РОЛЬ МОЛОДІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ

УСТИМЕНКО, ВОЛОДИМИР ОЛЕГОВИЧ

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4102

Full metadata record

DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	БОЙКО, Анжела Іванівна	-
dc.contributor.author	УСТИМЕНКО, ВОЛОДИМИР ОЛЕГОВИЧ	-
dc.date.accessioned	2022-06-23T12:39:26Z	-
dc.date.available	2022-06-23T12:39:26Z	-
dc.date.issued	2022-06-21	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/4102	-
dc.description.abstract	Кваліфікаційна робота «РОЛЬ МОЛОДІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ» присвячена дослідженню ролі молоді у суспільно-політичному житті і державотворчих процесах в Україні та комплексному аналізу феномена політичної активності молоді. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: розкрито поняття, сутність та фактори формування політичної активності; розглянуто історичний аспект досліджень суспільно-політичної активності; вказані особливості сучасного етапу розвитку українського суспільства та становища в ньому молоді; досліджена активність та пасивність молоді у суспільно-політичному житті, виокремленні форми та методи їх прояву; проаналізовано молодь як суб'єкт суспільно-політичної активності; проведено дослідження участі молоді у суспільно-політичному житті і державотворчих процесах в Україні. Робота складається із 2 розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	МОЛОДЬ	uk_UA
dc.subject	ДЕРЖАВНІ ПРОЦЕСИ	uk_UA
dc.subject	СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ	uk_UA
dc.title	РОЛЬ МОЛОДІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ	uk_UA
dc.type	Bachelor Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА, УСТИМЕНКО В.О., РОЛЬ МОЛОДІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ.pdf Restricted Access		664.92 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show simple item record

Extracted text

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК

Допущено до захисту
Завідувач кафедр ФІПН
д.ф.н., професор А.І. Бойко

(Підпис)
«___» __________ 2022 р.

УДК: 323.21-053.6(477)

Кваліфікаційна робота
РОЛЬ МОЛОДІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І
ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ

ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський)
галузь знань 03 «Гуманітарні науки»
спеціальність: 033 Філософія

Устименко Володимир Олегович
ПФ-189

(Підпис)
Бойко Анжела Іванівна
Доктор філософських наук,
професор

(Підпис)
Черкаси 2022
2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ
АКТИВНОСТІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І
ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ…………………………………..………….6
1.1. Поняття, сутність та фактори формування політичної активності...…6
1.2. Історичний аспект досліджень суспільно-політичної активності…...14
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІ У
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І ДЕРЖАВОТВОРЧИХ
ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ…………………………………………………………20
2.1. Особливості сучасного етапу розвитку українського суспільства та
становища в ньому молоді……………………………………………...………….20
2.2. Активність та пасивність молоді у суспільно-політичному житті:
форми та методи прояву………………………………………………...…………24
2.3. Молодь як суб'єкт суспільно-політичної активності……...………….29
2.4 Дослідження участі молоді у суспільно-політичному житті і
державотворчих процесах в Україні…….....………………………………….…..42
ВИСНОВКИ…………………………………………………...…………….57
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….………..60
ДОДАТКИ…………………………………………………………….……..65
3

ВСТУП

Актуальність дослідження. У даний час сучасне суспільство проходить
серйозні зміни, трансформуються соціальні, політичні, економічні та інші
суспільні сфери. Зазнає найсильніших глибинних змін сфера суспільної
свідомості. Звертаючи увагу на ці зміни, можна назвати основні тенденції, чітко
розглянути логіку смислового наповнення суспільної свідомості, виділити
взаємний вплив різних соціальних чинників, і навіть взаємний вплив інтересів
нашого суспільства та індивіда. Сьогодні на перший план виходить чітке
розуміння соціальних інструментів досягнення суспільного консенсусу, які
дозволяли б вести продуктивний діалог не лише різним громадським групам, а
й суспільству та владі.
Політична обстановка у світі неминуче ускладнюється, відтак
суспільству, соціальним групам та індивідам доводиться інтегрувати свої
інтереси, у прагнення досягти кращих умов життя, задля досягнення добробуту,
для цивілізованого розвитку на полі внутрішньої та світової політики. Індивід,
існуючи у суспільному середовищі, прагне максимально реалізуватися у всіх
галузях та сферах життєдіяльності, відповідно до своїх потреб та інтересів,
тому він залучається до колективної галузі людських дій, у тому числі до сфери
суспільно-політичних відносин.
Участь у житті є невід'ємною властивістю стабільності існування
сучасного громадянського суспільства. Громадянське суспільство одним із
засобів вираження різних інтересів соціальних груп усіх рівнів, сприяє
політичному діалогу. Політична участь сприймається як відбиток ступеня
демократизму, є одним з якісних показників демократії.
Підвищена увага до проблем молоді пояснюється її особливою роллю в
громадському відтворенні Молодь, що становить приблизно 20 - 35% населення
індустріальних країн, у тому числі близько 40% його працездатної частини, є
найбільш активною і динамічно групою, що розвивається. Рівень її політичної,
4

соціальної, правової культури є одним з найважливіших показників розвитку
суспільства загалом.
Інтегруючись у суспільно-політичні відносини, молодь реалізує в них
інноваційну та відтворювальну функції. Ідентифікуючись з одними
політичними ідеями, відкидаючи інші, індиферентно ставлячись до третіх,
молоде покоління сприяє оновленню відтворення відповідних ідей та
цінностей, реалізації тих чи інших соціально-політичних інтересів.
В останні десятиліття політична участь молоді розглядається багатьма
дослідниками (С. Верба, М. Каазе, Дж Кім, Л. Мілбрайт, Н. Най, К. Петмен,
Г. Перрі та ін..) як один з якісних критеріїв, в історичному та сучасному
аспектах політичних систем, що характеризує не лише механізм взаємодії
політичних інститутів, а й міру успішності та трансформаційний потенціал
системних ефектів суспільства загалом.
Молодь, як і більшість громадян, можуть брати участь у політиці з різною
інтенсивністю, і їх залученість в будь-який вид політичної діяльності також
відрізняється.
Мета дослідження: охарактеризувати роль молоді у суспільно-
політичному житті і державотворчих процесах в Україні та здійснити
комплексний аналіз феномена політичної активності молоді.
Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання
дослідження:
- розкрити поняття, сутність та фактори формування політичної
активності;
- розглянути історичний аспект досліджень суспільно-політичної
активності;
- вказати на особливості сучасного етапу розвитку українського
суспільства та становища в ньому молоді;
- вказати на активність та пасивність молоді у суспільно-політичному
житті, виокремити форми та методи їх прояву;
5

- проаналізувати молодь як суб'єкт суспільно-політичної активності;
- провести дослідження участі молоді у суспільно-політичному житті і
державотворчих процесах в Україні.
Об'єкт дослідження: політична участь як різновид соціальної активності.
Предмет дослідження: соціокультурний вимір політичної активності
молоді у суспільно-політичному житті і державотворчих процесах.
Методи дослідження: аналіз стану участі молоді в Україні, синтез
загальних результатів з наявними результатами, класифікація щаблів участі
молоді в загальній картині політичних процесів, узагальнення результатів
дослідження, проведення анкетування серед молоді для отримання результатів
щодо інституціалізації політичної участі молоді.
Наукова новизна роботи – дане дослідження є однією з перших праць, в
якій розглядається особливість діяльності молоді у суспільно-політичному
житті і державотворчих процесах в Україні. Робота містить актуальну
інформацію та дослідження щодо стану політичної активності молоді в Україні.
Практична значимість: матеріали даної кваліфікаційної роботи можуть
бути використані при викладанні курсів з політичної та соціальної філософії, а
також при формуванні стратегій розвитку громад.
Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків,
списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи – 69 сторінок.
Робота містить 38 літературних джерел.
6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ
АКТИВНОСТІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І
ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ

1.1. Поняття, сутність та фактори формування політичної
активності
Сучасний світ сповнений змін, які впливають на наше життя. Він стає все
більш складним та наповненим протиріччями. Внаслідок цього людині все
складніше орієнтуватися у вже звичних та знайомих їй речах та подіях. Тому
зміни, що відбуваються в суспільно-політичному просторі, можуть бути
складними для розуміння людиною, яка не зацікавлена у вивченні даних
питань. Будучи частиною соціуму індивід стикається з політичними
інститутами та політичними процесами. У спробі дати пояснення тому, що
відбувається, людина аналізує власну політичну поведінку та свою політичну
активність. Однак через складність розуміння її сутності та всіх складових
нерідко виникає ситуація помилки в аналізі власної суспільно-політичної
активності. Тому вивчення даного поняття, його форм та видів стає важливою
частиною досліджень. Розглядаючи термін «суспільно-політична активність»,
необхідно акцентувати увагу на розгляді поняття «активність» та його
складових.
Поняття «активність» інтерпретується як діяльне ставлення людини до
світу, як здатність людини виробляти суспільно значущі перетворення
матеріального та духовного середовища на основі освоєння суспільно-
історичного досвіду людства. Поняття «активність» тісно пов'язують із
поняттям «діяльність», проте багато дослідників розглядають активність
ширшу, ніж діяльність. В.К. Криворученко, вивчаючи феномен людської
активності, з одного боку пояснював активність з боку діяльності суб'єкта його
впливу на об'єкт. З іншого боку, розглядав діяльність суб'єкта, яка впливала на
сам суб'єкт. Наприклад, діяльність суб'єкта – вивчення чогось впливала на
7

суб'єкт, даючи йому більше інформації про об'єкт, формуючи ставлення
суб'єкта. Активність – це соціальну якість особистості, яка за інших рівних
умов забезпечує суб'єкту найбільшу ініціативність, цілеспрямованість,
самостійність у всіх галузях його діяльності [19, с. 32].
В.А. Грибанова, аналізуючи роботи дослідників, зробила висновок у
тому, що є такі види активності:
- Пізнавальна активність;
- Суспільно-політична активність;
- Моральна активність;
- Творча активність;
- Суб'єктивна активність;
- Трудова активність;
- Соціальна активність;
- Художньо-естетична активність [3].
Найбільший інтерес для нас становить аналіз суспільно-політичної
активності. Вивчення політичної активності розглядається багатьма
дослідниками з різних точок зору. Різноманітність існуючих підходів викликає
утруднення у формуванні єдиного уявлення про сутність політичної активності,
її форм та типів.
Вивченням політичної активності займалися такі дослідники як Г.
Алмонд та С. Верба, Д. Ольшанський, Л. Мілбрас, М. Каазе та А. Марш та інші.
Існує безліч визначень даного поняття, проте найчастіше трапляється
визначення Г. Алмонда, політична активність – це діяльність соціальних груп
чи індивідів, пов'язана з формулюванням та вираженням власних потреб та
інтересів, із прагненням змінити існуючий політичний чи соціально-
економічний порядок та відповідні політичні інститути.
Складність інтерпретації поняття «політична активність» у тому, що
часто його розглядають крізь призму інших термінів – політична участь,
політична поведінка і електоральна активність. Деякі дослідники припускають,
8

що політична активність є ширшим поняттям, формою якого є політична
участь.
На думку Ю. Кращенко, політична активність – це усвідомлена участь
громадянина у суспільно-політичному житті, прагнення у досягненні певних
політичних цілей та у формуванні політичної системи суспільства [18, с. 50].
Суспільно-політична активність – багатогранний і досить широкий
термін, виявлення особливостей якого дослідники використовують суміжні
поняття, дозволяють розкривати її характеристики.
Однією з найважливіших робіт з аналізу політичної активності є роботи
Р. Алмонда. У своїх дослідженнях він вивчав політичні культури різних країн,
щоб виявити певний тип політичної культури. Алмонд виділив 3 типи
політичної культури, а також 3 категорії громадян (табл. 1.1.).
Таблиця 1.1.
Типи політичної культури
Тип політичної Коротка характеристика
культури
Парохіальна Прояв політичної неактивності,
відсутні політичні очікування та закріплені політичні
ролі.
Підданська Наявність у громадянина інтересу до політичної сфери,
проте, через відсутність сформованості політичної
культури, він виражений недостатньо.
Учасницька Людина виявляє активну участь у
суспільному та політичному життя своєї держави.
Джерело: розроблено автором на основі праці Д.Алмонда.[3]
Політична активність індивіда може виявлятися у різних формах.
Класифікацію Л. Мілбраса представляють три існуючі форми політичної
активності:
9

− глядацька активність (індивід вивчає інформацію про політику, виявляє
електоральну активність);
− перехідна активність (прояв участі в мітингах, підписання петицій, збір
підписів тощо);
− гладіаторська активність (індивід є членом політичних організацій, бере
участь в організації мітингів, відіграє роль лідера будь-якого суспільно-
політичного руху тощо) [30, с. 74].
За характером впливу політичної активності в розвитку соціуму можна
назвати дві групи:
1. Конструктивна соціально-політична активність. Вона набуває все
більшої ролі у вирішенні соціально-політичних проблем, надаючи позитивний
вплив на процеси та відносини в соціумі, що сприяють його гармонійному
розвитку. Залежно від життєвих установок було виділено такі види політичної
активності (див. табл. 1.2.):
Таблиця 1.2.
Конструктивна соціально-політична активність

Тип активності Коротка характеристика
Ініціативна Заснована на ініціативі індивіда, його діяльності,
або діяльності певних груп. Метою є прийняття зміни
для формування та розвитку громадянського
суспільства, а також створення сприятливих умов
подальшої життєдіяльності. Виражається у таких
формах:
− участь у передвиборчих кампаніях;
− електоральна участь;
− участь у формуванні органів державної влади;
− участь у діяльності громадських організацій;
10

