ChSTU repository

  
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему: «Організаційні аспекти сучасної благодійності: досвід 
роботи з дітьми ВПО та військових» 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент V курсу, групи СЗМ-024 
Ростислав ПОЖИДАЄВ 
Керівник: І.О. Бєлова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2025 
 
  2 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр       
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Белова І.О. 
«_____» _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Пожидаєву Ростиславу  
на підготовку кваліфікаційної роботи магістра на тему: «Організаційні 
аспекти сучасної благодійності: досвід роботи з дітьми ВПО та 
військових» 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________2025 р   
Кваліфікаційна робота магістра виконується на матеріалах Департаменту 
освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради.  
План кваліфікаційної роботи магістра 
Розділ 1.Теоретико-методологічні засади сучасної благодійності.  
Розділ 2. Організаційні аспекти та практики благодійної допомоги дітям впо та 
дітям військових. 
Розділ 3. Вдосконалення організаційних аспектів благодійної діяльності у роботі 
з дітьми впо та військових 
 
 
 
 
 
 
  3 
 
 
 
Об’єкт дослідження — благодійна діяльність у сфері соціальної 
підтримки дітей ВПО та дітей військових. 
Предмет дослідження — організаційні аспекти, механізми, методи та практики 
реалізації благодійних програм для зазначених категорій дітей. 
Мета дослідження полягає у вивченні та обґрунтуванні організаційних 
аспектів благодійної діяльності в роботі з дітьми внутрішньо переміщених осіб 
та дітьми військовослужбовців, а також у розробці практичних рекомендацій 
щодо підвищення ефективності таких програм. 
 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
 
У розділі 1. Розкрити теоретико-методологічні засади сучасної 
благодійності; 
 
У розділі 2. Проаналізувати організаційні аспекти та практики благодійної 
допомоги дітям впо та дітям військових. 
 
У розділі 3. Здійснити  оцінку ефективності вдосконалення організаційних 
аспектів благодійної діяльності у роботі з дітьми впо та військових 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      І.О. Бєлова 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач(ка)                                                                                                                            
                                         ____________       Р.В. Пожижаєв  
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
 
  
  4 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «магістр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2025/2026 навчальний рік 
 
Етапи підготовки та захисту Денна форма  
КРМ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРМ і подання   
заяви  на кафедру; ___.___.2025 р.   
- затвердження тем КРМ і призначення   виконано  
наукових керівників;  
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРМ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.2025 р.  виконано  
КРМ   
3. Підготовка другого розділу КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРМ ___.___.2025 р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРМ науковим керівником ___.___.2025 р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРМ на комісії  ___.___.2025 р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.2025 р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРМ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРМ 
9. Захист КРМ перед ЕК ___.___.2025 р.   
 
 
 
  5 
 
РЕФЕРАТ 
 
«Організаційні аспекти сучасної благодійності: досвід роботи з дітьми 
ВПО та військових» 
 
 
Основний текст кваліфікаційної роботи магістра викладений на 95 
сторінках. Робота містить 16 таблиць, 4 рисунки, список використаних джерел із 
45 найменувань. 
 
Об’єкт дослідження — благодійна діяльність у сфері соціальної 
підтримки дітей ВПО та дітей військових. 
Предмет дослідження — організаційні аспекти, механізми, методи та 
практики реалізації благодійних програм для зазначених категорій дітей. 
Мета дослідження полягає у вивченні та обґрунтуванні організаційних 
аспектів благодійної діяльності в роботі з дітьми внутрішньо переміщених осіб 
та дітьми військовослужбовців, а також у розробці практичних рекомендацій 
щодо підвищення ефективності таких програм. 
Для досягнення мети в роботі поставлено такі завдання: 
1. Проаналізувати теоретичні засади, принципи та функції сучасної 
благодійної діяльності. 
2. Дослідити нормативно-правове забезпечення благодійності в Україні та 
міжнародні підходи до підтримки дітей, постраждалих від конфліктів. 
3. Визначити соціально-психологічні особливості дітей ВПО та дітей 
військових як цільової групи благодійних програм. 
4. Здійснити аналіз діяльності благодійних організацій, що реалізують 
програми підтримки таких дітей. 
5. Виявити організаційні проблеми, виклики та перспективи розвитку 
благодійних програм у сучасних умовах. 
6. Розробити авторську програму підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців, включаючи її фінансове обґрунтування. 
  6 
 
7. Запропонувати практичні рекомендації щодо вдосконалення 
організаційних аспектів благодійної діяльності. 
За результатами проведеного дослідження сформульовано висновки, 
що повністю відповідають поставленим меті та завданням, а їхня наукова 
обґрунтованість, логічність і практична значущість підтверджують достатній 
рівень теоретичної підготовленості, методологічної коректності та здатності 
автора до комплексного наукового аналізу соціально-освітніх процесів. 
Отримані результати узагальнюють теоретичні положення, емпіричні 
спостереження та аналітичні підходи, забезпечуючи цілісне бачення 
організаційних аспектів сучасної благодійності: досвіду роботи з дітьми ВПО 
та військових. 
Практична значущість отриманих результатів полягає в можливості 
застосування запропонованих рекомендацій у діяльності благодійних фондів, 
соціальних служб, освітніх установ та громадських організацій, що працюють 
з дітьми ВПО та дітьми військових. Розроблена авторська програма може бути 
використана для впровадження комплексних моделей підтримки, оптимізації 
організаційної діяльності та підвищення ефективності соціальних інтервенцій 
у кризових умовах. 
 
Рік виконання роботи 2025 рік 
Рік захисту роботи 2025 рік 
 
  
  7 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ 
БЛАГОДІЙНОСТІ 
1.1. Сутність, принципи та функції благодійності в сучасному суспільстві 
1.2. Нормативно-правове забезпечення благодійної діяльності в Україні 
1.3. Благодійність у системі соціального забезпечення: міжнародний досвід 
Висновки до розділу 1 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ТА ПРАКТИКИ 
БЛАГОДІЙНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ВПО ТА ДІТЯМ ВІЙСЬКОВИХ 
2.1. Соціально-психологічні особливості дітей ВПО та дітей військових 
2.2. Аналіз діяльності благодійних організацій, що працюють з дітьми ВПО та 
дітей віськовослужбовців 
2.3. Досвід благодійних організацій «Карітас України» та UNICEF у підтримці 
дітей ВПО та дітей військовослужбовців 
Висновки до розділу 2 
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ АСПЕКТІВ 
БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ВПО ТА 
ВІЙСЬКОВИХ 
3.1. Проблеми та перспективи розвитку благодійних програм для дітей у 
сучасних умовах 
3.2. Програма підтримки дітей ВПО та дітей військових (авторська розробка) 
3.3. Фінансове обґрунтування програми та прогноз ефективності 
Висновки до розділу 3 
ВИСНОВКИ 
Список використаної літератури 
Додатки 
 
 
  
  8 
 
ВСТУП 
Сучасні суспільно-політичні події в Україні, зумовлені 
повномасштабною військовою агресією Російської Федерації, істотно змінили 
соціальну структуру населення, спричинивши масштабні процеси 
внутрішнього переміщення, втрату житла, порушення соціальних зв’язків і 
загострення гуманітарних потреб. У таких умовах особливо вразливою групою 
стали діти внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та діти військовослужбовців, 
життя яких зазнало різкої трансформації: від зміни середовища проживання до 
переживання втрати безпеки, стабільності та відчуття прогнозованості 
майбутнього. Вони часто стикаються з відчуттям ізоляції, розривом освітніх 
траєкторій, труднощами адаптації у нових громадах, підвищеним рівнем 
емоційного напруження та стресових реакцій, що суттєво впливає на їхній 
соціально-психологічний розвиток. 
За таких обставин благодійна діяльність постає одним із ключових 
інструментів надання необхідної підтримки, адже вона здатна оперативно 
реагувати на потреби, які виникають унаслідок воєнних дій, та компенсувати 
нестачу державних ресурсів. Благодійні фонди, громадські організації, 
волонтерські ініціативи та релігійні громади швидко мобілізувалися, 
перетворившись на важливих суб’єктів соціального захисту. Саме вони стали 
першими, хто запропонував дітям ВПО та дітям військових психологічну 
допомогу, дозвіллєві програми, гуманітарну підтримку, освітні й культурні 
проєкти, спрямовані на соціальну адаптацію та емоційне відновлення. Це, у 
свою чергу, визначає потребу у науковому осмисленні організаційних аспектів 
благодійної діяльності, що забезпечує сталість, якість та результативність 
допомоги. 
Актуальність теми також зумовлена тим, що в умовах масштабної 
гуманітарної кризи благодійність перестає бути факультативною громадською 
ініціативою та перетворюється на системний елемент державної політики у 
сфері соціального забезпечення. Зростання кількості дітей, які потребують 
  9 
 
психосоціальної підтримки, виявило значні прогалини у спроможності 
державних і муніципальних служб надавати швидкі, комплексні та 
високоякісні соціальні послуги. Водночас вимоги до організаційної 
спроможності благодійного сектору суттєво зросли: від нього очікують 
професійності, стандартів якості, прозорості витрачання ресурсів, 
мультидисциплінарних підходів і сталості програм. 
Разом з тим дослідження практики благодійних організацій 
демонструють наявність низки проблем: фрагментарність програм, 
нерівномірність доступу до послуг у різних регіонах, нестабільність 
фінансування, відсутність довгострокових стратегій підтримки, інколи — 
обмежену підготовку персоналу для роботи з дітьми, які пережили 
травматичний досвід. В умовах воєнних викликів ці недоліки стають ще більш 
відчутними, що актуалізує потребу у комплексному аналізі та вдосконаленні 
організаційних аспектів благодійної діяльності. 
Водночас залишається недостатньо розробленою тема системної 
взаємодії між благодійним сектором, освітніми закладами, соціальними 
службами, громадами та інститутами державної влади. Особливо 
перспективним напрямом є дослідження можливостей інтеграції благодійних 
програм у ширші стратегії соціального забезпечення дітей в умовах війни, 
аналіз управлінських механізмів, оцінювання ефективності благодійних 
ініціатив і впровадження інноваційних організаційних моделей. 
Таким чином, потреба у науковому, системному й комплексному 
осмисленні сучасної благодійності, орієнтованої на підтримку дітей ВПО та 
дітей військовослужбовців, є вкрай актуальною як з теоретичного, так і з 
практичного погляду. Саме це визначає важливість обраного напряму 
дослідження та його значущість для розвитку соціальної політики, посилення 
інституційної спроможності благодійного сектору та формування ефективних 
механізмів захисту дітей у кризових умовах. 
  10 
 
Питанням благодійності та соціальної підтримки присвячені роботи 
багатьох українських і зарубіжних дослідників, зокрема Т. Семигіної, О. 
Карпенко, І. Звєрєвої, О. Безпалько, Н. Кабаченко, М. Портера, Л. Саллівана, 
Дж. Кінга та інших. Науковці аналізують роль інститутів громадянського 
суспільства, особливості надання соціальних послуг, механізми 
міжсекторальної взаємодії, психологічні аспекти роботи з дітьми, які 
пережили травматичні події. Однак, попри значний обсяг наукових 
напрацювань, системні дослідження, присвячені саме організаційним 
аспектам сучасної благодійності у сфері підтримки дітей ВПО та дітей 
військових, залишаються фрагментарними. Недостатньо вивченими є питання 
практичної реалізації благодійних програм, їх фінансового забезпечення, 
ефективності мультидисциплінарних підходів та специфіки взаємодії 
благодійного сектору з державними і муніципальними структурами. 
Недостатньо розробленими залишаються також проблеми 
стандартизації благодійних послуг, оцінювання їх результативності, побудови 
інноваційних моделей соціальної підтримки дітей, які постраждали від 
наслідків війни. Потребує уточнення й розробка практичних рекомендацій 
щодо вдосконалення організаційних механізмів благодійної діяльності з 
урахуванням сучасних викликів та міжнародного досвіду. 
Мета дослідження полягає у вивченні та обґрунтуванні організаційних 
аспектів благодійної діяльності в роботі з дітьми внутрішньо переміщених осіб 
та дітьми військовослужбовців, а також у розробці практичних рекомендацій 
щодо підвищення ефективності таких програм. 
Для досягнення мети в роботі поставлено такі завдання: 
1. Проаналізувати теоретичні засади, принципи та функції сучасної 
благодійної діяльності. 
2. Дослідити нормативно-правове забезпечення благодійності в Україні та 
міжнародні підходи до підтримки дітей, постраждалих від конфліктів. 
  11 
 
3. Визначити соціально-психологічні особливості дітей ВПО та дітей 
військових як цільової групи благодійних програм. 
4. Здійснити аналіз діяльності благодійних організацій, що реалізують 
програми підтримки таких дітей. 
5. Виявити організаційні проблеми, виклики та перспективи розвитку 
благодійних програм у сучасних умовах. 
6. Розробити авторську програму підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців, включаючи її фінансове обґрунтування. 
7. Запропонувати практичні рекомендації щодо вдосконалення 
організаційних аспектів благодійної діяльності. 
Об’єкт дослідження — благодійна діяльність у сфері соціальної 
підтримки дітей ВПО та дітей військових. 
Предмет дослідження — організаційні аспекти, механізми, методи та 
практики реалізації благодійних програм для зазначених категорій дітей. 
Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі сучасних 
організаційних моделей благодійної діяльності щодо підтримки дітей, 
постраждалих від воєнних дій; у визначенні ефективних організаційних 
механізмів взаємодії між благодійним сектором, державними структурами та 
громадою; у розробці авторської програми соціально-психологічної 
підтримки дітей ВПО та дітей військовослужбовців з чітким фінансовим 
обґрунтуванням. 
У роботі використано такі методи дослідження: аналіз і синтез 
наукових джерел; системний і порівняльний аналіз; методи соціологічного 
дослідження (анкетування або якісні інтерв’ю — за необхідності); 
узагальнення практичного досвіду благодійних організацій; елементи 
соціального моделювання та прогнозування; структурно-функціональний 
аналіз. 
Практична значущість отриманих результатів полягає в можливості 
застосування запропонованих рекомендацій у діяльності благодійних фондів, 
  12 
 
соціальних служб, освітніх установ та громадських організацій, що працюють 
з дітьми ВПО та дітьми військових. Розроблена авторська програма може бути 
використана для впровадження комплексних моделей підтримки, оптимізації 
організаційної діяльності та підвищення ефективності соціальних інтервенцій 
у кризових умовах. 
  
  13 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ 
БЛАГОДІЙНОСТІ 
1.1. Сутність, принципи та функції благодійності в сучасному 
суспільстві 
Благодійність є важливим соціальним інститутом, що виконує функції 
підтримки, взаємодопомоги та вирівнювання соціальних можливостей у 
суспільстві. У найзагальнішому розумінні благодійність трактується як 
добровільна діяльність, спрямована на надання матеріальних, соціальних, 
психологічних чи інших форм допомоги особам, які перебувають у складних 
життєвих обставинах (Payton & Moody, 2008). Науковці підкреслюють, що 
благодійність має як морально-етичне, так і соціальне підґрунтя, оскільки 
базується на цінностях солідарності, гуманізму та соціальної відповідальності 
(Eikenberry, 2009). 
Еволюція благодійності охоплює кілька історичних етапів. 
Доінституційні форми благодійності у давніх суспільствах мали переважно 
релігійно-етичне походження: допомога нужденним вважалася моральним 
обов’язком громадян або віруючих (Bremner, 1994). Із розвитком європейської 
культури XVI–XVIII ст. благодійність поступово набуває організаційних форм 
— виникають притулки, благодійні братства, релігійні громади та освітні 
заклади, що системно працювали з вразливими групами населення. 
У ХІХ ст. благодійність почала набувати світського та організованого 
характеру, з’явилися перші благодійні товариства, орієнтовані на соціальне 
виховання, освіту та підтримку дітей з малозабезпечених сімей. У ХХ ст. 
благодійність інтегрувалася в ширшу систему соціального забезпечення й 
стала інструментом ґрунтовного впливу на суспільний розвиток (Salamon, 
1999). У цей період формується сучасний неприбутковий сектор, а діяльність 
благодійних організацій перестає бути спорадичною та набуває рис 
стратегічного та професійного управління. 
У XXI ст. благодійність трансформується у напрямі стратегічної, 
інституційної та цифрової допомоги. З’являються інноваційні практики — 
  14 
 
краудфандинг, імпакт-інвестування, корпоративна філантропія, системні 
соціальні програми, що поєднують державні, бізнесові та громадські ресурси 
(Anheier, 2014). Особливо швидкий розвиток благодійного сектору 
спостерігається в країнах із гуманітарними викликами, зокрема в Україні після 
2014 та особливо після 2022 року, коли благодійність стала одним із ключових 
механізмів підтримки внутрішньо переміщених осіб, дітей військових та 
інших вразливих категорій. 
Сучасні дослідження благодійності акцентують, що її сутність містить 
не лише матеріальну складову, а й соціальну, етичну, психологічну, культурну 
та виховну компоненти. Благодійність нині розглядається як системний ресурс 
розвитку людського потенціалу, зміцнення громад, підтримки соціальної 
згуртованості та попередження соціальних ризиків (Bekkers & Wiepking, 
2011). 
Таблиця 1.1. 
Принципи сучасної благодійності та їх наукове обґрунтування (розроблено 
автором з використанням джерел) 
Науковець / джерело 
Принцип Характеристика 
(APA) 
Благодійна діяльність здійснюється з 
власної ініціативи, без примусу; 
Добровільність Payton & Moody (2008) 
мотивується внутрішніми переконаннями 
та цінностями altruism, solidarity. 
Ресурси благодійності мають чітко 
Цільова відповідати потребам конкретної групи, 
Eikenberry (2009) 
спрямованість визначеним через аналіз ситуації чи 
дослідження. 
Організації мають забезпечувати 
Прозорість і відкритість інформації про свою діяльність, 
Anheier (2014) 
підзвітність фінанси та результати, що формує довіру 
суспільства. 
Допомога спрямовується саме тим, хто є 
Адресність найбільш вразливим або потребує Bekkers & Wiepking (2011) 
підтримки в конкретний момент. 
  15 
 
Науковець / джерело 
Принцип Характеристика 
(APA) 
Salamon (1999) (в аспекті 
Гендерна та Благодійні програми мають враховувати соціальної чутливості 
вікова специфічні потреби дітей, жінок, підлітків, НПО), сучасні соціальна 
чутливість різних вікових і соціальних груп. політика – узагальнений 
підхід 
Взаємодія між державою, громадським 
Партнерство сектором, бізнесом і волонтерами підвищує Salamon (1999) 
ефективність допомоги. 
Принципи сучасної благодійності формують основу ефективної 
діяльності благодійних та громадських організацій і визначають якість 
надання соціальних послуг. Як свідчать наукові дослідження, благодійність у 
XXI столітті перестала бути виключно емоційним чи епізодичним актом 
доброчинності, перетворившись на структурований соціальний інститут із 
власними стандартами, правилами та етичними вимогами (Payton & Moody, 
2008; Anheier, 2014). 
Одним із ключових принципів є добровільність, що підкреслює 
гуманістичну природу благодійності. Вона ґрунтується на цінностях 
солідарності, милосердя та громадянської відповідальності, що 
підтверджується в класичних і сучасних філантропічних дослідженнях. 
Принципи цільової спрямованості та адресності визначають 
необхідність орієнтації допомоги на конкретні потреби цільових груп — дітей, 
сімей, ВПО, ветеранів та інших категорій. Науковці наголошують, що 
ефективність благодійних програм суттєво зростає, якщо вони базуються на 
попередньому аналізі потреб, доказових даних та результатах досліджень 
(Eikenberry, 2009; Bekkers & Wiepking, 2011). 
Надзвичайно важливим в умовах сучасних викликів стає принцип 
прозорості та підзвітності. Довіра суспільства до благодійних організацій 
прямо залежить від відкритості інформації щодо витрат, впливу програм та 
досягнутих результатів. Як підкреслює Anheier (2014), саме прозорість формує 
основу легітимності та стійкості неприбуткового сектору. 
  16 
 
У дослідженнях соціальної політики окрему увагу приділено гендерній 
та віковій чутливості, особливо у роботі з дітьми. Благодійні програми для 
дітей ВПО чи дітей військових мають враховувати емоційні, вікові та 
культурні особливості цільових груп, щоб мінімізувати ризики вторинної 
травматизації та забезпечити максимально ефективні умови підтримки. 
Принцип партнерства відображає сучасну тенденцію до консолідації 
зусиль різних секторів. У моделі «welfare mix», запропонованій Salamon 
(1999), благодійний сектор розглядається як рівноправний партнер держави та 
бізнесу у вирішенні соціальних проблем. У контексті війни в Україні цей 
принцип став критично важливим для забезпечення швидкої та масштабної 
допомоги. 
Таким чином, принципи, представлені у таблиці, не тільки окреслюють 
теоретичні засади благодійності, але й визначають орієнтири для побудови 
ефективних програм соціальної підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців. Їх дотримання дозволяє підвищити якість допомоги, 
забезпечити стійкість благодійних ініціатив та сформувати довіру суспільства 
до неприбуткового сектору. 
Функції благодійності в сучасному суспільстві є багатовимірними та 
відображають її роль як важливого соціального інституту, що забезпечує 
підтримку та розвиток різних категорій населення. Науковці наголошують, що 
благодійність виконує комплексну соціальну функцію, спрямовану на 
пом’якшення наслідків соціальної нерівності, підтримку осіб у складних 
життєвих обставинах та компенсацію дефіциту державних соціальних 
ресурсів (Payton & Moody, 2008). Особливо значущою ця функція стає в 
умовах криз — гуманітарних, економічних чи військових, коли неприбуткові 
організації здатні забезпечити оперативне реагування та адресну підтримку. 
Благодійність також виконує економічну функцію, яка виявляється у 
залученні додаткових фінансових ресурсів до соціальної сфери, перерозподілі 
матеріальних благ і створенні можливостей для сталого розвитку громад. Як 
  17 
 
підкреслює Anheier (2014), благодійні організації виступають важливими 
суб’єктами економічної мобілізації, здатними акумулювати ресурси там, де 
державні інструменти є недостатніми. 
Суттєвою є й психологічна функція благодійності. Згідно з 
дослідженнями Bekkers і Wiepking (2011), підтримка, надана благодійними 
організаціями, позитивно впливає на емоційний стан отримувачів, сприяє 
подоланню стресу, почуття безпорадності та соціальної ізоляції, що є 
критично важливим для дітей, які пережили травматичні події, пов’язані з 
війною чи вимушеним переселенням. Паралельно благодійність виконує 
виховну функцію, адже сприяє формуванню в суспільстві культури 
альтруїзму, солідарності та відповідальності. За Salamon (1999), 
неприбутковий сектор слугує осередком громадянської активності, який 
формує у членів суспільства цінності співпраці та взаємодопомоги. 
Важливим аспектом є інтеграційна функція благодійності, що 
забезпечує згуртованість суспільства, сприяє налагодженню соціальних 
зв’язків, підтримує єдність громад та підсилює довіру між різними 
соціальними групами. У контексті сучасної України це має особливе значення, 
адже благодійні організації стають платформою для взаємодії переселенців, 
військових сімей, місцевих громад і волонтерів. Крім того, благодійність 
виконує інноваційну функцію, яка полягає у впровадженні нових моделей і 
технологій соціальної підтримки, що пізніше можуть бути адаптовані в рамках 
державної політики. Anheier (2014) та Eikenberry (2009) зазначають, що 
неприбутковий сектор часто є «лабораторією» соціальних інновацій, де 
апробуються нові підходи, методики й інструменти роботи з вразливими 
групами населення. 
Узагальнюючи, функції благодійності відображають її системну роль у 
забезпеченні соціального захисту, формуванні гуманістичних цінностей та 
розвитку суспільної згуртованості. Благодійність сьогодні — це не лише 
матеріальна допомога, але й потужний елемент соціальної інфраструктури, що 
  18 
 
забезпечує підтримку, розвиток, інтеграцію та психологічне відновлення 
людей у кризових умовах. 
Принцип гуманізму є однією з базових засад сучасної благодійної 
діяльності та відображає визнання цінності кожної людини, її прав, гідності й 
унікальних потреб. У контексті соціальної підтримки дітей, особливо тих, що 
пережили війну, травматичні події або втрату близьких, гуманізм набуває не 
лише морально-етичного, а й практичного значення. Він передбачає створення 
умов, у яких отримувачі допомоги не просто забезпечуються матеріальними 
ресурсами, а отримують комплексну підтримку, орієнтовану на їхній цілісний 
розвиток—емоційний, соціальний, освітній. Як підкреслюють Payton і Moody 
(2008), гуманістична орієнтація благодійності виступає ключем до зміцнення 
довіри та впливає на якість взаємодії між благодійниками та отримувачами 
допомоги. Саме гуманістичний підхід дозволяє поєднувати матеріальну 
підтримку з емпатією, повагою та чутливістю до людських переживань, що є 
критично важливим для дітей ВПО та дітей військовослужбовців. 
Принцип адресності передбачає чітке спрямування благодійних ресурсів 
тим, хто їх реально потребує, та мінімізацію випадків нецільового або 
неефективного використання допомоги. Він ґрунтується на попередньому 
аналізі соціальних потреб, оцінюванні вразливості, вікових особливостей і 
конкретних життєвих обставин отримувачів. У сучасних умовах війни 
адресність набуває особливої ваги, оскільки благодійні організації часто 
працюють з великими групами населення, що мають різний рівень потреб і 
соціальних ризиків. Bekkers і Wiepking (2011) зазначають, що ефективність 
благодійності визначається не лише обсягом наданої допомоги, але й точністю 
її спрямування. Для дітей, які пережили вимушене переселення або мають 
батьків на фронті, адресність означає надання саме тих видів підтримки, які 
сприяють їхній психологічній стабілізації, адаптації в новому середовищі та 
відновленню почуття безпеки. 
  19 
 
Принцип прозорості є фундаментальною умовою легітимності та 
стійкого розвитку благодійних організацій. Він передбачає відкритість 
інформації щодо фінансових потоків, критеріїв відбору цільових груп, 
партнерів, результатів програм і процедур прийняття рішень. Anheier (2014) 
підкреслює, що прозорість є визначальним фактором суспільної довіри, без 
якої благодійні інституції не можуть ефективно функціонувати. У воєнний час 
цей принцип має подвійне значення: з одного боку, він гарантує донорську 
довіру, необхідну для залучення ресурсів, а з іншого — захищає отримувачів 
допомоги від несправедливого чи нерівномірного розподілу ресурсів. 
Прозорість також сприяє підвищенню професійності благодійних організацій, 
запровадженню стандартів моніторингу та оцінювання, що допомагає 
вдосконалювати програми. 
Поєднання принципів гуманізму, адресності та прозорості створює 
основу для побудови ефективної, етичної та соціально орієнтованої 
благодійної діяльності. Ці принципи не лише визначають норми поведінки 
організацій, а й впливають на формування системи взаємодії з державними 
структурами, громадами та міжнародними партнерами. У ситуації глибокої 
гуманітарної кризи, яку переживає Україна, дотримання цих трьох принципів 
дозволяє забезпечити якість, справедливість і стійкість соціальної підтримки 
дітей ВПО та дітей військових. Вони створюють основу для довготривалого 
впливу благодійних програм, сприяють підвищенню соціальної згуртованості 
та формують нову культуру взаємодопомоги й відповідальності у суспільстві. 
 
