1. Repository at ChSTU
  2. Випускні кваліфікаційні роботи
  3. Бакалавр
  4. 033 Філософія (Політична філософія)
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6941
Title: Молодіжні рухи як предмет філософського аналізу
Authors: Бойко, Анжела Іванівна
Щербань, Олександр Олександрович
Keywords: свобода;справедливість;солідарність;молодіжні рухи;субкультура;соціальні рухи;політичні рухи;ідентичність;світогляд;соціальні зміни
Issue Date: 2024
Abstract: Кваліфікаційна робота «Молодіжні рухи як предмет філософського аналізу» присвячена філософському аналізу молодіжних рухів як соціального феномену, що впливає на суспільні та культурні трансформації. Дослідження спрямоване на виявлення сутнісних характеристик молодіжних рухів, їхніх мотивів та цілей, а також їхньої ролі у формуванні колективної ідентичності та соціальної динаміки. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: вивчення ідеологічних принципів та цінностей, що лежать в основі молодіжних рухів; дослідження способів, якими ці принципи і цінності формують поведінку та діяльність учасників рухів; виявлення способів мобілізації молоді для участі в рухах; аналіз структур та механізмів організації молодіжних рухів, включаючи використання сучасних технологій та соціальних мереж; аналіз впливу молодіжних рухів на політичні, соціальні та культурні процеси; дослідження ролі молодіжних рухів у формуванні нових суспільних норм та цінностей; вивчення етичних і філософських аспектів протестних дій та форм опору; аналіз легітимності різних форм протесту та моральної відповідальності учасників рухів; вивчення історичних прикладів молодіжних рухів та їхнього впливу на розвиток суспільства; аналіз еволюції молодіжних рухів в контексті соціальних та політичних змін. Робота складається із 3 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
URI: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6941
Appears in Collections:033 Філософія (Політична філософія)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Щербань.pdf
  Restricted Access		593.47 kBAdobe PDFView/Open Request a copy
Show full item record


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра філософських і політичних наук 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедр ФІПН 
д.ф.н., професор Анжела БОЙКО 
«___» __________ 2024 р. 
УДК 329.78:1-047.44 
 
Кваліфікаційна робота 
«Молодіжні рухи як предмет філософського аналізу» 
ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) 
галузь знань 03 «Гуманітарні науки» 
спеціальність: 033 Філософія 
 
 
Олександр ЩЕРБАНЬ  
4 курс, група ПФ-209 
Анжела БОЙКО 
доктор філософських наук, 
професор 
 
 
 
 
Черкаси 2024 
  
  
ЗМІСТ 
ВСТУП 1 
РОЗДІЛ 1. Представлення категорій, свобода, справедливість та 6 
солідарності 
1.1. Молодіжні рухи крізь призму основних сучасних та античних  6 
філософських концепцій: свобода, справедливість, солідарність 
1.2. Які існують субкультури та молодіжні рухи 14 
ВИСНОВКИ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 44 
РОЗДІЛ 2.  Етичні проблеми сучасності в контексті молоді у 46 
соціальних та політичних рухах . 
2.1. Етичні проблеми сучасності 46 
2.2. Впливи молодіжніх рухів на формування ідентичності та 57 
світогляду у молоді. 
ВИСНОВКИ ДРУГОГО РОЗДІЛУ 65 
РОЗДІЛ 3. Вплив молодіжних рухів на суспільство і 66 
філософський аналіз. 
3.1.  Соціальні зміни і трансформації 66 
3.2. Філософські питання протесту та опору 69 
3.3. Майбутнє молодіжних рухів 72 
ВИСНОВКИ ТРЕРЬОГО РОЗДІЛУ 80 
ВИСНОВКИ 82 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 86 
  
 
 
  1 
ВСТУП 
Актуальність теми дослідження. Молодіжні рухи відіграють важливу роль у 
сучасному суспільстві, оскільки вони часто стають каталізаторами соціальних змін 
і політичних трансформацій. У сучасному світі, де швидкі зміни в економіці, 
технологіях та культурі створюють нові виклики та можливості, молодіжні рухи 
стають важливим явищем, що вимагає глибокого філософського аналізу. 
В основних аспектах дослідження лежить  соціально-політична динаміка. 
Молодіжні рухи часто стають відповіддю на соціальні несправедливості, 
економічну нерівність, політичні репресії та інші проблеми. Вони можуть виявляти 
нові соціальні потреби та пропонувати альтернативні моделі розвитку суспільства. 
Вивчення цих рухів дозволяє краще зрозуміти механізми суспільних змін і 
трансформацій.  
У контексті глобалізації та культурного різноманіття молодь шукає нові 
способи самовираження та самоідентифікації. Молодіжні рухи часто стають 
платформою для формування колективної ідентичності та солідарності, що має 
важливе значення для соціальної стабільності та культурного розвитку. З розвитком 
інформаційних технологій і соціальних медіа молодіжні рухи отримали нові 
інструменти для організації, комунікації та мобілізації. Це суттєво змінює способи 
взаємодії молоді з суспільством і владою, що потребує нового філософського 
осмислення. 
Аналіз цих рухів крізь призму основних сучасних та античних філософських 
концепцій може допомогти нам краще зрозуміти їхню природу, вплив на 
суспільство та роль у формуванні майбутнього. Молоді люди завжди прагнули до 
змін та вдосконалення світу. Протягом всієї історії ми бачимо численні приклади 
молодіжних рухів, які кидали виклик існуючому порядку речей і боролися за краще 
майбутнє. 
 У Стародавній Греції та Римі молодь брала активну участь у політичному 
житті та військовій справі. Вони також відігравали важливу роль у розвитку 
 
  2 
філософії та мистецтва,а ередньовіччі молоді люди часто ставали учасниками 
релігійних рухів, хрестових походів та соціальних заворушень.  
В епоху Відродження та Просвітництва молоді люди відігравали ключову роль 
у розвитку науки, мистецтва та гуманізму. У 19 столітті молодіжні рухи стали більш 
політичними, борючись за демократію, соціальну справедливість та права людини. 
Двадцяте століття було століттям революцій та соціальних змін, і молоді люди були 
в авангарді багатьох з них. Вони боролися за свободу, рівність, мир та екологію. В 
двадцять першому  столітті молодіжні рухи продовжують відігравати важливу роль 
у суспільстві. Вони борються з такими проблемами, як зміна клімату, економічна 
нерівність, політична корупція та соціальна несправедливість.  
Молодіжні рухи часто виступають ініціаторами глобальних кампаній за 
екологічну справедливість, права людини та мир. Вони реагують на глобальні 
виклики, такі як зміна клімату, міграційні кризи та міжнародні конфлікти, що 
робить їхній аналіз особливо актуальним у сучасному контексті.  
Вивчення молодіжних рухів дозволяє досліджувати етичні питання, пов’язані 
з протестом і опором. Це включає аналіз легітимності різних форм протесту, межі 
застосування насильства, а також питання моральної відповідальності учасників 
рухів. 
Даним питанням у своїх дослідженнях займались як вітчизняні, так і зарубіжні 
філософи та вчені. Серед дослідників, які досліджували молодіжні рухи через 
предмет філософського аналізу, можна перелічити: Юрґен Г. , Говард Б. , Мішель 
Ф. , Альберто М. , П’єр Б. , Чарльз Т. , Мануель К. , Зиґмунт Б. , Ервінґ Ґ. , Стюарт 
Г. , Річард С. , Теодор А. , Карл М. ,  Джон Р. , Імануїл В. , Джудіт Б. , та інші.  
Г. Габермас зробив значний внесок у своїй роботі «Теорія комунікативної дії», 
де навів розуміння суспільних рухів через свою теорію комунікативної дії та 
концепцію публічної сфери. Він показав, як молодіжні рухи можуть впливати на 
демократичні процеси та громадянське суспільство. 
 
  3 
 М. Фуко досліджував питання влади, контролю та соціальних інституцій. Його 
роботи допомагають зрозуміти, як молодіжні рухи протистояти домінуючим 
владним структурам і створюють нові форми соціальної організації та опору.  
А. Мелуччі спеціалізувався на вивченні соціальних рухів та колективних дій. 
Він аналізував нові соціальні рухи, включаючи молодіжні, і як вони формують нові 
ідентичності та культурні практики.   
Дослідження молодіжних рухів в Україні розпочалися наприкінці ХХ століття, 
особливо активно після здобуття незалежності в 1991 році.  Серед українських 
філософів та вчених, які займалися вивченням молодіжних рухів, соціальних змін 
та пов’язаних із цим питань, можна виділити наступних дослідників: Мирослав 
Попович, відомий український філософ і культуролог, аналізував соціальні та 
культурні зміни в Україні, зокрема вплив молодіжних рухів на суспільство. Його 
роботи часто торкалися питань ідентичності та культурних трансформацій. 
Соціолог Євген Головаха вивчав соціальні зміни та процеси трансформації 
українського суспільства, його дослідження включають аналіз молодіжних рухів, їх 
впливу на суспільну свідомість та політичну активність. Наталія Паніна займалася 
соціологічними дослідженнями, зокрема вивчала питання соціальної ідентичності 
та молодіжних субкультур. Її роботи допомагають зрозуміти, як молодіжні рухи 
формуються та розвиваються в контексті українського суспільства. Філософ 
Олександр Філоненко досліджував питання культурних і соціальних змін в Україні, 
зокрема вплив молодіжних рухів на сучасні соціальні процеси. Його роботи 
охоплюють питання етики, релігії та громадянського суспільства. 
Об’єкт дослідження. Молодіжні рухи як предмет філософського аналізу. 
Предмет дослідження.  Молодіжні рухи як соціальний явище, що включає в 
себе широкий спектр активностей, ідеологій, форм мобілізації та організаційних 
структур, які молодь використовує для вираження своїх потреб, ідеалів та протесту.  
Мета дослідження. Метою даного дослідження є філософський аналіз 
молодіжних рухів як соціального феномену, що впливає на суспільні та культурні 
трансформації. Дослідження спрямоване на виявлення сутнісних характеристик 
 
  4 
молодіжних рухів, їхніх мотивів та цілей, а також їхньої ролі у формуванні 
колективної ідентичності та соціальної динаміки. Основними завданнями є: 
1) вивчення ідеологічних принципів та цінностей, що лежать в основі 
молодіжних рухів. 
2) дослідження способів, якими ці принципи і цінності формують поведінку та 
діяльність учасників рухів. 
3) виявлення способів мобілізації молоді для участі в рухах. 
4) аналіз структур та механізмів організації молодіжних рухів, включаючи 
використання сучасних технологій та соціальних мереж. 
5) аналіз впливу молодіжних рухів на політичні, соціальні та культурні процеси. 
6) дослідження ролі молодіжних рухів у формуванні нових суспільних норм та 
цінностей. 
7) вивчення етичних і філософських аспектів протестних дій та форм опору. 
8) аналіз легітимності різних форм протесту та моральної відповідальності 
учасників рухів. 
9) вивчення історичних прикладів молодіжних рухів та їхнього впливу на 
розвиток суспільства. 
10)  аналіз еволюції молодіжних рухів в контексті соціальних та 
політичних змін. 
Результати дослідження мають сприяти глибшому розумінню молодіжних 
рухів як важливого соціального явища, що впливає на формування сучасних 
суспільних процесів. Це дозволить розробити нові підходи до підтримки 
молодіжної активності та інтеграції молоді в суспільно-політичне життя. 
Теоретичне значення. Теоретичне значення для розвитку соціальних наук і 
філософії, оскільки дозволяє розглядати молодіжні рухи як важливий елемент 
сучасного суспільства і важливий об’єкт для теоретичного аналізу та рефлексії. 
Практичне значення. У цій роботі глибоко аналізуються теоретичні та 
практичні питання, що стосуються молодіжних рухів. Здобуті в ході дослідження 
знання та висновки дають змогу значно розширити наше уявлення про динамічні 
 
  5 
зміни, що відбуваються, а саме про зростання соціальної активності молоді та появу 
нових субкультурних феноменів. Важливо зазначити, що результати цього 
дослідження матимуть практичне застосування для державних службовців, що 
відповідають за сферу молодіжної політики. 
Структура дипломної роботи. Кваліфікаційна робота поділяється на вступну 
частину, три основних розділи, висновки до кожного розділу, а також загальні 
висновки та список використаної літератури. Загальна кількість сторінок роботи 
становить 90.  
  
 
  6 
РОЗДІЛ 1. Представлення категорій, свобода, справедливість та солідарності. 
1.1. Молодіжні рухи крізь призму основних сучасних та античних 
філософських концепцій: свобода, справедливість, солідарність 
Слово «свобода» походить від латинського «libertas», що має те ж значення – 
«вільність», «незалежність». У латинській мові воно пішло від прикметника «liber», 
що означає «вільний». Таким чином, «свобода» у латинському джерелі вказує на 
стан або якість буття, що характеризується відсутністю рабства, обмежень чи 
примусу. В історичному контексті, поняття свободи виникало та розвивалося в 
різних культурах та цивілізаціях, відображаючи бажання людей до волі та 
незалежності. У різних культурних та філософських традиціях, свобода може мати 
різне тлумачення та значення, але загальна ідея вільності та незалежності вкорінена 
в багатьох аспектах людського буття.  
Свобода - це концепція, що має багато визначень та розумінь, які можуть 
різнитися залежно від контексту та філософського підходу. Проте, загальною ідеєю 
свободи є можливість вільного вибору, самовираження та самовизначення без 
обмежень чи примусу. У соціальному та політичному контексті, свобода може 
означати відсутність тиску чи домінування з боку влади або інших соціальних 
структур, що дозволяє особі вільно розкривати свої потенціали та вибирати свій 
спосіб життя. Свобода також може включати право на самовизначення та 
самореалізацію, відсутність дискримінації та обмежень на основі раси, статі, релігії 
або інших ознак. Джон Локк - англійський філософ, один із основоположників 
політичної філософії. У своїх працях, зокрема в «Другому трактаті про урядування» 
(1689 р. ), Локк висловлював погляди на природу і походження прав людини та її 
свободи. Також англійський філософ Томас Гоббс відомий своєю роботою 
«Левіафан», яка написана у період з 1642 – 1651 р. р. , у якій він розглядав питання 
природи та обмежень індивідуальної свободи в суспільстві. Томас Гоббс писав -  
«Суверен завжди вільний від законів, які він сам встановлює . Всі повинні коритися 
йому, виконувати те, чого вимагає закон; люди володіють свободою тільки в тому, 
 
  7 
що ні заборонено законами. Влада держави необмежена, ділити або обмежувати її 
– означає її заперечувати і відроджувати біди природного стану» . [1, c.14]. 
Українські філософи та вчені також займалися дослідженням поняття 
свободи у контексті молодіжних рухів. Євген Сверстюк - український філософ та 
культуролог, автор ряду праць зі суспільно-політичної філософії. У своїх творах він 
аналізував роль молодіжних рухів у формуванні та розвитку сучасного 
українського суспільства. Одним із таких творів є «Філософські міркування» (2010 
р.), де він досліджував сучасні тенденції української культури та їх взаємодію з 
молодіжними рухами. У цьому творі він аналізував роль молодіжних об’єднань у 
формуванні громадянської позиції, культурної ідентичності та активного участі у 
суспільному житті України. Також він обговорював ідеї та цінності, які 
стимулюють молодь до активної участі у різних аспектах суспільного розвитку.  
Андрій Малишко - український філософ, який займався дослідженням 
сучасних молодіжних рухів та їх впливу на соціально-політичні процеси в Україні.   
Олексій Гарань - український філософ, який в своїх працях аналізував поняття 
свободи та активізму у молодіжних рухах, зокрема в контексті сучасної української 
політики та суспільства. Отже, перелічені філософи  - досліджували поняття 
свободи у контексті молодіжних рухів. Вони розглядали різні аспекти цього 
поняття, враховуючи політичні, соціальні, культурні та етичні виміри. Висновки з 
їхніх поглядів можуть бути різними і залежати від конкретних досліджень та 
підходів кожного з них. Однак загальними тенденціями можуть бути наступні: 
 - боротьба за свободу: філософи наголошували на важливості свободи як 
основної цінності і активно підтримували молодіжні рухи, спрямовані на боротьбу 
за права та свободи молоді. 
 - соціальний активізм: вони підкреслювали значення активної участі молоді в 
суспільному житті та її ролі у формуванні демократичного суспільства. 
 - самовираження та самореалізація: зокрема, вони акцентували увагу на 
індивідуальному самовираженні та праві молоді на вільний вибір свого 
майбутнього. 
 
  8 
 - емансипація та творчість: філософи сприймали молодіжні рухи як форум для 
емансипації та розвитку творчого потенціалу молодих людей. 
 - формування громадянського суспільства: Вони підкреслювали важливість 
молодіжних рухів у створенні громадянського суспільства з високим рівнем 
свободи, толерантності та демократії. 
Молодіжні рухи часто відображають бажання свободи, як філософську 
концепцію. Наприклад, молодь може протестувати проти авторитарних режимів 
або соціальних обмежень, щоб забезпечити більшу свободу вибору і 
самовираження. Ці рухи можуть ґрунтуватися на різних філософських ідеях, таких 
як лібералізм, анархізм, фемінізм тощо, в залежності від конкретних цілей та 
контексту. Також молодіжні рухи  можуть просувати ідеї справедливості як 
центральну філософську концепцію. Вони можуть виступати за рівність, 
інклюзивність та боротьбу з соціальними нерівностями та  можуть бути спрямовані 
на боротьбу з дискримінацією за расою, гендером, класом або іншими соціальними 
факторами, зокрема вимагаючи змін у законодавстві та суспільних структурах для 
досягнення більшої справедливості, а також можуть висвітлювати концепцію 
солідарності, яка відображає взаємну підтримку та спільну відповідальність між 
людьми. 
Ці рухи можуть об’єднувати молодь навколо спільних цілей та ідеалів, 
сприяючи побудові спільноти та підтримці одне одного у боротьбі за їхні права та 
інтереси. Вони можуть виступати проти індивідуалізму та підтримувати ідею 
колективної дії для досягнення позитивних змін у суспільстві.  
Термін «свобода» традиційно відноситься до свободи рішення. 
Індивідуальність зовнішніх обставин. Він привертав увагу філософів протягом 
тисячоліть. Це такі поняття як особистість, свобода, свобода рішення, дія, зовнішня, 
внутрішня та інші. Філософи також змушені замислитись про дослідження свободи 
волі, про істину, правильне і неправильне, добре і погане, чесноти і порок, нагорода 
і покарання тощо. 
 
  9 
 У книзі IV свого діалогу «Держава» Платон розглядає питання про душу 
людини і виділяє такі аспекти людської душі як розум, воля і пристрасть. З одного 
боку, ці аспекти обмежують одне одного, але з іншого саме їх виділення вказує на 
певний ступінь їхньої незалежності один від одного. За Платоном, люди належать 
до різних класів залежно від того, який аспект є у них домінуючим. Платон 
заперечує, що людина, яка керується лише волею, є вільною, адже така людина не 
здатна досягти справедливості, яка, на його думку, можлива лише завдяки розуму.  
«Платон вважає, що є таке людське існування, в якому розум контролює існування». 
[2. c. 77] 
Необмежене вільне право протистоїть необмеженим свободу, справедливість, 
тобто свобода, яка, за Платоном, своєрідна - самовладання, що досягає розвитку 
чесноти, мудрості та мужності; темперамент, завдяки якому звільниться від 
перешкод основних бажань. Важливо відзначити, що, оскільки у Платона є найвища 
цінність, ідеал, справедливість - найвища цінність. Будь-які відхилення від нього 
вважаються їм негативними, отже, вони є  виявленням несвободи. Якщо ми 
розуміємо свободу до волі як певне явище, то як явище вона спонтанна та 
непередбачувана, її так оцінює Платон загалом. Це є негативно, бо є 
неконтрольованістю розуму у такому розумінні, в якому це бачить Платон.  
В філософських концепціях цим питанням пікувались Джон Локк та Жан-Жак 
Руссо. Джон Локк обговорював свободу та справедливість у своїх двох 
найвідоміших творах: «Два трактати про правління» (1689). У цій книзі Локк 
стверджував, що люди народжуються вільними та рівними з певними природними 
правами, включаючи право на життя, свободу та власність [13. c. 33-35]. Він 
стверджував, що уряди повинні бути засновані на згоді керованих та повинні 
захищати ці природні права. Локк також обговорював ідею революції, стверджуючи, 
що люди мають право повстати проти тиранічних урядів. «Лист про 
віротерпимість» (1689): У цьому есе Локк стверджував, що держава не повинна 
втручатися у релігійні справи своїх громадян. Він стверджував, що люди повинні 
мати свободу віросповідання та свободу висловлювати свої релігійні переконання. 
 