− участь у референдумах.
Конструктивні Активність проявляється через форми взаємодії із
соціальні мережі громадськістю. Наприклад:
− підписання петицій;
− написання соціально-важливих постів;
− коментування публікацій для їх поширення;
− публікація постів із певною проблематикою.
Утриманська Заснована на перекладанні вирішення проблем на інших
суб'єктів. Виражається у таких формах як написання
звернень до владних органів.
Демонстративна Виражається у формах імітації самостійної активності за
рахунок інших людей чи проектів.
Соціальний Заснований висловлюванні невдоволення. Може
протест виражатися у таких формах як:
− акції протесту;
− демонстрації;
− мітинги;
− пікети.
Джерело: розроблено автором на основі праці Л. Мілбраса.[3]
2. Деструктивна політична активність. Така активність характеризується
негативними, конфліктними формами діяльності, результати якої мають часом
непередбачувані, руйнівні наслідки, що дестабілізують суспільство та державу
(див. табл. 1.3.).
Політичну активність визначають як реакцію людини на дії політичної
влади, політичних інститутів чи їхніх представників. Таким чином, залежно від
діяльності цих політичних діячів виділяється дві форми реакції – позитивна та
негативна. Саме психологічна реакція індивіда спонукає його до політичної
активності або неактивності, стаючи тим самим фактором політичної
активності. У формі дій це може виражатися в електоральній активності, коли
11

людина висловлює політичні уподобання шляхом голосування, підтримуючи
представників, чиї переконання та бачення майбутнього співвідносяться з його
власними.
Таблиця 1.3.
Деструктивна політична активність
Тип деструктивної Коротка характеристика
активності
Активна форма Заснована на активному прояві певних дій з метою
вираження незгоди з певними діями чи подіями.
Виражається у таких формах:
− бойкотування виборів;
− протестні акції, що призводять до конфліктних
дій;
− силові страйки;
− блокування;
− голодування.
Пасивна форма Заснована на відсутності ініціативності громадян у
вирішенні будь-яких питань та прийнятті
суспільно-важливих рішень. Виражається у таких
формах:
− байдужість у вирішенні важливих політичних
питань;
− участь з примусу у вирішенні питань чи
діяльності організацій;
− участь за звичкою без аналізу питання.
Джерело: розроблено автором на основі праці Л. Мілбраса..[3]
Також індивід показує свою реакцію, беручи участь у діяльності
політичних чи громадських організацій. Завдяки цій діяльності людина має
можливість активно підтримувати організації, що поділяють її ідеали, тим
12

самим змінюючи життя в державі. Наступною формою політичної
активності є виконання певних функцій у межах політичних інститутів. Вона
розглядає активне залучення людини у діяльність політичної організації.
Таким чином, індивід бере активну участь у заходах, що проводяться
політичними організаціями. Останньою формою, є діяльність, спрямована
проти існуючої влади з метою її зміни [31, с. 68].
Крім цього, виділяють форми політичної пасивності, які є антиподами
політичної активності. Ці форми мають певні передумови, першою є низький
рівень соціального, культурного та економічного розвитку. Завдяки цьому
індивід демонструє «вимкненість» із політичних процесів, що відбуваються
в суспільстві. Також слід зазначити розчарування населення політичними
інститутами. Людина, відчуваючи низьку ефективність владних структур та
відчуваючи свою незатребуваність, не прагне виявляти політичну
активність. Оцінюючи негативне ставлення суспільства до існуючої
політичної системи, можна також відзначити політичну апатію та бойкот як
форми політичної пасивності [34, с. 321].
Виділяють індивідуальний та колективний рівні політичної активності.
Індивідуальний рівень показує діяльність однієї людини. Колективний
рівень поділений на три підгрупи:
1. груповий;
2. організаційний;
3. масовий [31, с. 585].
Крім цього виділяють п'ять компонентів, що становлять зміст
політичної активності (табл.. 1.4.).
Таблиця 1.4.
Компоненти політичної активності
Компонент політичної Коротка характеристика
активності
13

Мислительська Інтелектуально-рефлексивна діяльність
активність індивіда, завдяки якій він визначає свої цілі,
потреби та інтереси.
Стихійно-масова Діяльність індивіда або соціальної групи
активність з організації та проведення масових політичних
акцій.
Структурна активність Участь у роботі політичних чи
громадських організацій.
Професійна Участь у політичній діяльності як у
активність професійній галузі.
Електоральна Діяльність індивіда, пов'язана з участю
активність у виборчому процесі.

Джерело: розроблено автором на основі праці О’Коннелл Б.[31]
Ще одна класифікація для розуміння сутності суспільно-політичної
активності була запропонована А. Маршем та М. Каазе. Вони виділили «5 типів
громадян залежно від прийняття чи неприйняття ними існуючої суспільно-
політичної реальності»:
− неактивні (індивіди, які не беруть участь у суспільно-політичному
житті держави);
− конформісти (здебільшого дотримуються неактивної позиції, у
поодиноких випадках можуть зробити виняток);
− реформісти (використовують конвенційні форми активності);
− активісти (представники цього типу є найбільш активною частиною
населення, які використовують як конвенційні, так і неконвенційні форми);
− протестуючі (використовують неконвенційні форми) [37, с. 144].
Підсумовуючи, можна сказати, що соціально-політична активність –
багатостороннє поняття, під час аналізу якого немає єдиної думки, особливо під
час розгляду його взаємозв'язку з такими категоріями, як політична участь чи
14

політична поведінка. Нами було розглянуто типології соціально-політичної
активності: виділено три типи політичної культури, а також три категорії
громадян; охарактеризовано рівні політичної активності та проаналізовано типи
громадян за ступенем їхньої політичної участі. У цілому можна зазначити, що
проблематика диференціації суспільно-політичної активності продовжує своє
існування і потребує додаткового вивчення, і навіть аналізу підходів різних
гуманітарних наук.

1.2. Історичний аспект досліджень суспільно-політичної активності

Визначення причин соціальної поведінки індивіда до аналізу діяльності
політичної еліти – це предмет вивчення вчених, що спеціалізуються у різних
сферах. Проте, незважаючи на різноманітність робіт з вивчення суспільно-
політичної активності, як і раніше, відсутня структурована інформація про
підходи, з погляду яких розглядалася суспільно-політична активність.
Першою роботою, у якій розглядається питання суспільно-політичної
активності, стала робота Платона. Досліджуючи устрій держави, причини її
виникнення та політичні ролі громадян він говорив про важливість політичної
активності та залученості до прийняття рішень. Державу, на його думку,
створюють люди через необхідність полегшення власного існування. Для її
успішного функціонування необхідне вироблення системи виборів, яка б
сприяла встановленню офіційних керуючих осіб. Вибір мають зробити
громадяни, але призначити відповідного кандидата можливо за кількох
факторів: у виборців має бути певний рівень політичної культури, а також вони
мають знати одне одного. Таким чином, знижується ймовірність помилки при
ситуації, де виборці знайомі та несуть колективну відповідальність. І, що
важливо, виборець повинен мати знання та політичну культуру, оскільки
завдяки цьому він зможе краще оцінювати те, що відбувається. Але також слід
зазначити, що для здійснення подібної роботи кожен виборець має проявляти
15

політичну активність, завдяки якій здійснюється ефективний розвиток держави.
Аристотель продовжував розвивати деякі думки свого вчителя. Він був
переконаний, що для ефективного вибору виборці мають бути знайомі один з
одним. Підкреслює це у наступному висловлюванні – «Громадянин, говоримо
ми, перебуває у такому ставленні до держави, у якому моряк на судні – до
решти екіпажу. Хоча моряки на судні займають неоднакове становище: один із
них гребе, інший править кермом, третій є помічником капітана... благополучне
плавання – мета, якої прагнуть всі моряки в сукупності і кожен із них окремо.
Те ж саме і по відношенню до громадян: хоча вони і не однакові, все ж таки їх
завдання полягає в порятунку спілкування, що складається ними, а
спілкуванням цим є державний устрій. Тому й громадянська чеснота неминуче
обумовлюється цим». Дивлячись на те, що не у всіх аспектах державного
устрою Аристотель погоджувався з Платоном, але питання участі громадян у
політиці залишилося важливим. Однак у висловлюваннях Аристотеля
виділяється освічена меншість, яка ефективніше виконає ту чи іншу роботу
завдяки своїм знанням чи якостям. З цієї причини він висловлюється про
підпорядкування та владарювання як головних благодійників людини,
вважаючи їх необхідними. Таким чином, може протиставлятися політична
активність меншості та політична пасивність більшості [32].
У межах цих теорій не можна не згадати Томаса Гоббса та його теорію
суспільного договору. У ній описано державу як штучно створену людьми. За
задумом філософа людина постійно перебуває у стані «війни проти всіх»,
прагне об'єднатися з іншими для власного збереження. Таким чином
відбувається об'єднання багатьох людей з метою державотворення. Але зробити
це можуть лише у вигляді виходу з природного стану, зайнявшись політикою.
Завдяки створенню політико-правової сфери громадянин у такій державі зможе
почуватися у безпеці в рамках дії суспільного договору.
Демократичну модель розвитку політичної активності розглядали такі
вчені як Адам Сміт та Герберт Спенсер. Розглядаючи розвиток суспільства,
16

Спенсер визначав розвиток особистості у зв'язку з різноманітністю життя. У
подібному суспільстві, що прагне певних цінностей, люди виробляють систему
обмежень для успішного спільного існування, але й беруть до уваги права та
свободи громадянина, управління державою та її взаємодію з людьми. Так як
основною метою держави він визначає існування, при якому людина могла б
задовольняти свої потреби, Гоббс критикує боротьбу за демократію в
суспільстві, що розвивається. На його думку, поточна влада встановлює
обмеження, вважаючи їх за необхідне для добробуту громадян. Проте
наслідком такої політики буде падіння рівня життя. У цілому нині втручання
держави у суспільне життя сприяє звиканню населення до зовнішнього
втручання, отже, і зниження залученості населення до вирішення різних
суспільно-важливих питань. В результаті населення виявляється менш
згуртованим, ніж представники влади.
Ще одним дослідником, який приділяв увагу цій темі, був Макс Вебер.
Аналізуючи типології політичної влади, він визначив три форми здійснення
влади: традиційну, харизматичну та легальну. Вебер розглядав їх з погляду
панування владних структур над суспільством, і навіть характером їхніх
взаємин. Подібні відносини в даному випадку будуються на авторитеті влади, а
самим його джерелом можуть бути:
− харизма;
− традиція;
− закон [34, с. 74].
Залежно від джерел, кожен тип панування має власні відмінні риси та
особливості взаємодії в даному суспільстві. У разі харизматичного панування
авторитет лідера будується на особистості імператора. На думку Вебера, він від
природи має певні риси характеру, які виділяють його серед мас. Віра
підлеглих з свого государя дозволяє їм вибудовувати взаємодію. У прийнятті
рішень імператор ґрунтується більше на власному досвіді та залежить від своїх
послідовників.
17

У традиційному типі панування правитель обирається завдяки існуючим
традиціям. Регулятором взаємодії у суспільстві стає звичай. Громадянин же
сприймає особистість імператора як щось незмінне. У традиційному типі
правитель вибирає своє політичне оточення з наближених до себе, а основою
отримання посади може бути особиста відданість.
У легальному типі (інакше його ще називають раціональним)
верховенство закону є основним принципом, на якому базуються стосунки.
Дотримання закону у цьому разі є обов'язковою умовою всім громадян, не
беручи до уваги їх статус. Представники владних структур обираються та діють
згідно з встановленими правилами та регламентами. Пріоритетом стає захист
прав кожної людини, та наявність громадянської самосвідомості. Вебер
відзначав цей тип як вершину еволюції політичної системи.
Гаетано Моска вводить поняття «політичний клас», розглядаючи питання
управління та влади. Він поділяє суспільство на два класи: правлячий та
керований. Керовані будуть найбільш численним класом, підкоряючись
правлячому. Г. Моска особливо розглядав лідера, керуючого цією державою,
підкреслюючи, що не завжди він може мати законну владу. За тим, щоб до
влади прийшла людина, можуть стояти певні особи, чиї ідеї згодом
транслюватиме лідер. У світі, що змінюється, з розвиненими способами
передачі інформації невдоволення народу можуть впливати як на політику в
цілому, так і на правлячий клас. Однак примітно, що чим більше політичне
співтовариство, тим нечисленнішим стає правлячий клас. З цієї причини
входження до спільноти людей, які здійснюють управління, може
здійснюватися за певними критеріями (багатство, спадковість та військова
доблесть). В результаті більшість змириться з власним становищем, а
представники привілейованого класу будуть переконані у своєму праві
управління.
Підходом до розуміння політичної активності вважають дослідження
Д. Істона з аналізу політичних систем. Відповідно до його теорії динамічний
18

