ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему 
"СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я 
УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ" 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи СЗ 2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
А.А. Хамідуллін 
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 
 
  2 
 
 ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр    
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Бєлова  І.О. 
“_____” _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Хамідулліну Алі Алієвичу  на підготовку кваліфікаційної 
роботи бакалавра на тему: «"Сучасні стратегії збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій"» 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________2025 р   
Кваліфікаційна робота бакалавра виконується на матеріалах ВЧ.  
План кваліфікаційної роботи бакалавра: 
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження ментального 
здоров’я учасників бойових дій . 
Розділ 2. Сучасні стратегії збереження ментального здоров’я учасників 
бойових дій. 
Розділ 3. Практичні аспекти реалізації стратегій збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій 
Об’єктом дослідження є ментальне здоров’я учасників бойових дій. 
Предметом дослідження є сучасні стратегії збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій. 
  3 
 
Метою кваліфікаційної роботи є дослідження сучасних стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій та визначення напрямів 
їх удосконалення в умовах сучасної України. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження: 
1. Розкрити сутність та зміст поняття ментального здоров’я.  
2. Охарактеризувати психологічні наслідки участі в бойових діях.  
3. Проаналізувати соціальні аспекти підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій.  
4. Дослідити сучасні державні та недержавні стратегії підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій в Україні.  
5. Розглянути міжнародний досвід збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій.  
6. Визначити основні проблеми та виклики у сфері збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій.  
7. Запропонувати шляхи вдосконалення стратегій збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій. 
 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      С. П. Архипова 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач(ка)                                                                                                                            
                                         ____________       А.А. Хамідуллін  
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
  4 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2025/2026 навчальний рік 
Етапи підготовки  Денна форма  
та захисту КРБ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРБ і подання   
заяви  на кафедру;   
- затвердження тем КРБ і призначення  ___.___.20__ р.  виконано  
наукових керівників;   
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.20__ р.  виконано  
КРБ   
3. Підготовка другого розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРБ науковим керівником ___.___.20__ р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРБ на комісії  ___.___.20__ р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.20__ р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРБ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРБ 
9. Захист КРБ перед ЕК ___.___.20__ р.   
 
 
  
  5 
 
РЕФЕРАТ 
 
Основний текст кваліфікаційної роботи бакалавра викладений на 105 
сторінках. Робота містить 16 таблиць, 10 рисунків та список використаних 
джерел із 46 найменувань. 4 додатки 
 
Об’єктом дослідження є ментальне здоров’я учасників бойових дій. 
Предметом дослідження є сучасні стратегії збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій. 
 
Метою кваліфікаційної роботи є дослідження сучасних стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій та визначення 
напрямів їх удосконалення в умовах сучасної України. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання 
дослідження: 
1. Розкрити сутність та зміст поняття ментального здоров’я.  
2. Охарактеризувати психологічні наслідки участі в бойових діях.  
3. Проаналізувати соціальні аспекти підтримки ментального 
здоров’я учасників бойових дій.  
4. Дослідити сучасні державні та недержавні стратегії підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій в Україні.  
5. Розглянути міжнародний досвід збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій.  
6. Визначити основні проблеми та виклики у сфері збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій.  
7. Запропонувати шляхи вдосконалення стратегій збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій. 
За результатами проведеного дослідження сформульовані висновки, які 
повною мірою відповідають поставленим завданням, а їх обґрунтованість, 
комплексність та наукова переконливість засвідчують належний рівень 
теоретичної підготовки автора та синтезують результати здійсненого 
наукового дослідження у сфері збереження ментального здоров’я учасників 
бойових дій. 
Одержані результати можуть бути використані у процесі 
впровадження авторського соціального проєкту «Єдина система 
психосоціального супроводу ветеранів», спрямованого на створення 
комплексної моделі підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій, 
забезпечення їхньої соціальної адаптації, психологічної стабілізації та 
повноцінної реінтеграції у суспільство. Практичні напрацювання дослідження 
можуть бути використані органами державної влади, органами місцевого 
самоврядування, центрами підтримки ветеранів, закладами соціального 
захисту населення, громадськими організаціями та благодійними фондами для 
підвищення ефективності психосоціальної підтримки ветеранів, розвитку 
  6 
 
мультидисциплінарного підходу, удосконалення механізмів кейс-
менеджменту та формування системи раннього реагування на кризові 
психоемоційні стани. 
Теоретичні положення бакалаврської роботи дають цілісне уявлення 
про специфіку діяльності фахівця із соціального забезпечення в умовах 
зростання масштабів психотравматизації населення та необхідності 
формування сучасної системи психосоціальної підтримки ветеранів. Основою 
сучасної парадигми підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій є 
перехід від фрагментарної та реактивної допомоги до комплексної, 
людиноцентричної та довготривалої моделі психосоціального супроводу. 
Реалізація такої моделі передбачає консолідацію зусиль державних інституцій, 
закладів охорони здоров’я, системи соціального забезпечення, громадського 
сектору, цифрових платформ і територіальних громад для забезпечення 
доступності психологічної допомоги, подолання стигматизації психічного 
здоров’я, підтримки сімей ветеранів та створення ефективних механізмів 
соціальної реінтеграції учасників бойових дій. 
. 
 
Рік виконання роботи 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
  
  7 
 
ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ 
ДОСЛІДЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ 
ДІЙ 
1.1. Сутність та зміст поняття ментального здоров’я 
1.2. Психологічні наслідки участі в бойових діях 
1.3. Соціальні аспекти підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій 
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ 
МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ 
2.1. Міжнародний досвід підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій 
2.2. Державна політика України у сфері збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій 
2.3. Недержавні ініціативи у сфері підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЙ 
ЗБЕРЕЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ 
ДІЙ 
3.1. Аналіз ефективності сучасних стратегій збереження ментального 
здоров’я 
3.2. Основні проблеми та виклики у сфері збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій 
3.3. Шляхи вдосконалення стратегій збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій 
ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
ДОДАТКИ (за потреби) 
  
  8 
 
ВСТУП 
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах 
повномасштабної війни в Україні проблема збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій набула особливої соціальної, психологічної та 
державної значущості. Участь у бойових діях пов’язана з переживанням 
тривалого стресу, загрозою життю, втратами, фізичним і психоемоційним 
виснаженням, що може призводити до посттравматичного стресового розладу, 
депресивних і тривожних станів, розладів сну, агресивної поведінки, 
суїцидальних думок, труднощів соціальної адаптації та повернення до 
цивільного життя (Білосевич, 2025). 
Для України зазначена проблема є особливо актуальною, оскільки 
внаслідок тривалих бойових дій зростає кількість військовослужбовців, 
ветеранів та членів їхніх сімей, які потребують комплексної психологічної, 
соціальної, медичної та реабілітаційної підтримки. На державному рівні 
поступово формується система охорони психічного здоров’я, що передбачає 
забезпечення доступності та якості послуг, профілактику психічних розладів, 
підтримку психологічного благополуччя та розвиток міжвідомчої взаємодії 
(Верховна Рада України, 2025). Закон України «Про систему охорони 
психічного здоров’я в Україні» визначає психічне здоров’я як важливий 
напрям державної політики та пов’язує його з соціальною, ветеранською, 
медичною й освітньою сферами (Верховна Рада України, 2025).  
Проблематика ментального здоров’я військовослужбовців і учасників 
бойових дій уже перебувала в полі зору українських та зарубіжних 
дослідників. Зокрема, І. Білосевич (2025) аналізує праці зарубіжних авторів 
щодо психічного здоров’я учасників бойових дій та наголошує, що найчастіше 
в таких дослідженнях розглядаються ПТСР, депресія, тривожні розлади, 
наслідки травматичного досвіду, суїцидальна поведінка та проблеми 
адаптації. О. Шемчук (2023) акцентує увагу на актуальних питаннях 
ментального здоров’я військовослужбовців сектору безпеки й оборони 
  9 
 
України, зокрема на ролі військових психологів, медичних психологів, лікарів 
і капеланів у наданні підтримки військовим. І. Пасько та Ю. Третьякова (2025) 
досліджують міжнародний досвід організації психологічної допомоги 
ветеранам у США та Великій Британії, звертаючи увагу на діяльність 
ветеранських асоціацій і благодійних організацій у сфері консультування та 
лікування ветеранів із психічними розладами.  
Водночас, попри наявність наукових праць із цієї тематики, низка 
аспектів залишається недостатньо дослідженою. Зокрема, потребує глибшого 
аналізу питання поєднання психологічної допомоги, соціального супроводу, 
ветеранської політики, медичної реабілітації та громадської підтримки в єдину 
систему збереження ментального здоров’я учасників бойових дій. 
Недостатньо розкритими залишаються механізми практичної реалізації таких 
стратегій саме в системі соціального забезпечення України. Окремої уваги 
потребують проблеми доступності психологічних і соціальних послуг у 
територіальних громадах, подолання стигматизації звернення по допомогу, 
координації між державними установами та громадським сектором, а також 
оцінювання ефективності наявних програм підтримки учасників бойових дій. 
Таким чином, актуальність теми визначається необхідністю наукового 
осмислення сучасних стратегій збереження ментального здоров’я учасників 
бойових дій та пошуку шляхів їх удосконалення з урахуванням українських 
соціальних, правових і безпекових реалій. 
Метою кваліфікаційної роботи є дослідження сучасних стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій та визначення 
напрямів їх удосконалення в умовах сучасної України. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання 
дослідження: 
 розкрити сутність та зміст поняття ментального здоров’я.  
 охарактеризувати психологічні наслідки участі в бойових діях.  
  10 
 
 проаналізувати соціальні аспекти підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій.  
 дослідити сучасні державні та недержавні стратегії підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій в україні.  
 розглянути міжнародний досвід збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій.  
 визначити основні проблеми та виклики у сфері збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій.  
 запропонувати шляхи вдосконалення стратегій збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій.  
Об’єктом дослідження є ментальне здоров’я учасників бойових дій. 
Предметом дослідження є сучасні стратегії збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій. 
Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові та 
спеціальні методи дослідження: аналіз наукової літератури — для розкриття 
теоретичних засад проблеми; порівняльний метод — для зіставлення 
українського та міжнародного досвіду; системний підхід — для розгляду 
стратегій збереження ментального здоров’я як складової соціального 
забезпечення; метод узагальнення — для формулювання висновків і 
практичних рекомендацій. 
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть 
бути використані для вдосконалення соціальної підтримки учасників бойових 
дій, розвитку програм психологічної допомоги, покращення діяльності 
соціальних служб, ветеранських центрів, громадських організацій та інших 
суб’єктів, залучених до підтримки ветеранів. 
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. 
Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку 
використаних джерел та додатків. 
  
  11 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ 
ДОСЛІДЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ 
ДІЙ 
1.1. Сутність та зміст поняття ментального здоров’я 
Поняття ментального здоров’я займає важливе місце в системі сучасного 
наукового знання, оскільки воно відображає не лише стан психічного 
функціонування людини, але й її здатність до повноцінної життєдіяльності, 
соціальної взаємодії та адаптації до змінних умов середовища. У контексті 
дослідження учасників бойових дій значення цього поняття суттєво зростає, 
оскільки воно пов’язане з аналізом впливу екстремальних умов на психіку 
людини та визначенням ресурсів її відновлення. 
У науковій літературі відсутнє єдине універсальне визначення 
ментального здоров’я, що зумовлено складністю самого феномену та 
різноманіттям підходів до його інтерпретації. Найбільш поширеним є підхід, 
запропонований World Health Organization, відповідно до якого ментальне 
здоров’я розглядається як стан благополуччя, за якого людина здатна 
реалізовувати власний потенціал, ефективно долати життєві труднощі, 
продуктивно працювати та брати участь у житті суспільства (World Health 
Organization, 2022). У цьому визначенні акцент зроблено на функціональному 
аспекті психічного здоров’я та його соціальній значущості. 
Водночас у психологічних дослідженнях ментальне здоров’я дедалі 
частіше розглядається не лише як відсутність психічних розладів, але як 
складна багатовимірна характеристика особистості. Так, у працях К. Ріфф 
воно трактується через систему показників психологічного благополуччя, 
серед яких самоприйняття, автономія, здатність до особистісного зростання, 
наявність життєвих цілей та позитивні взаємини з іншими (Ryff, 1989). 
Подібний підхід дозволяє розглядати ментальне здоров’я як динамічний 
процес, пов’язаний із розвитком особистості. 
  12 
 
Інший напрям досліджень акцентує увагу на соціальному вимірі 
ментального здоров’я. Зокрема, К. Кіз пропонує розглядати його як поєднання 
емоційного, психологічного та соціального благополуччя, підкреслюючи роль 
соціальної інтеграції, підтримки та участі в суспільному житті (Keyes, 2005). 
Такий підхід є особливо важливим для аналізу стану учасників бойових дій, 
оскільки процес їхнього повернення до мирного життя безпосередньо 
пов’язаний із відновленням соціальних зв’язків. 
У вітчизняних дослідженнях ментальне здоров’я також розглядається як 
інтегральна характеристика особистості. Зокрема, підкреслюється його 
залежність від поєднання психологічних, соціальних і фізіологічних чинників, 
які визначають здатність людини зберігати внутрішню рівновагу та ефективно 
функціонувати в умовах підвищеного стресу (Шемчук, 2023). Для 
військовослужбовців цей аспект є принциповим, оскільки їхня діяльність 
відбувається в умовах постійної загрози та психоемоційного напруження. 
Отже, аналіз наукових підходів дозволяє дійти висновку, що ментальне 
здоров’я доцільно розглядати як комплексний стан психологічного 
благополуччя, що включає здатність до саморегуляції, адаптації до змінних 
умов середовища, підтримання соціальних зв’язків та реалізації особистісного 
потенціалу. 
Структурно ментальне здоров’я охоплює кілька взаємопов’язаних 
складових. Насамперед, йдеться про емоційний компонент, який відображає 
здатність особистості усвідомлювати та регулювати власні емоційні стани. 
Його порушення часто проявляється у вигляді тривожності, дратівливості або 
емоційної нестабільності, що є характерним для осіб, які пережили 
травматичні події. 
Не менш важливим є когнітивний компонент, пов’язаний із процесами 
мислення, сприйняття та оцінювання реальності. Він забезпечує здатність 
адекватно інтерпретувати події, приймати рішення та прогнозувати наслідки 
власних дій. У контексті бойового досвіду когнітивні порушення можуть 
  13 
 
проявлятися у вигляді нав’язливих спогадів, труднощів концентрації уваги та 
негативних установок щодо себе та світу (Beck, 1976). 
Окрему роль відіграє поведінковий компонент, який характеризує 
здатність людини контролювати власну поведінку та діяти відповідно до 
соціальних норм. Його порушення може призводити до дезадаптивних форм 
поведінки, зокрема агресії або соціальної ізоляції. 
Соціальний компонент ментального здоров’я пов’язаний із здатністю 
особистості встановлювати та підтримувати міжособистісні відносини, 
відчувати себе частиною соціальної спільноти та брати участь у суспільному 
житті. Для учасників бойових дій цей аспект є особливо важливим у процесі 
реінтеграції до цивільного середовища (Keyes, 2005). 
Крім того, дослідники виокремлюють ціннісно-смисловий компонент, 
що відображає наявність життєвих орієнтирів, переконань і цілей, які надають 
сенс діяльності людини. У ситуаціях екстремального досвіду саме цей 
компонент часто зазнає трансформації, що може як ускладнювати адаптацію, 
так і сприяти особистісному зростанню (Frankl, 1963). 
Оцінювання ментального здоров’я передбачає використання певних 
критеріїв психічного благополуччя. До основних із них належить емоційна 
врівноваженість, яка проявляється у здатності підтримувати стабільний 
психічний стан і адекватно реагувати на зовнішні впливи. Важливим 
показником є також здатність до соціальної адаптації, що включає ефективну 
взаємодію з оточенням і виконання соціальних ролей. 
Суттєвим критерієм виступає адекватність сприйняття реальності, яка 
забезпечує об’єктивне розуміння подій та запобігає формуванню 
деструктивних переконань. Крім того, до критеріїв психічного благополуччя 
відносять здатність до самореалізації та особистісного розвитку, що свідчить 
про активну життєву позицію людини (Ryff, 1989). 
Для осіб, які брали участь у бойових діях, важливим показником 
ментального здоров’я є також рівень стресостійкості, тобто здатність 
  14 
 
протистояти впливу травматичних факторів і відновлювати психологічну 
рівновагу після пережитих подій. Низький рівень стресостійкості може 
призводити до розвитку посттравматичних розладів і ускладнювати процес 
соціальної адаптації (Шемчук, 2023). 
Таким чином, ментальне здоров’я постає як багатовимірний феномен, 
що поєднує емоційні, когнітивні, поведінкові та соціальні характеристики 
особистості. Його дослідження вимагає комплексного підходу, який враховує 
як індивідуальні особливості людини, так і вплив соціального середовища. У 
контексті вивчення учасників бойових дій це дозволяє глибше зрозуміти 
механізми їхньої адаптації та визначити ефективні напрями підтримки в 
системі соціального забезпечення. 
 
1.2. Психологічні наслідки участі в бойових діях 
Участь у бойових діях належить до досвіду екстремального характеру, 
оскільки пов’язана з прямою або опосередкованою загрозою життю, 
спостереженням смерті чи тяжких поранень, необхідністю застосування зброї, 
тривалим перебуванням у стані мобілізації психофізіологічних ресурсів, а 
також із переживанням втрат побратимів і руйнуванням звичних життєвих 
орієнтирів. Такий досвід не обмежується окремою стресовою подією, а часто 
має накопичувальний характер, що посилює ризик формування стійких 
психологічних порушень. 
У науковій літературі бойова психічна травма розглядається як наслідок 
впливу надзвичайно інтенсивних стресорів, які перевищують звичайні 
адаптаційні можливості особистості. Відповідно до підходу Американської 
психіатричної асоціації, травматичним вважається досвід, пов’язаний із 
реальною або можливою смертю, серйозним пораненням чи загрозою фізичній 
цілісності людини або інших осіб (American Psychiatric Association, 2013). Для 
учасників бойових дій така ситуація часто є не одноразовою, а повторюваною, 
що суттєво ускладнює процес психологічного відновлення. 
  15 
 
Одним із найбільш досліджених наслідків участі в бойових діях є 
посттравматичний стресовий розлад. ПТСР виникає як відстрочена або 
тривала реакція на травматичну подію та проявляється через повторне 
переживання травми, уникнення нагадувань про неї, негативні зміни у 
мисленні та настрої, а також підвищене збудження нервової системи (American 
Psychiatric Association, 2013). У практичному вимірі це може проявлятися у 
нав’язливих спогадах, нічних кошмарах, різких емоційних реакціях на звуки 
чи ситуації, що нагадують бойові події, дратівливості, порушеннях сну, втраті 
інтересу до звичного життя. 
З метою систематизації основних психологічних наслідків бойового 
досвіду доцільно представити їх у вигляді узагальненої класифікації (див. 
табл. 1.1). 
Таблиця 1.1 
Основні психологічні наслідки участі в бойових діях 
Група наслідків Основні прояви Загальна характеристика 
флешбеки, нічні кошмари, повторне переживання 
Посттравматичні 
уникнення травматичних подій 
Емоційні тривожність, депресія, дратівливість порушення емоційної рівноваги 
негативні переконання, труднощі викривлене сприйняття себе та 
Когнітивні 
концентрації світу 
агресивність, ізоляція, 
Поведінкові дезадаптивні реакції на стрес 
імпульсивність 
Соціальні труднощі у спілкуванні, відчуження порушення соціальних зв’язків 
Моральні почуття провини, сорому конфлікт моральних цінностей 
Джерело: узагальнено за (American Psychiatric Association, 2013; Herman, 1992; Litz et al., 
2009). 
Як видно з таблиці 1.1, психологічні наслідки участі в бойових діях 
мають комплексний характер і охоплюють різні сфери психічного 
функціонування. Особливу увагу в сучасних дослідженнях приділяють не 
лише клінічним проявам, але й змінам у системі цінностей та соціальних 
відносинах. 
  16 
 
З метою систематизації впливу бойового досвіду на психіку людини 
доцільно представити узагальнену модель взаємозв’язку основних 
компонентів психологічних наслідків (див. рис. 1.1). 
Бойовий 
досвід
Емоційні когнітивні Поведінкові 
порушення порушення порушення
Соціальна 
дезадаптація
Посттравматичне 
ПТСР
зростання
 
Рис. 1.1. Структура психологічних наслідків бойового досвіду 
Як показано на рис. 1.1, бойовий досвід має комплексний вплив на 
психіку людини, формуючи взаємопов’язані порушення на емоційному, 
когнітивному та поведінковому рівнях. Водночас ці зміни можуть мати як 
деструктивний характер (зокрема розвиток ПТСР), так і сприяти 
особистісному розвитку у формі посттравматичного зростання (Tedeschi & 
Calhoun, 2004). 
Важливо підкреслити, що ПТСР не є єдиною формою психологічного 
реагування на бойовий досвід. У багатьох учасників бойових дій 
спостерігаються тривожні стани, депресивні прояви, емоційне виснаження, 
почуття провини, зниження самооцінки, труднощі концентрації уваги та 
порушення міжособистісної взаємодії. Бойовий досвід може змінювати базові 
уявлення людини про безпеку, справедливість, довіру до інших і власну 
здатність контролювати життя (Рис 1.2.). Саме тому Дж. Герман розглядає 
  17 
 
психічну травму не лише як індивідуальне переживання страху, а як досвід, 
що порушує зв’язок людини із собою, іншими людьми та світом загалом 
(Herman, 1992). 
Окрему увагу в дослідженні психологічних наслідків бойових дій слід 
приділити феномену моральної травми. На відміну від ПТСР, який переважно 
пов’язаний із реакцією на загрозу життю, моральна травма виникає тоді, коли 
людина стає учасником, свідком або не може запобігти подіям, що суперечать 
її глибинним моральним переконанням. Це може супроводжуватися почуттям 
провини, сорому, духовної кризи, втратою сенсу та відчуженням від інших 
людей (Litz et al., 2009). Для учасників бойових дій такий стан є особливо 
значущим, оскільки війна часто ставить людину перед складними моральними 
виборами, які неможливо повністю оцінити в межах звичайного мирного 
досвіду. 
Психологічні наслідки бойового досвіду можуть проявлятися не лише на 
внутрішньоособистісному, а й на соціальному рівні. Після повернення до 
цивільного життя учасники бойових дій можуть відчувати труднощі у 
спілкуванні з членами сім’ї, колегами, представниками громади. Часто 
виникає розрив між досвідом ветерана та досвідом цивільного оточення, що 
посилює відчуття ізоляції. За таких умов навіть наявність формальної 
підтримки не завжди гарантує успішну адаптацію, якщо людина не відчуває 
прийняття, розуміння та безпечного простору для поступового повернення до 
мирного життя. 
Вагоме значення має також вплив бойового стресу на сімейні відносини. 
Емоційна замкненість, дратівливість, гіперконтроль, порушення сну, 
уникнення розмов про пережите або, навпаки, різкі емоційні реакції можуть 
ускладнювати взаємодію з близькими. Родина часто стає першим 
середовищем, у якому проявляються наслідки травматичного досвіду, але 
водночас саме вона може бути важливим ресурсом відновлення. Тому 
підтримка ментального здоров’я учасників бойових дій не може обмежуватися 
  18 
 
лише індивідуальною психологічною допомогою; вона має включати роботу 
із сім’єю та найближчим соціальним оточенням. 
 
