ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему «Економічні механізми функціонування системи соціального 
забезпечення населення в Україні» 
 
Виконала: студентка 4 курсу, групи ЗСЗ-2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Дідух І.О. 
 
 
 
 
 
 
Науковий керівник Якушев О.В.  
                                   (прізвище та ініціали) 
Рецензент _____________ 
                 (прізвище та ініціали) 
                   
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 р. 
   
2 
 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
к.е.н., доц. Бєлова І.О.  
“_______” ___________ 20 __ р. 
 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА 
Здобувачці Дідух Інні Олегівні 
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: 
«Економічні механізми функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні» 
Тему затверджено наказом від « »   2026 р. 
Кваліфікаційна  робота бакалавра виконується на 
матеріалах кафедри Соціального забезпечення ЧДТУ 
План кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ 
МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ. 
Розділ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ СИСТЕМИ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ  
Розділ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ 
ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В 
УКРАЇНІ 
Об’єктом дослідження є система соціального забезпечення населення в 
Україні. 
Предметом дослідження є економічні механізми функціонування системи 
соціального забезпечення населення в Україні, їх структура, інструменти, 
проблеми реалізації та напрями удосконалення. 
   
3 
 
Метою кваліфікаційної роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз 
економічних механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні, а також визначення напрямів їх удосконалення в умовах 
сучасних соціально-економічних викликів. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
1. Розкрити сутність, структуру та функції системи соціального 
забезпечення населення. 
2. Охарактеризувати поняття, види та інструменти економічних 
механізмів соціального забезпечення. 
3. Узагальнити методичні підходи до оцінювання ефективності 
економічних механізмів соціального забезпечення. 
4. Проаналізувати джерела фінансування системи соціального 
забезпечення населення в Україні. 
5. Дослідити економічні механізми реалізації основних видів 
соціального забезпечення населення. 
6. Визначити ключові проблеми функціонування економічних 
механізмів соціального забезпечення в умовах сучасних соціально-економічних 
викликів. 
7. Обґрунтувати напрями підвищення фінансової стійкості системи 
соціального забезпечення. 
8. Запропонувати шляхи удосконалення адресності, прозорості та 
результативності соціальних виплат і послуг. 
9. Розробити практичну модель оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні. 
Завдання підготувала 
науковий керівник                          Якушев О.В, 
         (підпис) (прізвище та ініціали) 
«________»  2026 р. 
Завдання одержала  
здобувачка 
                                                                                                                                   Дідух І.О. 
 (прізвище та ініціали) 
   
4 
 
                                                                             (підпис)                        «_____» 2026 р. 
   
5 
 
 
   
6 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач кафедри  
к.е.н, доц. Бєлова І. О. 
протокол № від   
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
Підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами 
освітнього ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне 
забезпечення» на 2025/2026 навчальний рік 
 
Строк 
№з/п Назва етапу кваліфікаційної роботи Примітка 
виконання 
етапу роботи 
 Вибір студентом теми КРБ і подання заяви на 20.11.2025 виконано 
кафедру; 
 
 затвердження тем КРБ призначення 
1. 
наукових керівників; 
 складання і затвердження завдань на 
виконання КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу КРБ 17.03.2026 виконано 
3. Підготовка другого розділу КРБ 04.04.2026 виконано 
4. Підготовка третього розділу КРБ 03.05.2026 виконано 
Подання здобувачем завершеної КРБ 15.05.2026 виконано 
5. 
науковому керівнику 
6. Розгляд КРБ науковим керівником 27.05.2026 виконано 
Попередній розгляд КРБ на комісії від 29.05.2026 виконано 
7. 
кафедри 
Доопрацювання роботи, прийняття кафедрою 30.05.2026 виконано 
 
рішення про допуск КРБ до захисту перед ЕК, 
8. 
оформлення (нормоконтроль) та зовнішнє 
рецензування КРБ 
9. Проходження перевірки на плагіат 04.06.2026 виконано 
Подання роботи на підпис завідувачу 05.06.2026 виконано 
10. 
кафедри 
Підготовка ілюстративного матеріалу, 06.06-09.06.2026 виконано 
11. 
презентації та доповіді 
12. Захист дипломної роботи в ЕК 11.06.2026  
Студентка                     Гаркавенко Я. А.  
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи                                                                         Нагайчук Н. Г 
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК    
                                                                             (підпис)                                                  (прізвище та ініціали) 
   
7 
 
 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 14 таблиць, 7 рисунків, 3 
додатки. Список використаних джерел налічує 40 найменувань. 
«Економічні механізми функціонування системи соціального 
забезпечення населення в Україні» 
Об’єктом дослідження є система соціального забезпечення населення 
в Україні. 
Предметом дослідження є економічні механізми функціонування 
системи соціального забезпечення населення в Україні, їх структура, 
інструменти, проблеми реалізації та напрями удосконалення. 
Метою кваліфікаційної роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз 
економічних механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні, а також визначення напрямів їх удосконалення в умовах 
сучасних соціально-економічних викликів. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
1. Розкрити сутність, структуру та функції системи соціального 
забезпечення населення. 
2. Охарактеризувати поняття, види та інструменти економічних 
механізмів соціального забезпечення. 
3. Узагальнити методичні підходи до оцінювання ефективності 
економічних механізмів соціального забезпечення. 
4. Проаналізувати джерела фінансування системи соціального 
забезпечення населення в Україні. 
5. Дослідити економічні механізми реалізації основних видів 
соціального забезпечення населення. 
6. Визначити ключові проблеми функціонування економічних 
механізмів соціального забезпечення в умовах сучасних соціально-
економічних викликів. 
7. Обґрунтувати напрями підвищення фінансової стійкості системи 
соціального забезпечення. 
8. Запропонувати шляхи удосконалення адресності, прозорості та 
результативності соціальних виплат і послуг. 
9. Розробити практичну модель оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні. 
За результатами дослідження обґрунтовано напрями удосконалення 
економічних механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні, спрямовані на підвищення фінансової стійкості, 
адресності, прозорості та результативності соціальних виплат і послуг. 
Доведено, що ефективне соціальне забезпечення має ґрунтуватися на 
комплексному поєднанні нормативно-правових гарантій, стабільних джерел 
фінансування, бюджетних і страхових механізмів, соціальних послуг, 
   
8 
 
цифрового адміністрування, міжвідомчої взаємодії та моніторингу 
соціального результату. 
Запропонована практична модель «Соціальна стійкість–2030» може 
бути використана органами державної влади, місцевого самоврядування, 
установами соціального захисту, Пенсійним фондом України, 
територіальними громадами та надавачами соціальних послуг для 
підвищення ефективності фінансування, адміністрування й реалізації 
соціальної підтримки населення. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
Підпис студента   
Дата   
   
9 
 
 
ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ  
1.1. Система соціального забезпечення населення: сутність, структура та функції  
1.2. Економічні механізми соціального забезпечення: поняття, види та інструменти 
реалізації  
1.3. Методичні підходи до оцінювання ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення  
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ 
СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ  
2.1. Джерела фінансування системи соціального забезпечення населення в Україні  
2.2. Економічні механізми реалізації основних видів соціального забезпечення населення 
2.3. Проблеми ефективності економічних механізмів соціального забезпечення в умовах 
сучасних соціально-економічних викликів. 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ 
ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ  
3.1. Підвищення фінансової стійкості системи соціального забезпечення  
3.2. Удосконалення адресності, прозорості та результативності соціальних виплат і 
послуг. 
3.3. Практична модель оптимізації економічних механізмів соціального забезпечення 
населення в Україні  
ВИСНОВКИ  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
ДОДАТКИ  
   
10 
 
 
ВСТУП 
Актуальність теми дослідження. Система соціального забезпечення 
населення є однією з базових складових соціальної держави, оскільки саме 
через неї реалізується конституційне право громадян на соціальний захист у 
разі втрати працездатності, безробіття, старості, втрати годувальника, 
складних життєвих обставин та інших соціальних ризиків. Відповідно до 
статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, 
що включає право на забезпечення у випадках, визначених законом 
(Верховна Рада України, 1996). Це зумовлює необхідність постійного 
наукового аналізу не лише правових або організаційних засад соціального 
забезпечення, а й економічних механізмів, завдяки яким соціальні гарантії 
набувають реального фінансового, інституційного та практичного змісту. 
Актуальність дослідження економічних механізмів функціонування 
системи соціального забезпечення населення в Україні посилюється в умовах 
тривалих соціально-економічних трансформацій, демографічного старіння, 
міграційних процесів, зростання чисельності вразливих категорій населення, 
воєнних викликів, збільшення потреб внутрішньо переміщених осіб, 
ветеранів війни, осіб з інвалідністю, малозабезпечених сімей, сімей з дітьми 
та інших груп, які потребують державної підтримки. За таких умов соціальне 
забезпечення виконує не лише компенсаційну функцію, а й стабілізаційну, 
превентивну та інтеграційну, спрямовану на збереження соціальної 
згуртованості, підтримку людського потенціалу та зниження соціальної 
напруги. 
Економічні механізми соціального забезпечення охоплюють систему 
фінансових, бюджетних, страхових, трансфертних, податкових, 
організаційно-економічних та управлінських інструментів, за допомогою 
яких держава акумулює, розподіляє і перерозподіляє ресурси для 
гарантування мінімального рівня соціальної безпеки населення. До таких 
   
11 
 
механізмів належать бюджетне фінансування соціальних виплат і допомог, 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, 
субсидії, пільги, соціальні трансферти, державні соціальні стандарти, 
соціальні послуги, місцеві соціальні програми, а також цифрові інструменти 
адміністрування соціальної підтримки. Їх ефективність визначається не лише 
обсягом фінансових ресурсів, а й адресністю, прозорістю, доступністю, 
своєчасністю та здатністю реагувати на реальні потреби населення. 
Особливого значення дослідження набуває з огляду на те, що сучасна 
система соціального забезпечення України функціонує в умовах високого 
бюджетного навантаження. Соціальні видатки залишаються одним із 
ключових напрямів державної політики, водночас обмеженість фінансових 
ресурсів, зростання потреб населення та необхідність підтримання 
обороноздатності держави актуалізують питання раціонального 
використання коштів, посилення адресності допомоги, удосконалення 
соціального страхування, підвищення фінансової стійкості пенсійної системи 
та розвитку соціальних послуг. Отже, економічні механізми соціального 
забезпечення мають розглядатися не як сукупність окремих виплат чи 
програм, а як цілісна система взаємопов’язаних інструментів, що 
забезпечують баланс між соціальними гарантіями, фінансовими 
можливостями держави та потребами населення. 
Теоретичні засади дослідження соціальної держави, соціальної 
політики та економіки добробуту розкрито у працях зарубіжних науковців, 
зокрема Н. Барра, який аналізував економічну природу держави добробуту, її 
фінансові функції та роль у перерозподілі ресурсів (Barr, 2020); Г. Еспінг-
Андерсена, який обґрунтував типологію моделей держави добробуту та 
залежність соціального захисту від інституційної організації суспільства 
(Esping-Andersen, 1990); А. Сена, який розглядав соціальну підтримку крізь 
призму людського розвитку, свобод і можливостей особи (Sen, 1999). У цих 
підходах соціальне забезпечення розглядається не лише як витратна частина 
   
12 
 
бюджету, а як інвестиція у людський потенціал, соціальну стабільність та 
економічну стійкість суспільства. 
Вагомий внесок у дослідження соціальної політики, соціального 
захисту, соціальної безпеки та соціально-економічного розвитку України 
зробили українські науковці. Зокрема, Е. Лібанова досліджувала проблеми 
соціальної політики, ринку праці, демографічних змін і соціального захисту 
населення (Лібанова & Палій, 2004); О. Макарова розкривала методологічні 
засади формування й оцінювання соціальної політики в Україні, акцентуючи 
увагу на економічних передумовах реалізації соціальних програм (Макарова, 
2015); А. Колот аналізував розвиток соціальної держави, соціально-трудові 
відносини та необхідність оновлення моделі соціальної політики (Колот & 
Герасименко, 2017); О. Новікова досліджувала проблеми соціальної безпеки 
та організаційно-економічні засади її забезпечення (Новікова, Сидорчук, & 
Панькова, 2018). Також значущими для розуміння теми є праці, присвячені 
державним соціальним стандартам, соціальному страхуванню, фінансовому 
забезпеченню соціальної сфери, соціальним послугам та механізмам 
підтримки вразливих груп населення. 
Нормативно-правову основу функціонування системи соціального 
забезпечення в Україні становлять Конституція України, Закон України «Про 
державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закон України 
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», Закон України 
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закон України 
«Про соціальні послуги» та інші нормативно-правові акти, які визначають 
види соціального забезпечення, джерела фінансування, соціальні гарантії, 
порядок призначення соціальних виплат і надання соціальних послуг 
(Верховна Рада України, 1999, 2000, 2003, 2019). Водночас наявність 
розгалуженої нормативної бази не усуває проблем практичної реалізації 
соціальних гарантій, оскільки ефективність системи значною мірою залежить 
   
13 
 
від економічних можливостей держави, якості адміністрування та здатності 
механізмів соціального забезпечення реагувати на нові соціальні ризики. 
Попри значну кількість наукових праць, присвячених соціальній 
політиці, соціальному захисту та соціальній безпеці, недостатньо 
дослідженими залишаються питання комплексного аналізу саме економічних 
механізмів функціонування системи соціального забезпечення населення в 
Україні в умовах сучасних викликів. Зокрема, потребують подальшого 
вивчення проблеми узгодженості між бюджетними можливостями держави 
та обсягом соціальних зобов’язань; ефективності соціальних трансфертів; 
адресності соціальної допомоги; фінансової стійкості пенсійного та 
страхового компонентів; взаємозв’язку між соціальними виплатами і 
соціальними послугами; ролі цифровізації у підвищенні прозорості й 
результативності соціального забезпечення. Саме ці аспекти визначають 
наукову та практичну значущість обраної теми. 
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективність 
функціонування системи соціального забезпечення населення в Україні 
залежить не лише від обсягу бюджетного фінансування, а й від 
збалансованості економічних механізмів, рівня адресності соціальної 
підтримки, прозорості розподілу ресурсів, фінансової стійкості соціального 
страхування та здатності системи адаптуватися до нових соціально-
економічних ризиків. Передбачається, що удосконалення економічних 
механізмів соціального забезпечення має ґрунтуватися на поєднанні 
бюджетної підтримки, страхових принципів, розвитку соціальних послуг, 
цифровізації адміністрування та посилення контролю за результативністю 
соціальних програм. 
Об’єктом дослідження є система соціального забезпечення населення 
в Україні. 
   
14 
 
Предметом дослідження є економічні механізми функціонування 
системи соціального забезпечення населення в Україні, їх структура, 
інструменти, проблеми реалізації та напрями удосконалення. 
Метою кваліфікаційної роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз 
економічних механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні, а також визначення напрямів їх удосконалення в умовах 
сучасних соціально-економічних викликів. 
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 
10. Розкрити сутність, структуру та функції системи соціального 
забезпечення населення. 
11. Охарактеризувати поняття, види та інструменти економічних 
механізмів соціального забезпечення. 
12. Узагальнити методичні підходи до оцінювання ефективності 
економічних механізмів соціального забезпечення. 
13. Проаналізувати джерела фінансування системи соціального 
забезпечення населення в Україні. 
14. Дослідити економічні механізми реалізації основних видів 
соціального забезпечення населення. 
15. Визначити ключові проблеми функціонування економічних 
механізмів соціального забезпечення в умовах сучасних соціально-
економічних викликів. 
16. Обґрунтувати напрями підвищення фінансової стійкості системи 
соціального забезпечення. 
17. Запропонувати шляхи удосконалення адресності, прозорості та 
результативності соціальних виплат і послуг. 
18. Розробити практичну модель оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні. 
Методи дослідження. У процесі виконання кваліфікаційної роботи 
використано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів 
   
15 
 
дослідження. Метод аналізу і синтезу застосовано для розкриття змісту 
системи соціального забезпечення та її економічних механізмів; метод 
узагальнення — для систематизації наукових підходів до розуміння 
соціального забезпечення, соціального захисту та соціальної політики; 
порівняльний метод — для зіставлення різних інструментів соціального 
забезпечення; структурно-функціональний метод — для визначення ролі 
окремих елементів системи соціального забезпечення; статистичний метод — 
для аналізу показників фінансування соціальної сфери; системний підхід — 
для розгляду економічних механізмів соціального забезпечення як 
взаємопов’язаної сукупності бюджетних, страхових, трансфертних та 
організаційно-економічних інструментів. 
Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти 
України, офіційні матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства 
соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Державної служби 
статистики України, аналітичні матеріали міжнародних організацій, зокрема 
Світового банку, Міжнародної організації праці, Організації економічного 
співробітництва та розвитку, а також наукові праці українських і зарубіжних 
дослідників з питань соціального забезпечення, соціальної політики, 
соціального страхування та економіки добробуту. 
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості 
використання положень кваліфікаційної роботи для поглиблення наукового 
розуміння економічних механізмів соціального забезпечення, підготовки 
аналітичних матеріалів щодо удосконалення соціальної політики, а також у 
навчальному процесі під час вивчення дисциплін, пов’язаних із соціальним 
забезпеченням, соціальною політикою, соціальним страхуванням та 
публічним управлінням у соціальній сфері. 
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. 
Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 
списку використаних джерел і додатків. У першому розділі розкрито 
   
16 
 
теоретико-методичні засади дослідження економічних механізмів 
соціального забезпечення населення. У другому розділі проаналізовано 
функціонування економічних механізмів системи соціального забезпечення в 
Україні. У третьому розділі обґрунтовано напрями удосконалення 
економічних механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні. 
   
17 
 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
НАСЕЛЕННЯ 
1.1. Система соціального забезпечення населення: сутність, 
структура та функції 
Система соціального забезпечення населення є однією з ключових 
інституційних форм реалізації соціальної функції держави. Її значення 
полягає в тому, що через сукупність правових, економічних, організаційних 
та управлінських інструментів держава забезпечує підтримку осіб і 
соціальних груп, які внаслідок дії соціальних ризиків не можуть самостійно 
підтримувати достатній рівень життєдіяльності. У широкому розумінні 
соціальне забезпечення виступає складовою соціальної політики та 
соціального захисту населення, а у вузькому — системою матеріальної 
підтримки, соціальних виплат, пенсій, допомог, компенсацій, пільг і 
соціальних послуг, спрямованих на пом’якшення або подолання наслідків 
соціальних ризиків. 
Конституційною основою соціального забезпечення в Україні є 
положення статті 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни 
мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі 
повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати 
годувальника, безробіття з незалежних від особи обставин, а також у старості 
та в інших випадках, передбачених законом (Верховна Рада України, 1996). 
Отже, соціальне забезпечення в українській правовій системі розглядається 
не як епізодична допомога держави, а як гарантоване соціальне право, 
реалізація якого потребує відповідних економічних ресурсів, інституційних 
механізмів і процедур адміністрування. 
У науковій літературі соціальне забезпечення найчастіше розглядається 
у взаємозв’язку з поняттями «соціальний захист», «соціальна політика», 
   
18 
 
«соціальна безпека» та «держава добробуту». Н. Барр підкреслює, що 
держава добробуту виконує не лише розподільчу, а й економічно 
стабілізаційну функцію, оскільки компенсує ті соціальні ризики, які ринок не 
здатний ефективно врегулювати самостійно (Barr, 2020). Г. Еспінг-Андерсен 
доводить, що характер соціального забезпечення залежить від моделі 
взаємодії держави, ринку та сім’ї, а також від того, якою мірою добробут 
людини залежить від її участі у ринкових відносинах (Esping-Andersen, 1990). 
А. Сен, аналізуючи проблему добробуту, акцентує увагу не лише на доходах, 
а й на реальних можливостях людини вести гідне життя, що є важливим для 
розуміння соціального забезпечення як інструменту розширення людських 
можливостей (Sen, 1999). 
В українському науковому дискурсі соціальне забезпечення 
досліджується як складова соціальної політики держави, спрямована на 
підтримання соціальної стабільності, зниження бідності, подолання 
соціальної нерівності та забезпечення мінімальних соціальних стандартів. О. 
Макарова розглядає соціальну політику як систему цілеспрямованих дій 
держави, що має враховувати економічні можливості, соціальні потреби 
населення та ефективність державних програм (Макарова, 2015). Е. Лібанова 
пов’язує ефективність соціальної підтримки з людським розвитком, 
демографічними процесами, зайнятістю та якістю життя населення 
(Лібанова, 2012). А. Колот і О. Герасименко акцентують увагу на 
трансформації соціальної держави в умовах нових соціально-трудових 
викликів, що потребує оновлення змісту соціальної політики та механізмів її 
реалізації (Колот & Герасименко, 2017). О. Сидорчук досліджує соціальну 
безпеку як результат ефективної взаємодії державного регулювання, 
економічного забезпечення та соціальних інститутів (Сидорчук, 2018). 
Зміст соціального забезпечення доцільно розкривати через категорію 
соціального ризику. Соціальний ризик — це ймовірність настання обставин, 
які обмежують або унеможливлюють самостійне забезпечення особою 
   
19 
 
належного рівня життя. До таких ризиків належать старість, інвалідність, 
тимчасова непрацездатність, безробіття, втрата годувальника, 
малозабезпеченість, народження та виховання дітей, складні життєві 
обставини, переміщення внаслідок воєнних дій, потреба у догляді, соціальна 
ізоляція та інші ситуації, що потребують суспільної або державної 
підтримки. Саме наявність соціальних ризиків об’єктивно зумовлює потребу 
у формуванні системи соціального забезпечення, яка має не лише 
компенсувати втрати, а й запобігати поглибленню соціальної вразливості. 
Міжнародна організація праці розглядає соціальний захист і соціальне 
забезпечення як систему гарантій, що надаються особам у зв’язку з ризиками 
протягом життєвого циклу, зокрема безробіттям, інвалідністю, 
материнством, старістю, хворобою, бідністю та соціальним виключенням 
(International Labour Organization, 2012). Такий підхід є важливим для 
українського контексту, оскільки дозволяє розглядати соціальне 
забезпечення не лише як сукупність виплат, а як багаторівневу систему 
підтримки, що поєднує грошові трансферти, соціальні послуги, страхові 
виплати, державні гарантії та заходи соціальної інтеграції. 
У межах цього дослідження систему соціального забезпечення 
населення доцільно визначити як організовану сукупність державних, 
страхових, бюджетних, соціально-сервісних та управлінських інститутів, 
норм і механізмів, спрямованих на забезпечення соціальних прав населення, 
компенсацію або мінімізацію наслідків соціальних ризиків, підтримання 
прийнятного рівня життя та створення умов для соціальної інтеграції 
людини. Таке розуміння дає змогу поєднати правовий, економічний і 
соціальний аспекти дослідження. 
Система соціального забезпечення населення має складну внутрішню 
структуру. Її не можна зводити лише до пенсій чи соціальних допомог, 
оскільки вона охоплює ширше коло інструментів: пенсійне забезпечення, 
соціальне страхування, державні соціальні допомоги, житлові субсидії, 
   
20 
 
пільги, компенсації, соціальні послуги, підтримку окремих категорій 
населення, місцеві соціальні програми, а також цифрові сервіси 
адміністрування соціальної підтримки. Умовно структуру системи 
соціального забезпечення можна подати через кілька взаємопов’язаних 
елементів: нормативно-правовий, інституційний, фінансово-економічний, 
організаційний, соціально-сервісний та контрольний. 
Нормативно-правовий елемент визначає права громадян, соціальні 
гарантії, види забезпечення, порядок призначення виплат і надання послуг. 
До його основи належать Конституція України, закони України про державні 
соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, про загальнообов’язкове 
державне пенсійне страхування, про загальнообов’язкове державне соціальне 
страхування, про соціальні послуги, про державну соціальну допомогу 
окремим категоріям населення та інші нормативно-правові акти (Верховна 
Рада України, 1996, 2000, 2003, 2019). Саме нормативна база задає межі 
соціальних зобов’язань держави, визначає суб’єктів отримання підтримки, 
джерела фінансування та умови доступу до соціального забезпечення. 
Інституційний елемент системи охоплює органи державної влади, 
органи місцевого самоврядування, Пенсійний фонд України, фонди 
соціального страхування, структурні підрозділи з питань соціального захисту 
населення, центри надання адміністративних послуг, центри соціальних 
служб, надавачів соціальних послуг державної, комунальної та недержавної 
форми власності. Його призначення полягає у практичній реалізації 
соціальних прав громадян, адмініструванні виплат, організації соціальних 
послуг, веденні обліку отримувачів допомоги та забезпеченні міжвідомчої 
взаємодії. 
Фінансово-економічний елемент є особливо важливим у контексті теми 
цієї кваліфікаційної роботи, оскільки саме він забезпечує ресурсну основу 
функціонування соціального забезпечення. До нього належать кошти 
державного та місцевих бюджетів, страхові внески, трансферти, субвенції, 
   
21 
 
кошти Пенсійного фонду України, міжнародна фінансова допомога, а також 
інші джерела, передбачені законодавством. Економічний зміст системи 
соціального забезпечення полягає у перерозподілі частини суспільного 
продукту на користь осіб і груп, які потребують підтримки. Тому 
ефективність соціального забезпечення залежить не лише від формального 
закріплення прав, а й від реальної фінансової спроможності держави та 
якості розподілу ресурсів. 
Організаційний елемент системи соціального забезпечення охоплює 
процедури звернення, оцінювання потреб, призначення виплат, визначення 
права на допомогу, надання соціальних послуг, моніторингу результатів і 
контролю за використанням бюджетних коштів. Його значення зростає в 
умовах цифровізації соціальної сфери, коли частина адміністративних 
процедур переводиться в електронний формат, а доступ до соціальної 
підтримки дедалі більше залежить від якості інформаційних систем, реєстрів 
і міжвідомчого обміну даними. 
Соціально-сервісний елемент відображає перехід від суто виплатної 
моделі підтримки до комплексного супроводу людини або сім’ї. Закон 
України «Про соціальні послуги» визначає соціальні послуги як дії, 
спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, їх подолання або 
мінімізацію негативних наслідків (Верховна Рада України, 2019). Це означає, 
що сучасна система соціального забезпечення має поєднувати матеріальну 
допомогу з соціальною роботою, консультуванням, доглядом, підтриманим 
проживанням, соціальною адаптацією, реабілітацією, кризовим втручанням 
та іншими формами допомоги. 
Контрольний елемент системи передбачає моніторинг ефективності 
соціальних програм, перевірку цільового використання коштів, оцінювання 
адресності допомоги, виявлення дублювання виплат, аналіз результативності 
соціальних послуг і відповідність соціального забезпечення реальним 
   
22 
 
потребам населення. Без такого елемента система ризикує перетворитися на 
сукупність витратних програм, ефективність яких складно виміряти. 
Узагальнено основні структурні елементи системи соціального 
забезпечення населення, їх зміст і функціональне призначення подано в табл. 
1.1. 
Таблиця 1.1.  
Структурні елементи системи соціального забезпечення населення 
Структурний 
Зміст елемента Функціональне призначення 
елемент 
Конституційні положення, Визначає права громадян, 
Нормативно- закони, підзаконні акти, обов’язки держави, види 
правовий державні соціальні стандарти, соціального забезпечення, порядок 
соціальні гарантії доступу до виплат і послуг 
Органи державної влади, 
Забезпечує практичну реалізацію 
місцевого самоврядування, 
соціальної політики, 
Інституційний Пенсійний фонд України, 
адміністрування виплат і 
соціальні служби, надавачі 
організацію соціальних послуг 
соціальних послуг 
Формує ресурсну основу 
Державний і місцеві бюджети, соціального забезпечення, 
Фінансово-
страхові внески, трансферти, забезпечує фінансування 
економічний 
субвенції, міжнародна допомога соціальних виплат, пенсій, допомог 
і послуг 
Процедури звернення, Забезпечує доступність, 
Організаційно- оцінювання потреб, призначення упорядкованість, своєчасність і 
адміністративний допомоги, ведення реєстрів, прозорість надання соціальної 
міжвідомча взаємодія підтримки 
Спрямований на подолання або 
Соціальні послуги, соціальний 
мінімізацію складних життєвих 
Соціально- супровід, догляд, 
обставин, соціальну інтеграцію та 
сервісний консультування, адаптація, 
підтримку життєздатності особи чи 
реабілітація, кризове втручання 
сім’ї 
Моніторинг, оцінювання 
Забезпечує результативність, 
Контрольно- ефективності, контроль 
прозорість, підзвітність і 
аналітичний цільового використання коштів, 
коригування соціальних програм 
аналіз адресності допомоги 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; International Labour Organization, 
2012; Верховна Рада України, 1996, 2000, 2003, 2019; Макарова, 2015; Сидорчук, 2018. 
   
23 
 
Як видно з табл. 1.1, система соціального забезпечення населення є 
багатокомпонентною. Її ефективність залежить від узгодженості всіх 
структурних елементів. Наприклад, наявність законодавчо визначеного права 
на соціальну допомогу не гарантує її реальної доступності без достатнього 
фінансування, ефективного адміністрування, зрозумілих процедур звернення 
та належної інституційної спроможності органів, відповідальних за 
призначення й надання підтримки. Водночас достатній обсяг фінансових 
ресурсів не забезпечує автоматично результативності системи, якщо відсутні 
адресність, контроль, оцінювання потреб і моніторинг ефективності 
соціальних програм. 
Функції системи соціального забезпечення населення відображають її 
суспільне призначення. Найбільш очевидною є компенсаційна функція, яка 
полягає у частковому або повному відшкодуванні втрат доходу чи 
додаткових витрат, пов’язаних із настанням соціального ризику. Наприклад, 
пенсійні виплати компенсують втрату заробітку у старості, допомога у 
зв’язку з тимчасовою непрацездатністю — втрату доходу в період хвороби, 
соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям — недостатність доходів для 
забезпечення базових потреб. 
Не менш важливою є захисна функція, спрямована на недопущення 
крайньої бідності, соціального виключення та погіршення умов життя 
населення. Вона проявляється через встановлення державних соціальних 
гарантій, прожиткового мінімуму, мінімальних соціальних стандартів, 
субсидій, допомог і соціальних послуг. Саме ця функція забезпечує 
мінімальний рівень соціальної безпеки людини у випадках, коли 
індивідуальні ресурси або підтримка сім’ї є недостатніми. 
Розподільча та перерозподільча функції системи соціального 
забезпечення пов’язані з перерозподілом частини фінансових ресурсів 
суспільства на користь осіб, які перебувають у ситуації соціального ризику. 
Через податки, страхові внески, бюджетні трансферти та соціальні фонди 
   
24 
 
держава забезпечує рух ресурсів від економічно активного населення, 
роботодавців і платників податків до пенсіонерів, осіб з інвалідністю, 
безробітних, малозабезпечених сімей, сімей з дітьми та інших отримувачів 
соціальної підтримки. У цьому проявляється економічний зміст соціального 
забезпечення як механізму суспільної солідарності. 
Стабілізаційна функція полягає у зниженні соціальної напруги, 
підтриманні платоспроможного попиту населення, запобіганні поглибленню 
бідності та забезпеченні соціальної згуртованості. У періоди економічних 
криз, воєнних дій, безробіття або інфляційного тиску соціальне забезпечення 
виконує роль стабілізатора, який пом’якшує негативні наслідки для 
населення. Такий підхід відповідає економічному баченню держави 
добробуту, відповідно до якого соціальні видатки мають не лише 
гуманітарне, а й макроекономічне значення (Barr, 2020). 
Превентивна функція системи соціального забезпечення спрямована на 
запобігання поглибленню складних життєвих обставин. Вона реалізується 
через раннє виявлення потреб, соціальний супровід, підтримку сімей з 
дітьми, профілактику бездомності, підтримку зайнятості, реабілітаційні 
заходи, соціальну адаптацію та інтеграцію вразливих груп. Якщо 
компенсаційна функція переважно реагує на вже наявну проблему, то 
превентивна — має запобігати її загостренню. 
Інтеграційна функція полягає у сприянні включенню людини в 
соціальне, економічне та громадське життя. Вона особливо важлива для осіб 
з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, осіб похилого 
віку, безробітних, дітей-сиріт, сімей у складних життєвих обставинах. 
Соціальне забезпечення в цьому випадку не обмежується грошовою 
допомогою, а передбачає створення умов для відновлення самостійності, 
доступу до послуг, зайнятості, освіти, реабілітації та участі у житті громади. 
Відтворювальна функція соціального забезпечення пов’язана з 
підтриманням людського потенціалу суспільства. Соціальні виплати, 
   
25 
 
допомоги сім’ям з дітьми, медико-соціальні й реабілітаційні заходи, 
соціальні послуги та підтримка малозабезпечених груп населення впливають 
на якість життя, здоров’я, освітні можливості, демографічну ситуацію та 
здатність людини до економічної активності. У цьому контексті соціальне 
забезпечення є не лише витратною статтею бюджету, а й інвестицією у 
людський розвиток (Sen, 1999; Лібанова, 2012). 
Структурно-функціональну логіку системи соціального забезпечення 
населення можна подати у вигляді схеми, наведеної на рис. 1.1. 
 
 
   
26 
 
 
Рис. 1.1. Структурно-функціональна модель системи соціального забезпечення 
населення 
   
27 
 
Примітка. Складено автором на основі узагальнення підходів: Barr, 2020; Esping-
Andersen, 1990; International Labour Organization, 2012; Макарова, 2015; Сидорчук, 2018. 
Як показано на рис. 1.1, система соціального забезпечення функціонує 
як послідовний механізм реагування на соціальні ризики. Спочатку 
суспільство і держава визнають певні життєві обставини соціально 
значущими ризиками, після чого вони закріплюються у нормативно-правовій 
базі. Далі через економічні механізми формується ресурсна основа 
підтримки, а інституційні суб’єкти забезпечують практичне надання виплат, 
допомог і послуг. Кінцевим результатом має бути не лише факт виплати 
коштів, а реальне зниження соціальної вразливості, підтримання гідного 
рівня життя та посилення соціальної безпеки населення. 
Важливо підкреслити, що сучасна система соціального забезпечення 
має розвиватися у напрямі поєднання трьох базових підходів: правового, 
економічного та сервісного. Правовий підхід гарантує людині право на 
підтримку; економічний — визначає джерела, обсяги та інструменти 
фінансування; сервісний — забезпечує індивідуалізацію допомоги відповідно 
до потреб конкретної особи або сім’ї. Переважання лише одного з цих 
підходів створює ризики дисбалансу. Наприклад, надмірна орієнтація тільки 
на виплати може не вирішувати причин складних життєвих обставин, а 
надмірна декларативність прав без фінансового забезпечення знижує довіру 
населення до держави. 
Отже, система соціального забезпечення населення є складною 
соціально-економічною системою, яка поєднує правові гарантії, фінансові 
ресурси, інституційні механізми, соціальні послуги та управлінські 
процедури. Її сутність полягає у забезпеченні підтримки населення в умовах 
соціальних ризиків, структура охоплює нормативно-правові, інституційні, 
фінансово-економічні, організаційні, соціально-сервісні та контрольні 
елементи, а функції спрямовані на компенсацію втрат, захист від бідності, 
перерозподіл ресурсів, стабілізацію суспільства, профілактику соціальної 
   
28 
 
вразливості та інтеграцію людини у суспільне життя. Саме тому подальше 
дослідження економічних механізмів соціального забезпечення є необхідним 
для розуміння того, наскільки ефективно система здатна виконувати свої 
соціальні зобов’язання в умовах сучасних викликів. 
 
