Соціально-політична дія як фактор гуманітарної безпеки

Abstract

Радченко С. В. Соціально-політична дія як фактор гуманітарної безпеки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене розгляду феномену соціально-політичної дії в контексті сучасних уявлень про поняття гуманітарної безпеки. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, політичні та безпекові виміри феномену соціально-політичної дії у кореляції з поняттям гуманітарної безпеки. Особлива увага приділяється ускладненням проблемного поля соціальної філософії, філософії політики, соціології, політології, соціальної психології та теорії масових комунікацій, пов’язаним з постанням віртуального виміру соціальної комунікації, переформатуванням фундаментальних механізмів суспільної свідомості, колективної уяви та громадської думки і способів їх функціонування в умовах системної кризи демократій та поширення культури канселінгу, кризи наукової експертизи, технологій маніпуляції масовою свідомістю як релевантних чинників формування концептуалізованих уявлень і формалізованого знання про фундаментальні категорії соціального. Використовуючи цивілізаційний, культурологічний, політологічний, прагматистський, аксіологічний підходи, а також теоретичні методи історико-культурного, феноменологічного, герменевтичного, дискурсивного та компаративного аналізу, а також інші методи, аналізується феномен соціально-політичної дії та його концептуалізація у сучасному філософському дискурсі. Запропоновано авторське уявлення про соціально-політичну дію як важливий фактор гуманітарної безпеки, яке дозволяє розглянути це явище цілісно. Здійснений розгляд теоретичних, історико-культурних, соціально-праксеологічних підстав поняття соціально-політичної дії дозволяє стверджувати, що остання є наразі базовим форматом формування й реалізації людської ідентичності як форми самопозиціонування себе в соціальній реальності, а також в кореляції з уявленнями про індивідуальну та колективну безпеку є простором і засобом здійснення й усталення безпеки на рівні соціальної взаємодії між політичними та соціальними акторами, владою, політичними інститутами. Під цим кутом зору соціально-політична дія може бути розглянута як один з визначальних елементів соціально-політичної структури суспільства. Водночас соціально-політична дія може виступати як функціональна смислогенеративна модель культури, зокрема політичної, та обумовлювати політичну свідомість, уяву, міфологію, ідеологію. Проблематика безпеки за такого розгляду соціально-політичної дії може набувати не лише формальних структурно-функціональних ознак на рівні суспільства та держави, але й експлікувати екзистенційно-смислові, світоглядні виміри соціальної взаємодії та комунікації. Унаслідок досліджень тенденцій розвитку концепцій соціальної та соціально-політичної дії в західній історико-філософській традиції можемо зробити висновок, що саме фокусування уваги філософської думки на проблемах соціальної взаємодії людей у більш широкому контексті їхньої діяльності питомо властиве соціально-філософській думці античності. Філософія античної класики не просто започатковує аналітику соціальної діяльності під кутом зору етичного знання як смиложиттєвого і закладає фундамент сучасного колективного Заходу як цитаделі демократії, але і формує інтенції соціальної та політичної думки, оперті на розуміння соціальної та політичної дії як атрибутивних для людини та іманентних людському світові. У процесі становлення історико-філософської традиції Заходу суттєвими етапами осмислення соціальної як соціальної та політичної активності стали етапи античної класики (насамперед платонівський діалогізм і метафізичний монографізм Аристотеля); патристики (ідеї Аврелія Августина); ренесансні та новочасові вчення з їх християнським персоналізмом (М. Кузанський, Б. Спіноза, Р. Декарт, Д. Лейбніц); німецької класичної філософії (І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Феєрбах) з їх утилітаристською, трансценденталістською, панлогічною та іншими моделями пояснення соціального акту. Подальший розвиток філософсько-теоретичного