  10 
Локк використовував різні аргументи на підтримку своїх ідей про свободу та 
справедливість. Він стверджував, що ці права ґрунтуються на природі людини і що 
їх не можна відібрати у людей жодним урядом. Він також стверджував, що ці права 
необхідні для людського щастя та процвітання. Ось деякі цитати з творів Локка, які 
стосуються свободи та справедливості:  
«Всі люди народжуються вільними та рівними, володіючи природними 
правами, які не можна відібрати у них жодним урядом. До цих прав належить право 
на життя, свободу та особисту безпеку.» («Два трактати про правління»)  
«Ніхто не повинен бути змушений сповідувати віру, якій він не вірить, і ніхто 
не повинен зазнавати переслідувань за свої релігійні переконання.» («Лист про 
віротерпимість»)  
«Уряд - це слуга народу, а не його господар.» («Два трактати про правління»)  
«Справедливість - це давати кожному те, чого він заслуговує.» ("Два трактати 
про правління").   
Жан-Жак Руссо був французьким філософом ХУІІІ століття, чиї ідеї про 
свободу та справедливість мали значний вплив на розвиток політичної думки. Він 
відомий своїми творами «Суспільний договір» (1762) та «Еміль або про виховання» 
(1762). Руссо вважав, що свобода - це найважливіша цінність людини. Він 
стверджував, що люди народжуються вільними, але з часом стають рабами 
суспільства та урядів. Його теорія суспільного договору ґрунтувалася на тому, що 
люди добровільно об’єднуються в суспільство та підкоряються законам, які, в свою 
чергу, гарантують їм свободу. 
Згідно з уявленнями Руссо, справедливе суспільство - це те, де всі члени мають 
рівні права та свободи, а також однаковий доступ до благ. Руссо пропонував 
створити більш справедливе суспільство за рахунок перерозподілу багатства та 
влади, а також за рахунок більшої участі громадян у політичному житті. Він 
стверджував, що несправедливість виникає, коли багатство та влада зосереджені в 
руках невеликої кількості людей. Жан-Жак Руссо також наводив цитати в своїх 
творах які стосуються свободи та справедливості: «Людина народжується вільною, 
 
  11 
але в кайданах повсюди». «Свобода - це не просто право робити те, що хочеш; це 
також здатність робити те, що правильно.» («Еміль або про виховання») [14. c. 167-
173]. 
«Немає більшого рабства, ніж рабство тих, хто вважає себе вільними.» 
(«Суспільний договір»)  Важливо зазначити, що ідеї Руссо та Локка не були без 
критиків. Деякі філософи стверджували, що їхні уявлення про свободу та 
справедливість є нереалістичними, а інші стверджували, що політичні теорії 
можуть призвести до тиранії. Однак ідеї Руссо та Локка продовжують впливати на 
політичні дебати й дотепер.  [14] 
У цілому, дослідження поняття свободи у контексті молодіжних рухів сприяло 
підвищенню усвідомлення значення свободи та активізму серед молоді, сприяючи 
формуванню більш відкритого, демократичного та громадянського суспільства. У 
соціальному та політичному контексті, свобода може означати відсутність тиску чи 
домінування з боку влади або інших соціальних структур, що дозволяє особі вільно 
розкривати свої потенціали та вибирати свій спосіб життя. Свобода також може 
включати право на самовизначення та самореалізацію, відсутність дискримінації та 
обмежень на основі раси, статі, релігії або інших ознак. У філософії розуміння 
свободи може бути пов’язане з поняттям внутрішньої автономії, тобто жити згідно 
зі своїми цінностями означає сміливо приймати рішення та вчиняти вчинки, які 
відповідають вашим внутрішнім переконанням, навіть якщо це йде врозріз із 
думкою оточуючих. Це може означати відсутність зовнішнього примусу або 
домінування над особистістю. Таким чином, свобода є складним та багатогранним 
поняттям, що охоплює різноманітні аспекти особистісного та соціального життя, і 
його розуміння може варіюватися в залежності від контексту та культурних уявлень. 
Справедливість - це поняття, яке визначається рівністю та об’єктивністю у 
визнанні та застосуванні прав і обов’язків у суспільстві. Вона відображає ідею 
рівності, відповідності закону та винагороди за заслуги або вчинки. 
«Справедливість» походить від латинського терміну «iustitia», що означає 
«праведність» або «правильність».  
 
  12 
У римській міфології юстиція (Justitia) є богинею справедливості та права, яка 
зображується як жінка з утриманою в руці вагою та мечем. Вона символізує 
об’єктивність, рівність та справедливість у вирішенні суспільних конфліктів і 
виконанні закону. Справедливість багатогранна, вона охоплює різні сфери життя, 
де кожен аспект спрямований на створення гармонійного та процвітаючого 
суспільства.  
Дотримання принципів моралі та етики у взаємодії людей між собою. 
Забезпечення об’єктивності та рівності перед законом для всіх громадян. Розподіл 
ресурсів та можливостей таким чином, щоб кожна людина могла отримати 
достатній рівень життя та розвитку. Справедливість може бути розглянута як мета 
або ідеал, досягнення якого може бути складним у реальному житті через 
різноманітні фактори, такі як особисті переконання, культурні різниці, соціальні 
нерівності та політичні умови.  
У молодіжних рухах справедливість відіграє ключову роль у формуванні 
цінностей, принципів та цілей. Молодіжні рухи часто стають інструментом 
боротьби за справедливе та рівноправне суспільство. Вони можуть активно 
виступати за права молоді, рівні можливості для всіх членів суспільства та 
протидіють будь-яким формам дискримінації та нерівності.  
Молодіжні рухи можуть ставити питання про соціальну справедливість та 
розподіл ресурсів у суспільстві. Вони активізуються на політичній арені для 
вирішення проблем безробіття, недоступності освіти, житла та інших соціальних 
проблем. Молодіжні рухи підтримували моральні принципи та цінності, такі як 
інклюзія, толерантність, взаєморозуміння та взаємо ввічливість. Вони активно 
виступати за правосуддя та відповідальність за порушення закону, відстоюючи 
право на справедливий суд та покарання для тих, хто порушує права та свободи 
інших. Справедливість також може бути важливою в етичних питаннях, пов’язаних 
з активізмом. Молодіжні рухи можуть пропагувати справедливість у способах та 
методах своєї діяльності, уникаючи насильства, дискредитації та інших аморальних 
засобів досягнення своїх цілей.  
 
  13 
Отже, справедливість є основною цінністю для багатьох молодіжних рухів і 
служить керівним принципом для їхньої діяльності та боротьби за покращення умов 
життя в суспільстві. Американський філософ Джон Ролз, який розробив теорію 
справедливості як справедливості як справедливості, яка стала важливим дописом 
до сучасного філософського розуміння справедливості.  
У своїй роботі «Теорія справедливості» Джон Ролз вірив, що справедливість 
має бути основою всього, що нас оточує, від розподілу благ та багатства до влади 
та можливостей.Він стверджував, що обставини народження не повинні визначати 
долю людини. Кожен, незалежно від походження, має право на рівний доступ до 
освіти, кар’єрного росту та інших благ [15. c.56]. Міхаель Уолцер австралійський 
філософ, який досліджував етику та справедливість у контексті політики та 
суспільства, включаючи розуміння прав молоді та їхній вплив на справедливість.  
Справедливість - це поняття, що означає відповідність, рівність та визнання 
прав і обов’язків у суспільстві. Вона відображає ідею рівності, законності та 
винагороди за заслуги або вчинки. Справедливість може бути розглянута як мета 
або ідеал, досягнення якого може бути складним у реальному житті через 
різноманітні фактори, такі як особисті переконання, культурні різниці, соціальні 
нерівності та політичні умови. Вивченням цього питання займались в більшості 
французькі філософи. Поль Рікер в своїй роботі під назвою «Право і 
Справедливість», досліджував етику та політику. Він розглядав поняття 
солідарності як ключовий аспект морального життя та суспільства.  [26 с.216] 
 
1.2. Які існують субкультури та  молодіжні рухи. 
Термін «субкультура» вперше зустрічається в англомовній літературі середини 
XX століття і використовувався в американській соціології. Вперше вжив у 1945 
році американський соціолог Девід Рісман.  
Однак концепція субкультур виникла ще раніше, у контексті дослідження 
молодіжних груп і їхнього впливу на суспільство. Наприклад, підліткові ганги, 
бунтарські рухи і підпільні культури були спостережені в різних епохах і культурах, 
 
  14 
але саме після другої світової війни це стало предметом більш систематичних 
досліджень. Соціологи зацікавилися дослідженням груп та спільнот, що 
відрізняються від основного культурного середовища. Термін виник у контексті 
пошуку розуміння різноманітності та складності людського соціального життя. 
Вплив субкультур може бути дуже різноманітним - від молодіжних груп та 
студентських об’єднань до етнічних, релігійних або професійних спільнот. Кожна 
субкультура має свої унікальні особливості, які визначають її ідентичність, такі як 
стиль одягу, мова, музика, мистецтво, ритуали та спільні цінності. Субкультури 
можуть бути досить стійкими та стабільними протягом тривалого часу, або ж вони 
можуть з’являтися та зникати відповідно до змін в суспільстві та культурному 
контексті.  
Субкультура - це соціальна група або спільнота людей, яка відрізняється від 
основної культури, в якій вони живуть, за допомогою унікальних цінностей, ідей, 
стилів життя, поглядів або поведінки. Ця відмінність може виникати з різних 
причин, таких як вікові особливості, етнічна приналежність, музичні уподобання, 
політичні переконання, релігійні установки або навіть вибір професійної кар’єри. 
Субкультури можуть мати свої власні символи, одяг, жаргон, музику, мистецтво та 
інші культурні атрибути, які спільно визначають їхню ідентичність і спільність. Ці 
групи можуть бути досить невеликими, зграбними і локалізованими або мати великі 
масштаби та глобальний вплив, як у випадку із підлітковими підкультурами, 
молодіжними рухами або підрозділами великих міжнародних спільнот.  
Американські вчені визначають молодіжні субкультури як шлях переходу від 
підліткового віку до дорослості в сучасному індустріальному суспільстві. Це як 
своєрідний етап культивування, який підлітки переживають, перш ніж стати 
повноцінними дорослими, розмиваючи межі і відчуваючи себе в цій субкультурній 
динаміці.  
В Англії та США у 50-ті роки XX століття: спочатку з’являються специфічні 
журнали для молоді, які рекламують певні товари і певний стиль життя. Перша 
субкультура, яка з’явилася в Англії – моди. Робітнича молодь з нижчого класу, 
 
  15 
трохи вище оплачувана, намагалася походити на більш високий клас «білих 
комірців».  
У цій специфічній культурі виокремлювалися моторолери, рок-музика, 
гомосексуальні практики та вживання наркотиків на танцмайданчиках, де 
збиралися моди. У той час це були переважно амфетаміни. Цей стиль формувався 
за допомогою масових засобів інформації, з використанням маркетингових 
стратегій для моделювання поведінки. Рекламувалися конкретні товари: 
амфетаміни, моторолери, нові модні тенденції, «класна» музика – це створювало 
образ життя. Пізніше з’явилися інші субкультури, такі як хіппі, бітники, скіни і 
панки. Їх об’єднувала схожість у різких відхиленнях в одязі (коди одягу субкультур) 
та поведінці, які маргіналізували молодь і відокремлювали від загального 
суспільства. Рок-музика та її текст стали переносником ідеології. Музика слугувала 
засобом спілкування і стимулювала подальшу діяльність, була приводом для 
зустрічей. Музичні ідоли стали об’єктом наслідування. 
Трохи пізніше з’являються такі субкультури – це хіппі і бітники, а потім скіни 
і панки. Об’єднує їх те, що різкі відмінності від соціальної норми в одязі 
(субкультурні коди одягу) і поведінці маргіналізують молодь, відокремлюють її від 
основного суспільства. Рок-музика і її зміст (тексти пісень), стає транслятором 
ідеології. Музика є полем спілкування та подальшої діяльності, приводом для 
зустрічей. Музичні кумири – предмети наслідування, герої, за якими йдуть у всьому. 
Кумири, власне кажучи, і є тими “локомотивами”, які просувають певний спосіб 
життя, в тому числі наркоспоживання.  
Поширення субкультур і їх успіх були результатом ретельного врахування 
потреб цільових груп, які переважно складалися з молоді з середніх і нижніх 
соціальних класів. Виробники ідеологій спиралися на потреби, які визначалися 
певною пірамідою потреб Маслоу, що використовувалася усіма рекламістами і 
маркетологами. Реальні потреби активно підкреслювалися рекламними промовами. 
Наприклад, «Сатанинська Біблія» Антона Ла Вея (обов’язкове чтиво для будь-якого, 
хто вважає себе сатаністом) починається з типових рекламних виступів, що 
 
  16 
стимулюють потребу в самореалізації: «Ти будеш рівним Богам! Ти станеш вище 
інших людей!» [28. c 8]. Якщо говорити про хіпі, то ця субкультура заснована на 
стимуляції статевих потреб: «Робіть любов, а не війну! Все, чого ви потребуєте – це 
любов!» Руйнуються суспільні табу, пропагується вільна любов.  
Субкультура хіппі є однією з найдавніших молодіжних субкультур, яка 
виникла в Сан-Франциско в середині 1960-х років як протест проти 
консервативності. Основою ідеології хіпі було філософське вчення, що було 
пов’язане з «рухом Ісуса». Хіпі відстоювали пацифістські погляди, пропагували 
ідею «непротивлення злу насильством» і сприймалися як творча спільнота. 
Растамани мають багато спільних рис з хіпі. Растафарі (раста) вірять у загальну 
божественну сутність, яку вони називають Джа (відтворення «Єгови»). Вони також 
підтримують ідеї пацифізму та активно протистоять расизму. Марихуана і 
музичний стиль реггі, який з’явився в 1960-х роках на Ямайці, відіграли ключову 
роль у формуванні всесвітнього руху растамани. 
Ця субкультура сформувалася як протест проти консервативних соціальних 
норм, політичних та економічних структур, а також проти війни у В’єтнамі.  
Основні ідеологічні цінності хіппі включали пацифізм, безумовну любов і 
толерантність, індивідуальну свободу та екологічну свідомість. Хіппі активно 
виступали проти війни та насильства, пропагуючи мирні методи вирішення 
конфліктів. Вони пропагували любов і толерантність до всіх людей, незалежно від 
їхнього походження, раси, статі чи сексуальної орієнтації, і надавали велику увагу 
особистій свободі, самовираженню та автентичності. Крім того, хіппі були одними 
з перших, хто привернув увагу до проблем екології, пропагуючи життя в гармонії з 
природою. Багато хіппі жили в комуні, де ділилися ресурсами та майном, 
намагаючись створити альтернативну економічну та соціальну модель. Вони 
критикували споживацтво та матеріалізм, віддаючи перевагу простому та 
натуральному способу життя. Рок-н-рол, психоделічний рок та фолк-музика були 
важливими складовими культури хіппі. Фестивалі, такі як Вудсток у 1969 році, 
стали символом хіппі-руху. Яскравий одяг, довге волосся, етнічні аксесуари, 
 
  17 
вишиванки та джинси - характерні риси стилю хіппі. Хіппі цікавилися 
різноманітними формами мистецтва, включаючи психоделічне мистецтво та 
літературу бітників. Політично активні, хіппі брали участь у протестах проти війни 
у В’єтнамі, рухах за громадянські права та жіночі права.  
Вони створювали свої власні медіа-канали, газети та журнали для поширення 
своїх ідей. Вплив субкультури хіппі був значним як на соціальному, так і на 
культурному та політичному рівнях. Вони сприяли змінам у суспільній свідомості 
щодо питань прав людини, екології, сексуальної революції та індивідуальної 
свободи. Їхній вплив на музику, мистецтво та моду досі залишається значним. Ідеї 
та естетика хіппі продовжують знаходити відгук у різних сучасних субкультурах і 
рухах.  
Хоча хіппі часто критикували за аполітичність, вони значною мірою вплинули 
на формування сучасних рухів за мир, права людини та екологію. Субкультура хіппі 
залишила глибокий слід у світовій культурі та суспільстві. Їхні ідеї про мир, любов, 
свободу та екологію продовжують впливати на сучасне суспільство, нагадуючи про 
важливість гуманістичних цінностей та індивідуальної свободи. 
 Панки - це молодіжна субкультура, що виникла наприкінці 60-х - на початку 
70-х років у Великобританії, США, Канаді та Австралії. Вони відрізняються 
критичним ставленням до суспільства і політики. Панк-рок тісно пов’язаний з 
іменем відомого американського художника Енді Уорхола, який сприяв кар’єрі 
групи Velvet Underground. Панки також мають тісний зв’язок з іншими 
субкультурами, такими як металісти, готи і інші. [31] 
Готика виникла наприкінці 70-х років XX століття на хвилі пост-панку. Ранні 
прихильники готи взяли багато елементів від панків, їх зовнішній вигляд схожий на 
панків, за винятком того, що домінуючим кольором одягу і волосся був чорний (з 
додаванням білого, червоного або пурпурного) і срібні прикраси. Спочатку термін 
"готи" застосовувався виключно до шанувальників музичних груп готичного жанру. 
Поступово готи сформували власний стиль життя, ціннісну ієрархію і менталітет.  
 
  18 
Основні ідеологічні цінності панків включають антиавторитаризм, 
індивідуалізм, соціальний протест та відмову від споживацтва. Панки виступають 
проти будь-яких форм авторитаризму та державного контролю, пропагуючи ідеї 
самоврядування та автономії.  
Вони надають велику увагу особистій свободі та самовираженню, відкидаючи 
нав’язані суспільством стандарти поведінки та зовнішнього вигляду. Соціальний 
протест панків спрямований на боротьбу проти соціальної нерівності, безробіття, 
расизму та інших форм дискримінації. Відмова від споживацтва виявляється у 
простоті способу життя, саморобному одязі та музиці, а також у створенні 
альтернативних економічних систем. 
 Панки проявляли свій протест через музику, стиль та поведінку. Панк-музика, 
з її швидкими ритмами, агресивними текстами та мінімалістичними аранжуваннями, 
стала голосом покоління, що виступає проти соціальних і політичних проблем. 
Гурти такі як Sex Pistols, The Clash та Ramones стали іконами панк-руху, втілюючи 
його дух у своїй музиці та виступах. Стиль панків відзначається своєю виразністю: 
яскраві ірокези, шкіряні куртки, розірваний одяг, пірсинг та татуювання стали 
символами їхнього відкидання мейнстрімної моди та культури.  
Панки активно використовували мистецтво для вираження своїх ідей та 
протесту. Фанзіни (самвидавні журнали), графіті, постери та інші форми 
візуального мистецтва служили засобами комунікації та протесту проти системи. 
Вони створювали свої власні медіа та культурні платформи для поширення своїх 
ідей та музики. Політичний активізм був важливою складовою панк-руху. Панки 
брали участь у протестах та маніфестаціях, виступаючи проти політичних режимів, 
соціальної несправедливості та порушення прав людини. Вони часто 
співпрацювали з іншими контркультурними та радикальними рухами, такими як 
анархісти, феміністки та екологічні активісти.  
Вплив субкультури панків був значним як на соціальному, так і на 
культурному рівнях. Вони сприяли змінам у суспільній свідомості, привертаючи 
увагу до важливих соціальних і політичних питань. Панки вплинули на розвиток 
 
  19 
музики, мистецтва та моди, залишаючи свій слід у багатьох сучасних субкультурах. 
Їхні ідеї про свободу, протест та соціальну справедливість продовжують впливати 
на сучасне суспільство, нагадуючи про важливість критичного мислення та 
активного громадянства.  
У самому початку історії байкінгу, прихильників цієї культури називали 
«харлеїстами», відомо це за мотоциклами «Harley-Davidson». Визнання цих 
мотоциклів насправді наростало в 1930-х роках у США. У 1940-х роках, ветеранами 
Другої світової війни, ряди байкерів значно збільшилися.  Українська байкерська 
субкультура, аналогічно до руху хіпі, пережила принаймні два значних підйоми: 
один в кінці 1970-х - на початку 1980-х років, інший - в 1990-х. Варто відзначити, 
що українські байкери проявляли більшу шанобливість до закону порівняно з 
американськими «Ангелами пекла». 
Історію неформальних груп нашої країни можна поділити на три основні «хвилі». 
Перші неформали з’явилися ще в 1950-х роках. Це були так звані «стиляги» - 
молодь міста, яка вирізнялася в епатажному стилі одягу та танцях, і отримала 
негативну назву «Стиляги». Однією з головних звинувачень в їх адресу було 
«піддавався західним впливам». Музичні уподобання стилягів охоплювали джаз, а 
потім рок-н-рол. Жорстка політика держави стосовно дисидентства у ті роки 
призвела до того, що після певного періоду напівпідпільного існування «стиляги» 
досить швидко зникли. «Друга хвиля» визначалася як внутрішніми, так і 
зовнішніми умовами – молодіжний рух набуває значну складову – рок-музику.  
У цей період, від кінця 1960-х до початку 1980-х років, більшість молодіжних 
груп почали приймати характер «класичного неформалізму», що означало 
аполітичність, інтернаціоналізм та спрямованість на внутрішні проблеми. У 
молодіжному середовищі наростав вплив наркотиків. Рух «сімдесятників» виявився 
більш глибоким, широким і тривалим за часом. 
У 1970-х роках виникла радянська хіппівська субкультура, відома як 
«Система», яка об’єднувала різноманітні групи. Ця «Система» регулярно 
оновлювалася кожні два-три роки та включала в себе панків, металістів і навіть 
 
  20 
криміногенних елементів. Початок «третьої хвилі» молодіжних рухів можна 
віднести до 1986 року, коли існування неформальних груп отримало офіційне 
визнання, а тема «неформалітету» стала сенсацією. Ці групи можна назвати 
«альтернативними».Варто відзначити, що на цьому етапі розвитку молодіжних 
субкультур значну роль почали відігравати преса, телебачення та інші засоби 
масової інформації, а на сьогоднішній день особливо важливим стало впливом 
Інтернету. Деякі з цих субкультур вправно експлуатуються у комерційних цілях. 
Сама субкультура стала значним феноменом і навіть засобом заробітку грошей.  
Французький філософ Мішель Фуко розглядав субкультури у своїй роботі 
"Нагляд за собою". У цій книзі він висловлював ідеї про те, як влада контролює 
суспільство через механізми дисципліни і нагляду, а також як індивіди знаходять 
способи опору та контрдії до цих механізмів. Фуко також розглядав поняття 
«мікрофізика влади», де він аналізував взаємодію індивідів з владою на мікрорівні, 
включаючи формування субкультур як способу вираження опору та ідентичності. 
Рольф Кейслер, відомий німецький соціолог, досліджував різні аспекти субкультур 
і молодіжної культури. 
 У своїй роботі «Молодіжна субкультура як соціальна проблема» він 
аналізував роль молодіжних субкультур у суспільстві та їх вплив на соціальні 
структури. Кейслер досліджував, як молодіжні субкультури виникають як 
результат пошуку ідентичності та самовираження, а також як вони можуть 
відображати соціальні проблеми та нерівності. Джордж Сіммель, німецький 
філософ та соціолог, досліджував різні аспекти субкультур і їх вплив на соціальні 
відносини. Одним із його важливих внесків була ідея про те, що субкультури 
виникають як спроба індивідів знайти своє місце в суспільстві та виразити свою 
ідентичність через спільність інтересів, цінностей та стилів життя. Сіммель 
розглядав субкультури як спосіб формування соціальної принадності та створення 
альтернативних соціальних просторів у межах загального культурного контексту.  
Найбільш відомі субкультури визначені  М.Шаманавським  [33 с.50]. 
 