характер політичної системи підтримується за допомогою двох входів у
політичну систему, а саме вимог та підтримки. Мотивацією до участі у політиці
громадян стає відсутність виконаних вимог, значимих їм. Причини появи цих
вимог можуть бути різними: від зміни політичної взаємодії до конфліктів на
грунті невідповідності цінностям. Політизація вимог відбувається з огляду на їх
вплив на політичну систему. Однак для того, щоб отримати підсумковий
результат, потрібна підтримка даних запитів суспільства. Підтримка самої
системи може здійснюватися двома способами: через задоволення потреб та
політизацію суспільства. За допомогою задоволення суспільних запитів
держава зміцнює зв'язок зі своїми громадянами. А завдяки процесу політизації
формується особистість, яка знає певні політичні ролі та засвоює політичні
настанови. Найполітичнішій системі необхідно, щоб усі мали загальні
принципи та установки, оскільки у разі відсутності неможливо буде прийняття
важливих для суспільства рішень. Коли установки укорінюються у свідомості
людей, можна вважати систему легітимною.
Над питанням інституційних форм суспільно-політичної активності
працював дослідник Роберт Даль. На його думку, рівень суспільно-політичної
активності залежить від політичної компетентності. Для формування
прийнятного рівня політичної компетентності необхідна робота соціальних
інститутів, проте на даний момент вони не можуть забезпечити мінімального
рівня, необхідного для демократичної держави. Основною проблемою цього він
бачить зміни у суспільному житті та ускладнюючих відносин в ньому.
Оптимальним способом налагодження комунікації між органами влади та
громадянами він бачить у створенні окремої Асамблеї, яка дозволить
громадянам отримувати необхідну інформацію, а органи влади розумітимуть
позиції та настрої суспільства [35, с. 92].
Дослідження суспільно-політичної активності займає значне місце у
багатьох дослідників. Різноманітність підходів інтерпретації поняття дозволяє
розглядати це визначення з погляду не лише історії, філософії, політології, а й
19

інших гуманітарних наук. Завдяки цьому вчені мають можливість вивчити
певні дії індивідів цілісно, використовуючи знання політичної сфери тієї чи
іншої держави, традиції та цінності суспільства. Все це сприяє появі нових
досліджень у цій сфері. У рамках даної роботи важливо, що її аналіз
починається ще в роботах Платона і Аристотеля, які розглядали політичну
активність з погляду аристократичної моделі. Гоббс протиставляв політичну
активність більшості з освіченістю правлячої меншини. У роботах Спенсера
аналізується демократична модель політичної активності. Макс Вебер
класифікував типи панування, акцентуючи увагу діях народу і правителя.
Політична активність з погляду політичної підтримки було розглянуто на
роботах Девіда Істона. Інституційні форми суспільно-політичної активності
проаналізовано з урахуванням робіт Роберта Даля.

20

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІ У
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ І ДЕРЖАВОТВОРЧИХ
ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості сучасного етапу розвитку українського суспільства
та становища в ньому молоді
Молодь – це соціально-демографічна група, що виділяється на основі
обумовлених віком особливостей соціального становища, місця та функцій у
соціальній структурі суспільства, специфічних інтересів та цінностей [33, с.
451]. Як суб'єкт становлення, молодь перебуває у стадії формування свого
статусу та мотивації – потреб, інтересів, цінностей, мотивів, установок, ідеалів.
Це зумовлює особливості її становища (статусу), свідомості та діяльності.
Як соціально-демографічна група молодь неоднорідна за своїм складом.
У ній виділяються різні верстви за віком, статтю, видами діяльності,
включеності до різних суспільних структур (економічних, професійних,
соціально-політичних та ін.), місця проживання тощо. Відповідно відрізняється
становище різних категорій молоді, їх потреби, інтереси, цінності [30, с. 85].
Відмінна соціальна якість молоді пов'язується з її здатністю
успадковувати, відтворювати на якісно новій основі і передавати (транслювати)
наступним поколінням всю систему соціальних відносин. Реалізуючи свої
власні устремління на саморозвиток та самореалізацію, молодь об'єктивно стає
головним фактором збереження та розвитку країни, відтворення її історичної та
культурної спадщини та вироблення нових способів діяльності.
Маючи значний соціальний потенціал динамічного та прогресивного
розвитку суспільства, молодь є предметом особливої уваги з боку держави.
Вона спрямована на створення умов для розвитку та саморозвитку молодих
громадян, їх успішної інтеграції у суспільство та підвищення суб'єктної ролі в
житті країни та у своєму власному житті, на розкриття їх потенціалу та
самореалізацію на користь всього суспільства.
21

У процесі свого становлення різні групи молоді зазнають багатьох
протиріч. Одні протиріччя можуть вирішуватися ними самостійно, тобто на
індивідуально-особистісному рівні. Інші – є наслідком незбалансованої роботи
соціальних інститутів, тому вони можливі лише за допомогою
цілеспрямованих зусиль громадських структур під егідою держави.
Роль держави у становленні молоді стає особливо значущою в умовах
динамічних соціальних змін глобального світу, частиною якого є суспільство.
У зв'язку з цим особливе значення набуває створення умов для розкриття
інноваційного потенціалу молоді, її готовність активно включатися в творчу
діяльність на благо Батьківщини, себе та своєї сім'ї, формування
загальнолюдських цінностей та збереження своєї унікальної культурної
ідентичності. Тому сучасна парадигма політики ґрунтується на визнанні молоді
учасником її формування та реалізації, містить установку на розвиток
партнерських відносин із молоддю у процесі її розвитку та саморозвитку [32, с.
69].
На сьогоднішній день українське суспільство переживає новий виток
кризи та нестабільності внаслідок глобальних викликів у економічній,
демографічній, культурній, інформаційній сфері. А також у силу невисокої
ефективності відповідей на виклики.
В економічній сфері – криза стратегічно значущих галузей,
високотехнологічного виробництва, бюджетної сфери, державного управління,
збільшення кількості незатребуваних молодих спеціалістів, проблеми розвитку
нових галузей провадження, зниження продуктивності праці, кваліфікаційно-
професійного стану працівників, невисока ефективність реалізації програми
імпортозаміщення.
У демографічній сфері зниження абсолютної чисельності молоді та її
питомої ваги в населенні України, скорочення чисельності потенційних
молодих матерів та молодих сімей; загроза спаду населення; скорочення числа
молодих працівників; проблема забезпечення пенсійної системи та зростання
22

пенсійного навантаження; диспропорція розселення громадян територією
країни є загрозою національній безпеці.
У соціокультурній сфері – зіткнення традиційних та сучасних цінностей,
їх штучне протиставлення на догоду миттєвим політичним та комерційним
інтересам; руйнування традиційних основ української культури, знання та
поваги до історії, культури та духовних цінностей народу, унікального досвіду
відповідальності громадян за свою країну, її майбутнє та майбутнє всього світу;
вкрай суперечливий процес засвоєння молоддю сучасних цінностей,
деформація моральних та етичних норм.
В інформаційній сфері наростання загроз маніпуляції масовою
свідомістю, нав'язування певних знань та уявлень, формування відповідних
норм та цінностей в ім'я корпоративних інтересів окремих соціально-
політичних чи комерційних кіл, розпалювання ненависті та мобілізація
протестного потенціалу, психологічні відхилення та деформації [28, с. 88].
Таким чином, необхідність подолання кризи та реакції на глобальні
виклики надають особливої гостроти проблемі соціального розвитку молоді.
Молодь є одним із основних суб'єктів громадського відтворення, оскільки
саме у молодіжних вікових групах сконцентрований репродуктивний та
трудовий потенціал населення.
Відтворення здійснюється у процесі зміни поколінь. За рахунок цього
суспільство оновлюється, удосконалює структуру, передає від старших
поколінь молодшим громадські інститути, досвід, культуру, систему норм,
цінностей, що частково їх зберігає, а частково змінює. Тим самим молодь
закономірно один із головних факторів, рушійних сил у суспільному
розвиткові.
Офіційні документи в Україні визначають статус молоді як соціально-
демографічну групу таким демографічним критерієм як вік. Ця група включає
населення в віком від 14 до 30 років, а в деяких випадках, визначених
нормативними правовими актами – до 35 і більше років, що має постійне місце
23

проживання в Україні або проживає за кордоном (громадяни України) [8, с.
472].
Відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню
та розвитку молоді в Україні», до молодих людей належать громадяни віком від
14 до 35 років [10].
Дослідники відзначають складність розгляду категорії як цільного об'єкта
через відмінності соціальних функцій, які виконують індивіди у різному віці
групи від 14 до 35 років. Виходячи з цього А.Б. Ручкін пропонує таку
класифікацію періодів молодості:
− підлітками вважаються до 18 років,
− молоддю від 18 до 24 років,
− до групи «доросла молодь» входять люди від 25 до 35 років [4].
Держава визначає загальні основи створення організаційних, соціально-
економічних, політико-правових умов для соціального становлення та розвитку
молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства і держави,
основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні для
соціального становлення та розвитку молоді [5].
Нині молодь характеризується такими кількісними та якісними
показниками:
- молоді люди віком від 14 до 35 років становлять 15 млн. 407тис. осіб -
близько третини всього населення країни;
- 70% молоді проживає в містах, 30% – у селах;
- є близько двох мільйонів молодих сімей, з яких близько 600 тисяч
проживають у сільській місцевості [6].
Участь молоді в соціально-політичному житті залишається одною з
найважливіших проблем сучасного суспільства. Це пов’язано із соціальною
роллю, яку молодь об'єктивно відіграє у соціально-політичних відносинах.
Спрямованість її інтеграції в ті, або інші суспільно-політичні структури,
стійкість ідентифікацій з ними, характер політичних уявлень є фактором
24

формування солідарних відносин у суспільстві та збереження його цілісності та
безпеки.
Найбільш повно суспільно-політична активність молоді проявляється у
різних формах її самоорганізації.
Соціально-політична самоорганізація молоді є впорядкуванням
спонтанних процесів усередині колективної взаємодії молодих людей шляхом
їхнього саморегулювання. Вона спрямована на формування нових суспільно-
політичних структур чи трансформацію існуючих. У самоорганізації
найповніше втілюється соціально-політична суб'єктність молоді. Прикладом
такої самоорганізації є громадські молодіжні рухи.
Сьогодні в Україні діють сотні молодіжних об'єднань різної
спрямованості, що групуються за такими напрямами: екологічні; національно-
патріотичні; опозиційні; націоналістичні; соціалістичні; проурядові; протестові;
правозахисні [7].

2.2. Активність та пасивність молоді у суспільно-політичному житті:
форми та методи прояву

Не дивлячись на здатність молоді швидко реагувати на зміни, що
відбуваються, і пристосовуватися до нових обставин, помітна громадська
пасивність великої кількості представників молодого покоління. Розберемося з
поняттями суспільно-політична активність та пасивність.
Суспільно-політична активність – це форма суспільної активності, що
реалізується у сфері національної та міжнародної політики; один із
фундаментальних елементів людської поведінки в політичному житті. Щоб
оцінити політичну активність молоді, слід використати такі критерії:
1) інтерес до політики. За даними опитувань можна виявити, що
аполітичною групою є молодь віку 18-29 років. Молоді люди, які мають вищу
освіту, виявляють більший інтерес до політичних подій;
25

2) особиста участь у політичній діяльності. Готовність молодих громадян
особисто брати участь у політиці є одним із показників активності молоді у
політичній сфері. Величезна кількість молодих людей відкидають можливість
своєї участі у будь-яких політичних партіях, що говорить про політичну
пасивність молодого покоління;
3) необхідність залучення молоді до суспільно-політичного життя.
4) критерій участі у виборах. Саме участь у виборах дозволяє найточніше
визначити рівень політичної активності чи пасивності;
5) критерій недовіри до інституту вибору. Серед молодого покоління існує
недовіра до інституту виборів і з кожним роком воно посилюється [1, с. 42].
Таким чином, можна сказати, що інтерес молодого покоління до політики
пов'язаний із соціальним капіталом: більш освічені та заможні громадяни, які
досягли вищого становища у суспільстві, починають більше цікавитися
політичним життям.
Суспільно-політична пасивність – відсутність бажання громадян брати
активну участь у суспільному та політичному житті країни, лояльне ставлення
до суспільно-значущих проблем, схильність до політичного інфантилізму.
Політична пасивність частини населення зростає, що сприяє необхідності
проведення спеціальних досліджень у цій галузі. Вивчення причин та наслідків
політичної пасивності дає можливість зробити аналіз політичної культури
сучасного українського суспільства.
Суспільна пасивність у соціологічному плані окреслюється порушення
соціальної функції молоді – суспільної активності. Більшою мірою соціальна
пасивність має негативний характер, ніж позитивний. Таким суспільством легше
керувати, тому що воно робить все так, як велить влада. Через суспільно-
політичну пасивність, особливо пасивність молоді, суспільство втрачає здатність
розвиватися. Молоде покоління має творчий потенціал, яким уже не володіє
старше покоління, яке націлене на традиційно-консервативний шлях розвитку.
Якщо молодь не активна, не є джерелом розвитку та прогресу, то її існування в
26

головному й у основному немає соціального сенсу. Не реалізувавши себе молоде
покоління стає втраченим поколінням [9].
Розглянемо конвенційні (легальні та регульовані законом) та
неконвенційні (незаконні, що відкидаються здебільшого суспільством, згідно з
моральними та релігійними міркуваннями) форми політичної участі молоді. Дані
форми наведено у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
Типологія форм політичного протесту
Рівень залучення до Конвенційні форми Неконвенційні форми
політичного процесу
Низький рівень - протестний абсентеїзм; - підписання опозиційних
активності - читання опозиційних звернень, петицій, звернень
ЗМІ, участь у віртуальних до влади.
«соціальних мережах»
протестної спрямованості.
Середній рівень - створення опозиційного - створення екстремістського
активності контексту в «соціальних контексту в «соціальних
мережах»; мережах»;
- електоральний протест. - участь у невирішених
демонстраціях та мітингах;
- бойкот;
-голодування.
Високий рівень - участь у роботі Участь в акціях
активності опозиційних партій та у громадянської непокори;
виборчих кампаніях; - несплата податків;
- участь в опозиційних - участь у захопленнях
мітингах та зборах; будівель, підприємств;
- звернення у владні - відмова залишати робоче
27

