державу у виконанні її соціальних зобов’язань, 
однак істотно посилюють державні й місцеві механізми підтримки. Їхня 
цінність полягає в оперативності реагування, адресності допомоги, здатності 
  114 
 
мобілізувати додаткові ресурси, працювати з індивідуальними випадками, 
підтримувати сім’ї у кризі, впроваджувати інноваційні практики та 
привертати суспільну увагу до проблем дітей. 
Головний висновок дипломної роботи полягає в тому, що ефективне 
соціальне забезпечення дітей можливе лише за умови поєднання державних 
гарантій, професійних соціальних послуг, ресурсів територіальних громад і 
потенціалу благодійних організацій. Благодійний сектор має розглядатися не 
як допоміжний або випадковий елемент соціальної підтримки, а як важливий 
партнер у формуванні дитиноцентричної, адресної, гуманної та сталої 
системи соціального забезпечення. Саме така модель дозволяє не лише 
реагувати на поточні потреби дітей, а й створювати умови для їхнього 
безпечного розвитку, соціальної інтеграції та реалізації права на гідне 
дитинство. 
 
  
  115 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Аносова, А. В., Безпалько, О. В., Цюман, Т. П., & ін. (2017). 
Соціальна робота з вразливими сім’ями та дітьми: Посібник у 2-х частинах. 
Частина 2. ОБНОВА КОМПАНІ. 
https://files.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Inshi72/0052837.pdf 
2. Бурлака, О. (2020). Зарубіжний досвід соціального захисту дітей-
сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і можливості його 
використання в Україні. Підприємництво, господарство і право, 1, 59–64. 
https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.1.11 
3. Верховна Рада України. (1992). Закон України «Про державну 
допомогу сім’ям з дітьми» № 2811-XII. https://zakon.rada.gov.ua/go/2811-12 
4. Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону 
дитинства» № 2402-III. https://zakon.rada.gov.ua/go/2402-14 
5. Верховна Рада України. (2012). Закон України «Про благодійну 
діяльність та благодійні організації» № 5073-VI. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/5073-17 
6. Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні 
послуги» № 2671-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/go/2671-19 
7. Волгіна, М. О. (2020). Соціальна політика: поняття, цілі та правове 
забезпечення. Підприємництво, господарство і право, 11, 80–85. https://pgp-
journal.kiev.ua/archive/2020/11/14.pdf 
8. Грищук, А. Б. (2023). Роль неприбуткових благодійних організацій у 
наданні соціальних послуг населенню. Юридичний науковий електронний 
журнал, 2, 315–318. https://doi.org/10.32782/2524-0374/2023-2/72 
9. Ігнатенко, К. (2021). The social protection of children in the activities of 
the government organizations in east of Ukraine. Social Work and Education, 8(3), 
329–340. https://doi.org/10.25128/2520-6230.21.3.2 
  116 
 
10. Кабінет Міністрів України. (2020a). Про забезпечення соціального 
захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах: Постанова 
№ 585. https://zakon.rada.gov.ua/go/585-2020-п 
11. Кабінет Міністрів України. (2020b). Про організацію надання 
соціальних послуг: Постанова № 587. https://zakon.rada.gov.ua/go/587-2020-п 
12. Кабінет Міністрів України. (2021). Про Реєстр надавачів та 
отримувачів соціальних послуг: Постанова № 99. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/99-2021-п 
13. Кабінет Міністрів України. (2024). Про схвалення Стратегії 
забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному 
оточенні на 2024–2028 роки та затвердження операційного плану заходів на 
2024–2026 роки з її реалізації: Розпорядження № 1201-р. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/1201-2024-р 
14. Кияниця, З. П., & Петрочко, Ж. В. (2017). Соціальна робота з 
вразливими сім’ями та дітьми: Посібник у 2-х частинах. Частина 1. Сучасні 
орієнтири та ключові технології. ОБНОВА КОМПАНІ. 
https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/21983/1/Z_Kyyanytsya_ZH_Petrochko_SRZ
VSTD_IL.pdf 
15. Кучумова, Н., & Білик, Н. (2025). Соціально вразлива сім’я в 
Україні: визначення та стан проблеми. Науковий вісник Ужгородського 
університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота, 1(56), 101–105. 
https://doi.org/10.24144/2524-0609.2025.56.101-105 
16. Макарова, О. В. (2015). Соціальна політика в Україні: Монографія. 
Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН 
України. https://www.idss.org.ua/monografii/2015_Makarova.pdf 
17. Міністерство соціальної політики України. (2025). Реєстр надавачів 
та отримувачів соціальних послуг: що це і як він працює. 
https://www.msp.gov.ua/press-center/news/reyestr-nadavachiv-ta-otrymuvachiv-
sotsialnykh-posluh%3A-shcho-tse-i-yak-vin-pratsyuye 
  117 
 