Не менш важливим є питання професійної та соціальної реадаптації. 
Повернення до навчання, праці чи громадської активності може 
супроводжуватися труднощами, пов’язаними зі зміною ідентичності, 
переоцінкою життєвих цілей, втратою попередніх соціальних ролей або 
відчуттям непотрібності. У цьому контексті ментальне здоров’я учасника 
бойових дій слід розглядати не лише як клінічну проблему, а як комплексне 
соціально-психологічне явище, що потребує міждисциплінарної підтримки. 
Водночас участь у бойових діях не завжди призводить виключно до 
негативних наслідків. У частини осіб після пережитої травми може 
формуватися посттравматичне зростання, що проявляється у переосмисленні 
життєвих цінностей, посиленні внутрішньої стійкості, глибшому розумінні 
сенсу життя та зміцненні значущих стосунків. Р. Тедескі та Л. Калгун 
  19 
 
зазначають, що посттравматичне зростання не заперечує наявності 
страждання, а відображає можливість позитивних особистісних змін після 
травматичного досвіду (Tedeschi & Calhoun, 2004). Для системи соціального 
забезпечення це має принципове значення, оскільки допомога учасникам 
бойових дій повинна бути спрямована не лише на зменшення симптомів, а й 
на відновлення ресурсів, соціальної активності та суб’єктності людини. 
Отже, психологічні наслідки участі в бойових діях мають 
багатовимірний характер і включають посттравматичні, емоційні, когнітивні, 
поведінкові та соціальні порушення. Найбільш відомим серед них є ПТСР, 
однак зведення всієї проблеми лише до цього розладу є методологічно 
обмеженим. Бойовий досвід може впливати на систему цінностей, 
ідентичність, соціальні зв’язки, сімейні відносини та здатність людини до 
повноцінної участі в суспільному житті. Саме тому дослідження ментального 
здоров’я учасників бойових дій потребує комплексного підходу, що поєднує 
психологічний, соціальний, медичний і реабілітаційний виміри. 
 
1.3. Соціальні аспекти підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій 
Підтримка ментального здоров’я учасників бойових дій є не лише 
медичною чи психологічною проблемою, а й комплексним соціальним 
завданням, що передбачає взаємодію державних інституцій, громадянського 
суспільства, сім’ї та місцевих громад. У сучасних умовах в Україні формується 
система соціального забезпечення ветеранів, у межах якої ментальне здоров’я 
розглядається як ключовий елемент їхньої реінтеграції до цивільного життя. 
Соціальний вимір ментального здоров’я полягає насамперед у здатності 
особистості функціонувати в суспільстві, підтримувати соціальні зв’язки та 
виконувати соціальні ролі. Як зазначає К. Кіз, соціальне благополуччя 
включає відчуття належності до спільноти, соціальну інтеграцію та активну 
участь у суспільному житті (Keyes, 2005). Для учасників бойових дій цей 
  20 
 
аспект є критично важливим, оскільки після повернення з фронту вони часто 
стикаються з труднощами адаптації до мирного середовища. 
Однією з ключових проблем є розрив між військовим і цивільним 
досвідом. Учасники бойових дій можуть відчувати нерозуміння з боку 
оточення, втрату звичних соціальних ролей, труднощі у професійній 
реалізації. У цьому контексті соціальна підтримка виступає важливим 
фактором профілактики психічних розладів і сприяє відновленню 
психологічної рівноваги. 
В Україні соціальна підтримка ветеранів здійснюється на кількох рівнях: 
державному, регіональному та громадському. Ключову роль відіграє 
Міністерство у справах ветеранів України, яке координує реалізацію 
державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, включаючи 
програми психологічної реабілітації, професійної адаптації та соціальної 
інтеграції. 
Важливим напрямом є розвиток системи центрів підтримки ветеранів, 
які функціонують у багатьох регіонах України. Такі центри надають 
психологічні консультації, соціальні послуги, юридичну допомогу, а також 
сприяють працевлаштуванню та освіті ветеранів. Крім того, активно 
розвиваються програми психосоціальної підтримки на рівні територіальних 
громад. 
Значну роль у підтримці ментального здоров’я відіграють громадські та 
благодійні організації. Зокрема, Veteran Hub реалізує програми психологічної 
допомоги, консультування та соціальної адаптації ветеранів і членів їхніх 
сімей. Організація Повернись живим також підтримує ініціативи, спрямовані 
на психологічну реабілітацію військовослужбовців. 
З метою узагальнення основних напрямів соціальної підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій в Україні доцільно представити 
їх у вигляді таблиці (див. табл. 1.2). 
  21 
 
Таблиця 1.2 
Основні напрями соціальної підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій 
в Україні 
Напрям підтримки Зміст діяльності Суб’єкти реалізації 
Психологічна індивідуальне та групове консультування, психологи, реабілітаційні 
допомога терапія центри 
допомога в адаптації, оформлення 
Соціальний супровід соціальні служби, громади 
соціальних послуг 
Професійна 
перекваліфікація, працевлаштування державні служби зайнятості 
реінтеграція 
психологи, соціальні 
Сімейна підтримка робота з родинами, сімейне консультування 
працівники 
підтримка, взаємодопомога, ветеранські 
Громадські ініціативи НГО, благодійні фонди 
спільноти 
Інформаційна 
просвітницька діяльність, подолання стигми медіа, громадські організації 
підтримка 
Джерело: узагальнено автором на основі (Keyes, 2005; Шемчук, 2023). 
Як видно з таблиці 1.2, система соціальної підтримки ментального 
здоров’я має багаторівневий характер і передбачає взаємодію різних суб’єктів. 
Водночас ефективність цієї системи значною мірою залежить від рівня 
координації між ними. 
Окрему роль у підтримці ветеранів відіграє сім’я як найближче 
соціальне середовище. Саме в родинному колі відбувається первинна 
адаптація після повернення з бойових дій. Разом із тим сім’ї також потребують 
підтримки, оскільки вони часто стикаються з труднощами у взаємодії з 
ветераном, змінами в його поведінці та емоційному стані. 
Соціальні аспекти ментального здоров’я також тісно пов’язані з 
проблемою стигматизації. Частина військовослужбовців уникає звернення по 
психологічну допомогу через страх осуду або переконання, що це свідчить про 
слабкість. Подолання стигми є важливим завданням як для держави, так і для 
  22 
 
громадського сектору, оскільки воно безпосередньо впливає на доступність 
допомоги. 
Важливим елементом обґрунтування необхідності розвитку системи 
підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій є аналіз статистичних 
даних. За оцінками World Health Organization, у країнах, що переживають 
воєнні конфлікти, близько 22% населення має ті чи інші психічні розлади, 
пов’язані зі стресом (World Health Organization, 2022). В українських умовах 
цей показник є особливо актуальним у зв’язку з тривалим характером бойових 
дій. 
За даними Міністерство у справах ветеранів України, станом на 2024 рік 
в Україні налічується понад 1 мільйон ветеранів війни, значна частина з яких 
потребує психологічної та соціальної підтримки. При цьому, за оцінками 
фахівців, від 20% до 30% учасників бойових дій можуть мати симптоми 
посттравматичного стресового розладу або інших психічних порушень 
(Міністерство у справах ветеранів України, 2024). 
Додатково, дослідження українських науковців свідчать про те, що 
значна частина військовослужбовців стикається з труднощами адаптації після 
повернення до мирного життя, зокрема у сфері працевлаштування, сімейних 
відносин та соціальної інтеграції (Шемчук, 2023). 
З метою узагальнення ключових статистичних показників доцільно 
представити їх у вигляді таблиці (див. табл. 1.3). 
Таблиця 1.3 
Статистичні показники щодо ментального здоров’я учасників бойових дій в Україні 
Показник Значення Джерело 
Міністерство у справах ветеранів 
Кількість ветеранів в Україні понад 1 млн осіб 
України (2024) 
Частка осіб із психічними розладами в близько 22% 
World Health Organization (2022) 
умовах війни населення 
Поширеність ПТСР серед учасників American Psychiatric Association 
20–30% 
бойових дій (2013); WHO (2022) 
  23 
 
Показник Значення Джерело 
Частка ветеранів, які потребують Міністерство у справах ветеранів 
понад 50% 
психосоціальної підтримки України (2024) 
Рівень звернення по психологічну значно нижчий за 
Шемчук (2023) 
допомогу потребу 
Примітка: складено автором на основі зазначених джерел. 
Як видно з таблиці 1.3, масштаби проблеми ментального здоров’я 
учасників бойових дій в Україні є значними. Особливої уваги потребує 
невідповідність між високим рівнем потреби у психологічній допомозі та 
фактичним рівнем звернення за нею. Це свідчить про наявність бар’єрів, 
зокрема стигматизації, недостатньої поінформованості та обмеженої 
доступності послуг. 
З метою наочного представлення структури потреб у сфері ментального 
здоров’я учасників бойових дій доцільно використати графічне відображення 
даних (див. рис. 1.2). 
 
25%; 
Потребують психологічної 
50%; допомоги
Мають симптоми ПТСР
25%; Не звертаються по допомогу
Рис. 1.2. Розподіл потреб у психологічній підтримці серед 
учасників бойових дій  
Джерело: узагальнено автором на основі (World Health Organization, 2022; Міністерство у 
справах ветеранів України, 2024). 
  24 
 
Як показано на рис. 1.2, значна частина учасників бойових дій потребує 
психологічної допомоги, проте рівень фактичного звернення за нею 
залишається недостатнім. Це підтверджує необхідність розвитку системи 
психосоціальної підтримки, підвищення її доступності та подолання 
соціальних бар’єрів, пов’язаних зі стигматизацією психічного здоров’я. 
Отже, статистичні дані підтверджують, що проблема збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій має не лише індивідуальний, а й 
загальнонаціональний характер. Це обумовлює необхідність подальшого 
розвитку ефективних стратегій соціальної підтримки, спрямованих на 
забезпечення доступності послуг, підвищення їх якості та формування 
культури звернення по психологічну допомогу. 
Важливим елементом сучасного підходу є розвиток 
мультидисциплінарних команд, до складу яких входять психологи, соціальні 
працівники, лікарі, юристи та фахівці з реабілітації. Такий підхід дозволяє 
враховувати різні аспекти життя ветерана та забезпечувати комплексну 
підтримку. 
Таким чином, соціальні аспекти підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій охоплюють широкий спектр заходів, спрямованих на 
відновлення соціального функціонування, інтеграцію в суспільство та 
підвищення якості життя. Ефективність цих заходів визначається рівнем 
взаємодії між державними структурами, громадськими організаціями та 
самими ветеранами, а також здатністю системи соціального забезпечення 
адаптуватися до сучасних викликів. 
  
  25 
 
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ 
МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ 
2.1. Міжнародний досвід підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій 
У сучасних умовах проблема збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій виходить за межі суто клінічного дискурсу та набуває 
ознак системного соціального явища, що потребує комплексного 
міждисциплінарного осмислення. Досвід держав, які протягом тривалого часу 
залучені до військових конфліктів, переконливо засвідчує, що наслідки 
бойового стресу мають не лише індивідуальний, але й суспільний вимір, 
впливаючи на функціонування інститутів, ринок праці, сімейні відносини та 
рівень соціальної згуртованості. 
У науковій літературі наголошується, що участь у бойових діях є одним 
із найпотужніших предикторів розвитку психічних розладів. За даними World 
Health Organization, поширеність посттравматичного стресового розладу у 
загальній популяції становить близько 3,9%, тоді як серед осіб, які пережили 
воєнні події, цей показник суттєво зростає і може перевищувати 15% (World 
Health Organization, 2022). Результати метааналізів свідчать, що середній 
рівень ПТСР у популяціях, які зазнали впливу війни, досягає приблизно 26,5%, 
що вказує на високий рівень психотравматизації (Karatzias et al., 2023). 
Водночас статистичні дані демонструють, що клінічно діагностований 
ПТСР становить лише частину проблеми. Значна кількість 
військовослужбовців стикається з субклінічними формами психічних 
порушень, які не завжди потрапляють у поле медичного обліку, але істотно 
впливають на якість життя та соціальне функціонування. У цьому контексті 
доцільно говорити про ширше явище — психосоціальні наслідки війни, які 
охоплюють емоційні, когнітивні та поведінкові зміни. 
  26 
 
З метою узагальнення основних статистичних показників поширеності 
психічних розладів у різних контекстах доцільно представити їх у 
систематизованому вигляді (див. табл. 2.1). 
Таблиця 2.1 
Поширеність психічних розладів серед учасників бойових дій: міжнародний та 
український контекст 
Показник Значення Джерело 
близько World Health Organization 
Поширеність ПТСР у загальній популяції 
3,9% (2022) 
World Health Organization 
ПТСР серед осіб, що пережили воєнні події понад 15% 
(2022) 
Середній рівень ПТСР у постконфліктних 
≈26,5% Karatzias et al. (2023) 
популяціях 
ПТСР серед ветеранів бойових дій (США) 10–20% Hoge et al. (2004) 
міжнародні дослідження 
ПТСР в Україні (оцінки серед населення) ≈25% 
(2023–2024) 
Психічні розлади серед ВПО України 30–40% сучасні емпіричні дослідження 
Примітка: узагальнено автором на основі міжнародних наукових джерел. 
Аналіз наведених у таблиці 2.1 даних дає підстави стверджувати, що 
війна виступає системним фактором ризику для ментального здоров’я, 
формуючи стійкі психологічні наслідки як на індивідуальному, так і на 
колективному рівнях. Водночас характер і глибина цих наслідків значною 
мірою залежать від ефективності національних систем підтримки. 
У цьому контексті особливої уваги заслуговує досвід Сполучені Штати 
Америки, де сформовано одну з найбільш розгалужених і структурно 
завершених систем підтримки ветеранів. Центральне місце в ній займає U.S. 
Department of Veterans Affairs, який забезпечує комплексну медичну, 
психологічну та соціальну допомогу, включаючи лікування психічних 
розладів, реабілітаційні програми, підтримку зайнятості та соціальної 
інтеграції. 
  27 
 
Інституційна модель США характеризується високим рівнем інтеграції 
послуг, що реалізується через мережу спеціалізованих медичних центрів, 
амбулаторних клінік і ветеранських госпіталів. Зокрема, у структурі VA 
функціонують спеціалізовані програми лікування посттравматичного 
стресового розладу, серед яких вагоме місце займають доказові 
психотерапевтичні підходи, такі як когнітивно-процесуальна терапія 
(Cognitive Processing Therapy) та пролонгована експозиційна терапія 
(Prolonged Exposure Therapy), ефективність яких підтверджена численними 
клінічними дослідженнями (Resick et al., 2017; Foa et al., 2019). 
Окремим напрямом є розвиток кризових інтервенцій. Наприклад, 
національна програма Veterans Crisis Line забезпечує цілодобову підтримку 
ветеранів, які перебувають у стані гострої психологічної кризи. За даними 
досліджень, впровадження таких сервісів сприяло зниженню рівня 
суїцидальних намірів серед ветеранів, що підтверджує ефективність 
оперативних форм допомоги (Bossarte et al., 2012). 
Важливим елементом американської моделі є також інтеграція 
психічного здоров’я в первинну медичну допомогу. Це означає, що скринінг 
на наявність психічних розладів проводиться на регулярній основі під час 
звернення до лікаря, що дозволяє виявляти проблеми на ранніх етапах і 
запобігати їх ускладненню (Seal et al., 2007). 
Разом із тим, попри розвинену інфраструктуру, низка досліджень вказує 
на наявність системних проблем. Зокрема, встановлено, що значна частина 
військовослужбовців і ветеранів не звертається по психологічну допомогу 
навіть за наявності виражених симптомів психічних розладів. За результатами 
дослідження, проведеного серед військовослужбовців, лише близько 23–40% 
осіб із симптомами ПТСР фактично отримують професійну допомогу (Hoge et 
al., 2004). Основними бар’єрами є стигматизація психічних розладів, страх 
негативних наслідків для кар’єри та недовіра до системи допомоги. 
  28 
 
Крім того, дослідження показують, що ефективність програм значною 
мірою залежить від рівня залучення ветеранів до лікування. Частина з них 
припиняє терапію на ранніх етапах, що знижує її результативність (Steenkamp 
et al., 2015). Це свідчить про те, що навіть у межах інституційно розвиненої 
системи необхідним є постійне вдосконалення механізмів мотивації та 
підтримки отримувачів послуг. 
Таким чином, американський досвід демонструє високий рівень 
інституційної організації системи підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій, що базується на доказових методах лікування, ранньому 
виявленні психічних порушень та інтеграції медичних і соціальних послуг. 
Водночас наявність проблем, пов’язаних із доступністю та стигматизацією, 
підтверджує, що навіть найбільш розвинені системи потребують постійного 
вдосконалення. 
Особливий науковий інтерес становить досвід Ізраїль, який сформував 
одну з найбільш ефективних моделей раннього втручання у сфері збереження 
ментального здоров’я військовослужбовців. Специфіка ізраїльського підходу 
зумовлена тривалим перебуванням країни в умовах військової напруги, що 
обумовило необхідність інтеграції психологічної допомоги безпосередньо у 
військову систему. 
Ключову роль у цій моделі відіграють Israel Defense Forces, у структурі 
яких функціонують спеціалізовані підрозділи психологічної підтримки. 
Основним принципом є безперервність надання допомоги — від етапу 
підготовки військовослужбовця до його повної реінтеграції після завершення 
служби. 
Центральним елементом ізраїльської моделі є концепція раннього 
втручання, що передбачає надання психологічної допомоги безпосередньо 
після травматичної події або навіть у процесі її переживання. Такий підхід 
базується на принципах так званої PIE-моделі (Proximity, Immediacy, 
Expectancy), яка передбачає: 
  29 
 
 надання допомоги в безпосередній близькості до місця події 
(proximity),  
 швидке реагування (immediacy),  
 формування очікування відновлення (expectancy).  
Дослідження показують, що застосування PIE-моделі дозволяє значно 
знизити ризик розвитку хронічних форм ПТСР та сприяє швидшому 
поверненню військовослужбовців до функціонування (Solomon & Mikulincer, 
2006). 
Важливою складовою ізраїльського підходу є також система бойових 
стресових центрів (combat stress reaction units), які розгортаються 
безпосередньо в зоні бойових дій. У таких центрах військовослужбовці 
отримують короткострокову інтенсивну психологічну підтримку, спрямовану 
на стабілізацію емоційного стану та запобігання розвитку тривалих психічних 
порушень. За даними емпіричних досліджень, більшість осіб, які отримали 
допомогу в таких умовах, повертаються до служби без довготривалих 
наслідків (Solomon, 1993). 
Окрему увагу в ізраїльській системі приділяють підготовці 
військовослужбовців до психологічних навантажень. На етапі навчання 
проводяться тренінги стресостійкості, розвитку навичок саморегуляції та 
психологічної готовності до бойових ситуацій. Такий превентивний підхід 
дозволяє підвищити адаптаційний потенціал особистості ще до 
безпосереднього зіткнення з травматичними подіями. 
Крім того, значну роль відіграє залучення сім’ї до процесу відновлення. 
У рамках ізраїльської моделі сім’я розглядається як важливий ресурс 
психологічної підтримки, а робота з родичами військовослужбовців включає 
консультування, психоосвітні програми та супровід у процесі адаптації. 
Дослідження свідчать, що наявність стабільної сімейної підтримки значно 
знижує ризик розвитку психічних розладів і сприяє більш ефективному 
відновленню (Dekel & Monson, 2010). 
  30 
 
Разом із тим, попри високий рівень організації системи, ізраїльський 
досвід не позбавлений певних обмежень. Зокрема, дослідники вказують на 
проблему кумулятивного стресу, який накопичується в умовах повторюваних 
військових конфліктів. У таких випадках навіть ефективні механізми раннього 
втручання не завжди здатні повністю запобігти розвитку довготривалих 
психологічних наслідків (Bleich et al., 2003). 
Таким чином, ізраїльська модель підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій демонструє високу ефективність завдяки поєднанню 
превентивних заходів, раннього втручання та інтеграції психологічної 
допомоги в структуру військової служби. Її ключовою перевагою є 
оперативність реагування та орієнтація на запобігання хронізації психічних 
розладів. Водночас досвід Ізраїлю засвідчує, що навіть за умов ефективної 
організації системи повністю нейтралізувати наслідки тривалого бойового 
стресу є складним завданням, що потребує постійного вдосконалення підходів 
і розширення ресурсів підтримки. 
На відміну від зазначених країн, в Україні система підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій перебуває у процесі становлення. 
Її характерною рисою є поєднання державних ініціатив із активною діяльністю 
громадського сектору. Водночас відсутність достатньої координації між 
різними суб’єктами, нерівномірний доступ до послуг і обмеженість ресурсів 
знижують ефективність цієї системи. 
Для узагальнення відмінностей у підходах до організації підтримки 
ментального здоров’я доцільно представити їх у вигляді узагальненої моделі 
(див. рис. 2.1). 
 