  21 
Straight edge (або sXe) - це глибше філософське відгалуження панк-культури, 
яке можна вважати не просто рухом, а скоріше способом життя. Його відзначають 
повною відмовою від наркотиків (включаючи легальний алкоголь і тютюн), 
розбірливістю в стосунках і політичними переконаннями, що є характерними для 
всього панк-руху. 
Спочатку виник в середовищі американських панк-рок виконавців як заклик 
проти популяризації образу брудного вічно непросихаючого панку, Straight edge 
швидко перетворився на етико-світоглядне рух, що ставить на перше місце ідею 
самоконтролю і особистої свободи, і  на початку 80-х став досить розповсюдженим 
вибором серед американських панків, особливо в Вашингтоні та Бостоні, де 
утворилися дуже могутні хардкор-сцени. До середини 80-х ця культура 
розповсюдилася і за межі Штатів, хоча до початку 90-х великого поширення на 
інших континентах не набула.  
Вона сформувалася як реакція на надмірне вживання алкоголю та наркотиків 
у панк-сцені, а також як протест проти гедоністичного способу життя. Основні 
ідеологічні цінності цієї субкультури включають стриманість, здоровий спосіб 
життя, вегетаріанство або веганство, а також відмову від проміскуїтету. Straight 
Edge відрізняється своїм акцентом на самообмеження та здоровий спосіб життя. 
Учасники цієї субкультури відмовляються від вживання алкоголю, наркотиків та 
тютюну, оскільки вважають, що ці речовини пригнічують здатність до критичного 
мислення і самоконтролю. Вони також часто відмовляються від проміскуїтету, 
пропагуючи моногамію або стриманість, що є частиною їхнього етичного кодексу.  
Поняття здорового способу життя у Straight Edge часто включає вегетаріанство 
або веганство, оскільки учасники руху прагнуть мінімізувати шкоду, яку завдають 
своєму тілу і навколишньому середовищу. Це також відображає їхнє прагнення до 
етичного життя, заснованого на принципах поваги до всіх живих істот.  
Музика, як і у випадку з панками, відіграє важливу роль у субкультурі Straight 
Edge. Хардкор-панк є основним музичним жанром, який супроводжує цей рух. 
Гурти, такі як Minor Threat, ініціатори Straight Edge, пропагували ідеї стриманості у 
 
  22 
своїх текстах і виступах. Інші відомі гурти, такі як Youth of Today та Gorilla Biscuits, 
продовжували цю традицію, закликаючи молодь до здорового способу життя та 
самообмеження.  
Стиль учасників субкультури Straight Edge часто включає символи «X» на 
руках або одязі, що означає відмову від вживання наркотиків та алкоголю. Цей 
символ був запозичений з практики вхідної політики на концертах, де 
неповнолітнім відвідувачам ставили «X» на руки, щоб не продавати їм алкоголь. З 
часом цей знак став емблемою руху Straight Edge. 
 Політичний активізм також є важливою складовою субкультури Straight Edge. 
Учасники руху часто займаються соціальними та екологічними питаннями, такими 
як права тварин, екологічна справедливість та боротьба проти корпорацій, що 
шкодять довкіллю. Вони також можуть брати участь у протестах та кампаніях, 
спрямованих на захист прав людини та пропаганду здорового способу життя.  
Вплив субкультури Straight Edge є значним як на соціальному, так і на 
культурному рівнях. Вона сприяє змінам у суспільній свідомості, пропагуючи 
здоровий спосіб життя та етичне ставлення до себе та навколишнього світу. Straight 
Edge вплинула на розвиток музики, особливо хардкор-панку, а також на мистецтво 
та моду, залишаючи свій слід у багатьох сучасних субкультурах. Їхні ідеї про 
стриманість, відповідальність та етичне життя продовжують впливати на сучасне 
суспільство, нагадуючи про важливість усвідомленого вибору та критичного 
мислення.  
Готи. Готичний рух має своєю основою готичну музику, що виникла з пост-
панку, тому вона загалом вважається музичним напрямком. З появою панку 
виникло багато напрямів, серед яких і декадентський, який характеризується  
більшою депресивністю та містикою (згодом ставши "готичним"). Зовнішній образ 
представників готичного руху включає чорну одяг, летючих мишей, вампірські 
зуби та інші символи, пов’язані з естетикою смерті. Пізніше до декадентського 
стилю додали містичні символи, але без конкретної спроби їх систематизувати чи 
осмислити. Ця неоднозначність є слабким місцем готичного руху: як субкультура 
 
  23 
без чіткої ідеології, вона постійно розтягується у різні напрямки, причому ці варіації 
не завжди сприяють покращенню репутації готичного руху  [22 с. 167-173]. 
Готи розглядають свій рух як протест проти масової культури, поверхневості 
та стереотипності. Поки поп-музика звучить зі своїми "трьома словами та двома 
акордами" про кохання, гот, який увесь у стилістиці смерті, обирається на 
кладовище. Абсолютно не важливо, чим саме він там займатиметься: чи буде 
думати про марність всього існуючого, чи просто буде веселитися з друзями. 
Проте для готів сенс життя полягає в самій готиці - як в погляді на життя, а не 
в культі смерті. Готика - це переважно естетичне явище, а мрачні образи відіграють 
роль епатажу, не більше. Шукати сенс життя в смерті безглуздо - його там просто 
немає. Смерть є нагадуванням, яке стимулює до бажання жити. Її корені можна 
знайти в постпанковій музиці, і готи швидко розвинулися в окрему субкультуру з 
власною естетикою, цінностями та стилем.  
Відмінні риси цієї субкультури включають похмуру естетику, романтизм, 
інтерес до готичної літератури та мистецтва, а також специфічний музичний жанр.  
Основні ідеологічні цінності готів включають індивідуалізм, відчуженість від 
масової культури, естетизацію смерті та темних аспектів людського буття. Готи 
надають великого значення особистій свободі та самовираженню, відкидаючи 
нав’язані суспільством стандарти краси та поведінки. Їхня естетика часто включає 
елементи меланхолії, романтизму та навіть декадансу, що відображається як у 
зовнішньому вигляді, так і в культурних уподобаннях.  
Музика відіграє центральну роль у субкультурі готів. Готична музика, або 
готик-рок, поєднує в собі елементи постпанку, нової хвилі та альтернативного року. 
Такі гурти, як Bauhaus, The Cure, Siouxsie and the Banshees та Sisters of Mercy, стали 
основоположниками готичної сцени, формуючи її звукові та естетичні стандарти. 
Лірика цих гуртів часто торкається тем смерті, любові, містицизму та меланхолії, 
що резонує з настроями готичної субкультури.  
Естетика готів є однією з найбільш впізнаваних серед сучасних субкультур. 
Вона включає в себе чорний одяг, шкіру, мереживо, оксамит, а також аксесуари, 
 
  24 
такі як срібні прикраси, хрести та символи черепів. Макіяж готів зазвичай включає 
бліду шкіру, темні очі та губи, що створює враження драматичності та загадковості. 
Цей стиль має на меті відображати внутрішній світ і почуття індивіда, 
підкреслюючи його відчуженість та унікальність.  
Готи часто цікавляться готичною літературою та мистецтвом. Їх приваблюють 
твори авторів, таких як Едгар Аллан По, Мері Шеллі, Брем Стокер та Говард 
Лавкрафт. Ця література часто містить елементи жаху, містики та романтизму, які 
резонують з естетичними та ідеологічними уподобаннями готів. Крім того, вони 
цікавляться фільмами та мистецтвом, які відображають готичні мотиви та тематику. 
Політичний активізм не є основною складовою готичної субкультури, але деякі її 
учасники беруть участь у соціальних та політичних рухах. Готи можуть 
підтримувати права людини, гендерну рівність та екологічні ініціативи, хоча їхня 
основна увага зазвичай зосереджена на культурних та естетичних питаннях. 
Емо - це особливий жанр хардкор-музики, який базується на виразних емоціях 
у виконанні вокаліста і мелодійності, хоча іноді музична компонента може бути 
хаотичною або відсутньою. Основні характеристики цього стилю - це особливий 
стиль вокалу, який може включати вереск, стогін, шепіт або рев. На основі 
прихильників емо та суміжних жанрів сформувалася відповідна субкультура, 
представників якої називають емо-кідами або, залежно від статі: емо-боями або 
емо-дівчатами [26 с. 115-123.]. 
 Для емо-кідів виразність емоцій стоїть на першому місці. Вони відзначаються 
самовираженням, боротьбою з несправедливістю та унікальним, чуттєвим 
сприйняттям світу. Зазвичай емо-кіди вважаються вразливими та схильними до 
депресії. Існує стереотипне уявлення про них як про плаксивих хлопців і дівчаток. 
На відміну від традиційних панків, емо висловлює романтичні ідеали та акцентує 
увагу на вищих почуттях кохання. Емо частіше фокусується на глибоких особистих 
переживаннях, а не на суспільних подіях. 
Характерною зачіскою для емо є косий, розрізаний чубук, що тягнеться до 
кінчика носа та прикриває одне око, та коротке волосся ззаду, що виступає в різні 
 
  25 
боки. Віддається перевага жорсткому, прямому, чорному волоссю. У дівчат можуть 
бути використані дитячі, кумедні зачіски, такі як два «маленькі хвостики», яскраві 
«заколочки» або сердечка з боків, бантики. 
Емо-кіди часто роблять проколи вух або носять тунелі. Пірсинг може бути 
розміщений на обличчі та інших частинах тіла, таких як губи, лівий ніздрі, брови, 
перенісся. Як юнаки, так і дівчата можуть фарбувати губи таким кольором, що вони 
злегка зливаються зі шкірою, і використовувати світлий тональний крем. Очі 
можуть бути виразно підведені олівцем або тушшю. Нігті часто фарбують чорним 
лаком. Емо-стиль характеризується вибором одягу у рожево-чорних відтінках з 
двокольоровими малюнками та стилізованими значками [27 с. 155]. 
Основними кольорами в одязі є чорний і рожевий (пурпурний), хоч і інші 
шокуюче-яскраві поєднання вважаються допустимими. Вона сформувалася як 
реакція на жорсткість панк-сцени, пропонуючи більш емоційно насичену та 
мелодійну музику, а також відображаючи внутрішні переживання та особисті 
проблеми. Основні ідеологічні цінності цієї субкультури включають 
самовираження, емоційну чесність, індивідуалізм та чутливість.  
Емо субкультура виникла з музичного жанру «емоційний хардкор» або «емо-
хардкор», який поєднує в собі енергію та агресію панк-музики з більш мелодійними 
та емоційними текстами. Важливі гурти раннього емо-хардкору включають Rites of 
Spring, Embrace та Moss Icon. У 1990-х роках емо жанр розвинувся далі, з’явилися 
нові хвилі груп, такі як Sunny Day Real Estate, Jawbreaker та Texas Is the Reason, які 
вплинули на подальший розвиток сцени.  
Основні цінності емо субкультури зосереджені на особистих переживаннях та 
емоційному самовираженні. Емо представники часто відкрито говорять про свої 
почуття, проблеми та емоційні переживання через музику, тексти пісень, а також 
візуальне мистецтво. Ця субкультура акцентує увагу на важливості бути чесним із 
собою та іншими, виявляючи справжні почуття та переживання.  
Естетика емо субкультури є впізнаваною і включає особливий стиль одягу, 
зачіски та макіяж. Одяг часто темний, з елементами панку та готики, включаючи 
 
  26 
вузькі джинси, чорні футболки, светри та сорочки в клітку. Макіяж часто 
підкреслює очі за допомогою темної підводки, що додає драматичного вигляду. 
Зачіски емо зазвичай мають асиметричну форму з довгими чубчиками, які 
закривають частину обличчя, що надає вигляду меланхолійності та загадковості. 
 Емо субкультура також приділяє велику увагу візуальному самовираженню 
через мистецтво та фотографію. Їхні роботи часто зображують теми самотності, 
меланхолії, любові та втрати, відображаючи глибокі особисті переживання. Цей 
аспект субкультури допомагає учасникам знайти спільну мову та підтримку серед 
однодумців, які переживають схожі емоції та труднощі.  
Політичний активізм не є основною складовою емо субкультури, хоча деякі 
учасники можуть брати участь у соціальних та політичних рухах. Емо субкультура 
здебільшого зосереджується на особистих та емоційних питаннях, але деякі 
представники можуть підтримувати права людини, гендерну рівність та інші 
соціальні ініціативи.  
Вплив субкультури емо є значним як на соціальному, так і на культурному 
рівнях. Вона сприяє розвитку музики, моди та мистецтва, залишаючи свій слід у 
багатьох сучасних субкультурах. Емо культура має сильний вплив на музику та 
моду, часто впливаючи на стиль та тематику інших жанрів та рухів. Їхні ідеї про 
емоційну чесність, самовираження та індивідуалізм продовжують впливати на 
сучасне суспільство, нагадуючи про важливість відкритого вираження своїх 
почуттів та підтримки один одного у складних ситуаціях.  
Растамани (растафарі) - це субкультура, що з’явилася в 1920-х роках на Ямайці 
і має коріння в синкретичних культурах країн Африки та Карибського басейну. У 
їх зовнішньому вигляді, окрім майок з зображенням листя каннабісу, беретів, 
в’язаних пончо та саморобних шапок, в яскравих червоно-жовто-зелених кольорах 
(кольори прапора Ефіопії), растафарі також мають інші визначальні риси. Це 
декілька довгих волосся зі вплетеними нитками, кульками, камінцями або іншими 
предметами, а також, звичайно, дреди - довгі заплетені локони, натерті воском і 
сплетені в щільні коси [29 с. 33-35]. 
 
  27 
Растафарі вірять у те, що всі цінності для людства походять з Африки. Вони 
вважають, що Африка - це справжній рай на Землі, де живуть растафарі, згідно з 
волею великого Джа. Вони оголошують війну Вавилону, або білій культурі. З 
їхнього погляду, дозволено: любити людей, вживати канабіс, відпочивати, розуміти 
сенс життя, поширювати вчення растафарі, філософствувати, музикувати, боротися 
проти Вавилону, носити дреди і слухати реггі. Заборонено: споживати свинину, 
молюсків, сіль, оцет, рибу без луски, коров’яче молоко, курити тютюн, вживати 
рому і вино, носити одяг, здобутий з власника, вживати їжу, приготовану іншими, 
грати в азартні ігри, торкатися мертвих, пропагувати нечесність [30 с. 14]. 
Основні ідеологічні цінності цієї субкультури включають віру в 
божественність імператора Ефіопії Хайле Селассіє, повернення до Африки, 
природний спосіб життя, духовну єдність та мир. Субкультура растафарі виникла в 
контексті колоніальної Ямайки, де афроямайці шукали шляхи для духовного та 
культурного визволення. Вона черпала натхнення з пан-африканізму та проповідей 
Маркуса Гарві, який пропагував ідею повернення до Африки та визволення від 
колоніального гніту. Центральною фігурою у вірі растафарі є імператор Ефіопії 
Хайле Селассіє, якого растафаріани вважають втіленням Бога (Джах) на землі та 
Месією, який визволить чорних людей з-під гніту. Основні цінності 
растафаріанської субкультури включають духовність, природний спосіб життя, 
боротьбу за справедливість та мир. Растафаріани вірять у важливість особистого 
зв’язку з Богом та прагнуть жити у гармонії з природою. Вони часто дотримуються 
спеціальної дієти (італ), яка виключає м’ясо, оброблену їжу та хімічні добавки. 
Дредлоки (специфічні зачіски з натуральних, не розчісуваних волосся) є символом 
їхньої віри, духовності та природного життя.  
Музика відіграє центральну роль у субкультурі растафарі. Реггі, особливо 
завдяки легендарному музиканту Бобу Марлі, став головним музичним жанром, 
пов’язаним з рухом растафарі. Тексти пісень реггі часто містять послання про 
любов, мир, соціальну справедливість, опір пригніченню та духовне пробудження. 
 
  28 
Музика реггі стала глобальним явищем, що популяризувало ідеї та культуру 
растафарі по всьому світу. 
  Естетика растафарі включає характерний одяг, зачіски та символіку. Одяг 
часто має кольори ефіопського прапора (зелений, жовтий та червоний), які 
символізують африканський спадок та єдність. Дредлоки є не тільки духовним 
символом, але й візуальною ознакою приналежності до руху. Інші елементи 
естетики включають натуральні матеріали, ручну роботу та прикраси з релігійною 
символікою.   
Скінхеди. Походить від англ. скін хед – голена голова. Перші скінхеди 
з’явилися в Англії восени 68-го року. Це були суворі хлопці, які в рівній мірі 
ненавидять і молодих буржуйських мажорів, і розслаблених наркоманів-хіпі. Міцні 
кулаки і накачані біцепси, склали основу субкультури дітей з бідних передмість, 
синів робочого класу, неухильно поповнюють армію безробітних.  
Прибуття емігрантів не лише призвело до відбору робочих місць серед 
місцевого населення, але також супроводжувалося непристойною поведінкою. 
Кількість злочинів, таких як грабежі, вбивства та зґвалтування, скоюваних саме 
емігрантами, зростала. У міських районах, де проживали афроамериканці та турки, 
ставало небезпечно для білих мешканців, особливо під час ночі. Існувала загроза 
пограбування чи нападу. Групи скинхедів почали відвідувати ці райони, і іноді мали 
місце сутички, що переростали в криваві столкновіння та погроми, з важкими 
травмами та загибеллю. Все це супроводжувалося поширенням ідеології «Біла 
Сила», яка прагнула зберегти расову рівновагу не лише в Європі, але й у всьому 
світі [31с.259]. 
Справжні скінхеди не пропагують насильство проти інших рас, вони просто 
стверджують, що кожен має свій дім, свою Батьківщину, землю своїх предків. 
Перше покоління скінів слухало ska, коли хіпове реггі було на піку популярності, 
вони носили вільні костюми та значки заборонених партій. Одного разу, у 1969 році, 
у портовому лондонському барі виникла сутичка між першими скінхедами та 
морськими піхотинцями. Це стало першим великим зіткненням для бритоголових. 
 
  29 
Після цього скіни змінили свій стиль: вони обрізали коміри, зашили штани, зняли 
значки, і носили важкі будівельні черевики. Так утворився канон одягу скінхеда. У 
цьому одязі все має певну функціональність для вуличних бійок: міцні чорні 
джинси, важкі шнуровані армійські черевики, короткі куртки без коміра, щоб 
супротивник не міг захопити їх за нього, голена чи обрізана голова, щоб уникнути 
захоплення за волосся. Все дуже практично: немає нічого зайвого, нічого, що 
заважає ухилитися від ударів супротивника. У черевиках з’явилися білі шнурки як 
символ того, що скіни відстоюють ідею Білої Раси. 
Основні ідеологічні цінності цієї субкультури включають солідарність 
робітничого класу, відданість своїм кореням, а також інтерес до музичних жанрів, 
таких як ска, реггі та Oi! [32 с. 195]. 
 Скінхеди виникли як частина молодіжної культури робітничого класу, яка 
відчувала себе відокремленою від традиційних суспільних інститутів та культурних 
норм. Вони черпали натхнення з модної субкультури і впливу ямайської культури, 
зокрема музики ска та реггі. Перші скінхеди не мали політичних або расистських 
поглядів, а навпаки, їх об’єднувала музика та спільне почуття соціальної 
ідентичності.  
Основні цінності скінхедів включають солідарність, робітничу етику та 
гордість за своє походження. Вони підтримують ідеї взаємодопомоги та братерства, 
відстоюючи права робітничого класу. Скінхеди також висловлюють свою 
ідентичність через зовнішній вигляд і музику, підкреслюючи свою приналежність 
до субкультури та відданість її цінностям. 
Музика відіграє центральну роль у субкультурі скінхедів. Спочатку вони 
слухали ямайське ска, рокстеді та реггі, які мали великий вплив на їхній стиль і 
культуру. У 1970-х роках з’явився новий музичний жанр Oi!, який поєднував панк-
рок із робітничими темами та став основним музичним напрямом для скінхедів. 
Гурти, такі як Cockney Rejects, Sham 69 та The Business, стали символами цього руху, 
висловлюючи у своїй музиці ідеї протесту, соціальної справедливості та гордості за 
робітничий клас.  
 