1.2. Економічні механізми соціального забезпечення: поняття, види 
та інструменти реалізації 
Дослідження системи соціального забезпечення населення неможливе 
без аналізу економічних механізмів, завдяки яким соціальні права, гарантії та 
зобов’язання держави набувають реального практичного змісту. Якщо 
соціальне забезпечення визначає напрями підтримки населення у випадку 
соціальних ризиків, то економічні механізми пояснюють, за рахунок яких 
ресурсів, у який спосіб, через які інструменти та інститути така підтримка 
здійснюється. Саме тому економічний аспект є базовим для оцінювання 
спроможності системи соціального забезпечення виконувати свої функції в 
умовах обмеженості бюджетних ресурсів, зростання соціальних потреб і 
необхідності забезпечення соціальної справедливості. 
У широкому розумінні економічний механізм соціального забезпечення 
можна розглядати як сукупність фінансових, бюджетних, страхових, 
трансфертних, податкових, організаційно-економічних та управлінських 
інструментів, за допомогою яких держава, органи місцевого самоврядування, 
фонди соціального страхування та інші суб’єкти формують, розподіляють і 
використовують ресурси для реалізації соціальних гарантій населення. Такий 
механізм поєднує не лише джерела фінансування, а й правила доступу до 
соціальної підтримки, порядок призначення виплат, критерії адресності, 
процедури контролю, інституційну відповідальність і способи оцінювання 
результативності соціальних програм. 
У науковій літературі поняття економічного механізму соціального 
забезпечення розглядається через декілька взаємопов’язаних підходів. 
   
29 
 
Перший підхід акцентує увагу на розподілі та перерозподілі суспільних 
ресурсів. У цьому контексті соціальне забезпечення є формою перерозподілу 
частини валового внутрішнього продукту на користь осіб і груп, які через 
соціальні ризики не можуть самостійно забезпечити достатній рівень 
добробуту. Н. Барр підкреслює, що держава добробуту виконує не лише 
функцію допомоги вразливим групам, а й економічну функцію корекції 
ринкових неспроможностей, оскільки ринок не завжди здатний ефективно 
забезпечувати страхування від соціальних ризиків, підтримку доходів та 
доступ до базових соціальних благ (Barr, 2020). 
Другий підхід пов’язаний із моделлю взаємодії держави, ринку та сім’ї. 
Г. Еспінг-Андерсен довів, що характер соціального забезпечення залежить 
від того, якою мірою держава бере на себе відповідальність за добробут 
громадян і наскільки людина залежить від ринку праці для забезпечення 
базових життєвих потреб (Esping-Andersen, 1990). У межах такого підходу 
економічний механізм соціального забезпечення розглядається як 
інституційний спосіб розподілу відповідальності між державним сектором, 
системою соціального страхування, роботодавцями, домогосподарствами та 
громадянським суспільством. 
Третій підхід розглядає економічні механізми соціального 
забезпечення через призму людського розвитку. А. Сен наголошував, що 
добробут не може бути зведений лише до доходу, оскільки важливими є 
реальні можливості людини жити гідно, брати участь у суспільному житті, 
отримувати освіту, медичну допомогу, соціальну підтримку та мати свободу 
вибору (Sen, 1999). З цієї позиції економічні механізми соціального 
забезпечення мають оцінюватися не лише за обсягом витрачених коштів, а й 
за тим, наскільки вони розширюють можливості людини та зменшують 
соціальну вразливість. 
Українські науковці також розглядають економічні механізми 
соціального забезпечення як складову ширшої системи соціальної політики. 
   
30 
 
О. Макарова підкреслює, що соціальна політика має бути зорієнтована не 
лише на декларування соціальних гарантій, а й на реалістичне визначення 
джерел фінансування, цільових груп, очікуваних результатів і критеріїв 
ефективності соціальних програм (Макарова, 2015). О. Новікова, О. 
Сидорчук та О. Панькова аналізують соціальну безпеку через систему 
організаційно-економічних умов, які забезпечують стабільність розвитку 
людини, суспільства й держави (Новікова, Сидорчук, & Панькова, 2018). О. 
Сидорчук, досліджуючи державне регулювання соціальної безпеки, акцентує 
увагу на необхідності поєднання фінансових ресурсів, інституційного 
управління та механізмів запобігання соціальним ризикам (Сидорчук, 2018). 
З урахуванням наведених підходів у межах цієї кваліфікаційної роботи 
економічні механізми соціального забезпечення населення доцільно 
визначити як систему взаємопов’язаних способів, інструментів і процедур 
формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів, 
спрямованих на реалізацію соціальних прав громадян, компенсацію 
соціальних ризиків, підтримання мінімальних соціальних стандартів, 
забезпечення доступу до соціальних виплат і послуг та досягнення соціальної 
безпеки населення. 
Основні наукові підходи до трактування поняття економічних 
механізмів соціального забезпечення узагальнено в табл. 1.2. 
Таблиця 1.2.  
Наукові підходи до трактування поняття економічних механізмів 
соціального забезпечення 
Значення для дослідження 
Автор / 
Ключова ідея трактування економічних механізмів 
джерело 
соціального забезпечення 
Держава добробуту виконує Дозволяє розглядати 
функцію перерозподілу ресурсів і економічний механізм соціального 
корекції ринкових забезпечення як інструмент не лише 
Н. Барр 
неспроможностей у сферах, де допомоги, а й економічної 
ринок не забезпечує належного стабілізації та компенсації ринкових 
захисту від соціальних ризиків обмежень 
   
31 
 
Значення для дослідження 
Автор / 
Ключова ідея трактування економічних механізмів 
джерело 
соціального забезпечення 
Дає змогу аналізувати 
Соціальне забезпечення 
економічні механізми як спосіб 
Г. залежить від моделі взаємодії 
розподілу відповідальності між 
Еспінг- держави, ринку та сім’ї, а також від 
державою, роботодавцями, 
Андерсен рівня залежності добробуту 
домогосподарствами та соціальними 
людини від ринкової зайнятості 
інститутами 
Орієнтує оцінювання 
Добробут визначається не 
економічних механізмів не тільки на 
лише доходом, а й реальними 
А. Сен обсяг фінансування, а й на 
можливостями людини вести гідне 
соціальний результат, зокрема 
життя 
розширення можливостей людини 
Соціальний захист має 
Міжнар Підкреслює необхідність 
гарантувати базову соціальну 
одна мінімальних соціальних гарантій, 
безпеку протягом життєвого циклу 
організація доступних усім особам, які 
та охоплювати основні соціальні 
праці потребують підтримки 
ризики 
Соціальна політика має Дозволяє пов’язати 
спиратися на реальні економічні економічні механізми соціального 
О. 
можливості, визначення цільових забезпечення з плануванням, 
Макарова 
груп, джерел фінансування та адресністю та результативністю 
критеріїв ефективності соціальних програм 
Соціальна безпека залежить 
О. від організаційно-економічних Дає підстави розглядати 
Новікова, О. умов, спроможності держави економічні механізми як складову 
Сидорчук, О. реагувати на соціальні ризики та забезпечення соціальної безпеки 
Панькова підтримувати стабільність населення 
суспільства 
Державне регулювання 
Акцентує увагу на 
соціальної безпеки потребує 
О. необхідності системного управління 
поєднання фінансових, 
Сидорчук ресурсами, ризиками й результатами 
управлінських та превентивних 
соціальної підтримки 
механізмів 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Esping-Andersen, 
1990; International Labour Organization, 2012; Макарова, 2015; Новікова et al., 
2018; Sen, 1999; Сидорчук, 2018. 
Як видно з табл. 1.2, економічні механізми соціального забезпечення не 
можна зводити лише до фінансування соціальних виплат. Їх зміст є значно 
ширшим і включає формування соціальних зобов’язань, визначення джерел 
ресурсів, порядок перерозподілу коштів, інституційне адміністрування, 
критерії доступу до допомоги, контроль результативності та оцінювання 
   
32 
 
впливу на добробут населення. Саме тому в сучасних умовах економічні 
механізми соціального забезпечення мають аналізуватися як складна 
система, що поєднує фінансові, страхові, бюджетні, соціально-сервісні й 
управлінські складові. 
Нормативно-правове підґрунтя економічних механізмів соціального 
забезпечення в Україні формується через систему законодавчих актів, які 
визначають державні соціальні гарантії, джерела фінансування, порядок 
призначення соціальних виплат і надання соціальних послуг. Закон України 
«Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає 
правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів 
та гарантій, а прожитковий мінімум виступає базовим державним соціальним 
стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії (Верховна 
Рада України, 2000). Закон України «Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страхування» закріплює правові, фінансові та організаційні засади 
пенсійної системи (Верховна Рада України, 2003). Закон України «Про 
соціальні послуги» визначає організаційні та правові засади надання 
соціальних послуг особам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих 
обставинах (Верховна Рада України, 2019). Отже, економічні механізми 
соціального забезпечення в Україні функціонують у межах правових норм, 
але їх практична результативність залежить від фінансової спроможності 
держави та якості адміністрування. 
За змістом економічні механізми соціального забезпечення можна 
класифікувати за різними критеріями: джерелом фінансування, способом 
перерозподілу ресурсів, характером соціальної підтримки, рівнем реалізації, 
ступенем адресності, формою надання допомоги та інституційною 
відповідальністю. Така класифікація важлива для подальшого аналізу, 
оскільки дозволяє виокремити не лише окремі види підтримки, а й 
економічну логіку їх функціонування. 
   
33 
 
За джерелом фінансування доцільно виокремити бюджетні, страхові, 
змішані та недержавні механізми. Бюджетні механізми базуються на 
використанні коштів державного та місцевих бюджетів і застосовуються 
переважно для фінансування соціальних допомог, субсидій, пільг, соціальних 
програм і послуг. Страхові механізми ґрунтуються на сплаті внесків і 
передбачають залежність права на отримання виплати від участі особи або 
роботодавця у системі соціального страхування. Змішані механізми 
поєднують бюджетне фінансування, страхові внески, трансферти та інші 
джерела. Недержавні механізми можуть включати благодійну допомогу, 
корпоративні соціальні програми, недержавне пенсійне забезпечення, 
громадські ініціативи та міжнародну підтримку. 
За способом перерозподілу ресурсів економічні механізми можуть бути 
вертикальними та горизонтальними. Вертикальний перерозподіл передбачає 
спрямування ресурсів від груп із вищими доходами до груп із нижчими 
доходами через систему податків, соціальних трансфертів і допомог. 
Горизонтальний перерозподіл пов’язаний із підтримкою осіб, які 
перебувають у різних життєвих обставинах, наприклад сімей з дітьми, осіб з 
інвалідністю, безробітних, пенсіонерів, внутрішньо переміщених осіб. У 
практиці соціального забезпечення обидва види перерозподілу взаємодіють, 
оскільки соціальна політика одночасно спрямована і на зменшення 
нерівності, і на компенсацію конкретних соціальних ризиків. 
За характером соціальної підтримки економічні механізми поділяються 
на компенсаційні, превентивні, стимулювальні та інтеграційні. 
Компенсаційні механізми спрямовані на відшкодування втрати доходу або 
додаткових витрат. Превентивні мають запобігати поглибленню соціальних 
проблем. Стимулювальні створюють умови для активізації отримувачів 
підтримки, наприклад через зайнятість, професійне навчання, реабілітацію 
або соціальну адаптацію. Інтеграційні спрямовані на включення людини у 
соціальне, економічне та громадське життя. 
   
34 
 
За рівнем реалізації економічні механізми соціального забезпечення 
можуть бути загальнодержавними, регіональними та місцевими. 
Загальнодержавні механізми визначають базові соціальні гарантії, пенсійне 
забезпечення, державні допомоги та загальні правила фінансування. 
Регіональні й місцеві механізми мають важливе значення для реалізації 
соціальних програм громад, підтримки конкретних категорій населення, 
розвитку соціальних послуг і реагування на локальні соціальні потреби. 
Особливої актуальності місцевий рівень набуває в умовах децентралізації, 
коли територіальні громади отримують ширші повноваження у сфері 
соціальної підтримки. 
За формою надання підтримки механізми можуть бути грошовими, 
натуральними, сервісними та комбінованими. Грошові механізми 
передбачають виплату пенсій, допомог, компенсацій, субсидій. Натуральні 
пов’язані з наданням товарів, засобів реабілітації, харчування, гуманітарної 
допомоги. Сервісні механізми реалізуються через соціальні послуги, догляд, 
консультування, супровід, реабілітацію, кризове втручання. Комбіновані 
механізми поєднують матеріальну підтримку з послугами, що є більш 
ефективним у випадках складних життєвих обставин. 
Основні види економічних механізмів соціального забезпечення 
населення узагальнено в табл. 1.3. 
Таблиця 1.3.  
Види економічних механізмів соціального забезпечення населення 
Види Приклади реалізації в 
Класифікаційна 
економічних Зміст і призначення системі соціального 
ознака 
механізмів забезпечення 
Формуються за рахунок 
Державні соціальні 
коштів державного та 
допомоги, житлові 
місцевих бюджетів; 
За джерелом субсидії, місцеві 
Бюджетні спрямовані на 
фінансування соціальні програми, 
фінансування соціальних 
фінансування соціальних 
гарантій, допомог, пільг і 
послуг 
послуг 
За джерелом Страхові Базуються на сплаті Пенсійне страхування, 
   
35 
 
Види Приклади реалізації в 
Класифікаційна 
економічних Зміст і призначення системі соціального 
ознака 
механізмів забезпечення 
фінансування внесків і принципі страхові виплати у 
соціального страхування; зв’язку з тимчасовою 
пов’язані з компенсацією непрацездатністю, 
втрати доходу в разі безробіттям, нещасним 
страхового випадку випадком 
Фінансування 
Поєднують бюджетні Пенсійного фонду, 
За джерелом кошти, страхові внески, окремі державні 
Змішані 
фінансування трансферти, субвенції та програми соціальної 
інші джерела підтримки, програми 
підтримки ВПО 
Спрямовані на 
Податки, соціальні 
За способом перерозподіл ресурсів 
Вертикальні трансферти, допомога 
перерозподілу між групами з різним 
малозабезпеченим сім’ям 
рівнем доходу 
Забезпечують підтримку Допомога сім’ям з 
За способом осіб залежно від дітьми, особам з 
Горизонтальні 
перерозподілу життєвих обставин і інвалідністю, 
соціальних ризиків безробітним, пенсіонерам 
Пенсії, компенсації, 
Відшкодовують втрату 
За характером допомога у зв’язку з 
Компенсаційні доходу або додаткові 
впливу тимчасовою 
витрати особи чи сім’ї 
непрацездатністю 
Соціальний супровід, 
Запобігають 
раннє втручання, 
За характером поглибленню соціальної 
Превентивні підтримка сімей у 
впливу вразливості та складних 
складних життєвих 
життєвих обставин 
обставинах 
Сприяють активізації 
Професійне навчання 
отримувачів підтримки, 
За характером безробітних, підтримка 
Стимулювальні поверненню до 
впливу працевлаштування, 
зайнятості та 
соціальна адаптація 
самозабезпечення 
Пенсії, соціальні 
За формою Реалізуються через прямі 
Грошові допомоги, субсидії, 
надання виплати отримувачам 
компенсації 
Реалізуються через Догляд, консультування, 
За формою 
Сервісні надання соціальних соціальний супровід, 
надання 
послуг реабілітація 
Пенсійне забезпечення, 
Визначають базові 
За рівнем державні соціальні 
Загальнодержавні гарантії та єдині правила 
реалізації допомоги, соціальні 
соціального забезпечення 
стандарти 
За рівнем Місцеві Враховують потреби Місцеві програми 
   
36 
 
Види Приклади реалізації в 
Класифікаційна 
економічних Зміст і призначення системі соціального 
ознака 
механізмів забезпечення 
реалізації конкретної соціальної підтримки, 
територіальної громади допомога окремим 
категоріям жителів 
громади 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Esping-Andersen, 
1990; International Labour Organization, 2012; Верховна Рада України, 2000, 
2003, 2019; Макарова, 2015; Сидорчук, 2018. 
Як свідчать дані табл. 1.3, економічні механізми соціального 
забезпечення мають багаторівневий характер. Вони відрізняються не лише за 
джерелами фінансування, а й за способом впливу на соціальні ризики. 
Наприклад, бюджетні механізми дозволяють державі підтримувати осіб, які 
не мають достатніх доходів або не охоплені страховою системою, тоді як 
страхові механізми забезпечують компенсацію втрат тим особам, які брали 
участь у системі загальнообов’язкового соціального страхування. Водночас 
сервісні механізми спрямовані не стільки на грошову компенсацію, скільки 
на подолання або мінімізацію складних життєвих обставин через надання 
професійної допомоги. 
Особливу роль у системі соціального забезпечення відіграє бюджетний 
механізм. Він забезпечує фінансування соціальних гарантій, державних 
допомог, субсидій, пільг, соціальних послуг і програм підтримки окремих 
категорій населення. Бюджетний механізм є найбільш універсальним, 
оскільки дає змогу підтримувати тих осіб, які не мають страхового стажу, 
стабільного доходу або можливості брати участь у страхових системах. 
Разом із тим його ефективність залежить від стану публічних фінансів, 
пріоритетів державної політики, якості бюджетного планування та здатності 
забезпечити адресність соціальної підтримки. 
Страховий механізм соціального забезпечення ґрунтується на 
принципах солідарності, участі та компенсації соціального ризику. Його 
сутність полягає в тому, що застраховані особи, роботодавці або інші 
   
37 
 
платники сплачують внески, з яких у майбутньому фінансуються страхові 
виплати у разі настання визначених законом страхових випадків. До таких 
випадків належать старість, інвалідність, тимчасова непрацездатність, 
безробіття, нещасний випадок на виробництві та інші обставини. Страховий 
механізм є важливим тому, що він пов’язує право на отримання виплати з 
участю особи у фінансуванні системи, однак у практиці України його 
фінансова стійкість залежить від рівня зайнятості, сплати внесків, 
демографічної ситуації та співвідношення між платниками й отримувачами 
виплат. 
Трансфертний механізм передбачає передавання фінансових ресурсів 
від держави або інших публічних інституцій домогосподарствам у формі 
пенсій, допомог, компенсацій, субсидій чи інших виплат. Його головне 
призначення полягає у підтримці доходів населення та зменшенні негативних 
наслідків соціальних ризиків. Соціальні трансферти можуть бути 
універсальними, категоріальними або адресними. Універсальні надаються 
широкому колу осіб за певною ознакою, категоріальні — окремим 
соціальним групам, адресні — тим, хто відповідає визначеним критеріям 
потреби або доходу. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває 
саме адресність трансфертів, оскільки вона дозволяє спрямовувати ресурси 
тим, хто найбільше потребує підтримки. 
Податковий механізм соціального забезпечення проявляється у 
формуванні доходної бази бюджетів та соціальних фондів. Через податки, 
збори та обов’язкові платежі держава акумулює ресурси, необхідні для 
фінансування соціальних видатків. Податковий механізм також може мати 
соціально-регулювальний характер, коли держава застосовує податкові 
пільги, знижки або інші інструменти для підтримки окремих категорій 
населення, роботодавців або соціально значущих видів діяльності. У цьому 
аспекті податкова система виконує не лише фіскальну, а й перерозподільчу 
функцію. 
   
38 
 
Механізм державних соціальних стандартів і гарантій визначає 
мінімальні соціальні орієнтири, на основі яких формуються соціальні 
виплати, допомоги та інші гарантії. В Україні базовим державним соціальним 
стандартом є прожитковий мінімум, який використовується для визначення 
державних соціальних гарантій у різних сферах (Верховна Рада України, 
2000). Економічне значення цього механізму полягає в тому, що він 
встановлює нормативну основу для розрахунку соціальних зобов’язань 
держави. Водночас ефективність такого механізму залежить від того, 
наскільки соціальні стандарти відповідають реальній вартості життя, 
структурі споживчих потреб і динаміці цін. 
Організаційно-адміністративний механізм охоплює процедури 
звернення за соціальною підтримкою, перевірки права на допомогу, 
оцінювання потреб, призначення виплат, ведення реєстрів, міжвідомчого 
обміну інформацією, моніторингу та контролю. Його значення часто 
недооцінюється, хоча саме від адміністративної спроможності залежить 
доступність і своєчасність соціального забезпечення. Навіть достатній обсяг 
фінансування може не дати очікуваного результату, якщо процедури є 
складними, непрозорими, дублюються між установами або не враховують 
реальні потреби отримувачів. 
Цифровий механізм реалізації соціального забезпечення стає дедалі 
важливішим у сучасній Україні. Він включає електронні реєстри, 
інформаційні системи, цифрові заяви, автоматизоване призначення окремих 
видів допомоги, обмін даними між органами влади та електронні сервіси для 
громадян. Його основне призначення полягає у спрощенні доступу до 
соціальної підтримки, зменшенні адміністративних витрат, підвищенні 
прозорості та мінімізації ризиків дублювання або необґрунтованого 
призначення виплат. Водночас цифровізація не повинна поглиблювати 
нерівність доступу, особливо для осіб похилого віку, людей з інвалідністю, 
   
39 
 
мешканців сільських територій або осіб із низьким рівнем цифрової 
грамотності. 
Соціально-сервісний механізм передбачає реалізацію соціального 
забезпечення не лише через виплати, а й через соціальні послуги. Його 
особливість полягає в індивідуалізації підтримки відповідно до життєвої 
ситуації людини або сім’ї. Закон України «Про соціальні послуги» визначає 
соціальні послуги як дії, спрямовані на профілактику складних життєвих 
обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків 
(Верховна Рада України, 2019). Отже, економічний зміст соціально-
сервісного механізму полягає у фінансуванні не лише матеріальної допомоги, 
а й професійної соціальної роботи, догляду, консультування, супроводу, 
реабілітації, підтриманого проживання та інших форм допомоги. 
Контрольно-аналітичний механізм забезпечує оцінювання 
ефективності використання ресурсів, результативності соціальних програм, 
адресності допомоги, впливу соціальних виплат і послуг на рівень життя 
населення. Його значення зростає в умовах бюджетних обмежень, коли 
держава має не лише фінансувати соціальні програми, а й доводити їх 
ефективність. Контроль у соціальному забезпеченні не повинен зводитися 
лише до виявлення порушень. Він має включати аналіз того, чи досягає 
програма визначених соціальних цілей, чи отримують підтримку саме ті 
групи, які її потребують, і чи сприяє допомога зменшенню соціальної 
вразливості. 
Узагальнення основних інструментів реалізації економічних механізмів 
соціального забезпечення подано в табл. 1.4. 
Таблиця 1.4.  
Інструменти реалізації економічних механізмів соціального 
забезпечення населення 
Форми прояву в системі 
Інструмент Очікуваний 
Економічний зміст соціального 
реалізації соціальний результат 
забезпечення 
   
40 
 
Форми прояву в системі 
Інструмент Очікуваний 
Економічний зміст соціального 
реалізації соціальний результат 
забезпечення 
Акумулювання та 
Соціальні допомоги, Підтримка вразливих 
спрямування коштів 
Бюджетне субсидії, пільги, місцеві груп, забезпечення 
державного і місцевих 
фінансування програми, фінансування мінімальних 
бюджетів на соціальні 
соціальних послуг соціальних гарантій 
потреби 
Формування фондів за Пенсійне страхування, 
рахунок внесків із страхування у зв’язку з Компенсація втрати 
Соціальне подальшим тимчасовою доходу, підтримка 
страхування фінансуванням виплат непрацездатністю, економічної безпеки 
у разі страхового безробіттям, нещасними застрахованих осіб 
випадку випадками 
Пенсії, допомоги, Підтримання доходів, 
Передавання ресурсів 
Соціальні компенсації, субсидії, зменшення бідності, 
населенню у грошовій 
трансферти виплати окремим компенсація 
або іншій формі 
категоріям населення соціальних ризиків 
Встановлення 
нормативних Прожитковий мінімум, Формування базового 
Державні 
мінімумів і гарантій, мінімальні соціальні рівня соціального 
соціальні 
які є основою для гарантії, нормативи захисту та орієнтирів 
стандарти 
визначення соціальних забезпечення соціальної політики 
зобов’язань 
Перевірка доходів, Підвищення 
Спрямування ресурсів 
Адресність оцінювання потреб, ефективності витрат, 
на осіб і сім’ї, які 
соціальної критерії зменшення 
мають найбільшу 
підтримки малозабезпеченості, нецільового 
потребу 
соціальний супровід використання ресурсів 
Часткове або повне 
Зменшення 
відшкодування витрат Житлові субсидії, 
Субсидії та фінансового 
домогосподарств на компенсації витрат, пільги 
компенсації навантаження на 
соціально значущі на оплату послуг 
домогосподарства 
потреби 
Фінансування Догляд, консультування, Подолання або 
Соціальні професійної підтримки соціальний супровід, мінімізація складних 
послуги осіб і сімей у складних реабілітація, кризове життєвих обставин, 
життєвих обставинах втручання соціальна інтеграція 
Використання ресурсів Допомога жителям 
Наближення 
Місцеві територіальних громад громади, підтримка ВПО, 
соціальної підтримки 
соціальні для реагування на ветеранів, осіб з 
до потреб конкретної 
програми локальні соціальні інвалідністю, сімей з 
громади 
потреби дітьми 
Автоматизація 
Електронні заяви, реєстри Спрощення доступу, 
Цифрові процедур, електронний 
отримувачів допомоги, прозорість, зменшення 
соціальні облік, обмін даними, 
інформаційні системи, адміністративних 
сервіси онлайн-доступ до 
цифрові кабінети витрат 
послуг 
   
41 
 
Форми прояву в системі 
Інструмент Очікуваний 
Економічний зміст соціального 
реалізації соціальний результат 
забезпечення 
Аналіз 
Підвищення 
результативності 
Аудит, звітність, підзвітності, 
Моніторинг і програм, цільового 
оцінювання ефективності, коригування програм, 
оцінювання використання коштів і 
аналіз адресності раціональне 
досягнення соціальних 
використання ресурсів 
цілей 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; International 
Labour Organization, 2012; Верховна Рада України, 2000, 2003, 2019; 
Макарова, 2015; Новікова et al., 2018; Сидорчук, 2018. 
Як показано в табл. 1.4, інструменти реалізації економічних механізмів 
соціального забезпечення мають різне функціональне призначення. Частина з 
них спрямована на формування ресурсів, зокрема бюджетне фінансування, 
податки, внески та соціальне страхування. Інша частина забезпечує 
безпосереднє надання підтримки населенню через пенсії, допомоги, субсидії, 
компенсації та соціальні послуги. Окреме місце посідають інструменти 
управління, контролю та цифровізації, які не завжди мають самостійний 
виплатний характер, однак істотно впливають на ефективність усієї системи. 
Ефективність економічних механізмів соціального забезпечення 
визначається низкою критеріїв. По-перше, це фінансова спроможність, тобто 
здатність держави та соціальних фондів забезпечити стабільне фінансування 
соціальних зобов’язань. По-друге, це адресність, яка означає спрямування 
ресурсів тим групам населення, які найбільше потребують підтримки. По-
третє, це доступність, що передбачає можливість громадян реально 
скористатися соціальними правами без надмірних адміністративних бар’єрів. 
По-четверте, це прозорість, яка передбачає зрозумілі правила призначення 
допомоги, відкритість процедур і контроль за використанням ресурсів. По-
п’яте, це результативність, тобто здатність соціальних виплат і послуг 
реально зменшувати бідність, соціальну вразливість і ризики соціального 
виключення. 
   
42 
 
У сучасних умовах для України особливо важливою є проблема 
збалансованості економічних механізмів соціального забезпечення. З одного 
боку, держава має виконувати соціальні зобов’язання перед громадянами, 
зокрема пенсіонерами, особами з інвалідністю, малозабезпеченими сім’ями, 
внутрішньо переміщеними особами, ветеранами війни, сім’ями з дітьми та 
іншими вразливими групами. З іншого боку, соціальні видатки мають 
здійснюватися в умовах обмежених бюджетних можливостей, 
демографічного навантаження, воєнних викликів і потреби підтримувати 
фінансову стабільність держави. Тому економічні механізми соціального 
забезпечення повинні поєднувати соціальну справедливість із фінансовою 
реалістичністю. 
Важливо підкреслити, що економічні механізми соціального 
забезпечення не є статичними. Вони змінюються відповідно до економічної 
ситуації, демографічних процесів, стану ринку праці, рівня бідності, 
структури соціальних ризиків, інституційної спроможності держави та 
очікувань суспільства. У період економічної стабільності акцент може 
робитися на розвитку страхових механізмів, накопичувальних інструментів, 
соціальних інвестицій і превентивних програм. У період криз, воєнних дій 
або масового переміщення населення зростає значення бюджетних 
трансфертів, екстрених виплат, гуманітарної підтримки, житлових субсидій і 
соціальних послуг кризового характеру. 
Одним із дискусійних питань є співвідношення універсальності та 
адресності соціальної підтримки. Універсальні механізми забезпечують 
ширше охоплення населення й можуть зменшувати ризик невключення осіб, 
які потребують підтримки. Водночас вони потребують значних фінансових 
ресурсів і не завжди враховують реальний рівень потреби. Адресні механізми 
дають змогу концентрувати ресурси на найбільш уразливих групах, але 
потребують якісних даних, ефективного адміністрування, прозорих критеріїв 
і регулярного моніторингу. У цьому полягає одна з ключових суперечностей 
   
43 
 
економічного механізму соціального забезпечення: необхідність одночасно 
забезпечити доступність, справедливість і фінансову стійкість. 
Ще одним важливим аспектом є поєднання грошових виплат і 
соціальних послуг. Традиційно система соціального забезпечення в Україні 
значною мірою орієнтувалася на виплатну модель, у якій основним 
інструментом підтримки були пенсії, допомоги, субсидії та компенсації. 
Однак сучасні соціальні ризики часто не можуть бути подолані лише шляхом 
грошової виплати. Наприклад, сім’я у складних життєвих обставинах може 
потребувати не лише матеріальної допомоги, а й соціального супроводу, 
психологічної підтримки, юридичного консультування, послуг догляду, 
реабілітації або допомоги у працевлаштуванні. Тому ефективний 
економічний механізм має фінансувати не тільки виплати, а й послуги, які 
сприяють відновленню самостійності людини. 
З економічного погляду соціальне забезпечення виконує не лише 
витратну, а й інвестиційну функцію. Соціальні виплати й послуги 
підтримують людський потенціал, запобігають поглибленню бідності, 
зменшують соціальну напругу, підтримують споживчий попит і сприяють 
соціальній стабільності. У цьому сенсі соціальне забезпечення не слід 
розглядати лише як навантаження на бюджет. За умов ефективного 
адміністрування, адресності та орієнтації на результат воно може виступати 
чинником довгострокового соціально-економічного розвитку. 
Водночас неефективність економічних механізмів соціального 
забезпечення може призводити до низки проблем: нецільового використання 
коштів, дублювання соціальних програм, недостатнього охоплення 
вразливих груп, надмірної складності процедур, низької адресності, 
фінансової нестійкості пенсійної системи, залежності окремих груп від 
пасивних виплат без створення умов для соціальної інтеграції. Саме тому 
удосконалення економічних механізмів має передбачати не лише збільшення 
фінансування, а й перегляд логіки розподілу ресурсів, посилення оцінювання 
   
44 
 
потреб, розвиток соціальних послуг, цифровізацію процедур і впровадження 
системного моніторингу результативності. 
Отже, економічні механізми соціального забезпечення населення є 
складною сукупністю способів та інструментів формування, розподілу й 
використання ресурсів для реалізації соціальних гарантій і підтримки 
населення в умовах соціальних ризиків. Їх сутність полягає у поєднанні 
фінансового забезпечення, соціального страхування, бюджетних трансфертів, 
державних соціальних стандартів, адресної підтримки, соціальних послуг, 
цифрового адміністрування та контролю ефективності. Види економічних 
механізмів відрізняються за джерелами фінансування, способом 
перерозподілу, характером впливу, формою надання допомоги та рівнем 
реалізації. Інструменти їх реалізації забезпечують практичне функціонування 
системи соціального забезпечення та визначають її здатність реагувати на 
потреби населення. Саме тому подальший аналіз має бути спрямований на 
методичні підходи до оцінювання ефективності цих механізмів, що дасть 
змогу визначити їх сильні сторони, проблеми та напрями удосконалення. 
 
1.3. Методичні підходи до оцінювання ефективності економічних 
механізмів соціального забезпечення 
Оцінювання ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення є важливою складовою наукового аналізу системи соціального 
забезпечення населення, оскільки дає змогу визначити, наскільки наявні 
фінансові, бюджетні, страхові, трансфертні, організаційні та сервісні 
інструменти забезпечують досягнення соціальних цілей. У сучасних умовах 
ефективність соціального забезпечення не може вимірюватися лише обсягом 
видатків або кількістю отримувачів допомоги. Значно важливішим є питання 
про те, чи справді соціальні ресурси спрямовуються тим, хто найбільше 
потребує підтримки; чи забезпечують виплати й послуги зменшення бідності 
та соціальної вразливості; чи є система фінансово стійкою; чи не створює 
   
45 
 
вона надмірних адміністративних витрат; чи сприяє соціальній інтеграції 
населення. 
У теоретико-методичному аспекті оцінювання ефективності 
економічних механізмів соціального забезпечення ґрунтується на поєднанні 
економічного, соціального, інституційного та правового підходів. 
Економічний підхід акцентує увагу на співвідношенні між ресурсами, 
витратами й отриманими результатами. Соціальний підхід орієнтується на 
вплив соціального забезпечення на рівень життя, бідність, нерівність, 
соціальну безпеку та якість життя населення. Інституційний підхід дозволяє 
оцінити спроможність органів влади, фондів соціального страхування, 
соціальних служб і місцевого самоврядування забезпечувати доступність, 
прозорість і результативність соціальної підтримки. Правовий підхід 
зосереджується на відповідності соціального забезпечення державним 
соціальним гарантіям, конституційним правам людини та міжнародним 
соціальним стандартам. 
У науковій літературі ефективність соціальної політики часто 
розглядається через співвідношення між витратами, результатами та 
суспільним ефектом. Н. Барр наголошує, що держава добробуту має 
оцінюватися не лише за масштабом перерозподілу ресурсів, а й за здатністю 
зменшувати соціальні ризики, коригувати ринкові неспроможності та 
підтримувати економічну стабільність (Barr, 2020). Г. Еспінг-Андерсен 
підкреслює, що результативність соціального забезпечення залежить від 
інституційної моделі взаємодії держави, ринку та сім’ї, а також від того, 
наскільки соціальна політика зменшує залежність добробуту людини від 
нестабільної ринкової зайнятості (Esping-Andersen, 1990). А. Сен пропонує 
оцінювати добробут не тільки через доходи, а й через реальні можливості 
людини вести гідне життя, що є важливим для розуміння соціального 
забезпечення як інструменту розширення людських можливостей (Sen, 1999). 
   
