Репозиторій ЧДТУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
  
 
 
Спеціальність 
232 Соціальне забезпечення, 
освітній ступінь магістр 
заочна форма навчання, 
II курс, 
група ЗСЗМ-812. 
 
  
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА МАГІСТРА 
 
 
на тему: СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ І РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ 
АТО ТА ООС В СУЧАСНИХ УМОВАХ 
 
 
Студента    Кононенка Михайла Михайловича                
(підпис) 
 
Науковий керівник  к.е.н., доцент Журба Інна Олександрівна     
(Вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові)    (підпис) 
 
 
 
Робота допущена до захисту в ЕК 
 
Завідувач кафедри соціального забезпечення 
           к.е.н., доцент Журба І.О.       . 
   (вчене звання, прізвище та ініціали)      (підпис) 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2019 р. 
1 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
Освітній ступінь магістр 
Спеціальність 232 – Соціальне забезпечення 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Завідувач кафедри  
соціального забезпечення 
 
________________ к.е.н., доц. 
Журба І.О. 
 
«_____» ________________20 ___ р. 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
    Кононенко Михайлу Михайловичу    
(прізвище, ім’я, по батькові) 
1. Тема роботи: СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ І РЕАБІЛІТАЦІЯ 
УЧАСНИКІВ АТО ТА ООС В СУЧАСНИХ УМОВАХ  
Керівник роботи  к.е.н., доц.. Журба Інна Олександрівна      
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом вищого навчального закладу від «31» серпня 2019 р. № 248/01 
2. Строк подання студентом роботи «__» ____ 2019р. 
 
3. Вихідні дані до роботи законодавчі та нормативні дані з питань соціального 
забезпечення, аналітичні та статистичні дані, підручники, посібники, монографії, статті, 
Інтернет джерела. 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) 
Теоретичні засади соціального захисту населення та роль держави у підтримці вразливих 
категорій населення. Нормативно-правова база соціального захисту Учасників операції 
обєднаних сил (антитерористичної Операції) в Україні та зарубіжний досвід. Управління 
системою соціального захисту учасників антитерористичної операції у місцевому 
самоврядуванні та її оптимізація. 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень, плакатів) 
Наукові підходи до реабілітації військовослужбовців, Схема служби роботи з ветеранами 
(розроблено Frank Pucelik та PCG), Схема управління програмою реабілітації, Вимоги до 
персоналу офісу управління програмою, Вимоги до регіонального персоналу, Вимоги до 
персоналу місцевого офісу, Вимоги до персоналу регіональних центрів, Проблеми 
військовослужбовців (за матеріалами суджень респондентів), Проблемні питання 
військовослужбовців-учасників бойових дій (за матеріалами суджень респондентів), План 
реалізації проекту. 
2 
 
6. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 К.е.н., доц. Журба І.О. 03.10.19 17.10.19. 
2 К.е.н., доц. Журба І.О. 17.10.19 25.10.19 
3 К.е.н., доц. Журба І.О.. 25.11.19 02.12.19 
 
7. Дата видачі завдання «11» вересня 2019 р. 
 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів випускної роботи  Примітка  
з/п етапів роботи 
1 Вибір напряму дослідження. Складання 
15.09.2019  
попереднього плану випускної роботи.. 
2 Опрацювання літературних джерел. 
26.09.2019  
Підготовка та групування матеріалів. 
3 Затвердження плану. Підготовка 
03.10.2019  
теоретичного розділу. 
4 Доопрацювання теоретичного розділу. Аналіз 
даних, необхідних для написання 15.10.2019  
аналітичного розділу. 
5 Підготовка аналітичного розділу. 17.10.2019  
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 31.10.2019  
7 Підготовка та написання розрахункового 
07.11.2019  
розділу роботи. 
8 Розрахунок пропозицій. 21.11.2019  
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 25.11.2019  
10 Підготовка висновків по роботі 29.11.2019  
11 Оформлення випускної роботи 09.12.2019  
 
 
Студент    __________________  Кононенко М.М. 
          (підпис)                       (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи    __________________  Журба І.О  
         (підпис)                       (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК      __________________  _____________ 
(підпис)                       (прізвище та ініціали) 
 
3 
 
СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ І РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ АТО ТА 
ООС В СУЧАСНИХ УМОВАХ 
Об’єктом дослідження є система соціальної адаптації та реабілітації 
учасників АТО та ООС, а також членів їх сімей 
Метою дипломної роботи є здійснення аналізу сучасного стану 
забезпечення соціального захисту та реабілітації учасників антитерористичної 
операції, продемонструвати відповідність наявних реабілітаційних послуг 
новим потребам, визначити основні недоліки та запропонувати рекомендації, 
щодо поліпшення системи соціальної адаптації та реабілітації учасників АТО та 
ООС. 
Завдання дипломної роботи: 
1. Розглянути загальний контекст системи реабілітаційних послуг в Україні 
(сутність реабілітації, функціонування суб’єктів та нормативно-правові 
документи). 
2. Здійснити комплексну функціональну оцінку послуг з фізичної реабілітації та 
медицини. 
3. Провести дослідження стану надання психологічної допомоги та забезпечення 
допоміжними засобами. 
4. Провести моніторинг проблем військовослужбовців та віднайти шляхи 
поліпшення системи реабілітації. 
За результатами дослідження сформульовані такі висновки, що 
використання розроблених пропозицій і рекомендацій сприяє підвищенню 
ефективності системи соціальної адаптації та реабілітації учасників АТО та 
ООС.  
Одержані результати можуть бути використані у будь-яких 
медичних установах, військових частинах, волонтерських та громадських 
організаціях, навчальних закладах, реабілітаційних центрах, органах 
місцевого самоврядування, родинам військовослужбовців де можна, на 
основі розроблених пропозицій та рекомендацій здійснювати якісну 
соціальну адаптацію та реабілітацію учасників АТО та ООС.  
4 
 
Рік виконання дипломної роботи – 2019. 
Рік захисту роботи – 2019. 
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5 
 
АНОТАЦІЯ 
Кононенко М.М. Соціальна адаптація та реабілітація учасників 
АТО та ООС в сучасних умовах. - Рукопис. Дослідження на здобуття 
освітнього ступеня «магістр» за спеціальністю 232 “Соціальне 
забезпечення”. - Черкаський державний технологічний університет, 
2019. 
Робота присвячена  дослідженню системи соціальної адаптації та реабілітації 
учасників АТО та ООС в сучасних умовах. У першому розділі розглянуто 
теоретико - правові засади системи реабілітаційних послуг в Україні, а саме 
загальний контекст надання послуг з фізичної реабілітації та медицини. У 
другому розділі визначені та проаналізовані аспекти психологічної допомоги 
та програми профілактики і лікування посттравматичного стресового розладу 
для ветеранів збройних сил України. У третьому розділі здійснено 
моніторинг проблем та запропоновані шляхи удосконалення щодо 
поліпшення системи реабілітації учасників АТО та ООС. Кваліфікаційна 
робота магістра складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку 
використаних джерел із 45 найменувань і 3 додатків. Робота містить 7 
таблиць і 2 рисунки.  
Ключові слова: реабілітація, військовослужбовці-учасники бойових 
дій, реабілітаційні послуги, фізична реабілітація, психологічна реабілітація, 
медична реабілітація, заходи реабілітації. 
 
ANNOTATION 
Kononenko Mikhailo social adaptation and rehabilitation of ATO and OOS 
participants in modern conditions. - Manuscript. Research for the Master's Degree 
in the specialty 232 "Social Security". - Cherkasy State Technological University, 
2019. 
The work is devoted to the study of the system of social adaptation and 
rehabilitation of participants of ATO and CAB in modern conditions. The first 
section discusses the theoretical and legal foundations of the rehabilitation services 
6 
 
system in Ukraine, namely the general context of the provision of physical 
rehabilitation and medicine services. The third section identifies and analyzes 
aspects of psychological assistance and programs for the prevention and treatment 
of post-traumatic stress disorder for veterans of the Armed Forces of Ukraine. The 
fourth section monitors the problems and proposes ways to improve the system of 
rehabilitation of ATO and CSO participants. The master's qualification work 
consists of an introduction, four sections, conclusions, a list of used sources of 45 
titles and 3 applications. The work contains 7 tables and 2 figures. 
`Keywords: rehabilitation, military servicemen-participants of combat 
operations, rehabilitation levers, physical rehabilitation, psychological 
rehabilitation, medical rehabilitation, rehabilitation measures.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП…………………………………………………………………………10   
РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ: 
 
ЗАГАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ  
1.1. Поняття та сутність реабілітаційних послуг……………………………15   
1.2. Умови та порядок надання реабілітаційних послуг для воїнів АТО….23   
1.3. Процес передачі інформації про соціальні та реабілітаційні послуги...32    
1.4. Механізми надання медико-соціальних послуг  та основні позиції 
  
фізичної та реабілітаційної медицини в Україні ……….…………………...35 
Висновки до розділу 1………………………………………………………...62   
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ТА ПРОГРАМА 
ПРОФІЛАКТИКИ І ЛІКУВАННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО 
  
СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ 
УКРАЇНИ 
2.1. Психологічна допомога ветеранам збройних сил………………………63   
2.2.Обгрунтування необхідності примусової психологічної допомоги 
  
учасникам АТО /ООС ……………………………………………...………....73 
2.3. Програми профілактики і лікування ПТСР для ветеранів збройних 
сил………………………………………………………………………………75  
Висновки до розділу 2………………………………………………………...93 
РОЗДІЛ 3. МОНІТОРИНГ ПРОБЛЕМ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО 
ПОЛІПШЕННЯ СИСТЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ УЧАСНИКІВ АТО ТА   
ООС 
3.1. Актуальні проблеми військовослужбовців та ветеранів……………….94   
3.2. Соціальна адаптація внутрішньо переміщених осіб, учасників……...108 
антитерористичної операції та їх сімей на місцевому рівні   
Висновки до розділу 3…………………………………………………...…..114 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………116  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...119 
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...125 
 
 
 
 
 
8 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 
АТО - Антитерористична операція 
ДСНС - Державна служба надзвичайних ситуацій України  
ЛКК - Лікарсько-консультативна комісія 
Мінсоцполітики - Міністерство соціальної політики України 
МОЗ - Міністерство охорони здоров’я України 
МОН - Міністерство освіти і науки України 
МСЕК -Медико-соціальна експертна комісія 
ООС - Операція Об’єднаних сил із забезпечення національної безпеки і 
оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на 
території Донецької та Луганської областей 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9 
 
ВСТУП 
 
Події на сході України в 2014 році значно розширили сферу дії системи 
соціального захисту населення. Виникла нагальна потреба здійснення 
соціального захисту військовослужбовців та інших учасників 
антитерористичної операції, які захищають територіальну цілісність України її 
незалежність та суверенітет. Учасників антитерористичної операції та операції 
об’єднаних сил віднесено до категорії учасників бойових дій [4], що гарантує їм 
право користуватися гарантіями соціального захисту ветеранів війни. Створено 
Державну службу України у справах ветеранів війни, учасників АТО 
(Постанова КМУ від 11.08.14р. № 326), на яку покладено завдання соціального 
захисту ветеранів війни, учасників АТО та ООС.  
Наслідки збройного конфлікту поставили перед системою 
реабілітаційних послуг нові завдання із надання послуг постраждалим в 
наслідок збройного конфлікту. З’явилася нові  суспільні групи, які потребують 
послуг із реабілітації:  
- учасники бойових дій – військовослужбовці, які брали участь в АТО 
та ООС, а також їхні сім’ї;  
- цивільні особи, які втратили здоров’я внаслідок поранень, контузії чи 
каліцтва;  
- полонені.  
Також варто додати осіб, які, не зазнавши безпосередніх поранень, 
втратили здоров’я та набули інвалідність внаслідок стресових розладів, 
переховування від обстрілів, та інших обставин, які привели до негативних 
наслідків. Стосовно психологічної реабілітації чи психологічної допомоги, слід 
рахуватись із необхідністю надання такої допомоги мешканцям прилеглих до 
лінії зіткнення та розмежування територій. 
Державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та 
учасників АТО включає забезпечення їх психологічної реабілітації та 
соціальної адаптації, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, 
10 
 
санаторно-курортним лікуванням, надання їм освітніх послуг, забезпечення 
житлом ветеранів війни, соціальної та професійної адаптації 
військовослужбовців, які звільняються з військової служби, інших учасників 
АТО та осіб, звільнених з військової служби, організації їх поховання.  
Актуальність проблеми полягає в недостатньо розробленій системі 
соціального захисту учасників АТО та ООС, їх соціальній адаптації та 
реабілітації і засвідчує необхідність пошуку сучасних підходів у вирішенні 
нагальних і стратегічних питань. 
Об’єктом дослідження є система соціальної адаптації та реабілітації 
учасників АТО та ООС, а також членів їх сімей.  
Предметом дослідження – є  сукупність форм та заходів реабілітації, до 
якої відносяться три категорії:  
- медичні, які передбачають медикаментозне лікування, забезпечення 
виробами медичного призначення, ендопротезування, протезуванням, 
ортезуванням, відновлювальну терапію, та реконструктивну хірургію;  
- фізичні, що передбачають собою відновлення, покращення та 
стабілізацію, уміння користуватися протезами, ортезами, а також іншими 
допоміжними засобами, що поліпшать самообслуговування, адаптацію та 
зменшення перешкод для участі особи з порушеннями здоров’я у суспільному 
житті; 
- психологічні, це - комплекс заходів, що здійснюються з метою 
збереження, відновлення або компенсації порушених психічних функцій, 
якостей, особистого та соціального статусу особи. 
Мета дослідження - здійснити аналіз сучасного стану забезпечення 
соціального захисту та реабілітації учасників антитерористичної операції, 
продемонструвати відповідність наявних реабілітаційних послуг новим 
потребам, визначити основні недоліки та запропонувати рекомендації, щодо 
поліпшення системи соціальної адаптації та реабілітації учасників АТО та ООС. 
Виходячи з мети, завдання дослідження полягають у наступному: 
11 
 
1. Розглянути загальний контекст системи реабілітаційних послуг в 
Україні (сутність реабілітації, функціонування суб’єктів та 
нормативно-правові документи). 
2. Здійснити комплексну функціональну оцінку послуг з фізичної 
реабілітації та медицини. 
3. Провести дослідження стану надання психологічної допомоги та 
забезпечення допоміжними засобами. 
4. Провести моніторинг проблем військовослужбовців та віднайти шляхи 
поліпшення системи реабілітації. 
При написанні роботи використовувалися наступні методи наукових 
досліджень: аналізу, синтезу, індукціїї, описовий, літературний, узагальнення 
та системний підхід. 
Роботу  сформовано на основі таких методологічних компонентів: 
1. Аналіз права на адаптацію та реабілітацію дає змогу визначити  
чинну інституційну та правову сферу послуг за допомогою аналізу базового 
Закону «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», нормативних 
документів, основною метою яких є забезпечення реабілітаційними послугами 
осіб, постраждалих внаслідок збройного конфлікту. Значної уваги було 
приділено, як чинним нормативним правовим актам, так і законодавчим 
ініціативам – у межах вивчення контексту правових норм, направлених для 
включення категорії постраждалих осіб до системи реабілітаційних послуг. 
2. Позиціювання експертної думки щодо проблем соціальної 
адаптації та реабілітації, постраждалих унаслідок збройного конфлікту, в 
основному здійснювалася через трансляцію позицій фахівців професійних 
об’єднань, а токож фахівців у сфері реабілітації, аналітичних центрів, 
неурядових організацій, висловлених у різних статтях або під час публічних 
заходів. В ролі другорядних джерел було використано матеріали міжнародних 
організацій та місцевих громадських об’єднань. 
3. Опитування, які проводилися серед учасників АТО та ООС, які 
набули 
12 
 
порушень здоров’я внаслідок поранень, контузії чи каліцтва під час бойових дій 
або членів їхніх сімей. Метою опитування є виявити потреби даної категорії 
осіб, стан здоров’я та соціально-психологічний стан воїнів АТО та членів їх 
сімей. Особливість анкети полягає в лаконічності, мотивуючи це тим, що 
більшість ветеранів інтерпретує довгі анкети в допит. Всі питання були 
закритими, що унеможливлює хибної інтерпретації та полегшує аналіз. Разом з 
тим соціальні працівники мали можливість занотовувати та фіксувати зворотній 
зв’язок. Перед початком опитування були проведені збори персоналу, де 
кожному було доведено особливості анкети та проведений інструктаж із 
зазначенням норм безпеки, очікуваних результатів процесу та ролі опитуваних. 
Внесення до групи ветеранів полегшувало зв’язок та надавало можливість 
зменшити тривогу як у групи так і опитаних. Дані про ветеранів відбирали у 
соціальної служби, військових комісаріатах, ветеранських спілках, за запитом в 
ОТГ та по неформальним зв’язкам. 
Структурно робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, 
чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків.  
Соціальна сфера насамперед пов’язана з наданням допомоги людям, які 
перебувають у складних життєвих обставинах. Для таких людей потрібно 
надати інформацію про те, де і на яких умовах вони можуть отримати цю 
допомогу. Фахівці, які працюють у соціальній сфері, потребують постійного 
оновлення знань та навичок, що допомагають їм ефективніше виконувати свою 
роботу.  
Представники проекту Національної стратегії побудови нової системи 
охорони здоров’я в Україні оголосили низку принципових позицій у відношенні 
до здоров’я: «...Відповідальність за здоров’я – це у першу чергу індивідуальна 
відповідальність. Держава може забезпечити тільки популяційні насильницькі 
втручання. Проте держава не в змозі надати індивідуальне здоров’я. Здоров’я – 
це невід’ємне право для кожної людини»[1]. Іншими словами – це стан здоров’я 
людини залежить не тільки від навколишніх умов – побутових чи соціально-
економічних факторів навколишнього середовища, а у першу чергу від його 
13 
 
власного ставлення до свого здоров’я. Аналіз сучасного стану здоров’я 
населення України свідчить про реальну загрозу життю людей. Свідченням про 
це є загальна і демографічна ситуація в Україні, характерною ознакою якої є 
високий рівень смертності. Значної уваги слід приділити здоров’ю молоді, 
приблизно 85-90% якої мають відхилення фізичних показників здоров’я. 
Більшість молоді ставиться дуже легковажно до свого здоров’я, не хоче 
усвідомлювати переваги ведіння здорового способу життя, відкидає багато 
загроз, а такі звички як: паління чи вживання алкоголю, взагалі не вважає 
шкідливими [5,6]. Мотивацією до здорового способу життя (ЗСЖ) у студентів-
медиків під час навчання є будування їх готовності до організації здорової 
життєдіяльності у подальшій професійній сфері. Коли під час занять на 
клінічних кафедрах, проходження практики у лікувальних закладах при 
спілкуванні з хворими студенти бачать страждання людей, коли вони 
починають розуміти, що здоров’я – це найбільша цінність в житті, яку не можна 
оцінити матеріальними благами. Тому збереження і підтримка здоров’я, як 
власного, так і чужого, безпосередньо пов’язані з моральною і фізичною 
поведінкою студента, фахівця. В результаті, міра усвідомлення важливості 
здорового способу життя студентами, як міра відповідальності майбутніх 
лікарів за своїх пацієнтів, має пряме відображення на результатах процесу 
навчання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14 
 
РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ: 
ЗАГАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ 
 
1.1 Поняття та сутність реабілітаційних послуг 
 
Закон України «Про систему реабілітації в Україні» визначає правові, 
організаційні та економічні засади проведення реабілітації з метою відновлення 
та підтримки оптимальних фізичних, інтелектуальних, психічних або 
соціальних аспектів життя осіб з обмеженнями життєдіяльності під час їх 
взаємодії з навколишнім середовищем. 
Стаття 2. Предмет та сфера регулювання 
1. Цей Закон регулює суспільні відносини у сфері реабілітації, визначає 
структуру, принципи організації та функціонування системи реабілітації, 
порядок здійснення реабілітації, пріоритети державної політики в сфері 
реабілітації, а також засади державного управління системою реабілітації в 
Україні. 
2. Принципи організації фінансового та інформаційного забезпечення 
системи реабілітації, визначені цим Законом, мають забезпечувати належну 
якість реабілітаційних заходів, ефективну організацію реабілітаційного 
процесу, якісне адміністрування потреб осіб з обмеженням життєдіяльності. 
3. Законом визначаються засади міжнародного співробітництва в сфері 
реабілітації, імплементації сучасних міжнародних стандартів якості проведення 
реабілітації. 
Стаття 3. Право на реабілітацію 
1. Право на реабілітацію мають: 
1) особи з числа громадян України, які потребують реабілітації; 
2) іноземці, особи без громадянства, які перебувають на території України на 
законних підставах та потребують реабілітації, включаючи: іноземців та осіб 
без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним 
договором України порядку в’їхали в Україну та постійно або тимчасово 
15 
 
проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземців та 
осіб без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано 
притулок в Україні; іноземців та особи без громадянства, яких визнано особами, 
що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в 
Україні; іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку 
уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах 
України; 
3) інші особи, які мають право на реабілітацію згідно із законами України чи 
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною 
Радою України. 
2. До осіб, які потребують реабілітації відносяться: 
1) особи з обмеженням життєдіяльності; 
2) особи, у яких захворювання, травми або вроджені вади можуть призвести до 
стійкої втрати життєдіяльності. 
3. Особи, які потребують реабілітації, законні представники таких осіб 
мають право брати участь у процесі реабілітації шляхом: 
1) вибору виду реабілітації і реабілітаційного закладу, закладу охорони здоров’я 
з реабілітаційними відділенням або підрозділом (надалі – реабілітаційний 
заклад, відділення, підрозділ); 
2) отримання вичерпної інформації у доступній формі про свої права, обов’язки, 
наявні обмеження життєдіяльності, результати реабілітаційного обстеження, 
умови та форми реабілітаційної допомоги; 
3) ознайомлення з документами, що стосуються реабілітації; 
4) участі у визначенні цілей та завдань реабілітації, складанні індивідуальної 
програми реабілітації та внесенні поточних корективів, прийнятті рішень щодо 
пріоритетності стратегії відновлення або компенсації. 
4. Особи, які потребують реабілітації, їх законні представники, під час 
проведення реабілітації мають право на: 
1) гідне та гуманне ставлення з боку фахівців реабілітації та інших працівників 
реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів; 
16 
 
2) захист персональних даних, дотримання режиму інформації з обмеженим 
доступом та збереження лікарської таємниці; 
3) захист свої права і законні інтереси, в тому числі, в судовому порядку. 
5. Держава забезпечує осіб, яким надається реабілітаційна допомога, 
технічними та іншими засобами реабілітації відповідно до затвердженої 
стратегії компенсації та/або відновлення. 
У випадку відмови особи з обмеженнями життєдіяльності від реабілітації, 
держава не несе перед такою особою зобов’язань щодо забезпечення 
технічними та іншими засобами реабілітації. 
Стаття 4. Принципи проведення реабілітації 
1. Загальними принципами проведення реабілітації є: 
1) орієнтованість на особу, що передбачає безпосередню участь особи, яка 
потребує реабілітації, або її законного представника, у розробці, реалізації та 
коригуваннях індивідуальної програми реабілітації; 
2) цілеспрямованість – організація реабілітаційного процесу має бути 
спрямована на досягнення довго- та короткострокових цілей; 
3) вчасність – реабілітація має розпочинатися в гострому періоді, одразу після 
стабілізації стану пацієнта, індивідуальна реабілітаційна програма має негайно 
коригуватися при будь-яких змінах функціонального стану особи; 
4) послідовність – кожний наступний етап реабілітаційного процесу має бути 
пов’язаний з попереднім етапом та враховувати фактичні зміни функціональні 
стану особи, що потребує реабілітації; 
5) неперервність – реабілітаційний процес має відбуватися безперервно 
протягом етапів реабілітації, з метою максимального використання потенціалу 
стратегії відновлення; 
6) мультидисциплінарність – реабілітаційний процес забезпечується 
організованою групою фахівців (мультидисциплінарною командою); 
7) функціональна спрямованість – реабілітаційні заходи мають на меті 
досягнення цілей, скерованих на відновлення, збереження або компенсацію 
17 
 
функцій, необхідних для повсякденного функціонування, соціальної та 
професійної адаптації. 
Стаття 5. Доступність 
1. Керуючись положеннями статті 9 Конвенції про права осіб з 
інвалідністю, держава забезпечує реалізацію політики із створення 
доступного навколишнього середовища для осіб з обмеженнями 
життєдіяльності, усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають доступності 
об’єктів та послуг. 
2. Для забезпечення особам з обмеженнями життєдіяльності можливості 
вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя 
суспільства, середовище має бути організоване відповідно до вимог 
універсального дизайну та розумного пристосування, впровадження яких 
забезпечується Кабінетом Міністрів України та органами місцевої влади. 
Стаття 6. Законодавство України про реабілітацію 
Законодавство України про реабілітацію ґрунтується на Конституції 
України і складається з цього Закону, Конвенції про права інвалідів та 
факультативних протоколів до неї, Законів України: “Основи законодавства 
України про охорону здоров’я”, «Про державні соціальні стандарти і державні 
соціальні гарантії», «Про соціальні послуги», інших законодавчих актів, що 
регулюють правовідносини у цій сфері, а також міжнародних договорів, згода 
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 
Стаття 7. Державна політика у сфері реабілітації 
1. Метою державної політики в сфері реабілітації є створення умов для 
ефективної роботи системи реабілітації в Україні, забезпечення її постійного 
розвитку, підвищення рівня здоров’я населення, забезпечення доступності 
навколишнього середовища для осіб з обмеженнями життєдіяльності, 
додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного 
громадянина незалежно від його місця проживання. 
Основними принципами державної політики в сфері реабілітації є 
прозорість, чіткий розподіл повноважень та відповідальності між органами 
18 
 
державної влади, якість та доступність реабілітації, інклюзивність осіб з 
обмеженнями життєдіяльності. 
2. Основними завданнями державної політики в сфері реабілітації є: 
1) забезпечення зкоординованості елементів системи реабілітації, що 
реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність 
відновлювальних заходів і методик, а також доступність технічних та інших 
засобів реабілітації і виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг, 
відповідність їх змісту, рівню та обсягу фізичним, розумовим, психічним 
можливостям і стану здоров’я осіб, що потребують реабілітації; 
2) регламентація правових, економічних, соціальних умов проведення 
реабілітації осіб, що її потребують, з урахуванням їх функціональних 
можливостей, потреби у виробах медичного призначення, технічних та інших 
засобах реабілітації; 
3) впровадження міжнародних стандартів реабілітації в національну 
систему реабілітації; 
4) створення умов для якісного матеріально-технічного, фінансового, 
кадрового та науково-методичного забезпечення системи реабілітації; 
5) створення рівних умов для всіх надавачів реабілітаційних послуг та 
постачальників технічних ти інших засобів реабілітації; 
6) визначення умов для відновлення або здобуття трудових 
навичок особами з обмеженнями життєдіяльності, отримання ними освіти, 
професійної підготовки та перепідготовки з подальшим працевлаштуванням з 
урахуванням їх функціональних можливостей; 
7) сприяння участі громадських об’єднань, у тому числі, об’єднань осіб з 
обмеженнями життєдіяльності, осіб з інвалідністю та фахівців реабілітації у 
формуванні та реалізації державної політики у цій сфері; 
8) формування ефективної системи контролю якості надання 
реабілітаційної допомоги. 
Стаття 8. Організація міжнародного співробітництва 
19 
 
1. Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері 
реабілітації, керуючись Конвенцією про права осіб з інвалідністю, з 
урахуванням рекомендацій Всесвітнього звіту з питань обмежень 
життєдіяльності. 
2. Міжнародне співробітництво у сфері реабілітації здійснюється 
центральними органами виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні 
державної політики у сфері реабілітації, місцевими органами виконавчої влади 
та місцевого самоврядування, а також об’єднаннями громадян. 
3. Держава сприяє професійним та науковим контактам фахівців 
реабілітації, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та 
імпорту засобів реабілітації, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного 
співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і чинному 
законодавству України. 
4. Реабілітаційні заклади, відділення, підрозділи, громадяни та їх 
об’єднання, державні установи мають право відповідно до чинного 
законодавства, самостійно укладати договори (контракти) з іноземними 
юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва у сфері 
реабілітації, брати участь у діяльності міжнародних організацій. 
Всі люди розуміють, що виконання завдань у зоні бойових дій, які 
покладаються на військовослужбовців, загрожує їх життю і здоров’ю. Але 
правовий статус таких осіб, а також гарантії їх соціального захисту на 
законодавчому рівні визначено не достатньо, попри наявність в Україні 
нормативно-правових документів щодо здійснення реабілітації (Закони України 
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), «Про соціальний 
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (1991/(нова редакція 
2017 р.); Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального 
захисту учасників АТО» (2015 р.); «Про рішення Ради національної безпеки і 
оборони України «Про Стратегічний оборонний бюлетень України»» (2016 р.); 
Розпорядження Кабміну «Про затвердження плану заходів щодо медичної, 
психологічної, професійної реабілітації та соціальної адаптації учасників АТО» 
20 
 
(2015 р.); Постанова Кабміну ғ 416 «Деякі питання Державної служби України у 
справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції» (2014 р.); 
Накази Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про 
психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України, які 
брали участь в антитерористичній операції, під час відновлення боєздатності 
військових частин (підрозділів)» (2015 р.); «Про затвердження Інструкції про 
організацію санаторно-курортного лікування, медичної та медикопсихологічної 
реабілітації у Збройних Силах України» (2016 р.); Наказ Міністерства юстиції 
України «Про затвердження Інструкції про організацію медичної реабілітації в 
Службі безпеки України» (2012 р.). 
Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначає 
реабілітацію осіб з інвалідністю як систему медичних, психологічних, 
педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, 
соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у 
відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для 
досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової 
адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю 
технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного 
призначення. Реабілітаційні послуги той самий Закон визначає як послуги, 
спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, 
психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її 
інтеграції в суспільство [38]. 
Не слід плутати поняття «лікування» та «реабілітація», оскільки 
реабілітація розглядається як складова частина лікувального процесу і 
відрізняється ранньою та особливою спрямованістю лікувальних заходів, які 
забезпечують поліпшення функцій систем організму й найповніше відновлення 
працездатності хворого чи постраждалого. Реабілітація не є завершенням 
лікування, оскільки вона починається на найперших стадіях патологічного 
процесу. Найактивніше її методи застосовують на завершальних етапах 
лікування - після клінічного видужання хворого до відновлення його 
21 
 
працездатності та повернення до попередньої праці чи набуття максимально 
можливого рівня самостійності без відновлення рівня працездатності до 
моменту розвитку хвороби чи травми. Заміна терміну «реабілітація» вужчим 
поняттям «відновлювальне лікування» допускається лише в разі деяких видів 
патології, які не пов’язані з медико-соціальними наслідками. Термін 
«реабілітація» доречний у тих випадках, коли об’єктом впливу є тяжко хворі 
особи й інваліди, а досягнутий ефект передбачає відновлення (повне чи 
часткове, з використанням сил та засобів медичної реабілітації прямо чи 
опосередковано) всіх трьох компонентів реабілітації (медичного, професійного 
та соціального), для чого потрібні зусилля спеціалістів різного профілю, які 
формують міждисциплінарну бригаду.  
Реабілітаційні послуги для осіб, що постраждали внаслідок збройного 
конфлікту, за деякими винятками є невіддільними від загальної чинної системи. 
Її правовим підґрунтям є той же Закон України «Про реабілітацію осіб з 
інвалідністю в Україні». Акт спрямовано на надання реабілітаційних послуг 
особам, яким формально встановлено інвалідність. Передбачається, що особі, 
яка отримала групу інвалідності одночасно з висновком МСЕК, складається 
індивідуальна програма реабілітації. Програму формують органи медико-
соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії для дітей до 
18-ти років. Програма містить перелік заходів та послуг із реабілітації, а також 
перелік технічних та інших засобів реабілітації. Окрім власне осіб з 
інвалідністю, Закон формально поширювався й на їхні сім’ї [38]. 
Ті факти, що Закон у редакції 2005 року поширювався виключно на осіб з 
інвалідністю, не враховував необхідності надання реабілітації особам одразу 
після набуття порушення здоров’я, не містив етапів реабілітаційного процесу – 
гострого, підгострого та довготривалого, у 2014 році стали викликом для 
належного отримання реабілітаційних послуг особами, яким не встановлено 
інвалідність [41]. 
Через зміни від 23 липня 2014 року Закон доповнили категоріями осіб, які 
могли потребувати реабілітаційних послуг внаслідок проведення 
22 
 
антитерористичної операції. Із певними модифікаціями на сьогодні Закон 
поширюється на 16 додаткових категорій: військовослужбовців (резервістів, 
військовозобов’язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, 
Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної 
прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, 
військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького 
складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення 
Антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що 
реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної 
митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, 
військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління 
державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту 
інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, 
Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до 
законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет 
та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в 
Антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах проведення 
Антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із 
забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної 
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. 
 
