Екологічні стежки Черкащини в системі популяризації збереження ключових територій природно-заповідного фонду

Соловей, Руслан Анатолійович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1135
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Корнелюк, Надія Миколаївна	-
dc.contributor.author	Соловей, Руслан Анатолійович	-
dc.date.accessioned	2020-07-19T08:56:34Z	-
dc.date.available	2020-07-19T08:56:34Z	-
dc.date.issued	2020	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1135	-
dc.description.abstract	Соловей Р.А. Екологічні стежки Черкащини в системі популяризації збереження ключових територій природно-заповідного фонду Випускна кваліфікаційна робота: 66 с.; 25 рисунків; 4 таблиці; 25 джерел; мультимедійна презентація. Мета роботи: вивчити особливості створення та функціонування екологічних стежок Черкаського регіону їх значення в збереженні, відтворенні біорізноманіття та екологічному вихованні. Завдання роботи: ознайомитись з досвідом діючих екологічних стежок Черкаського регіону та представити проект науково-пізнавальної стежки «Зелені легені міста» для м, Черкаси. Об’єкт дослідження: активно діючі екологічні стежки Нижньосульського НПП та проектованого НПП «Холодний Яр». В роботі розглянуто досвід природоохороних територій, щодо забезпечення збереження і охорони природи. На прикладі вивчення «зеленої зони» м. Черкаси представлено проект екологічної стежки «Зелені легені міста».	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖКА	uk_UA
dc.subject	ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА	uk_UA
dc.subject	БІОРІЗНОМАНІТТЯ	uk_UA
dc.subject	ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІ	uk_UA
dc.title	Екологічні стежки Черкащини в системі популяризації збереження ключових територій природно-заповідного фонду	uk_UA
dc.type	Bachelor Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Диплом Соловей.pdf Restricted Access		5.01 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
Будівельний факультет 
 
 
Кафедра екології 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
до випускної кваліфікаційної роботи 
___________________бакалавра______________________ 
(освітній рівень) 
 
на тему «ЕКОЛОГІЧНІ СТЕЖКИ ЧЕРКАЩИНИ В СИСТЕМІ 
ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ КЛЮЧОВИХ ТЕРИТОРІЙ ПРИРОДНО -
ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ» 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи ЕК - 63 
напряму підготовки 101 «Екологія» 
(шифр і назва напряму підготовки, спеціальності) 
_Соловей Р.А.______________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник  Корнелюк Н.М. 
                  (прізвище та ініціали) 
Рецензент Конякін С.М. 
                  (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2020 рік 
 
ЗМІСТ 
 
Вступ 3 
1   Аналітичний огляд літератури 5 
Природно-заповідний фонд Черкаської області: аналіз сучасного 
1.1 12 
стану 
Природно-заповідний фонд як структурний елемент і основа 
1.2 13 
створення екологічної мережі 
Характеристика біотичного розмаїття ключових об’єктів природно-
1.3 16 
заповідного фонду Черкаської області 
Складові екологічної мережі як єдина територіальна система 
1.4 24 
природоохоронних територій 
2 Екологічні стежки Черкащини в системі популяризації збереження 
31 
ключових територій природно-заповідного фонду 
2.1 Поняття, мета створення та типи екологічних стежок 31 
2.2 Організація екологічної стежки 35 
2.3 Створення екологічних стежок, як засобу популяризації збереження 
39 
біоресурсів. ландшафтних комплексів Черкащини 
 2.3.1 Екологічна стежка «Нижньосульський НПП 39 
 2.3.2 Проектований НПП «Холодний Яр» 48 
2.4 Проект екологічної стежки «Зелені легені міста» 59 
Висновки 78 
Перелік посилань 80 
Додатки  
Додаток А. Картосхеми розташування природно-заповідних об’єктів  
Додаток Б. Схема національної екомережі України  
Додаток В Паспорт на екологічну стежку  
Додаток Г. Апробація результатів роботи  
 
 
 
 
 
 
 
ВСТУП 
 
Територія Черкаської області, як регіон Центрального Придніпров’я, 
характеризується інтенсивним використанням природних ресурсів, що призвело 
до антропогенної трансформації екосистем. 
Оскільки неможливо зупинити розвиток землекористування для цілей 
сільськогосподарської діяльності, так і промисловості, з метою забезпечення 
сталої позитивної екологічної обстановки Черкаської області першочерговим 
завданням є охорона деяких природних територій та об’єктів, що мають велику 
екологічну цінність як унікальні та типові природно-територіальні комплекси. 
Тема дипломної роботи є надзвичайно актуальною оскільки 
функціонування сучасних та заповіданням важливих осередків збереження 
біотичного та ландшафтного різноманіття Центрального Придніпров’я України – 
головна складова реалізації Загальнодержавної Програми розвитку національної 
екологічної мережі України. 
Нині природно-заповідний фонд нараховує об’єкти 531 природно-
заповідного фонду, з них: 22 об’єкти загальнодержавного значення та 498 
місцевого значення, що займають площу 72107,74 га (за виключенням площі 
територій та об’єкти природно-заповідного фонду, які входять до складу інших 
60910,49 га). Серед них, Канівський природний заповідник, національні природні 
парки «Білоозерський» та «Нижньосульський», дендрологічний парк 
«Софіївка», Черкаський зоологічний парк, регіональний ландшафтний парк 
«Трахтемирів», 223 заказник, 192 пам’яток природи, 58 парки-пам’ятки садово-
паркового мистецтва, 52 заповідне урочище. 
Площа заповідних об’єктів складає 2,9 % від загальної площі області 
(показник заповідності). У розрізі районів та міст обласного підпорядкування 
показник заповідності коливається від 0,1 до 13 відсотків. В 2 районах показник 
заповідності вищий від середнього по Україні (Канівський, Золотоніський) і 1 – 
наближений до нього (Чорнобаївський). 
Низький рівень заповідності зумовлений значною розораністю земель. 
Зокрема, площа сільськогосподарських угідь Черкащини складає 1 451 000 га 
(70 % загальної площі), з яких ріллі – 1 271 570 га (88 % площі 
сільськогосподарських угідь). Відсоток розораності для більшості районів 
коливається від 62 до 80 %, за останні 5 років площу природно-заповідного 
фонду області збільшено на 21262,6 га, кількість об’єктів – на 55, показник 
заповідності – на 1,0 %. 
Однією з форм екологічної освіти і виховання є організація екологічної 
стежини, яка є своєрідною лабораторією просто неба. Така форма 
природоохоронної освіти є надзвичайно ефективна. 
По-перше, вона проходить не в процесі обов’язкового заходу, приуроченого 
до конкретної дати, місця чи часу, а при безпосередньому спілкуванні з 
природою. 
По-друге, завдяки емоційному сприйняттю людиною навколишнього 
середовища і впливові на всі органи чуття, цілеспрямовано формується 
позитивна емоційна сфера. 
Збереження та стале використання біологічного різноманіття є 
невід’ємною умовою сталого розвитку держави та визначено однією з 
пріоритетних складових екологічної політики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Природно-заповідний фонд Черкаської області: аналіз сучасного стану 
 
Територія Черкаської області як регіон Середнього Придніпров’я 
характеризується інтенсивним використанням природних ресурсів, що призвело до 
антропогенної трансформації та значного рівня ізоляції зональних і азональних 
екосистем. Тому актуальним є з’ясування сучасного стану природо заповідання у 
зв’язку з реалізацією Загальнодержавної Програми розвитку національної 
екологічної мережі України на 2000-2015 рр. Згідно з фізико-географічним 
районуванням, Черкаська область відноситься до Центрально-Придніпровської 
височини, Дністровсько-Дніпровської провінції лісостепової зони. Природні 
ландшафти та наближені до них природні агроландшафти за сучасним станом 
складають близько 673,2 тис. га, або 32,8 % від загальної площі області. 
Системою підтримання оптимального рівня самовідновлення та 
збереження ландшафтних комплексів є ПЗФ Черкаської області. Станом на 
1.01.2018 р. він охоплює 540 заповідних об’єктів загальною площею 75,238 тис. га, 
або 3,6 % від площі області. Це низький показник серед адміністративних областей 
України. 
При формуванні природно-заповідної мережі важливим є ранг ПЗТ. За 
статусом природно-заповідні об’єкти (ПЗО) області поділяються на дві групи: 
загальнодержавного (22 ПЗО площею 35936,57 га, або 47,7 %) та місцевого 
значення (518 ПЗО площею 39299,52 га, або 52,2 %) 
Динаміку кількості ПЗО подано на рисунку 1.1., слід відзначити, що 
кількість ПЗТ з 1972 р. зросла майже в 14 разів. Стабільне зростання кількості 
природно-заповідних територій почалося з 1995 р. і найбільш динамічним було 
упродовж 2000-2014 рр. у зв’язку з формуванням регіональної та локальних 
екомереж Черкаської адміністративної області [1]. 
Основу сучасного ПЗФ Черкаської адміністративної області (як і в інших 
регіонах та в Україні в цілому) складають об’єкти охорони біотопів. 
 
 
Рисунок 1.1 – Динаміка кількості природоохоронних територій Черкащини 
 
Види біоти і ландшафтів: національні природні парки (2), природний 
заповідник (1), регіональний ландшафтний парк (1), заказники (229): гідрологічні 
(118), ботанічні (61), ландшафтні (21), ентомологічні (12), загальнозоологічні 
(10), орнітологічні (5) та інші заказники, заповідні урочища (52). Структура та 
склад ПЗФ області наведена у таблиці 1.1. 
 
Таблиця 1.1 – Структура та склад природно-заповідного фонду на території 
Черкаської області (за станом на 01.01. 2018 рр.) [2] 
Природно-заповідні об’єкти 
Категорія ПЗФ Загальнодержав- Місцевого Усього 
ного значення значення  
к-сть S, га к-сть S, га к-сть S, га 
1 2 3 4 5 6 7 
Природний заповідник 1 8634,88 – – 1 8634,88 
Національні природні 
2 11227,22 – – 2 11227,22 
парки 
Продовження таблиці 1.1 
1 2 3 4 5 6 7 
Регіональний 
– – 1 5562,50 1 5562,50 
ландшафтний парк 
Заказники, всього 5 14013,70 224 28574,28 229 42587,99 
у т. ч.: ландшафтні 2 8276,00 19 4668,42 21 12944,43 
Лісові – – 1 12,70 1 12,70 
Ботанічні 1 166,00 60 10380,01 61 10546,0 
Загальнозоологічні – – 10 7986,1 10 7986,1 
Орнітологічні 1 4631,70 4 340,90 5 4972,6 
Ентомологічні – – 12 111,90 12 111,90 
Гідрологічні 1 940,00 118 5894,25 118 5894,25 
Іхтіологічний – – 1 120,00 1 120,00 
Пам’ятки природи, 
6 1166,00 187 721,43 193 1887,43 
усього 
у т. ч.: комплексні 4 1076,00 10 239,47 14 1315,47 
Ботанічні 1 85,0 111 369,24 112 454,24 
Гідрологічні – – 34 60,81 34 60,81 
Геологічні – – 30 51,77 30 51,85 
Зоологічні 1 5,00 2 0,02 3 5,02 
Заповідні урочища – – 52 3743,09 52 3743,09 
Дендрологічний парк 1 179,18 – – 1 179,18 
Парки-пам’ятки 
садово- 6 688,89 54 698,205 60 1389,69 
паркового мистецтва 
Зоопарк 1 4,37 – – 1 4,37 
Разом 22 35936,57 518 39299,52 540 75238,69 
 
Найбільшою питомою вагою у природно-заповідному фонді області 
характеризуються заказники (>55 % від площі заповідних територій), 
національні природні парки (>16 %), природний заповідник (>11 %) рисунок 1.2. 
 
 
 
Рисунок 1.2 – Співвідношення площ територій та об’єктів заповідання 
різних категорій у структурі ПЗФ Черкаської області (станом на 01.01.2018 р.) 
 
Коментуючи рисунок 1.2 та таблицю 1.2, можна відзначити, що Канівський 
і Золотоніський адміністративні райони мають високі показники заповідності 
території (відповідно 12,9 % та 11,3 %) за рахунок великої кількості дрібних 
об’єктів, 
Досить актуальним для збереження ландшафтного різноманіття (ЛР) 
є створення об’єктів поліфункціонального призначення, а саме національних 
природних парків (НПП), природних заповідників (ПЗ), регіональних 
ландшафтних парків (РЛП). Нині в області існує один ПЗ, два НПП та один РЛП. 
Коротка характеристика ключових території ПЗФ наведено в таблиці 1.2 [3-6]. 
 
Таблиця 1.2 – Кількісне оцінювання природно-заповідних об’єктів у межах 
адміністративних районів території Черкаської області 
Загальна ПЗО ≤ 50 ПЗО≥ 50 га 
га 
площа ПЗФ, 
га 
Назва Площа 
№ адміністративного району,   
району га     
S, га % 
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 
1 Городищенський 88311 469,1 0,5 17 12 72,2 5 396,9 0,39 
2 Драбівський 116062 457,1 0,4 10 7 159,1 3 298,0 0,52 
3 Жашківський 96378 1956,1 2,0 9 4 33,7 5 1922,4 0,23 
4 Звенигородський 100997 915,1 0,8 64 58 497,5 6 417,6 0,8 
5 Золотоніський 149312 16968,8 11,3 27 21 170,8 6 16798 0,39 
6 Кам’янський 72540 112,0 0,1 17 17 112,0 – – 1 
7 Канівський 128253 15943,4 12,5 82 74 388,2 8 15555 0,46 
8 Катеринопільський 67229 130,2 0,2 11 11 130,2 – – 1 
9 К-Шевченківський 89621 4191,4 4,7 48 44 62,4 4 4128,9 0,46 
10 Лисянський 74601 293,0 0,4 27 26 240,9 1 52,1 0,84 
11 Маньківський 76492 1871,9 2,4 37 33 397,6 3 1474,4 0,55 
12 Монастирищенський 71949 1003,4 1,4 8 4 51,79 4 951,6 0,31 
13 Смілянський 93424 2237,5 2,3 20 16 146,6 4 2090,9 0,43 
14 Тальнівський 91679 586,0 0,6 10 8 100 2 486 0,48 
15 Уманський 140017 213,81 0,1 8 7 34,6 1 179,2 0,51 
16 Христинівський 63218 281,5 0,4 7 5 98,8 2 182,7 0,65 
17 Черкаський 160859 6241,0 4,7 45 34 245,8 11 5995,2 0,37 
18 Чигиринський 121682 1378,7 1,1 22 16 30,1 6 1348,5 0,39 
19 Чорнобаївський 155353 8157,3 5,2 14 11 149,3 3 8007,9 0,39 
20 Шполянський 110533 354,4 0,3 15 13 165,8 2 188,6 0,65 
21 м. Черкаси 7759 171,6 2,4 24 24 171,6 – – 1 
 Область в цілому 2091670 63932,8 3,05 522 445 3458,9 77 60473,9 0,45 
 
Відповідно до таблиці 1.3, найвищі показники ландшафтної, ботанічної, 
зоологічної цінності й унікальності мають Канівський природний заповідник та 
регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів». Національний природний парк 
Нижньосульський та Липівський орнітологічний заказник є важливими для 
міграції та збереження цінних орнітофауністичних комплексів долина середньої 
течії річки Дніпра. 
 
З-на кількість
од.
га
од.
га.
Індекс інсуляризованості
Таблиця 1.3 – Характеристика об’єктів природно-заповідного фонду 
Черкаської області [8] 
Показники цінності 
Місце знаходження Флористична Фауністична 
Назва природно-
S (га) (р-н, населений Рідкісні 
заповідної території Ландшафтознавча К-сть Рідкісні К-сть пункт) види 
видів види видів 
***/** 
А ***/**/* А 
/* 
1 2 3 4 5 6 7 8 
Канівський Яружно-
(м. Канів, Пекарі, балкові, 
Канівський 
Прохорівка) заплавні 
природний 8634 >980 1/47/71 290 10/14/- 
Золотоніський комплекси 
заповідник 
(Бубнівська правого берега 
Слобідка) р. Дніпро 
Плавневі 
Білоозерський комплекси 
Канівський 
національний 3355 борової тераси > 750 -/11/20 120 5/10/- 
(Озерище, Ліпляве) 
природний парк лівого берега р. 
Дніпро 
Сулинська 
Чорнобаївський 
Національний затока із 
(Мохнач, Велика 
природний парк 7871 типовими >300 -/3-/8 249 6/18/24 
Бурімка, Лящівка, 
Нижньосульський заплавними 
Жовніно) 
комплексами. 
Канівський Лісостепові 
Регіональний 
(Трахтемирів, комплекси 
ландшафтний парк 5562 >900 -/16/9 240 8/19/- 
Григорівка, Канівських 
«Трахтемирів» 
Луковиця) дислокацій 
Ландшафтні 
Канівський, кв. 10, комплекси 
Ландшафтний 
12, 13, 15-17 лівобереж. 
заказник Тарасів 405,0 >400 -/5/11 80 -/8/- 
Прохорівського л- дніпровської 
обрій 
ва, КСП «Дніпро» заплави та 
борової тераси 
Аквальні 
плавнево-
Золотоніський 
Липівський острівні 
(Кедина гора, 
орнітологічний 4500 комплекси, > 150 -/2/2 220 -/12/- 
Чапаєвка, станція 
заказник лівого берега 
Панське) 
Кременчуцького 
водосховища 
 
 Примітка: А – кількість видів вищих судинних рослин, Б – хребетних тварин, 
*** – види, занесені до Світового Червоного списку, ** – до Червоної книги 
України, * – регіонально рідкісні. 
 
