Проєкт автотранспортного підприємства на 75 автомобілів для перевезення побутових приладів в Київській області

Торгало, Костянтин Олексійович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7972
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Підгорний, Микола Володимирович	-
dc.contributor.author	Торгало, Костянтин Олексійович	-
dc.date.accessioned	2026-03-12T11:07:00Z	-
dc.date.available	2026-03-12T11:07:00Z	-
dc.date.issued	2023	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7972	-
dc.description.abstract	Пояснювальна записка до кваліфікаційної роботи бакалавра міститься на 70 сторінках і 5 листів графічної частини. Черкаський державний технологічний університет, Кафедра автомобілів та технологій їх експлуатації, 2023. Пояснювальна записка оформлена відповідно до ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». В кваліфікаційній роботі бакалавра здійснено проектування автотранспортного підприємства на 100 автомобілів для перевезення побутових приладів в Київській області. В розділі «Техніко-економічне обґрунтування до проекту» описано призначення автотранспортного підприємства, що проектується, визначено категорію умов експлуатації, описано переваги та недоліки обраного авто. В технологічному розділі проведено розрахунок показників трудомісткості робіт з обслуговування та ремонту рухомого складу АТП, визначено необхідну кількість працюючих працівників та необхідні площі виробничих приміщень. В конструкторському розділі здійснено розрахунок пристрою для нанесення антикорозійного та лакофарбового матеріалу. В розділі охорони праці розраховано систему захисту від струму короткого замикання.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.title	Проєкт автотранспортного підприємства на 75 автомобілів для перевезення побутових приладів в Київській області	uk_UA
dc.type	Bachelor Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	274 Автомобільний транспорт (Автомобільний транспорт)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Торгало.pdf Restricted Access		1.37 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
 
Міністерство освіти і науки України 
Черкаський державний університет (ЧДТУ) 
18006, м. Черкаси, бул. Шевченка, 460, тел./факс (0472) 71 00 92 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ 
зав. кафедри автомобілів та 
технології їх експлуатації, доцент 
  Л. А. Тарандушка 
« » 2023 р. 
 
 
 
 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра 
на тему: 
«Проект автотранспортного підприємства на 100 автомобілів для 
перевезення побутових приладів в Київській області» 
 
 
 
 
 
 
Керівник роботи:  
к.т.н., доцент  М.В.Підгорний  
 
(посада) (підпис) (Ініціали, прізвище) 
 
 
Виконавець:  
студент 5 курсу, гр. 3АВ-93 
 
спеціальності 274 – Автомобільний 
транспорт К.О. Торгало 
(підпис) (Ініціали, прізвище) 
 
 
 
 
 
 
 
 
2023
 
 
 
 
 
РЕФЕРАТ 
 
студента факультету електронних технологій автомобілів та машинобудування 
Торгало Костянтина 
„ Проект автотранспортного підприємства на 100 автомобілів для перевезення 
побутових приладів в Київській області ” 
 
Пояснювальна записка до кваліфікаційної роботи бакалавра міститься на 70 
сторінках і 5 листів графічної частини. 
Черкаський державний технологічний університет, Кафедра автомобілів та 
технологій їх експлуатації, 2023. 
Пояснювальна записка оформлена відповідно до ДСТУ 3008-95 «Документація. 
Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». 
В кваліфікаційній роботі бакалавра здійснено проектування автотранспортного 
підприємства на 100 автомобілів для перевезення побутових приладів в Київській 
області. 
В розділі «Техніко-економічне обґрунтування до проекту» описано 
призначення автотранспортного підприємства, що проектується, визначено 
категорію умов експлуатації, описано переваги та недоліки обраного авто.  
В технологічному розділі проведено розрахунок показників трудомісткості 
робіт з обслуговування та ремонту рухомого складу АТП, визначено необхідну 
кількість працюючих працівників та необхідні площі виробничих приміщень. 
В конструкторському розділі здійснено розрахунок пристрою для нанесення 
антикорозійного та лакофарбового матеріалу. 
В розділі охорони праці розраховано систему захисту від струму короткого 
замикання. 
  
 
 
 
ЗМІСТ  
Вступ……………………………………………………………………………..…...…...6 
1.ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУ..……………………….7 
 1.1Аналіз вихідних даних проекту……………………………………………….7 
 1.2 Характеристика місцевості та визначення кліматичних умов……………..7 
 1.3 Аналіз характеристик вантажу та вибір транспортного засобу………........9 
  1.3.1 Аналіз характеристики вантажу……………………………………..9 
  1.3.2 Вибір моделі базового автомобіля для парку АТП………………...9 
2.ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗРАХУНОК АВТОТРАНСПОРТНОГО 
ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………….……14 
 2.1 Розрахунок річного обсягу робіт на підприємстві…………………....…....14 
  2.1.1 Кількість технічних впливів за цикл………………………...……..15 
  2.1.2 Визначення програми діагностичних впливів по АТП.…………..18 
2.1.3 Визначення добової програми по ТО та діагностуванню 
автомобілів………………………………………………………..………..19 
 2.2 Планування виробничого корпусу…………………………………………..20 
 2.2.1 Обґрунтування, вибір методу ТО та діагностування 
автомобілів…………………………………………………………………20 
 2.2.2 Розрахунок річного об'єму робіт по ТО і ремонту рухомого 
складу………………………………………………………………….........22 
  2.2.3 Розподіл річних обсягів робіт ТО і ПР……………………..….…..23 
  2.2.4 Розрахунок зони поточного ремонту………………………………26 
 2.2.5 Визначення сумарного річного об'єму робіт ТО і ПР рухомого 
складу …………………………………………………………………........26 
2.2.6 Розрахунок чисельності виробничих робітників……………….…26 
  2.2.7 Розрахунок площ приміщень …………………………………........29 
  2.2.8 Розрахунок площ виробничих дільниць ……………………..........29 
  2.2.9 Розрахунок площ складських приміщень……………………….....31 
  2.2.10 Розрахунок зони зберігання рухомого складу…………………...32 
  2.2.11 Розрахунок площ допоміжних приміщень…………………….....32 
  
 
 
 
 
  
2.2.12 Рохрахунок загальної площі забудови АТП…………………....33 
2.3 Проектування малярної дільниці…………….……………………………38 
  2.3.1 Призначення малярної дільниці…………….……………………38 
 2.4 Етапи підготовки автомобіля до фарбування……………………………40 
 2.5 Організація технологічного процесу……………………………………..40 
 2.6 Розробка технологічного процесу фарбування кузова………………….43 
3. КОНСТРУКТОРСЬКА РОЗРОБКА…………………………………..…………...49 
 3.1 Обґрунтування і вибір конструкції………………………………………..49 
 3.2 Опис пристрою для нанесення антикорозійного та лакофарбового 
матеріалу………………………………………………………………………..50 
3.3 Розрахунок конструктивних елементів..………………………………….51 
4.ОХОРОНА ПРАЦІ …………………………………………….…………………...55 
 4.1 Виробнича санітарія……………………………………………………….55 
  4.1.1 Мікроклімат……………………………………………………….55 
  4.1.2 Освітлення…………………………………………………………57 
   4.1.2.1 Природне освітлення……………………………………..57 
   4.1.2.2 Штучне освітлення……………………………………….60 
  4.2 Аналіз і усунення потенційних небезпек і шкідливостей при проведенні 
фарбувальних робіт…..………………………………………………………..61 
  4.2.1 Небезпека ураження електричним струмом…………………….61 
  4.2.2 Виробничий шум………………………………………………….64 
  4.2.3 Вібрація……………………………………………………………65 
 4.3 Виділення шкідливих речовин……………………………………………67 
 4.4 Запобігання аварійних ситуацій…………………………………………..68 
  4.4.1 Вибухопожежонебезпечність виробництва……………………..68 
  4.4.2 Попередження пожеж на виробництві…………………………..72 
 4.5 Екологічність проєкту……………………………………………………..73 
  4.5.1 Джерела забруднення повітря, води і технологічні відходи…...73 
 4.5.2 Інженерні рішення очищення повітря, води, утилізації 
відходів…………………………………………………………………...74 
 
 
 
 
 
 
ВИСНОВОК…………………………………………………………………………...75 
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАННЯ………………………………………………….76 
Додаток А – Виробничий корпус…………………………………………………….79 
Додаток Б – Планування слюсарно-механічної дільниці…………………………..80 
Додаток В – Генеральний план………………………………………………………81 
Додаток Г – Лещата гідравлічні універсальні………………………………………82 
Додаток Д – Специфікація «Лещата гідравлічні універсальні»..………………….83 
Додаток Ж – Розрахункова схема струму короткого замикання…………………..84 
  
  
 
 
 
Вступ 
Під експлуатацією транспортних засобів розуміється система інженерно – 
технічних, організаційних заходів, які гарантують ефективне використання 
рухомого складу, низьку паливну економічність, безпеку руху і низьку 
собівартість технічного обслуговування та ремонту. Автомобіль являє собою 
систему функцій які забезпечують сукупність діючих елементів, таких як збірні 
одиниці та деталі. В процесі експлуатації показники якості можуть залишатись 
постійними (габарити, вантажопідйомність), але більша частина їх змінюється в 
гіршу сторону (економічність, продуктивність). 
В основу організації виробничих процесів в АТП покладені принципи 
пропорційності, неперервності і ритмічності виробництва. Принцип 
пропорційності – це основна передумова рівномірної роботи АТП і забезпечення 
безперебійного виконання технічних дій. При цьому виключається 
перевантаженість одних дільниць і не до використання потужностей. 
В плануванні АТП вимагається взаємне розміщення дільниць і споруд, а 
також розташування основних цехів, дільниць, зон має відповідати вимогам 
виробничого процесу, щоб визначити зустрічні і зворотні рухи. 
Основним завданням АТП, що вже існує чи яке тільки планується є створити 
всебічне задоволення потреб народного господарства і громадян у перевезеннях з 
високим рівнем якості при мінімальних затратах. Необхідно перевезти 
конкретний обсяг вантажу даного виду автомобілем певної вантажопідйомності 
та типу від постачальника до споживача так, щоб АТП, маючи дуже великі 
затрати на утримання автомобіля, його обслуговування, ремонт, заробітну плату 
працівників, відрахування на соціальні заходи тощо, отримало прибуток та було 
рентабельним. 
 Тому метою даної кваліфікаційної роботи бакалавра є проектування 
автотранспортного підприємства, що виконує вантажні перевезення, де, при 
впровадженні раціональних технологічних процесів, досягаються високі 
показники ефективності експлуатації та обслуговування автомобілів. 
 
 
 
 
1 ТЕХНІКО–ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЄКТУ 
 
 
1.1 Аналіз вихідних даних проекту 
 
 
Щоб виконати проєктування АТП необхідно здійснити вибір та 
обґрунтувати вихідні  дані, які представлені нижче в табл. 1.1. 
Таблиця 1.1 Вихідні дані до кваліфікаційної роботи 
Кількість Режим Кількість Середньод Категорія 
автомобілів роботи робочих обовий умов 
днів на пробіг експлуатації 
рік автомобіля 
100 1зміна 256 днів 300 км ІІІ 
автомобілів 
 
Типом дорожнього покриття є дороги           з асфальтобетонних матеріалів - Д3, 
рельєф місцевості – Р5 – горбиста рівнина, клімат – помірно континентальний. 
Категорія умов експлуатації обрана відповідно довідникової літератури [2]. 
 
1.2 Характеристика місцевості та визначення кліматичних умов 
 
 
Київська область була створена 27 лютого 1932 року. Область налічує – 7 
районів, 69 об’єднаних територіальних громад (ОТГ), 26 міст, у тому числі 13 з них 
є містами обласного значення, 30 селищ міського типу (СМТ), що в загальному 
становлять 1182 населених пунктів. Близько на 2 тис.км² простягається 
Чорнобильська зона, яка розташована в Північній частині області. Територія 
області становить 28,4 тисячі квадратних кілометрів , а це в свою чергу складає 
4,7% від всієї території України. Кількість населення області складає 1795,3 тис. 
осіб, у тому числі: міське — 1047,8 тис. осіб, сільське — 747,8 тис. осіб; густота 
населення на 1 кв. км. — 64 особи.   
Київ – столиця України та місто, яке адміністративно не входить до складу 
Київської області, яка розташована в басейні середньої течії Дніпра та більшою 
 
 
частиною території знаходиться на Правобережжі.  
 
 
 
На сході розподіляє межує з Чернігівською і Полтавською, на південному 
сході та півдні з Черкаською, на південному заході — з Вінницькою, 
на заході  — з Житомирською областями та на півночі  — з Гомельською 
областю Білорусі. 
Рельєф. Поверхня області це горбиста рівнина із загальним нахилом до 
долини Дніпра. За характером рельєф можна розділити на три частини. В 
північній частині області переважає  Поліська низовина (висота до 198 м). 
Лівобережний край охоплює Придніпровська низовина  з розвиненими 
річковими долинами. Південно-західну частину області займає Придніпровська 
височина  — найбільш розгалужена частина області з абсолютними висотами 
до 273 м. 
Клімат. Клімат в області помірно континентальний, м’який, з достатнім 
зволоженням. Середня температура в січні становить −6 °C, в липні +19,5 °C. 
Протяжність вегетаційного періоду складає 198-204 дні. За рік на території 
області випадає 500-600 мм опадів переважно влітку. 
В Київській області гарно розвинений залізничний транспорт. 
Експлуатаційна довжина залізниці становить 1100 км станом на 2008 рік. Через 
територію області проходять такі залізничні лінії як: Київ – Львів, Київ – 
Дніпро – Донецьк тощо. 
Електрифіковані приміські ділянки залізниці: Київ – Фастів – Козятин, 
Київ – Фастів – Миронівка, Київ – Тетерів, Київ – Ніжин, Київ – Яготин. 
Залізничні вузли: Київ, Фастів, Миронівка. 
Довжина автомобільних доріг становить 7760 км, у тому числі з твердим 
покриттям — 7489 км. Найважливіші автомобільні дороги: Київ — Одеса, 
Київ — Харків, Київ — Дніпро [11]. 
 
 
 
1.3 Аналіз характеристик вантажу та вибір транспортного засобу 
 
1.3.1 Аналіз характеристик вантажу 
 
Київська область є однією із високорозвинених індустріальних регіонів 
України. 
Підприємства машинобудівної і металообробної галузей виготовляють 
побутове обладнання, хімічне оснащення, техніку для тваринництва і 
кормовиробництва, екскаватори, меліоративну техніку, технологічне 
обладнання для підприємств торгівлі, а також товари побутового призначення.  
Легка промисловість поєднує підприємства трикотажної, швейної, 
шкіряної, льонooбрoбної галузей, які географічно розміщені в таких містах як: 
Переяславі-Хмельницькому, Фастові, Сквирі, Білій Церкві, Броварах, Богуславі, 
Василькові та ін.. На основі місцевих мінерально-сировинних і лісових ресурсів 
достатньо рoзвинена будівельна і деревообробна промисловість. Працюють такі 
заводи залізобетонних виробів (Біла Церква, Бровари, Вишгород), цегляні, 
заводи з обробки граніту (Буча), скляні, з виробництва санітарно-технічних 
виробів. Ведеться видобуток граніту неподалік Богуслава і Білої Церкви. 
Таким чином були сформовані такі промислові вузли – Київський і 
Білоцерківський. Спеціалізацію Білоцерківського вузла характеризує хімічна і 
машинобудівна промисловість, яка ще додана і харчовою промисловістю. 
Найбільшими багатогалузевими промисловими центрами є такі міста як 
Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, які включені в Київський промисловий 
вузол [11]. 
 
