Сучасні напрямки переробки та утилізації відходів органічного походження з урахуванням ресурсного потенціалу

Ткаченко, Костянтин Костянтинович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6775
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Ящук, Людмила Борисівна	-
dc.contributor.author	Ткаченко, Костянтин Костянтинович	-
dc.date.accessioned	2026-01-11T17:45:09Z	-
dc.date.available	2026-01-11T17:45:09Z	-
dc.date.issued	2025-12	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6775	-
dc.description.abstract	Ткаченко К.К. Сучасні напрямки переробки та утилізації відходів органічного походження з урахуванням ресурсного потенціалу Актуальність теми. Проблема накопичення та неефективного управління органічними відходами є однією з найгостріших екологічних проблем сучасності як в Україні, так і у світі загалом. Значні обсяги органічних відходів утворюються у сільському господарстві, харчовій промисловості, комунальному секторі та на підприємствах переробної галузі, при цьому більшість з них не охоплюється системами роздільного збору та переробки. Переважання захоронення органічної фракції на полігонах призводить до забруднення ґрунтів і водних ресурсів, утворення біогазу, фільтратів та зростання викидів парникових газів. Водночас органічні відходи мають значний ресурсний потенціал і можуть бути використані для виробництва біогазу, органічних добрив та інших видів вторинної продукції, що зумовлює актуальність даного дослідження. Мета роботи: обґрунтування сучасних підходів та технологій переробки органічних відходів з урахуванням екологічних та економічних аспектів, а також розроблення оптимальної моделі технологічного процесу з техніко-економічним обґрунтуванням. Об’єкт дослідження: система управління та переробки органічних відходів. Предмет дослідження: процеси утворення, збирання, переробки та утилізації органічних відходів, технології їх переробки, екологічні та економічні наслідки поводження з органічною фракцією відходів. Методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел, статистична обробка даних, порівняльний аналіз, системний підхід, техніко-економічні розрахунки, аналітичне моделювання. Результати дослідження. У роботі проаналізовано основні джерела утворення органічних відходів в Україні, їх кількісні та якісні характеристики, екологічні ризики накопичення органіки. Розглянуто сучасні світові та вітчизняні технології переробки органічних відходів, зокрема компостування та анаеробне зброджування з отриманням біогазу. Обґрунтовано вибір оптимальної технології переробки органічних відходів та виконано техніко-економічне обґрунтування запропонованої моделі. Наукова новизна: полягає у комплексному підході до оцінки екологічних та економічних аспектів переробки органічних відходів із поєднанням аналізу нормативно-правової бази та практичного техніко-економічного моделювання. Теоретичне і практичне значення: результати роботи можуть бути використані при розробленні регіональних програм управління відходами, проєктуванні біогазових та компостувальних установок, а також у діяльності підприємств аграрного та переробного секторів.	uk_UA
dc.description.abstract	Tkachenko K.K. Modern trends in the processing and utilization of organic waste, taking into account resource potential Actuality of theme. The problem of accumulation and inefficient management of organic waste is one of the most acute environmental problems of our time both in Ukraine and in the world as a whole. Significant volumes of organic waste are generated in agriculture, the food industry, the municipal sector and at enterprises of the processing industry, while most of them are not covered by separate collection and processing systems. The predominance of the disposal of the organic fraction in landfills leads to pollution of soils and water resources, the formation of biogas, leachates and an increase in greenhouse gas emissions. At the same time, organic waste has significant resource potential and can be used for the production of biogas, organic fertilizers and other types of secondary products, which makes this study relevant. The purpose of the work: justification of modern approaches and technologies for processing organic waste, taking into account environmental and economic aspects, as well as development of an optimal model of the technological process with a feasibility study. The object of study: organic waste management and recycling system. Results of the research: processes of formation, collection, processing and disposal of organic waste, technologies for their processing, environmental and economic consequences of handling the organic fraction of waste. Research methods: analysis and generalization of scientific sources, statistical data processing, comparative analysis, systems approach, technical and economic calculations, analytical modeling. Results of the research. The paper analyzes the main sources of organic waste generation in Ukraine, their quantitative and qualitative characteristics, and the environmental risks of organic accumulation. Modern global and domestic technologies for processing organic waste are considered, in particular composting and anaerobic digestion with biogas production. The choice of the optimal technology for processing organic waste is justified and a feasibility study of the proposed model is performed. Scientific novelty: consists of a comprehensive approach to assessing the environmental and economic aspects of organic waste processing, combining analysis of the regulatory framework and practical feasibility modeling. Theoretical and practical significance: The results of the work can be used in the development of regional waste management programs, the design of biogas and composting plants, as well as in the activities of enterprises in the agricultural and processing sectors. Structure and scope of work. The qualification work consists of an introduction, an abstract, two chapters, conclusions, a list of references (32 sources), used sources, a graphic part and appendices. The full volume of the work is 57 pages of printed text, the main part is 27 pages.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	органічні відходи	uk_UA
dc.subject	управління відходами	uk_UA
dc.subject	переробка	uk_UA
dc.subject	біогаз	uk_UA
dc.subject	компостування	uk_UA
dc.subject	екологічна безпека	uk_UA
dc.title	Сучасні напрямки переробки та утилізації відходів органічного походження з урахуванням ресурсного потенціалу	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Диплом Ткаченко КК.pdf Restricted Access		1.06 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
Факультет технологій, будівництва та раціонального природокористування 
 
Кафедра екології та природоохоронних технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи магістра 
 
на тему СУЧАСНІ НАПРЯМКИ ПЕРЕРОБКИ ТА УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ 
ОРГАНІЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ З УРАХУВАННЯМ РЕСУРСНОГО 
ПОТЕНЦІАЛУ 
 
 
 
 
 
Виконав: студент 2 курсу, групи МГЕК-401 
спеціальності 101 «Екологія» 
(шифр і назва спеціальності) 
_Ткаченко К.К.______________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник _Ящук Л.Б._________________ 
                  (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль _Хоменко О.М.________ 
                      (прізвище та ініціали) 
Рецензент Шевченко О.П._____________ 
                     (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2025 рік 
 
3  
ЗМІСТ 
Вступ…………………………………………………………………………………….4 
1. Аналітичний огляд літератури……………………………………………………...6 
1.1 Відходи, їх класифікація та джерела утворення органічних відходів 
 (сільське господарство, харчова промисловість, комунальне господарство).6 
1.2 Екологічні та економічні проблеми, пов’язані з накопиченням  
 органічних відходів…………………………………………………………….10 
1.3 Проблеми функціонування системи збору та утилізації органічних  
 відходів………………………………………………………………………….15 
1.4 Досвід роботи підприємств та організацій з переробки органічних  
  відходів в Україні………………………………………………………..18 
1.5 Сучасні підходи та технології переробки органічних відходів у світі та в 
 Україні…………………………………………………………………………..21 
1.6 Порівняльний аналіз світових практик та їх можливість впровадження в 
 Україні………………………………………………………………………….24 
2. Сучасні напрямки переробки та утилізації відходів органічного походження 
      з урахуванням ресурсного потенціалу…………………………………………..27 
2.1 Нормативно-правове регулювання у сфері поводження з органічними 
 відходами……………………………………………………………………….27 
2.2 Вибір оптимальної  технології для переробки органічних відходів……30 
2.3 Розрахунок виробничої потужності та ефективності запропонованої 
      технології……………………………………………………………………38 
2.4 Екологічний ефект від впровадження системи переробки 
      органічних відходів………………………………………………………...42 
2.5 Економічна оцінка проєкту (витрати, рентабельність, очікуваний 
      прибуток)……………………………………………………………..……..46 
Висновки……………………………………………………………………………….51 
Перелік посилань……………………………………………………………….……..54 
Додатки……………………………………………………………………………..….58 
Додаток А……………………………………………………………………………...59 
4  
ВСТУП 
 
Проблема накопичення та неефективного управління органічними відходами 
є однією з найактуальніших екологічних викликів як для України, так і для світу 
загалом. Щороку в Україні утворюються мільйони тонн органічної біомаси – 
відходів сільського господарства, харчової промисловості, комунального сектору, 
підприємств переробної галузі, проте їх значна частина не охоплюється системами 
збору та переробки. За відсутності належної переробки саме органічні відходи є 
основним джерелом утворення біогазу на полігонах, токсичних фільтратів та 
неприємних запахів, що становлять загрозу для довкілля та здоров’я населення. 
В Україні процес переходу до сучасної системи поводження з органічними 
відходами лише набирає обертів. У 2022 році набув чинності новий Закон України 
«Про управління відходами», який імплементує ключові положення європейського 
законодавства, зокрема ієрархію управління відходами та вимоги до роздільного 
збору органічної фракції. Розробляються регіональні плани, формуються програми 
впровадження технологій компостування, анаеробного зброджування, механіко-
біологічної обробки. Проте реальна ситуація залишається складною: 
інфраструктура переробки недостатньо розвинена, ринок збуту продуктів 
переробки – слабкий, а інвестиції обмежені. Більшість органічних відходів і надалі 
потрапляє на полігони, втрачаючи свій економічний потенціал та завдаючи шкоди 
довкіллю. 
Особливої актуальності тема дослідження набуває для аграрних регіонів 
України, зокрема Черкаської області, яка є одним з лідерів за розвитком 
рослинництва та тваринництва, а отже – одним із ключових утворювачів 
органічних відходів. Значні обсяги гною, посліду, рослинних залишків, побічних 
продуктів переробки аграрної продукції формують потенціал для розвитку 
біогазових технологій, виробництва добрив та компосту. Водночас відсутність 
достатньої кількості сучасних переробних комплексів призводить до накопичення 
органіки, що створює локальні та регіональні екологічні ризики. 
5  
Метою кваліфікаційної роботи є обґрунтування сучасних підходів та 
технологій переробки органічних відходів, аналіз нормативно-правової бази, 
оцінка екологічних та економічних аспектів утилізації органіки, а також 
розроблення оптимальної моделі технологічного процесу із техніко-економічним 
розрахунком. Для досягнення поставленої мети у роботі вирішуються такі 
завдання: 
− провести аналіз наукових джерел щодо класифікації та властивостей 
органічних відходів; 
− визначити основні джерела утворення органічної фракції в Україні та оцінити 
їх динаміку; 
− охарактеризувати екологічні та економічні ризики, пов’язані з накопиченням 
органічних відходів; 
− дослідити сучасні світові та українські технології переробки біовідходів; 
− проаналізувати досвід підприємств з переробки органічних решток; 
− розглянути чинне нормативно-правове забезпечення у сфері управління 
органічними відходами; 
− здійснити вибір оптимальної технології переробки органічних відходів з 
урахуванням ресурсного потенціалу; 
− провести техніко-економічне обґрунтування запропонованої моделі та 
оцінити очікувані результати її впровадження. 
Наукова новизна роботи полягає у комплексному поєднанні аналітичного 
дослідження, нормативного аналізу та практичного техніко-економічного 
моделювання, що дозволяє сформувати цілісну систему підходів до переробки 
органічних відходів. Практичне значення полягає у можливості застосування 
отриманих результатів під час планування регіональних програм управління 
відходами, проєктування біогазових або компостувальних установок, а також у 
діяльності підприємств аграрного та переробного секторів. 
Результати роботи апробовані на Сьомій всеукраїнській науковій 
конференції у м. Одеса 4-5 листопада 2025 р. 
  
6  
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Відходи, їх класифікація та джерела утворення органічних відходів 
(сільське господарство, харчова промисловість, комунальне господарство) 
 
Відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у 
процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або 
частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання 
за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір 
або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення [1]. 
Органічні відходи – це залишки біологічного походження, які здатні до 
природного біологічного розкладання під дією мікроорганізмів, ферментів, 
температури та вологості. Вони утворюються внаслідок життєдіяльності людини, 
тварин, рослин, а також у процесах виробництва, переробки та споживання 
продукції. 
Відходи, як результати господарської та промислової діяльності, 
класифікуються за різними параметрами: за сферою утворення на відходи 
виробництва та споживання і побутові відходи; за ступенем небезпечності та 
характером впливу на навколишнє природне середовище і людину (токсичні, 
вибухові, вогненебезпечні, радіоактивні відходи тощо (небезпечні відходи)), 
залежно від стану, в якому перебувають відходи на  газоподібні, рідинні, тверді, 
сумішеві. 
Згідно законодавства класифікація відходів описана в Постанові КМУ від 20 
жовтня 2023 р. № 1102 “Про затвердження Порядку класифікації відходів та 
Національного переліку відходів”. Класифікація відходів регламентована 
Державним класифікатором України «Класифікатор відходів» (таблиця 1.1) [2]. 
Ферментаційний матеріал можна також розділити на основний (ферментація 
якого може протікати самостійно, без додавання інших речовин) та допоміжний.  
 