структури або до їх місце;
представників; - блокування дорожнього
- активність як руху;
політичного діяча. - участь у насильницьких та
терористичних акціях.
Джерело: розроблено автором на основі праці Дроздової Т. В.[9]
Розберемо докладніше деякі складові конвенційних та неконвенційних
форм:
– протестний абсентеїзм – це свідоме відхилення від участі у виборчій
кампанії. Відсутня впевненість у можливості впливу на політичний курс за
допомогою виборів; негативне ставлення до інституту виборів;
– бойкот – демонстративне припинення будь-яких відносин на знак
протесту;
– голодування – добровільна відмова від їжі з метою виконання своїх
вимог;
– активність як політичного діяча, тобто участь у виборах, висування
своєї кандидатури, керівництво партією чи громадсько-політичним рухом;
– участь в акціях громадянської непокори, тобто використання тактики
протесту, що характеризується недотриманням певного закону. Метою є
привернення уваги до його справедливості [2, с. 63].
Однією з сучасних методологічних концепцій політичної участі молоді є
концепція "Драбина Харта"
1992 року вийшла публікація Роджера Харта «Дитяча участь: від
символізму до громадянства». місцева політика, шкільна політика тощо.
Роджер Харт пропонує вісім щаблів сходів участі. Коментуючи «сходи участі»,
Р. Харт каже: «Хоча вищі сходи становлять найвищий рівень молодіжної
ініціативи, це не означає, що молоді люди завжди повинні діяти на найвищому
рівні своїх здібностей. Сходи також важливі для дорослих/лідерів, щоб
створити умови, що спонукають групи молодих людей працювати на будь-
28

якому рівні за своїм вибором. не бути ініціаторами, але вони можуть добре
співпрацювати в рамках проєкт. Дуже важливо, щоб ця робота не велася на
перших трьох щаблях сходів – рівнях неучасті.
Перший ступінь. Найнижча сходинка називається маніпулюванням -
молоді люди не розуміють суті проєкт і, отже, не розуміють власних дій.
Другий ступінь. Декорації дуже близькі до маніпуляцій, але в цьому
випадку керівники не вдають, що молодь була ініціатором заходу. Вони просто
використовують молодих людей, щоби якось «прикрасити» захід.
Третій ступінь. Термін "токенізм" (від англ. "tokenism" - символічна
подія; реформа або перебудова, що проводиться задля виду) може
використовуватися для опису того, як діти та молодь використовуються на
зборах, конференціях та інших масових заходах. Перші три кроки можна
назвати псевдоучастю чи неучастю.
Четвертий ступінь. Молоді люди призначаються дорослими/лідерами та
інформують. Участь створює мотивацію, що веде до підвищення
компетентності, що, своєю чергою, створює мотивацію для участі у майбутніх
проєктах.
П'ятий ступінь. Молоді люди радять та інформують. Молоді люди можуть
бути дуже цінними порадниками для дорослих/лідерів. На даному етапі ідея,
ціль і завдання - все розробляється і реалізується дорослими/керівниками, але в
цей процес залучені й молоді люди, тому що з ними консультуються на етапі
розробки їх до їх думки ставляться серйозно. За їх оцінкою та рекомендаціями
коригується кінцевий результат. Проте остаточне рішення залишається за
дорослими.
Шостий ступінь. Рішення приймаються з ініціативи дорослих із дітьми.
Шостий ступінь сходів – хоча проєкт ініціюється дорослими, рішення
приймаються разом із дітьми та молоддю.
Сьомий ступінь «сходів участі» - рішення, які приймаються з ініціативи
дітей під керівництвом дорослих. За допомогою справжньої участі у проєктах,
29

що торкаються реальних проблем, у дітей та молоді розвиваються навички
критичного сприйняття та зіставлення точок зору, що так важливо для розвитку
молодіжного самовизначення.
Восьмий ступінь. Рішення приймаються з ініціативи дітей разом із
дорослими.
Сходи участі Харта — це модель, яку можна використовувати у розвитку
та роботі насамперед з молодіжними проєктами, але можна й інтерпретувати на
рівні усієї місцевої спільноти. Він покликаний допомогти молодим людям
активну участь у прийнятті рішень і дати їм можливість «висловитися» в
суспільстві, усвідомити свою значущість. На наш погляд, саме інтерпретація
Хартом сходів дає найкраще розуміння ідеї поступового розвитку рівнів участі
на місцевому рівні.
Отже, докладно розглянувши поняття суспільно-політичної активності та
пасивності молоді, можна сказати, що існують певні критерії визначення
суспільно-політичної активності молодого покоління. Крім цього існують
конвенційні та неконвенційні форми участі молоді у політичному житті.

2.3. Молодь як суб'єкт суспільно-політичної активності

У сучасному світі в умовах нестабільності молодь починає
усвідомлювати необхідність активної участі в політичному житті суспільства та
реалізації соціальних проектів. Вона заявляє про свої інтереси у політиці,
виступає за реалізацію на державному та місцевому рівнях прав молоді на
громадянські свободи, соціальну справедливість, робочі місця, професійну
підготовку, освіту та самоосвіту, доступ до цінностей культури, матеріальний
достаток тощо.
К. Мангейм, який інтенсивно займався питаннями освіти, виховання,
аналізу проблем молоді у суспільстві, писав про необхідність використання
людських ресурсів цієї категорії у період суспільних перетворень. На його
30

думку, лише тоді суспільство буде динамічним і життєздатним, в якому старше
та середнє покоління здійснює співпрацю з молоддю.
Під поколінням К. Мангейм мав на увазі не просто одиничну вікову
групу, а «дійсність», яка підкреслює значення колективного, соціального та
політичного досвіду вікової групи, призводить до форм поділюваної свідомості
та «поглядів на світ», що відрізняють ці групи, – поглядів, які у суспільстві, що
змінюється, можуть призводити до відмінностей і конфліктів між людьми в
різних вікових групах [23].
К. Мангейм, аналізуючи соціальну функцію молоді в суспільстві,
відзначив два дуже важливі моменти: по-перше, проблема використовування
молоді «залежить щоразу від характеру та соціальної структури даного
суспільства», по-друге, віра у прогресивність молоді буває помилковою,
оскільки молодь можуть захопити і консервативні, і реакційні рухи.
Непередбачуваність молоді, різкі зміни їх ціннісних установок та орієнтацій
відзначаються багатьма дослідниками.
Особлива функція молоді в суспільстві, на думку автора, полягає в тому,
що «вона – оживляючий посередник, свого роду резерв, виступає на передній
план, коли таке пожвавлення стає необхідним для пристосування до швидко
мінливих чи якісно нових обставин» [23, с. 122].
Відсутність у молоді сталого статусу, «дух авантюризму», відкритість та
схильність до інновацій можна плідно використати для здійснення різних
починань і, можливо, для організації нових громадсько-політичних
молодіжних об'єднань, які в майбутньому можуть стати фундаментом як для
громадянського суспільства, так і демократично орієнтованої політичної
системи України.
Система громадянського виховання молоді, що склалася ще у радянській
період, у 1980-ті роки руйнується, і ситуація з молодіжними організаціями
характеризується дослідниками як критична. У цей час у стані кризи
знаходиться одна з найбільших громадсько-політичних молодіжних
31

організацій – ВЛКСМ, яка на той момент втратила своє становище єдиної
організації.
ВЛКСМ – це організація радянського періоду, що накопичила величезний
досвід роботи з молоддю та брала участь у вирішенні багатьох суспільно-
політичних проблем (безпритульності, злочинності, молодіжного безробіття),
народно-господарських завдань суспільства (участь у молодіжних будовах,
освоєння цілинних земель), в організації дозвілля молоді і т. д. Але і вона не
змогла мобілізувати свої можливості і в умовах, що змінилися, здійснивши
реорганізацію, зберегти свою позицію в суспільно-політичних відносинах, свою
значущість і вплив на молодь [21, с. 4].
Ті функції, які виконувались цією організацією раніше, не могли бути
реалізовані повною мірою за нових умов.
На початку 1990-х років, зі здобуттям Україхною незалежності,
з'являється значне число неформальних об'єднань молоді, альтернативні
молодіжні неполітичні/політичні організації, роль та значимість яких у
молодіжному середовищі помітно підвищується. Молоді люди на той момент
говорять про бажання включитися у діяльність держави, беруть участь у
виборах у самоуправлінні, вирішенні екологічних, культурних проблем.
Підйому політичної та соціальної активності молоді у цей період,
підвищенню ролі громадсько-політичних молодіжних організацій, на думку
дослідників, сприяли наступні фактори: 1) зміни в економіці, які спричинили до
виникнення добровільних, економічно вільних об'єднань, асоціацій; 2) зміни у
політичному житті, що стали передумовами збільшення кількості політичних
об'єднань та різноманітності їх форм; 3) зміни у соціальному житті в цілому,
відчуження від інститутів соціалізації, що спровокували проблеми, вирішення
яких було можливим лише в рамках групової діяльності; 4) процес глобалізації,
що дав поштовх до об'єднання молодіжних ініціатив у всьому світі та створення
міжнародних молодіжних громадських організацій [25, с. 122].
32

Сплеск молодіжної активності кінця 1900-х змінюється на початку 2000-х
зниженням участі молоді та молодіжних організацій у житті суспільства. На
цьому наголошують і західні аналітики. Австралійські дослідники К. Браун,
С. Кені заявляють про здійснення процесу «негативної атомізації» (відчуження)
соціального суб'єкта сучасного суспільства як від держави, так і від будь-яких
організацій.
М. Беннер, наприклад, вказує на те, що молодь у сучасних демократіях
меншою мірою цікавиться політичними. інститутами, ніж її попередники, але
вона все ще цікавиться політичними проблемами схильна до участі у
спонтанних, обмежених у часі ініціативах, ніж до партій та їх молодіжних
організацій [24, с. 56].
Отже, у цьому у разі вже можна не попереджати про небезпеку та
неефективність будь-якого прагнення надмірно зорганізувати та
регламентувати молодіжний рух.
У 2000-ті роки спостерігаються загальносвітові кризові явища, у зв'язку із
чим політики починають займатися пошуком резервів соціального та
соціально-політичного розвитку суспільства. Таким резервом може стати
молодь.
У цій ситуації молодь має чітко бачити та розуміти своє місце і роль у
суспільно-політичних процесах та відношеннях. Тільки тоді очікується
підвищення рівня її активності, зацікавлення тим, що відбувається, бажання
брати участь у суспільних перетвореннях. Тільки тоді актуалізується проблема
життєвого самовизначення молоді, ідея самореалізації, зміняться пріоритети та
структура життєвих орієнтацій.
Необхідно зрозуміти, що нині потрібне возз'єднання особи та суспільства
з допомогою легітимних соціально значущих посередників (молодіжних
організацій).
Молодь має виступити суб'єктом суспільних відносин. Суб'єктність
молоді розуміється як здатність молоді, що має особистісні властивості, до
33

реалізації таздійсненні активної діяльності у певному соціальному просторі [27,
с. 85].
На думку М.В. Канавець, молоді люди лише в тому випадку знаходять
суб'єктність, коли починають усвідомлювати свої права (правосуб'єктність) та
обов'язки (правоздатність), а також реалізують їх на ділі (дієздатність). У цьому
сенсі найважливішим гарантом суб'єктності є молодіжні об'єднання, які
формують її як суспільну силу [14, с. 8].
Молодіжні об'єднання – це агенти вторинної соціалізації. Вони
включають молодь у соціально-політичну та інституалізовану форму соціальної
практики, мають таке функціональне призначення:
– є сполучною ланкою між індивідом та державою, беруть участь у
формуванні та здійсненні публічної політики;
– сприяють самореалізації особистості, створюють умови, що сприяють
розкриттю її потенціалу;
– беруть участь у формуванні системи цінностей, світогляді молоді;
– сприяють громадянській ідентифікації;
– здійснюють громадянське та політичне виховання;
– здійснюють контроль за політичною поведінкою членів молодіжної
організації;
– захищають інтереси молоді [17, с. 89].
Молодь набуває суб'єктності в міру самоідентифікації, самоусвідомлення
своїх інтересів, зростання своєї організованості – від стихійного радикалізму до
різних типів та форм молодіжних рухів, об'єднань та організацій та,
насамперед, суспільно-політичних.
Безсумнівно, участь громадсько-політичних організацій у житті молоді
дозволить знизити напруження її стихійного радикалізму.
Суспільно-політичні організації необхідно розглядати як громадські
об'єднання, засновані на членстві, створені на добровільних засадах та
здійснюють спільну діяльність для захисту суспільно-політичних інтересів
34

