Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/3531
Full metadata record
DC FieldValueLanguage
dc.contributor.advisorЛобода, Олександр Андрійович-
dc.contributor.authorКозидуб, Сергій Владиславович-
dc.date.accessioned2022-01-26T10:01:18Z-
dc.date.available2022-01-26T10:01:18Z-
dc.date.issued2021-12-
dc.identifier.urihttps://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/3531-
dc.description.abstractАктуальність теми. Черкаський регіон займає одне з провідних місць в країні по внутрішньому виробництву прісноводних аквакультур. Оцінка перспектив впровадження сучасних біотехнологій у вирощуванні аквакультур та екологічних наслідків від такої діяльності є актуальною у зв’язку із діючою обласною Програмою по розвитку рибництва в Черкаській області. Мета роботи: дослідження екологічних аспектів ставкового та рециркуляційного рибництва та перспектив їх розвитку в діяльності рибогосподарств Черкаської області. Об’єкт дослідження: рибницькі підприємства державної та приватної форми власності в Черкаській області. Предмет дослідження: екологічні аспекти сучасних біотехнологій по вирощуванню аквакультур. Методи дослідження: літературні джерела, статистичні довідники ти звіти діяльності рибницьких підприємств, аналітична обробка даних за допомогою комп’ютера. Результати дослідження: Черкаський регіон займає одне з провідних місць в країні по внутрішньому виробництву прісноводних аквакультур. Використання сучасних технологій із зворотним водопостачанням мінімізує вплив рибницьких господарств на довкілля, але потребує значних інвестицій та фахової підготовки спеціалістів. Використання традиційних біотехнологій характеризується невисокою продуктивністю та ризиками метеорологічних та кліматичних умов. Більшість ставків в Черкаській області мають незадовільний технічний стан. Внаслідок недбалого відношення до експлуатації штучних водойм замуленість ставків в середньому складає до 30%. Використання необмеженої кількості мінеральних добрив та кормів при вирощуванні риби призводить до забруднення ставків органічними сполуками та провокує евтрифікацію водойм. Наукова новизна: теоретично обґрунтовані переваги використання сучасних установок із рециркуляційним водопостачанням при індустріальному вирощуванні аквакультур. Проаналізовані складнощі та ризики переходу ставкових рибницьких господарств на сучасні біотехнології. Доведена необхідність проведення моніторингу діяльності ставкових господарств в Черкаському регіоні для мінімізації екологічних наслідків для довкілля. Теоретичне і практичне значення: доведено, що на сьогодні найкращі перспективи для інтесифікації вирощування аквакультур в Україні, і зокрема, в Черкаській області, полягають у поєднанні традиційних та сучасних біотехнологій. Визначена необхідність державного контролю за експлуатацією рибницьких ставків з точки зору впливу господарської діяльності на стан водних екосистем в умовах значної зарегульованості малих та середніх водних об’єктів Черкащини. Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, анотації, двох розділів, висновків, переліку посилань (30 джерел), графічної документації до кваліфікаційної роботи магістра, додатків. Повний обсяг роботи –58 сторінок друкованого тексту, основна частина – 46 сторінок. Actuality of theme. Cherkasy region occupies one of the leading places in the country for domestic production of freshwater aquaculture. Assessment of the prospects for the introduction of modern biotechnology in aquaculture and environmental consequences of such activities is relevant in connection with the current regional program for the development of fish farming in the Cherkasy region. The purpose of the work: research of ecological aspects of pond and recirculation fish farming and prospects of their development in the activity of fish farms of Cherkasy region. The object of study: fish farms in Cherkasy region. The subject of research: ecological aspects of modern biotechnologies for growing aquaculture. Research methods: literature sources, statistical reference books and reports on the activities of fish farms was studied. Analytical data processing was using a PC. Results of the research. Cherkasy region occupies one of the leading places in the country for domestic production of freshwater aquaculture. The use of modern technologies with reverse water supply minimizes the impact of fish farms on the environment, but requires significant investment and professional training. The use of traditional biotechnologies is characterized by low productivity and risks of meteorological and climatic conditions. Most ponds in Cherkasy region have unsatisfactory technical condition. Due to the careless attitude to the operation of artificial reservoirs, the siltation of ponds averages up to 30%. The use of an unlimited amount of mineral fertilizers and feed in fish farming leads to contamination of ponds with organic compounds and provokes eutrification of water bodies. Scientific novelty: theoretically substantiated advantages of using modern installations with recirculated water supply in industrial aquaculture. The difficulties and risks of the transition of pond fish farms to modern biotechnology are analyzed. The necessity of monitoring the activity of pond farms in the Cherkasy region to minimize the environmental impact on the environment has been proved. Theoretical and practical significance: It is proved that today the best prospects for the intensification of aquaculture in Ukraine, and in particular in the Cherkasy region, are a combination of traditional and modern biotechnology. The need for state control over the operation of fish ponds in terms of the impact of economic activities on the state of aquatic ecosystems in conditions of significant over-regulation of small and medium-sized water bodies in Cherkasy region has been identified. Structure and scope of work. The master's qualification work consists of introduction, annotation, two chapters, conclusion, list of references (30 sources), graphic documentation, applications. The full amount of work is 58 pages of printed text , the main part is 46 pages.uk_UA
dc.language.isoukuk_UA
dc.subjectаквакультураuk_UA
dc.subjectіндустріальне рибництвоuk_UA
dc.subjectрециркуляційні технологіїuk_UA
dc.subjectзворотне водопостачанняuk_UA
dc.subjectевтрифікаціяuk_UA
dc.subjectрибницькі ставкиuk_UA
dc.titleЕкологічні аспекти розвитку аквакультур в Черкаській областіuk_UA
dc.typeMaster Thesisuk_UA
Appears in Collections:101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Козидуб С.В._ПЗ.pdf
  Restricted Access
1.27 MBAdobe PDFView/Open Request a copy


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text
1 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
Будівельний факультет 
 
Кафедра екології 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи магістра 
 
на тему ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУР В 
ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ  
 
 
 
Виконав: студент 2 курсу,  
групи МГЕК-102 
спеціальності 101 «Екологія» 
(шифр і назва спеціальності) 
Козидуб С.В._____________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник Лобода О.А.   
                 (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль Хоменко О.М.______ 
                 (прізвище та ініціали) 
Рецензент    Спрягайло О.В. 
                   (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси – 2021 рік 
 
2 
 
ЗМІСТ 
 
Вступ 3 
1 Аналітичний огляд літератури 5 
 1.1 Оцінка сучасного стану рибної галузі в Україні 5 
 1.2 Роль аквакультур  для  сучасного вітчизняного рибництва 11 
 1.3 Екологічні аспекти розведення аквакультур   18 
2 Екологічні аспекти розвитку аквакультур в Черкаській області   27 
 2.1 Аналіз стану рибництва та перспектив розвитку аквакультур в 27 
Черкаській області  
 2.2 Екологічні аспекти водокористування рибницьких      33 
водогосподарств з рециркуляційними системами водопостачання  
 2.3 Оцінка перспектив впровадження рециркуляційних систем водо      44 
забезпечення у технології вирощування аквакультур в 
Черкаській області 
Висновки      52 
Перелік посилань      54 
Додатки      57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3 
 
ВСТУП 
 
Зростання населення планети значно випереджає приріст продовольчих 
товарів, а голод і недоїдання стають ризиком для здоров’я людини. У цьому 
контексті світ стоїть перед викликом щодо створення умов для гарантованого 
доступу у необхідній кількості до якісних продуктів харчування як рослинного 
так і тваринного походження, зокрема і продукції рибного господарства.  
Рибне господарство відіграє неоціненну роль у забезпеченні добробуту і 
процвітання багатьох країн світу. За останні п’ятдесят років рівень глобальної 
пропозиції харчової риби перевищив показники приросту населення світу. Нині 
риба формує важливе джерело калорійної їжі та тваринного білка для багатьох 
жителів Земної кулі. Рибне господарство є джерелом доходу для значної частини 
населення. Водночас за останні роки спостерігається зниження обсягів продукції 
промислового рибальства. Після введення виключних економічних зон, у 
більшості світових рибальських держав усвідомили обмеженість природної 
сировинної бази і зосередили свою увагу саме на виробництві продукції 
аквакультури. 
Рибне господарство Європи має значний потенціал для інновацій та 
розвитку. Рибальство здатне збільшувати свої вилови лише у випадку припинення 
надмірної експлуатації запасів риби і отриманні цими запасами можливостей для 
відновлення. Рибальство та аквакультура безпосередньо долучені до забезпечення 
продовольчої безпеки у світі.  
Глобальне виробництво риби, призначеної для споживання, в аквакультурі 
у внутрішніх водоймах та в морській аквакультурі у 1980 році в світі відповідно 
становило 2,35 млн тонн. З того часу, аквакультура у внутрішніх водоймах 
зростає швидше, ніж морська аквакультура.  
Україна володіє значним потенціалом для розвитку внутрішнього 
рибальства та нарощування виробництва аквакультур. На території держави 
знаходиться понад 50 тис. водойм, які придатні для риборозведення. За 
4 
 
науковими розрахунками в країні є можливість вирощувати близько 130 тис. тонн 
риби на рік, що дозволить забезпечити населення доступною та якісною 
продукцією власного виробництва. Тому розвиток аквакультури – це ключовий 
пріоритет в розвитку вітчизняної рибної галузі на наступні роки. 
В технологіях вирощування аквакультур традиційно головну увагу 
звертають на ставкове рибництво, яке пов’язано з вирощуванням риби в 
природних або штучних водоймах, розміщених на середніх та малих річках. 
Кліматичні зміни, що відбуваються в сучасному світі, значною мірою впливають 
на кількість опадів та формування водостоків для водних об’єктів. 
Зарегульованість течії річок через будівництво дамб та інших гідротехнічних 
споруд призводить до значних екологічних проблем, пов’язаних із ставовим 
рибництвом.  
Сучасні біотехнології дозволяють вирощувати цінні породи риб в 
контрольованих умовах та при мінімальному впливі на довкілля. Такі методи 
отримали назву рециркуляційного розведення аквакультур і пов’язані із 
будівництвом системи басейнів, в яких здійснюється контрольоване розведення 
риби під час всього життєвого циклу іхтіофауни. 
Черкаський регіон займає одне з провідних місць в країні по внутрішньому 
виробництву прісноводних аквакультур. В першу чергу це обумовлено 
нарощуванням потужностей ставового рибництва, хоча з’являються і окремі 
господарства, діяльність яких спрямована на використання рециркуляційних 
методів  при вирощуванні цінних порід риб. Оцінка перспектив впровадження 
сучасних біотехнологій в оборотному виробництві риби є актуальною у зв’язку із 
діючою обласною Програмою по розвитку рибництва в Черкаській області. 
Метою роботи було дослідження екологічних аспектів розведення аквакультур та 
перспектив мінімізації впливу ставкового рибництва на довкілля в діяльності 
рибогосподарств Черкаської області. 
 
 
5 
 
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Оцінка сучасного стану рибної галузі в Україні  
 
Рибне господарство є складовою продовольчої галузі нашої країни, яке 
поставляє населенню продукти білкового харчування. Крім їжі,  похідні рибної 
продукції використовуються і в медичній галузі, в питаннях, пов’язаних з 
косметологією,  у тваринництві. На жаль, на сучасному етапі розвитку економіки,  
Україна майже 70 відсотків  риби та рибної продукції закуповує за кордоном. 
Разом з тим, наша країна володіє потужним внутрішнім потенціалом власного 
виробництва рибної продукції  і може не тільки забезпечити потреби українців, 
але й виробляти продукцію на експорт [1]. 
ВООЗ рекомендує мінімальну норму споживання риби і рибних продуктів 
12 кг /одна особа протягом року,  раціональний же норматив складає 20 кг. В 
Україні за статистичними даними середньорічне  споживання рибної продукції 
сягає приблизно 460 тис. т, що в перерахунку на одну людину складає 14,5 кг. 
Таким чином, українці  в своєму раціоні не дотягують до раціонального 
споживання цих продуктів за санітарними нормами. 
В рибництві розрізняють промисловий вилов  водних біоресурсів та їх 
штучне розведення. Основна частка промислового вилову аквакультур в Україні 
припадає на добування в Азово-Чорноморському басейні, структуру якого 
складають масові види риб (шпрот, хамса, тюлька, піленгас, бичок). На обсяги 
вилову цих порід риби впливають як погодні умови так і економічні фактори. 
Дослідження вітчизняного ринку рибництва в період 2016-2020 рр. показали 
коливання обсягів добування водних біоресурсів в морській природній зоні та їх 
стійке нарощування у внутрішніх водних об’єктах  України (рисунок 1.1)[2]. 
Аналіз динаміки вилову  морських аквакультур протягом останніх десяти 
років (2010–2020 рр.) показує значне  зменшення їх обсягів майже в три рази. На 
6 
 
нестабільність вітчизняного рибного ринку суттєво вплинула політична та 
економічна ситуації в країні,  особливо це стосується рибальства у  Чорному морі. 
 