Всі згадані ключові території мають високий рівень унікальності, і, безперечно, 
є еталонами ландшафтного, фітоценотичного та фауністичного розмаїття Середнього 
Придніпров’я України. 
Переважають за кількістю та площею ботанічні, гідрологічні  та 
ландшафтні заказники. Ландшафтні заказники в основному відтворюють різні 
види лісостепового типу ландшафту, характерного для більшої частини області. 
Серед них найціннішими є ділянки з типовим лісостеповим ландшафтом – 
чергуванням лучних степів та широколистяних лісів: «Тарасів обрій», «Максим» 
(Канівський р-н), «Сунківський-1», «Теклінська дача» (Смілянський р-н) та 
Степанківський (Черкаський р-н).  Ділянки заплав річок з типовою флорою, 
фауною, а також рідкісними видами рослин і тварин, входять до складу деяких 
ландшафтних заказників: «Чорнокамянський притікичський каньйон» 
(Маньківський р-н), «Синюський» (Тальнівський р-н), «Рогозинські острови» 
(Черкаський р-н). Еталонні ділянки лісів охороняються в ботанічних заказниках: 
Русько-Полянський (Черкаський р-н), Хлипнівський (Звенигородський р-н), 
Комсомольський (Кам’янський р-н). В єдиному лісовому заказнику «Модрина» 
(Городищенський р-н) охороняється великий масив модринового лісу з типовими 
та рідкісними видами рослин. 
В області забезпечена охорона гідрофільних комплексів – болотних, 
прибережно-водних та водних – з багатою рослинністю та орнітофауною. Значні 
площі займають заплавні ландшафти, які значною мірою репрезентовані в 
гідрологічних заказниках. 
Найбільша кількість гідрологічних заказників знаходиться в заплавах річок 
Дніпро, Тясмин, Рось, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Золотоношка, Вільшанка, 
Сріблянка (1–загальнодержавного значення, 104 – місцевого). Найбільш цінними 
у созологічному відношенні є «Шуляцьке болото», «Лебедине озеро», 
«Конельське болото» (Жашківський р-н), «Заплавський», «Білоусівський» 
(Драбівський р-н), «Цибулівський» (Монастирищенський р-н), «Ірдинське 
болото», «Сунківський» (Смілянський р-н), «Митницький» (Шполянський р-н) 
та загальнозоологічні заказники «Плавучий», «Осокінські острови», «Імшан» 
(Черкаський р-н). 
Заповідні урочища є досить цінними, де здійснюється комплексна охорона 
природного генофонду рослинного та тваринного світу, їх у регіоні 51 одиниць 
(6,4 % від загальної площі ПЗФ області). Еталонними ділянками де охороняються 
широколистяні ліси є заповіді урочища: «Юрова гора», «Шарпіно» (Смілянський 
р-н); «Бакаївське» (Золотоніський р-н); «Південне Таганчанське» (Канівський  р-
н); «Різаний яр» (Корсунь-Шевченківський р-н); «Атаманський парк» 
(Чигиринський р-н). 
 Пам’яток природи на Черкащині 186 (з них 7 – загальнодержавного – 180 
–місцевого значення), що складають 2,4 % від загальної площі ПЗФ області. 
Еталонними ділянками є комплексна пам’ятка природи «Холодний Яр» 
(Чигиринський р-н) – густа сітка ярів та балок, наявність широколистяних 
(дубово-ясеневих, дубово-грабових) екосистем; ботанічні – «Закревський бір» 
(Городищенський р-н), «Ландшафтне насадження сосни вікової» (Черкаський 
рн), що репрезентують штучні соснові  насадження кінця XIX ст.; зоологічна – 
Черкаський зоопарк (м. Черкаси) – місце мешкання та відтворення рідкісних та 
зникаючих видів тварин. «Колекційні блоки» 
ПЗМ Черкащини складаються із дендропарку загальнодержавного 
значення «Софіївка» (м. Умань) і 44 парків-пам’яток садово-паркового 
мистецтва, з яких 6 – загальнодержавного значення, 38 – місцевого (2,6% від 
загальної кількості об’єктів), які репрезентують цінні штучні деревні та 
чагарникові насадження. 
Отже, для території Черкаської області – Середньодніпровського регіону, 
враховуючи його густонаселеність і високий ступінь розораності (60,79 %) поряд 
із середньою лісистістю (15,7 %) найефективнішим шляхом є охорона природних 
територій на ландшафтному рівні. Це дасть можливість охопити більші площі, 
тим самим об’єднати об’єкти заповідання роз’єднані внаслідок антропогенної 
деградації цінних ландшафтів і забезпечити комплексний підхід до їх збереження 
[7-9]. 
1.2. Природно-заповідний фонд як структурний елемент і основа створення 
екологічної мережі 
 
Охорона біологічних ресурсів, зокрема рослин і тварин, потребує 
встановлення особливого режиму охорони на окремих територіях. Еколого-
економічні розрахунки свідчать, що нормальне функціонування та 
самовідновлення біосфери можливе лише за умови наявності в будь-якому 
регіоні не менше 10-15% площі, зайнятої природно-заповідними територіями [3]. 
На таблиці 1.4 представлено класифікацію територій та об’єктів природно-
заповідного фонду. 
 
Таблиця1.4 – Походження об’єктів природно-заповідного фонду 
Природні Штучностворені 
Природні заповідники Ботанічні сади 
Біосферні заповідники Дендрологічні парки 
Національні природні парки Зоопарки 
Регіональні ландшафтні парки Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва 
Заказники  
Заповідні урочища  
Пам’ятки природи  
 
Згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд» (16.06.1992 р.) 
природоохоронні території та об’єкти складають 11 категорій природно-
заповідного фонду, таблиця 1.4: природні заповідники, біосферні заповідники, 
національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки 
природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні 
парки, парки пам’ятки садово-паркового мистецтва. 
За цим Законом в Україні введено дві нові категорії природно-заповідних 
територій: біосферний заповідник і регіональний ландшафтний парк. 
За своїм екологічним та науковим значенням для території України 
об’єктам природно-заповідного фонду надається статус загальнодержавного та 
місцевого значення таблиця 1.5 [9-10]. 
 
Таблиця 1.5 – Категорії природно-заповідного фонду України 
№ Категорія 2000 2020 
п/п К-ть Площа К-ть Площа 
1 2 3 4 5 6 
1. Природні заповідники 16 160,7 17 163,7 
2. Біосферні заповідники 4 212,1 4 226,3 
3. Національні природні парки 11 599,8 15 670,9 
4. Заказники: 2432 987,5 2648 1073,3 
 загальнодержавного значення 281 344,8 292 356,4 
 місцевого значення 2860 642,7 2356 716,9 
5. Пам’ятки природи: 2992 22,0 3044 24,6 
 загальнодержавного значення 132 5,7 132 5,7 
 місцевого значення 2860 16,3 2912 18,9 
6. Ботанічні сади: 22 2,0 22 1,9 
 загальнодержавного значення 17 1,9 17 1,8 
 місцевого значення 5 0,1 5 0,1 
7. Зоологічні парки: 12 0,4 12 0,4 
 загальнодержавного значення 7 0,1 7 0,1 
 місцевого значення 5 0,3 5 0,3 
8. Дендрологічні парки: 35 1,4 41 1,5 
 загальнодержавного значення 19 1,3 19 1,3 
 місцевого значення 16 0,1 22 0,2 
9. Парки пам’ятки садово-паркового 
516 13,4 537 13,4 
мистецтва 
 загальнодержавного значення 88 6,0 88 6,0 
 місцевого значення 428 7,4 449 7,4 
10. Регіональні ландшафтні парки 28 410,3 44 605,3 
11. Заповідні урочища 740 76,0 785 83,7 
 Разом: (фактична площа ПЗФ) 6808 2398,7 7169 2757,4 
 % фактичної площі ПЗФ від площі 
 4,0  4,57 
України 
 
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки 
пам’ятки садово-паркового мистецтва, зоологічні парки можуть мати статус 
загальнодержавного або місцевого значення. Природні та біосферні заповідники, 
національні природні парки є тільки загальнодержавного значення, а РЛП і ЗУ 
надається статус тільки місцевого значення таблиця 1.6 [10]. 
 
Таблиця 1.6 – Категорії та статус природно-заповідних територій та 
об’єктів України 
№ Статус 
п/п Категорія загальнодержавного місцевого значення 
значення 
1. Природні заповідники + - 
2. Біосферні заповідники + - 
3. Національні природні парки + - 
4. Заказники + + 
5. Пам’ятки природи + + 
6. Ботанічні сади + + 
7. Зоологічні парки + + 
8. Дендрологічні парки + + 
9. Парки пам’ятки садово-паркового + + 
мистецтва 
10. Регіональні ландшафтні парки - + 
11. Заповідні урочища - + 
 
Заповідання – це вилучення певної території зі сфери звичайної 
господарської діяльності з метою підтримки екологічної рівноваги, збереження 
еталонів недоторканої природи, наукових досліджень характеру взаємозв’язків 
між екологічними факторами екосистем для збереження і відтворення 
ландшафтів. Заповідники також є формою збереження генофонду нашої планети 
[10]. 
Природні заповідники – це природоохоронні установи загальнодержавного 
значення, які створюються для збереження в природно притаманному стані 
типових або унікальних для даної території природних комплексів з усією 
сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що 
відбуваються в них, розробки наукових засад охорони довкілля. Заповідники є 
еталонами природи. 
Картосхеми розташування природно-заповідних об’єктів України станом 
на 01.01.2018 р. подано в додатку А, а національної екомережі України у додатку 
Б 
 
1.3 Характеристика біотичного розмаїття ключових об’єктів природно-
заповідного фонду Черкаської області 
 
