Креативність та маніпуляції в умовах інформаційної війни: філософський аспект пропаганди

Фіалка, Максим Русланович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6965

Full metadata record

DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Астапова-Вязьміна, Олена Ігорівна	-
dc.contributor.author	Фіалка, Максим Русланович	-
dc.date.accessioned	2026-02-04T10:47:43Z	-
dc.date.available	2026-02-04T10:47:43Z	-
dc.date.issued	2025	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/6965	-
dc.description.abstract	Кваліфікаційна робота «Креативність та маніпуляції в умовах інформаційної війни: філософський аспект пропаганди» присвячена комплексному філософському аналізу креативності, маніпулятивних технологій і політичної пропаганди в умовах інформаційної та гібридної війни з метою виявлення їхнього впливу на формування масової свідомості, політичної реальності та суспільної поведінки. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: обґрунтовано теоретико-філософські засади дослідження пропаганди та маніпуляцій у політичній комунікації; проаналізовано історичну еволюцію пропаганди та зміну її форм у контексті розвитку інформаційних і гібридних конфліктів; розкрито психологічні, комунікативні та символічні механізми впливу на масову свідомість; досліджено роль креативності та цифрових технологій у сучасних маніпулятивних інформаційних практиках; проаналізовано соціальні наслідки креативних маніпуляцій у глобальних і національних інформаційних конфліктах; визначено особливості політичної пропаганди та контрпропаганди в контексті російсько-української війни. Робота складається із 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	інформаційна війна	uk_UA
dc.subject	гібридна війна	uk_UA
dc.subject	пропаганда	uk_UA
dc.subject	маніпуляція	uk_UA
dc.subject	креативність	uk_UA
dc.subject	масова свідомість	uk_UA
dc.subject	політична комунікація	uk_UA
dc.title	Креативність та маніпуляції в умовах інформаційної війни: філософський аспект пропаганди	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Фіалка.pdf Restricted Access		949.59 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show simple item record

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ, ПОЛІТИЧНИХ І ПСИХОЛОГІЧНИХ СТУДІЙ

Допущено до захисту
Завідувач кафедри ФППС________
________________________________
«__»_________ 2025_ р.

УДК __________

Фіалка Максим Русланович

КВАЛІФІКАЦЙНА РОБОТА МАГІСТРА
на тему: «КРЕАТИВНІСТЬ ТА МАНІПУЛЯЦІЇ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
ВІЙНИ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ПРОПАГАНДИ»
ступінь вищої освіти: другий (магістерський)
галузь знань 03 Гуманітарні науки
спеціальність 033 Філософія
освітня програма Політична філософія

Науковий керівник:
Науковий ступінь: кандидат філософських наук
Вчене звання: доцент
ПІБ: Астапова-Вязьміна Олена Ігорівна

Черкаси 2025

ЗМІСТ
ВСТУП .......................................................................... Ошибка! Закладка не определена.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ПРОПАГАНДИ ТА ГІБРИДНОЇ
ВІЙНИ .................................................................................................................................... 6
1.1. Пропаганда та політична комунікація: історична еволюція, функції та механізми
впливу 6
1.2. Інформаційна й гібридна війна як соціокультурний і політико-філософський
феномен ................................................................................................................................ 14
1.3. Психологічні, комунікативні та креативні технології впливу на масову свідомість
24
1.4. Сучасний політичний простір України в контексті інформаційних впливів ............. 28
Висновки до розділу ............................................................................................................ 33
РОЗДІЛ 2. КРЕАТИВНІ МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ТА
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ ................................................................................................. 34
2.1. Маніпулятивні технології та конструювання політичної реальності: методи, символи
й наративи ............................................................................................................................ 34
2.2. Креативність і цифрові технології як інструменти сучасної політичної маніпуляції 39
2.3. Соціальні наслідки креативних маніпуляцій у гібридному середовищі .................... 41
Висновки до розділу ............................................................................................................ 44
РОЗДІЛ 3. КРЕАТИВНІ МАНІПУЛЯЦІЇ В ГЛОБАЛЬНИХ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ
ІНФОРМАЦІЙНИХ КОНФЛІКТАХ .................................................................................. 45
3.1. Російсько-українська війна та світові конфлікти як простір для розвитку сучасної
пропаганди ........................................................................................................................... 45
3.2. Пропаганда у політичних протистояннях і роль технологічних гігантів у глобальних
інформаційних процесах ..................................................................................................... 53
3.3. Сучасна логіка глобальної пропаганди та український кейс «Слуга народу» ........... 57
Висновки до розділу ............................................................................................................ 61
ВИСНОВКИ ......................................................................................................................... 62
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................................. 65
ДОДАТКИ ............................................................................................................................ 75

3

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ століття інформація
остаточно перетворилася на один із ключових ресурсів влади, впливу та
протистояння. Сучасні конфлікти дедалі рідше обмежуються лише збройним
виміром і все частіше розгортаються у сфері символів, смислів, наративів і масової
свідомості.
Особливістю сучасної інформаційної та гібридної війни є поєднання
класичних пропагандистських практик із новітніми цифровими технологіями,
алгоритмічними механізмами поширення контенту, візуальними образами та
емоційно насиченими повідомленнями. У такому середовищі креативність відіграє
подвійну роль: з одного боку, вона може слугувати засобом мобілізації,
консолідації та захисту суспільства, з іншого – перетворюється на інструмент
прихованого впливу, викривлення реальності та маніпуляції суспільною
свідомістю.
В умовах російсько-української війни проблема пропаганди та маніпуляцій
набула особливої гостроти. Інформаційні атаки, дезінформаційні кампанії,
конструювання альтернативних реальностей і нав’язування міфологізованих
образів безпосередньо впливають на громадську думку, політичні рішення та
соціальну стабільність. Водночас український інформаційний простір демонструє
приклади активного використання креативних стратегій як інструменту спротиву,
самоідентифікації та формування стійкості суспільства. Це створює унікальний
дослідницький контекст, у межах якого питання пропаганди виходить за межі суто
політичного аналізу та потребує філософського осмислення.
Актуальність обраної теми зумовлена також тим, що сучасна людина
практично не має можливості повністю дистанціюватися від інформаційного
впливу. Соціальні мережі, цифрові платформи, медіа та повсякденна комунікація
формують безперервне інформаційне середовище, в якому маніпулятивні
повідомлення часто сприймаються як нейтральні або розважальні.
Таким чином, дослідження креативності та маніпуляцій у структурі
4

політичної пропаганди в умовах інформаційної та гібридної війни є актуальним і
суспільно значущим. Воно відповідає сучасним викликам, спричиненим
трансформацією комунікаційних процесів, і має безпосередню практичну цінність
для України в умовах тривалого інформаційного протистояння.
Метою дослідження є комплексний філософський аналіз креативності,
маніпулятивних технологій і політичної пропаганди в умовах інформаційної та
гібридної війни з метою виявлення їхнього впливу на формування масової
свідомості, політичної реальності та суспільної поведінки.
Для досягнення поставленої мети в роботі передбачено розв’язання таких
завдань:
1. Обґрунтувати теоретико-філософські засади дослідження пропаганди
та маніпуляцій у політичній комунікації.
2. Проаналізувати історичну еволюцію пропаганди та зміну її форм у
контексті розвитку інформаційних і гібридних конфліктів.
3. Розкрити психологічні, комунікативні та символічні механізми впливу
на масову свідомість.
4. Дослідити роль креативності та цифрових технологій у сучасних
маніпулятивних інформаційних практиках.
5. Проаналізувати соціальні наслідки креативних маніпуляцій у
глобальних і національних інформаційних конфліктах.
6. Визначити особливості політичної пропаганди та контрпропаганди в
контексті російсько-української війни.
Об’єктом дослідження є інформаційно-комунікаційні процеси сучасного
суспільства в умовах інформаційної та гібридної війни.
Предметом дослідження є креативні та маніпулятивні стратегії політичної
пропаганди, а також філософські механізми їхнього впливу на масову свідомість і
конструювання соціальної реальності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить
комплекс загальнонаукових і філософських методів. Теоретичний аналіз
використано для систематизації наукових підходів до розуміння пропаганди,
5

маніпуляцій і гібридної війни. Історико-філософський метод застосовано для
аналізу еволюції пропагандистських практик та зміни їхніх функцій у різні
історичні періоди. Герменевтичний і дискурсивний аналіз дали змогу
інтерпретувати політичні наративи, символи та смисли, що використовуються в
сучасних інформаційних кампаніях. Порівняльний метод використано для
зіставлення глобальних і національних практик пропаганди, зокрема в
українському контексті. Аналіз конкретних кейсів дозволив простежити практичну
реалізацію маніпулятивних технологій у сучасному інформаційному просторі.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні філософського
розуміння феноменів креативності, маніпуляції та пропаганди в умовах
інформаційної та гібридної війни й можливості використання отриманих висновків
у подальших міждисциплінарних дослідженнях.
Практичне значення полягає в можливості застосування результатів
дослідження в освітній, науково-аналітичній та інформаційно-безпековій
діяльності, а також у розробці рекомендацій щодо підвищення рівня критичного
сприйняття інформації в сучасному українському суспільстві.
Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом їх
обговорення в межах навчального процесу та наукових заходів.
Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг
роботи 80 сторінок, кількість джерел і додатків відповідають встановленим
вимогам.
Ключові слова: інформаційна війна, гібридна війна, пропаганда,
маніпуляція, креативність, масова свідомість, політична комунікація
6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ПРОПАГАНДИ ТА
ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ
1.1. Пропаганда та політична комунікація: історична еволюція, функції та
механізми впливу

У першому розділі розглядаються базові теоретико-філософські підходи до
аналізу пропаганди та гібридної війни як ключових елементів сучасного
політичного й інформаційного простору. Основну увагу зосереджено на еволюції
пропаганди в межах політичної комунікації, її функціях і механізмах впливу, а
також на осмисленні інформаційної та гібридної війни як соціокультурного
феномену.
У дослідженні застосовано методи теоретичного аналізу та інтерпретації, що
дозволяє виявити психологічні, комунікативні й креативні технології впливу на
масову свідомість. Окремо проаналізовано специфіку сучасного політичного
простору України в умовах активних інформаційних протистоянь.
Ключові терміни розділу: пропаганда, політична комунікація, інформаційна
війна, гібридна війна, масова свідомість, маніпуляція.
Поняття пропаганди має тривалу й суперечливу історію. Варто зазначити, що
Л. Герасіна у політологічному енциклопедичному словнику трактує пропаганду як
цілеспрямований і системний процес впливу на свідомість окремих осіб,
соціальних груп чи спільнот з метою досягнення наперед окресленого результату в
політичній діяльності [42].
В. Волович у соціологічному енциклопедичному словнику подає поняття
пропаганди у трьох основних інтерпретаціях: як цілеспрямовану діяльність із
поширення знань, культурних цінностей та інформації з метою формування певних
поглядів, емоцій і моделей соціальної поведінки; як трансляцію ідеології та
політики конкретних соціальних груп, партій або держав; а також як інструмент
впливу й маніпулювання масовою свідомістю. Перший підхід автор розглядає як
широке трактування, другий – як вузьке, яке нині є більш актуальним. У межах
7

даного дослідження особливого значення набуває розуміння пропаганди саме як
механізму прихованого та деструктивного впливу на масову свідомість [57].
Варто згадати й те, що В. Гапій розглядає пропаганду як засіб прихованого
впливу передусім на підсвідомість людини, підкреслюючи її здатність формувати
й трансформувати світогляд як окремого індивіда, так і спільноти загалом.
Узагальнюючи сучасні наукові підходи, дослідник трактує пропагандистське
повідомлення як дискурсивний комунікативний акт, що має чітку структуру і
включає суб’єкта впливу, канали та джерела поширення інформації, адресата, а
також запланований результат у вигляді зміни цінностей, переконань і поведінки
реципієнта [13].
Пропаганда здавна використовувалася у політиці: її застосовували, щоб
підкреслити своє походження, як Дарій І, зміцнити підтримку під час війни, як
Фемістокл, або перебільшити власні заслуги, як Юлій Цезар. Саме завдяки Цезарю
пропаганда почала набувати сучасних рис – майстерно поданих, образних і
драматизованих повідомлень. Термін же «пропаганда» у формальному значенні
вперше запровадила Католицька церква, надаючи йому значення «те, що має бути
поширене» [63].
З розвитком масового суспільства, політичних ідеологій та масових
комунікацій поняття пропаганди зазнає істотних змін. У ХХ столітті воно починає
асоціюватися передусім з тоталітарними режимами, війнами та маніпуляцією
масами.
В. Бідл виділив чотири правила пропаганди: впливати на емоції, а не
дискутувати; чітко розділяти «ми» й «вони»; працювати з групами та індивідами;
приховувати особу пропагандиста. Г. Лебон зазначав, що під маніпуляцією
суспільство втрачає раціональність і легше вірить брехні, ніж правді. З. Земан
класифікував пропаганду на білу, сіру та чорну [8].
Важливим є дослідження Е. Бернейса, який зазначав, що наші смаки, ідеї та
свідомість часто формують люди, про яких ми навіть не знаємо [8].
Варто вказати на те, що термін «маніпуляція» (або «маніпулювання»), що
походить від лат. manipulare й означав «уміло керувати» чи «вправно діяти»,
8

спершу вживався у нейтральному, навіть позитивному значенні, зокрема в
медицині – для позначення точних і майстерних дій руками; однак таке тлумачення
не відображає його психологічного змісту, адже за словником іноземних слів
маніпуляція водночас означає і фізичну дію руками, і спритний трюк чи фокус із
відволіканням уваги, і махінацію або обманну дію [60].
У початковому, буквальному значенні термін «маніпуляція» стосувався дій
руками, що вимагали спритності та майстерності. Згодом його почали вживати
щодо фокусів і карткових ігор, де важливо не лише вміло відволікати увагу, а й
приховувати справжні дії та створювати ілюзію. Основний ефект таких трюків
базується на керуванні увагою, використанні психологічних установок,
стереотипів та ілюзій сприйняття – і ці ж механізми лежать в основі
міжособистісного маніпулювання. Коли термін переноситься у метафоричний
контекст, його зміст змінюється: об’єктами впливу стають уже не предмети, а
люди, а «дії руками» замінюються психологічними засобами впливу [60].
У процесі розвитку поняття маніпулювання до нього додалися нові ознаки:
воно завжди потребує спритності й майстерності, а також обов’язково пов’язане зі
створенням ілюзії. Дію не вважають маніпуляцією, якщо вона відбувається
відкрито – так само, як ілюзіоніст чи лялькар втрачає сенс своєї роботи, коли глядач
бачить усі прийоми. У метафоричному значенні маніпуляція передбачає, що
людина, на яку впливають, зберігає відчуття власної незалежності й нібито
самостійного прийняття рішень, тоді як маніпулятор приховано керує її
поведінкою. Отже, психологічна маніпуляція поєднує «приховане керування»,
створення ілюзії самостійності та високу майстерність у застосуванні впливу. У
сучасному розумінні термін використовують для позначення вмілого управління
поведінкою через цілеспрямований вплив на свідомість, емоції та інстинкти
людини [60].
Професор Елвайн визначав маніпуляцію як таке керування людиною, яке
виникає під впливом примусу речей, інтересів певних соціальних груп або самої
економічної системи. На його думку, духовне підпорядкування ґрунтується на
9

використанні ірраціональних та емоційних впливів, зокрема апеляцій до нації,
патріотизму, раси, честі чи інших чуттєвих аргументів у політиці [60].
Загалом, значний внесок у розуміння масової комунікації зробив політолог
Г. Лассуелл, автор відомої «формули Лассуелла», яка визначає основні елементи
комунікаційного процесу: хто говорить, що повідомляє, яким каналом, кому і з
яким ефектом. Його дослідження зосереджувалися на короткостроковому впливі
політичних і комерційних кампаній на установки та поведінку людей і
виконувалися спеціальними організаціями за фінансуванням радіостанцій та
американської армії [26].
Для розуміння психологічного маніпулювання важливо враховувати
поняття «мішеней впливу» – тих елементів людської психіки та поведінки, на які
спрямовані маніпулятивні дії. Мішенями можуть бути як окремі особи, так і цілі
соціальні групи, спільноти чи навіть населення держави в межах інформаційних
операцій. Загалом їх поділяють на кілька типів: по-перше, це потреби, інтереси та
схильності, що збуджують активність людини; по-друге, внутрішні регулятори
поведінки – самооцінка, групові норми, переконання, цінності та установки. До
мішеней також належать когнітивні структури – знання та уявлення про світ, які
визначають орієнтацію людини в інформаційному середовищі. Важливою сферою
впливу є операційні аспекти діяльності, зокрема спосіб мислення, стиль
спілкування, звички та навички. Окрему групу становлять психічні стани –
емоційні, функціональні чи фонові, що роблять людину більш вразливою до
зовнішнього впливу. Сукупність цих мішеней формує базу для ефективного
використання маніпулятивних технологій у сучасному інформаційному просторі
[60].
Одним із найважливіших механізмів є ідентифікація – схильність людини
приймати позицію, цінності або емоції групи, до якої вона хоче належати.
Пропаганда активно використовує цей ефект, створюючи образи «своїх» і «чужих».
Так само важливим є механізм проєкції, коли негативні почуття, страхи або
невпевненість переноситься на образ ворога, сформований у пропагандистських
повідомленнях.
10

Багато ідеологів намагаються приховати своє зневажливе ставлення до мас,
пояснюючи проблеми не їхньою нібито нерозвиненістю, а наслідками технічного
прогресу. На їхню думку, розподіл праці та ускладнення виробництва перетворили
людину на виконавця вузьких операцій, фактично – на частину машини. Це
породжує відчуття власної незначущості, конформізм і схильність піддаватися
зовнішньому впливу. У такому стані люди прагнуть опори й знаходять її в засобах
масової комунікації, які пропонують готові моделі поведінки та створюють ілюзію
впевненості. Однак разом із цим медіа стандартизують мислення, послаблюють
індивідуальність і роблять свідомість ще більш вразливою до маніпуляцій [60].
В. Таркін вказує, що пропаганда виконує кілька ключових функцій:
дезінформує, особливо у зовнішній політиці; викриває неправдиві дані; агітує за
певну ідеологію чи політичний лад; інтегрує та зміцнює структури; а також подає
інформацію, яка згодом інтерпретується. Політична віра потребує не лише
символів і міфів, а й ефективного донесення цих меседжів до широких мас [63].
Важливим аспектом є те, що маніпуляція відрізняється від відкритого
примусу тим, що ґрунтується не на силі, шантажі чи прямому тиску, а на створенні
в людини ілюзії самостійності. Насильницькі методи не вимагають, щоб людина
вірила в їхню справедливість – важливий лише результат. Натомість маніпулятор
прагне, щоб об’єкт впливу сам сприйняв нав’язану дію як правильну та власну. Для
цього використовуються техніки навіювання, прихованого обману й перекручення
реальності, які змушують людину бачити світ у тому вигляді, що вигідний
маніпулятору, водночас переконуючи її, що вибір зроблено нею самою [60].
Американський соціолог М. Чукас вважає, що корінь маніпулювання
криється не в технічному прогресі чи розвитку медіа, а в конфлікті інтересів різних
соціальних груп. На його думку, саме монополізована структура сучасного
капіталістичного суспільства й домінування великого бізнесу створюють умови
для впливу на свідомість людей. Бажання отримати підтримку мас штовхає еліти
до використання прихованих, непрямих способів формування громадської думки,
головним інструментом яких стає завуальований обман [60].
Політична пропаганда має кілька характерних рис: вона є публічною та
11

масштабною, поєднує вплив на маси з навмисною дезінформацією, використовує
широкий арсенал засобів – від зображень і друкованих матеріалів до промов,
символів та лозунгів – і функціонує у комплексі з іншими способами регулювання
поведінки суспільства, такими як адміністративний чи економічний тиск [63].
Необхідно окремо відзначити, що креативність традиційно асоціюється з
мистецтвом, інноваціями, свободою самовираження. Однак у сучасних умовах
вона стала невід’ємною частиною інформаційних воєн і пропагандистських
стратегій. Креативні форми подачі інформації (меми, короткі відео, інфографіка,
візуальні символи, сторітелінг) значно підвищують ефективність маніпулятивного
впливу.
Інформаційний вплив – це цілеспрямоване й організоване використання
спеціальних інформаційних засобів і технологій, спрямоване на зміну свідомості,
поведінки чи стану окремої особи, соціальних груп або населення, а також на
втручання в роботу інформаційно-технічних систем чи навіть фізичний стан
людини. Такий вплив поділяють на два основні види: інформаційно-технічний і
інформаційно-психологічний [60].
Інформаційно-технічний вплив (ІТВ) – це втручання в роботу
інформаційно-технічних систем з метою змінити їхнє функціонування: зупинити
роботу, отримати несанкціонований доступ до даних, спотворити інформацію,
спричинити помилки чи уповільнити обробку даних. До цього виду впливу також
належить вплив на фізичний стан людини. ІТВ створює пряму загрозу для безпеки
технічної інфраструктури та здоров’я людини [60].
Поряд із цим спостерігається, що інформаційно-психологічний вплив
(ІПсВ) – це цілеспрямоване втручання у свідомі та підсвідомі процеси окремої
людини чи суспільства, спрямоване на зміну їхніх поглядів, установок і поведінки.
Основними інструментами такого впливу виступають переконання та навіювання
[60].
Переконання спирається на критичне мислення людини: воно має бути
логічним, зрозумілим, заснованим на відомих фактах і поданим у формі
послідовних, емоційно забарвлених аргументів. На відміну від цього, навіювання
12

діє на тих, хто сприймає інформацію некритично. Воно здійснюється планово,
спрямовується на конкретні групи, подає повідомлення як готову інструкцію до дії
й формує чіткі моделі поведінки. Сугестія впливає переважно на емоції, знижує
критичність сприйняття й через це безпосередньо формує волю та реакції людини
[60].
Інформацію можуть спотворювати по-різному – від повної вигадки до
часткового викривлення фактів чи зміни смислових акцентів. Приховування
проявляється як повне замовчування небажаних тем або як вибіркове, уривчасте
подання даних. Важливу роль відіграє й спосіб подачі: надлишок «сирої»,
хаотичної інформації чи, навпаки, її дрібні порції ускладнюють розуміння й
дозволяють уникнути звинувачень у замовчуванні, водночас формуючи потрібне
відправнику сприйняття [60].
Для маніпуляції застосовують три основні прийоми: спотворення,
приховування та керування способом подання інформації. Спотворення може
проявлятися як повна неправда або часткове викривлення фактів. Приховування
зазвичай здійснюється через замовчування або вибіркове подання матеріалу. Не
менш важливим є формат подачі: надмірний потік хаотичних даних чи подання
інформації малими фрагментами ускладнюють її розуміння та створюють потрібне
враження. А спеціальне компонування тем або вигідний момент оприлюднення
здатні непомітно спрямувати аудиторію до потрібних висновків [60].
Сьогодні важко стверджувати, що пересічна людина висловлює власні
переконання щодо певних процесів, особливо політичних, адже її думки часто
формуються авторитетами, яким вона довіряє. Масова свідомість ще більш
уразлива: як зазначає Е. Бернейс, мільйони людей мають однакові стереотипи, тож
вплив одним і тим самим стимулом дає подібну реакцію [86].
Хоча пропаганда давно має негативну оцінку й боротьба з нею ведеться на
різних рівнях, сьогодні її вплив особливо загрозливий. Оскільки правозастосовні
органи також є частиною суспільних відносин, пропаганда може істотно впливати
на їхні рішення та загрожувати принципу верховенства права в державі [8].
13

У цьому аспекті варто зауважити, що, пропаганда – складне і динамічне
явище, що постійно змінюється та набуває нових форм впливу. Вона визначається
як соціальна діяльність, спрямована на поширення інформації (переконань, знань,
ідей, цінностей) для формування певних емоцій, поглядів і поведінки людей [64].
У підсумку, пропаганда постає як всеохопне явище, яке змінює не лише
інформаційний простір, а й сам спосіб функціонування суспільства. Розуміння її
механізмів є ключовим для аналізу сучасних інформаційних війн, політичних
процесів та проблем, які можуть заважати легітимним політичним процесам в
демократичних державах.
Пропаганда впливає на людину передусім через емоції – страх, гнів, надію,
співчуття тощо, оскільки мозок гостріше сприймає емоційно забарвлену
інформацію, ніж сухі факти. Фізіологічно він налаштований на економію енергії,
тому рідко перевіряє очевидну або зрозумілу інформацію [8].
Політична пропаганда у сучасному інформаційному просторі виконує роль
механізму, який не просто коментує події, а активно формує власну картину
реальності. Вона створює набір образів, смислів, сюжетів і пояснень, що
багаторазово повторюються в медіа і з часом сприймаються суспільством як єдино
можливе бачення ситуації. У таких умовах боротьба між політичними суб’єктами
відбувається не лише за вплив чи матеріальні ресурси, а й за право визначати, які
події вважати важливими, як їх тлумачити і яке значення надавати тим чи іншим
фактам.
Пропаганда може як ставити під сумнів легітимність опонента, так і
виправдовувати дії лобійованої особи, тому її часто використовують перед
виборами, особливо кандидати з власними медіа. На відміну від фактів,
пропагандистська інформація завжди має конкретну мету. Для оцінки правдивості
можна застосувати модель Г. Лассвела з ключовими запитаннями: «хто говорить?»;
«що говорить?»; «кому?»; «з яким наміром?»; «у якій ситуації?»; «якою
стратегією?»; «з яким ефектом?» [30].
Вартим уваги є факт, що Макіавеллі в «Державцеві» зазначав, що сила
спирається на громадську думку, яка формується через пропаганду, що дозволяє
14

виглядати доброчеснішим за суперника. Прикладом цього є Наполеон, який
активно просував власний імідж, перебільшуючи досягнення й замовчуючи
невдачі, використовуючи живопис, скульптуру, театр та забороняючи
антиналепонівські вистави [65].
На жаль, пропаганда часто використовується в негативному ключі. Л.
Тютюнник наводять яскравий приклад – це діяльність фашистської Німеччини, де
Й. Геббельс розглядав пропаганду як засіб досягнення політичних цілей,
стверджуючи, що брехня, повторена тисячу разів, стає правдою [65].
У цьому контексті політична пропаганда дедалі більше орієнтується на
користувача з мінімальною залученістю до аналітичного мислення. Її мета – не
сформувати глибоке розуміння політичних процесів, а створити швидкі й
однозначні емоційні асоціації, які впливають на поведінку та політичні рішення.
Така трансформація сприяє появі поверхневих, але дієвих комунікаційних
стратегій, спрямованих на максимальне спрощення складних політичних явищ і
подій.

1.2. Інформаційна й гібридна війна як соціокультурний і політико-філософський
феномен

Інформаційна війна – це сукупність цілеспрямованих дій, спрямованих на
здобуття переваги шляхом впливу на інформаційні ресурси, канали комунікації та
свідомість людей. Вона виходить за межі суто військової сфери, охоплюючи
політику, економіку, культуру, освіту, релігію.
Зазначимо, що інформаційне суспільство – це форма суспільного розвитку,
у якій основою є інформація та знання. Його розвиток залежить від взаємодії
економіки, науки та культури, а головним ресурсом є люди та їхні інтелектуальні й
творчі здібності. Сучасне завдання суспільства – створити умови для реалізації
потенціалу кожної особистості за допомогою знань і інформаційно-комунікаційних
технологій [60].
15

Масштаб впливу інформаційної війни полягає в тому, що її об’єктом
виступають не лише інституції, а й цінності, норми, колективна пам’ять та
ідентичність. Інформаційний вплив змінює не тільки знання людей про реальність,
а й спосіб, у який вони цю реальність переживають та інтерпретують.
За концепцією «гібридної війни» у різних сферах відбувається геополітичне
протистояння. Науковці Національного інституту стратегічних досліджень
розглядають «гібридність» у двох вимірах: як пропагандистське виправдання
страху перед відкритим конфліктом та як стадію ескалації, де можливі
дипломатичні домовленості й можна запобігти повномасштабній війні. Ключовим
для розуміння гібридної війни є перетворення традиційно невійськових засобів
впливу на інструмент силового впливу, інтегруючи їх із військовими методами [1].
У сучасній політичній науці значну увагу приділяють політичному
маніпулюванню, яке проявляється у введенні громадян в оману та впливі на їхні
рішення під час боротьби за владу, особливо в умовах інформаційно-кібернетичної
революції та глобальних криз, як-от пандемія COVID-19 [83]. Політичні
маніпуляції реалізуються через інституційні й організаційні механізми, впливають
на стабільність демократії, формування громадської думки та довіру до державних
інститутів. В Україні вони поширені у виборчих кампаніях, політичному
управлінні та інформаційному середовищі, зокрема через соцмережі та політичну
рекламу. Дослідники О. Бойко [7], С. Литвиненко [27], О. Проскуріна [50], О.
Рябоконь [53] аналізують політичні маніпуляції як засіб психологічного впливу на
масову свідомість і досягнення політичних цілей [36].
Інформаційна війна має міждисциплінарний характер, адже поєднує
філософські, політичні, психологічні, лінгвістичні та комунікативні аспекти, тому
її неможливо звести лише до питань цінностей чи знання. Вона постає не як
звичайна воєнна дія, а як форма симулятивного впливу, що змінює сприйняття
реальності через маніпулятивні дискурси й контроль когнітивного простору. Таке
втручання руйнує традиційні уявлення про істину, сенси та інформаційні коди,
створюючи багаторівневу систему маніпуляцій, яка формує викривлену картину
світу та підриває здатність суспільства до критичного мислення [17].
16

Як зазначає Світлана Набок, розглядаючи представлення України в західних
наукових та експертно-аналітичних працях, неможливо ігнорувати вплив позицій і
концепцій, які продукує Москва. Особливо це стосується тем анексії Криму, війни
на Донбасі та євроатлантичних прагнень України, оскільки сучасна кремлівська
пропаганда не лише продукує фейки для впливу на громадську думку, а й
намагається формувати альтернативну реальність, де Росія постає миротворцем, а
Україна – стороною конфлікту [20].
Філософія інформаційної війни в сучасній Україні є складним і
суперечливим явищем, що потребує глибокого аналізу з моральної та етичної точки
зору. Інформаційні технології під час конфліктів здатні не лише трансформувати, а
й формувати суспільну свідомість, маніпулюючи фактами та реконфігуруючи
простір істини. У таких умовах концепти правди й ілюзії стають флюїдними, а
моральні й етичні норми підлягають постійній переоцінці [66].
Інформаційна складова гібридної війни проти України значною мірою
спирається на використання різноманітних наративів, які через медіа
впроваджуються в масову свідомість. Такі наративи, як елемент «soft power»,
впливають на когнітивно-емоційний рівень людей, формуючи викривлену уявну
реальність, пропонуючи готові моделі ідентичності, комунікації та ціннісних
орієнтирів. Через ці оповіді здійснюється маніпуляція свідомістю, підміна понять
та інтеграція суспільства у «заданий текст», що спричиняє соціальну напругу і
може стимулювати певні дії [33].
Інформаційна війна в епоху інформації полягає в контролі над потоками
інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях у мирний і
воєнний час. Це передбачає управління джерелами та поширенням даних так, щоб
сприйняття аудиторії відповідало інтересам домінуючої сторони. Інформація може
відображати реальність частково або створювати штучну реальність, завжди
супроводжуючись обманом, маніпуляціями та навіюванням [10].
Дослідження сучасних інформаційних воєн у контексті російсько-
українського протистояння є актуальним через зростаючий вплив інформаційних
чинників на політичні та соціальні процеси. Інформаційні війни спрямовані на
17

маніпуляцію громадською думкою, формування стереотипів та викривлення
фактів, що може загрожувати національній безпеці та впливати на міжнародні
відносини. Аналіз цих процесів дозволяє розробляти ефективні стратегії протидії
інформаційним загрозам і забезпечувати захист національних інтересів [24].
Сучасна інформаційна цивілізація формує суспільство, де цінності та
взаємодія визначаються інформаційним простором, а конфлікти цивілізацій і
«інформаційна війна» стають ключовими явищами. Філософія інформаційної війни
досліджує, як технічні ресурси, інтелектуальний потенціал і національні ідеї
визначають можливість перемоги в таких протистояннях, водночас ставлячи
завдання осмислення моральних, етичних та соціокультурних наслідків
інформаційного впливу на суспільство [70].
М. Маклюен, аналізуючи розвиток медіа, наголошував, що нові
комунікаційні технології трансформують «формат» людського досвіду, його
цитата: Ми стаємо тим, що споглядаємо. Ми створюємо свої інструменти, а потім
інструменти формують нас. Коли інформаційні війни ведуться через цифрові
платформи, де домінують швидкість, вибірковість матеріалу і візуальність, це
впливає на структуру уваги, здатність до критичного аналізу, також у більшості
випадків в інтернеті інформація подається в максимально доступній формі, для
більшого охвату користувачів. У такому середовищі символи, образи й емоційні
повідомлення часто стають швидшими й сильнішими за раціональні аргументи.
У праці «Галактика Гутенберга» М. Маклюен обґрунтовує концепцію,
згідно з якою розвиток суспільства визначається передусім еволюцією засобів
комунікації, що впливають на мислення й соціальний досвід не стільки через зміст
повідомлень, скільки через власну структуру та спосіб організації інформації.
Учений доводить, що поширення аудіовізуальних медіа зумовлює трансформацію
форм сприйняття реальності та сприяє поверненню до колективних, емоційно
насичених моделей комунікації. Важливим є також поділ медіа на «гарячі» та
«холодні», який демонструє різний рівень залученості аудиторії та ступінь впливу
на суспільну свідомість, що є визначальним у контексті сучасних інформаційних
процесів [48].
18

Центральним об’єктом наукових досліджень М. Маклюена було
телебачення як ключовий медіум сучасної культури. Аналізуючи його вплив,
учений одним із перших описав мозаїчний характер телевізійної реальності, у якій
світ постає як сукупність фрагментарних повідомлень, що по-різному резонують у
свідомості реципієнтів. Маклюен розглядав телевізійний образ як медіа з низькою
визначеністю, що вимагає активної участі глядача у «добудові» смислів, унаслідок
чого кожен формує власне бачення побаченого залежно від досвіду та рівня
підготовки. Дослідник наголошував на високій ефективності телебачення в
освітньому процесі та водночас підкреслював його здатність моделювати соціальну
поведінку й здійснювати значний психологічний вплив [82].
Таким чином, інформаційна війна – це війна за сенси, за те, хто
контролюватиме зміст поняття «картина світу» для цілого суспільства чи окремих
його груп. Її результатом може стати як підвищення суспільної згуртованості
суспільства, так і розпад, як зміцнення суб’єктності народу, так і його символічне
поневолення.
Сучасна інформаційна війна є важливим соціокультурним і політико-
філософським феноменом, що передбачає вплив на масову свідомість через
дезінформацію, маніпуляції та контроль над медіа. Виникши в 1980-х роках у
США, цей термін і практики активно застосовуються в сучасних конфліктах,
зокрема в російсько-українському протистоянні. Інформаційні операції формують
громадську думку, впливають на міжнародні відносини та мобілізацію суспільної
підтримки, підкреслюючи критичну роль інформаційних технологій у забезпеченні
національних інтересів та стратегії захисту країни [24].
У умовах глобальної інформаційної війни міждержавні протистояння
формують нові стратегії інформаційного впливу, що потребують глибшого
розуміння цього явища як багатовимірного процесу когнітивно-комунікативної
агресії. Будь-який воєнний конфлікт неможливий без інформаційної складової, яка
забезпечує управління, маніпуляцію та ухвалення рішень, а сучасні технології
перетворили її на потужний інструмент, значно складніший за примітивні засоби
минулого. Сьогодні інформаційна війна виходить за межі окремих боїв і
19

розгортається у глобальному цифровому просторі, що охоплює критичні ресурси,
кіберсистеми та алгоритмізовані процеси, визначаючи перебіг як збройних
конфліктів, так і мирного життя [17].
Для створення ефективної системи інформаційної безпеки необхідно
оцінити значущість загроз інформації, враховуючи різні властивості даних
(конфіденційність, цілісність, доступність, надійність тощо) та забезпечити
можливість порівняння і розрахунку інтегрального рівня ризику. Міжнародні
стандарти рекомендують використовувати саме ризик загроз як показник, що
відображає ймовірну шкоду від реалізації окремих чи сукупних загроз,
орієнтуючись на їхні наслідки, а не лише на конкретні властивості інформації, що
робить його універсальним інструментом оцінки небезпеки [14].
Країни пострадянського простору вже тривалий час перебувають у стані
інформаційної війни, що зумовило активне наукове осмислення проблем
дезінформації та інформаційної безпеки. Особливої актуальності набула концепція
«інфодемії», яка спочатку трактувалася як нейтральний або позитивний
дослідницький напрям, пов’язаний із поширенням інформації в цифровому
середовищі, однак у сучасних умовах трансформувалася в поняття інформаційної
епідемії, що охоплює масове розповсюдження фейків і маніпулятивних
повідомлень через медіа та соціальні мережі. Пандемія COVID-19 стала
каталізатором цих процесів і водночас засвідчила активне використання
дезінформаційних практик у межах гібридної війни, зокрема з боку Російської
Федерації. У такому контексті медіа постають не лише каналом інформування, а й
потужним інструментом конструювання подій, формування суспільних уявлень і
маніпуляції масовою свідомістю через поєднання журналістики, реклами та PR-
технологій [19].
В умовах сучасної гібридної війни активно використовуються гібридні
наративи, які спрямовані на формування спрощених і часто викривлених уявлень
про події та світ загалом. Вони часто базуються на чітких бінарних
протиставленнях та міфологемах, замінюючи раціональне осмислення дійсності
емоційним сприйняттям. Такі наративи, підкріплені ідеологічними меседжами
20

сторони-агресора, створюють необхідне семантичне поле у медіапросторі та
формують певні моделі мислення у повсякденній свідомості людей. Це задає
суспільний дискурс, який використовує наявні конфлікти цінностей та світогляду,
поглиблюючи розкол у суспільстві. У результаті виникають нові виклики для
системи державного управління, що потребують розробки ефективних механізмів
протидії та формування державної політики для захисту національних інтересів і
позицій країни на міжнародній арені [33].
Ф. Хоффман зазначає, що термін «гібридна війна» найчастіше застосовують
для опису конфліктів, де сторони поєднують різноманітні, часто унікальні гібридні
загрози та тактики, спрямовані на експлуатацію вразливостей держави. До таких
методів можуть належати контрабанда, наркотероризм, торгівля зброєю чи міський
бандитизм [23].
Відповідно, можна говорити, що у сфері етичного та політико-правового
осмислення інформаційної війни важливою є увага до проблеми легітимності
методів маніпуляції громадською свідомістю. Бондар В., Городиська Н., Гурська
В., Ковалевська-Славова А., Кузьменко Н., Лікарчук Н., Лікарчук Д., Федотенко К.,
звертають увагу на поняття «культурного насильства» та «когнітивного
колоніалізму», де маніпуляція інформаційним простором розглядається як форма
пригнічення та обмеження свободи волі індивідів. Дискусії ведуться навколо
питань допустимих меж державного контролю та етичної відповідальності різних
акторів за розповсюдження дезінформації. Однак, невирішеним залишається
питання розробки етичних стандартів та механізмів регулювання інформаційної
війни, що могли б стати основою для філософської критики сучасних
інформаційних практик та забезпечення когнітивної автономії суспільства [16].
А. Фісун розглядає інформаційну війну «як комплексний відкритий або
прихований вплив на свідомість, поведінку людей та інформаційні системи,
спрямований на здобуття інформаційної переваги. Такий вплив має забезпечити
вигідні для ініціатора рішення або послабити інформаційну інфраструктуру
противника, паралельно захищаючи власні ресурси» [67].
21

Термін «інформаційна війна» з’явився наприкінці 1980-х років у західному
військовому середовищі і здебільшого асоціюється з війною в Перській затоці 1991
року. Спочатку під ним розуміли електронну війну, військовий обман і
психологічні операції. Важливим етапом стало застосування обчислювальних і
комунікаційних технологій, що надали перевагу у розвідці, таргетингу та
командуванні. Водночас активно розвивалося управління ЗМІ, хоча спершу увага
концентрувалася на технічній, а не інформаційній стороні [10].
Теоретичні основи інформаційного (мережевого) суспільства, у якому
ключову роль відіграють інформація та знання, були закладені у працях Г.
Бехманна, Ф. Вебстера, М. Кастелса та інших дослідників. Спираючись на ці
концепції, науковці окреслили базові методи інформаційної війни, що відображено
в сучасних дослідженнях. Сьогодні, як свідчать новітні джерела, інформаційні
війни стали невід’ємною складовою військових дій, супроводжуючи та посилюючи
традиційні форми протистояння [55].
Сучасне політичне маніпулювання розглядається як система методів і
засобів впливу на масову свідомість задля формування потрібних поглядів,
цінностей і поведінкових моделей. В умовах гібридної та інформаційної війни воно
стає ключовим інструментом впливу на громадську думку, окремих осіб і соціальні
групи, поєднуючи раціональні, психологічні та цифрові механізми. Маніпулятивні
технології в таких умовах швидко адаптуються до актуальних подій і соціальних
настроїв, сприяючи утриманню влади та формуванню соціокультурної реальності
[28].
Розвиток та доступність інформаційних технологій докорінно змінили
характер пропаганди, масштаб її впливу та механізми поширення. Те, що у ХХ
столітті вимагало значних ресурсів – контроль телеканалів, друкованих видань,
радіомовлення – сьогодні реалізується за допомогою цифрових платформ,
алгоритмів рекомендацій і миттєвої комунікації. Пропаганда стала більш гнучкою,
персоналізованою, технологічно вдосконаленою та майже невидимою в
повсякденному інформаційному потоці.
22

Інформаційна війна здійснюється через цілеспрямоване поширення
«інформаційних квантів» – повідомлень та комунікацій, що формують потрібну
громадську думку та систему цінностей, створюючи суспільні імперативи й
регулятори, які не підлягають правовому, трансграничному чи моральному
контролю [71].
У ХХІ столітті «медійні війни» стали інтегрованим процесом: уряди та
військові структури удосконалили вплив на громадськість, поєднуючи
психологічну війну, PR і публічну дипломатію з сучасними медіа-технологіями.
Засоби масової інформації перетворилися на ключовий інструмент військових та
політичних стратегій [10].
Маніпулятивні технології відіграють важливу роль у формуванні
громадської думки та розвитку громадянського суспільства в Україні, впливаючи
на довіру до державних інститутів і політичні процеси. Громадянське суспільство,
як зазначають дослідники, об’єднує структури та організації для активної участі
громадян у суспільному житті, проте його діяльність часто піддається
маніпуляціям через дезінформацію, спотворення фактів, некоректне використання
соціологічних даних, псевдотаємну інформацію, історичні аналогії, метод
асоціацій, нав’язування міфів і стереотипів, відволікання уваги та логічне
переконання. Розуміння та протидія цим технологіям є важливими для зміцнення
демократичних інститутів, розвитку цивілізованого громадянського суспільства та
закріплення європейських політичних цінностей в Україні [28].
Інформаційні війни ігнорують моральні обмеження, часто застосовуючи
свідомо неправдиву інформацію та психологічний тиск для ослаблення опору
противника, роз’єднання населення і підриву довіри до влади, що може призводити
до руйнування держав, соціально-політичних криз, хаотизації суспільних відносин
і спалахів насильства [71].
Підкреслимо, що сучасна психологічна війна, що часто ототожнюється з
інформаційною, ведеться з XX століття спеціальними структурами для впливу на
цивільне населення та армію противника, використовуючи досягнення психології,
філософії та прикладних досліджень для маніпуляції свідомістю, мотивацією та
23

цінностями. Вона охоплює як індивідуальне, так і колективне несвідоме,
інтегрується із засобами масової інформації і дозволяє досліджувати природу
маніпуляції, свободу волі та етичні межі впливу на свідомість [71].
Інформаційна війна у сучасній філософській та політичній думці
розглядається як багатовимірний процес когнітивного та комунікативного впливу,
де маніпуляції перетворюють істину на дискурсивний капітал, формують ілюзорні
симулякри й підривають традиційні етичні та антропологічні орієнтири. Вона
функціонує як інструмент контролю, що обмежує автономію мислення, нав’язує
поведінкові моделі та створює умовний «новий номос», позбавляючи індивіда
свободи вибору та змушуючи взаємодіяти із маргіналізованою реальністю, подібно
до платонівської «печери» [16].
Сьогодні інформація та комунікації повністю контролюються на масовому
рівні, а вплив інформаційної війни, особливо психологічних операцій і обману, є
ключовим. Сприйняття стало важливішим за об’єктивну реальність, а масова
свідомість щодня піддається маніпуляціям. Подальші дослідження можуть
зосереджуватися на інструментах інформаційної війни та сучасних кейсах, зокрема
в українському контексті [10].
В умовах сучасного українського суспільства, яке зазнає зовнішніх
інформаційних атак, виникає питання етичності та доцільності методів
контрінформаційного впливу. Інформаційний простір стає ареною боротьби за
ідеологічне домінування, де межа між фактом і інтерпретацією розмивається,
формуючи «постправду». Надмірний медійний вплив підвищує емоційний
резонанс та соціальне напруження, створюючи ризики для морального вибору,
автономності мислення та етичної відповідальності громадян [71].
У підсумку можна стверджувати, що цифрові технології не просто змінили
форму пропаганди – вони зробили її більш інтенсивною, персоналізованою та
малопомітною. Вони розширили можливості маніпуляції й поставили перед
демократичними суспільствами загалом, та кожним споживачем інформації нові
виклики, пов’язані з інформаційною безпекою, медіаграмотністю та критичним
мисленням. Саме тому вивчення ролі інформаційних технологій є ключовим для
24

розуміння сучасних пропагандистських механізмів і пошуку ефективних шляхів
протидії.

1.3. Психологічні, комунікативні та креативні технології впливу на масову
свідомість

Пропагандистський вплив у сучасному інформаційному середовищі
ґрунтується насамперед на використанні психологічних механізмів, що апелюють
до емоційної сфери та несвідомих реакцій людини. Замість логічного переконання
ключову роль відіграє створення певного емоційного тла – відчуття загрози,
єдності або протистояння, яке визначає подальше сприйняття інформації. Саме
тому в пропагандистських повідомленнях домінують образи й наративи, здатні
викликати страх, гордість чи почуття належності до спільноти, швидко впливаючи
на масову свідомість.
У сучасному інформаційному суспільстві вплив мас-медіа на свідомість і
підсвідомість людини постійно посилюється, що робить пропаганду особливо
небезпечною в умовах інформаційної та воєнної агресії. За таких обставин
маніпулятивні медіатехнології здатні пригнічувати критичне мислення, формуючи
викривлене сприйняття реальності та нав’язані оцінки подій. Оскільки людина
постійно перебуває в перенасиченому інформаційному середовищі й не може
уникнути впливу масової комунікації, зокрема інтернету, маніпулювання масовою
свідомістю стає однією з ключових проблем сучасності, що актуалізує питання
моральних меж і відповідальності інформаційного впливу [46].
Значення несвідомих процесів у поведінці людини особливо наголошується
у психоаналітичній традиції. Зиґмунд Фройд підкреслював, що люди не завжди
усвідомлюють мотиви власних дій.
Психоаналітичний підхід, зокрема концепція «танатосу» З. Фройда,
пояснює війну як прояв латентних несвідомих імпульсів і архетипу руйнування, що
колективно сублімуються в культурно легітимізовану «сублімовану катастрофу».
В українському контексті війна активує ірраціональні колективні реакції,
25

одночасно зміцнюючи національну ідентичність і сприяючи глибшому
усвідомленню національної самооцінки та подоланню внутрішніх суперечностей
[16].
Швидке поширення та легка доступність інформації підвищують
психологічний вплив на масову свідомість сучасної людини, формуючи колективні
уявлення, переконання та поведінку. Хоча розвиток суспільства створює нові
можливості для самовдосконалення, цифрові технології водночас можуть
спотворювати сприйняття дійсності, ускладнюючи розрізнення правди від
симулякру. Ключовим елементом цього впливу є свідомість – найвища форма
психічного розвитку, що проявляється у складних формах відображення світу та
включає потреби, мотиви, стереотипи, настанови й спосіб мислення як на
індивідуальному, так і на колективному рівнях [69].
У політико-комунікаційному аспекті ефективність політичного
маніпулювання визначається змістом повідомлення, його структурою та
смисловим навантаженням. Сучасні технології дозволяють робити зміст
повідомлення автономним від реальності та актуального стану свідомості
аудиторії, комбінуючи різні способи подання інформації [91]. За словами І.
Поліщука та С. Рум’янцевої, для формування соціальних міфів застосовують як
пряме підтасовування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення
брехні і наклепу, так і тонкі прийоми, наприклад, напівправду, коли детально
висвітлюються малозначущі факти, а важливі замовчуються або подаються хибно.
Такі комунікативні методи є ключовими у сучасних політичних технологіях впливу
на масову свідомість [36].
Інтернет, як основа сучасного інформаційно-комунікативного суспільства,
забезпечує швидке й дешеве поширення інформації, дозволяє приховувати джерела
впливу та одночасно проводити масштабні маніпулятивні кампанії. Його технічні
та соціальні особливості, включно з децентралізованістю, анонімністю
користувачів і можливістю моніторингу, створюють умови для прихованого
впливу на свідомість і поведінку людей, а також для оцінки й формування реакцій
мас [60].
26

Дослідники цифрової культури відзначають, що меми та інші креативні
формати виконують роль «скорочених ідеологій»: у дуже компактній формі вони
передають складні смисли, емоції та політичні позиції, закріплюючи їх у масовій
свідомості. Такий контент є легко відтворюваним, адаптованим, здатним до
«мутацій», але зберігає базовий наратив.
Д. Рашкофф описує інфосферу як новий простір взаємодії, де легко
поширюються маніпуляції, зокрема через медіавіруси – події, образи чи ідеї, що
швидко охоплюють інформаційний простір і здатні змінювати свідомість людей та
цілі соціальні спільноти. Їхній вплив посилюється завдяки привабливій «оболонці»,
швидкому поширенню, відсутності підготовленості аудиторії до протидії, а також
глобальності мережі. Медіавіруси можуть викликати значні соціальні наслідки,
формувати нові уявлення про світ і бути спрямованими проти окремих людей,
спільнот чи інститутів [60].
Масова комунікація, як психологічний феномен, почала привертати увагу
науковців ще на ранніх етапах розвитку психології через свій вплив на свідомість і
поведінку великої кількості людей. У 20–30-х роках ХХ ст., із поширенням
електронних засобів комунікації поряд із друкарськими, науковці заговорили про
еру масової комунікації. Вона виникла внаслідок соціальних змін, зокрема
індустріалізації та урбанізації, коли традиційні способи взаємодії стали
недостатніми, а люди часто втрачали зв’язок із звичним соціальним середовищем.
Масова комунікація з’явилася як новий спосіб отримання інформації, здатний
охоплювати широку аудиторію та компенсувати обмеженість особистих контактів
[26].
Сучасний український медійний дискурс значною мірою присвячений
висвітленню війни, часто із застосуванням шокуючих фоторепортажів із сценами
насильства та смерті. Такі матеріали привертають увагу аудиторії, але несуть
психологічні ризики для читачів і героїв публікацій. Попри світовий досвід
регулювання подібного контенту, українські медіа часто використовують емоційно
забарвлені заголовки та вражаючі зображення, що може формувати звикання до
27

насильства, стресовий емоційний стан і підвищену конфліктність у суспільстві
[32].
Механізми психологічного впливу на свідомість включають кілька
ключових способів: взаємність, яка ґрунтується на принципі «давати і брати» та
змушує людину відповідати послугою на послугу; використання когнітивних
упереджень і стереотипів, що формують переконання та поведінку, часто через
легкодоступні інформаційні форми, як-от меми; емоційний вплив, який активує
почуття страху, радості, провини чи сорому для стимулювання певних дій або
поведінки; а також авторитет і конформність, коли людина підпорядковується
вказівкам лідера або підлаштовує свої переконання під думку більшості. Усі ці
механізми разом формують ефективні способи маніпулювання думками й
поведінкою індивідів та колективів [69].
Підкреслимо, що сучасний український медійний простір характеризується
надмірною присутністю контенту, пов’язаного з війною, часто супроводжуваного
шокуючими фотографіями та відео насильства. Публікації такого типу потребують
обережності, оскільки надмірна емоційна експозиція може травмувати аудиторію,
формувати стресові стани та звикання до насильства. Аналіз матеріалів
українських інтернет-ЗМІ за 2014–2017 роки показав, що навіть при висвітленні
досягнень ЗСУ медіа активно використовували графічні зображення бойових подій
і загиблих, що підсилює психологічний вплив та формує підвищену конфліктність
у суспільстві [32].
Креативність у пропаганді пов’язана не лише з формою, а й з технологіями.
Алгоритми соціальних мереж, системи таргетингу, аналітика великих даних
дозволяють підбирати контент під конкретні аудиторії, враховуючи їхні інтереси,
страхи, попередню поведінку. Це створює умови для «індивідуалізованої
пропаганди», коли креативне повідомлення «прошиває» конкретну людину чи
групу людей, максимально підлаштовуючись під їхній профіль.
До чинників, що визначають напрям і силу маніпулятивного впливу,
належать технологічні аспекти дезінформації та пропаганди, зовнішні умови
комунікації (технічні можливості медіа, середовище сприйняття) та внутрішні
28

психологічні особливості людини. Сприйнятливість до маніпуляцій залежить як від
ситуаційних умов, так і від стійких рис особистості – рівня критичного мислення,
недовіри, навіюваності чи негативізму. Сучасний аналіз великих масивів даних за
допомогою автоматизованих систем здатен підвищити «екологічність»
інформаційного простору, блокуючи маніпулятивні та дезінформаційні матеріали
й забезпечуючи користувачам більш безпечний та якісний медіаконтент [56].
Усвідомлене формування цілісної особистості неможливе без
загальнокультурного розвитку, а медіасфера може як сприяти розкриттю
потенціалу та гуманізації, так і спотворювати духовність людини. Дослідження
методом семантичного диференціалу показали, що сприйняття реклами молоддю
залежить від соціальної адаптованості, моральних оцінок і рівня тривожності:
соціально адаптовані респонденти оцінюють вплив реклами як духовно
збагачуючий, а менш адаптовані – як руйнівний або нейтральний; тривожні особи
сприймають рекламу негативно, нетривожні – позитивно. Виявлено також зв’язок
між інфантильністю та негативним ставленням до реклами. Загалом вплив ЗМК на
особистість молоді комплексний і залежить від психолого-комунікативних,
інформативних та психолінгвістичних аспектів взаємодії з інформаційним
простором [32].
У філософському плані це ставить питання про етику креативності. Чи може
креативність бути нейтральною, якщо вона використовується для
цілеспрямованого обману, радикалізації, дегуманізації? Де межа між креативною
комунікацією та креативною маніпуляцією? Відповіді на ці питання є принципово
важливими для розуміння ролі креативності в умовах інформаційної та гібридної
війни.

1.4. Сучасний політичний простір України в контексті інформаційних впливів

Сучасний політичний простір України формується під значним впливом
медіа та інформаційних технологій, що істотно змінює логіку політичної
конкуренції. Упродовж останніх років дедалі помітнішою стає ситуація, коли успіх
29

політичних акторів визначається не стільки змістом програм чи рівнем професійної
підготовки, скільки рівнем публічної впізнаваності та ефективністю інформаційної
присутності. За таких умов медійно сконструйований образ часто відіграє
вирішальну роль у здобутті політичної підтримки, посилюючи вплив
комунікативних стратегій і візуальних наративів на виборчі процеси.
В українському політичному середовищі широко застосовуються різні
форми маніпуляції свідомістю, що ґрунтуються на прихованому психологічному
впливі на підсвідомість громадян. Це проявляється, зокрема, у використанні
упереджених соціологічних опитувань, коли результати штучно формуються під
потреби замовника, створюючи ілюзію зростання рейтингу певного кандидата, а
також у політичній рекламі, яка поряд із саморекламою активно поширює
дискредитуючі меседжі щодо опонентів, як-от під час передвиборчої кампанії
Андрія Парубія [49].
Україна активно взаємодіє з іншими державами через глобальний
інформаційний простір, впливаючи на перебіг інформаційних процесів та
формуючи його ключові риси. У міру інтеграції в цей простір країні необхідно
відійти від пасивної ролі споживача інформації та переходити до активного
формування власного інформаційного впливу, адаптуючи його до національних
потреб і цілей [63].
Сучасний політичний простір України характеризується активним впливом
інформаційних та гібридних загроз, де пропаганда та контрпропаганда взаємодіють
із масовою свідомістю. Контрпропаганда виступає відповіддю на ворожі
інформаційні дії, захищає національні інтереси та забезпечує громадян
достовірною інформацією, часто набуваючи прихованих форм у межах державної
інформаційної політики. Значну роль відіграють стратегічні комунікації, які через
комплексні інформаційні впливи формують об’єктивне сприйняття політичної
реальності та підвищують стійкість суспільства до дезінформації [34].
У контексті російсько-української війни сучасні мас-медіа перетворилися
на важливий інструмент впливу на масову свідомість. Активна інформатизація
суспільства сприяла посиленню інформаційної агресії, а бойові дії актуалізували
30

роль інформаційного протистояння та виявили нові виклики інформаційної війни,
що робить проблему деструктивного медійного впливу особливо складною й
багатовимірною [46].
Сучасна інформаційна війна є багатовимірним і складним явищем, що
охоплює різні сфери суспільного життя та потребує глибокого аналізу й
концептуального осмислення. Вона одночасно виступає інструментом внутрішньої
дестабілізації та зовнішньої маніпуляції, істотно впливаючи на політичні,
соціокультурні, економічні та безпекові процеси, формуючи контексти, у яких
діють держави, зокрема Україна, що протистоїть масштабній інформаційній агресії
[16].
Зазначимо, що з 2014 року Росія проти України застосовує концепцію
«гібридної війни», яка поєднує гібридні форми дій із асиметричними методами
впливу. Ще до її початку українські експерти зазначали, що система інформаційної
безпеки була недостатньо розвинена: зберігалися залишки радянських структур,
діяльність державних органів була неузгодженою, а потенціал для протидії
інформаційним і психологічним загрозам, включно з інформаційною зброєю та
кібератаками, був обмежений [14].
На відміну від Росії, польське суспільство майже позбулося імперського
ресентименту, що визначає більш прихильне ставлення до України. Це
проявляється в активній роботі польських експертних центрів, мас-медіа та
університетів: україністика викладається в дев’яти університетах, провідні ЗМІ
мають кореспондентів в Україні, а аналітичні публікації польських інституцій
(зокрема PISM та OSW) здебільшого об’єктивно висвітлюють українсько-
російський конфлікт, трактуючи його як наслідок неспровокованої російської
агресії [20].
Російсько-український конфлікт у кремлівському та прокремлівському
дискурсі подається як «внутрішньо-український» і здебільшого характеризується
через географічне розташування – «на південному сході України» або «на Україні»,
підкреслюючи його громадянський характер. Водночас «криза» подається
подвійно: як внутрішньо-українська або як криза довкола України, де «західні
31

партнери» – США та ЄС – часто виступають як сторони, відповідальні за її
провокування, а участь Росії заперечується, зокрема Владіміром Путіним [20].
У сучасних політичних умовах України формування нової «реальності»
відбувається значною мірою через вплив зовнішніх інформаційних кампаній,
зокрема російської пропаганди. Її наративи спрямовані на спотворення фактів про
державність, військову сферу та історичну спадщину України. З початком
повномасштабного вторгнення 2022 року ці маніпулятивні меседжі стали більш
інтенсивними та адаптованими до актуальних подій. Соціальні мережі, месенджери
та відеоплатформи відіграють ключову роль у поширенні такої інформації,
виступаючи ефективним каналом впливу на свідомість громадян. Одним із
найбільш серйозних наслідків такого інформаційного впливу є поступове зниження
рівня довіри до державних та суспільних інституцій, що загрожує стабільності
соціуму та формуванню критичного мислення [73].
Для України, що постійно зазнає впливу російської інформаційної агресії,
постправда стала полем глибоких викликів: пропагандистські стратегії РФ
прагнуть розділити національну свідомість, підірвати державну суб’єктність і
дестабілізувати когнітивні структури, що формують колективну ідентичність
українців, використовуючи трол-фабрики, бот-мережі та квазімедійні канали для
масованого впливу на культурно-ціннісні основи нації [16].
Як зазначає Ю. Горбань, у інформаційній війні проти України РФ
використовує широкий спектр психологічних та комунікативних методів впливу на
свідомість людей, включно з дозованою подачею інформації, дезінформацією,
викривленням фактів, вибірковим представленням даних, інформаційним
рефреймінгом, маніпулятивними «безкоментарними» повідомленнями та
забороненими технологіями. Російські медіа, застосовуючи лінгвістичні й
поведінкові прийоми, формують у громадян відчуття, що вони самостійно роблять
висновки на основі власного досвіду та поінформованості [14].
Україна активно проводить інформаційну політику, спрямовану на
протидію російській пропаганді, зокрема через інформування населення про
можливі фейки та наголошення на довірі лише офіційним джерелам. Відкритість
32

українських ЗМІ та оперативне інформування населення щодо подій на фронті
сприяли об’єктивному сприйняттю реальності та нейтралізували спроби
поширення паніки. Це також забезпечило об’єктивну подачу інформації у
світовому журналістському просторі, підвищило довіру громадян до Збройних Сил
України та підтвердило ефективність протидії інформаційній агресії Росії [38].
Сучасний політичний простір України характеризується інтенсивними
інформаційними впливами, що формують громадську думку через ЗМІ та цифрові
платформи. Маніпуляція відрізняється від переконання психічним тиском,
масованим потоком сигналів і відсутністю діалогу. Мовні та комунікативні засоби
використовуються для створення потрібної картини світу, формування стереотипів
і символічних опозицій «ми–вони». Поєднання традиційних та цифрових
маніпулятивних технологій підвищує ефективність впливу і потребує критичного
сприйняття інформації громадянами [52].
Інформаційна війна має багатовимірний характер, охоплюючи політичний,
економічний, соціокультурний та безпековий аспекти, які критично важливі для
стабільності суспільства. З часу незалежності України Росія систематично веде
інформаційну пропаганду, яка активізувалася під час правління В. Януковича та
особливо після початку російської агресії, зокрема під час захоплення Криму та
вторгнення 24 лютого 2022 року. Основні цілі цих інформаційних кампаній –
деморалізація українського суспільства і армії, дискредитація політичного та
військового керівництва України, формування фейкового «медіабачення» подій і
створення ілюзії масової підтримки дій Росії. Для цього використовуються
традиційні та електронні ЗМІ, соціальні мережі, кібероперації, а також контроль
над наративами через символи («Z») і мовні маніпуляції («спецоперація» замість
«війна»). Подібні стратегії спрямовані на вплив як на внутрішню аудиторію РФ, так
і на українську та західну, формуючи у свідомості громадян спотворену картину
подій і намагаючись зменшити міжнародну суб’єктність України [38].
У політичній сфері вона спрямована на дискредитацію українських
інституцій і легітимності демократичних перетворень через формування
антагоністичних наративів про корумпованість еліт. Економічний вимір включає
33

поширення панічних і кризових наративів, що підривають інвестиційний імідж
держави та маргіналізують її на міжнародній арені. Соціокультурна компонента
атакує національну ідентичність і культурну пам’ять, маніпулюючи історичними
подіями й міфологічними конструктами, тоді як у сфері безпеки інформаційна
агресія деморалізує населення та дискредитує збройні сили, підриваючи довіру до
оборонних інституцій [16].

Висновки до розділу

У результаті теоретико-філософського аналізу пропаганди встановлено, що
вона є не лише інструментом політичного впливу, а складною формою комунікації,
яка формує стійкі моделі сприйняття реальності. Пропаганда функціонує через
систему смислових рамок, повторюваних наративів та емоційних акцентів, що
дозволяє їй інтегруватися в повсякденний інформаційний простір і впливати на
масову свідомість непомітно для суб’єкта сприйняття.
Аналіз інформаційної та гібридної війни як соціокультурного й політико-
філософського феномену показав, що сучасні конфлікти виходять за межі
традиційного військового протистояння і дедалі більше зосереджуються на
боротьбі за смисли, інтерпретації подій та емоційну лояльність суспільства. У
цьому контексті пропаганда постає як системний механізм конструювання
політичної реальності, здатний впливати на колективні уявлення та соціальні
установки.
Дослідження психологічних, комунікативних і креативних технологій
впливу дало підстави стверджувати, що ефективність пропаганди значною мірою
забезпечується апеляцією до несвідомих реакцій, емоційних тригерів і механізмів
ідентифікації. Використання креативних форм подачі інформації посилює
маніпулятивний потенціал повідомлень, знижуючи рівень критичного осмислення
та сприяючи швидкій мобілізації мас.
Аналіз сучасного політичного простору України в контексті інформаційних
впливів засвідчив зростання ролі медіаобразів і комунікативних стратегій у
34

процесах політичної конкуренції. За таких умов політична підтримка все частіше
формується через інформаційну присутність і символічний капітал, що актуалізує
проблему маніпуляцій та підкреслює необхідність подальшого філософського
осмислення креативності як чинника як суспільної консолідації, так і дестабілізації.

РОЗДІЛ 2. КРЕАТИВНІ МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УМОВАХ
ГІБРИДНОЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ
2.1. Маніпулятивні технології та конструювання політичної реальності: методи,
символи й наративи

Другий розділ присвячено аналізу креативних маніпулятивних технологій
як одного з ключових інструментів впливу в умовах сучасної гібридної та
інформаційної війни. У центрі уваги перебувають способи конструювання
політичної реальності через символи, образи й наративи, а також роль креативності
та цифрових технологій у трансформації маніпулятивних практик.
У розділі застосовано методи теоретичного та дискурсивного аналізу, що
дозволяє простежити механізми функціонування сучасних маніпуляцій і оцінити
їхні соціальні наслідки в гібридному середовищі. Ключовими поняттями розділу є
маніпуляція, політична реальність, креативність, цифрові технології, наратив і
символ.
У сучасному інформаційному середовищі маніпуляції діють не як випадкові
прийоми, а як складні системи впливу, що інтегрують психологічні, емоційні та
технологічні чинники. Креативні форми маніпуляцій вирізняються тим, що вони
приховують свою штучність за зовнішньою простотою, гумором, емоційною
привабливістю та «буденністю» контенту. Замість прямого тиску вони апелюють
до швидких реакцій, нав’язаних образів та готових схем мислення, які аудиторія
сприймає майже неусвідомлено.
Варто зауважити, що сучасні інформаційні війни використовують широкий
спектр маніпулятивних прийомів: від повної дезінформації та приховування
важливих фактів до підміни понять, емоційного тиску, навішування ярликів,
35

використання кліше, фейкових підстав і інформаційного «сміття». РФ, як
зазначають автори монографії «Світова гібридна війна: український фронт»,
намагається маскувати власну агресію під «миротворчість», що є типовою ознакою
гібридної війни. Попри зміну часу, російський пропагандистський дискурс щодо
України залишається майже незмінним, і ці маніпулятивні тактики можна
простежити в телеграм-каналах та інтернет-ресурсах країни-агресора [55].
Маніпулятивні технології у політичній комунікації – це спеціальні засоби
впливу на свідомість та поведінку людей для досягнення та утримання влади. Вони
можуть бути міжособистісними, груповими чи масовими, вербальними (мовлення,
пропаганда, політична реклама) та невербальними (жести, символи), активними чи
пасивними, м’якими чи жорсткими. На масовому рівні використовуються
міфотворчість, формування ідеології та інформаційна війна. Політична мова та
символи створюють схеми сприйняття реальності, посилюючи ефективність
маніпуляції та формуючи потрібні установки і стереотипи [45].
Одним із ключових механізмів є емоційне перевантаження – ситуація, коли
інформація подається в такому темпі й у такому емоційному форматі, що
раціональна оцінка слабшає. Людина реагує «серцем», а не аналізом; страх, гнів
або шок стають передумовою до потрібної реакції. Саме тому під час війни активно
поширюють контент, що викликає сильні емоції: він швидше поширюється і легше
формує поведінкові імпульси.
Дезінформаційні операції активно реалізуються через телеграм-канали, що
належать до цілісної мережі, яка поширює сфабрикований контент, дублюючи його
на пов’язаних ресурсах для створення ефекту масовості та «достовірності». Це
проявляється, зокрема, у спробах російських посадовців спростувати повідомлення
про підготовку вторгнення в Україну, що було проаналізовано у матеріалі DW від
24 лютого 2022 року. У таких випадках одночасно застосовується комплекс
маніпулятивних методів – від зсуву понять і приховування важливої інформації до
апеляції до авторитетів, використання табуйованих тем, нагнітання емоційного
фону та навішування ярликів, що дозволяє посилити вплив на аудиторію та
контроль над її сприйняттям подій [55].
36

Принциповим є те, що маніпулятивні технології засобів масової комунікації
в умовах гібридної війни функціонують як спеціально організований процес
поширення політичної інформації, спрямований на прихований вплив на масову
свідомість і спрямування суспільних настроїв у потрібному напрямі. Вони
базуються на використанні емоційних, символічних і наративних прийомів, що
дозволяють спотворювати зміст політичних подій і формувати альтернативне
бачення реальності. У результаті такі технології стають важливим елементом
інформаційно-маніпулятивної системи політичного впливу, здатної змінювати
ціннісні орієнтації, переконання та поведінкові моделі широких соціальних групп
[22].
У сучасному пострадянському медіапросторі журналістика володіє значним
потенціалом для здійснення ефективного впливу завдяки різноманітним і зручним
механізмам створення, поширення та використання комунікативних ресурсів.
Активне поєднання різних каналів масової комунікації посилює зацікавленість
аудиторії та створює сприятливі умови для маніпулювання інформацією, емоціями
й соціальними міфами. Це зумовлює необхідність дослідження взаємодії між
аудиторією та суб’єктами медіавиробництва – журналістами, авторами, митцями,
які можуть гнучко змінювати ролі й вибудовувати комунікацію на засадах
діалогічності, а не жорсткої ієрархії. В умовах відкритого й інтенсивного
інформаційного середовища з’являються нові можливості впливу на громадську
думку, посилення пропагандистського потенціалу та управління інформаційними
процесами, що супроводжується трансформаціями мовно-стилістичних
особливостей медійних текстів і зближенням журналістики з рекламними, PR- та
пропагандистськими практиками, характерними для сучасної інфодемії [19].
Маніпулятивні технології – це методи впливу на свідомість і поведінку
людей без їх усвідомленої згоди, що застосовуються в політиці, медіа, рекламі та
ін. Вони можуть змінювати погляди та установки на різних рівнях – від посилення
існуючих до кардинальної зміни життєвих орієнтирів. Соціальні мережі й інтернет
відіграють ключову роль, забезпечуючи збір інформації про цільову аудиторію,
створення довіри та поширення матеріалів, що формують некритичне сприйняття.
37

Ефективність маніпуляцій підвищується за наявності уразливих груп, низької
критичності мислення або соціальної ізоляції. Сучасні прийоми включають
дезінформацію, пропаганду, слогани, фото, відео та залучення користувачів до
створення контенту, що сприяє радикальним або екстремістським настроям,
впливаючи на соціальні явища та поведінку людей [61].
Особливо важливим інструментом є фреймінг, тобто рамкування події.
Фрейм – це спосіб «упакувати» інформацію так, щоб одразу задати її
інтерпретацію. Один і той самий факт може звучати як «загроза» або «перемога»
залежно від контексту подачі. Наприклад, повідомлення про «втрати ворога» може
або мобілізувати, або викликати співчуття й втому. Таким чином, фрейм визначає,
ЯК саме людина має відчути і зрозуміти новину.
Політична участь громадян, закріплена Конституцією України,
проявляється через вибори, місцеве самоврядування, громадські організації та
контроль за владою, а її ефективність залежить від політичної культури, мотивації,
цінностей і здатності до самоорганізації. Форми участі можуть бути конвенційними
(вибори, партії, референдуми) або позаінституційними (протести, тимчасові
об’єднання), і вони визначаються поєднанням раціональних, емоційних та
ціннісних чинників, а також впливом громадської думки на формування політичної
реальності [44].
У цифрову епоху ці механізми посилюються технологічно. Однією з
найнебезпечніших інновацій є deepfake – технологія, яка дозволяє створювати
надреалістичні відео й аудіозаписи за участю людей, які цього ніколи не робили.
Фейкове звернення українського президента у 2022 році стало одним із перших
прикладів того, як deepfake може бути використаний у гібридній війні: навіть якщо
аудиторія швидко розуміє підробку, сам факт появи такого відео підриває довіру
до реальних джерел.
Не менш важливим механізмом став алгоритмічний таргетинг –
використання великих даних для точкового впливу на вразливі групи населення.
Політичні кампанії, подібні до кейсу Cambridge Analytica, продемонстрували, що
лайки, підписки, друзі та поведінкові патерни формують цифровий профіль, за
38

допомогою якого можна передбачити емоції, страхи та політичні реакції
конкретної людини.
Таким чином, сучасні маніпуляції поєднують емоції, технології,
психологічні інструменти та швидкість поширення цифрових медіа, створюючи
багаторівневу систему впливу на масову свідомість.
У XXI столітті війна дедалі більше стає боротьбою за те, як люди розуміють
події. Важливі не лише факти, а й те, як їх подають і пояснюють. Гібридна війна –
це також змагання за те, що люди вважають правдою, що бачать загрозою, а що –
надією.
Суттєву роль у конструюванні реальності відіграє наратив – цілісна історія,
що пояснює події за допомогою причинно-наслідкових зв’язків і морального
висновку. Наратив працює як фільтр, який визначає, який сенс покладено в
інформацію. Наприклад, наратив «Україна як частина російського світу» працював
як інструмент виправдання агресії, тоді як наратив «європейського вибору»
формував бачення національної незалежності та модернізації.
Наративи підсилюються міфотворенням – створенням великих історій, у
яких фактичність поступається емоції. Міфи надають подіям значення «історичної
неминучості», «місії» або «боротьби за справедливість». Такі міфи
використовуються для героїзації власних військ, демонізації ворога та
перетворення конфлікту на екзистенційну боротьбу.
Окремий вимір становлять символи – візуальні чи вербальні маркери, що
стисло передають складні емоційні та політичні сенси. Символи працюють швидше
за текст і раціональний аналіз. Синьо-жовті стрічки, тризуб, вірусні патріотичні
меми – усе це стає культурним кодом спротиву. З іншого боку, символи можуть
використовуватися для пропаганди агресора – наприклад, літера «Z» як знак
тоталітарної мобілізації.
Усі ці інструменти дають змогу не лише пояснювати політичні події, а й
активно формувати громадську свідомість, створюючи цілі інформаційні всесвіти,
у яких живуть різні групи населення.

39

2.2. Креативність і цифрові технології як інструменти сучасної політичної
маніпуляції

Креативність, яка раніше асоціювалася з мистецькими практиками та
маркетинговими технологіями, у сучасній війні стала одним із найсильніших
інструментів політичного впливу. У часи кліпового мислення, коли людина
споживає інформацію короткими фрагментами, креатив дає змогу замаскувати
маніпуляцію під розвагу, емоційний імпульс або естетичний продукт.
Цифрова трансформація стала важливим фактором у розвитку політичного
інжинірингу: технології big data та штучного інтелекту використовуються для
аналізу електоральних настроїв, прогнозування поведінки виборців і створення
персоналізованих комунікаційних стратегій. Соціальні мережі та цифрові
платформи впливають на конструювання політичної реальності та громадської
думки, водночас підвищуючи ризики маніпуляцій, підміни реальних процесів
віртуальними та загрозу приватності громадян [3].
Меми – один із найефективніших інструментів впливу. Вони працюють як
«ідеологічні капсули»: короткі, емоційні, повторювані, вони швидко поширюються
і формують спільні настрої. Мем не потребує раціонального пояснення – його сила
в простоті й миттєвій зрозумілості.
Креативність особливо проявляється у відеокампаніях. Україна стала одним
із глобальних прикладів того, як гумор, естетика і висока швидкість виробництва
контенту можуть конкурувати з машиною пропаганди агресора. Відео про
«Байрактар», ролики UNITED24, сатиричні короткометражки про провали
російської армії – це не просто контент, а інструмент мобілізації, підтримки та
міжнародної комунікації.
Перехід до інформаційного суспільства змінив політику та управління,
зробивши інформацію ключовим ресурсом для громадян і держави. Медіа та
інтернет дозволяють донести меседжі, відстежувати суспільні настрої та
контролювати владу, формуючи громадську думку та забезпечуючи прозорість
політичних процесів. Соціальні мережі розширили участь громадян у дискусіях і
40

вплив на політику, а закони про інформацію та медіа створюють правові основи
для свободи слова та доступу до інформації. Таким чином, медіа й інформаційні
технології стали важливим інструментом демократичного суспільства [44].
Значення має і візуальна мова війни: символи («паляниця», тризуб),
кольорові рішення, графічні стилі. Усе це формує ідентичність спротиву й створює
культурний простір, у якому люди відчувають себе частиною спільноти. У
сучасному цифровому середовищі транснаціональні корпорації дедалі частіше
виступають не лише економічними, а й інформаційними акторами, здатними
формувати стандарти мислення та споживчі наративи. Через глобальні бренди,
медіаплатформи й цифрові сервіси вони опосередковано впливають на масову
свідомість, використовуючи креативні комунікаційні стратегії, візуальні образи та
алгоритмічні механізми поширення інформації. Такий вплив має маніпулятивний
характер, оскільки поєднує комерційні цілі з формуванням ціннісних орієнтацій і
моделей поведінки, що корелює з сучасними формами політичної маніпуляції в
інформаційному просторі.
Цифрові алгоритми стали невидимими, але надзвичайно потужними
учасниками інформаційної війни. Соціальні мережі визначають, який контент
користувач побачить, а який – ні. Алгоритми підсилюють повідомлення, що
викликають сильні емоції, і таким чином сприяють радикалізації та поляризації
[61].
Одним із наслідків цього є формування інформаційних бульбашок, коли
людина постійно отримує лише той контент, що підтверджує її попередні погляди.
У таких умовах пропаганда стає набагато ефективнішою, адже її меседжі не
зустрічають альтернативної інформації.
У сучасних умовах гібридної війни маніпулятивні технології набувають
креативних форм, що реалізуються через цифрові платформи та мовні інновації.
Політичні актори активно використовують семантичні трансформації, неологізми
й переосмислення усталених понять для конструювання потрібних інтерпретацій
подій. Такі мовні стратегії дозволяють не лише формувати емоційне ставлення
41

аудиторії, а й закріплювати бажані наративи у масовій свідомості, що підсилює
маніпулятивний потенціал цифрового політичного дискурсу [18].
Розробка «Концепції зовнішньої політики України» демонструє, що
питання євроатлантичної інтеграції виходить за межі суто безпекової стратегії та
стає елементом політичного конструювання реальності. У публічному дискурсі
членство в НАТО подається як єдино можливий механізм захисту суверенітету, що
супроводжується цільовими наративами, символічними образами безпеки та
спеціально адаптованими меседжами для різних аудиторій. Водночас Росія активно
використовує гібридні та інформаційні технології для підриву довіри до Альянсу,
поширення ідей «обмеженого суверенітету» й маніпулювання суспільними
настроями в європейських країнах, що перетворює тему НАТО на поле креативних
політичних маніпуляцій у цифровому та медійному середовищі [43].
Мікротаргетинг дозволяє коригувати повідомлення під конкретні
психотипи та групи. Люди з підвищеним рівнем страху отримують один тип
контенту, люди з економічною тривожністю – інший. Це створює нову форму
політичного впливу, засновану не на ідеях, а на психологічних вразливостях.
Суттєвим доповненням є технологія deepfake, що підриває саму категорію
доказовості. Якщо orice відео може бути підробкою, суспільство поступово втрачає
здатність довіряти навіть справжнім джерелам. Це створює ідеальне середовище
для інформаційної дестабілізації.

2.3. Соціальні наслідки креативних маніпуляцій у гібридному середовищі

Креативні маніпуляції впливають на суспільство не лише короткостроково –
вони формують тривалі зміни в масовій свідомості. Емоційність, швидкість і
візуальність цифрового контенту створюють умови, у яких критичне мислення
слабшає, а колективні реакції стають більш імпульсивними.
Маніпуляція свідомістю – це прихований вплив на мислення, емоції та
поведінку людини з метою формування вигідних маніпулятору рішень. Вона
здійснюється непрямо, часто без усвідомлення об’єктом втручання, і спирається на
42

психологічні механізми: когнітивні викривлення, емоційний тиск та соціальний
вплив. У цифрову епоху особливу небезпеку становлять соціальні мережі та
алгоритми персоналізації контенту, що створюють інформаційні «бульбашки»,
підсилюють окремі наративи та обмежують альтернативні точки зору. Як наслідок,
маніпуляції впливають на соціальну свідомість, формують масову згоду, змінюють
поведінкові стратегії та ускладнюють критичне оцінювання інформації,
створюючи загрози для стійкості суспільства в умовах гібридного середовища [37].
Політична участь і електоральна поведінка виступають ключовими полями
маніпулятивного впливу в умовах гібридної війни. Через апеляцію до
ідентичностей, регіональних відмінностей, етнічних і соціокультурних маркерів
політичні актори конструюють наративи «свій – чужий», мобілізуючи або
демобілізуючи електорат. Такі технології дозволяють спрямовувати політичну
поведінку громадян без прямого примусу, трансформуючи індивідуальні цінності
та вибір у керовану модель політичної реальності. У результаті електоральна
активність стає не лише формою демократичної участі, а й інструментом
маніпуляції масовою свідомістю з довгостроковими соціальними наслідками [15].
Одним із найдавніших, але досить ефективних механізмів впливу на
суспільство є примус, який у пропаганді проявляється через цілеспрямоване
формування громадської думки. Сучасні технології посилюють цей ефект,
дозволяючи швидко поширювати емоційно забарвлену інформацію, яка здатна
мобілізувати людей на необдумані дії, спричиняти паніку чи масові протести. У
таких умовах маніпуляція стає ключовим інструментом: люди під її впливом часто
пасивні, не усвідомлюють впливу і діють всупереч власним інтересам, що створює
серйозні соціальні наслідки у гібридному інформаційному середовищі [40].
Маніпуляції у цифровому середовищі використовують психологічні
механізми, що діють на підсвідомому рівні та впливають на сприйняття, емоції й
поведінку людей. Ключовими чинниками є ефект підтвердження, емоційне
зараження, групове мислення, когнітивне перевантаження та авторитет джерела
інформації. Соціальні мережі та алгоритми персоналізованого контенту
посилюють ці ефекти, формуючи інформаційні бульбашки та конформізм, що
43

значно підвищує ефективність маніпулятивних технологій і впливає на масову
свідомість, спотворюючи об’єктивне сприйняття подій та створюючи сприятливе
середовище для інформаційної агресії [37].
Такий вплив сприяє поляризації, руйнуванню довіри, появі штучних
конфліктів та нормалізації викривлених уявлень. Алгоритми соціальних мереж
підсилюють ці ефекти, ізолюючи людей у закритих інформаційних просторах. У
результаті суспільство розпадається на групи, які живуть у різних версіях
реальності.
За останні два десятиліття в Україні спостерігалася активна історична
політика, що включала визнання Голодомору геноцидом, увічнення пам’яті жертв
політичних репресій та створення Українського інституту національної пам’яті.
Водночас політичні сили та зовнішні актори використовували історичну пам’ять як
інструмент креативних маніпуляцій: поширювали спекулятивні оцінки подій
минулого, просували проросійські наративи та штучно розділяли суспільство на
мовні й регіональні групи. Це спричинило формування різних моделей
громадянської ідентичності, посилення патріотичних настроїв у частини
населення, водночас частина громадян піддавалася впливу пропаганди, що
проявлялося в ностальгії за СРСР та підтримці «сильної руки» у владі. Соціальні
наслідки таких гібридних впливів проявлялися у загостренні конфліктів,
маніпулюванні пам’яттю, дезорієнтації частини населення та одночасному
посиленні мобілізації громадян для захисту національної державності [15].
З розвитком глобалізації та цифрових технологій обсяги інформації зросли
експоненціально, що значно полегшило формування та маніпуляцію громадською
думкою. Соціальні мережі та Інтернет дозволяють інформації швидко
поширюватися, обходити державний контроль та досягати масової аудиторії,
включно з фейковими новинами та штучно створеними наративами. У таких
умовах виникає інформаційна війна, де різні політичні та соціальні актори
намагаються впливати на сприйняття населення, використовуючи пропаганду,
кібератаки та фейкові акаунти. Це призводить до значних соціальних наслідків:
формування упереджень, маніпуляцій емоціями громадян, поширення паніки та
44

стресу, а іноді – масових необдуманих дій. Таким чином, цифрове середовище
створює нові можливості для креативних маніпуляцій і значно підсилює їхній
вплив на суспільство [80].
Формування кіберпростору як глобального, екстериторіального середовища
комунікації зумовило глибокі соціальні трансформації. Цифрові технології не лише
розширили можливості доступу до інформації, а й створили умови для масового
маніпулятивного впливу на індивідуальну та колективну свідомість. Людина в
кіберпросторі одночасно виступає споживачем і продуцентом інформації, що
посилює вразливість до креативних маніпуляцій через медіа та соціальні мережі. У
результаті відбувається зміна ціннісних орієнтирів, фрагментація ідентичностей,
зростання соціальної напруги та зниження довіри до інституцій. В умовах
гібридних конфліктів такі маніпуляції перетворюються на інструмент
інформаційної агресії, спрямованої не лише на формування потрібних
інтерпретацій подій, а й на довготривале переформатування суспільних уявлень і
моделей поведінки [9].
Усе це робить креативні маніпуляції не просто технікою, а глибоким
соціальним викликом, який впливає на стабільність, безпеку та єдність держави.
сучасного суспільства.

Висновки до розділу

У результаті проведеного аналізу встановлено, що маніпулятивні технології
в умовах гібридної та інформаційної війни функціонують як комплексні системи
впливу, а не як ізольовані прийоми. Вони поєднують емоційні механізми, креативні
форми подачі та цифрові інструменти, що значно підвищує їхню ефективність.
Інформаційна перенасиченість сучасної людини знижує здатність до глибокого
осмислення повідомлень і сприяє сприйняттю спрощених, емоційно забарвлених
інтерпретацій, на яких і ґрунтується більшість маніпулятивних стратегій.
Доведено, що ключову роль у процесі маніпуляції відіграє емоційний вплив.
Такі технології, як фреймінг, газлайтинг та створення узагальнених наративів,
45

формують заданий спосіб бачення політичної реальності й обмежують
альтернативні інтерпретації подій. Креативність у цьому контексті виступає не
нейтральним інструментом, а підсилювачем маніпулятивного ефекту, оскільки
меми, візуальні символи та вірусний контент здатні впливати на свідомість швидко
й майже непомітно, минаючи раціональну рефлексію.
У межах дослідження виявлено, що цифрові технології суттєво
трансформували масштаби та характер маніпуляцій. Алгоритмічне сортування
контенту, таргетована реклама й використання персональних даних сприяють
формуванню замкнених інформаційних середовищ, у яких маніпулятивні
повідомлення не зазнають критичного опору. Поширення deepfake-технологій і
зниження довіри до візуальних доказів ускладнюють процес розрізнення правдивої
та штучно сконструйованої інформації, що посилює загальну вразливість
суспільства.
Узагальнюючи результати розділу, можна стверджувати, що креативні
маніпуляції змінюють саму логіку інформаційної війни, впливаючи не лише на
окремі погляди, а й на спосіб мислення, політичні настрої та соціальну поведінку.

РОЗДІЛ 3. КРЕАТИВНІ МАНІПУЛЯЦІЇ В ГЛОБАЛЬНИХ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ
ІНФОРМАЦІЙНИХ КОНФЛІКТАХ
3.1. Російсько-українська війна та світові конфлікти як простір для розвитку
сучасної пропаганди

Третій розділ присвячено дослідженню креативних маніпуляцій у контексті
сучасних глобальних та національних інформаційних конфліктів. Особлива увага
приділяється способам, якими пропаганда адаптується до цифрового середовища,
використовує креативні форми комунікації та впливає на політичну свідомість. У
центрі аналізу перебувають механізми конструювання політичних наративів під
час міжнародних і внутрішньополітичних протистоянь, а також роль технологічних
платформ у поширенні маніпулятивних повідомлень.
46

Для розкриття цих питань застосовано методи системного та порівняльного
аналізу, а також контент-аналіз цифрових медіа. Ключові терміни, які визначають
напрямок дослідження, включають: креативні маніпуляції, глобальна пропаганда,
цифрові технології, політичний наратив, інформаційний конфлікт. Розділ
покликаний показати взаємозв’язок між сучасними комунікаційними технологіями
та формуванням суспільної свідомості під час інформаційних війн, зокрема на
прикладі російсько-українського конфлікту та національної політичної практики
України.
В сучасному світі інформація стала цінним ресурсом, що об’єднує людей і
сприяє розвитку суспільства, але водночас інформаційний простір перетворився на
поле боротьби за вплив і контроль. Однією з ключових сучасних конфронтацій є
російська агресія проти України, яка почалася у 2014 році і триває нині, суттєво
трансформуючи інформаційний вектор та впливаючи на українське суспільство.
Розуміння змін в інформаційному просторі дозволяє виявити вразливості, оцінити
виклики та розробити ефективні заходи для зміцнення інформаційної безпеки й
протидії агресії [12].
Виступ Президента України Володимира Зеленського на Генеральній
Асамблеї ООН у 2021 році став не лише закликом до глобальної єдності, а й
важливим інструментом міжнародної політичної комунікації, спрямованим на
актуалізацію проблеми російської агресії, захист принципів міжнародного права та
формування стійкого образу України як держави, що відстоює демократичні
цінності й власний суверенітет у глобальному інформаційному просторі [18].
З 2014 р. Росія веде інформаційну війну проти України, поширюючи
дезінформацію, маніпуляції та агресивні пропагандистські наративи, щоб впливати
на українську та міжнародну громадськість. Використання прокремлівських медіа
та цифрових технологій дозволяє швидко поширювати інформацію у глобальному
масштабі, формуючи громадську думку та створюючи гібридний простір для
політичного впливу [9].
Першим великим кейсом 2014 року стала інформаційна конструкція
«київської хунти», яка мала на меті позбавити українську владу легітимності.
47

Російська пропаганда не просто коментувала події – вона створила альтернативну
реальність, у якій Революція Гідності пояснювалась виключно як «західна
спецоперація». Це був класичний приклад наративного поглинання: замість аналізу
причин протестів аудиторії пропонувалася проста схема «керованого хаосу».
Інформаційні виклики гібридної війни відзначаються багатогранністю та
проявляються як у конкретних, короткострокових формах – зокрема в
інформаційній окупації окремих територій, масовому поширенні дезінформації й
пропагандистських матеріалів, – так і в опосередкованих, довготривалих наслідках,
таких як підрив довіри міжнародної спільноти до засобів масової комунікації, що
зумовлює необхідність застосування різних підходів до реагування на ці загрози
[22].
Під час війни в Україні активно працює політична пропаганда, яка
поширюється через ЗМІ та Інтернет. Російські медіа застосовують хештеги,
маніпулюють емоціями, створюють поділ на «ми» та «вони» та атакують опонента,
формуючи у населення спотворене сприйняття подій. Інформація слугує зброєю:
пропагандисти поширюють переконання про нібито загрозу з боку України,
нацистів чи НАТО, виправдовуючи ведення війни. Мова й емоції стають
інструментами для впливу та контролю над свідомістю аудиторії [4].
Сучасна Україна стикається з багатовекторним тиском, що включає
військові, інформаційні, економічні та політичні атаки. Конфлікт із Росією є
прикладом гібридної війни, яка поєднує нерегулярні бойові дії, пропаганду та
психологічний тиск. Унікальною є роль інформації як основної зброї, що впливає
на суспільство всередині країни, за її межами та на міжнародну спільноту. Ці події
спричинили створення в НАТО Центру стратегічних комунікацій для вивчення
гібридних воєн [58].
Інформаційний простір України зазнав суттєвих змін під впливом
російської агресії, оскільки саме російська пропаганда значною мірою формувала
ці трансформації. Росія активно застосовує підконтрольні медіа, соціальні мережі,
тролів, ботів і кібератаки для поширення дезінформації, створення викривленої
картини подій та маніпулювання громадською думкою. Такі інструменти
48

формують альтернативну реальність, дезорієнтують населення й посилюють
конфлікт, суттєво впливаючи на всі сфери українського суспільства [12].
Війна в Україні з 2022 року спричинила масштабне внутрішнє переміщення
населення, що вимагало трансформації системи соціальних послуг для ВПО.
Водночас сформувалися стереотипи та переконання як серед переселенців, так і
приймаючих громад, що ускладнюють інтеграцію та впливають на ефективність
допомоги. Використання мобільних бригад, цифрових платформ,
мультидисциплінарних команд і центрів підтримки сприяє подоланню бар’єрів,
підвищенню довіри та активізації ВПО у громадах, що важливо для стійкості
суспільства в умовах війни [21].
Європейський Союз послідовно підтверджує свою підтримку суверенітету
та територіальної цілісності України, наголошуючи на незаконності анексії
Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Російською Федерацією. У
заявах офіційних представників ЄС анексія Криму розглядається як прямий виклик
міжнародній безпеці та порушення засад міжнародного правопорядку. Окремо
підкреслюється негативний вплив мілітаризації півострова на безпекову ситуацію
в Чорноморському регіоні, а також системні порушення прав людини на тимчасово
окупованій території. Така позиція ЄС є важливим елементом міжнародного
політико-інформаційного протистояння в умовах російсько-української війни [18].
Як зазначають дослідниці О. Сербова й Р. Ткач, що у контексті російсько-
української війни архетипи Героя та Воїна відіграють ключову роль у формуванні
моделей поведінки особистості та сприйняття інформації. Архетип Героя
символізує прагнення до самореалізації, подолання перешкод і здатність знаходити
сенс навіть у надзвичайно складних обставинах, тоді як архетип Воїна проявляє
рішучість, дисципліну та готовність захищати власні цінності та межі. Під впливом
цих архетипів люди активно включаються в соціальні процеси та проявляють
стійкість у надзвичайних ситуаціях, що у сучасних умовах війни прямо пов’язано з
реагуванням на інформаційні потоки та пропаганду [51].
Далі з’явився один із найбільш агресивних фейків – історія про «розіп’ятого
хлопчика» в Слов’янську. Він став символом того, як працює механізм великої
49

брехні: абсурдна вигадка, подана емоційно й драматично, починає сприйматися
частиною аудиторії як реальність. Цей фейк був створений не для переконання
логікою, а для шокування та закріплення ненависті до українців.
Це зумовлено двома ключовими чинниками: з одного боку, Російська
Федерація надзвичайно інтенсивно використовує майже весь спектр інструментів
інформаційної війни – дезінформацію, пропаганду, маніпуляцію громадською
думкою, психологічний і психотропний вплив, а також поширення чуток; з іншого
боку, як державні інститути, так і громадянське суспільство виявилися недостатньо
підготовленими до протидії гібридному збройному протистоянню в
інформаційному вимірі [22].
Архетипи Героя та Воїна мають як конструктивні, так і деструктивні
прояви. У позитивному аспекті вони допомагають людині пережити травматичні
події, зберегти мотивацію та цілісність особистості, а у негативному – можуть
спонукати до надмірного ризику, одержимості ідеями перемоги будь-якою ціною
та конфліктної поведінки. Розуміння цього впливу дозволяє глибше аналізувати, як
культурні символи і архетипові образи використовуються в сучасній пропаганді
для мобілізації свідомості, формування суспільної позиції та трансформації
особистісних цінностей у воєнний період [51].
Під впливом російської пропаганди український інформаційний простір
зазнав значних змін – від переформатування медіа до зміни редакційної політики.
Росія цілеспрямовано формувала громадську думку, поляризувала суспільство,
поширювала фейки та дезінформацію, знижувала довіру до медіа й створювала
загрози інформаційній безпеці, використовуючи анонімні мережі, алгоритмічні
маніпуляції та інші інструменти. Такі процеси підкреслюють необхідність
посилення інформаційної грамотності громадян і постійного вдосконалення
системи захисту інформаційного простору України [12].
Європейський Союз послідовно підтверджує невизнання незаконної анексії
Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Російською Федерацією,
розглядаючи її як грубе порушення міжнародного права та прямий виклик
міжнародній безпеці. У заявах інституцій ЄС наголошується на негативних
50

наслідках мілітаризації півострова для безпекової ситуації в Чорноморському
регіоні, порушеннях норм міжнародного гуманітарного права, зокрема
нав’язуванні російського громадянства та примусовому призові мешканців Криму
до збройних сил РФ. Окрему увагу приділено системному погіршенню ситуації з
правами людини, а також незаконним обмеженням судноплавства в Азовському
морі, що має суттєві економічні та безпекові наслідки для України та регіону
загалом [18].
Сучасна російська пропаганда під час війни в Україні активно використовує
політичні меседжі, інформаційні маніпуляції та психологічний вплив через ЗМІ та
Інтернет. Хештеги, перекручування фактів, напівправди та аудіовізуальні ефекти
створюють у російського населення штучну реальність, формують сприйняття
«вони» та «ми» та виправдовують військові дії Кремля. Пропаганда впливає на
громадську думку як в РФ, так і за кордоном, демонструючи її роль як інструменту
управління, легітимізації агресії та послаблення міжнародних альянсів, а також
підкреслюючи значення інформації як основної зброї сучасних конфліктів [4].
Найбільш масштабне використання маніпуляцій у медіа відбувається в
Російській Федерації, де інформаційні війни стали елементом державної політики.
Від 2016 року українські та міжнародні дослідники оприлюднили матеріали, які
підтверджують системність цих маніпуляцій, зокрема розслідування SurkovLeaks і
подальші дампи листування кремлівських політтехнологів. Аналіз цих документів
показав, що влада РФ активно втручається у вибори, керує суспільною думкою
через ЗМІ та соціальні мережі, координує медіа-кампанії проти опозиційних діячів,
таких як Олексій Навальний, і використовує комплексні стратегії пропаганди для
зміцнення свого впливу та контролю над інформаційним середовищем [19].
У 2022 році російська пропаганда перейшла на інший рівень
технологічності. Показовим став deepfake із «зверненням президента України про
капітуляцію». Хоча фальсифікація була швидко спростована, сам факт її появи
продемонстрував, що пропаганда більше не покладається лише на текстові
наративи – вона використовує цифрову симуляцію реальності.
51

Трансформація інформаційного простору України під час війни є швидким
і складним процесом, що супроводжується численними загрозами та викликами
для громадян і держави. Попри постійну російську інформаційну агресію та
кіберзагрози, Україна демонструє здатність адаптуватися й зміцнювати власну
інформаційну безпеку, що особливо помітно після 2022 року, коли частка
російського контенту суттєво зменшилася. Досвід війни засвідчує, що ефективна
стратегія на інформаційному фронті потребує розвитку критичного мислення,
посилення кіберзахисту, підтримки незалежних медіа та активної міжнародної
співпраці – усе це є запорукою стійкості та збереження інформаційної незалежності
України [4].
Усе це доводить, що в російсько-українській війні пропаганда не є фоновим
явищем – вона становить самостійний фронт, що впливає на політичні рішення,
поведінкові реакції та міжнародне сприйняття конфлікту.
Російсько-українська війна показує, як інформаційні технології
застосовуються для реалізації політичних цілей. Цифрові платформи
перетворюються на арену гібридних операцій, де психологічні впливи,
пропагандистські наративи та креативні повідомлення взаємодіють із масовою
свідомістю [72].
Хоча російсько-українська війна стала наймасштабнішим прикладом,
пропагандистські стратегії активно застосовувалися й в інших конфліктах.
Нейролінгвістичне програмування (НЛП), що виникло на початку 1970-х
років завдяки Річарду Бендлеру та Джону Гріндеру, є моделлю пояснення
структурування суб’єктивного досвіду людини. Воно поєднує знання про
нейрологічні процеси, мову та системність поведінки, дозволяючи моделювати
ефективні комунікативні та когнітивні стратегії. У політичній сфері НЛП
застосовується для прихованого психологічного впливу на масову свідомість,
створюючи інформаційний контекст, у якому нав’язані установки сприймаються як
власні. Особливості використання включають масовість, прихованість, спрощення
технік, порушення принципу «екологічності» та високий рівень цинізму
52

ініціаторів, що робить НЛП потужним інструментом сучасної пропаганди та
інформаційних впливів у період політичних і глобальних конфліктів [72].
Росія системно використовує пропаганду як інструмент впливу на
свідомість супротивника, формуючи переконання про відсутність у України права
на самовизначення. Історично відомі прийоми поєднують психологічні,
комунікативні та креативні технології, спрямовані на емоційний та когнітивний
вплив на цільові аудиторії. Ще до 2022 року РФ дискредитувала національні рухи
в Україні, проводила паспортизацію жителів Луганської та Донецької областей,
поширювала повідомлення про утиски російськомовного населення та називала
конфлікт «громадянською війною». Навіть вторгнення з чотирьох фронтів
пропаганда подавала як «звільнення» або «спеціальну військову операцію»,
демонструючи роль сучасних креативних технологій у формуванні сприйняття
політичної реальності [62].
Серед західних аналітичних текстів на тему українсько-російського
конфлікту американські публікації займають провідне місце завдяки великій
кількості дослідників і значному впливу США на світову політику. Американські
аналітики здебільшого підтримують Україну, засуджують російське втручання в
Криму та на Донбасі й радять політикам активно допомагати країні, водночас
частина авторів дотримується принципу невтручання або пропонує пом’якшувати
конфлікт із Росією з огляду на геополітичні інтереси. Аналіз 36 публікацій
американських науковців показує, що їхні тексти системно формують
інформаційне поле, здатне впливати на суспільну думку та політичні рішення, що
робить їх важливим джерелом для дослідження сучасної пропаганди та
маніпуляцій у контексті конфлікту [20].
Ці приклади доводять, що глобальні конфлікти стають аренами змагання не
лише військових стратегій, а й інформаційних світів, які змагаються за здатність
визначати реальність.

53

3.2. Пропаганда у політичних протистояннях і роль технологічних гігантів у
глобальних інформаційних процесах

Політичні протистояння в мирний час також перетворюються на поле
інформаційної боротьби. Тут пропаганда не спрямована на виправдання
насильства, але її механізми ті самі – зміна рамок сприйняття, емоційний тиск,
конструювання образу «свого» та «чужого».
З 2014 року Росія активно веде інформаційну війну проти України,
використовуючи контрольовані медіа, фейки, кібератаки та бот-мережі. Ці
маніпуляції дезорієнтують суспільство, підірвають довіру до влади, послаблюють
ідеологічний опір і впливають на національні інтереси. Поєднання інформаційних
та реальних воєн дозволяє формувати свідомість у бажаному для агресора напрямі
та створювати атмосферу страху й розбіжностей [21].
У контексті російсько-української війни інформаційна агресія постає як
один із ключових інструментів гібридного впливу на Україну. Російська федерація
системно застосовує маніпулятивно-наративні стратегії з метою підриву
національної ідентичності, делегітимації державної влади та руйнування
когнітивних механізмів суспільної свідомості. Через мережі ботів, «фабрики
тролів» і псевдомедійні ресурси формується стійкий інформаційний тиск на
політичну, соціокультурну й безпекову сфери. Водночас Україна вибудувала
багатовекторну систему інформаційної протидії, що охоплює розвиток
стратегічних комунікацій, правове обмеження ворожих ресурсів і активну участь
громадянського суспільства, зокрема ініціатив із викриття дезінформації, що
сприяє підвищенню інформаційної стійкості та критичного мислення населення
[47].
Сучасна російська пропаганда активно використовує глобальні цифрові
платформи та технологічні гіганти для поширення дезінформації, створюючи
інформаційні приводи та маніпулюючи аудиторією. Новітні технології дозволяють
швидко охоплювати велику аудиторію, формуючи хибне уявлення про події в
54

Україні та обмежуючи критичне мислення. Цей приклад показує, як цифрові
канали стають важливим інструментом у політичних протистояннях [39].
У контексті російсько-української війни інформаційна боротьба набуває
форми війни наративів, у якій ключову роль відіграють масмедіа та цифрові канали
комунікації. Перемога в такому протистоянні ґрунтується на формуванні довіри
аудиторії до певної інтерпретації подій минулого й сучасного. В умовах
інформаційного перенасичення правда поступається брехні, яка має вищий
маніпулятивний і комерційний потенціал та майже не зазнає санкцій. Поширення
дезінформації формує викривлену картину світу, що зумовлює хибні оцінки
реальності й впливає на суспільні настрої та поведінкові рішення [23].
Показовою стала президентська виборча кампанія у США 2016 року, коли
було зафіксовано використання масового мікротаргетингу, соцмережевих ботів і
фабрик тролів. Компанія Cambridge Analytica аналізувала мільйони поведінкових
профілів, визначаючи, які саме емоційні тригери найкраще вплинуть на
конкретного виборця. Це був новий рівень пропаганди – індивідуалізована
маніпуляція, створена не для мас, а для окремих людей.
Українські політичні кампанії також неодноразово будувалися на
емоційних схемах. Вибори 2019 року стали прикладом того, як інфотейнмент,
гумор, меми й інтернет-культура можуть замінити змістовну політичну дискусію.
Кампанії будувалися не стільки на програмах, скільки на емоційних очікуваннях і
культурних символах.
Сучасна російська пропаганда активно використовує цифрові технології та
глобальні медіа для маніпулювання суспільною думкою та поширення
дезінформації. Вона створює інформаційні приводи, поширює їх через
телебачення, радіо, друковані ЗМІ та соціальні мережі, охоплюючи широкі маси
населення. Ці методи дозволяють контролювати сприйняття подій, впливати на
міжнародний імідж України та підтримувати прихильність власного населення,
водночас дискредитуючи українську владу, Збройні Сили та суспільство [39].
Такі кейси показують, що в політичних протистояннях пропаганда не
потребує війни – їй достатньо конкурентного середовища, де емоція стає ресурсом.
55

Російські комунікативні канали використовують різноманітні методи
впливу: дезінформацію, відбіркові факти, інформаційний рефреймінг, «25-й кадр»,
аудіовізуальні ефекти та комп’ютерну графіку. Через телебачення, інтернет-
ресурси та соціальні мережі ці технології поширюють синхронну брехню,
формуючи у громадян хибне сприйняття реальності. Використання таких сучасних
медійних засобів дозволяє Росії координувати пропаганду на глобальному рівні та
впливати на міжнародну думку, одночасно маніпулюючи настроями власного
населення [39].
У XXI столітті технологічні компанії стали повноправними учасниками
інформаційних конфліктів. Їхня роль вже не обмежується функцією «платформи
для комунікації»: вони формують структуру видимості, визначають, які теми
стають суспільно значущими, а які – зникають у стрічці. Алгоритми рекомендацій,
фільтри, рівень модерації, політика доступу – все це створює нову архітектуру
впливу, яка інколи сильніша за державні інформаційні ресурси.
Соціальні мережі та великі технологічні компанії визначають сучасний
глобальний інформаційний простір, у якому поширюються як офіційні, так і
маніпулятивні повідомлення. Алгоритми цих платформ здатні посилювати вплив
пропаганди, формуючи віртуальні «ехокамери», де користувачі отримують
обмежену інформацію з виразним ідеологічним забарвленням [72].
Платформи на кшталт Facebook, TikTok, Instagram або YouTube стали
глобальними каналами політичної комунікації. Вони задають темп, стиль і
механіку поширення інформації. Алгоритми віддають перевагу емоційному,
поляризаційному чи скандальному контенту, оскільки саме він забезпечує довший
час перегляду й більше взаємодій. У цьому сенсі цифрові платформи працюють не
нейтрально: вони підсилюють радикальні наративи, крайні позиції та
маніпулятивні матеріали, бо саме такий контент найкраще «підходить» під їхню
бізнес-модель.
Цифрова епоха характеризується тим, що соціальна, економічна та
політична діяльність залежить від інформаційно-комунікаційних технологій та
процесів цифровізації. Виникнення цієї ери зумовлене потребою швидкої передачі
56

інформації, що сформувало цифровий світ, кіберпростір та інформаційне
середовище, де відбувається комунікація, обробка та поширення даних. Масмедіа
та цифрові медіаплатформи забезпечують персоналізацію контенту,
інтерактивність і швидкий доступ до інформації, водночас породжуючи
інформаційні бульбашки, фейки, діпфейки, інфотейнмент, фреймування та
постправду, які впливають на суспільну свідомість. Цифрова епоха відкриває нові
можливості для управління, освіти та комунікацій, але водночас ставить виклики
щодо достовірності інформації, цифрової нерівності та маніпуляцій масовою
свідомістю [72].
У глобальних інформаційних конфліктах пропаганда функціонує як
інструмент боротьби за контроль над масовою свідомістю, використовуючи мову,
символи та наративи як засоби впливу. Інформаційні повідомлення спрямовуються
на формування спрощених уявлень про політичну реальність, що сприяє
легітимації агресивних дій і викривленню суспільного сприйняття подій. Цифрові
платформи та технологічні медіасередовища значно посилюють ефективність
таких впливів, забезпечуючи швидке поширення пропагандистських меседжів і
їхню адаптацію до різних цільових аудиторій [43].
Особливо чітко вплив великих платформ проявився у кейсі Twitter (тепер X)
після його купівлі Ілоном Маском у 2022 році. Це стало переломним моментом для
всього медіасередовища, адже Twitter був не просто соціальною мережею – він був
платформою політичної комунікації, простором для журналістів, дипломатів,
активістів і державних інституцій.
У глобальних інформаційних конфліктах транснаціональні корпорації та
технологічні гіганти дедалі активніше залучаються до політичних процесів,
набуваючи рис наднаціональних суб’єктів впливу. Контроль над інформаційними
платформами, фінансовими ресурсами та цифровими інфраструктурами дозволяє
їм впливати на порядок денний, політичні наративи й суспільні настрої в різних
країнах. У цьому контексті діяльність таких акторів може виконувати функцію
прихованої пропаганди або підтримки певних політичних позицій, що загострює
57

інформаційні протистояння та ставить під сумнів інформаційний суверенітет
національних держав [61].
Особливо відчутним це стало під час воєнних подій в Україні:
спостерігалося зростання проросійських акаунтів у рекомендаціях, відновлення
раніше заблокованих тролів та зменшення видимості контенту українських
офіційних сторінок, аналітиків та фактчекерів. Деякі урядові інституції навіть
публічно заявили, що втрачають можливість ефективно інформувати громадськість
через зміну алгоритмів.
Таким чином, кейс Twitter/Musk став прикладом того, як рішення одного
власника можуть змінити глобальний інформаційний ландшафт і створити умови,
у яких пропаганда й дезінформація отримують додаткові інструменти. Це
доводить, що технологічні корпорації, попри приватний статус, фактично
формують політичну інфраструктуру світу, а їхня політика впливає на безпеку,
демократичні процеси та перебіг міжнародних конфліктів.
У ширшій перспективі це означає, що сучасна пропаганда більше не існує
окремо від платформ. Усе, що відбувається в інформаційній війні, проходить через
алгоритмічні фільтри та бізнес-логіку цифрових корпорацій. І саме вони
визначають, які наративи посилюються, які маргіналізуються, а які стають
«невидимими».

3.3. Сучасна логіка глобальної пропаганди та український кейс «Слуга народу»

Порівняння інформаційних стратегій у різних конфліктах і політичних
протистояннях дає змогу зрозуміти, що сучасна пропаганда більше не є локальним
чи ізольованим явищем. Вона формує глобальну логіку взаємодії між державами,
медіа, цифровими платформами та суспільствами. У різних країнах ця логіка
проявляється по-своєму, але її головний принцип всюди однаковий: той, хто
встановлює рамки інтерпретації, значною мірою встановлює й політичні
результати.
58

Політичні маніпуляції в Україні формуються як внутрішніми політиками,
так і під впливом зовнішніх сил: Росія застосовує агресивні технології, тоді як Захід
– м’які. У президентських кампаніях, починаючи з 2004 року, маніпуляції
будувалися навколо міфів про кандидатів, зокрема проти Віктора Ющенка
поширювалися міфи про націоналізм і слабкість, тоді як Віктор Янукович
позиціонувався як сильний та господарний лідер. Під час виборів 2019 року в медіа
виявлено численні замовні матеріали та чорний піар на користь окремих
кандидатів, а проросійські ЗМІ використовували дезінформацію для підриву довіри
до виборчого процесу. Такі практики поєднують внутрішні й зовнішні чинники та
активно впливають на суспільну свідомість [29].
В українських політичних кампаніях активно використовуються креативні
комунікаційні підходи для формування привабливого образу політичних сил. До
цього належать використання символіки, медіаматеріалів, візуальних наративів та
інтерактивних платформ, що забезпечують значну емоційну залученість аудиторії
та сприйняття політичної дійсності через чітко сформульовані повідомлення [72].
Сучасні масмедіа продовжують використовувати маніпулятивні технології
для впливу на виборців, часто спотворюючи факти та оцінки, що підкреслює їхню
роль у формуванні політичних переконань. Особливо активно застосовуються
фальсифіковані дані та дипфейки, що зросли у використанні в останні роки й
дозволяють дискредитувати опонентів або впливати на явку виборців, як показали
вибори США 2024 року. Генеративні моделі ШІ спрощують створення
правдоподібного контенту та керування акаунтами, що підсилює маніпулятивний
ефект у соціальних мережах. В умовах війни в Україні політичні маніпуляції
поширюються через масмедіа, використовуючи старі та нові міфи, а ефективність
майбутніх виборчих кампаній залежатиме від обізнаності населення й
підготовленості інформаційного середовища [29].
Важливо й те, що сучасні конфлікти показали: пропаганда діє не лише у
війнах. Вона стала невід’ємною частиною політичної конкуренції навіть у
стабільних демократіях. Кампанії Brexit, вибори у США, інформаційні кризи у
Франції та Німеччині – це приклади того, як маніпулятивні меседжі здатні
59

змінювати політичні рішення на національному рівні. Політичні сили активно
використовують меми, вірусні відео, упаковані емоційні формули, які працюють
так само, як у ситуаціях воєнної пропаганди – лише без прямого посилання на
насильство.
Політична маніпуляція полягає у використанні інформаційних потоків для
контролю над громадською свідомістю через створення ілюзій та спотворення
реальності. Основними інструментами є медійні технології та комунікаційні
стратегії, які дозволяють формувати потрібні наративи та впливати на масову
думку. До методів належать вибіркове подання інформації, затримка новин,
дезінформація, семантичні прийоми, створення емоційних реакцій через медіа та
публічні виступи. Аналіз політичного ландшафту України показує персистентність
маніпулятивних технік від радянських міфів до сучасних стратегій, посилених
новими технологіями, зокрема генеративним ШІ, що робить маніпуляції
ефективнішими та доступнішими, вимагаючи активних заходів для захисту
демократичних процесів [29].
Державна інформаційна політика України спрямована на забезпечення
вільного доступу до достовірної інформації, реалізацію конституційних прав
громадян та підвищення довіри до державних інституцій. Водночас українська
журналістика стикається з проблемами фінансової нестійкості, відставанням
окремих секторів від міжнародних стандартів та поширенням матеріалів мовою
агресора. Для ефективного розвитку необхідно створити умови для сучасного
інформаційного суспільства, впровадження нових технологій і захисту
національної самобутності при інтеграції України у світовий інформаційний
простір [35].
Інформаційна війна, яку веде Росія проти України, стала важливим
інструментом впливу на політичну та суспільну ситуацію, сприяючи анексії Криму,
підтримці цих дій серед населення РФ та ескалації конфлікту на Донбасі.
Ефективна протидія російській пропаганді здатна не лише зменшити підтримку
агресії всередині України, а й обмежити вплив РФ на сусідні регіони. За даними
Київського міжнародного інституту соціології (2015), індекс результивності
60

російської пропаганди (РРП) по Україні становив 28 %, при цьому найвищий вплив
зафіксовано у Східному (48 %) і Південному регіонах, найнижчий – на Заході
(12 %). Аналіз показує, що ядром ворожої пропаганди є послідовність тези: Майдан
організований Заходом і націоналістами → націоналісти прийшли до влади →
російськомовне населення в небезпеці → Крим і Схід України «захищено» через
дії РФ. Ці дані підкреслюють необхідність активної контрпропаганди та
інформаційної політики для захисту національної безпеки й підтримки громадської
свідомості [6].
Інформаційна агресія впливає не лише на політичну та соціальну сфери, а й
на економіку. Масштабна дезінформація, маніпуляція громадською думкою та
підрив довіри до державних інституцій створюють умови для економічної
нестабільності. У 2022 році реальний ВВП України знизився на 29,1% через
поєднання військової агресії та інформаційного тиску, що обмежило виробництво,
торгівлю, інфраструктуру та спричинило відтік кадрів. Російська пропаганда
активно застосовує симулякри – вигадані образи та події, щоб виправдати агресію
та формувати хибне сприйняття реальності. Інформаційна війна коордується з
іншими елементами гібридної агресії, включно з військовими та економічними
заходами [21].
Ідеологія партії ґрунтується на принципах українського центризму, що
заперечує політичний радикалізм і крайнощі як чинники суспільного розколу.
Партія виступає за консолідацію громадян навколо національних інтересів,
незалежності та суверенітету України, поєднуючи ринкову економіку з активною
роллю держави у забезпеченні соціальної справедливості й обмеженні монополій.
Ключовими засадами проголошено демократію, децентралізацію, розвиток
місцевого самоврядування, боротьбу з корупцією та політичними маніпуляціями, а
також відповідальні й вільні медіа. Стратегічною метою визначено поступальний і
збалансований розвиток держави без соціальних потрясінь, утвердження
європейського цивілізаційного вибору та формування чесної влади, зорієнтованої
на добробут громадян і сталий розвиток країни [54].
61

Серіал «Слуга народу» виступив унікальним прикладом креативної
політичної пропаганди в українському медіапросторі, адже художній сюжет про
простого вчителя, який стає президентом, трансформувався у реальний політичний
проєкт та вплинув на результати виборів 2019 року. Образ Василя Голобородька
був побудований як антипод традиційного політика: чесний, морально стійкий,
близький до звичайних людей, що формував емоційний запит на «нове лідерство»
та підвищував довіру до конкретного кандидата.
Ключові сцени серіалу – парламентські виступи, боротьба з олігархами,
простий побут героя – виконували функцію символічних моделей, які формували
колективні очікування, емоційні реакції та культурні асоціації аудиторії. Досвід
показує, що креативна пропаганда здатна впливати не через прямі повідомлення, а
через емоційні та наративні структури, створюючи міфологізований образ лідера
та закладаючи основу для реальних політичних процесів.

Висновки до розділу

Проведений аналіз практичних кейсів сучасної пропаганди засвідчує, що
інформаційні впливи формують цілісну багаторівневу систему, яка поєднує
технологічні, культурні, політичні та психологічні механізми. На відміну від
традиційних кампаній минулого століття, сучасні маніпуляції використовують не
лише прямі меседжі, а й візуальні коди, емоційні наративи, алгоритмічні
підсилювачі та культурні символи, що дозволяє створювати альтернативні
реальності та змінювати сприйняття подій аудиторією.
Досвід російсько-української війни та порівняння з іншими світовими
конфліктами показують, що інформаційні впливи глобально базуються на
емоційності, простоті та здатності формувати зрозумілі образи, які замінюють
складні політичні пояснення. Цифрові платформи та алгоритмічні механізми
значно підвищують ефективність таких впливів, створюючи інформаційні
бульбашки та персоналізовані потоки повідомлень.
62

Український кейс «Слуги народу» демонструє роль креативних медійних
продуктів у формуванні політичних міфів. Серіал створив емоційно та культурно
привабливий образ лідера, який вплинув на колективні очікування та став основою
реальної політичної кампанії. Порівняння художніх наративів із практикою
президентства показує, як медіапродукти здатні впливати на масову свідомість
навіть за умов розриву між очікуванням і реальною політичною діяльністю.
Узагальнюючи, сучасна пропаганда XXI століття – це системна комбінація
креативності, емоційного контексту та технологічних інструментів, яка формує
спосіб сприйняття світу та політичні настрої. Для протидії таким впливам
недостатньо технічних засобів; необхідні критичне мислення, обізнаність щодо
маніпулятивних технологій та здатність до самостійної інтерпретації інформації.

ВИСНОВКИ

Проведене магістерське дослідження було зосереджене на розв’язанні
актуальної та критично важливої наукової задачі: всебічному аналізі феномену
креативних маніпуляцій та політичної пропаганди в умовах інформаційної та
гібридної війни. Актуальність обраної проблематики, що відповідає викликам
сьогодення, підтверджується тим фактом, що сучасний інформаційний простір
кардинально змінився, переставши бути лише нейтральним середовищем для
обміну фактами, і перетворився на стратегічне поле боротьби за інтерпретації,
контроль над масовою свідомістю та формування бажаної соціальної поведінки.
Встановлено, що в цьому новому конфліктному контексті креативність виступає як
центральний інструмент, який дозволяє маскувати дезінформаційні та
маніпулятивні впливи під естетично привабливі, емоційно насичені та культурно
релевантні форми (зокрема, меми, вірусні відео, ігрові наративи), що значно
підвищує їхню ефективність та опірність критиці.
У межах дослідження було успішно виконано шість ключових завдань.
Насамперед, обґрунтовано теоретико-філософські засади проблеми, визначивши
складну, багатовимірну природу пропаганди та маніпуляцій. З’ясовано, що ці
63

явища є не просто різновидами комунікації, а системними технологіями
прихованого впливу, які порушують раціональну автономію індивіда, підміняючи
об’єктивну реальність штучно сконструйованими міфами. Аналіз історичної
еволюції пропаганди засвідчив її постійну адаптацію: від прямолінійного
ідеологічного домінування XX століття до сучасної гібридної форми, яка поєднує
раціональні елементи з потужними емоційними наративами та універсальними
символічними моделями, які легко інтегруються в повсякденний цифровий
контент.
Детальне вивчення психологічних, комунікативних та символічних
механізмів впливу розкрило, що пропаганда ефективно працює через технології
фреймінгу (задавання смислових рамок), газлайтингу (примушення аудиторії
сумніватися у власній адекватності) та постійного використання повторюваних
смислових кліше. Ці механізми дозволяють створювати цілісні альтернативні
реальності, спрощуючи складне розуміння подій до чорно-білих, емоційно
заряджених образів, що особливо важливо в умовах інформаційного
перенасичення. Виняткова роль у цьому процесі належить цифровим технологіям
та креативності; дослідження засвідчило, що меми, вірусний контент та, головне,
алгоритми персоналізації соціальних мереж та пошукових систем значно
підсилюють маніпулятивний ефект, створюючи індивідуалізовані «інформаційні
бульбашки» (filter bubbles), які ізолюють користувача від плюралістичних поглядів
і посилюють його вже наявні упередження.
Аналіз соціальних наслідків креативних маніпуляцій у глобальних та
національних конфліктах підтвердив, що інформаційна війна стала системним
явищем, де контроль над наративом має вирішальне значення для політичної та
суспільної стабільності. При цьому, український кейс «Слуга народу» став
показовим прикладом того, як художній медійний продукт може бути
цілеспрямовано використаний для формування міфологізованого образу лідера та
закладання емоційного і культурного фундаменту для реальної політичної
кампанії, демонструючи інтеграцію сфери мистецтва і сфери політики.
Дослідження специфіки політичної пропаганди та контрпропаганди в умовах
64

російсько-української війни підтвердило, що сучасна інформаційна боротьба з боку
агресора зосереджена передусім на «стратегії руйнування» – руйнуванні довіри,
ідентичності та психологічної стійкості, а не на переконанні. Відповідно,
ефективна українська контрпропаганда має базуватися на створенні стійких,
позитивних національних наративів та управлінні емоціями, а не лише на
спростуванні фейків.
Визначаючи стратегічну актуальність подальших досліджень, необхідно
наголосити на появі нових, безпрецедентних викликів, пов’язаних із масовим
впровадженням технологій генеративного штучного інтелекту (ШІ) у сферу
політичної комунікації. ШІ-інструменти, здатні генерувати реалістичний текст,
зображення та відео (зокрема, технології deepfake), загрожують стерти межу між
справжнім та сфальшованим контентом, що докорінно змінює правила ведення
інформаційної війни. Креативні маніпуляції переходять на якісно новий рівень:
вони стають автоматизованими, гіперперсоналізованими, масштабованими і
практично невидимими для традиційних методів фактчекінгу. Таким чином,
актуальність дослідження посилюється необхідністю термінової розробки не лише
освітніх, а й технологічних та регуляторних механізмів захисту національного
інформаційного простору від нової хвилі креативної, але вже автоматизованої
дезінформації, яка ставить під сумнів саму здатність громадян довіряти своїм
органам чуття та раціональним судженням.
Таким чином, результати дослідження комплексно демонструють, що
сучасні креативні маніпуляції є високоінтегрованими системами, де технології,
креативність та психологія спільно працюють на формування свідомості, поведінки
та політичних очікувань аудиторії. Ефективна протидія цим впливам вимагає не
лише технічних заходів, а передусім розвитку критичного мислення та
медіаграмотності на індивідуальному та національному рівнях. Практичне
використання здобутих результатів рекомендується для впровадження
обов’язкових курсів з інформаційної стійкості в освітні програми та для посилення
інституційної підтримки незалежних українських фактчекінгових та
контрпропагандистських медіапроєктів.
65

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонюк В. В. Інформаційна війна в структурі сучасного геополітичного
протиборства: нові контексти та інтерпретації // Державне управління:
удосконалення та розвиток. – 2021. – № 7. – URL:
http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2121
2. Артьомов І. В. Зовнішня політика та національна безпека України:
документи і матеріали (2014–2022 рр.): навч. посібник-хрестоматія / І. В.
Артьомов. – Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2023. – 380 с. (Див. також № 69)
3. Бадер А. В. Політичний інжиніринг та маніпулятивні технології в політиці:
методичні рекомендації для здобувачів ОС магістр. – Полтава: Видавництво
Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса
Шевченка», 2025. – 41 с.
4. Бакланова Н. М., Михайліченко А. Р. Політична пропаганда як один із
найефективніших засобів формування громадської думки / Н. М. Бакланова,
А. Р. Михайліченко // Політичні інститути та процеси. – 2023. – Вип. 1. – С.
7–11.
5. Бернейс Е. Пропаганда. – Київ : Сварог, 2022. – 128 с.
6. Близнюк А. Гібридна війна ХХІ століття. Пропаганда як основна складова у
політичних, соціальних та етнічних протистояннях // INTERMARUM:
історія, політика, культура. – 2015. – Вип. 2. – С. 390–399.
7. Бойко О. Д. Діагностування ознак, характеру та спрямування соціально-
політичного маніпулювання як основа психологічного захисту // Сучасні
інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. – 2011. – № 1–2. – С.
93–96.
8. Ванджурак Р. Пропаганда як форма впливу на розсуд суб’єктів
правозастосування під час здійснення ними дискреційних повноважень
[Електронний ресурс] / Р. Ванджурак // Філософські та методологічні
проблеми права. – 2024. – № 2. – С. 70–79. – Режим доступу:
http://www.example.com (дата звернення: 10.12.2025).
66

9. Верховцева І. Г. Глобальний кіберпростір та опір інформаційній агресії:
кібердипломатія України у протидії російській інформаційній інвазії / І. Г.
Верховцева // Chapter 9. – С. 213–243.
10. Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії :
збірник наукових праць / Львівський національний університет імені Івана
Франка ; за ред. редкол. – Вип. 29. – Львів : Видавничий дім «Гельветика»,
2020. – 264 с.
11. Войнова Е. О. Електронна демократія як спосіб політичної комунікації та
політичної партисипації у мережевому суспільстві: дис. … докт. філос.
наук: 05 «Соц. та повед. науки», спец. 052 «Політологія» / Е. О. Войнова. –
Одеса, 2023. – 226 с.
12. Галіпчак В. Д. Трансформація інформаційного простору України під
впливом російської агресії: зміни та виклики / В. Д. Галіпчак // Науковий
журнал «Політикус». – 2023. – Вип. 4. – С. 26–30.
13. Гапій В. Е. Пропаганда як інструмент впливу на підсвідомість людини в
сучасній Україні. Молодий вчений. 2018. № 1. С. 636–641. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2018_1(2)__20. С. 638.
14. Гулай В. В., Базилюк К. Ф. Інформаційно-психологічна складова гібридної
війни Російської Федерації проти України (2014–2021 рр.): теоретико-
методологічні засади дослідження [Електронний ресурс] / В. В. Гулай, К. Ф.
Базилюк. – Режим доступу:
http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/download/237/6326/13362-
1?inline=1
15. Діалектика національно-громадянського і етнічного в українському соціумі
: монографія / авт. кол.: В. О. Котигоренко (керівник, наук. ред.), А. М.
Дегтеренко, О. Я. Калакура, Н. І. Кочан, О. О. Ляшенко, Л. І. Мазука, Ю. О.
Ніколаєць, В. В. Новородовський. – Київ : Інститут політичних і
етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2023. – 640 с.
67

16. Дурдо О. І., Предместніков О. Г. Осмислення феномену інформаційної
війни у вітчизняній філософії / О. І. Дурдо, О. Г. Предместніков // Актуальні
проблеми філософії та соціології. – 2024. – С. 44–51
17. Дятлова І. В., Кондратюк-Антонова Т. В., Цихуляк І. М. Філософські
аспекти інформаційної війни: правда, маніпуляція та критичне мислення //
Філософія та управління. – 2025. – № 3 (7). – С. 1–11.
18. Зовнішня політика та національна безпека України: документи і матеріали
(2014–2022 рр.): навчальний посібник-хрестоматія / уклад. і коментар І. В.
Артьомов. – Ужгород : ТОВ «РІК-У», 2023. – 380 с. (Див. також № 66)
19. Іванова І., Яресько К. Маніпулятивні технології під час інформаційних війн:
досвід пострадянської журналістики / І. Іванова, К. Яресько // Інтегровані
комунікації. – 2021. – № 1(11). – С. 42–47. – Режим доступу:
https://doi.org/10.28925/2524-2644.2021.16
20. Інтерпретації російсько-українського конфлікту в західних наукових і
експертно-аналітичних працях / за ред. В. Кулика. – Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф.
Кураса НАН України, 2020. – 328 с.
21. Кириченко Ю. В., Сергієнко Т. І., Сластін В. О. Інформаційні війни як
інструмент гібридної агресії: український досвід // Вісник НТУУ «КПІ».
Політологія. Соціологія. Право. – 2025. – Вип. 1(65). – С. 89–95.
22. Комарчук Олександр Олександрович. Маніпулятивні технології засобів
масової комунікації в умовах гібридної війни: дис. … канд. політ. наук:
23.00.02 – Політичні інститути та процеси / О. О. Комарчук; наук. кер.
Ніколаєнко Н. О. – Миколаїв, 2019. – 226 с.
23. Крикун В., Бауліна Т. Дезінформація як засіб гібридної війни: сутність і
наслідки / В. Крикун, Т. Бауліна // Вісник Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Філософія. – 2022. – Т. 2(7). – С. 30–
33
24. Ларіончева Н. А. Сучасні інформаційні війни: на прикладі російсько-
українського протистояння / Н. А. Ларіончева // Науковий журнал
«Політикус». – 2024. – Вип. 1. – С. 14–20.
68

25. Лебон Г. Психологія мас. – Київ : Мультимед. вид-во Стрельбицького, 2020.
– 87 с.
26. Лісневська А. О. Психологія масової комунікації : навч. посіб. для студентів.
– Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2012. – 120 с.
27. Литвиненко С. Політико-психологічні маніпуляції як засіб керування
масами // Гілея: науковий вісник. – 2013. – № 75. – С. 440–443.
28. Лисенко Ю. В., Манелюк Ю. М. Технології політичного маніпулювання та
їх вплив на громадську думку в сучасних політичних процесах / Ю. В.
Лисенко, Ю. М. Манелюк // Політикус: наук. журнал. – 2022. – № 5. – С. 42–
47.
29. Мадрига Т., Бриндальський А. Особливості використання маніпулятивних
технологій у президентських виборчих кампаніях // Вісник
Прикарпатського університету. Серія: Політологія. – 2025. – Вип. 20. – С.
264–271.
30. Макух-Федоркова І. І. Наукове вивчення впливу ЗМІ в дослідженнях
американського політолога Гарольда Лассвела // Медіафорум: аналітика,
прогнози, інформаційний менеджмент. – 2016. – № 3–4. – С. 135–146. –
Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/mfapim_2016_3-4_14
31. Машаровська С. Ю. Маніпулятивні технології в локальних політичних
кампаніях / С. Ю. Машаровська // Гуманітарні студії. – 2013. – Вип. 20. – С.
235–242.
32. Медіатворчість в сучасних реаліях: протистояння медіатравмі : зб. наук.
праць / уклад. Ю. С. Чаплінська ; літ. ред. Н. Л. Дятел ; Нац. акад. пед. наук
України, Ін-т соц. та політ. психології. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2020.
– 210 с.
33. Мельник І. В. Гібридні наративи масової свідомості в умовах
інформаційного протистояння: виклики для системи державного управління
// Право та державне управління. – 2020. – № 3. – С. 113–120.
34. Мигда Є. В. Медіа та політика: від пропаганди до контрпропаганди / Є. В.
Мигда // Політикус : наук. журнал. – 2025. – № 1. – С. 136–141.
69

35. Мотлях О. Сучасна державна інформаційна політика України у сфері
масмедіа // Український Інформаційний Простір. – 2025. – Число 10. – С.
156–170.
36. Мошак Д. Сучасні політичні маніпуляції: політико-комунікаційний та
політико-технологічний виміри // Політикус. – 2020. – Вип. 4. – С. 42–46.
37. Опірський І. Р., Олексюк А. М. Дослідження методів та наслідків
маніпуляції свідомості через соціальні мережі на громадян студентського
віку / І. Р. Опірський, А. М. Олексюк // Телекомунікаційні та інформаційні
технології. – 2025. – № 3 (88). – С. 222–236.
38. Патлашинська І. В. Сучасна російсько-українська інформаційна війна:
завдання, методи та особливості використання / І. В. Патлашинська //
Регіональні студії. – 2022. – № 28. – С. 84–87.
39. Павлюх М. Методи та засоби російсько-української інформаційної війни
(2014–2022): міфи і риторика пропаганди // The Russian-Ukrainian War
(1014–2022): historical, political, cultural-education, religious, economic, and
legal aspects. – 2022. – С. 1017–1026.
40. Павлов Д. М. Особливості технологій політичної пропаганди / Д. М. Павлов.
– Національна металургійна академія України // ГРАНІ. – 2018. – Т. 21, №
2. – С. 141–149.
41. Петрик В. М., Присяжнюк М. М., Компанцева Л. Ф., Скулиш Є. Д., Бойко
О. Д., Остроухов В. В. Сугестивні технології маніпулятивного впливу: навч.
посіб. / за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – 2-ге вид. – К.: ЗАТ “ВІПОЛ”, 2011. –
248 с. (Див. також № 9)
42. Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л.
Погрібна, І. О. Поліщук та ін. ; за ред. М. П. Требіна. Харків : Право, 2015.
С. 683.
43. Політикус: науковий журнал / МОН України; Південноукраїнський
національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського. – Вип. 2. –
Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2021. – 162 с. – ISSN 2414-9616. –
Офіц. сайт: www.politicus.od.ua
70

44. Політична система України: конституційна модель та політичні практики :
монографія / кол. авт.: Зеленько Г. І. (кер., наук. ред.) та ін. – Київ: ІПіЕНД
ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2023. – 536 с.
45. Політичні технології в сучасних владних процесах: навч. посіб. / В. Ф.
Смолянюк, С. С. Бульбенюк, Ю. М. Манелюк та ін. – Київ: КНЕУ, 2021. –
328 с.
46. Посмітна В. В. Особливості сучасної антиукраїнської маніпулятивної
пропаганди в текстах і заголовках російських інформаційних повідомлень /
В. В. Посмітна // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного
університету. – Серія: Філологія. – 2023. – № 59, Том 3. – С. 35-39.
47. Предместніков О. Г., Кравцов Ю. С. Цепкало Т. О. Філософське осмислення
інформаційної війни: категорії істини, маніпуляції та етичної
відповідальності // Філософія та політологія в контексті сучасної культури.
– 2025. – Т. 17, № 1. – С. 81–87.
48. Приходькіна Н. О. Основні положення концепції Герберта Маршалла
Маклюена в контексті виникнення феномену медіаосвіти / Н. О.
Приходькіна // Вісник. Серія: Педагогічні науки. – 2017. – № 142. – С. 145–
150.
49. Проскуріна О. Інформаційна стратегія України в сучасному геополітичному
просторі / О. Проскуріна // Політичний менеджмент. - 2009. - № 3. - С. 137-
144
50. Проскуріна О. О. Політичне маніпулювання в контексті виборчої кампанії в
Україні 2012 р. // Політологічні записки. – 2012. – № 6. – URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Polzap_2012_6_8.
51. Психологічні предиктори соціального розвитку особистості в сучасних
умовах освітнього середовища: зб. тез І Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф.
з міжнар. участю, 21 лист. 2024 р. – Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-
во «Політехніка», 2024. – 174 с.
71

52. Руда О. Г. Мовне питання як об’єкт маніпулятивних стратегій у сучасному
українському політичному дискурсі: монографія / О. Г. Руда. – Київ: НАН
України, Ін-т укр. мови, 2012. – 232 с. – Бібліогр.: с. 208–224.
53. Рябоконь О. Маніпуляції масовою свідомістю в політичному сегменті
соціальних мереж // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І.
Вернадського. – 2012. – Вип. 33. – С. 543–553.
54. Слуга Народу. Ідеологія партії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://sluga-narodu.com/about/ideology/
55. Сотников А. В. Технології маніпуляції як елемент інформаційної війни (на
матеріалі мережі «Інтернет») / А. В. Сотников // Нова філологія. – 2023. – №
88. – С. 98–103.
56. Соціальні та гуманітарні технології: філософсько-освітній аспект: матеріали
XI Всеукр. наук.-теорет. конф. (20–21 берез. 2025 р., м. Черкаси) [Електрон.
ресурс] / упоряд. О. І. Астапова-Вязьміна ; відп. ред. проф. А. І. Бойко ; М-
во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ,
2025. – 239 с.
57. Соціологія : короткий енциклопедичний словник / за ред. В. І. Воловича.
Соціологічна асоціація Укр. URL: https://sociology.knu/ua>uk>library. С. 348.
58. Стецюк С. Маніпулятивні технології під час гібридної війни в Україні та їх
вплив на громадську думку / С. Стецюк // Вісник Львівського університету.
Серія Журналістика. – 2018. – Вип. 43. – С. 153–161.
59. StopFake.org. База даних фейків російської пропаганди (2014–2024). Київ:
StopFake.
60. Сугестивні технології маніпулятивного впливу : навч. посіб. / В. М. Петрик,
М. М. Присяжнюк, Л. Ф. Компанцева, Є. Д. Скулиш, О. Д. Бойко, В. В.
Остроухов; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – 2-ге вид. – Київ : ЗАТ “ВІПОЛ”,
2011. – 248 с.
61. Сучасні суспільні комунікації: міжнародний досвід та українські реалії:
матеріали Міжнародної науково-практичної конференції / за заг. ред. –
Лубни: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2025. – 320 с.
72

62. Сушко А. І., Прохоренко А. М. Політична пропаганда як складова
інформативно-комунікативної діяльності органів державної влади //
Актуальні проблеми політики. – 2023. – Вип. 72. – С. 57–61.
63. Таркін В. П. Пропаганда як метод інформаційно психологічної війни:
політичний контекст / В. П. Таркін // Правове життя сучасної України : у 3
т. : матеріали Міжнар. наук. практ. конф. (м. Одеса, 15 трав. 2020 р.) / відп.
ред. М. Р. Аракелян. – Одеса : Гельветика, 2020. – Т. 1. – С. 251–254.
64. Троян С. С. Пропаганда. Велика українська енциклопедія. 2024. URL:
https://vue.gov.ua/Пропаганда.
65. Тютюнник Л. Пропаганда як засіб маніпуляції в умовах війни / Л. Тютюнник
// Вісник Національного університету оборони України. – 2023. – № 76(6). –
С. 184–192.
66. Фінін Г. Сучасна війна: виклики та загрози // Актуальні проблеми філософії
та соціології. – 2023. – № 43. – С. 131–135.
67. Фісун А. Теоретично-категоріальне осмислення поняття «інформаційна
війна» в структурі інформаційно-політичного простору / А. Фісун //
Інформаційне суспільство: науковий журнал. – Київ, 2011. – 60 с.
68. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Аналітичні
матеріали щодо інформаційних операцій РФ. Київ: ЦСКІБ, 2020–2023.
69. Чорній О. В. Психологічні механізми впливу на масову свідомість / О. В.
Чорній // Соціальна психологія. Юридична психологія. – Габітус. – 2021. –
С. 181–185.
70. Чхеайло І., Чхеайло А. Філософія щоденності в надзвичайних умовах війни
/ І. Чхеайло, А. Чхеайло // Scientific Collection «InterConf». – 2022. – Вип.
136. – С. 160–164. – Режим доступу:
https://archive.interconf.center/index.php/conference-
proceeding/article/download/1914/1943/1209
71. Шевчук А., Предместніков О. Філософія інформаційної війни: морально-
етичні проблеми сучасного українського суспільства // Грані. – 2024. – Т. 27,
№ 5. – Серія: Філософія. – С. 32–38.
73

72. Шульга В. П., Корченко О. Г., Петькун С. М., Тюрменко І. І., Верховцева І.
Г. Інформаційне насилля у кіберпросторі (соціально-комунікаційний
сегмент): метод. посіб. (для спеціальностей D4 «Публічне управління та
адміністрування»; В13 «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа») –
Київ: ДУІКТ, 2025. – 108 с.
73. Ягодзінський С. М., Левченко Л. О. Конструювання політичної реальності
через дезінформаційні стратегії / С. М. Ягодзінський, Л. О. Левченко //
Актуальні проблеми філософії та соціології. – 2024. – С. 351–358.
74. Atlantic Council. Russian Disinformation: Weaponization of Information.
Washington, 2015. 54 p.
75. BBC News. The “Crucified Boy” Fake Story: Investigation. London, 2015.
76. Bellingcat. Russian Information Warfare and Manipulation in Syria. Bellingcat
Investigations, 2017. 37 p.
77. Bousquet A. J. The scientific way of warfare: Order and chaos on the battlefields
of modernity. – Oxford: Oxford University Press, 2022. – 296 p.
78. EUvsDisinfo. Disinformation Cases Database. European External Action Service,
2015–2023.
79. Frowe H. The ethics of war and peace: An introduction. – London: Routledge,
2022. – 288 p.
80. İsmayılzada L. Mais. Media, Manipulation, and Information War / L. Mais
İsmayılzada // GRANI. – 2023. – Т. 26, № 5. – С. 55–65.
81. Korać S. T. The late modern warfare and controversies of non-lethality / S. T.
Korać // The Review of International Affairs. – 2020. – Vol. 71, № 1180. – P. 5–
26. – DOI: 10.18485/iipe_ria.2020.71.1180.1.
82. Marchand Ph. Marshall McLuhan: The Medium and the Messenger
[Електронний ресурс] / Ph. Marchand. – Режим доступу:
https://monoskop.org/images/9/9d/Marchand_Philip_Marshall_McLuhan_The_
Medium_and_the_Messenger.pdf
83. Margon S. Beware of political manipulation in assessing success against the
coronavirus [Електронний ресурс] // Just Security. – Режим доступу:
74

https://www.justsecurity.org/69445/beware-of-political-manipulation-in-
assessing-success-against-the-coronavirus/
84. McQuail D. McQuail's Mass Communication Theory / D. McQuail. – London:
Sage Publications, 2005. – Fifth Edition. – 624 p.
85. NATO StratCom COE. Detecting and Responding to Deepfake Threats. Riga:
NATO Strategic Communications Centre of Excellence, 2021. 68 p.
86. Pavlov, D.M. H. Lasswell's Theory of Political Propaganda / D.M. Pavlov //
Panorama of Political Studies. – 2015. – № 13. – С. 40-46.
87. Reuters. Russian Disinformation Operations in Ukraine and Europe. London,
2022.
88. The Guardian. Cambridge Analytica and Facebook Data Scandal. London, 2018.
89. The New York Times. Inside the Disinformation War in Syria. New York, 2017.
90. VoxCheck. Аналітика дезінформації та фактчекінг політичних заяв. Київ:
VoxUkraine, 2014–2024. (Розміщено тут, оскільки основний контент та
методологія орієнтовані на міжнародну аудиторію та є англомовним
проєктом, хоча має український інтерфейс та базується в Україні).
91. Waisbord S. Truth is What Happens to News / S. Waisbord // Journalism Studies.
– 2018. – Vol. 19, No. 13. – P. 1866–1878. – [in English].

75

ДОДАТКИ
Додаток 1. Термінологічний словник

1. Пропаганда – цілеспрямована діяльність зі створення та поширення певних
ідей, образів і наративів для формування ставлення суспільства до певних
явищ, осіб чи подій.
2. Маніпуляція – вплив на думки, емоції та поведінку людини або групи
шляхом використання психологічних, комунікативних і культурних
технологій для досягнення цілей без їх свідомої згоди.
3. Креативність – здатність створювати нові ідеї, образи, символи чи
повідомлення, що мають вплив на сприйняття та емоції аудиторії.
4. Інформаційна війна – цілеспрямоване використання інформаційних засобів
для впливу на політичні, соціальні або культурні процеси в державі або
суспільстві.
5. Гібридна війна – комплексне застосування різних видів впливу (військових,
політичних, інформаційних, економічних, культурних) для досягнення
стратегічних цілей.
6. Фреймінг – метод подання інформації, що формує певне сприйняття подій,
явищ або фактів аудиторією.
7. Газлайтинг – психологічна маніпуляція, що підриває довіру особи до
власного сприйняття та пам’яті, змушуючи сумніватися у реальності подій.
8. Медіаграмотність – здатність критично сприймати, аналізувати та
оцінювати інформаційний контент у медіа та цифровому середовищі.
9. Інформаційна стійкість – здатність окремої особи або суспільства
протистояти дезінформації, маніпулятивним впливам і спотворенню фактів.
10. Цифрові технології – комп’ютерні та мережеві засоби створення, обробки
та поширення інформації.
11. Соціальні мережі – онлайн-платформи, що дозволяють створювати,
поширювати та обмінюватися інформацією між користувачами.
76

12. Вірусний контент – інформація або медіапродукт, який швидко
розповсюджується серед аудиторії, викликаючи емоційну реакцію та
залучення.
13. Deepfake – технологія створення аудіо- та відеоконтенту з високим ступенем
правдоподібності, яка може вводити аудиторію в оману.
14. Інформаційна бульбашка – середовище, де аудиторія отримує тільки
узгоджену з її переконаннями інформацію, що обмежує доступ до
альтернативних точок зору.
15. Культурний код – система символів, образів і значень, що формує соціальні
уявлення та сприйняття подій.
16. Національна безпека інформаційного простору – стан захищеності країни
від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, що здатні впливати на
політичну стабільність та суспільну свідомість.
17. Політична комунікація – процес передачі політичних повідомлень між
політичними акторами та громадськістю з метою формування певних
установок, поведінки та рішень.
18. Контрпропаганда – дії держави чи суспільства щодо нейтралізації впливу
пропагандистських повідомлень противника.
19. Масова свідомість – сукупність колективних переконань, почуттів, ставлень
і поведінкових моделей великої групи людей.
20. Політичний наратив – логічно пов’язана історія, що подається політичними
акторами для формування громадської думки та емоційного реагування
аудиторії.
21. Символічні технології впливу – методи формування уявлень через образи,
знаки, ритуали та інші символи, що викликають емоційні та культурні
асоціації.
22. Емоційна ідентифікація – процес сприйняття інформації через емоційне
ототожнення з персонажами, подіями чи ідеями.
23. Політичний міф – уявна, часто ідеалізована модель політичного явища, що
використовується для впливу на громадську свідомість.
77

24. Інформаційний вплив – дії, спрямовані на зміну знань, переконань, емоцій
або поведінки цільової аудиторії через інформаційні ресурси.
25. Креативна пропаганда – пропагандистська діяльність, що застосовує
новаторські форми, образи та медіатехнології для ефективного впливу на
аудиторію.
26. Медіапродукт – інформаційний матеріал у будь-якій формі (відео, текст,
аудіо), створений для поширення в медіа та впливу на аудиторію.
27. Етичні стандарти комунікації – норми поведінки та практики взаємодії в
інформаційному просторі, що забезпечують достовірність і чесність
передавання повідомлень.
28. Інформаційна безпека – комплекс заходів, що гарантують захист
інформаційного середовища від втручання, спотворення та маніпуляцій.
29. Психологічні механізми впливу – способи впливу на емоції, сприйняття і
поведінку людини, що використовуються у пропаганді та маніпуляціях.
30. Глобальна пропаганда – систематичне поширення маніпулятивних
інформаційних повідомлень у міжнародному контексті, спрямоване на вплив
на політичні та соціальні процеси різних країн.

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets