ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6864Full metadata record
| DC Field | Value | Language |
|---|---|---|
| dc.contributor.advisor | Богданов, Володимир Семенович | - |
| dc.contributor.author | Курочка, Владислав Ігорович | - |
| dc.date.accessioned | 2026-01-21T17:36:27Z | - |
| dc.date.available | 2026-01-21T17:36:27Z | - |
| dc.date.issued | 2023 | - |
| dc.identifier.uri | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6864 | - |
| dc.description.abstract | Кваліфікаційна робота «Політичний аналіз: сучасні підходи до класифікації політичних рухів» присвячена розробці чіткої системи для класифікації політичних рухів у контексті політичного аналізу. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: проаналізовано складові об’єкта дослідження; встановлено взаємозв’язки цих складових у системі держави та політичній реальності; окреслено сферу наукового знання навколо феномену політичного аналізу; досліджено усі можливі підходи до поділу політичних сил, та визначено які з них є найбільш підходящими для того, щоб бути використаними в системі класифікації; сформовано цілісну систему для класифікації політичних рухів відповідно до поставленої мети; змодельовано використання системи за різних політичних умов та ситуацій. Робота складається із 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. | uk_UA |
| dc.language.iso | uk | uk_UA |
| dc.subject | політичні системи | uk_UA |
| dc.subject | політичні явища | uk_UA |
| dc.subject | політика | uk_UA |
| dc.subject | політичний аналіз | uk_UA |
| dc.subject | політичне прогнозування | uk_UA |
| dc.subject | влада | uk_UA |
| dc.subject | держава | uk_UA |
| dc.subject | громадянське суспільство | uk_UA |
| dc.subject | політичний рух | uk_UA |
| dc.title | Політичний аналіз: сучасні підходи до класифікації політичних рухів | uk_UA |
| dc.type | Master Thesis | uk_UA |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) | |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Курочка.pdf Restricted Access | 792.84 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК Допущено до захисту Завідувач кафедри ФІПН ____________________________ ____________________________ «__»_________ 202__ р. УДК 329 – 047.44 Курочка Владислав Ігорович КВАЛІФІКАЦЙНА РОБОТА МАГІСТРА на тему: « Політичний аналіз: сучасні підходи до класифікації політичних рухів. » ступінь вищої освіти: другий (магістерський) галузь знань 03 Гуманітарні науки спеціальність 033 Філософія освітня програма Політична філософія Науковий керівник: Науковий ступінь д. філос. н., Вчене звання проф. Богданов В.С. Черкаси 2023 План Вступ РОЗДІЛ 1: Основні елементи політичних систем: політичні явища та виміри 1.1 Сутність політики: політичне, політичний час та простір 1.2 Підґрунтя політики: феномени влади та держави 1.3 Сучасний політичний аналіз та прогнозування 1.4 Громадянське суспільство як форма суспільних відносин та зв’язку громадськості з державою 1.5 Політичні партії як базова одиниця політичної системи держави Висновки до розділу РОЗДІЛ 2. Феномен політичних рухів: його сутність та місце в політичних системах 2.1 Визначення та сутність політичного руху 2.2 Особливості взаємодії політичних рухів з державою Висновки до розділу РОЗДІЛ 3. Принципи та підходи до класифікації політичних рухів 3.1 Принципи, мета та значимість політичного аналізу 3.2 Підходи до класифікації ідейної структури політичних рухів 3.3 Підходи до класифікації організаційної структури політичних рухів Висновки до розділу Висновки Джерела Додатки 2 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Актуальність даної теми зумовлена широким переліком факторів, зокрема можна виділити нестабільну політичну ситуацію як і в Україні так і в багатьох інших країнах світу. Причиною такої нестабільності є ряд геополітичних конфліктів найважливішими з яких на даний момент є російсько-Українська війна та війна між Ізраїлем та Палестиною. Ці конфлікти спричиняють перерозподіл зон політичного впливу як на геополітичному просторі так і всередині країн. Всесвітня громадянська спільнота вимагає від політичних сил власних країн висловити свою позицію та підтримати конкретні сторони геополітичних конфліктів чим створює додатковий аспект для класифікації та сепарації предстаників політикуму і вивчення цих процесів є на зараз, як ніколи, важливим, оскільки дозволить спрогнозувати подальші зміни політичного становища як на макро так і на мікро рівнях. Керуючись цими прогнозами можна буде зрозуміти який з можливих сценаріїв є більш виграшним та прийняти відповідне рішення або повпливати на актуалізацію необхідного рішення. Дослідження аспектів класифікації політичних рухів є актуальним не тільки з геополітичних причин, проте саме сучасна геополітична ситуація сричинить ряд внутрішніх змін в політичній реальності багатьох держав, що створить необхідність у переосмисленні цінностей та векторів державної політики, а значить і зміни політичної сутності та перерозподіл влади. Історично різність підходів до державного управління всередині країни виділялась з самого початку існування держав та була як ретроспективною так і актуалізованою, тож проблематика не є новою. Але саме політична реальність диктує критерії поділу тому дана тема потребує постійного вивчення, щоб максимально відповідати умовам, в яких знаходиться. А інакше такий поділ не буде достатньо репрезентативним, щоб його можна було ефективно використовувати для вивчення та репрезентації політичної ситуації. 3 Саме тому розробленість інструментів політичного аналізу, зокрема принципів класифікації політичних рухів є важливим. Це безпосередньо впливає на рівень політичної дискусії в країні, нарощення активності громадянського суспільства та підвищення ефективності реалізації влади шляхом запровадження тих рішень, що є необхідними в певній політичній ситуації та відповідають запиту суспільства. Мета дослідження. Метою даного дослідження є розробка чіткої системи для класифікації політичних рухів у контексті політичного аналізу. Така система має відповідати певним вимогам: 1. Бути максимально репрезентативною відносно політичної реальності; 2. Ґрунтуватись на наукових та доказових методах, бути аргументованою; 3. Охоплювати широкий спектр політичних рухів та мати мінімальну кількість обмежень у практичному використанні; 4. Бути зручною для використання у прикладній сфері політичного аналізу; 5. Мати можливість бути вдосконаленою для використання у відповідності до зміни політичної ситуації. Завдання дослідження. За для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань, а саме: 1. Проаналізувати складові об’єкта дослідження; 2. Встановити взаємозв’язки цих складових у системі держави та політичній реальності; 3. Окреслити сферу наукового знання навколо феномену політичного аналізу; 4. Дослідити усі можливі підходи до поділу політичних сил, та визначити які з них є найбільш підходящими для того, щоб бути використаними в системі класифікації; 5. Зформувати цілісну систему для класифікації політичних рухів відповідно до поставленої мети; 4 6. Змоделювати використання системи за різних політичних умов та ситуацій. Об’єктом дослідження є політична система як така. Вона є комплексною та природньо розділяється на різну кількість політичних сил, що взаємодіють в системі держави. Ця взаємодія може набувати різного характеру, як конфліктного так і синергічного, загальна сукупність цих взаємодій і утворює політичну систему, що буде вивчена в якості об’єкту. Предметом дослідження є політичні сили в системі держави, їх сутність, принципи їх функціонування, підходи до їх класифікації та можливості їх дослідження через призму політичного аналізу. Методи дослідження. Для проведення цього дослідження передбачені як загальнонаукові методи, так спеціалізовані методи політичного аналізу, що дозволять максимально розкрити задану тему та реалізувати науковий потенціал роботи. Метод аналізу був використаний для дослідження складових політичної системи та особливостей функціонування політичних сил. Завдяки методу порівняння було виділено різні аспекти діяльності політичних сил на основі яких стало можливим провести їх класифікацію. За допомогою синтезу було проведена категоризація політичних сил для визначення їх місця в загальній системі класифікації з використанням сучасних наукових підходів. Використовуючи моделювання була перевірена можливість використання системи класифікації за різних політичних умов. З інструментарію політичного аналізу був використаний структурно-функціональний аналіз для визначення положень елементів політичної системи та взаємозв’язків між ними, порівняльний аналіз задля співставлення, виявлення сумісностей та відмінностей політичних явищ, математико- статистичний аналіз для моделювання та зображення у графічній формі суспільних процесів та системний підхід для систематизації сукупності елементів політичного та виявлення взаємозв’язків між ним. Вибір таких методів забезпечив достатнє наукове підґрунтя для проведеного дослідження. 5 Теоретичне значення дослідження є достатньо вагомим оскільки може бути використане як певне описове підґрунтя для політичної реальності як в сфері політичних наук так і філософських та історичних. Оскільки метою даного дослідження є система, що складається з підходів до класифікації політичних сил то результатом реалізації заданої мети буде певне спрощення, що дасть поштовх до розвитку наукової думки про політику та її акторів вже у більш вузько спеціалізованій сфері. Практичне значення результатів дослідження. Дане дослідження більше розкриває свій потенціал саме в практичному застосуванні. Воно буде корисне як інструмент прикладного політичного аналізу, що має достатнє наукове обґрунтування, щоб забезпечити високий рівень якості аналітичної роботи та прогнозування. Результати даного дослідження можуть бути застосовані як в цілях розвитку наукової думки в сфері вивчення політики, так в практичній діяльності безпосередніх політичних акторів в рамках ведення політичної діяльності. 6 РОЗДІЛ 1. Основні елементи політичних систем: політичні явища та виміри Цей розділ буде присвячений теоретичній деконструкції політичної системи на складники та дослідженню їх, щоб зробити можливим виокремлення явища політичних рухів як таких, їх властивостей, функцій та особливостей існування. Це забезпечить в подальшому можливість їх категоризувати та класифікувати. Для початку необхідно буде дослідити сам феномен політичного, надати йому чіткого визначення та дослідити його виміри, це є необхідним, задля запобігання варіативності потрактувань та як результат - невірного використання результатів дослідження. Наступним варто розглянути феномен влади тому, що саме державна влада є корінним поняттям і ключем до формування політики. Також важливим терміном цього розділу можна вважати “громадянське суспільство”, воно є вагомим фактором формування політики більшості держав та активним політичним актором. Найбільш безпосереднім втіленням політики є політичні партії, це ще одне явище, що буде розглянуте в цьому розділі. Важливим для цього дослідження також є вивчення феномену політичного аналізу але в цьому розділі буде лише теоретичний розгляд цього феномену. Хоча сам політичний аналіз має більш прикладну сутність та на даному етапі дослідження варто зконцентруватись на його загальному вигляді та тенденціях для того, щоб мати можливість апелювати до них в наступному, більш практичному розділі. Окрім зазначених складників, також потребує розгляду і те, як вони взаємодіють між собою, які зв’язки утворюються в результаті та як загалом функціонує політична система держави. Найпоширенішим науковим методо цього розділу є саме аналіз, оскільки метою є створення необхідної теоретичної бази для того, щоб синтезувати нові знання про політичну систему. Висновком розділу має стати систематизований об’єм знань про об’єкт дослідження, який підкріплений 7 думками науковці, що розробляли цю проблематику раніше та аспектами сучасної політичної реальності. 1.1 Сутність політики: політичне, політичний час та простір Політика, як явище, зародилась в момент формування держав, або можливо й раніше, залежить від визначення, але сутність її залишається доволі сталою. «Політика - це організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб» [1, с. 258]. Таке визначення є доволі сучасним але навіть якщо виділити розуміння політики у однойменному трактаті давньогрецького філософа Арістотеля [2.], то основна ідея буде співпадати. Політика - це про управління державою. Це сфера діяльності людини, що спрямована на здобуття та реалізацію державної влади. Впродовж усієї світової історії політика стає настільки комплексним явищем, що породжує багатовимірність та стикується з великою кількістю інших сфер соціальної активності. Результатом дослідження цієї багатовимірності стає робота німецького юриста, політичного теоретика та філософа Карла Шмітта “Поняття політичного” де він розширює політику до рівня протистояння в суспільному дискурсі. «Під «політичним» К. Шмітт розумів не образ життя і не сукупність інститутів, а - критерій для прийняття визначеного роду рішення, до якого зведені всі політичні дії та мотиви, а саме: розрізнення між другом і ворогом. різниця між другом і ворогом конституює політику як особливий екзистенційний простір. Протилежність друга і ворога є початково-онтологічною, тобто нередукованою до будь-якої іншої протилежності. Подібно до цього «в сфері морального розрізнення є «добро» і «зло»; в естетичному - «прекрасне» і «потворне»; в економічному - «корисне» і «шкідливе», або, наприклад, «рентабельне» і «нерентабельне» [3, с. 128]. Тобто таке визначення політичного є критерієм для виділення певного роду 8 суспільної діяльності політичних акторів. Створення саме такого потрактування було визначено необхідністю, створеною глобальним характером політичної активності всередині держав. Також поняття Карла Шмітта ґрунтується на опозиційному характері політичних відносин і підкреслює протистояння політичних акторів в системі держави, що притаманне демократизованим сучасним суспільствам. Визначення політичного дозволяє проводити дослідження процесів, що не пов’язані на пряму з державою, а значить включити елементи громадянського суспільства та громадської думки, що стане розширенням об’єкту дослідження. З появою поняття політичного всередині політико-філософської думки з’явилась необхідність конкретизувати суспільно-політичний контекст вводячи розуміння політичного простору та часу. Політичний час це явище, що об’єктом вивчення