До ключових територій природно-заповідного фонду відносять Канівський 
природний заповідник, національний природний парк «Нижньосульский», 
регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» та комплексна пам’ятка природи 
«Холодний Яр». 
Канівський природний заповідник. Знаходиться в центральній частині 
лісостепової зони на правому та лівому берегах Дніпра. За геоботанічним 
районуванням територія відноситься відповідно до двох округів (Північно 
Правобережно-придніпровського грабово-дубових, дубових лісів, остепнених 
лук, лучних степів та Лівобережно-дніпровського липово-дубових, грабово-
дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності) 
Східноєвропейської лісостепової провінції, Євразійської степової області. 
На території заповідника зареєстровано 995 видів судинних рослин. 
Найбільш широко представлені видами типові для Голарктики родини 
складноцвітих та злаків (відповідно 120 та 85 видів). Третє місце за багатством 
видів належить родині бобових (50), що характерно для більшості регіонів 
лісостепової зони. 
За спектром життєвих форм, за Раункієром, флора теж досить типова для 
регіональних флор лісової зони. Найкраще тут представлені гемікриптофіти (439 
видів). Терофіти, включаючи дворічники, представлені 279 видами; геофіти 
(разом з гідрофітами) ‒ 144 види; фанерофітів ‒ 87 видів; хамефітів ‒ 24 видів. 
Флора налічує близько 981 види, в тому числі – 796 на правобережній 
ділянці, 503 – на о. Круглик, 470 – на о. Шелестів, 597 – на Зміїних островах. 
Водоростей  виявлено 781 види, мохів –138 види, лишайників – 170, грибів – 1254 
види: 809 – міксоміцетів і 445 макроміцетів. 
У складі флори поширені рідкісні та зникаючі види рослин, які занесені до 
Червоної книги України (*), Європейського Червоного списку ("), регіонального 
Обласного списку (**), зокрема:"верблюдка лиса, "шипшина яблучна, "щавель 
український, "жовтозілля дніпровське, "козельці українські, "фіалка Лавренка, 
*торея найрозгалуженіша, *педіаструм каврайського, *нітелопсіс притуплений, 
*сальвінія плаваюча, *сон широколистий, *баранець звичайний, *булатка 
довголиста, червона, *гронянка півмісяцева, ромашколиста, *гніздівка звичайна, 
*жировик Льозеля, *плодоріжка блощична, болотна, *зозулині сльози яйцевидні, 
*ковила волосиста, дніпровська, пухнастолиста, *коручка болотна, 
чемерникоподібна, *любка дволиста, зеленоквіткова, *зозульки травневі, 
*рябчик руський, *шафран сітчастий, *півники сибірські, *підсніжник 
звичайний, *скополія карніолійська, *сон лучний, *цибуля ведмежа, *чина ряба, 
*плаун річний, **анемона лісова, **аспленій колосовидний, **гадюча цибулька 
занедбана, **гвоздика несправжньобородата, несправжньорозчепірена, 
*горицвіт весняний, **ехоніхон пурпурово-голубий, **образки болотні, **оман 
високий, **страусове перо звичайне, **тирлич звичайний, **щитник 
гребенястий . [12,13]. 
Крім того, до Червоної книги України занесено 10 видів грибів у 
Канівському природному заповіднику: галеропсис пустельний, зморшок 
товстоногий, степовий, строчок Словенського, трутовик зонтичний, герицій 
коралоподібний, грифола листувата, клаваріадельф товкачиковий, мутин 
собачий, мухомор щетинистий. 
В межах заповідника також відмічено 4 види занесених до Європейського 
Червоного списку. Зокрема: жовтозілля дніпровське (відносно часто 
зустрічається у псамофільних угрупованнях на заплаві та боровій терасі, козельці 
українські (поширений подібно до попереднього виду), щавель український 
(відмічався на низькозаплавних вологих луках острова Круглик), фіалка 
Лавренка (вказувалась для лучно-степових схилів охоронної зони заповідника на 
основі зборів М.М. Бортняка). 
У фауні ссавців Канівського природного заповідника на даний час 
зареєстровано 53 види. Найбільшою кількістю видів представлені гризуни (19), 
хижі (12) і рукокрилі (9). 
Відмінність рельєфу, ґрунтів і рослинності на трьох відокремлених 
ділянках заповідника пояснюють своєрідність комплексів ссавців, які на них 
проживають. На правобережній (нагірній) частині Канівського заповідника 
переважають ссавці лісових, на заплавних островах – водно-болотних, а на 
Зміїних островах – лісових і водно-болотних угідь. 
На правобережній території заповідника зареєстровано 5 видів ратичних: 
лось, олень благородний, олень плямистий, козуля європейська і кабан. З них 
останні два види є фоновими. Лось і олень благородний зрідка заходять на дану 
територію. Досить рідкісним видом є олень плямистий. 
Хижі ссавці представлені на правобережній території заповідника 10 
видами. Звичайними видами в лісових масивах є лисиця звичайна, куниця лісова, 
борсук, а на садибі заповідника – куниця кам`яна. Менш чисельними видами є  
ласка, горностай, єнотоподібний собака. Вовк в кількості 1-2 осіб щороку 
реєструвався у 80-ті–90-ті роки минулого століття. Нині заходи вовка на 
правобережну територію заповідника відбуваються значно рідше. Дуже 
рідкісним видом став тхір лісовий, якого витіснила з місць його проживання 
куниця кам`яна. Норку американську реєстрували на правобережній території 
заповідника лише в період міграцій зі стариці Росі в напрямку до Канівського 
водосховища у 80-90-х роках минулого століття. 
На правобережній частині заповідника відмічено 8 видів рукокрилих. 
Фоновим видом є нетопир Натузіуса (лісовий нетопир). Менш чисельними є 
нетопир звичайний (малий нетопир) та нічниця Наттерера (війчаста нічниця). 
Окремі колонії в дуплистих деревах створює руда вечірниця. На садибі в 
дерев`яних будівлях та у дуплах дерев проживає вухань бурий, кажан пізній. 
Нечисельним видом на садибі заповідника є лилик двоколірний. У 
вертикальних щілинах обривистих стінок ярів знаходили на зимівлі широковуха 
європейського. 
На правобережній території заповідника зареєстровано 11 видів гризунів. 
У грабовій діброві фоновими видами є три види мишоподібних гризунів: руда 
нориця, жовтогорла миша і підземна нориця. видом, проте, поселяється вона на 
всій території фрагментарно. 
Серед вовчків частіше зустрічаються вовчок сірий і вовчок лісовий. Вовчка 
сірого, в більшості, виявляли на садибі заповідника, в садах, а також посеред лісу 
в лісовому кордоні. Вовчок лісовий, як і порівняно рідкісний вовчок 
горішниковий, переважно оселяються в лісових масивах. 
Комахоїдні ссавці тут представлені 6 видами. Їжак білочеревий частіше 
реєструється на узліссі поблизу Дніпра. Кріт європейський є звичайним видом як 
в лісових масивах, так і на відкритих ділянках. У лісах та в чагарниках 
домінуючим видом серед бурозубок є бурозубка звичайна, а на лучно-степових 
ділянках – бурозубка мала. Білозубку малу і білозубку біло череву зрідка 
реєстрували на садибі заповідника. 
Заєць-русак - звичайний вид у всіх біотопах нагірної частини заповідника. 
В роки зниження чисельності його сліди частіше реєстрували на околицях та 
садибі заповідника. 
На Зміїних островах ратичні представлені 4 видами. Із них постійно 
проживають козуля європейська і кабан. Зрідка заходять лось і олень 
благородний. 
Хижі ссавці на Зміїних островах налічують 9 видів. Звичайними видами 
тут є лисиця звичайна, єнотоподібний собака, куниця лісова, борсук, видра 
річкова, в окремі роки – норка американська. Ласка і горностай та тхір лісовий є 
рідкісними видами. 
На заплавних островах Круглик і Шелестів зареєстровано 5 видів 
ратичних. Фоновими видами є козуля європейська і кабан. Майже щороко 
відмічені заходи на острови з Білозірського мисливського господарства оленя 
благородного і лося. Досить зрідка на ці острови заходить олень плямистий. 
Серед хижих ссавців на заповідній заплаві зареєстровано 9 видів. Фоновим 
видом є єнотоподібний собака. Дещо в меншій кількості на островах 
реєструються лисиця звичайна, видра річкова. Не чисельними є горностай, норка 
американська, борсук, рідкісним видом – ласка і тхір лісовий. Лисиця звичайна в 
більшості на заплавні острови зі стариці Росі переходить в кінці літа-восени, де 
і знаходиться протягом всього зимового періоду. 
Бобер річковий на заплаві є численним видом. Скрізь на островах бобри 
виривають нори в берегах. Ондатра зустрічається рідко. 
У фауні земноводних і плазунів Канівського заповідника налічується, 
відповідно, 11 і 8 видів. Весною у водоймищах, а влітку і восени у лісових 
масивах зустрічається жаба трав`яна, а жаби сіра, часникова, ставкова і озерна 
частіше вздовж берегової смуги Дніпра. Зрідка на внутрішніх водоймищах 
заповідника можна побачити джерелянку. 
Серед плазунів на лучно-степових ділянках, на садибі заповідника і вздовж 
Дніпра часто реєструється ящірка зелена. Ящірка прудка є рідкісним видом. 
Веретільниця зустрічається фрагментарно як в лісових насадженнях, так і на 
садибі заповідника. Поблизу водоймищ і вздовж берегової смуги Дніпра 
звичайним видом є вуж звичайний. Гадюка Нікольського зустрічається посеред 
лісових галявин і на садибі заповідника. Переважно на садибі заповідника і на 
лучно-степових ділянках реєструється гадюка звичайна. Мідянку реєстрували в 
окремих біотопах посеред лісових насаджень, на лучно-степових ділянках та на 
садибі заповідника. Болотяну черепаху спостерігали на внутрішніх водоймах 
правобережної частини заповідника. 
На Зміїних островах найбільш чисельними видами серед земноводних є 
ставкова, гостроморда, часникова та озерна жаби і джерелянка, рідше можна 
побачити квакшу. 
Із плазунів тут мешкають вуж звичайний, гадюка звичайна, ящірка прудка, 
веретільниця, черепаха болотяна. 
Орнітофауна Канівського природного заповідника налічує 234 види. Вони 
відносяться до 18 рядів і 51 родини. Це становить більше половини фауни птахів 
України. 
На острові Круглик у затопленому лісі знаходиться колонія сірої чаплі. 
Саме цей птах, до речі, й став емблемою Канівського заповідника. 
Серед хижих птахів у лісах заповідника найбільш чисельні великий яструб 
і канюк. Щороку гніздиться по кілька пар цих птахів. На островах заповідника 
зустрічається чорний шуліка. Раніше тут гніздилися 3-4 пари, зараз залишилися 
лише 1-2. Колись звичайний вид заплави в багатьох місцях вже став рідкістю. 
Протягом останніх 20 років влітку на території заповідника неодноразово 
зустрічали орла-карлика, хоча гніздування його тут і не встановлено. 
Один з найбільш цікавих птахів заповідника ‒ орлан-білохвіст. Його можна 
побачити на Дніпрі. Це рідкісний вид, занесений у Червону книгу України. 
Загальна чисельність його в Україні становить близько 100-120 пар, більшість із 
них гніздяться на Дніпрі. В окремі роки на зимівлі в районі заповідника 
тримається до 20-30 птахів. Навесні та восени можна зустріти перелітні групи 
орланів, вони також зупиняються на заповідних островах. Влітку трапляються 
поодинокі бродячі птахи, які не розмножуються. 
Сови в заповіднику зараз представлені лише двома видами. У нагірній 
частині досить чисельна сіра сова. У заплаві більш звичайна вухата сова. Гнізд 
вона сама не влаштовує, а як правило займає старі будівлі воронових птахів. 
Зовсім зник також і хатній сич, колись звичайний птах населених пунктів. 
Ще в 1970-х роках 1-2 пари гніздилися на садибі заповідника. Крім названих 
видів, на прольоті зрідка можна зустріти також болотяну сову [8,10]. 
Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» (5,5 тис.га) розміщується на 
землях Малобукринської і Грушевської сільських рад Миронівського району 
Київської області та Григорівської, сільської ради Канівського району Черкаської 
області. 
Флора налічує понад 900 видів (з урахуванням культивованих й 
інтродукованих) вищих рослин. У флорі Трахтемирівського ядра виявлено  20 
рідкісних  та зникаючих видів рослин, які занесені до Червоної книги України 
(*), регіонального Обласного списку (**) зокрема: *цибуля ведмежа, *зозулькі 
м’ясочервоні, *зозулинець рідко-квітковий, *коручка широколиста, болотна, 
*рябчик руський, *підсніжник білосніжний, *лілія лісова, *зозулені сльози 
яйцеподібні, *гніздівка звичайна, *сальвінія плаваюча, *ковила дніпровська, 
волосиста, *водяний горіх плаваючий, *сон лучний, **гвоздика розчепірена, 
**хвощ галузистий, **молодило руське, **очиток шестирядний, **зіновать 
дніпровська. 
На території парку виявлено 46 видів рідкісних тварин, з них 34 видів 
тварин, занесених до Червоної книги України – дзорець-імператор, пилкохвіст 
український, дибка степова, жук-самітник, жук-олень, вусач земляний 
хрестоносець, махаон, подоланій, поліксена, мнемозина, бджола-тесляр 
звичайний, сколія гігант, стрічкарка орденська малинова, ведмедиця Гера, 
мідянка, гадюка Нікольського, ящірка зелена, пугач, орлан-білохвіст, шуліка 
чорний, підорлик великий, кулик-сорока, балабан, скопа, змієїд, сапсан, нічниця 
водяна, кажан пізній, сліпак подільський, горностай, видра річкова, 4 види 
належать до Європейського Червоного списку тварин і рослин – чернівець 
непарний, павиноочка грушева, деркач, вовчок ліщиновий, 8 видів вважаються 
регіонально рідкісними – боривітер звичайний, перепел, деркач, дрімлюга, 
просянка, вівсянка садова, вечірниця дозірна, нетопир малий [13 - 17]. 
Національний природний парк «Нижньосульський» (8,0 тис.га) 
знаходиться на території Чорнобаївського району, с. Мохнач, с. Велика Бурімка, 
с. Лямівка, 
с. Жовніно. 
На території НПП «Нижньосульський» поширені рідкісні та зникаючі види 
рослин, які занесені до Червоної книги України (*), регіонального Обласного 
списку (**), зокрема *зозулиниця болотного та *пальчатокорінника м’ясо-
червоного, *сальвінія плаваюча, **латаття біле, **сніжно-біле, **кушир темно-
зелений, **глечики жовті, **валеріана висока, **оман високий. 
Наземні хребетні представлені в основному водно-болотним фауністичним 
комплексом і відзначаються найбільшою різноманітністю форм і нараховують до 
91 виду, у тому числі 80 видів птахів, 6 – ссавців, 2 – земноводних та 3 – плазунів. 
Високої чисельності  із птахів досягають лиска, погонич, курочка водяна, 
очеретянки лучна та дроздовидна. Звичайними мешканцями є гуска сіра, 
крижень, чирок-тріскунок, лунь болотний, мартин сріблястий та озерний, крячки 
чорний та малий, пастушок, синиця вусата, очеретянка ставкова та інші. Мало 
чисельними є популяції курочки малої, веретенника великого, мартина 
звичайного. Тут поширені птахи, які занесені до Червоної книги України, 
зокрема лебідь-шипун, чапля жовта, журавель сірий, лежень, чернь білоока, 
ходуличник, дерихвіст степовий, реготун чорноголовий. 
Навесні як випадково-залітні та бродячі спостерігалися баклан великий, 
**чеграва, вівсянка білоголова. У міграційний період значно збільшується 
чисельність гусей (сірого, великого білолобого та гуменника), крижня, лиски, 
крячка чорного, мартина звичайного, очеретянок та ряду інших видів. 
Плазуни і земноводні представлені ропухою зеленою, жабою озерною, 
ставковою,  гостромордою, трав’яною, тритоном звичайним, ящіркою прудкою, 
живородящою, черепахою болотяною. Водяться норка європейська, горностай, 
видра річкова, занесені до Червоної книги України. 
Видовий склад риб Сулинської затоки нараховує понад 30 видів. Тут 
спостерігається значне переважання  господарсько цінних видів – плітки, в’яза, 
верховодки, плоскирки, карася сріблястого. Весняної пори сюди  переміщуються  
значна кількість риб із водосховища для розмноження, зокрема лящ, судак, сазан, 
плітка, плоскирка, окунь та ін. Чисельність малоцінних і нехарчових риб 
(краснопірка, лин, верховодка, гірчак, щиповка, в’юн, голець, пічкур, головень, 
плоскирка, йорж та ін.) теж досить значна. Нерестовища риб у нижній частині 
Сулинської затоки розташовані мозаїчно в межах мілководних зон вздовж берегів 
та островів. Їх загальна площа складає 600  га. Тут проходить нерест ляща, сазана, 
судака, плітки, плоскирки, карася, окуня, краснопірки [10,13,]. 
Комплексна пам’ятка природи «Холодний яр» (553 га) знаходиться на 
поблизу с. Мельники Чигиринського району, в межах Креселецького лісництва 
ДП «Кам’янське лісове господарство» (квартали 31-37, 41 ,42, 49, 59). 
Флора налічує понад 140 видів чагарникових та деревних порід, біля 150 
видів трав’янистих рослин. Точна кількість інших видів рослин поступово 
встановлюється. На території Холодного яру зростають рідкісні та зникаючі види 
рослин, котрі занесені до *Червоної книги України, **Обласного регіонального 
списку, зокрема, *астрагал шерстистоквітковий, *бруслина карликова, *в’язіль 
стрункий, *підсніжник складчастий, *білосніжний, *тюльпан дібровний, 
*цибуля ведмежа, *шафран сітчастий, *булатка довголиста, *гніздівка звичайна, 
*коручка морозниковидна, *темно-червона, **наперстянка векоцвіта, *сон 
лучний, **подорожник найбільший, **проліска сибірська, **ряст Маршала, 
**барвінок трав’янистий, **дерен справжній, **латаття біле, **ехоніхон 
фіолетово-голубий, **воловик неспражньоблідожовтий, **дельфіній 
клиновидний. 
Фауна налічує понад 80 видів птахів, біля 30 видів ссавців, 10 видів 
земноводних, 7 видів плазунів. На території Холодного яру поширені раритетні 
види тварин, котрі занесені до Червоної книги України, а саме: вусач великий 
дубовий, жук-олень, гадюка лісостепова, канюк степовий, підорлик малий,  
лелека чорний, лунь степовий, польовий, сорокопуд сірий, орел-карлик, голуб 
синяк, сиворакша, широковух європейський [10,11,14,]. 
 
1.4 Складові екологічної мережі як єдина територіальна система 
природоохоронних територій 
 
Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі  
України на 2000-2015 роки (далі - Програма) розроблена в контексті вимог щодо 
подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного 
законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської 
стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо 
питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової 
системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом 
ландшафту. 
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного 
фонду країни шляхом віднесення частини земель господарського використання  
до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм 
різноманіття природних ландшафтів. 
Екологічна мережа - єдина територіальна система, яка включає ділянки 
природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти  
природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні,   
водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються 
законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів 
(далі - елементи) екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів, 
буферних зон. 
Території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (території та об'єкти 
природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, 
водозахисні, полезахисні та інші природні території та об'єкти), становлять 
порівняно незначну частину території України. Наявна площа та територіальна 
структура земель України, що підлягають особливій охороні, дають певні 
підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками 
екологічної мережі. Сучасний стан природних ландшафтів України лише 
частково  відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної 
мережі. 
Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких 
збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. 
Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У 
найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, 
чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 
19,7% території країни. 
Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-
заповідного фонду. Природно-заповідний фонд України включає біосферні та 
природні заповідники, національні природні парки,  регіональні ландшафтні 
парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, 
дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам’ятки садово-паркового 
мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4% території країни. 
Біорізноманіття України – це її національне багатство, його збереження та 
невиснажливе використання розглядається як один із пріоритетів у сфері 
природокористування, екологічної безпеки й охорони природи, є невід’ємною 
умовою збалансованого економічного і соціального розвитку. Однак, внаслідок 
господарської діяльності, його площа суттєво зменшилась. Так, у I ст. н.е. в 
теперішніх межах України проживало 1,5 млн. чоловік, які повністю змінили 
рослинність лише на кількох відсотках території. Тоді ліси займали не менше 
50% площі, степи – 35%, болота та плавні – 6%, солонці та солончаки – 4%, луки 
– 1%. Сьогодні ліси займають менше 15%, луки – 9%, болота та плавні – 3% і 
солончаки – 2%. За цей час втрачено не менше 300-400 переважно ендемічних 
видів рослин і тварин,  практично знищено не менше  70% природних екосистем, 
враховуючи і сильно деградовані під напівприродним біорізноманіттям. 
Внаслідок надмірної експлуатації природного біорізноманіття відбувся процес 
втрати його біологічної стійкості та витіснення цінних видів вульгарними як у 
флорі, так і у фауні. Нині Україна належить до промислово розвинутих 
сільськогосподарських держав з однією з найбільших в Європі щільністю 
населення, розораністю земель і найбільшими масштабами розвитку гірничої, 
металургійної, хімічної промисловості та важкого машинобудування. Тим не 
менш, займаючи  менше 6% площі Європи, Україна при цьому володіє близько 
35% її біорізноманіття [3]. Причина для цього – розташування території України 
на перехресті декількох [4] природних зон (широколистяно-лісової, лісостепової, 
степової і присередземноморської), шляхів міграції представників рослинного і 
тваринного світу. Особливість України – існування потужної водної екосистеми 
Дніпра та значної кількості ландшафтів. Європейські експерти вважають, що 
Україна розташована в тій частині Європи, де щільність генетичного 
різноманіття коливається в інтервалі 23-430 умовних одиниць (вищий рівень 
інтервалу властивий гірським районам Карпат і Криму), зокрема, серед 45 
європейських країн вона  за кількістю видів окремих груп хребетних тварин 
займає 1-5 місця,  а за кількістю збережених глобально вразливих видів Європи 
– 5 місце. 
Це свідчить про те, що Україна може бути одним із головних резерватів 
відновлення біорізноманіття Європи, зокрема, зубра європейського, чисельнність 
якого в Україні найбільша в світі. За орієнтовними підрахунками кількість видів 
її біоти становить понад 70 тис. З них флора – понад 25 тис. видів: гриби і 
слизовики – 14000, судинні рослини – 6086, водорості – 4720, лишайники – 1322 
і мохоподібні – 763. Фауна налічує понад 45 тис. видів, а саме: хребетні – 745, у 
тому числі ссавці – 198, птахи – 400, плазуни – 21, земноводні – 17 і риби – 200; 
безхребетні – понад 44 000, з яких понад 35000 припадає на комахи, 3844 – 
членистоногі, 3350 – черви, 1800 – найпростіші, 600- молюски тощо [10-16]. 
Інтенсивне використання природних ресурсів призвело до надзвичайно 
важкого екологічного стану, особливо у промислових Придніпровському, 
Донецькому регіонах і на півдні України, де розорано 70-80 % площі, а 
забрудненість довкілля в 6.3 рази вища за середню по Україні. 
На сьогодні Україна має найменшу площу природного біорізноманіття на 
одну людину (0,35 га), її заповідна площа в 2.5 рази менша, ніж середня заповідна 
площа Європи. 
Лісистість України також найменша в Європі (15,6% території), на одну 
людину припадає лише 0,2 га. Для порівняння: Швеція, що досягла одного з 
найвищих в Європі рівнів життя із значно гіршими, ніж в Україні кліматичними 
та ґрунтовими умовами, зберегла ліси на 57% території, на одну людину тут 
припадає 2,7 га; Фінляндія – більше ніж на 60% території, де на одну людину 
припадає 3,8 га лісу. 
За площею ріллі Україна посідає перше місце в Європі – 56% території 
(степові райони – 75-85%). Величезних масштабів набуло осушення та 
зрошування земель – усього осушено 70% заболочених земель. Осушення 
північної частини України – Полісся (більше половини площ боліт), створення 
на Дніпрі каскаду водосховищ (700 тис. га) призвели до зниження  водного 
горизонту, а отже, погіршення умов зростання біорізноманіття. Водночас на 
півдні, навпаки, виявилися підтопленими 300 тис. га, що завдало ще більшої 
шкоди біорізноманіттю, ніж на Поліссі (так було знищено біорізноманіття 
половини боліт Полісся та практично все біорізноманіття багатих заплавних лук 
і лісів Дніпра). 
Інша загроза – незбалансована експлуатація біорізноманіття рослин і 
тварин. Так, за винятком заповідного фонду, стан біоресурсів на луках, і особливо 
у степах, вкрай незадовільний. На сьогодні, сильно деградовані степові пасовища 
із збідненим різноманіттям рослин, представлених переважно стійкими до 
випасу звичайними видами. До втрат біорізноманіття та розвитку ерозійних 
процесів призводить і фрагментація лісів. 
Якщо біорізноманіття лісів зосереджено, в основному, в Карпатах, 
Гірському Криму, Лісостепу і на Поліссі, то лук – у Карпатах і заплавах річок 
Полісся та частково Лісостепу. За останні 10 років їх площа скоротилась на 1,5 
млн. га і сьогодні їх у 3-5 разів менша, ніж у більшості країн Європи. Такий стан 
із збереженням біорізноманіття та його використанням пояснюється декількома 
причинами: по-перше, система господарювання не відповідає сучасним вимогам 
невиснажливого  використання, вона орієнтована лише на споживчу вартість 
біорізноманіття і не враховує його екологічні та соціальні ролі, а також базується 
на застарілих методах, технологіях і техніці; по-друге, не дотримуються науково 
обґрунтовані норми використання, що забезпечують його відновлення і не 
завдають йому шкоди, і, по-третє, законодавство з цього питання недосконале і 
недієве, тобто не  виконується тими, хто повинен спостерігати за його 
виконанням і примушувати користувачів дотримуватись існуючих норм. Отже, 
головна перешкода на шлях збалансованого розвитку – вади ринкових відносин, 
які як в Україні, так і в усьому світі, оцінюють ресурси біорізноманіття за 
витратним або нормативно-рентним принципами. 
Незважаючи на суттєві антропогенні зміни, природне чи напівприродне 
біорізноманіття займає на Україні 29% площі, без водних екосистем, 
біорізноманіття яких займає дещо більше 3% території. За зайнятою площею 
(15%) переважає біорізноманіття лісів, яких зростає 852 облігатних і 222 
факультативних видів, що становить відповідно 18.8 і 4.9 % від природної флори 
України – 4550 видів. Помітно більше видів зростає у степах, що займають менше 
1% території. Утричі менше видів на луках і болотах і ще менше їх у складі 
водної, прибережно-водної, галофільної рослинності, на які відповідно припадає 
9; 2; 1; 0,5; 1,5 % від природної флори. За кількістю ендемічних видів 
переважають степи, а за кількістю реліктових – ліси і болота. 
На землях природно-заповідного фонду зберігається близько 755 всього 
біотичного різноманіття України. Найвищий відсоток його заповідності припадає 
на західні та північно-західні області України, де збереглися ще значні площі 
природної рослинності, та де він становить від 5 до 14%, найменший – у 
центральних і південних, дуже розораних областях – менше 3%. На жаль, ще не 
всі біогеографічні області забезпечені заповідниками і національними 
природними парками. З метою збільшення відсотка заповідності (виходячи з 
основних положень Рамсарської, Бернської, Боннської конвенцій та 
Пан’європейської стратегії збереження біотичного та ландшафтного 
різноманіття) розроблено та затверджено перспективну мережу природно-
заповідного фонду України до 2015 року. Це збільшить площу заповідного 
біорізноманіття на 2,1 млн. га. Головну увагу приділено охороні найбільш 
уразливих місць оселення, зокрема, водно-болотних, літоральних, водних таких, 
що мають міжнародне значення; видів і угруповань, що зазнають найбільші 
загрози зникнення; об’єктів культурної та природної спадщини тощо. Серед 
заповідних територій на Україні найвищий ранг мають заповідники й національні 
природні парки потім - заказники й заповідно-мисливські господарства, а також 
пам'ятки природи [17]. 
Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з 
природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, 
близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально 
єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних 
шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин. 
При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо 
її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні 
функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має 
сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів 
та біорізноманіття 
Основними завданнями Програми у сфері формування національної 
екологічної мережі [18,19]: 
 визначення просторової структури екологічної мережі з метою 
систематизації та визначення шляхів об'єднання природних 
середовищ існування популяцій; 
 визначення площі окремих елементів екомережі для 
забезпечення сприятливих умов існування, вільного 
розселення та міграції видів рослин і тварин; 
 обґрунтування та опрацювання організаційних, економічних, 
науково-практичних та інших заходів щодо забезпечення 
процесу формування та захисту екологічної мережі; 
 визначення ділянок для формування складових елементів 
національної екомережі - природних регіонів, природних 
коридорів загальнодержавного  значення, їх місця у структурі 
земельних угідь; 
 оптимізація площі, структури, стану елементів екомережі; 
 резервування та подальше надання статусу заповідних 
територіям, багатим на біорізноманіття (старовіковим 
природним угрупованням, прирусловим, гірським і байрачним 
лісам, середовищам існування рідкісних і таких, що 
перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин); 
 узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням 
елементів  екологічних мереж суміжних країн з елементами 
національної екологічної мережі України з метою розбудови 
Всеєвропейської екологічної мережі; 
 інформування населення про роль екомережі в дотриманні 
екологічної рівноваги в регіонах, участь у збереженні 
ландшафтного різноманіття. 
 