осмислення концептуалізації соціальної та соціально-політичної дії характеризується фокусування на предметі дослідження вузькоспеціалізованих дискурсів соціології, психології, соціальної філософії. Класичним прикладом тут є розуміюча соціологія М. Вебера та пов’язана з нею загальна теорія дії Р. Зіммеля. До модерністських теорій відносимо функціоналістичну систематику дії Т. Парсонса, нормативно-інструментальний підхід до дії Ю. Габермаса, символічний інтеракціоналізм Дж. Міда, феноменологічну візію дії А. Шюца та її конструктивістську інтерпретацію П. Бергера, Т. Лукмана. До умовно постмодерних (постструктуралістських) візій теорії дії можемо віднести побудови Н. Лумана, З. Баумана, П. Бурдьє, мережево-акторну теорію, сучасні етнометодологію соціології, драматургічну соціологію, соціологічний реалізм та соціологічний номіналізм. Підкреслимо, що соціологічні теорії дії зазвичай (хіба що за винятком класичної теорії М. Вебера та філософських побудов П. Бурдьє) тлумачили дію моноаспектно, або інструментуалізуючи її, або ж піддаючи її суб’єктивації чи об’єктивації. З’ясовано, що під час розгляду модусів проблематизації феномену соціально-політичної дії в соціальних науках і філософії попри позірну відмінність теоретичних моделей соціальних і поведінкових наук і філософії такий розгляд з необхідністю спирається на людський вимір соціального, екзистенційний аспект соціальної комунікації як взаємодії та обміну інформацією. виокремлюємо прагматичний й аналітичний способи (модуси) інтерпретації дії як зумовленої діяльності, яка передбачає цілепокладання та волевияв, пов’язана із соціальною взаємодією та комунікацією, має зворотний зв’язок з формуванням ідентичності, аксіологічними орієнтаціями та філософською картиною світу назагал. Наголошено, що сучасна інтерпретація соціально-політичної дії у глобалізованому мультикультуральному світі має бути пов’язана насамперед не з ідеологізуючими чинниками соціальності, що позбавляють людину вибору й свободи, але з набуттям ідентичності як центру власного буття людини. Соціально-політична дія, поєднуючи генералізуючий та індивідуалізуючий підходи до людського життєсвіту, формує людську ідентичність і може формувати соціальну реальність з ознаками відкритості й діалогічності, що дає можливість подолати позірно фатальну веберівську антитетичність між раціональними та ірраціональними чинниками соціальної дії. Розмежовано умовно імпліцитний та експліцитний модуси репрезентації та функціонування процесу й конструкту «політизації» соціальної дії в умовах сучасного глобалізованого суспільства та цивілізації, планетарного масштабу взаємозв’язків між державами, суспільствами й культурами на рівні економіки і міжкультурних зв’язків. Окреслюючи особливості аксіологічного виміру соціально-політичної дії, виснувано, що формалізація аксіологічних підстав соціально-політичної дії є складною, а подекуди й неможливою через відносність мотивацій як їхню ймовірну суперечність у межах і автономних, і гетерономних етичних систем. Запропоновано диференціацію соціально-політичної комунікативної дії та соціально-політичної системної дії, які відповідно експлікуються: перша у сфері соціальної комунікації, медіапросторі і набуває формату дискурсивних практик чи наративів, які формують ціннісні уявлення; друга у сфері соціально-політичних взаємодій у межах державних і соціальних структур та інституцій, громадянської активності, кодифікованої юридично. Когерентність цих двох типів соціально-політичної дії необов’язково означає їх суголосність, що ускладнюється розсинхронізацією ідеалізуючих практик індивідуальної і масової свідомості та уяви і технологізацією соціальної комунікації, життєвих форм, політичної діяльності, технологічним розвитком і віртуалізацією та цифровізацією культурної сфери. З’ясовано, що соціально-політична дія є водночас динамічною структурою та дискретним актом діяльності. Тому під час проблематизації поняття соціально-політичної дії звернення до цінностей як стабільних елементів смислової структури, чи то когнітивних патернів поведінки, обумовлює релевантність