хронополітики, у загальному вигляді політичний час характеризує період існування політичних інституцій, сталих зв’язків між цими інституціями та періоди сталості політичної ситуації. Він може вимірюватись як на мікро так і на макрополітичних рівнях. Розуміння політичного часу необхідне для того, щоб співставляти політичні процеси одного часового періоду та бути впевненим у вірності цього співставлення. Поділяють багато видів політичного часу але в цьому дослідженні достатньо загального його розуміння, оскільки він не є предметом дослідження, а лише умовою, що забезпечує якість самого дослідження, так само як і поняття політичного простору. Згідно визначення описаного у статті Сергія Кононенка, політичний простір це - « У широкому розумінні - це вся сфера політики, розглянута під структурно статичним кутом зору. Простір формується розподілом об’єктів, тобто взаємним розташуванням фізичних мас; географічний простір - взаємним розташуванням (розподілом) геологічних масивів; політичний простір - взаємним розташуванням обсягів владносилових ресурсів (полюсів владносилової конфігурації), тобто структурою розподілу влади. Політична сфера має свою внутрішню будову - структурну й статичну - і саме ця внутрішня будова може (досить умовно) 9 йменуватися політичним простором. Тут також маємо одне з можливих розокремлень між політичною динамікою, що формує політичний час, і політичною статикою, що формує політичний простір, здійснене структурно- функціональним чином. » [4, с. 38]. Відтак політичний простір є вираженням статики політичного, тобто сутністю політичних речей та їх положення в загальнополітичній ситуації. Це положення визначається владою, якою оперує та чи інша політична сила, владою як державною так і підкріпленою прихильництвом суспільства. Отже політика це - сфера суспільства, спрямована на досягнення, утримання й реалізацію влади задля здійснення власних запитів та задоволення інтересів. Розширивши цей термін до рівня екзистенційного простору суспільства ми отримаємо поняття політичного, що за трактуванням Карла Шмітта є критерієм для прийняття певного роду рішення з опозиційною природою. Політичний час є вираженням динаміки, тобто сукупності політичних процесів, а політичний простір - статики, сукупності усіх політичних акторів та їх місць в загальній структурі. Усі ці явища породжені взаємодією влади та держави та набувають своєї сутності лише в контексті цих двох феноменів. 1.2 Підґрунтя політики: феномени влади та держави Влада, як феномен, є абсолютно природнім явищем у соціальних відносинах, вона формується незалежно від держави та політика і набирає певного характеру в залежності від специфіки соціальних відносин, в яких сформувалась. Є дуже багато підходів до визначення влади, зокрема юридичний тлумачний словник пропонує нам такі варіанти: « Влада. — це: 1) відносини між людьми, коли одні командують, а інші підкоряються; 2) здатність досягати поставленої мети; 3) спроможність соціально-політ. системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень; 4) спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання; 5) можливість і здатність проводити свою волю. 10 В. завжди передбачає взаємодію її агентів, що грунтується на підлеглості одного іншому. Якщо така підлеглість відсутня, тоді немає і влади. Ця властивість (взаємодія) є характерною для визначення структури влади. її осн. елементи: а) суб’єкт — особа або орган (організація), наділені правом розпорядження; б) об’єкт — особа або орган (організація), до яких звернене розпорядження та які зобов’язані його виконувати » [25]; Вділивши з цих понять декілька суміжних аспектів, спробуємо сформулювати своє визначення. Влада це можливість суб’єкта здійснювати вплив на об’єкта за допомогою примусу, заохочення або авторитету. В контексті цього дослідження влада постає в двох її формах, це державна влада, що грунтується на примусі та суспільна влада, яка базується на авторитеті певних політичних акторів у суспільстві. Єдиним джерелом державної влади в Україні є народ, згідно з конституцією [5]. Тобто існує соціальний договір між народом України та державою, за яким народ надає державі право здійснювати вплив в інтересах країни. Більшість політичних владних посад в Україні є виборними, а значить через певний час наділені владою особи змінюються, цей період часу можна назвати владним циклом, оскільки державна влада змінює свого суб’єкта, тим самим перезапускаючи процес своєї реалізації. Цей термін знадобиться нам у подальшому дослідженні. У випадку з суспільною владою такого договору немає але політичні актори можуть мати можливість реалізовувати свою владу джерелом якої буде авторитет та суспільна підтримка. Така можливість здобувається шляхом репрезентації волі громадян та діяльності, що спрямована на задоволення запитів суспільства. Якщо державна влада здобувається шляхом, визначеним конституцією та законами то суспільна влада здобувається шляхом безпосередньої діяльності на користь суспільства і зважаючи на сучасну інформаційну реальність важливо зазначити, що інформація про цю діяльність має бути висвітлена та поширена у суспільстві. Важливо зазначити, що ці два види влади можуть поєднуватись, тобто політичний діяч наділений державною владою також може 11 мати й певну суспільну владу якщо рівень його підтримки у суспільстві достатньо високий. Таке розуміння феномену влади буде необхідне надалі для встановлення значимості політичних сил для системи держави, мети їх діяльності та політичних можливостей. Також загальне відношення певної політичної сили до влади стане одним з підходів до класифікації. Оскільки було розглянуто феномен державної влади то варто приділити увагу самому явищу держави. Усе дослідження концентрується навколо політичного аналізу та класифікації політичних сил, в більшій мірі, всередині державного утворення, тому феномен держави вартий дослідження хоча б тому, що є певним обмеженням об’єкту дослідження. « Держава (англ. state - держава) - центр. та основний інститут політичної організації суспільства, соціально- політичний механізм, що виникає в класовому суспільстві з метою організації і впорядкування соціально неоднорідного суспільства, вирішення конфліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня соціальної стабільності системи, її цілісності та безпеки. Держава склалася у результаті закономірного розвитку суспільства, поділу праці, виникнення приватної власності й утвердження антагоністичних класів. Основні ознаки Держави: 1) наявність чітко визначеної території, на яку поширюється її суверенітет; 2) народ, назва якого дає назву Державі; 3) влада, що здійснюється від імені народу органами публічної влади; 4) дипломатичне та міжнародно-правове. визнання її іншими державами, внаслідок чого вона стає суб’єктом міжнародного права » [6, с. 148]. Хоча дане визначення більше підходить до держав з демократичним політичним режимом але оскільки широка варіативність політичних сил присутня саме в таких державах, то і визначення можна використати для цього дослідження зазначаючи, що для недемократичних країн буде необхідно зробити поправку. Загалом держава, так само як і влада, є абсолютно природніми явищами у світовій історії і в своїй взаємодії утворюють сферу політичного. Інструментом, 12 використовуючи який можна дослідити сферу політичного є політичний аналіз. Він має доволі широкий спектр підходів, завдяки яким досягається формування репрезентативної моделі політичної системи з метою прогнозування та рекомендації до прийняття рішень спрямованих на досягнення певного результату. Науковці сучасності активно досліджують феномен політичного аналізу зауважуючи на необхідності його розвитку не тільки як виключно прикладного інструменту, а розвиваючи його теоретичний потенціал. Цей підрозділ має велике значення для усіє роботи оскільки окреслює межі дослідження та дає визначення найбільш загальним явищам, що будуть вивчатись. Рухаючись від загального до конкретного наступні підрозділи будуть сконцентровані на проявах політичного у суспільстві, на явищах, що породжені структурою політики на репрезентації суспільства в політичному просторі та на способах їх дослідження. 1.3 Сучасний політичний аналіз та прогнозування Політичний аналіз - це процес збору відомостей про політичну систему та окремі її складники, виявлення механізмів взаємодії, виявлення особливостей зв’язків та взаємозалежностей політичних акторів та явищ. Наскільки важливим в сучасності є політичний аналіз? За відповіддю можна звернутись до статті К. Ващенко. « Сучасний стан українського суспільства зумовлює особливу увагу до сфери аналітичної практики, до якої висуваються особливі вимоги. Адже її завданням є формування певних рекомендацій суб’єктам політичного процесу щодо найоптимальнішої дії або шляху розв’язання конкретної проблеми. Саме це і є прерогативою того, що прийнято вважати політичним аналізом. Такий аналіз ґрунтується на політичній науці, втягуючи до своєї орбіти методологію її субдисциплін (серед них, насамперед, „політичні” напрями історії, соціології, психології, які утворюють так звану субдисциплінарну матрицю політичної науки). Тому в широкому розумінні політичним аналізом 13 можна вважати будь-який розгляд суспільно-політичних явищ » [16, с - 165.]. Зважаючи на думку про те, що політичний аналіз в сучасному світі доволі має широкий предмет вивчення, що безсумнівно пов’язано з процесами глобалізації та поширенням інформаційного суспільства, значення такого аналізу важко переоцінити. Особливо це актуально для демократичних країн де сфера політичного є доволі розмитою та інтегрованою в суспільне життя. Досліджуючи політичне необхідно також зважати на суміжні суспільні процеси, задля цього будуть розглядатись різні види громадянських об’єднань та інші аспекти суспільного життя. Варто зазначити, що політичний аналіз у сучасності має певні особливості, що чудово описані у статті кандидата філософських наук Віктора Рубанова: « Cучасний політичний аналіз як самостійний спеціалізований інструмент системного дослідження публічних політичних проблем володіє власними специфічними особливостями, зокрема це: 1. Підвищена увага до політичних аспектів процесу прийняття державних рішень і до політичного процесу в цілому (замість ігнорування або зневажливого відношення до політичних аспектів); 2. Більш широке розуміння проблем прийняття політичних рішень і політичного процесу; 3. Творчий підхід до процесу прийняття рішень і пошук нових альтернатив при виборі лінії поведінки в комбінації з заохоченням новаторського мислення (замість порівняльного аналізу можливостей, які існують); 4. Підвищена увага до прихованих процесів, наголос на якісні моделі і методи (замість основної уваги до явних процесів і використання кількісних моделей та інструментів); 5. Систематичне включення розвиненої інтуїції в процесі політичного аналізу (наприклад, за допомогою методу Дельфі), розвиток інструментів якісної оцінки, а також створення обширних якісних моделей складних проблем разом із 14 соціологічними й іншими спеціальностями (замість ігнорування останніх або ставлення до них як до пасивних джерел кількісних даних); 6. Здатність більше використовувати довготривалі передбачення, припущення про можливі в майбутньому стани тих чи інших систем і гіпотетичних висновків про майбутнє; 7. Більша рухливість і гнучкість при збереженні систематичності: політичний аналіз повинен враховувати складність взаємозалежності засобів і цілей, чисельність підходящих критеріїв для рішення, а також частковий і гіпотетичний характер будь-якого аналізу (замість боротьби за яскраво виражений критерій і однозначне рішення); 8. Скерованість на аналіз саме політичних проблем (базовий фаховий інструмент системного дослідження політичних проблем, який поєднує науку і політику, але при цьому не змінює основні характеристики „політичного” і організаційної поведінки); » [7, с. 31]. Враховуючи такі аспекти політичного аналізу можна наголосити на векторі розвитку нашого дослідження, метою якого є вивчення сучасних підходів до класифікації політичних сил. Важливо притримуватись аспектів, що стосуються довготривалості політичного аналізу, оскільки це підвищить цінність дослідження та його перспективність, також зазначити на рухливості та гнучкості розробленого інструментарію, при збережені систематичності та структурної цілісності, та 15 підкреслити скерованість на аналіз саме політичних проблем сутність яких розглянута вище у цьому розділі. Щоб досліджувати усі важливі політичні явища політичний аналіз має необхідний інструментарій. « Науковим інструментарієм політичного аналізу є: 1. системний підхід (систематизація сукупності об’єктів, виявлення їх зв’язків і взаємодій); 2. структурно-функціональний аналіз (зв’язки і взаємодія груп об’єктів системи); 3. порівняльний аналіз (зіставлення, виявлення аналогів, суперечностей, відмінностей, визначення динаміки в політиці); 4. математико-статистичний аналіз (подання суспільно-політичних явищ, процесів у вигляді схем, діаграм, моделей). Політичний аналіз має яскраво виражений синергетичний характер і тому йому притаманні більшість ознак системності, тобто щонайширшого охоплення предмету аналізу » [17, с - 208.]. Такий інструментарій забезпечує необхідне наукове підґрунтя і в той же час є доволі гнучким, щоб охопити широкий спектр завдань, що ставиться перед політичним аналізом. Одним з таких завдань, на яке здатен політичний аналіз є політичне прогнозування, хоча в рамках цього дослідження йому особливої уваги не приділяється, що обумовлено метою самого дослідження, але оскільки зазначалось про перспективність розвитку наукового знання на основі здійсненого дослідження, то прогнозування можна вважати одним зі шляхів такого розвитку. І в контексті уточнення значення політичного аналізу для суспільства, варто коротко розглянути і політичне прогнозування. « Політичне прогнозування - наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного 16 політичного суб’єкта, політичної ситуації та політичного процесу загалом. У прогнозуванні істотними є два аспекти: 1. Пророкує, описує можливі, бажані або небажані перспективи, стани, рішення; 2. Передбачає певне рішення завдяки усвідомленню стану проблеми, використанню інформації про можливі результати цілеспрямованої діяльності » [17, с - 209 - 210.]. « Політичні прогнози здійснюються з метою: визначення основних тенденцій у розвитку міжнародних відносин; передбачення розвитку політичних конфліктів, підсумків виборчих кампаній; визначення популярності політичних партій, громадських організацій, об’єднань, окремих лідерів, державних, громадських діячів, можливих наслідків певного політичного рішення тощо. Основні функції політичного прогнозу: 1. Нормативна. Під час прогнозування максимально дотримуються певних показників, норм, намагаються реалізувати прогностичну модель; 2. Орієнтувальна. Йдеться про визначення суб’єктом управління найбільш реальних, оптимальних напрямів діяльності та про вибірковий підхід до інформації; 3. Попереджувальна. У цьому разі йдеться про попередження органу управління, суб’єкта політики стосовно можливих та реальних відхилень від існуючої прогностичної моделі. Типи політичних прогнозів: 1. Наукові, нормативні, інтервальні; 2. коротко-, середньо-, довготривалі » [17, с - 212.]. З цього визначення можна зрозуміти, що політичне прогнозування має доволі потужну практичну складову, особливо зважаючи на орієнтувальну та попереджувальну функцію. Попереджувальна функція є корисною, перш за все, державної сфери. Допомагає визначити можливі загрози для політичної і не тільки системи держави, обрати найоптимальніший розвиток подій та прийняти найбільш 17 ефективне та корисне рішення. Але і недержавні політичні актори можуть використовувати цей аспект політичного аналізу для того, щоб завчасно бути готовими до змін політичної ситуації та коригувати свою діяльність відносно прогнозу. Орієнтувальна найбільше відповідає діяльності політичних рухів, партій та окремих політичних діячів, за допомогою цієї функції можна окреслити політичний простір, визначити власне місце в ньому, встановити можливості та скоригувати цілепокладання. Наше дослідження підходів до класифікації політичних рухів сприяє, у більшій мірі, саме орієнтувальній функції політичного прогнозування, себто розширює його інструментарій. Але, як було раніше зазначено, дослідження не спрямоване безпосередньо на політичне прогнозування, а лише сприяє його розвитку, безпосереднім завданням же є вивчення статики політичного, тобто розширення політичної мапи, а не методів її використання. Політичний аналіз - є одним із способів наукового пізнання суспільства та процесів всередині нього. Він має доволі велике значення як в історичному контексті так і в сучасності, адже є одним з рушіїв розвитку суспільних відносин, дозволяє встановити ефективність державного управління, його проблематику та попередити загрози. В політичній ситуації сьогодення політичний аналіз не втрачає, а тільки набирає своєї значущості з причин високої мінливості та об’єму суспільних процесів. Для того, щоб відповідати часу інструментарій політичного аналізу має розширюватись шляхом застосування міждисциплінарних та креативних підходів. 1.4 Громадянське суспільство як форма суспільних відносин та зв’язку громадськості з державою « Громадянське суспільство - суспільство, в основі якого лежить розгалужена мережа незалежних від держави інституцій, об’єднань та організацій, створених самими громадянами для виявлення й здійснення різних громадських ініціатив, 18 задоволення своїх суспільних потреб та обстоювання колективних інтересів » [8]. Як зазначено в енциклопедичному словнику, громадянське суспільства є форма самого суспільства, а значить автори відділяють його від загальної спільноти людей створюючи щось окреме. З цим можна не погодитись, хоча інші характеристики визначені доволі вірно. На нашу думку громадянське суспільство це система в системі, це неділимий вимір загальної спільноти людей. Основним принципом дефініції саме громадянського суспільства є його відділеність від державних інституцій та державної влади. Загалом метою його існування є задоволення спільних інтересів певної групи людей, це волевиявлення та задоволення потреб суспільства. Зважаючи на доволі широке визначення громадянське суспільство існує у будь якому політичному режимі але його активній розбудові найбільше сприяють саме демократичні політичні режими. Сучасна політична наука визначає демократію так «Демократія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади у державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо «пряма демократія», або опосередковано через обраних представників «представницька демократія». Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія - врядування «іменем народу, силами народу і для народу» [9.] А отже демократичні суспільства мають певну свободу активно відстоювати власні потреби і громадянське суспільство це система завдяки якій ця свобода реалізовується. Досліджуючи громадянське суспільство важливо встановити певні дефініції. Оскільки в корні поняття лежить інститут громадянства, то важливо розглянути термін “громадянин” як одиниця громадянського суспільства та як правовий статус. « Громадянин - це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. 19 Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб’єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин. 1. Це особа, яка належить до постійного населення певної держави; 2. Це особа, що користується правами, наданими державою, та виконує обов’язки, покладені на неї; 3. Це особа, котра користується захистом з боку держави, як правовим, так і судовим; 4. Це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов’язків » [10.] На основі визначення статусу громадянина можна зрозуміти, що саме громадянин, згідно з демократичними цінностями є бенефіціаром держави, за суспільним договором від жертвує частиною своєї свободи на користь держави в обмін на захист, як правовий так і судовий, та на певне соціальне забезпечення. Також громадянин є учасником політичного життя країни, має право прямо або опосередковано впливати на політичні рішення як окремий громадянин так і в кооперації формуючи об’єднання, що в контексті дослідження є важливішим. В Україні це право гарантується статтею 36 Конституції [5.]. Отже можна сказати, що громадянське суспільство так само як політична діяльність, що буде розглянута в наступному підрозділі, на правовому рівні забезпечені Конституцією України. На цьому етапі нашого дослідження ми більше зауважимо на аспектах опосередкованого впливу, оскільки саме вони є вираженням громадянського суспільства. Згідно вищезазначеної 36ої статті громадяни мають право об’єднуватись у « громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей » [5. 20 Стаття 36]. У самій статті окрему увагу приділено саме професійним спілкам але це далеко не єдина форма громадських об’єднань. За організаційно-правовою формою вони поділяються на спілки та організації, відмінність у тому, що засновниками спілки можуть бути лише юридичні особи приватного права, а у випадку організації то лише фізичні особи можуть бути засновниками та членами [11. Стаття 1]. Окрім організаційно-правової форми громадські об’єднання поділяються: 1. за принципом комерціоналізації: прибуткові, неприбуткові; 2. за масшатабністю: місцеві, регіональні, загальнодержавні, первинні організації та їх об’єднання, асоціації; 3. за напрямком діяльності: політичні, спортивні, соціальні, професійні, культурні, науково-технічні і т.д ; 4. за стабільністю: тимчасові, постійно діючі; 5. за типом членства: індивідуальне членство, колективне членство, змішане членство та без членства. Можна використовувати й інші підходи до класифікації але в контексті цього дослідження доцільно використати саме такий, оскільки подібна класифікація буде використовуватись надалі в контексті політичних партій та політичних сил. Отже правовий статус громадських об’єднань як частин громадянського суспільства затверджено Конституцією України, тобто держава дозволяє створення та розвиток цієї інституції. Але постає питання її доцільності, адже в структурі держави закладені інструменти та механізми задоволення потреб суспільства шляхом представницької демократії, тобто волевиявлення громадян через законно обраного представника що знаходиться безпосередньо у владній системі, та через створення державних інституцій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб громадян в певній сфері їх життєдіяльності, як от наприклад міністерство освіти та його структурні підрозділи. Їх завдання забезпечувати суспільні потреби громадян у сфері освіти, тож навіщо потрібні громадські 21 організації за тим же напрямком діяльності які апріорі будуть менш ефективними, оскільки їх діяльність не буде професійною. Громадські об’єднання існують через певну віддаленість централізованої державної влади від регіональної проблематики, через “масивність та неповороткість” державного апарату, що не здатен в повній охоплювати усю довірену йому сферу суспільного життя і своєчасно та оперативно реагувати на усі запити спільноти. Сучасний формат держави досі передбачає великий рівень бюрократії та ієрархічного підпорядкування. Формат демократичної держави має в собі систему стримання та противаг, функція якої - запобігання зловживанню владою але головною проблемою цієї системи є швидкість прийняття рішень, а нинішній рівень централізованості влади робить цей процес ще повільнішим. Кожне рішення має пройти ряд перевірок різними структурами, може бути відкликане або відправлене на доопрацювання. Тоді як за кожним з цих рішень стоїть певна проблема, що потребувала нагальності, а на момент прийняття того самого рішення може бути вже неактуальною. Також проблемою є обмеженість державних ресурсів та ефективність їх використання. Державна влада розпоряджається ресурсами в масштабах країни скеровуючи їх за принципом пріоритетності, сама ж виставляючи ці пріоритети. В той час як в масштабах країни певна проблема не є надважливою і займає нижчі позиції в рейтингу пріоритетності, то для окремо взятої громади ця проблема може бути нагальною. В результаті такої розбіжності в пріоритетах і існує громадянське суспільство. Його мета вирішувати проблеми та задовольняти потреби громади не спираючись на бюрократичну машину та ресурси якими оперує держава. Чим забезпечується більша швидкість задоволення суспільних потреб та їх актуальність, через наближеність до самої громади. Окремою причиною існування громадянського суспільства є природній альтруїстичний поклик окремого індивіда без обтяження процедурами, що існують у державних структурах та репутаційних ризиків, що існують в демократичному 22 політичному режимі. З такими мотивами працює більшість благодійних фондів та організацій. Враховуючи вищеописане можна поставити цілком раціональне питання: чи є громадянське суспільство частиною політичного простору та політичним актором? З одного боку воно не оперує державною владою та навіть не претендує на неї, але, згадуючи визначення політики з попереднього підрозділу, мета акторів громадянського суспільства реалізація власних запитів та потреб шляхом залучення громадян до різного роду діяльності, іншими словами: використання суспільної влади ґрунтованої на авторитеті. А отже наявність необхідних складових терміну “політика” присутня і громадянське суспільство цілком логічно займає своє місце в політичному просторі. Тобто, не дивлячись на те, що громадянське суспільство та держава виконують одні й ті самі функції та іноді є опозиційними одне одному, що цілком підпадає під визначення політичного Карла Шмітта, але саме громадянське суспільство дозволяє згладжувати недосконалість держави і сприяє задоволенню потреб суспільства, а значить є важливим елементом політичної структури. 1.5 Політичні партії як базова одиниця політичної системи держави Чи є предмет дослідження цього підрозділу політичним явищем не є питанням, адже в самій назві присутнє слово “політичні”. Партії присутні в політичному просторі більшості сучасних країн. Хоча згадки про групи людей, що мають спільні погляди на особливості керування державою є ще у роботах античних філософів таких як Платон та Арістотель, але партії в більш сучасному їх розумінні є породженням кінця ХVIII сторіччя і походять з територій Королівства Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. І відповідно найстаршими партіями вважаються Консервативна Партія Великої Британіїї та Демократична Партія США. Партійність як політичний інститут напряму пов’язана з поширенням парламентської системи. Законодавчий орган 23 сформований під впливом демократичних тендецій, що передбачає представлення широкого спектру думок щодо ведення державної політики, до партійної системи представляв собою сукупність окремих політичних діячів і прийняття рішень таким чином було операційно не ефективним. Рішенням виявилось введення систематизації та консолідіції цих діячів за принципом суміжності їх політичних інтересів. Це дозволило спростити як процедуру прийняття рішень так і процедуру виборів. Результатом співставлення політичної реальності різних країн та інституту політичних партії стала партійна система у різних її варіаціях. Загалом партійні системи можна поділити на три типи: однопартійні, двопартійні та багатопартійні. Всі ці три типи добре описані в навчальному посібнику за редакції В. О. Ріяки. « Поняття «багатопартійна система» близьке до поняття «багатопартійність», але не тотожне. Якщо останнє вказує на кількість партій, що функціонують у державі, то «багатопартійна система» означає, що реальну можливість боротися за владу мають більш як дві партії. За наявності багатопартійної системи, як правило, формується коаліційний уряд. Двопартійна система - це не показник кількості партій, що діють на політичній арені конкретної країни, їх завжди більше двох. Поняття «двопартійна система» лише підкреслює, що в умовах багатопартійності тільки дві політичні партії володіють реальною можливістю вести боротьбу за владу і, як наслідок, - сформувати уряд. Одна з цих партій стає правлячою, а друга - опозиційною. Інші політичні партії не можуть стати владними, по-перше, через свою нечисленність і, по-друге, через діючу мажоритарну виборчу систему, яка не дозволяє перемогти на виборах нечисленним партіям. Вона вигідна лише великим, численним партіям. Однопартійні системи характерні для країн з авторитарним політичним режимом. За умов однопартійної системи спостерігається зрощування партії з державним апаратом в єдиний бюрократичний механізм. Внаслідок цього саме поняття «партія» як частина 24 суспільства втрачає сенс » [12, с. 44 - 45]. Партійна система має велике значення для політичного простору країни. У випадку з однопартійною системо де, згідно з визначенням, відбувається зрощення держави та партії, а значить партія не функціонує як окремий політичний актор, не забезпечує розвиток демократичних цінностей. Вона існує як носій певної ідеології та поширює її на весь державний апарат. Двопартійна є вже більш демократизованою хоча і не дає