18. Президент України. (2025). Указ «Про додаткові заходи щодо 
захисту прав дітей в умовах збройної агресії проти України» № 859/2025. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/859/2025 
19. СОС Дитячі Містечка Україна. (n.d.). Підтримка реформи кращого 
догляду для кожної дитини в Полтавській області шляхом посилення 
альтернативного догляду, надання інтегрованих соціальних послуг та 
повернення і реінтеграції дітей. https://sos-ukraine.org/grantovi-
proyekty/pidtrymka-reformy-krashhogo-doglyadu-dlya-kozhnoyi-dytyny-v-
poltavskij-oblasti-shlyahom-posylennya-alternatyvnogo-doglyadu-nadannya-
integrovanyh-sotsialnyh-poslug-ta-pilg-a-takozh-povernennya-ta-reint/ 
20. Яригіна, Є. П. (2016). Соціальне забезпечення сімей з дітьми: 
міжнародний досвід та українська модель. Моноліт. 
https://dspace.nlu.edu.ua/items/c70b6e00-3d7e-4d25-88ef-5828979aa9dd 
21. Bronfenbrenner, U. (1979). The ecology of human development: 
Experiments by nature and design. Harvard University Press. 
22. Caritas Ukraine. (n.d.). Education, formation and child protection. 
https://caritas.ua/education-formation-and-child-protection/ 
23. Devereux, S., & Sabates-Wheeler, R. (2004). Transformative social 
protection (IDS Working Paper No. 232). Institute of Development Studies. 
https://opendocs.ids.ac.uk/articles/report/Transformative_social_protection/264429
10 
24. Ebrahim, A. (2003). Accountability in practice: Mechanisms for NGOs. 
World Development, 31(5), 813–829. https://doi.org/10.1016/S0305-
750X(03)00014-7 
25. Esping-Andersen, G. (1990). The three worlds of welfare capitalism. 
Princeton University Press. 
26. International Labour Organization, & United Nations Children’s Fund. 
(2019). Towards universal social protection for children: Achieving SDG 1.3. 
  118 
 
https://www.unicef.org/reports/towards-universal-social-protection-children-
achieving-sdg-13 
27. Lundy, L. (2007). ‘Voice’ is not enough: Conceptualising Article 12 of 
the United Nations Convention on the Rights of the Child. British Educational 
Research Journal, 33(6), 927–942. https://doi.org/10.1080/01411920701657033 
28. Midgley, J. (1995). Social development: The developmental perspective 
in social welfare. SAGE Publications. 
29. Pfeffer, J., & Salancik, G. R. (1978). The external control of 
organizations: A resource dependence perspective. Harper & Row. 
30. Salamon, L. M. (1987). Partners in public service: The scope and theory 
of government-nonprofit relations. In W. W. Powell (Ed.), The nonprofit sector: A 
research handbook (pp. 99–117). Yale University Press. 
31. Salamon, L. M., & Anheier, H. K. (1992). In search of the non-profit 
sector I: The question of definitions. Voluntas: International Journal of Voluntary 
and Nonprofit Organizations, 3(2), 125–151. https://doi.org/10.1007/BF01397770 
32. Salamon, L. M., & Anheier, H. K. (1998). Social origins of civil society: 
Explaining the nonprofit sector cross-nationally. Voluntas: International Journal of 
Voluntary and Nonprofit Organizations, 9, 213–248. 
https://doi.org/10.1023/A:1022058200985 
33. Save the Children. (2025). Ukraine response: Child protection, mental 
health and psychosocial support programmes. 
https://image.savethechildren.org/ukraine-pdi-ch11491314-ch11491314.pdf 
34. Sen, A. (1999). Development as freedom. Oxford University Press. 
35. UNICEF. (2018). Child-sensitive social protection: What is it and why 
do we need it? https://www.unicef.org/morocco/media/1096/file/child-
sensitivity.pdf 
36. UNICEF. (2019). UNICEF’s global social protection programme 
framework. United Nations Children’s Fund. 
  119 
 