  31 
 
інституційно 
централізована модель
США (система державних 
програм і медичних 
закладів)
модель раннього 
втручання
ІЗРАЇЛЬ (інтеграція 
психологічної допомоги 
у військову систему)
змішана модель
УКРАЇНА (поєднання державних і 
громадських ініціатив)
 
Рис. 2.1. Моделі організації підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій Джерело: 
розроблено автором. 
У контексті дослідження сучасних стратегій збереження ментального 
здоров’я учасників бойових дій особливого значення набуває аналіз ситуації в 
Україна, де система підтримки формується в умовах повномасштабної війни 
та значного зростання кількості осіб, які зазнали травматичного досвіду. 
На нормативно-правовому рівні основи державної політики у сфері 
ментального здоров’я визначаються низкою законодавчих актів. Ключовим із 
них є Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» 
(Верховна Рада України, 2025), який закріплює принципи доступності, 
комплексності та міжсекторальної взаємодії у наданні психіатричної та 
психосоціальної допомоги. Крім того, важливе значення має Концепція 
розвитку системи охорони психічного здоров’я в Україні до 2030 року, яка 
передбачає інтеграцію послуг психічного здоров’я у первинну медичну 
допомогу, розвиток громадоорієнтованих сервісів та зменшення інституційної 
ізоляції пацієнтів (Кабінет Міністрів України, 2017). 
Окремим напрямом є формування державної ветеранської політики, яку 
реалізує Міністерство у справах ветеранів України. У межах цієї політики 
  32 
 
передбачено впровадження програм психологічної реабілітації, соціальної 
адаптації, професійної інтеграції та підтримки сімей ветеранів. Водночас, як 
свідчать результати досліджень, ефективність реалізації цих програм значною 
мірою залежить від рівня координації між різними суб’єктами системи 
соціального забезпечення (Шемчук, 2023). 
У практичному вимірі система підтримки ментального здоров’я в 
Україні має змішаний характер і включає державні, комунальні та недержавні 
ініціативи. Важливу роль відіграють ветеранські простори, центри 
психосоціальної підтримки, а також діяльність громадських організацій, які 
часто виступають більш гнучкими та доступними постачальниками послуг 
порівняно з державними структурами. 
Разом із тим, аналіз сучасного стану системи дозволяє виокремити низку 
суттєвих проблем, що знижують її ефективність. З метою їх систематизації 
доцільно представити основні виклики у вигляді таблиці (див. табл. 2.2). 
Таблиця 2.2 
Основні проблеми системи підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій в 
Україні 
Проблема Сутність Наслідки 
відсутність єдиної координації дублювання функцій, 
Фрагментарність системи 
між установами неефективність 
Обмежена доступність нерівномірний розвиток сервісів ускладнений доступ у 
послуг у регіонах громадах 
Дефіцит кваліфікованих нестача психологів і 
зниження якості допомоги 
кадрів психотерапевтів 
Стигматизація психічного небажання звертатися по 
пізнє виявлення розладів 
здоров’я допомогу 
Недостатня інтеграція слабка взаємодія медицини і 
розрив у підтримці 
послуг соціальної сфери 
нестабільність 
Обмежене фінансування недостатні ресурси для програм 
функціонування 
Примітка: узагальнено автором на основі (Шемчук, 2023; державні аналітичні звіти). 
  33 
 
Як видно з таблиці 2.2, ключовою проблемою є відсутність системності 
у функціонуванні механізмів підтримки. Наявність окремих програм і 
ініціатив не забезпечує цілісного підходу до вирішення проблеми, що 
ускладнює процес реінтеграції учасників бойових дій у цивільне життя. 
Суттєвим бар’єром залишається також проблема стигматизації 
психічних розладів. Як показують дослідження, значна частина 
військовослужбовців уникає звернення по допомогу через страх соціального 
осуду або переконання, що це може негативно вплинути на їхній статус (Hoge 
et al., 2004). У результаті психологічні проблеми часто залишаються 
невиявленими на ранніх етапах, що призводить до їх ускладнення. 
Окремої уваги потребує питання доступності послуг у територіальних 
громадах. Попри декларовану децентралізацію системи соціального 
забезпечення, рівень розвитку інфраструктури підтримки ментального 
здоров’я суттєво відрізняється залежно від регіону. У сільській місцевості та 
малих громадах доступ до кваліфікованої психологічної допомоги є 
обмеженим, що створює додаткові ризики для ветеранів. 
Для узагальнення особливостей функціонування системи підтримки 
ментального здоров’я в Україні доцільно представити її у вигляді структурної 
моделі (див. рис. 2.2). 
  34 
 
 
Рис. 2.2. Структура системи підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій в Україні Джерело: розроблено автором. 
Як показано на рис. 2.2, система підтримки ментального здоров’я в 
Україні має багаторівневу структуру, однак ефективність її функціонування 
значною мірою залежить від узгодженості дій між окремими елементами. 
Наразі така узгодженість залишається недостатньою, що знижує 
результативність навіть наявних ресурсів. 
З метою узагальнення міжнародного досвіду підтримки ментального 
здоров’я учасників бойових дій доцільно здійснити порівняльний аналіз 
систем різних країн (див. табл. 2.3). 
Таблиця 2.3 
  35 
 
Порівняльний аналіз систем підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій 
(США, Ізраїль, Україна) 
Країна Сильні сторони Слабкі сторони 
• розвинена інституційна система 
підтримки ветеранів (централізована • стигматизація звернення по 
структура VA)  психологічну допомогу  
• використання доказових • низький рівень залучення 
США психотерапевтичних методів (CPT, PE)  частини ветеранів до лікування  
• інтеграція психічного здоров’я у систему • бюрократизація системи  
первинної медичної допомоги  • нерівний доступ до послуг у 
• наявність кризових сервісів (гарячі лінії, різних регіонах 
центри підтримки) 
• ефективна система раннього 
психологічного втручання (PIE-модель)  • високий рівень навантаження на 
• інтеграція психологічної допомоги у систему через постійні конфлікти  
військову структуру  • ризик накопичення 
Ізраїль 
• безперервність підтримки (від служби до кумулятивного стресу  
реінтеграції)  • обмеженість ресурсів при 
• активне залучення сім’ї до процесу масових кризових ситуаціях 
відновлення 
• фрагментарність системи та 
• активний розвиток системи підтримки в 
недостатня координація  
умовах війни  
• нерівномірна доступність послуг 
• поєднання державних програм і 
у регіонах  
Україна громадських ініціатив  
• дефіцит кваліфікованих фахівців  
• висока роль громадського сектору 
• недостатній рівень фінансування  
(гнучкість, доступність)  
• стигматизація психічного 
• формування нормативно-правової бази 
здоров’я 
Примітка: узагальнено автором на основі (Hoge et al., 2004; Solomon & Mikulincer, 2006; Шемчук, 
2023; World Health Organization, 2022). 
 Як видно з таблиці 2.3, найбільш розвиненою є інституційна модель 
США, тоді як ізраїльська система демонструє високу ефективність раннього 
втручання. Українська модель перебуває у стадії формування та 
характеризується поєднанням державних і громадських ініціатив, що створює 
як потенціал для розвитку, так і низку системних проблем. 
Таким чином, сучасний стан системи підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій в Україні характеризується поєднанням позитивних 
тенденцій (розвиток нормативної бази, активізація громадського сектору, 
розширення програм підтримки) та системних проблем (фрагментарність, 
  36 
 
обмеженість ресурсів, нерівномірність доступу). Це обумовлює необхідність 
подальшого вдосконалення державної політики з урахуванням міжнародного 
досвіду та реальних потреб ветеранів. 
 
2.2. Державна політика України у сфері підтримки ментального 
здоров’я ветеранів 
У сучасних умовах державна політика України у сфері підтримки 
ментального здоров’я ветеранів формується як складова ширшої політики 
соціального забезпечення та громадського здоров’я. Її особливість полягає в 
одночасному реагуванні на наслідки повномасштабної війни та 
інституційному становленні системи, яка має забезпечити довготривалу 
підтримку значної кількості осіб із бойовим досвідом. У науковому дискурсі 
підкреслюється, що ефективна політика в цій сфері має поєднувати 
нормативно-правові механізми, програмно-цільові інструменти та належне 
інституційне забезпечення, орієнтоване на безперервність і доступність послуг 
(World Health Organization, 2022). 
Нормативно-правове регулювання підтримки ментального здоров’я 
ветеранів в Україні характеризується багаторівневістю, міжгалузевим 
характером і динамічним розвитком, зумовленим як внутрішніми соціальними 
трансформаціями, так і викликами, пов’язаними з воєнними діями. 
Законодавча база формується на перетині сфер соціального забезпечення, 
охорони здоров’я, ветеранської політики та психологічної допомоги, що 
визначає її комплексний характер. 
Базовим нормативним актом у сфері соціального захисту ветеранів є 
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 
(Верховна Рада України, 1993), який закріплює правовий статус ветеранів, 
визначає їх соціальні гарантії та окреслює основні напрями державної 
підтримки. У контексті ментального здоров’я особливого значення набувають 
положення, що стосуються забезпечення медичної допомоги, реабілітаційних 
  37 
 
послуг та санаторно-курортного лікування. Водночас у наукових 
дослідженнях підкреслюється, що цей закон, будучи прийнятим у 
пострадянський період, не повною мірою враховує сучасні підходи до 
психосоціальної підтримки та потребує оновлення з урахуванням новітніх 
викликів (Шемчук, 2023). 
Суттєвим кроком у розвитку законодавчої бази стало прийняття Закону 
України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» (Верховна Рада 
України, 2025), який формує концептуально нову модель організації допомоги 
у цій сфері. У межах цього закону психічне здоров’я розглядається як складова 
громадського здоров’я, а сама система будується на принципах доступності, 
людиноцентризму, недискримінації, міжсекторальної взаємодії та 
безперервності допомоги. Важливою новацією є закріплення положення про 
інтеграцію послуг психічного здоров’я у первинну медичну допомогу, що 
відповідає рекомендаціям World Health Organization щодо розвитку 
community-based mental health services (World Health Organization, 2022). 
Окремого значення набувають підзаконні нормативні акти, зокрема 
постанови Кабінету Міністрів України, які регламентують порядок надання 
послуг психологічної реабілітації учасникам бойових дій. Такі документи 
визначають механізми фінансування, критерії відбору отримувачів послуг, 
вимоги до суб’єктів їх надання та порядок взаємодії між державними 
органами. Проте, як зазначають дослідники, реалізація цих механізмів часто 
супроводжується бюрократичними труднощами та недостатньою прозорістю 
процедур (Пасько & Третьякова, 2025). 
Важливу роль у формуванні стратегічних орієнтирів державної політики 
відіграє Концепція розвитку системи охорони психічного здоров’я в Україні 
до 2030 року (Кабінет Міністрів України, 2017). У цьому документі визначено 
основні напрями реформування галузі, серед яких: 
 перехід від інституційної моделі до громадоорієнтованої;  
 розвиток психосоціальних послуг на рівні територіальних громад;  
  38 
 
 інтеграція психічного здоров’я у всі сфери соціальної політики;  
 підвищення рівня обізнаності населення та подолання 
стигматизації.  
Зазначені положення мають принципове значення для підтримки 
ветеранів, оскільки передбачають створення доступної системи допомоги, 
орієнтованої на реальні потреби людини. 
Разом із тим, у законодавчому полі простежується певна 
фрагментарність. Норми, що стосуються ментального здоров’я ветеранів, 
розпорошені в різних нормативних актах і не завжди узгоджені між собою. Це 
ускладнює практичну реалізацію політики та знижує її ефективність. Як 
підкреслюється в наукових працях, однією з ключових проблем є відсутність 
єдиного інтегрованого підходу до регулювання психосоціальної підтримки, 
що призводить до дублювання функцій і нераціонального використання 
ресурсів (Шемчук, 2023). 
Крім того, важливим аспектом є відповідність національного 
законодавства міжнародним стандартам. Україна поступово імплементує 
рекомендації міжнародних організацій, зокрема World Health Organization, які 
передбачають розвиток системи психічного здоров’я на засадах доступності, 
децентралізації та міждисциплінарної взаємодії (World Health Organization, 
2022). Проте процес адаптації цих стандартів є складним і потребує значних 
ресурсів, а також часу для трансформації інституційних практик. 
Отже, законодавча база України у сфері підтримки ментального здоров’я 
ветеранів перебуває у стані активного розвитку та характеризується наявністю 
базових нормативних актів і стратегічних документів. Водночас її 
ефективність обмежується фрагментарністю регулювання, недостатньою 
узгодженістю між різними рівнями управління та розривом між 
задекларованими нормами і практикою їх реалізації. Це обумовлює 
необхідність подальшого вдосконалення законодавства з урахуванням 
сучасних викликів і міжнародного досвіду. 
  39 
 
Реалізація державної політики України у сфері підтримки ментального 
здоров’я ветеранів здійснюється переважно через систему державних програм, 
що мають програмно-цільовий характер і спрямовані на вирішення 
конкретних соціальних та психологічних проблем, пов’язаних із наслідками 
участі в бойових діях. У сучасних умовах ці програми формуються як складова 
ветеранської політики та системи охорони психічного здоров’я, що 
розвивається в Україні. 
Одним із ключових напрямів є організація психологічної реабілітації 
учасників бойових дій, яка передбачає надання комплексу 
психотерапевтичних, психокорекційних і соціально-адаптаційних послуг. 
Відповідно до нормативних актів, такі послуги можуть надаватися як у 
стаціонарних умовах (реабілітаційні центри), так і в амбулаторному форматі, 
що дозволяє враховувати індивідуальні потреби ветеранів. 
Практична реалізація цього напряму здійснюється через державне 
замовлення на послуги психологічної реабілітації, яке координує Міністерство 
у справах ветеранів України. У межах цієї моделі держава фінансує надання 
послуг через акредитовані установи, що дозволяє залучати як державні, так і 
недержавні організації. Такий підхід відповідає принципам децентралізації та 
конкуренції у сфері соціальних послуг. 
Важливим прикладом є впровадження програм комплексної реабілітації, 
які поєднують психологічну допомогу з фізичною реабілітацією, соціальним 
супроводом і професійною адаптацією. Як свідчать дослідження, інтегрований 
підхід є більш ефективним порівняно з ізольованими інтервенціями, оскільки 
враховує багатовимірний характер наслідків бойового досвіду (Pietrzak et al., 
2010). 
Окремого значення набувають програми, спрямовані на соціальну та 
професійну реінтеграцію ветеранів. Вони включають: 
 перекваліфікацію та підвищення кваліфікації;  
 сприяння працевлаштуванню;  
  40 
 
 підтримку ветеранського підприємництва;  
 психологічний супровід у процесі адаптації до цивільного життя.  
У науковій літературі підкреслюється, що працевлаштування виступає 
одним із ключових факторів стабілізації психоемоційного стану ветеранів, 
оскільки сприяє відновленню соціальних ролей і відчуття власної значущості 
(Resnick & Rosenheck, 2008). 
Значну увагу держава приділяє також підтримці сімей ветеранів, 
оскільки сімейне середовище відіграє важливу роль у процесі психологічного 
відновлення. У межах відповідних програм реалізуються заходи сімейного 
консультування, психоосвітні тренінги, а також соціальний супровід родин. 
Дослідження підтверджують, що включення сім’ї в процес реабілітації 
підвищує ефективність психологічної допомоги та знижує ризик рецидивів 
психічних розладів (Dekel & Monson, 2010). 
Окрім традиційних форм підтримки, в Україні поступово 
впроваджуються інноваційні підходи, зокрема: 
 розвиток телемедицини та онлайн-консультування, що особливо 
актуально в умовах війни;  
 впровадження програм психологічної підтримки на рівні громад;  
 використання методів групової терапії та підтримки рівний-
рівному (peer support).  
Такі практики відповідають сучасним міжнародним підходам до 
організації психосоціальної допомоги та сприяють розширенню доступу до 
послуг (World Health Organization, 2022). 
Водночас аналіз державних програм виявляє низку системних проблем. 
Зокрема, відзначається: 
 обмежене охоплення цільових груп, що не відповідає масштабам 
потреб;  
 нерівномірний розвиток програм у різних регіонах;  
  41 
 
 відсутність єдиної системи моніторингу та оцінювання 
ефективності;  
 недостатня інтеграція між медичними, соціальними та 
психологічними послугами.  
Як зазначають дослідники, відсутність чітких критеріїв оцінки 
результативності програм ускладнює визначення їх ефективності та 
перешкоджає вдосконаленню політики (Шемчук, 2023). 
З метою узагальнення основних напрямів державних програм підтримки 
ментального здоров’я ветеранів доцільно представити їх у вигляді таблиці 
(див. табл. 2.4). 
Таблиця 2.4 
Основні напрями державних програм підтримки ментального здоров’я ветеранів в 
Україні 
Напрям програми Зміст Проблемні аспекти 
Психологічна реабілітація індивідуальна та групова терапія обмежене охоплення 
Соціальна адаптація супровід, інтеграція в громаду нерівномірність доступу 
Професійна реінтеграція навчання, працевлаштування недостатня ефективність 
Сімейна підтримка консультування, психоосвіта недостатній розвиток 
Інноваційні форми онлайн-допомога, peer support відсутність стандартизації 
Примітка: узагальнено автором на основі (World Health Organization, 2022; Шемчук, 
2023; Pietrzak et al., 2010). 
Отже, державні програми підтримки ментального здоров’я ветеранів в 
Україні охоплюють широкий спектр заходів, спрямованих на психологічне 
відновлення, соціальну інтеграцію та підвищення якості життя. Водночас їх 
ефективність обмежується низкою структурних проблем, що потребує 
вдосконалення механізмів реалізації, координації та оцінювання результатів 
(Рис 2.3). 
  42 
 
 
Рисунок 2.3. Алгоритм психосоціального супроводу ветерана 
Інституційне забезпечення державної політики України у сфері 
підтримки ментального здоров’я ветеранів є одним із ключових чинників, від 
якого залежить не лише формальна наявність допомоги, а й її реальна 
доступність, якість та безперервність. У цьому контексті інституційне 
забезпечення слід розуміти як систему органів державної влади, місцевого 
самоврядування, закладів охорони здоров’я, соціальних служб, 
реабілітаційних установ і недержавних суб’єктів, які залучені до формування, 
координації та надання послуг ветеранам. 
Центральне місце у цій системі посідає Міністерство у справах ветеранів 
України, яке відповідає за формування та реалізацію державної ветеранської 
політики, зокрема у сфері соціального захисту, реабілітації, професійної 
адаптації та підтримки членів сімей ветеранів. Сам факт існування окремого 
центрального органу виконавчої влади у сфері ветеранської політики свідчить 
  43 
 
про визнання державою особливого статусу ветеранів як соціальної групи, що 
потребує специфічних механізмів підтримки. 
Водночас підтримка ментального здоров’я ветеранів не може бути 
забезпечена виключно одним міністерством, оскільки ця проблема має 
міжсекторальний характер. До її вирішення залучені Міністерство охорони 
здоров’я України, Національна служба здоров’я України, Міністерство 
соціальної політики України, органи місцевого самоврядування, центри 
надання соціальних послуг, заклади охорони здоров’я, реабілітаційні установи 
та громадські організації. Така багаторівнева структура потенційно створює 
умови для комплексної підтримки, однак водночас породжує проблему 
координації між суб’єктами. 
У науковій літературі наголошується, що ефективність допомоги особам 
із бойовим досвідом значною мірою залежить від безперервності маршруту 
підтримки: від первинного виявлення потреби до психологічної допомоги, 
соціального супроводу, професійної адаптації та довготривалого моніторингу 
стану людини (World Health Organization, 2022). В українських реаліях саме 
безперервність залишається одним із найслабших місць інституційної 
системи. Ветеран часто змушений самостійно шукати інформацію, звертатися 
до різних установ, повторно підтверджувати свій статус і пояснювати власні 
потреби. Це створює додаткове психологічне навантаження та може 
знижувати мотивацію до звернення по допомогу. 
Окрему роль відіграє система охорони здоров’я. Заклади первинної 
медичної допомоги мають потенціал для раннього виявлення психічних 
порушень, оскільки саме сімейний лікар часто є першим фахівцем, до якого 
звертається ветеран. Однак на практиці рівень підготовки медичних 
працівників до роботи з наслідками бойової травми залишається 
нерівномірним. Інтеграція психічного здоров’я у первинну медичну допомогу 
відповідає сучасним міжнародним підходам, однак її ефективність залежить 
від наявності підготовлених кадрів, алгоритмів скринінгу, маршрутизації 
  44 
 
пацієнтів та взаємодії з психологами й соціальними працівниками (World 
Health Organization, 2022). 
Соціальні служби та органи місцевого самоврядування мають 
забезпечувати підтримку ветеранів на рівні громад. Саме громада є тим 
простором, у якому відбувається реальне повернення людини до цивільного 
життя: відновлення сімейних зв’язків, працевлаштування, участь у 
соціальному житті, доступ до послуг. Проте нерівномірність ресурсів громад, 
дефіцит фахівців і різний рівень управлінської спроможності призводять до 
того, що доступність допомоги значною мірою залежить від місця проживання 
ветерана. У великих містах можливостей підтримки більше, тоді як у малих 
громадах і сільській місцевості ветерани часто стикаються з обмеженим 
доступом до кваліфікованої психологічної допомоги. 
Важливою інституційною ланкою є реабілітаційні центри та ветеранські 
простори. Їхня перевага полягає в можливості поєднання різних видів 
допомоги: психологічної, соціальної, юридичної, інформаційної та 
професійної. Такі установи можуть виконувати роль “єдиного входу” до 
системи підтримки. Однак на сьогодні їхня мережа ще не є достатньо 
рівномірною та стандартизованою. Відсутність єдиних стандартів якості 
послуг, системи оцінювання результатів і належного кадрового забезпечення 
створює ризик фрагментарності допомоги. 
Особливістю української системи є надзвичайно активна участь 
громадського сектору. Благодійні фонди, ветеранські організації, волонтерські 
ініціативи та професійні спільноти часто швидше реагують на потреби 
ветеранів, ніж державні інституції. Їхня діяльність забезпечує гнучкість, 
інноваційність і більшу довіру з боку отримувачів допомоги. Водночас 
надмірна залежність від громадського сектору може свідчити про недостатню 
спроможність державної системи повністю виконувати свої функції. Крім 
того, відсутність системної інтеграції недержавних ініціатив у загальну модель 
підтримки ускладнює координацію та довготривале планування. 
  45 
 
Критичним аспектом інституційного забезпечення є кадровий 
потенціал. Підтримка ментального здоров’я ветеранів потребує фахівців, які 
мають спеціальну підготовку у сфері психотравми, ПТСР, кризового 
консультування, сімейної роботи та соціальної реінтеграції. Однак в Україні 
спостерігається дефіцит психологів, психотерапевтів, соціальних працівників 
і кейс-менеджерів, здатних працювати саме з бойовою травмою. Цей дефіцит 
посилюється масштабами війни та зростанням кількості осіб, які потребують 
допомоги. Як зазначає О. Шемчук (2023), підтримка ментального здоров’я 
військовослужбовців і ветеранів потребує узгодженої роботи військових 
психологів, медичних психологів, лікарів, соціальних працівників і фахівців 
духовної підтримки, однак на практиці така взаємодія не завжди є сталою. 
Для узагальнення основних суб’єктів інституційного забезпечення та 
їхніх функцій доцільно подати таблицю 2.5. 
Таблиця 2.5 
Інституційне забезпечення підтримки ментального здоров’я ветеранів в Україні 
Суб’єкт 
інституційного Основні функції Проблемні аспекти 
забезпечення 
формування та реалізація 
Міністерство у справах потреба в посиленні 
ветеранської політики, 
ветеранів України міжвідомчої координації 
координація програм підтримки 
формування політики у сфері нерівномірна інтеграція 
Міністерство охорони 
охорони психічного здоров’я, психічного здоров’я у 
здоров’я України 
розвиток медичних послуг первинну медицину 
фінансування медичних послуг 
Національна служба недостатня спеціалізація 
через програму медичних 
здоров’я України послуг саме для ветеранів 
гарантій 
організація підтримки на рівні 
Органи місцевого різний рівень ресурсів і 
громад, розвиток місцевих 
самоврядування спроможності громад 
сервісів 
соціальний супровід, оцінка 
перевантаження та дефіцит 
Соціальні служби потреб, допомога у доступі до 
фахівців 
послуг 
  46 
 