2 ЕКОЛОГІЧНІ СТЕЖКИ ЧЕРКАЩИНИ В СИСТЕМІ 
ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ КЛЮЧОВИХ ТЕРИТОРІЙ 
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ 
 
2.1 Поняття, мета створення та типи екологічних стежок 
 
Екологічні стежки – це спеціально обладнані маршрути, що прокладені по 
найбільш цікавих місцях зони регульованої рекреації. Це облаштовані та 
прогулянково-пізнавальні маршрути, що знаходяться під особливою охороною та 
створюються з метою екологічної освіти населення через встановлені за 
маршрутом інформаційні стенди. Зазвичай такі стежки прокладають в зонах 
організованого туризму, національних парках, ландшафтних заповідниках. 
Екологічна стежка ‒ це польова екологічна практика, яка надає можливість 
узагальнити набуті під час навчального процесу знання, поглибити їх, унаочнити, 
спостерігаючи в природі за живими об'єктами. Робота на екологічній стежці 
посилює контакт учнів із природою. 
Екологічна стежка надає можливість проводити спостереження за живими 
об'єктами протягом року. Розпочинати спостереження слід з березня. План 
літнього етапу роботи розробляється заздалегідь і узгоджується з планом роботи 
школи та шкільних таборів. Цей документ обов'язково охоплює роботу над 
екологічним проектом. Під час літнього етапу роботи на екологічній стежці учні 
не лише одержують чи поглиблюють знання, а й засвоюють уроки дбайливого 
ставлення до природи (проводять очищення території від побутового сміття, 
обладнують куточки для туристичного відпочинку, пропагують екологічні знання 
серед населення, на особистому прикладі показують, як потрібно оберігати 
природу, проводять збір природного матеріалу, необхідний для участі в конкурсах 
та виставках учнівських робіт). 
В осінньо-зимовий період гуртківці проводять спостереження за птахами, 
збирають насіння рослин, насаджують дерева, кущі, обробляють зібраний 
матеріал, систематизують та оформляють, працюють з природним матеріалом 
(флористика, соломоплетіння, аплікація тощо). 
У ході роботи на екологічній стежці учні отримують загальні уявлення про 
об'єкти, явища, взаємозв'язки в живій природі, формують практичні навички 
перебування в природних умовах, опановують методику ведення польових 
досліджень, вчаться обробляти й оформляти одержані результати. 
Навчальна екологічна стежка — це ще одна можливість для глибшого 
вивчення природи рідного краю, ознайомлення з її таємницями. Її зупинки — 
місця для організації екскурсій з біології, географії, історії. Також навчальна 
стежка дає багатий матеріал для пошукової та дослідницької роботи. 
Екологічна стежка – ще недостатньо досліджений різновид організаційного 
маршруту на місцевості задля пропаганди охорони довкілля, виховання 
екологічної культури. Навчання й активний відпочинок – це поєднання 
освітнього й виховного компоненту, пов’язаного з історією виникнення стежок. 
Історичні дані виникнення екологічних стежок наведено в таблиці 2.1. 
 
Таблиця 2.1 Історичні дані виникнення екологічних стежок 
Рік Організатори Місце створення Характеристика 
1902 Лісний Бентон Макей США, Аппалачі Пішохідна стежка через Аппалачі 
(3 300 км) 
1916 Князь Л.С.Голіцин Україна, Крим Голіцинська стежка була створена з 
(7 км від Судака) пізнавально-рекреаційною метою 
1960-ті Я.Х.Ейлат, Тартуський гурток Територія Прибалтики Навчальні екологічні стежки в 
охорони природи національних парках 
1980-ті Лабораторія екологічної освіти Рекреаційні зони, Навчальні екологічні стежки з 
АПН СРСР, ВООП лісопарки пізнавально-рекреаційною метою 
 
Особливість проведення навчальних стежок полягає у поєднанні 
відпочинку й пізнання. Під час руху екскурсійним маршрутом здійснюється 
засвоєння закономірностей природних процесів, антропогенних факторів, норм 
екологічно грамотної поведінки (так званий метод «непрямого навчання»). 
Важливим є наочне підтвердження актуальності природоохоронної діяльності. 
Бажано, щоб екологічна стежка поєднувала ділянки екологічного практикуму і 
природоохоронної діяльності. Це дає змогу реалізувати основні принципи 
громадянської екологічної експертизи. Спочатку на спрощеному рівні з 
поступовим ускладненням: проведення спостережень, проектування 
природоохоронної діяльності, пропагування раціональної поведінки в природі. 
Мета і завдання екологічної стежки 
Екологічна стежка створюється з метою проведення навчальної і 
пропагандистської роботи з питань охорони природи, створення умов для 
виховання екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому 
середовищі. Це своєрідна лабораторія в природних умовах. 
Навчальна екологічна стежка розрахована на такі категорії відвідувачів: 
педагогів і вихователів, студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації, 
дітей старших груп дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл, а також на 
відпочивальників. 
Головне завдання екологічної стежки – навчати учнів впізнавати у природі 
вивчені живі об’єкти, бачити ознаки їх пристосування до умов існування, 
біологічні ритми, пояснювати екологічне значення. 
Основні функції екологічної стежки: 
 навчальна – формування в учнів навичок перенесення екологічних знань у 
реальне життя; 
 розвивальна – формування екологічної свідомості, культури, екологічного 
мислення як складової загальної культури; 
 виховна – залучення учнів до спілкування з природою. 
Стратегічні цілі екологічної стежки: 
 формування в учнів наукового світогляду, екологічної свідомості і 
культури; 
 навчання свідомого бачення взаємодії об’єктів живої та неживої природи; 
 розробка й проведення на провідних пунктах стежки теоретичних і 
практичних занять; 
 пропагування й проведення природоохоронних заходів; 
 інформування про види рослин і тварин, навчання розпізнавати їх у 
природі; 
 прищеплення дбайливого ставлення до об’єктів живої природи. 
Залежно від довжини маршруту, екологічної характеристики ландшафту, 
господарського призначення місцевості, співвідношення екологічного 
практикуму і відпочинку виділяють різні типи екологічних стежок таблиця 2.2 
[20, 21]. 
 
Таблиця 2.2 Типи екологічних стежок (за Ж.Ф. Пивоваровою та ін.) 
Тип стежки Маршрут, довжина, термін Загальне Орієнтовна тематика 
проведення призначення 
Стежка 4-8 км, 3-4 год. у зоні Пізнавально- 1. Значення лісу для мешканців міста. 2. 
відпочинку міських рекреацій прогулянкові, Вплив відпочивальників на ліс 
виховні 
Туристична 10-100 км., 1-5 днів, Пізнавально- 1. Правила екологічно грамотного 
стежка національні природні парки спортивно-виховні туризму. 
2. Різноманітність біогеоценозів. 3. 
Охорона птахів лісопаркової зони. 
Навчальна 2 км., 2-3 год. у зоні міської Освітньо- 1. Особливості біогеоценозів рідного 
стежка рекреації дослідницькі, краю. Вивчення екологічної ніші виду. 
виховні 2. Антропогенна трансформація 
біогеоценозів 
 
Навчально-виховна робота на екологічних стежках базуються на позиціях 
комплексного, біогеосистемного і біосферного підходів. 
Висока науковість може викликати проблеми як під час підготовки, так і в 
процесі проведення екскурсій на стежці. У зв’язку з цим слід враховувати вікові 
особливості відвідувачів, рівень їхніх знань, сформованість загально-навчальних 
умінь і навичок, мотиваційну сферу, екологічну свідомість, культуру тощо. Це 
впливає на вибір маршруту, назв зупинок, тематику екскурсій. 
Отже, організовуючи роботу на екологічній стежці, педагог враховує 
особливості вікової групи учнів чи студентів. 
Орієнтовні зупинки екологічної стежки: (Лісова ярусність. 
Трав’янисті .Дерева. Лісова поляна. Екосистема. Лісова їдальня. Чагарники. 
Пташина. Кар’єр. Мурашник. Туристична. Рослинні угрупування. Екологічна 
ніша. Біогеоценоз лісу). 
 
2.2 Організація екологічної стежки 
 
Для створення навчальної екологічної стежки необхідно: 
 Вибрати маршрут, що має естетичну виразність ландшафту (тривалість 
екскурсій -  до 3-х годин); 
 Подбати про доступність маршруту; 
 Обладнати стежку інформаційними знаками та щитами; 
 Отримати офіційний документ (паспорт) від землекористувача тієї 
території, по якій і пролягатиме маршрут екостежини; 
 Скласти великомасштабну картосхему із позначеним на ній цікавих 
екскурсійних об'єктів; 
 Розробити еколого-культурні, інформаційно-просвітницькі практичні 
природоохоронні заходи, які будуть організовані на маршруті екостежини. 
Організація стежки. 
Насамперед створюють організаційну групу. До неї бажано залучити 
вчителів, старшокласників, студентів, працюючу молодь, батьків, шефів 
навчальних та наукових закладів, представників місцевих відділень громадських 
організацій. 
Важливим етапом у створенні екологічної стежки є отримання офіційного 
документа, який надає юридичне право на її організацію. Такий документ видає 
організація-землекористувач тієї території, на якій вирішено прокласти стежку. 
Так, якщо землею розпоряджається місцева Рада народних депутатів, то вона 
схвалює відповідне рішення. Якщо маршрут буде проходити територією 
лісопаркових господарств, колгоспів та інших відомчих організацій, то їх 
дирекція видає відповідний наказ. У цих документах слід вказувати організацію, 
відповідальних за обладнання і підтримання стежки в належному стані, а також 
режим користування стежкою. Цю інформацію містить єдиний документ — 
паспорт на екологічну стежку Додаток В. 
Характеристика маршруту екологічної стежини подано в Додатку В. 
Добираючи маршрут екологічної стежки, доцільно враховувати такі умови: 
1) доступність маршруту для відвідувачів (відстань від населеного пункту, 
зручність транспортного зв'язку); 2) естетичну виразність ландшафту. 
Визначаючи загальну довжину екологічної стежки, слід взяти до уваги, що 
середня тривалість однієї екскурсії для старшокласників і дорослих має 
становити 2-2,5 години. Цьому буде відповідати обладнаний маршрут, 
протяжність якого становить близько двох кілометрів. 
Проте в кожному випадку тривалість екскурсії буде залежати від складу 
групи. Так, найбільш тривала екскурсія (до трьох годин) розрахована на 
педагогів, вихователів, студентів. Для дітей молодшого віку проводять екскурсії 
тривалістю 40-50 хв. З дітьми можна проходити по всьому маршруту, але у 
вивчення включати не всі екскурсійні об'єкти. Для старшокласників екскурсію 
проводять в повному обсязі і з використанням усіх екскурсійних об'єктів. 
Екскурсійні об'єкти 
Важливою особливістю екологічної стежки є її інформативність. Умовно її 
можна поділити на пізнавальну, навчальну і вступну. Вона повинна впливати на 
емоції, інтелект і волю відвідувача. 
Кожному виду інформації відповідають певні об'єкти на маршруті стежки. 
Так, до об'єктів природи екскурсоводи привертають увагу гуртківців, 
повідомляючи пізнавальну інформацію. Це види рослин, тварин, форми рельєфу, 
ґрунти, гірські породи та інші елементи живої та неживої природи. Носіями 
інформації на стежці є спеціально встановлені інформаційні щити і знаки, їх 
виготовляють з дощок (краще хвойних порід) завтовшки 4-5 см. Тексти, малюнки 
і символи вирізують або випалюють, потім дошки покривають масляним лаком і 
встановлюють на декоративно оформлених стовпах, розташованих на відстані 
100-150 м один від одного. Вони допомагають організувати рух відвідувачів по 
заданому маршруту і слугують джерелом інформації під час самостійного 
проходження стежкою. На стежці використовують такі типи інформаційних 
текстів і знаків: загальний покажчик і схему стежки, перелік правил поведінки і 
норм, характеристику місцевих видів природокористування, гасла і заклики, 
відомості про пам'ятки природи і культури, розташування зон стежки, поетичні 
тексти, інформацію про справи молоді у вирішенні місцевих екологічних 
проблем тощо. Важливо, щоб тексти для інформаційних щитів розробляли самі 
школярі. 
Обладнання екологічної стежки 
Обладнання екологічної стежки починається з прокладання на місцевості 
маршруту стежки і складання великомасштабної картосхеми. Доцільно провести 
обстеження місцевості вздовж маршруту в радіусі 50 м, щоб виявити і картувати 
цікаві екскурсійні об'єкти або зробити нотатки для їх наступного створення. 
Після виготовлення картосхеми на один з екземплярів наносять позначення всіх 
об'єктів екскурсій, що є на місцевості. На першому екземплярі позначають такі 
об’єкти, які планується створити в ході обладнання стежки. Попередньо 
ініціативна група спільно з консультантами обстежує маршрут та виявляє місця 
встановлення щитів, відповідних знаків і покажчиків, обладнання,рисунок 2.1, 
оглядових точок тощо. Доцільно, щоб упродовж маршруту учні виконували 
різноманітні корисні справи природоохоронного характеру. Для цього можна 
порекомендувати створити мікрозаповідники для птахів. Низку об'єктів можна 
створити власними руками, вписавши їх у ландшафт, що оточує стежку. 
 