46 
 
Методичний аналіз економічних механізмів соціального забезпечення 
передбачає визначення критеріїв ефективності. До таких критеріїв доцільно 
віднести фінансову стійкість, результативність, адресність, адекватність, 
доступність, справедливість, прозорість, адміністративну ефективність і 
соціальний вплив. Кожен із цих критеріїв відображає окремий аспект 
функціонування системи. Наприклад, фінансова стійкість показує здатність 
держави та соціальних фондів виконувати соціальні зобов’язання в середньо- 
й довгостроковій перспективі; адресність — здатність спрямовувати ресурси 
тим групам, які мають найбільшу потребу; адекватність — відповідність 
розміру виплат або обсягу послуг реальним потребам отримувачів; 
результативність — досягнення соціальних цілей; адміністративна 
ефективність — співвідношення між витратами на управління системою та 
обсягом допомоги, що реально доходить до населення. 
О. Макарова зазначає, що оцінювання соціальної політики має 
враховувати не лише кількісні показники фінансування, а й відповідність 
соціальних програм потребам цільових груп, рівень охоплення населення, 
результативність використання ресурсів і вплив на соціальний розвиток 
(Макарова, 2015). Такий підхід є особливо важливим для дослідження 
економічних механізмів соціального забезпечення, оскільки дозволяє 
уникнути формального ототожнення ефективності з величиною соціальних 
видатків. Значні видатки не завжди свідчать про високу ефективність, якщо 
ресурси розподіляються неадресно, не забезпечують подолання соціальної 
вразливості або підтримують пасивну залежність від виплат без створення 
умов для соціальної інтеграції. 
З позиції соціальної безпеки оцінювання ефективності економічних 
механізмів має включати аналіз їх здатності запобігати соціальним ризикам і 
знижувати загрози для стабільного розвитку людини та суспільства. О. 
Новікова, О. Сидорчук та О. Панькова розглядають соціальну безпеку як стан 
захищеності життєво важливих соціальних інтересів людини, суспільства й 
   
47 
 
держави, що досягається через систему соціально-економічних, 
інституційних і управлінських заходів (Новікова, Сидорчук, & Панькова, 
2018). Отже, ефективність соціального забезпечення має вимірюватися не 
лише через обсяг виплат, а й через здатність системи зменшувати бідність, 
нерівність, соціальне виключення, втрату доходів і ризики погіршення якості 
життя. 
Міжнародні організації також пропонують важливі методичні 
орієнтири для оцінювання соціального забезпечення. Міжнародна організація 
праці у Рекомендації № 202 щодо мінімальних рівнів соціального захисту 
наголошує на необхідності гарантування базової соціальної безпеки протягом 
життєвого циклу, зокрема доступу до медичної допомоги та базового доходу 
для дітей, осіб працездатного віку, які не можуть отримувати достатній дохід, 
і людей похилого віку (International Labour Organization, 2012). Це означає, 
що одним із методичних критеріїв ефективності є охоплення населення 
базовими соціальними гарантіями. 
Світовий банк у межах бази ASPIRE використовує показники 
охоплення, адекватності, розподілу вигід, впливу соціальних програм на 
бідність і нерівність, що дає змогу оцінювати не лише наявність соціальних 
програм, а й їх фактичний вплив на добробут населення (World Bank, n.d.). 
Організація економічного співробітництва та розвитку через базу SOCX 
аналізує соціальні видатки за рівнем, структурою, динамікою та 
функціональними напрямами, що дає змогу порівнювати соціальну політику 
різних країн і визначати зміни у складі соціальних витрат (OECD, n.d.). Для 
України такі підходи є корисними, оскільки дозволяють поєднати 
національний аналіз із міжнародними стандартами оцінювання соціальної 
підтримки. 
Одним із базових є ресурсно-витратний підхід. Він передбачає 
оцінювання ефективності економічних механізмів через аналіз обсягів 
фінансування, частки соціальних видатків у державному та місцевих 
   
48 
 
бюджетах, динаміки видатків на пенсії, соціальні допомоги, субсидії, пільги, 
соціальні послуги, а також співвідношення між запланованими й фактичними 
витратами. Перевагою цього підходу є можливість кількісно оцінити 
фінансове навантаження на бюджет і визначити пріоритети соціальної 
політики. Водночас його обмеження полягає в тому, що він не дає повної 
відповіді на питання про соціальний результат. Високі видатки можуть 
свідчити як про значну підтримку населення, так і про неефективність 
системи, зокрема високий рівень бідності, значне демографічне 
навантаження або нераціональну структуру соціальних програм. 
Результативний підхід орієнтований на оцінювання досягнення 
конкретних соціальних цілей. У межах цього підходу аналізується, чи 
сприяють економічні механізми соціального забезпечення зниженню рівня 
бідності, зменшенню нерівності, підтриманню доходів населення, 
підвищенню доступності соціальних послуг, соціальній інтеграції вразливих 
груп. Такий підхід є більш змістовним порівняно з ресурсно-витратним, 
оскільки дозволяє оцінювати не лише обсяг вкладених ресурсів, а й 
суспільний ефект. Його недоліком є складність вимірювання окремих 
соціальних результатів, оскільки на рівень бідності, зайнятості чи якості 
життя впливає не лише соціальне забезпечення, а й загальна економічна 
ситуація, стан ринку праці, демографічні процеси, війна, міграція та інші 
чинники. 
Адресно-цільовий підхід передбачає оцінювання того, наскільки 
соціальні виплати, допомоги, субсидії та послуги спрямовані саме тим 
особам і сім’ям, які найбільше потребують підтримки. У межах цього 
підходу важливими є показники охоплення цільових груп, частка допомоги, 
що надходить найбіднішим верствам населення, рівень помилок включення 
та виключення, відповідність критеріїв призначення допомоги реальним 
потребам домогосподарств. Адресність є особливо важливою в умовах 
обмеженості бюджетних ресурсів, оскільки дозволяє підвищити ефективність 
   
49 
 
соціальних видатків без механічного збільшення фінансування. Водночас 
надмірна складність процедур перевірки нужденності може знижувати 
доступність допомоги, створювати адміністративні бар’єри й призводити до 
невключення частини осіб, які реально потребують підтримки. 
Підхід фінансової стійкості спрямований на оцінювання здатності 
системи соціального забезпечення виконувати свої зобов’язання у 
довгостроковій перспективі. Особливо важливим цей підхід є для аналізу 
пенсійного забезпечення, соціального страхування та бюджетних соціальних 
програм. Він передбачає аналіз співвідношення між платниками внесків і 
отримувачами виплат, демографічного навантаження, дефіциту соціальних 
фондів, залежності окремих соціальних програм від бюджетних трансфертів, 
прогнозованої динаміки видатків і доходів. У контексті України фінансова 
стійкість має особливе значення через старіння населення, міграційні 
процеси, тіньову зайнятість, воєнні втрати та зростання потреб у соціальній 
підтримці. 
Інституційно-адміністративний підхід дозволяє оцінити, наскільки 
ефективно організована система управління соціальним забезпеченням. 
Йдеться про доступність процедур, якість міжвідомчої взаємодії, наявність 
електронних реєстрів, прозорість прийняття рішень, швидкість призначення 
виплат, рівень адміністративних витрат, здатність органів влади працювати з 
даними, здійснювати контроль і моніторинг. Цей підхід є важливим тому, що 
навіть фінансово забезпечена соціальна програма може бути неефективною 
через складність процедур, недостатню координацію установ, дублювання 
функцій або слабкий контроль за результатами. 
Соціально-сервісний підхід зосереджується на оцінюванні не лише 
грошових виплат, а й соціальних послуг, які мають допомагати людині або 
сім’ї подолати складні життєві обставини. У межах цього підходу важливими 
є показники доступності соціальних послуг, відповідності послуг 
індивідуальним потребам, якості соціального супроводу, професійності 
   
50 
 
надавачів послуг, результатів роботи з отримувачами. Закон України «Про 
соціальні послуги» визначає соціальні послуги як дії, спрямовані на 
профілактику складних життєвих обставин, їх подолання або мінімізацію 
негативних наслідків (Верховна Рада України, 2019). Тому ефективність 
соціального забезпечення має оцінюватися не лише за фактом надання 
допомоги, а й за тим, чи сприяє вона виходу людини зі стану вразливості. 
Компаративний підхід передбачає зіставлення показників соціального 
забезпечення між країнами, регіонами, громадами або окремими соціальними 
програмами. Його перевагою є можливість виявлення кращих практик, 
порівняння рівня соціальних видатків, охоплення населення, структури 
підтримки, співвідношення між виплатами й послугами. Водночас 
використання компаративного підходу потребує обережності, оскільки 
соціальні системи різних країн функціонують у різних економічних, 
демографічних, інституційних і правових умовах. Тому пряме копіювання 
моделей без урахування національного контексту може бути методично 
некоректним. 
Інтегральний підхід до оцінювання ефективності економічних 
механізмів соціального забезпечення передбачає поєднання кількісних і 
якісних показників. Він дозволяє враховувати не лише фінансові ресурси, а й 
соціальні результати, адресність, доступність, стійкість, якість 
адміністрування, вплив на добробут і соціальну безпеку. Саме інтегральний 
підхід є найбільш доцільним для комплексного аналізу системи соціального 
забезпечення населення в Україні, оскільки він дає змогу уникнути 
однобічності та врахувати багатовимірний характер соціального 
забезпечення. 
Порівняльну характеристику основних методичних підходів до 
оцінювання ефективності економічних механізмів соціального забезпечення 
наведено в табл. 1.5. 
Таблиця 1.5.  
   
51 
 
 
Порівняльна характеристика методичних підходів до оцінювання ефективності 
економічних механізмів соціального забезпечення 
Основні 
Методичний Переваги Обмеження 
Зміст підходу показники 
підхід підходу підходу 
оцінювання 
Частка 
соціальних 
Оцінює обсяги, видатків у Дає змогу 
структуру та бюджеті; видатки визначити 
Не показує 
динаміку на пенсії, фінансове 
реального 
Ресурсно- фінансових допомоги, навантаження 
соціального 
витратний ресурсів, субсидії, на бюджет і 
результату та 
спрямованих на соціальні пріоритети 
якості підтримки 
соціальне послуги; соціальної 
забезпечення співвідношення політики 
планових і 
фактичних витрат 
Оцінює Рівень бідності; Соціальні 
Орієнтує 
досягнення нерівність результати 
аналіз на 
соціальних цілей доходів; зміна залежать від 
кінцевий 
і вплив доходів багатьох чинників, 
Результативний соціальний 
соціального домогосподарств; тому складно 
ефект, а не 
забезпечення на рівень соціальної відокремити вплив 
лише на 
добробут вразливості; конкретної 
витрати 
населення якість життя програми 
Охоплення 
Визначає, 
цільових груп; 
наскільки Може створювати 
частка допомоги, Підвищує 
підтримка складні 
що надходить ефективність 
спрямована саме адміністративні 
Адресно- найбіднішим; використання 
тим особам і процедури й ризик 
цільовий помилки ресурсів і 
сім’ям, які невключення тих, 
включення й соціальну 
мають хто потребує 
виключення; справедливість 
найбільшу допомоги 
критерії 
потребу 
нужденності 
Дефіцит 
соціальних 
Оцінює 
фондів; Дозволяє 
здатність 
співвідношення оцінити Менше враховує 
системи 
Підхід платників і довгострокову поточну соціальну 
виконувати 
фінансової отримувачів; життєздатність потребу та якість 
соціальні 
стійкості демографічне системи підтримки 
зобов’язання у 
навантаження; соціального конкретної людини 
довгостроковій 
залежність від забезпечення 
перспективі 
бюджетних 
трансфертів 
Інституційно- Аналізує якість Тривалість Виявляє Потребує якісних 
   
52 
 
Основні 
Методичний Переваги Обмеження 
Зміст підходу показники 
підхід підходу підходу 
оцінювання 
адміністративний управління, призначення управлінські адміністративних 
процедур, допомоги; рівень бар’єри та даних, які не 
координації та адміністративних резерви завжди є 
адміністрування витрат; підвищення відкритими або 
соціального цифровізація; ефективності порівнюваними 
забезпечення прозорість без збільшення 
процедур; видатків 
міжвідомча 
взаємодія 
Кількість 
отримувачів 
Оцінює Дає змогу 
послуг; 
доступність, оцінити не 
відповідність Соціальний ефект 
якість і лише виплати, 
послуг потребам; послуг складно 
результативність а й реальну 
Соціально- якість виміряти 
соціальних допомогу в 
сервісний соціального короткостроковими 
послуг як подоланні 
супроводу; кількісними 
складової складних 
повторне показниками 
соціального життєвих 
звернення; 
забезпечення обставин 
соціальна 
інтеграція 
Порівняння 
соціальних 
видатків, Дозволяє 
Потребує 
охоплення, виявити кращі 
Передбачає урахування 
структури практики та 
порівняння відмінностей 
виплат, рівня оцінити 
Компаративний систем, програм економічного, 
бідності, позицію 
або територій демографічного й 
доступності України в 
між собою інституційного 
послуг між ширшому 
середовища 
країнами, контексті 
регіонами або 
громадами 
Комплексний 
індекс або 
Забезпечує 
Поєднує система 
найбільш 
фінансові, показників: Потребує значного 
повне 
соціальні, фінансування, обсягу даних і 
оцінювання 
Інтегральний інституційні, охоплення, методичного 
багатовимірної 
сервісні та адресність, обґрунтування ваги 
системи 
результативні адекватність, окремих показників 
соціального 
показники доступність, 
забезпечення 
результативність, 
стійкість 
   
53 
 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Esping-Andersen, 1990; International 
Labour Organization, 2012; Макарова, 2015; Новікова et al., 2018; OECD, n.d.; Sen, 1999; 
World Bank, n.d. 
Як видно з табл. 1.5, жоден із методичних підходів не є універсальним. 
Ресурсно-витратний підхід дає змогу оцінити фінансову базу соціального 
забезпечення, але не розкриває його соціальної результативності. 
Результативний підхід дозволяє зосередитися на впливі соціальних програм 
на добробут населення, однак потребує якісних даних і врахування зовнішніх 
чинників. Адресно-цільовий підхід є важливим для забезпечення 
справедливого розподілу ресурсів, але за надмірної бюрократизації може 
знижувати доступність допомоги. Підхід фінансової стійкості необхідний для 
довгострокового планування, проте не завжди враховує нагальні потреби 
вразливих груп населення. Інституційно-адміністративний підхід дозволяє 
оцінити якість управління, а соціально-сервісний — результативність 
допомоги на рівні конкретної особи або сім’ї. Компаративний підхід 
розширює можливості аналізу через порівняння, але потребує врахування 
національного контексту. Найбільш комплексним є інтегральний підхід, який 
поєднує переваги кількох методичних напрямів. 
Для оцінювання ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення населення України доцільно застосовувати систему 
взаємопов’язаних показників. До першої групи належать фінансові 
показники: обсяг соціальних видатків, їх частка у видатках державного та 
місцевих бюджетів, динаміка видатків на окремі види соціального 
забезпечення, рівень дефіциту соціальних фондів, обсяг трансфертів із 
державного бюджету. Ці показники дозволяють оцінити ресурсну основу 
системи та визначити, які напрями соціальної підтримки мають найбільше 
фінансове навантаження. 
До другої групи належать показники охоплення та доступності. Вони 
відображають частку населення або цільових груп, які фактично отримують 
соціальну підтримку, а також можливість своєчасного доступу до виплат і 
   
54 
 
послуг. Для соціального забезпечення важливо не лише те, що певна 
допомога передбачена законодавством, а й те, чи може людина реально її 
отримати. Адміністративна складність, недостатня поінформованість, 
цифрова нерівність, територіальна віддаленість соціальних служб або 
недосконалість процедур можуть обмежувати доступ до підтримки навіть за 
наявності формального права. 
До третьої групи належать показники адресності та справедливості. 
Вони дозволяють визначити, наскільки соціальні ресурси спрямовуються тим 
групам, які перебувають у найбільш вразливому становищі. Для цього 
можуть аналізуватися частка допомоги, яку отримують найбідніші 
домогосподарства, відповідність критеріїв призначення допомоги реальним 
потребам, рівень помилок включення та виключення, співвідношення між 
універсальними й адресними програмами. У контексті обмежених 
бюджетних ресурсів адресність є одним із ключових чинників підвищення 
ефективності соціального забезпечення. 
До четвертої групи належать показники адекватності соціальної 
підтримки. Вони відображають, наскільки розміри виплат, допомог, субсидій 
чи обсяг соціальних послуг відповідають реальним потребам отримувачів. 
Наприклад, формальне призначення соціальної допомоги не може вважатися 
ефективним, якщо її розмір не дозволяє домогосподарству забезпечити базові 
життєві потреби. Адекватність соціального забезпечення має оцінюватися з 
урахуванням прожиткового мінімуму, фактичних споживчих витрат, вартості 
житлово-комунальних послуг, потреб осіб з інвалідністю, сімей з дітьми, 
людей похилого віку та інших категорій населення. 
До п’ятої групи належать показники соціального результату. Вони 
дають змогу оцінити, чи сприяє соціальне забезпечення зменшенню бідності, 
нерівності, соціального виключення, бездомності, економічної залежності та 
інших проявів соціальної вразливості. Саме ця група показників є найбільш 
змістовною, оскільки дозволяє перейти від аналізу “скільки коштів 
   
55 
 
витрачено” до аналізу “який результат отримано для людини, сім’ї та 
суспільства”. 
До шостої групи належать показники адміністративної ефективності. 
Вони включають тривалість розгляду заяв, кількість необхідних документів, 
частку автоматизованих процедур, рівень цифровізації, наявність 
міжвідомчого обміну даними, адміністративні витрати на реалізацію 
програм, кількість скарг, прозорість процедур і якість комунікації з 
отримувачами. У сучасних умовах адміністративна ефективність стає 
важливою передумовою соціальної справедливості, оскільки складні 
процедури можуть фактично обмежувати доступ до допомоги для найбільш 
вразливих груп населення. 
Методично важливо розрізняти поняття економічної ефективності, 
соціальної ефективності та результативності. Економічна ефективність 
характеризує співвідношення між витратами та результатами, тобто 
наскільки раціонально використовуються фінансові ресурси. Соціальна 
ефективність відображає вплив соціального забезпечення на рівень життя, 
соціальну безпеку, доступ до послуг, зменшення бідності та покращення 
становища вразливих груп. Результивність показує ступінь досягнення 
поставлених цілей соціальної програми. Наприклад, програма може бути 
результативною за кількістю здійснених виплат, але недостатньо соціально 
ефективною, якщо ці виплати не змінюють становища отримувачів. 
Оцінювання ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення має враховувати також часовий вимір. Короткострокова 
ефективність проявляється у своєчасному наданні допомоги, компенсації 
втрати доходу, забезпеченні базових потреб або кризовій підтримці. 
Середньострокова ефективність пов’язана зі стабілізацією життєвої ситуації 
особи чи сім’ї, зменшенням залежності від екстреної допомоги, покращенням 
доступу до послуг. Довгострокова ефективність полягає у зменшенні 
   
56 
 
структурної бідності, соціальної ізоляції, міжпоколінної нерівності, 
підвищенні людського потенціалу та фінансовій стійкості системи. 
Для України особливо важливим є поєднання кількісних і якісних 
методів оцінювання. Кількісні методи дозволяють аналізувати бюджетні 
показники, статистику отримувачів допомоги, динаміку соціальних видатків, 
рівень бідності, охоплення соціальними програмами. Якісні методи дають 
змогу дослідити доступність процедур, задоволеність отримувачів, бар’єри у 
зверненні по допомогу, відповідність соціальних послуг реальним потребам 
людини, якість міжвідомчої взаємодії. Без якісного аналізу система 
оцінювання може залишатися формальною, оскільки не всі проблеми 
соціального забезпечення відображаються у статистичних показниках. 
У межах бакалаврського дослідження доцільно застосувати 
інтегрований методичний підхід, що поєднує ресурсно-витратний, 
результативний, адресно-цільовий, інституційно-адміністративний та 
соціально-сервісний підходи. Такий підхід дозволяє комплексно оцінити 
економічні механізми соціального забезпечення населення в Україні через 
три взаємопов’язані блоки: ресурсний, управлінський і соціально-
результативний. Ресурсний блок відображає джерела та обсяги фінансування; 
управлінський — процедури, інституційну спроможність і цифровізацію; 
соціально-результативний — вплив на добробут, доступність підтримки, 
адресність і зменшення соціальних ризиків. 
Отже, методичні підходи до оцінювання ефективності економічних 
механізмів соціального забезпечення мають багатовимірний характер. Вони 
охоплюють аналіз фінансових ресурсів, соціальних результатів, адресності, 
адекватності, доступності, адміністративної ефективності, інституційної 
спроможності та фінансової стійкості. Для дослідження системи соціального 
забезпечення населення в Україні найбільш доцільним є інтегральний підхід, 
який дозволяє поєднати кількісні та якісні показники, врахувати як 
економічну, так і соціальну результативність, а також визначити проблеми й 
   
57 
 
напрями удосконалення економічних механізмів. Саме такий підхід створює 
методичну основу для подальшого аналізу джерел фінансування, 
інструментів реалізації та проблем функціонування системи соціального 
забезпечення в Україні. 
   
58 
 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ 
МЕХАНІЗМІВ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В 
УКРАЇНІ 
2.1. Джерела фінансування системи соціального забезпечення 
населення в Україні 
Функціонування системи соціального забезпечення населення 
безпосередньо залежить від стабільності, достатності та збалансованості 
джерел її фінансування. Якщо в теоретичному аспекті соціальне 
забезпечення розглядається як система гарантій, виплат, послуг і заходів 
підтримки населення, то в практичному вимірі його ефективність 
визначається насамперед тим, за рахунок яких ресурсів ці гарантії 
реалізуються. Саме фінансова база перетворює соціальні права з нормативної 
декларації на реальний механізм підтримки людини у випадку старості, 
інвалідності, безробіття, втрати доходу, малозабезпеченості, складних 
життєвих обставин, внутрішнього переміщення, потреби у догляді або інших 
соціальних ризиків. 
У сучасній Україні фінансування системи соціального забезпечення 
має багатоканальний характер. Воно здійснюється за рахунок коштів 
державного бюджету, місцевих бюджетів, єдиного внеску на 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, власних надходжень 
Пенсійного фонду України, коштів фондів соціального страхування, 
міжбюджетних трансфертів, міжнародної фінансової допомоги, благодійних 
внесків, коштів недержавних організацій, а також інших джерел, не 
заборонених законодавством. Така багатоканальність є об’єктивною, 
оскільки система соціального забезпечення охоплює різні за економічною 
природою напрями: пенсійне забезпечення, соціальне страхування, державні 
соціальні допомоги, житлові субсидії, пільги, компенсації, соціальні послуги, 
   
59 
 
підтримку внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, осіб з 
інвалідністю, малозабезпечених сімей та інших категорій населення. 
У науковій літературі фінансування соціального забезпечення 
розглядається як складова економічного механізму соціальної держави. Н. 
Барр зазначає, що соціальні видатки виконують не лише функцію 
перерозподілу доходів, а й функцію страхування від соціальних ризиків, які 
не можуть бути повністю врегульовані ринком (Barr, 2020). Г. Еспінг-
Андерсен підкреслює, що джерела фінансування соціального забезпечення 
залежать від моделі держави добробуту та співвідношення відповідальності 
між державою, ринком і сім’єю (Esping-Andersen, 1990). А. Сен акцентує 
увагу на тому, що соціальна підтримка має оцінюватися не тільки за обсягом 
фінансування, а й за здатністю розширювати реальні можливості людини до 
гідного життя (Sen, 1999). Для України це означає, що аналіз джерел 
фінансування має враховувати не лише фіскальні показники, а й соціальний 
результат використання ресурсів. 
Нормативною основою фінансування соціального забезпечення є 
Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України на 
відповідний рік, законодавство про загальнообов’язкове державне соціальне 
страхування, пенсійне страхування, державні соціальні стандарти, соціальні 
послуги та інші нормативно-правові акти. Бюджетний кодекс України 
визначає розподіл видатків між державним і місцевими бюджетами, зокрема 
у сфері соціального захисту та соціального забезпечення (Верховна Рада 
України, 2010). Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначає правові й 
організаційні засади збору та обліку єдиного внеску, який виступає одним із 
ключових джерел фінансування страхового компонента соціального 
забезпечення (Верховна Рада України, 2010). Закон України «Про соціальні 
послуги» передбачає організаційні засади надання соціальних послуг особам 
і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, що також 
   
60 
 
потребує відповідного бюджетного та організаційного забезпечення 
(Верховна Рада України, 2019). 
У структурі фінансування системи соціального забезпечення провідну 
роль відіграє державний бюджет. Саме через нього фінансуються 
загальнодержавні соціальні програми, соціальні допомоги, субсидії, пільги, 
компенсації, трансферти Пенсійному фонду України, окремі програми 
підтримки сімей з дітьми, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, 
ветеранів війни та інших вразливих категорій населення. Державний бюджет 
є основним джерелом фінансування тих видів соціального забезпечення, які 
мають загальнонаціональний характер і не можуть бути повністю покладені 
на місцеві бюджети або страхові внески. 
За даними Міністерства фінансів України, у Державному бюджеті 
України на 2026 рік на соціальний захист передбачено 468,5 млрд грн, що на 
47,6 млрд грн більше порівняно з 2025 роком. У цій сумі значну частину 
становить трансферт Пенсійному фонду України — 251,3 млрд грн; соціальні 
виплати вразливим категоріям — 133,5 млрд грн; підтримка внутрішньо 
переміщених осіб — 48,4 млрд грн; пільги та субсидії — 42,3 млрд грн; 
програми підтримки сімей із дітьми — 24,5 млрд грн; підтримка осіб з 
інвалідністю — 9,9 млрд грн; надання загальнонаціональних соціальних 
послуг — 2,4 млрд грн (Міністерство фінансів України, 2025). Наведені 
показники свідчать, що соціальний захист залишається одним із вагомих 
напрямів бюджетного фінансування навіть в умовах воєнного навантаження 
на державні фінанси. 
Окреме місце у фінансуванні соціального забезпечення посідають 
місцеві бюджети. Їх роль зросла внаслідок децентралізації, розширення 
повноважень територіальних громад і необхідності наближення соціальної 
підтримки до потреб конкретної людини або сім’ї. За рахунок місцевих 
бюджетів фінансуються місцеві соціальні програми, утримання й розвиток 
комунальних установ соціального обслуговування, окремі види матеріальної 
   
61 
 
допомоги жителям громади, підтримка осіб похилого віку, людей з 
інвалідністю, сімей у складних життєвих обставинах, внутрішньо 
переміщених осіб, ветеранів війни та членів їхніх сімей. Місцеві бюджети 
також можуть забезпечувати співфінансування соціальних послуг, заходів 
соціального супроводу, догляду, реабілітації, кризового втручання та інших 
форм підтримки. 
Важливість місцевого рівня полягає в тому, що саме громада 
найчастіше є першим інституційним простором, де виявляються соціальні 
потреби населення. Якщо державний бюджет забезпечує базові соціальні 
гарантії, то місцеві бюджети дозволяють враховувати територіальну 
специфіку, реальну структуру вразливих груп, доступність послуг, стан 
соціальної інфраструктури та локальні соціально-економічні умови. 
Водночас можливості місцевих бюджетів є нерівномірними, що зумовлює 
залежність окремих громад від міжбюджетних трансфертів, субвенцій, 
додаткових дотацій і державних програм підтримки. 
Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування 
є ключовим джерелом фінансування страхового компонента соціального 
забезпечення. Його економічна сутність полягає в акумулюванні внесків 
роботодавців, застрахованих осіб та інших платників для фінансування 
соціальних виплат у разі настання страхових випадків. Через систему 
єдиного внеску забезпечується фінансова база пенсійного страхування, 
страхових виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, безробіттям та 
іншими соціальними ризиками, визначеними законодавством. На відміну від 
бюджетного фінансування, страхова модель передбачає зв’язок між участю 
особи у системі соціального страхування та її правом на певні види виплат. 
Разом із тим страхове фінансування в Україні має низку структурних 
проблем. Його стійкість залежить від рівня зайнятості, кількості платників 
внеску, розміру заробітної плати, масштабу тіньової економіки, 
демографічної структури населення, міграційних процесів і співвідношення 
   
62 
 
між платниками та отримувачами виплат. Умови воєнного стану, руйнування 
підприємств, внутрішнє й зовнішнє переміщення населення, мобілізація, 
зниження економічної активності окремих територій та збільшення кількості 
осіб, які потребують підтримки, посилюють ризики для фінансової 
стабільності страхових джерел. 
Пенсійний фонд України є одним із центральних інститутів 
фінансування соціального забезпечення. Його бюджет формується за рахунок 
власних надходжень, насамперед частини єдиного внеску, а також коштів 
державного бюджету. Така структура означає, що пенсійна система України 
фактично має змішаний характер: вона спирається на страхові внески, але 
водночас потребує значної бюджетної підтримки. Це пов’язано з 
демографічним старінням населення, значною кількістю пенсіонерів, 
недостатньою кількістю платників внесків, особливими пенсійними 
програмами та необхідністю фінансування пенсійних гарантій, які не завжди 
повністю покриваються страховими надходженнями. 
Потреба у трансфертах Пенсійному фонду України свідчить про 
важливість бюджетно-страхової взаємодії у фінансуванні соціального 
забезпечення. З одного боку, бюджетна підтримка дозволяє забезпечувати 
своєчасну виплату пенсій і виконання державних гарантій. З іншого боку, 
висока залежність пенсійної системи від державного бюджету створює 
додаткове навантаження на публічні фінанси та актуалізує питання пенсійної 
реформи, детінізації зайнятості, розширення бази сплати внесків і 
підвищення фінансової стійкості системи. 
Важливим джерелом фінансування соціального забезпечення є також 
міжбюджетні трансферти. Вони забезпечують перерозподіл ресурсів між 
державним і місцевими бюджетами та дають змогу фінансувати соціальні 
програми, які реалізуються на місцевому рівні, але мають загальнодержавне 
значення. До таких трансфертів можуть належати субвенції, дотації та інші 
форми фінансової підтримки місцевих бюджетів. Їх призначення полягає у 
   
63 
 
вирівнюванні фінансової спроможності територій, забезпеченні доступу 
населення до соціальних послуг і підтримці громад, які не мають достатніх 
власних ресурсів для фінансування соціальних потреб. 
У сучасних умовах зростає значення міжнародної фінансової допомоги 
як додаткового джерела підтримки соціального забезпечення. Міжнародні 
партнери, зокрема Світовий банк, Європейський Союз, Міжнародний 
валютний фонд, уряди іноземних держав та міжнародні організації, надають 
Україні фінансову допомогу, частина якої спрямовується на підтримку 
бюджету, соціальних виплат, відновлення соціальної інфраструктури, 
допомогу внутрішньо переміщеним особам, підтримку вразливих категорій 
населення та розвиток соціальних послуг. Міжнародна допомога не може 
замінити національну систему фінансування, однак у період війни вона 
виконує важливу стабілізаційну функцію. 
Разом із тим міжнародне фінансування має тимчасовий і залежний 
характер. Воно визначається домовленостями з партнерами, умовами 
програм, пріоритетами донорів і макрофінансовою ситуацією. Тому 
стратегічно Україна має розглядати міжнародну допомогу як інструмент 
підтримки та стабілізації, але не як постійну заміну внутрішніх джерел 
соціального забезпечення. Основою фінансової стійкості системи мають 
залишатися власні доходи бюджету, страхові внески, ефективне 
адміністрування соціальних програм і раціональне використання коштів. 
Додатковим джерелом фінансування окремих соціальних ініціатив 
можуть бути благодійні внески, гуманітарна допомога, кошти громадських і 
благодійних організацій, корпоративні соціальні програми, недержавні 
соціальні фонди, а також підтримка міжнародних неурядових організацій. У 
період війни роль таких джерел помітно зросла, особливо у сфері допомоги 
внутрішньо переміщеним особам, постраждалим від бойових дій, особам з 
інвалідністю, ветеранам, дітям, сім’ям у кризових обставинах. Водночас ці 
джерела мають переважно допоміжний характер і не можуть забезпечувати 
   
64 
 
виконання базових соціальних гарантій, які належать до відповідальності 
держави. 
Окремо слід відзначити можливість залучення коштів недержавного 
сектору до надання соціальних послуг. Законодавство України передбачає 
участь надавачів соціальних послуг різних форм власності, а також 
можливість застосування механізмів соціального замовлення, закупівлі 
соціальних послуг, державно-громадського партнерства та співфінансування. 
Такий підхід відповідає сучасній тенденції переходу від утримання 
інституцій до фінансування послуги для конкретної людини. Водночас 
залучення недержавних надавачів потребує прозорих процедур, стандартів 
якості, контролю за використанням бюджетних коштів і гарантування 
рівного доступу отримувачів до послуг. 
Порівняльну характеристику основних джерел фінансування системи 
соціального забезпечення населення в Україні наведено в табл. 2.1. 
Таблиця 2.1.  
Порівняльна характеристика джерел фінансування системи 
соціального забезпечення населення в Україні 
Економічна Основні 
Джерело Обмеження та 
природа напрями Переваги 
фінансування ризики 
джерела використання 
Висока 
Державні 
залежність від 
соціальні Забезпечує 
Централізовани стану 
допомоги, фінансування 
й фонд економіки, 
субсидії, пільги, базових соціальних 
публічних податкових 
компенсації, гарантій на 
фінансів, що надходжень, 
трансферти загальнодержавно
формується боргового 
Пенсійному му рівні; дає змогу 
переважно за фінансування 
Державний фонду, підтримувати 
рахунок та воєнних 
бюджет України підтримка ВПО, групи, які не 
податкових і видатків; ризик 
сімей з дітьми, охоплені 
неподаткових бюджетного 
осіб з страховими 
надходжень, дефіциту; 
інвалідністю, механізмами; має 
запозичень та конкуренція 
ветеранів, найбільший 
іншого між 
загальнодержав ресурсний 
фінансування соціальними й 
ні соціальні потенціал 
оборонними 
послуги 
потребами 
   