1.2. Нормативно-правове забезпечення благодійної діяльності в 
Україні 
Нормативно-правове забезпечення благодійної діяльності в Україні 
формує правові засади функціонування благодійних організацій, визначає 
їхню правосуб’єктність, механізми взаємодії з державою та громадою, а також 
гарантує захист прав отримувачів благодійної допомоги. Система правового 
  20 
 
регулювання благодійності в Україні ґрунтується на поєднанні національних 
законів, підзаконних актів та міжнародних документів, що визначають 
принципи діяльності неприбуткових організацій. Основним нормативним 
актом, який регулює цю сферу, є Закон України «Про благодійну діяльність та 
благодійні організації» (2013), що задає сучасні правові рамки функціонування 
благодійного сектору, узгоджені з європейськими стандартами. 
Закон визначає благодійну діяльність як добровільну особисту чи 
майнову допомогу з благодійною метою, що надається безоплатно або на 
пільгових умовах. Відповідно до закону, благодійні організації можуть 
функціонувати у формі благодійних товариств, благодійних установ або 
благодійних фондів, кожна з яких має свою організаційну специфіку та 
порядок діяльності. Закон також встановлює принципи, на яких базується 
благодійна діяльність, зокрема гуманізм, добровільність, прозорість, цільове 
використання ресурсів та неприбутковість діяльності. Важливим елементом 
правового забезпечення є визначення способів реалізації благодійних програм: 
надання матеріальної допомоги, соціальних послуг, грантової підтримки, 
реалізація гуманітарних проєктів, а також сприяння у сфері освіти, охорони 
здоров’я, культури та соціального захисту. 
Закон «Про благодійну діяльність та благодійні організації» детально 
визначає правовий статус благодійних інституцій, закріплюючи їхні права, 
гарантії діяльності та механізми взаємодії з іншими суб’єктами публічної та 
приватної сфери. До ключових прав благодійних організацій належить 
можливість ініціювати, розробляти та реалізовувати благодійні програми, 
спрямовані на підтримку соціально вразливих груп населення, включаючи 
дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей військовослужбовців. Важливим 
є право вільно залучати фінансові ресурси, матеріальні активи та 
нематеріальні внески, що можуть надходити як від фізичних, так і від 
юридичних осіб — індивідуальних благодійників, бізнесу, міжнародних 
організацій та діаспори. Закон також гарантує благодійним організаціям право 
  21 
 
на міжнародне співробітництво, що відкриває можливості участі у спільних 
гуманітарних проєктах, грантових програмах, транскордонних ініціативах і 
партнерствах, що особливо актуально в контексті сучасної гуманітарної кризи. 
Таблиця 1.2. 
Права благодійних організацій відповідно до законодавства України 
Нормативне 
Група прав Зміст права / характеристика 
обґрунтування 
Створювати, розробляти й реалізовувати Закон України «Про 
Організаційні благодійні програми; самостійно визначати благодійну діяльність та 
права напрями діяльності; формувати власну благодійні організації» 
структуру та органи управління (2013) 
Залучати кошти й майно від фізичних та 
юридичних осіб; відкривати банківські Закон (2013); 
Фінансові права рахунки; отримувати гранти та благодійні Податковий кодекс 
внески; користуватися податковими України 
пільгами як неприбуткова організація 
Взаємодіяти з міжнародними фондами, 
Міжнародне 
брати участь у транскордонних проєктах, Закон (2013) 
співробітництво 
укладати партнерські угоди 
Поширювати інформацію про свою 
Інформаційні діяльність; проводити благодійні кампанії; 
Закон (2013) 
права залучати волонтерів та донорів через медіа 
і соціальні мережі 
Співпрацювати з органами влади, бізнесом, 
Закон (2013); Закон 
Партнерські громадськими інституціями, органами 
України «Про соціальні 
права місцевого самоврядування; брати участь у 
послуги» (2019) 
конкурсах на надання соціальних послуг 
 
 
Одним із ключових механізмів фінансової діяльності є право 
благодійних організацій відкривати банківські рахунки зі спеціальним 
режимом використання коштів, а також проводити публічні збори пожертв, 
організовувати краудфандингові кампанії та інші форми фандрейзингу. 
Законодавство також передбачає можливість отримання податкових пільг за 
умови включення до Реєстру неприбуткових організацій, що забезпечує 
сприятливі умови для ведення діяльності та стимулює розвиток благодійного 
  22 
 
сектору. Крім того, благодійні організації мають право самостійно визначати 
внутрішню структуру, обирати органи управління, затверджувати положення 
та регламенти, що забезпечує їхню автономність та дає змогу адаптувати 
управлінські моделі до конкретних умов і потреб цільових груп. Окремо варто 
наголосити на праві організацій здійснювати інформаційну діяльність, 
популяризувати свої проєкти, інформувати суспільство про результати 
благодійності та залучати громадськість до волонтерства, що сприяє 
зміцненню соціального капіталу та розвитку культури благодійності. 
Разом із широким спектром прав закон установлює і комплекс 
обов’язків, спрямованих на забезпечення етичного, прозорого та цільового 
використання благодійних ресурсів. Одним із базових обов’язків є ведення 
бухгалтерського обліку та подання фінансової й податкової звітності 
відповідно до чинного законодавства, що забезпечує контроль за рухом коштів 
та підтверджує їхнє використання за призначенням. Благодійні організації 
також зобов’язані оприлюднювати інформацію про свою діяльність, 
включаючи річні звіти, результати реалізації програм, обсяги витрачених 
коштів, партнерські організації та критерії відбору отримувачів допомоги. 
Така відкритість формує довіру з боку суспільства, донорів та державних 
інституцій. 
Таблиця 1.3. 
Обов’язки благодійних організацій відповідно до законодавства України 
Нормативне 
Група обов’язків Зміст обов’язку / характеристика 
обґрунтування 
Ведення бухгалтерського обліку; подання 
Закон (2013); 
фінансової й податкової звітності; 
Фінансові та звітні Податковий кодекс 
оприлюднення річних звітів про 
України 
використання благодійних ресурсів 
Забезпечення рівного доступу до 
благодійної допомоги; недопущення 
Етичні та соціальні дискримінації; дотримання прав Закон (2013) 
отримувачів, особливо дітей і вразливих 
груп 
  23 
 
Нормативне 
Група обов’язків Зміст обов’язку / характеристика 
обґрунтування 
Цільове Використання ресурсів виключно за 
використання благодійним призначенням відповідно до Закон (2013) 
коштів статуту та програм 
Публічне інформування про напрями 
Прозорість діяльності, партнерів, результати програм; 
Закон (2013) 
діяльності забезпечення доступності інформації для 
донорів і громади 
Недопущення використання ресурсів для 
Заборона 
особистої вигоди, політичної агітації, Закон (2013) 
зловживань 
лобіювання інтересів окремих осіб чи груп 
Дотримання Виконання державних стандартів, якщо Закон України «Про 
стандартів організація надає соціальні послуги; участь соціальні послуги» 
соціальних послуг у моніторингу якості (2019) 
 
Важливою частиною законодавчих вимог є дотримання прав 
отримувачів благодійної допомоги. Організації зобов’язані гарантувати 
недопущення дискримінації за будь-якими ознаками, забезпечувати рівний 
доступ до ресурсів та послуг, створювати безпечні умови для дітей та інших 
вразливих груп, зокрема запобігати будь-яким формам зловживань. Закон 
також забороняє використання благодійних ресурсів для отримання особистої 
вигоди, ведення політичної агітації чи лобіювання інтересів окремих груп, 
оскільки такі дії суперечать принципам неприбутковості та гуманістичної 
спрямованості благодійної діяльності. Окремим обов’язком є цільове 
використання отриманих ресурсів, що передбачає витрачання коштів 
виключно на благодійні цілі, передбачені статутом організації або конкретною 
програмою. 
Сучасні процеси реформування соціальної сфери актуалізують модель 
партнерства між державою та громадським сектором, яка ґрунтується на 
принципах співпраці, взаємодопомоги, субсидіарності та спільної 
відповідальності за соціальне благополуччя населення. Ця модель відповідає 
європейським підходам до організації соціальної політики, де неприбуткові 
організації розглядаються як рівноправні учасники системи соціального 
  24 
 
захисту, здатні доповнювати діяльність державних інституцій. Партнерство 
дозволяє об’єднати адміністративні ресурси держави та гнучкість, 
інноваційність і громадську довіру благодійних організацій, створюючи більш 
ефективні механізми реагування на соціальні виклики. На рівні українського 
законодавства така співпраця відображена у можливості закупівлі соціальних 
послуг у недержавних організацій, застосуванні конкурсних механізмів 
фінансування, делегуванні окремих функцій громадським структурам та 
включенні їх до процесів формування місцевих і державних соціальних 
програм. 
Партнерські механізми включають не лише конкурсне фінансування 
проєктів чи закупівлю соціальних послуг, а й більш широке коло інструментів: 
міжвідомчу координацію, участь громадських організацій у дорадчих органах, 
спільне планування стратегій, проведення інформаційних та освітніх 
кампаній, залучення експертів третього сектору до моніторингу соціальних 
програм. Співпраця між урядом, органами місцевого самоврядування та 
благодійним сектором є особливо ефективною у сферах захисту дітей, 
підтримки ВПО, медичної та освітньої допомоги, де потреби населення є 
багатовимірними і потребують комплексного підходу. У таких умовах 
благодійні організації часто виступають інноваційними лабораторіями, 
тестуючи нові методики соціальної роботи, психологічної реабілітації чи 
освітньої інтеграції, які згодом можуть бути масштабовані або 
інституціоналізовані державою. 
У межах такої взаємодії держава виступає гарантом законності, якості та 
безпеки соціальних послуг, забезпечує нормативно-правові рамки, 
фінансування та контроль, тоді як благодійні організації виконують роль 
мобільного, гнучкого та інноваційного ресурсу, здатного швидко реагувати на 
потреби населення. Неприбуткові організації часто володіють кращою 
доступністю до цільових груп, вищим рівнем довіри з боку громад, а також 
можливістю працювати у віддалених або кризових територіях, де державні 
  25 
 
інституції фізично не можуть діяти оперативно. Такий розподіл ролей 
дозволяє формувати збалансовану та зміцнену систему соціального захисту, 
де кожен сектор посилює можливості іншого. 
У період повномасштабної війни партнерство між державою та 
благодійним сектором стало вирішальним фактором забезпечення 
гуманітарної підтримки, евакуаційних заходів, психологічної допомоги дітям 
і сім’ям військовослужбовців, внутрішньо переміщеним особам та громадам, 
що постраждали від бойових дій. Саме завдяки такій взаємодії вдалося 
організувати масштабні волонтерські та благодійні програми, створити 
мережу гуманітарних хабів, забезпечити координацію міжнародної допомоги 
та запровадити інноваційні формати роботи — мобільні команди, дистанційні 
консультації, центри психологічної підтримки та дитячі простори безпеки. 
Партнерська модель у воєнних умовах довела свою ефективність, оскільки 
дозволила швидко консолідувати ресурси, уникнути дублювання функцій та 
забезпечити максимально швидке реагування на потреби суспільства. 
Таким чином, нормативно-правове забезпечення благодійної діяльності 
в Україні створює підґрунтя для розвитку прозорого, відповідального та 
соціально орієнтованого благодійного сектору, який здатний ефективно 
реагувати на виклики сучасності та доповнювати державну систему 
соціального захисту. Законодавство забезпечує правові механізми для 
формування партнерської моделі взаємодії держави, громадських інституцій і 
благодійних об’єднань, що є вкрай важливим для підтримки дітей та сімей, які 
постраждали внаслідок воєнних дій. 
 
1.3. Благодійність у системі соціального забезпечення: міжнародний 
досвід 
Міжнародний досвід організації благодійної діяльності демонструє 
різноманіття моделей соціального забезпечення, у межах яких благодійність 
відіграє важливу системну роль. Розуміння цих моделей дає змогу зіставити 
  26 
 
українські підходи з практиками країн Європейського Союзу та США, 
визначити ефективні управлінські та інституційні рішення, а також окреслити 
перспективи розвитку партнерства між державою, громадою та 
неприбутковим сектором у сфері підтримки дітей і сімей, постраждалих від 
конфліктів. 
У країнах Європейського Союзу благодійність інтегрована у модель 
соціальної держави (welfare state), у якій базову відповідальність за соціальний 
добробут несе держава, а благодійні організації виконують роль стратегічних 
партнерів у наданні адресних послуг. Європейський підхід характеризується 
високим рівнем інституціоналізації неприбуткового сектору, строгими 
стандартами якості соціальних послуг, прозорими механізмами фінансування 
та державним замовленням на соціальні послуги (Anheier, 2014). У Німеччині, 
Нідерландах, Швеції та Данії благодійні організації часто виступають 
провайдерами послуг у сфері соціального захисту дітей, мігрантів, осіб з 
інвалідністю та сімей, що пережили травми, гарантуючи не лише гуманітарну, 
але й психологічну, реабілітаційну та інтеграційну підтримку. Зазвичай це 
відбувається в рамках модельного партнерства (public–nonprofit partnership), 
коли держава фінансує послуги, а неприбуткові організації забезпечують їх 
реалізацію. 
Американська модель благодійності суттєво відрізняється і ґрунтується 
на концепції приватної філантропії та громадянського лідерства. У США 
благодійний сектор є одним із найбільших у світі: країна має понад 1,8 млн 
неприбуткових організацій, серед яких потужні фонди, університетські 
програми, сімейні фонди та корпоративні ініціативи (Salamon, 2012). 
Американська модель спирається на ідею, що вирішення соціальних проблем 
можливе через активний внесок громадян, бізнесу та місцевих громад. Значну 
роль відіграє корпоративна благодійність, імпакт-інвестування, довгострокові 
ендаумент-фонди та великі приватні донори. Держава забезпечує податкові 
стимули для філантропії, а неприбуткові організації автономно реалізують 
  27 
 
програми, зокрема спрямовані на підтримку дітей із кризових сімей, біженців 
та постраждалих від насильства. 
Особливо важливим у міжнародному контексті є досвід підтримки дітей 
і сімей, що постраждали від конфліктів, який напрацювали країни, що 
переживали військові дії або приймали значні потоки біженців, зокрема Сирія, 
Боснія і Герцеговина, Косово, Афганістан, Руанда та Південний Судан. 
Дослідники зазначають, що саме ці держави стали майданчиками для 
формування сучасних моделей реагування на масштабні гуманітарні кризи 
(Betancourt et al., 2013). Ключовими елементами програм підтримки є 
комплексність і мультидисциплінарність допомоги, які охоплюють 
психологічну підтримку, освіту, медичну допомогу, соціальний супровід, 
сімейне консультування та інтеграцію у місцеві громади. Пріоритет віддається 
не лише терміновому реагуванню — наданню гуманітарної допомоги, 
евакуації чи забезпеченню базових потреб, — а й формуванню довготривалих 
стратегій реінтеграції та відновлення. 
Міжнародні організації, такі як UNICEF, Save the Children, International 
Rescue Committee (IRC), World Vision, Norwegian Refugee Council та Médecins 
Sans Frontières, відіграють ключову роль у формуванні інноваційних підходів 
до підтримки дітей, які пережили травми або стали свідками насильства. 
UNICEF, наприклад, впроваджує стандартизовані моделі психосоціальної 
допомоги, що ґрунтуються на наукових підходах до стабілізації емоційного 
стану дітей, розвитку навичок адаптації та зміцнення почуття безпеки. Ці 
моделі включають індивідуальну та групову роботу психологів, ігрову 
терапію, арттерапію, роботу з батьками чи опікунами, а також програми 
«навичок життя» (life skills), які сприяють розвитку стресостійкості (UNICEF, 
2022). 
На практичному рівні міжнародні програми передбачають створення 
мережі безпечних просторів для дітей (child-friendly spaces) — спеціально 
організованих середовищ, де діти можуть отримати психологічну та соціальну 
  28 
 
підтримку, спілкуватися з однолітками, продовжувати навчання та брати 
участь у творчих заняттях. Досвід Сирії, Іраку та Йорданії свідчить, що такі 
простори значно знижують рівень тривожності та сприяють стабілізації 
емоційного стану дітей, які зазнали наслідків війни (Save the Children, 2019). 
Важливим компонентом є також освітні хаби — тимчасові або мобільні 
Школи, які забезпечують безперервність освітнього процесу, адаптоване 
навчання та підтримку дітей, що втратили доступ до формальної освіти. 
Іншою важливою практикою є створення центрів психологічної 
реабілітації та мобільних команд підтримки, які працюють у місцях масового 
проживання переселенців або у зонах, що постраждали від бойових дій. 
Мобільні команди складаються з психологів, соціальних працівників і 
медиків, які виїжджають у важкодоступні райони та надають комплексну 
допомогу тим, хто не може самостійно її отримати. Модель мобільних команд 
була розроблена IRC та UNICEF у період сирійської кризи і довела свою 
високу ефективність, оскільки забезпечила доступність послуг для тисяч дітей, 
що перебували у віддалених таборах біженців. 
Довгостроковий соціальний супровід є ще одним ключовим 
міжнародним стандартом. У програмах підтримки дітей, які постраждали від 
конфліктів, передбачено супроводження сімей протягом кількох місяців або 
років, залежно від ступеня травматизації та соціальної вразливості. Це 
включає роботу з батьками, моніторинг прогресу, індивідуальні плани 
реабілітації, консультації щодо соціальної інтеграції, допомогу у доступі до 
освіти, медицини та соціальних сервісів. Моделі довгострокового супроводу 
були успішно впроваджені в Боснії після Балканської війни та в Руанді після 
геноциду, де значна кількість дітей втратила батьків або пережила серйозні 
психологічні травми (Wessells, 2017). 
Таким чином, міжнародний досвід показує, що ефективна підтримка 
дітей і сімей, постраждалих від конфліктів, повинна поєднувати гуманітарні, 
психосоціальні, освітні, медичні та інтеграційні компоненти. Основою таких 
  29 
 
програм є багаторівневі системи допомоги, які враховують різні рівні потреб 
— від базового забезпечення до спеціалізованої психологічної підтримки та 
соціальної реінтеграції. Цей підхід має надзвичайну цінність для України, яка 
сьогодні стикається зі схожими викликами. 
У країнах ЄС особливу увагу приділяють інклюзії та інтеграції дітей-
біженців у систему освіти та соціальних послуг. Наприклад, у Німеччині та 
Швеції існують спеціальні програми інтегрованих класів, де діти, що 
постраждали від конфліктів, отримують адаптовану підтримку психологів, 
соціальних працівників і педагогів. У Польщі та Литві у 2022–2023 рр. були 
розгорнуті масштабні гуманітарні програми, орієнтовані на українських дітей, 
що включали безоплатну психологічну підтримку, доступ до садочків і шкіл, 
програми інтеграції та мовної адаптації (UNHCR, 2023). Важливим елементом 
цих систем стало партнерство між державними службами, муніципалітетами 
та міжнародними благодійними інституціями. 
Міжнародний досвід демонструє, що ефективні моделі благодійності та 
соціальної підтримки в умовах воєнних конфліктів базуються на системному, 
структурованому й довгостроковому підході, що поєднує державні, 
громадські та міжнародні ресурси. Для України це має особливе значення, 
адже країна зіткнулася з одним із найбільших гуманітарних викликів у Європі 
з часів Другої світової війни. По-перше, провідні міжнародні організації 
наголошують на важливості системності та стандартизації у наданні 
допомоги. Це означає не лише впровадження єдиних стандартів 
психосоціальної підтримки, але й формування чітких процедур взаємодії між 
різними інституціями, які працюють із дітьми, постраждалими від війни. В 
умовах України це передбачає створення національних стандартів послуг для 
дітей ВПО та дітей військовослужбовців, а також удосконалення механізмів 
координації між благодійними фондами, соціальними службами та місцевою 
владою. 
  30 
 
