Репозиторій ЧДТУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 Спеціальність 
232 Соціальне забезпечення, освітній 
ступінь магістр 
заочна форма навчання, 
II курс, 
група ЗСЗМ-812. 
 
  
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА МАГІСТРА 
 
на тему: СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСНИКІВ ОПЕРАЦІЇ 
ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ (АТО) ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО 
САМОВРЯДУВАННЯ 
 
 
Студента    Лисенка Семена Юрійовича                 
(підпис) 
 
Науковий керівник  к.е.н., доцент Журба Інна Олександрівна    
(Вчене звання,прізвище, ім’я, по батькові)    (підпис) 
 
 
 
Робота допущена до захисту в ЕК 
 
Завідувач кафедри соціального забезпечення 
           к.е.н., доцент Журба І.О.      . 
     
   (вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис) 
 
 
 
 
Черкаси 2019 р. 
 
1 
 
 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
Освітній ступінь магістр 
Спеціальність 232 – Соціальне забезпечення 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Завідувач кафедри  
соціального забезпечення 
 
________________ к.е.н., доц. Журба І.О. 
 
«_____» ________________20 ___ р. 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
    Лисенку Семену Юрійовичу    
(прізвище, ім’я, по батькові) 
1. Тема роботи: СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСНИКІВ ОПЕРАЦІЇ 
ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ (АТО) ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО 
САМОВРЯДУВАННЯ 
 
Керівник роботи  к.е.н., доц.. Журба Інна Олександрівна    
  
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом вищого навчального закладу від «31» серпня 2019 р. № 248/01 
2. Строк подання студентом роботи «__» ____ 2019р. 
3. Вихідні дані до роботи законодавчі та нормативні дані з питань соціального забезпечення, 
аналітичні та статистичні дані, підручники, посібники, монографії, статті, Інтернет джерела. 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) 
Теоретичні засади соціального захисту населення та роль держави у підтримці вразливих 
категорій населення. Нормативно-правова база соціального захисту Учасників операції обєднаних 
сил (антитерористичної Операції) в Україні та зарубіжний досвід. Управління системою 
соціального захисту учасників антитерористичної операції у місцевому самоврядуванні та її 
оптимізація. 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень, плакатів) Рис. 
1.1 Складові системи соціального захисту; Рис. 1.2 Моделі соціального 
захисту населення; Рис. 2.1 Пільги з оплати житлово-комунальних послуг 
(інформаційна таблиця Мінсоцполітики); Рис 3.1 Механізм створення та 
оцінки бюджетної програм (розроблено автором кваліфікаційної роботи 
магістра); Рис. 3.2. Результативні показники бюджетної програми Таблиця 
3.1 Інформація щодо соціального захисту учасників АТО та членів сімей 
загиблих (померлих) ветеранів війни; Таблиця 3.2 Критерії оцінки 
бюджетних програм (бали); Таблиця 3.3 Виконання результативних 
показників бюджетної програми 
 
 
 
 
 
 
6. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 К.е.н., доц. Журба І.О. 03.10.19 17.10.19. 
2 К.е.н., доц. Журба І.О. 17.10.19 25.10.19 
3 К.е.н., доц. Журба І.О.. 25.11.19 02.12.19 
 
7. Дата видачі завдання «11» вересня 2019 р. 
 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів випускної роботи  Примітка  
з/п етапів роботи 
1 Вибір напряму дослідження. Складання 
15.09.2019  
попереднього плану випускної роботи.. 
2 Опрацювання літературних джерел. 
26.09.2019  
Підготовка та групування матеріалів. 
3 Затвердження плану. Підготовка 
03.10.2019  
теоретичного розділу. 
4 Доопрацювання теоретичного розділу. Аналіз 
даних, необхідних для написання 15.10.2019  
аналітичного розділу. 
5 Підготовка аналітичного розділу. 17.10.2019  
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 31.10.2019  
7 Підготовка та написання розрахункового 
07.11.2019  
розділу роботи. 
8 Розрахунок пропозицій. 21.11.2019  
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 25.11.2019  
10 Підготовка висновків по роботі 29.11.2019  
11 Оформлення випускної роботи 09.12.2019  
 
 
Студент    __________________  Лисенко С.Ю. 
          (підпис)                       (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи    __________________  Журба І.О  
         (підпис)                       (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК      __________________  Джиквас А.О. 
(підпис)                       (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 
АТО - антитерористична 
операція ООС – операція 
об’єднаних сил СБУ – 
служба безпеки України 
МВС – міністерсто 
внутрішніх справ ВВП – 
внутрішній валовий продукт 
ЗУ – Закони України 
КМУ – кабінет міністрів 
України МО – 
міністерство оборони 
ПЦМ – програмно-цільовий метод 
 
 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота магістра: 131 сторінка, список використаних 
джерел 87, додатки 12. 
Перелік ключових слів: УЧАСНИКИ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ 
ОПЕРАЦІЇ, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ, ПІЛЬГИ, ГРОМАДСЬКІ 
ОРГАНІЗАЦІЇ, УЧАСНИК ВІЙНИ, УЧАСНИК БОЙОВИХ ДІЙ, ІНВАЛІДИ 
ВІЙНИ. 
Об`єктом дослідження буде виступати система соціального захисту 
учасників антитерористичної операції на місцевому рівні врядування. 
Предметом дослідження – основні напрямки діяльності та 
удосконалення системи соціального захисту учасників антитерористичної 
операції на місцевому рівні врядування. 
Мета даного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу 
законодавчих нормативних актів, узагальнення теоретичних розробок з 
соціального захисту учасників антитерористичної операції виробити основні 
напрямки удосконалення системи їх соціального захисту на місцевому рівні 
врядування . Таким чином, мета даної роботи постає у визначенні основних 
напрямків удосконалення соціальної політики органів державного управління 
та місцевого самоврядування щодо соціального захисту учасників 
антитерористичної операції в умовах економічної кризи. 
Очікувані наслідки та їх новизна: проаналізувати стан та виробити 
рекомендації в системі соціального забезпечення учасників операції 
об’єднаних сил (антитерористичної операції) на місцевому рівні врядування. 
Практична актуальність зазначеної теми обумовлена тим,  що 
процес реформування економічних засад дещо послаблює соціальну 
захищеність учасників антитерористичної операції і не в повній мірі тим 
самим реалізовуються конституційних прав громадян щодо їх соціального 
захисту. 
 
 
Пізнавальна актуальність полягає в тому, що виробленні основні 
напрямки удосконалення системи соціального забезпечення учасників 
операції об’єднаних сил (антитерористичної операції) на місцевому рівні 
врядування буде продовженням конституційних гарантій соціальної держави. 
Результати дослідження можуть бути використані при вирішенні питань
 соціального захисту  учасників  антитерористичної операції на 
місцевому  рівні, органами місцевого самоврядування, практикуючими 
спеціалістіами, що причетні до соціальної політики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рік виконання дипломної роботи – 2019. 
Рік захисту роботи – 2019. 
Підпис студента    
 
 
Дата    
 
 
ВСТУП 
 
Актуальність теми. Право на соціальний захист є одним із основних 
прав людини і воно гарантується відповідними формами та методами, 
впровадження яких має забезпечити рівень життя не нижче від прожиткового 
мінімуму. 
Події останніх 5 років на Сході України привели до необхідності 
осучаснення вітчизняного законодавства та удосконалення системи 
соціального захисту в нашій державі через появу нової категорії осіб які 
потребують допомоги держави, а саме учасників АТО. 
Незважаючи на те, що останнім часом як у нашій державі проблемам 
соціального захисту учасників антитерористичної операції стали об`єктом 
уваги фахівців з соціальних питань різних галузевих наук, доводиться 
констатувати, що на сьогодні відсутній системний аналіз цієї сфери. Все ще 
не відпрацьованими залишаються науково-методологічні підходи до 
проблеми соціального захисту відповідної категорії осіб, потребують 
вдосконалення механізми, принципи та форми всієї системи соціального 
забезпечення учасників АТО та членів їхніх сімей, які б відповідали 
реальному стану економіки та потребам цієї категорії громадян. 
Серйозним недоліком системи соціального захисту учасників 
антитерористичної операції є відсутність спеціального законодавчого акту. 
Всі ці обставини зумовили вибір теми магістерського дослідження та 
засвідчують її актуальність. 
Соціальний захист населення – це комплексна система соціально- 
економічних відносин між державою, приватним та громадським секторами, 
на основі яких формується соціальна політика держави, розробляються 
економічні, соціальні та правові заходи, створюються механізми з реалізації 
основних прав та гарантій, впроваджують різноманітні форми, методи та 
прийоми, які в сукупності вирішують проблеми бідності в суспільстві, 
забезпечують умови для нормальної життєдіяльності та особистого розвитку 
 
 
людини, захищають від соціальних ризиків, створюють соціальну 
стабільність в суспільстві. 
Слід звернути увагу на стабільну тенденцію: жодна форма нині 
існуючого механізму соціального захисту не задовольняє тих, хто отримує її 
від держави. 
Враховуючи значне погіршення за останні роки рівня життя населення, 
який знизився більш ніж у три рази, основним напрямком удосконалення 
системи соціального захисту учасників АТО найближчим часом повинно 
стати розширення соціальної бази ринкових змін з метою запобігання 
розвитку соціальної напруги серед даної категорії населення. В умовах 
кризового стану економіки необхідно більш активно проводити політику 
попереджувальних заходів, спрямованих на соціальну підтримку учасників 
АТО. 
Згідно Конституції України громадяни мають право на соціальний 
захист, але проблема - саме в реалізації задекларованих соціальних гарантій, 
особливо на рівні місцевого самоврядування, яка обумовлена багатьма 
чинниками, головним з яких є недостатнє фінансування соціальної сфери. 
Для визначення змісту та складових соціальної політики нас 
цікавитиме група конституційних природних прав людини, які забезпечують 
її існування та розвиток як соціальної істоти. Сукупність цих прав і визначає 
простір компетенції соціальної політики. 
При цьому власне права виступають як критерії, якими потрібно 
керуватися при визначенні заходів соціальної політики та за якими, 
наголосимо, визначається результативність цих заходів. Зазначимо, що 
прямої відповідальності між окремим правом людини та галуззю соціальної 
політики може і не бути, оскільки реалізація багатьох конституційних прав 
може вимагати комплексних дій кількох складових не лише соціальної, а й 
економічної політики. 
 
 
Зрозуміло, що без цілеспрямованої державної підтримки учасники АТО 
не зможуть протистояти обвальним негативним наслідкам, які нині 
супроводжують реформи у суспільстві. Без цього вони будуть постійним 
джерелом соціальної напруженості. Саме тому виконавчій владі потрібна 
низка соціальних заходів, необхідних хоча б для стабілізації реального рівня 
життя. До них повинні включатися питання щодо чіткого виконання закону 
про статус ветеранів війни та учасників бойових дій ,згідно чинного 
законодавства адаптовані під нову категорію соціально незахищених осіб, та 
гарантій їх соціального захисту. В майбутньому ж доцільно було би 
розробити низку законів, які конкретно розроблені для соціального захисту 
саме учасників АТО та членів їх сімей. 
Аналізуючи літературу, що була використана в цьому дослідженні, слід 
зазначити, що вивчення даної проблеми знаходиться в процесі розвитку та 
недостатньо представлені в науковій літературі питання шляхів 
удосконалення соціального захисту учасників АТО та членів їх сімей. 
Соціальний захист учасників антитерористичної операції – це локальна, хоча 
і дуже важлива проблема системи обороноздатності Української держави. 
Вітчизняні науковці, експерти (В. Горбулін, О. Власюк, О. Більовський та 
інші) різнобічно осмислюють цю суспільну проблему. Загальні питання 
проблем соціального захисту та методології його реформуванню знайшли 
своє відображення в працях вітчизняних вчених - Н.Борецької, І.Гнибіденко, 
В.Гошовської, І.Калачової, А.Колота, Е.Лібанової, О.Макарової, О.Новікової, 
В.Скуратівського, Л.Ткаченко, Л.Черенько. 
Складність окресленої проблеми та недостатня розробленість системи 
соціального захисту учасників антитерористичної операції засвідчують 
актуальність наукових розвідок і необхідність пошуку сучасних підходів у 
вирішенні нагальних і стратегічних питань. 
Враховуючи те що на даний момент учасники АТО набувають статус 
учасників бойових дій, заслуговує на увагу наступна нормативна база з 
 
 
даного питання: Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантій їх 
соціального захисту”, де важливе місце відводиться наданню пільг ветеранам 
війни та прирівняних до них осіб. 
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, 
щоб на основі аналізу законодавчих нормативних актів, узагальнення 
теоретичних розробок з соціального захисту учасників АТО виробити 
основні напрямки удосконалення системи соціального захисту та 
запропонувати конкретні заходи . 
Для досягнення поставленої мети нами буде розв’язано наступні 
завдання : 
- проаналізувати соціальний статус учасників антитерористичної 
операції згідно чинного законодавства в сучасній Україні; 
- дослідити характеристики соціального захисту населення як складової 
соціальної політики держави; 
- ознайомитися з закордонним досвідом функціонування системи 
соціального захисту учасників бойових дій; 
- проаналізувати основні шляхи удосконалення системи соціального 
захисту учасників АТО на місцевому рівні врядування; 
- визначити сутність, складові і методи впровадження комплексної 
програми соціального забезпечення учасників антитерористичної операції на 
місцевому рівні врядування; 
- визначити практичні заходи щодо вироблення основних шляхів 
удосконалення системи соціального захисту учасників АТО на місцевому 
рівні врядування на основі визначення основних проблемних питань. 
В якості об`єкта дослідження буде виступати система соціального 
захисту населення на місцевому рівні врядування. 
Предметом – удосконалення системи соціального захисту учасників 
АТО на місцевому рівні врядування. 
 
 
Проблемою дослідження є недосконалість, а в деяких питаннях навіть 
відсутність законодавчої бази в питаннях соціального захисту учасників 
АТО. Дана проблема за масштабом буде локальною, а за швидкістю розвитку 
повільна. Враховуючи, що по гостроті проблема актуальна, то за типом 
тенденцій соціальних змін вона буде інноваційна. 
Емпіричною базою будуть матеріали соціальної статистики, що 
показують на місцевому рівні стан справ у сфері соціального захисту 
учасників АТО та членів їх сімей. Методологічними принципами 
дослідження є правові та нормативні акти України: Конституція України, 
Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, 
Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів. 
В дослідженні будуть застосовані такі методи: 
- системний – при розгляді законодавчої бази з статусу учасників АТО , 
гарантій їх соціального захисту; 
- спостереження – при розгляді інститутів, що залучені до виконання 
існуючих гарантій соціального захисту учасників АТО на рівні міста 
Черкаси; 
- узагальнення – при аналізі інформації по використанню зарубіжного 
досвіду; 
- виявленні можливих негативних сторін в системі соціального захисту 
на місцевому рівні; при виробленні заходів та практичних рекомендацій по 
вирішенню питань соціального захисту учасників АТО; 
- статистичний - при розгляді статистичних даних. 
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що: 
- запропоновано нове бачення в реалізації місцевих програм 
соціального захисту учасників антитерористичної операції на рівні місцевого 
врядування на основі визначення реальних потреб пільгової категорії та 
впровадження відповідних заходів, проведення соціальної діагностики рівня 
захищеності учасників АТО; 
 
 
- удосконалено висвітлення досвіду формування системи соціального 
захисту учасників антитерористичної операції на рівні місцевого врядування. 
Здобувач здійснює аналіз створення, впровадження та реалізації 
комплексної програми соціального захисту певної категорії громадян; 
- дістало подальшого розвитку впровадження механізмів регулювання 
соціального захисту населення у місцевому рівні врядування на основі 
системного підходу до використання соціально правових гарантій, 
фінансово-економічної бази, інформаційно-програмного і організаційного 
забезпечення. 
Через це назріває потреба у розробці місцевих стратегій та програм. 
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки 
кваліфікаційної роботи магістра були озвучені І Вcеукраїнській науково- 
праткичній конференції з соціального забезпечення «Соціально-орієнтована 
економіка: теорія та практика соціального забезпечення» (м.Черкаси, 2018, 
23-25 листопада). 
Публікація результатів дослідження. Основні результати 
кваліфікаційної роботи магістра, що були отримані у процесі роботи над 
темою, викладено у 1-й науковій статті, загальним обсягом 4 друкованих 
аркушів. 
Структура роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається зі 
вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновку, списку використаних 
джерел. Повний обсяг роботи становить 131 сторінку. Список використаних 
джерел складається з 87 найменувань. Робота містить 12 додатків. 
 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
НАСЕЛЕННЯ ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ПІДТРИМЦІ ВРАЗЛИВИХ 
КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ 
 
1.1. Сутнісні характеристики соціального захисту населення як 
складової соціальної політики держави. 
До найважливіших напрямків державного регулювання економіки, 
органічної частини внутрішньої політики держави, спрямованої на 
забезпечення добробуту й усебічного розвитку його громадян і суспільства 
загалом виступаєє соціальна політика. Значення соціальної політики 
визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення 
продуктивності праці, освітнього і кваліфікаційного рівня трудових ресурсів, 
на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил, на культурне і 
духовне життя суспільства. Соціальна політика, спрямована на поліпшення 
умов праці й побуту, розвиток фізкультури і спорту, дає зниження 
захворюваності й тим самим відчутно впливає на скорочення економічних 
втрат у виробництві. У результаті розвитку таких систем соціальної сфери, як 
громадське харчування, дошкільна освіта, звільняється частина населення зі 
сфери домашнього господарства, підвищується зайнятість у суспільному 
виробництві. Наука й наукове забезпечення, визначальні перспективи 
економічного розвитку країни в епоху НТП, також є частиною соціальної 
сфери, а їхній розвиток і ефективність регулюються в межах соціальної 
політики. 
До об’єктів соціальної політики відноситься все населення з акцентами 
на малозабезпечені категорії населення (сім'ї з низьким доходом, інваліди, 
молодь і ін.), працездатне населення (безробітні, працівники, що 
звільняються з роботи, тощо), непрацездатне населення (інваліди, люди 
похилого віку). 
 
 
Суб’єктами соціальної політики виступають: державні органи 
(державні відомства та установи, органи місцевого самоврядування, 
позабюджетні фонди); об'єднання роботодавців; політичні партії та 
громадські організації (професійні союзи, недержавні пенсійні фонди, 
приватні страхові компанії, добродійні організації різних релігійних конфесій 
та ін.); громадяни (наприклад, через групи взаємодопомоги). 
В сучасній науковій літературі існує багато різних тлумачень і підходів 
до визначення соціальної політики. Загальноприйнятого або найширше 
вживаного визначення соціальної політики не існує. У різних країнах це 
поняття визначають по-різному, хоча значна частина цих трактувань є досить 
схожою та має спільні положення. В.Скуратівський, О.Палій, Е.Лібанова під 
соціальною політикою розуміють систему цілеспрямованої діяльності 
суб’єктів соціально-політичного життя, сукупність принципів, норм, правил, 
рішень, дій, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування та 
розвитку процесів соціального буття, насамперед формування та реалізацію 
потреб людини та суспільства, забезпечення їх соціальної безпеки [52, с.9]. 
А. Крупник пропонує наступне: «Соціальна політика – це комплекс 
заходів, що здійснюються державними інститутами та недержавними 
суб’єктами з виявлення, задоволення та узгодження потреб та інтересів 
громадян, соціальних груп, територіальних громад» [54, с.9]. 
Інший український дослідник О.Воронін вважає, що соціальна політика 
- це система заходів, принципів, рішень, дій держави та інших суспільних 
суб’єктів, що сформувалася в суспільстві на певному історичному етапі його 
розвитку і спрямована на забезпечення позитивних змін у соціальному 
просторі [53, с. 317]. Разом з тим існують й інші погляди на предмет 
виникнення цього поняття. Ряд авторів визначаються соціальний захист як 
політику, або складову частину соціальної політики. 
Так, наприклад, Гай Перрін зазначає, що не дивлячись на те, що цей 
термін уперше вжито у США, концепція системи соціального захисту сповна 
 
 
була втілена в новозеландському законодавстві 1938 року [40, с. 41]. Це є 
свідченням того, що починаючи від 30-х років XX ст. термін «соціальний 
захист населення» стає загальновживаним. Серед науковців існують різні 
теоретико-методологічних    підходи    до    трактування    сутності    поняття 
«соціальний захист», зокрема, його розглядають в широкому і вузькому 
сенсі.  Тож  згрупуємо  найбільш  поширені  точки  зору  з  приводу  сутності 
«соціального захисту населення». Думка В. Д. Роїка з приводу змісту 
соціального захисту така: у широкому сенсі – «це комплекс заходів щодо 
захисту працівників від соціальних ризиків ... охоплює всю сферу 
життєдіяльності працівників», у вузькому сенсі – «окремі складові цієї 
сфери» [41, с. 31]. Н. А. Горєлов зазначає, що соціальний захист населення – 
це дії, що забезпечують реалізацію соціальних гарантій і гарантується 
шляхом створення систем соціального страхування і соціальної допомоги. 
При чому, виділяє активний соціальний захист, що передбачає активну 
політику на ринку праці та притягнення коштів громадян в систему 
соціального страхування, і пасивний соціальний захист, який полягає в 
переважному використанні коштів державних і громадських організацій [42, 
с. 159]. 
Міжнародна організація праці, дії якої спрямовані на підтримку 
міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й 
зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці 
(далі – МОП) визначає поняття соціального захисту як загальну базову 
соціальну підтримку всім громадянам, незалежно від внесків або тривалості 
їх трудового стажу. І серед основних складових соціального захисту виділяє: 
• медичну допомогу; 
• допомогу внаслідок хвороби; 
• допомогу по безробіттю; 
• допомогу у зв’язку з народженням дитини, багатодітним сім’ям; 
• допомогу у випадку втрати годувальника; 
 
 
• допомогу внаслідок виробничого травматизму і професійного 
захворювання, за інвалідністю; 
• допомогу за віком. 
Тобто трактування соціального захисту розкривається за допомогою 
соціальної підтримки, яка надається всьому населенню і метою якої є 
соціальна безпека [26, с. 35]. Cвої визначення щодо сутності «соціального 
захисту населення» більшість вітчизняних авторів наводять переважно в 
широкому сенсі слова. Так, за визначенням Н.П. Борецької, соціальний 
захист – це комплекс правових, економічних та соціальних гарантій, що 
забезпечують кожному працюючому право на безпечну працю, збереження 
здоров’я у процесі праці, економічний захист і підтримку робітників та їх 
сімей у випадку тимчасової втрати працездатності на виробництві, медичну, 
соціальну і професійну реабілітацію. Та звертає увагу, що це системне 
поняття, що передбачає використання різних форм та методів соціального 
захисту з дотриманням диференційованого підходу до кожної людини або 
соціальної групи [27, с. 16]. 
Ми вважаємо, що соціальний захист населення – це економічна 
категорія і конкретна соціально-економічна практична діяльність, що 
передбачає визначення та виявлення актуальних напрямів і встановлення 
порядку забезпечення гідних умов життя і вільного розвитку всіх груп 
населення соціальної держави за допомогою проведення нею соціально- 
орієнтованої економічної політики, заснованої на діючих в даній країні 
міжнародних, загальнонаціональних, регіональних нормативно-законодавчих 
актах. Це діяльність державних і недержавних інститутів щодо здійснення 
заходів, які спрямовані на попередження або пом’якшення негативних 
наслідків для людини і її сім’ї при настанні певних соціально значимих 
обставин (у тому числі соціальних ризиків, бойових дій), а також на 
збереження та відновлення гідного і необхідного рівня їх соціального 
благополуччя і безпеки. 
 
 
Соціальна сфера регулює не тільки процеси зайнятості населення, а й 
забезпечує роботу мільйонам громадян країни. Якість соціальної сфери 
важлива не тільки завдяки її величезному впливу на економіку, головне її 
призначення – задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб, 
формування всебічно й гармонійно розвинених членів суспільства. Це і є 
стратегічна, вища мета розвитку будь-якої цивілізованої держави. 
Схематично залежність елементів системи соціального захисту 
зображено на рис.1 
 
Рис. 1.1 Складові системи соціального захисту [узагальнено з 30,31] 
 
У зв’язку з чим до основних завдань соціальної політики держави варто 
відносити наступні: 
1. Стабілізація суспільно-політичної системи, що покликана 
гармонізувати суспільні взаємини, щодо необхідності узгодження інтересів і 
потреб певних страт населення з довготривалими інтересами суспільства в 
довготривалій перспективі. 
2. Впровадження заходів що сприятимуть підвищенню рівня 
матеріального добробуту громадян, формуванню економічних стимулів для 
участі в суспільному виробництві, та відповідно забезпечення рівності 
соціальних можливостей для досягнення нормального рівня життя. 
 