  30 
Естетика скінхедів включає характерний одяг, зачіски та символіку. Вони 
носять коротко підстрижені або голені голови, що є одним із їхніх впізнаваних 
ознак. Одяг скінхедів зазвичай включає робочі черевики (зазвичай Dr. Martens), 
підтяжки, джинси, футболки Fred Perry або Ben Sherman, а також куртки-бомбери. 
Цей стиль підкреслює їхню приналежність до робітничого класу та простоту.  
У 1980-х роках субкультура скінхедів розкололася на різні фракції з різними 
політичними поглядами. Деякі групи стали асоціюватися з расизмом та 
ультраправими ідеологіями, тоді як інші залишилися вірними своїм 
антирасистським корінням. Це призвело до появи різних підгруп, таких як 
традиційні (трад-скінхеди), які продовжували слідувати початковим цінностям 
субкультури, і неонацистські скінхеди, які перейшли до радикальних політичних 
ідей.  
Скінхеди також займаються активізмом, беручи участь у соціальних рухах та 
захищаючи права робітничого класу. Вони можуть підтримувати антирасистські 
організації, боротися за соціальну справедливість та рівність Їхня активність часто 
залежить від політичних поглядів конкретної групи, але основні цінності 
субкультури залишаються незмінними.  
Вплив субкультури скінхедів є значним як на соціальному, так і на 
культурному рівнях. Вона сприяє розвитку музики, моди та мистецтва, залишаючи 
свій слід у багатьох сучасних субкультурах. Ідеї скінхедів про солідарність, 
гордість за своє походження та боротьбу за права робітничого класу продовжують 
впливати на сучасне суспільство, нагадуючи про важливість соціальної 
справедливості та підтримки один одного в умовах соціальних та економічних 
викликів. 
Групу вболівальників футбольних команд часто порівнюють з кримінальними 
субкультурами. Футбольні фани в Україні є однією з найпоширеніших форм 
молодіжної активності, яка має давню історію. Багато форм підтримки футбольних 
команд з’явилися ще в 30-ті роки, коли футбол був аматорським, а гравці 
взаємодіяли зі своїми шанувальниками. З підвищенням професіоналізму футболу в 
 
  31 
Україні виникла практика організованих виїздів фанатів для підтримки команди на 
грах у інших містах. Особливість цієї субкультури полягає в тому, що вона вимагає 
мінімальних зусиль від учасників і не втручається в їхній повсякденний спосіб 
життя. Сама гра на полі надихає вболівальників, проте для них важливіші моменти 
емоційного розряду та можливість "відірватись", виражаючи свої почуття в повній 
мірі (кричати, святкувати) [33 с. 206]. 
Іноді їх дії мають кримінальний характер, але субкультурний смисл спільнот 
футбольних фанатів, очевидно, більший, ніж це. Молоді вболівальники мають 
можливість в колі своїх ровесників моделювати свою поведінку як групову, при 
цьому не відчуваючи тиску основних соціально-контрольних інстанцій, таких як 
батьки або школа. Футбольні фани – складна спільнота. Виїзди в інші міста часто 
супроводжуються бійками, іноді вже на вокзальній площі. Головний символ 
визначення фанатів - шарф ("розетка", "троянда"). Звичайний шарф має кольори 
футбольної команди і може мати різні написи. В рамках фан-руху об’єднуються 
різні установки та стилі життя. Основні ідеологічні цінності цієї субкультури 
включають відданість своєму клубу, єдність і лояльність до групи, а також 
захоплення спортом і командним духом  [26]. 
Футбольні фанати утворюють особливу спільноту, де взаємодія і відданість 
клубу є центральними елементами. Ця субкультура виникла в контексті зростання 
популярності футболу в Європі, особливо у Великобританії, де підтримка 
футбольних клубів стала важливою частиною життя робітничого класу. Футбол, як 
масовий вид спорту, збирав великі натовпи людей, які об’єднувалися заради 
підтримки своїх команд, що сприяло формуванню спільного почуття ідентичності 
та приналежності.  
Основні цінності футбольних фанатів включають відданість своєму клубу, 
лояльність до фанатської групи, а також підтримку команди в будь-яких умовах. 
Вони відчувають сильний зв’язок із своїм клубом, часто передаючи цю відданість 
із покоління в покоління. Лояльність до групи виявляється у взаємній підтримці та 
 
  32 
солідарності між фанатами, які спільно переживають перемоги та поразки своєї 
команди.  
Музика та співи відіграють важливу роль у субкультурі футбольних фанатів. 
На стадіонах і під час матчів фанати співають гімни та кричалки, які стали 
невід’ємною частиною футбольної культури. Ці пісні та кричалки, часто складені 
самими фанатами, підкреслюють їхню відданість команді, насміхаються над 
суперниками або підтримують гравців. Музика і співи створюють атмосферу 
єдності та емоційного піднесення під час матчів [34 c. 27]. 
Естетика футбольних фанатів включає характерний одяг, аксесуари та 
символіку клубу. Фанати носять футболки, шарфи, шапки та іншу атрибутику з 
символікою своєї команди. Ці елементи одягу та аксесуари служать для вираження 
відданості клубу та ідентифікації з фанатською групою. Часто фанати створюють 
яскраві банери та прапори, які використовують під час матчів для підтримки своєї 
команди.  
У деяких випадках субкультура футбольних фанатів пов’язана з хуліганством 
та насильством. Футбольні хулігани, або ультрас, відомі своєю агресивною 
поведінкою, влаштуванням бійок та порушенням громадського порядку під час і 
після матчів. Вони можуть утворювати організовані групи, які беруть участь у 
конфліктах з фанатами суперницьких команд. Однак не всі футбольні фанати 
беруть участь у хуліганстві, і багато хто засуджує такі дії, акцентуючи увагу на 
мирній підтримці свого клубу.  
Футбольні фанати також займаються активізмом, беручи участь у соціальних і 
благодійних заходах. Вони можуть організовувати збори коштів для благодійних 
організацій, допомагати місцевим громадам та підтримувати соціальні ініціативи. 
Фанатські клуби часто стають важливими осередками спільноти, де люди можуть 
об’єднуватися навколо спільних інтересів та цінностей.  
Вплив субкультури футбольних фанатів є значним як на соціальному, так і на 
культурному рівнях. Вона сприяє розвитку спорту, популяризації футболу та 
зміцненню місцевих спільнот. Ідеї футбольних фанатів про відданість, лояльність 
 
  33 
та спільноту продовжують впливати на сучасне суспільство, нагадуючи про 
важливість підтримки, єдності та взаємної поваги. 
Металісти (відомі також як металхеди або металери) - це молодіжна 
субкультура, яка виникла в 1980-х роках, натхненна музикою в стилі "Метал". На 
відміну від інших субкультур, таких як готи і панки, металісти не мають чіткої 
ідеології і зосереджені переважно на музиці. Однак є деякі типові риси, які 
характеризують значну частину металістів. Деякі дослідники стверджують, що у 
прихильників важкого року і металу може бути вища схильність до агресії та 
депресії. Однак психологи вважають, що це не наслідок, а скоріше причина 
захоплення важкою музикою. За словами прихильників, агресивна металева музика 
допомагає їм випускати негативні емоції і не накопичувати їх у собі. Деякі 
прихильники метал-музики можуть використовувати її як засіб психотерапії 
безсвідомо. Сучасна метал-музика набула великої популярності. У порівнянні з 
іншими музичними жанрами, це відносно молодий напрям, який зміг привернути 
увагу широкого кола аудиторії, незалежно від її віку. Цей жанр породив таку 
субкультуру, як металісти, і кількість прихильників метал-музики зростає з кожним 
роком. Основні ідеологічні цінності цієї субкультури включають свободу 
самовираження, відмову від підпорядкування авторитетам, співчуття та відданість 
музиці  [35 с. 216]. 
Металісти або хедбенгери утворилися в контексті швидкого розвитку рок-
музики і з’явлення важких музичних жанрів. Впливові гурти, такі як Black Sabbath, 
Led Zeppelin і Deep Purple, стали піонерами жанру, створюючи музику, яка 
поєднувала важкі гітарні рифи, потужні вокали та тематику, що часто торкалася 
темних і складних аспектів життя. Вони започаткували новий музичний напрямок, 
який привернув увагу багатьох молодих людей, що шукали спосіб висловити свій 
протест і незгоду з існуючими соціальними нормами.  
Основні цінності металістів включають свободу самовираження, індивідуалізм 
і непокору авторитетам. Вони цінують можливість бути собою, висловлювати свої 
думки та почуття через музику та зовнішній вигляд. Непокора авторитетам і 
 
  34 
відмова від суспільних стандартів є ключовими аспектами їхньої ідентичності. 
Металісти часто відчувають себе відокремленими від основної культури, і музика 
хеві-метал стає способом знайти спільну мову і підтримку серед однодумців.  
Музика є центральною складовою субкультури металістів. Вона охоплює 
широкий спектр жанрів, від класичного хеві-металу до різних піджанрів, таких як 
треш-метал, блек-метал, дез-метал, пауер-метал та інші. Гурти, такі як Metallica, 
Iron Maiden, Slayer, Judas Priest і Megadeth, стали культовими фігурами у світі 
металістів, впливаючи на формування музичних смаків і культурних цінностей. 
Музичні фестивалі та концерти є важливими подіями для металістів, де вони 
можуть зібратися разом, насолодитися улюбленою музикою і знайти спільну мову 
з іншими фанатами.  
Естетика металістів включає характерний одяг, аксесуари та символіку. Їхній 
стиль часто включає чорні шкіряні куртки, металеві аксесуари, футболки з 
логотипами улюблених гуртів, рвані джинси та важкі черевики. Макіяж і зачіски 
також грають важливу роль: довге волосся, іноді пофарбоване у яскраві кольори, та 
використання чорного макіяжу є частиною їхнього виразу. Символіка, така як 
черепи, перевернуті хрести та інші похмурі мотиви, відображає їхню любов до 
темної естетики і відмову від традиційних норм.  
Металісти також займаються активізмом і благодійністю, часто організовуючи 
концерти для збору коштів на різні соціальні та екологічні ініціативи. Вони 
підтримують ідеї свободи, рівності та справедливості, виступаючи проти будь-яких 
форм пригноблення та дискримінації Металісти вірять у важливість самовираження 
та підтримки один одного, створюючи спільноти, де кожен може бути собою і 
знайти розуміння. 
 Панки зовнішнім виглядом, не дотримуються загальноприйнятих стандартів 
привабливості. Вони вирізняються кричущими зачісками (такими як півнячий 
гребінь або чуб), одягом (шкіряні піджаки на голому тілі, полотняні сорочки з жабо), 
сережками на обличчі та вухах. Їх культура охайності відрізняється грубим 
жаргоном, подібним до мови «зони», і непристойною поведінкою. Багато з них 
 
  35 
користуються наркотиками, алкоголем та іншими шкідливими речовинами. Там, де 
з’являються панки, часто виникають бійки, грабунки та інші прояви насильства. 
Походження слова «панк» пов’язане з Великою Британією, зокрема з Уельсом, у 
першій половині 1930-х років. Так називали людей, які мешкали у бідних районах 
міст, зазвичай діти вугільників. Вони відзначалися споживанням алкоголю, опіуму 
та інших токсичних речовин. Елементарний бандитизм і бійки були основними 
засобами їх існування. У 1930-х роках «чорний джаз», виконуваний неграми, був 
популярною музикою серед панків. 
На основі їх ідеології лежить анархія та повне відмовлення від держави та 
суспільства. З часом панки тих років перетворилися на прихильників музики в стилі 
«панк» і «панк-рок». Основні ідеологічні принципи цієї субкультури включають у 
себе протест проти авторитаризму та соціальної нерівності, а також відданість 
музиці, самовираженню та взаємній підтримці  [36 с. 26]. 
Панк-рух виник у Великій Британії та Сполучених Штатах як реакція на 
соціальні та економічні проблеми того часу, такі як безробіття, нерівність та 
безправ’я. Молодь, яка відчувала себе відчуженою від основного суспільства, 
звернулася до панк-культури як засобу вираження своєї невдоволеності та протесту. 
Панківська музика, яка характеризувалася простими акордами, енергійними 
ритмами та агресивними текстами, стала важливим елементом субкультури, 
виражаючи її протест та невдоволення.  
Одним з ключових аспектів субкультури панків є відданість ідеї анархії та 
відмова від авторитетів. Панки виступають проти будь-якої форми урядового 
контролю та соціального пригнічення, прагнучи до повної свободи та 
самовираження. Вони активно протестують проти політичних режимів, соціальних 
норм і культурних конвенцій, виступаючи за рівність, справедливість та свободу 
для всіх.  
Панківська естетика включає провокаційний та антиконформістський стиль 
одягу, який часто включає в себе рвані джинси, кожухи зі шпильками, футболки з 
політичними гаслами та виразною графікою. Вони прикрашають свої обличчя та 
 
  36 
тіла татуюваннями, пірсингом та іншими руйнівними елементами, які виражають 
їхнє протестне ставлення до суспільства. Символіка, така як черепи, анархістські 
символи та лозунги, є популярними серед панків як спосіб виразити свої ідеї та 
переконання.  
Панківський рух також активно сприяє соціальній активності та благодійності. 
Панки часто організовують благодійні концерти, акції протесту та інші заходи для 
підтримки різних справ, таких як права тварин, екологічна збереження та боротьба 
з дискримінацією. Вони вірять у важливість активної участі у суспільному житті та 
боротьбі за свої права та переконання.  
Вплив субкультури панків на сучасне суспільство важко переоцінити. Вона 
вплинула на культурні та музичні течії, активізувала соціальну активність та 
привернула увагу до проблем соціальної нерівності та політичної корупції. Ідеї 
панків про протест, свободу та соціальну справедливість продовжують існувати в 
сучасному світі, нагадуючи про важливість боротьби за свої переконання та 
підтримку інших у їхніх боротьбах. 
Рейвери - це люди, які збираються на "рейви", інтерпретовані як "дикі вечірки", 
де відбуваються безладні танці та ситуації з ентузіазмом і відчайдушними вчинками. 
Для рейверів музичний стиль став основним джерелом життєвих орієнтирів, а 
точніше - зразком стилю життя їхніх кумирів, музикантів. Рейвери в основному 
беруть модель поведінки завсідників нічних клубів. Відповідно до цієї моделі, 
спосіб життя рейвера – нічний. Їх зовнішність і поведінка пропагують відхід 
людини від природи. Рейв – це не лише музика, а й яскраві синтетичні одяги, 
фарбоване волосся (часто екзотично пофарбовані у квадрати, кола), особливі 
сережки та феньки, а також специфічний танець. Їхнє життя – це постійні розваги. 
Ідеологія рейверів базується на розвагах і невтручанні. Вони не вважають, що гроші 
повинні обов’язково надавати батьки. Готові підробити, але тільки там, де не 
потрібно багато працювати, щоб забезпечити собі прожиття. У престижних фірмах 
готові працювати за великі гроші. Це також є одним з дорогих стилів життя, який 
залишається популярним і зараз [38, с 591]. 
 
  37 
До рейверів примикають кислотник. Вони теж носять – екзотично яскравий 
одяг та зачіски, сенс життя бачать у розвагах. Ця течія антисоціальна, анархічне, з 
елементами заперечення культури старших поколінь і цивілізацій.  
Рейв-культура виникла як відповідь на зростаючий інтерес до електронної 
музики та танцю в нічних клубах. Рейвери збиралися на великих відкритих вечірках, 
де занурювалися у світ музики, світла та танцю. Основним елементом рейвів була 
електронна музика, яка характеризувалася ритмічними бітами, синтезованими 
звуками та повільними, гіпнотичними мелодіями.  
 Також, рейвери прагнули до позитивної енергії та відкритості. Вони вірили у 
силу музики та танцю як спосіб об’єднання та емоційного визволення. Рейви 
вважалися місцем, де кожен міг відчути себе вільним та щасливим, де кожен міг 
забути про щоденні проблеми та відчути себе частиною щось більшого. 
Естетика рейвів включала яскраві кольори, світлодіодні реквізити, блискучі 
костюми та аксесуари. Рейвери віддавали перевагу яскравим, нестандартним 
образам, що відображали їхню відкритість та бажання експериментувати зі своїм 
виглядом. Рейв-культура вплинула на сучасну музичну та клубну сцену, створивши 
нові підходи до музики та танцю. Вона сприяла розвитку електронної музики та 
відкрила нові можливості для артистів та творчих індивідів. Крім того, рейви 
вплинули на суспільну свідомість, показавши важливість спільноти, позитивної 
енергії та відкритості. 
Репери - це одна з численних субкультурних форм, заснованих на музичних 
стилях, яка набула популярності в Україні. Музичний стиль реп (від англійського 
«rap» - ритмічний мовлення) та його виконавці, їх манера виконання, зовнішній 
вигляд та поведінка часто відтворюють атмосферу вуличного життя підлітків у 
негритянських кварталах Америки. На тлі українського суспільства цей стиль часто 
наслідується та входить у склад хіп-хоп культури разом із такими елементами, як 
брейк-данс, графіті, екстремальні види спорту, наприклад, стрітбол. Хоча хіп-хоп 
культура залишається досить демократичною і зберігає зв’язок з молоддю вулиць, 
її ідентичність частково формується ззовні. Великі міста українських областей вже 
 
  38 
давно стали свідками великої кількості молодих людей, які вдягаються у 
стилістично реп-подібний одяг. Однак фанати репу відносяться до «крутих хлопців 
в широких штанях», які намагаються наслідувати реперів, з презирством. Вони 
носять широкий одяг, розміром кілька величин більше, люблять спортивний стиль 
і володіють особливими аксесуарами, наприклад, значками і сережками. Також 
характерні коротко стрижені волосся. Багато реперів уникають спиртних напоїв, 
вважаючи їх менш привабливими, ніж сильні наркотики. Репери — це не лише 
люди, які слухають реп, але й ті, хто створює його, втілюючи його ідеї. Основні 
цінності реп-культури включають автентичність, виразність, креативність та 
підтримку спільноти  [39, с.399 ]. 
Репери використовують музику та текст для того, щоб висловити свої думки, 
почуття та переживання. Тексти часто стосуються життєвих труднощів, соціальної 
нерівності, расизму, насильства та інших проблем, з якими стикаються вони та їхні 
спільноти. Реп-музика відображає реальність їхнього життя та створює можливість 
для самовираження та відкритого обговорення важливих тем. Реп-культура також 
активно використовує елементи графіті, танцю та моди як засоби самовираження. 
Графіті часто використовується для виразу креативності та протесту, танці стають 
способом відтворення ритмів та енергії музики, а мода відображає унікальний стиль 
та ідентичність кожного репера.  
Ключовим аспектом реп-культури є підтримка спільноти та важливість 
солідарності. Репери виступають за підтримку та взаємоповагу серед членів їхньої 
спільноти, прагнучи підняти один одного та підтримувати важливі цінності, такі як 
справедливість, рівність та гідність. Реп-культура вплинула на сучасну музичну та 
поп-культурну сцену, ставши однією з найвпливовіших та популярних субкультур 
у світі. Вона сприяла розвитку музичних жанрів, моди, мовленнєвої культури та 
піднесенню важливих соціальних тем. Репери продовжують виступати як голоси та 
захисники своїх спільнот, піднімаючи свої голоси проти нерівності та 
несправедливості  [40, с 68-72]. 
 
  39 
Хакери – це не просто технічно обізнані люди, що задовольняються відчуттям, 
коли вирішують технічні проблеми та подолають перешкоди. Хоча визначення 
терміну "хакер" може бути різним, важливо виокремити два ключових аспекти. 
Існує спільнота досвідчених програмістів та мережних експертів, яка утворила 
основу культури хакерів. Ці люди відіграли ключову роль у розвитку технологій: 
вони створили Інтернет, розробили операційну систему Unix, підтримують Usenet 
та World Wide Web. Проте хакерська культура не обмежується лише програмістами. 
Деякі люди застосовують хакерський підхід у різних сферах, таких як електроніка 
або музика, і це може виявитися корисним навіть у науці та мистецтві. Але є також 
інша група людей, яка називає себе хакерами, але насправді є кракерами. Вони 
втручаються у комп’ютерні та телефонні системи, і справжні хакери вважають їх 
лінивими та безвідповідальними. Головна відмінність між хакерами та кракерами 
полягає в тому, що хакери створюють речі, тоді як кракери їх руйнують [41, с. 408]. 
Хакерська культура включає в себе широкий спектр діяльності, від невинних 
досліджень комп’ютерної безпеки до зловмисних кібератак і крадіжок даних. 
Хакерська спільнота прагне до знань, творчості та вільного обміну інформацією. 
Вона відкрита для новаторських підходів до вирішення проблем і використання 
технологій в нових інтересних способах.  
Хакери прагнуть розуміти, як працюють комп’ютерні системи, і 
використовують свої знання для покращення безпеки та розвитку нових технологій. 
Проте, деякі хакери використовують свої навички для зловмисних цілей, таких як 
крадіжка конфіденційної інформації, атаки на комп’ютерні системи та 
розповсюдження вірусів і шкідливих програм. Ці дії часто призводять до серйозних 
наслідків для індивідів, компаній та урядових установ. Одним з ключових аспектів 
хакерської культури є підтримка вільного обміну інформацією та відкритий доступ 
до знань. Хакери вважають, що інформація має бути вільно доступною і спільна, 
щоб кожен міг використовувати її для власних потреб та розвитку.  
Хакерська культура вплинула на розвиток комп’ютерних технологій та 
безпеки, а також на суспільне сприйняття приватності та інформаційної безпеки. 
 