65 
 
Економічна Основні 
Джерело Обмеження та 
природа напрями Переваги 
фінансування ризики 
джерела використання 
Місцеві 
соціальні 
програми, 
комунальні 
Фінансові соціальні Нерівномірна 
ресурси установи, Наближеність до фінансова 
територіальних матеріальна потреб населення; спроможність 
громад, допомога можливість громад; 
районних та жителям оперативного залежність від 
обласних громади, реагування на трансфертів; 
Місцеві бюджети 
бюджетів, що соціальні локальні проблеми; ризик 
формуються за послуги, гнучкість у територіальної 
рахунок підтримка ВПО, визначенні нерівності у 
місцевих осіб похилого пріоритетів доступі до 
доходів і віку, людей з громади соціальної 
трансфертів інвалідністю, підтримки 
сімей у 
складних 
життєвих 
обставинах 
Залежність від 
рівня 
Пенсійне Забезпечує зв’язок зайнятості, 
Обов’язковий 
страхування, між економічною фонду оплати 
страховий 
виплати у разі активністю, праці, тіньової 
Єдиний внесок на платіж, що 
тимчасової сплатою внесків і економіки, 
загальнообов’язко акумулюється 
непрацездатност правом на страхові демографічної 
ве державне для 
і, страхові виплати; підтримує ситуації; 
соціальне фінансування 
виплати, окремі солідарний скорочення 
страхування системи 
напрями принцип кількості 
соціального 
соціального соціального платників 
страхування 
страхування страхування знижує 
фінансову 
стійкість 
Недостатність 
власних 
Надходження, 
Фінансування Забезпечують надходжень для 
сформовані 
пенсійних страхову основу покриття всіх 
переважно за 
Власні виплат, окремих пенсійного пенсійних 
рахунок 
надходження соціальних забезпечення; зобов’язань; 
частини ЄСВ та 
Пенсійного фонду виплат, створюють залежність від 
інших 
України адміністрування інституційну базу трансфертів 
передбачених 
пенсійної для стабільної державного 
законодавством 
системи виплати пенсій бюджету; 
платежів 
демографічне 
навантаження 
   
66 
 
Економічна Основні 
Джерело Обмеження та 
природа напрями Переваги 
фінансування ризики 
джерела використання 
Допомога по 
безробіттю, 
Цільові 
професійне Залежність від 
страхові Орієнтація на 
навчання, стану ринку 
ресурси, що конкретні 
Кошти фондів сприяння праці, кількості 
формуються соціальні ризики; 
соціального зайнятості, застрахованих 
для можливість 
страхування та виплати у осіб, внескової 
фінансування поєднання виплат 
страхування на зв’язку з бази та 
виплат і послуг із послугами 
випадок безробіття тимчасовою економічної 
у разі настання зайнятості та 
непрацездатніст активності 
страхових реабілітації 
ю та іншими роботодавців 
випадків 
страховими 
випадками 
Залежність 
місцевих 
Фінансування Дозволяють 
програм від 
Перерозподіл делегованих підтримувати 
державних 
коштів між соціальних громади з нижчою 
рішень; 
бюджетами повноважень, фінансовою 
можливі 
різних рівнів у вирівнювання спроможністю; 
Міжбюджетні затримки або 
формі спроможності забезпечують 
трансферти недостатність 
субвенцій, громад, реалізацію 
фінансування; 
дотацій та підтримка загальнодержавних 
обмежена 
інших соціальних соціальних 
гнучкість 
трансфертів програм на гарантій на 
використання 
місцях місцевому рівні 
цільових 
коштів 
Залежність від 
Кошти Підтримка 
Має стабілізаційне зовнішніх 
міжнародних державного 
значення в умовах партнерів, умов 
партнерів, бюджету, 
війни; дозволяє програм і 
донорів, соціальних 
підтримувати політичних 
Міжнародна фінансових виплат, ВПО, 
соціальні видатки домовленостей; 
фінансова організацій, відновлення 
за обмежених тимчасовий 
допомога урядів соціальної 
внутрішніх характер; не 
іноземних інфраструктури, 
ресурсів; сприяє може замінити 
держав та гуманітарні та 
впровадженню національні 
міжнародних соціальні 
реформ джерела 
програм програми 
фінансування 
Добровільні Допомога Оперативність, Нестабільність, 
Благодійні внески, 
або цільові постраждалим гнучкість, фрагментарніст
гуманітарна 
ресурси від війни, ВПО, можливість ь, залежність 
допомога, кошти 
недержавного дітям, швидкого від активності 
громадських і 
походження, ветеранам, реагування на донорів; 
благодійних 
спрямовані на людям з кризові потреби; неможливість 
організацій 
підтримку інвалідністю, залучення гарантувати 
   
67 
 
Економічна Основні 
Джерело Обмеження та 
природа напрями Переваги 
фінансування ризики 
джерела використання 
вразливих груп сім’ям у громадянського сталі соціальні 
кризових суспільства зобов’язання 
ситуаціях, 
гуманітарна 
підтримка 
Потребують 
Ресурси 
прозорого 
громадських, 
Розширюють відбору, 
приватних, Соціальні 
мережу надавачів стандартів 
Кошти благодійних послуги, догляд, 
послуг; сприяють якості, 
недержавних організацій або супровід, 
конкуренції якості; контролю та 
надавачів і бюджетні реабілітація, 
дозволяють моніторингу 
механізми кошти, підтримане 
перейти від результатів; 
соціального спрямовані на проживання, 
утримання установ ризик 
замовлення закупівлю кризове 
до фінансування нерівномірного 
послуг у втручання 
послуги розвитку ринку 
недержавних 
соціальних 
надавачів 
послуг 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Верховна Рада 
України, 2010, 2019, 2025; Міністерство фінансів України, 2025; Макарова, 
2015; Новікова et al., 2018; Сидорчук, 2018. 
Як видно з табл. 2.1, джерела фінансування системи соціального 
забезпечення населення в Україні істотно відрізняються за економічною 
природою, стабільністю, цільовим призначенням, перевагами та ризиками. 
Державний бюджет має найбільше значення для фінансування базових 
соціальних гарантій, однак саме він зазнає найбільшого навантаження в 
умовах війни, дефіциту та зростання оборонних видатків. Місцеві бюджети є 
важливими для забезпечення адресності й територіальної наближеності 
соціальної підтримки, проте їхня спроможність є нерівномірною. Страхові 
джерела забезпечують зв’язок між економічною активністю населення та 
соціальними виплатами, але залежать від стану ринку праці, рівня легальної 
зайнятості й демографічної структури. Міжнародна допомога виконує 
важливу стабілізаційну функцію, однак не може бути постійною основою 
соціального забезпечення. 
   
68 
 
Аналіз джерел фінансування дає змогу виокремити кілька ключових 
особливостей сучасної системи соціального забезпечення України. По-
перше, вона має змішану бюджетно-страхову модель. Це означає, що частина 
соціальних гарантій фінансується безпосередньо з бюджету, а частина — 
через систему соціального страхування. При цьому межа між бюджетним і 
страховим фінансуванням не завжди є чіткою, оскільки, наприклад, 
Пенсійний фонд України одночасно використовує власні надходження та 
трансферти з державного бюджету. Така модель дозволяє підтримувати 
стабільність виплат, але водночас посилює навантаження на державний 
бюджет. 
По-друге, система фінансування соціального забезпечення є 
високозалежною від макроекономічної ситуації. Падіння економічної 
активності, зменшення зайнятості, руйнування підприємств, скорочення 
фонду оплати праці та міграція населення безпосередньо впливають на 
надходження до бюджету й соціальних фондів. Водночас у кризові періоди 
потреба у соціальній підтримці зростає. Це створює суперечність між 
збільшенням соціальних потреб і обмеженням фінансових можливостей 
держави. 
По-третє, важливим викликом є фінансова стійкість пенсійного 
забезпечення. Пенсійні видатки становлять один із найбільших напрямів 
соціального фінансування. В умовах старіння населення, скорочення 
кількості платників внесків, трудової міграції та поширення неформальної 
зайнятості солідарна пенсійна система потребує постійної бюджетної 
підтримки. Це зумовлює необхідність удосконалення пенсійної політики, 
стимулювання легальної зайнятості, розширення бази сплати ЄСВ та 
підвищення довіри населення до страхових механізмів. 
По-четверте, фінансування соціального забезпечення дедалі більше 
потребує орієнтації на адресність і результативність. В умовах обмежених 
ресурсів механічне збільшення соціальних видатків не завжди забезпечує 
   
69 
 
належний соціальний ефект. Значення має те, наскільки точно визначено 
цільові групи, чи відповідають розміри виплат реальним потребам, чи не 
дублюються програми, чи поєднується грошова допомога із соціальними 
послугами, чи здійснюється моніторинг результатів. Саме тому фінансування 
соціального забезпечення має розглядатися не лише як видаткова політика, а 
як інструмент соціального інвестування. 
По-п’яте, в умовах воєнних викликів суттєво зростає значення гнучких 
джерел фінансування. Потреби внутрішньо переміщених осіб, постраждалих 
від бойових дій, ветеранів війни, осіб з інвалідністю, сімей загиблих, дітей, 
які постраждали від війни, потребують оперативного реагування. Державний 
бюджет забезпечує базову підтримку, однак значну роль відіграють місцеві 
бюджети, міжнародна допомога, гуманітарні програми, благодійний сектор і 
громадські організації. Це свідчить про необхідність координації різних 
джерел фінансування, щоб уникати дублювання допомоги та забезпечувати 
комплексне реагування на потреби населення. 
По-шосте, перспективним напрямом є розвиток фінансування 
соціальних послуг. Традиційно система соціального забезпечення в Україні 
була переважно виплатною, тобто основна увага приділялася пенсіям, 
допомогам, субсидіям і компенсаціям. Проте сучасні соціальні ризики часто 
потребують не лише грошової підтримки, а й професійних соціальних 
послуг: догляду, консультування, соціального супроводу, реабілітації, 
підтриманого проживання, кризового втручання. Тому ефективна модель 
фінансування має поступово зміщуватися від утримання установ до 
фінансування конкретної послуги для конкретної людини або сім’ї. 
По-сьоме, важливою умовою ефективного використання джерел 
фінансування є прозорість і підзвітність. Соціальні видатки мають високу 
суспільну значущість, тому громадяни повинні мати доступ до інформації 
про обсяги фінансування, напрями використання коштів, кількість 
отримувачів підтримки, результати соціальних програм і критерії 
   
70 
 
призначення допомоги. Прозорість фінансування підвищує довіру до системи 
соціального забезпечення та зменшує ризики нецільового використання 
ресурсів. 
Таким чином, джерела фінансування системи соціального забезпечення 
населення в Україні формують складну багаторівневу систему, у якій 
поєднуються бюджетні, страхові, трансфертні, місцеві, міжнародні та 
недержавні ресурси. Провідну роль відіграє державний бюджет, однак 
фінансова стійкість системи неможлива без ефективного функціонування 
соціального страхування, достатніх надходжень ЄСВ, спроможних місцевих 
бюджетів, прозорих міжбюджетних трансфертів, раціонального 
використання міжнародної допомоги та розвитку соціальних послуг. 
Основними проблемами фінансування залишаються високе навантаження на 
державний бюджет, залежність пенсійної системи від бюджетних 
трансфертів, нерівномірність фінансової спроможності громад, ризики 
неадресності окремих програм, демографічне навантаження та зростання 
соціальних потреб в умовах війни. Саме ці обставини зумовлюють 
необхідність подальшого аналізу економічних механізмів реалізації основних 
видів соціального забезпечення населення в Україні. 
 
2.2. Економічні механізми реалізації основних видів соціального 
забезпечення населення 
Економічні механізми реалізації соціального забезпечення населення в 
Україні мають складну багаторівневу структуру, оскільки охоплюють різні 
види соціальної підтримки, джерела фінансування, інституційних виконавців, 
порядок призначення допомоги та форми її надання. Якщо у попередньому 
підрозділі було проаналізовано джерела фінансування системи соціального 
забезпечення, то в цьому підрозділі доцільно розкрити, як саме ці джерела 
трансформуються у конкретні види соціального забезпечення: пенсійні 
виплати, страхові виплати, державні соціальні допомоги, житлові субсидії, 
   
71 
 
пільги, компенсації, соціальні послуги, підтримку осіб з інвалідністю, 
ветеранів війни, внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій 
населення. 
Реалізація соціального забезпечення завжди передбачає поєднання двох 
вимірів: соціального та економічного. Соціальний вимір відображає потребу 
людини або сім’ї у підтримці внаслідок настання соціального ризику. 
Економічний вимір показує, за рахунок яких ресурсів, через які інструменти 
та в якому порядку така підтримка надається. Саме тому соціальне 
забезпечення не можна розглядати лише як систему виплат або пільг. Воно є 
організованим механізмом перерозподілу ресурсів, спрямованим на 
компенсацію втрати доходу, зниження бідності, підтримку життєдіяльності, 
забезпечення доступу до послуг і соціальну інтеграцію населення. 
У науковій літературі економічні механізми соціального забезпечення 
часто трактуються як практичне втілення функцій соціальної держави. Н. 
Барр зазначає, що держава добробуту виконує функцію перерозподілу 
ресурсів, соціального страхування та стабілізації добробуту населення в 
умовах ризиків, які не можуть бути повністю компенсовані ринком (Barr, 
2020). Г. Еспінг-Андерсен розглядає соціальне забезпечення як результат 
взаємодії держави, ринку та сім’ї, що визначає, якою мірою людина захищена 
від залежності виключно від доходу на ринку праці (Esping-Andersen, 1990). 
А. Сен підкреслює, що соціальна підтримка має оцінюватися не тільки за 
обсягом коштів, а й за здатністю розширювати реальні можливості людини 
до гідного життя (Sen, 1999). Для аналізу України ці підходи є важливими, 
оскільки дозволяють розглядати соціальне забезпечення як інструмент не 
лише матеріальної компенсації, а й соціального розвитку. 
В українських дослідженнях економічні механізми соціального 
забезпечення пов’язуються з фінансовою спроможністю держави, адресністю 
соціальної підтримки, ефективністю соціальних програм і соціальною 
безпекою населення. О. Макарова наголошує, що соціальна політика має 
   
72 
 
враховувати реальні економічні можливості держави, цільові групи, 
очікувані результати та критерії ефективності соціальних програм (Макарова, 
2015). О. Новікова, О. Сидорчук та О. Панькова розглядають соціальну 
безпеку як результат ефективної взаємодії економічних, інституційних та 
управлінських механізмів, спрямованих на захист людини і суспільства від 
соціальних загроз (Новікова, Сидорчук, & Панькова, 2018). Отже, реалізація 
основних видів соціального забезпечення має оцінюватися не лише за фактом 
надання виплат, а й за їх спроможністю реально зменшувати соціальні 
ризики. 
Провідним видом соціального забезпечення в Україні є пенсійне 
забезпечення. Його економічний механізм ґрунтується на поєднанні 
страхового та бюджетного фінансування. Закон України «Про 
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає структуру 
пенсійної системи України, що включає солідарний рівень, накопичувальний 
рівень та недержавне пенсійне забезпечення (Верховна Рада України, 2003). 
На практиці ключову роль відіграє солідарна система, у межах якої пенсії 
нинішнім пенсіонерам фінансуються за рахунок внесків економічно 
активного населення та роботодавців, а також за рахунок трансфертів із 
державного бюджету. 
Економічна сутність пенсійного механізму полягає у перерозподілі 
ресурсів між поколіннями. Працюючі громадяни та роботодавці через сплату 
єдиного соціального внеску формують фінансову базу для виплати пенсій 
особам, які втратили основне джерело трудового доходу у зв’язку зі 
старістю, інвалідністю або втратою годувальника. Такий механізм має 
соціально солідарний характер, оскільки поточні внески використовуються 
для фінансування поточних виплат. Водночас він є чутливим до 
демографічних змін, рівня зайнятості, масштабів тіньової економіки, 
трудової міграції та співвідношення між кількістю платників внесків і 
кількістю пенсіонерів. 
   
73 
 
Пенсійне забезпечення виконує компенсаційну, стабілізаційну та 
відтворювальну функції. Компенсаційна функція проявляється у частковому 
відшкодуванні втрати трудового доходу. Стабілізаційна — у підтриманні 
мінімального рівня доходів значної частини населення. Відтворювальна — у 
забезпеченні базових умов життєдіяльності людей похилого віку та осіб, які 
не можуть брати повноцінну участь у ринку праці. Однак ефективність 
пенсійного механізму залежить не лише від своєчасності виплат, а й від їх 
адекватності реальним потребам пенсіонерів, купівельної спроможності 
пенсії, індексації та фінансової стійкості Пенсійного фонду України. 
Другим важливим видом соціального забезпечення є 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Його економічний 
механізм ґрунтується на принципі попередньої участі у фінансуванні системи 
через сплату страхових внесків. Соціальне страхування забезпечує підтримку 
у випадках тимчасової втрати працездатності, безробіття, нещасного випадку 
на виробництві, професійного захворювання та інших страхових ризиків. На 
відміну від суто бюджетної допомоги, страхові виплати пов’язані з фактом 
участі особи у системі соціального страхування та настанням страхового 
випадку. 
Економічна перевага страхового механізму полягає в тому, що він 
формує відносно самостійне джерело фінансування соціальних виплат, 
зменшуючи пряме навантаження на державний бюджет. Водночас цей 
механізм залежить від стану ринку праці. Чим вищий рівень легальної 
зайнятості, заробітної плати та сплати внесків, тим більшою є фінансова 
спроможність системи соціального страхування. Якщо ж поширюється 
неформальна зайнятість, зростає безробіття або скорочується кількість 
платників внесків, страхові джерела слабшають. Тому розвиток соціального 
страхування безпосередньо пов’язаний із політикою зайнятості, детінізацією 
економіки та підвищенням довіри громадян до страхових інститутів. 
   
74 
 
Окрему групу становлять державні соціальні допомоги. Вони 
фінансуються переважно з державного бюджету та спрямовуються особам і 
сім’ям, які потребують підтримки незалежно від участі у системі соціального 
страхування. До таких видів допомоги належать допомога малозабезпеченим 
сім’ям, допомога сім’ям з дітьми, допомога особам з інвалідністю з 
дитинства та дітям з інвалідністю, допомога особам, які не мають права на 
пенсію, окремі виплати внутрішньо переміщеним особам та інші форми 
підтримки. Закон України «Про державну соціальну допомогу 
малозабезпеченим сім’ям» спрямований на реалізацію конституційних 
гарантій права громадян на соціальний захист і забезпечення рівня життя не 
нижчого від визначеного соціального стандарту (Верховна Рада України, 
2000). 
Економічний механізм державних соціальних допомог ґрунтується на 
бюджетному перерозподілі ресурсів і застосуванні критеріїв нужденності або 
належності до визначеної соціальної категорії. У випадку адресних допомог 
важливим є оцінювання доходів домогосподарства, складу сім’ї, майнового 
стану, соціального статусу та реальної потреби у підтримці. Такий механізм 
дає змогу концентрувати ресурси на найбільш уразливих групах населення. 
Однак його ефективність залежить від якості даних, прозорості критеріїв 
призначення, мінімізації бюрократичних бар’єрів і здатності держави 
уникати помилок включення та виключення. 
Житлові субсидії є одним із найбільш значущих інструментів 
соціального забезпечення домогосподарств у сфері оплати житлово-
комунальних послуг. Їх економічний механізм полягає у частковому 
відшкодуванні витрат домогосподарств, якщо плата за житлово-комунальні 
послуги перевищує визначену частку їхнього доходу. Постанова Кабінету 
Міністрів України № 848 визначає порядок надання населенню житлових 
субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, 
придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива 
   
75 
 
(Кабінет Міністрів України, 1995). Отже, субсидія виконує роль адресного 
бюджетного інструменту, спрямованого на зменшення фінансового 
навантаження на домогосподарства. 
Соціально-економічне значення житлових субсидій полягає в тому, що 
вони дозволяють підтримувати доступ населення до базових комунальних 
послуг і запобігають різкому погіршенню матеріального становища сімей у 
разі зростання тарифів або зниження доходів. Водночас субсидійний 
механізм має певні обмеження. Він може створювати значне навантаження 
на бюджет, потребує постійної перевірки доходів і складу домогосподарства, 
залежить від тарифної політики та рівня енергоефективності житла. Тому 
довгострокова ефективність субсидій має поєднуватися з політикою 
енергозбереження, модернізацією житлового фонду та підвищенням доходів 
населення. 
Пільги та компенсації також є важливими елементами соціального 
забезпечення. Їх економічний механізм відрізняється від допомог і субсидій 
тим, що підтримка часто надається не за критерієм доходу, а за соціальним 
статусом або належністю до певної категорії. Пільги можуть стосуватися 
оплати житлово-комунальних послуг, проїзду, медичного обслуговування, 
санаторно-курортного лікування, забезпечення технічними та іншими 
засобами реабілітації, податкових переваг або інших форм підтримки. 
Компенсації, своєю чергою, передбачають відшкодування витрат або втрат, 
пов’язаних із певними обставинами. 
Категоріальний характер пільг має як переваги, так і проблеми. Його 
перевага полягає у визнанні особливого соціального статусу певних груп, 
наприклад ветеранів війни, осіб з інвалідністю, постраждалих осіб, членів 
сімей загиблих, осіб, які мають особливі заслуги перед державою. Водночас 
недоліком є ризик недостатньої адресності, коли пільга може надаватися 
незалежно від реальної матеріальної потреби особи. Саме тому в сучасній 
соціальній політиці важливим є пошук балансу між повагою до соціального 
   
76 
 
статусу, компенсацією заслуг або втрат і раціональним використанням 
бюджетних ресурсів. 
Соціальне забезпечення осіб з інвалідністю має комплексний 
економічний механізм, який поєднує пенсії, державні допомоги, компенсації, 
пільги, соціальні послуги, реабілітаційні заходи, забезпечення допоміжними 
засобами реабілітації, підтримку зайнятості та доступності середовища. 
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в 
Україні» визначає соціальний захист осіб з інвалідністю як складову 
діяльності держави щодо забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з 
іншими громадянами, зокрема через пенсії, допомоги, компенсаційні 
виплати, пільги, соціальні послуги, реабілітаційні заходи та догляд (Верховна 
Рада України, 1991). Отже, економічний механізм підтримки осіб з 
інвалідністю має не лише виплатний, а й реабілітаційно-інтеграційний 
характер. 
Ефективність цього механізму залежить від того, наскільки фінансова 
підтримка поєднується із заходами соціальної інтеграції. Лише виплата 
допомоги або пенсії не завжди забезпечує реальну участь людини з 
інвалідністю у суспільному житті. Необхідними є доступні соціальні 
послуги, реабілітація, професійне навчання, підтримка зайнятості, доступний 
транспорт, безбар’єрне середовище, інклюзивна освіта, забезпечення 
технічними засобами реабілітації та індивідуалізований супровід. Тому 
економічний механізм соціального забезпечення осіб з інвалідністю має 
оцінюватися не лише за кількістю виплат, а й за якістю створених 
можливостей для самостійності та участі. 
Соціальне забезпечення ветеранів війни та членів їхніх сімей набуло 
особливого значення в умовах повномасштабної війни. Закон України «Про 
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий 
статус ветеранів війни та гарантії створення належних умов для їх 
життєзабезпечення (Верховна Рада України, 1993). Економічний механізм 
   
77 
 
ветеранської підтримки охоплює пільги, грошові виплати, медичну та 
психологічну реабілітацію, забезпечення житлом, професійну адаптацію, 
підтримку працевлаштування, освітні можливості, соціальний супровід, 
допомогу членам сімей загиблих і зниклих безвісти військовослужбовців. 
Особливістю ветеранського соціального забезпечення є поєднання 
компенсаційного та інтеграційного підходів. Компенсаційний підхід 
передбачає визнання втрат, ризиків і заслуг, пов’язаних із участю у захисті 
держави. Інтеграційний підхід спрямований на повернення ветерана до 
цивільного життя, ринку праці, громади, сімейних і соціальних ролей. З 
економічного погляду це означає, що підтримка ветеранів не повинна 
обмежуватися грошовими виплатами. Вона має включати фінансування 
реабілітації, освіти, зайнятості, підприємництва, соціального супроводу та 
ментального здоров’я, оскільки саме такі інструменти забезпечують 
довгостроковий соціальний результат. 
Підтримка внутрішньо переміщених осіб є одним із найбільш 
актуальних напрямів соціального забезпечення в умовах війни. Економічні 
механізми підтримки ВПО включають допомогу на проживання, компенсації 
за розміщення, житлові програми, соціальні послуги, гуманітарну підтримку, 
допомогу в працевлаштуванні, інтеграційні програми на рівні громад, 
освітню й медичну підтримку. Специфіка цього виду соціального 
забезпечення полягає в тому, що ВПО часто одночасно потребують кількох 
видів підтримки: доходу, житла, соціальних послуг, правової допомоги, 
доступу до освіти, медичної допомоги, роботи та інтеграції у новій громаді. 
Економічний механізм підтримки ВПО є змішаним. Він фінансується 
за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів, міжнародної допомоги, 
гуманітарних програм, благодійного сектору та ресурсів громад. Така 
багатоканальність дозволяє швидше реагувати на кризові потреби, однак 
створює ризики фрагментації допомоги, дублювання програм і 
нерівномірності підтримки залежно від території проживання. Тому 
   
78 
 
ефективність підтримки ВПО значною мірою залежить від координації 
державної політики, місцевого самоврядування, міжнародних партнерів і 
недержавних організацій. 
Важливим напрямом реалізації соціального забезпечення є соціальні 
послуги. На відміну від грошових виплат, соціальні послуги спрямовані на 
роботу з причинами та наслідками складних життєвих обставин. Закон 
України «Про соціальні послуги» визначає їх як дії, спрямовані на 
профілактику складних життєвих обставин, їх подолання або мінімізацію 
негативних наслідків для осіб і сімей, які в них перебувають (Верховна Рада 
України, 2019). Економічний механізм соціальних послуг включає 
фінансування надавачів, визначення потреб отримувачів, соціальне 
замовлення, закупівлю послуг, оплату послуги, стандарти якості, моніторинг 
і оцінювання результатів. 
Соціальні послуги є важливою складовою модернізації системи 
соціального забезпечення, оскільки дозволяють перейти від пасивної 
виплатної моделі до активної моделі підтримки людини. Наприклад, сім’я у 
складних життєвих обставинах може потребувати не лише матеріальної 
допомоги, а й соціального супроводу, консультування, догляду, 
психологічної підтримки, реабілітації, допомоги у працевлаштуванні або 
відновленні документів. Особи похилого віку можуть потребувати догляду 
вдома або денного догляду; діти — захисту й підтримки сімейного 
середовища; люди з інвалідністю — реабілітації та підтриманого 
проживання. Тому соціально-сервісний механізм має доповнювати грошові 
виплати й забезпечувати більш глибокий соціальний ефект. 
Міністерство соціальної політики України у сучасних підходах до 
трансформації соціальних послуг наголошує на необхідності орієнтації на 
потреби людини, розвиток послуг у громадах, підвищення якості та 
створення сталої системи турботи. Такий підхід відповідає європейській 
логіці соціальної політики, у якій важливим є не лише право на виплату, а й 
   
79 
 
доступ до послуги, що допомагає людині зберегти або відновити 
самостійність, гідність і соціальну участь. Для України це особливо важливо 
в умовах війни, демографічних змін, зростання кількості людей, які 
потребують догляду, реабілітації та психологічної підтримки. 
Узагальнення економічних механізмів реалізації основних видів 
соціального забезпечення населення в Україні подано в табл. 2.2. 
Таблиця 2.2.  
Економічні механізми реалізації основних видів соціального 
забезпечення населення в Україні 
Основний 
Вид Очікуваний 
економічний Джерела Основні 
соціального соціальний 
механізм фінансування інструменти 
забезпечення результат 
реалізації 
Компенсація 
ЄСВ, власні Пенсії за віком, по 
Страхово- втрати трудового 
надходження інвалідності, у 
бюджетний доходу, 
Пенсійного зв’язку з втратою 
Пенсійне механізм підтримання 
фонду України, годувальника; 
забезпечення міжпоколінного доходів осіб 
трансферти з індексація; 
перерозподілу похилого віку та 
державного доплати; 
ресурсів інших пенсійних 
бюджету перерахунки 
категорій 
Єдиний 
Виплати у разі Захист 
соціальний 
Страховий тимчасової застрахованих осіб 
внесок, кошти 
механізм непрацездатності, від втрати доходу, 
фондів 
Соціальне компенсації безробіття, підтримка 
соціального 
страхування втрати доходу в нещасного економічної 
страхування, 
разі страхового випадку, безпеки 
інші передбачені 
випадку професійного працюючого 
законодавством 
захворювання населення 
надходження 
Допомога 
Бюджетно- малозабезпеченим Зменшення 
трансфертний Державний сім’ям, сім’ям з бідності, 
Державні механізм бюджет, місцеві дітьми, особам з підтримання 
соціальні підтримки осіб і бюджети, інвалідністю, мінімального рівня 
допомоги сімей, які міжбюджетні особам без права життя, компенсація 
потребують трансферти на пенсію, соціальної 
допомоги окремим вразливості 
вразливим групам 
Адресний Державний Субсидії на оплату Зменшення 
Житлові 
компенсаційний бюджет, житлово- фінансового 
субсидії 
механізм адміністрування комунальних навантаження на 
   
80 
 
часткового через послуг, придбання домогосподарства, 
відшкодування уповноважені палива, забезпечення 
витрат органи компенсація доступу до базових 
домогосподарств частини витрат комунальних 
послуг 
Пільги на оплату Визнання 
Категоріально-
послуг, проїзд, соціального 
компенсаційний Державний і 
лікування, статусу, 
Пільги та механізм місцеві 
реабілітацію, компенсація втрат, 
компенсації підтримки бюджети, 
компенсації підтримка окремих 
окремих цільові програми 
витрат, натуральна категорій 
соціальних груп 
підтримка населення 
Державний Забезпечення 
Пенсії, допомоги, 
Комплексний бюджет, місцеві рівних 
компенсації, 
Соціальне механізм бюджети, можливостей, 
технічні засоби 
забезпечення поєднання Пенсійний фонд соціальна 
реабілітації, 
осіб з виплат, послуг, України, цільові інтеграція, 
соціальні послуги, 
інвалідністю реабілітації та програми, підтримка 
професійна 
інтеграції міжнародна самостійності та 
реабілітація 
допомога життєдіяльності 
Пільги, виплати, 
Визнання внеску 
Державний житлові програми, 
Компенсаційно- ветеранів, 
бюджет, місцеві медична та 
Соціальний інтеграційний реінтеграція у 
бюджети, психологічна 
захист механізм цивільне життя, 
ветеранські реабілітація, 
ветеранів підтримки підтримка 
програми, професійна 
війни ветеранів і членів здоров’я, 
міжнародна адаптація, 
їхніх сімей зайнятості й 
допомога соціальний 
добробуту 
супровід 
Державний 
Кризовий Допомога на Адаптація до нової 
бюджет, місцеві 
змішаний проживання, громади, 
бюджети, 
Підтримка механізм житлові програми, забезпечення 
міжнародна 
внутрішньо бюджетної, соціальні послуги, базових потреб, 
допомога, 
переміщених місцевої, гуманітарна зниження ризику 
благодійні 
осіб міжнародної та допомога, бідності та 
фонди, 
гуманітарної підтримка соціального 
гуманітарні 
підтримки зайнятості виключення 
програми 
Державний і 
Соціально- Догляд, Подолання або 
місцеві 
сервісний консультування, мінімізація 
бюджети, 
механізм соціальний складних життєвих 
соціальне 
Соціальні фінансування супровід, кризове обставин, 
замовлення, 
послуги допомоги втручання, відновлення 
міжнародна 
відповідно до реабілітація, самостійності, 
допомога, кошти 
індивідуальних підтримане соціальна 
недержавних 
потреб проживання інтеграція 
надавачів 
   
81 
 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Верховна Рада 
України, 1991, 1993, 2000, 2003, 2019; Кабінет Міністрів України, 1995; 
Макарова, 2015; Новікова et al., 2018; Sen, 1999; Сидорчук, 2018. 
Як видно з табл. 2.2, основні види соціального забезпечення населення 
реалізуються через різні економічні механізми. Пенсійне забезпечення та 
соціальне страхування мають переважно страховий або страхово-бюджетний 
характер. Державні соціальні допомоги та житлові субсидії реалізуються 
через бюджетно-трансфертний і адресний механізми. Пільги та компенсації 
мають категоріально-компенсаційний характер. Підтримка осіб з 
інвалідністю, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб потребує 
комплексного поєднання виплат, послуг, реабілітації, житлової підтримки, 
зайнятості та соціального супроводу. Соціальні послуги становлять окремий 
соціально-сервісний механізм, орієнтований не лише на матеріальну 
підтримку, а й на подолання причин соціальної вразливості. 
Економічні механізми реалізації соціального забезпечення можна 
подати як послідовну систему руху ресурсів від джерел фінансування до 
ультату. Така логіка відображена на рис. 2.1.соціального 
   
82 
 
рез
 
   
83 
 
Рис. 2.1. Модель реалізації економічних механізмів основних видів  
Примітка. Складено автором на основі узагальнення положень: Barr, 
2020; International Labour Organization, 2012; Макарова, 2015; Новікова et al., 
2018; Sen, 1999; Верховна Рада України, 1991, 1993, 2000, 2003, 2019. 
Як показано на рис. 2.1, економічний механізм реалізації соціального 
забезпечення починається з формування фінансових ресурсів. Далі ці ресурси 
через бюджетні, страхові, трансфертні, адресні, компенсаційні та соціально-
сервісні механізми спрямовуються до відповідних інституційних виконавців. 
Саме вони забезпечують практичне призначення пенсій, допомог, субсидій, 
пільг, компенсацій і соціальних послуг. Кінцевим результатом має бути не 
лише формальне надання виплати або послуги, а реальне зниження 
соціального ризику, підтримання доходу, доступ до необхідної допомоги та 
посилення соціальної безпеки населення. 
Важливо підкреслити, що окремі види соціального забезпечення не 
функціонують ізольовано. У реальному житті одна особа або сім’я може 
одночасно бути отримувачем кількох форм підтримки. Наприклад, людина 
похилого віку з інвалідністю може отримувати пенсію, субсидію, соціальні 
послуги з догляду, технічні засоби реабілітації та місцеву матеріальну 
допомогу. Внутрішньо переміщена сім’я з дітьми може потребувати 
допомоги на проживання, житлової підтримки, соціальних послуг, 
гуманітарної допомоги, доступу до освіти, медичних послуг і 
працевлаштування. Ветеран війни може потребувати не лише пільг або 
виплат, а й реабілітації, психологічної підтримки, професійної адаптації, 
підтримки підприємництва та соціального супроводу. 
Така багатовимірність соціальних потреб свідчить про необхідність 
комплексного підходу до реалізації економічних механізмів соціального 
забезпечення. Виплатна модель, хоча й залишається важливою, не завжди 
здатна забезпечити довгостроковий соціальний результат. Якщо людина 
перебуває у складних життєвих обставинах, сама грошова допомога може 
   
84 
 
лише тимчасово пом’якшити проблему, але не усунути її причин. Тому 
економічні механізми мають забезпечувати поєднання матеріальної 
підтримки, соціальних послуг, реабілітації, зайнятості, житлових рішень, 
правової допомоги та супроводу. 
У цьому контексті особливого значення набуває адресність. Адресний 
механізм дозволяє спрямовувати ресурси на ті домогосподарства, які мають 
найбільшу потребу. Водночас адресність не повинна перетворюватися на 
надмірну бюрократизацію. Якщо процедура отримання допомоги є 
складною, потребує великої кількості документів або цифрових навичок, 
частина вразливих осіб може не скористатися своїм правом на підтримку. 
Тому ефективна адресність має поєднувати перевірку потреби з доступністю, 
простотою процедур і проактивним виявленням осіб, які потребують 
допомоги. 
Ще одним важливим напрямом є цифровізація соціального 
забезпечення. Цифрові інструменти дозволяють автоматизувати призначення 
окремих виплат, скоротити кількість паперових документів, забезпечити 
міжвідомчий обмін даними, зменшити ризики дублювання допомоги та 
підвищити прозорість використання коштів. Однак цифровізація має бути 
соціально чутливою. Люди похилого віку, особи з інвалідністю, жителі 
сільських територій, внутрішньо переміщені особи або сім’ї у кризі можуть 
мати обмежений доступ до цифрових сервісів. Тому цифрові механізми 
повинні доповнювати, а не замінювати особисту соціальну роботу та 
доступні канали звернення. 
З економічного погляду реалізація основних видів соціального 
забезпечення має оцінюватися за кількома критеріями. Першим є достатність 
фінансування, тобто здатність держави забезпечувати стабільність і 
своєчасність виплат та послуг. Другим є адекватність підтримки, тобто 
відповідність розміру виплат або обсягу послуг реальним потребам 
отримувачів. Третім є адресність, яка визначає, наскільки точно ресурси 
   
85 
 
спрямовані до тих, хто потребує допомоги. Четвертим є доступність, що 
відображає простоту й реальність отримання соціальної підтримки. П’ятим є 
результативність, тобто здатність механізму зменшувати бідність, соціальну 
вразливість і ризик соціального виключення. 
Водночас економічні механізми реалізації соціального забезпечення в 
Україні мають низку проблем. До них належать висока залежність окремих 
напрямів від державного бюджету, фінансова нестійкість пенсійної системи, 
недостатня адресність частини пільг, нерівномірність доступу до соціальних 
послуг у громадах, складність адміністративних процедур, обмежена 
інтеграція даних між установами, недостатнє поєднання виплат із соціальним 
супроводом, а також зростання соціальних потреб в умовах війни. Ці 
проблеми не означають відсутності системи соціального забезпечення, але 
вказують на необхідність її подальшої модернізації. 
Значущим викликом залишається співвідношення між універсальними, 
категоріальними та адресними механізмами. Універсальні механізми 
забезпечують широке охоплення, але потребують значних ресурсів. 
Категоріальні механізми визнають особливий статус певних груп, але не 
завжди враховують реальний рівень доходів. Адресні механізми дозволяють 
економніше використовувати ресурси, але потребують якісного 
адміністрування. Тому оптимальна модель соціального забезпечення має 
поєднувати ці підходи залежно від характеру соціального ризику, групи 
отримувачів і цілей програми. 
Для України важливим є поступовий перехід від фрагментованої 
системи підтримки до інтегрованої моделі соціального забезпечення. Така 
модель має передбачати єдину логіку оцінювання потреб, координацію між 
установами, поєднання виплат і послуг, розвиток соціального супроводу, 
цифровий облік отримувачів, прозорість фінансування та моніторинг 
результатів. У центрі такої моделі має бути не програма або установа, а 
людина чи сім’я з конкретними потребами. 
   