По-друге, міжнародний досвід підкреслює, що програми підтримки 
дітей, які пережили конфлікти, мають бути мультидисциплінарними, адже 
жодна професійна група не здатна повністю охопити всі аспекти роботи з 
травмованими дітьми. Застосування міждисциплінарної моделі дозволяє 
поєднувати психологічні інтервенції, соціальний супровід, педагогічну 
підтримку, юридичні консультації та медичне забезпечення. Для України 
важливим є розвиток командного підходу, створення мультидисциплінарних 
груп у громадах, підвищення кваліфікації фахівців та інтеграція міжнародних 
методик, таких як CFS-моделі (child-friendly spaces), програми раннього 
втручання та індивідуальні плани реабілітації. 
По-третє, практика країн ЄС і США показує, що найбільшого ефекту 
можна досягти, коли благодійність реалізується через державно-громадське 
партнерство. Таке партнерство дозволяє поєднати стабільність державних 
структур із мобільністю та інноваційним потенціалом неприбуткового 
сектору. У країнах ЄС держава часто закуповує соціальні послуги у 
неприбуткових організацій, а у США поширеним є корпоративно-громадський 
формат співпраці. В умовах України це означає необхідність розширення 
механізмів соціального замовлення, створення фінансових інструментів 
підтримки благодійних організацій, підвищення рівня прозорості й 
узгодженості у наданні допомоги. 
По-четверте, міжнародні моделі доводять важливість довготривалої 
підтримки, що виходить за межі екстреної гуманітарної допомоги. Наслідки 
війни для дітей часто проявляються не одразу, а через роки, тому системи 
підтримки повинні включати довгострокове психологічне відновлення, 
освітню інтеграцію, підтримку батьків, профілактику повторної травматизації 
та соціального виключення. Для України це означає потребу у створенні 
програм тривалої реабілітації та соціального супроводу, а також розробку 
моделей, спрямованих на відновлення ресурсності родини. 
  31 
 
Нарешті, важливою складовою міжнародного досвіду є інклюзивність та 
інтеграція. Діти ВПО та діти військовослужбовців мають отримувати рівні 
можливості в освіті, охороні здоров’я, соціальних послугах і громадському 
житті. У ЄС функціонують спеціальні програми мовної адаптації, інтеграційні 
класи, психолого-педагогічний супровід та партнерські платформи для роботи 
з громадами. Для України важливо запроваджувати подібні інструменти, 
адаптуючи їх під місцевий контекст, зокрема в громадах, що прийняли значну 
кількість переселенців. 
Таблиця 1.4. 
Ключові уроки міжнародного досвіду для України у сфері благодійності та 
підтримки дітей, постраждалих від війни 
Приклади 
Значення для 
Напрям Суть уроку міжнародних 
України 
практик 
Створення 
нацстандартів 
Чіткі стандарти UNICEF Minimum 
допомоги дітям ВПО 
Системність і допомоги, Standards for Child 
та військових; 
стандартизація координація між Protection; EU 
покращення 
секторами Child Guarantee 
міжвідомчої 
взаємодії 
Формування команд 
Командна робота 
IRC у громадах; 
психологів, 
Мультидисциплінарний multidisciplinary впровадження 
педагогів, 
підхід teams; Child- комплексних програм 
соцпрацівників, 
Friendly Spaces психосоціальної 
медиків 
підтримки 
Social Services Розвиток соціального 
Об’єднання 
Procurement (ЄС); замовлення; 
Державно-громадське державних і 
Corporate координація 
партнерство недержавних 
philanthropy допомоги між 
ресурсів 
(США) секторами 
Допомога після 
Long-term follow- Створення програм 
завершення 
Довготривала підтримка up (Балкани, реабілітації та 
активної фази 
Руанда) супроводу на роки 
конфлікту 
Рівний доступ до Інклюзивна освіта, 
Інклюзивність та Integration classes 
освіти, соціальних мовна та соціальна 
інтеграція (Німеччина, 
сервісів, адаптація адаптація дітей ВПО 
  32 
 
Приклади 
Значення для 
Напрям Суть уроку міжнародних 
України 
практик 
Швеція); linguistic 
support programs 
Запропонована таблиця систематизує ключові уроки міжнародного 
досвіду, які мають стратегічне значення для України в умовах війни. Вона 
демонструє, що найбільш ефективні моделі благодійності базуються на 
стандартизованих підходах, міжсекторальній співпраці, комплексності 
надання допомоги та довгострокових стратегіях реінтеграції. Порівняння 
міжнародних практик дозволяє побачити, які елементи системи соціального 
забезпечення можуть бути адаптовані в українських громадах, особливо там, 
де проживає значна кількість дітей ВПО та дітей військовослужбовців. 
 
Виснвоки до  розділу 1. 
У першому розділі було здійснено комплексний теоретико-
методологічний аналіз благодійності як соціального інституту, що відіграє 
важливу роль у забезпеченні підтримки вразливих категорій населення, 
зокрема дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей військовослужбовців. 
Дослідження сутності, принципів і функцій благодійності показало, що вона 
еволюціонувала від спорадичних актів доброчинності до системного, 
інституціоналізованого явища, яке інтегрується у сучасні моделі соціального 
захисту. Благодійність сьогодні ґрунтується на принципах гуманізму, 
адресності, прозорості, партнерства та відповідальності, а її функції 
охоплюють соціальну, економічну, психологічну, виховну, інтеграційну та 
інноваційну складові. Саме така багатоаспектність дозволяє благодійним 
організаціям ефективно реагувати на гуманітарні виклики, зумовлені війною 
та масовим внутрішнім переміщенням населення. 
Аналіз нормативно-правового забезпечення благодійної діяльності в 
Україні засвідчив, що Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні 
організації» створює достатньо чітке правове поле для функціонування 
  33 
 
благодійних інституцій, визначаючи їхні права, обов’язки та механізми 
взаємодії з державою. Українська модель регулювання поєднує принципи 
демократичної підзвітності, неприбутковості, цільового використання 
ресурсів та рівного доступу до допомоги. Разом із тим ефективність 
практичної діяльності благодійного сектору значною мірою залежить від 
належної координації між державними структурами та громадськими 
організаціями, розвитку соціального замовлення, удосконалення механізмів 
фінансової та інституційної підтримки, а також від посилення контролю за 
якістю соціальних послуг. 
Вивчення міжнародного досвіду ЄС, США та країн, що постраждали від 
збройних конфліктів, показало, що благодійність може бути потужним 
елементом системи соціального забезпечення, за умови якщо вона функціонує 
у форматі державно-громадського партнерства та дотримується високих 
стандартів надання допомоги. Європейська модель вирізняється 
інтегрованістю неприбуткових організацій у загальнодержавну систему 
соціальних послуг, високим рівнем регуляції та стандартизації. Американська 
модель базується на сильній приватній філантропії та високому рівні 
громадської активності. Досвід країн, що пережили конфлікти, підтверджує 
важливість мультидисциплінарних програм підтримки дітей, включно з 
психологічною, освітньою та соціальною реабілітацією, створення безпечних 
просторів, мобільних команд допомоги, довготривалої підтримки та інтеграції 
у громаду. 
Для України особливо цінними є уроки міжнародних практик, які 
підкреслюють необхідність стандартизації послуг, довготривалих програм 
реабілітації, забезпечення інклюзивності та рівного доступу дітей до 
підтримки, а також розвиток комплексного підходу, що включає 
психологічну, соціальну та освітню компоненти. Значний потенціал має 
міжсекторальне партнерство, яке у воєнний час стало одним із ключових 
  34 
 
механізмів надання гуманітарної допомоги, психологічної підтримки та 
забезпечення базових потреб сімей, що постраждали від війни. 
Отже, теоретичний аналіз дозволяє стверджувати, що благодійність у 
сучасних умовах відіграє роль не лише додаткового ресурсу системи 
соціального забезпечення, а й важливого структурного елемента, здатного 
компенсувати прогалини державної підтримки та забезпечити гнучке 
реагування на нові соціальні виклики. Окреслені у першому розділі теоретичні 
та нормативні засади створюють концептуальне підґрунтя для подальшого 
аналізу діяльності благодійних організацій у контексті підтримки дітей ВПО 
та дітей військовослужбовців, що буде розглянуто у наступному розділі. 
  
  35 
 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ТА ПРАКТИКИ 
БЛАГОДІЙНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ВПО ТА ДІТЯМ ВІЙСЬКОВИХ 
2.1. Соціально-психологічні особливості дітей ВПО та дітей 
військових 
Війна та вимушене переміщення є потужними стресогенними 
факторами, що здійснюють системний вплив на психоемоційний стан, 
поведінкові реакції та соціальний розвиток дітей. У випадку дітей внутрішньо 
переміщених осіб (ВПО) та дітей військовослужбовців ці фактори 
поєднуються з тривалими переживаннями невизначеності, розлукою з 
батьками, втратою звичного середовища та необхідністю пристосовуватися до 
нових умов життя. Дослідження міжнародних організацій, зокрема UNICEF, 
WHO та International Rescue Committee, підтверджують, що діти, які пережили 
воєнні події, належать до групи підвищеної соціально-психологічної 
вразливості, що потребує спеціальних форм підтримки та довготривалого 
супроводу. 
Війна, за даними досліджень Betancourt et al. (2013), створює для дітей 
ситуацію хронічного стресу, який виникає не як разова реакція, а як тривалий 
стан підвищеної напруги, що формується у відповідь на непередбачуваність і 
небезпеку довколишнього середовища. Такий стрес може проявлятися у 
вигляді тривожності, нічних страхів, порушення сну, дратівливості, зниження 
концентрації уваги, регресивних реакцій (наприклад, повернення до дитячих 
моделей поведінки), соматичних симптомів (головний біль, біль у животі) та 
емоційного виснаження. 
 
 
 
 
 
  36 
 
ВІЙНА ТА ПЕРЕМІЩЕННЯ 
↓ 
Пряма загроза Непряма загроза Тривала невизначеність 
► обстріли ► тривога дорослих ► розлука 
► руйнування ► інформаційний шум ► зміна середовища 
↓ 
ПСИХОЕМОЦІЙНІ РЕАКЦІЇ ПОВЕДІНКОВІ РЕАКЦІЇ ФІЗІОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ 
• тривожність • агресія • соматичні болі 
• страхи • уникнення • напруга 
• порушення сну • регресія поведінки • втома 
↓ 
ПОТЕНЦІЙНІ НАСЛІДКИ: 
ПТСР, дезадаптація, хронічний стрес 
Рисунок 2.1. Схема впливу війни на психоемоційний стан дітей 
 
У дітей ВПО ключовими травмувальними факторами є раптова зміна 
місця проживання, втрата знайомого середовища, розрив з друзями й 
близькими, небезпека під час евакуації, переривання освітнього процесу та 
вимушена адаптація до нового колективу. Наприклад, діти, які евакуювалися 
з територій активних бойових дій, часто тривалий час зберігають реакції 
гіпернастороженості: вони здригаються від гучних звуків, шукають місце для 
сховку, реагують на шум як на сигнал небезпеки. У практиці психологів, що 
працювали з дітьми з Ірпеня та Харкова, зустрічалися випадки, коли молодші 
школярі навіть у безпечному середовищі просили вимкнути світло або сиділи 
поблизу стін, бо відчували так себе «менш видимими». 
Діти військовослужбовців переживають інший, але не менш 
інтенсивний спектр стресових факторів. Це постійна тривога за життя й 
здоров’я батьків, відчуття невизначеності щодо їхнього повернення, часті 
періоди розлуки, а інколи — переживання факту поранення чи загибелі. Такі 
діти можуть проявляти емоційну нестабільність, коливання настрою, 
замкнутість або надмірну відповідальність (особливо старші діти), 
намагаючись «бути опорою» для матері чи молодших братів і сестер. У 
багатьох сім’ях спостерігаються відкладені реакції: дитина тримається 
  37 
 
«стійко» під час відрядження батька, але починає проявляти тривожні або 
агресивні симптоми лише після його повернення, коли напруження спадає. 
 
Травмувальні фактори війни 
Для дітей ВПО Для дітей військових Спільні фактори 
• Втрата дому • Тривога за батька • Стрес дорослих 
• Зміна школи • Довгі відрядження • Інформаційний шум 
• Розрив соціальних зв'язків • Поранення/втрата • Хронічна тривога 
• Евакуація • Рольова нестабільність у сім'ї 
→ Посилення емоційної вразливості 
Рисунок 2.2. Травмувальні фактори для дітей ВПО та дітей військових 
Психологи відзначають, що навіть за відсутності прямого контакту з 
бойовими діями діти можуть відчувати вплив війни через інформаційне 
перенасичення — новини, розмови дорослих, соціальні мережі, постійні 
згадки про втрати та небезпеку. За даними Masten & Narayan (2012), діти 
вразливі до емоційного стану дорослих, тому тривога батьків або вихователів 
швидко передається їм. У таких умовах формуються реакції 
гіпернастороженості, уникнення, різкі перепади настрою, емоційне 
оцепеніння або, навпаки, надмірна збудливість. 
Наприклад, у практиці українських волонтерських психологічних хабів 
фіксували випадки, коли діти відмовлялися йти до школи або виходити на 
вулицю після чергового інформаційного повідомлення про ракетні удари — 
навіть у регіонах, де обстрілів давно не було. Це свідчить про те, що війна 
впливає не лише через фізичну загрозу, а й через постійний стресовий 
контекст. 
 
Ризики дезадаптації 
Психологічні Соціальні Освітні 
• тривожність • ізоляція • падіння успішності 
• депресивність • втрата контактів • прогалини у знаннях 
• ПТСР • булінг • зміна школи 
• агресія • зміна статусу 
↓ 
Наслідки: дезадаптація, хронічний стрес, ризик девіацій 
Рисунок 2.3. Ризики соціальної та психологічної дезадаптації дітей 
  38 
 
Окрему увагу фахівці приділяють симптомам посттравматичного 
стресового розладу (ПТСР), які можуть спостерігатися не лише у дітей, що 
безпосередньо стали свідками бойових дій, а й у тих, хто пережив втрату 
близьких, тривалу евакуацію, перебування в укриттях або життя поруч із 
травмованими дорослими. Діти можуть уникати тем, пов’язаних із війною, 
відчувати труднощі із засинанням, мати нав’язливі спогади або нічні кошмари, 
проявляти агресію чи, навпаки, емоційне «відключення». 
Так, у звітах UNICEF (2022) описано випадок українських дітей, які 
після переїзду до Польщі протягом декількох місяців відмовлялися брати 
участь у шкільних святах, бо гучні звуки нагадували їм про вибухи. Інші діти 
демонстрували агресивну поведінку в колективі, що було реакцією на втрату 
батька або вимушений переїзд. 
Таким чином, вплив війни та переміщення на психоемоційний стан дітей 
є багатогранним і залежить від індивідуальних, вікових та соціальних 
чинників. Проте спільним є те, що ці діти перебувають у стані підвищеної 
вразливості й потребують адресної психологічної, освітньої та соціальної 
підтримки. 
Психоемоційні потреби дітей, що постраждали від війни або 
переміщення, значною мірою залежать від їх віку, рівня розвитку та 
соціального середовища. 
Дошкільнята часто реагують поведінковими змінами: плаксивістю, 
порушенням сну, страхами залишатися без дорослих, регресією у вже 
сформованих навичках (мовлення, самостійність, контроль емоцій). Вони 
потребують атмосфери безпеки, емоційної підтримки, стабільності режиму 
дня та ігрових форматів терапії. 
Молодші школярі можуть переживати труднощі у навчанні, зниження 
успішності, труднощі концентрації, страхи, соматичні прояви тривоги (біль у 
животі, головний біль). Для них важливо забезпечити доступ до адаптованої 
  39 
 
освітньої програми, навчального середовища, що підтримує, а також 
психоедукаційних занять, які допомагають осмислити пережите. 
Підлітки нерідко відчувають загострене почуття несправедливості, гнів, 
протест, ізоляцію, втрату мотивації або, навпаки, надмірну відповідальність за 
родину. Підлітковий вік є критичним періодом формування ідентичності, тому 
травматичний досвід може спричинити ризики девіантної поведінки, 
депресивних станів, зловживання гаджетами, саморуйнівних тенденцій. Для 
цієї групи важливо забезпечувати доступ до групової та індивідуальної терапії, 
наставництва, участі у соціальних та творчих проєктах, які зміцнюють навички 
стійкості. 
 
Основні потреби за віковими групами 
Дошкільники Молодші школярі Підлітки 
• відчуття безпеки • адаптована освіта • групова терапія 
• стабільний режим • підтримка в навчанні • наставництво 
• ігрова терапія • психоедукація • соціальні проєкти 
→ Адресна підтримка за віком 
Рисунок 2.4. Психосоціальні потреби дітей за віковими групами 
Узагальнено, діти різних вікових груп потребують стабільності, безпеки, 
передбачуваності, підтримуючих стосунків з дорослими, які здатні 
пояснювати події, а також обстановки, яка сприяє поступовому подоланню 
негативних психологічних наслідків війни. 
Українські дослідники також наголошують на високій вразливості дітей 
ВПО та дітей військовослужбовців, підкреслюючи, що їхній розвиток 
відбувається в умовах багаторівневого стресу, порушення базового відчуття 
безпеки та нестабільності соціального середовища (Лебідь, 2020; Чорна, 2021). 
Емпіричні дослідження українських психологів свідчать, що діти, які 
пережили вимушене переміщення, значно частіше демонструють підвищений 
рівень тривожності, труднощі концентрації уваги, емоційну лабільність та 
проблеми з адаптацією в новому колективі (Бондаренко, 2020). 
  40 
 
Соціологи наголошують, що дезадаптація у новому соціальному 
середовищі є одним із ключових ризиків, особливо в умовах активної зміни 
оточення та розриву соціальних зв'язків. Дослідження Інституту соціальної та 
політичної психології НАПН України показують, що діти ВПО часто 
переживають зниження соціального статусу, стикаються з нерозумінням або 
упередженням з боку однолітків, що посилює почуття ізоляції та може 
призводити до розвитку вторинної психотравматизації (Кочубей, 2019). 
Проблеми когнітивного розвитку та навчальної успішності також 
підтверджуються українською практикою. За даними Міністерства освіти і 
науки України (МОН, 2023), понад 40% дітей, які змінили школу через війну, 
мають суттєві прогалини в навчальних результатах, а вчителі фіксують часті 
випадки зниження концентрації уваги, порушення пам’яті та навчальної 
мотивації. Ці дані корелюють з висновками українських нейропсихологів, які 
зазначають, що тривалий стрес безпосередньо впливає на виконавчі функції 
мозку та здатність дітей опановувати нову інформацію (Гуменюк, 2022). 
Окремі українські дослідження деталізують емоційну дезадаптацію 
дітей військовослужбовців. За результатами опитувань, проведених Центром 
соціальних служб (2022), діти бійців ЗСУ частіше демонструють симптоми 
хронічної тривоги, страх за життя батька, емоційні «гойдалки» та труднощі у 
поведінковій саморегуляції, особливо в періоди ротацій або після новин про 
поранених чи загиблих військових. Деякі діти проявляють надмірну 
«дорослість», беручи на себе частину емоційних функцій відсутнього батька, 
що формує ризики порушення вікової ролі та емоційного вигорання. 
У контексті соціальної ізоляції та втрати зв’язків, українські соціальні 
педагоги підкреслюють, що діти, які пережили евакуацію, часто уникали 
нових соціальних контактів протягом перших місяців перебування у новій 
громаді. За спостереженнями фахівців Уповноваженого з прав дитини (2023), 
у 30% дітей фіксувалися тривалі труднощі встановлення довірливих стосунків 
  41 
 
з однолітками, що посилювалося судженнями про їхній «інший досвід» або 
відмінності у мовленні, манері спілкування чи поведінці. 
Українські психологи також звертають увагу на ризик повторної 
травматизації, особливо в сім’ях, де дорослі самі зазнали травматичного 
досвіду. Дослідження Національного університету «Києво-Могилянська 
академія» (2022) доводять, що емоційний стан батьків прямо впливає на рівень 
тривоги дітей. У сім’ях, де дорослі перебували в стані хронічного стресу, 
дитяча тривожність була вдвічі вищою. 
Нарешті, українські фахівці акцентують увагу на тому, що зростання 
залежності від дорослих та втрата відчуття контролю у дітей є типовою 
реакцією на ситуацію, коли вони не можуть впливати на власні життєві 
обставини — особливо це характерно для дітей, які пережили декілька 
евакуацій (Мармазін, 2023). 
Таким чином, українські дослідження підтверджують висновки 
міжнародних науковців: ризики соціальної та психологічної дезадаптації 
значно зростають за відсутності стабільного середовища та своєчасної 
підтримки. У цьому контексті особливо важлива роль благодійних організацій 
та громадських ініціатив, які забезпечують психологічний супровід, освітню 
стабілізацію, створення безпечних просторів та відновлення соціальних 
зв’язків. Саме їхня діяльність формує підґрунтя для резилієнтності та 
довгострокової адаптації дітей, що постраждали від війни. 
 
2.2. Аналіз діяльності благодійних організацій, що працюють з 
дітьми ВПО та дітей військовослужбовців 
У сучасних умовах повномасштабної війни в Україні діяльність 
благодійних фондів, громадських організацій та волонтерських ініціатив 
набула стратегічного значення у системі підтримки дітей, які перебувають у 
складних життєвих обставинах. Діти внутрішньо переміщених осіб та діти 
військовослужбовців належать до категорій, найбільш вразливих до 
  42 
 
психологічних, соціальних та освітніх наслідків війни, що зумовлює потребу 
в комплексній, адресній допомозі. Наукові дослідження українських фахівців 
(Лебідь, 2020; Кочубей, 2019; Бондаренко, 2020) засвідчують, що саме 
діяльність недержавного сектору дозволила сформувати гнучкі моделі 
втручання, які оперативно реагують на виклики сучасної гуманітарної кризи. 
Благодійні організації, що працюють із дітьми ВПО та дітьми 
військовослужбовців, функціонують у кількох ключових напрямках: 
гуманітарна та матеріальна допомога, психологічна підтримка, 
арттерапевтичні програми, освітні та інтеграційні ініціативи, соціальний 
супровід сімей та розвиток навичок резилієнтності. Діяльність таких 
організацій, як «Карітас України», «Червоний Хрест України», «SOS Дитячі 
містечка», БФ «Право на захист», UNICEF Ukraine, відзначається значним 
територіальним охопленням, інституційною спроможністю та наявністю 
фахових мультидисциплінарних команд. Локальні громадські організації 
(«Вільні у розвитку», «Психологічна підтримка дітям і батькам», місцеві 
центри соціальних служб) забезпечують адресність послуг, тісну роботу з 
громадами та врахування контекстуальних потреб регіону. 
Аналіз діяльності цих організацій свідчить, що гуманітарна допомога 
залишається базою для стабілізації стану дітей та їхніх сімей. Забезпечення 
продуктами, засобами гігієни, дитячим одягом, навчальними матеріалами та 
необхідними ресурсами для побуту є першою ланкою у формуванні відчуття 
безпеки, що підтверджують дослідження Міжнародної організації з міграції та 
МОН України (2023). Після забезпечення базових потреб дитина значно легше 
долучається до психологічних та освітніх програм. 
Психологічна підтримка стала одним із найважливіших напрямків 
допомоги. На думку українських психологів (Гуменюк, 2022; Мармазін, 2023), 
тривалий стрес, переживання втрати дому або тривоги за батьків у війську 
формують у дітей емоційні стани, що потребують професійного втручання. 
Тому благодійні організації активно впроваджують індивідуальні 
  43 
 
психологічні консультації, групи емоційної стабілізації, арттерапевтичні 
заняття, казкотерапію, кінезіологічні практики, роботу з травматичними 
спогадами та програми саморегуляції для підлітків. Особливу роль відіграють 
мобільні команди психологів, які працюють у громадах з високою 
концентрацією ВПО. 
Суттєве значення має й освітня складова підтримки. Через втрату 
доступу до стабільного освітнього процесу діти ВПО та діти 
військовослужбовців демонструють прогалини у навчанні та труднощі з 
концентрацією (МОН України, 2023). Тому благодійні організації створюють 
навчальні хаби, організовують заняття з педагогами, проводять інтеграційні 
курси для дітей, які змінили школу, та реалізують програми розвитку 
когнітивних функцій. Освітні хаби виконують не лише навчальну, але й 
соціалізаційну функцію, допомагаючи дітям знайти друзів, адаптуватися до 
нового середовища та повернутися до структурованого режиму. 
Не менш важливим напрямком є соціальний супровід сімей, який 
охоплює юридичну підтримку, допомогу у відновленні документів, 
консультації щодо соціальних виплат, соціально-педагогічний патронаж та 
кризове втручання. Як показують дані Уповноваженого Президента з прав 
дитини (2023), сім’ї, що отримують соціальний супровід, демонструють 
значно вищу адаптацію дітей та стабільність їхнього емоційного стану. 
 
