Аналіз стану та подальшого розвитку місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади в Україні

Крівишкіна, Юлія Андріївна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7864
Title:	Аналіз стану та подальшого розвитку місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади в Україні
Authors:	Манн, Руслан Володимирович Крівишкіна, Юлія Андріївна
Keywords:	децентралізація;реформа;місцеве самоврядування;територіальні громади;місцева влада
Issue Date:	Jun-2023
Abstract:	Випускна кваліфікаційна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків і пропозицій та списку використаних джерел. Основний текст роботи становить 78 сторінки, в тому числі 2 таблиці та 6 рисунків. Список використаних джерел містить 46 найменувань. Об’єкт дослідження – процес децентралізації влади в Україні. Предмет дослідження – стан децентралізації в Україні та подальший розвиток місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади в Україні. Мета дослідження – визначення поняття децентралізації влади, аналіз основних переваг та недоліків реформи децентралізації в нашій країні, аналіз ефективності реформи та визначення пріоритетних напрямів для її подальшого розвитку, дослідження світових моделей децентралізації та їх користь для України. Для досягнення мети поставлено та вирішено наступні завдання: дослідити типи децентралізації та її складові; розглянути цілі реформи децентралізації в Україні; зробити оцінку ефективності реформи, виходячи з її здобутків; виявити можливі проблеми на шляху процесу децентралізації; порівняти моделі децентралізації в країнах ЄС; дослідити розвиток децентралізації в умовах війни; дати рекомендації щодо напрямків подальшого розвитку реформи.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7864
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Крівишкіна Ю..pdf Restricted Access		649.05 kB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
 
на тему: «Аналіз стану та подальшого розвитку місцевого 
самоврядування в умовах децентралізації влади в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-198 
Спеціальності 281Публічне управління та 
адміністрування 
                Крівишкіна Ю.А. 
                     (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник______Манн Р.В.___________ 
                 (прізвище та ініціали) 
 
                                                          Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2023 року 
4 
 
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП………………………………………………………………………..5 
РОЗДІЛ 1 ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВНИЙ НАПРЯМ 
РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ…………….…. 7 
1.1 Поняття, сутність і типи «децентралізації»……………………….…. 7 
1.2 Мета і суть реформи децентралізації в Україні………………….….17 
1.3 Аналіз ефективності реформи децентралізації в Україні……..……25 
Висновки до розділу 1………………………………………………….……36 
РОЗДІЛ 2 СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА  РОЗВИТКУ 
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ …………………………………….. 38 
2.1  Досвід запровадження децентралізації в країнах Європи……….…38 
2.2  Децентралізація  в США …………………………………………….50 
Висновки до розділу 2………………………………………………………. 54 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В 
УКРАЇНІ………………………………………………………………………. 56 
3.1  Децентралізація в Україні в умовах військового стану…………….. 56 
3.2  Подальший розвиток децентралізації в Україні……………………. 64 
Висновки до розділу 3………………………………………………………… 70 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 71 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….74 
  
5 
 
 
ВСТУП 
 
 
 Актуальність теми дослідження. Реалізація реформи децентралізації 
відіграє важливу роль на сучасному етапі розвитку України як демократичної 
правової держави. Вона спрямована на встановлення демократичного 
управління, передачу повноважень територіальним органам та широку участь 
громадян в управлінні державними і суспільними процесами. Питання 
децентралізації наразі є дуже актуальним і широко обговорюється 
науковцями, експертами та громадськістю. 
Без впровадження реформи місцевого самоврядування та процесів 
децентралізації неможливо досягти нового рівня соціально-економічного та 
культурного розвитку громад і регіонів, підвищити рівень та якість життя 
більшості українців. 
Реформа передбачає створення нової моделі територіальної організації 
влади, децентралізацію завдань, повноважень та відповідальності, розвиток 
інститутів місцевого самоврядування та формування спроможних 
територіальних громад, удосконалення територіальної політики держави.          
Водночас успіх реформи децентралізації тісно пов'язаний з формуванням 
нового покоління місцевих політиків та посадових осіб місцевого 
самоврядування, які працюють у принципово нових умовах і потребують 
нових знань, навичок та компетенцій.  
Світовий досвід показує, що успіх проектів місцевого розвитку, 
реалізованих місцевими громадами, має значний вплив на місцевий 
економічний розвиток та національну згуртованість в цілому. 
Мета та завдання дослідження – визначення поняття децентралізації 
влади, аналіз основних переваг та недоліків реформи децентралізації в нашій 
країні, аналіз ефективності реформи та визначення пріоритетних напрямів 
6 
 
для її подальшого розвитку, дослідження світових моделей децентралізації та 
їх користь для України. 
Для досягнення мети поставлено та вирішено наступні завдання: 
− дослідити типи децентралізації та її складові 
− розглянути цілі реформи децентралізації в Україні; 
− зробити оцінку ефективності реформи, виходячи з її здобутків; 
− виявити можливі проблеми на шляху процесу децентралізації; 
− порівняти моделі децентралізації в країнах ЄС; 
− дослідити розвиток децентралізації в умовах війни; 
− дати рекомендації щодо напрямків подальшого розвитку 
реформи. 
  Об’єкт дослідження – процес децентралізації влади в Україні. 
  Предмет дослідження – стан децентралізації в Україні та подальший  
розвиток місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади в 
Україні. 
 Методи дослідження. Для написання кваліфікаційної роботи 
використовувалися такі методи: розрахунковий, аналітичний та 
порівняльний, а також сукупність загально-наукових і спеціальних методів та 
прийомів наукового пізнання, використання яких відбувалося відповідно до 
поставленої мети та завдань. 
Структура роботи. Випускна кваліфікаційна робота складається зі 
вступу, 3 розділів, висновків і пропозицій та списку використаних джерел. 
Основний текст роботи становить 78 сторінки, в тому числі 2 таблиці та 6 
рисунків. Список використаних джерел містить 46 найменувань. 
 
 
 
 
 
7 
 
РОЗДІЛ 1 
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВНИЙ НАПРЯМ РЕФОРМУВАННЯ 
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 
 
 
1.1 Поняття, сутність і типи  децентралізації 
 
 
Історія децентралізованої держави являє собою широкий спектр 
суперечностей, пов’язаних із пошуком найефективнішої та найбільш дієвої  
форми організації державної влади. Децентралізація є складним і тривалим 
процесом, який включає в себе різноманітні процеси, в результаті яких 
виникають автономні територіальні одиниці, що є представниками 
місцевого самоврядування (громади), тож він  вимагає створення більш 
сучасних підходів до аналізу його змісту. 
Раціональна організація публічної влади та вибір оптимального 
механізму співпраці між державними та міськими органами влади 
забезпечується шляхом передачі повноважень на місцевий. Цей процес 
делегування повноважень нижчим органам влади, у свою чергу, становить 
суть процесу децентралізації. У контексті різних процесів, які зараз 
відбуваються в Україні.  
Наразі держава відповідає за впровадження всіх необхідних законів 
для передачі повноважень та ресурсів на місця. Держава також займається 
організаційною та методичною підтримкою процесу об’єднання 
територіальних громад. Усе це свідчить про ефективність та незворотність 
проведення децентралізації в Україні. 
Можемо допустити думку, що поняття децентралізації влади, мабуть, 
таке ж старинне, як і саме управління. Стародавні імперії, середньовічні 
королівства і сучасні держави ще з моменту свого заснування мали 
вирішувати такі питання, як: хто має збирати податки, приймати рішення. 
8 
 
Ще в XIX – на початку XX ст. починає формуватися історія 
децентралізації. Якщо  покладатись на висновки економічної теорії, то 
можемо зауважити, що, як правило, вона включає в себе наступні чотири 
тези:  
1. Завдяки децентралізації стає більш ефективним розподіл 
ресурсів у державному секторі. Оскільки рішення щодо розподілу ресурсів 
державного сектору приймаються на регіональному та муніципальному 
рівнях, громадський вибір стає точнішим і враховує місцеві особливості 
громадських уподобань. 
2. Децентралізація сприяє росту відповідальності національних 
органів влади за витрачання бюджетних коштів. Цей аргумент підкреслює 
той факт, що завдяки децентралізації зв’язок між сплаченими податками та 
отриманими суспільними благами та послугами є більш прямим і прозорим, 
оскільки податки збираються там, де витрачаються бюджетні витрати.  
3. Завдяки наявності власної податкової бази регіональні та 
місцеві органи влади вживають заходів щодо її розширення, тобто 
стимулювання розвитку регіональної та місцевої економіки.  
4. Регіональні та місцеві органи влади мають автономію щодо 
бюджетних коштів, що спонукає їх до скорочення позаштатних видатків у 
державному секторі. 
У багатьох практичних і теоретичних дослідженнях існує велика 
кількість шляхів тлумачення поняття «децентралізація», серед яких можна 
виділити наступні: самостійність методів управління, передача частини 
функцій державного управління центральних органів управління місцеві 
адміністративні органи Часткова децентралізація вищих рівнів 
управління, послаблення або скасування централізації, процес 
перерозподілу влади та повноважень між центральною та місцевою 
владою. 
Покладаючись на вже існуючий досвід України, який вона отримала 
ще наприкінці 2013-початку 2014 р., після Революції Гідності, коли заявила 
9 
 
про свій європейський напрямок розвитку, бачимо, що введення нових 
принципів управління у державно-управлінську практику нашої держави є 
необхідним процесом.  
На думку А. Мельничука, це можуть бути, наприклад, принципи, що 
декларуються в сучасній європейській моделі публічного управління 
державою «Good Governance» («Належне врядування»). Запровадження цієї 
моделі повинно стати новим етапом реалізації реформи публічного 
управління в Україні [1]. 
На семантичному рівні децентралізація (від латинського de – 
протиставлення, centralis – центральний) трактується як знищення, 
ослаблення або скасування централізації [2]. 
Тобто це система розподілу владних функцій та повноважень між 
загальнонаціональним і місцевим адміністративними рівнями, причому 
останні мають дедалі більші повноваження та ширший перелік прав. Саме 
децентралізація являє собою особливу систему управління, за якої частина 
функцій центральної влади передається органам місцевого 
самоврядування. Тому значення адміністративної децентралізації у 
формуванні такого явища, як місцеве самоврядування, є визначальним. 
Згідно Концепції реформування місцевого самоврядування та 
територіальної організації влади в Україні, яка викликана політичними 
процесами, що відбуваються в державі й суспільстві на шляху 
євроінтеграції та була схвалена Кабінетом Міністрів України ще 1 квітня 
2014 року, було передбачено децентралізацію, створення належних 
матеріальних (майно, зокрема земля, що перебувають у власності 
територіальних громад), фінансових (податки та збори, що пов’язані з 
територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці) та 
організаційних умов для забезпечення виконання органами місцевого 
самоврядування власних і делегованих повноважень [3].   
У дослідженнях Ж. Веделя найширше розглянуте питання 
децентралізації. На думку науковця, таке явище як децентралізація полягає 
10 
 
у передаванні владних повноважень не державним службовцям і органам, 
що представляють центральну владу, а іншим органам, що не знаходяться в 
ієрархічному підпорядкуванні останній, переважно, які були обрані 
населенням [4]. 
Децентралізація  – це процес перерозподілу функцій, повноважень, 
людей і благ від центрального управління. Децентралізація влади включає 
в себе як політичні, так і адміністративні аспекти. Вона може бути 
територіальною – відбувається передача влади з центрального міста в інші 
регіони, а може бути функціональною – повноваження щодо прийняття 
рішень переходять від міністерств, служб та департаментів Кабінету 
Міністрів України до посадових осіб нижчого рівня державних установ.  
Але варто звернути увагу на те, що в світовій правовій літературі 
передача певних державних повноважень органам місцевого 
самоврядування нерідко розглядається як метод деконцентрації, а не як 
децентралізація. 
Децентралізація - це свого роду «глобальний зсув влади», що дає 
можливість індивіду існувати незалежно від влади і дозволяє будувати 
демократію знизу догори. Зворотний зв’язок між урядом і громадянами є 
досить важливим у процесі розбудови демократії, адже громадяни повинні 
бути проінформовані про дії уряду, а уряд – про реальні потреби населення. 
Тому, в такому випадку, це легше реалізувати на місцевому рівні, де 
громадяни та органи влади мають тісні взаємовідносини [5]. 
Ряд інших вчених досліджували поняття децентралізації. 
Ознайомимось із деякими з них. Наприклад, А. Колодій стверджує, що: 
«Передача повноважень із центру на місця здійснюється шляхом 
децентралізації, що дозволяє привести послуги, які надає держава, у 
відповідність із потребами і запитами населення. Перехід до 
децентралізації – це, свого роду «глобальний зсув влади», що звільняє 
індивіда від державної опіки і дозволяє будувати демократію знизу догори. 
Оскільки для процесу демократичного розвитку дуже важливий зворотний 
11 
 
зв’язок між владою і людиною – поінформованість громадян про дії влади 
та поінформованість влади про реальні потреби конкретного громадянина, 
то природно, що здійснити це найлегше на базовому рівні влади – 
місцевому, де громадяни і представники влади живуть поруч. 
І. Грицяк описує децентралізацію державного управління як 
діяльність незалежного місцевого самоврядування внаслідок передачі їм 
повноважень держави, а також як процес розширення та зміцнення прав і 
повноважень адміністративно-територіальних одиниць або нижчих органів 
та організацій за одночасного звуження прав і повноважень відповідного 
центру [6]. 
 Скрипнюк О. доводить, що децентралізація є однією з форм розвитку 
демократії, що дає змогу за збереження єдності держави та її інститутів, 
розширити місцеве самоврядування, активізувати населення для 
забезпечення власних потреб та інтересів, звузити сферу впливу держави 
на суспільство, замінюючи цей вплив механізмами саморегуляції, 
виробленими самим суспільством, зменшити витрати держави й платників 
податків на утримання держапарату [7]. 
Вітчизняні науковці у своїх працях розглядають децентралізацію як 
спосіб визначення та розмежування завдань і функцій, за якого більшість із 
них передається з рівня центральних органів на рівень нижчий і стає 
власним завданням та повноваженням органів нижчого рівня.  
На порталі української мови та культури це поняття описують як 
систему управління, за якої частина функцій центральної влади переходить 
до місцевих органів само управління; розширення прав низових органів 
управління [8]. 
 У політології термін «децентралізація»  являє собою певну 
управлінську політичну систему, основним напрямком якої є здійснення 
важливих управлінських рішень, що географічно чи організаційно 
перебувають поза межами прямого впливу центральної влади; політичний 
процес, що передбачає делегування центральним урядом певних 
12 
 
повноважень на місцевий рівень з метою оптимізації практичного 
вирішення питань загальнонаціонального значення та реалізації 
конкретних регіональних та місцевих планів [9]. 
Аналізуючи визначення децентралізації, зауважимо, що вона 
спрямована на підвищення ефективності державних механізмів та 
активізацію розвитку принципів регіональної та муніципальної 
демократії, а показниками цієї ефективності та активізації є належне 
забезпечення законних інтересів, прав та обов’язків місцевого населення, 
що перебуває у складі комунально-муніципальних та регіональних 
колективів, а також територіальних органів самоорганізації. 
Наразі передумовою сталого суспільного розвитку та ефективного 
функціонування держави є забезпечення балансу інтересів держави і 
суспільства, а також співпраця та координація цих інтересів на всіх рівнях 
виконавчої влади. 
Тому виникає нагальна потреба у вмінні розрізняти різні типи 
децентралізації. Це важливо, оскільки вони мають різні характеристики, 
політичне значення та різні підходи для досягнення успіху. 
Ще на початку вивчення поняття «децентралізація» поширювалось 
твердження, що вона поділяється на типи, кожний з яких включає особливі 
форми. 
Загалом виділяють наступні три основні типи децентралізації: 
політична, адміністративна і фіскальна.  
Таблиця 1.1−Типи децентралізації 
Тип децентралізації Характеристика 
Політична Місцева влада теоретично незалежна від держави, 
має власні повноваження 
Адміністративна Місцева влада підзвітна центральній владі 
Фіскальна Пов’язана з передачею ресурсів, необхідних для 
здійснення переданих повноважень 
 
