Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни

Кобець, Катерина Романівна
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7896
Повний запис метаданих
Поле DC	Значення	Мова
dc.contributor.advisor	Архипова, Світлана Петрівна	-
dc.contributor.author	Кобець, Катерина Романівна	-
dc.date.accessioned	2026-03-11T21:29:37Z	-
dc.date.available	2026-03-11T21:29:37Z	-
dc.date.issued	2022	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7896	-
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.title	Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Розташовується у зібраннях:	232 Соціальне забезпечення (Соціальне забезпечення)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Магіс-ка, Кобець К.Р..pdf Restricted Access		1.68 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати базовий опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи магістра 
 
на тему: Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІІ курсу, групи СЗМ-21 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
К. Р. Кобець  
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2022 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________20 ____ р.  
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
кваліфікаційної роботи 
освітнього ступеня “магістр” 
 
Зі спеціальності 232 “Соціальне забезпечення”  
 
на тему: Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни 
 
Студентки групи  
 
СЗМ-21 Кобець Катерини Романівни 
 
Керівник роботи  
 
Докторка педагогічних наук, професор Архипова С. П. 
 
 
Консультанти:  
 
Теоретичні засади дослідження інституту усиновлення та опіки 
канд. пед. наук, доцент 
 
Особливості усиновлення та встановлення опіки над дітьми – сиротами в Україні  
канд. пед. наук, доцент 
 
Практичні аспекти реалізації процесу усиновлення і опіки дітей-сиріт в умовах війни в 
канд. пед. наук, доцент 
 
Черкаси – 2022 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр  
Галузь знань 23 Соціальна робота  
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення” 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2021 р.  
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
Кобець Катерині Романівні 
 
1. Тема роботи: Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни 
керівник роботи Архипова Світлана Петрівна, докторка пед. наук, професор  
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ____ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2022 р.  
 
3. Вихідні дані до роботи 
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання. 
2. Діти і війна в Україні: звіт про становище дітей із сімейних форм виховання та 
інституційних закладів за результатами моніторингу за лютий – червень 2022. Звіт №1 / 
Представництво Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ МБО “Партнерство «Кожній дитині». – Київ – 
2022. – 60 с. 
3. Карпенко О.М. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених 
батьківського піклування: проблеми правового регулювання / О.М. Карпенко. – Право України : 
2001. – 49 с. 
4. Яковенко В.С. Дитина сирота: Розвиток, виховання, усиновлення / В.С. Яковенко. ‒ К. : 
1997. ‒ 174 с. 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити) 
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження інституту усиновлення та опіки. Усиновлення і 
опіка як соціальна проблема. Правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами. 
Благодійні фонди як надавачі соціальних послуг дітям-сиротам. Розділ 2. Особливості 
усиновлення та встановлення опіки над дітьми – сиротами в України. Форми прийняття дитини 
на виховання у сім’ю: усиновлення, опіка, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу. 
Порівняльний аналіз інституту усиновлення і опіки з іншими сімейними формами влаштування 
дітей-сиріт за законодавством України. Готовність членів сім’ї до успішного батьківства. 
Розділ 3. Практичні аспекти реалізації процесу усиновлення і опіки дітей-сиріт в умовах війни. 
Усиновлення та тимчасове влаштування дітей в умовах воєнного стану. Порядок і процедура 
усиновлення в Україні.  
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень) 
Презентація в програмі POWER POINT 
Слайд 1. Тема магістерської роботи. 
Слайд 2. Мета, предмет та об’єкт дослідження. 
Слайд 3. Завдання магістерської роботи. 
Слайд 4, 5. Узагальнені поняття «усиновлення» та «опіка і піклування». 
Слайд 6, 7. Форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 
Слайд 8 -15. Висновки. 
 
6. Консультанти розділів роботи 
 
Розділ Прізвище, ініціали та посада консультанта Підпис, дата 
завдання завдання 
видав прийняв 
1.    
2.    
3    
 
7. Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк 
Назва етапів дипломної  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапів роботи 
1. Розробка завдання, складання календарного плану до виконано 
виконання кваліфікаційної роботи 
2. Аналіз літературних джерел до виконано 
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.09.2022 виконано 
науковим керівником 
4. Виконання другого розділу і обговорення її з до 21.09.2022 виконано 
науковим керівником 
5. Виконання третього розділу і обговорення її з до 21.10.2022 виконано 
науковим керівником 
6. Узагальнення результатів статистичного матеріалу. до 21.11.2022 виконано 
Формулювання висновків та підготовка текстової 
частини кваліфікаційної  магістерської роботи 
7. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 30.11.2022 виконано 
8. Отримати відгук керівника та рецензію до 2.12.2022 виконано 
9. Підготувати доповідь на захист до 5.12.2022 виконано 
 
 
Студентка   _________    Кобець К. Р.
Керівник роботи   __________   Архипова С. П. 
 
Секретар ЕК  __________   
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 113 сторінок, 3 таблиці, 3 рисунки, 
список літератури з 27 найменувань.  
 
 
Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни 
 
Предметом дослідження є особливості усиновлення і опіки дітей-сиріт в умовах 
війни. 
Об'єктом дослідження є усиновлення і опіка як соціальна проблема.  
Метою роботи полягає у вивченні особливостей усиновлення та опіки над дітьми-
сиротами в умовах війни. 
Завдання роботи:  
1. Опрацювати теоретичні джерела та положення державної політики з питань 
усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами; 
2. Розкрити правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами; 
3. Розглянути основні форми виховання дітей-сиріт в Україні;  
4. Проаналізувати готовність членів сім’ї до успішного батьківства; 
5. З’ясувати особливості процесу усиновлення та встановлення опіки над дітьми - 
сиротами в Україні; 
6. Виходячи з аналізу інформаційних джерел щодо процесу усиновлення і опіки дітей-
сиріт в умовах війни висвітлити аспекти його практичної реалізації. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Опрацьовано теоретичні джерела та положення державної політики з питань 
усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами.  
2. Розкрито правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами. 
3. Розглянуто основні форми виховання дітей-сиріт в Україні.  
Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт є: 
усиновлення, опіка, прийомні сім’ї та ДБСТ.  
4. Узагальнено основні чинники готовності сім’ї до успішного батьківства. Одним із 
чинників ефективного виконання функцій прийомного батьківства є психологічна 
готовність кандидатів до виконання функцій заміщувальної опіки,  
5. З’ясовано особливості процесу усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами 
в Україні.  
6. Виходячи з аналізу інформаційних джерел щодо процесу усиновлення і опіки дітей-
сиріт в умовах війни висвітлено аспекти його практичної реалізації. 
Одержані результати можуть бути використані фахівцями з cоціальної роботи, 
викладачами ЗВО при розробці та викладанні навчальних курсів з теорії та практики 
cоціальної роботи. Дані матеріали дослідження можуть використовуватися фахівцями-
практиками, соціальними працівниками та науковцями, які досліджують проблему 
соціального сирітства. 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2022 рік  
Рік захисту роботи 2022 рік  
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
   
 
РЕЗЮМЕ 
на кваліфікаційну роботу магістра 
 
на тему: Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни 
 
Студентки групи СЗМ-21   Кобець Катерини Романівни 
 
факультету гуманітарних технологій денної форми навчання 
спеціальності 232 “Соціальне забезпечення” 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 112 сторінок, 3 таблиці, 3 рисунки, список 
літератури з 27 найменувань. 
 
Предметом дослідження є особливості усиновлення і опіки дітей-сиріт в умовах війни. 
Об'єктом дослідження є усиновлення і опіка як соціальна проблема.  
Метою роботи полягає у вивченні особливостей усиновлення та опіки над дітьми-сиротами в 
умовах війни. 
Завдання роботи:  
3. Опрацювати теоретичні джерела та положення державної політики з питань усиновлення та 
встановлення опіки над дітьми-сиротами; 
4. Розкрити правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами; 
3. Розглянути основні форми виховання дітей-сиріт в Україні;  
4. Проаналізувати готовність членів сім’ї до успішного батьківства; 
5. З’ясувати особливості процесу усиновлення та встановлення опіки над дітьми - сиротами в 
Україні; 
6. Виходячи з аналізу інформаційних джерел щодо процесу усиновлення і опіки дітей-сиріт в 
умовах війни висвітлити аспекти його практичної реалізації. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Опрацьовано теоретичні джерела та положення державної політики з питань усиновлення та 
встановлення опіки над дітьми-сиротами.  
2. Розкрито правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами. 
3. Розглянули основні форми виховання дітей-сиріт в Україні.  
Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт є: усиновлення, опіка, 
прийомні сім’ї та ДБСТ.  
4. Узагальнено основні чинники готовності сім’ї до успішного батьківства. Одним із чинників 
ефективного виконання функцій прийомного батьківства є психологічна готовність кандидатів до 
виконання функцій заміщувальної опіки,  
5. З’ясовано особливості процесу усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами в 
України в умовах війни.  
6. Виходячи з аналізу інформаційних джерел щодо процесу усиновлення і опіки дітей-сиріт в 
умовах війни висвітлено аспекти його практичної реалізації. 
Одержані результати можуть бути використані фахівцями з cоціальної роботи, викладачами 
ЗВО при розробці та викладанні навчальних курсів з теорії та практики cоціальної роботи. Дані 
матеріали дослідження можуть використовуватися фахівцями-практиками, соціальними 
працівниками та науковцями, які досліджують проблему соціального сирітства. 
 
Рік виконання магістерської дипломної роботи 2022 рік  
Рік захисту роботи 2022 рік 
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
   
 
РЕЦЕНЗІЯ 
на кваліфікаційну роботу магістра 
 
студента  
Черкаського державного технологічного університету 
факультету гуманітарних технологій 
кафедри соціального забезпечення 
зі спеціальності 232 „Соціальне забезпечення” 
 
Кобець Катерини Романівни 
 
на тему: Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах війни 
 
 
дипломна робота містить 113 сторінок; графічного матеріалу 3 таблиці, 3 
рисунки, літературних джерел 27.  
Кваліфікаційна дипломна робота логічно побудована, вміщує вступ, 3 
розділи висновки; чітко охарактеризовано науковий апарат дослідження – 
мету, завдання, об’єкт, предмет; обґрунтовано теоретико-методологічні 
основи, комплекс наукових методів, які використовувалися для вирішення 
дослідницьких завдань. Змістове наповнення вступу, трьох розділів, 
висновків в основному спрямовані на виконання запланованих завдань. У 
процесі виконання кваліфікаційної роботи здобувачем вищої освіти було 
опрацьовано нормативно-правову базу, підручники, посібники, наукові 
статті, з досліджуваного питання. Це дало можливість різносторонньо 
розкрити тему наукової роботи.  
Відзначимо, що висновки сформульовані у роботі повною мірою 
відповідають визначеним завданням і послідовно розкривають логіку 
дослідження. Мовностилістична культура магістерської роботи є високою. 
Висновки чіткі, конкретні та відповідають змісту.  
Основні положення, узагальнення та висновки можуть бути 
рекомендовані для використання в освітньому процесі закладів вищої освіти 
для оптимізації структури і змісту професійної підготовки майбутніх 
соціальних працівників під час навчання. 
Оформлення роботи, результатів дослідження, текстової частини цілком 
відповідає вимогам до подібного роду робіт і засвідчує високий рівень 
наукової культури та грамотності авторки. Дослідження завершується 
загальними висновками, які відповідають поставленим магістранткою 
завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують самостійність і 
логічність суджень, достатню наукову підготовленість та синтезують 
   
 
результати наукового дослідження, що відповідають його завданням. 
Наукове дослідження володіє належним рівнем новизни.  
На основі здійсненого аналізу можна стверджувати, що кваліфікаційна 
робота К. Р. Кобець «Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах 
війни» є цілісним завершеним дослідженням, що має теоретичне та 
практичне значення, містить результати, які є важливими як для науковців, 
так і для практиків, відповідає вимогам МОН України до такого рівня робіт, 
та заслуговує оцінки «відмінно», та присвоєння освітнього рівня «магістр» за 
напрямом підготовки 232 „Соціальне забезпечення”.  
 
 
Рецензент __________________________________________________  
(прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, посада, вчений ступінь, звання)  
МП  
 
 
 
Власноручний підпис рецензента засвідчую : 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
ВІДГУК 
керівника на кваліфікаційну роботу магістра 
 
 
виконаної на тему: Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах 
війни. 
 
студенткою Кобець Катериною Романівною 
 
Головною метою дипломної роботи є вивчення особливостей 
усиновлення та опіки над дітьми-сиротами в умовах війни. 
Авторкою проведено ґрунтовний аналіз теоретичних основ із 
досліджуваної проблеми, проаналізовано зміст понять «усиновлення» і 
«опіка», розкрито правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами. 
Позитивно слід оцінити зібраний статистичний матеріал з питання 
усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами та дітьми, 
позбавленими батьківського піклування в умовах війни. Аналізуючи 
представлені матеріали переконуємося, що завдання, заявлені в роботі, 
реалізовані. Позитивно слід оцінити виконане дослідження за його 
актуальність і важливі результати. 
Над кваліфікаційною роботою студентка працювала, проявляючи 
старанність, наполегливість, ініціативу, уміло поєднувала теоретичні знання 
та практичний досвід.  
Студентка працювала згідно календарного графіка роботи, проявляючи 
самостійність, старанність, наполегливість, ініціативу, уміло поєднувала 
теоретичні знання та практичний досвід. 
Зазначимо, що лослідження є цілісним і завершеним, відповідає вимогам 
ОКХ, заслуговує оцінки «відмінно» та присвоєння освітнього рівня «магістр» 
за напрямом підготовки 232 „Соціальне забезпечення”. 
 
 
Керівник магістерської дипломної роботи  
професорка кафедри соціального забезпечення, 
докторка пед. наук     ___________ С. П. Архипова  
 
 
 
 
   
 
АНОТАЦІЯ 
 
Кобець К. Р. Усиновлення та опіка над дітьми-сиротами в умовах 
війни - Рукопис. Дослідження на здобуття освітнього ступеня «магістр» 
за спеціальністю 232 “Соціальне забезпечення”. - Черкаський державний 
технологічний університет, 2022. Робота присвячена дослідженню питання 
усиновлення та опіки над дітьми-сиротами в умовах війни. У першому 
розділі висвітлено теоретико-методологічний базис досліджуваної проблеми, 
проаналізовано зміст понять «усиновлення» і «опіка», проаналізовано 
правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами а також 
розкривається роль благодійних фондів як надавачів соціальних послуг 
дітям-сиротам. У другому розділі розкриваються особливості усиновлення та 
встановлення опіки над дітьми – сиротами в України, аналізуються основні 
форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування, та готовність членів сім’ї до успішного батьківства. У третьому 
розділі надані практичні аспекти реалізації процесу усиновлення і опіки 
дітей-сиріт в умовах війни, розкривається порядок і процедура усиновлення 
дітей-сирвт в Україні в умовах війни. Кваліфікаційна робота магістра 
складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел 
із 27 найменувань. Робота містить 3 таблиці і 3 рисунки. 
Ключові слова: усиновлення; опіка та піклування; сімейні форми 
виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; 
соціальне сирітство; діти – сироти; права дітей; прийомна сім’я, готовність 
до успішного батьківства. 
 
 
ANNOTATION 
 
Kateryna Kobets. Adoption and custody of orphaned children during the war 
- Manuscript. Research for the master's degree 
major 232 "Social Welfare". - Cherkasy State Technological University, 2022. 
This desirtation discloses the topic of 
adoption and custody of orphaned children during the war. The first paragraph 
shows the theoretical and methodological basis of the problem we explore. Also, it 
contains some definitions of the terms such as "adoption" and "custody". The study 
of legal aspects of adoption and custody of orphaned children and the role of 
charity founds as social service providers to the orphaned children. In the second 
   
 
paragraph, we talk about specifics of adoption and custody of orphaned children in 
Ukraine. 
Also, the core forms of placement of orphaned children and children deprived of 
parental authority care, and readiness of family members for successful fatherhood 
are analysed as well. In the third one, practical aspects are provided about 
implementing the adoption and custody process of orphaned children during the 
war, the formal process of it during the war in Ukraine. Master's dissertation 
consists of an introduction, three paragraphs, conclusions, and a list of sources 
used in this work (there are 27 of them). Also, it has 3 tables and 3 figures. 
 
Keywords: adoption; custody and guardianship; family forms 
while raising orphans and children deprived of parental care; 
social orphanhood; orphans; children's rights; foster family, readiness 
to successful Parenthood. 
 
Bakunets D. O. Formation of social protection system in the process of 
organization's workforce management  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП………………………………………………………………………….. 13 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ  
УСИНОВЛЕННЯ ТА ОПІКИ ……………………………………………… 16 
 1.1. Усиновлення і опіка як соціальна проблема ……………………...... 16 
 1.2. Правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами …….... 27 
 1.3. Благодійні фонди як надавачі соціальних послуг дітям-сиротам .... 39 
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ УСИНОВЛЕННЯ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ  
ОПІКИ НАД ДІТЬМИ – СИРОТАМИ В УКРАЇНІ ………………........ 47 
 2.1. Форми прийняття дитини на виховання у сім’ю: усиновлення,  
опіка, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу …..…….. 47 
 2.2. Порівняльний аналіз інституту усиновлення і опіки з іншими  
сімейними формами влаштування дітей-сиріт за законодавством  
України ……………………………………………….......................... 59 
 2.3. Готовність членів сім’ї до успішного батьківства ………………… 75 
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ  
УСИНОВЛЕННЯ І ОПІКИ ДІТЕЙ-СИРІТ В УМОВАХ ВІЙНИ ……... 84 
 3.1. Усиновлення та тимчасове влаштування дітей в умовах воєнного  
стану …………………………………………………………………. 85 
 3.2. Порядок і процедура усиновлення в Україні ……………………... 94 
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 106 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................... 110 
   
 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 
 
 
МОЗ  Міністерство охорони здоров’я України  
МОН  Міністерство освіти і науки України  
МСП  Міністерство соціальної політики України  
ОВА  Обласна військова адміністрація  
ТГ  Територіальна громада  
ВПО  Внутрішньо переміщені особи  
СФВ  Сімейні форми виховання  
ДБСТ  Дитячий будинок сімейного типу  
ПС  Прийомна сім’я  
СЖО  Складні життєві обставини  
ССД  Служба у справах дітей  
СК Сімейний кодекс України 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Діти – це найцінніший скарб і 
запорука щасливого майбутнього кожного народу. Тому піклування про них 
посідає особливе місце серед форм влаштування дітей, позбавлених 
батьківського піклування з різних причин. Процес усиновлення та опіки 
виступає оптимальними формами влаштування дітей – сиріт, так як ідеально 
відтворюють форми виховання дітей в рідній сім’ї. Саме таким шляхом 
можна забезпечити права дитини зростати в сімейному оточенні, в атмосфері 
любові, щастя і взаєморозуміння. Дитина і сім’я взаємопов’язані й 
взаємозалежні частини одного цілого. На сьогодні в усьому світі сім’я 
сприймається як соціальне середовище, яке є унікальним та ідеальним для 
розвитку особистості та її соціального становлення. Тому перехід від 
інтернатних форм опіки, утримання осиротілих дітей до їх влаштування у 
сім’ї громадян (у формі прийомної сім’ї, ДБСТ, тощо) є саме сучасним та 
прогресивним явищем. 
Ступінь вивченості проблеми. Тема сімейних форм опіки має велику 
популярність в науковому світі, цією проблемою займаються психологи, 
педагоги, соціологи (А. Капська Л. Балим, Г. Бевз, Л. Волинець, І. Пєша, 
Л. Мельничук, О. Нескучаєва, Н. Комарова, В. Кузьмінський та ін.). 
Сучасними науковцями досліджуються соціально-психологічні аспекти 
функціювання прийомної сім’ї (В. Ослон та А. Холмогоровою, Г. Бевз, 
І. Пєшою, Т. Мельничук, І. Ковальчук та ін). Приділяється увага вивченню 
мотивації подружжя до замісного батьківства, соціально-психологічним 
чинникам ефективного батьківства, соціального уявлення в українському 
суспільстві про прийомні сім’ї, особливостям подружньої взаємодії замісного 
батьківства (Г. Бевз, Трубавіна, О. Яременко), проблемам адаптації дітей-
сиріт в прийомних сім’ях, специфіці батьківсько-дитячих стосунків 
прийомних сімей (А. Безлюдний, І. Калачева, А. Капська), терапевтичному 
   
 
потенціалу прийомних сімей (О. Романчук). Однак переведення дитини в 
нову сім’ю не є безболісним і ставить безліч питань. Проведені численні 
дослідження, що показали етапність адаптації дитини в сім’ї, сім’ї до дитини, 
а також виявили найбільш проблемні точки цього процесу (В. Ослон), 
специфіку ідентифікації прийомної дитини в новій сім’ї (Е. Лупекіна). 
Незважаючи на значний інтерес до зазначеного кола проблем, не 
проводилися дослідження основних питань щодо особливостей усиновлення 
та опіки над дітьми-сиротами в умовах війни. 
Мета роботи полягає у вивченні особливостей усиновлення та опіки 
над дітьми-сиротами в умовах війни. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1. Опрацювати теоретичні джерела та положення державної політики з 
питань усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами; 
2. Розкрити правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами; 
3. Розглянути основні форми виховання дітей-сиріт в Україні;  
4. Проаналізувати готовність членів сім’ї до успішного батьківства; 
5. З’ясувати особливості процесу усиновлення та встановлення опіки 
над дітьми - сиротами в Україні; 
6. Виходячи з аналізу інформаційних джерел щодо процесу 
усиновлення і опіки дітей-сиріт в умовах війни висвітлити аспекти його 
практичної реалізації. 
Об’єкт дослідження – усиновлення і опіка як соціальна проблема. 
Предмет дослідження – особливості усиновлення і опіки дітей-сиріт в 
умовах війни. 
Для вирішення поставлених завдань використано методи дослідження: 
теоретичні: аналіз наукової літератури та нормативно-правових документів, 
узагальнення, порівняння, статистичне обґрунтування основних положень. 
Теоретичне значення дипломної роботи полягає у систематизації 
наукових положень з проблеми процесу усиновлення та встановлення опіки 
   
 
над дітьми - сиротами в України в умовах війни. Зокрема, констатуєься, що  
прийомні сім’ї являються соціальним інститутом в межах якого 
здійснюються позитивні трансформації усиновлених дітей та їх адаптації до 
умов родинного життя.  
Практичне значення дипломної роботи дослідження можуть бути 
викориcтані: фахівцями з cоціальної роботи, викладачами ЗВО при розробці 
та викладанні навчальних курсів з теорії та практики cоціальної роботи. Дані 
матеріали дослідження можуть використовуватися фахівцями-практиками, 
соціальними працівниками та науковцями, які досліджують проблему 
соціального сирітства. 
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи. 
- розширено знання про процеси усиновлення та встановлення опіки над 
дітьми - сиротами в України в умовах війни;  
- набуло подальшого розвитку дослідження проблеми готовності членів  
сім’ї до успішного батьківства; 
- визначено та узагальнено сутність понять усиновлення та опіка. 
Структура та обсяг магістерської роботи складається зі вступу, трьох 
розділів, висновків, та переліку використаної літератури ( 27 джерел ). Робота 
містить 3 таблиці, 3 рисунки. Загальний обсяг роботи 113 сторінок. 
 
   
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ 
УСИНОВЛЕННЯ ТА ОПІКИ 
 
1.1. Усиновлення і опіка як соціальна проблема 
Сьогодні звернення до зазначеної теми пов’язане з такими проблемами 
як: високий рівень сирітства, як соціального так і біологічного, дитяча 
безпритульність, що викликано умовами повномасштабної війни, в якій 
знаходиться наша країна. Сім’я та батьківський дім стають гарантами 
стабільності і надійності у світі, повному щоденних змін. Сім’ї належить 
пріоритетне місце в процесі формування і розвитку особистості з самого її 
народження. Вона є першим вихователем, передає знання, традиції, формує 
цінності, навички. Однак сьогодні, в сучасних умовах нестабільності та війни 
в країні, багато які сім’ї не змогли адаптуватися і сформувати захисні 
механізми для себе та своїх близьких, або й зруйнувалися внаслідок загибелі 
одного або й обох батьків. Матеріальні труднощі сімей, руйнування етичних 
та моральних норм, соціальних зв’язків, все більша кількість дітей із 
вродженими патологіями – все це призвело до зниження рівня захисту дітей 
та до загострення такої актуальною проблеми, як соціальне сирітство.  
Сім’я завжди відігравала і на даний момент відіграє найважливішу роль 
в соціумі. Це система різноманітних зв’язків, наприклад таких як: шлюбні, 
психологічні, родинні, господарсько-правові тощо. Сім’я виступає 
найважливішим соціальним інститутом, так як вона відтворює людину не 
лише як біологічну істоту, а й як істоту соціальну – громадянина. Саме при 
взаємодії з таким агентом, як сім’я (найпершим агентом) відбувається процес 
інтеграції індивіда в суспільство, іншими словами – (первинна) соціалізація. 
Батьківське виховання та його результати визначають особистість та її 
подальше життя [16, с. 38].  
Існування дітей-сиріт в умовах сьогодення – проблема масштабна та 
   
 
актуальна. Розглядаючи причини появи даного явища необхідно звернути 
увагу на два критерії: внутрішній та зовнішній. Внутрішні причини появи 
дітей-сиріт криються в самій сім’ї, і обумовлюються внутрішніми сімейними 
негараздами та проблемами. Зовнішні ж причини закладені в державі та 
залежать від соціально-економічних умов. Всі проблеми, що виникають в 
сім’ї є об’єктивними та напряму залежать від держави. До таких причин 
належать економічна нестабільність, інфляція, безробіття, бідність тощо. Всі 
ці негаразди держави негативно впливають на батьків та виховання ними 
дітей. Зовнішні причини можуть перетворитися на внутрішні. Наприклад, 
втрата роботи може перетворитися на проблему алкоголізму в сім’ї, тощо. В 
умовах повномаштабної війни поява дітей-сиріт зумовлюється ще й великою 
імовірністю загибелі батьків та рідних, а також травмуванням самих дітей, як 
фізичним, так і психологічним [15, с. 71].   
Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята в 1989 році та 
ратифікована Україною у 1991 році, наголошує, що дитині для повного та 
емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім’ї, в атмосфері 
щастя, любові та взаєморозуміння. Саме в таких умовах дитина має бути 
повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві.  
Альтернативною формою виховання дітей-сиріт є прийомні сім’ї. 
Усиновлення (удочеріння) – оформлене спеціальним юридичним актом 
прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. 
Передача під опіку (піклування) – засіб захисту особистих і майнових 
прав та інтересів дітей-сиріт. Встановлення опіки та піклування – це 
влаштування дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, в сім’ї 
громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних 
відносинах із цими дітьми-сиротами з метою забезпечення їх виховання, 
освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над 
дітьми до 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років.  
   
 
Світовий досвід створення прийомних сімей – фостеринг (від англ. 
foster caring – виховання чужої дитини) переконав громадськість у тому, що 
прийомна сім’я є ефективною формою виховання дітей, які потребують 
державної турботи.  
Для того, щоб усиновити дитину-сироту, прийомні батьки повинні 
мати власну житлову площу, забезпечити дитині окреме спальне місце, 
окреме місце де дитина може тримати свій одяг та речі, окреме робоче місце. 
Також сім’я, яка бере на виховання дитину не може мати доходи менше 
прожиткового мінімуму (бути малозабезпеченою). 
Враховується також стан здоров’я прийомних батьків та їх дітей і 
родичів, які проживають разом з ними. Прийомними батьками, наприклад, не 
можуть бути особи хворі на СНІД, щоб дитина не переживала втрату ще 
однієї рідної людини. Доцільно також брати з кандидатів у прийомні батьки 
довідку з міліції про судимість, щоб дізнатися чи не було в прийомних 
батьків схильності до насильства або інших правопорушень [14, с. 42]. 
Діти-сироти – це соціально-демографічна група дітей, які мають 
родину, але залишились без піклування батьків з політичних, соціальних, 
економічних, психологічних, педагогічних та інших причин. Та незважаючи 
на успішне вирішення багатьох завдань, розширення меж людських 
можливостей, масштаби такої проблеми як соціальне сирітство не 
зменшуються, а навпаки, зростають. Цей феномен набуває різноманітного 
вигляду та нових форм. Визначити шлях подолання даної проблеми є 
основною задачею державної сімейної політики України. Відомо, що 
проблема сирітства існує в кожній країні і, звичайно ж, залишається 
проблемою будь-якого суспільства в цілому. Проте у кожному суспільстві 
шляхи її подолання (оскільки остаточно вирішити проблему сирітства 
нереально) різні за формою і змістом. Це залежить від соціально-
економічного розвитку, економічного становища, політичного устрою тощо. 
   
 
Створення оптимальних умов для підтримки соціально незахищених 
дітей є одним з найважливіших завдань сьогодення, яке полягає не в ізоляції 
знедолених дітей від соціуму, а в їх інтеграції в соціум через пріоритетність в 
соціальній політиці саме сімейних форм допомоги дітям-сиротам. Таким 
чином, основну причину соціального сирітства потрібно шукати в сімейному 
оточенні дитини. Проте проблеми сім’ї, яка проживає у соціально-
економічно та політично нестабільній країні, потрібно вирішувати на 
державному рівні [4].   
Говорячи про проблеми сирітства, ми зіштовхуємося з проблемою 
виховання дітей, позбавлених батьківської домівки, опіки та, найголовніше, 
любові. В наші дні ще існує застаріла система утримання дітей в закладах 
інтернатного типу від якої вже відмовилися майже всі провідні країни. 
Наприклад, у Великій Британії прийомні сім’ї – це найпоширеніша форма 
виховання дітей. Інтернатів майже немає. Деякі з них існують у вигляді 
невеликих шкіл для дітей, що зазнали психологічних травм або для 
тимчасового перебування. В Німеччині функціонують будинки-інтернати, у 
яких проживає до 15 дітей, у кожного з яких є своя кімната (максимум вдвох 
в одній кімнаті) та 4 вихователі. Незалежно від того є якісь фізичні вади у 
дитини чи ні вона навчається в звичайній школі разом з іншими. І через це є 
соціально-адаптованою, на відміну від наших дітей, яких намагаються 
відсторонити від всього світу, якщо в них певні проблеми зі здоров’ям [4].    
В багатьох країнах Європи і в Америці саме прийомна сім’я є найбільш 
поширеною формою сімейної опіки. На Заході витоки інституту прийомних 
сімей були пов’язані з незадоволенням навчально-виховними закладами 
інтернатного типу ще з середини XX ст. Вважалося, що виховання в закритих 
навчально-виховних закладах призводить до втрати дітьми індивідуальності, 
життя дітей-сиріт в інтернатах надто ізольоване від життя суспільства, 
вихованці не мають достатнього правового захисту. У зв’язку з цим у ряді 
держав була започаткована політика, спрямована на зведення до мінімуму 
   
 
кількості інтернатних закладів, і в деяких країнах їх не існує. Одним із 
головних завдань деінституалізації опіки щодо дітей-сиріт з 
функціональними обмеженнями у західній моделі є підготовка дитини до 
майбутнього дорослого життя, яке має бути по можливості максимально 
самостійним. Тобто чітко простежується прагматичний підхіду і практичний 
зиск для суспільства [14, с. 39]. 
Отже, наша країна повинна прагнути як мінімум ‒ покращити умови 
проживання в закладах інтернатного типу, або ще краще – поступово 
відступати від цієї форми виховання, заміняючи її на інші, що не завдають 
такої шкоди дитині. Та перш за все необхідно вирішувати проблему, 
виходячи з першопричин її появи. Тобто державна політика має спрямувати 
максимум зусиль на те, щоб зберегти благополуччя в сім’ї та допомагати їй з 
вирішенням труднощів 
Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про 
дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені 
батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним 
для сім’ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, 
матеріальне забезпечення). При цьому в усиновленого змінюється родинне 
середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» 
усиновлення. На підставі рішення суду припиняється правовий зв’язок між 
усиновленим та його родичами за походженням і одночасно виникає такий 
зв’язок між усиновленим, усиновлювачем та його родичами за походженням. 
Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і правоутворюючим 
[14, с. 48]. 
Дещо інші ідеологічні витоки прийомної опіки і взагалі системи 
піклування про калік і сиріт традиційні для України як переважно 
православної, слов’янської країни. Починаючи з указів князя Володимира за 
часів Київської Русі, опікування такими явищами як каліцтво, злиденність, 
сирітство було тісно пов’язане з християнським вченням. Саме при 
   
 
монастирях та церквах діяли спеціальні будинки для дітей із вадами 
розвитку. Так, у Києво-Печерському монастирі у першій половині XI ст. за 
ініціативи ігумена Феодосія було засновано перший з подібних інститутів на 
теренах держави – будинок для дітей-сиріт, серед яких виховувалися сліпі, 
глухонімі, каліки. Оскільки релігійні інституції були й головними центрами 
духовного розвитку того часу (освіти, науки, медицини), то в суспільстві 
стверджувався гуманістичний підхід до явища опіки нужденними. Очевидно, 
що головним завданням опіки в християнській моделі було за тих часів не 
стільки досягнення прагматичних результатів (наприклад забезпечення 
самостійності дитини-каліки у майбутньому житті), скільки здійснення опіки 
як такої, тобто гуманітарного, богоугодного процесу [14, с. 51]. 
Ці відмінності в історичних коренях опіки щодо дітей-сиріт з 
функціональними обмеженнями доцільно мати на увазі, вивчаючи досвід 
функціонування прийомних сімей в різних країнах і визначаючи перспективи 
його поширення в Україні. Частково ними пояснюються чітка практична 
спрямованість завдань, які вирішують на Заході прийомні сім’ї, існування 
великої кількості експериментальних доказів ефективності інституту 
прийомних сімей, досить прості методики визначення цієї ефективності. 
Фінські соціальні працівники наголошують на перевагах виховання в 
прийомних сім’ях, оскільки дані експериментів свідчать, що найбільш 
повноцінний розвиток дитина одержує від матері або особи, що її замінює 
постійно. Вони зазначають, що після реформування системи піклування в бік 
створення прийомних сімей вона суттєво покращилася.  
Цікавим для України може бути досвід Великобританії щодо 
влаштування прийомних сімей для дітей і молоді з функціональними 
обмеженнями. Так, там існує черга на усиновлення і влаштування у прийомні 
сім’ї дітей навіть із синдромом Дауна. Це результат 30-річної 
цілеспрямованої роботи з розвитку інституту піклування про дитину взагалі, 
зокрема дітей і молоді з функціональними обмеженнями [21, с. 18]. 
   
 
Всупереч рекомендаціям багатьох вітчизняних дослідників не 
влаштовувати у прийомні сім’ї дітей з важкими формами вад і захворювань 
англійська фостерна система практично не визнає обмежень за ознакою 
діагнозу – всі діти вважаються придатними для влаштування в прийомну 
сім’ю. Пріоритет мають ті потенційні прийомні батьки, які вже мають досвід 
і знання про специфіку захворювання потенційної прийомної дитини. Крім 
того, соціальні служби Великобританії більш схильні віддавати дітей під 
опіку родичам, ніж у прийомні сім’ї чужих людей. Вважається, що там 
дитині надається більша підтримка, забезпечується кращий догляд, хоча 
менш успішно та швидко досягається юридична і фактична незалежність 
дітей, існує більший ризик неповноцінного виконання прийомними батьками 
виховних функцій. Тому, в ході соціального супроводу цих сімей, соціальні 
служби намагаються врівноважувати вплив неформальних приватних 
стосунків членів прийомної сім’ї на виконання обов’язкових повноважень, 
які делеговані державою прийомним батькам. 
Інститут прийомних сімей в останні роки активно розвивається в 
Албанії, Молдові, Киргизстані, Грузії. 
Цікавий підхід фахівців США стосовно виховання дітей з розумовими 
вадами. Зацікавленість ним зумовлюється тими обставинами, що в Україні 
серед дітей з різними видами функціональних обмежень (сліпота, слабкий 
зір, глухота, глухонімота, туговухість, поліомієліт та церебральні паралічі, 
важкі порушення мови, затримка психічного розвитку, розумова відсталість 
тощо) найбільша частина припадає на розумове відсталих дітей. Навіть 
існуюча інтернатна система розрахована таким чином, що шкіл та шкіл-
інтернатів для розумове відсталих дітей більше 60% загальної кількості усіх 
шкіл та шкіл-інтернатів для дітей з вадами розумового або фізичного 
розвитку [20].   
Основні завдання американської системи виховання дітей з 
розумовими вадами дещо відрізняються від вітчизняної. Так, у США 
   
 
вважається, що кінцевою метою навчання і виховання таких дітей є 
вироблення навичок, які дали б змогу існувати самостійно, прищеплення 
корисних соціальних умінь, які дозволятимуть їм жити і працювати у 
звичайному середовищі. У зв’язку з таким підходом загальноосвітня 
підготовка і розвиток процесів пізнання не займають значне місце в роботі з 
розумово відсталими дітьми. Завдання американських дефектологів щодо 
навчання дітей з розумовою відсталістю, сформульовані Національною 
асоціацією освіті більше 30 років тому, передбачають: досягнення 
економічної ефективності навчання; виховання таких поведінкових навичок, 
щоб інші члени сім’ї не відчували тягаря від перебування вдома дитини з 
розумовою відсталістю; виховання таких моральних цінностей, які б 
дозволили дитині у майбутньому бути рівноправним громадянином країни 
[21, с. 18].].  
Таким чином, практика соціальної роботи в різних країнах світу 
переконливо доводить доцільність трансформації інститутів піклування щодо 
дітей-сиріт в напрямку поширення сімейних форм опіки, зокрема прийомних 
сімей. 
На сьогодні в Україні проводиться велика робота щодо реформування 
системи опіки: вдосконалюється нормативно-законодавча база захисту прав 
дитини, проводиться робота з розвитку сімейних форм опіки (прийомних 
сімей і дитячих будинків сімейного типу), розробляється механізм 
фінансування, яки забезпечить рівне фінансування дітей-сиріт і дітей, 
позбавлених батьківського піклування, незалежно від місця влаштування 
дитини та інше. Усе це спрямовано на поліпшення становища дітей-сиріт і 
дітей, позбавлених батьківського піклування. Але існує форма влаштування 
дитини, яка кардинально змінює сирітську долю – це усиновлення. 
Усиновлення є найбільш прийнятною і сприятливою формою влаштування, 
за якої дитина приймається в сім’ю усиновителів на правах рідної дитини. 
   
 
Усиновлення в Україні – явище мало досліджене. Це пов’язане, в першу 
чергу, з таємницею усиновлення. 
Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для 
забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення Закону 
наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною 
метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити 
про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини 
інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність 
інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють. 
Усиновлені діти в правовому становищі повністю прирівнюються до рідних 
дітей усиновлювачів і відповідно зазначені пільги та гарантії на них не 
поширюються. Обов’язки з виховання, утримання та вирішення долі такої 
дитини покладаються на нових батьків дитини [23, с. 41].  
Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про 
дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені 
батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним 
для сім’ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, 
матеріальне забезпечення). При цьому в усиновленого змінюється родинне 
середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» 
усиновлення.  
Прийняття усиновлювачем дитини в сім’ю здійснюється на підставі 
рішення суду. Ця вимога Закону поширюється на відносини: 
а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є 
громадянином України; 
б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином 
України; 
в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, 
громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні. 
   
 
Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином 
України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в 
консульській установі або дипломатичному представництві України [23, с. 
62]. 
Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення 
дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення 
дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, 
здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, 
є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення 
дітей (ст. 282 СК України). Закон не обмежує кількість дітей, яку може 
усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі 
обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання. 
Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню 
дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, 
встановивши суворий судовий порядок його проведення: критерії віку між 
усиновителями і усиновленими; недопустимість посередницької, комерційної 
діяльності щодо усиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом 
утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; 
можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення 
батьківських прав [23, с. 65]. 
Загальні дані щодо дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського 
піклування: на початок війни в Україні було 67586 дітей-сиріт і дітей, 
позбавлених батьківського піклування, з них:  
 63002 виховувались у сімейних формах виховання (далі – СФВ), а саме: 
48089 – в сім’ях опікунів/ піклувальників, 5830 дітей у прийомних сім’ях, 
9083 – у дитячих будинках сімейного типу;  
 4584 таких дітей перебували у закладах інституційного догляду і 
виховання [6, с. 9].  
   
 
Після 24 лютого 2022 року у зв’язку із загрозою життю і здоров’ю дітей 
через війну, розв’язану російською федерацією, 14218 дітей-сиріт і дітей, 
позбавлених батьківського піклування, були переміщені (евакуйовані) на 
більш безпечні території України і за кордон. Проте, більшість статусних 
дітей продовжують перебувати за постійним місцем проживання, в 
основному в безпечних чи умовно безпечних територіях, але 5495 дітей 
станом на 01.07.2022 р. перебувають на окупованій чи непідконтрольній 
Уряду України території [6, с. 9].   
 
3557 
Діти, місце перебування яких невідоме  
 
5495  
Діти, які перебувають на окупованій чи  
непідконтрольній Уряду України території  
 
14 218  
Діти, які були переміщені (евакуйовані)  
на більш безпечні території України  
і за кордон  
 
44 316  
Діти, які з війною не переміщалися 
 
 
Рис 1.1. Розподіл дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського 
піклування, за місцем їх перебування, станом на 01.07.2022 року [6, с. 9]. 
 
На Рис. 1. відображена чисельність дітей-сиріт, дітей, позбавлених 
батьківського піклування, за місцем їх перебування станом на 01.07.2022 р. 
[6, с. 9]. 
Таким чином, можна констатувати, що усиновлення і опіка є 
соціальними явищами, і в більшій мірі залежить від держави та її сімейної 
   
 
політики, від економічної та політичної стабільності в країні. Прикладом 
виступають події, що відбуваються на сьогоднішній день в державі. Значна 
частина громадян зі сходу та півдня внаслідок військових дій переїхала до 
інших областей, а також за кордон. Деякі направили дітей до родичів з інших 
областей, а самі лишилися на небезпечній території. Ці дії викликані 
реакцією на події, які зараз відбуваються в державі, її економічне, політичне 
становище та ставлення до громадян. 
 
1.2. Правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами 
 
Існування в Україні великої кількості дітей, що потребують сторонньої 
допомоги й турботи, викликає стурбованість суспільства та вимагає від 
держави нових підходів у аналізі та вирішенні цієї проблеми, у тому числі 
шляхом удосконалення правового механізму усиновлення і опіки, розробки 
нових законодавчих актів та доопрацювання вже існуючих. Це пояснює 
необхідність всебічного, поглибленого вивчення правової природи інституту 
усиновлення і опіки, визначення його місця в системі правового поля.  
Українське законодавство визначає різні форми державної 
турботи про соціально незахищені верстви населення, які за віком або 
станом здоров’я неспроможні самостійно реалізувати законні права, 
свободи та інтереси. Найбільш поширеною цивільно-правовою формою 
захисту цих категорій людей є усиновлення та опіка. 
С. Чернета у статті «Соціальне сирітство як соціально-правова 
проблема» поділив нормативно-правову базу щодо соціального захисту 
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [22, с. 245].   
1) Документи, що стосуються безпритульних дітей та дітей-сиріт.  
Вітчизняні: Положення про дитячий будинок сімейного типу, 
затверджене Постановою Кабінету Міністрів України; Закон України «Про 
органи і служби у справах неповнолітніх»; Постанова Кабінету Міністрів 
   
 
України «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та 
матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, які залишилися без 
піклування батьків»; Постанова Кабінету Міністрів України «Питання центру 
по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України». Правовий статус 
«дитина-сирота» та «дитина, позбавлена батьківського піклування 
визначається у Законі України «Про забезпечення організаційно-правових 
умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування». Постанова Кабінету Міністрів України «Про поліпшення 
виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення 
дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків» свідчить про те, 
що кращою з форм виховання дітей є будинок сімейного типу.  
Міжнародні: Європейська конвенція про усиновлення 2008 р., 
Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного 
усиновлення, 1993 р.  
2) Документи, які визначають межі прав дітей в Україні в цілому:  
Вітчизняні: Конституція України; Національна програма «Діти 
України»; Закон України «Про освіту»; Закон України «Про охорону 
дитинства», Сімейний кодекс України. Згідно Конституції України, стаття 
46: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на 
забезпечення їх». Згідно статті 52: «Діти рівні у своїх правах незалежно від 
походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. 
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, що позбавлені батьківського 
піклування, покладається на державу. Держава заохочує та підтримує 
благодійницьку діяльність щодо дітей».  
Міжнародні: Декларація прав дитини, Конвенція про права дитини; 
всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. 
В Конвенції ООН про права дитини вказано, що для гармонійного та повного 
розвитку дитині краще зростати в сімейному оточенні. Цей документ також 
вказує, що саме держава повинна надавати необхідну допомогу дітям, 
   
 
позбавлених сімейного оточення.  
3) Документи, які регулюють соціальну сферу діяльності установ та 
організацій:  
Вітчизняні: Закон України «Про благодійництво та благодійні 
організації»; Декларація про загальні засади державної молодіжної політики 
в Україні від 15 грудня 1992 року №2859; Закон України «Про сприяння 
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».  
Міжнародні: Європейська конвенція про здійснення прав дітей, 
Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 
Також часто можна спостерігати втечі з державних закладів опіки над дітьми. 
Це говорить про погіршення умов перебування дітей в закладах, як з 
матеріальної сторони так і зі сторони виховання та створення належних 
психолого-педагогічних умов для їх виховання. Часто це результат конфлікту 
між вихователем та вихованцем. Проте недостатньо якісну опіку надають і в 
сім’ях де лише бабуся та дідусь. Люди досить похилого віку не здатні 
повноцінно займатися розвитком дитини, її вихованням. Основні положення 
щодо влаштування дітей, які не можуть виховуватися у власній сім’ї за 
певних обставин, наприклад, смерть батьків, асоціальна поведінка членів 
сім’ї тощо, містяться у Сімейному кодексі України. У статті 61 цього 
Кодексу говориться про те, що основною умовою сімейного виховання 
дитини визначає пріоритетність її інтересів, якщо ця умова порушується, 
батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, що встановлюються у 
судовому порядку. В цьому випадку інтереси дитини захищають органи 
опіки та піклування. Цей же Кодекс передбачає такі форми утримання та 
виховання дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей-сиріт: 
усиновлення (удочеріння); передача під опіку (піклування); виховання в 
сім’ях громадян України; повне державне утримання у навчально-виховних 
закладах.  
   
 
Основними законами, що регулюють питання соціального захисту 
дітей-сиріт є: 
 Конвенція ООН про права дитини, 
 Конституція України, 
 Кодекс про шлюб та сім'ю, 
 Закон України «Про освіту», 
 Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». 
Прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету 
Міністрів України, а саме: 
 Закон України «Про основи соціального захисту бездомних 
громадян і безпритульних дітей.» – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття 
чинності 01.01.2006 р.); 
 Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов 
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування»2005 р. №6 ст. 14. 
 Указ Президента України № 1163/2011 «Про питання щодо 
забезпечення реалізації прав дітей в Україні». 
 Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту 
прав дітей» – 2005 від 11.07 №1086; 
 Постанова Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 
року «Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного 
типу». 
 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
положення про прийомну сім’ю» від 20 квітня 2002 року № 565. 
 Постанова Кабінету Міністрів України № 1128 від 21 листопада 
2012 року «Про внесення змін до Типового положення про центр 
соціально-психологічної реабілітації дітей». 
Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, 
забезпечують також відомчі документи, насамперед: 
   
 
 Положення «Про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, 
які залишилися без піклування батьків» (затверджено наказом 
Міністерства освіти і науки України № 137 від 13 травня 1993 р.). 
 Постанова Кабінету Міністрів від 25 березня 2006 р. № 367 «Про 
утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав 
дитини». 
 «Про введення нових норм харчування в дитячих будинках-
інтернатах» (наказ Міністерства соціального захисту населення 
України № 34 від 1 березня 1996 р.). 
Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України 
«утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського 
піклування, покладається на державу». Здобутком України є приведення в 
цілому національного законодавства стосовно дітей до міжнародних норм, 
Конвенції ООН про права дитини. Зокрема статтею 25 Закону України «Про 
охорону дитинства» встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, 
позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин 
залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і 
допомогу з боку держави. 
Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх 
правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі 
чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація 
переслідуються законом. 
Розвиток національного законодавства орієнтується на міжнародні 
вимоги та стандарти соціального захисту дітей, відповідно до яких 
змінюються і напрями державної політики у сфері забезпечення прав та 
інтересів дітей-сиріт. Разом з тим багато положень чинного законодавства 
мають декларативний характер, а ефективність механізмів реалізації 
правових норм на практиці ще є досить слабкою. Потребує вдосконалення 
українське законодавство у сфері міжнародного усиновлення дітей. 
   
 
Важливою є ратифікація Верховною Радою України Конвенції про захист 
дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення, схваленої 29 
травня 1993 р. Гаазькою Конференцією з міжнародного приватного права. 
Необхідно передбачити державний нагляд та механізми діяльності 
неурядових організацій, які працюють у сфері міждержавного усиновлення. 
Сьогодні в державі існують серйозні прогалини у правовому полі щодо 
житлового забезпечення посиротілих дітей. Не дотримуються передбачені 
чинним законодавством державні гарантії щодо позачергового отримання 
житлових приміщень. Тому потрібно прискорити розроблення механізмів 
забезпечення житлом посиротілих дітей: збереження житла, фінансування 
заходів для відновлення житла, розширення мережі закладів соціального 
захисту дітей, зокрема соціальних гуртожитків тощо. В Україні протягом 
останніх років суттєво підвищені розміри державної допомоги сім’ям з 
дітьми. Однак існуюче законодавче підґрунтя не забезпечує достатньої 
підтримки всіх форм сімейного виховання. Особливу увагу необхідно 
зосередити на багатодітних родинах, опікунських сім’ях, а також тих, які 
перебувають у складних життєвих обставинах. Важливим напрямом 
удосконалення національного законодавства у сфері соціального захисту 
дітей-сиріт є формування понятійно-категоріального апарату. Це стосується 
насамперед Сімейного кодексу України, недоліком якого є відсутність 
системного підходу до розуміння явища сімейного неблагополуччя, яке він 
має врегульовувати.  
Усиновлення – одна з найсприятливіших форм виховання для дитини. 
Щодо правових нюансів, то така дитина повністю прирівнюється до рідної і 
відповідно має рідну сім’ю. Питанням усиновлення займаються відділи 
освіти. Спочатку органи піклування отримують інформацію про дитину, що 
залишилася без сім’ї, потім вони проводять обстеження, перевіряючи факт 
відсутності батьків та забезпечують їй тимчасове влаштування до вирішення 
всіх питань. Керівники закладу, де тимчасово перебуває дитина, протягом 
   
 
тижня з того моменту, коли їм стало відомо, що вона лишилася без 
піклування батьків, повідомляють про це відділи освіти. Опіка 
установлюється над дітьми, які не досягли 15 років. Піклування над дітьми 
віком 15-18 років. В Україні також функціонує державна система соціально-
виховних інститутів. Ці інститути забезпечують нормальні умови 
життєдіяльності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 
в залежності від їхнього віку та стану здоров’я. Вони підпорядковуються 
Міністерству освіти і науки України, Міністерству охорони здоров’я 
України, Міністерству соціальної політики України [14, с. 25].    
Отже, держава повинна створювати ефективні умови для 
функціонування системи захисту дітей та їх прав. Адже феномен сирітства 
має досить багато юридичних наслідків: порушуються права дитини на 
сімейне виховання, що проголошується Конвенцією ООН про права дитини. 
Тому діяльність держави вкрай необхідна та має бути спрямована та 
створення форм виховання, які хоча б певною мірою компенсували 
відсутність сім’ї. Так як все одно замінити сімейне оточення дитині все одно 
не вдасться.  
Опіку визначають як особливу форму державної турботи про 
неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх 
осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їхніх прав та інтересів. 
Опіка встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які 
внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських 
прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також 
для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Крім того, 
опіка встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та 
інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно 
здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки [7].     
Науковці дореволюційного періоду поняття опіки розглядали в тісному 
зв’язку із сім’єю та державною владою. Свого часу А. Загоровський 
   
 
наголошував, що «опіка є встановлення державне, а не приватноправове (як у 
давнину), вона включає турботу не тільки про майно, а й про особу; вона 
засновується не тільки на випадок сирітства, а й з інших причин» [7].  
Суттєві ознаки мають вирішальне значення для формування поняття. 
Поняття опіки відображають предмети в суттєвих ознаках, що можуть бути і 
загальними і одиничними. Так, Т. Урумова виділяє такі ознаки, що 
характеризують правову сутність опіки: індивідуальний характер опіки; опіка 
є результатом збігу інтересів держави, опікуна; і підопічного, внаслідок чого 
може встановлюватися тільки за наявності вільного волевиявлення опікуна; 
опіка призначена для заповнення відсутньої дієздатності підопічної особи, а 
також у необхідних випадках – і для забезпечення інших її інтересів 
(наприклад, додаткова мета опіки над дітьми – їх виховання); опіка полягає у 
виконанні опікуном юридичних або фактичних дій в інтересах підопічного; 
опіка здійснюється опікуном безоплатно або платно; опіка вирішує 
загальнодержавні завдання, тому її встановлення і належне здійснення 
забезпечується організаційною та контрольною діяльністю органів державної 
влади та місцевого самоврядування; опіка підлягає регулюванню нормами 
різних галузей права. Можна також додати до наведеного переліку такі 
особливості опіки, як строковість. До спільних ознак опіки можна віднести 
здійснення соціальної турботи, заповнення відсутньої дієздатності підопічної 
особи, яка не може в повному обсязі реалізувати та захистити самостійно свої 
права та виконувати обов’язки, її влаштування, а також діяльність органів 
опіки [7]. 
Таким чином, слід погодитись із більшістю науковців, які схильні 
розглядати усиновлення і опіку як види соціальної турботи, форму 
влаштування неповнолітніх та недієздатних або не повністю дієздатних 
повнолітніх громадян, діяльність органів опіки, а за чинним ЦК України і 
суду. Крім того, усиновлення і опіку пов’язують і із самим процесом 
усиновлення чи встановлення опіки, діяльністю опікунів та піклувальників із 
   
 
здійснення опіки і піклування. Необхідно зазначити, що усиновлення і опіка 
становлять собою і систему правовідносин, а також правовий стан, який 
характеризує соціальний та правовий статус особи, над якою встановлено 
опіку. 
З одного боку, правовідносини щодо усиновлення та опіки можна 
розглядати як єдине ціле, що існує від встановлення до припинення 
усиновлення чи опіки як правового стану. З іншого боку, це цілісне 
правовідносини, які складаються з окремих правовідносин, що виникають на 
різних стадіях його розвитку та між різними особами. У ньому можна 
виділити публічно-правові відносини з досить виразним приватноправовим 
акцентом і приватноправові відносини з елементами публічності; зовнішні та 
внутрішні правовідносини; особисті немайнові та майнові, речово-правові та 
зобов’язально-правові, абсолютні й відносні, цивільно-правові та сімейно-
правові в залежності від критерію, покладеного в основу їх класифікації.  
У систему правовідносин щодо усиновлення і опіки включаються 
також регулятивні та охоронні правовідносини. Таким чином, у загальну 
складну структуру цілісного правовідношення щодо усиновлення і опіки 
включається низка більш простих підструктур, що утворюють єдину систему 
правовідносин у даній сфері [23, с. 58]. 
На думку З. Ромовської, «опіка» – це тимчасовий правовий інститут, а 
тому вони не припиняють і не зменшують обсягу тих прав, що вже має 
дитина, і не перешкоджають виникненню певних прав у майбутньому. Під 
ними розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що 
регулюють суспільні відносини, пов’язані з установленням, здійсненням 
функцій та припиненням цих норм. Опіку вона визначає як інститут 
цивільно-правовий.  
Слід звернути увагу на те, що віднесення інститутів усиновлення і 
опіки до цивільно-правового знаходить обґрунтування в наукових розробках, 
у яких усиновлення і опіку розглядають як послуги, підставою для 
   
 
здійснення яких розглядається цивільно-правовий договір. Дійсно, у сім’ї 
виникають різноманітні особисті та майнові відносини, що потребують 
відповідного правового унормування. Оскільки одним із найефективніших 
регуляторів приватноправових відносин визнається договір, виникають 
підстави щодо можливості застосування конструкції договору в сімейній 
сфері [7]. 
Необхідно відзначити, що опіка і усиновлення становлять собою 
вчинення зобов’язаною стороною юридичних або фактичних дій на користь 
підопічного (третьої особи). У цьому зв’язку уявляється можливим 
розглядати зазначені дії опікуна чи усиновителя як надання якихось послуг 
на користь підопічного. Можливо говорити про те, що виховання дитини 
може бути визнано своєрідною послугою, оскільки воно становить собою 
складний процес, який передбачає вчинення низки фактичних дій, 
перерахувати які неможливо ні в законі, ані в договорі. 
Дійсно, включення інститутів усиновлення і опіки лише в сімейне 
законодавство є недоцільним. Це пов’язано з основним призначенням опіки і 
усиновлення. Необхідно здійснити таке влаштування громадянина, що 
забезпечує за допомогою дій іншої фізичної особи заповнення відсутньої 
дієздатності підопічного, а в необхідних випадках також і захист інших його 
інтересів. Процес заповнення полягає в діях опікуна чи піклувальника, а 
також органу опіки, спрямованого на формування волі підопічного, що 
найбільш відповідає його інтересам, або заміну нестачі цієї волі. Юридично 
дії були та залишаються найбільш значущими діями, що здійснюються 
опікунами та органами опіки в інтересах підопічних. На практиці заради цих 
юридичних дій, спрямованих на досягнення юридичних наслідків, 
ініціюється оформлення усиновлення чи опіки з боку тих осіб, які й без 
жодного оформлення давно фактично здійснюють турботу про підопічного 
[14, с. 34].  
Безумовно, усиновлення і опіка – це форми влаштування особи, але 
   
 
устрій передбачає захист інтересів, представництво. Обов’язки усиновителя 
чи опікуна щодо забезпечення умов життя підопічного або щодо впливу на 
його особистість вторинні. Таким чином, усиновлення чи встановлення опіки 
істотно впливає на здійснення цивільних прав і обов’язків як опікуна, так і 
підопічного, що вимагає визнання даних відносин предметом цивільного 
права. 
Крім того, усиновлення чи опіка не повинні встановлюватися тільки з 
боку родичів чи інших членів сім’ї, а, навпаки, з боку сторонніх людей 
можна очікувати більшу неупередженість, бо у родичів може бути 
присутньою егоїстична свідомість спадкових прав на майно опікуваного. 
Однак у сучасних умовах подібна проблема актуальна головним чином при 
здійсненні встановлення опіки над недієздатними громадянами. Таким 
чином, усиновлення чи опіка як явища виключно юридичні, а не біологічні, 
не вимагають наявності між усиновителем/опікуном і підопічним родинного 
зв’язку [14, с. 40]. 
Враховуючи, що у здійсненні усиновлення чи опіки реалізуються 
насамперед інтереси підопічної особи, а також інтереси тієї фізичної особи, 
яка виявила бажання стати опікуном, необхідно законодавчо забезпечити 
зустріч цих інтересів. 
Можна стверджувати, що розвиток і вдосконалення даної форми 
влаштування, яка дозволяла протягом століть забезпечувати гідне існування 
окремих категорій осіб, зокрема і дітей-сиріт, необхідно визнати одним із 
завдань держави, що передбачає забезпечення з боку держави ефективності 
функціонування даного соціального інституту.  
Органи усиновлення і опіки є органами публічної влади в реалізації 
приватних прав громадян, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених 
батьківського піклування. Таким чином, регулювання діяльності органів 
усиновлення і опіки, а саме функціонування зазначених органів відзначається 
приватно-публічної природою, коли втручання у сферу приватних відносин 
   
 
громадян виправдано необхідністю захисту їхніх прав та законних інтересів. 
[14, с. 42]. 
Актуальним є виокремлення принципів комплексного інституту 
усиновлення і опіки. Усиновлення та встановлення опiки над дітьми-
сиротами – це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом i 
включає волевиявлення усиновителя/опiкуна (ч. 1 ст. 244 СК), рiшення 
органу опiки (ст. 61 ЦК), а в певних випадках і рiшення суду (ч.ч. 3, 4 ст. 60 
СК). 
Що стосується побажання малолiтньої чи неповнолiтньої дитини на 
усиновлення чи встановлення опiки (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить 
до складу юридичних фактiв, що тягнуть виникнення усиновлення чи опiки, 
бо побажання дитини може враховуватися органом опiки при призначеннi 
усиновителя/опiкуна (пiклувальника), але не є обов’язковим. 
Таким чином, на підставі даного аналізу можна надати визначення 
опіки над дітьми-сиротами. Так, опіка над дітьми-сиротами – це форма 
влаштування малолітніх дітей-сиріт органами опіки та піклування або судом 
з метою захисту особистих та майнових прав даної категорії дітей.  
У свою чергу, усиновлення – форма влаштування дітей, які залишилися 
без батьківського піклування, в сім’ю на правах рідної дитини. Усиновитель 
набуває весь спектр батьківських прав та обов’язків. Процедура 
регламентована цілим рядом правових аспектів, обов’язкових для виконання. 
Усиновлюваною може бути дитина до 18 років, усиновитель бути старше її 
не менш ніж на 16 років. При вирішенні питання щодо влаштування дитини 
беруть до уваги її етнічне походження, мову, культуру і релігійну належність, 
а також можливість забезпечити дитині спадковість у вихованні та освіті. 
Релігійна, культурна і етнічна належність дитини, як і її рідна мова, є 
якостями, що визначають індивідуальність. А необхідність забезпечення 
цього права дитини є базовою. 
 
   
 
 
 
 
1.3. Благодійні фонди як надавачі соціальних послуг дітям-сиротам 
 
В Україні весь соціальний захист населення та соціальні інтереси 
людей тримаються на благодійництві. Існує безліч благодійних фондів, 
багато з яких є міжнародними. Саме завдяки ним у більшості випадків і 
надається допомога дитині, сім’ї, пенсіонеру, хворому тощо. 
Важливість діяльності благодійних фондів в соціальній роботі 
збільшується з кожним роком. В українському контексті відбуваються 
докорінні зміни в культурі благодійництва загалом. Так, у 2021 році Україна 
увійшла до десяти країн світу з найшвидшим ростом індексу благодійності в 
країні та посіла 20 місце. Дослідники встановили, що станом на 2021 рік 66% 
людей в Україні хоча б раз допомогли незнайомій людині, 43% населення 
жертвували гроші на благодійність та 19% українців приділили час для 
волонтерської діяльності (Charities Aid Foundation, 2021). Можна припустити, 
що у 2022 році ці показники зростуть, щонайменше, в тричі – через 
повномасштабне російське вторгнення в Україну. Станом на зараз, в Україні 
зареєстровано більше 18 тисяч благодійних фондів. Левова частка з них 
працює в сфері надання соціальних послуг, як от Міжнародний фонд 
«Відродження», Фонд Білла та Мелінди Гейтс, Міжнародний благодійний 
фонд «Карітас-Україна» та його регіональні структури, фонд Віктора 
Пінчука, фонд «Щасливе дитинство», Український фонд «Благополуччя 
дітей», Українська біржа благодійності, фонд «Клуб добродіїв, благодійний 
фонд «Життєлюб», Міжнародна благодійна організація «Партнерство кожній 
дитині», СОС «Дитячі містечка» тощо. Зауважемо, що саме сфера соціальних 
послуг домінує в діяльності благодійних фондів в Україні та займає 51,3% 
цього сегменту. В статистичному розрізі (станом на 2021 рік), найбільше 
   
 
благодійної допомоги отримують діти та молодь (18,2%), люди з особливими 
потребами та 11,3% з числа людей у СЖО. 
Наразі в Україні створена достатньо розгалужена мережа закладів для 
освіти та виховання дітей і молоді, соціально-реабілітаційних центрів, 
центрів соціальної підтримки сімей, дитячих будинків сімейного типу, 
прийомних сімей тощо. Певна частина цієї мережі побудована за ініціативи 
неурядових благодійних організацій. 
Ринок соціальних послуг є демонополізований і на ньому працює, 
умовно, дві ланки провайдерів соціальних послуг. Перша – суб’єкти, 
регульовані державною соціальною політикою – державні служби, та 
нерегульовані цією політикою приватні суб’єкти – благодійні фонди, 
громадські організації, релігійні організації тощо. Існують благодійні фонди, 
які спеціалізуються на одній категорії населення, також є й інші, 
різносторонні. Кожен фонд запроваджує певні програми, спрямовані на 
усунення тих чи інших проблем тієї чи іншої категорії населення. 
Станом на 2019 рік, в Україні було зареєстровано 18 557 благодійних 
організації, в 2018 році їх було 17 897. Наприклад, на ринку можна відмітити 
приватних провайдерів, що надають соціальну допомогу сім’ям, дітям та 
молоді: ГО «Лярш-Ковчег», Благодійний фонд «Карітас-Україна», 
громадська організація «Турбота в дії», міжнародна благодійна організація 
«Партнерство кожній дитині», СОС «Дитячі містечка», «Надія та житло для 
дітей» тощо. І цей список є невичерпним. Крім того, відповідно до Закону 
України «Про охорону дитинства» (2001), держава має сприяти трудовим 
колективам, громадським та благодійним організаціям, іншим об’єднанням 
громадян та фізичним особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення 
становища дітей, охорону їх прав та інтересів. 
Поруч із Національною стратегією реформування системи 
інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки в Україні 
існують окремі (часто недержавні) програми підтримки соціального захисту 
   
 
дітей. Кожна програма відіграє свою значну роль в житті кожної дитини та її 
соціального розвитку в країні. Серед таких програм визначимо наступні: 
Найвідомішим благодійним фондом в Україні є фонд Ріната Ахметова 
«Розвиток України». Він був заснований у 2005 році і на меті має участь в 
усуненні соціальних проблем українського суспільства [27]. 
Достатньо уваги працівники фонду націлюють саме на проблему 
сирітства. Назва цього напрямку – «Тепло сім’ї». З реалізованих проектів 
можна виокремити «Багатодітні родини», суть якого полягає в тому, щоб 
покращити умови проживання сімей, в яких виховується 10 і більше дітей. У 
цьому проекті брали участь 44 сім’ї. В результаті було придбано 26 нових 
будинків, добудовано та відремонтовано 16 та заново побудовано ще два. На 
реалізацію цього проекту було витрачено 19,5 мільйонів гривень. Ще один 
проект – «Родина для дитини». Реалізується з травня 2011 по січень 2016 
року. Він полягає в тому, щоб «знизити чисельність дітей-сиріт і дітей, 
позбавлених батьківської турботи, в інтернатних умовах Дніпропетровської 
області щорічно на 20% за рахунок усиновлення і влаштування дітей у 
сімейні форми виховання» [27]. Згідно програми, передбачається закриття до 
80% закладів інтернатного типу до 2020 року. На даний момент вже почалось 
реформування дитячого будинку «Сім’я» в Центрі підтримки сімей та дітей 
«Добре вдома», створено 27 ДБСТ, багатьом сім’ям була надана матеріальна 
допомога. Постійно триває навчання прийомних батьків та спеціалістів 
соціальних служб.  
Наступний проект – Всеукраїнський портал «Сирітству – ні!». Мета 
цього проекту – забезпечити право кожної дитини-сироти і дитини, 
позбавленої батьківської опіки, на виховання в сім’ї; надавати підтримку 
(юридичну, психологічну, соціальну) сім’ям, які хочуть взяти у свою родину 
дитину; сприяти створенню прийомних сімей і дитячих будинків сімейного 
типу» [27]. Найдієвішим кроком цієї програми було створення 
всеукраїнського порталу з національного всиновлення, зайшовши на який 
   
 
можна ознайомитися з дітьми, які потребують домівки та дізнатися загальну 
інформацію про них. Також було створено 39 ДБСТ в Донецькій, 
Дніпропетровській, Луганській, Львівській, Кропивницькій, Херсонській 
областях, у м. Києві, та Криму.  
Наступний проект – «Технології профілактики соціального сирітства» у 
Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях. Згідно даного 
проекту проводяться такі роботи, як: 
‒ навчання соціальних працівників новим методам роботи з сім’єю, 
орієнтованої на зниження кількості позбавлень батьківських прав; зниження 
чисельності дітей, які потрапляють до установ без позбавлення батьків 
батьківських прав або за заявою батьків і т. д., на різних стадіях життєвих 
обставин для недопущення вилучення дитини з сім’ї; 
‒ підвищення якості соціальних послуг, які надаються соціальними 
працівниками дітям та сім’ям, які перебувають у складних життєвих 
обставинах (СЖО); 
‒ тиражування апробованих технологій надання соціальних послуг для 
дітей та сімей в СЖО [27]. 
Проект «Збережемо дитині родину», який запроваджений у 2010 році 
має пряме відношення до теми нашої дипломної роботи, так як він 
спрямований на зниження чисельності дітей, що позбавлені батьківського 
піклування на 30% шляхом роботи з родинами, що опинилися в скрутній 
ситуації. Є мінус в цієї програми. Вона розрахована лише на м. Донецьк. 
Програма передбачає роботу з жінками, що мають наміри відмовитися від 
своєї новонародженої дитини, яка полягає не лише у матеріальній допомозі, 
але й в психологічній. Маму переконують в тому, що вона не повинна 
лишати дитину й без проблем справиться з усіма труднощами. Також часто 
психологічні роботи проводяться з родиною матері, які в свою чергу можуть 
бути проти цієї дитини з ряду причин таких як, наприклад, неповноліття 
матері, або припущення, що вона не в змозі виховувати дитину. 
   
 
Ще одним напрямком даної програми є робота з сім’ями, що опинилися 
в СЖО. Проте важливим моментом і умовою надання допомоги є те, що 
дитині в цій сім’ї не має нічого шкодити, нести загрозу. 
Важко для дітей-сиріт дається адаптація в світі поза стінами інтернату. 
Частіше за все, вони задля здобуття якоїсь освіти йдуть до вищих 
навчальних закладів І-ІІ ступенів. Після закінчення цих закладів фахівці 
намагаються адаптувати випускників-сиріт до самостійного життя, 
допомагають їм з пошуками роботи тощо. 
Ще одним фондом є ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН. Його 
представництво було створене у 1997 році в Києві. «ЮНІСЕФ відстоює права 
дітей та виступає за пріоритетність дій спрямованих на допомогу найбільш 
знедоленим дітям та родинам, що опинились у кризових ситуаціях. 
Визнаючи, що добробут дітей тісно пов’язаний із станом матерів, ЮНІСЕФ 
також працює заради покращення здоров’я та освіти та захисту прав матерів 
в Україні» [24]. 
ЮНІСЕФ співпрацює з Урядом України і спільно з ними запровадив 
такі програми : 
‒ адвокація, інформація та соціальна політика; 
‒ ВІЛ/СНІД, діти та молодь; 
‒ захист дитини; 
‒ здоров’я та розвиток дитини. 
Діяльність ЮНІСЕФ фінансується за рахунок добровільних внесків 
окремих осіб, підприємств, фондів та урядів. ЮНІСЕФ допомагає не тільки 
дітям-сиротам, а й хворим на ВІЛ/СНІД, дітям, з проблемами розвитку тощо. 
Програма, що безпосередньо стосується нашої тематики, називається «Захист 
дитини». Метою цієї програми є захист дітей від жорстокого поводження, від 
насильства та відмов [24]. 
В результаті даної програми було виконано такі завдання: 
   
 
‒ Розроблені методики запобігання залишенню дітей у центрах матері 
та дитини й пологових будинках. 
‒ За підтримки ЮНІСЕФ триста соціальних працівників мобілізовано 
для роботи у центрах матері та дитини у семи регіонах та у пологових 
будинках/відділеннях по всій країні як координатори розв’язання криз на 
випадок, коли виникає ризик залишення дитини у ранньому віці. 
‒ ЮНІСЕФ допоміг урядовим партнерам у перегляді правової основи 
та методологічної бази для запобігання домашньому насильству та 
насильству щодо дітей і для реагування на ці явища. Результатом перегляду 
стали рекомендації та юридичні документи, які допоможуть державі 
виконувати свої зобов’язання перед жінками й дітьми, що стали жертвами 
домашнього насильства та жорстокого поводження. 
‒ Розроблені методичні рекомендації з підготовки неповнолітніх 
правопорушників до звільнення з-під варти. 
‒ ЮНІСЕФ відіграв ефективну роль у сприянні уряду в розробленні 
методик оцінки індивідуальних потреб дітей, що живуть у спеціалізованих 
закладах, і розробленні для них планів догляду на все життя. Як перший 
крок, були розроблені індивідуальні плани догляду для 214 дітей у Київській, 
Херсонській та Хмельницькій областях [24]. 
В інших програмах, що спрямовані на лікування дітей, звичайно ж 
дітям- сиротам надається перевага у допомозі. Так як вони не мають батьків, 
про них немає кому подбати. 
Ще один благодійний фонд, що знаходиться у м. Києві – «Наш МИР». 
Він має два напрямки: війна та діти. Тобто фонд допомагає пораненим 
військовим, збирає гуманітарну допомогу тощо. Та значну частину уваги 
приділяє саме дітям. Щодо цього напрямку він має три проекти. Перший з 
них, що має назву «Прості мрії» спрямований на допомогу хворим дітям. В 
даному проекті немає спеціалізації на дітях-сиротах, проте їм надається 
перевага при виборі дитини, якій допомогти в першу чергу. 
   
 
Досить вдалим проектом є також «Майстерня добра», суть якої полягає 
в тому, що всі бажаючі можуть поділитися з дітьми, що виховуються в 
дитячих будинках, своїми творчими вміннями та знаннями. Ця ідея 
допомагає дітям розвиватися та знаходити себе. Плюс терапія мистецтвом, 
яка часто використовується для впливу на психоемоційний стан людини. 
Проект – «Щаслива сім’я». Цільовою його аудиторією є молоді пари, 
які прагнуть створити сім’ю. Спеціалісти їм допомагають відповісти на 
питання, які б могли завдати труднощів в сімейному майбутньому. Теж 
вагомий проект, завдяки якому виховується свідомість молоді [24]. 
Наступний благодійний фонд, який є міжнародним – «Радонька». Він 
націлений допомагати дітям-сиротам хворим дітям та пенсіонерам. 
Дві програми даного фонду, а саме «Все краще дітям» та «Здорова 
нація» націлені на допомогу дітям-сиротам. Перша програма має на меті 
допомагати дитячим будинкам, школам-інтернатам, які потребують цієї 
допомоги. Інша ж має на меті допомагати хворим дітям, особливо тим, що не 
мають батьків та родичів або ж дітям з малозабезпечених сімей [26]. 
Фонд, який турбує подальше життя дітей-сиріт, називається «Сироти – 
наші діти». Завдання, які поставив перед собою цей фонд – це забезпечення 
адаптації випускників закладів інтернатного типу в суспільстві. В основному, 
це діти віком від 18 до 23 років. Розуміння того, що дітям, які проживали в 
інтернатах буде вкрай тяжко пристосовуватися до повноцінного дорослого 
життя виникло в засновників фонду в 2010 році. З тих пір команда фонду 
займається навчанням випускників самостійному життю, допомогою у 
формуванні особистості за допомогою різних тренінгів тощо. Існує мережа 
кав’ярень «Арланж» при підтримці фонду «Сироти – наші діти». Там 
працюють діти-сироти з 16 до 23 років. Це дає їм змогу відчути всю 
серйозність та важливість дорослого життя і тим самим заробити перші гроші 
на власні потреби [25]. 
   
 
Отже, діяльність благодійних фондів в житті дітей-сиріт вкрай 
важлива. Мало чого б могла досягнути сама держава без такої підтримки. На 
жаль, на цьому часто хочуть добре заробити керівники таких організацій. 
Існує безліч випадків, коли гроші в кращому випадку не в повному обсязі 
надходять до потребуючої їх людини, в гіршому – взагалі не надходять. 
Проте, більшість благодійних фондів функціонує досить вдало, має гарну 
репутацію та благі наміри, завдяки яким було врятовано не одне життя. 
 
   
 
РОЗДІЛ 2 
 
ОСОБЛИВОСТІ УСИНОВЛЕННЯ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ОПІКИ 
НАД ДІТЬМИ – СИРОТАМИ В УКРАЇНІ  
 
2.1. Форми усиновлення і опіки над дітьми-сиротами в Україні 
 
В основу дослідження покладено припущення про те, що усиновлення 
та опіка виступають найбільш успішними формами виховання дітей-сиріт, 
так як включають в себе сімейну ціннісну орієнтацію, дітоцентричні 
настановлення та емпатійне ставлення до обездолених дітей.  
Деякі діти на своєму життєвому шляху можуть зіштовхнутися з 
найскладнішою проблемою – втрата батьків. І не важливо в якому це віці: і з 
самого народження, і в 14 років – це тяжка втрата. До речі, втрата – не 
обов’язково смерть. Іноді батьків можуть позбавити батьківських прав через 
заподіяний ними злочин, іноді через недієздатність, іноді через хворобу. 
Дитина у будь-якому з цих випадків стає соціальною сиротою. Не існує надто 
великих розбіжностей між категорією сирота та соціальна сирота. Адже вона, 
як і біологічні сироти передається під опіку держави, виховується в таких 
самих закладах опіки, має право на ідентичні пільги тощо. Проте, біологічне 
сирітство не можна передбачити та йому запобігти. А соціальному можна. 
[17, с.41]. В даному підпункті розглянемо форми виховання дітей-сиріт. 
Пріоритетними з них, звичайно є ті, коли дитина виховується в сім’ї, а не 
державних закладах опіки. Тобто ідеальною є форма усиновлення. Проте, 
батьки-усиновлювачі дуже рідко беруть дітей, старших за 6 років.  
До речі, спостерігається зворотна тенденція щодо усиновлених дітей 
громадянами інших країн. Вони навпаки охоче приймають в сім’ю дітей, 
яким вже виповнилося 6 років. В останні десять років в Україні вдвічі 
   
 
збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування. 
Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, 
батьки яких померли, а також дітей, котрі залишились без піклування батьків 
внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у 
встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали безвісті [21, 
с. 94]. 
Дитина-сирота – дитина, в якої померли чи загинули батьки.  
Діти, позбавлені батьківського піклування – діти, які залишилися без 
піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрання 
у батьків без позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісті 
відсутніми або недієздатними, оголошення їх померлими, відбуванням 
покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час 
слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням 
від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, 
тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські 
обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких 
відмовились батьки, безпритульні діти. Типи сирітства та групи дітей 
представлені в таблиці 2.1. [17, с. 42]. 
 
Таблиця 2.1. Типи сирітства та групи дітей [17, с. 42] 
 
Типи Групи дітей Офіційний статус дітей, 
сирітства встановлений відповідно до 
 чинного законодавства 
Біологічний Біологічні сироти Діти-сироти 
 
Соціальний Соціальні сироти Діти, позбавлені батьківського 
піклування 
 
Сімейним кодексом України, Законами України «про охорону 
дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов дітей-сиріт та 
   
 
дітей, позбавлених батьківського піклування» пріоритетом влаштування 
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки визначено саме сімейне 
виховання, а основними його (за пріоритетністю) – усиновлення, оформлення 
опіки (піклування), влаштування у прийомну сім’ю, до дитячого будинку 
сімейного типу. 
Усиновлення – здійснюване на підставі рішення суду прийняття 
усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина. Усиновлення 
проводиться виключно в інтересах дитини. Це юридичний факт, в результаті 
вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та 
усиновленою особою - з другого, виникають такі самі права й обов’язки, як і 
між батьками та дітьми, іншими родичами за походженням [17, с. 44]. 
Ця форма характеризується тим, що після вчинення цього юридичного 
акту між усиновлювачем та його родичами та усиновленою особою 
виникають обов’язки ті ж самі, що між батьками та дітьми. Орган опіки та 
піклування має здійснювати нагляд за дотриманням прав дітей, які 
усиновлені і проживають в Україні до досягнення ними повноліття. Проте 
усиновлені діти не мають вже ніяких пільг від держави, які мали до 
усиновлення. Отже, варто зосередитися на інших формах виховання дітей-
сиріт.  
Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла на виховання та спільне 
проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених 
батьківського піклування. В прийомній сім’ї може виховуватися не більше 5-
ти дітей (рідних та прийомних разом). Прийомна сім’я – форма державної 
опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського виховання, 
коли деякі функції, такі як матеріальне забезпечення утримання дітей, оплата 
праці прийомних батьків, методична підготовка прийомних батьків та 
допомога у вихованні сироти, контроль за утриманням і вихованням дитини 
держава бере на себе. Основною метою такої форми виховання можна 
вважати тимчасове утримання дітей, які прийшли в цю сім’ю з тяжких сімей, 
   
 
з інтернатів та медичних установ. На відміну від сім’ї, котра усиновлює 
дитину, в якої батьки померли, позбавлені батьківських прав або ж 
відмовилися від неї, в прийомну сім’ю може потрапити дитина, в котрої є 
батьки, які за певних обставин не можуть її виховувати, наприклад, 
знаходяться у лікарні, у місцях, позбавлення волі тощо. За нормального 
розвитку обставин, діти з прийомної сім’ї зможуть в результаті повернутися 
до своєї рідної. Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава 
виконує функції піклувальника в особі соціального працівника і працівника 
органів опіки. Держава фінансує, контролює утримання і виховання дитини у 
прийомній сім’ї, надає допомогу у розвитку та соціалізації та організовує 
соціальний супровід прийомної сім’ї та дитини. Виховання в прийомній сім’ї 
є непоганою альтернативою для дітей-сиріт та дітей, позбавлених 
батьківського виховання. Адже вона дає їм змогу пройти процес соціалізації 
у нормальних сімейних умовах [18, с. 39]. 
Існує надзвичайно влучна класифікація прийомних сімей за трьома 
ознаками:  
1) За ознакою вік дитини прийомні сім'ї спеціалізуються на вихованні 
дітей:  
- раннього віку (до 3-х років);  
- дошкільного віку (від 3 до 7 років);  
- молодшого шкільного віку (бід 7 до 12 років);  
- старшого шкільного віку (від 11 до 18 років).  
2) За ознакою термін перебування дитини в сім’ї виділяють:  
- прийомні сім’ї невідкладного влаштування (дитина влаштовується у 
прийомну сім’ю за наявності надзвичайних обставин. Наприклад, коли 
їй загрожує небезпека (насилля в сім’ї));  
- прийомна сім’я тимчасового влаштування (дитина влаштовується 
на незначний термін у разі відпустки батьків або у випадку важкої 
   
 
хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення їх 
працездатності);  
- довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну 
сім’ю до досягнення нею повноліття);  
- перехідного поселення (досвідчена прийомна сім’я бере на 
виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і 
пошуку прийомної сім’ї довготривалого перебування).  
3) За ознакою складність випадку (стан здоров'я дитини чи юридична 
ситуація) прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей:  
- з особливими потребами;  
- важкохворих;  
- ВІЛ - інфікованих;  
- які мають хімічні залежності;  
- випускників інтернатних закладів;  
- дітей разом з їхніми неповнолітніми матерями;  
- готовність сім’ї до змін, що пов’язані з появою дитини [2, с. 47]. 
Виокремлюють три типи сімей, що хочуть стати прийомними 
батьками. Перша категорія: сім’ї, які за об’єктивними показниками не 
можуть взяти дітей на виховання. До цієї групи входять такі, де хоча б один з 
родини алко- або наркозалежний; обидва члени родини не мають будь-яких 
джерел доходу і прагнуть поліпшити своє матеріальне становище завдяки 
прийомній дитині та коштам, передбаченим для її утримання; будь-хто з 
батьків має хронічні захворювання, що супроводжуються втратою 
психічного, нервового або соматичного контролю; хоча б у одного з членів 
родини зафіксовані асоціальні прояви, нахили до насильства, тобто 
притягався до кримінальної відповідальності у зв’язку з насильством, 
нанесенням тілесних ушкоджень тощо; якщо хоча б один з членів родини не 
пройшов підготовку потенційних кандидатів у прийомні батьки; визнаний 
   
 
недієздатним або з обмеженою дієздатністю; позбавлений батьківських прав; 
якщо був усиновлювачем але усиновлення було скасоване з його вини.  
Друга категорія: Сім’ї, які потребуватимуть від соціального 
працівника особливої уваги, додаткової підготовки батьків та ретельного 
контролю з його боку. Це одинокі люди, що беруть дітей на виховання; 
пенсіонери; батьки, чия робота пов’язана з великою кількістю відпусток; 
родини, в яких батьки не розуміють важливість співпраці з соціальними 
працівниками.  
Третя категорія: Сім’ї, що відповідають всім вимогам для створення 
прийомної сім’ї. Сюди відносяться всі сім’ї, що не потравили до перших двох 
груп. Кандидати на створення прийомних сімей в обов’язковому порядку 
мають пройти навчання, що забезпечується та готується спеціалістами у 
справах сім’ї, дітей, молоді із залученням соціальних працівників, 
психологів, педагогів, фахівців центрів соціальних служб. Навчання 
здійснюється у вигляді лекцій, тренінгів та семінарів. Також, кожні п’ять 
років батьки повинні проходити перепідготовку. За результатами навчання 
батьки отримують документ про проходження навчання, що є необхідною 
умовою юридичного оформлення прийомної сім’ї [3, с. 83].  
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – відносно нова форма 
виховання дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування [8]. 
Виникла вона в 1988 році.  Багатьма ця форма виховання вважається 
найкращим замінником інтернатів. Дитячий будинок сімейного типу – це 
сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не 
перебуває в шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільним 
проживанням не менше п’яти дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського 
піклування і не більше 10 включаючи і рідних (в прийомних сім’ях від 
одного до чотирьох дітей-сиріт ат дітей, позбавлених батьківського 
піклування) Особливостями цієї форми є те, що вона є і державною 
виховною установою і сім’єю водночас. Вона є первинним колективом 
   
 
дитини, виконує всі функції сім’ї і, як кожна родина, має свої традиції, свої 
особливі стосунки серед членів сім’ї. До речі, перевага надається дітям, що 
мають братів або сестер. Вони обов’язково мають влаштовуватися разом до 
одного й того ж ДБСТ, якщо це не шкодить їм. ДБСТ дає змогу дітям 
компенсувати втрату батьків та відчути себе в теплому сімейному оточенні. 
ДБСТ необхідно вважати скоріше багатодітною сім’єю ніж дитячим закладом 
особливого типу. Проте, найголовніше це те, що дитина відчуває себе 
індивідуальністю в даному оточенні, а процеси соціалізації проходять менш 
болісно.  
Функціонування ДБСТ визначається Положенням Про дитячий 
будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету міністрів від 26 
квітня 2002 року [8]. Стаття 252-2 Сімейного кодексу України зазначає, що 
«Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за 
бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім’я 
бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, 
позбавлених батьківського піклування». Але загальна кількість дітей і своїх і 
дітей-сиріт не має перевищувати 10 осіб (хоча це дозволяється при 
підходящих житлово-побутових умовах та бажанні батьків-вихователів).  
Проте, існує досить багато винятків, коли в ДБСТ виховується більш 
ніж 10 дітей. Державі вигідна така позиція. Через це дана форма втрачає свої 
переваги, такі як: природність процесу виховання; виховання дитини в малій 
групі, як результат поступове залучення до соціального життя; емоційний 
контакт діти-батьки; кількість уваги, що приділяється дитині; індивідуальний 
підхід до кожної дитини; контроль за негативними проявами та негативними 
впливами на дітей (ЗМІ, однолітки тощо).  
Отже, основним завданням ДБСТ є можливість максимально приділяти 
уваги дітям, що там виховуються. А якщо цих дітей більше 10, то по-перше, 
батькам тяжче виховувати та слідкувати за всіма дітьми, по-друге, діти не 
отримують відповідного піклування, уваги від дорослих, тобто тих 
   
 
необхідних складових, заради яких саме і створюються дані установи. У 
ДБСТ формування особистості у дитини відбувається у природніх умовах. І 
батьки відіграють тут домінуючу роль. Вони впливають на світогляд, на її 
самоусвідомлення. Сімейне оточення допомагає формувати у дитини ціннісні 
орієнтації, смаки, норми поведінки, трудові навички, тобто всі ті якості, що 
формують індивідуальність. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського 
піклування вважатися вихованцями ДБСТ до тих пір, поки їм виповниться 18 
років. Тобто, якщо вихованцю виповнюється 18, а в сім’ї залишається менше 
ніж 5 прийомних дітей, то розглядається рішення або про поповнення 
будинку, або про його закриття та переведення дітей до інших будинків. 
Також дія угоди може припинитися у разі, коли батькам-вихователям або 
членам сім'ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому 
числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано захворювання, які 
мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та 
наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, 
психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили 
до насильства [11, с. 52].  
Патронат. Нове сімейне законодавство передбачає запровадження 
патронату над дітьми. За договором про патронат орган опіки і піклування 
передає дитину, яка є сиротою або з інших причини позбавлена батьківського 
догляду, на виховання в сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до 
досягнення дитиною повноліття. СК визначає, що за виховання дитини 
патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за 
його домовленістю з органом опіки і піклування. На передачу дитини в сім’ю 
патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого 
віку, коли може свідомо це висловити [13].   
Передача під опіку (піклування) – засіб захисту особистих і майнових 
прав та інтересів дітей-сиріт. Встановлення опіки та піклування – це 
влаштування дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, в сім’ї 
   
 
громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних 
відносинах із цими дітьми-сиротами з метою забезпечення їх виховання, 
освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над 
дітьми до 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. 
Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, 
які внаслідок смерті, хвороби батьків, позбавлення їх батьківських прав чи з 
інших причин залишилися без батьківського піклування, та для захисту 
особистих і майнових прав та інтересів цих дітей, а також для захисту таких 
прав повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно 
здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки. На рис. 2.1 зазначені 
форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування, передбачені законодавством [14, с. 68].  
 
 
 
Рис. 2.1. Форми влаштування дітей-сиріт та дітей [14, с. 68] 
 
У зв’язку з початком військової агресії та зростаючою загрозою щодо 
безпеки дітей частина ДБСТ, прийомних сімей, сімей 
опікунів/піклувальників та патронатних сімей разом з вихованцями 
переміщалися на більш безпечні території України чи за кордон.  
   
 
У рамках моніторингу з’ясовано місце перебування та стан безпеки 
60743 дітей, влаштованих до СФВ, зокрема [6, с. 10]:  
• 43243 дитини залишились перебувати за місцем свого постійного 
проживання, ними опікуються 28346 сімей, з яких 2100 прийомних сімей, 
25381 сім’я опікунів/піклувальників, 667 - ДБСТ та 198 сімей патронатних 
вихователів;  
• 5288 дітей перебувають на тимчасово окупованих територіях: 115 
ДБСТ (813 дітей), 324 прийомні сім’ї (663 дітей), 2714 сімей 
опікунів/піклувальників (3791 дитина), 13 патронатних сімей (21 дитина)  
• 2618 дітей переміщені на більш безпечні території в межах України 
(178 прийомних сімей, 1170 сімей опікунів/піклувальників, 100 ДБСТ та 15 
сімей патронатних вихователів);  
• 8200 дітей евакуйовані за кордон (423 прийомні сім’ї, 2691 сім’я 
опікунів/піклувальників, 435 ДБСТ та 28 сімей патронатних вихователів);  
• 96 дітей разом із сім’ями, в яких вони виховувались, вивезені/виїхали 
на непідконтрольні території України, до рф (42 сім’ї 
опікунів/піклувальників, 6 прийомних сімей, 3 ДБСТ);  
• стосовно 1298 дітей (1049 сімей, в яких вони виховувались) 
проводиться робота щодо з’ясування їхнього місця перебування. 
Більш детальна інформація щодо чисельності дітей в тій чи іншій 
формі сімейного виховання та їхнього місця перебування станом на 
01.07.2022 р. представлена на рис. 2.2 та таблиці 2.2. [6, с. 10]. 
Протягом травня-червня 2022 року було виявлено 254 дитини із 151 
сімейної форми виховання, які перебували окремо від їхніх законних 
представників: 91 дитина (53 СФВ) перебували на території України, в 
основному в оздоровчих закладах; 22 дітей (6 СФВ) перебували на 
непідконтрольній/тимчасово окупованій території України з близькими 
родичами сім’ї, яка ними опікувалась; 141 дитина (92 СФВ) перебувала за 
кордоном, як правило у супроводі повнолітніх братів, сестер, родичів сімей, 
   
 
які опікуються цими дітьми. Експерти проєкту спільно із службами у справах 
дітей (ССД) ведуть облік таких випадків, вивчають рівень безпеки дитини та 
задоволення її потреб, підтримують контакти з дітьми та особами, які їх 
супроводжують, в разі потреби, якщо дитина перебуває в Україні – надають 
відповідно до визначених потреб допомогу, сприяють возз’єднанню дітей із 
законними представниками у разі, якщо це безпечно та відповідає інтересам 
дитини. Станом на 01.07.2022 року 29 дітей (5 СФВ) повернулись до 
законних представників за місцем їхнього перебування.  
 
 
 
 
Рис. 2.2. Місце перебування та стан безпеки дітей у сімейних формах 
виховання [14 с. 12] 
   
 
 
Таблиця 2.2. Зведені дані щодо місця перебування дітей, які 
виховуються у СФВ та у сім’ях патронатних вихователів станом на 
01.07.2022 [14 с. 28] 
 
Чисельність ДБСТ ПС Опікуни/ Патронатні Усього 
станом на піклувальники сім’ї 
СФ у СФ у СФ у них СФ у них СФ у них 
них них дітей дітей дітей 
дітей дітей 
24.02.2022 за 1320 9083 3049 5830  48089 262 387  63389 
даними 
Нацсоцслужб 
01.07.2022 за 1320 9268 3035 5804 33043 45314 254 357 37652 60743 
даними 
моніторингу 
Залишились в 667 4536 2100 3756 25381 34660 198 264 28346 43243 
області, крім 
окупованих 
Перебувають 115 813 324 663 2714 3791 13 21 3166 5288 
на тимчасово 
окупованих 
територіях  
Переміщені в 100 735 178 350 1170 1514 15 19 1463 2618 
межах 
України           
Евакуйовані 435 3119 423 1020 2691 4008 28 53 3577 8200 
за кордон  
Вивезені/ 3 38 6 11 42 47 0 0 51 96 
виїхали в рф 
днр, лнр, АР 
Крим  
Інформація 0 0 4 4 1045 1294 0 0 1049 1298 
щодо місця 
перебування 
з’ясовується           
 
   
 
У липні 2022 року розпочалися процеси повернення СФВ з-за кордону, 
як до місць постійного проживання так і на відносно безпечні території 
України. 
Отже, огляд форм виховання дітей-сиріт дає можливість нам 
констатувати наступне. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється 
від усиновлення, опіки та дитячих будинків сімейного типу. В Україні 
ведеться цілеспрямована робота щодо створення форми державної опіки – 
прийомного закладу, який дає змогу дітям-сиротам рости та виховуватися в 
сім’ї. Прийомна сім’я утворюється для того, щоб забезпечити право дитини, 
яка втратила батьківське піклування, на зростання і розвиток у сімейному 
оточенні. Прийомна сім’я в Україні повинна бути однією з поширених форм 
влаштування сім’ї для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування. 
 
2.2. Порівняльний аналіз інституту усиновлення і опіки з іншими 
сімейними формами влаштування дітей-сиріт за законодавством 
України 
Суперечливість сучасного етапу розвитку українського суспільства – 
етапу соціально-економічної трансформації – породжує таку гостру 
соціально-демографічну проблему, як поширення соціального сирітства, 
безпритульність та бездоглядність частини дітей [8; 10]. Значна кількість 
дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі й дітей без 
певного місця проживання, є одним із найбільших викликів у незалежній 
українській державі. Це один із значних проявів соціально-демографічної 
кризи, свідчення погіршення якості життя, розбалансованості 
інституціонального середовища через неузгодженість функцій сім’ї та інших 
суспільних інститутів [14, c. 34]. Розвиток сімейних інститутів улаштування 
дітей-сиріт, останніми роками набув загальнодержавного значення, що 
свідчить про стурбованість держави масштабами поширення негативного 
   
 
явища збільшення дітей-сиріт на фоні перевищення смертності над 
народжуваністю. Такий процес є життєво необхідною умовою виховання 
дітей, що позбавлені можливості виховуватися в біологічній родині [14, 
c. 67]. 
На сьогодні в Україні функціонує розгалужена система влаштування 
дітей, які залишилися без піклування батьків, яка передбачає влаштування 
дітей як у сім’ю, так і в державні навчально-виховні заклади. Відповідно до 
чинного законодавства України, існують такі види влаштування дітей-сиріт 
та дітей, які залишилися без піклування батьків, як усиновлення, фактичне 
виховання, опіка, піклування, патронат, прийомна сім’я, дитячий будинок 
сімейного типу, будинок дитини, інтернатний заклад. 
В науковій літературі серед найбільш відомих класифікацій таких видів 
улаштування дітей можна виокремити вузьконормативну та класичну теорії.  
Вузьконормативна теорія передбачає, що при класифікації видів 
улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, слід 
дотримуватись законодавчої позиції, встановленої в СК України в частині 
видів улаштування дітей. В. Москалюк стверджує, що слід виокремити три 
форми влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування 
батьків: сімейну форму (влаштування дітей у сім’ю); інтернатну форму 
(влаштування в навчально-виховні заклади); квазісімейну форму 
(влаштування дітей у сім’ю із збереженням державної підтримки) [14, c. 100].  
Ю. Чорновалюк пропонує виділяти тільки дві форми: сімейну 
(усиновлення, опіка і піклування, фактичне виховання, патронат, прийомна 
сім’я та дитячий будинок сімейного типу) та інтернатну (влаштування до 
державних закладів). 
Найбільш прийнятною видається класифікація, що запропонувала 
О. Свіжа, яка виокремлює чотири види влаштування, а саме: 1) назване 
батьківство – юридичне заміщення батьківства, за якого відносини між 
батьками та дітьми прирівнюються до кровноспоріднених (включає два 
   
 
підвиди: усиновлення та фактичне виховання); 2) державне піклування – 
юридичне заміщення батьківства, за якого відносини між батьками 
(вихователями) та дітьми (вихованцями) прирівнюються до відносин 
«вихователь-вихованець» (включає підвиди: будинки дитини – для дітей від 
народження до трьох років; інтернатний заклад для дітей дошкільного віку; 
інтернатний заклад для дітей шкільного віку; інтернатний заклад змішаного 
типу для дітей дошкільного та шкільного віку; загальноосвітню школу-
інтернат для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків 
(може бути з дошкільним відділенням); 3) змішаний вид – влаштування осіб, 
яке встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових 
прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які 
за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і 
виконувати обов’язки (включає підвиди:  опіку і піклування); 4) професійне 
(фостерне) виховання – юридичне заміщення батьківства, за якого дитина-
сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування, передається на 
виховання та проживання в сім’ю іншої особи до досягнення дитиною 
повноліття за плату (включає підвиди: прийомну сім’ю, патронат) [20]. 
Для того щоб з’ясувати правову природу кожного виду влаштування та 
його місце серед інших видів улаштування, слід виділяти такі критерії 
порівняльного аналізу: підстави влаштування дитини на виховання, обсяг і 
межі здійснення прав та обов’язків учасників цих правовідносин, правовий 
статус дитини-вихованця, вимоги до віку особи-вихователя та особи-
вихованця; встановлення таємниці влаштування дитини на виховання тощо. 
Доведеним є той факт, що первинним у системі опіки над дитиною 
повинна бути сімейна форма, проте перехід до заміни державних шкіл-
інтернатів та дитячих будинків потребує поетапного впровадження. Сучасна 
система опіки над дітьми-сиротами повинна поєднувати два напрями: 
реорганізацію інтернатних установ та розвиток форм сімейної опіки. 
Специфіка реформування державних установ утримання та виховання дітей-
   
 
сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, базується на основі 
впровадження адаптованих до національних умов міжнародних практик за 
підтримкою міжнародних структур, насамперед ООН, ЮНІСЕФ, фонд 
«Євразія» [12]. 
Слід зазначити, що діти, які влаштовані до сімей опікунів 
(піклувальників), прийомних сімей чи дитячих будинків сімейного типу, не 
втрачають статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського 
піклування. На них поширюються гарантії та пільги, передбачені 
законодавством України з питань забезпечення організаційно-правових умов 
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування. Вони стосуються гарантій у сфері медичного обслуговування, 
отримання освіти, житлового забезпечення, матеріальної підтримки тощо. 
Якщо за дитиною закріплено майно та житло, воно зберігається до 
досягнення дитиною повноліття. Відповідальність за його збереження 
покладається на органи опіки і піклування. За дітьми-сиротами та дітьми, 
позбавленими батьківського піклування, що влаштовані до сімей опікунів 
(піклувальників), до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, 
зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної 
допомоги. 
Опіка і піклування, безумовно, мають свою специфіку в порівнянні з 
іншими формами влаштування неповнолітніх. При порівнянні опіки 
(піклування) над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського 
піклування, з усиновленням слід зазначити, що опіка (піклування) є формою 
тимчасового влаштування і не породжує виникнення правовідносин, 
прирівняних до батьківських. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у 
свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснено на підставі рішення 
суду. Усиновлення дитини провадиться в її найвищих інтересах для 
забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст. 207 Сімейного 
кодексу України). 
   
 
Опіка (піклування) та усиновлення схожі в тому, що дитина в обох 
випадках поміщується в сім’ю. Однак при усиновленні права та обов’язки 
усиновлених і усиновителів прирівнюються до прав та обов’язків дітей і 
батьків. З цього випливає, що правові наслідки усиновлення встановлюються 
безстроково і існують завжди, навіть після смерті усиновителів або 
всиновлених, крім випадків скасування усиновлення. 
Тому основною відмінністю є те, що опіка і піклування над дітьми – це 
тимчасовий правовий стан. Навіть якщо опікун стає піклувальником при 
досягненні дитиною 14 років, то піклування автоматично припиниться разом 
з повноліттям дитини. 
Правовий статус усиновителя припускає наявність у даної особи всього 
обсягу батьківських прав і обов’язків. Законодавчо визначено право 
усиновлювача визначати прізвище та ім’я дитини (ст. 231 СК України); право 
утримувати дитину в себе; переважне право на виховання дитини; право на 
спілкування з дитиною; право захищати права та інтереси дитини та ін. Разом 
із тим усиновлювач має право приховувати від дитини факт усиновлення і 
вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї 
як до, так і після досягнення нею повноліття [14, c. 106].  
У той самий час опікун (піклувальник) зобов’язаний виховувати дитину 
і захищати її інтереси, проте його статус не дає йому права, наприклад, 
змінити ім’я або прізвище дитини. Опікун або піклувальник має право 
самостійно визначати способи виховання дитини, але з урахуванням думки 
дитини та рекомендацій органу опіки і піклування.  
При опіці (піклуванні) не виникає й аліментних зобов’язань опікунів 
(піклувальників) та їхніх підопічних. Це означає, що як опікуни 
(піклувальники) не зобов’язані утримувати своїх підопічних, так і останні, 
ставши повнолітніми, не несуть такого обов’язку. Водночас у разі скасування 
усиновлення, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити 
рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її 
   
 
усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.  
Відмінністю між зазначеними формами є також те, що усиновлення 
провадиться виключно у судовому порядку, тоді як опікун або піклувальник 
можуть бути призначені в певних випадках як актом органу опіки і 
піклування, так і за рішенням суду.  
Найчастіше інститут опіки і піклування над дітьми розглядається як 
попередній етап перед усиновленням даної дитини. Дійсно, передача дитини 
під опіку чи піклування може показати, чи буде «вдалим» подальше 
усиновлення, і в тому разі, якщо проживання дитини в цій сім’ї не склалося, 
можливо припинення опіки (піклування). 
На сьогодні актуальними і такими, що стрімко розвиваються, формами 
влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 
виступають прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.  
Варто відмітити, що фінансування прийомних сімей та дитячих будинків 
сімейного типу здійснюється за рахунок державного бюджету, що є значним 
для забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, 
соціальний захист та всебічний розвиток. Прийомній сім’ї та дитячому 
будинку сімейного типу може надаватися матеріальна, фінансова та інша 
благодійна допомога підприємствами, установами та організаціями 
незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями, фондами, 
фізичними особами. 
При порівнянні опіки і піклування з прийомною сім’єю слід насамперед 
відзначити, що прийомна сім’я – це сім’я, яка добровільно взяла на 
виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, 
позбавлених батьківського піклування. Однією з характерних ознак 
прийомної сім’ї є специфічність підстави виникнення – договір, який 
укладається між прийомними батьками та органом, що прийняв рішення про 
створення прийомної сім’ї. Цей договір є полігалузевим комплексним 
договором, який складається переважно із сімейно-правових та цивільно-
   
 
правових елементів. У даному договорі можуть міститись і публічні 
елементи, враховуючи існування в кожної дитини в прийомній сім’ї права на 
соціальну допомогу, а в одного з прийомних батьків – права на грошове 
забезпечення [9].   
Ще однією відмінністю влаштування дітей-сиріт у прийомну сім’ю від 
опіки і піклування над цією категорією дітей є врахування віку прийомних 
батьків і дітей, щоб на час досягнення обома прийомними батьками 
пенсійного віку всі прийомні діти досягли віку вибуття з прийомної сім’ї. У 
разі досягнення пенсійного віку одним із прийомних батьків час перебування 
дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за 
згодою сторін прийомна сім’я може функціонувати й після досягнення 
прийомними батьками пенсійного, віку, але не більше п’яти років. 
Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на 
підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те 
повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, 
фізичний і психічний розвиток прийомних дітей та дотримання принципу 
конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією 
[11, c. 96].   
Як і при встановленні опіки чи піклування для влаштування дитини в 
прийомну сім’ю потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку і рівня 
розвитку, що може її висловити. Разом із тим це не входить до складу 
юридичних фактів, що тягнуть виникнення прийомної сім’ї, бо в певних 
випадках улаштування в прийомну сім’ю здійснюється і без згоди дитини [7]. 
Наступною формою влаштування дітей-сиріт є дитячий будинок 
сімейного типу як інститут виховання. Він становить собою багатодітну 
сім’ю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання. Дитячий 
будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажанням 
подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі, для забезпечення 
сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт 
   
 
 
і дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 256 СК України).  
Ю. Черновалюк виокремлює певний перелік ознак, що відрізняють 
дитячий будинок сімейного типу від інших форм улаштування дітей, 
позбавлених батьківського піклування [11, c. 67]: 
1) підставою створення дитячого будинку сімейного тину є складний 
комплекс юридичних фактів: письмова заява особи або осіб, що виявили 
бажання створити дитячий будинок сімейного типу; проходження батьками-
вихователями курсу підготовки; рішення про створення дитячого будинку 
сімейного типу; договір про організацію діяльності дитячого будинку 
сімейного типу; 
2) до дитячого будинку сімейного типу на виховання та спільне 
проживання приймається не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених 
батьківського піклування, при цьому загальна кількість дітей у дитячому 
будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, ураховуючи 
рідних; 
3) дитячий будинок сімейного типу може бути віднесений до категорії 
багатодітних сімей; 
4) батькам-вихователям для потреб дитячого будинку сімейного типу 
позачергово надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або 
багатокімнатна квартира, також можуть надаватися в користування земельна 
ділянка для ведення садівництва, городництва, транспортний засіб; 
5) за вихованцями зберігаються статус дітей-сиріт пільги і державні 
гарантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт, а також зберігаються 
раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги; 
6) на дітей, що проживають у дитячому будинку сімейного типу, 
щомісячно виплачується державна соціальна допомога; при влаштуванні 
дітей до дитячого будинку сімейного типу особисті та майнові 
правовідносини з батьками дитини та іншими родичами за походженням не 
припиняються; 
   
 
7) вихованці дитячого будинку сімейного типу мають право 
підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не 
суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду; 
8) батьки-вихователі є законними представниками дітей і діють без 
спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники; 
9) батькам-вихователям дитячого будинку сімейного типу 
виплачується грошове забезпечення; 
10) період, протягом якого особи вважалися батьками-вихователями в 
дитячому будинку сімейного типу, зараховується до їх загального трудового 
стажу; 
11) державна соціальна підтримка дитячого будинку сімейного типу 
реалізується у формі соціального супроводження, що здійснюється центрами 
соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 
12) контроль з боку місцевих органів опіки і піклування та служби у 
справах дітей за умовами проживання вихованців та належним виконанням 
батьками-вихователями зобов’язань, взятих на себе відносно вихованців. 
Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до 
досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання в професійно-
технічному, вищому навчальному закладі I-IV рівня акредитації – до 23 років 
або до закінчення відповідних навчальних закладів.  
Ще однією не менш значущою формою влаштування дітей-сиріт та 
дітей, позбавлених батьківського піклування, є патронат [11, c. 67]. 
Патронат над дітьми – це альтернативна форма влаштування дитини, яка 
є сиротою, у сім’ю іншої особи – патронатного вихователя – з метою 
сімейного виховання. У СК України питання патронату над дітьми 
регулюється ст.ст. 252-256 СК України. 
До особливостей цієї форми влаштування дитини слід віднести таке: 
а) вона не належить до підстав створення сім’ї, а тому патронат не є 
перешкодою для усиновлення дитини; б) підставою виникнення відносин 
   
 
між дитиною й патронатним вихователем є договір між останнім та органом 
опіки й піклування; в) при патронаті не виникає батьківських прав; г) між 
дитиною й патронатним вихователем складаються більш тісні зв’язки, ніж 
між дитиною й піклувальником чи опікуном; д) між патронатним 
вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов’язань; е) патронат 
припиняється при досягненні дитиною повноліття; є) патронатний 
вихователь отримує плату за виховання. При досягненні згоди про передачу в 
сім’ю патронатного вихователя рідних брата й сестри з ним орган опіки і 
піклування повинен укласти декілька договорів (за чисельністю дітей), бо 
кожен з них стосуватиметься певної дитини й установлюватиме обов’язки 
сторін щодо неї. Згідно із ст. 253 СК України, передача дитини під патронат 
потребує її згоди. Ця згода не входить до складу юридичних фактів, бо в 
певних випадках передача дитини під патронат провадиться й без її згоди: 
коли дитина ще не досягла віку, з якого може висловити своє бажання. 
За цим договором дитина передається на виховання в сім’ю 
патронатного вихователя до досягнення нею повноліття за відповідну плату. 
Договір про патронат нерозривно пов’язаний з конкретними особами 
(дитиною, патронатним вихователем), а тому має особистий характер. 
Предмет договору – прийняття в сім’ю дитини для забезпечення її належним 
сімейним вихованням. За виховання дитини за домовленістю з органом опіки 
й піклування патронатному вихователеві призначається плата, щомісячний 
розмір якої залежить від низки обставин: від віку дитини, стану її здоров’я 
тощо. 
За договором про патронат над дітьми органом опіки й піклування 
дитина передається в сім’ю патронатного вихователя не тільки на виховання 
на платній основі до досягнення нею повноліття, а цей вихователь 
зобов’язаний також стежити за розвитком дитини, утримувати її за рахунок 
певних джерел і захищати її права. При цьому дитина зберігає право на 
аліменти, пенсію й допомогу, що вона отримувала раніше. 
   
 
Зазвичай патронат припиняється з припиненням строку його дії, тобто 
досягненням дитиною повноліття. Однак відносини, що існують між 
патронатним вихователем і дитиною, можуть бути припинені й достроково 
(ст. 256 СК України). Важливим стимулюючим чинником є те, що 
патронатному вихователеві виплачують заробітну плату та зараховують 
трудовий стаж. Варто відзначити, що за нинішніх умов розвитку сімейних 
форм влаштування дітей використання в Україні патронатної сім’ї як 
тимчасової форми їх влаштування насамперед є можливим у разі відмови від 
новонароджених у пологових будинках [14, c. 89]. 
Можна говорити про те, що патронатне утримання та виховання дітей, 
що не мають належного батьківського піклування, є досить гнучкою формою 
їх улаштування. Насамперед важливим є те, що її можна застосувати до 
дитини будь-якого віку, незалежно від юридичного статусу, стану здоров’я і 
на термін, зумовлений обставинами, в яких вона опинилася. Патронат дає 
змогу допомогти дитині у будь-якій ситуації. Крім того, його можна 
використовувати як проміжну форму для влаштування дитини в сім’ю.  
То ж узагальнемо особливості усиновлення, встановлення опіки та 
піклування в таблиці 2.3. [14, c. 94]. 
 
Таблиця 2.3. Порівняльна таблиця особливостей усиновлення, 
встановлення опіки та піклування [14, c. 94]. 
 
Критерій Усиновлення Опіка Піклування 
порівняння 
Над ким може Дитина, яка не досягла 14 років, Недієздатна особою. Частково дієздатна 
бути вважається малолітньою. Неповнолітні що не особа. 
встановлено Неповнолітньою є дитина віком від досягли 14 р. та Неповнолітні від  
14 до 18 років. Особи, які досягли громадяни, визнані 14 до 18 р.; 
повноліття, мають повну цивільну недієздатними судом Обмежено 
дієздатність і, як правило, не можуть недієздатні 
бути усиновлені. Повнолітня особа  громадяни; 
може бути усиновлена лише за Особи, які за  
наявності двох умов: 1) якщо вона є станом здоров’я  
сиротою; 2) якщо вона позбавлена не можуть  
батьківського піклування.. захищати свої  
права 
   
 
«Продовж. табл. 2.3» 
Сімейні Між усиновлювачем і його Сімейних відносин Сімейних відносин 
відносини родичами, з одного боку, та немає немає 
усиновленою особою – з другого,  
 
 виникають такі самі права й   
обов’язки, як і між батьками та 
дітьми, іншими родичами за 
походженням. 
Хто може бути усиновлювачами можуть бути повнолітня дієздатна повнолітня 
усиновлювачем\ повнолітні дієздатні громадяни особа. дієздатна особа. 
опікуном\ України та іноземці, здатні 
піклувальником забезпечити виховання усиновлених 
дітей. Усиновлювачем дитини може 
бути повнолітня дієздатна особа, 
старша за дитину, яку вона бажає 
усиновити, не менш як на 15 років. 
Кількість дітей, яких може 
усиновити один усиновлювач, не 
обмежується. У разі усиновлення 
повнолітньої особи різниця у віці не 
може бути меншою, ніж 18 років. 
Усиновлювачів може бути тільки 
двоє, відповідно бітько і мати 
Хто виносить суд Органи опіки і Органи опіки і 
рішення про піклування, суд піклування, суд 
Обов’язки Усиновлення надає усиновлювачеві Опіка надає опікуну Піклування надає 
усиновлювача\ права і накладає на нього обов’язки права і накладає на піклувальнику 
опікуна\ щодо дитини, яку він усиновив, у нього обов’язки щодо права і накладає на 
піклувальника такому ж обсязі, який мають батьки дитини, яку він нього обов’язки 
щодо дитини. усиновив, у такому ж щодо дитини, яку 
обсязі, який мають він усиновив, у 
батьки щодо дитини. такому ж обсязі, 
який мають батьки 
щодо дитини. 
Підстави Умови скасування усиновлення: Припинення опіки Піклування 
припинення коли воно суперечить інтересам відбувається у разі: припиняється у 
дитини, не забезпечує їй сімейного 1)  передачі разі: досягнення 
виховання; дитина страждає на малолітнього батькам особою повноліття. 
недоумство, психічну чи іншу тяжку або усиновлювачам; Також припиняється 
невиліковну хворобу, про що 2)  досягнення у разі смерті 
усиновлювач не знав і не міг знати підопічним 14 років підопічного 
на час усиновлення; між (особа, яка Звільнення опікуна 
усиновлювачем і дитиною склалися, здійснювала та піклувальника 
незалежно від волі усиновлювача, обов´язки опікуна, здійснюється: 
стосунки, які роблять неможливими стає піклувальником -  за заявою опікуна 
їхнє спільне проживання і виконання без спеціального або піклувальника; 
усиновлювачем своїх батьківських рішення щодо цього); -  за заявою особи, 
обов’язків. 3)  поновлення над якою 
Скасування усиновлення не дієздатності особи, встановлено 
допускається після досягнення яка була визнана піклування; 
дитиною повноліття недієздатною. -  за заявою органу 
Також припиняється  опіки та піклування  
   
 
«Продовж. табл. 2.3»   
   
  у разі невиконання 
Усиновлення повнолітньої особи у разі смерті нею своїх 
може бути скасоване судом за підопічного обов’язків, а також 
взаємною згодою усиновлювача і Звільнення опікуна та у разі поміщення 
усиновленого або на вимогу одного з піклувальника підопічного до 
них, якщо сімейні відносини між здійснюється: навчального 
ними не склалися. -  за заявою опікуна закладу, закладу 
або піклувальника; охорони здоров’я 
-  за заявою особи, 
або закладу 
над якою встановлено 
соціального захисту. 
піклування; 
-  за заявою органу 
опіки та піклування у 
разі невиконання нею 
своїх обов’язків. 
Що потрібне для Письмова форма заяви. Подання Призначення опікуна Призначення 
встановлення заяви через представника не чи піклувальника опікуна чи 
допускається. До заяви додається відбувається лише за піклувальника 
висновок органу опіки і піклування їх письмовою згодою відбувається лише 
про доцільність усиновлення та і переважно серед тих за їх письмовою 
відповідність інтересам дитини, а у осіб, які перебувають згодою і переважно 
разі усиновлення одним з подружжя у сімейних, родинних серед тих осіб, які 
також письмова згода на це другого відносинах з перебувають у 
з подружжя. Іноземними підопічним, з сімейних, родинних 
громадянами до заяви додається урахуванням відносинах з 
також дозвіл Центру по особистих стосунків підопічним, з 
усиновленню дітей при Міністерстві між ними, можливості урахуванням 
освіти України. Заявник (заявники) у особи виконувати особистих стосунків 
разі зміни свого рішення може обов’язки опікуна чи між ними, 
відкликати заяву про усиновлення. піклувальника. можливості особи 
Така заява може бути відкликана При призначенні виконувати 
особисто заявником (заявниками) до опікуна та обов’язки опікуна 
набрання чинності рішенням суду піклувальника для чи піклувальника. 
про усиновлення. За результатами малолітнього, При призначенні 
розгляду заяви про усиновлення суд береться до уваги опікуна та 
постановляє рішення. бажання підопічного, піклувальника для 
Постановляючи рішення про хоча це не є малолітнього, 
усиновлення дитини, суд враховує обов’язковою береться до уваги 
обставини, що мають істотне 
умовою. бажання 
значення, зокрема: - стан здоров’я та підопічного, хоча це 
матеріальне становище особи, яка не є обов’язковою 
бажає усиновити дитину, її сімейний умовою. 
стан та умови проживання, 
ставлення до виховання дитини; -
мотиви, на підставі яких особа бажає 
усиновити дитину; - мотиви того, 
чому другий із подружжя не бажає 
бути усиновлювачем, якщо лише 
один із подружжя подав заяву про 
усиновлення; 
-взаємовідповідність особи, яка 
бажає усиновити дитину, та дитини, 
а також те, як довго ця особа вже 
опікується дитиною;  
-особу дитини та стан її здоров'я; - 
ставлення дитини до особи, яка  
   
 
«Продовж. табл. 2.3» 
 
 
бажає її усиновити. При дотриманні 
всіх умов, встановлених СК України 
(бажання усиновлювача; згода 
дитини; згода іншого з подружжя; 
згода батьків дитини; згода опікуна, 
піклувальника; згода закладу 
охорони здоров’я або навчального 
закладу), здатності особи, яка бажає 
усиновити дитину, забезпечити 
стабільні та гармонійні умови її 
життя суд постановляє рішення, 
яким оголошує цю 
особуусиновлювачем дитини. 
Усиновлення здійснюється за 
взаємною згодою осіб 
Усиновлення дитини відбувається за 
вільною згодою її батьків (ч. 1 ст. 
217 СК), яка може бути дана лише 
після досягнення дитиною 
двомісячного віку. Письмова згода 
батьків на усиновлення по-
свідчується нотаріусом. Для 
усиновлення дитини потрібна також 
її згода, яка дається у формі, що 
відповідає вікові дитини. 
Усиновлення проводиться без згоди 
дитини, якщо вона у зв’язку з віком 
або за станом здоров'я не 
усвідомлює факту усиновлення. 
Якщо мати чи батько дитини є 
неповнолітніми, крім їхньої згоди на 
усиновлення, потрібна згода їхніх 
батьків. На усиновлення дитини, над 
якою встановлено опіку або 
піклування, як і на усиновлення 
дитини, над батьками якої 
встановлено опіку або піклування, 
потрібна письмова згода опікуна або 
піклувальника незалежно від згоди 
батьків. Без згоди закладу охорони 
здоров’я, навчального закладу 
усиновлення може бути проведене, 
якщо суд встановить, що воно 
відповідає інтересам дитини. 
Усиновлення дитини проводиться 
без згоди батьків, якщо вони: 1) 
невідомі; 2) визнані безвісно 
відсутніми; 3) визнані 
недієздатними; 4) позбавлені 
батьківських прав щодо дитини, яка 
усиновлюється.  
 
   
 
 
Тому необхідно зазначити, що опіка (піклування) над дітьми-сиротами 
становить собою таку форму їх влаштування, яка:  
- забезпечує проживання дитини в сім’ї, як і при таких формах 
влаштування, як усиновлення, патронат, прийомна сім’я, дитячий будинок 
сімейного типу;  
- забезпечує індивідуальну охорону прав та інтересів 
неповнолітнього з боку конкретної фізичної особи, яка відповідає за свої дії, 
як і при таких формах улаштування, як усиновлення, патронат, прийомна 
сім’я, дитячий будинок сімейного типу;  
- встановлюється або органом опіки і піклування, або судом на 
підставі публічно-правового акта, тоді як передача дитини до прийомної 
сім’ї, у сім’ю патронатного вихователя або дитячий будинок сімейного типу 
оформлюється договором між органом, що ухвалив рішення про створення 
такої сім’ї, та прийомними батьками, патронатним вихователем, батьками-
вихователями дитячого будинку сімейного типу; 
- носить тимчасовий характер: опіка – до 14 років, піклування – до 
18 років, тоді як усиновлення встановлюється назавжди, договір про 
патронат може бути припинено в разі відмови вихователя або дитини, яка 
досягла 14 років, а дія договору про прийомну сім’ю припиняється в разі 
виникнення в такій сім’ї несприятливих умов для виховання дітей та 
спільного проживання, невиконання прийомними батьками своїх обов’язків, 
досягнення дитиною повноліття, досягнення батьками пенсійного віку, за 
згодою сторін та з інших причин, передбачених договором, а також за 
наявності обставин, зазначених у ст. 212 СК України;  
 - не тягне за собою виникнення спадкових і аліментних правовідносин;  
- за дітьми-сиротами, які влаштовані до сімей опікунів 
(піклувальників), як і до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного 
типу, зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної 
   
 
допомоги на відміну від усиновлення; 
- передбачає, що опікуном або піклувальником може бути лише 
фізична особа з повною цивільною дієздатністю, але без вікових обмежень, 
тоді як при усиновленні та інших формах влаштування встановлюються 
певні вікові обмеження; 
- є безоплатною (але з урахуванням можливості існування підстав для 
виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, яке 
встановлюється Кабінетом Міністрів України), тоді як патронат, прийомна 
сім’я – це передача дитини в іншу сім’ю за плату;  
- не передбачає обов’язку опікуна (піклувальника) робити необхідні 
дії за свій рахунок; 
- родичі дитини, які мають намір взяти її під опіку, піклування, не 
проходять курс навчання з проблем виховання дітей-сиріт у центрі 
соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 
- опікун або піклувальник має право самостійно визначати способи 
виховання дитини, але з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу 
опіки і піклування. 
Таким чином, проаналізувавши різні форми влаштування дітей та 
здійснивши порівняльний аналіз інституту опіки і піклування з іншими 
сімейними формами влаштування дітей-сиріт за законодавством України, 
необхідно зазначити, що опіка (піклування) над дітьми-сиротами, 
відрізняється від інших форм влаштування дітей за певними ознаками в 
залежності від виду форм влаштування дітей та посідає самостійне місце. 
Головне завдання сьогодні - створити кращі умови для підтримки 
соціально незахищених дітей, які полягають не в тому, щоб їх ізолювати, а 
інтегрувати їх у сім’ї. В Україні робиться значна робота по створенню нової 
форми державної опіки, інституту прийомної сім’ї. 
   
 
 
2.3. Готовність членів сім’ї до успішного батьківства 
 
Останнім часом українське суспільство все більше усвідомлює 
негативні наслідки системної кризи інституту сім’ї, визнає необхідність 
турбуватись про знедолених дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського 
піклування, особливо на фоні повномасштабної війни з російською 
федерацією, виявляє інтерес до західного досвіду моделей сім’ї фостерного 
типу. На державному рівні посилюється увага до соціального захисту дітей 
даної категорії, створюються умови для розвитку сімейних форм виховання 
таких як усиновлення, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу. При 
цьому найбільш розповсюдженою формою влаштування дітей-сиріт є 
прийомне батьківство. 
Поряд із напруженістю, економічним неблагополуччям, яке провокує 
негативними тенденціями в демографічних процесах, чимало подружніх пар 
(від 60 до 80 мільйонів) за даними ВООЗ мають проблеми з народжуваністю. 
Прийняття некровної дитини проходить різними шляхами: прийняття 
дитини у сім’ю на правах сина чи дочки, – як усиновлення та прийняття 
прийомної дитини до досягнення нею повноліття як опіка, створення 
прийомної сім’ї, створення дитячого будинку сімейного типу. Світовий 
досвід створення прийомних сімей – фостерингу (від англ. foster caring – 
виховання чужої дитини) переконав громадськість у тому, що прийомна сім’я 
є ефективною формою виховання дітей, які потребують державної турботи.  
Прийомна сім’я розвивається як форма державного влаштування дітей, 
позбавлених батьківського піклування, це сім’я, частину функцій якої – 
матеріальне забезпечення щодо утримання та виховання дітей, методичну 
допомогу прийомних батьків та соціально-психологічну підтримку у 
вихованні дітей, забезпечує держава.  
   
 
Слід зазначити, що професійне батьківство - явище інноваційне для 
українського суспільства, хоча має свої культурно-історичні витоки [11]. 
Більш традиційною моделлю виховання дітей-сиріт вважається 
дитячий будинок. Дослідження Дж. Боулбі, Й. Лангмейера, А. Співаковської, 
А. Прихожан, довели, що діти, виховані в інтернатних закладах суттєво 
відстають в психічному, особистісному та соціальному розвитку від своїх 
ровесників. Виховання дітей в прийомних сім’ях в мають суттєві переваги, 
оскільки окрім фізичного піклування, діти отримують емоційне тепло та 
турботу дорослих. Кількість прийомних сімей в нашій країні постійно 
зростає. 
К. Роджерс вбачає успішними такі характеристики батьківства як 
відданість, співробітництво, спілкування та відкрите самовираження, 
гнучкість стосунків, самостійність, постійне прагнення партнерів до 
збереження сім’ї, прагнення у важкі часи до гуртування, спільне 
переживання радості, взаємозаохочувальне ставлення один до одного, 
щирість та природність у взаєминах один з одним, збереження, зміцнення та 
розвиток духовної, психічної, соціальної, соматичної складових всіх членів 
сім’ї.  
В. Торохтій до ефективних характеристик успішного батьківства 
відносить спільність сімейних цінностей, функціонально-рольову 
узгодженість, соціально-рольову адекватність в сім’ї, емоційну 
задоволеність, адаптивність в мікросоціальних відносинах, спрямованість на 
сімейне довголіття. 
М. Лукашевич вбачає актуальними в успішній родині виконання 
кожного члена своїх обов’язків, а також задоволення основних потреб її 
членів та створення сприятливого психологічного клімату [16, с. 45].  
З досліджень інших авторів розуміємо, що сім’я усиновителів виконує 
такі ж самі функції, як і звичайна сім’я, але її специфікою є те, що, 
усиновлюючи дитину, така сім’я забезпечує належні умови для зростання 
   
 
дітей-сиріт в сімейному оточенні. Усиновителі стають ресурсом, базою для 
повноцінного та всебічного розвитку усиновленої дитини. 
Ставлення до усиновлення чи прийняття у родину чужої дитини є 
неоднозначним. На жаль, на теренах пострадянського суспільства 
укоренилось твердження, що усиновлення це щось другосортне порівняно з 
кровними зв’язками, тому в порівнянні з біологічною дитиною усиновлена 
буде залишатися неповноцінною та гіршою від неї. Страх перед подібним 
суспільним стереотипом щодо наслідків усиновлення посилюється 
очікуванням можливого несприйняття усиновленої дитини кровними дітьми 
або однолітками на вулиці чи школі, а також браком психологічної 
підтримки з боку суспільних працівників. Тому важливим завданням є 
визначення основних напрямків роботи і шляхів оптимізації культури 
усиновлення. Неможливо швидко змінити ставлення суспільства до сімей, що 
усиновили дитину і сформувати належну громадянську думку стосовно 
дітей, позбавлених батьів [1]. 
Науковцями було виділено показники, що характеризують готовність 
членів сім’ї до успішного батьківства. До них можна віднести створення 
психологічного клімату в сім’ї, підтримку ідеї усиновлення найближчим 
оточенням сім’ї, сприйняття усиновлення соціумом (громадою, колективом 
на роботі), в якому проживає сім’я, відкритості в процесі усиновлення та 
неакцентуванні уваги на таємниці усиновлення, бачення перспектив 
особистісного росту усиновленої дитини, активне бажання стати щасливою 
ролиною. 
Важливим тут є незаперечний факт сприйняття «нових» батьків, 
готовність самої дитини до того, щоб прийняти цих батьків. Незважаючи на 
те, що замісне батьківство, суттєво обумовлюється альтруїстичними 
мотивами і сприймається батьками як позитивна життєва подія, процес 
входження дитини в нову сім’ю супроводжується певними труднощами. З 
точки зору системного підходу його можна трактувати як сімейну кризу. 
   
 
Серед причин, які визначають складнощі адаптації дітей-сиріт до умов 
прийомної сім’ї можна виділити: травматичний життєвий досвід прийомної 
дитини, значні порушення на рівні її психічного та особистісного розвитку; 
особисті психологічні труднощі прийомних батьків, комплекс змін, яких 
неминуче зазнає сім’я як сформована раніше цілісна система, а також 
негативне ставлення соціального оточення до дітей-сиріт, а відповідно і до 
прийомної сім’ї. У випадку прийомних сімей в ролі значимих дорослих 
виступають замісні батьки та від їхньої здатності встановити тісний 
духовний зв’язок з дитиною, значною мірою залежить процес адаптації 
дитини у нову сім’ю та позитивне налаштуванн до батьків, до нової родини. 
На думку А. Співаковської, замісні батьки схильні до неадекватності, 
предусім, у соціально-перцептивній сфері, оцінюючи образ дитини крізь 
призму негативних настанов. Це обумовлює такі негативні явища у 
прийомних сім’ях як батьківське домінування, підвищений контроль, 
підозріливість, неповне прийняття дитини. 
З іншого боку, за В. Ослон прийомним батькам доводиться стикатись з 
такими психологічними проблемами як недовіра до себе як батьків, потреба 
постійно доводити свою любов та турботу. Все вищезазначене призводить до 
гіперопіки у вихованні, що, в свою чергу обумовлює ще більшу 
невпевненість прийомних батьків у своїй батьківській ефективності. 
Серед перерахованих психологічних труднощів адаптації дититни до 
прийомної родини варто згадати проблемність стосунків між прийомними та 
біологічними братами та сестрами. Проблема конкурентних взаємин сіблінгів 
може набувати більш виразних форм в прийомній сім’ї, де природній 
порядок дітей у родині порушується прийняттям нових членів [1]. 
Більшість прийомних сімей, прийнявши дітей в родину, набувають 
досвіду подолання труднощів, 
Прийняття рішення про готовність членів сім’ї до усиновлення чи 
опіки це груповий процес, спільне рішення батьків і дітей. 
   
 
До позитивних успішних чинників можна віднести: 
– готовність сім’ї присвятити себе вихованню усиновленої дитини, 
змінити свої звички, устрої в сім’ї; 
– поважати інтереси усиновленої дитини, її індивідуальність; 
– з усиновлення не робити таємниці, відкрито спілкуватися про 
усиновлення; 
– при усиновленні забезпечити єдність інтересів усиновленої дитини, 
сім’ї, біологічних дітей, батьків та родини усиновителів; [1]. 
Ще одним із важливих позитивних успішних чинників готовності до 
батьківства є психологічна готовність сім’ї, її психологічний досвід. 
Визначити таку готовність та отримати психологічний досвід можливо при 
підготовці на відповідних курсах, тренінгах, зустрічах з іншими 
усиновителями. Отриманий психологічний досвід майбутнім батькам надасть 
можливість краще пізнати психофізіологічні особливості дітей, оволодівши 
ефективними методами та формами виховання, усиновителі зможуть 
вирішувати складні, конфліктні ситуації, що в подальшому допоможе їм 
створити сприятливий соціально-психологічний мікроклімат у родині, 
активізувати свої емоційно-дійові спонуки батьківства, що призведе до 
перебудови структури ставлення до дитини, бачення перспектив її 
особистісного зростання. 
Соціально-психологічний клімат сім’ї майбутніх усиновителів є 
важливим позитивним успішним чинником подолання дітьми стресу при 
переході з іншого середовища у сім’ю. Так, позитивна атмосфера сім’ї сприяє 
стабільності настрою, зниженню тривожності та агресивності у дітей, формує 
відчуття довіри та конструктивного вирішення конфліктів [1]. 
Вищезазначені чинники позитивного батьківства є зовнішніми, але є і 
внутрішні чинники, які дуже важливі при подоланні періоду адаптації 
усиновленої дитини у сім’ю. Це задіяння сім’єю внутрішніх ресурсів, які 
будуть джерелом підтримки здорового функціонування сім’ї та відновлення 
   
 
її виховного потенціалу. Внутрішні ресурси будуть актуалізованими в разі 
виникнення в сім’ї критичних і надзвичайних подій і сприятимуть підтримці 
позитивного мікроклімату. Такі ресурси, як особистісний потенціал, любов, 
щирість, зацікавленість тощо включаються, коли батьки-усиновителі 
відчувають психологічне виснаження, порушується встановлена емоційна 
стабільність [3, 58]. 
До неуспішних чинників можемо віднести такі: 
– намагаючись зменшити душевний біль, батьки, які втратили дитину, 
шукають їй заміну. У такому потрібно одразу усиновлену дитину приймати 
такою, якою вона є, не порівнюючи її із втраченою дитиною; 
– процес усиновлення чи опіки як прагнення зберегти порушені 
подружні стосунки. Поява дитини в сім’ї (навіть народження власної дитини 
в ідеальній сім’ї) завжди супроводжується зростанням труднощів 
життєдіяльності і взаємин подружжя, крім того, збільшуються фізичні 
навантаження, фінансові витрати, змінюються та перерозподіляються 
виховні ролі чоловіка та жінки в сім’ї. Якщо сім’я саме з цих мотивів шукає 
усиновлення, варто почекати та спочатку з’ясувати і вирішити свої особисті 
негаразди. Адже новий член родини може додати зайвих проблем і 
поглибити дисгармонію взаємин. Найнебезпечнішим є те, що в цій ситуації 
найбільше може постраждати усиновлена дитина, яка опиниться в центрі 
конфлікту; 
– постійне спонукання та нав’язування іншими членами родини, 
батьками, якомога швидше завести дитину, щоб сім’я була наповнена певним 
життєвим сенсом [1]. 
Усі мотиви, описані вище (так само, як бажання уникнути одинокої 
старості), є прихованим бажанням використати дитину для вирішення своїх 
власних проблем. Практично завжди батьки, які зважуються на усиновлення, 
за таких обставин залишаються розчарованими або, відмовляються від 
дитини, яка знову залишається зрадженою та покинутою. Тому виважившись 
   
 
на усиновлення, сім’я повинна усвідомити мотивацію вчинку: «Чому ми 
хочемо усиновити дитину і на що ми розраховуємо». 
Поліпшити бачення реальних причин, які приховуються за бажанням 
усиновлення, допомагають запитання: «Чи ми готові до змін у ритмі свого 
життя? До додаткових навантажень? Чи ми готові до того, що у нас буде 
мало особистого часу? Чи ми готові до того, що в нашому домі з’явиться 
людина, яка має звички та поведінку, відмінну від наших традицій? Чи готові 
ми поважати її звички? Чи готові, що правила, заведені в нашому домі, 
будуть порушуватись? Ми готові змінити свої правила та традиції. Ми готові 
до додаткових фінансових витрат і, можливо, до погіршення матеріального 
становища сім’ї. Мій чоловік (дружина), діти так само хочуть, щоб в сім’ю 
прийшла ще одна людина. Ми готові до можливих конфліктів між рідними 
дітьми та всиновленою дитиною та при потребі готові звертатися за 
допомогою до спеціалістів. Наша сім’я вміє відносно легко справлятися з 
труднощами та вирішувати конфлікти. Чи не буде усиновлення надмірним 
тягарем? Наша сім’я готова до труднощів, пов’язаних із усиновленням саме в 
цей період життя. Чи готові ми ставити інтереси всиновленої дитини вище 
від власних? Я готова(ий) до того, що дитина не буде такою, якою я уявляю 
собі «ідеальну» дитину? Ми готові бути мамою (татом) дитині, навіть якщо 
вона не виправдає наших сподівань? Чи готова(ий) я назавжди поєднати своє 
життя з усиновленою дитиною? 
Це нелегкі запитання, та якщо Ваше серце переповнене бажанням 
любити, родина зможе чесно і твердо відповісти на них: «так», можете йти на 
співбесіду до відповідного спеціаліста та розпочинати підготовку до 
усиновлення [2, с.58]. 
Родини, що виважено приймають рішення щодо усиновлення дитини, 
не спонтанно чи із співчуття до неї готові не робити таємниці із процесу 
усиновлення, вони залишаються відкритими для спілкування після прийняття 
дитини у сім’ю, діляться досвідом із майбутніми кандидатами в усиновителі. 
   
 
Тільки сім’ї, які відкрито мотивують усиновлення, спрямоване на 
інтереси дитини, мають вдалий у цьому досвід. Як правило, це родини що 
проживають у великому, відкритому соціумі (велике село, селище, місто). 
Зазначимо, що родини, які хотіли б усиновити дитину, проте побоюються 
опинитися у тій групі людей, яких будуть обговорювати та засуджувати, 
живуть у сільській місцевості. Процес адаптації усиновленої дитини в їхній 
сім’ї відтягується на роки, а інколи закінчується розчаруванням та повторним 
осиротінням дітей [1, с.40]. 
Тренінгові заняття є однією з позитивних форм підготовки майбутніх 
усиновителів, оскільки вони надають можливість сім’ям усвідомити свою 
готовність до батьківства, активізують емоційно – дійові спонуки 
батьківства, що призводить у подальшому до перебудови структури 
мотиваційно-ціннісного ставлення до дитини, бачення перспектив її 
особистісного росту, а також впевненість у вдалому розвитку вже оновленої 
сім’ї, разом з усиновленою дитиною. Але, в Україні майже не практикується 
така психологічна підготовка кандидатів в усиновителі. В Європі, зокрема в 
Італії, Швеції, Бельгії такі зустрічі кандидатів у батьківство та тренінги 
широко практикуються і постійно організовуються соціальними службами та 
психологами. Саме спеціальна тренінгова підготовка створює передумови 
для осмислення внутрішніх потенцій реалізації успішного батьківства, є 
складовим компонентом відображення цієї потреби на чуттєвому та 
когнітивному рівнях, що призводить до виникнення бажання спрямовувати і 
регулювати взаємодію з усиновленою дитиною на рівнях, адекватних 
ситуації її розвитку, та адекватно реагувати на сприйняття навколишніми 
їхньої сім’ї після усиновлення [1]. 
Ця обставина вимагає, з одного боку, продуманої системи заходів щодо 
підготовки майбутніх батьків до усвідомлення ними ролі успішного 
батьківства, реалізації в природних умовах сімейного виховання своїх нових 
   
 
обов’язків. З іншого боку, – відкритості процесу усиновлення як необхідної 
умови підвищення культури усиновлення. 
Отже, результати дослідження свідчать, що усиновлення дитини 
проводиться в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та 
гармонійних умов її життя та психологічного розвитку. Тому саме для 
повноцінного розвитку дитини потрібна сім’я, що психологічно готова до 
прийняття дитини та володіє внутрішніми і зовнішніми чинниками, які 
виступають позитивними у готовності батьків до усиновлення [1]. 
Зростання всиновленої дитини в родині з неадекватною мотивацією в 
ситуаціях, пов’язаних із потенційними труднощами, головними з яких є 
«стрес нового способу життя», що обумовлюють проблеми адаптації та 
погіршення атмосфери сімейних взаємин аж до відмови від усиновленої 
дитини. Саме тому в процесі добору сім’ї потенційних усиновителів важливо 
визнати як позитивні, так і негативні мотиви подружжя до прийняття в сім’ю 
біологічно нерідної дитини [3, с. 163]. 
Серед негативних чинників успішного батьківства можуть бути: страх 
розголошення таємниці усиновлення, побоювання можливих хвороб та 
психічних розладів, які здатні передаватися за спадковістю, орієнтація на 
думку найближчого соціального довкілля і вузько сімейні потреби та 
інтереси. 
До позитивних чинників успішного батьківства можна віднести всю 
множину мотивів та інтересів, які орієнтовані виключно на блага психічного 
розвитку усиновленої дитини. 
Тому одним із важливих чинників забезпечення ефективності процесу 
усиновлення дитини є психологічна зрілість та комплексна підготовка як 
усиновителів, так і дітей, які підлягають усиновленню. 
Одним із чинників ефективного виконання функцій прийомного 
батьківства є психологічна готовність кандидатів до виконання функцій 
заміщувальної опіки, яка включає в себе: 1) мотивацію; 2) операційну 
   
 
складову – набуття прийомними батьками навичок адекватності реалізації 
функції заміщувальної батьківської та материнської турботи; 3) когнітивну 
складову як міру обізнаності, поінформованості щодо специфіки 
функціонування прийомної сім’ї та особливостей розвитку дітей-сиріт; 4) 
сукупність особистісних якостей як уміння долати типові і важкі життєві 
ситуації, брати на себе відповідальність в сферах сімейних стосунків та 
досягнень, здатність до емпатії та співпереживаня. Комунікативні уміння 
виступають опосередкованим чинником вирішення питань прийомного 
батьківства, які за умови їх розвинутості можна розцінювати як резерв. 
Прийомні сім’ї є тим соціальним інститутом, в межах якого здійснюються 
позитивні трансформації стосовно психологічного здоров’я прийомних дітей. 
Зокрема, батьки намагаються встановити духовний зв’язок з дитиною, що є 
важливою передумовою відновлення її психологічного здоров’я.  
Особистісними характеристиками успішних прийомних батьків є 
відкритість, емоційна стійкість, відповідальність, гнучкість, самоконтроль, 
потреба належності до групи, налаштованість на співпрацю. 
 
   
 
РОЗДІЛ 3 
 
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ 
УСИНОВЛЕННЯ І ОПІКИ ДІТЕЙ-СИРІТ В УМОВАХ ВІЙНИ  
 
3.1. Усиновлення та тимчасове влаштування дітей в умовах 
воєнного стану 
В умовах воєнного стану діти часто губляться або взагалі залишаються 
без батьків. Таким дітям можна допомогти, але важливо зробити це 
правильно. Під час війни діти особливо потребують захисту своїх прав. Тому 
ми маємо бути пильними і допомогти кожній дитині, що залишилася сама, 
якнайкаще забезпечивши її інтереси. Зокрема, це стосується усиновлення під 
час воєнного стану. 
З моменту встановлення незалежності України і до початку 
повномасштабної війни всиновлено 48500 дітей, з них 30000 всиновлені 
громадянами України, а 18500 дітей всиновлено іноземцями. 
Згідно з інформацією, наданою директором департаменту з питань 
захисту прав дітей і забезпечення стандартів рівності Нацсоцслужби, станом 
на 24.02.2022 в закладах інституційного догляду та виховання дітей 
навчалось та перебувало 105 455 дітей. Це нова цифра, вперше озвучена на 
офіційному рівні. Ще нещодавно вважалося, що в інтернатних установах 
України перебувало понад 90 тисяч дітей. 
Із цих понад 105 тисяч дітей з початком повномасштабної війни 96 454 
дитини було повернуто батькам/законним представникам. Так само, як це 
було два роки тому, коли Україна пішла на карантин у зв’язку з ковідом. Тоді 
з інтернатних закладів Міносвіти в сім’ї було повернуто понад 42 тисячі 
дітей. Навряд відомо, що відбувається з цими дітьми.  
Про якихось дітей відомо, що коли їх у перші дні війни повернули 
батькам, а через три дні вони повернулися назад до інтернатних установ. Є 
випадки, коли установу евакуювали, а за тиждень діти, яких раніше 
   
 
відправили до родин, повернулися до неї та залишилися там. Тому що батьки 
не могли їх годувати, йшли у глибокі запої тощо. Є ситуація, коли дитину 
повернули додому, батьки потрапили під обстріл і загинули в Луганській 
області. А інтернат, де вона була, виїхав і перебуває в Австрії. 
З початком повномасштабної війни із закладів інституційного догляду 
та виховання дітей було переміщено (евакуйовано)  
3 521 дитину-сироту та дитину, позбавлену батьківського піклування 
(907 – в межах України, 2 614 – за кордон).  
За оперативними даними служб у справах дітей обласних та Київської 
міської військових адміністрацій, станом на 01.09.2022 в сім’ї родичів та 
знайомих влаштовано 2 779 дітей, які залишились без батьківського 
піклування; в патронатні сім’ї – 98 дітей; в ДБСТ/прийомні сім’ї – 79 дітей; 
під опіку – 1231 дитину [6]. 
Згідно з оперативними даними, із січня по вересень 2022 року в Україні 
було усиновлено 479 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування. Цього року, коли на всі проблеми, що існували раніше, наклалася 
повномасштабна війна, – воно рекордно низьке.  
У сім’ї родичів та знайомих влаштовано 2779 дітей; у патронатні сім'ї – 
98; ДБСТ/прийомні сім'ї – 79; під опіку– 1231 дитина.  
Міждержавні всиновлення наразі неможливі. Лише ті, що були 
започатковані минулого року. Всиновлення відбувається у країні, звідки 
дитина, а приїжджати сюди небезпечно. Крім того, є звернення різних 
міжнародних організацій щодо запровадження мораторію на міждержавні 
всиновлення. Лише ті, що були започатковані минулого року. 
Всиновлення відбувається у країні, звідки дитина, а приїжджати сюди 
небезпечно. Тому що не завжди остаточно зрозуміло, що з батьками 
дитини. Наприклад, вони можуть перебувати у полоні, незважаючи на 
інформацію про загибель. Щоб уникнути таких випадків, міжнародне 
   
 
всиновлення зупинено. «Відповідно до чинного законодавства, служби у 
справах дітей здійснюють контроль за дотриманням прав дітей-сиріт, дітей, 
позбавлених батьківського піклування, в сімейних формах виховання та 
закладах інституційного догляду та виховання дітей. Разом із тим, 
здійснюється соціальний супровід фахівцями із соціальної роботи сімей 
опікунів/піклувальників, прийомних сімей, ДБСТ», – йдеться у 
Нацсоцслужбі. 
За повідомленням Міністерства соціальної політики України наразі 
Національна соціальна сервісна служба НЕ розглядає справи та НЕ видає 
згоди/дозволи на усиновлення дітей іноземцями та громадянами України, які 
проживають за її межами. 
Це зумовлено тим, що через активні бойові дії неможливо забезпечити 
якісну перевірку документів іноземних громадян, які виявили бажання 
усиновити дитину, забезпечити контакт кандидата в усиновлювачі та дитини, 
з’ясувати думку дитини щодо усиновлення саме цим кандидатом, отримати 
висновки і згоди зацікавлених сторін (батьків, закладів, в яких проживали 
діти, органів опіки та піклування, тощо). Уряд України невідкладно 
повідомить громадськість та компетентні органи іноземних держав про 
відновлення можливості міждержавного усиновлення як тільки ситуація 
дозволить проводити якісну перевірку документів іноземців-кандидатів в 
усиновлювачі та необхідну попередню роботу. 
Наразі процес усиновлення дітей в Україні, як українцями, так і 
іноземцями, доволі ускладнений оскільки: 
 в окремих регіонах, де відбуваються активні бойові дії, служби у 
справах дітей та суди тимчасово не здійснюють повною мірою своїх 
повноважень, а тому в цих регіонах не можливо організувати процес 
усиновлення. 
   
 
 в умовах воєнного стану, коли люди можуть перебувати в облозі без 
зв’язку, у полоні або у лікарні із пораненнями різної складності, вкрай тяжко 
встановити обставини життя батьків чи інших родичів дитини. 
 в умовах воєнного стану особи, які хочуть усиновити дитину, не 
завжди матимуть можливість зібрати необхідні документи, підтвердити 
наявність житла та постійного доходу й створити для дитини належні умови 
для виховання та розвитку. 
Однак усиновлення не є абсолютно неможливим. Відтак особі, яка має 
намір усиновити дитину варто уважно та ретельно підготувати відповідний 
пакет документів на усиновлення для того, щоб подати його до відповідних 
органів одразу після того, як ситуація стабілізується. 
Так, на сьогоднішній день, особливої уваги та турботи потребує 1051 
дитина, які експертами були визначені як такі, що проживають у сім’ях, які 
перебувають в СЖО; термінових та негайних дій щодо захисту потребують 
126 дітей, батьки/законні представники яких нехтують потребами дітей, є 
ризики щодо жорстокого поводження з ними. Детальна інформація щодо цих 
дітей надана місцевим та обласним службам у справах дітей. Контроль за 
здійсненням заходів із захисту цих дітей забезпечує Нацсоцслужба. 
За даними Національної соціальної сервісної служби України станом на 
24.02.2022 року сімейний догляд та виховання дітей-сиріт, дітей, 
позбавлених батьківського піклування, здійснювали: 1320 дитячих будинків 
сімейного типу (9083 вихованці), 3049 прийомних сімей (5830 дітей).  
Найпоширенішою формою сімейного догляду таких дітей є опіка та 
піклування, в сім’ях опікунів, піклувальників виховується більше 48 тисяч 
дітей, проте офіційні дані щодо кількості таких сімей наразі відсутні. 
Тимчасовий сімейний догляд, виховання та реабілітацію дітей, які потрапили 
в СЖО, залишились без батьківського піклування забезпечували 262 сім’ї 
патронатних вихователів, в яких перебувало 387 тимчасово влаштованих 
дітей. 
   
 
У рамках моніторингу встановлено, що станом на 01.07.2022 року 
продовжували діяти 1320 ДБСТ та 3035 прийомних сімей. У зазначених 
сім’ях виховується 15072 дітей. Збільшення чисельності дітей у цих сім’ях 
пов’язане значною мірою зі зростанням в умовах війни чисельності дітей, які 
залишились без батьківського піклування, та їх тимчасовим влаштуванням в 
діючі ДБСТ та прийомні сім’ї. Так, станом на 01.07.2022 року ідентифіковано 
місцезнаходження в період війни 33043 сімей опікунів/піклувальників, в яких 
виховуються 45314 дітей.  
Діти, які залишились без батьківського піклування, та діти, які 
перебувають у складних життєвих обставинах, влаштовуються в патронатні 
сім’ї (214 діючих патронатних сімей). Слід зазначити, що 40 сімей 
патронатних вихователів тимчасово не надають послуги, з них 23 – в 
очікуванні дітей. Інші 17 не надають послугу у зв’язку з припиненням 
діяльності на окупованих територіях органів опіки та піклування, служб у 
справах дітей, які приймають рішення та здійснюють влаштування дітей, або 
через перебуванням на тимчасово окупованій території, проживанням у зоні 
бойових дій, вимушене переміщення та відсутністю умов для догляду за 
дітьми [6]. 
Якщо переглянути кількість сімейних форм виховання у розрізі кожної 
із форм, то побачимо, що 59% ДБСТ, 80% прийомних та 83% патронатних 
сімей, 85% сімей опікунів/піклувальників не змінювали регіон проживання 
через війну в Україні (залишилися проживати у своїх населених пунктах або 
перемістилися разом з дітьми в межах області). 
У межах України переміщено 2618 дітей, що становить 4,3% від 
загальної чисельності дітей у СФВ. Це діти із 1463 сімей, зокрема із 100 
ДБСТ (735 дітей), 178 прийомних сімей (350 дітей), 1170 сімей 
опікунів/піклувальників (1514 дітей) та 15 сімей патронатних вихователів, в 
яких тимчасово перебувають 19 вихованців. [6]. 
   
 
Найбільше сімей прийняла Дніпропетровська область, яка одночасно є 
областю, з якої переселяються в більш безпечні регіони чи за кордон і 
регіоном, який приймає переселенців зі сходу та півдня України. Слід 
зазначити, що значна частина переселенців є транзитними, проте ряд СФВ 
(241 сім’я, 370 дітей) знайшли свій тимчасовий прихисток саме в цій області, 
бажаючи бути поблизу місця свого постійного проживання [6]. 
У західних областях України найбільше переселенців прийняли 
Львівська (181 сім’я, 329 дітей), Закарпатська (125 сімей, 272 дитини), 
Вінницька (88 сімей, 136 дітей), Хмельницька (85 сімей, 156 дітей) області. 
Для цих сімей були запропоновані місця для тимчасового проживання, 
гуманітарна допомога, задоволені базові потреби дітей в харчуванні, 
навчанні, медичному обслуговуванні тощо. 
За даними моніторингу 8200 дітей, які виховуються у СФВ, станом на 
01.07.2022 року перебувають за кордоном (13,5% від загальної кількості 
дітей у СФВ). Це діти із 3577 СФВ, найбільше дітей із сімей опікунів/ 
піклувальників. Найбільше за кордон виїхало СФВ із Дніпропетровської 
(1718 дітей), Донецької (664 дитини), Харківської областей (574 дитини). 
Станом на 26.09.2022 повернувся 31 заклад, 537 дітей, із них 282 дітей-
сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Вінницька область – 2 
заклади, Житомирська область – 7, Івано-Франківська область – 1, Київська 
область – 3, Кіровоградська область – 2, Львівська область – 5, Черкаська 
область – 1 , Чернігівська область – 8, м. Київ – 2), з них: 16 закладів, які було 
переміщено в межах України, і 15 закладів, які було переміщено 
(евакуйовано) за кордон (з Чехії, Польщі, Швеції, Швейцарії, Іспанії, Литви, 
Італії, Нідерландів, Словаччини та Франції) [6]. 
 «Урядом України було вжито всіх необхідних нормотворчих, 
розпорядчих і організаційних заходів, необхідних для своєчасного, точного 
та персоніфікованого обліку кожної дитини, яка після запровадження 
   
 
воєнного стану в Україні була переміщена з закладів незалежно від типу, 
форми власності та підпорядкування», – заявили у Нацсоцслужбі. 
Родинна та неродинна опіка спрощені з перших місяців війни. 
Буквально місяць тому з’явилися нові статуси, що дозволяють влаштувати 
дитину в сімейну форму виховання – під опіку, в прийомну сім’ю, ДДСТ, 
якщо, їхні батьки зникли безвісти, залишаються на окупованій території і не 
можуть звідти вибратися, перебувають у полоні тощо. Це дає можливість 
дитині не опинитися в інтернатній установі, і якщо все буде нормально, 
потім повернутися до своєї рідної родини. 
Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в 
Україні введено режим воєнного стану. 
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування зможуть 
виїхати під час воєнного стану за кордон із супроводжуючими за спрощеною 
процедурою. 
У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану 
виїзд за межі України дітей, які не досягли 18-річного віку та не належать до 
категорії дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, але які 
зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на 
цілодобове перебування, влаштовані до сімей патронатних вихователів, 
здійснюється у супроводі особи, уповноваженої керівником відповідного 
закладу/працівником закладу, який його заміщує або органом опіки та 
піклування чи обласною військовою адміністрацією, у супроводі 
патронатного вихователя, який здійснює догляд за дітьми, за наявності: 
1. Паспорта громадянина України або свідоцтва про народження 
дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що 
містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба 
дозволить перетин державного кордону; 
2. Наказу директора закладу/установи, де проживали/перебували діти, 
або особи, яка його заміщує; 
   
 
3. Письмового погодження за підписом голови або заступника обласної 
військової адміністрації (засвідченого печаткою) про дозвіл на виїзд за межі 
України дітей, погодженого Нацсоцслужбою. Таке погодження може 
надаватися за допомогою електронних засобів зв’язку. У разі неможливості 
отримати таке погодження обласної військової (військово-цивільної) 
адміністрації дозвіл на виїзд за межі України дітей за запитом директора 
закладу/установи, де проживали/перебували діти, надає Нацсоцслужба, про 
що повідомляє Мінсоцполітики протягом одного робочого дня з наданням 
відомостей про дітей, супроводжуючих осіб/особу, державу остаточного 
перебування; 
4. Рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини до сім’ї 
патронатного вихователя та письмового погодження за підписом голови або 
заступника обласної військової (військово-цивільної) адміністрації 
(засвідченого печаткою) про дозвіл на виїзд за межі України такої сім’ї або 
дітей, які влаштовані в сім’ю патронатного вихователя, із зазначенням 
держави їх остаточного перебування; 
5. Запрошення установ, організацій різних типів та форм власності, які 
уповноважені державою остаточного перебування дітей або органами 
місцевого самоврядування такої держави на здійснення заходів щодо 
прийому та супроводу дітей з інших країн. У запрошенні зазначається 
держава остаточного перебування дітей, кількість та категорія дітей, умови їх 
перебування, відповідальна організація, яка буде супроводжувати дітей 
протягом усього періоду їх перебування за межами України, гарантії щодо 
повернення дітей на територію України. 
При цьому супроводжуючі особи зобов’язані протягом одного 
робочого дня поставити дітей на консульський облік у консульській установі 
України в країні перебування. 
Консульська установа протягом одного робочого дня зобов’язана через 
МЗС поінформувати Мінсоцполітики та Нацсоцслужбу про взяття дітей на 
   
 
консульській облік. Для виїзду дітей за межі України можуть бути 
сформовані групи дітей із супроводжуючими особами з розрахунку один 
супроводжуючий не більш як на 15 дітей/один супроводжуючий не більш як 
на чотири дитини з інвалідністю. 
Тимчасове влаштування дитини у родину не прирівнюється до 
усиновлення та здійснюється протягом певного періоду. Відтак щойно 
зникне нагальна необхідність дитина повертається під опіку батьків, інших 
родичів чи відповідних органів у справах дітей. Однак якщо у людини 
залишиться бажання усиновити дитину, вона можете звернутися до органів 
опіки та піклування з заявою про усиновлення тієї дитини, якій надала 
тимчасовий прихисток. 
Зауважимо, що для допомоги дітям, які опинилися у складних 
ситуаціях у воєнний час Офіс Президента України спільно з ЮНІСЕФ та 
Міністерством соціальної політики України створили Telegram-бот «Дитина 
не сама» (https://t.me/dytyna_ne_sama_bot). За допомогою цього Telegram-бота 
можна сповістити уповноважені органи, що людина: 
 бажає тимчасово прихистити дитину у своїй сім’ї, 
 рідна дитина загубилася, 
 знайшла дитину без супроводу дорослих, 
 працює з міжнародними організаціями, які готові прихистити 
українських дітей, 
 має інші питання стосовно дітей (можна звернутись на гарячу лінію). 
Використання цього Telegram-бота може значно спростити та 
прискорити обмін та надання інформації для людей, які бажають допомогти 
дітям, включаючи допомогу у тимчасовому прихистку дітей з України 
закордоном. 
Нині громадяни України вже мають можливість подати заявку на 
консультацію з усиновлення дитини на порталі Дія у розділі «Сім’я». З 9 
   
 
вересня в «Дії» також з’явилася можливість подати заяву на отримання 
статусу кандидата на усиновлення, про що повідомили в Мінцифри. 
Послуга безоплатна, та триває не більше 30 хвилин. Після цього 
Служба у справах дітей перевірятиме заяву 5 робочих днів. Після схвалення 
заяви співробітник служби обстежить житло, щоб зрозуміти, чи можна в 
ньому жити дитині.  
Зараз міністерство цифрової трансформації працює над цифровізацією 
сфери усиновлення в Україні. Перший етап— заяву про консультацію щодо 
усиновлення в Дії —успішно пройшли. Тепер робдять наступний крок — 
цифровізувати реєстрацію кандидатом. Раніше ця послуга була доступною 
тільки офлайн. Українці, які хочуть усиновити дитину, повинні були збирати 
багато паперових документів та стояти в чергах. У Дії цю послугу можна 
буде отримати просто та зручно, без зайвої бюрократії. 
Згідно з даними Золотоніського відділу у справах сім’ї, молоді і спорту, 
за останні 2 роки було усиновлено 12 дітей-сиріт і 1 дитина іноземними 
громадянами, створено 1 ДБСТ на 5 дітей; під опіку взято – 12 дітей-сиріт в 
11 родинах. Усиновлених за період війни не має. 
 
3.2. Порядок і процедура усиновлення в Україні  
 
Щорічно 30 вересня в Україні відзначають День усиновлення 
відповідно до указу президента, враховуючи суспільну значущість 
усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї. 
Процедура всиновлення здійснюється відповідно до Сімейного кодексу 
України та регулюється Порядком провадження діяльності з усиновлення та 
здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей. 
Зміни до Порядку провадження діяльності з усиновлення.  
Перші від початку повномасштабної війни зміни до процедури 
усиновлення були внесені Постановою Кабінету Міністрів України №618 від 
   
 
24 травня 2022 року. Постановою встановлено перелік документів та 
порядок, як забрати усиновлену дитину під час введення на території 
України надзвичайного або воєнного стану, якщо дитина тимчасово 
переміщена (евакуйована) за межі України. 
Подальші процедурні зміни були внесені 31 травня 2022 року 
Постановою Кабміну №636 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету 
Міністрів України щодо цифровізації процесів влаштування дітей у сімейні 
форми виховання. У Постанові йдеться про доопрацювання єдиного 
електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених 
батьківського піклування, і сім’ї потенційних усиновлювачів, опікунів, 
піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, що ведеться в 
Єдиній інформаційно-аналітичній системі «Діти», а також Єдиного 
державного вебпорталу електронних послуг та процесів його інформаційної 
взаємодії з відповідними базами даних, державними реєстрами. Згідно з 
Постановою, забезпечити вдосконалення у п’ятимісячний строк мають 
Мінсоцполітики та Мінцифри відповідно. Ці вдосконалення мають 
полегшити процес подання та отримання необхідних документів майбутніми 
усиновлювачами, пришвидшити перевірку поданих документів 
компетентними органами та значно спростити всю процедуру. 
Зокрема йдеться про: 
 введення та систематичне оновлення в Єдиному банку даних 
інформації про дитину: стан її здоров’я, зміни у зовнішності тощо, щоб 
майбутні усиновлювачі могли відстежувати інформацію про дитину; 
 можливість для громадян України отримати в службі у справах дітей 
консультацію онлайн щодо процедури усиновлення; 
 можливість для громадян України подати заяву про взяття на облік 
кандидатів в усиновлювачі з іншими обов’язковими документами не лише за 
місцем проживання в паперовому вигляді, а й в електронній формі. 
   
 
Як роз’яснює Мінсоцполітики, документи в електронній формі 
подаються через особистий кабінет на Єдиному державному вебпорталі 
електронних послуг. При цьому деякі з документів генерує сама система з 
різних баз даних, державних реєстрів та інформаційних систем. Також 
документи, які майбутні усиновлювачі будуть отримувати протягом 
процедури усиновлення (наприклад, довідка про проходження курсу 
підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених 
батьківського піклування), будуть автоматично відображатися в їх 
особистому кабінеті. Тобто, отримувати і подавати такі документи окремо не 
потрібно. 
Останні зміни до Порядку були затверджені постановою Кабінету 
Міністрів України від 16 серпня 2022 р. №907. Зокрема, Порядок доповнено 
розділом «Особливості провадження діяльності з усиновлення під час 
воєнного стану». 
Особливості обліку кандидатів в усиновлювачі під час воєнного стану 
За воєнного стану облік громадян України, які постійно проживають на 
її території та бажають усиновити дитину, ведеться службами у справах дітей 
районних, районних у м. Києві державних (військових) адміністрацій, 
виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за 
місцем проживання таких громадян. 
Якщо такі громадяни перемістилися для тимчасового проживання в 
інший куточок України, то можуть звернутися до служби у справах дітей за 
місцем тимчасового переміщення чи евакуації для ознайомлення з 
інформацією про дітей, які перебувають на регіональному обліку. Для цього 
треба надати необхідний пакет документів та висновок про можливість бути 
усиновлювачами. Зробити це можна в порядку черговості з урахуванням дати 
взяття на облік кандидатів в усиновлювачі за місцем постійного проживання. 
У разі тимчасового переміщення, не перебуваючи до цього на обліку 
кандидатів, громадяни України, можуть бути взяті на цей облік за місцем 
   
 
тимчасового переміщення чи евакуації. Якщо житло кандидатів в 
усиновлювачі, де вони проживали до взяття на облік, зруйновано, вони 
повинні надати документи, що підтверджують можливість проживання разом 
з усиновленою дитиною в іншому житловому приміщенні, що належить їм по 
праву власності або користування. 
Громадяни України, які під час воєнного стану тимчасово 
перемістилися чи евакуювалися за межі України, беруться на облік 
кандидатів в усиновлювачі після їх повернення на постійне місце 
проживання в Україну. 
Громадяни України, які проживають чи перебувають на тимчасово 
окупованих територіях, беруться на облік кандидатів в усиновлювачі після 
відновлення роботи на таких територіях органів влади України. 
Зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, 
пов’язаної із захистом прав дитини 
10 вересня за поданням Мінсоцполітики уряд вніс зміни до Порядку 
провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом 
прав дитини. А саме розширено підстави для надання статусу дитини-
сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування та підстави для 
втрати такого статусу. 
Розширено підстави для надання статусу дитини-сироти, дитини, 
позбавленої батьківського піклування, дітям, батьки яких: 
 не виконують свої обов’язки з виховання та утримання дитини з 
причин перебування батьків на територіях, які розташовані в районі 
проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій 
окупації, оточенні (блокуванні)/ тимчасово окупованій території; 
 перебувають у розшуку як зниклі безвісти за особливих обставин 
або визнані такими, що зникли безвісти за особливих обставин; 
 є військовополоненими (перебувають у полоні держави-агресора); 
   
 
 позбавлені особистої свободи (затримані, взяті у заручники) 
органами влади держави-агресора.  
Водночас при отриманні статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої 
батьківського піклування, відповідно до зазначених вище підстав, така 
дитина не може бути усиновленою. 
Підстави для втрати такого статусу з причин: 
 знайдення батьків, які перебували у розшуку як зниклі безвісти за 
особливих обставин або були визнані такими, що зникли безвісти 
за особливих обставин; 
 повернення матері, батька; 
 повернення батька, матері, які були позбавлені особистої свободи 
(затримані, взяті у заручники) представниками держави-агресора; 
 виїзду батьків з тимчасово окупованих територій України, або у 
випадку деокупації цих територій. 
Для дітей, влаштованих до сімейних форм виховання, які були 
переміщені (евакуйовані) на безпечну територію, а їх законні представники 
залишились на тимчасово окупованій території або на територіях, які 
розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають 
в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), перебувають у полоні, 
передбачено можливість влаштування до сімейних форм виховання до 
відновлення можливості їх законними представниками виконувати свої 
обов’язки. 
Альтернатива усиновленню, якщо усиновити дитину неможливо 
Діти, які загубились, примусово розлучені з батьками або з будь-яких 
інших причин опинилися без батьківського піклування, тимчасово може бути 
влаштована до сім’ї або особи, яка проживає самостійно. 
Вимоги до сім’ї або особи, яка надає прихисток дитині  
під час воєнного стану: 
 українське громадянство; 
   
 
 перебування у безпечному місці на території України; 
 можливість гарантувати безпеку дитині, забезпечити її їжею, 
одягом, доступом до медичних, освітніх послуг відповідно до віку та 
індивідуальних потреб; 
 фінансова спроможність забезпечувати потреби дитини; 
 наявність житла, біля якого немає стратегічних чи військових 
об’єктів; 
 наявність у помешканні місця для сну та відпочинку дитини. 
Охочі тимчасово прихистити дитину мають звернутись до служби у 
справах дітей за місцем свого проживання або перебування, Національної 
соціальної сервісної служби України, або залишити заявку у чат-боті 
«Дитина не сама». Строк опрацювання заявки становить близько 5 днів, 
після чого служба у справах дітей повідомить про подальші дії. У разі 
позитивного рішення служба видає наказ про тимчасове влаштування дитини 
в сім’ю. 
Прихисток надається дитині на період до возз’єднання її зі своєю 
родиною або прийняття рішення про надання дитині статусу дитини-сироти 
чи дитини, позбавленої батьківського піклування, визначення форми догляду 
та виховання дитини: усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я. 
Процедура усиновлення 
В умовах воєнного стану доволі часто важко знайти документи і 
встановити реальну ситуацію з батьками дитини, а тому зростають ризики 
порушення прав дітей. У цьому аспекті принципово важливим забезпечення 
найвищих інтересів дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов 
її життя. Задля забезпечення найкращих інтересів дитини важливо вжити всіх 
заходів щодо розшуку її батьків чи інших родичів і обов’язково звернутися 
до служби у справах дітей. Що стосується процедури усиновлення, то 
усиновлення здійснюється на підставі рішення суду. На період воєнного 
стану процедура усиновлення не змінювалася і тому усиновлення 
   
 
відбувається на загальних підставах, з урахуванням підстав і порядку, 
встановленого Сімейним Кодексом України та постановою Кабінету 
Міністрів України №905 від 08.10.2008 року, якою затверджено Порядок 
провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням 
прав усиновлених дітей. 
Усиновлення – це тривала процедура, яка передбачає, що охочі 
усиновити дитину мають пройти навчання, довести, що відповідають 
вимогам для усиновлення і стати на спеціальний облік кандидатів в 
усиновлювачі, який ведуть служби у справах дітей. Нижче розглянемо 
важливі аспекти процедури усиновлення: 
1. Кого можна усиновити 
До дітей, яких можна усиновити належать діти-сироти; діти, позбавлені 
батьківського піклування; діти, нотаріальну згоду на усиновлення яких 
надали її батьки, і які в обов’язковому порядку перебувають на обліку з 
усиновлення. 
Облік з усиновлення ведуть служби у справах дітей та Національна 
соціальна сервісна служба. Однак діти, які сиротіють у зв’язку з воєнними 
діями, ще не перебувають на обліку з усиновлення, а тому розпочати 
процедуру їх усиновлення наразі неможливо. 
Водночас Міністерство соціальної політики України наголошує, що 
діти, евакуйовані до інших держав внаслідок надзвичайної ситуації, у тому 
числі діти, яким на території інших держав надано статус біженця, не можуть 
бути усиновлені, оскільки більшість із них не є сиротами, або немає 
офіційних достовірних підтверджень цьому. Таким дітям має бути наданий 
тимчасовий догляд для можливого возз’єднання з їхніми сім’ями у 
майбутньому. 
Крім того усиновлення не повинно здійснюватися, якщо: 
 є надія на успішний розшук і возз’єднання сім’ї в найкращих 
інтересах дитини, 
   
 
 ще не минув розумний період (зазвичай принаймні два роки), 
протягом якого були зроблені всі можливі кроки для розшуку батьків 
або інших членів сім’ї, що вижили. 
Держави походження таких дітей та держави їхнього тимчасового 
перебування повинні докласти усіх можливих зусиль для розшуку членів 
сім’ї таких дітей, перш ніж вони будуть вважатися такими, що можуть бути 
усиновлені. 
2. Хто може бути усиновлювачем 
Усиновлювачем може бути особа, яка є: 
 дієздатною і досягла 21 року, за вийнятком, коли усиновлювач є 
родичем дитини; 
 старшою за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше як на 15 
років, а у разі усиновлення повнолітної особи різниця у віці не може 
бути менше ніж 18 років. 
 усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, які не 
перебувають у шлюбі, за умови, що вони є громадянами України. 
Переважне право на усиновлення дитини мають її родичі. 
Кандидатам в усиновлювачі необхідно зібрати пакет документів, визначений 
в постанові КМУ № 905 від 24.09.2008 про спроможність усиновити і 
виховувати дитину та надати документи до територіального управління у 
справах дітей: 
1. заява, встановленого зразка, яка подається до служби у справах 
дітей за місцем проживання кандидата в усиновлювачі; 
2. копія паспорта громадянина України або іншого документа, що 
посвідчує особу; 
3. довідка про заробітну плату за останні шість місяців або копія 
декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами 
ДФС. 
   
 
4. копія свідоцтва про шлюб, укладеного в органах реєстрації актів 
цивільного стану, якщо заявники перебувають у шлюбі; 
5. висновок про стан здоров’я кожного заявника; 
6. засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на 
усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним із подружжя), якщо 
інше не передбачено законодавством; 
7. довідка про наявність чи відсутність судимості для кожного 
заявника, видана територіальним центром з надання сервісних послуг МВС; 
8. копія документів, що підтверджують право власності або 
користування житловим приміщенням; 
9. довідка про проходження курсу підготовки з питань виховання 
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. 
Зазвичай термін підготовки усіх документів займає від кількох місяців 
до півроку. В сучасних умовах процес підготовки документів з об’єктивних 
причин може зайняти більше часу. 
3. Щодо можливості усиновлення громадянами України, які проживають 
закордоном, та іноземними громадянами 
Громадяни України, які проживають за межами України, та іноземці, 
які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні повинні отримати 
згоду Національної соціальної сервісної служби, яка займається питанням 
міждержавного усиновлення. 
4. Питання, які вирішуються при усиновленні: 
При розгляді питання про усиновлення служби у справах дітей: 
 перевіряють всі обставини щодо батьків дитини; 
 встановлюють, чи може бути дитина усиновлена; 
 з’ясовують чи наявні у дитини інші родичі і чи можуть вони 
піклуватись про дитину; 
 забезпечують пріоритетну можливість виховувати дитину родичам. 
   
 
Рішення про усиновлення постановляє суд на підставі відповідної 
заяви, висновку органу опіки та піклування за місцем постійного проживання 
(або влаштування дитини). 
Наразі усиновлення дітей, які перебувають на території України, 
провадиться лише в тих регіонах, де немає воєнних дій та працюють 
державні органи влади України і тільки по відношенню до тих дітей щодо 
яких вдалося встановити обставини життя їх батьків або інших родичів. 
5. Важливі аспекти процедури усиновлення, на які варто звернути увагу: 
 усиновлення відбувається виключно в судовому порядку, на підставі 
рішення, яке приймає суд за місцем проживання дитини. 
 усиновити можливо лише тих дітей, які перебувають на обліку 
Міністерства соціальної політики та служб у справах дітей відповідних 
регіонів (наприклад, регіональні управління, обласні, районні в містах тощо). 
 якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати 
та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. 
 кількість дітей, яких може усиновити один усиновлювач не 
обмежується. 
 кандидати в усиновлювачі мають пройти співбесіду в відповідних 
територіальних органах Міністерства соціальної політики України та 
отримати згоду на усиновлення. 
 для усиновлення потрібна також згода самої дитини, якщо за віком 
та рівнем розвитку вона може її висловити. 
Як допомогти дитині, якщо не можливо її усиновити 
В Україні передбачені різні форми тимчасового прийняття дітей до 
себе в сім’ю допоки не будуть знайдені їхні батьки чи інші родичі, однією з 
яких є тимчасове влаштування дітей. 
Тимчасове влаштування дитини, яка залишилася без батьківського 
піклування, у тому числі дитини, розлученої із сім’єю, проводять у межах 
   
 
компетенції служба у справах дітей та уповноважений орган Національної 
поліції за місцем виявлення дитини. 
Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, тому числі 
дитина, розлучена із сім’єю, тимчасово може бути влаштована у сім’ю 
родичів або інші особи, з якими в неї на момент залишення без батьківського 
піклування склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі), а також в сім’ю 
патронатного вихователя. 
Діти, які вже набули статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої 
батьківського піклування, можуть бути влаштовані під опіку, піклування, у 
прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу. 
Рідні брати і сестри не можуть бути роз’єднані під час влаштування. 
Зауважимо, що іноземці, які бажають надати тимчасовий притулок для дітей, 
які опинились без батьківської опіки за межами України, можуть звернутись 
до консульської установи України у відповідній країні. 
Процедура тимчасового влаштування: 
1. Для тимчасового влаштування дітей на території України 
громадянам варто звернутися до відповідної територіальної служби (у 
кожному регіоні) у справах дітей. 
2. Після цього варто підготувати необхідний пакет документів: 
 заява особи про надання згоди на тимчасове влаштування в її сім’ю 
дитини; 
 копія паспортного документа; 
 письмова згода всіх повнолітніх членів сім’ї, що проживають разом, 
про проживання дитини на одній житловій площі. 
3. Працівник служби у справах дітей відвідає помешкання, обстежить 
умови проживання та складе відповідний акт обстеження умов проживання, а 
також поспілкується з дитиною для отримання її згоди (якщо вона може 
висловити свою думку). 
   
 
4. Після розгляду вказаних документів служба у справах дітей видає 
наказ про тимчасове влаштування дитини. 
Служба у справах дітей може у будь-який час відвідати помешкання з 
метою контролю за умовами утримання дитини. Крім того, дитина, яка 
тимчасово влаштована у сім’ю, могла пережити психологічну травму і може 
потребувати соціально-психологічної реабілітації, психологічного 
консультування чи інших послуг. 
 
 
 
 
 
 
 
 
   
 
ВИСНОВКИ 
 
У магістерській роботі розкрито особливості усиновлення та опіки над 
дітьми-сиротами в умовах війни, здійснено теоретичне узагальнення до 
вирішення актуальної проблеми щодо соціально-правових аспектів 
усиновлення та опіки дітей-сиріт в сучасних умовах. Досягнута мета, 
виконані завдання дають підстави для загальних висновків:  
1. Опрацьовано теоретичні джерела та положення державної політики з 
питань усиновлення та встановлення опіки над дітьми-сиротами. 
Проаналізувавши різноманітні праці вітчизняних науковців, нормативно-
правові акти та закони можна зробити певні висновки щодо проблем 
усиновлення та опіки дітей-сиріт в сучасних умовах. 
Соціальна підтримка дітей-сиріт носить комплексний характер і 
здійснюється шляхом прийняття державних заходів щодо охорони інтересів 
дітей-сиріт, включаючи питання зміцнення сім’ї, забезпечення прав громадян 
у сфері усиновлення, опіки та піклування над дітьми. Розроблена система 
законодавчих та інших нормативно-правових актів, покликаних реалізувати 
права сиріт, сприяти розвитку сімейної політики, профілактиці сирітства. І 
хоча кошти і способи соціального захисту в останні роки постійно 
розширювалися, необхідно їх подальше вдосконалення. В даний час в 
системі соціального захисту дітей-сиріт відбувається трансформаційний 
процес, який передбачає формування нового інституційного простору, 
встановлення нових правил і норм взаємодії соціальних суб’єктів.  
2. Розкрито правові аспекти усиновлення і опіки над дітьми-сиротами. 
Правова база соціального захисту дітей-сиріт складається з: Конституції 
України, міжнародних нормативно-правових актів, законів України, актів 
Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та інших 
нормативно-правових актів України. Загальні положення про опіку та 
піклування викладені в Цивільному кодексі України, а особливі положення 
   
 
про опіку та піклування над дітьми викладені у Сімейному кодексі України 
та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов 
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування» «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю» та інші. В 
Україні існує розгалужена мережа державних органів, на які покладено 
обов’язок доглядати за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими 
батьківського піклування, включаючи органи у справах дітей, органи опіки 
та піклування, освіти та науки, управління молоді та спорту, центри 
соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інші. 
3. Розглянуто основні форми виховання дітей-сиріт в Україні.  
Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-
сиріт є: усиновлення, опіка, прийомні сім’ї та ДБСТ. Усиновлення 
здійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з 
метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення 
стабільних та гармонійних умов життя. Встановлення опіки та піклування – 
це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в 
сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних 
відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського 
піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх 
прав та інтересів. 
З’ясовано, що кількість дітей-сиріт на сьогоднішній день поступово 
знижується. Незважаючи на державні заходи – кількість дітей-сиріт, які 
перебували на сімейних формах виховання, зменшується. Це свідчить про те, 
що такі сімейні форми, як усиновлення й опіка, в даний час не можуть 
подолати фактор соціального сирітства. Але в той же час сімейні форми 
влаштування (усиновлення, опіка, прийомна сім’я, патронат, дитячий 
будинок сімейного типу) є більш пріоритетними для дітей групи соціального 
ризику, ніж державні. 
   
 
Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист 
майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та 
компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання 
психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини-сироти, 
формування її особистості в умовах сімейного піклування. 
4. Узагальнено основні чинники готовності сім’ї до успішного 
батьківства. Одним із чинників ефективного виконання функцій прийомного 
батьківства є психологічна готовність кандидатів до виконання функцій 
заміщувальної опіки, яка включає в себе: 1) мотивацію; 2) операційну 
складову – набуття прийомними батьками навичок адекватності реалізації 
функції заміщувальної батьківської та материнської турботи; 3) когнітивну 
складову як міру обізнаності, поінформованості щодо специфіки 
функціонування прийомної сім’ї та особливостей розвитку дітей-сиріт; 4) 
сукупність особистісних якостей як уміння долати типові і важкі життєві 
ситуації, брати на себе відповідальність в сферах сімейних стосунків та 
досягнень, здатність до емпатії та співпереживаня. Комунікативні уміння 
виступають опосередкованим чинником вирішення питань прийомного 
батьківства, які за умови їх розвинутості можна розцінювати як резерв. 
Прийомні сім’ї є тим соціальним інститутом, в межах якого здійснюються 
позитивні трансформації стосовно психологічного здоров’я прийомних дітей. 
Зокрема, батьки намагаються встановити духовний зв’язок з дитиною, що є 
важливою передумовою відновлення її психологічного здоров’я.  
Особистісними характеристиками успішних прийомних батьків є 
відкритість, емоційна стійкість, відповідальність, гнучкість, самоконтроль, 
потреба належності до групи, налаштованість на співпрацю. 
5. З’ясовано особливості процесу усиновлення та встановлення опіки 
над дітьми-сиротами в Україні. Охарактеризовано нормативно-правову базу з 
питань соціального захисту дітей-сиріт в сучасних умовах повномасштабної 
війни України з російською федерацією. 
   
 
6. Виходячи з аналізу інформаційних джерел щодо процесу 
усиновлення і опіки дітей-сиріт в умовах війни висвітлено аспекти його 
практичної реалізації. 
З моменту встановлення незалежності України і до початку 
повномасштабної війни всиновлено 48500 дітей, з них 30000 всиновлені 
громадянами України, а 18500 дітей всиновлено іноземцями. 
Згідно з інформацією департаменту з питань захисту прав дітей і 
забезпечення стандартів рівності Нацсоцслужби, станом на 24.02.2022 в 
закладах інституційного догляду та виховання дітей навчалось та перебувало 
105 455 дітей.  
Згідно з оперативними даними, із січня по вересень 2022 року в Україні 
було усиновлено 479 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування. У сім’ї родичів та знайомих влаштовано 2779 дітей; у патронатні 
сім’ї – 98; ДБСТ/прийомні сім’ї – 79; під опіку– 1231 дитина. Міждержавні 
всиновлення наразі неможливі.  
Згідно з даними Золотоніського відділу у справах сім’ї, молоді і спорту, 
за останні 2 роки було усиновлено 12 дітей-сиріт і 1 дитина іноземними 
громадянами, створено 1 ДБСТ на 5 дітей; під опіку взято – 12 дітей-сиріт в 
11 родинах. Усиновлених за період війни не має. 
 
Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. 
Подальшого вивчення потребують такі питання, як: розробка ефективних 
механізмів реалізації заходів соціального захисту дітей-сиріт. 
   
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Бевз Г.М., Пєша І.В. Дитина в прийомній сім’ї. Нотатки психолога. / 
Г.М. Бевз, І.В. Пєша– К. : наука, 2001. – 101 с. 
2. Бевз Г.М. Прийомна сім’я: методика створення і соціального 
супроводу: Науково-методичний посібник  / Г.М. Бевз, В.О. Кузьмінський, 
О.І. Нескучаєва та ін. – К. : Центр стратегічної підтримки, 2003. – 292 с. 
3. Бевз Г.М. Соціальне становлення дитини у прийомній сім'ї: 
соціальний супровід : Навч.- метод, посіб. / Г.М. Бевз, Л.С. Волинець, 
А.Й. Капська та ін. – К. : УІСД, 2000. – 285 с. 
4. 4. Волинець Л.С., Комарова Н.М., Пєша І.Є., Соціальне сирітство в 
Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та 
виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. – К. : УІСД, 2009. – 
120 с. 
5. Європейська конвенція про усиновлення дітей : міжнародний 
документ від 27 лист. 2008 р. [Електронний ресурс] : за станом на 15 лют. 
2011 р. / Верховна Рада України. – Режим доступу до документа : 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a17.  
6. Діти і війна в Україні: звіт про становище дітей із сімейних форм 
виховання та інституційних закладів за результатами моніторингу за лютий – 
червень 2022. Звіт №1 / Представництво Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ 
МБО “Партнерство “Кожній дитині”– Київ – 2022. – 60 с. 
7. Лінік Є. П. Опіка та піклування [Текст] / Є. П. Лінік, Т. В. Омельчук ; 
Центр правових досліджень. – К. : Видавець Фурса С.Я., 2006. – 52 с. 
8. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для 
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування сім’ю : 
Положення № 995/557 від 10 вер. 2012 р. [Електронний ресурс] : за станом на 
10 вер. 2012 р. / МОНМС України. – Режим доступу до документа : 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1629-12.  
   
 
9. Постанова Кабінету Міністрів України про поліпшення виховання, 
навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і 
дітей, позбавлених батьківського пілкування : Постанова № 226 від 76 05 
квіт. 1994 р. [Електронний ресурс] : за станом на 28 сер. 2008 р. / Кабінет 
Міністрів України. – Режим доступу до документа : 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/226-94-%D0%BF.  
10. Постанова про затвердження Положення про прийомну сім’ю : 
Постанова № 565 від 26 квіт. 2002 р. [Електронний ресурс] : за станом на 01 
черв. 2012 р. / Кабінет Міністрів України. – Режим доступу до документа : 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF.  
11. Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих 
будинків сімейного типу : Збірник методичних матеріалів / Авт. кол. Г.М. 
Бевз, А.Й. Капська, Н.М. Комарова та ін. – К. : Державний ін-т проблем сім'ї 
та молоді, 2003. – 188 с.  
12. Указ Президента України про Національну стратегію профілактики 
соціального сирітства на період до 2020 року : Стратегія № 609/2012 від 22 
жов. 2012 р. [Електронний ресурс] : за станом на 22 жов. 2012 р. / Президент 
України. – Режим доступу до документа : 
http ://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/609/2012. 77  
13. Карпенко О.М. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і 
дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового 
регулювання / О.М. Карпенко. – Право України : 2001. – 49 с. 
14. Коваленко О.О. Соціальне сирітство як соціокультурний феномен: 
дис. … канд. соціол. наук: 22.00.03 / Коваленко Олена Олександрівна. ‒ К. : 
НАН України; Інститут соціології, 2006. ‒ 212 с. 
15. Красножон Т.В. Соціальне сирітство в Україні як 
соціальнопедагогічне явище. Вісник. Уманський державний педагогічний 
університет ім. Павла Тичини. 2009. № 3. 124 с.  
   
 
16. Лукашевич М.П. Соціологія сім’ї : теорія і практика : навч. посібник. 
/ Лукашевич М. П. – К. : ІПК ДСЗУ, 2012. – 186 с.  
17. Пєша І.В. Інформованість громадян України щодо причин та 
наслідків соціального сирітства / ІВ. Пєша, Н.М. Комарова // Український 
соціум. – 2004. – №2 (4). – С. 40–51.  
18. Прийомна сім’я : методика створення і соціального супроводу: наук.-
метод. посіб. / [Г.М. Бевз, В.О. Кузьмінський, О.І. Нескучаєва та ін.]. – К. : 
Центр стратегічної підтримки, 2003. – 92 с.  
19. Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих 
будинків сімейного типу : Навч.-метод. комплекс / За заг. ред. 
Г.М. Лактіонової, Ж.В. Петрочко. – К. : Науковий світ, 2006. – 270 с. 
20. Соціальне становлення дитини у прийомній сім’ї: соціальний 
супровід: навч.-метод. посіб. / [Л.С. Волинець, А.Й. Капська, Н.М. Комарова, 
І.В. Пєша, Г.М. Бевз, Л.В. Волинська, О.О. Яременко] – К. : Український 
інститут соціальних досліджень, 2000. – 127 с.  
21. Cоціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та наліз існуючої в 
Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського 
піклуваннч / Авт. кол. Л.С. Волинець, Н.М. Комарова. – К. : Український ін-т 
соціологічних досліджень, 2008. – 120. с. 
22.  Чернета С.Ю. Соціальне сирітство як соціально-правова проблема / 
С.Ю. Чернета // Вісник Чернігівського національного педагогічного 
університету. Серія: Педадогічні науки. ‒ Чернігів, 2012. ‒ Вип. 96. ‒ С. 
245‒247. 
23. Яковенко В.С. Дитина сирота: Розвиток, виховання, усиновлення / 
В.С. Яковенко. ‒ К. : 1997. ‒ 174 с. 
24. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) [Електронний ресурс]. ‒ Режим 
доступу до ресурсу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr. 
   
 
25. Международная благотворительная организация «Сироты – наши 
дети» [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу: http://our- 
children.com.ua. 
26. Международный благотворительный фонд «Радонька» [Електронний 
ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу : http://www.radonka.com.ua. 
27. Фонд Рината Ахметова [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до 
ресурсу: http://www.fdu.org.ua.
Репозиторій ЧДТУ