86 
 
Отже, економічні механізми реалізації основних видів соціального 
забезпечення населення в Україні охоплюють страхові, бюджетні, 
трансфертні, адресні, компенсаційні, категоріальні, соціально-сервісні та 
цифрові інструменти. Пенсійне забезпечення й соціальне страхування 
базуються переважно на страховій логіці, але потребують бюджетної 
підтримки. Державні соціальні допомоги, субсидії, пільги й компенсації 
реалізуються через бюджетний і трансфертний механізми. Підтримка осіб з 
інвалідністю, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб потребує 
комплексного поєднання виплат, послуг, реабілітації та соціальної інтеграції. 
Соціальні послуги формують сервісний вимір соціального забезпечення, 
орієнтований на подолання складних життєвих обставин. Ефективність цих 
механізмів визначається не лише обсягом фінансування, а й адресністю, 
доступністю, адекватністю, прозорістю та здатністю забезпечувати реальний 
соціальний результат. 
 
2.3. Проблеми ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення в умовах сучасних соціально-економічних викликів 
Ефективність економічних механізмів соціального забезпечення 
населення визначається не лише наявністю законодавчо закріплених 
соціальних гарантій, а й реальною здатністю держави забезпечити їх 
фінансування, адресне спрямування, доступність, своєчасність і 
результативність. В умовах сучасних соціально-економічних викликів ця 
проблема набуває особливої актуальності, оскільки система соціального 
забезпечення України функціонує під впливом одночасної дії кількох 
потужних чинників: повномасштабної війни, зростання масштабів бідності, 
внутрішнього переміщення населення, демографічного старіння, руйнування 
соціальної інфраструктури, обмеженості бюджетних ресурсів, трансформації 
ринку праці, підвищення потреб у реабілітації, догляді, психологічній 
підтримці та соціальних послугах. 
   
87 
 
У науковому розумінні ефективність соціального забезпечення не може 
зводитися лише до обсягу соціальних видатків або кількості отримувачів 
допомоги. Н. Барр наголошує, що держава добробуту має оцінюватися з 
позиції здатності коригувати ринкові неспроможності, забезпечувати захист 
від соціальних ризиків і підтримувати суспільну стабільність (Barr, 2020). А. 
Сен підкреслює, що соціальна підтримка має розглядатися через призму 
реальних можливостей людини вести гідне життя, а не лише через 
формальний рівень доходів або факт отримання виплати (Sen, 1999). О. 
Макарова зазначає, що соціальна політика потребує оцінювання 
відповідності програм потребам цільових груп, результативності 
використання ресурсів і впливу на соціальний розвиток (Макарова, 2015). 
Отже, ефективність економічних механізмів соціального забезпечення має 
аналізуватися комплексно: через фінансову стійкість, адресність, 
адекватність, доступність, адміністративну спроможність і соціальний 
результат. 
Сучасний стан соціального забезпечення України характеризується 
суперечністю між зростанням соціальних потреб і обмеженістю ресурсної 
бази. З одного боку, держава має забезпечувати пенсії, соціальні допомоги, 
субсидії, пільги, компенсації, підтримку внутрішньо переміщених осіб, 
ветеранів війни, осіб з інвалідністю, сімей з дітьми, малозабезпечених 
домогосподарств, осіб похилого віку та інших вразливих категорій. З іншого 
боку, значна частина бюджетних ресурсів спрямовується на оборону, 
безпеку, відновлення критичної інфраструктури та забезпечення 
функціонування держави в умовах війни. Така ситуація створює постійний 
тиск на економічні механізми соціального забезпечення та потребує 
підвищення їх адресності й результативності. 
Однією з ключових проблем є високе навантаження на державний 
бюджет. Соціальний захист залишається одним із найбільших напрямів 
бюджетного фінансування, однак в умовах війни соціальні видатки 
   
88 
 
конкурують із витратами на оборону, безпеку, відновлення інфраструктури, 
підтримку економіки та обслуговування боргових зобов’язань. За даними 
Міністерства фінансів України, у державному бюджеті на 2026 рік на 
соціальний захист і підтримку громадян передбачено значні видатки, зокрема 
на пенсії, соціальні виплати, підтримку внутрішньо переміщених осіб, 
субсидії та допомогу сім’ям із дітьми (Міністерство фінансів України, 2025). 
Проте сам по собі значний обсяг видатків не гарантує високої ефективності, 
якщо система не забезпечує адресність, прозорість і соціальний результат. 
Проблема бюджетного навантаження посилюється залежністю окремих 
компонентів соціального забезпечення від трансфертів із державного 
бюджету. Особливо це стосується пенсійної системи, яка формально має 
страхову природу, але фактично потребує значної бюджетної підтримки. 
Така ситуація свідчить про структурну вразливість пенсійного механізму, 
пов’язану з демографічним старінням, недостатньою кількістю платників 
єдиного соціального внеску, тіньовою зайнятістю, трудовою міграцією та 
зниженням економічної активності в умовах війни. Як зазначають О. 
Новікова, О. Сидорчук та О. Панькова, соціальна безпека залежить від 
спроможності економічних та інституційних механізмів стабільно захищати 
людину від соціальних загроз (Новікова, Сидорчук, & Панькова, 2018). 
Другою важливою проблемою є недостатня фінансова стійкість 
солідарної пенсійної системи. Солідарна модель передбачає, що поточні 
пенсійні виплати фінансуються за рахунок внесків нинішніх працівників і 
роботодавців. Однак ефективність такого механізму залежить від 
сприятливого співвідношення між платниками внесків і пенсіонерами. В 
умовах старіння населення, міграції працездатних осіб, втрат людського 
капіталу, поширення неформальної зайнятості та зменшення бази сплати 
внесків фінансова стійкість пенсійної системи послаблюється. Це створює 
ризик зростання бюджетної залежності Пенсійного фонду України та 
   
89 
 
обмежує можливості підвищення пенсій до рівня, що відповідав би реальним 
потребам людей похилого віку. 
Третьою проблемою є недостатня адекватність окремих соціальних 
виплат. Адекватність означає відповідність розміру допомоги, пенсії, 
субсидії або компенсації реальним потребам отримувача. Якщо виплата є 
формально призначеною, але її розмір не дозволяє забезпечити базові 
життєві потреби, така підтримка має обмежений соціальний ефект. Особливо 
гостро це проявляється щодо малозабезпечених сімей, осіб з інвалідністю, 
людей похилого віку, сімей з дітьми, внутрішньо переміщених осіб та 
домогосподарств, які втратили житло або стабільний дохід. За таких умов 
економічний механізм виконує компенсаційну функцію лише частково, не 
забезпечуючи повного виходу людини або сім’ї зі стану соціальної 
вразливості. 
Четвертою проблемою є складність забезпечення адресності соціальної 
підтримки. Адресність є важливою умовою ефективного використання 
обмежених бюджетних ресурсів, оскільки дозволяє спрямовувати допомогу 
тим, хто її найбільше потребує. Водночас у практиці соціального 
забезпечення адресність стикається з кількома обмеженнями: неповнотою 
даних про доходи та майновий стан домогосподарств, тіньовою зайнятістю, 
складністю перевірки фактичного місця проживання внутрішньо 
переміщених осіб, динамічністю життєвих обставин, недостатнім 
міжвідомчим обміном інформацією. Унаслідок цього можливі як помилки 
включення, коли допомогу отримують ті, хто не має найбільшої потреби, так 
і помилки виключення, коли реально вразливі особи залишаються поза 
підтримкою. 
П’ятою проблемою є переважання виплатної моделі над сервісною. 
Тривалий час система соціального забезпечення в Україні була зорієнтована 
переважно на грошові виплати: пенсії, допомоги, субсидії, компенсації та 
пільги. Такий підхід є необхідним, але недостатнім в умовах складних 
   
90 
 
соціальних ризиків. Бідність, інвалідність, внутрішнє переміщення, 
ветеранська адаптація, домашнє насильство, бездомність, догляд за особами 
похилого віку, підтримка дітей у складних життєвих обставинах потребують 
не лише фінансової допомоги, а й професійних соціальних послуг. Закон 
України «Про соціальні послуги» визначає соціальні послуги як дії, 
спрямовані на профілактику, подолання або мінімізацію складних життєвих 
обставин (Верховна Рада України, 2019). Отже, без розвитку сервісного 
компонента економічні механізми соціального забезпечення залишаються 
неповними. 
Шостою проблемою є нерівномірність доступу до соціальних послуг у 
територіальних громадах. Децентралізація створила умови для наближення 
соціальної підтримки до населення, однак фінансова та інституційна 
спроможність громад істотно відрізняється. Одні громади мають розвинену 
мережу соціальних служб, фахівців, комунальні установи, партнерство з 
громадськими організаціями та можливості співфінансування послуг. Інші 
громади стикаються з нестачею кадрів, обмеженими бюджетами, 
руйнуванням інфраструктури, переміщенням населення, перевантаженням 
соціальних працівників і відсутністю спеціалізованих послуг. Це породжує 
територіальну нерівність у доступі до соціального забезпечення. 
Сьомою проблемою є зростання кількості вразливих груп унаслідок 
війни. Внутрішньо переміщені особи, ветерани війни, члени сімей загиблих і 
зниклих безвісти, особи з інвалідністю внаслідок війни, діти, які постраждали 
від воєнних дій, люди, що втратили житло, роботу або сімейну підтримку, 
формують нову структуру соціальних потреб. Ці потреби часто є 
комплексними й не можуть бути задоволені одним видом допомоги. 
Наприклад, внутрішньо переміщена сім’я може одночасно потребувати 
житла, доходу, працевлаштування, соціальних послуг, психологічної 
підтримки, доступу до освіти й медицини. Ветеран війни може потребувати 
   
91 
 
реабілітації, лікування, адаптації до цивільного життя, підтримки зайнятості, 
ментального здоров’я та супроводу сім’ї. 
Восьмою проблемою є недостатня інтегрованість різних економічних 
механізмів соціального забезпечення. Окремі види підтримки можуть 
надаватися різними інституціями за різними процедурами, через різні 
реєстри, з різними критеріями доступу. Це створює ризик фрагментації, 
дублювання допомоги або, навпаки, втрати людини між установами. У 
ситуації складних життєвих обставин особа часто потребує не окремої 
виплати, а цілісного маршруту підтримки. Саме тому сучасна система 
соціального забезпечення має розвиватися у напрямі інтегрованої моделі, у 
якій оцінювання потреб, призначення виплат, надання соціальних послуг, 
перенаправлення, супровід і моніторинг результатів поєднані в єдиний 
процес. 
Дев’ятою проблемою є адміністративна складність процедур. Для 
отримання окремих видів допомоги особа має зібрати документи, 
підтвердити статус, пройти перевірку доходів, звернутися до кількох установ 
або скористатися цифровими сервісами. Для частини населення такі 
процедури є прийнятними, однак для найбільш вразливих груп вони можуть 
стати бар’єром. Люди похилого віку, особи з інвалідністю, жителі сільських 
територій, внутрішньо переміщені особи, особи без документів або люди у 
кризових ситуаціях можуть мати обмежені можливості для проходження 
складних адміністративних процедур. У результаті формальне право на 
підтримку не завжди перетворюється на реальний доступ до неї. 
Десятою проблемою є цифрова нерівність. Цифровізація соціального 
забезпечення має очевидні переваги: вона спрощує процедури, прискорює 
обмін даними, зменшує паперовий документообіг, підвищує прозорість і 
може знижувати адміністративні витрати. Водночас цифрові механізми не є 
нейтральними для всіх груп населення. Частина отримувачів соціальної 
підтримки не має достатніх цифрових навичок, доступу до інтернету, 
   
92 
 
електронних пристроїв або довіри до електронних сервісів. Тому 
цифровізація має супроводжуватися збереженням альтернативних каналів 
доступу, роботою соціальних працівників, консультаційною підтримкою та 
допомогою в оформленні звернень. 
Одинадцятою проблемою є недостатній рівень моніторингу 
результативності соціальних програм. У багатьох випадках оцінювання 
зосереджується на кількості отримувачів, обсягах фінансування або факті 
проведення виплат. Однак такі показники не завжди демонструють реальний 
соціальний результат. Важливо оцінювати, чи зменшилася бідність 
отримувача, чи вдалося стабілізувати ситуацію сім’ї, чи подолано складні 
життєві обставини, чи зменшилася залежність від пасивної допомоги, чи 
забезпечено соціальну інтеграцію. Без такого оцінювання економічні 
механізми можуть залишатися формально працюючими, але недостатньо 
результативними. 
Ключові проблеми ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення в умовах сучасних соціально-економічних викликів 
узагальнено в табл. 2.3. 
Таблиця 2.3.  
Проблеми ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення населення в Україні 
Наслідки для системи 
Проблема Основні прояви Причини виникнення соціального 
забезпечення 
Значні обсяги 
Ризик недостатнього 
соціальних Війна, зростання 
фінансування окремих 
Високе видатків; потреба у соціальних потреб, 
програм; потреба у 
навантаження на фінансуванні обмеження внутрішніх 
зовнішній допомозі; 
державний бюджет пенсій, допомог, доходів, пріоритетність 
обмежені можливості 
субсидій, підтримки оборонних видатків 
підвищення виплат 
ВПО та ветеранів 
Залежність Посилення 
Старіння населення, 
Фінансова Пенсійного фонду бюджетного 
трудова міграція, тіньова 
нестійкість від бюджетних навантаження; 
зайнятість, скорочення 
пенсійної системи трансфертів; обмежена адекватність 
внескової бази 
дисбаланс між пенсій; ризики 
   
93 
 
Наслідки для системи 
Проблема Основні прояви Причини виникнення соціального 
забезпечення 
платниками внесків довгострокової 
і пенсіонерами нестійкості 
Розмір допомоги Інфляція, обмеженість Часткова компенсація 
Недостатня або пенсії не завжди ресурсів, невідповідність соціальних ризиків; 
адекватність відповідає реальним соціальних стандартів збереження бідності 
окремих виплат потребам фактичній вартості серед отримувачів 
отримувачів життя допомоги 
Допомога не завжди 
спрямовується Неповні дані, тіньові Неефективне 
найбільш доходи, складність використання ресурсів; 
Проблеми 
нужденним; перевірки потреб, недовіра до системи; 
адресності 
можливі помилки недостатній обмін ризик невключення 
включення й інформацією вразливих осіб 
виключення 
Домінування 
Історична орієнтація Тимчасове 
пенсій, допомог, 
системи на матеріальні пом’якшення проблем 
Переважання субсидій і 
виплати; недостатній без подолання їх 
виплатної моделі компенсацій над 
розвиток соціальних причин; слабша 
соціальними 
послуг соціальна інтеграція 
послугами 
Відмінності між 
громадами за Нерівність місцевих Територіальна 
Нерівномірність 
кількістю послуг, бюджетів, кадровий нерівність; обмежений 
доступу до 
кадрами, дефіцит, руйнування доступ до підтримки 
соціальних послуг 
установами та інфраструктури, для жителів окремих 
у громадах 
фінансовою перевантаження громад громад 
спроможністю 
Збільшення потреб Перевантаження 
Повномасштабна війна, 
ВПО, ветеранів, системи; необхідність 
Зростання переміщення населення, 
осіб з інвалідністю, комплексної 
кількості втрати житла, здоров’я, 
сімей загиблих, підтримки; зростання 
вразливих груп доходів і соціальних 
дітей, постраждалих потреб у реабілітації та 
зв’язків 
від війни догляді 
Різні програми, 
установи, реєстри та Відомча роз’єднаність, Дублювання допомоги 
Фрагментація 
процедури слабка координація, або втрата людини між 
механізмів 
функціонують недостатня інтеграція установами; зниження 
підтримки 
недостатньо інформаційних систем результативності 
узгоджено 
Складність 
Бюрократизованість 
процедур, велика Зниження доступності 
системи, недостатня 
Адміністративні кількість допомоги, особливо 
цифрова інтеграція, 
бар’єри документів, тривалі для найбільш 
слабка сервісна 
строки розгляду, вразливих груп 
орієнтація 
потреба у зверненні 
   
94 
 
Наслідки для системи 
Проблема Основні прояви Причини виникнення соціального 
забезпечення 
до кількох установ 
Частина населення 
Вік, інвалідність, Ризик виключення з 
не має доступу до 
бідність, проживання в цифровізованих 
Цифрова електронних 
сільській місцевості, процедур; потреба в 
нерівність сервісів або не 
відсутність технічних альтернативних 
володіє цифровими 
засобів каналах доступу 
навичками 
Оцінюється Обмеженість даних, Неможливість точно 
Недостатній переважно кількість відсутність єдиних визначити 
моніторинг виплат і критеріїв ефективності, ефективність програм; 
результативності отримувачів, а не слабка культура збереження 
соціальний ефект оцінювання політики неефективних витрат 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; International 
Labour Organization, 2012; Макарова, 2015; Міністерство фінансів України, 
2025; Міністерство соціальної політики України, 2025; Новікова et al., 2018; 
OECD, 2025; Sen, 1999; World Bank, 2025. 
Як засвідчує табл. 2.3, проблеми ефективності економічних механізмів 
соціального забезпечення мають комплексний характер. Вони пов’язані не 
лише з нестачею фінансових ресурсів, а й з організацією системи, якістю 
адміністрування, доступністю послуг, точністю визначення потреб, 
цифровою спроможністю отримувачів і здатністю держави оцінювати 
реальний соціальний результат. Тому вирішення цих проблем не може бути 
зведене лише до збільшення бюджетних видатків. Потрібні структурні зміни, 
спрямовані на підвищення адресності, інтеграцію виплат і послуг, розвиток 
соціальної роботи в громадах, удосконалення даних і моніторингу. 
Особливої уваги потребує проблема бідності та нерівності. За оцінками 
Світового банку, рівень бідності в Україні у 2025 році залишався суттєво 
вищим, ніж до повномасштабної війни, а нерівність доходів зростала (World 
Bank, 2025). Це означає, що економічні механізми соціального забезпечення 
виконують критично важливу стабілізаційну функцію, однак водночас 
стикаються з обмеженнями у здатності повністю компенсувати падіння 
доходів, втрату майна, вимушене переміщення, погіршення здоров’я та 
   
95 
 
зниження економічної активності населення. У таких умовах соціальна 
підтримка має не лише пом’якшувати наслідки бідності, а й запобігати її 
відтворенню. 
Проблема ефективності пов’язана також із тим, що соціальні ризики 
стають більш комплексними. Традиційна система соціального забезпечення 
була переважно зорієнтована на класичні ризики: старість, інвалідність, 
безробіття, хворобу, втрату годувальника, малозабезпеченість. Натомість 
сучасні умови додають нові або посилені ризики: втрату житла через війну, 
внутрішнє переміщення, бойову травму, психологічні наслідки війни, втрату 
соціальних зв’язків, потребу в довготривалому догляді, реінтеграцію 
ветеранів, підтримку сімей військовослужбовців, адаптацію дітей, які 
пережили травматичний досвід. Ці ризики не можуть бути ефективно 
подолані виключно грошовими виплатами. 
У цьому контексті важливим є посилення соціально-сервісного 
компонента. Міністерство соціальної політики України зазначає, що реальні 
потреби українців у соціальних послугах задоволені менш ніж на 20%, що 
свідчить про значний розрив між потребами населення і фактичною 
спроможністю системи послуг (Міністерство соціальної політики України, 
2025). Це є однією з найсуттєвіших проблем ефективності, оскільки без 
доступних соціальних послуг система соціального забезпечення переважно 
реагує на наслідки проблем, але не завжди здатна працювати з їх причинами. 
Наприклад, виплата допомоги сім’ї у складних життєвих обставинах не 
замінює соціального супроводу, психологічної підтримки, роботи з 
батьківськими компетентностями або допомоги у працевлаштуванні. 
Окремого аналізу потребує проблема підтримки внутрішньо 
переміщених осіб. За оцінками OECD, станом на 2025 рік в Україні 
залишалося понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб (OECD, 2026). Це 
створює тривале навантаження на державний бюджет, місцеві бюджети, 
ринок житла, соціальні служби, систему освіти, охорони здоров’я та 
   
96 
 
зайнятості. Економічний механізм підтримки ВПО має бути не лише 
компенсаційним, а й інтеграційним. Допомога на проживання є важливою, 
однак довгострокова ефективність залежить від доступу до житла, роботи, 
соціальних послуг, освіти, медичної допомоги та включення в життя 
приймаючої громади. 
Не менш важливою є проблема ветеранської підтримки. Зростання 
кількості ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни, членів сімей 
загиблих і зниклих безвісти формує довгостроковий соціальний виклик. 
Економічні механізми ветеранського соціального забезпечення мають 
охоплювати не лише пільги та грошові виплати, а й медичну, фізичну, 
психологічну реабілітацію, професійну адаптацію, підтримку зайнятості, 
підприємництва, житлові програми, соціальний супровід сімей. Якщо 
підтримка ветеранів буде переважно фрагментованою або виплатною, її 
ефективність буде обмеженою, оскільки реінтеграція до цивільного життя 
потребує комплексної та тривалої підтримки. 
Проблеми ефективності економічних механізмів соціального 
забезпечення можна розглядати через взаємозв’язок зовнішніх викликів, 
внутрішніх слабких місць системи та соціальних наслідків. Ця логіка 
представлена на рис. 2.2. 
   
97 
 
 
 
Рис. 2.2. Вплив сучасних соціально-економічних викликів на 
ефективність економічних механізмів соціального забезпечення 
Примітка. Складено автором на основі узагальнення підходів: Barr, 
2020; Макарова, 2015; Новікова et al., 2018; OECD, 2025; Sen, 1999; World 
Bank, 2025. 
   
98 
 
Як показано на рис. 2.2, сучасні виклики не просто збільшують 
кількість отримувачів соціальної підтримки, а змінюють саму природу 
потреб населення. Якщо раніше значна частина соціального забезпечення 
була пов’язана з регулярними виплатами відносно стабільним категоріям 
отримувачів, то нині система має реагувати на динамічні, комплексні й часто 
кризові потреби. Це вимагає більшої гнучкості економічних механізмів, 
швидшого оновлення даних, інтеграції різних форм допомоги та посилення 
ролі громад. 
Для більш глибокого аналізу доцільно згрупувати проблеми 
ефективності за рівнем ризику для системи соціального забезпечення. Таке 
групування наведено в табл. 2.4. 
Таблиця 2.4.  
Групування проблем ефективності економічних механізмів 
соціального забезпечення за рівнем ризику 
Можливі 
Рівень Характеристик
Група проблем наслідки без 
ризику а ризику 
реагування 
Бюджетне Хронічний 
Проблеми мають 
навантаження, дефіцит ресурсів, 
системний характер і 
фінансова нестійкість зниження адекватності 
безпосередньо 
Високий пенсійної системи, виплат, посилення 
впливають на здатність 
зростання бідності, соціальної напруги, 
держави виконувати 
збільшення кількості залежність від 
соціальні зобов’язання 
ВПО і ветеранів зовнішньої допомоги 
Недостатня 
Неефективне 
адресність, Проблеми 
використання коштів, 
фрагментація програм, знижують 
дублювання допомоги, 
адміністративні результативність уже 
Середній невключення частини 
бар’єри, наявних ресурсів і 
вразливих осіб, 
нерівномірність погіршують доступ до 
територіальна 
доступу до послуг у підтримки 
нерівність 
громадах 
Система 
Збереження 
частково компенсує 
Переважання залежності від виплат, 
наслідки соціальних 
Середній виплатної моделі над повторні звернення, 
ризиків, але 
сервісною неподолання складних 
недостатньо працює з їх 
життєвих обставин 
причинами 
Помірний, Цифрова Проблеми Виключення 
   
99 
 
Можливі 
Рівень Характеристик
Група проблем наслідки без 
ризику а ризику 
реагування 
але з тенденцією нерівність, недостатня поступово частини населення з 
до зростання цифрова інтеграція, посилюються зі доступу до послуг, 
обмеженість даних для зростанням ролі помилки в даних, 
моніторингу електронних сервісів і складність оцінювання 
реєстрів результатів 
Недостатній Збереження 
моніторинг Проблеми не неефективних 
Довгостро соціального завжди помітні одразу, програм, слабка 
ковий результату, слабке але знижують якість доказовість соціальної 
оцінювання управлінських рішень політики, труднощі з 
ефективності програм реформуванням 
Примітка. Складено автором на основі: International Labour 
Organization, 2012; Макарова, 2015; Міністерство соціальної політики 
України, 2025; Новікова et al., 2018; OECD, 2025; World Bank, 2025. 
Дані табл. 2.4 свідчать, що проблеми ефективності економічних 
механізмів мають різний часовий горизонт. Частина з них створює негайні 
ризики для фінансування соціальних зобов’язань, зокрема бюджетне 
навантаження, пенсійна нестійкість, зростання бідності та потреб ВПО. Інша 
частина впливає на якість і результативність системи поступово: 
адміністративні бар’єри, цифрова нерівність, недостатня інтеграція даних, 
слабкий моніторинг. Проте саме ці “менш видимі” проблеми часто 
визначають, наскільки ефективно використовуються вже наявні ресурси. 
Одним із центральних питань є співвідношення між фінансовою 
спроможністю та соціальною справедливістю. У кризових умовах держава 
змушена шукати баланс між універсальними гарантіями та адресною 
підтримкою. Універсальні механізми мають перевагу широкого охоплення, 
але потребують значних ресурсів. Адресні механізми дозволяють 
концентрувати допомогу на найбільш вразливих групах, але вимагають 
якісних даних, прозорих критеріїв і доступних процедур. Категоріальні 
механізми, наприклад пільги для окремих груп, мають важливе символічне й 
   
100 
 
компенсаційне значення, але можуть бути менш ефективними з погляду 
подолання бідності, якщо не враховують реальну потребу. 
Серйозним викликом є також інфляційний тиск. Зростання цін знижує 
купівельну спроможність пенсій, соціальних допомог і компенсацій. Навіть 
за умови індексації або підвищення окремих виплат реальна адекватність 
соціальної підтримки може залишатися недостатньою, якщо темпи зростання 
цін перевищують темпи перегляду соціальних стандартів. Це особливо 
відчутно для домогосподарств, у структурі витрат яких значну частку 
становлять продукти харчування, ліки, житлово-комунальні послуги, догляд, 
транспорт і реабілітаційні потреби. 
Необхідно враховувати й те, що економічні механізми соціального 
забезпечення мають різну ефективність для різних груп населення. 
Наприклад, пенсійний механізм може забезпечувати регулярність виплат, але 
не гарантувати достатній рівень життя пенсіонерів. Субсидійний механізм 
може зменшувати навантаження на домогосподарства, але не вирішувати 
проблеми низьких доходів або енергоефективності житла. Допомога ВПО 
може забезпечити тимчасову підтримку, але не гарантувати інтеграцію в 
громаду. Соціальні послуги можуть бути ефективними для подолання 
складних життєвих обставин, але лише за умови їх доступності, якості та 
сталого фінансування. 
У цьому контексті важливо говорити про потребу переходу від логіки 
“фінансування видатків” до логіки “фінансування результату”. Це означає, 
що соціальні програми мають оцінюватися не лише за освоєними коштами, а 
й за тим, який соціальний ефект вони створили. Наприклад, для програми 
підтримки малозабезпечених сімей важливо знати не тільки кількість 
отримувачів і суму виплат, а й те, чи зменшилася глибина бідності. Для 
соціальних послуг важливо оцінювати не лише кількість наданих послуг, а й 
зміну життєвої ситуації отримувача. Для ветеранських програм важливо 
   
101 
 
аналізувати рівень реінтеграції, зайнятості, доступу до реабілітації та 
задоволеності підтримкою. 
Проблемою залишається також недостатня взаємодія між соціальним 
забезпеченням і політикою зайнятості. Соціальна підтримка має не лише 
компенсувати втрати доходу, а й за можливості сприяти поверненню людини 
до економічної активності. Це особливо важливо для безробітних, ВПО, 
ветеранів, осіб з інвалідністю, одиноких батьків, молоді та осіб 
передпенсійного віку. Якщо соціальні виплати не поєднуються з 
професійним навчанням, підтримкою працевлаштування, розвитком 
соціального підприємництва, реабілітацією та адаптацією, система ризикує 
підтримувати пасивну залежність від допомоги, а не соціальну інтеграцію. 
Умови війни актуалізують і проблему стійкості соціальної 
інфраструктури. Руйнування або пошкодження закладів соціального 
обслуговування, медичних установ, центрів реабілітації, житла, транспортної 
інфраструктури та адміністративних приміщень ускладнює доступ населення 
до підтримки. Навіть за наявності фінансових ресурсів послуга не може бути 
надана якісно, якщо в громаді немає фахівців, приміщень, транспорту, 
безбар’єрного середовища або безпечних умов для роботи. Отже, 
ефективність економічних механізмів залежить не лише від фінансів, а й від 
фізичної та кадрової спроможності соціальної інфраструктури. 
Окремою проблемою є кадровий дефіцит у сфері соціального 
забезпечення та соціальних послуг. Зростання кількості отримувачів 
підтримки збільшує навантаження на працівників органів соціального 
захисту, соціальних служб, центрів зайнятості, установ догляду, 
реабілітаційних центрів і громадських організацій. Якщо кадровий ресурс не 
відповідає масштабам потреб, виникають затримки, формалізація роботи, 
зниження якості оцінювання потреб, недостатній супровід отримувачів. Це 
безпосередньо впливає на ефективність економічних механізмів, оскільки 
навіть добре профінансована програма потребує професійної реалізації. 
   