Суб’єкт 
інституційного Основні функції Проблемні аспекти 
забезпечення 
психологічна, соціальна, 
Реабілітаційні центри та нерівномірність мережі та 
юридична та інформаційна 
ветеранські простори відсутність єдиних стандартів 
підтримка 
Громадські та гнучкі форми допомоги, кризова недостатня інтеграція в 
благодійні організації підтримка, peer support державну систему 
емоційна підтримка, соціальна 
Сім’я та ветеранські потреба в психоосвіті та 
включеність, неформальна 
спільноти супроводі родин 
допомога 
Примітка: складено автором на основі аналізу нормативних документів та наукових 
джерел (World Health Organization, 2022; Шемчук, 2023). 
Як видно з таблиці 2.6, інституційна система підтримки ментального 
здоров’я ветеранів в Україні охоплює значну кількість суб’єктів, однак її 
головна проблема полягає не у відсутності елементів, а в недостатній 
узгодженості між ними. За наявності багатьох установ і програм ветеран може 
не отримати цілісного маршруту допомоги, якщо між медичною, соціальною, 
психологічною та адміністративною складовими відсутній ефективний 
зв’язок. 
Саме тому одним із перспективних напрямів удосконалення 
інституційного забезпечення є впровадження моделі кейс-менеджменту. Її 
сутність полягає в тому, що за ветераном закріплюється фахівець або команда 
фахівців, які супроводжують його на різних етапах отримання допомоги: від 
первинної оцінки потреб до направлення до відповідних служб, моніторингу 
стану та корекції індивідуального плану підтримки. Така модель дозволяє 
уникнути розпорошеності послуг і забезпечити персоналізований підхід. 
Ще одним важливим напрямом є розвиток мультидисциплінарних 
команд. У випадку ветеранів із бойовим досвідом психологічна проблема 
рідко існує ізольовано: вона пов’язана з фізичним здоров’ям, сімейними 
стосунками, працевлаштуванням, житлом, юридичними питаннями та 
соціальним статусом. Тому ефективна підтримка має передбачати участь 
  47 
 
психолога, лікаря, соціального працівника, юриста, фахівця з 
працевлаштування та, за потреби, представника ветеранської спільноти. 
Критичного значення набуває також питання стандартизації послуг. 
Відсутність єдиних стандартів психологічної допомоги ветеранам може 
призводити до різної якості послуг у різних установах. У цьому контексті 
доцільним є запровадження мінімальних стандартів якості, вимог до 
кваліфікації фахівців, протоколів скринінгу, маршрутизації та оцінювання 
результатів. Без такого підходу система ризикує залишатися сукупністю 
окремих ініціатив, а не цілісною державною політикою. 
Отже, інституційне забезпечення підтримки ментального здоров’я 
ветеранів в Україні перебуває у стані активного формування. Його сильними 
сторонами є наявність профільного міністерства, розвиток нормативної бази, 
активність громадського сектору та поступове розширення мережі послуг. 
Водночас слабкими місцями залишаються фрагментарність, нерівномірність 
доступу, кадровий дефіцит, недостатня стандартизація та відсутність сталої 
міжвідомчої координації. Саме подолання цих проблем має стати 
передумовою переходу від декларативної підтримки ветеранів до реально 
дієвої системи збереження їхнього ментального здоров’я. 
2.3. Недержавні ініціативи та роль громадського сектору 
У сучасних умовах розвитку системи підтримки ментального здоров’я 
учасників бойових дій в Україні громадський сектор виступає не лише 
доповненням до державної політики, а й самостійним і впливовим суб’єктом 
формування та реалізації психосоціальної допомоги. Активізація недержавних 
ініціатив є відповіддю на обмеженість ресурсів державної системи, її 
інституційну інерційність та потребу в гнучких, швидких і доступних формах 
підтримки ветеранів. У науковій літературі підкреслюється, що участь 
громадянського суспільства є важливою складовою ефективної моделі 
  48 
 
охорони психічного здоров’я, оскільки забезпечує доступ до послуг на рівні 
громад і сприяє подоланню стигматизації (World Health Organization, 2022). 
Недержавні ініціативи у сфері підтримки ментального здоров’я 
ветеранів охоплюють широкий спектр діяльності, включаючи кризову 
психологічну допомогу, довготривалу психотерапію, соціальний супровід, 
освітні програми, адвокацію прав ветеранів та формування ветеранських 
спільнот. Їхньою ключовою особливістю є орієнтація на потреби отримувачів 
послуг, використання інноваційних підходів і більш високий рівень довіри з 
боку ветеранів порівняно з державними інституціями. 
Волонтерські організації в Україні посідають особливе місце в системі 
підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій, оскільки їх 
формування та інституціоналізація відбувалися в умовах гострої соціальної 
потреби, що виникла внаслідок воєнних дій. На відміну від класичних моделей 
розвитку громадянського суспільства, де волонтерський сектор формується 
поступово, в Україні він набув інтенсивного розвитку в умовах кризового 
реагування, що зумовило його високу адаптивність і мобільність. 
У науковій літературі волонтерський сектор розглядається як елемент 
неформальної системи соціального забезпечення, який здатен компенсувати 
інституційні обмеження держави та забезпечувати оперативне реагування на 
потреби вразливих груп населення (Salamon & Sokolowski, 2016). У контексті 
підтримки ментального здоров’я ветеранів волонтерські організації 
виконують функцію первинної ланки допомоги, забезпечуючи швидкий 
доступ до базових форм психологічної підтримки. 
Функціонально діяльність волонтерських організацій у цій сфері 
охоплює кілька ключових напрямів. По-перше, це кризове психологічне 
реагування, яке включає надання допомоги безпосередньо після травматичних 
подій або в період їх гострого переживання. Така допомога може 
реалізовуватися у формі психологічного консультування, емоційної 
  49 
 
підтримки, стабілізаційних інтервенцій, а також організації безпечного 
середовища для постраждалих. 
По-друге, важливим напрямом є супровід військовослужбовців і 
ветеранів у процесі адаптації, що включає індивідуальні консультації, 
допомогу в налагодженні соціальних зв’язків, підтримку в кризових життєвих 
ситуаціях. У цьому контексті волонтери часто виконують роль медіаторів між 
ветеранами та формальними інституціями, полегшуючи доступ до державних 
і недержавних послуг. 
По-третє, волонтерські організації активно розвивають групи 
взаємопідтримки, які функціонують за принципом “рівний-рівному” (peer 
support). Такий формат дозволяє створити середовище, у якому учасники 
можуть відкрито обговорювати пережитий досвід без страху осуду. 
Дослідження свідчать, що peer support є ефективним інструментом зниження 
симптомів посттравматичного стресу та соціальної ізоляції (Solomon, 2004). 
Суттєвою перевагою волонтерського сектору є його високий рівень 
довіри з боку ветеранів. На відміну від формальних інституцій, які часто 
асоціюються з бюрократичними процедурами, волонтерські організації 
сприймаються як більш відкриті, доступні та орієнтовані на реальні потреби 
людини. Це особливо важливо в умовах, коли стигматизація психічних 
розладів залишається одним із ключових бар’єрів звернення по допомогу 
(Hoge et al., 2004). 
Разом із тим, діяльність волонтерських організацій має низку 
структурних обмежень, які потребують наукового осмислення. Однією з 
ключових проблем є відсутність системної професійної підготовки частини 
волонтерів, що може впливати на якість наданої допомоги. Робота з особами, 
які пережили бойову травму, потребує спеціалізованих знань у сфері 
психотравматології, кризового консультування та етики психологічної 
допомоги. Без належної підготовки існує ризик не лише неефективності, але й 
потенційної шкоди. 
  50 
 
Іншою важливою проблемою є ризик емоційного вигорання волонтерів. 
Постійна взаємодія з травматичним досвідом інших людей, високий рівень 
відповідальності та обмеженість ресурсів створюють значне психологічне 
навантаження. У наукових дослідженнях цей феномен описується як вторинна 
травматизація, яка може призводити до зниження ефективності допомоги та 
виходу волонтерів із діяльності (Figley, 1995). 
Крім того, суттєвим обмеженням є нестабільність ресурсного 
забезпечення, оскільки діяльність волонтерських організацій часто залежить 
від пожертв, грантів і тимчасових проєктів. Це ускладнює довгострокове 
планування, масштабування програм і забезпечення їх сталості. 
З огляду на зазначене, у науковому дискурсі обґрунтовується 
необхідність інституційної інтеграції волонтерського сектору в загальну 
систему підтримки ментального здоров’я. Така інтеграція має передбачати: 
 розробку стандартів діяльності волонтерів у сфері психосоціальної 
підтримки;  
 організацію системи навчання та супервізії;  
 забезпечення взаємодії з медичними та соціальними службами;  
 створення механізмів фінансової підтримки.  
Як зазначає О. Шемчук (2023), ефективна підтримка ментального 
здоров’я військовослужбовців і ветеранів можлива лише за умови узгодженої 
взаємодії всіх суб’єктів, включаючи державні інституції, професійні спільноти 
та громадський сектор. 
Отже, волонтерські організації є важливим елементом системи 
підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій, який забезпечує 
оперативність, доступність і соціальну чутливість допомоги. Водночас їхня 
діяльність потребує подальшої інституціоналізації, професіоналізації та 
інтеграції в загальнодержавну систему, що дозволить підвищити її 
ефективність і сталість. 
  51 
 
Благодійні фонди у сфері підтримки ментального здоров’я ветеранів 
посідають проміжне місце між волонтерськими ініціативами та 
формалізованими державними інституціями. Їхня специфіка полягає в тому, 
що вони здатні поєднувати соціальну чутливість громадського сектору з 
організаційною сталістю, фінансовим плануванням і програмним підходом до 
надання допомоги. Саме тому благодійні фонди можна розглядати не лише як 
джерело ресурсної підтримки, а як важливий інституційний механізм розвитку 
психосоціальних послуг для ветеранів. 
У соціально-економічному вимірі діяльність благодійних фондів 
виконує компенсаторну функцію. В умовах, коли державна система не завжди 
здатна швидко реагувати на зростання потреб, фонди беруть на себе частину 
функцій із фінансування психологічної допомоги, організації реабілітаційних 
заходів, навчання фахівців, підтримки ветеранських просторів та реалізації 
програм соціальної адаптації. Такий підхід відповідає сучасному розумінню 
громадянського суспільства як активного партнера держави у сфері 
соціального забезпечення (Salamon & Sokolowski, 2016). 
На відміну від ситуативної волонтерської допомоги, благодійні фонди 
зазвичай мають можливість реалізовувати довгострокові програми. Це 
особливо важливо у сфері ментального здоров’я, де допомога не може бути 
одноразовою або фрагментарною. Психологічне відновлення ветерана 
потребує часу, стабільного супроводу, повторних консультацій, участі сім’ї та 
поступового повернення людини до соціального функціонування. Саме 
програмна сталість дозволяє фондам забезпечувати не лише кризове 
реагування, а й довготривалу підтримку. 
Важливою перевагою благодійних фондів є їхня здатність залучати різні 
джерела фінансування: приватні пожертви, гранти міжнародних організацій, 
корпоративну благодійність, партнерські програми та краудфандингові 
кампанії. Завдяки цьому вони можуть підтримувати напрями, які залишаються 
недостатньо профінансованими державою. У сфері ментального здоров’я це 
  52 
 
може стосуватися оплати психотерапевтичних сесій, навчання психологів 
роботі з травмою, створення груп підтримки, супроводу родин ветеранів та 
просвітницьких кампаній щодо подолання стигми. 
Значущим прикладом діяльності громадського сектору є розвиток 
ветеранських просторів, які часто функціонують за підтримки благодійних 
фондів або у партнерстві з ними. Такі простори виконують не лише 
консультативну, а й соціально-інтеграційну функцію, оскільки створюють 
безпечне середовище, у якому ветеран може отримати психологічну, 
юридичну, інформаційну та соціальну допомогу. У цьому сенсі благодійні 
фонди виступають не лише надавачами ресурсів, а й організаторами 
середовища відновлення. 
Окремого значення набуває роль фондів у підтримці сімей ветеранів. 
Участь у бойових діях змінює не лише психологічний стан самого ветерана, а 
й динаміку родинних відносин. Саме тому програми, спрямовані на сімейне 
консультування, психоосвіту дружин, чоловіків, батьків і дітей ветеранів, 
мають особливу цінність. Дослідження свідчать, що включення сім’ї в процес 
психологічного відновлення знижує ризик соціальної ізоляції та підвищує 
ефективність реабілітації (Dekel & Monson, 2010). 
У науковому плані діяльність благодійних фондів можна розглядати 
крізь призму концепції соціального капіталу. Р. Патнем визначає соціальний 
капітал як сукупність зв’язків, норм довіри та взаємодопомоги, що 
підвищують здатність суспільства до колективної дії (Putnam, 2000). У цьому 
контексті благодійні фонди сприяють накопиченню соціального капіталу, 
оскільки формують мережі взаємодії між ветеранами, фахівцями, громадами, 
бізнесом і державними структурами. Для ветеранів це має не лише 
організаційне, а й психологічне значення, оскільки повертає відчуття 
включеності, визнання та суспільної підтримки. 
Водночас діяльність благодійних фондів не позбавлена проблемних 
аспектів. Передусім ідеться про залежність від донорського фінансування. 
  53 
 
Якщо програма реалізується переважно за грантові кошти, її сталість може 
бути обмеженою строком дії конкретного проєкту. Це створює ризик 
переривання допомоги, що є особливо небезпечним у випадку психологічного 
супроводу ветеранів. Ментальне здоров’я потребує безперервності, а 
переривання підтримки може посилювати недовіру до системи загалом. 
Іншою проблемою є нерівномірність географічного охоплення. 
Найбільш активні фонди та благодійні ініціативи часто зосереджені у великих 
містах або регіонах із розвиненою громадською інфраструктурою. Натомість 
ветерани, які проживають у малих громадах, можуть мати обмежений доступ 
до таких програм. Це поглиблює проблему територіальної нерівності в 
отриманні психосоціальної підтримки. 
Крім того, актуальним залишається питання стандартизації якості 
послуг. Благодійні фонди можуть залучати висококваліфікованих спеціалістів, 
однак за відсутності єдиних стандартів і механізмів зовнішнього оцінювання 
якість програм може суттєво відрізнятися. У сфері роботи з бойовою травмою 
це має принципове значення, адже некваліфіковане втручання може не лише 
не допомогти, а й поглибити травматичні переживання. 
Ще одним викликом є потреба у прозорій взаємодії між фондами та 
державними інституціями. Благодійний сектор не повинен заміщувати 
державу у виконанні її соціальних зобов’язань, однак може ефективно 
доповнювати державну систему. Для цього необхідні механізми партнерства, 
спільного планування, обміну даними, маршрутизації ветеранів і координації 
послуг. Без такої взаємодії навіть успішні благодійні програми залишаються 
ізольованими ініціативами. 
Для конкретизації ролі благодійних фондів у сфері підтримки 
ментального здоров’я ветеранів доцільно розглянути окремі приклади їх 
діяльності (див. табл. 2.6). 
 
  54 
 
Таблиця 2.6 
Діяльність благодійних фондів у сфері підтримки ментального здоров’я ветеранів в 
Україні 
Назва 
Програма/напрям ментального 
благодійного Цільова аудиторія 
здоров’я 
фонду 
ветерани, 
психологічне консультування, групи 
Veteran Hub військовослужбовці, члени 
підтримки, гаряча лінія для ветеранів 
їхніх сімей 
програми психологічної підтримки 
Повернись живим військовослужбовці, ветерани 
військових, навчання стресостійкості 
Фонд Ріната програма «Психологічна допомога» постраждалі від війни, ВПО, 
Ахметова (консультування, гаряча лінія) військові 
психосоціальні проєкти, підтримка військові, ветерани, цивільні 
Razom for Ukraine 
реабілітації та ментального здоров’я постраждалі 
підтримка програм психологічної 
Spirit of America реабілітації через партнерські військові, ветерани 
ініціативи 
психосоціальна підтримка (MHPSS), ВПО, ветерани, сім’ї 
Caritas Ukraine 
кризове консультування військових 
Примітка: узагальнено автором на основі відкритих даних та аналітичних матеріалів 
(World Health Organization, 2022; звіти організацій). 
Як видно з таблиці 2.6, діяльність благодійних фондів характеризується 
різноманітністю підходів і орієнтацією на різні цільові групи. При цьому 
більшість програм має комплексний характер і поєднує психологічну 
допомогу з елементами соціальної підтримки, що відповідає сучасним 
підходам до психосоціальної реабілітації. 
Отже, благодійні фонди відіграють важливу роль у підтримці 
ментального здоров’я ветеранів, оскільки забезпечують додаткові ресурси, 
гнучкість, програмну сталість і можливість швидкого впровадження 
інноваційних підходів. Їхня діяльність має не лише допоміжне, а й стратегічне 
значення, адже сприяє розвитку соціального капіталу, посиленню довіри та 
розширенню доступу до психосоціальних послуг. Водночас для підвищення 
ефективності благодійного сектору необхідні стандартизація послуг, стабільне 
  55 
 
фінансування, географічне розширення програм і системна інтеграція з 
державною політикою підтримки ветеранів. 
У сучасній науковій парадигмі психосоціальні програми підтримки 
ментального здоров’я ветеранів розглядаються як складні, багаторівневі 
інтервенції, що поєднують клінічні психотерапевтичні підходи із соціальними 
механізмами відновлення особистості. Такий підхід відображає перехід від 
вузько медичної моделі психічного здоров’я до інтегративного бачення, у 
межах якого психічне благополуччя розуміється не лише як відсутність 
психопатології, а як здатність людини до повноцінного функціонування, 
соціальної взаємодії та самореалізації. 
Теоретичною основою цього підходу є біопсихосоціальна модель, 
запропонована Дж. Енгелем, відповідно до якої психічне здоров’я формується 
внаслідок взаємодії біологічних, психологічних і соціальних чинників (Engel, 
1977). У межах цієї моделі травматичний досвід війни не розглядається 
виключно як клінічний феномен, а інтерпретується як комплексне порушення 
функціонування особистості, що охоплює емоційну сферу, когнітивні 
процеси, поведінкові реакції та систему соціальних зв’язків. 
У випадку учасників бойових дій це означає, що наслідки травми 
проявляються не лише у вигляді симптомів посттравматичного стресового 
розладу, але й у втраті відчуття безпеки, порушенні базових переконань про 
світ, зміні ідентичності, труднощах у міжособистісній взаємодії та соціальній 
ізоляції. Як зазначає World Health Organization, ефективна підтримка осіб, які 
пережили травматичні події, має виходити за межі клінічного лікування та 
включати відновлення функціонування, соціальну реінтеграцію та зміцнення 
індивідуальних і колективних ресурсів (World Health Organization, 2022). 
У цьому контексті особливого значення набуває концепція 
травмофокусованих підходів, які базуються на припущенні, що психічні 
розлади, пов’язані з бойовим досвідом, є наслідком неінтегрованих 
травматичних спогадів і дезадаптивних когнітивних схем. Відповідно, метою 
  56 
 
терапії є не лише зниження симптомів, а й інтеграція травматичного досвіду в 
життєву історію особистості, що дозволяє відновити цілісність психічного 
функціонування. 
Сучасні психотерапевтичні підходи, які застосовуються у 
психосоціальних програмах для ветеранів, базуються на різних теоретичних 
засадах, однак об’єднані спільною метою — відновлення адаптивності та 
суб’єктності особистості. 
Зокрема, когнітивно-поведінкова терапія (CBT) ґрунтується на 
положенні про взаємозв’язок між мисленням, емоціями та поведінкою. У 
контексті роботи з ветеранами вона спрямована на виявлення і трансформацію 
дезадаптивних переконань, пов’язаних із травматичним досвідом, таких як 
почуття провини, безпорадності або недовіри до світу. Розвитком цього 
підходу є когнітивно-процесуальна терапія (CPT), яка акцентує увагу на 
переосмисленні травматичних подій і зміні глибинних когнітивних схем 
(Resick et al., 2017). 
Іншим важливим напрямом є пролонгована експозиційна терапія (PE), 
яка базується на принципах емоційної переробки травматичного досвіду. Вона 
передбачає поступове і контрольоване відтворення травматичних спогадів, що 
дозволяє зменшити їх емоційну інтенсивність і подолати механізми 
уникнення, які підтримують симптоми ПТСР (Foa et al., 2019). 
Особливе місце займає EMDR-терапія, яка поєднує елементи 
когнітивної терапії з нейропсихологічними механізмами обробки інформації. 
Вважається, що вона сприяє переробці травматичних спогадів через активацію 
природних адаптивних процесів мозку, що дозволяє зменшити їх 
деструктивний вплив на психіку. 
У випадках множинної травматизації ефективною є наративна 
експозиційна терапія (NET), яка спрямована на формування цілісної життєвої 
історії особистості. Вона дозволяє інтегрувати окремі травматичні епізоди в 
  57 
 
єдиний наратив, що сприяє відновленню відчуття ідентичності та життєвої 
послідовності. 
Поряд із клінічними підходами важливу роль відіграють моделі, 
орієнтовані на соціальний вимір відновлення. Однією з таких є модель MHPSS 
(Mental Health and Psychosocial Support), яка передбачає багаторівневу систему 
допомоги: від базової соціальної підтримки до спеціалізованої психотерапії. Її 
ключовою ідеєю є те, що психічне здоров’я не може бути відновлене без 
відновлення соціального контексту життя людини — її ролей, зв’язків і 
відчуття належності. 
У цьому контексті особливої уваги заслуговує поєднання 
індивідуальних і групових форм роботи. Якщо індивідуальна терапія 
забезпечує глибоке опрацювання травматичного досвіду, то групові формати, 
зокрема програми peer support, створюють умови для соціальної реінтеграції, 
зниження ізоляції та відновлення довіри. Як показують дослідження, саме 
поєднання цих рівнів забезпечує найбільш стійкий терапевтичний ефект 
(Solomon, 2004). 
Таким чином, сучасні психосоціальні програми підтримки ментального 
здоров’я ветеранів базуються на інтеграції різних теоретичних підходів і 
практичних інтервенцій. Їхня ефективність визначається здатністю 
поєднувати клінічну допомогу з відновленням соціального функціонування, 
що відповідає сучасним уявленням про ментальне здоров’я як комплексне і 
багатовимірне явище. 
 