https://www.unicef.org/reports/global-social-protection-programme-framework-
2019 
37. UNICEF. (2024). Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 
2024. United Nations Children’s Fund. 
https://www.unicef.org/ukraine/reports/sitan2024 
38. UNICEF. (2025a). 70 per cent of children in Ukraine lack access to basic 
goods and services, as material deprivation soars. https://www.unicef.org/press-
releases/70-cent-children-ukraine-lack-access-basic-goods-and-services-material-
deprivation 
39. UNICEF. (2025b). Ukraine humanitarian situation reports 2025. United 
Nations Children’s Fund. https://www.unicef.org/ukraine/en/stories/humanitarian-
situation-reports-2025 
40. United Nations. (1989). Convention on the Rights of the Child. 
https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/convention-rights-
child 
Додаток А 
Матриця напрямів діяльності благодійних організацій щодо підтримки 
дітей 
Матриця узагальнює основні напрями діяльності благодійних організацій 
у сфері соціального забезпечення дітей. Вона може бути використана для 
аналітичного зіставлення потреб дітей, змісту благодійної допомоги та 
очікуваного соціального результату. 
Таблиця А.1 – Матриця напрямів діяльності благодійних організацій щодо підтримки 
дітей 
Напрям діяльності Очікуваний соціальний 
Зміст напряму Приклади заходів 
результат 
Продуктові набори; одяг; Зменшення гостроти 
Надання грошової або 
Матеріальна засоби гігієни; шкільне матеріальної депривації та 
 натуральної допомоги 
підтримка  приладдя; цільова фінансова забезпечення базових потреб 
дітям і сім’ям з дітьми.
допомога. дитини. 
Підтримка лікування, Оплата операцій; придбання 
Покращення доступу дітей до 
 діагностики, закупівлі ліків; забезпечення 
Медична допомога лікування та збереження 
ліків та медичного спеціальним харчуванням; 
здоров’я. 
обладнання. допомога лікарням. 
Реабілітаційні заняття; 
Сприяння фізичному, 
технічні засоби реабілітації; Підвищення якості життя, 
Реабілітаційна психологічному та 
 корекційні програми; функціональної самостійності та 
підтримка соціальному відновленню 
 підтримка дітей з соціальної інтеграції дитини. 
дитини.
інвалідністю. 
Підтримка дітей, які 
Індивідуальні консультації; Стабілізація емоційного стану, 
Психосоціальна пережили стрес, втрату, 
 групи підтримки; арттерапія; зниження тривожності та 
допомога насильство, війну або 
 дитячі безпечні простори. відновлення відчуття безпеки. 
переміщення.
Гаджети для навчання; 
Забезпечення доступу до додаткові заняття; Реалізація права дитини на 
Освітня підтримка формальної та подолання освітніх втрат; освіту та розвиток життєвих 
неформальної освіти. підтримка інклюзивного компетентностей. 
навчання. 
Юридичні консультації; 
Сприяння захисту прав та представництво інтересів; Недопущення порушення прав 
Правовий захист інтересів дітей у складних перенаправлення до служб у дитини та забезпечення доступу 
життєвих ситуаціях. справах дітей; захист від до правового захисту. 
насильства. 
Оперативна допомога Евакуація; тимчасове 
Швидке забезпечення життєво 
Гуманітарне дітям у кризових, воєнних розміщення; їжа; вода; ліки; 
 необхідних потреб і зменшення 
реагування або надзвичайних засоби гігієни; кризові 
наслідків кризи. 
ситуаціях. набори. 
Соціальний супровід; 
Допомога батькам, 
Підтримка консультації; підтримка Збереження права дитини на 
опікунам і сім’ям у 
сімейного відповідального батьківства; виховання в безпечному 
 складних життєвих 
середовища профілактика вилучення сімейному середовищі. 
обставинах. 
дитини із сім’ї. 
 