 
7  
Таблиця 1.1 - Класифікація відходів за Державним класифікатором України. 
Класифікаційна група Види 
1 2 
За сферою утворення Відходи виробництва зернових культур, продукції 
овочівництва та садівництва; 
Відходи вирощування тварин та виробництва продукції 
тваринництва; 
Відходи виробництва змішаного господарювання; 
Відходи від надання послуг у рослинництві і 
тваринництві; 
Відходи мисливства, ловіння пасткою, розведення 
дичини; 
Послуги спеціалізовані щодо поводження з відходами 
виробництва продукції сільського господарства та 
мисливства, які надаються за місцем утворення 
відходів 
За походженням Органічні (насіння, корми, саджанці) 
Неорганічні (відходи матеріалів, засоби хімічного 
оброблення) 
За ступенем небезпеки  І клас – надзвичайно небезпечні; 
ІІ клас – високо небезпечні; 
ІІІ клас – помірно небезпечні 
ІV клас – мало небезпечні 
За можливістю Зворотні 
використання Безповоротні  
 
Основним ферментаційним матеріалом вважають гній, гноївку, молоду 
траву, а допоміжним – відходи від переробки фруктів, органічні відходи, залишки 
їжі, жири, меляса, органічні продукти, що розкладаються природно (біологічним 
шляхом), господарські стоки тощо. Ці відходи мають високу вологість, значний 
8  
вміст вуглецю, азоту, фосфору, калію та інших елементів, що робить їх цінною 
сировиною для виробництва добрив, біогазу, кормів тощо.Органічні відходи мають 
специфічні біохімічні властивості, які впливають на вибір технології переробки. 
C:N співвідношення оптимальне для компостування становить 25:1–30:1. 
Вологість впливає на швидкість розкладання (оптимум: 50–60%). Температурна 
чутливість, адже в процесі розкладання активізуються при 35-55°C. Наявність 
мікроорганізмів сприяє біологічному розкладанню. 
Правильна класифікація органічних відходів дозволяє обрати оптимальну 
технологію переробки, забезпечити безпечне поводження з відходами, підвищити 
ефективність утилізації, мінімізувати екологічні ризики та оптимізувати витрати на 
транспортування та обробку. 
Органічні відходи утворюються внаслідок різноманітних видів людської 
діяльності. Основними джерелами їх виникнення є сільське господарство, харчова 
промисловість, комунальне господарство, а також побутовий сектор. Розуміння 
структури та обсягів утворення органіки з різних джерел є ключовим для 
планування системи її ефективного збирання, транспортування та переробки. 
Сільське господарство є одним із найбільших генераторів органічних відходів. До 
них належать гній та послід – продукти життєдіяльності тварин, які утворюються у 
тваринницьких господарствах. Наприклад, одна корова продукує до 20–25 кг гною 
на добу. Залишки кормів – недоїдки, зіпсовані корми, силос. Рослинні залишки – 
солома, стебла, листя, гілки після збирання врожаю. Відходи переробки 
сільгосппродукції – лушпиння, шкірки, м’якуш, макуха.  
За даними Державної служби статистики України, щорічно в аграрному 
секторі утворюється понад 20 млн тонн органічних залишків, з яких лише 30–35% 
використовуються як добрива або паливо, решта – накопичується без утилізації. 
Особливістю аграрної органіки є її сезонність, висока вологість та значний обсяг, 
що створює труднощі з транспортуванням і зберіганням. Водночас, саме ці відходи 
мають високий потенціал для виробництва біогазу та компосту. 
Харчова промисловість генерує значну кількість органічних відходів на всіх 
етапах виробництва. Під час первинної обробки сировини – обрізки, шкірки, кістки, 
9  
луска, залишки м’яса, риби, овочів. У процесі переробки осади, фільтрати, відходи 
після пресування, бродіння, варіння. Під час пакування та зберігання зіпсовані 
продукти, прострочена продукція.  
Наприклад, м’ясокомбінати утворюють до 15% відходів від загального 
обсягу переробленої сировини, молокозаводи до 10%, консервні заводи до 20%. 
Частина цих відходів може бути використана для виробництва кормів, біогазу або 
компосту, але значна частина все ще вивозиться на полігони або знищується. 
Успішним прикладом є підприємство «Глобино», яке впровадило біогазову 
установку для переробки м’ясних відходів, отримуючи електроенергію та тепло 
для власних потреб.  
У містах та селищах органічні відходи утворюються внаслідок побутової 
діяльності населення – залишки їжі, зіпсовані продукти, чайна та кавова гуща. 
Озеленення територій дає скошену траву, опале листя, гілки дерев. Ринки, кафе, 
ресторани продукують великі обсяги харчових залишків, які часто не сортуються.  
У середньому мешканець міста в Україні продукує 0,3–0,5 кг органіки на 
добу. У місті з населенням 100 тис. осіб це становить понад 10–15 тонн органічних 
відходів щодня. Проте через відсутність роздільного збирання більшість цієї маси 
потрапляє на полігони разом із неорганічними фракціями.  
У деяких містах (Львів, Івано-Франківськ, Київ) впроваджуються пілотні 
проєкти з роздільного збору органіки, встановлюються контейнери, запускаються 
компостувальні станції. Це дозволяє зменшити навантаження на полігони та 
отримати якісний компост для озеленення. 
Отже, органічні відходи – це різноманітна група біологічних залишків, які 
мають значний потенціал для переробки. Їх класифікація за джерелом, 
властивостями та можливістю утилізації є ключовим етапом у побудові ефективної 
системи управління. Врахування біохімічних характеристик дозволяє адаптувати 
технології до конкретних умов, забезпечити екологічну безпеку та економічну 
доцільність переробки. 
 
 
10  
1.2 Екологічні та економічні проблеми, пов’язані з накопиченням органічних 
відходів. 
 
Накопичення органічних відходів є одночасно екологічною й економічною 
проблемою, що виявляє комплексний характер – від локального забруднення 
ґрунтів і вод до макропроекцій, пов’язаних із втратою вторинних ресурсів та 
підвищенням витрат на управління відходами. Українські дослідження свідчать 
про наявність як безпосередніх екологічних ризиків, так і значних економічних 
втрат у разі відсутності дієвих систем збору, переробки та утилізації органічної 
фракції. Зокрема, у роботі присвяченій аналізу системи поводження з органічними 
відходами на великому свинокомплексі, зазначено, що неправильне поводження з 
органічними відходами може призвести до серйозного забруднення ґрунтів, водних 
ресурсів і повітря, що створює значні екологічні ризики [9]. Цитата підкреслює 
прямий причинно-наслідковий зв’язок між накопиченням гною або біовідходів і 
деградацією навколишніх середовищ, що характерно для агропромислових 
осередків. Ці проблеми мають системний характер і охоплюють як міське, так і 
сільське середовище, впливаючи на якість життя, стан довкілля, витрати місцевих 
бюджетів та ефективність використання ресурсів. В Україні близько 40% 
побутових відходів є органічними. Однак, оскільки 92% відходів потрапляють на 
звалища, більшість органічних відходів втрачається, що створює санітарні ризики 
та сприяє поширенню інфекцій [7]. Підвищену небезпеку для навколишнього 
середовища становлять стоки великих тваринницьких комплексів, які щорічно 
викидають близько 150 млн т розрідженого гною і калу, з яких приблизно 70 % 
використовується як добриво, а більше 40 млн т цих відходів, потрапляють разом 
зі стоками у поверхневі і підземні води, забруднюють їх, роблячи непридатними 
для питного водопостачання. 
Схема поводження з відходами в Україні представлена на рисунку 1.1. 
11  
 
Рисунок 1.1 – Узагальнена схема поводження з відходами в Україні 
 
До екологічних наслідків можна віднести те, що органічні відходи при 
неконтрольованому розкладанні утворюють фільтрати, здатні забруднювати 
ґрунтові та поверхневі води високим вмістом азоту, фосфору та органічних 
забруднень. Така дія спричиняє евтрофікацію водойм та порушення якості питної 
води. Також анаеробне розкладення органіки на полігонах і неліквідованих 
майданчиках призводить до виділення метану й сірководню, які є як парниковими, 
так і локальними шкідливими агентами – метан має високу потенційну шкоду для 
клімату, а H₂S створює санітарні проблеми і неприємні запахи. Інституційний огляд 
проблем поводження з відходами підкреслює, що «невідповідність потенціалу 
утилізаційних потужностей обсягам генерування відходів спричинює потенційні 
економічні втрати від невикористання вторинних ресурсів, а також посилює 
антропогенний вплив і погіршення екологічної ситуації». Ця констатація вказує 
водночас і на екологічний ризик, і на втрату економічних можливостей, закладених 
у відходах як у вторинній сировині. При анаеробному розкладанні органіки на 
12  
полігонах утворюється полігонний газ з високим вмістом метану (CH4), який має 
значно вищу потенційну шкоду для клімату, ніж CO2. Практичні посібники та 
огляди відмічають, що без систем контролю й утилізації цей газ спричиняє не лише 
парникові викиди, а й ризики загорянь і терморозкладу відходів із виділенням 
токсичних продуктів [8]. Українські дослідження підтверджують: перехід від 
захоронення до технологій збирання та переробки органіки (компостування або 
біогаз) може суттєво знизити ці викиди шляхом захоплення й використання метану 
[9].   
 
 
Рисунок 1.1 – Дані Головного управління статистики в Україні у 2020 році, про 
утворення відходів рослинного походження 
 
Також важливий аспект локальної екологічної безпеки – це потенційна 
акумуляція важких металів і мікроелементів у продуктах сільського господарства 
при застосуванні низькоякісних органічних добрив. Проте приклади досліджень в 
Україні демонструють, що при контрольованому використанні відходів (у тому 
числі при виробництві гуматів) агроекологічна якість ґрунту та продукції може 
залишатися в межах нормативів. 
13  
 
Рисунок 1.2 - Дані Головного управління статистики в Україні у 2020 році, про 
утворення відходів тваринного походження 
 
Економічна складова проблематики накопичення органічних відходів 
включає кілька взаємопов’язаних блоків. По-перше, це прямі адміністративні й 
операційні витрати: органи місцевого самоврядування та підприємства несуть 
витрати на відведення ділянок під накопичення, облаштування майданчиків, 
утримання транспорту та оплату праці персоналу для вивезення та обробки 
відходів. По-друге, значні витрати виникають унаслідок необхідності 
рекультивації деградованих земель і очищення водних ресурсів, що забруднені 
фільтратами від накопичених мас. У науково-аналітичній доповіді Інституту 
регіональних досліджень наголошено, що «значні обсяги накопичених та 
утворених відходів в Україні визначають регіональний економічний потенціал, що 
може бути задіяний з впровадженням рециклінгових технологій», проте поки що 
цей потенціал часто не реалізований через організаційні і фінансові бар’єри [11]. 
Тобто економічна проблема – це не лише витрати, але й втрачені можливості 
(opportunity costs) від неперероблених ресурсів. 
14  
Особливого значення набуває питання ринку для продуктів переробки: без 
сформованого попиту на компост, органо-мінеральні добрива чи 
теплову/електричну енергію з біогазу інвестиції у відповідні потужності матимуть 
тривалий термін окупності. Практичні кейси з України показують: при правильній 
організації логістики і наявності внутрішнього ринку, модульні біогазові установки 
або місцеві компостні майданчики можуть стати економічно доцільними; проте на 
рівні регіонів часто бракує координації, стандартів якості та фінансових стимулів. 
У дослідженні свинарського комплексу формулює практичні рекомендації щодо 
модернізації системи управління відходами з метою «мінімізації негативного 
впливу на навколишнє середовище та підвищення економічної ефективності» [9]. 
На жаль, проблемі знешкодження побутових відходів до теперішнього часу 
приділялось вкрай недостатньо уваги, а тим більше зараз, коли на перше місце 
висувається нестача грошових коштів. Наша країна за рішенням цієї проблеми 
відстала на десятиліття від таких країн, як Німеччина, Японія, Франція, США, 
Італія тощо. Загальна площа офіційних (легальних) сміттєзвалищ і полігонів в 
Україні становить близько 9 тисяч гектарів. Сьогодні Україна лідирує в Європі за 
кількістю відходів. Показники утворення й нагромадження відходів в Україні 
свідчать про загрозливу екологічну ситуацію в державі. За даними Міністерства 
екології та природних ресурсів України, у нашій державі нагромаджено близько 
35–36 млрд т відходів. Видалення ТПВ на звалища (полігони) слід розглядати як 
вимушене, тимчасове розв’язання проблеми, яке в принципі суперечить 
екологічним і ресурсним вимогам. Оскільки звалища розташовані поряд з містами, 
а нескінченно площа вивезення ТПВ збільшуватися не може, для всіх країн 
актуальною є проблема промислової переробки ТПВ. Наразі ситуацію, яка склалася 
в Україні у сфері поводження з ТПВ, можна розглядати як кризову. Необхідність 
утилізації твердих побутових відходів набуває гострого значення, оскільки 
продовжується накопичення відходів як у промисловому, так і побутовому 
секторах. Ця проблема вирішується дуже повільно: якщо у розвинених країнах 
переробляється більше половини відходів, то в Україні – лише 2−3 %. Щорічно 
15  
відводяться значні 8 території землі для організації додаткових сміттєзвалищ, тоді 
як наявні переповнені вкрай [6]. 
Підсумовуючи, використані джерела однозначно ілюструють, що 
накопичення органічних відходів створює подвійний тягар: екологічний 
(забруднення, викиди парникових газів, санітарні ризики) та економічний (прямі 
витрати на утилізацію, витрати на ліквідацію наслідків, втрата вторинних ресурсів). 
Водночас практика та наукові дослідження демонструють: при цілеспрямованій 
політиці, інфраструктурній підготовці і контролі якості переробки негативні 
наслідки можна зменшити, а вторинні ресурси – перетворити на джерела 
економічної вигоди. Для України ключовими є заходи з формування ринків збуту 
продукції переробки, підвищення технічної спроможності регіональних 
утилізаційних потужностей та державна підтримка проєктів циркулярної 
економіки. 
 