 
 
 
 
  58 
 
Таблиця 2.7 
Психосоціальні програми: терапевтичні підходи та моделі підтримки ментального 
здоров’я ветеранів 
Терапевтичний 
Сутність методу Основні ефекти Цільова аудиторія 
підхід / модель 
ветерани з ПТСР, 
CBT (Cognitive зміна дезадаптивних зниження тривожності, 
тривожними 
Behavioral Therapy) думок і поведінки депресії 
розладами 
CPT (Cognitive переосмислення зменшення симптомів 
ветерани бойових дій 
Processing Therapy) травматичного досвіду ПТСР 
PE (Prolonged поступове “проживання” зниження страху, 
ветерани з ПТСР 
Exposure Therapy) травми уникнення 
переробка травматичних зниження емоційної ветерани, жертви 
EMDR 
спогадів через рухи очей інтенсивності травми травматичних подій 
NET (Narrative формування цілісної інтеграція ветерани з 
Exposure Therapy) історії життя травматичного досвіду множинною травмою 
поєднання психологічної комплексна адаптація, 
MHPSS ветерани, сім’ї, ВПО 
та соціальної підтримки реінтеграція 
взаємодопомога за 
зниження ізоляції, 
Peer support принципом “рівний- ветерани 
підвищення довіри 
рівному” 
робота з сімейною покращення стосунків, ветерани та їхні 
Сімейна терапія 
системою підтримка адаптації родини 
Примітка: узагальнено автором на основі (World Health Organization, 2022; Foa et al., 
2019; Resick et al., 2017). 
Як видно з таблиці 2.7, сучасні психосоціальні програми базуються на 
поєднанні доказових психотерапевтичних методів і соціальних інтервенцій. 
Такий підхід дозволяє враховувати не лише клінічні прояви психічних 
розладів, а й ширший контекст життєдіяльності ветерана. 
Особливої уваги заслуговує інтеграція індивідуальних і групових форм 
роботи. Якщо індивідуальна терапія забезпечує глибоке опрацювання 
травматичного досвіду, то групові формати (зокрема peer support) сприяють 
  59 
 
відновленню соціальних зв’язків і подоланню ізоляції. У поєднанні ці підходи 
формують основу ефективної реабілітації. 
Водночас ефективність психосоціальних програм значною мірою 
залежить від: 
 рівня підготовки фахівців;  
 доступності послуг;  
 інтеграції з медичною та соціальною системами;  
 безперервності підтримки.  
Таким чином, сучасні психосоціальні програми підтримки ментального 
здоров’я ветеранів ґрунтуються на доказових терапевтичних підходах і 
комплексних моделях допомоги, що поєднують психологічну реабілітацію із 
соціальною інтеграцією. Саме така модель відповідає сучасним міжнародним 
стандартам і має бути орієнтиром для подальшого розвитку системи 
підтримки в Україні. 
З метою систематизації ролі недержавних ініціатив у підтримці 
ментального здоров’я ветеранів доцільно представити їх у вигляді таблиці 
(див. табл. 2.8). 
Таблиця 2.8 
Роль громадського сектору у підтримці ментального здоров’я ветеранів 
Суб’єкт Основні функції Переваги Обмеження 
Волонтерські кризова допомога, нестабільність, ризик 
оперативність, довіра 
організації підтримка, супровід вигорання 
реалізація програм, ресурсна база, 
Благодійні фонди залежність від донорів 
фінансування системність 
Психосоціальні комплексна підтримка, ефективність, відсутність 
програми реінтеграція комплексність стандартизації 
Примітка: узагальнено автором на основі (World Health Organization, 2022; Pietrzak et al., 
2010; Шемчук, 2023). 
  60 
 
Отже, громадський сектор відіграє ключову роль у формуванні системи 
підтримки ментального здоров’я ветеранів в Україні, забезпечуючи гнучкість, 
доступність і інноваційність послуг. Водночас ефективність його діяльності 
значною мірою залежить від рівня інтеграції з державною системою, наявності 
стабільного фінансування та впровадження стандартів якості. У перспективі 
розвиток партнерства між державою та громадянським суспільством має стати 
одним із визначальних чинників підвищення ефективності підтримки 
ветеранів. 
  
  61 
 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЙ 
ЗБЕРЕЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я 
3.1. Аналіз ефективності сучасних стратегій збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій 
У сучасному науковому дискурсі проблема ефективності стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій набуває особливої 
ваги, оскільки саме від практичної результативності цих стратегій залежить не 
лише індивідуальне благополуччя ветеранів, але й соціальна стабільність 
суспільства в цілому. В умовах тривалого воєнного конфлікту ментальне 
здоров’я перестає бути виключно медичною категорією і постає як 
стратегічний ресурс держави, що визначає здатність суспільства до 
відновлення, адаптації та подальшого розвитку. 
Сучасні стратегії підтримки ментального здоров’я формуються на 
перетині медичних, психологічних і соціальних підходів, що дозволяє 
розглядати їх як комплексні системи впливу на особистість. Як зазначає World 
Health Organization, ефективні моделі підтримки психічного здоров’я повинні 
забезпечувати не лише лікування психічних розладів, а й сприяти відновленню 
функціонування, соціальної інтеграції та підвищенню якості життя (World 
Health Organization, 2022). У цьому контексті аналіз ефективності стратегій 
передбачає оцінку не лише клінічних результатів, але й ширших соціальних 
наслідків (Рис. 3.1.). 
  62 
 
 
Однією з найбільш вагомих характеристик сучасних стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій є їх комплексний і 
міждисциплінарний характер. На відміну від традиційних підходів, у межах 
яких психічні розлади розглядалися переважно як вузько медична проблема, 
сучасна система підтримки орієнтується на цілісне розуміння людини та 
багатовимірності наслідків бойового досвіду. Такий підхід ґрунтується на 
біопсихосоціальній моделі Дж. Енгеля, відповідно до якої психічне здоров’я 
формується під впливом взаємодії біологічних, психологічних і соціальних 
чинників (Engel, 1977). 
У контексті бойової травми це означає, що ефективна допомога не може 
обмежуватися лише медикаментозним лікуванням або короткостроковою 
психологічною інтервенцією. Вона має охоплювати відновлення емоційної 
стабільності, соціального функціонування, міжособистісних зв’язків, 
професійної активності та життєвої суб’єктності ветерана. Саме тому сучасні 
стратегії підтримки поєднують психотерапію, психосоціальну реабілітацію, 
програми соціальної адаптації, професійної інтеграції та підтримки сім’ї. У 
наукових дослідженнях підкреслюється, що комплексність допомоги є одним 
із ключових факторів довготривалої стабілізації психоемоційного стану 
ветеранів (Pietrzak et al., 2010). 
  63 
 
Особливої ваги набуває впровадження доказових психотерапевтичних 
підходів, ефективність яких підтверджена результатами міжнародних 
клінічних досліджень. У сучасній психотравматології сформувався консенсус 
щодо необхідності використання травмофокусованих методів терапії, які 
спрямовані не лише на зменшення симптоматики, а й на інтеграцію 
травматичного досвіду в систему особистісного функціонування. 
Одним із найбільш досліджених напрямів є когнітивно-поведінкова 
терапія (CBT), що базується на положенні про взаємозв’язок когнітивних 
процесів, емоцій і поведінкових реакцій. У випадку учасників бойових дій цей 
підхід дозволяє працювати з деструктивними переконаннями, які формуються 
внаслідок травматичного досвіду: почуттям провини, недовірою до світу, 
очікуванням постійної небезпеки або переконанням у власній 
неспроможності. Результати досліджень свідчать, що застосування 
когнітивно-поведінкових методів суттєво знижує рівень тривожності, 
депресивних проявів і симптомів ПТСР (Resick et al., 2017). 
Важливе місце серед сучасних стратегій займає пролонгована 
експозиційна терапія (PE), розроблена Е. Фоа, яка базується на механізмах 
емоційної переробки травматичного досвіду. Її сутність полягає у 
поступовому і контрольованому відтворенні травматичних спогадів, що 
дозволяє знизити їхню емоційну інтенсивність і подолати уникнення — один 
із центральних механізмів підтримки ПТСР. За даними метааналізів, 
використання PE-терапії демонструє високий рівень ефективності у ветеранів 
бойових дій та осіб із хронічною травматизацією (Foa et al., 2019). 
Не менш значущим є впровадження EMDR-терапії (Eye Movement 
Desensitization and Reprocessing), яка поєднує елементи когнітивної терапії з 
механізмами нейропсихологічної обробки інформації. Її ефективність 
пояснюється здатністю сприяти адаптивній переробці травматичних спогадів, 
які залишаються емоційно “незавершеними”. У сучасних міжнародних 
  64 
 
рекомендаціях EMDR включена до переліку найбільш результативних методів 
роботи з ПТСР (World Health Organization, 2022). 
Суттєвою перевагою сучасних стратегій є також перехід від ізольованої 
клінічної допомоги до моделі безперервного супроводу. Якщо раніше 
психологічна підтримка часто обмежувалася кризовим втручанням після 
травматичної події, то сучасні підходи орієнтуються на довготривале 
відновлення людини. У цьому контексті важливого значення набувають 
програми психосоціальної реабілітації, які поєднують психотерапевтичну 
роботу із соціальною адаптацією, підтримкою працевлаштування, розвитком 
навичок саморегуляції та відновленням соціальних ролей. 
Особливо важливою сильною стороною сучасних стратегій є інтеграція 
психічного здоров’я у систему первинної медичної допомоги. Такий підхід 
відповідає концепції community-based mental health care, яка активно 
підтримується World Health Organization. Його сутність полягає в тому, що 
психічне здоров’я перестає бути виключно сферою вузькоспеціалізованої 
психіатричної допомоги і стає частиною загальної системи охорони здоров’я. 
Це дозволяє забезпечити раннє виявлення психічних порушень, знизити ризик 
їх хронізації та підвищити доступність допомоги (World Health Organization, 
2022). 
Не менш важливим є розвиток громадоорієнтованих форм підтримки. У 
сучасних умовах дедалі більшого значення набувають ветеранські простори, 
програми взаємодопомоги, групи підтримки та діяльність громадських 
організацій. Їхня роль полягає не лише у наданні психологічної допомоги, а й 
у формуванні середовища соціальної включеності та відновленні відчуття 
належності. Дослідження показують, що соціальна ізоляція є одним із 
факторів, які поглиблюють наслідки психотравми, тоді як участь у спільнотах 
підтримки сприяє формуванню психологічної стійкості та зниженню рівня 
тривожності (Solomon, 2004). 
  65 
 
У цьому контексті важливою є концепція peer support — підтримки 
“рівний-рівному”. Її ефективність пояснюється тим, що ветерани значно легше 
довіряють людям, які мають подібний досвід і здатні зрозуміти специфіку 
бойової травми без додаткових пояснень. Peer support створює умови для 
подолання відчуття відчуження та сприяє відновленню соціальної 
ідентичності ветерана. 
Ще однією принципово важливою перевагою сучасних стратегій є 
визнання сім’ї як ключового ресурсу психологічного відновлення. Сучасні 
дослідження переконливо демонструють, що бойова травма має системний 
характер і впливає не лише на самого ветерана, але й на його найближче 
соціальне оточення. Зміни емоційного стану, поведінкові порушення, 
труднощі комунікації та підвищена дратівливість можуть трансформувати всю 
структуру сімейних взаємин. Саме тому залучення родини до процесу 
реабілітації є одним із найважливіших напрямів сучасної підтримки. Як 
зазначають Dekel і Monson (2010), сімейно орієнтовані підходи підвищують 
ефективність терапії, сприяють стабілізації емоційного стану ветерана та 
знижують ризик повторної дезадаптації. 
Окремої уваги заслуговує і зміна самої філософії допомоги. Якщо 
раніше психічне здоров’я ветеранів часто розглядалося крізь призму патології 
та “психічного ушкодження”, то сучасні стратегії дедалі більше орієнтуються 
на концепцію психологічної стійкості та посттравматичного зростання. У 
межах цього підходу людина сприймається не лише як носій травматичного 
досвіду, а як суб’єкт, здатний до адаптації, переосмислення пережитого та 
формування нових життєвих смислів (Tedeschi & Calhoun, 2004). Саме ця 
гуманістична переорієнтація є однією з найбільш важливих ознак сучасних 
стратегій підтримки ментального здоров’я. 
Таким чином, сильні сторони сучасних стратегій збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій полягають у їх науковій 
обґрунтованості, комплексності, міждисциплінарності та орієнтації на 
  66 
 
довготривале відновлення особистості. Їхня ефективність забезпечується 
поєднанням доказових психотерапевтичних методів, соціальної підтримки, 
громадоорієнтованих практик і залучення сім’ї як важливого ресурсу 
реабілітації. Саме така інтегрована модель сьогодні розглядається як найбільш 
перспективний напрям розвитку системи підтримки ветеранів у сучасному 
суспільстві. 
Попри суттєвий розвиток сучасних стратегій підтримки ментального 
здоров’я учасників бойових дій, їх практична реалізація супроводжується 
низкою структурних, організаційних та концептуальних проблем, які істотно 
знижують ефективність навіть найбільш прогресивних моделей допомоги. У 
науковому дискурсі дедалі частіше наголошується, що проблема полягає не 
лише у відсутності окремих програм чи ресурсів, а у складності формування 
цілісної системи підтримки, здатної забезпечити безперервність допомоги, її 
доступність і відповідність реальним потребам ветеранів (World Health 
Organization, 2022). 
Однією з найбільш суттєвих проблем є фрагментарність системи 
підтримки, яка проявляється у недостатній координації між медичними, 
соціальними, психологічними та реабілітаційними структурами. У 
практичному вимірі це означає, що ветеран часто змушений самостійно 
орієнтуватися в складній мережі установ, повторно проходити процедури 
оцінювання, звертатися до різних інституцій та фактично самостійно 
вибудовувати маршрут отримання допомоги. Така ситуація створює не лише 
адміністративні труднощі, але й додаткове психологічне навантаження на 
людину, яка вже перебуває у стані емоційної вразливості. 
У наукових дослідженнях підкреслюється, що ефективна система 
підтримки психічного здоров’я повинна функціонувати за принципом 
continuity of care — безперервності допомоги, коли всі етапи підтримки 
взаємопов’язані між собою (Thornicroft & Tansella, 2013). Відсутність такої 
інтеграції призводить до втрати частини ветеранів між різними рівнями 
  67 
 
системи, переривання терапії та зниження мотивації до подальшого звернення 
по допомогу. 
Суттєвим обмеженням сучасних стратегій є також нерівномірна 
доступність послуг, яка має як територіальний, так і соціальний вимір. У 
великих містах зазвичай існує ширша мережа психологічної підтримки, 
реабілітаційних центрів і громадських ініціатив, тоді як у малих громадах і 
сільській місцевості доступ до кваліфікованої допомоги залишається 
обмеженим. Це формує ситуацію соціальної нерівності, коли можливість 
отримати якісну психосоціальну підтримку значною мірою залежить від місця 
проживання ветерана. 
Крім територіальної нерівності, існує проблема економічної доступності 
послуг. Попри розвиток державних програм і діяльність громадського сектору, 
частина ветеранів не має можливості отримувати довготривалу 
психотерапевтичну допомогу через обмеженість ресурсів системи або власне 
матеріальне становище. У результаті психологічна підтримка нерідко набуває 
епізодичного характеру, що суперечить самій природі роботи з травмою, яка 
потребує тривалого і системного супроводу. 
Особливо складним бар’єром залишається стигматизація психічного 
здоров’я, яка має глибокі соціокультурні корені. У військовому середовищі 
звернення по психологічну допомогу нерідко сприймається як прояв 
слабкості, втрати контролю або професійної неспроможності. Такі уявлення 
формують механізми психологічного уникнення, внаслідок чого людина може 
роками ігнорувати симптоми психічного виснаження або травматизації. 
Як зазначають Hoge et al. (2004), значна частина військовослужбовців із 
вираженими симптомами ПТСР або депресії не звертається по допомогу саме 
через страх стигматизації та негативних наслідків для соціального статусу чи 
кар’єри. Подібні тенденції характерні і для українського контексту, де 
культура психологічної допомоги лише формується, а психічне здоров’я все 
ще часто сприймається крізь призму соціальних упереджень. 
  68 
 
У цьому контексті особливої ваги набуває проблема прихованої 
травматизації, коли людина формально зберігає соціальне функціонування, 
але водночас переживає глибоке емоційне виснаження, хронічну тривожність, 
внутрішню ізоляцію та порушення міжособистісних зв’язків. Такі стани 
можуть тривалий час залишатися поза увагою системи, однак поступово 
призводять до соціальної дезадаптації, руйнування сімейних відносин, 
зловживання психоактивними речовинами та суїцидальних ризиків. 
Не менш серйозним викликом є дефіцит кваліфікованих фахівців, 
здатних працювати з наслідками бойової травми. Сучасна психотравматологія 
вимагає спеціалізованої підготовки, оскільки робота з ПТСР, моральною 
травмою, складною травматизацією чи кризовими станами не може зводитися 
до загальних навичок психологічного консультування. Недостатня підготовка 
фахівців підвищує ризик поверхневих або неефективних інтервенцій, а в 
окремих випадках — вторинної ретравматизації ветерана. 
Проблема кадрового дефіциту посилюється також високим рівнем 
емоційного навантаження на самих спеціалістів. Психологи, психотерапевти, 
соціальні працівники та волонтери, які постійно взаємодіють із травматичним 
досвідом інших людей, перебувають у групі ризику щодо професійного 
вигорання та вторинної травматизації. За визначенням C. Figley (1995), 
вторинна травматизація є наслідком емпатійного залучення до чужого 
страждання і може призводити до емоційного виснаження, втрати професійної 
мотивації та зниження якості допомоги. 
Ще однією суттєвою проблемою є відсутність системного моніторингу 
та оцінювання ефективності програм підтримки. У багатьох випадках оцінка 
результативності обмежується кількісними показниками — кількістю 
проведених консультацій, охоплених осіб або реалізованих заходів. Водночас 
такі показники не дозволяють оцінити реальний вплив програм на 
психоемоційний стан ветеранів, рівень їх соціальної адаптації чи якість життя. 
  69 
 
У сучасній науці ефективність психосоціальних інтервенцій 
розглядається як багатовимірна категорія, що має включати не лише клінічні 
результати, але й соціальні, поведінкові та суб’єктивні показники 
благополуччя (Kazdin, 2008). Відсутність стандартизованих механізмів 
оцінювання ускладнює визначення найбільш результативних моделей 
допомоги та перешкоджає стратегічному розвитку системи. 
Окремої уваги потребує проблема формалізації допомоги, коли 
підтримка ветеранів поступово перетворюється на адміністративну 
процедуру. У таких випадках головним критерієм ефективності стає не 
реальне відновлення людини, а формальне виконання програмних показників. 
Це створює ризик втрати людиноцентричного підходу, який є 
фундаментальним принципом сучасної психосоціальної підтримки. 
У науковому дискурсі дедалі частіше критикується тенденція до 
“бюрократизації травми”, коли складний і глибоко індивідуальний досвід 
людини редукується до набору формальних діагностичних категорій і 
процедур (Summerfield, 2001). Такий підхід може призводити до 
деперсоналізації допомоги, посилення відчуження та формування недовіри до 
системи підтримки. 
Крім того, сучасні стратегії часто недостатньо враховують феномен 
моральної травми, який не завжди вписується у класичні клінічні моделі 
ПТСР. На відміну від страху як основи посттравматичного стресового розладу, 
моральна травма пов’язана з переживанням провини, сорому, втрати сенсу та 
руйнуванням моральних переконань (Litz et al., 2009). Традиційні 
терапевтичні підходи не завжди здатні повною мірою працювати з такими 
переживаннями, що створює потребу у розвитку нових моделей підтримки. 
Таким чином, попри значний прогрес у розвитку сучасних стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій, їх ефективність 
обмежується низкою системних проблем: фрагментарністю допомоги, 
нерівністю доступу, стигматизацією психічного здоров’я, кадровим 
  70 
 
дефіцитом, недостатнім рівнем оцінювання результативності та ризиком 
формалізації підтримки. Усвідомлення цих обмежень має принципове 
значення для подальшого вдосконалення системи, оскільки дозволяє перейти 
від декларативного впровадження окремих програм до формування цілісної, 
людиноцентричної та науково обґрунтованої моделі підтримки ветеранів. 
З метою систематизації сильних сторін і обмежень сучасних стратегій 
доцільно представити їх у вигляді таблиці (див. табл. 3.1). 
Таблиця 3.1 
Сильні сторони та обмеження сучасних стратегій збереження ментального здоров’я 
Критерій Сильні сторони Обмеження 
Організаційний комплексність, фрагментарність, слабка 
рівень мультидисциплінарність координація 
Терапевтичний 
доказові методи лікування нерівномірна якість послуг 
рівень 
Доступність розвиток громадських ініціатив територіальна нерівність 
Соціальний аспект підтримка спільнот і сімей стигматизація 
Кадровий потенціал розвиток нових спеціалізацій дефіцит фахівців 
Оцінка відсутність системного 
наявність окремих досліджень 
ефективності моніторингу 
Примітка: узагальнено автором на основі (World Health Organization, 2022; Foa et al., 
2019; Шемчук, 2023). 
Таким чином, сучасні стратегії збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій характеризуються значним потенціалом і наявністю 
науково обґрунтованих підходів, однак їх практична ефективність 
обмежується низкою системних проблем. Подальший розвиток цих стратегій 
потребує посилення координації між суб’єктами, підвищення доступності 
послуг, розвитку кадрового потенціалу та впровадження механізмів 
оцінювання результативності. Лише за таких умов можливе формування 
цілісної та ефективної системи підтримки ментального здоров’я ветеранів, 
здатної відповідати викликам сучасності. 
  71 
 
3.2. Проблеми та виклики у сфері ментального здоров’я учасників 
бойових дій 
Проблематика ментального здоров’я учасників бойових дій у сучасних 
умовах виходить далеко за межі індивідуального психологічного досвіду та 
набуває ознак масштабного соціального виклику, що впливає на 
функціонування системи охорони здоров’я, соціального забезпечення, ринку 
праці, сімейних інститутів і суспільства загалом. Війна створює не лише 
фізичні втрати, але й формує довготривалі психосоціальні наслідки, які 
можуть зберігатися протягом багатьох років після завершення бойових дій. 
У сучасному науковому дискурсі наголошується, що психічні наслідки 
війни мають кумулятивний характер і проявляються не лише у вигляді 
клінічних розладів, але й у порушенні соціального функціонування, 
руйнуванні системи міжособистісних зв’язків, кризі ідентичності та втраті 
життєвих смислів (Herman, 1992). Саме тому проблеми ментального здоров’я 
ветеранів необхідно розглядати як комплексне міждисциплінарне явище, що 
потребує системного аналізу. 
Одним із найбільш критичних викликів у сфері підтримки ментального 
здоров’я учасників бойових дій є проблема доступності психосоціальних 
послуг. У сучасному науковому дискурсі доступність допомоги розглядається 
не лише як фізична наявність відповідних установ чи спеціалістів, а як складна 
багатовимірна категорія, що включає територіальний, економічний, 
інформаційний, соціокультурний та психологічний компоненти. Саме тому 
навіть формально розвинена система підтримки не гарантує реального 
доступу людини до допомоги, якщо між потребою та отриманням послуги 
існують структурні бар’єри. 
У документах World Health Organization доступність послуг психічного 
здоров’я визначається як один із фундаментальних критеріїв ефективності 
системи охорони психічного здоров’я (World Health Organization, 2022). 
Водночас міжнародні дослідження демонструють, що саме в умовах воєнних 
  72 
 