Інформаційні кампанії; 
Представлення інтересів участь у робочих групах; Усунення системних причин 
Адвокація дітей і вплив на соціальну моніторинг проблем; дитячої вразливості та посилення 
політику. пропозиції до програм захисту прав дітей. 
підтримки дітей. 
 
Отже, наведена матриця демонструє, що діяльність благодійних 
організацій у сфері підтримки дітей є не одновимірною, а комплексною. Вона 
може поєднувати швидке гуманітарне реагування з довгостроковими 
програмами соціальної інтеграції, реабілітації, освітнього відновлення та 
захисту прав дитини. 
  
 
Додаток Б 
Орієнтовна анкета для вивчення взаємодії благодійних організацій із 
соціальними службами та громадами 
Анкета може бути використана для збору емпіричної інформації від 
фахівців соціальної сфери, представників територіальних громад, працівників 
служб у справах дітей, центрів соціальних служб і благодійних організацій. Її 
метою є виявлення рівня взаємодії між суб’єктами підтримки дітей, проблем 
координації та можливостей підвищення ефективності благодійної допомоги. 
Шановний(а) респонденте(ко)! Просимо Вас відповісти на запитання 
анкети. Отримані відповіді використовуватимуться виключно в узагальненому 
вигляді для підготовки дипломного дослідження на тему «Роль благодійних 
організацій у системі соціального забезпечення дітей». 
Таблиця Б.1 – Орієнтовна анкета для фахівців і представників громад 
№ Запитання Форма відповіді 
1 Яку установу або організацію Ви представляєте? Відкрите запитання 
До 1 року; 1–3 роки; 4–7 років; 
2 Який Ваш професійний досвід у сфері підтримки дітей? 
понад 7 років 
Чи співпрацює Ваша установа/організація з благодійними 
3 Так; ні; епізодично 
організаціями у сфері підтримки дітей? 
Матеріальна допомога; 
психологічна підтримка; освітні 
4 У яких напрямах найчастіше відбувається така співпраця? програми; гуманітарна допомога; 
реабілітація; правова допомога; 
інше 
Діти ВПО; діти з інвалідністю; 
Які категорії дітей найчастіше отримують підтримку через діти-сироти; діти з 
5 
благодійні організації? малозабезпечених сімей; діти, які 
постраждали від насильства; інше 
Як Ви оцінюєте рівень координації між благодійними Високий; достатній; середній; 
6 
організаціями та соціальними службами? низький; важко відповісти 
Які проблеми найчастіше виникають у взаємодії з благодійними 
7 Відкрите запитання 
організаціями? 
Чи існує у Вашій громаді чіткий механізм перенаправлення дітей і 
8 Так; частково; ні; не знаю 
сімей до благодійних організацій? 
Чи беруть благодійні організації участь у наданні соціальних Так; ні; планується; важко 
9 
послуг у Вашій громаді? відповісти 
Спільні програми; соціальне 
замовлення; меморандуми; 
10 Які форми співпраці Ви вважаєте найбільш ефективними? 
гуманітарна координація; ведення 
випадку; навчання фахівців; інше 
Що, на Вашу думку, потрібно вдосконалити для підвищення 
11 Відкрите запитання 
ефективності благодійної підтримки дітей? 
Оцініть загальний внесок благодійних організацій у підтримку Дуже високий; високий; середній; 
12 
дітей у Вашій громаді. низький; важко відповісти 
 
 
Використання такої анкети дає змогу не лише описати теоретичні засади 
взаємодії благодійних організацій із соціальними службами, а й отримати 
прикладні дані щодо реального стану співпраці на рівні громади. Результати 
анкетування можуть бути представлені у вигляді діаграм, узагальнювальних 
таблиць або аналітичного коментаря в практичній частині дослідження. 
  