об'єднаних громадян, досягнення ними статутних цілей та здійснення
перетворюючої діяльності в суспільстві (Молоді республіканці України,
Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний
конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка українського
студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків,
Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд
«Молода Україна») [15, с. 65].
Особливого, політичного сенсу набуває самореалізація особистості, що
перебуває в організації або супроводжує її діяльність. Але громадсько-
політичні організації поки не вбудовують у свої пріоритети проблеми
«стикування» місії організації, її внутрішньоорганізаційних взаємодій та
організаційних функцій з індивідуально-особистісними інтересами, розвитком
самодіяльних початків до здійснення індивідуально-особистісних задумів у
політиці. Члени організації або йдуть разом, єдиним «строєм», зливаючись із
масою співчуваючих, чи на діляться активних і пасивних учасників конкретних
політичних акцій, окремих демонстративних заходів. Такою є повсякденна
політична практика. Окремий учасник організації, що входить до її членської
бази (за Р. Мертоном), часто не розгортає активну самодіяльність у просторі
організаційного впливу. Організаційні структури, створені молоддю чи
розраховані на участь молоді, слабо враховують необхідність самореалізації
учасників безпосередньо в об'єднаннях (організаціях). І цю проблему необхідно
вирішувати якнайшвидше.
Для оптимізації умов самореалізації молоді в громадських об'єднаннях
необхідна зацікавленість у цьому всіх суб'єктів молодіжної політики, у тому
числі які мають певні адміністративні ресурси установи, які здійснюють роботу
з молоддю на різних рівнях (шкіл, коледжів, вузів тощо).
Суспільно-політичним об'єднанням, у свою чергу, потрібно звернути
увагу на існуючі умови всередині самого об'єднання, спробувати створювати
35

творчу атмосферу, що сприяє формуванню у молоді громадянської культури,
громадянської самосвідомості.
Громадські об'єднання можуть допомогти молоді здійснити громадянську
самоідентифікацію, освоїти цінності громадянської культури, зміцнити почуття
громадянськості, зрозуміти необхідність особистої участі молоді у громадській
політиці заради майбутнього нашої країни та власної самореалізації. Членство у
громадському об'єднанні дасть можливість відчути впевненість у завтрашньому
дні, стабільність і водночас відчути певну свободу.
Такі явища, як заперечення колективних дій, небажання здійснювати їх
спільно, невластиві членам молодіжних об'єднань, їхня потреба в колективних
діях висока, у тому числі при вирішенні особистих проблем [26].
Молодіжні об'єднання як інституціалізовані об’єднання можуть повною
мірою стати засобом вирішення соціальних та політичних проблем молоді, дати
можливість «практичного опредметнення» інтересів, ідей, цілей, потреб
людини, реалізувати бажання молоді побачити суспільно значущі результати
власної самостійної діяльності та певною мірою стати «полем можливостей»
для самореалізації молоді.
Політичну самореалізацію молоді розглядають як процес самоздійснення,
самовираження молодих людей у сфері політики, внаслідок чого відбувається
зміна особистості молодої людини, її збагачення та розвиток.
В даний час політична активність не стоїть у представників молоді на
першому місці, про що свідчать безліч досліджень. Політичну активність
молоді поділяють на 2 види:
- Участь у політичній діяльності - індивід бере участь у політичній
агітації за політика чи партію, реалізує власну політичну кар'єру, або є членом
політичної партії.
- Участь у політичному процесі - індивід бере участь у виборчому
процесі, бере участь у мітингах або акціях, бере участь у зборі підписів [29, с.
310].
36

Політична активність молоді України перебуває в досить низькому рівні.
На це впливає багато факторів. Першочергово виділяють такі індивідуальні
характеристики – установки, цінності та думки. Установки у межах політичної
активності є факторами сприйняття індивідом реальності та діяльності, що
характеризує його взаємовідносини з інститутами політичної системи.
Цінності – це принципи індивіда, що визначають його ставлення до життя.
Судження з політичних питань визначаються як думки індивіда. Дані
характеристики дозволяють людині оцінювати поточну політичну ситуацію,
формуючи про неї власне уявлення, спираючись на власні знання, досвід і
установки.
Провівши аналіз соціологічних досліджень, Барсегян В.М. запропонував
наступних класифікацію факторів, що впливають на політичну активність
молоді (рис. 2.1):
ПолІтична активність

РІВЕНЬ ОСВІТИ СіМ’Я ШКОЛА

ГЕНДЕР ВІК ЕТНІЧНА
ПРИНАЛЕЖНІСТЬ

МАТЕРІАЛЬНЕ ДЕРЖАВНА ЗМІ
СТАНОВИЩЕ ПОЛІТИКА

Рис. 2.1. Фактори, що впливають на політичну активність молоді
Джерело: розроблено автором на основі праці Барсегяна В.М.[13]
37

Дослідники приділяють увагу інтересу до політики як фактора, що
формує політичну активність, а також до того, що навпаки здатне викликати
відсутність інтересу. Мотивом до інтересу може бути захист своїх прав, коли
індивід опиняється у ситуації несправедливості і її уникнення можливе
виключно у прояві політичної активності. Це може бути написання петицій,
участь у мітингах та акціях, електоральна участь. Це ж стосується соціальної
несправедливості, яку індивід може спостерігати навколо. Вивчаючи способи
захисту себе чи іншого, індивід краще розуміє устрій держави та суспільства,
рівень залученості громадян до суспільного життя, а також наявність соціальної
нерівності. Ще одним фактором виділяють є відстоювання ідеологічних
позицій. Це може статися, якщо індивід не згоден із поточною політикою, яку
проводять владні структури. У молодих людей існує велика кількість факторів,
які негативно впливають на їхній рівень політичної активності (табл. 2.2).
Таблиця 2.2.
Чинники політичної активності молоді
Чинники Коротка характеристика
Вікові Індивід не виявляє інтерес до політичного
особливості життя з таких причин:
юний вік (людина не здатна оцінити події, що
відбуваються в державі, оскільки вони знаходяться
за межею її інтересів);націленість на
самореалізацію (індивід націлений на
самореалізацію та пошук свого місця у світі).
Нестабільне Індивід, що входить у працездатний вік,
матеріальне націлений на заробіток коштів для існування та
становище забезпечення гідного майбутнього.
38

Маніпулювання Нестача знань і практичного досвіду не
дозволяє індивіду критично підходити до аналізу
подій, що відбуваються, викликаючи у того
труднощі. Внаслідок маніпулятивних дій
громадянин може відсторонитися від політики та
участі у ній.
Нестача знань Індивід не має достатньої бази для аналізу
політичної ситуації, що стає фактором політичної
неактивності.
Довіра до інститутів Низький рівень довіри до державних
влади інститутів, що складався у суспільстві надає
негативний вплив на індивіда. У подібній державі
залученість до політики не сприйматиметься як
спосіб вирішити проблеми чи провести реформи.
Задоволеність Падіння доходів громадян у негативно позначається
життям на рівні задоволеності життям. У такому суспільстві
індивіда в першу чергу будуть цікавити його базові
потреби.
Джерело: розроблено автором. на основі праці Барсегяна В.М. [13]
Молодь відіграє важливу роль як стратегічний ресурс суспільства, вона
багато в чому визначає майбутнє держави, тим самим сприяючи залученню
уваги влади до залучення молоді до політичного життя країни. Формування
політичної культури як чинника політичної активності стає актуальним для
суспільства в умовах змін, що відбуваються в соціально-економічному житті
держави, які призводять до зниження інтересу молоді до політичної діяльності.
Під політичною культурою розуміють рівень і характер політичних знань,
оцінок, зміст та якість традицій, ступінь свідомого засвоєння цінностей, норм,
що регулюють політичні відносини, а також характер і спрямованість діяльності
та поведінки в політичному житті суспільства. До складових політичної
39

культури відносять:
− пізнавальний елемент (політичні знання, політична освіченість,
політична свідомість та способи політичного мислення);
− морально-оцінний елемент (політичні почуття, традиції, цінності, ідеали
та переконання);
− поведінковий елемент (політичні настанови, форми, стилі, суспільно-
політичній діяльності, політична поведінка);
− ціннісний елемент (загальнокультурні орієнтації, ставлення до влади та
політичних явищ) [33, с. 147].
Політична культура відображає ступінь політичної зрілості та активності
молоді у процесі політичної комунікації. Як частина культури суспільства вона
відображає накопичений потенціал, досвід, який розкриває процес формування
та реалізації молоді у процесі її політичної діяльності. Як елемент політичної
системи вона виконує функції ідентифікації, орієнтації, адаптації та соціалізації,
а також інтеграції та комунікації. Формування політичної культури молоді є
пріоритетним завданням держави. Вона відображає національні цінності та
інтереси молоді, формують політичні погляди та навички участі молоді у
політичному житті [20].
Політичну активність ототожнюють із політичною участю, яка, як було
вже описано, є вужчим поняттям і пов'язана з терміном «політична поведінка».
Специфіку політичної участі молоді дослідники оцінюють у прояві політичної
активності, інтересу до вирішення політичних завдань, через механізм реалізації
політичних прав, що спонукають до політичної дії, а також використання тих чи
інших каналів входження в політику. Політична участь включає форми
безпосередньої участі громадян у формуванні владних органів, вирішенні
політично значущих питань і контролі над ними. До політичної участі також
належить відвідування мітингів, активна підтримка партій та кандидатів,
створення молодіжних організацій та рухів. Форми політичної участі дозволяють
молодому поколінню розкрити власний потенціал та сформувати активну
40

громадянську позицію.
Суспільно-політичну участь молоді можна поділити на 2 види – формальну
та реальну. Дії, що характеризуються волевиявленням молодого покоління їхніх
прав і свобод певними способами та формами, є реальною суспільно-політичною
участю молоді. Таке явище має бути систематичним. Якщо вираз політичного
інтересу відбувається одноразово, політична участь є формальною [16, с. 304].
Залучення молоді до політичного життя країни оцінюється на 2 рівнях:
інструментальному та вербально-емоційному. Відповідно до характеристик
інструментального рівня, політична участь молоді пов'язана з активним
включенням до політичного життя держави, зокрема у захисті власних прав та
інтересів. Інструментальний рівень передбачає вивчення електоральної
активності молоді та участь у діяльності політичних та громадських
організаціях. На вербально-емоційному рівні розглядається інтерес індивіда до
політичних процесів, що відбуваються в державі, а також аналізується
характером його залучення до цієї області. Виходячи з вищезгаданих
характеристик, дослідники виділяють два механізми політичної участі молоді.
Перший полягає в індивідуальній активності і виявляється у партійному чи
електоральному участі. Другий механізм ґрунтується на колективних діях,
спрямованих на вирішення певних проблем. Виражається у бойкотах, акціях
протесту, демонстраціях та петиціях [28].
Для багатьох дослідників у рамках вивчення соціально-політичної
активності цікавить розгляд електоральної поведінки молоді, оскільки багато в
чому саме молодь досить електорально пасивна. Політологи приходять висновку
про існування 4 типів електоральної поведінки. Ця класифікація ґрунтується на
особливостях поведінки молоді, інтерпретуючи їх вікові особливості та
психологічні характеристики. Відповідно до них, у молоді можна виділити 4
типи:
− традиційний тип. Політична активність обумовлена такими мотивами як
сім'я (родичі подають особистий приклад), прагнення відрізнятися від однолітків
41

шляхом вивчення чогось нового;
− протестний тип. Соціальна несправедливість, невдоволення політичною
обстановкою в країні, незгода з обраним політичним курсом та юнацький
максималізм створюють мотиви для політичної активності;
− раціональний тип. Молодь прагнути змінити ситуацію у країні на краще,
відчуваючи персональну відповідальність прийняття рішень;
− апатичний тип. В даному випадку розглядається політична пасивність
молоді, які навмисно відмовляються брати участь у політичному житті країни
через впевненість, що ситуація не зміниться, брак знань про важливість участі
тощо. Зазначається, що в Україні переважно молодь належить до апатичного
типу [29, с. 442].
Загалом можна сказати, що сучасна молодь не виявляє достатнього
інтересу до політичних процесів, що відбуваються у державі. Для молоді це
насамперед означає втрату можливостей впливати на державну політику
законними методами, позначаючи свої інтереси та потреби. Для влади та
суспільства наслідком є порушення каналів політичної комунікації з молоддю
[13, с. 347].
Аналіз політичної активності молоді показує незацікавленість
представників молодого покоління у налагодженні діалогу з державою,
прийнятті політичних рішень та відстоюванні власних позицій. Молодь прагне
вибирати власну реалізацію, оскільки бачить собі перспективи у майбутньому,
вибираючи такий шлях. Багато дослідників вбачають проблему низької
самоорганізації молоді у недостатніх діях з боку держави, спрямованих на
формування інтересу до політики у представників молодого покоління. Також
зазначають, що у поточній ситуації рівень політичної активності молоді зростає
за рахунок поширення інформації завдяки науково-технічному прогресу,
незадоволенням обраним політичним курсом та погіршенням економічного
становища громадян. Крім цього вираження власної думки, своїх прав і свобод
стає доступнішим в епоху інтернету, що відкриває для молоді нові форми
42

політичної активності.