 
3. Забезпечення належного рівня соціальної захищеності усіх громадян 
та їх основних гарантованих державою соціально-економічних прав, зокрема 
й підтримка малозабезпечених і слабкозахищених груп населення. 
4. Забезпечення раціональної зайнятості населення. 
5. Зниження рівня криміногенної ситуації в суспільстві. 
6. Всеохоплюючий та всебічний розвиток галузей соціального 
комплексу – освіти та охорони здоров’я, науки та культури, житлово- 
комунального господарства і т. ін. 
7. Забезпечення екологічної безпеки держави. 
Сучасні моделі соціальної політики відрізняються ступенем втручання 
держави в соціально-економічну сферу суспільства та ступенем соціальної 
захищеності громадян, забезпеченості свободи соціального вибору в різних 
верств населення та впливу соціальних процесів на економічний розвиток 
країни. 
В вітчизняних реаліях найбільше знайома патерналістична 
соціалістична модель, до основних характеристик якої відносять – всебічну 
відповідальність держави за соціально-економічне становище власних 
громадян, державний монополізм в галузі виробництва, розподілі суспільних 
товарів і послуг, необхідних населенню, виховання почуття соціальної 
захищеності, соціальної стабільності, лояльності громадян до своєї держави. 
При всіх позитивних якостях ця система, володіючи низькою економічною 
ефективністю, не в змозі забезпечити високий рівень добробуту всіх 
громадян, відповідно для неї також характерна система соціальних привілеїв 
та пільг для представників бюрократичної еліти та невисокий рівень 
забезпеченості й лімітованість соціальних благ для основної маси населення. 
За цієї моделі спостерігається висока залежність індивіда від держави: 
формується ідеологія утриманства, що має наслідком втрату ініціативи, в 
результаті чого обмежується соціальна свобода. Повільний розвиток 
ринкових взаємин у соціальній сфері зумовлює слабку зацікавленість у 
 
 
результатах праці її працівників, низьку орієнтацію на споживача та 
практичну відсутність захисту його прав. 
Також існує шведська модель соціальної політики, яка 
характеризується - великою відповідальністю й високим рівнем регулювання 
державою соціальної сфери. Деякі автори називають цю модель «шведський 
соціалізм». За цієї моделі забезпечується високий ступінь соціальної 
захищеності громадян, втім уніфікація в соціальній сфері властива для усіх 
надзвичайно централізованих систем, надмірне обмеження свободи вибору 
для споживачів не користується популярністю в системі західної демократії. 
За цієї моделі відбувається високий податковий тиск на підприємництво й 
населення, що також не особливо привабливо для інших країн. 
Модель «держави добробуту» можна охаректиризувати наступними 
рисами – ринкова модель що водночас супроводжується високим рівнем 
регулювання соціальної сфери. Держава бере на себе функцію забезпечення 
соціальної стабільності, забезпечує широкий спектр соціальних послуг, які 
ринок забезпечити не може та водночас пріоритетним є ринкове 
господарство. Для моделі характерні наступні риси - високий рівень затрат на 
соціальні потреби, високі соціальні мінімальні стандарти, часто наближені до 
середніх показників у країні. 
А ось модель соціально-орієнтованого ринкового господарства 
ґрунтується на принципах - вільної конкуренції, вільного вибору предметів 
споживання, свободи розкриття і процвітання особистості. За безумовного 
пріоритету економічної свободи ринку ця модель характеризується також 
високим ступенем захищеності громадян, що забезпечується за допомогою 
державного втручання через перерозподіл благ, податкову політику, правове 
забезпечення і т. ін. У цій моделі діє ціла система соціальних амортизаторів, 
що забезпечує рівень життя не нижче за межу бідності. При цьому держава 
завдання, що їх можуть вирішити самі громадяни, на себе не бере. 
 
 
Ринкова модель відрізняється найбільшою соціальною жорсткістю. Як 
основний принцип тут діє пріоритет ринкових методів регулювання 
соціальної сфери перед методами прямого державного втручання. Вона 
характеризується роздержавленням соціальної сфери, зведенням до мінімуму 
державних субсидій і дотацій та розширенням ринкових інструментаріїв у 
функціонуванні. 
У нашій країні різкий перехід від патерналістської соціалістичної 
моделі до ринкової, від масового соціального захисту й розгалуженої мережі 
безкоштовних установ соціальної сфери до ринкових методів хворобливо 
переноситься населенням. Більш м’які моделі «держави добробуту» і 
«соціального ринкового господарства», безумовно, полегшили б перехід до 
ринкових взаємин, але умови глибокої економічної кризи різко обмежують 
такі можливості. 
З цієї причини не завжди вдається реалізувати і проголошені принципи 
соціальної політики, наприклад, такі, як створення умов для підтримки 
прийнятного рівня добробуту, соціальна захищеність в екстремальних 
ситуаціях, гарантованість прожиткового мінімуму у вигляді мінімальної 
зарплати й мінімальної пенсії. До основних принципів української соціальної 
політики також належать підтримка за рахунок державних коштів тільки 
слабко захищених груп населення та їхня адресна підтримка; підвищення 
обґрунтованості пільг, що надаються, переваг і привілеїв, перенесення 
центру соціальної сфери на місцевий рівень влади; оприлюднення наслідків 
соціальних перетворень; державний і суспільний контроль у соціальній сфері 
тощо. 
При здійсненні економічних реформ держава повинна оцінювати їх 
наслідки для всього населення. Щоб визначити ефективність соціальної 
політики, використовуються різні індикатори. Так, найважливіший 
міжнародний індикатор – якості життя – визначається через індекс розвитку 
людського потенціалу, який розраховується на основі трьох показників: 
 
 
очікуваної тривалості життя, рівня освіти і рівня життя, що вимірюється на 
базі реального ВВП на душу населення. За даними Організації Обєднаних 
націй в індексі розвитку людського потенціалу Україна піднялася на одну 
сходинку вище – 82 місце між Македонією та Алжиром. Також певний 
прогрес країни був помічений у створенні прийнятних умов для легкості 
ведення бізнесу – Україна піднялася на 4 позиції, посівши місце між 
Саудівською Аравією та Брунеєм. 
Згідно даних Міжнародного валютного фонду за 2018 рік показником 
реального ВВП на душу населення Україна посідає 58-е місце у світі, а згідно 
даних Світового банку за 2018 рік 57-те [69]. 
За інформацією кабміну України, економіка держави у 2018 році, в 
порівнянні з 2017 роком, зросла на 3,3%, що відповідає загальним орієнтирам 
розвитку держави та прогнозним параметрам. Згідно даних Державної 
служби статистики України, розмір номінального ВВП у 2018 році склав 3,5 
трлн грн, або 84 190 грн. на душу населення – 84 190 грн. Тенденція до 
економічного зростання зберігається 12 кварталів поспіль. Як зазначав 
прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, основний економічний 
орієнтир роботи українського Уряду цього року – збереження позитивної 
динаміки і прискорення економічного зростання понад 3% [70]. 
На сучасному етапі розвитку економіки також використовуються: 
- показники рівня життя (децільний коефіцієнт диференціації 
прибутків, індекс концентрації прибутків населення (індекс Джинні), поріг 
бідності та багатства, коефіцієнт соціальної стратифікації населення, ступінь 
задоволення потреб, структура прибутків і витрат і т. ін.); 
- мінімальні державні стандарти (прожитковий мінімум, 
мінімальна заробітна плата і т. д.); 
- соціально-демографічні показники (тривалість життя, динаміка 
захворюваності, народжуваності, смертності); 
 
 
- показники економічної активності населення (співвідношення 
зайнятих у різних секторах економіки, рівень зайнятості та безробіття, 
самозайнятість, міграція населення та її причини, міграція інтелектуалів); 
- показники соціальної напруженості (участь у політичних заходах, 
страйках, поріг безробіття, динаміка злочинності, корупція і т. д.); 
- показники розвитку соціальної сфери (рівень бюджетної 
забезпеченості регіону, частка державних і комерційних структур, 
позабюджетні соціальні фонди, співвідношення платних, пільгових і 
безкоштовних послуг і т. д.); 
- частка витрат на екологію у ВВП. 
Оцінюючи соціально-економічну ситуацію в нашій країні за 
допомогою названих індикаторів, можна зробити висновок про те, що курс 
реформ не супроводжувався чітко цілеспрямованою соціальною політикою. 
Держава, по суті, припинила контролювати найважливіші соціальні процеси. 
Замість цього час від часу ухвалювалися кон’юнктурні популістські 
рішення, які лише посилювали недовіру до влади й до перетворень, що 
провадяться нею. 
Соціально необґрунтований курс реформ і послаблення державного 
регулювання економіки обернулися найтяжчою кризою – усієї соціальної 
сфери. Соціальна ціна реформ виявилася зависокою для більшості українців, 
які багато в чому зазнали непоправних втрат. 
Різко знизився індекс людського розвитку (ІЛР): Якщо в 1991 р. 
Україна перебувала на 32-му місці серед 175 країн світу, то в 2018 р. за ІЛР 
перемістилася на 84-ге місце зі 102 країн з високим рівнем ІЛР . На 
оціночний показник зазначеного індексу значною мірою впливає величина 
прибутків на душу населення. Оскільки близько 50 % вітчизняного обсягу 
промислового виробництва припадає на тіньову економіку то значна частина 
цієї діяльності не включається в офіційні показники ВВП, відповідно реальне 
падіння життєвого рівня населення може бути значно меншим порівняно з 
 
 
офіційними даними. Однак фізичні показники якості життя, зокрема ті, що 
пов’язані з охороною здоров’я й демографічною ситуацією, свідчать про 
значне збільшення кількості людей, які живуть у бідності [70] 
Витрати на соціальний захист населення в бюджеті держави мають 
тенденцію до зниження. Так, у 2018 р. порівняно з 2017 р. витрати на 
соціальний захист населення у Зведеному бюджеті України збільшилися на 
3,7% (з 276,4 млрд. грн. у 2017 до 286,6 млрд.грн. у 2018 році), але це не 
рятує від тотального зубожіння населення так як інфляція нівелює відповідні 
підвищення. 
Протягом 2014–2016 рр. унаслідок економічної кризи панувала 
тенденція зниження життєвого рівня населення, про що свідчить зниження 
середньомісячної заробітної плати (у доларовому еквіваленті) працівників, 
зайнятих у галузях економіки (з 372 дол. до 143 дол.). При цьому майже 
цілком втрачена залежність заробітку від кількості і якості затраченої праці. 
Також неоднозначно можна сприйняти дворазове зростання мінімальної 
заробітної плати з 1 січня 2017 року, яке призвело до «зрівнялівки» в 
кваліфікованих та некваліфікованих спеціалістів. І навіть майже 400 дол 
США середньомісячної заробітної плати в липні 2019 року не вирішують 
проблему, адже більшість працюючих отримує менше коштів. 
За роки реформ посилилася нерівність у розподілі прибутків мешканців 
України. У доперебудовний час Україна серед інших республік колишнього 
Союзу мали найрівномірніший розподіл прибутків за оцінним коефіцієнтом 
Джинні цей показник нерівномірності прибутків становив 22 (по СРСР – 26). 
Прибутки 10 % найбагатших людей нашої країни були в 3,9 раза вищі, ніж 
прибутки 10 % найбідніших людей (порівняно з 5,7 для Радянського Союзу 
загалом). За даними Всесвітнього банку, в 2009 р. ці показники для України 
досить близькі до показників держав із ринковою економікою. Так, 
коефіцієнт Джині становив 28. (Для порівняння: коефіцієнт Джинні у Польщі 
– 34,5, Литва – 36) [69]. 
 
 
1.2. Проблема соціального захисту населення як об’єкт дослідження 
світової і вітчизняної науки. 
Соціальний захист посідає чільне місце в соціальній політиці. Як 
діяльність держави соціальний захист відноситься до одного із напрямів 
соціальної політики поряд із такими, як зайнятість населення, система 
охорони здоров’я, житлова політика, освіта тощо. 
Вважається загальноприйнятим, що поширення терміну «соціальний 
захист» пов’язане із прийняттям Закону про соціальний захист («Social 
Security Act») в 1935 році в США. У перекладі термін «security» має декілька 
значень, основні з яких: безпека, охорона, захист, забезпечення, 
гарантування. У свою чергу «social» підлягає перекладу з англійської в 
значенні «суспільний», «соціальний». Існують різні теоретико- 
методологічних підходи до визначення сутності поняття «соціальний  
захист». Так, Міжнародна організація праці (далі – МОП) визначає поняття 
соціального захисту як загальну базову соціальну підтримку всім 
громадянам, незалежно від внесків або тривалості їх трудового стажу. 
Викликає інтерес визначення, яке дає соціальному захисту «The 
Encyclopedia Americana»: «соціальний захист, у загальному розумінні цього 
поняття, означає безпеку та свободу від страху і спрямоване до суспільства 
як до групи взаємопов’язаних та залежних один від одного людей» [66]. 
Науковці Т. Косова та І. Басанцов відносять „соціальний захист” до 
категорії розподільчих відносин, у процесі яких за рахунок частини 
національного доходу утворюються та використовуються суспільні фонди 
грошових засобів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих 
громадян [31, с. 27-28]. 
В  той  же  час,  український  дослідник  Г.  Красюк  розуміє  категорію 
„соціальний захист” у широкому значенні, тобто як систему економічних, 
політичних і правових заходів, спрямованих на створення оптимальних  умов 
 
 
забезпечення реальних можливостей реалізації населенням своїх прав і 
свобод, які забезпечують матеріальний добробут [32, с. 42-43]. 
Одночасно, за словами Л. Клівденко, «соціальний захист слід 
визначати, як діяльність щодо попередження, пом’якшення та скасування 
факторів соціального ризику» [34, с. 41 - 42]. Соціальний захист здійснюється 
в рамках соціальної політики держави і його конкретна модель в тій чи іншій 
країні залежить від особливостей економічної системи та напрямками і 
цілями соціальної політики. 
Комісія Європейського союзу, завданням якої є розробка уніфікованої 
модифікації соціальної політики для «Загальноєвропейського дому», 
обґрунтовує дві основні моделі соціального захисту населення: 
«бісмарковську» та «бевериджську». 
Історично першою та найбільш популярною в країнах Західної Європи 
є «бісмарковська» модель соціального захисту населення (яку також 
називають європейською або «континентальною»), яка передбачає жорсткий 
зв’язок між рівнем соціального захисту, обсягами соціальної допомоги і 
тривалістю особистої професійної діяльності людини та її успішністю. 
«Бісмарковська» модель (європейська, континентальна) 
 
«Бісмарковська» модель «Бевериджська»модель 
(європейська,континентальна (північна, нордична) 
    
Католицька Консервативна Соціал- Ліберальна 
модель модель демократична модель 
модель 
 
Рис. 1.2 Моделі соціального захисту населення [узагальнено з 
30, 31,32] 
 
 
Ця модель ґрунтується на тому, що соціальні права, соціальне 
забезпечення людини обумовлені тими відрахуваннями, які робітник 
виплачує протягом усього життя, тобто соціальні виплати приймають форму 
відкладених доходів (страхових внесків). 
Матеріальною основою існування такої моделі є створення страхових 
кас працедавцями та найманими працівниками, до яких надходять 
відрахування із заробітної плати у встановленому законодавством або 
колективним договором розмірі. 
Відповідно ці фонди не можуть підлягати субсидіюванню з бюджетів 
будь-якого рівня, так як податковий перерозподіл, який реалізується через 
універсальний бюджетний підхід, суперечить самій логіці трудової 
(страхової) участі. При цьому соціальний захист має бути повністю 
незалежним від фінансових дотацій з боку уряду. 
В той же час для сімей з слабкими можливостями до активної трудової 
діяльності в даній моделі передбачена національна солідарність, яка 
реалізується через муніципальні служби для малозабезпеченого населення, 
або благодійність. Але це є лише додатковими механізмами. 
У межах «бісмарковської» моделі розрізняють два варіанти системи 
соціального захисту населення: «католицьку» та «консервативну». 
Головним принципом соціального захисту в «католицькій» моделі 
вважають допоміжність, що в інтерпретації католицької віри означає, що 
різні проблеми людини завжди повинна намагатися вирішувати найближча 
інстанція. Першою інстанцією, до якої може звернутися людина за 
допомогою, є сім’я, родичі та близькі. Наступним рівнем – є місцева громада, 
сусіди, церква та благодійні організації, система соціального страхування. 
Останньою інстанцією вважається держава та органи державного управління. 
Отже, в католицькій моделі соціального захисту головну роль відграють 
сім’я та місцева громада. Треба зазначити, що в сучасних умовах ринку дана 
система модифікована і не зустрічається в чистому вигляді . 
 
 
«Консервативна модель» передбачає використання переваг ринку та 
впровадження обов’язкового соціального страхування, що постійно повинно 
перебувати під державним контролем. Ця модель передбачає широке 
використання системи соціального страхування за рахунок працедавців та 
найманих працівників, і базується на принципах власних фінансових 
досягнень людини, де праця і, відповідно, відрахування від заробітної плати 
визначають рівень соціального забезпечення. 
Відповідно до цього принципу, можемо зробити висновок, що така 
система надає певні переваги працівникам з високим рівнем оплати праці,  
але для тих осіб, хто немає постійного місця роботи, є безробітним, або 
отримує низьку заробітну плату, соціальний захист залишається 
мінімальним. Також, зазначена модель не передбачає можливості 
дострокового виходу на пенсію, навіть у зв’язку з втратою працездатності. 
Але в той же час низькооплачувані працівники можуть розраховувати на 
певну суспільну допомогу. Тобто, можемо стверджувати, що «консервативна 
модель» несе в собі подвійні стандарти. 
Консервативна модель побудована таким чином, щоб «забезпечити 
зв’язок між принципом свободи на ринку та принципом соціальної рівності» 
[43, с.264-265]. Стосовно до проблеми соціального захисту населення це 
означає, що держава, підтримуючи, гарантуючи та захищаючи за допомогою 
порядків (норм, законів, інститутів) ефективну роботу конкурентного 
ринкового механізму, сприяє економічному росту та мобілізує великі ресурси 
для пере розподілення з метою підвищення добробуту всіх соціальних груп 
населення [43, с.268]. Економічна ефективність, яка створює основу 
перерозподільчих програм, сприяє рівню добробуту, але й перерозподіл 
доходів, скорочуючи нерівність, знімає соціальні бар’єри, знижує 
конфліктність між соціальними групами, створює основи для 
самозабезпечення та подальшого зростання добробуту, стимулюючи, в свою 
чергу, зростання ефективності. 
 
 
Країною, де в повній мірі реалізовано принципи консервативної моделі, 
є Німеччина, яка першою в Європі та світі ввела систему страхування 
шляхом прийняття закону про соціальне страхування: Закону про 
страхування з причини хвороби осіб промислової праці (1883 р); Закону про 
страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.). 
Треба зазначити, що вже цим законам були притаманні риси, 
характерні для системи страхування на сьогодні: ув’язування розмірів 
страхових внесків з заробітком, розподіл витрат на внески мі працедавцем та 
працівниками; публічно-правова форма організації страхування. 
«Бевериджська» модель, яку ще називають «північною» або 
«нордичною», найбільше розповсюдження отримала у скандинавських 
країнах. 
Принципи та механізми даної моделі були розглянуті У. Бевериджем в 
своєму докладі «Full Employment in a Free Society», де науковець аналізував 
проблеми соціального забезпечення та розробив пропозиції по реформі 
соціального забезпечення на принципах всезагальності та одноманітності, 
тобто однакового розміру пенсій та виплат, а також умов їх надання. Разом з 
тим він рекомендував широко розвивати систему держаної допомоги та 
ввести національну службу охорони здоров’я. За допомогою цієї системи 
соціального захисту можна було б ліквідувати проблему бідності та сприяти 
підтриманню повної зайнятості. 
Тобто, дана модель базується на тому, що будь яка людина, незалежно 
від того працездатна вона чи ні, має право на мінімальну захищеність щодо 
втрат від захворювань, на забезпечення під час старості, та з інших причин 
скорочення своїх матеріальних ресурсів. В тих країнах, де застосовується 
дана модель, використовують обов’язкове страхування по хворобі, 
прикріплення до якого здійснюється автоматично, а також солідарна 
пенсійна система, що забезпечує мінімальні виплати всім людям похилого 
віку незалежно від їх відрахувань протягом трудового стажу. Такі системи 
 
 
соціального захисту фінансуються через податки з держаного бюджету,  
тобто роль держави в цій моделі є вирішальною. 
У межах «бевериджської» моделі розрізняють два різновиди системи 
соціального захисту населення: «ліберальну» та «соціал-демократичну». 
«Ліберальна» модель соціального захисту передбачає впровадження 
соціальної політики за залишковим принципом (люди, як правило, повинні 
існувати в суспільстві і без соціального забезпечення) і уряд несе хоча й 
обмежену, але загальну відповідальність за соціальний захист всіх громадян 
країни. Відповідно соціальне забезпечення населення пов’язано з великими 
вкладеннями засобів на соціальний захист, що призводить до невеликої 
віддачі через залишковий характер фінансування. Треба зазначити, що 
реалізація даної моделі залежить від наявності великої кількості обсягу 
добровільної та неформальної допомоги. 
Можемо виділити дві основні форми, на яких базуються система 
соціального захисту в рамках ліберальної моделі: соціальне страхування 
(виплати по яким здійснюють як працедавці так і працівники); державна 
соціальна допомога за рахунок бюджетів різних рівнів. 
Як зазначалося вище, моделі, в тому числі і ліберальна модель, 
трансформувалися під впливом різноманітних факторів. Основні риси 
притаманні класичній «ліберальній» моделі соціального захисту на сьогодні 
притаманні США та Великобританії. 
Одним з негативних моментів даної моделі є те, що соціальним 
страхуванням не охоплюється ряд категорій зайнятого населення 
(сільськогосподарські робочі, робітники підприємств чисельністю менше 50 
осіб та інші), а також, що близько третьої частини населення не мають 
медичної страховки. Основним критерієм для отримання держаної соціальної 
допомоги залишається бідність або малозабезпеченість. 
Головним принципом соціального захисту в «соціально- 
демократичній» моделі є так званий «універсалізм», який означає, що 
 
 
соціальний захист є правом усіх громадян, тому, головним чином, 
забезпечується за рахунок державного бюджету. Головними умовами 
досягнення достатнього рівня для фінансування витрат на потреби 
соціального захисту є висока продуктивність праці, стабільні темпи 
економічного зростання національної економіки, наявність об’єднань 
працедавців та профспілок, а також договірних відносин між ними, які 
контролюються державою. Державний сектор в цій моделі відіграє 
визначальну роль: фінансує соціальну сферу через систему оподаткування; 
несе відповідальність не лише за розширення і фінансування соціальної 
допомоги, але й за ефективне функціонування різних соціальних служб. 
Треба зазначити, що державні податки при такій системі мають, як 
правило, непрямий характер. Прямим податком обкладаються доходи, і 
даний податок має прогресивну форму, що досить не вигідно підприємцям. 
Що також обумовлює необхідність жорсткого державного контролю при 
застосуванні «соціал-демократичної» моделі. 
Основний підхід зазначеної моделі можна сформулювати так: 
необхідно скоротити різницю в умовах життя, так як соціальний захист 
підвищує попит на товари та послуги на внутрішньому ринку у «слабких» 
груп населення (діти до 6 років, важкі підлітки, особи похилого віку, люди з 
особливими потребами, безробітні, люди з алкогольною та наркотичною 
залежністю та інші маргіналізовані групи), що сприяє економічному 
зростанню країни. 
Позитивним моментом даної системи є те, що пенсійні виплати 
поділяються на дві частини: «соціальна частина», яка виплачується кожній 
людині, яка досягла пенсійного віку з бюджету, і «трудову частину», яка 
залежить від рівня трудової активності окремої особи: стажу, рівня заробітної 
плати, характеру діяльності тощо. Можемо стверджувати, що «соціальна 
частина» виступає фактором «безпеки», оскільки гарантує людині в будь- 
якому випадку отримання мінімальних пенсійних виплат. «Трудова частина» 
 
 
виступає мотиваційним фактором для працівника щодо підвищення 
продуктивності та якості праці, власного розвитку, кар’єрного росту. 
Аналіз даної моделі дозволяє виділити такі основні принципи, на 
основі яких базується система соціального захисту, і яких, на нашу думку, 
необхідно дотримуватися при побудові ефективної вітчизняної системи 
соціального захисту: 
- усі люди мають однакову цінність, незалежно від віку та здатності до 
праці, і суспільство повинно надати можливість задоволення своїх потреб 
усім групам населення; 
- соціальні послуг та сервіс повинен надаватися на добровільних 
засадах (якщо індивіди не можуть нести за себе відповідальність, послуг 
можуть надаватися примусово); 
- соціальний захист повинен бути безперервним і охоплювати усі 
сфери життя людини та надавати можливість жити нормальним життям; 
- соціальний захист повинен бути гнучким, доступним та здатним 
вирівнювати соціальні умови для всіх груп населення. 
Отже, наведена класифікація моделей соціального захисту дозволяє 
зробити такі висновки. 
Специфічною рисою ліберальної моделі є провідна роль, що надається 
адресній соціальній допомозі, тоді як обов’язковому соціальному 
страхуванню відводиться скромніше місце. Натомість держава активно 
сприяє всім формам приватного страхування. Ліберальну державу 
характеризує також відсутність впливу як лівих сил, так і консервативних, а 
також прибічників абсолютизації державної влади. США, Канада й Австралія 
добре вкладаються в цю класифікацію. Щодо інших держав, таких як 
Великобританія і Японія, низький ступінь заміщення заробітної плати 
виплатами по соціальному страхуванню не корелюється з іншими ознаками 
ліберального типу. 
 
 
Консервативна модель надає соціальному страхуванню перевагу перед 
адресною соціальною допомогою в такий спосіб, що повністю відтворює 
розшарування населення за соціальним статусом і рівнем доходу. Отже, 
вертикальний перерозподіл доходів тут дуже незначний. Для історії країн 
цього типу характерні консервативні традиції й високий ступінь державного 
впливу. Італія, Франція, Німеччина і меншою мірою Австрія відповідають 
цій моделі. 
Держави, що належать до соціалістичної (або соціал-демократичної) 
моделі, розвинули найвсеосяжнішу систему перерозподілу доходів, яка 
пом’якшує розшарування суспільства за рівнем доходу, хоча повністю не 
усуває його. Заходи щодо регулювання ринку праці більшою мірою, ніж 
соціальні виплати, впливають на стан безробітних і тих, кому загрожує 
безробіття. Політична система характеризується не лише значним впливом на 
уряд робітничого класу, а й здатністю політичних партій соціал- 
демократичної спрямованості формувати спілки з іншими групами, такими  
як селяни. Кореляція ступеня заміщення заробітної плати з політичною 
системою найбільша в Нідерландах, Данії, Швеції та Норвегії, однак цей 
зв’язок добре помітний і на прикладах Фінляндії та Бельгії. Сьогодні в 
рамках Європейського Союзу спостерігається не тільки об’єднання цих 
моделей в єдині інтегровані моделі, але й розширення цих рамок. 
Одним з перших в українській економічній літературі питання 
державного управління соціального захисту населення розглядав Р. 
Куницький, який розглядав роль держави у забезпеченні соціального захисту 
працездатного населення в умовах переходу до ринку, пропонував віднести 
до функцій держави встановлення мінімальної заробітної плати у розмірі не 
нижчому від рівня межі малозабезпеченості з поступовим наближенням його 
в міру відновлення і стабілізації виробництва до вартісної величини 
мінімального споживчого бюджету, а також пропонував віднести індексацію 
 
 
поточних рахунків, вкладів населення, що були накопичені громадянами 
України ще за часів Радянського Союзу [29, с. 175]. 
Питання регулювання державою розміру мінімального прожиткового 
мінімуму та мінімальної заробітної плати в своїх дослідженнях піднімала О. 
Єрмоловська [40]. Очевидно, що звужувати функції держави щодо 
соціального захисту лише до регулювання рівня розміру заробітної плати є 
не вірним. 
В другій половині 90-х років предмет дослідження ролі держави та 
функцій державного управління у системі соціального захисту населення в 
українській економічній літературі суттєво розширюється. Приходить 
розуміння, що «система соціального захисту повинна вирівнювати 
демографічну ситуацію в країні та забезпечувати ефективний розвиток 
національної економіки в перехідний період» [32, с. 95]. В зв’язку з цим 
повинні розширюватися і функції держави щодо регулювання напрямків 
соціального захисту в країні. Так, наприклад, О. Скомарохова до таких 
функцій держави відводить: забезпечення системи ефективної зайнятості 
відповідно до якісних характеристик робочої сили; реформування системи 
оплати праці; вдосконалення податкової політики; сприяння високій 
професійній та соціальній мобільності; покращання системи професійної 
підготовки та перепідготовки кадрів тощо. 
О. Новікова ще більше розширює ці повноваження, і до основних 
пріоритетів державного управління соціальним захистом населення та 
впровадження соціальної політики в умовах соціальних перетворень 
відносить: «підвищення рівня життя населення; забезпечення охорони 
здоров’я населення; протистояння руйнації трудового потенціалу країни; 
посилення державної боротьби із злочинністю; забезпечення безпеки особи і 
сім’ї; контроль за майновою диференціацією між громадянами країни; 
створення умов для формування громадянського суспільства в Україні тощо» 
[29, с. 10 – 11]. 
 
