Особливості державної політики в сфері зайнятості населення в Україні в сучасних умовах

Овчаренко, В'ячеслав Михайлович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7882
Повний запис метаданих
Поле DC	Значення	Мова
dc.contributor.advisor	Волошин, Ігор Володимирович	-
dc.contributor.author	Овчаренко, В'ячеслав Михайлович	-
dc.date.accessioned	2026-03-11T20:35:44Z	-
dc.date.available	2026-03-11T20:35:44Z	-
dc.date.issued	2023-12	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7882	-
dc.description.abstract	Кваліфікаційна робота магістра містить 83 сторінки, 3 таблиці, 5 рисунків, список використаних джерел з 61 найменування. Об’єктом дослідження є зайнятість населення. Предмет дослідження – удосконалення державної політики в в сфері зайнятості населення в Україні. Метою кваліфікаційної роботи магістра є формування теоретичної та практичної бази формування державної політики в сфері зайнятості населення. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: огляд основних моделей державної політики в сфері зайнятості населення; аналіз особливостей формування та реалізації державної політики в сфері зайнятості населення в Україні; дослідження напрямів державної політики в сфері зайнятості населення окремих категорій населення. Наукова новизна отриманих результатів полягає в дослідженні сучасних змін в підходах до забезпечення та підтримки зайнятості населення в зарубіжних країнах; виявленні основних напрямів розвитку державної політики в сфері зайнятості населення в Україні в сучасних умовах; виробленні рекомендацій щодо підвищення зайнятості таких груп населення, як ветерани та молодь. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його результати можуть бути використані для подальших досліджень, а також для удосконалення державної політики в сфері зайнятості населення.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	державна політика	uk_UA
dc.subject	населення	uk_UA
dc.subject	зайнятість	uk_UA
dc.subject	безробіття	uk_UA
dc.subject	ринок праці	uk_UA
dc.title	Особливості державної політики в сфері зайнятості населення в Україні в сучасних умовах	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Розташовується у зібраннях:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Овчаренко В.М..pdf Restricted Access		1.02 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати базовий опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 до кваліфікаційної роботи магістра 
 
 
на тему: «Особливості державної політики в сфері зайнятості 
населення в Україні в сучасних умовах» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 2 курсу,  
групи ПУАМ-221 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування»    
                                                                             ____________Овчаренко В. М.______________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ______Волошин І. В.______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _______________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2023 року 
 
 4 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП………………………………………………………………….. 5 
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОЇ 7 
ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ 
1.1  Сутність та складові державної політики в сфері зайнятості 7 
населення 
1.2 Особливості американської моделі регулювання зайнятості 13 
населення 
1.3  Дослідження англосаксонської моделі державного регулювання 22 
зайнятості населення 
1.4 Державна політика в сфері зайнятості в Європейському Союзі 30 
РОЗДІЛ 2АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ 39 
ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ 
2.1 Аналіз правових, організаційних та інституційних засад державної 39 
політики в сфері зайнятості 
2.2  Аналіз основних викликів в сфері зайнятості населення в сучасних 49 
умовах 
РОЗДІЛ 3НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ 58 
В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ ДЛЯ ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ 
НАСЕЛЕННЯ 
3.1 Напрями підтримки ветеранів на ринку праці 58 
3.2 Напрями державної політики в сфері зайнятості молоді в Україні 66 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………… 75 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………. 78 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Високий рівень безробіття в будь-якій країні призводить до низки 
соціальних та економічних негативних явищ, таких як зниження рівня ВВП, 
зниження доходів населення, збільшення рівня бідності та незахищеності 
населення, послаблення безпеки тощо. Тому одним з найважливіших завдань 
будь-якої держави є забезпечити високий рівень зайнятості усього 
працездатного населення, що вирішується в рамках державної політики в 
сфері зайнятості населення. Для України питання розробки ефективної 
державної політики зайнятості населення є дуже актуальною на сьогодні, 
оскільки на фоні війни з рф проблеми в цій сфері в країні ще більше 
поглибилися. Уряду необхідно терміново розробляти та впроваджувати 
заходи, які б змогли знизити високий рівень безробіття, привести у рівновагу 
ринок праці, забезпечити високий рівень оплати праці тощо. 
Для написання кваліфікаційної роботи магістра використовувалися 
українські та зарубіжні програмні документи в сфері зайнятості, статистична 
інформація, наукові дослідження таких науковців: Алєщенко Л., Бережна Т., 
Богиня Д., Бойко М.,  Городніченко Ю., Сологуб І., Ведер ді Мауро Б., 
Головань Т., Петюх В., Щетініна Л., Фокас Л., Іванова Л., Сорока О., Іншин 
М., Коваль С., Ковач В., Козак І., Козак О.,  Боскович Б.,  Оленік К., Маршавін 
Ю., Мигаль М., Павлюк Т., Вакулюк О., Пасєка А., Пищуліна О.,  Маркевич К., 
Серьогіна Н., Січко С., Білоусов О., Судаков М., Лісогор Л., Тесленко Д., 
Гбур З., Шаповалов В., Шевченко О.., Антіпова О., Кича І., Шевченко С. та 
інші. 
Об’єктом дослідження є зайнятість населення 
Предмет дослідження –  удосконалення державної політики в в сфері 
зайнятості населення в Україні 
Метою кваліфікаційної роботи магістра є формування теоретичної та 
практичної бази формування державної політики в сфері зайнятості населення 
6 
 
Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є:  
− огляд основних моделей державної політики в сфері зайнятості 
населення;  
− аналіз особливостей формування та реалізації державної політики в 
сфері зайнятості населення в Україні;  
− дослідження напрямів державної політики в сфері зайнятості 
населення окремих категорій населення. 
 Методи дослідження – порівняння, абстрагування, аналізу, синтезу, 
дедукції. 
Наукова новизна отриманих результатів полягає в  
− дослідженні сучасних змін в підходах до забезпечення та 
підтримки зайнятості населення в зарубіжних країнах;  
− виявленні основних напрямів розвитку державної політики в сфері 
зайнятості населення в Україні в сучасних умовах;  
− виробленні рекомендацій щодо підвищення зайнятості таких груп 
населення, як ветерани та молодь 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані для подальших досліджень, а також для 
удосконалення державної політики в сфері зайнятості населення. 
Апробація дослідження. Овчаренко В., Ільченко М. Сучасні тенденції 
в сфері зайнятості в Україні. Теорія і практика сучасної економіки : матеріали 
ХXІV Міжнародної науково-практичної конференції : 20 жовтня 2023 р./ відп. 
ред. Р. В. Манн ; М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. 
Черкаси : ЧДТУ, 2023. –  218 с. С. 137-140. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 83 сторінки. Список використаних джерел 
складається з 61  найменування, 3 таблиць, 5 рисунків. 
 
  
7 
 
РОЗДІЛ 1 
ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В 
СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ 
 
 
1.1  Сутність та складові державної політики в сфері зайнятості 
населення 
 
 Зайнятість є соціально-економічним явищем, а тому вона має 
економічну та соціальну сутність. Економічна сутність зайнятості полягає в 
діяльності людей зі створення валового внутрішнього продукту 
(національного доходу). Таким чином, чим більше людей зайняті за будь-яких 
інших умов, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних 
цінностей, тим вищим стає рівень життя населення. Соціальна сутність 
зайнятості відображає необхідність особи в самовираженні й самоствердженні 
через суспільно корисну працю, а також ступінь задоволення за рахунок 
доходів своїх потреб за певного рівня соціально-економічного розвитку 
суспільства [51]. 
З огляду на таку сутність, розуміємо, що державна політика зайнятості – 
це діяльність держави спрямована на досягнення високого соціально-
економічного розвитку країни через комплекс певних заходів, за допомогою 
яких можна створити відповідні умови на ринку праці, щоб забезпечити 
високий рівень зайнятості населення, якісну структуру робочих місць, 
можливості для самореалізації та розвитку.  
Конвенція про політику в галузі зайнятості № 122, прийнята 
Міжнародною організацією праці у 1964 р. [31] (ратифікована Україною 
19.06.1968 р.), проголошує, що з метою стимулювання економічного 
зростання й розвитку, піднесення рівня життя, задоволення потреб у робочій 
силі та ліквідації безробіття й неповної зайнятості кожна держава-член МОП 
8 
 
проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на 
сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.  
Ця політика має на меті забезпечити: a) роботою всіх, хто готовий стати 
до неї й шукає її; б) такою роботою, яка була б якомога продуктивнішою; в) 
свободу вибору зайнятості й найширші можливості для кожного працівника 
здобути підготовку та використати свої навички і здібності для виконання 
роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, 
релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціального походження. 
В зв’язку з цим, об’єктом політики зайнятості повинні бути не тільки 
офіційно зареєстровані безробітні, а й все працездатне населення. Виходячи з 
цього, державне регулювання зайнятості слід орієнтувати не тільки на 
незайняте населення, а й на ефективне використання трудових ресурсів, 
підвищення їх освітнього і кваліфікаційного рівня, забезпечення правових і 
соціальних гарантій зайнятості [27] 
Таким чином, державна політика в галузі зайнятості населення являє 
собою сукупність методів та інструментів, спрямованих на забезпечення 
зайнятості працездатного населення та розвиток системи зайнятих громадян 
(рис. 1.1).   
Головною метою політики зайнятості є стимулювання економічної 
активності населення шляхом:  
− підвищення стандартів оплати праці;  
− стимулювання роботодавців до створення конкурентоспроможних 
робочих місць з гідними умовами праці (з урахуванням пріоритетів розвитку 
економіки та регіональних особливостей);  
− реструктуризації робочих місць, зокрема забезпечення неухильного 
скорочення попиту на робочу силу з боку нерентабельних підприємств і 
неефективних/застарілих видів економічної діяльності, скорочення кількості 
робочих місць із шкідливими й небезпечними умовами праці, зменшення 
сукупного попиту на некваліфіковану робочу силу;  
 
9 
 
 
 
 
Рисунок 1.1 – Основоположні напрями державної політики зайнятості 
населення 
Джерело: [27]   
 
− сприяння професійній мобільності населення через доступність 
перенавчання, підвищення кваліфікації, навчання нових професій; легалізації 
зайнятості (збільшення кількості робочих місць у зареєстрованих суб’єктів 
господарювання) на основі розвитку підприємницького середовища; 
10 
 
− сприяння в отриманні робочого місця після закінчення навчального 
закладу або після тривалої перерви трудового стажу;  
− забезпечення збалансованості між потребами економіки в робочій 
силі та її пропозицією у професійній площині, вдосконалення методів 
прогнозування розвитку ринку праці; 
− активізації соціального діалогу в напрямі стимулювання 
роботодавців до забезпечення трудових гарантій щодо умов та оплати праці, 
дотримання принципів соціальної відповідальності; 
− подолання утриманських настанов, формування позитивного іміджу 
працюючої людини та залежності доходів від зайнятості в забезпеченні 
добробуту [51].  
Також метою політики зайнятості є подолання тенденції деформалізації 
зайнятості, максимальне охоплення соціальним захистом усього зайнятого 
населення, підвищення ефективності системи регулювання соціальної 
відповідальності суб’єктів економіки [51]. 
Основні напрями державної політики забезпечення зайнятості умовно 
можна розділити на дві групи: заходи загального характеру та спеціальні 
заходи [51]. 
До заходів загального характеру варто зарахувати ті напрями державної 
політики у сфері зайнятості населення, які покликані забезпечити нормальне 
функціонування ринку праці в цілому й стосуються всього економічно 
активного населення. До таких заходів належать: розвиток трудових ресурсів; 
забезпечення рівних можливостей усім громадянам у реалізації права на 
добровільну працю й вільний вибір зайнятості незалежно від національності, 
статі, віку, соціального становища, політичних переконань і ставлення до 
релігії; підтримка трудової й підприємницької ініціативи громадян, сприяння 
розвитку їх здатності до продуктивної, творчої праці; координація діяльності 
у сфері зайнятості населення з діяльністю за іншими напрямами економічної і 
соціальної політики, включаючи інвестиційну політику, соціальне 
11 
 
забезпечення, регулювання зростання росту й розподілу доходів, 
попередження інфляції; координація діяльності державних органів, 
професійних спілок, інших представницьких органів працівників і 
роботодавців у розробці й реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості 
населення й контролю за ними; міжнародне співробітництво у вирішенні 
проблем зайнятості [51]. 
Спеціальні заходи характеризуються спрямованістю на запобігання або 
попередження негативних наслідків безробіття, соціальну підтримку 
безробітних громадян і сприяння в забезпеченні зайнятості найбільш 
соціально незахищеним категоріям населення (інваліди, молодь та ін.). До 
заходів спеціального характеру належать: створення умов, що забезпечують 
гідне життя й вільний розвиток людини; проведення спеціальних заходів, що 
сприяють забезпеченню зайнятості громадян, які особливо потребують 
соціального захисту та підтримки у пошуку роботи; попередження масового й 
скорочення тривалого безробіття; заохочення роботодавців, що зберігають 
діючі та створюють нові робочі місця [51]. 
Процес державного регулювання може бути «активним», чи 
«пасивним». 
Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належать: 
організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як 
грошових, так і не грошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі 
знаходяться на їх утриманні, реєстрація та облік безробітних і незайнятих 
громадян, які шукають роботу. Ці заходи не впливають на співвідношення 
попиту та пропозиції робочої сили і в умовах нашого ринку праці не 
регулюють зайнятість населення [14]. 
Активні заходи державної політики це комплекс організаційно-
економічних і правових дій, які безпосередньо впливають на зміну 
співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Активна політика 
спрямована на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і 
розширення сфери зайнятості з метою запобігання безробіття і збільшення 
12 
 
чисельності зайнятих, тобто на забезпечення роботою не зайнятих активних 
громадян. Дана політика держави в галузі зайнятості реалізується за 
допомогою таких інструментів, як державна та регіональні програми 
регулювання зайнятості населення, які передбачають низку активних заходів 
[57]. 
Основні наслідки та результати активного та пасивного державного 
регулювання зайнятості населення подано в табл. 1.1. 
Таблиця 1.1 – Результати активного та пасивного державного 
регулювання 
Позитивні Негативні 
Регулювання ринку праці може позитивно Занадто «жорсткий» контроль ринку праці 
впливати на зайнятість населення в може привести до зниження кількості 
цілому, зокрема на найбільш «вразливих» вакантних місць та створення нових, що 
працівників – соціально не захищених. має негативний вплив, зокрема на 
незайнятому населенні працездатного віку 
Різноманітні негативні впливи можуть Можливість виникнення ситуації, де 
бути мінімізовані, якщо регулятори втрачається контроль над впливом 
узгоджуються з позитивною практикою і регуляторів та дерегуляторів, якщо 
інститутами в контексті конкретної країни, інформація про реальний стан ринку праці 
якщо існує виконання та взаємодія між неадекватна 
регуляторами 
Детальний емпіричний моніторинг й його Рішення з приводу регулювання ринку 
оцінка та аналіз можуть визначити вплив праці в багатьох випадках диктуються 
на регуляторів та дерегуляторів на ринку політичними міркуваннями, а не 
праці обґрунтованими доказами 
Джерело: [57] 
 
З огляду на економічний та соціальний розвиток, політичні фактори, 
демографічне становище, освітній рівень населення тощо кожна країна 
виробляє власні політики та стратегії з розвитку зайнятості, в тому числі і 
молоді. Виділяють п’ять основних моделей регулювання зайнятості та ринку 
праці, серед яких: американська; соціал-демократична або скандинавська; 
ліберальна або англосаксонська; консервативна або континентально-
європейська; японська. 
 
 
13 
 
1.2 Особливості американської моделі регулювання зайнятості 
населення 
 
Особливостями системи регулювання зайнятості в США є, в першу 
чергу, формування попиту на робочу силу, зокрема: 
1. Заходи щодо збільшення пропозиції робочих місць: 
− дотації підприємцям при наймі робочої сили, яка найменш 
конкурентоздатна на ринку праці; 
− розвиток сфери послуг, стимулювання розвитку малого бізнесу; 
− створення робочих місць у межах «програм громадських робіт». 
2. Заходи з перерозподілу трудових навантажень: 
− збільшення віку вступу у трудове життя, припинення найму 
іноземної робочої сили, розширення можливостей дострокового виходу на 
пенсію тощо; 
− скорочення робочого часу. 
3. Заходи щодо зберігання робочих місць: 
− податкові пільги, дотації підприємцям за збереження робочих 
місць; 
− націоналізація підприємств з метою збереження робочих місць 
[24, с. 206]. 
В даний час можна виділити чотири основні напрями державного 
регулювання ринку праці США:  
1. програми по стимулюванню зростання зайнятості та збільшенню 
числа робочих місць;   
2. програми, направлені на підготовку та перепідготовку робочої сили; 
3. програми сприяння найму робочої сили;   
4. програми по соціальному страхуванню безробіття [54]. 
Підготовкою законодавчих пропозицій, що стосуються питань 
зайнятості, розробкою програм і проектів, покликаних вирішувати проблеми 
14 
 
перепідготовки і працевлаштування робітників і службовців, а також інших 
програм, спрямованих на ці ж цілі, у США займається Міністерство праці  [53]. 
 Службовці Міністерства здійснюють вивчення запитів робочої сили, 
підготовки і перепідготовки працівників, стану міграції, зіставлення 
безробіття і зайнятості тощо. У структурі Міністерства праці усіма питаннями 
зайнятості і професійної підготовки займається Адміністрація з питань 
зайнятості і професійної підготовки, яку очолює заступник Міністра праці 
[53]. 
 Адміністрація складається з п’яти служб [15, с. 89]:  
1) служба Забезпечення зайнятості, яка керує усіма програмами, які 
проводяться як на федеральному рівні, так і на рівні штатів через відповідні 
агентства з працевлаштування, служби зайнятості штатів і служби 
страхування по безробіттю;  
2) служба Загальної зайнятості і професійного навчання. Вона 
відповідно до Закону з підготовки робочої сили 1973 року розробляє програми 
професійної підготовки і перепідготовки працівників, а також керує їх 
виконанням, координує виконання програм, розроблених місцевими центрами 
професійної підготовки. Службою розробляються також загальнонаціональні 
програми допомоги у працевлаштуванні певним категоріям громадян 
(емігрантам, латиноамериканцям, сезонним працівникам, молоді, особам 
похилого віку);  
3) служба Оперативного планування і розвитку, яка здійснює контроль 
за правильним застосуванням положень законодавства, відповідністю норм 
законодавчих актів із питань зайнятості нормам федерального законодавства. 
Формулює свої пропозиції щодо подальшого розвитку політики держави у 
сфері зайнятості і підвищення рівня кваліфікації робітників і службовців, 
зайнятих у виробничому процесі;  
4) служба Фінансового контролю і управління системою 
працевлаштування,  
5) служба Управління федерального і місцевого рівнів [53]. 
15 
 
Міністерство праці США (англ. U.S. Department of Labor), засноване в 
1913 році, – це виконавчий департамент федерального уряду США, який 
відповідає за питання безпеки праці, норми оплати праці та робочого часу, 
допомогу з безробіття, допомогу в працевлаштуванні у випадку звільнення та 
ведення економічної статистики. Міністерство праці має свої відомства у 
більшості штатів. У його функції входить: надання допомоги працюючим, 
особам, що шукають роботу, та пенсіонерам; покращення умов праці; 
збільшення можливостей для прибуткової зайнятості; забезпечення трудових 
прав і соціальний захист працівників. У своїй діяльності Міністерство праці 
керується понад 180 федеральними законами і тисячами федеральних норм, 
які охоплюють численні види трудової діяльності, 10 млн. роботодавців і 125 
млн. працівників. Міністерство праці з часом розширилось і співпрацює з 
іншими установами, наприклад, з Федеральною торговою комісією та 
Адміністрацією малого бізнесу США [44]. 
Місцеві агентства з працевлаштування безпосередньо працюють із 
безробітними громадянами, консультують із питань працевлаштування, 
сприяють роботодавцям у збільшенні кількості робочих місць, залучають 
необхідних спеціалістів і працівників на громадські роботи [15, с. 90]. Цікавим 
є той факт, що місцевими агентствами здійснюється реалізація програм із 
працевлаштування особливих категорій громадян, серед яких емігранти, 
інваліди, громадяни похилого віку, сезонні працівники, колишні 
військовослужбовці та інші [53]. 
В 1935 році в США розроблено систему страхування на випадок 
безробіття, у якій роботодавці сплачують внески в систему від імені 
працюючих, щоб вони мали підтримку доходів у разі втрати роботи. Система 
також допомагає підтримувати споживчий попит під час економічних спадів. 
Федеральна державна програма страхування на випадок безробіття 
надає допомогу по тимчасовому безробіттю безробітним, які мають на це 
право. Вимоги до участі та адміністрування програми залежать від штату та 
визначаються законодавством штату. Кожен штат керує своєю програмою 
16 
 
страхування на випадок безробіття відповідно до вказівок, визначених 
федеральним законом [11]. 
Закони про страхування на випадок безробіття, прийняті штатом, також 
визначають, як розраховувати відповідну допомогу одержувачам, тривалість 
покриття та податки, які сплачуються за програмою. Кожен штат, за винятком 
трьох різних штатів, оподатковує роботодавців, щоб зробити внесок у 
фінансування пільг. Винятком є кілька штатів, де працівники також 
зобов’язані робити мінімальні внески. Управління страхування на випадок 
безробіття Міністерства праці США регулярно оновлює таблицю з цими 
положеннями за штатами [11]. 
Основна програма в більшості штатів передбачає до 26 тижнів допомоги 
безробітним, що замінює приблизно половину їхньої попередньої заробітної 
плати до максимальної суми допомоги. Штати забезпечують більшу частину 
фінансування та оплачують фактичні виплати, які надаються працівникам; 
федеральний уряд оплачує лише адміністративні витрати. Безпосередньо 
перед початком рецесії через COVID-19 у лютому 2020 року середня 
щотижнева допомога становила близько 387 доларів США по всій країні, але 
коливалася від найнижчого рівня 215 доларів США в Міссісіпі до 550 доларів 
США в Массачусетсі та лише 161 доларів США в Пуерто-Ріко [8]. 
Хоча на штати поширюється кілька федеральних вимог, зазвичай вони 
можуть встановлювати власні критерії відповідності та рівні пільг.  
На випадок високого рівня безробіття  в країні діє постійна програма 
програма Extended Benefits (EB), в рамках якої надаються додаткові 13 або 20 
тижнів компенсації безробітним, які вичерпали свої звичайні виплати 
безробіття в штатах, де ситуація з безробіттям різко погіршилася (незалежно 
від того, чи перебуває національна економіка в рецесії). Загальна кількість 
доступних тижнів залежить від рівня безробіття в штаті та законів про 
страхування від безробіття. Зазвичай федеральний уряд і штати ділять вартість 
EB [8]. 
17 
 
Так наприклад,  Закон про допомогу, допомогу та економічну безпеку 
від коронавірусу (CARES) 2020 року та його продовження забезпечували 
повне федеральне фінансування EB до 6 вересня 2021 року. В результаті 
різкого зростання безробіття в березні та квітні 2020 року до кінця червня EB 
було «увімкнено» в усіх штатах, крім Південної Дакоти, а також округу 
Колумбія, Пуерто-Ріко та Віргінських островів. Але до кінця 2020 року її було 
«вимкнено» у більш ніж половині штатів, незважаючи на високий рівень 
безробіття, що зберігся в багатьох із них, що відображає недоліки в програмі. 
Страхування на випадок безробіття допомагає працівникам, які мають 
на це право, пережити період безробіття, а виплати UI мають високі оцінки в 
розрахунках «виручки за гроші» щодо їх економічного впливу як стимул у 
боротьбі з рецесіями, але, як зазанчають експерти, UI не адаптувався до змін 
на ринку праці. Коли створювався інтерфейс користувача, типовим невдахою 
був одружений чоловік-годувальник, якого звільнили з роботи на повний 
робочий день, до якої він міг розраховувати повернутися, коли ринок праці 
пожвавиться. На ринку праці 21-го століття застарілі вимоги програми в 
багатьох штатах виключають таких людей, як безробітні, які шукають роботу 
неповний робочий день, і тих, хто залишає роботу через вагомі сімейні 
причини, як-от догляд за хворим членом сім’ї. Це не дозволяє великій 
кількості безробітних, багато з яких є жінками, отримувати допомогу від 
безробіття [8].  
Федеральний рахунок безробіття (FUA) передбачає кредитний фонд для 
державних програм з безробіття, щоб забезпечити безперервний потік 
допомоги під час економічного спаду. Згідно з даними Міністерства праці, 
зайнятості та навчання США, на рахунках Цільового фонду Американських 
Віргінських островів наразі є кредити [11]. 
Існують винятки для осіб, які стикаються з різними робочими 
ситуаціями, включаючи колишніх військовослужбовців, федеральних 
службовців, працівників, які постраждали від стихійного лиха, і працівників 
освіти. 
18 
 
Партнерство між Міністром праці та державними агентствами 
страхування на випадок безробіття вимагає, щоб одні й ті самі органи штату 
керували виплатами для федеральних цивільних службовців і для колишніх 
військовослужбовців як агентів уряду Сполучених Штатів. Компенсація по 
безробіттю для колишніх військовослужбовців (UCX) забезпечує захист на 
випадок страхування від безробіття колишнім військовослужбовцям, які 
відповідають певним критеріям. Якщо колишній військовослужбовець має 
право на покриття, державне агентство страхування на випадок безробіття 
контролює адміністрування компенсації. Ця програма також охоплює 
колишніх членів Національного управління океанографії та атмосфери 
(NOAA) [11]. 
Компенсація по безробіттю для федеральних службовців (UCFE) –  це 
державна програма, до якої безробітні федеральні цивільні працівники можуть 
звертатися, щоб отримати допомогу по безробіттю. Програмою UCFE керують 
державні агентства страхування на випадок безробіття, які діють як агенти 
федерального уряду. Програма діє на тих же умовах, що й для звичайного 
державного страхування на випадок безробіття. Загалом, право штату, у якому 
особа офіційно перебуває на федеральній цивільній службі, буде законом 
штату, згідно з яким визначається право особи на отримання пільг. У разі 
припинення роботи федерального уряду федеральні службовці можуть мати 
право на отримання компенсації по безробіттю для федеральних службовців 
(UCFE) [11]. 
Допомога по безробіттю в разі стихійного лиха (DUA), затверджена 
Законом Роберта Т. Стаффорда про надання допомоги під час стихійних лих 
та надзвичайних ситуацій 1974 року, надає фінансову допомогу особам, чия 
робота чи самозайнятість були втрачені або перервані внаслідок великої 
катастрофи та які також не мають права на регулярну допомогу по 
страхуванню на випадок безробіття. Міністерство праці США контролює 
програму DUA та координує роботу з Федеральним агентством з управління в 
надзвичайних ситуаціях (FEMA), щоб надати кошти державним агентствам з 
19 
 
питань безробіття для виплати допомоги DUA та оплати витрат державного 
управління згідно з угодами з міністром праці [11]. 
У федеральному законі є спеціальне положення, яке стосується 
працівників освіти, які хочуть подати заявку на допомогу по безробіттю. Це 
положення забороняє штатам розподіляти допомогу на випадок безробіття 
педагогічним працівникам певних навчальних закладів між академічними 
семестрами, якщо вони мають контракт або «розумну гарантію» 
працевлаштування на другий семестр [11]. 
Програми компенсації працівникам зазвичай передбачають медичне 
обслуговування, реабілітацію та грошові виплати для працівників, які 
отримали травми на виробництві або зазнали професійних захворювань. 
Федеральний уряд, зокрема Управління програм компенсації робітникам у 
Міністерстві праці США, керує програмами такого типу для конкретних 
цільових груп населення, включаючи програми для федеральних службовців, 
працівників прибережних і гавані, шахтарів із захворюванням легенів, 
працівників залізниць між штатами, серед інших популяцій. Штати керують 
компенсацією працівникам для всіх інших. Закон кожного штату є унікальним 
і складається з вимог до страхового покриття, вимог до професії та бізнесу, а 
також вимог до того, хто може надавати покриття для цих послуг [11]. 
Тимчасова допомога нужденним сім’ям (TANF) — це державно-
федеральна партнерська програма, яка допомагає нужденним сім’ям досягти 
самозабезпечення. Штати отримують федеральне фінансування для розробки 
та реалізації програми, яка відповідає одній із таких цілей: 
− допомога малозабезпеченим сім’ям, щоб діти могли доглядатися 
вдома; 
− профілактика та зниження випадків позашлюбної вагітності; 
сприяння створенню та підтримці повних сімей [11]. 
Короткочасна компенсація (STC) / Програми спільного використання. 
Короткочасні компенсаційні програми, також відомі як програми спільного 
використання робочих місць, забезпечують підтримку бізнесу під час 
20 
 
економічного спаду. Цей вибір політики дозволяє підприємствам тимчасово 
скорочувати робочий день своїх співробітників замість того, щоб звільняти їх. 
Завдяки цим програмам працівники отримують скорочену допомогу з 
безробіття, щоб частково компенсувати втрачену заробітну плату [11].  
Федеральний закон про торгівлю дозволяє виплачувати виплати на 
адаптацію до торгівлі особам, які вичерпали компенсацію по безробіттю, чиї 
робочі місця постраждали від імпорту. Ці рішення приймає Міністерство 
праці. Пільги, отримані в рамках TRA, можуть включати оплачуване навчання 
для нової роботи, фінансову допомогу в пошуку роботи в інших регіонах або 
переїзд до регіону, де є більше робочих місць [11]. 
В США відбувається досить серйозна підтримка молоді на ринку праці 
за рахунок розвитоку бізнесу в різних секторах економіки та створення 
додаткових робочих місць. Задля цього запроваджена  інформаційна служба з 
працевлаштування, яку здійснює Федерально-штатна система 
працевлаштування і яка складається з 2200 бірж праці. Вони займаються 
вивчення попиту та пропозиції робочої сили та забезпечують складання 
програм перебудови зайнятості [24]. 
По-друге, широко здійснюється професійно-технічна підготовка та 
перепідготовка працівників, яка надається учням середніх шкіл, а також 
особам з незакінченою середньою освітою. Зазначені програми націлені на 
створення бази для професійного навчання. Також, в США є програми для 
молоді віком 16-21 року з бідних сімей. Але ці програми не вирішують 
проблему безробіття, оскільки пропонують молодим людям лише декілька 
тижнів некваліфікованої роботи переважно в літні місці [24].  
Так, в США в 1982 році було ухвалено «Закон про спільну професійну 
підготовку», в якому передбачено тісний взаємозв’язок між навчальними 
закладами і приватними компаніями. Так, представники бізнесу об’єднуються 
для управління програмою й виділяють професії, необхідні окремо для 
кожного регіону, щоб безробітні могли отримати навички, відповідні 
потребам підприємців. Важливим підходом є професійна підготовка молоді на 
21 
 
робочому місці, яка включає навчання молодих фахівців на фірмі з гарантією 
подальшого найму тих, хто успішно закінчить курс [24, с.57].  
Задля створення робочих місць в США застосовуються різноманітні 
інструменти для мотивації середнього та малого бізнесу, наприклад, створено 
спеціальний урядовий фонд для допомоги банкам, які кредитують створення 
бізнесу, програми з підтримки підприємців, в тому числі і молодих, надаються 
пільги на створення нових робочих місць та витрати на навчання найманих 
працівників, кошти, які спрямовуються на професійну освіту молоді, повністю 
звільняються від оподаткування тощо. 
Відповідно до Закону «Про інвестиції в трудові ресурси» підприємства, 
що здійснюють професійну підготовку окремих неконкурентоспроможних 
категорій громадян, в тому числі і молоді без освіти або з низьким освітнім 
рівнем, можуть отримати знижку щодо податку на прибуток у розмірі 7-10% 
(на розсуд штату). Якщо підприємство після професійного навчання приймає 
таку особу на роботу, то впродовж наступних двох років воно має право на 
податкову пільгу в розмірі 4,5 тис.дол. на рік в розрахунку на одного 
прийнятого. Кошти, що спрямовуються підприємствами на професійну освіту 
молоді, повністю звільняються від оподаткування [24, с.57]. 
 Тобто, в США застосовується такий основний принцип на ринку праці: 
держава може створити сприятливі умови для підвищення зайнятості, але 
кожний має сам скористатися цими умовами для покращення свого соціально-
економічного становища  [35]. 
Отже, в США на ринок праці більше впливає не так державна служба 
зайнятості, як приватні спеціалізовані центри та агентства найму персоналу, 
що володіють найповнішою базою даних вакансій та працівників, які шукають 
роботу. Головним пріоритетом регулювання ринку праці є постійне створення 
нових робочих місць, за цим показником США є першою країною в світі. В 
той же час, програмам соціального забезпечення безробітним та політиці 
зайнятості приділяється набагато менше уваги, ніж у європейській моделі. 
Кожен громадянин має сам дбати про свій добробут та професійну реалізацію, 
22 
 
держава для цього лише створює сприятливі умови. Уряд США багато працює 
над якістю робочих місць, підвищення рівня оплати праці, професійної 
мотивації та зростання [43].  
 
1.3  Дослідження англосаксонської моделі державного регулювання 
зайнятості населення 
 
Ліберальна, або англосаксонська модель державного регулювання ринку 
праці, яка є характерною для таких країн як Канада, Велика Британія, 
Австралія, Нова Зеландія, є досить пасивною [35]. 
За англосаксонською моделлю уряд стимулює ринок праці 
впровадженням різноманітних програм зайнятості. Однак ключову роль в 
регулюванні ринку праці відіграють профспілки та громадські організації. 
Розробка політик соціального забезпечення працівників та роботодавців 
здійснюється як на державному рівні, так і на регіональному. Акцент 
здійснюється на своєчасну профорієнтацію, професійне навчання на місці 
роботи та заохочення підприємницької ініціативи.  У Великобританії велике 
значення надається самозайнятості та розвитку малого і середнього бізнесу. В 
муніципальних бюджетах завжди є окремі статті видатків для надання 
безробітним стартового капіталу або пільгових кредитів для відкриття власної 
справи. В першу чергу це мікрофірми – невеликі підприємства, що 
обслуговують місцевий ринок або підприємства третього сектору – місцеві 
кооперативи, що створені на кошти регіональних бюджетів або неурядових 
організацій. Інвестиційний пакет частково розділяють між собою власник 
бізнесу та держава або неурядова організація. Також держава значну увагу 
приділяє інформаційній політиці щодо стану попиту та пропозиції на ринку 
праці, про можливості професійного навчання та курсів підвищення 
кваліфікації [43]. 
 Щодо соціального забезпечення, то уряд ретельно контролює роботу 
фондів соціального страхування на випадок безробіття. Працівник, що був 
23 
 
звільнений протягом року, отримує допомогу на рівні 80% від зарплати.         
Окрім цього, у Великобританії існує широка мережа неурядових організацій, 
що займаються проблемами робітників та роботодавців і потужні професійні 
спілки, що суттєво впливають на політику формування ринку праці та 
розвитку програм зайнятості, забезпечення прав працівників. Працівники та 
роботодавці зобов’язані вступати в професійні спілки для захисту своїх прав, 
гарантування оплати праці та дотримання тижневого навантаження [43]. 
З 1987 року у Великобританії діє програма зайнятості, в основу якої 
покладена програма навчання та профорієнтації безробітних. Фінансування 
програми передбачається з таких джерел: 36% - приватний сектор; 22% - 
добровільні суспільства допомоги безробітним; 27% - державні установи та 
15% - спеціальні установи за професійним навчанням [24]. 
Уряд Великобританії намагається швидко реагувати на проблеми на 
ринку праці і в сфері зайнятості. Так, пандемія призвела до найбільше падіння 
річного виробництва у Великобританії за останні триста років. В зв’язку з цим 
уряд запустив Plan for Jobs та надав безпрецедентний пакет підтримки для 
захисту бізнесу та робочих місць, зокрема понад 350 мільярдів фунтів 
стерлінгів було надано урядом для захисту робочих місць і бізнесу шляхом 
надання грошових грантів, позик, відстрочки сплати податків і зниження 
податків. Це включає 68,5 мільярдів фунтів стерлінгів лише на Схему 
збереження робочих місць (CJRS), яка захистила 11,6 мільйонів робочих місць 
з моменту її створення, що еквівалентно більше третини всієї робочої сили. 
Понад 27 мільярдів фунтів стерлінгів було витрачено на самозайнятих осіб 
через п’ять грантів за програмою підтримки доходів самозайнятих осіб 
(SEISS) [7].  
Було проаналізовано, що запропонований план пожвавлення ринку 
робочої сили призвів до значного скорочення рівня безробіття в країні. Так, 
МВФ прокоментував: «Агресивна політична реакція влади – один із 
найкращих прикладів скоординованих дій у всьому світі – допомогла 
пом’якшити шкоду, стримуючи рівень безробіття та банкрутства» [7].   
24 
 
Основними напрямками в рамках Plan for Jobs було визначено наступні: 
− Подвоєння кількості робочих тренерів. Доведено, що індивідуальна 
інтенсивна підтримка з боку робочих тренерів для шукачів роботи має 
суттєвий ефект, допомагаючи їм повернутися до роботи. В зв’язку з цим Уряд 
інвестував 2,3 мільярда фунтів стерлінгів, щоб найняти й утримати 
інструкторів з роботи, подвоївши кількість до 27000.  
− Інвестиції в цільову підтримку при вступі на роботу. Уряд 
інвестував понад 200 мільйонів фунтів стерлінгів у програму цільової 
підтримки працевлаштування (JETS) для безробітних протягом понад трьох 
місяців. В рамках програми заявникам надавалася підтримка, пов’язана з 
написанням резюме, навичками співбесіди та порадами щодо пошуку роботи, 
а також отримання індивідуальної індивідуальної підтримки.  
− Підтримка в пошуку роботи. DWP запустив Job Finding Support 
(JFS) у Великій Британії в січні 2021 року, щоб надавати допомогу та 
підтримку новим безробітним протягом перших 13 тижнів безробіття. JFS, 
який надається онлайн через постачальників послуг із приватного сектору, 
допомагав людям ознайомитися з поточною практикою працевлаштування, 
визначити їхні навички, які можна передати, зрозуміти підходи до певного 
сектора та розробити індивідуальний план дій щодо пошуку роботи. 
− Впровадження стимулів для найму учнів. Уряд заохочував 
роботодавців наймати нових учнів в Англії, даючи їм 3000 фунтів стерлінгів 
за кожного учня будь-якого віку, якого вони наймуть до 30 вересня 2021 року. 
− Збільшення втричі кількість стажувань для 16–24-річних. Уряд 
виділив фінансування, щоб потроїти кількість стажувань в Англії, які 
включають стажування, навчання та підготовку до роботи протягом періоду 
до року. 
− Піонерська гарантія довічних навичок – пропозиція безкоштовних 
курсів для роботи рівня 3. Будь-який дорослий в Англії без рівня A або 
еквівалентної кваліфікації повністю фінансувався урядом для доступу до 
25 
 
безкоштовних курсів рівня 3. В Англії приблизно 11 мільйонів дорослих 
старше 24 років без кваліфікації L3. У середньому кваліфікація L3 забезпечує 
16-відсоткове повернення заробітку та 4-відсоткове збільшення шансів 
отримати роботу.  
− Розширення навчальних навичок. У рамках програми Lifetime 
Skills Guarantee уряд розширив «Skills Bootcamps» в Англії – короткі, гнучкі 
навчальні курси тривалістю до 16 тижнів для дорослих, які хочуть підвищити 
кваліфікацію та перекваліфікуватися в цифрових, будівельних і технічних 
навичках.  
− Додаткове фінансування Національної служби кар’єри. 
Національна служба кар’єри надає інформацію, поради та вказівки, щоб 
допомогти вам прийняти рішення щодо навчання та роботи людям, які 
проживають в Англії віком від 13 років.  
− Розширення програми галузевої робочої академії. Уряд виділив 
кошти для розширення кількості розміщень за Програмою галузевої академії 
праці (SWAP) для претендентів на допомогу по безробіттю в Англії та 
Шотландії. 
− Сильна молодіжна пропозиція. Визнаючи, що молодь є однією з 
найбільш постраждалих від фінансової кризи, уряд надав першочергову увагу 
підтримці всім 18–24-річним у групі інтенсивного пошуку роботи в 
Універсальному кредиті з Пропозицією для молоді по всій Великобританії. Це 
включало: 13 тижнів інтенсивної підтримки, щоб допомогти новим 
претендентам знайти відповідні можливості [7].   
На сьогодні у Великобританії запускається нова програма підтримки 
«Повернення до роботи», метою якої є допомога  людям із тривалими 
захворюваннями, обмеженими можливостями чи тривалим безробіттям 
шукати роботу або залишитися на роботі. Планується допомогти більше ніж 
1000000 особам [3].  
26 
 
Додаткова підтримка надається разом із посиленням санкцій для людей, 
які не шукають роботу, у рамках наступного покоління реформ соціального 
забезпечення. 
Ключовим пріоритетом уряду Великобританії залишається залучення 
більшої кількості людей до роботи та забезпечення оплати праці. 
Уряд розширює чотири ключові програми: NHS Talking Therapies, 
Individual Placement and Support, Restart and Universal Support, щоб протягом 
наступних п’яти років охопити до 1,1 мільйона людей і допомогти людям із 
психічними чи фізичними захворюваннями знайти роботу або допомогти 
залишитися на старому робочому місці. Основною причиною цього є те, що 
після пандемії кількість людей, які не є активними через тривалу хворобу або 
інвалідність, зросла майже на півмільйона до рекордного рівня в 2,6 мільйона, 
причому одними з основних причин є психічне здоров’я, захворювання 
опорно-рухового апарату та серцеві захворювання [3]. 
Програма включає офіційний запуск служби WorkWell, щоб допомогти 
людям, які хворіють або мають інвалідність розпочати працювати, залишитися 
на роботі та досягти успіху в роботі. 
В міністерстві також планують випробувати реформи процесу 
отримання довідок про придатність, щоб полегшити та пришвидшити 
отримання спеціалізованої роботи та медичної підтримки.  
Міністерство праці та пенсій також запровадить суворіші санкції щодо 
виплат для людей, які можуть працювати, але відмовляються співпрацювати з 
центром зайнятості або виконувати запропоновану їм роботу. Кандидатам на 
допомогу, які продовжуватимуть відмовлятися співпрацювати з Центром 
зайнятості, їхню заяву буде закрито [3]. 
Плани боротьби з довгостроковим безробіттям у Великобританії 
включають наступне [3]: 
1. Тестування додаткової підтримки центру зайнятості в Англії та 
Шотландії – перевірка того, як інтенсивна підтримка може допомогти 
27 
 
заявникам працевлаштуватися, які залишаються безробітними або мають 
низькі доходи після 7 тижнів подачі заявки на Universal Credit. 
2. Подовження та розширення схеми Restart в Англії та Уельсі на 2 роки 
– розширення індивідуальної, інтенсивної підтримки для людей, які 
користуються універсальним кредитом більше 6 місяців, а не 9, допомагаючи 
їм подолати бар’єри на шляху працевлаштування через коучинг, резюме та 
співбесіди, навички та навчання. Схема буде продовжена на два роки до 
червня 2026 року. 
3. Організація пункту розгляду заявників. Заявники, які подають заявки 
на універсальний кредит, які залишаються безробітними після 12-місячної 
програми перезапуску, братимуть участь у процесі перевірки заявників: новий 
процес, за допомогою якого робочий тренер вирішить, які подальші умови 
пошуку роботи або шляхи працевлаштування найкраще сприятимуть заявнику 
на роботу. Якщо позивач відмовляється прийняти ці нові умови без поважних 
причин, його претензію щодо універсального кредиту буде закрито. 
4. Розгортання обов’язкових пробних випробувань на 
працевлаштування – через пункт розгляду заявників заявники, які ще не 
перейшли на роботу, повинні будуть прийняти роботу або здобути досвід 
роботи з обмеженим часом, щоб покращити свої перспективи 
працевлаштування. Невиконання цього на цьому етапі призведе до закриття 
претензії позивача щодо універсального кредиту. 
5. Суворіші санкції для людей, які мали б шукати роботу, але не шукають 
роботу; викорінення шахрайства та помилок за допомогою урядової програми 
Targeted Case Review для розгляду претензій щодо універсального кредиту 
заявників, яких вилучили з системи; цифрові інструменти для відстеження 
відвідування претендентами ярмарків вакансій та співбесід. 
6. Розширення ключових програм у галузі охорони здоров’я та 
зайнятості, з метою допомоги людям із психічними розладами знайти та 
залишитися на робочому місці, серед яких наступні: 
28 
 
− NHS Talking Therapies – збільшення кількості людей, які 
отримають користь від курсів лікування психічного здоров’я, ще на 384000 
осіб протягом наступних п’яти років і збільшення кількості доступних сеансів. 
NHS Talking Therapies надає доказові методи психологічної терапії, 
включаючи когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), для лікування легких і 
помірних станів психічного здоров’я, таких як депресія та тривожні розлади. 
− Індивідуальне працевлаштування та підтримка (IPS) – мета 
допомогти ще 100000 людей із серйозними психічними захворюваннями 
знайти та зберегти роботу протягом наступних п’яти років. IPS – це програма 
підтримки працевлаштування, інтегрована в громадські служби психічного 
здоров’я. 
План «Повернення до роботи» передбачає інвестиції в розмірі 2,5 
мільярда фунтів стерлінгів протягом наступних п’яти років, включаючи понад 
300 мільйонів фунтів стерлінгів додаткових інвестицій наступного року [3].   
У Канаді право приймати закони розподілено між федеральним і 
провінційним урядом. У сфері трудового законодавства федеральний уряд має 
юрисдикцію лише над конкретними роботами та підприємствами, що 
належать до виключної федеральної конституційної юрисдикції, наприклад, 
судноплавство, залізниці та банки. Проте переважна більшість трудових 
відносин не належить до виключної федеральної юрисдикції та регулюється 
законодавством провінції, у якій вони розташовані. Таким чином, загальне 
правило полягає в тому, що провінції мають юрисдикцію щодо питань 
зайнятості в цілому, тоді як федеральний уряд має юрисдикцію лише у 
виняткових випадках, щодо конкретних робіт і підприємств. За винятком 
Квебеку, трудове законодавство дуже схоже в різних провінціях. У цьому 
короткому викладі розглядатимуться лише закони Онтаріо, найбільш 
густонаселеної провінції Канади [2]. 
Усі провінції Канади прийняли законодавство, яке встановлює 
мінімальні стандарти, що регулюють основні положення та умови 
працевлаштування, включаючи мінімальний рівень заробітної плати, 
29 
 
відпустку та відпустку, години роботи, відпустки, періоди повідомлення про 
звільнення та, у деяких юрисдикціях, звільнення платежі. Роботодавцям і 
працівникам забороняється укладати контракти, що виходять за ці мінімальні 
стандарти [2]. 
На підтримку людей, які втратили роботу діє Програма страхування 
зайнятості (EI). Підтримка надається безробітним, поки вони шукають роботу 
або підвищують кваліфікацію. Програма EI також надає спеціальні пільги 
працівникам, які беруть відпустку з роботи через певні життєві події: 
захворювання, вагітність, догляд за новонародженою або щойно усиновленою 
дитиною, догляд за важкохворим або пораненим, догляд за членом сім'ї, який 
серйозно хворий зі значним ризиком смерті. 
Працівники отримують пільги EI, лише якщо вони сплачували премії за 
минулий рік і відповідають вимогам кваліфікації та правам. Самозайняті 
також працівники можуть брати участь у EI та отримувати спеціальні пільги. 
Адмініструє EI Канадська комісія із страхування зайнятості (CEIC), яка 
виконує наступні функції: 
− надає своєчасні та точні виплати та послуги EI; 
− підтримує клієнтів EI на кожному етапі процесу надання послуг 
шляхом: надання інформації про переваги; відповідаючи на запити; 
допомагаючи роботодавцям; обробляючи претензії і надаючи засоби для 
оскарження рішень; проводячи автентифікацію та ідентифікацію клієнта, а 
також 
− запобігає, виявляє та стримує шахрайства та зловживання [1]. 
Отже, в цілому така модель має відносно пасивний характер державної 
політики зайнятості, однак багато функцій на себе перебирають профспілки та 
громадські організації в регулюванні ринку та забезпечення належних умов 
праці. На державному рівні роботодавцям надаються широкі права у питаннях 
найму/звільнення працівників, оплати праці та графіку роботи 
 
 
30 
 
1.4 Державна політика в сфері зайнятості в Європейському Союзі 
 
У 1997 році країни ЄС встановили набір спільних цілей і завдань 
політики зайнятості для боротьби з безробіттям і створення нових і кращих 
робочих місць в ЄС. Ця політика також відома як Європейська стратегія 
зайнятості (EES). 
Соціальна ситуація та ситуація з зайнятістю в Європі оцінюється в 
контексті семестру ЄС і базується на Керівних принципах зайнятості, 
загальних пріоритетах і цілях національної політики зайнятості. Для того, щоб 
допомогти країнам ЄС просуватися вперед, Комісія видає рекомендації для 
окремих країн на основі прогресу в досягненні кожної цілі. 
Європейський соціальний фонд (ESF) є головним інструментом Європи 
для забезпечення більш справедливих можливостей працевлаштування для 
всіх, хто живе в ЄС: працівників, молоді та всіх тих, хто шукає роботу. 
Європарламент запропонував збільшити фінансування в бюджеті ЄС на 2021-
2027 роки. Нова версія фонду, відома як Європейський соціальний фонд плюс 
(ESF+), з бюджетом у 88 мільярдів євро, зосереджена на освіті, професійній 
підготовці та навчанні впродовж життя, а також рівному доступі до якісної 
зайнятості, соціальному залученні та боротьбі з бідністю. 
Програма зайнятості та соціальних інновацій (EaSI) має на меті 
допомогти модернізувати політику зайнятості та соціальну політику, 
покращити доступ до фінансування для соціальних підприємств або 
незахищених людей, які бажають створити мікрокомпанію, а також сприяти 
мобільності робочої сили через мережу EURES. Європейська мережа вакансій 
сприяє мобільності, надаючи інформацію роботодавцям і шукачам роботи, а 
також містить базу даних вакансій і заявок по всій Європі. 
Європейський фонд адаптації до глобалізації (EGF) підтримує 
працівників, які втрачають роботу через глобалізацію, оскільки компанії 
можуть закрити або перенести своє виробництво до країн, що не входять до 
31 
 
ЄС, або через економічну та фінансову кризу, у пошуку нової роботи чи 
створенні власного бізнесу. 
Фонд європейської допомоги найбільш знедоленим (FEAD) підтримує 
ініціативи держав-членів щодо забезпечення продовольством, основною 
матеріальною допомогою та соціальної інтеграції найбільш знедолених. 
Оновлена версія Європейського соціального фонду Plus об’єднує низку 
існуючих фондів і програм (ESF, EaSI, FEAD, Ініціатива зайнятості молоді), 
об’єднуючи їхні ресурси та надаючи більш комплексну та цілеспрямовану 
підтримку громадянам [4]. 
Пакет із питань зайнятості (опублікований у квітні 2012 року) — це 
набір політичних документів, які розглядають, як політика зайнятості ЄС 
перетинається з низкою інших сфер політики для підтримки розумного, 
сталого та інклюзивного зростання. Він визначає найбільші потенційні робочі 
місця в ЄС і найефективніші способи для країн ЄС створити більше робочих 
місць. Заходи пропонуються в таких сферах: 
− підтримка створення робочих місць; 
− прискорення створення робочих місць в економіці шляхом: 
заохочення попиту на робочу силу; орієнтації субсидій на наймання на нових 
працівників; зниження податку на працю при забезпеченні фіскальної 
стійкості; сприяння та підтримки самозайнятості, соціальних підприємств і 
нових підприємств; перетворення неофіційної чи незадекларованої праці на 
звичайну зайнятість; підвищення зарплати «забирай додому»; модернізація 
систем встановлення заробітної плати для узгодження заробітної плати з 
розвитком продуктивності; сприяння створенню робочих місць; інвестування 
в особисті та побутові послуги; 
− використання потенціалу секторів, де багато робочих місць: ІКТ, 
зелена економіка (аналіз), охорона здоров’я; 
− мобілізація коштів ЄС для створення робочих місць: 
Європейський соціальний фонд; 
32 
 
− відновлення динаміки ринків праці. 
Реформування ринків праці відбувається шляхом: заохочення 
внутрішньої гнучкості компаній для захисту робочих місць під час кризи; 
заохочення гідної та стабільної заробітної плати; зменшення сегментації ринку 
праці між тими, хто має нестабільну зайнятість, і тими, хто має більш 
стабільну зайнятість; очікування економічної перебудови; розвитку навчання 
впродовж життя та активної політики ринку праці; надання можливостей 
молоді та пакет працевлаштування молоді; зміцнення соціального діалогу; 
зміцнення державних служб зайнятості. 
Значна увага спрямовується на поліпшення управління ЄС. Так, 
посилення координації та багатостороннього нагляду в політиці зайнятості 
шляхом: публікації системи порівняльного аналізу з вибраними показниками 
зайнятості разом із проектом спільного звіту про зайнятість; розробки 
пристрою відстеження реформ. Ефективне залучення соціальних партнерів до 
Європейського семестру здійснюється шляхом створення тристороннього 
формату ЄС для моніторингу та обміну думками щодо розвитку заробітної 
плати [60]. 
Державна політика зайнятості ЄС значну увагу приділяє мігрантам. Так, 
в ЄС проживає 21,6 мільйона громадян третіх країн, що становить 4,2% від 
загальної чисельності населення ЄС. Нові мігранти, які щороку поселяються в 
ЄС, становлять менше 0,5% населення ЄС. Більшість мігрантів, які 
проживають в ЄС, імовірно, залишаться в середньостроковій перспективі. 
Тому пошук роботи та залучення до суспільства має вирішальне значення для 
їх успішної інтеграції. Не менш важливою є соціальна підтримка, така як 
доступ до житла, медичної допомоги та допомоги дітям. 
Причини прогалин в інтеграції мігрантів з країн, які не входять до ЄС, 
здебільшого стосуються наступного: відставання в освіті, мовні бар’єрів, 
дискримінація, нерівний доступ до працевлаштування та гідного житла та 
соціальних послуг, або невідповідність робочих місць і надмірна кваліфікація 
у випадку високоосвічених мігрантів. 
33 
 
У той час як міграційна політика є національною компетенцією, 
інституції ЄС мають багаторічний досвід підтримки інтеграції мігрантів у 
європейські ринки праці та суспільства. Вирішення викликів інтеграції є 
багатовимірним процесом і вимагає інтегрованих політичних дій у низці 
політичних сфер.  
Слідуючи Європейському порядку денному з питань міграції, Комісія 
розробила План дій щодо інтеграції громадян третіх країн, представлений у 
червні 2016 року, для зміцнення спільного підходу в усіх сферах політики та 
залучення всіх відповідних учасників. Відповідно до цього Комісія: 
− допомагає національним урядам, регіональним і місцевим органам 
влади, соціальним партнерам і громадянському суспільству шляхом 
підтримки ранньої інтеграції на ринок праці, державних служб зайнятості, 
доступу до освіти та тренінгів; 
− запустила у 2017 році Інструмент профілю навичок ЄС для громадян 
третіх країн, багатомовний онлайн-інструмент, який допомагає визначити та 
відобразити навички та кваліфікацію; 
− здійснює моніторинг розвитку політики у сфері зайнятості та 
соціальної інтеграції цих вразливих груп через Європейський семестр, 
реалізуючи стратегію «Європа 2020»; 
− фінансує низку заходів для інтеграції мігрантів через Європейський 
соціальний фонд, Фонд європейської допомоги для найбільш знедолених та 
програму зайнятості та соціальних інновацій; 
− заохочує та підтримує політику, засновану на фактичних даних, 
взаємне навчання, діалог зацікавлених сторін та обмін передовим досвідом 
між державами-членами [6]. 
В тому числі ЄС надає значної уваги проблемі зниження безробіття та 
неактивності серед молоді. Мета підтримки країн-членів ЄС полягає в тому, 
щоб допомогти молодим людям розвинути свій потенціал для формування 
майбутнього ЄС та просування цифрового та зеленого переходу вперед. 
34 
 
Наприклад, щоб краще відновитися після нового економічного спаду, 
спричиненого пандемією COVID-19, Комісія прийняла повідомлення про 
підтримку зайнятості молоді у 2020 році. 
Пакет підтримки зайнятості молоді 2020 року складався з чотирьох 
напрямків, які разом забезпечують міст до робочих місць для наступного 
покоління: 
1. ЄС запровадив проєкт «Молодіжна гарантія» у 2013 році. З того часу 
в рамках Проєкту допомогу отримало понад 24 мільйонам молодих людей. 
Заснована на пропозиції Комісії, Рекомендація Ради 2020 року про посилену 
гарантію для молоді містить обіцянку, згідно з якою, якщо ви зареєструєтеся, 
ви отримаєте пропозицію про роботу, освіту, учнівство або стажування 
протягом чотирьох місяців. Крім того, він розширений на 15-29-річних, більш 
інклюзивний, щоб уникнути будь-яких форм дискримінації, і більш 
орієнтований на майбутнє, щоб отримувати прибуток від переходу до 
цифрових та зелених технологій. 
2. Заснована на пропозиції Комісії, Рекомендація Ради 2020 року про 
професійну освіту та навчання спрямована на те, щоб зробити системи більш 
сучасними, привабливими та відповідними для цифрової та «зеленої» 
економіки. Гнучка, орієнтована на учня професійна освіта та навчання 
підготує молодих людей до їх першої роботи та надасть більшій кількості 
дорослих можливості покращити чи змінити свою кар’єру. Це допоможе 
постачальникам професійної освіти та навчання стати центрами професійної 
майстерності, підтримуючи різноманітність та інклюзивність. 
3. Відновлений імпульс для учнівства приносить користь як 
роботодавцям, так і молоді, додаючи кваліфіковану робочу силу у широкий 
спектр секторів. Європейський альянс учнівства надав понад мільйон 
можливостей. Оновлений Альянс просуватиме національні коаліції, 
підтримуватиме МСП та посилюватиме участь соціальних партнерів. 
4. Додаткові елементи, що підтримують зайнятість молоді, пов’язані з 
потенціалом взаємного навчання Європейської мережі державних служб 
35 
 
зайнятості, Планом дій із соціальної економіки та більш надійною доказовою 
базою щодо доступу молоді до соціального захисту [4]. 
Ініціатива зайнятості молоді (YEI) є одним з основних фінансових 
ресурсів ЄС для підтримки впровадження схем гарантування молоді до 2023 
року. ЄС започаткував її у 2013 році, щоб надати підтримку молоді, яка 
проживає в регіонах, де рівень безробіття серед молоді перевищував 25%. 
Ініціатива працевлаштування молоді підтримує виключно молодих 
людей, які не навчаються, не працюють або не навчаються (NEETs), 
включаючи довготривалих безробітних або тих, хто не зареєстрований як 
шукаючі роботи. Це гарантує, що в тих частинах Європи, де проблеми є 
найгострішими, молоді люди можуть отримати цільову підтримку. Як 
правило, YEI фінансує: учнівство, стажування, працевлаштування, подальшу 
освіта, що веде до підвищення кваліфікації. 
На період 2021-2027 років для спрощення інституції ЄС інтегрували 
Ініціативу зайнятості молоді в Європейський соціальний фонд плюс (ESF+), 
зберігаючи при цьому акцент на зайнятості молоді. Усі держави-члени повинні 
будуть інвестувати відповідну кількість своїх ресурсів ESF+ у цілеспрямовані 
дії та структурні реформи для підтримки зайнятості, освіти та навчання 
молоді. 
Серед заходів ЄС щодо боротьби з безробіттям серед молоді є молодіжні 
гарантії, зобов’язання держав-членів забезпечити, щоб усі молоді люди віком 
до 30 років отримували якісну пропозицію щодо роботи, продовження освіти, 
учнівства чи стажування протягом чотирьох місяців. стати безробітним або 
залишити формальну освіту. Впровадження молодіжних гарантій 
підтримується інвестиціями ЄС через Ініціативу зайнятості молоді. 
Європейський корпус солідарності дозволяє молодим людям бути 
волонтерами та працювати в проектах, пов’язаних із солідарністю, по всій 
Європі. Платформа «Ваша перша робота EURES» допомагає молодим людям 
віком від 18 до 35 років, які бажають отримати професійний досвід за 
кордоном, знайти роботу, стажування чи учнівство [9]. 
36 
 
Європейська комісія підтримує соціальну економіку та соціальне та 
інклюзивне підприємництво через їх важливу роль у створенні робочих місць, 
трудовій інтеграції та інклюзивному та сталому зростанні.  
Соціальна економіка охоплює різноманітні підприємства, організації та 
правові форми, такі як соціальні підприємства, кооперативи, товариства 
взаємної вигоди, некомерційні асоціації та фонди, які поділяють рису 
систематичного ставлення людей на перше місце. 
Соціальне підприємство поєднує підприємницьку діяльність із 
соціальною метою. Його головна мета – мати соціальний вплив, а не 
максимізувати прибуток для власників чи акціонерів. Компанії, що надають 
соціальні послуги та/або товари та послуги вразливим верствам населення, є 
типовими прикладами соціальних підприємств. 
У Європі існує приблизно 2,8 мільйона суб’єктів соціальної економіки 
та підприємств, на яких разом зайнято близько 13,6 мільйонів людей. Частка 
соціальної економіки в оплачуваній зайнятості коливається між 0,6% і 9,9% в 
країнах-членах. 
Інклюзивне підприємництво спрямоване на те, щоб усі люди, незалежно 
від їхніх особистих характеристик і походження, мали рівні можливості для 
створення та ведення бізнесу. 
Європейська Комісія підтримує соціальне та інклюзивне 
підприємництво через: фінансування, формування знань, політичну роботу 
[10]. 
Соціальна економіка та інклюзивне підприємництво є темами, що мають 
наскрізне значення для різноманітних сфер політики та економічних секторів. 
Тому можливості фінансування можна знайти в більшості програм 
фінансування ЄС. 
Деякі з цих програм містять спеціальні заходи. Інші можуть бути 
використані учасниками соціальної економіки та інклюзивного 
підприємництва, навіть якщо вони не націлені на них явно.  
37 
 
Майже половина безробітних в ЄС є довгостроково безробітними, тобто 
безробітними більше 12 місяців. Вирішення проблеми довгострокового 
безробіття є ключовим викликом зайнятості в стратегії Комісії щодо робочих 
місць і зростання. 
Для вирішення цієї проблеми пропонується здійснити три ключові 
кроки: 
− заохочення реєстрації довгостроково безробітних у службі 
зайнятості; 
− надання кожному зареєстрованому індивідуальної поглибленої 
оцінки для визначення їхніх потреб і потенціалу не пізніше 18 місяців 
безробіття; 
− пропонувати угоду про трудову інтеграцію всім зареєстрованим 
довготривалим безробітним не пізніше 18 місяців. 
Угода про трудову інтеграцію має складатися з спеціально розробленого 
плану повернення довготривалих безробітних до роботи. Це може включати, 
залежно від існуючих послуг у кожній державі-члені: наставництво, допомога 
в пошуку роботи, подальша освіта та навчання, допомога на житло, транспорт, 
послуги з догляду за дитиною та реабілітацію [9]. 
Треба зазначити, що в країнах ЄС різні країни застосовують різні моделі 
державного управління в сфері зайнятості населення. 
Так, наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія 
використовують консервативну (континентально-європейську) модель, якій 
притаманні наступні характеристики: підвищення продуктивності праці через 
стимулювання заробітною платою, надання пільг підприємствам, що 
модернізують свої підприємства та створюють робочі місця. Моделі 
притаманний високий рівень захищеності працівника на законодавчому рівні, 
жорсткі норми трудового права та законодавчо встановлений мінімум оплати 
праці. 
38 
 
Швеція, Норвегія, Данія – соціал-демократичну (скандинавську) модель, 
яка відрізняється активною політикою держави на ринку праці та 
максимальним зниженням рівня безробіття. 
Але, в цілому в пріоритетах державної політики в сфері зайнятості в ЄС 
є: 1) забезпечення кожного робочим місцем, з подальшим навчанням та 
можливою перепідготовкою; 2) заохочення підприємництва та створення 
нових робочих місць через надання державних гарантій та часткової 
компенсації заробітної плати;3) реформування національних служб зайнятості 
та покращення ефективності їх роботи; 4) відкритість ринків праці та 
модернізація системи соціального захисту; 5) висока мобільність робочої сили 
у відповідності до попиту та пропозицією на неї; 6) сприяння відкриттю 
власного бізнесу через спеціальне навчання, надання стартового капіталу та 
спрощене оподаткування. 
 
  
39 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ В 
УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз правових, організаційних та інституційних засад 
державної політики в сфері зайнятості 
 
Правові,  економічні  та  організаційні  засади державної політики в сфері 
зайнятості населення визначені Законом України «Про зайнятість населення» 
[46]. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» держава 
гарантує у сфері зайнятості: 1) вільне обрання місця застосування праці та 
виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; 2) одержання заробітної 
плати (винагороди) відповідно до законодавства; 3) професійну орієнтацію з 
метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; 4) професійне 
навчання відповідно до здібностей та з урахуванням по-треб ринку праці; 5) 
підтвердження результатів неформального  професійного  навчання  осіб  за 
робітничими професіями; 6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, 
обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку 
праці та перспективи його розвитку; 7) соціальний захист у разі настання 
безробіття; 8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої 
відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; 9) додаткове сприяння 
у працевлаштуванні окремих категорій громадян [46].  
Державна політика зайнятості населення базується на принципах 
пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної 
зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики 
держави; відповідальності держави за  формування  та  реалізацію  політики  у  
сфері зайнятості населення; забезпечення рівних можливостей населення у 
реалізації конституційного права на працю; сприяння ефективному 
40 
 
використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту 
населення від безробіття [46]. 
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про зайнятість населення» до 
заходів сприяння зайнятості населення належать: 1) професійна орієнтація та 
професійне навчання; 2) стимулювання створення нових робочих місць, 
працевлаштування безробітних; 3) сприяння самозайнятості населення, 
організація підприємницької діяльності; 4) сприяння забезпеченню молоді 
першим робочим місцем, проходженню стажування у роботодавця; 5) 
сприяння зайнятості осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку 
праці; 6) забезпечення участі безробітних у громадських роботах та інших 
роботах тимчасового характеру; 7) інші програми сприяння зайнятості 
населення, які запроваджуються окремими рішеннями Кабінету Міністрів 
України [46]. 
В 2020 році розпорядження Кабінету Міністрів України було 
затверджено основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості 
населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 
року, серед яких визначено наступні: 
− розвиток національної економіки як основи для забезпечення 
продуктивної зайнятості та створення нових робочих місць; 
− стимулювання розвитку підприємництва та самозайнятості; 
− забезпечення створення гідних умов праці та детінізація відносин у 
сфері зайнятості населення; 
− розвиток системи професійної (професійно-технічної) освіти та 
забезпечення створення умов для професійного навчання впродовж життя; 
− забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці. Сприяння 
зайнятості молоді; 
− реформування державної служби зайнятості та забезпечення 
інноваційного розвитку послуг на ринку праці; 
41 
 
− забезпечення реалізації ефективної державної політики у сфері 
трудової міграції [47]. 
Серед основних шляхів для розвитку національної економіки як основи 
для забезпечення продуктивної зайнятості та створення нових робочих місць 
передбачаються наступні: 
− поліпшення інвестиційного середовища і підвищення інвестиційної 
привабливості національної економіки; 
− формування сприятливої системи оподаткування та регуляторного 
режиму; 
− забезпечення розвитку внутрішнього ринку товарів, робіт і послуг 
вітчизняних підприємств та експортного потенціалу українських виробників; 
− зростання рівня інноваційності та наукоємності економіки; 
− розбудови системи середньострокового прогнозування розвитку 
ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі та розрізі регіонів [47]. 
Для стимулювання розвитку підприємництва та самозайнятості 
необхідним є: 
− створення сприятливого середовища для розвитку малого і 
середнього підприємництва; 
− сприяння самостійній зайнятості, розвитку підприємницької 
ініціативи громадян, у тому числі безробітних; 
− забезпечення розвитку гнучких форм зайнятості для збільшення 
частки зайнятих в малому і середньому підприємництві [47]. 
Створити гідні умови праці можливо за рахунок: 
− підвищення рівня добробуту населення в результаті поетапного 
наближення рівня заробітної плати в Україні до країн - членів ЄС; 
− створення умов для легалізації зайнятості та доходів населення; 
− удосконалення законодавства про працю з урахуванням 
міжнародних стандартів та посилення контролю за його дотриманням; 
42 
 
− створення умов для забезпечення рівних прав та можливостей для 
жінок і чоловіків на ринку праці [47]. 
Розвиток професійної освіти та освіти протягом всього життя може 
відбутися шляхом: 
− забезпечення розвитку системи професійного навчання впродовж 
життя; 
− забезпечення розвитку Національної системи кваліфікацій, сприяння 
розробленню та впровадженню професійних стандартів і стандартів освіти; 
− забезпечення розвитку дуальної форми здобуття освіти; 
− удосконалення системи професійного навчання на виробництві [47]. 
Також для розвитку вразливих категорій населення необхідно: 
− забезпечити розвиток інклюзивного ринку праці для створення 
нових і збереження існуючих робочих місць; 
− удосконалити механізм сприяння працевлаштуванню, підтримки 
зайнятості осіб з інвалідністю та автоматизованого контролю за виконанням 
нормативу робочих місць; інституційної визначеності та розбудови органу, 
відповідального за реалізацію політики у зазначеній сфері; 
− забезпечити розвиток системи професійної орієнтації населення; 
− стимулювати партнерство між органами влади, роботодавцями та 
закладами освіти на ринку праці; 
− сприяти зайнятості молоді, її кар’єрному розвитку; 
− сприяти розвитку політики недискримінації на ринку праці [47]. 
Реформування служби зайнятості можливе шляхом: 
− посилення співпраці усіх стейкхолдерів ринку праці, зокрема 
шляхом поширення практики місцевих партнерств у сфері занятості; 
− зміни організаційної структури державної служби зайнятості, 
впровадження і забезпечення ефективної діяльності інститутів кар’єрного 
радника та радника з питань роботи з роботодавцями; 
43 
 
− запровадження електронних сервісів, у тому числі електронної 
звітності, розширення можливостей для самообслуговування суб’єктів ринку 
праці [47].  
В сфері трудової міграції необхідним є: 
− сприяння внутрішній мобільності робочої сили для сталого розвитку 
регіонів; 
− забезпечення захисту прав та інтересів громадян України, які 
працюють за кордоном; 
− створення умов для реінтеграції українських трудових мігрантів та 
інтеграції закордонних українців та іноземців в українське суспільство [47].  
Отже, бачимо, що зазначені напрями є різноманітними, і свідчать про 
розуміння розробників щодо комплексності проблеми зайнятості населення. 
Проблема занятості також розкривається в Концепції реалізації 
державної політики в сфері сприяння розвитку соціально відповідального 
бізнесу в Україні на період до 2030 року.  Зокрема, у сфері зайнятості 
населення передбачено наступне: 
− розроблення стратегій соціальної відповідальності суб’єктів 
господарської діяльності з урахуванням інтересів громади і суспільства; 
− створення нових робочих місць; 
− публікацію звітів про управління; 
− здійснення благодійних заходів, спрямованих на підтримку 
соціально незахищених верств населення; 
− співпрацю із суб’єктами освітньої діяльності з метою підготовки та 
підвищення кваліфікації науково-педагогічних і педагогічних працівників, 
підвищення рівня професійної підготовки здобувачів освіти, сприяння 
навчанню протягом життя та підтримка обдарованої молоді; 
− щорічне оприлюднення публічного звіту, що містить інформацію 
про здійснення суб’єктами господарської діяльності заходів із запровадження 
стандартів ведення соціально відповідального бізнесу; 
44 
 
у розвитку трудових відносин: 
− налагодження діалогу з профспілковими організаціями, сприяння 
укладенню колективних договорів; 
− забезпечення об’єктивності оцінки професійних якостей і розміру 
винагороди за добросовісне та результативне виконання професійних 
обов’язків працівників; 
− створення можливостей для забезпечення зайнятості молоді та 
полегшення доступу працівників до здобуття освіти; 
− створення безпечних та ергономічних умов праці, проведення 
оздоровчих та культурних заходів; 
− впровадження сучасних систем управління безпекою та гігієною 
праці; 
− формування переліку соціальних гарантій, зокрема щодо медичного 
страхування працівників з метою стимулювання трудової активності; 
− сприяння працевлаштуванню працівників суб’єкта господарської 
діяльності, звільнених внаслідок реорганізації; 
− формування корпоративної культури [50]. 
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про зайнятість населення» 
органами, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у 
сфері зайнятості населення, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів 
України, центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, 
інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної 
Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві 
державні адміністрації, органи місцевого самоврядування [46]. У Верховній 
Раді України створено Комітет з питань соціальної політики, зайнятості та 
пенсійного забезпечення. До його компетенцій входять: 
− державна політика у сфері соціального захисту громадян; 
− державне соціальне страхування;– запровадження соціального 
медичного страхування; 
45 
 
− соціальні гарантії, забезпечення достатнього життєвого рівня 
людини; 
− державна політика у сфері регулювання трудових відносин та 
зайнятості населення; 
− розвиток соціального партнерства та діяльність об’єднань громадян 
сторін соціального партнерства; 
− діяльність соціальних фондів; 
− державна політика у сфері пенсійного забезпечення.  
Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями 
реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на 
середньостроковий період, в яких визначаються шляхи та способи розв’язання 
проблем зайнятості населення і передбачаються заходи з консолідації зусиль 
усіх сторін соціального діалогу з метою регулювання процесів на ринку праці, 
підвищення рівня зайнятості населення. 
 Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації 
державної політики у сфері зайнятості населення здійснює центральний орган 
виконавчої влади у сфері соціальної політики за участю центрального органу 
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення 
та трудової міграції.  
Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної 
політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші 
центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки 
Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, 
органи місцевого самоврядування.  
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з 
формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є 
центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, нинішнє 
Міністерство соціальної політики України.  
46 
 
Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної 
орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної 
підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається 
Кабінетом Міністрів України, створюється Державна служба зайнятості 
України.  
На сучасному етапі її діяльність регламентується: Законом України «Про 
зайнятість населення» [46], де у третьому розділі визначено роль, завдання і 
функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну 
політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а також 
Положенням про Державну службу зайнятості України, затвердженим 
наказом Міністерства соціальної політики України та Указом Президента 
України [48].  
Основними завданнями Державної служби зайнятості України є: 
− реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та 
трудової міграції; 
− внесення пропозицій міністру – керівнику центрального органу 
виконавчої влади у сфері соціальної політики щодо формування державної 
політики у сфері зайнятості населення; 
− сприяння громадянам у пошуку підходящої роботи; 
− надання роботодавцям послуг з добору працівників; 
− участь в організації проведення громадських та інших робіт 
тимчасового характеру; 
− сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, 
зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; 
− участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому 
вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, 
сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з 
найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та 
населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; 
47 
 
−  організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації 
безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; 
− проведення професійної орієнтації населення; 
−  додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій 
громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; 
− здійснення контролю за використанням роботодавцями та 
безробітними коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального 
страхування України на випадок безробіття, який утворюється з метою 
фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів [48]. 
 Міністерство соціальної політики України є центральним органом 
виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері 
зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, оплати, нормування 
та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, 
соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, 
координує діяльність щодо реалізації державних і регіональних соціальних 
програм, налагодження соціального партнерства.  
Основними напрямами діяльності Міністерства соціальної політики 
України є: 
− розроблення, обґрунтування, координування та контролювання 
виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, 
соціального страхування, пенсійного забезпечення і соціального 
обслуговування населення, народонаселення, забезпечення соціально-
трудових прав жінок, молоді; 
− сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, 
підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили; 
− керівництво діяльністю державної служби зайнятості, 
запровадження заходів, пов’язаних із регулюванням ринку праці та трудової 
міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів 
Державного фонду сприяння зайнятості населення; 
48 
 
− розроблення та здійснення заходів з метою посилення мотивації до 
праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; розроблення й 
затвердження міжгалузевих норм і нормативів праці; 
− координація діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на 
регулювання праці, проведення консультацій та організація співробітництва у 
цьому напрямі з об’єднаннями профспілок і власників, сприяння розв’язанню 
соціально-трудових проблем на основі принципу соціального партнерства, 
участь в укладанні колективних договорів, угод; 
− здійснення заходів щодо зміцнення міжнародного співробітництва у 
сфері соціально-трудових прав громадян, налагодження постійних зв’язків з 
Міжнародною організацією праці, підготовка пропозицій щодо приведення 
актів законодавства України у відповідність із міжнародними трудовими 
нормами, вивчення та узагальнення міжнародного досвіду регулювання 
трудових відносин і зайнятості населення, його соціального захисту та 
поліпшення умов праці, підготовка пропозицій щодо використання цього 
досвіду на національному рівні; 
− участь у підготовці та реалізації міжнародних угод, пов’язаних із 
трудовою міграцією, захистом прав працівників мігрантів [49]. 
На рис. 2.1 представлено інституційні основи формування і реалізації 
державної політики зайнятості населення 
 
Рисунок 2.1 – Інституційні основи формування і реалізації державної 
політики зайнятості населення Джерело: [51] 
49 
 
 
Отже, як бачимо, в Україні створено правові, законодавчі та інституційні 
основи державної політики в сфері зайнятості. В той же час, враховуючі 
негативні зміни в сфері зайнятості в контексті повномасштабної війни з рф, 
необхідно продовжувати удосконалювати та адаптувати законодавство до 
нових вимог, вдосконалювати механізми та інструментарії поліпшення 
ситуації в сфері зайнятості населення. 
 
2.2  Аналіз основних викликів в сфері зайнятості населення в 
сучасних умовах 
 
Український ринок праці був у доволі депресивному стані перед 
повномасштабним вторгненням росії 24 лютого 2022 року. Рівень безробіття 
за четвертий квартал 2021 року складав 10,3%, а у попередні 5 років ніколи не 
був нижчим за 7,5 відсотка. Рівень економічної активності – 62% – був нижчим 
за середній показник ОЕСР (73%).  Рівень економічної активності жінок 
працездатного віку був особливо низьким і з часом знижувався Гендерний 
розрив становив 12 відсотків. Частка зайнятих у сільському господарстві 
(17%) все ще була високою за стандартами ЄС [16]. 
Повномасштабна війна з росією знову внесла свої корективи в стан 
зайнятості та структуру ринку праці в Україні. Відбулося переміщення бізнесу 
з фронтових та прифронтових районів на більш безпечні території, а велика 
кількість населення мігрувала як в межах країни, так і виїхало закордон. Це, в 
свою чергу, ще більше погіршило ситуацію в сфері зайнятості ніж до 22 
лютого 2022 року. Основною проблемою став перекіс в попиті і пропозиції на 
робочу силу в розрізі регіонів та галузей [38].  
Так станом на травень 2023 року рівень безробіття в Україні оцінюється 
приблизно в 20%  [5]. 
В 2023 році спостерігається поступове відновлення попиту на робочу 
силу до рівня 2021 року (рис. 2.2). 
50 
 
 
 
Рисунок 2.2  – Динаміка вакансій в Україні протягом 2021-2022 років 
Джерело: [36] 
 
За результатами опитування лише 3% українських роботодавців не 
стикнулися з дефіцитом кадрів [32]. На сьогодні в Україні існує нестача 
кваліфікованих працівників, особливо в тих галузях, де необхідна 
спеціалізована освіта та досвід, зокрема найбільша проблема спостерігається 
в сфері охорони здоров’я [34]. 
Оскільки багато людей переселилися в західні регіони, то найбільше 
шукачів роботи перебувають в центрі України, а також на територіях близьких 
до лінії фронту [16].  
На рисунку 2.3 наведено темпи зміни вакансій, що пропонуються 
роботодавцями, в розрізі регіонів з лютого 2022 до серпня 2023 року. 
Як бачимо, найбільший приріст за вакансіями відбувся в Закарпатській, 
Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській областях.  
З іншого боку, в деяких сферах відбулося перевищення попиту на робочу 
силу деяких сферах за рахунок зміни в структурі населення. Так, за кордон 
51 
 
мігрувало більше жінок, ніж чоловіків, а отже виник попит на ті професії, в 
яких працювало переважно більше жінок [36].  
 
 
Рисунок 2.3 – Темпи зміни вакансій на ринку праці з лютого 2022 до 
серпня 2023 року, % 
Джерело: [36] 
 
Роботодавцям все важче стає задовольняти свою потребу в кадрах і вони 
усвідомлюють, що дана тенденція в найближчі роки не зміниться. В зв’язку з 
цим, компанії почали більше рекрутувати працівників з таких категорій, як: 
люди з інвалідністю, студенти, ветерани, пенсіонери, люди без досвіду [36]. 
Наведемо результати опитування роботодавців щодо вирішення проблеми 
дефіциту кадрів: наймаємо людей з меншим досвідом (59%); інвестуємо у 
навчання людей (58%); інвестуємо у технології і інновації (33%); платимо 
вище ринкової заробітної плати (31%); наймаємо більше молодих людей (до 
24 років) і старших працівників (45+ років) (23%); впроваджуємо програми 
адаптації та працевлаштування ветеранів (18%) [32]. 
Посилюється неформалізація ринку праці, зростає кількість вакансій без 
офіційного оформлення та оплати. Як наслідок, відсутні соціальні гарантії, 
52 
 
робочий час не зараховується до трудового стажу тощо. Вимога щодо 
реєстрації чоловіків у військкоматах для офіційного працевлаштування також 
збільшує безробіття та розмір неформальної зайнятості. За оцінками 
Державної служби зайнятості України (ДСЗ), станом на березень 2023 року 
близько 3 млн працівників працювали без офіційного оформлення [61], що 
становить понад 20% працездатного населення України. Водночас 
неформальний сектор економіки виступає буфером проти безробіття, 
поглинаючи певну частину тих, хто стає безробітним під час економічного 
спаду. ДСЗ стикається зі складною ситуацією, коли люди в першу чергу 
шукають її послуг для отримання допомоги по безробіттю, а не активно 
шукають роботу. Ця тенденція відлякує роботодавців від співпраці з ДСЗ, 
оскільки вони відчувають відсутність справжнього інтересу з боку шукачів 
роботи та навіть стикаються з випадками навмисного опору. Отже, 
роботодавці не виявляють великого інтересу до звернення до ДСЗ з метою 
працевлаштування [5]. 
Лібералізація трудових відносин в умовах воєнного стану вплинула на 
соціальний захист і послабила позицію працівників у соціальному діалозі, 
зокрема через посилення тенденції до двосторонніх відносин замість 
тристоронніх (послаблення залучення третьої сторони). партія, наприклад 
уряд або профспілки). Проблеми виникли у сфері умов праці через відсутність 
культури профілактики у сфері безпеки та гігієни праці, а також збільшення 
частки зайнятих у неформальному секторі економіки, які не мають державного 
захисту та забезпечення безпечних умов праці. Змінами до КЗпП щодо 
дистанційної роботи відповідальність за створення гідних та безпечних умов 
праці покладено на працівника [5]. 
Законодавство про працю, сформоване на засадах радянської 
індустріальної економіки, є неефективним в реаліях економічної 
трансформації та в умовах воєнного стану. Чинний Трудовий кодекс (Кодекс 
законів про працю) був прийнятий ще в 1971 році і постійно зазнає змін, які не 
встигають за тенденціями розвитку ринку праці. Вкрай необхідно впровадити 
53 
 
заходи, які розширюють права на працевлаштування працівників у 
нестандартних формах зайнятості, таких як працівники економічного сектору, 
фрілансери та працівники, які працюють на неповний робочий день. Щоб 
сприяти ефективному впровадженню дистанційної роботи серед робочої сили, 
необхідно розробити комплексну політику [5]. 
Серед молоді спостерігається високий рівень безробіття та економічної 
неактивності. Згідно з методологією Міжнародної організації праці, у 2021 
році безробітними були 19,1% молодих людей віком від 15 до 24 років (у 
відсотках до робочої сили відповідної вікової групи), що на 0,2% менше, ніж 
у 2020 році. Порівняно з іншими віковими групами за даними Держстату, це 
найвищий відсоток. Багато молодих людей до 18 років виїжджають за кордон 
з батьками. Найгострішою проблемою є частка молоді, якій важко знайти 
першу роботу після закінчення навчання. Це свідчить про розбіжності між 
вимогами роботодавців до потенційних навичок робочої сили та навичками та 
знаннями, які студенти здобувають у вищих та професійно-технічних 
навчальних закладах. Ця невідповідність проявляється в надмірних або 
недостатніх навичках чи освіті [5].  
Треба розуміти, що відбувається збільшення числа людей, які приходять 
в армію, відводить людей від інших «цивільних» сфер діяльності. Навіть після 
подолання загрози російської агресії в Україні залишатиметься потреба 
підтримувати військовий потенціал. Чим більше людей буде задіяно в 
оборонних і силових структурах, тим менше залишиться в реальному 
виробництві. Тому в реальній економіці дефіцит кадрів буде лише зростати. 
Жінки стануть переважною робочою силою через прямі військові втрати 
та вищу смертність чоловіків в Україні. Гендерна рівність у професійній сфері 
зростатиме, а відмінності між жіночими та чоловічими професіями й надалі 
стиратимуться.  
 Повернення до цивільного життя учасників бойових дій та 
демобілізованих військовослужбовців потребуватиме скорочених програм 
54 
 
реабілітації, підготовки та перепідготовки за найбільш затребуваними на 
ринку праці спеціальностями.  
 Подальше зростання прихованої зайнятості буде пов’язане з бажанням 
працівників забезпечити собі прийнятний рівень доходу навіть у випадках 
втрати страхового стажу [5].  
Треба зауважити, що за оцінкою Міністерства економіки, протягом 
наступних десяти років Україні доведеться додатково залучити 4,5 мільйона 
співробітників  на ринок праці. Оскільки країна наближається до  повоєнної 
епохи відбудови суспільства, потреби в робочій силі лише зростатимуть, щоб 
відповідати вимогам економічного відновлення [13].  
Отже, вирішити стратегічну проблему з дефіцитом робочої сили в 
Україні тільки на рівні роботодавців неможливо. Це – проблема 
загальнодержавного рівня, яка потребує розробки ефективної державної 
політики в цьому напряму. 
Збільшення рівня зайнятості має стати центральним питанням повоєнної 
відбудови, реінтеграції та процесів повернення до умов миру. Політичний 
діалог має охоплювати поточні та довгострокові потреби ринку праці, 
необхідна інтегрована програма, спрямована на забезпечення прожиткового 
мінімуму, мінімальної заробітної плати, підтримку соціального забезпечення 
тощо.  
У післявоєнний період економіка потребуватиме глибшої 
«реконструкції» за довоєнний, з точки зору економічного розвитку. Значна 
втрата робочої сили може перешкодити відбудові та розвитку країни, якщо не 
будуть ухвалені відповідні рішення. Зменшення рівня безробіття та 
стабілізація на ринку праці має стати ключовим у порядку денному державної 
політики.  
Процес відновлення та реструктуризації  вимагатиме перерозподілу 
робочої сили між секторами економіки, що дозволить підвищити рівень її 
продуктивності. З метою вирішення проблем безробіття та надлишкової 
робочої сили, що склалася в окремих регіонах країни, необхідною є розробка 
55 
 
короткострокових планів щодо релокації чи переорієнтації деяких 
підприємств, допомоги бізнесу, який через бойові дії не може сплачувати 
заробітну плату працівникам та податки.  
Створення робочих місць є ключовим фактором для реінтеграції різних 
груп населення, які постраждали від війни. Це сприятиме розвитку економіки, 
підвищуючи купівельну спроможність населення, та є надій- ним 
інструментом подолання бідності. Вирішення проблеми дефіциту робочих 
місць у період війни та післявоєнного відновлення має стати наскрізним 
питанням соціальної політики, хоча без перебільшень, сприяння гідній праці є 
складним завданням, враховуючи соціально-економічний та військово- 
політичний стан у якому перебуватиме Україна.  
Розробка спеціальної Державної програми відновлення економіки, 
зокрема відновлення інфраструктури, передусім соціального спрямування, та 
житлового фонду, зокрема залучення іноземних інвестицій для забезпечення 
житлом постраждалих громадян, особливо у регіонах Східної України. 
Підтримка розвитку місцевої економіки є надважливим фактором для того, 
щоб люди й надалі мали можливість забезпечувати себе. Розвиток економіки 
має здійснюватися з урахуванням фактору концентрації  трудових ресурсів 
України, що склалась в умовах військових дій, (трудодефіцитних східних та 
центральних регіонах та трудонадлишкових західних регіонах). 
Держава має сприяти вирішенню безпосередніх проблем вразливих 
верств населення, які не можуть займатися економічною діяльністю через вік, 
фізичні вади або з інших причини. Мова йде про забезпечення харчуванням, 
питною водою, освітою, медициною, житлом. З початком війни велика 
частина населення стикнулася з серйозною проблемою нездатності купувати 
продукти харчування та різноманітні товари широкого вжитку. Сама 
доступність товарів не є виходом, якщо люди не мають достатньої купівельної 
спроможності, за винятком їх безкоштовного розповсюдження [52]. 
Експерти рекомендують для економічного зростання та розвитку 
України, в перш чергу, зосередитися на таких кроках: 
56 
 
1. Для стимулювання економічного зростання рекомендується знизити 
податкове навантаження на малий і середній бізнес та спростити регулювання 
підприємницької діяльності в Україні. Це може включати впровадження 
«податкових канікул» спеціально для молодих підприємців. Крім того, 
зменшення навантаження на Фонд соціального страхування є необхідним 
через високі податки, що призводять до вищого рівня тінізації заробітної 
плати.  
2. Дерегуляція ринку праці: продовження дерегуляції ринку праці та 
поступовий відхід від радянського законодавства до стандартів ЄС може 
допомогти зменшити неформальну зайнятість. Має бути комплексна реформа 
трудового законодавства, яка б враховувала вплив модернізації на 
виробництво, що зазвичай передбачає звільнення працівників і підвищення 
вимог до кваліфікації працівників.  
3. Освіта та розвиток робочої сили. Політика держави щодо технічної та 
вищої освіти має бути спрямована на підтримку та розвиток людських ресурсів 
для реконструкції та інноваційних перетворень у національній економіці. 
Необхідно також змінити систему підготовки спеціалістів у напрямку 
переходу від кваліфікаційних вимог до професійних стандартів, заснованих на 
компетентності. Дуальна освіта має бути запроваджена для підготовки 
фахівців на конкретні посади. Розвиток навичок та ефективна реалізація права 
та доступу до навчання впродовж життя має бути невід’ємною частиною 
ширших стратегій економічного зростання та планів відновлення та стійкості. 
Приватно-державне партнерство для перенавчання дорослих є важливим. 
4. Аналіз даних про робочу силу: використовуйте сучасні підходи та 
технології для збору й аналізу даних про навички робочої сили в різних 
секторах і регіонах (їх навички, здібності, досвід, бажання професійного 
розвитку, демографічні показники, потреби в навчанні, можливості розвитку). 
Платформи аналізу талантів можуть використовувати цю інформацію, щоб 
забезпечити навчання та кваліфікацію, що відповідає потребам ринку праці.  
57 
 
5. Політика щодо біженців: адекватна оплата праці, безпечне робоче 
середовище, інновації та високий рівень державної підтримки (фінансова, 
житлова, розвиток інфраструктури) будуть необхідні для реалізації 
української політики повернення біженців. Важливо надати чіткі інструкції 
щодо того, куди ці люди повертатимуться та які можливості вони матимуть в 
Україні. Крім того, чим довше люди залишаються за кордоном, тим важче їх 
буде повернути. Тому для заохочення їхнього повернення необхідний 
економічний бум.  
6. Імміграційна політика: Окрім заохочення українців повертатися з-за 
кордону, рекомендується заповнити недоліки робочої сили шляхом залучення 
іммігрантів з інших країн. Необхідно спростити імміграційне законодавство. 
Іноземці стикаються з проблемами під час отримання дозволів на роботу, 
іноземні студенти мають обмежені можливості легального працевлаштування, 
і існує зобов’язання встановлювати значно вищу заробітну плату для 
працівників з інших країн порівняно із середньою заробітною платою в 
Україні.  
7. Віддалена робоча сила: у зв’язку з дефіцитом людських ресурсів, 
рекомендується збільшити географію набору в умовах віддаленої роботи.  
8. Різноманітність статі та роботи: перегляд гендерних стереотипів у 
професіях, де домінують чоловіки, і наймання більшої кількості жінок може 
дати новий погляд на ринок праці. Крім того, необхідно впроваджувати 
програми підвищення кваліфікації нинішніх працівників.  
9. Працевлаштування ветеранів та людей з обмеженими можливостями: 
мають бути реалізовані програми допомоги ветеранам та людям з обмеженими 
можливостями в пошуку роботи [5].  
  
58 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В 
СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ ДЛЯ ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ 
НАСЕЛЕННЯ 
 
 
3.1 Напрями підтримки ветеранів на ринку праці 
 
Як зазначалося вище, однією з вразливих категорій населення в Україні, 
які потребують підтримки держави, в тому числі, і в напряму забезпечення 
зайнятості, є ветерани, а особливо ветерани з інвалідністю. 
Можливості працевлаштування представників уразливих груп 
населення залежать передусім від готовності підприємств до найму 
працівників, що належать до цих груп. За даними другого онлайн-опитування 
серед ветеранів та діючих військовослужбовців «Портрет ветерана. Блок 
«Потреби ветеранів», проведеного Міністерством у справах ветеранів та 
Українським ветеранським фондом у лютому 2022 р. [21], серед ветеранів, які 
зараз не служать, майже 28% опитаних респондентів мають статус 
безробітного, 6,7% зайняті у сфері ІТ, 6% – за виробничими професіями, 5,8% 
– у сфері правоохоронної діяльності, 5,3% – знайшли роботу в громадському 
секторі, 5,3% – на державній службі, 4,4% – у системі охорони і безпеки. 
Водночас 5,3% респондентів перебували в статусі самозайнятих, були 
зареєстровані як фізичні особи – підприємці, що свідчить про недостатньо 
високий рівень їх мотивації до підприємницької діяльності [55]. 
Опитування роботодавців щодо визначення напрямів стимулювання 
зайнятості уразливих груп населення підтверджує, що більшість роботодавців 
дотепер не приділяє уваги цим питанням. Зокрема, відповідаючи на запитання 
про важливість забезпечення додаткової підтримки для працевлаштування 
уразливих груп населення, 72% опитаних відзначили відсутність потреби в цій 
59 
 
допомозі при працевлаштуванні ветеранів, 70% – ВПО, 68% – осіб з 
інвалідністю. 
 Оцінки напрямів стимулювання зайнятості тими роботодавцями, які 
вважають необхідною підтримку підприємств у питаннях працевлаштування 
уразливих груп населення, розподіляються так, як показано на рис. 3.1. 
 
 
Рисунок 3.1 – Оцінка напрямів стимулювання зайнятості уразливих 
груп населення, % опитаних роботодавців 
Джерело: [39]  
 
Результати фокус-груп свідчать про усвідомлення експертами 
важливості проблем працевлаштування ветеранів, зокрема ветеранів з 
інвалідністю. У загальному контексті оцінки перспектив зайнятості уразливих 
груп населення важливим є урахування масової демобілізації та повернення 
значної кількості раніше мобілізованих працівників. При цьому значна частка 
ветеранів після поранень, психологічних травм потребуватимуть більш 
уважного ставлення, проведення фізичної та психологічної реабілітації. 
Водночас експерти одностайно зазначають, що мінімальним зобов’язанням 
усіх роботодавців є найом на робочі місця всіх раніше мобілізованих з 
підприємств, незалежно від їх фізичної або психічної здатності виконувати 
відповідну роботу. Також важливо докласти всіх необхідних зусиль для 
професійної, соціальної та психологічної реабілітації ветеранів, зокрема 
ветеранів з інвалідністю. У випадку нездатності особи виконувати відповідну 
60 
 
роботу через об’єктивні обмеження здоров’я, необхідно забезпечити 
переведення на підходящу для особи посаду із збереженням відповідного 
рівня заробітку. За умов законодавчого закріплення такого підходу державі 
доцільно надавати підтримку роботодавцям, які будуть забезпечувати трудову 
реабілітацію та сприяти професійній самореалізації ветеранів / ветеранів з 
інвалідністю. Програми індивідуальної державної підтримки ветеранів / 
ветеранів з інвалідністю мають розглядатись окремо [39].  
Найефективнішими напрямами стимулювання збереження зайнятості 
ветеранів / ветеранів з інвалідністю могли б стати:  
− відшкодування / звільнення від сплати податків за відповідну 
особу;  
− виплата різниці заробітної плати (у разі необхідності переведення 
працівника на посаду із нижчим рівнем оплати праці);  
− відшкодування заробітної плати працівника на період від 3 до 12 
місяців за працевлаштування ветерана / ветерана з інвалідністю в період до 6 
місяців від часу звільнення з лав ЗСУ;  
− компенсація від 50 до 100% витрат на перенавчання працівника 
ветерана / ветерана з інвалідністю (разово на певний період);  
− компенсація витрат (нарахувань або заробітної плати) на роботу 
корпоративних спеціалістів, що надаватимуть психологічну / соціальну / 
медичну допомогу ветеранам / ветеранам з інвалідністю [39].  
Також експерти відзначають, що на даний час роботодавці 
«…здебільшого готові шукати для людини підходяще робоче місце, але не 
підлаштовувати робоче місце для людини...». Основною вимогою роботодавця 
до працівника залишається здатність виконання професійних функцій. 
Зокрема, експерти у сфері сільського господарства відмічають, що оскільки в 
аграрній сфері зберігається вагома частка робочих місць, які передбачають 
значне фізичне навантаження, то можливості для роботи осіб з фізичними 
вадами можуть бути обмежені. Саме тому найбільш дієвим заходом сприяння 
61 
 
зайнятості ветеранів / ветеранів з інвалідністю може стати організація їх 
навчання задля оволодіння високотехнологічними / цифровими навичками.  
Підвищенню ефективності державної політики сприяння зайнятості 
ветеранів / ветеранів з інвалідністю (інформаційно-просвітницький аспект) 
сприятимуть:  
− проведення інформаційних семінарів для роботодавців щодо 
особливостей організації робочих місць для ветеранів з інвалідністю;  
− надання консультативної підтримки роботодавцям з питань 
зайнятості ветеранів / ветеранів з інвалідністю;  
− організація проведення інформаційних кампаній із поширення 
позитивного досвіду ефективних програм корпоративної соціальної 
відповідальності за напрямом забезпечення зайнятості ветеранів / ветеранів з 
інвалідністю [39].  
Одним із перспективних напрямів залучення ветеранів до ринку праці є 
допомога їм у створенні ветеранського бізнесу. Аналіз міжнародного досвіду 
показує, що в зарубіжних країнах цьому питанню приділяється значна увага. 
Наприклад, в США швидкий розвиток ветеранського бізнесу призвів до 
створення окремої інституції – Управління ветеранського бізнесу та цілої 
мережі локальних центрів задля подальшого сприяння розвитку ветеранського 
бізнесу.  
Серед основних програм, які запроваджувалися в США в цьому напряму 
можна назвати такі: 
− Програма Boots to Business (B2B) — підприємницька освітня та 
навчальна програма, яку пропонує Управлiння у справах малого бiзнесу (Small 
Business Administration, SBA) в рамках Програми допомоги переходу 
(Transition Assistance Program) від Міністерства оборони. Започаткована 
відповідним Законом в 2013 році, Програма Boots to Business підготувала та 
випустила понад 165000 військовослужбовців, ветеранів, 
62 
 
військовослужбовців Національної гвардії та резерву, а також подружжя 
військових.  
− Програма від Управління у справах малого бізнесу – Veterans 
Business Outreach Center (VBOC) розроблена для надання послуг з розвитку 
підприємництва, таких як бізнес-навчання, консультації та рекомендації 
партнерів для перехідних військовослужбовців, ветеранів, 
військовослужбовців Національної гвардії та резерву, а також подружжя 
військових, зацікавлених у створенні або розвитку невеликої компанії. 22 
організації беруть участь у цій Програмі на базі угоди про співпрацю та 
виступають як бізнес-центри для ветеранів. 
− Ініціатива “National Veterans Small Business Week” покликана 
об’єднати спільноту ветеранів-підприємців та створює умови для обміну 
досвідом та ідеями. Протягом тижня SBA та її розгалужена партнерська 
мережа відзначають силу та стійкість спільноти ветеранів, організовуючи 
заходи по всій країні та обмінюючись інформацією про ресурси, доступні для 
ветеранів-підприємців. Протягом тижня SBA, партнери та місцеві організації 
по всій країні зосереджуються на висвітленні різних аспектів підприємницької 
діяльності для досвідчених власників малого бізнесу й підприємців 
ветеранської спільноти в гібридних, особистих та віртуальних форматах. Теми 
включають: допомогу в переході, навчання підприємництву, державні 
контракти, допомогу в разі стихійних лих та доступ до капітальних ресурсів. 
У рамках одного тижня відбувається понад 100 віртуальних подій, які є 
безкоштовними та відкритими для публіки [45]. 
При Департаменті праці (The Department of Labor) діє Служба 
працевлаштування та навчання ветеранів (VETS), що надає послуги 
американським ветеранам та військовослужбовцям, які звільняються зі 
служби, готуючи їх до повноцінної кар’єри, надаючи ресурси та досвід 
працевлаштування, а також захищаючи їхні права на працевлаштування. 
Служба пропонує послуги з працевлаштування та навчання ветеранам, які 
мають на це право, через неконкурентну Програму державних грантів «Робочі 
63 
 
місця для ветеранів» (Jobs for Veterans State Grants Program). За цією 
програмою кошти виділяються державним агентствам з працевлаштування 
прямо пропорційно до кількості ветеранів, які шукають роботу в їхньому 
штаті. Також VETS приймає скарги та розслідує порушення Закону про права 
на працевлаштування та зайнятість військовослужбовців Збройних сил США, 
який захищає права на працевлаштування та забезпечує працевлаштування 
ветеранів, резервістів і членів Національної гвардії після закінчення строкової 
служби, а також забороняє дискримінацію при працевлаштуванні через 
минулі, теперішні чи майбутні військові обов’язки [45]. 
Також, при Департаменті існує Консультативний комітет з питань 
працевлаштування, навчання та взаємодії з роботодавцями 
ветеранів створений для оцінки потреб ветеранів у працевлаштуванні та 
навчанні, а також їхньої інтеграції в робочу силу. Він визначає, якою мірою 
програми та заходи Департаменту праці США задовольняють такі потреби, 
допомагає помічнику Міністра праці з питань працевлаштування та навчання 
ветеранів у роботі з роботодавцями щодо переваг працевлаштування 
ветеранів, а також надає рекомендації щодо навчання та роботи з 
роботодавцями з метою сприяння працевлаштуванню ветеранів [45]. 
Отже, бачимо, що в США створено потужну інституційну підтримку 
ветеранів на ринку праці, зокрема для допомоги у створенні власного бізнесу. 
У Великобританії Міністерство Оборони Британії безпосередньо 
фінансує допомогу у працевлаштуванні ветеранів через співпрацю з 
неурядовими партнерами, що має назву Кар’єрне Перехідне Партнерство 
(Career Transition Partnership). Неурядовий партнер в рамках співпраці з МО 
пропонує якісні та безкоштовні послуги з підбору персоналу та підтримує тих, 
хто залишає Збройні Сили протягом двох років від дати звільнення – таким 
чином пов’язує ветеранів із роботодавцями, які усвідомлюють переваги 
залучення талантів, навичок та досвіду ветеранів у власні організації [45]. 
В Канаді функціонує Канадська програма фінансування малого бізнесу 
(Canada Small Business Financing Program), що надає стартові можливості для 
64 
 
відкриття малого бізнесу ветеранами. Участь у програмі можуть брати малі 
підприємства та стартапи, що працюють на комерційній основі з валовим 
річним доходом не більше $10 млн. У рамках програми кредитні кошти 
надаються банком, а кредит реєструється в Міністерстві інновацій, науки та 
економічного розвитку Канади. Підприємства можуть позичити до 1 мільйона 
доларів на фінансування: землі або будівель, що використовуються в 
комерційних цілях; комерційні транспортні засоби; машини та обладнання; 
прийнятні витрати на купівлю франшизи; програмне забезпечення та 
комп’ютерне обладнання [45]. 
Також ветеранам в Канаді надаються менторські послуги та 
запроваджуються програми перекваліфікації ветеранів, зокрема і для розвитку 
ветеранського бізнесу, наприклад програми «Легіон», «Coding for Veterans», 
«Операція Підприємець» та інші [45]. 
Уряд Хорватії з 2015 року заохочує ветеранів створювати та розвивати 
бізнес в межах соціально-трудових кооперативів. Окрім того, з 2004 року в 
Хорватії діє «Програма професійного навчання та працевлаштування для 
хорватських ветеранів і дітей загиблих, ув’язнених або зниклих безвісти», що 
створила освітнє підґрунтя для розвитку ветеранських кооперативів. Ветерани 
Хорватії вважають, що кооперативи мають кращу конкурентоспроможність та 
менший бізнес-ризик, ніж індивідуальні підприємництва. Більше третини від 
загальної кількості всіх зареєстрованих кооперативів у Республіці Хорватія – 
це об’єднання саме хорватських ветеранів [45].  
Найбільшу нішу підтримки ветеранів-підприємців Хорватії займає 
державна політика грантового фінансування підприємництва. Так, державні 
кошти виділяються на: започаткування самостійної підприємницької 
діяльності; створення ветеранських кооперативів; розширення 
підприємницької діяльності; збереження ветеранського бізнесу  [45]. 
Треба зазначити, що другий рік в Україні діють кілька державних 
програм, які допомагають ветеранам заснувати або розвивати власний бізнес. 
Так, у 2023 році уряд розширив програму «єРобота», надавши можливість 
65 
 
ветеранам та членам їх сімей отримувати гранти від держави. Зокрема, на 
розвиток бізнесу їм можуть надати від 250 тис грн до 1 млн грн. 
Згадані вище суми виділяються залежно від того, чи виконуються 
встановлені вимоги. Так, до 250 тис грн можуть отримати ветерани-
підприємці, які створили щонайменше одне робоче місце, до 500 тис грн – 
дружина або чоловік ветерана за умови створення щонайменше двох робочих 
місць. У цьому випадку надані державою кошти мають покривати до 70% 
вартості започаткування бізнесу, решту суми інвестує підприємець. 
Претендувати на 1 млн грн може учасник боїв, який щонайменше три 
роки зареєстрований як ФОП. Також він повинен створити принаймні чотири 
робочі місця, з яких щонайменше два – для ветеранів або людей з інвалідністю 
внаслідок війни. Ця сума також надається на умові співфінансування: 70% 
виділяє держава, 30% – підприємець. 
Кошти можна використати на придбання обладнання та сировини, 
оренду приміщення і транспортних засобів для бізнесу, купівлю ліцензійного 
програмного забезпечення (сумарно не більше 50% від розміру гранту), оплату 
послуг з маркетингу та реклами. Кошти також можна витратити на купівлю 
свійських тварин, птиці та бджіл, саджанців, товарів та послуг, пов’язаних з 
реалізацією бізнес-плану (ці витрати не повинні перевищувати 70% від суми 
гранту). 
В отримувача гранту виникає зобов’язання створити робочі місця 
протягом шести місяців з моменту отримання коштів і працевлаштувати 
працівника мінімум на два роки. Отримувач гранту також повинен працювати 
і сплачувати податки щонайменше до повернення в бюджет суми гранту у 
вигляді податків та обов’язкових платежів. Повертати державі суму гранту 
потрібно лише за умови невиконання зобов’язань [18]. 
У 2022 році програму мікрофінансування бізнесу ветеранів та членів їх 
родин запустив Український ветеранський фонд. Він відшкодовує таким 
підприємцям 20 тис грн на купівлю товарів та обладнання. 
66 
 
Вказувати можна витрати з 24 лютого 2022 року до моменту оформлення 
заявки. На кожен товар має бути підтвердження платежу. Фонд не 
відшкодовує орендну плату чи вартість послуг. 
Є дві категорії кандидатів на отримання мікрогранту: категорія «А» – 
члени родин ветеранів війни, які беруть участь у боях, зокрема в складі 
формувань територіальних громад; категорія «Б» – ветерани війни та члени їх 
родин, діяльність яких як самозайнятих осіб зупинена внаслідок боїв у низці 
областей [18]. 
Отже, бачимо, що певна фінансова підтримка ветеранів для створення 
власного бізнесу існує, але вона є дуже незначною з огляду масштабів 
проблеми в Україні, яка вже є на сьогодні, і чекає у майбутньому. 
На нашу думку, важливо дослідити досвід зарубіжних країн, особливо 
щодо інституалізації процесу підтримки зайнятості ветеранів, як на 
державному рівні, так і регіональному рівні. 
 
3.2  Напрями державної політики в сфері зайнятості молоді в 
Україні 
 
На сьогодні молодь також можна назвати однією із найвразливіших 
категорій на ринку праці. В зв’язку з цим, державні необхідно приділяти 
велику увагу проблемам підвищення зайнятості молоді, з метою заохочення 
цієї категорії населення, повертатися, жити та працювати в Україні. 
В першу чергу, необхідно розробити та запровадити низку заходів, 
спрямованих на оволодіння молоддю необхідними навичками для їх 
подальшого успішного працевлаштування на  ринку. 
Треба зазначити, що на сьогодні в Україні створено низку можливостей 
для підтримки та стимулювання зайнятості та самозайнятості молоді в 
напряму розвитку міжсекторіальних навичок, а також в різних галузях 
промисловості, деякі з яких наведено в табл.3.1.  
 
67 
 
Таблиця 3.1 – Можливості для підтримки та стимулювання зайнятості 
та самозайнятості молоді в Україні 
 Можливості Вид співпраці Партнерство 
Міжсекторіальні навички 
Фінансова Підвищення Робота з партнерами, Світовий банк, OECD, 
грамотність  фінансової можливе навчання  USAID, уряд 
 грамотності  Німеччини  
молоді,  
включаючи 
навички ведення 
та фінансування 
бізнесу  
Цифрова Підвищення Робота з партнерами, Швейцарське агентство 
грамотність  цифрових можливе навчання з розвитку та 
 навичок молоді  через онлайн- співробітництва  
платформу  
М’які навички  Підвищення Робота з партнерами, Choi ZY, Освітній 
 обізнаності та можливе навчання  центр міста Києва, 
використання  Асоціація приватних 
м’яких навичок  роботодавців  
Профорієнтація  Покращення Робота з партнерами, Choi ZY, Освітній 
 доступу до можливе навчання  центр міста Києва, 
профорієнтації  установи профосвіти  
Підприємництво  Поліпшити Робота з партнерами, Освітній центр міста 
 розуміння і можливе навчання, Києва, Асоціація 
застосування доступ до приватних 
методів розвитку фінансування  роботодавців, різні 
бізнесу  соціальні лабораторії  
Робочі навички  Удосконалювати Охоплення Choi ZY, EdEra, 
 необхідні партнерів, перемови установи профосвіти  
технічні робочі щодо навчання  
навички  
Інклюзивний Покращити Охоплення Харківський Центр 
розвиток навичок  інтеграцію партнерів, перемови зайнятості, МОП, 
 молодих жінок та щодо навчання  Центр гендерної 
молоді з культури, Молодіжний 
обмеженими центр «Параграф»  
можливостями на 
ринку праці  
Потенціал Підвищення Робота з партнерами, EU4Skills  
профосвіти  потенціалу підтримка в 
 установ нарощуванні 
профосвіти  потенціалу в галузі 
стажувань та 
навчання  
Галузі 
Креативні Долучити молодь Робота з партнерами, Асоціація креативних 
індустрії  до роботи у сфері поєднання з індустрій України, 
 інформаційних навчанням, Платформа «Креативні 
технологій, профорієнтацією, практики», кіношкола  
68 
 
 Можливості Вид співпраці Партнерство 
музики, кіно, працевлаштуванням. 
культурних Залучення 
ініціатив приватного сектора  
(фестивалів тощо)  
Гуртова торгівля / Долучити молодь Робота з партнерами, Група компаній «Нова 
роздрібна торгівля  до роботи в поєднання з Пошта», «Michelle», 
 продовольчих навчанням, УКРСИББАНК, 
магазинах, профорієнтацією, Райффайзен Банк 
туризмі, працевлаштуванням. Аваль, «Міський 
банківській Залучення простір»  
справі та інших приватного сектора   
галузях  
роздрібної 
торгівлі  
Сільське Долучити молодь Робота з партнерами, Стажування «Syngenta 
господарство  до роботи в поєднання з Students», «Майбутні 
 сільському практичним фермери України», 
господарстві та навчанням, Освітня програма з 
агробізнесі  стажуваннями, продовольства, 
 кредитами.  кредитні ресурси для 
Залучення сільськогосподарських 
приватного сектора.  виробників, «Green for 
Залучення людей з You»  
обмеженими 
можливостями.  
Відновлювальна Допомога у Робота з партнерами, Українське Агентство з 
енергетика  створенні іміджу нарощування вітроенергетики та 
 галузі місцевого Київський 
відновлювальної потенціалу, політехнічний 
енергетики як поєднання з університет  
сприятливої для компонентом  
молоді  «робота майбутнього 
для молоді»  
 
Джерело: [30] 
 
Зрозуміло, що вирішення даної проблеми повинно бути вирішено 
комплексно і до цього процесу необхідно залучити уряд, бізнес, освітні 
заклади, а також громадський сектор.  
Зокрема, науковцями рекомендується: 
1. Державним органам влади: 
- Міністерству освіти та науки спільно з Міністерством економіки на 
основі стратегії розвитку країни розробити прогноз розвитку ринку праці та 
69 
 
необхідних навичок. На основі прогнозу удосконалити систему державного 
замовлення підготовки фахівців необхідної кваліфікації. 
- Міністерству освіти та науки рекомендувати при розробці Стандартів 
вищої освіти загальні та/або професійні компетентності формувати на основі 
сучасних потреб ринку. 
- Забезпечити державну підтримку розвитку програм неформальної 
освіти, спрямованої на формування навичок, які матимуть найбільший попит 
на ринку праці. 
 - Проводити регулярні (термін 3-5 років) опитування роботодавців в 
розрізі галузей промисловості з метою виявлення змін у необхідних навичках 
і компетенціях на ринку праці та доводити результати досліджень до 
відповідних закладів освіти. 
- Розвивати систему дуальної освіти в Україні, зокрема вдосконалювати 
нормативно-правову базу, проводити інформаційну компанію щодо 
важливості її подальшого розвитку. 
2. Бізнес-одиницям: 
- Удосконалити систему адаптації та навчання молодих спеціалістів 
шляхом навчальних тренінгів,  систем менторства або наставництва. 
- Проводити навчання та підвищення кваліфікації педагогічного 
персоналу закладів вищої освіти та загальноосвітніх шкіл в напряму 
ознайомлення зі змінами, які відбуваються в тих чи інших галузях 
промисловості в зв’язку з розвитком науки та техніки, а також доведенням до 
педагогічних працівників тих навичок та компетентностей, якими повинен 
володіти сучасний спеціаліст. 
- Активізувати співпрацю з університетами в напрямі наукових розробок 
і впровадження їх результатів. 
3. Закладам вищої освіти: 
- Залучати до розробки освітніх програм роботодавців. 
- Удосконалити навчальні програми, зокрема і виробничої практики, 
відповідно до потреб ринку. 
70 
 
- Передбачити в навчальних планах всіх спеціальностей вивчення 
дисциплін, які формують комунікаційні, підприємницькі, управлінські, 
інноваційні навички та навички роботи в команді. 
- Залучати представників бізнес-одиниць до проєктних груп з розробки 
підручників, навчально-методичних матеріалів, тематики випускних 
кваліфікаційних робіт тощо. 
4. Закладам середньої освіти: 
- Передбачити в навчальних програмах загальноосвітніх навчальних 
закладів для учнів старших класів дисципліни, які спрямовані на формування 
комунікаційних, інноваційних навичок, навичок роботи в команді тощо. 
5. Бізнес-асоціаціям: 
- Спільно з представниками університетів розробити професійні 
стандарти навчання за напрями підготовки. 
- Розробити і впровадити програми підвищення кваліфікації викладачів 
ЗВО у компаніях або професійних асоціаціях. 
- Розробити проєкти надання допомоги ЗВО на створення сучасних 
лабораторій і технологічного оснащення навчальних закладів [37]. 
Сьогодні й надалі актуальним залишається питання вдосконалення 
існуючого механізму підтримки самозайнятості молоді та молодіжного 
підприємництва з урахуванням сучасних тенденцій [23]. 
Аналіз основних труднощів при відкриті та подальшого ведення власної 
справи молодими підприємцями показав наступне. До основних проблем, які 
виникають на шляху до відкриття власної справи називають: 
− нещирість та відсутність розуміння з боку державних інстанцій 
(зокрема проблеми з місцевою владою, бюрократія); 
− адміністративна складність відкриття власної справи; 
− пошук фінансування; 
− відсутність знань та навичок щодо відкриття власної справи тощо 
[23]. 
71 
 
Серед проблем, що виникають у процесі ведення бізнесу в основному 
називають наступні:  
− невпевненість у стабільності умов ведення бізнесу; 
− невизначеність і практична відсутність політики підтримки малого 
бізнесу; 
− відсутність фінансово-кредитної підтримки; 
− значні адміністративні бар’єри; 
− високе регуляторне навантаження; 
− надмірне втручання органів державної влади; 
− високі ставки податків; 
− обтяжливий бухгалтерський облік тощо [23]. 
Крім цього, відмічають наступні проблеми, які впливають на готовність 
молоді створювати власні бізнес- проєкти: 
1. Сприйняття підприємців масовою свідомістю, тобто підприємці як 
соціальна група не відноситься до числа провідних професіональних 
вподобань молоді. 
2.  Освітницька складова. В традиційних навчальних закладах країни 
надаються лише теоретичні економічні знання, проте стимули та поведінкові 
компетенції, необхідні для старту та успішного розвитку своєї справи в 
бізнесовій сфері або зовсім не формуються або ж знаходяться на початкових 
стадіях формування.  
3. Відсутність платформ для інформування молоді про існування 
державних та міжнародних організацій, котрі здійснюють фінансування та 
підтримку малого та середнього підприємництва.  
4. Стартові умови. Заходи та різного роду програми, спрямовані 
державою на підтримку молоді як соціальної групи, поки не дають видимих 
результатів. Адміністративні, правові та фінансові бар’єри є досить 
нездоланними [12]. 
72 
 
Країни Євросоюзу та США досить уважено відносяться до згаданої 
проблеми, оскільки частка малого та середнього бізнесу тут становить 95%. 
Тому в даних країнах створено потужну державну підтримку молодіжного 
підприємництва, в тому числі, в партнерстві з бізнесом та громадським 
сектором. 
Якщо узагальнити світовий досвід сприяння розвитку молодіжного 
підприємництва за кордоном, то можна виділити основні механізми 
стимулювання:  
1. Благодійні фонди, основною функцією таких фондів є часткове або 
повне фінансування стартап-проектів.  
2. Студентські бізнес-клуби на базі університету, які займаються 
організацією дискусійних клубів, проведенням навчальних курсів, тренінгів, 
проведення консультацій в різних сферах менеджменту і бізнесу.  
3. Національні та інтернаціональні бізнес-клуби, які забезпечують 
доступ до інформації не тільки студентам одного певного університету, а і 
будь-яким молодим підприємцям без прив’язки до навчального закладу.  
4. Бізнес-кампуси, які являють собою академічні курси з розширеною 
практичною частиною, присвяченою розробленню та реалізації 
бізнеспроектів.  
5. Бізнес-інкубатори для студентів або молодих підприємців, які 
створені для полегшення реалізації бізнес-проектів підприємцями, у яких мало 
досвіду. Їм надаються офісні (а також комерційні і виробничі) площі за 
зниженими цінами, а також інші пільги.  
6. Молодіжні дискусійні клуби, які створені для виховання 
підприємницької культури, для освіти молоді у сфері бізнесу. Традиційно вони 
займаються організацією студентських конференцій, бізнес-шкіл, семінарів за 
участю досвідчених бізнесменів.  
7. Консультаційні студентські організації, які створені саме для 
підтримки студентів, початківців у реалізації своїх бізнес-проектів. Вони 
73 
 
допомагають молодим підприємцям у складанні бізнес-планів, консультують 
у фінансових, бухгалтерських, маркетингових питаннях (табл. 3.2)[19]. 
 
Таблиця 3.2 –  Зарубіжний досвід підтримки молодіжного 
підприємництва 
Форма підтримки Механізм впровадження Країна Назва заходу 
Благодійні фонди Часткове або повне Англія «The Princess Youth 
фінансування стартап- Business 
проєктів. Рада директорів International» 
фонду приймає рішення про 
фінансування проєкту, 
виконавці надають звіт про 
діяльність створеної 
організації 
Студентські бізнес- Організація дискусійних США «University of 
клуби на базі клубів, проведення учбових Wisconsin 
університетів курсів та тренінгів, Entrepreneurship 
консультації в різних сферах Associatson», «GSB 
менеджменту й бізнесу Entrepreneur Club», 
«HBS 
Entrepreneurship 
Club» 
Бізнес-кампуси Академічні курси з США «Hinman Campus 
розширеною практичною Entrepreneurial 
частиною, котра присвячена Opportunities 
розробці й реалізації бізнес- Program», «The 
проєктів Austin 
Entrepreneurship 
Program at 
Weatherford 
Residential College» 
Бізнес-інкубатори Створені для полегшення Австралія, «Dareb in Enterprise 
реалізації бізнес-проектів США, Centre Ltd», «Darden 
підприємцям з малим Швейцарія, Dusiness Incubator», 
досвідом роботи Шотландія «Student 
 entrepreneurship 
project», «SUREstart 
Business Incubators» 
Молодіжні Створені для виховання США «Collegiate 
дискусійні клуби підприємницької культури Entrepreneurs’ 
та навчання молоді Organization» 
мистецтву ведення бізнесу 
Консультаційні Допомагають студентській США «Student Business 
студентські спільноті складати бізнес-  Services» 
організації плани, консультують з 
фінансових, бухгалтерських 
та маркетингових питань 
Джерело: [12] 
74 
 
 
Наведене вище свідчить, що питання підвищення ефективності 
державної підтримки в сфері розвитку молодіжного підприємництва та 
самозайнятості залишається дуже актуальним.  
Отже, на сьогодні країна потребує розробки комплексної державної 
програми розвитку молодіжного підприємництва та самозайнятості із 
залученням різних зацікавлених осіб, серед яких наука, бізнес, навчальні 
заклади, молодіжні центри, громадські організації.  
Метою такої програми може бути визначено створення сприятливих 
умов для розвитку молодіжного підприємництва та самозайнятості.  
Реалізація поставленої мети може бути реалізована через наступні 
завдання: 
− підвищення ролі молодіжного підприємництва в економіці країни; 
− виявлення та розвиток підприємницького молодіжного 
потенціалу; 
− створення умов для усунення бар’єрів та активізації молодіжного 
підприємництва та самозайнятості;  
− запровадження механізмів фінансово-кредитної, інвестиційної, 
інформаційної та інституційної підтримки молодіжного підприємництва та 
самозайнятості; 
− запровадження механізмів формування партнерських мереж -  
влада-бізнес-громадський сектор – з метою вирішення проблем молодіжної 
зайнятості та розвитку молодіжного підприємництва. 
Необхідно формувати підприємницький підхід у молоді через систему 
освіти, роботи служб зайнятості та у навчальних заходах (формальних і 
неформальних) взагалі. 
 
 
  
75 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
З’ясовано, що державна політика зайнятості – це діяльність держави 
спрямована на досягнення високого соціально-економічного розвитку країни 
через комплекс певних заходів, за допомогою яких можна створити відповідні 
умови на ринку праці, щоб забезпечити високий рівень зайнятості населення, 
якісну структуру робочих місць, можливості для самореалізації та розвитку. 
Державне регулювання зайнятості слід орієнтувати не тільки на незайняте 
населення, а й на ефективне використання трудових ресурсів, підвищення їх 
освітнього і кваліфікаційного рівня, забезпечення правових і соціальних 
гарантій зайнятості. 
Виявлено, що з огляду на економічний та соціальний розвиток, політичні 
фактори, демографічне становище, освітній рівень населення тощо кожна 
країна виробляє власні політики та стратегії з розвитку зайнятості, в тому 
числі і молоді. Виділяють п’ять основних моделей регулювання зайнятості та 
ринку праці, серед яких: американська; соціал-демократична або 
скандинавська; ліберальна або англосаксонська; консервативна або 
континентально-європейська; японська. 
Досліджено особливості американської моделі регулювання зайнятості 
населення, особливістю якої є формування попиту на робочу силу. До 
основних напрямів державного регулювання ринку праці США відносять: 
програми по стимулюванню зростання зайнятості та збільшенню числа 
робочих місць;  програми, направлені на підготовку та перепідготовку робочої 
сили; програми сприяння найму робочої сили;  програми по соціальному 
страхуванню безробіття. Кожен громадянин має сам дбати про свій добробут 
та професійну реалізацію, держава для цього лише створює сприятливі умови. 
З’ясовано, що за англосаксонською моделлю уряд стимулює ринок праці 
впровадженням різноманітних програм зайнятості. Акцент здійснюється на 
своєчасну профорієнтацію, професійне навчання на місці роботи та 
76 
 
заохочення підприємницької ініціативи; велике значення надається 
самозайнятості та розвитку малого і середнього бізнесу. 
Виявлено, що країни ЄС встановили набір спільних цілей і завдань 
політики зайнятості для боротьби з безробіттям і створення нових і кращих 
робочих місць в ЄС. Ця політика також відома як Європейська стратегія 
зайнятості (EES). в пріоритетах державної політики в сфері зайнятості в ЄС є: 
забезпечення кожного робочим місцем, з подальшим навчанням та можливою 
перепідготовкою; заохочення підприємництва та створення нових робочих 
місць через надання державних гарантій та часткової компенсації заробітної 
плати; реформування національних служб зайнятості та покращення 
ефективності їх роботи; відкритість ринків праці та модернізація системи 
соціального захисту; висока мобільність робочої сили у відповідності до 
попиту та пропозицією на неї; сприяння відкриттю власного бізнесу через 
спеціальне навчання, надання стартового капіталу та спрощене 
оподаткування. 
Виявлено, що серед основних шляхів для розвитку національної 
економіки як основи для забезпечення продуктивної зайнятості та створення 
нових робочих місць передбачаються наступні: поліпшення інвестиційного 
середовища і підвищення інвестиційної привабливості національної 
економіки; формування сприятливої системи оподаткування та регуляторного 
режиму; забезпечення розвитку внутрішнього ринку товарів, робіт і послуг 
вітчизняних підприємств та експортного потенціалу українських виробників; 
зростання рівня інноваційності та наукоємності економіки; розбудови системи 
середньострокового прогнозування розвитку ринку праці у професійно-
кваліфікаційному розрізі та розрізі регіонів. 
З’ясовано, що в Україні створено правові, законодавчі та інституційні 
основи державної політики в сфері зайнятості. В той же час, враховуючі 
негативні зміни в сфері зайнятості в контексті повномасштабної війни з рф, 
необхідно продовжувати удосконалювати та адаптувати законодавство до 
77 
 
нових вимог, вдосконалювати механізми та інструментарії поліпшення 
ситуації в сфері зайнятості населення. 
Проаналізовано, що ринок праці в Україні зазнав значних деформацій з 
часу повномасштабного вторгнення рф, а також підвищення рівня безробіття 
та втрати кваліфікованого персоналу. В майбутньому дані проблеми будуть 
тільки поглиблюватися. Збільшення рівня зайнятості має стати центральним 
питанням повоєнної відбудови, реінтеграції та процесів повернення до умов 
миру. Політичний діалог має охоплювати поточні та довгострокові потреби 
ринку праці, необхідна інтегрована програма, спрямована на забезпечення 
прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, підтримку соціального 
забезпечення тощо.  
Виявлено, що підвищенню ефективності державної політики сприяння 
зайнятості ветеранів / ветеранів з інвалідністю (інформаційно-просвітницький 
аспект) сприятимуть: проведення інформаційних семінарів для роботодавців 
щодо особливостей організації робочих місць для ветеранів з інвалідністю; 
надання консультативної підтримки роботодавцям з питань зайнятості 
ветеранів / ветеранів з інвалідністю; організація проведення інформаційних 
кампаній із поширення позитивного досвіду ефективних програм 
корпоративної соціальної відповідальності за напрямом забезпечення 
зайнятості ветеранів / ветеранів з інвалідністю; створення програм підтримки 
та створення ветеранського бізнесу. 
З метою підвищення молодіжної зайнятості необхідно розвивати та 
підтримувати замозайнятість та підприємництво молоді шляхом розробки 
відповідної державної програми; запровадження механізмів фінансово-
кредитної, інвестиційної, інформаційної та інституційної підтримки 
молодіжного підприємництва та самозайнятості; запровадження механізмів 
формування партнерських мереж -  влада-бізнес-громадський сектор – з метою 
вирішення проблем молодіжної зайнятості та розвитку молодіжного 
підприємництва. 
  
78 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Employment Insurance (EI). URL: https://www.canada.ca/en 
/employment-social-development/programs/ei.html 
2. Employment Law in Canada. URL: https://mcmillan.ca/wp-
content/uploads/2023/01/Employment-Law-in-Canada-ONT.pdf 
3. Employment support launched for over a million people. URL: 
https://www.gov.uk/government/news/employment-support-launched-for-over-a-
million-people 
4. European employment strategy. URL: https://ec.europa.eu 
/social/main.jsp?catId=101&langId=en 
5. Future of Ukraine Workforce Report Authors: Andriy Karakuts, Yuriy 
Schedrin, Oleksandra Davymuka  MAY 2023 
6. Inclusion of non-EU migrants. URL: https://ec.europa.eu/social/main. 
jsp?catId=1274&langId=en 
7. Plan for a job. URL:   https://assets.publishing.service.gov.uk/media/ 
613efb1f8fa8f503c4b208d5/Plan_for_Jobs_FINAL.pdf 
8. Policy Basics: Unemployment Insurance. URL:  https://www.cbpp.org/ 
research/policy-basics-unemployment-insurance 
9. Reducing unemployment: EU policies explained. URL:   
https://www.eumonitor.eu/9353000/1/j9vvik7m1c3gyxp/vkzoneq2mdzh?ctx=vj
allszzivqv 
10. Social economy and inclusive entrepreneurship. URL:   
https://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=952&langId=en 
11. Unemployment Insurance Overview URL:   https://www.ncsl.org/labor 
-and-employment/unemployment-insurance 
12. Алєщенко Л. О. Зарубіжний досвід розвитку молодіжного 
підприємництва. Агросвіт. № 24. 2020. С. 86-90. URL :  
http://www.agrosvit.info/pdf/24_2020/13.pdf 
79 
 
13. Бережна Т. Відновлення ринку праці - це шлях до нашої перемоги. 
URL:  https://bit.ly/45MVnhE 
14. Богиня Д. П. Соціально-економічний механізм регулювання ринку 
праці та заробітної плати: монографія.  К.: КНЕУ, 2001. С. 137–138. 
15. Бойко М. Д. Порівняльне трудове право. К. : Атика, 2007. 383 с., с. 
89 
16. Відбудова України: принципи та політика. За ред. Ю. 
Городніченко, І. Сологуб, Б. Ведер ді Мауро. Centre for economic policy 
research. 
17. Головань Т. Г. Державна політика у сфері зайнятості населення в 
умовах воєнного стану. URL:  https://doi.org/10.23939/dg2022.02.014  
18. Гранти для ветеранів: хто та як може отримати кошти на 
розвиток бізнесу URL: 
https://www.epravda.com.ua/publications/2023/11/30/707098/ 
19. Давидюк Л. П., Шкварко А. О. Молодіжне підприємництво як 
прогресивна сила розвитку країни. URL : http://market-infr.od.ua/journals/ 
2019/37_2019_ukr/8.pdf 
20. Де Україні знайти понад 4 млн нових працівників для відновлення 
ринку праці –  відповідає стратег Євген Глібовицький. URL:  
https://www.work.ua/articles/analytics/3136/ 
21. Друге анонімне онлайн-опитування серед ветеранів та діючих 
військовослужбовців «Портрет ветерана. Блок «Потреби ветеранів» (6–12 
лютого 2023 р.). Міністерство у справах ветеранів України, Український 
ветеранський фонд. URL: https:// veteranfund.com.ua/doc/6-12-02-23.pdf 
22. Ефективність діяльності державної служби зайнятості: 
концептуальні засади та практичні аспекти : колективна монографія / [В.М. 
Петюх, Л.В. Щетініна, Л.М. Фокас та ін.]; за наук. ред. к.е.н., проф. В.М. 
Петюха.  К.: КНЕУ, 2015.  175 с 
23. Звіт за результатами проведеного соціологічного онлайн-
опитування представників молодіжного підприємництва і самозайнятості: 
«Вивчення досвіду молодих підприємців в Україні». Державний інститут 
сімейної та молодіжної політики. Київ. 2020 
80 
 
24. Іванова Л. В., Сорока О. В. Державне регулювання зайнятості: 
Навчальний посібник. Одеса: ОНЕУ, Ротапринт, 2015. 264с. 
25. Іншин М. І. Дистанційна зайнятість працівників в умовах ринкової 
економіки. Форум права. 2014. № 3. С. 466-469. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ 
FP_index.htm_2014_3_79. 
26. Коваль С. П. Ринок праці України в умовах Євроінтеграції. 
Економічний вісник університету.  № 37/1. 2018.  С. 295-302.  
27. Ковач В. О. Основні  напрямки  регулювання  державної  політики  
у  сфері  зайнятості  населення. URL:  10.32702/2307-2156-2020.4.50 
28. Кодекс законів про працю України. Кодекс України; Закон, Кодекс 
від 10.12.1971 № 322-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-
08#Text 
29. Козак І. І. Державна політика активізації економічного розвитку у 
воєнний та повоєнний періоди. URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/ 
journal-paper/2023/jan/29789/verstkazdoi-16-30_0.pdf 
30. Козак О.,  Боскович Б.,  Оленік К. Дослідження ринку праці. 
Заключний звіт. Червень 2021 року.  
31. Конвенція про політику в галузі зайнятості N 122 (укр/рос). 
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 
09.07.1964 № 122.  URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_062#doc_info 
32. Лише 3% українських роботодавців не стикнулися з дефіцитом 
кадрів: результат опитування учасників КМЕФ. URL: 
https://www.work.ua/news/ukraine/2522/ 
33. Маршавін Ю. М. Державна політика зайнятості в Україні:  
необхідність перезавантаження. Економіка і суспільство. 2016. Випуск # 7 
URL: https://economyandsociety.in.ua/journals/7_ukr/114.pdf 
34. Мигаль М. Війна і дефіцит працівників: динаміка кадрових 
ресурсів в Україні. URL: https://iaa.org.ua/articles/vijna-i-deficzyt-praczivnykiv-
dynamika-kadrovyh-resursiv-v-
ukrayini/?fbclid=IwAR2YiHJhS6yGpSfAdjO7fw81vM9uQ uqONpB4fO_r81-
7NnABtKqsdiGYvw8 
81 
 
35. Молодь на ринку праці: навички XXI століття та побудова кар’єри. 
Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету 
Міністрів України про становище молоді в Україні /Держ. ін-т сімейної та 
молодіжної політики. Київ, 2019. 107 с. 
36. На ринку праці –  понад 100 000 вакансій, але кадрів бракує. 
Дослідження Work.ua. URL:  https://www.work.ua/articles/analytics/3169/ 
37. Навички для України 2030: погляд бізнесу / За ред. М.А. 
Саприкіної. К.: ТОВ «Видавництво «ЮСТОН», 2016. 36 с. 
38. Овчаренко В., Ільченко М. Сучасні тенденції в сфері зайнятості в 
Україні. Теорія і практика сучасної економіки : матеріали ХXІV Міжнародної 
науково-практичної конференції : 20 жовтня 2023 р./ відп. ред. Р. В. Манн ; М-
во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. Черкаси : ЧДТУ, 2023. –  
218 с. С. 137-140. 
39. Опитування підприємств – 2022. URL: 
https://fru.ua/images/doc/2022/EU4Skills_Sectoral_survey.pdf 
40. Павлюк Т. І., Вакулюк О. А. Безробіття та шляхи його вирішення. 
Економічні студії. №4 (26). 2019. С. 124-128. 
41.  Пасєка А. С. Ринок праці та його розвиток: гносеологічний аналіз. 
Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. 2016. 
Вип. 30. С. 154-161. 
42. Пищуліна О.,  Маркевич К.  Ринок праці в умовах війни: основні 
тенденції та  напрями стабілізації Київ 2022. URL:   https://razumkov.org.ua/ 
images/2022/07/18/2022-ANALIT-ZAPIS-PISHULINA-2.pdf 
43. Політика регулювання ринку праці та національні моделі боротьби 
з безробіттям (світовий досвід). Інформаційна довідка. URL:   chrome-
extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://infocenter.rada.gov.ua/uploa
ds/documents/28949.pdf 
44. Політика США в сфері підтримки малого та середнього бізнесу 
URL: https://platforma-msb.org/wp-content/uploads/2015/04/US-SME-Policy-
Brief_UKR.docx.pdf 
82 
 
45. Потреби ветеранів 2023. Український ветеранський фонд. Січень 
– квітень 2023р. URL: https://veteranfund.com.ua/wp-content/uploads/2023/11/ 
Potreby_veteraniv_2023.pdf 
46. Про зайнятість населення. Закон України від 05.07.2012 № 5067-
VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#Text  
47. Про затвердження Основних напрямів реалізації державної 
політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових 
робочих місць на період до 2022 року. Розпорядження Кабінету Міністрів 
України від 24.12.2019 № 1396-р URL:   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1396-2019-%D1%80#doc_info 
48. Про затвердження Положення про Державну службу зайнятості. 
Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства 
України від 16.12.2020 № 2663. URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1305-20#Text 
49. Про затвердження Положення про Міністерство соціальної 
політики України. Постанова Кабінету Міністрів України; Положення від 
17.06.2015 № 423. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/423-2015-
%D0%BF#Text 
50. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері 
сприяння розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні на період до 
2030 року Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція від 
24.01.2020 № 66-р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/66-2020-
%D1%80#doc_info 
51. Публічне управління у сфері зайнятості в Україні у контексті 
євроінтеграції: проблеми, ефективність, інноваційність, результативність: 
колективна монографія / за наук. ред. д. держ. упр. Р. В. Войтович та К.В. 
Дубич. Київ, 2020. 480 с. 
52. Ринок праці в умовах війни: тенденції та перспективи. URL:  
https://niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/rynok-pratsi-v-umovakh-viyny-
tendentsiyi-ta-perspektyvy 
83 
 
53. Серьогіна Н. О. Досвід формування ефективної зайнятості  як 
складової державної безпеки  в державно-управлінській практиці США. URL:  
https://doi.org/10.32840/1813-3401-2019-4-47 
54. Січко С. М., Білоусов О. М.  Державне регулювання безробіття в 
США. Бізнес-навігатор. 2012. №2 (28) URL: http://business-navigator.ks.ua/ 
journals/2012/28_2012/02.pdf 
55. Судаков М., Лісогор Л. Ринок праці України 2022–2023:  стан, 
тенденції та перспективи.Державна служба зайнятості України, Федерація 
роботодавців України, Міністерство освіти і науки України, Європейський 
банк реконструкції та розвитку, Фонд міжнародної солідарності (Solidarity 
Fund PL), 2023 URL:  https://solidarityfund.org.ua/wp-content/uploads/ 2023/04/ 
ebrd_ukraine-lm-1.pdf 
56. Тесленко Д. С., Гбур З. В. Державне управління сферою зайнятості 
населення. Інвестиції: практика та досвід. 2022. № 5-6. URL:  https://doi.org/ 
10.24144/2788-6018.2023.01.37  
57. Шаповалов В. В. Державне регулювання ринку праці: 
теоретичний аспект. Глобальні та національні проблеми економіки. URL: 
http://global-national.in.ua/archive/13-2016/43.pdf 
58. Шевченко О. О., Антіпова О. М., Кича І. М. Державна соціальна 
політика у сфері зайнятості населення: питання реалізації та реформування 
URL: https://doi.org/10.32782/2224-6282/159-30 f 
59. Шевченко С. В. Сучасні критерії заходів державного регулювання 
зайнятості. URL:  https://doi.org/10.32689/2617-2224-2022-2(30)-15 
60. Employment package. URL: https://ec.europa.eu/social/main. 
jsp?catId=1039&langId=en 
61. Бюджет України втрачає 100 млрд гривень на рік через 
незареєстрованих працівників – Держпраці. URL: https://www.work.ua/news/ 
ukraine/2359/
Репозиторій ЧДТУ