2.4 Дослідження участі молоді у суспільно-політичному житті і
державотворчих процесах в Україні

У вересні-грудні 2021 року, під час написання дипломної роботи, нами
було проведено дослідження, яке стосувалося участі молоді міста Черкаси у
суспільно-політичному житті і державотворчих процесах в Україні.
Об'єктом дослідження стали представники молоді віком від 18 до 35
років. Обсяг вибіркової сукупності становив 300 осіб.
Головним методом дослідження послужило письмове анонімне
опитування молоді, проведене на основі розробленої нами анкети дослідження.
За допомогою питань-фільтрів нам вдалося розділити респондентів на
політично активну та політично пасивну молодь, щоб провести детальніший
аналіз політичної участі.
Всі питання анкети (додаток А) були поділені на смислові блоки для
детальнішого вивчення ставлення молоді до політики; виявлення ступеня
поінформованості про політику; визначення структури суспільно-політичної
участі; вивчення протестного потенціалу молоді, і навіть соціально-
економічних чинників, що детермінують ці аспекти.
За результатами опитування, 58,7% представників молоді на запитання
про інтерес до суспільно-політичного життя країни відповіло, що цікавляться
політичними подіями час від часу, ще 28,0% респондентів постійно цікавляться
політичною ситуацією. Тільки 11,3% молоді зовсім не цікавить, як справи у
суспільно-політичному житті країни. Також респондентам було запропоновано
оцінити рівень своєї поінформованості про політичну сферу.
Таблиця 2.3.
Ступінь поінформованості про політику
43

Ступінь політичної К-ть респондентів %
поінформованості
Досить поінформовані 153 51,0
Недостатньо 141 47,0
поінформовані
Важко відповісти 6 2,0
Всього 300 100,0
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
Респондентам було запропоновано оцінити ступінь згоди із судженнями,
потім ми об'єднали позиції, що виражають згоду та незгоду з ними. Більше
половини респондентів (51,0%) висловили думку про достатню
поінформованість про політичне життя. Об'єднавши дві позиції, які
висловлюють незгоду з думкою, ми з'ясували, що трохи менше половини
молодих людей (47,0%) вважають себе недостатньо поінформованими про
політику. Можна сказати, що є невелика перевага серед політично обізнаних
респондентів.
Наслідуючи логіку нашого дослідження, для більш повного розуміння
інформованості про політику недостатньо самооцінки молоді з цього питання.
Респондентам було запропоновано оцінити, як часто вони шукають інформацію
про політичні події.
Постійно шукають інформацію про політику 23,7% молодих людей, ще
23,3% досить часто шукають політичну інформацію.
Більшість молоді – 33,0% – зазначила, що займаються пошуком
інформації про політику зрідка, і лише через дуже важливі події. Практично не
стежать за політикою і зовсім не шукають про неї інформацію щодо 12,0% та
8,0% респондентів відповідно.
Нами було виявлено таку закономірність: що більше респонденти
цікавляться суспільно-політичною сферою, то більше поінформованими у цій
галузі вони себе вважають.
44

Таблиця 2.4
Політична інформованість залежно від інтересу до суспільно-
політичного життя країни (у % від тих, що відповіли)
Ступінь В загаль- Інтерес до суспільно-політичного життя
поінформованос ному Високий Середній Низький
ті про політику
Досить 51,0 86,9 36,4 47,1
поінформований
Недостатньо 47,0 13,1 63,6 35,3
поінформований
Важко 2,0 – – 17,6
відповісти
Усього: 100,0 100,0 100,0 100,0
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
Примітним є той факт, що більше половини з тих, хто стежить за
політичними подіями час від часу, вважають, що недостатньо поінформовані
про політику. Серед тих, хто уважно стежить за політичним життям, лише
невелика частина (13,1%) виявляє невпевненість у оцінці своєї політичної
поінформованості. Загалом, можна сказати, що респонденти не цілком
адекватні щодо своєї політичної обізнаності, оскільки більша частина (47,1%) з
тих, кого політика не цікавить, упевнені, що добре знають політичне життя.
Також молоді було запропоновано відповісти, наскільки часто вони
вступають у дискусії щодо політики зі своїм ближнім оточенням. Відповіді
респондентів розподілилися таким чином: лише 20,0% опитаних зазначили, що
постійно вступають у дискусії щодо політики з близьким оточенням; іноді
обговорюють політику 37,7% респондентів; дуже рідко обговорюють політичне
життя 32,3%; ніколи не обговорюють політику лише 10,0% опитаних.
Раніше ми вже переконалися, що на політичну участь індивідів впливає
таке явище як політична соціалізація, яка відбувається за активного впливу
45

агентів соціалізації – різних соціальних інститутів. Сучасне інформаційне
суспільство передбачає значний вплив такого агента соціалізації, як інститут
засобів масової інформації. Однак перед нами була мета – виявити основні
канали отримання інформації про політику, тому в аналіз ми включили і таких
агентів первинної соціалізації як близьке оточення.
Таблиця 2.5
Найпопулярніші джерела отримання інформації про політику
Джерела інформації К-ть респондентів %
Соціальні мережі, 157 52,3
форуми
Новини 157 52,3
Телевізійні новини 141 47,0
Політичні ток-шоу 26 8,7
Родичі, друзі, знайомі 12 4,0
Радіо 10 3,3
Газети журнали – –
Всього: 509* 196,6*
Джерело : розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
Примітка: * Сума перевищує 100%, оскільки один опитаний міг дати кілька відповідей
одночасно.
Найбільш популярними джерелами отримання інформації про
політику є соціальні мережі, форуми, сайти новин, а також телевізійні
новини. Незначну популярність серед молоді займають політичні ток-шоу,
що набули великого поширення на телеканалах за останні кілька років.
Також зазначимо, що дуже маленький відсоток молодих людей отримує
інформацію від близького оточення та через радіо, а друковані видання
взагалі не вибрав жодний респондент.
Зазначимо той факт, що соціальні мережі часто можуть надавати
неперевірену та скасовану інформацію про політику.
46

Як ми зазначали раніше, в нашому дослідженні, респонденти були
поділені на політично активних і неактивних.
Нами було виділено вісім фактологічних суджень, кожне з яких
належало до певного виду політичної активності. Респондентам
пропонувалося оцінити ступінь згоди з кожним судженням.
Таблиця 2.6.
Залучення молоді до політики за видами участі у політиці
Види участі у політиці Умовний індекс *
Електоральна залученість 3,1
Пізнавальна залученість 2,7
Вплив на формування думок у малих групах 2,6
Участь в ідеологічних комунікаціях 2,2
Експресивно-вербальна участь 2,0
Інституційні практики участі 2,0
Неінституційні практики участі 1,9
Участь, мотивована проблемною ситуацією 1,7
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
Примітка: * Індекс розрахований за формулою середнього арифметичного, змінюється в інтервалі
Надалі, на основі оцінок респондентів, нами було побудовано умовний
індекс щодо кожного з видів політичної участі. Респондентам було
запропоновано оцінити ступінь згоди з судженнями від 1 до 4, де 4 – повна
присутність виду політичної активності у житті, а 1 – повна його відсутність. У
результаті ми можемо констатувати, що найпопулярнішими видами участі у
політиці у молоді є електоральна (умовний індекс 3,1) та пізнавальна
залученість (2,7), які прийнято відносити до низького рівня політичної
активності.
Вплив формування думок у малих групах означає, що молоді люди
вступають у дискусії з приводу політичних подій зі своїм близьким оточенням.
Як можна помітити з даних таблиці 3.4, умовний індекс обговорення політики у
47

респондентів знаходиться на рівні значно нижчому від середнього (2,6). Участь
в ідеологічних комунікаціях передбачає спілкування з представниками
політичних партій та суспільно-політичних рухів (2,2). Експресивно-вербальна
участь означає не просто спілкування про політику, а конкретне бажання
респондента переконати співрозмовників у правоті своїх політичних поглядів
(2,0). Вплив формування думок у малих групах, і експресивно-вербальна
участь, й у ідеологічних комунікаціях прийнято відносити до середнього рівня
політичної активності.
Три види участі в політиці, що залишилися, прийнято відносити до
високого рівня політичної активності. У літературі прийнято вважати, що
найвищим видом участі у політиці є участь у суспільно-політичних
організаціях, але невелика кількість респондентів вказує на такий вид
активності (умовний індекс 2,0). Неінституційні практики передбачають
здійснення певних дій на підтримку будь-якої політичної сили (1,9). Участь,
мотивована проблемною ситуацією, означає активну взаємодію з
представниками влади. Цей вид аполітичної активності перебуває в останньому
рядку і має найнижче значення умовного індексу (1,7). Можна припустити, що
такі результати говорять про досить низьку політичну культуру в суспільстві, в
якому не склалося практики звернень у владні структури, а також існує досить
низький рівень інституційної участі через політичні організації.
Далі, у ході дослідження респондентам запропонували оцінити ту роль,
яку виконує молодь у суспільно-політичному житті країни. Результати
показали, що понад половина респондентів (54,3%) вважають головною роллю
молоді участь у мітингах, акціях протесту, але при цьому другий рядок займає
думку, що молодь не впливає на політичне життя країни (48,0%). Такі дані
можна назвати досить суперечливими, з іншого боку, це може говорити про те,
що молодь вважає себе активними учасниками політичного процесу, проте їхня
активна участь не впливає на політичне життя країни. Переважання такої думки
48

серед молоді може згубно позначитися на політичній активності цієї вікової
групи, призвести до політичної апатії.
Приблизно чверть опитаних (24,7%) вважає, що роль молоді на
політичній арені зводиться до служби у збройних силах. Про таку роль, як
участь у діяльності суспільно-політичних рухів, висловилися лише п'ята
частина молоді (22,3%). Всі ці дані говорять нам про досить скептичне
ставлення молоді до їхньої ролі в політиці, особливо це стосується
інституційної участі.
Одним із завдань нашого дослідження був розгляд як саме, і з яких
причин молодь бере участь чи не бере участь у політиці. Інструментарій
дослідження було складено таким чином, щоб вивчити окремо політично
активну та пасивну молодь.
Для початку, політично неактивній частині респондентів було поставлене
запитання «Чи виникає у вас бажання спробувати свої сили в політичній
сфері?», маючи на увазі бажання інституціоналізувати свою участь через будь-
яку громадсько-політичну організацію.
Понад 60,0% опитаних не хотіли б брати участь у жодній організації,
лише 4,5% виявили явне бажання, ще 34,8% скоріше хотіли б брати участь у
діяльності громадсько-політичної організації. Такі дані можна вважати досить
низьким показником, який може бути зумовлений різними причинами неучасті
у політиці загалом. Тим респондентам, хто висловив бажання взяти участь у
громадсько-політичній організації, було представлено список реально діючих
політичних організацій та рухів міста Черкаси та поставлено питання «У
діяльності якої громадсько-політичної організації Вам хотілося б взяти
участь?».
Таблиця 2.7
Напрями організацій, у яких неактивна молодь хотіла б брати участь
Напрями організацій К-ть %
49

респондентів
Органи молодіжного 80 60,8
самоврядування
Суспільно-політичні організації 54 41,0
Політичні партії 32 24,3

Молодіжні політичні рухи 12 9,1

Важко відповісти 6 4,5

Всього: 184* 139,7*
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
Примітка: * Сума перевищує 100%, оскільки один опитаний міг дати кілька відповідей
Отримані дані показали, що неактивна молодь найбільше тяжіє до участі
у органах молодіжного самоврядування. На другому місці за популярністю
займають громадсько-політичні організації різного спрямування.
Одне з найважливіших питань нашого дослідження стосувалося причин,
через які молодь обмежує свою участь у політичному житті країни. Для
з'ясування цього питання політично неактивним респондентам було
запропоновано оцінити міру згоди з судженнями, кожне з яких стосувалося
певної причини політичної пасивності. Потім нами було проведено аналіз
даних за допомогою умовного індексу, значення якого знаходяться в межах від
1 до 4, де 4 – повна згода з причиною не брати участь у політиці, а 1 –
абсолютна незгода.
Таблиця 2.8
Причини відмовитися від участі у політиці
Причини відмовитися від участі у політиці: Умовний
індекс *
Невіра у власні сили 3,3
50

Відсутність вільного часу 2,9
Відсутність умов для чесної та відкритої участі 2,8
у політиці
Відсутність знань для більш широкої участі у 2,8
політиці
Відсутність адекватної політичної сили 2,5
Страх санкцій за участь у політиці 2,3
Відсутність інтересу до політики 2,2
Аморальність політики як явища 1,9
Небажання змінювати ситуацію в країні 1,5
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
Примітка: * Індекс розрахований за формулою середнього арифметичного, змінюється в
інтервалі
Як видно з даних таблиці 3.6, головною причиною відмови від участі у
політичному процесі є зневіра молоді у власні сили змінити ситуацію у
суспільстві. На думку молоді, участь у політиці займає більшу частину часу.
Насторожує той факт, що серед респондентів є думка про те, що в країні немає
умов для чесної та відкритої участі в політиці. Згоду з цим судженням
висловило приблизно дві третини політично неактивних респондентів.
Варто також зазначити, що більшість опитаних боїться застосування
санкцій за участь у політиці.
Відсутність знань для більш широкої політичної участі також вказує
більшість політично неактивної молоді, але багато хто не згодні про те, що
політика їм нецікава сфера діяльності. Це означає, що реальною перепоною
політичної участі є низька політична освіченість. Такі дані можуть говорити
про високий потенціал для участі, у представників політично пасивної молоді є
інтерес до політики, явно є бажання змінювати ситуацію в країні, а також
практично відсутні упередження щодо аморальності політики як явища.
Варто також відзначити ще одну важливу причину відмови від участі у
51