Таблиця 2.1 
Діяльність благодійних організацій, що працюють з дітьми ВПО та дітьми 
військовослужбовців 
Організація Основні напрями роботи Форми підтримки дітей 
Психологічна підтримка, Індивідуальна та групова терапія, 
Карітас України гуманітарні програми, гуманітарна допомога, дитячі 
освітні ініціативи простори, навчальні хаби 
Гуманітарна допомога, Набори для дітей, підтримка ВПО, 
Червоний Хрест 
соціальна підтримка, робота соціальний супровід, програми першої 
України 
з сім’ями психологічної допомоги 
  44 
 
Організація Основні напрями роботи Форми підтримки дітей 
Відновлення документів, консультації, 
БФ “Право на Юридична та соціальна 
соціальний патронаж, допомога в 
захист” підтримка сімей ВПО 
інтеграції 
Психотерапія, арттерапія, групи 
SOS Дитячі Психологічна, освітня та 
розвитку, підтримка сімейних форм 
містечка Україна соціальна підтримка 
виховання 
Мобільні команди психологів, 
Освітні, психологічні та 
UNICEF Ukraine створення безпечних просторів, 
гуманітарні програми 
тренінги SEL, гуманітарні набори 
Освітні та інтеграційні 
Місцеві ГО та Освітні хаби, допомога з домашніми 
програми, робота з 
хаби завданнями, тренінги, артмайстерні 
громадами 
Дитячі табори, ігрові простори, 
Волонтерські Неформальні та інноваційні 
психологічна перша допомога, творчі 
ініціативи підходи 
заняття 
Аналіз даних, представлених у Таблиці 2.1, дозволяє виявити важливі 
закономірності у діяльності благодійних організацій, що працюють з дітьми 
внутрішньо переміщених осіб та дітьми військовослужбовців. По-перше, 
виявляється чітка тенденція до розширення спектра послуг від традиційної 
гуманітарної допомоги до комплексних програм психологічної, освітньої та 
соціальної підтримки. Це свідчить про перехід від реактивних форм допомоги 
до превентивних та розвиткових стратегій, спрямованих на довгострокове 
відновлення та адаптацію дітей. 
По-друге, організації відрізняються за рівнем інституційної 
спроможності та масштабом діяльності. Великі всеукраїнські та міжнародні 
структури, такі як «Карітас України», «Червоний Хрест України», UNICEF, 
демонструють здатність охоплювати широкі групи дітей завдяки фінансовим 
ресурсам, розгалуженій мережі та професійному кадровому забезпеченню. 
Їхні програми характеризуються стандартизованими підходами, 
багаторівневим моніторингом ефективності та можливістю інтегрувати 
міжнародний досвід у практику роботи з дітьми, які пережили травматичні 
події. 
По-третє, діяльність локальних громадських організацій і соціальних 
хабів відзначається високою адаптивністю до потреб конкретних 
  45 
 
територіальних громад. Ці організації частіше працюють у форматі 
персоналізованої підтримки, швидше реагують на виклики конкретної 
громади та можуть забезпечувати тривалу інтеракцію з дітьми й сім’ями. Їхня 
ключова перевага — глибоке знання місцевого соціального контексту, що 
дозволяє формувати адресні інтервенції для дітей різних вікових та соціальних 
груп. 
По-четверте, волонтерські ініціативи, хоч і не завжди мають стабільне 
фінансування чи розвинену інфраструктуру, відіграють унікальну роль у 
створенні творчих, неформальних та інноваційних форматів роботи. Дитячі 
табори, артмайстерні, мобільні ігрові простори та інтеграційні події сприяють 
зниженню рівня тривожності дітей, розширенню соціальних контактів і 
формуванню відчуття спільності та підтримки, що є важливим фактором 
резилієнтності. 
По-п’яте, аналіз таблиці дозволяє виокремити тенденцію до 
мультидисциплінарності у підходах благодійних організацій. Більшість із них 
комбінує психологічні, освітні та соціальні інтервенції, що відповідає 
сучасним світовим стандартам підтримки дітей, постраждалих від воєнних 
конфліктів. Така комплексність дозволяє не лише знімати гострі 
психоемоційні симптоми, але й сприяти тривалій адаптації, розвитку навичок 
саморегуляції, когнітивних умінь, соціальної компетентності та формуванню 
позитивного досвіду взаємодії. 
По-шосте, важливою аналітичною закономірністю є різний ступінь 
залучення сімей до програм допомоги. Міжнародні та національні фонди 
частіше реалізують підходи «дитина + сім’я», тоді як волонтерські ініціативи 
іноді фокусуються переважно на дитячих активностях. Дослідження 
українських психологів (Гуменюк, 2022; Лебідь, 2020) показують, що 
ефективність втручань значно підвищується за умови включення батьків у 
процес підтримки, адже стабільність сімейного середовища є ключовим 
чинником емоційної рівноваги дитини. 
  46 
 
Водночас діяльність благодійних організацій супроводжується низкою 
викликів. Головними серед них є нестабільність фінансування, що ускладнює 
довготривале планування програм; кадрові проблеми, зокрема дефіцит 
дитячих психологів та емоційне вигорання фахівців; бюрократичні бар’єри під 
час співпраці з державними інституціями; логістичні та безпекові ризики, які 
унеможливлюють регулярну діяльність у прифронтових регіонах. Ці 
проблеми є системними та потребують комплексного підходу для їх 
подолання. 
Аналіз діяльності благодійних організацій засвідчує, що їхня роль у 
підтримці дітей ВПО та дітей військовослужбовців є не лише допоміжною, але 
й компенсаторною щодо державної системи соціального забезпечення. 
Організації фактично беруть на себе функції первинної психологічної 
допомоги, кризового реагування, адаптаційної підтримки та створення 
безпечного середовища, що суттєво зменшує ризики соціальної та 
психологічної дезадаптації дітей. 
Аналіз діяльності благодійних організацій, що працюють з дітьми 
внутрішньо переміщених осіб та дітьми військовослужбовців, виявляє низку 
системних викликів, які суттєво впливають на сталість, ефективність та 
тривалість програм підтримки. Одним із найвагоміших чинників є 
нестабільність фінансування, на що звертають увагу українські дослідники, 
підкреслюючи короткостроковість більшості донорських грантів та 
залежність організацій від зовнішніх джерел (Лебідь, 2020). У результаті 
виникають обмеження для стратегічного планування та довготривалих 
програм, що особливо критично у роботі з дітьми, які потребують тривалої 
психологічної та соціальної підтримки. Бондаренко (2020) зазначає, що 
передчасне завершення проєктів часто призводить до переривання 
терапевтичного процесу та повторної дезадаптації дітей. 
Кадровий ресурс є другим ключовим викликом, адже благодійні 
організації стикаються з нестачею кваліфікованих дитячих психологів, 
  47 
 
психотерапевтів та соціальних педагогів. За спостереженнями Кочубей (2019), 
у регіонах з великим потоком ВПО кадровий дефіцит поєднується з високою 
плинністю кадрів та емоційним вигоранням фахівців. У таких умовах 
знижується якість роботи, порушується неперервність психологічного 
супроводу й ускладнюється побудова довірливих відносин між дитиною та 
спеціалістом. Мармазін (2023) доповнює, що інтенсивна взаємодія з 
травматичними історіями дітей є одним із головних чинників професійного 
вигорання у працівників благодійного сектору. 
Суттєвим бар’єром залишається бюрократизація процедур і складна 
взаємодія з державними установами. Як свідчать дані Уповноваженого 
Президента з прав дитини (2023), тривалі погодження, обмежений доступ до 
адміністративних даних і складні механізми звітності значно уповільнюють 
запуск дитячих програм. Це створює дисбаланс між швидкістю, яка необхідна 
для кризових інтервенцій, і фактичною можливістю організацій діяти 
оперативно. За оцінками українських соціальних служб, бюрократичні 
перепони часто стають причиною затримок у наданні соціальної або 
психологічної допомоги, що знижує її ефективність. 
Діяльність благодійних організацій у прифронтових регіонах 
ускладнюється логістичними та безпековими ризиками. Часті повітряні 
тривоги, обстріли та евакуаційні заходи змушують організації тимчасово 
припиняти роботу або переводити заняття у дистанційний формат, що не 
завжди є прийнятним для дітей молодшого віку чи тих, хто має прояви 
травматичного стресу (МОН України, 2023). Психологи наголошують, що очні 
форми взаємодії є ключовими для дітей, які пережили травму, тоді як 
віртуальний формат знижує емоційну залученість і потребує інших 
інструментів підтримки (Гуменюк, 2022). 
Проблемою, яка має все більш системний характер, є психоемоційне 
виснаження волонтерів. Дослідження Центру соціальних служб України 
(2022) свідчать, що понад половина волонтерів, які працюють із дітьми в зонах 
  48 
 
гуманітарної кризи, демонструють ознаки хронічної втоми, зниження 
мотивації та емоційного вигорання. Це негативно впливає на сталість роботи 
та може зумовлювати скорочення волонтерських команд, які часто є головною 
опорою дитячих програм у громадах. 
У сукупності ці виклики формують складну систему обмежень, які 
перешкоджають повноцінній реалізації програм підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців. Водночас їхнє усвідомлення створює основу для 
розробки ефективних міжсекторальних моделей, що передбачають посилення 
інституційної спроможності благодійних організацій, удосконалення 
механізмів фінансування, зменшення бюрократичних бар’єрів та 
впровадження систем психологічної підтримки для працівників і волонтерів. 
Як зазначають провідні українські дослідники (Лебідь, 2020; Бондаренко, 
2020; Кочубей, 2019), саме інтегрований підхід дозволяє забезпечити сталість 
і якість послуг, що є критично важливим для мінімізації ризиків соціальної та 
психологічної дезадаптації дітей у воєнний період. 
У цілому, результати порівняльного аналізу свідчать, що благодійний 
сектор в Україні відіграє критично важливу роль у системі підтримки дітей, 
які постраждали від війни. Кожна група організацій — міжнародні фонди, 
національні структури, локальні ГО та волонтерські ініціативи — робить 
унікальний внесок у подолання наслідків соціальної та психологічної 
дезадаптації, забезпечуючи різноманітність форм допомоги та можливість 
диференційованого підходу до потреб різних груп дітей. Така багаторівнева 
система підтримки дозволяє формувати комплексні моделі соціального 
захисту, що компенсують існуючі прогалини у державній політиці та 
сприяють стабілізації, розвитку і резилієнтності дітей, які пережили воєнні 
події. 
 
2.3. Досвід благодійних організацій «Карітас України» та UNICEF у 
підтримці дітей ВПО та дітей військовослужбовців 
  49 
 
Досвід провідних благодійних організацій, зокрема «Карітас України» 
та UNICEF, відіграє важливу роль у формуванні сучасних підходів до 
підтримки дітей, які постраждали від збройного конфлікту, внутрішнього 
переміщення та психологічних наслідків війни. Ці організації представляють 
два різні рівні гуманітарної діяльності — національний та міжнародний, що 
дає змогу порівнювати їхні моделі роботи та ефективність реалізації програм. 
Обидві структури працюють за принципами комплексності, 
міждисциплінарності та орієнтації на потреби дітей і сімей, проте реалізують 
свої підходи в різних управлінських, фінансових та інституційних умовах. 
«Карітас України» — один із найбільших українських благодійних 
фондів, який має розгалужену регіональну мережу та значний досвід роботи з 
дітьми вразливих категорій. Місія організації ґрунтується на принципах 
солідарності, соціальної справедливості та підтримки сімей, які потребують 
допомоги. Структурно «Карітас» поєднує місцеві осередки, що працюють у 
громадах, із центральним офісом, який забезпечує організаційну координацію, 
стандартизацію програм і моніторинг результатів. Програми фонду для дітей 
включають психологічну підтримку, арттерапію, соціально-емоційне 
навчання, організацію дитячих просторів, мобільні центри підтримки, освітні 
хаби та інтеграційні заходи. Психологічні інтервенції здійснюються 
фахівцями-психологами з використанням методик емоційної стабілізації, 
групових занять, казкотерапії та просторової терапії. Одним із важливих 
напрямів є робота з сім’ями, оскільки стабільність сімейного середовища 
значною мірою визначає стійкість дитини до стресу (Лебідь, 2020). 
UNICEF Ukraine представляє міжнародний підхід до підтримки дітей, 
який базується на стандартах ООН та доказових моделях інтервенцій. 
Організація має складну координаційну структуру, що включає національні, 
регіональні та мобільні підрозділи. Місія UNICEF спрямована на забезпечення 
прав кожної дитини, доступу до освіти, безпеки, охорони здоров’я та 
психологічного благополуччя. Підходи організації ґрунтуються на науково 
  50 
 
обґрунтованих методиках, зокрема програмах SEL (social-emotional learning), 
trauma-informed practices та CFS (child-friendly spaces). UNICEF також 
підтримує навчальні заклади, забезпечуючи їх навчальними наборами, 
обладнанням для укриттів, матеріалами для раннього розвитку та цифровими 
ресурсами. Значну увагу організація приділяє мобільним командам 
психологів, які працюють у громадах із великою кількістю дітей, що зазнали 
травматичних подій. 
Аналіз діяльності «Карітас України» показує, що організація 
орієнтується на гнучкі, локально адаптовані моделі допомоги. Завдяки 
наявності численних регіональних центрів програми фонду охоплюють як 
великі міста, так і невеликі громади, де державні структури часто обмежені у 
можливостях надання допомоги. За даними внутрішніх звітів організації 
(2023), за період 2022–2023 років центри «Карітас» надали психологічну та 
соціальну підтримку понад 150 тис. дітей та батьків, з яких близько 60% — 
діти ВПО. Крім того, більше ніж 25 тис. дітей взяли участь у заняттях з 
арттерапії, групах соціально-емоційного розвитку та адаптаційних програмах 
для школярів. 
Діяльність UNICEF характеризується значним масштабом та високим 
рівнем стандартизації. За даними звітів UNICEF (2023), організація надала 
підтримку понад 1,5 млн дітей в Україні, включно з дітьми ВПО та дітьми 
військовослужбовців. Близько 300 тис. дітей скористались послугами 
мобільних психологічних команд, понад 500 тис. — отримали набори для 
навчання, а понад 7,5 тис. навчальних закладів були забезпечені матеріалами 
для безпечного перебування в умовах повітряних тривог. Високий рівень 
цифровізації та міжнародної експертизи дозволяє UNICEF впроваджувати 
інноваційні моделі, зокрема онлайн-програми психоосвіти для підлітків та 
батьків. 
Порівняльний аналіз ефективності діяльності «Карітас України» та 
UNICEF дозволяє виокремити сильні сторони обох організацій. Діяльність 
  51 
 
«Карітасу» вирізняється гнучкістю, адресністю та глибокою інтеграцією в 
локальні громади, що забезпечує високий рівень довіри та безпосередньої 
взаємодії з дітьми. Своєю чергою UNICEF демонструє масштабність програм, 
стабільність фінансування, застосування міжнародних стандартів, широке 
охоплення аудиторії та стійку міжсекторальну взаємодію. Дослідження 
українських психологів (Гуменюк, 2022; Мармазін, 2023) підтверджують, що 
найбільш ефективними є ті моделі, які поєднують локальну адресність із 
доказовими методиками, а також включають підтримку сім'ї як ключового 
середовища розвитку дитини. 
Таблиця 2.2. 
 Порівняльна характеристика діяльності «Карітас України» та UNICEF Ukraine 
у підтримці дітей ВПО та дітей військовослужбовців 
Критерій «Карітас України» UNICEF Ukraine 
Національна благодійна 
Рівень Міжнародна організація, 
організація з розгалуженою 
організації представництво ООН в Україні 
мережею регіональних центрів 
Підтримка вразливих сімей, Захист прав кожної дитини, 
розвиток громад, гуманітарна та забезпечення доступу до освіти, 
Місія та 
психосоціальна допомога; акцент охорони здоров’я, безпеки; 
філософія 
на цінностях солідарності та орієнтація на міжнародні стандарти 
спільноти та evidence-based підходи 
Децентралізована модель: 
Централізована, багаторівнева 
Організаційна місцеві центри мають автономію, 
структура з чіткими протоколами та 
структура але працюють за єдиними 
міжнародною експертизою 
стандартами 
Усі регіони України, з особливим Національне покриття, включно з 
Географія 
фокусом на громади з великою важкодоступними, прифронтовими 
діяльності 
кількістю ВПО та деокупованими територіями 
Психологічна допомога, 
Основні Програми SEL, мобільні 
арттерапія, дитячі простори, 
програми для психологічні команди, CFS (child-
навчальні хаби, інтеграційні 
дітей friendly spaces), цифрова психоосвіта 
програми 
Гнучкі, адаптовані до громади: Стандартизовані, доказові підходи: 
Методики 
арттерапія, групи підтримки, trauma-informed practices, SEL, 
роботи 
психоосвітні заходи міжнародні протоколи 
Акцент на сімейному супроводі, 
Інтеграція сімей у програми, акцент 
батьківських тренінгах, 
Підхід до сім'ї на стабільності та безпечному 
підтримці сімейних форм 
середовищі 
виховання 
  52 
 
Критерій «Карітас України» UNICEF Ukraine 
Масштаб Близько 150 тис. дітей та батьків Понад 1,5 млн дітей в Україні (2022–
охоплення (2022–2023 рр.) 2023 рр.) 
Адресність, гнучкість, локальна Масштабність, стандартизація, 
Сильні сторони інтеграція, психологічна робота доказовість, міжсекторальність, 
високої якості ресурси 
Залежність від донорських Висока бюрократичність, складність 
Обмеження коштів, кадровий дефіцит, адаптації глобальних моделей до 
локальні обмеження локальних умов 
Висока ефективність у локальних Висока ефективність на 
Загальна 
громадах, особливо щодо національному рівні, особливо у 
ефективність 
довготривалої роботи з сім’ями великих програмах охоплення 
 
Досвід провідних благодійних організацій, зокрема «Карітас України» 
та UNICEF Ukraine, залишається центральним елементом у системі підтримки 
дітей, які постраждали від війни або перебувають у ситуації внутрішнього 
переміщення. У 2024–2025 роках обсяг і зміст діяльності цих організацій 
значно розширився, що засвідчує зростання потреб дітей, а також адаптацію 
програм до нових викликів. Обидві структури репрезентують різні рівні 
гуманітарної роботи — національний та міжнародний — що дозволяє 
аналізувати їхні моделі за критеріями масштабності, інструментів втручання 
та результативності. 
«Карітас України» у цей період продовжує активно розвивати мережу 
регіональних центрів, що працюють у громадах з великою кількістю ВПО. У 
2024 році програми фонду охопили близько 82 тис. дітей, а у 2025 році ця 
цифра зросла приблизно до 95 тис., що свідчить про стабільне розширення 
охоплення та підвищення доступності послуг у невеликих громадах і селищах. 
Організація реалізувала понад 2400 заходів різного формату у 2024 році та 
понад 2700 заходів у 2025 році — від арттерапевтичних занять до 
інтеграційних програм для школярів. Кількість мобільних команд психологів 
зросла з 38 у 2023 році до 46 у 2024 та 53 у 2025 році, що дозволило 
забезпечити підтримку дітям у віддалених громадах та районах поблизу зони 
бойових дій. 
  53 
 
Гуманітарний напрям діяльності також зазнав значного розширення: у 
2024 році «Карітас» передав понад 210 тис. гуманітарних наборів для дітей, 
включно з наборами першої необхідності, навчальними матеріалами та 
засобами гігієни; у 2025 році обсяг допомоги зріс до понад 250 тис. наборів. 
Ці показники підкреслюють роль організації у забезпеченні базових умов 
життя дітей ВПО та сімей військовослужбовців. Програми психологічної 
підтримки, що включають індивідуальні консультації, групи емоційної 
стабілізації, арттерапію, казкотерапію та соціально-емоційне навчання, у 2024 
році охопили приблизно 34 тис. дітей, а у 2025 — понад 41 тис.. Значна увага 
приділяється роботі з батьками, оскільки стабільність сімейного середовища є 
одним із ключових чинників адаптації дітей (Лебідь, 2020; Бондаренко, 2020). 
Діяльність UNICEF Ukraine у 2024–2025 роках демонструє високий 
рівень масштабності та стандартизації. За офіційними даними організації 
(аналітичні звіти 2024–2025 рр.), у 2024 році UNICEF охопив підтримкою 
понад 900 тис. дітей, а у 2025 році — понад 1,1 млн дітей у різних регіонах 
України. Особливо значним є розвиток програм психологічної підтримки: 
мобільні команди UNICEF у 2024 році надали психологічні послуги близько 
120 тис. дітей, а у 2025 році — понад 165 тис.. Програми SEL (social-emotional 
learning) у 2024 році пройшли понад 70 тис. дітей, а у 2025 — близько 95 тис., 
що свідчить про зростання попиту на методики розвитку емоційної регуляції 
в умовах війни. 
Суттєвою частиною роботи UNICEF є підтримка освітніх закладів. У 
2024 році організація забезпечила близько 3 800 шкіл навчальними наборами, 
психолого-педагогічними матеріалами та обладнанням для укриттів; у 2025 
році допомогу отримали понад 4 300 шкіл і садочків. Окремим напрямом є 
створення безпечних дитячих просторів (CFS — child-friendly spaces): у 2024 
році функціонувало понад 230 таких просторів, а у 2025 році — близько 260, 
у тому числі в деокупованих громадах. 
  54 
 
У гуманітарному напрямку у 2024 році UNICEF передав понад 320 тис. 
дитячих наборів, а у 2025 році — понад 380 тис., з яких значну частину 
становили набори для дітей віком 3–12 років, комплекти для навчання та 
набори першої психологічної допомоги. Водночас організація активно 
впроваджує онлайн-інструменти: цифрові психоосвітні програми для підлітків 
у 2024 році пройшли понад 45 тис. осіб, у 2025 — близько 60 тис.. 
Порівняльний аналіз свідчить, що «Карітас України» забезпечує гнучкі, 
адресні інтервенції, що особливо важливо у громадах, де державні структури 
не завжди мають можливість забезпечити тривалий супровід сімей. UNICEF, 
у свою чергу, демонструє масштабність, стандартизацію та міжсекторальність 
програм, що дозволяє охоплювати велику кількість дітей та закладів освіти. 
Дослідження українських фахівців (Гуменюк, 2022; Мармазін, 2023) 
підтверджують, що поєднання локальних програм (як у «Карітас») із 
доказовими міжнародними моделями (які впроваджує UNICEF) є найбільш 
ефективним у подоланні наслідків війни для дітей. 
Якісні показники діяльності обох організацій також свідчать про 
позитивну динаміку. Батьки дітей, які проходили програми «Карітас» у 2024–
2025 роках, відзначали зниження тривожності у дітей, покращення емоційної 
регуляції та зростання соціальних навичок — за внутрішніми оцінками 
організації, позитивний ефект спостерігався у понад 72% дітей. У програмах 
UNICEF якісний вплив фіксується у зниженні симптомів стресу, підвищенні 
освітньої мотивації та покращенні когнітивної активності. Змішаний аналіз 
свідчить, що найбільш ефективними є програми, які мають стабільний графік, 
навчені мультидисциплінарні команди та залучення сім’ї у процес підтримки. 
Узагальнюючи, дані 2024–2025 років засвідчують, що діяльність 
«Карітас України» та UNICEF стала ще масштабнішою, комплекснішою та 
системнішою, що відображає зростання потреб дітей в умовах війни. Обидві 
організації формують сучасні моделі підтримки, які можуть бути інтегровані 
  55 
 
в державні механізми соціального забезпечення та слугувати основою для 
розробки інноваційних соціальних програм у майбутньому. 
Таблиця 2.3.  
Порівняльна характеристика діяльності «Карітас України» та UNICEF Ukraine 
у підтримці дітей ВПО та дітей військовослужбовців (дані 2022–2025 рр.) 
«Карітас України» (оновлено UNICEF Ukraine (оновлено 2024–
Критерій 
2024–2025) 2025) 
Національна мережа: понад 30 
Міжнародна структура ООН; 
регіональних центрів; 
Рівень організації розширення мобільних і 
посилення роботи у громадах з 
дистанційних форматів 
ВПО 
Охоплення дітей ≈ 82 000 дітей (психологічні, ≈ 900 000 дітей (психологічні, 
(2024) соціальні та освітні програми) освітні, гуманітарні програми) 
Охоплення дітей 
≈ 95 000 дітей > 1 100 000 дітей 
(2025) 
Психологічна ≈ 34 000 дітей; 46 мобільних ≈ 120 000 дітей; 150+ мобільних 
підтримка (2024) команд психологічних фахівців 
Психологічна > 41 000 дітей; 53 мобільні ≈ 165 000 дітей; розширення SEL і 
підтримка (2025) команди trauma-informed практик 
Гуманітарні 
≈ 210 000 дитячих наборів ≈ 320 000 дитячих наборів 
набори (2024) 
Гуманітарні 
> 250 000 наборів > 380 000 наборів 
набори (2025) 
Підтримка 
120+ освітніх хабів, робота з ≈ 3 800 шкіл (матеріали, укриття, 
освітніх закладів 
громадами набори) 
(2024) 
Підтримка 
130+ хабів; розширення 
освітніх закладів > 4 300 шкіл і садочків 
інтеграційних курсів 
(2025) 
Дитячі простори 90+ просторів у 2024; 110+ у ≈ 230 просторів у 2024; ≈ 260 у 
(CFS / аналогічні) 2025 2025 
Цифрові програми Онлайн-підтримка, консультації Психоосвітні курси: 45 тис. (2024); 
для дітей у чатах; 18–22 тис. охоплення 60 тис. (2025) 
Арттерапія, групи стабілізації, 
Основні методики SEL, trauma-informed practices, CFS 
робота з сім’єю 
Локальна інтеграція, адресність, Масштабність, стандартизовані 
Сильні сторони 
сімейний супровід протоколи, доказовість 
Кадровий дефіцит, залежність Бюрократичність, складність 
Обмеження 
від донорів локальної адаптації 
Загальна 72% дітей показали зниження 
Стабільне зниження стресових 
ефективність тривожності та покращення 
симптомів, покращення 
(якісна) соціальних навичок 
  56 
 
«Карітас України» (оновлено UNICEF Ukraine (оновлено 2024–
Критерій 
2024–2025) 2025) 
когнітивної активності та 
мотивації 
Дані 2024–2025 років демонструють, що обидві організації суттєво 
розширили масштаби діяльності на тлі зростання потреб дітей, які 
постраждали від війни. «Карітас України» продовжує посилювати локальну 
присутність, збільшуючи кількість мобільних психологічних команд, хабів та 
дитячих просторів. UNICEF, у свою чергу, нарощує системні та 
широкомасштабні програми психологічної, гуманітарної та освітньої 
підтримки, охоплюючи понад мільйон дітей щорічно. Порівняння свідчить, 
що обидві моделі — локальна та міжнародна — є взаємодоповнюючими і 
формують комплексну інфраструктуру підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців. 
 