 
 
 
Рисунок 1.1– Стан і динаміка добування водних біоресурсів України 
протягом 2014–2018рр. 
 
Максимальні обсяги вилову аквакультур у зовнішніх і внутрішніх водних 
об’єктах за останні 5років спостерігались в 2016 р. – 91252 т та у 2019 р. – 92645 
т, а найменші зафіксовані у минулому році – 86222,5 т. Паралельно з цими даними 
спостерігається стійка позитивна динаміка вилову  водних біоресурсів у 
внутрішніх водах країни. За останній рік приріст обсягів вилову склав 118,2 % 
росту по відношенню до 2016р. Найбільше зростання цього показника в 
останньому році спостерігалося у Миколаївській, Житомирській і Одеській 
областях. 
В структурі добування аквакультур по рибальських регіонах промислу 
спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги внутрішніх  водних 
7 
 
об’єктів – 54 % та інших регіонів промислу – 30 %. При цьому з усього обсягу 
добутих водних біоресурсів на рибу припадало безпосередньо 75 %, а на 
аквакультури–16%. 
Головними регіонами, де спостерігається  значний розвиток аквакультур, є 
Сумська, Черкаська, Вінницька і Кіровоградська області. В цих областях 
добувається приблизно 45 % усього обсягу аквакультур. В той же час, у 
загальному добуванні водних біоресурсів питома частка вказаних регіонів є 
незначною (рисунок 1.2) [2]. 
 
 
 
Рисунок 1.2– Питома вага окремих регіонів України у добуванні водних 
біоресурсів, у т. ч. в розвитку аквакультури (друга діаграма в середині), 2020 р. 
 
Добування морських водних біоресурсів припадає на зону Азовського і 
Чорного морів. Наприклад, в Азовському морі найбільше виловлено біоресурсів 
рибальськими господарствами Запорізької області – 6248,2 т. 
8 
 
Поступове зростання обсягів добування аквакультур свідчить, що останні 
стають  все більш важливими для вітчизняного рибництва, займаючи в структурі 
добування риби п’яте місце (понад 20відсотків). За перше півріччя 2021 р.з 
України було експортовано 7 190 тонн риби та інших водних біоресурсів, що  на 6 
відсотків  більше у порівнянні з минулим роком. 
Подальший розвиток українських рибних господарств пов’язаний з 
переглядом поглядів на аквакультуру як на  один із найперспективіших напрямів, 
що затний забезпечити швидке нарощування виробництва продукції. Саме тому 
протягом 2020 року у вітчизняні  штучні водойми вселено понад 46 млн 
екземплярів рибної молоді, що перевищує показники 2019 року. 
Для зариблення водойм рибацьких господарств використовували такі 
породи риби: рослиноїдні (білий амур, білий та строкатий товстолобик) – 5,9 млн 
екз.; аборигенні (короп, щука, сом, судак) – 8,2 млн екз., у тому числі, осетрові– 
1,6 млн екз., лососеві – 0,17 млн екз. 
Збагачення водойм молоддю риб в Україні здійснюється за рахунок 
державних та приватних коштів. Зариблення внутрішніх водойм за державні 
кошти здійснюється державними відтворювальними комплексами і географічно 
включає всі великі водні об’єкти країни. Спеціальними товарними рибними 
господарствами за останній рік  вселено понад 25 млн екз. молоді риб. За рахунок 
власних коштів рибацьких господарств, громадських об’єднань рибалок та 
любителів, а також за рахунок компенсаційних коштів та благодійних внесків у 
2020 році випущено майже 7 млн екз. молоді риби. 
В рибній галузі України організовані спеціальні товарні рибні господарства 
(СТРГ), що працюють на озерах і окремих ділянках водосховищ України та 
організаційно поєднують складові  аквакультури і промислового вилову. 
Добування риби у внутрішніх водоймах останніми роками поступово зростає. Так, 
якщо у 2016 р. було виловлено майже 40тис. т, то у 2020 р. понад 46 тис. т, що 
свідчить про розвиток рибальства, рибництва та аквакультури у внутрішніх 
9 
 
водоймах. Складні економічні умови, що склалися в країні останніми роками, 
зумовили припинення значною часткою рибних господарств своєї діяльності. 
Дослідження експортно – імпортного балансу  обсягів  водних біоресурсів, 
що використовуються в країні, свідчать про негативні процеси в сучасній рибній 
галузі в державі. На жаль, кількість імпортованої риби та ракоподібних 
перевищує експортні показники більше ніж у 22 рази.  
Питома вага кожного регіону у виловах водних живих ресурсів в країні 
різна. Найбільшу частку у виловах водних біоресурсів займає Запорізька та 
Одеська області, що можна пояснити використанням акваторій Азовського та 
Чорного морів (рисунок 1.3) [3].  
 
 
Рисунок 1.3– Питома вага регіонів України у добуванні водних біоресурсів 
 
Водні акваторії з метою вилову та подальшого постачання свіжої риби 
населенню представлені головним чином рибацькими підприємствами. Не 
зважаючи на те, що їх діяльність спрямована на  вирощування та вилов риби у 
внутрішніх прісноводних водоймах, вони можуть відрізнятися  виробничими 
потужностями та особливостями виробничих циклів [4]. 
10 
 
Основними об’єктами рибогосподарського використання є ставки, водойми 
на каскадах ГЕС та озера. При рибогосподарському використанні внутрішніх 
водойм країни  використовують типові технології тепловодного ставового 
рибництва, переважно його екстенсивну та напівінтенсивну форми із задіянням 
типових  культур коропа та рослиноїдних риб.  
Рибні господарства поділяються на:  
– повносистемні товарні рибні господарства; 
– риборозплідники;  
– рибоводно-меліоративні станції;  
– товарні рибні господарства.  
Повносистемні рибогосподарства займаються відтворенням (природним та 
штучним) молоді цінних видів риб, вирощуванням рибопосадкового матеріалу 
для власних потреб і товарної риби на реалізацію. Вся діяльність таких 
господарств спрямована на отримання максимальних обсягів біопродукції з 
одиниці площі водойм за один вегетаційний період. У тепловодних 
повносистемних господарствах вирощують коропа, білого товстолобика, 
строкатого товстолобика, гібрид товстолобиків, білого амура, щуку, судака, сома 
європейського. У холодноводних господарствах займаються переважно 
вирощуванням  райдужної форелі [6]. На риборозплідниках та рибоводно-
меліоративних станціях займаються природним або штучним відтворенням 
полікультур коропа  і вирощуванням рибопосадкового матеріалу з подальшою 
його реалізацією [7]. 
В Україні розроблена Стратегія розвитку галузі рибного господарства на 
період до 2023 р., яка спрямована на вирішення існуючих сьогодні проблем. В 
ході її реалізації   передбачається: 
- підвищення рибопродуктивності водних об’єктів за рахунок їх зариблення; 
- модернізація складових рибних господарств; 
- екологізація та охорона водних штучних та природних водойм; 
11 
 
-підвищення соціальної відповідальності та культури рибальства та 
рибалок; 
-  кооперація та співробітництво із закордонними рибними господарствами, 
спрямоване на поліпшення управління та сталого вирощування  аквакультур; 
- реалізація державної політики у сфері рибного господарства відповідно до 
міжнародних зобов’язань України  [8]. 
 
1.2 Роль аквакультур для сучасного вітчизняного рибництва 
 
Законом України «Про аквакультуру» визначено, що аквакультурою є 
діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування об’єктів водних 
біоресурсів у повністю або частково контрольованих умовах для одержання 
продукції  та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення 
селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та 
реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження 
їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг [9]. 
Діяльність господарств, що займаються аквакультурами можна розділити  
за напрямами на: 
– Товарну. Господарства  вирощують товарну рибу та продають її. 
– Відтворювальну. Суб’єкти аквакультури займаються  заселенням у водні 
об’єкти молоді риб для відновлення їх популяцій та поповнення запасів. 
– Рекреаційну. Це організація відпочинку громадян,  надання рибалкам 
прав на спортивне та любительське рибальство, забезпечення можливостей 
зеленого туризму. 
Рівень інтенсифікації виробництва та організаційно-технологічні показники 
дозволяють поділити рибні господарства на: 
– інтенсивні, коли використовується весь комплекс дій, що дозволяє 
максимально інтенсифікувати всі етапи вирощування риби: умови утримання, 
годівлю, попередження розвитку хвороб, покращити природну кормову базу 
12 
 
водойм. Інтенсивні біотехнології є типовими для індустріальних аквакультур, і 
можуть за бажанням власника використовуватись і при розведенні  ставкових 
аквакультур; 
– екстенсивні. В таких господарствах  використовуються  природні кормові 
ресурси, без залучення  інтенсивних біотехнологій. Використовуються тільки  в 
ставкових аквакультурах; 
– напівінтенсивні, в яких поєднуються  інтенсивна та екстенсивна форми 
аквакультур. Такі біотехнології застосовують тільки для ставкових аквакультур 
[10]. 
З точки зору використання сучасних технологій інтенсивні рибні 
господарства  є більш технологічними, що дозволяє їм отримувати максимальні 
обсяги товарної риби. Їх недоліком є потреба у значних інвестиціях та  фаховій 
підготовці працівників, що працюють на аквакультурі. На відміну від них, 
рибогосподарства, що використовують екстенсивні біотехнології, отримують 
органічну продукцію при відносно невеликих капіталовкладеннях  в виробництво. 
Разом з тим,  для них властива невисока продуктивність, значні ризики 
поширення інфекційних хвороб серед  риб, і, як правило, недостатня кількість та 
якість природних кормів та ризики метеорологічних та кліматичних умов.Через 
це рибні господарства, що використовують  напівінтенсивну форму біотехнологій 
при вирощуванні аквакультур в Україні на сучасному етапі розвитку 
внутрішнього рибництва є найбільш поширеними у всіх регіонах країни [10,11].  
Аквакультури, що вирощуються на продаж, за способом вирощування 
поділяються на  випасні, ставкові та індустріальні. Випасні аквакультури 
представляють собою виробництво товарної риби шляхом зариблення водойм 
різновіковими  групами  риб, які отримані  в штучних умовах з метою поліпшення 
їх рибопродуктивних параметрів. Для випасних аквакультур передбачаються 
лише сприятливі умови довкілля. 
Ставкова форма отримання товарної риби передбачає розведення риб у 
штучних рибницьких ставках. Ставки для вирощування риби створюють не лише 
13 
 
в басейнах річок, але й у побудованих садках, басейнах, лиманах, обводнених 
торфових кар’єрах. Залежно від способу утворення рибацькі  стави 
розподіляються на руслові, балкові та одамбовані[10]. 
Індустріальна форма – це діяльність з розведення аквакультурних порід із 
використанням плавучих садків, басейнів, акваріумів, рециркуляційних 
аквакультурних систем (РАС). Застосування таких технологій передбачає значні 
інвестиції, але разом з тим  характеризується високим ступенем контролю за 
виробництвом та найбільшою продуктивністю при отриманні товарної продукції. 
Завдяки сучасним технологіям, в РАС вирощують гідробіонтів з використанням 
морської води (марикультури): морські види риб, молюски (мідії, устриці) та 
ракоподібні (омари, креветки).        
 Бізнес–перспективи у сфері аквакультури передбачають поєднання 
екологічних та  економічних складових таких біотехнологій з природними і 
соціально-економічними особливостями рибогосподарських водних об’єктів та 
навколишніх територій. На державному законодавчому  рівні  в галузі 
аквакультур попереджується антропогенне забруднення та регламентовані дії для 
рибацьких господарств, що спрямовані на попередження  заподіяння шкоди 
довкіллю, зменшенню запасів водних біоресурсів, зменшенню їх чисельності та 
видового різноманіття у природних водоймах. Вітчизняне законодавство в галузі  
аквакультури спрямоване на підвищення конкурентоспроможності українських 
рибних господарств, поліпшення якості та асортименту продукції аквакультур 
вітчизняного виробництва [11]. 
На території України існує потужна база для розвитку аквакультурних 
рибних господарств, яка складається майже з 50 тисяч водних об’єктів різного 
типу: стави, озера, водоймища (крім водосховищ комплексного призначення), 
технологічні водойми, штучно побудовані садкові господарства. В Світі, а 
останнім часом і в Україні, з’явились сучасні біотехнології  вирощування 
аквакультур із застосуванням установок замкнутого водопостачання або 
рециркуляційних аквакультурних систем. Така високотехнологічна технологія  
14 
 
вирощування водних культур  дозволяє в  значній мірі розширити різноманіття 
видового складу аквакультур[12]. 
За  способом використання в аквакультурі водних ресурсів розрізняють 
кілька різновидів (рисунок 1.4). 
 