  40 
Вона показала важливість вільного обміну інформацією та використання 
технологій для покращення життя, але також підкреслила ризики та загрози, 
пов’язані з неправильним використанням та зловживанням технологій   
Отже, серед причин та мотивіві вступу до субкультур у молоді варто 
зупинитися на наступних: 
– прагнення бути самим собою. Для юнацького віку характерний пошук власних 
можливостей, свого місця у світі. Це закономірно призводить до ревізії 
загальнозначущих норм і цінностей.  
– Наслідування. Це випливає з того, що в юнацькому та особливо підлітковому 
віці особливе значення набуває референтна група з її характерним стилем 
спілкування, поведінки та способу життя.  
– Стадний інстинкт. Він властивий не тільки субкультурній молоді, а й взагалі 
людині в цілому. Особливість даного середовища полягає в тому, що в період 
незрілості і несформованості цільових і ціннісних установок групові цінності та цілі 
набувають домінуюче значення.   
– Наявність конкурентів і ворогів. Необхідна умова для згуртованості групи. 
Нонконформістські тенденції у поведінці, натикаючись на перешкоди з боку 
оточуючих, набувають ще більшої сили, за принципом: «заборонений плід більш 
солодкий». Свобода, придбана шляхом боротьби, цінніше за доступну. До того ж 
наявність ворога – необхідна умова для виокремлення «нас» і «їх», бунтувати 
необхідно проти когось.  
– Завищене претендування. Для даного віку характерні як загострене почуття 
справедливості, так і бажання виділитися, які вкупі з недооцінкою реальних 
життєвих труднощів дають ефект завищених претендувань.  
Потреба в зживанні конфлікту з дорослими. Підлітковий вік характеризується, 
з одного боку, появою нового референтного оточення (однолітки), яке несе в собі 
цінності, часто протилежні цінностям дорослих, з іншого боку тим, що дорослі 
втрачають можливість контролювати все життя підлітка. Це створює передумову 
для виникнення внутрішнього конфлікту з образом значущого дорослого, 
 
  41 
присутнього у свідомості підлітка. Зовнішнього, реального конфлікту підлітку іноді 
вдається уникнути, приховуючи від дорослого коло своїх інтересів. Їх зовнішній 
діалог у цей час стає формальним, залишаючи в стороні все, що хвилює підлітка. 
Але не припиняється діалог внутрішній. Ця напруга, стан внутрішнього конфлікту 
може бути викоренене за допомогою особливих символічних дій, цілий набір яких 
надає молодіжна субкультура [42. с. 228-230]. 
Спосіб зживання напруги в молодіжній субкультурі Розендаль позначає як 
«магічний». «Не маючи реальних засобів впливу на навколишній світ підліток 
вдається до засобів, магічним по суті: за допомогою театрально-зримих знаків і 
символів він вибудовує певний ряд дій, який повинен був би (будь він не знаковий, 
а реальний) привести до зникнення конфлікту з дорослими. З допомогою театру 
підліток може змінити свою свідомість, за допомогою символів вибудувати 
особливий світ, в якому протиріччя з дорослими виявляться дозволеними» [43, с.81]. 
Субкультури часто пропонують емоційний вихід через музику, танці, моду, 
мистецтво та інші форми самовираження. Це може бути важливо для молоді, яка 
шукає способи впоратися зі складними емоціями та стресом та дають можливість 
продемонструвати свою креативність, таланти, індивідуальність. Важливо 
пам’ятати, що не всі члени субкультури однакові, і причини, чому люди вступають 
до них, можуть відрізнятися. Крім того, не всі субкультури однакові. Деякі 
субкультури більш позитивні та конструктивні, ніж інші. Вступ до субкультури 
може мати як позитивні, так і негативні наслідки для молоді. З одного боку, 
субкультури можуть допомогти молодим людям знайти себе, відчути зв’язок з 
однодумцями та змінити світ. З іншого боку, деякі субкультури можуть бути 
пов’язані з ризикованою поведінкою, екстремізмом та конфліктами з оточуючими. 
Важливо, щоб молоді люди, які розглядають можливість вступу до 
субкультури, уважно вивчили цю субкультуру та її цінності, перш ніж приймати 
рішення. Також важливо мати підтримку з боку сім’ї та друзів, щоб уникнути 
негативного впливу. 
  
 
  42 
ВИСНОВКИ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 
Аналіз цих рухів крізь призму основних філософських концепцій, таких як 
свобода, справедливість та солідарність, дав нам можливість глибше зрозуміти їх 
мотивації, цілі та вплив. Прагнення до свободи є однією з ключових характеристик 
молодіжних рухів. Це може проявлятися в різних формах, таких як боротьба за 
політичні права, свободу слова, свободу самовираження та свободу від експлуатації 
та дискримінації. Античні філософи, такі як Сократ, Платон та Аристотель, 
підкреслювали важливість свободи для самореалізації та повноцінного життя. 
Сократ стверджував, що невивчене життя не варте проживання, а Платон висунув 
ідею про те, що справжня свобода полягає у розумінні та дотриманні істинних 
законів. Аристотель же вважав свободу необхідною умовою для щасливого та 
доброчесного життя.  
Сучасні філософи, такі як Джон Локк, Жан-Жак Руссо та Джон Стюарт Мілль, 
розвинули ідеї про природні права людини та про те, що свобода є необхідною 
умовою для справедливого суспільства. Локк стверджував, що люди мають право 
на життя, свободу та власність, Руссо висунув ідею про суспільний договір, де люди 
добровільно відмовляються від частини своєї свободи в обмін на захист своїх прав, 
а Мілль вважав, що свобода слова та самовираження є важливими для розвитку 
особистості та суспільства.   
Молодіжні рухи часто виступають проти обмежень свободи, встановлених 
владою або традиційними інституціями. Вони можуть використовувати різні 
методи, такі як протести, демонстрації, бойкоти та громадянська непокора, щоб 
досягти своїх цілей. Молодіжні рухи також часто борються за справедливість, 
прагнучи до суспільства, де всі люди мають рівні можливості та шанси на успіх. 
Античні філософи, такі як Платон та Аристотель, розглядали справедливість як 
одну з найважливіших чеснот. 
Платон висунув ідею про те, що справедливе суспільство - це те, де кожен 
виконує ту роль, для якої він найкраще підходить, а Аристотель стверджував, що 
справедливість полягає в тому, щоб давати кожному те, чого він заслуговує.  
 
  43 
Сучасні філософи, такі як Джон Ролз та Аmartya Sen, розвинули теорії 
справедливості, які ґрунтуються на принципах рівності та розподілу ресурсів. Ролз 
запропонував теорію справедливості як справедливості, де кожен член суспільства 
має рівні базові свободи та рівний доступ до ресурсів, а Sen розробив концепцію 
можливостей, стверджуючи, що люди повинні мати рівні можливості для реалізації 
своїх здібностей та досягнення своїх цілей. Молодіжні рухи можуть виступати 
проти таких форм несправедливості, як бідність, дискримінація, експлуатація та 
порушення прав людини. Вони можуть боротися за покращення доступу до освіти, 
охорони здоров’я та інших соціальних благ.  
Солідарність - це відчуття єдності та спільної мети, яке часто об’єднує 
молодіжні рухи. Аристотель, підкреслював важливість солідарності для створення 
сильного та стійкого суспільства. Аристотель стверджував, що люди є соціальними 
істотами, які не можуть жити щасливо та повноцінно без спілкування з іншими 
істотами. Через аналіз молодіжних рухів крізь призму філософських концепцій, 
таких як свобода, справедливість та солідарність, ми бачимо більш глибоке 
розуміння їхньої мотивації до вступ в молодіжні рухи та субкультури, цілей та 
впливу на суспільство.  
 
 
 
 
  
 
  44 
РОЗДІЛ 2. Етичні проблеми сучасності в контексті молоді у соціальних та 
політичних рухах 
2.1. Етичні проблеми сучасності 
У сучасних соціальних та політичних рухах серед молоді можуть виникати 
етичні питання, пов’язані з використанням соціальних мереж для мобілізації, 
підтримки або обміну інформацією. Також важливим є питання етичності 
використання насильства або ненасильницьких методів боротьби за свої права та 
переконання. У сучасному контексті молоді у соціальних та політичних рухах 
виникають різні етичні проблеми, включаючи: Використання соціальних мереж: 
питання приватності та етики використання особистої інформації для мобілізації та 
комунікації в соціальних рухах. Моральна відповідальність: вибір між 
насильницькими та ненасильницькими методами боротьби, а також моральна 
відповідальність за наслідки своїх дій. Публічне обговорення: етика віртуального 
та публічного діалогу, включаючи культуру онлайн-дебатів та віртуального 
активізму. Маніпуляція інформацією: питання етичності використання медіа та 
інформаційних технологій для маніпуляції громадською думкою та формування 
політичних поглядів. Представлення інтересів: етика представлення інтересів груп 
та спільнот у політичних процесах, включаючи питання чесності та прозорості. Ці 
проблеми вимагають уважного розгляду та обговорення, щоб забезпечити 
справедливість, рівність та демократію в сучасному світі.  
Сфера етики охоплює широкий спектр питань, пов’язаних з моральними 
принципами та правилами поведінки. Вона включає: 
1) Моральні цінності: основні принципи, які керують нашими діями та 
вчинками, такі як справедливість, чесність, доброчесність, повага до інших тощо.  
2) Норми поведінки: правила, що визначають, як ми повинні вести себе у 
відношенні до інших людей, спільноти та природи.  
3) Практична мораль: реалізація моральних принципів у конкретних ситуаціях 
та прийняття відповідальних рішень.  
 
  45 
4) Етика в суспільстві: розуміння та встановлення моральних норм і стандартів, 
які керують взаємодією людей у суспільстві.  
5) Етика в професійній сфері: моральні принципи та правила, що регулюють 
поведінку в рамках конкретної професії або галузі.  
У цілому, сфера етики визначає наші моральні зобов’язання та 
відповідальність у відношенні до себе, інших людей та оточуючого світу.  
Сфера етики, також відома як моральна філософія, охоплює систематизацію, 
захист і рекомендації концепцій правильної та неправильної поведінки. Сучасні 
філософи зазвичай розділяють етичні теорії на три основні області: метаетику, 
нормативну етику і прикладну етику.  
Метаетика досліджує походження наших етичних принципів і їхнє значення. 
Чи є вони лише соціальними конструктами, або вони містять у собі більше, ніж 
просто вираження наших особистих емоцій? Метаетичні відповіді на ці питання 
зосереджуються на загальних істинностях, ролі розуму в етичних судженнях та 
значенні етичних термінів. 
Нормативна етика має більш практичну спрямованість, полягаючи у 
встановленні моральних норм, які регулюють правильну та неправильну поведінку. 
Це може включати в себе визначення добрих звичок, які ми маємо прийняти, 
обов’язків, які ми повинні виконувати, або наслідки нашої поведінки для інших. 
Використовуючи теоретичні інструменти метаетики та нормативної етики, 
обговорення прикладних етичних проблем намагаються знайти відповіді на ці 
складні питання. Межі між метаетикою, нормативною етикою та прикладною 
етикою часто нечіткі. Наприклад, питання про аборти стосується конкретної 
етичної ситуації, але воно також пов’язане з більш загальними нормативними 
принципами, такими як право на самовизначення та право на життя, які служать 
важливими критеріями для оцінки моральності цієї практики. Також, проблема 
залежить від метафізичних питань, таких як «звідки походять права?» і «які істоти 
мають права?» Термін «мета» вказує на «після» або «після цього», і тому концепція 
метаетики включає широкий погляд на всю структуру етики [15. c. 192]. 
 
  46 
Метафізика - це дослідження різних форм існування в універсумі, включаючи 
питання про існування моралі незалежно від людського сприйняття. В порівнянні з 
нормативною та прикладною етикою, область метаетики є менш чітко визначеною 
в моральній філософії. Вона охоплює широкий спектр питань, від моральної 
семантики до моральної гносеології, включаючи як метафізичні роздуми про 
існування моралі незалежно від індивідуального сприйняття, так і психологічні 
аспекти, що стосуються ментальної основи наших моральних суджень та поведінки. 
 Деякі аспекти у Всесвіті складаються з матеріальних об’єктів, таких як скелі, 
тоді як інші можуть мати нефізичний характер, такий як ідеї, духи або боги. 
Метафізична складова метаетики полягає в тому, щоб визначити, чи моральні 
цінності є вічними істинами, які існують у духовному розмірі, чи просто 
результатом умовностей, що виникають в людському сприйнятті [11]. 
Прихильники трансцендентного погляду зазвичай вважають, що моральні 
цінності існують об’єктивно, незалежно від людських умов існування, і 
сприймаються як частка духовного світу. Також вони вважають, що ці цінності є 
абсолютними або вічними, оскільки вони залишаються незмінними у будь-який час 
і мають загальне застосування для всіх розумних істот у всесвіті. Найвідомішим 
прикладом такого погляду є Платон, який давав перевагу математиці. Коли ми 
розглядаємо числа та математичні відносини, такі як 1 + 1 = 2, вони здаються 
вічними концепціями, які залишаються незмінними та мають загальну дію в усьому 
Всесвіті. Люди не винаходять числа, і не можуть змінити їх [28]. 
Платон пояснив постійний характер математики, стверджуючи, що числа є 
абстрактними сутностями, що існують у світі, подібному до духовного. Він 
зауважив, що моральні цінності також є вічними істинами, тому вони також мають 
абстрактний характер, подібний до духовного. У цьому контексті для Платона 
моральні цінності є духовними об’єктами. Середньовічні філософи часто 
об’єднували всі моральні принципи під загальним терміном "вічного закону", який 
також розглядали як подібні до духовних об’єктів. Британський філософ XVII 
 
  47 
століття Семюел Кларк описав їх як духовні відносини, а не конкретні об’єкти. 
Однак у будь-якому випадку вони існують у сфері духовності.  [5, с. 89].   
Іншим підходом до метафізичного статусу моралі є концепція божественних 
наказів, які видаються волею Бога. Цей підхід, іноді називають волюнтаризмом або 
теорією божественного наказу, був натхненний уявленням про всемогутнього Бога, 
який контролює все. За цим підходом, Бог просто бажає речі, і вони стають 
реальністю. Він утверджує фізичний світ у існуванні, віддаючи життя людині, і, 
таким самим чином, встановлює всі моральні цінності. Прихильники цієї точки зору, 
такі як середньовічний філософ Вільям Оккам, вважають, що Бог бажає моральних 
принципів, таких як «вбивство є неправильним», і вони існують у свідомості Бога 
як накази. Бог сповіщає людей про ці накази, висаджуючи у нас моральну інтуїцію 
або розкриваючи їх у Святому Письмі. [5, с.124].  
Інший світоглядний підхід до метафізичного статусу моралі випливає із 
скептично-філософської традиції, що була сформульована грецьким філософом 
Секстом Емпіриком. Цей підхід заперечує об’єктивний характер моральних 
цінностей. Скептики технічно не відкидали самі моральні цінності, але вони 
стверджували, що ці цінності не існують як духоподібні об’єкти або як божественні 
накази у свідомості Бога. Згідно з їх поглядами, моральні цінності - це виключно 
людські конструкти, позиція, яку відтоді називають моральним релятивізмом. 
Існують дві основні форми морального релятивізму [11]. 
Перша форма - це індивідуальний релятивізм, який вважає, що окремі люди 
формують свої власні моральні норми. Наприклад, Фрідріх Ніцше стверджував, що 
надлюдина має власну мораль, відмінну від того, що обумовлено рабською 
ціннісною системою мас. 
Друга форма - це культурний релятивізм, який вважає, що мораль базується на 
прийнятті у власному суспільстві, а не просто на уподобаннях окремих людей. Цю 
думку висловлювали Секст Емпірик, а в більш пізні століття - Мішель Монтень та 
Вільям Грем Самнер. 
 
  48 
Крім того, що світоглядні підходи до метафізичного статусу моралі 
відкидають абсолютність та універсальність моральних принципів, вони 
стверджують, що моральні цінності справді змінюються від суспільства до 
суспільства з плином часу та в межах всього світу. Ці підходи часто намагаються 
обґрунтувати свою позицію, наводячи приклади цінностей, які значно 
відрізняються від культури до культури, такі як ставлення до багатства, 
гомосексуальність та практика людських жертвопринесень. 
Другий аспект метафізики розглядає психологічні корені наших моральних 
суджень та поведінки, зокрема розуміння того, що спонукає нас діяти морально. 
Можна розглянути це питання, починаючи з запитання: "Чому потрібно 
дотримуватись моральності?" Навіть якщо я знайомий з основними моральними 
правилами, такими як "не вбивай" або "не кради", це ще не означає, що я буду 
відчувати психологічний тиск діяти відповідно до них. Різні відповіді на запитання 
"Чому потрібно дотримуватись моральності?" можуть включати бажання уникнути 
покарання, отримати похвалу, досягти щастя, відчувати себе гідним або відповідати 
соціальним нормам [11] . 
Один з ключових аспектів моральної психології пов’язаний з природнім 
складом людського егоїзму. Філософ XVII століття з Британії, Томас Гоббс, вважав, 
що багато з наших дій мають корені в егоїстичних бажаннях, якщо не всі. Навіть 
коли дії здаються безкорисливими, наприклад, подання на благодійність, за ними 
можуть ховатися власні корисливі мотиви, такі як бажання мати контроль над 
іншими людьми. Цей концепт відомий як психологічний егоїзм, і він стверджує, що 
в остаточному рахунку всі дії людини мотивовані інтересами, спрямованими на 
власний користь.Тісно пов’язаним з психологічним егоїзмом погляд, який 
називається психологічним гедонізмом, який вважає, що задоволення є 
специфічною рушійною силою всіх наших дій [12]. 
Філософ XVIII століття з Британії Джозеф Батлер висунув твердження, що 
нашу поведінку формують інстинктивний егоїзм і бажання задоволення. Однак він 
також переконував, що у нас є властива психологічна здатність виявляти 
 
  49 
доброзичливість до інших. Цей погляд відомий як психологічний альтруїзм і 
стверджує, що принаймні деякі з наших дій мотивовані інстинктивним прагненням 
до добра [38, c. 312]. 
Ще однією областю моральної психології є дискусія про роль розуму у 
мотивації моральних вчинків. Наприклад, якщо я кажу, що висловлюю лише свої 
почуття? Шотландський філософ XVIII століття Девід Г’юм вважав, що моральні 
оцінки ґрунтуються на наших емоціях, а не розумових розрахунках. Хоча ми 
можемо навести усі можливі аргументи, це само по собі не зробить дію моральною. 
Для морального судження потрібна виразна емоційна реакція. Розум може 
забезпечити нам важливі дані, але, згідно з Г’юмом, «причина повинна служити, а 
не правити» . Вплинуті антираціоналістичними думками Г’юма, деякі філософи XX 
століття, зокрема А.Дж. Айєр також вважали, що моральні судження не є 
фактичними описами. Наприклад, вислів «добре дарувати доброту» може здатися 
описом благодійності, проте це не так. Замість цього таке моральне твердження 
містить два аспекти. По-перше, я (виступаючи) висловлюю свої особисті почуття 
підтримки щодо благодійництва. Це емоційний елемент, оскільки я виражаю свої 
емоції стосовно певної поведінки. Виступаючи намагаюся підтримати вас у 
благодійництві і фактично наказую: «Пожертвуйте на благодійність!» Це є прямим 
вказівкам у тому сенсі, що я визначаю певну дію. [13, c. 27 - 30]. 
Починаючи з Г’юма, філософи з більш раціональним налаштуванням 
виступали проти емоційних теорій етики, а замість цього стверджували, що 
моральні оцінки справді виражають розумові принципи. Наприклад, Еммануїл Кант. 
Незважаючи на те, що емоції часто впливають на наші дії, він аргументував, що ми 
повинні встояти проти цього впливу. Згідно з ним, справжня моральна поведінка 
мотивується виключно розумом, коли вона вільна від емоцій та бажань. 
Раціоналістичний підхід, який пропонує Курт Байєр, стоїть у прямому протиріччі 
до емоційних та рецептистських теорій, які представив Айєр та інші. Байєр акцентує 
увагу на процесі розсудку та аргументації, що відбувається під час морального 
вибору [15]. 
 