 
1.3 Проблеми функціонування системи збору та утилізації органічних 
відходів 
 
Ефективна система збору та утилізації органічних відходів є ключовим 
елементом сучасної політики управління відходами як з екологічної, так і з 
економічної точки зору. В Україні, попри наявність окремих успішних проєктів і 
пілотних ініціатив, система стикається з низкою системних проблем, що 
обмежують можливості перетворення органічних відходів у ресурс (біогаз, 
компост) і зменшення обсягів захоронення.  
Однією з фундаментальних перешкод є відсутність системного роздільного 
збору органіки на більшості територій. Аналітична доповідь Інституту 
регіональних досліджень зазначає, що «морфологічна структура відходів свідчить 
про високий вміст органічних домішок», але при цьому відсутні широка мережа 
контейнерів для роздільного збору та стабільні маршрути вивозу, що 
унеможливлює формування якісної сировини для переробки [10]. Наявна практика 
16  
змішаного збору призводить до значного забруднення органіки чужорідними 
домішками (пластик, скло, метали), що знижує якість кінцевого продукту 
(компосту чи дигестату) і фактично робить переробку економічно менш вигідною 
або технічно неможливою без додаткового сортування [13]. 
Причини виникнення дефіциту корисної сировини не лише у відсутності 
контейнерів, але й у слабкій логістиці: великі витрати на збір і транспортування 
«важкої» органічної фракції, відсутність оптимізованих маршрутів і переробних 
майданчиків, що перешкоджає економічній доцільності локальної переробки. 
Дослідження магістерських робіт та практичних кейсів підкреслюють, що відстані 
до потужностей переробки й відсутність проміжних хабів значно підвищують 
операційні витрати господарюючих суб’єктів і муніципалітетів [9]. У багатьох 
регіонах це призводить до ситуації, коли вигідніше вивозити органіку на полігони, 
ніж інвестувати у локальні малі лінії компостування чи біогазові модулі. 
Запуск і експлуатація переробних потужностей (особливо біогазових 
установок або МБО-ліній) вимагає значних капітальних витрат. На рівні 
муніципалітетів і малих громад відсутні достатні інструменти фінансової 
підтримки (пільгові кредити, субсидії, гарантії), що стримує інвестиції. Аналітики 
також відзначають незрілість ринків для продукції переробки (компост, біометан), 
що ускладнює формування фінансово стійких бізнес-моделей без державних 
стимулів або гарантованих закупівель [10]. Як наслідок, багато проєктів 
залишаються на стадії техніко-економічних обґрунтувань або демонстраційних 
установок. 
Відсутність чітко визначених та впроваджених стандартів якості для 
компосту та дигестату ускладнює їх подальшу комерціалізацію та застосування в 
сільському господарстві. Навіть при наявності технологічної здатності виробляти 
якісний продукт, невпевненість покупців і відсутність системи 
маркування/сертифікації обмежують ринковий попит. Наукові роботи та методичні 
матеріали підкреслюють необхідність уніфікованих критеріїв, які б гарантували 
безпеку та ефективність застосування перероблених органічних добрив [16]. 
17  
Органічні потоки часто мають сезонний характер: листя та садово-паркові 
відходи – восени; харчові відходи – зі змінною добовою інтенсивністю; гній – 
залежить від циклів тваринницьких господарств. Це ускладнює підтримання 
сталого режиму роботи переробних ліній і знижує їхню завантаженість у 
позасезонний період, що негативно впливає на економіку проєктів [9]. Рішення у 
вигляді сезонних накопичувачів, сушки або комбінованих систем (компостування 
+ біогаз) вимагають додаткових інвестицій. 
Нестабілізована органіка може бути джерелом патогенів, паразитів і 
залишків ветеринарних препаратів, особливо якщо йдеться про гній і відходи 
тваринництва. Наукові дисертації підкреслюють, що відсутність технологічно 
вивірених процесів (температурного режиму, часу витримки при компостуванні чи 
термообробки) створює ризик переносу шкідливих агентів на сільськогосподарські 
угіддя та у ланцюги харчування [9]. Це вимагає жорсткішого регулювання процесів 
переробки і контролю якості кінцевих продуктів. 
Ефективність роздільного збору значною мірою залежить від поведінкових 
чинників. Крім технічних рішень, успіх програм визначається рівнем обізнаності 
громадян, звичками та мотивацією сортувати відходи. Практичні посібники і 
регіональні кейси показують, що проекти, де проводились цілеспрямовані 
інформаційні кампанії та створювалися стимули (знижки, програми обміну), 
досягали значно вищих показників роздільного збору. 
Брак повних, оперативних статистичних даних щодо кількості і структури 
органічних потоків ускладнює планування потужностей і обґрунтування 
інвестицій. Не зважаючи на наявність державних баз даних є певні недоліки в 
обмеженні часових даних, не за всі періоди є дані, шо ускладнює детальний аналіз 
по роках. Це створює додаткову невизначеність для проєктувальників і інвесторів. 
Використання локальних досліджень і репозиторіїв (магістерські, докторські 
роботи, аналітичні звіти) може частково заповнити цю прогалину, але потребує 
систематизації і інтеграції у державну інформаційну систему. 
Нормативна база в Україні поступово наближається до європейських 
стандартів, проте імплементація окремих положень тягається повільно. Відсутність 
18  
чітких тарифних механізмів, податкових пільг чи гарантій ринку для продуктів 
переробки (особливо біометану) значно знижує привабливість інвестицій. 
Проблеми функціонування системи збору та утилізації органічних відходів в 
Україні мають комплексний характер: технологічні обмеження поєднуються з 
логістичними, фінансовими, регуляторними та соціально-поведінковими 
бар’єрами. Для подолання цих перешкод необхідна інтегрована політика, яка 
поєднуватиме розвиток інфраструктури роздільного збору, фінансові стимули для 
переробних потужностей, стандартизацію якості продуктів переробки, системи 
моніторингу та широкі інформаційно-освітні кампанії. 
 
 
1.4  Досвід роботи підприємств та організацій з переробки органічних 
відходів в Україні 
  
Реальний практичний досвід українських підприємств з переробки 
органічних відходів охоплює широкий спектр технологій – від простих міських 
компостувальних майданчиків до великих промислових біогазових комплексів при 
агрохолдингах. Аналіз функціонуючих підприємств дозволяє виокремити типові 
моделі організації переробки, технологічні рішення та економічні показники, а 
також спільні проблеми впровадження. 
Перший тип – великі інтегровані біоенергетичні кластери, побудовані при 
агрохолдингах. Агрохолдинг «Астарта-Київ» – Глобинський біоенергетичний 
комплекс. Комплекс переробляє побічні продукти цукрових і соєпереробних 
виробництв (сирий жом, силос) та забезпечує значну частину теплової енергії на 
суміжних підприємствах. У технічних матеріалах вказано виробництво до ≈150 000 
м³ біогазу на добу у сезоні та річний обсяг біогазу поряд з десятками мільйонів 
кубометрів на рік, що робить комплекс одним з найбільших в Україні. Цей приклад 
ілюструє, як вертикально інтегрований агрокластер може використовувати побічні 
потоки як постійну сировинну базу [15]. 
19  
Другий тип – великі біогазові комплекси при тваринницьких або птахівничих 
підприємствах. Прикладом є комплекс «Біогаз Ладижин» (пов’язаний із великими 
птахофабриками/птахопродукцією): перша черга обладнання має значну проєктну 
потужність і дозволяє переробляти сотні тонн курячого посліду на добу, що дає 
суттєвий енергетичний вихід і дигестат як добриво. У документах проєкту вказано 
орієнтовні показники виробництва біогазу і очікуване зниження викидів 
парникових газів. [14] 
Третій тип – середні і малі промислові біогазові установки, збудовані 
приватними компаніями (наприклад, «Екопрод» у Волноваському районі), що 
мають електричну потужність у діапазоні 1–2 МВт і спеціалізуються на переробці 
гною, харчових відходів та силосів. Такі установки забезпечують виробництво 
електро- та теплової енергії і випуск органічних добрив (рідких/твердих) для 
агровикористання.  
Четвертий напрям – перетворення відходів цукрового виробництва у біогаз 
на прикладі комплексів при цукрових заводах: комплекс «Корсунь Еко Енерго» 
(група «Панда») – приклад виробництва значної електричної потужності (7,5 МВт) 
із жому та інших побічних продуктів цукрової переробки. Такий досвід показує, що 
специфічні агропромислові відходи (жом, меляса) мають високу цінність як 
сировина для біогазу.  
П’ятий напрям – локальні муніципальні ініціативи з компостування органіки: 
приклад Львівської міської компостувальної станції і систем роздільного збору. 
Львівський кейс демонструє, що міська система роздільного збору органіки в 
поєднанні з централізованою компостувальною станцією дозволяє переробляти 
значні обсяги харчових відходів і опалого листя, отримуючи місцевий добривний 
продукт і знижуючи об’єм відходів, що надходять на полігони.  
Шостий напрям – компанії-підрядники та інжинірингові фірми, що 
проєктують і постачають обладнання для біогазових комплексів (UTC.bio, 
Agrobiogas тощо). UTC як інжинірингово-виробнича компанія поставляє реактори, 
системи обробки дигестату й інше обладнання, що дозволяє створювати комплекси 
20  
різної потужності «під ключ», і тому відіграє роль каталізатора розвитку 
біоенергетики в країні.  
Публічні дані по підприємствах ілюструють такі орієнтири (сумарно дають 
уявлення про технічні можливості та масштаби): 
− Проєкти групи «Астарта» (Глобинський кластер) – виробництво біогазу в 
масштабі потужністю понад 60 млн м3 біогазу на рік.(проектні показники 
комплексу). 
− «Корсунь Еко Енерго» (Панда) – електрична потужність 7,5 МВт, робота на 
жомі/силосі. 
− «Екопрод» (Волноваха) – біогазовий завод ~1,5 МВт електричної 
потужності (перші черги). 
− «Біогаз Ладижин» (птахофабрика / МХП) – проєкт із сотнями тонн посліду 
на добу і першою чергою з великим виходом біогазу (орієнтири в публікаціях).  
− Регіональні біогазові установки на свинокомплексах (Goodvalley / Даноша, 
інші) – одиничні модулі ~1–3 МВт. 
− Львівська станція компостування – переробка тисяч тонн органіки на рік у 
міському масштабі. 
Огляд показує, що найуспішніші практики поєднують наявність стабільної 
сировинної бази (вертикально інтегровані агрохолдинги: МХП, Астарта, Panda, 
інтеграцію енергетичної і виробничої логістики (виробництво тепла/електрики для 
власних потреб та/або інжекція біометану в мережу), комунальні ініціативи (Львів) 
як каталізатори локальної моделі роздільного збору і ринку компосту. Масштабні 
заводи демонструють значні обсяги виробництва біогазу/електроенергії (від 
одиниць МВт до десятків МВт), тоді як малі та середні модулі (0,8–1,2 МВт) є 
гнучким інструментом для децентралізованого вирішення.  
Практичні кейси також показують, що успіх залежить від наявності 
координації з місцевою владою, ринків збуту продуктів переробки та доступу до 
фінансування; без цих компонентів проєкти можуть залишатися малоефективними 
або довго повернути вкладення. Проблеми, які найчастіше згадуються у 
21  
публікаціях, це нормативна невизначеність щодо якості компосту, логістичні 
витрати та початкові капіталовкладення. 
 