конфліктів доступність психосоціальної допомоги стає однією з найбільш 
проблемних сфер, оскільки масштаби психологічної травматизації значно 
перевищують ресурсні можливості держави та громадського сектору. 
У випадку учасників бойових дій проблема доступності набуває 
особливої складності, оскільки йдеться не лише про необхідність лікування 
психічних розладів, але й про забезпечення довготривалого супроводу 
людини, яка пережила травматичний досвід війни. Бойова травма не має 
одномоментного характеру: її наслідки можуть проявлятися через місяці або 
навіть роки після завершення бойових дій, трансформуючи емоційний стан, 
соціальні зв’язки, систему цінностей і здатність людини до повноцінного 
функціонування (Herman, 1992). Саме тому доступність допомоги повинна 
розглядатися як процес безперервної підтримки, а не як одноразова 
психологічна інтервенція. 
Одним із найбільш помітних аспектів проблеми є територіальна 
нерівність доступу до послуг. В Україні мережа спеціалізованої психологічної 
та психотерапевтичної допомоги переважно концентрується у великих містах, 
обласних центрах та регіонах із розвиненою інфраструктурою. Натомість у 
малих громадах, сільській місцевості та прифронтових районах можливості 
отримання кваліфікованої підтримки залишаються суттєво обмеженими. 
Така ситуація формує феномен “географії нерівності психічного 
здоров’я”, коли місце проживання людини фактично визначає рівень її 
доступу до допомоги. Для ветерана це означає необхідність долати значні 
відстані, витрачати додаткові фінансові ресурси або взагалі відмовлятися від 
систематичної терапії через неможливість регулярного відвідування 
спеціаліста. Особливо гостро ця проблема проявляється щодо осіб із 
фізичними пораненнями, інвалідністю або супутніми соматичними 
захворюваннями. 
У сучасних дослідженнях наголошується, що територіальна 
недоступність допомоги прямо впливає на рівень хронізації психічних 
  73 
 
розладів. Чим довше людина залишається без кваліфікованої підтримки, тим 
вищою є ймовірність закріплення дезадаптивних моделей поведінки, 
соціальної ізоляції та розвитку коморбідних розладів — депресії, залежностей, 
суїцидальних станів (Thornicroft & Tansella, 2013). 
Не менш важливим виміром проблеми є економічна доступність 
психосоціальної допомоги. Робота з бойовою травмою потребує тривалої та 
системної терапії, однак реальні можливості системи часто обмежуються 
короткостроковими програмами або мінімальним обсягом консультацій. 
Унаслідок цього підтримка нерідко набуває фрагментарного характеру, що 
суперечить самій природі психотравматичної допомоги. 
У науковому розумінні психотерапія бойової травми не може 
розглядатися як швидкий процес “усунення симптомів”. Йдеться про складний 
і тривалий шлях відновлення внутрішньої безпеки, довіри до світу, соціальної 
ідентичності та здатності людини будувати життєві перспективи після 
пережитого досвіду війни (van der Kolk, 2014). Відповідно, переривання 
терапії через фінансові чи організаційні причини суттєво знижує ефективність 
допомоги. 
Крім того, економічна недоступність має ширший соціальний контекст. 
Частина ветеранів після повернення до цивільного життя стикається з 
труднощами працевлаштування, втратою стабільного доходу або 
професійною дезадаптацією. У таких умовах психологічна допомога може 
сприйматися як “додаткова потреба”, яка поступається базовим питанням 
виживання — житлу, роботі, лікуванню фізичних травм. Це ще раз 
підтверджує, що ментальне здоров’я неможливо відокремити від загального 
соціального становища людини. 
Особливо складною є проблема інформаційної доступності послуг. У 
багатьох випадках ветерани не володіють повною інформацією про 
можливості психологічної підтримки, порядок звернення, умови отримання 
допомоги або перелік доступних програм. Інформаційне поле залишається 
  74 
 
фрагментарним, а комунікація між різними установами — недостатньо 
узгодженою. 
У практичному вимірі це створює ситуацію, коли людина змушена 
самостійно шукати інформацію, орієнтуватися в бюрократичних процедурах 
та взаємодіяти з великою кількістю інституцій. Для ветерана, який перебуває 
у стані психоемоційного виснаження або переживає симптоми ПТСР, сама 
необхідність проходження складних адміністративних процедур може ставати 
додатковим стресовим чинником. 
У сучасних підходах до організації психосоціальної допомоги дедалі 
більшого значення набуває концепція “єдиного входу” (single entry point), 
відповідно до якої людина повинна мати можливість отримати базову 
інформацію, оцінку потреб і маршрутизацію в межах одного простору чи 
служби. Відсутність такої моделі значно ускладнює доступ до допомоги та 
підвищує ризик того, що людина взагалі відмовиться від подальших звернень. 
Окремого аналізу потребує психологічна доступність допомоги, яка 
безпосередньо пов’язана з рівнем довіри до інституцій і фахівців. Формальна 
наявність психологічних сервісів не гарантує їх використання, якщо ветеран 
не відчуває безпеки, конфіденційності та поваги до власного досвіду. 
У випадку бойової травми довіра має фундаментальне значення, 
оскільки сама травматизація часто супроводжується руйнуванням базового 
відчуття безпеки та передбачуваності світу. Якщо людина стикається з 
формальним, байдужим або бюрократизованим ставленням, це може 
посилювати відчуття відчуження та закріплювати механізми уникнення. 
У науковій літературі підкреслюється, що людиноцентричний підхід є 
одним із ключових принципів ефективної психосоціальної підтримки (Rogers, 
1961). У контексті роботи з ветеранами це означає визнання унікальності 
їхнього досвіду, повагу до особистісної автономії, конфіденційність та 
орієнтацію не лише на симптом, а на цілісну особистість. 
  75 
 
Важливого значення набуває також проблема часової доступності 
допомоги. В умовах перевантаження системи ветерани можуть стикатися з 
тривалим очікуванням консультацій або обмеженою кількістю сеансів. У 
ситуації кризових станів або суїцидальних ризиків навіть короткочасне 
відтермінування допомоги може мати критичні наслідки. 
Особливий виклик для сучасної системи становить необхідність 
забезпечення доступності допомоги в умовах масштабної війни, коли кількість 
осіб, які потребують психологічної підтримки, постійно зростає. За таких умов 
проблема доступності перестає бути виключно питанням організації медичних 
послуг і перетворюється на проблему національної соціальної безпеки. 
Таким чином, доступність психосоціальної допомоги учасникам 
бойових дій є складним багатовимірним явищем, що охоплює територіальні, 
економічні, інформаційні, психологічні та організаційні аспекти. Її 
забезпечення потребує не лише розширення мережі послуг, але й формування 
цілісної людиноцентричної системи підтримки, здатної забезпечити 
своєчасну, безперервну та довірливу взаємодію між ветераном і системою 
допомоги. 
Однією з найбільш складних, глибоких і водночас найменш видимих 
проблем у сфері підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій є 
стигматизація психічних розладів. На відміну від організаційних чи ресурсних 
бар’єрів, стигматизація має не інституційний, а світоглядний характер, 
оскільки формується на рівні колективних уявлень суспільства, культурних 
норм, системи цінностей та моделей соціальної взаємодії. Саме тому її 
подолання є значно складнішим процесом, ніж створення нових програм чи 
розширення мережі психологічних послуг. 
У класичному розумінні стигма розглядається як механізм соціального 
маркування, унаслідок якого певна характеристика людини починає 
сприйматися суспільством як ознака “відхилення” від соціальної норми. Е. 
Гофман визначав стигму як явище, що призводить до “зіпсованої 
  76 
 
ідентичності”, коли особистість перестає сприйматися як цілісна людина і 
редукується до певної негативно оціненої ознаки (Goffman, 1963). У випадку 
психічного здоров’я такою ознакою стають психологічні труднощі, емоційна 
нестабільність, симптоми травматизації або сам факт звернення по 
психологічну допомогу. 
У контексті військового досвіду проблема стигматизації набуває 
особливої гостроти, оскільки військова культура історично формувалася 
навколо ідеалів сили, витривалості, самоконтролю та готовності до 
самопожертви. У межах такої системи координат психологічна вразливість 
часто сприймається як загроза професійній ідентичності військового. Саме 
тому навіть у ситуації вираженого психоемоційного виснаження людина може 
продовжувати демонструвати зовнішню “стійкість”, приховуючи власні 
переживання та уникаючи звернення по допомогу. 
Як зазначають Hoge et al. (2004), значна частина військовослужбовців із 
симптомами посттравматичного стресового розладу свідомо відмовляється від 
психологічної підтримки через страх бути сприйнятими як “слабкі”, 
“ненадійні” або професійно непридатні. У цьому випадку стигма виконує 
функцію соціального контролю: людина не звертається по допомогу не тому, 
що не потребує її, а тому, що сама потреба у допомозі починає сприйматися як 
загроза соціальному статусу. 
Особливо небезпечним є те, що стигматизація поступово 
трансформується із зовнішнього соціального явища у внутрішній 
психологічний механізм. У сучасній психології цей феномен визначається як 
внутрішня або інтерналізована стигма. Її сутність полягає в тому, що людина 
починає засвоювати негативні суспільні уявлення про психічне здоров’я та 
переносити їх на себе. У результаті ветеран може сприймати власні 
психологічні труднощі не як природну реакцію на екстремальний досвід війни, 
а як доказ власної неспроможності або “зламаності”. 
  77 
 
Таке внутрішнє самостигматизування є особливо руйнівним, оскільки 
воно впливає не лише на поведінку людини, але й на її самооцінку, систему 
життєвих смислів та здатність до соціальної взаємодії. Людина починає 
уникати розмов про власний стан, ізолюється від близьких, пригнічує емоції 
та поступово втрачає здатність до відкритого переживання травматичного 
досвіду. 
У цьому контексті надзвичайно важливим є феномен так званої 
“невидимої травми”. На відміну від фізичних поранень, психічні наслідки 
війни часто не мають зовнішніх проявів, однак здатні глибоко трансформувати 
внутрішній світ людини. Як зазначає J. Herman (1992), психологічна травма 
руйнує базове відчуття безпеки, стабільності та довіри до світу. Людина може 
продовжувати функціонувати зовні “нормально”, але водночас переживати 
внутрішній стан хронічної тривоги, емоційного оніміння, відчуження та 
втрати сенсу. 
Саме тому стигматизація часто породжує феномен прихованої 
травматизації, коли людина формально залишається соціально адаптованою, 
але фактично перебуває у стані глибокого психоемоційного виснаження. У 
таких випадках симптоми можуть проявлятися опосередковано: через 
агресивність, імпульсивність, проблеми у сімейних стосунках, залежності, 
професійну дезадаптацію або самоізоляцію. 
Особливо складною є проблема стигматизації у пострадянському 
соціокультурному просторі, де психічне здоров’я тривалий час асоціювалося 
переважно з психіатричною патологією, а звернення до психолога — із 
соціальною “ненормальністю”. Такі установки формують колективну 
культуру замовчування психологічних проблем, у межах якої людина схильна 
“терпіти”, “триматися” або “не виносити переживання назовні”. 
У випадку ветеранів ця проблема посилюється ще й феноменом 
моральної травми. На відміну від класичного ПТСР, моральна травма 
пов’язана не стільки зі страхом, скільки з переживанням провини, сорому, 
  78 
 
втрати моральних орієнтирів і внутрішнього конфлікту між пережитим 
досвідом та власною системою цінностей (Litz et al., 2009). Такі переживання 
часто супроводжуються відчуттям неможливості бути зрозумілим іншими 
людьми, що ще більше посилює ізоляцію та мовчання. 
Стигматизація психічного здоров’я має і ширший соціальний вимір. У 
суспільстві нерідко формується суперечливий образ ветерана: з одного боку 
— як героя, носія сили та стійкості, а з іншого — як людини з потенційно 
“небезпечними” психологічними проблемами. Подібна амбівалентність 
створює додатковий тиск на ветерана, який змушений одночасно відповідати 
суспільним очікуванням героїзму та приховувати власну вразливість. 
У сучасних дослідженнях дедалі частіше наголошується, що 
стигматизація є не лише психологічною або культурною проблемою, а й 
фактором соціальної нерівності. Людина, яка не звертається по допомогу через 
страх осуду, фактично втрачає доступ до ресурсів підтримки, реабілітації та 
соціальної інтеграції. У довгостроковій перспективі це може призводити до 
поглиблення соціального відчуження, руйнування сімейних зв’язків, втрати 
професійної реалізації та маргіналізації ветеранів. 
Подолання стигматизації потребує комплексних змін як на 
інституційному, так і на культурному рівнях. Насамперед ідеться про 
формування нової моделі суспільного ставлення до психічного здоров’я, у 
межах якої звернення по психологічну допомогу розглядається не як ознака 
слабкості, а як прояв відповідального ставлення людини до власного стану. 
У цьому контексті важливого значення набувають психоосвітні 
програми, інформаційні кампанії, розвиток культури психологічної 
грамотності та популяризація моделей підтримки “рівний-рівному”. Особливо 
ефективними є практики, у яких самі ветерани відкрито говорять про власний 
досвід звернення по допомогу, тим самим руйнуючи стереотипи щодо 
психічного здоров’я. 
  79 
 
Крім того, надзвичайно важливою є гуманізація самої системи 
допомоги. Людина повинна відчувати не оцінювання чи контроль, а безпечний 
простір, у якому її досвід визнається та приймається без осуду. Саме тому 
сучасні людиноцентричні підходи до психосоціальної підтримки дедалі 
більше орієнтуються не лише на “лікування симптомів”, а на відновлення 
гідності, суб’єктності та права людини на вразливість. 
Таким чином, стигматизація психічного здоров’я є одним із найбільш 
глибоких і системних викликів у сфері підтримки учасників бойових дій. Її 
небезпека полягає в тому, що вона діє приховано, формуючи бар’єри між 
людиною та системою допомоги ще до моменту звернення по підтримку. Саме 
тому подолання стигми повинно розглядатися не як другорядний елемент 
психологічної політики, а як фундаментальна умова формування ефективної 
системи збереження ментального здоров’я ветеранів. 
Одним із найбільш критичних викликів у сфері підтримки ментального 
здоров’я учасників бойових дій є кадрова та ресурсна обмеженість системи, 
яка в умовах масштабної війни набуває не лише професійного чи 
організаційного, а й стратегічного значення. Сучасна війна формує 
безпрецедентний рівень психологічної травматизації населення, унаслідок 
чого кількість осіб, які потребують психосоціальної підтримки, стрімко 
зростає. Водночас інституційна спроможність держави, системи охорони 
здоров’я та громадського сектору не завжди встигає адаптуватися до 
масштабів цих потреб. 
У науковому дискурсі дедалі частіше наголошується, що проблема 
ментального здоров’я у воєнний період є не лише медичним або 
психологічним питанням, а складовою національної безпеки та соціальної 
стійкості держави (World Health Organization, 2022). Саме тому кадрові та 
ресурсні дефіцити необхідно розглядати не як локальні труднощі 
функціонування окремих установ, а як системний фактор, який безпосередньо 
впливає на здатність суспільства до відновлення після війни. 
  80 
 
Однією з найбільш гострих проблем є дефіцит фахівців, які мають 
спеціалізовану підготовку у сфері психотравматології та кризової психології. 
Робота з учасниками бойових дій суттєво відрізняється від класичної 
психотерапевтичної практики, оскільки бойова травма має комплексний 
характер і нерідко поєднує симптоми посттравматичного стресового розладу, 
моральної травми, хронічного стресу, депресивних станів, залежностей та 
соціальної дезадаптації. 
У цьому контексті недостатньо лише загальної психологічної або 
психотерапевтичної освіти. Фахівець, який працює з ветеранами, повинен 
володіти знаннями у сфері психотравматології, кризового консультування, 
нейропсихології травми, роботи з суїцидальними ризиками, сімейної терапії, а 
також розуміти специфіку військової культури та досвіду бойових дій. Як 
зазначає B. van der Kolk (2014), травматичний досвід війни змінює не лише 
емоційний стан людини, а й механізми сприйняття безпеки, пам’яті, тілесних 
реакцій та соціальної взаємодії. Відповідно, робота з такими наслідками 
потребує високого рівня професійної компетентності. 
Проблема кадрового дефіциту ускладнюється ще й тим, що в умовах 
війни система змушена швидко збільшувати кількість спеціалістів, часто за 
рахунок прискорених програм підготовки або перекваліфікації. З одного боку, 
це дозволяє оперативно розширювати мережу допомоги, однак з іншого — 
створює ризик зниження якості послуг. 
У наукових дослідженнях підкреслюється, що недостатня професійна 
підготовка може не лише зменшувати ефективність психологічної допомоги, 
але й призводити до феномену ретравматизації — повторного психологічного 
ушкодження людини внаслідок некоректної взаємодії або неетичних 
інтервенцій (Figley, 1995). У випадку ветеранів це може проявлятися у 
примусовому “відтворенні” травматичних спогадів без належної 
терапевтичної підтримки, знеціненні пережитого досвіду або формальному 
підході до роботи з психічною травмою. 
  81 
 
Особливо складним викликом є проблема емоційного виснаження самих 
фахівців. Психологи, психотерапевти, соціальні працівники, медики та 
волонтери, які постійно взаємодіють із травматичними історіями інших 
людей, перебувають у зоні підвищеного ризику професійного вигорання та 
вторинної травматизації. 
У сучасній психології вторинна травматизація визначається як стан, за 
якого фахівець починає переживати симптоми, подібні до симптомів людей, 
яким він надає допомогу. C. Figley (1995) описував це явище як “вартість 
співчуття” — емоційне виснаження, що виникає внаслідок постійного 
емпатійного контакту з людським стражданням. 
Для спеціалістів, які працюють із ветеранами, це може проявлятися у 
хронічній втомі, підвищеній тривожності, емоційному онімінні, втраті 
професійної мотивації, цинізмі або навіть симптомах посттравматичного 
стресу. Особливо небезпечною є ситуація, коли система підтримки фактично 
не забезпечує психологічного супроводу самих фахівців, залишаючи їх 
наодинці з накопиченим емоційним навантаженням. 
У довгостроковій перспективі професійне вигорання має не лише 
індивідуальні, але й системні наслідки. Воно призводить до плинності кадрів, 
зниження якості допомоги, втрати досвідчених спеціалістів і загального 
послаблення системи психосоціальної підтримки. Таким чином, турбота про 
психічне здоров’я фахівців стає не менш важливою умовою ефективності 
системи, ніж допомога самим ветеранам. 
Не менш масштабною є проблема фінансової обмеженості ресурсів. 
Система підтримки ментального здоров’я є ресурсомісткою, оскільки 
потребує довготривалих інвестицій у підготовку кадрів, розвиток 
інфраструктури, забезпечення психотерапевтичних програм, створення 
реабілітаційних центрів і підтримку мультидисциплінарних команд. 
Водночас у період війни держава змушена розподіляти ресурси між 
великою кількістю критично важливих сфер: обороною, медициною, 
  82 
 
соціальним забезпеченням, гуманітарною підтримкою, відновленням 
інфраструктури. У таких умовах психічне здоров’я ризикує залишатися менш 
пріоритетним напрямом фінансування порівняно з фізичним лікуванням або 
безпековими потребами. 
Проте сучасні дослідження переконливо демонструють, що недооцінка 
проблеми ментального здоров’я має значні соціально-економічні наслідки. 
Хронічна травматизація ветеранів може призводити до втрати працездатності, 
соціальної дезадаптації, зростання рівня залежностей, сімейного насильства, 
суїцидальних ризиків та підвищення навантаження на систему соціального 
забезпечення (Kazdin, 2008). Таким чином, інвестиції у психічне здоров’я є не 
лише гуманітарною потребою, а й фактором довгострокової соціальної 
стабільності. 
Окремого аналізу потребує інфраструктурна та технологічна 
обмеженість системи. У багатьох громадах відсутні належні умови для 
організації якісної психосоціальної допомоги: спеціалізовані простори для 
терапії, кризові центри, мобільні служби підтримки, цифрові платформи 
дистанційного консультування, транспортна доступність. 
Особливо гостро ця проблема проявляється щодо ветеранів із фізичними 
пораненнями, осіб з інвалідністю або людей, які проживають у віддалених 
регіонах. Для них навіть фізичне потрапляння до спеціаліста може бути 
складним або виснажливим процесом. 
У сучасних умовах важливим ресурсом подолання цієї проблеми стають 
цифрові технології та телемедицина. Онлайн-консультування, дистанційна 
психотерапія, цифрові платформи підтримки та мобільні застосунки 
дозволяють частково компенсувати територіальну недоступність послуг. 
Однак ефективність таких моделей залежить від технічного забезпечення, 
цифрової грамотності населення та рівня довіри до онлайн-форм взаємодії. 
Крім того, ресурсна обмеженість проявляється і в недостатньому 
розвитку міждисциплінарних моделей підтримки. У роботі з бойовою 
  83 
 
травмою надзвичайно важливою є взаємодія психолога, психотерапевта, 
лікаря, соціального працівника, юриста та фахівця з професійної адаптації. 
Відсутність таких команд або їхня недостатня координація призводить до 
фрагментарності допомоги та втрати цілісного бачення потреб ветерана. 
У сучасному науковому дискурсі дедалі частіше наголошується, що 
ефективна підтримка ментального здоров’я ветеранів потребує переходу від 
моделі “реагування на кризу” до моделі “системної стійкості”. Це означає 
необхідність довготривалого стратегічного планування, розвитку кадрового 
потенціалу, створення стійких механізмів фінансування та формування 
культури міжвідомчої взаємодії. 
Таким чином, кадрові та ресурсні проблеми у сфері підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій мають комплексний і системний 
характер. Вони охоплюють дефіцит спеціалізованих фахівців, ризики 
професійного вигорання, фінансову обмеженість, недостатність 
інфраструктури та технологічних ресурсів. Усвідомлення масштабності цих 
викликів є необхідною передумовою для формування ефективної та стійкої 
системи психосоціальної підтримки ветеранів, здатної відповідати 
довготривалим наслідкам війни. 
З метою систематизації основних проблем і викликів у сфері 
ментального здоров’я учасників бойових дій доцільно представити їх у вигляді 
таблиці (див. табл. 3.2). 
Таблиця 3.2 
Основні проблеми та виклики у сфері підтримки ментального здоров’я учасників 
бойових дій 
Проблема Сутність прояву Наслідки 
Обмежена доступність територіальна, економічна та несвоєчасне отримання 
послуг інформаційна нерівність допомоги 
Стигматизація психічного 
страх звернення по підтримку прихована травматизація 
здоров’я 
  84 
 
Проблема Сутність прояву Наслідки 
нестача спеціалістів із 
Дефіцит фахівців зниження якості допомоги 
психотравматології 
зменшення ефективності 
Професійне вигорання емоційне виснаження фахівців 
підтримки 
недостатнє фінансування та 
Обмеженість ресурсів нестабільність програм 
інфраструктура 
розрив у маршруті 
Фрагментарність системи слабка координація між суб’єктами 
допомоги 
Примітка: узагальнено автором на основі (World Health Organization, 2022; Hoge et al., 
2004; Figley, 1995). 
Таким чином, проблеми у сфері ментального здоров’я учасників 
бойових дій мають комплексний і системний характер. Вони охоплюють 
питання доступності допомоги, соціальної стигматизації, кадрового дефіциту 
та ресурсної обмеженості системи. Усвідомлення багатовимірності цих 
викликів є необхідною передумовою для формування ефективної державної 
політики та розвитку сучасних стратегій підтримки ветеранів. 
3.3. Шляхи вдосконалення стратегій збереження ментального здоров’я 
У сучасних умовах війни проблема збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій перестає бути виключно сферою медичної або 
психологічної допомоги та набуває стратегічного значення для 
функціонування держави й суспільства загалом. Масштаб психотравматичних 
наслідків війни, тривалість бойових дій, зростання кількості ветеранів і 
високий рівень соціальної напруги формують потребу у створенні не 
фрагментарної системи окремих програм, а цілісної довготривалої моделі 
психосоціальної підтримки, здатної забезпечити не лише подолання наслідків 
травми, але й відновлення людського потенціалу. 
У сучасному науковому дискурсі дедалі частіше наголошується, що 
ефективна система підтримки ментального здоров’я повинна бути 
  85 
 
людиноцентричною, міжсекторальною, науково обґрунтованою та 
інтегрованою у ширший контекст соціальної політики (World Health 
Organization, 2022). Саме тому вдосконалення стратегій підтримки ветеранів 
потребує не окремих точкових змін, а комплексної трансформації підходів до 
організації допомоги. 
Одним із ключових напрямів удосконалення стратегій збереження 
ментального здоров’я є посилення ролі системи соціального забезпечення як 
базового механізму довготривалої підтримки ветеранів. У сучасних умовах 
психічне здоров’я неможливо розглядати ізольовано від соціального 
функціонування людини, оскільки наслідки бойової травми проявляються не 
лише у внутрішньому емоційному стані, але й у сфері працевлаштування, 
сімейних відносин, соціальної взаємодії та громадянської активності. 
Саме тому система соціального забезпечення повинна переходити від 
моделі епізодичної допомоги до моделі соціального супроводу та 
довготривалого кейс-менеджменту. У межах такого підходу ветеран 
розглядається не як “отримувач послуг”, а як суб’єкт індивідуальної траєкторії 
відновлення, що потребує комплексної підтримки на різних етапах 
реінтеграції. 
У сучасній міжнародній практиці кейс-менеджмент визначається як 
один із найбільш ефективних інструментів координації психосоціальної 
допомоги, оскільки дозволяє забезпечити безперервність підтримки та 
уникнути фрагментарності послуг (Moxley, 1989). Для України розвиток такої 
моделі є особливо актуальним, оскільки ветерани нерідко стикаються з 
необхідністю самостійно координувати взаємодію між медичними, 
соціальними, юридичними та психологічними структурами. 
У цьому контексті доцільним є створення єдиної системи супроводу 
ветеранів, у межах якої за людиною закріплюється фахівець із супроводу або 
мультидисциплінарна команда, що забезпечує: 
 первинну оцінку потреб;  
  86 
 
 маршрутизацію до відповідних служб;  
 координацію між установами;  
 моніторинг психоемоційного стану;  
 підтримку сім’ї ветерана;  
 супровід у процесі професійної та соціальної адаптації.  
 