політиці – відсутність політичної сили, яка становить інтереси респондентів на
політичній арені. Сучасний сенс політичної демократії полягає саме в
делегуванні повноважень, найчастіше політичним партіям на чолі з
політичними лідерами. Якщо суспільстві немає політичних сил, здатних
представляти інтереси більшості населення, у суспільстві виникає
невпевненість у здатності змінювати політичну ситуацію. Внаслідок цього
може відбуватися свідома відмова від участі в політиці, яку позначають
терміном «абсентеїзм». Висловлюючись словами представників структурного
функціоналізму, політична участь перестає виконувати свою основну функцію
– забезпечення соціальної стабільності у вигляді політичної демократії.
Наступним завданням нашого дослідження було вивчення структури
політичної участі активної частини молоді. Тим, хто брав участь у політичній
діяльності, було запропоновано зазначити на якому саме рівні. Більшість цієї
частини респондентів брали участь у політиці на міському рівні (65,6%).
Близько половини респондентів брали участь у політиці лише на рівні області
(48,4%), на місцевому районному рівні (55,7%), а також на рівні навчального
закладу (49,2%). Одиниці політично активних студентів мають досвід участі на
всеукраїнському (13,1%) та міжнародному рівні (4,9%).
У ході дослідження, політично активним респондентам було
запропоновано відповісти на питання щодо їх способів участі в політиці. На
підтвердження нашого початкового припущення, головним способом участі у
політиці серед молоді є електоральна активність (95,1%). У мирних дозволених
мітингах та демонстраціях беруть участь понад половина політично активних
опитаних (65,6%). Половина активної частини респондентів бере участь у
діяльності громадсько-політичних організацій та рухів (50,8%). Однакова
кількість опитаних беруть участь у проведенні виборчих компаній, зборі
підписів за кандидатів та партії, а також беруть участь у підписанні петицій та
звернень.
П'ята частина респондентів (24,6%) бере участь у діяльності політичних
52

партій, а чверть (20,5%) активної молоді зустрічається із представниками влади.
Участь у несанкціонованих мітингах та пікетах вказала значно менша частка
молоді (17,2%). Такі дані дозволяють зробити висновок, що політично активна
молодь більше тяжіє до конвенційних форм участі в політиці.
Одне із завдань нашого дослідження передбачало вивчення мотивів
участі серед політично активної молоді. У нашому дослідженні ми
відштовхувалися від погляду на політичну участь, насамперед, як діяльність,
яку спонукають певні мотиви людської поведінки. Респондентам було
запропоновано оцінити ступінь згоди з дев'ятьма судженнями, кожне з яких
мало на увазі один із мотивів участі у політиці.
Всім опитаним було запропоновано оцінити міру згоди з судженнями від
1 до 4, де 4 означало повну згоду з присутністю цього виду мотивації, а 1 –
повна відсутність подібної мотивації. Потім, за результатами цього опитування,
нами було складено умовний індекс мотивів участі в політиці.
Таблиця 2.9
Мотиви політичної участі політично активної молоді
Мотиви: Умовний індекс*

Мотив привабливості політики 3,2
Мотив перетворення світу 3,0
Ідеологічні мотиви 2,9
Владний мотив 2,6
Пізнавальний мотив 2,4
Традиційні мотиви 2,3
Мотив страху перед санкціями за неучасть 1,9
Меркантильні мотиви 1,9
Хибні квазі-мотиви 1,7
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
На думку респондентів, найпривабливішим мотивом участі у політиці є
53

привабливість цієї сфери (умовний індекс 3,2). Політично активна молодь бере
участь у політичному житті, оскільки прагне покращити життя людей, сприяти
перетворенням у суспільстві (3,0). Просування своїх політичних поглядів (2,9),
а також бажання впливати на людей (2,6) для респондентів є досить сильними
мотивами брати участь у політиці.
Досить середню оцінку респондентів отримав мотив участі у політиці, як
у пізнавальній діяльності (2,4). Політично активна молодь показує, що
традиційний мотив впливу виховання та власного оточення не є сильним
мотивом політичної активності (2,3).
Зазначимо, такі мотиви, як страх перед санкціями за неучасть і
меркантильні мотиви отримання доходу від політики, отримали однаково
низьку оцінку (1,9). Найнижчу оцінку серед молоді отримали помилкові квазі-
мотиви (1,7), які часто формуються у суспільстві з надмірним рівнем довіри до
влади та політичних лідерів. Такі мотиви сприяють формуванню неадекватної
політичної участі громадян.
Як відомо, політична активність є невід'ємним показником рівня
політичної участі у суспільстві. Нами було встановлено, що політична
активність молоді має певний взаємозв'язок із матеріальним достатком сім'ї, а
також зв'язок із рівнем освіти респондентів.
Аналіз даних показав, що серед політично активної молоді більше людей
із вищою освітою (63,8%). Простежується закономірність: чим вищий рівень
освіти молоді, тим більше вони беруть активну участь у політиці.
Нам вдалося встановити серед молодих людей з гуманітарною
спеціальністю більшість політично активних громадян (54,5%), приблизно такі
ж результати серед молоді з економічною освітою (55,3%). Молодь з технічною
освітою є менш політично активними (35,1%), а серед респондентів з
природничою освітою лише 8,0% політично активні. В результаті ми можемо
зробити висновок, що напрямок спеціальності впливає на політичну активність
молоді.
54

Участь у політиці передбачає витрати певної кількості вільного часу, і
часто залежить від того, скільки часу і сил забирає професійна діяльність. Як
показав аналіз даних, молодь, яка зайнята не лише навчанням, а й роботою,
менш активна у політиці (21,9%), ніж та частина респондентів, яка займається
лише роботою (58,5%) або лише навчальною діяльністю (42, 3%).
У результаті ми можемо зробити проміжний висновок: велика кількість
тих, хто активно бере участь у політиці, має вищу гуманітарну або економічну
освіту, при цьому не поєднує професійну та навчальну діяльність, а отже, має
більше вільного часу для участі в політиці.
У ході дослідження, респондентам було поставлено пряме питання про
те, чи є вони прихильниками чинної влади. Більшість опитаних вказала, що
швидше не підтримують чинну владу (38,0%), приблизно п'ята частина
респондентів висловила згоду з тим, що абсолютно точно не є прихильником
чинної влади (19,3%).
На підставі цих даних, для більшої зручності аналізу, нами було складено
вторинну змінну, яка наочно демонструвала підтримку чинної влади. Нам було
необхідно виявити вплив опозиційності поглядів молоді та політичної
активності.
Аналіз показав, що серед прихильників влади є більше політично
активної молоді (62,7%), ніж серед опозиційно налаштованої молоді (37,3%).
Переважна кількість політично пасивної частини респондентів вказує, що не
підтримує чинну владу (73,8%), тільки п'ята частина (26,2%), що не беруть
активну участь у політиці, висловлює підтримку влади. Такі результати можуть
негативно впливати і призводити до політичних конфліктів. Опозиційно
налаштована молодь, відмовляється брати участь у політиці, і тим самим, не
йде на діалог із владою, який допомагає враховувати думку різних сторін у
суспільстві.
У ході аналізу даних ми розглянули, яка частина молоді активніша на
політичній арені, з'ясували, що серед молоді є якесь незадоволення чинною
55

владою. Проте необхідний аналіз того, якою частиною молоді накопичується
протестний потенціал. Протестна активність може виявлятися як і
конвенційних формах участі у політиці, і неконвенційних. Переважання у
суспільстві політичної участі за допомогою неконвенційних форм участі
свідчить про високу протестну активність. Якщо висловитись словами
представників структурно-функціональної теорії, відбувається порушення
цілеорієнтаційної функції демократії, за допомогою політичної участі.
Для того, щоб зрозуміти потенціал протестної активності молоді, ми
простежили взаємозв'язок підтримки чинної влади та готовність взяти участь у
акціях протесту.
Таблиця 2.10
Готовність брати участь у протестних акціях залежно від підтримки
чинної влади (в % від тих, хто відповів)
Готовність брати В загаль-ному Підтримкеа діючої влади
участь у акціях Прибічни- Опозиційно Не визначилися
протесту ки налашто-вані
влади
Виразно готові до 13,3 10,0 16,9 –
протесту
Швидше за все 29,0 18,2 39,0 –
готові до протесту
Швидше за все, не 33,0 39,1 25,6 66,7
готові до протесту
Не готові 16,0 18,2 12,8 33,3
протестувати
Важко 8,7 14,5 5,8 –
відповісти
Усього: 100,0 100,0 100,0 100,0
Джерело: розроблено автором на основі власного соціологічного дослідження.
56

Як видно з даних таблиці 3.8, серед опозиційно налаштованої молоді
більше половини висловлює ймовірність участі у акціях протесту (55,9%).
Трохи менше третини прихильників влади висловилися, що візьмуть участь в
акціях протесту (28,2%), якщо вони відбудуться.
Внаслідок розгляду факторів, що детермінують політичну участь, зокрема
політичну активність молоді, було виявлено відповідні кореляції та
взаємозв'язки політичної активності з рівнем освіти, напрямом спеціальності,
професійною зайнятістю. Було виявлено залежність: що вищий рівень освіти,
то активніше молодь бере участь у політиці. Потенціал для протесту, що
накопичується в суспільстві, може сприяти більш активній участі молоді лише
за умови, що всій молоді будуть доступні та зрозумілі інструменти для участі в
політиці.

57

ВИСНОВКИ

Соціально-політична активність – багатостороннє поняття, під час аналізу
якого немає єдиної думки, особливо під час розгляду його взаємозв'язку з
такими категоріями, як політична участь чи політична поведінка. Нами було
розглянуто типології соціально-політичної активності: виділено три типи
політичної культури, а також три категорії громадян; охарактеризовано рівні
політичної активності та проаналізовано типи громадян за ступенем їхньої
політичної участі. У цілому можна зазначити, що проблематика диференціації
суспільно-політичної активності продовжує своє існування і потребує
додаткового вивчення, і навіть аналізу підходів різних гуманітарних наук.
Дослідження суспільно-політичної активності займає значне місце у
багатьох дослідників. Різноманітність підходів інтерпретації поняття дозволяє
розглядати це визначення з погляду не лише історії, філософії, політології, а й
інших гуманітарних наук. Завдяки цьому вчені мають можливість вивчити
певні дії індивідів цілісно, використовуючи знання політичної сфери тієї чи
іншої держави, традиції та цінності суспільства. Все це сприяє появі нових
досліджень у цій сфері. У рамках даної роботи неможливо охопити таку
кількість досліджень з аналізу суспільно-політичної активності. Важливо, що її
аналіз починається ще в роботах Платона і Аристотеля, які розглядали
політичну активність з погляду аристократичної моделі. Гоббс протиставляв
політичну активність більшості з освіченістю правлячої меншини. У роботах
Спенсера аналізується демократична модель політичної активності. Ступінь
політичної активності за технологією Роджера Харта “Драбина Харта”. Макс
Вебер класифікував типи панування, акцентуючи увагу діях народу і правителя.
Політична активність з погляду політичної підтримки було розглянуто на
роботах Девіда Істона. Інституційні форми суспільно-політичної активності
проаналізовано з урахуванням робіт Роберта Даля.
58

У даний час широка політична участь громадян є невід'ємною частиною
розвиненої демократичної держави. Саме участь у суспільно-політичному
житті та державотворчих процесах дозволяє суспільству зберігати стабільність
та розвиватися шляхом знаходження консенсусу з різноманітних питань. Дуже
важливо мати чітке уявлення про те, наскільки конструктивний характер має
участь громадян у політиці. Молодь прийнято вважати найполітичнішою
віковою групою, тому саме політична участь молоді допомагає побачити
основні тенденції цього процесу у суспільстві.
Для кращого розуміння політичної участі було проведено аналіз різних
підходів до дослідження цього феномена. Під політичною участю розуміється
регулярне застосування суб'єктами різної політичної діяльності, в результаті
якої громадяни впливають процес прийняття політичних рішень.
На цій теоретичній основі було проведено дослідження соціально-
політичної участі молоді міста Черкаси з метою оцінити стан участі у політиці
цієї вікової групи.
Аналіз даних дослідження показав, що рівень політичної інформованості
молоді перебуває в досить середньому рівні. Високий інтерес до політичних
подій відчуває понад половина представників молоді. Приблизно така сама
кількість молоді є політично неактивними громадянами, які не беруть постійної
участі навіть у електоральному процесі. Нами була встановлена закономірність,
що чим більше респонденти цікавляться суспільно-політичною сферою, тим
більше поінформованими в цій галузі вони вважають себе. Серед основних
каналів отримання інформації про політику лідирують сайти новин, телевізійні
новини, а також соціальні мережі. Існують відмінності за рівнем довіри до
джерел інформації у групах політично активних та політично пасивних
представників молоді.
Аналіз даних показав переваги неактивної молоді щодо
інституціоналізації своєї участі через суспільно-політичні організації та рухи.
Результати аналізу причин відмови від суспільно-політичної участі показала,
59

що головною причиною неучасті в політиці є невіра в можливість змінити
ситуацію в країні, яка може виникати внаслідок невеликої кількості знань про
можливості політичної участі, а також через відсутність політичної сили, що
представляє інтереси цих респондентів. Політично активну молодь найбільше
змушують брати участь у політиці такі мотиви, як мотив перетворення світу та
інтерес до політики як сфери діяльності. Просування своїх політичних поглядів
також є сильним мотивом для політичної участі.
У ході аналізу даних ми виявили вплив факторів, що детермінують
політичну участь, зокрема політичну активність. Ми встановили, що активну
участь у політиці бере молодь, яка має гуманітарну чи економічну освіту, яка
не поєднує професійну та навчальну діяльність. Було виявлено залежність: що
вищий рівень освіти, то активніше молодь бере участь у політиці. Аналіз
протестної активності молоді показав, що вона знаходиться на середньому
рівні, а основні форми участі у відстоюванні своїх прав мають конвенційний
характер.
60

