Роль та участь держави у розвитку людського потенціалу

Вакуловська, Анастасія Сергіївна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7954
Title:	Роль та участь держави у розвитку людського потенціалу
Authors:	Ільченко, Наталія Вікторівна Вакуловська, Анастасія Сергіївна
Keywords:	потенціал;людський розвиток;людський капітал;індекс людського розвитку;бідність;соціальна згуртованість;соціальне включення
Issue Date:	Jun-2021
Abstract:	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 83 сторінки, 14 таблиць, 18 рисунків, список літератури з 62 найменувань, 1 додаток. Об’єктом дослідження є людський потенціал. Предметом дослідження є вплив держави на розвиток людського потенціалу. Мета кваліфікаційної робота бакалавра є дослідження напрямів державної політики в сфері розвитку людського потенціалу. Завданнями роботи є: дослідити концепцію людського розвитку та визначити її основні складові, фактори впливу та методики вимірювання; оцінити рівень людського розвитку в Україні; вивчити основні напрями державної політики в напряму підвищення рівня людського розвитку в Україні; проаналізувати рівень бідності в Україні в розрізі її основних складових; дослідити можливості держави в напряму подолання бідності в Україні. В результаті дослідження сформульовано основні напрями державної політики з метою розвитку людського потенціалу в Україні. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці пропозицій щодо напрямів людського розвитку в Україні.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7954
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Вакуловська А.С..pdf Restricted Access		3.62 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Роль та участь держави у розвитку людського 
потенціалу» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: здобувачка 4 курсу, групи ПУА-178 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             ___________Вакуловська А. С._____________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник _____ Ільченко Н. В.__________________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2021 року 
4  
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП…………………………………………………………………… 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО  
ПОТЕНЦІАЛУ…………………………………………………………... 7 
1.1 Поступ концепції людського розвитку в звітах ПРООН………… 7 
1.2 Людський розвиток: основні складові, фактори впливу,  
методика вимірювання…………………………………………………. 19 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ РОЗВИТКУ  
ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ…………………………… 29 
2.1 Аналіз рівня людського розвитку в Україні ……………………… 29 
2.2 Державна політика в напряму підвищення рівня людського  
розвитку в Україні………………………………………………………. 44 
РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ РІВНЯ БІДНОСТІ ТА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА  
ЩОДО ЇЇ ПОДОЛАННЯ В УКРАЇНІ………………………………….. 54 
3.1 Аналіз рівня бідності в Україні…………………………………….. 54 
3.2 Напрями державної політики в напряму подолання бідності в  
Україні шляхом зміцнення соціальної згуртованості…………………. 65 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………... 72 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 77 
ДОДАТКИ  
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Основою будь-якого розвитку, в тому числі соціально-економічного 
розвитку країни є людина, її знання, вміння, творчий та інноваційний 
потенціал, фізичне та психічне здоров’я, соціальні якості та здібності, які вона 
використовує у повсякденному та професійному житті. Високий розвиток 
зазначених характеристик людини призводить до підвищення його 
продуктивності, суспільної значущості і корисності, що позитивно 
відображається в основних показниках розвитку економіки країни. Але, в той 
же час, наявність зазначених якостей та характеристик у людини не може 
відбуватися автоматично, їх високий рівень залежить від створення в країні 
відповідних сприятливих умов для цього. Зокрема, для високого рівня 
освіченості необхідно створити якісну систему освіти, яка б дозволила людині 
набувати необхідні знання і навички протягом всього її життя. Для гарного 
фізичного та психічного здоров’я важливо забезпечити високу якість життя: 
харчування, відпочинок, екологічне навколишнє середовище, доступ до 
якісних медичних послуг тощо.  Можливість застосування свого потенціалу 
полягає у розвитку конкурентного ринку праці і рівного доступу до нього. 
Зрозуміло, що важливу роль у цьому процесі відіграє саме держава. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження напрямів 
державної політики в сфері розвитку людського потенціалу. 
Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання: 
− дослідити концепцію людського розвитку та визначити її основні 
складові, фактори впливу та методики вимірювання; 
− оцінити рівень людського розвитку в Україні; 
− вивчити основні напрями державної політики в напряму 
підвищення рівня людського розвитку в Україні; 
6 
 
− проаналізувати рівень бідності в Україні в розрізі її основних 
складових; 
− дослідити можливості держави в напряму подолання бідності в 
Україні. 
Об’єктом дослідження є людський потенціал. 
Предметом дослідження є вплив держави на розвиток людського 
потенціалу. 
В результаті дослідження сформульовано основні напрями державної 
політики з метою розвитку людського потенціалу в Україні. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 83 сторінки, 14 таблиць, 18 рисунків, 1 
додаток. Список використаних джерел складається з 62 найменувань. 
  
 
 
 
 
 
  
7 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ 
 
 
1.1 Поступ концепції людського розвитку в звітах ПРООН 
 
Концепція людського розвитку була реалізована у Доповіді про 
розвиток людини в 1990 р. Люди знаходяться в центрі цієї парадигми, і 
людський розвиток визначається як процес розширення вибору людей. 
Найбільш критичним з них є ведення довгого та здорового життя, освіта та 
гідний рівень життя [2]. 
Перший Звіт про людський розвиток визначав розвиток людини як: « 
Розвиток людини - це процес розширення вибору людей. В принципі, цей 
вибір може бути нескінченним і змінюватися з часом. Але на всіх рівнях 
розвитку є три основні - це те, щоб люди вели довгий і здоровий спосіб життя, 
здобували знання та мали доступ до ресурсів, необхідних для гідного рівня 
життя. Якщо ці основні варіанти недоступні, багато інших можливостей 
залишаються недоступними» [2, с.10]. 
Основними пропозиціями, які випливають із концепції людського 
розвитку є розширити вибір та свободи людей для підвищення можливостей. 
Але, зрозуміло, що кожна наступна доповідь з людського розвитку містить 
низку різних пропозицій щодо того, яким чином можна підвищувати 
людський розвиток.  
Нижче наведено теми Звітів з людського розвитку та короткий їх зміст з 
метою зрозуміти, на які основні моменти робився акцент в той чи інший період 
часу, які основні фактори впливають на людський розвиток. 
1990 рік. Тема: «Концепція та вимірювання людського розвитку». Цей 
звіт про людей і про те, як розвиток розширює їх вибір. Це більше, ніж 
зростання ВНП, більше, ніж дохід і багатство, і більше, ніж виробництво 
8 
 
товарів і накопичення капіталу. Доступ людини до доходу може бути одним з 
варіантів вибору, але це не загальна сума людських зусиль. Розвиток дає 
людям можливість вибору. Ніхто не може гарантувати людське щастя, і вибір, 
який роблять люди, - це їх особиста справа. Але процес розвитку повинен, 
принаймні, створювати сприятливе середовище для людей, індивідуально і 
колективно, щоб вони могли повністю розкрити свій потенціал і мати розумні 
шанси на продуктивну і творче життя у відповідності зі своїми потребами та 
інтересами. Таким чином, людський розвиток стосується не тільки 
формування людських здібностей, таких як поліпшення здоров’я або знань. Це 
також стосується використання цих здібностей, будь то робота, відпочинок 
або політична чи культурна діяльність. І якщо масштаби людського розвитку 
не зможуть урівноважити формування і використання людських здібностей, 
велика частина людського потенціалу зазнає краху [2]. 
1991 рік. Тема: «Фінансування людського розвитку». Відсутність 
політичної прихильності, а не фінансових ресурсів, часто є реальною 
причиною людського зневаги. Це головний висновок Доповіді про людський 
розвиток за 1991 рік. Звіт присвячений фінансуванню людського розвитку. У 
ньому міститься одна потужна ідея – існує величезний потенціал для 
реструктуризації національних бюджетів і міжнародної допомоги на користь 
людського розвитку. У звіті робиться висновок про те, що велика частина 
поточних витрат спрямована неефективно. Якщо розставити пріоритети, 
більше грошей буде доступно для прискорення прогресу людства [3]. 
1992 рік. Тема: «Глобальні виміри розвитку людини». У поточному 
десятилітті мир має унікальну можливість використовувати глобальні ринки 
на благо всіх країн і всіх людей. У Доповіді про людський розвиток за 1992 рік 
розглядається робота цих глобальних ринків - то, як вони задовольняють або 
не задовольняють потреби найбідніших верств населення світу. Глобальні 
проблеми в цьому звіті доповнюють аналіз питань внутрішньої політики в 
перших двох звітах, в яких підкреслювалося, що справжні причини бідності і 
людських поневірянь лежать глибоко в діях національної політики країн, що 
9 
 
розвиваються. Поліпшення зовнішнього середовища може сильно допомогти, 
але ніколи не замінить внутрішніх реформ. У цьому звіті робиться спроба 
представити глобальні ринки в правильній перспективі. 
Конкурентоспроможні ринки - найкраща гарантія ефективного виробництва. 
Але ці ринки повинні бути відкриті для всіх людей, вони вимагають вміло 
створеної нормативної бази та повинні доповнюватися розумними діями 
соціальної політики [4]. 
1993 рік. Тема: «Участь людей». Участь людей стає центральним 
питанням нашого часу. Перехід до демократії в багатьох країнах, що 
розвиваються, крах багатьох соціалістичних режимів і поява у всьому світі 
громадських організацій - все це частина історичних змін, а не просто окремі 
події. У людей є спонукання брати участь у подіях і процесах, які формують 
їхнє життя [5]. 
1994 рік. Тема: «Нові виміри безпеки людини». У Доповіді 1994 року 
запроваджується нова концепція безпеки людини, в якій безпека 
ототожнюється з людьми, а не територіями, з розвитком, а не зі зброєю. У 
ньому досліджуються як національні, так і глобальні проблеми безпеки 
людини. У Доповіді робиться спроба вирішити ці проблеми за допомогою 
нової парадигми сталого людського розвитку, використання потенційних 
дивідендів світу, нової форми співпраці з метою розвитку і реструктуризації 
системи глобальних інститутів. У ньому пропонується, щоб Всесвітня зустріч 
на вищому рівні в інтересах соціального розвитку схвалила всесвітню 
соціальну хартію, схвалила парадигму сталого людського розвитку, створила 
глобальний фонд безпеки людини за рахунок отримання майбутніх дивідендів 
світу, схвалила договір 20:20 про пріоритетні проблеми людини, 
рекомендувала глобальні податки для мобілізація ресурсів і створення Ради 
економічної безпеки [6]. 
Підвищення безпеки людини тягне за собою: 
− інвестиції в людський розвиток, а не на зброю; 
10 
 
− наділення Організації Об’єднаних Націй чітким мандатом на 
заохочення і підтримка розвитку; 
− розширення концепції співпраці; 
− погодження з тим, щоб 20 відсотків національного бюджету і 20 
відсотків іноземної допомоги використовувалися на людський розвиток; а 
також 
− створення Ради економічної безпеки [6]. 
1995 рік. Тема: «Гендер та людський розвиток». У Доповіді аналізується 
прогрес, досягнутий в скороченні гендерної нерівності за останні кілька 
десятиліть, підкреслюється широкий і стійкий розрив між необхідністю 
розширювати можливості жінок і обмеженими можливостями. У ньому 
представлені дві нові індекси для ранжирування країн в глобальному масштабі 
за показниками гендерної рівності (GEM) і (GDI), а також аналізується 
недооцінювання і невизнання жіночої праці. Він пропонує стратегію з п’яти 
пунктів щодо вирівнювання гендерних можливостей в майбутньому 
десятилітті: 
− національні та міжнародні зусилля повинні бути мобілізовані для 
досягнення юридичної рівності статей протягом певного періоду; 
− багато економічних та інституційні механізми потребують 
перебудови, щоб надати жінкам і чоловікам більше можливостей вибору на 
робочому місці; 
− критичний 30-відсотковий поріг слід розглядати як мінімальну 
частку керівних посад, займаних жінками на національному рівні; 
− ключові програми повинні охоплювати загальну освіта жінок, 
поліпшення репродуктивного здоров’я та збільшення кредиту для жінок; а 
також 
− національні та міжнародні зусилля повинні бути націлені на 
програми, які дозволяють людям, особливо жінкам, отримати більший доступ 
до економічних та політичних можливостей [7]. 
11 
 
1996 рік. Тема: «Економічне зростання та людський розвиток». Звіт за 
1996 рік відкривається фундаментальним заявою: «Людський розвиток - це 
мета, а економічне зростання - засіб». У Доповіді стверджується, що 
економічне зростання, якщо не керувати ним належним чином, може бути 
безробітним, німим, безжальним, без коренів і майбутнього і, таким чином, 
згубно позначитися на людський розвиток. Тому якість зростання так само 
важлива, як і його кількість; для скорочення бідності, людського розвитку та 
стійкості. У Доповіді робиться висновок про те, що зв’язки між економічним 
зростанням і людським розвитком повинні бути свідомо налагоджені і 
регулярно зміцнюватися за допомогою вмілого і розумного управління 
політикою. Він визначає зайнятість як критично важливу для втілення вигод 
економічного зростання в житті людей. Але для того, щоб це відбулося, 
необхідно розробити і зберегти нові моделі зростання в 21 столітті, а також 
розробити нові механізми для інтеграції слабких і уразливих в глобальну 
економіку. Економічне зростання не може бути стійким без людського 
розвитку [8]. 
1997 рік. Тема: «Людський розвиток для викорінення бідності». 
Викорінення злиднів всюди - це більше, ніж моральний обов’язок - це 
практична можливість. Це найважливіша ідея Доповіді про людський 
розвиток за 1997 рік. У світу є ресурси і ноу-хау для створення світу, вільного 
від бідності, менш ніж за одне покоління. У доповіді увага приділяється не 
тільки бідності за доходами, а й бідності з точки зору людського розвитку - 
бідності як заперечення вибору і можливостей вести стерпне життя. Стратегії, 
запропоновані в Доповіді, виходять за рамки перерозподілу доходів і 
включають дії в найважливіших областях гендерної рівності, економічного 
зростання в інтересах бідних, глобалізації та демократичного управління 
розвитком [9]. 
Викорінення бідності тягне за собою: 
− усунення бар’єрів, які позбавляють можливості вибору і 
можливості вести стерпне життя; 
12 
 
− захист людей від нового глобального тиску, який створює або 
загрожує подальшому зростанню бідності; 
− створення основних засобів для бідних; 
− надання чоловікам і жінкам можливості забезпечити їх участь у 
прийнятті рішень, що впливають на їхнє життя; 
− інвестування в людський розвиток – здоров’я і освіту; а також 
− підтвердження того, що викорінення абсолютної бідності в перші 
десятиліття 21 століття можливо, є і є моральним імперативом [9]. 
1998 рік. Тема: «Споживання для людського розвитку». У Доповіді 1998 
року досліджується безпрецедентний за своїми масштабами і різноманітності 
зростання споживання в ХХ столітті. Переваги такого споживання 
поширилися всюди. Більше людей отримують краще харчування і житло, ніж 
будь-коли раніше. Рівень життя підвищився, що дозволило сотням мільйонів 
людей насолоджуватися житлом з гарячою водою і холодом, теплом і 
електрикою, транспортом на роботу і назад, а також часом для відпочинку і 
занять спортом, відпусткою і іншими видами діяльності, що перевершують 
все, що можна було уявити на початку цього століття. Проте, в звіті 
говориться, що вигоди від цього споживання розподіляються погано, в 
результаті чого залишається накопичений дефіцит і істотна нерівність. Крім 
того, постійно зростаюче споживання створює навантаження на навколишнє 
середовище. Відповідно, зростаючий тиск на користь такого споживання може 
стати руйнівним, посилюючи ізоляцію, бідність і нерівність. В зв’язку з цим 
існує необхідність активізувати громадські дії по освіті споживачів, 
інформації та захисту навколишнього середовища, а також зміцнити 
міжнародні механізми управління глобальними наслідками споживання; а 
також необхідно мислити глобально і діяти локально, щоб спиратися на 
ініціативи людей і сприяти синергії в діях громадянського суспільства, 
приватного сектора і уряду [10]. 
13 
 
1999 рік. Тема: «Глобалізація з людським обличчям». Глобальні ринки, 
глобальні технології, глобальні ідеї і глобальна солідарність можуть збагатити 
життя людей в усьому світі. У Доповіді цього року стверджується, що 
глобалізація не нова, але що нинішня епоха глобалізації, рухома 
конкурентними глобальними ринками, випереджає управління ринками та 
наслідки для людей. Глобалізація, для якої характерно «скорочення простору, 
скорочення часу і зникнення кордонів», відчинила двері для можливостей. 
Прориви в комунікаційних технологіях і біотехнологіях, якщо вони будуть 
спрямовані на потреби людей, можуть принести успіхи всьому людству. Але 
ринки можуть зайти надто далеко і придушити неринкові види діяльності, такі 
важливі для людського розвитку. Як стверджується в доповіді, глобалізація 
вимагає лідерства. Суттєвим аспектом глобального управління є 
відповідальність перед людьми - за рівність, справедливість і за розширення 
можливостей вибору для всіх [11]. 
2000 рік. Тема: «Права людини та людський розвиток». Права людини 
та людський розвиток мають спільне бачення і спільну мету - забезпечити 
кожній людині свободу, добробут і гідність. Досягнення прав для всіх людей 
у всіх країнах зажадає дій і прихильності з боку основних гравців суспільства. 
Простежуючи боротьбу за права людини як загальну для всіх людей, в 
Доповіді робиться висновок про те, що успіхи в 21 столітті будуть досягнуті 
за рахунок протидії укоріненим економічним і політичним інтересам. 
Дослідження і критичне позиціонування даного звіту показують, що: 
− свобода людини - це загальна мета і загальна мотивація прав 
людини і людського розвитку; 
− необхідні сміливі нові підходи для досягнення універсальної 
реалізації прав людини в 21 столітті, адаптовані до можливостей і реалій епохи 
глобалізації, до її нових глобальних гравців і її новим глобальним правилам 
[12]. 
2001 рік. Тема: «Застосування нових технологій для людського 
розвитку». В Доповіді мова йде про те, як люди можуть створювати і 
14 
 