102 
 
Таким чином, проблеми ефективності економічних механізмів 
соціального забезпечення в Україні мають системний і багатовимірний 
характер. Вони пов’язані з фінансовими обмеженнями, демографічними 
змінами, наслідками війни, зростанням бідності, розширенням кола 
вразливих груп, нестійкістю пенсійної системи, недостатньою адресністю, 
переважанням виплатної моделі, нерівномірним розвитком соціальних 
послуг, адміністративними бар’єрами, цифровою нерівністю та слабким 
моніторингом результатів. Вирішення цих проблем потребує не лише 
збільшення фінансування, а й підвищення якості управління соціальними 
ресурсами, інтеграції виплат і послуг, розвитку соціальної підтримки в 
громадах, удосконалення цифрових інструментів, посилення адресності та 
запровадження оцінювання реального соціального результату. Саме ці 
напрями мають стати основою подальшого удосконалення економічних 
механізмів функціонування системи соціального забезпечення населення в 
Україні. 
   
103 
 
 
3.1. Підвищення фінансової стійкості системи соціального 
забезпечення 
Підвищення фінансової стійкості системи соціального забезпечення 
населення в Україні є не лише технічним завданням бюджетного планування, 
а стратегічною умовою збереження соціальної державності, суспільної 
довіри та людського потенціалу в умовах тривалих соціально-економічних 
викликів. Сучасна система соціального забезпечення функціонує в ситуації, 
коли держава одночасно має фінансувати оборону, відновлення 
інфраструктури, підтримку внутрішньо переміщених осіб, пенсійні виплати, 
соціальні допомоги, субсидії, ветеранські програми, соціальні послуги, 
реабілітацію, підтримку сімей із дітьми, осіб з інвалідністю та інших 
вразливих груп. За таких умов фінансова стійкість соціального забезпечення 
стає не просто економічною характеристикою, а показником інституційної 
спроможності держави виконувати свої соціальні зобов’язання перед 
громадянами. 
У широкому розумінні фінансова стійкість системи соціального 
забезпечення означає здатність держави та пов’язаних із нею соціальних 
інститутів стабільно, своєчасно й у достатньому обсязі фінансувати соціальні 
гарантії, виплати, послуги та програми підтримки населення без руйнування 
бюджетної рівноваги, надмірної боргової залежності й поглиблення 
соціальної нерівності. Така стійкість не зводиться до механічного збільшення 
соціальних видатків. Вона передбачає раціональне співвідношення між 
соціальними зобов’язаннями та фінансовими можливостями держави, між 
універсальними гарантіями й адресною підтримкою, між грошовими 
виплатами й соціальними послугами, між поточним реагуванням на кризу та 
довгостроковим соціальним інвестуванням. 
Наукове осмислення фінансової стійкості соціального забезпечення 
спирається на розуміння соціальної держави як системи, що поєднує 
   
104 
 
перерозподіл ресурсів, страхування соціальних ризиків і підтримку 
людського розвитку. Н. Барр підкреслює, що ефективна держава добробуту 
має не лише перерозподіляти ресурси, а й коригувати ринкові 
неспроможності, забезпечувати соціальне страхування та підтримувати 
економічну стабільність (Barr, 2020). Г. Еспінг-Андерсен доводить, що 
стійкість соціальної моделі залежить від балансу відповідальності між 
державою, ринком і сім’єю, а також від здатності соціальної політики 
зменшувати залежність добробуту людини від нестабільної ринкової 
зайнятості (Esping-Andersen, 1990). А. Сен розглядає соціальну підтримку як 
інструмент розширення людських можливостей, що дозволяє оцінювати її не 
тільки як бюджетні витрати, а і як інвестицію в гідність, автономію та 
соціальну участь людини (Sen, 1999). 
Для України підвищення фінансової стійкості системи соціального 
забезпечення має особливе значення з огляду на поєднання воєнних, 
демографічних, економічних та інституційних викликів. Повномасштабна 
війна суттєво збільшила кількість осіб, які потребують підтримки, водночас 
звузивши економічну базу формування публічних доходів. Внутрішнє 
переміщення населення, втрати житла, зростання кількості ветеранів війни, 
осіб з інвалідністю, сімей загиблих і зниклих безвісти, потреба у реабілітації 
та довготривалому догляді формують нову структуру соціальних 
зобов’язань. У такій ситуації фінансова стійкість має розглядатися не як 
режим економії на соціальній сфері, а як стратегія перетворення соціальних 
видатків на більш точні, справедливі, результативні й орієнтовані на 
відновлення людського потенціалу. 
Підвищення фінансової стійкості системи соціального забезпечення 
потребує переходу від фрагментованого фінансування окремих виплат до 
цілісної фінансової архітектури соціальної підтримки. У межах такої 
архітектури кожен вид соціального забезпечення має бути пов’язаний із чітко 
визначеним джерелом фінансування, соціальною метою, цільовою групою, 
   
105 
 
критеріями доступу, очікуваним результатом і механізмом оцінювання 
ефективності. Саме відсутність такого системного зв’язку часто призводить 
до дублювання програм, розпорошення ресурсів, недостатньої адресності, 
слабкого моніторингу та збереження витрат, соціальний ефект яких не є 
очевидним. 
Першим стратегічним орієнтиром підвищення фінансової стійкості має 
стати переосмислення соціальних видатків як соціальних інвестицій. У 
традиційній бюджетній логіці соціальні видатки часто сприймаються як 
навантаження на державні фінанси. Однак у сучасній соціально-економічній 
парадигмі така позиція є обмеженою. Соціальне забезпечення, якщо воно є 
адресним, якісно адміністрованим і пов’язаним із послугами, не лише 
компенсує втрати доходу, а й запобігає поглибленню бідності, підтримує 
споживчий попит, знижує соціальну напругу, сприяє поверненню людини до 
економічної активності та зберігає людський капітал. Саме тому фінансова 
стійкість має досягатися не шляхом формального скорочення соціальних 
зобов’язань, а через підвищення віддачі кожної гривні, спрямованої на 
соціальну підтримку. 
Другим орієнтиром є посилення адресності соціальної підтримки без 
руйнування базових соціальних гарантій. В умовах обмежених ресурсів 
держава не може дозволити собі неефективне розпорошення коштів. 
Водночас надмірно жорстка адресність може створювати адміністративні 
бар’єри та залишати частину вразливих осіб поза допомогою. Тому 
фінансово стійка модель має поєднувати базові гарантії для соціально 
значущих груп із точним спрямуванням додаткової підтримки тим, хто 
перебуває у найбільш складному становищі. Це особливо важливо для 
малозабезпечених сімей, внутрішньо переміщених осіб, людей з 
інвалідністю, осіб похилого віку, ветеранів війни, сімей загиблих, дітей, які 
постраждали від війни, та домогосподарств, що втратили житло або стабільне 
джерело доходу. 
   
106 
 
Третім орієнтиром є зміцнення страхового компонента системи 
соціального забезпечення. Солідарна пенсійна система та соціальне 
страхування мають залишатися важливими елементами фінансової 
архітектури соціального забезпечення, однак їх стійкість безпосередньо 
залежить від стану ринку праці, легальної зайнятості, рівня заробітної плати 
та дисципліни сплати внесків. Тому підвищення фінансової стійкості 
неможливе без розширення внескової бази, детінізації зайнятості, 
стимулювання офіційного працевлаштування, розвитку економічної 
активності населення та підвищення довіри до страхових інститутів. Якщо 
система соціального страхування не матиме достатньої кількості платників, 
вона дедалі більше залежатиме від державного бюджету, що послаблюватиме 
її економічну самостійність. 
Четвертим орієнтиром має стати модернізація пенсійного забезпечення 
як найбільш фінансово навантаженого елемента системи соціального 
забезпечення. Пенсійна система України виконує критично важливу 
соціальну функцію, проте її довгострокова стійкість обмежується 
демографічним старінням, міграційними процесами, зменшенням кількості 
платників внесків і високою залежністю від бюджетних трансфертів. У цьому 
контексті стратегічним завданням є не звуження пенсійних прав, а 
формування більш збалансованої моделі, яка поєднує солідарний принцип, 
стимули до легальної зайнятості, справедливу залежність пенсійних прав від 
страхового внеску, поступове розширення додаткових пенсійних 
інструментів і гарантії захисту для осіб, які об’єктивно не можуть 
накопичити достатній страховий стаж через інвалідність, догляд, війну або 
інші соціально значущі обставини. 
П’ятим орієнтиром є перехід від переважно виплатної моделі до моделі 
фінансування соціального результату. Система, у якій основним показником 
успішності є кількість призначених виплат або обсяг освоєних коштів, не 
може вважатися достатньо сучасною. Фінансова стійкість потребує іншої 
   
107 
 
логіки: бюджетні ресурси мають спрямовуватися не лише на підтримання 
факту виплати, а на досягнення вимірюваного соціального ефекту. Для 
допомоги малозабезпеченим сім’ям таким ефектом має бути зменшення 
глибини бідності; для підтримки ВПО — стабілізація житлової, трудової та 
соціальної ситуації; для ветеранських програм — реінтеграція, реабілітація, 
зайнятість і відновлення соціальних ролей; для соціальних послуг — 
подолання або мінімізація складних життєвих обставин. 
Шостим орієнтиром є розвиток соціальних послуг як інструменту 
довгострокової фінансової стійкості. На перший погляд, розширення 
соціальних послуг потребує додаткових ресурсів. Проте в стратегічному 
вимірі якісні соціальні послуги можуть зменшувати майбутні витрати 
держави, оскільки працюють із причинами соціальної вразливості, а не лише 
з її наслідками. Соціальний супровід сімей у складних життєвих обставинах, 
підтримка догляду вдома, раннє втручання, реабілітація, послуги для 
ветеранів, підтримане проживання, кризове втручання, професійна адаптація 
та допомога у працевлаштуванні здатні зменшувати залежність від пасивних 
виплат, запобігати інституціалізації, підтримувати самостійність людини та 
сприяти її поверненню до активного життя. 
Сьомим орієнтиром є посилення ролі територіальних громад у 
фінансовій стійкості системи соціального забезпечення. Саме громади 
найближче перебувають до реальних потреб населення, тому вони здатні 
точніше виявляти вразливі домогосподарства, планувати соціальні послуги, 
координувати місцеві ресурси, працювати з громадськими організаціями та 
залучати додаткову підтримку. Водночас фінансова спроможність громад є 
нерівномірною. Тому держава має забезпечити таку модель міжбюджетної 
підтримки, яка не перекладатиме соціальні зобов’язання на громади без 
достатнього фінансового ресурсу, а створюватиме умови для справедливого 
доступу до соціальної підтримки незалежно від місця проживання людини. 
   
108 
 
Восьмим орієнтиром є створення інтегрованої системи соціальних 
даних. Фінансова стійкість неможлива без достовірної інформації про 
отримувачів допомоги, їхні потреби, доходи, соціальний статус, отримані 
виплати, надані послуги та результати підтримки. Фрагментація реєстрів, 
дублювання даних, відсутність оперативного міжвідомчого обміну та 
недостатнє використання аналітики знижують точність соціальної політики. 
Натомість інтегрована система соціальних даних дозволяє зменшувати 
помилки включення й виключення, виявляти дублювання допомоги, 
прогнозувати потреби, оцінювати ефективність програм і спрямовувати 
ресурси туди, де вони створюють найбільший соціальний ефект. 
Дев’ятим орієнтиром є підвищення прозорості та підзвітності 
соціальних фінансів. Соціальне забезпечення є сферою високої суспільної 
чутливості, тому громадяни мають розуміти, як формуються соціальні 
видатки, кому спрямовується підтримка, які програми мають найбільший 
ефект, які витрати є адміністративними, а які безпосередньо доходять до 
отримувача. Прозорість не лише зменшує корупційні та управлінські ризики, 
а й підвищує довіру до соціальної політики. У свою чергу, довіра є важливою 
передумовою легальної зайнятості, сплати внесків і готовності суспільства 
підтримувати солідарні механізми соціального страхування. 
Десятим орієнтиром є диверсифікація джерел фінансування 
соціального забезпечення. Державний бюджет має залишатися головним 
гарантом базових соціальних прав, проте фінансова стійкість потребує 
розширення ресурсної бази. Йдеться про ефективне використання місцевих 
бюджетів, страхових внесків, міжнародної допомоги, соціального 
замовлення, державно-громадського партнерства, благодійних ресурсів, 
корпоративної соціальної відповідальності, проєктного фінансування 
соціальних інновацій і залучення недержавних надавачів соціальних послуг. 
Важливо, щоб диверсифікація не означала відмову держави від соціальних 
   
109 
 
зобов’язань, а навпаки — посилювала її здатність координувати різні ресурси 
навколо потреб людини. 
У проектному вимірі підвищення фінансової стійкості системи 
соціального забезпечення можна представити як формування Національної 
моделі фінансово стійкого соціального забезпечення, що ґрунтується на п’яти 
взаємопов’язаних опорах: відповідальному бюджетуванні, посиленому 
соціальному страхуванні, адресній підтримці, соціально-сервісній 
трансформації та цифрово-аналітичному управлінні. Така модель не 
передбачає механічного скорочення соціальних видатків. Її мета полягає у 
тому, щоб кожна соціальна програма мала чітку фінансову логіку, соціальне 
призначення, доказову результативність і зв’язок із реальними потребами 
населення. 
Відповідальне бюджетування означає середньострокове планування 
соціальних видатків із урахуванням демографічних прогнозів, воєнних 
наслідків, потреб ВПО, ветеранів, осіб з інвалідністю, сімей із дітьми та 
людей похилого віку. Воно має передбачати не лише розподіл коштів між 
програмами, а й оцінювання їх результативності. У такій логіці бюджет 
соціального забезпечення стає не просто переліком видатків, а інструментом 
пріоритезації соціального впливу. 
Посилене соціальне страхування передбачає відновлення й розширення 
внескової бази через легалізацію зайнятості, підтримку роботодавців, 
зменшення стимулів до тінізації, розвиток гідної праці та підвищення довіри 
до системи. Соціальне страхування має бути не формальним відрахуванням, 
а зрозумілим для людини механізмом захисту її майбутнього. Чим 
прозорішим буде зв’язок між внесками, правами та якістю соціального 
захисту, тим більшою буде готовність громадян і роботодавців брати участь 
у фінансуванні системи. 
Адресна підтримка має базуватися на сучасній аналітиці потреб, 
регулярному оновленні даних і поєднанні матеріального критерію з 
   
110 
 
оцінюванням життєвої ситуації. Особа або сім’я може потребувати допомоги 
не лише через низький дохід, а й через втрату житла, доглядове 
навантаження, інвалідність, переміщення, війну, безробіття, хворобу або 
складні життєві обставини. Тому адресність має бути не карально-
перевірочною, а соціально точною — такою, що дозволяє бачити реальну 
потребу і надавати підтримку без зайвого приниження, бар’єрів і 
бюрократичного тиску. 
Соціально-сервісна трансформація означає, що фінансування має 
поступово переорієнтовуватися від утримання установ і пасивних виплат до 
фінансування послуг, які створюють вимірюваний соціальний результат. Це 
не означає відмову від грошових допомог. Навпаки, грошова підтримка має 
поєднуватися із соціальним супроводом, консультуванням, реабілітацією, 
доглядом, підтримкою зайнятості, психологічною допомогою та іншими 
інструментами, які дозволяють людині не лише вижити, а й відновити 
автономію. 
Цифрово-аналітичне управління передбачає створення єдиної логіки 
обліку, планування, моніторингу та оцінювання соціальної підтримки. 
Цифровізація має використовуватися не лише для зручності подання заяв, а 
для стратегічного управління ресурсами. Вона повинна допомагати державі 
бачити реальну картину соціальних потреб, прогнозувати майбутнє 
навантаження, виявляти дублювання, зменшувати адміністративні витрати та 
підвищувати прозорість. Водночас цифрові рішення мають 
супроводжуватися захистом персональних даних і збереженням доступу для 
людей, які не мають достатніх цифрових навичок. 
Концептуальна матриця підвищення фінансової стійкості системи 
соціального забезпечення населення в Україні подана в табл. 3.1. 
Таблиця 3.1.  
Концептуальна матриця підвищення фінансової стійкості системи соціального 
забезпечення населення в Україні 
   
111 
 
Очікуваний вплив 
Стратегічний Зміст проектного 
на фінансову Соціальний ефект 
напрям рішення 
стійкість 
Запровадження Зменшення ризику 
середньострокового хаотичного Стабільність базових 
Відповідальне планування соціальних фінансування; гарантій, 
соціальне видатків із прив’язкою до узгодження передбачуваність 
бюджетування демографічних, воєнних і соціальних підтримки для 
соціально-економічних зобов’язань із населення 
прогнозів реальними ресурсами 
Захист працюючого 
Розширення бази ЄСВ, Зменшення залежності 
населення, 
детінізація зайнятості, страхових виплат від 
Посилення справедливіший 
стимулювання офіційного державного бюджету; 
страхового зв’язок між 
працевлаштування, зміцнення Пенсійного 
компонента внесками і 
посилення довіри до фонду та страхових 
соціальними 
соціального страхування механізмів 
правами 
Підтримка солідарного Зменшення 
рівня, посилення довгострокового Підтримання доходів 
Модернізація страхових принципів, пенсійного людей похилого віку 
пенсійної розвиток додаткових дисбалансу; та соціальна 
системи пенсійних інструментів, підвищення справедливість між 
захист осіб із перерваною передбачуваності поколіннями 
трудовою біографією пенсійних зобов’язань 
Удосконалення Раціональніше 
оцінювання потреб, використання Допомога тим, хто 
Адресна інтеграція даних, бюджетних коштів; реально її потребує; 
соціальна зменшення помилок скорочення зменшення бідності 
підтримка включення й виключення, неефективного та соціального 
орієнтація на найбільш розпорошення виключення 
вразливі групи ресурсів 
Оцінювання програм не Підвищення 
Перехід до лише за обсягом видатків, ефективності кожної Підвищення якості 
фінансування а й за впливом на бідність, соціальної програми; соціальної політики 
соціального зайнятість, інтеграцію, відмова від витрат із та реальної користі 
результату подолання складних низьким соціальним для отримувачів 
життєвих обставин ефектом 
Фінансування послуг 
Зменшення майбутніх Відновлення 
догляду, супроводу, 
Розвиток витрат через самостійності 
реабілітації, підтриманого 
соціальних профілактику людини, підтримка 
проживання, кризового 
послуг ускладнення сімей, соціальна 
втручання, ветеранської 
соціальних проблем інтеграція 
адаптації 
Справедливі міжбюджетні Зменшення Наближення 
Посилення трансферти, підтримка територіальної допомоги до 
спроможності громад із високим нерівності у доступі людини, розвиток 
громад соціальним до підтримки; соціальних послуг у 
навантаженням, розвиток ефективніше громаді 
   
112 
 
Очікуваний вплив 
Стратегічний Зміст проектного 
на фінансову Соціальний ефект 
напрям рішення 
стійкість 
місцевих соціальних використання 
програм місцевих ресурсів 
Скорочення Швидший доступ до 
Інтеграція реєстрів, 
адміністративних допомоги, 
Цифрово- цифровий моніторинг, 
витрат; зменшення прозорість, 
аналітичне прогнозування потреб, 
дублювання; точніше зменшення 
управління автоматизація процедур, 
планування бюрократичного 
захист даних 
соціальних видатків навантаження 
Поєднання державного, 
Зменшення залежності Розширення 
місцевого, страхового, 
Диверсифікація від одного джерела; можливостей 
міжнародного, 
джерел підвищення гнучкості підтримки населення 
благодійного та 
фінансування системи в кризових та соціальних 
недержавного 
умовах інновацій 
фінансування 
Відкрита звітність про 
Прозорість і Підвищення довіри до Посилення 
соціальні видатки, 
підзвітність системи; зменшення суспільної 
результати програм, 
соціальних ризиків нецільового легітимності 
адміністративні витрати та 
фінансів використання коштів соціальної політики 
охоплення отримувачів 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Esping-Andersen, 1990; Макарова, 
2015; Міністерство фінансів України, 2025; Новікова et al., 2018; OECD, 2025; Sen, 1999; 
World Bank, 2026. 
Як видно з табл. 3.1, підвищення фінансової стійкості системи 
соціального забезпечення не може бути забезпечене одним управлінським 
рішенням або окремим збільшенням фінансування. Воно потребує 
синхронного посилення бюджетної дисципліни, страхових механізмів, 
адресності, соціальних послуг, цифрового управління та спроможності 
громад. Такий підхід дозволяє перейти від реактивної моделі, що переважно 
відповідає на вже наявні соціальні проблеми, до проактивної моделі, яка 
прогнозує ризики, запобігає їх поглибленню та спрямовує ресурси на 
найбільш соціально значущі результати. 
Проектна логіка підвищення фінансової стійкості може бути 
представлена через модель “соціальної фінансової рівноваги”. Її сутність 
полягає у поєднанні трьох взаємопов’язаних площин: ресурсної, 
управлінської та результативної. Ресурсна площина відповідає на питання, з 
   
113 
 
яких джерел формується фінансування. Управлінська площина визначає, як 
саме ці ресурси розподіляються, адмініструються та контролюються. 
Результативна площина показує, який соціальний ефект створює 
використання коштів. Якщо хоча б одна з цих площин є слабкою, система 
втрачає стійкість: достатні ресурси без якісного управління розпорошуються; 
якісне управління без ресурсів не забезпечує гарантій; фінансування без 
соціального результату не створює довіри й не зменшує вразливості. 
 
Рис. 3.1. Модель соціальної фінансової рівноваги системи соціального забезпечення 
   
114 
 
Примітка. Складено автором на основі узагальнення підходів: Barr, 2020; Макарова, 
2015; OECD, 2025; Sen, 1999; World Bank, 2026. 
Як показано на рис. 3.1, фінансова стійкість системи соціального 
забезпечення формується не лише на рівні доходів і видатків. Вона виникає 
тоді, коли ресурси, управління та результат поєднані в єдину логіку. Така 
модель дозволяє уникнути двох крайнощів: з одного боку, формального 
скорочення соціальних видатків заради бюджетної економії, а з іншого — 
неконтрольованого збільшення витрат без оцінювання їх ефективності. 
Справжня фінансова стійкість полягає у здатності системи підтримувати 
людину саме там, де підтримка є найбільш необхідною, і саме так, щоб вона 
створювала довгостроковий соціальний результат. 
У цьому контексті особливо важливо посилити зв’язок між соціальним 
забезпеченням і економічною активністю населення. Соціальна підтримка не 
повинна формувати пастку пасивної залежності. Вона має бути побудована 
так, щоб у випадках, коли це можливо, допомагати людині повернутися до 
зайнятості, навчання, самозайнятості, підприємництва або іншої форми 
продуктивної участі. Це стосується внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, 
осіб з інвалідністю, безробітних, молоді, осіб передпенсійного віку та членів 
сімей, які втратили стабільне джерело доходу. Поєднання соціальної 
допомоги з активними програмами зайнятості підвищує не лише соціальну 
результативність, а й майбутню фінансову базу системи через розширення 
кількості платників податків і внесків. 
Фінансова стійкість також потребує переоцінки ролі місцевого рівня. 
Територіальна громада має стати не периферійним виконавцем державних 
програм, а активним суб’єктом соціального планування. Саме на рівні 
громади можна найточніше визначити, які соціальні ризики домінують, які 
послуги є критично необхідними, які групи залишаються поза підтримкою, 
які ресурси можна залучити через партнерство з громадськими 
організаціями, бізнесом, міжнародними проєктами та волонтерами. Проте 
   
115 
 
така роль громад потребує справедливого фінансового забезпечення, 
методичної підтримки, кадрового посилення та прозорої системи оцінювання 
якості соціальних послуг. 
Особливе значення має впровадження принципу “гроші за потребою та 
результатом”. Його сутність полягає в тому, що фінансування має 
спрямовуватися не лише на утримання установ або продовження історично 
сформованих програм, а на реальні потреби населення та підтверджені 
результати підтримки. У соціальних послугах це означає фінансування 
послуги для конкретної людини або сім’ї; у соціальних допомогах — 
орієнтацію на домогосподарства з найбільшою потребою; у ветеранській 
політиці — фінансування реінтеграції, реабілітації й зайнятості; у підтримці 
ВПО — поєднання допомоги на проживання з житловими, трудовими та 
інтеграційними рішеннями. 
Не менш важливою є сталість міжнародної підтримки у перехідний 
період. В умовах війни та післявоєнного відновлення міжнародна фінансова 
допомога відіграє стабілізаційну роль у підтриманні соціальних видатків і 
модернізації соціальної інфраструктури. Водночас вона не повинна 
замінювати національну відповідальність за соціальне забезпечення. 
Оптимальна модель полягає у використанні міжнародної допомоги для 
структурних змін: цифровізації, розвитку соціальних послуг, підтримки 
реабілітації, модернізації пенсійної системи, посилення місцевої 
спроможності та впровадження доказового управління соціальними 
програмами. Тоді зовнішнє фінансування працюватиме не лише як ресурс 
виживання, а як ресурс оновлення. 
У довгостроковій перспективі фінансова стійкість системи соціального 
забезпечення залежатиме від здатності держави поєднати соціальну 
справедливість із економічною реалістичністю. Соціальна справедливість 
вимагає, щоб людина, яка перебуває у ситуації ризику, не залишалася без 
підтримки. Економічна реалістичність вимагає, щоб соціальні зобов’язання 
   
116 
 
були забезпечені реальними ресурсами й ефективним управлінням. Ці дві 
вимоги не суперечать одна одній, якщо соціальна політика побудована на 
точних даних, прозорих правилах, адресності, довірі, розвитку послуг і 
оцінюванні результату. 
Таким чином, підвищення фінансової стійкості системи соціального 
забезпечення населення в Україні має розглядатися як стратегічний напрям 
модернізації соціальної держави. Його зміст полягає не у скороченні 
соціального захисту, а у створенні такої фінансової архітектури, яка здатна 
витримувати воєнні, демографічні та економічні виклики, забезпечувати 
базові гарантії, підтримувати найбільш вразливі групи, розвивати соціальні 
послуги, посилювати страхові механізми, інтегрувати дані, підвищувати 
прозорість і спрямовувати ресурси на реальний соціальний результат. Саме 
така модель дозволить системі соціального забезпечення перейти від режиму 
кризового реагування до режиму стійкого соціального розвитку, у центрі 
якого перебуває людина, її гідність, безпека та здатність до повноцінної 
участі в суспільному житті. 
 
3.2. Удосконалення адресності, прозорості та результативності 
соціальних виплат і послуг 
Удосконалення адресності, прозорості та результативності соціальних 
виплат і послуг є центральним напрямом модернізації економічних 
механізмів соціального забезпечення населення в Україні. Саме ці три 
характеристики визначають, наскільки система соціальної підтримки здатна 
відповідати реальним потребам людини, раціонально використовувати 
бюджетні ресурси, зберігати суспільну довіру та створювати вимірюваний 
соціальний результат. В умовах війни, зростання кількості вразливих груп, 
обмеженості державних фінансів і посилення навантаження на територіальні 
громади соціальна політика не може залишатися сукупністю розрізнених 
   
117 
 
виплат і програм. Вона має трансформуватися у точну, доказову, відкриту й 
людиноцентричну систему підтримки. 
Адресність соціальної підтримки означає здатність держави 
спрямовувати ресурси саме тим особам, сім’ям і домогосподарствам, які 
найбільше потребують допомоги. Прозорість передбачає зрозумілі правила 
призначення виплат і послуг, відкритість процедур, підзвітність 
використання коштів і можливість громадського контролю. Результативність 
відображає не лише факт призначення допомоги, а її вплив на життєву 
ситуацію отримувача: зменшення бідності, стабілізацію доходів, доступ до 
послуг, подолання складних життєвих обставин, соціальну інтеграцію, 
відновлення самостійності та участі в суспільному житті. 
У науковому вимірі зазначені напрями пов’язані з переходом від 
витратної до результативної моделі соціального забезпечення. Н. Барр 
підкреслює, що ефективність соціальної держави залежить не тільки від 
обсягу перерозподілу ресурсів, а й від здатності соціальних програм 
коригувати ринкові неспроможності та захищати людину від соціальних 
ризиків (Barr, 2020). А. Сен обґрунтовує необхідність оцінювати добробут 
через реальні можливості людини, а не лише через формальний дохід або 
наявність державної допомоги (Sen, 1999). О. Макарова наголошує, що 
соціальна політика має бути побудована на оцінюванні потреб, визначенні 
цільових груп, ресурсному забезпеченні та аналізі результатів соціальних 
програм (Макарова, 2015). Отже, сучасна модель соціального забезпечення 
має відповідати не лише питанню “скільки виплачено”, а й питанню “що 
змінилося в житті людини завдяки цій підтримці”. 
Проблема адресності в Україні має багатовимірний характер. Частина 
соціальних виплат і пільг традиційно надається за категоріальним 
принципом, тобто на підставі належності особи до певної соціальної групи. 
Такий підхід має правове й моральне обґрунтування, особливо щодо 
ветеранів війни, осіб з інвалідністю, постраждалих осіб, сімей загиблих, дітей 
   
118 
 
та інших груп, які мають особливий статус або зазнали втрат. Водночас 
категоріальний підхід не завжди враховує реальний рівень доходів, житлові 
умови, доглядове навантаження, стан здоров’я, наявність роботи, 
переміщення, склад сім’ї та інші обставини, які визначають фактичну 
потребу у підтримці. Тому адресність не повинна руйнувати соціальні 
гарантії, але має уточнювати й доповнювати їх на основі реальної життєвої 
ситуації людини. 
Дієвим напрямом удосконалення адресності є впровадження моделі 
багатовимірного оцінювання потреб. Така модель має поєднувати не лише 
показник доходу, а й інші критерії соціальної вразливості: склад 
домогосподарства, наявність дітей, інвалідність, вік, стан здоров’я, потребу в 
догляді, статус внутрішньо переміщеної особи, втрату житла, безробіття, 
ветеранський статус, догляд за особою з інвалідністю або людиною похилого 
віку, ризик домашнього насильства, соціальну ізоляцію, відсутність доступу 
до послуг у громаді. Саме такий підхід дозволяє перейти від формальної 
перевірки права на виплату до змістовного визначення потреби у підтримці. 
Особливе значення має розмежування “адресності за доходом” і 
“адресності за потребою”. Адресність за доходом орієнтується переважно на 
матеріальний стан домогосподарства. Вона є важливою для допомоги 
малозабезпеченим сім’ям, житлових субсидій та окремих видів грошової 
підтримки. Однак у сучасних умовах цього недостатньо, оскільки людина 
може мати потребу в соціальному забезпеченні не лише через низький дохід, 
а й через втрату житла, травму, інвалідність, переміщення, доглядове 
навантаження, психологічну кризу або інші складні життєві обставини. Тому 
майбутня система має поєднувати фінансову перевірку з оцінюванням 
соціальної ситуації. 
Для України особливо важливо, щоб адресність не перетворювалася на 
бар’єр. Надмірно складні процедури, велика кількість документів, 
необхідність багаторазового підтвердження статусу або відсутність 
   
119 
 
міжвідомчого обміну даними можуть виключати з системи саме тих людей, 
які найбільше потребують підтримки. Люди похилого віку, особи з 
інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, сім’ї у кризі, жителі сільських 
територій або люди з низькою цифровою грамотністю можуть не реалізувати 
своє право на допомогу через адміністративні труднощі. Тому адресність має 
бути соціально чутливою: точною, але не принизливою; контрольованою, але 
не каральною; доказовою, але доступною для отримувача. 
Другим ключовим напрямом є прозорість соціальних виплат і послуг. 
Прозорість у цій сфері означає не лише відкритість фінансової інформації, а 
й зрозумілість правил для громадян. Людина має чітко розуміти, на яку 
допомогу вона може претендувати, за якими критеріями ухвалюється 
рішення, які документи потрібні, які строки розгляду заяви, як оскаржити 
відмову, хто відповідає за надання послуги, як оцінити її якість. Непрозорість 
процедур породжує недовіру, посилює відчуття несправедливості та знижує 
легітимність соціальної політики. 
Прозорість має бути забезпечена на трьох рівнях: нормативному, 
адміністративному та фінансовому. Нормативний рівень передбачає чіткість 
законодавчих підстав для призначення допомоги. Адміністративний рівень 
означає зрозумілі процедури звернення, призначення, перегляду, припинення 
або поновлення виплати чи послуги. Фінансовий рівень передбачає 
відкритість інформації про обсяги видатків, кількість отримувачів, 
адміністративні витрати, джерела фінансування, результати програм і рівень 
охоплення цільових груп. Саме поєднання цих рівнів дозволяє сформувати 
довіру до соціальної держави. 
Важливим проектним рішенням є створення інтегрованої системи 
публічної звітності щодо соціальних виплат і послуг. Така система має 
містити не персональні дані отримувачів, а узагальнену аналітичну 
інформацію: кількість отримувачів за видами допомоги, обсяги 
фінансування, структуру соціальних видатків, рівень охоплення цільових 
   
120 
 
груп, строки розгляду звернень, кількість відмов, кількість оскаржень, 
доступність соціальних послуг у громадах, результати моніторингу якості. Це 
дозволить перейти від закритої адміністративної логіки до публічної 
підзвітності соціальної політики. 
Цифровізація є одним із найважливіших інструментів підвищення 
прозорості, але вона не повинна зводитися лише до електронного подання 
заяв. Її справжнє значення полягає у створенні єдиного інформаційного 
простору соціальної підтримки, де дані про потреби, статуси, виплати, 
послуги, перенаправлення та результати підтримки можуть бути використані 
для управлінського аналізу. Соціальний веб-портал, електронні реєстри, 
цифровий обмін даними між органами влади, автоматизована перевірка 
окремих критеріїв, електронний кабінет отримувача допомоги, цифровий 
моніторинг послуг — усе це має працювати не як набір окремих сервісів, а як 
інфраструктура прозорого соціального управління. 
Водночас цифровізація має супроводжуватися гарантіями 
інклюзивного доступу. Не всі отримувачі соціальної підтримки можуть 
самостійно користуватися електронними сервісами. Саме тому поряд із 
цифровими рішеннями мають функціонувати центри підтримки громадян, 
консультаційні пункти, соціальні працівники, фахівці із супроводу, мобільні 
соціальні команди, телефонні лінії та можливість особистого звернення. 
Людиноцентрична цифровізація не витісняє людину із системи, а навпаки — 
знімає зайві бар’єри між людиною і допомогою. 
Третім ключовим напрямом є підвищення результативності соціальних 
виплат і послуг. Результативність означає, що соціальна підтримка має 
давати вимірюваний ефект, а не лише фіксувати факт витрачання коштів. Для 
виплат результативність може проявлятися у зменшенні бідності, стабілізації 
доходів, зниженні боргового навантаження домогосподарства, забезпеченні 
базових потреб. Для соціальних послуг — у подоланні або мінімізації 
складних життєвих обставин, збереженні сімейного середовища для дитини, 
   