Важливим напрямом удосконалення системи соціального забезпечення 
є також розвиток громадоорієнтованих моделей підтримки. У сучасній 
концепції соціальної політики саме громада розглядається як простір 
реального повернення ветерана до цивільного життя. Тому надзвичайно 
важливим є створення локальних центрів підтримки, ветеранських просторів, 
кризових служб та програм соціальної інтеграції на рівні територіальних 
громад. 
Особливої уваги потребує і питання підтримки сімей ветеранів. Участь 
у бойових діях змінює не лише психологічний стан людини, але й структуру 
сімейних взаємин, ролей та моделей комунікації. Як зазначають Dekel і 
Monson (2010), бойова травма має системний характер і впливає на всю 
сімейну систему. Саме тому соціальне забезпечення має включати не лише 
індивідуальну підтримку ветерана, а й сімейне консультування, психоосвітні 
програми та механізми соціального супроводу родин. 
 
Проєкт «Єдина система психосоціального супроводу ветеранів» як 
модель удосконалення стратегій збереження ментального здоров’я 
У сучасних умовах повномасштабної війни проблема ментального 
здоров’я учасників бойових дій набуває особливого значення не лише для 
системи охорони здоров’я, але й для соціальної стабільності держави загалом. 
Наслідки бойового досвіду мають довготривалий характер і проявляються не 
лише у формі клінічних психічних розладів, але й у соціальній дезадаптації, 
  87 
 
порушенні сімейних взаємин, професійній дезорієнтації, втраті довіри до 
соціальних інститутів та кризі особистісної ідентичності. 
У сучасному науковому дискурсі дедалі частіше підкреслюється, що 
бойова травма є не виключно медичною проблемою, а комплексним 
психосоціальним явищем, яке потребує інтегрованої системи реагування (van 
der Kolk, 2014). Саме тому сучасні стратегії підтримки ветеранів повинні 
виходити за межі короткострокової психологічної допомоги та орієнтуватися 
на довготривале відновлення особистості й її соціального функціонування. 
У цьому контексті доцільним є впровадження комплексного соціального 
проєкту «Єдина система психосоціального супроводу ветеранів», який 
може стати основою формування в Україні цілісної моделі підтримки 
ментального здоров’я учасників бойових дій. 
Концептуальні засади проєкту. Теоретичною основою проєкту 
виступає біопсихосоціальна модель Дж. Енгеля, відповідно до якої психічне 
здоров’я визначається взаємодією біологічних, психологічних і соціальних 
чинників (Engel, 1977). У межах цієї концепції психотравматичні наслідки 
війни розглядаються як системне порушення життєвого функціонування 
людини, що охоплює: 
 емоційну сферу;  
 когнітивні процеси;  
 поведінкові реакції;  
 систему соціальних зв’язків;  
 професійну реалізацію;  
 сімейну взаємодію.  
Крім того, проєкт ґрунтується на принципах: 
 trauma-informed approach;  
 community-based mental health care;  
 кейс-менеджменту;  
 мультидисциплінарної взаємодії;  
  88 
 
 людиноцентричності та безперервності допомоги.  
Як зазначає World Health Organization, сучасна система підтримки 
психічного здоров’я повинна бути інтегрованою у громаду та забезпечувати 
доступність допомоги на всіх рівнях соціального функціонування людини 
(World Health Organization, 2022). 
Мета та завдання проєкту. Метою проєкту є створення комплексної 
системи психосоціального супроводу ветеранів, яка забезпечуватиме: 
 раннє виявлення психоемоційних порушень;  
 безперервний супровід ветеранів;  
 інтеграцію соціальних, медичних і психологічних послуг;  
 підтримку сімей учасників бойових дій;  
 професійну та соціальну реінтеграцію ветеранів.  
Для досягнення цієї мети передбачається реалізація таких завдань: 
1. створення мережі Центрів психосоціального відновлення 
ветеранів;  
2. впровадження системи кейс-менеджменту;  
3. розвиток мультидисциплінарних команд;  
4. створення цифрової системи підтримки;  
5. запровадження програм peer support;  
6. розвиток сімейно орієнтованих форм допомоги.  
Структура проєкту.  
1. Система кейс-менеджменту ветеранів 
Центральним компонентом проєкту виступає модель довготривалого 
кейс-менеджменту. Її необхідність зумовлена тим, що ветерани нерідко 
стикаються з фрагментарністю допомоги, коли різні послуги існують 
ізольовано одна від одної, а людина змушена самостійно координувати 
взаємодію між установами. 
  89 
 
У сучасних дослідженнях кейс-менеджмент розглядається як один із 
найбільш ефективних механізмів забезпечення continuity of care — 
безперервності допомоги (Moxley, 1989). 
Таблиця 3.4 
Основні функції кейс-менеджера у системі психосоціального супроводу ветеранів 
Напрям 
Зміст роботи Очікуваний результат 
діяльності 
аналіз психоемоційного та соціального стану формування індивідуального 
Оцінка потреб 
ветерана плану супроводу 
Координація взаємодія з медичними, соціальними та 
безперервність допомоги 
послуг психологічними службами 
Моніторинг оцінка динаміки психоемоційного 
раннє виявлення кризових станів 
стану відновлення 
Сімейна залучення членів родини до процесу 
стабілізація сімейних взаємин 
підтримка реабілітації 
Соціальна відновлення соціального 
допомога у працевлаштуванні та інтеграції 
адаптація функціонування 
Примітка: розроблено автором на основі (Moxley, 1989; Thornicroft & Tansella, 2013). 
 
 
Рисунок 3.2. Система кейс-менеджменту у процесі психосоціального 
супроводу ветеранів 
  90 
 
Наприклад, ветеран після демобілізації звертається до Центру 
психосоціального відновлення зі скаргами на порушення сну, підвищену 
тривожність та труднощі у взаємодії з родиною. У межах проєкту за ним 
закріплюється кейс-менеджер, який: 
 проводить первинну оцінку потреб;  
 організовує консультацію психолога;  
 скеровує ветерана до групи peer support;  
 координує сімейне консультування;  
 допомагає у вирішенні питання працевлаштування.  
Такий підхід дозволяє забезпечити не фрагментарну, а комплексну 
підтримку людини. 
2. Центри психосоціального відновлення ветеранів. Наступним 
структурним компонентом проєкту є створення локальних Центрів 
психосоціального відновлення ветеранів на рівні територіальних громад. 
Необхідність розвитку саме громадоорієнтованих моделей підтримки 
пояснюється тим, що процес реінтеграції ветерана відбувається насамперед у 
межах громади — через відновлення соціальних зв’язків, професійної 
активності та участі у суспільному житті. 
Основні напрями роботи центрів: 
 психологічне консультування;  
 кризова допомога;  
 групова психотерапія;  
 арттерапія;  
 тілесноорієнтовані практики;  
 юридичне консультування;  
 професійна орієнтація;  
 програми підтримки сімей.  
  91 
 
 
Рисунок 3.3. Структура Центру психосоціального відновлення ветеранів 
3. Програма підтримки сімей ветеранів. У сучасній психотравматології 
бойова травма розглядається як системне явище, що впливає не лише на 
ветерана, але й на його найближче соціальне оточення. Як зазначають Dekel і 
Monson (2010), психотравматичні наслідки війни можуть трансформувати 
структуру сімейних взаємин, ролей і моделей комунікації. 
Саме тому проєкт передбачає створення окремої системи підтримки 
родин ветеранів. 
Таблиця 3.5 
Основні напрями підтримки сімей ветеранів 
Напрям підтримки Основний зміст 
Сімейне консультування робота з конфліктами та кризовими станами 
Психоосвітні програми інформування про наслідки бойової травми 
  92 
 
Напрям підтримки Основний зміст 
Групи підтримки взаємодопомога партнерів ветеранів 
Підтримка дітей психологічна допомога дітям ветеранів 
Кризове реагування допомога сім’ям у стані дезадаптації 
 
4. Мультидисциплінарний підхід. Одним із ключових принципів 
проєкту є розвиток мультидисциплінарної взаємодії. У сучасних дослідженнях 
підкреслюється, що бойова травма впливає одночасно на психічне, фізичне та 
соціальне функціонування людини, тому її подолання потребує інтеграції 
різних професійних підходів (van der Kolk, 2014). (рис 3.4.) 
До складу мультидисциплінарної команди входять: 
 психолог;  
 психотерапевт;  
 психіатр;  
 соціальний працівник;  
 юрист;  
 фахівець із супроводу ветеранів;  
 кар’єрний консультант;  
 лікар фізичної реабілітації.  
  93 
 
 
Рисунок 3.4. Модель мультидисциплінарної взаємодії у системі підтримки ветеранів 
5. Очікувані результати проєкту.  
Очікувані результати реалізації проєкту «Єдина система 
психосоціального супроводу ветеранів» мають комплексний характер і 
охоплюють психологічний, соціальний, інституційний та суспільний рівні. Їх 
значущість визначається тим, що ефективна система підтримки ментального 
здоров’я ветеранів впливає не лише на психоемоційний стан окремої людини, 
але й на рівень соціальної стабільності, згуртованості громад та здатності 
суспільства до післявоєнного відновлення. 
У сучасних наукових дослідженнях наголошується, що психічне 
здоров’я ветеранів є одним із ключових чинників довгострокової соціальної 
стійкості держави, оскільки наслідки бойової травми мають пролонгований 
характер і можуть впливати на різні сфери життєдіяльності людини протягом 
багатьох років після завершення бойових дій (Herman, 1992). Саме тому 
очікувані результати проєкту повинні розглядатися не лише як локальні зміни 
у сфері надання послуг, а як елемент формування нової моделі соціальної 
політики щодо ветеранів. 
Підвищення доступності психосоціальної допомоги. Одним із ключових 
результатів реалізації проєкту має стати суттєве підвищення доступності 
  94 
 
психосоціальної підтримки для ветеранів та членів їхніх сімей. У межах 
запропонованої моделі доступність розглядається не лише як фізична 
наявність послуг, але як реальна можливість людини отримати своєчасну, 
безперервну та якісну допомогу незалежно від місця проживання, 
матеріального становища чи рівня соціальної інтегрованості. 
Створення локальних Центрів психосоціального відновлення ветеранів 
дозволить наблизити систему підтримки до громади та мінімізувати 
територіальні бар’єри у доступі до допомоги. Особливо важливим це є для 
ветеранів, які проживають у малих громадах або віддалених населених 
пунктах, де доступ до спеціалізованих психологічних сервісів традиційно 
залишається обмеженим. 
Водночас розвиток цифрової системи підтримки та онлайн-
консультування сприятиме подоланню просторової ізоляції та забезпечить 
можливість дистанційного супроводу ветеранів із фізичними пораненнями, 
інвалідністю або високим рівнем соціальної дезадаптації. 
У результаті реалізації проєкту очікується: 
 збільшення кількості ветеранів, які звертаються по психологічну 
допомогу;  
 скорочення часу очікування консультацій;  
 розширення охоплення психосоціальними послугами;  
 зменшення територіальної нерівності у доступі до підтримки.  
Зниження рівня хронізації психічних розладів. Важливим очікуваним 
результатом проєкту є зниження ризику хронізації психічних розладів у 
ветеранів. У сучасній психотравматології доведено, що несвоєчасне виявлення 
психоемоційних порушень та відсутність системної підтримки сприяють 
закріпленню симптомів ПТСР, депресивних станів, тривожних розладів та 
залежностей (van der Kolk, 2014). 
У межах проєкту передбачається створення системи раннього 
реагування, яка включатиме: 
  95 
 
 первинний психоемоційний скринінг;  
 регулярний моніторинг стану ветеранів;  
 кризове консультування;  
 систему швидкого перенаправлення до спеціалізованої допомоги.  
Особливе значення у цьому контексті має кейс-менеджмент, який 
забезпечуватиме безперервність супроводу та мінімізуватиме ризик 
“випадіння” людини із системи підтримки. 
Очікується, що реалізація проєкту сприятиме: 
 зменшенню кількості випадків тяжкого ПТСР;  
 скороченню рівня повторної дезадаптації;  
 зниженню ризику суїцидальної поведінки;  
 профілактиці залежностей та самоізоляції.  
Покращення соціальної адаптації ветеранів. Окремим важливим 
результатом має стати підвищення рівня соціальної адаптації учасників 
бойових дій. У сучасних наукових дослідженнях соціальна адаптація ветеранів 
розглядається як один із центральних показників ефективності 
психосоціальної підтримки (Pietrzak et al., 2010). 
Бойова травма нерідко супроводжується втратою звичних соціальних 
ролей, труднощами професійної реалізації, соціальним відчуженням та кризою 
ідентичності. Саме тому ефективна підтримка повинна включати не лише 
психологічне лікування, але й створення умов для повернення людини до 
активної участі у житті громади. 
У межах проєкту це забезпечуватиметься через: 
 професійну орієнтацію;  
 кар’єрне консультування;  
 програми працевлаштування;  
 розвиток ветеранських спільнот;  
 громадську активність та волонтерство.  
Очікуваними результатами у цій сфері є: 
  96 
 
 підвищення рівня працевлаштування ветеранів;  
 зменшення соціальної ізоляції;  
 відновлення соціальної активності;  
 формування позитивної ветеранської ідентичності.  
Зменшення рівня стигматизації психічного здоров’я. Одним із 
стратегічних результатів проєкту має стати поступове зниження рівня 
стигматизації психічного здоров’я як серед ветеранів, так і в суспільстві 
загалом. 
У сучасному соціальному просторі звернення по психологічну допомогу 
все ще нерідко асоціюється зі слабкістю або “психічною неспроможністю”. 
Подібні установки створюють бар’єри між людиною та системою підтримки 
та сприяють прихованій травматизації. 
У межах проєкту передбачається реалізація: 
 психоосвітніх програм;  
 інформаційних кампаній;  
 програм peer support;  
 тренінгів із психологічної грамотності;  
 публічних ветеранських ініціатив.  
Завдяки цьому очікується: 
 формування культури відкритого звернення по допомогу;  
 підвищення рівня психологічної грамотності населення;  
 зменшення соціального осуду щодо психічних розладів;  
 гуманізація суспільного ставлення до ветеранів.  
Зміцнення сімейних взаємин. У межах реалізації проєкту особливе 
значення надається підтримці сімей ветеранів. У сучасній психотравматології 
бойова травма розглядається як системне явище, що впливає на всю структуру 
сімейних взаємин (Dekel & Monson, 2010). 
Психоемоційні порушення ветерана можуть супроводжуватися: 
 труднощами комунікації;  
  97 
 
 підвищеною конфліктністю;  
 емоційною дистанцією;  
 кризою батьківських ролей;  
 порушенням сімейної стабільності.  
Саме тому проєкт передбачає: 
 сімейне консультування;  
 програми підтримки партнерів ветеранів;  
 психологічну допомогу дітям;  
 кризову підтримку родин.  
Очікується, що це сприятиме: 
 покращенню сімейної комунікації;  
 зниженню рівня конфліктності;  
 зміцненню емоційних зв’язків;  
 стабілізації сімейної системи.  
Формування системи раннього реагування на кризові стани. Ще одним 
стратегічним результатом проєкту має стати створення системи раннього 
реагування на кризові психоемоційні стани ветеранів. 
У сучасних дослідженнях підкреслюється, що саме своєчасність 
допомоги є одним із ключових факторів ефективності психосоціальної 
підтримки (World Health Organization, 2022). Несвоєчасне реагування на 
кризові прояви значно підвищує ризик суїцидальної поведінки, агресивних 
реакцій, соціальної ізоляції та хронізації психічних розладів. 
У межах проєкту передбачається: 
 система кризового консультування;  
 гаряча лінія підтримки;  
 мобільні кризові команди;  
 дистанційний моніторинг психоемоційного стану;  
 алгоритми швидкого міжвідомчого реагування.  
У результаті очікується: 
  98 
 
 зниження кількості кризових станів;  
 мінімізація ризику суїцидальної поведінки;  
 підвищення ефективності кризового втручання;  
 формування системи превентивної підтримки ветеранів.  
Таблиця 3.6 
Очікувані результати реалізації проєкту «Єдина система психосоціального супроводу 
ветеранів» 
Напрям впливу Очікуваний результат 
Доступність допомоги розширення мережі психосоціальних послуг 
Психічне здоров’я зниження рівня хронізації психічних розладів 
Соціальна адаптація підвищення рівня інтеграції ветеранів у громаду 
Дестигматизація формування культури звернення по допомогу 
Сімейна підтримка стабілізація сімейних взаємин 
Кризове реагування створення системи раннього виявлення ризиків 
Примітка: розроблено автором на основі (World Health Organization, 2022; van der Kolk, 
2014; Pietrzak et al., 2010). 
Таким чином, проєкт «Єдина система психосоціального супроводу 
ветеранів» є перспективною моделлю вдосконалення стратегій збереження 
ментального здоров’я учасників бойових дій в Україні. Його концептуальна 
цінність полягає у переході від фрагментарних форм допомоги до створення 
цілісної, людиноцентричної та мультидисциплінарної системи підтримки. 
Реалізація такого проєкту дозволить не лише підвищити ефективність 
психосоціальної допомоги ветеранам, але й сприятиме формуванню в Україні 
сучасної моделі соціального забезпечення, орієнтованої на довготривале 
відновлення людини та зміцнення соціальної стійкості суспільства. 
У процесі дослідження практичних аспектів реалізації стратегій 
збереження ментального здоров’я учасників бойових дій було встановлено, що 
сучасна система підтримки ветеранів перебуває на етапі активної 
трансформації та формування нових підходів до психосоціальної допомоги. 
Масштабність наслідків війни, тривалість бойових дій і зростання кількості 
  99 
 
осіб із травматичним досвідом зумовлюють необхідність переосмислення 
традиційних моделей підтримки та переходу до комплексної, 
людиноцентричної системи збереження ментального здоров’я. 
У ході аналізу ефективності сучасних стратегій було визначено, що 
їхньою ключовою перевагою є поступовий перехід від вузько медичної моделі 
до біопсихосоціального підходу, у межах якого психічне здоров’я 
розглядається як результат взаємодії психологічних, соціальних і 
фізіологічних чинників. Сучасні стратегії дедалі більше орієнтуються на 
інтеграцію доказових психотерапевтичних методів, розвиток 
громадоорієнтованих моделей підтримки, впровадження програм peer support 
та залучення сім’ї як важливого ресурсу психологічного відновлення ветерана. 
Водночас проведений аналіз засвідчив, що ефективність існуючих 
стратегій суттєво обмежується низкою системних проблем. Одним із найбільш 
вагомих викликів залишається фрагментарність системи підтримки, яка 
проявляється у недостатній координації між медичними, соціальними та 
психологічними службами. Це призводить до розриву у маршруті допомоги, 
ускладнює доступ ветеранів до послуг та знижує результативність 
психосоціальної реабілітації. 
Особливого значення набуває проблема доступності допомоги. Було 
встановлено, що доступність психосоціальних послуг має багатовимірний 
характер і включає територіальний, економічний, інформаційний та 
психологічний компоненти. Нерівномірний розвиток інфраструктури 
підтримки, дефіцит фахівців у громадах та недостатня поінформованість 
ветеранів про наявні можливості допомоги створюють бар’єри на шляху до 
своєчасного отримання підтримки. 
Не менш серйозним викликом є стигматизація психічного здоров’я, яка 
має глибокі соціокультурні корені. Встановлено, що страх осуду, уявлення про 
психологічну допомогу як прояв слабкості та внутрішня самостигматизація 
суттєво знижують готовність ветеранів звертатися по допомогу навіть за 
  100 
 
наявності виражених симптомів психотравматизації. Це призводить до 
формування феномену прихованої травматизації, коли психоемоційні 
порушення тривалий час залишаються поза увагою системи підтримки. 
Окремої уваги потребують кадрові та ресурсні проблеми. Дослідження 
показало, що сучасна система підтримки ветеранів відчуває дефіцит фахівців, 
які мають спеціалізовану підготовку у сфері психотравматології та кризової 
психології. Крім того, високий рівень емоційного навантаження на 
спеціалістів створює ризики професійного вигорання та вторинної 
травматизації. Поряд із цим недостатній рівень фінансування та обмеженість 
інфраструктурних ресурсів ускладнюють створення стійкої системи 
довготривалої підтримки ветеранів. 
У результаті проведеного дослідження було обґрунтовано необхідність 
переходу від фрагментарних форм допомоги до створення інтегрованої моделі 
психосоціального супроводу ветеранів. У цьому контексті запропоновано 
проєкт «Єдина система психосоціального супроводу ветеранів», який 
базується на принципах людиноцентричності, мультидисциплінарної 
взаємодії, community-based mental health care та безперервності підтримки. 
Концептуальна цінність запропонованого проєкту полягає у поєднанні 
медичних, психологічних і соціальних інтервенцій у межах єдиної системи 
супроводу. Проєкт передбачає розвиток кейс-менеджменту, створення 
локальних Центрів психосоціального відновлення ветеранів, впровадження 
програм підтримки сімей, розвиток цифрових сервісів та формування 
мультидисциплінарних команд. 
Особливого значення у межах запропонованої моделі набуває принцип 
безперервності допомоги, відповідно до якого підтримка ветерана не 
обмежується кризовим втручанням, а охоплює весь процес його соціальної та 
психологічної реінтеграції. Такий підхід дозволяє розглядати ветерана не як 
пасивного отримувача послуг, а як активного суб’єкта відновлення та 
адаптації. 
  101 
 
Таким чином, результати дослідження дають підстави стверджувати, що 
вдосконалення стратегій збереження ментального здоров’я учасників бойових 
дій потребує комплексної модернізації системи соціального забезпечення, 
розвитку мультидисциплінарних моделей підтримки, інтеграції міжнародного 
досвіду та формування культури дестигматизації психічного здоров’я. Лише 
за умов системного, людиноцентричного та науково обґрунтованого підходу 
можливе створення ефективної моделі підтримки ветеранів, здатної 
забезпечити не лише подолання наслідків бойової травми, але й відновлення 
соціального потенціалу особистості та зміцнення стійкості українського 
суспільства в умовах післявоєнного відновлення. 
  