інтерпретативної методології як сучасних соціології та політології, так і практичної комунікативної філософії, соціальної філософії та філософії діалогу. Наразі ми зустрічаємось з парадоксальною ситуацією, коли соціально-політичну дію обмежує не семіотичний код, який фіксує певну дескрипцію, знання, а власне уява. Тому запропоновано розглядати додатковий вимір соціально-політичної дії принагідно до розглянутої диференціації аспектів людського життєсвіту – віртуальний. Зазначено, що поняття віртуальної соціальної соціально-політичної дії покликане зафіксувати новітні тенденції людського життєсвіту в контексті стрімкої динаміки форматів соціальної комунікації. Наголошено, що саме в межах особистого внутрішнього життєсвіту формуються ідеації соціальної реальності та ціннісні орієнтації, тобто він є простором екзистування людини над своєю соціальною природою і модусом формування смислу соціально-політичної діяльності. На підставі розгляду кореляції соціально-політичної дії, колективної уяви, політичної свідомості зафіксовано універсальний характер соціально-політичної дії. Універсальність концепту соціально-політичної дії забезпечує його ефективність для опису структурних рівнів суспільних взаємодій, таких як вертикальна (класична взаємодія між суб’єктом дії та об’єктом активності, причому ця взаємодія скерована як знизу догори, так і навпаки і засвідчує взаємовпливи різних структурних рівнів соціуму); горизонтальна (взаємодія між учасниками політичних спільнот, партій на рівні соціальної комунікації, кристалізації ідеології тощо); багатовекторна (передбачає як комунікативні взаємодії в межах цілої соціальної архітектоніки, так і нелінійні соціальні взаємодії, обумовлені впливом технологій на громадську опінію та соціальну комунікацію. З’ясовано, що соціально-політична дія з необхідністю має символічний вимір, що безпосередньо пов’язує її із символічними механізмами функціонування масової свідомості та колективної уяви. Також соціально-політична дія має як індивідуальний, так і надіндивідуальний характер. Визначено, що суспільна уява є таким простором і водночас чинником формування соціально-політичної дії, в якому іманентно присутня феноменологічна рецепція соціальної взаємодії на емоційному рівні і який уже на рівні когнітивному діє можливість соціально-політичній дії експлікуватися на рівні гранднаративу чи метанаративу, наративних стратегій соціального, численних дискурсивних практик, які окреслюють соціальні ролі та габітус. Колективна уява робить можливим співставлення перформативних мовних актів і соціально-політичної дії. Якщо останню розглядати як знак у межах семіотичного коду та семіозису, то вона набуває ознаки перформативності, тобто акт дії, вибору, вчинку, події отримує додаткові смислові конотації, окрім внутрішньо системно-політичних, насамперед культурні. Запропоновано тлумачення соціально-політичної дії як дії перформативно-символічної, що має на меті убезпечити в межах її концептуалізації реалізацію принципів свободи, справедливості та асимптотичної досяжності категорії блага в уяві індивіда чи суспільства, в наративі та дискурсивних практиках. У результаті визначення впливу тлумачення соціально-політичної дії на формування політичного міфу, ідеології та безпекових уявлень обґрунтовано первинність соціально-політичної дії щодо стану безпеки в онтологічному вимірі, адже соціально-політична дія як в аспекті своєї процесуальності (наразі маємо на увазі причинно-наслідкові зв’язки, детермінацію дії дією як тяглість діяльності), так і в аспекті своєї актуальності (окрема дія як дискретний елемент у згаданій системі причинно-наслідкової багаторівневої кореляції) визначає смисл безпеки як мети дії і результату політичних зусиль, а також соціальної комунікації та смислогенерації. Таким чином, соціальний досвід дає можливість структурувати індивідуальний досвід, а соціальне на рівні мисленнєвого конструювання реальності може розглядатись як таке, що парадоксально передує індивідуальному. Сучасна ситуація трансформації політичної та соціальної реальності обумовлює реактуалізацію