1.3.2 Вибір моделі базового автомобіля для парку АТП 
 
 Hyundai HD-78 
Такий автомобіль як Hyundai HD-78, визначає стандарти у 8-тонному 
класі вантажівок. Ця модель створена по всім стандартам якості та надійності, а 
також є чудовим помічником у перевезенні вантажу середньої ваги (рис.1.1). 
 
 
 
Всередині розміщені комфортні сидіння, які індивідуально налаштовуються 
під людину, присутня ергономічна панель приладів, яка допомагає не 
втомлюючись керувати вантажівкою на протязі всього робочого дня. 
 
Рисунок 1.1 – Габаритні розміри вантажівки Hyundai HD-78 
 
Технічні характеристики Hyundai HD-78 представлені в табл.1.2 
Таблиця 1.2. –  Технічні характеристики Hyundai HD-78 
 
Технічна характеристика 
1 2 
Тип приводу:  Задній 
Марка палива:  Дизель 
Витрата палива: л/100 км  
Змішаний цикл  15  
Максимальна швидкість, км/год: 120 
Максимальний кут підйому, % 39,9 
Мінімальний діаметр розвороту, м 14,6 
Кузов 
Тип: Фургон 
Кількість дверей:   2 
Кількість місць: 3 
Двигун 
Модель двигуна D4DD Euro-3 TD 
Тип двигуна:  Дизель 4 циліндровий, рядний, 
Об'єм двигуна, куб. см: 3907 
Потужність, л.с./об /хв: 140/2000 
 
 
Момент, що крутить, кг*м/об/хв: 38/1200 
 
  
 
 
 
Продовження таблиці 1.2. –  Технічні характеристики Hyundai HD-78 
 
КПП 
Щеплення  Однодискове, сухе,  
Механічна КПП: 5 
Ходова частина 
Підвіска передня: Залежна на поздовжніх 
напівеліптичних ресорах, гідравлічні 
амортизатори подвійної дії 
Підвіска задня: Залежна на поздовжніх 
напівеліптичних ресорах, гідравлічні 
амортизатори подвійної дії 
 
Isuzu NQR71 
Isuzu NQR71 є однією з популярних моделей японської компанії Isuzu у 
всьому світі (рис.1.2). Вантажопідйомність цього автомобіля становить 7 тонн. 
Укомплектована дана модель дизельним двигуном 4HG1-T з потужністю 121 
к.с. при 3200 об/хв, що відповідає нормам Євро-IV. 
Вантажівку розроблено у 2 модифікаціях: Isuzu NQR 71Р зі звичайною рамою 
та Isuzu NQR 71R з подовженою рамою. 
Рисунок 1.2 - Габаритні розміри вантажівки Isuzu NQR71  
 
 
  
Mercedes Atego 1725 
На сьогоднішній день популярною моделлю на світовому автомобільному 
ринку є марка Mercedes Atego, яка презентована модельним рядом вантажівок, які 
перевозять великі вантажі на далекі відстані. 
У березні 2013 року компанія Mercedes випустила нову вантажівку Atego 
(рис.1.3), яка стала більш ефективнішою на 5%, через те що, використовує двигун     
Євро-6, також було додано чимало нововведень в конструкцію шасі та систему 
відпрацьованих газів, а нова кабіна автомобіля вивела в лідери серед 
середньотоннажних вантажівок. 
   
Рисунок 1.3 — Автомобіль Mercedes Atego 1725 
Для проєктованого АТП за базовий автомобіль обираємо вантажівку моделі 
Mercedes Atego 1725. Вибір обґрунтований тим, що технічні характеристики даної 
моделі можуть забезпечити достатню безпеку вантажу в позаміських та міських 
умовах, завдяки кузову типу «фургон» та м’якій підвісці. Основні параметри 
обраного автомобіля представлені в табл. 1.3. 
 
 
 
 
 
 
Таблиця 1.3 – Технічна характеристика автомобіля Mercedes Atego 1725 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2 ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗРАХУНОК АВТОТРАНСПОРТНОГО 
ПІДПРИЄМСТВА 
 
2.1 Розрахунок річного обсягу робіт на підприємстві 
 
 
Технологічний розрахунок автотранспортного підприємства (АТП) 
повинен включати: 
− визначення виробничої програми з технічного обслуговування (ТО) та 
ремонту рухомого складу (РС) автомобільного транспорту (АТ) АТП за 
відкоригованими нормативами профілактичного обслуговування; 
− обчислення об’ємів робіт за їх видами, вибір та обґрунтування методів 
організації виробництва; 
− розрахунок кількості виробничого персоналу, технологічного 
обладнання, площ приміщень допоміжного та основного виробництва; 
− визначення характеристик будівель, споруд та генерального плану 
підприємства. 
Коригування періодичності ТО і пробігу до капітального ремонту (КР) 
вираховується за наступними формулами: 
 
 
 
 
де Lн - нормативна періодичність ТО-1 та ТО-2 для IІІ категорії умов 
i 
експлуатації, км.; 
Lн - нормативний пробіг до капітального ремонту (КР), тис. км.; 
k 
 
 
 
 
 
К1, К2, К3 – коефіцієнти, що враховують категорію умов експлуатації та 
кліматичні умови [4]. 
'
L = 4000  0,8 1 = 3200 км.,
ТО−1  
'
L = 16000  0,8 1 = 12800 км.,
ТО−2  
L = 300000  0,8 1 1,1 = 264000км.
рес  
 
2.1.1 Кількість технічних впливів за цикл 
 
 
Кількість технічних впливів на 1 вантажівку формулюється відношенням 
циклового пробігу Lц до виду впливу. Розрахунковий цикловий пробіг 
відповідає ресурсному (Lрес=Lц=264000 км). Кількість списань за цикл = 1.      
ТО-1 при цьому за цикл не включає ТО-2. Періодичність ЩО дорівнює 
середньодобовому пробігу. 
Визначаємо КР, ТО-1, ТО-2 на один автомобіль за цикл: 
- кількість КР на цикл: 
 
L
ц 264000
N = = = 1;
КР                                                      (2.4) 
L 264000
рес
 
 
де N 
КР - кількість КР за цикл; Lц – цикловий пробіг автомобіля, км; 
Lрес - пробіг до капітального ремонту, км. 
 
- кількість ТО-2: 
 
L
рес 264000
N = − N = −1  20;
2 c                                      (2.5) 
L 12800
ТО−2
  
 
 
 
 
 
- кількість ТО-1 на цикл: 
 
                                  
де N1 - кількість ТО-1; LТО −1 – періодичність виконання ТО-1; 
- кількість ЩО на цикл: 
 
де Lcд – середньодобовий пробіг автомобіля, Lk – скорегований пробіг до 
КР, км. 
Результати розрахунків наведено в табл. 2.1. 
 
 
Таблиця 2.1 - Кількість технічних обслуговувань на один автомобіль за цикл 
 Умовне N N N  N  
позначення КР 1 2 ЩO 
Кількість 1 62 20 880 
 
 
 
Коефіцієнт технічної готовності: 
 
       
де dтоіпр – тривалість простою ТО та ПР в АТП, дні/1000 км. [1, с.43, 
дод. Ж];  
Дк – тривалість простою ТЗ в КР на авторемонтному підприємстві, дні [1, 
с.43, дод. Ж]. 
 
 
 
 
 
Розрахунок річного пробігу автомобіля: 
L = Д  l   = 256  300  0,88 = 67208км., 
Р   роб  сд Т   (2.9) 
де Дроб.д - кількість днів роботи АТП в рік, дні. 
Коефіцієнт переходу від циклу до року: 
                                                   
 
Розрахунок річної кількості ТО на один автомобіль за рік: 
 
 
N = N  = 20  0,25 = 5 
2 Р   2  Р  (2.11) 
 
N = N  = 62  0,25 = 15,5  16 
1Р   1 Р  (2.12) 
 
N = N   = 880  0,25  224 
ЩОР   ЩО  Р  (2.13) 
 
Кількість ТО на весь парк за рік: 
 
 
 N = N  A = 5 100 = 500
2Р 2Р CП  (2.14) 
   
 
 N = N  A = 16 100 = 1600
1Р 1Р CП  (2.15) 
   
 
 N = N  A = 224 100 = 22400
ЩОР ЩОР CП (2.16) 
  
 
 
 
 
 
 
Результати розрахунків в табл. 2.2. 
 
 
Таблиця 2.2 - Кількість технічних впливів на один ТЗ та на весь парк 
 Кількість технічних впливів на 1 Кількість технічних впливів по  
автомобіль всьому АТП 
N N N
ЩОР  N  N1Р  N  
1Р 2 Р ЩОР 2 Р
224 16 5 22400 1600 500 
 
 
 
2.1.2 Визначення програми діагностичних впливів по АТП 
 
 
Діагностування РС буде включено в обсяг робіт ТО, ПР. Діагностування 
АТЗ буде проводитися на постах, поєднано з ТО-1. На АТП передбачається два 
види діагностування АТЗ: Д1, Д2. 
Д1 необхідно для визначення технічного стану систем автомобіля, вузлів, 
агрегатів, що забезпечують безпеку руху. Д1 виконується при ТО-1, ТО-2 
(забезпечує безпеку руху) та при ПР (по вузлах, що забезпечують безпеку 
руху). Кількість АТЗ згідно статистичних даних та норм проектування 
приймаємо 10% від ТО-1 за рік. 
Д2 потрібно для визначення економічних, потужнісних показників АТЗ. 
Д2 проводиться з періодичністю ТО-2, в інших випадках при ПР. Кількість 
автомобілів, що направляються на Д2 при ПР 20% від річної програми ТО-2. 
Обрахунок числа діагностичних впливів розраховано по формулах: 
 
 
              N = 1,1 N +  N = 1,1 1600 + 500 = 2232
Д1Р 1Р 2Р                  (2.17) 
 
де  N
Д  1Р - кількість діагностувань Д1 на весь парк за рік. 
 
 N = 1,2 N = 1,2  500 = 600
Д 2Р 2Р    (2.18) 
 
 
 
 
 
де  NД  2 Р - кількість Д2 на весь парк за рік;  
1,1 та 1,2 – коефіцієнти, які враховують кількість АТЗ, що діагностуються 
при ПР. 
Кількість ТЗ, що направляються на Д2 при ПР (прийнято 20 % від річної 
програми ТО-2): 
20
 N =  N  = 600  0,2 = 120
Д2 ПРР Д 2Р     (2.19) 
100
 
 
2.1.3 Визначення добової програми по ТО та діагностуванню 
автомобілів 
 
Добова виробнича програма є критерієм вибору методу організації ТО. 
Вона служить вихідним показником при визначенні числа постів та ліній ТО. 
По видах ТО та діагностуванню добова виробнича програма визначається за 
формулою: 
 
N
N = iР ,
iд
Д       (2.20) 
роб.Рi
 
де  NiР  –  річна  програма  ТО  чи  діагностування  окремо  (   N ,   N ,   N ); 
ЩOp   1 p  2 p  
Дроб.Рi – річна кількість робочих днів зони, призначеної для ТО, діагностування 
автомобілів [1, с.86, дод. 8]. 
22400
N = = 88
ЩО Д  
256
1600
N = = 6
ТО−1Д  
256
 
  
 
 
 
500
N =  2
ТО−2 Д  
256
2232
N = = 9
Д1Д  
256
600
N =  2
Д 2 Д  
256
 
2.2 Планування виробничого корпусу 
 
 
2.2.1 Обґрунтування, вибір методу ТО та діагностування автомобілів 
 
 
Потокова організація обслуговування при ЩО є доцільною при NЩОд=100 при 
обслуговуванні однотипних АТЗ, ТО-1 при N1д=12 АТЗ, ТО-2 при N2д=5. При 
меншій добовій програмі використовуємо універсальні пости. 
Д-1 в залежності від добової програми, методу проведення ТО-1 
організовується разом з ТО-1 або на окремих постах. 
При виконанні ТО-1 на універсальних постах Д-1 можна організувати на 
окремому пості. При цьому його місце розташування забезпечить зручний заїзд 
АТЗ з різних виробничих зон. 
Розрахункову трудомісткість tЩО ЩО визначаємо зо формулою: 
 
t = t н K K , люд.год  
ЩO ЩO 4 M      (2.21)
 
де К4 – коефіцієнт, що враховує кількість одиниць технологічно сумісного 
РС та розмір АТП [1, с.85, дод. 6]; 
 t н
ЩO   – нормативна трудомісткість ЩО, люд.год. [1, с.87, дод. 10]; 
КМ=1–М/100=0,35...0,75 – коефіцієнт, який враховує зниження  трудомісткості  
за рахунок механізації робіт ЩО. 
  
 
 
н 
t = t  K   K = 0,751,19 0,5 = 0,45люд.год 
ЩO ЩO 4 M 
 
 
Нормативна трудомісткість ТО-1, ТО-2 для РС проектованого АТП 
визначається за формулою: 
 
 
  
t = t н   K  K , люд.год 
ТО−1 і 2 4 (2.22) 
 
 t = t н   K  K , люд.год 
ТО−2 і 2 4 
 
 
де tн
i  - нормативна трудомісткість ТО-1 і ТО-2, люд. год. [1, с.87, дод. 10]. 
 
 
t  = 5,7 1,01,19 = 6,78люд.год 
ТО −1 
t = 21,61,01,19 = 25,7люд.год 
ТО−2 
 
Питома нормативна трудомісткість поточного ремонту визначається за 
формулою, люд.год/1000км: 
 
 
 
н 
t = t  K  K  K  K  K , люд.год 
ПР ПР 1 2 3 4 5 (2.23) 
 
 
н 
де t – нормативна трудомісткість ПР, люд. год. [1, с.87, дод. 10]; К1, К2, ПР 
 
К3, К4, К5 – коефіцієнти, що враховують категорію умов експлуатації рухомого 
складу, модифікацію рухомого складу, природно-кліматичні умови 
експлуатації рухомого складу, кількість одиниць технологічно сумісного 
рухомого складу, способу зберігання рухомого складу [1, с.80, дод. 6]. 
 
t = 51,21,0 0,91,191,0 = 6,43люд.год 
ПР 
 
 
де K1, K2, K3 – коефіцієнти, що враховують відповідно категорію умов 
експлуатації, кліматичні умови і пробіг автомобілів з початку експлуатації. 
 
 
 
 
 
 
Розрахунок трудомісткості діагностування при виконанні Д-1 з ТО-1: 
 
t =1,1 t =1,16,78 = 7,46люд.год  (2.24) 
1+д−1 ТО−1   
 
 
 
Розрахунок трудомісткості діагностування Д-2: 
 
 
t = (0,1...0,2)  t = 0,2 25,7 = 5,14люд.год  (2.25) 
д−2 ТО−2   
 
 
Трудомісткість СО: 
 
 
 20
t =  t = 25,7 = 5,14люд.год  (2.26) 
СО ТО−2
100 100  
 
де δ – частка робіт СО від трудомісткості ТО-2 (20% - для інших районів, 
50% - частка дуже холодного і жаркого районів; 30% - для жаркого і холодного 
районів). 
 
2.2.2 Розрахунок річного об'єму робіт по ТО і ремонту рухомого складу 
 
 
Розрахунок річних обсягів робіт за ЩО: 
 
 
Т = N  t = 22400 0,45 =10080  люд. год.  (2.27) 
ЩО .Р ЩО .Р ЩО
 
 
 
 
Розрахунок річних обсягів робіт за ТО-1 з Д-1: 
 
Т = N  t + (0,1N + N )t =
ТО−1.Р 1.Р 1+д−1 1Р 2Р д1  
=1600 7,46+ (0,11600+ 500)0,25 6,78 =12871,4люд. год. (2.28) 
 
Розрахунок річних обсягів робіт за ТО-2: 
 
 
 
 
Т = N  t = 500 25,7 =12850  люд. год.   (2.29) 
2.Р 2.Р ТО−2  
 
Розрахунок річних обсягів робіт за Д-2: 
 
Т = N  t = 600 5,14 = 3084люд. год.    (2.31) 
д−2.Р д−2.Р д−2
 
Розрахунок річних обсягів робіт за ПР: 
 
L  A  t
p nр пр 67208100 6,43
Т = = = 43188люд. год.   (2.32) 
ПР.Р
1000 1000
Об'єм робіт сезонного обслуговування (СО) за рік в цілому по парку: 
 
Т = 2А  К  t = 2 100 0,2 25,7 =1028люд. год.  (2.33) 
СО .Р пр СО ТО−2
 
 
де КСО=0,2 – коефіцієнт трудомісткості ТО-2; 
Апр – кількість приведених автомобілів кожної групи автомобілів. 
Річні трудомісткості технічних обслуговувань, які виконуються на потокових 
лініях, мають бути уточнені після обчислень відповідних зон обслуговування. 
 
2.2.3 Розподіл річних обсягів робіт ТО і ПР 
 
При обрахунку ТО та ПР необхідно визначити режим роботи зони, 
чисельність потокових ліній та постів, уточнюємо річні трудомісткості робіт ТО 
та обираємо метод обслуговування. 
«Режим роботи ТО, ПР приймаємо залежно від режиму роботи АТЗ. Роботи ЩО, 
ТО-1 виконуються в міжзмінний час ТО-2, ПР під час роботи АТЗ на лініях. 
Роботу зон технічних обслуговувань рекомендується планувати в 1…2 зміни, 
зони ПР в 2…3 зміни» [8]. 
 
 
 
 
Вибір методу технічного обслуговування проводиться шляхом порівняння  
(такту поста) з R (ритмом виробництва). Якщо такт поста (вважаємо, що весь 
об'єм робіт виконується на одному посту) рівний або більше 3R для ТО-1, 2R для 
ЩО, 4R для ТО-2, то можливе використання потокового методу виробництва. 
Якщо ж умова не виконується, то проектуються універсальні пости для 
проведення ТО [1]. 
Ритм виробництва вираховується за формулою: 
 
60 Tзм С
R зм
i = ,     (2.34) 
Ni.д
 
де Тзм=8 год. – тривалість зміни;  
Сзм – число змін;  
Ni.д – добова виробнича програма розподілена по кожному виду ТО. 
 
60 8 1
R = = 5,5хв. 
ЩО
88
60 8 1
R = = 80  
ТО−1
6
60 8 1
R = = 240  
ТО−2
2
 
Розрахунок такту зони обслуговування: 
 
 
60  t 60 6,78
 = ТО−1 + (1...3) = +3=138,6хв. (2.35) 
ТО−1
Р 3
3    
60  t 60 25,7
 = ТО−2 + (1...3) = +3= 517 (2.36) 
ТО−2
Р 3
3    
60  t
ЩО 60 0,45
 = + (1...3) = + 2 =11 (2.37) 
ЩО
Р 3
3                                  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
де ti – трудомісткість робіт з обслуговування, які проводяться в конкретній 
зоні обслуговування [4], люд.-год;  
Рз – кількість робітників, одночасно працюючих;  
tз=1...3 хв. – час, який затрачується на пересування автомобіля при його 
установці на пост і з'їзді з посту. 
  Кількість постів для ТО-1 з Д-1: 
 
 138,6
X = ТО−1 =  2 (2.38) 
ТО−1
R  80 0,85
ТО−1 ТО−1      
 
 
де η=0,85...0,95 – коефіцієнт використання робочого часу посту. 
Кількість постів Д-2 визначається: 
TД 2 р 3084
X Д 2 = = =1,8  2   (2.40) 
Д рп  п  tзм  Р і 256 8 110,85
 
 
де Тд.р - річний обсяг робіт певного виду, який виконується на постах, 
люд.год.; Kн - коефіцієнт нерівномірності завантаження [2, с.313, дод. 21]; 
 
Д рп - кількість робочих днів поста за рік [2, с.313, дод. 21]; 
n – кількість змін роботи на добу [2, с.313, дод. 21] 
tзм- тривалість зміни [2, с.313, дод. 21]; 
Р – кількість робітників, які одночасно працюють на одному посту [2, 
с.314, дод. 2]. 
Кількість постів з виконання робіт Д2 приймаємо - 2. 
 
 
 
 
 
 
2.2.4 Розрахунок зони поточного ремонту 
 
 
Розрахунок кількості постів ПР: 
 
 
TПР  431881,4
X пр = = = 7,8  8 (2.41) 
Д рп Т зм Сcм  Рпр пр 256 8 14 0,9
  
 
 
де ТПРп - річний обсяг постових робіт ПР, люд.-год.; 
Тзм – тривалість зміни, год.; Дроб.р – кількість днів роботи зони ПР в рік; 
РПР – кількість робітників на посту, люд.; С – кількість змін; 
φ=1,2...1,5 – коефіцієнт, що враховує нерівномірність надходження 
автомобілів у зону ПР; 
ηпр=0,85...0,90 – коефіцієнт використання робочого часу посту. 
 
2.2.5 Визначення сумарного річного об'єму робіт ТО і ПР рухомого 
складу 
 
Сумарний річний об'єм робіт ТО і ПР рухомого складу: 
 
 
T = Т +Т +Т +Т +Т =     (2.42) 
ЩО 1+ Д −1Р 2.Р д−2. р ПР.Р
=10080+12871,4+12850+ 3084+ 43188= 82000люд.− год. 
де TЩО.Р , T – уточнені річні об'єми робіт ЩО, ТО-1 та Д-1, люд.год; 
1 Д −1Р    
T2.Р , Tд−2.Р TСО.Р , TПР.Р   – річні об'єми робіт відповідно ТО-2, ТО-2 та ПР, люд. 
год. 
 
2.2.6 Розрахунок чисельності виробничих робітників 
 
 
Чисельність робітників визначають за показником річного фонду 
 
 
часу робочого місця: 
 
 
 
 
  
 
 
                                                                  
 
 
 
де Тір – річний обсяг робіт за зоною ТО, ПР або дільницею, люд.-год.; 
Фм – річний фонд часу робочого місця, відповідно до довідникової 
літератури [4]  Фм=2070 год. 
Та за річним фондом робочого часу робітника відповідної зони чи дільниці: 
 
                                                                                                                            
 
 
де Фр – річний фонд робочого часу штатного робітника, визначається згідно з 
довідниковою літературою [4]. 
 
Результати обчислень зведено в табл. 2.1. 
 
 
 
 
Таблиця 2.1 – Розрахунок чисельності виробничих робітників 
   Прийнята    
  кількість  Кількість 
Назва зон і технологічно 
№ Річний 
дільниць  по змінах 
Σ 
1 2 
Зони ТО і ПР 
1 Пости ЩО 10080 4,87 5 5  1860 5,42 5 
2 Зона ТО-1 12871,4 6,22 6 6  1840 7,00 7 
3 Зона ТО-2 12850 6,20 6 6  1840 6,98 7 
4 Зона Д-2 3084 1,49 1 1  1840 1,68 1 
5 Зона ПР (пости) 12956,29 6,26 6 4 2 1840 7,04 7 
6 Всього 51831,29  24 22 2   27 
Виробничі дільниці 
7 Агрегатні 5441,64 2,63   - 1840 2,96  
Ремонт приладів 3 3 3 
8 302,31 0,15 - 1820 0,17 
систем живлення 
Слюсарно- 
9 6046,27 2,92 3 3 - 1840 3,29 3 
механічні 
10 Електротехнічні 1209,25 0,58 1 1  1840 0,66 1 
11 Акумуляторні 1209,25 0,58 1 1 - 1820 0,66 1 
12 Шиномонтажні 604,63 0,29 1820 0,33 
1 1 - 1 
13 Вулканізаційні 1813,88 0,88 1820 1,00 
Ковальсько- 
14 1209,25 0,58    1820 0,66  
ресорні 
1 1 - 1 
15 Мідницькі 604,63 0,29 1820 0,33 
16 Жерстяницькі 906,94 0,44 1840 0,49 
17 Зварювальні 1511,57 0,73 1 1 - 1820 0,83 1 
18 Оббивні 3627,76 1,75 2 2 - 1820 1,99 2 
19 Малярні 5441,64 2,63 3 3  1820 2,99 3 
 Разом 30168,71  16 16    16 
Всього 82000  40     43 
 
Річний обсяг 
робіт в зоні або на 
дільниці, люд.- 
год. 
Розрахована 
кількість 
 
Розрах 
 
Прийм. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
2.2.7 Розрахунок площ приміщень 
 
 
Площі зон ТО, ПР визначаються за формулою: 
 
 
F = f XК (2.45) 
З a П 
 
 
 
 
 
де fa – площа, яку займає авто у масштабі плану; X – кількість постів; 
Кп=4...5 – при двосторонньому розміщенні постів і потоковому методі 
обслуговування; Кп=6...7 – при однобічному розташуванні постів. 
 
F 2
ТО−1 =11,332 7 =158,62  м  
FТО−2 =11,333 7 = 237,93 2
 м  
FД 2 =11,332 7 =158,62  м2 
F =11,338 7 = 634,5  м2 
ПР
 
2.2.8 Розрахунок площ виробничих дільниць 
 
 
Площа виробничих дільниць може бути обрахована кількома методами: за 
площею обладнання і за питомою площею на 1 робітника. 
Якщо у виробничих дільницях передбачаються пости для машин, то до 
площі дільниці додається площа машини в масштабі плану: 
 
fa = a · b = 7,715 · 2,485 = 19,17 m2 (2.46) 
 
де a і b – довжина і ширина автомобіля, м. 
Площа виробничої дільниці за показником питомої площі на працівників 
розраховується за формулою [4]: 
 
 
 
Fді = f p1 + f p2 (Pm −1),  (2.47) 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
де Рт – число робітників у найбільшій зміні; fp1 – питома площа на 1 
працівника; fp2 – питома площа на наступних робітників. 
Якщо на виробничих дільницях передбачаються пости для автомобілів, 
то до площі дільниці додається 4 площі автомобіля в масштабі плану: 
��дi = ѓ��1 + ѓ��2 · (���� − 1) + ѓ�� · 4 (2.48) 
Розрахунок площ виробничих дільниць за формулами зведені в табл. 2.2. 
 
 
 
Таблиця 2.2 – Розрахунок площ виробничих дільниць ТО та ПР 
    
  
№ Назва дільниці 
1 Агрегатна 2 22 14 36 72 
Ремонт приладів 
2 1 14 8 14 14 
систем живлення 
3 Слюсарно-механічна 3 18 12 54 54 
4 Електротехнічна 1 15 9 15 15 
5 Акумуляторна 1 21 15 21 21 
Шиномон
6 1 18 15 36 36 
тажна, 
вулканіза
ційна 
Ковальсько-ресорна, 
7 1 21 5 97,68 100 
мідницька, жерстянська 
8 Зварювальна 1 21 5 97,68 100 
9 Оббивна 2 18 12 106,68 110 
10 Малярна 3 24 18 136,68 140 
614,72 662 
 
 
К-ть працівників 
 
Питома площа 
на першого 
працівника, м2 
Питома площа 
на наступних 
робітників, м2 
 
Розрахункове 
значення, м2 
 
Прийняте 
значення 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
2.2.9 Розрахунок площ складських приміщень 
 
 
Площу складських приміщень розраховуємо за показником питомих норм на 
пробіг. Відповідно [4] площі складів обчислюються за формулою: 
 
Lp  Au  fпит
         Fск.і = K K
6 рс p K різ ,     (2.49) 
10
 
де fпит – питома площа складу на 1 млн.км. пробігу; Крс – коефіцієнт, що 
враховує тип РС, Крс=1,25; Кр – коефіцієнт, що включає кількість АТЗ, Кр=1,2; Кріз 
– коефіцієнт, що включає різноманітність РС, Кріз=1,0. 
Значення коефіцієнтів Кпс, Кр, Кріз відповідно вирахувані та зведені в табл. 
2.3. [4] 
 
Таблиця 2.3 – Обчислення площі складських приміщень 
 
 
  Нормоване значення 
№ площі складських Розрахункове 
Назва складу 
п\п приміщень, значення площі, м2 
м2/1млн.км. 
1 Склад шин 3 30 
2 Склад інструментів 0,3 3 
3 Склад запасних частин 4 40 
4 Склад агрегатів 6 60 
5 Склад матеріалів 3,25 33 
6 Склад мастильних матеріалів 4 40 
7 Склад лакофарбових матеріалів 1,25 13 
Проміжний склад (дільниця  
8 20 
комплектації) 
Всього 240 
 
 
 
 
 
 
2.2.10 Розрахунок зони зберігання рухомого складу 
 
 
Розраховуємо площу зони зберігання автомобілів: 
��з6 = ѓ�� · Aз6 · ���� = 19,17 · 75 · 3 = 4313,25 m2 (2.51) 
де fa – площа, яку займає АТЗ у плані; Азб – число місць зберігання; 
Кп=2,5...3,0 – коефіцієнт щільності розміщення автомобілемісць зберігання. 
 
Розрахунок пункту прибирально-мийних робіт(ПМР) 
Визначаємо такт пункту ПМР: 
 
                                   
 
де Ny – продуктивність миючої установки (для вантажівок – 15...20 
авт/год.), приймаємо Ny=20 авт/год. 
Кількість постів ПМР: 
 
                      
 
 
2.2.11 Розрахунок площ допоміжних приміщень 
 
 
Площа допоміжних приміщень вираховується за показником питомої 
площі допоміжних приміщень Sдоп. А це в свою чергу, залежить від кількості 
працюючих робітників Рроб. На рис. 2.1 зображена номограма для обчислення 
 
 
величини питомої площі допоміжних приміщень. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 2.1 – Номограма залежності Sдоп = f(Рроб) 
Розраховуємо площу допоміжних приміщень за формулою: 
Fдоп = Sдоп   Рроб  =13 40 = 520м2 (2.54) 
 
де ΣРроб – сумарна кількість працюючих на підприємстві. 
 
2.2.12 Розрахунок загальної площі забудови АТП 
 
 
Сукупна площа АТП вираховується як сума площі виробничих, 
складських та допоміжних територій. 
Розраховуємо загальну площу виробничих приміщень та зон 
обслуговування: 
 
F 2
обс = FТО−1 + FТО−2 + FД 2 + FПР =158,62+ 237,93+158,62+ 634,5 =1190м (2.55) 
 
Fділ = Fагр + Fсист.ж. + Fслюс.мех. + Fелтехн. + Fак + Fшинмон,вулк + Fков ,мід ,жест + Fзвар. + Fоб + Fфарб. =
 
= 72+14+ 54+15+ 21+ 36+100+100+110+140 = 662м2
 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
Обчислюємо площу складських приміщень: 
 
 
Fскл = Fзап + Fагр + Fмат + Fшин + Fмаст. + Fлак + Fінстр + Fпром. = 
(2.57) 
40 + 60 + 33 + 30 + 40 +13 + 3 + 20 = 240м2 
 
Тоді загальна площа виробничого корпусу: 
 
 
F = F + F + F =1190 + 662 + 240 = 2092м2 (2.58) 
вир обс діл скл 
 
 
 
Отже, загальна площа забудови АТП складає: 
 
 
Fатп = Fобс + Fвир + Fскл + Fдоп + Fзб + Fадм = 
=1190 + 662 + 240 + 520 + 5751+ 300 = 8663м2 (2.59) 
 
де Fадм – площа адміністративного корпусу. 
Площа адміністративного корпусу обраховується як сума площ санітарно–
побутових, адміністративних, суспільних та інших приміщень. А вже площі 
даних приміщень обчислюють за формулою: 
 

Fдоп = fпP,       (2.60) 
100
 
де  - кількість робітників, які одночасно працюють в приміщенні, %; 
 - пропускна спроможність одиниці устаткування; 
Р – кількість працюючих, які користуються приміщенням, чол; 
fп – санітарна норма площі на одного працюючого, м2/чол [5]. 
Результати обчислень зведено в табл. 2.4. 
Сітка колон це система розбивочних осей в масштабі плану, де в точках 
перетину встановлюються колони каркасу будівлі.  
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
З метою уніфікації елементів каркасу, перекриттів, покриттів, ферм, балок та 
ін. конструктивних елементів розбивочні осі розміщуються на відстанях, які 
відповідають укрупненим модулям [5]. 
 
Таблиця 2.4 – Результати розрахунку площ адміністративних приміщень 
 № Площа,  
Назва 
п\п м2 
приміщення 
1 Буфет 5 
2 Їдальня 27,7 
3 Вестибюль 22,4 
4 Кімната відпочинку 37,4 
5 Зал зборів 39,9 
6 Відділи 31 
7 Кабінет безпеки руху 21 
8 Медпункт 59 
9 Гардероби відкриті: службовці 1,4 
- водії та експедитори 5,5 
10 Туалети:  
-чоловіки 17,75 
- жінки 3 
11 Умивальники:  
- службовці та працівники 1,49 
- водії 0,672 
12 Душові:    
- працівники 9,3 
- водії 3 
13 Суспільні організації 15 
 ВСЬОГО 300 
 
 
 
Для приміщень з одним поверхом у великих підприємствах дуже 
популярною є сітка колон розміром 12х12, 12х18, 12х24, 12х30, 12х36, де 
перше число – крок колон, а друге – прогін [2]. 
«Висота виробничих приміщень в одноповерхових будівлях без мостових 
кранів затверджується кратним числом 0,6 або 1,2 м і дорівнює 3,6; 4,2; 4,8; 5,4; 
6,0; 7,2; 8,4; 9,6; 10,8 і 12,0 м, при чому малі висоти (3,6...6 м) – тільки для 
прогонів до 12 м, а для прогонів 18 м і 24 м – починаючи з 5,4 м і вище. 
      
      
 
     
 
 
 
Для проєктованого в иробничого корпусу обираю висоту 6 м [5]. 
Сітка колон обраховується за формулою: 
 
 
          де ��    -   загальна площа виробничого корпусу, м2; 
        12х18 – розмір сітки колон. Отже приймаємо кількість комірок – 12. 
Для комірок 12х18 обираємо висоту 6 м. Таким чином площа виробничого корпусу 
становить: 
 
��   =  6 · 12 · 18 · 2 − 12 · 18 = 2276 m2 
 
Відхилення від розрахункової площі становить 8,8 %, що є допустимим. 
Розпочинаючи  планування виробничого корпусу потрібно ознайомитися із 
визначальними принципами та прикладами планувальних рішень як окремих зон 
ТО і ПР, так і підприємства в цілому. 
План виробничого корпусу зазвичай виконується в М 1:100; 1:200; 1:400 і 
1:500. 
Етапність виконання планування виробничого корпусу: 
- на основі даних технологічного розрахунку, визначається довжина і ширина 
виробничого корпусу і сітка колон; 
- здійснюється об’єднання основних зон ТО, ПР і виробничих приміщень, 
об’єднання складських приміщень. 
     В цілому об’єднання корпусу має забезпечити технологічний зв’язок з 
окремими виробничими дільницями із врахуванням планувальної сітки 
проєктованої будівлі. Варто пам’ятати, що технологічні відстані між 
автомобілями, постами ТО і ПР, проїзди та ін. повинні бути не менше відповідних 
нормативів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
Для планування виробничого корпусу зони ТО, ПР та дільниці потрібно 
розмістити з урахуванням найкоротшого шляху, за можливості без перетинань 
руху авто і транспортування агрегатів та механізмів. До того ж, потрібно 
комплексне розташування зв'язаних між собою дільниць. Так, наприклад, 
необхідно передбачити прямий, без маневрування в'їзд автомобілів в зону ТО і 
потім після обслуговування проїхати на стоянку, не виїжджаючи з будівлі 
виробничого корпусу (якщо буде блокована забудова). 
Гарячі дільниці (зварювальну, ковальсько-ресорну, мідницьку) краще 
всього розміщувати в одному блоці. Малярна дільниця має бути розміщена в 
окремому приміщенні, до того ж дільниця повинна мати в'їзд безпосередньо з 
території підприємства. Слюсарно-механічну та агрегатну дільниці бажано 
розміщувати коло складу запасних частин, агрегатів і матеріалів, а також поруч 
розташувати інструментально-роздавальну комору. 
В зонах ТО і ремонту розміщуються побутові приміщення, які 
обслуговують безпосередньо потреби виробництва. 
При плануванні дільниць, складів і інших приміщень їхні площі можуть 
відрізнятися від розрахункових: для приміщень площею до 100 м2 допускається 
відхилення ±20%, а для приміщень площею більш 100 м2 ±10%. Відхилення від 
розрахункової площі складає 7 % і є допустимим. 
 
 
      
       
     
 
 
 
 
2.3 Проєктування малярної дільниці 
 
 
2.3.1 Призначення малярної дільниці 
 
 
Малярна дільниця призначена для розташування на ній необхідного 
технологічного обладнання, матеріалів та виконання ремонтно-фарбувальних робіт 
кузовів та елементів автомобілів; розміщається в ізольованому приміщенні незалежно 
від типу рухомого складу й розмірів підприємства. У складі малярної ділянки слід 
передбачати приміщення, для підготовчих робіт, фарбування й сушіння, склад 
лакофарбових матеріалів і окрему фарбоприготувальну кімнату. 
Переміщення автомобілів на малярній дільниці власним ходом з 
протипожежних міркувань не допускається, тому в проектах підприємств виконання 
підготовчих, фарбувальних робіт, а також сушіння варто передбачати на прямоточній 
лінії з використанням тягового ланцюга для переміщення автомобілів. 
Малярна дільниця повинна бути ізольована від інших приміщень, мати 
індивідуальні в'їзні ворота й гарну систему припливно-витяжної вентиляції з 
очищенням повітря, що видаляється із приміщення. Незалежно від площі, малярна 
дільниця повинна мати вихід назовні. В'їзні ворота на дільницю повинні 
розташовуватися зовні приміщенні, а в разі розташування дільниці в прибудовах 
внутрішні ворота повинні мати тамбур-шлюз. 
У відповідності зі СНиП.И-93-74 на підприємстві передбачають склади для 
зберігання лакофарбових матеріалів, хімікатів, горючих матеріалів (текстильних, 
паперових, картонних, гумових і т.д.), мастильних матеріалів, а також агрегатів і 
деталей у горючій тарі. Вони повинні розташовуватися в окремих ізольованих 
приміщеннях. 
Складське приміщення повинне мати як внутрішнє, так і зовнішнє сполучення 
для завантаження й видачі матеріалів. При зручних і вільних під'їздах до складу 
можна обмежуватися тільки внутрішнім сполучення (крім мастильних матеріалів).  
 
 
Фарбувальний ділянка призначена для фарбування окремих складальних 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
одиниць і машин в зборі. Забарвлення тракторів, автомобілів можна розділити 
на три види: капітальну, ремонтну та профілактичну. 
Капітальне фарбування виконують при руйнуванні покриття зовнішніх 
поверхонь на 50% і більше, а також при пошкодженні капітального ремонту 
машини. 
У результаті руйнування покриттів через атмосферного впливу на шарі фарби 
з'являється сітка тріщин, відбувається відшарування, відлущування. У слідстві 
механічних пошкоджень відзначаються задираки, відколи, подряпини і т.п. 
Ремонтне фарбування проводять при порушенні цілісності покриття 
зовнішніх поверхонь від 25 до 50%, профілактичне - при наявності дрібних 
механічних пошкоджень покриттів. 
Профілактичне і ремонтне фарбування виконують без попереднього 
розбирання машин. Капітальне фарбування пов'язане з розбиранням машини. При 
виборі лакофарбових матеріалів для ремонтного та профілактичного фарбування, 
слід виходити з того, що вони повинні проводитися тими ж матеріалами, якими 
раніше була пофарбована машина. 
Особливістю роботи малярної дільниці в умовах районних ремонтних 
майстерень є необхідність обслуговування машин різного призначення, у великих 
межах відзначаються габаритними розмірами і вживаними лакофарбовими 
покриттями. Багато машин надходять з господарств з механічними 
пошкодженнями кабін, оперення та інших деталей. Все це повинно бути враховано 
в технологічному процесі фарбування шляхом включення підготовчих операцій по 
рихтуванні, зварюванні тріщин і розривів поверхонь. 
Фарбування машин виконується з метою вберегти їх деталі від атмосферної 
корозії їм естетичний зовнішній вигляд, відповідний вимогам сучасної технічної 
естетики. Внутрішні порожнини корпусних деталей, дотичних з маслами, а також 
кришки і пробки маслозаливної горловини для оберігання метала від корозійного 
впливу нафтопродуктів. Зовнішні поверхні двигунів, що піддаються впливу 
 
 
підвищених температур, покривають лаком з добавкою алюмінієвої пудри. Перед 
нанесенням фарби, поверхні необхідно загрунтувати і, якщо потрібно, 
      
      
 
     
 
 
 
 
зашпаклювати і потім загрунтувати. Шпаклівка виконується для усунення у 
вигляді виїмок, вм'ятин, глибоких подряпин і подібних дефектів. 
2.4 Етапи підготовки автомобіля до фарбування. 
1. Очищення кузова від бруду перед ремонтом кузова і фарбуванням. 
2. Демонтажні роботи перед ремонтом кузова та фарбуванням - бажано 
розібрати кузов по частинах, зняти декоративні деталі, гумові прокладки і т.д. Іноді 
доцільніше проводити кузовний ремонт і фарбування автомобіля без демонтажу. У 
цьому випадку необхідно захистити від попадання лакофарбового матеріалу ті 
поверхні, які не повинні бути пофарбовані. 
3. Видалення осередку корозії - необхідно перед фарбуванням кузова машини 
повністю розкрити всі осередки корозії, видалити іржу, нанести тонкий шар 
грунтовки. 
4. Зняття старого шару фарби - зняття старої фарби перед фарбуванням кузова 
автомобіля можна проводити або механічно, або за допомогою спеціальних 
хімічних засобів. Другий варіант більш прийнятний, так як дозволяє очистити від 
старої фарби  важкодоступні місця. 
4. Очищення від іржі – малярно- кузовний ремонт вимагає обов'язкового 
видалення іржі. Іржу можна видаляти вручну за допомогою сталевих щіток, 
наждачних шкірок або інших абразивних матеріалів. А також можна 
використовувати хімічні засоби, призначені для цього. Цей спосіб називається 
травленням. У малярно- кузовних роботах це дуже важливий етап. 
5. Знежирення поверхні перед фарбуванням - знежирення проводиться за 
допомогою уайт-спіриту. Важливо щоб не залишилося жиру, бруду, ворсинок. 
6. Вирівнювання поверхні 
7. Знежирення. 
2.5 Організація технологічного процесу 
Будь авторемонтне підприємство або автосервіс як мінімум повинен включати 
в себе мийку, бокс розбирання-збирання, ділянку кузовного ремонту, ділянку 
 
 
підготовки до фарбування і бокс для ремонту двигунів.  
 
 
      
      
 
     
 
 
 
Починається автосервіс з кабінету майстра чи менеджера. 
В кабінеті майстра в присутності клієнта складається перелік дефектів і акт 
про виконання робіт. Тут же розраховується розмір оплати ремонту, витрата 
матеріалів і зарплата робочого виконує ремонт. Як правило, частина коштів на 
матеріали становить 30%, на зарплату робітникам відводитися 30-40%. 
Тільки після оформлення документів автомобіль приймають у ремонт. 
Спочатку він потрапляє на мийку, де ретельно відмивається від піску, бруду, 
солі і т.д. 
Після мийки, в бокс розбирання, за тим, якщо потрібно, автомобіль 
потрапляє в кузовну ділянку. По закінченні кузовного ремонту в підготовчий 
бокс, звідки, в свою чергу, направляється в фарбувально-сушильну камеру. І далі 
знову бокс розбирання-збирання і миття. 
Основні ремонтні ділянки. 
Ділянка розбирання-збирання. 
У боксі розбирання-збирання проводиться розбирання потребуючих 
ремонту елементів або автомобіля цілком, в залежності від обсягів ремонту. 
Для забезпечення швидкого, а головне якісного, розбирання і подальшої 
збірки ділянку має бути оснащений усім необхідним інструментом: набір 
хрестоподібних і плоских викруток різної довжини, набори ріжкових, накидних і 
торцевих ключів включають в себе всілякі перехідники, подовжувачі і тріскачки. 
А також набір шестигранних ключів і "зірочок". Для забезпечення зручності – не 
малозначного чинника в роботі, необхідна переносна лампа на довгому дроті. 
На даній ділянці ремонту, як правило, справляється один автослюсар, але 
для швидкого виконання робіт необхідний напарник. 
Бокс кузовного ремонту. У разі серйозних пошкоджень автомобіль 
заганяють на робота, де кузов жорстко закріплюється в спеціально передбачених 
кріпленнях і починається робота по відновленню первісних геометричних 
розмірів кузова, а потім 
замінюють пошкоджені елементи, що не підлягають відновленню. Якщо ж кузов 
автомобіля не деформувався, відразу приступають до рихтуванні відновлюваних 
 
 
елементів і заміні невідновних. 
  
 
 
 
Для виконання всіх видів кузовного ремонту, дана ремонтна ділянка має бути 
оснащений «роботом», що представляє із себе металеву раму, на яку жорстко 
кріпитися ремонтується кузов, і, за допомогою гідравліки, витягується в 
необхідному напрямі. Так само необхідний зварювальний напівавтомат, відрізний 
інструмент, дриль, кліщі-затискачі, рулетка. Знадобиться набір гайкових і 
торцевих ключів для того, що б при необхідності послабити підвіску автомобіля. 
При наявності всього необхідного інвентарю, на даній ділянці потрібно один 
кузовщик на один автомобіль. 
Бокс підготовки до фарбування. 
У підготовчому боксі проводиться обробка та підготовка замінених та 
відновлених елементів кузова до фарбування. 
Замінені елементи, як правило, покриті консервуючим грунтом на заводі 
виготівнику. У такому випадку робота починається з видалення консерванту або 
нанесення на нього адгезійного матеріалу, для подальшого нанесення на 
поверхню вирівнюють шпаклівок і порожнино заповнюючих грунтів. 
Робота на даному етапі ремонту є найбільш відповідальною і кропіткої, тому 
робітникові необхідно знати і суворо дотримуватися технологію підготовки. 
Матеріали повинні наноситися в певній послідовності і оброблятися відповідним 
абразивом. Внаслідок порушення, яких або пунктів технології підготовки, 
зовнішній вигляд і якість лакофарбового покриття після фарбування, можуть бути 
зіпсовані. Що призведе до перефарбування та втрати часу і матеріалів. Для 
досягнення якості робіт та скорочення витраченого часу даний ділянку має бути 
забезпечений всіма видами матеріалів і необхідними інструментами та 
обладнанням. У роботі необхідні: шліфувальна машинка з передбаченої заміною 
абразивного матеріалу, інфрачервоний випромінювач для прискореної 
прискореної сушіння матеріалів, пневмопістолети для нанесення грунту і рідкої 
шпаклівки, всі види грунтів і шпаклівок, абразивні матеріали зі всілякими 
розмірами абразиву, малярний скотч (стрічка) і маскувальна плівка. Крім того, 
кожен маляр-підготівник повинен мати свій набір шпателів, малярський ніж, 
спеціальні бруски та рубанки зі змінним абразивом. 
 
 
  
 
 
 
Підготівник - працівник універсальний, він може виконувати великий обсяг 
роботи самотужки (від рихтування до полірування), тож на один ремонтується 
автомобіль досить одного працівника. 
2.6 Розробка технологічного процесу ремонтного фарбування кузова 
Отримання високоякісних лакофарбових покриттів в значній мірі залежить 
від підготовки поверхні, яка полягає в очищенні її від продуктів корозії, окалини, 
жирових і інших видів забруднень, старої фарби. 
Для повного очищення поверхні її необхідно знежирювати. Знежирювання 
поверхонь кузовів на авторемонтних підприємствах найчастіше виконують 
протиранням дрантям, змоченим уайт-спиритом або іншими аліфатичними 
розчинниками. Для знежирення застосовують лужні водні розчини синтетичних 
миючих препаратів і композицій таких, як КМ-1; "Лабомід-101", МЛ-52, МС-15, 
MG-17 і ін. Вказані композиції випускаються у вигляді порошку, які застосовують 
у вигляді 10%-го водного розчину. Основу миючих композицій складають 
кальцинована сода, тринатрій фосфат, поверхнево-активні речовини. Середня 
витрата миючих композицій складає 2…6г на 1м2 оброблюваній поверхні. 
З метою збільшення адгезії лакофарбових матеріалів до металу і збільшення 
корозійної стійкості покриттів застосовують фосфатування металевих поверхонь.  
Для фосфатування крил легкових автомобілів і кабін вантажних автомобілів 
на автомобілебудівних заводах застосовують фосфатуючий концентрат КФ-1 
(цинкофосфат). Витрата концентрату складає 25…30г/м2. Знежирення 
концентратом КМ-1 і фосфатування концентратом КФ-1 здійснюють в 
спеціальнихспеціальних агрегатах струменевим методом.  
Як правило, агрегат має сім зон струменевої обробки: знежирення, дві 
промивки водою, фосфатування, промивки водою, пасивації, промивки 
конденсатом. Такого роду агрегати застосовують на автомобільних і 
авторемонтних заводах з великою виробничою програмою. 
Захист поверхні від фарбування.  
 
 
В процесі фарбування виникає необхідність захищати ділянки поверхні від 
попадання лакофарбових матеріалів спеціальними ізолюючими складами і 
матеріалами.   
 
 
 
Ці склади повинні наноситися на поверхню і віддалятися з неї тампоном без 
застосування розчинників або зніматися "панчохою", не взаємодіяти з металом, 
лакофарбовими й іншими видами покриттів. Крім того, при гарячій сушці ізолюючі 
склади не повинні згорати, розтікатися і проникати в шар покриття. 
В якості ізолюючих матеріалів застосовують шаблони і липку стрічку, а як 
ізолюючі склади - плівкові покриття, що знімаються, декстринові мастила, мастики 
і ін. Для мастики з метою ізоляції отворів застосовують матеріал, що містить гіпсу 
70,5%; клеїв 6%, води 23,5%.  
Для ізоляції місць, що не підлягають фарбуванню, використовують наступні 
матеріали з номерами: 
 
 Матеріали №1 №2 №3 
 Гліцерин 30 10 - 
 Крейда 40 35 35 
 Декстрин 20 5 10 
 Мін. масло - 20 30 
 Вода 10 30 25 
Промисловість випускає також склад АК-535 для захисту головок гвинтів, 
болтів і інших деталей, що мають гальванічне покриття; лак ХС-567 для створення 
знімного плівкового покриття. Вибір ізолюючих матеріалів і складів виконують 
залежно від характеру поверхні, що не підлягає фарбуванню, режимів сушки 
лакофарбових матеріалів і специфічних особливостей виробництва. 
Ґрунтування. Нанесення першого шару лакофарбового покриття 
безпосередньо на офарбовану поверхню металу називається ґрунтовкою. 
Призначення шару ґрунтовки - захист металів від корозії і забезпечення адгезії між 
металом і подальшими шарами лакофарбових матеріалів. Ґрунтовку наносять 
розпилюванням або кистю тонким шаром без пропусків і патьоків, заздалегідь 
розмішавши і профільтрувавши через металеву сітку (150…400отв/см2) або марлю, 
складену в чотири шари.  
  
 
 
 
У разі загусання її необхідно розбавляють відповідним розчинником. 
Ґрунтовку наносять рівномірним тонким шаром завтовшки 15…20мкм і сушать 
відповідно до режимів, передбачених в ГОСТ або ТУ на ґрунтовку або 
встановленими технологією. 
Шпатлювання. Зовнішня поверхня кузова легкового автомобіля має різні 
дефекти як на металі, так і на лакофарбовому покритті (риски, подряпини, і т. п.), 
вирівнювання яких виробляють за допомогою шпаклівок.  
Шпаклівка являє собою густу масу, що складається з пігментів (фарбників) і 
наповнювачів (лак, охра, залізний сурик і ін.), виготовлених на різних основах. 
Залежно від застосованого зв'язуючого розрізняють нітроцеллюлозні, лакові 
алкідностирольні, епоксидні, поліефірні й інші шпаклівки. Шпаклювання не 
підвищує захисних властивостей покриття, оскільки товстий і недостатньо 
еластичний шар шпаклівки легко розтріскується, порушуючи міцність всього 
покриття. Крупні дефекти кузова слід усувати тільки за допомогою рихтувальних 
робіт, паяння або напиленням пластмаси. 
Шпаклівку наносять на добре просушений шар ґрунтовки або емалі 
металевими або гумовими шпателями. Для кращої адгезії шпаклівку з ґрунтовкою 
або емаллю виконують легке шліфування поверхні. Висохлий шар шпаклівки 
повинен бути твердий і прорізуватися нігтем насилу. На поверхні шпаклівки не 
повинно бути міхурів і тріщин. 
Шпаклюють крило в наступному порядку: спочатку вирівнюють окремі, 
особливо великі поглиблення (раковини і ін.), тобто виконують місцеве 
шпаклювання 
шпаклювання (іноді дво- і триразове), а потім суцільне, тобто наносять 
шпаклівку по всій поверхні. 
Шліфування. Після висихання, шар шпаклівки має нерівності, заусениці, 
подряпини, що утворюються від шпателя, тому перед нанесенням чергового шару 
шпаклівки або фарбування необхідно ретельно відшліфувати зашпакльований 
шар, інакше навіть щонайменші нерівності зашпакльованих шарів різко 
виділятимуться на поверхні покриття. 
 
 
 
 
  
 
 
 
Шліфування застосовують і для створення кращого зчеплення між шарами. 
При фарбуванні по старому покриттю, для кращого зчеплення фарби, необхідно 
ретельно шліфувати всю поверхню, що підлягає перефарбовуванню. Розрізняють 
сухе і мокре шліфування. Для сухого і мокрого (з водою) шліфування 
використовують абразивні матеріали у вигляді порошків, а також абразивні 
шкірки або стрічки відповідної зернистості на паперовій або тканинній основі.  
Для шліфування з водою застосовують тільки водостійкі шкірки. 
Висохлий шар шпаклівки повинен легко шліфуватися, не засалюючи 
шліфувального паперу. При сухому шліфуванні поверхні не змочують; при 
мокрому шліфуванні зменшується кількість пилу і збільшується термін служби 
шкірки, при цьому шліфовану поверхню постійно протирають губкою змоченою 
водою. Шкірку час від часу змочують водою промиваючи її від забруднення 
шліфувальним пилом. Шліфують плавно, без сильного натиску, подовжніми або 
поперечними рухами. Шкірку час від часу необхідно міняти. Лист водостійкої 
шкірки (230×280мм) розрізають на дві частини. Дерев’яний брусок розміром 
125×75мм і товщиною від 10 до 20мм обгортають шліфувальною шкіркою. При 
такому шліфуванні одержують рівнішу і гладкішу поверхню, ніж шліфуванням 
тільки шкіркою. 
Деталі із закругленою поверхнею невеликого діаметру шліфують без бруска. 
Місцеві пошкоджені ділянки, які потрібно зачистити, шліфують шкіркою 
невеликого розміру. 
Ретельне шліфування має істотний вплив на якість фарбування. 
Відшліфована поверхня повинна бути абсолютно гладкою. Якість шліфування 
визначають за допомогою гумового прямокутного бруска, який при ковзанні по 
відшліфованій поверхні не повинен залишати недошліфованих глянсових ділянок. 
Після шліфування всю поверхню добре промивають чистою водою, а після 
природної сушки уважно оглядають. Для огляду в приміщенні рекомендується 
користуватися сильними електричними лампами, освітлюючи шліфовану 
поверхню збоку. Виявлені пошкодження необхідно виправити. Знайдені 
пошкодження відзначають крейдою або милом. У разі потреби знов шпаклюють і 
 
 
шліфують.  
 
  
 
 
 
Під час сухого шліфування пил необхідно періодично видаляти обдуванням 
стислим повітрям, пилососом або змітанням сухою кистю. 
Крила автомобілів в даний час офарблюють в основному меламіноалкидними 
(синтетичними) емалями гарячої сушки і лише незначну частину автомобілів 
офарблюють нітроцеллюлозними емалями природної сушки. 
Емалі наносять на чисту, добре підготовлену поверхню декількома 
суцільними рівними, тонкими шарами розпилюванням або розпилюванням в 
електростатичному полі. Метод фарбування залежить від виробничих умов і 
вживаного лакофарбового матеріалу. Кількість шарів, що наносяться, 
визначається властивістю вживаних матеріалів, умовами експлуатації покриття і 
вимогами  до якості лакофарбового покриття. 
Не рекомендується при фарбуванні крил автомобілів обмежуватися тільки 
нанесенням одного шару емалі, оскільки одношарове покриття не забезпечить 
достатню укривистість, дає знижений глянець, швидко протирається до 
ґрунтувально-шпаклювальних шарів під час профілактичного відходу і буде менш 
довговічним. Двох і тришарове нанесення синтетичної емалі і п'ятишарове - 
нітроемалі забезпечує міцну плівку. Не слід наносити зайву кількість шарів 
нітроемалі (вище 130мкм), оскільки таке покриття при експлуатації автомобілів 
схильне до розтріскування, особливе при змінних діях на плівку теплоти та 
холоду. 
Якнайкраща товщина всього лакофарбового покриття на крилі, забарвленого 
нітроцелюлозними емалями, - 80…130 мкм, зокрема ґрунтувально-
шпаклювальний шар 25…50мкм і шар нітроемалі 55…80мкм; загальна товщина 
лакофарбового покриття, забарвленого синтетичними емалями, - 70…120мкм. 
Оскільки останні покриття не схильні до розтріскування, крім того, в процесі 
експлуатації вони дуже рідко стираються завдяки високій механічній міцності, 
строго витримувати вказану їх товщину не вимагається. 
Перший шар емалі звичайно виконує роль виявляючого шару, він дає 
можливість знайти і виправити всі дефекти шліфування і шпаклювання. Цей шар 
повинен бути тоншим, ніж всі подальші шари емалі. 
 
 
 
 
  
 
 
 
Знайдені на досліджуваному шарі емалі дефекти виправляють 
швидковисихаючими шпаклівками вручну шпателем (при фарбуванні 
синтетичними емалями - шпаклівкою МС-00-6, при фарбуванні нітроемалямі - 
шпаклівкою НЦ-00-9) і зашліфовують шкіркою №4, 5, після чого наносять 
подальші шари емалі. Для кращого міжшарового зчеплення емалей необхідна 
повна шліфовка  шару. 
Забарвлена поверхня повинна мати рівномірний розлив і глянець. Не 
допускаються на забарвленій поверхні просвічування ґрунтовки або шпаклівки, 
патьоки, знижений розлив за рахунок плівки, підвищена засміченість, а також 
пошкодження шару фарби. 
Фарбування емаллю необхідно вести в сухому чистому приміщенні, 
особливо при роботі з синтетичними емалями, оскільки попадання пилу в плівку 
емалі погіршує зовнішній вигляд покриття і знижує захисні властивості. 
Вологість повітря в приміщенні не повинна перевищувати 70%. 
 
 
 
3 КОНСТРУКТОРСЬКА РОЗРОБКА 
 
 3.1 Обґрунтування і вибір конструкції  
Основним критерієм ефективного функціонування автотранспортного 
підприємства є низька трудомісткість виконуваних на ній технологічних 
процесів. За рахунок цього підвищується продуктивність праці і рівень доходу 
даного підприємства. 
Не постові  види робіт, переважаючи за витратами праці, віднесені по 
місцю їх проведення на спеціалізовані допоміжні ділянки.  
Одним з перспективних видів діяльності, виконуваних на даних робочих 
місцях, є послуги з технічного обслуговування і ремонту кузова автомобілів.  
Кузов вважається найважливішою й найдорожчою деталлю автомобіля. 
Заводського захисту йому вистачає на кілька років, але якщо ви плануєте 
експлуатувати машину довше, необхідно потурбуватися про додатковий захист. 
Що стосується лакофарбової поверхні, то тут усе просто. Регулярна мийка 
з наступною обробкою захисними сумішами на основі воску або тефлоновмісних 
компонентів допоможе тривалий час підтримувати зовнішність автомобіля у 
відмінному стані. Хорошим засобом для захисту зовнішньої поверхні кузова від 
піску, гілок, каменів та іншого, є прозора полімерна плівка. На сьогодні вона є, 
мабуть, найефективнішим засобом захисту лакофарбового покриття.  Але 
основна боротьба з корозією триває в прихованих від погляду місцях автомобіля. 
Тому необхідно понизити трудомісткість проведення цих видів робіт за рахунок 
впровадження у виробництво ремонтного устаткування, що полегшує працю 
робітників даної спеціалізованої ділянки.  
Одним з таких механізмів є пристрій для  нанесення антикорозійних 
матеріалів, а також можливість використовувати під час нанесенню 
лакофарбових матеріалів. Його необхідність викликана рядом чинників, таких 
як: 
➢ зменшення трудоємності виконуваних робіт; 
➢ можливість використання для нанесення антикорозійних 
матеріалів, а також лакофарбові матеріали; 
 
 
  
 
 
 
➢ економія матеріалу; 
➢ легкість у використанні, обслуговуванні. 
При виборі даної конструкції необхідно керуватися тим, що її виготовлення 
можливо буде виконати в умовах даного підприємства.  
3.2. Опис пристрою для нанесення антикорозійного та лакофарбового 
матеріалу. 
 Пристрій об’ємом  10 л. призначений для нанесення антикорозійних та 
лакофарбових матеріалів в’язкістю до 60с по віскозиметру ВЗ -246 пі дією 
стиснутого повітря до розпилючого інструмента. 
Наочне зображення пропонованого пристрою представлене на рис. 3.1 
 
1 – ємність; 2 – кришка; 3 – зажим;  4 – трубопровід подачі матеріалу;  5 – 
пневматичний механізм; 6 - редуктор подачі стиснутого повітря; 7 – перемішувач 
матеріалу; 8 – кран подачі стиснутого повітря; 9 – трубопровід; 
10 – кран подачі матеріалу; 11 – куплунг; 12 – ручка. 
Рисунок 3.1 – Пристрій для нанесення антикорозійних та лакофарбових 
матеріалів. 
  
 
 
 
Даний пристрій циліндричної форми, виготовлений зі сталі 12Х18Н12Т 
(нержавіюча сталь). В ємність 1 заливається приготовлений до використання 
матеріал, накривається кришкою 2 і зажимається зажимами 3. Через кран 8 за 
допомогою куплунга 11 під’єднується магістраль подачі стиснутого повітря яке 
через редуктор 6 подається в ємність з матеріалом і виштовхує його в 
трубопровід 4.  
Стиснуте повітря також розподіляється на пневматичний механізм 5 який у 
свою чергу обертає перемішував для підтримки робочої в’язкості матеріалу. До 
крану подачі матеріалу 10 за допомогою куплунга 11 приєднується шланг з 
розпилюючим інструментом.  
 Після використання спустити тиск з ємності 1 використовуючи редуктор 
6. В ємність залити розчинник або інший промивальний матеріал і промити 
пристрій. 
 
3.3 Розрахунок конструктивних елементів 
 
Розрахунок товщини стінки пристрою: 
Для розрахунку мінімальної товщини стінки пристрою для нанесення 
антикорозійних і лакофарбових матеріалів посилаємося на формулу ISO161 
����∙���� 7∙238
�������� = = = 6мм                                 (3.1) 
20∙����+���� 20∙147+7
де: ���� – вхідний тиск стиснутого повітря – 7 атм; 
      ���� − зовнішній діаметр пристрою – 238 мм; 
      ���� - номінальна напруга, що допускається для сталі – 147 мПа. 
Коефіцієнт циркуляції: 
��к ��2 1,5 0,002
µ = 1 − + + ��90 = 1 − + + 0,015 = 0,853             (3.2) 
��к ��2 8 0,080
де: ��к = 1,5- ступінь підвищення тиску; 
      ��2 = 0,080 м- діаметр  турбінного колеса; 
 
 
 
  
 
 
 
      ��2 = 0,002 м - товщина лопаток на виході; 
      ��90 = 0,015-емпіричний коефіцієнт циркуляції  
      Розраховуємо коефіцієнт виконаної роботи турбінного колеса : 
µ1 = µ + ��д = 0,853 + 0,05 = 0,903                            (3.3) 
де: ��д = 0,05 – коефіцієнт  тертя повітря по лопаткам. 
 Окружна швидкість колеса на діаметрі D2: 
��к 480
�� = √ = √ = 23 м/с                                       (3.4) 
µ1 0,903
      де: ��к = 480 м/с - питома робота, затрачувана на привід турбінного колеса.  
Частота обертання турбінного колеса: 
60∙�� 60∙23
�� = = = 5493 хв−1
тк                               (3.5) 
��∙��2 3,14∙0,080
      де: �� - окружна швидкість турбінного колеса 
      D - діаметр  турбінного колеса. 
Швидкість на вході в колесо: 
�� =  ��1 ∙ �� = 0,35 ∙ 23 = 8,05м\с                                 (3.6) 
     де: ��1= 0,35 відносна вилична швидкості потоку на вході в колесо 
(рекомендоване значення); 
 �� - окружна швидкість турбінного колеса. 
Прохідний перетин колеса на вході:  
��к 0,050
��1 = = = 0,00515 м2                                (3.7) 
��∙��1 1,205∙8,05
де: �� = 1,205 – густина повітря; 
 
 
 
  
 
 
 
 де: �� = 1,205 – густина повітря; 
��1 - швидкість на вході в колесо; 
��к = 0,050 м/с - витрати повітря через турбінне колеса. 
Окружна швидкість на середньому діаметрі D1 : 
��∙��1∙��тк 3,14∙0,040∙5493,5
��1 = = = 11,49 м/с                         (3.8) 
60 60
Відносна швидкість потоку : 
��1 = √�� 2 + �� 2 = √8,052
1 1 + 11,492 = 14 м⁄с                    (3.9) 
Кут потоку на вході в колесо: 
��
�� = ���������� 1 8,05
1 = ���������� = 12,20                            (3.10) 
��1 11,49
Втрати на вході в колесо: 
��2 142
����1 = ��1 ∙ 1 = 0,2 ∙ = 19,7 Дж⁄кг                         (3.11) 
2 2
де: ��1= 0,2 - коефіцієнт втрат на вході в колесо: 
Втрати при повороті потоку:[21] 
��2
1 8,052
����2 = ��1 ∙ = 0,2 ∙ = 6,5 Дж⁄кг                           (3.12) 
2 2
де: ��1 - швидкість на вході в колесо; 
Втрати на тертя лопаток о повітря: 
����д = ��д ∙ ��2
2 = 0,05 ∙ 232 = 26,4 Дж⁄кг                      (3.13) 
де: ��д = 0,05 - коефіцієнт  тертя повітря по лопаткам; 
       ��1 - окружна швидкість турбінного колеса. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
 
Сумарні втрати в колесі: 
���� = ����1 + ����2 + ����д = 19,7 + 6,5 + 26,4 = 52,6 Дж⁄кг        (3.14) 
           Крок лопаток на виході: 
��∙��2 3,14∙0,08
��2 = = = 0,0628 м                                  (3.15) 
���� 4
де: ��2 - діаметр  турбінного колеса; 
       ���� - число лопаток колеса. 
Коефіцієнт загромадження перетину на виході: 
��2 0,002
��2 = 1 − = 1 − = 0,0318                             (3.16) 
��2 0,0628
де: ��2 - товщина лопаток на виході. 
Радіальні складові абсолютної і відносної швидкостей буде рівна: 
��2�� = ��1 = 8,05                                                  (3.17) 
 
Колова  складова абсолютної швидкості: 
С2�� = µ ∙ ��2 = 0,853 ∙ 23 = 19,6 м⁄с                        (3.18) 
 Швидкість повітря на виході з колеса: 
�� = √�� 2 + �� 2
2 2�� 2�� = √8,052 + 19,62 = 32,1 м⁄с                      (3.19) 
 
           Отже: спроектувавши пристрій для нанесення антикорозійних і 
лакофарбових матеріалів і виконавши розрахунки даний пристрій доцільно 
використовувати на автотранспортному підприємстві для захисту автомобілів 
 
 
від корозії.  
 
 
 
4. ОХОРОНА ПРАЦІ 
 
4.1 Виробнича санітарія 
Основні шкідливі фактори, що мають місце на даних ділянках: 
Фарбувальна - підвищена запиленість і токсичність повітря робочої зони; 
кузовна - підвищений рівень шуму, підвищена запиленість повітря. 
4.1.1 Мікроклімат 
У виробничій обстановці людина повинна мати нормальний теплообмін з 
навколишнім середовищем, тобто кількість тепла, яке виробляє організм в 
одиницю часу, має дорівнювати кількості тепла, відведеного від нього в 
навколишнє середовище. Такий тепловий баланс здійснимо тільки при 
правильному стані повітряного середовища, яка характеризується відносною 
вологістю, швидкістю руху, температурою повітря і ін.. 
Відхилення параметрів мікроклімату від оптимальних знижує ефективність 
трудової діяльності організму людини. Це проявляється у вигляді швидкої 
стомлюваності, розслаблення, перегріву, охолодження, порушення 
терморегуляції організму. 
Гігієнічні вимоги до мікроклімату виробничих приміщень регламентують 
СанПіН 2.2.4.548-96, якими встановлені оптимальні та допустимі (не погіршують 
самопочуття людини) норми залежно від періоду року і категорії робіт за рівнем 
енерговитрат. 
Для нашого регіону притаманний як холодний (до +10 ° С), так і теплий (вище 
+10 ° С) період року. 
Категорія робіт IIб - роботи з інтенсивністю енерговитрат 201-250 ккал / год 
(233-290 Вт), пов'язані з ходьбою, переміщенням і перенесенням ваги до 10 кг і 
супроводжуються помірним фізичним напруженням. У таблицях 4.1 та 4.2 
наведені оптимальні та допустимі величини показників мікроклімату відповідно. 
 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
Таблиця 4.1 – Оптимальні величини показників мікроклімату на робочих 
місцях виробничих приміщень 
Температ Температу Швидкіс
Категорія робіт Відносна 
Період ура ра ть  руху 
по рівню вологість 
року повітря, поверхонь, повітря, 
енергозатрат, Вт повітря, % 
ºС ºС м/с 
Холодн-
IIб (233-290) 17-19 16-20 60-40 0,2 
ий 
Теплий IIб (233-290) 19-21 18-22 60-40 0,2 
 
Таблиця 4.2 – Допустимі величини показників мікроклімату на робочих місцях 
виробничих приміщень 
Температура 
повітря, ºС Швидкість руху повітря, 
м/с 
Категорія Діапаз Діапа
для для 
робіт по он зон 
Період нижче вище діапазону діапазону 
рівню 
року температу температу
енергозатр оптим оптим
альни альни р повітря р повітря 
ат, Вт 
х х нижче вище 
значен значе оптимальн оптимальн
ь нь их их 
величин, величин, 
не більш не більше 
Холодн IIб (233- 15- 19,1- 14- 15
0,2 0,4 
ий 290) 16,9 22 23 -75 
IIб (233- 16- 21,1- 15- 15
Теплий 0,2 0,5 
290) 18,9 27 28 -75 
 
У холодний період часу для забезпечення оптимальних параметрів 
мікроклімату використовується центральна система опалення, а в теплий період 
система вентиляції, а також їх спільна робота. 
У кузовному ділянці є повітряно-теплова завіса, яка використовується в 
 
Температура поверхонь, ºС 
Відносна вологість повітря, % 
 
холодну пору року, при в'їзді автомобіля на ділянку. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
На посту забарвлення автомобілів слід використовувати спецодяг та засоби 
індивідуального захисту. Останнє необхідно і на постах кузовного ділянки. 
4.1.2 Освітлення 
Інформацію про довкілля людина одержує в основному (до 90%) через зоровий 
аналізатор. Тому повнота і якість інформації, що надходить через органи зору, 
залежать багато в чому від освітлення. Правильно спроектоване і виконане 
висвітлення робочих місць, кімнат відпочинку сприяють безпеці та загальному 
психологічному стану працюючих. 
На даній ділянці використовується суміщене освітлення (природне і штучне). 
Розглянемо нижче більш докладно кожне. Характер зорових робіт на ділянці 
середньої точності - розряд IVб. 
4.1.2.1 Природне освітлення 
На фарбувальній і кузовній ділянці освітлення ліхтарного типу, які зорієнтовані 
перпендикулярно до північно-заходу і південного сходу, тому освітлення - бічне. 
Розрахуємо коефіцієнт природної освітленості (КПО) на робочому місці 
поста підготовки кузова а / м, який виконує роботи середньої точності. Ділянка 
(рис. 5.1) має наступні розміри: довжину 8,75 м, ширину 6,4 м, висоту 3,6 м. 
Система подачі природного світла здійснюється через бічні вікна розміром: 
довжина 2 м, висота 0,8 м. Два вікна розміщені над пленумом на висоті + 3,600 
метра від рівня підлоги. Станція технічного обслуговування розташована в 
третьому поясі світлового клімату, південніше 50 градусів північної широти, 
вікна орієнтовані на південний захід під кутом 90 град. Робоче місце 
розташоване на висоті від підлоги 0,7 м, а від стіни з віконним отвором 4 м. Кут 
між робочою поверхнею і серединою світлового прорізу дорівнює 30 град. 
Характеристика робіт на ділянці відноситься до приміщень зі значним 
виділенням пилу, положення вікон вертикальне, вікна подвійні, палітурка вікон 
дерев'яна. Ділянка має одностороннє бічне освітлення, відношення площі стелі 
 
 
до стін рівна 0,514. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
Протилежних будівель немає. Кількість вікон у фарбувальній ділянці 2. 
Загальна площа світлового прорізу 3,2 м2. 
Для IV розряду зорових робіт і бічний системи освітлення при спільному 
освітленні визначаємо нормоване значення КПО на робочому місці, рівне 0,9%. 
Коефіцієнт світлового клімату m для III світлового поясу дорівнює 1,0, а 
коефіцієнт сонячності с = 0,75. 
За формулою (4.1) з урахуванням m і з визначаємо нормоване значення 
коефіцієнта природної освітленості ен,%: 
ен = (КЕО)∙m∙c = 0,9∙1,0∙0,75 = 0,675 %   (4.1) 
Розрахункове (реальне) значення коефіцієнта КПО при бічному освітленні 
визначаємо за формулою (4.3). Для цього визначаємо коефіцієнт яскравості 
хмарного неба q = 0,86, коефіцієнт світлопропускання τо = 0,25, коефіцієнт 
відбиття світла rо = 2,32. 
Малюємо в масштабі 1:100 розріз ділянки через вікно і в плані. 
Накладаємо графік 1 (рис. 4.2) К.О.Торгало на поперечний розріз і 
підраховуємо кількість променів, які пройшли через віконний отвір. У нашому 
випадку nб1 = 3 (рис. 4.2). 
 
 
  
Рисунок 4.1 - Графік I графік II  
 
 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
Plenum
 
Рис.4.2 - Визначення кількості променів пройшли через бічні світлові прорізи 
за графіком 1 
Накладаємо графік 2 (рис. 4.1) К.О.Торгало на план і підраховуємо кількість 
променів пройшли через 2 віконних отвору. У нашому випадку nб2 = 40 (рис. 4.3). 
О
 
Рисунок 4.3 - Визначення кількості променів пройшли через бічні світлові 
прорізи по графіку 2 
За формулою (4.2) значення геометричного коефіцієнта εб,%: 
 
 
  
 
 
      
      
 
     
 
 
 
εб = 0,01∙nб
1∙n
б
2 =  0,01∙3∙40 = 1,2 %.    (4.2) 
За формулою (4.3) реальне (розрахункове) значення КПО на робочому місці 
маляра складе ебок
расч, %: 
ебок
расч = εб∙q∙ τо∙ rо = 1,2∙0,86∙0,25∙2,32 = 0,6 %.   (4.3) 
Реальне значення КЕО менше нормованого в 1,125 рази. 
Виходячи з отриманих розрахунків можемо зробити висновок, що природне 
освітлення в фарбувальному відділенні недостатнє, але конструкція будинку не 
дозволяє збільшити площу бічних світлових отворів. 
4.1.2.2 Штучне освітлення 
Штучне робоче освітлення на фарбувальній ділянці комбіноване: місцеве 
освітлення (розташування світильників на пленумі, безпосередньо над самим 
автомобілем) і загальне, що забезпечує рівномірне освітлення всього виробничого 
процесу. 
Розрахунок штучного освітлення проведемо за методом світлового потоку. Для 
характеру зорових робіт середньої точності (IV розряду) і світлого фону, норма 
освітленості при штучному комбінованому освітленні дорівнює 300 лк. 
Світловий потік (F, лм) для ламп розжарювання і групи люмінесцентних ламп 
розраховують за формулою 
Е  k S  z
F = Н ,                               (4.4) 
N  
де Ен - нормована освітленість приміщення, лк; Ен = 300 лк; 
S - площа освітлюваного приміщення; S = 107 м2; 
k - коефіцієнт запасу для світильників, що враховує зниження освітленості 
внаслідок забруднення і старіння джерел світла і світильників; k = 1,5; 
N - кількість ламп, шт; 
z - коефіцієнт нерівномірності освітленості; z = 1,15; 
 - коефіцієнт використання світлового потоку. 
Індекс приміщення залежить від висоти і форми приміщення. У нашому 
випадку, для прямокутного приміщення він розраховується за формулою 
 
 
  
 
 
      
      
 
     
 
 
 
i = S/(Hc∙(А+В)) = 107/(2,3∙(18,95+6)) = 1,607,   (4.5) 
 
де S - площа приміщення, м2; S = 107 м2. 
Нс - розрахункова висота підвісу світильників, м; Нс = 2,3 м; 
А і В - відповідно довжина і ширина приміщення, м; 18,95 х6. 
Висота підвісу світильників, м 
Нс = Н – hc – hp = 3,6 – 0,6 – 0,7 = 2,3 м,   (4.6) 
 
де Н - висота приміщення, м; Н = 3,6 м; 
hc - відстань від стелі до нижньої кромки світильника (звис), м; hc = 0,6 м; 
hp - висота робочої поверхні від підлоги, м; hp = 0,7 м. 
За індексом приміщення і типу світильника (ПВЛ світильник 
пиловологостійкий з газорозрядними лампами) визначаємо коефіцієнт 
використання світлового потоку  = 0,37. Тип газорозрядної лампи вибираємо 
виходячи з максимальної світлової віддачі, лм / Вт (ЛБ-40, 3000 лм). 
З формули (6.4) визначимо N - кількість ламп, шт. 
Е  k S  z
Н 300 1,5 107 1,15
N =  = = 27,5 ≈ 28 шт,  (4.7) 
F   3000 0,37
 
При установці в світильник ПВЛ дві лампи ЛБ-40, обчислюємо кількість 
світильників у приміщенні, Nс, шт. 
Nс = N/n = 28/2 = 14 шт,     (4.8) 
де n - кількість ламп в світильнику, шт; n = 2 шт. 
 
4.2 Аналіз і усунення потенційних небезпек і шкідливостей при 
виробництві фарбувальних робіт 
4.2.1 Небезпека ураження електричним струмом 
За ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом фарбувальний 
ділянка відноситься до приміщення без підвищеної небезпеки поразки 
 
 
електричним струмом. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
На ділянці використовується технологічне обладнання (вентиляційна 
установка) з напругою живлення 380В/3ф. 
Устаткування містить електродвигун потужністю 3,3 кВт і напругою живлення 
380В/3ф. Електроустановка змінного струму (50 Гц) з ізольованою нейтраллю. 
Нижче зробимо розрахунок захисного заземлення. 
Так як на СТО використовується досить велика кількість обладнання з 
напругою живлення 380В/3ф (підйомники, кран-балка і т.д.) розташованих поблизу 
один від одного, то захисне заземлення буде загальним для всіх. 
Для початку задамося вихідними даними для фарбувального відділення. Є 
установка з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю, і тому відповідно до 
ПУЕ опір заземлювального пристрою має бути 4 Ом. Грунт - суглинок. 
Заземлювальні стрижні розташовуємо по контуру приміщення, що має в плані 
розміри 24 х 33 м. Глибина закладення стержнів від поверхні землі Н = 0,5 м. 
Приймемо в якості заземлюючих електродів стрижні довжиною LС = 3 м із 
сталевих труб діаметром d = 50 мм. З'єднання заземлювачів виробляємо на 
зварюванні сталевою смугою шириною b = 50 мм. Питомий опір грунту з 
урахуванням сезонних коливань вологості для вертикальних стрижнів о.с., Ом ∙ м, 
знаходимо за формулою 
 =   =1,5 100 =150 Ом  м,                            (4.9) 
о.с. в о
де в = 1,5 - коефіцієнт сезонності для вертикальних електродів; 
о = 100 Ом   м - питомий електричний опір грунту. 
Знаходимо відстань від поверхні землі до середини стрижня t, м 
t =H + 0,5  l = 0,5 + 0,5 3 = 2м.                                  (4.10) 
c
Знаходимо опір розтіканню струму з одиночного стрижня Rс, Ом 
  2  l 4t + l 
R = о.с.   ln c
 + 0,5  ln c  =
с
2l d 4t − l 
с  c 
                (4.11) 
150  2 3 4  2 + 3 
=   ln + 0,5  ln  = 41,2 Ом.
2 3,14 3  0,05 4  2 − 3 
Попередня кількість заземлювачів, nпр, шт. 
 
 
  
 
 
      
      
 
     
 
 
 
R 41,2
n  = c = 10,      (4.12) 
пр с
R 4
з
де с - коефіцієнт використання вертикальних стрижнів; 
Rз = 4 Ом - опір розтікання струму заземлюючого пристрою. 
Знаходимо довжину сполучної смуги по довжині контура комплексу lп, м 
l = 2  (24 + 33) =114м.    (4.13) 
п
Відстань між стрижнями а, м 
l 114
а = п = =11,4м.     (4.14)  
n  10
пр с
Визначаємо відношення відстані між заземлювачами до їх довжини, а / lп 
а/lп = 11,4/3 = 3,8.               (4.15) 
Питомий опір грунту для сполучної смуги с.п, Ом ∙ м визначаємо за формулою 
 =   = 3 100 = 300 Ом  м,     (4.16) 
с.п. г о
де г = 3,0 - коефіцієнт сезонності для горизонтальних електродів; 
о = 100 Ом ∙ м - питомий електричний опір грунту. 
Знаходимо опір розтіканню струму сполучної смуги Rп, Ом 
 2  l 2 2
R = с.п 300 2 114
 ln п =  ln = 5,8 Ом.   (4.17) 
п
2l b  Н 2  3,14 114 0,05  0,5
п
По таблиці 4.9 і 4.10 [9, с.231] приймаємо коефіцієнт використання 
вертикальних стрижнів с = 0,76 і коефіцієнт використання горизонтальних 
смугових заземлювачів п = 0,56. 
Знаходимо результуючі опір заземлювального пристрою Rз.у, Ом 
R  R
с п 41,2  5,8
R = = = 3,563 Ом.    (4.18) 
з. у
R  + R  n  41,2  0,56 + 5,8 10  0,76
с п п пр с
Rз.у < Rз  3,563 < 4 Ом – умова виконується. 
Уточнимо кількість стрижнів, шт 
n  
пр с 10
n = = =13.                                  (4.19) 
 0,76
с
 
 
 
  
 
 
      
      
 
     
 
 
 
Розміщуємо стрижні по периметру виробничої частини з інтервалом в 12,9 
метрів. 
4.2.2 Виробничий шум 
Шум є причиною швидкої втомлюваності та зниження працездатності, а при 
тривалому і постійному впливі на людину вражає центральну нервову систему, а 
потім органи слуху. Він призводить до зниження концентрації уваги, слабшає 
пам'ять працюючих, тим самим, створюючи умови для виникнення травм. Під дією 
шуму притупляється гострота зору, змінюються ритми подиху і серцевої 
діяльності. 
У фарбувальному відділенні джерелами шуму є наступний тип обладнання: 
Таблиця 4.3 – Рівні звукової потужності технологічного обладнання, Дб 
№ Обладнання Середньогеометричні частоти октавних смуг, Гц 
п/
63 125 250 500 1000 2000 4000 8000 
п серед
н. 
1 Пневматична 70 70 72 77 96 86 85 88 80,5 
шліфувальна 
машина, 
компресор 
2 Вентиляційна 70-100 85 
установка 
 
За спрощеною методикою визначимо сумарний рівень шуму від 2-х джерел на 
проектованій ділянці за наступними формулами 
Lобщ = L1 + L = 85 + 1,2 = 86,2 дБ,    (4.20) 
де L1 - найбільший з двох сумарних середніх рівнів; L1 = 85 дБ; 
L - поправка, що залежить від різниці рівнів звукової потужності; L = 1,2 дБ. 
 
 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
Порівнюючи отриманий результат з допустимим рівнем (Таблиця 4.4), бачимо, 
що рівень перевищує на 6,2 дБ. 
Таблиця 4.4 – Гранично допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та 
еквівалентні рівні звуку при використанні ручних інструментів 
Вид Рівні звукового тиску, дБ, в октавних смугах із Рівні 
трудової середньогеометричними частотами, Гц звуку і 
діяльності 31,5 63 125 250 500 1000 2000 4000 8000 еквівале
нтні 
рівні 
звука, дБ 
(А) 
Виконання 107 95 87 82 78 75 73 71 69 80 
робіт легкої 
і середньої 
важкості  
 
Виходячи з отриманих даних, бачимо, що потрібно зниження рівня шуму. У 
нашому випадку можлива ізоляція сталевим кожухом вентиляційної установки. 
Згідно [9, с. 146], щоб знизити рівень шуму на 6,2 дБ достатньо застосувати 
сталеву панель з ребрами жорсткості товщиною 1 мм. 
4.2.3 Вібрація 
Систематичний вплив загальної вібрації на людину призводить до стійких 
порушень опорно-рухового і вестибулярного апарату, центральної нервової 
системи, шлунково-кишкового тракту та ін. 
Систематичне неконтрольоване вплив локальної вібрації викликає спазми 
кровоносних судин рук, вражає нервові закінчення, м'язові і кісткові тканини, що 
призводить до зниження чутливості шкіри, погіршення, а у важких випадках 
припинення кровопостачання м'язів, окостеніння сухожиль, деформації та втрати 
рухливості суглобів. Все це викликає розвиток вібраційної хвороби. 
У фарбувальному відділенні на підлозі встановлено вентиляційне обладнання з 
електровентилятором, який є джерелом вібрації. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
По впливу на організм людини даний тип вібрації є - загальної технологічної 
вібрацією 3-ї категорії і відноситься до типу а), де людина перебуває на постійному 
робочому місці виробничого приміщення. 
На ділянці проводиться шліфування офарблюються поверхонь шліфувальними 
машинками, які також є джерелами вібрації, але вже локального впливу на 
людину. 
З технічних рішень щодо зниження впливу вібрації на виробничих робітників 
можна застосувати віброізоляцію установки шляхом введення пружних зв'язків 
(віброізоляторів) між вентилятором і підставою робочого майданчика. В якості 
віброізоляторів вибираємо 4 сталеві пружини. Також зниження рівня вібрації 
досягається ретельної зборкою вентиляційної установки, усуненням занадто 
великих люфтів, затяжкою різьбових з'єднань. 
Необхідно постійно контролювати надійність кріплення вентилятора до рами, а 
рами до фундаменту, а також електродвигуна і контроль ременів приводу. 
Розрахунок віброізоляторів типу пружин під електровентилятор з числом 
обертів n = 1200 об / хв. Вага вентилятора Р = 500 Н. 
Визначаємо частоту вимушених коливань вентилятора: 
f = n/60 = 1600/60 = 27 Гц.                                (4.21) 
 
Приймаємо співвідношення частот f / fo = 3, визначаємо власну частоту 
коливань вентилятора: 
fo = f/4 = 27/3 = 9 Гц.                                        (4.22) 
 Знаходимо коефіцієнт передачі: 
КП = 1/((f/f )2
o  – 1) = 1/((27/9)2 – 1) = 1/8. 
 Розраховуємо жорсткість пружин по формулі: 
q = P·(2π·fo)
2/g/Nп = 500·(2·3,14·9)2/9,8/4 = 40746 Н/м.    (4.23) 
 Статичне навантаження на одну пружину: 
 Рст = Р/Nп = 500/4 = 125 Н.                            (4.24) 
 
 Приймаємо з коефіцієнтом запасу 1,2, тоді  
 
 
 
      
      
 
     
 
 
Рст = Рст·1,2 = 125·1,2 = 150 Н.                        (4.25) 
 Визначаємо діаметр проволоки пружини: 
d = (K·C·Рст/[τ ])1/2
кр  = (1,2·7·150/3,73·108)0,5 = 0,1838·10-2 м.     (4.26) 
Марка сталі - вуглецева 70, коефіцієнт пружини К = 1,2, індекс пружини С = 7, 
допустиме напруження зсуву 
[τ 8 2
кр] – 3,73·10  Н/м , модуль пружності Gу = 7,83·1010 Н/м2. 
 Діаметр проволоки приймаємо 2 мм. 
 Визначаємо діаметр пружини: 
D = С·d = 7·0,2 = 1,4 см.                           (4.27) 
 Число витків пружини: 
i = Gy·d/8/C3/q = 7,83·1010·0,002/8/73/40746 = 1,4           (4.28) 
Приймаються кількість витків рівне 2. Повне число витків пружини 
становитиме 2,0 + 1,5 = 3,5 витка. 
4.3 Виділення шкідливих речовин 
Проникнення шкідливих речовин в організм людини через органи дихання, 
шлунково-кишковий тракт і шкірний покрив, може спричинити за собою отруєння, 
опік, функціональний розлад організму, запаморочення, нудоту, втому, 
роздратування і захворювання дихальних шляхів, органів зору і слизових 
оболонок, шкірних покривів та ін.. 
Технологічний процес на фарбувальній ділянці тягне за собою на стадії 
підготовки автомобіля до фарбування - виділення пилу (лакофарбове покриття 
кузова автомобіля, металевий пил, абразивна крихта), а в процесі фарбування 
виділення аерозолів фарб, розчинників, грунтів та інших складових компонентів 
лакофарбового матеріалу. 
На проектованій ділянці передбачено кошти та заходи щодо створення 
нешкідливих умов праці. Застосована місцева витяжка забрудненого повітря 
робочої зони в підлогу за допомогою 2-х решіток, розташованих уздовж бічних 
сторін автомобіля. Місцевий відсмоктувач зроблений в підлогу тому, щоб 
уникнути проходження забрудненого повітря повз органи дихання виробничого 
 
 
робітника (ротова і носова порожнина людини знаходиться вище рівня даху 
автомобіля), а також тому, що пил під дією сили тяжіння прагне осісти на підлогу. 
 
 
      
      
 
     
 
 
 
 
Над робочою зоною зверху передбачений приплив очищеного через ряд 
фільтрів повітря у вигляді повітряної завіси (потоки повітря спрямовані в підлогові 
грати). Це зроблено для ізолювання робочої зони від інших і для запобігання 
поширенню шкідливих речовин в інші приміщення. Приплив повітря на 10% 
менше відсмоктується в цілях запобігання надлишкового тиску. На пленумі по 
периметру передбачена пластикова штора для зменшення обсягу поста в момент 
фарбування і сушіння автомобіля і зменшення поширення аерозолів. 
Місцева вентиляційна установка може працювати в режимі часткової 
рециркуляції повітря в цілях економії витрати тепла в приміщенні. 
Крім місцевої вентиляції передбачена загальнообмінна. 
4.4 Запобігання аварійних ситуацій 
При порушеннях визначених технологічним процесом умов можливо 
виникнення аварійної ситуації, яка може супроводжуватися отруєнням, вибухом, 
пожежею. Запобігання аварійних ситуацій досягається обліком в проекті 
планувальних, технічних і технологічних рішень, які повинні максимально 
зменшити вірогідність виникнення аварій. 
4.4.1 Вибухопожежонебезпечність виробництва. 
 
Таблиця 4.5 – У  відповідності з ГОСТ 27331-87 пожежі по класах розрізняють: 
Клас Ознака Приміщення Засоби гасіння 
Малярний, кузовний, Порошковий 
А Горіння твердих речовин 
зона ТО і ПР вогнегасник 
Порошковий 
В Горіння рідких речовин Малярний 
вогнегасник 
  
 
 
 
Продовження таблиці 4.5 
 
Горіння газоподібних Порошковий 
З Малярний 
речовин вогнегасник 
Горіння металів і їх 
Д - - 
сплавів 
Горіння 
Малярний, кузовний, Порошковий 
Е електроустановок, що 
зона ТО і ПР вогнегасник 
знаходяться під напругою 
 
Таблиця 4.6 – Категорія приміщень по вибухопожежної і пожежної небезпеки: 
Категорія Ознака Приміщення (ділянка) 
Горючі гази, ЛЗР з температурою Малярний, 
А 
спалаху не більш 28оС Р>5 кПа. фарбоприготувальна 
Горючі і важкогорючі рідини, 
Кузовний, зона ТО і 
В тверде пальне і важкогорючі 
ПР і ін. 
матеріали і т.д. 
 
     Від пожеж і вибухів руйнуються виробничі і побутові об’єкти, гинуть і 
одержують каліцтва люди, завдається великої шкоди навколишньому природному 
середовищу. Пожежі, як правило, виникають там, де є горючі і вибухонебезпечні 
речовини і джерела загорання. 
      Розрахунок на прикладі ділянки фарбування: 
     В ділянці фарбування використовуються різні лакофарбові матеріали, 
легкозаймисті рідині (розчинник, ацетон і ін.) Ці речовини і матеріали відносяться 
до групи горючі й представляють особливу небезпеку в плані виникнення пожежі. 
Основні причини виникнення пожежі в ділянці фарбування: 
а) замикання електропроводки устаткування і/або автомобіля; 
б) патьоки паливно-мастильних рідин автомобіля; 
в) накопичення обтиральних матеріалів; 
 
 
  
 
 
 
г) куріння в недозволеному місці; 
д) розведення відкритого вогню; 
е) недотримання правил пожежної безпеки. 
Пожежна безпека в приміщенні ділянки фарбування повинна відповідати 
вимогам ГОСТ 12.1.004-91 «Пожежна безпека. Загальні вимоги», а також 
будівельним нормам і правилам, типовим правилам пожежної безпеки для станцій 
технічного обслуговування автомобілів. 
Ацетон і розчинник по температурі спалаху (-18оС) відносяться до 
легкозаймистих рідин, оскільки Т о
всп < 61 С. 
Категорія приміщення по вибухопожежній і пожежній небезпеці оцінюється 
виходячи з характеристики горючих речовин і матеріалів, що звертаються, в 
приміщенні і по надмірному тиску, що розвивається, в приміщенні. Як 
розрахунковий вибираємо найсприятливіший варіант аварії. В 
фарбоприготувальній кімнаті упустили коробку з 20-ма пляшками ацетону, кожна 
0,5 літри. Вільний об'єм  
Vсв= (56+13)·3,6·0,8 = 200 м3.                            (4.29) 
Початкові дані: 
Ацетон – С3Н6О (хімічна формула); 
Рмакс = 572 кПа – максимальний тиск вибуху; 
Ро = 101 кПа – атмосферний тиск; 
Z = 0,3 – коефіцієнт участі пального у вибуху; 
п.г. = 2,408 кг/м3 – густина пари(газу); 
Кн = 3 – коефіцієнт нещільності приміщення; 
Рн = 24,35 кПа – тиск насиченої пари ацетону; 
 = 3,5 – коефіцієнт випаровування; 
Нт – теплота згоряє ацетону = 31360 кДж/кг; 
 = 0,792 т/м3 – густина ацетону; 
М = 58,08 – молекулярна маса; 
tвс = -18С < 28С – температура спалаху; 
  
 
 
 
 = 3600с – час; 
F = 10м2 – площа розлитого ацетону. 
Рішення: 
Надмірний тиск вибуху: 
Р = (Рmax-Ро)·m·z·100/(Vсв·п.г.·Сст·Кн)                     (4.30) 
Р = (572-101)·7,92·0,3·100/(200·2,408·4,91·3) = 15,78 кПа. 
Стехіометрична концентрація: 
Сст = 100/(1+4,84·) = 100/(1+4,84·4) = 4,91.              (4.31) 
 = nC+(nH-nX)/4-nO/2 = 3+(6-0)/4-1/2 = 4 – стехіометричний коефіцієнт 
кисню в реакції горіння. 
Кількість речовини бере участь у вибуху: 
m = F··W = 10·1219·649,5·10-6 = 7,92кг.             (4.32) 
W=10-6··(M)1/2·Pн =10-6·3,5·(58,08)1/2·24,35=649,5·10-6 кг/с.    (4.33) 
G=V·=10·0,792=7,92 кг – кількість ацетону. 
 = G/(W·F)= 7,92/(649,5·10-6·10) = 1219,4с.         (4.34) 
Приміщення повинне бути віднесено до категорії А оскільки tвсп<28С і 
Р>5 кПа. 
Тротиловий еквівалент: ТЕ = Е/(4,6·104)= 248371,2/(4,6·104) = 5,4 кг. 
E = G·Hт = 7,92·31360 = 248371,2 кДж.                 (4.35) 
Енергетичний потенціал блоку: 
QБ = Е1/3/16,534 = 248371,21/3/16,534 = 3,8.             (4.36) 
Відповідно до НПБ 105-95 при mтр < 2000 і QБ < 27 блок відноситься до III 
категорії вибухонебезпеки. 
Необхідна площа крівлі, що легко скидається: 
Sлск=Vсв·0,05=200·0,05=10м2.                              (4.37) 
Всю будівлю не слід відносити до категорії А, оскільки сумарна площа 
приміщень категорії А не перевищує 5 % площі корпусу: 
SА = (170+15,6)·100/5000 = 3,7 % < 5 %. 
  
 
 
 
Ступінь вогнестійкості приміщення категорії А [9, с. 324] приймаємо I. 
Гранично допустима відстань між виходами = 40м. В нашому випадку 5м. 
4.4.2 Попередження пожеж на виробництві 
В проектному варіанті в цілях усунення пожежної небезпеки вся проводка 
освітлювальної і силової лінії виконуються в трубах з герметичною арматурою, 
вентилятори, світильники і електродвигуни встановлюються у 
вибухобезпечному виконанні. 
Систему сповіщення людей про пожежу вибираємо 3-го типу. 
Кількість евакуаційних виходів згідно плануванню 2 шт. 
Необхідний час евакуації людей з приміщення категорії А об’ємом до 15 тис. 
м3 рівно 0,5 хвилини. 
Вогнегасники застосовуються з розрахунку один на 50м2 площі приміщення. 
Кількість вогнегасників на всьому підприємстві визначимо по формулі: 
Nогн = Sпом/50 = 792/50 = 15,84шт,                            (4.38) 
округляємо у більшу сторону і приймаємо кількість вогнегасників рівне 16. 
Приймаємо 16 порошкових вогнегасника ОП із зарядом вогнегасного 
порошку АВСЕ (основний активний компонент – фосфорно-амонієві солі). 
На малярній дільниці крім вогнегасників встановлюємо 5-ть ящиків з піском 
з розрахунку 1 ящик місткістю 0,5м3 на 50м2. 
Вогнегасники необхідно берегти на видному місці в спеціальних тумбах, 
покритими складами, що оберігають від корозії металу. Зовнішній огляд і 
очищення від забруднень проводити не рідше 1 разу на 10 днів. Після 
використання вогнегасників, необхідно відразу їх заправляти. 
   Для запобігання пожежі в дільниці фарбування і фарбоприготувальній кімнаті 
(категорія А) встановлюємо систему виявлення пожежі – сповіщувач. 
Підбираємо до свого приміщення максимально–диференціальний сповіщувач 
(ДМД) – це тепловий сповіщувач, яке реагує одночасно на швидкість наростання 
і підвищене значення температури. 
  
 
 
 
Контрольована площа 25м2 при висоті установки датчика до 3,5м, отже для 
195м2 потрібно 8 штук. 
Для будівель I ступеня вогнестійкості категорії А зовнішнє протипожежне 
водопостачання складає 20 л/с протягом 3-го годинника, при об’ємі будівлі до 20 
тис. м3 і при ширині до 60м. 
Територія ділянки може оснащується пожежними щитами з розрахунку один 
щит на 200 м2 площі для приміщень категорії А. В наявності ділянка повинна мати 
щит ЩП – В, оскільки клас пожежі В, з устаткуванням пожежогасінні: 
- вогнегасники порошкові (ОП) 10 літрів  - 1 шт 
- відро       - 1 шт 
- лом        - 1 шт 
- лопата штикова      - 1 шт 
- лопата совкова      - 1 шт 
- ящик з піском      - 1 шт 
- кошма  
 
4.5 Екологічність проекту 
Проблема навколишнього середовища і раціонального використання природних 
ресурсів є найактуальнішою темою на сьогоднішній день. Інтенсивний розвиток 
промисловості і транспорту привели до надмірного забруднення навколишнього 
середовища. Велику частку в забруднення навколишнього середовища, води і 
ґрунту вносять СТО. Для зниження шкідливої дії СТО на оточуючу середовище 
при його проектуванні, будівництві і експлуатації повинні виконаються 
природоохоронні заходи. Наприклад, навкруги підприємства організовується 
санітарно-захисна зона, яку озеленюють і упорядковують. 
4.5.1 Джерела забруднення повітря, води, і технологічні відходи 
Джерелами забруднення повітря і води є: 
а) аерозолі лакофарбових матеріалів, розчинників 
б) технологічний пил. 
 
 
  
 
 
 
Технологічними відходами є: 
а) невитрачені лакофарбові матеріали 
б) абразивні матеріали 
г) матеріали для обклеювання нефарбованих поверхонь кузова автомобіля 
(папір, поліетилен, скотч) 
д) обтиральні матеріали (тканина, дрантя) 
е) непридатні елементи кузова (металеві і пластикові). 
4.5.2 Інженерні рішення очищення повітря, води, утилізації відходів 
По очищенню повітря від лакофарбови аерозолів і неприємно пахнучих 
речовин передбачена місцева вентиляція з необхідним набором фільтрів. Для 
очищення повітря від пилу встановлена в підлозі осаджувальна пилова камера, яка 
як і фільтру періодично очищається. Повітря, що видаляється, викидається в 
атмосферу на рівні 1 метра від вищої точки будівлі із вмістом пилу, що не 
перевищує норми. 
Стічні води СТО розділяють на господарсько-побутові, зливові, виробничі, а 
також води від миття автомобілів. 
Господарсько-побутові стоки прямують в міську каналізацію і там проходять 
утилізацію на спеціальних підприємствах. 
Для очищення водостоків необхідно передбачити очисні споруди, що 
складаються з брудовідстійників, фільтрів і бензомасловловлювачів, а також 
механізованого пристрою для видалення  нафтопродуктів і осаду. 
Забруднені промислові стоки, окрім механічного очищення, піддаються 
флотації, нейтралізації і хімічному очищенню. 
Для очищення виробничих стічних вод від нафтопродуктів і зважених речовин, 
передбачимо очисну установку «Кристал», що дозволяє багато разів 
використовувати обчищену воду для технічних потреб СТО. 
Нафтові відходи піддаються регенерації, шлами відправляють на переробку. На 
території СТО слід передбачити майданчики і сміттєві баки для складування і 
подальшої утилізації виробничих відходів. 
 
 
  
 
 
 
 
ВИСНОВОК 
 
В результаті виконання кваліфікаційної роботи бакалавра мною було 
спроєктовано автотранспортне підприємство на 100 автомобілів, цільовим 
призначенням якого є перевезення побутових приладів в Київській області. 
В ході виконання технологічного розрахунку АТП були застосовані сучасні 
нормативні документи, які інструктують головні показники технологічного 
процесу ТО та ПР ТЗ. Під час проєктування виробничої дільниці я проводив вибір 
устаткування з асортименту сучасних українських та закордонних компаній. 
Вирішальним значенням для вдосконалення бази є подальше підвищення 
якості виробництва автомобілів, їх надійності та довговічності, суворе дотримання 
та безсумнівне виконання планово-попереджувальної системи технічного 
обслуговування і ремонту рухомого складу, а також підвищення оснащеності 
підприємств основними фондами. 
Щоб підвищити ефективність роботи працівників малярної дільниці мною був 
спроєктований пристрій для нанесення антикорозійних та лакофарбових 
матеріалів. 
З метою забезпечення безпечних умов праці для робітників мною було 
виконано розрахунок системи захисту від струму короткого замикання слюсарно-
механічної дільниці.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