 
Додаток В 
Алгоритм взаємодії благодійної організації із суб’єктами соціального 
забезпечення дітей 
Алгоритм відображає послідовність дій благодійної організації у випадку 
виявлення дитини або сім’ї з дитиною, яка потребує соціальної підтримки. Він 
може бути використаний як орієнтовна модель міжсекторної взаємодії між 
благодійною організацією, соціальними службами, службою у справах дітей, 
закладами освіти, охорони здоров’я та територіальною громадою. 
Таблиця В.1 – Алгоритм взаємодії благодійної організації із суб’єктами соціального 
забезпечення дітей 
Етап Зміст дій Залучені суб’єкти Очікуваний результат 
Отримання звернення від сім’ї, 
Благодійна організація; 
1. Виявлення соціальної служби, школи, Первинна інформація про 
 соціальна служба; школа; 
потреби медичного закладу, громади або дитину/сім’ю. 
 медичний заклад; громада. 
волонтерів.
Уточнення обставин, визначення Координатор програми; 
2. Первинна Рішення про невідкладність 
 терміновості допомоги, попередня соціальний працівник; 
перевірка ситуації втручання. 
оцінка ризиків для дитини. представник громади. 
3. У разі загрози життю, здоров’ю або Служба у справах дітей; 
Запуск захисного механізму 
Перенаправлення безпеці дитини інформуються поліція; центр соціальних 
реагування. 
у разі загрози відповідні служби. служб; медичні заклади. 
Соціальний працівник; 
Вивчення матеріальних, соціальних, психолог; фахівець із 
 Опис потреб, ресурсів і 
4. Оцінка потреб медичних, психологічних, освітніх і соціальної роботи; 
ризиків. 
правових потреб дитини та сім’ї. представники партнерських 
служб. 
Вибір відповідної підтримки: 
5. Визначення матеріальної, психологічної, Благодійна організація спільно План допомоги або маршрут 
форми допомоги освітньої, реабілітаційної, правової з партнерами. підтримки. 
або гуманітарної. 
Координація з громадою, Благодійна організація; орган 
6. Узгодження дій соціальними службами, школою, місцевого самоврядування; Розподіл відповідальності 
із партнерами медичним закладом або іншими соціальні служби; заклади між суб’єктами. 
суб’єктами. освіти й охорони здоров’я. 
Реалізація конкретних заходів 
7. Надання Благодійна організація; Надана допомога або 
 підтримки відповідно до потреб 
допомоги  партнери; волонтери; фахівці. соціальна послуга. 
дитини.
За потреби організовується тривала Центр соціальних служб; 
8. Соціальний Стабілізація ситуації дитини 
 підтримка дитини та сім’ї, благодійна організація; фахівці 
супровід   та сім’ї. 
коригування плану допомоги. громади.
Перевірка того, чи була допомога Координатор програми; 
9. Моніторинг Оцінка ефективності 
 корисною, чи залишаються соціальний працівник; 
результатів   втручання. 
невирішені потреби. партнерські служби.
Ухвалення рішення про завершення 
10. Завершення 
випадку, продовження супроводу Благодійна організація; Закриття випадку або 
або продовження 
 або перенаправлення до іншої соціальна служба; громада. оновлений план підтримки. 
підтримки
послуги. 
 
 
Запропонований алгоритм демонструє, що якісна благодійна допомога 
дітям має бути не випадковою, а послідовною та координованою. Особливого 
значення набувають раннє виявлення потреб, безпечне перенаправлення, оцінка 
ризиків, міжвідомча взаємодія та моніторинг результатів підтримки. 
  