 
Відповідно до цього роль держави насамперед, полягає у 
законодавчому забезпеченні прав, гарантій і свобод у сфері праці, у чіткій 
конкретизації прав і обов’язків працівників та роботодавців; демократизації 
соціально-трудових відносин. 
Взагалі, на початковому етапі трансформаційних перетворень, при 
дослідженні проблем державного управління соціальним захистом 
населення, українські дослідники, переважно робили акценти на 
удосконаленні соціально-трудових відносин, що можна пояснити значними 
змінами на ринку праці та структури зайнятості, високим рівнем безробіття, 
невиплатами заробітної плати на той період. 
Наближення та інтеграція України до Європейського Союзу передбачає 
здійснення значних змін в соціальній політиці країни з метою досягнення 
європейських соціальних стандартів. 
Водночас, наприкінці ХХ ст. в українській економічній літературі 
поступово поширюється теза про те, що різні аспекти системи соціального 
захисту населення є складовими єдиної системи інституційних реформ, які 
незмінно супроводжують трансформаційні перетворення ринкової економіки. 
Саме у руслі такого методологічного підходу з початку ХХІ ст. 
розпочинається аналіз проблем державного управління соціальним захистом 
населення в Україні. 
На сучасному етапі формування соціальної політики в Україні 
головною рисою «нової» політики має стати відмова від застарілих методів 
соціального забезпечення. Втім визначити тип моделі соціального захисту 
населення, що найбільше підійшла б до вітчизняних реалій досить важко. 
Водночас, на нашу думку, Україна, в основному, тяжіє до впровадження 
консервативних методів соціального захисту та постійного зростання ролі 
держави у моделі соціального захисту населення [36, с. 257 - 258]. 
Отже, для оптимізації діючої в Україні моделі соціального захисту 
населення (з урахуванням узгодження приватногосподарських інтересів із 
 
 
суспільними) насамперед, необхідно чітко визначити роль держави, її 
повноваження та функції. 
З огляду на проведений аналіз можемо зробити такий загальний 
попередній висновок, що для України найбільш прийнятною є запозичення 
принципу забезпечення мінімальних гарантій і захисту доходів 
малозабезпечених верств населення - прототип моделі Беверіджа, а також 
селективна підтримка населення - ліберальна модель і застосування в 
адаптованому виді страхових принципів з неоконсервативної моделі, тобто 
принципу солідарності і залежності розміру отриманої допомоги від розмірів 
страхових внесків. 
Специфікою сучасного етапу формування соціальної політики в 
Україні повинна стати відмова від застарілих методів соціального 
забезпечення. 
У суспільстві соціальний захист виконує дві головні функції: зменшує 
негативні наслідки бідності шляхом надання короткотермінової адресної 
допомоги малозабезпеченим верствам населення і запобігає бідності шляхом 
створення умови для участі громадян у соціальному страхуванні в 
працездатний період. Ці функції перебувають у певному протиріччі, тому 
перевага надається тій чи іншій в залежності від економічної ситуації в 
країні. У кризові періоди пріоритет віддається першій функції. Це характерно 
для сучасного стану економіки і соціального захисту в Україні. Саме 
реалізуючи соціальну функцію, українська держава забезпечує діяльність 
щодо захисту населення, яка у загальному розумінні охоплює сферу 
матеріального забезпечення і надання соціальних послуг 
 
1.3. Особливості соціального захисту учасників АТО/ООС в умовах 
євроінетграційного курсу України 
Євроінтеграція – це процес впровадження європейських норм в 
українське законодавство. Таке впровадження має забезпечити: стабільність 
 
 
економічного розвитку, правову державу, чисте довкілля, якість харчових 
продуктів, соціальна захищеність громадян, високий рівень життя та 
відсутність корупції. Це єдиний економічний, соціальний та гуманітарний 
простір, де відмовилися від кордонів та зайвих умовностей задля вільного 
пересування людей, продуктів, капіталів, необмеженого обміну інформацією, 
культурними та науковими надбаннями. 
Міністерство соціальної політики активно веде роботу щодо реалізації 
низки важливих реформ та запровадження європейських стандартів і норм, 
що піднесуть якість життя громадян на новий рівень. 
Робота Мінстерства за напрямком Євроатантичної інтеграції надає 
вагомі гарантії збереження національної ідентичності та єдності української 
нації. Можливість перебування України в спільноті цивілізованих 
демократичних країн - членів Альянсу сприяєтие формуванню української 
національної еліти, орієнтованої на національні та європейські цінності, 
розвиткові української національної культури та культури національних 
меншин України. 
Основним документом, що регламентує роботу в сфері Угода про 
асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, 
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- 
членами, з іншої сторони від 01.09.2017, підстава - v1713321-17. Соціальна 
політика регулюється у главі 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, 
соціальної політики та рівних можливостей» [85]. 
Зокрема зазначена угода пропонує наступне : 
Сторони посилюватимуть діалог та співробітництво з просування 
ініціатив, що стосуються гідних умов праці, політики в галузі зайнятості, 
охорони здоров'я та безпеки на робочому місці, соціального діалогу, 
соціального захисту, соціального включення, гендерної рівності та боротьби 
з дискримінацією, а також забезпечити поступове наближення національного 
 
 
законодавства в цій сфері до законодавства і практик ЄС, наведених у 
Додатку XXXIX цієї УА. 
В той же час ця співпраця має переслідувати наступні цілі: 
підвищення якості життя людини. 
вирішення загальновідомих проблем, таких як глобалізація та 
демографічні зміни. 
створення більшої кількості якісних робочих місць з гідними умовами 
праці. 
сприяння соціальній справедливості та правосуддю в ході 
реформування ринків праці. 
сприяння створенню умов на ринках праці, що поєднують гнучкість і 
безпеку. 
заохочення активних заходів на ринку праці та підвищення 
ефективності послуг з працевлаштування відповідно до потреб ринку праці. 
сприяння більшого включення ринків праці, які об'єднують знедолених 
людей. 
зменшення тіньової економіки шляхом легалізації незадекларованої 
роботи. 
підвищення рівня захисту здоров'я та безпеки на робочому місці, 
включаючи освіту і навчання з питань охорони здоров'я та безпеки, розвиток 
профілактичних заходів, запобігання великих аварій, управління 
використанням токсичних хімічних речовин, а також обмін досвідом та 
результатами досліджень у цій галузі. 
підвищення рівня соціального захисту та модернізація системи 
соціального захисту, з точки зору якості, доступності та фінансової стійкості. 
скорочення масштабів бідності і зміцнення соціальної згуртованості. 
забезпечення рівності статей і рівних можливостей для жінок і 
чоловіків на ринку праці, в освіті, навчанні, економіці і суспільстві, та 
прийнятті рішень. 
 
 
боротьба із дискримінацією на всіх рівнях. 
вдосконалення можливостей соціального партнерства і просування 
соціального діалогу. 
Також угода передбачає, що сторони заохочуватимуть участь усіх 
відповідних зацікавлених сторін, зокрема, соціальних партнерів, а також 
організацій громадянського суспільства, у реформі відповідної політики в 
Україні і у співробітництві між Сторонами в рамках цієї Угоди. 
Сторони сприяютимуть розвиткові корпоративної соціальної 
відповідальності та підзвітності, і заохочують розвиток відповідальної 
ділової практики, зокрема такої, яка підтримується в рамках Глобального 
договору ООН від 2000 року, Міжнародною організацією праці (МОП), 
Тристоронньою декларацією принципів, що стосуються багатонаціональних 
корпорацій і соціальної політики від 1977 року з поправками, внесеними в 
2006 році, і Принципів ОЕСР для багатонаціональних підприємств від 1976 
року з поправками, внесеними в 2000 році. 
Сторони націлені на розширення співробітництва з питань зайнятості 
та питань соціальної політики в усіх відповідних регіональних, 
багатосторонніх та міжнародних форумах і організаціях. 
Оцінка можливих наслідків впровадження угоди в Україні: 
Для бізнесу. Для компаній, що працюють на українському ринку, 
імплементація вищезазначених цілей і завдань до національної соціальної 
політики буде означати запровадження ряду нових стандартів на ринку праці, 
що загалом посилюють відповідальність роботодавців щодо захисту ряду 
прав найманих робітників та фінансування відповідних додаткових витрат. 
Водночас, дотримання цих стандартів та впровадження сучасних моделей 
корпоративної соціальної відповідальності (який вже розпочався в ряді 
великих компаній) дозволить підвищити імідж вітчизняних компаній на 
міжнародному ринку та полегшити просування їх продукції на ринок, 
зокрема, ЄС. 
 
 
Для домогосподарств. Домогосподарства можуть отримати набагато 
вищий рівень соціального захисту як наслідок імплементації цілого ряду 
законодавчих норм ЄС до національного законодавства. В цілому, це буде 
сприяти кращому захисту прав найманих працівників, кращому соціальному 
включенню населення до складу економічно активного населення та 
зниження соціальної напруги в суспільстві. 
Для державного сектору. З однієї сторони, імплементація 
вищенаведених завдань буде вимагати від держави комплексного 
реформування системи соціального захисту та додаткових фінансових 
витрат. З іншої сторони, оптимізація системи соціального захисту та 
політики держави на ринку праці буде сприяти більшій ефективності 
витрачання бюджетних коштів та кращій ефективності з точки зору надання 
відповідних послуг кінцевому споживачеві. 
Зокрема згідно звіту Мінсоцполітики щодо виконання Угоди про 
асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, 
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- 
членами, з іншої сторони станом на грудень 2019 року мінсоцполітики 
забезпечило виконання наступних заходів соціального захисту учасників 
АТО за напрямком «Забезпечення реалізації комплексу заходів з адаптації 
учасників антитерористичної операції до цивільного життя» впроваджено 
наступні заходи: 
забезпечено незалежний рівень фінансування заходів, передбачених 
планом заходів щодо медичної, психологічної, професійної реабілітації та 
соціальної адаптації учасників антитерористичної операції Звіт про стан 
виконання плану заходів відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів 
України від 31 березня 2015 р. № 359 ,,Про затвердження плану заходів щодо 
медичної, психологічної, професійної реабілітації та соціальної адаптації 
учасників антитерористичної операції” надіслано до Адміністрації 
 
 
Президента України та Кабінету Міністрів України листом Мінсоцполітики 
від 22.02.2019 № 3839/0/2-19/29, від 21.03.2019 №5670/0/2-19/29. 
розроблено проекту Державної цільової програми медичної та 
психологічної реабілітації та соціальної адаптації учасників 
антитерористичної операції на період до 2022 року. Розпорядженням 
Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 № 475-р схвалено Концепцію 
Державної цільової програми з фізичної, медичної, психологічної реабілітації 
і соціальної та професійної реадаптації учасників антитерористичної операції 
на період до 2022 року [71]. 
розроблено постанову Кабінету Міністрів України „Державну цільову 
програму з фізичної, медичної, психологічної реабілітації і соціальної та 
професійної реадаптації учасників антитерористичної операції та осіб, які 
брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і 
оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в 
Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, на період до 
2022 року” від 05.12.2018 № 1021. 
створено та подано проект розпорядження Кабінету Міністрів України 
про затвердження Державної цільової програми на розгляд Кабінету 
Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2018 
№ 1021 затверджено Державну цільову програму з фізичної, медичної, 
психологічної реабілітації і соціальної та професійної реадаптації учасників 
антитерористичної операції та осіб, які брали участь у здійсненні заходів із 
забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної 
агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, 
забезпеченні їх здійснення, на період до 2022 року [71]. 
 
Висновки до розділу 1 
Проаналізовано місце соціального захисту населення в соціальній 
політиці держави. З’ясовано, що соціальний захист населення – це 
 
 
комплексна система соціально-економічних відносин між державою, 
приватним та громадським секторами, на основі яких формується соціальна 
політика держави, розробляються економічні, соціальні та правові заходи, 
створюються механізми з реалізації основних прав та гарантій, 
впроваджують різноманітні форми, методи та прийоми, які в сукупності 
вирішують проблеми бідності в суспільстві, забезпечують умови для 
нормальної життєдіяльності та особистого розвитку людини, захищають від 
соціальних ризиків, створюють соціальну стабільність в суспільстві. 
Підсумовуючи здійсненні дослідження слід наголосити на тому, що 
втілення соціальної функції держави обумовлює її діяльність щодо захисту 
населення, яке зазнало впливу несприятливих факторів соціального 
характеру. При цьому багаторівневість системи соціального захисту 
населення, виражають ряд різноманітних і одночасно взаємодоповнюючих 
елементів: соціальна допомога, соціальне забезпечення та соціальне 
страхування. 
Питання соціального захисту громадян, підвищення доходів, 
відтворення людського капіталу, збереження безперервності його належного 
використання, подолання соціального відторгнення, розбудова систем освіти, 
культури, охорони здоров'я є першочерговими при здійсненні реформ, адже 
саме їх становище безпосередньо впливає на здатність країни до модернізації 
та інноваційного розвитку в майбутньому [61]. 
В свою чергу, реалізуючись через забезпечення на державному рівні 
достатніх умов для відтворення трудового потенціалу та одночасне 
гарантування стабільної матеріальної підтримки у разі втрати громадянами, 
обумовленої проявом соціальних ризиків, можливості підтримувати 
належний життєвий рівень за рахунок власної праці соціальне страхування 
доводить свою домінуючу роль в системі соціального захисту населення. 
Розглянуто особливості формування державної політики у сфері 
соціального захисту в Україні. Визначено, що специфікою сучасного етапу 
 
 
формування соціальної політики повинна стати відмова від застарілих 
методів соціального забезпечення. Вважаємо, що специфічною ознакою для 
України, є те, що можливості бюджетного фінансування системи соціального 
захисту на сьогодні майже вичерпані, а ринкові важелі соціального 
забезпечення (під державним контролем) ще не задіяні. Водночас, на нашу 
думку, Україна, в основному, тяжіє до впровадження консервативних методів 
соціального захисту та постійного зростання ролі держави у моделі 
соціального захисту населення. З’ясовано, що для України найбільш 
прийнятним є запозичення принципу забезпечення мінімальних гарантій і 
захисту доходів малозабезпечених верств населення - прототип моделі 
«Беверіджа», а також «ліберальна» модель, та застосування принципу 
солідарності і залежності розміру отриманої допомоги від розмірів страхових 
внесків. Аналіз даної моделі дозволяє виділити такі основні принципи, на 
основі яких базується система соціального захисту, і яких, на нашу думку, 
необхідно дотримуватися при побудові ефективної вітчизняної системи 
соціального захисту: усі люди мають однакову цінність, незалежно від віку  
та здатності до праці, і суспільство повинно надати можливість задоволення 
своїх потреб усім групам населення; 
- соціальні послуги та сервіс повинен надаватися на добровільних 
засадах (якщо індивіди не можуть нести за себе відповідальність, послуг 
можуть надаватися примусово). 
Аналізуючи досвід західно - європейських країн, можна зробити 
висновок, що існування продуманої системи соціального захисту, яка 
охоплює всіх громадян, приводить до економічного росту, стабілізації 
політичної та соціальної ситуації в країні. Можна констатувати, що 
соціально-економічним моделям, застосовуваним у різних країнах, повинна 
бути властива яскраво виражена специфіка організації соціальної сфери, 
залежна від досягнутого рівню розвитку, історичного шляху і національних 
традицій. 
 
 
Основним документом, що регламентує роботу в сфері Угода про 
асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, 
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- 
членами, з іншої сторони від 01.09.2017, підстава - v1713321-17. Соціальна 
політика регулюється у ГЛАВІ 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, 
соціальної політики та рівних можливостей». 
Зокрема в межах виконання угоди передбачено пункти в соціальному 
захисту учасників АТО. Розробляються цільові державні програми 
(Державну цільову програму з фізичної, медичної, психологічної реабілітації 
і соціальної та професійної реадаптації учасників антитерористичної операції 
та осіб, які брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної 
безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської 
Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, на 
період до 2022 року) 
 
 
РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ ОПЕРАЦІЇ ОБЄДНАНИХ СИЛ 
(АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ) В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИЙ 
ДОСВІД 
 
2.1. Соціальний статус учасників АТО згідно чинного 
законодавства в сучасній Україні 
На протязі практично всіх років незалежності України, збройним силам 
не приділялося достатньої уваги зі сторони держави. Тому у 2014 році, 
фактично з нуля створювалися бойові підрозділи, які в основній своїй масі 
складалися з добровольців-патріотів, що не мали бойового досвіду, а деякі 
навіть не служили строкову службу. До зброї стали програмісти і економісти, 
підприємці і юристи, сантехніки і водії. Злагодження підрозділів йшло 
фактично в бойових умовах. До цих підрозділів належать такі добровольчі 
батальйони як «Донбас», «Айдар», «Азов», «Дніпро», «Київ», «Правий 
сектор», «УНА-УНСО» та інши батальйони територіальної оборони,які були 
сформовані майже в кожному обласному центрі України.Напротязі 2014-2015 
років майже всі добровольчі увійшли ло складу збройних сил України або 
інших силових структур. Лише Добровольчий Український Корпус «Правий 
сектор» та батальйон «УНА-УНСО» не погодилися на підпорядкування 
державним структурам. 
На початковому етапі матеріальне забезпечення добровольчих 
формувань і боєздатних підрозділів армії, взяли на себе прості громадяни 
України. У квітні-травні 2014 року почав формуватись волонтерський рух. 
На кошти зібрані добровільними внесками громадян, закуповувалися 
продукти, амуніція, форма, необхідне обладнання. Адже на той час видатки 
на армію були мізерні і не могли забезпечити нормальне функціонування 
армійських підрозділів, не кажучи вже про добровольчі формування. Україна 
впродовж багатьох років скорочувала озброєння. Армія була єдиним силовим 
 
 
відомством, видатки на утримання якого в країні постійно зменшувалися. 
Тільки після анексії Криму Росією та початку збройного конфлікту на 
Донбасі у 2014 році видатки на армію у бюджеті на 2015 рік були збільшені 
утричі - до понад 44 млрд грн (проти менше 30 млрд грн у 2014 році) [57]. 
Станом на листопад 2015 р. статус учасника бойових дій отримали 
більше 52 тис. військовослужбовців та працівників Збройних сил України- 
учасників АТО (призвано загалом близько 300 тис. осіб). Аналіз практики 
надання учасникам АТО статусу учасника бойових дій вказує на існування 
численних корупційно-бюрократичних перешкод та повільні темпи надання 
статусу учасника бойових дій, які штучно ускладнюють процес отримання 
належного статусу [52, с. 196-197]. 
А вже станом на 1 вересня 2016 року надано спеціальні статуси: 
інваліда війни - близько 4 тисячам учасників антитерористичної 
операції; 
учасника бойових дій - понад 263 тисячам учасників антитерористичної 
операції; 
учасника війни - 529 учасникам антитерористичної операції; 
члена сім’ї загиблого - понад 6100 членам сімей загиблих учасників 
антитерористичної операції [16]. 
Станом на 01.07.2019 за інформацією, що надійшла від відомчих 
комісій щодо надання статусу учасника бойових дій особам, які брали участь 
у проведенні антитерористичної операції, статус учасника бойових дій 
надано 369 451 особі. 
У 2017 році була надана одноразова грошова допомога у зв’язку зі 
смертю 24 учасників АТО і 58 осіб у зв’язку з встановленням інвалідності на 
загальну суму 30,3 млн. грн. 
Згідно даних державної служби України у справах ветеранів війни та 
учасників АТО станом на 01.11.2018 року за інформацією, що надійшла від 
відомчих комісій щодо надання статусу учасника бойових дій особам, які 
 
 
брали участь у проведенні антитерористичної операції, статус учасника 
бойових дій надано 354112 особам. Зазначена інформація про осіб, яким 
надано статус учасника бойових дій відомчими комісіями надається до 
Служби у місячний строк відповідно до частини третьої пункту 6 Порядку 
надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, 
суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь 
в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого 
постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 413 [57]. 
Нажаль на даний момент немає повної законодавчої бази для 
забезпечення соціальних гарантій такій категорії пільговиків, як учасники 
АТО. 
Тому вищевказана категорія пільговиків потрапляє під дію Закону 
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та 
мають статус учасників бойових дій. Категорії осіб, яких відносять до 
учасників бойових дій перелічено в пункті 19 статті 6 Закону України «Про 
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [38] Порядок надання 
статусу учасника бойових дій цим особам, категорії таких осіб та терміни їх 
участі(забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також 
райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України. 
Відповідно до вимог пункту 2 Порядку надання статусу учасника 
бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну 
цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній 
операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету 
Міністрів України статус учасника бойових дій надається: 
військовослужбовцям (резервістам, військовозобов’язаним) та працівникам 
Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, 
Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і 
начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, 
Управління державної охорони, Держспецзв’язку, ДСНС, ДПтС, військових 
 
 
формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну 
цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній 
операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах 
проведення антитерористичної операції. 
Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: 
документи про безпосереднє залучення до виконання завдань 
антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) 
у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх 
перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту 
незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом 
безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її 
проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про 
відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг 
нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів 
спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень). 
Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається 
міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання 
учасниками бойових дій (далі – міжвідомча комісія), яка утворюється 
Державною службою у справах ветеранів війни та учасників 
антитерористичної операції із включенням до її складу фахівців Міноборони, 
МВС, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації 
Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управління 
державної охорони, Адміністрації Держспецзв’язку, ДСНС, ДПтС, 
військових формувань. До складу міжвідомчої комісії можуть включатися 
фахівці інших державних органів та представники громадських організацій. 
Для надання статусу учасника бойових дій командири (начальники) 
військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів 
у місячний строк після завершення особами виконання завдань 
антитерористичної операції в районах її проведення зобов’язані подати на 
 
 
розгляд комісій, утворених у міністерствах, інших центральних органах 
виконавчої влади чи інших державних органах (далі – комісія), у 
підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), 
установи та заклади, в складі яких проходили службу чи працювали особи, 
довідки за формою згідно з додатком 1 та документи, які є підставою для 
надання особам статусу учасника бойових дій. 
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 року № 
413 «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій 
особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність 
України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, 
забезпеченні її проведення» (зі змінами) для надання статусу учасника 
бойових дій військовослужбовцям (резервістам, військовозобов’язаним) та 
працівникам Збройних сил України командири (начальники) військових 
частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний 
строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної 
операції в районах її проведення подають на розгляд комісії Міноборони з 
питань визначення учасників бойових дій документи згідно затвердженого 
переліку. Усі копії документів повинні бути завірені підписом командира 
(начальника) військової частини (органу, підрозділу, установи, закладу) та 
скріплені гербовою печаткою [9]. 
Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, 
передбачені пунктами 4 – 6 цієї статті, надаються учасникам бойових дій та 
членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи 
форми власності на нього. 
Площа житла, на яку нараховується 75-процентна знижка плати, 
передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в 
максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового 
приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), 
встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім’ї осіб, 
 
 
які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім’ї є особи, які мають 
право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 процентів, спочатку 
обчислюється в максимально можливому розмірі 75-процентна відповідна 
знижка плати. 
Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове 
утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, 
підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які 
втратили працездатність. 
Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова 
грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України 
в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний 
бюджет України. Порядок надання відпусток військовослужбовцям 
визначено статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист 
військовослужбовців та членів їх сімей» [6]. 
 
 
 
 
Рис 2.1 Пільги з оплати житлово-комунальних послуг (інформаційна 
таблиця Мінсоцполітики) 
Відповідно до зазначеної статті в особливий період з моменту 
оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту 
 
 
прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям 
щорічних основних відпусток здійснюється за умови одночасної відсутності 
не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної 
категорії відповідного підрозділу. 
Окремою категорією учасників АТО є добровольці які до певного часу 
не входили до складу Збройних Сил України, Національної гвардії України, 
Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної 
прикордонної служби України.Тому порядок отримання статусу учасника 
бойових дій «добровольцями» дещо інший. 
20 серпня 2014 року постановою Кабінету Міністрів України № 413 
(далі – Постанова) затверджено Порядок надання статусу учасника бойових 
дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну 
цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній 
операції, забезпеченні її проведення [9]. 
Зазначеною Постановою статус учасника бойових дій надається: 
військовослужбовцям (резервістам, військовозобов’язаним) та 
працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої 
розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і 
начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, 
Управління державної охорони, Держспецзв’язку, ДСНС, ДПтС, військових 
формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну 
цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній 
операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах 
проведення антитерористичної операції; 
працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і 
брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її 
проведення. Райони проведення антитерористичної операції та терміни її 
проведення визначаються Антитерористичним центром при СБУ. 
 