 
Рисунок 2.1 – Ілюстрації до правил поведінки на екологічній стежці 
 
Одним із завдань екологічного виховання є формування дбайливого 
ставлення до природи, збереження лікарських, рідкісних і зникаючих видів 
рослин. На стежці можна закласти в зоні маршруту серію ботанічних ділянок. На 
них, з урахуванням екологічних вимог, висадити лікарські рослини, рослини 
медоноси,  рідкісні або зникаючі види флори, характерні для даної місцевості. 
 
 
2.3 Створення екологічних стежок, як засобу популяризації збереження 
біоресурсів. ландшафтних комплексів Черкащини 
 
2.3.1 Екологічна стежка «Нижньосульський НПП 
 
Оптимальною формою вирішення проблеми рекреаційного використання 
природо-заповідних об’єктів є створення мережі екологічних стежин. Це – 
найзручніша система проведення наочних занять для дітей дошкільних закладів, 
учнів загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, студентів. Організація 
екологічної стежки сприяє тому, що діти вивчають об’єкти та явища у природі, 
визначають види рослин і тварин, з’ясовують шляхи впливу людини на довкілля, 
дізнаються про типи природокористування, нагромаджують досвід оцінювання 
характеру і результатів взаємодії людини з природою, оволодівають навичками 
екологічно грамотної поведінки у природному середовищі, розвивають прагнення 
охорони природи та популяризації цієї ідеї серед однолітків та близьких, 
розширюють свій кругозір щодо сучасних природоохоронних проблем і шляхів їх 
вирішення. 
Методологія розробки екостежин висвітлені у працях [20, 21], орієнтовані на 
дорослих, не включають у маршрут різноманіття біотопів, особливо лісових, адже 
саме тут представлені найцінніші біотопи регіону, з найбільшим видовим 
різноманіттям рослин і тварин. Доцільно проаналізувати навчальні екологічні 
стежки, які охоплять значну територію природних біотопів НПП 
«Нижньосульський» та культурфітоценозів як засіб професійної підготовки учнів 
загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів природничого напряму, а 
також студентів-екологів. 
Мета навчальних екологічних стежин – поширення знань про біологічні 
організми, зв’язки між ними та людиною як невід’ємну частку довкілля, виховання 
екологічної, грамотної поведінки у природі. 
Основними завданнями навчальних екостежин є: 
● надання інформації для натурного пізнання об’єктів біоти у зв’язку з 
неживою природою; 
● розвиток умінь та навичок ведення спостережень, вміння звертати увагу на 
головні, значущі для життя біоти деталі при дослідженні природи; 
● пропаганда природоохоронних заходів, інформування щодо рослин, тварин, 
унікальні ландшафти, що трапляються на заданому маршруті; 
● виховання у дітей бажання досліджувати природу та зберігати її. 
На сьогодні будь-який регіон, у тому числі й природоохоронні території та 
об’єкти з різного виду акваторіальними ландшафтами, знаходиться під впливом 
промислово-побутового, рекреаційного та інших видів антропогенного 
навантаження. Тому одним з основних завдань встановлення ступеня 
антропогенного тиску на АК є оцінка вмісту важких металів в перспективі з 
метою визначення вмісту токсикантів у компонентах біоти, що використовується 
соціумом як харчовий ресурс. Ландшафти НПП «Нижньосульський» подано на 
рисунках 2.2-2.6. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.2 – Долинно-заплавний ландшафтний комплекс НПП 
«Нижньосульський» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.3 – Річково-естуарний акваторіальний комплекс НПП 
«Нижньосульський» 
 
1. Екологічна стежка «Онішківська». (Створена працівниками НПП 
«Нижньосульський» в 2017 році). Місце знаходження: урочище Романчик (с. 
Онішки, Оржицький р-н., Полтавська обл.). Призначення екологічної стежки: 
рекреація, виховання та освіта у сфері охорони навколишнього природного 
середовища. 
Екостежка розрахована на: дітей старшого дошкільного віку, студентів, 
учнів шкіл, вчителів, батьків, що відпочивають, організованих екскурсійних груп 
та ін. 
Екологічна стежка відвідується: організовано під керівництвом 
екскурсовода та інспектора Полтавського природоохоронного науково – 
дослідного відділення. Однак при наявності спеціально розроблених буклетів-
путівників можливо і самостійне ознайомлення з експозиціями стежки. 
Короткий опис маршруту: стежка є виключно пішохідною. Загальна 
протяжність стежки – 2 км., тривалістю до 1.5-2 годин. Маршрут стежки 
кільцевий. На маршруті передбачено 8 зупинок, на яких екскурсовод знайомить 
відвідувачів з історією урочища Романчик, різноманіттям флори та фауни. 
Перелік зупинок - рисунки 2.4 - 2.10: 
 
  
  
  
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.4 – Зупинка №1 – «На гостину до природи» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.5 – Зупинка №2 – «Аптека в природі» 
 
 
 
 
  
  
  
  
 
 
 
 
 
Рисунок 2.6 – Зупинка №3 – «Мешканці фауни» 
 
  
 
  
  
  
  
  
  
 
 
 
 
 
Рисунок 2.7 – Зупинка № 4 –«У володіннях флори» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.8 – Зупинка № 5 – «Мурашина» 
  
  
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.9 – Зупинка № 7 – «Барвінкова» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.10 – Зупинка № 8 – «Згадаймо побачене та почуте» 
 
«Подорож до озера Судевське». На території Національного природного 
парку «Нижньосульський», поблизу села Худоліївки, закладено екологічну 
стежку «Подорож до озера Судевське». Довжина стежини 3 км. На маршруті 
стежки передбачено 9 зупинок (повний маршрут), хоча він може 
використовуватися і в скороченому варіанті від теми, призначення, тривалості 
екскурсії, віку екскурсантів тощо. Маршрут репрезентує природний заплавний 
комплекс на лівому березі річки Сула в її пониззі, у складі якого заплавні луки 
(псамофіти, справжні, заболочені, засолені), ліси (вільшаники, вербняки, 
соснові), водойми (озеро старичного типу, болото) та псамофітний боровий 
комплекс. 
Метою створення стежини є вивчення рослинного та тваринного світу 
рідного краю, що має естетичне, природоохоронне, екологічне і освітнє значення 
та виховання в учнів свідомого ставлення до охорони і збагачення природи. 
Початок стежина бере на гідрологічному заказнику «Рогозів куток», де 
відвідувачі мають змогу ознайомитися з прибережно-водним, болотним та 
лучним різнотрав'ям. 
Слідуючи екологічною стежиною можна побачити місця перших поселень. 
Відомо, що історія села за деякими переказами розпочинається у 16 столітті, коли 
внаслідок повстання під проводом Северина Наливайка сюди переселилися чи то 
брати, чи то троє козаків - Худолій, Матвій та Мусій. На їхню честь і було названо 
троє розташованих одне біля одного сіл: Худоліївка, Матвіївка та Мусіївка. 
Найбільшим довгий час залишалося село козака Карпа Худолія. Існує також інша 
версія про те, що людям жилося дуже погано, тобто «худо», що і послугувало 
подальшою назвою для села. 
Далі прямуємо до Худоліївського лісу, гордістю якого є вікові дуби (200-
300 років). Існує легенда, що ці дуби були посаджені нащадками першого 
поселенця Карпа Худолія. Мандруючи лісом знайомимось з флорою та фауною, 
визначаємо рідкісні види. Потім прямуємо до верби, яка посаджена першим 
священнослужителем вздовж побережжя озера Судебське, якій близько 405 
років. 
Кінцева зупинка екологічної стежки – будиночок лісника, де відвідувачі 
мають змогу почути легенди виникнення лісництва та назви оз. Судебське, яка 
бере свій початок у 18 століття рисунок 2.11. 
 
Приклад зупинки на № 9 екостежки «Озеро Судевське» подано на рис. 2. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.11 – Зупинка екологічної стежки – «Озеро Судевське» 
Отже злощасне озеро, за яке йшла судова тяганина, отримала назву 
Судебське. Також, кінцева зупинка облаштована з метою естетичного виховання 
відвідувачів стежки. Тут можна проводити поетичні конкурси юних поетів-
природолюбів, уроки запитань та відповідей на природі. Це дозволене та 
облаштоване місце для розведення вогнища. 
За бажанням можна відвідати Свято-Михайлівську церкву побудовану в 
козацькому стилі в 1888 році, за проектом відомого в ті часи архітектора 
Городецького. 
3. Екологічна стежка «Селецька». Місце розташування: дамба проходить 
по території водно-болотних угідь в урочищі «Глибоке» до с. Плехів. 
Протяжність – близько 3 км., тривалість екскурсії 5 годин, відстань між 
зупинками близько 700 м. Маршрут охоплює весь спектр природних комплексів. 
Ознайомлення з флорою та фауною даної місцевості. Проходить господарською 
зоною. 
4. Екологічна стежка «Наріжанська». Протяжність – близько 2-3 км., 
тривалість екскурсії близько 2 годин, відстань між зупинками близько 200 м. 
Пролягає в околицях урочища «Рогозів кут». Проходить господарською зоною. 
5. Екологічна стежка «Горишанська». Протяжність стежки близько 3 км., 
тривалість екскурсії близько 2 годин, відстань між зупинками 200 м. Проходить 
в урочищі «Дрячки». Завдання – ознайомлення із світом флори, фауни та історією 
даної місцевості, фотографування краєвидів. Проходить господарською зоною. 
6. Екологічна стежка «Високий горб». Протяжність стежки близько 2 км., 
тривалість екскурсії близько 2 годин, відстань між зупинками 200 м. Місце 
розташування с. Лящівка (пагорб) до с. Михайлівка (Чорнобаївський район). 
Мета стежки – ознайомлення із світом флори, фауни та історією даної місцевості, 
фотографування краєвидів. Відвідувачі можуть простежити за життям чайок, 
бакланів, чаплі білої та чаплі сірої, а якщо дуже пощастить є можливість зустріти 
орлана білохвостого, який занесений до Червоної книги України (2009). 
Проходить зоною регульованої рекреації [22, 24]. 
 
2.3.2 Екологічно-пізнавальна стежка в урочищі «Холодний яр» 
 
Історія організації пізнавальних маршрутів у природі нараховує уже більше 
півстоліття. Як правило, такі маршрути проходять через найбільш цікаві, а 
нерідко унікальні куточки природи. Такою територією є урочище «Холодний 
Яр», яке знаходиться в межах Кам’янського та Чигиринського районів Черкаської 
області. Актуальність проектування екологічно-пізнавальної стежки полягає в 
тому, що вона сприяє вихованню екологічної культури людини, а зокрема, 
бережливого ставлення до природи. Туристи зможуть ознайомитися з унікальним 
реліктовим лісовим масивом, який має велике не лише природоохоронне 
значення, а й історичне. За кількістю унікальних історико-культурних, 
археологічних та наукових об'єктів, котрих тут нараховується понад 150 
найменувань, Холодний Яр займає перше місце в Україні. 
Теоретико-методологічні засади проектування та організації екостежок 
закладені в працях таких науковців, як Дідух Я. П., Єрмоленко В. М., Дмитрук О. 
Ю. та іншими. Також було встановлено, що відсутня наукова література, яка б 
пропагувала екотуристську діяльність в межах урочища «Холодний Яр» чи б 
містила розроблені екологічні маршрути по даній території. 
Урочище «Холодний Яр» – природоохоронна територія площею 6804 га, 
яка представляє собою реліктовий лісовий масив, що має велике історико-
культурне значення рисунок 2.12. Урочище знаходиться в межах 2 районів 
Черкаської області – Кам’янського та Чигиринського. Сьогодні ліс «Холодного 
Яру» представляє окреме лісове урочище. 
 
 
 
Рисунок 2.12 - Карта - схема Хлодного Яру 
 
Згідно з історичними документами, до XVIII ст. він становив одне ціле з 
іншими лісами пристепової зони. В той час лісистість території сягала 80%, 
домінували багатовікові дерева. Проте така тенденція спостерігалася до 1778 р., 
поки Росія не почала будувати кораблі на Чорному морі. В середині XIX ст. у 
зв'язку зі спорудженням цукроварень, гуралень, залізниць відбувалася активна 
рубка деревного складу. Винищення лісів тривало протягом громадської та 
Другої світової війн. З часом місця зрубаних дубів та ясенів зайняли граб, осика, 
чагарники. Реліктами залишилися 1000-літній дуб-патріарх у Буді, 500-річні дуби 
та 250-річні горіхи біля села Мельники [24]. 
Урочище «Холодний Яр» знаходиться на території Українського 
кристалічного щита. Геологічна будова території урочища представлена 
кайнозойською групою, неогеновою системою, міоценом (піски, глини). 
Рельєф має горбистий характер, наявна велика кількість балок з крутими 
схилами (їх називають у рельєфі урочища ярами), які завершили своє 
формування 1 млн. років тому. В межах урочища є 5 найбільших ярів: Січовий, 
Холодний, Поташний, Гайдамацький, Кіріківський. Найдовший з них дав назву 
всій території, яка нині називається «Холодний Яр». Сумарна довжина ярів 
становить близько 250 км. «Холодний Яр» представляє собою глибоку, суцільно 
покриту лісом балку з крутизною схилів 10°-30° та відносними висотами до 80 
м. Урочище розташоване в зоні нестійкого водного режиму. На його території у 
днищах балок знаходиться близько 150 струмків, річечок та джерел. Ступінь 
покриття території урочища лісовою рослинністю складає 95,7%. Серед 
породних насаджень переважають дубові (81% площі). Насадження, де 
переважаюча порода ясен звичайний та липа з домішками інших листяних, 
займають 10%. Близько 6% становлять хвойні насадження з незначною часткою 
клена та ясена. 
Стежка дає можливість дізнатися про флору і фауну урочища Холодний Яр, 
побачити наслідки впливу людини на екосистеми, ознайомитись з історією цього 
краю. Протяжність маршруту 3 км. Стежка проходить по території Креселецького 
лісництва. Складається з чотирьох зупинок (Грабова діброва, Тваринний світ, 
Вирубка лісу, Онуфріївське джерело та ставок). Метою є ознайомлення з 
рідкісними рослинамиі і тваринами регіону та формування свідомого ставлення 
населення до навколишнього середовища рисунок 2.13. 
Зупинка № 1 Грабова діброва. Вертикальний розподіл рослинності 
формується в наслідок різних вимог рослин до освітлення та інших факторів 
середовища. Широколистяний ліс урочища є прикладом багатоярусного 
фітоценозу. 
 
Рисунок 2.13 - Схема ландшафтної стежки «Холодний Яр» 
 
У першому ярусі зростають світлолюбні породи: дуб звичайний (Quercus 
robur L.), ясен звичайний  (Fraxinus excelsior L.) . Обидва представники є 
цінними деревними породами. У місцях, де породи 1-го ярусу знищуються 
людиною, або створюються умови, несприятливі для них, домінуючими стають 
дерева 2-го ярусу. Граб звичайний  (Carpinus betulus L.) є едифікатором таких 
фітоценозів і створює специфічні умови, необхідні для життя багатьох рослин. В 
одному ярусі з ним, як домішка, зустрічається клен гостролистий ( Ácer 
platanoídes). Він невибагливий до клімату, добре витримує затінення. У цьому ж 
ярусі добре розвивається тіньовитривала липа серцелиста (Tilia cordata Mill.). По 
відношенню до заморозків. Тут же зростають в'яз звичайний (Ulmus laevis Pall), 
клен польовий (Acer campestre L.) , груша дика (Pyrus communis L.) та яблуня 
лісова (Malus sylvestris Mill)(рисунок 2.14. 
Чагарниковий ярус виражений слабко через нестачу освітленості. Тут 
зустрічається всього кілька видів. Життя цих рослин під покривом лісу має ряд 
особливостей: переважна їх більшість квітує вже після того, як з’являється листя. 
 А)  Б) 
 В)  Г) 
 Д)  Е) 
А) Дуб звичайний (Quercus robur L.); Б) Ясен звичайний (Fraxinus 
excelsior L.); В) Липа серце листа (Tilia cordata Mill.); Г) Яблуня лісова (Malus 
sylvestris Mill); Д) Береза бородавчата  (Betula pendula Roth.); Е) Бузина 
чорна  (Sambucus nigra L.) 
 