 
Додаток Г 
Критерії оцінювання ефективності діяльності благодійних організацій у 
системі соціального забезпечення дітей 
Оцінювання ефективності діяльності благодійних організацій має бути 
спрямоване не лише на фіксацію кількості наданої допомоги, а й на визначення 
її реального впливу на становище дітей. Запропонована система критеріїв може 
бути використана для аналізу благодійних програм, підготовки звітності, 
самооцінювання організації або порівняльного дослідження різних форм 
благодійної підтримки. 
Таблиця Г.1 – Критерії оцінювання ефективності діяльності благодійних організацій у 
сфері підтримки дітей 
Критерій Зміст критерію Можливі індикатори Джерела інформації 
Наявність оцінки потреб; 
Допомога відповідає реальним Вивчення кейсів; анкети; 
 індивідуалізація допомоги; 
Адресність потребам конкретної дитини або інтерв’ю; документація 
 врахування віку, стану здоров’я та 
сім’ї.  організації. 
сімейної ситуації.
Діти й сім’ї можуть реально Географічне охоплення; наявність 
Статистика звернень; карта 
 отримати допомогу незалежно інформації про допомогу; простота 
Доступність послуг; опитування 
від місця проживання, статусу звернення; відсутність 
отримувачів. 
чи рівня обізнаності. дискримінаційних бар’єрів. 
Допомога надається до Час від звернення до реагування; 
Журнали звернень; 
 поглиблення кризи або в наявність кризових процедур; 
Своєчасність внутрішня звітність; аналіз 
максимально короткий строк пріоритетність невідкладних 
  випадків. 
після звернення. випадків.
Поєднання матеріальної, 
Підтримка охоплює не одну, а Плани допомоги; кейс-
 соціальної, психологічної, 
Комплексність кілька взаємопов’язаних потреб менеджмент; міжвідомчі 
 освітньої, медичної та правової 
дитини.  протоколи. 
допомоги.
Допомога не створює ризиків 
Наявність safeguarding-політики; Політики організації; 
Безпечність для для гідності, приватності, 
 захист персональних даних; етична перевірка публікацій; 
дитини психічного стану чи безпеки 
комунікація; механізм скарг. внутрішній аудит. 
дитини. 
Організація співпрацює з 
Меморандуми; маршрути 
державними установами, Угоди про співпрацю; 
Партнерська перенаправлення; спільні 
 громадами, соціальними протоколи зустрічей; звіти 
взаємодія програми; участь у місцевих 
службами та іншими  партнерів. 
робочих групах.
партнерами. 
Організація відкрито звітує про Фінансові звіти; публічні звіти; Сайт організації; звіти; 
Прозорість і 
 ресурси, витрати, критерії відкриті критерії відбору; аудиторські висновки; 
підзвітність
допомоги та результати. зовнішній аудит. донорська документація. 
Допомога призводить до Покращення доступу до послуг; Моніторинг кейсів; 
Результативність позитивних змін у становищі стабілізація сім’ї; відновлення повторна оцінка потреб; 
дитини або сім’ї. навчання; зниження ризиків. інтерв’ю з отримувачами. 
Наявність подальшого супроводу; 
Позитивний ефект допомоги Післяпроєктний 
передача послуги громаді; 
Сталість зберігається після завершення моніторинг; звіти громад; 
довгострокове фінансування; 
проєкту або разового втручання.  повторні звернення. 
розвиток місцевої спроможності.
Організація застосовує нові або Мобільні команди; цифрові Опис програм; експертна 
Інноваційність більш ефективні моделі сервіси; безпечні дитячі простори; оцінка; порівняння 
допомоги дітям. нові методики роботи з сім’ями. результатів. 
 
 
Для практичного використання критерії можуть оцінюватися за шкалою 
від 1 до 5 балів, де 1 бал означає низький рівень прояву критерію, а 5 балів — 
високий рівень. Підсумкова оцінка дозволяє визначити сильні сторони 
благодійної програми, проблемні аспекти та напрями подальшого 
вдосконалення. 
Таблиця Г.2 – Орієнтовна шкала оцінювання ефективності благодійної програми 
Оцінка Характеристика рівня 
1 бал Критерій майже не реалізується або відсутні докази його виконання. 
2 бали Критерій реалізується частково, але несистемно й без належного документування. 
3 бали Критерій реалізується на середньому рівні; є окремі процедури або приклади практики. 
Критерій реалізується стабільно, підтверджується документами та практичними 
4 бали 
результатами. 
Критерій реалізується системно, має вимірювані результати та може бути прикладом 
5 балів 
належної практики. 
 
Запропонована система критеріїв дає змогу розглядати ефективність 
благодійних організацій не лише через обсяг наданої допомоги, а через її якість, 
безпечність, сталість і реальний вплив на добробут дитини. Такий підхід 
відповідає дитиноцентричній логіці соціального забезпечення, у межах якої 
головним результатом є не сам факт допомоги, а позитивна зміна в житті 
дитини.