Сучасні виклики для національної та світової безпеки

Цюра, Денис Андрійович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7029
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Бойко, Анжела Іванівна	-
dc.contributor.author	Цюра, Денис Андрійович	-
dc.date.accessioned	2026-02-16T19:11:26Z	-
dc.date.available	2026-02-16T19:11:26Z	-
dc.date.issued	2022	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7029	-
dc.description.abstract	Кваліфікаційна робота «Сучасні виклики для національної та світової безпеки» присвячена виявленню особливостей викликів та загроз для національної безпеки та світової безпеки і особливостей протидії цим явищам. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: досліджено науково-філософську, практичну та правову сутність складових сфери безпеки та їх особливості; виділено основні виклики для національної безпеки, зокрема України та для світової безпеки; виявлено аксіологічні особливості явища безпеки; проаналізовано стан політичної сфери безпеки; надано рекомендації для розвитку стратегій безпеки. Робота складається із 3 розділів, 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	безпека	uk_UA
dc.subject	небезпека	uk_UA
dc.subject	національна безпека	uk_UA
dc.subject	світова безпека	uk_UA
dc.subject	виклик	uk_UA
dc.subject	загроза	uk_UA
dc.subject	ризик	uk_UA
dc.subject	тероризм	uk_UA
dc.title	Сучасні виклики для національної та світової безпеки	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	033 Філософія (Політична філософія)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Цюра.pdf Restricted Access		926.34 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
 
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА ФІЛОСОФСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ НАУК 
 
Допущено до захисту 
Завідувач кафедри ФІПН 
____________ Бойко А.І. 
«___» __________2022 р. 
 
УДК 351.746.1(477+100) 
 
Цюра Денис Андрійович 
КВАЛІФІКАЦЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
на тему: «Сучасні виклики для національної та світової безпеки» 
ступінь вищої освіти: другий (магістерський) 
галузь знань 03 Гуманітарні науки 
спеціальність 033 Філософія 
освітня програма Політична філософія 
 
Науковий керівник: 
доктор філософських 
наук, професор 
Бойко А.І. 
______________ 
(підпис) 
«___» __________2022 р. 
 
 
Черкаси 2022  
2 
 
ЗМІСТ 
 
Вступ……………………………………………………………………………... 3 
Розділ 1.  Аналіз категорій, пов’язаних з безпекою…………………………... 6 
1.1  Поняття безпеки та небезпеки………………………………………….…. 6 
1.2. Поняття національної та світової безпеки………….………………....... 16 
1.3 Поняття Загрози, виклику, ризику………..……………………………… 15 
Висновки до розділу 1……………………………..………………………….. 29 
Розділ 2. Основні сучасні виклики для безпеки…….……………………… 30 
2.1. Виклики для національної безпеки України….………………………… 30 
2.2. Еволюція тероризму……………………………………………………… 38 
2.3. Еволюція війни….…………………………………………………………. 47 
Висновки до розділу 2………………………………………………...……… 52 
Розділ 3. Ціннісна роль безпеки нині та в майбутньому…………...…….…. 53 
3.1. Співіснування свободи та безпеки….…………………………...…….…. 53 
3.2. «Шокова терапія» та радикальні реформи……………………...…….…. 57 
3.3. Майбутнє світової безпеки….…………………………………...…….…. 59 
Висновки до розділу 3………………………………………………...…….…. 67 
Загальні висновки…………..………………………………………...…….…. 68 
Список використаних джерел………………………………………...…….…. 72 
 
 
 
  
3 
 
ВСТУП 
 
Актуальність. В умовах радикально динамічного розвитку подій у світі та в 
Україні все більш насущним стає питання безпеки – як національної так і світової. 
Доцільніше буде сказати, що безпека зараз – цінність, яка має найбільший 
пріоритет, особливо для українців, які на власному досвіді переживають її 
важливість, адже зараз безпека це саме те, чого бракує українцям. Це зумовлено в 
першу чергу звісно ж війною, яку веде проти України держава-агресор в суб’єкті 
Російської Федерації. Проте на фоні війни, яка ще в перші дні могла здатись 
локальним конфліктом між двома державами, який триватиме не довго, питання 
безпеки стає ще більш актуальним в світі. Адже РФ, яка є ядерною державою, яка 
окрім України має геополітичні інтереси в інших державах, яка грає роль в інших 
воєнних конфліктах та підтримує партнерство з державами, що регулярно своїми 
діями нарощують напруженість між іншими державами, своїми діями в особі 
військово-політичного керівництва показує публічно, що наразі цінності 
людського життя та свободи не вартують нічого для суб’єкта, що роками 
нарощував могутність та має свої амбіції по завоюванню та підкоренню інших 
політичних суб’єктів. Піднімається проблема активізації таких загроз як війна та 
тероризм, в особливості державний тероризм.  
Тому, для осмислення перспектив подальшої діяльності сфери як 
національної безпеки України, так і світової безпеки, необхідні огляд та аналіз 
основних явищ, пов’язаних з безпекою, виділення викликів та загроз сучасності,  
розгляд безпеки як цінності та можливі пропозиції для розвитку стратегій безпеки. 
Дане дослідження має стати корисним як для кращого розуміння  тематики 
безпеки, її ціннісної ролі в політичній філософії, так і для можливого розвитку 
моделей політичного планування та стратегії. 
Об’єкт дослідження : Явище безпеки у його політичних проявах 
національної та світової безпеки. 
Предмет дослідження : Актуальні явища (виклики), що можуть загрожувати 
національній та світовій безпеці. 
4 
 
Мета дослідження : Виявлення особливостей викликів та загроз для 
національної безпеки та світової безпеки і особливостей протидії цим явищам. 
Завдання: 
 Дослідити науково-філософську, практичну та правову сутність 
складових сфери безпеки та їх особливості; 
 Виділити основні виклики для національної безпеки, зокрема України 
та для світової безпеки; 
 Виявити аксіологічні особливості явища безпеки; 
 Проаналізувати стан політичної сфери безпеки ; 
 Надати рекомендації для розвитку стратегій безпеки. 
Методи дослідженя. Згідно з метою та завданнями дослідження, 
використовуються такі методи: аналітичний, що застосовується до предмету 
дослідження та виявляє його особливості; порівняльно-історичний, що охоплює 
розвиток окремих складових предмету дослідження в ході історії; метод ідеаліазції 
– в дослідженні наводяться приклади проявів особливостей предмету дослідження 
в уявних ситуаціях; системний, що застосовується для виділення взаємодї деяких 
складових предмета дослідження в його практичних аспектах. 
Теоретичне значення магістерського дослідження. Розкриття об’єкту та 
предмету дослідження, виконання завдань, надають можливість розвивати 
проблему стратегії безпеки на національному та світовому рівні, потреба в чому 
зумовлена актуальністю щодо сучасних подій в політичній сфері України і світу. 
Практичне значення магістерського дослідження. Виконання завдань 
дослідження може допомогти в удосконалення складових практичного аспекту 
об’єкту та предмету дослідження, зокрема це рекомендації для можливого розвитку 
стратегії безпеки в міжнародних відносинах, пов’язаних з Україною у 
майбутньому. 
Апробація результатів магістерської роботи. Результати дослідження 
оприлюднені у виступі на постерній сесії VІІI науково-практичної конференції 
«Соціальні та гуманітарні технології: філософсько-освітній аспект» та у тезах 
доповіді «Тероризм як сучасний різновид примусу до миру» та в доповіді 
5 
 
«Еволюція тероризму. Сучасні виклики для національної та світової безпеки». 
Зокрема у співпраці з ГО «Центр соціальних комунікацій»  в межах проекту 
«Програма по відновленню порозуміння для лідерів громад в Украхні «Мир у 
цифровий час» в 2021-2022 рр. були проведені заходи з неформальної освіти в 
форматі дискусійних зустрічей, що стосувались безпосередньо викликів 
інформаційної війни, яка є складовою гібридною війни, про яку іде мова у 
дослідженні в контексті розкриття особливостей предмету дослідження. Ці заходи 
також були проведені в межах реалізації соціального проекту «Інформаційна 
гігієна. Як безпечно споєивати інформацію»  під час проходження переддипломної 
практики. 
Структура роботи. Дослідження містить вступ, три розділи, дев’ять 
параграфів, висновки до розділів та висновки до роботи. Загальний кількісний 
обсяг – 79 сторінок; кількість позицій списку джерел – 52. 
Ключові терміни: «безпека», «небезпека», «національна безпека», «світова 
безпека», «виклик», «загроза», «ризик», «тероризм» 
 
 
 
  
6 
 
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ КАТЕГОРІЙ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БЕЗПЕКОЮ 
 
1.1. Поняття безпеки та небезпеки 
На досвіді минулих напрацювань, вже було визначено різні підходи до 
розуміння поняття безпека в ціннісному контексті. Зокрема було виділено 
розуміння безпеки як стану комфорту, динамічної та статичної концепції, 
проведено зіставлення із поняттям свобода, розглянуто як цінності безпеки та 
свободи взаємопов’язані та як конфліктують одні з одним. В даному дослідженні 
окрім вищезазначених підходів до визначення поняття безпеки, також 
розглядаються природа феноменів безпеки та небезпеки, сучасні уявлення та 
наукові підходи щодо вивчення безпеки, механізми забезпечення безпеки в 
онтологічному та гносеологічному сенсах. 
При дослідженні феномену, що ототожнюється з поняттям безпека, 
виділяють 3 основні аспекти – концептуальний, практичний, ціннісний [1, с. 17] . 
Відповідно ці аспекти мають такі функції щодо поняття безпеки: 
  Концептуальний аспект – розглядає онтологічні та гносеологічні основи; 
  Практичний аспект – розглядає поняття безпеки в контексті потреб у 
життєдіяльності на індивідуальному, соціальному,  державному та міжнародному 
або глобальному рівнях; 
  Ціннісний аспект – розглядає соціально-гуманітарні течії, такі як 
філософія та культура безпеки, розкриває аксіологічну сутність безпеки. 
В концептуальному аспекті, при дослідженні природи безпеки, цей феномен 
зазвичай сприймають «від протилежного» та пов’язують в першу чергу із 
небезпекою, адже на прикладі еволюції живої природи можна спостерігати 
сформування інстинкту самозбереження живих істот, який походить саме із 
відчуття небезпеки. Існування будь-яких істот залежить від їх здатності виявлення 
та оцінки факторів, яку можуть нести загрозу їх існуванню. Феномен, який 
загрожує існуванню живого організму, в його суб’єктному визначенні набуває 
форми «небезпеки» [1, с. 17-19]. Аналіз явища небезпеки необхідний для кращого 
розуміння явища безпеки як протилежного. На прикладі суспільства як системи 
7 
 
соціальних дій та зв’язків, які взаємно пов’язані та зумовлені, небезпека 
проявляється як потенційна негативна дія різних факторів на цю систему, яка 
представляє собою соціальний організм. Небезпека може нести з собою завдання 
шкоди структурі системи, яка суттєво змінить її функціонал та властивості таким 
чином, що стан системи погіршується, розвиток набуває негативної динаміки, у 
випадку чого найгіршим варіантом розвитку подій є повне знищення системи. 
Небезпека може проявлятись як внутрішньо так і зовнішньо. Згідно з Г.П. 
Ситником, «зовнішня небезпеки для об'єкта — це можливість якого-небудь 
чинника або їх сукупності, що перебувають поза межами структури об'єкта, за 
певних умов справити негативний вплив на цей об'єкт і завдати йому шкоди. 
Внутрішня небезпека для об'єкта – це можливість якого-небудь елемента 
внутрішньої структури об'єкту …  за певних умов завдати шкоди об’єкту із 
середини » [1, с. 21]. 
Гносеологічні основи небезпеки розкриваються при аналізі суб’єктивно-
об’єктивних особливостей феномену небезпеки. «Будучи суб'єктною формою, 
небезпека за змістом може мати як суб'єктивний, так і об'єктивний характер, 
оскільки оформлення можуть отримати і об'єктивні відносини і суб'єктивні 
уявлення про них. З огляду на це небезпека за змістом завжди має об'єктивно-
суб'єктивний характер, а співвідношення суб'єктивності і об'єктивності може бути 
досить різними. Це означає, що одна й та дія (явище, процес тощо) може отримати 
з боку суб’єкта різну оцінку, оскільки форму «небезпеки» отримує не всяке 
заперечення, а лише те, яке ідентифікується й оцінюється суб’єктом, як 
заперечення його існування» [1, с. 18] - в цих словах Ситника мова йдеться про 
ідентифікацію суб’єктом феномену небезпеки та про те, що небезпека, як і будь-
яке інше явище, є об’єктом в сприйнятті суб’єкта, проте його також можна розуміти 
як якість, яка може бути притаманна будь-якому явищу та має бути розпізнаною 
суб’єктом. Якщо ознака небезпеки не ідентифікована, це буде означати або про її 
відсутність, або про помилку чи неспроможність в ідентифікації. Ідентифікація 
небезпеки лише одним суб’єктом матиме якраз таки суб’єктивний, а не 
об’єктивний характер та не претендуватиме на статус достовірної інформації про 
8 
 
певний об’єкт. Іншими словами, можна надати таке тлумачення - йдеться мова про 
те, що наодинці умовний суб’єкт не може гарантовано упевнитись, що він 
знаходиться в стані безпеки, або небезпеки. Необхідне об’єктивне підтвердження 
додаткової інформації, що бракує в суб’єктивному судженні.  
Наочний приклад – ви, умовний солдат на полі бою, знаходитесь на бойовій 
позиції, не здатні самостійно оцінити стан безпеки даної позиції, поки не узгодите 
ті дані, якими володієте особисто ви, із даними розвідників та командування. 
Скажімо, ви помітили ворога, але не впевнені на 100%, яку загрозу він несе, для 
точної оцінки ситуації необхідна колективна діяльність, яка буде нести 
об’єктивний, а не суто ваш, суб’єктивний характер. Та інформація, яку отримали 
ви безпосередньо, становитиме лише частину від усієї картини, а от всю картину і 
доповнюють дані про поміченого ворога від суб’єктів на інших позиціях, які 
знаходяться в такій же ситуації як ви, але з іншої перспективи, від засобів розвідки 
різноманітними способами, від суб’єктів командування, які можуть володіти 
даними про всю ситуацію загалом та надати оцінку випадку викриття саме цього 
ворога на фоні всієї ситуації. Як могла скластись ситуація – ви помітили умовну 
одну ворожу особу завдяки засобам оптики, розвідка може використати безпілотні 
розвідувальні літаючі апарати та підтвердити або спростувати факт того, що 
кількість ворожих осіб – одна. Також розвідка може надати додаткову інформацію, 
а командування, узгодивши всю наявну інформацію, та факт викриття ворога в 
контексті всієї ситуації, точно дасть вам знати, які загрози на вас очікують та якими 
мають бути ваші наступні дії. Самовільна оцінка стану власної безпеки лише 
суб’єктом та його подальше прийняття рішень щодо дій в даній ситуації можуть 
призвести до радикального погіршення стану безпеки, проте можливо не лише 
безпеки суб’єкта, а і колективної безпеки. На приклад, ви в даній ситуації 
самовільно відкрили вогонь на ураження по ворогу та видали місцезнаходження 
своєї позиції. Далі виявляється, що ворог має засоби для точного та нищівного 
удару по вашій, тепер вже викритій позиції. Знищивши вас, ворогу стає простіше 
довідатись про місце знаходження інших найближчих позицій ваших сил і вони 
тепер теж знаходяться в стані підвищеної небезпеки. 
9 
 
Отже, є відмінність між об’єктивними чинниками виникнення небезпеки, яка 
є запереченням існування певного суб’єкта та між самою ідентифікацією небезпеки 
суб’єктом. Ідентифікація небезпеки не завжди означає, що небезпека справді існує, 
проте процес ідентифікації завжди буде присутній, важливо аби він був 
об’єктивним та істинним. В умовній оцінці ситуації потрібна максимальна 
об’єктивність суджень про потенційність небезпеки, допомогти чому може 
залучення до процесу ідентифікації не одного, а декількох суб’єктів в різних 
умовах. Простіше кажучи, коли людина виявляє якийсь дефект у стані свого 
здоров’я – симптом можливої хвороби, вона самостійно не може оцінити рівень 
небезпеки, яку може приховувати цей симптом. Потрібна або консультація з 
лікарем, або наявність у цієї ж людини досвіду із перенесення такого ж самого 
симптому в таких же умовах та реагування на нього. Обидва варіанти будуть 
вважатись об’єктивною оцінкою ситуації, в той час як суто суб’єктивна оцінка 
може спричинити до не правильних дій (вживання ліків або ігнорування 
симптому), які або проігнорують справжню небезпеку при її наявності, або стануть 
причиною виникнення ще більшої небезпеки при її дійсній відсутності. Детальніше 
на цю тему говорить Ситник: «ототожнення об'єктивного змісту із суб'єктною 
формою його сприйняття призводить до перенесення суб'єктивного змісту на 
об'єкт. Але це не змінює об'єктивного змісту. Наприклад, коли ми стверджуємо, що 
колір предмету жовтий, це не означає, що вказаний колір дійсно є об'єктивною 
властивістю цього предмету, бо, як відомо, колір не залежить від нашого 
сприйняття. Тобто перенесення суб'єктивної форми сприйняття на об'єкт може не 
відповідати його сутності в контексті оцінювання вказаного сприйняття як 
небезпеки. Інакше кажучи, оцінка міри (ступеня) небезпеки, як правило, залежить 
від цінності того, що заперечується. Ця оцінка завжди має ціннісний характер, яка 
стосовно однієї й тієї дії (явища, процесу тощо) в різних ціннісних системах може 
бути різною» [1, с. 20] - так можна детальніше визначити роль суб’єктивної 
ідентифікації у відношенні до явища небезпеки. 
При успішній, достовірній ідентифікації небезпеки, важливою є оцінка стану 
суб’єкта небезпеки. Вона потребує врахування характеру прояву небезпеки із 
10 
 
визначенням реальної чи потенційної якості небезпеки а також оцінки 
потенційного рівня шкоди від суб’єкта небезпеки. За шкодою та руйнівною силою 
небезпеку можна розділити на 3 рівні [1, с. 22]: 
  Незначна небезпека – може завдати такого рівня шкоди об’єкту, який не 
вчинить суттєвих змін у функціонуванні та структурі об’єкта, вони надалі 
повноцінно виконуватимуть свою роль, хоч і з частковими змінами; 
  Середня небезпека – може завдати такого рівня шкоди об’єкту, який 
унеможливить його звичне функціонування, структура та функції об’єкта будуть 
виконувати свою роль лише частково; 
 Висока небезпека – може завдати такого рівня шкоди, яка або одразу 
припинить існування об’єкту, або унеможливить його функціонування на тому 
рівні, що забезпечує його існування, що зрештою призведе до припинення 
існування об’єкта. 
Відповідно, за різними рівнями небезпека може розцінюватись як така, що 
може завдати незручностей об’єкту, унеможливити його нормальне 
функціонування, або взагалі знищити його. Також виділяють рівні готовності 
суб’єкту небезпеки до завдання шкоди – від мінімальної до максимальної (повної) 
готовності. Проте найбільшу небезпеку з точки зору рівня готовності, можуть нести 
такі суб’єкти, поведінка яких є непередбачуваною та ризикованою, адже це 
унеможливлює однозначний прогноз дій суб’єкта та ускладнює процес підготовки 
запобіжних заходів. Отже, непередбачуваність зазвичай може нести потенційно 
найбільшу небезпеку, адже для адекватної реакції на явище небезпеки необхідно 
максимально точна інформація про суб’єкт, що несе небезпеку. 
В концептуальному аспекті поняттю безпеки надаються різні тлумачення, 
зокрема Г.П. Ситником, які включають як статичне так і динамічне розуміння, з 
якими можна погодитись в силу їх загальності та універсальності, адже вони в 
повній мірі розкривають онтологічну та гносеологічну складову поняття безпеки: 
«1. Безпека розуміється як відсутність небезпеки. Так, деякі тлумачні словники 
трактують поняття "безпека" як стан, коли немає небезпеки, або як стан, за якого 
ніщо кому-небудь або чому-небудь не загрожує, тобто чинники, які можуть 
11 
 
становити загрозу існуванню, наприклад, індивіду, соціальній групі – відсутні. Це 
дало підставу деяким дослідникам стверджувати, що “безпека” є крайнім виявом 
небезпеки, коли остання абсолютно відсутня, тобто це фактично ідеальна ситуація. 
Але за будь-яких умов безпеку соціальної системи не можна розглядати як стан, 
коли немає небезпеки. Історичній досвід не демонструє прикладів, коли б такого 
стану вдалося досягти окремій людині або соціальним групам. Навпаки, різні нації 
та народи, намагаючись захистити себе від тих чи інших, небезпек, створили такі 
види та системи виробничих і технологічних потужностей, системи озброєнь і у 
такій їх кількості, що це стало, однією із найбільших небезпек існуванню людської 
цивілізації. Окрім того, феномени "безпека" та "небезпека" взаємозалежні, тобто не 
можуть існувати один без одного. Наявність небезпеки не виключає, а навпаки, 
передбачає безпеку, яка, по суті, є реакцією на небезпеку, тобто безпека немислима 
без небезпеки. Більше того, розуміння безпеки як відсутності небезпеки фактично 
заперечує розвиток і вдосконалення організаційно-функціональної структури 
реальних об’єктів навколишнього світу, оскільки це передбачає постійне 
відтворення небезпеки . 2. Безпека розглядається як невід’ємна властивість 
системи. На підтвердження цієї тези не без підставно, акцентують увагу на тому, 
що успішне (нормальне) існування будь-якої системи припускає її певну 
захищеність від руйнівної дії тих чи інших об’єктів (небезпек). Дійсно, здатність 
чинити спротив руйнуванню - характерна властивість об’єктів живої та неживої 
природи, від атома до людини включно. При цьому живі організми, взаємодіючи із 
зовнішнім світом, тією чи іншою мірою оцінюють небезпеки своєму еволюційному 
розвитку, яке відповідає їх природі та існуванню. В процесі розвитку вони 
вдосконалюють відповідні захисні системи та функції, спрямовані на зменшення 
руйнівному впливу небезпек. Проте деякі дослідники висловлюють сумнів у 
доцільності розгляду безпеки як невід’ємного атрибуту об’єктів реального світу. 
На їхню думку, проблема полягає в тому, що визнання атрибутивного характеру 
безпеки означає принципове заперечення необхідності забезпечення безпеки. Тому 
вони переконані, що безпека не є невід’ємним атрибутом об’єктів реального світу, 
а має вторинний характер. Їх головний аргумент - здатність запобігати небезпекам 
12 
 
чи реагувати на них самі по собі не виникають. Тому безпека (чи її відсутність) є 
наслідком наявності певних обставин. Зокрема, коли йдеться про наявність 
(відсутність, належний рівень тощо) безпеки особи, суспільства, держави, то це є 
результатом соціальної діяльності. 3. Безпека розглядається, як результат 
специфічної діяльності, передусім державних інститутів. Розуміння безпеки як 
результату діяльності тих чи інших інститутів, може, проявлятися у таких видах 
(складових) їх діяльності, як: виявлення, прогнозування, нейтралізація процесів 
(явищ, подій, інших чинників), які можуть завдати збитку (шкоди) об’єкту захисту 
та запобігання їм; забезпечення належного розвитку соціальної системи (її 
елементів) у контексті захищеності від небезпеки її (їх) знищення; створення 
громадянам необхідних умов для життя, забезпечення гарантій їхніх прав і свобод, 
соціальної захищеності, політичної стабільності тощо. Очевидно, що у цьому разі 
визначення безпеки значною мірою передбачає її розуміння як мети, а не як 
діяльності. 4. Безпека розглядається як певний стан, зокрема: відносин між 
суб'єктами, за якого їх існуванню, розвитку і суверенітету не загрожує військова, 
економічна, екологічна або інша небезпека; соціальної системи, за якого 
забезпечується її нормальне функціонування і прогресивний розвиток;  держави, за 
якого вона здатна успішно протистояти силовому тиску ззовні або адекватно 
відреагувати на збройний заколот у країні тощо; коли досягнутий бажаний рівень 
взаємовідносин між об’єктами, які одночасно можуть бути об’єктами і суб’єктами 
небезпеки відносно один одного (наприклад, так звана стратегічна стабільність); 
стійкості, стабільності суспільного організму стосовно будь-яких спроб силового 
тиску на нього» [1, с. 40-42]. 
В практичному аспекті можемо говорити про безпеку як стан комфорту. 
Відповідно до стану комфорту, безпека – це той стан, коли можна впевнитись, що 
певний об’єкт знаходиться в таких умовах, в якому його звичне існування 
кардинально не буде змінюватись. На прикладі людського світосприйняття в цьому 
випадку людина почуває себе в безпеці, коли впевнена, що їй нічого не загрожує, 
не заважає її життю, здоров’ю, вільній діяльності, різноманітним проявам свободи. 
«Я впевнений, що сьогодні я в безпеці, тому що немає ніяких причин бути 
13 
 
стурбованим про те, що щось сьогодні може мене вбити або скривдити» - саме 
таке твердження має висловлювати людина, яка відчуває себе в безпеці. В 
сьогоденні України, зважаючи на об’єктивні чинники, нажаль можемо 
стверджувати, що жодна людина зараз не може так розмірковувати про свій стан 
комфорту. В 2022 році українець, який справді розмірковує так про свій стан 
безпеки, або намагається не відволікати себе тривожними думками про небезпеку 
задля нормалізації своєї діяльності, або не сповна розуму. Об’єктивними 
чинниками є російське вторгнення на територію України та регулярні злочинні та 
терористичні діяння російських збройних сил проти громадян України. В країні із 
24 лютого 2022 року іде повномасштабна війна, за умов якої жоден громадянин не 
може щодня із впевненістю стверджувати що він у безпеці із-за постійної загрози з 
боку ворога. Можна сказати, що безпека українців, як звичний стан комфорту, зараз 
грубо порушений, але порушений саме грубо, в тому сенсі що це настільки 
очевидно, настільки заважає звичному життю, що не можливо вдатися до сумніву, 
чи справді людина, що перебуває на території Україні має сто відсоткову гарантію 
своєї безпеки. Якщо говорити про цивільних, то це стосується їх саме тому, що 
кожного дня існує ризики завдання ворогом ракетних ударів з повітря, які з перших 
днів завдають смертності саме цивільному населенню, адже не важливо куди 
націлені ракети, якщо вони так часто потрапляють в житлові будинки, медичні, 
торгівельні, освітні заклади, в об’єкти цивільної інфраструктури. Єдиний спосіб 
максимізувати свій стан безпеки в таких умовах – сховатись під час повітряної 
тривоги в укритті. Про не настільки грубе порушення стану комфорту можна 
говорити і щодо попередніх двох років. Цього стану тоді зазнала не лише Україна, 
а і увесь світ. Мова іде про пандемію вірусу Covid-19, яка почала набирати оберти 
із 2020 року. Принаймні весь період, поки було відомо про масову захворюваність 
та смертність від хвороби, яку викликає вірус та поки були відсутні будь-які 
способи вакцинації, безпека, як людське відчуття комфорту теж була порушена.  
Ціннісний аспект безпеки добре розкривається в філософських працях. На 
приклад, серед політичних філософів першим системний аналіз проблеми безпеки 
здійснив Томас Гоббс. Проблема безпеки проявляється в його концепції держави 
14 
 
та суспільства, де необхідне уникнення «війни всіх проти всіх» шляхом 
встановлення порядку та надання влади, близької до абсолютної, умовному 
суверену. В суспільстві людей об’єднує страх перед небезпекою, у них відпадає 
необхідність самоствердження, заради безпеки вони готові делегувати свою 
свободу владі суверена. У своєму ціннісному виборі вони надають перевагу 
безпеці, а не свободі, причиною чому є гарантія безпеки, недоторканності та 
виживання, які не надаються їм у дикому стані абсолютної свободи в умовах війни 
всіх проти всіх. Гоббс просуває позицію, яку можна назвати «абсолютним 
етатизмом» в плані безпеки, де в державній системі громадяни готові жертвувати 
своєю свободою заради безпеки, перекинувши всю відповідальність на владу в лиці 
суверена. Так, працює концепція суспільного договору Гоббса, із делегацією 
свобод та обов’язків всіх одному, поклавши відповідальність на нього.  
В сучасній трактовці цієї концепції не обов’язково сприймати суверена як 
якогось монарха чи диктатора, достатньо розуміти його як умовний державний 
апарат реалізації влади. Найяскравіше вираження суспільного договору 
проявляється на прикладі тоталітарних та близьких до тоталітарних режимів. В 
сучасному світі окрім законів в країнах-демократіях, де зазвичай певною мірою 
свобода громадян обмежена заради їхньої безпеки, є також практики тотального 
контролю, де часто метою є не просто безпека громадян, або навіть не береться до 
уваги, а безпека самої держави та апарату і органів влади, що забезпечують її 
існування. На думку спадають дійсно тоталітарна соціалістична із орієнтуванням 
на побудову комунізму Північна Корея а також теж в міру соціалістичний, теж в 
деяких аспектах на відміну від стандартів західних держав, тоталітарний та 
орієнтований на побудову комунізму Китай. Проте в першому варіанті наявна 
максимально радикальна на даний час форма тоталітаризму, де контролюється 
спосіб життя як такий, де громадянам закрито все, що знаходиться поза державою 
і її порядками. Китай же підпадає під стандарти сучасних розвинутих цивілізацій, 
там немає тотального контролю над способом життя, проте контроль досягається 
розвитком технологій та діє багато заборон із мірами покарання, не звичними для 
15 
 
західних цивілізацій. Проте в основному контроль втілюється через слідкування за 
кожним громадянином чи навіть туристом посиленими засобами кібербезпеки.  
Окрім Гоббса теорія суспільного договору була притаманна філософії Джона 
Локка, але його вчення можна назвати протилежним Гоббсу. Якщо Гоббс ґрунтував 
свої положення з позицій небезпеки природного стану суспільства, то Локк уявляв 
людей в природному стані не наділеними потягом до свавілля, всі риси добра чи 
зла людської натури набуваються людиною із досвіду, яка вона бере з оточення, ці 
якості не є вродженими. За Локком, будь-яка людина з народження за етичними та 
аксіологічними якостями – tabula rasa.  
Джон Локк теж вбачав у державній владі гаранта дотримання суспільного 
договору, проте це не була модель суверена, який наділений абсолютною владою. 
Окрім безпеки важливу роль в філософії Локка грає цінність особистої свободи, 
тому у громадян має бути можливість протидіяти владі, або регулювати її дії в тому 
разі, якщо вона зазіхає як на безпеку так і на свободу громадян. Ідеї Джона Локка 
далі вплинули на розвиток ідеології лібералізму, розвитку демократії в політиці та 
формування правових держав, запропонована ним модель розподілу влади на 
законодавчу, виконавчу і судову зараз застосовується в більшості розвинених 
країн. Радикальнішого розвитку теорія суспільного договору набуває у філософії 
Жан-Жака Руссо, де прерогативою є абсолютна свобода громадян, а жодні їх дії не 
мають бути обмежені, тож в разі не дотримання владою суспільного договору, 
суспільство має право на насилля проти влади, заради своєї безпеки і свободи. 
В цілому аналіз понять безпека та небезпека, їх взаємопов’язаності, 
розкриття їх сутності та особливостей надає можливість краще розкрити 
проблематику понять. Аналіз концептуального, практичного та ціннісного аспектів 
є корисним для ефективності можливих дій по покращенню захисту як 
національної так і світової безпеки. Ці аспекти в повній мірі розкривають 
онтологічне значення безпеки та небезпеки, їх суть в діяльності людини, 
гносеологічні особливості ідентифікації, які є визначальними для адекватної 
реакції на явище небезпеки, практичну роль, що актуалізує явища безпеки та 
небезпеки як в буденному житті так і на рівні політичних відносин, а також 
16 
 
ціннісну особливість безпеки, що слугує для формування концепцій та ідеологій в 
політичний філософії та є визначальною складовою для розробки стратегій 
безпеки, визначення та розуміння більш вужчих та практичних оформлень безпеки, 
таких як національна і світова. 
 
1.2. Поняття національної та світової безпеки 
Практичне застосування поняття безпеки як цінності або стану проявляє себе 
в політичних відносинах, внутрішніх та зовнішніх, а також державній політиці – 
відповідно внутрішній та зовнішній також. Виділяється окрема сфера безпеки – в 
контексті одної держави це національна безпека, а в контексті міжнародних 
відносин або всього світу, відповідно міжнародна або глобальна (світова). 
Детальніший огляд та аналіз буде наділено саме сфері національної безпеки, адже 
можна вважати, що міжнародна безпека це взаємодія сфер національної безпеки 
декількох країн, а світова безпека, це акцентуація уваги на безпеці людства, 
планети, соціальних систем, відповідно включення також і сфер національної 
безпеки усіх країн. 
Національна безпека є складним соціально-політичним явищем, з яким 
пов’язані життєдіяльність, досвід, культура людей, суспільства, держави. В системі 
людства, природи та суспільства це поняття невід’ємно пов’язане з усіма 
особливостями взаємодій складових цієї системи. Г.П. Ситник вважає, що: 
«найбільш поширеною є думка, що "національна безпека" є поняттям, яке 
характеризує ступінь (міру, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав 
та свобод особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або 
ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам і 
цінностям суспільства та держави» [1, с. 92]. Також точним визначенням 
національної безпеки, з яким варто погодитись, є таке: «національна безпека – це 
захищеність життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, а також 
національних цінностей та способу життя від широкого спектра зовнішніх та 
внутрішніх загроз, різних за своєю природою (політичних, економічних, 
військових, екологічних, психологічних тощо). Це також стан держави, що дає 
17 
 
можливість їй зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб’єктом 
системи міжнародних відносин» [2]. Національна безпека розподіляється на 3 
взаємозалежні рівні – безпека людини, безпека суспільства та безпека держави. В 
залежності від політичного режиму окремої країни та її національних інтересів, 
рівням національної безпека може надаватись різна перевага. Проте слід 
погодитись з тим, що коли самій державі загрожує небезпека, та в решті решт 
завдає шкоди, є підвищений ризик унеможливлення забезпечення як 
індивідуальної так і колективної безпеки громадян. Зокрема, якщо погодитись із 
Ситником, «національна безпека є системною кількісно-якісною характеристикою 
розвитку соціальної системи, як об’єкта реальної дійсності. Це означає, що 
"національна безпека" є не тільки оцінкою певної захищеності вказаної системи від 
потенційних і реальних загроз. Вона також відображає, зокрема, результати впливу 
тенденцій розвитку та умов життєдіяльності соціуму, його інститутів, які 
визначаються відповідними настановами (політичними, правовими та ін.), за яких 
забезпечується збереження якісної визначеності соціальної системи та вільне 
функціонування, яке відповідає її природі, тобто конкретний рівень національної 
безпеки формується в руслі об’єктивних і суб’єктивних процесів, під прямим та 
опосередкованим впливом багатьох факторів, які можуть мати економічне, 
політичне, воєнне, природне, техногенне чи інше походження» [1, с. 95]. 
За своїм функціонуванням в залежності від якості суб’єкта небезпеки, 
загрози, виклику, або ризику, національна небезпека поділяється на внутрішню та 
зовнішню. Точний огляд значення внутрішньої та зовнішньої національної безпеки, 
який допомагає в повному обсязі розкрити поділ національної безпеки, надає Г.П. 
Ситник: «Внутрішня безпека - це міра (рівень, ступінь) захищеності національних 
інтересів від загроз, джерелами яких є процеси, явища, події тощо, а також дії 
(бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які розміщені в межах території 
держави і перебувають під її юрисдикцією. Інакше кажучи, масштаби, характер, 
спрямованість, інтенсивність, тривалість, тощо указаних загроз зумовлена 
внутрішніми чинниками, а їх нейтралізація (зниження рівня впливу на національну 
безпеку) визначаються переважно можливостями державної влади. Загрози 
18 
 
внутрішній безпеці проявляються в різних сферах життєдіяльності суспільства і 
держави: політичній, економічній, соціальній та гуманітарній (духовній). 
Зовнішня безпека - це також міра (рівень, ступінь) захищеності національних 
інтересів від загроз, але джерелами їх є процеси, явища, події тощо, дії 
(бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які перебувають поза межами 
території держави і не підпадають під її юрисдикцією. Інакше кажучи, масштаби, 
характер, спрямованість. інтенсивність, тривалість, тощо указаних загроз 
зумовлені зовнішніми чинниками, а їх нейтралізація (зниження рівня впливу на 
національну безпеку) визначаються не тільки можливостями державної влади, а й 
архітектурою та спроможностями міжнародних структур безпеки, станом системи 
міжнародних відносин, місцем та роллю, яку відіграє в них держава. Загрози 
зовнішній безпеці можуть проявлятися в політичній, економічній, гуманітарній 
(духовній) сферах» [1, с. 96-97]. 
Щодо національної безпеки України – її особливості розкриті у відповідному 
чинному законі, де зазначається, що: «Цей Закон відповідно до статей 1, 2, 17, 18 і 
92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і 
оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть 
суспільству і кожному громадянину захист від загроз. Цим Законом визначаються 
та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної 
безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів 
державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної 
безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, 
контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується 
всеосяжний підхід до планування у сферах національної безпеки і оборони, 
забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та 
формуваннями сектору безпеки і оборони» [3]. Відповідно, слід розглянути згадані 
вище статті конституції, на які спирається та відповідно з якими цей закон 
обґрунтовується.  
Так, згідно зі статтею 1, «Україна є суверенна і незалежна, демократична, 
соціальна, правова держава» [4]. Відповідно, закон про національну безпеку 
19 
 
розробляється спираючись на особливості політичного визначення типу 
державності України, тож забезпечення безпеки потребують суверенітет країни, її 
незалежність, можливість народовладдя, її соціальна складова (українське 
суспільство як таке та забезпечення його функціонування відповідно до соціальної 
політики), верховенство права (забезпечення можливості життя в державі 
відповідно до її законів та конституції, можливості правового самозахисту 
громадян, можливості відстоювання прав).  
Далі, згідно зі статтею 2, «Суверенітет України поширюється на всю її 
територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого 
кордону є цілісною і недоторканною» [4]. Таким чином можна уточнити, що основи 
національної безпеки мають також зосередитись на забезпеченні цілісності 
держави, з необхідністю боротьби як із внутрішніми так і зовнішніми загрозами.  
Згідно зі статтею 17, «Захист суверенітету і територіальної цілісності 
України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими 
функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, 
захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на 
Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного 
кордону України покладаються на відповідні військові формування та 
правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються 
законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути 
використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення 
конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. 
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на 
службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також 
членів їхніх сімей. На території України забороняється створення і функціонування 
будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На території України не 
допускається розташування іноземних військових баз» [4]. Тут можна відмітити, 
що до складових національної безпеки додаються економічна та інформаційна 
безпека, забезпеченню національної безпеки віддається найвищий пріоритет 
поміж інших функцій держави, а в цілому зазначаються конкретні засоби, які 
20 
 
застосовуються для забезпечення безпеки – людський ресурс в лиці як і всіх 
громадян держави потенційно, так і конкретних оборонних інститутів фактично, 
таких як збройні сили, правоохоронні органи.  
Відповідно до статті 18, «Зовнішньополітична діяльність України 
спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом 
підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного 
співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права» 
[4]. Відповідно, реалізація національної безпеки, яка також включає і відстоювання 
національних інтересів, в зовнішній політиці регулюється міжнародним правом.  
Далі, згідно зі статтею 92, «Виключно законами України визначаються: 1) 
права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки 
громадянина; 2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб 
без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) порядок 
застосування мов; 5) засади використання природних ресурсів, виключної 
(морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного 
простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; 6) основи 
соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання 
праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; 
виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 7) правовий 
режим власності; 8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції 
та норми антимонопольного регулювання; 9) засади зовнішніх зносин, 
зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 10) засади регулювання 
демографічних та міграційних процесів; 11) засади утворення і діяльності 
політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; 12) 
організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, 
організації державної статистики та інформатики; 13) територіальний устрій 
України; 14) судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; 
організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, 
органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади 
організації та діяльності адвокатури; 15) засади місцевого самоврядування; 16) 
21 
 
статус столиці України; спеціальний статус інших міст; 17) основи національної 
безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; 
18) правовий режим державного кордону; 19) правовий режим воєнного і 
надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; 20) організація і 
порядок проведення виборів і референдумів; 21) організація і порядок діяльності 
Верховної Ради України, статус народних депутатів України; 22) засади цивільно-
правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або 
дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Виключно 
законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна 
система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і 
функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; 
статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; 
порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; 
порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; 2) порядок 
направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску 
та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; 
3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; 4) 
порядок використання і захисту державних символів; 5) державні нагороди; 6) 
військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; 7) державні свята; 
8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що 
мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального. Законом 
України оголошується амністія» [4]. Тут варто зазначити, що такими, які грають 
значну та вирішальну роль для закону про національну безпеку України можна 
вважати лише деякі положення цієї статті, оскільки в цілому вона відноситься до 
розділу про Верховну Раду України та уточнює, що деякі різновиди 
життєдіяльності, функціонування суспільства та держави мають регулюватися 
виключно законами України. Відповідно, якщо якісь із зазначених в пунктах 
статті явищ існують всупереч закону, ми вже можемо говорити про можливі 
виклики, загрози та ризики для національної безпеки, навіть якщо вони здаються 
незначними. Всі пункти статті слід вважати такими, що в загальній сукупності 
22 
 
грають роль для забезпечення національної безпеки, навіть такі положення, як 
встановлення законами України державних стандартів, нагород, свят, військових 
звань. Імовірно, передбачається, що умовні незаконні присвоєння державних 
нагород чи військових звань, чи проведення свят, що не передбачені законом, 
можуть являти собою виклики для національної безпеки тою мірою, що 
дискредитують статус та репутацію конституції України та її законодавства.  
Отже, бачимо, що закон про національну безпеку України опирається на 
вище зазначені статтях конституції України задля обґрунтування своїх положень 
згідно з дотриманням верховенства права, зокрема про це зазначається в другій 
статті другого розділу закону про національну безпеку України, відповідно з якою, 
«Правову основу державної політики у сферах національної безпеки і оборони 
становлять Конституція України, цей та інші закони України, міжнародні договори, 
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на 
виконання Конституції та законів України інші нормативно-правові акти» [3]. 
Далі, з метою надання контексту українського розуміння національної 
безпеки, розглянемо особливості національної безпеки в самому законі про 
національну безпеку України. Згідно з 1 ст. 1 розділу цього закону, «національна 
безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, 
демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від 
реальних та потенційних загроз» [3]. Відповідно, слід розглянути також і 
визначення національних інтересів, яке теж надається в цій статті: «національні 
інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, 
реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний 
демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її 
громадян» [3]. Також розуміння національної безпеки розкривається у викладі 
принципів державної політики у сфері національної безпеки. Відповідно до 1 та 4 
пункту ст.3 розділу 2 цього закону, ця політика: «…спрямована на захист: людини 
і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних 
умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та 
умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, 
23 
 
територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього 
природного середовища - від надзвичайних ситуацій» [3]; а також: 
«…спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, 
економічної, інформаційної, екологічної безпеки, безпеки критичної 
інфраструктури, кібербезпеки України та на інші її напрями» [3]. Основні 
принципи, про які іде мова, відповідно до 2 пункту цієї ж статті включають: «1) 
верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад 
демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і 
оборони та застосуванням сили; 2) дотримання норм міжнародного права, участь в 
інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, 
міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; 3) 
розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної 
політики у сферах національної безпеки і оборони» [3]. 
Щодо конкретизації національних інтересів, які є складовою національної 
безпеки, то вона надається в 3 пункті тої ж статті, де зазначаються фундаментальні 
національні інтереси: «1) державний суверенітет і територіальна цілісність, 
демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи 
України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і 
держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція 
України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, 
набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного 
договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами» 
[3]. 
Із огляду загальних визначень національної безпеки та її особливостей а 
також огляду трактування національної безпеки України та її складових згідно з 
законодавством України, можемо зробити висновок, що в незалежності від 
універсальності загального поняття національної безпеки, її значення та роль може 
відрізнятись в кожній країні відповідно до її законів та національних інтересів. 
Взявши до уваги, що кожна країна має свої національні інтереси та захищає свою 
національну безпеку, можемо говорити про світову безпеку або міжнародну 
24 
 
безпеку, як сукупність забезпечення національної безпеки в кожній країні світу. 
Світову безпеку, що складає таку звану «сукупність національних безпек» краще 
визначати взявши до уваги загальне визначення національної безпеки, адже її 
розуміння в кожній країні може відрізнятись своїми особливостями. 
Проблематичними для світової безпеки можуть бути національні інтереси, які в 
різних країн можуть суперечити одні одним, особливо якщо це близькі одна до 
одної за географічним розташуванням країни, або такі, що мають якийсь спільний 
вплив на будь-яку сферу діяльності в світі, на приклад економічну чи політичну. 
Завданням для забезпечення світової безпеки є врегулювання розбіжностей 
національних інтересів різних країн, відповідно суперечливість національних 
інтересів постає одним із викликів для світової безпеки. 
 
1.3 Поняття загрози, виклику, ризику 
В контексті категорій безпеки, небезпеки, в особливості в практичному 
розумінні, у відношенні до країн та світу, себто національної та глобальної безпеки, 
часто фігурують поняття виклику та загрози. За своїм визначенням вони несуть 
характер потенційності для порушення стану безпеки, а також характеризують 
можливу небезпеку. Поняття загрози та виклику ніби то і схожі, може здатись що 
їх взагалі можна ототожнити з потенційною небезпекою як такою, проте між 
загрозою та викликом є відмінності, про які піде мова далі.  
Згідно із переконанням українського вченого А.Б. Качинського, загроза 
представляє собою явище, що передбачає такі події, які можуть нести серйозну, 
небажану небезпеку, хід цих подій можливо спрогнозувати. Ключовою 
особливістю поняття «загроза» є можливість передбачити імовірність того, яким 
саме події та яким чином вони трапляться, а також яку небезпеку вони несуть. 
Також загрозу тлумачать як безпосередню можливість завдання шкоди об’єкту або 
намір завдання шкоди об’єкту суб’єктом потенційної небезпеки. Доречним також 
є визначення загрози як високого ступеню ескалації конфлікту різних суб’єктів, тут 
загроза розуміється як новий етап небезпеки, можливий перехід від одного рівню 
25 
 
небезпеки до більш високого. Зокрема, слід розглянути різновиди загроз, які також 
виділяє Г.П. Ситник [1, с. 108]: 
 Об’єктивна загроза – явище, що несе потенційну небезпеку та існує 
незалежно від цілеспрямованої діяльності суб’єкта, на чию безпеку може посягнути 
передбачувана подія. До об’єктивних загроз відносяться, наприклад, природні 
катастрофи; 
 Суб’єктивна загроза – явище, що виникає в наслідок цілеспрямованої 
діяльності суб’єктів. Тут можна наводити приклади від більш буденних випадків, 
як провокація бійки на вулиці, до більш глобальних, як загроза початку війни; 
 Уявна загроза – явище, яке в дійсності не існує, а є лише результатом 
неправильної ідентифікації потенційної небезпеки, в іншому розумінні невірним 
сприйняттям інформації, що призводить до інтерпретації неіснуючої загрози як 
об’єктивної реальності, хоча її і не існує; 
 Потенційна загроза – Суб’єктивна або об’єктивна загроза, якої ще не існує, 
але вона має можливість виникнення та передбачається. Окрім того, що події, які 
випливають із загрози, є прогнозованими та передбачуваними, саму можливість та 
імовірність загрози також можна передбачити. 
 Реальна загроза – суб’єктивна або об’єктивна загроза, яка вже існує і вже 
призводить до виникнення подій в визначений момент часу, що несуть небезпеку, 
або така, що гарантовано може виникнути в будь-який момент в часі.  
Якщо загроза є більш абстрактним поняттям, яке вживається в контексті 
безпеки та небезпеки відносно будь-якого об’єкта, то виклик є більш конкретним 
поняттям. Виклик – це поняття політичної сфери, яке відповідно і має політичне 
значення, вживається в контексті політичних та міжнародних відносин, 
функціонування держав. Виклик зазвичай розуміють як проблему, що виникає та 
активізується з якихось причин та несе важливе значення для національної або 
міжнародної (світової\глобальної) безпеки. Виклик схожий із загрозою відсутністю 
чіткого механізму розв’язання проблеми та «відкладеністю», тобто, на відміну від 
небезпеки як такої, не потребують негайного реагування. Виклики є 
конкретизованим об’єктом в контексті суб’єктивного сприйняття саме в політичній 
26 
 
сфері. Необов’язковість невідкладного втручання збільшує проблемність виклику 
та навіть може нарощувати рівень потенційної небезпеки в силу того, що ця 
необов’язковість спричиняє в політичних суб’єктів невизначеність дій та 
реагування. Ключем до відповіді на виклик та вирішення проблеми є знаходження 
найбільш оптимального рішення, що не порушує нормальне функціонування 
умовної соціальної системи на рівні національної або глобальної безпеки. 
Ігнорування ж виклику може спричинити до збільшення рівню небезпеки, що він 
потенційно несе, адже виклик може перерости у вже яку-небудь реальну загрозу. 
Окрім загрози як позначення потенційної події що несе небезпеку та виклику, 
що є конкретним втіленням проблеми, що може призводити до загроз та небезпек 
в політичній сфері національної та світової безпеки, також використовують 
поняття «ризик». Качинський пропонує використовувати ризик як позначення 
кількісної міри шкоди від небезпеки, яка може бути спричинена потенційною 
подією, що загрожує. Визначення можливих ризиків необхідне для збереження 
національної або світової безпеки. 
В контексті національної безпеки ризику притаманне статичне та динамічне 
розуміння, а також він поділяється на рівні допустимості відносно потенційної 
небезпеки, про це детально говорить Г.П. Ситник : «Аналіз ризику, а саме: його 
виявлення, дослідження, розрахунок прогнозних оцінок, підготовка пропозицій 
щодо його зменшення, тобто ймовірного розміру шкоди (збитку) для національної 
безпеки у разі настання небажаної події (виникнення небажаної ситуації) тощо 
можливий як у статистичному, так і в динамічному розумінні. У першому випадку 
аналіз ризику національній безпеці полягає в способі його виразу, що 
диференціюється залежно від сфери його визначення, а в другому - аналіз 
(визначення) та оцінка ризику полягають у відмінності (диференціації) ступеня 
(оцінки) його розподілу пропорційно до масштабу очікуваних втрат від настання 
небажаної події (виникнення небажаної ситуації). Тому, наприклад, залежно від 
специфіки завдання, яке вирішується, можна розрізняти малий, великий, 
прийнятний, критично-допустимий, недопустимий ризик, тощо» [1, с. 112].  Таке 
розкриття поняття ризику та розуміння цього явища у повній мірі дозволяє 
27 
 
підвищувати рівень безпеки в контексті як держав так і світової спільноти. 
Класифікація рівню ризиків слугує зміцненню стратегій безпеки та дає можливість 
передбачити та відвернути можливі катастрофи, також вона дозволяє інститутам 
безпеки адекватно реагувати на можливі виклики та загрози та раціонально 
розподіляти ресурси в державах та міжнародних організаціях. На приклад, такий 
державний інститут як управління розвідки, в особливості оперує оцінкою ризиків 
в контексті зовнішньої зовнішніх викликів та загроз для країни. Співпраця з 
іншими безпековими та управлінськими інститутами та структури держави надає 
можливість ефективного розподілу ресурсів для запобігання чи боротьби з різного 
роду можливої небезпеки.  
Отже оглянувши поняття загрози, виклику та ризику, можна стверджувати, 
що всіх разом їх узагальнює поняття небезпеки. І загроза, і виклик, і ризик мають 
справу із потенційним настанням небезпеки. В контексті національної або світової 
безпеки їх слід використовувати як превентивні інструменти для збереження 
безпеки та недопущення небезпеки, або мінімізації шкоди від неминучої небезпеки. 
 
Висновки до розділу 1 
1. Дослідження поняття безпека проведено із використанням 3 аспектів – 
Концептуального, в який входять онтологічні основи явищ, що розкриваються в 
різнобічних підходи до визначення безпеки та небезпеки а також гносеологічні 
основи, що розкриваються в суб’єктивно-об’єктивних особливостях та в процесі 
ідентифікації, який надає можливості оцінки рівня стану безпеки або рівня 
можливої небезпеки.; практичного, що розглядає безпеку в контексті потреб на 
різних рівнях соціального життя, розкривається в аналізі безпеки як стану 
комфорту; ціннісного, який має справу із соціально-гуманітарними течіями, 
розкриває феномен безпеки через філософію, аксіологію та культуру, 
розкривається в огляді безпеки як цінності в фундаментальних політико-
філософських теоріях суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-
Жака Руссо.  
28 
 
2. Практична сутність безпеки та її політична роль розкриваються в 
поняттях національної та світової безпеки. Їх особливості, зокрема відносна 
унікальність національної безпеки в залежності від приналежності до 
законодавств окремих держав, спонукають до тлумачення світової безпеки як 
сукупності національної безпеки держав світу. Завданням сфери світової безпеки 
є врегулювання суперечностей між національними інтересами різних держав, від 
яких залежить відмінність в розумінні національної безпеки. 
3. Аналіз конкретніших явищ, пов’язані з безпекою та небезпекою, таких як 
виклик, загроза та ризик показує їх значимість в практичному аспекті безпеки – в 
сферах національної та світової безпеки. Роль грає і гносеологічна складова 
концептуального аспекту безпеки та небезпеки, адже адекватна ідентифікація 
явищ виклику, загрози та ризику зумовлює компетентну оцінку рівню потенційної 
небезпеки та подальші ефективні практичні дії в сферах безпеки. Чітке розуміння 
цих явищ є визначальними для розробки стратегій безпеки та ефективного 
функціонування сектору безпеки та оборони як на національному так і світовому 
рівнях. 
  
29 
 
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ БЕЗПЕКИ 
 
2.1. Виклики для національної безпеки України 
В 2022 році національна безпека Україна знаходиться в такій небезпеці від 
реальних загроз найвищого рівня, як ніколи. З 24 лютого 2022 року пріоритетним 
завданням стає вже відновлення національної безпеки, адже багато її основних 
складових, що мають захищатись, таких як життя, права та свободи громадян, 
суверенітет та територіальна цілісність держави та багато інших досі знаходяться в 
високому рівні небезпеки, причиною чому є повномасштабне вторгнення військ 
Російської Федерації на територію України. Зараз завданням як для уряду, 
збройних сил так і консолідованого громадянського суспільства України є 
усунення високої небезпеки та реальних загроз, що насунулись зі сторони 
Російської Федерації. Про можливість передбачати та виділяти загрози та виклики 
меншого рівня можемо говорити в залежності від успіху на фронті ЗСУ та інших 
збройних формувань, що б’ються на боці України, а також від успіху української 
дипломатії на міжнародній арені політичних відносин. Саме від них залежить 
функціонування всієї держави, в тому числі інституту освіти та науки, а це 
функціонування забезпечується захисту від ворога в лиці РФ, її армії та збройних 
формувань на їх стороні. Не зважаючи на те що пріоритетність боротьби з 
головною небезпекою у вигляді війни з Росією, виділення викликів та загроз все ж 
таки залишається важливим для майбутнього захисту національної безпеки 
України. Зокрема, на офіційному рівні основні загрози вже виділені в актуальній 
стратегії національної безпеки України, що була затверджена указом президента 
України №392/2020 від 14 вересня 2020 року [5]. Увага загрозам приділяється в 
пунктах стратегії від 7 до 31, серед основних загроз виділяються зміна клімату з 
екологічними наслідками, нерівність, стрімкі технологічні зміни, міжнародний 
тероризм та міжнародна злочинність, негативні соціальні та економічні наслідки 
пандемії Covid-19, нова фінансово-економічна криза внаслідок пандемії, посилення 
міжнародної конкуренції, різноманітні прояви агресії РФ, різноманітні суто 
30 
 
внутрішні проблеми України, що пов’язані з управлінням, сектором оборони, 
захистом права, економікою, демографічною кризою, еміграцією та таке інше.  
Одним із викликів для національної безпеки України, зокрема можна 
виділити процес глобалізації. На фоні тих, подій що зараз переживає країна, і тих 
реальних загроз, та надвисокого рівню небезпеки, що зараз, в реальному часі 
переживає держава, глобалізаційний виклик виходить далеко на другорядні плани. 
Проте його також слід враховувати, в контексті майбутнього розвитку країни, її 
відновлення після усунення нагальних загроз, а також можна виокремити, яку роль 
у вигляді виклику, хоч і другорядну, він може нести зараз. Проблема глобалізації 
пов’язана в її природі – це світове розширення єдиних економічних та ціннісних 
стандартів, які відповідно породжують виклики для економік та культур держав, на 
яких глобалізація впливає.  
Щодо викликів для українського суспільства, які пов’язані з глобалізацією, 
варто приділяти увагу кризовим соціально-економічним явищам, які зокрема 
пов’язані із способом життя як таким, культурою та світоглядом. Влучно саме в 
контексті української нації в праці «Глобалізація і нації» говорить Е. Заграва, 
виділивши економічні наслідки глобалізації для українців. Внаслідок глобалізації 
економічний тиск несе загрозу для культурних відмінностей, які є атрибутами 
національної самобутності. Загроза полягає в тому, що всі складові культури, які 
можуть мати унікальну ідентичність, а краще сказати «айдентику», пов’язану з 
національною, тобто такі складові як цінності та їх ієрархія, звичаї в господарстві, 
особливості розвитку техніки, особливості моди – вони підлягають «уніфікації» 
внаслідок глобалізації, підлягають всесвітньому, інтернаціональному стандарту. 
Заграва в особливості виділяє виклик егоїстичності інтересів «еліти» в лиці 
олігархів, тобто проблему концентрації життєво-важливої для держави частини 
економіки в руках осіб та організації, зацікавлених в суто приватних інтересах. 
Аналогічний хід думки спостерігається в критиці ліберальної ідеології Аленом де 
Бенуа, щодо його праць вже було відмічено в попередніх дослідженнях: 
«Соціальною небезпекою лібералізму Ален де Бенуа вважає його принцип 
індивідуалізму, який характеризує його як антропологічну систему. Акцентуація на 
31 
 
індивідуалізмі призводить до уявлення людини як істоти поза суспільством, яка не 
є соціальною. Це виходить із розгляду людини як окремого атому, при аналізі 
умовно вириваючи її із всіх соціальних структур в які вона входить. Ідея суспільної 
угоди, що лежить в основі ліберальної теорії говорить про особистий інтерес 
кожного з індивідів які заключають цю угоду. Бенуа вважає, що такий акцент на 
індивідуалізмі та приватному інтересі пов’язаний з підняттям цінностей класу 
буржуазії, які були суперечливими у відношенні до цінностей як класу аристократії 
так і народу взагалі. Ці цінності притаманні образу торговця Адамом Сміта – 
торговця, який не має батьківщини, а відповідно й ідентифікації з нацією та 
колективним суспільством – він може жити в будь-якій країні, яка буде для нього 
вигідною і відповідно батьківщина людини згідно з образом ліберального 
індивідуалізму – це те місце, де він може примножувати свій прибуток. Знищення 
колективних структур, що слугують мережами взаємодопомоги в суспільстві – це 
процес який супроводжує розвиток та розповсюдження лібералізму в ході історії» 
[6,7]. 
 Тож можна відмітити, що такі виклики є актуальними для будь-якої 
національної держави, а в контексті глобалізаційних викликів для національної 
безпеки України можна сказати, що необхідно мірою для забезпечення має бути 
зміцнення колективної національної ідентичності, консолідація українців навколо 
єдиної стратегії розвитку держави, усвідомлення її необхідності, усвідомлення 
важливості власної ідентифікації саме з українською нацією, зі звичаями, 
особливостями, цінностями, світогляду, що притаманний їй. Необхідне 
усвідомлення необхідності збереження, захисту та убезпечення зазначених 
складових задля загального блага. Заграва ж вважав, що атрибути української нації, 
які мають витримати тиск глобалізації, такі як національна свідомість, держава та 
економіка – не сформовані повністю, а для запобігання цього тиску необхідне 
збереження традицій, історії, культури, мови. Враховуючи хід часу та ті виклики і 
загрози з якими вже зіткнулась Україна та її нація, тобто повномасштабне військове 
вторгнення РФ, та подальша війна, що досі триває та тим чи іншим чином 
торкається всієї території України та кожного її громадянина, можемо сказати, що 
32 
 
національна свідомість сформована якщо не повністю, то наближається до 
остаточного формування. З 24 лютого все українське суспільство, а також і та 
частина світового суспільства, що слідкує за Україною та підтримує її, усвідомили, 
що внаслідок злочинних та звірських дій армії агресора-окупанта, захист 
суверенітету, національної ідентичності, нації як такої, її історії, традицій, 
культури стає найвищим пріоритетом для України.  
Зокрема серед викликів для безпеки суспільства як для складової 
національної безпеки, варто виділити психологічну небезпеку при кризових 
ситуаціях. Вплив має як і кризове матеріальне становище так і етичний щабель 
життєдіяльності із усталеними нормами моралі та цінностями – якщо вони якимось 
чином спотворюються або не є стабільними, це призводить до такого духовного 
стану в суспільстві, що в сумарному еквіваленті несе загрозу продуктивному його 
функціонуванню, відповідно на небезпеку наражається людський капітал держави. 
На думку Надії Турпак, «Кризові соціально-політичні процеси і явища можуть 
спричиняти серйозні наслідки для громадянського суспільства, що динамічно 
формується і розвивається в Україні. Передусім вони впливають на громадян, 
формуючи у них феномен так званого «звикання до кризи», що призводить у 
кінцевому підсумку до втрати ними опори для самоідентифікації, відчуження від 
влади. Громадяни зазнають спрощення у своїх життєвих виявах, а їхня соціальна 
поведінка обмежується нетривалими життєвими проектами» [8]ю Якщо розвиток 
громадянського суспільства та інноваційний потенціал серед інтелектуальних 
щаблів суспільства є визначальним для розвитку держави та дотримання стратегії 
національної безпеки, тоді звикання до криз несе не просто виклик, а серйозну 
реальну загрозу для нації та держави як такої. Чим більшої кількості громадян 
торкається таке звикання, тим більше потенційних талановитих кадрів можуть 
знецінювати свою діяльність та не використовувати свою потужність на повну для 
одночасно і самореалізації і для допомоги національному розвитку. Як було 
зазначено вище, обмеженість такими проектами, що не несуть довгострокової 
цінності, є наслідком звикання до кризової ситуації та економії своїх 
інтелектуальних зусиль та зниження продуктивності, тому що умовний розвиток 
33 
 
довгострокового проекту, який приніс би велику користь як для його реалізаторів 
так і для суспільства в цілому, перекладається на другий план із-за того, що 
головним пріоритетом для реалізації та забезпечення є базові потреби, які при 
кризових умовах знаходяться в небезпеці. Візьмемо до прикладу і нашу ж трагічну 
українську ситуацію з війною та нещодавнім енергетичним терором – з особистих 
спостережень за суспільством можна було побачити, що хоча і нація була 
об’єднана, ніхто зі свідомих українців не сумнівався у необхідності боротьби з 
ворогом, серед багатьох із нас актуальним станом став розпач. Вчора умовний 
студент планує свою наукову діяльність, кар’єру, особисте життя, а після 24 
лютого, переживши загальнонаціональне потрясіння, локальну фізичну небезпеку, 
в решті решт звикнувшись із постійним станом небезпеки, такі важливі в умовах 
мирного життя як для нього так і для загального людського капіталу і нації речі, як 
планування свого подальшого життя, стають все складнішим завданням. В умовах 
війни відбувається звикання до буденного життя та орієнтація на діяльність яка 
матиме швидку результативність, тоді як ті ж самі «довгострокові проекти» 
втрачають свою актуальність через щоденні ризики, загрози та загальну небезпеку. 
Нещодавній енергетичний терор, який мав за мету підрив національної 
консолідації та єдності із послідовним спротивом владі, несе більшу шкоду для 
продуктивності людського капіталу, аніж її консолідації, відповідно страждає і 
загальний психологічний стан. Навіть з тим, як суспільство адаптується до нових 
викликів, цей досвід є болючим, не варто недооцінювати ті наслідки, які отримає 
суспільство після цього. Проте, слід погодитись з тим, що «будь-яка криза приховує 
у собі як небезпеку, так і можливості виходу з неї». Але єдиний вихід зараз – 
продовження боротьби та допомога від союзників, для українського суспільства 
кращими рішеннями залишаються максимально можлива діяльність за будь-яких 
умов, яка може підтримати оборонний сектор та моральна стійкість із утриманням 
національної консолідації і надалі. 
Серед викликів, що можуть залишатись далі, не залежно від воєнно-
політичної ситуації в країні та які будуть актуальними і після її стабілізації, є 
наслідки стрімкого технологічного прогресу. Небезпека загрожує переважно 
34 
 
індивідуальному, особистісному рівню національної безпеки, але оскільки це 
виклик для української людини як такої, це виклик і для всього суспільства. 
Торкається він не лише нашої держави, віднести його можна і до викликів для 
світової безпеки як безпеки людства. Мова йде про зміну способу існування в 
умовах глобалізації та стрімкого технологічного процесу, що ведуть за собою 
порушення звичних безпечних основ існування та шкоду для людського здоров’я і 
соціального самопочуття. Як зазначає Надія Турпак, «Виклики та небезпеки для 
української людини пов’язані з екзистенційними, медико-екологічними та 
інформаційними аспектами соціокультурних процесів в Україні. Проте 
найголовнішим чинником буття української нації є фізичне та духовне здоров’я 
людини» [8]. Вона бере до уваги соціальні наслідки гібридної війни та бойових дій 
в донецькій та луганських областях, оскільки мова йде про події, що актуальні 
станом на 2016 рік. Зараз можемо говорити про радикальне загострення цих 
чинників, оскільки маємо справу вже із повномасштабним вторгненням регулярної 
російської армії. Проте оскільки мова йде про чинники, що залежать не лише від 
війни та політичного становища, а також є актуальними як зараз так і після війни, 
то варто звернути увагу на ширшу та загальнішу сферу викликів – загальні зміни в 
життєдіяльності, цінностях, ментальності людини. Чинником таких змін є новітні 
революції в науці, “Nonlinear Science”, складовою якої є новітні супертехнології, 
що пов’язані з явищем «меганауки», а також гуманітарні технології “high-Hume” та 
«ментальні війни», як наслідок застосування маніпулятивних гуманітарних 
технологій. У відношенні до меганауки мова йде про ті ж самі радикальні зміни у 
світогляді людей в наслідок прогресу та революції в науці. Взяти до прикладу генну 
інженерію, що здатна повністю змінити людину та призвести до таких наслідків, 
що із-за своєї непередбачуваності несуть високу небезпеку та ризик. Щодо 
супертехнологій, пов’язаних з Nonlinear Science висловлюють свою думку 
українські дослідники, такі як Кравченко, Лук’янець, Мороз, та інші. Надія Турпак 
вдало відмітила, що на їх думку, «джерелом гуманітарних тривог у ХХІ ст. постає 
так звана меганаука. У  ї розпорядженні перебувають такі гігантські 
експериментальні установки, як суперприскорювачі й мегаколайдери, космічні 
35 
 
радіотелескопи, планетарні обчислювальні мережі типу WEB і GRID, квантові 
суперкомп’ютери, що оперують квантами світла, а також лабораторії для створення 
суперпотужних магнітних полів та ін. При необережному поводженні з цими 
технологіями зростає загроза небезпечних для життя людства техногенних 
катастроф. Дослідники наголосили на тому, що меганаука утворила фізико-
космічні і соціогуманітарні технології, котрі дають змогу цілеспрямовано 
змінювати як соціальний устрій, так і соціальну сутність особистості. Роль останніх 
все більш ефективно починають виконувати мережі спілкування (медіамережі, 
індустрія рекламних мереж, Інтернет тощо). Модернізуючи індустрію таких 
супертехнологій, творці меганауки беруть на себе етичну відповідальність за всі 
ризики, що породжуються практикою застосування цієї індустрії. Дослідники 
дійшли висновку, що у ХХІ ст. планетарний соціум входить у зону дії законів 
Nonlinear Science не випадково. Ті, хто творить подібні технології, жадають 
абсолютної влади над усіма рівнями фундаментальної структури матерії. Тому 
застосування технологій Nonlinear Science – це своєрідний екзистенційний виклик 
людству, намагання перетворити людину на постлюдину, здобути право 
тотального контролю над незліченними ресурсами Всесвіту. Все це створює 
підстави, вважають науковці, для новітніх гуманітарних тривог» [8, 9]. Виклик тут 
може поставати і для всього людства, що вже є викликом для безпеки світової. А 
полягає цей виклик в тому, що відповідальність за спосіб життя, здоров’я, 
психічний стан, світосприйняття людей, та за інші багато факторів, несуть на собі 
ті, хто розробляє технології здавалося б для прогресу, але ризикує докорінно 
змінювати життя всього людства. Можливо в такій постановці проблеми 
розкривається статичне поняття небезпеки, але таке що виходить із страху перед 
змінами, але тоді і страх перед смертю чи страх за власне здоров’я тоді теж можемо 
за такою логікою вважати всього лиш страхом перед змінами.  
Щодо небезпеки гуманітарних технологій «high Hume»,слід погодитись з 
Турпак, що їх небезпека саме для української свідомості полягає в тому, що: 
«Індивідуальна свідомість, у тому числі й свідомість української людини, що була 
сформована родинним вихованням, ментальними особливостями та культурними 
36 
 
традиціями її народу, розчиняється у суспільних приписах, взірцях, що 
насаджуються ззовні. Технології «high-Hume», коли вони безвідповідально 
застосовуються у сфері public relations, спрямовані на так зване корегування 
свідомості, навіювання та маніпуляцію, що може в результаті привести систему до 
саморуйнування» [8]. Особливо небезпечними є політичні наслідки застосування 
цих технологій, внаслідок яких уражається змінам саме еліта, яка в решті решт 
перенесе свій новий тип свідомості в маси, що в перспективі може знищити 
соціальну систему та можливо створити нову, зовсім протилежну старій. О. Білорус 
звертає увагу також і на військові наслідки застосування маніпулятивних 
технологій в гуманітарній сфері та називає ці наслідки «ментальними війнами». 
Згідно з ним, феномен ментальної війни: «…виник на основі розвитку засобів 
масової комунікації й удосконалення технологій психологічного впливу на 
індивідуальну та масову свідомість, при базуванні феномену ментальної агресії на 
розумінні того, що в основі будь-якої людської діяльності знаходиться певна 
психокультура, яка під час застосування спеціальних психотехнологій може 
змінити самоідентифікацію великих груп людей і включити їх у психокультуру 
агресора» [10, с. 76]. Взявши до уваги high-Hume технології, та поглянувши на 
актуальні події в Україні, можемо припускати що ці технології застосовуються 
ворогом, та переслідують ціль дестабілізації національної безпеки України 
зсередини. В медіапростори ця російська практика стала відома як «інформаційно 
психологічні інформації», проте їх цілком можна пов’язати як з ментальною 
війною так і з маніпулятивними технологіями. 
В цілому, для національної безпеки України окрім реальних військових 
загроз сьогодення в майбутньому залишатимуться і виклики, що зумовлені 
процесом глобалізації, стрімким розвитком технологій, та наслідками цих процесів 
в різних сферах, що безпосередньо пов’язані з життєдіяльністю людини. Серед 
викликів, що можуть сягати високого рівня загроз в майбутньому, залишається 
тероризм та агресивні національні інтереси інших держав. 
 
 
37 
 
2.2 Еволюція тероризму 
Процес глобалізації виділяється проблемним і в стратегії національної 
безпеки України, але він позначається як такий, що призводить до нових викликів 
та загроз внаслідок його розвитку – як на національному, так і на міжнародному та 
світовому рівнях. Відповідно, в 10 пункті стратегії зазначається: «Сучасна модель 
глобалізації уможливила поширення міжнародного тероризму та міжнародної 
злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного 
та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону 
сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних 
злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження тощо» [5]. Отже, 
окремим викликом, а нині і реальною загрозою постає тероризм у його різних 
проявах.  
В ході історії ще до 18 століття виділялись організовані рухи, що вели 
діяльність, яку можна вважати терористичною. Єврейські сикарії, арабські 
асассини, індійські туги – найвідоміші групи, що організовано практикували 
насилля, яке наводило терор [11]. Їх мотиви були переважно релігійні, з вибором 
неугодних для них жертв або реалізацією ритуалів, часто мали за мету привернення 
уваги суспільства до якихось явищ, що вони вважали проблемними. Це переважно 
напади на визначених жертв, що мали релігійну чи політичну мотивацію, як 
наслідок сіяли терор. Іноді діяльність була схожа на партизанську – сикарії, на 
приклад, прагнули вигнання римлян із земель Палестини. 
Перше історичне використання поняття «тероризм» застосувалось для опису 
Епохи терору у Франції в останнє десятиріччя 18 століття, в особливості за 
правління Максиміліана Робесп’єра (1793–1794 рр.). Епоха терору відзначилась 
насильством, репресіями, стратами, які практикував проти населення тодішній 
трибунал. Для того щоб засудити будь-яку людину, достатньо було лише підозри, 
захист прав був відсутній. Реакцією суспільства був масовий страх, не існувало 
жодної гарантії, що хтось міг уникнути несподіваного «правосуддя». Саме з цього 
часу зароджується концепція тероризму в розумінні практики терору – 
цілеспрямованого залякування для досягнення мети.. 
38 
 
В 19 столітті тероризм став практикою вже не серед представників держави, 
що переслідували досягнення контролю, а серед організованих угруповань 
всередині держави, що прагнули скинути владу. Організований тероризм в такій 
формі набував популярності в Європі, угрупування та організації практикували 
насилля задля скидання влади на території тих держав, на яких вони оперували. 
Найбільш популярна практика такого «тероризму» - вбивство, як правило 
високопосадовців, зокрема правителів. В 20 столітті таке вбивство взагалі 
спричинило масштабну взаємопов’язану череду наслідків – мова йде про вбивство 
Франца Фердинанта та початок першої світової війни. За характеристикою насилля 
та залякування, можна сказати що тероризм такій формі продовжував широко 
застосовуватись як складова революцій та війн. Проте, варто зазначити, що те, що 
ми можемо розуміти тероризмом в сучасному вигляді – ті ж організовані вбивства 
високопосадовців, часто були складовою національно-визвольних рухів та в силу 
політичного тиску та неможливості відстоювати свої інтереси ненасильницьким 
шляхом, організації вдавались до таких методів.  
Вже в більш звичному для сучасності вигляді тероризм знову проявляється 
наприкінці 60-х років 20 століття. Терористичні організації відтоді відрізняються 
впливовістю та політичною вагою в державах та навіть окремих регіонах, 
набувають масштабності. Тероризм починає характеризуватись високою 
організованістю, наявністю збройних ресурсів та фінансів, підготовкою. Така 
характеристика часто є результатом не лише суто внутрішнього розвитку 
організацій, а і підтримкою окремих держав. Відповідно, розповсюдженим стає 
спонсорство тероризму, а далі в сфері міжнародного права та міжнародної безпеки 
набуде розголосу категорія «держава-спонсор тероризму». Держави-спонсори 
тероризму займаються підтримкою терористичних рухів, діяльність яких є 
вигідною для досягнення такими державами власних політичних цілей. Це також 
застосовується як засіб ведення гібридної війни – фінансування підривної 
терористичної діяльності в іншій державі, аби уникнути повної відповідальності та 
наслідків від умовного застосування регулярних збройних формувань проти тієї 
держави. 
39 
 
Щодо сучасного визначення тероризму, варто зауважити, що в сфері 
гуманітарних наук науковці до цього часу не дійшли спільної згоди щодо 
загальноприйнятного  його формулювання. Фактично на сьогодні існує більше ста 
різних визначень тероризму, але щодо них досі залишається невизначеність у 
ствердженні остаточного універсального конкретного позначення тероризму. Цей 
факт має певні згубні наслідки на практиці у світовому політикумі, адже, приміром, 
ООН упродовж 60 років не може прийняти конвенцію про боротьбу проти 
тероризму, оскільки держави-члени висловлюють свої певні незгоди у трактуванні 
терміну «тероризм». . В попередніх дослідженнях на тематику тероризму було 
зазначено: «Із опису тероризму експертами, як на приклад в лекції про тероризм 
представника НАТО Джеймі Шея, іноді навіть складається враження, що тероризм 
несе благородні цілі, терористичні організації виступають у ролі повстанців проти 
певного режиму, а терористичними вони іменуються лише самим режимом задля 
дискредитації опору. Але ж «терорист» має ґрунтовну відмінність від «повстанця» 
- він не просто повстає, він застосовує злочинні та негуманні методи для 
досягнення політичних цілей, такі як захоплення заручників, убивства, підпали, 
тортури, та інші дії що зазіхають на життя та здоров’я ні в чому не винних людей. 
Терорист свідомо залякує, шантажує, практикує терор. Із погляду на досвід 
терористичних актів складається «класичний» образ тероризму – це практика тією 
силою, яка завідомо знає що не має шансів на перемогу над обраним противником, 
тому ця практика набуває жорстоких, але гучних проявів, аби до політичного 
посилу цієї сили була привернена увага» [12, 13]. Особливість тероризму 
сьогодення – методи диверсії та терору, що застосовувались в другій світовій війні 
як спосіб вести партизанську війну, без цього досвіду тероризм не мав би такий 
вигляд, в якому ми його впізнаємо. Диверсії, теракти, партизанська війна – 
проблема в схожості цих понять за характеристикою їх методів. Державна 
пропаганда може висвітлювати диверсії та партизанські дії повстанських рухів, які 
вона придушує, як терористичну діяльність. В той же час, і ті, хто практикують 
тероризм, можуть пропагувати обґрунтування жорстоких методів досягнення своїх 
цілей як спротив умовному режиму, як насилля заради блага. Допоможе в цій 
40 
 
ситуації проведення чіткої межі такими критеріями – характер насилля, його 
жертви, інформаційний резонанс, репутація організаторів. Проте таким шляхом 
можна спробувати відрізнити лише терористичні дії від протестних, в той час як 
державна практика методів зі, які ведуть за собою терор населення, завжди буде за 
своїм характером терористичною – будь це реальний масовий терор чи 
насильницьке придушення умовних заколотів чи бунтів заради загальної безпеки. 
Можна навести таке твердження: якщо практика має цілеспрямовану мету 
залякування, вона – терористична. 
Втім, конкретніші критерії терористичної дії, все ж таки можливо надати. 
Зокрема в класифікації тероризму Молодіжним та Освітнім секторами Директорату 
Демократичної Участі Ради Європи надаються критерії для надання якої-небуть 
злочинної дії ознаки «терористичності» [14]:  
Перший критерій — політична мотивація. Зазвичай терористичний акт 
ставить кінцеву ціль стратегічного значення, що є вищою за миттєві наслідки від 
теракту. Наприклад,  метою насилля нал цивільним населенням є вплив на 
громадську думку та тиск на суб’єкти влади, уряд.  
Другий критерій — насильство або її загроза. Сам лише факт загрози 
насильства може бути терактом, оскільки це вже провокує страх серед людей, яким 
насильство загрожує. Такий ефект також використовується для досягнення 
політичних цілей. 
Третій критерій — сильний психологічний ефект. Організація терактів 
включає процес підбору підходящої цільової групи, яка є вразливою та відреагує 
потрібним для терористів чином. Також можливі напади на символіку державних 
режимів.  
Четвертий критерій — діяльність субдержавних угруповань. Найчастіше 
терористичні організації постають у вигляді збройних формувань, що мають свої 
політичні цілі, практикують терор, та часто прагнуть радикальних політичних змін 
в державі, на яку спрямована їх діяльність. Суб’єкти держав часто користуються 
цим положенням, та визначають ним сутність терактів. Проте обмеження 
визначення су’бєктності тероризму лише субдержавними угрупованнями буде 
41 
 
помилковим, тому що таким чином доведеться погодитись із тим, що такі ж самі 
злочини, здійснені державою, не будуть вважатись тероризмом.  
П’ятий критерій  — цільова група згідно планами терористів - цивільні. Цей 
критерій є дискусійним, оскільки за своїм визначенням обмежує можливий 
діапазон жертв лише цивільними, отже буде підніматись питання чи є умовний 
напад на військового, поліцейського чи посадовця – терористичним актом. 
Доцільніше сприймати цей критерій так, що як правило від тероризму фізично та 
морально страждають саме цивільні громадяни, а державні інститути потерпають 
політичних наслідків від задіяної шкоди. 
Незважаючи на складності у точності визначення, явище тероризму від цього 
не зникає та регулярно піднімається як виклик та загроза для безпеки різних країн 
та міжнародного товариства в цілому. Попри суперечності визначення, в міру того, 
що небезпека тероризму реальна, слід все ж таки опиратись на правові підстави для 
боротьби з цим явищем та усунення небезпеки, а відповідно, і на офіційні його 
визначення. Відповідно, Генеральна Асамблея ООН найчастіше вживає у своїх 
офіційних заявах на тему тероризму таке визначення: «Злочинні акти, спрямовані 
чи розраховані на створення обстановки терору серед широкого загалу, групи осіб 
або окремих осіб у політичних цілях за жодних умов не можуть бути виправдані, 
якими б не були їхні мотиви (політичного, філософського, ідеологічного, расового, 
етнічного, релігійного чи будь-якого іншого характеру), які можуть наводитися як 
їхнє виправдання» [15]. 
Хоча для світової безпеки поняття тероризму часто проблематичне ізза 
багатозначності визначень, національна безпека окремих держав завжди 
опирається на чітку законодавчу базу. Це стосується і України, де в законодавстві 
також приділяється увага тероризму, його складовим, пов’язаним з ним явищам та 
заходам протидії. Отже, необхідно розглянути явище тероризму в контексті 
національної безпеки України. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» (Розділ 
1. Стаття 1. Визначення основних термінів)  так трактує поняття «тероризм» і 
взаємопов’язані з ним види діяльності, визначення яких теж необхідне для 
ефективного застосування заходів безпеки:  «Тероризм — суспільно небезпечна 
42 
 
діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства 
шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення 
та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не 
винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних 
цілей; терористичний акт — злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення 
вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 
Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність 
супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 
443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, 
відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу 
України; активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються 
фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі 
резолюцій Ради Безпеки ООН, - кошти, майно, майнові і немайнові права, що 
повністю або частково, прямо чи опосередковано належать або перебувають під 
контролем осіб, що пов'язані з провадженням терористичної діяльності або щодо 
яких застосовано міжнародні санкції, та активи, які отримані або походять від 
таких коштів, майна, майнових і немайнових прав, а також інші активи зазначених 
осіб; технологічний тероризм — кримінальні правопорушення, що вчиняються з 
терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної 
(біологічної) та іншої зброї масового ураження або її компонентів, інших 
шкідливих для здоров'я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп'ютерних 
систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і 
руйнування потенційно небезпечних об'єктів, які прямо чи опосередковано 
створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок 
цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють 
умови для аварій і катастроф техногенного характеру; терористична діяльність — 
діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію 
терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства 
над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у 
терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних 
43 
 
угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення 
терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, 
підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології 
тероризму; пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної 
агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України; проходження 
навчання тероризму; виїзд з України та в’їзд в Україну з терористичною метою; 
фінансування та інше сприяння тероризму; фінансування тероризму — надання чи 
збір будь-яких активів прямо чи опосередковано з метою їх використання або 
усвідомленням можливості того, що їх буде використано повністю або частково: 
для будь-яких цілей окремим терористом чи терористичною групою 
(організацією); для організації, підготовки або вчинення терористичного акту, 
втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення 
терористичного акту, створення терористичної групи (організації), сприяння 
вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму, виїзду з 
України та в’їзду в Україну з терористичною метою, провадження будь-якої іншої 
терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких дій; міжнародний 
тероризм — здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними 
організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів 
окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні 
насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не 
винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою 
зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, 
комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, 
біологічної та іншої зброї масового ураження; терорист — особа, яка бере участь у 
терористичній діяльності; терористична група — група з двох і більше осіб, які 
об'єдналися з метою здійснення терористичних актів; терористична організація — 
стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення 
терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено 
певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення 
терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її 
44 
 
структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного 
з керівників (керівних органів) усієї організації; держава-терорист — держава, яка 
відкрито, з використанням власних збройних сил, інших збройних формувань, або 
приховано, з використанням збройних формувань, що діють від імені та (або) в 
інтересах такої держави, вчиняє терористичні акти, акти міжнародного тероризму; 
боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, 
мінімізації наслідків терористичної діяльності; антитерористична операція — 
комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, 
запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, 
забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків 
терористичної діяльності; район проведення антитерористичної операції — 
визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або 
акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи 
акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція; 
режим у районі проведення антитерористичної операції — особливий порядок, 
який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її 
проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених 
цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, 
забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення 
антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, 
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; заручник — 
фізична особа, яка захоплена і (або) утримується з метою спонукання державного 
органу, підприємства, установи чи організації або окремих осіб здійснити якусь дію 
або утриматися від здійснення якоїсь дії як умови звільнення особи, що захоплена 
і (або) утримується» [16]. Бачимо, що у сукупності із законами про національну 
безпеку, про боротьбу з тероризмом, деякими положеннями з конституції України 
та стратегії національної безпеки України, для національної безпеки України 
передбачені методи для виявлення викликів, ризиків та загроз різного рівню з боку 
тероризму та конкретні методи протидії.  
45 
 
В буденності сьогодення щодо проблеми національної та світової безпеки все 
більше суміжним та гучним стає питання тероризму, який все більше розкриває 
свою проблематику в лиці саме державного спонсорства, або навіть держави-
терориста як такої. Проблема тероризму в лиці терористичних організацій, що 
вдаються до насилля задля посилу ідеологічних месседжів, залишається 
актуальною, але не є настільки яскравою та кричущою проблемою на фоні 
поширення терористичних практик цілою державою. В даному кейсі в якості 
суб’єкта держави-терориста виступає звісно ж Російська Федерація. Причиною 
цьому є ведення непроголошеної війни під видом спеціальної операції, яка 
проголошувала не підкріплені фактичним аргументуванням цілі у вигляді 
«подолання» в Україні «нацизму» та роззброєння України. Офіційно державою-
агресором заявлялась мета надання Україні нейтрального позаблокового статусу та 
деякі внутрішньо-політичні цілі, що шкодять національній безпеці та суверенітету 
країни. Фактично ж РФ вдалася до грубого завоювання території із порушенням 
правил ведення війни, геноциду цивільного населення та з мірою прогресування у 
своїх невдачах до все більших актів терору проти українського населення. Станом 
на листопад 2022 року ми маємо ситуацію, коли РФ вдається до знищення 
енергетичної інфраструктури України з метою залякування її населення, що є 
прямою практикою терору. Проте ознаки терору були дуже помітні одразу – 
погрози ядерною зброєю, ракетні удари по цивільних об’єктах, жилих будинках, 
лікарнях, практичне знищення деяких міст бомбардуванням та ракетними 
обстрілами, винищення та катування цивільного населення на окупованих 
територіях. Все це відбувалось із першого місяцю війни та не припиняється зараз. 
Ядерний шантаж як терористична практика також проявляв і проявляє себе в 
окупації ядерних об’єктів із грубим порушенням правил безпеки та перериванням 
роботи обслуговуючого персоналу – під окупацією перебувала Чорнобильська 
атомна електростанція та наразі досі перебуває Запорізька, яка є найбільшою 
атомною електростанцією в Європі. Дії окупантів призвели до майже повного 
відключення Запорізької атомної електростанції та її пошкодження. Всі зазначені 
вище фактори вказують на те, що РФ не просто спонсорує тероризм, а і є 
46 
 
державою-терористом, чия армія вдається до звірських практик, а після невдач 
вдається до регулярного терору цивільного населення. Основна проблема в сфері 
як національної так і світової безпеки полягає в тому, що така ситуація була 
допущена. 
 
2.3. Еволюція війни 
В контексті як національної так і світової безпеки, війни залишаються тими 
явищами, що постають як реальними загрозами, так і викликами для безпеки 
окремих держав, людини як такої та світу в цілому. Нині в Україні війна вже 
переросла зі статусу виклику до свого реального втілення, вже не йде мова і про 
загрозу війни, ми боремось із наслідками реалізації цієї загрози. Далі ми вже 
говоримо про загрози ескалації тотальності, чи інші більш витонченні зовнішньо-
політичні виклики та загрози, що можуть завадити ефективному захисту 
національної безпеки та відновлення суверенітету. Проте і після її завершення, 
війна залишиться викликом для безпеки України в майбутньому. В залежності від 
результатів цієї війни, що розпочалась із повномасштабного російського 
вторгнення, далі зможемо говорити на яких рівнях буде виступати війна як 
небезпека далі – на рівні виклику, чи на рівні різного ступеня загрози.  
Для розуміння, яке значення має війна як виклик для безпеки (як національної 
так і світової), варто розглянути цей феномен, його визначення, різновиди, та 
еволюцію проявів. Війна це форма збройного конфлікту, сторонами в якому 
можуть виступати різні форми організацій, в залежності від чого визначається тип 
війни, проте зазвичай сторонам конфлікту виступають країни або об’єднання в 
середині країн, або окремі організації, що здатні вести бойові дії. Війна 
характеризується застосуванням крайньої форми насилля, руйнуваннями, 
смертельністю та використовує людський ресурс як військові сили. Також війною 
можуть називати протистояння, що не включає в себе збройний конфлікт, та усіх 
складових звичайної, «гарячої» війни, а лише позначає конфлікт як такий, де мета 
протистояння це нанесення противнику шкоди для примусу до поступок в 
конфліктній проблемі. Класифікація, причини воєн, їх види та типи піддаються 
47 
 
детальному аналізу серед дослідників, зокрема цю тематику розкривають Н.А. 
Фурсіна [17] та Г.Ф. Костенко [18]. Опрацювавши їх дослідження та враховуючи 
контекст сучасних міжнародних політичних відносин, ситуацію в Україні та 
історичний контекст воєн, вирішено доцільним виділити такі види війни: гібридна, 
громадянська, вітчизняна, справедлива, тотальна. Розглянемо вищезазначені 
види війни: 
Гібридна війна – змішана форма війни, де з метою досягнення політичних 
цілей застосовуються різні методи війни, які не завжди проявляються 
смертельністю, насиллям, чи руйнуванням, але завжди несуть загрозу національній 
безпеці держави, проти якої ця війна ведеться. Інструмент держави-агресора, що 
веде гібридну війну, є дестабілізація іншої держави із середини, створення 
внутрішніх протиріч та конфліктів, які в решті решт призведуть до реалізації 
політичної мети агресора. До методів включаються бойові дії із застосуванням 
зброї, дозволеної в конвенціях, які зазвичай ведуться не напряму, а збройними 
формуваннями, які підтримуються агресором, відповідно це ведення партизанської 
війни та практика тероризму. Також до гібридної війни відносяться кібератаки та 
інформаційна війна. 
Громадянська війна – це боротьба за владу військовими методами в 
середині країни між її громадянами. Слід відрізняти громадянську війну від бунтів, 
заколотів, протесту з використанням насилля, адже від них громадянська війна 
відрізняється своєю масштабністю та інтенсивністю бойових дій, смертельністю та 
великими тратами ресурсів. Варто зазначити, що інформаційна складова ведення 
гібридної війни державою-агресором, може використовувати підривну діяльність в 
середині іншої держави, маскуючи її як громадянську війну. На приклад, 
розпочавши гібридну війну проти України, Російська федерація використовувала 
цей наратив у своїй пропаганді та спиралась на це як на політичну позицію, 
заперечуючи свою причетність до дій проросійських сепаратистських 
терористичних незаконних збройних формувань в Україні. Наратив громадянської 
війни далі використовувався як прецедент для політичного тиску та 
повномасштабного вторгнення зі спробою знищення України як держави. 
48 
 
Вітчизняна війна – так війна завжди сприймається стороною, на яку 
нападають. Це захист від неспровокованого нападу, ведення бойових дій лише на 
своїй території, залучення цивільного населення до боротьби, активізація 
партизанських та підпільних рухів на окупованій території. Мета вітчизняної війни 
це вигнання окупанта зі своєї території, збереження або відновлення цілісності та 
суверенітету. Сучасну війна в Україні є вітчизняною, її часто називають «Війна за 
незалежність». 
Справедлива війна – форма вирішення конфлікту або встановлення 
справедливості в тому випадку, коли всі ненасильницькі спроби вичерпані. 
Парадоксальна за своєю моральністю, адже застосовує вбивство заради 
припинення вбивства. Війна допускається лише як крайній засіб для вирішення 
проблеми. Характеризується «законністю», адже вона оголошується офіційно, несе 
оборонний а не загарбницький характер, метою є мир, до переможеної сторони не 
допускається ненависть. До справедливої війни не мають залучатись цивільні 
громадяни, метою не має бути позбавлення ворога влади (повалення уряду) або 
розорення країни противника. Зараз важко уявити можливість ведення 
справедливих воєн, адже конфлікти намагаються вирішити завжди дипломатичним 
шляхом без застосування насилля, навіть якщо цей шлях ворожий та веде до 
негативних політичних наслідків для якоїсь зі сторін, або вдаються до ведення 
бойових дій, що зазвичай несуть характер миротворчого врегулювання, це зазвичай 
виступає як втручання для відновлення справедливості, фактично такі процеси 
називаються військові операції, що сприяє враження швидкоплинності та 
законності, далі в ході історії розглядаючи хід цих операцій, їх все одно іменують 
війнами в залежності від масштабності реального проведення.  
Тотальна війна – крайня форма війни, війна на винищення. Метою є не 
просто політичні та військові цілі, а смерть великої кількості людей, знищення 
об’єкта агресії суб’єктом. В історії найбільш яскравим (та одночасно морально 
похмурим) прикладом є Друга світова війна, в якій основний агресор – нацистська 
Німеччина, прагнула не лише побудувати Третій Рейх та в перспективі завоювати 
світ, а і винищити людей, що не підпадали під нацистську ідеологію чистоти раси. 
49 
 
Загальна кількість смертей під час Другої світової війни за приблизними 
підрахунками начисляє понад 60 мільйонів осіб.  
Зазначені види війни відрізняються одна від одної переважно за мотивами, 
наприклад, вітчизняна та громадянська війни переслідують ціль збереження 
держави в певних умовах, тоді як гібридна зазвичай ставить ціль нашкодити певній 
державі із користю для держави агресора, а тотальна взагалі є крайньою формою 
ескалації конфлікту, де метою є винищення ворога, а не просто захист чи 
досягнення миру на певних умовах. Морально парадоксальною за мотивами є 
справедлива війна, метою якої теж завжди виступає мир, тож логічним буде 
висновок, що умовні дві країни не почнуть між собою справедливу війну, якщо їх 
спільна ціль – мир, краще вирішувати непорозуміння іншими шляхами, що не 
передбачають насилля, відповідно мир буде збережений. Все полягає в тому, що в 
умовах існування ядерних держав, та стратегії ядерного стримування із метою 
недопускання війни, офіційне проголошення однією державою іншій може нести 
катастрофічні наслідки, коли в конфлікт за інерцією вступають більше сторін, а 
ескалація може призвести до застосування ядерної зброї, наслідки від чого 
оцінюються не просто як катастрофічні, а загрожують знищенням людства як 
такого. Можливість третьої світової війни із застосуванням ядерного арсеналу є 
одним із викликів для світової безпеки, а з ходом останніх подій в міжнародній 
політиці, цей виклик все більше переростає в рівень реальної загрози. 
Феномен війни, її мотиваційну складову, зв’язок із людською природою та 
поведінкою розглядають різні теорії в гуманітарних науках – поведінкові 
(біхевіоризм), соціологічні, демографічні, раціоналістичні, економічні, релігійно-
ідеологічні. Серед них народжуються дискусії про те чи притаманність агресивної 
поведінки природі людини, чи схожі війни із тваринним виживанням та боротьбою 
за територію, якою мірою на війну впливають внутрішньополітичний чи 
зовнішньополітичний стан держав, яка у війнах роль зростання населення та 
нестачі ресурсів, чи впливає віковий показник серед населення на ризики війни, яка 
роль релігійних вірувань у війнах, яке раціональне обґрунтування ведення воєн та 
чи дійсно воно раціональне, як економічні чинники впливають на війни.  
50 
 
Не залежно від того, яким є пояснення природи війни, цілями як для світової 
безпеки так і для національної безпеки окремих держав завжди буде недопущення 
війни, проте після того, як світ досягне стану панування перемир’я. Основним 
завданням світового співтовариства має стати створення ефективної системи 
організацій, здатних припиняти й запобігати потенційні війні, збройні конфлікти, 
терор. Наразі ж іде мова про врегулювання тих конфліктів що існують, з цим 
невід’ємно пов’язаний процес глобалізації та миротворча політика.  
 
Висновки до розділу 2 
1. Для національної безпеки України нині найбільш актуальною реальною 
небезпекою для усунення є російська окупація, що може породжувати нові загрози 
та виклики. Окрім цієї найбільш пріоритетної для вирішення проблеми, менш 
значними на її фоні проте досі актуальними залишаються виклики та загрози, 
пов’язані із процесом глобалізації, що можуть нести небезпеку для здоров’я та 
життя людини, її соціальної ефективності в складовій людського капіталу 
України. Окремими викликами постають екологічні та соціальні наслідки 
стрімкого розвитку технологій. 
2. Тероризм є окремою реальною небезпекою для України зважаючи на дій 
РФ у війні, а також залишається викликом як для національної так і світової 
безпеки зараз і в майбутньому. Особливість розвитку тероризму в історії завжди 
виявляє його політичну вмотивованість. Будь то державний тероризм, чи такий, 
що практикується окремими організаціями – в нього завжди є вища стратегічна 
мета. Боротьба з тероризмом залишається прерогативою для світової безпеки 
та національної безпеки кожної країни включно. 
3. Війна є актуальною проблемою України та залишається і не відомо 
скільки ще залишатиметься проблемою для світової спільноти. Основними 
чинниками виникнення військових конфліктів сьогодення є суперечності 
національних інтересів та геополітичні амбіції сторін, що вступають в конфлікт. 
Найбільшою загрозою для світу є можливість початку війни, що застосовує зброю 
масового ураження. Досвід України у війні з РФ показує, що особливо небезпечною 
51 
 
поза всіх зусиль із застосуванням запобіжних заходів, є гібридна війна, в 
особливості її інформаційна складова, що часом може підривати ефективне 
функціонування не лише держави-об’єкту агресії, а і світової спільноти. 
Актуальним залишається посилення діяльності міжнародних миротворчих 
організацій для відвернення майбутніх конфліктів та врегулювання триваючих. 
 
  
52 
 
РОЗДІЛ 3. ЦІННІСНА РОЛЬ БЕЗПЕКИ НИНІ ТА В МАЙБУТНЬОМУ 
 
3.1. Співіснування свободи та безпеки 
З розглядом особливостей поняття безпеки, та понять, пов’язаних з нею, 
виділенням окремих сучасних викликів як для національної так і світової безпеки, 
стає очевидно, що це та сфера, що завжди потребує захисту та запобіжних заходів 
для збереження. Проте важливим є порівняння цінності безпеки та цінності 
свободи та такі питання:  
-  Чи можна пожертвувати однією цінністю заради іншої? 
-  Свобода та безпека – взаємозалежні цінності чи конфліктні? 
Дані проблематичні питання були розкриті в попередніх дослідженнях, що 
призвело до таких висновків: «Було виявлено взаємозв’язок та взаємозалежність 
між поняттями «свобода» та «безпека». У питанні ціннісної переваги цих двох 
понять можемо визначити пріоритет цінності безпеки в утилітарному підході, адже 
вона постає як та складова діяльності людини, яка охороняє її існування та гарантує 
мінімальні умови для максимізації користі в її діяльності. На прикладі 
екзистенціалізму можна зробити висновок, що питання ваги в цінностях свободи 
та безпеки не має сенсу, адже свобода є невід’ємною ознакою життєдіяльності 
людини, від якої вона ніколи не зможе позбавитися і постійно буде вимушена 
здійснювати вибір, а безпека ніколи не може бути по справжньому гарантована. 
Герхарт Баум акцентує увагу на необхідності забезпечення особистої свободи задля 
здорового функціонування вільного суспільства. Тут до свободи має відношення і 
національна безпека, а саме забезпечення свободи може регулюватись 
правопорядком, що передбачає невтручання сторонніх суб’єктів в особисте життя 
громадян, внаслідок чого вони не боятимуться діяти вільно. Окрім 
взаємозалежності можливий також і світоглядний конфлікт між поняттями свободи 
і безпеки, коли за умов певних подій, акцент пріоритетності цінності схилений в 
сторону одної із них» [19, 20]. Отже, на два наведенні питання надається одна 
відповідь – свобода та безпека взаємозалежні, свобода дає можливість безпекових 
дій, безпека захищає можливість вільно діяти. Конфлікт, який може виникати щодо 
53 
 
світоглядного пріоритету цих цінностей, заздалегідь хибний. Ухил цінностей в 
одну чи іншу сторону та подальша пожертва однією цінністю заради іншої можливі 
лише за повного знецінення однієї з них – якщо ви погодитесь, що вам не потрібен 
захист вільної діяльності, ви будете в постійній безпеці без свободи дій, якщо 
погодитись із тим, що краще діяти вільно але небезпечно – ризик небезпеки із 
супутнім припиненням вашого існування буде постійним та надвисоким, 
знеціниться і свобода як така, оскільки її не можливо забезпечити та якось 
гарантувати – це буде постійною грою з вогнем. 
Втім, було зазначено також, що ухил політики в сторону пріоритету одної із 
цінностей в їх конфлікті все ж таки можливий на практиці: «Щодо впливу подій на 
такий конфлікт, доречним є виокремлення «доктрини шоку», на яку звертає увага 
Наомі Кляйн. Коли кризові стани, катастрофи та біди використовуються для 
проведення на їх тлі швидких реформ, ці ж кризові ситуації можуть 
використовуватися і для схилення акцентів на цінностях, які набувають світової 
тенденції. Проблема полягає у тому, що такі реформи зазвичай встановлюються 
назавжди, і коли ми міркуємо про, наприклад, тимчасову пожертву свободою 
заради власної безпеки, скоріш за все ми помиляємось і ця пожертва буде не 
тимчасовою» [19, 21].  До таких реформ із обмеженням свободи заради посилення 
безпеки, часто приводять явища викликів та загроз, таких як тероризм. На приклад, 
акцентуація на безпеку радикально змінилась після терактів 9 вересня 2001 року, 
можливості правоохоронних органів та органів безпеки були значно розширені, 
розширився спектр діяльності та втручання попри згоду громадян, які до цього не 
були передбачені законом. Це ставлення не змінилось і нині і досі сприймається як 
стандарт.  
Пандемія Covid-19 теж внесла свої корективи як в міжнародній політиці 
безпеки, так і в окремих країнах, в Україні зокрема. Найбільше ці корективи 
проявились на Китаї, де «антиковідна» політика досі посилюється, а міри 
карантину обмежують свободу громадян настільки, що це одночасно призводить 
до їх ще більшої небезпеки та смертності. Випадок з Китаєм цікавий тим, що такі 
заходи безпеки призвели до нових загроз для національної безпеки Китаю, адже ці 
54 
 
заходи призвели до масових хвилювань в суспільстві та протестів. На жаль, 
відносна закритість інфопростору Китаю не дозволяє в повній мірі проаналізувати 
хід подій внаслідок карантинних обмежень. Проте загальна картина демонструє, 
що світоглядний конфлікт між цінністю свободи та безпеки там наявний, де 
держава прагне досягнення максимальної безпеки своїх же громадян шляхом 
пожертви свободи, громадяни ж не вдоволені цим, та прагнуть повернути втрачені 
можливості вільної діяльності, а також страждають від ще більшої небезпеки 
внаслідок цих утисків, що показує парадоксальність такої надання переваги. 
Ситуація в решті світу, на приклад Європі, показує, що тема пандемії зазнала спаду 
в інформаційному просторі, після масових вакцинацій імовірно почав діяти 
колективний імунітет. Такі заходи торкнулись і України, де також проявлявся 
світоглядний конфлікт, який полягав у несприйнятті населенням карантинних 
обмежень значною частиною населення та в подальшій недовірі до процедури 
вакцинації та необхідності отримання додаткових бустерних доз з плином часу. 
Проте немає достатніх підстав стверджувати, що цей світоглядний конфлікт мав 
яскраве проявлення, адже хоча і проблема несприйняття та недовіри залишалась, 
більшість населення приймала обмеження та необхідність вакцинації. Єдина 
проблема виникала із корупційною та технологічною складовою, адже 
сертифікати, відсутність яких передбачала обмеження в свободі діяльності 
громадян – зокрема обмежувалась свобода переміщення між областями а іноді і в 
середині них, могли підроблятись, що було розповсюдженою практикою, тому 
далеко не завжди факт наявності covid сертифікату в громадянина свідчивпро його 
безпечність цього громадянина суспільства. Технологічна проблема полягала в 
тому, що введення сертифікатів передбачало також і використання більшістю 
населення додатку «Дія», що за своєю суттю є спрощеною заміною державних 
послуг на цифровому рівні. Такий підхід слід вважати втіленням політичної 
ініціативи президента та правлячої партії «Слуга народу» - «Держава в смартфоні». 
Звісно був передбачений і паперовий варіант сертифікатів, що був менш зручним, 
а підробити його було легше, але акцент в діяльності міністерства охорони здоров’я  
та влади все одно ставився на додатку Дія. Проблемою це є тому, що немає 
55 
 
законних підстав, які зобов’язували б громадян користуватись додатком. 
Незважаючи на цю проблему, ініціатива «Держава в смартфоні» виявилась вдалою, 
додаток набув все більшої популярності. До січня-лютого 2022 року ситуація зі 
світоглядним конфліктом цінностей свободи і безпеки не проявляла себе досить 
яскраво, хоча можна згадати, що в інфопросторі України набирала обертів 
тенденція про майбутнє поновлення карантинних обмежень та їх можливе 
посилення.  
Цей світоглядний конфлікт, в якому, слід зауважити, превалював баланс як 
свободи так і безпеки (проте настрої відстоювання однієї з цінностей все одно 
зберігались, тому це і слід вважати світоглядним конфліктом), сильно перебився 
новою більш серйозною загрозою для національної безпеки України, яка все більше 
набирала статусу реальної. Провокативні дії РФ на кордоні з Україною на той час 
привертали не лише увагу українців, а і держав-партнерів України, які все частіше 
застерігали українську владу про наростаючу небезпеку. Відвернути події, що 
розпочались з 24 лютого, схоже, було вже не можливо. З повномасштабним 
вторгненням РФ на територію України та фактичним початком неоголошеної 
війни, безпека стала дуже відносним поняттям, проте ще більш цінним, адже з того 
моменту життя кожного громадянина тепер під загрозою. Свобода стала 
пріоритетною цінністю всіх консолідованих громадян, адже потенційна перемога 
окупаційних сил могла би позбавити всіх громадян свободи в тому вигляді, яка 
притаманна українцям. Зараз світоглядний конфлікт цінностей свободи та безпеки 
серед українців відсутній, адже всі розуміють значущість обох цих цінностей, 
обидві з яких досі знаходяться в небезпеці, в особливості на окупованих та 
прифронтових територіях, де не вщухають бойові дії та обстріли, а окупанти чинять 
військові злочини у відношенні до мирного населення.  
 
3.2. «Шокова терапія» та радикальні реформи 
В контексті штучній протилежності цінностей свободи та безпеки як 
світоглядного конфлікту, актуальним в цьому питанні є метод «шокової терапії», 
що може застосовуватися в реформаційній політиці держав. В минулих 
56 
 
дослідженнях було зазначено про особливості такої практики, відповідно: «…у 
стратегічній реформаційній діяльності держав, чи то будь-яких інших суб’єктів, які 
мають можливість здійснювати та сприяти різким змінам, особливо ефективним є 
метод, який Наомі Кляйн називає «доктрина шоку». В ХХІ ст. можна спостерігати, 
що «доктрина шоку» застосовується в тому числі і зміщуючи акцент із рівноваги 
та взаємозалежності цінностей свободи та безпеки у сторону однієї із цінностей. 
Особливо … після спалаху пандемії вірусу Covid-19 характерне зміщення 
ціннісного пріоритету в сторону цінності безпеки із супутнім утисканням цінності 
свободи, в особливості приватної та навіть фізичної (свобода переміщення). Саме 
у ситуації із пандемією можна відслідковувати застосування «доктрини шоку» із 
приводу якомога швидшого врятування людства, що звісно не є безпідставним. Але 
проблема не в справжності чи уявності цієї кризи, та не в питанні аргументованості 
швидких дій задля врятування людства, а в самому факті глобального використання 
цієї ситуації для впровадження нових, навряд чи короткочасних стандартів 
суспільного життя. Вже сьогодні ціннісний пріоритет все більше зміщується від 
«свобди» до «безпеки», що породжує суспільний конфлікт. Адже звісно в 
суспільстві знайдуться ті, хто по при все буде вважати свободу ціннішою за 
безпеку, та не погоджуватимуться із новими вимушеними стандартами соціального 
життя. Але основна суть проблеми, що має характер загрози світовому суспільству 
така – чи не використається необхідність тимчасового зміщення ціннісного 
пріоритету на користь безпеки задля впровадження такого стандарту життя, де 
кожна людина вже не буде пам’ятати, що таке вільне суспільство, свобода 
особистого життя та недоторканність особистості? Адже акцент може зміститись із 
пріоритету максимальної безпеки тут і зараз на важливість превентивної безпеки. 
Якщо раніше це була модель суспільства, яку можна було спостерігати в творах-
антиутопіях, то зараз за умов всесвітньої небезпеки для всього людства, такий 
світоглядний конфлікт може суттєво трансформувати суспільство у всьому світі» 
[19, 21]. Як вже було зазначено в попередньому підпункті, в деяких країнах 
небезпека постійної реформації зберігається, в деяких Covid-19 перестав бути 
нагальною проблемою, в деяких, як в Україні, це стало загрозою далеко не першого 
57 
 
плану, адже в пріоритеті є збереження суверенітету, відстоювання національних 
інтересів та відновлення територіальної цілісності у протистоянні російському 
вторгненню.  
Актуальним викликом для безпеки особистості як складової і національної і 
світової безпеки, буде можливість реформації із застосуванням утисків свободи для 
підвищення безпеки. Проте шокова терапія або доктрина шоку характеризується 
використанням потрясінь, і сучасна війна тут може не бути винятком. Досвід 
протидії агресії у майбутньому може змінити як зовнішню так і зовнішню політику 
багатьох держав, зокрема України та держав Європи. Щодо України, в 
майбутньому слід очікувати активізації розвитку оборонного сектору, можливих 
реформ в армії, враховуючи факт того, що держава бере курс на вступ в НАТО, та 
її чекає процедура вступу в Європейський Союз. Україна також має шанс стати 
взірцем в реформації, як держава, що прийняла удар агресора, а її влада із досвіду 
цієї війни може точно знати, які реформи в сфері безпеки необхідні не лише 
Україні, а і країнам Європи а можливо і всього світу. Таке застосування шокової 
терапії, коли різке потрясіння призводить до реформ, що набувають статусу 
постійності, можна вважати більш корисним та продуктивним також і для 
цінностей безпеки і свободи. Це відрізняється від того, як шокову терапію подає 
Наомі Кляйн, коли вона виділяється як навмисна маніпуляція з використанням 
катастрофічної подій та введенням необхідних владі реформ.  
В контексті спалаху в Європі вперше за довгий час війни такого масштабу, 
можливі реформи є необхідними для національної безпеки держав Європи та для 
світової безпеки. В даному випадку це дасть змогу протистояти новим військовим 
викликам, загрозам для ризикам. Як і після Другої Світової, необхідною буде 
активізація міжнародних миротворчих організацій, та зокрема науково-
філософської думки для побудови нової концепції забезпечення миру у світі та не 
допущення проявів агресії, не допущення воєн в будь-якій формі. 
 
 
 
58 
 
3.3 Майбутнє світової безпеки 
У цілому на формат діяльності безпекових організацій безпосередньо 
впливають і суспільні тенденції, події у світі, надзвичайні ситуації, техногенні 
катастрофи, збройні конфлікти, повномасштабні війни, епідемії тощо. Усілякі 
загрози глобалізованого світу зростають із кожним днем. Тож питання сучасного 
міжнародного безпекового довкілля чи не найнагальніше за всю історію існування 
людства.  
Як бачимо на практиці, жодна держава неспроможна забезпечити власну 
безпеку виключно своїми зусиллями, не спираючись на допомогу з боку 
міжнародної спільноти та колективних структур безпеки. При цьому міру своєї 
участі у тих чи інших міжнародних заходах у сфері міжнародної безпеки кожна 
країна визначає самостійно. Так і  формуються різноманітні форми міжнародного 
співробітництва у галузі безпеки, з урахуванням спільних загроз та стратегій 
відстоювання власних національних інтересів. У процесі взаємодії вивчаються нові 
виклики часу, відпрацьовуються механізми реагування та превентивні заходи. 
Відтак, міжнародне співробітництво у сфері безпеки потребує встановлення 
загальноприйнятних і зрозумілих для всіх «правил гри». Ці функції покладені на 
міжнародні інститути та систему міжнародних договорів. Однак і тут чимало 
вагомих недопрацювань, оскільки діючі до цього часу моделі управління не є 
оптимальними й ідеальними для всіх. Зокрема, провідні держави можуть 
здійснювати вплив на процеси формування та функціонування міжнародних 
інститутів, корегуючи їх відповідно до власних інтересів, або ж використовуючи 
для впливу на політику слабкіших держав. Це обумовлено в першу чергу 
історичними факторами. Адже переважна більшість міжнародних безпекових 
інститутів була утворена після Другої світової війни в умовах біполярного 
світоустрою і побудована, виходячи з потреб того часу та враховуючи інтереси 
країн-засновниць, які мали тоді вагомий вплив на систему міжнародних відносин. 
А що найголовніше — діяльність цих інституцій об’єктивно не зорієнтована на 
подолання новітніх викликів і загроз, таких як міжнародний тероризм, екстремізм, 
організована злочинність, торгівля людьми, міжнаціональні конфлікти, війни. Саме 
59 
 
тому питання стратегічного розвитку світової безпеки наразі залишається гострим 
і відкритим.  Його систематично, починаючи з 2008 року, виносять на розгляд під 
час самітів НАТО, ОБСЄ, самітів країн «Великої двадцятки» (G20) та АТЕС. 
Головною метою в реформуванні цієї системі є оптимізувати роботу вже існуючих 
міжнародних безпекових організацій, враховуючи їх потенціал, багаторічний 
напрацьований досвід, правову базу, фінансові ресурси, кадровий склад, та сприяти 
розвитку новостворених регіональних безпекових інститутів і неформальних 
міжнародних утворень (дипломатичний ракурс, гуманітарні технології, 
інформаційна політика, ідеологічні аспекти, моніторингові місії тощо) [22].  
Слабку ефективність організацій, що піклуються про безпеку в світі, показує 
реагування на агресію Російської Федерації. Ця агресія, зокрема, має вплив на 
формування майбутньої стратегії світової безпеки, адже вона демонструє, до яких 
злочинів може вдаватись окрема держава, небезпеку якої могли недооцінити. 
Зокрема на це впливає страх конфронтації із ядерною державою та імовірний вплив 
російської пропаганди, що довгі роки сягала не лише свого населення та України, 
а і мала значний інформаційний вплив на західні країни. Ведення гібридної війни 
не обмежувалось Україною, інформаційна складова гібридної війни включала 
також і розповсюдження різного роду наративів, які країна-агресор далі 
використовувала як аргумент для ескалації агресій аж до військового вторгнення. 
Реакція деяких країн Європи та безпекових організацій не була миттєвою та 
однозначною. Україна не отримала миттєвої підтримки на початку війни, її збройні 
сили та мобілізовані на захист громадяни мали кров’ю доводити свою готовність 
чинити спротив, показати витривалість проти «другої армії світу», та показати її ж 
некомпетентність в бою. Саме українська рішучість та здатність відбити 
вторгнення, яке згідно з деякими дослідженнями, дійсно мало спричинити 
ліквідацію влади в Україні за короткий термін, далі уможливила довіру західних 
партнерів до можливостей українців та вселила в них надію. Це спричинило більш 
рішучу військову, гуманітарну та економічну допомогу з боку союзників. Серед 
наукової спільноти все одно спостерігалась думка, що необхідно йти на поступки з 
РФ – не для безпеки України, а для безпеки світу. Зокрема Ноам Хомський говорив 
60 
 
про ризик початку третьої світової війни, і допускав поразку України як варіант 
подолання цього ризику. Дослідники Національного інституту стратегічних 
досліджень України О. Резнікова та К. Войтовський проаналізувалии нещодавні 
дослідження європейських та американських експертів  щодо геополітичних 
аспектів впливу війни РФ проти України та зробили такі висновки: «1. Європейські 
та американські дослідники погоджуються з тим, що вторгнення РФ в Україну 2022 
р. є критичною подією для міжнародного порядку та безпеки західних держав, 
особливо європейських – це вимагає ефективних заходів з підтримки захисту 
суверенітету й територіальної цілісності України. Водночас вони наголошують, що 
такі заходи з боку західних держав мають бути поміркованими й не містити ризику 
ескалації конфлікту у світовому масштабі. Базуючись на таких висновках, автори 
пропонують подеколи суперечливі політичні рекомендації – або спростовувані 
результатами їхніх же досліджень, або без достатнього обґрунтування. 2. За 
висновками І. Е. Котуласа та В. Пуштаї, Молдова та Грузія можуть стати 
наступними в списку цілей РФ, також імовірним є сценарій ескалації збройної 
агресії у віддаленіших регіонах, як-от Північна Африка. Дослідники вважають, що 
інші держави, серед яких Китай та Іран, можуть спробувати наслідувати цей взірець 
експансії. З огляду на це важливо якнайшвидше зупинити агресора і зробити війну 
для РФ якомога дорожчою. Ураховуючи те, що найімовірнішим сценарієм розвитку 
ситуації в Україні експерти вважають «війну на виснаження», беручи до уваги 
різницю в економічних потенціалах України та РФ, а також обмежену ефективність 
застосованих проти РФ економічних санкцій, досягнути зазначеної мети можливо, 
якщо західні держави підтримуватимуть Україну на всіх рівнях: військовому, 
матеріально-технічному, технологічному, інформаційному, фінансовому та 
дипломатичному. 3. Імовірність застосування РФ ядерної зброї автори обох 
досліджень оцінюють як доволі низьку. Однак вони виявляють стурбованість 
можливим розширенням меж війни, а отже, пропонують «поступовий і 
компромісний підхід» у політиці щодо агресора, висловлюють певні сумніви в 
готовності Заходу достатньо довго підтримувати суворі санкції, які шкодять 
власній економіці, особливо за умови припинення постачання російського газу. 
61 
 
Дослідники фактично закликають виконати вимоги РФ і повернутися до політики 
«умиротворення» – а за історичним досвідом (наведено, зокрема, у доповіді 
«Геополітика війни в Україні»), вона лише розпалює апетити агресора. При цьому 
автори не визначають ефективних шляхів стримування агресора в сучасних умовах, 
крім застосованих раніше – а вони не підтвердили свою дієвість щодо РФ. Адже, за 
висновками І. Е. Котуласа та В. Пуштаї, Росія використовувала різні методи 
підривної діяльності після завершення Холодної війни проти своїх сусідів у 
Східній Європі, на Кавказі та в Центральній Азії, а також прямо чи опосередковано 
окупувала частину національної території інших держав. 4. Висновки авторів 
досліджень стосовно доцільності зміцнення військового потенціалу й внутрішньої 
згуртованості НАТО й держав Заходу свідчать на користь високої ймовірності 
затяжного характеру війни РФ проти України та відсутності готових рішень щодо 
припинення агресії проти України й унеможливлення її ескалації. Ситуацію 
ускладнює неефективність ООН, передусім Ради Безпеки, у врегулюванні криз 
глобального та регіонального характеру» [23, 24, 25, 26, 27]. Бачимо, що у тому 
випадку, коли держава-агресор, що переслідує свої геополітичні цілі, має ядерну 
зброю, роками вела пропаганду про свою могутність, а її війська великої 
чисельності озброєння здатні вести дуже інтенсивні бойові дії, організації та 
об’єднання, що були створенні в миротворчих цілях, такі як НАТО, ООН, ОБСЄ, 
діють в цій ситуації дуже обережно, аби не спровокувати ескалації за межі України 
та не наражати на небезпеку увесь світ. Зокрема, РФ використала свою репутацію, 
економічний та інформаційний вплив на міжнародній арені, які вона набудовувала 
роками, заради втілення геополітичних амбіцій. Міжнародна протидія ж була 
неефективною, та не відвернула неминучу військову ескалацію. Найефективніше, 
в чому проявили себе держави, які підтримували Україну – військова допомога, яка 
зіграла дуже важливу роль у першому місяці оборони під час вторгнення. 
Можливою причиною неефективності міжнародного впливу через домовленості та 
санкції могло постати недостатнє бажання відстоювати інтереси України, а 
консолідація Європи та «колективного заходу» навколо України могла насправді 
відбутись тільки тоді, коли російська військова машина не просто спробувала 
62 
 
реалізувати геополітичні амбіції військовими діями, а саме тоді, коли Україна 
довела, що здатна протидіяти таким зухвалим діям. Конфлікт став кривавішим і 
більш значущим, набув розголосу по всьому світу, це перестало бути тим, на що 
євро-атлантичне керівництво могло закривати очі. Єдина проблема, що сповільнює 
швидше завершення конфлікту – ядерний статус росії, та небажання союзників 
України вступати в пряму конфронтацію з такою державою. 
Росія, використавши свою репутацію, задає планку безкарності для інших 
держав, тому ті країни, з якими вона співпрацює, теж дозволяють собі збройну 
агресію. Практика державного тероризму несе загрозу в своїй популяризації та 
можливим сприйняттям як норми вирішення конфліктів. Серед офіційних 
міжнародних зустрічей частіше піднімається питання денуклеарізації, зокрема 
зменшення саме ядерного потенціалу РФ, на чому часто наполягає Україна. Такі 
умови піднімаються в контексті побудови нової стратегії безпеки, що матиме 
потенціал всесвітньої дії. Проте, в силу поки що обережних дій миротворчих 
організацій, де найефективнішою реакцією на агресію є озброєння України та 
застосування економічних санкцій до РФ, варто допустити можливість створення 
нового альянсу чи альянсів, зокрема в східно-європейському регіоні. Це 
стратегічне питання, що важливе як для національної безпеки України так і для 
світової безпеки. Навіть після завершення війни, очікуваної поразки РФ, або 
принаймні виходу її військ з території України, в не залежності від результатів 
завершення цієї війни, виклик можливих новий проявів агресії залишається. 
Необхідно досягти такого стану міжнародної безпеки, коли таку агресію можна 
буде запобігти.  
Невдала практика роззброєння та денуклеаризації України в 1998 році 
шляхом підписання Будапештського меморандуму, показала, що такі гарантії є не 
ефективними, в особливості коли одна з країн-гарантів вирішує вести гібридну 
війну проти того, про чию безпеку мала б відповідати. Найгірше та одночасно 
цинічне та підле тут ще і те, що те озброєння, якого позбавилась Україна, зараз 
знаходиться у власності РФ, зокрема це арсенал ракет, які тепер використовуються 
стратегічними бомбардувальниками для обстрілів об’єктів критичної та цивільної 
63 
 
інфраструктури в Україні. Нова стратегія безпеки не має допускати такого рівня 
незахищеності держав з причини демілітаризації. Має бути встановлений стандарт 
достатньої обороноздатності для того випадку, коли запобігти агресії не можливо. 
Опір Українських військ та збройних формувань проти переважаючої за 
чисельністю армії РФ став можливий завдяки в першу чергу підготовці українських 
сил та їх досвіду з 8 років гібридної війни, тактичній гнучкості під час ведення 
бойових дій, національній єдності українців та усвідомлення необхідності захисту 
держави, а також завдяки військовій підтримці партнерів України, яка збільшила 
свої обороти після демонстрації Україною своєї обороноздатності в нерівному бою. 
Досвід України унікальний, не кожна держава здатна протидіяти агресії такого 
рівня, саме тому необхідна побудова стратегії на принципі достатньої 
обороноздатності. Окрім цього метою нової стратегії має бути «врегулювання 
потенціалу агресії» в державах, що мають таку репутацію, якщо реалізація такої 
мети можлива. На прикладі Росії це має бути зменшення ядерного потенціалу в 
першу чергу, адже саме це той чинник, що дає їй змогу діяти більш жорстоко, 
цинічно та зухвало. Окремим пунктом можна виділити або приєднання більшої 
кількості держав до блоку НАТО, або створення нових союзних організації, 
дружніх до НАТО, які відповідатимуть за безпеку в своєму регіоні. Один із 
концептів таких можливих організацій – Міжмор’я, або Intermarium, що полягає в 
об’єднанні краї між Чорним та Балтійським морем, а в деяких варіаціях концепту і 
між Адріатичним. Цей концепт може бути реалізований як новий військово-
політичний союз держав, що може базуватись на нових оборонних цінностях, а 
пріоритетом його є безпека кожної із держав, збереження їх суверенітету, 
незалежності, відстоювання національних інтересів. Доречним в сучасній ситуації 
є те, що концепція Міжмор’я на початку свого формування, в ідеї польсько-
литовського князя Адама Єжи Чарторийського, поставала як засіб збереження 
держав Європи саме від російської експансії. В контексті міжнародної політики 
України, ця концепція нині є дуже актуальною, адже її дійсно можуть поділяти і 
наші основні в східній та центральній Європі партнери. Зокрема, Анджей Дуда при 
обранні в президенти Польщі в 2015 році заявляв, що обмірковує ідею створення 
64 
 
блоку держав від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів. Актуальність 
цього союзу може залежати від майбутньої діяльності блоку НАТО, адже Міжмор’я 
за територіальною ознакою може потенційно бути створеним всередині НАТО, 
необхідне лише включення туди деяких держав, зокрема України. 
Зважаючи на, насправді, відносно близький до успіху сценарій РФ по 
захопленню України, який спирався зокрема на результати інформаційної 
складової гібридної війни, що сягала також і Європи, в оновленій стратегії світової 
безпеки слід приділяти велику увагу контролю над інформаційними маніпуляціями 
та пропагандою. Сучасне створення політичних наративів як в міжнародній 
політиці так і в масовій культурі стає більш нагальною проблемою, при чому навіть 
без участі Росії. В масовій культурі, в медіа часто можна спостерігати 
стигматизацію виявлення будь-якої політичної позиції, навішування ярликів 
радикальності, заангажованості. Будь-який прояв відстоювання консервативних 
цінностей може розцінюватись екстремістський прояв, аж до нео-нацизму, будь-
який прояв відстоювання прогресивних цінностей та рівноправ’я, може 
розцінюватись як слідування якійсь глобальній тенденції, що нав’язується 
насильно. Проте приклад російської пропаганди тут найбільш цинічний та 
абсурдний – протягом вже майже 9 років діяльність українського політикуму та 
армії пов’язується з нео-нацизмом. Не зважаючи на відірваність від реальності 
наратив еволюціонував настільки, що навіть став приводом для вторгнення, одною 
з перших її цілей - денацифікації, що далі розмито видозмінювались в ході поразок 
російської армії та усвідомлення неможливості досягнення першочергово 
поставлених цілей. В новій стратегії така практика має бути під постійним 
спостереженням, необхідне залучення експертів, що знаються на пропаганді та 
інформаційних маніпуляціях. Така позиція – контроль пропаганди. В разі, якщо 
вона здається також і небезпечною в сенсі можливого утиснення прав окремих 
держав, можна передбачити це внутрішнім регулюванням суб’єктами союзу. 
 
 
 
65 
 
Висновки до розділу 3 
1. Цінність безпеки розкривається у порівнянні з цінністю свободи. Хоча при 
аналізі цих сутності цих цінностей і їх втілення в життя людини стає зрозуміло, 
що вони взаємозалежні, має місце проблема ціннісного конфлікту та питання 
пожертви однієї з цінностей заради іншої, як благ. Допущення такого конфлікту 
є хибним, адже як свобода постає можливістю збереження безпеки, так і безпека 
є гарантом вільної діяльності. 
2. В контексті як ціннісного конфлікту так і сутності катастроф як 
несподіваних загроз та викликів, можлива практика «шокової терапії» або 
«доктрини шоку», яку за своєю сутністю можна віднести до маніпулятивної 
політичної технології. Раптові, шокові зміни в житті суспільства, зокрема в 
сфері безпеки, іноді можуть використовуватися для затвердження певних заходів 
усунення небезпеки як реформ на постійній основі, які в майбутньому стають 
усталеною нормою. Як виклик для безпеки національного чи світового рівня це 
може проявлятись в тому, що існує ризик докорінних змін в структурах соціальних 
систем (на приклад, зміна пріоритету цінностей в світогляді людини), які 
унеможливлюють їх звичне функціонування, що є рівноцінним небезпеці в 
загальному визначенні. 
3. Аналіз стану інститутів забезпечення світової безпеки в лиці 
міжнародних організації показує їх слабку ефективність як сил, що можуть 
запобігати виникненню небезпек чи активно впливати на їх усунення. В контексті 
національної безпеки України та східно-європейського регіону, враховуючи 
надмірну ескалацію агресії з боку РФ, пропонується вдосконалити сектор 
міжнародної безпеки шляхом посилення НАТО, або, як альтернатива – створення 
нових міждержавних союзів, що не переслідують амбіції імперіалізму та 
ревізіонізму та зацікавленні у взаємному відстоюванні національних інтересів та 
захисті національної безпеки кожної із країн-членів. Як приклад такої організації 
наводиться концепція «Міжмор’я» (Intermarium). 
  
66 
 
ВИСНОВКИ 
Сучасні виклики для національної та світової безпеки постають проблемною 
темою для гуманітарної науки сьогодення, зокрема політичної філософії, адже саме 
з політичної філософії може зачинатись побудова стратегій безпеки. В Україні ця 
тема як ніколи актуальна, адже ми є свідками того випадку коли зовнішня 
небезпека досягнула свого найвищого рівню – відбулося збройне вторгнення 
збройних сил ворожої держави. Як вже було зазначено в дослідженні, нині для 
національної безпеки України головним пріоритетом є протидія вже наслідками 
реальних загроз, небезпеці, що охоплює без перебільшення всю країну з 24 лютого 
2022 року, адже ракетний терор ворога, що несе фізичну загрозу для всієї території 
України, не припиняється. Проте, попри неможливість виділення більшого 
пріоритету для національної безпеки України окрім вигнання окупаційних військ 
Російської Федерації з території держави, виділення викликів, які хоч і не є такими 
важливими як вторгнення, проте залишаються актуальними, все ж таки можливе. 
Зокрема ці виклики у сукупності з нагальними проблемами безпеки України мають 
загрозливий статус і для сфери світової безпеки. Навіть після подолання цієї 
військово-політичної проблеми, окремі виклики та можливість нових реальних 
загроз військового характеру, будуть залишатись актуальними як для національної 
так і для світової безпеки. 
Для кращого огляду явищ, що можуть нести характер ризику, виклику чи 
загрози для небезпеки, необхідним став огляд теоретичної складової теми – понять, 
їх визначень, складових та характеристик, що безпосередньо пов’язані з явищами 
безпеки та небезпеки. Відповідно, в дослідженні приділена увага аналізу понять 
безпека, небезпека, національна безпека, виклик, загроза, ризик. Загальні 
визначення понять безпеки та небезпеки розкриваються в концептуальному, 
практичному та ціннісному аспектах. розкривають їх онтологічну та гносеологічну 
складову, як на приклад, визначення поняття безпеки через поняття небезпеки, або 
надання важливості ідентифікації небезпеки для ефективної протидії її. В 
практичному аспекті безпека розкривається через стан наявності та відсутності 
достатнього рівня комфорту, сприймаючи який, людина може стверджувати про 
67 
 
свій рівень безпеки. В ціннісному аспекті надається огляд концепції суспільного 
договору, де наводяться перші варіації світоглядного конфлікту цінностей свободи 
та безпеки, який зокрема проявляється в поглядах Томаса Гоббса. Ціннісний аспект 
пізніше виділяється в контексті взаємозалежності цінностей свободи і безпеки. 
Зокрема приділяється увага аналізу національної безпеки на прикладі 
загальних наукових визначень, та тлумачення цього поняття в контексті України. 
Проведений огляд законодавчої бази щодо національної безпеки, виявлено, що 
визначним фактором, на якому будується стратегія національної безпеки держави, 
є національні інтереси. З урахуванням того, що світова безпека може розумітись як 
сукупність національної безпеки різних держав, зазначено що завданням для 
світової безпеки є врегулювання розбіжностей в національних інтересах різних 
держав задля збереження їх же національної безпеки, що призводить і до 
збереження регіональної або в кращому результаті і світової безпеки. 
Проведено огляд та аналіз понять виклику, загрози та виклику. Їх досконале 
опанування є запорукою для побудови ефективної стратегії безпеки як на 
національному так і на міжнародному або світовому рівні. Важливим для 
адекватної протидії можливим небезпекам є адекватне та компетентне визначення 
ступенів загроз та рівнів ризику, а також вчасне приділення уваги наявним 
викликам. 
Наведені окремі виклики для національної безпеки України, окрім реальної 
небезпеки з боку РФ сьогодення. До уваги береться процес глобалізації та його 
наслідки в соціальній сфері. Як виклик для безпеки постають зміни в екології, 
економіці, стрімкому технологічному розвитку, що мають значний вплив на 
людину індивідуально та на суспільство взагалі. В контексті національної безпеки 
це важливо як із позиції індивідуальної безпеки людини так і з позиції спирання 
функцій держави на людський капітал. 
Окремим викликом та одночасно реальною загрозою в контексті Українсько-
Російської війни виділяється тероризм. Розглянутий історичний контекст явища 
тероризму, наведена проблематика його розпізнання, виділено сприйняття 
тероризму в законодавстві України. Зазначено, що в сучасних умовах гібридної 
68 
 
війни, до практик терору та спонсорства тероризму залучаються держави. Зокрема, 
РФ, з погляду її дій на території України, виділяється як не просто держава-спонсор 
тероризму, а як держава терорист як така. 
Увага приділяється феномену війни та її історичній еволюції, що 
розкривається в огляді її видів. Сучасною загрозою для безпеки як національної та 
світової є гібридна війна, яка є доволі складним явищем із-за різноманітності 
проявів та характеру прихованості. Потенційною загрозою завжди залишається 
можливість тотальної війни із застосуванням зброї масового ураження, що несе 
велику небезпеку для всього людства. 
В контексті ціннісного значення безпеки проаналізовано співвідношення 
цінностей свободи та безпеки. Розглянута проблема можливого світоглядного 
конфлікту між цими цінностями. Виявлено, що ці цінності взаємо залежні і будь-
який конфлікт із радикальним ухилом пріоритетності одної із них є хибним. 
Цінність безпеки зокрема розкривається в контексті «шокової терапії» - 
практики встановлення постійних реформ внаслідок серйозних потрясінь в 
суспільстві. Така практика переважно використовує ухил на цінність безпеки, але 
заявлена протидія небезпеці діє не тимчасово, а встановлюється як звичний 
стандарт. 
В контексті аналізу стану стратегії світової безпеки на прикладі діяльності 
міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ та НАТО, встановлено, що 
враховуючи наслідки від сучасних військових агресій, зокрема від російської, 
стратегія реалізовується не достатньо ефективно. В контексті майбутнього світової 
безпеки, та встановлення безпеки як пріоритетної цінності в контексті нещодавніх 
подій, запропоновано покращення стратегії світової безпеки шляхом посилення 
блоку НАТО або створення альтернативного союзу, метою якого буде взаємне 
забезпечення національних інтересів держав-учасників блоку, та відстоювання 
національної безпеки кожної держави. Як приклад із існуючих концепцій такого 
блоку наведена концепція «Міжмор’я» (Intermarium), що в особливості є 
актуальною для України враховуючи військово-політичні сьогодення, та дружні 
69 
 
міжнародні відносини з державами, участь яких також прогнозується в організації 
такого блоку. 
 
  
70 
 
Список використаних джерел 
1. Глобальна та національна безпека: підручник / авт. кол. :В..І. Абрамов, Г.П. 
Ситник, В.Ф. Смолянюк та ін. / за заг. ред. Г.П.Ситника. – Київ : НАДУ, 2016. 784с. 
2. Український геополітичний слов-ник   // Автор концепції, упоряд. і ред. В.  
С.  Крисаченко; за заг. ред. О. С. Власюка, П.  П. Кононенка.  – К.: МП «Леся», 
2010.  – 531 с. 
3. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-
VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text  
4. Конституція України [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 
28.06.1996 р. № 254к/96-ВРУ. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 
141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80#Text   
5. Указ Президента України №392/2020 "Про рішення Ради національної 
безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної 
безпеки України» URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037  
6. Дроздова Т.О., Цюра Д.А. Від класичного лібералізму до соціальної кризи 
ХХ-ХХІ ст.: трансформація ідеї свободи URI: 
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2720  
7. Ален де Бенуа. По ту сторону прав человека. В защиту свобод./перевод с 
французкого – Институт Общегуманитарных Исследований, 2015 – 144с. 
8. Турпак Н. Основні типи гуманітарних викликів та небезпек для сучасної 
України. Українознавство. 2016. № 4(61). С. 199–213. 
9. Лук’янець В. С., Кравченко О. М., Мороз О. Я. та ін. Природознавство і 
гуманітарія. Пошуки взаєморозуміння / В. Лук’янець. – К.: ПАРАПАН, 2009. 317с. 
10. Білорус О. Г. Глобалізація і безпека розвитку: [моногр.] / О. Г. Білорус, Д. 
Г. Лук’яненко [та ін.]; керівник автор. Колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. – К.: 
КНЕУ, 2001. – 733 с. 
11. David C. Fear and Trembling: Terrorism in Three Religious Traditions,’ 
American Political Science Review, Vol. 78, No. 3 (September 1984), pp. 668-672. 
71 
 
12. Соціальні та гуманітарні технології: філософсько-освітній аспект : 
Матеріали VІІІ науково-практичної конференції (19 травня 2022 року, м. Черкаси) 
[Електронний ресурс] / упоряд. і відп. ред. проф. А. І. Бойко. – Черкаси : ЧДТУ, 
2022. – 88 с. 
13. Лекція 3 - Міжнародний тероризм: чи залишається він стратегічною 
загрозою? 22 грудня 2009 [Електронний ресурс] / NIDCUA // Youtube. – Режим 
доступу : https://www.youtube.com/watch?v=K7j0-zzy0Y0 – Назва з екрана. – Дата 
публікації: 18.02.2012 
14. Війна і тероризм - Посібник з освіти в області прав людини за участі 
молоді - publi.coe.int. Посібник з освіти в області прав людини за участі молоді. 
URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/war-and-terrorism  
15. Резолюція 51/210 Генеральної Асамблеї ООН "Декларація, що доповнює 
Декларацію про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму 1994 року": 
Резолюція Орг. Об'єдн. Націй від 17.12.1996 р.  
16. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20.03.2003 р. № 638-IV: 
станом на 12 черв. 2022 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15#Text  
17. Фурсіна Н. Теорія виникнення військових конфліктів, воєн. Економіка та 
держава. 2018. № 12. С. 81–88 
18. Костенко Г.Ф. Типи, види воєнних конфліктів та їх класифікація // 
Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 1999. – Вип. 2. – С. 48–57. 
19. Цюра Д.А. Світоглядний конфлікт між поняттями «свобода» і «безпека» 
в ХХІ ст. : Курсова робота з дисципліни «Актуальні проблеми філософії ХХІ ст. 
Черкаський державний технологічний університет. Черкаси, 2021. 26 с.  
20. Баум Ґ. Врятуйте фундаментальні права! Громадянська свобода проти 
божевілля безпеки : Полем. нотатки. Київ : Центр вільн. преси, 2016. — 190 с. 
21. Кляйн. Н. Доктрина шока. Расцвет капитализма катастроф. — М.: Добрая 
книга, 2009. — 656 с. 
22. Єрмолаєв А.В., Кононенко К.А., Резнікова О.О., Парахонський Б.О., 
Яворська Г.М., Рукомеда Р.М., Литвиненко О.В., Паламарчук М.О., Горовенко 
В.К., Семененко В.О., Гончарук А.З., Соболєв А.А. ОБСЄ: сучасні виклики та 
72 
 
перспективи розвитку Аналітична доповідь. Київ, 2013. —  52 с. Режим доступу: 
https://niss.gov.ua/doslidzhennya/nacionalna-bezpeka/obse-suchasni-vikliki-ta-
perspektivi-rozvitku-analitichna-dopovid  
23. Резнікова О., Войтовський К. Геополітичні аспекти впливу на хід війни 
РФ проти України. niss.gov.ua. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/natsionalna-
bezpeka/heopolitychni-aspekty-vplyvu-na-khid-viyny-rf-proty-ukrayiny.  
24. Kotoulas I. E., Pusztai W. Geopolitics of the War in Ukraine. Foreign Affairs 
Institute, June 2022. URL: https://euagenda.eu/upload/publications/geopolitics-of-the-
war-in-ukraine-final.pdf  
25. Frederick B., Charap S., Boston S., Flanagan S. J., Mazarr M. J., Moroney 
J.D.P., Mueller K. P. Pathways to Russian Escalation Against NATO from the Ukraine 
War / RAND Corporation. July 2022.  
26. Massicot D. Russia’s Repeat Failures. Moscow’s New Strategy in Ukraine Is 
Just as Bad as the Old One. Foreign Affairs. 2022. 15 August.  URL: 
https://www.foreignaffairs.com/ukraine/russia-repeat-failures 
27. Kofman M., Schaap F. Die Ukrainer werden von den Europäern wahrscheinlich 
auf Munitionsdiät gesetzt. Der Spiegel. 2022. 16 August. URL: 
https://www.spiegel.de/ausland/us-militaerexperte-michael-kofman-die-ukraine-steht-
vor-einem-dilemma-a-bf8d606b-38e7-4e98-acbe-d37e6a7c019c  
28. Безпека сталого розвитку України: побудова в умовах глобальних 
викликів: монографія / за ред. В.О. Ананьїна. – К.: ІСЗЗІ НТУУ «КПІ», 2009. – 271с. 
29. Бичко (Неліпович) А. К. Українська ментальність. Джерела становлення / 
А. Бичко. – К.: Освіта України, 2014. – 206 с. 
30. Виклики та загрози гуманітарній безпеці Української Держави: зб. 
науково-експерт. матеріалів / За заг. ред. С. І. Здіорука. – К.: НІСД, 2015. – 104 с. – 
(Сер. «Гуманітарний розвиток», вип. 4) / [Електронна версія]. – Режим доступу: 
http://www.niss.gov.ua  
31. Горбулін В. "Гібридна війна" як ключовий інструмент російської 
геостратегії реваншу / В. Горбулін // Дзеркало тижня – 23 січня 2015 
73 
 
32. Гуманітарні та ресурсні проблеми національної безпеки України [Текст]: 
монографія / Дубина М. І. [та ін.]; Акад. Наук вищої освіти України. – К.: Експрес-
Поліграф, 2011. – 399 с. 
33.Заграва Е. Глобалізація і нації [Текст]. – К., 2000. – 64 с. 
34. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека в визначеннях та поняттях 
/ Ліпкан В. А., Ліпкан О. С., Яковенко О. О. – К. : Текст, 2006. – 256 с 
35. Методика реагування на виклики, небезпеки та загрози національній 
безпеці держави : навч. посіб. / [авт. кол. : В. Ю. Богданович, А. І. Семенченко, Д. 
Я. Кучма, А. В. Дацюк]. – К. : НАДУ, 2009. - 40 с. 
36. Муковський І.Т. Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних 
відносинах: навч. посіб. / І.Т. Муковський, А.Г. Міщенко, М.М. Шевченко. – К.: 
Кондор, 2012. – 224 с. URI: http://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/19136 
37. Назарова Г. В. Теоретичні аспекти визначення сутності поняття “безпека” 
/ Г. В. Назарова, А. А. Дем’яненко // матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 
“Економічний розвиток і спадщина Семена Кузнеця ”: тези доповідей, 31 травня – 
1 червня 2018 р. – Х.: ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2018. – C. 109 –110. 
38. Політичний консенсус як платформа сталого розвитку / Бойко А.І. Григор 
О.О. // Проблеми сталого розвитку суспільства: погляд очима різних поколінь: 
Монографія / за заг. ред. О.Ю.Березіної, Ю.В.Ткаченко; Національна мережа ВНЗ-
партнерів спільного проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на 
громаду»; Черкаський державний технологічний університет. – Черкаси: Видавець 
Чабаненко Ю.А., 2016. С.13 – 31. 
39. Проблеми сталого розвитку суспільства: погляд очима різних поколінь. // 
Матеріали ІІ міжнародного наукового форуму : Черкаський державний 
технологічний університет, 17-18 травня 2017 року. – Черкаси : ФОП Чабаненко 
Ю.А., 2017. – С. 82-84. 
40. Семенченко А.І. Методологія стратегічного планування у сфері 
державного управління забезпеченням національної безпеки України: монографія / 
А.І. Семенченко. – К. : НАДУ, 2008. – 429 с 
74 
 
41. Снігир О. Тенденції та пріоритети розвитку безпекової та оборонної 
політики ЄС [Електронний ресурс] / О. Снігир // Офіційний сайт НІСД. – Режим 
доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/desember08/9.htm 
42. Філософія і методологічні проблеми воєнної теорії та практики / [Л.М. 
Будагьянц, І.С. Печенюк, М.М. Шевченко та ін.]; під заг. ред. В.Ф. Баранівського. 
– К.: НАОУ, 2012. – 524 с 
43. Філософський зміст гуманітарних викликів в контексті гуманітарної 
безпеки держави : Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування  
в Україні : матеріали ХУІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (м.Дніпро, 28 лютого 2020 
р.) : Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т. внутр. справ, 2020. – с.14-16. 
44. Angela Boyko, Ganna Vlasova, Sergiy Omel`yanchyk Oleksandr Bondar, 
Dmytro Moroz Roman Karpenko POLITICAL AND LEGAL ASPECTS OF 
REGULATING TRANSNATIONAL LABOUR MIGRATION International Journal of 
Advanced Research in Engineering and Technology (IJARET) Voume 11, Issue 5, May 
2020, pp. 153-163, Article ID: IJARET_11_05_017 Available online at 
http://www.iaeme.com/IJARET/issues.asp?JType=IJARET&VType=11&IType=5   
ISSN Print: 0976-6480 and ISSN Online: 0976-6499 DOI: 
10.34218/IJARET.11.5.2020.0017 
45. Blanning, T.C.W. (1996), The Origin of Great Wars The Origins of the French 
Revolutionary Wars, Hodder Education, London, UK. 
46. Correlation Between Philosophy And Theory Of State And Law Oleg Grygor, 
Yuri Krysiuk, Angela Boyko, Vadim Zubov, Igor Sinegub Vol 39, No 5 (2021) Special 
Issue Innovation In The Economy And Society Of The Digital Age Doi: 
Http://Dx.Doi.Org/10.25115/Eea.V39i5.4797Http://Ojs.Ual.Es/Ojs/Index.Php/Eea/Artic
le/View/4797  
47. Mass-consumption society in the context of sustainable development / Angela 
Boyko Oleg Grygor // Глобальне партнерство для  місцевого сталого розвитку: 
сучасні тренди і кращі практики: монографія  [за заг.ред. Л.О.Петкової, 
О.Ю.Березіної, Анджей Кринські] – Ченстохова, 2018. – с.89-105. 
75 
 
48. POLITICAL GOVERNANCE TECHNOLOGIES TO OVERCOME 
ECONOMIC CRISES Oleg Grygor , Lilia Makarenko , Nataliia Husarina , Angela 
Boyko, Nataliia Chukhrai, Ihor Chukhrai  Doi: 
Http://Dx.Doi.Org/10.25115/Eea.V39i3.4847 Volumen:39-3 // Issn: 1133-3197 
49. Preliminary Lessons in Conventional Warfighting from Russia’s Invasion of 
Ukraine: February–July 2022 / Mykhaylo Zabrodskyi, Jack Watling, Oleksandr V 
Danylyuk and Nick Reynolds // Royal United Services Institute for Defence and Security 
Studies / RUSI Special Report, 30 November 2022 – 69 p. 
50. Schmitt M. Identifying National Objectives and Developing Strategy: A 
Process Oriented Approach. // Strategic Review. - Winter 1997. - Vol. XXV, No. 1. - Р. 
24-37. 
51. TECHNOLOGIES OF POLITICAL MANAGEMENT IN THE 
CONDITIONS OF SYSTEMIC ECONOMIC CRISES Lilia Makarenko Department of 
Parliamentarism and Political Management, National Academy of Public Administration 
under the President of Ukraine, Kyiv, Ukraine Oleg Grygor Department of Economics 
and Management, Cherkasy State Technological University, Cherkasy, Ukraine Angela 
Boyko Department of Philosophy and Political Sciences, Cherkasy State Technological 
University, Cherkasy, Ukraine Nataliia Husarina Department of Administrative 
Management and Market Problems, Odessa National Polytechnic University, Odessa, 
Ukraine Ihor Chukhrai, Nataliia Chukhrai Department of Parliamentarism and Political 
Management, National Academy of Public Administration under the President of 
Ukraine, Kyiv, Ukraine International Journal of Management (IJM) Volume 11, Issue 7, 
July 2020, pp. 734-744, Article ID: IJM_11_07_063 Available online at  
http://www.iaeme.com/IJM/issues.asp?JType=IJM&VType=11&IType=7 
DOI:10.34218/IJM.11.7.2020.063  
52. Zinchenko Viktoriia, Kaidanovska Olena, Boyko Angela, Potikha Oksana, 
Chaika Svitlana Education and science of Ukraine in the realities of large-scale military 
aggression and global challenges of the 21st century Revista de Tecnología de 
Información y Comunicación en Educación Volumen 16, N°2. Abril-junio2022 
https://doi.org/10.46502/issn.1856-7576/2022.16.02.16
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