  50 
Усі наші моральні вирішення мають або можуть мати певні причини або 
виправдання. Наприклад, якщо я вважаю, що вкрасти чиюсь машину є 
неправильним, то я можу знайти аргумент, який підтримає цю позицію. Наприклад, 
я можу аргументувати, що викрадення автомобіля Пилипенко порушить її права 
власності, завдасть їй страждань або створить загрозу для злодія арешту. 
Згідно з Арістотелем, відповідне моральне рішення вимагає обґрунтування 
кращих причин для підтримки одного курсу дій порівняно з іншим. Нормативна 
етика має на меті встановлення моральних норм, які визначають правильну та 
неправильну поведінку. В певному розумінні, це спроба знайти ідеальний критерій 
правильної поведінки.  
Оскільки я не бажаю, щоб мій сусід вкрав мою машину, то буде неправильно, 
якщо я вкраду його автомобіль. Так само, оскільки я хотів би, щоб мене годували, 
якщо я голодую, то я маю обов’язок допомагати годувати голодних. 
Використовуючи це саме міркування, я можу теоретично визначити, чи є яка-
небудь дія правильною чи неправильною. 
 Отже, виходячи з Золотого правила, також було б неправильно мені брехати, 
переслідувати, жертвувати, нападати чи вбивати інших. Золоте правило служить 
прикладом нормативної теорії, яка встановлює єдиний принцип, за яким ми 
оцінюємо всі дії. Інші нормативні теорії акцентують на наборі основних принципів 
або наборі характерних рис. Основне припущення в нормативній етиці полягає в 
тому, що існує лише один кінцевий критерій моральної поведінки, будь то одне 
правило або набір принципів. Існують три способи досягнення моральної 
поведінки: 
1) теорії доброчесності,   
2) теорії обов’язків і   
3) теорії наслідків 
Ці теорії розглядалися в творі Арістотеля “Нікомахова етика” [44, c. 14]. 
Багато філософів вважають, що моральність полягає у дотриманні чітко 
визначених правил поведінки, таких як «не вбивай» або «не кради». Ймовірно, я 
 
  51 
повинен вивчити ці правила і переконатися, що кожна моя дія відповідає їм. Однак 
етика чесноти приділяє менше уваги правилам навчання, а замість цього акцентує 
на розвитку хороших характерних якостей, таких як доброзичливість.  Наприклад, 
якщо я розвиваю в собі доброзичливість, то стає звичним для мене діяти 
доброзичливо. Історично, теорія доброчесності є однією з найстаріших 
нормативних традицій західної філософії, що має своє початкове витоки в 
давньогрецькій цивілізації. 
Платон особливо акцентував увагу на чотирьох ключових чеснотах, які в 
подальшому отримали назву кардинальних чеснот: мудрість, мужність, 
темперамент та справедливість. Крім того, важливі чесності включають стійкість, 
великодушність, самоповагу, щедрість та щирість. Окрім того, що пропагують 
розвиток хороших рис характеру, прихильники теорії доброчесності вважають, що 
потрібно уникати набуття негативних рисів характеру, таких як боягузтво, 
бездушність, несправедливість та марнота. Теорія доброчесності підкреслює 
значення морального виховання, оскільки доброчесність формується ще в 
молодому віці [28]. 
Отже, дорослі мають відповідальність за формування чесних якостей у 
молодих людей. Арістотель вважав, що чесноти - це позитивні звички, які ми 
набуваємо і які регулюють наші емоції. Наприклад, коли я відчуваю страх, моїм 
завданням є розвивати чесноту мужності, щоб виявляти мужність у небезпечних 
ситуаціях. Арістотель вважав, що більшість чеснот розташовані посередині між 
екстремальними рисами характеру. 
Наприклад, якщо говорити про відвагу, якщо мені не вистачає мужності, це 
може привести до розвитку боягузтва, яке є вадою. З іншого боку, якщо я маю 
надмірну сміливість, це може призвести до нестримності, що також є вадою. Згідно 
з Арістотелем, знайти ідеальний баланс між крайніми рисами характеру - це 
непросте завдання. Після Арістотеля середньовічні богослови розширили грецькі 
списки чеснот трьома християнськими, або богословськими, чеснотами: вірою, 
надією та милосердям. Інтерес до теорії чеснот продовжувався в середні віки, але 
 
  52 
зменшився в 19 столітті з піднесенням альтернативних моральних теорій. У 
середині 20 століття теорія доброчесності отримала особливу увагу від філософів, 
які вважали, що більш новітні етичні теорії неправильно зосереджуються на 
правилах та діях, замість доброчесних рис характеру. 
Аласдейр Макінтайр підтримував ідею про центральну роль чеснот у 
моральній теорії, вважаючи, що чесноти мають свої обґрунтування та виникають в 
контексті соціальних традицій. Для багатьох з нас існують чіткі обов’язки, які ми 
вважаємо за необхідні, такі як опіка над дітьми та утримання від вбивства [41]. 
Теорії обов’язку покладають мораль на конкретні, основні принципи обов’язку. 
Ці теорії іноді відомі як деонтологічні, походячи від грецького слова «deon», що 
означає «обов’язок», через їх фокус на основоположних характеристиках нашого 
обов’язку. Їх також іноді називають неконсеквентними, оскільки ці принципи є 
обов’язковими, незалежно від наслідків, що можуть випливати з наших дій. 
Наприклад, неправильно не дбати про своїх дітей, навіть якщо це може призвести 
до значної користі, наприклад, з економічних міркувань. Існують чотири теорії 
центрального обов’язку [41]. 
Перша - це та, що висловлена німецьким філософом XVII століття 
Самуелем Пфуфендорфом, який класифікував десятки обов’язків під трьома 
рубриками:   
1) обов’язки перед Богом,   
2) обов’язки перед собою та   
3) обов’язки перед іншими.   
Щодо наших обов’язків перед Богом, він стверджував, що існують два 
види:   
1) теоретичний обов’язок пізнати існування та природу Бога;   
2) практичний обов’язок поклонятися Богові як всередині, так і зовні.  
Що стосується наших обов’язків перед собою, вони також є двох видів:  1) 
обов’язки душі, які передбачають розвиток своїх навичок та талантів, і 2) обов’язки 
 
  53 
організму, які передбачають не нашкодити нашим тілам, як ми могли через 
обжерливість чи пияцтво, а не вбивати себе. [32] 
Що стосується наших обов’язків перед іншими, то Пуфендорф ділить їх  на:  
1) абсолютні обов’язки, які є загальнообов’язковими для людей, і 2) умовні   
обов’язки, які є результатом договорів між людьми.  
Абсолютні приписи бувають трьох видів:   
1) уникайте образити інших,   
2) ставитися до людей як до рівних, і   
3) пропагувати добро інших.   
Умовні обов’язки передбачають різні типи угод, головним з яких є обов’язок 
виконувати свої обіцянки. Інший підхід до етики полягає в теорії прав. Зазвичай, 
"право" визначається як законний претензійний вимога щодо поведінки іншої особи, 
наприклад, моє право не бути ушкодженим вами. Права і обов’язки взаємопов’язані 
таким чином, що права однієї людини передбачають обов’язки іншої особи. 
Наприклад, якщо у мене є право на отримання від Пилипенка 10 гривень, то 
Пилипенко має обов’язок виплатити мені ці 10 гривень. Це відомо як кореляція між 
правами та обов’язками. 
Одна з найвпливовіших теорій прав людини на початкових етапах розвитку 
була висунута британським філософом XVII століття Джоном Локком. Він 
стверджував, що закони природи обов’язково виключають завдання шкоди чи 
загрози для життя, здоров’я, свободи чи власності інших осіб. Ці права, на думку 
Локка, є вродженими та наданими нам Богом. Також, у своїй Декларації 
незалежності США, складеній Томасом Джефферсоном, визначаються три основні 
права: право на життя, свободу та працю за щастям. Теоретики прав, серед яких був 
і Джефферсон, вважали, що з цих базових прав випливають інші конкретні права, 
такі як право на власність, свободу переміщення, вільне висловлення думок та 
віровизнання  [24]. 
Існують чотири характеристики, які традиційно асоціюються з моральними 
правами. По-перше, права вважаються природними, якщо вони не є продуктом 
 
  54 
винаходу або створення урядом. По-друге, вони універсальні, оскільки 
залишаються незмінними незалежно від країни чи культури. По-третє, права 
розглядаються як рівні, оскільки вони є однаковими для всіх людей, незалежно від 
їх статі, раси чи стану здоров’я. По-четверте, вони є невідчужуваними, що означає, 
що людина не може передати свої права іншій особі, наприклад, продавши себе в 
рабство.  
Третя теорія, запропонована Кантом, акцентує на єдиному принципі обов’язку. 
Як відмічає Г. Стросон, під впливом Пуфендорфа Кант погоджується з тим, що у 
нас існують моральні обов’язки перед собою та перед іншими, такі як розвиток 
своїх талантів та виконання обіцянок перед іншими [24]. 
Однак  Кант стверджував, що існує більш основоположний принцип обов’язку, 
який охоплює наші особливі обов’язки. Це єдиний, очевидний принцип причини,  
який він називає «категоричним імперативом». Він заявив, що категоричний  
імператив принципово відрізняється від гіпотетичних імперативів, які  залежать від 
особистого бажання, яке ми маємо, наприклад, «Якщо ти хочеш отримати хорошу 
роботу, то ти повинен піти до університету».  
Кант пропонує принаймні чотири формулювання категоричного імперативу, але 
одне з них особливо просте: треба ставитися до людей як до цілей у самих собі, а не 
як до засобів для досягнення своїх цілей. Це означає, що ми маємо завжди поважати 
гідність інших осіб та уникати використання їх як засобів для наших потреб. За 
словами Канта, ми вважаємо людей цілями у самих собі, коли наші дії 
відображають їхню власну цінність. 
Наприклад, дарування коштів на благодійність є етично обгрунтованим, 
оскільки це визнає цінність отримувача. З іншого боку, ми використовуємо когось 
як інструмент досягнення своїх цілей, коли ставимося до них як до засобу для 
досягнення чогось іншого. Крадіжка машини сусіда неправильна, бо це вказує на те, 
що ми ставимося до нього як до засобу для власного збагачення. Категоричний 
імператив також регулює моральність дій, які впливають на нас індивідуально. 
Наприклад, самогубство є неетичним, оскільки це підтверджує, що ми ставимося до 
 
  55 
свого життя як до засобу полегшення власної страждання. Кант вважає, що 
моральність усіх дій можна оцінити, керуючись цим одним принципом обов’язку.  
 
2.2. Впливи молодіжніх рухів на формування ідентичності та світогляду у 
молоді 
Ідентичність – це багатогранне поняття, яке описує усвідомлення людиною 
себе як особистості. Вона формується протягом життя під впливом різних факторів, 
таких як:  
Внутрішні фактори: цінності, переконання, емоції, здібності, таланти, 
особистий досвід.  
Зовнішні фактори: культура, соціальне оточення, сімейне виховання, 
історичний контекст, політичні та економічні умови. Ідентичність не є чимось 
статичним, вона постійно еволюціонує та змінюється. Вона може бути 
багатогранною, тобто включати в себе різні аспекти, такі як: національна 
ідентичність: відчуття приналежності до певної нації, народу. 
Етнічна ідентичність: відчуття приналежності до певної етнічної групи. 
Культурна ідентичність: ототожнення з певною культурою, мовою, традиціями.  
Гендерна ідентичність: усвідомлення себе як чоловіка, жінки чи небінарної 
особистості.  
Сексуальна ідентичність: усвідомлення своєї сексуальної орієнтації. 
Соціальна ідентичність: відчуття приналежності до певних соціальних груп, 
таких як професійна спільнота, клуб за інтересами, релігійна громада. 
Особиста ідентичність: унікальні риси, які відрізняють людину від інших.  
Ідентичність відіграє важливу роль у житті людини. Вона допомагає нам 
зрозуміти себе, хто ми є, чого хочемо, у що віримо. Прийняти себе: зі своїми 
плюсами та мінусами, сильними та слабкими сторонами. Взаємодіяти з іншими, 
будувати стосунки з людьми, які поділяють наші цінності та інтереси. Вписатися в 
суспільство та знайти своє місце в світі, відчувати себе частиною чогось більшого. 
Досягти своїх цілей та  мотивувати себе до дій, долати труднощі, реалізувати свій 
 
  56 
потенціал. Пошук та формування власної ідентичності – це важливий процес, який 
може тривати протягом усього життя. Він може бути складним та суперечливим, 
але також може бути джерелом великого особистого зростання та 
самоусвідомлення.  
Різні філософські школи протягом історії по-різному тлумачили поняття 
ідентичності та її роль у житті людини.  
Сократ вважав, що найважливіше для людини – це пізнати себе. Він 
стверджував, що через самопізнання людина може зрозуміти свою істинну сутність 
та призначення в житті. Його метод майевтики, заснований на постановці запитань, 
допомагав людям досліджувати власні думки та переконання, формуючи таким 
чином свою ідентичність. 
 Платон вірив, що існує світ ідей, який є більш реальним, ніж світ, який ми 
сприймаємо органами чуття. Ідея людини, за його теорією, є частиною світу ідей 
тому справжня ідентичність людини – це не те, ким вона є у фізичному світі, а те, 
ким вона є у світі ідей. 
 Аристотель вважав, що людина – це розумна тварина. Він стверджував, що 
ідентичність людини визначається її розумом та здатністю до раціонального 
мислення. Аристотель також підкреслював важливість етики та чесноти у 
формуванні ідентичності. Приклад різних філософських концепцій ідентичності, 
кожна з яких пропонує унікальний погляд на те, що означає бути кимось.  
Національна ідентичність є ключовим об’єктом міждисциплінарних 
досліджень у сфері ідентичності, оскільки вона має комплексний характер. Сутність 
національної ідентичності породжує різноманітні труднощі у визначенні, не лише 
через розбіжності в розумінні термінів "ідентичність" та "нація", а й через різні 
підходи до їх визначення в галузі гуманітарних та суспільних наук. Національна 
ідентичність привертає значну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, 
які аналізують її з різних методологічних позицій.  
Етимологічне коріння поняття "ідентичність" можна відстежити до 
латинського слова «idem» (те саме), яке утворене від «id» (воно, це, то) та суфікса 
 
  57 
«-dem». З цього походить пізньолатинське слово «identitās», що буквально означає 
«те саме».  
Дослідження проблем ідентифікації та ідентичності має багатовікову історію, 
у тому числі в соціології. Наприклад, К. Пламмер вказує, що Дж. Локк та Д. Юм 
вже у своїх працях звертали увагу на термін «ідентичність». Проте, широке 
використання поняття «ідентичність» науковою спільнотою настало в XX столітті. 
Воно стало особливо популярним у п’ятдесятих роках у Північній Америці завдяки 
виданню таких книг, як «Самотній натовп» (The Lonely Crowd) Рісмена у 1950 році 
та «Ідентичність і тривога» (Identity and Anxiety: Survival of the Person in Mass 
Society) М. Стайна у 1960 році. Однак величезний вплив на популяризацію поняття 
«ідентичність» має Е. Еріксон.  
Саме завдяки йому це поняття вже не тільки ввійшло в науковий дискурс у 
США та Західній Європі, але й стало невід’ємною частиною повсякденного 
мислення. У сучасних соціальних дослідженнях поняття ідентичності відображає 
складний взаємозв’язок між цілісністю, визначеністю та підтримкою соціальних 
спільнот та груп, а також процесами їх маргіналізації. Ідентифікація виступає як 
важливий механізм соціалізації особистості, який охоплює усвідомлення 
соціальних ролей та адаптацію до соціальних норм і моделей поведінки.  
Ця проблема потребує глибокого аналізу ідентичності у всіх її аспектах, 
включаючи соціокультурний, етнічний, релігійний, геополітичний та інші, а також 
у контексті вивчення історії міжкультурного діалогу між державами у минулому, 
сучасному та майбутньому. Національна ідентичність становить частину того, що 
деякі дослідники називають «уявною спільнотою», де національні цінності, хоча й 
можуть бути різними для людей різного етнічного, соціального, культурного та 
релігійного походження, але вони всі відчувають себе частиною спільної території. 
Це означає, що національна ідентичність передається всередині населення 
національної держави, де часто прослідковується риторика націоналізму.  
Громадяни певної країни можуть свідомо чи несвідомо передавати іншим 
історію свого походження та культури, яка вважається національною. Це сприяє 
 
  58 
створенню загальнонаціонального образу та сприяє єднанню всього населення в 
єдину спільноту людей, які розуміють свою спорідненість. 
У минулому суспільство вважало, що основним аспектом людського існування 
є об’єднання особистості з чимось. Звичайно, цю концепцію давно розглядали як 
щось природне та неоспориме, не розглядаючи її докладно. Хоча в античній 
філософії спостерігалися зміни в розумінні суб’єктивності, вони здебільшого 
відбувалися на рівні фізичного та зовнішнього прояву.  
Платон у своїх працях звертає увагу на проблему ідентичності в соціальному 
контексті. У діалозі «Федр» він розглядає причини кризових явищ і втрати 
соціальної ідентичності через амбівалентність людського «Я», яке керується двома 
джерелами: благотворним та злотворним. Філософ розуміє, що в сучасному 
афінському суспільстві більшість громадян все частіше піддаються впливу тілесних 
прагнень, що може завдати шкоди духовному розвитку. Ці люди віддають перевагу 
користолюбству та сріблолюбству, що загрожує існуванню держави через втрату 
соціальної свідомості. 
Субстанційна ідентичність як концепція стверджує, що кожна людина має 
незмінну сутність, яка залишається незмінною протягом життя. Ця сутність може 
бути фізичною, духовною або ментальною.  
Реляційна ідентичність наполягає, що наша ідентичність визначається нашими 
стосунками з іншими людьми та світом навколо нас. Ми є тим, ким ми є, завдяки 
нашим зв’язкам з сім’єю, друзями, колегами, спільнотою та суспільством.  
Соціальний конструктивізм робить наголос, що наша ідентичність не є 
фіксованою або незмінною, а натомість створюється та підтримується соціальними 
нормами та очікуваннями. Ми постійно формуємо свою ідентичність через 
взаємодію з іншими людьми та культурою, в якій ми живемо.  
Наприклад, багато соціальних теорій підкреслюють необхідність наявності 
владних відносин між будь-якими двома індивідами та їх ідентичностями, а також 
необхідність заперечення «Іншого» для самоідентифікації. Це призводить до 
 
  59 
висновку про неуникненість конфлікту та субординації в будь-яких відносинах між 
ідентичностями.  
У своїй концепції ідентичності Т. Хопф вказує на те, що ідентичність є 
когнітивним продуктом, який виникає внаслідок потреби у спрощенні та 
категоризації оточуючих осіб та явищ. Відсутність власної ідентичності неможлива 
без ідентичності "Іншого", через яку вона усвідомлюється та знаходить своє місце 
у символічному полі суспільства. Взаємодія між ідентичностями може мати різні 
форми, не обов’язково конфліктні. Т. Хопф звертає увагу не на раціональні аспекти 
особистості, спрямовані на вирішення конкретних проблем, а на щоденні, рутинні 
дії. У цьому контексті значущий інтерес представляє концепція ідентичності, 
розроблена американським філософом Д. Кельнером. Він підкреслює, що в 
традиційних суспільствах ідентичність була стабільною та фіксованою, оскільки 
вона визначалася заздалегідь визначеними соціальними ролями і міфологією, які 
надавали орієнтацію та місце індивіда у світі. У таких суспільствах ідентичність не 
була предметом обговорення або дискусії. [2] У період модернізації, за визначенням 
Д. Кельнера, індивід не демонстрував схильності до кризи своєї ідентичності або 
радикальних змін у ній. За його концепцією, особистість (і, відповідно, її 
самосвідомість, або ідентичність) ставала більш мобільною та різноманітною у 
період модернізації. З одного боку, вона ставала об’єктом постійних перетворень та 
інновацій, а з іншого – була спрямована на взаємо визнання. Всі теорії особистості 
в період модернізації характеризували особу через призму взаємного визнання, де 
ідентичність неухильно залежала від визнання іншими та від самолегітимації. 
Форми ідентичності у цей період були відносно стійкими і обмеженими, виходячи 
з обмеженого набору соціальних ролей та норм, і великою мірою складалися з їх 
комбінацій та нових можливостей. Особистість у період модернізації починає 
ставити під сумнів традиційні цінності та сама конструювати та перетворювати 
свою ідентичність, часто відходячи від традиційних стандартів. Проте вона 
залишається зорієнтованою на соціальний контекст та взаємодію з "Іншим", 
вибираючи і репродукуючи соціальні ролі та очікування для досягнення стабільної 
 
  60 
ідентичності. В цьому контексті існує сильна залежність від соціальних ролей, 
цінностей і норм, які особистість обирає і репродукує для досягнення своєї 
ідентичності через процес взаємного визнання. 
За добу постмодернізму панує ідея, що немає єдиної, фіксованої ідентичності. 
Наша ідентичність є фрагментарною та мінливою, і вона може змінюватися залежно 
від контексту та ситуації. У рамках постмодернізму спостерігається відмова від 
традиційних, есенціалістичних та раціоналістичних концепцій ідентичності, 
запропонованих у попередні епохи, та пропонується власний підхід до розуміння 
цієї проблеми. У сучасному світі, який характеризується постійною зміною та 
напруженістю, ідентичність стає все більш нестабільною та вразливою. У таких 
умовах постмодернізм піддає сумніву саме поняття "ідентичності", вважаючи його 
міфічним та ілюзорним. [9, 150 c.] 
Хочу зазначити те, що не існує єдиної правильної відповіді на питання про те, 
що означає бути кимось. Кожна людина має свою унікальну ідентичність, яка 
формується під впливом різних факторів. Різні філософські погляди на ідентичність 
можуть допомогти молодим людям краще зрозуміти себе та своє місце у світі. Вони 
можуть допомогти їм розвинути критичне мислення та навички прийняття рішень. 
Філософія може також допомогти молодим людям впоратися з складними 
питаннями та проблемами, з якими вони стикаються у житті.  
Важливо, щоб молоді люди досліджували різні філософські ідеї та знаходили 
те, що їм найбільше підходить. Хоча молодіжні рухи можуть мати багато 
позитивних наслідків для молоді, вони також можуть мати й негативний вплив на 
їхню ідентичність та світогляд.  
В першу чергу це - маніпуляції з боку лідерів. Деякі лідери молодіжних рухів 
можуть використовувати маніпулятивні тактики, щоб контролювати своїх 
послідовників. Вони можуть використовувати пропаганду, дезінформацію та 
емоційний тиск, щоб змусити молодих людей вірити в те, що вони їм говорять, і 
робити те, що вони хочуть. Це може призвести до того, що молоді люди втратять 
свою власну ідентичність та приймуть цінності та переконання, які їм не належать. 
 
  61 
Деякі молодіжні рухи можуть бути екстремістськими за своєю природою, 
пропагуючи насильство, ненависть або дискримінацію. Молоді люди, які беруть 
участь у таких рухах, можуть бути залучені до насильницьких дій або поширювати 
шкідливі ідеї. Це може мати руйнівний вплив на їхню ідентичність та світогляд, а 
також на життя інших людей.  
Участь у молодіжному русі може призвести до того, що молоді люди 
відчуватимуть себе ізольованими від решти суспільства. Якщо їхні переконання та 
цінності суттєво відрізняються від переконань та цінностей більшості, вони можуть 
відчувати себе маргіналізованими та незрозумілими. Це може призвести до почуття 
гніву, образи та відчуття відчуженості. Участь у деяких молодіжних рухах може 
призвести до психологічних проблем, таких як тривога, депресія та 
посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це може бути пов’язано з 
насильством, дискримінацією, або іншими травматичними подіями, які можуть 
статися в контексті діяльності руху. Деякі молодіжні рухи можуть заохочувати 
своїх послідовників до сліпого прийняття їхніх ідей та не ставити під сумнів їхню 
доктрину. Це може призвести до того, що молоді люди втратять здатність до 
критичного мислення та самостійного аналізу інформації. Це може зробити їх більш 
схильними до маніпуляцій та дезінформації.   
Важливо зазначити, що не всі молодіжні рухи мають негативний вплив на своїх 
учасників. Багато рухів сприяють позитивним змінам у суспільстві та допомагають 
молодим людям розвинути свої лідерські навички, навички прийняття рішень та 
почуття соціальної відповідальності. Однак важливо, щоб молоді люди, які беруть 
участь у таких рухах, були критичними та обережними. Вони повинні досліджувати 
цілі та цінності руху, перш ніж вступати до нього, і бути готовими ставити під 
сумнів те, що їм говорять. Вони також повинні подбати про те, щоб оточити себе 
людьми, які підтримують їх і допомагають їм розвиватися як особистості. 
  