політичного міфу, оскільки виклики дегуманізації, негації смислів розвитку цивілізації можуть призвести і призводять не лише до соціальної напруги, геополітичної нестабільності, але і ставлять під сумнів раціональність соціально-політичної дії людства як її суб’єкта й агента. Політичний міф принагідно до соціально-політичної дії оперує символічними рядами і апелює до емоційно-афективної сфери, що надає йому надраціональної потуги ідеологічних експлікаціях політичної діяльності. Наголошено на дискурсивному характері кореляції поняття безпеки на державному та соціально-політичному рівнях з політичним міфом, аксіологічними настановами політичної діяльності та ідеологічними наративами. Поняття безпеки є теоретичним конструктом і в сучасному соціумі фіксується на рівні розуміння, а не переживання. Тобто насамперед це результуюча соціальних стосунків і ефективності соціальної системи та інституцій на умовному горизонтальному рівні соціальної взаємодії, а не феноменологічне чи екзистенційне переживання безпеки на рівні забезпечення базових умов на рівні виживання чи психологічного комфорту на умовному вертикальному рівні. Попри свою засадничу раціональність, ідеологія викликає емоційно-афективні реакції в процесі соціально-політичних взаємодій людей і спільнот, тому не слід забувати про такі її репрезентативні форми, як символічна та перформативно-дискурсивна. Зазначено, що характеристика повторюваності соціально-політичної дії як типової формалізованої поведінкової та комунікативної практики утворює таку характеристику соціально-політичної дії, як інерціальність чи потоковість. Загалом соціальна і політична взаємодія окреслює простір соціально-політичної дії, який є насамперед структурою взаємозв’язків, а не локалізацією предметності. Також соціально-політична дія водночас локалізує та глобалізує своїх акторів, групи, спільноти та суспільства. Запропоновано виокремити у соціально-політичної дії символічно-мережевий та предметно-семіотичний аспекти, які позначають кореляцію конструктивістського й акторно-мережевого підходів. Перший фіксує символічну «мерехтливість» соціально-політичної дії як метаксис, коливання між довільно ситуативно визначуваною множиною смислів і мережеву природу взаємодій з акторами й об’єктами, в центрі якої перебуває дія. Другий позначає предметну визначеність соціально-політичної дії в конструктивістському соціальному просторі, водночас фіксуючи мережево-структурний характер комунікації та дискурсивних практик у контексті соціально-політичної дії. До традиційно виокремлюваних у забезпеченні безпеки компонентів цілого, зокрема стан явища (родовий компонент), суб’єкт безпеки (те, на що чиниться вплив), мета, фактори впливу та заходи із забезпечення захисту, запропоновано додати компоненти, які б окреслювали когнітивний аспект (механізми розуміння безпеки) та медійний як медіальний, який би фокусував увагу на специфіці цифрової комунікації, віртуалізації соціальної дії тощо. До переліку наявних функцій політичного дискурсу (інформаційна, комунікативна, інтепретаційно-оцінна, формування політичної свідомості, переконання й контролю, маніпулювання) запропоновано додати функцію дереалізації, яка позначала б здатність політичного дискурсу формувати нові підстави сприйняття та оцінки соціальної реальності не конгруентні наявному фактуальному даному, тобто ця функція якраз і уможливлює маніпулятивні впливи, розхитуючи, а то і підміняючи умовну мапу реального. У цьому контексті запропоновано розгляд функціоналу поняття та явища деперсоналізації стосовно політичного дискурсу, а також ще одну візію, фундовану на соціальній психології, соціологічному конструктивізмові та філософсько-антропологічному підході до соціально-політичної дії, яку ми визначаємо як віртуально-симуляційну. Ця візія охопила б потенціал і осмислення наслідків віртуалізації соціально-політичної дії в технологізованих цифрових форматах політичних взаємодій і політичного інформаційно-комунікаційного поля, тим більше, що можливості сучасного дискурс-аналізу посилені за рахунок застосування інформаційних технологій.

SUMMARY Radchenko S. V. Socio-Political Action as a Factor of Humanitarian Security. – Qualifying scientific work as a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy degree in Specialty 033 Philosophy – Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2024. The dissertation research is dedicated to examining the phenomenon of socio-political action in the context of contemporary understandings of the concept of humanitarian security. The dissertation explores the theoretical-methodological, conceptual, axiological, political, and security dimensions of the socio-political action phenomenon in correlation with the concept of humanitarian security. Special attention is paid to the complications of the problematic field of social philosophy, philosophy of politics, sociology, political science, social psychology, and mass communication theory, connected with the emergence of the virtual dimension of social communication, reformatting of fundamental mechanisms of public consciousness, collective imagination, and public opinion, and the ways of their functioning under conditions of systemic crisis of democracies and the spread of cancellation culture, crisis of scientific expertise, technologies of mass consciousness manipulation as relevant factors in forming conceptualized representations and formalized knowledge about fundamental categories of the social. Using civilizational, culturological, political science, pragmatist, axiological approaches, as well as theoretical methods of historical-cultural, phenomenological, hermeneutic, discursive, and comparative analysis, and other methods, the phenomenon of socio-political action and its conceptualization in contemporary philosophical discourse are analyzed. An original conception of socio-political action as an important factor of humanitarian security is proposed, which allows for a holistic examination of this phenomenon. The conducted examination of theoretical, historical-cultural, socio-praxeological foundations of the socio-political action concept allows us to assert that the latter is currently the basic format of forming and realizing human identity as a form of self-positioning in social reality, and also, in correlation with ideas about individual and collective security, is the space and means of implementing and establishing security at the level of social interaction between political and social actors, power, and political institutions. From this perspective, socio-political action can be considered one of the defining elements of the socio-political structure of society. At the same time, socio-political action can serve as a functional sense-generative model of culture, particularly political culture, and condition political consciousness, imagination, mythology, and ideology. In such an examination of socio-political action, the problem of security can acquire not only formal structural-functional characteristics at the level of society and state, but also explicate existential-semantic, worldview dimensions of social interaction and communication. As a result of studying the development trends of social and socio-political action concepts in the Western historical-philosophical tradition, we can conclude that the focus of philosophical thought on the problems of social interaction of people in a broader context of their activity is inherently characteristic of social-philosophical thought of antiquity. The philosophy of classical antiquity not only initiates the analytics of social activity from the perspective of ethical knowledge as life-meaningful and lays the foundation of the contemporary collective West as a citadel of democracy, but also forms the intentions of social and political thought based on understanding social and political action as attributive to humans and immanent to the human world. In the process of forming the Western historical-philosophical tradition, essential stages of comprehending social and political activity were: the stage of classical antiquity (primarily Plato's dialogism and Aristotle's metaphysical monographism); patristics (ideas of Augustine); Renaissance and modern teachings with their Christian personalism (M. Cusanus, B. Spinoza, R. Descartes, G. Leibniz); German classical philosophy (I. Kant, J. Fichte, F. Schelling, G. Hegel, L. Feuerbach) with their utilitarian, transcendentalist, pan-logical and other models of explaining the social act. The further development of the philosophical-theoretical understanding of the conceptualization of social and socio-political action is characterized by a focus on the subject matter of specialized discourses in sociology, psychology, and social philosophy. A classic example here is the interpretive sociology of M. Weber and the associated general theory of action by R. Simmel. Among modernist theories, we include T. Parsons’ functionalist systematics of action, J. Habermas' normative-instrumental approach to action, G. Mead's symbolic interactionism, A. Schütz's phenomenological vision of action and its constructivist interpretation by P. Berger and T. Luckmann. Theories of action that could be considered conditionally postmodern (poststructuralist) include the works of N. Luhmann, Z. Bauman, P. Bourdieu, actor-network theory, contemporary ethnomethodology in sociology, dramaturgical sociology, sociological realism, and sociological nominalism. It should be emphasized that sociological theories of action typically (with the exception of M. Weber's classical theory and the philosophical constructs of P. Bourdieu) interpret action in a mono-aspectual way, either instrumentalizing it or subjectivizing or objectivizing it. It has been established that when considering the modes of problematization of the phenomenon of socio-political action in social sciences and philosophy, despite the apparent differences in theoretical models of social and behavioral sciences and philosophy, such consideration inevitably relies on the human dimension of the social, the existential aspect of social communication as interaction and the exchange of information. We distinguish pragmatic and analytical modes of interpreting action as an activity conditioned by goal-setting and will expression, related to social interaction and communication, and having a feedback loop with identity formation, axiological orientations, and a general philosophical worldview. It is emphasized that the contemporary interpretation of socio-political action in a globalized multicultural world should primarily be connected not with the ideologizing factors of sociality, which deprive individuals of choice and freedom, but with the acquisition of identity as the center of one's own existence. Socio-political action, combining both generalizing and individualizing approaches to human life-world, forms human identity and can shape social reality with signs of openness and dialogicity, enabling the overcoming of the seemingly fatal Weberian antithesis between rational and irrational factors of social action. The implicitly and explicitly differentiated modes of representation and functioning of the process and construct of the "politicization" of social action in the context of contemporary globalized society and civilization, as well as planetary-scale interconnections between states, societies, and cultures in the realms of economy and intercultural relations, have been outlined. In defining the features of the axiological dimension of socio-political action, it has been concluded that the formalization of the axiological foundations of socio-political action is complex, and sometimes even impossible, due to the relativity of motivations and their probable contradictions within both autonomous and heteronomous ethical systems. A differentiation of socio-political communicative action and socio-political systemic action has been proposed, which are respectively explicated as follows: the former in the sphere of social communication, media space, and takes the form of discursive practices or narratives that shape value representations; the latter in the sphere of socio-political interactions within state and social structures and institutions, civil activism, and legally codified frameworks. The coherence of these two types of socio-political action does not necessarily imply their consonance, which is complicated by the desynchronization of idealizing practices of individual and mass consciousness and imagination, as well as the technologization of social communication, life forms, political activity, technological development, and the virtualization and digitalization of the cultural sphere. It has been established that socio-political action is both a dynamic structure and a discrete act of activity. Therefore, when problematizing the concept of socio-political action, the reference to values as stable elements of the meaning structure, whether as cognitive patterns of behavior, determines the relevance of interpretative methodology for both contemporary sociology and political science, as well as practical communicative philosophy, social philosophy, and the philosophy of dialogue. At present, we are faced with a paradoxical situation where socio-political action is limited not by the semiotic code that records a certain description or knowledge, but by imagination itself. Hence, it is proposed to consider an additional dimension of socio-political action, in connection with the previously discussed differentiation of aspects of the human life-world — the virtual. It is noted that the concept of virtual social and socio-political action aims to capture the latest trends in the human life-world in the context of the rapid dynamics of social communication formats. It is emphasized that it is within the personal internal life-world that the ideations of social reality and value orientations are formed, meaning that it serves as the space for the existence of a person above their social nature and as the mode of forming the meaning of socio-political activity. Based on the examination of the correlation between socio-political action, collective imagination, and political consciousness, the universal nature of socio-political action has been recorded. The universality of the concept of socio-political action ensures its effectiveness in describing the structural levels of social interactions, such as vertical (the classical interaction between the subject of action and the object of activity, where this interaction is directed both from the bottom up and vice versa, reflecting the mutual influences of different structural levels of society); horizontal (interaction between members of political communities, parties at the level of social communication, crystallization of ideology, etc.); and multi-vector (involving both communicative interactions within the entire social architecture and nonlinear social interactions determined by the influence of technologies on public opinion and social communication). It has been established that socio-political action necessarily has a symbolic dimension, which directly connects it with symbolic mechanisms of mass consciousness and collective imagination. Furthermore, socio-political action possesses both individual and supra-individual characteristics. It has been determined that public imagination serves as both the space and the factor for the formation of socio-political action, in which the phenomenological perception of social interaction on an emotional level is inherently present. At the cognitive level, the possibility arises for socio-political action to be explicated at the level of grand narratives or meta-narratives, social narrative strategies, and numerous discursive practices that outline social roles and habitus. Collective imagination makes it possible to correlate performative speech acts and socio-political action. If the latter is viewed as a sign within the semiotic code and semiosis, it acquires characteristics of performativity; that