  102 
 
ВИСНОВКИ 
У кваліфікаційній роботі здійснено комплексне теоретичне та практичне 
дослідження сучасних стратегій збереження ментального здоров’я учасників 
бойових дій в умовах повномасштабної війни та трансформації системи 
соціального забезпечення України. Проведене дослідження дозволило 
сформувати цілісне наукове бачення проблеми психосоціальної підтримки 
ветеранів як одного з ключових викликів сучасної соціальної політики та 
післявоєнного відновлення держави. 
Актуальність теми дослідження зумовлена безпрецедентним масштабом 
психотравматичних наслідків війни, які охоплюють не лише безпосередніх 
учасників бойових дій, але й їхні сім’ї, найближче соціальне оточення та 
суспільство загалом. У сучасних умовах війна перестає бути виключно 
військовим або політичним явищем і набуває виразного гуманітарного, 
соціального та психологічного виміру. Психотравматичний досвід, пережитий 
учасниками бойових дій, формує довготривалі наслідки, що проявляються у 
порушенні психоемоційної стабільності, руйнуванні системи соціальних 
зв’язків, кризі особистісної ідентичності, труднощах соціальної адаптації та 
професійної реалізації. 
Саме тому проблема ментального здоров’я ветеранів сьогодні виходить 
далеко за межі індивідуального психологічного благополуччя та 
перетворюється на стратегічний фактор соціальної стійкості держави. У цьому 
контексті система підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій 
повинна розглядатися не як вузькоспеціалізований напрям медичної чи 
психологічної допомоги, а як невід’ємна складова державної політики у сфері 
соціального забезпечення, національної безпеки та післявоєнного відновлення 
суспільства. 
У ході дослідження досягнуто поставленої мети — здійснено 
комплексний аналіз сучасних стратегій збереження ментального здоров’я 
учасників бойових дій, визначено основні проблеми та виклики у сфері 
  103 
 
психосоціальної підтримки ветеранів, а також обґрунтовано напрями 
вдосконалення системи підтримки ментального здоров’я в Україні в умовах 
тривалого воєнного впливу. 
Для досягнення поставленої мети у роботі було реалізовано комплекс 
взаємопов’язаних дослідницьких завдань, що дозволило сформувати цілісну 
концепцію досліджуваної проблематики. 
У першому розділі роботи досліджено теоретико-методологічні засади 
вивчення ментального здоров’я учасників бойових дій. На основі аналізу 
сучасних наукових підходів встановлено, що поняття ментального здоров’я 
має багатовимірний характер і не може зводитися виключно до відсутності 
психічних розладів. У сучасному науковому дискурсі ментальне здоров’я 
розглядається як стан психологічного благополуччя, здатності особистості до 
адаптації, самореалізації, підтримання соціальних зв’язків і конструктивного 
функціонування в умовах стресу та кризових ситуацій. 
У роботі доведено, що найбільш концептуально цілісним підходом до 
розуміння ментального здоров’я є біопсихосоціальна модель Дж. Енгеля, 
відповідно до якої психічний стан людини формується під впливом взаємодії 
біологічних, психологічних і соціальних чинників. Застосування цієї моделі до 
аналізу бойової травми дозволило розглядати психотравматичні наслідки 
війни не лише як клінічну проблему, а як комплексне порушення життєвого 
функціонування особистості. 
Особливу увагу у першому розділі приділено дослідженню 
психотравматичних наслідків бойового досвіду. Встановлено, що участь у 
бойових діях може супроводжуватися розвитком посттравматичного 
стресового розладу, тривожних і депресивних станів, моральної травми, 
емоційного виснаження, порушенням міжособистісної взаємодії та кризою 
соціальної адаптації. При цьому бойова травма має не лише індивідуальний, 
але й соціальний вимір, оскільки її наслідки поширюються на сімейне 
середовище, професійну сферу та систему соціальних відносин. 
  104 
 
У другому розділі роботи здійснено комплексний аналіз сучасних 
підходів до підтримки ментального здоров’я ветеранів в Україні та за 
кордоном. Досліджено нормативно-правову базу, що регулює систему 
підтримки учасників бойових дій, проаналізовано діяльність державних 
інституцій, громадських організацій, благодійних фондів і волонтерських 
ініціатив у сфері психосоціальної допомоги ветеранам. 
Установлено, що сучасна система підтримки ветеранів в Україні 
характеризується поступовим переходом від фрагментарної моделі допомоги 
до комплексного психосоціального підходу. Водночас проведений аналіз 
дозволив виявити низку системних проблем, пов’язаних із недостатньою 
координацією між суб’єктами підтримки, нерівномірною доступністю послуг, 
кадровим дефіцитом та недостатнім рівнем міжвідомчої взаємодії. 
Особливого значення у межах другого розділу набуло дослідження 
міжнародного досвіду підтримки ветеранів. Аналіз моделей США, Ізраїлю та 
інших держав засвідчив, що найбільш ефективними є системи, які базуються 
на принципах: 
 community-based mental health care; 
 безперервності допомоги; 
 мультидисциплінарної взаємодії; 
 раннього психологічного втручання; 
 розвитку програм peer support; 
 інтеграції сімейної підтримки у процес реабілітації. 
Встановлено, що міжнародний досвід має суттєве практичне значення 
для України, однак його впровадження потребує адаптації до українського 
соціального, культурного та інституційного контексту. 
У третьому розділі роботи проаналізовано практичні аспекти реалізації 
стратегій збереження ментального здоров’я учасників бойових дій та 
визначено основні проблеми функціонування сучасної системи підтримки 
ветеранів. 
  105 
 
У процесі дослідження встановлено, що сучасні стратегії 
психосоціальної підтримки мають низку суттєвих переваг. До них віднесено: 
 впровадження доказових психотерапевтичних підходів; 
 розвиток громадоорієнтованих моделей підтримки; 
 створення ветеранських просторів; 
 активізацію громадського сектору; 
 розвиток програм психосоціальної реабілітації; 
 поступове впровадження мультидисциплінарного підходу. 
Разом із тим доведено, що ефективність сучасних стратегій значною 
мірою обмежується системними проблемами, які мають комплексний 
характер. 
Одним із найбільш серйозних викликів визначено проблему доступності 
психосоціальної допомоги. У роботі обґрунтовано, що доступність має 
багатовимірний характер і включає територіальний, економічний, 
інформаційний та психологічний компоненти. Нерівномірний розвиток 
інфраструктури підтримки, дефіцит фахівців у громадах та складність 
взаємодії з системою соціального забезпечення створюють суттєві бар’єри для 
своєчасного отримання допомоги ветеранами. 
Не менш вагомою проблемою визначено стигматизацію психічного 
здоров’я. Установлено, що страх осуду, внутрішня самостигматизація та 
поширені стереотипи щодо психологічної допомоги значно знижують 
готовність ветеранів звертатися по підтримку. Це призводить до прихованої 
травматизації, хронізації психоемоційних порушень та посилення соціальної 
ізоляції. 
Окрему увагу у роботі приділено кадровим і ресурсним проблемам 
системи підтримки ментального здоров’я. Встановлено, що сучасна система 
соціального забезпечення ветеранів відчуває гострий дефіцит фахівців, які 
мають спеціалізовану підготовку у сфері психотравматології, кризової 
психології та психосоціальної реабілітації. Крім того, високий рівень 
  106 
 
емоційного навантаження на спеціалістів формує ризики професійного 
вигорання та вторинної травматизації. 
На основі проведеного аналізу у роботі обґрунтовано необхідність 
переходу від фрагментарної моделі допомоги до створення інтегрованої 
системи психосоціального супроводу ветеранів. З цією метою розроблено 
проєкт «Єдина система психосоціального супроводу ветеранів», який 
базується на принципах людиноцентричності, безперервності допомоги, кейс-
менеджменту, мультидисциплінарної взаємодії та community-based mental 
health care. 
Запропонований проєкт передбачає: 
 створення локальних Центрів психосоціального відновлення 
ветеранів; 
 розвиток системи кейс-менеджменту; 
 формування мультидисциплінарних команд; 
 підтримку сімей ветеранів; 
 впровадження цифрових сервісів підтримки; 
 розвиток програм peer support; 
 створення системи раннього реагування на кризові психоемоційні 
стани. 
Практична цінність роботи полягає у можливості використання 
отриманих результатів у діяльності органів соціального забезпечення, центрів 
підтримки ветеранів, громадських організацій, закладів соціальної роботи та 
фахівців соціальної сфери. Запропоновані рекомендації та проєктна модель 
можуть бути використані у процесі вдосконалення державної політики у сфері 
підтримки ментального здоров’я учасників бойових дій та розвитку сучасної 
системи психосоціальної реабілітації ветеранів в Україні. 
Таким чином, результати проведеного дослідження підтверджують, що 
проблема збереження ментального здоров’я учасників бойових дій має 
комплексний, багаторівневий і довготривалий характер. Її ефективне 
  107 
 
вирішення потребує системного підходу, що поєднуватиме медичні, 
психологічні, соціальні та реабілітаційні механізми підтримки. 
У сучасних умовах післявоєнного відновлення України формування 
ефективної системи підтримки ментального здоров’я ветеранів повинно 
розглядатися не лише як окремий напрям соціальної політики, а як 
стратегічний чинник зміцнення суспільної стійкості, людського потенціалу та 
національної безпеки держави. Саме здатність суспільства забезпечити гідне 
психологічне відновлення та соціальну реінтеграцію учасників бойових дій 
значною мірою визначатиме успішність післявоєнної трансформації України, 
рівень її соціальної консолідації та перспективи довготривалого розвитку. 
  
  108 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. American Psychiatric Association. (2013). Diagnostic and statistical manual 
of mental disorders (5th ed.). American Psychiatric Publishing. 
2. American Psychiatric Association. (2022). Diagnostic and statistical manual 
of mental disorders (5th ed., text rev.; DSM-5-TR). American Psychiatric 
Publishing. 
3. Beck, A. T. (1979). Cognitive therapy and the emotional disorders. Penguin 
Books. 
4. Білосевич, І. А. (2025). Проблема психічного здоров’я учасників 
бойових дій у працях зарубіжних дослідників. Наукові записки. Серія: 
Психологія, (1), 15–26. https://doi.org/10.32782/cusu-psy-2025-1-2 
5. Bisson, J. I., Roberts, N. P., Andrew, M., Cooper, R., & Lewis, C. (2013). 
Psychological therapies for chronic post-traumatic stress disorder. Cochrane 
Database of Systematic Reviews, 12, 1–168. 
https://doi.org/10.1002/14651858.CD003388.pub4 
6. Dekel, R., & Monson, C. M. (2010). Military-related post-traumatic stress 
disorder and family relations: Current knowledge and future directions. Aggression 
and Violent Behavior, 15(4), 303–309. https://doi.org/10.1016/j.avb.2010.03.001 
7. Engel, G. L. (1977). The need for a new medical model: A challenge for 
biomedicine. Science, 196(4286), 129–136. https://doi.org/10.1126/science.847460 
8. Figley, C. R. (1995). Compassion fatigue: Coping with secondary traumatic 
stress disorder in those who treat the traumatized. Brunner/Mazel. 
9. Freeman, M. (2022). The World Mental Health Report: Transforming mental 
health for all. World Psychiatry, 21(3), 391–392. https://doi.org/10.1002/wps.21018 
10. Goffman, E. (1963). Stigma: Notes on the management of spoiled identity. 
Prentice-Hall. 
11. Herman, J. L. (1992). Trauma and recovery: The aftermath of violence—from 
domestic abuse to political terror. Basic Books. 
  109 
 
12. Hoge, C. W., Castro, C. A., Messer, S. C., McGurk, D., Cotting, D. I., & 
Koffman, R. L. (2004). Combat duty in Iraq and Afghanistan, mental health 
problems, and barriers to care. New England Journal of Medicine, 351(1), 13–22. 
https://doi.org/10.1056/NEJMoa040603 
13. Kazdin, A. E. (2008). Evidence-based treatment and practice: New 
opportunities to bridge clinical research and practice. American Psychological 
Association. 
14. Lazarus, R. S., & Folkman, S. (1984). Stress, appraisal, and coping. Springer. 
15. Litz, B. T., Stein, N., Delaney, E., Lebowitz, L., Nash, W. P., Silva, C., & 
Maguen, S. (2009). Moral injury and moral repair in war veterans: A preliminary 
model and intervention strategy. Clinical Psychology Review, 29(8), 695–706. 
16. Moxley, D. P. (1989). Practice of case management. Sage Publications. 
17. Patel, V., Saxena, S., Lund, C., Thornicroft, G., Baingana, F., Bolton, P., & 
UnÜtzer, J. (2018). The Lancet Commission on global mental health and sustainable 
development. The Lancet, 392(10157), 1553–1598. https://doi.org/10.1016/S0140-
6736(18)31612-X 
18. Пасько, І., & Третьякова, Ю. (2025). Аналіз функціонування системи 
психологічної допомоги ветеранам у США і Великій Британії та організація 
комплексних заходів з охорони ментального здоров’я у Збройних силах 
України. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 
Серія: Психологія. 
19. Pietrzak, R. H., Johnson, D. C., Goldstein, M. B., Malley, J. C., & Southwick, 
S. M. (2010). Psychological resilience and post-deployment social support protect 
against traumatic stress and depressive symptoms in soldiers. Depression and 
Anxiety, 27(8), 745–751. https://doi.org/10.1002/da.20699 
20. Rogers, C. R. (1961). On becoming a person: A therapist’s view of 
psychotherapy. Houghton Mifflin. 
21. Seligman, M. E. P. (2011). Flourish: A visionary new understanding of 
happiness and well-being. Free Press. 
  110 
 
22. Substance Abuse and Mental Health Services Administration. (2020). 
National guidelines for behavioral health crisis care. U.S. Department of Health and 
Human Services. 
23. Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. (2004). Posttraumatic growth: Conceptual 
foundations and empirical evidence. Psychological Inquiry, 15(1), 1–18. 
24. Thornicroft, G., & Tansella, M. (2013). The balanced care model for global 
mental health. Psychological Medicine, 43(4), 849–863. 
25. United States Department of Veterans Affairs. (2023). National veteran 
suicide prevention annual report. U.S. Department of Veterans Affairs. 
26. van der Kolk, B. A. (2014). The body keeps the score: Brain, mind, and body 
in the healing of trauma. Viking. 
27. World Health Organization. (2021). Guidance on community mental health 
services: Promoting person-centred and rights-based approaches. World Health 
Organization. 
28. World Health Organization. (2022). Guidelines on mental health at work. 
World Health Organization. 
29. World Health Organization. (2022). World mental health report: 
Transforming mental health for all. World Health Organization. 
30. Верховна Рада України. (1993). Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту: Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. 
31. Верховна Рада України. (1996). Конституція України. 
32. Верховна Рада України. (2000). Про психіатричну допомогу: Закон 
України від 22 лютого 2000 року № 1489-III. 
33. Верховна Рада України. (2019). Про соціальні послуги: Закон України від 
17 січня 2019 року № 2671-VIII. 
34. Верховна Рада України. (2020). Про реабілітацію у сфері охорони 
здоров’я: Закон України від 3 грудня 2020 року № 1053-IX. 
35. Верховна Рада України. (2021). Про основи національного спротиву: 
Закон України від 16 липня 2021 року № 1702-IX. 
  111 
 
36. Верховна Рада України. (2025). Про систему охорони психічного 
здоров’я в Україні: Закон України від 15.01.2025 № 4223-IX. 
37. Кабінет Міністрів України. (2017). Концепція розвитку охорони 
психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Київ: Кабінет Міністрів 
України. 
38. Кабінет Міністрів України. (2024). Стратегія ветеранської політики на 
період до 2030 року. Київ: Кабінет Міністрів України. 
39. Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету Міністрів 
України. (2024). Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?». Київ. 
40. Міністерство охорони здоров’я України. (2023). Психічне здоров’я та 
психосоціальна підтримка населення в умовах війни: методичні рекомендації. 
Київ: МОЗ України. 
41. Міністерство соціальної політики України. (2023). Державний 
стандарт соціальної послуги соціального супроводу ветеранів війни та 
демобілізованих осіб. Київ: Міністерство соціальної політики України. 
42. Міністерство у справах ветеранів України. (2024). Аналітичний звіт 
щодо системи підтримки ветеранів війни та членів їхніх сімей. Київ: 
Мінветеранів. 
43. Національна академія медичних наук України. (2023). Психічне здоров’я 
населення України в умовах воєнного стану: аналітична доповідь. Київ: 
НАМН України. 
44. Національна служба здоров’я України. (2024). Програма медичних 
гарантій: пакет послуг з охорони психічного здоров’я та психосоціальної 
підтримки. Київ: НСЗУ. 
45. Український ветеранський фонд. (2024). Дослідження потреб ветеранів 
та ветеранок після повернення до цивільного життя. Київ: Український 
ветеранський фонд. 
  112 
 
46. Шемчук, О. (2023). Current issues of mental health of military officers of the 
sector of security and defense of Ukraine. Psychosomatic Medicine and General 
Practice. 
  
  113 
 
ДОДАТОК А 
Анкета оцінки психоемоційного стану учасників бойових дій 
Шановний респонденте! 
Опитування проводиться з метою дослідження особливостей психоемоційного стану 
учасників бойових дій та визначення актуальних потреб у сфері психосоціальної підтримки. 
Анкета є анонімною, а отримані результати будуть використані виключно в узагальненому 
науковому вигляді. 
Блок 1. Соціально-демографічна інформація 
1. Ваша стать: 
□ чоловіча 
□ жіноча  
2. Ваш вік: 
□ 18–25 років 
□ 26–35 років 
□ 36–45 років 
□ 46–55 років 
□ 56 років і старше  
3. Ваш статус: 
□ військовослужбовець 
□ ветеран 
□ демобілізований 
□ інше __________________  
4. Тривалість перебування у зоні бойових дій: 
□ до 6 місяців 
□ 6–12 місяців 
□ 1–2 роки 
□ понад 2 роки  
Блок 2. Оцінка психоемоційного стану 
5. Чи відчуваєте Ви постійну тривожність? 
□ так 
□ інколи 
□ ні  
6. Чи маєте Ви труднощі зі сном? 
□ постійно 
□ періодично 
□ ні  
7. Чи виникають у Вас нав’язливі спогади про бойові події? 
□ часто 
□ інколи 
□ ніколи  
8. Чи спостерігаєте Ви у себе підвищену дратівливість або агресивність? 
□ так 
□ частково 
□ ні  
  114 
 
9. Чи виникає у Вас бажання уникати спілкування з людьми? 
□ часто 
□ інколи 
□ ні  
10. Як Ви оцінюєте свій емоційний стан загалом? 
□ стабільний 
□ нестабільний 
□ кризовий  
Блок 3. Потреба у підтримці 
11. Чи зверталися Ви по психологічну допомогу? 
□ так 
□ ні  
12. Якщо ні, то з яких причин? 
□ не бачу потреби 
□ недовіра до фахівців 
□ страх осуду 
□ відсутність інформації 
□ інше __________________  
13. Які форми підтримки є для Вас найбільш важливими? 
□ індивідуальна психотерапія 
□ групова підтримка 
□ сімейне консультування 
□ соціальний супровід 
□ допомога у працевлаштуванні 
□ юридична допомога  
14. Чи вважаєте Ви систему підтримки ветеранів в Україні ефективною? 
□ так 
□ частково 
□ ні  
  
  115 
 
ДОДАТОК Б 
Зразок індивідуального плану психосоціального супроводу 
ветерана 
Строк 
Проблема / Мета Заходи Відповідальні Очікуваний 
реалізаці
потреба супроводу підтримки фахівці результат 
ї 
стабілізація індивідуальні 
Підвищена зниження рівня 
психоемоційног консультації психолог 3 місяці 
тривожність тривожності 
о стану психолога 
психотерапія, 
нормалізація психотерапевт покращення 
Порушення сну консультація 2 місяці 
режиму сну , лікар якості сну 
лікаря 
відновлення участь у покращення 
Соціальна соціальний 
соціальної групах peer 4 місяці соціальної 
ізоляція працівник 
активності support взаємодії 
Проблеми кар’єрне 
професійна кар’єрний працевлаштуванн
працевлаштуванн консультуванн 2 місяці 
адаптація консультант я 
я я 
стабілізація сімейне 
покращення 
Конфлікти у сім’ї сімейних консультуванн психолог 3 місяці 
комунікації 
взаємин я 
 
  
  116 
 
ДОДАТОК В 
Порівняльна характеристика міжнародних моделей підтримки 
ментального здоров’я ветеранів 
Особливості 
Країна Основні програми Сильні сторони Слабкі сторони 
підтримки 
PTSD Programs, масштабність 
інтеграція медичних і високий рівень 
США VA Mental Health системи, доказова 
соціальних послуг бюрократизації 
Services терапія 
значне 
Trauma Response раннє психологічне оперативність 
Ізраїль навантаження на 
Programs втручання допомоги 
систему 
Veterans Transition адаптація до комплексність тривалі строки 
Канада 
Program цивільного життя підтримки очікування 
Велика Veterans Mental community-based доступність у 
кадровий дефіцит 
Британія Health Services support громадах 
«Ти як?», розвиток 
активний нестача ресурсів і 
Україна ветеранські психосоціальної 
громадський сектор фахівців 
простори підтримки 
Примітка: складено автором на основі міжнародних аналітичних звітів та досліджень.