 
  62 
ВИСНОВКИ ДРУГОГО РОЗДІЛУ 
Молодіжні рухи відіграють велику роль у формуванні ідентичності та 
світогляду молоді, що може бути підтверджено через аналіз різних філософських 
течій. У своїх працях філософи, такі як Сократ, Платон та Аристотель, 
підкреслювали значення самопізнання, розуму та етики у формуванні ідентичності. 
З іншого боку, сучасні дослідження ідентичності відображають її складний 
характер та її залежність від соціокультурного контексту.  
Поняття ідентичності зазнало значних змін на протязі історії філософії, але 
загальна тенденція в її розумінні полягає в універсальності та тісній взаємозв’язку 
з поняттям тотожності. Різні концепції, такі як субстанційна, реляційна і соціальна 
конструктивізм, постмодернізм, розглядають ідентичність з різних ракурсів, 
показуючи її як незмінну, так і мінливу залежно від контексту та ситуації.  
Таким чином, молодіжні рухи можуть впливати на формування ідентичності 
молоді, пропонуючи їм нові способи самовираження та сприйняття світу. 
  
 
  63 
РОЗДІЛ 3. Вплив молодіжних рухів на суспільство і філософський аналіз 
3.1. Соціальні зміни і трансформації  
У наш час соціальні зміни та трансформації в суспільстві проходять через зміна 
цінностей: Молодіжні рухи можуть стимулювати переосмислення цінностей 
суспільства, зокрема, в сферах соціальної справедливості, екології, рівності та прав 
людини.  
Молодіжні рухи часто стають платформами для пропаганди нових ідей та 
цінностей, які відображають потреби та бажання молодого покоління. Ці ідеї 
можуть стосуватися різних аспектів життя, таких як соціальна справедливість, 
екологічна свідомість, рівність гендерів та інші. Молодіжні рухи активно залучають 
до своїх рядів молодь та інших громадян, які поділяють їхні цінності та ідеали. Ця 
мобілізація може призвести до створення широкого соціального руху, який 
вимагатиме зміни в суспільстві відповідно до нових цінностей. Часто викликають 
дискусії про існуючі соціальні стереотипи та норми, спонукаючи до їх 
переосмислення та зміни. 
Наприклад, рух за рівність гендерів може ставити під сумнів традиційні 
гендерні ролі та очікування. Молодіжні рухи можуть впливати на законодавство та 
політичні рішення, примушуючи правлячі еліти враховувати їхні вимоги та погляди 
при формулюванні та реалізації політики. Через свою активність та вплив на 
громадське свідоме, молодіжні рухи можуть сприяти створенню нових культурних 
норм, які відображатимуть їхні цінності та переконання. Ці механізми спільно 
сприяють процесу зміни цінностей у суспільстві, формуючи нові погляди та 
визначаючи шляхи подальшого розвитку.  
Молодіжні рухи активно залучають до своїх рядів молодь та інших громадян, 
які поділяють їхні цінності та ідеали. Цей процес мобілізації включає формування 
активних груп, організацію масових заходів і акцій, використання медіа та 
соціальних мереж для поширення інформації та організації зустрічей, а також 
розробку спільних стратегій та дій. Цей процес грає ключову роль у формуванні 
впливових молодіжних рухів та сприяє їхньому впливові на суспільство і політику. 
 
  64 
Шляхом мобілізації молоді на соціально важливі питання, вони надають 
можливість молоді відчувати свою силу та вплив на суспільні процеси. Це сприяє 
зростанню громадянської культури, активного участі у громадських обговореннях 
та розвитку громадянського суспільства в цілому.  
Молодіжні рухи часто створюють платформи для вільного обміну ідеями та 
висловлення різноманітних поглядів. Це сприяє збагаченню дискусій та 
поширенню нових підходів до соціальних проблем. Такий обмін може призвести до 
змін у стереотипах та уявленнях про світ, що відкриває шлях до більш толерантного 
та відкритого суспільства. Крім того, це стимулює інтелектуальний розвиток 
учасників рухів, оскільки вони навчаються аналізувати складні соціальні проблеми 
та шукати конструктивні рішення. Молодіжні рухи впливають на суспільство в 
різних аспектах.  
По-перше, вони є майданчиками для обговорення різноманітних соціальних 
питань, таких як права людини, екологічна криза, гендерна рівність та багато інших. 
Наприклад, «Школярі за клімат» (School Strike for Climate) - це молодіжний рух, 
який виник для боротьби зі зміною клімату та вимагає дій влади у цьому напрямку. 
Ці обговорення можуть призвести до зміни громадської думки та активізації дій.  
По-друге, молодіжні рухи створюють можливості для активної участі та 
лідерства серед молодих людей. Наприклад, молодіжна організація "AIESEC" надає 
можливості для розвитку особистості та лідерства через участь у волонтерських 
проектах та обміні молоддю. Це допомагає молодим людям розвивати навички 
співпраці, комунікації та прийняття рішень, які є важливими для їхнього 
майбутнього успіху. 
По-третє, молодіжні рухи сприяють інноваціям та змінам у суспільстві. 
Наприклад, рух «TechSoup Global» працює над тим, щоб забезпечити доступ до 
технологій та інформації для неприбуткових організацій по всьому світу. Ці 
інноваційні підходи можуть привести до покращення якості життя людей та 
зростання суспільного розвитку. 
 
  65 
Отже, молодіжні рухи грають важливу роль у формуванні сучасного 
суспільства шляхом стимулювання діалогу, сприяння розвитку лідерських якостей 
та сприяння інноваціям. Наприклад, розглянемо молодіжний рух «Extinction 
Rebellion», який бореться з кліматичною кризою. Вони аналізують наукові дані 
щодо зміни клімату, формулюють цілі (наприклад, вимагають від урядів прийняття 
більш жорстких заходів щодо скорочення викидів парникових газів), розробляють 
стратегії (такі як організація масових акцій цивільного непокори і лобіювання) та 
мобілізують ресурси (волонтерів, фінансову підтримку), після чого оцінюють 
результати своєї діяльності. 
Цей процес розробки стратегій та дій допомагає молодіжним рухам ефективно 
впливати на суспільство та досягати своїх цілей. 
Молодіжний рух, як засіб вияву соціальної активності молодого покоління, 
стає важливим механізмом взаємодії між новими поколіннями та суспільством. В 
межах такого руху молодь не лише адаптується до соціального середовища і 
набуває досвіду, але й розвивається особистісно. 
Особливості розвитку молодіжного руху визначаються політичною системою 
та адаптацією державної політики до потреб молоді. Це впливає на спрямованість 
ініціатив молоді, кількість організацій, ступінь їх політизованості і т. п. У зв’язку зі 
зміною цінностей серед молодого покоління та політичною ситуацією в Україні, 
національні молодіжні рухи відроджуються з метою поширення ідеалів та 
цінностей, які, на їхню думку, формують майбутнє країни.  
Молодь після революції розуміє, що саме вони будуть визначати політичну 
долю України. Проте державна політика до цих пір не враховувала належним чином 
потреби молоді. Часто державний підхід був обмежений висловленням мантри: 
«Все залежить від вас, від молоді, держава дає вам освіту, а решта - від вас». Проте 
для гармонійного розвитку особистості молодь повинна розвиватися 
різносторонньо, включаючи участь у молодіжних рухах і об’єднаннях. Незважаючи 
на це, в Україні існує багато молодіжних структур, більшість з яких мають 
формальний характер і часто є придатком загальнонаціональних партій. Реальні, 
 
  66 
дієві та суспільно важливі молодіжні об’єднання поки що малопомітні. Розвиток 
свідомої, інтелектуальної та культурної нації починається з молоді, яка є 
відображенням соціокультурного життя. Тому важливо підтримати розвиток 
молодіжного руху через державну політику, інакше молодь може шукати виходи у 
радикальних об’єднаннях.  
Можливо, хтось вважає, що це питання не так важливе і не варто його 
обговорювати. Однак одна річ впевнено залишається: розвиток нації свідомої, 
інтелектуально розвиненої та культурної, починається з уваги до молоді, яка є 
відображенням суб’єкта соціокультурного життя, що проявляється в соціальних 
відносинах. Мова йде саме про розвиток соціокультурних відносин в рамках 
молодіжного руху, який підтримується державною політикою.Якщо держава не 
буде активно втручатися у це питання, молодь може шукати свої шляхи вирішення 
проблеми, проте це не гарантує, що обрана ними стратегія буде правильною. 
Прикладом такого халатного ставлення державної системи є «спонтанне» 
утворення екстремістських та радикальних молодіжних групувань. Наприклад, 
"неофашистський" рух, чиї прихильники, внаслідок складних життєвих обставин, 
відчуваються відкинутими на маргіналізоване положення у суспільстві. В Україні 
існує чимало таких молодих людей, тому питання щодо того, яким чином буде 
розвиватися молодь в Україні, залишається актуальним. 
 
3.2. Філософські питання протесту та опору 
Протест і опір - це явища, що мають глибокі філософські виміри і породжують 
ряд важливих питань. Сутність протесту полягає в вираженні невдоволення чи 
незгоди з певними аспектами суспільного життя, такими як політика, економіка, 
соціальні умови або інші аспекти. Це активний спосіб виразу громадської позиції, 
коли люди виходять на вулиці, організовують мітинги, шествія, страйки або інші 
форми громадської акції, щоб привернути увагу до проблеми та вимагати змін. 
Сутність протесту полягає не лише в самому висловленні незгоди, але й в 
активному дії для зміни ситуації. Він відображає глибоке бажання людей мати 
 
  67 
вплив на своє життя та суспільство в цілому. Протест може мати різні форми і 
ступені інтенсивності, від мирних демонстрацій до більш радикальних акцій. 
 Основною сутністю протесту є бажання змінити статус-кво, відстоювати 
права та свободи, впливати на прийняття рішень владою та викликати увагу до 
проблем, які вважаються невирішеними або несправедливими.  
Моральність опору полягає в переконанні, що відстоювання своїх переконань 
або прав є не лише правом, але і моральною обов’язковістю. Це віра в те, що індивід 
або група мають право виступати проти того, що вони вважають неправильним чи 
несправедливим, навіть якщо це означає порушення певних законів чи норм. 
Моральність опору базується на ідеї прав людини та громадянських свобод, а також 
на відчутті справедливості та необхідності змін. Вона може виступати проти 
диктаторського режиму, систематичного пригнічення, нерівності, або будь-якої 
форми несправедливості.  
Одним із ключових елементів моральності опору є ненасильницький характер 
боротьби, коли люди виступають за свої права та переконання шляхом мирних 
акцій, демонстрацій та громадської агітації. Це виражає певну моральну високість, 
вміння розрізняти між правильним та неправильним, а також дотримуватися 
принципів громадянської відповідальності і мирного вирішення конфліктів. 
Протест та опір можуть мати значний вплив на суспільство.  
По-перше, вони можуть стимулювати зміни в законодавстві, політиці та 
суспільних структурах. Це може спонукати уряд до прийняття нових політик або 
реформ для вирішення проблем, на які звертають увагу протестувальники. 
По-друге, протести привертають увагу до певних проблем або питань, які 
інакше можуть бути ігноровані. Вони можуть викликати громадський діалог і 
підвищити свідомість про певні питання. 
По-третє, протест та опір можуть сприяти зміні соціального клімату, 
стимулюючи розгляд нових ідей та поглядів. Вони можуть допомогти вирішити 
питання, пов’язані з правами людини, соціальною справедливістю та рівністю. 
 
  68 
По-четверте, протести можуть мобілізувати громадські групи та стимулювати 
громадську участь у політичному процесі. Вони можуть підвищити зацікавленість 
громадян у справах державного управління та підтримці демократії. Однак 
протести також можуть призводити до конфронтації між різними групами 
суспільства та підвищувати соціальну напругу. Це може мати негативні наслідки, 
такі як насильство або розбещення довіри між групами. Протести та опір можуть 
відображати невдоволеність громадян політичними діями чи рішеннями влади. Це 
може примусити владу переглянути свої дії та прийняти краще обгрунтовані 
рішення, що відповідають інтересам суспільства, протести та опір можуть 
відображати невдоволеність громадян політичними діями чи рішеннями влади. Це 
може примусити владу переглянути свої дії та прийняти краще обгрунтовані 
рішення, що відповідають інтересам суспільства. Можуть створювати 
альтернативні центри влади та впливу, які змушують існуючу владу бути більш 
прозорою та відкритою. Це може підвищити рівень відповідальності влади перед 
громадянами та сприяти більш демократичному управлінню.  
Сократ підкреслював важливість внутрішньої моральності та відданості істині, 
навіть у випадку, коли це призводило до конфлікту з владою. Він вірив, що 
відповідальність громадянина полягає в тому, щоб діяти відповідно до своїх 
переконань, незалежно від тиску влади. Ідеї Махатми Ганді щодо ненасильницького 
опору внесли великий вклад у розуміння того, як громадяни можуть протистояти 
несправедливості та тиранії. Він вважав, що сила ненасильницького опору полягає 
у здатності привернути увагу до несправедливості та змусити владу переглянути 
свої дії. 
Мартін Лютер Кінг-молодший також застосовував принципи 
ненасильницького опору в боротьбі за рівність та справедливість, підкреслював 
важливість людської гідності та відповідальності перед моральним законом у 
боротьбі з системними негараздами. 
 
 
 
  69 
3.3. Майбутнє молодіжних рухів 
Майбутнє молодіжних рухів виглядає яскравим і перспективним. Основні 
напрямки розвитку включають використання цифрових технологій і медіа для 
мобілізації та організації, глобалізацію і взаємозв’язок з іншими країнами, наголос 
на включеності та різноманітності, а також боротьбу за суспільну зміну та реформи. 
Молодіжні рухи продовжать бути мотором суспільної зміни та реформ, впливаючи 
на політику та законодавство через свої акції та агітацію. Успіх майбутніх 
молодіжних рухів залежатиме від їхньої здатності адаптуватися до змін в 
суспільстві, співпраці з іншими групами та використання нових інструментів та 
технологій. Тут ми як приклад розглянемо «Національну молодіжну стратегію 
України 2030».  
Успішне самовираження та розвиток молоді в Україні залежать від спільної дії 
багатьох заінтересованих сторін, таких як державні та місцеві влади, громадське 
суспільство, бізнес та родина. Ефективна молодіжна політика, яка є основою 
формування майбутньої України, має бути обдуманою, відповідальною та 
обґрунтованою, не обмежуючи при цьому право вибору молоді. Замість цього вона 
має спонукати молодь брати ініціативу, самостійно визначати свої цілі та цінності, 
а також брати участь у визначенні пріоритетів та шляхів розвитку країни. Молодь 
виступає важливим суб’єктом державної політики. Молодіжна політика активно 
реалізується на регіональному та місцевому рівнях через роботу з молоддю в 
громадах, участь молоді у прийнятті рішень, створення молодіжних центрів та 
інших інституцій.  
Однак у попередні роки не вистачало уваги проблемам переходу від дитинства 
до дорослості, визнання молоді як суб’єкта політики та використання цифрових 
інструментів для роботи з молоддю. Нинішня молодіжна стратегія до 2030 року 
передбачає нові підходи до розвитку молоді в Україні, враховуючи глобальні цілі 
сталого розвитку, міжнародний досвід та демографічні виклики. Необхідне 
зміцнення партнерства між державою, громадськістю та бізнесом, підвищення 
рівня компетентності як молоді, так і фахівців, що працюють з молоддю, та 
 
  70 
розвиток мережі молодіжних центрів. Дії всіх заінтересованих сторін мають бути 
зорієнтовані на підтримку розвитку молоді, де життя молоді розглядається з 
урахуванням їхнього бачення світу та прагнень.  
Соціальні та інституційні бар’єри, які відокремлюють дитинство, юність та 
доросле життя, в останні десятиліття істотно змінюються. Діти швидше фізично 
зростають, завдяки доступу до Інтернету та соціальних мереж вони раніше виходять 
за межі сімейного кола. Молодь виростає в значно більш різноманітному, 
неоднозначному та складному середовищі. Цей процес все більше набуває 
характеристик складності, і вирішення важливих життєвих питань відкладається. 
Особливу складність демонструє перехід від навчання до вступу на ринок 
праці. Раніше молодь переходила від освіти до першої роботи, вибираючи між 
вищою, професійною чи неформальною освітою. Однак останнім часом здобуття 
освіти та вступ на ринок праці відбуваються одночасно, а зміна професій та 
навчання протягом життя стає нормою. Традиційно молодь переходила від 
підліткового віку до заснування родини через пошук себе та побудову стосунків. 
Тепер на фоні зростання обізнаності і відкритості суспільства можливості 
особистого життя стали більш різноманітними. На відміну від попередніх поколінь 
молодь має більше свободи та можливостей, а також критичніше ставиться до 
інституцій. Тенденція до індивідуальної свободи виявляється і в особистій моралі 
та поведінці.  
Державі потрібно сприяти тому, щоб кожен молодий громадянин міг обирати 
свій шлях. Найбільш активними та амбіційними є молоді віком від 14 до 18 років, 
коли вони визначають свої професійні інтереси та спробують взаємодіяти з 
системою урядування. У віці 18-24 років молодь має певні матеріальні ресурси і 
активно шукає своє місце в суспільстві, починаючи вирішувати серйозні життєві 
питання. Для ефективного управління молоддю необхідно урахувати демографічні 
зміни та соціально-економічні фактори, які впливають на їхнє життя. Також 
важливо створити умови для реінтеграції молоді з тимчасово окупованих територій 
в українське суспільство. Старші покоління мають великий вплив на формування 
 
  71 
уявлень молоді про соціальне середовище, тому важливо вони передавали 
позитивні цінності та допомагали молоді реалізувати їхні можливості. 
Мета стратегії полягає в забезпеченні можливостей для молоді в Україні, щоб 
вони були конкурентоспроможними, брали участь у суспільному житті і свідомо 
вносили свій вклад у його подальший розвиток. [35] 
Молодим людям має бути надано повагу до їх вибору щодо майбутнього, а 
держава повинна стимулювати розвиток потенціалу молоді, зокрема, шляхом 
формування їх компетентностей. Для цього необхідно переглянути підходи до 
реалізації молодіжної політики, зробивши її більш сервісною, а молоді люди 
повинні бути готові і здатні діяти самостійно, нести відповідальність за свої дії. 
Основні принципи стратегії включають:  
Цілісність і насиченість - усі прийняті рішення повинні відповідати інтересам 
молоді, враховувати їхні специфічні потреби. Стратегія передбачає широку 
співпрацю різних сторін, включаючи державні та громадські організації, а також 
міжсекторальну взаємодію. 
Субсидіарність - дії держави мають бути допоміжними у відношенні до 
самостійних зусиль молоді щодо задоволення їх потреб. 
Участь - рішення, що стосуються молоді, повинні прийматися з її участю. 
Держава повинна забезпечити можливості для активної участі молоді в ухваленні 
важливих суспільних рішень. 
Доказовість та науковість - всі рішення повинні базуватися на об’єктивній 
інформації про потреби та очікування молоді в суспільстві. 
Інклюзивність - рішення мають сприяти розвитку самостійності молоді і 
усувати будь-які бар’єри для їхньої участі в суспільстві. 
Рівність можливостей - усі рішення повинні ґрунтуватися на принципі рівності 
і гідності кожної людини, незалежно від різних характеристик. Стратегія має свої 
головні пріоритети: 
Безпека - поліпшення умов навколишнього середовища та зміцнення 
життєздатності молоді. 
 