Рисунок 2.14- Типове видове різноманіття рослин зупинки № 1 Грабова 
діброва 
 
 
Здебільшого види пристосувалася до запилення комахами. При незначному 
освітлені в лісі найпомітніший білий колір, саме в такий колір забарвлені квітки 
у шипшини, глоду, бузини, свидини, груші, яблуні. 
У трав'яному ярусі урочища Холодний Яр переважають види вологих 
мезофільних умов. Ці види становлять близько 60% флори дубово-грабових лісів. 
Основними домінантами трав'яного покриву є осока волосиста  (Carex pilosa)  (в 
умовах південних схилів та на підвищених плато) і яглиця звичайна (Aegopodium 
podagraria L.) в умовах північних схилів. На території Холодноярського лісового 
масиву інколи вони виступають як співдомінанти. Однією з характерних 
особливостей широколистяних лісів є розвиток рано навесні ефемероїдів - 
багаторічних трав'янистих рослин з дуже коротким вегетаційним періодом. 
До Червоної книги належать: бруслина каликова (Euonymus nanus), в'язіль 
стрункий ( Coronilla elegans),  підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), 
підсніжник складчастий  (Galanthus plicatus M.Bieb.), цибуля ведмежа (Allium 
ursinum),  булатка довголиста  (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch), гніздівка 
звичайна (Neottia nidus-avis), коручка морозниковидна (Epipactis helleborine 
Crantz) [25] рисунок 2.12. 
Під покривом лісу квітування рослин пригнічене, тому розмноження 
значною мірою відбувається вегетативно. Багато рослин розмножується 
кореневищами (конвалія, купина, осока волосиста). 
Пристосування до значного затінення спричинило перехід до 
паразитичного та напівпаразитного способу життя, типовим представником 
якого є рослина – Петрів хрест ( Lathraéa) , що на території лісового масиву 
паразитує на коренях деревних порід, в основному на ліщині, рідше на в’язові. 
Напівпаразитом є перестріч гайовий  (Melampyrum nemorosum L.) . Ця рослина 
може сама синтезувати органічні речовини, але без соків, отриманих з коренів 
злаків, вона жити не може. Специфічні умови грабового лісу (значне затінення, 
волога підстилка, багатий на гумус верхній шар ґрунту) створюють умови для 
розвитку рослин-сапрофітів (орхідея гніздівка). 
 А)  Б) 
 В)  Г) 
 Д)  Е) 
 
А)  Бруслина карликова ( Euonymus nanus); Б) Цибуля ведмежа (Allium 
ursinum); В) В'язіль стрункий ( Coronilla elegans Panc); Г) Булатка дволиста 
(Cephalanthera longifolia); Д) Гніздівка звичайна  (Neottia nidus-avis); Е) 
Підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) 
 
Рисунок 2.12 - Рослини Червоної книги Холодного Яру 
 
 
Таким чином, в складі трав'янистих рослин широколистяних лісів 
розрізняють дві групи. Перша – весняні ефемероїди. Друга – мезофільні рослини 
теплого і вологого клімату [15,22,25]. 
Зупинка № 2 «Тваринний світ» 
Відповідно до рослинної ярусності виділяють екологічні групи тварин. 
Досить багатий тваринний світ деревно-чагарникового ярусу. Деякі тварини 
(личинки комах) мешкають в деревині, інші поїдають листя (гусінь метеликів), 
треті використовують крони для пошуку їжі (птахи), для інших – це середовище 
життєдіяльності. Серед жуків на території Холодноярського лісового масиву 
часто можна зустріти жука-оленя (Lucanus cervus), який занесений до Червоної 
книги України. В деревині розвиваються личинки різних видів пильщиків. 
Досить звичайними в лісі є листоїди тополевий, осиковий, вербовий, калиновий. 
З представників ряду сітчастокрилі досить поширені в Холодному Яру 
золотоочки (Chrysoperla carnea), які зовні подібні до метеликів, а названі так за 
яскравий колір очей. У кронах дерев влітку тримаються квакші звичайні (Hyla 
arborea) – це жаби, які мають невеликі присоски на своїх пальцях, що полегшує 
їх пересування в цих незвичних умовах. 
У кронах дерев мешкають також куниці лісова  (Martes martes) і кам’яна 
(Martes foina). Багатий і різноманітний світ птахів. Для великого строкатого дятла 
(Dendrocopos major) деревно-чагарниковий ярус – це місце пошуку їжі, а також 
розташування гнізда, яке він влаштовує у видовбаному самостійно стовбурі. 
Дупло дятел икористовує лише один рік. Пізніше його можуть заселити інші 
дуплогніздні птахи – синиці велика (Parus major) і блакитна (Parus caeruleus), 
повзик (Sitta europaea L.), шпак (Sturnus vulgaris), а також кажани. Серед них 
найбільш звичайними є нетопир-карлик (Pipistrellus pipistrellus) та вечірниця 
руда (Nyctalus noctula). У кронах дерев та на кущах розташовують гнізда інші 
звичайні птахи діброви. Це зяблик  ( Fringílla coélebs) , дрозди співочий (Turdus 
philomelos) та чорний  (Turdus merula) . Біля вирубки можна зустріти сорокопуда-
жулана (Lanius collurio) і вівсянку звичайну (Emberiza citrinella). Трав’яний 
покрив в лісі розвинений слабко, тому і безхребетних тварин небагато. 
Досить типовими є виноградні слимаки, серед яких нерідко трапляються 
особини розміром до 5 см. В траві-кровосисні іксодові, або пасовищні кліщі. 
Можна побачити метелика лимонницю (Gonepteryx rhamni) з родини біланів. 
Гусениці досить поширеного павичевого очка денного розвиваються на кропиві, 
рідше на хмелю, а гусениць одного з найяскравіших денних метеликів – адмірала 
(Vanessa atalanta), крім кропиви можна знайти на будяках. Серед прямокрилих у 
травостої найбільш звичайними є коники сірий і зелений. У траві та на невеликих 
кущах будують свою павутину різноманітні павуки. Всі вони виключно хижі 
тварини. Найбільш поширеними є павуки-хрестовики  (Araneus diadematus). 
Чимало тварин живе на поверхні ґрунту. По лісовій підстилці пересуваються 
павуки-вовки, туруни (жужелиці), гнойовик синій. А мурашки, хоч і шукають 
свою здобич на поверхні ґрунту, але мешкають у мурашниках під землею. 
Подібний спосіб життя ведуть дрібні ссавці – мишовидні гризуни та комахоїдні. 
Серед перших найбільш звичайними є полівка руда та миша жовтогорла 
(Sylvaemus flavicollis), а з комахоїдних – бурозубка звичайна (Sorex araneus). 
Мишачі нори використовує для полювання ласка ( Mustela nivalis). На зиму 
рудувате хутро ласка змінює на біле. У ґрунті ховається також ропуха сіра (Bufo 
bufo) , яка виходить на поверхню для пошуку здобичі тільки вночі. В лісі є борсук 
звичайний (Meles meles) , який занесений до Червоної книги України. Серед 
копитних найчастіше зустрічається козуля європейська (Capreolus capreolus). 
Влітку на дні ярів, де виходять на поверхню підземні джерела, влаштовують 
купелі дикі свині (Sus scrofa) . На розміри окремих особин вказують „чесальні 
мітки” на деревах. У пошуках поживних корінців, плодів чи навіть дрібних 
тварин кабан перериває лісову підстилку інколи на значній площі. Взимку кабани 
інколи розривають мурашники у пошуках їжі, а також для того, щоб на місці 
мурашника в морозну погоду можна було погрітися. Такий розритий мурашник 
можна побачити після зупинки біля лісового озера. 
 
 А)  Б) 
 В)  Г) 
 Д)  Е) 
 
А) Зя́блик (Fringilla coelebs); Б) Дрізд співочий (Turdus philomelos); В) 
Дрізд чорний (Turdus merula); Г) Сорокопута-жулана ( Lanius collurio); Д) 
Звичайна вівсянка (Emberiza citrinella);Е) Великий  строкатий  дятел 
(Dendrocopos major) 
 
Рисунок 2.13 - Видове різноманіття птахів Холодного Яру 
 
 
 
Сліди козулі та кабана можна зустріти прямо на стежці. Серед хижих 
ссавців досить звичайною є лисиця (Vulpes vulpes, syn. Vulpes fulva). В останнє 
десятиріччя в Холодному яру стали регулярно зустрічатися вовки (Canis lupus L.). 
На землі будують гнізда деякі види птахів – вівчарик-ковалик (Phylloscopus 
collybita), вільшанка (Erithacus) , соловейко звичайний (Luscinia luscinia) рисунок 
2.13. 
Серед плазунів на узліссі або галявинах звичайними є ящірки прудка 
(Lacerta agilis) і зелена (Lacerta viridis). Водойми в Холодному яру представлені 
штучними ставками та невеликими лісовими озерами. В останніх є звичайними 
карась золотий (Carassius carassius) і лин (Tinca tinca). У воді зустрічається 
представник кільчастих червів – несправжню кінську п’явку, з комах: водолюба 
великого (Hydrous piceus), водяного скорпіона ( Nepa cinerea), личинок бабок. 
Озера використовують для розмноження всі види земноводних, які зустрічаються 
в діброві. Проте деякі з них (жаба трав’яна, ропуха сіра, квакша звичайна) 
залишають їх відразу після відкладання ікри. А такі як кумка червоночерева 
(Bombina bombina) , жаба ставкова (Pelophylax lessonae)  проводять у них цілий 
рік. Тритон звичайний (Triturus vulgaris або Lissotriton vulgaris)  виходить на 
сушу тільки для зимівлі. Серед птахів на озерах зрідка виводить пташенят крижні 
(Anas platyrhynchos) , які зупиняються тут під час сезонних міграцій [9,22,23]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2.4 Проект екологічної стежки «Зелені легені міста» 
 
Методи навчання, які застосовуються для організації практичних занять під 
час екскурсій на стежці: 
 інтерактивний (діалоговий) – діалог з аудиторією у процесі діяльності; 
 репродуктивний з елементами пошуку і дослідження проблеми; 
евристичний (сократівський) – учням пропонується проблема, 
навколо якої розгортається моделювання навчально-пізнавальної роботи на 
стежці; 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 рефлексивний – дієвий (проблеми розв’язуються у процесі практичної 
діяльності); 
 візуальний – формування навичок роботи зі схемами, графіками, згортання 
інформації у таблиці; 
 сугестивний – у процес моделювання практичної діяльності – екологічної 
гри (застосовуються твори мистецтва: картини, вірші, музика); 
 мультимедійний – застосування навчальних комп’ютерних технологій; 
 наочний – ТЗН, відео, фото, фрагменти кіно, житлові об’єкти для 
формування мотиваційної сфери учнів; 
 релаксопедичний – сприяння розслабленню учнів, подолання 
психологічних комплексів під час вивчення екологічних проблем, природних 
явищ, живих об’єктів; 
 за джерелами інформації – критичний аналіз екологічної інформації, 
розподіл на важливу та другорядну на основі аналізу формування екологічного 
мислення, навичок прийняття своєчасних рішень. 
Форми організації навчального простору на екологічній стежці: групова і між 
групова взаємодії. 
Отже, особливістю організації навчально-пізнавальної діяльності на 
екологічній стежці є реалізація ідеї практичної зорієнтованості навчально-
виховного процесу з екології. 
Одним із видів дослідницької роботи на екологічній стежці є фенологічні 
спостереження. Фенологічними називають спостереження за періодичними 
явищами природи, що обумовлені річним ходом метеорологічних факторів. 
Фенологічні спостереження – це спостереження за етапами росту, розвитку 
живих організмів, які проявляються у добре помітних зовнішніх змінах (у 
рослин), а у тварин ще й у їх поведінці. Ці етапи називаються фенологічними 
фазами. Сам процес спостереження за динамікою розвитку окремих рослин чи 
тварин полягає у чіткому фіксуванні початку, закінчення, тривалості кожної фази. 
При цьому слід дотримуватись таких вимог: 
 спостереження мають бути регулярними; 
 за одним і тим же об’єктом спостереження проводяться протягом кількох 
років; 
  паралельно з фенологічними, проводяться метеорологічні 
спостереження. 
Ці вимоги обов’язкові тому, що лише систематичність спостережень дає 
можливість прослідкувати біль-менш детальну динаміку розвитку організму. 
Організацію фенологічних спостережень слід починати з ознайомлення з 
навколишньою місцевістю і вибору зручної для відвідування ділянки. За своїм 
положенням, рельєфом і складом рослинності ділянка (маршрут) має бути типова 
для даної місцевості. 
Вибраний в якості постійного маршрут фенологічних спостережень 
вважається довгодіючим пунктом. Основним документом, що характеризує такий 
маршрут, має бути детальний його опис. Необхідно мати на увазі, що без точних 
відомостей про маршрут спостережень самі по собі спостереження багато в чому 
втрачають свою цінність, так як їх буває важко віднести до конкретної місцевості. 
Адже на різних, навіть близько розташованих пунктах спостереження одні і ті ж 
сезоні явища наступають у різні строки. 
Опис ділянки, на якій буде вестися спостереження, проводиться за таким 
планом: 
 знаходження місцевості, на якій проводиться спостереження (назва 
області, районну, міста); 
 загальна характеристика місцевості (парк, берег річки, околиці населеного 
пункту тощо); 
 місце розташування ділянки (на горбі, на підвищенні, рівному місці, на 
схилі та ін.); 
  призначення оточуючих споруд; 
 наявність поблизу підприємств, які забруднюють навколишнє середовище 
(виділяють шкідливий газ, дим кіптяву, забруднену воду); 
 характеристика ґрунту; 
 наявність на території рослин і тварин, занесених до Червоної книги. 
додаткові зауваження. 
Головне, що вимагається від фенологічної роботи – точне визначення дати 
(дня) початку того чи іншого явища. Точність цього багато в чому залежить від 
того, як часто проводиться спостереження. 
Весною, коли оживання природи йде швидко і сезонні явища змінюють 
одне одного в дуже малі строки, рекомендується проводити спостереження 
щоденно, щоб не помилитися в даті їх початку. Літом і восени, з їх більш 
повільними темпами розвитку, можна виходити на маршрут один раз в два-три 
дня. 
В програмі фенологічних спостережень виділяють три основних розділи: 
 гідрометеорологічні явища; 
 явища в світі рослин; 
 явища в світі тварин. 
При узагальнені даних слід пам’ятати, що у природі зміна пір року 
відбувається не лише за календарем, а й за температурним режимом. Адже клімат 
залежить не тільки від географічної широти місцевості, а й від цілого ряду інших 
факторів, серед яких важливі різні повітряні маси, рельєф, напрям вітрів та ін. 
За метеорологічними критеріями, початком пір року прийнято вважати 
сталий перехід середньодобової температури: через 0⁰С до підвищення (весна); 
через плюс 15⁰С до підвищення (літо); через плюс 10⁰С до зниження (осінь); 
через 0⁰С до зниження (зима). Отже, в одній і тій самій місцевості тривалість 
сезонів може бути різною, кожен з них може починатися в різні періоди, 
викликаючи відповідно зміни і в гідрологічному режимі, у розвитку рослинності, 
тваринного світу й т. ін. 
Окрім звичайного для нас календаря, який регламентує нашу 
життєдіяльність, у природі існують свої календарі. Точками відліку часу в них є 
певні моменти, пов’язані з положенням Землі відносно Сонця. Початок будь-якої 
пори року спряжений із моментами рівнодень або сонцестоянь. Тому з 
астрономічним календарем пов’язані метеорологічні, гідрологічні, фенологічні 
та інші календарі, початкові дати яких часто не збігаються і є мінливими. 
Обробка та групування показників, отриманих в результаті спостережень, 
слід проводити таким чином, щоб дати характеристику погоди за кожний місяць 
року, причому так, щоб її можна було б представити за основними показниками 
за кожен день і місяць. Ці показники потрібні для проведення цілорічних 
екологічних досліджень. 
Також під час спостереження за птахами рисунок 2.14, 2.15 учні можуть 
заповнювати таблиці. 
 
 
Рисунок 2.14 – Стенд на маршруті 
 
Оскільки такі дослідження проводяться в декілька етапів, студентам і 
учням пропонується по закінченні кожного з них робити висновки, знаходити 
причини, що призвели до тих чи інших змін у популяціях, пов’язувати їх з 
господарською діяльністю людини, а найголовніше –пропонується складати 
прогноз екологічної ситуації . 
 