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бебик В. М., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура
сучасної молоді. Київ : А. Л. Д., 2006. С. 41-65.
2. Бородін Є. І., Жданова І. А., Жданова І. С. та ін. Вдосконалення
шляхів залучення молоді до державного управління та державної служби.
Київ: Держ. ін-т розвитку сім’ї та молоді, 2006. 112 с.
3. Грибанова В.А. Содержание понятия «Активность» в научной
литературе. Вестник Таганрогского института имени А.П. Чехова. 2012. №1
URL: https://cyberleninka.ru/article/n/soderzhanie- ponyatiya-aktivnost-v-nauchnoy-
literature
4. Дегтярьова І. О., Ляхоцький А. І. Інноваційні підходи до залучення
і використання потенціалу молоді в управлінні регіональним розвитком.
Теорія та практика державного управління: зб. наук. праць. 2011. Вип. 4. URL:
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2011-4/іndex.html.
5. Департамент у справах сім’ї, молоді та спорту. URL:
http://www.molodsроrt.kh.ua.
6. Державна служба статистики України. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua.
7. Державний інститут сімейної та молодіжної політики Міністерства
молоді та спорту України. URL: http://dіmp.org.ua.
8. Дмитрієва, М. Особливості ідейно-політичних настанов сучасної
молоді. Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні.
Київ, 2003. С. 471 – 479.
9. Дроздова Т. В. Молодь як суб’єкт державотворчих процесів.
Державне будівництво: електрон. наук. фахове вид. Харків: Вид-во Харкыв
НАДУ “Магістр”, 2009. № 2. URL: http://kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009-
2/іndex.html.
10. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та
61

розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-XII. URL:
zakon3.rada.gov.ua.
11. Енциклопедичний словник з державного управління /
уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за
ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. Київ: НАДУ,
2010. 820 с.
12. Ильинский И. М. Молодежь в процессе обновления. Молодежь в
процессе обновления. М., 1989. С.20-21.
13. Ильинский И. М. Молодежь и молодежная политика. Философия.
История. Теория. Москва, 2001. С. 347.
14. Канавець М. В. Вплив молодіжного руху на формування та
реалізацію державної політики України: автореф. дис. .. канд. наук з держ. упр.
Київ, 2009. 20 с.
15. Карнаух А. Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні.
Політичний менеджмент. 2005. № 4 (13). C. 63-69.
16. Ковалева А. И., Луков В. Социология молодежи: теоретические
вопросы. Москва: Социум, 1999. С. 303–304.
17. Колесніченко Н. М. Становище молоді як одна з гуманітарних
проблем нашого часу. Наукові праці: науково-методичний журнал. Миколаїв:
Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. Т. 23. Вип. 10. Політичні науки. С. 88 – 90.
18. Кращенко Ю. Владні структури і студентське самоврядування: від
субординаційних відносин до соціально-партнерської взаємодії. Полтавський
регіон: на пульсі держави: загально політ., навч., довід., інформ. Полтава:
АСМІ, 2008. Вид. № 2 (5), квіт.-черв. С. 47–51.
19. Криворученко В. К. Молодежь и юношеское движение:
исторические уроки. Знание. Понимание. Умение: науч. журнал. 2011. № 2. С.
31–40.
20. Лиска О. Г. Взаємодія молоді з органами місцевого
самоврядування. Теорія та практика державного управління: зб. наук. праць
62

Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2016. Вип. 3 (54). URL:
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2016-3/doc/3/05.pdf
21. Луков В. А. Основания тезаурусного подхода к исследованиям
молодежи. Тезаурусный анализ мировой культуры: сб. науч. трудов. / под общ.
ред. В. А. Лукова. Москва: Изд-во Моск. гуманит. ун-та, 2009. Вып. 19. С. 3–
30.
22. Луков В. А. Ювенология: проблемы становления теории
молодежи. URL:
http://www.heraldrsіas.ru/download/artіcles/11_Artіcle_Lukov.pdf.
23. Мангейм К. Диагноз нашего времени. Москва, 1994. 460 с.
24. Можливості для молоді / упоряд. А. Коновалов, М.
Шишкова, Д. Таран. Харків: ХМЦДМ, 2007. 76 с.
25. Молодь та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні
аспекти / за ред. Е. М. Лібанової. Київ: Інститут демографії та соціальних
досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, 2010. 248 с.
26. Молодь України в алгоритмі суспільного життя. URL: http: //
www.ipo.org.ua
27. Молодь України у дзеркалі соціології / за заг. ред. О.
Балакірєвої, О. Яременка. Київ: УІСД, 2010. 210 с.
28. Мотречко В. В. Молодь як об’єкт державної політики органів
місцевого самоврядування України. Актуальні проблеми публічного
управління в Україні: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ круглого столу (Суми,
11 чер. 2015 р.) / за ред. О. Ю. Крюкова. Суми: РВВ СОІППО, 2015. С. 88–90.
29. Мотречко В. В. Молодь як суб’єкт державотворчих процесів:
теоретичні засади. Актуальні проблеми державного управління: зб. наук.
праць Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2014. Вип. 2(46). С. 309–316.
30. Ніжнік Н. Р. Державно-управлінські відносини в демократичному
суспільстві. Київ: Наукова думка, 1995. 207 с.
31. О’Коннелл Б. Пересматривая роли и взаимоотношения
63

добровольческих организаций и правительства. / пер. с англ. Вашингтон, 2005.
152 с.
32. Орлов В. В. Формування державної молодіжної політики в
Україні: монографія. Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2009. 210 с.
33. Пастухова Л. С. Ресурс молодежи в развитии местного
самоуправления. Научные труды Московского гуманитарного университета.
Москва, 2011. Вып. 7(82). С. 146–150.
34. Примуш М. В. Загальна соціологія: навч. посіб. Київ: Професіонал,
2004. 590 с.
28. Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні:
Декларація Верховної Ради України № 2859-XІІ від 15.12.1992. URL:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2859-12.
29. Манхейм. К. Проблемы молодежи в обществе. Диагноз нашего
времени. Москва, 1994. С. 441–456.
30. Соколов А. В. Современные институты молодежной политики в
Европе: история становления и развития. Вестник международных
организаций: науч. период. журнал. Москва, 2009. № 1. С. 84–99.
31. Hart R. A. Children’s participation from tokenism to citizenship / R. A.
Hart // UNICEF Innocenti Research Centre, Florence, 1992. – Retrieved from :
https://www.unicef–irc.org/publications/pdf/childrens_participation.pdf
32. Социология: энциклопедия / сост. А. А. Грицанов. Минск:
Книжный дом, 2003. С. 585.
33. Усов А. К истории философии. Платон, Аристотель, Декарт. URL:
http:// www.us. off.narod.rii/Us7.htm,
34. Философский энциклопедический словарь / гл. ред. Ильичев Л.
Ф., Федосеев П. Н. и др. Москва: Советская энциклопедия, 1983. 836 с.
35. Фрис С. Социология молодежи / пер. Е. Л. Омельченко. Москва:
Альфа, 2011. 240 с.
36. Цвєтков В. В. Демократія і державне управління: теорія,
64

методологія, практика: монографія. Київ: Юридична думка, 2007. 336 с.
37. Час приймати рішення: посіб. для молоді / упоряд.: О. Жукова.
Херсон: МО «Нова генерація», 2010. 92 с.
38. Шарий В. І. Основи державного управління: навч. посіб.
Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А. 2009. 518 с.
65

ДОДАТКИ
Додаток А
Анкета
1. Чи цікавить Вас те, як розвиваються події у суспільно-політичному
житті нашої країни?
- Так, уважно стежу за розвитком ситуації
- Слідкую за розвитком подій іноді
-Ні, мене це не цікавить
- Важко відповісти
2. Як часто Ви цікавитеся політичним життям, шукаєте інформацію про
політичне життя?
- Постійно
- Досить часто
- Зрідка через важливі події
- Практично не стежу
- Ніколи
- Важко відповісти
3. Якими джерелами Ви користуєтеся для отримання інформації про
політику найчастіше? (Виберіть не більше 2 варіантів)
- Телевізійні новини
- Політичні ток-шоу
- Соціальні мережі, форуми
- Новинні сайти
- Радіо
- Газети, журнали
- Родичі, друзі, знайомі
- Важко відповісти
4. Яку роль, на Вашу думку, відіграє у політичному житті країни молодь?
(Виберіть не більше 3 варіантів)
66

- Не має серйозного впливу на політичне життя країни
-. Бере активну участь у голосуванні під час виборів
- Впливає на політику через різні громадські організації, політичні партії
- Бере участь у мітингах, акціях протесту
- Працює в органах державної влади та місцевого самоврядування
- Використовується радикальними організаціями для тиску на політичне
керівництво держави
- Чинить вплив на проведення державної молодіжної політики
- Бере участь у державних молодіжних об'єднаннях та організаціях
- Служить у збройних силах
- Важко відповісти
5. Оцініть, будь ласка, ступінь згоди з висловлюваннями.
Точно, що так Скоріш за все, Скоріш за все, Точно, що Важко відповісти
що так що ні ні
1 2 3 4 5
- Я достатньо поінформований про політику.
- Загальна політична ситуація в країні та зміни, що відбуваються в ній -
позитивні.
- Молодь не повинна брати активну участь у політичному житті.
- Я не вірю, що можу якось вплинути на політичну ситуацію.
- Я не знаю, як виявляти більшу участь у політичному житті.
- .Я уникаю участі в політиці, тому що вважаю цю сферу аморальною.
- Мене влаштовує ситуація в країні, не бачу сенсу брати участь у
політиці.
- У мене немає часу на участь у політиці.
- Для мене політика – не цікава сфера діяльності.
- Зараз не існує політичної сили що представляє мої інтереси, тому немає
сенсу брати участь.
- В країні немає умов для відкритої та чесної участі в політиці.
67

- Я відчуваю страх покарання, притягнення до відповідальності за
активну участь.

- Я беру участь у політичному житті, тому що мені цікава ця сфера.
- Я беру участь у політиці, так як це допомагає побачити цілісну картину
світу, пояснити багато явищ.
- Участь у політиці – це мій обов'язок перед Президентом.
- Мене примусово змушують брати участь у політиці (на роботі,
університеті і т.д.).
- Я беру участь у політиці, тому що це допоможе мені в майбутньому
впливати на людей.
- Участь у політиці сприяє просування моїх політичних поглядів.
- Я беру участь у політиці, тому що хочу покращити життя людей,
сприяти перетворенням у суспільстві.
- Участь у політиці – обов'язок перед Батьківщиною.
- Я беру участь у політиці, тому що це може принести мені дохід.
- Якщо відбудуться масові протестні виступи, Ви особисто візьмете у них
участь?
- Чи приймете Ви будь-які дії у разі грубих порушень ваших прав?
- Чи можете Ви назвати себе прихильником чинної політичної влади?
Чи доводилося Вам брати участь у політичній діяльності?
1. Так, доводилося (Переходьте до питання № 58)
2. Ні, не доводилося
6. На сьогоднішній день, чи виникає у Вас бажання спробувати свої сили
у політичній сфері?
- Так, дуже хочеться.
- Швидше хочеться.
- Швидше не хочеться.
- Ні, зовсім не хочеться.
68

- Важко відповісти
7. Як би Вам було комфортно брати участь у політичних процесах?
- На індивідуальному рівні – одноосібно.
- На груповому рівні – будучи членом громадсько-політичної організації.
- Важко відповісти.
8. На якому рівні Ви робили свою участь у політиці?
- Міжнародний.
- Всеукраїнський.
- Обласний
- Міський.
- Районний.
- Рівень ВНЗ.
9. Зазначте, будь ласка, всі способи участі у політичному житті, у яких Ви
брали безпосередню участь? (Виберіть усі відповідні варіанти)
- Участь у голосуванні під час виборів.
- Участь у проведенні виборчої кампанії (збір підписів, агітація, робота на
виборчій дільниці).
- У мирних дозволених мітингах, демонстраціях.
- Участь у мирних, але несанкціонованих мітингах.
- Участь у діяльності громадсько-політичних організацій.
- Підписання звернень, петиції.
- Участь у страйках.
- Участь у пікетах.
-Участь у діяльності політичних партій, рухів, профспілкових організацій.
- Зустрічі з представниками влади (депутати, чиновники тощо).
-.Інше.
10. Чи перебуваєте Ви в будь-якій громадсько-політичній організації?
- Так
- Ні
69

11. Що Ви готові зробити у разі порушення Ваших прав?
- Брати участь у зборі підписів під зверненням до влади.
- Брати участь у мирних, дозволених владою мітингах, пікетах,
демонстраціях
- Взяти участь у мирних, але не дозволених владою мітингах, пікетах,
демонстраціях.
- Брати участь у бойкоті влади (відмова сплачувати податки, квартплату
тощо).
- Взяти участь у захопленнях будівель, блокаді транспортних магістралей
та установ.
- Брати участь у акціях протесту з використанням будь-яких видів зброї.
- Важко відповісти
12. Вкажіть, будь ласка, Вашу стать
1. Чоловіча
2. Жіноча
13. Вкажіть Ваш вік
_____
14. Вкажіть, будь ласка, Вашу освіту
- Початкова
- Середня
- Середня спеціальна (технікум, коледж)
- Незакінчена вища
- Вища
- Маю вчений ступінь
15 На спеціальності якого напряму Ви навчалися чи навчаєтесь?
- Гуманітарний
- Технічний
- Природничий
- Економічний
70

16. Рід Ваших занять:
- Навчання
- Робота
- Навчання та підробіток
- Робота та навчання на заочному відділенні
- Робота та навчання на вечірньому відділенні
- Безробітний

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets