Політична агітація як проблема комунікації та розуміння

Грабов, Олексій Олександрович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7026
Title:	Політична агітація як проблема комунікації та розуміння
Authors:	Даценко, Вікторія Станіславівна Грабов, Олексій Олександрович
Keywords:	політична агітація;комунікація;політична спільнота;політична комунікація;агітаційні матеріали;політичні технології
Issue Date:	2022
Abstract:	Кваліфікаційна робота «Політична агітація як проблема комунікації та розуміння» присвячена пошуку найефективнішого способу політичної комунікації. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: проаналізовано політичне середовище; охарактеризовано особливості агітаційного середовища; вказано на можливість постійного прогресу в ефективності політичної агітації; розглянуто політичну і психологічну складову комунікації; досліджено актуальні форми політичної агітації та їхню ефективність впливу. Робота складається із 2 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7026
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Грабов.pdf Restricted Access		1.15 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
1 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК 
 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедри ФІПН 
____________ Бойко А.І. 
«___» __________2022 р. 
 
 
 
Грабов Олексій Олександрович 
 
КВАЛІФІКАЦЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему: «Політична агітація як проблема комунікації та розуміння» 
ступінь вищої освіти: другий (магістерський) 
галузь знань 03 Гуманітарні науки 
спеціальність 033 Філософія 
освітня програма Політична філософія 
 
 
 
 
 
Науковий керівник: 
кандидат філософських 
наук, доцент 
Даценко В. С. 
______________ 
(підпис) 
«___» __________2022 р. 
  
2 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП……………………………………………………………………….……2 
РОЗДІЛ 1. ЩО ТАКЕ ПОЛІТИЧНА АГІТАЦІЯ?..........................................4 
1.1. Загальні форми і принципи агітації……………………………………….4 
1.2. Особливості комунікації в політичній спільноті………….............……12 
1.3. Другорядні функції агітації……………………………………...……….23 
1.4. Проблематика сприйняття політичної агітації………………………….31 
Висновки до розділу 1…………………………………………………………..39 
РОЗДІЛ 2. ЕФЕКТИВНА ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ……………....41 
2.1. Вплив різноманітних факторів на підбір стратегії політичної 
кампанії………………………………………………………………..…………41 
2.2.    Критерії підбору агітаторів та агітаційних матеріалів………………...53 
2.3. Особистий досвід реалізації політичних технологій та практичні 
рекомендації щодо втілення політичної агітації……………………………...62 
Висновки до розділу 2……………………………………………………….…70 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………71 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...77 
 
 
  
3 
 
ВСТУП 
Актуальність дослідження. Не викликає сумнівів те, що в наш час існує 
проблема взаємодії між політичною сферою та потенційними виборцями. 
Неправильне розуміння, а іноді навіть повна відсутність його,  як такого, 
одних іншими ставить під питання результати позитивного впливу влади на 
громадян своєї країни. В перспективі це грає негативну роль на формування 
стабільності існування системи управління влади та взаємодію із народом.  
Все бере свій початок із маленьких витоків. Те,  як агітатор зможе 
донести інформацію до виборця,  знайти підхід та переконати його у 
конкретній ситуації,  це все має вплив на його рішення в день виборів. А 
відповідно від цього і залежить той склад людей,  які будуть керувати нашою 
країною. І саме з цього агітатора починається ланцюжок думок у голові 
виборця. Велика кількість тієї інформації,  яка за певний період до дня ікс 
починає «атакувати» поле зору електорату,  формує остаточну думку свого 
вибору,  якій партії чи кандидатові віддати свій голос. В своїй роботі я 
зосередив увагу на проблематиці комунікації саме від час передвиборчої 
агітації,  зробивши  акцент на важливості даного елемента у формуванні влади 
країни. Але якщо розглядати проблему комунікації ширше,  то ми бачимо,  що 
існує проблема розуміння і в політичній сфері в цілому. Політичне середовище 
– це в першу чергу публічний простір. Тому ми спостерігаємо безліч 
психологічних методів впливу на маси,  використання різноманітних 
технологій,  що дозволяють встановити ієрархію на вершині керування 
країною. Це все дає нам змогу глибше зануритися у побудову  тих систем,  які 
мають найфундаментальніший вплив на стан розвитку країни.  
При пошуку матеріалів для підготовки до написання цієї роботи,  я 
ознайомився з працями таких дослідників в сфері політології як Богуш Д., 
Волошенюк Н., Жиган Д., Гошовська В., Пашко Л., Ларіна Н., Кушакова М., 
Радченко О., Бучин М., Шпортько О., Рейтерович І., Городок М., Карташов А., 
Романенко Є., Стасюк В. Ці персони зробили вагомий внесок у розвиток теорії 
політичної системи і вивчення взаємодії між розумінням суспільства та 
4 
 
адаптацію політичного середовища під актуальні фактори формування 
сучасності. Опрацьовуючи їх роботи,  хочу зазначити,  що дослідники цього 
напряму намагалися досить об’єктивно описати динамічність коливань 
ситуацій в суспільстві,  і їх зв’язок з утворенням нових ідей та розумінь у 
політичних елітах. У своїй роботі я приведу приклади з власного політичного 
досвіду і викладу суб’єктивну думку з приводу вирішення проблем 
комунікації саме в питанні зв’язку політичного середовища із суспільством. 
Мета дослідження: знаходження найефективнішого способу політичної 
комунікації. 
Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання 
дослідження: 
- Проаналізувати політичне середовище; 
- Охарактеризувати особливості агітаційного середовища; 
- Вказати на можливість постійного прогресу в ефективності 
політичної агітації; 
- Розглянути політичну і психологічну складову комунікації ; 
- Дослідити актуальні форми політичної агітації та їх ефективність 
впливу 
Об’єкт дослідження: політична комунікація 
Предмет дослідження: трансформація ефективності політичної агітації 
Методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, узагальнення. 
Наукова новизна кваліфікаційної роботи магістра – дане дослідження 
є однією з перших праць, в якій робиться спроба розглянути розвиток 
ефективності впливу різних форм політичної агітації та модернізація однієї із 
політичних технологій.  
Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів,  
висновків, списку використаних джерел та 11 таблиць. Загальний обсяг роботи 
- 76 сторінок.  
 
  
5 
 
РОЗДІЛ 1. 
ЩО ТАКЕ ПОЛІТИЧНА АГІТАЦІЯ? 
 
1.1. Загальні форми і принципи політичної агітації 
Розуміння політичної агітації,  як такої,  поняття досить суб’єктивне. 
Будь яка політична кампанія намагається максимально адаптивно підійти до 
цього. І в передмові до свого навчального посібника «10 секретів політичних 
кампаній» Денис Богуш дуже влучно зазначив,  що «Вибори — це стратегічна 
гра, але дуже різна для всіх, хто приймає участь. Одні вирішують і стратегічно 
контролюють процес, а інші — тільки споглядають, і не все бачать. Але участь 
приймають всі. Для політиків це гра в Го — захоплення територій і позицій. 
Для кандидатів — це рулетка з неочікуваним результатом. Для влади — це 
реальна гра в шахи. Важливо, хто почав і хто розставив свої фігури в 
переможній конфігураціі. Є пішаки, в них одна доля і можливості, а є ферзь — 
він і в Африці ферзь з відсутністю правил та безмежними можливостями. Для 
електорату вибори — явно не стратегічна гра, а національна лотерея, всі 
грають, а виграє якась кількість по трохи. А головний приз виграє один із 
мільйонів, і то по телевізору. Ну і для політтехнологів це гра у Рендзю. Поле 
постійно розширюється, з’являється хаос. І тільки одна людина знає, де 
неочікувано з’явиться п’ять каменів в ряд…» [1;7].  
Якщо вдаватися в більш «суху» термінологію,  то можемо сказати,  що 
передвиборна агітація – це здійснення діяльності,  яка спонукає електорат 
віддавати або не віддавати свій голос за кандидатів. На це мають право місцеві 
організації партій,  кандидати у депутати від яких зареєстровані в 
багатомандатному виборчому окрузі, а також кандидати у депутати в 
одномандатному виборчому окрузі, кандидати на посаду сільського, 
селищного, міського голови, старости, зареєстровані відповідною 
територіальною виборчою комісією для участі у місцевих виборах. Громадяни 
нашої країни в праві здійснювати передвиборчу агітацію,  без обмежень,  що 
заперечують Конституцію України обговорювати різні якості особистостей,  
6 
 
чи партій,  які подають свою кандидатуру. Стосовно часових проміжків 
проведення,  то важливо зазначити,  що «Місцеві організації партій, кандидати 
у депутати від яких зареєстровані в багатомандатному виборчому окрузі, 
кандидати у депутати в одномандатному виборчому окрузі, кандидати на 
посаду сільського, селищного, міського голови, старости мають право 
розпочати свою передвиборну агітацію з дня, наступного за днем прийняття 
відповідною територіальною виборчою комісією рішення про реєстрацію 
кандидатів. Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п’ятниці 
перед днем голосування. Ведення передвиборної агітації до початку і після 
закінчення встановлених у цій статті строків забороняється. 
Напередодні і в день голосування забороняється проведення масових 
акцій (зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо) від імені кандидатів, 
місцевих організацій партій - суб’єктів виборчого процесу, а також політичних 
партій, місцеві організації яких є суб’єктами виборчого процесу. 
У цей же час забороняється проведення концертів, вистав, спортивних 
змагань, демонстрації фільмів і телепередач чи інших публічних заходів на 
підтримку місцевої організації партії - суб’єкта виборчого процесу, кандидата, 
політичної партії, місцеві організації якої є суб’єктами виборчого процесу, а 
також оголошення місцевою організацією партії, кандидатом, політичною 
партією, місцеві організації якої є суб’єктами виборчого процесу, про 
підтримку проведення таких публічних заходів» [2].  
Форми проведення можуть бути різними,  але дотримуючись головної 
умови – не суперечити Конституції та законам України. Офіційні 
повідомлення,  які в період виборчого процесу про різні дії кандидатів, партій 
пов’язані з застосуванням ними посадових повноважень, передбачених 
Конституцією та законами України, мають готовність визначену Законом 
України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та 
органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", і 
не являються передвиборною агітацією. Такі офіційні повідомлення не мають 
7 
 
права містити коментарі агітаційного характеру, а також  різний відео-, 
аудіоматеріалів, стрічок з кіно, чи фото про дії зазначених осіб як кандидатів. 
Звертаючись до джерела номер 2, зрозуміємо які форми агітації існують 
на території нашої країни: 
«Законом України «Про вибори народних депутатів України» доволі 
детально врегульовані форми передвиборної агітації. Зокрема, ч. 2 ст. 68 
визначено, що передвиборна агітація може проводитися у таких формах: 
1) проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; 
2) проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів; 
3) проведення публічних дебатів, дискусій, «круглих столів», прес-
конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної 
діяльності партій – суб’єктів виборчого процесу чи політичної діяльності 
кандидатів у депутати; 
4) оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) 
засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв’ю, нарисів, 
відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; 
5) розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих 
агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали 
передвиборної агітації; 
6) розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами 
на носіях зовнішньої реклами; 
7) проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації 
фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії – 
суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення 
інформації про таку підтримку; 
8) публічні заклики голосувати або не голосувати за партію – суб’єкта 
виборчого процесу, кандидата в депутати або публічні оцінки діяльності цих 
партій чи кандидатів у депутати; 
9) встановлення агітаційних наметів; 
8 
 
10) в інших формах, що не суперечать Конституції та законам України» 
[3;2]. 
Не варто зупиняти свою увагу на характеристиці вищезазначених форм,  
так як обсяги моєї роботи не дозволяють цього,  а зроблю акцент на саме тих,  
які викликають питання в плані неналежного законодавчого врегулювання.  
У цьому аспекті треба наголосити,  що такі форми агітації,  як мітинги,  
походи,  пікети,  демострації,  вистави,  концерти спортивні змагання чи інші 
заходи,  що несуть собою сенс впливу на думки виборців,  вимагають цілого 
ряду нормативного та законодавчого врегулювання,  що в свою чергу потребує 
зусиль та часу зі сторони впливових осіб . Так,  певний час проведення 
подібних заходів регулювалося «ухвалою Президії Верховної Ради СРСР «Про 
порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і 
демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 р., положення якої не відповідали ні 
ст. 39 Конституції України, ні визнаним світовою спільнотою міжнародним 
стандартам, про що Конституційним Судом України було прийнято відповідне 
рішення» [3;2]. І парламент має важливе завдання прийняти відповідний закон,  
щодо врегулювання організації і проведення подібних масових заходів.  
Враховуючи досвід інших європейських країн ми можемо звернути 
увагу на їх підхід в цьому моменті,  які в свою чергу передбачають 
врегулювання в нормативних актах у вигляді двох підходів:  
- В країні є загальноприйнятий законодавчий акт,  який визначає всі 
правила забезпечення організації  і безпеку проведення масового заходу: 
- Своїм законом держава формує загальні положення проведення 
заходів для окремих видів,  так як вони є специфічними і потребують більш 
ретельного врегулювання  їх правопорядку.  
Із цих двох підходів,  більш доцільним є перший,  так як загальні 
положення та правила дають змогу створити певний «шаблон» для подальшої 
взаємодії між суспільством та донесенням інформації з публічної сторони. 
Також важливим моментом є унеможливлення підкупу виборців. Адже це вже 
є протизаконним діянням,  тому що враховуючи досвід проведення в Україні 
9 
 
передвиборчої агітації,  це негативно впливає на думки та вибір електорату. В 
такому випадку,  ідейні цілі та стимул виборців до усвідомленого вибору 
зникає,  і на його місце з’являється матеріальна користь,  яка повністю руйнує 
всі моральні закладені принципи створення політичної агітації та чіткого 
впливу на спільноту.  
Також існує потреба у врегулюванні таких епізодів,  як наприклад,  
проведення концертів артистів відразу після,  або перед проведенням зустрічі 
із кандидатом. Артист розуміючи свій авторитет та публічність в спільності,  
спонукає не до вільного і обдуманого вибору,  а до вибору конкретного 
кандидата чи партії. При цьому присутність кандидата чи партії,  не може бути 
розглянутим,  як порушення проведення політичної агітації,  якщо не має 
зв’язку з проведенням її. В цьому питанні немає конкретного законодавчого 
врегулювання,  який би міг налаштувати справедливість впливу на електорат.  
Продовжуючи тебе переймання досвіду інших країн,  важливо згадати 
створення громадських приймалень,  які вперше були засновані в США в 1896 
р. і представляє собою створення так званих «груп інтересів»,  які 
співпрацюють із різними прошарками суспільства у своєрідних «офісах 
розбору претензій»,  де кандидати проводять прийом електорату.  
В Україні подібне має початок в 90-х роках ХХ ст.,  і не є унормованим 
з законом України. Такі громадські приймальні є постійними пунктами роздачі 
агітаційних матеріалів,  вони сприяють виявленню нових  потенційних 
агітаторів та їх задіяння в політичній силі. Основна маса таких відвідувань 
становить електорат,  який звертається за допомогою у вирішенні 
різноманітних питань чи проблем. «У зв’язку з цим виникає питання щодо 
законності такої форми передвиборної агітації та участі кандидатів у народні 
депутати в процесі розв’язання злободенних проблем виборців хоча б шляхом 
надання інформаційних послуг, чи коли в період передвиборної агітації у 
кандидатів відбуваються зустрічі з виборцями з нагоди якоїсь планової події 
за участю підлеглих осіб. У цьому вітчизняне виборче законодавство потребує 
свого вдосконалення» [3;3]. 
10 
 
Також на міг погляд існує потреба у правовому та законодавчому 
врегулюванні статусу агітаторів в нашій країні. Існуюче законодавство не 
оперує таким поняттям,  але в дійсності вони відіграють одну із 
найважливіших ролей агітації. Право на це має будь-який громадянин своєї 
країни,  який керується власною прихильністю до тої . чи іншої політичної 
сили,  чи кандидата. Але,  головна умова згідно із чинним законодавством 
України – участь виключно на громадських засадах,  без компенсації в 
фінансовому вигляді. Агітатор виконує основну функцію – вербування 
виборців за допомогою різноманітних політичних та психологічних прийомів. 
Більш детально функціонал,  критерії підбору та вимоги до агітатора я опишу 
в наступному розділі даної роботи.  
Особливу увагу треба також зосередити на ефективності впливу 
політичної діяльності,  а саме застосування політичних технологій,  які 
відіграють фундаментальну складову у політичній комунікації. Сюди входить 
чіткий розбір за критеріями,  етапами,  важливість застосування політичного 
маніпулювання,  діяльність політичної пропаганди та врегулювання цих всіх 
речей в законодавчому плані. Жиган Дмитро Федорович,  із Інституту держави 
і права ім. В.М. Корецького,  у своїй роботі «Політико-правові засади 
застосування політичних технологій у виборчому процесі» дуже вдало 
скомпонував це в деяких пунктах своєї роботи,  які добре вписуються і 
підкреслюють думку моєї роботи,  і хочу процитувати:  
«Політичні технології відіграють важливу роль у формуванні 
політичних інститутів, у перебігу політичних процесів, зокрема виборчого, 
позаяк безпосередньо впливають на формування центральних, регіональних та 
місцевих органів влади. З огляду на це можна запропонувати таке визначення: 
політичні технології – це багатовимірне, багатоаспектне політичне явище, 
сукупність і система засобів послідовної трансформації політичної сфери, 
іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання 
влади, політичного впливу.  
11 
 
 За критерієм функцій, які політичні технології виконують у 
політичному, зокрема виборчому, процесі, може бути запропонована така 
класифікація цих технологій: 1) управлінські; 2) агітаційно-рекламні; 3) 
організаційно-масові; 4) інформаційно-аналітичні; 4) комунікативні; 5) 
юридичні; 6) фінансового забезпечення; 7) технічного забезпечення; 8) 
безпекові; 9) навчально-методичного забезпечення.  
Основними етапами застосування політичних технологій у виборчому 
процесі є: 1) підготовчий; 2) юстиційний; 3) основна (офіційна) політична 
кампанія; 4) інтенсивний інформаційний удар; 5) день прийняття політичних 
рішень (голосування); 6) захист результатів прийнятих рішень (голосування), 
власних результатів політичної кампанії. Поширену в політичній науці 
класифікацію етапів застосування політичних технологій у виборчих 
кампаніях слід удосконалити шляхом перейменування другого етапу – 
«реєстрації» на «юстиційний» та виокремлення двох додаткових етапів – 5) 
день прийняття політичних рішень (голосування); 6) етап захисту результатів 
прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії.» 
[4;16]. 
Розуміння політичного маніпулювання розкривається так – це 
динамічний процес, який є варіантом впливу на думку громадян і спрямований 
безпосередньо маніпулятором в потрібному йому напрямку. В нього входить 
застосування цілих систем різних політичний технологій та стратегій, які не є 
явними. 
 «Політична пропаганда є невід’ємною складовою виборних кампаній як 
маніпулятивна політична технологія. Це система заходів інформаційно-
психологічного впливу на масову свідомість в інтересах досягнення цілей 
певних політичних партій і/або лідерів. Політична пропаганда є невід’ємною 
частиною системи політичної комунікації, спрямованою на формування у 
масовій свідомості певних політичних поглядів і переконань, а на їх основі 
відповідного типу політичної поведінки, потрібного суб’єкту пропаганди. 
12 
 
Існує тісний взаємозв’язок між політичною пропагандою та Public 
Relations (PR), що в демократичних країнах визначають як зв’язки з 
громадськістю, політичну рекламу, політичну агітацію. За критерієм 
емоційного впливу слід виокремлювати два види політичної пропаганди – 
позитивну (конструктивну) та негативну (деструктивну)» [4;17].  
Отже,  враховуючи вищеперелічену інформацію,  розуміємо,  що весь 
процес політичної агітації представляє собою цілий спектр можливих 
ресурсів,  які в поєднанні із взаємозв’язком між суспільством та політичною 
сферою,  вибудовують певну систему взаємодії цих складових.  
 
1.2. Особливості комунікації в політичній спільності 
Вся існуюча комунікація в суспільстві класифікується в залежності від  
сфери її застосування . Політична комунікація має свої витоки із управлінської 
комунікації та поведінки в публічному просторі. Управлінська культура 
диктує свої правила спілкування та ієрархії,  що в свою чергу будує й 
відповідні правила поведінки. У будь-якого високопрофесійного керівника 
обов’язково повинні бути навички управлінської культури. Від володіння нею 
залежить можливість та готовність до результативності децентралізації влади 
та розвиток необхідних стратегічних реформ суспільства. Будь-яка сфера 
діяльності повинна чітко контролюватися та виконувати всі поставлені вимоги 
для отримання результату.  
Відповідні якості свідчать про різносторонність розвитку і придатність 
особи до управлінської діяльності. «Саме тому елементами сучасної УК як 
органічної складової загальної культури керівника мають стати: 
– сучасні управлінські знання, вміння, навички, професійність, 
компетентність, професіоналізм, почуття, настрої; 
– організаційні, передусім управлінські, відносини, в яких 
матеріалізуються знання керівника-професіонала з організації 
міжособистісної взаємодії з підлеглими; 
13 
 
– управлінська діяльність, творчий характер якої дає змогу 
перетворювати знання й цінності на стійкі риси особистості. Очевидно, що 
така діяльність має розвиваючий наступальний характер, оскільки мова йде 
про становлення не лише особистості керівника як управлінця-професіонала, 
а й його УК, яка об’єднує прояви його поведінки та мотиви його інноваційно-
управлінської діяльності; 
– людинознавчі знання, що визначають якість організовуваної 
керівником міжособистісної взаємодії з практичним застосуванням положень 
концепції активної організації та теорії організаційного гуманізму» [5;6].   
Також важливо розрізняти відмінності між управлінням персоналом та 
людськими ресурсами. Кожен аспект виконує свою функцію та відіграє свою 
роль.  
На таблиці 1 можемо наочно порівняти відмінності в управлінській 
культурі: 
 
Таблиця 1 Відмінності в управлінській культурі. 
«Необхідно зазначити, що нині надзвичайної пріоритетності набувають 
дослідження якісних характеристик сучасного керівника як організатора 
колективної роботи підлеглих співробітників. Так, наприклад, англійські 
спеціалісти управління М. Вудкок та Д. Френсіс визначають одинадцять 
основних якостей, необхідних керівникові для здійснення функції 
ефективного управління підлеглими: здатність управляти собою; наявність 
розумних особистих цілей; чіткість особистих цілей; спирання на постійне 
14 
 
особисте зростання; навички вирішування проблем; винахідливість і здатність 
до інновацій; висока здатність впливати на оточуючих; здатність керувати; 
знання сучасних управлінських підходів; вміння навчати підлеглих; здатність 
розвивати та формувати ефективні робочі групи» [5;7]. 
Однією із важливих складових є вміння «достукатися» до підлеглого. І з 
плином часу традиційні методи замінюються більш сучасними,  які є 
адаптованішими під сучасне середовище.  
Для прикладу, розглянемо таблицю 2 на якій зображені управлінські 
методи керівництва підлеглили: 
 
Таблиця 2 Управлінські методи керівництва підлеглими. 
Але при інтерпретації всіх позитивних сторін не обійдеться без помилок,  
які будуть допущені,  але при цьому враховані і виправленні в подальшій 
співпраці. І основними ознаками такого руйнівного управління є: «висока 
плинність компетентних співробітників; низькі показники діяльності 
колективу; латентний, прихований стан конфліктності; нервозність підлеглих 
та наявність у них внутрішньої резиґнації; “внутрішня еміграція” членів 
колективу; відсутність будь-яких мотиваційно-стимулюючих організаційних 
програм; неприйняття заходів для підвищення кваліфікації співробітників 
тощо. Безсумнівна реальна загроза та небезпека такого керівника-термінатора 
для колективу. Саме тому очевидно, що сучасний демократичний етап 
розвитку суспільства та глобальні фінансово-економічні й політичні 
15 
 
особливості породжують необхідність застосування нового типу управління, 
нового типу публічного службовця — людини висококультурної, 
компетентної, високопрофесійної, готової діяти ініціативно й відповідально з 
максимально можливим урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін» 
[5;11].  
По факту йде мова про так званого управлінця-лідера-інноватора,  який 
повинен відповідати конкретному іміджу. І головними тенденціями його 
моделі поведінки має бути: постановлення перед робітниками чітко 
сформованих цілей; вмотивування до прояву творчості та реалізацію 
креативних ідей; своєчасне ухвалення ефективних ідей; утримання дружньої і 
довірливої атмосфери в колективі; позитивний вплив власного авторитету; 
розуміння кількості та важливості внесення змін. 
«Доцільно у зв’язку з цим виділити основні риси культури мислення 
управлінця: 
– домінантність, тобто намагання впливати на інших. Ця риса 
безпосередньо пов’язана з прагненням до лідерства та мотивацією управлінця; 
– впевненість у собі. На впевненого керівника можна покластися і йому 
можна вірити; 
– володіння собою, емоційна врівноваженість і стійкість до стресів. 
Уміння об’єктивно ставитися до колег та контролювати свою поведінку — це 
надзвичайно цінні риси оптимального й умілого управління колективом; 
– креативність, здатність до творчості. Керівник повинен самостійно 
мислити, підтримувати нове, шукати шляхи до підвищення ефективності 
роботи, самовдосконалення;» [5;11]. 
Застосування управлінської культури є безпосереднім відображенням 
демонстрації керівником,  людини високої посади,  як стандарт поведінки 
нового формату по відношенню до підлеглих працівників. При цьому велику 
роль грає сприймання їх,  як партнерів для досягнення ефективного 
результату,  а відповідно і підтримування взаємозацікавлених відносин.  
16 
 
В політичному середовищі в обов’язковому порядку задіяні всі 
перераховані аспекти управлінської культури,  які яскраво проявляють себе у 
внутрішньополітичній сфері. Політична комунікація базується на тих самих 
принципах,  але з певними особливостями. Як позиціонує себе об’єкт 
політичного управління? Це зріла та сформована особистість,  яка має 
виражені домінантні особливості характеру,  та володіє притаманними 
специфічними якостями,  які в свою чергу підкреслюють його унікальність,  
професіоналізм та здатність до коректного чіткого організаційного впливу 
саме з врахуванням політичного досвіду та компетентності в політичній сфері. 
Такі люди не бувають сірою масою,  а часто обирають активну громадянську 
позицію з молодих років, яка формує їх,  як потенційно здатних до впливу на 
маси  в подальшому їх розвитку. Перспективні індивідуальності майстерно 
володіють ораторським мистецтвом,  що є невід’ємною частиною в політичній 
комунікації. Приведу як приклад доречні тези,  як покращити свою мову,  із 
навчального посібника «Комунікації в публічному управлінні: аспекти 
організаційної культури та ділового спілкування» : 
«За вимовою потрібно стежити постійно. Для цього в пригоді може стати 
магнітофон/диктофон. Записуючи все, що ви говорите, ви зможете дістати 
реальне уявлення про ваше повсякденне мовлення. Прослуховуючи запис, 
аналізуючи та оцінюючи свій голос, ви відразу усвідомите, над чим ще слід 
працювати, щоб вас краще розуміли під час спілкування. Не варто переживати 
таку ситуацію, про яку писав М. Мейєр: “Я ніколи не міг збагнути, чому через 
те лише, що я висловлююсь незрозуміло, ніхто мене не розуміє”. Манера 
говорити значною мірою сприятиме розумінню співрозмовниками сутності 
того, що їм говорять. Саме тому: 
– говорити слід у розміреному темпі, оскільки виразне мовлення здатне 
передати найтонші відтінки думки. Можна сказати 50 разів “так” і 50 разів 
“ні”, говорив Б. Шоу, — і всі вони матимуть різний зміст, проте написати їх 
можна тільки однозначно; 
17 
 
– говорити потрібно досить голосно, але ні в якому разі не вдаватися до 
крику; 
– особливе значення мають паузи, що повинні чітко відокремлювати 
речення і, особливо, абзаци; 
– для посилення виразності варто вдаватися до міміки та жестів, стояти 
нерухомо не рекомендується, оскільки поза свідчить про напруження 
адресанта і тому не викликає довіри до нього; 
– слід також модулювати голос, надавати йому жвавості. Це допоможе 
уникнути монотонності, адже, як писав Ларошфуко, “у звуці голосу, в очах, в 
усій зовнішності мовця міститься не менше красномовства, ніж у виборі слів”» 
[5;53].   
Поєднання ораторської майстерності і розуміння реалізації впливу на 
маси,  в результаті дає ефект,  який неодмінно буде працювати на користь 
людині,  яка бажає просуватися в політичному середовищі. Зупинимось на ролі 
мас в політичному просторі. Вони відіграють одну із найголовніших ролей,  
так як визначають напрям розвитку всіх соціально-політичних інститутів. 
Також маси є одним із основних об’єктів впливу політичних сил,  особливо під 
час політичних кампаній,  коли спільнота робить свій вибір у користь тих 
представників,  які в перспективі мають стати владою у державі. У цей період 
термін «маси» автоматично замінюється терміном «електорат»,  а в 
подальшому і на «виборці»,  то впливає на їх соціальну роль та значущість.  
«Характерною особливістю маси є низький рівень критичності, 
інтелекту, що призводить до втрати здібностей розмірковувати, образності 
мислення, підвищення емоційності. Таким чином у масі перемагає не розум, а 
більшість. Негативним наслідком відсутності інтелекту є неспроможність мас 
і її окремих індивідів розрізняти дійсність і підмінену реальність» [6;3].  
«У такому соціально розрізненому, нестійкому середовищі ми можемо 
спостерігати абсолютно неочікувані, несумісні явища. Але, як недивно, маса 
може бути і достатньо організованою, коли певні прошарки населення свідомо 
збираються в певному місці, об’єднані однією ідеєю та намірами (наприклад, 
18 
 
маніфест, демонстрація, мітинг). Виходячи з цього, виділяють три основні 
форми організації мас: 
- публіка – короткотривале зібрання людей для спільного проведення 
часу у зв’язку з якимось видовищем (зазвичай вони є організованими, 
заздалегідь продуманими); 
- аудиторія – група людей яка сприймає повідомлення; 
- натовп – відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення 
людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і 
об’єднанні безпосередньо-просторовою близькістю та загальним об’єктом 
уваги. 
Серед масових зібрань виділяють таких її учасників: 
- лідери, які очолюють політичний рух своїм авторитетом, впливом, який 
сприяє його об’єднанню і досягнення поставленої мети; 
- активісти-посередники між лідерами і наступниками; вони 
організовують учасників рухів, постійно збагачуючи лідерів інформацією про 
досягненні результати і труднощі, вносять корективи в стратегію і тактику 
поведінки мас; 
- лідери думки. Вони не впливають на поведінку учасників з точки зору 
її організації. Своєю інтелектуальною діяльністю, насамперед в публіці, вони 
створюють «поля» емоційної та соціальної напруги навколо проблеми, 
роблячи їх об’єктом суспільної уваги; до них звертаються за порадою, а не за 
конкретними вказівками дії» [6;3].  
Всі технології,  що застосовуються у передвиборчій кампанії,  
незважаючи на те,  чесним чи нечесним шляхом  вони діють,  їх базують на 
маніпуляції свідомістю потенційного виборця. 
На меті у будь-якій виборчій кампанії стоїть завоювання якомога 
масивнішої підтримки електорату. Успіх напряму залежить від масштабів 
отриманих результатів та тих цілей,  що ставлять перед собою політичні сили. 
Роль має і активність електорату,  а не тільки його кількість,  бо саме жвава 
19 
 
позиція збирає якомога більшу кількість прихильників,  що в свою чергу знову 
ж таки тільки позитивно впливає на результат.  
При виборі технологій впливу на маси обираються саме ті,  які 
спираються на емоційний стан суспільства. І дуже важливо зазначити роль 
засобів масової інформації,   яка створює та поширює образ кандидата чи 
політичної партії. «Для досягнення конкретних політичних цілей суб’єкти 
політичної агітації використовують методи активізації емоційно-чуттєвих 
елементів свідомості, механізми психологічного зараження і навіювання» 
[6;4].   
Залучення засобів масової інформації являється пасивною технологією 
агітації,  так як відсутній контакт лідера з електоратом і це не є масовим 
зібранням. Респонденти отримують інформацію поодиноко,  і 
ознайомлюються з нею індивідуально. При цьому використання засобів 
масової інформації є одним із найпродуктивніших варіантів отримання 
підтримки виборців,  бо реклама,  яка на постійній основі існує в полі зору,  
дуже ефективно створює позитивний образ кандидата та запам’ятовується. 
Сама ж політична реклама представляє собою різновид агітаційно-
пропагандиської діяльності,  направленої на створення саме того іміджу,  мета 
якого переслідується. Вона застосовується не лише в створені позитивного 
образа кандидата,  а й висвітлення негативу в сторону опонента.  
Враховуючи менталітет та психологічні властивості народних мас,  
засоби масової інформації  «налаштовують» реалізацію своїх ресурсів саме за 
декілька місяців до самого дня виборів,  і все,  що візуально потрапляє в очі 
звичайному громадянину,  направлено на отримання певного результату в 
день ікс. І коли політична кампанія підходить до свого завершення,  
відбувається «кульмінація» впливу ЗМІ,  а вже після самої дати,  політичні 
сили зникають з поля зору. Народні маси очікують певних революцій,  змін,  
реформ,  пафосні заяви себе не виправдовують і суспільство залишається в 
очікуванні кращого. Більш детально з приводу сумнівів та недовіри до 
політичної агітації я повернуся в кінці першого розділу.  
20 
 
 Повертаючись до першого джерела,  навчального посібника Дениса 
Богуша «10 секретів політичних кампаній» хочу звернути увагу на те,  як він 
описує і доносить досить інформативно суть і роль засобів масової інформації,  
та пропонує розробку стратегії відносин з ними у процесі передвибочої 
агітації: «Засоби масової інформації (ЗМІ, Mass media) — це інституції 
публічного поширення інформації і комунікації для широкого кола 
користувачів за допомогою технічних засобів. ЗМІ мають два основні типи: 
друковані (преса — газети, журнали, книги) та електронні (радіомовлення, 
телебачення, кінопродукція, аудіопродукція, інтернет-контент). Також до ЗМІ 
можливо зарахувати: звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, 
рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, 
телефонні, комп’ютерні та інші лінії зв’язку.  
Основні функції ЗМІ:  
- інформаційна (інформування, новини, обробка, поширення та 
зберігання інформації) 
-  виховання (ідеологія, цінності, патріотизм та ін.)  
-  навчання і просвітництво  
-  художня: розповсюдження творів мистецтва у вигляді реклами, 
телешоу, радіодрами, телефільмів і ін.  
- розвага: заповнення дозвілля приємним відпочинком, розвагою 
ЗМІ — не тільки одна з найважливіших самостійних аудиторій, але й один із 
найбільш значущих інструментів. Саме ЗМІ є тією найважливішою ланкою, 
яка в кінцевому рахунку впливає на громадську думку» [1;76].  
Далі автор звертаю увагу на те, що потрібно для розробки стратегії для роботи 
із засобами масової інформації: 
«Розробка стратегії роботи зі ЗМІ 
Для розробки стратегії роботи зі ЗМІ необхідно пройти декілька кроків:  
          - аналіз ЗМІ  
          - визначення ключових коммунікаційних цілей, яких хоче досягти 
ваша організація, працюючи зі ЗМІ  
21 
 
          - підготовка та розповсюдження якісного інформаційного 
повідомлення               
          - моніторинг ЗМІ 
          - оцінка досягнутого впливу 
 Для ефективного здійснення стратегії відносин зі ЗМІ необхідно:  
- регулярно контактувати з журналістами  
- розробляти ідеї та матеріали, які варті того, щоб стати новинами 
- організовувати події, які здатні зацікавити ЗМІ  
- розповсюджувати прес — релізи  
- готувати, а потім поновлювати базову інформацію про діяльність вашої 
організації (рекламні проспекти, веб — сайти та ін.)  
- організовувати інтерв’ю  
1. Поважайте пресу, вона відповість вам тим же.  
2. Інформація може бути тільки «першої свіжості», в іншому випадку — 
це «мертвий товар».  
3. Випадкові зв’язки до добра не доводять — у відносинах зі ЗМІ 
цінується регулярність. 
 4. Усе потаємне обов’язково стане явним: про проблему краще 
розповісти самим, це дасть вам «простір для маневру» [1;77-78].  
«Сучасна система Інтернет-комунікацій є невід’ємною складовою 
політичного процесу, виконуючи функції обміну інформацією між акторами 
політичної взаємодії, політичними інститутами та організаціями 
громадянського суспільства. Для трансформації соціальних, політичних та 
економічних відносин у суспільствах, що знаходяться у процесі переходу до 
демократії вкрай важливим фактором виступає простір Інтернет-комунікацій. 
Епіцентр політичних подій поступово переміщується з площини ідеологій, 
бюрократичних та партійних організацій до іміджевих стратегій, 
комунікативних та політичних технологій, які реалізуються в 
Інтернеткомунікаціях. Тому вкрай важливим представляється визначення 
чинників та умов, за яких Інтернет-комунікації будуть сприяти раціональному 
22 
 
вибору громадянина, формуванню демократичного простору політичної 
взаємодії в Україні» [7,3]. 
І справді зараз моментом впливу є найчастіший контакт із виборцем, 
розуміючи сучасне середовище, в якому ми живемо, більш ширшого впливу 
ми і не зможемо знайти, але з цим ще потрібно детально працювати. 
«Інтернет-комунікації надають нові можливості для функціонування 
традиційних мас-медіа та охоплюють електронне листування, обмін 
інформацією з багатьма користувачами, конференції, вебінари, форуми, 
дискусії, чати, опитування в Інтернет та ін» [7,9]. 
Політична спільнота це розуміє не менше, ніж звичайний виборець, тому 
велику частину свого політичного життя будь-який кандидат повинен вести в 
інтернеті. 
«Інтернет-комунікації сприяють розвитку складних аргументативних 
комунікативних мереж, без яких неможливо уявити сучасну демократичну 
політичну систему. Мережа Інтернет, поєднуючи у собі текстові та 
аудіовізуальні засоби повідомлення, надає реальну можливість зворотнього 
зв’язку, творчої відповіді реціпєнта на отриману інформацію. Від розвитку 
Інтернет-комунікацій залежить не тільки інформаційний та технологічний 
прогрес, а й розвиток демократичної політичної взаємодії через принципову 
непідконтрольність Інтернет-комунікацій, неможливість їх монополізації, 
інтерпретативність, гупертекстуальність, глобальність, розвиток електронної 
демократії та електронного урядування. Незважаючи на дисбаланс статусів 
виробників інформації в Інтернет, зберегається можливість безпосередньої та 
швидкої (on-line) відповіді громадян, домінування горизонтальної комунікації 
громадян та їх об’єднань. Разом із тим, Інтернет-комунікації характеризуються 
надмірністю інформації, посиленням тенденцій до використання 
комунікативних технологій та медіаполітичних засобів управління. Таким 
чином, Інтернет-комунікації, руйнуючи технологічні, ідеологічні, 
організаційні та фінансові кордони, сприяють реалізації одного із головних 
23 
 
принципів сучасної демократії - рівності можливостей конвенційної 
політичної участі та активності громадян» [7;16]. 
Підсумовуючи аналіз комунікації в політичному просторі,  її складові та 
особливості,  можемо побачити,  що існуючі принципи спілкування в діловому 
та публічному середовищі переносяться й на політичне. Використання 
технологій спілкування,  впливу на людей,  застосування різноманітних 
ресурсів,  значущість інтернету в наш час  – це все є суцільним прийомом для 
досягнення результату. 
 
1.3. Другорядні функції політичної агітації 
Будь-який політичний процес можна розглядати досить з різних сторін. 
В одних випадках він позиціонує себе,  як матеріальна складова,  в інших,  як 
більш моральна. В окремих випадках можливий комбінований варіант для 
отримання конкретних результатів. Кожна подібна діє несе в собі кілька ідей, 
які направлені в сторону суспільства(зазвичай). Сам процес політичної агітації 
може розглядатись,  як спосіб для досягнення власних цілей. Одним із таких є 
«технічний кандидат». Слід зазначити,  що в політичній сфері відсутній такий 
термін. Таке становище мотивує появу проблем,  як теоретичного,  так і 
практичного застосування,  для позначення певних дій,  їх аналізу,  оцінки та 
чесності передвиборчої кампанії.  
Дослідники пропонують дефініцію поняття «технічний кандидат» 
наголошуючи на тому,  що цей суб’єкт політичної кампанії має притаманні 
такі риси: 
- Ставлять на меті головною не перемогу, а відбирання частини 
голосів потенційних переможців; 
- Працюють на збільшення представництва інших суб’єктів у 
виборчих комісіях; 
- Впроваджені іншими кандидатами,  які претендують на реальну 
перемогу; 
- Не мають необхідної кількості інформації про себе; 
24 
 
- Обмежуються лиш агітацією в інтернеті та не виходять на контакт 
з виборцями; 
- Існують часті збігання по схожості з прізвищами інших 
кандидатів; 
- Не мають потрібної кількості фінансування для сплачення 
грошових застав; 
- Працюють на благо та інтереси іншого кандидата; 
- Висунені кандидатами штабів пріоритетних переможців; 
- Використовують приховану чи явну підтримку «реального» 
кандидата; 
Як можемо прослідкувати з вищезазначеного,  основними рисами 
технічного кандидата є залежність та несамостійність ; відсутність реального 
рейтингу та підтримки виборців ; мінімальну політичну агітацію і вклад в 
перемогу іншого кандидата. Інші ж риси є доволі дискусійними.  
Поняття необхідності в технічних кандидатах при передвиборчій агітації 
розглянута зі сторони інших точок зору в статті Бучина М.А. «Технічні 
кандидати та їхня роль у виборчому процесі»: 
«Зокрема, не співпадають думки науковців щодо того, наскільки 
коректним є віднесення до категорії технічних кандидатів суб’єктів виборчого 
процесу, які, хоч і не мають реальних шансів перемогти на виборах, однак є 
самостійними. Зокрема, вітчизняні експерти Д. Джулай та М. Набока 
вважають, що кандидати з низьким рейтингом, які беруть участь у виборах, 
щоб стати відомими, заробити прихильність електорату та спонсорів, не є 
технічними. 
Схожу позицію займає й інший український аналітик П. Пущенко. На 
його думку, до категорії технічних кандидатів не слід відносити тих учасників 
виборчих перегонів, які мають на меті використати одну виборчу кампанію як 
стартову платформу для іншої . 
Дещо іншу точку зору щодо цієї проблематики висловлює експерт 
Громадського руху ЧЕСНО О. Роговик, який розширює категорію технічних 
25 
 
кандидатів. Відтак, до розряду технічних суб’єктів виборчого процесу 
науковець відносить осіб, які балотуються та беруть участь у виборах задля 
того, щоб: пропіаритись; підвищити впізнаваність; збільшити свій політичний 
вплив; відібрати голоси в інших кандидатів або ж подарувати свої голоси 
комусь з учасників виборчих перегонів; критикувати конкурента; забезпечити 
більш вагоме представництво у виборчих комісіях чи на телевізійних ефірах 
та ін» [8;3]. 
Підсумовуючи раніше згадані точки зору,  хочу зробити акцент,  що 
переконання участі у виборчому процесі кандидата,  окрім бажання перемогти,  
не визначає його,  як технічного.  
Важливою складовою потрібно враховувати ще й розуміння їх ролі у 
виборчих перегонах. Аналіз таких персон дає нам розуміння позитивного,  
негативного чи нейтрального впливу. У цьому ж контексті слід зазначити,  що 
участь такого технічного кандидата є цілком законною. Свою чергу це 
підкреслює демократичність країни та свободу волевиявлення. Але існує 
порушення морально-етичних норм і розумінь цих суб’єктів. Тут і розуміємо 
проблему нейтралізації даного феномену і створення реальних перешкод 
потенційним силам. 
Також хочу підняти і позитивну сторону в цьому питанні. Деякі фахівці 
в сфері політології визначають участь таких кандидатів і з певним позитивним 
впливом. Якщо ми змінимо бачення на таке,  що ці персони відіграють і 
корисну роль,  то можемо зрозуміти,  що є і позитивні сторони. Однією з таких 
є спроба молодих людей себе у політичній сфері. Молодь,  яка зацікавлена в 
просуванні себе в цій сфері,  може пройти всі етапи реалізації себе,  як 
кандидата. На моїй практиці був знайомий,  який на рік молодший за мене,  але 
настільки вмотивований ідеєю активної громадської позиції,  що навіть сам 
стояв біля банеру та роздавав флаєра з політичною рекламою за себе ж. Це 
показує нам жагу молоді,  хоч і в невеликій кількості,  але до ідей кращого 
життя та позитивного впливу на політичне середовище. Також існують і інші 
приклади,  коли компанія молодих людей з одним інтересом  - вплив на 
26 
 
майбутнє свого життя в країні чи місті, організовується і отримує безцінний 
досвід впровадження себе в політичну спільноту. В наш час саме такі відлуння 
дуже позитивно впливають на бачення виборців перспектив свого 
майбутнього. Це підтримує стимул просування нових ідей,  бажань до 
реалізації та втілення в життя. Хоч і в таких технічних кандидатів немає шансів 
на успіх,  але впізнаність їх зростає в кілька разів. Особливо це залежить від 
вмотивованості такої молодої людини,  яка робить багато чого для просування 
та популяризації себе в цьому напрямку. І враховуючи внутрішню енергію 
таких молодих та розумних людей,  вони не залишаються не поміченими,  хоч 
і самі розуміють свої мізерні шанси.  
Врешті-решт я схильний дотримуватися точки зору про те,  що технічні 
кандидати і не протизаконне явище,  але вони негативно впливають на 
морально-етичну складову виборчого процесу. Тому їхня учать – це справжня 
маніпуляція. Вона спрямована на електорат в цілому,  або ж в певному регіоні. 
І така маніпуляція несе в собі лиш негативні наслідки,  бо часто результати 
виборів можуть бути неочікуваними,  або є навіть фатальними в перспективі 
для майбутнього країни.  
Повертаючись до цитування статті Бучина М.А. «Технічні кандидати та 
їхня роль у виборчому процесі»,  хочу відмітити важливий аспект в з’ясуванні 
цілей та функцій. «На основі різних позицій і точок зору експертів,  можемо 
вималювати такі функції технічних кандидатів: 
- відтягування голосів виборців у певних кандидатів – опонентів 
«кандидата-господаря»; 
-  підвищення рейтингу «свого» кандидата шляхом зняття 
кандидатури на його користь; 
- псування іміджу та ведення «брудної агітації» проти опонентів 
«кандидата-господаря»; 
-  збільшення можливостей «свого» кандидата для впливу на хід та 
результати виборів (шляхом прихованого надання своїх квот для формування 
виборчих комісій, використання ефіру, здійснення спостереження тощо); 
27 
 
-  здійснення потрібних «кандидатові-господарю» дій під час 
виборів (створення інформаційних приводів, актуалізація потрібних питань 
тощо), які йому самому невигідно вчиняти; 
-  підстрахування «свого» кандидата (у випадку загрози зняття 
«кандидата-господаря» з виборчих перегонів, визнання виборів недійсними 
тощо); 
-  виконання ролі кандидата-жертви, через критику та нападки на 
якого «кандидат-господар» матиме змогу збільшувати свій рейтинг; 
-  дезорієнтація опонентів та виборців; 
- вчинення діяльності проти опонентів свого «господаря» у 
юридичній площині (судові скарги та позови)» [8;4]. 
При розмові про мету діяльності технічного кандидата,  то визначаємо її 
лише одну – збільшення шансів на перемогу іншого суб’єкту виборчих 
перегонів. Які саме способи для цього застосовуються – це питання,  яке 
вимагає врахування різних особливостей конкретного виборчого процесу. При 
правильному врахуванню всіх впливових факторів «втиснення» технічного 
кандидата в передвиборчу агітації,  це дасть позитивний ефект для «власника-
кандидата» . У випадку неправильного підбору ресурсів і пріорітетності,  це 
буде давати менш позитивний,  нейтральний або ж і зовсім негативний ефект.  
Для більш кращого розуміння феномену технічних кандидатів,  візьмемо 
до уваги й тих,  що знімають свої кандидатури,  і знайти відповідь на питання 
наскільки вони є «технічними». Якщо беремо до уваги саме момент 
відтягування голосів у потенційного до перемоги кандидата,  то з цим вдало 
справляється той кандидат,  що подав свою кандидатуру,  пройшов певні 
етапи,  і в результаті знявся. В силу правових процедур і термінів знімання,  
часто не встигають передрукувать бюлетні,  і їх прізвища залишаються,  що в 
свою чергу знову ж таки несе негативно-етичний сенс. Той відсоток голосів,  
які отримують ці прізвища,  втрачають свій сенс,  а могли би бути віддані 
справжньому кандидатові і результат міг би виявитися іншим в деяких 
ситуаціях.  
28 
 
Проте саме ці персони,  що знімаються,  автоматично відносять самі себе 
до класу «технічних»,  і в майбутньому для вивчення та аналізу проведення 
виборів,  це грає повчальну роль і дає можливість зробити правильні висновки 
у фільтруванні політичних сил в перспективі.  
«Підсумовуючи, слід відзначити, що технічних кандидатів як сучасне 
електоральне явище доволі важко однозначно оцінити. Це пов’язане з тим, що 
використання такої технології не суперечить нормам законодавства та 
демократичних стандартам виборів, адже принцип загальності виборів 
передбачає максимально можливе поширення виборчих прав та активну 
участь громадян як у формуванні влади, так і в здійсненні управління 
суспільством у якості обраних представників. Водночас, використання 
технічних кандидатів можна трактувати як брудну виборчу технологію, яка 
порушує морально-етичні принципи виборчої боротьби, нівелює 
демократичність та чесність інституту виборів. Тому, зважаючи на 
технологічний характер феномену, боротися з цим явищем потрібно, в першу 
чергу, технологічно, використовуючи контртехнології. Найбільш дієвим 
механізмом протидії впливу технічних кандидатів є широке та вчасне 
інформування виборців про факт застосування цієї технології, роз’яснення 
того, що певні кандидати є технічними і переслідують інші цілі, а голосування 
на їхню підтримку стане результатом ефективного маніпулювання. У цьому 
контексті стає зрозуміло, що найбільш сприятливою умовою, яка нейтралізує 
вплив технічних кандидатів, є наявність високого рівня політичної та 
електоральної культури виборців. 
Вітчизняна виборча практика показує, що використання технічних 
кандидатів є доволі поширеним явищем в нашій державі. Тому перспективним 
напрямком для наших подальших наукових розвідок є з’ясування впливу 
технічних кандидатів на виборчий процес в Україні» [8;5]. 
Підняття особистого рейтингу. Важливо зазначити однією із 
другорядних цілей передвиборчої агітації – це просування особистого 
«обличчя»,  бренду чи ролі в суспільстві. Політична реклама є одним із таких 
29 
 
способів. Вона рекламує саме людину. І в будь-якій політичній рекламі 
особисті якості візуально помітні потенційному виборцю. Річ в тому,  що 
навіть якщо і немає шансів на успіх,  то запам’ятовування особистості 
відбувається. Якщо ця людина має свій бізнес,  то вона може цим позитивно 
на нього вплинути,  а саме завдяки своїй харизмі зацікавити людей і привабити 
потенційних клієнтів.  
Сама ж політична реклама,  як така,  має на увазі висвітлення цієї людини 
саме в амплуа політичного кандидата,  але зважаючи на некомпетентність 
частини мас,  спрацьовують і інші ефекти впливу. «Так само аналогічною є й 
методологія створення іміджу політика. Починаючи з 1950-х 
років,американські іміджмейкери вважають, що вони „продають” своїх 
майбутніх президентів, створюючи політикам бажаний імідж. Вже у 1933— 
1934 pоках з’явилася перша професійна іміджева фірма, яка забезпечувала 
перемогу республіканців протягом наступних двадцяти років. Ця 
каліфорнійська фірма з 1935 по 1958 рік спланувала 75 значних політичних 
кампаній і перемогла у 90 відсотках випадків. У 1960-х роках фірми політичної 
реклами почали з’являтись у значній кількості» [9;4]. 
«Сучасна політична реклама має такі відмітні особливості: 
- товаром, що рекламується, є людина або певна соціальна філософія, а 
не продукт, послуга чи підприємство; 
- тривалість політичної рекламної кампанії, як правило, обмежується 
точно визначеним часом; 
- у політичній рекламі найгострішими проблемами є морально-етичні, 
бо успіх чи неуспіх політичної рекламної кампанії завжди має далекосяжні 
наслідки для великих груп людей, а іноді і для всієї країни; 
- створення іміджу політику або політичній партії є не замінником 
політики, а тільки додатком до неї; 
- створення іміджу політику або політичній партії треба починати 
задовго до початку виборчої кампанії. 
30 
 
Перед спеціалістами в галузі політичної реклами постають такі 
завдання: 
- з’ясувати, чого саме бажає громадськість від лідера та його партії; 
- забезпечити бажані позитивні особистісні характеристики лідера за 
допомогою відбору та посилення тих, які він уже має; 
- навчити лідера мистецтву спілкування з аудиторією, засобами 
інформації, тобто навчити його азів акторського мистецтва: добрий політик 
сьогодні той, хто вміє „подати себе” з екрана телевізора, знає, як примусити 
людей усміхнутись чи зажуритись; 
- наблизити лідера до мас, показавши, як багато важить для нього сім’я, 
як він захоплюється спортом, як ставиться до своєї кішки чи свого собаки, яке 
в нього хобі тощо» [9;4]. 
Щоб все це ефективно вплинуло і досягло свого результату,  треба брати 
до уваги ціннисний пласт культури,  так як він базується саме на тих аспектах,  
що і визначають інтереси індивіда. І тільки тоді ця політична реклама спрацює 
на запит політичного суб’єкта.  
Дуже важливо оцінити авторитетність подачі матеріалу. Яке джерело 
застосовується,  на чому ставиться акцент,  який прихований сенс? Всі чітко 
розставлені пріорітети дають в результаті саме потрібний ефект  - просування 
та реклама власного «обличчя». В майбутньому всі подібні маніпуляції,  при 
правильному підборі ресурсів,  тільки позитивно себе продемонструють. 
Багато людей отримували додаткові відсотки до своїх продажів,  або ж 
більший запит на продукцію чи послугу. Звичайний споживач побачивши 
знайоме обличчя,  яке раніше викликало у нього певну імпонуючу емоцію,   
віддасть перевагу саме цій людині в порівнянні з іншою,  і її продукцію чи 
послугу придбає. 
Чи має це сенс? Однозначно так,  але враховуючи конкретну специфіку 
та цілі,  які стоять на меті.  
 
 
31 
 
1.4. Проблематика сприйняття політичної агітації 
Я впевнений,  що кожен cвідомий громадянин сам собі ставив питання 
«Чому при такій великій кількості міжнародних угод,  законів,  конституцій,  
прав,  людство потерпає від здавалось би таких елементарних речей,  як війни,  
низького рівня життя,  поганої економіки,  а найголовніше від дій політичної 
влади в цілому?» 
Але ж в своїй більшості проблеми людства все ж таки виникають не 
виконанням та нехтуванням тих законів і установок,  які дають позитивний 
вплив на світ. Міжнародні організації,  держави та різні органи працюють між 
собою та укріплюють дипломатичні зв’язки для ефективнішого результату на 
благо суспільства.  
Зовнішня політика в цілому направлена на створення та розвиток тих 
речей життя суспільства,  які є фундаментальними,  і залежать саме від 
факторів інших країн. А політика всередині держави будується часто на 
принципах менталітетних особливостей тієї,  чи іншої країни.  
Для кращого розуміння політичних проблем людства,  треба дослідити 
їхній зміст та класифікацію. На сайті osvita.ua в процесі підготовки даного 
пункта моєї роботи,  я натрапив на цікаву статтю,  в якій описані принципи,  за 
якими класифікуються політичні проблеми всього суспільства, частину з якої 
хочу процитувати: 
«Принцип мирного співіснування. В системі сучасного міжнародного 
права центральне місце належить принципу мирного співіснування. В світі 
затвердилося визнання того, що сьогодні міжнародне право може бути 
ефективним тільки як право мирного співіснування. В ньому втілені найперші 
загальнолюдські цінності – мир і співпраця. 
Головна ідея цього принципу полягає в тому, що держави зобов’язані 
підтримувати міжнародний мир, ґрунтований на засадах міжнародних 
відносин, виявляти толерантність одна до одної, розвивати співробітництво 
між собою, без огляду на належність до різних політичних, економічних і 
соціальних систем та рівень їхнього розвитку. Цей принцип проголошує право 
32 
 
народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, задає 
нормативну модель світового порядку, в якому не повинно бути місця 
насильству й пригнобленню народів у будь-якій формі. 
Вважають, що елементами суспільства, ґрунтованого на засадах 
мирного співіснування, мають бути мир, правопорядок, безпека всіх держав 
незалежно від їхніх соціально-політичних ознак, поважне ставлення до 
інтересів інших держав на розвиток, співпраця. 
А на додаток розглянемо найцікавіші погляди на екологічно-правові 
проблеми. Цікавим є те що у світовому товаристві за забруднення довкілля 
держави сплачують гроші на його охорону пропорційно забрудненню. Тобто 
викинули Ваші заводи гази, від транспорту сморід більше ніж у сусіда, дерев 
вирубаєте більше ніж інші - от і коштів сплачуєте більше. Але хочу Вас 
попросити пригадати таку українську приказку "Чисто не там де прибирають, 
а там де не смітять". 
Мені вважається, що екологічні проблеми можливо вирішити, якщо усі 
держави перейдуть на альтернативну енергію, електричні машини, тара буде 
багаторазового використання, перед тим, як зрубати дерево будуть 
висаджувати два. Але іноді здається, що усе це лише мрії» [10]. 
І у висновках цієї статті зазначено основи розвитку різного виду 
конфліктів і між ким вони виникають. 
«Висновки. Перелічені принципи сучасного міжнародного життя 
являють собою життєвий імператив, нагальну вимогу, яка зумовлює подальше 
існування людства. Невиконання цих принципів (що по суті зараз і робить 
людство) призведе до тяжких наслідків для людства. 
Казуси. Міжнародне право, його договору, рішення, акти ратифікуються 
не всіма державами. Виникають казуси. 
Політика. Головна проблема у тому, що існують не тільки держави, а й 
міжнародні товариства, які порушують усі норми міжнародного права. Для 
цього вони використовують силу, гроші, владу і авторитет. А також суто 
внутрішня проблема держав у тому, що чиновницький апарат розкрадає гроші 
33 
 
виділені на вирішення проблем, або направляє їх у ту галузь, яка є більш 
цікавою для них в економічному розрізі. 
Війна. Поки існують держави, групи держав, класи, нації, інші соціальні 
групи, які будуть прагнути досягнути певних політичних, економічних, 
ідеологічних та інших цілей буде використовуватися збройна боротьба. 
Суб’єктивне й свавільне. Лев Троцький: "Нинішне розташування гір та 
рік, полів і луків, степів, лісів і морських берегів аж ніяк не можна назвати 
остаточним. Деякі зміни, і чималі, в картину природи людина вже внесла; та 
це лише учнівські досліди у порівнянні з тим, що буде. Коли віра тільки 
обіцяла рухати гори, то техніка, яка нічого не бере "на віру", справді здатна 
зривати й переміщувати гори. Досі це робилося в цілях промислових (шахти) 
і транспортних (тунелі); в майбутньому ж це робитиметься у незрівнянно 
більш широких масштабах з міркувань загального виробничо-художнього 
плану. Людина бажає і буде командувати природою в усьому її обсязі з 
тетеревами й осетрами через машину. Вона вкаже, де бути горам, а де 
розступитися…Життя, навіть суто фізіологічне, стане колективно-
експериментальним» [10]. 
Якщо більш конкретно розглядати особливості недовіри до політичного 
середовища та політичної агітації нашої країни,  то можемо зазначити в першу 
чергу кількість не виконаних та пустих обіцянок політиків. При бажанні 
отримати довгоочікуваний політичний мандат,  будь-який суб’єкт буде 
намагатися в передвиборчі агітації продемонструвати себе в «усій красі» і для 
цього використовує різні методи,  в тому числі й не чесні.  
Звернемося до рейтингів довіри різних політиків. Беручи до уваги 
рейтинг довіри деяких популярних політиків на момент квітня 2021 року, на 
таблиці 3  бачимо як саме приблизно була розподілена кількість підтримки 
серед населення нашої країни: 
34 
 
 
Таблиця 3 Довіра політикам. 
Згідно з даними опитування, голові Верховної Ради Дмитру Разумкову  
довіряють 32%, не довіряють – 35% респондентів, не знають його – 29%. 
Лідеру ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко довіряють 30%, не довіряють – 
68%. П’ятому президенту України, лідеру «Європейської солідарності» Петру 
Порошенку довіряють 25%, не довіряють – 74%. Співголові фракції ОПЗЖ 
Юрію Бойку довіряють 24%, не довіряють – 59%, не знають його – 14%. 
Прем’єр-міністру Денису Шмигалю довіряють 17%, не довіряють – 50%, 
майже третина не чули про такого. Народному депутату від ОПЗЖ Віктору 
Медведчуку довіряють 16%, не довіряють – 71%, не знають його – 11% [11]. 
Рейтинг довіри до політиків в Україні очолює Президент Володимир 
Зеленський, якому довіряють 45% українців, не довіряють – 52%. 
Звернемо увагу на те,  що довіра до ОПЗЖ та їх представників вже в 
останні кілька років значно знизилась.  
35 
 
Та ж сама група «РЕЙТИНГ» провела своє дослідження незадовго до 
початку війни,  в період з 11 по 18 лютого і в ньому прослідковуються певні 
зміни в підтримці українського народу:  
«Так, президент України Володимир Зеленський сьогодні має найвищий 
серед політиків рейтинг довіри – 41%. Не довіряють президентові 57% 
опитаних. 
Експрем’єр-міністру України, лідеру партії «Українська 
стратегія» Володимиру Гройсману довіряють 35% (не довіряють 55%), 
міському голові Києва Віталію Кличку довіряють 34% (не довіряють 57%). 
Ексспікеру Верховної ради Дмитру Разумкову довіряють 32% респондентів, 
не довіряють – 38%, не знають його – 25%. 
П’ятому президентові України Петру Порошенку довіряють 28% 
українців, не довіряють 70%. 
Лідеру партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко довіряють 26%, не 
довіряють 72% опитаних. Експрем’єр-міністру України Арсенію Яценюку 
довіряють 24%, не довіряють 72%. 
Лідеру партії «Сила та честь» Ігорю Смєшку довіряють 24%, не 
довіряють 34%, не знають його 37% опитаних. 
Лідеру партії «Опозиційна платформа – За життя» Юрію 
Бойку довіряють 22%, не довіряють 62% респондентів. Ексміністру 
внутрішніх справ України Арсену Авакову довіряють 22%, не довіряють 66%» 
[12]. 
Прослідковується ще більше зниження довіри до кандидатів ОПЗЖ та 
до 5-го президента України Петра Порошенка.  
Неможливо оминути й вплив війни на прихильність українців до 
політиків та політичних сил. З початком повномасштабного вторгнення Росії 
в Україну,  політика змінилася і на місця довіри деяких політиків,  прийшли 
інші.  
36 
 
В період з 2 по 9 серпня 2022,  через пів року після введення воєнного 
стану,  групою «РЕЙТИНГ» було опитано 2510 людей віком від 18 років. 
Похибка не перевищує 2.2%. Ознайомимося з ним ближче: 
«За пів року повномасштабної війни українцям найбільше симпатизують 
Збройні Сили, президент Володимир Зеленський, волонтер Сергій Притула, 
мер Києва Віталій Кличко та головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Про 
це йдеться у дослідженні Київського міжнародного інституту соціології, 
проведеному 2-9 серпня. 
Вподобання українців соціологи розділили на кілька блоків: інституції і 
вище керівництво держави, політики і партії, а також окремі діячі. 
Серед державних інституцій і органів влади абсолютну першість дістали 
Збройні Сили, довіру яким висловили 95% опитаних. Також лідером, якому 
довіряють українці, є президент Володимир Зеленський (81%). 
Рятувальники викликають довіру у 85% респондентів, слідом йде 
Національна гвардія – 83% і Сили територіальної оборони – 80%. 
На таблиці 4 спостерігаємо в якій мірі довіра існує: 
 
Таблиця 4 Міра довіри інституціям і органам влади. 
Щодо політичних вподобань, то найбільше українцям симпатизує 
партія, очолена шоуменом й волонтером Сергієм Притулою (48%), а також 
президентська «Слуга народу» (40%). 
37 
 
Натомість вкрай негативне ставлення громадяни України висловили 
до вже забороненої ОПЗЖ (62%), Європейської солідарності (51%) та 
«Батьківщини» (46%). 
 
Таблиця 5 Ставлення до політичних партій.  
У рейтингу персоналій на перше місце українці поставили президента 
Зеленського, який подобається 87% опитаних. На другому місці – той же 
Сергій Притула (77%), на третьому – міський голова Києва Віталій Кличко 
(63%). Слідом йде головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний – 63%. 
Цікаво, що опитаним однаково подобаються прем’єр-міністр Денис 
Шмигаль та радник Офісу президента, блогер, політичний і військовий 
оглядач Олексій Арестович. Свої симпатії їм висловили 52% респондентів. 
Найбільшу антипатію в опитаних українців викликають політики Петро 
Порошенко (74%), Юрій Бойко (72%) та Юлія Тимошенко (71%)» [12]. 
38 
 
 
Таблиця 6 Чи подобається вам ця людина? 
Всі вище приведені рейтинги показують нам,  що найважливішим 
фактором довіри українців до влади є саме справи,  які дійсно реалізуються,  а 
не залишаються лише на словах. Так само цей принцип працює і в політичній 
агітації. Той кандидат,  який справді реалізував свої обіцянки та 
продемонстрував реальність своєї активної громадської позиції,  має справжні 
шанси на перемогу у виборчих перегонах. Саме фактор не пустослів’я є 
вагомим для більшості українців. Ті депутати,  що мають доволі високий 
рейтинг підтримки,  щось втілили із ними сказаного раніше. Звісно кожен із 
приведених спеціалізується в своїх галузях,  але сенс завойовування довіри 
залишається незмінним – реалізація сказаних слів.  
Підводячи підсумок,  даного пункту моєї роботи,  хочу зазначити,  що 
недовіра до влади,  а в результаті і до політичної агітації,  має свої витоки із 
найосновнішого – це підгрунття кожного політика,  а саме його справи. Саме 
вони малюють основний образ в головах громадянах нашої країни і 
підштовхують до схильності,  або ж навпроти,  антипідтримки їх.  
 
 
 
39 
 
Висновки до розділу 1 
Протягом всього першого розділу дипломної роботи,  ми розглянули 
саму теорію політичної агітації. Зрозуміли в чому ж полягає її сенс,  які має 
функції та завдяки чому реалізується. Проаналізувавши в деталях важливі 
моменти та аспекти,  варто додати,  що кожен голос на виборах буде 
отриманий лише при умові вдалого та чіткого плану,  підібраної стратегії та 
попереднього аналізу. Дотримання усіх складників – гарантія отримання 
позитивних результатів. І навіть якщо це буде не перемога у виборчих 
перегонах, то в іншому випадку будуть отримані досить позитивні результати 
в користь кандидата.  
Проаналізувавши взаємозв’язкок між суспільство та політичною 
сферою, можемо зазначити, що агітація охоплює цілий спектр факторів для 
розуміння особливостей комунікації і її подальшого розвитку. Тому що саме 
сукупність факторів впливу на виборців, який перерахований вище, всі його 
особливості є фундаментом для вивчення того, як саме і завдяки чому потрібно 
взаємодіяти із виборцем для отримання його довіри. 
Вивчаючи складові комунікації в політичному просторі, бачимо, що 
прийняті правила, принципи та поняття в політичній спільноті є перенесеними 
з ділового стилю спілкування, яке беззаперечно є складовою політичного 
спілкування. Кожен застосований прийом – це чітко пропрацьований варіант 
вибудовування свого іміджу, впливу на оточуюче середовище і лаконічність 
донесення інформації, яке в свою чергу підкріплюється майстерністю 
володіння ораторських навичок. Також потрібно не забувати про важливість 
взаємозв’язків із засобами масової інформації. Це той ресурс, який допоможе 
підтримувати позитивний образ кандидата і донести найважливіші ідеї, які є 
пріоритетними для досягнення успіху та поставлених цілей. 
Поняття «успіх» на виборах, як виявляється, є суб’єктивною оцінкою, 
так як не всі кандидати мають на меті перемогти. Частина з них переслідує такі 
цілі, як просування особистості, «реклама» свого обличчя, або ж є чиєюсь 
«страховкою» при умові різної політичної картини. І для досягнення цих цілей 
40 
 
потрібна індивідуальна побудова стратегії та використання ресурсів, що в 
більшості не має нічого спільного з перемогою на виборах.  
Сумніви та недовіра до політичної спільноти і в подальшому агітації, це 
результат сукупності факторів, які є проблемою в політичній спільноті і 
потребують вирішення. І найбільшим аргументом в противагу довіри є те, що 
політики не мають вагомого «портфоліо» своїх досягнень і їхні обіцянки в 
більшості випадків є пустими. Це дуже негативно впливає на думку народу і 
сумніви щодо чесності з’являються навіть до майбутньої влади, а не тільки 
теперішньої. І ми чітко розуміємо, що «не словом, а ділом» треба доводити 
свою сумлінність і чесність, як політичного діяча, бо без довіри народу, довго 
у владі не протримаєшся.  
 
 
 
  
41 
 
РОЗДІЛ 2 
ЕФЕКТИВНА ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ 
 
2.1. Вплив різноманітних факторів на підбір стратегії політичної 
кампанії 
Другий розділ своєї дипломної роботи хочу присвятити практичному 
застосуванню проаналізованої теоретичної частини раніше. І в цілому треба 
охарактеризувати ті основні принципи на яких будується виборча політична 
кампанія для будь-якого кандидата чи політичної сили.  
1. План. Зібрані питання організації процесу та загальний напрям 
розвитку кампанії повинен бути охоплений саме планом дій. 
2. Обстановка. Однією із найфундаментальніших моментів є 
опрацювання та аналіз політичної обстановки. Сюди входить особливість 
проведення передвиборчого процесу,  врахування індивідуальних якостей 
кандидата,  та всі ті дії,  які будуть проведені в ході розвитку подій. Наприклад,  
розповсюдження та друк агітаційної літератури повинен бути обговорений з 
якоюсь поліграфічною фабрикою,  яка згодиться співпрацювати з кандидатом.  
3. Люди. Не менш важливий фактор ефективності політичної 
кампанії – це люди. Вони повинні бути досить компетентними та 
професійними в своїй справі. Велику роль відіграє саме вміння комунікації з 
виборцями та розуміння технологій впливу. Часто з’являються добровольці,  
які із-за ідейного стимулу бажають підтримати свого лідера думки та 
допомогти в просуванні під час передвиборчих перегонів. Дуже важливо гідно 
оцінювати їх вклад в перемогу та дякувати їм. Тому цим фактором ніколи не 
потрібно нехтувати. 
4. Організація. Основним центром будь-якої політичної кампанії є 
саме створення команди для її реалізації. Не зважаючи на розвинення 
цифрових технологій та спілкування в онлайні,  кандидат потребує саме 
«живої» організаційної сили,  яка матиме дієвий вплив на хід просування 
політичного суб’єкту. Вся структура повинна підкорятися одній обраній 
42 
 
тактиці руху і ефективно застосовувати підібрані ресурси задля отримання 
перемоги.  
5. Правила гри. Завжди гра «по-чесному» буде гідно оцінена,  ніж 
при застосуванні «брудних» речей. Це повинно враховуватись і при 
передвиборчому процесі,  і при тій ситуації,  коли кандидат вирішив 
анулювати свою кандидатуру. Важливим правилом є підтримування контакту 
з тими силами,  що можуть дати приріст до відсотків перемоги. Це можуть 
бути партійні організації,  її керівний склад,  обрані посадовці,  та політичні 
суб’єкти,  що мають досвід у подібного роду процесах. Треба розуміти їх 
важливість впливу на хід агітації та вибудовувати з ними дружні стосунки.  
Як кінцеву мету політичної кампанії зазначити можемо лише одну  - 
перемога на виборах. Для досягнення цього результату потрібно враховувати 
навіть найменші деталі та аспекти,  які мають свій вплив на результат,  
раціональне використання ресурсів та хід всіх дій,  які будуть прийняті. «У 
рамках вашого дослідження ви повинні з’ясувати загальну кількість жителів 
вашого округу, загальну кількість виборців, визначити можливу явку 
виборців, підрахувати скільки голосів вам потрібно, щоб виграти, і кількість 
сімей, у яких живуть ці виборці. Щоб отримати деякі з необхідних тут відпові-
дей, треба використати інформацію про минулі вибори, яка у вас є» [1;12].   
На таблиці 7 представлені основні сили виборчої кампанії: 
 
Таблиця 7 Основні сили виборчої кампанії. 
43 
 
Одним із фаворитів використаних джерел в моїй дипломній роботі є 
навчальний посібник Дениса Богуша «10 секретів політичних кампаній»,  де 
він влучно зазначив те,  що ефективність всіх технологій,  що застосовуються 
під час виборчих кампаній,  можна оцінювати різними способами: 
«По-перше, це виграш на виборах. Просто і ясно — це головний показ-
ник. Переможців не судять. Але в цьому випадку встає питання — хто більше 
вклав у перемогу й за допомогою чого був досягнутий результат. Звичайно 
перед виборами оцінюються ресурси й можливості кандидата, проробляються 
можливі сценарії, і в такий спосіб обирається стратегія перемоги.  
Важливим фактором є цілі кампанії. Адже далеко не кожний кандидат 
іде на вибори з метою виграти їх. Цілі участі у виборах можуть бути, 
наприклад, підпортити комусь кампанію та «відтягнути голоси», своєю 
участю додати членів комісій для «справжнього» кандидата, просунути свою 
ідею. Також ціллю може бути бажання стати відомим і впливовим у регіоні й, 
нарешті, просто заробити грошей (якщо вийде). Виходячи з досягнення цілей 
йде і оцінка ефективності.  
По-друге, це результати електоральних досліджень. Якісні (фокус-гру-
пи, експертні опитування) і кількісні (соцдослідження). По тому, як 
змінюються дані досліджень у ході кампанії можна сказати, наскільки діє та 
або інша політична технологія. Наприклад, вивісив кандидат або партія 
зовнішню рекламу. Висить вона місяць, а результату немає або навіть навпаки, 
рейтинг почав падати. На базі цього моніторингу і коректується основна 
стратегія кампанії. Проміжна оцінка результатів є дуже важливою в кожному 
конкретному випадку. Така оцінка є запорукою успішного кінцевого 
результату.  
По-третє, розроблена стратегія може бути ідеальною в ідеальному 
середовищі. Необхідно пам’ятати, що є конкуренти і якщо не відслідковувати 
їхніх дії — контрпропаганду, атаки, адмінресурс, різні маніпуляції, підкупи 
тощо, то можна «зненацька» програти. Якщо ресурс конкурента 
(інформаційний, організаційний, фінансовий, адміністративний тощо), 
44 
 
подвоїться, потроїться за короткий час, то необхідно адекватно збільшувати 
свій. Це можливо за допомогою створення різних коаліцій і блоків. Отут може 
бути війна сценаріїв кандидатів — виграє самий успішний» [1;13-14].  
 
Таблиця 8 Етапи виборчої кампанії. 
На даній схемі наглядно продемонстровані всі складники,  які впливають 
на протікання процесу виборчої кампанії. Повторюсь,  тільки врахування 
ВСІХ компонентів,  і чіткий їх аналіз дасть максимально позитивну картину 
результату на виході.  
Що ж саме є важливим для досягнення цього бажаного результату – 
перемоги? Фундаментом для цього є вивчення округу. І важливо повністю 
зрозуміти,  що ж очікує при проведенні політичної кампанії. Першим кроком 
є саме визначення особливостей конкретної політичної компанії.  
Розробка стратегії,  яка допоможе досягти успіху повинна починатися з 
реальної оцінки політичного ланшафту,  при умовах якого буде проводитися 
45 
 
перебвиборча кампанія. Неможливо володіти усією інформацією про округ,  
суперників та виборців. Але раціонально розставлений час допоможе 
отримати саме ті ресурси,  які необхідні та подолання всіх перешкод наступної 
кампанії. Перерахуєм те,  що повинно бути проаналізовано при підготовці 
плану кампанії: 
1. Правила проведення виборів. 
2. Характеристика округу. 
3. Характеристика виборців. 
4. Те,  як проходили минулі вибори. 
5. Що найбільше впливає на дані вибори. 
6. Плюси і мінуси кандидата. 
7. Плюси і мінуси потенційний суперників. 
Кожен із наведених пунктів можемо розширити за обсягом. Одні 
питання потребують більш детального розглядання,  інші ж потребують 
негайних відповіді і реакції 
Повертаючись до джерела Дениса Богуша «10 секретів політичних 
кампаній» автор дає влучну пораду,  яка звучить так: 
«На початку політичної кампанії важливо виділити час на проведення 
досліджень та пошук відповідей на якнайбільше запитань. Якщо у вас велика 
надійна команда, можна призначити відповідальних по кожному колу питань. 
Потім вони звітують перед менеджером кампанії, який відповідає за напи-
сання плану в цілому.  
Незалежно від того, робите ви цю роботу сам або з командою, визначте 
терміни роботи і суворо дотримуйтесь їх. Якась інформація завжди буде за-
лишатися недосяжною, а її пошук буде лише відволікати від використання тієї 
інформації, яку ви вже маєте.  
Іноді доцільно проводити досліди за допомогою таких наукових методів, 
як опитування суспільної думки і фокус — групи. Виявіть, які ресурси вам до-
ступні і вирішіть, чи варто витрачати час і гроші на таку форму дослідження. 
В невеликих кампаніях місцевого рівня опитування суспільної думки може 
46 
 
коштувати стільки ж, скільки уся кампанія, і, таким чином, гра не варта свічок. 
В більшій кампанії, де на рекламу виділено тисячі доларів, буде нерозумно не 
витратити невелику кількість цих грошей, аби дізнатися, як буде працювати 
«меседж», що доводиться до виборця за допомогою рекламних роліків» [1;17].  
 
Таблиця 9 Кроки політичної кампанії. 
Кожен із продемонстрованих на ілюстрації кроків повинен бути чітко 
розібраний і опрацьований,  так як кожен аспект – це пазл в загальній картині 
результату. Зупинимося на кожному окремо. 
Виборче законодавство. Перше,  це розуміння рівня виборів,  в яких 
беремо участь. Підбір стратегії напряму залежить від цього. Виконавча чи 
законодавча це буде влада? На яку кількість голосів розраховуєте? Чи 
можливий другий тур? Для полегшення аналізу варто скористатися послугами 
47 
 
кваліфікованого юриста,  щоб не допустити помилок в плані виборчого 
законодавства.  
Округ. Маючи розуміння про основні правила виборів,  треба зібрати 
якомога більше інформації стосовно виборців. Наскільки великий округ? 
Місцева чи сільська це місцевість? Скільки людей в ньому проживає?  
Треба мати розуміння важливості політичних фігур в окрузі,  які 
політичні сили найбільше впливали і хто є лідером громадської думки. 
Великим бонусом буде заручення підтримкою впливових людей округа,  це 
значно полегшить передвиборчу кампанію.  
Важливо розібратися,  яким найкраще способом проводити агітацію,  а 
для цього важливо розуміти,  як саме округ отримує інформацію. Які 
журналісти на ЗМІ в цілому працюють на цій території? І найважливіше,  це 
сприйняття інформації саме про виборчий процес напередодні.  
Минулі вибори. Величезну користь можемо отримати із підсумків 
минулих виборів. Хто саме подавав свої кандидатури,  та хто переміг? Скільки 
голосів важливо отримати для перемоги? Яка була явка? Як реагували на 
кандидатів,  з якими ви схожі? Отримана інформація буде дуже цінною для 
вас. 
Нинішні вибори. Варто виділити фактори,  які найбільше вплинуть на 
перемогу у виборах,  і ті питання,  що є найгострішими в окрузі. Розуміння 
головних проблем дасть нам чітку картину того,  з чим в першу чергу потрібно 
працювати,  і що буде головним важелем вашої потенційної перемоги.  
Реальні суперники. Наступним кроком буде виявлення плюсів і мінусів 
кандидата – і проведення такої ж роботи з опонентами. Визначіть 
найпотенційніших суперників та проаналізуйте детально їхню передвиборчу 
програму.  
Для отримання всього спектру інформації про інших кандидатів,  
доведеться прикласти зусиль,  але це того варте,  щоб донести виборцям свою 
перевагу над ним.  
48 
 
Цей процес здобуття цінної інформації про опонента повинен бути 
злагодженно налаштований у вашій організації  і бути детально 
профільтрований від непотрібної. Ця ретельність вималює вам перевагу на 
суперником.  
Отже,  знаючи складові,  принципи та головні аспекти ми можемо 
обирати ту адаптивну стратегію,  яка потенційно принесе перемогу.  
Окрім вищеперерахованого,  важливо розуміти компоненти виборчої 
стратегії,  які в себе включають: 
 
Таблиця 10 Виборча стратегія. 
Ідеологічне забезпечення. Воно має на меті формування змісту агітації. 
Сюди ж відноситься і формування політичної програми кандидата,  лозунгів 
та цілеспрямоване зусилля на побудову іміджу. 
Комунікативне забезпечення. Це налагодження логістики поширення 
основної інформації про кандидата через можливі канали донесення – ЗМІ,  
літературу,  чутки,  думки лідерів громадського руху та ін.  
Організаційне забезпечення. Мається на увазі адміністративна основа 
для проведення агітаційних заходів і передбачає високого рівня організацію 
виборчого штабу,  управління всіма засобами і раціональне розповсюдження 
ресурсів,  моніторинг перебігу процесу і внесення відповідних коректив.  
Виборча компанія має одне головне завдання – це сформування 
уявлення про кандидата,  як про найкращий вибір.  
В черговий раз звертаючись до посібника «10 секретів політичних 
кампаній» Денис Богуш роповідає з чого складається це уявлення: 
«1. Уявлення про кандидата, як про порядну, освічену, людину 
патріота.  
49 
 
Діяльність штабу в цій ділянці спрямовується у двох взаємодопов-
нюючих напрямках:  
 Цілеспрямоване формування відповідних складових образу кандидата.  
 Протидія компрометуючим та іншим діям конкурентів, що мають на 
меті зниження довіри виборців.  
Важливо, щоб відповідна інформація мала об’єктивний характер і над-
ходила від авторитетних для жителів даної місцевості джерел.  
Протидія конкурентам спирається, головним чином, на детальний аналіз 
можливих загроз і попередній збір інформації про наміри і можливості 
противників. Досвід говорить, що найбільшу проблему становлять несподівані 
претензії чи звинувачення, що змушують змінювати агітаційну кампанію, 
відхилятися від її плану, оперативно реагувати і т.п. Тому контрстратегія та 
арсенал контрзаходів мають бути розроблені заздалегідь і мати чіткий 
механізм реалізацій.  
2. Розуміння тих переваг і вигод, які отримають виборці округу від 
того, що оберуть саме цю людину  
Програма кандидата та його суспільні ініціативи мають враховувати 
інтереси і потреби жителів даного регіону. Якщо йдеться про аграрні області, 
то наголос у виборчій програмі слід зробити на відродженні села і 
сільськогосподарського виробництва, а також на забезпеченні умов для 
здобуття освіти сільською молоддю.  
Наявність значного числа пенсіонерів в окрузі вимагає чітких і пере-
конливих положень про шляхи поліпшення їх матеріального стану, гарантій 
надання медичних послуг та ін.  
 Крім того, виборцям має бути представлена окрема програма допомоги 
кандидата своєму округу.  
Для цього визначаються найбільш важливі для більшості населення 
проблеми, що мають найбільших соціальний резонанс. Необхідно, щоб у своїх 
обіцянках кандидат спирався на конкретні механізми або приклади 
розв’язання подібних проблем.  
50 
 
На цьому етапі кандидат повинен:  
1. привернути до себе увагу максимальної кількості з числа потенційних 
виборців;  
2. показати себе людиною, яка вміє працювати і перемагати труднощі;  
3. зафіксувати свою негативну або позитивну позицію стосовно існуючої 
влади та її представників;  
4. показати, що оцінки ситуації в країні кандидата співпадають з панів-
ними серед виборців поглядами;  
5. нагадати, що коли він працював у структурах влади, зокрема, в 
парламенті, місцевих радах, його голосування і дії відповідали теперішнім 
народним сподіванням» [1;31-32]. 
Коли ми маємо створені позитивні уявлення про кандидата,  ми не 
повинні забувати про його позитивний імідж і розуміння впливу цього іміджу 
на отримання позитивного результату у виборах. 
Імідж політика являє собою образ,  який навмисно сформований в 
баченні соціальних груп. Його поява спровокована певними зусиллями,  як і 
команди,  яка з ним працює,  так і його ж особистими вкладами. І в першу ж 
чергу основним джерелом сприйняття іміджу кандидата є ЗМІ. 
Які є компоненти іміджу політика? 
- Репутація; 
- Зовнішність; 
- Невербальна поведінка; 
- Присутність креативу; 
- Передвиборча програма; 
- Відповідність очікуванням; 
Репутація відображена в тій інформації,  що передається усно да через 
ЗМІ. Вона підкреслює його особливості,  як людини,  так і компетентного 
політика. Особливо ділові якості мають найбільший вплив на імідж.  
Зовнішній вигляд повинен завжди відповідати образу справжнього 
сильного політика. При цьому він не має бути надто сильно вирізнятися від 
51 
 
тих людей,  з якими має службові справи. Кандидат повинен виглядати краще 
за виборців,  але не наскільки,  щоб вони відчували себе на фоні нього 
дискомфортною. І важливо пам’ятати про ораторську майстерність,  вона дуже 
приваблює оточуючих.  
Невербальна поведінка має на увазі погляд,  міміку, рухи тіла та жести. 
Щоб вдало вписати цю поведінку як плюс до іміджу,  потрібно завдяки цим 
моментам сформувати позитивну і відкриту людину. Погляд має бути 
підкреслений усмішкою,  ніколи не ховати руки в кишені,  не робити зайвих 
рухів,  тримати рівно осанку і завжди тримати образ впевнененої в собі 
людини. Всі емоції працюватимуть на вас,  або проти вас,  тому важливо їх 
контролювати. Також важливим моментом буде енергійність. Вона показує 
наскільки ви готові до вирішення проблем громади. 
Виклад політичної програми несе в собі один із найважливіших 
принципів – вашу позицію в політичній спільноті. Вона повинна бути 
зрозуміла та логічна,  а також з підтвердженням вашої компетентності.  
Відповідність очікуванням людей  - це те,  на чому буде базуватися 
довіра до вас під час передвиборчої агітації та після перемоги. Як від лідера 
люди будуть очікувати від вас реальних дій і ви повинні виправдати їхні 
очікування,  що в свою чергу кардинально вплине на ваш образ.  
На сторінці 55 в посібнику «10 секретів політичних кампаній» вдало 
описана стратегія формування і просування іміджу кандидата: 
«Для визначення стратегії формування й утвердження іміджу кандидата 
необхідно здійснити підготовчі заходи:  
1. Соціологічний і соціально-психологічний аналіз ситуації в окрузі. 
Аналіз очікувань, переваг, уявлень про ідеального кандидата.  
2. Аналіз сприйняття персони кандидата у свідомості виборців.  
3. Зіставлення образу ідеального кандидата з особистісними ресурсами 
кандидата.  
4. Визначення напряму утвердження іміджу кандидата.  
52 
 
Стратегічний образ претендента — це модель, сконструйована на ос-
нові виявлення очікувань населення про те, яким повинен бути (і яким не 
повинен бути) майбутній депутат.  
Стратегічний образ складається з позитивного образу кандидата, 
побудованого з відповідей на питання — яким він повинен бути, і не-
гативного образу, побудованого з відповідей — яким він не повинен бути.  
Позитивний стратегічний образ формується на основі базового со-
ціологічного дослідження та містить у собі такі складові:  
1. Моральні якості (чесність, порядність, справедливість і т.п.).  
2. Ділові якості (професіоналізм, розум, освіченість і т.п.).  
3. Якості суспільного лідера (турбота про людей, людяність, інтелігент-
ність і т.п.).  
4. Інші позитивні якості (приваблива зовнішність, вік, сімейний стан, 
стать, національність і т.п.)» [1;55]. 
Підводячи підсумки даного пункту розділу,  хочу зазначити,  що 
розуміння компонентів стратегії та вибудовування образу кандидата є базою 
фундаментом для успіху у виборах. Тільки кропіткий аналіз та опрацювання 
усіх складників дасть нам ефективність у реалізації політичних технологій під 
час агітаційного процесу. Увага та моніторинг дій,  і робота над помилками,  
внесення коректив – ключ до успішного розвитку процесу передвиборчих 
«змагань».  
 
2.2. Критерії підбору агітаторів та агітаційних матеріалів 
У наступному пункті розберемо,  що саме і як потрібно донести 
інформацію до виборця,  щоб це було ефективно. Для цього вам потрібно 
визначити, хто буде найкращою аудиторією. Це допоможе визначити, що саме 
ви можете сказати, щоб їх переконати. 
Важливе правило, про яке слід пам’ятати, полягає в тому, що як партія 
чи кандидат намагаються охоплювати все ширше й ширше аудиторію, то 
інформація цієї партії чи кандидата стає менш влучним. Зрештою, партія чи 
53 
 
кандидат, які обіцяють усім усе відразу, мають «порожню»  інформацію до 
своєї аудиторії,  яку жоден виборець не вважатиме достовірною або 
переконливою. 
Таким чином, мета націлювання має полягати в тому, щоб зосередити 
зусилля вашої кампанії на низці виборців 
Ви можете отримати приблизно таку саму кількість голосів, яку ви 
встановили як ціль своєї кампанії. 
Якщо ваша цільова аудиторія занадто вузька, ви не отримаєте достатньо 
голосів для перемоги. Якщо ваша цільова аудиторія надто масова, ваше 
донесення стане розсіяним, і його «обійдуть» кандидати з краще 
підготованими ресурсами. 
Загалом, існує три типи виборців: ваші прихильники, прихильники 
ваших опонентів і ті виборці, які ще не визначилися. Вашими прихильниками 
є ті, хто вже вирішили проголосувати за вас. Прихильники ваших опонентів – 
це ті, хто вже це зробив - вирішив проголосувати за них. Ті виборці,  які ще не 
визначилися і досі, яких потрібно переконати проголосувати за одного чи 
іншого кандидата, називають «переконливими виборцями». Це є певна 
частина цих переконливих виборців, яких ви хочете націлити і з якими хочете 
встановити позитивний контакт. Пам’ятайте, що політична кампанія – це 
комунікаційний процес в якому всі кроки встановлення контакту являються 
значущими.  
Розуміння принципів того,  з ким ми будемо мати справу,  дає нам і 
розуміння того,  хто саме має це роботи. В ідеальному варіанті це повинні бути 
люди,  які мають досвід роботи в політичній агітації. Але таких дуже малий 
відсоток. Тому проводиться відбір людей,  які мають не «відштовхуючий» 
зовнішній вигляд,  добре засвоять та запам’ятають інформацію про кандидата 
та мають ідейну вмотивованість до налагодження контакту з виборцями. Такі 
люди є різного віку і різної статі. Їх треба обов’язково запросити на 
проходження тренінгу в якому чітко,  зрозуміло та локанічно буде викладена 
вся потрібна для агітатора інформація про кандидата. 
54 
 
Саме тренінг представляє з себе презентацію,  яку буде вести людина 
добре орієнтована в інформації про кандидата,  політичні технології,  які 
будуть застосовуватись під час передвиборчої агітації та розуміння психології 
комунікації з виборцями. Все це у доступному варіанті повинно бути 
донесеним до працівників. Важливо зупинити увагу і на агітаційних 
матеріалах. В залежності від формату агітації,  в деталях розібрати ту листівку 
чи газету,  яка буде роздаватися,  щоб агітатор мав інформаційно повне і чітке 
розуміння матеріалів з якими він буде працювати.  
 І тільки після проходження цього навчання,  агітатор може починати 
працювати на кандидата.  
Що ж стосується оплати праці агітаторів,  то тут досить спірне питання. 
З однієї сторони ні для кого не секрет,  що існує неофіційна оплата,  яка 
виділяється зі штабів кандидатів для підтримання ідейної мотивації. Але 
спираючись на законодавство нашої країни,  то на офіційному рівні така 
компенсація заборонена.  
З приводу цього політолог Ігор Рейтерович на сайті «Главком» 
опублікував статтю під назвою «Агітатор на виборах: ворог чи друг політичної 
прозорості?» в якій виклав свою думки по цьому питанні: 
«Усі ми розуміємо, що робота агітаторів на виборах в Україні в тій чи 
іншій формі оплачується. Переважно неофіційно, бо недосконалим 
законодавством це питання до кінця не врегульоване. Тому цілком логічно, що 
Центральна виборча комісія спробувала вивести дражливе питання з «тіні», 
дозволивши у своїй постанові компенсувати агітаторам витрати на телефонні 
послуги, проїзд, харчування, проживання. Головне – щоб виплати йшли тільки 
з передвиборчого фонду кандидата, тобто офіційно. Здавалось би, корисний 
крок для збільшення прозорості виборів та ліквідації політичної корупції. 
Однак рішення ЦВК відразу було оскаржене в суді з ініціативи одного з 
кандидатів на пост Президента. 
Аргументи «за» і «проти» відомі. Зауважу лише, що посилання на 
західний досвід, де агітатори нібито виступають винятково як волонтери, 
55 
 
м’яко кажучи, некоректне. У багатьох західних країнах компенсування 
супутніх витрат агітаторів є поширеною практикою. Більше того, іноді кошти 
на цю статтю складають до половини видатків штабів. Крім того, якщо в 
структурованих політичних системах робота агітатора стає своєрідним 
трампліном у політику, то в умовах України ця мотивація практично не діє – 
передусім через нетривку природу українських політичних сил та, часто-густо, 
їх відверто олігархічний характер. Якщо агітатора позбавити ще й права на 
якусь сотню гривень добових, проведення кампанії «від дверей до дверей» за 
західним зразком і навіть банальна роздача друкованої продукції в наметах 
можуть зникнути як явище. 
Якщо ж Верховний Суд ухвалить рішення, яке фактично паралізує 
роботу агітаторів, результат виборів буде головним чином залежати не від 
змагання команд і програм, а від інших чинників. Зрозуміло, що домінувати 
будуть ті політичні сили, які мають значні фінансові ресурси та контролюють 
основні засоби масової інформації. Але не менш важливим фактором стануть 
й дії правоохоронних органів, які, залишаючись досить політизованими, часом 
опускаються до відвертого підігрування тим чи іншим кандидатам під час 
виборчої кампанії» [13]. 
Особисто я повністю солідарний з думкою автора,  так як і дійсно,  
основні змагання перейдуть до рук саме тих політичних сил,  що мають 
найбільше фінансування.  
Будь-яка робота політичної агітації неможлива без інформаційної 
літератури,  яка буде підкріплювати слова агітаторів.  
Щоб чітко зрозуміти,  як повинна в ідеалі виглядати агітаційна 
література,  звернемося до практичного посібника «Перемога на виборах: 
технології,  кампанії,  принципи» в якому детально перераховані найважливіші 
компоненти наповнення змісту та дизайну інформаційних продуктів виборчої 
кампанії: 
«Шрифти:  
-  повинні бути читабельними, недеформованими;  
56 
 
- використовується не більше 2-х шрифтів, один з яких головний;  
-  творчий підхід не повинен знижувати читабельність шрифту 
(типові помилки: тінь, фон, шрифт витягнутий або стиснутий, невдалий тип 
шрифту, у шрифті присутні жирні і тонкі елементи)» [14;103]. 
 
Таблиця 11 Агітаційна література. 
З особистого досвіду знаю, що шрифти є важливим аспектом, так як 
великий відсоток читачів агітаційних газет є люди похилого віку. Здебільшого 
у них проблеми із зором, тому великі літери будуть плюсом. 
«Зображення людей:  
-  колір обличчя людини на фото повинен бути природним;  
-  не обрізайте частини тіла (наприклад, обличчя людини повинно 
бути зображено повністю, а не обрізані вуха або підборіддя);  
-  над головою не ставити текст або лого. У такому місці це не 
читається, тому що увага йде на очі людини. Фотографії:  
- фотографії як фон — це не завжди добре, заважає сприймати 
текст;  
- тоновані фотографії краще робити в теплих тонах;  
57 
 
-  глядач на фото дивиться в першу чергу на очі людини, далі 
рухається від очей вліво; 
-  використовувати необхідно зрозумілі образи і фотографії. 
Сприйняття має бути однозначним. Обговорюйте з колегами позитивні і 
негативні акценти кожного зображення;  
-  використовуйте авторські фотографії, якщо свої фотографії не 
дуже гарної якості (можна купувати фотографії з колекцій і фотобанків — 
вони коштують дешевше);  
-  використані фотографії повинні бути пов’язані з вашою цільовою 
аудиторією, не ставте текст на фоні фотографій. Обкладинка:  
-  повинна привертати увагу, має бути одна яскрава пляма. 
Однорідний рябий фон знижує читабельність, прибирає акценти; 
-  не розбивайте назву організації на кілька рядків і не розносьте в 
різні частині сторінки» [14;104].  
Візуальна складова – одна із моментів приваблення уваги, тому застосовуйте 
перераховані правила і не будете мати проблем із зображенням людей. 
 «Інші правила:  
-  поставте вигоду аудиторії на перше місце, тобто на найпомітніше 
місце в матеріалі (дизайні);  
-  лого повинно бути помітним, але невеликим;  
-  зображення мають підходити за форматом, розміром, тематикою, 
відповідати тексту, який їх оточує; 
-  уникайте парних акцентів. Наприклад, краще 1 або 3 фото на 
одній сторінці;  
-  правило золотого перетину — не розташовуйте написи в центрі 
(це на сприйняття не працює);  
-  тестуйте свій дизайн на цільовій аудиторії. Бюлетені:  
-  шапка бюлетеня має бути чітко виражена, може бути інший 
шрифт або підкладка;  
58 
 
-  на першій сторінці бюлетеня мова має йти не про вас, а про вашу 
аудиторію (має бути відповідь на питання, чому їм цікаво те, про що ви 
пишете);  
-  розбийте текстову інформацію на логічні блоки, зробіть 
підзаголовки, виділіть головні думки (наприклад, жирним шрифтом або якось 
інакше)» [14;105]. 
А притримуючись цих правил не будете мати проблем із «логістикою» 
розташування всієї потрібної інформації. 
Що ж стосовно інформування у газеті, автор зазначає наступне: 
«У газеті:  
-  великі фотографії працюють як постер;  
-  людина на фотографії повинна «дивитися на читача»;  
-  зберігайте читабельність логотипу і назв (символи не 
інтегруються в шрифти);  
-  краще використовувати нестандартні шрифти. Необхідно 
поставити завдання дизайнеру: що головне і що другорядне?» [14;106]. 
Наступним на черзі агітаційним матеріалом є листівка. Вона потребує також 
правил дотримання оформлення та розміщення інформації. 
«Листівка. Найчастіше на адресу листівки можна почути критику в 
тому плані, що, мовляв, листівки ніхто не читає, всі їх викидають з поштової 
скриньки лише кинувши погляд і т. п. Але неможливо викинути листівки, не 
кинувши на неї хоча б поверхневий погляд. А це означає, що практично всі сто 
відсотків виборців, принаймні, хоча б переглядають листівку, пробігають 
очима її заголовок, прізвище кандидата, адже перед тим, як викинути, треба 
зрозуміти, що ж ти викидаєш. І, отже, мінімальний вплив листівка чинить на 
всіх. Та й чимала частина виборців прочитує текст листівки повністю (для 
цього потрібно не більше двох хвилин, а то й менше). Існує навіть формула 
«30 на 3 на 30», що описує основні принципи читання текстових матеріалів (не 
обов’язково листівок). Розшифровується ця формула наступним чином: 
частина людей готова витратити 30 секунд на те, щоб переглянути текст. 
59 
 
Частина готова витратити 3 хвилини на те, щоб спробувати зрозуміти, про що 
йде мова в тексті. І частина готова витратити 30 хвилин на те, щоб уважно 
прочитати текст і розібратися з усім його змістом. Для нас важливо, що всі 
виборці діляться на три групи:  
-  тих, хто лише кидає погляд на листівку; 
-  тих, хто намагається зрозуміти, про що йде мова;  
-  і тих, хто вникає в зміст листівки. 
І на кожну з груп листівка впливає. Хай по-своєму, але впливає. Тому в 
жодному разі не можна відмовлятися від листівки як комунікаційного 
інструменту. А при написанні її тексту, при її верстці необхідно враховувати 
особливості стилю читання листівок. Зручність читання листівки, виділення 
головної думки, легкість засвоєння її змісту, привабливості текстової 
візуалізації і т. п. ми будемо називати юзабіліті. Ми дійшли висновку, що 
листівку не читають, а переглядають, що підтверджується дослідженнями: 
75% текстів лише проглядається, і тільки 19% прочитується від початку до 
кінця. Інакше кажучи, люди готові сприймати інформацію, що представляє для 
них інтерес, і безжально ігнорують будь-яку іншу. Але, схопивши гачок, читач 
може пірнути і глибше» [14;108]. 
І останнє на чому хочу зосередити увагу, це плакати. Вони грають 
найбільшу роль у візуальному приваблюванні оточуючих, і за статистикою 
показують найбільший відсоток зацікавленості. 
«Плакати. Бувають наступних основних видів:  
-  презентаційний;  
-  інформаційний;  
-  портрет;  
-  програмний. 
 Презентаційний плакат знайомить виборця з кандидатом. Він має 
містити фотографію кандидата, яка займає не менше 50% площі плаката. Тут 
же мають бути прізвище, ім’я та по батькові кандидата і коротка інформація, 
на яку посаду він претендує. При цьому прізвище кандидата пишеться дуже 
60 
 
великими літерами. На презентаційному плакаті повинен бути слоган виборчої 
кампанії. Інформаційні плакати виготовляються з приводу найбільш важливих 
подій виборчої кампанії, щоб в контексті з подіями виграшно нагадати про 
кандидата. Плакат-портрет — найбільш відомий і популярний вид плакатів. 
Його роблять всі. Програмний плакат зустрічається зрідка. Зазвичай він 
формату А-2, з привабливим кольором фону і великими темними буквами.  
Форми поширення плакатів:  
-  розклеювання;  
-  вивішування;  
-  роздача. Загальні правила розміщення плакатів:  
-  плакати треба розміщувати в людних місцях;  
-  плакат треба добре приклеїти;  
-  плакат повинен бути розміщений так, щоб його важко було 
зірвати або зіпсувати; 
зіпсовані плакати необхідно своєчасно замінити або зняти;  
-  плакат не можна розміщувати там, де він викличе негативну 
реакцію у виборця, наприклад, на фасаді відомої історичної будівлі, на 
постаменті пам’ятника, на кладовищі, у вітрині «Їх розшукує поліція» тощо. 
Плакат повинен відповідати таким вимогам:  
-  Добре запам’ятовуватися.  
-  Бути інформативним.  
-  Зрозумілим для людей.  
-  Помітним, привертати увагу.  
- Дати емоційний заряд для максимальної кількості виборців. 
Найбільш поширений інструмент наочної реклами — плакат. Зустрічаються 
кампанії, де плакат є майже головною зброєю кампанії. Робота над плакатом 
— творчий художній процес, який вимагає залучення дуже кваліфікованого 
фотографа й художника. У плакаті все повинно бути збалансовано: колір, 
текст, розмір фотографії й букв, фон, рамка» [14, 111-112]. 
61 
 
Врахувавши всі вищеперераховані правила та поради,  агітаційна 
література буде успішно сформована. І важливо пам’ятати,  що кожен із 
пунктів,  які будуть дотримані,  або ж навпаки проігноровані,  дадуть в 
результаті нам результат. І саме влучне застосування грамотної комбінації 
підібраної літератури та навченого агітатора приведе до позитивного 
результату.  
 
2.3. Особистий досвід реалізації політичних технологій 
За плечима маю  майже 4 роки політичного досвіду. Почалося все з січня 
2019 року та передвиборчого процесу до виборів президента України . Один 
знайомий з мого району запросив мене взяти участь у політичній кампанії у 
партії Петра Порошенка. А саме у проекті КВДД(Компанія Від Дверей до 
Дверей) як старший волонтер. Суть роботи полягала у організації 10 
волонтерів, які в свою чергу повинні адресно відвідувати квартири 
потенційних виборців та збирати підписи за підтримку розвитку України в 
напрямку Європейського Союзу, незалежно від обраного президента на 
наступних виборах. Так як це був мій перший серйозний проект, психологічне 
навантаження було дуже відчутне. Також не обійшлось без складнощів в 
організаційному процесі. Але мені дуже пощастило, що я потрапив у команду 
справжніх професіоналів, які були дуже уважні до мене, приділяли багато 
уваги та допомагали по ходу роботи.  
Функції моєї роботи, як старшого волонтера були такі: 
- Своєчасне донесення інформації до працівників; 
- Забезпечення робочим матеріалом; 
- Планова організація робочого часу; 
- Контроль опрацьованих адресів; 
- Звітність перед вищим керівництвом; 
Крім цих основних функцій були також і другорядні, які стосуються 
роботи саме як керівника, але я перерахував основні.  
62 
 
Також не обійшлося без форс-мажорів. Була ситуація, коли мій 
підлеглий захворів, і я прийняв рішення вийти на адреси працювати замість 
нього. Дуже задоволений тими днями, так як отримав перший свій досвід 
комунікації безпосередньо з виборцями.  
В цілому, перша робота в політичній сфері виявилася успішною саме 
завдяки особистим рисам характеру та високому рівні відповідальності, які в 
подальшому відіграли дуже вагому роль у просуванні в політичній сфері. 
Паралельно з цим проектом у штабі була потрібна людина на посаду 
бригадира точок агітації. На одному із зібрань трудового колективу, на якому 
я звітувався про виконану роботу, мене помітила та підійшла жінка, яка 
займалася набором кадрів та взяла мій номер телефону. В цей же вечір 
відбулася телефонна розмова з нею, і мене запросили в штаб на співбесіду на 
посаду бригадира точок агітації. Я був дуже здивований, адже зовсім не 
очікував такої пропозиції. 
Перед самою співбесідою були хвилювання, так як я розумів рівень 
відповідальності тієї роботи, яку мені запропонували. Зайшовши до кабінету я  
дуже гідно намагався вести себе, і керівник штабу не довго думаючи, почувши 
мої відповіді на його запитання, схвалив мене на цю посаду. Моїй радості не 
було меж, я навіть уявити собі не міг, що у 18 років мене може таке очікувати.  
Сама робота вимагала досить великої уваги та довгого процесу 
підготовки. Що з себе уявляє дана посада? Це організація точок 
агітації(наметів) на яких працюють люди, які роздають агітаційну літературу 
та агітують голосувати за кандидата.  
Мої функції бригадира точок агітації полягали в наступному: 
- Підбір агітаторів; 
- Організація місць збереження наметів; 
- Логістика та забезпечення агітаційною літературою; 
- Організація працівників по часу роботи; 
- Інформування агітаторів; 
63 
 
- Моніторинг вчасного виходу на робоче місце та завершення 
робочого дня; 
- Періодичне відвідування всіх точок агітації задля контролю 
процесу роботи; 
- Проведення зборів з агітаторами; 
- Своєчасне внесення важливих коректив; 
- Звітність перед вищим керівництвом; 
Як можемо бачити, функціонал був досить широким, і сама робота 
вимагала великої кількості часу, максимальної уважності та відповідальності. 
На мою відповідальність була покладена організація 28 точок агітації. Але 
врешті-решт всі покладені на мене обов’язки були успішно виконані, і я мав 
можливість уже в більш вужчому масштабі, організації 14 точок агітації, але 
все ж таки взяти участь у організації роботи у другому турі цієї ж партії. Цей 
проект можу з впевненістю назвати найбільшим в моєму житті.  
Наступним моїм досвідом стала робота у виборах до Верховної Ради 
України. Під час передвиборчого процесу вдалося попрацювати у партії 
«Самопоміч» також на посаді бригадира точок агітації, яка мала такий самий 
функціонал, як і під час роботи у партії Петра Порошенка, але з певними 
відмінностями. Навантаження було менше, на це, як я вважаю, дуже вплинув 
попередній досвід, який дав мені поштовх до розвитку в напрямі політичного 
середовища. Особливістю цих точок агітації була наявність невеликих бідонів 
з водою, які були запропоновані будь-яким перехожим. Людей це 
приваблювало і вони підходили попити води. Агітатори в цей час простягаючи 
пластиковий стакан, починали діалог з людиною, виявляли її підтримку до 
певної партії та проводили агітаційну роботу. Кандидат отримав ту кількість 
голосів, на яку і розраховував, тому був дуже задоволений проведеною 
політичною кампанією.  
Паралельно з цією роботою я отримав запрошення до участі у 
мобільній агітаційний групі на кандидата з іншого округу на посаду 
64 
 
керівника МАГ, і проаналізувавши графік з першою посадою, зрозумів, що 
мені вистачить часу для того, щоб вести два проекта в один період.  
МАГ(мобільна агітаційна група) – це група агітаторів із 20 осіб, які 
охоплюючи певний виборчий округ, відвідували кожен населений пункт і 
проводили передвиборчу агітацію. Такий робочий день тривав 8 годин (із 
12:00 до 20:00). Агітатори пересувалися на комфортному автобусі, який 
спонсорувався кандидатом. 
Суть моєї роботи, як керівника, полягала в наступному: 
- Підбір працівників; 
- Проведення навчання; 
- Контроль та видача агітаційних матеріалів; 
- Прокладання логістики маршрутів; 
- Аналіз якості проробленої роботи; 
- Ведення відомостей; 
В деякі дні я доєднувався до нічної роботи по місту, а саме до 
розклеювання плакатів з кандидатом на дошках оголошень. Мета була у 
збільшенні впізнаваємості кандидата та підняття йог особистого рейтингу.  
Протягом участі у передвиборчому процесі до Верховної Ради, я добре 
закріпив навички комунікації здобуті у попередніх проектах та розвивав їх 
далі. Більш детально засвоїв політичні технології та зрозумів «атмосферу» 
політичного середовища.  
Наступним моїм досвідом стала участь у передвиборчому процесі на 
місцевих виборах. Я отримав запрошення бути безпосередньо помічником 
кандидата у депутати до Черкаської Міської Ради. Ця людина у минулому була 
воєнним, то вже навіть на ідеологічному рівні я відчував вмотивованість 
співпрацювати з цією командою. Тому з радістю Займався я організацією 
політичної агітації в різних її форматах, а саме: 
- Організація зустрічей кандидата з виборцями; 
- Організація точок агітації; 
- Організація виступів кандидата; 
65 
 
Цей досвід роботи дав мені можливість поєднати всі вивчені мною 
прийоми та технології раніше, і скомбінувати їх у просуванні одного 
кандидата.  
Зустрічі організовувались досить детально, проаналізувавши округ, 
було виявлено місця найбільших скупчень людей та організовано групу із 
кількох людей, які напередодні та в день проведення зустрічі, обклеювали 
округ, та особисто запрошували жителів, вручаючи їм при цьому агітаційну 
літературу.   
Точки агітації встановлювались по тому ж принципу – місця найбільших 
скупчень людей на окрузі. Написи на агітаційних плакатах та спеціальні 
манішки в яких працювали агітатори, приваблювали перехожих і вони 
зупинялися, щоб взяти брошурку з інформацією про кандидата. 
Цікавою особливістю було організація виступів кандидата біля свого 
будинку, в якому він проживає. І в виступі він зазначав, що є саме сусідом тих 
людей людей, які віддають за нього голос. Це було досить таким оригінальним 
способом спонукання до підтримки, що в свою чергу спрацювало, і цього 
кандидата обрали до ЧМР. Це була моя перша політична кампанія, яка 
виявилася успішною, і де застосовані знання та досвід реалізували мене, як 
політичного технолога.  
Остання моя участь у виборах, які відбулися в 2020, це були вибори 
по 197 округу замість Олександра Скічка. Під час передвиборого процесу я 
працював на не дуже популярну персону, але і ціль його була не перемога, а 
підняття особистого рейтингу та «реклама обличчя». Кандидат мав конкретну 
ціль – потрапити в топ-3 кандидатів по кількості набраних голосів. Сам 
кандидат був приватним підприємцем та мав на меті розвиток власного 
бізнесу. Для свого просування були застосовані два основних вектори агітації: 
- Зустрічі із жителями округу; 
- «Поштова» агітація; 
Спершу була проведена робота по аналізу округа, його жителях та 
шансів на перемогу. Потім була організована логістика маршрутів для 
66 
 
агітаторів, і кожен із них отримав перелік адресів, які потрібно «заповнити» 
агітаційною літературою та інформацією про кандидата по поштових 
скриньках. Після того, як певний район округа був опрацьований, 
розклеювались запрошення на зустріч з кандидатом. Виявилось те, що 
рознесення інформації по адресам дало свій позитивний ефект і люди 
приходили за зустрічі. Кандидат за весь передвиборчий процес підняв свою 
впізнаваємість та отримав свою заслужену кількість голосів підтримки.  
Отже, проаналізувавши увесь здобутий досвід застосування політичних 
технологій, знань та навичок, розуміння особливостей комунікації з 
виборцями, я прийшов до висновку, що найважливіший момент - це вміння 
привабити увагу виборця. Далі відбувається не менш важливий, але вже 
другий по значенню момент – вміння знайти підхід до виборця та переконати 
його.  
Я хочу запропонувати своє власне бачення і той формат агітації, який на 
мою думку буде найбільш ефективним в умовах сучасної політичної та 
соціальної ситуації в Україні. 
 
Практичні рекомендації щодо втілення політичної агітації 
Мобільні Масові Заходи 
Як я зазначив вище, найважливішим моментом є саме приваблення уваги 
перехожого. Вся існуюча політична агітація притримується цього принципу, 
але люди вже звикли до наметів, газет,  біг-бордів та тієї інформації, яка 
з’являється  за пару місяців до виборів, і недовіра до політичного середовища 
в цілому «блокує» отримання позитивного результату. Тому потрібно 
знаходити методи, які будуть більш позитивно сприйматися та приваблювати 
увагу випадкового перехожого. Мій варіант – це Мобільні Масові 
Заходи(ММЗ).  
Як саме це буде виглядати? Це кілька транспортних засобів(автобуси), 
які матимуть певні наліпки(різної тематики), які будуть під час 
передвиборчого періоду планово пересуватися по місту, або якщо це область, 
67 
 
то по різним населеним пунктам, і проводити виступи відомих людей. Це може 
бути у вигляді невеликого концерту, чи «сусідського столу», або ж у вигляді 
дитячого заходу. Група людей, яка створена для організації таких заходів, буде 
займатися монтажем невеликої сцени, встановлення всього необхідного 
обладнання та іншими потрібними для організації заходу речами. Важливим 
залишається те, що не буде згадок від відомих людей, які виступатимуть, про 
когось із кандидатів, а лиш власна творчість і зазначена в їх промовах 
важливість демократичної справедливості в наш час. Тобто буде встановлений 
акцент на важливості розуміння виборів та майбутнього, яке від їх результату 
залежить. Якщо це буде місто, то будуть проаналізовані та обрані найкращі 
місця для проведення таких ММЗ, задіяні найбільші двори житлових будинків 
(на прикладі двору вул. Козацька 5 та 7), розписаний їх графік проведення та 
завчасне опрацювання цих місць, у вигляді розклеювань оголошень. Важливо 
пам’ятати про уникання підкупу виборців в будь-якому його вигляді.   
Я впевнений, що будь-яку людину дуже зацікавить подібний захід у неї 
«під вікнами», або ж недалеко від її дому. Цим обов’язково будуть зацікавлені 
люди похилого віку, які часто вечорами сидять біля під’їзду. Або ж мами зі 
своїми дітьми, які вийшли на прогулянку.  
Ви запитаєте: «Якщо відсутня пряма політична агітація, яка користь від 
цього заходу для кандидата?» А я вам відповім. Під час такого скупчення 
людей, буде задіяна група спеціалістів, які будуть проводити соціальне 
опитування та задавати питання, які направлені на збирання інформації про 
округ, політичну думку виборців та аналіз попередніх депутатів округа і їх 
політичних кампаній. Запитання будуть побудовані таким чином, щоб знову ж 
таки уникнути прямої політичної агітації, та підштовхнути людей до 
правильного вибору.  
Ось перелік цих запитань: 
1. Чи задоволені Ви роботою попередньої влади на Вашому окрузі? 
2. Перерахуйте справи існуючої влади, що справили на вас найбільш 
позитивні та найбільш негативні враження. 
68 
 
3. Які проблеми Вашого району потребують негайного вирішення? 
Які другорядні можете назвати?  
4. Які на Вашу думку фактори найбільше впливають на рівень довіри 
до кандидата в депутати? 
5. Чи підтримуєте Ви  добрі справи, такі як благодійність (дитячому 
будинку; притулку для тварин) (ПІБ кандидата) і як Ви ставитесь до 
поширення такого роду діяльності? 
6. Чи позитивно Ви ставитесь до (назвати успішний 
проект/реалізацію/вчинок) (ПІБ кандидата) та вплив цього на наше 
(місце/округ/район)? 
Останні два запитання в не прямому варіанті свого контексту вплинуть 
на думку виборця та вкажуть йому на найбільш правильний вибір серед 
великої кількості кандидатів. Інші ж питання більш територіально дають 
можливість проаналізувати думку виборців і обрати найбільш правильно 
стратегію роботи з жителями конкретного району,  що в свою чергу принесе 
більшу кількість підтримки в день виборів.  
Отже,  на мою думку саме приваблення уваги виборця є ключовим 
параметром впливу,  так як із цього ми «отримуємо» певну кількість людей,  
що зацікавлені у тому,  що відбувається біля їх будинку. І ці жителі є в 
перспективі потенційною підтримкою кандидата і завдяки їх зацікавленості з 
ними легше працювати.  
 
Висновки до розділу 2. 
Підсумком другого розділу хочу зазначити те, що для побудови 
успішної стратегії політичної кампанії треба глибоке розуміння та аналіз її 
компонентів, а також правильне і ефективне вибудовування образу кандидата. 
Перераховані пункти того,  як саме гармонічно збудувати  так званий «успіх» 
в цілому, і їх дотримання, беззаперечно допоможе досягти поставлених цілей, 
в незалежності від того, які саме вони є. Правильний підбір ресурсів, людей з 
69 
 
потрібною компетенцією, досвідом, з правильними вибудованими часовими 
періодами – це запорука досягнення результату. 
Весь шлях до дня виборів обов’язково повинен бути підкріплений 
грамотною агітаційною літературою, яка теж має чітко визначені правила її 
створення для досягнення потрібного ефекту. Навіть найменша дрібниця буде 
йти на користь, або ж навпаки шкодити отриманню перемоги, тому цьому 
важливо приділяти не менше уваги, ніж іншим складникам досягненню успіху. 
В правильній комбінації політичних технологій, агітаційної комунікації, 
інформаційної літератури неможливий провал, як такий.  
Спираючись на мій політичний досвід, та розуміння основ проведення 
політичних кампаній, з впевненістю можу запевнити, що основою створення 
позитивної комунікації є привернення уваги, зацікавлення виборця. І саме 
тому я запропонував удосконалення одної із застосованих мною політичних 
технологій, яка і створить цей необхідний момент привернення уваги. Не 
ігноруючи існуючі варіанти агітації, вважаю, що в майбутньому потрібно 
зосередити увагу на розвитку вирішення проблем комунікації між політичним 
середовищем та громадянами нашої країни. 
 
 
 
  
70 
 
ВИСНОВКИ 
Політична агітація представляє собою сукупність заходів, сформовані 
однією системою, для створення конкретної політичної думки і вираженні у 
підтримці, або ж навпаки, якогось політичного суб’єкта. Іншими словами 
можемо сказати, що це створення спеціальних умов для спонукання 
дотримання однієї із політичних позицій. І розуміння між агітаторами і 
виборцями, між політичним середовищем і простим суспільством досить таки 
напружене в наш час. Політична картина змінюється динамічно, маючи безліч 
факторів впливу на неї і результат її дій – це вагомий показник руху. І буде він 
позитивний, чи негативний, це питання раціональності діяння влади.  
Я вважаю, що треба йти подалі від застарілих понять і концепцій, більше 
адаптуватися під сучасний лад, і глибше вивчати те, з якими проблемами у 
політичній комунікації ми стикаємось. У першій частині роботи зазначені 
фундаментальні форми і принципи агітації, які базуються на важливості 
розуміння основ. З них і складається сама картина політичної агітації, але 
часто більшість політичних кампаній не додають креативності до основного 
розуміння, не адаптують під особливості політичного середовища, а 
залишаються «вірними» стандартним методам агітації. В випадках, коли 
застосовуються більш сучасні варіанти, методи та технології, ми отримуємо 
майже взірці політичного успіху, які є яскравим прикладом. 
Досліджуючи особливості комунікації в політичній спільноті, ми 
дійшли до висновку, що існує нерозривний зв’язок між технологіями 
спілкування і впливу у діловому і управлінському середовищі, та 
застосуванням їх у політичній агітації. Всі особливості психологічного впливу 
є обов’язковою складовою для використання у грамотній політичній кампанії. 
І враховуючи адаптацію до сучасної агітації, ми розуміємо, що головним 
джерелом донесенням інформації є засоби масової інформації, проаналізована 
їх структура та специфіка. 
Розуміємо, що основна ціль у виборчому процесі – перемога. Але ми 
з’ясували, що існують і інші цілі, такі як підняття особистого рейтингу та 
71 
 
реклама власного обличчя. Дані тези мають на меті бажання не отримати 
найбільшу кількість голосів, а зацікавити окрему частину суспільства своєю 
персоною. Завдяки цьому такі кандидати мають позитивні моменти у межах 
власних інтересів та цим вибудовують собі перспективу і різних сферах життя. 
Окремо виділено «технічних кандидатів», і розглянуто їх сенс і цілі участі у 
виборах. 
Важливим аспектом зазначено дослідження негативного сприйняття 
політичної агітації, причини і вказування на найбільш гострі проблеми в цьому 
питанні. Стало зрозумілим, що не маючи вагомих аргументів для створення 
позитивного образу кандидата, не вдасться отримати підтримку у потрібній 
кількості голосів для перемоги. Бо ж саме пусті обіцянки є найбільшою 
причиною не довіряти кандидатові та озвученим його ідеям. І лише реальними 
справами можливо цю підтримку завоювати.  
З’ясовуючи вплив різноманітних факторів на підбір стратегії політичної 
кампанії ми дійшли до узагальнення, що важливо мати велику кількість 
зібраної інформації про округ, жителів, попередню владу, проблеми району(в 
залежності від масштабів) та відфільтровано найбільш значуще для побудови 
стратегії просування кандидата. Раціональний розподіл ресурсів під 
керівництвом компетенції та багажу досвіду – ключ до ефективності 
досяжності поставлених цілей.  
Найціннішим ресурсом є звісно що агітатори, і та інформаційна база, з 
якою вони працюють. Вивчаючи ці два невід’ємних компонента політичної 
агітації, хочу наголосити, що існують важливі критерії для їх організації. 
Навчання працівників повинно бути чітко та правильно налаштоване, від 
цього багато що залежить. Матеріал, з яким вони працюють, повинен бути 
продуманий та оформлений до найменших дрібниць. Тільки ефективне 
поєднання цих складників політичної агітації допоможе в досягненні 
результату.  
І зважаючи на кількість опрацьованої інформації та джерел, мною 
підбитий підсумок у вигляді викладення власного політичного досвіду та 
72 
 
застосованих на практиці політичних технологій. Моя суб’єктивна думка 
зводиться до того, що для розвитку політичної агітації в майбутньому, 
потрібно зосереджуватися на технологіях комунікації у вигляді привертання 
уваги виборця та вмінні знаходити підхід до кожної людини. В цьому 
допоможе чітке розуміння політичної картини в країні та методам 
психологічного впливу.  
 
  
73 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Богуш Д. 10 секретів політичних кампаній. Київ : Міжнародний 
Республіканський інститут, 2016. 158 с.  
2. Офіційний сайт Ковельської міської ради. Строки, форми і умови 
проведення передвиборної агітації. URL:  
http://kovelrada.gov.ua/on_legal_aid/75-
stroki_formi_i_umovi_provedennya_peredvibornoi_agitacii.html 
3. Волошенюк Н. Види форм і засобів передвиборної агітації на 
парламентських виборах: українська практика та зарубіжний досвід. Ужгород 
: Ужгородський Національний Університет, 2019. 5 с.  
4. Жиган Д. Політико-правові засади застосування політичних 
технологій у виборчому процесі. Київ : Інститут держави і права ім. В.М. 
Корецького, 2016. 22 с.  
5. Гошовська В., Пашко Л., Ларіна Н. Комунікації в публічному 
управлінні: аспекти організаційної культури  та ділового спілкування. Київ : 
К.І.С., 2016. 130 с.  
6. Кушакова М. Маси як об’єкт політичного маніпулювання. Рівне : 
Панорама політологічних студій, 2013. 6 с.  
7. Радченко О. Роль інтернет-комунікацій в політичній взаємодії в 
Україні : автореф. дис. канд. юрид. наук : 23.00.02. Одеса, 2012. 20 с.   
8. Бучин М. Технічні кандидати та їхня роль у виборчому процесі. 
Львів : Національний університет «Львівська політехніка», 2019. 6 с. 
9. Шпортько О. Особливості політичної реклами як елемента 
комунікативного процесу. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних 
досліджень ім. І. Кураса НАН України, 2007. 10 с. 
10. Osvita.ua, Погляд на основні політичні проблеми людства : 
реферат. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/16289/ 
11. УКРІНФОРМ, Кому з політиків найбільше довіряють українці. 
URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3224775-komu-z-politikiv-najbilse-
doviraut-ukrainci.html 
74 
 
12. Дуляба Н. Львівський портал. Улюбленці українців під час війни. 
URL: https://portal.lviv.ua/news/2022/09/22/uliublentsi-ukraintsiv-pid-chas-vijny-
rejtynh 
13. Рейтерович І. ГЛАВКОМ. Агітатор на виборах: ворог чи друг 
політичної прозорості? URL: 
https://glavcom.ua/columns/igorreyterovych/agitator-na-viborah-vorog-chi-drug-
politichnoji-prozorosti-574979.html 
14. Городок М., Карташов А., Романенко Є., Стасюк В. Перемога на 
виборах: технології, кампанії, принципи. Київ : Міжнародний 
Республіканський інститут, 2016. 262 с.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