в повній мірі розкритись варіативності поглядів всередині законодавчої влади адже змушує співставляти ідеологічні погляди окремого політичного діяча, представника меншої, непрохідної партії з ідеологією більшої, парламентської партії якщо він бажає досягти державної влади коротшим шляхом. У випадку багатопартійної системи у всіх партій є приблизно рівні можливості зайняти своє місце в парламенті в залежності від рівня їх суспільної підтримки, а це є більш сприятливими умовами для розвитку політичних партій. В Україні діє саме багатопартійна система, що утворює коаліційний уряд. На нашу думку саме така партійна система є такою, що забезпечує найбільший рівень політичної свободи громадян, оскільки у такому випадку міжпартійна кооперація відбувається не на ідеологічному рівні, а на ситуаційному зі збереженням стратегічних цілей кожної конкретної партії. Сучасне уявлення про явище політичних партій відображається у такому визначенні: « Політичні партії - це громадські утворення, що переслідують мету вибороти владу в державі, утримати її, ефективно використовувати, реалізуючи політичну волю громадян » [13, с. 11 - 12]. Порівнюючи це визначення з визначенням громадянського суспільства, що було досліджено вище у цьому ж розділі можна виділити певні ключові аспекти. Мотиви обох громадянських об’єднань схожі, це задоволення власних інтересів та запитів суспільства, а от інструментарій різний. В той час, коли громадянське суспільство використовує суспільну, авторитетну владу і не прагне до державної для досягнення власної мети, діяльність політичної партії навпаки ж, спрямована на досягнення та 25 реалізацію саме державної влади але також використовує суспільну, та виключно як проміжний інструмент. Завданням будь якої партії є включення себе в структуру держави. Така різність є ключовим аспектом всього дослідження, що дозволяє чітко вирізнити форми політичних громадських об’єднань. Як вже було зазначено партія є формою громадянського об’єднання та існування таких об’єднань в правовому полі України гарантовано 36ою статтею Конституції. А от визначення та умови існування затверджені законом України про політичні партії. « Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах » [14, стаття 2.]. Доволі важливим елементом цього визначення є “загальнонаціональна програма розвитку”. На практиці під таким визначенням мається на увазі ідеологія, наявність якої є необхідним аспектом утворення партії в Україні. Ідеологія в такому контексті розуміється як певний сценарій розвитку країни, який поділяють усі члени партії і на основі цього сценарію приймають, пропонують або популяризують певні політичні рішення. Метою ідеологічного формування партії є поєднання окремих політичних акторів у групи, що поділяють спільні цінності та бачення майбутнього для країни, на основі ідеології також у більшій мірі ґрунтується підтримка суспільством тої чи іншої партії. Звичайно це не єдиний фактор, що впливає на вибір громадян, крім цього також важливими є особистості окремих політичних акторів, що є членами партії, їх діяльність та загальна агітаційна компанія, що проводить партія. Взагалі кількість факторів, що впливають на суспільну підтримку певної партії є настільки великою, що заслуговує на окреме вивчення але на зараз можна сконцентруватися на вищезазначених, оскільки саме їх роль є ключовою. Ідеологія може бути притаманна не тільки політичним партіям, а й іншим громадянським об’єднанням, але у випадку партій вона є обов’язковою, оскільки метою партії є досягнення та 26 реалізація державної влади то конкурувати між собою вони будуть на основі того, як реалізувати владу у найбільш ефективний для держави спосіб і громадяни, що вважають той чи інший спосіб найкращим та таким, що відповідає їхнім поглядам на майбутнє країни віддають свій голос на користь цієї політичної партії. У політичному часі сучасної України існує тенденція до применшення значення ідеології, під час агітаційних кампаній акцент робиться більше на особистостях, медійно просуваються образи та конкретні політичні діячі, а не ідеї за які вони виступають. Під час діяльності, спрямованої на реалізацію державної влади, політичні актори керуються не цінностями та засадами на основі яких була створена партія, а окремою політичною ситуацією. Приймають більше тактичні ніж стратегічні рішення. Оскільки ідеологія у значені загальнонаціональної програми розвитку передбачає низку стратегічних рішень спрямованих на довгостроковий розвиток, то в коротку перспективу ці рішення можуть виглядати не настільки привабливими для електорату і не давати швидко результату. А так як політичні посади є в більшості випадків виборними і через відсутність тяглості політичних ідей в Україні політичні актори більше зацікавлені в тактичних рішеннях, що дозволять набрати більше соціальної підтримки у короткий термін. Але оскільки політична традиція в Україні лише розвивається і політична ситуація є тимчасово нестабільною, то можна зробити припущення, що політична ідеологія стане важливішим виміром політичного життя в майбутньому Чому аспект ідеології важливий для нашого дослідження. Ідеологія це сукупність ідей та цінностей, стосовно майбутнього країни та набір системних змін реалізація яких, наближає те бачення майбутнього. Вона є сценарієм, за яким має реалізовуватись державна влада, а значить будь-яка організація, що її використовує вже автоматично знаходиться у сфері політичного та може вважатись політичною організацією. Це не єдиний фактор, що визнає політичність але один з ключових, що дозволить нам в рамках цього дослідження провести дефініції між політичними та неполітичними рухами й організаціями. 27 Висновки до розділу У даному розділі була проведена аналітична робота з дослідження складників сфери політичного, їх особливостей, принципів та сфер діяльності. Сформована більшість з тих визначень, якими ми будемо користуватись у ході дослідження. Ця частина роботи необхідна, щоб подальше дослідження мало достатній рівень ґрунтовності та аргументованості. Підсумовуючи результати цього розділу дослідження можна виділити особливо важливі аспекти: 1. «Політика - це організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб» [1, с. 258]; 2. Політика є комплексним явищем, що проявляється в багатьох сферах суспільного життя, не тільки в системі держави а й громадському секторі, але ключовими та необхідними явищами для формування політики є держава та влада. 3. Політичний час та простір - це поняття, що необхідні для будь-якого дослідження у сфері політичного аналізу, оскільки дозволяють встановити рамки об’єкту самого дослідження, а значить отримати найбільш актуальні результати. 4. Політичний простір є вираженням статики політичного, тобто сутністю політичних речей та їх положення в загальнополітичній ситуації. 5. Політичний час - це динаміка політичного, він визначає процеси, що відбуваються в певному політичному просторі. 6. Політичний час та простір досліджуються інструментами політичного аналізу, що дозволяє прогнозувати зміни в політичній ситуації та приймати ефективні політичні рішення. 7. Найменшою діючою одиницею політичного є громадянин, можливість якого приймати участь в політичному житті країни захищена Конституцією. 28 8. Громадянин має право діяти самостійно або об’єднуватись в групи з метою захисту, репрезентації та лобіювання власних інтересів або інтересів групи в політичному полі. 9. Громадські об’єднання метою яких не є досягнення та реалізація державної влади утворюють громадянське суспільство. 10. Причинами формування та розвитку громадянського суспільства є недостатня ефективність роботи державного апарату в певних аспектах суспільного життя та природне людське альтруїстичне прагнення. А розвинене громадянське суспільство є маркером високого рівня демократизованості політичної системи в країні. 11. Громадянські об’єднання метою яких є досягнення утримання та реалізація державної влади називають політичними партіями. 12. Політичні партії існують у країнах з парламентською системою та передбачають можливість безпосереднього залучення громадян в законотворчий процес. 13. Їх діяльність має здійснюватися згідно з власною загальнонаціональною програмою розвитку \ ідеологією. 14. Ідеологія це сукупність ідей та цінностей, стосовно майбутнього країни та набір системних змін реалізація яких, наближає те бачення майбутнього. Вона є сценарієм, за яким має реалізовуватись державна влада, а значить будь-яка організація, що її використовує вже автоматично знаходиться у сфері політичного та може вважатись політичною організацією. 29 РОЗДІЛ 2. Феномен політичних рухів: його сутність та місце в політичних системах Метою цього розділу є дослідження феномену політичних рухів, сфери політичних явищ навколо нього та особливостей процесів і взаємозв’язків в політичній системі як окремо взятої країни так і міжнародного рівня. Цей розділ, на відміну від попереднього, має вже більш практичне спрямування. Найпоширенішим науковим методом буде використано саме синтез, завдяки чому, на основі обсягу знань, першого розділу будуть сформовані нові поняття та інструменти вивчення політичної реальності. Також завдяки методам структурно-функціонального та порівняльного аналізу буде досліджено місце політичних рухів у політичному просторі та їх значення для держави та суспільства. Предметом дослідження цього розділу є термін - політичний рух. Його сутність, особливості, умови використання та необхідність для цього дослідження. Цей термін потребує детального дослідження через те, що є доволі широким за своєю природою і значиться в темі самої роботи. Оскільки темою є класифікація політичних рухів у сфері політичного аналізу то необхідно чітко визначити об’єкт класифікації. В цьому розділі окрім визначення політичних рухів також буде досліджено взаємозв’язки політичних рухів між собою та з іншими політичними явищами, такими як: держава, суспільство, влада, політичні партії та громадські організації. Саме тому усі ці терміни були досліджені в попередньому розділі. Також буде розглянуто особливості існування політичних рухів в демократичних суспільствах. Такі суспільства передбачають доволі розвинутий політичний простір з великою кількість політичних акторів, а також саме цей тип політичних режимів є, на данний момент, найбільш поширеним, що підвищить цінність самого дослідження, оскільки воно може бути корисним у більшій кількості політичних ситуацій. 30 Результатом дослідницької роботи в рамках цього розділу стане чітке визначення феномену політичних рухів, їх значення для політичної системи держави та суспільства, а ще вивчення підходів до дефініціювання політичних рухів, шо стане підґрунтям для їх класифікації. 2.1 Визначення та сутність політичного руху Розглянувши такі політичні явища як громадянське суспільство та політичні партії було виявлено схожості та відмінності цих двох явищ. Діяльність обох форм громадянських об’єднання полягає у репрезентації, лобіюванні та задоволені потреб певної групи суспільства. А різниця полягає в тому, що політичні партії для цього використовують здебільшого державну владу, а значить їх діяльність обмежується можливістю реалізації державної влади та сферами суспільної проблематики де вона може бути реалізована. У випадку коли партія не здобула своє місце в парламенті або в іншій системи самоврядування та не має можливості реалізовувати державну владу, то її діяльність спрямована на здобуття цієї влади. Тобто завдання партії змінюються в залежності від її місця в політичному просторі, партія при владі діє на вирішення проблем суспільства та на утримання влади, партія не при владі працює лише на здобуття цієї самої влади. На відміну від громадських організацій діяльних яких не залежить від владних циклів, оскільки вони послуговуються не державною владою, а суспільною, що набута за рахунок авторитету в суспільстві. Існують ситуації коли певне громадянське об’єднання має ознаки як політичної партії так і громадської організації або спілки. Така ситуація передбачає, що існує певна спільнота, що об’єднана ідеологією та/або проблематикою у сфері суспільного життя і ця спільнота зацікавлена у прийнятті певних проблем і роботі з проблематикою використовуючи будь-який інструментарій, тобто державну владу та державний ресурс або суспільну владу та громадський ресурс. В даному контексті об’єднання буде представляти дещо 31 більше ніж партія або будь-яка з вищенаведених громадянських об’єднань, це певна спільнота, що буде використовувати встановлені законодавством правово- організаційні форми об’єднань як інструмент для досягнення власних цілей. Як правило, така спільнота є відносно багаточисельною та оскільки юридично оформлені лише її окремі прояви, то чіткої структури вона не має, а тому її чисельність та вплив на політичне може змінюватись ситуативно. Саме таку спільноту можна назвати політичним рухом. Термін “політичний” тут використовується для акцентування на сфері діяльності такого об’єднання, його цілі лежать в полі системних змін в країні, що досягаються політичними рішеннями. Об’єднання прагне, щоб ці рішення приймались і не важливо чи то руками їхніх представників чи то руками діючої влади. А термін “рух” використовується, щоб репрезентувати довільну систему самоорганізації, що має як постійно діючу основу так і “плаваючий” актив кількість якого є ситуативною. Отже політичний рух - це громадянське об’єднання, що має на меті відстоювання власних політичних інтересів будь-яким доступним шляхом. Оскільки таке визначення є доволі широким, то варто зазначити на певних аспектах політичних рухів: 1. Юридично неоформлене, оскільки в Україні не існує такої правової форми; 2. Нечітка організаційна структура, через масовий характер та довільну форму членства; 3. Може мати в собі підструктури у вигляді політичних партій, громадських організацій, спілок, благодійних фондів, засобів масової інформації, тощо; 4. Кількість активу об’єднання може змінюватись в залежності від політичної ситуації. Політичний рух як явище можна назвати доволі стихійним та не інституалізованим, але дуже важливим в політичному просторі будь-якої країни. 32 Усі зазначені аспекти мають в собі певну зону невизначеності, тому рухи можуть мати абсолютно різний вигляд. Оскільки від громадських організацій вони увібрали незалежність від владних циклів, то час існування рухів є необмеженим і може бути зведеним до моменту коли інтереси, що відстоюються будуть повністю задоволені, а оскільки інтереси можуть бути як мало масштабні на рівні поправок в законопроект так і великомасштабні як ряд певних реформ, то і час на їх задоволення може сильно варіюватись. Деякі політичні рухи можуть бути активними впродовж століть, як наприклад феміністичний рух, початок якого датується 40вими роками ХІХ ст. Політичні рухи можуть використовувати широку варіацію інституцій для досягнення своїх цілей. Вже було згадано про політичні партії, громадські організації, благодійні фонди, ЗМІ, тощо. Прикладом може слугувати екологічний рух, в політичному полі його представляють партії “зелених”, що присутні або були присутніми в багатьох парламентах світу. Найбільш відомою громадською організацією цього руху є “Greenpeace”, що існує з 1971го року і налічує понад 2.9 мільйона активістів по всьому світу, також має власний благодійний фонд [15]. Хоча сама організація зазначає, що не приймає фінансування від урядів та політичних партій але організація підтримує законодавчі ініціативи що відповідають їх цілям так само як і представники екоспрямованих партій підтримують ініціативи організації, що дозволяє засвідчити їх ситуативне партнерство, а це, в свою чергу, відповідає характеристикам політичного руху. Зважаючи на те, що політичні рухи не можуть бути юридично оформлені, то коли у визначенні йдеться про відстоювання інтересів буд-якими способами, маються на увазі як легальні так і не легальні. Такі об’єднання можуть мати різну ідеологію, у тому числі й доволі радикальну, вчиняти дії, що можуть бути класифіковані як злочинні: бандитизм, озброєні напади, нанесення шкоди особам та майну, тероризм або навіть воєнну агресію. Прикладом такого руху є ХАМАС, це ісламістський рух, що діє здебільшого на території сучасної Палестини. Він має 33 в своїй структурі як воєнізовані угрупування так партію та навіть певні державні інституції [24]. Отже політичний рух може проводити доволі різну діяльність, у тому числі й нелегальну, злочинну, але відповідальність за скоєне він понести не може, з юридичних причин, тому звинувачення ляжуть на окремих осіб або угрупування, що будуть представлені як злочинні або терористичні. Протидіяти політичному рухові можливо але дуже важко в силу його безсистемності. Політичний рух це більше про нематеріальну ідею та її розвиток у всеможливих формах і взаємодіяти з ним можливо виключно на рівні цих форм але не напряму. 2.2 Особливості взаємодії політичних рухів з державою В попередньому підрозділі ми визначили, що політичні рухи важко піддаються контролю та можуть становити загрозу, але в той же час вони займають доволі важливе місце в політичній системі країни. В їх сутності закладено бажання громадян змінювати власний суспільно-політичний простір і це бажання є цілковито демократичним. Таким чином можна встановити, що політичні рухи сприяють демократизації і до поки демократичні цінності лежать в основі політичної системи країни, політичні рухи є більш позитивним явищем ніж негативним, незважаючи на певний ступінь загрози державній системі та сталості суспільно-політичної реальності. Політичні рухи, як багатовимірне явище, взаємодіє на різних рівнях як з державою так і з суспільством, формально поєднуючи ці два рівні. Держава і суспільство утворюють певну дихотомію, об’єктно-суб’єктні відносини, і завданням рухів не є вплив на когось з них але на політичну систему країни в цілому, спонукання до загальних змін. В підтвердження цієї тези можна навести цитату зі статті Лілії Гонюкової та Юрія Горбаня, але попередньо зазначивши, що явище, яке автори називають громадсько-політичним рухом в рамках цього дослідження є просто політичним рухом. Явище, що розглядається є одним і тим 34 самим, лише термін використовується інший. « Отже, громадсько-політичні рухи - це своєрідна ланка між політичним і громадянським суспільством в умовах становлення демократії. Саме громадсько-політичні рухи дають потужний імпульс розвитку громадянського суспільства і є показником його розвиненості » [21, с. 9]. Держава може визначати політичні рухи, як ворожі у разі не співпадіння поглядів на державну політику, сприймати це як посягання на державну структуру, але у більшості випадків такий підхід буде невірним, оскільки метою політичного руху не є захоплення влади, а є реалізація змін, на які є соціальний запит. Як вже зазначалось, політичні партії є більш наближеними до суспільної проблематики, а тому здатні висувати репрезентативніші політичні ідеї. При визначенні загрози, у випадку з політичними рухами, варто звертати увагу більше на методи аніж на ідеї, саме вони можуть нести небезпеку, але загалом спиратися на ідеї політичних рухів відносно державної політики є ефективними та корисним не тільки з причин їх наближення до суспільної проблематики а також з причин позитивного впливу на репутацію державних інституцій. Через свою незалежність від владних циклів, рухи здатні створювати ту політичну континуальність, нестача якої зараз відчувається в Україні. Деякі з тих, що були наведені як приклади в попередньому підрозділі існують вже дуже довгий час, і такий довготривалий вплив здатен формувати тенденції в політиці, визначати орієнтири державного управління та підтримувати розвиток конкретної сфери суспільного життя впродовж багатьох років. Цікавим видається й те, що комплексність поняття політичних рухів дозволяє поєднувати протилежні суспільно-політичні ефекти. З однієї сторони політичні рухи можуть становити небезпеку для політичної сфери держави провокуючи різкі і докорінні зміни, часто травматичні, як наприклад комуністичний рух, що спровокував доволі криваву міжнародну революцію, яка потягнула за собою утворення не менш кривавих диктаторських режимів, так і створювати системні інституції, що сприяють стабільному розвитку політичних режимів та зароджують політичну традицію. В приклад можна навести історію державотворення 35 Сполучених Штатів Америки, яка розпочалась із політичного руху за незалежність і завершилась утворенням провідної демократії та одної з найпотужніших політичних традицій світу. Так само і політичні рухи, що спрямовані на не настільки масштабну проблематику теж виконують дуже важливу функцію. Вони здатні швидко формуватися і активно діяти для оперативного вирішення конкретних питань. Їх діяльність спровокована проблемою повільності державного апарату, що описана розділом вище. На відміну від діяльності громадських організацій, що здатні лише заохочувати владу діяти відносно власних інтересів, представники політичного руху можуть знаходитись всередині владної структури і діяти безпосередньо, тому такий вплив буде ефективніший. Такий механізм працює і в зворотній бік, якщо певна ініціатива вимагає дій від суспільства і спонукати до них використовуючи лише механізми державної влади не вдається, то саме політичний рух, як поєднання політичного та громадянського, здатен ефективно вплинути на ситуацію. Наводячи приклад, можна звернутись до рухів за відповідальне споживання. В ситуації, коли в країні з’являється брак певного ресурсу, наприклад енергетичного, а обмеження його використання на державному рівні може призвести до суспільного невдоволення саме громадянський аспект політичних рухів здатен повпливати на громадян, користуючись своєю авторитетною владою, і донести важливість певної дії. В українських реаліях таку ситуацію можна побачити в часи, коли через російську агресію була зруйнована частина електростанцій і з’явилась необхідність в економії електроенергії. В такій ситуації державна ініціатива підхоплена громадськими активістами та ЗМІ мала набагато більший ефект ніж держава могла б досягти самотужки, та ще й з мінімальними репутаційними ризиками для самої держави. Можна вважати, що політичні рухи малого масштабу виконують функцію згладження не ідеальності системи державного управління, тобто по факту 36 працюють на користь як держави так і суспільства, тому заохочувати їх до діяльності вигідно. Розглядаючи можливості та загрози політичних рухів важливо зазначити, що так само як і громадянське суспільство вони є природнім політичним явищем, що буде більш розвинутим у демократичних політичних режимах, оскільки суспільство має більше політичної свободи та може вільно висловлювати та відстоювати свою думку. І ця думка може набирати різних форм та доносити різні сенси. Для України явище політичних рухів є необхідним оскільки ми є країною, що знаходиться на етапі відбудови власних демократичних цінностей. Роки окупації радянським союзом, пригнічення особистої свободи та відчуження суспільства від політики були доволі травматичними на різних рівнях, від психологічного до політичного та економічного. Тому зараз цінності свободи лише почали свій розвиток і будь який прояв демократії, спроби пізнати громадянином власну політичну свободу є дуже важливими, а саме політичні рухи можуть відігравати в цих процесах дуже важливу роль. Поміж усіх суб’єктів політичного, політичний рух є найширшим поняттям та має найбільше можливостей, саме тому він є дуже важливим актором у політичній системі та дуже важливим предметом для вивчення. Висновки до розділу У цьому розділі було ретельно досліджено феномен політичних рухів, сфери політичних явищ навколо нього та особливості процесів і взаємозв’язків в політичній системі як окремо взятої країни так і міжнародного рівня. Наведені приклади політичних рухів та вивчено особливості їх взаємодії з іншими політичними акторами. У результаті дослідницької роботи було сформовано декілька важливих аспектів: 37 1. Політичний рух - це громадянське об’єднання, що має на меті відстоювання власних політичних інтересів будь-яким доступним шляхом; 2. Політичний рух не є затвердженою організаційно-правовою формою на відміну від політичних партій та громадських організацій; 3. Політичний рух є багатовимірною структурою в центрі якої лежить певна політична ідея, навколо якої формується спільнота людей; 4. Ця спільнота здатна використовувати будь-які методи для відстоювання власних інтересів, серед яких: оперування державною або суспільною владою, створення юридично оформлених організацій, легальні та нелегальні дії; 5. Політичний рух не залежить від владних циклів та не має сталого часового проміжку існування; 6. Виступає поєднуючою ланкою між суспільством та державою усуваючи дихотомію; 7. Політичний рух це більше про нематеріальну ідею та її розвиток у всеможливих формах і взаємодіяти з ним можливо виключно на рівні цих форм але не напряму. 8. Політичний рух - це громадянське об’єднання, що має на меті відстоювання власних політичних інтересів будь-яким доступним шляхом; 9. Політичний рух не є затвердженою організаційно-правовою формою на відміну від політичних партій та громадських організацій; 10. Політичний рух є багатовимірною структурою в центрі якої лежить певна політична ідея, навколо якої формується спільнота людей; 11. Ця спільнота здатна використовувати будь-які методи для відстоювання власних інтересів, серед яких: оперування державною або 38 суспільною владою, створення юридично оформлених організацій, легальні та нелегальні дії; 12. Політичний рух не залежить від владних циклів та не має сталого часового проміжку існування; 13. Виступає поєднуючою ланкою між суспільством та державою усуваючи дихотомію; 14. Політичний рух це більше про нематеріальну ідею та її розвиток у всеможливих формах і взаємодіяти з ним можливо виключно на рівні цих форм але не напряму. Сукупність цих аспектів формує цілісну картину феномену, що необхідна для подальшого дослідження. Зважаючи на специфіку цього явища, вивчення його є можливим з різних позицій. У цьому дослідженні воно розглядається саме з позицій політичного аналізу з метою виведення системи для класифікації політичних рухів і суміжних політичних явищ. 39 РОЗДІЛ 3. Принципи та підходи до класифікації політичних рухів Метою цього розділу є створення цілісної системи класифікації політичних рухів спираючись на розроблену теоретичну базу. В ході дослідження буде виділено основні принципи класифікації політичних рухів, яких необхідно дотримуватись, щоб забезпечити високий рівень репрезентативності результатів аналізу. Буде досліджено загальні підходи до класифікації у політиці, розглянуто вже раніше зазначені політичні явища та формування але зі сторони способів виділення їх певних особливостей, форм, яких вони можуть набувати, характеристик та способів їх систематизації. Оскільки політичним рухам притаманні властивості різних політичних формувань, то таке вивчення допоможе нам визначити можливості для класифікації предмету нашого дослідження. Ґрунтуючись на отриманих результатах буде створена система класифікації політичних рухів в залежності від політичного часу, простору та завдань що можуть бути поставлені перед політичним аналізом в рамках майбутніх досліджень. Також буде приділено увагу ціннісному аспекту політичного аналізу у сучасному світі, його можливостям та умовам. Цей розділ повністю присвячений політичному аналізу як методу наукового пізнання сфери політичного та його теоретико-прикладній функції в рамках нашого дослідження. З інструментарію варто відзначити саме системний підхід, оскільки структурно-функціональний та порівняльний аналіз були ключовими інструментами попередніх розділів, що дозволило виділити певну аналітичну базу на основі якої ми проводимо подальше дослідження. Створивши необхідну сферу визначень та синтезувавши ключове поняття політичного руху можна перейти до практичної складової нашого дослідження. 3.1 Принципи класифікації політичних рухів. Згідно з тим, що було досліджено у другому розділі, політичний рух - це про ідею та об’єднання її послідовників і він може набувати абсолютно різних форм. 40 Про те, як визначити, що перед нами саме політичний рух, а не щось інше можна дізнатися з того самого другого розділу, в цьому ж розділі питанням буде те, який цей рух. Переходячи від загального до конкретного ми досліджуємо вже не сам феномен, а його прояви та можливість використати їх задля опису конкретного політичного руху, а не явища в цілому. Оскільки явище це є багатовимірним то і описати конкретний його прояв можна з дуже різних позицій. Кожна така позиція виділяє особливості існування політичного руху, з цих особливостей формуються тенденції за допомогою яких можна співставити та порівняти різні політичні рухи. Розглядаючи саме явище ми дійшли до висновку, що в його сутності лежить співвідношення між ідеєю та суспільством. Ідея зароджується з певної суспільної проблематики в межах якої певна група людей відстоює свої інтереси, а те в який спосіб вона їх відстоює є вже другою частиною співвідношення. Варто зазначити, що така структурна сутність політичних рухів породжує потребу формування певних принципів класифікації, найважливішим з яких є принцип сепарації ідейної та організаційної структури. Дослідження ідейної структури необхідне тоді коли стоїть питання мети існування руху, а організаційної структури - коли вивчаються способи, якими рух може досягти цієї мети. В загальному політичному аналізі такий принцип має відповідність в структурі івент та контент аналізу, де контент аналіз є певним аналогом ідейної структури, оскільки передбачає вивчення інформації, що транслюється політичним актором а івент аналіз - організаційної структури, досліджуючи те, в який спосіб ця інформація доноситься. Ідейна структура - це сукупність тих самих політичних інтересів, що відстоює об’єднання, сценарій розвитку держави або окремі політичні рішення на необхідності яких наголошує об’єднання. Ідейна структура є первинною відносно організаційної, оскільки вона є сполучним фактором руху на засадах якого і формується рух. Політична ідея, що лежить в основі може набувати абсолютно різного вигляду але зазвичай має форму заклику до дій. Може стосуватись різної 41 сфери суспільного життя, встановлювати різні форми цілепокладання та затверджувати принципи діяльності руху. Організаційна структура, в свою чергу, є сукупність механізмів, інструментів та ресурсів політичного руху. Вона є вторинною структурою і формує можливості відповідно до ресурсів, якими оперує рух та принципів діяльності встановлених ідейною структурою. Дослідження організаційної структури спрямоване на аналіз та прогнозування діяльності рухів, що робить можливим репрезентативне окреслення політичного простору. Від організаційної структури залежать можливості впливу, що і відобразиться на мапі політичного простору, та можливості розвитку руху, що є дуже важливим для політичного прогнозування. Другим важливим принципом класифікації є принцип ідейної неподільності політичного руху. Зважаючи на те, що організаційна структура може набувати абсолютно різних форм, існує загроза розділення одного політичного руху на окремі політичні явища під час проведення аналізу. В такій ситуації втрачається аспект комплексності та падає репрезентативність, а значить і цінність результатів такого аналізу. Нагадаємо, що формуючою основою політичного руху є саме ідейна структура, тобто саме згідно політичної ідеї визначається приналежність політичного актора до певного руху в незалежності від можливої організаційної несумісності. Наводячи приклад, можна згадати вищеописану ситуацію з екологічним рухом. Хоча громадські організації в межах цього руху наголошують на свої незалежності відносно політики, а саме урядів та партій, проте відокремлення їх під час проведення політичного аналізу буде помилкою, оскільки якщо існує певна ідейна схожість політичних та громадських організацій, то вони поділяють одну й ту саму зону впливу на суспільство, мають спільних прихильників та діяльність їх буде нерозривно пов’язаною. У випадку, якщо необхідно все таки розділити ці явища то класифікація буде проводитись на меншому масштабі політичного простору, а це означає, що й інші суб’єкти політичного мають бути розділені на 42 тому ж ідейному рівні. Масштаб в даному контексті буде означати відношення часткової ідеї або групи до цілісної ідейної структури. Наводячи приклад такого масштабування можна розглянути двопалатну систему парламенту США. На макро рівні там представлені дві партії, а зважаючи на потужне громадянське суспільство, то неодмінно ці партії є частинами ширших структур - політичних рухів. За визначенням, що демократи, що консерватори мають свої ідеології але через двопалатну систему в складі цих партій присутні представники інших партій, ідеології яких будуть матиспільні риси з відповідними парламентськими. При проведені політичного аналізу методом порівняння, брати за об’єкти вивчення велику парламентську партію і одну партію з числа тих представники яких входять і до парламентської некоректно, вони є один політичний рух. А застосувати порівняння можна буде якщо об’єктами стануть менші партії, але тоді парламентським рівнем, як і спільними рисами , що і об’єднали ці менші партії в більші прийдеться знехтувати. Загалом механізм масштабування політичного простору є доволі складним, а тому, за відсутності специфічної проблеми достатньо буде послуговуватись звичним принципом неподільності ідейної структури. Це є два основні принципи, яких варто дотримуватись при класифікації політичних рухів. Їх невелика кількість зумовлена широким різноманіттям форм, яких можуть набувати політичні рухи. Нечіткість їх структури створює доволі широке поле для вивчення, в якому не так багато закономірностей і чітко встановити принципи підходів до класифікації - означає обмежити доступний інструментарій. Таке обмеження є не бажаним, оскільки, як зазначалось в підрозділі 1.3, сучасний політичний аналіз потребує комплексного, міждисциплінарного та креативного підходу, особливо коли розглядаються такі широкі та багатовимірні явища, як політичний рух. Тож підсумовуючи результати цього підрозділу можна сказати, що при проведені класифікації політичних рухів інструментами політичного аналізу потрібно дотримуватись принципу сепарації ідейної та організаційної структури, а 43 також принципу ідейної неподільності політичного руху. Це забезпечить певну наукову систематичність аналізу і збереже його репрезентативність. 3.2 Підходи до класифікації ідейної структури політичних рухів Ідейна структура політичного руху це не тільки про ідеологію, це поняття є ширшим, воно про політичну ідею, що лежить в основі політичного руху. Ця ідея формує загальну мету та принципи діяльності і може набувати абсолютно різних форм. Завданням цього підрозділу саме і є дослідження цих форм з метою синтезувати на їх основі критерії для класифікації. Найпершим підходом до класифікації виділимо саме класифікацію за цілепокладанням. Будь-яка політична діяльність має свою мету, кінцевий результат, що має бути досягнутий. Загальною метою для усіх політичних рухів є відстоювання інтересів певної групи суспільства, але сутність цих інтересів може різнитись, а оскільки цілепокладання є одним з першочергових завдань політичного руху, то від сутності інтересів буде залежати специфіка діяльності руху. Ключовим аспектом цілепокладання буде саме кінцевий результат, до чого прагне конкретний політичний рух. Отже згідно підходу до класифікації за цілепокладанням можна виділити систематичні та проблематичні політичні рухи. Систематичні - це рухи, метою яких є системні зміни в державі або суспільстві. Вони звертають увагу на широку проблематику певної сфери суспільного буття. Завданням таких політичних рухів є реалізація певного сценарію розвитку, що призведе до змін суспільно-політичного устрою. Такі рухи оперують комплексним інструментарієм, як наприклад сукупність політичних реформ або насадження особливої форми суспільних відносин. Особливістю систематичних політичних рухів є доволі довгий період їх існування, оскільки чим комплекснішою є мета, тим більше часу та ресурсів потрібно на її досягнення. Прикладами систематичних політичних рухів є комуністичний та зоозахисний рух. Обидва відповідають необхідним критеріями, сприяють змінам у суспільно- 44 політичних відносинах. У випадку комуністичного руху це переорієнтація економічної сфери в сторону марксистської економічної теорії, а у випадку із зоозахисницьким рухом - це зміни морально-етичних та правових норм в сторону підвищення значущості життя та добробуту тварин. Проблематичні - це рухи, що спрямовані на вирішення однієї конкретної суспільно-політичної проблеми. Не прагнуть системних змін у суспільно- політичних відносинах, а звертають увагу на конкретний недолік та наявність нагальної потреби в його усуненні. Зазвичай мають доволі конкретну та вузькоспеціалізовану ціль, як наприклад одиничний політичний акт або вузько спрямована просвітницька акція. Більшість таких політичних рухів довго не існують, оскільки або їх мета доволі швидко досягається або так само швидко вони втрачають зацікавленість суспільства у своїй проблематиці. Хоча є винятки коли доволі конкретна проблема не вирішується довгий період за різних причин, а зацікавленість суспільства не спадає. Прикладом середньостатистичного проблематичного політичного руху є будь-яка адвокаційна кампанія проти несправедливих, на думку суспільства, актів судочинства, а прикладом рідкісного явища довготривалого проблематичного політичного руху є рух за денуклеаризацію. Особливість останнього полягає в неоднозначності, політичній складності та комплексності політичного рішення, за яке вони виступають, а також у чутливості та постійній зацікавленості суспільства у цій проблематиці. Отже сформульовано перший підхід до класифікації політичних рухів, а саме класифікація за цілепокладанням. Він буде корисним для визначення місця певних рухів у політичному просторі. Оскільки систематичні політичні рухи мають тенденцію довгострокового розвитку, то можна спрогнозувати, що вони будуть певний час утримуватися при суспільній владі, особливо зважаючи на те, що політичні рухи не залежать від владних циклів. Для державних структур наявність у політичному просторі систематичних політичних рухів означає, що присутня підтримка довгострокових та комплексних 45 політичних рішень у певній сфері. А для політичних акторів, що не мають державної влади, наявність таких рухів означає можливість встановлювати довгострокові взаємозв’язки. Наявність у політичному просторі декількох систематичних політичних рухів на практиці може бути маркером стабільності політичної системи та наявності політичної традиції, а наявність одного і швидкозростаючого систематичного руху навпаки становить загрозу, оскільки у випадку його опозиційності до держави означає масове невдоволення громадян, а в протилежному випадку знаменує процеси неприроднього зрощення громадянського суспільства з державою та ризик утворення диктатури. Проблематичні політичні рухи є дещо простішим явищем. Для держави їх наявність у політичному просторі означає прогалини в державному управлінні та суспільний запит на конкретні політичні рішення. Для інших політичних акторів проблематичні рухи утворюють можливість здобути додаткову суспільну підтримку за умови, що сфери інтересів суміжні з проблематикою руху. Наявність великої кількості таких рухів означає системні проблеми політичної структури, відсутність політичної континуальності та традиції, підвищення кількості популізму в інформаційній політичній сфері. Підхід до класифікації політичних рухів за цілепокладанням є базовим описовим механізмом, що визначає доволі загальну характеристику рух та допомагає зрозуміти як з ним взаємодіяти. Коли згадувалось про можливість встановлення зв’язків з певним рухом, зазначалось, що для цього має бути певна суміжність в інтересах, саме для цього можна виділити підхід до класифікації за сферою інтересів. Сфера інтересів є вже не формою, а сутністю ідейної структури політичного руху, визначення якої допомагає зрозуміти в межах якої проблематики функціонує політичний рух та які сфери суспілно-політичних відносин є до нього дотичними. Політичний рух є явищем комплексним, таким, що зачіпає дуже багато сфер суспільного життя. І метою політичного руху може бути внесення змін в будь-яку з цих сфер, деякі з них більше пов’язані з політикою, деякі менше але чітких 46 обмежень немає, оскільки держава має вплив на більшість з них то і зв’язок з політичним завжди присутній. Визначення сфери інтересів політичного руху є важливим, оскільки створює розуміння того, як рух прагне повпливати на суспільство та який результат отримати. Якщо за допомогою класифікації за цілепокладанням основним чином можна зрозуміти як довго рух буде знаходитись у політичному просторі, то класифікація за сферою інтересів вказує на місце його знаходження відносно суспільної проблематики. Як вже зазналось, сфер суспільно-політичного життя може бути дуже багато, залежить від підходу до їх визначення, тому вносити конкретику в даний підхід чітко обмежуючи кількість таких сфер буде некоректно. Раціональніше буде навести декілька прикладів і тоді в подальших дослідженнях можна буде методом аналогії визначити необхідну соціальну сферу. Наводячи приклади ми підемо від найбільш наближених до політики до найменш, тобто від очевидно політичних до неочевидних. Буквально політичні рухи або політичні рухи без уточнення - це рухи, сфера інтересів яких знаходиться безпосередньо в політичній системі. Вони спрямовані на зміни в політиці, її структурі, механізмах або в її особовому складі. Такими можуть бути рухи в підтримку реформації виборчої системи, законодавчої, тощо. Це якщо мова йде про систематичні політичні рухи. Якщо говорити про проблематичні, то їх діяльність може бути спрямована за чи проти певного політичного рішення або за надання владних повноважень політичному діячеві, будь то особа, група осіб чи партія, чи за відчуження таких повноважень. Економічні політичні рухи - це рухи, що зацікавлені в змінах економічної системи. Вони є найбільш наближеними до політичних, оскільки державне управління спрямоване на перерозподіл ресурсів, зачасту економічних тому економічна та політична система є доволі сильно взаємопов’язаними. Але на відміну від політичних економічні політичні рухи можуть бути спрямовані вже не 47 тільки на діяльність державного апарату, а і на суспільство, заоохочуючи або засуджуючи певну економічну поведінку. Поділ на систематичні та проблематичні рухи тут буде діяти так само, що означатиме акцентуацію на комплексні або одиничні рішення. Це притаманне й для усіх наступних видів політичних рухів, тому більше повторюватись не будемо. Важливо зазначити, що причиною формування обох вищезгаданих типів рухів є поширеність суспільної думки про соціальну несправедливість або неефективність політичної чи економічної системи. Культурні та релігійні політичні рухи. Опис цих двох видів рухів можна поєднати з причин їх схожості, хоча на декількох аспектах саме релігійних рухів варто буде зауважити. Культурні та релігійні рухи вже в більшій мірі спрямовані на суспільство. В своїй основі вони мають певний набір цінностей просування та поширення яких вважають необхідним. Діяти вони можуть в абсолютно різний спосіб, від просвітницьких проєктів до цілеспрямованого насадження методами пропаганди або навіть насильницькими методами, особливо коли це стосується питань моралі або способу життя. У відносинах з державою такі рухи зацікавлені у затверджені своїх цінностей на законодавчому рівні або хочаб у досягненні державної підтримки їх діяльності. Особливість саме релігійних політичних рухів полягає у ставленні певних релігій до влади, а тому вони як політичні можуть прагнути до зміни політичної системи для її відповідності світобаченю конкретної релігії. Професійні політичні рухи. Цей тип може здаватися одним з найбільш віддалених від сфери політичного, що відповідає дійсності, але не є повністю сепарованим. Тобто громадянське об’єднання сфера інтересів якого лежить в певній галузі підприємництва, служби чи будь-якої іншої активності, що спрямована на здобуття економічної вигоди, може цілком класифікуватись як політичний рух. На рівні впливу на державний апарат професійні рухи можуть бути зацікавлені у захисті або розширенні прав представників певної професії, надання соціальних гарантій або певних привілеїв. При взаємодії із суспільством такі рухи 48 можуть проводити діяльність, з метою підвищення престижності професії або заохочення громадян долучатись до цієї професії. Для більшої ілюстративності можна навести декілька прикладів рухів такого типу. До них можна віднести луддизм, політичний рух робітників мануфактур ХІХ сторіччя у Великій Британії, проти впровадження індустріальних машин та поширення капіталістичних механізмів економіки. А також прикладом буде мілітаристичний рух в сучасній Україні, що спрямований на захист прав та надання соціальних гарантій військовослужбовцям, а також на підвищення престижності та поширеності професії у суспільстві. Загалом кількість типів політичних рухів при класифікації за сферою інтересів є необмеженою, тут наведені лише найбільш репрезентативні типи, щоб створити загальне уявлення про цей підхід до класифікації. У політичному аналізі такий підхід буде корисним для того, щоб визначити на яку сферу суспільно- політичного життя спрямований політичний рух, яку має аудиторію, від чого буде залежати можливості його розвитку, та які інтереси може відстоювати. Окрім означення актуального місця конкретного руху, такий підхід дозволяє визначити потенціал та перспективи розвитку, що стане в нагоді політичному прогнозуванню. Два попередні підходи до класифікації стосувались визначення того, наскільки масштабними є зміни, що політичний рух прагне реалізувати та якої сфери суспільно-політичного життя ці зміни стосується. Не охопленою лишається сутність цих змін, а оскільки сфер інтересів політичних рухів дуже багато, то й варіацій цих змін може бути безмежна кількість, як тих, що спрямовані на державну систему так і тих, що спрямовані на будь-яку іншу соціальну систему. Тому, щоб ввести класифікацію ідейної структури політичного руху за сутністю його поглядів на суспільно-політичну систему потрібно зробити певне узагальнення, що дасть нам змогу групувати ідеї і класифікувати. « Ідеологія - сукупність взаємопов’язаних ідей, уявлень та переконань, призначених об’єднувати людей заради спільного життя та спільних дій » [18, с. 235]. Тож керуючись необхідністю систематизувати та групувати ідеї ми вводимо 49 поняття ідеології. Воно потрібне нам для того, щоб охарактеризувати ідейну структуру політичного руху. Оскільки ідеологія це сукупність ідей, то очевидно, що рухи які за цілепокладанням класифіковані як проблематичні не мають ідеології, оскільки їх ідейна структура одинична, тож класифікувати за ідеологією можна лише систематичні політичні рухи. Що ж стосується класифікації за сферою інтересів, то тут таких обмежень не буде, хоча це й неочевидно, тому що в повсякденному житті поняття ідеології часто ототожнюється з розумінням політичної ідеології, що є невірним. « Як свідчать історичні дослідження, ніколи не існувало суспільств без наявності в них певних світорозумінь і норм поведінки, тобто ідеологій-світоглядів. Загальноприйняті норми поведінки (основою яких є цінності) завжди забезпечували здатність людей до спільних дій. Хоч слово“ ідеологія” іноді застосовують як синонім вислову “ політична ідеологія” , але доцільніше політичні ідеології вважати тільки одним із різновидів (напр., історики, досліджуючи світогляди різних суспільств та цивілізацій, називають ці світогляди ідеологіями ) » [18, с. 258]. Тобто ідеології можуть існувати в будь-якій сфері суспільно-політичних відносин, а це означає, що ідеологічний підхід до класифікації може бути використаний до політичних рухів з будь-якою сферою інтересів. Оскільки ми говоримо саме про політичні рухи, то ідеології, які в них формуються або ними використовуються не можуть бути повністю аполітичним. Повністю аполітичні ідеології існують але не в контексті політичних рухів, тому не такі ідеології в ході нашого дослідження ми розглядати не будемо. Будь-яка ідеологія політичного руху і сама по собі може вважатись в певній мірі політичною тому і класифікуватись буде, як політична. Ідеології - це сукупності взаємопов’язаних ідей, а оскільки ідей в суспільно- політичному просторі може бути безліч, то й ідеологій, відповідно, також і охопити їх усі в одну класову систему неможливо. Тому спосіб їх класифікації має більш спектральний характер, тобто відношення ідеології не до одного конкретного 50 класу, а за наближенням її до певного політичного ідеалу. Математичною мовою такий підхід до класифікації буде більше векторним ніж дискретним. За історію політичних наук було багато варіантів класифікації політичних ідеологій. В цьому дослідженні ми розглянемо декілька найбільш ефективних починаючи з найпоширенішого способу, що має назву “Політичний Компас”. Він представляє собою багато-осьову політичну модель авторство якої невідомо але на даний момент права на її використання належать британському ЗМІ Pace News Ltd, і на їх сайті зазначається, що модель заснована на роботах Вільгельма Райха, Ганса Айзенка і Теодора Адорно [19]. Саме ж джерело говорить про політичний компас так: « Незмінна привабливість «Політичного компасу» полягає в його універсальності та тому факті, що він не є ні швидкісним опитуванням під час виборів, ні поверхневим тестом особистості. Наш тест визначає політичних особистостей, відносно усіх видів демократії. Набір функцій, що розширюється, дає вам змогу порівнювати політику різних країн і політичних діячів минулого та сьогодення » [19]. Сама ж модель має вигляд двовимірної осі координат в якій дві вісі репрезентують відношення певної ідеології до розподілення державної влади та економічних ресурсів [Додаток 1]. Усі ідеології в такій системі розподіляються за цими двома принципами і займають своє місце на площині. Якщо ідеологія підтримує зменшення присутності держави в економці та зменшення об’єму податків то вона буде знаходитись правіше, протилежна ліва сторона означає більш соціальну форму державної політики. Вертикальна вісь визначає систему розподілу влади в державі, ідеології, що підтримують ідею концентрації державної влади будуть знаходитись вище і відноситимуться до авторитарних, якщо підтримують широкий розподіл державної влади, розбудову демократичних інституцій то знаходитимуться нижче і відноситимуться до ліберальних. Оскільки ми перевіряємо таку схему на можливість використання для класифікації не тільки політичних за сферою інтересів рухів, то існує потреба в роз’ясненні деяких аспектів. У випадку, коли 51 політичний рух своїм завданням визначає не зміну політичної структури, а зміни в інших сферах суспільно-політичних відносин, то може бути неочевидно де має знаходитись рух на такій моделі. В такій ситуації ми пропонуємо класифікувати не саму ідею, яку відстоює рух, а політичну дію, що ця ідея передбачає. Наприклад візьмемо професійний політичний рух, що вимагає соціальних гарантій для представників певних професій. Соціальні гарантії потребують державних видатків, тобто додаткове втручання держави в економіку. Цю політичну дію можна віднести до лівої частини спектру. У випадку вертикального розміщення, в приклад можна навести релігійний політичний рух, що вимагає визнати власні морально-етичні норми загальноприйнятими на законодавчому рівні. Це буде означати пригнічення демократичних інституції, оскільки залишиться певний клас громадян, що не поділяє ці цінності але буде змушений ним підкоритись. Отже політична дія, що передбачає задоволення запиту руху буде знаходитись у верхній частині спектру. Перевага моделі політичного компаса полягає в простоті використання та зрозумілості але також має значні недоліки. Вона не враховує спектр індивідуальних свобод громадянина, що є важливим. Цей аспект всередині моделі закладений у вертикальну вісь, у вісь розподілу державної влади, тобто передбачається, що в країнах з авторитарним політичним режимом індивідуальні свободи будуть більше обмежені ніж в ліберальних режимах, хоча на практиці це частково так і відбувається, але на нашу думку аспект індивідуальних свобод є доволі важливим сам бо собі і має бути виокремленим. Також політичний компас зображає нереалістичні політичні ситуації в такому ж вигляді, як і найбільш поширені. До нереалістичних можна віднести правий верхній кут схеми, що представляє собою поєднання жорсткої авторитарної влади і високого рівня економічних свобод та лівий нижній, поєднання ліберального режиму та економічної несвободи. На практиці це майже ніколи так не відбувається, оскільки потужність державної влади напряму залежить від кількості економічних ресурсів якими може розпоряджатися. Тож ситуації коли авторитарний державний апарат 52 проводить жорстку владну політику, що не підкріплена великою кількістю економічних ресурсів та коли ліберальний уряд встановлює жорсткі економічні обмеження для громадян видаються доволі нереалістичним. Такі недоліки політичного компаса заважають нам визнати його оптимальною системою для класифікації ідеологій політичних рухів. Репрезантативнішою, на нашу думку, буде схема, що має назву “Діаграма Нолана” за авторством американського політичного і громадського діяча, одного з засновників лібертаріанської політичної партії Сполучених Штатів Девідом Ноланом. Ця схема класифікації, як і попередня, має два основні принципи розподілу, але на відміну від попередньої схеми, розподіл відбувається за ступенем свободи громадян, економічної та індивідуальної. Сама діагарама має вигляд квадрата вписаного в більший квадрат [Додаток 1]. Таким в середині більшого квадрата утворюється п’ять фігур і осьова лінія поділу на праву і ліву частину спектру проведена по двом кутам більшого квадрата. Ліва частина спектру визначає ступінь індивідуальної свободи, а права - економічної, чим вище знаходиться точка на схемі тим більший рівень свободи. Таким чином в нижньому кутку знаходяться авторитарні ідеологій, які також іноді позначають як тоталітарні, етатистські або комунітарні, з найнижчим рівнем індивідуальних та економічних свобод, а верхній кут займають лібертарні ідеології, що передбачають найширший спектр свобод громадян. Лівий кут займають ліберальні ідеології, сконцентровані на індивідуальних свободах, а правий кут - консервативні з найвищим рівнем економічних свобод. Особливістю такої схеми є менший квадрат в центрі, що належить центристським ідеологіям, віддають перевагу змішаній системі, яка врівноважує економічну та особисту свободу з необхідністю певного регулювання ринку та особистих жертв. Діграма Нолана є репрезентативнішою, хоча теж має ряд недоліків, зокрема виділимо певну складність для розуміння та використання, спричинену більшою кількістю візуальних елементів та механік і квадрат центристських ідеологій є доволі контраверсійним рішенням, оскільки з одного боку зручно в ньому 53 розмістити ідеології, що є не особливо стабільними в своїх поглядах, а з іншої сторони неможливість чітко встановити ідеологічну спрямованість ускладнює загальний процес аналізу. Але навіть зважаючи на ці недоліки можемо рекомендувати саме цю схему, як найбільш ефективну. Підхід до класифікації політичних рухів за ідеологічним спрямуванням є доволі незвичним в порівнянні з попередніми підходами, оскільки використовує математико-статистичний аналіз зображуючи результати у вигляді схем та моделей, така специфіка класифікації ідей. Вони не можуть бути чітко виокремлені, бо не мають прив’язки до матеріального і зображуються у вигляді наближення або віддалення від інших ідей. Але така особливість має позитивний вплив на результати політичного аналізу, адже одним із завдань цього підходу до класифікаціє ж визначення саме ідеологічної наближеності або віддаленості одного політичного руху від іншого і у візуальній формі це зробити навіть простіше. Визначивши місце політичного руху на схемі можна дослідити його взаємозв’язки х іншими політичними явищами, державу, суспільство, партії та громадські організації можна також розмістити на схемі проаналізувавши те, яку політичну діяльність вони проводять або підтримують. Принцип встановлення взаємозв’язків є доволі простим: чим ближче суб’єкти політичного знаходяться на схемі, тим менш вороже вони ставляться один до одного, тим більш ймовірною є їх співпраця або союз. Це також буде корисним і в процесі політичного прогнозування. Підводячи підсумки цього доволі великого підрозділу можна сказати, що було виділено три основні підходи до класифікації ідейної структури політичних рухів. Застосовуючи ці підходи при політичному аналізі можна відповісти на три важливі питання: 1. На кого спрямований політичний рух?; 2. Які інтереси він захищає?; 3. Наскільки масштабні зміни передбачає?. 54 Відповівши на ці питання можна отримати доволі репрезентативну картину ідейної структури політичного руху, зрозуміти характер взаємозв’язків його з іншими суб’єктами політичного простору та навіть спрогнозувати його розвиток. Але відображення місця політичного руху буде неповним без дослідження його інструментів та можливостей. А для цього необхідно провести класифікацію його організаційної структури. 3.3 Підходи до класифікації організаційної структури політичних рухів Організаційна структура - це форма політичного руху, його будова та інструментарій. Завдяки визначенню та класифікації організаційної структури можливо встановити на що здатен політичний рух, порівняти його можливості як відносно інших рухів так і відносно держави. Оскільки політичний рух явище комплексне, воно ввібрало в себе аспекти як політичних партій та і громадських організацій, то цілком логічно, що деякі підходи будуть перекликатися з підходами до класифікації зазначених суспільно- політичних явищ. Це не означає що ці підходи є універсальними, все одно потрібні певні уточнення та коригування, але певні спільні особливості будуть проглядатись. Найпершим підходом до класифікації організаційної структури політичних рухів буде класифікація за наявністю організаційного ядра. Таке ядро це група активістів руху, що виконує організаційні функції всередині руху, координують діяльність, ведуть перемовини, забезпечують медійний та юридичний супровід. Головним з перечисленого є саме координаційна діяльність, тобто узгодження дій всередині руху. Якщо такої координації немає, то рух можна вважати дезорганізованим, не цілковито, організаційні функції все одно будуть виконуватись але матимуть ситуативний, стихійний характер. Дезорганізований політичний рух не є ні гіршим ні кращим, це просто особлива форма існування. На практиці це означає, що з дезорганізованим рухом важче вибудувати комунікацію, 55 знайти компроміс, домовитись про союзництво, передбачити його дії, тощо. Це можливо але набагато важче відносно організованих рухів. Чим корисна класифікація за наявністю організаційного ядра? Проводячи аналітичну роботу над політичним рухом, що класифікований як організований, можна розуміти, що у нього є можливість утворювати союзи з іншими рухами, громадськими організаціями та партіями. Організований політичний рух здатний свідомо змінювати свою мету і бути доволі гнучким відносно політичної ситуації. Дезорганізований політичний рух натомість варто розглядати як стихійне явище, союзів він майже не утворює, існує як окрема політична одиниця, комунікувати з ним і прогнозувати його діяльність дуже важко. Наступним підходом можна виділити класифікацію за масштабом. Метою такої класифікації є визначення потенційного охоплення, тобто кількості громадян, що можуть бути частиною руху або його підтримувати, а також зони його впливу. За цим підходом можна виділити чотири види політичних рухів: 1. Локальні. Тобто такі, що спрямовані та діють в межах одиничного територіального об’єднання; 2. Регіональні. Їх зона впливу є ширшою і представляє собою територіальне об’єднання всередині країни. Це може бути область, географічний район, етнічний район, тощо; 3. Всеукраїнські. Це політичні рухи що діють на території усієї країни і спрямовані на загальні зміни; 4. Міжнародні. Політичні рухи, що необежуються територіальним та суспільно-політичним простором країни. 5. Класифікація політичних рухів за масштабом є дуже важливою, оскільки показує якій частині політико-географічного простору належить рух, що також дозволяє ефективно порівнювати його з іншими суспільно-політичними явищами. Аспект медійності політичних рухів є породженням сучасності, хоча явище просування власних ідей через медіа не є новим та існувало ще у формі 56 видавництва книг, друкування газет та буклетів і по факту було лише методом пропаганди, то зараз ситуація трохи інша. З появою інтерактивного інформаційного середовища з’явилась можливість для комунікації та проведення інформаційної діяльності. Це можна назвати вже повноцінним віртуальним простором в якому теж можливо проводити громадську та політичну діяльність, що в свою чергу, має певну специфіку, тож для вивчення цієї специфіки необхідно ввести ще один підхід до класифікації за віртуальною присутність. Мета цього підходу - виокремити особливості існування політичних рухів у віртуальному суспільно-політичному просторі. За такою класифікацією можна виділити три типи політичних рухів: віртуально неприсутні, гібридні та віртуальні. Віртуально неприсутніми вважаються рухи, що у медіа сфері існують лише у формі згадок від інших, не пов’язаних з рухом ЗМІ або окремих громадян. Для сучасного політичного руху це означає певну інформаційну ізольованість та не реалізацію власного потенціалу. Гібридні політичні рухи використовують віртуальний простір як один із інструментів на рівні з політичними партіями, громадськими організаціями, благодійними фондами, тощо. Їх медіа репрезентація дозволяє отримати більше поширення власних ідей, а значить отримати більше суспільної влади, якою вони можуть послуговуватись для досягнення власних цілей. Віртуальні політичні рухи - це явище дуже сучасне, пов’язане з розвитком інформаційних технологій та електронної демократії, що дозволяє їм проводити діяльність лише у віртуальному просторі. Відносно гібридних вони можуть бути менш ефективними, але також потребують значно менше ресурсу для ведення власної діяльності, а тому частіше проявляють себе як проблематичні ставлячи собі за мету вирішення конкретної суспільно-політичної проблеми, на яку можна вплинути механізмами інформаційного суспільства. Варто зазначити, що така класифікація може бути використана також і відносно інших громадянських об’єднань. Чим корисний такий підхід для політичного аналізу? Він розширює політичний простір включаючи віртуальну складову, що зараз є значною частиною 57 суспільно-політичного життя. Провівши класифікацію за таким підходом ми отримаємо ширше розуміння можливостей політичного руху, зокрема його здатності до швидких дій, оскільки віртуальний інформаційний простір є швидшим за своєю природою. Аналізуючи результати дослідження проведеного в даному підрозділі можна сказати, що було сформовано три основні підходи до класифікації організаційної структури політичних рухів: за наявністю організаційного ядра, за масштабністю та за віртуальною присутністю. Ці підходи забезпечують можливість більш точного позиціонування політичних рухів всередині політичного простору встановлюючи їх можливості, інструментарій та тендеції розвитку та взаємодії з іншими суб’єктами політичного. Зокрема можливості діяльності та розвитку позитивно впливають також на якість політичного прогнозування, що може бути здійснене на основі цього дослідження. Варто зазначити, що наведені підходи не є вичерпними, оскільки явище політичних рухів є багатовимірним, то і підходи дл їх класифікації можуть бути доповнені в залежності від особливостей задач поставлених перед політичним аналізом та актуальної суспільно-політичної реальності. Висновки до розділу Цей розділ є найбільш прикладним, у ньому, за допомогою методу систематизації, було розроблено цілісну систему класифікації політичних рухів. Система передбачає можливість класифікації згідно завдань поставлених перед політичним аналізом та умов суспільно-політичної реальності з акцентом на специфіку сучасності. Ця можливість досягається шляхом варіації підходів до класифікації, в межах цього дослідження їх було виведено 6, що в загальному 58 утворюють доволі ґрунтовний інструментарій для подальшого політичного аналізу та прогнозування. Тож загальна система класифікації передбачає два принципи, що є обов’язковими для коректного використання системи. Це принцип сепарації ідейної та організаційної структури та принцип ідейної неподільності політичних рухів. Другий принцип має інструктивний характер і наголошує на тому, що для коректного дослідження потрібно зважати на комплексність явища політичного руху і не розділяти політичні рухи спільного ідейного спрямування. А перший принцип є функціональним і розділяє підходи до класифікації на два окремі блоки, за ідейною та за організаційною структурою. Тож сформована система має такий вигляд: Підходи до класифікації ідейної структури. 1. За цілепокладанням: систематичні та проблематичні; 2. За сферою інтересів: політичні, економічні, релігійні, тощо; 3. За ідеологічним спрямуванням. Підходи до класифікації організаційної структури. 1. За наявністю організаційного ядра: організовані та дезорганізовані; 2. За масштабністю: локальні, регіональні, всеукраїнські, міжнародні; 3. За віртуальною присутністю: віртуально неприсутні, гібридні, віртуальні. Така система, на нашу думку, є достатньо репрезентативною та ефективною в якості інструменту політичного аналізу, хоча не є вичерпною і за необхідності може бути доповнена, але за умови дотримання двох, зазначених принципів. 59 ВИСНОВКИ Було проведено дослідження сучасних підходів до класифікації політичних рухів у сфері політичного аналізу. За мету було поставлено розробку чіткої системи класифікації політичних рухів. До такої системи було пред’явлено низку вимог, зокрема вона мала репрезентативною, зручною у використанні в якості інструменту політичного аналізу та прогнозування, ґрунтуватись на наукових методах та мати можливість бути вдосконаленою відносно політичної реальності в межах якої проводиться політичний аналіз. Для того, щоб досягти поставленої мети було необхідно також дослідити сферу політичних явищ, навколо феномену політичного руху, а саме загального явища політики, політичного часу та простору, політичних партій, а також явища держави, влади та громадянського суспільства. Також було досліджено особливості політичного аналізу в сучасності. Усі ці явища були досліджені загальнонауковими методами та методами політичного аналізу в межах першого розділу. Створивши необхідну аналітичну базу було виокремлено явище політичного руху, сформовано його чітке визначення та досліджено систему його взаємозв’язків із іншими суб’єктами політичного простору. Особливу увагу було приділено зв’язку політичного руху з державною системою. В результаті ми отримали такий термін: Політичний рух - це громадянське об’єднання, що має на меті відстоювання власних політичних інтересів будь-яким доступним шляхом. Оскільки таке визначення є доволі широким, то варто зазначити на певних аспектах політичних рухів: 5. Юридично неоформлене; 6. Нечітка організаційна структура; 60 7. Може мати в собі підструктури у вигляді політичних партій, громадських організацій, спілок, благодійних фондів, засобів масової інформації, тощо; 8. Кількість активу об’єднання може змінюватись в залежності від політичної ситуації. Отримавши сформований політичний термін, та особливості його існування стало можливим перейти до формування самої системи класифікації. Було встановлено, що для того, аби отримувати найбільш якісні результати класифікації потрібно притримуватись двох принципів: принципу сепарації ідейної та організаційної структури політичного руху та принципу ідейної неподільності. Дотримання цих двох принципів забезпечує найбільш ефективну та репрезентативну класифікацію. Взявши за основу сукупність отриманої інформації та усвідомлюючи сутність виділених принципів було сформовано саму схему класифікації, що складається з шести основних підходів та поділяється на два блока принципом сепарації ідейної та організаційної структури політичних рухів. Трьома основними підходами до класифікації ідейної структури стали: підхід за цілепокладанням, що ділить політичні рухи на систематичні та проблематичні, за сферою інтересів, який визначає те, на зміни в якому аспекті соціально-політичної реальності спрямований рух, а також за ідеологічним спрямуванням, що дозволяє визначити сукупність взаємопов’язаних ідей, яку відстоює політичний рух. Класифікація ідейної структури політичного руху впливає на можливості політичного аналізу відповідаючи на ряд важливих питань: в якій частині суспільно-політичного простору знаходиться політичний рух, які інтереси захищає та якими ідеями керується. Класифікація організаційної структури включає в себе підхід за наявністю організаційного ядра, що дає можливість визначити те, в який спосіб рух здійснює власну активність, за масштабність, тобто на яку аудиторію він спрямований та який потенціал розвитку може мати, і за віртуальною присутністю, що дозволяє 61 зрозуміти, в який спосіб відбувається комунікація політичного рух з державою та іншими політичними акторами. Вважаємо, що така класифікація є доволі зручною і при цьому ефективною в якості інструмента політичного аналізу, а також відповідає усім поставленим до неї вимогам, тож можна вважати, що мета дослідження є досягнутою. Втім варто зазначити, що в неї є потенціал для подальшого наукового дослідження, адже суспільно-політична система не є стабільною і інструменти, що її вивчають мають з часом бути актуалізованими, щоб відповідати ситуації в якій використовуються та задачам, що перед ними ставляться. 62 ДЖЕРЕЛА 1. Політологічний енциклопедичний словник : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна ; упоряд. : В. П. Горбатенко, А. Г. Саприкін. - К. : Генеза, 1997. - 400 с. 2. Політика Арістотель 3. Катерина Байдич. Методологічні моделі аналізу феномена «політичне» // ПОЛІТОЛОГІЧНІ ТА СОЦІОЛОГІЧНІ СТУДІЇ Том XI. - Чернівці «Букрек». - 2012 рік.- УДК 324:316(477).- С 124-133. 4. Сергій Кононенко. ПОЛІТИЧНИЙ ПРОСТІР І ПОЛІТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ // НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 44.- Київ. - 2009 рік. - УДК 323.1.У; 5. Конституція України 6. ПОЛІТОЛОГІЯ Навчальний енциклопедичний словник-довідник / за ред. Хоми Н. М. - Львів. - «Новий Світ - 2000». - 2014рік. -С.- 779. 7. Віктор Рубанов. Політичний аналіз як базовий інструмент системного дослідження політики // політичний менеджмент №4-5. - 2012 рік.- УДК 32:303.442.3 8. Енциклопедія сучасної України. Київ: НАН України. ред. кол.: Дзюба І.М. (співгол.), Жуковський А.І. (співгол.), Железняк М.Г. (відпов. секр.) та ін. (2014)я 9. Карасевич А. О., Шачковська Л. С., Політологічна енциклопедія, Умань, 2016, с. 227; 10. https://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/part2/401.htm 11. ЗАКОН УКРАЇНИ Про громадські об’єднання (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.1) 12. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. - навчальний посібник за ред. В.О.Ріяки. - Київ. - Юрінком Інтер. - 2006 рік. 13. Кормич Л. І., Шелест Д. С. Громадські об’єднання та політичні партії сучасної України. 9 К.: АВРІО, 2004. 14. ЗАКОН УКРАЇНИ Про політичні партії в Україні (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 23, ст.118) 63 15. https://www.greenpeace.org/international/about/ 16. Основні форми і принципи дослідження політичного аналізу й прогнозу. - Костянтин Ващенко. - політичний менеджмент №1. - 2007рік. - 17. ПОЛІТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА ПОЛІТИЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ. - Палазова Тетяна. - УДК 32(477). - 2015 рік 18. Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. 19. https://www.politicalcompass.org/about 20. Political Parties: Their Organization and Activity in the Modern State Maurice Duverger . - John Wiley & Sons; First American Edition (January 1, 1954) 21. Вплив громадсько-політичних рухів на розвиток громадянського суспільства в Україні. - Лілія Гонюкова, Юрій Горбань. - науковий вісник, 2013рік 22. https://www.politicalcompass.org/test/en 23. https://tinyurl.com/469esbp8 24. https://hamas.ps/en/ 25. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. 64 ДОДАТКИ Додаток 1. Цитовано з [22]. Додаток 2. Цитовано з [23]. 65