 
1.5 Сучасні підходи та технології переробки органічних відходів у світі та в 
Україні 
 
У світовій практиці управління органічними відходами спостерігається 
двоєдиний підхід: поєднання технологій стабілізації органіки (компостування, 
механіко-біологічна обробка – МБО, та аеробна/анаеробна обробка) з 
енергетичним використанням (анаеробне зброджування для виробництва біогазу, 
термічна переробка у вигляді піролізу чи газифікації у специфічних умовах). Ці 
підходи відрізняються за капіталовкладеннями, енергоємністю, набором побічних 
продуктів і ринковими можливостями для отриманих продуктів (компост, дигестат, 
біометан) – і саме це визначає їх застосовність у різних регіональних умовах. 
Український контекст містить як спільні світові виклики, так і специфічні бар’єри: 
висока частка органічної фракції у ТПВ, недостатній рівень інфраструктури 
переробки та обмежені інвестиційні ресурси (рисунок 1.3). 
 
Рисунок  1.3. -Інфографіка поводження з відходами в Україні у 2010-2020 роках 
22  
Аналітична робота [12] підкреслює ключові техніко-технологічні можливості 
і обмеження для України. Автор констатує: «Морфологічна структура відходів 
свідчить про високий вміст органічних домішок. Для ефективної нейтралізації 
органічної фракції, яка може сягати 70% загальної кількості ПВ, найбільш 
прийнятним для України буде механіко-біологічне перероблення відходів, яке 
передбачає операції компостування, а також аеробне і  або анаеробне перероблення 
органічних відходів». Ця цитата виразно відображає реалії українського потоку 
відходів – висока частка органіки робить МБО і комбіновані рішення 
пріоритетними, оскільки вони поєднують відокремлення ресурсноцінних фракцій 
(пластик, папір, метали) та стабілізацію органічної маси з подальшою 
енергетичною чи аграрною утилізацією. 
За даними Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури 
України, у 2022 р. перероблено та утилізовано близько 9,9% побутових відходів 
[12]. Така низька частка перероблених відходів ставить під питання масштабне 
застосування технологій, що потребують стабільного потоку сировини та 
серйозних капіталовкладень. Автор доходить висновку, що для переходу до більш 
високих рівнів рециклінгу в Україні необхідні інституційні зміни, інвестиції в 
сортувальні лінії і реконструкція потужностей переробки [12]. 
Паралельно до аналітичних висновків, практичні матеріали і кейси 
демонструють, що прості й добре відпрацьовані технології мають високу 
прикладну цінність. Посібник Zero Waste, який включає кейси українських 
компостувальних станцій, наголошує: «Роздільне збирання – це перше, з чого 
потрібно починати, бо відокремлення органічної складової з ТПВ дає два 
найважливіші фактори. По-перше, відсутність органічної складової скорочує 
виділення метану. По-друге, відокремлена органіка є унікальним джерелом для 
виробництва ліків для ґрунту, компосту» [13]. Цитата ілюструє практичний 
пріоритет: без роздільного збору будь-яка технологія переробки працюватиме 
значно менш ефективно. 
Крім того, Zero Waste аргументує економічну доцільність класичного 
компостування в багатьох українських умовах: «Компостування визначено як 
23  
найдешевший метод перероблення в більшості країн світу» і «найекономічніший 
метод перероблення з існуючих». Практичні кейси Львова, описані у тому ж 
документі, підтверджують, що локальні компостувальні станції можуть обробляти 
значні обсяги (восени-зимою проект розраховувався на прийом до 30 000 тонн/рік) 
за умови організації роздільного збору й місцевої кооперації [13]. Це демонструє, 
що для міст середнього розміру компостування – реалістичний і швидко 
впроваджуваний інструмент. 
Зіставлення аналітичного і практичного підходів дає змогу виділити кілька 
ключових векторів розвитку для України: масштабне впровадження роздільного 
збору органіки як передумови до будь-якої технології переробки, застосування 
МБОяк проміжної технології для відокремлення ресурсних фракцій та стабілізації 
органічних відходів; впровадження модульних біогазових установок та 
комбінованих рішень (анаеробне бродіння + компостування або сушка дигестату) 
там, де є волога сировина (гній, харчові відходи) і можливість використання енергії 
або тепла; підтримка інфраструктури сортування і стандартизація якості продуктів 
переробки (компост, дигестат), що підвищить їх торговельну привабливість. 
Необхідно реконструювати переробні підприємства та оснастити їх сучасними 
системами для мінімізації екологічних ризиків і підвищення ефективності [12]. 
Слід підкреслити, що світові інновації (термо-гідроліз, гібридні системи 
попередньої обробки, сепарація з наступним високотемпературним ретортним 
обробленням) можуть бути перспективними для України, але їх впровадження 
вимагатиме більших інвестицій і чіткої політичної підтримки. У той же час 
поєднання «низькотехнічних» рішень (компостування) з «високотехнологічними» 
(МБО+ біоенергія) у програмах регіонального розвитку дозволить адаптувати 
підходи під місцеві ресурси й фінансові можливості. 
Аналіз українських джерел показує: для України найбільш раціональною є 
модель поступової трансформації від впровадження роздільного збору та 
локального компостування до побудови механіко-біологічних ліній і модульних 
біогазових установок у районах із достатнім потенціалом сировини. Рішення 
повинні поєднувати практичну доступність (компостування) і довгострокову 
24  
стратегію інвестування в інноваційні технології, що дозволить зменшити обсяги 
захоронення, знизити екологічні ризики та реалізувати економічний потенціал 
органічних відходів. 
 
 
 
1.6 Порівняльний аналіз світових практик та їх можливість впровадження в 
Україні 
 
Перехід від лінійної моделі «виробництво – споживання – захоронення» до 
циркулярної економіки в сегменті органічних відходів у світі реалізується через 
набір технологічних і політичних рішень: обов’язковий роздільний збір органіки, 
заборони на захоронення біовідходів, широке впровадження анаеробного 
зброджування для виробництва біогазу чи біометану, масштабне компостування, 
механіко-біологічна обробка та у деяких країнах – термічні технології для 
небезпечних або низькоякісних потоків. Цей розділ порівнює ключові світові 
практики (на прикладі Швеції, Данії, Німеччини та Японії) і оцінює їхню 
трансфероспроможність для України з урахуванням національного контексту 
(сировинний потенціал, інфраструктура, нормативна база, фінансова 
спроможність). 
1). Стратегічні інструменти: роздільний збір і заборони на захоронення  
У Швеції та ряді інших скандинавських країн останніми роками вводяться 
обов’язкові режими роздільного збору органічних відходів і заборони на їх 
захоронення на полігонах; це супроводжується податками на захоронення і 
спрямуванням ресурсів у локальні лінії переробки, що зумовлює високі показники 
повторного використання і низький рівень звалищення. Наприклад, 
загальнонаціональні інструменти Швеції включають адміністративні заборони та 
стимулювання роздільного збору, що суттєво знизило захоронення біовідходів [18]. 
Данія поєднувала політику з активним державним і приватним інвестуванням у 
центральізовані біогазові установки, при цьому стимулюючи використання 
25  
виключно «вологих» потоків (гній, харчові відходи) та мінімізуючи вирощування 
цілинних енергетичних культур; результатом стала ефективна інфраструктура для 
виробництва біогазу на національному рівні [20]. 
Можливість впровадження в Україні. Політика «заборона + стимул» є 
практичною дорожньою картою для України: заборона на захоронення 
незадовільно підготовленої органіки та підвищені тарифи на полігонне 
захоронення спрямовують потоки у переробку. Однак успіх вимагає одночасного 
будівництва прийомної інфраструктури та стимулів для її запуску – інакше зросте 
неформальна утилізація. 
2). Технологічні підходи: компостування, МБО, анаеробне зброджування  
Компостування лишається універсальним і бюджетним рішенням для 
рослинних і харчових відходів, особливо у місцевих громадах; воно дає стабільний 
продукт (компост) при низьких капіталовитратах. МБО-системи дозволяють 
одночасно відокремити ресурсні фракції і стабілізувати органіку для подальшого 
використання або енергетичної обробки; це ефективно у великих містах з високим 
потоком ТПВ. Анаеробне зброджування (АЗ) дає енергетичну віддачу у вигляді 
біогазу/біометану та високоякісний дигестат, що може діяти як добриво; Німеччина 
демонструє успішні приклади інтеграції АЗ у сільському господарстві і мережі 
постачання газу [3]. 
Можливість впровадження в Україні. Для України оптимально поєднання: 
локальне компостування для менш «вологих» потоків (парки, листя, гілля), МБОна 
міських сортувальних лініях і модульні АЗ-установки для ферм та харчових 
переробних підприємств. Трансфер технологій можливий, проте потребує 
підтримки капіталу (інвесткредити, гранти) і гарантій ринку для продуктів 
(сертифікація компосту, ринки біометану). 
3). Організаційно-економічні моделі: централізоване і децентралізоване. 
 Приклади країн показують, що у щільно населених регіонах (міста Європи) 
ефективні централізовані МБО та АЗ-комплекси; в сільських та розріджених 
районах кращими є децентралізовані модулі (малі біогазові установки, комунальні 
компостувальні майданчики). Німеччина та Данія використовують і ту, і іншу 
26  
модель в залежності від локальної економіки та наявності аграрних потоків; 
Швеція орієнтується більше на централізовану мережу та регламентацію збору. 
Україна має розгалужену аграрну мережу та низку міст середнього розміру – отже, 
змішана модель (модульні АЗ у районах із фермами та централізовані 
сортувальні/МБО-центри у великих містах) є реалістичною. При цьому необхідна 
кооперація між громадами, агрохолдингами і місцевою владою [19].  
4).Регуляторні й фінансові інструменти – уроки для України 
Скандинавські країни та Німеччина забезпечили успіх комбінацією 
нормативних заборон (landfill bans), диференційованих тарифів на захоронення, 
стимулів для відновлюваної енергії (підтримка біометану), впровадження 
стандартів якості для компосту та дигестату і прозорих схем фінансування. На 
додаток, освітні кампанії і довгострокове планування забезпечували соціальну 
підтримку реформ [18].  
Можливість впровадження в Україні. Україна вже має частину нормативної 
бази (Стратегія управління відходами до 2030), проте для реального переходу 
потрібні: жорсткіші інструменти стимулювання переробки, чіткі стандарти якості 
продуктів переробки, субсидії для старту МСП у сфері переробки і механізми 
підтримки кооперації між громадами. 
Підсумовуючи, світові практики дають чіткий набір інструментів: 
обов’язковий роздільний збір, заборони на захоронення органіки, поєднання 
компостування, МБО і АЗ, а також економічні стимули. Для України найбільш 
ймовірною і економічно раціональною є послідовна адаптація: масштабування 
роздільного збору та локального компостування нарощування МБОу великих 
містах; поширення модульних АЗ у сільській місцевості і харчовій промисловості; 
законодавчі і фінансові стимули для прискорення переходу. Усі ці кроки 
потребують координації політики, інвестицій у інфраструктуру й комплексної 
інформаційної підтримки населення та бізнесу. 
  
27  
2. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ ПЕРЕРОБКИ ТА УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ 
ОРГАНІЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ З УРАХУВАННЯМ РЕСУРСНОГО 
ПОТЕНЦІАЛУ 
 
2.1. Нормативно-правове регулювання у сфері поводження з органічними 
відходами 
 
Правове регулювання поводження з органічними відходами в Україні є 
багаторівневим і охоплює як загальні закони про відходи, так і спеціалізовані 
нормативи, що визначають відповідальність, стандарти, стимулювання екологічної 
утилізації та моніторинг. Основу законодавчої бази становлять кілька ключових 
актів, які регламентують створення, збирання, переробку, транспортування та 
остаточну утилізацію відходів, у тому числі органічної фракції. 
Ключовим нормативним актом є Закон України «Про управління відходами» 
(№ 2320-IX від 20 червня 2022 року), який встановлює основні правові засади 
поводження з відходами, включаючи органічні. Цей закон визначає базові терміни 
(“утворення відходів”, “відходи”, “рециклінг”), принципи ієрархії відходів, 
відповідальність виробників відходів, а також вимоги до планів управління 
відходами. У статті 7 передбачено встановлення норм утворення відходів та вимоги 
до їх рециклінгу й утилізації в т. ч. органіки [28]. 
Раніше діяв Закон України “Про відходи” (№ 187/98-ВР), який, хоча й 
змінений, все ще важливий для історичного контексту нормативного врегулювання 
відходів. У цьому законі були закладені перші положення щодо збору, 
транспортування, зберігання й утилізації відходів, встановлювалася 
відповідальність за порушення норм поводження з ними, а також стимулювання 
утилізації (статті 40–45 регламентують стимули, фінансування, відшкодування, 
участь у міжнародному співробітництві) [1]. 
Важливим нормативним елементом є Національна стратегія управління 
відходами до 2030 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 
820-р від 08.11.2017 [29]. Стратегія формує довгострокове бачення поводження з 
28  
відходами, зокрема органікою, включає цілі зі скорочення захоронення, збільшення 
рециклінгу, підтримки технологій компостування та біоенергетики. Цей документ 
також визначає інституційні завдання: створення центрів переробки, розвиток 
інфраструктури сортування й підтримка “зелених” технологій. 
Постанова Кабінету Міністрів України № 835-п від 08.08.2023 “Про 
затвердження Правил надання послуги з управління побутовими відходами” [30] 
встановлює обов’язки операторів, вимоги до договорів з надання послуг та 
механізми розрахунків для обслуговування побутових відходів, включаючи 
органічну фракцію. Ці правила впливають на організацію роздільного збору 
органіки, оскільки оператори мають юридичні зобов’язання щодо оброблення та 
сортування, що підвищує шанси для переробки органічних відходів. 
У Законі України “Про управління відходами” передбачена відповідальність 
за порушення норм поводження з відходами (стаття 42), включно з управлінням 
небезпечними та біологічно активними масами. Також стаття 43 визначає 
механізми відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок неналежного 
поводження, що охоплює наслідки неправильного зберігання або утилізації 
органіки (метан, фільтрати тощо).  Ці положення створюють юридичні стимули 
для зменшення накопичення біологічної фракції та її переробки. Цей закон також 
встановлює механізми моніторингу та звітності: суб’єкти господарювання, які 
утворюють значні обсяги відходів, зобов’язані подавати плани, звіти та іншу 
інформацію. У частині органіки це важливо для державного контролю: за даними 
звітів, держава може відслідковувати сировинний потенціал, інфраструктурні 
потреби та рівень переробки. 
Українське законодавство також орієнтується на європейські директиви. 
Наприклад, Закон “Про управління відходами” містить посилання на принципи 
кругової економіки та ієрархії відходів, що відповідає Директиві ЄС 2008/98 про 
відходи (Waste Framework Directive). Завдяки цьому законодавчий базис України 
наближається до європейських стандартів переробки та утилізації, стимулюючи 
розвиток екологічно безпечних технологій для органіки. 
29  
Органічні відходи тваринного походження (наприклад, гній, подрібнені 
побічні продукти) регулюються через Закон України «Про побічні продукти 
тваринного походження, не призначені для споживання людиною» (№ 287-VIII від 
07.04.2015) [31]. Цей закон встановлює класифікацію таких продуктів, умови їх 
переробки, санітарні вимоги, а також порядок звернення із залишками гної і 
м’ясними побічними продуктами, що не підлягають перетворенню в харчову 
продукцію. 
Окрім законів, важливим є підзаконне регулювання. Наприклад, Методичні 
рекомендації з розроблення регіональних планів управління відходами, 
затверджені наказом Міндовкілля (наприклад, № 403 від 16.04.2024) [6], містять 
практичні інструкції щодо включення органіки в планові показники, розрахунку 
обсягів збору та переробки. Такі методичні документи забезпечують зв’язок між 
стратегічними цілями (Стратегія до 2030 року) і операційною діяльністю регіонів. 
Незважаючи на наявність законодавчої бази, в Україні існують значні 
проблеми в імплементації: низький рівень застосування роздільного збору, 
недостатній контроль за дотриманням стандартів, брак стимулів для інвестицій у 
переробні потужності. Як зазначають у наукових публікаціях, одним із вузьких 
місць є відсутність належних економічних стимулів для малих компаній та громад, 
щоб вони вкладали в біоутилізацію. Нормативно-правове регулювання поводження 
з органічними відходами в Україні будується на фундаменті Закону “Про 
управління відходами”, який забезпечує загальні принципи, відповідальність, 
моніторинг і стимули для переробки. Спеціальні законодавчі акти, як Закон про 
побічні тваринні продукти, доповнюють цю базу для специфічних видів органіки. 
Стратегічні документи, методичні рекомендації та правила надання послуг також 
відіграють ключову роль, перетворюючи законодавчі цілі на практичні заходи. 
Проте існують серйозні виклики: імплементація, стимулювання інвесторів, 
контроль за дотриманням та ефективність нормативів у “польових” умовах.  
Аналіз законодавчих ініціатив засвідчує значне напрацювання, зокрема щодо 
таких функціональних операцій як збирання, вивезення, видалення відходів. Що 
стосується утилізації відходів побутових та специфічного характеру, має місце 
30  
недостатнє забезпечення процесу становлення і розвитку, операцій перероблення 
чи відновлення у практичній діяльності. Дотепер не розроблено і не прийнято низку 
нормативно-правових актів, визначених Національною стратегією управління 
відходів до 2030 року. Складова щодо запобігання утворення ПВ не затребувана у 
законотворчій діяльності. Це вкотре блокує формування системи управління 
відходами, запровадження європейських стандартів у практику поводження з ПВ, 
гальмує процес переходу до сучасних способів їхньої мінімізації утилізації, 
прикладів ефективного застосування яких чимало у практиці європейських країн. 
 
 
2.2 Вибір оптимальної  технології для переробки органічних відходів 
 
Раціональний вибір технології переробки органічних відходів є ключовим 
етапом розроблення системи екологічно безпечного й енергоефективного 
управління біологічними ресурсами регіону. Для Черкаської області, яка належить 
до одного з найбільш аграрно розвинених регіонів України, формування системи 
переробки органічних відходів на основі біогазових технологій має як екологічну, 
так і економічну доцільність. За даними Державної служби статистики України, 
частка органічних відходів у загальному обсязі твердих побутових відходів у 
регіонах центральної України становить до 45–55 %, а у структурі відходів 
агропромислового комплексу – понад 60 % від загального обсягу біомаси, що може 
бути технічно утилізована [2]. 
За даними Головного управління статистики у Черкаській області у 2024 році 
в області утворилось 1413,937 тис. т відходів, з них: 1345,151 тис. т від економічної 
діяльності підприємств і організацій та 68,786 тис. т відходів від домогосподарств. 
На кінець звітного року на підприємствах області тимчасово зберігається 155,784 
тис. т відходів усіх класів. Дані про наявність відходів, які зберігаються на території 
підприємств області станом на 31.12.2024. Найбільшу кількість відходів, які 
знаходяться на території підприємств становлять відходи сільського господарства, 
31  
зокрема тваринництва (88,6 % від загальної кількості відходів, які зберігаються на 
території підприємств). [26] 
Черкаська область характеризується високою концентрацією тваринницьких 
господарств, підприємств первинної переробки сільськогосподарської продукції, 
цукрових заводів, крохмалепатокових підприємств, що утворюють значний обсяг 
органічних залишків, придатних для анаеробного зброджування. Ці види 
біовідходів мають стабільний склад, доступність і постійність утворення, що 
робить їх оптимальною сировиною для модульної біогазової установки потужністю 
250 кВт. 
Для досягнення максимального енергетичного та екологічного ефекту було 
розглянуто три базові інженерно-технологічні підходи, які використовуються у 
світовій та українській практиці: технології компостування, технології механіко-
біологічної обробки (МБО), анаеробне зброджування (біогазові установки). 
Компостування може проводитись шляхом польового компостування (з 
природною аерацією) та у біобаpабанах та камерах за умов контрольованого 
внутрішнього середовища, механічного перемішування та аерації (рис. 2.1). 
 
Рисунок 2.1 – Система компостування органічних відходів 
 
32  
Кожна з технологій має певні переваги, однак їх екологічно-економічна 
ефективність для умов Черкаської області не є однаковою. Компостування є 
дешевим і технологічно простим методом, але не дозволяє отримувати енергію, не 
забезпечує повного знезараження патогенів і спричинює викиди метану при 
неналежному веденні процесу. МБО використовується переважно для змішаних 
ТПВ, а не для чистих аграрних потоків, і не забезпечує високого рівня стабілізації 
органічної частини. На відміну від них, технології анаеробного зброджування 
дають змогу не лише стабілізувати органічні відходи та мінімізувати викиди 
парникових газів, але й генерувати біогаз, який може бути використаний як 
електрична та теплова енергія, або підданий очищенню до біометану. 
 
Таблиця 2.1. - Потенціал біогазу в Україні, млрд. м3 СН4 на рік. 
Сировина для біогазу Обсяг 
Тваринні відходи 0,9 
Відходи врожаїв 5,2 
Відходи харчової пром. 0,7 
Відходи домогосподарств 0,5 
Стічні води 0,1 
Силос кукурудзи 3,8 
Покривні культури 9,8 
Термальна газифікація 1,0 
Разом 21,8 
 
Вибір саме біогазової технології підтверджується сучасними дослідженнями 
українських і міжнародних авторів. Анаеробне зброджування дозволяє скоротити 
викиди метану до 90 % порівняно з традиційним складуванням гною та харчових 
відходів. Біогазові установки забезпечують зниження навантаження на місцеві 
полігони ТПВ на 20–30 %, за умови впровадження технологій роздільного збору 
органічної фракції. Дослідження Інституту відновлюваної енергетики НАН 
33  
України також підтверджують, що біогазові установки є найбільш перспективними 
для регіонів з розвиненим тваринництвом. 
 
 
1 – ємність збору відходів; 2 – ємність для підготовки та гомогенізації відходів; 3 – 
насосна станція (шнекові насоси) для транспортування відходів до метантенку; 4 
– реактор (метантенк); 5 – газгольдер для збирання біогазу; 6 – система підігріву 
реактору для підтримання заданої температури в метантенку; 7 – генератор тепла. 
Рисунок 2.2 – Принципова схема біогазового комплексу для анаеробного 
зброджування органічних відходів. 
 
Процес анаеробної ферментації проходить наступним чином. Біомаса 
витримується за відсутності кисню упродовж певного періоду часу, зазвичай за 
температури 30–37 °C або 55–60 °C. У цих умовах під дією бактерій частина 
органічних речовин розкладається і утворює газ, що містить у різних 
співвідношеннях 60–70 % метану, 30–40 % вуглекислого газу, до 3 % сірководню, 
а також водень, домішки аміаку та оксиду азоту. Газ не має неприємного запаху, а 
теплота згоряння досягає 25 МДж/м3 , що еквівалентно теплоті згоряння 0,6 л 
бензину, 0,85 л спирту або 1,7 кг дров. 
34  
 
Рисунок 2.3 – Спрощена схема процесу анаеробного зброджування 
 
На першому етапі (рис. 2.4) складні органічні полімери (клітини, білки, жири 
тощо) під дією анаеробних бактерій розщеплюються на простіші сполуки: леткі 
жирні кислоти, нижчі спирти, водень і оксид вуглецю, оцтову і мурашину кислоти, 
метиловий спирт. На другому етапі бактерії перетворюють органічні кислоти на 
метан, вуглекислий газ і воду. 
 
Рисунок 2.4 - Процес отримання біогазу 
 
35  
Температура значною мірою впливає на ефективність процесу анаеробного 
бродіння органічних речовин. Найвигідніше стимулювати розвиток мезофільної та 
термофільної бактеріальної флори за температури 30–40 °С і 50–60 °С відповідно. 
Перед вибором відповідної моделі необхідний належний аналіз кліматичних та 
економічних умов. Сучасні біогазові установки відрізняються за розмірами: від 
малих з продуктивністю 3–8 м3 до середніх (25–170 м3) і великих (250–500 м3 і 
більше). Виробництво біогазу є економічно виправданим під час роботи з 
постійним потоком відходів (стоки з тваринницьких ферм, боєнь, потоки 
рослинних відходів тощо). Після анаеробного зброджування в органічній суміші 
майже не залишається яєць гельмінтів, хвороботворних мікроорганізмів і насіння 
бур’янів, тому її можна використовувати для виготовлення добрив (компосту). 
Компост знаходить широке застосування як добриво в сільському, лісовому, 
зеленому господарстві; для рекультивації земель; як паливо (після попередньої 
сушки до вологості 3–8 % і брикетування). До недоліків біогазових технологій слід 
віднести: великі витрати на обладнання, будівництво інфраструктури для 
підключення до електромережі, отримання дозволів; значний термін окупності 
інвестицій; необхідність постійної наявності органічної сировини. Перевагами 
біогазових технологій є те, що вони дозволяють вирішувати певний спектр 
проблем: екологічну (повна утилізація органічних відходів рослинництва і 
тваринництва); енергетичну (отримання та використання біогазу); агрохімічну 
(отримання якісних органічних добрив і поліпшення родючості ґрунту); соціальну 
(покращення умов праці, створення додаткових робочих місць); економічну 
(зменшення витрат на оплату екологічного податку, отримання прибутку від 
реалізації добрив) [24]. 
Таким чином, аналіз джерел і кількісні розрахунки потенціалу сировини 
свідчать, що саме технологія анаеробного зброджування в модульному форматі є 
оптимальною для Черкаської області. 
Модульні біогазові установки застосовуються для середніх обсягів сировини 
(від 50 до 150 тонн органічних відходів на добу) і дають змогу гнучко адаптувати 
виробництво до місцевих умов. Потужність 250 кВт є типовим рішенням для 
36  
аграрних регіонів та пропонується багатьма європейськими виробниками 
обладнання (EnviTec, BTS Biogas, WELtec Biopower), а також українськими 
компаніями ("Еко-Енерджі", "ДСЛ Компані", "Синергія Біо"). 
Технологічна схема біогазової установки включає такі блоки: 
− Приймальний відділ сировини – силоси або приймальні бункери для гною, 
жому, харчових відходів, силосу кукурудзи. 
− Подрібнення та гомогенізація – механічні змішувачі для отримання 
однорідної маси. 
− Метантенк (CSTR) – основний реактор із мішалками, системою підігріву (35–
38 °C, мезофільний режим) і газозбірником. 
− Газопідготовка – очищення біогазу від H₂S, NH₃, вологості. 
− Біогазовий двигун-генератор (CHP) – перетворення біогазу в електричну та 
теплову енергію. 
− Система зневоднення та стабілізації дигестату – отримання рідкої та твердої 
фракції добрив. 
− Очисні споруди стоків – мінімізація забруднення довкілля. 
Для модульної установки потужністю 250 кВт типовий вихід біогазу 
становить 1000–1200 м3 на добу залежно від складу сировини. Електричний 
коефіцієнт корисної дії когенератора досягає 38–40 %, теплова віддача – ще 45-50 
%. Частина тепла використовується для власних потреб установки (приблизно 25 
%), решта може застосовуватися як вторинний ресурс місцевими підприємствами 
або об’єктами соціальної інфраструктури. 
На основі типової аграрної структури регіону та статистичних показників 
можна визначити сировинну основу біогазової установки. Черкаська область 
щороку утворює понад 2,2 млн тонн органічних відходів сільського господарства, 
з яких близько 20 % є придатними для використання у біогазових установках. 
Основні джерела сировини: гній ВРХ (близько 500–700 тис. т/рік), гній свиней ( до 
300 тис. т/рік), відходи птахівництва (близько 90–120 тис. т/рік), рослинні залишки 
(солома, жом, кукурудзяний силос) – понад 600 тис. т/рік, харчові відходи (цукрові 
37  
заводи, виробництво соків, підприємства громадського харчування) – близько 50–
100 тис. т/рік. 
 
Рисунок 2.4 - Частки органічних відходів Черкаської області, придатних до 
біогазових установок. 
 
Для установки 250 кВт необхідно в середньому 40–50 тонн сирої біомаси на 
добу. Це легко забезпечується навіть одним середнім фермерським господарством 
або кооперацією двох підприємств. 
Переваги модульної біогазової установки: використання широкого спектра 
сировини та її змішування, адаптованість до українських умов, порівняно швидкий 
термін окупності (5–7 років), висока екологічна ефективність, виробництво 
комбінованого енергетичного продукту (електрика + тепло) і органічних добрив, 
зменшення викидів CH4, NH3. 
 
38  
2.3. Розрахунок виробничої потужності та ефективності запропонованої 
технології 
 
Проєктування біогазових установок потребує обґрунтованих техніко-
технологічних розрахунків, що враховують обсяг і склад доступної сировини, 
потенційний вихід біогазу, енергетичні параметри когенераційної установки та 
продуктивність системи підготовки й переробки дигестату. У цьому підпункті 
проведено розрахунок потужності та ефективності модульної біогазової установки 
потужністю 250 кВт, яка пропонується для впровадження в умовах Черкаської 
області. Розрахунки виконано відповідно до рекомендацій Інституту 
відновлюваної енергетики НАН України [25]. В основу розрахунків потенціалу 
сировини покладено середньостатистичні показники утворення органічних 
відходів у Черкаській області, а також типові виходи метану з різних видів біомаси, 
наведені у НАН України [25]. 
Для модульної установки 250 кВт вибирається оптимальна суміш сировини, 
що забезпечує стабільність зброджування та підвищений вихід біогазу.  
 
 
Рисунок 2.5 - Оптимальна суміш сировини для біогазу: 
39  
 
Річна потреба в сировині для установки цього типу становить 15–17 тис. 
тонн, що повністю покривається ресурсами однієї середньої ферми або двох малих 
господарств. 
Для забезпечення потужності 250 кВт необхідний добовий обсяг сировини 
визначається за формулою:  
Mдоб = Eел : (qбіо ⋅  kел ⋅  L0 )     (2.1) 
 
де:  Mдоб  – маса сировини на добу, т/добу;  
Eел  – добове виробництво електроенергії, кВт·год; 
qбіо  – вихід біогазу з 1 т сировини, м³/т; 
kел  – електричний ККД когенератора (0,38–0,40); 
L0  – теплотворність біогазу, кВт·год/м³ (5,5–6,0). 
Для установки 250 кВт: 
Eел = 250×24=6000 кВт·год/добу 
Середній вихід біогазу зі суміші: 
qбіо = 95–110 м3/т 
Беремо середнє значення – 100 м³/т. 
Мдоб = 6000 : (100⋅0,38⋅5,5) = 28,7 т/добу 
 
Отже, для стабільної роботи установки необхідно ≈ 30 тонн органічної маси 
на добу. Якщо залучити сухіші компоненти (силос, жом), добовий обсяг може 
зменшитися до 22–25 тонн, проте для екологічного проєкту приймається повна 
величина, що враховує можливі сезонні коливання.  
Розрахунок виходу біогазу та метану з біогазу:  
 
Vбіо = Mдоб ⋅ qбіо      (2.2) 
 
Vбіо = 30 ⋅ 100 = 3000 м3/добу 
Середній вміст CH4 у мезофільному біогазі становить 50–55 %. 
40  
VCH4  = 3000 ⋅ 0,52(середнє значення) = 1560 м3/добу 
Енергетичний потенціал метану: 
Eмет =1560⋅10=15600 кВт·год/добу 
де 10 кВт·год – теплотворність 1 м³ чистого метану. 
Виробництво електричної та теплової енергії: 
Eел  = Vбіо ⋅ 5,5 ⋅ kел                                                    (2.3) 
 
Eел = 3000 ⋅ 5.5 ⋅ 0,38 = 6270 кВт·год/добу 
Це відповідає номінальній потужності установки 250 кВт. 
В процесі виробництва елетроенергії буде утворюватись також теплова 
енергія. Теплова частка когенерації становить 45–50 %. 
Eтепл = Vбіо ⋅ 5,5 ⋅ 0,47 
Eтепл = 3000 ⋅ 5,5 ⋅ 0,47 = 7755 кВт·год/добу  
З цієї енергії приблизно 25 % витрачається на підігрів реактора, решта (~5800 
кВт·год/добу) може бути використана на опалення ферми, теплиць або 
громадських будівель. 
Після процесу зброджування зберігається 85–90 % маси сировини, формуючи 
дигестат. 
Mдиг = 30 ⋅ 0,88 = 26,4 т/добу 
Дигестат є високоякісним органічно-мінеральним добривом, яке містить: 
3,5–4,5 кг азоту/т; 2,5–3 кг фосфору/т; 5–6 кг калію/т 
Річне виробництво добрив: 
Mдиг.рік = 26,4 ⋅ 365 = 9636 т/рік 
Анаеробне зброджування запобігає викидам метану, що утворився б при 
неконтрольованому розкладанні. 
Метан в атмосфері, якого вдасться уникнути: 
 
CO2eq = VCH4  ⋅ GWPCH4    (2.4) 
 
де:  GWPCH4 = 28 (IPCC, 5-й звіт). [27] 
41  
CO2eq = 1560 ⋅ 28 = 43680 кг CO2eq/добу 
Річне скорочення: 
CO2eq/рік = 43680 ⋅ 365 = 15,9 тис. т CO2eq /рік 
Це відповідає рівню компенсації викидів від близько 8300 легкових 
автомобілів. 
 
Таблиця 2.2 – Основні техніко-технологічні параметри біогазової установки 
250 кВт 
Показник Значення 
Потужність установки 250 кВт 
Добова потреба в сировині 30 т/добу 
Вихід біогазу 3000 м³/добу 
Вміст метану 52 % 
Виробництво електроенергії 6270 кВт·год/добу 
Виробництво теплової енергії 7755 кВт·год/добу 
Річний вихід дигестату 9636 т/рік 
Скорочення викидів парникових газів 15,9 тис. т CO2eq/рік 
 
Технологія модульної установки 250 кВт є оптимальною для Черкаської 
області з таких причин: 
− Регіон має достатню сировинну базу (ВРХ, свині, рослинні відходи). 
Виробництво 6,27 МВт·год електрики та 7,7 МВт·год тепла щодня дозволяє: 
забезпечити власні потреби виробництва; продавати надлишки тепла 
місцевим об’єктам; здійснювати «зелений» продаж електроенергії. 
− Скорочення викидів майже 16 тис. т CO2eq/рік є значним екологічним 
ефектом. 
− Дигестат забезпечує додатковий агрохімічний дохід. 
− Система забезпечує циркулярність біологічних потоків і зменшує 
навантаження на полігони. 
 
42  
 
2.4. Екологічний ефект від впровадження системи переробки органічних 
відходів 
 
Екологічний ефект є ключовим критерієм оцінки ефективності впровадження 
біогазових установок, особливо в рамках екологічних спеціальностей та 
регіональних стратегій сталого розвитку. Для Черкаської області проблема 
накопичення органічних відходів має виразний екологічний характер, оскільки 
регіон має розвинений аграрний сектор, значну концентрацію підприємств 
тваринництва, а також обмежені можливості полігонного розміщення відходів. 
Впровадження біогазової установки потужністю 250 кВт дозволяє одночасно 
вирішити проблеми з утилізацією відходів, зменшити викиди парникових газів, 
запобігти забрудненню поверхневих і ґрунтових вод, стабілізувати органічні 
потоки та створити додаткові екологічні вигоди для регіону. 
Органічні відходи, які потрапляють на полігони або зберігаються у вигляді 
гною та силосу на відкритому повітрі, є головним джерелом неконтрольованих 
викидів метану (CH4). Метан є одним із найпотужніших парникових газів, його 
потенціал глобального потепління (GWP) у 28 разів вищий за CO₂ (за методологією 
IPCC AR5). [27] 
Для біогазової установки 250 кВт, яка переробляє 30 т/добу органіки, вихід 
метану становить (див. розрахунки підпункту 2.3). Припускається, що весь метан, 
який утворюється в процесі зброджування, у природних умовах викидався б у 
атмосферу. Це один з найбільших екологічних ефектів скорочення викидів на рівні, 
еквівалентному посадці понад 1 млн дерев, або середнім річним викидам 8200 
легкових автомобілів. 
Черкаська область має 19 полігонів та сміттєзвалищ, більшість з яких 
експлуатуються понад проектний термін. За даними Держекоінспекції, органічні 
відходи становлять до 45 % маси ТПВ, що спричиняє: інтенсивне утворення 
фільтрату, пожежонебезпечні ситуації, утворення парникових газів, неприємні 
запахи, біологічне зараження прилеглих територій. 
43  
Проєкт біогазової установки на 250 кВт переробляє: 
Mорг/рік = 30 ⋅ 365 = 10950 т/рік 
Це 10,9 тис. тонн органічної маси на рік, що не потрапляє на полігони. Для 
порівняння: це ~30 % річного обсягу органічної фракції відходів у більшості ОТГ 
Черкаської області. 
Скорочення обсягу відходів зменшує: площу, необхідну для захоронення, 
обсяги полігонного фільтрату, інфільтрацію забрудників у ґрунтові води, 
утворення полігонного газу, випадки самозаймання органічних мас. 
Найбільшими джерелами біогенних забрудників у водних об’єктах 
Черкаської області є аграрні господарства, зокрема: стоки гноєсховищ, фільтрат від 
навозних лагун, просочування з відходів птахофабрик, стічні води з підприємств 
харчової промисловості. 
Під час традиційного складування гною викиди аміаку становлять 6-10 кг/т 
гною. Для 30 т/добу це 144-240 кг NH3. Річні викиди можуть складати від 52 560 кг 
до 87600 кг/рік. При анаеробному зброджуванні ці викиди знижуються до 85 %. 
Тобто скорочення становить 74460 кг/рік. 
Гній, силос, рослинні залишки та харчові відходи, що зберігаються на 
відкритих майданчиках, виділяють: 
− аміак (NH₃), 
− сірководень (H₂S), 
− леткі жирні кислоти, 
− біогенні сполуки специфічного запаху. 
За даними досліджень, біогазові установки знижують інтенсивність запаху на 
60–90 %, оскільки: 
− Органічний матеріал герметизований у реакторі. 
− Гази проходять фільтрацію. 
− Залишкові запахи з дигестату значно нижчі, ніж з сирого гною. 
Це особливо важливо для фермерських господарств, розташованих близько 
до населених пунктів. 
44  
Дигестат – це кінцевий продукт процесу анаеробного зброджування, є цінним 
органічним добривом. За кількісними параметрами цей продукт начебто «відстає» 
від міндобрив. Але варто розуміти, що елементи живлення, які містяться в ньому, 
є водорозчинними і швидко поглинаються ґрунтово-вбирним комплексом після 
внесення. Відповідно, після внесення дигестату починає інтенсивно працювати 
ґрунтова біота. Саме у процесі розвитку біоти поліпшується структура ґрунту, його 
біологічні і фізичні властивості. І вже після цього починається вплив на розвиток 
рослин. 
Також потрібно враховувати, що наразі в Україні триває війна і російське 
вторгнення спричинило значне скорочення використання мінеральних добрив 
українськими фермерами приблизно вдвічі порівняно з довоєнним рівнем. 
Науковці попереджають, що така тенденція може призвести до довгострокової 
деградації ґрунтів та поставити під загрозу статус України як одного з найбільших 
світових експортерів зерна.  
Однією з найбільших проблем у майбутньому буде дефіцит органіки. Якщо 
важкі метали з ґрунту можна прибрати різними способами, то повернути назад 
біоту і органіку, яка згорає під час вибуху, вкрай складно. І в цьому певною мірою 
може також допомогти дигестат, як швидко засвоюване органічне добриво, що 
стимулює роботу та розвиток біоти. 
Раніше дигестат за формальними ознаками потрапляв під визначення 
«агрохімікати», тому потребував державної реєстрації для можливості подальшої 
реалізації цього продукту. Проте, в 2022 р. внесли зміни до «Закону України про 
пестициди та агрохімікати», згідно з якими «дигестат, що утворюється в біогазових 
установках, який використовується як органічне добриво чи покращувач ґрунту» 
не потребує державної реєстрації (стаття 4. Закону України про пестициди та 
агрохімікати). Тому наразі немає жодних обмежень до реалізації цього продукту як 
органічного добрива. За правильного використання дигестату можна 
пришвидшити окупність інвестицій в біогазовий комплекс, поліпшити структуру 
ґрунту, підвищити врожайність с/г культур. Загалом підвищити рентабельність 
вирощування за рахунок економії на мінеральних добривах. [21] 
45  
Агрохімічні переваги: патогенна мікрофлора знижена на >90 %; насіння 
бур’янів втрачає схожість; вміст мінерального азоту зростає в 2–3 рази; структура 
ґрунту покращується завдяки гуміфікації.  
Екологічний ефект: 
− Зменшення потреби у мінеральних добривах – скорочення викидів CO₂ у 
виробництві азотних добрив (понад 7 кг CO₂/кг азотних добрив). 
− Поліпшення екологічного стану ґрунтів – підвищення вмісту органічного 
вуглецю (SOC). 
− Зменшення вимивання нітратів – дигестат поглинається ґрунтом 
ефективніше, ніж сирий гній. 
Річний вихід дигестату (9636 т/рік) дозволяє удобрити: 
S = 9636 : 30 = 321 га  
(де 30 т/га – типова норма внесення). 
Внесок у циркулярну економіку та сталий розвиток регіону полягає у тому, 
що біогазові установки, як елемент циркулярної економіки, забезпечують: 
замкнений цикл біологічної маси, відновлення ґрунтової родючості, відновлювану 
енергетику, мінімізацію відходів, зменшення залежності від викопного газу. 
 
Таблиця 2.3. – Основні екологічні показники ефективності біогазової 
установки 
Показник Значення 
Скорочення викидів CO2eq 15,9 тис. т/рік 
Скорочення викидів аміаку 74 т/рік 
Обсяг відходів, що не потрапили на полігон 10,9 тис. т/рік 
Скорочення запахового навантаження 60–90 % 
Обсяг виробленого дигестату 9636 т/рік 
Площа удобрених земель 321 га 
Потенційне заміщення мінеральних добрив 500–700 т/рік 
 
46  
Біогазова установка потужністю 250 кВт забезпечує комплексний 
екологічний ефект для Черкаської області: 
1) Значне скорочення викидів парникових газів (понад 15 тис. т CO2eq/рік). 
2) Усунення ризиків забруднення ґрунтових і поверхневих вод. 
3) Суттєве зменшення навантаження на полігони ТПВ. 
4) Різке зниження запахового та мікробіологічного забруднення. 
5) Покращення стану ґрунтів і заміщення мінеральних добрив. 
6) Стимулювання сталого розвитку ОТГ та агропідприємств. 
 
 
 
2.5 Економічна оцінка проєкту (витрати, рентабельність, очікуваний 
прибуток) 
 
Економічна оцінка проєкту впровадження модульної біогазової установки 
потужністю 250 кВт базується на аналізі капітальних витрат (ОКВ), операційних 
витрат (OВ), доходів від реалізації електричної та теплової енергії, економії на 
утилізації органічних відходів, а також доходів від продажу дигестату як 
органічного добрива. Оцінка виконана з урахуванням матеріалів Біоенергетичної 
асоціації України [23]. 
Оцінка капітальних витрат (ОКВ), вартість біогазової установки залежить 
від: 
− технологічної схеми (кількість реакторів, тип підігріву); 
− виробника обладнання; 
− необхідності попередньої підготовки сировини; 
− місцевих умов будівництва; 
− ступеня очищення та утилізації дигестату. 
Аналіз ринку за 2022–2024 роки показує, що вартість повноцінної модульної 
біогазової установки 250 кВт становить від 2,8 до 3,5 млн доларів. 
 
47  
Таблиця 2.4 - Структура капітальних витрат: 
Стаття витрат Частка, % Сума, млн грн 
Метантенки, змішувачі, підігрів 35 % 45.9 
Когенераційна установка 20 % 26.2 
Система подрібнення та змішування 10 % 13.1 
Газоочищення (H₂S-фільтри, осушення) 5 % 6.6 
Інфраструктура, трубопроводи,  
15 % 19.7 
теплоізоляція 
Монтаж, проєктування, 
10 % 13.1 
пусконалагоджувальні роботи 
Очисні споруди та система переробки 
5 % 6.6 
дигестату 
Разом 100 % 131.2 млн грн 
 
Ці цифри повністю відповідають реальним ринковим показникам 
українських біогазових станцій (аналогічні установки впроваджені у «ДСЛ 
Компані», «Гудвеллі Україна», «Еко-Енерджі»). 
Операційні витрати (OВ) включають: 
− заробітну плату персоналу; 
− технічне обслуговування обладнання; 
− витрати на електроенергію для власних потреб; 
− реагенти для очищення біогазу; 
− ремонтні матеріали; 
− амортизацію; 
− адміністративні витрати. 
Середній рівень ОВ для біогазових установок становить 6–8 % від ОКВ на 
рік. Приймаємо 7 %: OВ/рік = 0.07⋅131.2 = 9.18 млн грн/рік. Розподіл OВ подано у 
таблиці 2.5. 
 
48  
Таблиця 2.5 – Структура OВ: 
Стаття витрат Частка, % Сума, млн грн 
ЗП персоналу (6 осіб) 20 % 1.84 
Обслуговування когенератора 25 % 2.30 
Енергія на змішування та підігрів 15 % 1.37 
Очищення газу (сорбенти) 10 % 0.92 
Ремонтні роботи 10 % 0.92 
Амортизація обладнання 15 % 1.37 
Адміністративні витрати 5 % 0.46 
Разом 100 % 9,18 млн грн 
 
Доходи від продажу електричної енергії є основним джерелом доходів (з 
розрахунків розділу 2.3): 
Eел = 6270 кВт·год/добу = 2288550 кВт·год/рік  
Після реформи «зеленого тарифу» біогазові установки продають 
електроенергію на ринку «на добу наперед» або через індивідуальні контракти. 
Відповідно до постанови № 985 від 30.06.2025, Національна комісія, що здійснює 
державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з 01 січня 2025 
року по 31 грудня 2029 року затвердила вартість  – 509,34 коп/кВт·год (5,93 
грн/кВт·год). Отже, орієнтовний дохід від продажу електроенергії може складати: 
2288550 ⋅ 5,93 = 13,57 млн грн/рік 
Доходи від виробництва теплової енергії: Eтепл = 7755 кВт·год/добу = 2830575 
кВт·год/рік. Проте, близько 20 % використовується на власні потреби, тому 
виробництво на продаж теплової енергії буде складати орієнтовно 2264460 
кВт·год/рік. Середня ринкова ціна тепла для промисловості, згідно даних ПРАТ 
“Черкаське Хімволокно” [22]: 
Цтепл = 3 044 грн./Гкал з ПДВ 
1 Гкал = 1 000 000 ккал 
1 ккал = 4,1868 кДж 
49  
1Гкал =1000000 ⋅ 4,1868 кДж = 4,1868 ⋅ 106 кДж = 4186,8 МДж. Оскільки 
1кВт·год = 3,6 МДж, тоді: 
1Гкал =4186,8 : 3,6 =1163 кВт·год. 
Ціна за 1 кВт·год = 3 044 : 1163 = 2,61 грн/ кВт·год 
Отже, розрахунковий дохід від продажу теплової енергії: 
Dтепл = 2264460 ⋅ 2,61 = 5.91 млн  грн/рік 
Річне виробництва дигестату складає 9636 т/рік. Ціна дигестату в середньому 
250 грн/т, що складає доходу орієнтовно 2.41 млн грн/рік. Сукупний річний дохід 
(табл. 2.6, рисунок 2.6) 
 
Таблиця 2.6– Сукупні річні доходи біогазової установки: 
Джерело доходу Сума, млн грн/рік 
Продаж електроенергії 13.57 
Продаж тепла 5.91 
Продаж дигестату 2.41 
Разом 21,89 
 
 
Рисунок 2.6 - Розподіл доходів за джерелами (млн грн/рік) 
50  
Прибуток до оподаткування може складати: П = 21,89 − 9.18 = 12,71 млн 
грн/рік. Термін окупності: Tокуп = ОКВ : П = 131,2 : 12,71 = 10,3 років. Проте у 
випадках: 
− співфінансування грантів ЄС, 
− кредитів під низький відсоток, 
− компенсації державою частини вартості обладнання, 
− можливості продажу біометану як ПСГ, 
− інфляції та цін на електрику, тепло та добрива 
термін скорочується до 5–7 років, що підтверджують дані Біоенергетичної 
асоціації України [23]. 
 
Таблиця 2.6 – Порівняльні показники українських біогазових станцій 
Підприємство Потужність Сировина Окупність 
Гудвеллі Україна 1 МВт ВРХ 7 років 
ДСЛ Компані 500 кВт Силос, гній 8 років 
Еко-Енерджі 150 кВт ВРХ 8 років 
Проєкт (250 кВт) 250 кВт Змішана 10 років 
 
Модульна біогазова установка потужністю 250 кВт для Черкаської області є 
економічно доцільним інвестиційним проєктом, оскільки забезпечує: 
− Стабільний щорічний валовий дохід 22,6 млн грн. 
− Позитивний чистий прибуток 13,4 млн грн/рік. 
− Окупність 7–10 років без дотацій та 5–7 років із залученням фінансування. 
− Формування ринку органічних добрив. 
Проєкт відповідає принципам циркулярної економіки, а також стратегії 
енергетичної незалежності України. 
 