  72 
Здоров’я - сприяння формуванню здорового способу життя, розвиток та 
збереження фізичної активності, здорового харчування та психічного благополуччя. 
Спроможність - залучення молоді до суспільного життя, підвищення її 
самостійності, конкурентоспроможності та розвиток громадянських навичок. 
Інтегрованість - підвищення мобільності та соціальної і культурної інтеграції 
молоді в українське та світове суспільство. [35] 
Ці пріоритети охоплюють всі вікові категорії та реалізуються через завдання 
та заходи, що враховують особливості життя молоді. 
Покращення безпеки навколишнього середовища та зміцнення життєздатності 
молоді є ключовим завданням. Відсутність безпеки та передбачуваності у житті 
впливає на всі аспекти життя молодих людей. 
Зокрема, при створенні сім’ї та народженні дітей, молоді доводиться стикатися 
з відповідальністю за інших та взаємодіяти з різними суспільними та державними 
інституціями, що часто супроводжується низьким рівнем довіри та 
бюрократичними перешкодами. 
Щоб запобігти зосередженню на власній вразливості та забезпечити 
стабільність, важливо створити безпечне та передбачуване середовище для молоді. 
Для цього потрібно: 
Підвищити рівень освіченості про функціонування суспільства. Подолати 
наслідки радянського періоду, що впливають на довіру до державних інституцій. 
Забезпечити молодість засобами подолання викликів переходу від дитинства до 
дорослого життя.  
Стратегія передбачає на всіх етапах її реалізації спільну та скоординовану 
діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у 
партнерстві з інститутами громадянського суспільства, установами та закладами, 
що працюють з молоддю, молодіжними центрами, фахівцями, що працюють із 
дітьми та молоддю, молодіжними працівниками, молодіжними консультативно-
дорадчими органами, органами учнівського та студентського самоврядування, 
 
  73 
міжнародними організаціями, представниками роботодавців, бізнесу, а також за 
безпосередньою участю молоді. 
Розширити безбар’єрний доступ до різних сфер життя. Популяризувати та 
надавати підтримку позитивним прикладам батьківства. Забезпечити психологічну 
підтримку молодим сім’ям у складних ситуаціях. Ці заходи сприятимуть 
забезпеченню стабільності та благополуччя молоді, допоможуть зміцнити віру у 
власні можливості та знизити рівень стресу. Дана стратегія передбачає проведення 
регулярної оцінки ефективності молодіжної політики та моніторингу виконання 
завдань, проектів і заходів, що реалізуються у рамках державної цільової соціальної 
програми "Молодь України". Це включає проведення аналізу становища молоді на 
різних рівнях українського суспільства.  
Реалізація Стратегії допоможе молоді бути свідомою, відповідальною та 
економічно активною, мати високий рівень життєстійкості, самостійності і 
спроможності, інтегрованою в суспільне життя держави та адаптованою до 
викликів сучасного світу.  
Отже, молодь розвиватиме свою суб’єктність, а саме: 
- зростатиме з турботою про фізичне і психічне здоров’я з дитинства; 
- адекватно оцінюватиме загрози і реагуватиме на них, посилюватиме власну 
безпеку; 
- формуватиме компетентності для безпечного та гідного життя, розвитку і 
самореалізації у швидкоплинному та малопередбачуваному світі; 
- братиме участь у житті суспільства, територіальних громад, впливатиме на 
рішення, що стосуються її життя. 
Індикаторами реалізації Стратегії повинні стати, зокрема: 
- зростання народжуваності в Україні; 
- зростання частки молоді, яка турбується про своє здоров’я та здійснює заходи 
щодо здорового способу життя; 
- зниження рівня вживання серед молоді психоактивних речовин, алкоголю та 
тютюну; 
 
  74 
- зменшення захворюваності на вірус імунодефіциту людини серед молоді та 
зниження смертності від хвороб, зумовлених СНІДом; 
- зниження рівня правопорушень та злочинності серед молоді; 
- зменшення рівня поширеності психічних розладів серед молоді; 
- зростання індексу самостійності молоді, який ґрунтується на самозайнятості, 
участі в громадській та волонтерській діяльності, об’єднанні для спільного впливу 
на соціальні процеси, що відбуваються в Україні, власних доходах та проживанні 
окремо від батьків; 
- зменшення бар’єрів для повного розкриття підприємницьких здібностей та 
потенціалу молоді; 
- підвищення рівня реінтеграції молоді, яка проживає на тимчасово окупованих 
територіях України, а також з числа внутрішньо переміщених осіб до культурного, 
інформаційного, освітнього простору України; 
- зростання чисельності молоді, яка проживає на тимчасово окупованих 
територіях України і вступила до закладів загальної середньої, професійної 
(професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти; 
- зростання частки молоді - членів громадських об’єднань; 
- посилення ролі інститутів громадянського суспільства у формуванні та 
реалізації молодіжної політики на засадах доброчесної конкуренції, що передбачає 
дотримання принципів молодіжної політики в Україні, спонукає їх провадити свою 
діяльність, з урахуванням результатів досліджень та потреб молоді; 
- зростання частки молоді, яка брала участь у процесах ухвалення рішень на 
рівні територіальної громади, міста, району, області, держави; 
- підвищення рівня участі молоді у неформальних видах навчання; 
- зростання кількості молодіжних центрів та установ, що працюють з молоддю, 
у регіонах України, виходячи з потреб конкретного регіону; 
збільшення частки молоді, яка свідомо обрала свою професійну діяльність; 
- підвищення рівня довіри молоді до державних інституцій; 
- підвищення рівня престижності державної служби; 
 
  75 
- зниження рівня безробіття молоді; 
- зростання кількості фахівців, які працюють з дітьми та молоддю, у тому числі 
молодіжних працівників, та підвищення рівня їх компетентностей; 
- зростання частки молоді з числа закордонних українців, яка повернеться до 
України та стане активним учасником економічного та суспільного життя держави; 
- підвищення якості діяльності молодіжних центрів та установ, що працюють з 
молоддю та допомагають їй отримати відповідні компетентності для самореалізації 
та розвитку, здобуття досвіду реалізації суспільних ініціатив тощо; 
- підвищення рівня поінформованості суспільства про потреби молоді з числа 
осіб з інвалідністю та підвищення ступеня її інтеграції у суспільне життя.  
Зростання частки молоді, яка усвідомлює потребу в дотриманні Конституції та 
законів України, має нетерпимість до їх порушення, а також до проявів корупції, 
порушення академічної доброчесності, усвідомлено відмовляється від 
недоброчесної практики у своєму житті [35]. 
 
  
 
  76 
ВИСНОВКИ ТРЕРЬОГО РОЗДІЛУ 
Майбутнє молодіжних рухів може бути визначене спираючись на описані вище 
пріоритети і стратегії. Зростаюча увага до безпеки, здоров’я, спроможності та 
інтегрованості молоді в суспільне життя України та світу створює основу для 
активного розвитку молодіжних рухів.  
Молодь бажає бути конкурентоспроможною, мати можливості для 
самореалізації, та брати активну участь у формуванні суспільства. Засновані на 
принципах цілісності, участі, доказовості та інклюзивності стратегії сприяють 
створенню сприятливого середовища для розвитку молодіжних рухів. Особлива 
увага приділяється аналізу потреб та інтересів молоді, забезпеченню її безпеки та 
здоров’я, а також створенню можливостей для активної участі у суспільному житті. 
Здавалося б, соціальні зміни та трансформації — це просто абстрактні поняття, які 
обговорюють учені та політики.  
Насправді це про нашу повсякденну дійсність, про те, як ми сприймаємо світ 
навколо і як він впливає на нас. Коли ми дивимося на історію, бачимо, що кожен 
період відзначається своїми соціальними змінами. Та навіть зараз, коли ми 
переживаємо епоху швидких технологічних революцій, соціальні трансформації 
відбуваються зі своїми власними особливостями. 
Філософські питання про протест та опір — це, мабуть, те, що завжди буде 
актуальним для людства. Чому ми протестуємо? Чому ми виставляємо опір? Ці 
питання не мають однозначних відповідей, бо вони відображають наші внутрішні 
переконання та боротьбу за справедливість. 
Протест і опір — це не просто акти непокори, це спроба змінити щось у світі 
навколо нас. І кожен протест, кожен акт опору — це крок до нових соціальних змін 
і трансформацій, які можуть змінити життя не лише однієї людини, але й цілого 
суспільства. коли ми заглиблюємося в роздуми про соціальні зміни і трансформації, 
не можемо не зупинитися на філософських питаннях протесту та опору. Це як 
відкрити двері до іншого світу, де кожен крок на шляху змін нагадує квест зі своїми 
власними випробуваннями та вигадками.  
 
  77 
У нашому світі, де кожен день приносить нові виклики і зміни, люди 
намагаються знайти своє місце, свою роль у цій складній грі. Іноді це суперечки, 
протести, спроби змінити той порядок речей, що не влаштовує. А іноді це опір, 
боротьба за збереження того, що ми вважаємо важливим і цінним. Так, філософські 
питання про протест та опір — це не просто виводи на папері, це відображення 
глибинних пошуків у нашій душі. Це спроба зрозуміти себе, світ навколо нас і наші 
взаємини з ним. І хоча відповіді можуть бути неоднозначними, сам процес пошуку 
дає нам можливість крокувати вперед, відкриваючи нові горизонти і змінюючи 
наше бачення світу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
 
  78 
ВИСНОВКИ 
У ході дослідження зроблено наступні висновки: Розглядаючи молодіжні рухи 
через призму таких основних філософських концепцій, як свобода, справедливість 
і солідарність. Подальший аналіз дозволяє зрозуміти, як ці концепції впливають на 
формування субкультур і рухів серед молоді. 
Висновки першого розділу дають змогу сформулювати основні тенденції та 
риси, що визначають молодіжні рухи в контексті сучасних і античних філософських 
концепцій. Це важливо для подальшого розуміння їхнього впливу на суспільство та 
ідентичність молоді. У другому розділі розглядаються етичні проблеми сучасності 
та їх вплив на формування ідентичності та світогляду молоді. Аналізуються також 
різноманітні аспекти ідентичності та їхнє значення для сучасного суспільства.  
Висновки другого розділу допомагають розкрити важливі етичні аспекти, які 
виникають у молодіжних рухах, а також їхній вплив на формування світогляду та 
ідентичності у молоді. Вони створюють базу для подальшого розгляду впливу 
молодіжних рухів на суспільство та філософський аналіз. У третьому розділі 
проаналізовано вплив молодіжних рухів на суспільство і розглянуто філософські 
аспекти протесту та опору. Висновки цього розділу допомагають зрозуміти 
майбутнє молодіжних рухів та їхню роль у формуванні суспільства. У глибині 
філософії молодіжні рухи відображають сукупність цінностей та переконань, які є 
важливими для молодого покоління. Свобода, справедливість і солідарність, 
розглянуті у першому розділі, є ключовими філософськими принципами, що 
визначають мотивацію та напрямок дій молодіжних рухів.  
У другому розділі розглядається, як ці філософські концепції впливають на 
етичні проблеми сучасності та формують ідентичність молоді. Філософія вказує на 
те, як молодь сприймає світ і як вони реагують на етичні виклики, що виникають у 
сучасному суспільстві. У третьому розділі аналізується філософський аспект 
протесту та опору, який є необхідним для розуміння механізмів змін у суспільстві. 
Молодіжні рухи часто виступають як агенти соціальних змін, реалізуючи 
філософські ідеї через свою активність та мобілізацію. Таким чином, філософія 
 
  79 
доповнює аналіз молодіжних рухів, надаючи глибше розуміння їхнього сутнісного 
значення і впливу на суспільство. 
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ. 
1. Виникнення демократичного молодіжного руху в Україні (кінець 
80-х – початок 90-х рр. ХХ ст.) // Історія України (маловідомі імена, події, 
факти). Випуск 20-21. – К., 2002. – С. 426-447. 
2. Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. — К.: Основи, 
2000. — 355 с. 77. 
3. Антон ЛаВей. Сатанинська Біблія (англ. The Satanic Bible)  1969 р. 
с.155. 
4. Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель [пер. з давньогр. В. 
Ставнюка]. – К.: «Аквілон-Плюс», 2002. – 480 с. 
5. Базаров М. Черкасская молодь – кто есть who? // Ринок. – 2007. – 
№ 37 (511).  
6. Бердій Т. Формування національної ідентичності: український 
контекст Гілея: науковий вісник 2013 №05 (72) Збірник наукових праць / Гол. 
ред. В. Вашкевич. Київ: ВІР УАН, 966 с. 
7. Вільчинська І. Етнічна та національна ідентичність сучасної 
української молоді: Автореф. дис.канд. політ. наук: 23.00.05 / НАН України; 
Інститут держави і права ім. В.Корецького. Київ, 2002.  23 с. 
8. Ічанська О.М. Становлення особистісної ідентичності  в ранньому   
юнацькому   віці:Дис...  канд.  психол.  наук:19.00.07/ Національний 
педагогічний університет  ім. М.П. Драгоманова / Ічанська Олена Михайлівна. 
– К., 2002. – с 20. 
9. Воропай Т. Ідентичність в соціальній антропології Дугласа 
Кельнера // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. № 2. 150 с. 
10. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні 
альтернативи. Методологічні аспекти: Наук. вид./ Анатолій Гальчинський. 
Київ: Либідь, 2006. 
 
 
11. Мур Дж. Природа моральной философии / Пер. с англ. Київ, 1999. 
https://arm.naiau.kiev.ua/books/profesiina_etyka/info/lec1.html 
12. ГОББС Т. Левіафан І Пер. з ан гл - Г 57 К.; Дух і Літера, 2000.- 6 0 
6 с. 14. 
13. Лановенко Ю.  Екзистенціальний   зміст суб’єктивного аспекту 
юнацької   // Соціальнапсихологія. 2006. №5 
14. Д. В.Ольшанський - молодіжні субкультури URl molodizhni-
subkultury-oznaky-istoriia-vydy/#google_vignette. 
15. Кант Іммануїл. Основи метафізики моральності. (З рецензією на 
книгу І. Шульца. 1783) // Твори у шести томах. - М.: "Думка". - Т. 4. Ч. I. - С. 
211-310. - 544 с. 
16. Дахній А. Автентичне існування людини у знекоріненому світі: 
погляд крізь призму філософії М. Гайдеґґера. Матеріали міжнародної 
міждисциплінарної конференції «Людина та її ідентичність у добу 
глобалізації». Львів, 2010. 457 с. 
17. Жан-Жак Руссо Два трактати про правління; пер. Павло Содомора 
— Київ: Наш Формат, 2020. — 312 с. 33-35. 
18. Заїка Н. Бути собою – головний принцип черкаських неформалів 
// Прес Центр.  – 2008.  – № 7 (134).  – Режим доступу: http://pres-
centr.ck.ua/print/news845.html.  
19. Карп’як В. Молодіжні субкультури // Спілка української молоді.  – 
Режим доступу: http://www.cym.org/ua/content/ subcult1.asp.  
20.  Ковальова А. І. Концепція соціалізації молоді: норми, отделения, 
Траєкторія соціалізації / А. І. Ковальова // Соціол. дослідження. - 2003. - No 1. 
21. Шостак С. Ідентичність як проблема соціологічного 
теоретизування // Соціальні виміри суспільства. Київ: Ін-т соціології НАН 
України, 2002. Вип. 5. 
 
 
22. Макаренко Є. Етнічна ідентичність особистості: основні 
характеристики та типи. Донецьк: ТОВ «Юго - Восток, Лтд», 2006. 200 с..  
23. В. Федько Молодіжні субкультури. Готи Соціол. дослідження. - 
2016 - Режим доступу: https://www.ar25.org/article/molodizhni-subkultury-
goty.html 
24.  Г. Стросон. Індивіди. Досвід дескриптивної метафізики/Пер. з 
англ 2009. — 330 с 
25. Молодь та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні 
аспекти / За ред. Е. М. Лібанової. - К.: Інститут демографії та соціальних 
досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2010. 
26. Рікер П. Право і справедливість / Пер. Із фр - К. Дух і літера, 2002. 
- 216 с. 
27. Мужанова Н. В. Особливості актуальних потреб особистості 
юнацького та дорослого віку в неформальній субкультурі. Науковий часопис 
НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. 2020. с.155. 
28. Антон Шандор ЛаВей. Сатанинська Біблія. XXII Аппо Satanas, 
1987 р. с 9  https://www.litlib.net/bk/7592/read 
29. Карл Стівенс. Растафари. Від релігійної секти до глобального руху  
- 1991. Київ: Наш Формат, 2022. — 382 с. 33-35. 
30. Джозеф Н. Ґрьєнді. Життя та творчість Роберта Нести Марлі - 1982. 
с 14.  
31. Молодіжні субкультури. Хто такі панки  16.03.2011 
http://surl.li/ukrhd 
32. Нагорна Л.П. Історична пам’ять: теорії, дискурси, рефлексії..– К., 
ІПіЕНД м. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – 328 с. с. 195. 
33. В. Макарчук Футбольні фанати. Субкультура зі своїми правилами, 
2010.  Ч. 1. - с.206. 
 
 
34. Е. Денінс Футбольне хуліганство. Ширший контекст . Тіт 
Лукрецій Кар пер. з англ. М.Зеровий. – К.: Дніпро 1998. - с 27. 
35. Мужанова Н. В. Динаміка актуальних потреб особистості 
приналежної до неформальної субкультури. Scitnce, society education: topical 
issues and development prospects: матеріали VIII Міжнародної 
науковопрактичної конференції (2-4 серпня 2020 р., Харків). с. 216. 
36. Савельєв Ю.Б. Взаємодії субкультур як фактор соціокультурного 
розвитку: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. 09.00.03 .- Київ, 1997. - 26 с. 
37. Рікер П. Права і справедливість – 2002. 422с.  
38.  Єрасов Б. С. Соціальна культурологія: Посібник для студентів 
вищих навчальних закладів. - М., 1996. - 591 с. 
39. Краєва О.А. Проблема   кризи  ідентичності   в період  нормативної  
кризи   підлітковоговіку   //   Педагогічний процес:   теорія   і   практика.   2016.   
№   1   (56).   C.46-50.  URL : https://pptp.kubg.edu.ua/images/2016/1/11.pdf 
40. Карп’як В. Молодіжні субкультури // Спілка української молоді – 
Режим доступу: http://www.cym.org/ua/content/ 
41. Крамер Джоел, Олстед Діана. Маски авторитарності: Очерки о 
гуру. — Пер. з англ. М.: Прогресс-Традиция, 2002. — 408 с. 
42. Шредер, Р. Кіберкультура, кіборгпостмодернізм і соціо-логіка 
технологій віртуальної реальності: с/ Р. Шредер // На шляхах постмодернізму. 
–М., 1995. с. 228-230. 
43. Ж. Розендаль . Підлітки і театр. Les adolescents et le théâtre.  Київ: 
Інститут ліберального суспільства, 2007 с.  81.  
44. Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель [пер. з давньогр. В. 
Ставнюка]. – К.: «Аквілон-Плюс», 2002. с.14  
 
 
45. Ролз Джон. Теорія справедливості. Філософія етики та 
справедливості. Пер. с англ./ Наук. Ред. В.В. Целящева. Видав. 2-е - М. 210 - 
536 с.  
46. Руссо, Жан-Жак. Про суспільну угоду, або принципи політичного 
права / Пер. з фр. та ком. О. Хома. — К: Port-Royal, 2001. — 349 с. — ISBN 
966-7068-06-4. Складання, переклад з французької, заключна стаття, коментарі, 
довідкові матеріали О. І. Хоми. J.-J. Rousseau. Du Contrat social, ou Principes du 
droit politique. c. 167-173. 
47. Попович Т. Класифікація обов’язків згідно вчення Самуеля фон 
Пуфендорфа.Ужгород - 2015.  
48. Шимановський М. М. Молодіжна субкультура в контексті 
соціального виховання / М. М. Шимановський// Проблеми педагогічних 
технологій. – 2004. – №3-4. – 50  с. 
49. Стелла Онищук. Київ - 2010 СУБКУЛЬТУРА КИЇВСЬКИХ 
ПАНКІВ http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2012/37/articles/16.pdf 
50. Указ Президента України Про Національну молодіжну стратегію 
до 2030 року. Київ 12 березня 2021 р. № 94/2021 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/94/2021#Text 
51. О. Деркач. Психологія молоді. Киїів - 2018/ навч. Посібник 
https://www.slideshare.net/slideshow/ss-101182473/101182473 
52. Averianova Nina, Voropaieva Tetiana. Transformation of the 
Collective Identity of Ukrainian Citizens After the Revolution of Dignity (2014– 
2019). Kyiv-Mohyla Humanities Journal. 2020. № 7. Pр. 45–71. URL: 
http://kmhj.ukma.edu.ua/ /article//view/219654/219369 
53. Vargas, Manuel. Building Better Beings: A Theory of Moral 
Responsibility. – Oxford: Oxford University Press, 2013. 
 
 
54. Frankfurt, H. G. Freedom of the will and the concept of a person // The 
Journal of Philosophy, 68, 1971. – P. 5-20. 
55. A. Maclntyre.  A Short History Of Etic - 1996. Mackmillan p 42.  
56. Gibson S. Social Psychological Studies of National Identity: A 
Literature Review. – http: // www.sociology. еd.ak.uk /youth. 
57.  Hodgson, D. A plain person’s free will. Journal of Consciousness 
Studies, 12, 2005. – P. 3-19.  
58. Honderich, Ted, The Determinism and Freedom. URL: 
www.ucl.ac.uj/~uctytho/dfwIntroIndex.htm.  
59.  Kane, Robert. The Significance of Free Will – New York: Oxford 
University Press, 1996. – 342 p. 50  
60. Ken Gelder. Subculture. The Fragmentation of the Social 
Oxford:University Press - 2004. 
61. Libet, B. Do we have free will? In R. Kane (Ed.), The Oxford handbook 
of free will. – Oxford: Oxford University Press, 2002 
62.  Nishida Kitaro, Last Writings, Nothingness and the Religious 
Worldview, David A. Dilworth translated this book from the Japanese. – University 
of Hawaii Press, Honolulu, 1987. 
63.  Van Inwagen, Peter. An Essay on Free Will. – Oxford: Oxford 
University Pressр, 1983. – 477 р.  
64. Smit, Wim, Serendipity or the Creation of the Unexpected, // Cognitive, 
Emotive and Ethical Aspects of Decision Making in 51 Humans and in Artificial 
Intelligence. – Vol. 3. – I. Smit, W. Wallach & G. Lasker (Eds.). – IIAS. – Baden-
Baden, 2004. 
65. Strawson, Galen. Freedom and Belief. Oxford: Oxford University Press. 
– 1986. – 417 р.  
 
 
66.  Sripada, Chandra. “What Makes a Manipulated Agent Unfree?” // 
Philosophy and Phenomenological Research, 85, 320. – Р. 563–93.  
67. Stace, W. T. Religion and the modern mind. – Philadelphia: Lippincott, 
1952.  
68.  Strawson, Peter F. “Freedom and Resentment.” // Proceedings of the 
British Academy. – № 48. – 1962. – Р. 187–211.