121 
 
відновленні самостійності людини, поверненні до зайнятості, зменшенні 
потреби в інституційному догляді, покращенні соціальної інтеграції. 
Міжнародна практика оцінювання соціального захисту дедалі більше 
орієнтується на показники охоплення, адекватності, адресності, впливу на 
бідність і нерівність, а також результатів для конкретних груп населення. 
Міжнародна організація праці наголошує на важливості базових соціальних 
гарантій протягом життєвого циклу (International Labour Organization, 2012). 
Світовий банк у програмах модернізації соціального захисту України 
акцентує увагу на розвитку соціальних послуг, підтримці вразливих груп, 
удосконаленні механізмів допомоги особам з інвалідністю та посиленні 
спроможності системи реагувати на незадоволені соціальні потреби (World 
Bank, 2026). Це підтверджує необхідність переходу від формальної системи 
виплат до моделі підтримки, орієнтованої на результат. 
Для підвищення результативності доцільно запровадити принцип 
“соціальний результат як основа фінансування”. У межах цього принципу 
кожна програма соціальної підтримки має містити не лише мету, перелік 
отримувачів і суму фінансування, а й очікувані зміни у становищі цільової 
групи. Наприклад, для допомоги малозабезпеченим сім’ям результатом має 
бути не лише кількість виплат, а зменшення глибини бідності та підвищення 
доступу до базових потреб. Для підтримки внутрішньо переміщених осіб — 
не лише виплата допомоги на проживання, а стабілізація житлової, трудової 
та соціальної ситуації. Для ветеранської політики — не лише пільги, а 
реабілітація, зайнятість, психологічна підтримка та реінтеграція. Для 
соціальних послуг — не лише кількість наданих послуг, а фактичне 
поліпшення життєвої ситуації отримувача. 
Особливої ваги набуває поєднання соціальних виплат і соціальних 
послуг. Виплата може тимчасово компенсувати нестачу доходу, але не 
завжди усуває причини вразливості. Соціальна послуга може допомогти 
людині або сім’ї відновити функціональність, соціальні зв’язки, здатність до 
   
122 
 
самостійного життя, виховання дітей, догляду, працевлаштування або 
інтеграції у громаду. Тому результативна система має працювати не за 
принципом “виплата або послуга”, а за принципом “виплата плюс послуга 
там, де це необхідно”. Саме така модель дозволяє перейти від 
короткострокової компенсації до довгострокового соціального відновлення. 
Дієвим проектним рішенням може стати запровадження індивідуальної 
соціальної траєкторії підтримки для осіб і сімей, які перебувають у складних 
життєвих обставинах. Така траєкторія має включати оцінювання потреб, 
визначення пріоритетних ризиків, призначення необхідних виплат, підбір 
соціальних послуг, перенаправлення до медичних, освітніх, реабілітаційних 
або трудових сервісів, супровід і періодичний перегляд результатів. Її мета 
полягає в тому, щоб людина не була змушена самостійно проходити десятки 
установ і програм, а отримувала узгоджену підтримку відповідно до своєї 
ситуації. 
У межах такого підходу доцільно посилити роль фахівця соціальної 
сфери як координатора підтримки. Соціальний працівник, фахівець із 
соціальної роботи, фахівець із супроводу ветеранів, кейс-менеджер або 
відповідальний працівник громади має виконувати не лише адміністративну 
функцію прийому документів, а й аналітичну, координаційну та супровідну 
функції. Саме професійне оцінювання потреб дозволяє відрізнити формальне 
право на виплату від реальної потреби в комплексній підтримці. Це особливо 
важливо для сімей у складних життєвих обставинах, ветеранів війни, ВПО, 
осіб з інвалідністю, людей похилого віку та осіб, які потребують догляду. 
Удосконалення адресності, прозорості та результативності потребує 
також перегляду підходів до пільг. Частина пільг має категоріальний 
характер і виконує важливу компенсаційну та символічну функцію. Однак 
для підвищення ефективності доцільно поступово поєднувати категоріальний 
принцип із оцінкою потреби, не скасовуючи правової гарантії, але 
уточнюючи форми її реалізації. Наприклад, для одних отримувачів більш 
   
123 
 
ефективною може бути грошова компенсація, для інших — послуга, 
реабілітація, забезпечення технічними засобами, транспортна підтримка, 
догляд або житлове рішення. Така диференціація дозволяє зробити соціальну 
підтримку не меншою, а точнішою. 
Важливим напрямом є запровадження соціального аудиту програм 
підтримки. Соціальний аудит має оцінювати, чи відповідає програма 
заявленій меті, чи досягає цільової групи, чи не дублює інші програми, чи є її 
фінансування достатнім, чи не створює вона необґрунтованих бар’єрів, чи 
дає вимірюваний соціальний ефект. Такий аудит не повинен бути лише 
фінансовою перевіркою. Він має поєднувати аналіз бюджетних даних, 
адміністративної статистики, звернень громадян, результатів соціальних 
послуг, опитувань отримувачів і висновків фахівців громад. 
Для підвищення прозорості соціальних послуг доцільно сформувати 
відкриті карти соціальних послуг у громадах. Така карта має відображати, які 
послуги доступні на певній території, хто їх надає, для яких категорій 
населення, за якими умовами, у які строки, з яким джерелом фінансування та 
якими стандартами якості. Це дозволить громадянам краще орієнтуватися у 
можливостях підтримки, а органам влади — бачити прогалини в мережі 
послуг. Особливо важливо це для громад, які приймають велику кількість 
ВПО, мають значну кількість ветеранів, людей похилого віку або осіб, які 
потребують догляду. 
Проектна модель удосконалення адресності, прозорості та 
результативності соціальних виплат і послуг подана в табл. 3.2. 
Таблиця 3.2.  
Проектна модель удосконалення адресності, прозорості та результативності 
соціальних виплат і послуг 
Напрям Зміст проектного Очікуваний 
Механізм реалізації 
удосконалення рішення результат 
Багатовимірне Перехід від вузького Урахування доходу, складу Точніше визначення 
оцінювання доходного критерію сім’ї, інвалідності, віку, отримувачів 
   
124 
 
Напрям Зміст проектного Очікуваний 
Механізм реалізації 
удосконалення рішення результат 
потреб до оцінювання ВПО-статусу, втрати підтримки, 
реальної життєвої житла, доглядового зменшення помилок 
ситуації особи або навантаження, стану включення й 
сім’ї здоров’я, потреби в виключення 
послугах 
Прозоріше 
Об’єднання або взаємодія 
Формування єдиного адміністрування, 
Інтеграція реєстрів виплат, статусів, 
інформаційного зменшення 
соціальних послуг, звернень, 
простору соціальної дублювання 
даних перенаправлень і 
підтримки допомоги, швидше 
результатів підтримки 
ухвалення рішень 
Надання людині або Оцінювання потреб, план Перехід від 
Соціальна сім’ї узгодженого підтримки, призначення фрагментованої 
траєкторія пакета виплат, виплат, соціальні послуги, допомоги до 
підтримки послуг і супровід, перегляд комплексного 
перенаправлень результатів супроводу 
Допомога + соціальний 
Використання Подолання причин 
супровід, реабілітація, 
грошової підтримки соціальної 
Поєднання догляд, психологічна 
разом із соціальними вразливості, а не 
виплат і послуг підтримка, 
послугами там, де це лише тимчасова 
працевлаштування, 
необхідно компенсація 
консультування 
Підвищення 
Публічне Онлайн-карта послуг, 
Відкриті карти доступності послуг, 
відображення перелік надавачів, умови 
соціальних виявлення 
доступних послуг у отримання, контактні дані, 
послуг територіальних 
кожній громаді стандарти якості 
прогалин 
Відмова від 
Оцінювання програм Аналіз охоплення, 
неефективних 
Соціальний за соціальним адресності, результатів, 
практик, підвищення 
аудит програм ефектом, а не лише скарг, повторних звернень, 
доказовості 
за витратами адміністративних витрат 
соціальної політики 
Регулярне Звіти про фінансування, 
Зростання довіри, 
оприлюднення кількість отримувачів, 
Публічна підзвітність, 
узагальнених даних результати програм, строки 
звітність громадський 
про соціальні розгляду звернень, 
контроль 
виплати й послуги доступність послуг 
Соціальний портал, 
Розвиток Прискорення 
електронні заяви, 
електронних сервісів процедур без 
Інклюзивна консультаційні пункти, 
із збереженням виключення людей із 
цифровізація мобільні команди, 
альтернативних низькою цифровою 
допомога соціальних 
каналів доступу спроможністю 
працівників 
Підбір форми Грошова виплата, Підвищення 
Диференціація 
допомоги відповідно натуральна допомога, практичної 
форм підтримки 
до потреб компенсація, послуга, корисності соціальної 
   
125 
 
Напрям Зміст проектного Очікуваний 
Механізм реалізації 
удосконалення рішення результат 
отримувача реабілітація, догляд, підтримки 
житлова підтримка 
Індикатори бідності, 
Відстеження змін у 
Моніторинг стабілізації доходів, Орієнтація системи 
становищі 
соціального доступу до послуг, на реальні зміни в 
отримувача після 
результату зайнятості, інтеграції, житті людини 
надання допомоги 
повторних звернень 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; International Labour Organization, 
2012; Макарова, 2015; Міністерство соціальної політики України, 2025; Новікова et al., 
2018; Sen, 1999; UNICEF, 2025; World Bank, 2026. 
Як видно з табл. 3.2, удосконалення адресності, прозорості та 
результативності соціальних виплат і послуг має здійснюватися не через 
ізольовані адміністративні зміни, а через створення нової логіки соціальної 
підтримки. У цій логіці отримувач розглядається не як пасивний адресат 
виплати, а як людина або сім’я з конкретною життєвою ситуацією, 
ресурсами, ризиками й потенціалом до відновлення. Відповідно, держава має 
не лише призначити допомогу, а й забезпечити її відповідність потребі, 
прозорість процедури та оцінювання результату. 
Змістовним ядром запропонованої моделі є принцип “точна допомога 
— прозоре рішення — вимірюваний результат”. Точна допомога означає, що 
підтримка надається відповідно до реальної потреби, а не лише формального 
статусу. Прозоре рішення означає, що громадянин розуміє правила й 
підстави призначення або відмови. Вимірюваний результат означає, що 
соціальна програма оцінюється за змінами у становищі отримувача, а не 
тільки за кількістю виплат або обсягом витрачених коштів. 
 
   
126 
 
 
Рис. 3.2. Модель удосконалення адресності, прозорості та результативності 
соціальних виплат і послуг 
Примітка. Складено автором на основі узагальнення підходів: Barr, 2020; Макарова, 
2015; Sen, 1999; UNICEF, 2025; World Bank, 2026. 
Як показано на рис. 3.2, удосконалена модель соціальних виплат і 
послуг має функціонувати як замкнений управлінський цикл. Спочатку 
   
127 
 
система визначає реальні потреби людини або сім’ї, далі ухвалює адресне 
рішення, забезпечує прозоре адміністрування, надає відповідну підтримку, 
оцінює результат і на цій основі коригує соціальну політику. Саме наявність 
зворотного зв’язку відрізняє сучасну результативну модель від традиційної 
системи, у якій допомога часто завершується фактом виплати. 
Важливим елементом цієї моделі є персоналізація підтримки. 
Однаковий вид виплати або послуги може мати різний ефект для різних 
отримувачів. Наприклад, для однієї малозабезпеченої сім’ї головною 
потребою може бути грошова допомога, для іншої — соціальний супровід, 
для третьої — працевлаштування одного з дорослих членів сім’ї, для 
четвертої — підтримка дитини або догляд за особою з інвалідністю. Отже, 
результативність соціального забезпечення залежить від здатності системи 
бачити не лише категорію отримувача, а його реальну життєву ситуацію. 
Практична реалізація запропонованого підходу потребує 
запровадження системи індикаторів результативності. Для соціальних виплат 
такими індикаторами можуть бути рівень охоплення цільової групи, частка 
допомоги, що надходить найбільш вразливим домогосподарствам, вплив на 
глибину бідності, своєчасність виплат, кількість повторних звернень, частка 
відмов і оскаржень. Для соціальних послуг — кількість отримувачів, 
відповідність послуг оціненим потребам, тривалість супроводу, зміна 
складних життєвих обставин, задоволеність отримувачів, зменшення потреби 
в інституційному догляді, рівень соціальної інтеграції. 
Окремо необхідно закріпити принцип регулярного перегляду 
соціальних програм. Суспільні потреби змінюються швидко, особливо в 
умовах війни. Програма, яка була ефективною у довоєнний період, може не 
відповідати новій структурі ризиків. Тому соціальні виплати й послуги 
мають періодично аналізуватися за критеріями актуальності, адресності, 
фінансової доцільності, доступності, дублювання з іншими програмами та 
результативності. Якщо програма не досягає соціального ефекту, вона має 
   
128 
 
бути переглянута, об’єднана з іншою, переформатована або замінена більш 
ефективним інструментом. 
Удосконалення адресності та прозорості неможливе без належного 
захисту персональних даних. Інтеграція реєстрів і цифровізація соціального 
забезпечення створюють нові можливості для ефективного управління, але 
водночас підвищують ризики неправомірного доступу до чутливої 
інформації. Дані про доходи, інвалідність, переміщення, стан здоров’я, склад 
сім’ї, отримання допомоги або складні життєві обставини мають оброблятися 
з дотриманням принципів законності, мінімізації, безпеки та цільового 
використання. Тому прозорість соціальної політики має поєднуватися з 
конфіденційністю персональної інформації. 
Необхідною умовою реалізації запропонованої моделі є підвищення 
професійної спроможності працівників соціальної сфери. Адресність і 
результативність не можуть бути забезпечені лише електронними реєстрами. 
Вони потребують професійного судження, етичної комунікації, здатності 
оцінювати потреби, працювати з кризовими ситуаціями, координувати 
послуги, здійснювати соціальний супровід і взаємодіяти з різними 
установами. Тому інвестиції в підготовку соціальних працівників, фахівців із 
соціальної роботи, кейс-менеджерів, фахівців із супроводу ветеранів і 
працівників громад є невід’ємною складовою підвищення результативності 
соціального забезпечення. 
В умовах децентралізації особливого значення набуває спроможність 
територіальних громад. Саме громада має стати місцем, де соціальна 
підтримка перестає бути абстрактною державною програмою і набуває 
конкретної форми: допомоги сім’ї, догляду за людиною похилого віку, 
реабілітації ветерана, супроводу ВПО, підтримки дитини, захисту особи з 
інвалідністю. Для цього громади мають отримати не лише повноваження, а й 
ресурси, методичну підтримку, кадрове забезпечення, цифрові інструменти 
та можливість співпраці з недержавними надавачами соціальних послуг. 
   
129 
 
Важливим напрямом є розвиток партнерства держави, громадського 
сектору та міжнародних організацій. Недержавні організації часто мають 
більшу гнучкість, ближчий контакт із вразливими групами, досвід кризового 
реагування та інноваційні практики. Водночас держава має забезпечувати 
стандарти якості, справедливість доступу, прозорість фінансування і 
підзвітність. Соціальне замовлення, закупівля соціальних послуг, грантові 
механізми, державно-громадське партнерство та спільне планування можуть 
стати інструментами розширення доступу до якісних послуг, особливо в 
громадах із високим соціальним навантаженням. 
Отже, удосконалення адресності, прозорості та результативності 
соціальних виплат і послуг має стати одним із базових напрямів модернізації 
економічних механізмів соціального забезпечення населення в Україні. Його 
сутність полягає у переході від формально-категоріальної та переважно 
виплатної моделі до людиноцентричної системи, заснованої на оцінюванні 
реальних потреб, інтеграції даних, прозорому адмініструванні, поєднанні 
виплат і послуг, соціальному аудиті та моніторингу результатів. Така модель 
дозволяє не лише раціональніше використовувати бюджетні ресурси, а й 
підвищити довіру до соціальної політики, зменшити соціальну вразливість, 
посилити спроможність громад і забезпечити головне — реальні зміни в 
житті людини, яка потребує підтримки. 
3.3. Практична модель оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні 
Оптимізація економічних механізмів соціального забезпечення 
населення в Україні потребує не часткового коригування окремих виплат чи 
адміністративних процедур, а формування цілісної практичної моделі, 
здатної поєднати фінансову стійкість, адресність, прозорість, соціально-
сервісну орієнтацію та результативність державної підтримки. У сучасних 
умовах така модель має відповідати не лише поточним викликам війни, 
бідності, внутрішнього переміщення, демографічного старіння та зростання 
   
130 
 
кількості вразливих груп, а й стратегічному завданню післявоєнного 
відновлення людського потенціалу України. 
У межах цієї кваліфікаційної роботи доцільно запропонувати 
практичну модель оптимізації економічних механізмів соціального 
забезпечення населення в Україні під умовною назвою «Соціальна 
стійкість–2030». Її сутність полягає у переході від переважно 
фрагментованої, виплатної та категоріально орієнтованої системи соціальної 
підтримки до інтегрованої, фінансово збалансованої, адресної, прозорої та 
результативної системи, у центрі якої перебуває не окрема програма чи 
установа, а людина або сім’я з реальними потребами, ризиками, ресурсами та 
потенціалом до соціального відновлення. 
Методологічною основою запропонованої моделі є поєднання кількох 
наукових підходів. По-перше, підхід Н. Барра, відповідно до якого держава 
добробуту має виконувати не лише перерозподільчу, а й страхову та 
стабілізаційну функції, коригуючи ринкові неспроможності та захищаючи 
населення від соціальних ризиків (Barr, 2020). По-друге, інституційний підхід 
Г. Еспінг-Андерсена, який дозволяє розглядати соціальне забезпечення як 
результат взаємодії держави, ринку, сім’ї та соціальних інститутів (Esping-
Andersen, 1990). По-третє, концепція людських можливостей А. Сена, у 
межах якої соціальна підтримка оцінюється не лише за обсягом виплат, а й за 
тим, наскільки вона розширює реальні можливості людини до гідного життя, 
самостійності й участі в суспільстві (Sen, 1999). По-четверте, підходи О. 
Макарової щодо необхідності оцінювання соціальних програм через 
відповідність потребам цільових груп, ресурсне забезпечення та 
результативність (Макарова, 2015). По-п’яте, підходи О. Новікової, О. 
Сидорчук та О. Панькової, які розглядають соціальну безпеку як результат 
ефективної взаємодії економічних, інституційних та управлінських 
механізмів (Новікова, Сидорчук, & Панькова, 2018). 
   
131 
 
Практична модель «Соціальна стійкість–2030» має будуватися на п’яти 
концептуальних засадах: фінансовій відповідальності, адресній 
справедливості, сервісній інтеграції, цифровій прозорості та соціальній 
результативності. Фінансова відповідальність означає узгодження соціальних 
зобов’язань держави з реальними ресурсними можливостями та 
середньостроковим бюджетним плануванням. Адресна справедливість 
передбачає спрямування ресурсів тим особам і сім’ям, які мають найбільшу 
потребу, без руйнування базових соціальних гарантій. Сервісна інтеграція 
означає поєднання грошових виплат із соціальними послугами, 
реабілітацією, доглядом, зайнятістю, житловими рішеннями та соціальним 
супроводом. Цифрова прозорість передбачає використання інтегрованих 
реєстрів, електронних сервісів і відкритої аналітики для зменшення 
дублювання, бюрократії та неефективних витрат. Соціальна результативність 
означає оцінювання програм за реальними змінами у становищі людини або 
сім’ї. 
Головною метою моделі є формування такої системи економічних 
механізмів соціального забезпечення, яка здатна стабільно фінансувати 
базові соціальні гарантії, точно визначати потреби населення, забезпечувати 
прозоре адміністрування виплат і послуг, інтегрувати різні форми підтримки 
та досягати вимірюваного соціального ефекту. 
Об’єктом практичного застосування моделі є система соціального 
забезпечення населення України як сукупність бюджетних, страхових, 
трансфертних, компенсаційних, соціально-сервісних, цифрових та 
управлінських механізмів. Предметом оптимізації виступають джерела 
фінансування, порядок розподілу ресурсів, механізми призначення виплат, 
організація соціальних послуг, інструменти оцінювання потреб, цифрове 
адміністрування та система моніторингу результатів. 
Запропонована модель не передбачає механічного скорочення 
соціальних видатків. Навпаки, її стратегічна логіка полягає у підвищенні 
   
132 
 
соціальної віддачі наявних і майбутніх ресурсів. Це означає, що кожна 
гривня, спрямована на соціальне забезпечення, має працювати не лише як 
компенсація поточної вразливості, а як інструмент зменшення майбутніх 
соціальних ризиків, підтримки людського потенціалу, соціальної інтеграції та 
стабільності суспільства. 
Концептуальна характеристика практичної моделі оптимізації 
економічних механізмів соціального забезпечення населення в Україні 
подана в табл. 3.3. 
Таблиця 3.3 
Концептуальна характеристика практичної моделі «Соціальна стійкість–2030» 
Елемент 
Зміст елемента Практичне призначення 
моделі 
Визначає стратегічну 
спрямованість моделі на 
довгострокову фінансову, 
Назва моделі «Соціальна стійкість–2030» 
інституційну та соціальну 
стійкість системи соціального 
забезпечення 
Оптимізація економічних механізмів 
Забезпечення переходу від 
соціального забезпечення через поєднання 
фрагментованої підтримки до 
Мета моделі фінансової стійкості, адресності, 
цілісної системи соціального 
прозорості, сервісної інтеграції та 
відновлення людини 
результативності 
Пенсіонери, малозабезпечені сім’ї, сім’ї з 
дітьми, особи з інвалідністю, ВПО, Спрямування ресурсів на 
Цільові ветерани війни, особи похилого віку, групи з найвищим рівнем 
групи безробітні, сім’ї у складних життєвих соціальної вразливості та 
обставинах, особи, які потребують догляду потреби в підтримці 
та реабілітації 
Адресність, справедливість, прозорість, 
Формування єдиної логіки 
Базові фінансова відповідальність, 
ухвалення рішень у сфері 
принципи людиноцентричність, інтегрованість, 
соціальних виплат і послуг 
доказовість, підзвітність 
Бюджетний, страховий, трансфертний, 
Забезпечення комплексного 
Основні адресний, компенсаційний, соціально-
функціонування системи 
механізми сервісний, цифровий, контрольно-
соціального забезпечення 
аналітичний 
Середньострокове бюджетування, Переведення соціальної 
Інструменти 
оцінювання потреб, інтегровані реєстри, політики з режиму 
реалізації 
соціальний аудит, соціальні послуги, формального адміністрування 
   
133 
 
Елемент 
Зміст елемента Практичне призначення 
моделі 
індивідуальна соціальна траєкторія, в режим управління 
публічна звітність, моніторинг результатів результатом 
Підвищення фінансової стійкості, Підвищення ефективності 
Очікуваний скорочення неефективних витрат, системи соціального 
результат зростання адресності, розвиток соціальних забезпечення та посилення 
послуг, зменшення соціальної вразливості соціальної безпеки населення 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; Esping-Andersen, 1990; Макарова, 
2015; Новікова et al., 2018; Sen, 1999; World Bank, 2026. 
Як видно з табл. 3.3, запропонована модель має не вузько 
адміністративний, а системний характер. Вона поєднує економічну, 
інституційну та соціальну логіку функціонування соціального забезпечення. 
Її практична цінність полягає у тому, що вона дозволяє одночасно працювати 
з трьома ключовими проблемами, виявленими у другому розділі: фінансовою 
нестійкістю, недостатньою адресністю та слабкою результативністю окремих 
видів соціальної підтримки. 
Структурно модель «Соціальна стійкість–2030» складається з п’яти 
взаємопов’язаних блоків: ресурсно-фінансового, адресно-аналітичного, 
сервісно-інтеграційного, цифрово-прозорого та результативно-контрольного. 
Кожен із цих блоків виконує окрему функцію, але лише їх поєднання 
забезпечує цілісність оптимізації економічних механізмів соціального 
забезпечення. “Узагальнений паспорт запропонованої практичної моделі 
оптимізації економічних механізмів соціального забезпечення наведено в 
додатку Б.” 
Ресурсно-фінансовий блок спрямований на забезпечення стабільної та 
диверсифікованої фінансової основи соціального забезпечення. Він 
передбачає середньострокове планування соціальних видатків, посилення 
страхового компонента, збалансування пенсійних зобов’язань, розширення 
бази сплати єдиного соціального внеску, раціональне використання 
державного й місцевих бюджетів, залучення міжнародної допомоги та 
розвиток соціального замовлення. Його завдання полягає в тому, щоб 
   
134 
 
соціальні гарантії не залежали виключно від поточної бюджетної ситуації, а 
мали прогнозоване й стійке фінансове забезпечення. 
Адресно-аналітичний блок забезпечує точне визначення потреб 
населення. Його зміст полягає у переході від формального категоріального 
підходу до багатовимірного оцінювання соціальної вразливості. Це означає, 
що при ухваленні рішення про підтримку мають враховуватися не лише 
дохід або статус, а й склад сім’ї, інвалідність, вік, доглядове навантаження, 
втрата житла, внутрішнє переміщення, безробіття, потреба в реабілітації, 
ризик соціальної ізоляції, наявність дітей, стан здоров’я та доступ до послуг у 
громаді. Такий підхід відповідає концепції А. Сена, відповідно до якої 
реальна потреба людини визначається не лише доходом, а й її фактичними 
можливостями функціонувати у суспільстві (Sen, 1999). 
Сервісно-інтеграційний блок передбачає поєднання грошових виплат із 
соціальними послугами. У межах цієї логіки соціальне забезпечення має 
перестати бути лише механізмом виплати коштів. Воно має стати системою 
соціального відновлення, у якій допомога надається відповідно до 
індивідуальної ситуації особи або сім’ї. Для малозабезпеченої сім’ї це може 
означати поєднання грошової допомоги, соціального супроводу та підтримки 
зайнятості. Для ВПО — допомогу на проживання, житлове рішення, 
працевлаштування й інтеграцію в громаду. Для ветерана — реабілітацію, 
психологічну підтримку, професійну адаптацію та соціальний супровід. Для 
особи похилого віку — пенсійну підтримку, догляд, денні послуги або 
підтримане проживання. 
Цифрово-прозорий блок забезпечує технологічну й управлінську 
основу моделі. Його завдання полягає у створенні інтегрованого 
інформаційного простору соціального забезпечення, що поєднує дані про 
отримувачів допомоги, соціальні статуси, види виплат, надані послуги, 
перенаправлення, результати соціального супроводу та потреби громад. 
Цифровізація у цій моделі не є самоціллю. Вона виступає інструментом 
   
135 
 
прозорості, адресності, швидкості, зменшення дублювання та підвищення 
довіри до системи. Водночас цифрові рішення мають супроводжуватися 
альтернативними каналами доступу для людей з низькою цифровою 
грамотністю, осіб похилого віку, людей з інвалідністю та жителів сільських 
територій. 
Результативно-контрольний блок спрямований на оцінювання того, що 
саме змінилося в житті отримувача після надання підтримки. Його зміст 
полягає у переході від контролю факту виплати до моніторингу соціального 
результату. Для цього необхідно оцінювати не лише обсяг фінансування, а й 
рівень охоплення цільових груп, адекватність підтримки, зменшення 
бідності, доступ до послуг, стабілізацію життєвої ситуації, соціальну 
інтеграцію, зайнятість, повторні звернення, задоволеність отримувачів і 
якість соціальних послуг. Такий підхід відповідає позиції О. Макарової щодо 
необхідності оцінювання соціальних програм через результативність і 
відповідність реальним потребам населення (Макарова, 2015). 
Структуру практичної моделі оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні подано на рис. 3.3. 
   
136 
 
 
Рис. 3.3. Практична модель оптимізації економічних механізмів соціального 
забезпечення населення в Україні «Соціальна стійкість–2030» 
Примітка. Складено автором на основі узагальнення підходів: Barr, 2020; Esping-
Andersen, 1990; Макарова, 2015; Новікова et al., 2018; Sen, 1999; World Bank, 2026. 
Як показано на рис. 3.3, модель «Соціальна стійкість–2030» має логіку 
повного управлінського циклу: від виявлення соціальних викликів і 
   
137 
 
формування ресурсів до оцінювання результатів і коригування соціальних 
програм. Її принципова відмінність від традиційної моделі полягає в тому, що 
вона не завершується фактом призначення виплати. Навпаки, виплата або 
послуга розглядається лише як інструмент досягнення ширшого соціального 
результату — зменшення вразливості, стабілізації життєвої ситуації, 
відновлення автономії людини та посилення соціальної безпеки. 
Практична реалізація моделі потребує формування механізму взаємодії 
між основними суб’єктами соціального забезпечення. До таких суб’єктів 
належать Міністерство соціальної політики України, Міністерство фінансів 
України, Пенсійний фонд України, Національна соціальна сервісна служба 
України, органи місцевого самоврядування, центри зайнятості, соціальні 
служби, надавачі соціальних послуг, громадські та благодійні організації, 
міжнародні партнери, роботодавці та самі отримувачі підтримки. У цій 
системі кожен суб’єкт має не дублювати функції іншого, а виконувати чітко 
визначену роль. 
Міністерство соціальної політики має виконувати функцію 
стратегічного координатора моделі, визначаючи стандарти, напрями 
реформування, критерії адресності та результативності. Міністерство 
фінансів має забезпечувати узгодження соціальних зобов’язань із 
бюджетними можливостями держави. Пенсійний фонд України має 
адмініструвати пенсійні й окремі соціальні виплати на основі прозорих і 
цифровізованих процедур. Органи місцевого самоврядування мають стати 
базовим рівнем виявлення потреб, планування соціальних послуг і 
координації підтримки в громаді. Надавачі соціальних послуг мають 
забезпечувати практичну допомогу людині або сім’ї, а громадські й 
благодійні організації — доповнювати державну підтримку гнучкими 
сервісами, кризовим реагуванням та інноваційними практиками. 
Оптимізаційний потенціал моделі полягає у тому, що вона дозволяє 
пов’язати фінансування з реальною потребою та результатом. У традиційній 
   
138 
 
системі ресурси часто розподіляються за інерцією: на основі минулорічних 
видатків, кількості отримувачів або формально визначених категорій. 
Натомість запропонована модель передбачає, що фінансування має 
спрямовуватися відповідно до актуальної соціальної ситуації, рівня ризику, 
складності потреби та очікуваного результату. Це особливо важливо в 
умовах війни, коли потреби населення швидко змінюються, а частина 
соціальних ризиків має кризовий і комплексний характер. 
Важливою складовою моделі є запровадження індивідуальної 
соціальної траєкторії підтримки. Індивідуальна соціальна траєкторія — це 
узгоджена система виплат, послуг, перенаправлень і заходів супроводу, 
сформована на основі оцінювання потреб конкретної особи або сім’ї. Вона 
дозволяє перейти від ситуації, коли людина самостійно шукає допомогу в 
різних установах, до ситуації, коли система соціального забезпечення 
вибудовує для неї цілісний маршрут підтримки. Такий підхід особливо 
важливий для сімей у складних життєвих обставинах, ВПО, ветеранів, людей 
з інвалідністю, осіб похилого віку та домогосподарств із кількома 
одночасними ризиками. 
У межах практичної моделі доцільно виокремити три рівні оптимізації: 
національний, регіонально-громадівський та індивідуальний. Національний 
рівень відповідає за формування правил, стандартів, фінансової архітектури, 
цифрових систем і загальнодержавних програм. Регіонально-громадівський 
рівень забезпечує наближення підтримки до потреб конкретної території, 
розвиток соціальних послуг, співпрацю з надавачами та виявлення вразливих 
груп. Індивідуальний рівень передбачає оцінювання потреб конкретної 
людини або сім’ї, формування соціальної траєкторії, надання виплат і послуг, 
супровід та оцінювання результатів. 
Функціональну матрицю впровадження практичної моделі оптимізації 
наведено в табл. 3.4. 
   
139 
 
Таблиця 3.4.  
Функціональна матриця впровадження практичної моделі оптимізації економічних 
механізмів соціального забезпечення 
Очікуваний 
Рівень 
Основні суб’єкти Ключові функції управлінський 
реалізації 
результат 
Верховна Рада Формування законодавчої Єдина стратегія 
України, Кабінет бази, бюджетне соціального 
Міністрів України, планування, визначення забезпечення, 
Національний Міністерство стандартів, фінансова 
рівень соціальної політики, адміністрування узгодженість, 
Міністерство фінансів, загальнодержавних виплат, прозорі правила, 
Пенсійний фонд цифрова інтеграція, національна система 
України моніторинг політики соціальних даних 
Координація регіональних Зменшення 
Обласні військові соціальних програм, територіальних 
адміністрації, обласні підтримка громад, аналіз диспропорцій, 
Регіональний 
ради, регіональні потреб, розвиток регіональна 
рівень 
соціальні служби, спеціалізованих послуг, координація 
центри зайнятості взаємодія з міжнародними ресурсів, розвиток 
партнерами мережі послуг 
Виявлення потреб, 
Органи місцевого Наближення 
оцінювання життєвої 
самоврядування, підтримки до 
ситуації, соціальний 
Рівень ЦНАП, соціальні людини, адресність, 
супровід, місцеві 
територіальної служби, фахівці із оперативне 
програми, соціальне 
громади соціальної роботи, реагування, розвиток 
замовлення, робота з ВПО, 
надавачі соціальних соціальних послуг у 
ветеранами, сім’ями, 
послуг громаді 
особами з інвалідністю 
Оцінювання потреб, Комплексна 
Отримувач соціальної 
формування індивідуальної підтримка людини 
підтримки, сім’я, 
Індивідуальний соціальної траєкторії, або сім’ї, подолання 
соціальний працівник, 
рівень призначення виплат, підбір складних життєвих 
кейс-менеджер, 
послуг, перенаправлення, обставин, соціальна 
фахівець із супроводу 
моніторинг результатів інтеграція 
Громадські Додаткові ресурси, Розширення спектра 
організації, благодійні інноваційні соціальні підтримки, гнучке 
Партнерський фонди, міжнародні сервіси, гуманітарна реагування на 
рівень організації, бізнес, підтримка, спеціалізовані кризові потреби, 
недержавні надавачі послуги, соціальне посилення 
послуг партнерство спроможності громад 
Примітка. Складено автором на основі: Макарова, 2015; Міністерство соціальної 
політики України, 2025; Новікова et al., 2018; OECD, 2025; World Bank, 2026. 
Як видно з табл. 3.4, ефективність практичної моделі залежить від 
чіткого розподілу функцій між рівнями управління. Національний рівень не 
   
140 
 
може самостійно бачити всі індивідуальні потреби, а громада не може 
самостійно гарантувати базові соціальні права без державного фінансування. 
Саме тому оптимізація має відбуватися через узгодження стратегічних 
рішень держави з практичними можливостями громад і реальними потребами 
людини. 
Особливе місце в моделі посідає механізм соціального аудиту. Його 
завдання полягає в регулярному оцінюванні ефективності соціальних 
програм за чотирма ключовими критеріями: фінансова доцільність, 
адресність, доступність і соціальний результат. Соціальний аудит не повинен 
зводитися лише до перевірки правильності використання бюджетних коштів. 
Його завданням має бути відповідь на питання, чи справді програма 
допомагає тим, для кого вона створена, чи досягає вона очікуваного 
результату, чи не дублює інші інструменти підтримки, чи не створює 
адміністративних бар’єрів і чи має достатню соціальну віддачу. 
Другим важливим механізмом є соціальне замовлення. Воно дозволяє 
залучати до надання соціальних послуг не лише державні та комунальні 
установи, а й громадські, благодійні та приватні організації. У межах 
запропонованої моделі соціальне замовлення має стати інструментом 
підвищення доступності та якості послуг, особливо в громадах, де 
комунальна мережа є недостатньо розвиненою. Однак його використання 
потребує прозорого конкурсу, чітких стандартів якості, контролю результатів 
і захисту прав отримувачів. 
Третім механізмом є цифрове профілювання соціальних потреб. Його 
сутність полягає не в автоматичному “ранжуванні” людей, а у використанні 
даних для кращого розуміння соціальних ризиків. Наприклад, система може 
виявляти домогосподарства, які одночасно мають низький дохід, дітей, ВПО-
статус, особу з інвалідністю або потребу в догляді. Це дозволяє не чекати, 
поки проблема поглибиться, а пропонувати підтримку раніше. Такий підхід 
має бути етичним, прозорим і захищеним з погляду персональних даних. 
   