13 
 
Політична децентралізація включає ситуації, у яких політична влада 
переходить інституціям місцевого самоврядування, що передбачає 
регіональне представництво в національних парламентах, вибори до 
регіональних урядів, розподіл політичної влади, конституційні права на 
регіональному рівні та відносини між регіональним і державним рівнями. 
Метою політичної децентралізації є надання громадянам або їх 
обраним представникам більше впливу у розробці та реалізації законів і 
політиці.  
Мета політичної децентралізації передбачає надання громадянам 
або обраним ними представникам більшого впливу на формулювання та 
виконання законів і політики. 
Для успішного функціонування політичній децентралізації часто 
необхідні конституційні реформи, розвиток політичних партій, зміцнення 
законодавчої бази, забезпечення умов для створення місцевих політичних 
одиниць і посилення заходів на підтримку суспільних інтересів та ініціатив. 
Адміністративна децентралізація проявляється в передачі на місця 
повноважень приймати окремі рішення, ресурси і відповідальність за 
роботу певних видів соціальних служб. Часто вона пов’язана з реформою 
соціальних служб.  
Всі типи децентралізації є взаємопов’язаними, доповнюють один 
одного, підсилюють загальну тенденцію. 
Україна успадкувала адміністративно-територіальний устрій від 
колишнього Радянського Союзу, який характеризувався високим ступенем 
вертикальної централізації, а місцеві представницькі організації не стали 
лідерами в проведенні ефективної політики у сфері прав людини та захисту 
нагальних потреб територіальних громад. Низька ефективність органів 
місцевого самоврядування значною мірою була зумовлена недостатнім 
бюджетним фінансуванням та відсутністю механізмів передачі фінансових 
ресурсів на рівень громад [10]. 
14 
 
Відомо, що адміністративна децентралізація здійснюється через такі  
два шляхи як  : деконцентрація і делегування. 
Вважається, що саме деконцентрація є найслабшою формою 
децентралізації і найчастіше застосовується в унітарних державах. Її 
реалізація базується на перерозподілі  повноважень та процесів прийняття 
рішень, фінансових і управлінських повноваженнях, а також передбачає 
відповідальність між різними рівнями центральних органів управління.  
Деконцентрація може застосовуватись горизонтально або 
вертикально. Вертикальна деконцентрація мається на увазі, коли функції 
державного управління передаються підпорядкованим державним органам, 
наприклад, міністерству. Горизонтальна деконцентрація застосовується 
тоді, коли всі відповідні органи для різних спеціалізованих галузей 
утворені на одному управлінському рівні. 
А ось наступна форма реалізації адміністративної децентралізації – 
делегування. Вона вважається найбільш прогресивною моделлю. 
Делегування надає право щодо ухвалення рішень неурядовим особам, 
створеним державно-приватним підприємствам, корпораціям, державним 
установам в певних регіонах, функціонування яких забезпечене 
законодавством.  
Щодо деволюції , то її метою є укріплення органів місцевого 
самоврядування на користь місцевих громадян, завдяки чому процес 
демократизації суспільства та створення багатогалузевої системи місцевого 
самоврядування отримує важливу підтримку. Разом з цим утворюється 
багатогалузева система місцевого самоврядування, за якою владні 
повноваження покладаються на органи і/або установи, обрані населенням 
відповідних територіальних одиниць.  
Крім цього, існує ще одна форма децентралізації, за якої планувальні  
та виконавчі функцій безпосередньо передаються від державних установ 
недержавним організаціям. Вона має назву дивестиція, але не являє собою 
ні основну, ні найважливішу форму децентралізації, адже вона не має 
15 
 
прямого відношення до системи місцевої влади. Найчастіше дивестування 
включає в себе часткову передачу функцій управління та контролю, разом з 
дерегуляцією або частковою приватизацією. 
Розглянемо наступний тип децентралізації, а саме фіскальну 
(фінансову)  – це найбільш повний та найпрозоріший вид децентралізації. 
Це обумовлено тим, що вона має прямий зв'язок  з бюджетною діяльністю 
та сприяє ефективному наданню публічних послуг населенню шляхом 
чіткого узгодження видатків державних установ з найбільш необхідними 
потребами суспільства.  
В її основу входить передача ресурсів з центра на місця. Умови такої 
передачі часто обговорюються в ході переговорів між центральною і 
місцевою владою на основі декількох факторів, серед яких – взаємозв’язок 
регіонів, доступність ресурсів і місцеві можливості управління. 
Серед другорядних типів децентралізації виділимо такі: екологічна та 
ринкова. 
Суть екологічної децентралізації полягає в тому, що уряд може 
розпоряджатися та взяти контроль над  великими ділянками землі, 
управляти лісовими, водними, мінеральними та іншими ресурсами, здавати 
їх в оренду приватному бізнесу або ніяк їх не використовувати задля 
збереження природного середовища. Найбільш поширений цей тип 
децентралізації у країнах третього світу. 
Отже, з урахуванням вищесказаного, поняття «децентралізація» 
можемо трактувати, як певний процес, прийом або система заходів, що 
спрямовані на передачу владних повноважень від органів центральної 
влади до органів місцевого самоврядування.  
      Варто погодитись з думкою науковців, які стверджують, що не 
слід розглядати децентралізацію, як одиничний акт передачі владних 
повноважень від органів державної влади до органів місцевого самовря-
дування, адже вона являє собою комплексний процес. 
16 
 
З'ясовано, що децентралізація може передбачати такі форми її 
здійснення як: деконцентрація, деволюція, делегування та дивестиція. 
Також, після аналізу базових підходів до децентралізації, робимо 
висновки, що в інтересах народу держава здійснює відповідно до закону 
процес децентралізації влади шляхом передачі частини повноважень 
адміністративної влади органам місцевого самоврядування. 
Децентралізація повноважень здійснюється таким чином, що повноваження 
передаються на якомога ближчий до людей рівень управління, який в свою 
чергу зможе здійснювати ці повноваження ефективніше, ніж інші органи. 
Разом із передачею повноважень, адміністративні органи або органи 
місцевого самоврядування на вищих рівнях адміністративно-
територіального устрою повинні забезпечити передачу необхідних ресурсів 
на нижчі рівні і водночас надати органам місцевого самоврядування право 
приймати рішення щодо децентралізованих повноважень, виходячи з 
місцевої специфіки та потреб. 
Отже, виникає питання щодо межі децентралізації та розподілу 
повноважень. Тому особливу увагу потрібно приділити ще субсидіарності 
яка є складовою децентралізації. Іншими словами, головним критерієм 
раціональної децентралізації є досягнення найвищої якості надання послуг 
для громадян, а базовим принципом - субсидіарність, що визначає 
оптимальний мінімальний рівень втручання держави у місцеві справи. 
Децентралізація матиме глобальний успіх лише за умови, якщо вона 
буде підтримувати функціонування демократії, забезпечить місцеві органи 
влади достатньою технічною спроможністю та створюватиме належні 
умови для розвитку суспільства і неурядових організацій. 
Потенціал децентралізації влади розглядається відповідно до моделі, 
коли деконцентрація призводить до децентралізації, деконцентрація та 
децентралізація існують паралельно у власних сферах влади, 
деконцентрація і децентралізація діють одночасно з різними за масштабом 
повноваженнями з кожної сторони. 
17 
 
1.2 Мета і суть реформи децентралізації в Україні 
 
 Кожного дня у суспільстві відбуваються перебудови, які впливають на  
досягнення стійкого розвитку нашої держави. Його можна досягти за 
наявності досить ефективної системи управління на всіх рівнях державної 
влади. Між усіма гілками влади повинна існувати чітка взаємодія, яка буде 
базуватися на якісній стратегії загальнодержавної політики. Проведення 
реформ в Україні виявилося досить складним завданням. На це більшою 
мірою вплинула відсутність у більшої частини населення узагальнених, 
системних знань про дані процеси.  
Процес децентралізації влади є одним із пріоритетних напрямів 
реформування державного управління в Україні , що дасть змогу посилити 
роль державних та місцевих органів влади у проведенні структурних та 
економічних реформ. Саме цей процес дасть поштовх до змін в регіональній 
економіці, поліпшення рівня управління державним та комунальним майном 
та матиме вплив на розвиток транскордонного та регіонального 
співробітництва у всіх суспільних сферах. 
Тому питання про реформування децентралізації влади безперервно 
поставало перед Україною ще з моменту набуття нею статусу незалежної. 
Але, попри важливість цього процесу, політичної волі на це бракувало. 
Вагомі зміни почали відбуватись лише у квітні 2014 р., та набули розвитку 
коли Кабінет Міністрів України схвалив «Концепцію реформи місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади». Нею передбачалося 
визначення напрямів, утвердження механізмів і стратегії формування 
ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади 
для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для 
громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, 
становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів 
громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження 
інтересів держави та територіальних громад [11].  
18 
 
Концепція містить в собі сім блоків, у яких детально описані завдання 
реформи. Далі розглянемо окремо кожен з них.  
Перший блок визначає обґрунтовану територіальну основу діяльності 
адміністративних органів,здатну забезпечити доступність та належну якість 
публічних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування та 
їхніми установами, а також необхідну для цього ресурсну базу. Цей блок 
передбачає зміни в адміністративно-територіальному устрої, зокрема 
укрупнення ключових рівнів та районів, але попри це області України не 
можуть змінюватися, оскільки їхні параметри близькі до європейських. Тому 
з цією метою 5лютого 2015року Верховна Рада ухвалила закон "Про 
добровільне об'єднання територіальних громад", який запустив цей процес, а 
в жовтні 2015 року відбулися місцеві вибори в перших 159 об'єднаних 
територіальних громадах(ОТГ). Загалом, з цього моменту і до 2020 року, 
було утворено 1469 громад. Ухвалення законопроекту про засади 
адміністративно-територіального устрою України завершило цей етап і 
визначило територіальну організацію країни з урахуванням усіх необхідних 
для громад вимог, зокрема таких ,як доступність публічних послуг, 
збалансованість, цілісність і децентралізація і тд. 
 У наступному блоці йдеться про створення належних матеріальних, 
фінансових та організаційних умов для виконання власних і переданих від 
державних органів влади повноважень. Відповідно до другого блоку 
Концепція передбачає забезпечення відповідальності місцевих бюджетів за 
власні податки та внески;  недопущення надання органам місцевої влади та 
іншим адміністративним органам податкових пільг, які б впливали на 
доходи місцевих бюджетів;  забезпечення доступу органів місцевого 
самоврядування до джерел кредитування, надання громадам територіальних 
прав тощо.  
У третьому блоці йде мова про розділення повноважень у системі 
органів місцевого самоврядування та адміністративно-територіальних 
органів на різних рівнях адміністративно-територіального устрою на основі 
19 
 
принципу субсидіарності. Мається на увазі, що всі повноваження мають 
бути здійснені на базовому рівні, за винятком тих, виконання яких є 
неможливим або не досить ефективним. Ця концепція встановлює основні 
повноваження на кожному рівні адміністративних та регіональних структур. 
Четвертий блок відповідає за розмежування функцій між органами 
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах 
децентралізації влади. З початку процесу реформування об'єднані громади 
отримали повноваження управляти будівлями та спорудами, самостійно 
приймати рішення щодо політики містобудівництва, розпоряджатися 
земельними ресурсами за межами населених пунктів та надавати деякі базові 
публічні послуги. 
У п’ятому блоці мається на увазі запровадження механізму державного 
контролю за відповідністю до закону та якістю надання адміністративних 
послуг населенню. На жаль, на сьогодні у цьому питанні існує законодавча 
прогалина. Оскільки раніше контроль за виконанням службових обов’язків 
органів місцевого самоврядування  здійснювала прокуратура, яка наразі 
більше не виконує цю роль, склалася ситуація, коли держава не контролює 
законність більшості дій місцевих адміністрацій та їхніх посадових осіб, а 
спеціалізований орган,який би здійснював цей контроль, відсутній. 
У передостанньому блоці розглядається роль залучення громади до 
прийняття управлінських рішень, надання права населенню впливати на 
прийняття рішень органами місцевого самоврядування, зокрема тих, що 
стосуються формування стратегії розвитку громади, проектів 
містобудівництва, затвердження статутів громад а також надання їм права на 
місцевий референдум. 
У останньому, сьомому блоці йдеться про поліпшення системи 
координації та контролю діяльності місцевих органів виконавчої влади. 
Державні адміністрації мають змінити свій статус з органів загальної 
компетенції на контрольно-наглядові органи у системі виконавчої влади. 
Однією з основних  функцій яких буде координації діяльності 
20 
 
територіальних органів центральних органів виконавчої влади на відповідній 
території. 
Проведення децентралізації дало поштовх до формування дієздатного 
та найбільш наближеного до громадянина інституту влади – місцевого 
самоврядування. 
Таким чином, реформа децентралізації влади передбачає створення 
нової демократичної моделі управління, яка буде орієнтуватися на 
посилення ролі територіальних громад, що дасть змогу їм отримати значний 
об'єм владних повноважень та контроль над власними справами.  
Також реформа передбачає відповідальність органів місцевого 
самоврядування перед жителями – за ефективність своєї роботи, а перед 
державою – за її законність [12]. 
У питанні місцевого самоврядування потрібно окремо виділити 
Європейську хартію, яку 15 липня 1997 року ратифікувала Верховна Рада 
України. Ратифікуючи Хартію, Україна не внесла жодних застережень, а 
отже, взяла на себе зобов’язання виконувати всі її положення без винятку, 
забезпечити політичну, адміністративну та фінансову незалежність органам 
місцевого управління; закріпити принципи місцевого самоврядування у 
внутрішньому законодавстві і, де це практично можливо, в конституції; 
встановити принцип субсидіарності тощо [13]. 
Норми Хартії мають пріоритет над нормами права, прийнятими самою 
національною державою. Хартія має за мету захист і зміцнення місцевого 
самоврядування в Європі та зобов'язує держави-учасниці застосовувати 
основні правила, що забезпечують політичну, адміністративну та економічну 
незалежність органів місцевого самоврядування від держави. Тому і перед 
Україною постало завдання привести місцеве самоврядування та 
територіальну організацію влади у відповідність до європейських стандартів, 
які будуть повністю відповідати принципам субсидіарності, регіональної 
автономії, економічної незалежності та впровадженню демократичних 
механізмів.  
21 
 
Задля підтримки реформи з децентралізації  протягом 2014-2015 р.р. 
Верховна Рада та  Кабінет Міністрів України розробили та прийняли цілу 
низку законів та розпорядчих актів, серед них: Закони України «Про 
співробітництво територіальних громад», «Про добровільне об’єднання 
територіальних громад», «Про місцеві вибори», «Про засади державної 
регіональної політики», «Про ратифікацію Додаткового Протоколу до 
Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах 
органу місцевого самоврядування», «Про внесення змін до деяких 
законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів 
місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг», 
Постанова КМУ «Про затвердження Державної стратегії регіонального 
розвитку на період до 2020 року», Розпорядження КМУ «Про затвердження 
плану заходів щодо реалізації Концепції реформування місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади в Україні» та ін. 
В наш час демократія є найбільш затребуваною формою політичної 
організації суспільства, за якої народ не лише обирає своїх лідерів, але й 
контролює їхню діяльність. Незважаючи на всі проблеми, які виникають за 
демократичної форми організації як суспільства, так і в рамках держави та її 
політичної системи, саме народовладдя здатне найкраще відповісти на 
сучасні виклики.  
Оскільки Україна є колишньою радянською республікою, для неї 
реформування децентралізації влади було дуже важливим кроком, адже 
потрібно було позбавитися від тиску радянської спадщини та від занадто 
потужної централізації. 
  Ще ряд вагомих причин був поштовхом до запровадження 
децентралізації влади в Україні. Перш за все поштовхом до змін була 
надмірна та жорстка централізація влади, повноважень та ресурсів у 
вертикалі органів виконавчої влади. Роль Кабінету Міністрів як вищого 
органу в системі виконавчої влади була досить обмеженою, Верховна Рада 
опинилася у становищі, де виникла загроза існуванню парламентаризму в 
22 
 
Україні, фактично було знищено місцеве самоврядування та фінансову 
самостійність територіальних громад, а корупція набула неймовірних 
масштабів.  
Органи місцевого самоврядування не мали достатньої фінансової 
спроможності через слабку економічну базу та недостатню кількість 
ресурсів для вирішення повсякденних питань місцевого розвитку. 
Порушився принцип субсидіарності у розподілі влади та створенні 
стабільних джерел доходів місцевих бюджетів. Тут також мали вплив 
обмежені можливості органів місцевого самоврядування щодо зміцнення 
дохідної бази місцевих бюджетів шляхом регулювання ставок місцевих 
податків і зборів, встановлення пільг та скорочення податкових звільнень. 
Тодішня система адміністративно-територіального устрою в Україні не 
повністю відповідала вимогам забезпечення та розвитку автономії дрібних 
територіальних одиниць, адже їх кількість стрімко зростала, а стабільні та 
прибуткові підприємства на їх територіях були відсутні. Низькі доходи 
населення були і залишаються проблемою, адже створюють труднощі з 
наповненням регіональних.  
Також  серед значних причин для запровадження децентралізації 
відмітимо відсутність відповідальності за розвиток територій, низький рівень 
довіри між владою та громадськими організаціями, недостатній розвиток 
інфраструктури та низька якість послуг, що надаються окремим категоріям 
громадян. Доступність публічних послуг жителями громад була слабкою, а 
їх якість низькою внаслідок недостатньої ресурсної спроможності більшості 
органів місцевого самоврядування виконувати власні обов'язки та делеговані 
повноваження. 
Відіграло роль і те, що виникали розбіжності у поглядах на соціально-
економічний розвиток між місцевою владою та інтересами місцевої громади. 
Низька конкурентоспроможність органів місцевого самоврядування, 
зокрема на ринку праці, та зниження престижу посади, що призвело до 
23 
 
зниження професіоналізму посадових осіб місцевого самоврядування та 
ефективності прийнятих ними управлінських рішень [14]. 
Зараз реформу децентралізації влади та місцевого самоврядування 
справедливо визнають однією з найбільш успішних та ефективних серед 
демократичних реформ в Україні, адже вона спрямована на створення  таких 
умов середовища для життя населення у всіх регіонах України, які будуть 
набагато комфортніші та безпечніші за попередні, та за яких буде можливий 
ефективний і стрімкий розвиток місцевого самоврядування, здатного 
надавати якісні та доступні публічні послуги. 
Метою реформи місцевого самоврядування є, перш за все, 
забезпечення відповідних органів можливості використовувати власні 
ресурси для самостійного вирішення місцевих проблем місцевого рівня за 
рахунок власних ресурсів. Суть полягає в тому, щоб місцеві громади 
отримали якомога більше ресурсів та мобілізували внутрішні резерви. 
У Статті 140 змін до Конституції передбачено: «Місцеве 
самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, 
так і через органи місцевого самоврядування шляхом самостійного 
регулювання суспільних справ місцевого значення та управління ними в 
межах Конституції і законів України» [15].  
Разом з цим, Президентом України поданий законопроект «Про 
внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» (реєстр. 
№ 2217а від 15 липня 2015 року), який був попередньо схвалений 
Постановою Верховної Ради України від 31 серпня 2015 року № 656-VIII.  
Закон передбачає, що місцеві громади мають стати джерелом влади в 
Україні, самостійно збирати власні податки та розпоряджатися власними 
бюджетами. Місцеві органи влади будуть наділені більшими 
повноваженнями. Земля, рухоме і нерухоме майно, комунальні об'єкти та 
природні ресурси будуть передані територіальним громадам. Замість 
обласних та місцевих адміністрацій регіони будуть представлені одним 
органом - обласною державною адміністрацією [16]. 
24 
 
Проте, на думку деяких політичних експертів, поправки до 
Конституції щодо децентралізації можуть мати певні ризики. Наприклад, 
Вадим Карасьов запевняв, що Замість децентралізації може відбутися 
фрагментація, тобто замість посилення держави може відбутися її 
ослаблення, в тому числі з точки зору умов функціонування та здатності 
поповнювати місцеві та державний бюджети. Іншими словами, існує ризик 
посилення перекосів у територіальному розвитку. По-друге, децентралізація 
може призвести до регіоналізації держави, тобто посилення ролі місцевих 
регіональних еліт. Таким чином, децентралізація означає не передачу 
держави, а децентралізацію влади, тобто передачу адміністративної та 
політичної влади з центрального на місцевий рівень. По суті, це означає 
зміцнення держави шляхом підвищення її операційної ефективності, 
збільшення конкуренції та виробничих можливостей, а також спрямування 
бюджетних надходжень до місцевих органів влади, які можуть бути 
використані для фінансування соціальних секторів, таких як освіта, охорона 
здоров'я, інфраструктура та органи правопорядку [17]. 
Сама реформа місцевого самоврядування передбачає укрупнення 
територіальних громад, оскільки їхні ресурси і надалі витрачатимуться на 
утримання адміністративних структур і вони не матимуть ресурсів для 
реалізації повномасштабних проектів місцевого розвитку.  
Крім того, надання додаткових ресурсів більшості існуючих малих 
територіальних громад не забезпечить їх спроможності. Тому реформа 
місцевого самоврядування, враховуючи позитивний історичний досвід 
Європи та України, вимагає укрупнення територіальних громад.  
Встановлюється система адміністративно-територіального устрою 
України, що являє собою три рівні: регіональний, субрегіональний (райони) 
та базовий - громади, до складу яких входять один або декілька населених 
пунктів. Громади покриватимуть усю територію країни. 
Виконавчі органи обласних та районних рад тепер будуть спрямовані 
на виконання нових повноважень, до яких входить забезпечення 
25 
 
регіонального розвитку; охорони навколишнього природного середовища; 
розвитку обласної інфраструктури, насамперед обласних автомобільних 
доріг, мережі міжрайонних та міжобласних маршрутів транспорту 
загального користування; професійно-технічної освіти; розвитку культури, 
спорту, туризму; виховання та навчання дітей у школах-інтернатах 
загального профілю. 
Отже, в підсумку: основна мета реформи - формування ефективного 
місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення 
і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання 
високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів 
прямого народовладдя,  узгодження інтересів держави та територіальних 
громад.  
 Таким чином відбудеться відхід від централізованої моделі 
управління, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та 
створення нової ефективної системи організації управління територіальними 
громадами, реалізація принципів субсидіарності, повсюдності та фінансової 
незалежності місцевого самоврядування. 
 Завдяки реформуванню органи виконавчої влади та органи місцевого 
самоврядування все ж таки матимуть змогу займатися лише властивими для 
них справами, та відповідно до них – необхідні ресурси. 
 
1.3 Аналіз ефективності реформи децентралізації в Україні 
 
Зважаючи на досвід реформи децентралізації, який Україна отримала в 
період від 2014-2015 років до сьогодення, можна впевнено сказати, що 
незважаючи на досить велику кількість прогалин і прорахунків її втілення 
було одним із найбільших здобутків постмайданної влади. 
Одним із перших кроків стала фіскальна децентралізація, яка була 
досить успішною. Завдяки новій фіскальній політиці місцеві громади змогли 
26 
 
отримати додаткові кошти на розвиток інфраструктури, зокрема на ремонт 
доріг, вуличне освітлення, водопостачання та водовідведення, утилізацію 
побутових відходів. Все це доводить ефективність та незворотність 
проведення реформи. Тому наступний крок - децентралізація управління, яка 
має базуватися на принципах доцільності, підзвітності та неупередженості. 
Реформа була направлена на побудову якісної та сучасної системи 
місцевого самоврядування, мета якої полягає в зміні базового рівня 
адміністративно-територіального устрою шляхом створення об’єднаних 
територіальних громад (ОТГ). Її досягненнями стали: надання органам 
місцевої влади ширшого обсягу прав у розпорядженні наявними ресурсами; 
направлення їх на збільшення надходжень до місцевих бюджетів та на 
пошук додаткових джерел їх наповнення; укріплення матеріальної та 
фінансової основи територіальних одиниць; утворення нових ланок 
активізації господарської діяльності тощо. 
Внаслідок цих перетворень територіальні громади дістали можливість 
надавати більш якісні публічні послуги населенню, просувати соціальні 
проєкти, поліпшувати інфраструктуру, розвивати залучення інвестицій та 
підтримувати місцевий бізнес, розробляти, реалізовувати та сприяти 
програмам розвитку територій тощо.  
Нова бюджетна політика ОТГ дасть змогу виділяти додаткові 
фінансові ресурси для розвитку інфраструктури – доріг, освітлення, 
водопостачання, водовідведення, утилізації побутових відходів тощо. А 
більш ефективне управління, наявність планів розвитку, прозорість рішень 
зроблять ОТГ привабливими для інвесторів, що забезпечить економічний 
розвиток та нові робочі місця. У громадян з’явиться можливість розвивати 
свій потенціал там, де вони народились і проживають, що особливо 
стосується молоді. 
Спроможність громад самостійно забезпечити надання якісних 
публічних послуг і є однією з складових реформи децентралізації.Надання 
адміністративних послуг є однією з найважливіших функцій компетентних 
27 
 
громад перед своїми мешканцями. Особливо в таких сферах, як освіта, 
культура, охорона здоров'я, соціальний захист, житлово-комунальне 
господарство. 
Завдяки реформі місцевого самоврядування, було створено досить 
ефективну модель надання адміністративних послуг через ЦНАП, що 
дозволяє надавати адміністративні послуги швидко та дешево. Місцеві 
адміністративні органи отримали повноваження щодо реєстрації місця 
проживання, бізнесу, нерухомості та будівництва, що зробило ці послуги 
більш доступними та простими. 
Були створені нові інструменти місцевої (і не тільки) демократії, 
наприклад, електронні петиції та бюджет участі, що дало змогу залучити 
населення до участі в місцевих справах. Такі інструменти цифрової 
демократії спряли стимулюванню реформи децентралізації, хоч і мали певні 
недоліки, адже привертали увагу жителів до можливих шляхів вирішення 
проблем своєї громади. 
Окрім цього, об’єднані громади не лише підвищили власні економічні 
можливості, але й отримали інші засоби для забезпечення економічного 
розвитку, такі як зовнішні запозичення, самостійний вибір органу для 
обслуговування коштів місцевого бюджету, спрямованих на розвиток та 
власних доходів бюджетних установ. Повноваження у сфері будівельних 
норм і правил та розробки законів містобудування були децентралізовані, що 
дало органам місцевого самоврядування можливість самостійно регулювати 
політику містобудування. 
Нині провідною рисою децентралізації є те, що вона була 
добровільною, чим і посприяла стрімкому розвитку демократії на 
новоутворених територіальних одиницях. Українці активно почали брати 
участь у колективних прийняттях рішень щодо важливих місцевих питань.       
Зі створенням нових ОТГ стрімко набуває обертів проведення місцевих 
виборів. 
28 
 
Інтереси громадян, які проживають на території об’єднаної громади, 
тепер представляють обрані голова, заступник голови та виконавчий орган 
ради громади, що гарантує здійснення наданих законом повноважень в 
інтересах громади. У населених пунктах, які увійшли до складу об'єднаної 
громади, право на місцеве самоврядування та надання послуг громадянам 
гарантує обраний староста. 
З початку реалізації реформи децентралізації суттєво збільшились 
доходи місцевих бюджетів. Крім того, ОТГ мають безпосередні відносини з 
державним бюджетом та отримують необхідні для реалізації повноважень 
трансферти (дотації, освітню та медичну субвенції, субвенції на розвиток 
регіональної інфраструктури тощо).  
В результаті децентралізації об’єднані громади отримали засоби для 
забезпечення власного економічного розвитку, включаючи зовнішні позики, 
самостійний вибір незалежних установ для обслуговування коштів місцевих 
бюджетів відносно розвитку та власних надходжень бюджетних установ. 
Але, на жаль, більшість місцевого населення не відчуло на собі результат 
використання цих коштів. 
Проте, якщо проаналізувати данні моніторингу реформи місцевого 
самоврядування, які надає Міністерство розвитку громад та територій 
України, то бачимо, що видатки у 2022 році на підтримку громад та 
інфраструктури склали понад 131 млрд. грн. Серед них найбільше коштів 
було виділено на розвиток дорожньої інфраструктури та на регіональний 
розвиток, майже однакову фінансову підтримку було надано на розвиток 
сільських території, сфери освіти та охорони здоров’я, а найменше коштів 
витрачено на спортивну і транспортну інфраструктуру та культурну сферу. 
29 
 
0,9
3,3 1,9 Спорт
5,4 7,1 6,8
Освіта 
27,5 Культура
Регіональний розвиток 
2,5
9,6 Транспортна 
66,8
інфраструктура
Соціальне забезпечення
 
Рисунок 1.1− Державна фінансова підтримка на розвиток громад та 
розбудову інфраструктури (млрд.грн.) 
 
Разом з цим, вагомий позитивний вплив мала реформа 
децентралізації на сталий розвиток регіонів. Було затверджено Державну 
стратегію регіонального розвитку до 2027 року року і реформовано 
Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР), який  внаслідок став 
одним із найбільш дієвих інструментів реалізації інвестиційних програм і 
проєктів.  
Збільшення фінансування з ДФРР дозволить громадам реалізувати 
більше інвестиційних проектів. Це в свою чергу забезпечить нові робочі 
місця для населення та зробить регіон більш привабливим для інвесторів. 
Наприклад, у 2021 році було реалізовано 172 проєкти. 
Також в процесі реформування було приділену увагу 
міжмуніципальному співробітництву, в наслідок чого громади(особливо 
сусідні) змогли об’єднати зусилля та реалізовувати спільні проекти. 
Зокрема 1354 територіальних громад уклали 604 договори про 
співробітництво, що дали можливість реалізувати багато спільних проектів 
в сфері культури, розвитку спорту, освіти, охорони здоров’я. 
Водночас виникає  і низка проблем у здійснені реформи. Їхній появі  
посприяли кризові явища в економічній, політичній сфері та в суспільних 
30 
 
відносинах. Також відіграли негативну роль низький рівень політичної 
свідомості та страх населення перед змінами, низька поінформованість про 
реформу місцевого самоврядування та заходи фіскальної децентралізації, 
що просуваються державою, намагання окремих чиновників і політиків на 
регіональному, субрегіональному та місцевому рівнях зберегти статус-кво 
у системі владних відносин і не втратити доступ до ресурсів. 
Вже на етапі об’єднання територіальних громад виявилося, що 
механізми від яких залежала швидкість та якість об’єднання були 
недопрацьовані та невдосконалені. Від початку реформи і до 2017 р. нові 
населені пункти приєднували до вже існуючих громад, лише після цього 
оголошувались нові вибори, що ставало приводом для відмови від 
об’єднання, особливо для тих громад, центром яких були великі міста і 
відповідні ради не виявляли бажання брати участь у цьому. 
Часто у громадах постають питання, які хвилюють їх мешканців, 
зазвичай вони стосуються медицини, освіти, соціальної допомоги. Але 
органам місцевої влади досить складно дати відповіді на них, через 
неузгодженість відповідних міністерств із темпами децентралізації, адже 
останні не мають чіткого бачення та механізмів реалізації реформ у 
відповідних секторах. 
Також нагальним питанням є внесення змін до Конституції України. 
Без вирішення цієї проблеми неможливо провести реформу децентралізації 
в повному обсязі. Необхідно створити новий адміністративно-
територіальний устрій, сформувати новий перелік повноважень органів 
місцевого самоврядування та визначити повноваження органів влади на 
регіонально-субрегіональному рівні. 
Недостатня кількість чіткої інформації, брак відповідей на конкретні 
питання громадян  призводили до зневіри, протесту в бік реформи, страху 
щодо її наслідків. Мешканців громад дратували загальні фрази, брехня 
чиновників, розбіжності в інтерпретації окремих положень, марні обіцянки. 
Отже, громадськість підтримувала процес реформування у загальних рисах, 
31 
 
але не мала чіткого уявлення про його детальні процеси, тому одним з 
основних завдань влади мала бути інформаційно-роз’яснювальна робота. 
Механізм обрання старост у селах також певним чином став 
потенційною проблемою. Старост обирають ради відповідних рівнів, а не 
самі виборці. Це може призвести до того, що призначений староста не буде 
сприйматися жителями і буде викликати  у громадян сумніви щодо 
справедливості та прозорості виконання його обов’язків. 
За результатами перших соціологічних опитувань серед громадян, 
було зрозуміло, що велика частка населення не має чіткого уявлення про 
суть реформи. У 2014 р. про урядову ініціативу з децентралізації, яка 
передбачала передачу більшої кількості повноважень органам місцевого 
самоврядування, чули 68% респондентів: 15% з них добре знали про неї, а 
53% − щось чули. Нічого не чули про це або не змогли відповісти − 32% 
опитаних. 
А вже під час сьомої хвилі такого дослідження, що було проведене в 
2022 році стало відомо, що 76,5% українців і українок вважають, що 
реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади 
(децентралізацію) потрібно продовжувати. Саме це опитування 
продемонструвало, що підтримка реформи зростає з року в рік: з 2015 по 
2021 рік відсоток людей, які вважають децентралізацію необхідною, 
збільшився з 59% до 63%. Цього року підтримка зросла до історичного 
максимуму - 76,5%, що свідчить про те, що ті, хто раніше мав сумніви, 
тепер переконані в перевагах реформи [18]. 
Під час опитування респондентів щодо того чи потрібно 
продовжувати реформу децентралізації, 34% вважають що безумовно 
потрібно, 42% - скоріше так, 4,9% - однозначно ні, 9,2% - скоріше ні, 9,4% 
не визначились [19]. На рисунку 1.2 наведені ці результати. 
32 
 
344,3,9%%
9,4%
9,2%
Безумовно НІ
Скоріше НІ
Безумовно ТАК
42,2% Скоріше ТАК
Важко сказати
                 
Рисунок 1.2 − Результати опитування на тему «Чи потрібно 
продовжувати реформу децентралізації?» [19] 
 
Якщо взяти до уваги опитування по регіонам, то більшість з них 
виступають за продовження реформи. Лише на Сході її прихильників значно 
менше – 62%, в той час як у інших регіонах – 74-76% [19]. 
Важко сказати Ні Так
62,4
79,2 74 78,1 78,4
20,9
12,5 17,7 12,9 12,5
16,7
8,4 8,3 8,9 9,1
           Захід Центр Північ Південь Схід  
 
Рисунок 1.3 − «Чи потрібно продовжити реформу місцевого самоврядування 
та децентралізації влади: регіональний вимір?» [19] 
 
Реформа значно підвищила стимул до створення сприятливих умов для 
міжмуніципального розвитку та інтеграції,  а також для розвитку 
33 
 
спроможних ОТГ у містах, селах та малих селищах для об'єднання зусиль та 
вирішення нагальних проблем.  
З початком впровадження децентралізації в життя та з появою перших 
позитивних змін, навіть у найменших населених пунктах жителі почали 
вірити у можливості своїх громад і в те, що вони будуть процвітати і 
отримають стійкі перспективи на  майбутнє. У дрібних селах і маленьких 
містечках почались перші позитивні перетворення, які для більших міст чи 
обласних центрів не були б такими суттєвими. З’являються охайні та 
обладнані для відпочинку парки та сквери, зупинки громадського 
транспорту, освітлені в темний період доби вулиці.  
Згідно з опитуванням, містяни які відчули зміни на краще, найбільше 
зазначають про якість доріг (61%), благоустрій та санітарний стан біля 
будинків (27%), поліпшення умов для проведення дозвілля (23%), роботу 
міського транспорту (23%) та роботу житлово-комунального господарства 
(17%). 
Якість доріг
17%
Благоустрій біля будинків
46%
Умови для проведення 
17% дозвілля
Робота міського транспорту
20% Робота житлово-
комунального господарства
 
Рисунок 1.4 – В яких сферах громадяни відчули зміни? [19] 
 
Респонденти менш задоволені такими питаннями, як медичні послуги 
(69%), якість доріг (29%), турбота про вразливі групи населення (28,5%) та 
боротьба з корупцією в органах місцевого самоврядування (28%). 
34 
 
Більшість громадян вважають, що реформа децентралізації передала 
місцеве самоврядування в руки вищих органів влади (28,5%). Найчастіше 
цей варіант обирають мешканці східного регіону (46,5%):  
− 22% опитаних вважають, що занепад сіл, селищ і навіть деяких 
міст прискорюється; 
− 15% - що реформи відкрили нові сфери впливу для органів 
місцевого самоврядування; 
−  13,5% - що якість послуг для громадян покращилася;  
− 13,5% вважають, що якість послуг для громадян покращилася. 
 На загальнодержавному і місцевому рівнях відбулося багато 
позитивних змін завдяки реформі децентралізації, але разом із цим виникала 
і значна кількість проблемних питань і суперечок. Тривалий час в 
політичному середовищі поставало і донині є важливим питання щодо 
існування ради субрегіонального рівня спільно з місцевими радами,які 
отримали самостійність та широкі повноваження. Обласні та районні ради не 
мають повноцінних виконавчих органів (виконкомів), що порушує 
Європейську хартію місцевого самоврядування [20]. 
Нині, в умовах політичної нестабільної ситуації в Україні, економічної 
та соціальної кризи та загострення зовнішньої агресії, децентралізація може 
призвести до поглиблення існуючих та появи нових негативних тенденцій у 
розвитку суспільства й країни в цілому.  
Науковець О. Скрипнюк стверджує,що це слід передбачити й бути 
готовими до таких викликів: 
– поглиблення регіональних ідентичностей серед населення, 
сепаратистських настроїв у окремих регіонах; 
– посилення сваволі чиновників та місцевих еліт і зростання 
незадоволення населення регіонів владою, включаючи центральну, яка 
демонструватиме неспроможність захистити інтереси та права регіональних 
громад; 
35 
 
– небезпека відцентрових тенденцій через украй низький рівень 
відповідальності держави перед адміністративно-територіальними 
суб’єктами [7]. 
Ще одним доказом, що існує не лише позитивна сторона реформи 
децентралізації, є думка Б. Данилишина та В. Пилипіва, які стверджують, що 
реформа децентралізації в Україні, яка була проголошена як одна з головних 
реформ, покликаних змінити стару неефективну систему та збільшити участь 
місцевого населення в управлінні, у 2016 році залишалася все ще 
невизначеною, а це вказує на те, що не слід очікувати стрімких позитивних 
результатів у найближчому майбутньому [21, стр.1]. 
Суттєвим недоліком децентралізації є те, що елементи електронного 
урядування не були інкорпоровані в практику роботи органів місцевого 
самоврядування напередодні реалізації проектів децентралізації, в тому 
числі об’єднання громад. Створення великої кількості електронних реєстрів 
могло б значно зменшити незручності для багатьох мешканців сіл, що 
увійшли до складу ОТГ. 
Також потрібно звернути увагу на сам механізм об’єднання громад. 
Можемо зазначити, що він не відповідає законодавчо визначеному принципу 
добровільності об’єднання територіальних громад. На сьогодні ініціатором 
об’єднання громад виступають органи місцевого самоврядування, а не самі 
члени територіальних громад. 
Громадське обговорення злиття громад також відбувається відповідно 
до процедур, встановлених радою. Голова громади розглядає пропозицію 
про ініціювання об'єднання громад, надсилає пропозицію іншій громаді, 
створює спільну робочу групу, яка готує проект рішення про добровільне 
об'єднання територіальних громад, а також здійснює інші повноваження в 
процесі об'єднання. Зрештою, рішення про об’єднання територіальних 
громад приймається їхніми відповідними зборами, а не референдумом. 
Така залежність від волі місцевої ради та міського голови значно 
впливає на швидкість процесу об’єднання. Для всіх голів об’єднаних громад, 
36 
 
окрім одного, це означає кінець їхньої кар'єри в муніципалітеті. Для 
більшості депутатів місцевих рад об'єднаних громад це означає втрату 
мандата і відсторонення від вирішення земельних та майнових питань. 
Попри певні недоліки, на думку українських експертів, на сьогодні ця   
реформа є однією з найбільш успішних, про це свідчать її показники - майже 
50% основних індикаторів було виконано або перевищено [22, стр.1]. 
Отже, можемо зробити висновки, що, попри всі здобутки реформи 
децентралізації, в   її запровадженні виникала і виникає по цей час значна 
кількість проблем та недоліків. Всі наявні проблеми потрібно аналізувати та 
сприяти застереженню їх появи. Для цього Україна має орієнтуватися на вже 
існуючий досвід у практиці світових країн. Також для ефективного 
існування місцевого самоврядування потрібно всебічно стимулювати 
населення до участі в управлінських процесах. 
До здобутків реформи децентралізації, безсумнівно, можемо віднести 
завершення об’єднання територіальних громад, укрупнення районів, 
проведення фіскальної децентралізації, покращення механізму об’єднання 
громад без проведення нових виборів на території всієї ОТГ. 
Але разом із досягненнями існує низка проблем, які досі потребують 
вирішення. Це стосується визнання та закріплення реформи законодавством, 
врегулювання можливості громад самостійно розпоряджатись своїми 
земельними ресурсами та тими, що перебувають за їх межами, зменшення 
напруженості у відносинах між центром та регіоном, покращення механізмів 
виборчої системи. Ці проблеми потребують консультацій з експертами, 
врахування думки місцевого населення та залучення його до громадських 
обговорень. 
 
Висновки до розділу 1 
 
У результаті проведеного дослідження поняття "децентралізація" 
з'ясовано, що воно трактується, як певний процес, прийом або система 
37 
 
заходів, що спрямовані на передачу владних повноважень від органів 
центральної влади до органів місцевого самоврядування.  
З'ясовано, що існує три типи децентралізації: політична, 
адміністративна та фіскальна. А також вона може передбачати такі форми 
здійснення як: деконцентрація, деволюція, делегування та дивестиція. 
Також, після аналізу базових підходів до децентралізації, робимо 
висновки, що в інтересах народу держава здійснює відповідно до закону та 
принципу субсидіарності процес децентралізації влади шляхом передачі 
частини повноважень та ресурсів адміністративної влади органам місцевого 
самоврядування. 
Головна мета реформи - формування ефективного місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади для створення і 
підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання 
високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів 
прямого народовладдя,  узгодження інтересів держави та територіальних 
громад. 
 Від моменту запровадження і до сьогодення реформа вже отримала 
багато досягнень. До здобутків реформи децентралізації, безсумнівно, 
можемо віднести завершення об’єднання територіальних громад, 
укрупнення районів, утворення ЦНАПів, проведення фіскальної 
децентралізації, покращення механізму об'єднання громад без проведення 
нових виборів на території всієї ОТГ. 
Поруч із досягненнями існує низка проблем, насамперед, це стосується 
визнання та закріплення реформи законодавством, зменшення напруженості 
у відносинах між центром та регіоном, покращення механізмів виборчої 
системи. 
  
38 
 
РОЗДІЛ 2 
СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ 
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 
 
 
2.1 Досвід запровадження децентралізації в країнах Європи 
 
Введення реформи децентралізації залишається актуальним і 
сьогодні, проте не лише в межах нашої країни, а й у багатьох інших 
державах, які мають багато спільного із устроєм України, зокрема в 
політичних, економічних, правових, географічних, демографічних, 
соціальних та  культурних сферах. Тому, в цьому випадку, особливої уваги 
потребує практичний досвід децентралізації європейських країн із 
традиційними децентралізованими системами. 
Євросоюз визначає врядування як певний набір правил, процесів і 
стандартів поведінки. Вони обираються відповідно до того, як здійснюються 
повноваження, зокрема щодо відкритості, участі, підзвітності, ефективності 
та координації. 
Основними аспектами реформ, які мають впроваджувати інституції 
ЄС, є вдосконалення системи управління (одна з чотирьох цілей визначених 
Європейською комісією в рамках її поточного мандату). Ключовим аспектом 
є більша участь громадськості у формуванні політики. 
Візьмемо до уваги, що у середині минулого століття тема 
децентралізації була чи не найактуальнішою політико-правовою темою у 
світі. Країни, які були членами колишнього Радянського Союзу, а також 
країни Східної Європи почали реалізацію цього процесу лише на початку 90-
х років. Однак вже сьогодні можна спостерігати прогрес названих держав 
(наприклад, Польщі) у цьому напрямі та досягнення ними значних здобутків: 
створення ефективної системи територіального устрою; реформування 
органів державної влади та створення ефективного місцевого 
39 
 
самоврядування; підвищення якості надання публічних послуг населенню, 
поліпшення стану місцевої інфраструктури тощо. 
Під впливом різних факторів, що сформувались у сучасних умовах, 
виокремлюються п’ять базових ознак, що характерні для децентралізації в 
європейських країнах. Зокрема, це: забезпечення демократії за рахунок 
розвитку місцевої та регіональної автономії, посилення ефективності у 
вирішенні проблем місцевого рівня, свобода через місцеву та регіональну 
самостійність, забезпечення культурної, мовної та етнічної різноманітності, 
конкуренція в економічній сфері між місцевим та державним рівнями. 
Сьогодні виділяють три провідні моделі місцевого самоврядування у 
країнах Європи, які склалися під час муніципальних реформ, а саме: 
англосаксонська, континентальна, змішана.  
Загальний опис даних моделей наведено в таблиці 1.1 [23, 24, 25]. 
Таблиця 2.1−Моделі місцевого самоврядування 
Модель місцевого Країни, що Характеристика моделі 
самоврядування використовують 
Англосаксонська  Великобританія Високий рівень регіональної автономії, 
наділення населення можливістю обирати та 
контролювати цей процес. Відсутність на 
місцях спеціальних державних 
уповноважених, на яких покладена функція 
контролю над органами місцевого 
самоврядування. Відсутність місцевих 
адміністрацій. 
Континентальна Польща, Франція, Поєднання безпосередньо державного 
Італія, Іспанія, Бельгія управління і місцевого самоврядування. 
Певна ієрархія системи управління, в якій 
місцеве самоврядування є ланкою в 
порівнянні з державною владою. Обмежена 
автономія місцевого самоврядування, та 
контроль за ним. 
Змішана Німеччина, Австрія У деяких ланках місцевого самоврядування 
виборний орган може бути і ланкою 
муніципального управління, і представником 
державної адміністрації 
40 
 
Найкращою моделлю для кожної країни виявляється та, яка була 
сформована під впливом історичних та природних чинників і не втратила 
своєї самобутності, проте можливо відбувалось об’єднання власних традицій 
із сталими класичними моделями. У багатьох європейських країнах 
відносини між державою та місцевими органами влади формувались за 
рахунок поєднання компонентів декількох моделей. 
Хоча європейські країни у впорядкування місцевого самоврядування 
керуються різними моделями, проте існують спільні ознаки, що 
характеризують децентралізаційні процеси в кожній з них.  
Наразі можна виділити п’ять  основних рис, що характерні для 
децентралізації в європейських країнах: 
− демократизація шляхом розвитку місцевої та регіональної автономії; 
− максимально ефективне вирішення місцевих проблем; 
− свобода через місцеву та регіональну автономію; 
− забезпечення культурної, мовної та етнічної різноманітності; 
− економічна конкуренція між місцевим та регіональним рівнями. 
Децентралізація та ефективна система місцевого самоврядування є , в 
основному, характерними рисами західної ліберально-демократичної 
традиції. Окрім посиленої адміністративної ефективності, такий підхід 
стимулює громадян безпосередньо приймати участь у державних справах, 
загальну відповідальність за прийняття рішень в країні та формування нової 
генерації політиків та управлінців. А ось, наприклад, у Китаї та 
африканських країнах місцева автономія повністю відсутня. 
Беручи до уваги досвід впровадження децентралізації влади у країнах 
Балтії (Естонії, Латвії, Литви) і Центрально-Східної Європи (Польщі, 
Угорщини, Словаччини і Чехії) можна зауважити, що уряди цих країн 
приділяють особливу увагу таким елементам: 
− законодавчі та конституційні основи, структура місцевого самоврядування; 
− місцева політика, механізми прийняття рішень і внутрішня організація; 
41 
 
− організація управління органів місцевого самоврядування та надання ними 
якісних публічних послуг; 
−  фінансові питання; 
−  економічний розвиток. 
   На шляху прийняття та запровадження децентралізації усі 
європейські країни стикалися із проблемою покращення свого 
адміністративно-територіального устрою. Уряди кожної з них намагалися 
знайти найбільш ефективні методи вирішення цієї проблеми. Так, деякі з них 
вдавалися до належних реформи адміністративно-територіального устрою, 
інші лише певною мірою змінювали  окремі його елементи або взагалі не 
запроваджували жодних змін.   
   Багато європейських держав не мали достатньої територіальної, 
демографічної і матеріальної бази, щоб належним чином та на високому 
рівні забезпечити населення публічними послугами та сприяти розвитку 
громад. Тому на шляху до децентралізації  вони проводили численні 
реформи, які всебічно спряли укрупненню адміністративно-територіальних 
одиниць, створення різноманітних регіональних форм управління. 
 Серед країн що виділяються найбільш результативним та успішним 
досвідом реформування місцевого самоврядування та територіальних 
громад, насамперед, варто виділити механізми та модель, яку обрала Польща 
Процес децентралізації влади у Польщі можна умовно поділити на два 
періоди – з 1990 по 1998 роки та з 1999 року і до сьогодення. Перший етап 
запустив процес утворення територіальних громад, а його основними цілями 
стали створення ефективної нормативної бази, удосконалення територіальні 
структури, формування організаційні моделі. Саме на цьому етапі були 
розроблені й законодавчо закріплені провідні принципи взаємодії між 
державними та місцевими органами влади. Найважливішим здобутком 
реформи на цьому етапі стає запровадження принципу територіального 
самоуправління.  
42 
 
   Ще одним, не менш важливим, кроком став поділ влади на три гілки. 
Відбулося розмежування повноважень між подібними органами однієї сфери 
діяльності, проте на різних рівнях територіальної організації держави. 
  Наступний етап щодо демократизації місцевого управління 
і вдосконалення територіального устрою відбувся 1 січня 1999 року. В цей 
період відбувся поділ на воєводства та повіти, а метою стало відновлення 
самоврядування шляхом обмеження впливу державної влади на 
функціонування воєводств. Метою цього етапу була повна уніфікація 
організаційної структури країни. На цьому тлі воєводство стає найбільшою 
одиницею територіального самоврядування та регіональною самоврядною 
спільнотою, яку на підставі закону утворюють мешканці воєводства [26].    
 В цей час починається стрімке скорочення державних службовців, що 
понесло за собою позитивний вплив на бюджет, адже зменшились витрати 
на управління. Головними цілями польського уряду стали зовнішня 
політика, національна безпека та оборона, розробка стратегічних напрямів 
розвитку держави. Тому почало відбуватися стрімке зростання державних 
інвестицій, процвітання малого бізнесу та громадянського суспільства, що, у 
свою чергу, мало позитивний вплив на умови життя населення у громадах. 
   Важливим фактором є те, що новий етап розпочинався лише після 
максимальної реалізації попереднього, коли повністю було досягнуто усіх 
заздалегідь сформульованих цілей, виражених через певні кількісні 
показники. Саме цим обумовлена різна тривалість етапів. 
  Експерти зазначають, що на сьогодні саме Польща є найбільш 
інвестиційно привабливою країною Східної Європи та саме на її досвід 
орієнтуються інші країни. 
  В умовах реформи децентралізації, для України особливо цінним є 
вже існуючий позитивний досвід функціонування у Польщі сільських 
територіальних громад. Насамперед, це зумовлено тим, що для нашої країни 
завжди в пріоритеті був розвиток сільських територіальних громад, ця 
важливість пояснюється цінністю виробництва продукції сільського 
43 
 
господарства та продовольства в  життєдіяльності людини, потребою 
відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної 
культурної спадщини. 
 Можемо погодитись, що для України є важливим і досвід 
децентралізації влади у Франції, адже вона, в цілому, досить подібна з 
Україною, зокрема, за своєю площею.  
  Запровадження децентралізації у Франції не вплинуло на карту її 
адміністративного поділу. Вона стала єдиною країною в Західній Європі, яка 
має 4 рівні адміністрації (центр, регіон, департамент, комуна) [27]. 
Основу адміністративно-територіального устрою Франції складають 
комуни, які відрізняються між собою площею та кількістю населення. 
Контроль за діяльністю органів влади в комунах здійснює префект. А 
представницьким органом комуни є муніципальна рада, яка складається з 
депутатів, кількість яких залежить від кількості населення [28]. 
 Сьогодні складовими територіальної системи Франції є комуна, 
кантон, округ, департамент і регіон. 
  Процес децентралізації у Франції розпочався  у другій половині ХХ 
ст. і триває до сьогодні. Але в організації теперішнього територіального 
устрою збереглися традиції, що були закладені ще у XVIII ст. 
  Зрозуміло, що при наявності великої кількості маленьких комун для 
ефективного функціонування у всіх сферах має відбуватися певна співпраця 
між ними. Через це у Франції набуло поширення об’єднання муніципальних 
рад. Комуни мають досить широкий спектр повноважень щодо місцевих 
питань, але разом із цим  у Франції існує досить жорстка система контролю 
за їх діяльністю. Уряд через своїх представників – префекта та супрефекта – 
може призупиняти виконання рішень муніципальних рад у разі їх 
невідповідності законам.  
   Вже досить тривалий час у Франції піднімається питання щодо 
ліквідації найменших сільських комун, населення яких іноді не перевищує 
навіть сотню чоловік, а їх діяльність не є ефективною. Але щодо цього 
44 
 
питання державна політика є досить лояльною і ніяких кардинальних рішень 
щодо їх знищення чи злиття з крупнішими комунами ще досі не було 
прийнято, навіть навпаки – законодавство поширює можливості для різних 
форм кооперації комун, щоб мати змогу реалізовувати окремі їх 
повноваження та сприяти їх економічному і соціальному розвитку.  
   Проте розглянута система публічної адміністрації Франції 
залишилася однією із найбільш фрагментарних у Європі. Адміністративні 
функції розосереджені по органах місцевого самоврядування – у понад 36 
тисяч комун. Така кількість комун у Франції передусім обумовлена 
історичними, географічними, економічними та іншими причинами.  
Питання щодо укрупнення комун у Франції порушувалося 
неодноразово, проте жодних радикальних заходів не проводилося. Натомість 
уряди вдавались до різноманітних дій з тим, щоб стимулювати 
міжкомунальну співпрацю, в тому числі і шляхом фінансової підтримки [27]. 
  Активні процеси децентралізації у Франції  мають на меті оновлення 
публічної діяльності, яка включає важливі заходи нематеріального 
характеру, а також нові механізми вирішення питань місцевого значення 
завдяки забезпеченню довгострокової підтримки у сфері зміцнення 
відповідальності, узгодженості, інтеграції, регулювання, здатності реагувати 
на загрози. Новою ціллю реформи являється залучення державного та 
приватного секторів, включаючи населення, шляхом сприяння колективному 
обміну досвідом.  
Покладаючись на досвід Франції можемо зазначити, що цілком просто 
реалізувати процес добровільного об’єднання, що усуне втручання держави 
в місцеві справи. Водночас приклад цієї країни вказує на  неефективність 
функціонування окремих ланок регіонального самоврядування та потребу у 
систематичних змінах, що сприятиме покращенню діяльності місцевої влади. 
Можемо зазначити, що реформи децентралізації у Польщі, Франції та 
Україні об’єднані спільною рисою, а саме наявністю трьох рівнів організації 
публічної влади: центральний, місцевий, проміжний – регіональний. 
45 
 
Варто зазначити, що у сучасній практиці країн-членів Євросоюз також 
мають місце бути й інші моделі децентралізації без посилення локального 
рівня. Зокрема, однією з таких країн є Іспанія, що стала прикладом 
регіональної децентралізації, що означає передачу повноважень від 
центрального уряду до урядів автономій (регіонів). 
Зародження місцевого самоврядування в Іспанії відбувалося на основі 
місцевих історичних традицій і завжди було тісно пов’язане з ними. Іспанці 
здавна віддавали перевагу своїм громадам, регіону та країні в цілому, саме 
це стало основою для формування іспанської системи місцевого 
самоврядування. Держава ніколи не надавала перевагу об’єднанню регіонів 
навколо управлінського центру. 
Наразі в Іспанії існує трирівнева система розподілу влади між 
центральним, регіональним і місцевим органами управління. Після 
тривалого процесу децентралізації, Іспанія зайняла місце серед провідних 
економічних держав світу в економічному плані. Це одна з небагатьох 
розвинених країн, якій вдалося реалізували ефективну стратегію щодо 
подолання відставання від середньоєвропейського рівня. 
Сучасна Іспанія розділена на 17 автономних територій з власними 
органами влади, які були створені відповідно до положень Конституції. Ці 
регіони один від одного відрізняють певні риси, включаючи історію, 
культуру, мову та економічні умови. 
Автономії, в свою чергу, розділені на провінції та муніципалітети, 
провінції управляються обраними Радами, які підпорядковуються урядам 
автономних спільнот. Провінції є допоміжними і координуючими органами 
щодо муніципалітетів. 
Бюджетно-фінансова складова самоврядування є значно слабшою за 
політичну. Регіони, провінції та міста отримують мало доходів із власних 
джерел. Органи місцевої та регіональної влади в основному здійснюють 
контроль над дрібними місцевими податками, тому надходження 
доповнюються значними субсидіями з державного бюджету [29]. 
46 
 
Іспанія має широкі управлінські можливості та багаті традиції 
самоврядування, але, не зважаючи на це, у перехідні періоди тут поширилася 
жорстка централізована система місцевого управління. 
Загалом утворення нової системи регіональної політики в Іспанії 
сприяло конфліктам між центральною та регіональною владою. Завдяки 
підписанню «Пакту про автономію» ця ситуація була врегульована. У ньому 
було викладено принципи регіональної автономії та міжрегіональної 
солідарності, що дало змогу знизити рівень напруженості у відносинах між 
центром і регіонами. 
Цікаво було звернути увагу на досвід у проведенні реформи 
децентралізації у Латвії, адже раніше ця європейська країна входила до 
складу колишнього Радянського Союзу. Ця практика є досить актуальною 
для України, адже дає можливість перейняти корисний досвід або ж 
уникнути допущених помилок у майбутньому. 
На думку латвійських експертів з державного управління, країна на 
шляху до реформування мала провести низку змін з державного у 
законодавстві про державну службу, серед яких: реструктуризація інституцій 
державного управління, покращення рівня політичного управління, введення 
стимулюючих механізмів для участі громадськості у прийнятті урядових 
рішень [30]. 
Варто зауважити, що, попри невеликі розміри території країни, для 
Латвії на початку реформ був характерний нерівномірний розвиток її 
регіонів та територій. Адміністративно-територіальний устрій на той час був 
успадкований від Радянського Союзу, і існуюча фрагментація перешкоджала 
рівномірній передачі повноважень. 
Однією з головних проблем на етапі впровадження реформи було 
небажання дрібних громад об’єднуватися. За перші шість років реформи 
утворилося лише 20 об’єднаних громад. Разом з цим, суттєвою помилкою з 
боку держави була відсутність чітких правил щодо критеріїв та 
47 
 
формальностей щодо об’єднання. Внаслідок цього, новостворені громади не 
змогли якісно виконувати необхідні функції [31]. 
У цілому слід зазначити, що, реформа децентралізації влади в Латвії 
все ж таки змогла посприяти вирішенню низки проблем та зростанню 
потенціалу місцевого самоврядування у вирішенні нагальних питань 
місцевого розвитку, незважаючи на тривалий термін її реалізації. 
У Швеції процес запровадження місцевого самоврядування 
відобразився у  вигляді муніципалітету як спільноти. Така ідея формується з 
різних поглядів на демократичні ідеали, суспільні, центральні відносини 
з місцевим урядом, місцеве управління, організаційні принципи і  контроль 
продуктивності.  
Модель місцевого самоврядування у Швеції базується на принципах 
децентралізації та субсидіарності, законодавчо визначаються лише 
повноваження органів державної влади, а решту питань відносять до 
компетенції органів місцевого самоврядування [32]. 
Спостереження за механізмами орієнтації ринку на муніципалітет в  
поєднанні з  посиленням контролю з  боку центрального уряду, вказують на 
те, що посилились тенденції витіснення місцевого самоврядування. З іншого 
боку, місцева політична відповідальність за освіту і добробут інституційних 
інструментів не порушена. Принцип децентралізованої моделі Швеції був 
встановлений ще в  1862 році, коли було прийнятий перший Закон про 
місцеве самоврядування. Проте зараз, Швеція є країною місцевого 
самоврядування насамперед договірного порядку, як «тінь» центрального 
уряду і  парламенту. 
У процесі адміністративної реформи та децентралізації в Україні 
багато суперечностей викликало питання представництва органів державної 
влади в містах. Швеції вдалося вирішити цю проблему шляхом утворення 
національних відомств (агенцій, департаментів, асоціацій тощо) та 
муніципалітетів що функціонують на правах громадських об'єднань. Вони 
пов’язані з урядом, адже об’єднують свої ресурси та повноваження задля 
48 
 
вирішення конкретних питань, які вирішуються на місцевому рівні. З іншого 
боку, вони не мають прямого впливу на прийняття рішень. Однак, загалом, 
рекомендації експертів та урядовців, як правило, є конструктивними і 
значною мірою підтримуються на місцевому рівні. 
Окрім континентальної та англосаксонської моделей досить 
поширеною є змішана. Така модель децентралізації притаманна, наприклад, 
для Німеччини, Японії та Австрії. Провідною рисою цієї моделі є те, що на 
певних рівнях місцевого самоврядування виборний орган може бути й 
ланкою муніципального управління, і представником державної 
адміністрації. Ще однією характеристикою цієї моделі є те, що вона 
одночасно поєднує у собі прямий та непрямий контроль за діяльністю 
органів місцевого управління та відсутність уповноважених осіб 
центрального уряду на місцях. 
Німеччина − країна з федеративним устроєм, де органи місцевого 
самоврядування наділені широкими повноваженнями і мають значну 
самостійність у їх виконанні. 
Територія Німеччини складається із 16 земель, які у свою чергу 
поділяються на округи, далі на райони і міста. Райони включають у себе 
громади. Наразі на території Німеччини існує 12 141 громада. 
У всіх вищеперерахованих територіальних одиницях народ має 
представництво, утворене внаслідок загальних, таємних виборів. У громадах 
виборний представницький орган можуть заміняти загальні общинні збори, 
на яких в межах закону громадяни наділені правом самостійно вирішувати 
усі місцеві справи та несуть за це відповідальність [33]. 
У Німеччині населення наділене правом обирати модель утворення 
публічної влади на конкретній землі, тобто, саме громадяни можуть 
приймати рішення щодо вибору типу публічної влади, який на їх думку буде 
найбільш характерним для тієї адміністративно-територіальної одиниці, на 
якій вони проживають. 
49 
 
Для порівняння, населення України, що мешкає в  областях, районах, 
селищах чи селах не наділені таким правом та не можуть самостійно 
визначати модель місцевого самоврядування. Це пов’язано з тим, що, 
відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», в нашій 
країні існує єдина системою місцевої влади, яка представлена 
територіальною громадою, сільською, селищною, міською радою та має 
відповідні органи, які представляють інтереси громад, сіл та селищ [34]. 
Усі німецькі муніципалітети є юридичними особами, які перебувають 
у приватній власності, мають окреме майно та власний бюджет. Вони мають 
право укладати юридично значущі договори, вступати у відносини з третіми 
особами, бути позивачами і відповідачами в судових процесах і діяти через 
власні керівні органи. 
 Що стосується Австрії, то вона має подібну до Німеччини модель 
місцевого самоврядування. Усі австрійські громади мають свою територію, 
виступають юридичними особами, займається власною економічною 
діяльністю, тобто створює підприємства, здійснює купівлю і продаж, 
реалізує інвестиції, можуть отримувати рахунки у комерційних банках [35]. 
Міський голова та депутати муніципалітету можуть обиратися шляхом 
таємного голосування. В Австрії діє пропорційна виборча система, в межах 
якої обираються муніципалітети на термін 5 років. Право голосу у Австрії 
мають особи з 16 років. 
Необхідно виокремити те, що в Австрії існує дві асоціації суб’єктів 
місцевого самоврядування. Перша - Асоціація місцевих громад Австрії 
(налічує 2250 громад) та друга - Асоціація міст Австрії (складає 238 середніх 
та 13 великих міст, в тому числі Відень), які відповідно представляють 
країну в Європейському союзі, а деякі великі міста входять в обидві асоціації 
[36]. 
В Австрії Конституцією визначено перелік певних завдань, які мають 
виконувати громади. Тут йдеться мова про те, що громада повинна 
виконувати усі справи, що лежать в її інтересах через місцеве населення та 
50 
 
місцеву границю в обов’язковому порядку; голова громадської адміністрації 
буде в якості федерального чи земельного органу здійснювати свою 
діяльність [35]. Разом з цим, в Австрії на законодавчому рівні закріплено 
самоврядування соціальної безпеки [37], від якого залежить ефективна 
участь громадян в управлінні шляхом виконання владних завдань за 
допомогою встановлених інструкцій. Маються на увазі органи соціального 
страхування, які за рахунок делегованих повноважень можуть здійснювати 
контроль через міністерство праці, соціальних справ та захисту прав 
споживачів та міністерство охорони здоров’я . 
Проаналізувавши механізми децентралізації у багатьох країнах, 
можемо побачити, що реформи децентралізації в Польщі, Франції та Україні 
мають певні спільні риси. До них відноситься система управління яку 
складають три рівні: центральний, регіональний та проміжний. Що 
стосується самих рівнів управління, то кожен з них характеризується 
виключною сферою повноважень і компетенцій та системою гарантій для 
них від несанкціонованого втручання інших рівнів.  
          Міжнародний досвід є чітким прикладом важливості децентралізації 
для країн, які перебувають на етапі суттєвих змін у системі регулювання 
суспільних відносин. Практика інших країн показує, що модель їхніх 
взаємовідносин має ґрунтуватися на принципах децентралізації, партнерства 
та співробітництва. 
            
 2.2 Децентралізація в США 
 
Ще з колоніальних часів місцеві демократичні права приваблювали 
іммігрантів, які допомагали будувати нові міста в зростаючій країні, а 
відповідальні місцеві органи влади в США мали владу і стимул інвестувати в 
розвиток процвітаючих громад. 
В минулому столітті сотні маленьких американських міст знаходились 
під рушійним впливом глибокої кризи. Завдяки реформі децентралізації, 
51 
 
сьогодні вони являють собою населені пункти зі значними бюджетами, 
ідеальними дорогами, а іноді навіть із власними аеропортами. 
У місцевому управління в США застосовується англо-саксонська 
модель, яка характеризується наступними рисами: 
− нижчестоящі органи у будь-яких питаннях не підпорядковані 
вищестоящим органам; 
− велике значення у місцевому управлінні мають комітети (комісії) 
представницьких органів; 
− управління міською та сільською місцевістю здійснюється 
організаціями різного типу; 
− вибори посадових осіб місцевого управління відбуваються 
безпосередньо населенням. 
Функціонування політичної системи США на місцях забезпечували 
раніше і забезпечуватимуть надалі інститути прямої демократії та вкорінені 
традиції місцевого самоврядування. 
           Сучасна система управління на рівні місцевого самоврядування 
в США пройшла глобальний процес перетворення, який тривав понад 100 
років. Тут на рівні місцевого самоврядування існує декілька типів 
управління, а найнижча ланка цієї системи має значні відхилення від звичної 
для України моделі. Велика кількість міст використовують бізнес-модель 
управління, у якій є міський голова і міський менеджер. Громадяни 
самостійно обирають керуючих шляхом референдуму. В окремих містах 
міські голови здійснюють свої повноваження на громадських засадах або за 
невелику винагороду, натомість є менеджер, який отримує високу заробітну 
плату. Міського голову і депутатів обирають самі мешканці, а менеджер 
призначається шляхом проведення конкурсу. Саме до його функцій входять 
реалізація стратегії розвитку, забезпечення та контроль функціонування 
міських служб [38]. 
52 
 
 Базою системи місцевого самоврядування у США є адміністративно-
територіальний поділ, який перебуває під владою штатів. У свою чергу, 
штати (за винятком двох) поділяються на графства. Всього в США існує 
понад 3 тис. графств. Безпосередньо населення займається вибором ради 
графств і переважної кількості посадових осіб, наприклад, шерифа, який 
несе відповідальність за громадський порядок, прокурора або атторнея - 
представника штату, скарбника та ін. А вже під керівництвом ради та цих 
посадових осіб функціонують муніципальні чиновники, яких затверджує 
рада. Колегіального виконавчого органу рада не утворює. 
У кожному із штатів існує своя система місцевого самоврядування. У 
деяких штатах значна частина функцій, які виконують органи місцевого 
самоврядування, є адміністративними, а в інших – приватними [39]. 
Проте всі штати об’єднані спільною рисою: вони керуються 
конституціями штатів і муніципальними статутами, громадяни самі 
визначають систему управління муніципалітетом і, в разі необхідності, 
вносять зміни до муніципального статуту через референдуми, на основі яких 
і працюють громади. 
Конституція Сполучених Штатів Америки чітко визначає перелік 
питань, що належать до компетенції центрального уряду. Штати мають 
право самостійно вирішувати питання, які не входять до цього переліку. 
Кожен штат має власну конституцію, власний парламент, власну виконавчу 
та законодавчу владу та судову систему. 
Штатам заборонено укладати договори з іноземними державами та 
іншими штатами, вести війну, збирати армії, вступати в союзи, друкувати 
гроші, випускати кредитні білети, накладати митні та інші збори на імпорт та 
експорт, ухвалювати закони про безчестя і ті закони, що мають зворотну 
силу, та надавати дворянські титули. Всі інші питання належать до 
розпорядження штатів. 
Громадяни штатів також можуть мати вплив на процеси прийняття 
рішень муніципальною владою за допомогою комісій, які діють на 
53 
 
громадських засадах. Таких комісій може бути велика кількість і кожна з них 
компетентна в окремій сфері. Наприклад, існують комісії з питань 
дорожнього руху, комісія містобудування та комісія парків. Вони 
утворюються відповідно до потреб кожної громади. Саме ці комісії є 
з’єднувальною ланкою між владою міста та жителями. 
Роль постійних дорадчих органів (таких як Комітет регіонів та Комітет 
соціальної та економічної політики) повинна як розглядати пропозиції щодо 
державної політики, так і оцінювати їх реалізацію, щоб порівняти цілі, 
результати та вплив Дій. 
Муніципальна влада несе відповідальність за водопостачання, 
вивезення сміття, утримання правоохоронних органів, швидкої допомоги та 
пожежної служби, реконструкцію та планування міських вулиць, створення 
зон відпочинку, спортивних майданчиків та зон відпочинку для мешканців.  
Одними з найважливіших питань, якими займаються органи місцевого 
самоврядування, є соціальні послуги, такі як шкільна освіта, соціальне 
забезпечення, бібліотеки, благоустрій, рекреація та контроль якості товарів.   
У більшості міст громадяни та бізнес сплачують податки, які 
розподіляються по різних бюджетах, від федерального до локальних. Проте 
більша частина цих коштів залишається у самому місті. Саме завдяки цьому 
громада має можливість постійно покращувати інфраструктуру та 
задовольняти нагальні потреби міста.  
Саме ці податки і формують місцеві бюджети. Основними з них є: 
1) податки на продаж; 
2) податки на користування; 
3) податки на нерухомість [39]. 
Маємо зазначити, що місцеве самоврядування відіграє дуже важливу 
роль у суспільно-політичному житті Сполучених Штатів, де мешканці 
значної уваги надають благоустрою своїх міст та працюють на їх благо. 
Звичайно, загальнодержавні інтереси також стоять на кону, але для багатьох 
американців спокій і порядок у їх громадах та місцеві інтереси є 
54 
 
першочерговим. Прикладом цього є той факт, що в органах місцевого 
самоврядування в США зайнято 55% усіх працівників сфери публічної 
влади, тобто більше половини всіх працівників державного сектору 
працюють в системі місцевого самоврядування. 
Окрім власних успіхів у реформуванні місцевого самоврядування, 
Сполучені Штати також надають допомогу Україні, за рахунок реалізації 
проєкту «ДОБРЕ», який спрямований на фінансування програми підтримки 
реформ, що надає значну підтримку місцевим громадам у процесі 
децентралізації. 
Виступаючи на ІІІ Форумі об'єднаних громад, Пем Тремонт, заступник 
голови Місії США в Україні, підкреслила, що з початку незалежності 
України США незмінно підтримують ідею децентралізації та 
муніципального розвитку як найкращого способу покращення життя 
українського народу[40]. 
Хоч в Україні існує континентальна модель місцевого самоврядування, 
проте, потрібно визнати користь для нашої держави досвіду США в процесі 
реформування муніципалітетів та адміністративно-територіального устрою. 
Наприклад, можна використати кількісні показники та нормативи 
адміністративно-територіального устрою. Доцільно також розглянути 
можливість створення спеціалізованих органів місцевого самоврядування, а 
також органів місцевого самоврядування із загальними повноваженнями.  
 
Висновки до розділу 2 
 
Таким чином, можна зробити висновки, що в багатьох країнах процес 
децентралізації влади був викликаний глобальними процесами лібералізації, 
приватизації та ринкових реформ. Хоча реформи в різних країнах 
розвивалися і просувалися за допомогою різних механізмів, вони базуються 
на єдиному принципі, який визначає необхідність децентралізації. Цей 
принцип полягає в тому, що контроль над виробництвом товарів і послуг 
55 
 
повинен здійснюватися на найнижчому рівні влади, який може нести 
відповідні витрати і розпоряджатися досягнутими результатами. 
Проведений аналіз досвіду децентралізації в європейських країнах 
показує, що на сьогодні у світі не існує універсальної моделі, яку можна 
було б повністю і без змін застосувати в Україні. За різних історичних 
обставин були створені різні моделі організації місцевого самоврядування, 
які мають свої особливості щодо типу та форми взаємовідносин між 
органами місцевого самоврядування та органами державної влади.  
Досвід інших країн можна запозичувати, але не в повному обсязі, а 
лише в деяких актуальних аспектах, індивідуально для кожної країни, не 
повторюючи чужих помилок. Однак, можна виділити досвід Польщі, країни, 
найбільш близької до України за своїм підходом. 
Покладаючись на практику європейських країн, бачимо, що Україні 
варто звернути увагу на принципи ефективного розподілу повноважень між 
центральними та місцевими органами влади та адаптувати ту модель 
децентралізації, яка найбільше відповідає географічним, політичним, 
економічним та культурним особливостям нашої країни. Результати цього 
дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення 
децентралізації та визначення шляхів адаптації її найкращих рис в Україні. 
 
  
56 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В 
УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Децентралізація в Україні в умовах військового стану 
 
 
Усі процеси реформації в межах України перервалися через російське  
вторгнення у лютому 2022 року. Негативний вплив воно мало і на сферу 
децентралізації. Це зрозуміло, оскільки перед владою на сьогодні постали 
більш важливі завдання – захист української території від російської агресії, 
розширення повноважень обласних військових адміністрацій і відповідно – 
обмеження для органів місцевого самоврядування. 
Децентралізація значно посилила місцеве самоврядування, що наразі 
дало змогу досить успішно вести цю боротьбу з ворогом. Голови та місцеві 
ради громад за час реформи стали дійсно суб’єктними. Це означає, що 
сценарій, яким керувалась Росія під час вторгнення в 2014 році, більше не 
спрацює. Тоді загарбники вважали, що достатньо захопити лише головні 
органи державної влади у тих містах, де вона зосереджувалася – обласних 
центрах. 
Хоча на початку війни діяв Закон «Про правовий режим воєнного 
стану», однак багато питань залишалися неврегульованими, наприклад, 
підконтрольність та відповідальність місцевих органів влади в умовах 
воєнного стану. Крім того, проголошення окупантом нової влади на 
тимчасово окупованих територіях могло нести певні загрози, переважно 
інформаційного та психологічного характеру. 
Важливим рішенням на цьому етапі було розглядання проекту змін до 
Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на 
тимчасово окупованій території України» у зв’язку з військовою агресією 
Російської Федерації проти України [41]. 
57 
 
 На першому етапі початку війни багато громад, особливо на 
Чернігівщині, Сумщині, Харківщині, Луганщині, а також у Запорізькій та 
Херсонській областях, опинились фактично віч-на-віч з ворогом. Тоді 
керівництво та інші посадові особи самі обирали, як вчинити – покидати 
країну чи ні, працювати в умовах окупації чи ні. 
Довелося вводити новий напрямок роботи, а саме створювати 
добровольчі формування  територіальних громад відповідно до закону. 
Разом з цим потрібно було залучатись до будівництва блокпостів, захисних 
споруд та створення інших умов для ефективної діяльності добровольчих 
загонів. 
Не може не радувати те, що більшість представників муніципальних 
органів залишились на місцях, зуміли якісно організувати життєдіяльність 
громад відповідно до нових умов.  
Органи місцевого самоврядування тих територій, на яких не 
відбувалося активних бойових дій, залучали свої громади до волонтерської 
діяльності та надавали значну допомогу внутрішньо переміщеним особам.  
Тож, експерти та політики загалом дають позитивну оцінку 
функціонуванню органів місцевого самоврядування в умовах війни. В 
значній мірі відбулося це завдяки децентралізації та розширенню 
повноважень на місцях. 
 Разом з цим відбувається виникнення ще однієї важливої проблеми що 
стосується регіонів. Усі вони розглядаються під спільним знаменником. 
Хоча станом на зараз у нас є окуповані території, є місця активних бойових 
дій, є тил. Тому важливо, щоб кожен регіон мав власні адаптовані правила. 
Ще однією проблемою, яка виникла 24 лютого, стало надання 
адміністративних послуг. Після початку бойових дій ЦНАПи були вимушені 
зупинити свою роботу. Пізніше їх робота була відновлена, але вони не мали 
змоги ефективно функціонувати через відсутність доступу до державного 
реєстру. 
58 
 
Звісно, наразі багато послуг доступні онлайн, але важливо не забувати, 
що не всі громадяни мають доступ до електронних ресурсів. Повна 
цифровізація потребує багато часу. Разом із процесом діджиталізації, 
необхідно пропонувати паралельні послуги відповідно до уподобань 
громадян. 
 А ще одним маленьким здобутком реформи в умовах війни 
стала ініціатива Мінрегіону забезпечити громади швидким доступом до 
актуальної інформації. Так, на просторах сайту «Децентралізація» 
з’явилась рубрика «Важливі під час воєнного стану роз’яснення для місцевої 
влади і жителів громад». Тут розміщені різні корисні рекомендації для 
місцевої влади та громадян під час війни.   
Військова агресія північно-західного сусіда проти України нанесла 
значної шкоди нашій державі, але водночас спричинила низку важливих 
позитивних стратегічних змін. Перша з них стосується значного підвищення 
ефективності взаємодії між органами державної влади, лідерами громад та 
представниками громадських і волонтерських організацій [42]. 
Попри це, реформа децентралізації залишається пріоритетом для 
країни у 2023 році. Завданням наступного етапу реформи має стати 
розширення функціоналу місцевого самоврядування в питанні збору 
місцевих податків, в тому числі майнових (плати за землю, податку на 
нерухоме майно). Це дасть змогу збільшити доходи місцевих бюджетів, які з 
2014 року в абсолютних значеннях зросли в чотири - п’ять разів.  
Треба відмітити, що децентралізація все ж таки довела міцність 
фінансової основи територіальних громад та їхню здатність швидко 
адаптуватися до ситуації. Прикладом цього є показники надходжень до 
бюджетів територіальних громад, які всього за 5 місяців 2022 
року становили 68,3% всіх надходжень місцевих бюджетів. Це в 4,4 рази 
більше від надходжень до обласних бюджетів загалом [43]. 
Хоча реформа стрімко прогресує, проте місцеве самоврядування досі 
не отримало належної фінансової автономії. Бюджети громад наповнюються 
59 
 
завдяки місцевим податкам не більш ніж на 25%. Для прикладу, у країнах 
Євросоюзу цей показник сягає 40%, тож нашій країні є куди прагнути. 
Місцеве самоврядування зацікавлене в збільшенні власної незалежності від 
трансфертів з центрального бюджету, а тому матиме всі необхідні стимули 
для ефективного адміністрування місцевих податків. 
Варто підкреслити, що досвід України у воєнний час показує, що 
самоорганізація населення безперечно є більш вигідною, ніж централізоване 
управління, з економічної точки зору, адже дає основу для створення 
ефективних механізмів волонтерської підтримки збройних сил, так і з суто 
військової точки зору [44]. 
Ще одна функція, покладена на місцеві органи влади в перші дні війни, 
була пов'язана з масовим припливом внутрішньо переміщених осіб. Органи 
місцевого самоврядування гідно проявили себе в цій ситуації. Зокрема, було 
налагоджено процес організації реєстру відповідних статусів, видачі довідок 
та, за допомогою місцевого населення, надання притулку переміщеним 
особам. 
Незважаючи на активну фазу російсько-української війни та зміщення 
всіх політичних і соціальних процесів у військову площину, Україна 
продовжує працювати над розвитком місцевих демократичних механізмів. 
Вона також спрямована на підвищення відкритості та прозорості місцевої 
влади. Так, було зареєстровано законопроект № 7283 «Про народовладдя на 
рівні місцевого самоврядування». Цей законопроект розширює правові 
можливості для участі мешканців та громадських організацій у прийнятті 
рішень на рівні місцевого самоврядування [45]. 
Розглянемо результати опитування щодо ролі реформи у можливостях 
спротиву широкомасштабному російському вторгненню. Так, 49% 
респондентів вважають, що реформа загалом мала позитивний вплив на 
можливості спротиву (і лише 11% вважають, що вплив був негативний; 
решта – вважають, що впливу не було або не визначилися з відповіддю).  
60 
 
Подібні оцінки і щодо впливу формування нових громад і нових 
районів (з дещо більш позитивною думкою щодо районів): 53.5% вбачають 
позитивний вплив на спротив від формування нових громад, 42% – від 
формування нових районів (проти, відповідно, 9% і 9%, які вважають, що 
нові громади / нові райони мали негативний вплив на оборону) [18]. 
 
21,6 21,5
28
Немає впливу
49,3 53,5 41,6 Позитивний вплив
Негативний вплив
Важко сказати
10,7 9,2
8,8
18,4 21,2
16,2
Вплив реформи Нові громади Нові райони
 
Рисунок 3.1- Вплив реформи на можливості спротиву 
широкомасштабному російському вторгненню [18]. 
 
Децентралізація, яку проводить Україна під час випробування війною, 
отримала бездоганну оцінку від Єврокомісії, що передувала наданню нашій 
державі статусу кандидата в члени ЄС. Багато міжнародних політиків та 
експертів не приховували свого захоплення нашими громадами, нашою 
моделлю реформи та справедливо оцінили зусилля української центральної 
та місцевої влади у забезпеченні ефективного функціонування територій 
навіть у найжорстокіші моменти збройної агресії Росії.  
Російська агресія завдала суттєвого удару по українській економіці. Не 
буде похибкою стверджувати, що не існує жодної галузі, яка б не зазнала 
втрат. Уряд зазначає, що у 2022 році ВВП України скоротився на 30,4%. 
61 
 
Таких масштабних втрат наша країна не мала ні після світової фінансової 
кризи 2008-2009 років, ні в період «коронакризи», ні у 2014-2015 роках під 
час війни на Донбасі. 
Російське вторгнення призвело до того, що багато підприємств по всій 
території держави припинили свою діяльність, що нанесло значний удар по 
економіці та бюджетам громад. Однак, незважаючи на обстріли, страх та 
економічні проблеми, адміністрації громад залишалися активними. Держава 
отримала сильного партнера в особі громад, а завдяки своєчасній реформі 
децентралізації Україна змогла протистояти ворогам. 
Разом з цим, майже кожен регіон України зазнав значних руйнувань, а 
відповідальність за реконструкцію пошкоджених об’єктів ляже важким 
тягарем і на органи місцевого самоврядування. Тому процес відновлення 
України має перейти на новий етап: перерозподіл функцій і фінансових 
ресурсів від центру до регіонів. 
Адже, навіть у нинішніх умовах повномасштабного тероризму з боку 
Росії наш уряд та місцева влада повинні знайти ефективні механізми для 
покращення фінансового стану громад та позитивного розвитку міст. Це не 
лише прискорить перемогу України над ворогами, але й створить міцне 
підґрунтя для якнайшвидшої післявоєнної відбудови країни. 
Мається на увазі проведення заходів, спрямованих на вдосконалення 
механізмів адміністрування місцевих податків, зокрема надання місцевому 
самоврядуванню ширших повноважень, за допомогою яких можна 
покращити фінансове становище громад. 
Прискорити вирішення складної післявоєнної ситуації у громадах 
можна буде завдяки залученню органів місцевого самоврядування до 
адміністрування місцевих податків. 
Маємо зазначити, що значна кількість громад виконує більшу частину 
функцій з адміністрування місцевих податків, хоч це і не регламентується у 
законодавстві. Асоціацією малих міст України було проведене 
опитування,згідно якому, понад 40% громад готові самостійно виконувати 
62 
 
повний спектр функцій адміністрування місцевих податків, у тому числі: 
проведення обліку, нарахування, контролю та здійснення позовно-
претензійної роботи [46]. 
43,9% 47,2% Так
Ні
Важко відповісти
13,4%
 
Рисунок 3.2 – Результат опитування громад, щодо їх готовності взяти 
на себе функції адміністрування місцевих податків [46]. 
 
          За даними опитування, можна зазначити, що найбільшу готовність 
виявляють міські громади, а показники сільських та селищних громад в 
цьому питанні дещо менші. 
             Труднощі у функціонуванні місцевого самоврядування не зникають, а 
під час повномасштабного російського вторгнення стають ще 
помітнішими. Однією з нагальних проблем в умовах воєнного стану стала 
стрімка зміна законодавства. З наслідками такого Переважна кількість 
громад відчуває це явище на собі майже щодня. Мова йде про те, що усі 
законопроєкти й постанови, які були прийняті до початку війни, наразі 
мають однакове закінчення: «в умовах воєнного стану». 
Наразі у політичному середовищі та серед експертів зростає дискусія 
щодо майбутнього децентралізації та подальших перспектив її розвитку у 
територіальних громадах під впливом воєнного стану. Перш за все це 
стосується непорушності принципу субсидіарності та надання можливості 
прийняття важливих управлінських рішень органами місцевого 
63 
 
самоврядування без впливу центральної влади. Експерти не знайшли 
спільної думки щодо цього питання. Одні з них наводять аргументи на 
користь запровадження жорсткої централізованої владної вертикалі (на 
кшталт військової ієрархії), в той час як інші виступають за необхідність 
збереження повної автономії територіальних громад в управлінні власним 
економічним потенціалом і людськими ресурсами з метою їх максимально 
ефективного використання. 
 Тож, навіть у скрутні часи місцеве самоврядування зобов’язане 
підтримувати життєдіяльність громад і надавати найнеобхідніші послуги 
громадянам. 
 Щодо цього питання дав коментар заступник Міністра розвитку 
громад та територій України В'ячеслав Негода: «Завдяки децентралізації ми 
неодноразово пересвідчувалися у спроможності громад брати на себе 
відповідальність і приймати непрості рішення, швидко реагувати на 
внутрішні та зовнішні виклики. Війна ще більше підкреслила роль місцевого 
самоврядування у стійкості країни, у організації опору. Тому в умовах 
воєнного стану ми не зменшили повноваження місцевого самоврядування, за 
окремими напрямками навіть підсилили функції голів громад і дали їм 
додаткові ресурси». 
За підтримки Конгресу місцевих та регіональних Рад Європи було 
створено нову онлайн-платформу «Cities4Cities», яка допоможе українським 
містам знайти партнерів для підтримки під час війни та відбудови після її 
закінчення. Ця платформа дозволяє муніципалітетам в Україні та інших 
європейських регіонах ділитися своїми потребами та пропозиціями щодо 
міської інфраструктури і встановлювати прямі зв'язки для співпраці та 
практичної допомоги. 
Отже, згідно з усіма соціологічними дослідженнями, міжнародними 
експертними оцінками та відгуками керівників ОТГ і мешканців громад, 
реформа децентралізації довела свою спроможність, закріпилася, зміцніла, 
64 
 
пройшла всі випробування і допомогла громадам пережити найскладніші 
часи. 
Після закінчення воєнного стану саме децентралізація має стати 
запорукою швидкого відновлення нашої економіки та подальшої інтеграції 
до групи цивілізованих країн, включаючи членство в Європейському Союзі.   
 
      3.2 Подальший розвиток децентралізації в Україні 
 
Реформа децентралізації за період свого існування вже стала однією з 
найбільш ефективних реформ України та досягнула значних успіхів. Проте, 
зміни в нашій країні тривають. Сфера місцевого самоврядування також 
повинна розвиватися далі та ставити перед собою нові стратегічні цілі. 
 Розглянемо декілька основних завдань, які є пріоритетними для 
України для продовження реформи місцевого самоврядування і формування 
ефективної територіальної організації влади:  
−  чіткий розподіл повноважень між органами місцевого 
самоврядування та місцевими адміністраціями; 
−  встановлення порядку вирішення питань адміністративно-
територіального устрою; 
−  конституційне закріплення реформи децентралізації; 
−  реформування місцевого самоврядування на основі нових 
компетенцій з такими основними повноваженнями, як забезпечення 
законності і правопорядку, дотримання прав і свобод громадян, виконання 
державних і регіональних програм; 
−  розвиток форм міжмуніципального співробітництва, зокрема 
створення та функціонування міських агломерацій; 
−  встановлення контролю за законністю рішень органів місцевого 
самоврядування; 
65 
 
− запровадження моделі збалансованого бюджету за доходами та 
видатками для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування 
власних та делегованих їм повноважень; 
− забезпечення громадян доступом до ухвалення рішень органами 
місцевого самоврядування; 
− розвиток місцевої демократії. 
Розглянемо декілька шляхів формування нової територіальної основи 
для діяльності органів влади. Перш за все, потребує уваги визначення 
адміністративно-територіального устрою на базовому рівні для створення 
спроможних територіальних громад на новій територіальній основі, а також 
визначення на субрегіональному (районному) рівні як територіальної основи 
для діяльності органів публічної влади. 
Другим важливим аспектом є визначення засад адміністративно-
територіального устрою України, порядку утворення, ліквідації, 
розмежування і зміни адміністративно-територіальних одиниць та населених 
пунктів відповідно до європейських стандартів. 
Також було б доцільно звернути увагу на створення та ведення 
Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць та населених 
пунктів України в рамках нової бюджетної програми "Електронне 
урядування у сфері розвитку громад та регіонів України". 
 Для того, щоб оптимізувати добре функціонуючі та проблемні частини 
реформи децентралізації, Україні необхідно застосовувати практичний досвід 
країн-членів Європейського Союзу. З цією метою в Україні з 2014 року 
працює Програма «U-LEAD». Програма має представництва у 24 областях 
країни.  
Розглянемо пріоритети U-LEAD для підтримки розвитку України: 
1. Посилює спроможність муніципалітетів виконувати 
новопризначені завдання та сприяє залученню громадськості та приватного 
сектору до реалізації місцевих завдань. 
66 
 
2. Надає консультативну підтримку на національному рівні, 
сприяючи кращій координації між різними міністерствами та рівнями 
управління. 
3. Допомагає у створенні ЦНАПів. 
4. Створює і розвиває мережу експертів, які проводять тренінги та 
надають консультації з питань місцевого та регіонального розвитку для 
державних та місцевих органів. 
U-LEAD дає поштовх для розвитку спроможності посадових осіб та 
державних службовців громади краще виконувати свої обов'язки. Програма 
організувала понад 8300 заходів, в яких взяли участь понад 210 000 учасників 
з національного, регіонального та місцевого рівнів.  
U-LEAD також співпрацює з Антикорупційним агентством для 
просування антикорупційної політики в громадах: 30 громад отримали ІТ-
інструменти; 50 громад пройшли навчання з управління активами; 30 громад 
підготували проекти, які можуть бути профінансовані вже сьогодні; понад 90 
громад пройшли навчання та реалізували 30 міні-проектів, спрямованих на 
покращення якості соціальних послуг. 
Отже, для подолання викликів децентралізації необхідно вдосконалити 
законодавчу базу та оптимізувати вплив деяких реформ на громадян, бізнес, 
освіту та охорону здоров’я. Також важливо вчитися у західних партнерів і 
наслідувати їхній досвід. Зокрема, потрібно приділити увагу запровадженню 
нових програм міжнародного партнерства, такі як U-LEAD. Зробити систему 
державних закупівель повністю прозорою для громадян та забезпечити 
прозорість і регулярність звітування перед громадськістю про державні 
витрати. 
У розділі 1.3 певною мірою було розглянуто першочергові проблеми 
децентралізації, які потребують вирішення задля подальшого ефективного 
розвитку реформи. Виходячи з цього, можемо запропонувати такі шляхи 
вирішення проблем: 
67 
 
1. Розробка прозорого пакету заходів, що передбачає інформування 
про всі аспекти процесу децентралізації. 
2. Забезпечення та розвиток національної кадрової політики, 
спрямованої на підготовку висококваліфікованих управлінців для роботи в 
об'єднаних громадах, у тому числі в сільській місцевості. 
3. Пошук нових методологій прийняття управлінських рішень з 
урахуванням бачення перспективи та вигод від їх використання.  
4. Створення відкритого та прозорого механізму відокремлення 
бюджету громад від існуючого районного бюджету. 
5. Проведення змін в реформах медицини та освіти, відповідно до 
інтересів місцевих громад. 
Реформа децентралізації має на меті не лише створення громад, а й 
децентралізацію повноважень у таких сферах, як освіта, медицина, 
соціальний захист, архітектура та містобудування. Іншими словами, наразі 
відбувається вирішальний процес, в якому громади вже утворені, 
необ’єднаних території вже немає, і державним адміністративним органам на 
цих територіях більше нічого робити. Одним з найактуальніших питань на 
сьогодні є перегляд галузевого законодавства. Причина, чому галузеве 
законодавство не змінювалося протягом останніх п’яти років, полягає в тому, 
що не скрізь були сформовані громади. Сьогодні громади сформовані 
повсюдно, тому делегування повноважень місцевим органам влади має 
відбуватися відповідним чином. Водночас потрібно затвердити національні 
стандарти надання послуг у різних сферах, щоб можна було повною мірою 
виміряти якість послуг. Отже, законодавче вдосконалення триває і триватиме 
ще деякий час. 
Незважаючи на успіхи децентралізації в Україні, значна кількість 
системних питань залишається невирішеною. Зокрема, на законодавчому 
рівні відсутній ефективний і незалежний механізм перевірки 
конституційності та законності рішень органів місцевого самоврядування. 
68 
 
Можливим вирішенням цієї проблеми є запровадження в Україні 
префектурної інституції. Префекти - це неполітичні особи, які 
представлятимуть державу та стежитимуть за конституційністю ухвалених на 
місцях рішень. Це сприяло б посиленню законності механізмів прийняття 
рішень на місцях та дало б змогу створити дієві інструменти захисту 
інтересів службовців на рівні місцевого самоврядування.  
Важливою складовою реформи децентралізації є підтримка партнерів. 
Це стосується як правової реформи, так і проектів та ініціатив.  
Повноваження та обов'язки запропонованого регіонального префекта 
мають бути чітко визначені. Якою б не була остаточна система центрального 
державного контролю над місцевим самоврядуванням, він не повинен мати 
позасудових повноважень для прямого втручання у справи місцевого 
самоврядування, а натомість повинен виконувати консультативну функцію 
для ОТГ. 
Колишніх районних державних службовців, які не можуть бути 
повторно працевлаштовані в розширеній районній адміністрації, слід 
заохочувати, мотивувати та підтримувати для пошуку нової роботи в ОТГ 
або інших органах місцевого самоврядування.  
Також для подальшого прогресу в галузі місцевого самоврядування 
необхідна підтримка західних урядів, міжнародних організацій та приватних 
донорів. Міжнародні донори повинні продовжувати підтримувати 
перепідготовку колишніх державних службовців. 
Ще одним важливим етапом має стати забезпечення збалансованого 
регіонального розвитку громад. На всіх рівнях повинно чітко визначатися, за 
що вони відповідають і з яких джерел фінансуватиметься їхній бюджет. Усі 
громади – міські, сільські, селищні повинні мати однакові повноваження та 
однакові можливості для наповнення своїх бюджетів. 
Повномасштабна війна зумовила необхідність повного перегляду 
державної територіальної політики. Мова йде про запровадження нової 
69 
 
типології регіонів, нових підходів до процесу оподаткування та 
територіальних стратегій, зміни в адміністративно-територіальному устрої. 
Що стосується нової типології територій, які раніше поділяли за 
географічними, рельєфними характеристиками (наприклад, гірські території), 
то зараз ключовим фактором стає безпека і віддаленість від збройних 
можливостей агресора.  
Розглянемо пропозицію Міністерства регіонального розвитку спільно з 
Асоціацією Міст України, яка полягає в тому, що наразі доцільно утворити 
чотири типи територій:  
− тимчасово окуповані території; 
− території, де відбуваються бойові дії;  
− опорні території – там, де спокійно, але при цьому вони надають 
першу допомогу тим територіям, де є бойові дії.  
− тилові зони - найбезпечніші території, куди переїжджає більшість 
населення та переміщується бізнес. Саме ці регіони формуватимуть базу 
економіки і будуть сприяти економічному прориву. 
Також потрібно звернути увагу на проблеми у функціонуванні 
агробізнесу, які виникли за час війни. Саме ця сфера є провідною у 
наповненні бюджету сільських громад  та забезпечує продовольчу безпеку 
нашої країни. Першочерговими питаннями стали необхідність визначення 
переліку територій, які окуповані, або на яких ведуться бойові дії  та 
звільнення орендарів земель, зазначених територій від плати за землю. 
 Отже, подальший хід та ефективність реформи залежатиме від того, 
яку позицію займуть центральні та місцеві органи влади у формуванні нової 
системи управління. Високий рівень підтримки реформ та оптимістичні 
очікування населення свідчать про зрілість українського народу та 
заохочують до продовження реформ. 
 
 
70 
 
Висновок до розділу 3  
 
 Відповідно до інтересів громадян України, органів місцевого 
самоврядування та держави загалом, завершення реформи децентралізації є 
необхідною умовою для подальшого розвитку країни та її подальшого 
просування на шляху європейської інтеграції.  
Вибір європейського вектору розвитку сьогодні поставив перед 
Україною завдання та цілі, які необхідно буде реалізувати найближчим 
часом. Насамперед, це питання адміністративно-територіальної реформи та 
реформування місцевого самоврядування в напрямку децентралізації. 
Становлення та подальший розвиток суверенної незалежної держави 
неможливий без створення ефективної демократичної системи, основою якої 
є фінансово спроможні територіальні громади. 
В дослідженні ефективності місцевого самоврядування було 
опрацьовано багато соціологічних досліджень, висновків міжнародних 
експертів та відгуків безпосередньо самих керівників ОТГ і мешканців 
громад. Було виявлено, що реформа децентралізації заручилась підтримкою у 
своєму подальшому розвитку, адже вона довела свою спроможність, 
закріпилася, зміцніла, пройшла всі випробування і допомогла громадам 
пережити найскладніші часи. 
Повномасштабна війна завдала багато неприємностей у кожній галузі 
нашої країни. Зокрема, великих втрат понесли різні підприємства, земельні 
ресурси, економічна сфера, соціальна інфраструктура, сфери надання 
публічних послуг. Разом із цим постають питання щодо внутрішньо 
переміщених осіб, забезпечення волонтерських організацій, добровольчих 
формувань та змін у законодавстві. 
Отже, для подальшого розвитку децентралізації держава має докладати 
значних зусиль, шукати нові механізми та шляхи подолання проблем 
місцевого самоврядування. 
  
71 
 
ВИСНОВОК 
 
На сьогодні децентралізація є пріоритетним механізмом для створення 
ефективної влади, без якої неможливо реалізувати потенціал України та 
досягти належного рівня якості життя громадян. Однак децентралізація влади 
має бути спрямована на вирішення політико-правових проблем місцевого 
самоврядування шляхом перетворення місцевого самоврядування на 
фінансово спроможний, ефективний та відповідальний публічний інститут, 
що дасть змогу розширити повноваження та фінансову спроможність 
територіальних громад та їх представницьких органів. 
У результаті проведеного дослідження  з'ясовано, що поняття 
децентралізація трактується, як певний процес, прийом або система заходів, 
що спрямовані на передачу владних повноважень від органів центральної 
влади до органів місцевого самоврядування.  
З'ясовано, що існує три типи децентралізації: політична, 
адміністративна та фіскальна. А також вона може передбачати такі форми 
здійснення як: деконцентрація, деволюція, делегування та дивестиція. 
Пріоритетом реформи децентралізації є формування ефективного 
місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення 
і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання 
високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів 
прямого народовладдя,  узгодження інтересів держави та територіальних 
громад. Також нагальним питанням є внесення змін до Конституції України. 
Без вирішення цієї проблеми неможливо провести реформу децентралізації в 
повному обсязі та забезпечити належне функціонування держави і публічної 
влади в цілому. Необхідно створити новий адміністративно-територіальний 
устрій, сформувати новий перелік повноважень органів місцевого 
самоврядування та визначити повноваження органів влади на регіонально-
субрегіональному рівні. Подальший хід та ефективність реформ залежатиме 
від того, яку позицію займуть центральні та місцеві органи влади у створенні 
72 
 
нового адміністративно-територіального устрою. Історичний досвід показує, 
що Україна має ефективну модель управління, засновану на місцевій 
автономії. 
Від моменту запровадження і до сьогодення реформа вже отримала 
багато досягнень. До здобутків реформи децентралізації, безсумнівно, 
можемо віднести завершення об’єднання територіальних громад, укрупнення 
районів, утворення ЦНАПів, проведення фіскальної децентралізації, 
покращення механізму об'єднання громад без проведення нових виборів на 
території всієї ОТГ. 
Поруч із досягненнями існує низка проблем, насамперед, це стосується 
визнання та закріплення реформи законодавством, зменшення напруженості 
у відносинах між центром та регіоном, покращення механізмів виборчої 
системи. 
Разом із дослідженням механізмів децентралізації в Україні, проведено 
аналіз досвіду децентралізації в європейських країнах показує, що на 
сьогодні у світі не існує універсальної моделі, яку можна було б повністю і 
без змін застосувати в Україні. За різних історичних обставин були створені 
різні моделі організації місцевого самоврядування, які мають свої 
особливості щодо типу та форми взаємовідносин між органами місцевого 
самоврядування та органами державної влади.  
Досвід інших країн можна запозичувати, але не в повному обсязі, а 
лише в деяких актуальних аспектах, індивідуально для кожної країни, не 
повторюючи чужих помилок. Однак, можна виділити досвід Польщі, країни, 
найбільш близької до України за своїм підходом. 
 З початком війни в Україні, місцеве самоврядування спіткала низка 
додаткових проблем. Зокрема, великі втрати підприємств, розорені земельні 
ресурси, економічна нестабільність, пошкоджена та повністю зруйнована 
інфраструктура, перешкоди у сфері надання публічних послуг. Разом із цим 
постають питання щодо внутрішньо переміщених осіб, забезпечення 
волонтерських організацій, добровольчих формувань та змін у законодавстві. 
73 
 
Тепер перед владою постають завдання, вирішення яких має сприяти 
подальшому розвитку реформи децентралізації та її максимальній 
ефективності. В першу чергу, потрібно вдатися до чіткого розподілу 
повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими 
адміністраціями, встановити порядок вирішення питань адміністративно-
територіального устрою, закріпити конституційно реформу децентралізації. 
Також важливими є розвиток міжмуніципального співробітництва, 
контроль за законністю рішень органів місцевого самоврядування, 
збалансованість бюджету, доступ громадян до ухвалення рішень органами 
місцевого самоврядування та розвиток місцевої демократії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
  
74 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Мельничук А. Децентралізація влади: реформа №1 [аналітичні 
записки]. / А. Мельничук, П. Остапенко. – К.: ЦОП «Глобус» ФОП 
Кравченко Я.О. – 2016. – 35 с. 
2. Романенко О. Р. Фінанси : [підручник] / О. Р. Романенко. – К. : 
Центр навчальної літератури. – с. 249  
3. Місцеве самоврядування в умовах децентралізації влади в 
Україні: Колективна монографія / Кол. авт.; за заг. ред. Р. М. Плюща. – К.: 
РІДНА МОВА, 2016. – 744 с. с. 22]. 
4. Ведель Ж. Адміністративне право Франії / Ведель Ж.; [пер. з 
франц. Л. М. Ентина]. –, 1973. – с.392 
5. Лелеченко А.П., Васильєва О.І., Куйбіда В.С., Ткачук А.Ф. 
Місцеве самоврядування в умовах децентралізації повноважень: навч. посіб. / 
[А.П. Лелеченко, О.І. Васильєва, В.С. Куйбіда, А.Ф. Ткачук] – К., – 2017. – 
110 с. 
6. Грицяк І.А. Державне управління в Україні: централізація і 
децентралізація. Київ : Вид-во УАДУ, 1997. С. 55. 
7. Скрипнюк О. Децентралізація влади як чинник забезпечення 
стабільності конституційного ладу: теорія й практика [Електронний ресурс] / 
О. Скрипнюк // Віче : громадсько-політичний і теоретичний журнал. – 2015. – 
№ 12. – С. 22-24. – Режим доступу : www.viche.info 
8. Портал української мови та культури. Слов ник.net [Електронний 
ресурс]. — Режим доступу: http:/ /www.slovnyk.net/ 
9. Децентралізація. Короткий словник політологічних термінів. 
URL: http://politics.ellib.org.ua/ encyclopedia-term-311.html 
10.  Верещук І. А. Особливості територіальної організації влади 
Львівської області // Економічний часопис-XXI : науковий журнал.. — ХХІ 
№ 9-10  
75 
 
11. Про схвалення Концепції реформування місцевого 
самоврядування та територіальної організації влади в Україні [Електронний 
ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 р. № 
333-р  – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-
%D1%80 
12. Кабінет Міністрів України - Реформа 
децентралізації. www.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. 
Процитовано 18 січня 2020. 
13. Європейська хартія місцевого самоврядування. м. Страсбург, 15 
жовтня 1985 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036 
14. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента 
України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище 
України в 2015 році». Національний інститут стратегічних досліджень. Київ : 
НІСД. 2015. URL: http:// www.niss.gov.ua/articles/1855/ 
15.  Стаття 140 Конституції України 
16.  Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до 
Конституції України щодо децентралізації влади [Електронний ресурс] : 
Постанова Верховної Ради України від 31 серпня 2015 року № 656-VIII. – 
Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19 
17.  Що означають конституційні зміни щодо децентралізації в 
Україні. Висновки експертів [Електронний ресурс] – Офіційний сайт 
ТСН..ua – Режим доступу : http://tsn.ua/politika/scho-oznachayut-konstituciyni-
zmini-schodo-decentralizaciyi-v-ukrayini-visnovki-ekspertiv-484624.html 
18.  Програма Ради Європи “Децентралізація і реформа публічної 
адміністрації в Україні” 
19.  КМІС на замовлення Офісу Ради Європи 
20.  Круглашов А.М. Європейська модель місцевого самоврядування: 
орієнтири для України. Влада та управління: збірник наукових праць. Вип. 5. 
76 
 
Чернівці: „Букрек”, 2018. С. 29-42. URL: http://cppk.cv.ua/i/2902274.pdf (дата 
звернення: 21.01.2021). 
21. Данилишин Б., М., Пилипів В.В. Децентралізація у країнах ЄС: 
уроки для України. Регіональна економіка №1, 2016. URL 
http://іrd.gov.ua/pe/re201601/ге201601_ 005_DanylyshynBM,P ylypivVV.pdf 
(дата звернення: 20.06.2020).  
22. The Link between Decentralization and EU Integration. New Europe 
Center (Ukraine) and Centre for East European and International Studies (ZOiS, 
Germany) 2020. URL: 
http://neweurope.org.ua/wpcontent/uploads/2020/02/Decentralization_eng_web-
6.pdf (дата звернення: 20.06.2020). 
23. Роман В. Моделі децентралізації влади країн Європейського 
Союзу / В. Роман [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://lvivacademy.com/visnik12/fail/Roman.pdf.  
24. Наконечний В.В. Основні світові моделі місцевого 
самоврядування: порівняльний аналіз / В.В. Наконечний [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www. kbuapa.kharkov.ua/e-
book/tpdu/2014-1/doc/5/03.pdf. 
25. Костенюк І. Західні моделі місцевого самоврядування: 
перспективи та обмеження культурних трансферів І. Костенюк [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: http://www.dridu. 
dp.ua/vidavnictvo/2013/2013_01(16)/39.pdf. 
26.  Хрущ С.В. Зарубіжний досвід розвитку інституту територіальних 
громад на прикладі республіки Польща та можливості його запровадження 
в Україні / С.В. Хрущ // Публічне управління в  системі координат: 
демократія, децентралізація, місцеве самоврядування: тези доповідей 
Всеукраїнської науково-практичної конференції (18 жовтня 2019 року, 
Мелітополь, Україна) / відп. ред. Ортіна Г.В. – Мелітополь: ФОП Однорог 
Т.В., 2019. – 276-279 
77 
 
27. Маєв А.П. Децентралізація влади у Франції: Досвід України. 
Теорії і практики державного управління. 2016. №4 (27). С. 85-88 
28. Курілов Ю. Ю. Науково-практичне забезпечення розвитку та 
співробітництва об’єднаних територіальних громад / Ю. Ю. Курілов // 
Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Дніпро, 24 жовтня – 24 
листопада 2016 р. // за заг. ред. Ю. П. Шарова. – Дніпропетровськ : ДРІДУ 
НАДУ, 2016. – С. 124 – 127. 
29.  Бориславська О.М.,Заверуха І.Б., Школик А.М. Децентралізація 
публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України. Центр 
політико-правових реформ. 2016. 212 стр 
30. Як провели реформу адміністративно-територіального устрою та 
місцевого самоврядування у Латвії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://www.csi.org.ua/?p=4802. 
31. Ткачук А.Ф. Латвія: довга дорога реформ. Робочі записки / А.Ф. 
Ткачук. – К.: Легальний статус, 2018. – 56 с. 
32. Малиновський В. Регіональне самоврядування в Україні: підходи 
до запровадження / В. Малиновський // Вісн. НАДУ. – 2010. – № 4. – С. 157–
165. 
33. Вюртенбергер Т., Колиско Р. Деякі концептуальні положення 
реформування організації державної влади: регіональний аспект. Програма 
Tacis Європейського Союзу — № 62. — С. 47—50. 
34. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» 
35. Іванцова З. А. Загальна характеристика місцевого 
самоврядування Австрії. Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Вип. 1(7). 
С. 3–6. 
36. Матвійчук Н. Австрійський досвід місцевого самоврядування. 
Економічний часопис – ХХІ. 2009. № 5–6. С. 40–48. 
37. Aspekte der Kommunalpolitik. URL: 
http://staatswissenschaft.univie.ac.at/fileadmin/user_upload/inst_ 
staatswissenschaften/Ucakar/SS2013_BA 
78 
 
%C3%96sterreichisches_Politisches_System_u_EU/8._Einheit_-_ 
Kommunalpolitik_ in_%C3%96sterreich.pdf.] 
38.  Маришев А. А. Питання взаємодії органів державної влади та 
органів місцевого самоврядування (на прикладі досвіду США) /А. А. 
Маришев (Електронний ресурс). - Режим доступу : http://www.m-
economy.ru/author.php?nAuthorld=410 
39. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для ВНЗ / 
Ред.: проф. М.В. Баглай, проф. Ю.І. Лейбо, проф. Л.М. Ентін. –М. : 
Норма,2004 
40. Посольство США в Україні (Електронний ресурс).-Режим 
доступу: https://ua.usembassy.gov/uk/ 
41.  Проект Закону Про внесення змін до Закону України “Про 
забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово 
окупованій території України” у зв’язку з військовою агресією Російської 
Федерації проти України 7157 
42. Борщевський В. 
43.  Аналіз виконання місцевих бюджетів за 5 місяців 2022 року. 
Режим доступу : https://decentralization.gov.ua 
44.  Матвєєв Є. 
45.  Постанова Верховної Ради України Про прийняття за основу 
проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про місцеве 
самоврядування в Україні" та інших законодавчих актів України щодо 
народовладдя на рівні місцевого самоврядування 
46.  Опитування за участі Асоціації малих міст України.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