 
Рисунок 1.4 – Різновиди водних об’єктів при використанні аквакультур 
 
В Україні господарі для здійснення рибогосподарської діяльності мають 
отримати права на користування  водними ресурсами для створення сприятливих 
умов, необхідних для життя аквакультурних видів тварин. До таких водних 
об’єктів можуть відноситись орендовані водойми (їх частини), рибацький 
технологічний інвертар: плавучі садки, колектори для молюсків, УЗВ[13,14]. 
Використання аквакультур робить можливим вирощування живих 
організмів у відносно  невеликій кількості в штучних умовах, які максимально 
адаптовані до природного середовища існування іхтіофауни. В штучному 
середовищі створюються найбільш ефективні умови для росту риби та набуття 
товарної ваги. В природних водоймах внаслідок антропогенного впливу, якість 
води та умови існування промислових та аборигенних видів риби часто є досить 
несприятливими. Природні біотопи місцевої іхтіофауни з року в рік 
погіршуються, що зумовлює негативні коливання чисельності заселених 
15 
 
рибацькими господарствами видів риби. Вирощування  аквакультур пов’язано із 
створенням оптимальних контрольованих умов, що потребує значних інвестицій. 
Це є одним із факторів, що стримують широке запровадження оборотного 
рибництва. Основними ризиками при створенні рециркуляційних систем 
аквакультур (РСА) вважаються: хвороби; технічні збої; неякісні корми; проблеми 
в забезпеченні високої ефективності та швидкої віддачі подібних систем. 
Розведення ставкових аквакультур є в Україні основною формою 
внутрішнього рибництва. Інфраструктура існуючих рибацьких господарств є 
застарілою і потребує переоснащення, впровадження сучасних енергозберігаючих 
біотехнологій, реалізації сучасних методів вирощування аквакультур. Низька 
собівартість отриманої в таких господарствах риби робить ставкове розведення 
аквакультур безальтернативним для вирощування традиційних прісноводних 
видів риби. Короп, білий та строкатий товстолобики, білий амур, карась, 
європейський сом, щука – види, що вже давно експлуатуються вітчизняними 
рибацькими господарствами на внутрішніх водоймах України. Високоефективне 
виробництво дешевої і якісної рибної продукції, наприклад: білого та строкатого 
товстолобиків, карася, коропа, робить їх розведення економічно 
рентабельним[12]. 
На основі ставкової аквакультури з’явилось садкове рибництво, яке має 
певні переваги. Наприклад, розміщення садкових господарств у водоймах 
комплексного призначення дозволяє використовувати водні ресурси одночасно в 
різних галузях народного господарства. Переваги садкового рибництва (не 
вилучаються  з обігу значні площі сільськогосподарських земель для будівництва 
ставків, відсутні примусовий водообмін і витрати енергії на перекачування води) 
– знижують собівартість товарної продукції [14].  
Організація садкових господарств потребує наявності великих водойм (не 
менше 30-50 га і не більше 500-600 га) із значною глибиною (5-6 м) з наявністю 
значних обсягів природного корму (запаси аборигенної малоцінної риби, 
молюсків, зоопланктону). Як правило, садки встановлюються в захищених від 
16 
 
вітру затоках. Самі садки робляться переважно з капронової діли. В садках 
створюється природний фізико-хімічний режим, типовий для цієї водойми. Таким 
чином для різних видів риб підбираються водні площі із оптимальним 
температурним і гідрохімічним режимом. Природна кормова база, умови 
утримання дозволяють господарникам вирощувати більш широкий видовий 
спектр високоцінних риб у порівнянні із ставковими господарствами. 
 Для північної Європи найбільш поширеними видами для вирощування в 
якості аквакультур є різні види форелі та інші представники лососевих. В 
центральній Європі та Україні для розведення цих видів у внутрішніх водоймах 
необхідно штучно оптимізувати температурні умови води, насиченість її киснем 
та забезпечити певну швидкість течії. Садкові господарства, що спеціалізуються 
на вирощуванні райдужної форелі в Україні розміщують садки в нижніх б’єфах 
гребель ГЕС з урахуванням плину води в акваторіях.  Враховуючи кліматичні 
умови,  найбільш сприятливими термінами при вирощуванні холодових видів 
риби є рання весна та осінньо-зимовий період. Температурні характеристики води 
у водних об’єктах України дозволяють вирощувати в промислових масштабах 
також різні види осетрових, які відрізняються швидкими темпами росту і 
відмінною ааптацією до умов в садках. Для південної зони України найбільш 
поширеними  аквакультурними видами при вирощуванні в садкових 
господарствах є представники родини Коропових [15].  
Садкові господарства в Україні існують як самостійні рибацькі 
господарства, але можуть бути і ланкою комплексного біотехнологічного ланцюга 
по вирощуванню риби одночасно у складі  ставкових, тепловодних, озерних і 
басейнових господарств. Переважно садки використовуються в якості однієї 
ланки при вирощуванні риби. Наприклад, вирощування товарної риби або мальків 
і цьогорічок риб. В окремих випадках в садках можна організовувати і зимівлю 
риб. Поєднання садкової біотехнології із ставовим господарством дозволяє  
вирощувати товарну форель у ставках протягом весняно-літнього періоду і у 
садках - охолоджувачах – взимку. Подібну технологію використовують і в 
17 
 
виробництві товарних осетрових риб – наприклад, молодь росте в зариблених 
ставках осетрових рибоводних господарств, потім, в садках, вирощуються 
цьогорічки і товарна риба. Може бути і навпаки – посадковий матеріал 
вирощують в садках, а ставки використовують для вирощування дорослої риби 
(короп). Практикується   вирощування риби в садках протягом літньої пори року у 
природних водоймах, яке переходить у підрощення риби в  зимовий період у 
підігрітій воді садків і басейнів. Такий комплекс дає можливість отримати 
максимальний економічний  ефект при вирощуванні рибопосадкового матеріалу 
та ремонту холоднокровних риб. Підрощування риби у  підігрітій воді взимку 
використовують для збереження дрібного посадкового матеріалу, уникнення 
втрат і прискорення росту товарної риби. Використання скидів відпрацьованих 
вод теплових і атомних електростанцій дає змогу використовувати нагріті води в 
нефах гребель  для  використання в вирощуванні аквакультур. Комплекс заходів 
по підвищенню ефективності використання гідробіонтів з промисловою метою 
застосовується в ряді напрямків розвитку внутрішніх аквакультур, що задіюють 
сучасні ресурсоощадні технології [16,17]. А саме:  
– у поєднанні традиційних форм рибництва з використанням теплих вод;  
– у високоінтенсивних ставкових господарствах на базі теплих вод; 
– у водоймах-охолоджувачах, які використовуються в якості бази для 
нагулу та формування маточних стад цінних видів риб.  
Сучасні біотехнології дозволяють отримувати у садкових і басейнових 
рибних господарствах два збори товарної риби: у весняно-літній період – коропа, 
сомика, у осінньо-зимовий – форелі.  
Садкові господарства доцільно створювати у проточних та стічних озерах. 
Якщо озера безстічні або гирлові,  організуються невеликі рибні господарства, 
оскільки при утриманні значної кількості риби виникають екологічні проблеми в 
гідрохімічному режимі таких водойм. Вони пов’язані із накопиченням продуктів 
обміну і гниттям залишків корму, оскільки природні процеси самоочищення не 
працюють. Потужні рибні господарства передбачають щільну посадку  
18 
 
вирощуваної в садках риб, інтенсивне використання комбікормів, що призводить 
до потрапляння у садки, і відповідно, у озера, значної кількості органічних 
речовин у воду. Ці процеси стимулюють процеси евтрофікації.  
При організації садкових рибницьких господарств під час проектування 
досліджується гідрохімічний режим водойми, в якій  планується розміщення 
садків по вирощуванню риби. Дослідження даних проводиться протягом року. 
Організація нагульних господарств потребує таких досліджень лише у весняно-
літній період. Створення риборозплідників або повносистемних господарств 
потребує попереднього збору даних про стан водойми на протязі року[17].  
 
1.3 Екологічні аспекти розведення аквакультур 
 
В Україні штучні водойми (водосховища та ставки) використовуються 
відповідно до водності і господарської спеціалізації регіонів. Південні та  
центральні маловодні райони страждають від нестачі води, тому тут водні ресурси 
використовують переважно для водопостачання, іригації та розведення риби. 
Північна частина України є перезволоженою зоною. В цих областях штучні 
водойми використовують в якості  іригаційних осушувальних систем, джерел 
водопостачання і зволоження, а також  для рибництва і рекреації. В Прикарпатті 
головним призначенням штучних ставків є вирішення проблем водопостачання, 
гідроенергетики, рибництва, протипаводкового захисту[18]. 
В нашій країні  загальна площа рибницьких ставів складає майже 3000 км2. 
У порівнянні з водною поверхнею великих водосховищ вона є більшою (без 
урахування Дніпровського каскаду та  Дністровських водосховищ). В розрізі 
областей країни, площа  та величина повного об’єму штучних водойм 
найбільшою є у Вінницькій, Дніпропетровській та Полтавській областях. 
Закарпатська та Чернівецька області за цими показниками займають останні 
місця. 
19 
 
Найбільша кількість ставків України (майже половина) знаходиться в 
районі річкового басейну Дніпра. Відсоток річкового басейну Південного Бугу 
складає  20 відсотків, а річкового басейну Дністра лише 11відсотків. Найменше 
штучних водойм у басейні річок Причорномор’я: всього лише 1% від  загальної 
кількості ставків. Такі ж самі пропорції  в регіональній структурі річкових 
басейнів спостерігаються  відповідно до площі водної поверхні та об’єму ставків. 
Взято на баланс водогосподарськими організаціями всього167 ставків (0,3% від їх  
загальної кількості). Перше місце за цим показником займає Житомирська 
область (61 водний об’єкт)[18]. 
В оренді по країні перебуває майже третина ставів (36% від загальної 
кількості). Найбільша кількість орендованих штучних водних ресурсів 
спостерігається у Черкаській, Хмельницькій та Кіровоградській областях[19]. 
Важливим показником екологічного стану водних ресурсів є коефіцієнт 
зарегулювання стоку річок штучними водоймами. Він обраховується як 
відношення об’єму штучних водойм до  середнього об’єму річкового стоку. 
Більша кількість водосховищ і ставків побудована на малих річках, що 
спровокувало  зарегульованість їхнього стоку на  50–70 відсотків. Для річок в 
нижній частині річкових басейнів Дніпра та Південного Бугу величина 
коефіцієнта зарегулювання досягає 100%, що значно погіршує їх здатність до 
самоочищення та провокує розвиток процесів евтрифікації. 
Проведені водогосподарськими організаціями обстеження штучних водойм 
в Україні показують для  значної частини ставків в  Україні, особливо для тих, що 
створені  на  малих річках, незадовільний технічний стан, який створює 
перешкоди в питаннях регулювання та раціонального використання стоку малих 
річок. Внаслідок недбалого відношення до експлуатації штучних водойм 
замуленість ставків складає 10–25%, а інколи, навіть 50–60%. У багатьох 
випадках на ставах через заростання водяними рослинами, спостерігається 
зменшення  об’єму та площі водного дзеркала. В найгірших випадках малі за 
20 
 
площею та неглибокі ставки втратили господарське значення та перетворилися на  
штучні водойми-випаровувачі, з яких просто та безповоротно випаровується вода. 
Значні обсяги води, що випаровуються з поверхні водосховищ і ставків, 
провокують загострення екологічної ситуації в басейнах малих річок.  У 
маловодні роки в зонах недостатнього зволоження втрати води на штучних 
водоймах можуть складати до 20–40 відсотків від об’єму стоку річок, що в світлі 
зміни кліматичних зон України ставить під загрозу само існування таких водних 
об’єктів [20]. Історично штучні водосховища  та ставки будувались на малих 
річках безсистемно, без урахування екологічних наслідків, на низькому 
інженерному рівні. Їх  сучасний незадовільний технічний стан внаслідок тривалої 
експлуатації піднімає питання необхідної ліквідації зарослих малих та неглибоких 
ставків з подальшим перетворенням їх на заплавні сіножаті. 
Кількість і якість води у ставках тісно пов’язана з особливостями грунтів, 
які вистилають дно водойми, оточуючим водозбором, а також із зміною їх 
властивостей під впливом техногенних факторів та безпосередньої діяльності 
людини. Особливості хімічного складу води, придатної для ставкових 
господарств наведені у таблиці.1.1. 
 
Таблиця 1.1 – Особливості хімічного складу води, придатної для ставових 
господарств 
Показники якості води Різновиди ставків 
літні зимувальні 
1 2 3 
Колірність (градусів) 30 50 
Кисень (мг/л) Понад 6 Менше 6 
СО2 (мг/л) 20 10 
рН 7-3 6-9 
Лужність,мг-екв  1,8-3,5 - 
 
21 
 
Продовження таблиці 1.1 
1 2 3 
Окислюваність(мг/л) 30-40 10-20 
Аміак сольовий (мг/л) До2 До1,5 
Нітрити(мг/л) До 0,2 До 0,3 
Нітрати (мг/л) частки До 0,2 
Фосфати (мг/л)  частки До 0,2 
Хлориди (мг/л) До 5000 До 100 
Сульфати (мг/л) - До 100 
 
Природне середовище існування водних організмів характеризується 
певними гідрохімічними показниками, значення яких дозволяють оцінити якість 
водних ресурсів.  
Штучні водойми мають різні джерела водопостачання: атмосферні опади, 
джерельна, дренажна та артезіанська вода, річкова вода, струмки, озера, 
водосховища, відпрацьовані скидні води ТЕС та іригаційних систем. Характер 
джерела водопостачання визначає особливості температурного та газового 
режимів води, її хімічний склад та придатність для використання в рибництві. Для 
вирощування риби необхідна вода, яка може  забезпечити розвиток первинної 
біомаси за рахунок фітопланктону. Рослини водойми, фітопланктон та бактерії 
сприяють виділенню з води розчинів неорганічних та органічних сполук. 
Первинна біопродукція використовується  для живлення наступних трофічних 
ланок в ставках: зоопланктону, риби та бентосних форм життя. Основна маса 
рослин відмирає, розкладається, мінералізується і знову вступає в природний 
кругообіг речовин. 
Сучасні біотехнології дозволяють підвищити продуктивність водойм 
внаслідок скорочення довжини трофічних ланцюгів: чим ближче до продуцентів в 
харчовому ланцюзі вирощувана риба, тим вищим є  вихід товарної продукції.Саме 
тому, в рибницьких ставкових господарствах вирощують комплекс рослиноїдних 
22 
 
видів риб: білого та строкатого товстолобика, білого та чорного амура, коропа. 
Разом з тим, рибницькі господарства можуть вирощувати і хижі види риб, 
заселяючи у стави аборигенні сорні види місцевої іхтіофауни [21]. 
В сучасних умовах кліматичних змін, дефіцит водних ресурсів та зростання 
екологічних та економічних проблем призвели до появи сучасних технологій, які 
зумовлюють перехід господарств від прямоточної схеми водокористування 
(ближче до природних екосистем) до систем з оборотним водопостачанням 
(СОВ), абсолютно ізольованих від природних водних ресурсів. Будівництво таких 
штучних водойм    дозволяє господарствам  більш раціонально використовувати 
наявні водні ресурси порівняно з класичними технологіями вирощування 
аквакультур [23]. Головною перевагою СОВ у порівнянні з іншими типами 
рибницьких господарств є можливість отримання товарної продукції протягом 
року незалежно від температурних умов довкілля, вирощування промислово 
цінних видів риб. Технічне обладнання, що використовується в СОВ, є майже 
повністю автоматизованим, потребує незначної кількості працівників та 
забезпечує високий рівень контролю за процесами вирощування риби на всіх 
етапах її життєвого циклу. Розвиток кризи, пов’язаної з екологічними загрозами 
для природних водних ресурсів України,  робить перехід від вирощування 
аквакультур в природних та штучних водоймах до систем рециркуляційного 
водопостачання  надзвичайно актуальними як для всього світу, так і для України 
зокрема. Продукція,  вирощена в системах зворотного водопостачання (УЗВ) стає 
все більш конкурентоздатною  
Одним із напрямків розвитку сучасних СОВ є підвищення рівня 
ефективності рециркуляції водопостачання у системі, який може бути досягнуто 
різними шляхами (рисунок 1.5). 
  Рециркуляційні системи в рибництві потребують значних інвестицій, 
пов’язаних із зростанням витрат на водоочищення. Доцільність переходу на 
дороговартісні сучасні біотехнології може визначатись станом місцевих водних 
ресурсів та джерел водопостачання, невідповідністю якості води із ставків умовам 
23 
 
вирощування аквакультур та вимогам екологічного законодавства щодо 
обмеження обсягів скидів стічних вод [23]. 
 
 
 
Рисунок 1.5–Конкурентні переваги рециркуляційних технологій при 
вирощуванні рибницької продукції 
24 
 
 
Сучасна класифікація установ зворотного водопостачання представлена у 
таблиці 1.2 відображає рівень ефективності рециркуляційних установок під час 
вирощування рибної продукції [24]. 
 
Таблиця 1.2 – Показники ефективності водокористування в сучасних 
установках зворотного водопостачання 
Тип системи Потреба господарства у підживлювальній % 
воді зворот
На 1 кг Витрати Пропорційно ності 
вирощеної води до об’єму  
продукції (м3) м3/год басейнів(%) 
Проточна система 30 1712 1028 0 
Класична УЗВ 3 171 103 95,9 
Інтенсивна УЗВ 1 57 34 98,6 
Суперінтенсивна УЗВ 0,3 17 6 99,6 
 
У більшості різновидів рециркуляційних систем є структурна схема системи 
водозабезпечення (рисунок 1.6). Вона включає технічні ланки, спрямовані на 
насичення води киснем (технічного походження або киснем повітря). Якщо 
система аерації в господарстві відсутня, необхідно розрахувати баланс кисню та 
визначити необхідну кратність водообміну у виробничих басейнах.  
Ефективність видалення із зворотної води типових забруднювальних 
домішок визначає відсоток води, яка повинна підживлювати циркуляційний 
контур. В СОВ під час рециркуляції та чищення зворотної води виводяться не 
тільки затримані домішки, а й певний відсоток забрудненої води [23,24]. 
Таким чином, коефіцієнт оборотного використання води (Кі) дозволяє 
визначити ефективність видалення з циркуляційного контуру сполук – головних 
показників забруднення (переважно амонійного нітрогену або нітратів). 
25 
 
 
Q–витрати води; Сок–концентрація кисню; С
о
в – концентрація продуктів 
метаболізму; Кі –коефіціент повторного використання води 
 
Рисунок 1.6 – Структурна схема системи водозабезпечення системи 
оборотного водопостачання 
 
У циркуляційному контурі переважної більшості сучасних установок по 
зворотному водопостачанню рибницьких господарств, обсяги води, що повторно 
використовується, складають 95% і більше від загального об'єму води. За  рахунок 
систем водочищення в СОВ утворюються відходи у вигляді осадів, фільтратів та 
мулистих сумішей (рисунок 1.7), які виводяться за межі водних басейнів. Їх 
подальше зневоднення та стабілізацію здійснюють переважно у природних 
умовах. Якщо необхідно використовувати  реагентні методи – застосовують 
коагулянти та флокулянти. Забруднена оборотна вода, що має високу 
концентрацію біогенних елементів (нітрогену та фосфору) та характеризується 
значним органічним забрудненням, проходить очищення у природних водоймах, 
що створює певне екологічне навантаження на них [25].  
Підсумовуючи, можна сказати, що головною задачею при використанні 
СОВ в сучасних біотехнологіях у рибницьких господарствах є ефективне глибоке 
очищення забрудненої  мінеральними та органічними рештками води у 
технологічних басейнах. Існує також проблема утилізації утворених відходів, 
26 
 
оскільки сучасні методи водоочищення спрямовані на забезпечення мінімального 
вливу на навколишнє середовище  від діяльності подібних господарств [25]. 
 
 
Рисунок 1.7–Схема руху води та осадів у процесі очищення оборотної води 
в рециркуляційних системах водопостачання 
 
Відповідно до рисунку 1.7, частина скидної води з установок зворотного 
водопостачання після видалення біогенних елементів може спрямовуватись у 
природні або штучні водойми. Склад твердих відходів, що утворюються  у 
процесі очищення рециркуляційної води, дозволяє використовувати їх в якості 
добрив після стабілізації. Екологічний вплив на водні ресурси від діяльності СОВ 
зведений до мінімуму [25]. 
 
 
 
 
27 
 
2 ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУР В ЧЕРКАСЬКІЙ 
ОБЛАСТІ   
 
2.1 Аналіз стану рибництва та перспектив розвитку аквакультур в 
Черкаській області 
 
 Черкаська область географічно розташовується в межах басейнів Дніпра 
(55% площі області) та Південного Бугу (45%). Водний фонд регіону поєднує у 
собі частину акваторії Кременчуцького водосховища (97,3 тис.га), малі 
водосховища (38), річки та штучні водойми.  Два штучних водоймища мають 
об’єм більше, ніж 15  млн.  м3 (Стеблівське на р. Рось та Воронянське на р. 
Гірський Тікич). На території області нараховується  на період І півріччя 2021р. 
2984 ставків, загальна площа яких складає понад 23 тис. га. Живлення річок 
області здійснюється переважно за рахунок атмосферних опадів: взимку-снігове, 
у весняно-осінній період – дощове. Підземне водопостачання за рахунок 
природних джерел складає  у живленні водних об’єктів лише незначну частку. На 
жаль, в умовах сьогодення, якість поверхневих вод в області залежить від об’ємів 
та  якісного складу стоків, що потрапляють у річки з регіональних промислових і 
сільськогосподарських підприємств. У результаті,  за умов зростання тривалості 
засушливих періодів та відсутності снігового покриву,  стік природних водних 
об’єктів області в  значній мірі  залежить від стічних вод виробничих та аграрних 
підприємств [26].  
 За цільовим призначенням близько половини водосховищ створені 
для  комплексного використання (таблиця 2.1). Інші водойми використовуються 
для потреб рибницьких господарств, вирішення іригаційних проблем, заради 
забезпечення діяльності підприємств області та створення рекреаційних місць 
відпочинку для черкащан. На сьогодні в області працюють 8 малих ГЕС 
сумарною потужністю 6250 кВт. Найбільш потужною з них є Стеблівська ГЕС, 
гребля якої створює  найбільше в  області штучне водоймище [27,28]. 
28 
 
 
Таблиця 2.1 – Наявність ставків в басейнах основних річок в межах 
Черкаської області 
Басейни річок Кількість ставів та їх параметри Передано в аренду 
кількість, площа, га об’єм, млн. кількість, площа, га 
шт м3 шт 
Дніпра, у т.ч 801 5574 79,4 427 2751 
Південного 2183 11882 167,2 1450 8682 
Бугу 
Всього 2984 17456 246,6 1877 11433 
 
Лише 6 водосховищ області з 38 використовуються на умовах оренди. 
Розподіл ставків на території адміністративних районів Черкаської області 
наведено у таблиці 2.2. Більша частина штучних водних об’єктів призначена для 
комплексного використання. Найбільше ставків знаходиться на  території 
Уманського, Звенигородського, Христинівського, Шполянського, Жашківського 
і Монастерищенського районів. Не дивлячись на розміщення значної частини 
території  Черкащини  вздовж акваторії Кременчуцького водосховища, переважна 
більшість (75 відсотків) ставків регіону розташована на річках в межах басейну 
Південного Бугу [26,27]. 
 
Таблиця 2.2 – Розподіл ставків на території адміністративних районів 
Черкаської області 
Райони області Кількість ставів та їх параметри Передано в аренду 
кількість, площа, об’єм, млн. кількість, площа, 
шт га м3 шт га 
1 2 3 4 5 6 
Городищенський 185 952 13,3 129 522 
Драбівський 79 590 22,9 16 155 
Жашківський 239 3114 64,0 196 1809 
Звенигородський 294 905 20,3 30 509 
29 
 
Продовження таблиці 2.2 
1 2 3 4 5 6 
Золотоніський 53 415 8,8 11 120 
Кам’янський 68 669 3,8 48 250 
Канівський 46 403 1,0 23 71 
Катеринопільськ. 44 252 3,9 25 184 
Корсунь- 134 500 3,0 55 366 
Шевченковський 
Лисянський 184 882 20,1 99 758 
Маньківський 189 788 7,6 180 691 
Монастерищенск. 203 990 7,0 203 990 
Смілянський 122 688 8,7 83 455 
Тальнівський 154 1125 6,3 87 749 
Уманський 357 1487 18,9 292 1362 
Христиновський 262 801 4,3 241 673 
Черкаський 30 51 0,3 7 16 
Чигиринський 34 418 4,8 24 362 
Чорнобаївський 48 878 12,6 31 434 
Шполянський 246 1340 12,3 97 957 
Всього 2973 17248 243,9 1877 11433 
  
Черкаська область займає провідне місце серед регіонів України по 
кількості орендованих штучних водойм. З майже 3 тис. ставків на території 
області в оренду здано понад 60%.  На жаль, значна кількість орендованих водних 
об’єктів використовується орендарями без залучення науковців. Відсутність 
розроблених науково-біологічних обґрунтувань  зумовлює зниження потенціалу 
водойм, що призводить і до незначної загальної рибопродуктивності водойм 
області в цілому. Переважна більшість штучних водних об’єктів була збудована 
30 
 
за спрощеною документацією, або взагалі без неї. Площа  водного дзеркала майже 
50 відсотків ставків складає приблизно не більше гектара з незначною глибиною. 
Водостримуючі споруди являють собою земляні греблі із земляними скидними 
каналами, які інколи мають трубчасті водовипуски. Більше 10% неглибоких 
ставків взагалі побудовані без водоскидних систем, через що при значних 
паводках навесні трапляються випадки прориву земляних гребель. Значна 
кількість ставків за роки існування зазнала інтенсивного замулення і втратила 
значну частку корисної ємності. На сьогодні рибницькі стави потребують 
комплексної екологічної оцінки їх впливу на стан прилеглих територій та 
місцевих природних водних ресурсів.  
Аналіз статистичних даних, досліджень науковців, свідчить про 
нераціональне господарювання на базі сформованого біопродукційного 
потенціалу штучних водних об’єктів. Наявність значної водної рослинності на 
ставках, склад аборигенних видів риби та інших гідробіонтів зумовлюють 
необхідність проведення зариблення водойм промисловими рослиноїдними 
видами риби: білим та строкатим товстолобом, коропом (сазаном), білим амуром; 
хижаками: щукою,окунем та сомом [28].  
Головним чином  показники рибницької галузі регіону пов’язані із виловом 
водних живих ресурсів з Кременчуцького водосховища. Вони є  є найбільшими в 
межах внутрішніх водойм країни і коливаються в межах  4 – 8 тис. тонн на рік.  
На внутрішніх водоймах області, куди входять  ставки та малі водосховища цей 
показник нижче і становить  5 – 6 тис. тонн на рік.  
 Рибницька діяльність на внутрішніх водоймах здійснюється за допомогою  
рибальства та рибництва. Принципова різниця між ними полягає в тому, що при 
рибництві відбувається штучне відтворення рибних ресурсів, а рибальство 
базується  на природному відтворенні чисельності аквакультур. Протягом 2019 – 
2021 рр. 98 відсотків вилову водних живих ресурсів на Кременчуцькому 
водосховищі відбувалось за рахунок природного відтворення. Основними 
напрямками діяльності рибальства є  зариблення водойм цінними видами риб, 
31 
 
проведення меліоративних робіт з метою  поліпшення нерестових ділянок й 
промисловий вилов. Промисловий лов риби є головним, рибоводно-меліоративні 
роботи у зв’язку із відсутністю коштів проводяться періодично і мають локальне 
значення.  
Біотичні та абіотичні фактори, що впливають на природне відтворення 
аквакультур у водоймах, щорічно погіршуються. Природними причинами цієї 
негативної динаміки є формування несприятливого гідрологічного режиму 
(сезонні аспекти), та загальна  спрямованість  біоценотичних змін в водних 
екосистемах. Суттєвий вплив має зростання впливу антропогенного фактору, а 
саме: забруднення водойм стічними неочищеними водами, відчуження лиманних 
ділянок, бракон’єрство. Сумарно ці фактори призводять до погіршення як 
якісного так і  кількісного стану природної іхтіофауни, що відображається на 
зменшенні рибопродуктивності і рентабельності рибальства. 
 Як в цілому по країні, так і в регіоні, розвивається рибний туризм на 
внутрішніх малих водоймах, який дозволяє організувати рибні господарства, 
спрямовані на задоволення рекреаційних потреб населення.   
 Відсутність необхідного фінансування для очистки нерестовищ,  недостатнє 
зариблення водойм області, процвітання бракон’єрства зумовили розробку 
обласної Програми розвитку рибного господарства водойм Черкаської області на 
2014 – 2020 року, заходи якої були спрямовані на вирішення проблем рибних 
господарств [27]. 
 Заплановані заходи Програми розвитку рибного господарства водойм 
Черкаської області на 2014-2020 роки головним чином вони були спрямовані на 
розвиток рибальства шляхом залучення інвестицій для зариблення 
Кременчуцького водоймища та поліпшення природних нерестових площ на 
середніх річках області. Дії, що передбачають розведення аквакультур з 
використанням установок зворотного водопостачання в Програмі відсутні.Таким 
чином пріоритетом в розвитку обласного рибництва є використання потужностей 
природних водних ресурсів Кременчуцького водосховища. 
32 
 
Таблиця 2.3 – Комплекс заходів, передбачених Програмою по розвитку 
рибництва в Черкаській області на 2014-2020рр [27]. 
№ Перелік заходів програми Орієнтовні об’єми Джерела 
 фінансування фінансування 
1 2 3 4 
1 Розчистка меліоративних 28 млн.929 тис. 124 інвестиції 
каналів в адміністративних грн. 
межах Червоно- Слобідської 
сільради 
2 Розчистка меліоративних 24 млн. 139 тис. 444 інвестиції 
каналів в адміністративних грн. 
межах Леськівської сільської 
ради 
3 Розчистка меліоративних 30 млн 303 тис. 728 інвестиції 
каналів в адміністративних грн. 
межах Худяківської сільської 
ради 
4 Розробка проектної 500 тис. грн. інвестиції 
документації по розчистці 
нерестовищ Кременчуцького 
водосховища 
5 Щорічне зариблення 5 млн 567 тис.  грн. державний 
Кременчуцького водосховища бюджет, 
рослиноїдними видами водних інвестиції 
біоресурсів 
6 Щорічне зариблення Кременч. 2млн. 829 тис. 400 державний 
водосховища аборигенними грн бюджет, 
видами водних біоресурсів інвестиції 
 
33 
 
Продовження таблиці 2.3 
1 2 3 4 
7 Щорічне зміцнення матеріально- 100 тис/грн обласний 
технічної бази органів бюджет 
рибоохорони області 
  
Аналіз статистичних даних за 2020-2021рр показує, що дії, заплановані в 
Програмі виконані в неповному обсязі. Щорічно здійснюється   масове 
зариблення водосховищ рослиноїдними водними біоресурсами. Розчистка 
меліоративних каналів для покращення місць нерестовищ має більше 
декларативний характер. Заходи, спрямовані на утилізацію надлишкової 
органічної речовини і покращення гідрохімічного режиму середніх та малих річок 
та штучних водойм взагалі виконуються в недостатньому обсязі для отримання 
дієвих результатів. Отримання великих обсягів високоякісної рибної продукції та 
стимулювання рибальства з підвищенням його рентабельності не залежить від 
запланованих в Програмі заходах. В цілому запланований показник вилову 
водних біоресурсів Кременчуцького водосховища на  рівні 6-8 тис/тонн на рік. 
 Стратегічними напрямами у рибному господарстві Черкаської області, з 
урахуванням  особливостей водних ресурсів регіону є охорона, відтворення та 
раціональне використання рибних запасів у природних та штучних водоймах, 
впровадження новітніх  екологічних технологій виробництва риби у ставах та 
басейнах. 
 
2.2 Екологічні аспекти водокористування рибницьких господарств з 
рециркуляційними системами водопостачання 
 
Головна увага у сучасних індустріальних рибницьких господарствах 
приділяється забезпеченню якості води.  Холодноводні види аквакультур 
потребують якісної, насиченої киснем, проточної води. Тому при їх утриманні 
34 
 
використовуються проточні системи, з яких забруднена у басейнах вода без 
оборотного використання та очищення скидається прямо у природне  або штучне 
водоймище. Такий принцип водозабезпечення є ефективним за умови наявності 
значних обсягів підземних вод із неохідними фізико-хімічними параметрами води 
та можливості обладнання джерела водопостачання. Механічна фільтрація, 
збагачування води киснем  та робота насосної станції роблять собівартість 
підготовки води для утримання аквакультур відносно незначними. З екологічної 
точки зору такі технології є додатковим фактором навантаження на каналізаційні 
системи, оскільки відведена з басейнів забруднена вода, як правило, не 
очищується. Негативний вплив на довкілля від діяльності таких підприємств 
можна мінімізувати за умови правильної організації відведення стоків. 
Водовідведення  використаної води від рибницьких басейнів у штучні стави 
спрямоване на природне відновлення її якості завдяки процесам самоочищення 
[23, 24]. Основними забрудненнями води будь-якого рибницького комплексу є 
високі концентрації розчинених сполук  нітрогену та фосфору. У ставках-
відстійниках у весняно-літній період року завдяки рослинам відбувається їх 
асиміляція,  а нерозчинені домішки осідають на дно та поступово 
мінералізуються. У холодну пору року біоочищення зупиняється, біогенні 
елементи у воді поступово накопичуються. Такі водойми потребують засадження 
берегів  напівводяними видами рослин, формування кормової бази для потреб 
рибалок, зариблення видами місцевої іхтіофауни.  
Умови існування окремих видів аквакультур передбачають існування 
потужної течії. При розведенні таких видів передбачається створення в басейнах 
таких умов. За  таких умов забруднення  скидних вод буде мінімальним [24]. За 
таких біотехнологій для зменшення негативного впливу на природні водні 
ресурси та забезпечення ефективного водокористування частина води після 
відстоювання чи проціджування  спрямовується в рециркуляційні системи, де 
змішується із водою  з природного джерела.  
35 
 