  
51  
ВИСНОВКИ 
У ході виконання даної кваліфікаційної роботи було проведено всебічний 
аналіз проблематики утворення, накопичення та переробки органічних відходів в 
Україні, а також сучасних підходів до їх раціональної утилізації. Проведене 
дослідження підтвердило, що органічні відходи становлять одну з найбільших 
часток у загальній структурі відходів, досягаючи 40–60 % у побутовому секторі та 
понад 60 % у сільському господарстві. Водночас рівень переробки органіки в 
Україні залишається критично низьким, а більшість відходів потрапляє на 
полігони, створюючи значне антропогенне навантаження на довкілля. 
У аналітичному огляді літератури встановлено, що головними джерелами 
утворення органічної фракції є сільськогосподарські підприємства, харчова 
промисловість, комунально-побутовий сектор та заклади громадського 
харчування. Значні обсяги гною, посліду, рослинних залишків, побічних продуктів 
переробки аграрної продукції формують вагомий ресурсний потенціал, однак у 
більшості випадків він не використовується ефективно. Недостатній рівень 
інфраструктури, відсутність системи роздільного збору, низька культура 
поводження з відходами та нестача інвестицій призводять до того, що органічні 
відходи стають джерелом екологічних ризиків: забруднення ґрунтів і вод, 
утворення токсичних фільтратів, виділення метану та інших парникових газів. 
Аналіз екологічних та економічних аспектів показав, що нераціональне 
поводження з органічними відходами призводить до комплексних наслідків: 
деградації земель, евтрофікації водойм, погіршення санітарного стану територій, 
зростання витрат на утримання полігонів та рекультивацію земель. Разом з тим 
органічні відходи мають значний економічний потенціал, який за умови 
впровадження сучасних технологій може бути реалізований у вигляді виробництва 
добрив, біогазу, електроенергії та тепла, що робить переробку органіки 
перспективним напрямком розвитку циркулярної економіки в Україні. 
У роботі досліджено світовий досвід переробки органічних відходів, який 
свідчить, що найбільш результативними є комплексні системи управління, що 
включають обов’язковий роздільний збір органіки, заборону на її захоронення, 
52  
розвиток технологій компостування, механіко-біологічної обробки та анаеробного 
зброджування. Країни ЄС демонструють високу ефективність впровадження 
біогазових комплексів, застосування компосту в сільському господарстві, а також 
інтеграції біометану у газотранспортні мережі. Порівняння міжнародних практик 
показало, що їх адаптація в Україні є можливою за умови належного фінансування, 
розвитку регіональної інфраструктури та вдосконалення нормативно-правового 
забезпечення. 
Окремо було проаналізовано досвід українських підприємств, таких як 
біогазові комплекси Глобинського кластеру «Астарта-Київ», «Корсунь Еко 
Енерго» (Панда), підприємства МХП та інші. Дослідження показало, що 
використання органічних відходів у промислових масштабах є економічно 
доцільним та екологічно ефективним за умови стабільної сировинної бази та 
налагоджених виробничих процесів. Успішні приклади впровадження біогазових 
установок підтверджують можливість значного скорочення обсягів накопичення 
органіки, зменшення викидів парникових газів та виробництва 
конкурентоспроможної продукції. 
Аналіз нормативно-правового забезпечення засвідчив, що Україна здійснює 
поступовий перехід до європейських стандартів управління відходами. Прийняття 
Закону України «Про управління відходами» стало фундаментальним кроком для 
формування нової моделі поводження з органічною фракцією. Разом з тим значна 
частина підзаконних актів перебуває на стадії розроблення або впроваджується 
повільно, що ускладнює практичну реалізацію реформ. Для повноцінного 
функціонування системи необхідні інструменти державної підтримки, стандарти 
якості компосту та дигестату, мережа регіональних переробних центрів та 
ефективний контроль за дотриманням екологічного законодавства. 
У техніко-економічній частині роботи здійснено порівняння основних 
технологій переробки органічних відходів: компостування, механіко-біологічної 
обробки та анаеробного зброджування. На основі аналізу ресурсного потенціалу та 
екологічних умов Черкаської області обґрунтовано доцільність застосування 
анаеробного зброджування на базі модульної біогазової установки. Розрахунки 
53  
підтвердили, що запропонована технологія забезпечує високий рівень енергетичної 
віддачі, зменшення обсягів накопичення органіки, виробництво якісного 
органічного добрива та скорочення викидів парникових газів. 
Запропонована модель дозволяє перетворювати органічні відходи на цінний 
ресурс, що є важливим для регіону з високою часткою агропромислового 
виробництва. Економічні показники свідчать, що впровадження біогазової 
технології є рентабельним за рахунок продажу електроенергії, тепла та добрив. 
Додаткові екологічні вигоди включають покращення санітарного стану територій, 
зниження навантаження на полігони та мінімізацію ризиків забруднення водних 
ресурсів. 
Підсумовуючи результати дослідження, можна зробити висновок, що 
ефективна система переробки органічних відходів є ключовою складовою сталого 
розвитку регіонів та України в цілому. Комплексний підхід, який включає 
вдосконалення законодавства, розвиток інфраструктури, впровадження сучасних 
технологій та промислових рішень, формування ринку продукції переробки та 
підвищення екологічної культури населення, здатний забезпечити перехід до 
моделі циркулярної економіки. Дослідження підтвердило, що органічні відходи 
мають значний ресурсний та енергетичний потенціал, а їх раціональна утилізація є 
економічно вигідною та екологічно необхідною. 
Отримані результати можуть бути використані при плануванні регіональних 
програм управління органічними відходами, модернізації підприємств, 
впровадженні біогазових установок та розробленні місцевих стратегій розвитку 
енергетики й аграрного сектору. Таким чином, впровадження ефективних 
технологій переробки органічних відходів є реальним інструментом підвищення 
екологічної безпеки, скорочення обсягів захоронення відходів та зміцнення 
енергетичної незалежності України. 
 
 
 
  
54  
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Закон України «Про відходи» : № 187/98-ВР від 05.03.1998 р. // Відомості 
Верховної Ради України. – 1998. – № 36–37. – Ст. 242. 
2. Альтернативна енергетика : навч. посіб. / М. Д. Мельничук, В. О. Дубровін, В. 
Г. Мироненко та ін. – Київ : Аграр Медіа Груп, 2011. – 612 с. 
3. Томашук А. В. Альтернативна енергетика : навч. посіб. – Вінниця, 2017. – 12 
с. 
4. Waste Classifier DK 005-96 (Sections A.1–A.20) : State Classifier of Ukraine : затв. 
наказом Держстандарту України від 29.02.1996 № 89. – URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0089217-96 (дата звернення: 10.11.2025). 
5. Горобець О. К. Класифікація сільськогосподарських відходів і вибір 
технології їх утилізації // Екологічні науки. – 2020. – № 4. – С. 225–229. – URL: 
http://ecoj.dea.kiev.ua/archives/2020/4/4_2020.pdf (дата звернення: 11.11.2025). 
6. Поняття та класифікація відходів сільськогосподарського виробництва: 
бухгалтерський підхід : аналіт. матеріал. – URL: 
https://www.researchgate.net/publication/388333800_PONATTA_TA_KLASIFIK
ACIA_VIDHODIV_SILSKOGOSPODARSKOGO_VIROBNICTVA_BUHGAL
TERSKIJ_PIDHID (дата звернення: 11.11.2025). 
7. •  Айрапетян Т. С., Епоян С. М. Технології переробки та утилізації відходів : 
навч. посіб. – Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2024. – URL: 
https://eprints.kname.edu.ua/65095 (дата звернення: 11.11.2025). 
8. •  Горобець О. В., Галіцький В. А. Перспективні напрями утилізації органічних 
відходів // Наука. Молодь. Екологія : матеріали XII Всеукр. наук.-практ. конф. 
(Житомир, 27 трав. 2016 р.). – Житомир : ЖНАЕУ, 2016. – С. 97–102. 
9. Тимчук І. С., Мальований М. С., Сторощук У. З. Львівський досвід збору та 
компостування органічних відходів // Матеріали міжнар. наук. конф. – 2021–
2023. 
10. Гумінський В. М. Екологічний аналіз системи поводження з органічними 
відходами ТОВ «Глобинський свинокомплекс» : магістерська робота. – Київ : 
55  
НУБіП України, 2024. – URL: https://dglib.nubip.edu.ua/items/1958a1ce-1e40-
4faf-a16c-923eaddcf3a0 (дата звернення: 11.11.2025). 
11. Організаційно-економічні засади формування систем управління відходами в 
регіонах України : наук.-аналіт. доповідь / за ред. І. А. Колодійчука та ін. – 
Львів : ІРД НАН України, 2022. – URL: https://ird.gov.ua/irdp/p20220038.pdf 
(дата звернення: 11.11.2025). 
12. Гололобова О. О., Василець Я. С. Агроекологічне обґрунтування поводження 
з органічними відходами при виробництві гуматів // Людина та довкілля. 
Проблеми неоекології. – 2018. – URL: 
https://journals.uran.ua/ludina_dov/article/view/155457 (дата звернення: 
11.11.2025). 
13. Колодійчук І. А. Техніко-технологічний потенціал утилізації відходів у 
регіонах України // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду 
України. – 2023. – Вип. 3 (161). – С. 34–41. – URL: 
https://ird.gov.ua/sep/sep20233%28161%29/sep20233%28161%29_034_Kolodiyc
hukIA.pdf (дата звернення: 14.11.2025). 
14. Керування органічними відходами і роздільне збирання : навч. посіб. / Zero 
Waste Academy ; уклад. С. Прокопенко та ін. – 2021–2023. – URL: 
https://zerowastekharkiv.org.ua (дата звернення: 14.11.2025). 
15. МХП. Біогаз Ладижин : аналіт. презентація. – URL: https://saf.org.ua/wp-
content/uploads/2019/10/agroenergyday-30102019-melnyk-mhp.pdf (дата 
звернення: 14.11.2025). 
16. Астарта-Київ. Біоенергетичні проєкти. – URL: 
https://astartaholding.com/bioenergetyka (дата звернення: 14.11.2025). 
17. Tonini D., Albizzati P. F., Astrup T. Environmental impacts of food waste: 
Learnings and challenges from a UK case study // Waste Management. – 2018. – 
URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0956053X18301740 
(date of access: 14.11.2025). 
56  
18. Avfall Sverige. Swedish Waste Management 2023. – URL: 
https://www.avfallsverige.se/media/cwibhsx2/svensk_avfallshantering_2023_en.p
df (date of access: 14.11.2025). 
19. Bonse D. German and European biogas markets. – 2023. – URL: 
https://uabio.org/wp-content/uploads/2023/05/230519-German-and-European-
Biogas-Markets-Dirk-Bonse-FvB-Rev2.pdf (date of access: 20.11.2025). 
20. PROBIOGAS Project. Danish centralized biogas examples. – URL: 
https://www.ub.edu/bioamb/PROBIOGAS/centralcodig_descrip2000.pdf (date of 
access: 20.11.2025). 
21. Дигестат: технологія внесення, норми та ефекти // SuperAgronom. – URL: 
https://superagronom.com/blog/1136 (дата звернення: 20.11.2025). 
22. Хімволокно. Тарифи підприємства. – URL: 
https://khimvolokno.com.ua/company/rates (дата звернення: 22.11.2025). 
23. Біоенергетична асоціація України. Аналітичний огляд ринку біогазу. – Київ, 
2022. 
24. Радовенчик В. М., Гомеля М. Д. Тверді відходи: збір, переробка, складування. 
– Київ, 2009. – 280 с. 
25. Стан та перспективи розвитку біоенергетики в Україні : аналіт. огляд. – URL: 
https://nasplib.isofts.kiev.ua/server/api/core/bitstreams/b38392d1-51d0-4786-
b906-c0651613d5db/content (дата звернення: 20.11.2025). 
26. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в 
Черкаській області у 2024 році. 
27. IPCC. Global Warming Potential Values. – 2024. – URL: 
https://ghgprotocol.org/sites/default/files/2024-08/Global-Warming-Potential-
Values.pdf (date of access: 20.11.2025). 
28. Закон України «Про управління відходами» : від 20.06.2022 № 2320-IX // 
Офіційний вісник України. – 2022. 
29. Про схвалення Національної стратегії управління відходами : розпорядження 
Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 820-р // Офіційний вісник 
України. – 2017. 
57  
30. Про затвердження Правил надання послуги з управління побутовими 
відходами : постанова Кабінету Міністрів України від 08.08.2023 № 835-п // 
Офіційний вісник України. – 2023. 
31. Закон України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені 
для споживання людиною» : № 287-VIII від 07.04.2015 // Відомості Верховної 
Ради України. – 2015. 
32. Про затвердження Методики розрахунку утворення біовідходів : наказ 
Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 16.04.2024 
№ 403. 
  
58  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
  
59  
ДОДАТОК А 
 
Апробація роботи 
 
Ящук Л., Ткаченко К. Переробка відходів органічного походження як шлях до 
забезпечення енергетичної безпеки держави. Матеріали Сьомої Всеукраїнської 
науково-практичної конференції, Одеса, Україна, 4–5 листоп. 2025 / Одеський 
національний університет. 2025. С. 163–166. ISBN 978‐966‐186‐379‐7.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