 
 
Рисунок 2.12 – Оформлення стежки при вивчені місцевих видів птахів 
 
Цей елемент у дослідницькій роботі викликає найбільший інтерес і 
ставлення до нього найпозитивніше. По завершенні досліду учні самі 
встановлюють правильність складених ними на початку роботи прогнозів, 
визначають причини, які призвели до тих чи інших порушень у популяціях. 
У розділі “Явища в світі рослин” студенти ведуть спостереження за 
рослинами своєї місцевості, насамперед типовими, виявляючи водночас і 
рідкісні їх види, що занесені в Червону книгу України. У кінці сезону 
зіставляють, які були відхилення від норми у розвитку окремих рослин порівняно 
з попередніми роками, з’ясовують, як турбується населення про примноження і 
збереження зелених багатств у своїй місцевості, що уже зроблено, яку допомогу 
можуть надати учні дорослим. 
Спостереження за рослинами на екологічній стежці розпочинається лише 
після того як учні ознайомляться з навколишньою місцевістю, об’єктами на 
екологічній стежці, маючи на меті обрати найбільш вдалі ділянки і об’єкти для 
проведення спостережень у майбутньому. Ми пропонуємо заздалегідь, ще в 
зимовий час, провести підготовку до фенологічних спостережень над рослинами. 
Для цього в січні – лютому зрізуються невеличкі гілочки кущів і дерев, які 
ставляться у посуд з водою в теплій кімнаті. Спостереження за виведеними зі 
стану спокою рослинами дасть змогу учням легко пригадати і усвідомити весняні 
фази розвитку рослин, такі як набубнявіння бруньок, розпускання листкових і 
квіткових бруньок, розгортання перших листків, цвітіння тощо. 
Щоб спостереження за розвитком рослин могли мати цінність, необхідно 
їх вести за певною методикою. При цьому досить важливими є наступні моменти: 
1) вибір місця і об’єктів спостереження; 2) правильне визначення фаз розвитку 
рослин; 3) частота огляду об’єктів, за якими ведеться спостереження. В 
щоденнику спостережень здійснюється біоморфологічний опис рослин за таким 
планом: (для деревних порід): 
 Назва породи (родина, рід, вид). 
 Життєва форма (дерево, кущ). 
 Характер кореневої системи (глибина залягання, проростання, 
симбіотичне відношення з грибами й бактеріями, відношення породи до 
ґрунту, вологи). 
 Наявність стовбура, його висота, діаметр, обхват. 
 Особливості кори на стовбурі. 
 Розташування скелетних гілок і форма крони. 
 Розміри річних приростів за останні роки. 
 Різноманітність пагонів у кроні (подовжені, вкорочені) 
 Спосіб наростання системи пагонів. 
 Характеристика приросту останнього року 
 Покрив тканини 
 Розташування листків 
 Форма листкової пластинки, довжина, ширина ,край, верхівка, черешок. 
 Бруньки (бокові, верхівкові, генеративні, вегетативні, змішані). 
 Кількість брунькових лусочок. Форма листкових рубців. Кількість 
листкових слідів. 
 Суцвіття, квіти, запилення, час цвітіння. 
 Тип плодів і насіння, їх розповсюдження (спосіб і строки) 
 Господарська цінність породи [20]. 
Слід зауважити, що для того, щоб зафіксувати початок чи закінчення фази, 
треба уважно обстежити рослину і провести певні підрахунки, оскільки початок 
фази відмічається тоді, коли в цю фазу вступають 15% рослин (на дереві із 100 
бутонів розквітло 15 – початок фази цвітіння), а кінець – коли з даної фази 
вийшло 75% рослин (у 75 квіток із 100 обсипалися пелюстки – кінець цвітіння). 
Обов’язково вираховується тривалість кожної фази: 
 Фази розвитку деревних і чагарникових порід визначають за наступними 
ознаками: 
 сокорух спостерігається весною за виділенням перших краплин соку із 
отворів, зроблених шилом у стовбурі дерева з південної сторони. 
 початок цвітіння – поява на двох-трьох екземплярах породи, що 
спостерігається, декілька перших квітів з бутонами, що розкрилися. В 
вітрозапильних рослин – висипання пилку. 
 масове цвітіння – не менше половини рослин розцвіло 
 кінець цвітіння – на рослинах майже не залишилося розкритих, свіжих 
квітів. 
 поява перших спілих плодів і насіння – забарвлення плоду в характерний для 
нього колір 
 розсіювання насіння фактично відмічають тоді, коли це явище 
безпосередньо спостерігається. 
 початок осіннього забарвлення листків – поява перших змін у забарвлені 
листків (не слід плутати із проявом хвороб у рослин) 
У хвойних порід можна спостерігати озеленіння (поява молодих хвоїнок), 
“цвітіння”(розлітання пилку), осіннє пожовтіння хвої (в модрини) , опадання 
хвої, розсіювання насіння. 
Під час спостереження за рослинами дані слід заносити не лише у 
щоденник, а й у спеціальні для цього таблиці. Заповнення таких таблиць 
полегшує роботу, забезпечує систематичність та послідовність спостережень. 
Наприклад, для проведення на екологічній стежці спостережень за деревами і 
кущами учні можуть використовувати таку таблицю 2.4. 
 
Таблиця 2.3 – Приклад таблиці проведення спостережень за деревами на 
екологічній стежці 
Липа Каштан Клен Бузина 
№ Фази розвитку (число, (число, (число, (число, 
місяць) місяць) місяць) місяць) 
1 Початок руху соків     
2 Набубнявіння бруньок     
3 Розпускання квіткових бруньок     
4 Розпускання листкових бруньок     
5 Початок розгортання перших листків     
6 Повне розгортання листків     
7 Початок цвітіння     
8 Повне цвітіння     
9 Кінець цвітіння     
10 Початок достигання плодів     
11 Масове дозрівання плодів     
12 Початок пожовтіння листя     
13 Початок опадання листя     
14 Кінець опадання листя     
 
2.3.3 Проект екологічної стежки «Зелені легені міста» 
 
Площа, яку займають зелені насадження, становить 2070,8 га, що складає 
29 % від площі міста Черкаси. 
До зелених насаджень міста відносяться парки культури й відпочинку, міські 
ліси та лісопарки, насадження вздовж вулиць, сквери, бульвари, набережні та 
квітники. Зелені насадження міста характеризуються великою видовою 
різноманітністю і представлені 129 видами дерев і кущів, які належать до 33 родин. 
Найбільш широко представлені вісім родин: розові - 26 видів (20,2 %), вербові - 
13 видів (10,1 %), соснові - 9 видів (7 %), маслинові - 7 видів (5,4 %), жимолостеві 
і бобові - по 6 видів (по 4,7 %), кипарисові й кленові - по 5 видів (по 3,9 %). Указані 
родини охоплюють майже 60 % всіх видів. Решта родин представлена меншою 
кількістю видів. 
Основою зелених насаджень є тополі (пірамідальна, бальзамічна, 
дельтолиста), гіркокаштан звичайний, клени (цукристий, гостролистий, 
несправжньоплатановий або явір), робінія звичайна, береза бородавчата, липи 
серцелиста і широколиста, катальпа бігнонієвидна, дуби звичайний і червоний, 
сосна звичайна. 
На початку 60-х років минулого сторіччя із підвищенням забрудненості 
атмосфери промисловими викидами Черкаської промислової агломерації ліси 
Черкаського бору служили фільтром атмосферного повітря, захистом для людей. 
Однак, самі ліси також потерпіли від промислових фітотоксикантів. 
До меж національного природного парку "Черкаський бір" по місту 
Черкаси відносяться пам'ятки природи: 
 ландшафтне насадження дуба, площа 10,9 га (24 квадрат Дахнівського 
лісництва"; 
 ландшафтне насадження вікової сосни, площа 27,0 га (24 квадрат 
Дахнівського лісництва"; 
 парк пам’ятка садово-паркового мистецтва: парк Сосновий бір - 54 га; парк 
першої міської лікарні -13,1 га; парк обласної лікарні - 20,6 га. 
 "Ландшафтне насадження вікової сосни" -  ботанічна пам'ятка природи на 
площі 27 га., рисунок 2.13. 
 
  
Рисунок 2.13 – Картосхема проекту маршруту екологічної стежки 
«Зелені легені міста» 
 
Ботанічна пам'ятка "Ландшафтне насадження вікової сосни" має як 
унікальні, так і типові ознаки. Унікальність її полягає в тому, що серед обласних 
центрів України лише у Черкасах збереглись такі залишки придніпровських дубово-
соснових лісів у межах міста. Типовість полягає у тому, що пам'ятка унаочнює 
регресійні зміни лісових насаджень внаслідок погіршення в першу чергу 
атмосферного повітря та фенісекціально-рекреаційного використання. 
Наукове значення пам'ятки випливає з природно-історичних та 
екологічних умов. Лісові насадження  можуть  служити  моделлю  та  
унаочненням  динаміки угрупувань. Сьогодні можна зробити такі узагальнення: 
природній дубово-сосновий ліс орляково-конвалієвий зазнав майже суцільної 
вирубки у XIX столітті. Його відновлення йшло спочатку природним, а потім 
змішаним способом. З колишнього лісу залишились поодинокі, часто 
суховершинні сосни та дуби порослевого походження II бонітету. Враховуючи 
близкість сіл Василиці та Дахнівки (нині район міста Черкаси), можна припустити, 
що тут було викошування та випасались кози, корови, вівці, коні. На початку XX 
століття збільшився власне рекреаційний вплив, так як це місце забудовувалось 
дачниками. Тоді ця ділянка Черкаського бору втрачає характерні види трав та 
чагарників (вовчі ягоди пахучі, сон чорніючий та широколистий, конвалія 
звичайна), зменшується до мінімуму кількість орляка звичайного. 
Лісовідновлювальні рубки, які тут у 30-х роках XX ст. зруйнували наближену до 
природної структури угрупувань, утворились моновидові сосняки із злаками у 
травостої, які у більш порушених місцях (смітники, ерозивні плями) замішуються 
чистотілом та розрив-травою внаслідок їх великої насіннєвої продуктивності. 
Культурно-освітнє значення пам'ятки незначне. Лісовий масив не може в 
цілому слугувати позитивним прикладом ведення господарства. Однак окремі 
елементи -зокрема, зарослі дріотерисом (чоловічою папороттю) яри схилів 
водосховища, куртини малини, ожини - чинять позитивний вплив на кожну більш-
менш освічену особу. Враховуючи, що сприймання природи, здатність учитись у неї 
суто індивідуальна, то загальний природоосвітній вплив пам'ятки, яка позбавлена 
наочності, незадовільний. 
Естетичне значення. Із сусідніх природоохоронних територій - парків « 
Сосновий бір», міської та обласної лікарень, пам'ятки "Ландшафтне насадження 
дуба". Описувана пам'ятка має найнижче естетичне значення. Високої оцінки 
заслуговують окремі вікові сосни, світлі злакові соснові насадження у західній 
частині та краєвиди Кременчуцького водосховища. 
Для жителів міста Черкаси подібний ландшафт не є незвичайним, тому 
що північно-західна околиця міста - це соснові насадження. Однак, для 
приїжджих, що відпочивають чи лікуються поблизу, фактор незвичайності 
приваблює. Місцевість має незначний нахил у напрямку водосховища. Флора 
ботанічної пам'ятки налічує 92 види. 
Переважаючу частину території пам'ятки займають угрупування сосново-
злакові. Найбільша ділянка такого лісу знаходиться в західній частині, де 
розріджений 60-річний штучний сосновий ліс має у травостої домінантами 
куничника наземного та мітлиці (польовиці) тонкої з куртинами ожини сизої. 
Меншу частину займають порушені ліси, де 150 - 180-річні дуби та такого ж 
віку одиничні сосни вкраплені в 20 - 40-річні насадження з бузиною чорною та 
малиною. У травостої таких угрупувань переважають чистотіл великий та розрив-
трава дрібноквіткова. 
Дуже цікавим із фітоекологічного боку є ділянка площею 2500 м2, 
розташована справа, коли рухатись асфальтовою доріжкою від зупинки "Соснівка" 
до човнового причалу. Деревостан тут складають дуби повнотою 0,4 та віком 
близько 100 років, висотою 20 метрів, діаметром 40 - 60 сантиметрів. Одиничні, 
дещо вищі сосни. Тут же зріджений підріст сосни. В підліску рідко зіновать руська. 
Травостій 60 - 80 %, структура мозаїчна, домінанти - орляк звичайний, куничник 
наземний та купина запашна. На всій площі з покриттям 20 % зростає смовдь 
гірська. Тільки тут, в межах пам'ятки зустрічаються заяча капуста велика, ломиніс 
прямий, віхалка гілляста, рутвиця проста, буквиця лікарська, перлівка поникла, 
материнка звичайна. Флора цієї ділянки дає приблизне уявлення про колишнє 
видове різноманіття. Кілька ярів, в яких відсутні активні процеси водної ерозії, 
врізаються в основний масив пам'ятки з боку крутого схилу від водосховища. Вони 
зарослі кленом американським, білою акацією, а у травостої панують чоловіча 
папороть та розрив-трава звичайна. 
Біля самого схилу на галявинах трапляються ділянки площею в кілька 
десятків квадратних метрів, на яких формується ксерофітна рослинність. Серед 
трав переважають кипець сизий, костриця борозенчаста та ушанка 
дніпровська. Трапляються такі світлолюби, як гвоздика, стоколос безостий, скабіоза 
блідо-жовта, льонолисник, деревій майже звичайний, полин польовий та ін. 
«Ландшафтне насадження дуба» - ботанічна пам'ятка природи, рисунок 2.14, 
на площі 10.9 га. 
Слідкуючи за еволюцією рослинності пам'ятки, можна уявити, що до 
втручання лісорубів російського монарха це був флористично багатий дубово-
сосновий ліс. Згодом, коли сосни були вирубані (XIX століття), чисельно стали 
переважати дуби, які в силу едафічних умов росли приземкуватими. 
В результаті сформувався антропогенний галявинно-куртинний комплекс, 
основою якого стали куртини дуба та глоду. 
 
 
 
Рисунок 2.14 – Природоохоронний знак «Ландшафтне насадження дуба» 
 
Сьогодні наукове значення пам'ятки невелике. Однак, вона може слугувати 
розумінню процесів депресії приміських лісів в умовах техногенного середовища, 
включають і фауністичний комплекс. 
Розвинена система стежок, а також чудові краєвиди на водосховище, навіть 
яр, що розливається, доповнюють враження від зелених насаджень. Список видів 
рослин пам'ятки налічує 75 видів. 
Особливістю флори є наявність видів мало порушених лісів: орляка 
звичайного, ушанки дніпровської, рутвиці простої, дзвоників круглолистих, 
астрагалу солодколистого, ластівня лікарського. 
Рослинність пам'ятки представлена в основному двома угрупуваннями - 
дубово-сосновим лісом та штучними сосновими насадженнями 20 - 40-річного віку. 
На ділянках, де природний деревостан зберігся, дуби мають зімкненість 0,4 
у віці більше 140 років, висота близько 25 метрів. Одиничні сосни такого ж віку, але 
вищі. 
Майже від рогу вулиць Дахнівської та Менделєєва, в напрямку берега 
водосховища, тягнеться яр, що утворився внаслідок водної ерозії. Його глибина 
сягає 10 метрів. Стіни та дно заростають акацією білою, кленом американським, 
в'язом гірським, однак розвиток яру триває. Пам'ятка багата на співочі птахи: 
дрозди, малинівки та шпаки. 
«Парк першої міської лікарні» ‒ парк-пам'ятка садово-паркового 
мистецтва на площі 13,1 га. 
Згідно критеріїв ландшафтної та паркової архітектур, естетична цінність 
парків, особливо лісопарків, оцінюється по різноманіттю видового складу, вікові, 
бонітетові та повноті. Найбільш привабливими визнані ліси, в тому числі і 
змішані дубово-соснові, які живописні в будь-яку пору року. Саме такі похідні з 
природних ліси і складають основу парку міської лікарні. Паркові насадження 
досить різноманітні за складом, у них чітко видно ярусну структуру. Досить добре 
розвинений ярус підліску з глоду, бузини, шипшини. Справа і зліва від центрального 
входу повнота насаджень 0,3 - 0,6, що дозволяє віднести їх до напівзакритих. 
Такі насадження забезпечують перспективність огляду, плановість панорам. 
Естетичність насаджень змінюється в різні пори року. В час цвітіння чистотілу, бузини, 
глоду, білої акації привабливість парку підвищується. Восени, коли контрастує осіннє 
листя дубів із хвоєю шпилькових (сосон, молодих ялин), естетичність парку зростає. 
Оскільки парк використовується як місце відпочинку та прогулянок хворих, що 
лікуються у першій міській лікарні Черкас, та відвідувачів, то можна провести 
нескладні, але значимі дослідження. Ці дослідження можуть стосуватись 
рекреаційних навантажень на паркові насадження, зокрема, дубово-соснові природні 
ліси, що складають основу парку. Отже, знаючи загальну кількість відвідувачів та 
хворих, що використовують парк для відпочинку безпосередньо, можна вирахувати 
сучасне навантаження на екосистеми парку. Визначивши сьогоднішній стан 
насаджень, можна зробити прогноз щодо їх майбутнього. На цій основі можлива 
розробка рекомендацій для ведення паркового господарства в парках обласної лікарні 
і «Сосновий бір». 
Очевидно, що вже зараз місця, що страждають від витоптування, варто 
огородити кущами, чи посадити чагарники на це місце. 
Природоохоронне значення парку полягає в збереженні видового складу 
рекреаційних лісів та угрупувань у цілому. Очевидна роль «Парку» і в збереженні 
фауни птахів міста та оздоровленні повітряного басейну. Парк також виконує просвітні 
функції, адже саме тут хворі можуть познайомитись з видами флори та фауни, взяти 
безпосередню участь у підгодівлі птахів та білок. 
Парковим архітекторам гігієнічні характеристики впливу лісопарків на 
організм людини послужили основою для розподілу на чотири основні групи: 
деревостани змішані за видовим складом, сухі, світлі середньої повноти з 
участю сосни, деревостани змішані, вологі тінисті (щільні), згущені з участю берези, 
граба чи ялини; деревостани сирі, згущені з переважанням сосни, вільхи клейкої, 
болотяні насадження. Як бачимо, «Парк» належить до парків, які мають найбільш 
високе оздоровче значення. Оскільки парк належить лікарні, то його позитивний 
вплив на хворих значний. Взагалі, медичні заклади, розташовані в мікрорайоні 
«Соснівка» та поблизу нього, багато виграють від паркових насаджень. Список 
рослин парку включає 66 видів. 
Центральна алея парку - липова з доповненням шовковицею, яку 
підстригають. Схили цієї алеї густо заросли чистотілом, який викошується 
періодично, перший раз -в період цвітіння. 
Зліва і справа від центральної алеї розміщені насадження, що становлять 
основу "Парку" та його найбільшу цінність. Зокрема, зліва від центрального входу 
розміщене дубово-різнотравне угрупування. В першому деревному під’ ярусі - дуб 
звичайний висотою 30 - 34 метри; діаметром 80 - 100 сантиметри, віком більше 
100 років. Поодиноко зростає таких саме розмірів сосни. У другому під’ ярусі - група 
клена гостролистого (14 метрів), береза бородавчаста, липа серцелиста, груша лісова. 
З кущів трапляється ліщина звичайна, глід, бузина. Деякі дерева прикрашає ліана - 
хміль звичайний. Загальне проективне покриття травостою у цій частині парку - 60 
- 70 %. Куртинами зростає чистотіл, кропива дводомна, розхідник плющевидний та 
інші лісові та рудеральні трави. Приваблива галявина у зниженні, де переважають 
подорожник великий та конюшина біла. Травостій урізноманітнюють грабельки 
звичайні, осока Мікелі, пожитниця багаторічна, льонок звичайний, астрагал 
солодколистий та ожина сиза. 
Справа від центральної алеї «Парку» також насадження, що являють собою 
залишки природних дубово-соснових лісів Придніпров'я. Тут зростають групи дубів 
з одинокими соснами, висотою 30 метрів, діаметром 80 - 100 сантиметрів, віком 
більше 100 років. У другому під’ ярусі - клен гостролистий, береза, липа, 
підсаджені гіркокаштан та абрикос. Декоративні, особливо під час цвітіння та 
плодоношення, кущі глоду, бузини, шипшини, ліщини, невисокі деревця черемухи. 
У травостої, який мозаїчно-комплексний, переважають чистотіл великий, 
грястиця збірна, пирій середній, розрив-трава дрібноквіткова, в меншій мірі - 
кропива дводомна та глуха кропива гладенька. 
Не асфальтовані стежки «Парку» мертвопокривні або зарослі здебільшого 
тонконогом однорічним. 
Різко дисонує з описаним вище південно-західна частина парку. Тут із 
натуральної деревної флори збереглись лише дуби. Недавно підсаджена береза, 
липа, тополя пірамідальна, горобину, які досягають 3-метрової висоти. Травостій 
густий (більше 70%), переважає грястиця збірна (40 %), зрідка пирій середній, 
льонок звичайний, кульбаба лікарська, від автомагістралі парк відмежовує схил, 
засаджений білою акацією. 
«Парк обласної лікарні» ‒ парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва 
місцевого на площі 20,6 га. 
Естетичне значення, згідно загальноприйнятих уявлень паркобудівництва, 
визначається по породному (видовому) складу, вікові, бонітету та повноті. Найбільш 
живописні такі паркові насадження, привабливі в усі пори року. Тобто парк має 
високі естетичні якості. Це зумовлюється як наявністю більш ніж столітніх 
насаджень сосни та дуба, що є залишками природних лісів урочища «Соснівка». 
Повнота основних насаджень - 0,6, а біля вулиці Менделєєва - відкриті та 
напіввідкриті ділянки. Привабливість парку в тому, що до його складу входить близько 
80 видів рослин, як дикорослих, так і культурних декоративних. Чудові краєвиди з 
околиць парку на Кременчуцьке водосховище. 
Наукове значення парку не пов'язане з паркобудівництвом чи лісопарковим 
господарством. Зрідка насадження використовуються для учбово-дослідних 
екскурсій школярів, гуртківців - юних натуралістів, студентів університетів. 
У перспективі наукові розвідки можна проводити в напрямку дослідження 
екосистем рекреаційних лісів, орнітологічні спостереження вивчення популяції білки 
тощо. 
Природоохоронне значення полягає перш за все у тому, що парк є частиною 
лісового масиву "Черкаський бір" і повною мірою виконує природоохоронні функції 
лісопаркової зони. Це очищення повітря, водо регулююче значення, водоохоронне та 
інше. Парк може служити джерелом лікарської сировини - можливі заготівлі трави 
чистотілу великого, цвіту бузини чорної та глоду їх плодів. 
Основним угрупуванням парку обласної лікарні є тривалопохідні дубово-
соснові ліси плодово-чистотіло-кропивові. На нашу думку вихідною асоціацією був 
дубово-сосновий ліщиново-орляково конвалієвий ліс. На сьогодні дерева 
першого під‘ярусу (дуб та сосна) у віці близько 150 років мають зменшеність 0,4 - 
0,5, висоту ЗО - 35 метри, діаметр 80 сантиметрів. 
У другому під’ ярусі зростають поодинці  - береза бородавчаста, клен 
гостролистий, граб звичайний. Місцями - добре сформований ярус підліску (до 0,4). 
У ньому переважає глід, рідше бузина чорна, терен, бруслина бородавчаста. 
Травостій переважно щильний - до 80 % покриття. Він має виражену комплексність 
та мозаїчність. Домінують у більш затінених місцях чистотіл та кропива, на 
галявинах грястиця збірна. В кінці травня - на початку липня, коли масово зацвітає 
чистотіл, ця частина парку досить приваблива. В цей час розцвітає також глід, а 
пізніше приєднується бузина. Ці кущі разом із запахом соснових шпильок і 
складають своєрідний аромат «Соснівки». З декоративних рослин виділяються 
весняні ефемероїди - ряст, анемона жовтецева, шипшина - їх синузія створює 
покриття 20 - 40 %. 
Цікавий тваринний світ парку. Численні дрозди, соловейки, малинівки. 
Видно сліди життєдіяльності борсуків, білок, дятлів. Гніздяться горлиці, круки, 
сойки. 
Парк «Сосновий бір» - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва 
загальнодержавного значення. «Парк», рисунок 2.15, є зразком сучасного 
паркобудівництва. Дендрологічну основу парку складає старий бір, діброва, 
декоративні породи. В парку є каскад штучних озер та водоспадів. 
 
 
 
Рисунок 2.15 – Картосхема парку «Сосновий бір» 
 
Парк являється місцем відпочинку та місцем відвідування туристами та 
гостями міста, тут проводять практичні заняття студенти архітектурних факультетів. 
Дендропарк університету ім. Б. Хмельницького, площа 4,58 га, по вул. 
Громова. Колекція деревних та чагарникових порід біля 150 видів. База 
практичних занять студентів. 
Ботанічний сад у місті Черкаси з'явився у 1936 році і почав існувати як 
агробіостація біологічного факультету Черкаського педагогічного інституту, тепер 
Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького. Ботанічний сад 
спочатку займав 12,0 га. Дендропарк педагогічного університету площею 4,58 га 
являється пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. На цій площі 
зібрано близько 600 різних видів рослин, 240 декоративних квіткових культур та 80 
порід декоративних дерев. Серед них ті, яких на Черкащині немає - їх спеціально 
завезли в біосад. Тут є дерева й квіти з Кавказу, Криму, Прибалтики, Китаю. 
Парк імені Богдана Хмельницького ‒ пам'ятка садово-паркового мистецтва 
місцевого значення, об'явлений рішенням обласного виконавчого комітету від 27 
червня 1972 року № 367, розташований по вул. Остафія Дашкевича, площа 1,6 га. 
Красивий ландшафт над річкою Дніпро. Місце пов'язане з перебуванням Тараса 
Григоровича Шевченка в місті Черкаси. Видовий склад дерев груші, абрикоси та 
шовковиці. 
Парк «Перемоги» - розташований на розі вулиць 30-річчя Перемоги та 
Смілянської, межує з Черкаським зоологічним парком, площа 23 га,. У складі 
насаджень парку колекція біля 60 деревних і чагарникових порід, штучні озера, 
підвищення рельєфу, місце масового відпочинку населення. Дендрологічна частина 
проекту реконструкції парку "Перемоги" у місті Черкаси розроблена на підставі 
генерального плану вертикального планування, планів інженерних мереж і 
матеріалів таксації існуючих насаджень. Існуючі насадження представлені 
насадженнями 1957 -1958 pp., а також 1970 - 1983 pp. Межує з Черкаським 
зоологічним парком. 
 
 
 
 
ВИСНОВКИ 
 
В роботі проаналізовано склад та структура ПЗФ області, яка в цілому 
забезпечує збереження ландшафтної, ценотичної, флористичної різноманітності 
та унікальності, генетичного фонду рослинного та тваринного світу, формує 
цілісну природоохоронну систему, здатну підтримувати екологічну рівновагу, а 
також виконує певні соціально-економічні завдання – відновлення природних 
ресурсів, проведення регульованої рекреації, здійснення на її базі екологічного 
виховання та моніторингу. 
Достатньо низький відсоток заповідності в Черкаській області (3,1%), є 
найнижчим серед областей України після Вінницької, Дніпропетровської та 
Харківської областей (згідно наукових обґрунтувань, він має становити 10-15 % 
від площі області). Існуючі темпи зростання площі природно-заповідного фонду 
області є недостатніми. За останні 5 років частка природно-заповідних територій 
збільшилася всього на 0,12% за рахунок створення природно-заповідних об’єктів 
місцевого значення. Природно-заповідні об’єкти загальнодержавного значення в 
області не створювались майже 20 років, а новостворені національні природні 
парки: «Білоозерський» та «Нижньосульський» не функціонують через дефіцит 
коштів у бюджеті України. 
 Виходячи з цього було встановлено, що ПЗФ Черкащини, який створений 
в основному стихійно, потребує перегляду та оптимізації, за рахунок 
вищевказаних проектованих ПЗО, що є необхідною умовою для розбудови 
національної, регіональної, локальної екомереж. 
Екологічні стежки – це спеціально обладнані маршрути, що прокладені по 
найбільш цікавих місцях зони регульованої рекреації. Це облаштовані та 
прогулянково-пізнавальні маршрути, що знаходяться під особливою охороною та 
створюються з метою екологічної освіти населення через встановлені за 
маршрутом інформаційні стенди. Зазвичай такі стежки прокладають в зонах 
організованого туризму, національних парках, ландшафтних заповідниках. 
Обґрунтовано та описано розвиток мережі туристичних маршрутів, зокрема 
навчальні екологічні стежки. Подана коротка інформація щодо їхнього 
функціонування на території НПП «Нижньосульський». 
Урочище «Холодний Яр» якнайкраще підходить для проектування 
екологічної пізнавальної стежки. Цьому сприяє унікальність природної складової 
території урочища та значна концентрація історико-культурних пам’яток 
українського народу від найдавніших часів (трипільської культури) до 
сьогодення. Розроблений маршрут дозволить ознайомитись з багатьма 
червонокнижними рослинами: бруслиною карликовою, підсніжником, 
конвалією, орхідею (булатку довголисту), левурдою (цибулю ведмежу) та ін. 
На прикладі зеленої зони м. Черкаси розроблено науково-пізнавальну 
стежку «Зелені легені міста», де запропоновані маршрути знайомлять з 
історичними аспектами формування зеленої зони міста, їх видовим 
різноманіттям та сучасними рекреаційними проблемами. 
Основною причиною незбалансованого ведення господарства в природних 
екосистемах, є низький рівень природоохоронної кваліфікації та екологічної 
свідомості на всіх рівнях сучасного суспільства. Тому питання збереження 
біорізноманіття повинно бути завжди тісно пов’язане з розвитком екологічної 
освіти та просвіти, підвищенням кваліфікації та громадської свідомості відносно 
збереження довкілля. 
Можна стверджувати, що саме екологічні стежки в об’єктах ПЗФ, 
створюють єдиний комплексний підхід до суспільної освіти і навчання в галузі 
збереження біорізноманіття не лише при виконанні природоохоронних заходів на 
своїх теренах, але і сприяти підвищенню рівня кваліфікації спеціалістів, що 
приймають рішення у сфері живої природи. 
Для максимального заповідання природних ландшафтів пропонується 
створити національні природні парки («Черкаський бір», «Холодний яр», 
«Трахтемирів», «Середньодніпровський») та регіональний ландшафтний парк 
«Долина Гірського Тікича». Оголошення вищезгаданих національних природних 
парків дозволить суттєво збільшити площу заповідних територій області і 
процент заповідності до 10 %.   
Робота пройшла апробацію на: 
 ХVІ Всеукраїнській науковій on-line конференції здобувачів вищої 
освіти і молодих учених з міжнародною участю «Сучасні проблеми 
екології», м. Житомир, 10 квітня 2020 року. 
 студентській науково-практичній конференції ЧДТУ, 27-30 квітня 2020 
р., м. Черкаси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
 Решетюк О.В. Заповідна справа: Теорія та практика: Навчально-методичний 
посібник. Частина 1. – Чернівці: Рута, 2017. – 100 с. 
 Реєстр територій та об’єктів природно-заповідного фонду Черкаської 
області - Черкаси, 2017. 
 Природно-заповідний фонд Черкаської області / Укл.: Коноваленко Т.Ф., 
Барило О.С., Карастан І.М. – Черкаси: Вертикаль, видавець ПП Кандач С.Г., 
2006 – 196 с. 
 Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної 
екологічної мережі України на 2000-2015 роки (Відомості Верховної Ради, 
2000, N 47) 
 Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її 
оптимізації /Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Клєстов М.Л., Прядко О.І., 
Арап Р.Я.– Київ: Фітосоціоцентр, 2001. – 60 с. 
 Использование и охрана природной среды Среднего Поднепровья /А.М. 
Маринич, В.И. Галицкий, И.А. Запольський и др. – Киев: «Наукова думка», 
1986. – 252 с. 
 Канівський державний заповідник: Путівник /[Погребенник В.П., 
Гриневський В.Г., Яценко М.П.// – Дніпропетровськ: Промінь, 1978. – 45с. 
 Кучерявая Л.Ф. Флора высших водных и прибрежно-водных макрофитов 
Каневского заповедника и его охрана // Охрана, изучение и обогащение 
растительного мира. – 1983. – № 10. – С.19-32. 
 Природа Черкащини. Стан, проблеми раціонального природокористування 
та охорони в контексті виживання / Мороз П.І., Лук’янець В.Л., Косенко І.С., 
Мороз О.К.. – Миколаїв СІМАО, Одеса ОКФА, 1996.- 200с. 
 Перспективная сеть заповедных объектов Украины /Шеляг-Сосонко Ю.Р., 
Стойко С.М., Дидух Я.П. – К.: Наук. думка, 2017. – 292 с. 
 Конякін С.М. Сучасний стан природно-заповідного фонду Центрального  
Лісостепового району (в межах Черкаської та Кіровоградської областей) 
//Людина і довкілля. Проблеми неоекології. Сер. Географічні науки. – 
Харків, 2009 – С.86. 
 Екологічний паспорт Черкаської області. [Електронний ресурс]. – 
Доступний з http://eco.ck.ua/docs/Екологічний паспорт_2016.doc 
 Волик В.П., Савченко З.А. Червона книга // Краєзнавство Черкащини. – 
Черкаси, 1996. – 170с. 
 Природно-заповідний фонд України: території та об’єкти 
загальнодержавного значення. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та 
інформації», 2009. – 332 с. 
 Микитюк О. IBA території України: території, важливі для збереження 
видового різноманіття та кількісного багатства птахів. К.: Софт АРТ, 1999. 
– 324 
 Закон України “Про приєднання України до Конвенції про збереження 
мігруючих видів диких тварин” від 19.03.1999 р. №  535-XIV 
 Конвенція Про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, 
головним чином як середовища існування водоплавних птахів. 
 Конвенція Про збереження мігруючих видів диких тварин. 
 Закон Україн “Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону 
дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі” від 
29.10.1996 р, № 436/96-ВР. 
 Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної стежки 
"лісники" / під ред. Я.П. Дідуха. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 88 с. 
 Екологічні стежки України. Живи, Земле!: Методичні матеріали / За ред. 
В.В. Вербицького. – К.: СМП “АВЕРС”, 2003. – 196с. 
 Про поширення деяких рідкісних видів рослин на Черкащині /В. Л. Шевчик, 
Л.В. Бакалина, О.Д. Полішко //Вісник Черкаського ун-ту. Сер. Біологічні 
науки. – Черкаси, 2009. – Вип. 156. – С. 135 – 148. 
 Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ 
існування в Європі. 
 Шевчик В.Л. Значення Холодноярського лісового масиву для охорони 
червонокнижних видів судинних рослин на Черкащині / В.Л. Шевчик // 
Матеріали науково-практичної конференції Перспективи розвитку території 
Холодного Яру. -2010.-С.21-24. 
 Шеляг - Сосонко Ю.Р. Рослинність «Холодного Яру» / Ю.Р. Шеляга-
Сосонко, В.В. Курсон // Український ботанічний журнал. - 2017. - Т.34. - 
№1.1 С.67-71. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
 
 ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 Додаток А. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТОК В 
 
Паспорт на екологічну стежку 
 
Розташування__________________________________________ 
Проїзд_________________________________________________ 
Землекористування_____________________________________ 
Значення екологічної стежки_____________________________ 
Короткий опис маршруту: Загальна протяжність стежки 
_______________________________________________________ 1-а зупинка. 2-а 
зупинка. 3-я зупинка. 4-а зупинка 5-а зупинка. 6-а зупинка. 7-а зупинка. 8-а 
зупинка. 
Історичні відомості про навколишнє середовище: 
Опис екскурсійних об'єктів на маршруті, перелік гасел на всіх точках: 
1-а зупинка 
2 зупинка: 
3-я зупинка 
4-а зупинка: 
5-а зупинка: 
6-а зупинка: 
7-а зупинка. 
8-а зупинка: 
Стан екологічної стежки________________________________ 
Режим користування___________________________________ 
Необхідні заходи________________________________________ 
Охорону маршруту здійснюють___________________________ 
Організації, шефи_______________________________________ 
Консультанти__________________________________________ 
Дата складання паспорта________________________________ 
Печатка закладу 
Підпис директора:_______________ 
 
Стисла характеристика екологічної стежки 
 
1-а зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
2-а зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
3-я зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
4-а зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
5-а зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
6-а зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
7-а зупинка____________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
______________________________________________________________ 
8-а зупинка____________________________________________________ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Додаток 
Апробація результатів роботи 
 
ХVІ Всеукраїнська наукова on-line конференція  здобувачів вищої освіти і 
молодих учених  з міжнародною участю «Сучасні проблеми екології» 
м. Житомир, 10 квітня 2020 року
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