 
Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається 
міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання 
учасниками бойових дій, яка утворюється Державною службою у справах 
ветеранів війни та учасників антитерористичної операції із включенням до її 
складу фахівців Міноборони, МВС , Національної гвардії, СБУ, Служби 
зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації 
Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, Адміністрації 
Держспецзв’язку, ДСНС , ДПтС , військових формувань. До склад у 
міжвідомчої комісії можуть включатися фахівці інших державних органів та 
представники громадських організацій. 
Протягом 5 років (2014-2019) «добровольці», які не входили до складу 
підрозділів ВСУ або силових структур з числа яких були сформовані 
спеціальні підрозділи територіальної оборони, не мали чітко визначеного 
юридичного статусу, у зв’язку з чим вказані особи залишалися  
незахищеними (чинним законодавством не передбачено визнання зазначеної 
категорії осіб учасниками бойових дій, а відтак вони позбавлені відповідних 
пільг і виплат у разі поранення чи загибелі). 
У зв’язку з цим було підготовлено проект Закону України «Про 
внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» щодо визнання учасниками бойових дій осіб, які у 
складі добровольчих формувань територіальної оборони були залучені 
державними або громадськими організаціями або самоорганізувалися для 
захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та 
брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її 
проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної 
операції. На пленарному засіданні 4 грудня 2019 року Верховна рада України 
329 голосами за у другому читанні підтримала законопроект № 2045-1 «Про 
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання статусу та 
 
 
соціальних гарантій окремим особам із числа учасників антитерористичної 
операції». 
Закон надає можливість членам добровольчих формувань, які брали 
участь у захисті Незалежності та суверенітету України під час 
антитерористичної операції і не увійшли до складу того чи іншого силового 
відомства, отримати офіційний статус УБД. А отже і ті соціальні гарантії, які 
передбачені законом України про ветеранів та членів їхніх родин. 
«Як розділити цих людей і сказати ти учасник бойових дій, а ти ні? 
Наша держава спромагалась робити це протягом більш ніж 5 років. І от 
нарешті перемога – ми всі разом отримали закон щодо надання статусу УБД 
членам добровольчих формувань, які захищали цілісність та суверенітет 
країни на Донбасі. В мене особисто є чимало друзів-добровольців, які самі ж 
постійно наполягають, що вони воювали не за статуси, а за країну. Тим не 
менш, я переконана, що прийшов час самої держави нарешті захистити їхні 
інтереси», - зазначила Міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих 
територій та внутрішньо переміщених осіб Оксана Гаврилюк [74]. 
У ухваленому законопроекті також пропонується визначити статус 
осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, 
одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції 
(волонтерської діяльності на території проведення антитерористичної 
операції), перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції. 
Варто зупинитися на наступних видах виплат: 
1. Допомога родинам загиблих виплачується у разі  загибелі 
(смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста, якого 
призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для 
проходження служби у військовому резерві, – 689 тисяч гривень. Це 500 
прожиткових мінімумів для працездатних осіб, які визначають на дату 
загибелі (смерті) (1378 гривень 500) та виплачують рівними частинами 
батькам, дружині, дітям (до 18 років та до 23 років, які навчаються). 
 
 
Документи оформлюють через обласні військові комісаріати. У разі відмови 
якоїсь з осіб від отримання одноразової допомоги її частка розподіляється 
між іншими особами, які мають право на її отримання. У 2014 році таку 
допомогу виплачено 778 родинам в сумі 465,1 мільйона гривень, у 2015-му – 
885 родинам в сумі 534,8 мільйона гривень. 
2. Виплати пораненим та особам з інвалідністю. Встановлено розмір 
допомоги на дату проходження МСЕК і його розмір станом на 1  вересня 
2019 року становить: 
- за поранення (контузію, травму, каліцтво) без встановлення 
інвалідності – від 4,8 до 96,5 тисячі гривень (залежно від відсотка втрати 
працездатності: 1% = 965 гривень); 
- у разі встановлення інвалідності – залежно від групи та причинового 
зв’язку. 
У 2014 році допомогу виплатили 174 військовослужбовцям у сумі 7,2 
мільйона гривень, а у 2015-му – 2428 військовослужбовцям в сумі 173,6 
мільйона гривень. 
Документи для виплати допомоги тим, хто проходить військову 
службу, оформлюються через фінансову службу військової частини 
(установи), звільненим – через обласні військові комісаріати. 
Виплату одноразової допомоги провадять у порядку черговості 
відповідно до дати подання документів після отримання Міністерством 
оборони коштів, передбачених на це. 
Також внесено зміни до статті 36 Закону «Про пенсійне забезпечення 
осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» [5]. (набрав 
чинності з 01.01.2015 р.), згідно з якими: 
- 70% зарплати загиблого годувальника передбачено на одного 
непрацездатного члена сім’ї (діти та інші особи, зазначені в другому абзаці 
статті 30 цього закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні 
загиблого годувальника). А також членам сімей військовослужбовців, тих, 
 
 
хто звільнений з військової служби та був поранений, покалічений чи 
загинув, зазнавши поранення, захищаючи Батьківщину або при виконанні 
інших обов’язків військової служби. Якщо на утриманні загиблого 
(померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім’ї, пенсію 
призначають у розмірі 90% грошового забезпечення (заробітної плати) 
загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними 
частками, але не менш ніж 40% на кожного непрацездатного члена сім’ї. У 
таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, 
обчислюють пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, 
до складу яких входять діти, що втратили обох батьків. 
Передбачено, що особи, яким раніше призначено пенсію в разі втрати 
годувальника відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, 
звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мають право на 
перерахунок пенсії з урахуванням положень цього закону. 
Окремо слід зазначити, що постановою від 23 вересня 2015 року №740 
Кабмін надав статус ветеранів війни сім’ям громадян, які добровільно 
забезпечували (або добровільно долучалися до забезпечення) проведення 
АТО (зокрема здійснювали волонтерську діяльність), і загиблих (зниклих 
безвісти) внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, яких вони зазнали під 
час забезпечення проведення АТО, перебуваючи безпосередньо в районах 
операції в період її проведення [12]. 
Також такий статус надається сім’ям загиблих учасників добровольчих 
формувань, які були утворені або самоорганізувалися для захисту України, за 
умови, що в подальшому такі формування було введено до складу армії, 
МВС, Нацгвардії та інших військових формувань і правоохоронних органів, 
які взаємодіяли з такими підрозділами. 
Згідно з постановою Кабінету Міністрів, статус ветеранів війни 
поширюється і на родини загиблих військовослужбовців (резервістів, 
військовозобов’язаних) і працівників Збройних сил, Нацгвардії, СБУ, 
 
 
Служби зовнішньої розвідки, Прикордонної служби, спецслужби транспорту, 
військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового, начальницького 
складу, військовослужбовців, працівників МВС, Управління держохорони, 
служби спецзв’язку, ДСНС. 
Крім того, такий статус надано сім’ям загиблих працівників 
підприємств, установ, організацій, які долучалися до забезпечення АТО і 
загинули (пропали безвісти) від поранення, контузії чи каліцтва, яких зазнали 
безпосередньо в районах АТО під час її проведення. 
Протягом останнього року Уряд запровадив низку додаткових 
винагород військовослужбовцям, які виконують бойові завдання. 
За безпосередню участь в АТО військовослужбовцям виплачують 
винагороду у розмірі 100% місячного грошового забезпечення, але не менш 
як 3 тисячі гривень на місяць. У разі участі в АТО менше одного 
календарного місяця – розмір визначається пропорційно до днів участі. 
Винагороду також виплачують під час перебування на стаціонарному 
лікуванні після поранень під час АТО. 
Додаткову винагороду за знищення ворожої техніки виплачують 
підрозділу чи окремим особам за наявності трьох і більше документів, 
зокрема журналу бойових дій, підсумкового бойового донесення командира 
підрозділу, який безпосередньо виконував завдання, дані фото- та 
відеоспостереження з координатами місця знищення техніки, стосовно 
захопленої техніки – акт оприбуткування трофейного майна. 
Додаткові винагороди виплачують також військовослужбовцям, яких 
під час виконання завдань захопили в полон, вони зникли безвісти чи 
загинули. У таких випадках винагороду виплачують членам сімей 
військовослужбовців. 
Що стосується збереження робочого місця за мобілізованими 
військовослужбовцями, слід зазначити ,що згідно статті 119 Кодексу законів 
про працю України [7] та статті 39 Закону України «Про військовий 
 
 
обов’язок і військову службу» за громадянами України, які проходять 
військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не 
більше одного року, зберігають місце роботи (посаду), середній заробіток на 
підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм 
власності. 
Час перебування громадян України на військовій службі (зокрема в 
особливий період) зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, 
стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, стажу роботи, що 
дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку, який 
визначає Кабмін. 
У 2017 році 43,8 тис. осіб безробітних з числа військовослужбовців, які 
брали участь в АТО, скористалися послугами державної служби зайнятості. 
41,0 тис. учасників АТО отримали допомогу з безробіття. 
Кожен учасник АТО був відібраний на вакансії і отримав роботу. За 
сприяння Державної служби зайнятості роботу отримали 11,6 тис. учасників 
АТО. Із загальної кількості найнятих учасників АТО 228 осіб були найняті на 
нові робочі місця з відшкодуванням витрат роботодавця за один соціальний 
внесок, а 589 учасників АТО один раз виплатили допомогу з безробіття, щоб 
почати свій власний бізнес. 
3500 учасників АТО займаються громадською та іншої тимчасовою 
роботою. Для забезпечення відповідності рівня професійної кваліфікації 
вимогам роботодавців 3,3 тис. учасників АТО, в тому числі 68 інвалідів, 
пройшли професійну підготовку за направленням Державної служби 
зайнятості. 
З метою підвищення обізнаності учасників АТО про послуги 
Державної служби зайнятості, інформаційні матеріали розміщуються в 
військових комісаріатах, центрах соціального обслуговування сімей і молоді, 
відділах соціального забезпечення і центрах зайнятості. 
 
 
Обласні служби зайнятості активно використовують засоби масової 
інформації і веб-ресурси, в тому числі офіційний веб-сайт Державної служби 
зайнятості та сторінку у Facebook, щоб консультувати учасників АТО з 
питань служб зайнятості та підкреслювати успішне повернення до роботи 
колишніх бойовиків. 
 
2.2. Особливості державного фінансування заходів з підтримки 
учасників антитерористичної операції 
Зокрема у держбюджеті на 2017 рік на оборону були закладені видатки 
у розмірі 5,9% ВВП. Про, що інформував секретар Ради національної безпеки 
і оборони Олександр Турчинов в коментарі щотижневику Тиждень. "На 
оборону і безпеку заклали 5,9% ВВП. Тобто, це найбільша сума, яка 
виділялась до цього. Але дуже важливо, щоб всі кошти, які виділені, були 
реальними. А не повторилася ситуація минулого року, коли є ресурси, але 
вони не наповнені"» - сказав Турчинов [62]. 
Видатки на підвищення обороноздатності та безпеки держави на 2019 
рік передбачені у сумі 211,9 млрд грн (з них державні гарантії - 5 млрд грн)., 
у розмірі 5,38% ВВП. Про це сказав Прем'єр-міністр Володимир Гройсман 
під час години запитань до уряду у Верховній Раді, повідомляє кореспондент 
Укрінформу. 
"Відповідно до національного законодавства в бюджеті, який був 
ухвалений сьогодні, передбачено 5,38% від ВВП. Це загальна цифра на 
безпеку і оборону. Стосовно розподілу, то відповідно до національного 
законодавства розподіл здійснює Рада нацбезпеки і оборони. Загальна сума є 
достатньою", - сказав Гройсман [82]. 
Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак 
поінформував, що «оборонний бюджет на 2019 рік дасть можливість 
забезпечити виконання завдань, покладених на Збройні Сили України та 
частково поповнити військові частини оновленими зразками озброєння і 
 
 
військової техніки» [63]. За словами Полторака, фінансовий ресурс, 
передбачений у проекті бюджету на 2019 рік, не дозволяє виконати завдання 
із забезпечення військових. 
"Над бюджетом на 2019 рік ми дуже довго працювали. Але, на моє 
переконання, фінансовий ресурс, який передбачений в бюджеті на 2019 рік 
на оборону, не на безпеку, а на оборону, є недостатнім", - сказав він. 
Полторак наголосив, що не має бути жодного пріоритету, ніж закупка 
нового озброєння і техніки. 
"У нас сьогодні є дуже багато викликів. Тривалість ведення бойових 
дій в зоні ООС вимагає величезної суми грошей. У нас сьогодні 40 тис. 
людей в таких умовах знаходиться в окопах, втрачають здоров'я і життя. Я 
думаю, що точно не повинно бути жодного пріоритету більше, ніж закупка 
нового озброєння і техніки, а фінансовий ресурс, який передбачений на 
закупку озброєння і техніки, не дає нам можливість сьогодні в повному 
обсязі купувати техніку, яка потрібна на фронті", - додав він [83]. 
Також у поточному році планується спрямовувати фінансові ресурси на 
відновлення потенціалу ВМС, розвиток Сил спеціальних операцій, оновлення 
полігонної бази підготовки військ, ремонт озброєння і військової техніки та 
продовження розпочатих реформ щодо переходу військ на стандарти НАТО. 
Загалом силові відомства у 2019 році мають бути профінансовані на 
майже 211,9 млрд. грн. (проти 129 млрд. грн у 2017 році). Військові видатки, 
а також видатки, пов'язані із військовими діями (наприклад, на компенсації 
біженцям), перевищують 5% ВВП України у 2016-2019 роках. Але ці значні 
для країни суми втрачають свою масштабність на тлі військових витрат 
інших країн, що у той чи інший спосіб втягнені до "української кризи". 
Що стосується 2017 року, то кабінет міністрів підтримав збільшення 
оборонного бюджету до 5% від ВВП. Це буде найбільший військовий 
бюджет в історії незалежної України. Він складе приблизно $4,2 млрд 
(більше 92 млрд грн). Близько половини цих коштів у Міністерстві оборони 
 
 
збираються направити на підвищення рівня боєготовності військових частин, 
на розвиток озброєнь і військової техніки, а також на будівництво житла для 
військовослужбовців. Проте, за оцінками експертів, навіть такого рекордного 
фінансування не вистачить для повноцінного розвитку армії,  оскільки 
реальні потреби ЗСУ набагато вище, ніж зараз може дозволити собі держава. 
Гроші військовим дійсно потрібні, адже, як повідомив міністр оборони 
Степан Полторак, в останній рік чисельність ЗСУ збільшилася з 146 до 280 
тисяч осіб [64]. 
Більш ніж удвічі посилилася і угруповання ЗСУ в зоні бойових дій. 
Нещодавно Міноборони випустило інфографіку, яка показує, що в серпні 
2014  року на  Сході  воювали 32  000  військовослужбовців,  а  в  серпні 2016 
року – вже 73 000. У їхньому розпорядженні є 360 танків (торік – 210), 1030 
одиниць ствольної артилерії і реактивних систем залпового вогню (роком 
раніше – всього 530), а також 1400 бойових броньованих машин (у 2014 році 
– 900). Збільшилася кількість бойових літаків – 40 проти 20 [64]. 
За період 2015-2018 років з Державного бюджету України виділено 
2003,4 млн гривень для забезпечення житлом 2624 сімей загиблих учасників 
АТО/Заходів, учасників АТО/Заходів з інвалідністю та учасників 
АТО/Заходів з числа внутрішньо переміщених осіб, з яких 2290 сімей вже 
придбали житло, а 334 сімей має визначитися щодо житла до кінця 2019 року 
(гроші вже перераховані на їхні рахунки): Інформація щодо виконання 
бюджетної програми КПКВК 2511120 для забезпечення житлом сімей 
загиблих учасників АТО та учасників АТО, які визнані особами з 
інвалідністю внаслідок війни І та II груп З 2015 року в Державному бюджеті 
України Міністерству соціальної політики України передбачаються кошти 
для забезпечення житлом сімей загиблих учасників АТО та учасників АТО, 
які визнані особами з інвалідністю внаслідок війни І та II груп, які є такими, 
що потребують поліпшення житлових умов. 
 
 
Зокрема, на 2019 рік за бюджетною програмою КПКВК 2511120 
передбачено 305,1 млн гривень для забезпечення житлом сімей загиблих 
учасників АТО та учасників АТО, які визнані особами з інвалідністю 
внаслідок війни І та II груп. 
Загалом за період 2015-2018 років з Державного бюджету України 
виділено 1 954,7 млн гривень для забезпечення житлом 2572 сімей загиблих 
учасників АТО та учасників АТО з інвалідністю, з яких 2256 сімей вже 
придбали житло, а 316 сімей має визначитися щодо житла до кінця 2019 року 
(гроші вже перераховані на їхні рахунки). 
З ініціативи та за наполяганням Комітету у справах ветеранів та осіб з 
інвалідністю з 2018 року в Державному бюджеті України Міністерству 
соціальної політики України передбачено окрему бюджетну програму по 
КПКВК 2511190 для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які 
брали участь в АТО та визнані учасниками бойових дій або особами з 
інвалідністю внаслідок війни III групи, із початковою сумою видатків в 25,0 
млн гривень. Необхідність започаткування такої бюджетної програми була 
зумовлена тим, що учасники АТО з числа внутрішньо переміщених осіб, які з 
об’єктивних причин не можуть повернутись у свої домівки на окупованій 
території, не мали можливості на підставі чинного законодавства ставати на 
квартирний облік для поліпшення житлових умов та отримати житло. Відтак 
Комітет запропонував відповідні правки до законопроекту про Державний 
бюджет України на 2018 рік. 
У 2018 році за цією бюджетною програмою було виділено 48,7 млн. 
грн., за рахунок яких кошти для придбання квартир перераховані 52 особам, з 
яких 34 вже закупили квартири, а 18 осіб мають визначити до кінця 2019 
року [68] 
Державна служба України для ветеранів війни та учасників боротьби з 
тероризмом протягом 2017 роки провела моніторинг ветеранів війни, які 
 
 
перебувають на житловому обліку, для поліпшення житлових умов.Станом 
на 31.12.2017 р було зареєстровано наступне: 
 13887 – учасники бойових дій в АТО; 
 810 – інваліди війни внаслідок участі у військових операціях АТО; 
 6822 – учасники бойових дій на території інших держав; 
 1562 г. – інваліди війни з числа учасників бойових дій на території 
інших держав [71]. 
З фондів Міністерства оборони України забезпечено житлом 302 
учасники антитерористичної операції, у тому числі 11 військовослужбовців, 
які отримали поранення [16]. 
Середній розмір такої квартири становитиме приблизно 60 квадратних 
метрів. А середня вартість житла залежно від регіону – 6900 гривень за 
квадратний метр. Для реалізації цієї програми Мінсоцполітики з 
держбюджету спрямувало 300 мільйонів гривень відповідно до постанови 
Кабінету Міністрів від 20 травня 2015 року. Субвенцію з держбюджету 
місцевим бюджетам даватимуть на будівництво (придбання) житла для сімей 
загиблих військовослужбовців, що безпосередньо брали участь в 
антитерористичній операції, а також інвалідів АТО І–ІІ груп, які потребують 
поліпшення житлових умов [75]. Щоправда, темпи житлового будівництва не 
встигають належним чином забезпечувати спорудження житла для цих 
потреб. Тому Кабінет Міністрів прийняв постанову, за якою ті, хто має право 
на такі помешкання, і в кого підійшла черга на отримання житла, можуть 
отримати замість квадратних метрів грошову компенсацію. У 2015 році на це 
передбачено 354,4 мільйона гривень. Порядок визначення розміру та надання 
грошової компенсації регулює постанова Кабінету Міністрів «Деякі питання 
забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» від 2 вересня 
2015 року № 728 [13]. 
За оперативною інформацією територіальних органів Державної 
служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, до органів 
 
 
місцевого самоврядування та органів виконавчої влади надійшло 316 458 заяв 
про отримання земельних ділянок у власність: 
Станом на 31 жовтня 2019 року учасникам антитерористичної операції 
надано у власність 223 199 земельні ділянки загальною площею 308,428 
тисяч гектарів [84]. 
Також за дорученням Прем’єр-міністра України вирішено й питання 
щодо збільшення суми компенсації за піднайом житла для 
військовослужбовців. Згідно з наказом міністра оборони Степана Полторака 
від 7 жовтня 2015 року [62], тепер мінімальний розмір компенсації за 
піднайом житла становить: 
у місті Київ – 3400 грн. на місяць; 
в обласних центрах – 2550 грн. на місяць; 
в інших населених пунктах – 1700 грн. на місяць. 
За наявності трьох і більше членів сім’ї розміри грошової компенсації 
збільшуються в 1,5 раза: 
у місті Київ – 5100 грн. на місяць; 
в обласних центрах – 3825 грн. на місяць; 
в інших населених пунктах – 2550 грн. на місяць. 
Розмір компенсації для ЗСУ визначається у наказі МОУ від 25.01.2019 
року №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 
рік» (встановлюється щорічно). 
Компенсацію за піднайом житла військовослужбовці отримуватимуть 
не лише з жовтня. У 2015 році її перерахують також за період з травня по 
вересень цього року. Загалом на цю справу виділено 140 мільйонів гривень. З 
них 90 мільйонів – на виплати за жовтень та перерахування за попередні 
місяці, по 25 мільйонів – на листопад та грудень цього року. У 2018 році сума 
коштів на компенсацію сягнула 786,7 мільйонів гривень. У Держбюджет- 
2019 закладені вже 688,4 млн грн на компенсацію військовим за піднайом 
житла 
 
 
Особлива увага також приділяється медичному обслуговуванню, 
реабілітації та протезуванню. Військовослужбовці мають право на 
безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах 
охорони здоров’я. Вони щорічно проходять медичний огляд, їм проводять 
лікувально-профілактичні заходи. 
Учасники АТО (учасники бойових дій і інваліди війни) мають право на 
безкоштовне надання санаторно-курортного лікування відповідно до 
Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті, для 
надання жертвам АТО санаторно-курортного лікування. Кількість учасників 
АТО, охоплених санаторно-курортним лікуванням, значно збільшується з 
року в рік. Так, в 2017 році санаторно-курортне лікування склало 7,9 тис. 
осіб, що більше, ніж у попередні два роки. У той же час бюджетні 
асигнування в цій області витрат збільшилися в порівнянні з початком 
звітного року в 2,2 рази: з 22,5 до 49,6 млн. грн. 
Особам з інвалідністю учасників АТО були забезпечені 100% їх 
потреб, а іншим учасникам АТО – 47% [71]. 
У жовтні 2019 року уряд підтримав зміни до державної цільової 
програми фізичної, медичної реабілітації та психосоціальної реадаптації 
ветеранів війни та членів їхніх сімей. 
Передбачається створення Єдиного державного реєстру ветеранів, який 
дозволить нарешті чітко визначити не лише кількість ветеранів, а їх 
проблеми та потреби і відповідно чітко зрозуміти шляхи вирішення цих 
питань. 
Також, згідно зі змінами, що внесені у цільову програму, яка нарешті 
перейшла в Мінсоцполітики до Мінветеранів, враховано розроблення 
електронної платформи Е-ветеран, що повністю відповідає державній 
програмі з дітжиталізації. 
 
 
Важливою частиною є те, що передбачено створення Ветеранських 
просторів в кожному регіоні, які стануть єдиним майданчиком для надання 
послуг та сервісів ветеранам та членам їхніх родин. 
Заплановано створення Національного центру захисту психічного 
здоров’я і реабілітації ветеранів та їх родичів у складі держзакладу «Лісова 
поляна». 
Програма розрахована до 2023 року і включає також питання 
забезпечення організації національних змагань «Ігри Нескорених». 
«Програма передбачає необхідні заходи та інструменти, які дозволять 
нам забезпечувати всі напрямки реабілітації та реадаптації ветеранів та 
членів їхніх родин, впровадити програми фізичної та ментальної реабілітації 
та реадаптації та загалом підвищити соціальний захист ветеранів і їх 
близьких», - зазначила міністр Оксана Гаврилюк [74]. 
Держава гарантує безоплатне та позачергове забезпечення технічними 
та іншими засобами реабілітації учасників АТО, які постраждали внаслідок 
антитерористичної операції, незалежно від встановлення їм інвалідності. 
У грудні 2019 року стартувала реєстрація кандидатів на отримання 
кредиту на житло під 3% річних на 20 років для ветеранів та ВПО. 27 
листопада 2019 року Кабінет міністрів України затвердив Програму 
використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання 
пільгового кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення 
АТО/ООС на придбання житла. На реалізацію цього проєкту передбачено 
200 мільйонів гривень, навпіл, по 100 мільйонів на ветеранів та ВПО. Це 
спільний проєкт Міністерства у справах ветеранів та Міністерства розвитку 
громад та територій, який адмініструє Державний фонд сприяння 
молодіжному житловому будівництву (Держмолодьжитло). 
«Я вважаю, що така пільгова довгострокова програма кредитування – 
дієвий інструмент для вирішення житлового питання. Адже чекати на 
виділення безкоштовного житла можна дуже довго, а цей інструмент діє 
 
 
тепер і зараз. І якщо людина готова взяти кредит на таких особливих умовах і 
вже в найближчий термін заселитись в свою оселю, то чому б не надати їй 
таку можливість?! Вже цього року на програму пільгового кредитування 
виділено 200 мільйонів. Звісно, ми усвідомлюємо, що грошей не вистачить на 
всіх, але довівши попит на такі кредити, ми зможемо говорити про 
продовження та поглиблення фінансування надалі», - розповів Перший 
заступник Міністра у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та 
внутрішньо переміщених осіб Антон Колумбет [74]. 
Ветерани та внутрішньо переміщені особи самі мають обрати оселю, 
під яку бажають отримати кредит та сплатити лише 6% вартості нормативної 
площі житла. 
«Вже перші години роботи нової програми довели її актуальність для 
українців, які не мають змоги придбати житло самостійно і потребують 
допомоги держави в цьому. Завдяки можливості подавати заяви на участь у 
програмі он-лайн, через сайт Держмолодьжитла, за перші кілька годин 
подано понад 2 тисячі таких заяв. Важливо продовжити роботу із пошуку 
джерел фінансування програми 2020 року», - розповів Голова правління 
Держмолодьжитло Сергій Комнатний. 
Перелік осіб, які вже в цьому році отримають кредит, а відповідно і 
власні оселі, схвалюється комісією, склад якої затверджує Мінрегіон. [74]. 
 