Сучасні установки зворотного водопостачання (УЗВ) є найбільш 
екологічними у порівнянні з іншими біотехнологіями вирощування аквакультур. 
Рециркуляційні біотехнології спрямовані на досягнення максимальної 
незалежності від природних джерел  водопостачання та чинників довкілля та 
забезпечують високу якість та екологічну чистоту води в басейнах. На жаль, ці 
методи очищення води в зворотних системах є вартісними і в невеликих 
господарствах витрати можуть перевищувати очікуваний прибуток від реалізації 
добрив. Застосування реагентних сполук під час обробки води суттєво обмежує 
можливості застосування отриманих осадів-добрив у сільських господарствах.  
Рівень забруднення та обсяги домішок, що утворюються у процесі 
вирощування риби в УЗВ,  в значній мірі визначаються  видами риб, складом та 
якістю кормів, технологічним режимом годівлі.Технології вирощування риб 
передбачають використання кормів, що містять рослинні та тваринні компоненти 
для забезпечення тварин необхідним набором амінокислот, розрахованою 
кількістю білків та жирів раціону[23,24]. Неперетравлені рештки цих компонентів 
виділяються у складі екскрементів риби і є переважно нерозчинними.  
Найбільш токсичними для існування риб є розчинні  сполуки азоту, 
особливо амоній-йон та аміак, тому головними показниками ступеню забруднення 
оборотної води є різновиди сполук  нітрогену [23,25]. Показники БСК та ХСК 
дозволяють оцінити рівень забруднення води органічними сполуками. При 
перевищенні  гранично допустимих норм цих параметрів спостерігається 
затримка росту риб (рисунок 2.1) [24]. 
Екологічна оцінка впливу на довкілля рибницьких господарств, що 
застосовують рециркуляційні системи водопостачання, не залежить від 
особливостей виробничого процесу. Це можна пояснити тим, що основні 
характеристики технології вирощування риби в УЗВ є спільними для всіх об'єктів 
вирощування, а біохімія та фізіологія метаболізму у риб різних видів є однаковою. 
Разом з тим, можуть спостерігатись певні відмінності у складі забруднених вод на 
різних підприємствах. 
36 
 
  
 
Рисунок 2.1– Класифікація забруднюючих речовин у воді в системах 
рециркуляційного водопостачання 
 
Вони виникають внаслідок користування різними технологіями годівлі, 
закупівлі  кормів різної якості та  у різних виробників, особливостями 
гідравлічних режимів басейнів. У воду басейнів, крім продуктів метаболізму, 
можуть потрапляти також пилоподібні частки корму, що створює додаткове 
навантаження на очисні споруди господарств.  
Визначення кількості забруднень, що потрапляють у циркуляційний контур, 
проводять або розрахунково, або на основі аналізів концентрацій забруднень 
діючих господарств. Розрахунки ґрунтуються на харчових потребах риб (якість та 
кількість корму) та особливостях метаболізму різних видів (виділення у 
навколишнє середовище рідких та твердих продуктів обміну). Останній спосіб 
дозволяє спрогнозувати навантаження на блок відновлення якості води для 
певного господарства та  розрахувати тип та потужність очисних споруд для 
очищення оборотної води. Принцип розрахунку структури та обсягів 
забруднюючих речовин  при вирощуванні лососевих риб наведено на рисунку 2.2. 
 
37 
 
   
 
 
Рисунок 2.2–Використання розрахункового методу при визначенні обсягів 
та структури відходів при вирощуванні лосося з використанням зворотного 
водопостачання  
 
Автоматизований контроль в установках зворотного водопостачання за  
концентрацією забруднюючих речовин у воді дозволяє забезпечити її фізико-
хімічні параметри на рівні, що потребують сучасні біотехнології прискореного 
вирощування товарної риби з урахуванням потенціалу якісних кормів. В умовах 
УЗВ можна розрізняти фонові концентрації забруднень та відвідні. Перші 
утворюються після проходження блоку відновлення якості води та  додавання 
води з природного джерела водопостачання  і аналізуються на вході у рибницькі 
басейни. Концентрації  забруднюючих речоин у воді, що витікає з басейнів, 
контролюються окремо[24,25].   
Під час зворотного водопостачання може спостерігатись явище вторинного 
забруднення, яке пов’язано із виділенням  азоту амонійного бактеріями та 
планктоном, клітини яких трансформують адсорбовані на біоплівці органічні 
сполуки. 
Фізичний стан забруднюючих речовин, їх концентрації  під час очищення 
можуть в значній мірі змінюватись на різних етапах технологічного процесу. Це 
відбувається через ряд причин: вилучення під час очищення певних видів 
38 
 
домішок, перехід їх з одної форми у іншу, адсорбція розчиненої речовини на 
біоплівці клітин, розклад органічних сполук, розчинення твердих домішок.  
 Рециркуляційні системи водопостачання забезпечують не тільки належний 
водообмін, а й видалення у складі води основних забруднюючих речовин. 
Важливе значення у формуванні, русі та трансформації забруднюючих сполук  
мають форма і конструкція рибницьких басейнів. Відсоток нерозчинних 
органічних сполук, що затримуються в технологічних спорудах, залежить від 
гідравлічного режиму споруд, їх форми, розмірів, конструктивних  особливостей, 
а також від фізичних властивостей домішок. Якщо господарник організовує 
годівлю високоякісними кормами згідно вимог біотехнологій, то екскременти  
більшості промислових видів риб за рахунок щільної структури швидко осідають 
на дно басейнів. Тому у більшості проектів систем рециркуляційного 
водопостачання відведення води з басейнів розраховано на видалення рибних 
фекалій з нижніх шарів води у басейнах або їх дна. При використанні неякісних 
кормів або при інфекційних захворюваннях продукти обміну у риб мають 
волокнисту або слизоподібну структуру і спливають на поверхню води. Їх склад, 
щільність та структура суттєво впливають на здатність до осідання  або підняття 
на поверхню води. Рибні годувальні суміші  характеризуються значним вмістом 
білка, а тому їх залишки швидко загнивають. Мінералізовані екскременти риб  
розкладаючись у воді, також її забруднюють. Для господарств з високими 
щільностями посадки риб у басейнах (в межах 200-450 кг/м3) такі різновиди 
забруднювачів для рециркуляційних контурів є небезпечними. Тому ефективне 
біологічне очищення оборотної води є дуже важливим під час етапу   відведення 
із басейнів сукупності розчинних органічних домішок та нерозчинених сполук в 
осадах. 
 Рибницькі басейни з системами рециркуляційного водопостачання в різних 
господарствах мають  різну форму, відрізняються розмірами та конструкціями. 
Особливості їх будови пов’язані  із особливостями біотехнологій, що 
використовуються у господарстві: вони повинні задовольняти вимогам видів 
39 
 
аквакультур до розмірів життєвого простору, гідрологічного режиму, 
технологічного обладнання. Форма рибницької ємності та гідравлічний режим у 
ній значній мірі зумовлюють  самопливне винесення із басейну нерозчинених 
органічних забруднень, що здатні осідати. В проектах сучасних  басейнів для УЗВ 
заплановані гладкі стінки з використанням пластикових та каркасних плівкових  
матеріалів. Періодичне механічне очищення стінок басейнів дозволяє ефективно  
попереджувати наростання перифітону [24]. 
За формою розрізняють круглі, овальні, прямокутні, вертикальні (силоси), 
восьмикутні та інші різновиди басейнів. В круглих басейнах відсутні мертві зони, 
де зазвичай накопичуються продукти метаболізму риб та залишки корму. В  цих 
спорудах легко забезпечується рух води. При досягненні певної швидкості течії 
вода в круглих басейнах самоочищується завдяки скупченню нерозчинних 
домішок у центральній частині дна  з подальшим їх вилученням дренажними 
пристроями. Основним недоліком круглих басейнів є неефективне використання 
наявних площ та труднощі, що пов’язані із виловом риби. 
 В басейнах прямокутної або квадратної форми технологічні площі 
використовуються максимально ефективно. Проблеми існують із накопиченням 
забруднюючих сполук у кутових зонах, що погіршує якість води. З метою 
ефективного створення оборотної течії в овальних басейнах по їх поздовжній осі 
встановлюють перегородку, яка дозволяє забезпечити рух води по колу.   
Більшість ємностей для вирощування риб на різних етапах росту 
аквакультур працюють як змішувачі, тому на виході з них залежно від 
гідравлічного режиму та щільності посадки риб можна очікувати усереднену 
концентрацію основних забруднюючих речовин.   
Осад з твердих часток не тільки погіршує якість води у басейні, а й 
стимулює розвиток мікрофлори на його стінках.  Проекти штучних водних 
споруд, в яких передбачається  відведення осадів окремо від основного потоку 
зворотної води, передбачають значне зниження забруднення води під час її руху 
до очисних споруд за рахунок переходу у розчинну форму частини забруднюючих 
40 
 
речовин. В таких проектах передбачається також окрема система видалення з 
басейнів твердих відходів та  подальша їх обробка поза межами рециркуляційного 
контуру УЗВ.  
Значну роль у формуванні властивого для системи рециркуляційного 
водопостачання спектру  концентрацій основних забруднюючих сполук  у 
оборотній воді відіграють такі складові біотехнологій вирощування аквакультур, 
як щільність посадки у басейни різних розмірно-вагових груп та кратність 
водообміну у басейнах.  
В процесі експлуатації рециркуляційних систем нерозчинені домішки 
надходять  у воду відносно рівномірно, тому споруди для  механічного очищення 
характеризуються  стабільним ефектом очищення. Допомогою у зменшенні 
навантаження на споруди біологічного очищення в індустріальних рибницьких 
господарствах та підвищенні ефективності затримки нерозчинних забруднюючих 
сполук  у сітчастих префільтрах або барабанних фільтрах є закупівля та вживання 
кормів із незначним вмістом пилоподібних частинок. В сучасних біотехнологіях 
очищення зворотних во в рециркуляційних контурах використовуються  в’яжучі 
речовини (альгінати, гуарова камідь), які можуть забезпечити поліпшення 
стабільності екскрементів риб та формують у воді  більш крупні частинки 
продуктів метаболізму  без шкоди для риб [23,25].  
Окрім  контролю за концентраціями токсичних для риб сполук 
азоту(аміаку, амоній-йону та нітритів) в рибницьких господарствах 
рециркуляційного типу здійснюється моніторинг  таких  показників якості води, 
як рН, БСК5, БСКповн, ХСК, нітрати та фосфати, завислі речовини (таблиця 2.4).  
Співвідношення окремих форм нітрогену та його концентрація у воді 
рибницьких басейнів визначається також  ефективністю окремих блоків очищення 
оборотної води УЗВ. 
Окрім забруднення води продуктами метаболізму риб та неперетравленими 
рештками кормів, у басейнах, де утримується аквакультура, відбуваються зміни у 
газовому складі води:спостерігається зростання концентрації СО2 а зниження 
41 
 
рівня розчинного кисню. Такі процеси можуть спровокувати зміщення активної 
реакції води в сторону кислого середовища. Тому у блок регенерації оборотної 
води включаються  споруди та обладнання для  механічного та біологічного 
очищення води, віддувки СО2 та насичення О2, знезараження, терморегуляції, 
контролю рН та інших параметрів.  
 
Таблиця 2.4 – Порівняльна характеристика показників якості води в 
рециркуляційних системах водопостачання рибницьких господарств. 
Фізико-хімічні Показники забруднень на виході з басейнів 
показники ЄвопейськихУЗВ/УЗВ України 
Форелеві УЗВ з УЗВ з 
господарства вирощування вирощування 
кларієвого сома тиляпії 
Завислі 1,6-20/10-40 5-50/40-350 5-20/10-120 
речовини,мг/дм3 
БСК5,мг/дм3 3-25/5-15 12-30/45-150 10-20/10-80 
ХСК,мг/дм3 дані відсутні д.в./100-300 д.в./45-120 
Амоній-йон,мг/дм3 0,8-2,4 0,8-2,4/4-8(32) 0,5-1/0,8-2 
Нітрати, мг/дм3 дані відсутні 20-90/40-65 д.в./10-56 
Нітрити, мг/дм3 дані відсутні д.в./0,2-0,6 д.в./0-0,15 
Фосфор заг., мг/дм3 0,13-2/д.в. 0,4-1,8/6-15 д.в./2-25 
 
Відновлення зворотної води після проходження крізь ємкості, де 
знаходяться аквакультури, до початкових фізико-хімічних показників якості води 
відбувається у комплексі споруд, які називають блоком регенерації або блоком 
відновлення якості. Залежно від принципів водозабезпечення в рибницькому 
господарстві схеми очищення забрудненої у басейнах води можуть відрізнятися 
(рисунок 2.3). 
42 
 
   
 
Рисунок 2.3– Різноманітність технологій очищення води, що 
використовуються в рециркуляційних системах водозабезпечення рибницьких 
водогосподарств 
 
На інтенсифікацію процесів вирощування аквакультур  впливають високий 
ступінь очищення зворотної води та зниження відсотку підживлювальної води у 
системі [25]. В прямоточних або напівзамкнутих рибницьких системах залежність 
від рівня відновлення якості забрудненої води невелика,оскільки вода подається в 
басейни безпосередньо з природних водних об’єктів. В  рециркуляційних 
системах відновлення якості зворотної води забезпечується поетапно (рисунок 
2.4): 
43 
 
  
 
Рисунок 2.4 – Загальна послідовність методів очищення води в 
рециркуляційних системах в господарствах по вирощуванню аквакультур 
 
На першому етапі відбувається механічне очищення зворотної води від 
твердих домішок. Наступним етапом є біологічне очищення, на якому органічні 
сполуки вилучаються та трансформуються на спорудах біологічного очищення. 
Тут же відбувається знезараження зворотної води за допомогою фізико-хімічних 
методів. На заключному етапі підготовки оборотної води до використання є 
дегазація (віддувка СО2 та N2) та аерація.  
Рециркуляційні системи пов’язані з будівництвом комплексу споруд, 
призначених для повного видалення забруднюючих речовин  та корекції фізико-
хімічних показників зворотної води.Використання методів механічного очищення 
на першому етапі обробки забрудненої води дозволяє швидко видалити 
нерозчинні домішки забруднюючих сполук, які містять компоненти, що легко 
переходять у розчинний стан за короткий період часу. Механічне видалення 
44 
 
твердих домішок також знижує навантаження на споруди біологічного очищення. 
Головним призначенням споруд біологічного очищення є перетворення та 
видалення розчинних сполук азоту, а також окиснення органічних сполук, що 
знаходяться у розчиненому та дрібнодисперсному станах. Далі, залежно від якості 
додаткової води, вимог аквакультур,  до схеми очищення відносяться споруди із 
знезараження, віддувки СО2 та аерації і терморегуляції [25]. 
 
2.3 Оцінка перспектив впровадження рециркуляційних систем 
водозабезпечення  у технології по вирощуванню аквакультур в Черкаській 
області. 
 
Для аналізу перспектив впровадження рециркуляційних систем 
водозабезпечення в технології вирощування аквакультур було досліджено два 
господарства приватної та державної форми власності: ДП «Іркліївський 
риборозплідник» та приватне підприємство «Аквамир» Олексія Осадчого, який 
єдиний в області використовує систему зворотного водопостачання при 
вирощуванні товарної риби кларієвого сома. 
Іркліївський риборозплідник на сьогодні є провідним рибницьким 
державним господарством в Черкаській області. Метою його створення у 80-х 
роках минулого сторіччя було зариблення Кременчуцького водосховища 
рослиноїдними  рибами далекосхідного комплексу. Ці види риб  на державному 
рівні розглядались також в якості біологічного меліоратору для боротьби із синьо 
– зеленими водоростями, що складають суттєву проблему для екосистеми 
водоймища. Підприємство було введено в експлуатацію у  1994 р. За ці роки 
добудовані нові ставки та та очищені від очерету стави, що заросли під час 
евтрфікації, запущено в дію інкубаційний цех, модернізовані насосні станції та 
поліпшено стан інфраструктури підприємства. Розподіл площі ставків 
господарства різного функціонального призначення наведено у таблиці 2.5[29]. 
 
45 
 
Таблиця 2.5 – Розподіл площі ставів Іркліївського риборозплідника за 
різними категоріями 
Категорія Площа,га 
ставів Проект 2019р. 2020р. Перспекти
ва 
Нагульні - 73,2 75 77 
Вирощувальні 87,6 22,5 17,5 11,2 
І порядку 
Вирощувальні 8,4 7,0 6,7 8,0 
ІІ порядку 
Малькові 0,8 0,8 0,8 1,0 
Зимувальні 1,4 1,0 1,1 1.6 
Ремонтні 0,8 0,6 0,6 1,2 
Маточні 0,4 0,4 0,4 0,7 
Переднерестові 0,3 1,0 1,0 1,3 
Карантинні 0,3 1,0 1,0 1,0 
 
Циркуляція води у ставках здійснюється примусово за допомогою двох 
насосних станцій. Рециркуляційні системи водозабезпечення не 
використовуються. На сьогодні діяльність риборозплідника пов’язана з 
вирощуванням товарної риби на продаж.  З цією метою на підприємстві 
використовують технології дво-  та  трирічного циклу вирощування коропа та 
вирощування тполікультур товстолобика та амура. Практично всі площі 
вирощувальних ставів у господарстві було вирішено перевести під вирощування 
товарної риби. 
В планах керівництва риборозплідника інтенсифікувати технології з метою 
отримання  максимальної кількості риби високої якості на одиницю ставової 
площі. При цьому головний наголос робиться на значні адаптаційні можливості 
культивованих риб до значних коливань екологічних показників.У зв'язку з цим 
46 
 
інтенсифікаційні заходи в Іркліївському риборозпліднику спрямовані  на 
оптимізацію довкілля. При цьому особлива увага приділяється створеню 
оптимальних умов для розвитку в ставках  природного корму цих 
аквакультур[29]. 
Таким чином, заходи по інтенсифікації виробництва є традиційними при 
організації ставкових господарств і пов’язані із природними кормами та 
щільністю посадки риби. Через це рибницькі стави в процесі експлуатації швидко 
замулюються і  і заболочуються, погіршуються  фізико-хімічні параметри води й 
водойм в цілому.  Адаптаційні можливості рослиноїдних риб під час росту в 
певній мірі компенсують несприятливі умови навколишнього середовища, але це 
призводить до зниження темпів росту риби та погіршує природну кормову базу у 
ставках. 
В Іркліївському риборозпліднику проведені заходи по рекультивації 
ставків, зокрема збільшення їх глибини до 2-3м. Гідрохімічний режим ставків 
регулюється швидкістю водообміну, який сприяє оптимізації  фізико-хімічних 
показників води, в якій утримується риба.  У  літній період швидкість водообміну 
відбувається в межах 20–25 діб. 
Аерацію води у ставках здійснюють внесенням мінеральних добрив, 
оскільки оптимальне співвідношення розчинених у воді азоту і фосфору сприяє 
збагаченню води киснем у денні години за рахунок інтенсивного розвитку 
фітопланктону. Хімічне аерування досягають внесенням калію перманганату. 
Технологічний цикл вирощування аквакультур для підвищення 
продуктивності водойм і регуляції гідрохімічного режиму передбачає внесення 
мінеральних добрив. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно 
повноцінних кормів потребує часткової компенсації потреб риби в поживних 
речовинах за рахунок високоцінних кормових гідробіонтів. 
Мінеральні добрива стимулюють утворення первинної продукції за рахунок 
переважно азоту і фосфору. У ставках  вони забезпечують розвиток 
фітопланктону, який є кормовою базою для фітопланктонофагів. 
47 
 
 Необхідна кількість фосфатних та азотних мінеральних, що 
використовується у риборозпліднику при підживленні біокормів у ставах 
наведена у таблиці 2.6 [29]. 
 
Таблиця 2.6 – Кількість мінеральних добрив, що вносяться у Іркліївському 
риборозпліднику для підживлення біокормів у ставках 
Концент Норма внесення Концент Норма внесення 
рація суперфосфату, кг/га, рація суперфосфату, кг/га, 
фосфору при глибині ставу азоту у при глибині ставу 
у воді, 0,7м 1,0м воді 0,7м 1,0м 
мг/л (700м3води) (1000м3води) мг/л (700м3 води) (1000м3вод
и) 
0,1 10 14 0 4 6,0 
0,2 20 28,5 0,2 8 11,5 
0,3 30 42,5 0,4 12 17,0 
0,4 40 57 0,6 16 23,0 
0,5 50 71 0,8 20 28,5 
   1,0 24 35,0 
   1,2 28 40,5 
   1,4 32 46,5 
   1,6 36 51,0 
   1,8 40 57 
Використання добрив для покращення природної кормової бази у 
рибницьких ставках може бути ефективним за певних умов:  
 нейтральна або слаболужна реакція води у ставках;  
 рН ґрунту нейтральне або слабокисле;  
 не менше 70% площі ставка звільнено від заростей; 
48 
 
 проточність води або зовсім відсутня, або не перевищує водообмін в 
ставу раз на 15 днів,  
 дефіцит біогенних елементів. 
На жаль, різновиди мінеральних добрив, що широко використовуються не 
сприяють підвищенню рибопродуктивності у ставках. Широко використовується 
аміачна селітра, яка на 34–35%  містить азот і не має небажаних для риби 
домішок. Внаслідок високої розчинності цього добрива у воді відбуваються 
значні втрати азоту внаслідок фільтрації та проточності ставів. Висока 
собівартість здорожчує собівартість рибної продукції.  
Основним методом підвищення рибопродуктивності ставів в Іркліївському 
риборозпліднику є технологічне використання високоякісних кормів.Тому 
керівництво  вбачає головним в інтенсифікації виробничих процесів раціональне 
використання кормів. 
В останні роки в країні спостерігається зростання зацікавленості до 
вирощування нетрадиційних для вітчизняної аквакультури об'єктів рибництва, 
насамперед до представників осетроподібних риб, що потребує впровадження 
нових сучасних технологій утримання аквакультур, від запровадження яких в 
Іркліївському риборозплідному господарстві поки що утримуються через значну 
собівартість і відсутність державної підтримки [29]. 
В Черкаській області з 2012 року працює одна з найбільших акваферм в 
Україні, яка розміщується в будівлях покинутого цегельного заводу за 10 км від 
Жашкова. Її власником є Олексій Осадчий.   В будівлях  встановлено рибоводний 
комплекс інтенсивного типу басейнового вирощування  кларієвого 
(африканського сома). Виробнича потужність комплексу – до 100 тонн товарної 
риби за рік. Лінія повністю автоматизована, працює одна людина. Макет 
рибоводного комплексу представлено на рисунку 2.5 [30]. 
 
49 
 
 
 
Рисунок 2.5 – Макет рибоводного комплексу по вирощуванню кларієвого сома 
 
Африканському сому не потрібно багато кисню у воді, тому можна досягти 
високої щільності риби в басейні – до 600-800 кілограмів на кубічний метр. 
Чистити басейни не потрібно, бо в системі встановлені фільтри на механічну і 
біологічну очистку води (рисунок 2.6). Канальний сом, як високоцінний об'єкт 
ставової полікультури, перспективний для приватних господарств [30]. 
Зростає зацікавленість у індустріальному вирощуванні осетроподібних риб, 
серед яких особливу увагу викликає веслоніс. Це пояснюється насамперед його 
надзвичайною господарською привабливістю: відсутністю потреби штучної 
годівлі, значною потенцією росту, підвищеною харчовою цінністю м'яса, 
можливістю одержання делікатесної чорної ікри тощо. Культивування веслоноса 
в Україні перебуває на початкових етапах розвитку. 
В Україні на сьогодні працює приблизно десять великих акваферм, де 
вирощують екзотичні для нашої країни аквакультури. Переважно, це осетрові, 
яких розводять для отримання чорної ікри. Отриману продукцію виробники 
експортують до країн Євросоюзу. Розвиток акваферм на етапі будівництва 
потребує приблизно 300 тис. доларів, а окупність подібних господарств складає 7-
10 років. 
50 
 
         
Рисунок 2.6 – Приклад технічного оснащення на аквафермі по вирощуванню 
аквакультур в Черкаській області[30]. 
 
Саме тому в нашій країні розведення аквакультур пов’язано в першу чергу 
із ставковими господарствами. При дотриманні вимог сучасних біотехнологій 
(розчищення та поглиблення ставків, комплексне використання водних ресурсів) 
екологічний вплив  ставкових аквакультур на довкілля  буде незначним. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
51 
 
ВИСНОВКИ 
 
Україна володіє значним потенціалом для розвитку внутрішнього 
рибальства та нарощування виробництва аквакультур. На території держави 
знаходиться понад 50 тис. водойм, які придатні для риборозведення. Розвиток 
аквакультури – це ключовий пріоритет в розвитку вітчизняної рибної галузі. 
Ставкове рибництво пов’язано з вирощуванням риби в природних або 
штучних водоймах, розміщених на середніх та малих річках. Зарегульованість 
течії річок через будівництво дамб та інших гідротехнічних споруд призводить до 
значних екологічних проблем, пов’язаних із ставковим рибництвом. 
Рециркуляційне розведення аквакультур дозволяє вирощувати цінні породи риб в 
контрольованих умовах та при мінімальному впливі на довкілля.  
Найбільша кількість ставків України знаходиться в районі річкового 
басейну Дніпра. Черкаський регіон займає одне з провідних місць в країні по 
внутрішньому виробництву прісноводних аквакультур. Найбільша кількість 
орендованих штучних водних ресурсів спостерігається у Черкаській, 
Хмельницькій та Кіровоградській областях. 
Важливим показником екологічного стану водних ресурсів є коефіцієнт 
зарегулювання стоку річок штучними водоймами. Більше половини рибницьких 
ставків побудовано на малих річках, що спровокувало  зарегульованість їхнього 
стоку на  50–70 %. Це  значно погіршило їх здатність до самоочищення та 
провокує розвиток процесів евтрифікації. 
Внаслідок недбалого відношення до експлуатації штучних водойм в 
середньому по країні замуленість ставків складає до 30%. У багатьох випадках на 
ставках внаслідок евтрифікації відбувається зменшення  об’єму та площі водного 
дзеркала. Спостерігається втрата господарського значення для багатьох малих та 
неглибоких ставків, які перетворилися на  штучні водойми-випаровувачі. 
На території Черкаської області нараховується  2984 ставків, загальна 
площа яких складає понад 23 тис. га., з яких 60% знаходяться в оренді. Їх 
52 
 
живлення здійснюється переважно за рахунок атмосферних опадів: взимку-
снігове, у весняно-осінній період – дощове. Підземне водопостачання за рахунок 
природних джерел складає незначну частку. За умов зростання тривалості 
засушливих періодів та відсутності снігового покриву,  стік природних водних 
об’єктів області в  значній мірі  залежить від стічних вод виробничих та аграрних 
підприємств. 
Більша частина штучних водних об’єктів призначена для комплексного 
використання. Найбільше ставків знаходиться на  території Уманського, 
Звенигородського, Христинівського, Шполянського, Жашківського 
і Монастерищенського районів. Не дивлячись на розміщення значної частини 
території  Черкащини  вздовж акваторії Кременчуцького водосховища, переважна 
більшість (75%) ставків регіону розташована на річках в межах басейну 
Південного Бугу. 
Значна кількість орендованих водних об’єктів використовується 
орендарями без залучення науковців. Переважна більшість штучних водних 
об’єктів була збудована за спрощеною документацією, або взагалі без неї. Площа  
водного дзеркала половини ставків складає менше гектара з незначною глибиною. 
Водостримуючі споруди являють собою земляні греблі із земляними скидними 
каналами, які інколи мають трубчасті водовипуски. Більше 10% неглибоких 
ставків взагалі побудовані без водоскидних систем, через що при значних 
паводках навесні трапляються випадки прориву земляних гребель. Значна 
кількість ставків за роки існування зазнала інтенсивного замулення і втратила 
значну частку корисної ємності. На сьогодні рибницькі стави потребують 
комплексної екологічної оцінки їх впливу на стан прилеглих територій та 
місцевих природних водних ресурсів на регіональному рівні.  
Біотичні та абіотичні фактори, що впливають на природне відтворення 
аквакультур у водоймах, щорічно погіршуються. Природними причинами цієї 
негативної динаміки є формування несприятливого гідрологічного режиму 
(сезонні аспекти), та загальна  спрямованість  біоценотичних змін в водних 
53 
 
екосистемах. Головними причинами забруднення води будь-якого рибницького 
комплексу є високі концентрації розчинених сполук  нітрогену та фосфору у 
складі  мінеральних добрив та кормів, що використовуються в сучасних 
біотехнологіях при розведенні аквакультур. 
Сучасні установки зворотного водопостачання (УЗВ) є найбільш 
екологічними у порівнянні з іншими біотехнологіями вирощування аквакультур. 
Рециркуляційні біотехнології спрямовані на досягнення максимальної 
незалежності від природних джерел  водопостачання та чинників довкілля та 
забезпечують високу якість та екологічну чистоту води в басейнах. На жаль, ці 
методи очищення води в зворотних системах є вартісними і в невеликих 
господарствах витрати можуть перевищувати очікуваний прибуток від реалізації 
добрив. Застосування реагентних сполук під час обробки води суттєво обмежує 
можливості застосування отриманих осадів-добрив у сільських господарствах.  
Окрім  контролю за концентраціями токсичних для риб сполук азоту 
(аміаку, амоній-йону та нітритів) в рибницьких господарствах рециркуляційного 
типу здійснюється моніторинг  таких  показників якості води, як рН, БСК5, 
БСКповн, ХСК, нітрати та фосфати, завислі речовини. 
В Україні на сьогодні працює приблизно десять великих акваферм, де діють 
установки зворотного водопостачання. Переважно, це господарства по 
вирощуванню осетрових, яких розводять для отримання чорної ікри. Розвиток 
акваферм на етапі будівництва потребує приблизно 300 тис. доларів, а окупність 
подібних господарств складає 7-10 років. Саме тому в нашій країні розведення 
аквакультур пов’язано в першу чергу із ставковими господарствами. При 
дотриманні вимог сучасних біотехнологій (розчищення та поглиблення ставків, 
комплексне використання водних ресурсів) екологічний вплив  ставкових 
аквакультур на довкілля  буде незначним. 
 
 
 
54 
 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Державне агентство рибного господарства. Аналітична довідка 
Управління Державного агентства рибного господарства у Черкаській області за 
2018 рік, Київ, 2019. 16с. URL: https://darg.gov.ua (дата звернення 20.11.2021). 
2. Рибництво:стан і перспективи доступу. URL: http://darg.gov.ua (дата 
звернення 21.11.2021). 
3. Мисковець Н.П. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку рибного 
господарства України. Економіка сільського господарства і АПК 
БІЗНЕСІНФОРМ  2020. № 3. С. 104-111. 
4. Статистичний бюлетень «Добування водних біоресурсів» за 2018 рік. 
Київ: Державна служба статистики України. 2019. 33 c. 
5. І.М.Шерман Ставове рибництво: підручник. Київ: Академія, 2017. 293с. 
6. Андрющенко А.І., Алимова С.І. Ставове рибництво: підручник.  К.: 
Видавничий центр НАУ, 2008. 636 с.: іл. 
7. Шерман І.М., Євтушенко М.Ю. Теоретичні основи рибництва: підручник. 
К.: Фітосоціоцентр, 2012.  484 с. 
8. Стратегія розвитку галузі рибного господарства на період до 2023 р.: 
проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії 
розвитку галузі рибного господарства України на період до 2023 року» від 
19.03.2019 р. URL:http://kv.darg.gov.ua (дата звернення 21.11.2021). 
9. Про аквакультуру: Закон України від 2013р. № 435 URL: 
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435 (дата звернення: 02.11.2021). 
 10. Сучасна аквакультура: від теорії до практики: практичний посібник / 
Шарило Ю.Є., Вдовенко Н.М., Федоренко М.О., Герасимчук В.В. Київ: 
Простобук, 2016.  119 с. 
11. Вдовенко Н.М. Державне регулювання розвитку аквакультури в Україні: 
Монографія. Київ: Кондор-Видавництво, 2013. 464 с. 
55 
 
12. Методи підвищення природної рибопродуктивності ставів / 
Андрющенко А. І., Балтаджі Р. А., Вовк Н. І. Київ: Інститут рибного господарства 
УААН, 1998. 114 с. 
13.  Самофатова В.А, Невеселюк В.Н. Сучасний стан рибної промисловості 
України. Економіка харчової промисловості. 2020. т. 12. Вип. 2, С. 38-45. 
14. Гринжевський М. В. Ефективність інтенсифікації ставового рибництва в 
сучасних умовах / Рибогосподарська  наука України. 2007.  Вип. 2.  С. 34–39. 
15. Основи фермерського рибного господарства / за ред. М. В. 
Гринжевського. Київ: Світ, 2000. 344 с. 
16. Грициняк І. І. Третяк О.М. До питання розроблення програми 
виробництва продукції аквакультури з використанням вторинних енергетичних 
ресурсів у теплоенергетиці України  Рибне господарство  Київ: Аграрна наука, 
2006. Вип. 65. С. 3  –  8. 
17. Загороднюк О. В. Аквакультура, її внесок і перспективи: матеріали 
Всеукр. наук. конф. молодих учених, 10 лют. 2011 р. Умань: Уманськ. нац. ун-т 
сад., 2011.  С. 231  –  232. 
18. Водний фонд України: Штучні водойми-водосховища та ставки 
Довідник. К. 2014.165с. URL: https://www.researchgate.net (дата звернення: 
02.11.2021). 
19. Програма розвитку рибного господарства водойм Черкаської області на 
2014 - 2020 роки. веб. - сайт. URL: https://ck-oda.gov.ua (дата звернення: 
12.11.2021). 
20. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Черкаській 
області у 2020 році / Департамент екології та природних ресурсів Черкаської 
облдержадміністрації. веб.-сайт. URL: https://ck-oda.gov.ua (дата звернення: 
12.11.2021). 
21. Коваленко В. О. Рибництво Проблеми та перспективи розвитку 
племінної справи у рибництві України. 2017. URL: 
http://agroua.net/animals/catalog/ag (дата звернення 15.11.2021). 
56 
 
22. Кононцев С. В., Саблій Л.А., Гроховська Ю.Р. Очищення води 
рибницьких господарств із замкнутим циклом водопостачання від сполук 
амонійного нітрогену Проблеми водопостачання, водовідведення та гідравліки: 
наук.-техн. зб.  Київ: КНУБА, 2016. Вип. № 27.  С. 170–177. 
23. Кононцев С. В., Гроховська Ю.Р. Порівняльний аналіз методів 
знезараження води рибницьких господарств індустріального типу   Вісник 
НУВГП. Сільськогосподарські науки: зб. наук. праць.  2010.  Вип. 2 (50). С. 58–63. 
24.Кононцев С. В., Саблій Л.А. Аналіз умов формування та складу 
забруднень технологічної води УЗВ. Меліорація та водовикористання – сталий 
розвиток водогосподарського комплексу країни: зб. матеріалів доп. учасн. наук.-
практ. конф. Мелітополь: Мелітопольський інститут екології та соціальних 
технологій ВМУРоЛ «Україна» 2017. С. 51-53. 
25. Кононцев С.В. Багатостадійне біологічне очищення оборотної води 
індустріальних рибницьких господарств:  дис. … д-ра тех.. наук : 03.00.16 
Київський. нац. ун-т. Київ, 2019. 433 с. 
26. Загороднюк О. В. Аналіз діяльності рибних підприємств Черкаської 
області : Механізми реалізації стратегії розвитку національної економіки : зб. 
матеріалів доп. учасн. Між. наук.-практ. інтернет-конф. 20–21 жовт. 2011 р. 
Тернопіль: Крок, 2011. С. 178 – 179. 
27.   Звіт діяльності Іркліївського риборозпліднику за 2019р. URL: 
https://dasu.gov.ua/attachments/audit-reports/2018  (дата звернення 15.11.2021).  
28. ПП «Аквамир» по вирощуванню кларієвого сома URL: 
https://agravery.com/uk/posts/show/akvaferma-na-cerkasini (Дата звернення 
12.11.2021).  
 
 
 
 
 
57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
58 
 
 
 
Додаток А 
 
Апробація результатів роботи 
1. О.В.Єгорова,С.В.Козидуб  Екологічні аспекти використання аквальних 
культур в Україні// Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 
«Євроінтеграція екологічної політики України», 20 - 22 жовтня 2021 р. – Одеса, 
Одеський державний екологічний університет,2021р. – 
2. Сергій Козидуб Перспективи впровадження зворотних систем 
водопостачання при розведенні аквакультур в Україні //// Матеріали ІХ 
Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Екологія, неоекологія, 
охорона навколишнього  середовища та збалансоване природокористування»,  25-
26 листопада 2021р. – Х. Харківський національний університет імені В. Н. 
Каразіна, 2021. –