141 
 
Четвертим механізмом є фінансування “пакета підтримки”, а не 
окремої ізольованої виплати. Для складних соціальних випадків доцільно 
застосовувати комплексний пакет, який може включати грошову допомогу, 
соціальну послугу, консультацію, реабілітацію, догляд, психологічну 
підтримку, професійне навчання, допомогу в працевлаштуванні або житлове 
рішення. Такий підхід особливо важливий для ветеранів, ВПО, сімей у 
складних життєвих обставинах, людей з інвалідністю та осіб похилого віку. 
Він дозволяє не просто компенсувати проблему, а працювати з її причинами. 
Механізм функціонування індивідуальної соціальної траєкторії в межах 
практичної моделі подано на рис. 3.4. 
   
142 
 
 
Рис. 3.4. Механізм формування індивідуальної соціальної траєкторії підтримки 
Примітка. Складено автором на основі: Макарова, 2015; Sen, 1999; World Bank, 2026; 
Міністерство соціальної політики України, 2025. 
Як показано на рис. 3.4, індивідуальна соціальна траєкторія підтримки 
дозволяє поєднати економічний і соціальний зміст соціального забезпечення. 
Економічний зміст проявляється у раціональному призначенні виплат, послуг 
і ресурсів відповідно до рівня потреби. Соціальний зміст полягає у тому, що 
   
143 
 
підтримка орієнтується не на формальне закриття заяви, а на зміну життєвої 
ситуації людини або сім’ї. 
Запропонована модель має також передбачати систему індикаторів 
оцінювання ефективності. Без таких індикаторів оптимізація ризикує 
залишитися декларативною. Доцільно виокремити п’ять груп індикаторів: 
фінансові, адресні, сервісні, адміністративні та соціально-результативні. 
Фінансові індикатори показують стійкість і раціональність використання 
ресурсів. Адресні — точність спрямування підтримки. Сервісні — 
доступність і якість соціальних послуг. Адміністративні — швидкість, 
прозорість і зручність процедур. Соціально-результативні — реальні зміни в 
житті отримувачів. 
Систему індикаторів ефективності моделі «Соціальна стійкість–2030» 
подано в табл. 3.5. 
Таблиця 3.5 
Індикатори оцінювання ефективності практичної моделі оптимізації економічних 
механізмів соціального забезпечення 
Група Очікуване значення для 
Приклади індикаторів 
індикаторів оцінювання моделі 
Частка соціальних видатків, що 
Дозволяють оцінити 
спрямовується на пріоритетні групи; 
фінансову стійкість, 
Фінансові рівень залежності Пенсійного фонду від 
раціональність витрат і 
індикатори трансфертів; частка адміністративних 
збалансованість джерел 
витрат; обсяг фінансування соціальних 
фінансування 
послуг 
Частка допомоги, що надходить найбільш 
Дають змогу визначити, 
вразливим домогосподарствам; рівень 
Адресні наскільки точно підтримка 
охоплення цільових груп; помилки 
індикатори спрямовується тим, хто її 
включення й виключення; частка 
потребує 
отримувачів із комплексними потребами 
Доступність базових соціальних послуг у 
Відображають розвиток 
громадах; кількість отримувачів 
Сервісні соціально-сервісного 
соціальних послуг; відповідність послуг 
індикатори компонента та якість 
оціненим потребам; частка послуг, 
допомоги 
наданих за соціальним замовленням 
Тривалість розгляду заяв; кількість Дозволяють оцінити 
Адміністративні 
документів для отримання допомоги; прозорість, зручність і 
індикатори 
частка електронних звернень; кількість швидкість адміністрування 
   
144 
 
Група Очікуване значення для 
Приклади індикаторів 
індикаторів оцінювання моделі 
скарг; доступність альтернативних 
каналів звернення 
Зменшення глибини бідності; стабілізація Визначають реальний 
Соціально- доходів; працевлаштування отримувачів; соціальний ефект 
результативні зменшення повторних кризових звернень; підтримки та доцільність 
індикатори соціальна інтеграція; задоволеність продовження або 
отримувачів коригування програм 
Примітка. Складено автором на основі: Barr, 2020; International Labour Organization, 
2012; Макарова, 2015; OECD, 2025; Sen, 1999; World Bank, 2026. 
Як видно з табл. 3.5, оцінювання моделі має бути багатовимірним. Не 
можна вважати соціальну програму ефективною лише тому, що вона 
профінансована або охопила велику кількість отримувачів. Вона є 
ефективною тоді, коли ресурси спрямовані точно, процедура є прозорою, 
допомога є доступною, послуга відповідає потребі, а життєва ситуація 
людини або сім’ї реально поліпшується. 
Практичне впровадження моделі «Соціальна стійкість–2030» має 
забезпечити кілька стратегічних ефектів. Перший ефект — фінансовий. Він 
полягає у зменшенні неефективного розпорошення ресурсів, підвищенні ролі 
середньострокового планування, посиленні страхових джерел, раціоналізації 
соціальних програм і розвитку соціальних послуг як інструменту 
профілактики майбутніх витрат. Другий ефект — соціальний. Він 
проявляється у точнішому охопленні вразливих груп, зменшенні бідності, 
підтримці ВПО, ветеранів, осіб з інвалідністю, сімей із дітьми та людей 
похилого віку. Третій ефект — інституційний. Він полягає у підвищенні 
спроможності державних і місцевих органів влади, розвитку координації між 
установами, зростанні ролі громад і партнерстві з недержавними надавачами. 
Четвертий ефект — управлінський. Він забезпечується через цифровізацію, 
інтегровані реєстри, соціальний аудит, публічну звітність і моніторинг 
результатів. 
   
145 
 
У стратегічному вимірі запропонована модель створює підґрунтя для 
переходу до нової парадигми соціального забезпечення. У цій парадигмі 
соціальне забезпечення перестає бути лише системою реагування на вже 
наявні соціальні проблеми. Воно стає механізмом соціальної стійкості, 
здатним попереджати поглиблення вразливості, підтримувати людину в 
кризі, відновлювати її життєві можливості та зміцнювати соціальну єдність. 
Такий підхід є особливо важливим для України, оскільки війна не лише 
збільшила кількість отримувачів підтримки, а й змінила сам характер 
соціальних ризиків, зробивши їх більш комплексними, тривалими й 
взаємопов’язаними. 
Модель «Соціальна стійкість–2030» також відповідає логіці 
європейської соціальної політики, у якій дедалі більшого значення набувають 
інклюзія, доступність послуг, активна підтримка зайнятості, догляд у 
громаді, захист осіб з інвалідністю, соціальна інтеграція ветеранів, 
цифровізація соціального адміністрування та доказове управління 
соціальними програмами. Для України така модель є не лише інструментом 
внутрішньої модернізації, а й елементом наближення до європейських 
підходів соціальної держави. 
Водночас реалізація моделі потребує обережності та поступовості. 
Оптимізація не повинна сприйматися як скорочення соціальних прав або 
звуження підтримки. Її справжній зміст полягає у тому, щоб зробити 
соціальне забезпечення більш точним, справедливим, доступним і 
результативним. Будь-які зміни мають супроводжуватися оцінюванням 
ризиків для вразливих груп, громадським обговоренням, пілотуванням у 
громадах, навчанням фахівців, захистом персональних даних і збереженням 
альтернативних каналів доступу для людей, які не можуть користуватися 
цифровими сервісами. 
Таким чином, практична модель оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні «Соціальна стійкість–2030» є 
   
146 
 
комплексною авторською пропозицією, спрямованою на підвищення 
фінансової стійкості, адресності, прозорості та результативності соціальної 
підтримки. Її зміст полягає у поєднанні ресурсно-фінансового, адресно-
аналітичного, сервісно-інтеграційного, цифрово-прозорого та результативно-
контрольного блоків. Практична цінність моделі полягає в тому, що вона 
дозволяє перейти від фрагментованої системи окремих виплат і програм до 
інтегрованої системи соціального відновлення, у центрі якої перебуває 
людина, її потреби, гідність, безпека та можливості для повноцінної участі в 
суспільному житті. 
   
147 
 
 
ВИСНОВКИ 
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування, 
аналітичне дослідження та розроблення практичних напрямів удосконалення 
економічних механізмів функціонування системи соціального забезпечення 
населення в Україні. Проведене дослідження підтвердило високу 
актуальність обраної теми, оскільки в сучасних умовах соціальне 
забезпечення є не лише інструментом підтримки вразливих груп населення, а 
й однією з базових умов збереження соціальної державності, суспільної 
стабільності, людського потенціалу та соціальної безпеки. 
Актуальність теми зумовлена тим, що система соціального 
забезпечення України функціонує в умовах одночасної дії складних 
соціально-економічних викликів: повномасштабної війни, зростання 
кількості внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, осіб з інвалідністю, 
сімей загиблих і зниклих безвісти, малозабезпечених домогосподарств, 
людей похилого віку, осіб, які потребують догляду, реабілітації та 
соціального супроводу. У цих умовах економічні механізми соціального 
забезпечення набувають особливого значення, адже саме вони визначають, за 
рахунок яких ресурсів, через які інструменти та з яким соціальним 
результатом держава реалізує свої соціальні зобов’язання перед населенням. 
Мета кваліфікаційної роботи, яка полягала у теоретичному 
обґрунтуванні та аналізі економічних механізмів функціонування системи 
соціального забезпечення населення в Україні, а також визначенні напрямів 
їх удосконалення в умовах сучасних соціально-економічних викликів, 
досягнута повністю. У процесі дослідження було послідовно розкрито 
теоретичні засади соціального забезпечення, охарактеризовано економічні 
механізми його функціонування, проаналізовано джерела фінансування та 
основні види соціального забезпечення, визначено проблеми ефективності 
чинної системи, а також запропоновано практичну модель її оптимізації. 
   
148 
 
У першому розділі кваліфікаційної роботи розкрито теоретико-
методичні засади дослідження економічних механізмів соціального 
забезпечення населення. Визначено, що система соціального забезпечення є 
складною соціально-економічною системою, яка поєднує правові гарантії, 
фінансові ресурси, інституційні механізми, соціальні виплати, соціальні 
послуги та управлінські процедури. Її сутність полягає у забезпеченні 
підтримки населення в умовах соціальних ризиків, а структура охоплює 
нормативно-правові, інституційні, фінансово-економічні, організаційні, 
соціально-сервісні та контрольні елементи. 
Установлено, що система соціального забезпечення виконує низку 
ключових функцій: компенсаційну, захисну, перерозподільчу, стабілізаційну, 
превентивну, інтеграційну та відтворювальну. Саме через ці функції 
соціальне забезпечення впливає не лише на матеріальне становище окремої 
особи або сім’ї, а й на рівень соціальної безпеки, суспільної згуртованості та 
стійкості держави загалом. 
У роботі обґрунтовано, що економічні механізми соціального 
забезпечення слід розглядати як систему взаємопов’язаних способів, 
інструментів і процедур формування, розподілу, перерозподілу та 
використання фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію соціальних 
прав громадян, компенсацію соціальних ризиків, підтримання мінімальних 
соціальних стандартів, забезпечення доступу до соціальних виплат і послуг 
та досягнення соціальної безпеки населення. До таких механізмів належать 
бюджетний, страховий, трансфертний, адресний, компенсаційний, соціально-
сервісний, цифровий і контрольно-аналітичний механізми. 
Виконано завдання щодо узагальнення методичних підходів до 
оцінювання ефективності економічних механізмів соціального забезпечення. 
З’ясовано, що ефективність таких механізмів не може вимірюватися лише 
обсягом соціальних видатків або кількістю отримувачів допомоги. Вона має 
оцінюватися через фінансову стійкість, адресність, адекватність, доступність, 
   
149 
 
прозорість, адміністративну ефективність, якість соціальних послуг і 
реальний соціальний результат. Найбільш доцільним для аналізу системи 
соціального забезпечення України визначено інтегральний підхід, який 
поєднує ресурсно-витратний, результативний, адресно-цільовий, 
інституційно-адміністративний і соціально-сервісний підходи. 
У другому розділі здійснено аналіз функціонування економічних 
механізмів системи соціального забезпечення в Україні. Доведено, що 
фінансування соціального забезпечення має багатоканальний характер і 
здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, 
єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, 
власних надходжень Пенсійного фонду України, міжбюджетних трансфертів, 
міжнародної фінансової допомоги, благодійних і недержавних ресурсів. 
Водночас провідну роль у забезпеченні базових соціальних гарантій відіграє 
державний бюджет, що засвідчує високу залежність системи соціального 
забезпечення від стану публічних фінансів. 
Визначено, що сучасна система фінансування соціального забезпечення 
України має змішану бюджетно-страхову природу. Пенсійне забезпечення та 
соціальне страхування спираються на страховий принцип, однак значною 
мірою потребують бюджетної підтримки. Державні соціальні допомоги, 
житлові субсидії, пільги, компенсації та підтримка окремих вразливих 
категорій населення фінансуються переважно через бюджетно-трансфертний 
механізм. Соціальні послуги, підтримка внутрішньо переміщених осіб, 
ветеранів війни та осіб з інвалідністю потребують поєднання державних, 
місцевих, міжнародних і недержавних ресурсів. 
У процесі аналізу основних видів соціального забезпечення 
встановлено, що пенсійне забезпечення виконує ключову компенсаційну 
функцію для осіб похилого віку, осіб з інвалідністю та осіб, які втратили 
годувальника. Соціальне страхування забезпечує захист працюючого 
населення у разі настання страхових випадків. Державні соціальні допомоги 
   
150 
 
спрямовані на підтримку малозабезпечених сімей, сімей із дітьми, осіб з 
інвалідністю та інших вразливих груп. Житлові субсидії зменшують 
фінансове навантаження на домогосподарства у сфері оплати житлово-
комунальних послуг. Пільги й компенсації виконують категоріально-
компенсаційну функцію, а соціальні послуги формують сервісний вимір 
соціального забезпечення, спрямований на подолання або мінімізацію 
складних життєвих обставин. 
Установлено, що головними проблемами ефективності економічних 
механізмів соціального забезпечення в Україні є високе навантаження на 
державний бюджет, фінансова нестійкість пенсійної системи, недостатня 
адекватність окремих соціальних виплат, складність забезпечення адресності, 
переважання виплатної моделі над соціально-сервісною, нерівномірність 
доступу до соціальних послуг у територіальних громадах, фрагментація 
програм підтримки, адміністративні бар’єри, цифрова нерівність і 
недостатній моніторинг результативності соціальних програм. 
Особливої уваги потребує проблема того, що сучасні соціальні ризики 
дедалі частіше мають комплексний характер. Внутрішнє переміщення, 
ветеранська адаптація, інвалідність, втрата житла, безробіття, бідність, 
потреба в догляді, реабілітації та психологічній підтримці не можуть бути 
ефективно подолані лише шляхом призначення окремої грошової виплати. 
Це доводить необхідність переходу від фрагментованої системи підтримки до 
інтегрованої моделі, у якій соціальні виплати поєднуються із соціальними 
послугами, супроводом, реабілітацією, зайнятістю, житловою підтримкою та 
індивідуальним маршрутом допомоги. 
У третьому розділі обґрунтовано напрями удосконалення економічних 
механізмів функціонування системи соціального забезпечення населення в 
Україні. Доведено, що підвищення фінансової стійкості системи соціального 
забезпечення не має зводитися до скорочення соціальних видатків. Навпаки, 
воно повинно передбачати формування нової фінансової архітектури 
   
151 
 
соціальної підтримки, у межах якої кожна соціальна програма має чітко 
визначене джерело фінансування, цільову групу, соціальну мету, очікуваний 
результат і механізм оцінювання ефективності. 
Обґрунтовано, що фінансова стійкість системи соціального 
забезпечення має забезпечуватися через відповідальне соціальне 
бюджетування, посилення страхового компонента, модернізацію пенсійної 
системи, розвиток соціальних послуг, підвищення спроможності 
територіальних громад, інтеграцію соціальних даних, прозорість соціальних 
фінансів і диверсифікацію джерел фінансування. У роботі запропоновано 
модель соціальної фінансової рівноваги, яка поєднує ресурсну, управлінську 
та результативну стійкість системи соціального забезпечення. 
Розкрито напрями удосконалення адресності, прозорості та 
результативності соціальних виплат і послуг. Доведено, що адресність має 
ґрунтуватися не лише на формальному доходному критерії або соціальному 
статусі, а на багатовимірному оцінюванні потреб людини чи сім’ї. 
Запропоновано перейти до моделі, у якій враховуються дохід, склад сім’ї, 
стан здоров’я, інвалідність, вік, доглядове навантаження, ВПО-статус, втрата 
житла, безробіття, потреба в соціальних послугах, реабілітації та супроводі. 
Такий підхід дозволяє зробити соціальну підтримку не меншою, а точнішою, 
справедливішою і більш результативною. 
У роботі обґрунтовано необхідність підвищення прозорості соціальних 
виплат і послуг через інтеграцію соціальних реєстрів, публічну звітність, 
відкриті карти соціальних послуг у громадах, соціальний аудит програм, 
цифровий моніторинг і збереження альтернативних каналів доступу для осіб 
із низькою цифровою спроможністю. Прозорість визначено як одну з 
ключових передумов суспільної довіри до соціальної держави та 
раціонального використання бюджетних ресурсів. 
Важливим результатом дослідження є розроблення практичної моделі 
оптимізації економічних механізмів соціального забезпечення населення в 
   
152 
 
Україні під умовною назвою «Соціальна стійкість–2030». Модель має 
комплексний характер і передбачає поєднання п’яти взаємопов’язаних 
блоків: ресурсно-фінансового, адресно-аналітичного, сервісно-
інтеграційного, цифрово-прозорого та результативно-контрольного. Її метою 
є перехід від фрагментованої, переважно виплатної та категоріально 
орієнтованої системи соціальної підтримки до інтегрованої, фінансово 
збалансованої, адресної, прозорої та результативної системи соціального 
відновлення. 
Практична цінність моделі «Соціальна стійкість–2030» полягає в тому, 
що вона дозволяє пов’язати джерела фінансування з реальними потребами 
населення, соціальні виплати — із соціальними послугами, адміністрування 
— із цифровою прозорістю, а соціальні програми — з вимірюваним 
результатом. У межах цієї моделі запропоновано використання 
індивідуальної соціальної траєкторії підтримки, яка передбачає оцінювання 
потреб, визначення рівня соціального ризику, формування пакета підтримки, 
призначення відповідального фахівця, надання виплат і послуг, міжвідомчу 
взаємодію, моніторинг змін у життєвій ситуації та коригування підтримки. 
Поставлені у вступі завдання дослідження виконано повністю. Зокрема, 
розкрито сутність, структуру та функції системи соціального забезпечення 
населення; охарактеризовано поняття, види та інструменти економічних 
механізмів соціального забезпечення; узагальнено методичні підходи до 
оцінювання їх ефективності; проаналізовано джерела фінансування системи 
соціального забезпечення населення в Україні; досліджено економічні 
механізми реалізації основних видів соціального забезпечення; визначено 
ключові проблеми їх функціонування; обґрунтовано напрями підвищення 
фінансової стійкості системи; запропоновано шляхи удосконалення 
адресності, прозорості та результативності соціальних виплат і послуг; 
розроблено практичну модель оптимізації економічних механізмів 
соціального забезпечення населення в Україні. 
   
153 
 
Гіпотеза дослідження підтверджена. У роботі доведено, що 
ефективність функціонування системи соціального забезпечення населення в 
Україні справді залежить не лише від обсягу бюджетного фінансування, а й 
від збалансованості економічних механізмів, рівня адресності соціальної 
підтримки, прозорості розподілу ресурсів, фінансової стійкості соціального 
страхування, розвитку соціальних послуг, якості цифрового адміністрування 
та здатності системи адаптуватися до нових соціально-економічних ризиків. 
Підтверджено також, що просте збільшення видатків без підвищення 
адресності, інтеграції виплат і послуг, контролю результативності та 
розвитку спроможності громад не забезпечує повноцінного соціального 
ефекту. 
Узагальнюючи результати дослідження, можна зробити висновок, що 
економічні механізми соціального забезпечення населення в Україні мають 
бути модернізовані в напрямі переходу від логіки утримання системи до 
логіки соціального результату. Соціальна держава в сучасних умовах має не 
лише виплачувати допомогу, а й бачити реальні потреби людини; не лише 
фінансувати програми, а й оцінювати їх вплив; не лише реагувати на кризу, а 
й запобігати поглибленню соціальної вразливості; не лише гарантувати право 
на підтримку, а й забезпечувати доступ до неї у практичному житті. 
Отже, удосконалення економічних механізмів функціонування системи 
соціального забезпечення населення в Україні має стратегічне значення для 
збереження людського потенціалу, посилення соціальної безпеки, зміцнення 
довіри до держави та формування стійкої моделі післявоєнного відновлення. 
Запропонована у роботі практична модель «Соціальна стійкість–2030» може 
бути використана як концептуальна основа для подальшого вдосконалення 
соціальної політики, розвитку соціальних послуг у громадах, підвищення 
результативності соціальних програм і формування більш справедливої, 
прозорої та людиноцентричної системи соціального забезпечення населення 
в Україні. 
   
154 
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Barr, N. (2020). The economics of the welfare state (6th ed.). Oxford 
University Press. 
2. Esping-Andersen, G. (1990). The three worlds of welfare capitalism. 
Princeton University Press. 
3. International Labour Organization. (2012). Social Protection Floors 
Recommendation, 2012 (No. 202). International Labour Organization. 
https://normlex.ilo.org/dyn/nrmlx_en/f?p=NORMLEXPUB:12100:0::NO::P12100
_INSTRUMENT_ID:3065524 
4. Kolot, A. M., & Herasymenko, O. O. (2017). Соціальна держава: генезис і 
перспективи розвитку. Соціально-трудові відносини: теорія та практика, 1, 
8–36. 
5. OECD. (n.d.). Social Expenditure Database (SOCX). Organisation for 
Economic Co-operation and Development. 
https://www.oecd.org/en/data/datasets/social-expenditure-database-socx.html 
6. OECD. (2025). OECD economic surveys: Ukraine 2025. OECD Publishing. 
https://www.oecd.org/en/publications/oecd-economic-surveys-ukraine-
2025_940cee85-en.html 
7. Sen, A. (1999). Development as freedom. Oxford University Press. 
8. UNICEF. (2025). Social support to low-income families in Ukraine. 
UNICEF Ukraine. https://www.unicef.org/ukraine/en/documents/social-support-to-
low-income-families 
9. World Bank. (n.d.). ASPIRE: The Atlas of Social Protection Indicators of 
Resilience and Equity. World Bank. 
https://www.worldbank.org/en/data/datatopics/aspire 
10. World Bank. (2025). Monitoring living conditions in Ukraine: Fall 2025 
update. World Bank. 
   
155 
 
https://thedocs.worldbank.org/en/doc/7a038d8198d79e7979898da40195c73b-
0080012025/original/Listening-to-Ukraine-Update-Fall-2025.pdf 
11. World Bank. (2026). New World Bank project will help transform Ukraine’s 
social protection system. World Bank. https://www.worldbank.org/en/news/press-
release/2026/05/28/new-world-bank-project-will-help-transform-ukraines-social-
protection-system 
12. World Bank. (2026). Social Protection for Inclusion, Resilience, Innovation 
and Transformation (SPIRIT). World Bank. 
https://www.worldbank.org/en/country/ukraine/brief/spirit 
13. Верховна Рада України. (1991). Про основи соціальної захищеності 
осіб з інвалідністю в Україні: Закон України від 21.03.1991 № 875-XII. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/875-12 
14. Верховна Рада України. (1993). Про статус ветеранів війни, гарантії 
їх соціального захисту: Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/3551-12 
15. Верховна Рада України. (1996). Конституція України від 28.06.1996 № 
254к/96-ВР. https://zakon.rada.gov.ua/go/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 
16. Верховна Рада України. (1999). Про загальнообов’язкове державне 
соціальне страхування: Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/1105-14 
17. Верховна Рада України. (2000). Про державну соціальну допомогу 
малозабезпеченим сім’ям: Закон України від 01.06.2000 № 1768-III. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/1768-14 
18. Верховна Рада України. (2000). Про державні соціальні стандарти та 
державні соціальні гарантії: Закон України від 05.10.2000 № 2017-III. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/2017-14 
19. Верховна Рада України. (2003). Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/1058-15 
   
156 
 
20. Верховна Рада України. (2010). Бюджетний кодекс України від 
08.07.2010 № 2456-VI. https://zakon.rada.gov.ua/go/2456-17 
21. Верховна Рада України. (2010). Про збір та облік єдиного внеску на 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 
08.07.2010 № 2464-VI. https://zakon.rada.gov.ua/go/2464-17 
22. Верховна Рада України. (2019). Про соціальні послуги: Закон України 
від 17.01.2019 № 2671-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/go/2671-19 
23. Верховна Рада України. (2025). Про Державний бюджет України на 
2026 рік: Закон України від 03.12.2025 № 4695-IX. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/4695-20 
24. Кабінет Міністрів України. (1995). Про спрощення порядку надання 
населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-
комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого 
пічного побутового палива: Постанова від 21.10.1995 № 848. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/848-95-%D0%BF 
25. Кабінет Міністрів України. (2026). Про затвердження бюджету 
Пенсійного фонду України на 2026 рік: Постанова від 05.02.2026 № 127. 
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/uploads/public/698/4b7/b59/6984b7b597f16
780571654.pdf 
26. Лібанова, Е. М. (Ред.). (2012). Людський розвиток в Україні: соціальні 
та демографічні чинники модернізації національної економіки. Інститут 
демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. 
https://idss.org.ua/monografii/Lud_Rozv_2012.pdf 
27. Лібанова, Е. М., & Палій, О. М. (2004). Ринок праці та соціальний 
захист. Основи. 
28. Макарова, О. В. (2015). Соціальна політика в Україні. Інститут 
демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. 
https://idss.org.ua/monografii/2015_Makarova.pdf 
   
157 
 
29. Міністерство фінансів України. (2024). Бюджетна декларація на 2025–
2027 роки. 
https://mof.gov.ua/storage/files/2_%20%D0%91%D1%8E%D0%B4%D0%B6%D
0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D0%BB
%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%BD%D0%B
0%202025-2027%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8.pdf 
30. Міністерство фінансів України. (2025). Соціальний захист і підтримка 
громадян: ключові показники бюджету-2026. 
https://mof.gov.ua/uk/news/sotsialnii_zakhist_i_pidtrimka_gromadian_kliuchovi_p
okazniki_biudzhetu-2026-5481 
31. Міністерство фінансів України. (2025). Верховна Рада ухвалила 
Державний бюджет України на 2026 рік. 
https://mof.gov.ua/uk/news/verkhovna_rada_ukhvalila_derzhavnii_biudzhet_ukrai
ni_na_2026_rik-5455 
32. Міністерство соціальної політики України. (2025). Реєстр надавачів та 
отримувачів соціальних послуг: що це і як він працює. 
https://www.msp.gov.ua/press-center/news/reyestr-nadavachiv-ta-otrymuvachiv-
sotsialnykh-posluh%3A-shcho-tse-i-yak-vin-pratsyuye 
33. Міністерство соціальної політики України. (2025). Турбота про 
кожного: як Міністерство соціальної політики змінює сферу соціальних 
послуг. https://www.msp.gov.ua/press-center/news/turbota-pro-kozhnoho%3A-
yak-ministerstvo-sotsialnoyi-polityky-zminyuye-sferu-sotsialnykh-posluh 
34. Міністерство соціальної політики України. (2025). Мінсоцполітики 
співпрацюватиме з проєктом “Відновлення для всіх” над впровадженням 
стратегічного планування та трансформацією системи надання соціальних 
послуг у громадах. https://www.msp.gov.ua/press-center/news/minsotspolityky-
spivpratsyuvatyme-z-proyektom-%22vidnovlennya-dlya-vsikh%22-nad-
vprovadzhennyam-stratehichnoho-planuvannya-ta-transformatsiyeyu-systemy-
nadannya-sotsialnykh-posluh-u-hromadakh 
   
158 
 
35. Міністерство соціальної політики України. (2026). Investing in people 
and community resilience: Ukraine launches the USD 880 million SPIRIT Project. 
https://www.msp.gov.ua/en/press-center/news/investing-in-people-and-
community-resilience%3A-ukraine-launches-the-usd-880-million-spirit-project 
36. Новікова, О. Ф., Сидорчук, О. Г., Панькова, О. В., та ін. (2018). Стан 
та перспективи соціальної безпеки в Україні: експертні оцінки. ЛРІДУ 
НАДУ. https://iie.org.ua/wp-
content/uploads/2018/11/Novikova_Sydorchuk_Pankova.pdf 
37. Сидорчук, О. Г. (2018). Соціальна безпека: державне регулювання та 
організаційно-економічне забезпечення. ЛРІДУ НАДУ. 
https://www.fpk.in.ua/images/biblioteka/3bac_pravo/sydorchuk_mon.pdf 
38. Скуратівський, В. А., Палій, О. М., & Лібанова, Е. М. (2002). Основи 
соціальної політики. МАУП. 
39. UNICEF. (2025). Support for families with children. UNICEF Ukraine. 
https://www.unicef.org/ukraine/en/documents/support-for-families-with-children 
40. World Bank. (2026). Monitoring living conditions in Ukraine: Spring 2026 
update. World Bank. 
https://thedocs.worldbank.org/en/doc/3df3ca7530237868137cf8a73f9b36b2-
0080062026/original/Listening-to-Ukraine-Update-Spring-2026.pdf 
   
159 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ
   
160 
 
 
 
Додаток А.  
Система показників оцінювання ефективності економічних механізмів 
соціального забезпечення 
 
Блок Що дозволяє 
Показники Джерела даних 
оцінювання оцінити 
частка соціальних видатків, спроможність 
Фінансова Мінфін, ПФУ, 
трансферти ПФУ, дефіцит фінансувати 
стійкість держбюджет 
фондів зобов’язання 
охоплення цільових груп, точність 
Мінсоцполітики, 
Адресність помилки спрямування 
громади, реєстри 
включення/виключення допомоги 
співвідношення виплат із 
Держстат, достатність 
Адекватність прожитковим мінімумом, 
Мінсоцполітики підтримки 
фактичними витратами 
реальну 
строки розгляду заяв, кількість ЦНАП, громади, можливість 
Доступність 
документів, цифровий доступ соціальні служби отримати 
допомогу 
моніторинг, 
зниження бідності, стабілізація 
Результативність опитування, соціальний ефект 
ситуації, соціальна інтеграція 
соціальний аудит 
   
161 
 
 
Додаток Б.  
Паспорт практичної моделі “Соціальна стійкість–2030” 
 
Елемент паспорта Зміст 
Назва моделі Соціальна стійкість–2030 
Оптимізація економічних механізмів соціального 
Мета 
забезпечення населення в Україні 
Проблема, на вирішення фінансова нестійкість, недостатня адресність, фрагментація 
якої спрямована модель виплат і послуг 
пенсіонери, ВПО, ветерани, особи з інвалідністю, 
Цільові групи 
малозабезпечені сім’ї, сім’ї з дітьми 
ресурсно-фінансовий, адресно-аналітичний, сервісно-
Основні блоки інтеграційний, цифрово-прозорий, результативно-
контрольний 
підвищення стійкості, прозорості, адресності, 
Очікувані результати 
результативності 
Рівні реалізації національний, регіональний, громадівський, індивідуальний 
соціальний аудит, інтегровані реєстри, індивідуальна 
Інструменти 
соціальна траєкторія, соціальне замовлення 
 
   
162 
 
 
Додаток В.  
Орієнтовна карта впровадження моделі оптимізації економічних 
механізмів соціального забезпечення 
 
Напрям впровадження Відповідальні суб’єкти Очікуваний результат 
Інтеграція соціальних зменшення дублювання, 
Мінсоцполітики, ПФУ, громади 
даних точніше визначення потреб 
Розвиток соціальних органи місцевого доступність підтримки на 
послуг у громадах самоврядування, надавачі послуг місцевому рівні 
Соціальний аудит Мінсоцполітики, Мінфін, оцінювання ефективності 
програм громади витрат 
Поєднання виплат і соціальні служби, ЦНАП, комплексна підтримка 
послуг фахівці із соціальної роботи людини 
прозорість і довіра до 
Публічна звітність органи влади, громади 
системи 
Підтримка вразливих держава, громади, міжнародні зменшення соціальної 
груп партнери вразливості