Соціосинергетика як атрибут національної ідентичності та інституту громадянства

Мартинов, Олександр Анатолійовий
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6868
Title:	Соціосинергетика як атрибут національної ідентичності та інституту громадянства
Authors:	Астапова-Вязьміна, Олена Ігорівна Мартинов, Олександр Анатолійовий
Keywords:	соціосинергетика;громадянське суспільство;політика;національна ідентичність;пропаганда
Issue Date:	2023
Abstract:	Кваліфікаційна робота «Соціосинергетика як атрибут національної ідентичності та інституту громадянства» присвячена приверненню уваги до методології соціосинергетики, демонстрації того, як синергетичні механізми можна застосувати в генезі громадянського суспільства. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: досліджено явища соціосинергетики, громадянського суспільства, національної ідентичності та їхніх складових; проаналізовано можливості компонування всіх цих явищ задля побудови інституту участі громадян у суспільних справах; акцентовано увагу на явищах та засобах, які можуть сприяти розбудові інклюзивного суспільства та розробка рекомендацій для ефективного впровадження механізмів самоорганізації в соціальне управління. Робота складається із 2 розділів, 5 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6868
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Мартинов.pdf Restricted Access		513.98 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра філософських і політичних наук 
 
 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедр ФІПН 
д.ф.н., професор Анжела БОЙКО 
«___» __________ 2023 р. 
        
УДК 316.35:159.9232-054.5] (477) 
 
Кваліфікаційна робота 
«Соціосинергетика як атрибут національної ідентичності та інституту 
громадянства» 
ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
 
Мартинов Олександр Анатолійович 
4 курс, група ПФ-199 
Олена АСТАПОВА–ВЯЗЬМІНА 
к. філос. н., доцент 
 
 
 
 
 
Черкаси 2023  
ЗМІСТ 
 
Вступ……………………………………………………………………………… 3 
Розділ 1. Соціосинергетика як міждисциплінарна методологія та інститут  
громадянського суспільства……………………………………………………... 6 
1.1 Соціосинергетика: дефініція, загальний опис понять та проблематика…... 6 
1.2. Соціосинергетика як інструмент  сучасної  
політики……………………………………………………………………………. 13 
1.3. Громадянське суспільство як стадія дорослішання суспільства…………... 18 
Розділ 2. Соціосинергетика як атрибут громадянського  
суспільства…………................................................................................................. 27 
2.1. Криза як атрактор самоорганізації та досвід України……………………... 27 
2.2. Національна ідентичність та соціосинергетика як елементи довготривалої  
перспективи розвитку суспільства…………………..…………………………... 36 
2.3. Пропаганда та сенсотворення: семантика та семіотика в  
соціосинергетиці…………………………………………………………………. 43 
Загальні висновки………………………………………………………………... 49 
Список використаних джерел…………………………………………………… 53 
 
 
  
3 
 
ВСТУП 
 
Актуальність теми дослідження: сучасний світ динамічний, схильний до 
флуктацій та нестабільностей, традиційна лінійна методологія вже не здатна 
релевантно допомагати суспільству в гносеологічних пошуках та соціогенезі. 
Соціосинергетика у цьому випадку пропонує власні, актуальні підходи до аналізу 
соціальних проблематик та зміни аксіологічних парадигм. Українське 
суспільство переживає значні екзистенційні трансформації, пов’язані із 
російською інтервенцією, яка стала причиною соціальної, політичної та 
гуманітарної кризи. Поняття соціосинергетики, громадянського суспільства та 
нацональної ідентичності в синтезі – це аспекти, на яких українському 
суспільству варто зосередитися для того,  щоб зберегти суверенітет та 
використати цю пасіонарну можливість для ще більшої демократизації та 
повноцінної інтеграції в європейський світ. Соціосинергетика як науковий 
напрямок малорозроблений. Синергетика це відносно нова міждисциплінарна 
галузь, яка тільки інтегрується в гуманітарну сферу. Ступінь досліджуваності 
проблематики соціосинергетики в контексті соціального управління в 
українському науковому сегменті має низький рівень розробки. Синергетику в 
основному використовують в контексті економіки та освіти, але 
соціосинергетика поступово набуває популярності і в сфері соціального 
управління та менеджменту, в цьому контексті її досліджували такі науковці як: 
Судук О. Ю., Кононенко І.А., Мельниченко Г.М., Гончаренко М.Ф., Безчасний 
О.У., Кириченко М. О. та інші. Саме не достатній рівень розробки 
соціосинергетики як наукового напряму, а також актуальність питання побудови 
функціонуючого громадянського суспільства в Україні зумовили вибір теми 
кваліфікаційної роботи. 
Мета дослідження: метою кваліфікаційної роботи є привернення уваги до 
методології соціосинергетики, демонстрація того, як синергетичні механізми 
можна застосувати в генезі громадянського суспільства.  
Завдання дослідження: завданнями кваліфікаційної роботи є:  
Дослідження явища соціосинергетики, громадянського суспільства, 
національної ідентичності та їхніх складових;  
Аналіз можливостей компонування всіх цих явищ задля побудови 
інституту участі громадян у суспільних справах;  
Акцентування уваги на явищах та засобах, які можуть сприяти розбудові 
інклюзивного суспільства та розробка рекомендацій для ефективного 
впровадження механізмів самоорганізації в соціальне управління;  
Об’єкт дослідження: об’єктом дослідження теми роботи є 
соціосинергетика як науковий напрям, її потенціал у сфері соціального 
управління та широке коло соціальних явищ, які впливатимуть на розбудову 
інституту громадянського суспільства; 
Предмет дослідження: предметом дослідження є розгляд актуальності 
соціосинергетики в контексі українського суспільства. 
Методи дослідження: у роботі використані такі методи дослідження: 
аналіз літератури, емпіричні дослідження, компаративний аналіз, кейс-студії та 
системний аналіз. Розгляд літератури дозволяє отримати огляд сучасного стану 
досліджень у даній області, зрозуміти ключові поняття та теоретичні основи. За 
допомого. емпіричних досліджень можна отримати прямі відповіді від учасників 
дослідження та з’ясувати їхні думки, почуття та досвід щодо соціосинергетики, 
національної ідентичності та інституту громадянства. Компаративний аналіз 
використовується для виявлення схожих та відмінних аспектів в різних 
контекстах, розуміти вплив культурних, історичних та соціально-політичних 
чинників на явища соціосинергетики, національної ідентичності та інститут 
громадянства. Кейс-студії дозволяють вивчати конкретні приклади, аналізувати 
їх ефективність, виявляти чинники успіху та виклики. Системний аналіз сприяє 
розгляду соціосинергетики, національної ідентичностів та інституту 
громадянства як складових елементів більшої системи, допомагає аналізувати 
взаємозв’язки та вплив одного аспекту на інші.  
Структура роботи: робота складається з двох розділів: Розділ 1. 
Соціосинергетика як міждисциплінарна методологія та інститут громадянського 
5 
 
суспільства; Розділ 2. Соціосинергетика як атрибут громадянського суспільства. 
У першому розділі аналізується література дослідників, описується дефініція та 
становлення соціосинергетики як напрямку наукових досліджень, а також 
досліджується явище громадянського суспільства та актуальність його побудови 
у сучасному демократичному світі. У другому розділі розглядається 
проблематика соціосинергетики та її користь в створенні інституту 
громадянського суспільства в Україні, описуються основні явища, поняття та 
методи котрі можуть цьому сприяти. Загальна кількість сторінок кваліфікаційної 
роботи складає 57 сторінок, для дослідження використано 36 джерел. 
 
 
 
 
 
  
Розділ 1. Соціосинергетика як міждисциплінарна методологія та інститут 
громадянського суспільства 
 
1.1 Соціосинергетика: дефініція, загальний опис понять та проблематика 
 
Для кращого розуміння поняття соціосинергетики потрібно провести 
редукцію терміну і розділити його на дві складові: «соціо» та «синергетика». 
Поняття «синергетика» походить від грецького слова «synergiā», що означає 
«співробітництво» або «спільна дія» – це науковий напрямок, що досліджує 
системи, зв’язки між їхніми елементам та нові явища, котрі можуть виникнути 
при взаємодії цих елементів. Синергетика досліджує такі явища як: 
самоорганізація – здатність системи до самовпорядкування; флуктація – 
відхилення величини від її середнього значення; точка біфуркації – нестабільний 
стан системи, коли остання може перейти у більш впорядкований вигляд, або 
навпаки, перерости в хаос; емерджентність – особливі якості системи, що не 
властиві її окремим елементам, цей підхід перегукується з концепцією 
південноафриканського політичного діяча та філософа Яна Смутса, він 
запроваджує термін «холізм» і проголошує, що ціле більше за суму його частин 
[1].  
Батьком соціосинергетики вважається німецький фізик Герман Ханкен, у 
своїй однойменній роботі він стверджує, що синергетика займається 
дослідженням систем, що складаються з великої кількості частин, котрі складним 
чином взаємодіють між собою [2]. Синергетика – це міждисциплінарна наука, її 
принципами керуються у різних галузях.  
Все частіше синергетику використовують в гуманітарних дисциплінах, 
вона виступає методологічною базою для дослідження складних соціальних 
систем, її підходи використовують в сфері менеджменту та управління, в 
контексті соціального моделювання та прогнозування.   
Синергетичний підхід у менеджменті та управлінні базується на розумінні 
складних систем як цілісних інтерактивних структур. Він допомагає аналізувати 
7 
 
взаємодію між елементами системи, виявляти емерджентні явища та знаходити 
оптимальні рішення. Також соціосинергетичні механізми в управлінні 
використовуються для правильного моделювання власної поведінки та її 
спрямованості. «У самоменеджменті людина є одночасно і суб’єктом, і об’єктом 
управління. Особистість, як самокеровану систему, характеризує самоорганізація 
(вміння організовувати і себе, і свою діяльність для розкриття власного 
потенціалу), самодисципліна (вміння скеровувати свою поведінку, досягати 
поставлених цілей), самомотивація (вміння спонукати себе до розкриття 
власного потенціалу), самоконтроль (оцінка поставлених і досягнених цілей, 
керування власною поведінкою)» [3, с. 353].  
 Самоврядування в контексті соціального управління є особливим видом 
менеджементу «…управлінський вплив у системі самоврядування, з одного боку, 
набуває ознак самовпливу (на власну життєдіяльність), а з іншого – такий вплив 
залишається управлінським. Участь у процесі підготовки, ухвалення, реалізації 
управлінських рішень та характер управлінських функцій у цьому процесі є 
важливими соціальними якостями індивідів як суб’єктів управління, оскільки 
управлінські рішення відбивають інтереси громадянського суспільства саме тоді, 
коли люди беруть активну участь у всіх процесах. Лише за таких умов загальний 
інтерес більш повно відображає інтереси громадськості» [4, с. 302]. 
Самоврядування, або самоорганізація, є атрибутивним явищем сучасного світу, 
що тяжіє до демократичних принципів, які зараз є мейнстрімом серед багатьох 
країн світу. Кожен громадянин виступає суб’єктом управління, маючи змогу 
впливати на структуру, до якої належить, але також є і об’єктом, що піддається 
цьому впливу. Зазначаємо, що від рівня інклюзивності громадян у вирішення 
суспільних проблем залежить якість реалізації їхніх інтересів та ефективності 
суспільства в цілому, соціосинергетика та демократія це два явища, які у 
взаємодії підсилюють один одного. Синтез демократії та самоорганізації сприяє 
покращенню якості управління та його ефективності. Демократія може сприяти 
широкій інклюзії громадян до впливу на суспільно важливі проблеми, 
створюючи умови для появи культури самоорганізації. В свою чергу, 
соціосинергетика корисна для демократії тим, що методологію синергетики 
можна використовувати для глобального, системного аналізу складних зв’язків 
між різними елементами суспілства, що сприятиме стрімкій еволюції 
демократичного управління та прийняття рішень. 
 Синергетика як міждисциплінарна наука існує і в сфері економіки, 
детально синергетичні механізми в цій галузі розглядав  китайський економіст В. 
Б. Занг в своїй роботі «Синергетична економіка». Економіка застосовує 
принципи синергетики для аналізу та вдосконалення економічних систем, де 
взаємодія між компонентами системи може призводити до некерованих змін і 
переходів між станами [5]. У сфері соціального моделювання та прогнозування 
синергетика використовується для аналізу складних соціальних систем, таких як 
соціальні мережі, громадські процеси та політичні системи. Вона дозволяє 
розуміти взаємодію між суспільними і політичними діячами, появу нових явищ 
та ефектів у соціальних системах. Синергетична модель допомагає прогнозувати 
поведінку системи і розробляти стратегії для досягнення бажаних соціальних 
результатів. «Досить значні заслуги синергетики у створенні антикризових 
стратегій в період глобальних криз, множинних біфуркацій і нестабільних станів 
суспільства. Синергетика досліджує принципи еволюції складних систем, 
розкриває причини нестабільності і хаосу, на її основі розробляються методи 
нелінійного управління складними системами, які знаходяться в стані 
нестійкості. Вона показує можливості ефективного управління складно 
організованими нерівноважними системами через стимулювання їх здатності до 
самоорганізації» [6, с. 146]. 
Свою нішу синергетика зайняла і в системі освіти, зазначає Трифонова О. 
М., що «…у світлі найважливіших досягнень науки якраз синергетика визначає 
інтеграційний напрям в методології будь-якої науки і теорії відкритих систем. 
Такий напрям ми розглядаємо і в системі підходів методології освіти… З однієї 
сторони маємо синергетичні закономірності у системі наукових знань для 
передачі наступним поколінням, а з другої – синергетичні закономірності 
розвитку мислення. У цьому зв’язку синергетичний підхід в освіті, окрім 
9 
 
методологічної, виконує пізнавальну і світоглядну функції, розкриває механізм 
самоорганізації складної системи освоєння знань, набуття життєвого досвіду 
перетворення знань у безпосередню продуктивну силу» [7]. Також у своїй праці 
авторка вказує на те, що традиційна освіта розвиває в учнях конвергентне, тобто 
лінійне мислення, яке націлене на однозначність у відповідях та світогляді, такий 
тип мислення не релевантний в умовах сучасного світу, що швидко змінюється і 
де факто є релятивним, тому лейтмотивом сучасної дидактики є розрив цієї 
лінійності, розвиток в учнях латерального, нестандартного мислення, яке буде 
враховувати неоднозначність підходів до проблем та буде ефективнішим в 
умовах, де потрібно швидко реагувати на динамічні зміни. Важливо 
організовувати освітній процес в такий спосіб, щоб він розвивав в учнях 
самостійність в систематизації знань, підборі методології та плану своєї 
навчально-пізнавальної діяльності. 
Отже, загальною тенденцією є те, що синергетика набирає популярності в 
гуманітарних науках, оскільки за допомогою її методології можливо виявляти та 
пояснювати складні соціальні явища та системи. Використання синергетики в 
гуманітарних дисциплінах допомагає розширити аналітичні можливості та 
знайти нові підходи до вивчення складних соціальних явищ і розробки стратегій 
управління ними. 
На основі аналізу різних робіт дослідників можемо зазначити на деяких з 
головних областей використання синергетики в гуманітарних дисциплінах: 
1. Соціальна мережна аналітика: синергетичний підхід використовується 
для вивчення соціальних мереж, динаміки їх розвитку та взаємодії суб’єктів. Він 
допомагає розуміти появу емерджентних явищ, таких як групова поведінка. 
2. Управління громадськими процесами: синергетика застосовується для 
аналізу та вдосконалення громадських процесів, таких як інклюзія громадян в 
громадські процеси, прийняття рішень у групах, конфлікти та співпраця. Вона 
допомагає виявляти ситуації, коли взаємодія між індивідами чи групами може 
призводити до синергетичних ефектів або некерованих змін. 
3. Культурний аспект: синергетика дозволяє досліджувати еволюцію 
культурних систем та динаміку міжкультурних взаємодій. Вона розглядає 
культуру як складну систему, де взаємодія між елементами (такими як мова, 
символи, цінності) може призводити до виникнення нових культурних явищ та 
трансформацій.  
4. Соціальне моделювання та прогнозування: синергетика 
використовується для побудови математичних моделей складних соціальних 
систем і прогнозування їхньої поведінки. Це дозволяє аналізувати взаємодію між 
різними факторами, прогнозувати зміни та визначати стратегії для досягнення 
бажаних соціальних результатів. 
5. Іноваційність: синергетику можна застосовувати для стимулювання 
соціальної інновації і творчості. Вона допомагає виявити можливість появи 
нових ідей, колективного розуму та співпраці, що сприяє вирішенню складних 
соціальних проблем. 
6. Екосфера: синергетичний підхід використовується для аналізу та 
управління екологічними системами, включаючи взаємодію між людьми і 
природою. Він допомагає розуміти динаміку екологічних систем та знаходити 
способи забезпечення сталого розвитку.  
Використання синергетики в гуманітарних дисциплінах відкриває нові 
можливості для розуміння та впливу на складні соціальні явища. Вона допомагає 
збагатити аналітичні підходи та розширити інструментарій для вивчення та 
управління соціальними системами. Отже, приставка «соціо» в понятті 
«соціосинергетика» вказує на соціальне спрямування самоорганізації, 
дослідження складних соціальних систем, взаємодії різних елементів та 
суспільних інститутів. Дослідження соціосинергетики спрямовані на виявлення 
емерджентності та оптимізації суспільства та методів управління ним.  
Важливо розуміти, що «самоорганізація соціально-економічних (зокрема 
регіональних) систем проявляється через категорію впорядкованості. Якщо 
внутрішня впорядкованість і узгодженість взаємодії частин системи є 
результатом свідомих цілеспрямованих дій людини, то йдеться про процеси 
11 
 
організації системи. А якщо стан впорядкованості або рух до цього стану є 
наслідком спонтанних випадкових процесів, то ми маємо справу з 
самоорганізацією» [6]. Таким чином, ми можемо говорити про самоорганізацію 
тільки у тих випадках, коли системі не інспірується впорядкованість і над нею 
здійснюється контроль та регуляція. «Великі проблеми при застосуванні 
синергетичного підходу в дослідженні соціальноекономічних систем чиняться 
впливом на такі дослідження «суб’єктивних» бажань з боку влади, національної 
та глобальної політики тощо. Тобто, від їх бажання скерувати процеси розвитку 
в той чи інший бік. Особливо слід зазначити: такий тиск на розвиток, перш за все 
еволюційний, соціальноекономічних систем призводить до викривлення дійсної 
ситуації, яку намагаються штучно «проштовхнути», інтенсифікувати (наприклад, 
за допомоги «реформ», адміністративних заходів або навіть примусових тисків – 
військових навал, тощо)» [8, с. 269].  Самоорганізація ж виникає або в наслідок 
спонтанних, непередбачених випадків, або ж при м’якому управлінні, коли 
управлінці закладають в систему самоорганізаційні механізми і налагоджують 
керування в такий спосіб, що система починає функціонувати без директивного 
втручання, при цьому важливо, щоб елементи цієї системи мали прямі канали 
зв’язку для ефективної співпраці. В свою чергу соціальна система можна стати 
впорядкованішою, у ній можуть з’явитися структури, поведінкові моделі та 
якості, яких не було раніше (емерджентності), це може сприяти швидкій 
адаптації системи до нових умов, призвести до стабільності структури та 
підвищення її ефективності, або ж система може перейти в стан хаосу та 
розпастися.  Ярошенко В.М. підкреслює, що «функціонування територіальних 
громад, залучаючи активних громадян до вирішення основних проблем, в першу 
чергу, місцевого значення, сприяє визначенню груп інтересів та формування 
нової генерації національної еліти. Тобто, ефективне функціонування місцевого 
самоврядування може мобілізувати потенційні ресурси в достатню критичну 
масу громадянської енергії для спрямування вектору політичного розвитку до 
стійкої євроінтеграції» [9, с. 59]. 
Соціосинергетика також досліджує колективну свідомість та суспільну 
думку. Герман Ханкен у своїй праці «Синергетика» наводить приклад 
соціологічних досліджень, у яких приблизно десятьом респондентам ставлять 
питання, насправді дев’ять опитуваних є помічниками експерементатора і лише 
один, справжній досліджуваний, про що останній не знає. У першому питанні 
помічники дають правильну відповідь, досліджуваний також відповідає 
правильно, потім помічники свідомо відповідають хибно і у 60% випадків 
досліджувані також давали невірну відповідь [2]. Отже, це підтверджує, що 
суспільна думка може бути інспірована індивіду колективом і що процес 
формування суспільної думки часто залежить від соціокультурного простору, в 
якому перебуває людина. Важливо зазначити, що процес формування суспільної 
думки у індивіда залежить також від багатьох інших факторів, таких як 
сугестивність (схильність індивіда піддаватися впливу) та асертивність 
(здатність самостійно діяти), але колективна думка сильно впливає на 
особистість та її світогляд, соціосинергетика враховує такий вплив, адже 
охоплює цілу соціальну систему та розглядає її як одне ціле.  Також слід 
зазначити, що соціосинергетика не ставить собі за мету контролювати думки та 
поведінку індивідів, а намагається зрозуміти та пояснити принципи 
функціонування соціальної системи. Це дозволяє краще зрозуміти, як 
формуються та змінюються думки та переконання людей та допомагає знаходити 
шляхи для розвитку та вдосконалення соціальної системи. 
Є хибна думка, що соціосинергетика це наука про хаос та його 
упорядкування, насправді це не зовсім так, синергетика насправді досліджує 
хаос, точніше поняття флуктації та біфуркації, але ця міждисциплінарна наука 
акцентує більшу увагу на динаміці та взаємодії соціальних систем, ніж на хаосі 
самому по собі, досліджує складні соціальні явища та намагається виробити 
стратегії управління ними.  
Звертаємо увагу, що у суспільстві є тенденція циклічності в розвитку 
систем, вона полягає в тому, що «актуалізація ідей нелінійної методології має 
місце тоді, коли система переживає революційні потрясіння і відбувається зміна 
13 
 
функціональних картин світу, стилів мислення, керівних парадигмальних 
установок. У цей період посилюється потреба у новій соціально-філософській 
методології, оскільки категоріальний апарат, що наразі функціонує, втрачає 
релевантність через зміну смислів багатьох понять. Перехідний етап від порядку, 
який функціонував тривалий час, до безладдя (хаосу), а потім від нього знов до 
нового порядку» [10, с. 60]. У такі періоди революційних сплесків та криз зростає 
потреба у новій методології. Існуюча картина світу може втратити релевантність, 
а категоріальний аппарат – актуальність через зміну смислів. Постійний перехід 
від довгострокової стабільності до хаосу, а потім до нового впорядкування в 
цілому малодосліджуваний, але ці процеси руйнування старих структур і поява 
нових, розвиваються, зокрема, і за законами самоорганізації, в процесі 
формування нової системи можуть виникати емерджентності, що будуть 
докорінно змінювати картину світу. 
Отже, у період соціальних та культурних метаморфозів, коли існуючий 
фундамен, на якому існує світ, зазнає революційних змін, методологія, що 
базується на нелінійних принципах, може стати важливим інструментом для 
розуміння нових явищ та процесів. Ця методологія дозволяє сфокусуватися на 
складних, неллінійних закономірностях, котрі для традиційних, лінійних 
підходів можуть бути «сліпою зоною». А системний підхід дозволить бачити 
ситуацію в цілому та розуміти процеси, котрі на рівні елементів системи 
зрозуміти неможливо. 
 
1.2. Соціосинергетика як інструмент  сучасної політики 
 
Інформаційна епоха, в якій зараз перебуває людство динамічна, світ 
швидко змінюється, нові парадигми та картини світу приходять на заміну старим. 
Така динамічність пов’язується з багатьма різними аспектами, але основні з них: 
цифровізація, тиражування інформації та процеси глобалізації. Дослідник М. 
Маклюен стверджує, що поява комп’ютеризованих технологій повністю змінює 
алгоритм соціальних взаємодій. «Електронна ера» може впливати на формування 
колективної свідомості і є однією з основних рушійних сил глобальних, 
суспільних змін [11]. 
В роботі вже згадувалось про те, що стара, лінійна методологія не може 
повністю відповідати потребам часу, саме тому нелінійна соціосинергетика 
особливо актуальна в умовах сучасного суспільства і, зокрема, в політиці. 
Дослідники А. Ю. Кравець та І. Г. Алєксєєнко звертають увагу на те, що 
«важливим компонентом структури дикурсу стосовно сучасних політологічних 
методичних засобів є аналіз майбутнього синергетичної методології для 
політичного пізнання. Політична сфера в сучасних умовах потребує пояснення 
нетрадиційними засобами, зокрема такими, які враховують  нелінійний, 
хаотичний характер змін у політичній та суспільній системах. Все це 
відображається на типах та різновидах політологічних  досліджень  та  їх 
евристичному  потенціалі. Співвідношення уяви, здатності творчо мислити та 
визначати нові напрямки дослідження політичного світу спрямовуючи 
міркування до однозначності результатів політичного  пізнання  для  всіх 
суб’єктів політичного світу» [12, с. 92]. 
Схожої думки  Новакова О. В., вона постулює «синергетичний метод є 
надзвичайно актуальним для сучасних досліджень політичної динаміки. 
Методологія синергетики за своїм змістом дуже близька до сучасоного наукового 
мислення, яке відкидає тоталітарні підходи, існування єдиної істини про світ та 
людину, засновані на патернах лінійної екстраполяції методи пізнання. Натомість 
синергетика розкриває сутність феноменів самоорганізації та нелінійносоті 
глобальної еволюції, які користуються підвищеною увагою в більшості наукових 
концепцій» [13, с.504]. Актуальність соціосинергетики в політиці зумовлена 
сильним впливом тиражування інформації. Інтернет та цифрові технології дали 
змогу людству швидко обмінюватися повідомленнями, а в політичній сфері у 
громадськості з’явилася безпосередня змога комунікувати з владою та 
отримувати зворотній зв’язок без бюрократизованого алгоритму подачі звернень. 
Такі парадигмальні зміни в сфері комунікації змінили підходи до мобілізації 
громадян, формування громадської думки, аналізу та захисту інтересів. Тому 
15 
 
соціосинергетика набуває актуальності, вона пропонує нові підходи до розуміння 
та аналізу політичних процесів в умовах інформаційної епохи. Використання 
соціосинергетичної методології сдозволяє розглядати політичні процеси та 
системи комплексно і у взаємозв’язку з іншими елементами, та системами. 
Синергетика акцентує свою увагу на взаємозалежності та взаємодії між 
політичними діячами, враховує важлививість співпраці та залучення громадян до 
прийняття управлінських рішень.  
Як уже згадувалось, синергетика активізується в періоди криз та 
динамічного розвитку, в час, коли суспільство проходить стадію біфуркації. Будь-
яка криза консолідує суспільство, оптимізує його задля спільного подолання 
негараздів, це архетипічний механізм виживання, який сформувався ще в 
архаїчні часи, але працює і в сучасних умовах. Таким чином, кризи автоматично 
виводять іманентну для людини потребу в участі та об’єднанні зі стану анабіозу. 
Криза, а точніше бажання її подолати, візуальний образ «щасливого 
майбутнього» стає атрактором, який тримає систему в купі і призводить до 
самоорганізації. Полянська В. Ю. наголошує на важливості тенденції «у 
продукуванні емоцій та формування певного «тренду», емоційного настрою, 
масових настроїв, а найголовніше – формування на їх основі конкретних 
смислових та цільових установок на певну дію, тобто формування схильності 
користуватись певною нормою поведінки, що закріплена в ідеології, режимі, 
законі, інституті і т.д. Отже, переживання людьми в період критичних системних 
станів яскравих емоцій являє собою той самий хаос, прояви якого так складно 
відшукати, точніше не самі емоції, а дії людей, які починають під впливом емоцій 
чинити так, як вони раніше навіть не думали чинити» [14, с.65]. У контексті 
соціосинергетики продукування та інспірування емоції, а також закладання 
загального «емоційного фону» та масових настроїв має велике значення. Емоції 
– це потужний каталізатор консолідації суспільства та фактор, що впливає на 
зміни в структурі соціуму. Політика часто грає на емоціях і використовує їх як 
ресурс для мобілізації населення та скеровує його у певному векторі. Емоції 
впливають на сприйняття та поведінку людей, в стані афекту люди часто діють 
ірраціонально та поза власними тенденціями поведінки. Спекуляція емоціями 
може створювати специфічний контекст, в якому можуть формуватися певні 
цільові та смислові установки. Формування емоційного фону може мати за 
лейтмотив створення певного політичного, або соціального тренду який буде 
впливати на поведінку та сприйняття громадськості. Впливати на ментальний 
стан в сучасному, інформаційному суспільстві досить просто, існує безліч 
інструментів для еманації «правильного» суспільного настрою: медіа, реклама, 
зокрема, соціальна, соціальні мережі тощо. Емоційним фоном часто спекулюють 
ідеології та пропаганда. Остання використовує в своїх цілях почуття 
відповідальності, боргу, батьківства, материнства тощо, ці наративи можуть 
виступати атракторами та консолідувати навколо себе людей. Але ми вже 
вказували на те, що систему, на яку здійснюється безпосередній управлінський 
вплив, не можна вважати повністю самоорганізованою, навіть більше того, 
система, яка перейшла на стадію біфуркації, може зазнати негативних наслідків, 
якщо не органічно на неї впливати. «Незворотні катастрофічні процеси 
виникають у результаті спонтанної активності соцієтальної системи, коли її 
намагаються врегулювати за допомогою зовнішніх управлінських впливів, які не 
сумісні з новими тенденціями соціально-історичного розвитку» [10, с. 60]. Але 
попри це емоції можуть органічно впливати на перебудову суспільства та 
сприяти самоорганізації, адже вони мають сильний вплив на соціальні групи та 
окремих індивідів, можуть мобілізувати соціальну енергію, стимулюючи 
розвиток та трансформацію соціальної системи.  
Колективний моральний стан в свою чергу можуть викликати масові 
протести, соціальні рухи, політичні зміни. Коли різні емоції змінюються та 
підсилюють одна одну, виникають емерджентності, якісно нові трансфігурації 
системи. Крім цього атрактором для системи можуть виступати не тільки 
ідеології, ідеї, або політичні партії, котрі інспірують емоції свідомо і чинять 
безпосередній вплив на систему, перешкоджаючи самоорганізації, а й символи 
або художні образи, що утворилися цілком органічно, ними можуть бути: 
харизматичні лідери, конкретні вчинки, події, лозунги, гімни, елементи одягу та 
17 
 
інше. Соціум не монолітний, тому успіх художнього образу буде залежати від 
того, чи може він викликати емоцію у демографічно різних людей, з різними 
інтересами, цінностями та рівнем ерудиції. Образ буде виступати базою, на 
основі якої суспільство може консолідуватися та самоорганізуватися у перід 
нестабільності, образи часто виступають клеєм для системи, коли вона входить у 
фазу біфуркації [14]. 
Соціосинергетика дозволяє дивитися по-новому на вже усталені речі, до 
прикладу, через призму синергетики можна з іншого боку підходити до категорії 
випадковості і розглядати її як явище «що має характеристики, загальні для 
випадкового у всіх сферах людського буття, по-новому глянути на суб’єктивне, 
випадкове в політичній дійсності, зрозуміти, що випадковість ― не побічне, 
другорядне, а, навпаки, цілком стійка, характерна властивість, умова існування і 
розвитку самого політичного життя» [15, с. 7]. Категорія випадковості в контексті 
синергетики розглядається як загальна характеристика для всіх сфер людського 
бутття. Випадковість – це стійка властивість системи, яка має значний вплив на 
її поведінку та розвиток. Синергетична методологія дозволяє під правильним 
кутом аналізувати політичне життя, яке де-факто, майже повністю базуватися на 
випадковості і замість того, щоб розглядати події як випадкові й непередбачувані, 
синергетика дозволяє розглядати їх як невід’ємну складову політичних систем. 
Непередбачувані події можуть мати значний вплив на політичну дійсність, 
«чорних лебедів», як називає випадковість Насім Талеб, не можливо уникнути, 
наскільки б стратегічно і тактично сплановані та керовані політичні процеси б не 
були. Нелінійність соціосинергетики й полягає в тому, що незначне відхилення 
від середньої величини (флуктація) може мати комулятивний ефект, незначна 
зміна елементу системи може призвести до «ефекту метелика – один із 
найвідоміших проявів складних систем. Вони неоднорідні, мають області, 
чутливі до малих впливів. Навіть невеликі втручання впливають на всю систему, 
змушуючи її обрати такий шлях, за допомогою якого відбуватиметься подальша 
еволюція системи. Синергетика пояснює, яким чином і чому хаос може 
виступати не лише як руйнування, а і як творчий початок конструктивного 
механізму еволюції, як із хаосу може розвинутися нова організація, структура, 
система» [16]. Замість того, щоб розглядати хаос як деструктивну силу, 
синергетика показує, що хаос може бути творчим початком для конструктивної 
еволюції системи. В хаотичному стані системи присутня велика кількість 
можливих модифікацій та взаємодій. Це створює умови для виникнення нових 
організацій, структур та систем. З хаосу виникає самоорганізація, коли система 
переходить до більш стійкого та складного стану. 
Соціосинергетика відкриває можливості для аналізу і прогнозування 
політичних процесів з урахуванням випадкових факторів, а також розвитку 
стратегій й підходів, що допомагають враховувати та адаптуватися до 
непередбачуваних подій. 
 
1.3. Громадянське суспільство як стадія дорослішання суспільства 
 
Громадянське суспільство – поняття, що в свій час вживав ще Цицерон. Під 
цим поняттям він розумів об’єднання людей, які пов’язані між собою спільними 
інтересами та згодою. Томас Гоббс ототожнював громадянське суспілсьство з 
державою, а Джон Локк чітко розрізняв ці поняття. Сучасні дослідники 
ставляться до ідеї громадянського суспільства як до концепції, яка описує 
соціальну структуру, в якій громадяни виступають активними учасниками 
суспільного життя, мають свої права, обов’язки та можливості для 
самовираження і впливу на суспільні процеси. Ми погоджуємося з думкою 
дослідника Д. Діттке, що «можливо мати ринкову економіку без демократії, але 
існування демократії неможливе без інституту громадянського суспільства» [17, 
с. 10]. 
 Ю. Козар стверджує: «Процес формування громадянського суспільства є 
складним і суперечливим, і тривалість також рiзна. Можна сказати, що цей 
процес не завершений в жодній країнi… Поняття «громадянське суспільство» 
базується на його самоорганізації, ступені демократії, як реалізації прав і свобод 
громадян, громадяни виконують свої політичні та громадянські обов’язки і 
19 
 
виступають як суверенітет та джерело влади, як свідомий суб’єкт політичної 
діяльності, відповідальний за наслідки, особа, відповідальна за країну і все 
міжнародне співтовариство» [18, с. 96]. 
В громадянському суспільстві громадяни організовуються в різноманітні 
громадські організації, неприбуткові організації, профспілки, об’єднання та інші 
форми громадської активності. Вони виконують важливу роль у захисті прав і 
свобод громадян, розвитку громадського діалогу, забезпеченні соціальної 
справедливості та демократії. Громадянським суспільством можна вважати те 
суспільство, яке має характерні риси, такі як:  
1. Автономія та свобода: громадяни мають право на свободу думки, 
слова, об’єднання та інші права, що гарантують їхню незалежність від держави 
та інших владних структур. 
2. Інклюзивність: громадяни беруть активну участь у прийнятті рішень, 
виявляють ініціативу та впливають на суспільні процеси. 
3. Інституціалізація: наявність незалежних громадських організацій, 
засобів масової комунікації та інших структур, які представляють і захищають 
інтереси громадян. 
4. Примат права: наявність законів, які гарантують права та свободи 
громадян, та незалежна система правосуддя, що забезпечує їх захист. 
5. Громадський діалог: активна комунікація між громадянами, 
громадськими організаціями, державою та іншими зацікавленими сторонами для 
досягнення консенсусу та розв'язання проблем [19]. 
Серед безлічі підходів до типології громадянського суспільства можна 
виділити два основних: інституційний та діяльнісний [20]. Перший розглядає 
громадянське суспільство як сукупність об’єднань недержавних організацій: 
політичних партій (у системах де поняття «партія» не підміняє поняттям 
«держава», як це було у Радянському Союзі, або зараз у Китайській Народній 
Республіці), незаангажованої преси, груп тиску, громадських організацій, спілок, 
об’єднань, волонтерських, релігійних та інших організацій. Діяльнісний підхід 
до громадянського суспільства акцентує більшу увагу саме на взаємодії 
державного апарату з суспільством, оцінює автономію суспільства, 
налогодженість комунікації між представниками громадськості та влади, 
можливість спільного прийняття рішень та релевантного представлення 
інтересів. На нашу думку, інституціональність громадянського суспільства та 
плюралізм громадських об’єднань є показником того, що країна імплементує 
міжнародні, демократичні норми, але це еще не показник, що інститут 
громадянського суспільства налагоджений та функціонує, адже в країнах часто 
існує безліч номінальних норм і прав, котрі де-факто не реалізуються. Тому ми 
зосередимось саме на діяльністному підході, адже наявність відповідної 
громадянської культури автоматично буде сприяти інституціональності та 
функціонуванню громадянського суспільства як такого. Ми вважаємо, що 
виховання культури участі набагато важливіше, ніж закріплення законодавчої 
бази, хоча останнє також, беззаперечно, важливо. 
 В деяких країнах, особливо Східної Європи, існує мейнстрім на 
запровадження сучасних реформ, котрі давно існують в центральній Європі, але 
часто ці реформи не приживаються і отримують багато критики. Важливо 
розуміти, що не можна просто екстраполювати норму, або закон в ґрунт, який до 
цього не пристосований.  
Громадянське суспільство – це еталон, за допомогою якого можна виміряти 
рівень демократичності держави, ми погоджуємося з думкою дослідника Н. В. 
Павлюк, що «розвиток демократичної держави передбачає побудову її відносин 
із громадянським суспільством на партнерських засадах. У цьому контексті 
йдеться про створення інституційно-організаційних, фінансових, правових, 
морально-етичних та інших можливостей, що мають трансформуватись у 
відповідні форми співпраці та механізми впливу громадськості на державну 
владу та систему місцевого самоврядування» [21, с. 96]. Але на нашу думку, без 
відповідної аксіологічної бази та культури участі суспільство може продовжити 
існувати інертним та безініціативним.  
Важливість аскіологічної бази та правильних світоглядних установок 
напряму сприяє добробуту держави. В українському суспільстві тривалий час 
21 
 
існували, а подекуди ще й досі існують наративи про те, що не варто цікавитися 
політикою та суспільними проблемами, тому що це «брудна справа», насправді, 
така риторика – наслідки тоталітаризму Радянського Союзу. Старше покоління 
жило в умовах, коли компартія підміняла поняття держави і опікувалася всіма 
сферами життя людини.  
В тоталітарних режимах поняття громадянського суспільства винесено за 
дужки, адже громадянське суспільство за визначенням так чи інакше часто 
виступає в ролі антагоніста по відношенню до державного апарату, контролює 
владу на предмет корупції, правильного функціонування та виконання своїх 
прямих обов’язків, не допускає зловживання владою та інше. Тобто намагається 
нівілювати всі ті особливості, які притаманні тоталітарним режимам.  
Негативні наслідки тоталітаризму для громадянського суспільства 
прослідковують і в країнах, котрі вийшли з тоталітарного впливу. Держави 
пострадянського, а, отже, посттоталітарного простору не мають достатнього 
досвіду незалежності та функціонування громадських інститутів, в цих країнах 
часто прослідковується не визнання громадського суспільства самими 
громадянами, які не розуміють його цінностей, потенціалу та ресурсів, також 
громадські організації іноді фінансуються ззовні, що впливає на їхній вектор 
спрямування, цінності та проблеми на яких акцентується увага, тобто ці 
організації не мають повної, національної автономії, що також впливає на рівень 
підтримки та бажання бути їхньою частиною. Громадські інституції в цілому, а в 
країнах пострадянського простору особливо, часто стаються інструментами 
партій для досягнення власних цілей та лобіювання особистих інтересів, 
активність цих організації збільшується саме в передвтборчий період [18].  Отже, 
в таких країнах, де культура інклюзивності та бажання брати участь через 
громадські інституції у суспільних справах не велика, рівень розуміння й 
підтримки інституту громадянського суспільства занизький, потрібно тривалий 
час займатися «спіндокторством» неурядових організацій. 
 Відповідно можна проаналізувати посттоталітарні наслідки СРСР на 
українських умовах, отже спостерігається «суспільно-політична 
дезорієнтованість населення, високий рівень матеріальної незабезпеченості 
значної частини громадян, стійкі патерналістські стереотипи щодо держави і їх 
посилення щодо регіональних олігархічно-кланових груп зумовили недостатню 
розвиненість громадянського суспільства, що призвело до високого ступня 
організаційно-правової неготовності органів державної влади та місцевого 
самоврядування запроваджувати сучасну систему публічного управління. Це 
суперечить світовій тенденції розвитку передових країн, у яких, незважаючи на 
суспільнокультурні відмінності, поступово долається деструктивність 
бюрократизму і зміцнюються відносини публічного управління та 
громадянського суспільства» [21, с. 97].  
Європейський досвід доводить, що країни, в яких суспільство дозріло до 
відповідного рівня самоорганізації та громадського контролю над проведенням 
державної політики, мають набагато вищу стадію розвитку та добробуту. Для 
держав з розвинутою демократією залишається характерним розуміння 
громадянського суспільства як рівноправного партнера у вирішенні соціально-
економічних, гуманітарних і політико-правових завдань. Особливість 
європейського підходу до інституту громадянського суспільства полягає у його 
визнанні та використанні потенціалу і ресурсів суспільства з метою якісного та 
ефективного надання соціальних послуг, залучення громадян до спільного 
прийняття управлінських рішень, спільному виробленні іноваційних підходів, 
популяризації благодійництва, волонтерста та інших громадських об’єднань, 
которі ставлять собі за мету покращити соціальне життя країни. Крім цього 
дослідниця Чальцева О. М. вказує, що «міжнародні міжурядові організації маючи 
різну спрямованість, ресурси і види діяльності останніми роками активно 
залучають представників громадянського суспільства (на постійній або на 
консультаційній основі) для налагодження комунікативного діалогу і для 
співпраці у рамках своїх структур. Ця тенденція пов’язана в першу чергу з тим, 
що рішення проблем, існуючих в глобальному масштабі неможливо без участі 
громадянського суспільства, яке легітимізує ці процеси і сприяє публічному 
діалогу і співпраці між суб’єктами світової системи» [22, с. 162]. Таким чином, 
23 
 
громадянське суспільство функціоную й на інтернаціональному, міжнародному 
рівні, що ще раз доводить важливість цього інституту участі громадян в 
прийнятті рішень на парнерських засадах з урядом та різними міжурядовими та 
не урядовми організаціями.  
Важливим аспектом становлення громадянського суспільства є 
налогодженість комунікації між органами влади та передставниками активної 
частини населення. А. Ю. Кравець та І. Г. Алєксєєнко зазначають, що «на  основі  
комунікативної  парадигми здійснюється  «абсолютизація»  значення  
комунікаційних  та  комунікативних  обмінів  у політичній системі та суспільстві. 
Центральність  концепту  комунікації,  постулювання  її всеохопного характеру, 
дає змогу робити висновки про можливість владного опанування змістом каналів 
поширення інформації та їх цільовою аудиторією» [12, с. 94]. Сучасна епоха 
інформаційних технологій спростила механізм комунікації людей між собою, а 
також дозволила органам влади та громадськості отримувати, у порівнянні, 
майже миттєвий зворотній зв’язок. Саме тому сучасна політологія, партії, 
міністерства, виборчі кампанії та інші аспекти політики переорієнтовуються 
відповідно нових умов. Важливо також розуміти, що питання налагодженості 
комунікації повинно відповідно регулюватися.  
13 грудня 2007 року європейські країни зробили значний крок в 
налогодженні комунікаційних каналів та уклали Лісабонський договір, котрий, 
попри безліч інших пунктів, поставив додаткові вимоги до європейських 
інституцій щодо забезпечення відкритості, транспарентності та поширення 
інформації. Цей документ був спрямований на зміцнення демократичності та 
легітимності Європейського Союзу шляхом залучення громадян до процесу 
прийняття рішень та підвищення їх контролю за діяльністю ЄС. Одним із 
ключових положень Лісабонського договору є зобов’язання органів ЄС 
інформувати громадян про свою роботу та забезпечувати доступ до документації, 
що означає, що європейські інституції мають реалізувати відкритий доступ до 
інформації про свої дії, процеси прийняття рішень та результати своєї роботи. 
Громадяни ЄС мають право бути ознайомленими з цією інформацією та мати 
можливість висловлювати свої думки та погляди на питання, що стосуються 
діяльності ЄС. Лісабонський договір також передбачає проведення публічних 
обговорень з громадянами щодо різних питань діяльності Євросоюзу. Це створює 
можливість для громадян висловлювати свої думки та приймати участь у процесі 
формування політик та рішень, що мають вплив на їхнє життя. Завдяки 
Лісабонському договору громадяни ЄС отримали право на доступ до 
документації, що стосується діяльності ЄС. Це зміцнює прозорість та відкритість 
процесу прийняття рішень і дозволяє громадянам бути більш інформованими про 
дії та політики Євросоюзу. Усі ці заходи мають на меті полегшити контроль з боку 
громадянського суспільства за діяльністю ЄС [23]. 
На співпраці уряду та органів громадянського суспільства також наголошує 
і Рада Європи. У своїх рекомендація рада схиляє до тісної взаємодії влади та 
неурядових організацій з приводу ефективного вирішенні різних питаня в сфері 
державної та соціальної політики. Така співпраця покликана підтримувати 
плюралізм думок і демократичність, впливати на ефективність та іноваційність 
підходів до вирішення суспільних проблем [24].  
Аналізуючи ці фактори ми вважаємо, що розбудова інституту 
громадянського суспільства є обов’язом будь-якої демократичної країни. 
Дослідник Ю. Козар виділяє шість пунктів, які є важливими кроками для 
реалізації функціонуючого громадянського суспільства, він віднзначає: 
1. Покращення політичної культури, створення умов при яких громадяни 
зможуть без перешкод приймати участь в суспільних справах, які їх турбують; 
2. Глобалізація процесу приватизації, який буде запроваджений на всі без 
виключення сфери суспільного життя, побудова не номінального інституту 
громадянського суспільства з ринковим та неринковим характером;  
3. Посилення сфери судочинства, інспірування ідеї примату права, захист 
та реалізація свобод та права людини, а також формування культури поваги до 
закону та тих, хто його оберігає; 
4. Налагодження та перманентне вдосконалення потужних каналів 
комунікації, а саме механізму зворотнього зв’язку, який буде виступати 
25 
 
інструментом контролю рівнозначно як над державою та окремими політичними 
акторами, так і над самим суспільством. Це допоможе правильно заміряти 
інтереси та релевантність їх представлення;  
5. Налагодження широких відносин із зарубіжними країнами та створення 
найкращих умов для доступності та публічності інформації; 
6. Підвищення загального рівня обізнаності та компетентності громадян; 
[18].  
Погоджуючись з думкою автора підкреслюємо, що громадянське 
суспільство є важливим атрибутом демократичності та лібералізму, тому такі 
важливі категорії як права та свободи повинні бути повністю реалізовані, але в 
той же час право не повинне перетворюватися в свавілля, саме тому закон має 
бути рівний для всіх громадян країни. Усвідомлення і підримка законів є 
обов’язковою нормою для демократичної, правової держави. Як уже зазначалося, 
комунікація та зворотній зв’язок дуже важливий фактор самоорганізації та 
розбудови громадянського суспільства, канали зв’язку забезпечують краще 
донесення нагальних потреб та інтересів від суспільства до влади, сама влада 
може якісніше аналізувати як ті, чи інші впроваджені норми та закони 
сприймаються суспільством, та за допомогою цього здобутого знання корегувати 
власну діяльність. Разом з тим, сам інститут громадянського суспільства може 
функціонувати лише у випадку, коли різні його елементи: громадські, 
волонтерські та благодійні організації, фонди, окремі активісти тощо, 
комунікують між собою і координують власні дії.  
Відзначимо, що поняття громадянського суспільства – це соціальний 
конструкт, це концепція, яка демонструє рівень самоорганізованості та зрілості 
суспільства. Поодинокі, не урядові організації можуть існувати навіть в 
тоталітарних режимах, але часто їхні дії не координовані та не мають масового 
характеру, тому вони не можуть призвести до помітних трансформацій в 
суспільстві. Саме тому комунікація є важливим елементом самоорганізації і 
відповідно громадянського суспільства.  
Проаналізувавши різні підходи до поняття громадянського суспільства ми 
робимо висновок, що це важливий елемент демократії. Культура участі довзоляє 
краще представляти власні інтереси, а уряду знаходити іноваційніші рішення для 
вирішення існуючих проблем. У контексті соціосинергетики важливо зазначити, 
що здатність до самоорганізації є основним атрибутом будь-якої громадської 
ініціативи. Адже суспільство часто опозиційне по відношенню до існуючої влади 
утворення, тобто для того щоб громадяни, котрі не мають безпосереднього 
доступу до прийняття владних рішень, могли змінювати свою соціальну 
екосистему та протистояти державному апарату у якого є всі існуючі ресурси для 
впливу та іноді не бажання співпрацювати з громадськістю – важлива кооперація. 
Ідея громадянського суспільства може виступати атрактором, тобто точкою, що 
буде сприяти соціальній інтеграції. 
 
 
  
27 
 
Розділ 2. Соціосинергетик як атрибут громадянського суспільства 
 
2.1. Криза як атрактор самоорганізації та досвід України 
 
Людство швидко розвивається і змінюється. Безліч дослідників 
стверджують, що існує тенденція до пришвидшення цього розвитку і певною 
мірою суспільство часто не готове до таких стрімких, стрибкоподібних змін, тому 
сучасне суспільство наповнене кризами та нестабільностями. Кожного 
десятиліття, а то й з більшою періодичністю, людство зіштовхується з новими 
викликами і перебудовується з метою превентивно не допустити подібних 
нестабільностей. Ці кризи ставлять перед людством нові виклики і змушують 
його більш евристично і нетрадиційно підходити до вирішення нових проблем, 
створюють середовище, в якому люди можуть швидше реагувати на подразники 
та ефективніше діяти, вигадувати нові засоби, інструменти, змінювати світогляд 
та об’єднуватися з метою співпраці для подолання кризового періоду. Часи 
нестабільності також можуть викликати інновації і стимулювати розвиток нових 
технологій, ідей та підходів. Під час кризових періодів може з’являтись попит на 
нові рішення і стратегії, що сприяє появі нових можливостей та стимулює 
прогрес. «Кризи виконують важливу функцію в генетичному розвитку 
суспільства. Вони зберігають і передають наступним поколінням набір ознак і 
цінностей, очищений від застарілих елементів і збагачений новими складовими, 
які допомагають адаптуватися системі до умов, що постійно змінюються» [25]. У 
цьому випадку криза виступає атрибутом філогенезу для суспільства, рівноцінно 
як біологічні девіації й мутації для людини, кризи слугують для суспільства 
поштовхом, який зумовлює еволюційний розвиток соціуму. Втім важливо 
зазначити, що криза не є єдиним шляхом розвитку суспільства і не завжди 
призводить до позитивних змін. Вона може мати серйозні негативні наслідки, 
такі як соціальна дезорганізація, економічні труднощі, політична нестабільність 
тощо.  
Зробимо висновок, що кризи не завжди варто негативно оцінювати, хоч 
слово «криза» і має негативні конотації, пов’язані з проблемами та викликами, 
інколи їх можна розглядати як органічний процес для розвитку суспільства, як 
хвороби, до яких з часом у суспільства може виникнути імунітет. Також важливо 
знаходити правильні підходи до оцінки нестабільностей. Синергетика як 
міждисциплінарна галузь пропонує власну методологію для аналізу, а інколи 
навіть скеровування кризи в правильне русло.  
Українське суспільство має власний, «свіжий» кейс кризи, яка призвела до 
трансформації суспільства. Спочатку Україна пережила Революцію Гідності, яка 
розпочалася 2013 року, що було відповіддю на політичну кризу та невдоволення 
громадян корупцією, авторитаризмом та порушенням прав людини. Цей масовий 
рух привів до падіння президента та впровадження політичних реформ. Ситуація 
ускладнилась через окупацію частини українських територій. У випадку, коли 
суверенітету та виживанню держави загрожувала небезпека, тимчасова влада 
було розгубленою, а суспільство мало б дезінтегруватися, натомість 
консолідувалося та відкинуло загрозу на вісім років. Громадяни виражали 
підтримку українській державі, мобілізувалися на захист своєї країни, 
допомагали волонтерам та військовим, а також долучалися до реформ та 
будівництва нової демократичної системи. Цей період також сприяв активізації 
громадського сектору, становленню незалежних ЗМІ та розвитку громадських 
ініціатив. Українське суспільство продемонструвало силу громадянського 
активізму та готовність боротися за свої права та свободи. Горностай П. П. 
наголошує, що українське суспільство має позитивну якість «…це величезна 
здатність до самоорганізації… Початок російської агресії і загроза втрати 
суверенітету майже миттєво породили добровольчий рух, який дозволив досить 
успішно протистояти ворогу і фактично врятував ситуацію від більш страшного 
сценарію. Так само майже миттєво активізувався волонтерський рух, який почав 
забезпечувати необхідним оснащенням і зброєю добровольців і бійців ЗСУ. 
Можна все наше суспільство назвати суспільством феноменальної 
самоорганізації, воно – енергійне, творче, ініціативне. Волонтерський рух – це 
29 
 
взагалі феномен, який не має аналогів у світі» [19, с. 13]. На нашу думку, цей 
приклад чудово ілюструє можливості самоорганізації та її перспективність. Стан 
2013-2014 років можна вважати стадією біфуркації, політична та економічна 
криза стала атрактором для суспільства навколо якого суспільство почало 
об’єднуватися з метою протидії внутрішньої та зовнішньої загрози.  В цей період 
на потребу часу почали з’являтися особливі види комунікації та програмні 
забезпечення. Громадяни України почали використовувати сучасні, інформаційні 
технології для координації власних дій та інформування інших людей з приводу 
актуальних подій. IT-сфера почала працювати на потужності зброєних сил 
України. Розробники стали займатися програмуванням планшетів для 
артилеристів, створенням нових модифікацій військових систем комунікації та 
безпілотників [26]. Зовнішня загроза та стимул органічно призвів до реакції 
українського суспільства та спричинив появу тих самих емерджентностей, які 
властиві для соціосинергетики. Зазначимо, що на початку Російської інтервенції 
у 2014 році дії громадян майже не координувалися владою, тобто мова йде про 
рафіновану самоорганізацію.  
Звісно, війна це жахливий злочин проти гуманістики, але, як зазначив 
Горностай П. П., «війна, попри той жах, що вона принесла, може призвести і до 
позитивних зрушень. Може «подорослішати» наше громадянське суспільство, 
стати більш зрілими наша громадянська свідомість, громадянська думка» [19, с. 
14]. На нашу думку, саме після Євромайдану можна говорити про активний 
розвиток інституту громадянського суспільства в Україні й акцентуванні уваги 
суспільства на питанні національної свідомості та ідентичності. Тривалий час 
після здобуття незалежності Україна продовжувала інерційне існування за 
курсом, по якому її спрямував Радянський Союз. Країна перебувала в тісних 
економічних, політичних та культурних взаємовідносинах з Російською 
Федерацією, спадкоємницею СРСР. Москва тривалий час продовжувала бути 
культурною столицею, в яку велика частина українців намагалася переїхати та 
побудувати кар’єру, пізніше, з появою великих інтернет платформ, левова частка 
українських інфлюєнсерів створювала контент двома мовами: російською та 
українською, або тільки російською, з метою охопити більше аудиторії. Про 
існування громадянського суспільства та національної ідентичності до подій 
2013-2014 року можна говорити з натяжкою, в суспільстві панувала загальна 
тенденція до абсентеїзму – політики не втручання, в цей період ще й досі існував 
радянський наратив, що на велику політику не можливо впливати. Революція 
Гідності, окупація АР Крим, а потім частини Луганської та Донецької областей 
вивели суспільство зі стану анабіозу. Після 2014 року в Україні утворюється 
значна кількість волонтерський організацій, фондів, в зону проведення анти 
терористичної операції на Сході України долучається велика кількість 
добровольчих батальйонів, люди з усієї країни долучаються до зборів та 
допомагають волонтерам. Рівень самоорганізації зростає, а разом з ним 
автоматично підіймається рівень демократичності держави. Ми спостерігаємо 
безпосередню залежність росту демократизації та становлення громадянського 
суспільства в України від підвищення самоорганізаційних процесів після першої 
інтервенції Росії в Україну.   
Звертаємо увагу, що з моменту здобуття незалежності, українське 
суспільство постійно зіштовхувалося із стимулами, котрі спричиняли сплеск 
самоорганізації та консолідації населення, але соціальна енергія розсіювалася 
одразу ж, після досягнення поставленої мети. На основі цього можна зробити 
висновок, що українське суспільство пасіонарне, воно залежить від зовнішніх 
факторів та стимулів і починає самоорганізовуватися у випадках, коли державний 
аппарат не може виконувати весь покладений на нього функціонал або навпаки 
зловживає владою. У цьому відмінність України від інших Європейських країн, 
у яких чітко інституційоване громадянське суспільство виступає партнером 
державної влади та активно і без перешкод бере участь у прийняті 
суспільноважливих рішень. З приводу ставлення самих українців до 
громадянського суспільства та основних кроках для його становлення 
Бондаренко Н.О. зазначає, що «в нас (в Україні) ще не сформувалося 
усвідомлення його можливостей і не виникла самоідентифікація з його 
інституціями. Отже, в найближчій перспективі розбудова громадянського 
31 
 
суспільства має рухатися у напрямку створення незалежних медіа; формування 
суспільних цінностей, таких як плюралізм, толерантність; підвищення 
соціальної активності громадян; опанування правовою культурою» [27, с. 61]. 
Українське суспільство не стабільне у питання громадської активності, воно 
самоорганізується в моменти реальної небезпеки і має значні показники участі 
левової частини населення у вирішення нагальної проблеми, але цю 
пасіонарність українці не трансформують у довготривалі процеси та інститути.  
Перший значний імпульс, який спричинив трансформації суспільства з 
моменту здобуття Незалежності, як уже наголошувалось, – стала Революція 
Гідності та перша російська інтервенція. Другий стимул до трансформації 
спричинило повномасштабне вторгнення російської федерації, яке розпочалося 
24 лютого 2022 року. Зараз Україна як ніколи перебуває в стадії біфуркації, 
українське суспільство пройшло рубікон і не зможе повернутися до старого 
суспільного укладу.  
Під час повномасшабного вторгнення суспільство ще більше 
консолідувалося та самоорганізувалося з метою протидії російської експансії. 
Рівень волонтерства та громадського активізму значно зріс. За результатами 
опитування соціологічної компанії «Active Group» від 7-14 грудня 2022 року 
майже 90 % українців підтримують волонтерство. 59,9% респондентів 
висловлює підтримку у формі грошових пожертв. «На запитання про те, якою 
саме була ця підтримка, 59,9% респондентів відповіли, що давали гроші, 19,8% 
– що давали інші власні ресурси, а 20,2% – допомагали руками. Щодо напрямків 
донатів, то понад половина опитаних (56,1%) сказали, що, маючи вибір, 
спрямовували би кошти на підтримку Збройних сил України. 22,4% українців 
приблизно однаковий обсяг своїх коштів віддали би на потреби ЗСУ та на 
підтримку постраждалих від війни. Більше на підтримку ВПО та інших 
постраждалих від війни готові донатити 6,1%, а переважно на потреби, не 
пов’зані безпосередньо з війною – 3,4%. Не будуть давати кошти 3,7% 
респондентів. Не визначилися з відповіддю 8,2% опитаних» [28]. Крім цього, як 
реакція на російську агресію в перші години вторгнення сформувалися сили 
територіальної оборони, на багатьох напрямках до прямих вказівок військового 
керівництва звичайні люди стримували наступ. Схожа реакція суспільства 
відбулася і в 2014 року, люди автономно вчиняли певні дії, які стримували сили 
наступу і це разом з іншими факторами допомогло зберегти суверенітет країни в 
обох випадках. Самоорганізація населення, беззаперечно, позитивно вплинула на 
хід війни, адже навідміну від централізованої системи, яка на найнижчих рівнях 
структури очікує вказівок від вищого органу, структура де діють синергетичні 
механізми автономно вирішує проблему. Вся сукупність самоорганізованих 
ланок суспільства утворює складний самоорганізований організм, який 
переслідує один, глобальний, спільний інтерес. Важливо розуміти, що 
суспільство не монолітне, кожен окремий індивід має власне бачення та власні 
можливості у вирішенні різних суспільних проблем. Використовуючи 
методологію соціосинергетики кожна людина стає окремим елементом 
суспільної системи, який окремо від цієї системи може не нести прикладної 
користі для самого суспільства, але у тісній взаємодії між іншими елементами 
структури у системи може виникнути емерджентність, новія явища та 
характеристики, котрі будуть ефективніше сприяти досягненню спільної мети. 
Неприцька Т. І. підкреслює, що «згуртовані спільною загрозою фізичному 
виживанню, кожен окремо взятий індивід реагує на дану загрозу індивідуально 
(знову ж таки, у той спосіб, який найбільше відповідає його чи її індивідуальній 
ієрархії цінностей), а отже і відіграє свою окрему роль у спільній роботі, 
направленій на збереження держави та нації. Частина населення готова взяти 
зброю до рук та фізично взаємодіяти з агресором; можемо припустити, що для 
цієї групи населення вищими у ієрархії є цінності влади, самоствердження. Інша 
– зосередилися на тиловій допомозі, гуманітарній підтримці, забезпеченні 
добробуту як вимушених ВПО, так і армії та місцевого населення» [29, с. 96]. 
Соціосинергетика включає тісну взаємодію різних елементів системи між собою. 
Ми бачимо прямі, позитивні наслідки самоорганізації на хід війни, але 
суспільство вкотре має ризик допустити ентропію. Ми вважаємо, що цю кризу, з 
якою зіткнулося українське суспільство, можна спрямувати в  конструктивне 
33 
 
русло. Україна повинна зберегти перманентну культуру участі у громадських 
справах та приділяти більшу увагу питанням національної ідентичсності в 
довготривалій перспектив. 
Для громадян України важливо усвідомити важливість участі в суспільних 
проблемах, адже інклюзивність дозволяє громадянам висловлювати свої думки, 
переконання та інтереси щодо суспільних питань. Участь громадян стимулює 
розвиток інноваційних ідей та творчого потенціалу суспільства. Різноманітність 
думок і перспектив допомагає знайти нові рішення на проблеми, впроваджувати 
нові підходи та забезпечувати стале суспільне зростання. І найважливіше в 
контексті нашої теми, участь громадян у суспільних справах сприяє формуванню 
почуття спільності та соціальної солідарності. Вона створює можливість для 
громадян об’єднуватися навколо спільних цілей та інтересів, вирішувати спільні 
проблеми та підтримувати взаємодію в суспільстві. 
Ми проводимо прямий зв’язок між реалізованим інститутом 
громадянського суспільства та добробутом країни, де він реалізований. Такі 
висновки зроблені на основі компаративного аналізу двох блоків: Європейських 
країн з потужним громадським сектором та рівнем самоорганізації, і 
автократичних та тоталітарних країн, де існування громадянського суспільства 
як такого, ставить під сумнів існування режиму. 
Аналізуючи досвід країн Європи у запровадженні та функціонуванні 
громадянського суспільства важливо розуміти, що громадянське суспільство у 
цих країнах є невід’ємни атрибутом державної політики уже багато років. 
Україна тільки стає на цей шлях інституціоналізації державного сектору, адже 
тривалий час знаходилась під гнітом тоталітаризму Радянського Союзу, всі 
громадські діячі, які існували до набуття Незалежності країни були 
опозиціонерами та дисидентами, тобто не мали змогу реалізовувати своє бачення 
політики офіційним шляхом та сильно впливати на загальнодержавний 
політичний курс. В контексті соціосинергетики наявність утиску позитивно 
впливає на самоорганізацію населення, адже для активної частини суспільства 
утиск стає атрактором, який консолідує людей навколо існуючої проблеми. Тобто 
наявність чіткого антагоністичного образу та розуміння кінечної цілі є основним 
аспектом, котрий буде формувати бажання брати участь у державних справах, 
буде спрацьовувати схема стимул – реакція. 
 Саме опозиційність по відношенню до утиску сприяла самоорганізації 
різних верств населення та формуванню прошарку десидентів, які у висновку і 
стали однією з причин розпаду  Радянського Союзу та утворенню на його руїнах 
різних суверенних держав, зокрема України. Але як тільки причина консолідації 
у вигляді державного «Левіафана» зникла, суспільство досягло кінечної цілі, 
рівень самоорганізації різко спав, система зазнала ентропії. Вся соціальна енергія 
або зникла зовсім, або спрямувалася на незначні речі, котрі глобально не 
вплинули на трансформацію системи, яка на той час була життєвонеобхідною для 
молодої держави. Ми вбачаємо загрозу в неправильному формуванні акцентів. 
Ю. Шайгородський зазначає, «що розвиток  громадянського  суспільства в  
Україні  передбачає  не  тільки  і  не  стільки  розбудову його інституційно-
організаційних форм, скільки розробку і  реалізацію  широкого  комплексу  
заходів,  спрямованих на  формування  і  розвиток  публічної  сфери  і  публічної 
політики.  Серед  важливих  умов  також  –  суттєві  зміни ціннісно-смислових 
орієнтацій усіх громадян, формування громадянства як такого» [26, с. 330–331]. 
Ми погоджуємося з думкою автора і саме тому в дослідженні акцентуємо увагу 
більше не на інституціональній складовій, а саме на ціннісних орієнтирах. 
Створення структур, департаментів, міністерств часто може нести номінальний 
характер і не виконувати свій функціонал допоки суспільство саме не доросте до 
відповідного рівня. Але українське суспільство пройшло точку біфуркації ще в 
2013 року і з цього моменту продовжує невпинно еволюціонувати як таке, що 
може зватися демократичним. Тенденція до демократизації зберігається, а 
мейнстрім на європейські, ліберальні цінності прослідковується у всіх аспектах 
життя українців. На нашу думку, це стало можливим саме через емерджентність, 
котра виникла після того, як Україна потрапила в «зону турбулентності», а на 
виході українське суспільна та політична система стали впорядкованішими, та 
набули якості, які не прослідковувалися в ній до цього моменту.  
35 
 
Зазначимо, що всі негативні конотації пов’язані зі словом «криза» 
виправдані, не можливо виступати з позиції апологетики подібної економічної, 
політичної та гуманітарної дестабілізації, але флуктацію не можливо 
перманентно уникати, тому ми вважаємо, що у випадку коли наближення кризи 
стає очевидним, варто підібрати найоптимальніші інструменти для повернення 
суспільного маятника в позицію спокою. Соціосинергетика підходить до 
подібних подій із власним, нелінійним і системним бачення ситуації. Аналізуючи 
українсько історію з набуття Незалежності ми бачимо, що система знаходилася в 
стані стабільності тривалий час, цей стан дехто називає «режимом збереження 
порядку» [27]. Ми ж назвемо це станом стагнації. У суспільства були спроби 
вивести державу з цього режиму самозбереження, у 2004 році, як реакція на 
фальсифікацію виборів виник перший Майдан, громадяни об’єдналися для того, 
щоб молода держава, котра рухалася по курсу демократизації не була відкинута 
назад в часі, до неактуального для ХХІ століття авторитарного режиму, адже 
прозорий виборчий процес це один із основних атрибутів демократичності 
суспільства. Але після подій 2004 року сильної трансфігурації суспільства не 
відбулося, режим збереження порядку тривав до 2013 року. Революція Гідності і 
всі подальші події створили іспульс для суспільства. Зійшлося багато факторів, 
які сприяли самоорганізації. Стан нестабільності самий по собі, падіння діючого 
президента, який втратив легітимність, дезорієнтована тимчасова влада та 
сильна зовнішня загроза з боку Росії. Велика частина інституцій перестали 
правильно функціонувати, а державний аппарат потребував калібровки. Всі ці 
фактори змушували громадян мобілізуватися й самоорганізуватися. Ю. 
Шайгородський звертає увагу, що «українське  суспільство не  має  достатнього  
досвіду  функціонування  інститутів громадянського  суспільства  за  нових  умов,  
з  другого  (і в  цьому  полягає  певна  парадоксальність)  –  українське суспільство 
має чималий досвід функціонування формальних «інститутів громадянського 
суспільства» у вигляді всіляких «спілок»,  «добровільних  товариств»,  «союзів»  
тощо» [26, с. 331]. Отже, у ситуації, коли система зазнала дестабілізації, 
суспільство перейшло на вищу стадії самоорганізації, відсутність директивного 
управління в конкретному випадку компенсувався різким включенням громадян 
в суспільні справи. Підбиваючи підсумовуючи можна відзначитии: 
1. Криза стала каталізатором інтенсивного розвитку громадянського 
суспільства. Загроза суверенітету та виживання держави призвела до мобілізації 
громадян і формування великої кількості громадських та волонтерський 
організацій, а ткож добровольчих рухів, котрі заморозили російську експансію 
українських територій; 
2. Консолідація громадян з метою подолати кризу призвела до 
емерджентності. Суспільство об’єдналося та самоорганізувалось на основі 
певної мети. Загроза стала причиною зближення різних груп населення, 
зменшення соціальної відстані та підтримки взаєморозуміння та толерантності. 
Такий рівень самоорганізації призвів до формування культури участі та більшої 
демократизації суспільства. Громадяни почали активніше залучатися до 
прийняття рішень, виступати зі своїми думками та вимогами, здійснювати 
контроль за владою; 
3. Російська інтервенція також стимулювала звернення уваги суспільства 
на власну історію. Громадяни стали активніше досліджувати минуле, зокрема 
історію своєї нації та культурну спадщину. Це безумовно хороший крок до 
формування, власної національної ідентичності та найкращий час для 
гносеологічних пошуків, постановки питань «хто ми є?» і «куди ми рухаємось?» 
 
2.2. Національна ідентичність та соціосинергетика як елементи 
довготривалої перспективи розвитку суспільства 
 
Поняття національної ідентичності досить важливий соціокультурний 
атрибут будь-якої держави, який відображає почуття приналежності та зв'язку 
людини з певною нацією чи народом, вона охоплює спільні цінності, традиції, 
культурні звичаї, історичну пам'ять, мову, символи та інші елементи, які 
формують у людини розуміння своєї нації, її  особливостей та відмінностей від 
інших народів. Сформована національна ідентичність впливає на спосіб 
37 
 
мислення, поведінку, цінності, взаємодію з іншими людьми і представниками 
інших націй та здійснює вплив на самооцінку людини. Вона може мати різні 
аспекти, такі як етнічні, культурні, релігійні, мовні, історичні та інші. 
Національна ідентичність може формуватися на основі спільного походження та 
культурної спадщини, а також спільних цілей, ідеологій та досвіду. 
Важливість національної ідентичності полягає в її здатності сприяти 
формуванню почуття єдності, солідарності та взаєморозуміння між членами 
нації. Вона може слугувати основою для створення і підтримки соціальних, 
політичних і культурних інститутів, а також базою для вирішення спільних 
проблем і досягнення колективних цілей. В кризові періоди національна 
ідентичність стає атрактором на основі якої суспільство консолідується. Люди з 
різними переконаннями, цінностями та інтелектуальним рівнем об’єднуються 
задля спільної мети.  
Національна ідентичність – це ядро системи, навколо якої ця система 
функціонує. В контексті соціосинергетики ідентичність стає аксіологічним 
фундаментом, який буде скріплювати нову, самоорганізовану систему, якщо старі 
суспільні структури та інститути будуть зруйновані.   
Однак важливо розуміти, що національна ідентичність не є статичним 
явищем, вона може змінюватися під впливом глобалізації, міграції, зміни 
соціально-політичного контексту та інших факторів. Більше того, як уже 
зазначалось в роботі, суспільство часто не уніфіковане, а отже розуміння і 
сприйняття національної ідентичності може відрізнятися у різних людей в межах 
однієї нації. Вонсович С. Г. стверджує, що «специфіка національної ідентичності 
твориться протягом тривалого історичного часу, проте у короткий історичний 
період вона здатна суттєво змінюватися, зберігаючи, в окремих випадках, 
потенціал для відновлення. Тому процес становлення ідентичності, що 
відбувається в конкретний історичний момент, забезпечується складним 
процесом рефлексії. Її спосіб демонструє оригінальні риси, властиві конкретній 
спільноті та її представникам, і свідчить про самобутню ментальність, норми, 
звичаї, цінності тощо. Національна, як і етнічна ідентичність, як правило, не 
зникає цілком із свідомості під впливом сторонніх процесів, засвідчуючи свої 
можливості до адаптації» [28, с. 78].  Отже, концепція національної ідентичності 
належить до категорії суспільно-політичних ідей, орієнтованих на вироблення 
стандартів етносоціальної та політичної поведінки. Національна ідентичність 
ґрунтується на культурних і соціально-політичних традиціях, інтересах, поглядах 
на політичний розвиток, спільних політичних інститутах, правах і обов’язках, 
економічному і соціальному просторі, громадянстві. Єдність національної 
ідентичності сприяє збереженню консенсусу з фундаментальних питань 
державного розвитку. Акцентуємо увагу, що національна ідентичність не є 
вродженою характеристикою народу, а є результатом соціального виховання. У 
поєднанні з етнічною ідентичністю вона може стати рушійною силою суспільно-
політичних перетворень. Національна та громадянська ідентичність відіграють 
найважливішу роль у процесах інтеграції українського суспільства.  
Кожна людина або соціальна група є носієм ідентичності, яка за допомогою 
набутих цінностей, ідеалів, традицій допомагає орієнтуватися в соціальному 
просторі та встановлювати норми соціальної поведінки. Національна 
ідентичність формується під впливом об’єктивних умов життя (місце 
народження, проживання, мовні традиції тощо) і може свідомо корегуватися з 
боку суспільних та політичних акторів. Однак таке штучне втручання має певні 
ризики, адже інспірування конкретної аксіологічної бази не скоординоване між 
різними політичними акторами та лідерами думок, тому трактування конкретної, 
української національної ідентичності може не співпадати у різних верств 
населення.  Це зумовлено низкою причин: історичних, регіональних, сучасних 
соціально-політичних, особливостями лідерів впливу, характеристиками 
окремих соціальних груп [29]. Варто зробити висновок, що питання національної 
ідентичності динамічне, воно залежить від багатьох зовнішньо та 
внутрішньосуспільних аспектів. Дослідниця Неприцька Т. І. звертає увагу на те, 
що «миролюбне та неагресивне українське суспільство, в якому особливо 
протягом років незалежності, пропагувалися пацифістські цінності західного 
світу, в якому превалювала загальна направленість на демократичний розвиток 
39 
 
та європейську інтеграцію, змушене реагувати на відкриту агресію сусіда, який 
починаючи з 2014 року вирішив «самостверджуватися» на території України… і 
тут на державному рівні перед українським суспільством постав черговий 
виклик: яким чином забезпечити збереження територіальної цілісності держави 
(по суті, вести відкриту оборонну війну), при цьому максимально зберегти ту 
«прозахідну», пацифістську систему цінностей, яка так плекалася в суспільстві 
та яка так необхідна Україні у довгостроковій перспективі (маємо на увазі, 
євроінтеграційні прагнення України, необхідність та бажання жити у класичній 
Західній Європі, де агресивне, мілітаристське суспільство не позиціонується як 
успішне)» [29, с. 96]. Погоджуючись з думкою автора підкреслюємо, що 
українське суспільство перебуває в стані колізії різних аксіологічних систем: 
мілітаристської та пацифістської, але обидві ці системи попри свою розбіжність 
сприяють існуванню України як держави. Цінністна орієнтація на захист держави 
військовим шляхом дозволяє зберегти суверенітет та автономність країни, інша 
ж аксіологічна установка на пацифізм, який є еталоном всього цивілізованого 
світу,  це запобіжник, що захищає Україну від небезпеки стати перманентно 
мілітаризованою та авторитарною державою. Такий синтез у підході до 
соціогенезу та формування національної ідентичності є життєвонеобхідною 
умовою у кризі, яка розпочалася 2013 року з Революції Гідності.  
Національна ідентичність відіграє важливу роль у контексті 
соціосинергетики, яка вивчає взаємодію та взаємозв’язок між суспільством та 
його складовими частинами. Вона сприяє консолідації та мобілізації громадян, їх 
консолідації навколо спільних інтересів, цінностей, ідей та цілей. Національна 
ідентичність виступає «соціальним клеєм» та створює внутрішні зв’язки та 
взаєморозуміння між громадянами, що сприяє ефективній комунікації, співпраці 
та координації в суспільстві. Також вона є основою для розвитку нових, спільних 
цінностей, традицій, культурного самовираження та приналежності до держави 
чи нації. 
Наявність стійкої національної ідентичності сприяє зміцненню суспільної 
стабільності та впливає на формування політичних, економічних і соціальних 
процесів. Вона може стимулювати громадян до активної участі в суспільних 
справах, заохочувати впливати на прийняття рішень та за потребою змінювати 
соціальний та політичний устрій. Гносеологічні пошуки одні із найважчих 
пошуків для людини, але коли індивід розуміє хто він, знає свою історію та 
історію власної нації, має свою мову та інші культурні особливості, котрі 
притаманні тільки його нації, це сприяє бажанню брати участь в справах нації та 
популяризувати її культурні особливості в Світі. Усвідомлення національної 
ідентичності дає відчуття належності та формує мотиви для участі в суспільних 
справах. 
Для соціосинергетика також важлива наступна особливість націоднальної 
ідентичності – колективна свідомість, вона формується через національну 
ідентичність і є важливим елементом для самоорганізації суспільства. 
Колективна свідомість дозволяє створювати сприятливі умови для виникнення 
емерджентних явищ, нових ідей та інновацій, які сприяють розвитку та адаптації 
суспільства до змін. 
Тому національна ідентичність є важливим чинником, який сприяє 
ефективному функціонуванню суспільства, формуванню колективної свідомості, 
поширенню спільних цінностей та ідей. Вона спонукає громадян до активної 
участі в суспільних справах, у тому числі в процесах прийняття рішень і 
політичного розвитку, сприяє внутрішнім зв'язкам і взаєморозумінню між 
громадянами, що стає передумовою побудови міцних соціальних зв'язків і 
спільнот. 
Крім того, національна ідентичність має велике значення в процесах 
інтеграції українського суспільства. Вона допомагає створити відчуття єдності та 
згуртованості серед громадян, що є необхідним для створення та підтримання 
стабільного та розвиненого суспільства. Відмінності у сприйнятті та розумінні 
національної ідентичності можуть спричиняти різноманітність у підходах до її 
змісту та проявів, але це також може бути джерелом багатства та розмаїття в 
суспільстві.  
41 
 
Методологію соціосинергетики можна використовувати як у створенні 
громадянського суспільства так і в формуванні національної ідентичності. 
Національна свідомість має значний синергетичний потенціал, при правильному 
підході та релевантно закладених ціннісних основах і цілях вона стає потужним, 
невичерпним топливом для розвитку суспільства. Підкреслюємо, що 
цілепокладання для соціосинергетики грає значну роль, дослідники Г.А. 
Дмитренко та  Т. Л. Ріктор на прикладі робітників постулюють, що «чіткі кінцеві 
цілі, зрозумілі кожному працівнику, і сильнодіючий мотиватор їх досягнення… 
чітка ціль і суттєве стимулювання її досягнення (як два атрактори) об’єднували 
колектив бригад та орієнтували трудову діяльність на кінцевий результат» [34]. 
В тексті дослідники наводять приклад управління будівництвом, який певний час 
практикували у Радянському Союзі – колективний підряд. Стверджується, що під 
час практикування такого виду самоорганізованого упраління продуктивність 
будівельників зростала на 50-60%, а будівництво об'єктів виконувалося у 
встановлені терміни й на високому рівні якості. Досягти цього вдалося за 
допомогою чіткого цілепокладання, передчасного ознайомлення працівників з 
задачами, для того щоб кожен з робітників міг краще розподілити свої обов’язки 
відносно власних компетентностей. І ключовим моментом організації робочого 
процесу була індивідуальна винагорода, котра вимірювалася від  рівня 
особистого вкладу працівника у робочий процес. В такий спосіб, кожен 
працівник був ознайомлений з основною ціллю, виконував роботу, яку найкраще 
йому вдавалася та мав індивідульну мотивацію, всі ці фактори позитивно 
впливали на швидкість, якість та ефективність роботи. Якщо екстраполювати 
соціосинергетичний приклад колективного підряду на соціогенез можна 
досягнути значних результатів.  
Спрбуємо розглянути цей приклад на ситуації в Україні, яка переживає 
екзистенційні політичні та соціальні зміни. У цьому контексті правильне 
формування національної ідентичності та адекватне функціонування 
громадянського суспільства за принципами соціосинергетики може мати 
вирішальне значення для існування держави. Виділяємо  основні пункти:  
1. Цілепокладання: правильне формування цілей у суспільстві виступає 
головним каталізатором формування та функціонування громадянського 
суспільства. Метою може бути побудова демократичної, вільної та розвиненої 
країни, де кожен громадянин має право і можливість для особистісного 
зростання. Ця мета відображається в національних символах, спільній історії, 
мові та культурі, які формують національну ідентичність.  
2. Кожен робить те, що вміє: різні соціальні групи та професійні спільноти 
повинні робити свій внесок у побудову громадянського суспільства. Наприклад, 
політичні лідери, юристи, науковці, журналісти, громадські активісти та інші 
представники інших галузей повинні взаємодіяти і працювати разом, кожен у 
своїй сфері, для досягнення спільної мети, наприклад, побудови сильного і 
демократичного суспільства. Це один із основних принципів соціосинергетики, 
коли різні елементи системи взаємодіють між собою. Така взаємодія утворює 
сильну структуру, яка набуває значних показників ефективності, іноваційності та 
темпів зростання, це стає можливо через емерджентність, що виникає під час 
синергії різних елементів. 
Особиста мотивація: громадян відіграє важливу роль у соціогенезі. Люди 
повинні бути вмотивовані та зацікавлені в активній участі в суспільному житті та 
співпраці. Цього можна досягти шляхом створення сприятливих умов для 
особистого розвитку, реалізації потенціалу, визнання досягнень та справедливої 
винагороди за працю. Особиста мотивація інколи виходить із почуття гордості за 
свою націю, відчуття причетності до спільного проєкту побудови громадянського 
суспільства, саме така база важлива для самоорганізації українського суспільства 
в довготривалій перспективі. Почуття належності та гордості до своєї держави 
активізувалися в переломний момент для країни та стали важливим 
інструментом, котрий допоміг вберегти країну від тотальної військової експансії. 
Надважливо не втратити цей самоорганізаційний потенціал, коли ситуація 
стабілізується і трансформувати цю соціальну енергію в нові громадські 
інститути. Синтез цих факторів: цілепокладання, виконання роботи людьми з 
відповідними навичками та особиста мотивація стимулює соціогенез через 
43 
 
механізми соціосинергетики. Соціосинергетика передбачає взаємодію та 
співпрацю різних соціальних суб'єктів для досягнення спільної мети. У даному 
випадку спільна мета захисту країни та побудови громадянського суспільства 
об’єднує людей, мобілізує їхні зусилля, створює позитивний синергетичний 
ефект, який сприяє соціогенезу та формуванню стійких громадянських структур. 
«В ідеалі національна ідея містить в узагальненому вигляді відповіді на 
запитання: заради чого живе нація, яким ціннісним орієнтирам віддає перевагу, 
як реалізує свій творчий потенціал в оточенні інших спільнот? Національна 
ідентичність в свою чергу є як засобом самовизначення так і само орієнтації 
індивідів через свою самобутню культуру. Національна ідея та національна 
ідентичність, як чинники самоідентифікації особистості, спроможні виконувати 
різноманітні функції (етнотворчу, інтегруючу, ідентифікуючу, аксіологічну, 
державотворчу, футурологічну та ін.) з огляду на спільну соціокультурну 
складову та етнонаціональні традиції» [34]. 
 
2.3. Пропаганда та сенсотворення: семантика та семіотика в 
соціосинергетиці 
 
Соціосинергетика як міждисциплінарна наука вивчає систему та те, як її 
елементи взаємодіють між собою. Досить часто суспільство складається із 
конфліктуючих частин і завданням соціосинергетики є дослідження, що може 
слугувати соціальним клеєм для різнорідних суспільних утворень та індивідів. 
Утримання системи в стані стабільності і єдності є заслугою атракторів – точок, 
які утримують систему в своєму оточенні. Якщо застосовувати синергетику в 
рамках соціуму, то такими точками може бути спільна мета, національна 
свідомість та спільні образи. Тому пропонуємо поглянути на причини 
самоорганізації через призму семіотики та семантики. Семіотика – наука про 
систему знаків і символів, що використовуються для комунікації та передачі 
інформації. У соціосинергетиці семіотика допомагає аналізувати і розуміти 
способи, якими люди використовують знаки і символи для комунікації та 
взаємодії. Вона дає змогу виявити спільні шаблони сприйняття і розуміння 
символів у суспільстві, що сприяє побудові спільних інтересів, сенсів та 
алгоритмів сприйняття. 
Семантика, з іншого боку, займається вивченням значень знаків і символів. 
В системі соціосинергетики семантика допомагає зрозуміти, які поняття та 
значення пов’язані з певними символами чи образами, і як ці значення впливають 
на сприйняття та взаємодію людей. Вона виявляє взаємозв’язки між символами 
та спільними цінностями, ідеями чи культурними переконаннями, що допомагає 
формувати спільне розуміння та ідентичність. 
Символи та образи в соціосинергетиці є ключовими елементами для 
взаємодії різних ланок суспільства та сприйняття. Вони можуть приймати різні 
форми, включаючи: ритуали, графічні зображення, жести, слова, та інші 
символічні, а іноді й сакральні образи. Символи стають спільною кодовою 
системою, яка націлена на конкретну аудиторію та дозволяє передавати складні 
ідеї, цінності, емоції та культурні норми. Образи та символи налагоджують 
комунікацію, формують колективну свідомість та ідентичність, мобілізують 
людей до спільних дій та зусиль. Через символи та образи формується спільна 
колективна свідомість, менталітет і спільні цінності, що сприяє консолідації 
суспільства та соціальній азпєиодвї та інтеграції.  
Як відомо сенси, образи, символи, їхнє створення, скривлення та 
інспірування це основні інструменти пропаганди. Дослідники А. О. Семеній та 
О. М. Бут, розглядаючи в своїй роботі основні наративи радянської пропаганди і 
звертають увагу на образ ворога. Взагалі, гетерогенність та гомогенність є 
архаїчною класифікацією, котра ділить на «своїх» та «чужих», така типологія є 
одним із основних механізмів виживання. Також образ ворога є 
найтривіальнішим, але і найпотужнішим наративом, котрий освоїла пропаганда. 
В дослідженні стверджується, що «традиційно для радянського кіно про Другу 
світову війну було характерним зображення тільки ворога-агресора: німецька 
армія, війська СС і т. д. Німецьку армію показано як безлике, безособистісне зло. 
Часто це просто рої солдатів, яких з легкістю знищує доблесна радянська армія. 
45 
 
Серед таких образів найчастіше зустрічаються «фріц», «німець», «окупант», 
«загарбник», «есесівець», «зрадник», «поліцай», «полонений», «дезертир»» [35]. 
Радянська пропагандиська машина використовувала подібну риторику і під час 
Другої світової війни, подібна інформаційна політика велася для того щоб 
дегуманізувати ворога, а також посіяти у населення страх перед загарбниками 
так, щоб окупанти виглядали сильними і жорстокими, але не настільки, щоб їх 
не можливо було знищити. Образ абсолютного зла, втілений у конкретному 
ворозі мобілізував людей, змушував покидати домівки і навіть без наявності 
чітких вказівок та центрального органу управління, незалежно від місця, часу та 
обставин – знищувати ворога. Образ загарбника став атрактором в часи війни і 
сприяв самоорганізації людей, яка була спрямована на ліквідацію ворога та 
деокупацію територій. Цей же образ Радянський Союз використовував і в період 
холодної війни, алгоритм залишився той же, але зміст видозмінився, дослідники 
вказують, що «у зв’язку з загостренням конфронтації у «холодній війні» 
американців та їхніх союзників наділяють тими ж рисами, що й нацистів. 
Фактично, у кожному фільмі, присвяченому подіями «холодної» війни 
проводиться аналогія з «Великою Вітчизняною війною», у якій радянським 
громадянам, військовим та вченим доводиться героїчно захищати Радянський 
Союз від зазіхань буржуазного ворога, який хоче лише нашкодити миролюбному 
радянському суспільству. Героями так і залишаються революційні діячі, військові 
та небайдужі громадяни» [35, с. 75]. Перманентне існування ілюзорної, 
зовнішньої загрози постійно тримає громадян в мобілізованому стані. Схожий 
механізм використовував Джордж Орвел у своїй антиутопії «1984». А правильно 
відкалібровані образи «ворога» та «героя», або ж «своїх» і «чужих» сприяли 
формуванню особистої мотивації працювати ефективніше та співпрацювати на 
благо держави у ефімерних «гонках величі» Радянського союзу та Сполучених 
Штатів Америки. Аналізуючи це явище ми спостерігаємо діалектичну природу 
соціосинергетики. З одного боку, синергетика – це сфера науокових досліджень 
яка займається самоорганізацією, але в той же час існує ймовірність, що системі 
може бути інспірований певний емоційно заряджений образ, котрий буде 
створювати основу для самоорганізації.  
За допомогою методології соціосинергетики можна проаналізувати як 
може формуватися колективна свідомість, зокрема і за допомогою пропаганди, 
яка є в загальному розумінні  «рупором» який транслює конкретні ідеї та думки. 
Соціосинергетика як сфера досліджень допомагає дослідити як пропаганда може 
впливати на трансформацію цінностей, сприйняття та реагування на ті чи інші 
події, або соціокультурні явища у громадян.  
Важливо також вказати наскільки можна вважати самоорганізованою 
систему, яка контролюється кимось за допомогою сенсів та образів. Ми 
розділяємо поняття вільної/автономної системи, із системою самоорганізованою, 
це не тотожні поняття, їхня різниця, на нашу думку, виявляється в тому, що 
самоорганізована система – це цілісне явище, котре функціонує на засадах 
самовпорядкування та здійснення певної діяльності, котра директивно не 
регулюється інститутами, або певними акторами, але в той же час цю систему 
об’єднує певна мета, цінності та задачі, котрі вже можуть бути в цій системі 
«посіяні», хоча й можуть виникнути випадково, на основі появи спільного 
атрактора: цінностей, інтересів, задач.  
Повертаючись до розгляду проблемного поля семіотики зазначаємо, що 
дослідження емоційно заряджених образів може допомогти зрозуміти таке 
явище, як колективна свідомість та стати інструментом для формування 
самоорганізованого суспільства, котре буде розуміти кінечні цілі своєї діяльності 
та правильно самоідентифікувати себе в суспільній системі 
Каталізатором для самоорганізації можуть всиступати різні форми образів, 
символів та сенсів: слогани (наприклад як у Радянському Ссоюзі в часи Другої 
світової війни «Батьківщина мати зве»); логотипи, або емблеми (як 
виделкоподібний символ пацифістів); меми, що стали одним із головних способів 
передачі інформації та інспірування цінностей в ХХІ столітті; символи та інше. 
За допомогою соціосинергетики можна досліджувати як ці образи впливають на 
47 
 
самоорганізацію суспільної системи та використовувати їх в побудові 
функціонуючого громадянського суспільства.  
Пропаганда в сучасному розумінні набула негативних конотацій і всим 
демократичним світом сприймається як виключно негативне явище. Таке 
трактування пропаганда здобула після ХХ століття, в якому авторитарні та 
тоталітарні режими використали весь можливий потенціал пропагандиської 
машини у своїх злочинах проти гуманності, але зазначимо, що пропаганда не 
завжди є негативним явищем. Формулювання «пропаганда здорового способу 
життя», або «пропаганда мистецтва» мають позитивну мету. Транслювання 
державою певних символів та образів з метою закладання самооргаційних 
механізмів в суспільстві на їхній основі може позитивно сприяти побудові 
громадянського суспільства. Дослідник Голденштейн К.О. звертає увагу, що «у 
розширеному тлумаченні дотичні до держави символи визначаються як 
національно-державні. До них відносяться об’єкти, явища, образи, знаки, що 
чуттєво впливають на свідомість людей та відображають історію національного 
державотворення. Ефективне застосування символічних ресурсів 
державотворення дозволяє здійснювати контроль над громадською думкою, 
сприяє досягненню консенсусу із життєво важливих для даної країни питань. 
Національно-державні символи значною мірою впливають на почуття громадян, 
виховують молоде покоління, консолідують громадян довкола суспільно 
значимих ідей, сприяють формуванню цілісного образу держави» [36, с. 40]. Ми 
погоджуємося з думкою автора, що символи, образи, суспільно важливі ідеї та 
цілі зменшують соціальну дистанцію і консолідують людей, це важливий аспект 
для самоорганізації соціальної системи. Для соціосинергетики важливо, щоб 
різні елементи взаємодіяли між собою і мали функціонуючі канали комунікації. 
Символи, образи, ідеї, якщо у них міститься потужний емоційний контекст є тим 
самим стимулом, який об’єднує суспільство та сприяє самоорганізації, інклюзії 
та бажанні впливати на важливі суспільні проблеми. Отже, держава повинна 
використовувати власні семіотичні ресурси для того щоб збільшувати рівень 
соціальної інтеграції.  
Державна символіка, яка є також атрибутом національної ідентичності 
може стати хорошим «соціальним клеєм», що може зблизити громадян та 
сприяти самоорганізації. Так державний прапор, гімн та герб України, 
починаючи з 2013 року, набувають максимально можливого сакрального 
значення для Українського народу. Ці символи стали чинниками соціальної 
інтеграції в той час коли українське суспільство переживало період значної 
флуктації: зовнішніх загроз, економічної та гуманітарної кризи, перебудови 
політикуму й зміни сенсів. Кожен національний символ України має своє 
історичне коріння і тому його синергетична сила має більшу ефективність та 
модальність, адже кожен громадянин має розуміти, що символи та образи заради 
яких він працює на благо держави не штучно створені і мають підставу. 
«Національні символи, які в умовах перехідного розвитку держави й суспільства 
зазвичай політизуються, виступають фундаментом і захисним редутом культури, 
цінностей певної нації. Кожен народ упродовж своєї історії формує неповторну 
систему національних символів. І саме вони значною мірою впливають на 
процеси національної ідентифікації та самоідентифікації особистості. На основі 
цієї системи утворюється громадянська ідентичність, що «як ототожнення самого 
себе зі спільнотою громадян певної країни» [36, с. 40]. 
Через всю українську культуру пронизанизується рефрен волелюбства та 
боротьби за емансипацію, адже Україна тривалий час знаходилася під гнітом 
різних держав, що ставили під сумнів суверенність країни. Державні та 
національні символи, конкретні актори та події, які також мають символічну 
цінність пов’язані з бажанням українського народу самому визначати вектор 
свого майбутнього. Громадянське суспільство та соціосинергетика, як один із 
ключових елементів потенції суспільства до культури участі, це шлях на якому 
українському суспільству потрібно сконцентруватися. Здатність до 
самоорганізації демонструє ступінь «зрілості» суспільства та показує, що воно 
здатне взяти на себе  відповідальність за своє майбутнє.  
 
  
49 
 
Загальні висновки 
 
У кваліфікаційній роботі досліджувалося явище соціосинергетики та її 
потенціал як особливої методології, корисної для побудови функціонуючого 
громядянського суспільства.  
На основі аналізу літератури встановлено, що соціосинергетика – це 
науковий напрям, який досліджує складні системи, їх самоорганізацію, 
взаємозв’язки різних елементів системи між собою та якісно нові стани, або 
характеристики, які з’являються у цілісної системи та не властиві її окремим 
елементам. 
Синергетика є міждисциплінарним науковим напрямком, тому у роботі 
продемонстровано як синергетичний потенціал використовують у різних сферах 
таких як: менеджмент, політика, освіта, економіка. Ми ввжаємо, що 
міждисциплінарність синергетики доводить її актуальність та ефективність у 
різних галузях. 
У роботі проаналізована загальна світова тенденція до самоврядування, 
встановлено що самоврядування, як один із видів самоорганізації є особливим 
типом менеджменту, коли суб’єкт управління, маючи змогу впливати на 
соціальну систему є одночасно і об’єктом, адже піддається впливу управлінської 
діяльності, таке управління набуває характеристик самовпливу і допомагає 
краще представляти існуючі соціальні інтереси.  
Встановлено, що соціосинергетика є потужним методологічним 
інструментом, особливо в епоху інформаційних технологій, стара лінійна 
методологія починає програвати нелінійності синергетичному підходу. 
Нелінійність в контексті цієї сфери наукових досліджень вказує на не 
пропорційність внесків елементів в систему та вплив цих внесків на її поведінку. 
До прикладу, незначна зміна в початкових умовах системи (флуктація) може 
призвести до некерованих, або значних змін у її поведінці. 
В роботі досліджено корисність соціосинергетики в полі сучасної політики, 
акцентується увага, що велика кількість нових способів комунікації змінила 
підходи в дослідженні соціальної системи, також встановлено ефетивність 
синергетики в аналізі та проектуванні колективної поведінки, виявлені способи 
яким чином політичні актори, або сама система може визначати поведінку 
суб’єкта соціальних відносин. 
Встановлено, що громадянське суспільство є прямим наслідком 
самоорганізації соціальної системи. Проаналізовано досвід європейських країн, 
де механізми самоорганізації суспільства налагоджені, у таких суспільствах: 
громадяним мають особисту автономію, права і свободи, вільно можуть 
виражати власну думку, об’єднуватися в групи за інтересами та інші права, котрі 
нівелюють заангажованість та сприяють кращому представленню особистих 
інтересів громадян. Самоорганізація гарантує незалежність громадянина від 
владних структур, що позитивно впливає на його соціальну активність та 
свободу. Високий рівень інклюзивності в суспільні процеси дозволяє 
креативніше підходити до вирішення важливих суспільних проблем та 
безпосереднь впливати на суспільні процеси. Консолідація громадян на основі 
ідеї громадянського суспільства сприяє зменшенню соціальної дистанції та 
покращує рівень соціальної інтеграції, що в свою чергу також позитивно впливає 
на добробут суспільства.  
У роботі розглянуто явище кризи як атрактора самоорганізації, виявлено, 
що сучасне суспільство сприятливе до флуктацій, тобто до нестабільностей, 
встановлено, що криза може позитивно впливати на соціальну інтеграцію. За 
допомогою соціосинергетичної методології криза розглядається як важливий 
елемент еволюційного розвитку суспільства, вона виступає причиною 
біфуркації, тобто переходу системи до якісно нового стану, що в свою чергу 
приводить до емерджентності, що означає появу у соціальної системи нових 
якостей, які до цього їй не були властиві. Також в окремих випадках криза може 
виконувати функцію санації, тобто очищення системи від застарілих елементів: 
цінностей, не функціонуючих інститутів та не актуальних напрямків розвитку. 
Встановлено, що криза 2013-2014 років в Україні призвела до трансформації 
соціальної системи, консолідувала громадян та сприяла розвитку громадянського 
51 
 
суспільства, опосередковано збільшила рівень інклюзивності громадян в 
суспільні справи та стала однієї з причин появи великої кількості: громадських 
та благодійних організацій, благодійних фондів і як результат допомогла 
зменшити соціальну дистанцію між громадянами. У загальному висновку криза 
сприяла самоорганізації соціальної системи в час, коли централізований орган 
управління, а саме держава не могла забезпечувати ефективне управління. 
Самоорганізоване суспільство у цьому випадку могло швидше реагувати на 
подразники на всіх соціальних рівнях і змогло дати відсіч російській агресії.  
Досліджено, що самоорганізоване суспільство може досягти високого рівня 
добробуту тільки за умови, якщо перманентно буде підвищувати власний рівень 
компетентності, ерудиції і рівня культурного збагачення. 
 Важливо зазначити, що атрибутивним елементом становлення 
громадянського суспільства на основі соціосинергетики ми вбачаємо у явищі 
національної ідентичності. В контексті соціосинергетики та інституту 
громадянського суспільства особливість явища національної ідентичності 
полягає в її здатності сприяти формуванню почуття єдності, солідарності та 
взаєморозуміння між членами нації. Вона може слугувати основою для 
створення і підтримки соціальних, політичних і культурних інститутів, а також 
базою для вирішення спільних проблем і досягнення колективних цілей. В 
кризові періоди національна ідентичність стає атрактором на основі якої 
суспільство консолідується та продовжує функціонувати навіть якщо владний 
аппарат не може забезпечувати ефективне управління соціальною системою.  
Суспільство не монолітне утворення, кожен громадянин має свою 
модифікацію цінностей, бачень та переконаннь, національна ідентичність у 
цьому випадку виконує функцію інтеграції на основі якої самоорганізована 
система може виконувати поставлені цілі та задачі і досягати мети. У роботі 
доведено, що національна ідентичність є потужним атрактором для 
самоорганізації та для функціонування громадянського суспільства як такого.  
 Соціосинергетична методологія також корисна для аналізу пропаганди та 
сенсотворення, у роботі досліджено самоорганізацію системи на основі певних 
емоційно заряджених образів та символів, встановлений зв’язок між семіотикой, 
семантикою та пропагандою. Досліджено як пропаганда може оперувати 
сенсотворенням та образами й інспірувати їх громадянам.  
Ми приходимо до висновку, що соціосинергетична методологія є корисним 
інструментом для досліджень соціальних систем та управління ними. Можемо 
ствердно зазначити, що за допомогою механізмів самоорганізації можна 
побудувати інклюзивне суспільство в якому громадяни самі зможуть визначати 
вектор розвитку суспільства, а також мати високий рівень автономії. Українське 
суспільство позбувається образу держави «Левіафана», яка опікується всіма 
аспектами життя людини, і поступово приходить до демократичної моделі участі.  
 
  
53 
 
Список використаних джерел 
 
1. Smuts J. C. Holism and Evolution. Franklin Classics, 2018. 380 p. 
2. Haken H. Synergetics. Physics Bulletin. 1977. Т. 28, № 9. С. 412–414. 
URL: https://doi.org/10.1088/0031-9112/28/9/027  
3. Судук О. Ю. Самоменеджмент як елемент форумування ефективного 
бренду особистості. Національний університет водного господарства та 
природокористування, м. Рівне. 2021. Т. 4, № 96. С. 349. 
URL: https://doi.org/10.31713/ve4202128  
4. Кононенко І. А. Сутність, співвідношення, взаємозв’язок ключових 
категорій публічного управління. Право та державне управління. 2019. №4 С. 
299–305. URL: https://doi.org/10.32840/pdu.2019.4.46  
5. Zhang W.-B. Introduction. Synergetic Economics. Berlin, Heidelberg, 
1991. P. 1–6. URL: https://doi.org/10.1007/978-3-642-75909-3_1  
6. Мельниченко Г. М., Гончаренко М. Ф., Безчасний О. У. Управління 
інноваційним розвитком регіону на основі використання його здатності до 
самоорганізації в умовах сталого розвитку. «Вчені записки Університету 
«КРОК». 2020 р. С. 144–151. URL: https://doi.org/10.31732/2663-2209-2020-58-
144-151  
7. Трифонова О.М. Сучасна наукова картина світу через призму 
синергетики // Наукові записки. Серія: Проблеми методики фізико-математичної 
і технологічної освіти. Кіровоград: РВВ КДПУ, 2016. Ч. 1. С. 201-208 
8. Якімцов В. В. Синергетичний підхід у сучасній економічній науці. 
Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Економіка". 2015. Вип. 2 
(46). С. 265–271. 
9. Ярошенко В. М. Роль територіальних громад у процесі становлення 
інституту демократичної громадянськості в Україні. Політичне життя. 2019. № 4. 
С. 53–60. URL: https://doi.org/10.31558/2519-2949.2019.4.8 
10.  Кириченко М. О. Нелінійні метаморфози розвитку інформаційного 
соціуму в умовах глобальної біфуркації. Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія 
«Філософія. Філософські перипетії» (Випуск№ 56). 2017. С.56-62 
11. McLuhan M. The Medium is the Massage: An Inventory of Effects./ M. 
McLuhan. N.Y. 1967. – 345 р. 
12.  Кравець А. Ю, Алєксєєнко І. Г. Синергетична методологія та 
природничо-наукове пізнання як чинники прогнозування наукової новизни 
політологічних досліджень. Епістемологічні дослідження у філософії Соціальні 
та політичні науки. 2022. Т. 5, № 1. С. 90–97. URL: https://doi.org/10.15421/342212  
13.  Політична думка XX – початку XXI століть: методологічний і 
доктринальний підходи : підручник : у 2-х т. / за заг. ред. Н. М. Хоми ; [Т. В. 
Андрущенко, О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко та ін.]. Львів : «Новий Світ-2000», 
2016. Т. 1. С. 516  
14.  Полянська В. Ю. Можливості синергетичного підходу в дослідженні 
естетичних явищ в політиці. Вісник Дніпропетровського університету. 2016. № 
1. С. 60–69 
15.  Новакова О. В. Використання методології синергетики у 
дослідженні динаміки політичного розвитку. Науковий часопис НПУ імені М. П. 
Драгоманова. 2016. № 19. С. 1–7 
16.  Дорофєєва К. І. Синергетика як наука про самоорганізацію / К. І. 
Дорофєєва, Я. А. Мартиненко // Радіоелектроніка та молодь у ХХI столітті : 
матеріали 26-го Міжнар. молод. форуму, 19–21 квітня 2022 р. Харків : ХНУРЕ, 
2022. Т. 9. С. 8–9. 
17.  Dettke D. Foreword. Toward a Global Civil Society. 2022. P. 9–10. 
URL: https://doi.org/10.1515/9781782381600-001  
18.  Козар Ю. Базові засади розбудови інституту громадянського 
суспільства в Україні: європейський та вітчизняний досвід. Науковий вісник 
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 2023. №1. С. 95–
101.  
55 
 
19.  Нове покоління українського політикуму в умовах війни та 
повоєнних суспільних трансформацій : матеріали круглого столу (Київ, 15 
листопада 2022 р.) [Електронний ресурс] / За наук. ред. Ю. Ж. Шайгородського, 
С. Л. Чуніхіної ; Національна академія наук України, Інститут політичних і 
етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса; Національна академія 
педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Київ : 
Талком, 2022. 36 с. 
20.  Стельмах, В.О. Громадянське суспільство країн пострадянського 
простору: проблеми становлення. Досвід та перспективи трансформації 
пострадянського простору в контексті інтеграційних та глобалізаційних 
процесів: зб. наук. пр. / за заг. ред. к.і.н., доц. А. Г. Бульвінського. 2019. С. 49-58 
21.  Удосконалення організаційно-правового механізму взаємодії 
інституцій публічного управління та організацій громадянського суспільства / Н. 
В. Павлюк // Ефективність державного управління. 2017. Вип. 1. С. 95-102. 
Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efdu_2017_1_13 
22.  Чальцева О. М. Глобальне громадянське суспільство як актор 
глобальної публічної політики. Політичне життя. 2016. Політ. проблеми міжнар. 
систем та глоб. розвитку, № 3. С. 161–166. 
23.  Мельник Л. А. Європейський досвід ефективної взаємодії держави 
та інститутів громадянського суспільства. Інвестиції: практика та досвід. 2019. 
№ 4. С. 119–124. DOI: 10.32702/2306-6814.2019.4.119 
24.  Рекомендація ради Європи cm/rec14 щодо правового статусу 
неурядових організацій в Європі. Міністерство Юстиції. 2007 URL: 
https://minjust.gov.ua/dep/ddr/rekomendatsiya-radi-evropi-cmrec200714-schodo-
pravovogo-statusu-neuryadovih-organizatsiy-v-evropi. 
25.  Турченюк, Т. В. Економічні кризи: методолгія долсідження та 
прогнозування / Т. В. Турченюк, М. Л. Гончарова, В. П. Гордієнко // Сталий 
розвиток економіки. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. - ПВНЗ 
"Університет економіки та підприємництва" ПП "Інститут економіки,технологій 
і підприємництва". 2011. № 4. (7). С. 291-293. 
26.  Козачук М. Б. Нові види волонтерства в Україні як відповідь на 
виклики часу. Вісник НТУУ "КПІ". 2016. Політологія. Соціологія. Право., № 1/2. 
С. 52–57. 
27.  Бондаренко Н. О. Громадянське суспільство в Україні: історико-
правові аспекти становлення та розвитку / Н. О. Бондаренко // Форум права. - 
2017.  № 5. С. 57–63. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index. 
28.  Наталія А. Результати соцопитування: кого підтримують та куди 
найбільше донатять українці?. Active Group. URL: 
https://activegroup.com.ua/2022/12/26/rezultati-socopituvannya-kogo-pidtrimuyut-
ta-kudi-najbilshe-donatyat-ukrainci/. 
29.  Неприцька Т. І. Формування ціннісних орієнтацій в суспільстві в 
умовах війни: реалії України. Політичне життя. 2022. № 3. С. 93–97. URL: 
https://doi.org/10.31558/2519-2949.2022.3.11  
30.  Шайгородський Ю. Громадянське суспільство в Україні: чинники й 
особливості формування. Сучасна українська політика. 2013. № 28. С. 323–334. 
31.  Кобець Ю. Синергетичні основи соціально-політичної революції та 
еволюції. Вісник Прикарпатського університету. 2020. Політологія, № 14. С. 97–
102 
32.  Вонсович, С. Г. Поняття національної ідентичності: український 
дискурс / С. Г. Вонсович // Науковий часопис Національного педагогічного 
університету імені М. П. Драгоманова. Серія 22 : Політичні науки та методика 
викладання соціально-політичних дисциплін : [зб. наук. праць]. – Київ : Вид-во 
НПУ імені М. П. Драгоманова, 2020. № 29. с. 74-81. https://doi.org/10.31392/NPU-
nc.series22.2020.29.09 
33.  Гузьман, О.А. Національна ідентичність як соціокультурний 
феномен / О.А. Гузьман, Г-М.М. Саппа // Virtus: Scientific Journal / Editor-in-Chief 
M.A. Zhurba. 2016. № 8. С. 64-68. 
34.  Дмитренко Г. А. Школа синергетичного ефекту «2+2=5» для 
підготовки успішних менеджерів [Електроний ресурс] / Г. А. Дмитренко, Т. Л. 
57 
 
Ріктор // Теорія та методика управління освітою. 2010. № 3. URL: 
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ttmuo/2010_3/10dmipsm.pdf 
35.  Семеній А. О., Бут О. М. Образи героя та ворога у радянському 
українському кіно 1956–1967 рр. Вісник студентського наукового товариства 
ДонНУ імені Василя Стуса. 2021. Т. 1, № 13. C. 72–76 
36.  Голденштейн К. О. Основні напрями і специфіка використання 
політичної символіки в сучасній Україні. Політичне життя. 2023. № 1. С. 38–44. 
URL: https://doi.org/10.31558/2519-2949.2023.1.5
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