1.2. Умови та порядок надання реабілітаційних послуг для воїнів 
АТО 
Реабілітаційні послуги надаються за умови, якщо такими особами не 
вчинено кримінальних правопорушень. Забезпечення виробами медичного 
призначення, технічними та іншими засобами реабілітації, послугами медичної 
реабілітації, санаторно-курортним оздоровленням на підставі висновків 
лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів чи 
рішень військово-лікарських комісій здійснюється незалежно від встановлення  
інвалідності. 
23 
 
Приємно відзначити, що в Україні робляться перші кроки щодо 
вдосконалення системи соціального захисту учасників АТО. Згідно даних, 
представлених на офіційному сайті Міжнародного громадсько-політичного 
тижневика «Дзеркало тижня» [15] на квітень 2017 р.  
Проте, встановлено, що чинним діючим законодавством не зазначено 
ніяких особливих норм щодо реабілітації воїнів АТО, які брали участь у війні 
на сході України. Так, акти з питань впорядкування медичної допомоги при 
посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), затверджені Наказом 
Міністерством охорони здоров’я «Про затвердження та впровадження медико-
технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при 
посттравматичному стресовому розладі», є єдиним документом, який 
стосується реабілітації цієї категорії людей. Але, відзначимо, що протоколи 
регулюють лише питання посттравматичного стресового розладу. 
Законодавством не встановлено порядок надання допомоги при інших 
захворюваннях й розладах, які можуть спіткати військовослужбовців[15]. 
Початок війни на Сході України створив нові проблеми для системи 
медичної та психологічної реабілітації в Україні, адже надавати допомогу тепер 
потрібно людям, які пройшли війну. Крім того, постала проблема подальшої 
соціальної адаптації колишніх військовослужбовців у мирному житті. Для 
вирішення цих заходів було прийнято Розпорядження Кабінету Міністрів 
України №359-р “Про затвердження Плану заходів щодо медичної, 
психологічної, професійної реабілітації та соціальної адаптації учасників 
антитерористичної операції”. План цих заходів є основним стратегічним 
документом, який спрямований на побудову системи медичної, психологічної, 
професійної реабілітації та соціальної адаптації учасників бойових дій. 
Передбачення усіх необхідних заходів та ефективне їх виконання зможе 
вирішити більшість проблем, з якими стикаються учасники АТО, повернувшись 
до мирного життя. Але, абстрактне формулювання заходів і використання 
дають можливість уникнути реального вжиття дій. Зокрема, захід №2 
передбачає вирішення питання щодо постановки військовими комісаріатами на 
24 
 
облік демобілізованих військовослужбовців, однак чітких критеріїв яким саме 
чином це має бути вирішено не зазначено. Як наслідок, на етапі виконання 
заходу зустрічаються розбіжності в частині оцінки ефективності його 
виконання. Сам захід не вимагає безпосередньо організувати відпочинок чи 
передати в управління, а передбачає лише “опрацювання питання”. Аналогічне 
формулювання містить захід №49. Захід №10 пропонує підготувати проект 
нормативно-правового акта щодо збільшення в госпіталях для ветеранів війни 
норм грошових витрат на харчування та медикаменти у розрахунку на одного 
хворого на добу, однак не передбачає його подальше затвердження та 
імплементацію на практиці. Аналогічне формулювання містить і захід №29, 
№48, №51. Не зовсім зрозуміло які критерії оцінювання виконання таких 
заходів: кінцевий результат чи сам процес роботи. 
Першим підзаконним актом, який має відповідати за розв’язання 
проблеми реабілітації, є Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо 
соціального захисту учасників антитерористичної операції», що встановлено в 
процесі огляду нормативно-правових засад [28]. Цей документ визначає 
завдання Кабінету Міністрів, що передбачає розгляд питань щодо розширення 
штатної кількості психологів у закладах охорони здоров’я, в яких проходить 
процес реабілітації учасників бойових дій, а також, якщо буде потрібно, 
забезпечити збільшення відповідного фінансування реабілітаційних закладів. 
Не менш важливим завданням є забезпечення залучення спеціалістів з фізичної 
реабілітації та закладах охорони здоров’я, в яких здійснюється процес 
реабілітації.  
Згідно з умовами цього указу Кабмін повинен був розглянути питання 
щодо будування регіональних центрів психологічної реабілітації та лікування, 
служб соціально-психологічного відновлення учасників бойових дій, а також  
спеціалізованої психіатричної, психологічної, психотерапевтичної допомоги, 
шляхом залучення до роботи у відповідних центрах кваліфікованих фахівців. 
Аналізуючи цей указ, знаходимо, що президентом поставлено завдання 
розробити Державну цільову програму медичної, соціально-трудової 
25 
 
реабілітації та адаптації учасників АТО, яка передбачає співпрацю з 
міжнародними організаціями для реалізації нових проектів, спрямованих на 
соціальну адаптацію цієї категорії населення. 
Отже, проведений огляд законодавчої бази України свідчить про те, що 
загалом законодавство України відповідає основним міжнародним стратегіям 
політики сприяння здоров’ю та здоровому способу життя. Чинна нормативна 
база спрямована на збереження здоров’я військовослужбовців учасників 
бойових дій, але, незважаючи на наявність позитивних законодавчих 
напрацювань, спостерігаємо формальне і малоефективне його 
правозастосування. 
Досліджуючи, що є проблемою функціонування системи реабілітації, 
було визначено, що причиною є розпорошеність останньої між кількома 
міністерствами, що призводить до порушення цілісності реабілітаційного 
процесу.  
Завдання щодо: «соціального захисту ветеранів війни та учасників 
Антитерористичної операції, зокрема забезпечення їх психологічної 
реабілітації, санаторно-курортного лікування, технічними та іншими засобами 
реабілітації, житлом, надання освітніх послуг, організації поховання, а також 
соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, 
осіб, звільнених з військової служби, та учасників Антитерористичної операції» 
було покладено на Міністерство соціальної політики [34]. 
Також, Міністерство «визначає потребу в утворенні державних установ 
соціальної та професійної реабілітації інвалідів, проводить моніторинг стану 
забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації». 
Міністерство соціальної політики затверджує типові нормативні документи, які 
регулюють діяльність закладів реабілітації, якими управляє Міністерство [34]. 
На початку 2018 року у сфері управління Мінсоцполітики налічувалось 
152 реабілітаційні установи. Близько 23 тисяч осіб та дітей з обмеженими 
можливостями проходили реабілітацію у зазначених установах у 2017році, а в 
2016 році ця кількість становила близько 20 тисяч[44].  
26 
 
Що ж до психологічної реабілітації та допомоги особам, постраждалим 
унаслідок збройного конфлікту, то у сферу координування Мінсоцполітики 
входять Центри соціально-психологічної допомоги. 
Хотілося б розповісти про заходи, які пов’язані із психологічною 
реабілітацією учасників АТО та ООС, ці заходи організовуються Державною 
службою у справах ветеранів та учасників АТО. За допомогою Держслужби 
організовуються також багато інших заходів соціального захисту 
військовослужбовців та ветеранів АТО. 
Основною роботою органів соціального захисту особи з інвалідністю є 
забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації такими як: колісні 
крісла, палиці, милиці, протезами кінцівок та інше. Відповідні питання 
регулюються Законами України  «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в 
Україні», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». 
Щороку невелика частина бюджету забезпечує потреби у ТЗР, яка не 
перевищує 50%.Отримання допоміжних засобів є досить складним процесом та 
не повністю враховує індивідуальні потреби осіб з обмеженими можливостями. 
Однією з причин фінансування придбання окремих допоміжних засобів для 
учасників АТО з-за кордону стало, те що якість вітчизняних засобів теж може 
не задовольняти осіб з обмеженими можливостями. 
Реалізуючи політику у сфері медичної реабілітації, Міністерство охорони 
здоров’я України, узгоджує порядки щодо: 
• застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації 
та лікарських засобів; 
• надання первинної, вторинної, третинної, екстреної, паліативної 
медичної допомоги, медичної реабілітації [33]. 
Установи та заклади, які проводять медичну реабілітацію, по суті є 
закладами охорони здоров’я і займаються безпосередньо лікуванням на підставі 
медичних протоколів. На цьому, зокрема, наголошувала й оціночна комісія 
ВООЗ: «Існують кілька реабілітаційних послуг, але відсутній систематичний 
план реабілітаційних послуг у закладах надання допомоги на довготривалому 
27 
 
етапі. Більшість реабілітаційних закладів працюють так, як це було в 
Радянському Союзі. Хоча й було створено кілька сучасних реабілітаційних 
закладів, але вони є поодинокими зразками і не може представляти всю систему 
охорони здоров’я. Як наслідок це призводить до нестачі реабілітаційних послуг 
та неефективного використання ресурсів у лікарнях [18]. 
В процесі медичної реабілітації особи з обмеженими можливостями 
забезпечуються виробами медичного призначення, а саме: протезами очей, 
щелеп, ендопротезами, кохлеарними імплантами, підгузками тощо. 
 Найбільшим недоліком Порядку забезпечення засобами медичного 
призначення є те, що можливість їх отримання здійснюється на підставі 
медичного висновку за рахунок коштів державного бюджету. Отже, якщо 
кошти будуть використовуватися не за призначенням, то й не буде відповідного 
фінансового забезпечення [35]. Зазвичай, вироби фінансуються за рахунок 
коштів місцевих бюджетів на малому рівні і забезпечують потреби лише 
частково, залежно від виробу та місця проживання. 
Міністерство освіти і науки України затверджує навчальні програми з 
підготовки спеціалістів у сфері реабілітації [22]. Окрім цього, з допомогою 
навчально-реабілітаційних центрів МОН теж надає реабілітаційні послуги 
особам з інвалідністю. Але навчально-реабілітаційні центри системи освіти 
фактично є закладами освіти і  не займаються наданням реабілітаційних послуг. 
Їхня кількість та розташування нормативно не визначені. 
Основні повноваження МОН: здійснення заходів, які спрямовані на 
відтворення соціальних та економічних, а правових гарантій 
військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, а також 
членам сімей військовослужбовців, які загинули, пропали безвісти, стали 
інвалідами під час проходження військової служби чи були в полоні у ході 
війни або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки 
[32]. 
28 
 
 Крім того, Міністерство «організовує медичне забезпечення Збройних 
Сил у мирний часта особливий період, розробляє і здійснює комплекс 
профілактичних, лікувальних, санаторно-курортних та реабілітаційних заходів,  
Таблиця 1.1 
Наукові підходи до реабілітації військовослужбовців 
(розроблено автором на основі джерел [47, 21, 6, 20]) 
Підходи Автори Суть 
Акмеологічний Н. Алаликіна Реабілітація пов’язана з необхідністю 
адаптації військовослужбовців до нового 
соціального середовища 
Військово- В. Березовець, Орієнтований на відновлення 
психологічний А. Караяні,  психічного здоров’я людини після діяльності 
В. Мисюра, в екстремальних умовах 
В. Попов 
Загально- Л. Божович,  Розглядає реабілітацію як відновлення 
психологічний Л. Китаєв-Смик,  психічної рівноваги і комплексу психічних 
Н. Тарабріна реакцій, адекватних вимогам навколишнього 
середовища 
Медичний Ю.Александровський, Спрямований на відновлення 
В. Долінін, соматичного здоров’я і працездатності 
Б. Карвасарський людини 
Компенсаційний Н. Алаликіна Передбачає надання допомоги 
військовослужбовцям у виділенні 
компенсацій, надання різного роду пільг 
Комплексний Н. Алаликіна,  Передбачає перетворення 
О. Дідик,  військовослужбовців на суб’єкт соціальної 
Л. Литвиненко реабілітації, який приймає участь у власній 
ресоціалізації 
Міждисциплінарний А. Пушкарьов, Передбачає співпрацю, колективну 
Є. Холостова роботу команди фахівців різних галузей 
   І. Звєрєва Дає змогу цілісно вирішувати 
Мультидисциплінар комплекс медичних, соціальних, 
ниний психологічних, педагогічних, юридичних 
проблем військовослужбовців; ґрунтується на 
командній співпраці соціальних працівників, 
медиків, психологів, волонтерів 
Системний А. Голяченко Система медичної реабілітації 
військовослужбовців є емпірична, штучна 
(створена людиною), відкрита, постійна, 
динамічна соціальна система [139]; є 
підсистемою системи медичної допомоги 
Соціально- Дж. Келлі,  Представляє реабілітацію як 
психологічний В. Мясіщев,  відновлення системи взаємин 
К. Роджерс військовослужбовця, який проходить 
реабілітацію, і соціального середовища. 
 
Практично Міноборони забезпечує формальне підтвердження статусу 
ветерана та підтверджує факт участі у бойових діях. У госпіталі надаються 
29 
 
реабілітаційні послуги військовослужбовцям, а саме учасникам бойових дій. 
Також, через відповідні заклади надається й санаторно-курортне лікування [32]. 
Отже,  суб’єктами реабілітаційних послуг в Україні є: Міністерство 
охорони здоров’я України, Міністерство соціальної політики України, 
Міністерство оборони, Державна служба у справах ветеранів та учасників АТО, 
органи соціального захисту.  
Для розуміння сутності реабілітації учасників бойових дій, потрібно 
проаналізувати наукові підходи, які розглядають зміст та структуру поняття 
«реабілітація». Кожний з підходів має свою предметну сферу аналізу і робить 
акцент на різних структурних компонентах досліджуваного явища (табл. 1.1). 
Аналіз літературних джерел [47, 21, 6, 20] дає підставу встановити, що 
серед підходів реабілітаційної діяльності найдієвішими є акмеологічний та 
комплексний підходи. 
Так, комплексний підхід до соціальної реабілітації не виключає 
необхідності використання механізмів соціального захисту в процесі здійснення 
соціальної реабілітації, але в той же час, передбачає перетворення 
військовослужбовців з категорії «соціальних утриманців» – об’єкта, який 
отримує пільги, компенсації, привілеї, – на суб’єкт соціальної реабілітації. 
Перевага комплексного підходу  в тому, що він дає змогу використовувати всі 
можливості і механізми для оптимізації реабілітаційного процесу на 
державному і місцевому рівні. Комплексний підхід реабілітації 
військовослужбовців передбачає адаптацію заходів реабілітаційної політики до 
місцевих умов; участь органів місцевого самоврядування в координації 
реабілітаційної політики на державному рівні; вибір пріоритетних напрямів і 
механізмів реабілітаційної політики; розробку та реалізацію реабілітаційних 
програм; забезпечення правових, економічних, організаційно-управлінських 
умов реалізації реабілітаційної політики. 
Інвестування заходів, що забезпечують і стимулюють соціальну 
активність військовослужбовців, надання пільг повинно бути спрямоване не 
тільки для особистого споживання, але й заради відродження їх соціального, 
30 
 
соціально-економічного, психологічного та духовного статусу і потенціалу, в 
тому числі їх навчання і підтримки підприємництва, що є найбільш 
конструктивними умовами ефективної довгострокової комплексної реабілітації 
військовослужбовців. Перспективність такого напряму інвестування очевидна, 
тому що, по-перше, зі стратегічних міркувань воно дає поштовх і забезпечує 
розвиток реабілітаційної політики на місцях, при цьому органи соціальної 
реабілітації не будуть так залежати від зовнішніх інвесторів (спонсорів). По-
друге, «інвестування активності людського фактора виправдано і з тактичних 
міркувань, оскільки в умовах дефіциту бюджету більш ефективним 
представляється вкладення ресурсів у людину для поліпшення здоров’я, 
забезпечення повноцінної релаксації, підвищення професіоналізму і підтримки 
творчих ініціатив, відродження господарської діяльності тощо» [1, с. 74]. 
Комплексний підхід у реабілітації військовослужбовців-учасників 
бойових дій означає системне бачення нормальних і симптоматичних процесів, 
які відбуваються з комбатантом; підборі системи методів (психокоректувальних 
і психотерапевтичних), за допомогою яких стає можливим послідовне й 
ефективне опрацювання деструктивних емоційних станів, що виникли 
внаслідок впливу травмувальних чинників – стресу, ПТСР. До того ж, 
комплексний підхід передбачає послідовну реалізацію змістових етапів 
реабілітації: відновлення відчуття безпеки; зміцнення природніх психологічних 
ресурсів; відреагування негативних переживань, викликаних 
психотравмувальними чинниками; адаптація до умов мирного середовища; 
підтримка зі сторони близьких і друзів для зміцнення позитивних зрушень у 
психоемоційному стані комбатанта. 
З точки зору акмеологічного підходу до реабілітації необхідність 
адаптації військовослужбовців до нового соціального середовища викликає 
потребу в реадаптації і переадаптації. Ці процеси відбуваються під впливом 
внутрішніх і зовнішніх факторів, одним із яких є соціально-психологічна 
реабілітація як система медико-психологічних, педагогічних, соціальних 
заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених 
31 
 
психічних функцій, станів особистісного і соціального статусу людей, які 
отримали психічну травму[1]. 
«Компенсаційний» підхід до реабілітації характерний для значної 
частини військовослужбовців, які вважають, що допомога повинна складатися 
головним чином у виділенні компенсацій, відшкодуванні понесеного збитку 
шляхом грошових виплат, надання різного роду пільг. Не заперечуючи 
необхідності виплат індивідуальних грошових компенсацій представляється 
абсолютно невірним обмежувати механізми реабілітації в цілому. На практиці 
реалізація програм, побудована на «компенсаційному» підході, не в змозі 
зробити поглиблену і всебічну комплексну реабілітацію. 
 
1.3. Процес передачі інформації про соціальні та реабілітаційні 
послуги 
 На другому етапі інформаційної роботи відбувається розповсюдження 
інформації про соціальні та реабілітаційні послуги в середині системи 
структурних підрозділів з питань соціального захисту населення, а також серед 
інших важливих структур. Структурні підрозділи з питань соціального захисту 
населення місцевих органів виконавчої влади:  
1) представляють собою в електронному вигляді узагальнену інформацію 
щодо соціальних та реабілітаційних послуг обласному департаменту, що 
опікується питаннями надання соціальних послуг;  
2) оприлюднюють данні про наявні на рівні адміністративно-
територіальної одиниці реабілітаційні та соціальні послуги на сайті відповідної 
держадміністрації або органу місцевого самоврядування;  
3) забезпечують спеціалістів соціальної роботи, соціальних працівників та 
інших спеціалістів, які контактують з потенційними одержувачами соціальних 
та реабілітаційних послуг, інформацією про наявний перелік послуг та їх 
надавачів; 
4) письмово інформують партнерські організації (органи охорони 
здоров’я, органи освіти, органи внутрішніх справ тощо) про наявність 
32 
 
узагальненої інформації щодо послуг і звертають увагу на необхідність 
доведення цієї інформації до тих закладів, де є попит на таку інформацію з боку 
кінцевих споживачів, наприклад, через оголошення у школах (послуги для 
дітей, що зазнають насильства), ознайомлення лікарів-гінекологів (послуги для 
жінок, що зазнали насильства або стали жертвами торгівлі людьми), лікарі 
МСЕК тощо;  
5) інформують засоби масової інформації (ЗМІ) про наявність 
узагальненої інформації щодо соціальних і реабілітаційних послуг.  
Основні завдання структурних підрозділів з питань соціального захисту 
населення обласних органів виконавчої влади:  
1) збирають інформацію про реабілітаційні та соціальні послуги, отримані 
в електронному вигляді від структурних підрозділів з питань соціального 
захисту населення місцевих органів виконавчої влади;  
2) доповнюють інформацію про заклади обласного підпорядкування;  
3) розповсюджують інформацію на сайті обласної держадміністрації;  
4) письмово інформують структурні підрозділи з питань соціального 
захисту населення місцевих органів виконавчої влади, партнерські організації, 
засоби масової інформації про наявність зібраної інформації щодо соціальних і 
реабілітаційних послуг;  
5) надають іншим організаціям обласний каталог соціальних та 
реабілітаційних послуг, у супровідному листі до якого зазначають, за якою 
адресою (посиланням) в Інтернеті здійснено оприлюднення інформації. 
Міністерство соціальної політики України:  
1) збирає та узагальнює інформацію, отриману від структурних 
підрозділів з питань соціального захисту населення обласних органів 
виконавчої влади, а також від суб’єктів державного значення, що надають 
соціальні та реабілітаційні послуги;  
2) забезпечує розміщення інформації про регіональні каталоги соціальних 
і реабілітаційних соціальних послуг на офіційному вебпорталі Міністерства;  
33 
 
3) інформує ЗМІ про доступність обласних каталогів соціальних та 
реабілітаційних послуг, а також посилань на веб-порталі Міністерства. Дії зі 
збиранням та розповсюдженням інформації реабілітаційні послуги. 
Популяризація узагальненої інформації щодо соціальних і 
реабілітаційних послуг Структурні підрозділи з питань соціального захисту 
населення повинні поширити інформацію щодо наявності електронної бази 
даних соціальних та реабілітаційних послуг. Поширення інформації про 
послуги Доцільним є поширення узагальненої інформації щодо соціальних і 
реабілітаційних послуг серед тих структур, до яких найчастіше звертаються 
люди, що потребують або можуть потенційно потребувати таких послуг, а саме: 
– територіальних органів та закладів охорони здоров’я; – територіальних 
органів освіти; – територіальних органів з питань молоді та спорту; – 
територіальних органів державної служби зайнятості; – територіальних органів 
внутрішніх справ; – сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів; 
– служб у справах дітей; – територіальних органів Пенсійного фонду України; – 
територіальних органів юстиції; – контактних центрів і «гарячих ліній» органів 
виконавчої влади; – суб’єктів надання соціальних послуг: підприємств, установ 
та організацій усіх форм власності та господарювання, зокрема: – 
територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних 
послуг); – центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді; – 
реабілітаційних установ та закладів для інвалідів та дітей-інвалідів; – будинків-
інтернатів системи соціального захисту населення та інших інтернатних 
установ і закладів; – закладів для бездомних осіб та осіб звільнених з місць 
позбавлення волі; – установ та закладів тимчасового або постійного 
перебування, інших закладів соціальної підтримки (догляду); – мобільних 
соціальних офісів, служб соціального патрулювання; – громадських організацій, 
а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги. 
Поширення інформації про каталог (базу даних) соціальних і 
реабілітаційних послуг серед відомчих структур і партнерських організацій 
повинно відбуватися через надсилання офіційного листа із зазначенням адреси 
34 
 
(посилання) в Інтернеті, за якою розміщено каталог. У листі має бути 
рекомендовано довести інформацію про наявний каталог до тих співробітників, 
які безпосередньо контактують з потенційними отримувачами соціальних і 
реабілітаційних послуг. Доцільною є популяризація того, де і як можна 
ознайомитися з базою даних соціальних і реабілітаційних послуг, через засоби 
масової інформації та рекламні матеріали, гарячі телефонні лінії тощо. У разі 
потреби слід проводити консультації з питань використання та наповнення 
каталогу соціальних і реабілітаційних послуг; на ці консультації можна 
запрошувати представників органів, установ та організацій, що надають 
інформацію щодо соціальних та реабілітаційних послуг, суб’єктів, що надають 
такі послуги. 
 
1.4. Механізми надання медико-соціальних послуг  та основні позиції 
фізичної та реабілітаційної медицини в Україні 
У термінологічному словнику-довіднику менеджера охорони здоров’я 
[46], медична реабілітація військовослужбовців трактується як система 
медичних заходів, спрямованих на попередження зниження і втрати 
працездатності, швидше відновлення порушених функцій, профілактику 
ускладнень і рецидивів захворювань військовослужбовців та раннє 
повернення їх до професійної діяльності. 
На думку фахівців, медичний аспект реабілітації представляє собою 
«комплекс лікувальних заходів, спрямованих на відновлення і розвиток 
фізіологічних функцій хворого, на виявлення його компенсаторних 
можливостей для того, щоб створити у подальшому умови для повернення 
його до активного самостійного життя» [3, с. 80]. Цей аспект реабілітації 
пов’язаний з організацією та проведенням лікувальних заходів на протязі 
всього спостереження за хворим і передбачає ранню госпіталізацію. 
Вивчаючи зміст реабілітації військовослужбовців учасників військових 
конфліктів, А. Денисов [4] дійшов висновку, що медична реабілітація 
передбачає відновлення фізичного і психічного здоров’я і потенціалу 
35 
 
людини, або певної соціальної групи, що були пошкоджені в результаті 
сильного зовнішнього впливу. Вона повинна починатися в процесі лікування, 
як тільки дозволяє загальний стан хворого. Науковець переконаний, що 
реабілітація, наприклад, психічно хворих повинна починатися «з моменту їх 
першого контакту з медичним персоналом, з початком їх лікування» [4, с. 
34]. 
Зокрема, у випадках, коли військовослужбовці отримують доволі 
серйозні фізичні травми, до них застосовують заходи медичної реабілітації. 
Надання першої медичної допомоги в бойовій обстановці це уже початок 
медичної реабілітації. Доведено, що навіть короткочасне і незначне 
поліпшення фізичного стану військовослужбовців полегшує контакт, 
збільшує шанси на одужання та піднімає їхню віру в покращення стану 
здоров’я. Значущість медичних заходів у відновленні психічної рівноваги 
полягає не тільки в застосуванні психотропних засобів, що нормалізують 
емоційну сферу людини, створюючи умови для швидкого і конструктивного 
впливу на психологічні стани. Суттєву роль у профілактиці психічних 
розладів у військовослужбовців відіграють такі елементи медичної 
реабілітації, як повноцінне і раціональне харчування, турбота про стан 
здоров’я особового складу, дотримання елементарних гігієнічних норм тощо. 
При наданні кваліфікованої медичної допомоги військовослужбовцям з 
травмованою психікою в лікувальних установах застосовуються 
медикаментозна терапія, фізіотерапія, бальнеотерапія, масаж тощо. 
Медична реабілітація безпосередньо пов’язана з фізичною, яка 
спрямована на відновлення фізичної працездатності, що забезпечується 
своєчасною й адекватною активізацією хворих, раннім призначенням 
лікувальної гімнастики, лікувальної фізичної культури (ЛФК), дозованим 
ходінням, а у більш пізній період – фізичними тренуваннями 
(контрольованими і неконтрольованими). «Фізичний аспект реабілітації 
займає особливе місце у системі реабілітації, оскільки відновлення здібності 
хворих задовільно справлятися з фізичними навантаженнями, що 
36 
 
зустрічаються у повсякденному житті і на виробництві, складає основу всієї 
системи реабілітації» [3, с. 80]. 
В цілому реабілітація спрямована на запобігання інвалідності в період 
лікування хворого та допомогу особам з обмеженими можливостями у 
досягненні максимально можливої фізичної, психічної та соціальної  
повноцінності, яка можлива в межах того чи іншого захворювання чи 
наслідків отриманих травм. 
В багатьох хворих та інвалідів унаслідок травм і хвороб у багатьох 
випадках є досить високий реабілітаційний потенціал, але використовується 
недостатньо, про що свідчать високі показники інвалідності. Тому медична 
реабілітація таких людей є важливою й актуальною проблемою на 
державному рівні. У цій роботі широко подано питання, які виникають під 
час розгляду доцільності лікарської спеціальності «Фізична та реабілітаційна 
медицина» в Україні. Також наведено дуже важливі проблеми, з якими 
стикається становлення нової для нашої країни медичної спеціальності, 
досвід західних країн, де успішно працює та розвивається цей напрямок, який 
сприяє цьому процесу в Україні. Представлено положення щодо 
функціональних обов’язків лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини, а 
також подано роз'яснення поняття «реабілітація». 
За основу взято: фізичну та реабілітаційну медицину, становлення цієї 
спеціальності у світі та в Україні, а також критерії ефективності реабілітації. 
Першими кроками для створення та розвитку реабілітації стали масштабні 
війни, які сприяли появі чималої кількості військових та мирних осіб із 
пораненнями та фізичними вадами, саме Перша світова війна була цим 
кроком, а вже Друга світова завершила формування нової дисципліни. У 
медицині до осіб із обмеженими фізичними можливостями термін 
«реабілітація» почали вживати з 1918 р., коли в місті Нью-Йорк організували 
Інститут Червоного Хреста для людей з обмеженими можливостями. 
Ідеологія та підхід реабілітації еволюціонували. Вже у 40-х роках XX ст. 
багато уваги приділяли спостеріганню за хворими та постраждалими у 
37 
 
наслідок війни, з 50-х років поглиблювалося розуміння щодо прийняття 
суспільством - інвалідів, а в  70-80-ті роки цей напрямок було спрямовано на 
пристосування зовнішнього середовища до осіб із фізичними обмеженнями 
та розповсюдження проблеми професійної адаптації. Усі ці процеси 
сформували модель реабілітаційної медицини, що базується на показнику 
якості життя, де хворий оцінює своє фізичне, 
психічне та соціальне благополуччя. 
Слід розуміти відмінність поняття «реабілітація» та «лікування», 
оскільки реабілітація розглядається як складова частина лікувального 
процесу і відрізняється особливою спрямованістю лікувальних заходів, які 
забезпечують покращення стану систем організму й швидке відновлення 
працездатності хворого чи постраждалого. Реабілітація починається на 
найперших стадіях патологічного процесу, тобто вона не є завершеним 
лікуванням. Найактивніше методи реабілітації застосовують на останніх 
етапах лікування - після клінічного видужання хворого, аж до відновлення 
його працездатності та повернення до нормального стану чи набуття 
максимально можливого рівня самостійності без відновлення рівня 
працездатності до моменту рицедиву хвороби. Термін «реабілітація» можна 
замінити вужчим поняттям, таким як «відновлювальне лікування» 
допускається лише в разі деяких видів патології, які не пов’язуються з 
медико-соціальними наслідками [4]. Термін «реабілітація» доречний у тих 
випадках, коли об’єктом впливу є тяжко хворі особи й інваліди, а досягнутий 
результат передбачає відновлення, яке б воно не було, повне чи часткове, з 
використанням сил та засобів медичної реабілітації прямо чи 
опосередковано, всіх трьох компонентів реабілітації, тобто медичного, 
професійного та соціального. Для чого потрібний досвід та зусилля 
спеціалістів різного профілю, які формують міждисциплінарну бригаду. 
Важливо те, що реабілітаційними відділеннями чи центрами можна вважати 
лише тільки ті заклади, які надають весь комплекс реабілітаційних заходів: 
психологічні, медичні, соціальні та професійні. Якщо не звертати уваги на 
38 
 
цю концепцію або не брати її за основу, то поняття «реабілітація» може 
розчинитися у сфері окремих тісно пов’язаних спеціальностей - лікувальна 
фізкультура, фізіотерапія та клінічні медичні фахи, і не менш важливої галузі 
паліативної медицини. Уявімо, ми натрапляємо на неврологічні публікації з 
«реабілітації хворих на боковий аміотрофічний склероз», що ніяк не 
збігається з методами й ефективністю «реабілітації» хворих, в результаті 
чого має відбутися одужання та найбільш швидке відновлення порушених 
функцій, тоді як сам хворий потребує усебічного догляду. 
Розглянемо умови, які сприяють створенню спеціальності фізичної 
реабілітаційної медицини в Україні: 
1. У МОЗ України було спеціально створено відділ медичної 
реабілітації, який курує напрямок фізичної реабілітаційної медицини [15]. 
2. Наявність громадських організацій із физичної реабілітації, а саме 
«Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини» [15]. 
3. У липні 2015 р. громадські організації фізичної та реабілітаційної 
медицини підписали меморандум про співпрацю, який дає великий поштовх 
у формуванні командного підходу та системного залучення міжнародних 
науково-практичних ресурсів [15]. 
4. У листопаді 2015 р. у Міністерстві охорони здоров’я України 
відбулася робоча нарада на якій обговорили перелік фахівців дисциплінарної 
бригади, яка має допомагати, бійцям АТО повертатися до звичного для них 
життя. Також вирішили, що Україна має ввести до Класифікатора професій 
нові спеціальності: ерготерапевт, фізичний терапевт і лікар реабілітаційної та 
фізичної медицини. 
5. В Україні є дуже велика кількість вищих навчальних закладів із 
підготовки майбутніх та практикуючих лікарів, в цих закладах вже існують 
кафедри з фізичної та медичної реабілітації. Це кафедри, які можуть 
розпочати роботу з новими навчальними програмами за фізичну 
реабілітаційну медицину та впроваджувати їх у навчальний процес. Для 
прикладу кафедра медичної реабілітації, спортивної медицини та лікувальної 
39 
 
фізкультури Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ 
України  щорічно проводить науково-практичні конференції на яких 
розглядають актуальні питання з медичної реабілітації, до яких вони 
залучають спеціалістів із різних медичних галузей. В цьому полі обміну 
досвідом формуються цікаві погляди на проблему, проходять обговорення та 
суперечки та народжуються нові підходи й важливі визначення. В період 
2011-2019 років колектив кафедри випустив більше 25 публікацій з 
монографії, збірники клінічних лекцій, збірники наукових робіт, навчальні 
посібники та багато інших видань.             
Умови, які гальмують цей процес: 
1. Дуже важливий момент у лікуванні – це висока вартість якісних 
реабілітаційних послуг. Краща якість – вища ціна. Саме доступність 
реабілітації не має знижувати її якість. 
2. На привеликий жаль в усіх регіонах України відсутні структурні 
підрозділи відновного лікування, що передбачає важливу умову правильної 
організації системи фізичної реабілітаційної медицини: доступність цієї 
галузі для всього населення. Для того, щоб створити новий структурний 
реабілітаційний підрозділ стаціонарного й амбулаторного типу потрібно 
немало коштів. Також слід сказати, що недоречним є направлення до 
санаторних закладів після стаціонарного лікування, оскільки правельніше 
було б дотримання іншого алгоритму - стаціонар-реабілітаційне            
відділення - санаторний заклад. 
3. Знання українських лікарів з матеріально-технічної бази в аспекті  
фізіотерапії застаріли та відстали від світових тенденцій, а отже потребують 
суттєвих змін та наповнення новими навичками та знаннями. Важливим є те, 
що чимало видів технічних засобів реабілітації та протезні засоби 
вітчизняного виробництва можуть надавати необхідну допомогу великій 
кількості інвалідів і за вартістю успішно конкурувати з імпортними. Також 
треба зауважити, що налагодження масового виробництва цих засобів сворює 
певну економічну вигоду для держави. До процесу виробництва можна було 
40 
 
б залучати самих інвалідів, що дає їм місце роботи та забезпечить їх 
професійну адаптацію та реабілітацію. 
4. Штатний розклад комунальних установ охорони здоров’я 
потребують кардинальних трансформацій щодо впровадження в Україні 
фізичної реабілітаційної медицини, а також не можуть забезпечити 
потрібний склад міждисциплінарної бригади. В найближчому майбутньому 
всіх фахівців, які є учасниками нової системи слід застерегти від звичної 
практики, яка діє на сьогоднішній – не слід вважати «реабілітаційним» 
лікуванням проходження курсу стаціонарного лікування на базі звичайного 
терапевтичного чи неврологічного відділення лікарні. Таке лікування має 
велику кількість лікарських засобів. Це лікування не виконує індивідуальну 
програму реабілітації інваліда на 100 %, а лише розв’язує завдання медичної, 
психологічної, соціальної, а також професійної реабілітації і дотримується 
основних принципів ефективної реабілітації осіб з обмеженими 
можливостями. 
5. Недостатня кількість знань соціального підґрунтя медичної 
реабілітації, власне медико-соціальна реабілітація людей з обмеженими 
можливостями. Для виконання цієї умови потрібна співпраця різних 
міністерств із медичного забезпечення. 
6. Для того, щоб створити нові освітні напрямки із реабілітації потрібна  
співпраця Міністерством освіти та науки з Міністерства охорони здоров’я. 
На сьогоднішній день відбувається багато обговорень, щодо створення такої 
лікарської спеціальності, як «Фізична та реабілітаційна медицина» та двох 
нелікарських, але медичних спеціальностей «Фізична терапія» та 
«Ерготерапія»[16]. 
7. Визначення нових назв реабілітаційних спеціальностей та 
професійних компетенцій майбутніх спеціалістів відповідно до 
Європейських та світових вимог. Слід визначити те, яке місце займуть вже 
існуючі медичні фахи «Лікувальна фізкультура та спортивна медицина», 
41 
 
«Фізіотерапія», якщо буде  створена нова лікарська спеціальность, а саме – 
«Фізична та реабілітаційна медицина».  
8. Підготовка кваліфікованих фахівців із фізичної реабілітаційної 
медицини на післядипломному рівні, впершу чергу це стосується 
професорсько-викладацького складу кафедр, які незабаром будуть навчати 
студентів та лікарів із фізичної реабілітаційної медицини. Для освоєння нової 
спеціальності, яка є міждисциплінарною, недостатньо відвідати кілька 
семінарів чи стажувань за кордоном чи в Україні, потрібно пройти повний 
курс навчання на етапах підготовки на базі спеціалізованих реабілітаційних 
установ. Не менш важливою є умова, що подальше працевлаштування 
лікарів, які пройшли повну підготовку, у спеціалізованих клініках із надання 
реабілітаційних послуг. 
9. Перехід на нову навчально-методичну базу фізичної реабілітаційної 
медицини, так як вона не відповідає світовимстандартам підготовки лікарів із 
лікувальної фізкультури, потрібні затверджені уніфіковані посібники, 
навчальні підручники та багато інших форм контролю знань. Також слід  
звернути увагу на те, що представники приватних медичних закладів готові 
взяти на себе організацію системи медичної реабілітації, але проблема в 
тому, що це не має ніякого відношення до утворенням повноцінної системи 
фізичної реабілітаційної медицини, тому що приватні медичні структури 
спрямовані на населення багатшого класу. Повнота реабілітації означає 
значне або часткове відновлення всіх або значної частини функцій особи, яка 
проходить процес реабілітації. Граничність реабілітації – це досягнення 
бажаного, відповідно до прогнозу, рівня реабілітації. 
Останнє, що хотілося б сказати, те що нині в Україні є чимало 
кваліфікованих спеціалістів, які впевнені у майбутньому української 
реабілітації, але є й такі, що не бажають змін, бо бояться втратити те, що 
мають на сьогоднішній день. Медична допомога не може вважатися 
повноцінною, поки хворого не навчиться жити з наслідками його хвороби». 
42 
 
Основними напрямками фізичної та медичної реабілітації є 
нейрореабілітація, м`язово-скелетна реабілітація, серцево-легенева 
реабілітація та реабілітація при інших станах [17]. 
Нейрореабілітацією є напрямок фізичної та медичної реабілітації, що 
передбачає використання усіх засобів реабілітації з метою зниження впливу 
станів, які призводять до ураження структур нервової системи. 
М’язово-скелетною реабілітацією є напрямок фізичної та 
реабілітаційної медицини, що передбачає використання усіх засобів 
реабілітації з метою зниження впливу станів, які призводять до ураження 
кісток, суглобів, зв’язок, сполучної тканини та їх похідних та м’язів. 
Серцево-легеневою реабілітацією є напрямок фізичної та 
реабілітаційної медицини, що передбачає використання усіх засобів 
реабілітації з метою зниження впливу станів, які призводять до ураження 
серцево-судинної системи та системи дихання, а також системи обміну 
речовин. 
Реабілітація при інших станах включає стани, що призводять до 
ураження інших структур організму людини. 
За рахунок коштів місцевого бюджету в 2019 році виплачено 
матеріальну допомогу 4 особам з числа учасників АТО на суму 26,5 тис. грн 
а також однієї особи з числа членів сімей загиблих ветеранів війни на суму 
500 грн. 
 На виконання обласного плану заходів із соціальної та професійної 
адаптації учасників антитерористичної операції протягом 2019 року 4 особи 
пройшло навчання за професією водійському РСТК ТСОУ на суму 21000 грн. 
постійно проводиться інформаційно-роз'яснювальна робота по професійній 
адаптації даної категорії пільговиків залучено до навчання та робота по 
укладенню договорів з особами, що вже звернулись на навчання.  
Всього протягом 2016-2018 років пройшли навчання 20 учасників АТО, 
надано послугу професійного навчання на суму 81,6 тис. грн. 
43 
 
На черзі для забезпечення санаторно-курортними путівками в 
управлінні соціального захисту населення станом на 29.11.2019 р. перебува 
44 учасника бойових дій з числа учасників АТО/ООС. Протягом 2019 року 
забезпечено санаторно-курортними путівками 9 учасників бойових дій, з 
числа учасників антитерористичної операції за кошти Державної служби у 
справах ветеранів війни. Крім того, 1 особа з числа учасників АТО 
оздоровлюється у місцевому санаторії «Мошногір’я» за кошти місцевого та 
обласного бюджетів на основі співфінансування. 
Психологічну реабілітацію пройшло 3 учасника АТО/ООС в санаторії 
«Світанок» на суму 27,5 тис. грн. 
Станом на 29.11.2019 р. на отримання компенсаційних виплат на 
придбання житла згідно Постановки КМУ №719 від 19.10.2016 року 
звернулась одна внутрішньо переміщена особа, яка захищала незалежність, 
суверинітет та територіальну цілісність України, шість осіб з інвалідністю 
внаслідок війни та одна особа з числа членів сімей загиблих ветеранів війни. 
Всього за 2017-2018 роки такі компенсаційні виплати отримали 6 осіб з 
числа осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів сімей загиблих ветеранів 
на загальну суму 4367,6 тис. грн. 
В громадській приймальні управління соціального захисту населення 
визначено відповідальну особу, яка надає інформаційно-роз’яснювальну 
роботу учасникам АТО та членами їх сімей, а також розміщено 
інформаційний стенд щодо соціального захисту учасників АТО та 
розповсюджено дорожні карти щодо надання державних соціальних гарантій 
учасникам бойових дій, які брали безпосередню участь  в антитерористичній 
операції по установах та організаціях, що надають допомогу даним 
категоріям. 
З метою посилення соціального захисту і підтримки ветеранів та 
учасників антитерористичної операції в районі діють програми «Турбота» на 
2014-2022 роки та «Районна комплексна програма  щодо медичного, 
соціального забезпечення, адаптації, психологічної реабілітації, професійної 
44 
 
підготовки (перепідготовки) учасників антитерористичної операції, родин 
добровольців на 2018-2022 роки». Програми спрямовані на поліпшення 
соціально-побутового, медичного обслуговування ветеранів війни та праці, 
одиноких непрацездатних громадян, інших верств населення, а також 
учасників антитерористичної операції. 
За 2018 рік за рахунок коштів місцевого бюджету виплачено  
матеріальну допомогу  3 учасникам АТО на суму 1,3 тис. грн. 
На виконання обласного плану заходів із соціальної та професійної 
адаптації учасників АТО в 2017 році укладено і профінансовано договори для 
20 учасників АТО на надання послуг з професійного навчання на суму 81,6 
тис. грн. В 2018 році визначено Чигиринський РСТК ТСОУ за напрямом 
професії (водій) згідно звернення учасників АТО з якими укладено договори 
і профінансовано на суму 35,8 тис. грн. пройшли навчання сім осіб за 
професією - водій. 
На черзі для забезпечення санітарно-курортними путівками в 
управлінні соціального захисту населення перебуває 27 учасників бойових 
дій. 
В Чигиринському районі протягом 2017 року 3 особи, з числа інвалідів 
війни ІІ групи, що брали участь у проведенні антитерористичної операції на 
сході України, отримали компенсаційні виплати на придбання житла, згідно 
Постанови КМУ №719 від 19.10.2016 року. 
Протягом 2018 року 2 особам, з числа членів сім’ї загиблих ветеранів 
та 1 особі, з числа інвалідів війни ІІ групи (АТО) перераховані кошти на 
виплату грошової компенсації на загальну суму 2241174, 81 грн., які до кінця 
року будуть використані. 
При поєднанні різних напрямків фізичної та реабілітаційної медицини 
до однієї особи, планування реабілітаційної допомоги здійснюється 
відповідно до переважаючого чинника, який призводить до обмеження 
життєдіяльності [17]. 
45 
 
Враховуючи, що система реабілітації для ширшого кола осіб украй 
необхідна за умов збройного конфлікту, було прийнято Указ Президента від 
18 березня 2015 р. №150. Він стосувався лише однієї цільової групи – 
військовослужбовців, проте результат його дії поширювався й на інші групи 
– родини військовослужбовців, органи влади, місцеві громади, які 
безпосередньо взаємодіяли з військовими після їх демобілізації. Зазначеним 
Указом, зокрема, передбачалось: 
«Кабінету Міністрів України:  
5) вжити заходів до запровадження обов’язкового медичного 
обстеження стану здоров’я демобілізованих учасників Антитерористичної 
операції;  
6) забезпечити залучення фахівців з фізичної реабілітації до 
реабілітаційного процесу учасників Антитерористичної операції у госпіталях 
для ветеранів війни та закладах охорони здоров›я, в яких здійснюється 
реабілітація учасників Антитерористичної операції;  
9) забезпечити розроблення із залученням обласних, Київської міської 
державних адміністрацій та затвердити державну цільову програму медичної, 
соціально-трудової реабілітації та адаптації учасників Антитерористичної 
операції, передбачивши організацію співпраці з міжнародними організаціями 
стосовно започаткування нових і продовження реалізації наявних 
відповідних міжнародних проектів» 
Спільно з обласними державними адміністраціями Кабінет Міністрів 
України за цим документом мав би піклуватися про забезпечення учасників 
АТО технічними та іншими засобами реабілітації і санаторно-курортним 
лікуванням, а саме цим указом заохочувалося: « 5) активізувати на 
відповідній території роботу щодо забезпечення надання учасникам 
Антитерористичної операції допомоги з вирішення питань, пов›язаних з їх 
лікуванням, реабілітацією та соціальною адаптацією, створивши для цього, 
зокрема, центри допомоги учасникам Антитерористичної операції як 
46 
 
допоміжні органи та залучивши до діяльності таких центрів представників 
громадськості» [28]. 
Отже, у документі пропонувалося реалізовувати основні заходи, 
зокрема медичної реабілітації у військових госпіталях. Прикметно, що указ 
заохочував співпрацю з міжнародними організаціями для надання 
реабілітаційних послуг військовослужбовцям. Це дозволило б поступово 
запровадити міжнародні стандарти у цій сфері. 
Указ стосувався й психологічної реабілітації військовослужбовців. 
Кабінету Міністрів України, наприклад, доручалось: «8) опрацювати питання 
щодо створення для надання спеціалізованої психологічної, психіатричної, 
психотерапевтичної допомоги учасникам Антитерористичної операції 
регіональних центрів психологічної реабілітації і лікування, служб 
соціально-психологічного відновлення таких осіб, залучення до роботи у 
відповідних центрах, службах кваліфікованих фахівців. За цим же актом 
Кабмін мав розробити алгоритм фінансування бюджетної програми «надання 
послуг з психологічної реабілітації учасникам АТО» [28]. 
У відповідь на завдання, поставлені Президентом, Кабмін видав 
розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо медичної, 
психологічної, професійної реабілітації та соціальної адаптації учасників 
АТО» №359-р від 31.03.15 р., яким передбачено здійснення таких заходів:  
• проведення обов’язкового медичного огляду 
військовослужбовців, звільнених у запас (демобілізованих), оскільки на 
сьогодні наказ Міністра оборони «Про порядок проходження військово-
лікарської експертизи в ЗСУ» №402 не передбачає проходження 
обов’язкового медичного огляду для військовослужбовців після звільнення зі 
служби;  
• створення та розвиток транспортних служб із перевезення осіб з 
інвалідністю для транспортування учасників АТО, які мають поранення, до 
закладів охорони здоров`я;  
47 
 
• надання психологічної реабілітації військовослужбовцю не пізніше 
ніж за тиждень до його звільнення з військової служби;  
• сприяння волонтерській діяльності щодо проведення заходів з 
реабілітації та соціальної адаптації демобілізованих військовослужбовців 
тощо» [15]. 
В іншому президентському указі у грудні 2015 року задекларовано 
необхідність невідкладно здійснити заходи, спрямовані на підтримку осіб з 
інвалідністю, зокрема: «осіб, які отримали інвалідність внаслідок поранення, 
контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в 
Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, 
забезпеченні її проведення, осіб з інвалідністю з числа внутрішньо 
переміщених осіб»[27]. Окрім згадування внутрішньо переміщених осіб з 
інвалідністю, про цивільних постраждалих осіб на кінець 2015 року не 
йшлося. Необхідність ужиття заходів для захисту цієї категорії у порядок 
денний було включено лише наступного року. Втім і дотепер реабілітаційні 
послуги для цивільних постраждалих залишаються у парадигмі реабілітації 
осіб з інвалідністю мирного періоду.  
1 грудня 2016 р. Президент створив інститут Уповноваженого України 
з питань реабілітації учасників Антитерористичної операції, які одержали 
поранення, контузію, каліцтво або інше захворювання під час участі в 
Антитерористичній операції з метою забезпечення належних умов для 
реалізації права на реабілітацію зазначеної категорії [48]. Інституція 
Уповноваженого стала своєрідним майданчиком для просування 
законодавчих ініціатив щодо зміни чинної системи реабілітаційних послуг. 
За останні пару років в країні склалися умови, які сприяють створенню 
спеціальності ФРМ (фізична та реабілітаційна медицина) в Україні та 
системи медичної реабілітації: 
1. У МОЗ України створено окремий відділ медичної реабілітації та 
паліативної медицини, який курує напрямок ФРМ. 
48 
 
2. Наявність громадських організацій із физичної реабілітації, а саме 
«Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини», завдяки якій 
держава за сприяння МОЗ України увійшла до складу Європейської секції та 
Ради фізичної та реабілітаційної медицини Європейського союзу медичних 
спеціалістів. 
3. У липні 2015 р. громадські організації «Українське товариство 
фізичної та реабілітаційної медицини», «Всеукраїнське товариство 
нейрореабілітації», «Українська асоціація фізичної терапії» підписали 
меморандум про співпрацю, що дає потужний поштовх у формуванні 
командного підходу та системного залучення міжнародних освітніх та 
науково-практичних ресурсів. 
4. У листопаді 2015 р. у Міністерстві охорони здоров’я України 
відбулася робоча нарада з питань внесення змін до Довідника 
кваліфікаційних характеристик професій працівників. У Міністерстві 
охорони здоров’я в межах робочої наради представники МОЗУ, МОНУ та 
Мінсоцполітики України, науковці та представники громадськості 
розглянули зміни до Класифікатора професій. Обговорили перелік фахівців 
дисциплінарної бригади, яка допомагатиме, зокрема, бійцям АТО 
повертатися до звичайного життя. Було вирішено, що Апаратура має ввести 
до Класифікатора професій нові спеціальності: фізичний терапевт, 
ерготерапевт і лікар фізичної та реабілітаційної медицини. 
5. Наявність в Україні вищих навчальних закладів із підготовки 
майбутніх та практикуючих лікарів, де вже існують кафедри з фізичної 
реабілітації та медичної реабілітації (у тому числі кафедра медичної 
реабілітації, спортивної медицини та лікувальної фізкультури Харківської 
медичної академії післядипломної освіти). Це саме ті кафедри, які можуть 
розпочати роботу з новими навчальними програмами за ФРМ та 
впроваджувати їх у педагогічний процес. Наприклад, кафедра медичної 
реабілітації, спортивної медицини та лікувальної фізкультури Харківської 
медичної академії післядипломної освіти щороку проводить науково-
49 
 
практичні конференції з актуальних питань медичної реабілітації, до яких 
залучаються спеціалісти із різних медичних галузей. Саме в 
міждисциплінарному полі обміну досвідом формуються цікаві погляди на 
проблему, точаться бурхливі дискусії та народжуються нові підходи й 
важливі тлумачення.  
Але, на жаль, є й умови, які гальмують цей процес: 
1. Висока вартість якісних реабілітаційних послуг. Висока якість 
послуг конкурує з її доступністю. Саме доступність реабілітації не має 
знижувати її якість, обсяги й тривалість. 
2. Відсутність структурних підрозділів відновного лікування на всіх 
етапах реабілітації в усіх регіонах України, що передбачає важливу умову 
правильної організації системи ФРМ: доступність цієї галузі всім верствам 
населення. Створення нових структурних реабілітаційних підрозділів 
стаціонарного й амбулаторного типу тягне за собою низку питань, по-перше, 
економічного характеру.  
3. Матеріально-технічна база в аспекті лікувальної фізкультури та 
фізіотерапії застаріла та відстала від світових тенденцій і потребує суттєвих 
змін та наповнення. Але, слід зауважити, що чимало видів технічних засобів 
реабілітації та протезні засоби вітчизняного виробництва можуть за вартістю 
успішно конкурувати з імпортними та надавати необхідну допомогу великій 
кількості інвалідів. Також налагодження масового виробництва цих засобів 
створює певну економічну вигоду для держави, в цьому разі доцільно було б 
залучати до процесу виробництва самих інвалідів, що забезпечить їх 
професійну адаптацію та реабілітацію. 
4. Штатні розклади комунальних установ охорони здоров’я не можуть 
забезпечити потрібний склад міждисциплінарної бригади та потребують 
кардинальних трансформацій щодо впровадження в Україні ФРМ. У 
майбутньому слід застерегти усіх учасників становлення нової системи від 
уже звичної практики – вважати «реабілітаційним» лікуванням проходження 
курсу стаціонарного лікування на базі звичайного терапевтичного чи 
50 
 
неврологічного відділення міської лікарні чи центральної районної лікарні. 
Це лікування зазвичай включає чималу кількість лікарських засобів, 
поодинокі призначення з лікувальної фізкультури, інтенсивність та 
методологія яких не витримує критики з боку вимог фізичної реабілітаційної 
медицини, «курси масажу», окремі процедури з апаратної фізіотерапії. У 
жодному разі це лікування не можна вважати таким, що виконує 
індивідуальну програму реабілітації інваліда на 100 %, розв’язує завдання 
медичної, соціальної, психологічної та професійної реабілітації та 
дотримується головних принципів ефективної реабілітації осіб з обмеженими 
можливостями. 
5. Брак соціального підґрунтя медичної реабілітації, власне медико-
соціальна реабілітація хворих та постраждалих, а в подальшому – інвалідів. 
Ця умова потребує співпраці різних відомств, міністерств із медичного 
забезпечення та соціального захисту громадян. 
6. Створення нових освітніх напрямків із реабілітації потребує 
співпраці Міністерства охорони здоров’я з Міністерством освіти та науки.  
7. Перехід на нову навчально-методичну базу ФРМ, оскільки вона не 
відповідає вимогам підготовки лікарів із лікувальної фізкультури, потрібні 
затверджені уніфіковані (відповідно до світових стандартів) підручники, 
навчальні посібники, різні форми контролю знань для здійснення 
педагогічного процесу. 
В Україні нині зроблено перші важливі кроки із залучення світового 
досвіду в окремі заклади охорони здоров’я для відновлювального лікування 
учасників антитерористичної операції (АТО), взято для опрацювання досвід 
провідних світових реабілітаційних центрів, до того ж ураховано та 
адаптовано світові клінічні реабілітаційні настанови та протоколи. В Україні 
існує 9 науково-дослідних установ за різними напрямками реабілітаційного 
лікування, серед яких провідними є НДІ реабілітації інвалідів Вінницького 
національного медичного університету ім. М. І. Пирогова; Український НДІ 
медичної реабілітації та курортології (Одеса); Український НДІ соціальної і 
51 
 
судової психіатрії та наркології (Київ); Український державний НДІ медико-
соціальних проблем інвалідності. 
Уже майже п’ятий рік в Україні триває збройний конфлікт. Статус 
учасника бойових дій, за інформацією Держслужби у справах ветеранів війни 
та учасників антитерористичної операції на 31 січня 2019 року, вже отримало 
358 576 осіб. 
Щоб отримати свідоцтво, необхідно провести у зоні ООС не менше ніж 
30 днів. Якщо врахувати, що з отриманням відповідного свідоцтва можуть 
виникати бюрократичні складнощі, до офіційної статистики ввійшли не всі. 
Навіть місяць, проведений в умовах війни, зазвичай не проходить безслідно, 
залишаючи шрами на тілі та відбитки на психічному здоров’ї, з якими потім 
треба довго працювати. Оскільки учасників бойових дій насправді багато, 
питання їхньої реабілітації є ключовим у сьогоднішній реальності. І потребує 
комплексного підходу. 
За даними Мінохорони здоров’я, «комплексну реабілітацію пройшли 
понад 55 тисяч українських воїнів». Це – тільки кожний шостий учасник 
бойових дій. 
Демобілізовані та звільнені в запас учасники АТО/ООС мають право на 
безкоштовне проходження комплексної реабілітації в обласних госпіталях 
ветеранів війни за місцем проживання та в закладах, що підпорядковані МОЗ 
України: Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів 
війни, Державному закладі “Госпіталь ветеранів війни “Лісова Поляна” (в 
Київській області) та Республіканському центрі лікування і реабілітації 
наслідків нейротравми (в Рівненській області, де відбувається лікування  та 
реабілітація наслідків важких черепно-мозкових та спінальних травм, за 
чітко визначеними критеріями нейрохірурга, ортопеда-травматолога)» – МОЗ 
України. 
Відповісти на питання, чи здійснюється оцінка потреб у послугах 
фізичної реабілітації та медицини, можна лише опосередковано. Відсутність 
у правовому полі мультидисциплінарних команд фахівців, що спільно із 
52 
 
користувачем послуг визначають такі потреби, не дає можливості говорити 
про наявність цього етапу. Тому за основу взято індикатор часу 
рекомендування реабілітаційних послуг постраждалим особам з 
порушеннями здоров’я та інформування їх про наявність таких послуг. 
Однією з регіональних практик інформування учасників АТО щодо 
можливості отримати послуги з реабілітації та медичної допомоги є система 
«єдиного вікна», звернення військовослужбовців до госпіталів, з приводу 
одержання послуг. Консультування стосовно отримання послуг здійснюється 
лише за зверненнями – про це свідчить інформація, подана обласними 
державними адміністраціями. 
Нами будо опитано 156 військовослужбовців, які були учасниками 
бойових дій та 45 цивільних осіб, які постраждали внаслідок бойових дій. 
В опитаних учасників АТО та цивільних осіб з порушенням здоров’я 
досвід визначення потреб у реабілітаційних послугах та їх рекомендування 
був різним: 99 учасників АТО звертались по послуги з реабілітації ще до 
встановлення інвалідності, а 57 респондентів претендували на такі послуги 
лише після отримання цього статусу. 
Жоден із опитаних не отримав інформацію про реабілітаційні послуги 
ані від дільничного лікаря, ні від лікарів під час стаціонарного лікування; 35 
респондентів отримали інформацію про наявність реабілітаційних послуг від 
волонтерів; для 5 опитаних джерелом інформації стали інші люди, які 
проходили реабілітацію або звертались по відповідні послуги; 2 учасникам 
АТО цю інформацію надали органи державної влади або фахівці медико-
соціальних експертних комісій. 
Цивільні особи, що набули порушення здоров’я внаслідок поранень, 
теж звертались по реабілітаційні послуги або їм такі послуги пропонували до 
встановлення інвалідності, про що заявили 12 опитаних. На відміну від 
учасників АТО, для  цивільних осіб джерелом інформації про потрібні 
послуги із реабілітації стали лікарі під час стаціонарного лікування; для 
більшості респондентів інформацію щодо необхідних їм послуг з реабілітації 
53 
 
шукали рідні та близькі; невелика частка опитаних дізналися цю інформацію 
від державних органів та МСЕК; також з інформування про реабілітаційні 
послуги допомогли волонтери.  
Лише для 8 осіб отриманої інформації виявилося достатньо, щоб 
звернутися по реабілітаційні послуги, а для інших  постраждалих  інформації 
щодо переліку необхідних їм реабілітаційних послуг та щодо порядку та 
умов їх отримання виявилось недостатньо.  
«В індивідуальній програмі реабілітації мені писали «рекомендовано 
лікування». Але я не знаю, куди з цим іти. Я не знав, що треба йти в 
соціальний захист, ніколи з цим управлінням не мав справи», – зазначає один 
із опитаних.  
Вказані дані свідчать, що у лікарняних закладах постраждалі особи 
переважно отримували лікування. Питання ж реабілітації поставали перед 
ними після завершення, принаймні, стаціонарного лікування. Заходи з 
інформування про можливість отримання реабілітаційних послуг переважно 
є реагуванням на запити користувачів, тому не є проактивними. Такий підхід 
напевне не можна вважати сприятливим для ефективної допомоги особі з 
порушеннями здоров’я. 
Експерти стверджують, що умови для належного надання реабілітації 
наразі поступово формуються. «Підтвердженням тому є створення відділення 
нейрореабілітації у Київській обласній клінічній лікарні, де подібне питання 
(фінансування – ред.) вирішують усередині закладу. Тому там змогли 
залучити у кілька разів більше спеціалістів, ніж в інших подібних відділеннях 
(на 35 ліжок працюють 9 фахівців із реабілітації з вищою немедичною 
освітою). Іншими прикладами є Запорізька обласна клінічна лікарня, де, 
незважаючи на відсутність повного набору нормативної бази «згори», 46 
відбулися зміни у штатному розписі та було розпочато практичне 
формування мульти-дисциплінарної реабілітаційної команди; Військово-
медичний клінічний центр Західного регіону (м. Львів) і комунальна міська 
клінічна лікарня швидкої медичної допомоги (м. Львів), де також локальними 
54 
 
зусиллями створено яскраві зразки реабілітаційних відділень. Це вже 
непоодинокі випадки для України, які засвідчують, що регіональні «острівки 
успіху» формуються, а згодом вони зможуть злитися в повноцінну систему в 
масштабах всієї країни» [40]. 
Комунальні заклади загальної медицини (обласні лікарні, обласні 
спеціалізовані лікарні) надають реабілітаційні послуги постраждалим 
учасникам АТО, постраждалим дітям та повнолітнім особам у 
Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, 
Миколаївській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій областях та у 
Києві, де при одній з міських лікарень створено реабілітаційне відділення. 
«Медичну реабілітацію проводять у формі санаторно-курортного лікування у 
відповідних закладах ЗСУ і на підставі наказу Міноборони №703»40.  Центри 
комплексної реабілітації осіб з інвалідністю, відділення реабілітації у 
територіальних центрах соціального обслуговування надають послуги 
постраждалим у Закарпатській, Луганській, Сумській областях. 
Проблемним питанням залишається розташування реабілітаційних 
установ та фахівців переважно в обласних центрах або великих містах. 
Віддаленість місця проживання від цих закладів зменшує шанси на 
отримання послуг.  
Провівши опитування, було помітно, що велика кількість респондентів 
відчувала перешкоди, пов’язані із вартістю поїздок. По 4 респонденти 
віднесли до перешкод 1) відсутність транспортного сполучення між пунктом 
проживання та містом, де надаються послуги, а також 2) недоступність 
громадського транспорту для осіб з фізичними порушеннями. 8 респондентів 
перешкоди змусили відмовитись від отримання послуг. Це доводить 
необхідність поступового впровадження послуг із реабілітації якнайближче 
до місця проживання. Експерти стверджують, що подібна допомога 
надається, але вона не є системною і не забезпечена оцінкою якості. «Нині 
більшість досвідчених реабілітологів практикують приватно. З одного боку, 
пацієнти раді, що такі фахівці є (їхня допомога – порятунок порівняно з 
55 
 
перспективою лежати нерухомо), з іншого – надання такої допомоги «по 
хатах» за визначенням не може бути системним, з відповідними гарантіями, 
контролем якості тощо» [40]. Той факт, що навіть вартість поїздок до 
реабілітаційних установ стримує багатьох респондентів свідчить, що 
постраждалі особи не зможуть дозволити собі винайняти фахівця. 
Дані, отримані від обласних державних адміністрацій, свідчать, що за 
місцем проживання особам може бути запропоновано лише первинну 
медичну допомогу, а реабілітаційні послуги – тільки у відповідних 
установах. 
Для переважної більшості учасників АТО – 50 осіб – реабілітаційні 
послуги були безкоштовними, 3 респондентам оплатити послуги допомогли 
благодійні організації та волонтери. Високо оцінили надані реабілітаційні 
послуги 10 учасників АТО. До того ж, якщо для 7 з них послуги практично 
відповідали їхнім очікуванням, то для решти 3 які оцінили послуги як якісні, 
їх було недостатньо; не відповідали очікуванням послуги, надані 10 
респондентам. 
Дещо іншим є досвід респондентів іншої групи. Цивільні постраждалі 
особи набули порушень здоров’я ще у 2014 – 2015 роках. 15 опитаним 
перелік реабілітаційних послуг та заходів було сформовано лише на етапі 
встановлення інвалідності, проте частина з них нарікають, що програма 
складена формально: «Мені нічого не рекомендували. Сказали, що немає 
фінансування», – зазначила одна з цивільних постраждалих осіб. 
Припущення щодо неотримання послуг постраждалими 
підтверджується необхідністю cплачувати за них: 12 респондентів 
самостійно оплачували всі послуги. 7постраждалим з оплатою допомогли 
волонтери; 5 постраждалих відмовилися від усього комплексу пропонованих 
послуг через їхню вартість; ще 8змушені були відмовитися від частини 
послуг медичної реабілітації, зокрема через дорогі лікарські засоби, і лише 
для 4 опитаних усі послуги були безкоштовними. 
56 
 
Під час спроби оцінити якість отриманих послуг 20 цивільних 
постраждалих осіб знову підтвердили, що так і не отримали жодних 
реабілітаційних послуг, зокрема і через їхню вартість, і через відсутність 
інформації про те, що саме потрібно; 10 респондентів не отримали тих 
послуг, на які розраховували, хоча фахівці намагалися приділити їм увагу; 
7цивільних постраждалих осіб указали, що послуги відповідали їхнім 
потребам, проте їх було недостатньо. 
Загалом, якщо всі опитані учасники бойових дій перебували у 
госпіталях ветеранів, які певним чином намагаються реагувати на потреби та 
необхідність надання реабілітаційних послуг, то цивільні постраждалі особи, 
за поодинокими винятками, отримували певний набір послуг лише у 
місцевих лікарнях загальної медицини. 
Очевидно, що збільшення кількості осіб, які потребують медичних та 
реабілітаційних послуг, поставило питання про необхідність додаткового 
ресурсного забезпечення відповідних закладів. І йдеться не лише про 
збільшення асигнувань на роботу установ, але й про наявність фахівців, які 
зможуть ефективно долати нові виклики. 
Наразі недостатнє реагування на збільшення потреб у закладах та 
фахівцях у зв’язку зі збільшенням навантаження призводить до зниження 
ефективності наданих послуг. 
Викликом залишається й наявність фахівців для належного надання 
реабілітаційних послуг. Планом дій на реалізацію Національної стратегії у 
сфері прав людини передбачалося розроблення та подання на розгляд 
Кабінету Міністрів України проекту плану заходів 52 стосовно 
запровадження нових спеціальностей «лікар фізичної та реабілітаційної 
медицини», «фізичний терапевт», «ерготерапевт», «ергономіст» та 
започаткування навчання за цими спеціальностями[31].Проте уряд не 
поспішає із забезпеченням відповідними фахівцями. З 2016 року в Україні 
з’явилися нові назви професій. Експерти висловлюють стурбованість 
стосовно наповнення системи реабілітаційних послуг фахівцями «лікар 
57 
 
фізичної та реабілітаційної медицини», «фізичний терапевт» і «ерготерапевт» 
(зміна №5 до класифікатора). Цьому передувала жвава дискусія (упродовж 
року!) з високопосадовцями різних державних і законодавчих структур, які 
мали усталене радянське розуміння термінології і вимагали «не займатися 
дурницями зі зміною назв, а швидко розбудовувати реабілітацію». У жовтні 
2017 року перелік нових професій поповнили «асистент фізичного 
терапевта» й «асистент ерготерапевта». На сьогодні ці посади введено до 
класифікатора професій і створено умови для їх запровадження у низці 
нормативних документів. Утім експерти вказують на відсутність заходів: «у 
тому числі, затвердження нормативних документів, потрібних для 
фінансування навчання та підготовки цих фахівців» [42]. 
Навіть якщо на місцях намагаються вибудувати систему 
реабілітаційних послуг, наприклад, для учасників АТО, постає проблема 
недостатності фахівців для надання таких послуг. 
«Наприклад, у Дніпрі зараз реалізуються декілька проектів зі створення 
реабілітаційних центрів у державному та приватному секторах. Однак усі 
вони зіштовхнулися з однією й тією самою величезною проблемою – хто там 
працюватиме? Тобто навіть матеріальні аспекти відходять на другий план: є 
можливість придбати необхідне обладнання, зробити ремонт приміщень, а 
фахівців бракує. Можна, звичайно, зібрати кадри, які працювали у старому 
форматі, запропонувати їм нові обладнання й умови, але ж чи варто 
сподіватися на якісно інший результат реабілітації? Впевнений, що ні. А де 
взяти фахівців, які можуть забезпечити її належний рівень? На базі 
Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни було започатковано 
проект розбудови відділення спінальної нейро-реабілітації на 50 ліжок. Під 
це була розроблена окрема програма, виділені бюджетні кошти, але для того, 
аби воно ефективно запрацювало, потрібно було щонайменше 20 фахівців із 
вищою немедичною освітою, які надавали б певну реабілітаційну допомогу» 
[42]. 
58 
 
Наразі важко говорити про врахування на місцях викликів, пов’язаних 
із необхідністю охоплення потреб у реабілітаційних послугах постраждалих 
осіб. Хоча у більшість областей намагаються створити умови для надання 
послуг, зокрема для учасників АТО та Операції об’єднаних сил, проте 
загальна політика у цій сфері практично не змінюється. 
Загалом, можна виділити такі проблеми фізичної та медичної 
реабілітації: 
• недостатньо вузькоспеціалізованої допомоги; 
• неякісні ліки; 
• немає локальних спеціалістів; 
• службова недбалість (проблеми з документацією, часто не 
вносять військовослужбовців до списків поранених, що не дає їм можливості 
отримати право на лікування); 
• корупція в сфері військової медицини (через неї і з’являються 
неякісні ліки та неефективна медична апаратура); 
• фрагментарий характер надання послуг із фізичної реабілітації 
(«недолікування»); 
• загалом, слабка розвиненість реабілітаційної справи та військової 
медицини, як галузі в Україні.Проблема криється у недостатній кількості 
відповідних спеціалістів та браку відповідного оснащення. 
Утім, усвідомлення важливості якісної фізичної та медичної 
реабілітації на державному рівні все-таки простежується. Надається 
безкоштовна допомога у відповідних закладах (присутні майжев усіх 
областях України). 
Костянтин Денисов, головний спеціаліст Східного міжрегіонального 
відділу Державної служби України у справах ветеранів та учасників 
антитерористичних операцій розповів про те, як у Запоріжжі виконується 
Указ Президента про медичну реабілітацію учасників бойових дій. 
59 
 
Він розповів,що у  них виконується Державна програма санаторно-
курортного плану, психологічної реабілітації та професійного навчання 
постраждалих учасників АТО, а також Революції Гідності. Станом за 2018 
рік програма з санаторно-курортного лікування виконана на 99%. По 
санаторно-курортному лікуванню 195 осіб отримали. Найбільше – у 
Хортицькому, Запорізькому, Олександрійському та Заводському районах. Всі 
учасники, які перебували на обліку, щоб отримати реабілітацію по всім 
районам області, вони всі її отримали, звісно, в межах фінансування, яке було 
виділено із державного бюджету. 
Область отримує певну суму коштів у рамках бюджетної програми, 
вона розподіляється по всім районам. Наприклад, ось якомусь району 
виділили на 5 людей, всі ці 5 людей отримали ці послуги – на всіх вистачило. 
Тут, звісно, не без проблем. Перша проблема, зрозуміло, що коштів 
вистачає не на всіх. За минулий рік санаторно-курортнелікування пройшли 
195 осіб. Але у Запорізькій області вже на сьогодні більше 12 тисяч 
учасників АТО, це відсотки великі, всіх не охопиш… Тут стане на допомогу 
обласна програма для тих, хто не може пройти по державній. 
Костянтин Денисов прокоментував алгоритм отримання послуг 
санаторно-курортного лікування. 
Учасник АТО встає в чергу у свій районний соціальний захист. Щоб 
отримати санаторно-курортне лікування, йому потрібно написати заяву. 
Подати копію документа про участь у антитерористичній операції, 
тому що учасники АТО – це одна із 20 категорій учасників бойових дій. 
Надати медичну довідку форми №070/о. Вона береться у сімейного 
лікаря, і в чому перевага – учасник АТО може потрапити до лікаря 
позачергово, йому не потрібно брати талончик, стояти в черзі – Закон надає 
йому право першочергового прийому у лікаря. 
Далі він здає ці документи, його ставлять на чергу і пропонують певний 
перелік санаторіїв, які відповідають державним стандартам. І він може 
обрати будь-який з цих санаторіїв, який йому підходить. До речі, з цього 
60 
 
року, тобто, з 2018, є можливість підписувати договір цифровим підписом, 
тобто, якщо у учасника АТО є цифровий підпис, він може навіть не 
витрачати часу на всілякі там папери – підписав й усе. 
Коли він пройшов лікування, йому оплатили це лікування. Якщо 
інваліди війни можуть щороку отримувати путівку до санаторію, то учасники 
АТО – один раз на два роки. Але в порядку черговості». 
Також для лікування учасників бойових дій в Україні відкриваються 
сучасні реабілітаційні центри за світовим зразком та надається активна 
підтримка у цьому плані від міжнародних організацій (наприклад, Revived 
Soldiers Ukraine – США; Цільовий фонд медичної реабілітації для України – 
НАТО; можливість пройти реабілітацію у лікарні “Калероя” – м. Хісаря, 
Болгарія). 
Пілотний проект Міністерства у справах ветеранів зі створення та 
аналізу психофізичного  профілю ветеранів. 
Черкаська область стала першою, де реалізовано проект зі створення та 
аналізу психофізичного профілю ветеранів, який стартував 1 травня 2019 
року. Безпосередню участь у якому взяли представники Чигиринського 
районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді спільно з 
громадською організацією «Ветерани АТО м. Чигирин та Чигиринського 
району». 
Унікальність проекту полягає в тому, що кожного ветерана Черкаської 
області відвідає група фахівців, до складу якої входять ветеран АТО та 
працівник соціальної служби. 
Метою проекту є визначення психологічного та фізичного стану 
ветеранів для комплексного розуміння потреби у пільгах та послугах. Після 
реалізації його у Черкаській області і обробки результатів,  реалізація 
проекту планується у межах всієї України. 
В межах реалізації проекту робота проводилася не тільки з самими 
ветеранами та їх родинами, а також охоплювала сім’ї загиблих учасників 
антитерористичної операції. Отримані дані анкетування заносилися 
61 
 
електронну базу даних на планшеті, а поті передавалися в електронному і 
паперовому вигляді до Міністерства у справах ветеранів для подальшої 
обробки інформації отриманої в результаті опитування. 
В подальшому інформація отримана від ветеранів АТО та ООС членів 
їх родин та родин загиблих учасників Російсько-Української війни 
слугуватиме для визначення наявних проблем і складнощів з якими вони 
стикаються та шляхів для пошуку їх комплексного вирішення. 
 
Висновки до розділу 1 
Проведений аналіз нормативно-правової бази, суб’єктів і підходів 
реабілітаційної діяльності в Україні дав змогу зробити узагальнення - 
серйозною проблемою комплексної системи реабілітації військовослужбовців-
учасників бойових дій, на нашу думку, є протиріччя між наявною в 
законодавстві України нормативно-правовою базою з питань соціального 
захисту та реабілітації учасників бойових дій і нестачею матеріально-
фінансових, науково-методичних, кадрових ресурсів для її практичного 
здійснення. 
Грунтовно досліджено медичний аспект реабілітації, який представляє 
собою комплекс лікувальних заходів, спрямованих на відновлення і розвиток 
фізіологічних функцій військового, на виявлення його компенсаторних 
можливостей для того, щоб створити у подальшому умови для повернення 
його до активного самостійного життя. Розглянуті умови, які сприяють 
створенню спеціальності фізичної реабілітаційної медицини в Україні та 
умови, які гальмують цей процес. Доведено, що нині в Україні є чимало 
кваліфікованих спеціалістів, які впевнені у майбутньому української 
реабілітації, але є й такі, що не бажають змін, бо бояться втратити те, що 
мають на сьогоднішній день.  
 
 
 
62 
 
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ТА ПРОГРАМА 
ПРОФІЛАКТИКИ І ЛІКУВАННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО 
СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ 
УКРАЇНИ 
2.1. Психологічна допомога ветеранам збройних сил 
У Положенні про психологічну реабілітацію військовослужбовців 
Збройних Сил України, які брали участь у військових діях, під час 
відновлення боєздатності військових частин (підрозділів) психологічна 
реабілітація є системою заходів, спрямованих на відновлення, корекцію 
психологічних функцій, якостей, властивостей особи (військовослужбовця), 
створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості. У 
тому ж Положенні психологічна реабілітація військовослужбовців Збройних 
Сил України, які брали участь в АТО, під час відновлення боєздатності 
військових частин (підрозділів) являє собою комплекс заходів 
психологічного характеру, спрямованих на збереження, відновлення та 
корекцію психофізіологічних та психічних функцій, оптимального рівня 
боєздатності військовослужбовців, які були піддані впливу психотравмуючих 
чинників та постраждали внаслідок цього, а також створення сприятливих 
умов для подальшого успішного виконання ними службових обов’язків. 
Термінологічний словник-довідник менеджера охорони здоров’я представляє 
психологічну реабілітацію військовослужбовців як заходи щодо своєчасної 
профілактики та лікування психічних порушень; формування у 
військовослужбовців свідомої й активної участі в реабілітаційному процесі 
[46]. 
Наведемо деякі позиції науковців щодо сутності наукової дефініції 
«психологічна реабілітація». В узагальненому вигляді психологічна 
реабілітація є «психічним відновленням колишньої орієнтації після ситуацій, 
які спричинили в особи почуття тривожності і страху» [1, с. 27; 39]. Як 
доводить О. Жаданюк, психологічна реабілітація – це «система 
психологічних, психолого-педагогічних, соціально-психологічних заходів, 
63 
 
спрямованих на відновлення або компенсацію порушених психічних 
функцій, станів, особистісного та соціального статусу людей, які отримали 
психічну травму» [7, с. 134]. 
Заслуговує на особливу увагу трактування психологічної реабілітації В. 
Попова, який дав найбільш коректне, на нашу думку, визначення. Так, у 
широкому сенсі, під психологічною реабілітацією після участі особи у 
екстремальних впливах дослідник розуміє відновлення здібностей 
дисгармонійно розвиненої особистості до діяльності в неекстремальних 
умовах. У вузькому – це психологічна реабілітація після екстремальних 
впливів – «це спільна діяльність психолога і дисгармонійної особистості, 
спрямована на гармонізацію розвитку особистості і задоволення її потреб у 
самоствердженні» [25, с. 11–12]. Вчений запропонував методику 
психологічної реабілітації при тривалій вторинній дезадаптації, що 
передбачає, по-перше, створення умов для очищення психіки від слідів 
первинної дезадаптації, по-друге, формування навичок неекстремальної 
поведінки (точніше актуалізація та вдосконалення старих навичок), по-третє, 
створення умов для саморозкриття життєвих перспектив особистості 
(неекстремальне планування життя). 
Слід констатувати, що мета психологічної реабілітації покликана 
відновити психічне здоров’я і соціальну поведінку особистості в суспільстві. 
Залежно від глибини ПТСР та індивідуальних особливостей 
військовослужбовців можна визначити завдання психологічної реабілітації:  
1) повернення військовослужбовців до бойового строю;  
2) підготовка до активної професійної діяльності та перехід на вищий 
рівень;  
3) підготовка до життя в умовах мирного суспільства;  
4) повернення бажання жити, не допускаючи при цьому емоційно-
психічних зривів;  
5) формування мотивації до висхідної мобільності в нових умовах;  
6) нормалізація психічного стану;  
64 
 
7) відновлення порушених або втрачених особою психічних функцій;  
8) гармонізація Я-образу ветеранів війни зі сформованою соціально-
особистісною ситуацією (поранення, інвалідизація тощо);  
9) надання допомоги для налагодження конструктивних відносин з 
референтними особами і групами [11]. 
Процес психологічної реабілітації передбачає, на думку В. Попова, 
низку послідовних етапів, а саме:  
1) вступний етап, на якому відбувається взаємна адаптація психолога і 
пацієнта, визначаються цілі та характер взаємодії щодо їх спільної 
діяльності; 
2) підготовчий етап передбачає навчання пацієнта навичкам 
саморегуляції та роботи зі зміненими станами свідомості. У результаті 
досягається той психічний стан, який стане фоном для досягнення цілей 
наступного етапу;  
3) катарсичний етап. Після завершення психологічної підготовки 
пацієнта у нього провокується катарсис. Емоційне відреагування стану 
вторинної дезадаптації призводить до того, що механізм психічної регресії 
отримує можливість своєї реалізації на всьому протязі життєвого шляху 
особистості. При цьому психічні процеси, викликані катарсисом, не 
зачіпають форми сформованих стереотипів поведінки, а змінюють їх 
емоційне наповнення;  
4) етап усвідомлення неадекватності екстремальної поведінки. На 
цьому етапі пацієнт спільно з психологом обговорюють найбільш типові 
форми поведінки пацієнта на прикладі життєвих ситуацій, що сталися після 
катарсису. У результаті відсутності колишнього екстремально-емоційного 
наповнення всіх форм поведінки створюються передумови усвідомлення 
його неадекватності і формується мотивація на корекцію;  
5) етап формування навичок поведінки здійснюється шляхом 
соціально-психологічного тренінгу в спеціально підібраних групах. 
65 
 
Апробування нових навичок в умовах гри полегшує пацієнтові завдання 
формування орієнтовної основи нової поведінки;  
6) етап визначення життєвих перспектив (інсайту). Після перших 
вдалих спроб застосування нової поведінки пацієнта в реальному житті 
психолог допомагає, створюючи умови для раптового пізнання своєї 
життєвої перспективи, формується новий особистісний сенс;  
7) етап підтримувальних заходів передбачає періодичне психологічне 
консультування пацієнта [25, с. 20–21]. 
Загалом, під час організації психореабілітаційних заходів суттєве 
значення має фактор часу. Чим раніше після виходу з екстремальних умов 
починається психологічна реабілітація, тим більший ефект можна очікувати 
від її проведення. 
Слід також враховувати, що психологічна реабілітація є важливим 
статутним елементом психологічної роботи в сучасних умовах діяльності 
військ. Така робота «забезпечує підтримку необхідного стану боєздатності 
військовослужбовців, дозволяє попередити інвалідність, дає змогу 
відновлювати психічну рівновагу людей, створює умови для адаптації воїнів, 
які отримали психічні травми» [7, с. 137]. 
Для розуміння сутності психологічної реабілітації необхідно визначити 
її співвідношення зі спорідненими видами діяльності. У цьому контексті нам 
видається евристичною позиція О. Караяні [11], при якій психологічна 
реабілітація розглядається як складовий елемент цілісного реабілітаційного 
комплексу, що передбачає медичний, професійний, соціальний та 
психологічний види. При цьому названі види реабілітації взаємодіють між 
собою, утворюючи нові види, до прикладу, «медико-
психологічну»,«професійно-психологічну», «соціально-психологічну» та 
«психологоакмеологічну»  реабілітації.  
Зупинимося більш докладно на тлумаченні сутності медико-
психологічної реабілітації, яка у Наказі Міністерства оборони України ғ 591 
від 04.11.2016 р. «Про затвердження Інструкції про організацію санаторно-
66 
 
курортного лікування, медичної та медико-психологічної реабілітації у 
Збройних Силах України» [30] представлена як комплекс медичних, 
психологічних, загальних оздоровчих заходів, які здійснюються з метою 
відновлення здоров’я та корекції психофізіологічних функцій, отримання 
оптимального рівня боєздатності (працездатності) військовослужбовців, а 
також створення сприятливих умов для відновлення соціальної активності, 
розвитку та утвердження особистості. 
Процедура медико-психологічної реабілітації передбачає наявність 
декількох етапів: психологічну діагностику і прогнозування, комплексну 
психологічну корекцію, а також етап тривалого спостереження і контролю. 
Мета психологічного вивчення – оцінка розвитку психологічних 
особливостей особистості, які впливають на ефективність результату 
реабілітації та ймовірність розвитку ПТСР. До таких характеристик А. 
Маклаков відносить адаптаційний потенціал особистості, що містить 
інформацію про особливості нервово-психічної регуляції і самооцінки 
особистості, говорить про здатність комбатанта будувати взаємини з 
оточуючими, показує ступінь збереження морально-етичної сфери. Важливу 
роль відіграє і наявність соціальної підтримки з боку оточуючих і наявність 
мотивів діяльності на перспективу. Особи з чітко вираженим позитивним 
полюсом даних характеристик досить швидко повертаються до звичайного 
життя. У той же час у військовослужбовців з протилежними 
характеристиками процес реабілітації, як правило, носить затяжний характер. 
«Комплексна медико-психологічна реабілітація передбачає здійснення 
процедур психологічної, фармакологічної і соціальної корекції, які 
проводяться з метою нормалізації функціонального стану організму» [16, с. 
280–281]. 
Військові психологи [25] переконані, що медико-психологічна 
реабілітація передбачає мобілізацію психологічних можливостей 
військовослужбовців у подоланні наслідків поранень, травм, інвалідизації, 
купірування больових відчуттів, психологічну підготовку постраждалих до 
67 
 
операційного втручання і в післяопераційний період. На думку М. Крамника, 
проведення заходів медико-психологічної реабілітації постраждалих в 
екстремальних ситуаціях і втому числі й віськових, які були учасниками 
збройних конфліктів не повинно обмежуватися рамками доліковування. Воно 
має розпочинатися на початкових стадіях формування стресових розладів для 
відновлення праце- і боєздатності, а також попередження психологічної 
дезадаптації на наступних етапах життєдіяльності. Науковці [14] переконані, 
що між медико-психологічною та медичною реабілітацією існує тісний 
взаємозв’язок, причому першої найбільше потребують практично всі 
учасники локальних воєн. 
Проведений аналіз існуючих підходів до розуміння сутності та 
особливостей психологічної реабілітації військовослужбовців-учасників 
бойових дій, дає змогу зробити узагальнення. По-перше, поняття реабілітації 
охоплює переважно психологічну сферу (зменшення проявів деструктивних 
емоційних станів, відновлення нормального психоемоційного стану, 
саморегуляція, самотерапія, саморозвиток). По-друге, форми, методи, 
технології та засоби реабілітаційної діяльності носять, восновному, 
психотерапевтичний характер. 
Питання психологічної допомоги та реабілітації учасникам бойових дій 
тривалий час не сходить з інформаційних повідомлень – від маніпулювання 
кількісними даними щодо потреби у цих послугах до суспільної небезпеки 
через їх відсутність. Вже згадуваним Указом Президента № 150 Кабінету 
Міністрів України доручалось: « 4) розглянути питання щодо збільшення 
штатних нормативів психологів відділень закладів охорони здоров’я, в яких 
здійснюється реабілітація учасників Антитерористичної операції, та 
забезпечення у разі потреби в установленому порядку збільшення 
відповідного фінансування таких закладів [28]. 
Проте особливих змін, які дали б змогу говорити про забезпечення 
послугами реабілітації, практично не сталося. «Протоколи зі стандартизації 
медичної допомоги при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), 
68 
 
затверджені наказом МОЗ «Про затвердження та впровадження медико-
технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при 
посттравматичному стресовому розладі» №121 від 23.02.16 р., є єдиним 
документом, який стосується реабілітації військовослужбовців. Однак 
протоколи регулюють вузькоспеціалізоване питання ПТСР і надання 
допомоги військовослужбовцям у закладах МОЗ. Порядку надання допомоги 
при інших захворюваннях та розладах, що можуть спіткати людину, які 
пройшла через бойові дії, законодавством поки що не встановлено» [15]. 
Порядок проведення психологічної реабілітації учасників 
Антитерористичної операції було затверджено лише у грудні 2017 року[36]. 
Формально порядок дозволяє надання послуг, у тому числі членам сім’ї 
військовослужбовця. Однак незрозуміло, як саме буде профінансовано 
залучення родини. 
Окрім того, послуги психологічної реабілітації надаються у 
стаціонарних умовах та не поширюються на послуги за місцем проживання, а 
саме на цьому наполягають експерти: «Зміна стаціонарного мислення щодо 
проведення реабілітаційних заходів, зокрема і в межах санаторно-курортних 
закладів, на амбулаторне. Важливою складовою процесу психологічної 
реабілітації є розробка індивідуальної програми для кожного військового, яка 
має базуватися на визначеному реабілітаційному потенціалі людини та його 
потребах, включати індивідуальну психотерапію, групову (гомогенну, 
гетерогенну), сімейну, подружню та інші з чітким визначенням програми 
проходження, а саме, частота сеансів, їх тривалість, хто має проводити, як і 
коли, а також економічні розрахунки всіх послуг. Такі програми 
розробляються на рік або 6 місяців, узгоджуються з військовим, його 
родиною та структурами, які будуть надавати відповідні послуги, незалежно 
від підпорядкування цих структур, та звичайно, враховуючи потребу 
людини» [23]. 
Експерти схильні вважати, що наразі психологічна реабілітація та 
допомога військовослужбовцям не є ефективною: 
69 
 
«А поки в країні в цьому питанні існує хаос. Реабілітацією займаються 
хто завгодно і як завгодно, називаючи себе відповідними спеціалістами, 
незважаючи на відсутність спеціальної підготовки та покупаючи один у 
одного сертифікати з навчання. А держава не контролює цей процес, йде від 
рішення даної проблеми, намагаючись відсутність реальних практичних 
результатів обґрунтувати збільшенням затверджених неякісних та недіючих 
папірців» [23]. 
Більшості опитаних учасників АТО (13 осіб – 65%) послуги із 
психологічної реабілітації запропонували лікарі під час стаціонарного 
лікування у госпіталі; 4 респондентам (20%) послуги запропонували 
волонтерські або благодійні організації. Проте, з їхніх слів, ці послуги не 
поширювалися на членів сімей. 
Ще гіршою є ситуація з отриманням послуг психологічної допомоги 
цивільними постраждалими особами. Формально, таку допомогу 
постраждалим особам мали б надавати центри соціально-психологічної 
допомоги – заклади, що надають соціальні послуги особам, які внаслідок 
стихійного лиха, збройних конфліктів, насильства у сім’ї, торгівлі людьми 
або реальної загрози їх вчинення тощо перебувають у складних життєвих 
обставинах і не можуть самостійно їх подолати [37]. Однак Типове 
положення про центр соціально-психологічної допомоги містить обмеження 
щодо користування їхніми послугами особами зі складними порушеннями 
здоров’я. Відповідно до пункту 12, «до центрів соціально-психологічної 
допомоги не приймаються  особи, які відповідно до Державного стандарту 
догляду вдома, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 13.11.2013 №760, 
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2013 р. за 
№1990/24522, належать до IV–V груп рухової активності (за відсутності 
супроводжуючої особи)». Звернувшись до стандарту соціальної послуги 
догляду, можна простежити, що порушення здоров’я осіб, які належать до IV 
групи рухової активності не є вже аж такими глибокими. Зокрема особа, яка 
належить до цієї групи «Види складних дій (прийом ліків, користування 
70 
 
телефоном, розпоряджання особистими фінансами) виконує самостійно й у 
повному обсязі. Може вести домашнє господарство невеликого обсягу при 
великих часових затратах. Не може прати великі речі. У рідких випадках 
може пересуватися на невеликі відстані з супроводом пішки або 
користуватись транспортом» [29]. Отже, обмеження здаються дещо 
необґрунтованими. 
З позиції Мінсоцполітики, такі особи можуть отримувати послуги, в 
тому числі тимчасовий притулок, у територіальних центрах соціального 
обслуговування (надання соціальних послуг)[9]. Однак викликає сумнів, що 
територіальні центри зможуть надати послуги психологічної допомоги. Крім 
того, цивільні постраждалі особи з числа внутрішньо переміщених осіб не 
могли розраховувати й на послугу тимчасового притулку. 
Ще одне обмеження пов’язане із прийняттям до центру соціально-
психологічної допомоги осіб із психічними захворюваннями у стані 
загострення або хронічними психічними захворюваннями. У цій ситуації 
залишається сподіватися, що соціальний працівник, відповідальний за 
приймання до центру, зможе належно оцінити наявність такого 
захворювання та відрізнити його від стресового розладу, спричиненого 
наслідками втрати здоров’я, рідних, житла [37]. На жаль, даних, які б 
підтверджували, що особи з порушеннями здоров’я користувалися послугами 
центрів соціально-психологічної допомоги, не знайдено. 
Лише 4 опитаним лікарі пропонували психологічну допомогу під час 
стаціонарного лікування; 1 респонденту таку допомогу запропонував 
дільничний лікар; 10 постраждалим таку допомогу запропонували 
волонтерські або благодійні організації; 8 респондентам психологічної 
допомоги не пропонували і вони взагалі не знають, чи потрібні їм ці послуги. 
Отримання допоміжних засобів. Норму Закону України «Про 
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», за якою отримання допоміжних  
засобів поширювалося на постраждалих осіб незалежно від встановленої 
інвалідності, виконано лише частково. Забезпечення засобами реабілітації, 
71 
 
зокрема протезуванням та ортезуванням поширювалось на учасників АТО, 
втім сюди не входила допомога фахівців у навчанні користуванням 
допоміжними засобами [12]. Той факт, що протезування учасників бойових 
дій могло здійснюватися за кордоном, підтверджує невідповідність 
пропонованих послуг потребам користувачів. Це підтверджують і 7 опитаних 
учасників АТО: надані їм допоміжні засоби не повністю відповідали їхнім 
очікуванням; пропоновані ще 1 опитуваному засоби зовсім не задовільнили 
його потреб, а саме цим особам технічні засоби надавали у медичних 
закладах та в органах соціального захисту; цілком відповідали очікуванням 
надані засоби 2 респондентам, проте ці засоби їм пропонували або приватний 
заклад, або благодійна чи волонтерська організація. 
Схожою є оцінка засобів, наданих цивільним постраждалим особам. Не 
відповідали потребам допоміжні засоби, надані 10 особам; частково 
відповідали очікуванням надані засоби ще 5 респондентам; лише 4 з 45-ти 
цивільних постраждалих осіб змогли оцінити надані їм засоби як такі, що 
повністю відповідали їхнім очікуванням. 
Від медичних установ та органів соціального захисту допоміжні засоби 
мали можливість отримати 12 респондентів; ще 2 осіб отримали їх від 
приватних установ; ще троє осіб отримали допоміжні засоби від 
волонтерських та благодійних організацій. 
Незважаючи на рапортування Мінсоцполітики про збільшення видатків 
на забезпечення технічних та інших засобів реабілітації та про забезпечення 
потреби ледь не на 100%, 7 постраждалих осіб і досі очікують на допоміжні 
засоби. 
Певні стратегічні розробки все-таки сприяють обережному оптимізмові 
через можливі зміни та повноцінне запровадження системи реабілітації. Хоча 
й повільно, однак поступово впроваджується імплементація «Міжнародної 
класифікації функціонування обмежень життєдіяльності та здоров’я», 
принаймні, на цей час уже здійснено її переклад. МОЗ розробило концепцію, 
в якій ґрунтовно описано всі етапи – від початку захворювання чи стану до 
72 
 
моменту визначення статусу за МКФ[49]. На жаль, концепцію не вдалося 
знайти у відкритому доступі, тому її аналіз відсутній. 
Кілька законодавчих ініціатив було запропоновано Уповноваженим 
Президента з питань реабілітації учасників АТО. Зокрема ініціювання, 
розроблення та обговорення восени 2017 року проекту Закону «Про систему 
реабілітації». Ще одна ініціатива – розроблення проекту Закону «Про 
реабілітацію осіб, які забезпечували державну безпеку України, захист від 
надзвичайних ситуацій та деяких інших осіб». Залишається сподіватися, що в 
наступних етапах запровадження системи реабілітації буде враховано всі без 
винятку категорії осіб, які потребують цих послуг. 
 
2.2. Обгрунтування необхідності примусової психологічної 
допомоги учасникам АТО та ООС 
Верховна Рада ще наприкінці минулого року ухвалила законопроект, 
що запроваджує обов’язкову психологічну реабілітацію для 
військовослужбовців. Повністю він поки що не діє – немає єдиної системи 
реабілітації, однак експерти – як юристи, так і психологи – висунули низку 
зауважень до проекту ініціативи, розповідає Наталія Шапошник, учасниця 
Психологічної кризової служби. 
По-перше, як відзначило Управління юстиції, законопроект суперечить 
деяким нормам Конституції, а також не поширюється на власне 
демобілізованих. По-друге, зауважує психолог, в його основі – закон про 
реабілітацію людей з інвалідністю. Саме звідти запозичене поняття 
реабілітації. Однак таким чином воно охоплює занадто широкі категорії 
військовослужбовців і залишається недостатньо визначеним. 
Утім, тендер на закупівлю послуг із психологічної реабілітації вже 
оголошено, каже Наталія Шапошник. Тим часом психологи критикують саму 
програму реабілітації. Тендер прописаний під санаторії та профілакторії 
рекреаційного типу, пояснює психолог, максимум, що вони можуть дати – це 
психологічне розвантаження. «Окрім того, дуже висока інтенсивність 
73 
 
психотерапевтичного втручання – не менше від 40 годин, – а це може 
призводити до дезадаптації й регресії», – каже вона. 
Основна хиба такої програми полягає в тому, що реабілітація 
передбачає діагностування певного розладу, додає Наталія Шапошник. 
Однак діагноз може поставити лише лікар-психотерапевт. До того ж, 
Законом «Про психіатричне здоров’я» громадянам забезпечується 
презумпція психіатричного здоров’я. 
Поки що на програму реабілітації можна потрапити лише з довідкою 
учасника бойових дій, психіатричний діагноз у направленні не вказують. Але 
Наталія Шапошник прогнозує, що згодом на психологічну реабілітацію 
будуть спрямовувати за показаннями, які прописуватимуться як діагнози – 
умовно кажучи, кожен, хто був на війні, на папері матиме посттравматичний 
стресовий розлад. Вже зараз 30 відсотків військовослужбовців отримують 
фальшивий діагноз, щоб взяти відпустку для реабілітації, розповідає 
психолог. 
Серед інших зауважень – державна програма психологічної реабілітації 
не враховує роботу з оточенням: з сім’ями або побратимами, а також методи 
групової роботи. Разом із тим, Шапошник наводить соціологічні дані 
Психологічної кризової служби, за якими половина військовослужбовців 
добре оцінили перебування у профілактичних закладах під час програм 
реабілітації. 
Інший психолог Психологічної кризової служби Андрій 
Карачевський також наголошує на тому, що потрібно розрізняти 
психологічне відновлення й психотерапію, яка є набагато складнішою й 
тривалішою. Неточність термінології призводить до стигматизації та 
поширенню міфів – наприклад, про те, що 70 відсотків військовослужбовців 
мають психічні розлади. Психолог також зауважує, що ініціативи з 
реабілітації не мають бути примусовими. 
«Військовим потрібна психологічна реадаптація до мирного 
суспільства. Інколи, звикнувши дуже конкретно вирішувати проблеми, 
74 
 
дивуються, що в цивільному житті нічого не змінюється. Це їх не лише 
бентежить, але й дратує», – каже психолог. 
Разом із тим, Карачевський наголошує, що певні психічні розлади 
можуть проявлятися в солдатів з часом. Тому психолог пропонує 
запровадити систему психологічного тестування бійців на місцях – 
наприклад, у військових частинах. Для побоювань щодо повернення 
радянської каральної психіатрії, на його думку, підстав немає, адже в 
законопроекті не йдеться про суто психіатричне втручання – наприклад, 
медикаментозне лікування. 
Законопроект націлений насамперед на соціальний захист бійців, 
стверджує фахівець Головного управління морально-психологічного 
забезпечення ЗСУ Юрій Спицький, хоч і визнає, що з 29 шпиталів у програмі 
реально допомогу надають поки що лише чотири. Також він посилається на 
дані ізраїльської армії, які свідчать, що військові звертаються за 
психологічною допомогою упродовж п’яти років після демобілізації. Саме 
тому, на його думку, така реабілітація має бути обов’язковою. 
«Чи можемо ми зараз брати на себе відповідальність скасувати слово 
«обов’язковий», якщо, ймовірно, через п’ять років людям знадобиться 
допомога, а ми не матимемо цієї статті?», – каже фахівець. 
За статистикою, наразі лише 14 відсотків учасників військових дій на 
сході України зверталися по психологічну допомогу, причому 65 відсотків із 
них зробили це з примусу. 
 
2.3. Програми профілактики і лікування ПТСР для ветеранів 
збройних сил 
Метою проекту є створення служби підтримки для допомоги у 
профілактиці та лікуванні посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у 
ветеранів України, сімей ветеранів та громадян, переселених внаслідок 
військових дій на сході України. Цей проект спрямований на активізацію 
75 
 
зусилля для досягнення національної єдності або порівняного за обсягом 
зусилля на фінансування проекту. 
Цілі проекту: 
1. Профілактика і консультування з питань посттравматичного 
стресу для ветеранів України. 
2. Родинна освіта щодо ПТСР та моделі поведінки ветеранів після 
досвіду бойових дій. 
3. Оцінка стану здоров'я після повернення з АТО та направлення 
ветеранів групи ризику на отримання подальших консультаційних послуг. 
4. Довгострокові консультації в місцевих відділеннях для ветеранів, 
членів їх сімей та переселених громадян. 
5. Надання консультацій для поранених ветеранів щодо ПТСР та 
загальних питань за згодою медичних установ. 
6. Професійна підготовка персоналу для лікування і профілактики 
ПТСР в поєднанні з динамікою сім'ї. 
 Структура проекту: 
Проект спрямований на створення Офісу управління програмою (ОУП) 
в Києві. ОУП буде виконувати роль штаб-квартири для управління та 
керування до 24 регіональних центрів (по одному на кожну область) по всій 
території України. Кожен регіональний центр буде підтримувати місцеві 
консультаційні відділення, розташовані у кожному регіоні від 5 до 20 міст 
(відповідно до регіональних демографічних даних). 
Посттравматичний стресовий розлад: згідно з даними клініки 
Мейо, «посттравматичний стресовий розлад - це стан психічного здоров'я, 
який було викликано жахливою подією». Симптоми дуже різноманітні і 
можуть включати в себе спогади, нічні кошмари, важкі тривожні розлади та 
неконтрольовані думки, часто пов'язані з думками про самогубство. ПТСР 
викликає почуття безнадійності, проблеми в стосунках, труднощі, пов'язані з 
пристосуванням, зловживання алкоголем і наркотиками, злочинну й 
агресивну поведінку із суттєво підвищеним рівнем самогубств. 
76 
 
Вплив ПТСР в Сполучених Штатах: У той час як 58 000 американців 
загинуло під час війни у В'єтнамі, протягом наступних 10 років ще понад 60 
000 власноруч покінчили з життям. Більше 30 % з 2,7 мільйонів солдатів, які 
служили у В'єтнамі, страждали на ПТСР, й на нього продовжують страждати 
понад 250 тисяч ветеранів В'єтнаму, які залишилися в живих. Основним 
чинником, що сприяє довгостроковості впливу ПТСР, є формальне визнання 
Сполученими Штатами ПТСР як проблеми лише майже через десять років, в 
1980 році. 
Загроза в Україні: Умови життя в Україні досить погані. Україна була й 
залишається погано підготовленою для потреб своїх солдатів і цивільних 
осіб, які постраждали. Солдати, які отримали поранення на передовій, часто 
залежать від обмежених або застарілих медикаментів. Подальше лікування та 
підтримка є мінімальними й не надаються оптимальним чином. 
Майже два мільйони громадян України було переселено, з яких більш 
ніж один мільйон наразі розкидані по всій Україні. Багато з цих цивільних 
осіб також уразливі до таких же травматичних переживань, як і солдати 
України. 
Масштабована реалізація: Регіональне визначення: в Україні існує 24 
області/регіони, до складу яких входить 1127 районів/округів та 1-28 
регіональних міст, що мають важливе значення. Організація регіональних 
центрів може відбуватися відповідно до адміністративної, демографічної, 
військової організації або впливу області. Ця програма призначена для 
масштабування всіх чотирьох методів організації, які мають відношення до 
фінансування. 
Логічним мінімальним результатом цієї програми буде побачити 
активізацію регіональних центрів відповідно до регіонального впливу або 
головної військової штаб-квартири. Вказане досить тісно пов'язане, за 
винятком непублічних змін у військовій організації, та може базуватися 
відповідно до 6-го, 8-го та 13-го армійського корпусу, або до таких 
територіальних управлінь станом на 2014 рік, за винятком Криму. 
77 
 
Подальший розвиток має на меті збільшити рівень охоплення за 
демографічним принципом, а в кінцевому рахунку має досягти 
адміністративного паритету з метою максимальної координації між 
програмою, урядом і військовими. 
Для того, щоб програма була корисною, вона має бути доступною без 
проблем для тих, 
для кого вона призначена. Багато залежить від рівня фінансування й 
ступеня співпраці з військовими. 
План розгортання програми (рис.2.1): 
1. Вибрати та найняти професійного директора програми. 
2. Відкрити Офіс управління програмою (ОУП) в Києві. 
3. Вибрати та найняти професійних співробітників адміністративної 
служби для ОУП. 
4. Вибрати та провести повний курс навчання для команди з 
чотирьох ОУП тренерів та шести регіональних тренерів. 
5. Встановити стандартну операційну процедуру для відкриття 
регіональних центрів та місцевих відділень. 
6. Вибрати та провести навчання регіональних співробітників. 
7. ОУП має допомагати регіональним співробітникам у відкритті 
нових регіональних центрів. 
8. ОУП має допомагати регіональним центрам у визначенні 
відповідних місць для відкриття місцевих відділень. 
9. ОУП має допомагати регіональним центрам у виборі та 
підготовці співробітників для місцевих відділень. 
10. Розробити стандартний план дій та план дій щодо зв'язків з 
громадськістю для місцевих відділень. 
11. ОУП має підготувати інструкцію щодо зв'язків з громадськістю 
та стандарти для використання місцевими відділеннями. 
12. Регіональні центри мають допомагати новим місцевим 
співробітникам почати відкриття місцевих відділень. 
78 
 
13. Місцеве відділення має ініціювати зв'язки з громадськістю та 
рекламу нової, місцевої програми ПТСР. 
14. Провести опитування серед населення та оцінити всі 
волонтерські програми для їх сертифікації та авторизації для надання послуг. 
15. Регіональні центри мають допомагати ОУП контролювати всі 
послуги, не передбачені проектом, які надаються по всій країні. 
16. ОУП та регіональні центри мають забезпечити безперервну 
професійну підготовку всіх постачальників послуг. 
17. ОУП та регіональні центри мають постійно займатися 
поліпшенням професійної якості всіх послуг, що надаються цільовим групам. 
18. ОУП, регіональні та місцеві відділення мають працювати разом 
для координації підтримки всіх сертифікованих послуг, не передбачених 
проектом, за необхідності. 
 
Де: Основні військові 
 медичні заклади Де: вдома 
Що: необхідне медичне Що: Амбулаторна 
 лікування програма в Вет Центрі що: 2 роки 
Як довго: скільки треба ( Як довго: 1 місяць психологічної 
Пор анений плюс Оцінка) підтримки 
Де: Вет Центр 
солдат  Де: Військова база (ЗС, Звільнено 
Не поранений Де: Військова база (ЗС, Де: Основні військові 
ВМС, Морська піхота, 
 ВМС, Морська піхота, медичні заклади, 
ВПС) 
ВПС), інша будівля відділеня психіатрії 
Не поранений Що: Оцінка психологом-
Що: подальша Що: Сувора оцінка 
 професіоналом Обмежена 
професійна оцінка Як довго: приблизно 
Як довго: 1 тиждень –  служба 
Як довго: 1 місяць 6 місяців 
1 місяць (6 місяців) 
 
Пирм: Бійці пройдуть дебрифінг, а також здадуть 
аналіз и крові, обговорення питань стресу у 
амбулаторному режимі. 
Бійці несуть полегшену службу, виконують 
полег шені фізичні вправи. 
Ціль: підготувати бійця до повернення на 
звича йну службу. 
 
Департамент у спра вах ветеранів війни та учасників Регіональні офіси у справах 
Додаткові сервіси у Вет Центрах: 
антитерористичної операції (www.va.gov) ветеранів 
- сімейне консультування  
Керують Вет Центрами www.vetcenter.va.gov - Навчання персоналу 
 - пошук роботи та професійна підготовка 
-довгострокова медична допомога Вет Центрів 
- допомога з пошуком житла 
- психологічна допомога  - ресурси для Вет 
- допомога у фінансових справах 
- реабілітація після ампутації тощо  Центрів 
Рис. 2.1. Схема служби роботи з ветеранами (розроблено Frank 
Pucelik та PCG) 
79 
 
Процес роботи з ветеранами: Метою програми профілактики і 
лікування ПТСР є робота безпосередньо з військовими України, підготовка 
військовослужбовців до повернення в цивільне суспільство. Цей процес буде 
здійснюватися регіональними відділеннями програми ПТСР разом з 
існуючими військовими базами та місцевими відділеннями програми ПТСР. 
Процес включає в себе оцінку стану та лікування військовослужбовців під 
час перебування на дійсній військовій службі, один рік обов'язкового 
консультування після звільнення з дійсної військової служби, а також 
добровільне продовження надання послуг протягом одного додаткового 
року. 
Весь процес проведення оцінки ПТСР та психологічної оцінки 
військовослужбовців визначено на блок-схемі процесу роботи з ветеранами 
(вище), а нижче описано більш докладно. 
Непоранені солдати: Усі військовослужбовці, перед звільненням з 
дійсної військової служби, отримують призначення до регіонального 
відділення для проходження психологічної та медичної оцінки на строк від 1 
до 4 тижнів. У кожному конкретному випадку солдатам може знадобитися 
пройти подальше обстеження на строк до 1 місяця. Протягом цього періоду 
солдати будуть продовжувати виконувати свої регулярні обов'язки одночасно 
з амбулаторним обстеженням та підготовкою до повернення до цивільного 
життя. 
Солдатам, які за результатами оцінки потрапили до групи серйозного 
ризику виникнення ПТСР або які страждають на ПТСР та/або інші 
психологічні розлади, буде продовжено термін дійсної військової служби на 
строк до шести місяців для отримання постійної психологічної допомоги. 
Після такого тривалого лікування, в кожному конкретному випадку, солдати 
можуть залишитися на обмеженій дійсній військовій службі на строк до 
шести місяців або можуть бути звільненими. 
Всі солдати, які звільнилися одразу або після тривалого психологічного 
лікування, отримують від регіонального відділення призначення до місцевого 
80 
 
відділення, яке знаходиться найближче до їх місця проживання, для 
обов'язкового проходження консультування за допомогою щотижневих 
зустрічей протягом одного року. Весь персонал матиме можливість 
продовжувати отримувати консультаційні послуги в рамках цієї програми на 
добровільних засадах протягом другого року. 
Після отримання призначення до місцевого відділення та початку 
відвідування щотижневих зборів, до участі запрошуються члени сімей 
колишніх військовослужбовців. На додаток до консультаційних послуг щодо 
ПТСР та психологічних розладів місцеві відді лення надаватимуть допомогу 
учасникам в працевлаштуванні, отриманні фінансової допомоги, поверненні 
до навчання, отриманні допомоги в житловому питанні та надаватимуть 
доступ до інших програм підтримки. 
Поранені солдати: Солдати, які отримали поранення на дійсній 
військовій службі, в залежності від ступеня тяжкості, переводяться до 
військових госпіталів або тимчасово звільняються для лікування в 
невійськових лікарнях. Після отримання призначення до військового 
госпіталю, вони будуть проходити психологічну експертизу та 
отримуватимуть допомогу, пов'язану з медичною допомогою, стільки часу, 
скільки це буде потрібно. Якщо направлення було отримано в приватну 
медичну установу, місцеві відділення надаватимуть амбулаторну допомогу 
військовослужбовцям та членам їх сімей тільки часу, скільки це буде 
потрібно, але терміном до одного року. 
 
 
 
 
 
 
 
Рис. 2.2. Схема управління програмою реабілітації 
81 
 
 Офіс управління програмою (ОУП) (штаб-квартира) (рис.2.2.): 
Роль: створюється в Києві для забезпечення централізованого 
управління та координації всіх функцій і послуг, що надаються за 
програмою. ОУП буде нести відповідальність за питання спостереження за 
ветеранами та ПТСР на національному рівні; за навчання та сертифікацію 
всього персоналу програми; за забезпечення нагляду, зв'язку та підтримки 
регіональних відділень; за визначення стандартів і процесів для контролю 
якості послуг і персоналу (табл.2.1). 
Таблиця 2.1 
Вимоги до персоналу офісу управління програмою 
Функція: Посада: Примітки: 
Управління  Директор 1 Фахівець з інформаційно-
та фахівці Помічник директора роз'яснювальної діяльності, який 
Заступник помічника директора2 контролює всі регіональні центри. 
Координатор волонтерів3 2Провідний фахівець з інформаційно- 
Бухгалтер роз'яснювальної діяльності, який 
Веб-майстер/фахівець з контролює всі заходи з підготовки 
інформаційних технологій3 людських ресурсів. 
3Звітує заступнику помічника директора 
Консультанти Старший консультант-тренер4 4 Звітує заступнику помічника директора, 
та тренери Старший сімейний консультант4 відповідальний за управління 
Старший консультант для загальнонаціональною підготовкою та 
ветеранів4 атестацією. 
Додаткові Адміністративний фахівець5 3Звітує директору, допомагає іншим 
фахівці Секретар/охоронець6 менеджерам та направляє до помічників, за 
Секретар/водій6 необхідності. 
5Допомагає адміністративному фахівцю. 
 
ОУП буде безпосередньо координувати відкриття регіональних центрів 
шляхом надання постійної підтримки в сферах підготовки персоналу, зв'язків 
з громадськістю, а також у співпраці з урядовими та неурядовими 
установами. ОУП буде також визначати місця для створення місцевих 
відділень для регіональних центрів. 
Разом з цим ОУП має створити і підтримувати веб-сайт, адаптований 
під мобільні телефони, для використання громадськістю, засобами масової 
інформації, а також персоналом всіх відділень програми. Більше 92% 
82 
 
українців мають мобільні пристрої, в той час як відсоток ПК/ноутбуків у 
власності значно нижчий. Веб-сайт буде використовуватися для полегшення 
спілкування, звітності та навчання на всіх рівнях програми. 
 Регіональні (адміністративні) центри: 
Роль: регіональні центри здійснюють повний контроль всіх місцевих 
відділень та беруть участь в позапрограмних закладах та послугах в межах 
призначених регіонів. 
Регіональні центри відповідно до інструкцій і стандартів, визначених 
ОУП, несуть відповідальність за створення, кадрове забезпечення та 
навчання персоналу всіх місцевих відділень. Обов'язки регіональних центрів 
включають також підтримку місцевих відділень в розробці й управлінні 
кампаніями зі зв'язків з громадськістю, волонтерськими програмами, в 
координації дій з неурядовими організаціями, проектними організаціями, а 
також в роботі з керівниками регіональних підприємств і організацій з метою 
полегшення працевлаштування, вирішення житлових та інших потреб 
ветеранів, членів їх сімей та переселених громадян. 
Регіональні співробітники-консультанти мають брати участь в наданні 
консультацій на періодичних засадах, щоб підтримувати актуальність своїх 
навичок, але в першу чергу будуть виконувати ролі професійної підготовки 
та здійснення нагляду за виконанням контролю якості персоналу та послуг, 
що надаються ветеранам. Це буде включати в себе проведення перевірок 
місцевого персоналу та установ, здійснення коригувальних дій щодо 
відхилень від стандартів, включаючи призупинення зайнятості та/або 
звільнення персоналу відповідно до процесів ОУП. 
Регіональний персонал буде також визначати, співпрацювати з, 
оцінювати та займатися підвищенням якості всіх регіональних союзів, спілок 
ветеранів та місцевих відділень, а також щодо послуг, які вони надають 
(табл. 2.2). 
Додаткові функції докладно викладені в описі окремих посадових 
інструкцій. 
83 
 
Таблиця 2.2 
Вимоги до регіонального персоналу 
Функція Посада Примітки 
Управління Регіональний директор Сертифікований фахівець, який в 
Помічник директора першу чергу займається інформаційно- 
роз'яснювальною діяльністю, відповіда
є за координацію дій волонтерів. 
Консультанти Старший консультант для Сертифіковані консультанти-тренери, 
та тренери ветеранів які виконують як консультативні 
Старший сімейний консультант функції, так і навчальні функції для 
підтримки та управління місцевими 
відділеннями; звітує помічнику 
директора. 
Додаткові Адміністративний фахівець Звітує регіональному директору, допом
фахівці Секретар/охоронець агає регіональному персоналу та напра
Секретар/водій вляє до секретарів, за необхідності. 
Допомагає адміністративному 
фахівцю. 
 
Місцеві відділення 
Роль: місцеві відділення в першу чергу мають завдання надавати 
консультації та додаткові послуги ветеранам, сім'ям ветеранів та 
переселеним громадянам України, створюючи «першу лінію» програми 
профілактики і лікування ПТСР. 
Місцеві відділення забезпечують проведення обов'язкових щотижневих 
зустрічей всіх колишніх військовослужбовців протягом першого року після 
їх звільнення з дійсної військової служби. Запрошуються члени їх сімей, 
яким також пропонується взяти участь, на добровільних засадах. Учасники 
можуть також, на добровільних засадах, продовжувати брати участь ще один 
рік, або довше, безкоштовно. 
Послуги включатимуть всебічне консультування щодо ПТСР, 
підтримку, лікування та довідкові послуги з можливістю передати осіб під 
нагляд регіональних центрів, які приєднані до військово-медичних установ. 
Додаткові послуги включають допомогу ветеранам у працевлаштуванні, 
отриманні фінансової допомоги, житла та додаткових послуг, які буде 
84 
 
визнано доцільними. Додаткові функції докладно викладено в описі окремих 
посадових інструкцій. 
Місцеві відділення будуть також часто працювати разом з урядовими, 
неурядовими та волонтерськими службами, організаціями та установами 
(табл.2.3).  
Таблиця 2.3 
Вимоги до персоналу місцевого офісу 
Функц Посада: Примітки: 
ія: 
Управління Керівник відділення Спочатку керівники відділень мають 
отримати сертифікат консультантів-тренерів, під час 
перебування на посаді можуть пройти навчання для 
виконання обов'язків фахівця з інформаційно- 
роз'яснювальної діяльності. 
Консультант Сімейний консультант  
ита тренери Консультант для ветер
анів 
Консультант для 
ветеранів  
Додаткові Адміністративний Звітує керівнику відділення, допомагає місцевому 
фахівці фахівець персоналу та направляє до секретарів, за необхідності. 
Секретар/охоронець Допомагає адміністративному фахівцю. 
Секретар/водій 
 
В кількох областях та містах створені волонтерські аварійно-рятувальні 
групи для допомоги поліції і службам швидкого реагування за участю 
ветеранів. Багато з цих волонтерських груп не отримали жодного 
формального навчання щодо програм ПТСР або психічного здоров'я, але 
готові допомогти й прагнуть отримати професійну підготовку. 
Лікарні для ветеранів, санаторії та центри союзу 
Роль: регіональні центри несуть відповідальність за розробку і надання 
підтримки для участі позапрограмним закладам первинної медичної 
допомоги, наприклад лікарням і санаторіям для ветеранів. Ця підтримка 
включатиме в себе призначення тренерів з регіонального відділення та 
консультантів з місцевих відділень, за необхідності. 
Члени, які раніше отримували послугу, з підвищеним ризиком 
виникнення або важкою формою ПТСР або іншими психологічними станами 
85 
 
та симптомами передаються в такі заклади через регіональні центри для 
отримання більш інтенсивного консультування й лікування, ніж це доступно 
безпосередньо через місцеві відділення. 
Вимоги до персоналу регіональних центрів 
Директор закладу або його представник має призначити осіб з наявних 
співробітників, які проходитимуть навчання за цією програмою 
профілактики і лікування ПТСР. Такі лікарі та медсестри не повинні мати 
ступінь магістра в галузі психології, але мають завершити навчання та 
отримувати допомогу від сертифікованого консультанта для ветеранів в їх 
закладі протягом неповного або повного робочого дня, за необхідності. 
Функції сайту 
Веб-сайт програми, що підтримується ОУП, буде виконувати функцію 
надання ресурсів та інформації для всіх співробітників програми, ветеранів 
та членів їх сімей, організацій, що беруть участь, волонтерських груп, а 
також засобів масової інформації. 
Увага суспільства буде направлена на полегшення для всіх 
зацікавлених сторін процесу знаходження місцевого та/або регіонального 
відділення, найближчого до них, одночасно з отримання корисної інформації 
(статей про ПТСР, контактної інформації для волонтерських груп, детальної 
інформації щодо пільг для ветеранів та членів їх сімей, історії успіху тощо). 
Внутрішні функції веб-сайту будуть спрямовані на сприяння 
поширенню довідкових і навчальних матеріалів, стандартизацію документів, 
підтримку цифрових підписів для покриття витрат на друк і поштові послуги, 
а також на інші види діяльності, як це визначено ОУП. 
Посади консультанта та вимоги до претендентів: 
Вкрай важливо, щоб усі учасники-консультанти мали формальну освіту 
в галузі психології та працювали за однією послідовною, перевіреною 
моделлю. Як було зазначено раніше, наша модель була розроблена 
безпосередньо відповідно до Програм профілактики і лікування ПТСР 
департаменту Сполучених Штатів у справах ветеранів. 
86 
 
Всі консультанти зобов'язані пройти спеціальну підготовку з 
профілактики та лікування ПТСР, як це передбачено цією програмою. Після 
успішного завершення навчання вони отримають сертифікат від Офісу 
управління програмою. Особа повинна отримати сертифікат перед своїм 
призначенням на посаду. 
В рамках цієї програми розглядаються чотири ролі (посади) 
консультанта: 
1. Консультант для ветеранів. 
2. Консультант для сімей ветеранів. 
3. Консультант-тренер. 
4. Фахівець ПТСР з інформаційно-роз'яснювальної діяльності. 
Всі чотири ролі консультанта базуються на загальному стандарті, як це 
визначено вимогами для консультантів, що надають свої послуги ветеранам. 
Консультанти для сімей ветеранів, консультанти-тренери і фахівець ПТСР з 
інформаційно-роз'яснювальної діяльності спираються на цей стандарт, як 
описано нижче. 
Консультант для ветеранів щодо профілактики і лікування ПТСР 
Вимоги: усі консультанти зобов'язані мати ступінь магістра або вищий 
ступінь в області психології з метою розпізнавання симптомів і серйозних 
психологічних розладів, в тому числі, але не обмежуючись, ПТСР. В ідеалі, 
кандидати на посаду консультанта мають володіти як навичками, так і 
досвідом проведення групової терапії. Додаткове навчання може бути 
розроблене та надане ОУП. 
Всі консультанти зобов'язані пройти навчання та отримати сертифікат 
щодо профілактики та лікування ПТСР. Таке навчання буде забезпечуватися 
ОУП в Києві. Це навчання буде проводитися в учбовому приміщенні для 
обговорення важливих психологічних термінів, інструментів і методів, які 
використовуються для виявлення, профілактики і лікування ПТСР. Це 
включає, але не обмежується, психологічні правила бойових дій, 
калібрування і контроль стану, системне застосування заперечення, 
87 
 
комплексні еквіваленти, човник, репрезентативні системи, слова сили та 
основні переконання. 
Всі консультанти мають вільно володіти українською та/або 
російською мовами, що буде враховуватися в будь-яких призначеннях. Хоча 
не обов'язково, бажано володіння базовими комп'ютерними (MS Office) та 
інтернет навичками. 
Обов'язки: основний обов'язок консультантів для ветеранів полягає в 
забезпеченні ПТСР консультування, підтримці і наданні послуг для 
ветеранів; а також консультації лікарям з первинної медичної допомоги у разі 
потреби. Вони також будуть зобов'язані надавати допомогу сімейним 
консультантам та надавати підтримку переселеним громадянам згідно з 
директивами програми. Консультантам для ветеранів можуть бути 
призначені додаткові обов'язки на тимчасовій або постійній основі, як це 
може бути визначено управлінням програми. 
Консультант для сімей ветеранів 
Вимоги: на додаток до вимог, викладених для консультантів, що 
надають послуги ветеранам, кандидати повинні мати як підготовку і досвід 
використання моделі спільної сімейної терапії, так і сертифікат, виданий 
ОУП. 
Обов'язки: консультанти для сімей ветеранів відіграють провідну роль 
у всіх взаємодіях з сім'ями ветеранів. Функції будуть включати в себе 
надання консультацій, підтримку і надання послуг в присутності 
військовослужбовців або без них. Консультанти для сімей ветеранів також 
виконуватимуть обов'язки консультанта для ветеранів, за необхідності. Як і у 
всіх посадах консультантів, також очікується взаємодія і підтримка 
переселених громадян. Додаткові завдання, пов'язані з офісною роботою або 
інформаційно-роз'яснювальною діяльністю, можуть бути поставленні 
управлінням програми. 
Консультант-тренер 
88 
 
Вимоги: консультанти-тренери мають відповідати вимогам 
консультантів для ветеранів, мати підготовку та досвід використання моделі 
спільної сімейної терапії, а також в проведенні групової терапії. 
Крім того, консультанти-тренери повинні мати базові комп'ютерні та 
інтернет навички, щоб належним чином використовувати веб-сайт програми, 
вести облік та відслідковувати роботу всіх співробітників, призначених в їх 
регіоні. Знання функцій менеджера з персоналу бажані, але не обов'язкові, 
оскільки ОУП буде забезпечувати постійне навчання і розвиток програми 
через свій веб-сайт та іншими засобами. 
Обов'язки: консультанти-тренери будуть призначені в першу чергу для 
регіональних відділень та будуть нести відповідальність за забезпечення 
постійного навчання щодо ПТСР та іншого додаткового навчання для всього 
регіонального персоналу. Тренери будуть періодично та безпосередньо 
взаємодіяти з ветеранами, членами їх сімей та переселеними громадянами, 
щоб зберегти актуальність своїх навичок і прийомів. Тренери також будуть 
нести відповідальність за підтримання та оновлення навчальних записів для 
регіонального персоналу та за забезпечення оцінки діяльності всього 
персоналу на своєчасних засадах. Тренери також можуть бути залучені до 
підтримки інформаційно-роз'яснювальної діяльності з державними та 
приватними класами. 
Фахівці з інформаційно-роз'яснювальної діяльності 
Вимоги: фахівець з інформаційно-роз'яснювальної діяльності має 
відповідати всім вимогам, що пред'являються до консультантів-тренерів, але 
мати ще додаткові навички і досвід роботи у сфері зв'язків з громадськістю. 
Фахівці з інформаційно-роз'яснювальної діяльності повинні мати дуже високі 
навички спілкування для публічних виступів, написання прес-релізів і статей, 
щоб підвищити обізнаність громадськості щодо потреб ветеранів і прогресу 
програми. 
Посада фахівця з інформаційно-роз'яснювальної діяльності служить 
основою для регіональних директорів, помічників регіональних директорів та 
89 
 
керівників місцевих відділень. Відповідно, бажано, щоб фахівці з 
інформаційно-роз'яснювальної діяльності мали значний досвід роботи в 
галузі управління персоналом та/або проектами. Це буде братися до уваги 
ОУП та регіональними відділеннями під час призначення в кожному 
окремому випадку. Безперервне навчання буде забезпечуватися ОУП, за 
необхідності. 
Високі комп'ютерні та інтернет навички є обов'язковими. Бажано 
базове володіння діловою англійською мовою. 
Обов'язки: по суті, фахівець з інформаційно-роз'яснювальної діяльності 
повинен мати можливість виконувати завдання трьох вищезазначених посад 
консультантів. У більшості випадків фахівець з інформаційно-
роз'яснювальної діяльності буде нести відповідальність як за всю поточну, 
зовнішню інформаційно-роз'яснювальну діяльність, так і за внутрішнє 
управління. 
Інформаційно-роз'яснювальна діяльність буде включати в себе 
створення відносин і допомогу лікарням для ветеранів, центрам союзу, 
санаторіям та іншим подібним закладам для надання послуг та підтримки за 
програмою профілактики та лікування ПТСР. Це поширюється також на 
координацію та підтримку надання медичної допомоги місцевим 
військовослужбовцям та на дії щодо звільнення з військової служби, а також 
на координацію та підтримку державних, некомерційних і волонтерських 
служб. Фахівцям з інформаційно-роз'яснювальної діяльності також буде 
поставлено завдання активно закликати місцевих крупних підприємців 
полегшувати працевлаштування для ветеранів та переселених громадян, 
вживати заходів щодо забезпечення житлом та надавати інші послуги 
відповідно до вказівок ОУП. 
Додаткові зусилля інформаційно-роз'яснювальної діяльності 
поширюються на всі сегменти діяльності зі зв'язків з громадськістю - 
друковані медіа, радіо, телебачення та інтернет, щоб вшановувати пам'ять 
ветеранів, які загинули, висвітлювати їх потреби, наявність послуг за 
90 
 
програмою, досягнення прогресу на користь одержувачів послуг, відповідні 
місцеві новини або новини законодавства, які мають відношення до пільг 
ветеранів, та на всі інші випадки, як це визначено ОУП. 
Фахівці з інформаційно-роз'яснювальної діяльності будуть нести 
відповідальність за управління призначеним персоналом і делегування 
завдань, за необхідності, для забезпечення безперебійної роботи згідно з 
вимогами ОУП. Фахівцям з інформаційно-роз'яснювальної діяльності також 
буде поставлено завдання забезпечувати регулярну оцінку продуктивності 
персоналу та якості послуг, що надаються, по всій зоні відповідальності. 
Фахівці з інформаційно-роз'яснювальної діяльності можуть 
знадобитися для надання консультацій, підтримки та послуг ветеранам, 
членам їх сімей та переселеним громадянам. Очікується, що ті, хто буде 
займати цю посаду, будуть курирувати своїх членів команди у вирішенні цих 
завдань, та займатися ними безпосередньо для підтримки актуальності своїх 
навичок та прийомів. 
Додаткові посади: 
Прагнення підтримувати високе співвідношення в наданні 
профілактики і лікування ПТСР вимагає багатозадачних допоміжних посад. 
Вони зводяться до трьох найважливіших робочих функцій, а саме, 
адміністративного фахівця та двох секретарів, які також забезпечують 
безпеку і місцеві перевезення. 
Це також такі посади, які підходять для багатьох одержувачів програм, 
що може сприяти більш активній передачі інформації з вуст в уста та 
заохочення до участі в рамках нашого сегменту спільноти. 
Адміністративний фахівець 
Ця посада вимагає офісних і комп'ютерних навичок середнього рівня, 
щоб відповідати на телефонні дзвінки та електронну пошту, планувати 
зустрічі, допомагати зводити звіти, готувати звіти, проводити дослідження, 
працювати з файлами та полегшувати міжвідомчу комунікацію. Додаткові 
завдання можуть бути призначені за необхідності. 
91 
 
Секретар/водій 
В Україні право власності на транспортний засіб на душу населення 
складає 20,2%. Статистично це буде означати, що співвідношення права 
власності на автомобіль складає 1,4 на 7 осіб, призначених в місцеве 
відділення. Для кожного відділення дуже важливо мати принаймні одну 
людину, яка може забезпечити зручне перевезення. Пов'язані обов’язки  
включають в себе все, починаючи від придбання канцелярського приладдя 
для інформаційно-роз'яснювальної роботи з місцевими організаціями, до 
необхідності час від часу відвозити одержувачів послуг до інших відділень. В 
періоди, коли водій не забезпечує послуги перевезення, він/вона буде 
виконувати обов'язки секретаря, допомагати адміністративному фахівцю або 
іншим членам відділення, за необхідності. 
Секретар/охоронець 
З урахуванням характеру послуг, що надаються, завжди буде певний 
ризик агресивної поведінки. Ця посада покликана забезпечити базову 
безпеку, щоб допомогти запобігати таким  випадкам і допомагати стримувати 
їх, коли вони виникають. Це передбачає наявність неозброєного фахівця з 
безпеки, знайомого з протоколами реагування в надзвичайних ситуаціях, 
підготовленого до деескалації стресових і напружених ситуацій. ОУП буде 
видавати конкретні рекомендації з докладним викладом всеосяжного 
протоколу безпеки. Коли не виконує функції охорони, буде забезпечувати 
основну адміністративну підтримку адміністративного фахівця та інших, за 
необхідності. 
Секретар/охоронець/водій 
Ця посада включає в себе обов'язки двох вищезгаданих посад для 
супроводження консультантів для ветеранів, призначених до поза 
проектних закладів. 
 
 
92 
 
Висновки до розділу 2 
В другому розділі кваліфікаційної роботи магістра досліджено аспекти 
психологічної реабілітації, яка розглядається як складовий елемент цілісного 
реабілітаційного комплексу, що передбачає медичний, професійний, 
соціальний та психологічний види. При цьому названі види реабілітації, які 
взаємодіють між собою, утворюючи нові види, до прикладу, «медико-
психологічну»,«професійно-психологічну», «соціально-психологічну» та 
«психолого-акмеологічну»  реабілітації. Проведений аналіз існуючих 
підходів до розуміння сутності та особливостей психологічної реабілітації 
військовослужбовців-учасників бойових дій, дає змогу зробити узагальнення. 
По-перше, поняття реабілітації охоплює переважно психологічну сферу 
(зменшення проявів деструктивних емоційних станів, відновлення 
нормального психоемоційного стану, саморегуляція, самотерапія, 
саморозвиток). По-друге, форми, методи, технології та засоби реабілітаційної 
діяльності носять, в основному, психотерапевтичний характер. 
Запропоновано реалізувати проект, метою якого є створення служби 
підтримки для допомоги у профілактиці та лікуванні посттравматичного 
стресового розладу (ПТСР) у ветеранів України, сімей ветеранів та громадян, 
переселених внаслідок військових дій на сході України. Цей проект 
спрямований на активізацію зусилля для досягнення національної єдності або 
порівняного за обсягом зусилля на фінансування проекту. Послуги 
включатимуть всебічне консультування щодо ПТСР, підтримку, лікування та 
довідкові послуги з можливістю передати осіб під нагляд регіональних 
центрів, які приєднані до військово-медичних установ. Додаткові послуги 
включають допомогу ветеранам у працевлаштуванні, отриманні фінансової 
допомоги, житла та додаткових послуг, які буде визнано доцільними. 
 
 
 
 
93 
 
РОЗДІЛ 3. МОНІТОРИНГ ПРОБЛЕМ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО 
ПОЛІПШЕННЯ СИСТЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ УЧАСНИКІВ АТО ТА ООС 
 
3.1. Актуальні проблеми військовослужбовців та ветеранів 
Особливого значення для реалізації системи комплексної реабілітації 
комбатантів, що були задіяні у військових діях на сході України набуває 
вивчення їхніх проблем та надання відповідної висококваліфікованої допомоги.  
З метою вивчення основних проблем особового складу Збройних Сил 
України, що приймали участь у бойових діях, нами було проведено кількісне та 
якісне діагностичне дослідження, яке спрямовувалося на певні аспекти. По-
перше, об’єктом моніторингового дослідження були 156 військовослужбовців, 
які були учасниками бойових дій. По-друге, основною базою 
експериментальної роботи був «Центр допомоги учасникам АТО» Черкаського 
обласного контактного центру. По-третє, з практичної сторони дослідження 
передбачало вивчення таких питань: з’ясування проблем при проходженні 
військової служби в зоні ведення бойових дій та після повернення; спектр 
проблем, пов’язаних із побутом, працевлаштуванням, професійною освітою 
тощо. З метою повномасштабної реалізації моніторингового дослідження ми 
розробили анкету (додаток А), також брали до уваги інтерв’ю за Р. Скерфілдом 
і А. Бланком (додаток Б). 
Зупинимося на характеристиці тих діагностичних матеріалів, які ми 
отримали, що засвідчують окремі аспекти проблем військовослужбовців 
учасників бойових дій. На початку моніторингового дослідження ми 
з’ясовували статус військовослужбовців, які були розділені на тих, хто 
проходить службу – 100 респондентів, демобілізовані – 56 респондетів. 
Насамперед, нас зацікавило, з якими проблемами військовослужбовці 
стикалися при проходженні військової служби в зоні ведення бойових дій? 
Кількісні дані, які відображають характер суджень респондентів, подано в табл. 
3.1 
 
94 
 
Таблиця 3.1 
Проблеми військовослужбовців (за матеріалами суджень респондентів)  
Кількість 
Характер домінуючих суджень 
респондентів 
Відсутність належних умов для проживання в місцях дислокації 90 
Фізичне та психічне перевантаження 76 
Відсутність «ранньої» реабілітації на полігоні 45 
Відсутність належних умов для проведення реабілітації 39 
Розлучення 10 
Занадто довге перебування у зоні бойових дій – більше року 95 
Незадовільний стан забезпеченості військовослужбовців житлом у 57 
пунктах постійної дислокації 
Збільшення захворювань унаслідок неналежних умов проживання 55 
Брак медикаментів, військового спорядження (якісних 88 
бронежилетів, тепловізорів) 
 
В умовах проведення в Україні АТО (з 2018 р – ООС "Операція 
об’єднаних сил")виникає необхідність надання додаткових соціальних гарантій 
їх учасникам, членам сімей, а також сім’ям, члени яких загинули під час 
проведення АТО, зокрема у частині поліпшення фінансово-матеріального стану 
зазначених категорій осіб. 
Кожний з військовослужбовців-учасників бойових дій називав по 2–3 
проблеми. Аналіз даних свідчить, що більшість респондентів (95) на перше 
місце ставить «занадто довге перебування у зоні бойових дій – більше року». Це 
пов’язано з тим, що через неукомплектованість Збройних сил відбувається 
фізичне та психічне перевантаження військовослужбовців, адже бійці змушені 
замість чотирьох–п’яти місяців перебувати на передових позиціях до одного 
року. 
З цього приводу наведемо міркування представника уповноваженого 
Верховної Ради з прав людини з питань захисту прав військовослужбовців С. 
Стеценка [45], який наголошує, що в країнах, на які ми орієнтуємося, якщо 
казати про стандарти НАТО, проводилися численні дослідження стану бійців, 
що виконували бойові завдання. У цих країнах прийняті відповідні нормативи, 
а саме – військовослужбовець не може перебувати в зоні бойових дій, де є 
загроза його життю, понад 75 діб, бо тоді настають такі наслідки для психіки, 
95 
 
які важко потім здолати. У нас таких нормативів немає. Нам невідомі жодні 
наукові дослідження, які проводилися з цього приводу, у нас не встановлено 
єдиних норм, і у нас вважається, що 8 місяців перебування в зоні бойових дій, 
де є загроза життю бійця – нормальне явище. 
На друге місце військовослужбовці віднесли «відсутність належних умов 
для проживання в місцях дислокації» – 90 респондентів. Тобто, було з’ясовано, 
що військовослужбовці або живуть у наметах у пунктах постійної дислокації, 
або частково орендують житло в місцевого населення за власний кошт. 
Так, С. Стеценко стурбований тим, що «…деякі військові частини, деякі 
бригади, які були сформовані в 2014 році, наразі взагалі не мають в пунктах, 
призначених для постійної дислокації, умов для нормального життя. Так, 
моніторингові візити до з’єднаних частин, які розташовані в Сумській області в 
містах Конотоп, Шостка, Воронеж свідчать про те, що попри чисельні обіцянки, 
які робилися публічно, побудувати для військових військові містечка, на цей 
час зроблено дуже мало, навіть те, що було заплановано будівництва 
казармених приміщень, не виконано. За планом Міноборони ці роботи мали 
бути закінчені до 30 травня 2017 року, а моніторинговий візит показав, що 
цього не відбулося. Ще однією проблемою представник уповноваженого 
Верховної Ради з прав людини з питань захисту прав військовослужбовців 
називає те, що у військовослужбовця за контрактом рядового, сержантського 
складу, витрати, пов’язані із орендою житла, не компенсуються. Кошти, які 
заробляє військовослужбовець, не повинні йти на забезпечення його службової 
діяльності, адже вони належать його родині. Коли військовий мусить витрачати 
кошти на себе, щоб створити елементарні умови життя як військового, то, 
звичайно, це викликає проблеми в їхніх родинах» [45]. 
Більшість опитаних нами військовослужбовців (88) назвали ще одну 
проблему під час проходження військової служби в зоні проведення бойових 
дій – це «брак медикаментів, військового спорядження (якісних бронежилетів, 
тепловізорів) тощо». «Попри те, що Міноборони звітує про готовність армії до 
зими, насправді військові підрозділи на південних кордонах до цих пір 
96 
 
вдягають волонтери. Щодня надходять заявки від військових з кордонів та 
родичів бійців, а також скарги на те, що деякі великі військові чини, приміром, 
продають амуніцію та на інші зловживання» [26]. 
Вагомими проблемами комбатантів є «відсутність «ранньої» реабілітації 
на полігоні» – 45 респондентів і «відсутність належних умов для проведення 
реабілітації» – 39 респондентів. Через отримані психічні бойові травми, 
відсутність належних умов для фізичої та психічної реабілітації 
військовослужбовців накопичуються проблеми в стосунках і у військових 
колективах, і в тих, хто уже звільнився. 
Зокрема, 10 респондентів вказували на розлучення. Командири 
підрозділів, що перебувають і в зоні ведення бойових дій, і в місцях постійної 
дислокації, неодноразово наголошували на величезній кількості розлучень, 
коли дружини розлучаються через те, що чоловік фактично рік-два відсутній 
вдома. І гроші, які отримує військовослужбовець цього не компенсують. 
У нашому дослідженні 55 військовослужбовців відмічали збільшення 
захворювань унаслідок неналежних умов проживання. За моніторингом 
представника Уповноваженого С. Стеценка, в одній із військовий частин, 
розташованих в Сумській області, збільшилася кількість звернень до лікарів з 
інфекційними захворюваннями, з загостренням хронічних хвороб. Щомісяця 
половина особового складу військової частини хворіє через неналежні умови 
проживання [45]. 
Беручи до уваги те, що після повернення із зони ведення бойових дій 
проблеми військовослужбовців не зменшуються, а навпаки збільшуються, ми 
намагалися визначити, з якими саме проблемами вони стикаються після 
повернення додому. Представимо найбільш поширені відповіді респондентів 
(додаток Г): 
- «в аптеці відмовляють надавати безкоштовні ліки учаснику бойових 
дій» – 7 респондентів; 
- «відмова сім’ям військовослужбовців, учасникам бойових дій в 
отриманні комунальних пільг» – 5 респондентів; 
97 
 
- «часті сварки в сім’ях» – 3 респонденти; 
- «неможливість повернутися до попереднього місця роботи» – 6 
респондентів; 
 - «зловживання спиртними напоями» – 9 респондентів; 
 - «відчуття самотності, непотрібності» – 4 респондентів; 
- «проблеми зі здоров’ям – головні болі, проблеми зі шлунком» – 10 
респондентів; 
-  «безсоння, кошмари» – 12 респондентів. 
Як бачимо, спектр проблем військовослужбовців після повернення 
додому збільшується. Як правило, вони пов’язані з емоційними та 
поведінковими реакціями бійців після повернення додому, неготовністю 
адаптуватися до умов мирного життя. Ці проблеми військовослужбовці не 
можуть розв’язувати самостійно, потрібна допомога спеціально підготовлених 
фахівців – соціальних працівників, психологів, психотерапевтів та інших 
представників мультидисциплінарної команди. Хоча, як зазначає Т. 
Майстренко, «багато сімей, а також самі військовослужбовці відмічають ще й 
позитивні зміни в тих, хто повернувся додому. Йдеться про нову особистісну 
зрілість; більше цінується сім’я та час, проведений разом із сім’єю; з’являється 
почуття впевненості у собі та у власній сім’ї; військовослужбовці розуміють 
своє покликання та віру у свою справу і власні сили» [24, с. 7]. Часто 
військовослужбовці переживають надзвичайний стрес, тому нами будо зібрано 
поради для військовослужбовців-учасників бойових дій щодо виходу зі стресу 
(Додаток В). 
Наступним питання, яке ми намагалися з’ясувати, чи мають 
військовослужбовці проблеми з житлом? Більшість респондентів відповіли, що 
не мають де жити з сім’єю і змушені знімати житло, що є затратним.  
Для ефективного розв’язання проблем військовослужбовців із житлом 
експерти пропонують запровадити таку практику, коли військовослужбовець, 
який потребує поліпшення житлових умов і перебуває на квартирному обліку, 
підписуючи контракт на службу в зоні ведення бойових дій, одночасно отримує 
98 
 
ордер на службову квартиру, яка переходить у його власність після закінчення 
терміну контракту та виконання його умов; надати військовослужбовцям-
учасникам АТО, а також членам їхніх сімей переважне право на участь у 
загальнодержавних житлових програмах, зокрема у цільовій Програмі 
будівництва (придбання) доступного житла («Доступне житло» 70 на 30 %); 
надати дітям військовослужбовців-учасників бойових дій переважне право на 
отримання пільгового молодіжного кредиту в межах програми, яку реалізує 
Державний фонд молодіжного житлового будівництва; забезпечити безоплатне 
надання військовослужбовцям земельних ділянок для індивідуального 
житлового будівництва [2]. 
Зазначимо, що у Державному бюджеті на 2018 рік закладено незначні 
кошти (понад 100 млн. грн.) на фінансову підтримку Фонду молодіжного 
житлового будівництва. Так, за інформацією громадської організації 
«Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична сотня» у Київській та 
обласних держадміністраціях підрахували, що нині у черзі на отримання житла 
перебуває 37 тис. ветеранів АТО. Для забезпечення їхніх житлових потреб 
потрібно майже 22 млрд. грн. Тобто, виділених коштів явно недостатньо для 
задоволення тих потреб, які нині існують. 
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або 
часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності 
військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на 
навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у 
військовому резерві, виплачується відповідно до Закону України «Про 
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (із 
змінами), у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 
від 25 грудня 2013 р. ғ 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати 
одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або 
часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності 
військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на 
навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у 
99 
 
військовому резерві» [10]. Зазначимо, з 15 листопада 2017 року Кабінет 
міністрів збільшив одноразову грошову допомогу військовослужбовцям та 
їхнім родинам, виплачуваної державою в разі поранення, отримання 
професійного захворювання, каліцтва, загибелі під час виконання службових 
обов’язків чи проходження служби. Отримання інвалідності I, ІІ або ІІІ групи 
військовослужбовцями під час служби є підставою для виплати 
військовослужбовцю разової допомоги встановленого розміру. Однак, 
процедура надання інвалідності досить тривала, тому під час опитування 
військовослужбовців, ми з’ясували, що лише незначна кількість 
військовослужбовців отримали таку компенсацію. 
Ще одним важливими аспектом, який необхідно враховувати при 
отриманні одноразової грошової допомоги є те, що часто військовослужбовці-
учасники бойових дій стикаються з тим, що лікарі в медичному заключенні при 
встановленні інвалідності не вказують, що інвалідність настала внаслідок 
поранення (травми, контузії або каліцтва), отриманого ним під час виконання 
військових обов’язків. Натомість роблять записи про те, що інвалідність настала 
в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, 
пов’язаного з проходженням військової служби. Така невідповідність записів 
має суттєве значення, бо від них залежить розмір одноразової грошової 
виплати. Тому військовослужбовцям-учасникам бойових дій та членам їх сімей 
необхідно ґрунтовно ознайомитись із нормативною базою або звертатись за 
безоплатною правовою допомогою до юристів. 
Враховуючи той факт, що Постановою КМУ від 31.03.15р. ғ 200 з квітня 
2015 року у державному бюджеті передбачено кошти на забезпечення 
постраждалих учасників АТО санаторно-курортним лікуванням, ми запитували 
військовослужбовців, чи використали вони своє право на безкоштовне 
санаторно-курортне лікування та реабілітацію? На жаль, більшість із них не 
скористалася можливістю пройти санаторно-курортне лікування, оскільки, для 
отамання путівки особи повинні перебувати на обліку в органах соціального 
захисту населення за зареєстрованим місцем проживання. Більшість з 
100 
 
військовослужбовців або повертаються після лікування в район бойових дій, 
або не збирають необхідних довідок, тим самим позбавляючи себе можливості 
пройти лікування у спеціальних санаторно-курортних закладах відповідно до 
медичних рекомендацій. Навіть якщо військовослужбовець немає поранення, 
він має право як учасник бойових дій щороку проходити санаторно-курортне 
лікування строком від 18 до 21 дня. 
Щодо питання, пов’язаного з реабілітацією військовослужбовців, згідно з 
відповідями респондентів лише 7 проходили курс реабілітації. Слід зазначити, 
що органи соціального захисту населення організовують направлення учасників 
бойових дій до реабілітаційних центрів, установ, організацій, які здійснюють 
психологічні реабілітаційні заходи. На жаль, військовослужбовці не 
користуються цими послугами, пояснюючи це тим, що «реабілітація нічого не 
дасть», або відкрито висловлюють недовіру до фахівців, що здійснюють 
реабілітацію. 
Державна служба України з питань праці отримала близько 200 звернень 
щодо порушень прав військовослужбовців-учасників бойових дій, зокрема це 
стосується дотримання права на гідну працю та соціальні гарантії на 
збереження робочих місць і виплату заробітної плати (сума боргу по зарплаті – 
2 млрд. грн.) тим, хто був прийнятий на військову службу під час мобілізації 
[8]. 
Під час моніторингу було запропоновано визначити, які є проблемні 
питання у військовослужбовців-учасників бойових дій? Кількісні дані, які 
відображають характер суджень респондентів, представлені в табл. 3.2. 
Зазначимо, що серед 156 опитаних осіб на проблемні питання не вказали лише 
12 респондентів. 
 
 
 
 
 
101 
 
Таблиця 3.2 
Проблемні питання військовослужбовців-учасників бойових дій (за 
матеріалами суджень респондентів) 
Характер домінуючих суджень Кількість респондентів 
Влаштування дитини в дитячий садочок 5 
Влаштування дитини до школи 3 
Неможливість отримання безкоштовних послуг протезування 57 
в разі інвалідності 
Отримання житла сім’ям військовослужбовців-учасників 44 
бойових дій в разі відсутності власного житла 
Неможливість отримання статусу «учасник бойових дій» 35 
 
Аналізуючи проблемні питання комбатантів, особливу увагу ми звернули 
на те, що військовослужбовці-учасники бойових дій, які отримали статус 
(посвідчення) учасника бойових дій, мають право на користування пільгами, 
визначеними статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії 
їх соціального захисту». Обмежені кошти, які держава виділяє на забезпечення 
пільг військовослужбовцям і ветеранам війни, розпорошуються серед 
пільговиків, що не тільки не дає можливості вирішувати проблеми їх 
соціального захисту, а й породжує соціальне невдоволення.  
Згідно даних, які представлено у монографії українськими дослідниками 
[5], станом на листопад 2015 р. статус учасника бойових дій отримали більше 
52 тис. військовослужбовців та працівників ЗСУ–учасників АТО (призвано 
загалом близько 300 тис. осіб). Аналіз практики надання військовослужбовцям 
статусу «учасник бойових дій» вказує на існування численних корупційно-
бюрократичних перешкод та повільні темпи надання статусу учасника бойових 
дій, які штучно ускладнюють процес отримання належного статусу [5, с. 196–
197]. 
Більшість респондентів вказали на неможливість отримання 
безкоштовних послуг протезування в разі інвалідності. Хоча згідно постанови 
Кабінету Міністрів України (Постанова КМУ від 01.10.14р. ғ 518) надано 
доручення Міністерству закордонних справ України сприяти Державній службі 
у справах ветеранів війни та учасників АТО та Українському науково-
102 
 
дослідному інституту протезування, протезобудування та відновлення 
працездатності в налагодженні контактів з провідними закордонними 
підприємствами, установами та організаціями, що надаватимуть спеціалізовану 
допомогу з протезування та ортезування виробами підвищеної 
функціональності за технологіями виготовлення, які відсутні в Україні, 
учасникам бойових дій, які втратили функціональні можливості кінцівок, а 
також налагодити контакти з іноземними урядовими та неурядовими 
організаціями, які сприятимуть отриманню відповідної допомоги. Отже, 
бачимо, що на законодавчому рівні допомога надається, на жаль, в дійсності на 
практиці, це не завжди відбувається. 
Отже, проведене моніторингове дослідження дало змогу згрупувати 
проблеми військовослужбовців-учасників бойових дій. Кожна група проблем 
напряму пов’язана зі здійсненням різних видів комплексної реабілітації.  
1) функціонально-фізіологічні – негативні фізіологічні стани 
військовослужбовців, які виникають безпосередньо в процесі професійної 
діяльності або після її завершення (фізична / медична реабілітація);  
2) функціонально-психологічні – психічні розлади, стресові стани, 
невротичні та психосоматичні захворювання серед військовослужбовців у 
зв’язку з активною участю в бойових діях та зростанням загрози для їхнього 
життя (психологічна реабілітація);  
3) житлово-побутові – відсутність належних умов проживання або повна 
відсутність житла (соціальна реабілітація);  
4) колективно-групові проблеми – конфлікти, сварки, агресія, 
психологічна несумісність, які погіршують морально-психологічний клімат 
військового колективу (педагогічна реабілітація). 
Як зазначає М. Кравченко, ключовими напрямами діяльності органів 
державної влади у сфері посилення соціального захисту військовослужбовців, 
які беруть участь у бойових діях, сьогодні є:  
1) створення єдиного реєстру військовослужбовців-учасників бойових 
дій, що дозволить забезпечити їм та їхнім сім’ям належний рівень соціального 
103 
 
захисту та гарантій (формування і введення бази даних; встановлення статусу 
учасника бойових дій, що дає право на відповідні пільги та компенсації; 
забезпечення гарантованого виконання державою прав інвалідів-учасників 
бойових дій; підтримка сімей військовослужбовців, які загинули);  
2) побудова ефективної моделі грошового забезпечення 
військовослужбовців;  
3) створення дієвого механізму забезпечення житлом 
військовослужбовців та їхніх сімей;  
4) підвищення ефективності існуючої системи пільг та компенсацій для 
військовослужбовців-учасників бойових дій та членів їхніх сімей;  
5) удосконалення механізму вирішення соціальних проблем в умовах 
військового навчання, несення бойової та допоміжної служби;  
6) створення системи психологічної та фізіологічної реабілітації;  
7) забезпечення санаторно-курортним лікуванням [13, с. 40]. 
Попри наявний механізм дії органів державної влади у сфері посилення 
соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь в бойових діях, 
сьогодні проблеми цієї категорії населення залишаються в більшості випадків 
невирішеними. Саме тому вони вимагають для свого розв’язання 
скоординованих зусиль державних і недержавних структур. 
Повністю підтримуємо думку М. Кравченко в тому, що для полегшення 
адаптації військовослужбовців-учасників бойових дій до процесів мирного 
життя необхідно запровадити відповідні програми соціальної інтеграції, 
професійної адаптації та психологічної реабілітації постраждалих [8]. Ми 
переконані, що для вирішення названих вище проблем військовослужбовців-
учасників бойових дій, необхідно створити систему комплексної реабілітації 
(психологічної, соціальної, медичної, педагогічної тощо), що передбачає 
створення мережі реабілітаційних центрів, забезпечених 
мультидисциплінарною командою фахівців, інноваційними технологіями та 
сучасним обладнанням. 
104 
 
Українська Гельсінська спілка з прав людини від самого початку 
збройного конфлікту здійснює системний моніторинг проблемних аспектів 
діяльності органів влади, спрямованої на захист громадян в умовах 
надзвичайних ситуацій. Одним з таких аспектів сьогодні є практична 
відсутність системного підходу щодо реабілітаційних послуг, що їх має 
надавати система охорони здоров’я особам, які підпадають під категорію 
«жертви конфлікту»: цивільне населення «сірої зони», демобілізовані українські 
комбатанти, внутрішньо переміщені особи. Традиційна система Міністерства 
охорони здоров’я та Міністерства соціальної політики забезпечувала певний 
пакет соціальних послуг особам з інвалідністю, орієнтований на мирну 
ситуацію в країні. Певним чином її дублювала так звана «відомча медицина» 
сектору безпеки - Міністерства оборони України, МВС України та Служби 
безпеки України. Проте нові реалії поставили до порядку денного питання 
надання таких послуг більш широкому колу осіб, постраждалих від збройного 
конфлікту, але формально не визнаних в якості осіб з інвалідністю. Ця 
проблема болюче відбилася на усіх категоріях постраждалих, які не отримують 
належної допомоги з медичної та психологічної реабілітації, оскільки, 
незважаючи на місцеві та відомчі ініціативи, система реабілітації в Україні досі 
не створена. 
Взагалі, в країні відсутні дієві реформи у галузі надання реабілітаційних 
послуг жертвам конфлікту, прослідковується нестача координації дій головних 
її суб’єктів. 
Проаналізувавши літературу, серед найбільш актуальних проблем 
надання реабілітаційних послуг можна виділити:  
• відсутність комплексної нормативної бази;  
• розташування реабілітаційних установ та фахівців переважно в 
обласних центрах або великих містах;  
• недостатнє реагування держави на збільшення навантаження на медичні 
та реабілітаційні заклади;  
105 
 
• нестача фахівців та проблеми підвищення їх кваліфікації для належного 
надання реабілітаційних послуг;  
• необхідність запровадження нових спеціальностей «лікар фізичної та 
реабілітаційної медицини», «фізичний терапевт», «ерготерапевт», «ергономіст»;  
• несвоєчасність зміни або неефективне коригування плану 
реабілітаційних заходів; 
• нестача фінансування для оплати реабілітаційних послуг; 
• системні недоліки у державному статистичному обліку осіб, які 
постраждали від збройного конфлікту. 
Проаналізувавши Аналітичний огляд Української Гельсінської спілки з 
прав людини, було висвітлено низку рекомендацій для органів влади, щодо 
виправлення ситуації із врахуванням потреб жертв конфлікту[18]: 
- Верховній Раді України: 
• внести зміни до законодавчих актів щодо запровадження системи 
реабілітації для осіб з порушеннями здоров’я на засадах Міжнародної 
класифікації функціональних обмежень життєдіяльності та здоров’я та 
Рекомендацій, наданих оціночною місією ВООЗ 2015 року;  
• у ст. 4 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» 
зняти виключення щодо забезпечення реабілітаційними послугами та засобами 
реабілітації цивільних постраждалих осіб;  
• відмовитися від використання у ст. 4 Закону України «Про реабілітацію 
осіб з інвалідністю в Україні» обмежень «у разі скоєння ними кримінального 
правопорушення» щодо забезпечення постраждалих внаслідок збройного 
конфлікту осіб реабілітаційними послугами та засобами;  
• внести зміни до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту» щодо поширення статусу осіб з інвалідністю 
внаслідок війни на осіб, які проживають на території окупованих районів 
Донецької і Луганської областей та набули поранень, контузії чи каліцтва після 
1 грудня 2014 року; 
106 
 
• внести зміни до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту» в частині поширення статусу осіб з 
інвалідністю внаслідок війни на цивільних осіб, які набули порушень здоров’я 
внаслідок захворювань, спричинених бойовими діями чи наслідками їх на 
території проведення АТО та ООС;  
• внести зміни до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з 
інвалідністю в Україні» щодо поширення на цивільних осіб, які постраждали 
внаслідок збройного конфлікту, норми про безстрокове встановлення групи 
інвалідності у разі невідворотного порушення здоров’я;  
• під час доопрацювання у другому читанні проекту Закону України «Про 
соціальні послуги» забезпечити включення послуг із реабілітації 
довготривалого рівня до переліку соціальних послуг, забезпечення яких 
здійснюватиметься за рахунок бюджетних асигнувань для категорій, які 
постраждали внаслідок збройного конфлікту. 
- Кабінету Міністрів України:  
• під час запровадження другого та наступного етапів медичної реформи 
включити компонент медичної реабілітації до послуг первинного, вторинного 
та третинного рівня. Включити весь обсяг послуг з медичної реабілітації та 
засобів медичного призначення до гарантованого пакету послуг для осіб, які 
постраждали внаслідок збройного конфлікту незалежно від наявності 
формально встановленої інвалідності; 
• невідкладно затвердити порядки забезпечення технічними та іншими 
засобами реабілітації цивільних осіб, які набули порушень здоров’я внаслідок 
збройного конфлікту, інвалідність яким формально не встановлено;  
• внести зміни до Порядку забезпечення засобами медичного призначення 
в частині поширення його на цивільних осіб, постраждалих внаслідок 
збройного конфлікту, інвалідність яким формально не встановлено; • 
переглянути порядок фінансування та забезпечення осіб з порушеннями 
здоров’я засобами медичного призначення; 
107 
 
 • збільшити асигнування на забезпечення осіб з порушеннями здоров’я 
технічними та іншими засобами реабілітації, засобами медичного призначення;  
• спростити процедуру доведення причинно-наслідкового зв’язку 
інвалідності з пораненням, контузією чи каліцтвом або іншим захворюванням, 
набутим у зв’язку з веденням бойових дій чи їх наслідків;  
• переглянути Порядок організації психологічної допомоги учасникам 
Антитерористичної операції з метою забезпечення проведення таких заходів 
якнайближче до місця їх проживання;  
• запровадити порядок надання послуг із психологічної реабілітації та 
допомоги цивільним особам, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, і 
їхнім сім’ям. 
- Міністерству охорони здоров’я, Міністерству соціальної політики: 
• невідкладно запровадити ведення даних щодо кількості цивільних осіб, 
у тому числі внутрішньо переміщених осіб, які набули порушень здоров’я 
внаслідок поранень, контузії, каліцтва чи іншого захворювання, спричиненого 
бойовими діями чи їх наслідками;  
• внести зміни до статистичних даних щодо реабілітаційних послуг та 
засобів, додавши до них дані оцінки потреб у реабілітаційних послугах та рівня 
задоволення ними. 
Міністерству охорони здоров’я, Міністерству освіти і науки, Міністерству 
соціальної політики розробити нормативний акт, яким затвердити індикатори 
оцінки діяльності реабілітаційних установ та фахівців, які надають 
реабілітаційні послуги, їх результативності та якості. 
 
3.2. Соціальна адаптація внутрішньо переміщених осіб, учасників 
антитерористичної операції та їх сімей на місцевому рівні 
Проект соціальної адаптація внутрішньо переміщених осіб, учасників 
антитерористичної операції та їх сімей на місцевому рівні. 
1. Постановка проблеми 
108 
 
Згідно з даними клініки Мейо, «посттравматичний стресовий розлад - це 
стан психічного здоров'я, який було викликано жахливою подією». Симптоми 
дуже різноманітні і можуть включати в себе спогади, нічні кошмари, важкі 
тривожні розлади та неконтрольовані думки, часто пов'язані з думками про 
самогубство. ПТСР викликає почуття безнадійності, проблеми в стосунках, 
труднощі, пов'язані з пристосуванням, зловживання алкоголем і наркотиками, 
злочинну й агресивну поведінку із суттєво підвищеним рівнем самогубств. 
Вплив ПТСР в Сполучених Штатах: У той час як 58 000 американців 
загинуло під час війни у В'єтнамі, протягом наступних 10 років ще понад 60 000 
власноруч покінчили з життям. Більше 30% з 2,7 мільйонів солдатів, які 
служили у В'єтнамі, страждали на ПТСР, й на нього продовжують страждати 
понад 250 тисяч ветеранів В'єтнаму, які залишилися в живих. Основним 
чинником, що сприяє довгостроковості впливу ПТСР, є формальне визнання 
Сполученими Штатами ПТСР як проблеми лише майже через десять років, в 
1980 році. 
Загроза в Україні: Умови життя в Україні досить погані. Україна була й 
залишається погано підготовленою для потреб своїх солдатів і цивільних осіб, 
які постраждали. Солдати, які отримали поранення на передовій, часто залежать 
від обмежених або застарілих медикаментів. Подальше лікування та підтримка 
є мінімальними й не надаються оптимальним чином. 
Майже два мільйони громадян України було переселено, з яких більш ніж 
один мільйон наразі розкидані по всій Україні. Багато з цих цивільних осіб 
також уразливі до таких же травматичних переживань, як і солдати України. 
Посттравматичний стресовий розлад: 
• частково є результатом психологічної підготовки та участі у бойових діях; 
• в результаті яких сформувалося мислення і спосіб дій в бою; 
• які почали діяти автоматично і з великою силою; 
• в місцях і ситуаціях, для яких ця поведінка і мислення не були призначені; 
• і частково є розладом, оскільки турбує людину. 
109 
 
Частково ПТСР є результатом інтенсивного навчання і практики навичок 
ведення бою, що тягне за собою особливий «військовий» спосіб мислення і 
поведінки, які згодом стають автоматичними і дуже сильними. Ми називаємо це 
підготовкою. Розум і тіло були підготовлені для ведення бойових дій - щоб 
солдат не просто виконав бойове завдання, а ще й вижив. Використовувати ці 
навички в зоні бойових дій - це вірний спосіб вижити і виконати завдання. 
Проте вдома, серед цивільних, вони навпаки викликають непорозуміння та 
проблеми. 
ПТСР може також виникати через «військове» мислення і поведінку, які 
можуть суперечити мисленню людей без військового досвіду. Солдат та 
людина без бойового досвіду по-різному сприймають що добре, а що ні; що 
правильно, а що неправильно. 
Перш за все, ПТСР - це навички та переконання, які вийшли з під 
контролю та запускають поведінку, яка неприйнятна для цивільних ситуацій. 
По-іншому це можна описати так: ПТСР виникає тоді, коли частина 
навичок і минулого досвіду солдата вступає в протиріччя з його «мирними» 
переконаннями про оточення, інших людей і себе. У цьому випадку те, що він 
робив в зоні бойових дій, не сполучається з тим, що було дозволено робити 
раніше. 
Таким чином, під назвою ПТСР ми розуміємо ситуацію, в якій навички 
солдата, які допомагали вижити в бою, створюють значні проблеми в інших 
ситуаціях, в яких подібні навички не є необхідними. Також ПТСР - це проблеми 
і занепокоєння, викликані звичкою використовувати свої «бойові» навички. 
У подібних умовах будь-кому б знадобилося часом «відступати назад» і 
спостерігати за тим, що відбувається, придивлятися до своєї роботи і роботи 
інших, слухати голоси і звуки, прислухатися до власного тіла, розпізнавати 
емоції, які охоплюють і приходити до повного розуміння того, що відбувається 
навколо. Якщо людина нездатна приділяти цьому час, то інтенсивний стрес 
навколо виникатиме і нашаровуватися все частіше і частіше - до тих пір, поки 
не знайдеться час привести себе в норму. Тобто те, що ви робите зараз. Якщо ж 
110 
 
була можливість провести власний «розбір польотів», то події перетворяться в 
спогади, і не будуть виникати в ваших думках знову і знову. 
Задача, яка стоїть перед воїном - відділити себе від тих подій, 
перетворивши досвід, який він пережив, у спогади. А спогади мають стати 
частиною історії його життя, що, дозволить бути мудрішим, краще 
усвідомлювати свої сильні сторони, а також навчитися виважено взаємодіяти з 
іншими людьми. 
2. Мета та завдання проекту 
Метою цього проекту є створення служби підтримки для допомоги 
профілактиці та лікуванні посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у 
ветеранів України, сімей ветеранів та громадян, переселених внаслідок 
військових дій на сході України. Цей проект спрямований на активізацію 
зусилля для досягнення національної єдності або порівняного за обсягом 
зусилля на фінансування проекту. 
Цілі: 
1. Профілактика і консультування з питань посттравматичного стресу для 
ветеранів України. 
2. Родинна освіта щодо ПТСР та моделі поведінки ветеранів після досвіду 
бойових дій. 
3. Оцінка стану здоров'я після повернення з АТО та направлення ветеранів 
групи ризику на отримання подальших консультаційних послуг. 
4. Довгострокові консультації в психолого-реабілітаційному центрі для 
ветеранів, членів їх сімей та переселених громадян. 
5. Надання консультацій для поранених ветеранів щодо ПТСР та загальних 
питань за згодою медичних установ. 
6. Професійна підготовка персоналу для лікування і профілактики ПТСР в 
поєднанні з динамікою сім'ї. 
3. Опис діяльності за проектом 
1. Профілактика і консультування з питань посттравматичного стресу для 
ветеранів України. 
111 
 
2. Родинна освіта щодо ПТСР та моделі поведінки ветеранів після досвіду 
бойових дій. 
3. Оцінка стану здоров'я після повернення з АТО та направлення 
ветеранів групи ризику на отримання подальших консультаційних послуг. 
4. Довгострокові консультації в місцевих відділеннях для ветеранів, 
членів їх сімей та переселених громадян. 
5. Надання консультацій для поранених ветеранів щодо ПТСР та 
загальних питань за згодою медичних установ. 
6. Професійна підготовка персоналу для лікування і профілактики ПТСР 
в поєднанні з динамікою сім'ї. 
4. Географія проекту. Поширення в ЗМІ 
Проект поширюється на Черкаську область, згодом має охопити Україну. 
Планується висвітлення проекту у ЗМІ та повідомлення про такий центр і 
дні роботи фахівців та груп як на сайті організації, обласного контактного 
центру та наприклад у газетах (Нова Доба) та як соціальна реклама на 
обласному радіо і телебаченні.  
Таблиця 3.3 
5.План реалізації проекту 
Дата Заплановані заходи Результат 
Січень-лютий, Підготовка Інформування як можна більшої 
2019 проведення тренінгу кількості ветеранів АТО 
Френка Пьюселіка Черкаської області 
Березень, 2019 Проведення дводенного Створення події, направленої 
тренінгу Френка Пьюселіка у висвітлення проблеми ПТСР 
Черкасах 
Квітень-червень, Підготовка  
2019 проведення тривалого 12-
денного тренінга для 
ветеранів АТО, їх родин та 
Серпень, 2019 ВПрОо ведення тренінгу На професійному рівні навчити 
Ф.Пьюселіка керувати ПТСР ветеранів та їх 
родини 
112 
 
Продовження табл.3.3. 
Вересень, 2019 На базі Черкаського Створення повноцінного 
госпіталю для учасників реабілітаційного центру для 
війни створити ветеранів АТО, їх родин та ВПО, які 
психологічно- постраждали від ПТСР 
реабілітаційний центр для 
ветеранів АТО 
Вересень, 2019 Розробка плану щодо  
зв’язків 3 громадськістю для 
створення ПРЦ 
Жовтень, 2019 Р озробка плану щодо  
пр офесійного навчання 
спеціалістів 
Листопад, 2019 Розробка плану щодо  
інформаційно- 
просвітницької діяльності 
проекту для ветеранів АТО, 
їх родин та ВПО 
Листопад, 2019 Створення  
інформаційного офісу з 
залученням спеціалістів та 
ГО кваліфікованих 
спеціалістів та ГО 
6. Залучення ресурсів 
Участь у конкурсах проектів. 
Благодійні внески.  
БФ «SSS». 
ГО «Міжнародний благодійний фонд «Небайдужі». 
ГО «Життя без бар’єрів». 
БФ «Час Надії». 
ГО «Регіональний психологічний кризовий центр». 
7. Очікувані результати та індикатори успіху 
Створення повноцінного реабілітаційного центру для ветеранів АТО, їх 
родин та ВПО. 
113 
 
Військовослужбовці, перед звільненням з дійсної військової служби, 
отримують призначення до реабілітаційного центру для проходження 
психологічної та медичної оцінки на строк від 1 до 4 тижнів. У кожному 
конкретному випадку солдатам може знадобитися пройти подальше 
обстеження на строк до 1 місяця. Протягом цього періоду солдати будуть 
продовжувати виконувати свої регулярні обов'язки одночасно з амбулаторним 
обстеженням та підготовкою до повернення до цивільного життя. 
Солдатам, які за результатами оцінки потрапили до групи серйозного 
ризику виникнення ПТСР або які страждають на ПТСР та/або інші психологічні 
розлади, буде продовжено термін дійсної військової служби на строк до шести 
місяців для отримання постійної психологічної допомоги. Після такого 
тривалого лікування, в кожному конкретному випадку, солдати можуть 
залишитися на обмеженій дійсній військовій службі на строк до шести місяців 
або можуть бути звільненими. 
Після початку відвідування щотижневих зборів, до участі запрошуються 
члени сімей колишніх військовослужбовців. 
 
Висновки до розділу 3 
В третьому розділі кваліфікаційної роботи магістра з метою вивчення 
основних проблем особового складу Збройних Сил України, що приймали 
участь у бойових діях, було проведено кількісне та якісне діагностичне 
дослідження, яке спрямовувалося на певні аспекти. По-перше, об’єктом 
моніторингового дослідження були 156 військовослужбовців, які були 
учасниками бойових дій. По-друге, основною базою експериментальної 
роботи був «Центр допомоги учасникам АТО» Черкаського обласного 
контактного центру. По-третє, з практичної сторони дослідження 
передбачало вивчення таких питань: з’ясування проблем при проходженні 
військової служби в зоні ведення бойових дій та після повернення; спектр 
проблем, пов’язаних із побутом, працевлаштуванням, професійною освітою 
тощо. З метою повномасштабної реалізації моніторингового дослідження ми 
114 
 
розробили анкету (додаток А), також брали до уваги інтерв’ю за Р. 
Скерфілдом і А. Бланком (додаток Б). Доведено, що серед найбільш 
актуальних проблем надання реабілітаційних послуг можна виділити:  
• відсутність комплексної нормативної бази;  
• розташування реабілітаційних установ та фахівців переважно в 
обласних центрах або великих містах;  
• недостатнє реагування держави на збільшення навантаження на 
медичні та реабілітаційні заклади;  
• нестача фахівців та проблеми підвищення їх кваліфікації для 
належного надання реабілітаційних послуг;  
• необхідність запровадження нових спеціальностей «лікар фізичної та 
реабілітаційної медицини», «фізичний терапевт», «ерготерапевт», 
«ергономіст»;  
• несвоєчасність зміни або неефективне коригування плану 
реабілітаційних заходів; 
• нестача фінансування для оплати реабілітаційних послуг; 
• системні недоліки у державному статистичному обліку осіб, які 
постраждали від збройного конфлікту. 
Запропоновано Міністерству охорони здоров’я, Міністерству освіти і 
науки, Міністерству соціальної політики розробити нормативний акт, яким 
затвердити індикатори оцінки діяльності реабілітаційних установ та фахівців, 
які надають реабілітаційні послуги, їх результативності та якості. 
Розроблено проект соціальної адаптація внутрішньо переміщених осіб, 
учасників антитерористичної операції та їх сімей на місцевому рівні. 
 
 
115 
 
ВИСНОВКИ 
 
У роботі здійснено теоретичне узагальнення і розгляд проблем 
реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій, що виявляється в 
обґрунтуванні теоретичних і практичних засад, проведенні моніторингу 
проблем військовослужбовців. 
Проведені дослідження показали, що головним з проблемних аспектів 
сьогодні є практична відсутність системного підходу щодо реабілітаційних 
послуг, що їх має надавати система охорони здоров’я особам, які підпадають 
під категорію «жертви конфлікту»: цивільне населення «сірої зони», 
демобілізовані українські комбатанти, внутрішньо переміщені особи. 
Традиційна система Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціальної 
політики забезпечувала певний пакет соціальних послуг особам з інвалідністю, 
орієнтований на мирну ситуацію в країні. Певним чином її дублювала так звана 
«відомча медицина» сектору безпеки - Міністерства оборони України, МВС 
України та Служби безпеки України. Проте нові реалії поставили до порядку 
денного питання надання таких послуг більш широкому колу осіб, 
постраждалих від збройного конфлікту, але формально не визнаних в якості 
осіб з інвалідністю. 
Ця проблема болюче відбилася на усіх категоріях постраждалих, які не 
отримують належної допомоги з медичної та психологічної реабілітації, 
оскільки, незважаючи на місцеві та відомчі ініціативи, система реабілітації в 
Україні досі не створена. 
У роботі досліджено, чи відповідає система реабілітаційних послуг 
викликам збройного конфлікту та очікуванням його жертв. В якості найбільш 
актуальних послуг проаналізовані:  
• медичні послуги (медикаментозне лікування, відновлювальна терапія, 
реконструктивна хірургія, ендопротезування, вироби медичного призначення, 
протезування, ортезування);  
116 
 
• фізичні послуги (відновлення, покращення, стабілізація, координація 
рухових дій, уміння користуватися протезами, ортезами та іншими 
допоміжними засобами, що поліпшують самообслуговування; адаптація та 
зменшення перешкод для участі особи з порушеннями здоров’я у суспільному 
житті). 
Загалом, в процесі дослідження  виявлено основні проблеми фізичної та 
медичної реабілітації: 
1. недостатньо вузькоспеціалізованої допомоги; 
2. неякісні ліки; 
3. немає локальних спеціалістів; 
4. службова недбалість (проблеми з документацією, часто не вносять 
військовослужбовців до списків поранених, що не дає їм можливості отримати 
право на лікування); 
5. корупція в сфері військової медицини (через неї і з’являються неякісні 
ліки та неефективна медична аппаратура); 
6. фрагментарий характер надання послуг із фізичної реабілітації 
(«недолікування»); 
7. слабка розвиненість реабілітаційної справи та військової медицини, як 
галузі в Україні. Проблема криється у недостатній кількості відповідних 
спеціалістів та браку відповідного оснащення. 
Було проведено моніторинг усього процесу надання послуг – від 
отримання послуг від часу набуття порушень здоров’я, оцінки потреб та 
проблем – до отримання реабілітаційних послуг на рівні громади. Увагу було 
сфокусовано на  трьох проблемних аспектах:  
• перешкоди в отриманні реабілітаційних послуг цивільними особами, які 
набули порушень здоров’я як до набуття інвалідності, так і після набуття 
інвалідності;  
• перешкоди у встановленні інвалідності та наданні відповідних послуг, 
пов’язаних з інвалідністю;  
117 
 
• ініціативи з формування системи реабілітації, яка враховувала б 
виклики, пов’язані із наслідками збройного конфлікту. 
Проведене анкетування дало змогу згрупувати проблеми 
військовослужбовців, що були учасниками бойових дій у чотири групи: 
функціонально-фізіологічні; функціонально-психологічні; житлово-побутові та 
соціальні; колективно-групові, кожна з яких пов’язана зі здійсненням 
конкретного виду реабілітації. 
Дослідження констатує відсутність дієвих реформ у галузі надання 
реабілітаційних послуг жертвам конфлікту, нестачу координації дій головних її 
суб’єктів: Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики, 
органів соціального захисту, Міністерства освіти і науки, Міністерства оборони, 
Державної служби у справах ветеранів та учасників АТО. Як результат, 
проаналізовано низку рекомендацій від Української Гельсінської спілки з прав 
людини органам влади для виправлення ситуації із врахуванням потреб жертв 
конфлікту. 
Представлені в дослідженні висновки не претендують на остаточне й 
вичерпне розв’язання проблеми організації реабілітації військовослужбовців-
учасників бойових дій. Перспективи подальших розробок убачаємо у здійсненні 
ґрунтовного дослідження прогресивних технологій соціально-педагогічної 
роботи з членами родини військовослужбовців, які брали участь у бойових діях 
(дітьми, дружинами, чоловіками). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
118 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до 
Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 
2015 році». -  Київ : НІСД, 2015. -  684 с. 
2. Донбас і Крим: ціна повернення : монографія / за заг. ред. В. П. 
Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко. -  Київ : НІСД, 
2015. - 474 с. 
3.  Єжова Т. Є. Зміст і завдання соціальної реабілітації. Соціальна 
педагогіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т. Є. Єжова, за ред. О.В. 
Безпалько. -  Київ : Академвидав, 2013. -  С. 101–110. 
4. Жаданюк А. С. Психологические особенности динамики 
формирования личностных качеств в условиях профессионального стресса 
(на материале деятельности работников спецподразделений на Северном 
Кавказе) : Дисс. … канд. псих. наук : 19.00.03 / Александр Сергеевич 
Жаданюк. -  Ярославль, 2005. -  198 с. 
5. Захистити трудові права демобілізованих учасників АТО (назва з 
екрану) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : 
http://dsvv.gov.ua/aktualnipytannya/zahystyty-trudovi-pravademobilizovanyh-
uchasnykiv-ato.html. 
6. Звіт про доступ осіб з інвалідністю до органів соціального захисту 
населення, зокрема до служб протидії домашньому насильству : від 23 
червня 2018 [Електронний ресурс] // Міністерство соціальної політики 
України. – Режим доступу : 
https://www.msp.gov.ua/news/15511.html?PrintVersion. 
7. Інформація щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі 
загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без 
встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та 
резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори 
чи для проходження служби у військовому резерві [Електронний ресурс] // 
Офіційний веб сайт Міністерства оборони України. – Режим доступу : 
http://www.mil.gov.ua/ministry/aktualno/do-
uvagivijskovosluzhbovcziv/informacziya-shhodo-priznachennya-
odnorazovoigroshovoi-dopomogi-u-razi-u-razi-zagibeli-(smerti)-invalidnosti-abo. 
119 
 
8. Караман О. Системний підхід як методологія дослідження соціально-
педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в Україні [Електронний 
ресурс] / О. Караман // Наукові записки Кіровоградського державного 
педагогічного університету імені Володимира Винниченка; сер. : Педагогічні 
науки. - 2012. - Випуск 107(1). - С. 222-229. - Режим доступу: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_p_2012_107(1)__33. 
9. Комітет з питань охорони здоров’я провів круглий стіл : «Актуальні 
проблеми забезпечення учасників АТО медичною, фізичною та 
психологічною реабілітацією» [Електронний ресурс] // Офіційний веб-
портал Верховної Ради України. – Режим доступу : 
http://iportal.rada.gov.ua/news/Novyny/155245.html. 
10. Кравченко М. В. Основні проблеми соціального захисту учасників 
АТО / М. В. Кравченко //Аспекти публічного управління. = 2015. = 36–43 
11. Крамник М. Е. Социально-психологическая адаптация комбатантов к 
условиям гражданской жизни : Дис. ... канд. психол наук : 19.00.05 / Михаил 
Ефимович Крамник. -  М. : РГБ, 2003. -  186 с. 
12. Лавренюк В. Психологічна і медична реабілітація 
військовослужбовців: що нового в законодавстві? [Електронний ресурс] / В. 
Лавренюк // Дзеркало тижня. - Випуск № 30–31. - Режим 
доступу:https://dt.ua/gazeta/issue/1118. 
13. Мазур Е. С. Гештальт-подход при оказании психотерапевтической 
помощи пострадавшим от землетрясения / Е. С. Мазур // Московский 
психотерапевтический журнал.  - 1994. - № 3. -  С. 81–92. 
14. Малахов В. О. Фізична та реабілітаційна медицина в Україні: 
проблеми та перспективи / В. О. Малахов, Г. М. Кошелєва, В. О. Родін // 
Проблеми безперервної медичної освіти та науки. - 2016. - № 1. - С. 6-12. - 
Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psmno_2016_1_3. 
15. Мойса Б. Реабілітація жертв конфлікту. Чи пропонує держава щось, 
крім встановлення інвалідності та милиць? [Електронний ресурс] / Б.Мойса, 
за ред. : О.Павліченка, О.Мартиненка // Українська Гельсінська спілка з прав 
людини. – Київ, 2018. – 64 с. = Режим доступу : https://helsinki.org.ua/wp-
content/uploads/2018/12/Reabilitatsiya-zhertv-vijny.pdf. 
16. Мойса Богдан. Пропозиції до політики щодо реабілітації осіб з 
порушеннями здоров’я [Електронний ресурс] /  Богдан Мойса // Лабораторія 
120 
 
законодавчих ініціатив. – 2017. – Режим доступу : http://parlament.org.ua/wp-
content/uploads/2017/09/Propozicii_Politiki_reabilitacii_zdoroviya-1. pdf. 
17.  Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових 
дій : навч.-метод. посіб. / Є. Ю. Литвиновський, О. І. Попович, В. І. Савінцев, 
В. В. Стасюк. -  Київ : ВГІ НАОУ, 2002.-  207 с. 
18.  Організаційно-методичні засади здійснення комплексної реабілітації 
учнів (вихованців) у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах // 
Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.  - 2009. - № 30. 
- С. 26–32. 
19. Оцінка системи реабілітації в Україні. Основні висновки (назва з 
екрану) [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:http://www.physrehab.org.ua/tl_files/Docs/Assessment%20 
of%20the%20Rehabilitation%20System%20in%20Ukraine.%20Summary%20rstr
%20UKR.pdf. 
20. Пінчук Ірина. Реабілітація атовців: давайте дамо відповідь на п’ять 
основних питань [Електронний ресурс] / Ірина Пінчук // Обозреватель. – 
Режим доступу: https://www.obozrevatel.com/society/reabilitatsiya-
atovtsivdavajte-damo-vidpovid-na-5-osnovnih-pitan.htm. 
21. Повернення із зони бойових дій. Пам’ятка для сімей 
військовослужбовців, які повернулися з зони АТО (назва з екрану) 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
https://informnapalm.org/wpcontent/uploads/2014/12/Povernennya-iz-zony-
bojovyh-dij.pdf. 
22. Попов В. Е. Психологическая реабилитация военнослужащих после 
экстремальных воздействий (На материале землетрясения в Ленинакане, 
межнационального конфликта в Фергане и боевых действий в Афганистане) 
: Автореф. дисс. …. канд. псих. наук : 19.00.05 / Владимир Евгеньевич 
Попов. -  М., 1992. -  27 с. 
23. Правові та соціальні проблеми військовослужбовців і вимушених 
переселенців (назва з екрану)  [Електронний ресурс]. - Режим доступу : 
http://www.irf.ua/allevents/news/pravovi_problemy_vijskovyh/. 
24.  Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з 
інвалідністю: Указ Президента України №678/2015(назва з екрану) 
121 
 
[Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:https://www.president.gov.ua/documents/6782015-19605. 
25.  Про додаткові заходи щодо соціального захисту учасників 
антитерористичної операції: Указ Президента України від07.10.2015 
№150/2015 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/150/2015. 
26. Про затвердження Державного стандарту догляду вдома : Наказ 
Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № z1990-13 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1990-13#n14. 
27. Про затвердження Інструкції про організацію санаторно-курортного 
лікування, медичної та медико-психологічної реабілітації у Збройних Силах 
України : Наказ Міністерства оборони України від 28.08.2018 №  z1538-16 
[Електронний ресурс]. - Режим доступу : 
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1538-16. 
28. Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері 
прав людини на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів 
Українивід 23 листопада 2015 № 1393-р [Електронний ресурс] // Урядовий 
портал.  –  Режим доступу : https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248740679. 
29. Про затвердження Положення про Міністерство оборони України: 
Постанова Кабінету Міністрів України від 15.01.2019 №671-2014-п 
[Електронний ресурс]. - Режим 
доступу:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/671-2014-%D0%BF. 
30. Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я: 
Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2019 №267-2015-п 
[Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/267-2015-%D0%BF 
31. Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики 
України : Постанова Кабінету Міністрів України від  01.07.2019 №  423-
2015-п [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/423-2015-%D0%BF. 
32.  Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів 
технічними та іншими засобами : Постанова Кабінету Міністрів України від 
122 
 
3. 12. 2009. N1301 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
htttp://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1301-2009-%D0%BF. 
33.  Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації 
учасників антитерористичної операції та постраждалих учасників Революції 
Гідності : Постанова Кабінету Міністрів України від 27. 12. 2017 №1057 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// 
zakon.rada.gov.ua/laws/show/1057-2017-%D0%BF. 
34.  Про затвердження типових положень про заклади соціальної 
підтримки сімей, дітей та молоді : Постанова Кабінету Міністрів України від  
4. 10. 2017 №741 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/741-2017-%D0%BF. 
35. Про реабілітацію інвалідів в Україні : Закон України від  від 03.07.2019 
№ 2961-IV[Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2961-15. 
36. Психологічний словник [Електронний ресурс] / Авт.-уклад. В. В. 
Синявський, О. П. Сергєєнкова ; за ред. Н. А. Побірченко. - Режим доступу : 
http://elibrary.kubg.edu.ua/5980/3/O_Serhieienkova_IL.pdf. 
37. Реабілітація: повне перезавантаження чи зміна декорації? (назва з 
екрану) [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:https://www.vz.kiev.ua/reabilitatsiya-povne-perezavantazhennya-chy-
zmina-dekoratsij/. 
38. Реформа реабілітації в Україні не повинна залишитись інвалідом: 
Дзеркало тижня [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:https://dt.ua/HEALTH/reforma-reabilitaciyi-v-ukrayini-nepovinna-
zalishitis-invalidom-_.html. 
39. Система реабілітації в Україні запрацює лише після змін у 
законодавстві – експерти [Електронний ресурс] // 
Український кризовий медіацентр. – Режим доступу: 
http://uacrisis.org/ua/67057- systema-reabilitatsiyi-v-ukrayini. 
40. Соціальний звіт за 2016 рік: Міністерство соціальної політики України 
України [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:https://www.msp.gov.ua/timeline/Socialni-zviti-.html. 
123 
 
41. Соціальний звіт за 2017 рік: Міністерство соціальної політики 
[Електронний ресурс]. – Режим 
доступу:https://www.msp.gov.ua/timeline/Socialni-zviti-.html. 
42. Стеценко С. Військовослужбовці в місцях постійної дислокації не 
мають умов для нормального життя (назва з екрану)  [Електронний ресурс]. - 
Режим доступу : https://glavcom.ua/news/viyskovosluzhbovci-v-
miscyahpostiynoji-dislokaciji-ne-mayut-umov-dlya-normalnogo-zhittya-
410434.html. 
43. Термінологічний словник-довідник менеджера охорони здоров’я / [В. 
Я. Білий, М. П. Бойчак, Л. А. Голик та ін]; упоряд.: В. Я. Білий, Я. Ф. Радиш. 
– Київ: Преса України, 2001. - 230 с. 
44.  Тохтамиш О. М. Реабілітаційна психологія: навч-метод. посіб. / О.М. 
Тохтамиш. -  Вінниця : ТОВ Віндрук, 2004. - 102 с. 
45. Указ Президента України від 1 грудня 2016 №536[Електронний 
ресурс]  // Офіційне інтернет-представництво Президента України. – Режим 
доступу: https://www.president.gov.ua/ documents/5362016-20822. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
124 
 
Додаток А 
 
Анкета для військовослужбовців-учасників бойових дій щодо виявлення 
їхніх проблем 
[розроблено автором] 
 
1. ПІБ 
2. Статус військовослужбовця: 
а) проходить службу; 
б) демобілізований; 
в) учасник АТО. 
3. З якими проблемами Ви стикалися при проходженні військової служби в 
зоні АТО? 
4. З якими проблемами Ви стикнулися після повернення із зони бойових дій? 
5. Чи маєте Ви будь-які проблеми з житлом? 
6. Чи маєте Ви травми, поранення, контузії? Чи виплачена Вам компенсація? 
7. Чи використали Ви своє право на безкоштовне санаторно-курортне 
лікування та реабілітацію? 
8. Чи є у Вас проблеми з працевлаштуванням, або поновленням за місцем 
праці до призову? 
9. Чи бажаєте Ви здобути додаткову освіту або пройти курси 
перекваліфікації? 
11. Чи відчуваєте ви емоційний дискомфорт після повернення з зони 
проведення бойових дій? 
12. Чи з’явилися у вас проблеми у взаємостосунках з рідними? З чим це 
пов’язано? 
 
 
 
 
125 
 
Додаток Б 
Клінічне інтерв’ю 
[за Р. Скерфілдом і А. Бланком] 
1. Обставини життя до армії. 
2. Обставини призову в армію. 
3. Військова підготовка до служби в зоні бойових дій (ЗБД). 
4. Служба в ЗБД: 
- отримання звістки про направлення в ЗБД; 
- вибуття з країни; 
- прибуття в ЗБД; 
- військова спеціальність і службово-бойові завдання, що виконувалися в ЗБД; 
- основні місця служби в ЗБД і хронологія; 
- зміни в званні і посаді; 
- відношення з керівництвом; 
- бойові дії; 
- особливості служби тих, хто не брав участі в бойових діях; 
- участь у головних операціях; 
- служба поза зоною бойових дій; 
- відношення з місцевим населенням; 
- зміни у ставленні до служби й поведінці в армії; 
- ставлення до унікальних особливостей війни; 
- стреси і конфлікти на національному ґрунті; 
- специфічні психотравмувальні події; 
- позитивні переживання, пов’язані зі службою в ЗБД; 
- вживання алкоголю і наркотиків; 
- можливість відпочинку і відновлення сил; 
- чи мали місце випадки відряджень додому; 
- моральні й ціннісні конфлікти, зумовлені специфічними особливостями 
війни; 
- особливості служби в період, близький до повернення на батьківщину; 
- підготовка до повернення; 
- повернення на батьківщину. 
5. Обставини звільнення в запас, нагороди, пільги, відзнаки тощо. 
6. Особливості післявоєнної адаптації. 
 
 
 
126 
 
Додаток В 
Поради для військовослужбовців-учасників бойових дій щодо 
виходу зі стресу 
[зібрано та узагальнено автором] 
1. Хвилинна релаксація. Розслабте куточки рота, зволожте губи, 
розслабте плечі. Зосередьтеся на виразі свого обличчя і положенні тіла. 
Пам’ятайте, що вони відображають ваші емоції, думки, внутрішній стан. 
Цілком природно, що ви не хочете, щоб навколишні знали про ваш стресовий 
стан. У цьому випадку ви можете змінити вираз обличчя шляхом 
розслаблення м’язів.  
2. Уважно огляньте приміщення, у якому ви знаходитеся. Повільно, не 
кваплячись, подумки знайдіть у ньому 7 червоних предметів, постарайтеся 
цілком зосередитися на цьому. Говоріть подумки самі собі: «Червона 
обкладинка зошита, червоні чашки, червона ваза для квітів» тощо. Або 
просто, переводячи погляд, подумки описуйте оточуючі вас предмети: 
«Коричневий стіл. Білий папір» тощо. Зосереджуючись на кожному 
окремому предметі, ви відволікаєтесь від внутрішнього стресового 
напруження, скеровуючи свою увагу на раціональне сприйняття 
навколишнього оточення.  
3. Використайте будь-яку можливість, щоб змочити чоло, скроні та 
артерії на руках холодною водою.  
4. Зміна оточення. Якщо дозволяє ситуація, залишіть приміщення, в 
якому у вас виник гострий стрес. Перейдіть до іншого, де нікого немає, 
вийдіть на вулицю, де ви зможете залишитися наодинці зі своїми думками. 
Розгляньте подумки приміщення (якщо ви вийшли на вулицю – то будинки, 
природу тощо).  
5. Наберіть воду у чашку і повільно, зосереджено випийте її. 
Зосередьте увагу на відчуттях у той момент, коли ковтаєте воду.  
6. Уявіть себе в приємному середовищі – на пляжі, у ванні, в лісі тощо.   
127 
 
7. Щоб швидше нормалізувати емоційний стан, необхідно дати собі 
посилене фізичне навантаження (20-30 присідань, біг на місці, підйом на 3-4 
поверх).  
8. Існує багато механізмів фізіологічної розрядки, які позитивно 
впливають на людину. Зовні вони проявляються у вигляді сліз, сміху, 
бажанні вдарити, виговоритися тощо. Не треба стримувати їх.  
9. Почуття роздратування, агресії можна зняти за допомогою фізичної 
розрядки: зробити декілька ударів ногою по уявному предмету, «побоксувати 
подушку», «випустити пару».  
10. Якщо у вас на даний момент немає можливості з кимось 
поговорити, ви можете самостійно покращити свій стан таким чином: 
розкажіть про те, що вас хвилює, самому собі. Сядьте зручніше перед 
дзеркалом і поговоріть самі із собою. Розкажіть про все, що з вами сталося, і 
спробуйте проаналізувати те, що трапилось. Говоріть самі із собою доти, 
доки все, що вас хвилює, не буде промовлено вголос і ви не відчуєте 
полегшення.  
11. Можна перенести всі свої хвилювання на папір. Напишіть собі 
листа. Довірте все, що відчуваєте і думаєте. Цей спосіб має перевагу у тому, 
що письмова мова коротша та логічніша. Під час описування ситуації в листі, 
розуміння проблеми настає швидше, ніж під час розмови. Лист можна 
відразу знищити або сховати й перечитати, коли вас знову почнуть 
хвилювати травматичні події. Ви згадаєте свій стан і зрозумієте, що зможете 
з ним упоратись, як і минулого разу.  
12. Інший спосіб – «порожній стілець». Уявіть, що на ньому сидить 
людина, яка образила вас, висловіть їй свої почуття. Зараз ви можете сказати 
все, що хочете.  
13. Відволікання. Займіться якою-небудь діяльністю – все одно якою: 
почніть прати білизну, мити посуд чи прибирати. Секрет цього способу 
простий: будь-яка діяльність, і особливо фізична праця, у стресовій ситуації 
128 
 
виконує роль громовідводу, допомагає відволіктися від внутрішнього 
напруження, «випустити пару».  
14. Математика. Візьміть калькулятор чи папір, олівець і спробуйте 
підрахувати, скільки днів ви живете (число повних років помножте на 365, 
додаючи по одному дні на кожний високосний рік, додайте кількість днів, що 
пройшли з останнього дня народження). Така раціональна діяльність дасть 
можливість переключити свою увагу. Постарайтеся згадати який-небудь 
особливо примітний день вашого життя. Згадайте його до дрібниць, нічого не 
пропускаючи. Спробуйте підрахувати, яким був цей день вашого життя.  
15. Переключення. При надмірному збудженні в корі головного мозку 
утворюється домінуюче збудження, яке наділене здатністю підпорядковувати 
собі всю діяльність організму, всі вчинки та думки людини. Отже, для 
заспокоєння його треба ліквідувати або створити конкуруюче. Чим більше 
захоплююча діяльність, тим легше його створити. Згадайте приємну подію із 
власного життя, уявіть, що ця подія повторилася і ви знаходитеся в такому ж 
стані. Зробіть таке саме обличчя, посмішку, поставу, відчуйте цей стан всім 
тілом.  
16. Спілкування. Поговоріть на яку-небудь сторонню тему з будь-якою 
людиною, яка знаходиться поруч - сусідом, товаришем, колегою. Якщо ж 
поруч нікого немає, зателефонуйте своєму другові. Це свого роду 
відволікаюча діяльність, що здійснюється «тут і зараз» і покликана 
витиснути з вашої свідомості внутрішній діалог, насичений стресом. 
 
 
 
 
 
129