2.3. Закордонний досвід функціонування системи соціального 
захисту учасників бойових дій 
Проблемам соціального захисту військовослужбовців і ветеранів 
збройних сил США, членів їхніх сімей Конгресом і адміністрацією надається 
першочергове значення. Проекти нових законів і поправок до існуючих 
законодавчих актів готується безпосередньо міністерством оборони США, 
які проходять попередню експертизу в головному рахунковому управлінні та 
бюджетній службі Конгресу. У структурі органів виконавчої влади США 
 
 
питаннями соціального захисту нинішніх і колишніх військовослужбовців 
опікується міністерство оборони. Для цього в його складі функціонує 
управління кадрів, статистики і пенсійного забезпечення. Значну кількість 
завдань покладено на міністерство у справах ветеранів. Окремі питання 
вирішує міністерство охорони здоров’я і соціального забезпечення. Крім 
того, проблемами соціального захисту військовослужбовців і ветеранів 
збройних сил США, поряд із державними структурами, активно займаються 
численні громадські організації, асоціації та фонди [80]. 
Міністерство у справах ветеранів військової служби США (далі – 
Міністерство), є органом виконавчої влади США. який в межах своєї 
компетенції спільно з Міністерством оборони та Міністерством охорони 
здоров’я та соціального забезпечення США здійснює діяльність у сфері 
соціального забезпечення та захисту ветеранів військової служби, членів їх 
родин та осіб, що перебувають на їх утриманні (у тому числі загиблих 
військовослужбовців). 
Міністерство є правонаступником Адміністрації з питань ветеранів 
США, яке було утворено 21 липня 1930 року, як окремий державний орган на 
виконання Виконавчого наказу Президента США № 5398. 
15 березня 1989 року Адміністрація набула статус федерального 
Міністерства США відповідно до прийнятих поправок до чинного 
законодавства США. 
До складу Міністерства входять такі основні 
департаменти/адміністрації: 
1. Адміністрація з питань медичного забезпечення; 
2. Адміністрація з питань пільг та привілеїв; 
3. Адміністрація у похоронних справах та з питань утримання місць 
поховання ветеранів військової служби. 
У структурі Міністерства діють також апарати заступників та 
помічників міністра з наступних питань: 
 
 
– фінансів і планування; 
– інформаційних ресурсів та менеджменту; 
– кадрової політики та адміністративних питань; 
– зв’язків з ветеранами; 
– координації соціальних програм, закупівель та споруджень; 
– зв’язків з Конгресом та громадськістю. 
А також низка інших адміністративних підрозділів (офісів), які 
сприяють рішенню питань забезпечення ветеранів військової служби, у тому 
числі: 
– генеральної інспекції; 
– бюджетно-фінансової служби; 
– матеріально-технічні та логістичні; 
– по зв’язкам з комерційними структурами; 
– юридичних питань; 
– розгляду скарг та заяв; 
– безпеки та захисту, тощо. 
Міністерство є другим у системі федерального уряду США за 
чисельністю персоналу, кількість  якого,  станом  на  2013  рік,  становила  
312 841 тис. державних службовців та працівників [79]. 
Сполучені Штати Америки - єдина, мабуть, країна, що не випробувала 
жахів іноземної навали. І проте, США - це суспільство, де ветерани збройних 
сил користаються всенародною повагою, підкріпленим могутньою 
державною підтримкою. Відкрийте будь-як американський календар. Є і 
спеціальне свято - День ветеранів, що приходиться на другу суботу 
листопада. 
Відповідно до американського законодавства, ветераном збройних сил 
вважається військовослужбовець, що прослужив у них у мирний час 20 років 
чи той, який провоював у рядах армії США хоча б один день. Один-єдиний 
день, проведений у бої цим воїном, цілком достатній, щоб він до кінця днів 
 
 
своїх користався всіма пільгами і перевагами, що покладаються що 
прослужили 20 років. Варто особливо підкреслити, що ці пільги дуже значні і 
розраховані таким чином, щоб ветеран і члени його родини були по своїх 
матеріальних можливостях на рівні середнього класу країни. 
Це забезпечується, насамперед, пенсією. Торік новим законом її 
мінімальне значення встановлене на рівні 50 відсотків місячного окладу для 
що прослужили 20 років. Щороку служби понад цей термін додає до пенсії 2 
відсотки. У грошовому вираженні це виглядає так: солдата за 20 років 
служби одержить пенсію в 700 доларів, за 30 років - 840; сержант, відповідно 
- 1500 і 1800; капітан - 2000 і 2400; полковник - 3000 і 3600 доларів. При 
цьому пенсіонеру аж ніяк не забороняється мати приробіток, практично 
необмежений у сумі. Гроші для пенсій виділяє зі свого бюджету Пентагон. І 
на цьому його участь у подальшій долі ветерана закінчується [80]. 
Правда, тільки керівництво збройних сил і наділено правом віднесених, 
так сказати, до числа ветеранів. Тому як для цього військовослужбовець 
повинний бути звільнений "З пошаною" у випадку якщо ж формулювання 
говорить: "З ганьбою", то він не одержить ні гроша навіть за піввіку служби. 
На рівних з найважливішими, проблеми ветеранів вирішує Конгрес, у 
якому комітети з цих проблем створені в Сенаті й у палаті представників. 
Однак самим головним виконавчим органом є міністерство по справах 
ветеранів. 
По офіційним даним, у даний час послугами цього відомства 
користається більш 25 відсотків населення США - 73 мільйона чоловік: 27 
мільйонів ветеранів і 46 мільйонів членів їхніх родин. Так, члени родин, 
звичайно, у меншій мері, але також і вони знаходяться під соціальним 
заступництвом і юридичним захистом американської адміністрації. 
Міністерство по справах ветеранів має у своєму розпорядженні досить 
могутню фінансово-економічну базу. Йому належать 120 тисяч акрів 
земельних угідь і більш 5 тисяч будинків у всіх 50 штатах. 
 
 
Міністерству належить 153 госпітальних установи, 895 поліклініки і 
амбулаторії, 135 військових цвинтарів та інші федеральні земельні ділянки та 
об’єкти нерухомості. 
Зокрема у 2010 році на програми соціального забезпечення та захисту 
ветеранів військової служби витрачено 112 млрд. дол. США (на 15% більш 
ніж у 2009 році). У федеральному бюджеті 2013 року на фінансування 
діяльності Міністерства та належних відомству програм було виділено 
приблизно 78.4 млрд. дол. США, з яких до 95% коштів спрямовуються на 
прямі виплати ветеранам військової служби та забезпечення їхніх пільг та 
привілеїв. 
Відповідно до законодавства США (окрім Конституції США, як 
основного закону) загальні положення про соціально-правовий статус 
військовослужбовців ЗС США викладені у частині 2 “Особовий склад” 
(Personnel) підзаголовку А “Загальне військове право” (General Military Law) 
заголовку 10 “Збройні сили” (Armed Forces) Кодексу законів США. 
Законодавство США закріплює роль і місце збройних сил у суспільстві та 
соціально-правове становище окремих категорій військовослужбовців, 
включаючи право на медичне забезпечення та охорону здоров’я (медичне 
забезпечення для військовослужбовців та членів їх сімей (частково) 
безкоштовне), право на відшкодування шкоди, заподіяної 
військовослужбовцю або його власності при виконанні ним службових 
обов’язків, право на пенсійне забезпечення (після проходження 20 років 
служби в регулярних збройних силах, або у разі звільнення по інвалідності). 
Варто відзначити, що окремого закону, який визначає 
соціальноправовий захист військовослужбовців на зразок Закону України 
«Про 7 соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 
в США немає [77]. 
Військові закони, прийняті Конгресом, містять лише загальні 
положення з питань військового будівництва, які потім деталізуються актами 
 
 
Президента і органів військового управління. Президент видає настанови, 
положення, виконавчі накази, директиви, які мають таку ж обов’язкову силу, 
як акти Конгресу. 
Крім цього, найбільш детально соціально-правовий статус 
військовослужбовців ЗС США регулюється статутами, настановами, 
положеннями та іншими нормативно-правовими актами. В цілому, весь 
комплекс вищевказаних актів, поряд із загальними засадами і принципами, 
визначає соціально-правове становище особового складу збройних сил США. 
Відповідно до законодавства США американські громадяни, які прослужили 
на дійсній військовій службі не менше терміну, встановленого для курсу 
підготовки новобранця (180 і більше днів) і звільнені не з причини негідної 
поведінки, підпадають під категорію “ветеран” і отримують право на 
користування певними пільгами. 
Для звільнених по інвалідності мінімальні терміни служби не 
встановлюються. Потрібно відзначити, що в силу великої кількості правових 
норм, які регламентують соціально-правовий захист ветеранів ЗС США, на 
Міністерство зі справ ветеранів США покладено завдання щодо 
інформування ветеранів ЗС США (проведення роз’яснювальної роботи) про 
їх права та привілеї. 
З цією метою Міністерством зі справ ветеранів було розроблено 
вебсайт (http://www.militarybenefits.com/), через який здійснюється 
інформування ветеранів ЗС США про їх права та привілеї, а також державні 
програми, які пропонуються для військовослужбовців з метою їх 
соціальнопсихологічної професійної адаптації у цивільному житті. 
Система адаптації військовослужбовців до цивільного життя бере свій 
початок з часів Другої світової війни, з 1944 року. 
Тоді був прийнято Закон США про реорганізацію ЗС, у відповідності 
до якого військовослужбовцям при звільненні пропонується отримати освіту 
 
 
на рівні коледжу та отримувати допомогу протягом одного року після 
звільнення. 
Основними видами пільг є компенсації ветеранам, пенсії, пільги для 
сімей загиблих, допомога в освіті та зайнятості, гарантії позички на житло та 
покриття страхування життя [77]. 
Крім цього, в кожному виді ЗС США функціонує Офіс з питань освіти, 
через який реалізується право військовослужбовця на перепідготовку. В той 
же час, у ЗС існує Перехідна програма допомоги військовослужбовцям, які 
звільняються зі збройних сил. Зазначена програма спрямована на надання 
допомоги в пошуку роботи і пов’язані з цим послуги. 
Військовослужбовці можуть скористатися зазначеною програмою 
протягом 8 - 10 років після звільнення зі служби. Програма існує для всіх 
категорій військовослужбовців незалежно від типу підписаного ними 
контракту. 
Крім Міністерства у справах ветеранів до роботи в рамках програми 
залучаються Міністерство національної безпеки та Міністерство праці й інші 
урядові структури. 
Цими відомствами організовуються семінари, які проводять фахівці 
Державної служби зайнятості, Служби підтримки військових сімей 
департаменту праці та штатні співробітники Центру ветеранів з питань 
зайнятості і працевлаштуванню. До програм семінарів включаються 
відомості про пільгові програми та способи подачі документів для участі в 
них, оцінка особистих якостей їх учасників, дослідження кар’єри, стратегія 
для ефективного пошуку роботи, інтерв’ю, розгляд пропозицій роботи, 
психологічна підтримка. 
Важливу роль також відіграють професійно-технічні освітні 
консультації, метою яких є допомога військовослужбовцю вибрати напрямок 
перепідготовки. Така допомога може включати тестування здібностей, 
професійні дослідження, вибір правильного типу навчальної програми для 
 
 
подальшого навчання та вибір освітніх і навчальних засобів, якими може 
скористатися військовослужбовець. Існує кілька типів програм сприяння 
військовослужбовцям в залежності від причини його звільнення і тривалості 
служби [77]. 
Не можна також упустити ще один дуже важливий аспект 
ветеранського життя в Америці - наявність значного числа громадських 
організацій, що також піклуються про колишні воїнів, захищають їхня честь і 
достоїнство і представляють інтереси в усіх, практично, колах влади - 
виконавчої, законодавчої, судової. 
Найбільш великими і впливовими ветеранськими організаціями є: 
"Американський легіон", "Асоціація ветеранів армії і флоту", "Легіон 
пошани" і "Союз офіцерів резерву". 
Повернемося, однак, до американського законодавства, у якому є один 
воістину дивний акт, що визначає права військовослужбовця, що силою 
обставин потрапив у полон до супротивника. 
Природно, що там, де йдуть бойові дії, цілком уникнути такої ситуації 
неможливо. У Сполучених Штатах до неї відносяться цілком прагматично. У 
Пентагоні існує спеціальна посада - помічник міністра оборони по справах 
військовополонених і зниклих без звістки. У його функції входить їхній 
облік, пошук і - якщо таке можливо - звільнення з неволі. В даний час на цій 
посаді генерал-майор Роберт Джонс, якому підлеглі 132 офіцера і цивільного 
службовців. 
Служба генерала Роберта Джонса забезпечує виконання однієї з 
найважливіших статей закону: в Америці кожен військовослужбовець, який 
знаходиться в полоні, чи зник безвісти розглядається як учасник війни. Поки 
не буде офіційно установлений факт його загибелі на поле бою чи 
перебуваючи в полоні. Наскільки важлива ця служба, показують наступні 
цифри. 
 
 
За час Другої світової війни збройні сили США втратили зниклими без 
звістки 29465 солдатів і офіцерів. У полон потрапили 124053 чоловік. За три 
роки війни в Кореї в полону виявилися 7140 американських 
військовослужбовців. В в'єтнамській війні, що продовжувалася майже 11 
років і в який брали участь набагато більш значні сили, як не дивно, у полон 
потрапили всього 589 американців. 
Але, безвідносно до тому, мало їх чи багато, закон говорить: 
"Військовослужбовець, силою обставин, потрапивший у полон до 
супротивника, продовжує залишатися членом збройних сил США". 
Відповідно до цього акта, військовополонений має право на всі грошові 
виплати, на всі пільги і привілеї, що йому покладалися, якби він знаходився 
на дійсній службі. Звичайно, якщо він, знаходячись у полону, не змінив 
присязі. Але це ще повинен довести військовий суд. Більш того, якщо 
військовополоненому підійшов час одержати чергове військове звання - воно 
йому буде привласнено. 
Приміром, підполковник Ієремія Дейтон, командир полку палубної 
авіації, був збитий у 1965 році над Північним В'єтнамом. Він провів у полону 
8 років. Але коли підійшов термін, Дейтону був привласнений чин кэптен (у 
морській авіації він відповідає званню полковника). У лютому 1973 року И. 
Дейтон разом з іншими військовополоненими був звільнений, а вже в квітні 
стал адміралом. Тому як усі ці роки він вважався воїном, що знаходиться в 
бою, і, таким чином, цілком заслужив своє просування по службі [80]. 
Згідно із дослідженням, проведеним американським аналітичним 
центром “Корпорація RAND”, із початком війн в Іраку та Афганістані 
потреба в кількості фахівців з надання психологічної підтримки 
військовослужбовцям різко зросла. З цією метою Міністерство зі справ 
ветеранів починаючи з 2001 року майже вдвічі збільшило бюджет, кошти 
якого були спрямовані на подолання цієї проблеми. Крім цього Міноборони 
США та Міністерство зі справ ветеранів проводить роботу по створенню 
 
 
мережі реабілітаційних центрів, в яких надається допомога ветеранам ЗС 
Сполучених Штатів, які постраждали від посттравматичного синдрому та 
інших психічних захворювань, пов’язаних із перебуванням у зонах бойових 
дій [68]. 
Честь військовополонених і зниклих без звістки закріплена ще одним 
законодавчим актом. Він установлює як державне свято День пам'яті 
військовополонених і зниклих без звістки. Є й особливий чорний прапор, що 
піднімається над штабами усіх військових частин і бойових кораблів поруч з 
державним прапором США в цей день. І при кожнім військовому торжестві 
обов'язково виконується спеціальний ритуал пам'яті полеглих у полону і 
зниклих без звістки. 
Конгресом установлена також особлива нагорода, що так і називається 
"Медаль військовополоненого" і вручається кожному, хто вернувся з неволі. 
Якщо в полону він був поранений, то нагороджується ще однієї, дуже 
почесною нагородою, медаллю "Пурпурне Серце". Він може звільнитися 
негайно і стане ветераном незалежно від терміну вислуги, але якщо буде 
продовжувати службу, то час, проведений у полону, буде зараховано як 
календарне. 
В Канаді також створене міністерство у справах ветеранів, у складі : 
 департамент у справ ветеранів, який підпорядкований Міністру у 
справах ветеранів; 
 Апеляційна рада, яка підпорядкована Парламенту через Міністра у 
справах ветеранів; 
 Управління омбудсмена у справах ветеранів, який підпорядкований 
Парламенту через Міністра у справах ветеранів . 
Функції Міністерства: 
Реалізація державних програм, передбачених для ветеранів у сферах: 
- призначення пенсій по інвалідності; 
- надання консультацій у випадку відмови у призначенні пенсії; 
 
 
- надання психологічної допомоги; 
- надання фінансової підтримки; 
- надання реабілітаційних послуг; 
-запобігання бездомності; 
- охорона здоров'я; 
- інформування; 
- поховання та ін. 
5 квітня 2016 року за ініціативою Міністра у справах ветеранів було 
створено 6 міністерських консультативних груп для вирішення питань, які 
мають важливе значення для ветеранів та їхніх сімей [77]. 
Завдання кожної з груп полягає у вирішенні одного з таких питань: 
- загальна політика; 
- якість обслуговування; 
- психіатричне здоров’я; 
- сім’я; 
- догляд і підтримка; 
- поминання 
У Австралії Міністрерство у справах ветеранів Створене у 1976 році. 
Має статус федерального міністерства. 
У віддані Міністерства знаходяться: 
- Військовий меморіал Австралії; 
- Комісія з військової реабілітації та компенсації; 
- Управління Австралійських військових поховань (утримання 
військових кладовищ, дільниць, окремих могил, повоєнних місць 
святкування і меморіалів бойових подвигів; управління великими проектами 
за кордоном; надання науково-дослідних послуг з пам'ятної інформації; 
видача дозволу на використання відповідного знаку обслуговування); 
- Комісія по репатріації; 
- Адміністрація медичної репатріації; 
 
 
- Огляд порядку надання послуг; 
- Рада фахівців медичної експертизи; 
- Рада догляду за ветеранами; 
- Консультативна служба ветеранів В'єтнамської війни. 
Міністерство у справах ветеранів Республіки Хорватія має таку назву з 
23 грудня 2011 року. До компетенції Міністерства належать питання, 
пов'язані з правовим статусом та реалізацією державних гарантій щодо таких 
категорій громадян 
- інвалідів війни, що набули інвалідність під час війни за незалежність 
Хорватії та в мирний час; 
- демобілізованих військовослужбовців та членів їхніх сімей; 
- загиблих, полонених та зниклих безвісти під час війни за 
незалежність Хорватії військовослужбовців; 
- учасників та інвалідів Другої світової війни та їхніх сімей; 
- членів сімей осіб, які загинули при виконанні обов'язкової військової 
служби з 15 травня 1945 року до 17 серпня 1990 року. 
Міністерство здійснює заходи, спрямовані на: 
- роз’яснення значення війни за незалежність Хорватії; 
- забезпечення вшанування ветеранів – учасників війни та її жертв; 
- поліпшення якості життя, підвищення рівня освіти і 
конкурентоспроможності ветеранів війни і членів їхніх сімей; 
- ознайомлення широкого загалу з усіма значущими подіями і місцями 
війни. 
Структура Міністерства Міністерство складається з 4-х управлінь: 
1. Управління у справах ветеранів війни Управління опікується 
ветеранами, що брали участь у війні за незалежність країни; займається 
питаннями, пов'язаними з правами ветеранів, їхнім станом здоров'я; 
організацією гарячих ліній для телефонних дзвінків ветеранів, стипендій для 
їхніх дітей; 
 
 
2. Управління солідарності поколінь Управління опікується 
громадянами старшими 65 років; 
3. Управління у справах сім'ї Управління складається з відділів – у 
справах сім'ї, у справах дітей і молоді, у справах людей з обмеженими 
можливостями; 
4. Управління у справах полонених та зниклих безвісти Спеціалізацією 
цього управління є пошук ув'язнених і зниклих безвісти на війні за 
Батьківщину, а також ексгумація та ідентифікація останків жертв війни. 
 
Висновки до розділу 2 
В законодавстві України останніх років відбулися значні зміни згідно з 
якими військових, які беруть участь в АТО, прирівняли до учасників бойових 
дій. 
Відповідно до цього закону, учасниками бойових дій визнаються 
військовослужбовці, "які захищали незалежність, суверенітет та 
територіальну цілісність України, брали участь в АТО, забезпеченні її 
проведення, а також працівників підприємств, установ, організацій, які 
залучались до участі в антитерористичній операції, у порядку, встановленому 
законодавством". 
Отже, тепер вони мають право на пільги, передбачені для учасників 
бойових дій. Крім того, це питання регулюється законами "Про поліпшення 
матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни", "Про 
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та 
іншими нормативними актами. 
Безпосередньо перелік пільг, що передбачені для учасників бойових 
дій, вказаний у ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту". 
В нашій державі кількість учасників бойових дій складає сотні тисяч 
осіб рядового та офіцерського складу. Надання пільг, компенсацій, виплат, 
 
 
пенсій та всіх видів соціального забезпечення потребує залучення 
колосальних ресурсів держави. 
Наразі посилено роботу по розробці пропозицій до проекту Закону 
України щодо соціальної підтримки учасників АТО та їхніх сімей планують 
розробити на державному рівні. Ініціатором розробки даного законопроекту 
виступає Всеукраїнська громадська організація «Об’єднання дружин і 
матерів бійців учасників АТО». Для цього проводяться робочі зустрічі в 
регіонах з представниками влади та громадських організацій. Зокрема в 
Черкаській ОДА обговорення провели в червні 2017 року. 
Також корисним є зарубіжний досвід забезпечення ветеранів, який  
було розглянуто на прикладі Сполучених Штатів Америки . Зокрема в армії 
США досить важливими є питання пенсійного забезпечення 
військовослужбовців, роботи по поверненню військовополонених, для чого 
створенна спеціальна служба. 
Загалом, американське законодавство не обмежується виплатою 
ветеранам цілком пристойної винагороди за їхню військову службу. Треба 
підкреслити, що більшість держав світу обмежується лише пенсією. Крім 
того, свої гроші американський ветеран може одержати незалежно від того, 
де він вирішив оселитися і громадянином якої країни стати. 
Окремо зазначимо, що досвід роботи міністерств у справах ветеранів 
мають також Австралія та Канада. У Австралії Міністерство у справах 
ветеранів Створене у 1976 році. Має статус федерального міністерства. 
Міністерство у справах ветеранів Республіки Хорватія Має таку назву з 23 
грудня 2011 року. До компетенції Міністерства належать питання, пов'язані з 
правовим статусом та реалізацією державних гарантій щодо таких категорій 
громадян. [77]. 
 
 
РОЗДІЛ 3 УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА МІСЦЕВОМУ 
РІВНІ ВРЯДУВАННЯ І ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЯ 
 
3.1. Сутність, складові і методи впровадження комплексної 
програми соціального забезпечення учасників антитерористичної 
операції на місцевому рівні врядування 
Вітчизняне законодавство містить чимало актів, якими в різній мірі 
передбачено пільги для учасників бойових дій, до яких входять і учасники 
АТО. Адже в умовах проведення в Україні операції об’єднаних сил 
(антитерористичної операції) виникає необхідність надання додаткових 
соціальних гарантій її учасникам, членам їх сімей, а також сім’ям, члени яких 
загинули під час проведення антитерористичної операції, зокрема - надання 
їм соціальної підтримки та здійснення соціального супроводу, допомоги у 
вирішенні соціально-побутових питань. Однак, згідно із затвердженою 
Урядом України процедурою отримання статусу учасника бойових дій 
(постанова від 20.08.2014 № 413) подати спеціально утворюваній 
міжвідомчій комісії документи з метою встановлення такого статусу, учасник 
антитерористичної операції може лише після завершення своєї участі у ній. 
Рішення про надання особі статусу міжвідомча комісія у приймає у місячний 
строк з дня подачі документів. Отже, зважаючи на продовження 
антитерористичної операції, більшість її учасників та членів їх сімей поки що 
не зможуть скористатися пільгами, встановленими державою. 
Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту» осіб, які захищали незалежність, суверенітет 
та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в 
антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, віднесено до 
учасників бойових дій. Але також існує певна кількість учасників АТО, які 
такого статусу не мають по різним причинам. Тому розраховувати на 
 
 
соціальні гарантії від держави не можуть. Саме на цю категорію осіб 
розрахована програма соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, які 
забезпечують національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної 
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, членів їх 
сімей та членів сімей загиблих громадян, які захищали державний 
суверенітет України, на 2019-2021. На мою думку, якщо на рівні держави 
немає відповідної законодавчої бази, то турботу про людей, які боронили 
нашу країну,повинна взяти на себе місцева влада. Після демобілізації багато 
кому важко повернутись у мирне життя. Виникають різні проблеми, які 
пов’язані з отриманням статусу учасника бойових дій та оформленням 
відповідних документів.Це займає від одного місяця до року в залежності від 
підрозділу в якому проходив службу військовослужбовець.Саме в цей період 
сам учасник АТО та члени його родини залишаються сам на сам із 
«бюрократичною машиною» і побутовими проблемами. Багато хто з них не 
може знайти достойно оплачувану роботу, дехто немає житла, хтось потребує 
психологічної реабілітації(адже жахи побаченого на війні важко подолати 
самотужки ) ,комусь потрібне протезування або реабілітація після отриманих 
поранень. 
Список проблем можна продовжити, але без статусу учасника бойових 
дій, ці люди не мають права ні на яку допомогу на державному рівні.В 
такому випадку соціальні гарантії учасникам АТО та членам їх сімей повинні 
надавати органи місцевого самоврядування, з метою зняття соціальної 
напруги і забезпечення достойного існування людей , які захищали нашу 
країну. Поступово ця категорія зникне, але це відбудеться не так швидко, як 
хотілося б. Тому що бойові дії тривають і коли буде кінець невідомо. Але 
рано чи пізно усі учасники АТО отримають статус учасників бойових дій і 
зможуть користуватимуться пільгами, визначеними для цієї категорії 
громадян статтею 12 цього Закону. Зокрема, їм буде встановлено 75- 
процентну знижку на оплату за користування житлом (квартирна плата); 
 
 
комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами), 
скрапленим балонним газом для побутових потреб, та вартості палива для 
осіб, які проживають у будинках без центрального опалення. 
За даними повідомлення, яке надав Кадровий центр Збройних Сил 
України: «За час проведення АТО та ООС станом на 25.03.2019 бойові 
безповоротні втрати складають 2 525 військовослужбовців ЗСУ (2014 року – 
1236 осіб, 2015 –  717, у 2016 –  226, 2017 –  208, 2018 –  120, 2019 –  18), інші 
загиблі (померлі) в АТО та ООС – 1 037 військовослужбовців ЗСУ (2014 – 
290,   2015 –   263,   2016 –   255,   2017 –   98,   2018 –   104,   2019  –   27)»[147]. 
військовослужбовців та близько 360 000 осіб отримали статус учасника 
бойових дій. 
У зв’язку з набранням чинності Закону України «Про добровільне 
об’єднання територіальних громад» та проведенням в Україні децентралізації 
влади, органам місцевого самоврядування надано більше можливостей та 
ресурсів самостійно вирішувати питання місцевого значення у різноманітних 
сферах суспільного життя, включаючи соціальний захист різних груп 
населення, у тому числі учасників російсько-української війни. 
Таким чином, первинною ланкою забезпечення добробуту захисників 
України стають місцеві органи влади - муніципалітети. Фокус уваги та 
відповідальності за втілення соціальної політики в країні поступово 
зміщується на області, райони, міста, селища і села та об’єднані громади. 
Оскільки, децентралізація влади і розширення соціальних повноважень 
місцевих органів влади є відносно новими реформами в Україні, які ще досі 
не завершились, існує реальна потреба у вивченні досвіду органів місцевого 
врядування у системі соціального захисту учасників АТО. 
З 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018 року тривав Комплекс 
військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських 
силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних 
російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України, 
 
 
що отримав назву Антитерористична операція на сході України (АТО). 
Участь у цих заходах брали і громадяни м. Черкаси. 1743 з них отримали 
статус учасників бойових дій, 150 – особи з інвалідністю внаслідок війни, 27 
жителів міста загинули або померли внаслідок отриманих поранень, 
контузій, каліцтв, захворювань, повязаних із захистом Батьківщини. 26 
жителів міста Черкаси – учасників антитерористичної операції посмертно 
нагороджено нагрудним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня, 
23-ом з них присвоєно звання «Почесний громадянин міста Черкаси». На 
сьогодні у м. Черкаси проживає близько 90 членів сімей загиблих (померлих) 
учасників антитерористичної операції. Тому на сучасному етапі питання 
розробки програми з підтримки учасників АТО та ОСС на місцевому рівні 
виходить на перший план. 
Дана Програма має бути спрямована на підтримку сімей учасників 
антитерористичної операції, які нині ще виконують завдання в зоні її 
проведення, або закінчили виконання таких завдань, але поки не отримали 
статусу учасника бойових дій. 
Програма реалізовуватиметься відповідно до законів України «Про 
місцеве самоврядування в Україні», «Про соціальні послуги», та передбачає 
реалізацію у місті Черкаси комплексу заходів, направлених на підтримку 
учасників антитерористичної операції та членів їх сімей. 
Під час реалізації заходів Програми передбачається надання комплексу 
соціальних послуг учасникам антитерористичної операції, які визнаються 
такими відповідно до законодавства України, та членам їх сімей; надання 
підтримки сім’ям загиблих учасників антитерористичної операції. Заходи 
Програми реалізовуються на підставі довідки про безпосередню участь особи 
в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті 
незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або довідки 
про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, форми яких 
 
 
затверджено постановою Кабінету міністрів України № 413 від 20.08.2014, до 
набуття такими особами статусу учасників бойових дій. 
Відповідно до статистичних даних у м. Черкаси кількість учасників 
антитерористичної операції та членів їх сімей, яким можуть бути надані 
пільги на оплату житлово-комунальних послуг, становить 2000 осіб 
(приблизна кількість учасників антитерористичної операції – 800 осіб 
помножена на середню кількість членів їх сімей – 2,5 осіб). 
Таким чином для виконання заходів програми необхідно залучення 
фінансових та трудових ресурсів, відповідальних фахівців, які забезпечать 
цільове використання коштів та надання адресної та ефективної допомоги. 
Програма має бути виконана протягом 2019-2021 років. Після чого 
буде прийнято рішення про її подовження на наступні періоди. Відповідне 
рішення затвердить сесія Черкаської міської ради з обґрунтованими 
пропозиціями щодо виділення фінансових ресурсів. 
При розробці зазначеної Комплексної Програми враховувались 
наступні обставини: 
- соціально-економічна ситуація в Україні, що зумовлює значне 
збільшення кількості сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, 
зниження їх життєвого рівня, зокрема – в зв’язку з відсутністю роботи; 
- необхідність у таких умовах підтримання належного морально- 
психологічного стану учасників антитерористичної операції, членів їх сімей 
та сімей загиблих учасників антитерористичної операції, утвердження 
особистості учасників антитерористичної операції, забезпечення їх потреб у 
соціальному обслуговуванні та соціально-психологічній підтримці, що 
дозволить убезпечити їх від стресових ситуацій. 
Метою Комплексної програми підтримки учасників антитерористичної 
операції та членів їх сімей; - мешканців м. Черкаси на 2019 рік є є здійснення 
невідкладних соціально-економічних заходів, спрямованих на підвищення 
рівня життя мешканців м. Черкаси – захисників державного суверенітету 
 
 
України, членів їх сімей та членів сімей загиблих громадян, їх соціальну 
адаптацію, забезпечення зайнятості, відновлення/зміцнення соціальних 
зв’язків, підтримку належного морально-психологічного стану, мінімізацію 
наслідків психотравмуючих подій, пов’язаних з участю у бойових діях, 
втратою близьких. [19]. 
Засобами вирішення проблеми соціального захисту учасників 
антитерористичної операції, членів їх сімей та сімей загиблих учасників 
антитерористичної операції, відповідно до Закону України «Про місцеве 
самоврядування в Україні», є надання додаткових до визначених 
законодавством України пільг, гарантій та соціальних послуг. 
Реалізація заходів Програми передбачає взаємодію виконавчих органів 
Черкаської міської ради, громадських організацій, установ та закладів 
соціального спрямування діяльності. 
Строки виконання Програми 2019–2021 рік. Виконання Програми 
планується здійснити шляхом реалізації заходів Програми. 
Основними завданнями Програми є: 
- надання за рахунок коштів міського бюджету додаткових гарантій, 
пільг і соціальних послуг учасникам антитерористичної операції та членам їх 
сімей, сім’ям загиблих під час проведення антитерористичної операції - 
мешканцям м. Черкаси; 
- соціальний захист учасників антитерористичної операції та членів їх 
сімей, надання їм та їх сім’ям фінансової допомоги; 
- підвищення рівня поінформованості учасників антитерористичної 
операції, членів їх сімей, мешканців міста Черкаси з питань соціальної 
підтримки учасників антитерористичної операції, їх сімей; поліпшення 
ефективності взаємодії органів місцевого самоврядування з міжнародними, 
регіональними громадськими організаціями та іншими юридичними особами 
у сфері підтримки учасників антитерористичної операції та членів їх родин; 
 
 
- здійснення соціальної реабілітації учасників антитерористичної 
операції; 
- надання соціально-психологічних послуг учасникам 
антитерористичної операції та членам їх сімей, сім’ям загиблих під час 
проведення антитерористичної операції; 
- надання щомісячної стипендії членам сімей учасників 
антитерористичної операції, операції об’єднаних сил, які загинули або 
померли внаслідок отриманих поранень та (або) захворювань, пов’язаних із 
захистом Батьківщини 
- підсилення ролі сімейних цінностей у суспільстві. 
Для забезпечення реалізації Програми передбачається виділення 
цільових коштів, виходячи з фінансових можливостей бюджету міста. 
Виконання Програми дасть змогу посилити соціальний захист 
учасників антитерористичної операції та членів їх сімей, сімей загиблих під 
час проведення антитерористичної операції - мешканцям м. Черкаси, що 
сприятиме їх соціальній адаптації, реабілітації та інтеграції у суспільство. 
Очікуваним результатом виконання Програми стане: 
- оздоровлення поранених учасників антитерористичної операції; 
- надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг учасникам 
антитерористичної операції та членам їх сімей; 
- здійснення соціального супроводу учасників антитерористичної 
операції, які повернулися з районів її проведення та їх сімей; 
- формування через засоби масової інформації позитивного ставлення 
до військовослужбовців, виховання у громадян міста почуття патріотизму; 
Очікувані результативні показники, що характеризують виконання 
соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, які забезпечують національну 
безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації 
у Донецькій та Луганській областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих 
 
 
громадян, які захищали державний суверенітет України, на 2019-2021 роки 
(Додаток А). 
Можна провести аналіз видатків за 2015-2018 роки та напрямки 
використання коштів міського бюджету міста Черкаси на реалізацію 
Комплексної програми підтримки учасників АТО та членів їх сімей, членів 
сімей загиблих учасників АТО, яка затверджена згідно з Рішенням 
Черкаської міської ради від 22.01.15 № 2-676 «Про затвердження 
Комплексної програми підтримки учасників антитерористичної операції та 
членів їх сімей, членів сімей загиблих учасників антитерористичної операції» 
(зі змінами) зокрема : 
- надано пільги на оплату житлово-комунальних послуг учасникам 
АТО, членам їх сімей (288 сімей) та членам сімей (40 сімей) загиблих 
учасників АТО (Додаток Є) ; 
- грошова допомога на оздоровлення пораненим учасникам АТО. 
Протягом 2016 року було виділено по 5 тисяч гривень 54 особам на загальну 
суму 270 тисяч гривень (Додаток Д) ; 
- грошова допомога членам сімей загиблих учасників АТО на 
встановлення намогильних споруд. Протягом 2016 року було виділено по 40 
тисяч гривень 7 особам на загальну суму 280 тисяч гривень (Додаток Е); 
- грошова допомога членам сімей загиблих учасників на проведення 
ремонту житла. Протягом 2016 року було виділено по 60 тисяч гривень 8 
особам на загальну суму 480 тисяч гривень (Додаток Е) ; 
- поховання загиблих учасників АТО (департамент організаційного 
забезпечення) У 2016 році здійснено поховання 2 загиблих учасників АТО на 
суму 55,0 тис. грн. Відшкодування витрат на поховання здійснюється в 
межах фактичних витрат підприємству-надавачу ритуальних послуг. 
 
 
3.2. Основні напрямки оптимізації системи соціального захисту 
учасників антитерористичної операції на місцевому рівні врядування. 
В умовах проведення в Україні антитерористичної операції виникає 
необхідність надання додаткових соціальних гарантій її учасникам, членам їх 
сімей, а також сім’ям, члени яких загинули під час проведення 
антитерористичної операції , зокрема - надання їм соціальної підтримки та 
здійснення соціального супроводу, допомоги у вирішенні соціально- 
побутових питань. За понад 5 років проведення АТО (ООС) в Україні стало 
зрозуміло, що забезпечити гідне життя учасникам АТО (ООС) , користую- 
чись чинним законодавством про пільги, практично неможливо. 
На цей час Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» перевантажений різними категоріями осіб, які віднесені 
до ветеранів війни. При цьому учасники АТО (ООС) не є пріоритетною 
категорією згідно цього закону і їх матеріальне становище буває гіршим, ніж 
у низки інших категорій, прирівняних до ветеранів.Тому на рівні місцевої 
влади треба робити конкретні кроки по розвантаженню цього закону і 
забезпеченню соціальними пільгами осіб, які під дію цього закону не 
потрапляють. 
Для цього існує нагальна необхідність у розробці спеціальних 
регіональних (місцевих) соціальних програм з метою посилення соціального 
захисту учасників АТО (ООС) та членів їх сімей. 
На практиці органи місцевого самоврядування встановлюють додаткові 
пільги сім’ям загиблих учасників АТО (ООС). 
Зокрема, згідно рішень Черкаської міської ради та її Виконавчого 
комітету збережено пільги сім’ям загиблих на оплату житлово-комунальних 
послуг, надається матеріальна допомога на оздоровлення учасників АТО 
(ООС), щомісячна стипендія членам сімей загиблих, оплачуються витрати 
сімей загиблих учасників АТО на поховання та встановлення намогильних 
 
 
плит, крім того, встановлюються пільги по оплаті за навчання та харчування 
дітей учасників АТО (ООС). 
Вперше міська влада Черкас розпочала процес планування, розробки та 
реалізації такої програми восени 2014 року. Свої пропозиції надали 
представники депутатського корпусу від фракції ВО «Свобода» (Юрій 
Ботнар). Профільним департаментом було запропоновано основні напрямки 
роботи по програмі, проведено відповідно розрахунки та вжито заходи для 
формування її фінансового ресурсу. 
В основу розробки цієї програми було покладено системний аналіз 
законодавства України, що формує соціальну політику в країні, досвід  
роботи органів і закладів соціального захисту міста, який був отриманий в 
процесі реалізації попередніх міських соціальних програм, пропозиції 
управлінь та відділів, громадських організацій, діяльність яких спрямована  
на підвищення соціального захисту населення. 
22 січня 2015 року на пленарному засіданні сесії Черкаської міської 
ради за відповідну програму проголосували 50 депутатів з 60. 
Вже під час розгляду депутати внесли до програми низку змін. Загалом 
вони були зумовлені тим, що деякі положення програми дублювали 
загальнодержавну програму захисту учаників АТО або міську програму 
''Турбота''. 
Було визначено і основні пріоритети місцевого врядування в реалізації 
заходів програми: 
лікування учасників АТО; 
поховання учасника АТО відбуватиметься за рахунок міського 
бюджету; 
дітей учасників АТО безкоштовно годуватимуть у школі та 
оздоровлюватимуть; 
родини учасників АТО звільнять від сплати комуналки; 
 
 
учасникам АТО та їхнім родинам надаватиметься соціальний супровід 
(психологічна підтримка). 
Вже з січня 2015 року програма запрацювала на повну потужність. За 
цей час охоплено увагою понад 1000 осіб з числа учасників АТО, членів їх 
сімей. 
До розробки та реалізації заходів програми був залучений і дописувач 
кваліфікаційної роботи магістра, шляхом проведення розрахунків, аналізу 
видатків за минулі періоди та планування потреби в коштах на майбутні 
періоди. 
В цілому на реалізацію заходів по соціальному захисту учасників АТО 
в місті Черкаси за 2015-2017 рік було задіяно чималий ресурс – людський, 
фінансовий, бюжетний. 
Враховуючи реалії сьогодення в 2018 році було продовжено термін дії 
програми. 
Влітку 2018 року департамент соціальної політики розпочав збір 
пропозицій від громади міста, депутатів та учасників АТО (ООС) щодо 
розробки нової програми з терміном дії 3 роки. 
В результаті напрацювання узгодженних пропозицій на розгляд 
депутатського корпусу було внесено та ухвалено рішенням Черкаської 
міської ради від 23.10.2018 № 2-3710 «Про затвердження міської програми 
соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, які забезпечують національну 
безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації 
у Донецькій та Луганській областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих 
громадян, які захищали державний суверенітет України, на 2019-2021» (зі 
змінами). 
В той же час основними викликами щодо оптимізації системи 
соціального захисту учасників АТО (ООС) на місцевому рівні врядування є 
такі: 
 
 
1. Невизначеність стратегічних пріоритетів державної політики щодо 
соціального захисту учасників антитерористичної операції. Про це свідчить 
відсутність спеціального законодавчого акту, що призводить  до 
перекладення значного обсягу повноважень з державного рівня на місцевий 
через механізм децентралізації влади. 
2. Неоптимальна структура доходів населення, яка має бути 
трансформована в напрямку підвищення ролі заробітної плати як чинника 
подолання бідності працюючих осіб і їхніх сімей та способу посилення ролі 
систем соціального страхування. 
3. Проблеми реалізації додаткового соціального захисту (пільг і 
соціальних виплат) для цієї категорії населення. Відсутність можливості 
надання пільг до моменту отримання статусу учасника бойових дій та 
відповідно зниження рівня соціальної захищеності учасників АТО (ООС). 
4. Планування бюджетних коштів на фінансування пільг учасникам 
антитерористичної операції залежить не від кількості пільговиків та вартості 
послуг, а від фінансових можливостей держави. Тому виникає потреба в 
пошуку альтернативних заходів для підтримки цієї категорії громадян. 
Що стосується міста Черкаси то ці питання знайшли своє відображення 
в прийнятій програмі соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, які 
забезпечують національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної 
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, членів їх 
сімей та членів сімей загиблих громадян, які захищали державний 
суверенітет України, на 2019-2021 роки. Для її реалізації необхідні було 
розробити та реалізувати певний механізм та алгоритм дій. Відповідно 
виникає потреба у практичному вирішенні проблем оптимізації системи 
соціального захисту на регіональному за наступними напрямками: 
1. Вирішення питання надання за рахунок коштів міського бюджету 
одноразової грошової допомоги на оздоровлення членам сімей учасників 
антитерористичної операції, операції об’єднаних сил, які загинули або 
 
 
померли внаслідок отриманих поранень та (або) захворювань, пов’язаних із 
захистом Батьківщини. Для цього необхідно було розробити порядок та 
подати його на затвердження до Виконавчого комітету Черкаської міської 
ради. 
Отже процес надання допомоги викладено за участі автора 
кваліфікаційної роботи магістра у пункті п.1.3 порядку надання у 2019 році 
одноразової грошової допомоги для оздоровлення поранених учасників 
антитерористичної операції (далі-Порядок) право на отримання грошової 
допомоги мають члени сімей загиблих (померлих) учасників 
антитерористичної операції, операції об’єднаних сил, визнані такими 
відповідно до законодавства, місце проживання (перебування) яких 
зареєстровано у м. Черкаси, та перебувають на обліку в єдиному Державному 
автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги [22]. 
Грошовою допомогою згідно п.1.2 вищевказаного порядку щорічна 
одноразова виплата з міського бюджету у розмірі 5,0 тис. грн. кожному з 
членів сім’ї загиблого (померлого) учасника антитерористичної операції, 
операції об’єднаних сил. 
Для отримання допомоги отримувачі/законні представники 
неповнолітніх отримувачів подають до відділу звернень департаменту 
управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради 
такі документи: 
- заяву на ім’я міського голови м. Черкаси про виплату допомоги; 
- оригінал та копію документу, що посвідчує особу; 
- оригінал та копію довідки про присвоєння номера платника податків 
(крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття 
реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили 
про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у 
паспорті); 
 
 
- оригінал та копію довідки встановленого зразка про безпосередню 
участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і 
захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, або 
інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні 
докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань 
антитерористичної операції, операції об’єднаних сил у районах її проведення; 
- оригінал та копію свідоцтва про смерть учасника антитерористичної 
операції, операції об’єднаних сил; 
- оригінал та копію посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) 
учасника антитерористичної операції, операції об’єднаних сил; 
- в окремих випадках - інші документи, що безпосередньо впливають 
на право отримувача на виплату грошової допомоги (довідка про реєстрацію 
місця проживання, довідка про навчання, тощо). 
Також зазначеним порядком було визначено і відповідального 
виконавця за надання допомоги для оздоровлення поранених учасників 
антитерористичної операції - департамент соціальної політики Черкаської 
міської ради, який в межах затвердженого обсягу бюджетного фінансування 
виплачує допомогу пораненим учасникам антитерористичної операції – 
мешканцям м. Черкаси. 
Виплата цієї допомоги здійснюється за рахунок коштів міського 
бюджету в межах затверджених асигнувань (КПКВК 0813242 «Інші видатки 
на соціальний захист населення») через перерахування коштів на рахунки 
членів сімей загиблих учасників АТО (ООС) отримувачів допомоги, відкриті 
ними у банківських установах. 
Згідно п.2.3 Підставою для виплати допомоги є розпорядження 
міського голови про виділення коштів. 
Впровадження цього напрямку підтримки було своєчасним та 
реальним кроком в співпраці громадянського суспільства та органів 
 
 
місцевого самоврядування в м.Черкаси. Виплатою на оздоровлення щорічно 
користуються десятки черкащан. 
2. Вирішення питання надання за рахунок коштів міського бюджету 
пільг членам сімей загиблих (померлих) учасників антитерористичної 
операції, операції об’єднаних сил на оплату житлово-комунальних послуг за 
рахунок коштів міського відповідно до порядку, затвердженого виконавчим 
комітетом Черкаської міської ради. Так відповідно до вимог ст. 34 Закону 
України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 91 Бюджетного 
Кодексу України, постанови Кабінету Міністрів від 06.08.2014 № 409 «Про 
встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово- 
комунального обслуговування», з метою надання додаткових соціальних 
гарантій сім’ям учасників антитерористичної операції, операції об’єднаних 
сил, які загинули або померли внаслідок отриманих поранень та (або) 
захворювань, пов’язаних із захистом Батьківщини, розглянувши пропозиції 
департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, , було розроблено 
Порядок надання пільг учасникам антитерористичної операції та членам їх 
сімей на оплату житлово-комунальних послуг.(далі – Порядок). 
Відповідно до пункту.1.2. цього Порядку члени їх сімей у 2019 році 
мають право на пільги з оплати користування житлом/утримання житла та 
користування комунальними послугами з: 
- плати за утримання будинків та прибудинкових територій; 
- користування гарячою та холодною водою, 
- водовідведенням, 
- газо- та електропостачанням, 
- централізованим опаленням, 
- вивезенням побутових відходів. 
Також одним з його пунктів встановлено розмір   пільги, що складає 25 
% знижки (в межах соціальних норм та нормативів, встановлених чинним 
 
 
законодавством) плати за користування житлово-комунальними послугами, 
зазначеними в п. 1.2. 
Право на отримання пільг мають мешканці міста Черкаси – члени сімей 
загиблих (померлих) учасників антитерористичної операції, операції 
об’єднаних сил, які визнаються такими відповідно до законодавства (далі – 
отримувачі пільг), згідно п.1.3.Порядку. 
У разі якщо один із отримувачів пільг, зареєстрованих у житловому 
приміщенні, вже має право на пільги, передбачені чинним законодавством 
України та/або місцевими нормативно-правовими актами і користується 
ними, сума коштів, що підлягає відшкодуванню згідно з цим Порядком, 
визначається з урахуванням наявних пільг, але її загальний розмір не може 
перевищувати 75 відсотків. згідно п.1.4.Порядку. 
Пільга для отримувачів пільг призначається з дати звернення за нею до 
департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (далі – 
департамент), та діє протягом дії міської програми соціальної підтримки 
мешканців м. Черкаси, які забезпечують національну безпеку і оборону, 
відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та 
Луганській областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих громадян, які 
захищали державний суверенітет України або до втрати статусу члена сім’ї 
загиблого (померлого).відповідно до п.1.5.Порядку. 
Для оформлення пільги члени сімей загиблих (померлих) учасників 
антитерористичної операції, операції об’єднаних сил подають до 
департаменту такі документи: 
- заяву (заповнюється за місцем звернення за пільгою); 
- оригінали і копії документів, що посвідчують особу отримувачів пільг; 
- оригінали і копії посвідчень членів сім'ї загиблого (померлого) 
учасника антитерористичної операції, операції об’єднаних сил; 
- довідку про реєстрацію місця проживання особи або витяг з Єдиного 
державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання; 
 
 
- оригінали і копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера 
облікової картки платника податків отримувачів пільг (крім осіб, які через 
свої релігійні переконання відмовились від присвоєння такого номера, 
повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають 
відповідну відмітку у паспорті); 
- оригінал і копію свідоцтва про шлюб (у разі необхідності); 
- копію довідки про безпосередню участь загиблого (померлого) в 
антитерористичній операції, операції об’єднаних сил; 
- інші документи (у разі необхідності),відповідно до п.2.1.Порядку. 
За умови надання зазначених документів заявнику видається довідка із 
зазначенням дати призначення пільги, з якою він повинен звернутися до 
підприємств, організацій та установ - надавачів житлово-комунальних послуг 
(далі - надавачі житлово-комунальних послуг). 
Підприємства, організації та установи - надавачі житлово-комунальних 
послуг (далі - надавачі житлово-комунальних послуг) на підставі довідки, 
виданої департаментом соціальної політики, надають пільги на оплату 
житлово-комунальних послуг учасникам антитерористичної операції та 
членам їх сімей. 
Відшкодування наданих пільг на житлово-комунальні послуги 
надавачам житлово-комунальних послуг здійснюється за рахунок коштів 
міського бюджету в межах затверджених асигнувань (КПКВК 1513190 
«Пільги, що надаються населенню (крім ветеранів війни та праці, військової 
служби, органів внутрішніх справ та громадян, які постраждали внаслідок 
Чорнобильської катастрофи) на ЖКП»), згідно п.3.1 
Надавачі житлово-комунальних послуг до 15 числа місяця, наступного 
за звітним, подають до департаменту розрахунки витрат на відшкодування 
збитків, пов’язаних з наданням пільг та акти звіряння розрахунків за надані 
населенню послуги, на які надаються пільги.Подані до департаменту 
розрахунки є підставою для здійснення відшкодування [21]. 
 
 
3. Наглядною проблемою в галузі місцевого врядування з питань 
соціального захисту учасників АТО (ООС) є удосконалення нормативно- 
правової бази через ефективне спрямування дії законів, рішень міської ради 
на проблематичні питання які постають у процесі роботи соціальних служб із 
учасниками АТО. Прикладом цієї оптимізації та вирішення зазначеної 
проблеми, може бути застосування Закону України "Про статус ветеранів 
війни, гарантії їх соціального захисту" та рішення Черкаської міської ради " 
від 22.01.15 № 2-676 «Про затвердження Комплексної програми підтримки 
учасників антитерористичної операції та членів їх сімей, членів сімей 
загиблих учасників антитерористичної операції» (зі змінами) під час 
визначення обсягу прав сімей загиблих, членів сімей учасників АТО, осіб що 
отримали інвалідність в АТО та учасників АТО. Зазначеним рішенням 
впроваджені ефективні механізми соціального захисту осіб, напрямки 
фінансування коштів та пріоритети місцевого самоврядування у підтримці 
цієї категорії пільговиків. Але правова природа Основного закону вказує на 
те, що вищу юридичну силу мають Закони України, а не постанови чи 
рішення місцевої влади. 
Варто визначити і основні результати в частині оптимізації системи 
соціального захисту учасників АТО, які дозволяє вирішити комплексна 
програма: 
- оздоровлення поранених учасників антитерористичної операції; 
- надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг учасникам 
антитерористичної операції та членам їх сімей; 
- здійснення соціального супроводу учасників антитерористичної 
операції, які повернулися з районів її проведення та їх сімей; 
- забезпечення безкоштовним харчуванням та оздоровленням 
(відпочинком) дітей учасників антитерористичної операції; 
- формування через засоби масової інформації позитивного ставлення 
до військовослужбовців, виховання у громадян міста почуття патріотизму; 
 
 
- поховання загиблих учасників антитерористичної операції, фінансова 
підтримка їх сімей за рахунок коштів міського бюджету. 
4. Ще одним з проблемних питань в соціальному захисту населення на 
регіональному рівні врядування є наявність делегованих повноважень на які 
виділяються значні фінансові та людські ресурси. 
У вертикальній структурі системи соціального захисту учасників АТО 
(держава - органи місцевого самоврядування) фактично існує дві паралельні 
системи - Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників 
антитерористичної операції і окремо органи соціального захисту місцевих 
рад (громад). В межах однієї вертикалі підпорядкування (горизонтальний 
рівень) також наявні прогалини у координації та співпраці окремих відомств 
та структурних підрозділів. 
Втім місцеве самоврядування виконує і делеговані повноваження, так у 
2016 році для виконання делегованих повноважень з надання державних 
пільг та гарантій відповідно до вимог ЗУ «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту» у 2016 році було забезпечено: 
- професійне навчання та перепідготовку в Черкаській автомобільній 
школі Товариства сприяння обороні України пройшли 35 учасників бойових 
дій та 2 інваліди війни з числа учасників АТО. Розподіл коштів здійснюється 
Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників АТО за 
погодженням з Мінсоцполітики пропорційно кількості учасників АТО. 
Фінансування видатків та відшкодування вартості навчання здійснює 
департамент соціальної політики Черкаської міської ради (Додаток Є). 
- виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі 
приміщення надається відповідно до порядку виплати грошової компенсації 
за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, 
затверджена постановою КМУ № 719 від 19.10.2016 "Питання забезпечення 
житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та 
територіальну цілісність України, а також членів їх сімей " [15]. Вперше цю 
 
 
допомогу виплачено у 2016 році 8 інвалідам І-ІІ групи – учасникам 
антитерористичної операції на загальну суму 7406,6 тис. грн. Кошти 
перераховані на рахунки одержувачів в повному обсязі. 
Відповідно до рішень комісії у 2019 році планується забезпечити 
поліпшенням житлових умов 32 осіб з інвалідністю І-ІІ групи, яка настала 
внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час 
безпосередньої участі в антитерористичній операції та 2 доплати в зв’язку зі 
зміною граничної вартості житла, загальна потреба в компенсаційних 
виплатах на 2019 рік становить 41 164 881 грн. В той же час граничний 
показник доведено в сумі 11 692 106,00 грн., що забезпечує видатки на 
виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення 
для окремих категорій населення відповідно до законодавства 9 особам (28 
% від фактичної потреби в коштах). 
- санаторно – курортне лікування учасників АТО регламентоване 
Постановами КМУ від 31.03.2015 № 200 та від 22.02.2006 № 187. 
Проводиться за результатами відкритих торгів, що проводяться Державною 
службою України у справах ветеранів війни та учасників АТО. За 2016 рік до 
заходів з санаторно-курортного оздоровлення було залучено 16 учасників 
бойових дій, 4 інваліди війни з числа учасників АТО 1 член сім’ї загиблого. 
- проведено заходи з психологічної реабілітація учасників АТО 
регламентована Постановою КМУ від 31.03.2015. За 2016 рік до заходів з 
психологічної реабілітації було залучено 8 інвалідів війни, 59 учасників 
бойових дій з числа учасників АТО (ООС) . 
Тому логічним висновком є те, що органи влади громад розташовані 
ближче до цільової групи соціального захисту, вони є першими, до кого 
звертаються ветерани; по-друге, реформа децентралізації дозволяє громадам 
отримати широкі фінансові вливання у місцевий бюджет, коли для обласних 
бюджетів такі можливості обмежені. 
 
 
Таким чином, первинною ланкою, в якій зосереджені основні 
потужності (організаційні, адміністративні, фінансові тощо) системи 
соціального забезпечення, мають стати громади. Тому, фокус державних 
органів повинен бути направлений на громади. Субвенції, трасферти та інші 
види фінансових вливань, що направляються із державного бюджету в 
місцеві (наприклад, субвенції на соціальну та професійну адаптацію в межах 
Постанови КМУ від 31 березня 2015 року №179), мають спрямовуватись у 
першу чергу в бюджети громад. 
5. Виникає потреба у покращенні інфраструктури надання соціальних 
послуг через створення «єдиних вікон» повного закритого циклу – наразі, для 
реалізації власних прав і пільг, отримання інформації та участі у програмах 
соціальної підтримки ветерани змушені звертатися до різноманітних ві- 
домств та органів. 
Виходом із цієї ситуації може стати створення сервісних центрів, що 
надаватимуть повний спектр послуг ветеранам, включаючи юридичні 
консультації, психологічну підтримку, оформлення документів на допомогу, 
а також проводитимуть власні заходи. Як показує досвід міста Львів, 
найкращою організаційною формую таких центрів є комунальне 
підприємство, адже така форма надає відомству певний ступінь гнучкості та 
незалежності. В подальшому функціонал «єдиних вікон» можна поширити на 
інші соціальні групи окрім ветеранів. 
 
3.3. Економіко-математична модель фінансування видатків на 
забезпечення потреб учасників АТО/ООС 
Місцеві бюджети займають одне із центральних місць у фінансовій 
системі кожної держави, в них зосереджується значна частина державних 
фінансових ресурсів; вони є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи 
країни, відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного 
продукту, фінансуванні державних видатків, перш за все, соціальної 
 
 
спрямованості. Тому здійснення прогнозування значень показників видатків 
місцевого бюджету на підтримку потребу учаників АТО/ООС та членів їх 
родин забезпечить їх оптимізацію з метою підвищення ефективності надання 
муніципальних послуг, а також забезпечить розробку рішень щодо усунення 
несприятливого стану та прогнозування видатків міста Черкаси на ці 
потреби. 
Місцеві органи влади в своїй діяльності користуються програмно- 
цільовим методом планування видатків міського бюджету. Зазначений метод 
був вперше передбачений ще 2001 року, втім обов’язковості набув лише у 
січні 2017 року. В м.Черкаси бюджет планувався за ПЦМ в пілотному  
вигляді з 2008 року. Зокрема по департаменту соціальної політики 
починаючи з жовтня 2011 року, коли було власне створено департамент. 
Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі (ПЦМ) – це метод 
управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів 
коштом бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання 
бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу. Тобто при 
застосуванні ПЦМ весь процес починається із зосередження уваги спершу на 
результатах, яких необхідно досягти, а вже потім ставиться питання про те, 
які ресурси слід використати для досягнення цих результатів. 
Основним елементом ПЦМ є бюджетна програма. При цьому 
бюджетна програма складається з: 
назви бюджетної програми; 
мети виконання бюджетної програми; 
завдання виконання бюджетної програми; 
напрямів діяльності за бюджетною програмою; 
результативних показників. 
Pезультaтивні покaзники – покaзники, нa підстaві яких здійснюється 
оцінкa й аналіз ефективності викоpистaння бюджетних коштів, передбачених 
 
 
нa виконання бюджетної пpогpaми (підпрограми) для досягнення мети 
бюджетної програми (підпрограми) тa pеaлізaції її зaвдaнь. 
Загальні вимоги до визначення результативних показників бюджетних 
програм затверджені наказом Мінфіну № 1536 від 10.12.2010 «Про 
результативні показники бюджетної програми». Результативні показники 
використовуються для проведення оцінки ефективності бюджетної програми, 
у тому числі ефективності надання послуг, гарантованих державою, інших 
послуг, що надаються фізичним та юридичним особам органами державної 
влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами (установами, 
організаціями), яким держава делегувала право надання відповідних послуг. 
У межах одного завдання можуть бути визначені як показники всіх 
груп, так і показники окремих груп. Результативні показники бюджетної 
програми (підпрограми) містять кількісні та якісні показники, які визначають 
результат виконання бюджетної програми (підпрограми), характеризують хід 
її реалізації, ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань 
бюджетної програми (підпрограми) [86]. 
На противагу класичному постатейному бюджетному процесу, 
філософія програмно-цільового бюджетування має більш глибинний зміст, 
оскільки основною для здійснення видатків є програма, а точніше певна мета, 
котра відображується у програмі. Мета чи ціль, в свою чергу не може 
існувати сама по собі, а має співпадати із узагальнюючими програмами 
економічного і соціального розвитку територій, а ті в свою чергу не можуть 
формуватися всупереч макроекономічним та національним пріоритетним 
стратегіям розвитку. Тобто, програмна концепція бюджетування  зводиться 
до вимірних цілей, котрі є низовими елементами ланцюга реалізації 
стратегічних завдань держави, а з кожною низхідною сходинкою 
відбувається конкретизація завдань та можливість визначення індикаторів 
стосовно досягнення конкретних результатів. еоретична модель постатейного 
методу, фактично ставить за мету фінансування в повному обсязі 
 
 
затверджених показників, а негативним вважається явище недофінансування. 
Бюджетування за програмами містить інформацію не тільки про витрати в 
наступному році, або у поєднанні із середньостроковим плануванням – 
протягом трьох років, а також інформацію стосовно цілей та результатів які 
планується досягти завдяки витрачанню певної суми коштів. [86]. 
Процес оцінки бюджетної програми є заключним елементом циклу при 
використанні програмно-цільового методу бюджетування, після чого 
приймається управлінське рішення, стосовно доцільності подальшого 
фінансування програми, зміни обсягів виділених ресурсів чи припинення 
програми при негативних результатах. Сам цикл функціонування бюджетної 
програми складено із певних послідовних елементів, що може бути 
представлено наступним чином (рис. 3.1) 
 
 
 
 
 
Управлінське рішення 
 
 
 
  
 
   
 
 
Рис. 3.1 Механізм створення та оцінки бюджетної програм 
(розроблено автором кваліфікаційної роботи магістра) 
Проведемо аналіз видатків за 2018 та відповідно пронозної частини 
видатків бюджету міста Черкаси на 2019 рік за напрямками використання 
 
 
коштів міського бюджету міста Черкаси на реалізацію програми підтримки 
учасників АТО (ООС) та членів їх сімей, членів сімей загиблих учасників 
АТО (ООС), яка затверджена згідно з Рішенням Черкаської міської ради від 
23.10.2018 № 2-3710 «Про затвердження міської програми соціальної 
підтримки мешканців м. Черкаси, які забезпечують національну безпеку і 
оборону, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у 
Донецькій та Луганській областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих 
громадян, які захищали державний суверенітет України, на 2019-2021» (зі 
змінами) та попередню програму, що зокрема : 
Зросла загальна сума фінансування заходів програми з 1 206 800 
гривень у 2018 році до 5 943 800 гривень у 2019 році, або 463,4%. В той же 
час сама програма змінила назву та вібрала актуалізовані потреби цієї 
категорії жителів м. Черкаси, зокрема водна реабілітація учасників ООС.  
Докладна інформація щодо соціального захисту учасників АТО та 
членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни за рахунок  коштів 
бюджету м. Черкаси приведена в додатку Б, в якому детально проаналізовано 
динаміку видатків міського бюджету за 2015 – 2019 роки. 
Насамперед таке зростання видатків міського бюджету викликано 
запровадженням чотирьох нових напрямків використання коштів з січня 2019 
року, які враховані при ухваленні програми на 2019-2021 роки: 
- соціальна реабілітація у водному середовищі для учасників АТО (ООС) 
– 50 осіб щомісячно; 
- щомісячні стипендії членам сімей загиблих учасників АТО – 90 осіб 
щомісячно; 
- соціальна реабілітація учасників АТО ( 50*50 міський та обласний 
бюджет 3 путівки при повній вартості 8 472 грн.) 
- щорічна грошова винагорода до Дня незалежності – 2000 осіб по 1 
тисячі гривень. 
Детальні розрахунки з порівняннями викладені у таблиці 3.2.: 
 
 
Таблиця 3.1 Інформація щодо соціального захисту учасників АТО та членів 
сімей загиблих (померлих) ветеранів війни 
Напрямки Факт 2018 ПОТРЕБА на Темп росту Примітка 
використання коштів року (тис. 2019 рік (тис. 2019/2018 (%) 
грн.) грн.) 
Матеріальна допомога 120,0 250,0 -50,0% 12 осіб * 5,0 тис. 
на оздоровлення грн. 
пораненим учасникам 
АТО 
Матеріальна допомога 400,0 450,0 112,5% 90 осіб*5,0 тис.грн. 
на оздоровлення члени 
сімей загиблих 
учасників АТО 
Грошова допомога 59,5 72,0 720% Фактична вартість 
родині Сиротенка житла в 2018 -3,5 
тис.грн.*1,074*12 міс 
Пільги на ЖКП сім’ям 112,309 148,730 132,43% Зростання потреби 
загиблих (25 %) через зростання 
тарифів. 48 осіб 
отримувачів. 
Матеріальна допомога 500,0 500,0 100% 10родин*50000,00 
родині у разі загибелі грн. 
учасника АТО 
Матеріальна допомога 15,0 150,0 100,0% 1дошка*15000 грн. 
на встановлення 
меморіальних дощок 
Соціальна реабілітація 0,0 12,708 100% 50*50 міський та 
учасників АТО обласний бюджет 3 
путівки при повній 
вартості 8 472 грн. 
Соціальна реабілітація 0,0 200,4 200,4% 50осіб*10 
у водному середовищі занять*12місяців*33, 
для учасників АТО 40грн (вартість 
заняття) 
Щомісячні стипендії 0,00 2160,0 2160% 90 осіб*2000 грн.*12 
членам сімей загиблих міс. 
учасників АТО 
Щорічна грошова 0,00 2000,0 2000% 2000 осіб*1000грн. 
винагорода до Дня 
незалежності 
Пільги на оплату ЖКП 112,309 148,730 132,4% 48 осіб, прогнозна 
послуг членам сімей вартість послуг ЖКП 
загиблих учасників у 2019 
ООС 
Разом 1206,8 5943,8 463,4%  
 
Сформовано автором за даними джерел: [78] 
 
 
В прогнозуванні видатків міського бюджету обов’язково враховуються 
наступні показники : 
- індекси інфляції відповідного року; 
- розміри допомоги чи виплат затвердженні відповідною програмою; 
- кількість отримувачів виплат з міського бюджету; 
- фінансове забезпечення видатків. 
Варто зазначити, що для більш детального аналізу бюджетних програм 
Мінфіном затверджено Методику здійснення порівняльного аналізу 
ефективності бюджетних програм, які виконуються розпорядниками коштів 
місцевих бюджетів, яку надіслано місцевим фінансовим органам листом 
Мінфіну від 19.09.2013 р. № 31-05110-14-5/27468. 
Відповідно до цієї Методики порівняльний аналіз ефективності 
бюджетних програм здійснюється головними розпорядниками коштів 
місцевих бюджетів. Його метою є визначення ефективності аналогічних 
бюджетних програм, що виконуються різними розпорядниками коштів. 
Аналіз ефективності бюджетних програм – це комплексний аналіз 
використання бюджетних коштів та досягнутих результатів розпорядниками 
бюджетних коштів різних бюджетів у процесі реалізації однотипних 
бюджетних програм. 
Аналіз бюджетної програми базується на основі середніх індексів 
виконання результативних показників бюджетної програми. Для їх 
розрахунку використовуються показники ефективності та якості (разом по 
загальному та спеціальному фондах), що характеризують виконання 
бюджетної програми. 
Шкала аналізу ефективності аналізу бюджетної програми складається 
із трьох ступенів: 
Висока 215 і більше балів; 
Середня 190 – 215 балів; 
Низька менше 190 балів. 
 
 
Ефективність бюджетної програми визначається на основі порівняння 
суми набраних балів за кожним з параметрів оцінки із вищезазначеною 
шкалою оцінки. 
Усі результативні показники поділяють на стимулятори та 
дестимулятори. Розглянемо їх на схемі. 
 
Рис. 3.2 Результативні показники бюджетної програми (87) 
Розглянемо основні параметри аналізу. 
Так, методика аналізу передбачає порівняння фактичних показників 
виконання програми (показників ефективності та якості) із запланованими на 
звітний бюджетний період та з відповідними показниками попередніх 
періодів за таким алгоритмом: 
а) для розрахунку середнього індексу виконання показників 
ефективності бюджетної програми використовуємо формулу: 
                  (3.1) 
- де:     – сума співвідношень фактичних та планових 
значень всіх показників ефективності, що входять до бюджетної 
програми; 
-         – кількість показників ефективності бюджетної програми; 
 
 
б) для розрахунку середнього індексу виконання показників 
якості бюджетної програми використовуємо формулу: 
 
 
- (3.2.) 
 
 
 
-  де: – сума співвідношень фактичних та планових 
значень всіх показників якості, що входять до бюджетної програми; 
- – кількість показників якості бюджетної програми; 
в) для порівняння результативності бюджетної програми із 
показниками попередніх періодів використовуємо формулу: 
 
 
- (3.3.) 
- де: звіт, баз – підрядкові індекси, що характеризують величини 
відповідно звітного та попереднього бюджетних періодів; 
-  – середній індекс виконання показників ефективності бюджетної 
програми, розрахований за вищенаведеною формулою. 
Для розрахунку кількості набраних балів за параметром порівняння 
результативності бюджетної програми із показниками попередніх 
періодів використовується наступна шкала викладена в таблиці 3.2 : 
Таблиця 3.2 Критерії оцінки бюджетних програм (бали) 
 
 
Критерій оцінки Кількість балів 
Ī1 < 0,85 0 
0,85 ≤ Ī1 < 1 15 
Ī1 ≥ 1 25 
При розрахунках за вищенаведеним алгоритмом для усіх показників- 
дестимуляторів потрібно використовувати обернене значення:  
 
110 
Якщо при розрахунках фактичні значення показника значно 
 
 
перевищують   запланований   показник тоді такий коефіцієнт 
враховується лише за умови детального аналізу та обґрунтування того, що це 
відбулось не через заниження планового показника. В іншому випадку такий 
показник не береться до уваги при розрахунках. [87]. 
З метою деталізації розрахунків за наведеною методикою можуть 
обчислюватися середні індекси для кожного завдання бюджетної програми. 
При цьому отримані значення вкажуть, які групи показників кожного 
завдання бюджетної програми позитивно чи негативно впливали на результат 
програми в цілому. 
Далі розглянемо визначення ступеню ефективності бюджетних програм 
та підготовку звіту про результати аналізу ефективності бюджетних програм. 
Кінцевий розрахунок загальної ефективності бюджетної програми 
складається із загальної суми набраних балів за кожним із параметрів оцінки: 
 
- (3.4.) 
 
де: – середній індекс виконання показників ефективності 
бюджетної програми; 
- – середній індекс виконання показників якості бюджетної 
програми; 
- – порівняння результативності бюджетної програми із 
показниками попередніх періодів. 
Отримана в результаті такого розрахунку кількість балів порівнюється 
зі шкалою аналізу ефективності бюджетних програм, про яку йшлось вище. 
Для бюджетних програм (окремих завдань програми), які не містять 
групи результативних показників ефективності або якості, та бюджетних 
 
111 
програм, для яких немає даних за попередні бюджетні періоди, загальна 
шкала аналізу ефективності бюджетної програми повинна коригуватись. 
Відсутність даних для розрахунку кожного з параметрів оцінки 
зменшує відповідне значення шкали ефективності програми на 100  балів 
(для Ī(еф), Ī(як)) або на 25 балів (для Ī1) [87]. 
У разі значного перевиконання планових значень результативних 
показників бюджетної програми з об’єктивних причин максимальна кількість 
балів, яка враховується при визначенні підсумкової ефективності за окремим 
завданням, не повинна перевищувати 250. 
У випадках, коли бюджетна програма за результатами аналізу має 
низьку ефективність, необхідно: 
- по-перше, провести поглиблений аналіз за усіма результативними 
показниками бюджетної програми (показниками затрат, продукту, 
ефективності та якості) у розрізі кожного завдання окремо; 
- по-друге, провести аналіз факторів, які мали негативний вплив на 
виконання бюджетної програми, вказавши: 
- – внутрішні фактори (на які головний розпорядник міг впливати); 
- – зовнішні фактори (на які головний розпорядник не міг 
впливати, включаючи форс-мажорні обставини); 
- по-третє, визначити причини, через які не досягнуто 
запланованих результатів, та надати обґрунтовані пропозиції щодо 
поліпшення результативних показників бюджетної програми; 
- по-четверте, підготувати описовий звіт про причини низької 
ефективності програми у розрізі її завдань та результативних показників. 
Результати аналізу ефективності бюджетної програми за встановленою 
формою, яка є додатком 1 до Методики, готують усі головні розпорядники 
бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, для якої складається 
паспорт та звіт про його виконання. 
 
112 
Головні розпорядники бюджетних коштів протягом 10 днів після 
складання звіту про виконання паспорту бюджетної програми подають 
місцевому   фінансовому    органу    за    встановленою    формою    (додаток  
2 до Методики) узагальнені результати аналізу ефективності бюджетних 
програм (на паперових та електронних носіях) [87]. 
В нашому дослідженні буде розглянуто напрямок комплексної 
програми « Надання щорічної грошової допомоги на оздоровлення членам 
сім’ї загиблих (померлих) учасників АТО» 
Мета цієї програми: забезпечення прав пільгової категорії громадян на 
оздоровлення. 
Завдання: забезпечення надання щорічної грошової допомоги на 
оздоровлення членам сім’ї загиблих (померлих) учасників АТО. 
Показники виконання бюджетної програми приведено в таблиці 3.3. 
Таблиця 3.3 Виконання результативних показників бюджетної програми 
тис.грн. 
Показники Попередній період Звітний період 
затвердж виконан виконання затверджено виконано виконання 
ено о плану плану 
Показники затрат 
Обсяг витрат на виплату 450,0 405,0 0,9 450,0 450,0 1,000 
допомоги 
Показник продукту 
Кількість членів сімей 90 81 0,9 90 90 1,000 
отримувачів допомоги 
Показники ефективності 
Розмір допомоги на 1 5 5 100 5 5 100 
члена сімї загиблого 
(померлого) учасника 
АТО 
Показники якості 
Відсоток забезпечення 100 100 1,000 100 100 1,000 
потреби для виплати 
допомоги 
Тепер розрахуємо основні параметри оцінки: 
 
113 
а)розрахунок середнього індексу виконання показників ефективності 
бюджетної програми 
 
 
І(еф)=(5000 /5000)/*100= 100,0 
б)розрахунок середнього індексу виконання показників якості 
бюджетної програми 
 100 
І(як)=(90/90)/1*100= 
в)розрахунок порівняння результативності бюджетної програми із 
показниками попередніх періодів 
І(еф)=(81/90+90/90)/2*100= 95,0 
І1=100/95=  1,05 
розрахунок кількості набраних балів за параметром порівняння 
результативності бюджетної програми із показниками попередніх 
періодів 
 Визначення ступеню ефективності бюджетної програми 
Е=100+100+25 = 225,0  
 ВИСНОВОК:   
 
Відповідно до шкали оцінки ефективності бюджетної програми, 
кількість набраних балів дорівнює 225,0 балів, таким чином програма має 
високу ефективність. 
Порівнюємо отримане значення зі шкалою оцінки ефективності 
бюджетних програм: Отже, як бачимо, ця програма має високу 
ефективність. 
Висновки до розділу 3 
Для забезпечення реалізації прав учасників АТО (ООС) на соціальний 
захист та підвищення його рівня в місті Черкаси наприкінці 2014 року було 
розроблено проект Комплексної програми підтримки учасників АТО та 
членів їх сімей. Цей документ набув вигляду рішення в січні 2015 року. 
Видатки на її проведення з міського бюджету збалансовані та зростають 
щорічно, виходячи з реальних потреб. В новій редакції програма 
започаткувала роботу в 2019 році з терміном 3 роки. 
Втім існує декілька проблем з якими стикаємося при реалізації заходів 
програми: 
 
114 
Перш за все, наглядною проблемою, що її намагалися вирішити при 
написанні цього дослідження є удосконалення нормативно-правової бази в 
галузі місцевого врядування з питань соціального захисту учасників АТО 
(ООС) шляхом ефективного спрямування дії законів, рішень міської ради на 
проблематичні питання які постають у процесі роботи соціальних служб 
міста із учасниками АТО (ООС). Наглядним прикладом цієї проблеми, може 
бути застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту" та рішення Черкаської міської ради " від 22.01.15 № 2- 
676 «Про затвердження Комплексної програми підтримки учасників 
антитерористичної операції та членів їх сімей, членів сімей загиблих 
учасників антитерористичної операції» (зі змінами) під час визначення 
обсягу прав сімей загиблих, членів сімей учасників АТО (ООС), осіб що 
отримали інвалідність в АТО (ООС) та учасників АТО. Зазначеним рішенням 
впроваджені ефективні механізми соціального захисту осіб, напрямки 
фінансування коштів та пріоритети місцевого самоврядування у підтримці 
цієї категорії пільговиків. 
По-друге, потрібно більше приділяти уваги громадським організаціям, 
оскільки вони тісно співпрацюють із громадянами і більш детально 
ознайомлені з проблемами, які постають перед цією категорією осіб та членів 
їх родин. 
По-третє, передбачати найбільш болючі проблеми для цієї категорії 
громадян та ефективно планувати використання ресурсів місцевого бюджету. 
При написанні роботи мною було враховано досвід впровадження 
Комплексної програми за 3 останні роки, шляхи її модернізації та змін. Як 
один з розробників та відповідальних за функціонування Комплексної 
програми хочу зробити висновок – перекладення на органи місцевого 
самоврядування додаткових повноважень без відповідного виділення 
ресурсів спричиняє нестачу в фінансуванні коштів на соціально важливі 
проекти в місті. Виходячи з реального стану речей хочу підкреслити на 
 
115 
загальній забезпеченості видатків місцевого бюджету на соціальний захист 
учасників АТО (ООС) та значні проблеми в отриманні державних субвенцій 
та дотацій на цю мету. Якщо децентралізація йтиме таким же хибним 
шляхом, коли з кожним роком місцеві громади отримують ширші 
повноваження , які не забезпечені коштами то це призведе до нівелювання її 
суті. 
Проведено аналіз видатків за 2018 та відповідно пронозної частини 
видатків бюджету міста Черкаси на 2019 рік за напрямками використання 
коштів міського бюджету міста Черкаси на реалізацію програми підтримки 
учасників АТО (ООС) та членів їх сімей, членів сімей загиблих учасників 
АТО (ООС). 
Зросла загальна сума фінансування заходів програми з 1 206 800 
гривень у 2018 році до 5 943 800 гривень у 2019 році, або 463,4%. В той же 
час сама програма змінила назву та вібрала актуалізовані потреби цієї 
категорії жителів м. Черкаси, зокрема водна реабілітація учасників ООС. 
Насамперед таке зростання видатків міського бюджету викликано 
запровадженням чотирьох нових напрямків використання коштів з січня 2019 
року, які враховані при ухваленні програми на 2019-2021 роки: 
- соціальна реабілітація у водному середовищі для учасників АТО (ООС) 
– 50 осіб щомісячно; 
- щомісячні стипендії членам сімей загиблих учасників АТО – 90 осіб 
щомісячно; 
- соціальна реабілітація учасників АТО ( 50*50 міський та обласний 
бюджет 3 путівки при повній вартості 8 472 грн.) 
- щорічна грошова винагорода до Дня незалежності – 2000 осіб по 1 
тисячі гривень. 
 
116 
ВИСНОВКИ 
В дослідженні було розглянуто особливості функціонування сфери 
соціального захисту в Україні. Визначено, що специфікою сучасного етапу 
формування соціальної політики повинна стати відмова від застарілих 
методів соціального забезпечення. Вважаємо, що специфічною ознакою для 
України, є те, що можливості бюджетного фінансування системи соціального 
захисту на сьогодні майже вичерпані, а ринкові важелі соціального 
забезпечення (під державним контролем) ще не задіяні. Водночас, на нашу 
думку, Україна, в основному, тяжіє до впровадження консервативних методів 
соціального захисту та постійного зростання ролі держави у моделі 
соціального захисту населення. З’ ясовано, що для України найбільш 
прийнятним є запозичення принципу забезпечення мінімальних гарантій і 
захисту доходів малозабезпечених верств населення - прототип моделі 
«Беверіджа», а також «ліберальна» модель, та застосування принципу 
солідарності і залежності розміру отриманої допомоги від розмірів страхових 
внесків. 
Таким чином, в ході проведення дослідження та розкриття мети було 
проведено визначення основних напрямків удосконалення соціальної 
політики органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту 
учасників АТО (ООС) та членів їх сімей в умовах сучасного українського 
суспільства. А також вироблення на цих засадах пропозицій по 
удосконаленню діяльності органів державного управління та місцевого 
самоврядування у питанні реформування системи соціального захисту цієї 
категорії населення із врахуванням аналізу існуючого в Україні та в 
зарубіжних країнах досвіду та практичної діяльності місцевих органів 
соціального захисту населення в даному питанні. 
Діагностика державної політики показує, що вона характеризується 
безсистемністю та фрагментарністю здійснюваних заходів, обмеженістю 
інструментарію проведення кардинальних змін, неврахуванням об’єктивних 
 
117 
чинників тощо. У роботі здійснено аналіз сучасного стану вирішення 
проблем забезпечення соціального захисту учасників АТО (ООС) та 
розроблено дієвий механізм в умовах місцевого врядування. Визначено 
основні напрями соціального захисту цієї категорії. 
Зрозуміло, що без цілеспрямованої державної підтримки учасники АТО 
(ООС) не зможуть протистояти обвальним негативним наслідкам, які нині 
супроводжують реформи у суспільстві. Без цього вони будуть постійним 
джерелом соціальної напруженості. Саме тому виконавчій владі потрібна 
низка соціальних заходів, необхідних хоча б для стабілізації реального рівня 
життя. До них повинні включатися питання щодо чіткого виконання закону 
про статус ветеранів війни, та гарантій їх соціального захисту впровадження 
місцевих программ . 
В ході написання кваліфікаційної роботи магістра було проаналізовано 
низку нормативних актів, які стосуються учасників АТО (ООС), і на основі 
отриманої інформації можна зробити наступні висновки : 
1. В результаті проведення аналізу соціального статусу учасників 
антитерористичної операції згідно чинного законодавства в сучасній Україні 
та дослідження характеристик соціального захисту населення як складової 
соціальної політики держави ми дійшли висновку, що соціальний захист 
учасників антитерористичної операції, знаходиться на доволі низькому рівні. 
Недосконалість, а часом і просто відсутність законодавчої бази не дає змоги 
учасникам антитерористичної операції реалізувати свої конституційні права  
в повній мірі. 
Враховуючи вищевикладене було би доцільно: 
- вдосконалити нормативно-правове забезпечення у сфері соціального 
захисту учасників АТО (ООС) та членів їх сімей; 
- вдосконалити міжвідомчу координацію органів, які беруть участь у 
формуванні та реалізації соціальної політики, що стосується учасників АТО 
(ООС); 
 
118 
- підвищити якість та ефективність надання соціальних послуг 
учасникам АТО (ООС); 
- розробити дієві довгострокові заходи з всебічної підтримки учасників 
АТО (ООС) в межах місцевої громади, шляхом забезпечення ресурсами 
Комплексної програми підтримки [57] 
2. В ході дослідження нами було визначено сутність, складові і методи 
впровадження програми соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, які 
забезпечують національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної 
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, членів їх 
сімей та членів сімей загиблих громадян, які захищали державний 
суверенітет України, на 2019-2021 на місцевому рівні врядування. Для 
кожного міста України такі програми повинні розроблятись індивідуально, 
враховуючи фінансові можливості бюджету і потреби учасників АТО. Також 
варто запропонувати не лише фінансову підтримку, а й забезпечення бійців 
психологічною допомогою та надання можливості безкоштовного 
проходження курсів з професійної перекваліфікації. Також не варто забувати 
про сім’ї загиблих, які теж потребують, як матеріальної підтримки, так і 
психологічної допомоги. Для них повинні бути окремі програми, які би 
забезпечували достойне існування сім’ям загиблих Героїв. Наприклад 
виплата щомісячної допомоги в сталій сумі, виплата разової допомоги на 
встановлення надгробків, звільнення дітей від сплати за харчування та 
педагогічні послуги в навчальних закладах, пільгові умови для вступу у вищі 
навчальні заклади, організація відпочинку та оздоровлення дітей. 
3. Проведено методологічний аналіз основних шляхів удосконалення 
системи соціального захисту учасників АТО на місцевому рівні врядування. 
Вирішити проблемні питання соціального забезпечення учасників АТО 
можна через механізм розширення повноважень органів місцевого 
самоврядування та активної співпраці з громадськістю – як було зазначено 
вище, деякі сфери соціального захисту такі, як професійна адаптації, 
 
119 
пільговий проїзд, забезпечення освітою та інші, покриті державою 
неповністю. Така ситуація в цілому негативно впливає на ефективність 
роботи системи соціального захисту учасників АТО, адже основні проблеми 
колишніх комбатантів можна вирішити тільки на рівні громади, в якій вони 
проживають. 
4. Визначення практичних заходів щодо вироблення основних шляхів 
удосконалення системи соціального захисту учасників АТО на місцевому 
рівні врядування на основі визначення основних проблемних питань. Нами 
зроблено висновок, що виправити прогалини у системі соціального захисту 
можливо через органи місцевого самоврядування, яким варто розширити 
повноваження в окремих сферах соціального захисту, щоб місцева влада 
могла реагувати на потреби ветеранів в найоптимальніший спосіб із 
урахуванням особливостей територіальної громади. Наприклад, можливо 
надати органам місцевої влади право на власний вибір забезпечувати 
пільговий проїзд через компенсацію перевізникам або через монетизацію 
пільги. У той же час, держава не повинна самоусуватися від виконання своїх 
соціальних обов’язків – її завданням є створення законодавчої бази реформи, 
затвердження соціальних стандартів, нормативів, критеріїв  оцінки 
соціальних послуг і проводити постійний моніторинг надання соціальної 
підтримки на місцях. 
Ще одним кроком покращення діючої системи є посилення співпраці з 
громадянським суспільством. При цьому громадські активісти втілюють 
безліч проектів у тих сферах, які забезпечуються державою на неналежному 
рівні. Таким чином, потенціал громадянського суспільства має бути 
підтриманий шляхом розширення переліку та кількості соціальних послуг, 
які замовляються в приватних суб’єктів, а також через цільову грантові 
підтримку на реалізацію конкретних проектів у сфері соціального захисту 
учасників російсько-української війни. 
 
120 
В результаті проведеного дослідження встановлено наступні 
результати: 
- запропоновано нове бачення в реалізації місцевих програм 
соціального захисту учасників антитерористичної операції на рівні місцевого 
врядування на основі визначення реальних потреб пільгової категорії та 
впровадження відповідних заходів, проведення соціальної діагностики рівня 
захищеності учасників АТО; 
- удосконалено висвітлення досвіду формування системи соціального 
захисту учасників антитерористичної операції на рівні місцевого врядування. 
Здобувач здійснює аналіз створення, впровадження та реалізації комплексної 
програми соціального захисту певної категорії громадян; 
- дістало подальшого розвитку впровадження механізмів регулювання 
соціального захисту населення у місцевому рівні врядування на основі 
системного підходу до використання соціально правових гарантій, 
фінансово-економічної бази, інформаційно-програмного і організаційного 
забезпечення. 
Таким чином, діяльність органів виконавчої влади та місцевого 
самоврядування на регіональному рівні врядування має бути спрямована на: 
участь у формуванні соціальної політики стосовно учасників 
антитерористичної операції, забезпечення реалізації державної політики у 
сфері соціального захисту учасників антитерористичної операції, здійснення 
заходів щодо увічнення пам'яті загиблих під час проведення 
антитерористичної операції, ліквідації соціальних наслідків воєн та воєнних 
конфліктів, щодо патріотичного виховання населення та удосконалення 
механізму соціальної підтримки учасників антитерористичної операції. 
Підсумовуючи варто зазначити, що досвід впровадження програми 
соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, які забезпечують національну 
безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації 
у Донецькій та Луганській областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих 
 
121 
громадян, які захищали державний суверенітет України, на 2019-2021може 
бути застосовано в написані наукових досліджень та в практичній діяльності 
органів місцевого самоврядування. 
Досвід  впровадження  програми   соціальної   підтримки   мешканців 
м. Черкаси, які забезпечують національну безпеку і оборону, відсіч і 
стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській 
областях, членів їх сімей та членів сімей загиблих громадян, які захищали 
державний суверенітет України, на 2019-2021 оцінюємо як позитивний та 
такий, що підсилює соціальні гарантії цієї категорії громадян в умовах 
системної кризи державного устрою та проведення реформи з децентралізації 
владних повноважень. Також варто підкреслити необхідність створення 
чітких правил гри з відповідним розподілом повноважень за суб’єктами 
влади в межах проведення децентралізації та для можливості своєчасного 
реагування на виклики з боку місцевого рівня врядування. Для цього 
необхідно внести зміни в законодавство та унормувати порядок делегування 
повноважень від органів державної влади центрального та місцевого рівня на 
органи місцевого врядування. 
 
122 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
Акти законодавства 
1. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 
28 червня 1996 р. :нормативні документи з урахуванням останніх змін станом 
на 22.02.2014 
2. Закон України “Про місцеве самоврядування”.Прийнятий 21 травня 
1997 року№ 280 //Відом.Верховної ради України-1997-№24-ст.170,з 
урахуванням змін та доповнень. 
3. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту”: Прийнятий 23 жовтня 1993 р. // ВВР України. – 1993. – №45.- С. 
428.з урахуванням змін та доповнень 
4. Закон України Про військовий обов'язок і військову службу№2233, 
прийнятий 25.03.1992 нормативні документи з урахуванням останніх змін 
станом на 28.12.2015// ВВРУкраїни ,1992, № 27, ст.385). 
5. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та 
деяких інших осіб» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), від  
09.04.1992 № 2262-XII (Редакція станом на 06.02.2017)) 
6. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців 
та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 15, 
ст.190) зі змінами. 
7. Кодекс законів про працю, Затверджено Законом № 322-VIII від 
10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375, нормативні документи з 
урахуванням останніх змін станом на 28.12.2015-електронний носій- 
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 
8. Постанова КМУ № 413 від 20.08.2014 Про затвердження Порядку 
надання статусу учасника бойових дій –електронне джерело- 
http://dsvv.gov.ua/novyny/ato/postanova-kmu-413-vid-20-08-2014-pro- 
zatverdzhennya-poryadku-nadannya-statusu-uchasnyka-bojovyh-dij.html 
 
123 
9. Постанова КМУ від 30.12.2015 № 1150 Про внесення змін до Порядку 
протезування та ортезування виробами підвищеної функціональності за 
технологіями виготовлення, які відсутні в Україні, окремих категорій 
громадян, які брали участь в антитерористичній операції та/або забезпеченні 
її проведення (здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і 
припиненням терористичної діяльності) і втратили функціональні 
можливості кінцівки або кінцівок. - електронне джерело- 
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/newsnpd?npdList_stind=81 
10. Постанова КМУ від 22 липня 2015 р. № 522 «Про особливості оплати 
праці   працівників,   які   беруть участь  у  забезпеченні проведення 
антитерористичної операції» - електронне джерело- 
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248364604 
11. Постанова КМУ від 19.10.2016 № 719 Питання забезпечення житлом 
сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в 
антитерористичній операції, а також інвалідів І–ІІ групи з числа 
військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують 
поліпшення житлових умов – електронне джерело - 
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249417719 
12. Постанова КМУ від 23 вересня 2015 року № 740 "Про затвердження 
Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону 
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, 
деяким категоріям осіб" – електронне джерело - 
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=248515121 
13. Постанова КМУ від 02 вересня 2015 року № 728 «Деякі питання 
забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» – електронне 
джерело - https://www.kmu.gov.ua/npas/248498238 
14. Постанова КМУ від 19 жовтня 2016 року № 719 «Питання забезпечення 
житлом сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь 
 
124 
в АТО» – електронне джерело - 
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249417719 
15. Указ Президента України №835/2014 від 29.10.2014 р Про невідкладні 
заходи щодо забезпечення додаткових соціальних гарантій окремим 
категоріям громадян – електронне джерело- 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/835/2014 
16. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Державні гарантії 
соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції 
Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи" Верховна Рада України; 
Постанова,від 09.02.2017 № 1843-VIII – електронне джерело - 
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1843-19/page3 
 
Рішення місцевих органів влади 
17. Положення про департамент соціальної політики Черкаської міської 
ради, затверджене Рішенням Черкаської міської ради Про внесення змін до 
рішення Черкаської міської ради від 23.05.2013 № 3-1682«Про структуру, 
загальну чисельність апарату Черкаської міської ради та її виконавчих 
органів» № 2-1650 від 2017-02-13 зі змінами. 
18. Рішення Черкаської міської ради «Про затвердження Комплексної 
програми підтримки учасників антитерористичної операції та членів їх сімей 
– мешканців міста Черкаси на 2015 рік» № 2-676 від 2015-01-22 зі змінами. 
19. Рішення Черкаської міської ради від 23.10.2018 № 2-3710 ««Про 
затвердження міської програми соціальної підтримки мешканців м. Черкаси, 
які забезпечують національну безпеку і оборону, відсіч і стримування 
збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, 
членів їх сімей та членів сімей загиблих громадян, які захищали державний 
суверенітет України, на 2019-2021». 
20. Рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 14.12.2018 
№ 1152 «Про затвердження Порядку надання пільг членам сімей загиблих 
 
125 
(померлих) учасників антитерористичної операції, операції об’єднаних сил  
на оплату житлово-комунальних послуг за рахунок коштів міського 
бюджету». 
21. Рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 14.12.2018 
№ 1162 «Про затвердження порядку надання щорічної грошової допомоги 
на оздоровлення членам сімей учасників антитерористичної операції, 
операції об’єднаних сил, які загинули або померли внаслідок отриманих 
поранень та (або) захворювань, пов’язаних із захистом Батьківщини» зі 
змінами. 
22. Рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 14.12.2018 
№ 1154 «Про затвердження порядку надання одноразової грошової 
допомоги для оздоровлення поранених учасників антитерористичної 
операції, операції об’єднаних сил» 
Книги одного автора 
23. АВЕР"ЯНОВ В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К., 1997.- 48 с. 
 
24. Борденюк В. Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого 
самоврядування та державного управління / В. Борденюк // Право України. – 
2014. – № 12. – С. 118–122. 
25. Борденюк В. Місцеве самоврядування в механізмі держави: 
конституційно-правовий аспект / В. Борденюк // Право України. – 2015. – № 
4 – С. 12 
26. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту. – К.: Знання, 2008. 
27. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і 
проблеми : монографія./ Н. П. Борецька. – Донецьк : Янпрі, 2001. – 352 с 
28. Гончарук Н. Взаємодія органів державної влади та органів місцевого 
самоврядування: правові й функціональні аспекти / Н. Гончарук, Л. 
Прокопенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2011-3/doc/1/04.pdf. 
 
126 
29. Лукьянова Г. И. Система социальной защиты во Франции (пути 
реформирования) / Г. И. Лукьянова // Современная Европа. – 2001. – № 4. – 
С. 61 – 68. 
30. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 
2003. – 107с 
31. Косова Т. П. Сутність і критерії ефективності системи соціального 
захисту / Т. П. Косова, 
32. Красюк Г. В. Система соціального захисту населення в умовах 
трансформації українського суспільства / Г. В. Красюк // Соціальний захист. - 
2001. - № 4. - С. 42-45. 
33. Клименко А.Л. До питання принципів організації соціального захисту / 
 
А. Л. Клименко // Науковий вісник Ужгородського національного 
університету. Серія : Право. - 2016. - Вип. 38(1). - С. 112-118. 
 
34. Клівденко Л. М. Соціальний захист населення та шляхи подолання 
бідності в Україні / Л. М. Клівденко // Вісник КНТЕУ. - 2004. - № 3. - С. 41- 
47 
35. Курсаков А.С. Соціальний захист населення як важливий фактор 
соціальної політики в Україні // Грані. – 2000. -№ 6. – С.119-122. 
36. Лич О. В. Соціально-трудові проблеми // Формування ринкових 
відносин в Україні. – 2007. – №5. – С. 130-134. 
37. Макарова О. В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, 
методика розробки та оцінки. Монографія. – К.: Ліра – К, 2004. – 328с. 
38. Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. – К.: Знання, 1994.- 
358с. 
39. Москаленко В. В. Сутність соціального захисту та його місце в 
політиці соціальної держави / В. В. Москаленко // Наукові записки НаУКМА. 
– К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2003. – Т. 21: Політичні науки. – С. 
41–44. 
 
127 
40. Онупрієнко А.М. Делегування державних повноважень місцевим 
органам влади: світовий досвід [Текст] / А.М. Онупрієнко // Проблеми 
законності. - 2009. - № 102 - С. 28-35. 
41. Роик В. Д. Социальная защита работников от профессиональных 
рисков / В. Д. Роик. – М.: Черноголовка, 1994. – 282 с. 
42. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.- 
400с 
43. Новікова Т. В. Бідність в Україні / Т. В. Новикова. – Режим доступу: 
http://www.cpsr.org.ua/?pr=8&id=413. 
44. Гончар И. Все льготи – в один кодекс. Что должен регулировать 
Социальний кодекс// Юридическая практика. – 2005.- № 28 
45. Право соціального забезпечення. – Навчальний посібник / За ред. П. Д. 
Пилипенка. – К.: „Ін Юре”. – 2006 
46. Чомахашвілі О. Соціальне право як самостійна галузь права // 
Юридичний журнал. – 2005. – № 10. 
47. Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навчальний посібник. 
– К.: КНЕУ, 2005 
Книги двох і трьох авторів 
48. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. – 
Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.–200с. 
49. Бульба В.Г., Бондаренко Ю.М. Реформування системи соціального 
захисту в Україні: проблеми і перспективи. // Теорія і практика державного 
управління. – Вип.. 3(15). – Х.: Вид-во Хар РІ НАДУ»Магістр», 2006. – С.96- 
101. 
50. Косова Т.Д., Басанцов І.В. Сутність і критерії ефективності системи 
соціального захисту // Фінанси України. – 2000. - №8. – С. 26-32. 
51. Скуратівський В., Палій О. Основи соціальної політики: Навч. посібник 
/ В. Скуратівський, О. Палій. – К.: МАУП, 2002. – 200 с. 
 
128 
52. Донбас і Крим: ціна повернення :  монографія /  за  заг. ред. В. 
П. Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко. – К. 
: НІСД, 2015. – 474 с. 
53. О. Воронін, О. Пастух Ефективність виробництва і розподіл економії 
суспільної праці між суб’єктами ринку /, - 2009 р.- №3. С. 27 – 38 
Матеріали конференцій, статті із журналів та збірників 
54. Перощук З. І. Напрями удосконалення національного законодавства 
щодо розширення бюджетних повноважень органів місцевого 
самоврядування / З. І. Перощук // Держава і право: Збірник наукових праць. 
Юридичні і політичні науки. Вип. 37.– К.: Ін-т держави і права ім В. М. 
Корецького НАН України, 2007. 
55. Мельник О. В. Делегування повноважень у державному управлінні: 
деякі проблеми законодавчого регулювання / Галузь науки «Державне 
управління»: історія, теорія, впровадження : матеріали науково-практичної 
конференції за міжнародною участю, Київ, 28 травня 2010 р.) / - К. : 
Національна академія державного управління при Президентові України, 
2010. - С. 197-198. 
56. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до 
Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 
2015 році». – К. : НІСД, 2015. – 684 с. 
57. Соціально-орієнтована економіка: теорія та практика соціального 
забезпечення: збірник тез наукових робіт учасників І Всеукраїнської науково- 
практичної конференції з соціального забезпечення (м. Черкаси, 23-25 
листопада 2018 р.), 2018. – 100 с. 
58. Актуальні проблеми удосконалення публічного управління та 
адміністрування. Збірник № 8 матеріалів щорічного науково-практичного 
семінару/ за ред. проф. Іщенка М.П. – Черкаси: «Інтроліга ТОР», 2016 р. – 
187 с. 
 
129 
 
59. Аналітична доповідь до позачергового Послання Президента України 
до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України 
у сфері національної безпеки». –К. : НІСД, 2014. – 148 с. 
60. Ескпертна доповідь Національного інституту стратегічних досліджень 
до Послання Президента України до Українського народу. - К. : НІСД, 2010. - 
300 с. - С. 78 
 
Автореферети дисертацій 
61. Онупрієнко А.М. Місцеві органи влади в механізмі демократичної 
держави [Текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук: (12.00.01 - теорія та історія 
держави і права; історія політичних і правових вчень) / А.М. Онупрієнко; 
НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. - X., 2008. -20 с. 
Бесіди, діалоги, інтерв’ю 
62. Інтернет-видання «Тиждень» -електроний носій - 
http://tyzhden.ua/News/181724 
63. Інтернет-видання «Народна армія» -електроний носій - 
http://na.mil.gov.ua/37692-2017-roku-vydatky-na-oboronu-zrostut 
Електронні ресурси: 
Локальні ресурси 
64. Сайт Міністерства оборони України [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://www.mil.gov.ua/# 
65. Офіційний сайт Президента України- [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://www.president.gov.ua/ 
66. Social Security Act, Pub.L. 74–271, USA, 1935. 
67. Про мінімальні норми соціального забезпечення: конвенція МОП від 
28.06.1952 № 102 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ilo.org. 
68. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОМ УЧАСНИКІВ АТО/ЗАХОДІВ - 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://komvti.rada.gov.ua/uploads/documents/33953.pdf 
 
130 
69. Сайт Міжнародного валютного фонду [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: (http://www.imf.org/external/russian/ 
70. Сайт Кабінету міністрів України [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249747596 
71. Офіційний сайт Міністерство соціальної політики України 
[Електронний ресурс] – Режим доступу: 
https://www.msp.gov.ua/news/16389.html 
72. Електронна газета Обозреватель.UA-електронний ресурс- 
http://obozrevatel.com/blogs/68153-na-yaki-pilgi-i-hto-z-uchasnikiv-ato-ta-ih- 
simej-mozhe-rozrahovuvati.htm 
73. Сайт Військова панорама –[Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://wartime.org.ua/20937-vyskov-vitrati-ukrayini-v-2016-roc-pobyut-vs- 
rekordi-scho-ce-dast.html 
74. Міністерство у справах ветеранів України офіційна фейсбук сторінка – 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://www.facebook.com/mva.gov.ua/ 
75. Інтернет-видання «Дзвін»-електронний носій- http://dzvin.org/ 
76. Інтернет-видання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://ukurier.gov.ua/uk/news/socialnij-zahist-yak-otrimati-pilgi-uchasnika-ato-/ 
77. Інформаційна довідка, щодо функціонування у різних державах 
міністерств у справах ветеранів - електронний носій- 
http://komvti.rada.gov.ua/uploads/documents/33160.pdf 
78. Офіційний сайт Черкаської міської ради –[Електронний ресурс]. – 
Режим доступу: http://rada.cherkasy.ua/ 
79. Знайомтеся: Міністерство у справах ветеранів військової служби США 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dsvv.gov.ua/top- 
novyny/znajomtesya-ministerstvo-u-spravah-veteraniv-vijskovoji-sluzhby- 
ssha.html 
 
131 
80. Сайт Міністерства оборони США [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: https://www.defense.gov/ 
81. Захистити трудові права демобілізованих учасників АТО. - 27.11.2015 
[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://dsvv.gov.ua/aktualni- 
pytannya/zahystyty-trudovi-prava-demobilizovanyh-uchasnykiv-to.html 
82. Сайт Укрінформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/budzeti2019-peredbaceno-538-vvp-.html. 
83. Сайт РБК [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
https://www.rbc.ua/ukr/news/poltorak-schitaet-nedostatochnym-uroven- 
finansirovaniya-1542190335.html 
84. Сайт Державної служби України з питань геодезії, картографії та 
кадастру  [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:https://land.gov.ua/info/pokrokova-skhema-dii-dlia-dopomohy- 
uchasnykam-ato-v-otrymanni-zemelnykh-dilianokk/ 
85. УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ між Україною, з однієї сторони, та 
Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і 
їхніми державами-членами, з іншої сторони від 01.09.2017, підстава - 
v1713321-17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011 
86. Програмно-цільове бюджетування в умовах децентралізації державних 
фінансів Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних 
наук Логінов Павло Вадимович [Електронний ресурс]. – Режим доступу 
https://kneu.edu.ua/userfiles/d- 
26.006.04/2016/PBB_in_the_FD_11_01_17_222.PDF 
87. «Оцінка ефективності бюджетних програм» стаття в журналі 
бюджетна бухгалтерія, грудень 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу 
https://i.factor.ua/ukr/journals/bb/2016/december/issue-46/article-23802.html