використовувати технології для поліпшення свого життя. Це також стосується 
вироблення нової державної політики, яка призведе до революцій в 
інформаційних і комунікаційних технологіях і біотехнологіях в напрямку 
людського розвитку. У цьому звіті конкретно розглядається, як нові технології 
вплинуть на країни, що розвиваються і бідних людей. Доповідь 2001 роки 
демонструє, що: люди в усьому світі покладають великі надії на те, що нові 
технології приведуть до більш здорового життя і більш продуктивним засобам 
для існування; безпрецедентні успіхи ХХ століття в просуванні людського 
розвитку і викорінення бідності багато в чому стали результатом 
технологічних проривів; у століття мережевих технологій кожній країні 
потрібна здатність розуміти і адаптувати глобальні технології до місцевих 
потреб; а також політика, а не благодійність, буде визначати, чи стануть нові 
технології інструментом людського розвитку всюди [13]. 
2002 рік. Тема: «Поглиблення демократії у фрагментованому світі». В 
Доповіді йдеться про те, як політична влада та інституції - формальні та 
неформальні, національні та міжнародні - формують людський прогрес. І саме 
про те, що потрібно країнам, щоб створити демократичні системи управління, 
які сприяють людському розвитку всіх людей - у світі, де так багато 
залишилось позаду. В Доповіді стверджується, що демократія повинна 
розширюватися та поглиблюватися, треба створити умови, щоб засоби масової 
інформації були вільними не лише від державного контролю, а й від 
корпоративного та політичного тиску, розробляти нові форми співпраці між 
урядами та глобальними групами громадянського суспільства [14]. 
2003 рік. Тема: «Цілі розвитку тисячоліття: угода між народами щодо 
подолання бідності людей». Нове століття відкрилося безпрецедентною 
декларацією солідарності та рішучості позбавити світ від бідності. Доповідь за 
2003 р. досліджує обмеження, які мають вирішальне значення для сталого 
людського розвитку, зокрема, необхідність проведення економічних реформ 
для встановлення макроекономічної стабільності; необхідність сильних 
інституцій та управління - для забезпечення верховенства права та контролю 
15 
 
за корупцією; необхідність соціальної справедливості та залучення людей до 
рішень, що стосуються їх та їхніх спільнот та країн; і структурні обмеження, 
які перешкоджають економічному зростанню та людському розвитку [15]. 
2004 рік. Тема: «Культурна свобода в сучасному різноманітному світі». 
Щоб задовольнити зростаючі вимоги людей до їх включення в суспільство, 
щодо поваги до їх етнічної приналежності, релігії та мови, потрібно більше, 
ніж демократія та рівномірне зростання. Потрібні також мультикультурні 
політики, що визнають відмінності, відстоюють різноманітність та 
пропагують культурні свободи, щоб усі люди мали змогу говорити своєю 
мовою, сповідувати свою релігію та брати участь у формуванні своєї культури 
- щоб усі люди могли вибрати бути тими, ким вони є [16]. 
2005 рік. Тема: «Міжнародне співробітництво на роздоріжжі: допомога, 
торгівля та безпека в нерівному світі». Доповідь про людський розвиток за 
2005 рік підбиває підсумки людського розвитку, включаючи прогрес у 
напрямку досягнення ЦРТ. Доповідь свідчить, що уряди світу стоять перед 
вибором. «Звичайний бізнес» не дозволить виконати обіцянки та зобов’язання, 
прийняті у 2000 році. Вартість цієї невдачі буде вимірюватися в житті людей, 
зростанні нерівності, порушеннях прав людини та загрозах миру [17]. 
2006 рік. Тема: «Поза дефіцитом: влада, бідність та глобальна водна 
криза». Протягом всієї історії вода ставила людство перед низкою 
найсерйозніших проблем. На початку 21 століття перспективам людського 
розвитку загрожує заглиблюється глобальний водна криза. В цьому звіті 
стверджується, що в основі проблеми лежать бідність, влада і нерівність. 
Доповідь про людський розвиток за 2006 рік: досліджує основні причини та 
наслідки кризи, в результаті якого 1,2 мільярда людей позбавлені доступу до 
безпечної води, а 2,6 мільярда - до санітарних послуг; виступає за узгоджене 
прагнення до водопостачання і санітарії для всіх за допомогою національних 
стратегій і глобального плану дій; розглядає можливості міжнародної 
співпраці для вирішення транскордонної напруженості в управлінні водними 
ресурсами [18]. 
16 
 
2007/08 рік. Тема: «Боротьба зі зміною клімату: людська солідарність в 
розділеному світі». Зміна клімату - визначальна проблема людського розвитку 
21 століття. Звіт про людський розвиток 2007/8 показує, що зміна клімату - це 
не просто сценарій майбутнього. Підвищена схильність до посух, повеней і 
штормів вже руйнує можливості і підсилює нерівність. Є можливість 
уникнути найбільш руйнівних наслідків зміни клімату, але це вікно 
закривається: у світу менше десяти років, щоб змінити курс. Вжиті - або не 
вчинені - дії в майбутні роки здійснять глибокий вплив на майбутній хід 
людського розвитку. У світі немає ні фінансових ресурсів, ні технологічних 
можливостей, щоб діяти. В Звіті закликають політичних лідерів і людей в 
багатих країнах визнати свою історичну відповідальність за цю проблему і 
почати глибоке і своєчасне скорочення викидів парникових газів. Перш за все, 
він закликає все людське співтовариство вжити швидкі і рішучі колективні дії, 
засновані на спільних цінностях та спільному баченні [19]. 
2009 рік. Тема: «Подолання бар’єрів: людська мобільність та розвиток». 
Міграція, як всередині країни є темою Доповіді про людський розвиток за 2009 
рік. Відправною точкою є те, що глобальний розподіл повноважень 
здійснюється надзвичайно нерівномірно, і що це основний рушійний фактор 
для пересування людей. Існує ряд свідчень про позитивний вплив міграції на 
людський розвиток завдяки таким напрямкам, як збільшення доходів 
домашніх господарств і поліпшення доступу до освіти та медичних послуг. Є 
ще одне свідчення того, що міграція може розширити права і можливості 
традиційно знедолених груп, зокрема жінок. У той же час ризики для 
людського розвитку також присутні там, де міграція є реакцією на погрози і 
відмову у виборі, і де можливості для пересування обмежені. Національна та 
місцева політика відіграє вирішальну роль у забезпеченні кращих результатів 
людського розвитку як для тих, хто вирішив переїхати, щоб поліпшити свої 
обставини, так і для тих, хто змушений переїхати через конфлікт, погіршення 
стану навколишнього середовища або з інших причин [20]. 
17 
 
2010 рік. Тема: «Справжнє багатство націй: шляхи розвитку людини». В 
доповіді розглядаються найважливіші аспекти людського розвитку, від 
політичних свобод і розширення прав і можливостей до сталості і безпеки 
людини, а також викладається більш широкий порядок денний для досліджень 
і політики, спрямованої на вирішення цих проблем [21]. 
2011 рік. Тема: «Сталість та справедливість: краще майбутнє для всіх». 
У Докладі про людський розвиток за 2011 рік стверджується, що невідкладні 
глобальні проблеми сталості та справедливості необхідно переглядати разом, 
а також визначає стратегії національного та глобального рівня, які можуть 
стимулювати взаємопосилюючий прогрес у досягненні цих взаємозалежних 
целей. У Докладі підкреслюється право людини на здорове навколишнє 
середовище, важливість інтеграції соціальної справедливості в екологічній 
політиці [22]. 
2013 рік. Тема: «Піднесення Півдня: прогрес людства в різноманітному 
світі». У Доповіді про людський розвиток за 2013 рік вказані більш 40 країн, 
що розвиваються, які в останні десятиліття домоглися більшого, ніж 
очікувалося, в області людського розвитку, причому їх прогрес за останні 10 
років помітно прискорився [23]. 
2014 рік. Тема: «Підтримка людського прогресу: зменшення вразливості 
та підвищення стійкості». В Доповіді за 2014 рік наголошується на 
необхідності сприяння вибору людей та захисту досягнень людського 
розвитку. Вважається, що вразливість загрожує людському розвитку, і якщо 
ця проблема не буде вирішуватися систематично, шляхом зміни політики та 
соціальних норм, прогрес не буде ні рівним, ні сталим [24]. 
2015 рік. Тема: «Робота для людського розвитку». З точки зору 
людського розвитку поняття роботи ширше і глибше, ніж робота або 
зайнятість. Зв’язок між роботою і людським розвитком є синергетичним. 
Робота сприяє людському розвитку, забезпечуючи доходи і засоби до 
існування, скорочуючи бідність і забезпечуючи справедливе зростання. Це 
також дозволяє людям повною мірою брати участь в житті суспільства, даючи 
18 
 
їм почуття власної гідності та значущості. А робота, яка включає в себе 
турботу про інших, створює соціальну згуртованість і зміцнює зв’язки в сім’ях 
і громадах. Але немає автоматичного зв’язку між роботою і людським 
розвитком, і що деяка робота, така як примусова праця, може завдати шкоди 
людському розвитку, порушуючи права людини, принижуючи людську 
гідність і жертвуючи свободою і автономією [25]. 
2016 рік. Тема: «Людський розвиток для всіх». Універсалізм лежить в 
основі підходу до людського розвитку. Людські свободи повинні бути 
розширені для всіх людей - не для деяких, не для більшості, а для всіх у 
кожному куточку світу, - щоб вони могли повністю реалізувати свій потенціал 
зараз і в майбутньому. Тобто, людський розвиток має бути забезпечено 
кожному. Турбота про знедолених вимагає застосування наступної стратегії 
на національному рівні: охоплення тих, хто обділений, за допомогою 
універсальної політики, вжиття заходів для груп з особливими потребами, 
забезпечення сталості людського розвитку і розширення прав і можливостей 
тих, хто обділений [26]. 
2018 рік. Тема: «Індекси та індикатори сталого розвитку». В Доповіді 
публікується оновлена статистика за 2018 рік. Загальна тенденція в усьому 
світі полягає в постійному поліпшенні людського розвитку [1]. 
2019 рік. Тема: «За межами доходу, за межами середнього, за межами 
сьогоднішнього дня: нерівність в людський розвиток в 21 столітті». У будь-
якій країні у багатьох людей мало шансів на краще майбутнє. Вони позбавлені 
надії, цілі або гідності. Багато в усьому світі людей уникли крайньої бідності. 
Але ще більше людей не мають ні можливостей, ні ресурсів, щоб 
контролювати своє життя. Занадто часто місце людини в суспільстві як і 
раніше визначається етнічною приналежністю, статтю або станом його або її 
батьків. В звіті досліджуються питання нерівності, а також досліджуються 
політики, які можуть протидіяти основним чинникам, які викликають цю 
нерівність [27]. 
19 
 
2020 рік. Тема: «Наступний рубіж: розвиток людини та антропоцен». У 
Докладі про людський розвиток на 2020 рік підкреслюється, що ми живемо у 
безпрецедентному моменті в історії, коли людська діяльність стала 
домінуючою силою, що формує планету. Кліматична криза. Колапс 
біорізноманіття. Підкислення океану. Список довгий і продовжує зростати. 
Настільки, що багато вчених вважають, що вперше замість того, щоб планета 
формувала людей, люди свідомо формують планету. Це антропоцен - епоха 
людей - нова геологічна епоха. Хоча людство досягло неймовірного прогресу, 
ми прийняли Землю як належне, дестабілізуючи ті самі системи, на які ми 
покладаємося для виживання. Covid-19, який майже напевно перейшов до 
людини від тварин, дає уявлення про наше майбутнє, в якому напруга на нашій 
планеті відображає напругу, з яким стикаються суспільства. Covid-19 було 
потрібно дуже мало часу, щоб виявити нерівність, а також слабкі місця в 
соціальній, економічній і політичній системах. Тому на сьогодні виникає 
важливе запитання, яким чином реагувати на нові виклики, які державні 
політики необхідно застосовувати, щоб виправити ситуацію [28]. 
 
1.2 Людський розвиток: основні складові, фактори впливу, 
методика вимірювання 
 
Отже, дослідження концепції людського розвитку в контексті Доповідей 
ПРООН протягом 1990-2020 років дозволили зробити наступні висновки. 
Концепція людського розвитку передбачає чотири способи оптимізації 
зв’язку між економічним зростанням і людським розвитком: 
− збільшити інвестиції в освіту, охорону здоров’я, навчання, сприяючи 
реалізації людських здібностей і його участі у виробництві і розподілі товарів; 
− домогтися більш справедливого розподілу доходів і багатства, 
забезпечуючи матеріальну основу для людського розвитку; 
− домогтися ретельного балансування соціальних витрат, зміцнення 
економічної бази соціальної сфери; 
20 
 
− дати людям можливість робити свій вибір у політичній, соціальній та 
економічній сферах, приділяючи особливу увагу тим групам, чиї можливості 
були обмежені по тій або іншій причині [59, с. 363]. 
Основні відмінності концепції людського розвитку від базових 
економічних теорій наведено в таблиці 1.1. 
Таблиця 1.1 –  Основні відмінності концепції людського 
розвитку від базових економічних теорій 
Критерії Теорія Теорія Концепція Концепція Концепція 
економічного людського базових добробуту людського 
росту капіталу потреб розвитку 
Люди Фактор Фактор Набувачі Набувачі Засіб та мета 
виробництва виробництва благ благ розвитку 
Кінцеві цілі Підвищення Збільшення Покращення Зростання Збільшення 
рівня життя людського життєвих добробуту людських 
потенціалу умов для можливостей 
бідних та 
прошарків розширення їх 
населення  використання 
Індикатори  Зростання ВВП Збільшення Скорочення Зростання Рівень 
продуктивності бідності реальних реалізації 
праці доходів та свобод та 
якості вибору 
життя людини 
Джерело: [59] 
 
Відповідно формується наступний взаємозв’язок (рис. 1.1). 
Розглянуті доповіді підтверджують складність, комплексність та 
неоднозначність проблеми людського розвитку, який залежить від великої 
кількості факторів, які можуть як позитивно, так і негативно вплинути на цей 
процес. На основі зазначених доповідей ми можемо визначити ключові 
моменти, без яких людський розвиток неможливий: 
− середовище, яке сприяє вибору людини в будь-якій сфері, та 
дозволяє себе реалізувати в будь-якій сфері; 
− верховенство права; 
 
 
 
21 
 
 
Засіб: 
 Економічне зростання 
 
Фактори економічного зростання: Фактори людського розвитку: 
 
- Накопичення знань та умінь людей - Охорона здоров’я 
( людського капіталу) - Система освіти 
- Ефективне використання - Зайнятість 
л юдського капіталу - Охорона оточуючого середовища 
- Ефективна економічна політика та та інше 
і нше 
 
Мета: 
 Людський розвиток 
 
Рисунок 1.1 –  Взаємозв’язок економічного зростання та людського 
розвитку  
Джерело: [59, с. 363] 
− демократія; 
− рівність у доступі до ресурсів та справедливість у розподілі багатств; 
− наявність джерел фінансування та ефективні напрями їх 
використання; 
− наявність конкурентоспроможних та відкритих ринків; 
− забезпечення участі людей у подіях та процесах, які формують їхнє 
життя; 
− інвестиції в людський розвиток; 
− гендерна, расова, етнічна рівність; 
− наявність відповідальних лідерів; 
− партнерство на локальному та глобальному ринках; 
− відповідальне споживання; 
− наявність мультикультурних політик; 
− високий рівень безпеки; 
− відповідальне ставлення до навколишнього середовища; 
− забезпечення людської мобільності; 
22 
 
− наявність конкурентоздатного ринку праці; 
− сильне громадянське суспільство; 
− національні та міжнародні програми боротьби з бідністю; 
− партнерство у боротьбі з кліматичними змінами. 
Серед найбільших загроз для людського розвитку науковці і практики 
відносять саму людину, що доводиться в Доповіді 2020 року, яка своїми 
методами та способами господарювання призвела до кліматичної кризи, 
колапсу біорізноманіття, забрудненню повітря, грунтів, водних ресурсів тощо. 
Тобто, з одного боку – людина є метою розвитку, але, з іншого боку, є 
загрозою цього розвитку (рис. 1.2 ). І ця загроза збільшується з кожним роком.  
 
 
Мета розвитку Людина Загроза розвитку 
 
Рисунок 1.2 – Роль людини у процесах розвитку 
 
Джерело: розроблено автором 
 
Наприклад, є дані, які свідчать про те, що зміна клімату вже здійснює 
систематичний вплив на економічний розвиток. У більшості країн ВВП на 
душу населення сьогодні нижче, ніж в альтернативному сценарії без зміни 
клімату, особливо в країнах з більш низьким рівнем доходів, де він, за 
оцінками, на 17-31 відсотків нижче. В цілому, нерівність в доходах між 
країнами оцінюється на 25 відсотків вище через зміни клімату [28]. 
З 2014 року починає збільшуватися кількість людей, які страждають від 
голоду, з 628 млн. до 688 млн. в 2019 році. Оцінки на 2020 рік (включаючи 
наслідки пандемії Covid-19) варіюються від 780 млн до 829 млн осіб. Є 
ймовірність, що до 2030 року харчування 900 мільйонів людей буде 
неповноцінним. Ця тенденція зачіпає велику частину населення світу. У 2019 
2 мільярди людей відчували помірну або гостру нестачу продовольства, що на 
367 мільйонів більше, ніж у 2014 році. Це зумовлено численними факторами: 
23 
 
стагнацією або погіршенням економічних умов, слабкими позиціями в 
глобальних виробничо-збутових ланцюжках і значною нерівністю в розподілі 
доходів, активів і ресурсів. Але антропогенні потрясіння, судячи з усього, є 
новітнім драйвером: «Почастішання екстремальних погодних явищ, зміна 
умов навколишнього середовища і пов’язане з цим поширення шкідників і 
хвороб за останні 15 років є факторами, які сприяють виникненню порочного 
кола бідності і голоду, особливо в тих випадках, коли вони поглиблюються 
нестійкими інститутами, конфліктами, насильством і масштабними 
переміщеннями населення» [28]. 
Ситуація з Covid-19 показала, що не дивлячись на високий економічний, 
технологічний та соціальний розвиток певних країн, вони також виявилися не 
убезпечені в повній мірі від наслідків пандемії. А країни з низьким рівнем 
розвитку виявилися в дуже небезпечному становищі (напр. Індія, країни 
Латинської Америки).  
В цілому науковці прогнозують, що ситуація з пандемією досить сильно 
негативно вплине рівень людського розвитку (рис. 1.3) 
 
Світова фінансова криза 
Прогнозна зміна ІЛР в 2020 році, 
скорегована з урахуванням COVID-19 
 
Рисунок 1.3 – Виплив Covid-19 на Індекс людського розвитку 
Джерело: [28] 
 
Річна зміна у значенні ІЛР 
24 
 
Як бачимо,  світова фінансова криза, яка відбулася в 2008 році, здійснила 
зовсім невеликий вплив на Індекс людського розвитку, порівняно з тим, який 
прогнозується з урахуванням пандемії 2019-2020 років. 
ООН було проведене глобальне дослідження з метою з’ясування 
основних пріоритетів людства, в тій ситуації, що склалася, а також вирішення 
глобальних проблем, що виникли. В результаті досліджень було зроблено 
наступні основні висновки: 
− в умовах пандемії Covid-19 безпосереднім пріоритетом для 
більшості респондентів в усьому світі є поліпшення доступу до основних 
послуг: охорони здоров’я, безпечної води та санітарії. 
− наступним головним пріоритетом є зміцнення міжнародної 
солідарності і посилення підтримки тих регіонів, які найбільшою мірою 
постраждали від пандемії. Це включає в себе боротьбу з бідністю, зменшення 
нерівності та підвищення рівня зайнятості; 
− респонденти висловили надію на прогрес в забезпеченні доступу до 
послуг охорони здоров’я. Вони також сподіваються, що покращиться доступ 
до освіти і ситуація в сфері дотримання прав жінок; 
− пріоритети респондентів на майбутнє відповідали областям, стан 
справ в яких, на їхню думку, буде погіршуватися. Більшість учасників у всіх 
регіонах стурбовані майбутніми наслідками зміни клімату. Найбільше 
занепокоєння в середньостроковій і довгостроковій перспективі викликає 
наша нездатність зупинити кліматичну кризу і руйнування природного 
середовища; 
− до числа інших основних пріоритетів на майбутнє відносяться 
забезпечення більшої поваги до прав людини, врегулювання конфліктів, 
боротьба з бідністю і скорочення масштабів  корупції; 
− приблизно 87 відсотків респондентів вважають, що міжнародне 
співробітництво життєво необхідно для вирішення сьогоднішніх проблем. І, 
25 
 
на думку більшості респондентів, пандемія Covid-19 зробила міжнародну 
співпрацю ще більш актуальною [28]. 
Особливу увагу хочемо звернути безпосередньо на Індекс людського 
розвитку, який дозволяє створити більше уявлення безпосередньо про основні 
складові цього поняття. Треба зазначити, що цей Індекс протягом 30 років 
трансформувався, беручі до уваги ті важливі фактори, які досить сильно 
впливають на рівень даного показника.  
Індекс людського розвитку (ІЛР): комбінований індекс, що вимірює 
середню величину досягнень в трьох основних вимірах людського розвитку: 
здоров’я та довголіття, знання і гідний рівень життя [1]. 
Очікувана тривалість життя при народженні: кількість років, яке може 
прожити новонароджене немовля, якщо існуючі на момент його народження 
переважаючі тенденції в області показників смертності для конкретних 
вікових груп залишаться без змін протягом всього його життя. 
Очікувана тривалість навчання: кількість років освіти, яке, як 
очікується, може отримати дитина, яка досягла офіційно встановлено віку 
вступу до школи, якщо протягом його життя збережуться домінуючі тенденції 
в області вікових показників охоплення населення освітою. 
Середня тривалість навчання: середня кількість років освіти, 
отриманого особами у віці 25 років і старше, перелічене з показника освітнього 
рівня населення з урахуванням офіційної тривалості кожного рівня освіти. 
Валовий національний доход (ВНД) на душу населення: сукупний дохід 
економіки, отриманий в ході виробництва і володіння факторами 
виробництва, мінус плата за користування факторами виробництва, що 
належать решті світу, конвертований в міжнародні долари з використанням 
коефіцієнтів паритету купівельної спроможності (ПКС) і розділений на 
чисельність населення станом на середину року. 
Рейтинг по ВНД на душу населення мінус рейтинг за ІЛР: різниця між 
рейтингом по ВНД на душу населення і рейтингом за ІЛР. Негативний 
показник означає, що рейтинг країни по ВНД вище, ніж її рейтинг за ІЛР [1]. 
26 
 
Треба зазначити, що індекс людського розвитку змінювався протягом 30 
років, а саме розроблялися додаткові індекси для урахування інших вимірів 
людського розвитку, з метою виявлення груп, які відстають від людського 
прогресу, та відслідковувати його розподіл (табл. 1.2) 
 
Таблиця 1.2 – Еволюція складових індексів людського розвитку 
Рік Складові індексу людського розвитку 
1990 Індекс людського розвитку (ІЛР) 
2010 Індекс багатомірної бідності (ІББ) 
Індекс людського розвитку з урахуванням нерівності (ІЛРН) 
Індекс гендерної нерівності (ІГН) 
2014 Індекс гендерного розвитку (ІГР) 
Якість людського розвитку 
Гендерний розрив потягом життя 
Розширення прав і можливостей жінок 
Екологічна сталість 
Соціально-економічна сталість 
Джерело: [1] 
 
Значення ІЛРН можна інтерпретувати як рівень людського розвитку з 
урахуванням нерівності. Відносна різниця між ІЛР і ІЛРН відображає 
обумовлений нерівністю збиток в розподілі ІЛР всередині країни. Негативне 
значення свідчить про те, що з урахуванням нерівності рейтинг країни в 
розподілі ІЛР знижується [1].  
Індекс гендерного розвитку вимірює диспропорції в ІЛР залежно від 
статі.  ІЛР, які оцінюються окремо для жінок і чоловіків; ІГР представляє 
собою їх співвідношення. Чим ближче воно до одиниці, тим менший розрив 
між жінками і чоловіками. Значення за трьома компонентами ІЛР - довголіття, 
освіти (за двома індикаторами) і доходу на душу населення - також 
розраховують з розбивкою по статі [1]. 
Показник «Індекс гендерної нерівності» має три виміри: репродуктивне 
здоров’я, розширення прав і можливостей та ринок праці. Репродуктивне 
здоров’я вимірюється за двома індикаторами: коефіцієнту материнської 
смертності та рівнем народжуваності серед підлітків. Розширення прав і 
27 
 
можливостей вимірюється часткою місць в парламенті, займаних жінками, і 
відсотковою часткою населення з освітою не нижче середнього. Індикатором 
ринку праці є рівень економічної активності населення з розбивкою по статі. 
Низький ІГН свідчить про низький рівень нерівності між жінками і 
чоловіками, і навпаки [1].  
«Індекс багатовимірної бідності» відображає численні види депривації 
(позбавлення), з якими люди стикаються в сферах здоров’я, освіти і рівня 
життя. ІББ показує, з одного боку, поширеність багатовимірної бідності, не 
пов’язаної з доходом, а, з іншого боку, - її інтенсивність (середнє число 
депривації, з якими стикаються малозабезпечені) [1]. 
«Якість людського розвитку» містить набір індикаторів, пов’язаних з 
якістю здоров’я, освіти і рівня життя. Індикаторами якості здоров’я є: вантаж 
втрачених років здорового життя, чисельність лікарів і число лікарняних 
ліжок. Показниками якості освіти є: співвідношення «вчитель-учень» в 
початковій школі; частка вчителів початкової школи, які мають необхідну 
підготовку; частка шкіл, що мають доступ до Інтернету, і успішність 
відповідно до Міжнародної програми з оцінки освітніх досягнень учнів (PISA) 
з математики, читання і природничих предметів. Показниками якості рівня 
життя є частка зайнятості, рівень електрифікації сільського населення, частка 
населення, що користується поліпшеними джерелами питної води, і частка 
населення, що користується вдосконаленими санітарно-технічними 
спорудами [1]. 
«Гендерний розрив протягом життя» містить набір показників, що 
характеризують гендерний розрив в області можливостей і альтернатив 
вибору протягом життя - в дитинстві і юності, в зрілому і літньому віці. 
Індикатори відносяться до сфер здоров’я, освіти, економічної активності та 
праці, представленості в парламенті, використання часу і соціального захисту. 
Більшість показників представлено у вигляді співвідношення жінки / чоловіки 
[1].  
28 
 
«Розширення прав і можливостей жінок» містить набір індикаторів 
розширення прав і можливостей з «жіночої» специфікою, що дозволяє 
порівнювати розширення прав і можливостей по трьом змінам: репродуктивне 
здоров’я і планування сім’ї, насильство по відношенню до дівчат і жінок і 
розширення соціально-економічних прав і можливостей [1].  
«Екологічна стійкість» представлена набором індикаторів, що 
характеризують екологічну стійкість і екологічні загрози. Індикатори 
екологічної стійкості характеризують рівень або динаміку енергоспоживання, 
викидів діоксиду вуглецю, площі лісів і споживання прісної води. 
Індикаторами екологічних загроз є смертність, імовірно пов’язана із 
забрудненням атмосферного повітря і повітря всередині приміщень, 
забрудненою водою і відсутністю доступу до санітарно-гігієнічних послуг, а 
також Індекс Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи і 
природних ресурсів, що вимірює сукупний ризик зникнення по групах 
біологічних видів [1]. 
 «Соціально-економічна стійкість» містить набір індикаторів, що 
характеризують соціально-економічні стійкість. Індикаторами економічної 
стійкості є: скориговані чисті накопичення, сукупна вартість обслуговування 
боргу, валові вкладення в основний капітал, частка кваліфікованої робочої 
сили, диверсифікація експорту і витрати на наукові дослідження і розробки. 
Показниками соціальної стійкості є відношення витрат на освіту та охорону 
здоров’я до військових витрат, динаміка загального зниження значення ІЛР, 
обумовлених нерівністю, і динаміка гендерної нерівності та нерівності за 
доходами [1]. 
Отже, як бачимо людський розвиток – комплексне поняття, для 
вимірювання якого використовується значна кількість показників та 
індикаторів, які охоплюють сфери здоров’я, освіти, враховують різноманітні 
екологічні, економічні та соціальні фактори, гендерну рівність. Розуміння 
даних складових є передумовою розробки ефективної політики з підвищення 
рівня людського розвитку.  
29 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ РОЗВИТКУ 
ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз рівня людського розвитку в Україні  
 
Використовуючи дані наведені в доповідях ООН щодо людського 
розвитку, проаналізуємо його стан в Україні. Динаміка даного показника за 
період 1990-2019 рік наведено в таблиці 2.1. 
 
Таблиця 2.1 – Тенденції ІЛР України протягом 1990-2019 років 
Рік Очікувана Очікувана Середня ВНД на Значення 
тривалість кількість кількість душу ІЛР 
життя при років років населення 
народженні навчання навчання (ПКС 2011 
року в 
доларах 
США) 
1990 69,8 12,4 9,1 16,182 0,725 
1995 67,9 12,2 10,0 7,538 0,686 
2000 67,3 13,0 10,7 7,025 0,694 
2005 67,5 14,6 11,2 10,840 0,738 
2010 69,4 14,8 11,3 11,608 0,755 
2015 71,5 14,8 11,4 11,273 0,765 
2016 71,7 14,8 11,4 11,707 0,768 
2017 71,8 14,9 11,4 12,144 0,771 
2018 72,0 14,8 11,4 12,657 0,774 
2019 72,1 15,1 11,4 13,216 0,779 
Джерело: [29] 
 
Як бачимо з наведених даних, протягом аналізованих років індекс 
людського розвитку в Україні мав незначну тенденцію до збільшення, але все 
одно в 2019 році Україна посіла 74 місце серед 189 країн та територій. Це місце 
країна розділила разом з Гренадою, Мексикою та Сент Кітс і Невіс. Зокрема, 
у період з 1990 по 2019 рік значення ІРЛП в Україні зросло з 0,725 до 0,779, 
збільшившись на 7,4 відсотка, а саме тривалість життя в Україні при 
30 
 
народженні зросла на 2,2 року, середні роки навчання зросли на 2,3 роки, а 
очікувані роки навчання - на 2,7 року. ВНП України на душу населення 
зменшився приблизно на 18,3 відсотка між 1990 і 2019 роками (рис. 2.1). 
 
 
Рисунок 2.1 – Динаміка компонентів Індексу людського розвитку в Україні 
Джерело: [29] 
 
 
ІЛР для України у 2019 р. 0,779, що перевищує середнє значення 0,753 
для країн групи високого людського розвитку та нижче середнього значення 
0,791 для країн Європи та Центральної Азії. Серед країн Європи та 
Центральної Азії країнами, які мають близьке до України положення за ІЛР у 
2019 р. є Казахстан та Російська Федерація, які мають ІРЧП на 51 та 52 місці 
відповідно (табл. 2.2). 
 
 
31 
 
Таблиця 2.2 – ІЛР та складові показники України за 2019 рік відносно 
окремих країн та груп 
Країна група Значення Позиція Очікувана Очікувана Середня ВНД на 
країн ІЛР ІЛР тривалість кількість кількість душу 
життя при років років населення 
народженні навчання навчання (ПКС 
2011 року 
в доларах 
США) 
Україна 0,779 74 72,1 15,1 11,4 13216 
Казахстан 0,825 51 73,6 15,6 11,9 22857 
Російська 
0,824 52 72,6 15,0 12,2 26157 
Федерація 
Європа та 
Центральна 0,791 - 74,4 14,7 10,4 17939 
Азія 
Високий 
0,753 - 75,3 14,0 8,4 14255 
рівень ІЛР 
Джерело: [29] 
 
Для порівняння наведемо стан людського розвитку країн, які займають 
позиції лідерів в цьому напряму (табл. 2.3). 
 
Таблиця 2.3 – Індекс людського розвитку країн-лідерів в 2019 році 
Країна група Значення Позиція Очікувана Очікувана Середня ВНД на 
країн ІЛР ІЛР тривалість кількість кількість душу 
життя при років років населення 
народженні навчання навчання (ПКС 
2011 року 
в доларах 
США) 
Норвегія 0,957 1 82,4 18,1 12,9 66494 
Ірландія 0,955 2 82,3 18,7 12,7 68371 
Швейцарія 0,955 2 83,8 16,3 13,4 69394 
Гонконг, 
0,949 4 84,9 16,9 12,3 62985 
Китай 
Ісландія 0,949 4 83,0 19,1 12,8 54682 
Німеччина 0,947 6 81,3 17,0 14,2 55314 
Швеція 0,945 7 82,8 19,5 12,5 54508 
Австралія 0,944 8 83,4 22,0 12,7 48085 
Нідерланди 0,944 8 82,3 18,5 12,4 57707 
Данія 0,940 10 80,9 18,9 12,6 58662 
Фінляндія 0,938 11 81,9 19,4 12,8 48511 
Сінгапур 0,938 11 83,6 16,4 11,6 88155 
 
32 
 
Продовження таблиці 2.3 
Країна група Значення Позиція Очікувана Очікувана Середня ВНД на 
країн ІЛР ІЛР тривалість кількість кількість душу 
життя при років років населення 
народженні навчання навчання (ПКС 
2011 року 
в доларах 
США) 
Велико-
0,932 13 81,3 17,5 13,2 46071 
британія 
Бельгія 0,931 14 81,6 19,8 12,1 52085 
Нова 
0,931 14 82,3 18,8 12,8 40799 
Зеландія 
Канада 0,929 16 82,4 16,2 13,4 48527 
США 0,926 17 78,9 16,3 13,4 63826 
Австрія 0,922 18 81,5 16,1 12,5 56197 
Ізраїль 0,919 19 83,0 16,2 13,0 40187 
Японія 0,919 19 84,6 15,2 12,9 42939 
Лихтенш- 0,919 
19 80,7 14,9 12,5 131032 
тейн 
Джерело: [29] 
 
 
Рисунок 2.2 – Індекс людського розвитку в розрізі країн-лідерів за ІЛР та 
України 
Джерело: [29] 
 
33 
 
Як бачимо з наведених даних, Україна значно поступається в значенні 
ІЛР десятці країн-лідерів на 0,161 пункти порівняно з Данією.  
 
Рисунок 2.3 – Очікувана тривалість життя в розрізі країн-лідерів за ІЛР та 
України, років 
Джерело: [29] 
 
Низький рівень ІЛР значно залежить від такої складової, як очікувана 
тривалість життя, яка в  Україні складає 72,1 роки, що на 8,8 років є нижчою 
ніж найнижче значення цього показника серед країн (Данія), які взяти до 
порівняння. Найвища тривалість життя є в Китаї, яка складає 84,9 років, що на 
12,8 років вища ніж тривалість життя в Україні. Таке значення показника 
свідчить про низький рівень здоров’я населення України, який погіршується 
через розвиток хронічних хвороб, несприятливої екологічної ситуації, а  також 
низької якості життя в цілому. 
34 
 
 
Рисунок 2.4 – Очікувана кількість років навчання в розрізі країн-лідерів за 
ІЛР та України, років 
Джерело: [29] 
 
Очікувана кількість років навчання в Україні на 1,9 роки менша ніж в 
Німеччині (мінімальне значення серед групи країн) і на 6,9 років менша ніж в 
Австралії, де очікувана кількість років навчання складає 22 роки. 
 
Рисунок 2.6 – Середня кількість років навчання в розрізі країн-лідерів за ІЛР 
та України, років 
Джерело: [29] 
35 
 
Середня кількість років навчання в Україні на досить високому рівні і 
становить 11,4 роки. Найвище значення даного показника в Німеччині – 14,2 
роки, а найнижче в Китаї та Гонконгу – 12,3 роки. 
 
 
Рисунок 2.7 – ВНД на душу населення в розрізі країн-лідерів за ІЛР та 
України (ПКС 2011 року в доларах США), тис.дол 
Джерело: [29] 
 
Найбільша проблема в Україні – це низький рівень економічного життя. 
Порівняно з розвинутими країнами рівень ВНД на душу населення в Україні 
дуже низький і складає 13216 дол, що в 5,2 рази менше ніж в Швейцарії 
(найвище значення) та 3,63 рази – ніж в Австралії (найнижче значення). 
ІЛР є середнім показником основних досягнень людського розвитку в 
країні. Як і всі середні показники, ІЛР приховує нерівність розподілу 
людського розвитку серед населення на рівні країни. Як було зазначено вище, 
у Доповіді про людський розвиток за 2010 р. було представлено ІЛРН, який 
враховує нерівність у всіх трьох площинах ІЛР, шляхом «вирахування» 
середнього значення кожної площини відповідно до її рівня нерівності. 
«Втрата» в людському розвитку через нерівність – це різниця між ІЛР та ІЛРН, 
36 
 
яка може бути виражена у відсотках. Доки нерівність у країні збільшується, 
збільшується і втрата в людському розвитку. 
ІЛР України на 2019 рік становить 0,779. Однак, якщо дисконтувати 
значення нерівності, ІЛР падає до 0,728, втрата 6,5 відсотка через нерівності в 
розподілі індексів ІЛР. Казахстан і Російська Федерація демонструють збитки 
через нерівності в розмірі 7,2 відсотка і 10,2 відсотка відповідно. Середній 
збиток через нерівності для країн з високим ІЛР становить 17,9 відсотка, а для 
Європи і Центральної Азії - 11,9 відсотка. Коефіцієнт людської нерівності для 
України дорівнює 6,5 відсотка (табл. 2.4) 
 
Таблиця 2.4 – ІЛРН України за 2019 рік відносно окремих країн та груп 
Країна група Значення Загальна Коефіцієнт Нерівність у Нерівність Нерівність 
країн ІЛРН втрата, % людського тривалості в освіті, % в доході, 
розвитку з життя при % 
урахуванням народженні, 
нерівностей, % 
% 
Україна 0,728 6,5 6,5 7,4 3,6 8,5 
Казахстан 0,766 7,2 7,1 7,7 3,2 10,3 
Російська 
0,740 10,2 10,0 7,1 4,2 18,8 
Федерація 
Європа та 
Центральна 0,697 11,9 11,7 9,7 8,2 17,2 
Азія 
Високий 
0,618 17,9 17,6 10,1 14,5 28,0 
рівень ІЛР 
Джерело: [29] 
 
За диференціацією за статтю (Індекс гендерного розвитку) Значення ІЛР 
серед жінок на 2019 рік для України становить 0,776 у порівнянні з 0,776 для 
чоловіків, в результаті чого значення ІРЛП складає 1.000, що поміщає його в 
групу 1. Треба зазначити, що країни розподіляються на п’ять груп за 
абсолютним відхиленням від гендерного паритету в значення ІЛР. До першої 
групи входять країни з високим рівнем рівності досягнень ІЛР між жінками і 
чоловіками (абсолютне відхилення менше 2,5%). 
37 
 
Таблиця 2.5 – Індекс гендерної рівності України за 2019 рік відносно 
окремих країн та груп 
Країна Співвід- Значення Очікувана Очікувана Середня ВНД на 
група країн ношення ІЛР тривалість кількість кількість душу 
жін/чол. життя при років років населення  
народженні навчання навчання 
 Значення Жін. Чол.  Жін. Чол.  Жін. Чол.  Жін. Чол.  Жін. Чол.  
ІГР 
Україна 1,000 0,776 0,776 76,8 67,1 15,3 14,9 11,3 11,3 10088 16840 
Казахстан 0,980 0,807 0,823 77,7 69,2 15,8 15,1 10,9 11,9 16791 29296 
Російська 
1,007 0,823 0,817 77,8 67,1 15,3 14,8 11,9 12,1 19694 33640 
Федерація 
Європа та 
Центральна 0,953 0,768 0,806 77,7 71,1 14,5 14,8 9,9 10,7 12373 23801 
Азія 
Високий 
0,961 0,736 0,766 78,0 72,8 14,1 13,9 8,2 8,7 10529 17912 
рівень ІЛР 
 
Джерело: [29] 
 
Як бачимо з наведених вище даних, що в Україні очікувана тривалість 
життя при народженні у жінок вища ніж у чоловіків на 9,7 років, але чоловіки 
переважають жінок за показником ВНД на душу населення. Така ситуація 
пояснюється, що за індексом гендерної нерівності частка жінок на ринку праці 
складає 46,7 відсотка в порівнянні з 63,1 відсотка чоловіків. 
В цілому в Україна  Індекс гендерної нерівності має значення 0,234, 
займаючи 52 місце з 162 країн в індексі 2019 року. В Україні 20,5 відсотка 
місць в парламенті займають жінки, а 94,0 відсотка дорослих жінок мають як 
мінімум середню освіту в порівнянні з 95,2 відсотками їхніх колег-чоловіків. 
На кожні 100 000 живонароджених 19,0 жінки помирають від причин, 
пов'язаних з вагітністю; а коефіцієнт народжуваності серед підлітків становить 
23,7 народжень на 1000 жінок у віці 15-19 років (табл. 2.6). 
 
 
 
 
 
38 
 
Таблиця 2.6 – Індекс гендерної нерівності України за 2019 рік відносно 
окремих країн та груп 
Країна Значення Позиція Мате- Підлітко- Місця у Населення, Участь на 
група країн ІГН за ІГН ринська ві пологи парла- що має ринку праці, 
смерт- менті принаймні %  
ність зайняті середню 
жінками, освіту, % 
% Жін. Чол.  Жін. Чол.  
Україна 0,234 52 19,0 23,7 20,5 94,0 95,2 46,7 63,1 
Казахстан 0,190 44 10,0 29,8 22,1 99,3 99,6 62,7 75,5 
Російська 
0,225 50 17,0 20,7 16,5 96,3 95,7 54,8 70,2 
Федерація 
Європа та 
Центральна 0,256 - 19,9 27,8 23,1 79,9 88,1 45,0 70,0 
Азія 
Високий 
0,340 - 62,3 33,6 24,5 69,8 75,1 54,2 75,4 
рівень ІЛР 
 
Джерело: [29] 
 
Треба зазначити, що рівень людського розвитку також відрізняється в 
межах самої країни. Міністерством розвитку громад та територій України 
відбувається оцінка Індексу людського розвитку в межах окремих регіонів 
Україні. Розрахунок відбувається відповідно до Порядку проведення 
розрахунку індексу регіонального людського розвитку, затвердженого 
постановою КМУ від 20 грудня 2017 року № 1029. Основні показники, що 
застосовуються для розрахунку індексу регіонального людського розвитку 
наведено в табл. 2.7. 
 
Таблиця 2.7 – Показники, що застосовуються для розрахунку індексу 
регіонального людського розвитку 
Найменування показника Характеристика показника 
Довге та здорове життя 
Середня очікувана тривалість життя інтегральний показник здоров’я населення 
при народженні, років 
Загальний коефіцієнт приросту інтенсивність зростання (скорочення) 
(скорочення) чисельності населення, чисельності населення 
на 1000 осіб наявного населення, 
проміле 
 
39 
 
Продовження таблиці 2.7 
Найменування показника Характеристика показника 
Коефіцієнт смертності від навмисного вплив на психічне здоров’я населення 
самоушкодження, на 100 тис. осіб соціальної нестабільності та напруженості у 
наявного населення, просантиміле суспільстві 
Добробут та гідні умови праці 
Обсяг видатків місцевих бюджетів (з стан формування фінансової бази для розвитку 
урахуванням міжбюджетних в регіонах, у тому числі соціальної 
трансфертів) на одну особу, гривень спрямованості (на освіту, охорону здоров’я та 
соціальний захист населення) 
Відношення середньої заробітної фактичний розмір середньомісячної заробітної 
плати до мінімальної, разів плати в регіонах відносно законодавчо 
встановленої мінімальної заробітної плати як 
основної державної гарантії у сфері оплати 
праці 
Рівень працевлаштування створення сприятливих умов для 
зареєстрованих безробітних, відсотків працевлаштування зареєстрованих безробітних 
до кількості громадян, які мали статус 
безробітного протягом року 
Освіта 
Чистий показник охоплення рівень соціалізації дітей дошкільного віку, що 
дошкільними навчальними закладами сприяє їх фізичному та психічному розвитку 
дітей віком три - п’ять років, відсотків 
до загальної кількості дітей такого віку 
Кількість випускників вищих рівень освітньо-кваліфікаційної підготовки 
навчальних закладів I-IV рівня дорослого населення 
акредитації, відсотків до загальної 
кількості населення у віці 25-70 років 
 
Джерело: [37] 
Результати такої оцінки за 2017-2019 роки наведено на рис. 2.8 
  
2017 рік 
 
40 
 
2018 рік 
 
2019 рік 
 
 
Рисунок 2.8 – Індекс регіонального людського розвитку в Україні за 
2017-2019 роки 
Джерело: [54; 55] 
 
Як бачимо з наведених даних, лідером за індексом регіонального 
розвитку в Україні протягом 2017-2019 років є м. Київ, крім цього за цей 
період відбувається підвищення даного показника з 0,8 до 0,874.  
В 2017 році найнижчі позиції займали Кіровоградська та Чернігівська 
області (0,61), а в 2018 році Кіровоградська, Житомирська та Херсонська 
41 
 
(0,59). В 2019 році на останньому місці залишилася Кіровоградська область з 
показником 0,608. 
Треба зазначити, що існують значні відмінності за показником 
людського розвитку серед регіонів. Згідно з даними за 2018 рік, у дев’яти 
регіонах (2017 рік - 13 регіонах) значення індексу є нижчим за середній 
показник в Україні (Херсонська, Житомирська, Кіровоградська, Рівненська, 
Чернігівська, Черкаська, Дніпропетровська, Хмельницька, Сумська області). 
А в 2019 році кількість таких регіонів збільшилася до 15 (Рівненська, 
Волинська, Одеська, Хмельницька, Дніпропетровська, Полтавська, Вінницька, 
Запорізька, Миколаївська, Сумська, Черкаська, Житомирська, Херсонська, 
Чернігівська, Кіровоградська). Таким чином, рівень людського розвитку у 
зазначених регіонах потребує особливої уваги з боку центральних та місцевих 
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. 
Отже, як показав аналіз між Україною та провідними державами світу 
залишаються значні відмінності у разі, коли йдеться про благополуччя 
населення. У 2019 році Україна зайняла 88 позицію із 189 держав згідно з 
Доповіддю про стан людського розвитку, опублікованою ПРООН. Це 
позиціонує Україну у високій категорії людського розвитку із значенням 
Індексу людського розвитку 0,75. Проте рівень життя, який вимірюється 
валовим національним доходом на душу населення України, скоротився 
приблизно на 25,6 відсотка протягом 1990-2018 років. Результати 
дослідження, визначені у Доповіді, свідчать, що скорочення середнього класу, 
високий рівень неофіційної та нестабільної зайнятості, проблеми соціального 
захисту, еміграція кваліфікованих і молодих працівників і відчуття нерівності 
перед законом посилюють проблему в Україні та регіонах. Відмінності за 
основними стандартами життя зменшуються, але водночас з’являються нові 
форми нерівності, спричинені неоднаковим доступом до технологій та освіти 
[48]. 
Суттєвий вплив на соціально-економічну ситуацію в країні та у регіонах 
протягом останніх років мають такі виклики як збройна агресія Російської 
42 
 
Федерації проти України та тимчасова окупація частини її території, 
демографічна криза, епідемічна ситуація, пов’язана з поширенням гострої 
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, 
проблеми у сфері медицини, освіти, науки, культури, спорту, соціальної 
підтримки громадян, національно-патріотичного виховання [50]. 
На рівень людського розвитку впливає також низька мобільність 
населення регіонів та його адаптивність до перекваліфікації, що призводить до 
дисбалансу на регіональному ринку праці. Низька мобільність населення 
пояснюється низьким рівнем доходів та високою вартістю житла у великих 
містах та агломераціях, де наявні робочі місця, важкодоступністю до базових 
послуг, насамперед у сфері охорони здоров’я та освіти (пріоритетність 
надання послуг для жителів міст) тощо.Низька мобільність населення впливає 
на формування згуртованості населення: взаємне відчуження між жителями 
різних регіонів множиться, а горизонтальні зв’язки слабнуть [48]. 
Демографічний розвиток України характеризується формуванням і 
посиленням низки негативних тенденцій, як то: зменшення чисельності 
населення (на початок 2010 року – 46 млн осіб, а 2020 року – 41,9 млн осіб без 
тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя), старіння 
населення (частка осіб віком 65 років і старше  у загальній чисельності 
населення у 2020 році становила 17 %, тоді як за шкалою ООН, країнами зі 
старим населенням вважають ті, в яких ця частка становить  понад 7 %). 
Відбувається скорочення чисельності молоді на тлі зменшення загальної 
чисельності населення країни. Зокрема, чисельність осіб віком від 14 до 35 
років (включно) в Україні станом на 01.01.2020 порівняно з початком 
2015 року зменшилась на 1,5 млн осіб [50]. 
Недосконалість системи охорони здоров'я, низький рівень усвідомлення 
цінності здоров’я як власного капіталу, відсутність просвітницької складової 
для населення з питань ведення здорового способу життя, перебування 
переважної більшості населення в умовах соціально-економічної 
43 
 
нестабільності призвели до створення несприятливих умов для ведення 
здорового способу життя [50]. 
Забезпечення рівного доступу до якісних культурних послуг є важливою 
передумовою для формування цілей, завдань та пріоритетів людського 
розвитку. Проте сьогодні в Україні доступ до культурних послуг є обмеженим 
та нерівномірним. 
Крім фінансової неспроможності громадян для отримання культурних 
послуг, ситуація ускладнюється слабкою спроможністю органів місцевого 
самоврядування до забезпечення продукування таких послуг комунальними 
закладами культури. Про це свідчить динаміка зменшення  кількості закладів 
культури (кількість бібліотек у 2019 році становила 15,6 тис. од. проти 
20,7 тис. од. у 2000 році, клубних закладів відповідно 16,3 тис. од. проти  20,4 
тис. од., мистецьких шкіл – 1309 од. проти 1482 од.) [50]. 
Рівень зайнятості залишається меншим ніж потенційно можливий і 
бажаний, виходячи з цілей економічного та соціального розвитку, відстає від 
рівнів зайнятості провідних країн ЄС та характерезується нерівномірною 
віковою і гендерною диференціацією. Це обумовлює значні обсяги активного 
та прихованого безробіття, накопичення потенційної робочої сили, особливо 
серед молоді, яка не тільки не працює, а й не навчається та не шукає роботу 
[50].   
Нестача гідних робочих місць, глибока асиметрія попиту і 
пропозиції  робочої сили за професійно-кваліфікаціними ознаками, розміром 
оплати праці, видами економічної діяльності, захищеністю зайнятості на 
робочих місцях та безпеки умов праці спонукає населеня до трудової та 
незворотньої міграції [50]. 
Прогноз бідності, який побудований фахівцями Інституту демографії та 
соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України 
(далі – ІДСД НАН України), за абсолютним критерієм (витрати нижче 
фактичного прожиткового мінімуму) зросте за підсумками 2020 року до  45 %, 
отже більший відсоток населення потребуватиме державної підтримки. 
44 
 
Крім того, у 2020 році очікується звуження групи населення з середніми 
доходами: якщо у 2019 році група середньодоходних, об’єднана з топ-групою 
за доходами, становила 18 %, то у 2020 році слід очікувати її зменшення до 
15 відсотків. При чому, сама топ група зменшується з 5 до 4 відсотків [50]. 
 
2.2 Державна політика в напряму підвищення рівня людського 
розвитку в Україні 
 
Напрями щодо вирішення описаних вище проблем знайшли своє 
відображення в Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2017 
роки. Зокрема, в другій стратегічній цілі «Підвищення рівня 
конкурентоспроможності регіонів» до першої оперативної цілі віднесено саме 
«Розвиток людського капіталу». 
Одним з напрямів розвитку визначено необхідність підвищення якості і 
конкурентоспроможності вищої, фахової передвищої та професійної 
(професійно-технічної) освіти. Зокрема, у сфері вищої та фахової передвищої 
освіти поставлені такі основні завдання: 
1. Створення та запровадження механізму стимулювання зв’язків 
закладів  освіти з промисловістю та бізнесом. 
2. Активізація вивчення іноземних мов шляхом удосконалення 
соціокультурного компонента змісту іншомовної освіти. 
3. Модернізація сфери вищої освіти шляхом застосування новітніх 
технологій та інновацій. 
4. Залучення на постійній основі роботодавців до створення освітніх 
стандартів та програм. 
5. Забезпечення формування обсягів регіонального замовлення на 
підготовку фахівців у закладах вищої освіти з урахуванням прогнозу 
забезпечення потреб регіонального ринку праці. 
45 
 
6. Створення у закладах вищої та фахової передвищої освіти 
інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та забезпечення 
розумного пристосування. 
7. Забезпечення на період до 2023 року закладів вищої та фахової 
передвищої освіти доступом до Інтернету із швидкістю від 100 Мбіт/с та 
облаштування відкритих Wi-Fi зон, збільшення кількості комп’ютерів у 
розрахунку на одного учня. 
8. Створення реєстрів здобувачів освіти з використанням інтерфейсу 
прикладного програмування для зовнішніх інформаційних систем. 
9. Підвищення рівня цифрової грамотності педагогічних працівників в 
результаті запровадження спеціальних навчальних програм [48]. 
До основних завдань для розвитку професійної (професійно-технічної) 
освіти в Державній стратегії регіонального розвитку віднесено наступні: 
1. Створення комунікаційної платформи всіх стейкхолдерів професійної 
(професійно-технічної) освіти в регіонах щодо поліпшення управління у сфері 
професійної (професійно-технічної) освіти, підвищення якості освітніх 
послуг, визначення потреб регіональних ринків праці у кваліфікованій праці. 
2. Створення умов для розвитку дуальної форми навчання. 
3. Підвищення рівня цифрової грамотності педагогічних працівників, 
забезпечення постійного професійного розвитку керівників та інших 
педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти. 
4. Забезпечення введення нових цифрових професій, запровадження 
пілотних проектів створення коледжів виключно з новими цифровими 
професіями. 
5. Впровадження електронних освітніх систем для закладів професійно-
технічної освіти (е-щоденників, е-журналів, е-документообігу, LMS тощо). 
6. Створення реєстрів здобувачів освіти з використанням інтерфейсу 
прикладного програмування для зовнішніх інформаційних систем, збільшення 
кількості комп’ютерів у розрахунку на одного учня. 
46 
 
7. Поширення ефективних профорієнтаційних заходів у закладах 
загальної середньої освіти та соціальну рекламу для популяризації робітничих 
професій, підвищення престижності професійної (професійно-технічної) 
освіти [48]. 
Для розвитку загальної середньої освіти, як і в попередньому випадку 
вважають за потрібне зосередитися на забезпеченні професійного розвитку 
педагогічних працівників, підвищувати їх рівень цифрової грамотності, 
забезпечення 6337 закладів загальної середньої освіти доступом до Інтернету 
із швидкістю від 100 Мбіт/с та облаштування відкритих Wi-Fi зон, 
впровадження в освітній процес інформаційних технологій та електронних 
освітніх систем. Крім цього, розглядається необхідність оптимізації мережі 
закладів освіти для поліпшення матеріально-технічної бази опорних закладів 
освіти з використанням засобів картографування та цифровізації; створення в 
кожному регіоні перспективної карти закладів загальної середньої освіти, 
визначення мережі закладів освіти, що надаватимуть послуги з профільного 
навчання професійного та академічного спрямування. І, як обов’язковий 
елементи ефективної системи освіти, створення та забезпечення 
функціонування системи оцінки якості освіти [48]. 
Зрозуміло, що ефективна система освіти повинна включати в себе якісну 
систему дошкільної та позашкільної освіти, яка потребує на сьогодні значної 
модернізації, що також враховано в Державній стратегії регіонального 
розвитку. Поряд з тією ж цифровізацією, одним з основних завдань, які 
необхідно вирішити, в першу чергу, є підвищення соціального статусу 
працівників, зокрема вихователів закладів дошкільної освіти, педагогів 
системи позашкільної освіти шляхом збільшення оплати праці, моральне 
заохочення та підвищення престижності праці [48]. 
Важливе місце в Державній стратегії регіонального розвитку відведено 
питанню забезпечення освіти осіб з особливими освітніми потребами, що є на 
сьогодні дуже актуальним питанням. В зв’язку з цим в документі 
запропоновано: 
47 
 
1. Створити у закладах освіти інклюзивного та безпечного освітнього 
середовища, універсального дизайну та забезпечення розумного 
пристосування. 
2. Оновити зміст спеціальної освіти. 
3. Забезпечити супровід під час інклюзивного навчання. 
4. Забезпечити фізичну доступність освіти, у тому числі для осіб, які 
мають за віком здобувати дошкільну або загальну середню освіту, але не 
здобували її [48]. 
Наступний блок завдань, які вважається за необхідним виконати задля 
підвищення людського розвитку в Україні, стосується підвищення 
ефективності системи охорони здоров’я. Основні напрями і відповідні 
завдання в цій сфері наведено в таблиці. 2.8 
Таблиця 2.8 – Завдання для забезпечення операційної цілі «Розвиток 
людського капіталу» в сфері охорони здоров’я 
Напрям «Формування доступної та спроможної мережі закладів для надання якісних медичних 
послуг» 
1. Затвердження та забезпечення реалізації планів розвитку госпітальних округів 
облдержадміністраціями 
2. Проведення аудиту доступу населення до повного переліку послуг з первинної медичної 
допомоги та забезпечення розв’язання проблем доступності та спроможності мережі закладів для 
надання якісних медичних послуг 
3. Забезпечення розбудови спроможної мережі надавачів медичних послуг всіх форм власності 
4. Забезпечення розбудови телемедичної мережі для надання медичної допомоги пацієнтам у 
важкодоступних умовах 
5. Забезпечення доступу 100 відсотків закладів надання первинної медичної допомоги в сільській 
місцевості до Інтернету із швидкістю від 100 Мбіт/с та облаштування відкритих Wi-Fi зон 
Напрям «Модернізація та розвиток системи екстреної медичної допомоги» 
1. Забезпечення надання ефективної першої допомоги та удосконалення підходів до реагування 
на надзвичайні ситуації 
2. Здійснення заходів щодо створення реєстру фахівців служб екстреної медичної допомоги, 
забезпечення реалізації технічної можливості автоматично сповіщати їх про випадки 
невідкладних станів 
3. Запровадження ефективних маршрутів пацієнтів у невідкладних станах (формування 
оптимальних логістичних ланцюгів) 
4. Створення умов для виклику екстреної медичної допомоги особами з порушенням слуху, зору 
та мовлення 
Джерело: складено на основі [48] 
 
48 
 
Крім цього, в стратегічному документі розвиток людського капіталу 
тісно пов’язується з розвитком системи закладів фізичної культури та спорту, 
і в тому числі для осіб з інвалідністю, зокрема шляхом: 
1. Розширення мережі закладів фізичної культури і спорту на рівні ОТГ. 
2. Забезпечення проведення інформаційної кампанії з популяризації 
здорового способу життя із залученням громадських об’єднань, державних та 
громадських діячів, відомих спортсменів та митців. 
3. Здійснення заходів щодо модернізації наявної матеріально-технічної 
бази дитячо-юнацьких спортивних шкіл, облаштування її необхідним 
обладнанням та інвентарем з урахуванням сучасних вимог до організації 
навчально-тренувального процесу. 
4. Сприяння створенню спортивної інфраструктури для занять фізичною 
культурою і спортом. 
5. Впровадження нових форм організації спортивної роботи шляхом 
створення спортивних клубів, комунальних центрів олімпійської підготовки, 
штатних команд резервного спорту. 
6. Забезпечення безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до 
об’єктів фізкультурно-спортивного та реабілітаційного призначення тощо 
[48]. 
Розробники Стратегії вважають, що сформувати спроможне та всебічно 
розвинуте молоде покоління можливо шляхом: 
1. Створення сприятливих умов для інтелектуального 
самовдосконалення, самореалізації, творчого і особистісного розвитку молоді. 
2. Сприяння професійній орієнтації, працевлаштуванню молоді, її 
самозайнятості, підвищенню рівня її конкурентоспроможності та 
професійного розвитку, отриманню відповідних компетентностей. 
3. Сприяння розвитку громадянської освіти та підвищення рівня 
соціальної інтеграції молоді, формування її готовності та уміння діяти 
самостійно, бути відповідальними за свої дії, адекватно оцінювати і реагувати 
на процеси, що відбуваються в державі та світі. 
49 
 
4. Сприяння популяризації та утвердженню здорового способу життя 
молоді, організації її змістовного дозвілля, протидії поширенню у 
молодіжному середовищі соціально небезпечних захворювань, бережливого 
ставлення до навколишнього природного середовища. 
5. Сприяння залученню молоді до волонтерської діяльності. 
6. Сприяння залученню молоді до процесів розроблення, ухвалення та 
впровадження рішень на регіональному та місцевому рівні. 
7. Сприяння розвитку та підвищення спроможності інститутів 
громадянського суспільства. 
8. Сприяння розвитку молодіжних центрів та забезпечення якості 
послуг, що ними надаються. 
9. Сприяння здійсненню підготовки і підвищенню кваліфікації фахівців 
у молодіжній сфері [48]. 
Зменшення нерівності у розвитку людського капіталу можливо досягти 
за допомого створення відповідного інклюзивного середовища, зокрема 
шляхом: 
1. Забезпечення дотримання прав і врахування потреб осіб з інвалідністю 
та інших маломобільних груп населення під час створення нових об’єктів 
фізичного оточення, товарів, робіт і послуг. 
2. Забезпечення здійснення заходів щодо адаптації (розумного 
пристосування) існуючих об’єктів фізичного оточення, товарів, робіт і послуг 
до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. 
Наступним стратегічним документом, який спрямований на розвиток 
людського розвитку в Україні є Стратегія національної безпеки України, і в 
якому визначено, що головною ціллю державної політики національної 
безпеки є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і 
безпека [51]. 
А реалізація основних пріоритетів національних інтересів України, 
серед яких є відстоювання незалежності і державного суверенітету; 
відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного 
50 
 
державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток 
людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян 
України; європейська і євроатлантична інтеграція, відбуватиметься, в тому 
числі, за допомогою розвитку людського капіталу України, зокрема через 
модернізацію освіти і науки, охорони здоров’я, культури, соціального захисту 
[51]. 
На основні зазначеної Стратегії розроблено Проєкт Стратегії людського 
розвитку [50], який було схвалено 14 квітня 2021 року. 
В Проєкті Стратегії визначена наступна мета: «Створення умов для 
всебічного розвитку людини впродовж життя, розширення можливостей для 
реалізації свободи особистості, її ділової та громадянської активності заради 
формування згуртованої спільноти громадян, спроможних до активної творчої 
співучасті у гармонійному, збалансованому та сталому розвитку країни» [50]. 
Задля досягнення зазначеної мети розроблено наступні стратегічні та 
операційні цілі (табл. 2.9). 
 
Таблиця 2.9 – Стратегічні та операційні цілі підвищення людського 
розвитку в Україні 
Стратегічна ціль Оперативні цілі Індикатори досягнення цілі 
1. Покращення 1.1. Реформування сфери підвищення середньої тривалості життя; 
медико- охорони здоров’я збільшення показників народжуваності; 
демографічної 1.2. Впровадження новітніх підвищення якості та доступності медичної 
ситуації в технологій у сфері охорони допомоги; 
Україні здоров’я зниження показників захворюваності, 
1.3. Побудова ефективної інвалідності; 
системи громадського встановлення контролю над поширенням 
здоров’я, що забезпечує інфекційних захворювань; 
захист та профілактику від зменшення смертності від неінфекційних 
інфекційних та хвороб, зокрема, від інфаркту, інсульту, 
неінфекційних онкологічних захворювань. 
захворювань, протидію  
ВІЛ-інфекції/СНІДу, 
біологічну безпеку та 
біологічний захист 
2. Розбудова 2.1. Забезпечення умов  зростання охоплення дітей дошкільною 
освітнього рівного доступу до освітою; 
простору якісної  дошкільної та збільшення кількості дітей з особливими 
позашкільної  освіти освітніми потребами, охоплених  навчанням в 
51 
 
Стратегічна ціль Оперативні цілі Індикатори досягнення цілі 
2.2. Продовження інклюзивних групах закладів дошкільної 
реалізації реформи „Нова освіти; зменшення різниці у результатах 
українська школаˮ навчальних досягнень випускників шкіл у 
2.3. Забезпечення якісної сільській та міській місцевості; 
професійної (професійно- скорочення частки учнів, які не досягли 
технічної) освіти базового рівня з читацької, математичної, 
2.4. Забезпечення якості природничо-наукової грамотності за 
вищої освіти та розвиток результатами України у міжнародному 
освіти дорослих порівняльному дослідженні якості освіти 
2.5. Забезпечення PISA; 
організації дистанційного щорічне збільшення навчально-практичних 
навчання закладами освіти, центрів, створених у закладах професійної 
використання цифрових (професійно-технічної) освіти та утворення 
технологій в освіті Центрів професійної досконалості; 
2.6. Забезпечення рівного збільшення частки вступників до закладів 
доступу до освіти всіх професійної (професійно-технічної) освіти у 
рівнів для дітей з рамках загального державного і регіонального 
особливими освітніми замовлення; 
потребами збільшення кількості шкіл, що мають доступ 
2.7. Створення умов для до високошвидкісного Інтернету; 
професійної реалізації зростання частки педагогічних працівників, які 
українських вчених, підвищили свою цифрову компетентність; 
їхнього розвитку та збільшення кількості наукових проектів, які 
інтеграції у світовий виконуються українськими вченими в рамках 
науковий простір програми „Горизонт Європа”; 
збільшення кількості країн-партнерів, з якими 
здійснюється  білатеральне (двостороннє) 
міжнародне науково-технічне 
співробітництво; 
зростання частки дослідницьких 
інфраструктур (у т.ч. е-інфраструктур), 
наукових даних та академічних текстів, доступ 
до яких є відкритим або прозоро 
регламентованим; 
зростання наукоємності ВВП, в т.ч. за рахунок 
позабюджетних джерел; 
зростання частки грантового фінансування в 
загальному обсязі фінансування наукових 
досліджень та розробок; 
зростання питомої ваги видатків на 
фінансування наукових проєктів, грантових та 
стипендіальних програм для молодих вчених у 
загальному обсязі видатків державного 
бюджету на науку 
3. Формування 3.1. Забезпечення збільшення частки населення, що відвідала 
всебічно населення якісними і культурні заходи впродовж року; 
розвинутої доступними культурними створення цифрового реєстру музеїв і закладів 
людини, послугами для підвищення музейного типу України; 
створення культурного та духовного  комп’ютеризація та підключення до Інтернету 
можливостей рівня населення 100 %  закладів культури базової мережі; 
для творчого 3.2. Розвиток бібліотечної кількість переглядів, рейтинги та касові збори 
самовираження, справи та розвиток читання фільмів визначається за допомогою системи 
сприяння її 3.3. Створення сучасної, електронного обліку квитків „Єдиний 
духовному та розвинутої національної електронний квитокˮ; 
мережі музеїв України 
52 
 
Стратегічна ціль Оперативні цілі Індикатори досягнення цілі 
фізичному 3.4. Розвиток кіноіндустрії збільшення кількості збудованих 
розвитку. 3.5. Розвиток культурної реконструйованих та технічно переоснащених 
спадщини та збереження за державної підтримки кінотеатрів у 
національної пам’яті населених пунктах з населенням не більше 250 
 3.6. Розвиток тис. мешканців; 
професійного мистецтва зростання частки доходів закладів у формі 
3.7.  Створення належних меценатської допомоги до 4 % від загального 
умов для занять фізичною обсягу власних доходів; 
культурою і спортом збільшення щороку на 1,5 % кількості 
населення залученого до рухової активності. 
4. Підвищення 4.1. Сприяння становленню підвищення рівня заробітної плати; 
рівня життя, середнього класу зменшення розриву доходів (витрат) верхніх 5 
активізація 4.2. Стимулювання % до нижніх 20-40 %; 
зайнятості  та населення до економічної збільшення кількості новостворених мікро – та 
забезпечення активності та сприяння малих бізнесів; 
соціальної його продуктивній питома вага неформально зайнятого населення 
підтримки зайнятості від загальної кількості зайнятих в Україні 
громадян 4.3. Удосконалення менше 15%; 
системи державних збільшення частки населення, яка відносить 
соціальних стандартів та себе до середнього класу; 
гарантій збільшення розміру прожиткового мінімуму до 
4.4. Підвищення рівня реальної його величини; 
пенсійного забезпечення збільшення кількості непрацюючих 
4.5.  Посилення працездатних осіб з числа малозабезпечених 
адресності  надання сімей, які повернулися на ринок праці або 
соціальних допомог відкрили власну справу; 
4.6. Розвиток системи отримання адміністративних та соціальних 
надання адміністративних послуг мешканцями  територіальних 
та соціальних послуг громад  через посадових осіб виконавчого 
безпосередньо в органу сільської, селищної, міської ради 
територіальній громаді територіальної громади, центру надання 
4.7. Забезпечення інтеграції адміністративних послуг або через офіційний 
осіб з інвалідністю у веб-сайт Мінсоцполітики, інтегровані з ним 
суспільство інформаційні системи органів виконавчої 
4.8. Формування на рівні влади та органів місцевого самоврядування, 
кожної громади якісно Єдиний державний веб-портал електронних 
нової системи забезпечення послуг; 
та захисту прав збільшення чисельності фахівців із соціальної 
4.9. Забезпечення роботи, які працюють в об’єднаних 
дотримання прав територіальних громадах; 
внутрішньо переміщених  збільшення кількості недержавних надавачів 
осіб соціальних послуг, залучених до надання 
4.10. Забезпечення соціальних послуг за рахунок бюджетних 
послугами із професійної коштів; 
адаптації та психологічної  збільшення кількості об’єднаних 
реабілітації ветеранів війни територіальних громад, де надаються базові 
та членів їх сімей соціальні послуги; 
збільшення надходжень до Пенсійного фонду 
від сплати єдиного внеску; 
збільшення кількості осіб з інвалідністю, які 
скористалися послугами з працевлаштування 
за сприяння Державної служби зайнятості; 
 збільшення кількості осіб з інвалідністю та 
дітей з інвалідністю, яким надано 
реабілітаційні послуги, зростання кількості 
53 
 
Стратегічна ціль Оперативні цілі Індикатори досягнення цілі 
послуг за принципом „гроші ходять за 
людиною”; 
 забезпечення осіб з інвалідністю технічними 
та іншими засобами реабілітації на 100 % від 
потреби; 
 забезпечення безпечного догляду і виховання 
кожної дитини в сімейному або наближеному 
до сімейного середовищі; 
забезпечення захисту прав, свобод і законних 
інтересів внутрішньо переміщених осіб; 
зниження рівня бідності серед усіх соціальних 
і демографічних груп населення. 
5. Забезпечення 5.1. Формування ґендерно сформовано гендерний паритет у політичній та 
рівних прав та чутливого законодавства у соціально-економічній сферах; 
можливостей сфері забезпечення рівних досягнуто позитивної динаміки у подоланні 
жінок і чоловіків прав та можливостей жінок всіх форм і проявів дискримінації за ознакою 
у всіх сферах і чоловіків статі 
життя 5.2. Виконання договірних  
суспільства та та інших міжнародних 
впровадження зобов’язань щодо 
європейських забезпечення рівних прав 
стандартів та можливостей жінок і 
гендерної чоловіків 
рівності. 5.3. Подолання ґендерних 
стереотипів та інших форм 
дискримінації 
Джерело: [50] 
 
Отже, як бачимо уряд України усвідомлює небезпеки, які може нести 
зниження рівня людського розвитку, оскільки виносить дану проблему на 
рівень національної безпеки.  Розробка розглянутих стратегічних документів 
є досить важливим кроком для досягнення успіху в цьому напряму, але левина 
частка залежить саме від здатності органів державної влади та місцевого 
самоврядування виконувати поставлені завдання на усіх рівнях управління.  В 
іншому випадку Стратегічний документ залишиться тільки на папері, і 
поступу в розвитку людського капіталу відбуватися не буде.   
 
  
54 
 
РОЗДІЛ 3 
АНАЛІЗ РІВНЯ БІДНОСТІ ТА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЇЇ 
ПОДОЛАННЯ В УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Аналіз рівня бідності в Україні 
 
Як ми бачили вище, одним з складових індексу людського розвитку є 
ВНП на душу населення. Даний показник в Україні є дуже низьким порівняно 
з іншими країнами і має тенденцію до зниження протягом періоду, що 
аналізується. Відповідно, це свідчить про низький соціально-економічний стан 
населення України та існування такого феномену, як бідність, яка, в свою 
чергу, є значною перешкодою людського розвитку. Нижче представлено «коло 
бідності», яке наочно пояснює небезпеку високого рівня бідності (рис. 3.1). 
 
 Низький рівень 
доходу на особу 
 
 
Низька Низький рівень Низький рівень 
 
продуктивність Швидке заощаджень попиту 
 зростання 
населення 
 
 
 
Низький рівень 
 капіталовкладень та 
інвестицій в людський капітал 
 
 
Рисунок 3.1 – Коло бідності 
 
Життя в бідності може призвести до 
− ізоляції від сім’ї та друзів; 
55 
 
− почуття безсилля і неможливості приймати рішення, які впливають 
на щоденне життя; 
− відсутності знань про доступну підтримку і послуги; 
− проблем задоволення основних насущних потреб, в тому числі 
забезпеченні гідним житлом, медичним обслуговуванням і навчанням у школі 
та можливостю отримувати освіту впродовж всього життя; 
−  життя в небезпечному районі з високим рівнем злочинності та 
насильства, у несприятливих умовах навколишнього середовища або у 
віддаленому і ізольованому сільському районі; 
− відсутності можливості сплачувати за комунальні послуги та воду, 
тепло і електроенергію або купувати здорову їжу і новий одяг та 
користуватися громадським транспортом; 
− відсутності можливості дозволити купити собі ліки або відвідувати 
стоматолога; 
− життя без будь-яких заощаджень або резервів на випадок таких 
кризових ситуаціях, як безробіття або хвороба; 
− ризику незаконної експлуатації і примусової роботи; 
− ризику піддатися проявам расизму і дискримінації; 
− відсутності можливості брати участь у нормальному соціальному 
житті та дозволяти собі такий відпочинок та розваги, як, наприклад, піти до 
пабу, у кіно або в спортивний зал, відвідати своїх друзів або купити подарунки 
на день народження для членів родини [38]. 
Є цілий ряд способів визначення і встановлення ступеню бідності. 
Використання різних способів збору та аналізу статистичних даних зумовлює 
не тільки відмінності у визначеннях і встановленні рівня бідності, але й також 
призводить до визначення різних підходів у боротьбі з бідністю. Бідність, 
зазвичай, поділяється на абсолютну або відносну бідність. В обох випадках 
визначено поріг бідності, або межа бідності, а люди, які знаходяться нижче 
цієї межі, вважаються бідними [47]. 
56 
 
Абсолютна бідність (також її називають крайньою бідністю) — це 
відсутність достатніх ресурсів для забезпечення основних життєвих потреб, в 
тому числі питної води, їжі або відсутність доступу до медичного 
обслуговування. Межа бідності часто встановлюється на основі доходів: коли 
дохід людини або сім’ї нижче певного рівня, який вважається прожитковим 
мінімумом, ця людина або сім’я вважаються бідними. Світовий банк на 
сьогодні дає визначення абсолютної бідності як такої, при якій людина живе 
менш, ніж на 1,25 $ (приблизно 0,9 €) на день [47].  
У Європі бідність, як правило, вважається відносною, якщо людина або 
сім’я вважається бідною, а її дохід і ресурси нижчі  за ті, що вважаються 
адекватними  або соціально прийнятними для суспільства, в якому вони 
живуть. Бідні люди часто не можуть брати участь в економічних, соціальних і 
культурних заходах, які вважаються нормою для інших людей, а виконання їх 
основних прав може бути обмеженим [47]. 
 В Україні аналіз рівня бідності відбувається на основі Методики 
комплексної оцінки бідності [49]. 
Методика передбачає визначення трьох груп критеріїв оцінки бідності 
(рис. 3.2). 
 
Група критеріїв оцінки бідності в 
 Україні 
 
О сновні монетарні критерії Інші монетарні критерії 
бідності бідності 
 
 Немонетарний критерії 
бідності 
 
Рисунок 3.2 – Група критеріїв оцінки бідності в Україні 
Джерело: розроблено на основі [47] 
 
До першої групи критеріїв оцінки бідності відносяться наступні: 
57 
 
− сукупні еквівалентні витрати особи нижче 75 відсотків медіанного 
рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат (відносний критерій за 
витратами); 
− сукупні еквівалентні витрати особи нижче фактичного 
(розрахункового) прожиткового мінімуму в середньому на одну особу 
(абсолютний критерій за витратами нижче фактичного прожиткового 
мінімуму); 
− загальні еквівалентні доходи особи нижче фактичного 
(розрахункового) прожиткового мінімуму в середньому на одну особу 
(абсолютний критерій за доходами нижче фактичного прожиткового 
мінімуму); 
− загальні еквівалентні доходи особи нижче законодавчо 
встановленого прожиткового мінімуму в розрахунку на місяць у середньому 
на одну особу (абсолютний критерій за доходами нижче законодавчо 
встановленого прожиткового мінімуму) [47]. 
Для основних монетарних критеріїв бідності розраховуються такі 
показники: сукупний дефіцит доходу бідного населення; середній дефіцит 
доходу бідного населення; глибина бідності [47]. 
До другої групи відносяться інші монетарні критерії бідності: 
− еквівалентні витрати особи нижче межі бідності, визначеної 
Організацією Об’єднаних Націй для країн Центральної та Східної Європи як 
гривневий еквівалент 5,05 долара США відповідно до паритету купівельної 
спроможності, розрахований Світовим банком; 
− середньодушові еквівалентні доходи особи нижче 60 відсотків 
медіанного рівня середньодушових еквівалентних доходів за шкалою 
еквівалентності Європейського Союзу (відносний критерій за шкалою 
еквівалентності ЄС) [47]. 
58 
 
До немонетарних критеріїв бідності відносять наявність у 
домогосподарства через нестачу коштів чотирьох з дев’яти  ознак депривації, 
до яких за методологією Європейського Союзу відносяться: 
− наявність у домогосподарства заборгованості з виплати іпотечного 
кредиту або орендних платежів, рахунків за комунальні платежі, платежів за 
придбання товарів та послуг на виплату або інших платежів за кредитами; 
− нездатність домогосподарства сплатити тижневу щорічну відпустку 
далеко від дому; 
− нездатність сплачувати за підтримання належної температури в 
житлі; 
− нездатність сплачувати за споживання страв з м’ясом, курятиною, 
рибою (або їх вегетаріанським еквівалентом) через день; 
− нездатність сплачувати неочікувані фінансові витрати за рахунок 
власних ресурсів (у розмірі законодавчо встановленого прожиткового 
мінімуму в розрахунку на місяць у середньому на одну особу); 
− нездатність дозволити собі мати телефон (у тому числі мобільний); 
− нездатність дозволити собі мати кольоровий телевізор; 
− нездатність дозволити собі мати пральну машину; 
− нездатність дозволити собі мати автомобіль [47]. 
На рис. 3.3 представлено динаміку рівня абсолютної бідності всіх 
домогосподарств в Україні за даними UNICEF на основі досліджень 
Держстату та Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В, 
Птухи. 
 
59 
 
80
71,269,2
70 65
59,9 58,358,6
60
51
50 47,3
43,2 43,6
38,7 37,8
40
31 30,5 28,6
30 25,8
19,9 22 24
20 22,1
20
10
0
 
Рисунок 3.3 – Динаміка рівня абсолютної бідності домогосподарств 
України 
Джерело: [61] 
 
Як бачимо, з діаграми найвищий рівень бідності було зафіксовано в 2000 
році, а наступні вісім років він поступово знижувався, поки в 2008 році не 
досяг мінімального значення – 19,9%. Різке погіршення картини з бідністю в 
Україні було після окупації Криму і початку війни на Донбасі. У 2014 році 
рівень бідності становив 28,6%, а вже в наступному році зріс вдвічі – до 58,3%. 
У 2016 році цей показник був ще вище – 58,6%. Після того, як рівень бідності 
досяг пікових значень в 2015-2016 роках, він почав знижуватися: 2017-й – 
47,3%, 2018-й – 43,2%; 2019-й – 37,8%. За прогнозами ЮНІСЕФ на 2020 рік, 
рівень бідності в Україні зросте до 43,6% (без пандемії цей показник міг 
скласти 27,2%). Експерти відзначають, що в результаті кризи за межею 
бідності можуть опинитися більше 6 млн громадян. Найбільш вразливі 
категорії населення – багатодітні сім'ї, одинокі батьки з дітьми, родини з 
дітьми до трьох років та одинокі люди старше 65 років [61]. 
60 
 
 
 
Рисунок 3.4 – Рівень бідності за різними критеріями, % 
Джерело: [39] 
 
У I півріччі 2020 року спостерігається суттєве збільшення показників 
бідності за основними абсолютними критеріями. Так, рівень бідності за 
витратами нижче фактичного прожиткового мінімуму збільшився з 40,9% у 
I півріччі 2019 року до 51,0%, а за доходами нижче фактичного прожиткового 
мінімуму – з 25,5% до 28,3%. Рівень абсолютної бідності, розрахований на 
основі законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму, 
збільшився і склав 2,1% проти 1,8% за I півріччя 2019 року. 
Що стосується показників відносної бідності за I півріччя 2020 року, то 
рівень бідності за критерієм за витратами (75% медіани сукупних витрат) 
зменшився на 3,6 в.п. і склав 22,1%, а за критерієм з використанням 
еквівалентної шкали ЄС (60 % медіани сукупних доходів) зменшився на 0,9 в. 
п. і склав 11,4 відсотка. 
Рівень бідності серед: 
- працюючих за відносним критерієм за витратами зменшився на 3,4 в.п. 
і склав 16,5% (за I півріччя 2019 року – 19,9%), за абсолютним критерієм за 
доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму збільшився на 1,7 в.п. і 
склав 17,3% (за I півріччя 2019 року – 15,6%); 
61 
 
- осіб пенсійного віку (непрацюючих) за відносним критерієм за 
витратами зменшився на 2,4 в.п. і склав 26,0% (за I півріччя 2019 року – 28,4%), 
за абсолютним критерієм за доходами нижче фактичного прожиткового 
мінімуму збільшився на 2,4 в.п. і склав 36,7% (за I півріччя 2019 року – 34,3%); 
− рівень бідності серед дітей віком 0-17 років: за відносним 
критерієм за витратами зменшився на 3,9 в. п. і склав 26,9 % (за І півріччя 2019 
року - 30,8 %); за абсолютним критерієм за доходами нижче фактичного 
прожиткового мінімуму збільшився на 2,9 в. п. і склав 33,2 % (за І півріччя 
2019 року -30,3% );  
− рівень бідності серед осіб віком 16-19 років: за відносним 
критерієм за витратами зменшився на 11,2 в. п. і склав 20,0 % (за І півріччя 
2019 року - 31,2%); за абсолютним критерієм за доходами нижче фактичного 
прожиткового мінімуму збільшився на 0,5 в. п. і склав 30,0 % (за І півріччя 
2019 року-29,5% ) [39]. 
В таблиці 3.1 представлені показники рівня бідності в розрізі регіонів 
України. 
Таблиця 3.1 – Рівень бідності у розрізі регіонів України за І півріччя 
2019-2020 років, % 
Назва області Відносний критерій за Абсолютний критерій за 
витратами доходами нижче фактичного 
прожиткового мінімуму 
2019 2020 2019 2020 
Україна 25,7 22,1 25,5 28,3 
Вінницька 24,5 15,6 24,3 30,1 
Волинська 37,7 24,6 27,4 29,3 
Дніпропетровська 20,3 15,6 19,7 22,0 
Донецька 24,4 25,4 18,2 31,2 
Житомирська 30,4 32,9 38,9 36,7 
Закарпатська 20,5 21,7 24,5 33,9 
Запорізька 21,0 10,6 30,2 36,1 
Івано- 14,4 9,7 16,3 17,0 
Франківська 
Київська (без м. 29,9 32,3 30,0 29,6 
Києва) 
Кіровоградська 31,4 35,6 37,4 38,8 
Луганська 34,0 28,1 27,3 23,7 
Львівська 17,5 16,2 18,3 28,6 
62 
 
Продовження таблиці 3.1 
Назва області Відносний критерій за Абсолютний критерій за 
витратами доходами нижче фактичного 
прожиткового мінімуму 
2019 2020 2019 2020 
Миколаївська 24,3 13,9 38,7 40,2 
Одеська 39,4 27,1 25,3 23,6 
Полтавська 35,8 25,0 26,8 24,3 
Рівненська 41,1 53,9 32,6 29,9 
Сумська 27,3 13,5 26,1 24,9 
Тернопільська 20,6 30,6 29,1 29,4 
Харківська 22,7 20,6 24,2 27,3 
Херсонська 49,6 33,1 46,2 45,9 
Хмельницька 33,8 30,4 36,5 33,7 
Черкаська 26,1 19,8 34,6 19,8 
Чернівецька 20,7 23,1 28,6 48,3 
Чернігівська 16,4 8,5 22,0 32,8 
М. Київ 13,1 15,3 8,8 13,0 
Джерело : [39] 
 
Як бачимо з таблиці, найнижчій рівень бідності за визначеними 
критеріями в м. Київ та Івано-Франківській області. Ситуація в Черкаській 
області також значно покращилася в 2020 році і рівень абсолютної та відносної 
бідності знизився. В 13 областях показники бідності вище ніж в середньому по 
Україні. 
Треба зазначити, що за самооцінкою домогосподарства України рівня 
своїх доходів (дослідження, що проводиться Державною службою статистики 
України), 36,7% респондентів в 2019 році відмовляли собі в 
найнеобхіднішому, крім харчування, 49,3% зазначили, що доходів було 
достатньо, але заощаджень не робили. І лише 11,2% населення заначили, що 
доходів було достатньо і вони могли робити заощадження (рис. 3.5). 
 
63 
 
 
Рисунок 3.5 – Розподіл домогосподарств за самооцінкою рівня їх 
доходів протягом року 
Джерело: [58] 
При цьому ситуація в сільській місцевості виявилася гірше ніж в містах 
України (рис. 3.6 ). 
 
Рисунок 3.6 – Розподіл міських та сільських домогосподарств за 
самооцінкою рівня їх доходів протягом останнього року, % 
Джерело: [58] 
64 
 
Рівень безробіття в Україні в 2020 році підвищився порівняно з 2019 
роком (рис. 3.7). 
 
 
Рисунок 3.7 – Кількість зареєстрованих безробітних, тис. осіб 
Джерело: [36] 
 
Зрозуміло, що реальна показник рівня безробіття значно більше, 
оскільки не всі люди, які втратили роботу стали на облік. 
Коронавірусна хвороба поглибила соціально-економічну кризу в країні, 
зокрема дослідження свідчать про: 
− скорочення доходів або втрата основного джерела доходу через 
карантинні заходи; 
− зниження доступності придбання базових товарів; 
− зниження фінансової спроможності для оренди життя; 
− погіршання соціальної стабільності та зростання криміналізації 
соціального середовища; 
− загроза поширення добровільної соціальної ізоляції і втрата соціальних 
контактів («перехід» життя у віртуальне середовище). Карантин значно вплинув 
на звички українців. Зокрема, у період карантину велика частина населення стала 
65 
 
більше часу проводити в смартфоні (70%), за комп’ютером (44%), у соціальних 
мережах (51%) тощо; 
− песимістичні очікування. Уже зараз українці змушені відмовляти собі в 
товарах повсякденного попиту, дехто був змушений переглянути заплановані 
витрати, зокрема відкласти придбання одягу та взуття, поїздки та відпустку. 
Водночас дехто припиняє виплату товарів і послуг ЖКГ [46]. 
 
3.2 Напрями державної політики в напряму подолання бідності в 
Україні шляхом зміцнення соціальної згуртованості 
 
В 2016 році було затверджено Стратегію подолання бідності [52] 
відповідно до Цілей сталого розвитку 2015-2030 років. Стратегію 
передбачалося реалізувати до 2020 року. До основних напрямів та завдань 
реалізації Стратегії було віднесено наступні: 
1. Розширення доступу до продуктивної зайнятості, сприяння 
зростанню доходів населення від зайнятості та виплат у системі державного 
соціального страхування для забезпечення умов гідної праці: 
− підвищити дієвість політики зайнятості 
− підвищити мобільність робочої сили на ринку праці 
− активно сприяти детінізації зайнятості та доходів населення 
− зменшити економічно необґрунтовану нерівність та сприяти 
утвердженню принципу соціальної справедливості в системі розподілу 
доходів. 
2. Забезпечення доступу населення до послуг соціальної сфери 
незалежно від місця проживання, мінімізація ризиків соціального відчуження 
сільського населення: 
− забезпечити доступність послуг соціальної сфери для населення 
незалежно від місця проживання; 
− сприяти ініціативності громад у розв’язанні найгостріших 
соціальних проблем та запобіганні бідності. 
66 
 
3. Мінімізація ризиків бідності та соціального відчуження найбільш 
вразливих категорій населення: 
− забезпечити подальше реформування системи соціальної підтримки 
та зменшити масштаб бідності серед вразливих верств населення 
− підвищити якість та рівень доступності соціальних послуг для 
вразливих верств населення; 
− розширити можливості дітей, що вразливі до бідності та соціального 
відчуження, у частині отримання ними якісних послуг; 
− 4. Запобігання бідності та соціальному відчуженню серед 
внутрішньо переміщених осіб [52]. 
В Стратегії було передбачено досягнення наступних показників (табл. 
3.2) 
 
Таблиця 3.2 – Показники реалізації Стратегії подолання бідності 
Показники Роки 
2018 2020 
Рівень бідності за абсолютним критерієм для порівняння з 0,8 0,5 
міжнародними показниками (за методологією Світового банку), 
відсотків 
Рівень бідності за відносним критерієм (60 відсотків медіанного рівня 6,6 6,5 
середньодушових еквівалентних доходів з використанням шкали 
еквівалентності Європейського Союзу: 1,0; 0,5; 0,3), відсотків 
Рівень бідності за абсолютним критерієм (витрати, нижчі від 23 15 
фактичного прожиткового мінімуму), відсотків 
у тому числі серед працюючих осіб, відсотків 17 11 
Рівень безробіття населення у віці 15-70 років за методологією 9,2 9 
Міжнародної організації праці, відсотків економічно активного 
населення відповідного віку 
Частка коштів (без урахування житлової субсидії), що доходять до 30 43 47 
відсотків найбіднішого населення у результаті виконання програм 
державної соціальної допомоги, відсотків 
Частка бідного населення (витрати, нижчі від фактичного прожиткового 61 65 
мінімуму), охопленого програмами соціальної підтримки (соціальні 
пільги, житлові субсидії, допомога на дітей, допомога 
малозабезпеченим сім’ям та інші види соціальної допомоги), відсотків 
Джерело: [52] 
 
67 
 
Отже, Стратегія подолання бідності включає декілька важливих 
напрямів. Перший – розширення доступу населення до продуктивної 
зайнятості та зростання доходів. Другий напрям – доступ населення до 
соціальних послуг і інфраструктури. Третій напрям – мінімізація бідності 
соціально вразливих верств населення. До них належать діти, підлітки, особи 
старші 75-ти років, пенсіонери, які не працюють. Стратегія передбачала 80 
завдань, кожного року розроблялися відповідні плани заходів на їх виконання. 
У 2020 році було передбачено 135 заходів, 113 з них виконано, 22 - в процесі 
виконання [62]. 
Результати реалізації Стратегії, а також фактичного рівня бідності в 
Україні, свідчить про недостатньо високу ефективність даних заходів, 
особливо в контексті пандемії, що вимагає пошуку інноваційних шляхів 
подолання проблеми бідності.  
Боротьба з бідністю завжди належала до пріоритетів ЄС. Зокрема з 
метою подолання бідності ЄС виробив такі пріоритетні напрями діяльності:  
− збільшення зв’язку між соціальним захистом, освітою та 
навчанням через активну політику зайнятості;  
− модернізація системи соціального захисту, забезпечення її 
стабільності, адекватності й доступності для всіх – усунення перешкод щодо 
доступу до освіти та перепідготовки кадрів на всіх вікових етапах людського 
життя, з особливою увагою до найбільш знедолених груп;  
− допомога сім’ям для боротьби з дитячою бідністю;  
− забезпечення гідного житла для вразливих груп, розробка 
комплексних підходів до боротьби з безпритульністю;  
− покращення доступу до якісних послуг у таких сферах: охорона 
здоров’я, соціальні послуги, транспорт, нові інформаційно-комунікативні 
технології;  
68 
 
− усунення гендерної дискримінації, забезпечення соціальної 
інтеграції осіб з особливими потребами (інвалідів), а також етнічних меншин 
та іммігрантів;  
− запобігання надмірної заборгованості громадян [40]. 
Стратегія реалізації цих завдань передбачає співробітництво між 
країнами-членами Євросоюзу, органами влади різного рівня та неурядовими 
організаціями. У більшості європейських країн зменшити рівень бідності 
вдалося завдяки широкому розвитку сфери виробництва та послуг і 
максимальному залученню до трудового процесу працездатного населення 
[40]. 
Рада Європи бореться з бідністю шляхом зміцнення соціальної 
згуртованості, а також запобігає та протидіє соціальній ізоляції. І визначає 
соціальну згуртованість як здатність суспільства забезпечувати благополуччя 
всіх своїх членів мінімізуючи диспропорції в розвитку й уникаючи 
маргіналізації людей. Її досягнення має на увазі створення в суспільстві 
атмосфери солідарності яка зводить до мінімуму відчуженість. 
Концептуальним ядром доктрини соціальної згуртованості виступає 
включеність (залученість) людей у життя суспільства відповідно 
обґрунтовуються заходи спрямовані проти соціальної ізоляції й соціальної 
дезінтеграції (наприклад бездомності, бідності). 
Соціальне згуртування – це певний стан розвитку спільноти (громади 
або суспільства), для якого характерні високий рівень добробуту, стабільний 
економічний розвиток, безконфліктне існування його членів, наявність довіри 
один д одного, спільної відповідальності за сучасне і майбутнє [44] 
В таблиці 3.3 представлено виміри соціальної згуртованості за 
Bertelsmann Stiftung. 
 
 
 
 
69 
 
Таблиця 3.3 – Виміри соціальної згуртованості 
Домен Сфера Опис (люди в цьому суспільстві…) 
Соціальні Соціальні мережі мають сильні соціальні мережі 
відносини Віра в людей високо довіряють одне одному 
Прийняття інакшості вважають індивідів з відмінними 
ціннісними орієнтаціями та стилями життя 
за рівноцінних 
Пов’язаність Ідентифікація відчувають сильний зв'язок з державою / 
спільнотою та ідентифікують себе з нею 
Довіра до інститутів мають високу довіру до інститутів 
Сприйняття відчувають справедливе ставлення до себе 
справедливості 
Орієнтація на Солідарність і відчувають відповідальність одне за одного 
загальне благо взаємодопомога й за добробут одне одного 
Повага до соціальних поважають і дотримуються норм і правил 
норм 
Громадська беруть участь у соціальному й політичному 
залученість житті 
Джерело: [31] 
 
В документах Ради Європи наголошується, що соціальна згуртованість: 
- передбачає, що члени суспільства в змозі брати активну участь у його 
розбудові та користуватися благами соціально-економічного розвитку; 
- створюється спільними соціальними зв’язками і згодою членів 
суспільства зі своїми спільними обов’язками; 
- заснована на загальних цінностях, почутті приналежності та 
здатності до спільних дій; 
- потребує наявності процедур, за допомогою яких можна «спитати» з 
органів влади; 
- передбачає прояв толерантності до представників інших культур, 
релігій та їх визнання; 
- визначає рівень інтеграції групи, окремих спільнот та суспільства  в 
цілому, міцність міжособистісних взаємовідносин, погодженості поведінки 
членів суспільства; 
- передбачає наявність усього спектру політичних, економічних, 
громадянських прав та доступність цих прав стосовно усіх членів суспільства. 
70 
 
У стратегії соціальної згуртованості виокремлено чотири ключові 
пріоритети цього суспільного явища: 
- визнання прав для усіх має супроводжуватися запровадженням 
програм, що спрямовані на стимулювання економічного зростання, добробуту 
для усіх і стійкого розвитку; 
- ведення демократичних переговорів, що передбачають розвиток 
загальної відповідальності, прав і верховенства права; 
- здійснення активної реінтеграції вразливих груп населення, а не лише 
юридичне визначення їхніх прав; 
- відповідальна реалізація спільних дій політикуму, влади, населення; 
консультації заінтересованих осіб, груп населення та інших представницьких 
органів як запорука формування згуртованого суспільства [41]. 
Отже, по-перше, соціальна згуртованість передбачає зменшення 
нерівності, диспропорцій та соціального відчуження. По-друге, важливим є 
зміцнення соціальних відносин, взаємодії та зв’язків [30, с.4]. 
Перший аспект стосується регіональних відмінностей, питання 
(не)рівних можливостей і диспропорцій між групами населення та інших 
аспектів соціального відчуження. Йдеться, наприклад, про регіональні 
відмінності за станом довкілля, соціально-економічні диспропорції у сільській 
та міській місцевості, обмежений доступ до правосуддя у громадах сірої зони; 
(не)рівність можливостей для жінок і чоловіків у сфері зайнятості, (не)рівність 
між соціальними верствами у сфері охорони здоров’я, рівень соціального 
відчуження від матеріальних благ, що визначають бідність за рівнем доходів, 
або рівень відчуження вразливих верств населення. Отже, мета інклюзії 
полягає в забезпеченні рівних життєвих можливостей для осіб із різним 
соціальним контекстом, а також розробці стратегій залучення відчужених груп 
Другий компонент соціальної згуртованості включає всі аспекти, що 
разом складають соціальний капітал суспільства. Зокрема, суспільні 
відносини, наявні в неофіційному спілкуванні в приватних мережах і більш 
формальний рівень спілкування в організаціях, приватних мережах, а також у 
71 
 
суспільних сферах; якість суспільних відносин та якість суспільних інститутів. 
Доступність та якість обслуговування у закладах освіти, охорони здоров’я, 
трудового життя, соціального забезпечення, політичної і правової систем 
мають до цього пряме відношення [30]. 
Погоджуємося з думкою науковця, що соціальну згуртованість 
необхідно віднести до числа національних стратегій та пріоритетів. Необхідно 
запровадити ряд заходів інституціонального, управлінського характеру, які 
мають забезпечити координацію міжвідомчої наукової і практичної діяльності 
у галузі соціальної згуртованості, а також необхідно опрацювати та затвердити 
показники (індикатори) соціальної згуртованості та запровадити моніторинг 
стану останньої на загальнодержавному та регіональному рівнях [41].  
Треба зазначити, що на сьогодні в Україні здійснено перші кроки в 
даному напряму, зокрема уряд ухвалив Державну стратегію регіонального 
розвитку на 2021-2027 роки, в якій зазначив, що «Стратегічною метою 
державної регіональної політики є розвиток та єдність, орієнтовані на людину, 
гідне життя в згуртованій, децентралізованій, конкурентоспроможній і 
демократичній Україні». І першою стратегічною ціллю зазначено 
«формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, 
економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах».  
 
  
72 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. Проаналізовано розвиток концепції людського розвитку в 
документах ООН протягом 1990-2020 років. З’ясовано, що людський розвиток 
визначається як процес розширення вибору людей. Найбільш критичним з них 
є ведення довгого та здорового життя, освіта та гідний рівень життя. В цих 
доповідях піднімалися такі важливі проблеми та розглядалася роль держави у 
їх вирішенні, зокрема фінансування людського розвитку, вплив глобалізації на 
розвиток людини, необхідність участі населення, підвищення безпеки людей, 
зниження рівня бідності, розвиток концепції розумного споживання, 
дотримання прав людей та розвиток демократії, використання нових 
технологій для людського розвитку, боротьба зі зміною клімату та вирішення 
інших екологічних проблем тощо. 
2. З’ясовано, що концепція людського передбачає наступні способи 
оптимізації зв’язку між економічним зростанням і людським розвитком: 
збільшити інвестиції в освіту, охорону здоров’я, навчання, домогтися більш 
справедливого розподілу доходів і багатства, ретельно балансувати соціальні 
витрати, зміцнити економічну базу соціальної сфери, надати можливість 
людям робити вибір у всіх сферах свого життя. 
3. Підтверджено складність, комплексність та неоднозначність 
проблеми людського розвитку, який залежить від великої кількості факторів, 
які можуть як позитивно, так і негативно вплинути на цей процес. До 
ключових моментів, які впливають на людський розвиток віднесено: 
верховенство права; середовище, яке сприяє вибору людини в будь-якій сфері, 
та дозволяє себе реалізувати; демократія, рівність у доступі до ресурсів та 
справедливість у розподілі багатств; наявність джерел фінансування та 
ефективні напрями їх використання; інвестиції в людський розвиток; 
гендерна, расова, етнічна рівність; наявність відповідальних лідерів; 
партнерство на локальному та глобальному ринках та інше. 
73 
 
4. В умовах пандемії 2019-2021років ООН зробило наступні 
висновки щодо пріоритетів соціально-економічного розвитку країн: 
поліпшення доступу до основних послуг: охорони здоров’я, безпечної води та 
санітарії; зміцнення міжнародної солідарності і посилення підтримки тих 
регіонів, які найбільшою мірою постраждали від пандемії; боротьба зі змінами 
клімату; забезпечення більшої поваги до прав людини, врегулювання 
конфліктів, боротьба з бідністю і скорочення масштабів  корупції. 
5. Досліджено основні складові Індексу людського розвитку, який є 
комбінованим індексом, що вимірює середню величину досягнень в трьох 
основних вимірах людського розвитку: здоров’я та довголіття, знання і гідний 
рівень життя. Індекс людського розвитку змінювався протягом 30 років, а саме 
розроблялися додаткові індекси для урахування інших вимірів людського 
розвитку (індекс багатомірної бідності, індекс людського розвитку з 
урахуванням нерівності, індекс гендерної нерівності, якість людського 
розвитку та інші). 
6. З’ясовано, що людський розвиток – комплексне поняття, для 
вимірювання якого використовується значна кількість показників та 
індикаторів, які охоплюють сфери здоров’я, освіти, враховують різноманітні 
екологічні, економічні та соціальні фактори, гендерну рівність. Розуміння 
даних складових є передумовою розробки ефективної політики з підвищення 
рівня людського розвитку. 
7. Проаналізовано тенденцію людського розвитку в Україні, який 
протягом 30 років мав незначну тенденцію до збільшення. В 2019 році Україна 
посіла 74 місце серед 189 країн та територій. Низький рівень ІЛР значно 
залежить від такої складової, як очікувана тривалість життя, яка в  Україні 
складає 72,1 роки. Найбільша проблема в Україні – це низький рівень 
економічного життя. Порівняно з розвинутими країнами рівень ВНД на душу 
населення в Україні дуже низький і складає 13216 дол, що в 5,2 рази менше 
ніж в Швейцарії (найвище значення) та 3,63 рази – ніж в Австралії (найнижче 
значення). Існують значні відмінності за показником людського розвитку 
74 
 
серед регіонів. В 2019 році кількість регіонів, в яких значення індексу 
регіонального людського розвитку є нижчим за середній показник в Україні 
складає 15. Таким чином, рівень людського розвитку у зазначених регіонах 
потребує особливої уваги з боку центральних та місцевих органів виконавчої 
влади, органів місцевого самоврядування.  
8. Досліджено Державну стратегію регіонального розвитку на 2021-
2027 рік, яка покликана підвищити конкурентоспроможність регіонів, і однією 
із операційних її цілей є «Розвиток людського капіталу». До основних 
напрямів розвитку віднесено: підвищення якості і конкурентоспроможності 
вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти; 
розвиток дошкільної та позашкільної освіти; забезпечення освітніх потреб осіб 
з особливими потребами; підвищення ефективності системи охорони здоров’я; 
розвиток системи закладів фізичної культури та спорту; формування 
спроможного та всебічно розвинутого молодого покоління; зменшення 
нерівності у розвитку людського капіталу. 
9. Проаналізовано Стратегію національної безпеки України, на 
основі якого розроблено та схвалено Проєкт Стратегії людського  розвитку, 
метою якого є створення умов для всебічного розвитку людини впродовж 
життя, розширення можливостей для реалізації свободи особистості, її ділової 
та громадянської активності заради формування згуртованої спільноти 
громадян, спроможних до активної творчої співучасті у гармонійному, 
збалансованому та сталому розвитку країни [50]. До основних стратегічних 
цілей даної стратегії віднесено наступні: покращення медико-демографічної 
ситуації в Україні, розбудова освітнього простору; формування всебічно 
розвинутої людини, створення можливостей для творчого самовираження, 
сприяння її духовному та фізичному розвитку; підвищення рівня життя, 
активізація зайнятості та забезпечення соціальної підтримки громадян; 
забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок у всіх сферах 
життя суспільства та впровадження європейських стандартів гендерної 
рівності. 
75 
 
10. Доведено, що значною перешкодою людському розвитку є 
бідність, яка може призвести до таких негативних наслідків, як ізоляція від 
сім’ї та друзів; почуття безсилля і неможливості приймати рішення, які 
впливають на щоденне життя; відсутності знань про доступну підтримку і 
послуги; проблем задоволення основних насущних потреб, в тому числі 
забезпеченні гідним житлом, медичним обслуговуванням і навчанням у школі 
та можливостю отримувати освіту впродовж всього життя тощо. 
11. Проаналізовано динаміку основних показників бідності в Україні, 
який показав, що в 2020 році відбулося суттєве збільшення показників бідності 
за основними абсолютними критеріями. В розрізі регіонів в 13 областях 
показники бідності вище ніж в середньому по Україні. За самооцінкою 
домогосподарства України рівня своїх доходів, 36,7% респондентів в 2019 
році відмовляли собі в найнеобхіднішому, крім харчування, 49,3% зазначили, 
що доходів було достатньо, але заощаджень не робили. Крім цього, в 2020 році 
підвищився рівень безробіття, а корнавірусна хвороба ще більше поглибила 
соціально-економічну кризу в країні. 
12. Проаналізовано виконання Стратегії подолання бідності в Україні 
за 2016-2020 роки, яка включає декілька важливих напрямів: розширення 
доступу населення до продуктивної зайнятості та зростання доходів; доступ 
населення до соціальних послуг і інфраструктури; мінімізація бідності 
соціально вразливих верств населення. Стратегія передбачала 80 завдань. 
Результати реалізації Стратегії, а також фактичного рівня бідності в Україні, 
свідчить про недостатньо високу ефективність даних заходів, особливо в 
контексті пандемії, що вимагає пошуку інноваційних шляхів подолання 
проблеми бідності. 
13. З’ясовано, що Рада Європи бореться з бідністю шляхом зміцнення 
соціальної згуртованості, а також запобігає та протидіє соціальній ізоляції. І 
визначає соціальну згуртованість як здатність суспільства забезпечувати 
благополуччя всіх своїх членів мінімізуючи диспропорції в розвитку й 
уникаючи маргіналізації людей. В зв’язку з цим рекомендується соціальну 
76 
 
згуртованість віднести до числа національних стратегій та пріоритетів [41]. На 
сьогодні в Україні здійснено перші кроки в даному напряму, зокрема уряд 
ухвалив Державну стратегію регіонального розвитку на 2021-2027 роки, в якій 
зазначив, що «Стратегічною метою державної регіональної політики є 
розвиток та єдність, орієнтовані на людину, гідне життя в згуртованій, 
децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні». І 
першою стратегічною ціллю зазначено «формування згуртованої держави в 
соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та 
просторовому вимірах».  
 
  
77 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. 2018 Statistical Update: Human Development Indices and Indicators. 
New York. UNDP. 2018. URL:http://hdr.undp.org/en/content/human-development-
indices-indicators-2018... 
2. Human Development Report 1990: Concept and Measurement of Human 
Development. New York. UNDP. 1990. 
URL: http://www.hdr.undp.org/en/reports/global/hdr1990. 
3. Human Development Report 1991: Financing Human Development. 
UNDP. 1991. URL: http://www.hdr.undp.org/en/reports/global/hdr1991. 
4. Human Development Report 1992: Global Dimensions of Human 
Development. UNDP. 1992. URL: 
http://www.hdr.undp.org/en/reports/global/hdr1992 
5. Human Development Report 1993. People’s Participation. UNDP. 1993. 
URL: http://www.hdr.undp.org/en/reports/global/hdr1993. 
6. Human Development Report 1994: New Dimensions of Human Security 
UNDP. 1994. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-development-
report-1994.  
7. Human Development Report 1995: Gender and Human Development. 
UNDP. 1995. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-development-
report-1995. 
8. Human Development Report 1996: Economic Growth and Human 
Development. UNDP. 1996. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-
development-report-1996. 
9. Human Development Report 1997: Human Development to Eradicate 
Poverty. UNDP. 1997. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-
development-report-1997 
78 
 
10. Human Development Report 1998: Consumption for Human 
Development. UNDP. 1998. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-
development-report-1998 
11. Human Development Report 1999: Globalization with a Human Face. 
UNDP. 1999. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-development-
report-1999. 
12.  Human Development Report 2000: Human Rights and Human 
Development. UNDP. 2000. URL: http://www.hdr.undp.org/en/content/human-
development-report-2000. 
13. Human Development Report 2001: Making New Technologies Work for 
Human Development. UNDP. 2001. 
URL:http://www.hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2001. 
14. Human Development Report 2002: Deepening Democracy in a 
Fragmented World. UNDP. 2002. URL: 
http://www.hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2002. 
15.  Human Development Report 2003. Millennium Development Goals - A 
Compact Among Nations to End Human Poverty. New York. UNDP. 2003. 
URL:http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2003 
16. Human Development Report 2004: Cultural Liberty in Today’s Diverse 
World. New York. UNDP. 2004. http://hdr.undp.org/en/content/human-
development-report-2004 
17.  Human Development Report 2005: International cooperation at a 
crossroads - Aid, trade and security in an unequal world. New York. UNDP. 2005. 
URL:http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2005 
18. Human Development Report 2006: Beyond scarcity - Power, poverty and 
the global water crisis. New York. UNDP. 2006. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2006 
19. Human Development Report 2007/8: Fighting climate change - Human 
solidarity in a divided world. New York. UNDP. 2007/8. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-20078 
79 
 
20. Human Development Report 2009: Overcoming barriers: Human mobility 
and development. New York. UNDP. 2009. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2009 
21. Human Development Report 2010: The Real Wealth of Nations - 
Pathways to Human Development. New York. UNDP. 2010. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2010 
22. Human Development Report 2011: Sustainability and Equity - A Better 
Future for All. New York. UNDP. 2011. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2011 
23. Human Development Report 2013. The Rise of the South: Human 
Progress in a Diverse World. New York. UNDP. 2013. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2013 
24. Human Development Report 2014: Sustaining Human Progress - 
Reducing Vulnerabilities and Building Resilience. New York. UNDP. 2014. URL: 
http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-2014 
25. Human Development Report 2015: Work for Human Development. New 
York. UNDP. 2015. URL: http://hdr.undp.org/en/content/human-development-
report-2015 
26. Human Development Report 2016: Human Development for Everyone. 
New York. UNDP. 2016. URL: http://hdr.undp.org/en/content/human-
development-report-2016 
27.  Human Development Report 2019. Beyond income, beyond averages, 
beyond today: Inequalities in human development in the 21st century. New York. 
UNDP. 2019. URL: http://hdr.undp.org/en/content/human-development-report-
2019 
28. Human Development Report 2020. The Next Frontier: Human 
Development and the Anthropocene. New York. UNDP. 2020.  URL: 
http://hdr.undp.org/en/2020-report 
29. Human Development Report 2020. Ukraine profile. URL: 
http://hdr.undp.org/sites/default/files/Country-Profiles/UKR.pdf 
80 
 
30. Бергер-Шмітт Р. Соціальна згуртованість як аспект якості 
суспільства: концепція та оцінка. Звітний робочий документ ЄС № 14. Центр 
оглядових досліджень та методології. 2000 р. 
31. Бондаренко М.,  Бабенко С., Боровський О. Соціальна згуртованість 
в Україні (досвід аплікації методики bertelsmann stiftung до даних 
європейського соціального дослідження). Вісник Київського національного 
університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. 1(8)/2017. 
32. Бондаренко М.Ю. Соціальний капітал як основа розвитку 
громадянського суспільства. URL : 
http://academy.gov.ua/ej/ej14/txts/Bondarenko.pdf 
33. Вплив коронавірусної кризи на бідність: перші наслідки для України 
/ Черенько Л.М., Полякова С.В., Шишкін В.С., Реут А.Г., Васильєв О.А., 
Когатько Ю.Л., Заяць В.С., Клименко Ю.А., Новосільська Т.В.; Нац. акад. 
наук. Укр., Ін-т демогр. та соц. дослідж. ім. М.В. Птухи. Електронне видання. 
Київ, 2020. Об’єм даних 1,45 МБ 
34. Гвоздик Н. М. Роль держави у формуванні і розвитку людського 
капіталу. Ефективна економіка. № 5. 2014. URL : 
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2993 
35. Герасименко Г. В. Особливості міжнародного досвіду вимірювання 
людського розвитку на субнаціональному рівні. URL :  
https://dse.org.ua/arhcive/29/1.pdf 
36. Державний центр зайнятості : web-сайт. URL: 
https://www.dcz.gov.ua/. 
37. Деякі питання удосконалення системи моніторингу та оцінки 
результативності реалізації державної регіональної політики: Постанова 
Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 р. №1026 URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1029-2017-%D0%BF#n84 
38. Європейська мережа боротьби проти бідності (EAPN) : Інтернет-
сайт. URL:    http://www.eapn.eu. 
81 
 
39. Інформаційно-аналітична записка щодо рівнів житті населення у 
січні-грудні 2020 року. Міністерство соціальної політики України.  
40. Клевчік Л. Л. Шляхи подолання проблеми бідності в сучасних 
глобалізаційних умовах. Наукові записки Національного університету 
«Острозька академія». Серія «Економіка». № 11(39). 2018. URL: 
https://eprints.oa.edu.ua/7598/1/4.pdf 
41. Колот А. Соціальна згуртованість як доктрина забезпечення 
стійкості розвитку суспільства в умовах глобальних викликів. Україна: 
аспекти праці. 2009. № 7. С. 11-19. 
URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uap_2009_7_4 
42. Кузьмін О. Є., Шахно А. Ю. Оцінка рівня розвитку людського 
капіталу України в умовах глобалізації. URL :  
http://www.economy.in.ua/pdf/4_2018/4.pdf 
43. Ольвінська Ю. О., Самотоєнкова О. Регіональні особливості 
людського розвитку в Україні. Вісник соціально-економічних досліджень, № 
1 (72). 2020. URL :  http://vsed.oneu.edu.ua/collections/2020/72/pdf/72-83.pdf 
44. Оржель О. Концептуальні підходи до визначення соціального 
згуртування. URL: http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2012-01(7)/12ooyvsz.pdf 
45. Пальчук О .І. Якість життя населення: грані проблем у фокусі 
перетворень. URL :  http://global-national.in.ua/archive/21-2018/20.pdf 
46. Полуніна Д. Бідність усе ближче : до кінця року вона торкнеться 
половини українців. URL:  https://thepage.ua/ua/news/riven-bidnosti-v-ukrayini 
47. Посібник з освіти в області прав людини за участі молоді. URL:  
https://www.coe.int/uk/web/compass/poverty 
48. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 
2021-2017 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 
695. URL:    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/695-2020-%D0%BF#n189 
49. Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності : Наказ 
Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного 
розвитку і торгівлі Україні, Міністерства фінансів України, Державної служби 
82 
 
статистика України, Національної академії наук України від 18.05.2017 
№827/403/507/113/232. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0728-
17#Text 
50. Про рішення ради національної безпеки і оборони України «Про 
стратегію людського розвитку»: Проєкт Указу Президента України. URL:   
https://www.msp.gov.ua/projects/631/ 
51. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 
вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України : Указ 
Президента України від 14 вересня 2020 року №392/2020. URL:  
https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037.  
52. Про схвалення Стратегії подолання бідності : Розпорядження 
Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р № 161-р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-2016-%D1%80#n10 
53. Прокопенко А. Л. Cоціальний капітал як категорія державного 
управління. URL : http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2011-02(6)/11palkdu.pdf. 
54. Розрахунок індексу регіонального людського розвитку за 2017 рік. 
URL:  https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2018/09/Prezentatsiya-
IRLR-2017.pdf 
55. Розрахунок індексу регіонального людського розвитку за 2018 рік. 
URL:  https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2019/10/Prezentatsiya-
IRLR-2018.pdf 
56. Руда Т. В., Нагорічна О. С.  Теоретичні аспекти формування 
соціального капіталу в Україні. URL : 
http://inneco.org/index.php/innecoua/article/view/571 
57. Самборська О. Ю. Людський капітал як фактор економічного 
зростання. Економіка АПК. 2019. № 6. С. 64. URL :  
http://eapk.org.ua/contents/2019/06/64 
58. Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів. 
державна служба статистики України. Київ. 2020. URL: 
http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2020/zb/08/zb_sdrsd.pdf 
83 
 
59. Человеческое развитие [Учебник] // Программа развития ООН в 
Узбекистане, Университет мировой економики и дипломатии. Ташкент, 2008. 
60. Чечель О. М.  Державна політика сприяння розвитку інвестицій у 
людський капітал/ Інвестиції: практика та досвід/ № 16/2011. URL :  
http://www.investplan.com.ua/pdf/16_2011/26.pdf 
61. Як змінювався рівень бідності в Україні останні 20 років. Слово і 
діло. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/02/16/infografika/suspilstvo/yak-
zminyuvavsya-riven-bidnosti-ukrayini-ostanni-20-rokiv 
62. У Комітеті з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 
обговорено виконання Стратегії подолання бідності. URL: 
https://iportal.rada.gov.ua/news/news_kom/206097.html 
 
 
  
8 4 
 
ДОДАТОК А 
Індекс людського регіонального розвитку в Україні в розрізі напрямів та 
регіонів 
 
 
 
 
 
85 
 
 
 
 
 
 
 86 
 
 
 
 
 
 
 
8 7
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