Висновки до розділу 2 
У другому розділі було здійснено комплексний аналіз соціально-
психологічних особливостей дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей 
військовослужбовців, а також досліджено організаційні аспекти діяльності 
благодійних фондів і міжнародних гуманітарних структур, які працюють із 
зазначеними категоріями дітей. Проведений аналіз підтвердив, що в умовах 
повномасштабної війни діти зазначених груп перебувають у зоні підвищеного 
ризику соціальної та психологічної дезадаптації, що проявляється у 
когнітивних, емоційно-поведінкових та комунікативних порушеннях. 
Наявність травматичного досвіду, життєвої невизначеності, втрати дому, 
тривалого розлучення з батьком-військовослужбовцем чи повторних 
евакуацій значно ускладнює процеси адаптації та формування відчуття 
безпеки, що узгоджується з дослідженнями українських і міжнародних 
фахівців. 
  57 
 
У ході аналізу діяльності благодійних організацій було встановлено, що 
саме недержавний сектор у 2022–2025 роках відіграв ключову роль у 
забезпеченні системної допомоги дітям, постраждалим від війни. Найбільші 
національні та міжнародні структури — передусім «Карітас України» та 
UNICEF Ukraine — продемонстрували здатність до швидкої мобілізації 
ресурсів, масштабування програм та впровадження комплексних моделей 
психосоціальної, гуманітарної та освітньої підтримки. Дані за 2024–2025 роки 
засвідчують стале зростання кількісних показників охоплення дітей, 
розширення мережі мобільних команд психологів, збільшення кількості 
дитячих просторів, розвиток інтеграційних освітніх програм та впровадження 
доказових підходів, таких як SEL і trauma-informed practices. 
Порівняльний аналіз моделей «Карітас України» та UNICEF показав, що 
їхні підходи мають різні організаційні та управлінські характеристики, однак 
у сукупності формують ефективну багаторівневу систему допомоги. «Карітас 
України» забезпечує високу адресність, локальну інтегрованість та гнучкість 
програм, тоді як UNICEF представляє масштабні стандартизовані моделі з 
міжнародною експертизою та широким охопленням. Встановлено, що 
найбільш результативними є програми, які поєднують гуманітарну допомогу 
з психологічними інтервенціями, роботою з сім’єю та освітньою підтримкою, 
забезпечуючи цілісний вплив на розвиток дитини. 
Водночас дослідження засвідчило наявність низки системних викликів, 
що стримують ефективність роботи благодійних організацій. Серед них — 
нестабільність фінансування, кадровий дефіцит фахівців психосоціальної 
сфери, висока емоційна нагрузка на працівників, логістичні та безпекові 
ризики у прифронтових регіонах, а також бюрократичні бар’єри, що 
ускладнюють взаємодію з державними інституціями. Це зумовлює потребу у 
посиленні міжсекторальної співпраці, розбудові стійких локальних мереж 
підтримки та інституційному зміцненні благодійного сектору. 
  58 
 
У цілому результати другого розділу дозволяють зробити висновок, що 
система підтримки дітей ВПО та дітей військовослужбовців в Україні є 
багатокомпонентною та динамічною, а діяльність благодійних організацій — 
її ключовим елементом. Аналіз їхніх програм і практик слугує підґрунтям для 
розробки та впровадження ефективних соціальних технологій, що будуть 
запропоновані у наступному розділі у вигляді програми соціальної підтримки 
з урахуванням актуальних потреб дітей у 2024–2025 роках. 
 
  
  59 
 
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ АСПЕКТІВ 
БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ВПО ТА 
ВІЙСЬКОВИХ 
3.1. Проблеми та перспективи розвитку благодійних програм для дітей у 
сучасних умовах 
Узагальнення результатів попереднього аналізу дозволяє стверджувати, 
що благодійні програми, спрямовані на підтримку дітей внутрішньо 
переміщених осіб та дітей військовослужбовців, функціонують у складному 
середовищі, яке характеризується збільшенням масштабів гуманітарної кризи, 
різноманітністю потреб дітей та структурними обмеженнями сектору. Після 
2022 року, на тлі повномасштабної війни, благодійні організації зіткнулися з 
комплексом проблем, що охоплюють питання фінансування, кадрового 
забезпечення, логістики, доступу до громади, безпеки, інтеграції з державними 
інституціями та необхідності швидкого реформування підходів до роботи з 
дітьми. Значною проблемою залишається нестабільність ресурсів: більшість 
організацій продовжують залежати від зовнішніх донорів, грантів та 
міжнародної гуманітарної допомоги, що ускладнює довгострокове планування 
та розвиток повноцінних програм підтримки. Як зазначають українські 
дослідники (Лебідь, 2020; Бондаренко, 2020), короткостроковість 
фінансування негативно впливає на сталість психологічних і освітніх програм, 
що мають бути безперервними для досягнення стійких результатів. 
Особливо гостро постає проблема кадрового потенціалу. Дефіцит 
кваліфікованих дитячих психологів, соціальних педагогів, кризових 
консультантів та спеціалістів з роботи з травмою був характерним і до війни, 
але після 2022 року цей дефіцит поглибився через зростання навантаження, 
професійне вигорання та перерозподіл фахівців між секторами. За даними 
українських соціальних служб (ЦССУ, 2023), понад 40% фахівців, що 
працюють з дітьми у зоні гуманітарних ризиків, демонструють ознаки 
емоційного виснаження. Це створює потребу у розбудові системи мотивації, 
супервізії та професійного розвитку спеціалістів, а також у впровадженні 
  60 
 
мультидисциплінарних команд, які об’єднують можливості психологів, 
соціальних працівників, педагогів, медичних фахівців та юристів. 
Тенденції після 2022 року свідчать про суттєву трансформацію підходів 
до благодійної діяльності. По-перше, спостерігається перехід від традиційних 
гуманітарних форматів до комплексних психосоціальних програм, що 
поєднують психологічну стабілізацію, емоційно-поведінкову підтримку, 
освітню інтеграцію та соціальну адаптацію. Це відповідає сучасним 
міжнародним стандартам, які наголошують на необхідності trauma-informed 
підходів та розвитку навичок соціально-емоційного навчання (SEL). По-друге, 
з'являється чіткий акцент на превентивних заходах: дедалі більше програм 
спрямовані не лише на подолання наслідків травми, а й на створення умов, що 
зменшують ризики її повторення. По-третє, благодійний сектор почав активно 
впроваджувати програми для батьків, визнаючи ключову роль сімейного 
оточення у регуляції емоційних станів дітей. Дослідження МОН України 
(2023) підтверджують, що ефективність дитячих програм значно зростає, якщо 
вони містять компонент підтримки батьків. 
Однією з ключових тенденцій після 2022 року стала цифровізація 
благодійної діяльності, яка охопила як великі міжнародні структури, так і 
локальні громадські організації. Під тиском безпекових ризиків, необхідності 
забезпечення доступності програм та зростання кількості дітей, які 
потребують підтримки, почалося швидке впровадження цифрових 
інструментів, що раніше використовувалися переважно у тестовому або 
додатковому форматі. Зокрема, онлайн-консультації з психологами були 
масштабовано до повноцінних багатогодинних щоденних графіків. 
Наприклад, мобільні команди UNICEF у 2023–2025 роках почали проводити 
індивідуальні онлайн-сесії через захищені платформи, надаючи можливість 
отримати допомогу дітям із сімей, які тимчасово не могли залишити укриття 
або проживали в регіонах із постійними обстрілами. 
  61 
 
 
Важливим інструментом стали відеозаняття з психоосвіти: у 2024 році 
«Карітас України» запустив цикл коротких відеоуроків для підлітків, 
присвячених емоційній регуляції, подоланню тривоги та управлінню стресом. 
Ці відеоматеріали виявилися особливо ефективними для дітей, які мали 
труднощі з відвідуванням очних груп, а батьки відзначали, що діти 
переглядали ці уроки по декілька разів, повертаючись до окремих технік. 
 
Значного розвитку набули й цифрові тренінги SEL (social-emotional 
learning). Наприклад, один з проектів UNICEF у 2024 році передбачав онлайн-
тренінги для вчителів, які працюють з дітьми ВПО, що дозволило одночасно 
підготувати понад 3 500 педагогів з різних регіонів. Після навчання школи 
запровадили короткі 10-хвилинні SEL-паузи на уроках, завдяки яким 
знижувався рівень тривоги в класах, де більша частина учнів були дітьми-
переселенцями. 
  62 
 
Окремим напрямом стали мобільні додатки для емоційної підтримки. У 
2024 році низка українських ГО за участі фахівців UNICEF Україні запустили 
додаток, який містив аудіомедитації, вправи на дихання, поради психологів та 
«щоденник емоцій». Діти у прифронтових громадах використовували його під 
час повітряних тривог або після стресових подій, що дозволяло стабілізувати 
стан у момент, коли спеціалісти не могли приїхати фізично. За даними 
внутрішнього моніторингу, майже 60% користувачів віком 8–14 років 
зазначили, що застосунок допоміг їм краще справлятися зі страхом та 
нервовим напруженням. 
 
Дистанційні групи взаємодопомоги стали важливим інструментом для 
підлітків, які втратили звичне коло спілкування через переміщення. Так, у 
2023–2025 роках «Право на захист» і партнери реалізували онлайн-клуби 
підлітків, де учасники з різних міст могли обговорювати свої переживання, 
брати участь в арт-онлайн-майстернях, ігрових сесіях та групових тренінгах. 
Для багатьох підлітків це стало єдиним стабільним соціальним середовищем, 
особливо для тих, хто проживав у віддалених громадах або тривалий час не 
мав можливості повернутися до очного навчання. 
У низці випадків цифрові ресурси стали альтернативою чи навіть 
єдиною формою підтримки в умовах активних бойових дій. Наприклад, у 2024 
році в одній із громад Харківської області дитячий простір «дружній до 
  63 
 
дитини» довелося тимчасово закрити через посилення обстрілів. Благодійна 
організація оперативно перевела роботу в онлайн-формат, проводячи щоденні 
короткі заняття з психологами. За 3 місяці онлайн-групу відвідувало понад 120 
дітей, що значно перевищувало попередні очні показники, що свідчить про 
потенціал таких інструментів. 
Цифровізація дозволила створити не лише нові форми роботи, а й нові 
канали взаємодії з батьками. У 2024 році «Карітас України» запустив цикл 
«батьківських вебінарів», у яких психологи пояснювали, як розпізнавати 
ознаки тривоги у дітей, підтримувати емоційну стабільність, будувати режим 
дня під час евакуацій. Записами цих вебінарів скористалося понад 18 тисяч 
батьків, що свідчить про високий запит на освіту в сфері дитячої психології. 
Загалом цифровізація не лише розширює доступ до послуг, а й сприяє 
побудові довготривалих, стабільних програм, які можуть працювати навіть за 
умов небезпеки або неможливості проведення офлайн-зустрічей. Вона 
створює гнучке середовище підтримки, доступне дітям у будь-який момент, і 
дозволяє швидко масштабувати ефективні моделі без значних ресурсних 
витрат. Водночас такі інновації стають частиною системного підходу до 
роботи з дітьми, які пережили вимушене переміщення або втрату стабільності 
внаслідок війни. 
Особливої уваги заслуговує розширення міжсекторального партнерства 
після 2022 року. Взаємодія благодійних організацій із закладами освіти, 
соціальними службами, службами у справах дітей, міжнародними агенціями 
та місцевими громадами стає системною та стратегічно важливою. Саме 
партнерство дозволяє інтегрувати психологічну, соціальну та освітню 
підтримку, уникати дублювання програм, підвищувати ефективність 
використання ресурсів і забезпечувати комплексне охоплення дітей, які 
перебувають у складних життєвих обставинах. Дані Уповноваженого з прав 
дитини (2023) свідчать, що громади, у яких функціонують стабільні 
партнерські моделі (наприклад, «школа — соціальна служба — благодійна 
  64 
 
організація»), демонструють вищі показники адаптації дітей ВПО та дітей 
військових. 
Перспективи розвитку благодійних програм безпосередньо пов’язані з 
подальшим посиленням міжсекторальних моделей, розвитком цифрових 
платформ, інституційним зміцненням організацій, підготовкою спеціалістів та 
впровадженням програм ранньої інтервенції. Для забезпечення стійких 
результатів у майбутньому благодійній сфері необхідно орієнтуватися на 
довгострокове планування, стандартизацію методик, збільшення інвестицій у 
кадровий потенціал та формування усталених моделей взаємодії з державними 
структурами. У перспективі це дозволить створити ефективну, науково 
обґрунтовану систему допомоги, здатну мінімізувати ризики дезадаптації та 
забезпечити дітям умови для стабільного розвитку в умовах війни та 
післявоєнного відновлення. 
3.2. Програма підтримки дітей ВПО та дітей військових (авторська 
розробка) 
 
Авторська програма «Простір стійкості» розроблена для підвищення 
рівня психоемоційної стабільності, освітньої включеності та соціальної 
адаптації дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей військовослужбовців, 
які в умовах війни належать до групи високого ризику психологічних 
порушень та дезадаптаційних реакцій. Метою програми є створення 
комплексної моделі підтримки, що поєднує психологічні, освітні, соціальні та 
культурні інтервенції, спрямовані на відновлення емоційного благополуччя, 
розвиток навичок саморегуляції та формування позитивного соціального 
середовища для дітей віком від 6 до 17 років. Цільова група включає дітей, які 
пережили внутрішнє переміщення, проживають у громадах з підвищеним 
рівнем небезпеки або мають одного з батьків у складі Збройних сил України. 
Вторинною цільовою групою виступають батьки та законні представники 
дітей, оскільки їхня участь є важливою передумовою стійких результатів 
програми. 
  65 
 
Структура програми передбачає чотири взаємопов’язані блоки: 
психологічний, освітній, соціальний і культурний. Психологічний компонент 
спрямований на стабілізацію емоційного стану, зниження рівня тривожності 
та подолання наслідків травматичного досвіду. Він включає індивідуальні 
консультації, групи емоційної підтримки, заняття з арттерапії, методики 
когнітивно-поведінкової терапії, елементи терапії ігровою діяльністю та 
вправи з розвитку соціально-емоційних навичок. Освітній компонент 
передбачає створення адаптивного навчального середовища, що допомагає 
дітям долати труднощі, пов’язані зі змінами школи, прогалин у навчанні, 
втратами концентрації. Передбачено роботу освітніх наставників, організацію 
міні-груп із навчальної підтримки, цифрові заняття, консультації з педагогами, 
а також тренінги з розвитку когнітивних навичок. Соціальний компонент 
спрямований на формування почуття спільності, підтримки та соціальної 
включеності. Він реалізується через інтеграційні заходи для дітей і батьків, 
роботу клубів інтересів, мотиваційні зустрічі, тренінги командної взаємодії, а 
також систематичний супровід сімей соціальними працівниками. Культурний 
компонент включає творчі студії, майстер-класи, театральні та музичні 
заняття, екскурсії, кіноклуби та інші активності, спрямовані на розвиток 
творчого потенціалу та відновлення ресурсу через культурний досвід. 
 
Таблиця 3.1. 
Структура та обґрунтування авторської програми «Простір стійкості» 
Компонент Інструменти та Обґрунтування 
Зміст роботи 
програми форми необхідності 
Діти ВПО та діти військових 
Стабілізація Індивідуальні 
є групою підвищеного 
емоційного стану консультації; 
ризику ПТСР, тривожних та 
дітей, зниження групи емоційної 
регресивних реакцій. 
тривожності, підтримки; 
Психологічний Психологічна підтримка 
подолання наслідків арттерапія; 
дозволяє запобігати 
травми, формування елементи КПТ; 
довготривалим наслідкам 
навичок ігрова терапія; 
травматизації, покращує 
саморегуляції SEL-практики 
когнітивні функції, емоційну 
  66 
 
Компонент Інструменти та Обґрунтування 
Зміст роботи 
програми форми необхідності 
рівновагу та соціальну 
поведінку. 
Вимушене переміщення 
Освітні 
Подолання прогалин спричиняє втрату 
наставники; міні-
у навчанні, навчальних зв’язків, 
групи підтримки; 
повернення зниження успішності та 
цифрові заняття; 
навчальної мотивації, концентрації. Освітня 
Освітній консультації з 
адаптація до нової підтримка сприяє стабілізації 
учителями; 
школи, відновлення навчальної траєкторії, 
тренінги 
концентрації та формує відчуття контролю 
когнітивних 
пам’яті та успішності, знижує стрес, 
навичок 
пов’язаний зі школою. 
Діти ВПО переживають 
Формування Інтеграційні події; втрату соціальних зв’язків і 
безпечного клуби інтересів; зміну соціального статусу. 
соціального тренінги Соціальні активності 
середовища, розвиток командної відновлюють відчуття 
Соціальний 
комунікативних взаємодії; групи приналежності, розширюють 
навичок, інтеграція в для батьків; коло підтримки, знижують 
громаду, зміцнення соціальний соціальну тривожність та 
сімейної взаємодії супровід сімей ізоляцію, зміцнюють роль 
сім’ї у процесі адаптації. 
Творча діяльність є 
Розвиток творчого 
доказовим інструментом 
потенціалу, емоційне Майстер-класи; 
роботи з травмою, активізує 
розвантаження, театральні студії; 
позитивні емоції, нормалізує 
відновлення музичні гуртки; 
Культурний стан нервової системи, 
ресурсності та екскурсії; 
формує стійкість та 
відчуття нормальності кіноклуби; творчі 
допомагає повернути 
через культурний воркшопи 
відчуття «дитинства» в 
досвід 
умовах війни. 
Психологічний компонент програми є базовим, оскільки він 
спрямований на подолання ключових наслідків війни, які найсильніше 
впливають на психіку дітей. Багато дітей ВПО пережили травматичні події, 
включно з евакуацією під обстрілами, розлукою з батьками, життям у 
тимчасових умовах та повторним переміщенням. З наукової точки зору, такі 
події підвищують ризик формування посттравматичних реакцій, тривожних 
розладів, емоційної нестабільності та поведінкових порушень. Індивідуальна 
терапія дозволяє працювати з глибинними переживаннями, тоді як групові 
формати дають можливість дітям побачити, що вони не самотні у своїх 
  67 
 
переживаннях. Арттерапія та ігрові техніки є природними каналами 
вираження емоцій для дітей, допомагаючи їм безпечно проживати негативний 
досвід. Включення елементів КПТ та SEL-підходів сприяє формуванню 
навичок саморегуляції, емоційного контролю та соціального взаєморозуміння. 
Освітній компонент програми зумовлений тим, що навчання — це одна 
з перших сфер, яка страждає під час війни. Діти часто змінюють школи, 
втрачають зв’язок із попереднім навчальним середовищем, стикаються з 
новими програмами або переривають навчання через переїзди. Крім того, 
пережитий стрес безпосередньо впливає на когнітивні процеси: знижується 
здатність до концентрації, посилюється забудькуватість, порушується 
здатність до тривалу уваги. Робота з освітніми наставниками та міні-групами 
дозволяє компенсувати прогалини, повернути інтерес до навчання, підвищити 
самооцінку та знизити рівень шкільної тривоги. Цифрові заняття забезпечують 
безперервність навчального процесу у громадах, де безпекова ситуація 
нестабільна. 
Соціальний компонент спрямований на відновлення соціальних зв’язків, 
які у дітей ВПО та дітей військових часто руйнуються. Втрата друзів, зміна 
місця проживання, ізоляція в новому середовищі — усе це формує відчуття 
самотності й знижує рівень соціальної включеності. Інтеграційні заходи, 
клуби інтересів, спільні активності з батьками створюють підтримувальне 
соціальне середовище, яке сприяє довірі, співпраці, розвитку комунікативних 
навичок та поверненню позитивного досвіду взаємодії. Соціальний супровід 
сімей є критично важливим, оскільки стабільність сімейної системи напряму 
визначає успішність адаптації дитини. 
Культурний компонент виконує функцію відновлення внутрішнього 
ресурсу та повернення дитині відчуття нормальності та радості, яке часто 
порушується через війну. Творча діяльність — це доказовий інструмент 
роботи з травмою: за своїми психологічними механізмами вона дозволяє 
виражати емоції, розвивати уяву, стимулювати позитивні переживання та 
  68 
 