is, the act of action, choice, deed, or event gains additional meaningful connotations beyond the internal systemic-political ones, primarily cultural. It is proposed to interpret socio-political action as a performative-symbolic action, aimed at ensuring the realization of the principles of freedom, justice, and the asymptotic attainability of the category of the good within the conceptualization of socio-political action in the imagination of an individual or society, in narrative and discursive practices. As a result of determining the influence of the interpretation of socio-political action on the formation of political myths, ideologies, and security concepts, the primacy of socio-political action in relation to the state of security in the ontological dimension has been substantiated. Socio-political action, in both its procedural aspect (here we mean causal relationships, the determination of action by action as the continuity of activity) and its relevance (a separate action as a discrete element in the aforementioned system of causal, multi-level correlation), defines the meaning of security as the goal of action and the result of political efforts, as well as social communication and meaning generation. Thus, social experience enables the structuring of individual experience, and social reality, at the level of cognitive construction of reality, can be seen as paradoxically preceding the individual level. The current situation of the transformation of political and social reality causes the reactivation of political myths, as the challenges of dehumanization and the negation of the meanings of civilization's development can lead, and are leading, not only to social tension and geopolitical instability but also cast doubt on the rationality of humanity's socio-political action as its subject and agent. Political myths, in relation to socio-political action, operate with symbolic arrays and appeal to the emotional-affective sphere, giving them a supra-rational power in the ideological explications of political activity. The discursive nature of the correlation between the concept of security at the state and socio-political levels with political myths, axiological guidelines of political activity, and ideological narratives is emphasized. The concept of security is a theoretical construct and is understood in contemporary society rather than experienced. In other words, it is primarily a result of social relationships and the effectiveness of social systems and institutions at a conditional horizontal level of social interaction, not a phenomenological or existential experience of security at the level of ensuring basic conditions for survival or psychological comfort at a conditional vertical level. Despite its foundational rationality, ideology evokes emotional-affective reactions in the process of socio-political interactions among individuals and communities, and thus, its representative forms, such as symbolic and performative-discursive, should not be overlooked. It is noted that the characteristic of the repetitiveness of socio-political action as a typical formalized behavioral and communicative practice forms the characteristic of socio-political action as inertia or flow. In general, social and political interaction defines the space of socio-political action, which is primarily a structure of interconnections, rather than the localization of subjectivity. Moreover, socio-political action simultaneously localizes and globalizes its actors, groups, communities, and societies. It is suggested to distinguish between symbolic-network and object-semiotic aspects in socio-political action, which mark the correlation between constructivist and actor-network approaches. The first aspect captures the symbolic "flickering" of socio-political action as a metaxis, oscillating between a situationally determined multiplicity of meanings and the networked nature of interactions with actors and objects, with action at its center. The second marks the object-specific determination of socio-political action within the constructivist social space, while also capturing the network-structural nature of communication and discursive practices in the context of socio-political action. In addition to the traditionally identified components of security—such as the state of the phenomenon (generic component), the subject of security (that which is being influenced), the goal, influencing factors, and protective measures—it is proposed to include components that would outline the cognitive aspect (mechanisms of understanding security) and the media aspect, focusing on the specifics of digital communication, the virtualization of social action, and so on. In addition to the existing functions of political discourse (informational, communicative, interpretive-evaluative, formation of political consciousness, persuasion and control, manipulation), it is proposed to add the function of derealization, which would denote the ability of political discourse to form new grounds for perceiving and evaluating social reality that are incongruent with the existing factual data. In other words, this function enables manipulative influences by shaking up or even replacing the conditional map of the real. In this context, it is proposed to consider the functionality of the concept and phenomenon of depersonalization in relation to political discourse, as well as an additional vision grounded in social psychology, sociological constructivism, and the philosophical-anthropological approach to socio-political action, which we define as virtual-simulation. This vision would encompass the potential and understanding of the consequences of the virtualization of socio-political action within technologized digital formats of political interactions and the political information-communication field, especially considering that the capabilities of modern discourse analysis are enhanced through the application of information technologies.