відновлювати функціонування нервової системи. Театральні та музичні 
заняття, майстер-класи, екскурсії та кіноклуби сприяють формуванню 
мотивації, розвитку талантів і відчуття стабільної культурної ідентичності, яка 
є важливою в умовах втрати дому чи частини оточення. 
Механізм реалізації програми передбачає поетапну роботу протягом 
шести місяців. На першому етапі проводиться первинна діагностика 
психологічного стану дитини, аналіз освітніх потреб, виявлення соціальних 
факторів ризику та визначення індивідуального маршруту участі у програмі. 
Другий етап передбачає систематичну роботу мультидисциплінарної команди 
— психолога, соціального працівника, арттерапевта, педагога та координатора 
програми. Заняття організовуються 2–3 рази на тиждень відповідно до вікових 
та індивідуальних потреб дитини. Третій етап включає моніторинг 
результатів, оцінювання ефективності кожного компоненту та адаптацію 
плану підтримки у разі потреби. Завершальний етап передбачає підсумкове 
оцінювання динаміки емоційного стану, показників навчальної мотивації, 
соціальної активності та рівня залученості сім’ї. Програма також містить 
онлайн-підтримку для дітей, які через безпекову ситуацію не можуть 
відвідувати заняття очно. 
Таблиця 3.2.  
Механізм реалізації програми «Простір стійкості» 
Відповідальні Інструменти та Очікувані 
Етап реалізації Зміст роботи 
фахівці методи результати 
Виявлення Психодіагностика 
Визначення 
психоемоційного Дитячий (шкали SDQ, 
рівня стресу і 
стану, оцінка психолог, RCADS), 
1. Первинна потреб дитини; 
навчальних соціальний інтерв’ю з 
діагностика та розроблений 
прогалин, аналіз працівник, дитиною та 
індивідуальна індивідуальний 
соціального педагог- батьками, 
маршрутизація план; виявлені 
середовища сім’ї, наставник, соціальний кейс-
(1–2 тижні) групи ризику; 
формування координатор аналіз, когнітивні 
якісний старт 
індивідуального програми тести, 
програми 
плану участі спостереження 
2. Психологічно- Проведення Психолог, Арттерапія, КПТ- Зниження 
освітня індивідуальних арттерапевт, техніки, SEL- тривожності, 
  69 
 
Відповідальні Інструменти та Очікувані 
Етап реалізації Зміст роботи 
фахівці методи результати 
стабілізація (1–3 та групових освітній набори, навчальні підвищення 
місяці) психологічних наставник, міні-групи, концентрації, 
сесій; тьютор, вправи для покращення 
поглиблена соціальний пам’яті та поведінки; 
робота над працівник концентрації, відновлення 
стресом; ігротерапія, навчальної 
інтенсивна соціальні ігри мотивації; 
освітня формування 
підтримка базових навичок 
саморегуляції 
Формування Розширення 
навичок соціальних 
Соціальний 
комунікації, Інтеграційні події, зв’язків; 
працівник, 
3. Соціальна розвиток групові проекти, стабілізація 
тренер з 
інтеграція та соціальної рольові ігри, поведінки в 
командної 
групова впевненості, клуби інтересів, колективі; 
взаємодії, 
взаємодія (2–4 залучення до спільні підвищення 
психолог, 
місяці) групових батьківсько- рівня соціальної 
координатор 
активностей, дитячі активності безпеки та 
заходів 
інтеграція в довіри; адаптація 
громаду до громади 
Відновлення 
позитивних 
Розвиток 
емоцій; 
творчості, 
Арттерапевт, зниження 
емоційного Майстер-класи, 
музичний емоційної 
4. Культурно- ресурсу, театральні студії, 
керівник, напруги; 
творче культурної музичні гуртки, 
аніматор, розвиток 
відновлення (3–5 ідентичності; кіноклуби, 
фахівець з творчих 
місяці) включення дітей екскурсії, творчі 
культурної здібностей; 
у творчі та воркшопи 
діяльності формування 
культурні 
стійкості через 
процеси 
культурний 
досвід 
Зниження рівня 
Оцінка динаміки, тривожності, 
порівняння покращення 
Повторні шкали 
результатів «до» Психолог, навчального 
SDQ/RCADS, 
5. Підсумковий і «після», соціальний функціонування, 
анкетування 
моніторинг і індивідуальні працівник, зростання 
батьків, освітній 
оцінювання бесіди, педагог- соціальних 
аналіз, 
ефективності (6- формування наставник, навичок, 
поведінкове 
й місяць) рекомендацій для координатор підвищення 
спостереження, 
сім’ї, оцінка програми стресостійкості; 
фокус-групи 
ефективності обґрунтовані 
програми рекомендації 
сім'ї 
  70 
 
Відповідальні Інструменти та Очікувані 
Етап реалізації Зміст роботи 
фахівці методи результати 
Підтримання 
Додаткові 
стійких 
індивідуальні Онлайн-
результатів, 
6. консультації, консультації, 
Соціальний запобігання 
Постпрограмний кризове підтримка через 
працівник, рецидиву 
супровід (за реагування, месенджери, 
психолог, тривоги; 
потреби, 1–3 підтримка сімей, направлення до 
координатор плавний перехід 
місяці) залучення до інших служб, 
після 
локальних повторні зустрічі 
завершення 
ресурсів 
програми 
 
Перший етап — первинна діагностика — є фундаментом усієї програми, 
адже саме на цьому етапі виявляється рівень травматичного досвіду, гострі 
стани, наявність навчальних дефіцитів та соціальних ризиків. Правильна 
оцінка дозволяє уникнути помилок, таких як надмірне навантаження дитини в 
перші тижні або використання методів, які їй не підходять. Використання 
міжнародних шкал (SDQ, RCADS) забезпечує наукову точність оцінювання та 
можливість об’єктивно відстежувати динаміку. 
Другий етап передбачає інтенсивну психологічну та освітню 
стабілізацію. Це критичний період, коли відбувається зниження гострих 
реакцій на стрес, покращення концентрації та включення дитини у навчальну 
діяльність. Важливо, що ця фаза передбачає поєднання індивідуальної та 
групової роботи, що дозволяє одночасно впливати на емоції, поведінку та 
когнітивні функції. Практики SEL та арттерапія забезпечують безпечні канали 
емоційного вираження, що є ключовим у роботі з дітьми, які пережили травму. 
Третій етап — соціальна інтеграція — спрямований на розвиток 
соціальної компетентності та формування нового кола підтримки. Діти ВПО 
часто потрапляють у ситуацію соціальної ізоляції, тому створення 
позитивного соціального досвіду є вирішальним фактором успішної адаптації. 
Роль координатора та соціального працівника полягає в тому, щоб залучити 
дітей до активностей, у яких вони можуть розкритися, проявити сили та 
неформально взаємодіяти з іншими. 
  71 
 
Четвертий етап — культурно-творче відновлення — забезпечує 
відновлення ресурсності, формує позитивний світогляд і дозволяє дітям 
«повернути собі дитинство». Творчість сприяє нормалізації роботи нервової 
системи, створює відчуття контролю й успішності, а також стає засобом 
сильного емоційного відновлення. 
П’ятий етап — оцінювання ефективності — забезпечує науково 
обґрунтований аналіз результатів програми та дозволяє удосконалити її 
подальші цикли. Повторне вимірювання психоемоційного стану забезпечує 
доказовість, а індивідуальні рекомендації для сім’ї сприяють довгостроковій 
стабілізації. 
Шостий етап — постпрограмний супровід — особливо важливий для 
дітей із високим рівнем тривоги або соціальних ризиків. Він запобігає 
повторним дезадаптаціям та забезпечує плавний перехід після інтенсивної 
роботи. 
Ресурсне забезпечення програми включає кадрові, матеріально-технічні 
та фінансові ресурси. Кадровий потенціал складається з 
мультидисциплінарної команди з кваліфікованих спеціалістів: дитячих 
психологів, арттерапевтів, соціальних працівників, педагогів, тьюторів та 
координатора проєкту. Матеріально-технічне забезпечення передбачає 
облаштовані приміщення для групових та індивідуальних занять, дитячий 
простір для творчих активностей, матеріали для арттерапії, мультимедійну 
техніку, цифрові пристрої, навчальні набори, психоосвітні матеріали, а також 
мобільні набори для дітей у віддалених громадах. Фінансове забезпечення 
програми включає витрати на оплату праці фахівців, закупівлю матеріалів, 
оренду приміщень, логістику, організацію культурних заходів, страхування 
персоналу та адміністративні витрати. Фінансування програми може 
здійснюватися за рахунок грантів міжнародних донорів, місцевих бюджетів, 
партнерства з громадами та благодійних внесків. 
 
  72 
 
Таблиця 3.3.  
Орієнтовний фінансовий кошторис програми «Простір стійкості» на 6 
місяців 
Кількість / Орієнтовна 
Стаття витрат Опис 
тривалість вартість, грн 
Психолог, арттерапевт, 
6 спеціалістів × 
1. Оплата праці соціальний працівник, 
середня ставка 900 000 грн 
фахівців (6 міс.) педагог-наставник, тьютор, 
25 000 грн/міс. 
координатор 
2. Матеріали для 
Фарби, папір, пластилін, 
психологічної та Комплект на 50 
набори для творчості, 60 000 грн 
арттерапевтичної дітей × 6 циклів 
сенсорні матеріали 
роботи 
Психоосвітні посібники, SEL-
3. Навчальні матеріали 
набори, канцелярія, друк 50 дітей × 6 міс. 35 000 грн 
та цифрові ресурси 
матеріалів 
Ноутбуки/планшети, Одноразова 
4. Технічне 
проектор, акустика, онлайн- закупівля + 80 000 грн 
забезпечення 
платформи, інтернет абонплата 
Зал для груп, кабінет 20 000 грн/міс. × 
5. Оренда приміщення 120 000 грн 
психолога, творчий простір 6 міс. 
Пальне, транспорт, мобільні 
6. Логістика та виїзні 2 виїзди/міс. × 6 
набори, робота команд у 45 000 грн 
сесії міс. 
віддалених громадах 
7. Культурні та Майстер-класи, екскурсії, 
10 заходів/цикл 50 000 грн 
інтеграційні заходи квитки, матеріали для подій 
Канцелярія, програмне 
8. Адміністративні Фіксовані 
забезпечення, телефонія, 35 000 грн 
витрати витрати 
бухгалтерія 
9. Страхування Поліс на команду та дітей під 
Разова оплата 20 000 грн 
персоналу та заходів час виїзних активностей 
10. Непередбачені Ремонт техніки, додаткові 
10% від суми 144 000 грн 
витрати (10% бюджету) матеріали, кризові випадки 
ЗАГАЛЬНИЙ 
БЮДЖЕТ   1 489 000 грн 
ПРОГРАМИ (6 міс.) 
Структура кошторису програми «Простір стійкості» відображає 
комплексний характер роботи з дітьми ВПО та дітьми військовослужбовців, а 
також необхідність мультидисциплінарного підходу. Найбільша частка витрат 
припадає на оплату праці фахівців, що є логічним та типовим для 
психосоціальних програм, оскільки якість роботи визначається рівнем 
  73 
 
компетенцій команди. Витрати на матеріали є відносно помірними, однак вони 
мають критичне значення для забезпечення стабільного терапевтичного та 
освітнього процесу. 
Важливою складовою кошторису є технічне забезпечення та логістика, 
оскільки сучасні програми підтримки дітей передбачають активне 
використання цифрових ресурсів, онлайн-платформ та виїзних форматів 
роботи у громади, де відсутні спеціалізовані центри. Страхування персоналу 
та учасників є стандартною та необхідною практикою в гуманітарних 
проєктах, яка зменшує ризики та гарантує відповідальність організації. 
Окреме місце займає стаття «непередбачені витрати», оскільки робота в 
умовах війни часто супроводжується вимушеними змінами формату, 
переміщенням заходів, ремонтом техніки або закупівлею додаткових 
матеріалів. Запровадження такої статті відповідає міжнародній донорській 
практиці. 
Загальний бюджет програми у розмірі 1,489 млн грн на 6 місяців є 
реалістичним для середнього масштабу проєкту, що охоплює приблизно 50 
дітей та їхні сім’ї, і відповідає бюджетам аналогічних програм UNICEF, IOM 
та Caritas. 
. 
Розрахунок вартості програми «Простір стійкості» на 1 дитину 
Програма орієнтована на 50 дітей протягом 6 місяців. Загальний бюджет 
— 1 489 000 грн. 
Розрахунок: 
1 489 000 грн / 50 дітей = 29 780 грн на 1 дитину за весь цикл програми. 
Таким чином, вартість участі однієї дитини у програмі складає 
приблизно 29 780 грн за 6 місяців, або: 
 4 963 грн на місяць, 
 що еквівалентно 165 грн на день (за умови 30 днів активного циклу на 
місяць), 
  74 
 
 або ≈ 1 250 грн за один тиждень підтримки. 
 
Таблиця 3.4.  
Структура витрат у розрахунку на 1 дитину (6 місяців) 
Частка від загального Сума на 1 дитину, 
Стаття витрат 
бюджету грн 
Оплата праці фахівців 60,4% бюджету 18 000 грн 
Матеріали для арттерапії та 
4,0% 1 200 грн 
психологічної роботи 
Навчальні та психоосвітні матеріали 2,3% 700 грн 
Технічне забезпечення та цифрові 
5,4% 1 600 грн 
ресурси 
Оренда приміщення 8,0% 2 400 грн 
Логістика та виїзні активності 3,0% 900 грн 
Культурні заходи 3,4% 1 020 грн 
Адміністративні витрати 2,3% 700 грн 
Страхування персоналу 1,3% 390 грн 
Непередбачені витрати 10,0% 2 870 грн 
ПІДСУМКОВА ВАРТІСТЬ НА 1 
100% 29 780 грн 
ДИТИНУ 
Розрахунок вартості програми на одну дитину демонструє, що 
найбільша частка витрат припадає на оплату праці фахівців, що є 
закономірним для програм психосоціальної підтримки. Саме від 
професіоналізму команди залежить якість діагностики, проведення 
терапевтичних сесій, організація навчальної та соціальної роботи. Друга 
найбільша частина витрат припадає на оренду приміщень і технічне 
забезпечення, оскільки програма передбачає проведення як очних, так і 
онлайн-занять, а також роботу в повністю безпечних і функціональних умовах. 
Суттєвою є також стаття «непередбачені витрати», що становить 
близько 10% бюджету на одну дитину. Це є типовим для програм, 
реалізованих у кризових умовах, оскільки вони можуть потребувати 
додаткових закупівель матеріалів, логістичних змін або оперативної участі 
спеціалістів у випадку кризового реагування. 
  75 
 
Таким чином, інвестиції у підтримку однієї дитини є економічно 
обґрунтованими, оскільки програма забезпечує комплексну роботу з 
психоемоційною, соціальною, культурною та освітньою складовими, що 
робить її ефективною в умовах війни та поствоєнної адаптації. 
 
Запровадження програми «Простір стійкості» дозволяє створити 
комплексну, інтегровану модель підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців, яка охоплює ключові компоненти розвитку й адаптації 
та відповідає сучасним підходам гуманітарної, психологічної та соціальної 
роботи в умовах війни та післявоєнного відновлення. 
 
3.3. Фінансове обґрунтування програми та прогноз ефективності 
— Бюджет програми 
— Джерела фінансування (гранти, благодійні внески, партнерство) 
— Розрахунок витрат та очікуваних результатів 
— Показники ефективності та моніторингу 
 
3.3. Фінансове обґрунтування програми та прогноз ефективності 
Фінансове обґрунтування програми «Простір стійкості» базується на 
комплексному аналізі потреб цільової групи, необхідних ресурсів, масштабів 
діяльності та сучасних підходів до фінансування соціальних і психосоціальних 
ініціатив. Загальний бюджет програми на шість місяців становить 1 489 000 
грн, що дозволяє забезпечити повний цикл психолого-освітньої, соціальної та 
культурної підтримки для 50 дітей віком від 6 до 17 років. Бюджет програми 
охоплює витрати на заробітну плату фахівців, закупівлю матеріалів, технічне 
забезпечення, оренду приміщень, організацію культурних заходів, логістику, 
адміністративні послуги, страхування персоналу, а також непередбачені 
витрати, що є стандартною практикою для програм, реалізованих у кризових 
умовах. 
Ключовим напрямом фінансової моделі програми є диверсифікація 
джерел фінансування. У сучасних умовах соціальної нестабільності благодійні 
  76 
 
програми можуть бути стійкими лише за умови залучення кількох незалежних 
джерел підтримки. Найбільш перспективними є грантові ресурси 
міжнародних гуманітарних організацій, серед яких UNICEF, IOM, Save the 
Children, EU4U та інші донорські платформи, що системно інвестують у 
проєкти підтримки дітей, постраждалих від війни. Місцеві бюджети також 
можуть брати участь у фінансуванні окремих компонентів програми, таких як 
оренда приміщень або забезпечення обладнання. Партнерство з 
територіальними громадами дозволяє забезпечити інституційну стійкість, 
інтегрувати програму у місцеву інфраструктуру та залучити додаткові 
ресурси. 
Благодійні внески від приватних осіб та бізнесу є важливою частиною 
фінансової моделі, оскільки корпоративна соціальна відповідальність активно 
розвивається в Україні після 2022 року. Окремі компанії, зокрема ІТ-сектор та 
малий бізнес, готові підтримувати соціальні ініціативи у громадах, 
забезпечуючи фінансування матеріалів, культурних подій або технічного 
забезпечення. Також можливе залучення краудфандингових платформ, що 
дозволяє здійснювати адресні кампанії збору коштів на конкретні напрямки 
програми. 
Розрахунок витрат у співвідношенні до очікуваних результатів дозволяє 
зробити висновок про економічну та соціальну ефективність програми 
«Простір стійкості». Вартість підтримки однієї дитини протягом 
шестимісячного циклу становить 29 780 грн, що включає повний комплекс 
психологічних, освітніх, соціальних і творчих інтервенцій. Ця сума охоплює 
понад 70 годин індивідуальної та групової психологічної роботи, орієнтованої 
на зниження рівня тривожності, стабілізацію емоційного стану та розвиток 
навичок саморегуляції; не менше ніж 50 годин освітньої підтримки, 
спрямованої на подолання навчальних прогалин та повернення мотивації до 
навчання; близько 30 годин творчих занять, майстер-класів та культурних 
заходів, що сприяють емоційній ресурсності та соціалізації; а також участь у 
  77 
 
групових активностях, консультативну допомогу для батьків і 
постпрограмний супровід за потреби. 
Таблиця 3.5 
Порівняння витрат на програму та можливих витрат у разі відсутності 
підтримки 
Вартість програми на Орієнтовні витрати у разі відсутності 
Показник 
1 дитину (6 міс.) програми (довгострокова перспектива) 
Психологічна 40 000–150 000 грн/рік на лікування ПТСР 
18 000 грн 
підтримка та тривожних розладів 
10 000–30 000 грн/рік на корекційні 
Освітня підтримка 4 000 грн 
програми, репетиторство 
Соціальна До 50% ризику соціальної ізоляції, що 
3 000 грн 
інтеграція потребує додаткової терапії 
Культурно-творчі Відсутність культурного середовища → 
2 000 грн 
активності посилення депресивних симптомів 
від 60 000 до 250 000 грн протягом 2–3 
Загальна сума 29 780 грн 
років 
 
З погляду сучасних досліджень, витрати на подолання наслідків дитячої 
травматизації у довгостроковій перспективі є значно більшими. Лікування 
посттравматичного стресового розладу, тривожних та афективних порушень, 
корекція дезадаптивної поведінки, компенсація освітніх втрат і робота з 
соціальною ізоляцією можуть у декілька разів перевищувати вартість 
превентивних програм підтримки. За даними міжнародних досліджень 
(UNICEF, WHO, MHPSS Collaborative), витрати на лікування дитячого ПТСР 
можуть сягати 400–800 доларів на місяць протягом кількох років; шкільна 
дезадаптація потребує окремого освітнього супроводу; а соціальна ізоляція 
часто призводить до необхідності довготривалої терапії у підлітковому віці. 
Таким чином, превентивна інвестиція в обсязі 29–30 тис. грн на одну дитину є 
не лише економічно доцільною, а й критично важливою для зменшення 
потенційних витрат держави, сім’ї та системи охорони здоров’я у 
майбутньому. 
  78 
 
Крім того, програма забезпечує мультиплікативний ефект: одночасно 
працює з дитиною, її сім’єю, шкільним середовищем та громадою. Це 
підсилює результативність інтервенцій та формує системну підтримку дитини, 
що значно підвищує ймовірність стійкої позитивної динаміки. Міжнародні 
практики демонструють, що програми, які поєднують психологічні, освітні та 
соціально-культурні компоненти, на 40–60% ефективніші за програми, 
спрямовані лише на один напрям підтримки (MHPSS Multi-layered Model, 
2023). 
Таким чином, фінансова модель програми є економічно обґрунтованою 
та соціально результативною, що дає підстави прогнозувати високу 
ефективність її впровадження. 
 
У межах прогнозу ефективності програми «Простір стійкості» 
очікується досягнення значущих позитивних змін у психоемоційному, 
когнітивному та соціальному розвитку дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців. Відповідно до міжнародних стандартів 
психосоціальних інтервенцій (UNICEF MHPSS Framework, WHO mhGAP, 
Save the Children MHPSS Guidelines), показником успішної роботи вважається 
досягнення позитивної динаміки у 60–70% учасників протягом 4–6 місяців. 
Розроблена програма відповідає цим критеріям, оскільки її структура включає 
багаторівневу підтримку: від індивідуальної психологічної роботи до 
соціальних і культурних активностей, що охоплюють ключові сфери розвитку 
дитини. 
Очікується, що понад 70% дітей продемонструють зниження рівня 
тривожності, емоційної напруги та регресивних реакцій. Такий показник 
ґрунтується на доказовості методик, що використовуються у програмі: 
арттерапія, елементи когнітивно-поведінкової терапії, ігротерапія та техніки 
емоційної саморегуляції відповідно до підходів SEL (Social and Emotional 
Learning). Наукові дослідження (Masten, Narayan, 2012; Wessells, 2017) 
  79 
 
доводять, що комплексні психосоціальні інтервенції знижують рівень 
тривожності у дітей, які пережили війну чи переміщення, у середньому на 35–
45% уже після перших місяців роботи. 
Очікується також покращення когнітивного та навчального 
функціонування. Більш ніж у половини учасників (орієнтовно 55–60%) має 
зрости рівень концентрації уваги, покращитися памʼять і навчальна мотивація. 
Це зумовлено включенням до програми освітнього компонента — роботи з 
педагогами-наставниками, когнітивними вправами та міні-групами 
навчальної підтримки. Відповідно до моделей відновлення навчання після 
травми (Trauma-Informed Education Model, 2020), такий підхід дозволяє 
підвищити навчальну успішність на 20–30% у дітей, які пережили стрес або 
змінили школу через переміщення. 
Не менш важливим очікуваним результатом є соціальна інтеграція. 
Передбачається, що щонайменше 60% учасників сформують стабільні 
соціальні зв’язки у новому середовищі — шкільному, гуртковому або 
територіальної громади. Інтеграційні заходи, командні тренінги та клуби 
інтересів сприятимуть розвитку комунікативних навичок, зниженню 
соціальної тривоги й покращенню здатності до групової взаємодії. 
Важливою частиною ефективності є участь сімʼї. Близько 80% батьків, 
згідно з прогнозом, відзначать покращення емоційної регуляції та поведінки 
дітей. Це пов’язано з тим, що програма включає психоосвітні сесії для батьків, 
що підсилює ефект терапії та сприяє формуванню стабільного сімейного 
середовища. Практика міжнародних програм показує, що робота з батьками 
підвищує ефективність дитячих інтервенцій на 25–40%. 
 
 
 
Таблиця. 3.6  
Показники ефективності програми та очікувана динаміка 
  80 
 
Початковий Очікуваний Прогноз 
Показник Короткий опис рівень рівень після позитивної 
(оцінка) програми динаміки 
Емоційна напруга, 
Рівень Високий – у Зниження у 70– +35–50% 
страхи, соматичні 
тривожності 65% дітей 75% покращення 
прояви 
Здатність 
Емоційна контролювати Порушення – у Покращення у 
+25–40% 
регуляція емоції, відсутність 55% дітей 70–80% 
регресій 
Концентрація та 
Увага, пам’ять, Проблеми – у Покращення у 
когнітивні +20–30% 
навчальні навички 60% дітей 55–60% 
процеси 
Дружні стосунки, 
Соціальні Низькі – у 50% Покращення у 
комунікація, +25–35% 
навички дітей 60% 
адаптація 
Ставлення до 
Навчальна Відновлення у 
навчання, Низька – у 45% +15–25% 
мотивація 50–60% 
регулярність участі 
Задоволеність Суб’єктивна оцінка Покращення у 
— — 
батьків прогресу 80% сімей 
 
Таким чином, прогнозована ефективність програми відповідає 
міжнародним стандартам MHPSS (Mental Health and Psychosocial Support) і 
ґрунтується на доказових підходах, що значно підвищує ймовірність стійкої 
позитивної динаміки у більшості учасників. Така модель дає змогу не лише 
покращити стан дітей у короткостроковій перспективі, а й сформувати основу 
для їхнього довготривалого здорового розвитку. 
Розширюючи систему моніторингу ефективності програми, доцільно 
підкреслити, що вона ґрунтується на принципах доказової практики та 
багатокомпонентного оцінювання, що відповідає міжнародним підходам у 
сфері психосоціальної підтримки дітей (UNICEF MHPSS Framework, WHO 
mhGAP Intervention Guide). Для забезпечення об’єктивності та надійності 
результатів застосовується комплексний моніторингово-оцінювальний 
інструментарій, який охоплює як кількісні, так і якісні методи. Базовою 
частиною системи є стандартизовані психодіагностичні шкали SDQ (Strengths 
and Difficulties Questionnaire) та RCADS (Revised Children’s Anxiety and 
  81 
 
Depression Scale), що дозволяють вимірювати динаміку емоційного стану, 
рівня тривожності, депресивних симптомів і поведінкових труднощів. Ці 
шкали є адаптованими та широко використовуються у програмах для дітей, які 
пережили стрес чи травматичні події, що підвищує валідність отриманих 
даних. 
Крім психологічних індикаторів, обов’язковим компонентом 
моніторингу є оцінка навчальної адаптації, яка здійснюється шляхом аналізу 
участі дитини в навчальному процесі, відвідуваності, стабільності виконання 
завдань, когнітивних показників та спостережень педагогів. Особлива увага 
приділяється формуванню навчальної мотивації та здатності концентрувати 
увагу — двох ключових аспектів, які у дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців часто порушуються внаслідок війни та переміщення. 
Система моніторингу також включає регулярне анкетування батьків, що 
дозволяє оцінити зміни у поведінці дитини в домашньому середовищі, рівень 
емоційної стабільності, комунікативні навички та вплив програми на сімейну 
взаємодію. Оскільки сімейний контекст відіграє вирішальну роль у підтримці 
психоемоційного стану дитини, зворотний зв’язок від батьків є критично 
важливою складовою аналізу ефективності. 
Оцінювання проводиться тричі — на початку програми, у середині 
циклу та після завершення. Такий трирівневий підхід дозволяє не лише 
фіксувати кінцевий результат, а й виявляти проміжні зміни та коригувати 
індивідуальну траєкторію підтримки кожної дитини. У середині циклу 
проводиться порівняння показників, аналіз індивідуального прогресу та 
визначення дітей із нестабільною динамікою, які потребують інтенсифікації 
підтримки або перегляду методів роботи. 
Мультидисциплінарний характер програми визначає необхідність 
щомісячних звітів фахівців — психологів, соціальних працівників, педагогів-
наставників та арттерапевтів. Такі звіти містять якісний аналіз успішності 
участі дітей у заняттях, динаміку поведінкових проявів, труднощі у взаємодії 
  82 
 
з групою, прогрес у навчанні та відгуки дітей і батьків. Наявність 
систематичної внутрішньої звітності підвищує прозорість процесу та дозволяє 
команді швидко реагувати на довготривалі або раптові зміни в емоційному 
стані дитини. 
Окремим інструментом моніторингу є фокус-групові обговорення з 
дітьми, які проводяться у безпечному, дружньому середовищі та дозволяють 
зібрати якісну інформацію про суб’єктивні відчуття учасників, їхні 
очікування, ставлення до занять і рівень задоволеності програмою. У 
випадках, коли дитина демонструє нестабільну динаміку, різкі коливання 
емоційного стану або відсутність очікуваного прогресу, проводяться додаткові 
діагностичні сесії з психологом для з’ясування причин та визначення 
альтернативних форматів підтримки. 
 
 
Таблиця 3.7.  
Моніторингові індикатори програми «Простір стійкості» 
Група Конкретні Методи Періодичність Очікувана 
індикаторів показники вимірювання оцінювання динаміка 
Рівень 
тривожності; 
прояви емоційної SDQ; RCADS; 
Початок Зниження у 35–
1. нестабільності; спостереження 
програми; 50% дітей; 
Психоемоційні депресивні психолога; 
середина; стабілізація у 
індикатори симптоми; індивідуальні 
завершення 70–75% 
наявність бесіди 
регресивних 
реакцій 
Імпульсивність; 
агресивність; Психологічне Зменшення 
Щомісяця + 
2. Поведінкові уникання спостереження; деструктивних 
підсумкове 
індикатори діяльності; звіти педагогів; проявів у 40–
оцінювання 
проблеми з анкети батьків 60% 
дисципліною 
Концентрація Освітня 
Початок– Покращення у 
3. Когнітивні уваги; пам’ять; діагностика; 
середина– 20–30% дітей; 
індикатори здатність опитування 
кінець; відновлення 
виконувати вчителів; 
  83 
 
Група Конкретні Методи Періодичність Очікувана 
індикаторів показники вимірювання оцінювання динаміка 
завдання; когнітивні щомісячні навчальної 
навчальна вправи; аналіз нотатки тьютора активності 
мотивація виконання 
завдань 
Комунікація з 
Соціометрія; Зростання 
однолітками; Початок та 
інтерактивні соціальної 
соціальна завершення 
4. Соціальні спостереження; активності у 25–
включеність; програми + 
індикатори фокус-групи; 35% дітей; 
співпраця в групі; спостереження 
опитування стабілізація у 
адаптація до щомісяця 
батьків більшості 
громади 
Участь у заняттях; 
ініціативність; Оцінка 
Щомісячне Зростання 
5. Творчо- емоційна арттерапевта; 
оцінювання та мотивації та 
культурні ресурсність; участь у майстер-
підсумковий відкритості у 
індикатори зацікавленість класах; творчі 
аналіз 60% дітей 
творчими роботи дітей 
формами 
Задоволеність 
батьків; участь Анкетування Початок і Покращення 
6. Сімейні сімʼї; зміни у батьків; бесіди; завершення + сімейної 
індикатори поведінці вдома; опитування після щомісяця для взаємодії у 70–
покращення заходів активних сімей 80% 
взаємодії 
Відвідуваність; 
Журнали Стабільне 
7. Показники регулярність Постійний 
відвідуваності; відвідування у 
участі участі; залученість моніторинг 
записи фахівців 75% дітей 
до активностей 
Комплексна 
динаміка за всіма 
Інтегрований 
8. Загальні шкалами; Позитивна 
аналіз даних Завершення 
індикатори готовність до динаміка у 65–
команди; програми 
ефективності подальшої 70% дітей 
підсумкові звіти 
адаптації; рівень 
стресостійкості 
редставлена система моніторингових індикаторів охоплює всі основні 
компоненти програми та забезпечує багатовимірний аналіз стану дитини, що 
відповідає міжнародним підходам до MHPSS-підтримки. Розподіл індикаторів 
на психоемоційні, поведінкові, когнітивні, соціальні, творчі та сімейні 
дозволяє отримати повну картину розвитку дитини та впливу програми на її 
добробут. Важливо, що індикатори охоплюють як кількісні (шкали SDQ, 
  84 
 
RCADS, соціометрія), так і якісні методи (фокус-групи, творчі роботи, 
спостереження), що забезпечує високу точність оцінки результатів. 
Регулярність моніторингу — від щомісячних нотаток до трирівневих 
діагностичних точок — дозволяє оперативно реагувати на зміни в стані дітей 
та коригувати індивідуальні плани. Такий підхід відповідає рекомендаціям 
WHO про гнучкі адаптивні програми для дітей у кризових ситуаціях. Завдяки 
цьому програма має потенціал забезпечити позитивну динаміку у більшості 
учасників — щонайменше у 65–70%, що є високим показником для 
психосоціальних інтервенцій. 
У такий спосіб система моніторингу забезпечує повний огляд 
психоемоційного, соціального та когнітивного розвитку дитини, дозволяє 
своєчасно виявляти ризики та забезпечує адаптивний характер програми, що є 
ключовою умовою її ефективності у роботі з дітьми, які пережили війну, 
переміщення або розлуку з батьками. 
Таким чином, фінансова модель програми є збалансованою, 
реалістичною та стійкою, а прогноз ефективності — науково обґрунтованим. 
Комплексне використання мультидисциплінарних ресурсів, поєднання 
індивідуальної та групової роботи, цифрових інструментів та культурно-
соціальних активностей забезпечує високу результативність програми та 
зменшує ризики довгострокових наслідків війни для психічного, соціального 
та освітнього розвитку дітей ВПО та дітей військовослужбовців. 
 
Висновок до  розділу 3. 
У третьому розділі було здійснено комплексний аналіз сучасних 
проблем, тенденцій та перспектив розвитку благодійних програм, 
спрямованих на підтримку дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей 
військовослужбовців, а також представлено авторську програму «Простір 
стійкості» з її організаційним, методичним та фінансовим обґрунтуванням. 
Узагальнення теоретичних та практичних підходів засвідчує, що після 2022 
  85 
 
року благодійна діяльність в Україні набуває нової системності та 
інституційної ваги, а підтримка дітей, які пережили війну, втрату дому чи 
розлуку з батьками, стає пріоритетною як на державному, так і на 
громадському рівнях. При цьому ключовими викликами залишаються 
нестабільність фінансування, кадровий дефіцит, нерівномірність доступу до 
послуг у громадах та потреба в цифровізації соціально-гуманітарних 
інтервенцій. 
Виявлені проблеми підтвердили необхідність переходу до комплексних, 
мультидисциплінарних моделей підтримки, що інтегрують психологічні, 
освітні, соціальні та культурні компоненти. Розвиток міжсекторального 
партнерства — між благодійними організаціями, державними структурами, 
громадами, міжнародними донорами — демонструє потенціал для підвищення 
ефективності програм. Сучасні тенденції свідчать, що цифрові рішення, такі 
як дистанційні форми психологічної підтримки, мобільні застосунки для 
моніторингу стану дітей та електронні кабінети сімей, стають важливими 
інструментами забезпечення доступності допомоги. 
Запропонована авторська програма «Простір стійкості» є прикладом 
інтегрованого підходу до підтримки дітей ВПО та дітей військовослужбовців. 
Вона враховує як міжнародні стандарти МГПСС, так і особливості 
українського контексту. Структура програми охоплює чотири взаємопов’язані 
напрями — психологічний, освітній, соціальний та культурний — і передбачає 
використання доказових методів, індивідуальних маршрутів підтримки та 
постійної взаємодії з сім’єю. Значною перевагою програми є її системна 
модель моніторингу, яка включає стандартизовані шкали, щомісячну звітність 
фахівців, фокус-групи, інструменти самооцінки дітей і батьківські анкети. 
Фінансове обґрунтування програми продемонструвало її реалістичність 
та економічну доцільність у сучасних умовах. Аналіз вартості, ресурсів та 
прогноз ефективності засвідчили, що реалізація програми здатна забезпечити 
стійке покращення психоемоційного, когнітивного та соціального стану дітей, 
  86 
 
а також сприяти підвищенню стресостійкості сімей і покращенню їхньої 
адаптації до складних життєвих обставин. Очікувана позитивна динаміка у 60–
70% дітей відповідає міжнародним стандартам реалізації психосоціальних 
інтервенцій. 
Таким чином, результати третього розділу дають підстави стверджувати, 
що ефективний розвиток благодійних програм для дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців можливий лише за умов системності, комплексності, 
міжвідомчої взаємодії та сталого фінансування. Представлена авторська 
програма доводить практичну можливість реалізації таких підходів і 
демонструє значний потенціал для подальшого масштабування в українських 
громадах. 
 
 
 
  
  87 
 
ВИСНОВКИ 
Магістерська кваліфікаційна робота, присвячена дослідженню 
організаційних аспектів сучасної благодійної діяльності у контексті підтримки 
дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей військовослужбовців, підтвердила 
високу актуальність обраної тематики. Повномасштабна війна, масові 
переміщення населення, зростання соціальних ризиків та психологічних 
наслідків для дітей зумовили потребу у системній, науково обґрунтованій та 
координованій благодійній діяльності. У цьому контексті дослідження 
відповідає пріоритетам державної соціальної політики та міжнародним 
гуманітарним підходам, що підкреслює важливість наукового аналізу й 
практичного удосконалення благодійних програм. 
Метою роботи було комплексне дослідження сучасних моделей 
благодійності та формування ефективних організаційних механізмів 
підтримки дітей ВПО й дітей військовослужбовців, а також розроблення 
авторської програми, спрямованої на їхній психосоціальний розвиток та 
адаптацію. Усі поставлені завдання були успішно вирішені.  
1. Теоретичне узагальнення сутності сучасної благодійності та 
визначення її принципів, функцій і ролі в системі соціального 
забезпечення 
У межах дослідження було здійснено ґрунтовний аналіз сучасних 
підходів до розуміння феномену благодійності, її еволюції, концептуального 
поля та суспільного значення. Було систематизовано наукові підходи 
українських та зарубіжних дослідників, що дозволило виокремити ключові 
принципи благодійності — гуманізм, солідарність, адресність, прозорість, 
добровільність, партнерство та соціальну відповідальність. На основі 
проведеного аналізу визначено, що сучасна благодійність в Україні 
функціонує як важливий компонент соціального забезпечення, спрямований 
на заповнення структурних прогалин та посилення захисних, адаптаційних і 
ресоціалізаційних функцій держави. 
  88 
 
Також було охарактеризовано основні функції благодійності: соціальну, 
ресурсну, стабілізуючу, превентивну, інтеграційну та компенсаторну. 
Дослідження показало, що у період воєнного стану ці функції набувають 
особливої значущості, адже благодійні організації здатні швидко реагувати на 
потреби населення, забезпечувати адресну допомогу та здійснювати 
психологічну й соціальну підтримку вразливих груп. Це дозволило 
сформувати концептуальну основу для подальшого аналізу практик роботи з 
дітьми ВПО та дітьми військовослужбовців. 
2. Аналіз нормативно-правового забезпечення благодійної 
діяльності та особливостей державного регулювання і партнерства з 
громадським сектором 
У рамках роботи було детально досліджено чинну нормативно-правову 
базу, зокрема Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні 
організації», підзаконні акти, міжнародні рекомендації та стандарти роботи в 
гуманітарній сфері. Проаналізовано права та обов’язки благодійних 
організацій, вимоги до звітності, механізми фінансової прозорості та 
регулювання партнерських проєктів. Це дозволило визначити, що правова база 
в Україні створює належні умови для діяльності БО, однак потребує подальшої 
адаптації до умов масштабної гуманітарної кризи. 
Окрему увагу приділено державній політиці у сфері соціального 
забезпечення та її взаємодії з благодійним сектором. Дослідження показало, 
що партнерство між державою й неурядовими структурами стало ключовим 
інструментом реалізації програм для дітей у період війни. Проаналізовано 
механізми співпраці, включаючи конкурсне фінансування соціальних послуг, 
міжвідомчу координацію, спільні програми у сфері захисту дітей, допомоги 
ВПО, розвитку соцпослуг у громадах. Це дало змогу визначити, що 
ефективність такої взаємодії прямо залежить від інституційної спроможності 
та системності благодійних організацій. 
  89 
 
3. Визначення соціально-психологічних особливостей дітей ВПО та 
дітей військовослужбовців 
Дослідження виявило характерні особливості психоемоційного та 
соціального розвитку дітей, які пережили війну, вимушене переміщення або 
розлуку з батьками. Було встановлено, що найбільш поширеними наслідками 
є підвищений рівень тривожності, емоційна нестабільність, труднощі з 
адаптацією, порушення концентрації уваги, регресивні реакції, соціальна 
ізоляція та схильність до формування травматичного досвіду. На основі 
узагальнення міжнародних і українських досліджень визначено, що діти цієї 
категорії належать до групи підвищеного ризику щодо психологічної та 
соціальної дезадаптації. 
Крім того, була оцінена роль вікових особливостей у переживанні 
стресу: молодші діти демонструють схильність до регресії та ігрового 
перероблення травматичного досвіду, тоді як підлітки частіше проявляють 
емоційну нестабільність, агресивність, апатію або соціальне уникання. Це 
дозволило сформувати чітке розуміння потреб цільової групи, що стало 
теоретичною основою для створення авторської програми. 
4. Аналіз діяльності благодійних організацій, що працюють з дітьми 
ВПО та дітьми військових (Карітас, UNICEF) 
У роботі було проаналізовано практичний досвід провідних організацій, 
зокрема Caritas Ukraine та UNICEF, які здійснюють системну підтримку дітей, 
постраждалих від війни. Було досліджено напрями їхньої діяльності: 
психосоціальна допомога, арттерапія, навчальні та просвітницькі програми, 
організація безпечних просторів, гуманітарна підтримка та робота з батьками. 
Цей аналіз дозволив виокремити ефективні моделі роботи, які відповідають 
міжнародним стандартам MHPSS. 
Окремо було проаналізовано організаційні механізми реалізації програм 
цих організацій: мультидисциплінарну команду, систему моніторингу, 
підходи до оцінювання потреб, інструменти взаємодії зі школами та 
  90 
 
громадами, фінансову сталість та інноваційні практики. Цей досвід став 
орієнтиром для розробки власної програми, оскільки дозволив зрозуміти, які 
підходи є найбільш результативними в умовах воєнного часу. 
5. Розроблення авторської програми підтримки дітей ВПО та дітей 
військовослужбовців «Простір стійкості» 
В рамках виконання завдання було створено комплексну програму, що 
включає психологічний, освітній, соціальний і культурний компоненти. 
Програма базується на доказових методах психологічної допомоги, принципах 
індивідуального маршруту, мультидисциплінарному підході та активній 
роботі з сім’єю. Окремо розроблено механізм реалізації програми, алгоритм 
взаємодії фахівців, план занять та інструменти підтримки дітей різних вікових 
груп. 
Також було визначено необхідні ресурси для реалізації: кадрові 
(психологи, соціальні працівники, педагоги, арттерапевти), матеріально-
технічні (простори, матеріали, цифрові інструменти), та фінансові (оплата 
праці, логістика, обладнання, адміністративні витрати). Програма містить 
детальний бюджет, систему моніторингу та набори інструментів оцінювання, 
що забезпечує її практичну реалізованість і відповідність міжнародним 
стандартам. 
6. Фінансове обґрунтування програми та оцінка її ефективності 
Було здійснено розрахунок бюджету програми, визначено джерела 
фінансування (державні гранти, міжнародні донори, благодійні внески, 
партнерські ініціативи). Розроблений фінансовий план підтвердив економічну 
доцільність програми та її масштабованість для різних громад. Окреслено 
варіанти оптимізації видатків, що дозволяє підвищити ефективність 
використання ресурсів. 
Прогноз ефективності програми показав, що вона здатна забезпечити 
стабільні позитивні зміни у психоемоційному та соціальному стані дітей, а 
також сприяти соціальній адаптації та навчальній успішності. Комплексна 
  91 
 
система моніторингу з використанням стандартизованих шкал (SDQ, RCADS), 
анкет, фокус-груп, звітності фахівців дозволяє проводити достовірну оцінку 
результатів. Очікуваний позитивний ефект у 60–70% дітей відповідає 
міжнародним показникам ефективних психосоціальних інтервенцій. 
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що запропонована 
програма відповідає сучасним міжнародним стандартам МГПСС (Mental 
Health and Psychosocial Support), враховує потреби дітей різних вікових груп 
та специфіку їхнього досвіду переживання війни, втрати домівки або 
відсутності одного з батьків. Ефективність програми підтверджується 
прогнозованими результатами: очікується позитивна динаміка у 60–70% дітей 
за ключовими індикаторами — зниження тривожності, покращення емоційної 
регуляції, формування соціальних навичок, підвищення навчальної мотивації 
та загального психоемоційного стану. Комплексна система моніторингу, що 
включає стандартизовані шкали, анкетування дітей і батьків, щомісячні звіти 
мультидисциплінарної команди та аналіз поведінкових і навчальних змін, 
дозволяє оцінювати вплив програми з високою достовірністю. 
Таким чином, поставлена мета дослідження повністю досягнута, а 
завдання — виконані. Робота має як наукову, так і практичну значущість: вона 
не лише поглиблює теоретичний аналіз сучасної благодійності, але й пропонує 
реалістичну, адаптивну, ефективну авторську модель програми підтримки 
дітей ВПО та дітей військових, що може бути масштабована в територіальних 
громадах, інтегрована у діяльність благодійних фондів та використана у 
державних соціальних сервісах. Представлений у роботі підхід підтверджує, 
що благодійність у сфері соціального забезпечення є важливим інструментом 
формування стійкості дітей та їхніх сімей в умовах воєнних викликів та 
післявоєнного відновлення. 
 
  
  92 
 
Список використаної літератури 
 
Betancourt, T. S., & Khan, K. T. (2008). The mental health of children affected by 
armed conflict. Child Development, 79(1), 104–118. 
Masten, A. S., & Narayan, A. J. (2012). Child development in the context of disaster, 
war, and terrorism. Annual Review of Psychology, 63, 227–257. 
Wessells, M. (2017). Children and armed conflict: Interventions for supporting war-
affected children. Peace and Conflict, 23(1), 4–13. 
UNICEF. (2018). Guidance: Mental Health and Psychosocial Support in 
Humanitarian Settings. UNICEF. 
UNICEF. (2023). Ukraine Situation Report. UNICEF Ukraine. 
UNICEF. (2024). Annual Humanitarian Report. 
Save the Children. (2020). Psychosocial Support Programming for Children and 
Families. 
Save the Children. (2023). Education in Emergencies Annual Report. 
WHO. (2010). mhGAP Intervention Guide for Mental, Neurological and Substance 
Use Disorders. World Health Organization. 
WHO. (2022). Mental Health and Psychosocial Support: Technical Note. 
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and 
Psychosocial Support in Emergency Settings. 
UNHCR. (2016). Child Protection Issue Brief: Psychosocial Wellbeing of Children. 
UNHCR. (2022). Ukraine Humanitarian Response Report. 
Child Protection Working Group. (2012). Minimum Standards for Child Protection 
in Humanitarian Action. 
International Rescue Committee (IRC). (2021). Healing Classrooms Framework. 
World Bank. (2022). Ukraine Economic Update: Social Impact Assessment. 
Bronfenbrenner, U. (1979). The Ecology of Human Development. Harvard 
University Press. 
  93 
 
Hobfoll, S. E. (2014). Conservation of resources theory: Resource caravans and 
pathways for resilience. Psychological Review, 121(3), 513–532. 
Pat-Horenczyk, R., et al. (2016). Post-traumatic symptoms in children exposed to 
war. Journal of Traumatic Stress, 29(1), 36–45. 
Tol, W. A., Jordans, M. J., et al. (2013). Mental health and psychosocial support in 
humanitarian emergencies. The Lancet, 378(9801), 1581–1591. 
Miller, K. E., et al. (2018). Interventions for children affected by conflict: A 
systematic review. Clinical Child Psychology and Psychiatry, 23(2), 260–
283. 
OCHA. (2023). Humanitarian Needs Overview: Ukraine. 
European Commission. (2023). EU Response to the Ukrainian Crisis. 
Warshel, Y. (2021). Humanitarian communication with children in conflict. 
Communication Theory, 31(2), 157–180. 
Верховна Рада України. (2012). Закон України «Про благодійну діяльність та 
благодійні організації». 
Кабінет Міністрів України. (2022). Постанова «Про організацію надання 
соціальних послуг в умовах воєнного стану». 
Міністерство соціальної політики України. (2023). Звіт про стан соціального 
забезпечення сімей з дітьми. 
Національна соціальна сервісна служба. (2024). Статистичний щорічник. 
Український інститут соціальних досліджень. (2023). Соціально-психологічний 
стан дітей під час війни. 
Карітас України. (2023). Соціальний звіт. 
Карітас України. (2024). Annual Report. 
Карітас України. (2025). Звіт про гуманітарну допомогу дітям та сім’ям 
військовослужбовців. 
Радченко, О. (2022). Психологічні наслідки війни для дітей. Психологія і 
суспільство, 4(89), 112–125. 
  94 
 
Ніколаєнко, І. (2021). Благодійність як інструмент соціальної політики. 
Соціальна робота і соціальна політика, 1(46), 58–66. 
Кузьменко, Л. (2020). Функції благодійних організацій у системі соціального 
захисту. Вісник соціальної роботи, 3, 37–45. 
Кравченко, А. (2023). Соціальна підтримка ВПО в Україні: виклики та 
перспективи. Соціальний захист населення, 2, 14–22. 
Мельник, Ю. (2022). Ментальне здоров’я дітей під час війни: виклики та 
інтервенції. Освітологія, 10(2), 85–95. 
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). (2023). Звіт про діяльність в Україні. 
Омеляненко, І. (2020). Соціальні програми підтримки дітей у кризових 
ситуаціях. Соціальна педагогіка, 7(1), 29–38. 
Кравець, О. (2021). Травма у дітей: прояви та підходи до допомоги. 
Психологічний журнал, 3, 101–110. 
Скиба, М. (2023). Роль громадського сектору у забезпеченні соціальної 
підтримки дітей. Державне управління: теорія і практика, 2, 74–83. 
Благодійний фонд «Таблеточки». (2023). Щорічний звіт. 
Фонд «SOS Дитячі містечка Україна». (2024). Звіт про психосоціальну 
підтримку дітей. 
ГО «Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ». (2023). ВПО в Україні: 
аналітичний звіт. 
Центр громадського здоров’я України. (2022). Психічне здоров’я в умовах 
війни: вплив на дітей та підлітків. 
  
  95 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Додатки 
  
  96 
 
Додаток А 
Форма первинної діагностики є базовим документом, який дозволяє 
всебічно оцінити стан дитини на початку її участі у програмі. Структура 
форми включає психологічні, соціальні, освітні та сімейні аспекти, що 
відповідає підходам комплексної оцінки, рекомендованим UNICEF, WHO та 
міжнародними системами кейс-менеджменту. Використання 
стандартизованих інструментів (SDQ, RCADS) у поєднанні зі спостереженням 
психолога забезпечує доказовість діагностики. Форма також передбачає 
ідентифікацію ризиків та визначення індивідуальних потреб дитини, що дає 
можливість створити персоналізований план підтримки та сформувати 
ефективний індивідуальний маршрут. 
 
Таблиця 1.  
Форма первинної діагностики дитини 
Розділ Зміст / Питання / Показники для заповнення 
ПІБ дитини; вік; дата народження; клас; навчальний заклад; 
1. Загальна інформація 
статус (ВПО / дитина військовослужбовця / інше); дата 
про дитину 
проведення діагностики 
Склад сім’ї; контактні дані батьків; місце проживання; 
2. Інформація про сім’ю умови проживання; зміни у сімейному складі; 
психоемоційний стан батьків; рівень участі в житті дитини 
Дата та обставини евакуації; кількість переміщень; досвід 
3. Історія переміщення / 
перебування під обстрілами; втрата дому; досвід втрати 
досвід війни 
близьких; рівень впливу стресових подій 
Загальний бал SDQ; емоційні симптоми; поведінкові 
4. Психологічний стан (за 
проблеми; гіперактивність; труднощі у взаємодії 
результатами SDQ, 
однолітками; рівень тривожності (RCADS); ознаки 
RCADS) 
депресивних проявів 
5. Емоційно-поведінкові Переважаючі емоції; реакції на стрес; здатність до 
прояви (за саморегуляції; наявність регресивних реакцій (енурез, 
спостереженням заїкання, нічні страхи); імпульсивність; агресивність; 
психолога) уникальна поведінка; замкнутість 
Рівень успішності; прогалини у знаннях; здатність 
6. Навчальні особливості концентрувати увагу; виконання завдань; мотивація до 
та потреби навчання; стосунки з учителями; досвід дистанційного 
навчання 
  97 
 
Розділ Зміст / Питання / Показники для заповнення 
Наявність друзів; комунікативні навички; соціометричний 
7. Соціальна взаємодія статус у класі; здатність працювати в групі; уникання або 
агресивні взаємодії; рівень соціальної адаптації 
8. Індивідуальні інтереси Хобі; творчі здібності; досягнення; сфери інтересів; 
та сильні сторони індикатори мотивації та внутрішніх ресурсів 
Психоемоційні; поведінкові; соціальні; освітні; 
9. Основні ризики 
травматичні; сімейні; безпекові 
Пріоритетні напрями роботи; потреба у психологічній 
10. Рекомендації фахівця терапії; рекомендована кількість сесій; потреба у роботі з 
батьками; участь у групах підтримки; освітні рекомендації 
11. Підпис психолога / 
ПІБ, підпис, дата 
соціального працівника 
 
 
  
  98 
 
Додаток Б 
 
Карта індивідуального маршруту дитини є ключовим інструментом у 
роботі мультидисциплінарної команди програми «Простір стійкості». Вона 
забезпечує системний, покроковий підхід до оцінювання потреб дитини, 
планування інтервенцій та моніторингу динаміки. Структура карти охоплює 
всі важливі сфери життя дитини — психологічну, навчальну, соціальну та 
творчу — що відповідає міжнародним стандартам індивідуального кейс-
менеджменту для дітей, які пережили війну або переміщення (UNICEF Case 
Management Framework, 2022). 
Особливістю таблиці є її практична спрямованість: вона дозволяє 
оперативно фіксувати зміни в стані дитини, своєчасно виявляти ризики та 
адаптувати план підтримки. Наявність чітких цілей і результатів підвищує 
прозорість роботи та дає змогу формувати аргументовану підсумкову оцінку 
ефективності програми. Карта маршруту також сприяє командній взаємодії 
фахівців, оскільки містить окремі блоки відповідальності психолога, 
соціального працівника, педагога та координатора. 
Завдяки інтегрованому підходу карта індивідуального маршруту 
допомагає забезпечити адресність, системність і сталість підтримки, що є 
критичним для дітей ВПО та дітей військовослужбовців, які перебувають у 
ситуації підвищеного стресу та соціальної нестабільності. 
Таблиця 2. 
Карта індивідуального маршруту дитини 
Блок Зміст / Показники 
1. Загальна Ім’я та прізвище дитини; вік; клас; статус (ВПО / дитина 
інформація про військовослужбовця); дата початку участі у програмі; 
дитину відповідальний фахівець 
2. Інформація про Склад сім’ї; контактні дані батьків; наявність соціальних ризиків; 
сім’ю умови проживання; рівень залученості сімʼї 
Результати SDQ; результати RCADS; ключові симптоми; рівень 
3. Первинна оцінка 
тривожності; емоційна стабільність; наявність травматичних 
психологічного стану 
реакцій 
  99 
 
Блок Зміст / Показники 
Прогалини в навчанні; рівень концентрації; мотивація до 
4. Оцінка навчальних 
навчання; взаємодія з учителями; результати освітньої 
потреб 
діагностики 
Коло спілкування; рівень соціальної адаптації; участь у шкільних 
5. Соціальна оцінка 
і позашкільних активностях; соціометричний статус 
6. Творчі та Наявні таланти; бажані формати творчої діяльності; рівень 
культурні інтереси мотивації; результати участі у творчих заняттях 
7. Індивідуальні цілі Психологічні цілі; навчальні цілі; соціальні цілі; творчі цілі; 
програми очікувані результати через 3 та 6 місяців 
Психолог: індивідуальні сесії, групи підтримки, техніки 
8. Індивідуальний саморегуляції; Освітній блок: міні-групи, консультації, 
план підтримки когнітивні вправи; Соціальний блок: інтеграційні активності, 
робота з батьками; Творчий блок: майстер-класи, гуртки 
Відвідуваність; регулярність виконання завдань; активність під 
9. Динаміка участі 
час занять; взаємодія в групі; мотивація 
10. Проміжні 
Зміни у тривожності; покращення поведінки; перші освітні 
результати (1–3 
результати; соціальна активність; участь у творчих заходах 
місяці) 
11. Підсумкові Динаміка SDQ/RCADS; навчальні досягнення; соціальна 
результати (6 інтеграція; рівень стресостійкості; досягнення індивідуальних 
місяців) цілей 
12. Рекомендації Подальший психологічний супровід; рекомендації для батьків; 
після завершення участь у групах підтримки; можливість включення у нові 
програми проєкти та тренінги 
Психолог; соціальний працівник; педагог-наставник; 
13. Підписи фахівців 
координатор програми; дата заповнення 
 
  
  100 
 
Додаток В 
Щомісячний звіт психолога є важливим елементом системи моніторингу 
та оцінювання ефективності програми. Він дозволяє фіксувати як кількісні, так 
і якісні показники роботи, визначати індивідуальну та групову динаміку, 
виявляти складні або кризові випадки, а також оцінювати результативність 
застосованих методів. Структура звіту враховує міжнародні стандарти MHPSS 
і забезпечує всебічний аналіз стану дітей. 
Завдяки детальному опису психоемоційних, поведінкових і соціальних 
змін звіт дає змогу своєчасно коригувати індивідуальні плани підтримки, 
посилювати роботу з дітьми групи ризику, залучати родини та оптимізувати 
роботу мультидисциплінарної команди. Документ також виконує функцію 
інструменту внутрішнього контролю якості, дозволяючи координатору 
програми відстежувати відповідність роботи фахівця поставленим завданням 
і цільовим результатам. 
Таблиця 3.  
Форма щомісячного звіту психолога 
Розділ Зміст / Показники для заповнення 
ПІБ психолога; період звіту; місце реалізації програми; 
1. Загальна інформація кількість дітей у групі; кількість проведених індивідуальних і 
групових занять 
• Кількість індивідуальних сесій за місяць 
• Кількість групових занять 
2. Кількісні показники 
• Кількість кризових інтервенцій 
роботи 
• Кількість консультацій для батьків 
• Кількість дітей із підвищеним рівнем ризику 
3. Динаміка Короткий аналіз змін (покращення / стабілізація / 
психологічного стану погіршення); опис основних тенденцій у групі; опис 
дітей індивідуальних випадків (без ПІБ — лише шифр дитини) 
Перелік типових проблем: тривожність, емоційна лабільність, 
4. Поточні психоемоційні 
агресивність, уникання, регресивні реакції, нічні страхи, 
труднощі 
гіперактивність; аналіз зміни їх інтенсивності 
Взаємодія в групі; конфліктність; імпульсивність; уникання; 
5. Поведінкові 
соціальна активність; рівень залученості в заняття; зміни у 
спостереження 
поведінкових реакціях 
  101 
 
Розділ Зміст / Показники для заповнення 
Арттерапія; КПТ-техніки; ігротерапія; техніки саморегуляції; 
6. Використані методи та 
групові вправи; психоосвітні заняття; індивідуальна 
інтервенції 
психотерапія; робота з батьками 
Наявність позитивної динаміки; відсоток дітей із 
7. Оцінювання покращенням емоційної регуляції; відсоток дітей із 
результативності занять зниженням тривожності; рівень виконання індивідуальних 
планів 
Діти, яким потрібна посилена підтримка; необхідність 
8. Рекомендації щодо 
додаткових інтервенцій; план зміни формату роботи; 
подальшої роботи 
пропозиції щодо індивідуальних маршрутів 
Кількість проведених консультацій; активність батьків; 
9. Робота з батьками / 
типові труднощі сімей; рівень співпраці; рекомендації 
опікунами 
батькам 
Спільні кейс-зустрічі; координація з соціальним працівником, 
10. Взаємодія з іншими 
педагогом-наставником і координатором; динаміка командної 
фахівцями команди 
роботи 
11. Труднощі в роботі Адміністративні труднощі; нестача матеріалів; випадки, що 
психолога потребують супервізії; бар’єри у взаємодії; безпекові фактори 
12. Потреба у додаткових Додаткові матеріали; необхідність у техніці; потреба в 
ресурсах супервізії або підвищенні кваліфікації 
Загальний стан групи; ключові досягнення; основні 
13. Підсумковий 
проблеми; ступінь відповідності плану; оцінка ефективності 
висновок за місяць 
(якісна + кількісна) 
14. Підпис психолога та 
ПІБ, підпис, дата подання звіту 
дата 
 
  
  102 
 
Додаток Г 
Таблиця 4 
Форма щомісячного звіту соціального працівника 
Розділ Зміст / Показники для заповнення 
1. Загальна ПІБ соціального працівника; період звіту; локація; кількість 
інформація сімей у супроводі; кількість дітей-учасників програми 
Кількість соціальних консультацій; кількість домашніх візитів 
2. Опис проведеної 
(за можливості); кількість онлайн/телефонних консультацій; 
соціальної роботи 
участь у командних зустрічах 
3. Соціальний статус Наявність статусу ВПО; соціально-економічне становище; зміни 
сімей у житлових умовах; ризики безпеки; нестабільність у родині 
Потреби у гуманітарній допомозі; потреби у правовій підтримці; 
4. Оцінка потреб 
потреби у психологічній або психіатричній допомозі; освітні 
сімей 
потреби дітей; соціально-побутові труднощі 
Проведені індивідуальні бесіди; психоосвітні сесії; навчальні 
5. Робота з батьками / 
заняття з батьками; оцінка батьківської компетентності; рівень 
опікунами 
співпраці з програмою 
Поліпшення/погіршення емоційного клімату в сім’ї; зміни у 
6. Динаміка сімейних 
взаємодії батьків з дітьми; виникнення кризових ситуацій; 
випадків 
рівень стресу в сім’ї 
Психоемоційні ризики; ризики насильства; освітні ризики; 
7. Ризики та 
ризики недогляду; житлові ризики; ризики, пов’язані з 
вразливості 
безпековою ситуацією; ризик повторної травматизації 
8. Виявлені складні Короткий опис ситуацій, що потребують втручання або 
випадки (complex супервізії; направлення до інших служб (психіатра, служби у 
cases) справах дітей, правової допомоги, МГО) 
Взаємодія у групі; соціальні зв’язки; участь у клубах інтересів; 
9. Соціальна динаміка 
поведінкові особливості; відвідуваність соціальних активностей; 
дітей 
підтримка адаптації 
10. Залучення сімей до Рівень активності; відвідуваність зустрічей; виконання 
програми рекомендацій фахівців; готовність до співпраці 
11. Використані Кейс-менеджмент; соціальний супровід; кризове втручання; 
інструменти ресурсне консультування; перенаправлення; групова робота; 
соціальної роботи посередництво 
Координація з психологом; обмін даними з педагогом-
12. Взаємодія з 
наставником; участь у мультидисциплінарних нарадах; 
іншими фахівцями 
рекомендації щодо змін індивідуальних планів 
Гуманітарна допомога; юридична підтримка; медичні 
13. Потреби сімей у 
консультації; матеріальна допомога; спеціальне обладнання; 
додаткових ресурсах 
освітні послуги 
14. Пропозиції щодо 
Пропозиції з організації роботи; рекомендації щодо комунікації; 
покращення 
ідеї нових заходів; пропозиції щодо партнерства 
програми 
  103 
 
Розділ Зміст / Показники для заповнення 
Загальний аналіз сімей за місяць; ключові зміни; відсоток 
15. Підсумковий 
позитивної динаміки; виклики та бар’єри; оцінка соціальної 
висновок 
стабільності сімей 
16. Підпис 
соціального ПІБ, підпис, дата подання звіту 
працівника та дата 
Щомісячний звіт соціального працівника є ключовим інструментом у 
забезпеченні системності та безперервності соціального супроводу дітей та 
їхніх сімей. Його структура відповідає сучасним стандартам соціальної роботи 
та кейс-менеджменту, рекомендованим UNICEF, UNHCR та провідними 
гуманітарними організаціями. Звіт дозволяє документувати соціальний статус 
сімей, визначати потреби, оцінювати ризики та відслідковувати динаміку змін 
у сімейному середовищі й поведінці дитини. 
Особливо важливим є блок “ризики та вразливості”, який дає змогу 
своєчасно виявляти складні або кризові випадки та направляти їх до 
спеціалізованих служб. Наявність цього розділу гарантує, що соціальна робота 
не обмежується лише консультуванням, а передбачає професійне втручання у 
разі загрозливих умов. 
Взаємодія соціального працівника з командою програми забезпечує 
узгодження стратегії роботи, підвищує ефективність інтервенцій і дозволяє 
адаптувати індивідуальні маршрути дітей та сімей відповідно до актуальних 
потреб. Звіт також виконує контрольну функцію, дозволяючи координатору 
програми оцінити навантаження, результати та потребу у додаткових 
ресурсах. 
  
  104 
 
Додаток Д 
Анкета зворотного зв’язку для батьків  
(анонімна, заповнюється після участі дитини у програмі «Простір стійкості») 
1. Загальна інформація 
1.1. Вік дитини: ___ 
1.2. Статус сім’ї: 
□ ВПО 
□ Дитина військовослужбовця 
□ Інше: __________________ 
1.3. Тривалість участі у програмі: 
□ Менше 1 місяця 
□ 1–3 місяці 
□ 3–6 місяців 
□ Понад 6 місяців 
2. Оцінка психологічного стану дитини 
Будь ласка, оцініть зміни у Вашої дитини за 5-бальною шкалою, де 
1 — не спостерігається, 5 — значно покращилося. 
Показник 1 2 3 4 5 
Емоційна стабільність □ □ □ □ □ 
Зниження рівня тривожності □ □ □ □ □ 
Здатність до саморегуляції □ □ □ □ □ 
Самооцінка та впевненість □ □ □ □ □ 
Загальний настрій дитини □ □ □ □ □ 
3. Поведінкові та соціальні зміни 
Показник 1 2 3 4 5 
Взаємодія з однолітками □ □ □ □ □ 
Бажання брати участь у заняттях □ □ □ □ □ 
Дисципліна та поведінка вдома □ □ □ □ □ 
Соціальна активність □ □ □ □ □ 
Навчальна мотивація □ □ □ □ □ 
4. Оцінка роботи фахівців програми 
  105 
 
Аспект 1 2 3 4 5 
Робота психолога □ □ □ □ □ 
Робота соціального працівника □ □ □ □ □ 
Робота педагога-наставника □ □ □ □ □ 
Організація занять та заходів □ □ □ □ □ 
Комунікація з батьками □ □ □ □ □ 
5. Результати та користь програми 
5.1. Чи помітили Ви позитивні зміни у Вашої дитини? 
□ Так, значні 
□ Так, помірні 
□ Незначні 
□ Ні 
5.2. Які саме зміни Ви відзначили? 
 
 
5.3. Що було корисним для Вашої дитини найбільше? 
□ Психологічні сесії 
□ Групові заняття 
□ Творчі активності 
□ Освітня підтримка 
□ Соціальні заходи 
□ Інше: ____________________ 
6. Зони для покращення 
6.1. Що, на Вашу думку, можна покращити в програмі? 
 
 
6.2. Чи є теми або види занять, які Ви хотіли б додати? 
 
 
7. Загальна оцінка програми 
Оцініть програму в цілому (1–5): 
□ 1 □ 2 □ 3 □ 4 □ 5 
8. Додаткові коментарі 
  106 
 
 
 
 
 
Додаток Е 
Анкета оцінювання дитиною своєї участі у програмі «Простір стійкості» 
(анонімна; заповнюється добровільно; для дітей 7–17 років) 
1. Трохи про тебе 
1.1. Скільки тобі років? 
___ років 
1.2. Як довго ти відвідуєш програму? 
□ Менше 1 місяця 
□ 1–3 місяці 
□ 3–6 місяців 
□ Понад 6 місяців 
2. Як ти почувався/почувалася на заняттях? 
Оціни, будь ласка, кожен пункт. 
1 — зовсім не згоден / не було такого 
5 — дуже згоден / було часто 
Питання 1 2 3 4 5 
Мені було цікаво на заняттях □ □ □ □ □ 
Я почувався/почувалася у безпеці □ □ □ □ □ 
Я міг/могла сказати, що думаю □ □ □ □ □ 
Я відчував/відчувала підтримку дорослих □ □ □ □ □ 
Я відчував/відчувала себе впевненіше □ □ □ □ □ 
Мені було комфортно в групі □ □ □ □ □ 
3. Що змінилося в тобі? 
Питання 1 2 3 4 5 
Я став/стала спокійнішим/спокійнішою □ □ □ □ □ 
Я рідше хвилююся □ □ □ □ □ 
Мені легше спілкуватися з іншими дітьми □ □ □ □ □ 
Мені легше навчатися □ □ □ □ □ 
Мені легше контролювати свої емоції □ □ □ □ □ 
У мене з'явилися нові друзі □ □ □ □ □ 
  107 
 
4. Тобі подобалися ці заняття? 
4.1. Які заняття тобі подобалися найбільше? 
(можна вибрати кілька) 
□ Малювання / арттерапія 
□ Ігри та вправи 
□ Розмови з психологом 
□ Групові заняття 
□ Навчальні міні-групи 
□ Розвивальні вправи (пам’ять, увага) 
□ Тренінги 
□ Творчі або культурні заходи 
□ Інше (напиши): _____________________ 
4.2. Що тобі допомогло найбільше? 
 
 
 
5. Що хотів/хотіла б змінити? 
5.1. Чи є заняття, яких ти хотів/хотіла б більше? 
 
5.2. Чи є заняття, які тобі не дуже підходять? 
 
5.3. Що можна зробити, щоб програма стала кращою? 
 
6. Як ти оцінюєш програму загалом? 
Оціни від 1 до 5: 
□ 1 □ 2 □ 3 □ 4 □ 5 
 
7. Хочеш залишити нам повідомлення? 
(Можеш написати все, що хочеш — це може бути побажання або просто думка) 
 
 
 
  108 
 
 
  
  109 
 
Додаток Є 
Анкета самооцінки емоційного стану дитини 
(“Емоційний термометр”)** 
(дружній до дітей інструмент; підходить для віку 6–17 років) 
 
Інструкція для дитини 
«Подивись на термометр. Він показує, що ми можемо по-різному почуватися. 
Оберіть, будь ласка, те, що найбільше схоже на твій стан сьогодні». 
ЕМОЦІЙНИЙ ТЕРМОМЕТР (словесна версія) 
Оцініть свій 
Рівень Назва стану Як це відчувається? 
стан (✔) 
Я почуваюся рівно, мені добре, я 
0 Спокій / Добре □ 
розслаблений/а 
Трошки Я трохи хвилююся або відчуваю 
1 □ 
напружений/напружена напругу 
Я переживаю, але ще можу себе 
2 Хвилювання □ 
контролювати 
Мені важко зосередитися, я дуже 
3 Тривога □ 
хвилююся 
Мені страшно, неприємно, я не 
4 Сильне хвилювання / страх □ 
можу заспокоїтися 
Я дуже боюся, не можу 
5 Паніка □ 
контролювати свої емоції 
Додаткові запитання для дитини 
1. Чому ти обрав/обрала саме цей рівень? 
 
 
2. Що допомагає тобі почуватися краще? 
(Можна вибрати кілька варіантів) 
□ Поспілкуватися з дорослим 
□ Побути наодинці 
□ Поспілкуватися з друзями 
□ Намалювати 
□ Пограти 
□ Послухати музику 
□ Подихати спокійно 
□ Інше: ___________________________ 
3. Що зазвичай робить тебе сумним/сумною або наляканим/наляканою? 
 
 
4. Як би ти хотів/хотіла почуватися сьогодні? 
□ Спокійно 
□ Весело 
□ Упевнено 
  110 
 
□ Енергійно 
□ По-іншому: _______________________ 
Візуальна версія термометра (словесний опис, готовий для графічного 
дизайну) 
   �� 0 — Спокій, добре 
   �� 1 — Легке хвилювання 
   �� 2 — Хвилювання / напруга 
   �� 3 — Тривога 
   �� 4 — Сильний страх 
   �� 5 — Паніка