ChSTU repository

 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу)  
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної,  циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
на тему  
«Стратегічне управління соціальними підприємствами» 
 
 
 
 
Виконала: студентка 2 курсу, групи СЗМ-022 
 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
                                                (шифр і назва спеціальності (спеціалізації)) 
 
Тихонова І.С,.                                                                          
                                                    (прізвище та ініціали) 
 
Науковий керівник  Якушев О.В.   
                                                     (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси – 2023 р. 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр      
 
Галузь знань   23 Соціальна робота      
       (шифр і назва) 
Спеціальність   232 «Соціальне забезпечення»     
(шифр і назва) 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Журба І.О 
“_____” _______________20 ____ р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
 НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
 
Тихоновій Ірині Сергіївні 
(прізвище, ім’я, по батькові) 
1. Тема роботи: Стратегічне управління соціальними підприємствами 
 
керівник роботи: Якушев Олександр Володимирович , к.е.н.,доцент  
  
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ________ 
2. Строк подання студентом роботи:  “____” ________ 2023 р. 
3. Вихідні дані до роботи: 
Об’єктом дослідження є процес стратегічного управління в соціальних 
підприємствах. 
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, практичних та 
науково-методологічних аспектів стратегічного управління соціальним 
підприємством.  
Відповідно до обраної теми кваліфікаційного дослідження основною метою 
визначено формування комплексу заходів з метою розроблення ефективної 
стратегії розвитку соціального підприємства 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити)  
-розглянути сутність та дослідити принципи стратегічного управління 
процесом забезпечення ефективності діяльності підприємства; 
-описати методи стратегічного управління процесом забезпечення 
ефективності діяльності підприємством та особливості їх застосування; 
 
- розкрити особливості стратегічного управління забезпечення 
ефективності діяльності підприємством; 
-виокремити передумови, що перешкоджають ефективному 
функціонуванню стратегічному управлінню на підприємстві або ж 
невикористання наявних можливостей; 
-розробити основні стратегічні напрямки щодо забезпечення 
ефективності діяльності підприємства; 
-економічно спрогнозувати доцільність впровадження запропонованих 
заходів. 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових креслень): 
аналітичні таблиці, графіки, діаграми, структурно-логічні схеми, план робіт 
по проєкту. 
 
6. Консультанти розділів роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 Якушев О.В. 11.09.2023 р. 29.09.2023 р. 
2 Якушев О.В. 29.09.2023 р. 16.10.2023 р. 
3 Якушев О.В. 16.10.2023 р. 15.11.2023 р. 
 
7. Дата видачі завдання «_____» __________ 2023 р.  
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
№ Строк виконання 
Назва етапів дипломної роботи  Примітка  
з/п етапів роботи 
1 Отримання завдання 11.09.2023 р. виконано 
2 Підготовка розділу І  29.09.2023 р. виконано 
3 Підготовка розділу ІІ 16.10.2023 р. виконано 
4 Підготовка розділу ІІІ 15.11.2023 р. виконано 
5 Здача кваліфікаційної роботи керівнику 27.11.2023 р. виконано 
6 Підготовка реферату 27.11.2023 р. виконано 
7 Здача кваліфікаційної роботи на кафедру 01.12.2023 р. виконано 
Зовнішнє рецензування дипломної 
8 01.12.2023 р. виконано 
роботи 
Підготовка до публічного захисту 
9 04.12.2023 р. виконано 
дипломної роботи на засідання ЕК 
 
Студент  ____________________  _______________________ 
     (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) 
 
Керівник роботи ____________________  _______________________ 
      (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК   ____________________  _______________________ 
 (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 91 сторінку, 20 таблиць, 11 рисунків, 
список літератури з 39 найменувань. 
 
Стратегічне управління соціальними підприємствами 
 
Об’єктом дослідження є процес стратегічного управління в соціальних підприємствах. 
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, практичних та  науково-
методологічних аспектів стратегічного управління соціальним підприємством.  
Відповідно до обраної теми кваліфікаційного дослідження основною метою визначено 
формування комплексу заходів з метою розроблення ефективної стратегії розвитку 
соціального підприємства 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)  
-розглянути сутність та дослідити принципи стратегічного управління процесом 
забезпечення ефективності діяльності підприємства; 
-описати методи стратегічного управління процесом забезпечення ефективності 
діяльності підприємством та особливості їх застосування; 
- розкрити особливості стратегічного управління забезпечення ефективності 
діяльності підприємством; 
-виокремити передумови, що перешкоджають ефективному функціонуванню 
стратегічному управлінню на підприємстві або ж невикористання наявних можливостей; 
-розробити основні стратегічні напрямки щодо забезпечення ефективності 
діяльності підприємства; 
-економічно спрогнозувати доцільність впровадження запропонованих заходів. 
Наукова новизна. Впровадження змін та подолання проблем у процесі стратегічного 
управління процесом забезпечення ефективності діяльності досліджуваного підприємства 
в сучасних умовах з орієнтуванням на існуючу місію. 
Практичне значення. Результати проведених досліджень дозволяють зробити висновки, 
що розроблені в даній роботі пропозиції щодо покращення стратегічного управління 
процесом забезпечення ефективності діяльності соціальних підприємства сприятимуть 
покращенню існуючого рівня стратегічного управління підприємством та виконанню його 
місії, покращують імідж підприємства, як серед суспільства, так і серед стейкхолдерів 
підприємства. Окрім того запропоновані нововведення дозволять закріпити за 
підприємством статус високотехнологічного сучасного підприємства, яке дбає не тільки 
про отримання прибутку, а й про соціальну і екологічну складову. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2023 р. 
Рік захисту роботи  2023 р. 
 
                      Підпис студента ____________________ 
                      Дата ______________________________ 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП 6 
РОЗДІЛ 1.   ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ   
УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ  ПІДПРИЄМСТВАМИ 9 
 
1.1.Сутнісна характеристика феномену «соціальне підприємництво» 9 
 
1.2. Сутність і принципи стратегічного управління соціальним підприємством 25 
1.3. Методи стратегічного управління процесом забезпечення ефективності 35 
діяльності підприємством та особливості їх застосування. 
Висновок до розділу 1 47 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗУВАННЯ ПРОЦЕСУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 50 
СОЦІАЛЬНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ 
2.1. Стан та тенденції розвитку соціального підприємництва в Україні 50 
2.2. Огляд національних моделей та практик соціального підприємництва в  
провідних європейських країнах 57 
2.3. Проблемні аспекти та перспективи розвитку соціального підприємництва в 68 
Україні 
Висновок до розділу 2 72 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 73 
СОЦІАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВАМИ 
 3.1. Методика оцінювання ефективності діяльності соціального підприємства 73 
3.2. Методичні аспекти вибору стратегічних альтернатив для обґрунтування 85 
моделі регулювання розвитку соціального підприємництва 
Висновки до розділу 3 93 
ВИСНОВКИ 95 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
 
 
6 
 
Вступ 
Сьогодні Україна перебуває у вирі економічних та політичних подій, які 
збільшують діапазон невизначеності в умовах вже й так мінливого середовища 
діяльності українських підприємств. З цих причин вітчизняним підприємствам 
потрібно сформулювати стратегію, яка б структурувала діяльність підприємства 
для досягнення поставленої мети.  
Соціальні підприємства – це модель господарської діяльності, що здатна 
забезпечити соціально незахищені категорії населення специфічними 
товарами/послугами на пільгових умовах, або ж необхідними навичками та 
інтеграцією у традиційний ринок праці. Соціальні підприємства відіграють 
важливу роль у наданні можливостей маргіналізованим особам та сприянні їх 
розвитку. Ці підприємства створюють сприятливе середовище, в якому 
наголошується на розвитку навичок та самостійності, дозволяючи особам 
подолати перешкоди, що заважають їх працевлаштуванню та стати більш 
конкурентоспроможними на традиційному ринку праці. Завдяки впровадженню 
міцних стратегій розвитку, соціальні підприємства можуть підвищити на 
соціально-економічне становище багатьох українців та сприяти досягненню 
широких соціальних цілей. Теоретичні аспекти стратегічного управління можна 
знайти в працях наступних вчених: І.Ансофф, М.Мексон, М.Портер, Тищенко 
О.М. Ю.Б. Іванова, Ф. Котлера, М. Мескона, А.І. Наумова, О.П. Пєшкової, В.С. 
Пономаренка Саблук П.Т., Завадський Й.С., Гудзинський О.Д., Андрійчук В.Г. та 
інших. 
Актуальність проблеми розроблення та обґрунтування вибору стратегії  
розвитку підприємства, її теоретико-методичне та практичне значення, 
обумовили вибір теми кваліфікаційної роботи, визначили мету та завдання. 
Мета магістерської роботи. Мета і завдання дослідження. Відповідно 
до обраної теми кваліфікаційного дослідження основною метою визначено 
формування комплексу заходів з метою розроблення ефективної стратегії 
7 
 
розвитку соціального підприємства. Основна увага у кваліфікаційній роботі 
магістра була приділена вирішенню наступних завдань: 
-розглянути сутність та дослідити принципи стратегічного управління 
процесом забезпечення ефективності діяльності підприємства; 
-описати методи стратегічного управління процесом забезпечення 
ефективності діяльності підприємством та особливості їх застосування; 
- розкрити особливості стратегічного управління забезпечення 
ефективності діяльності підприємством; 
-виокремити передумови, що перешкоджають ефективному 
функціонуванню стратегічному управлінню на підприємстві або ж 
невикористання наявних можливостей; 
-розробити основні стратегічні напрямки щодо забезпечення ефективності 
діяльності підприємства; 
-економічно спрогнозувати доцільність впровадження запропонованих 
заходів. 
Об’єктом дослідження є процес стратегічного управління в соціальних 
підприємствах. 
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, практичних та 
науково-методологічних аспектів стратегічного управління соціальним 
підприємством.  
Методи дослідження. При написанні кваліфікаційної використовувались 
наукові праці вітчизняних та закордонних вчених, використовувались 
монографічні, економічно-статистичні та абстрактні методи. Також методи 
порівняння, графічні методи для статистичної інформації, методи узагальнення 
та систематизації, аналітичні і структурно-логічні методи для обґрунтування 
ефективності запропонованих методів. 
Наукова новизна. Впровадження змін та подолання проблем у процесі 
стратегічного управління процесом забезпечення ефективності діяльності 
8 
 
досліджуваного підприємства в сучасних умовах з орієнтуванням на існуючу 
місію. 
Практичне значення. Результати проведених досліджень дозволяють 
зробити висновки, що розроблені в даній роботі пропозиції щодо покращення 
стратегічного управління процесом забезпечення ефективності діяльності 
соціальних підприємства сприятимуть покращенню існуючого рівня 
стратегічного управління підприємством та виконанню його місії, покращують 
імідж підприємства, як серед суспільства, так і серед стейкхолдерів підприємства. 
Окрім того запропоновані нововведення дозволять закріпити за підприємством 
статус високотехнологічного сучасного підприємства, яке дбає не тільки про 
отримання прибутку, а й про соціальну і екологічну складову. 
  
9 
 
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ  
УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ  ПІДПРИЄМСТВАМИ 
 
1.1. Сутнісна характеристика феномену «соціальне підприємництво» 
Сучасний світ постійно трансформується в залежності від пріоритетів 
економічного розвитку та актуальних умов середовища, тож постійно існує 
потреба у перегляді теоретичних аспектів та практик, що використовуються у 
господарюванні на обох – макро- та макрорівнях. Якщо у попередні періоди 
індустріальної економіки основними факторами розвитку були матеріальний та 
фінансовий капітали, то сьогодні людський капітал набуває усе більшого 
значення. Зміни у середовищі функціонування об’єктів господарювання 
безумовно формують нові вимоги перед сучасним працівником, а разом з цим 
вносять корективи до раніше прийнятих підходів управління людським 
капіталом підприємства. Дистанціювання, посилена цифровізація та 
невизначенність, спричинена епідемією короновірусної інфекції у світі, так чи 
інакше вплинуло на економічне середовище та сформувало потребу в швидкій 
адаптації до нових умов. 
Сучасний світ розглядає людський капітал як один із головних чинників, 
що стає підґрунтям економічного і соціального розвитку як на рівні окремої 
організації, так і регіонів та країн в цілому. Багатство будь-якого підприємства, 
організації, країни залежить від накопиченого людського потенціалу та 
можливостей його реалізації. Ефективність економіки на різних її рівнях 
насамперед залежить від професіоналізму працівників, наявності та 
використання їх професійних здібностей. Але так було не завжди. Справжнім 
поштовхом до трансформації осмислення людського капіталу стала Друга світова 
війна, що забрала із життя мільйони людей, і тим самим спричинила дефіцит 
кваліфікованих кадрів. Власне, в наслідок Другої світової війни та науково-
технічної революції зріс інтерес до сфери праці, особливу увагу почали 
10 
 
зосереджувати на освіті, знаннях, досвіді, кваліфікації, зародилась 
інтелектуалізація та інформацізація суспільства, утворилась неокласична 
економічна школа. Сьогодні ми спостерігаємо нову віху соціально-економічної 
парадигми, особливостями якої є перш за все безперервність. Раніше люди до 
певного віку навчались, а потім працювали, тепер навчання й робота 
супроводжують людей впродовж усього життєвого циклу. Друга особливість 
сьогодення – індивідуальність, людина самостійно може обирати освітні, 
медичні, соціальні послуги, а це свідчить про варіантивність результату, який 
може отримати людина. Третя особливість – глобальність, адже, тепер фахівці 
конкурують не в межах міста чи країни, а в межах усього світу, людина може 
працювати як в межах країни, так і на міжнародному рівні – це зумовлює потребу 
у розумінні й відчутті культури та етики різних народів та держав. Четвертою 
особливістю є те, що все більш активну роль відіграють інформаційно-
комунікативні технології та цифровізація, з одного боку, це відкриває можливості 
для пришвидшеного розвитку, міжнародної співпраці та синергії зусиль, а з 
іншого боку, вимагає високого рівня володіння цифровими технологіями, і, 
часто, іноземними мовами навіть якщо це не передбачено вимогами 
роботодавців, це необхідно для особистісного зростання. Таким чином бачимо, 
що людський капітал може бути представлений не лише у формі знань, а також і 
у формі робочих та управлінських навичок. 
Щороку чисельність соціально незахищеного населення в Україні зростає, 
що своєю чергою, створює додаткове навантаження на державний бюджет та не 
сприяє вивільненню цілих сімей із кільця спадкової бідності. На сьогодні 
український уряд орієнтується на стратегію роботи з наслідками, а не 
першопричинами, в той час як у передових країнах світу активно 
популяризується інноваційна модель соціального підприємства, що 
продемонструвала свою здатність працювати на соціальну адаптацію, зміцнення 
самозарадності представників вразливих категорій населення та підвищення їх 
11 
 
шансів переходу із пасивної позиції отримувачів допомоги у активну позицію 
рівного учасника соцівльно-економічної площини. 
Феномен соціальних підприємств досліджували Едвардс Дж. (2008), Алтер 
К. (2007), Прайс М. (2008), Борнштейн Д. (2010), Босчі Дж. (1998) та інших. Серед 
українських науковців соціальні підприємства досліджували Завадських Г. та 
Теребенко (2020), Свинчук А. (2017) та інші. 
Втім теорія підприємництва не достатньо відображає особливості 
соціального підприємства, побудованого на моделі працевлаштування, тим 
самим обмежуючи менеджерів у побудові релевантної до потреб підприємства 
стратегії та підбору ефективних інструментів роботи з персоналом. 
Податкове законодавство України стимулює підприємців залучати до своєї 
діяльності людей з інвалідністю через впровадження квоти для таких 
працівників. Де-юре цей інструмент державного регулювання ефективний, хоча 
на практиці, чимало підприємців знаходять шляхи обійти його. Варто зазначити, 
що навіть із посиленим контролем на предмет екологічного впровадження 
інструменту квотування, для задоволення соціальної економіки держави цього 
недостатньо. Забезпечення потреб спільноти вимагає орієнтації підприємств та 
соціальну місію, а не лише на залучення людей з інвалідністю до роботи. 
Дослідивши світовий досвід у сприянні трудовій соціалізації та адаптації 
вразливих чи соціально незахищених категорій населення, можна ствердити, що 
підвалинами їх реалізації є принцип позитивної дії, що передбачає спеціальні 
тимчасові заходи, що мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, 
спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для 
особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи. Серед 
успішних підходів варто виділити впровадження кейс- менеджменту, соціальне 
підприємництво, популяризацію соціально відповідальної корпоративної 
культури бізнесу, імпакт бізнес-інвестиції та впровадження політик відкритого 
набору. Сутність перелічених моделей подано у табл. 1.1. 
12 
 
Прикметник «соціальне» модифікує поняття «підприємництво»", 
змінюючи основне спрямування та місію цієї діяльності. Метою класичного 
підприємства є отримання прибутку для задоволення власних потреб, потреб 
працівників та підприємства, тоді як метою соціального підприємництва є 
отримання прибутку для вирішення соціальних проблем. 
Таблиця 1.1  
Сутність ключових моделей позитивної дії у сприянні трудовій ресоціалізації 
соціально незахищених категорій населення 
Модель Сутність 
Кейс- менеджмент Процес, в якому об’єднуються оцінка, планування, 
допомога, підтримка в процесі працевлаштування, що 
відповідає потребам та можливостям потенційного 
робітника, шляхом безперервного 
спілкування та пошуку доступних ресурсів для 
досягнення якісних та рентабельних результатів. 
Соціальне Підприємство, що діє за всіма правилами бізнесу, є 
підприємництво комерційним, але спрямовує свій прибуток на суспільно 
корисні проекти. Часто на цих підприємствах 
працевлаштовані працівники з соціально незахищених 
категорій населення. 
Імпакт бізнес- Вклад у підприємства, які мають на меті отримання 
інвестиції прибутку та вплив на соціальні фактори. Ця модель 
відрізняється від попередніх двох тим, що має на меті 
довготривалий характер 
результату, зокрема, підвищення самостійності 
бенефіціарів та покращення рівня їх життя. 
Соціальна Добровільна діяльність підприємств приватного чи 
13 
 
відповідальність державного секторів, спрямована на відповідальне 
бізнесу ставлення до свого продукту, послуги, до споживачів, 
працівників, партнерів і полягає у постійному діалозі із 
суспільством, участі у вирішенні 
найгостріших соціальних проблем. 
Політика Кадрова політика організації, що полягає у 
відкритого набору неупередженому ставленні до приналежності кандидата 
на посаду до жодної з меншин. Часто на практиці така 
політика означає перевагу у 
працевлаштуванні для кандидатів з вразливих груп. 
Примітка:згруповано автором з урахуванням (Винничук Р., Юрченко Г., 2019) 
Вирішенням соціальних проблем опікуються й благодійні організації, втім, 
вони не завжди є соціальними підприємствами. У табл. 1.2 представлено 
порівняльну характеристику благодійної організації, класичного та соціального 
підприємства. 
Варто зазначити, що не потрібно вважати один тип вищим за інший, хоча 
соціальне підприємство – це більш складна форма, адже, полягає у вирішенні 
проблем, для яких не знайшлось ні ринкових, ні урядових рішень.  
Таблиця 1.2  
Порівняльна характеристика класичного підприємства, благодійництва та 
соціального підприємства 
Характеристик Класичне підприємство Соціальне Благодійний фонд 
а підприємство 
Мета Прагне примножити Місія має соціальне Забезпечення 
діяльності прибуток чи багатство спрямування та підтримки та 
акціонерів. передбачає допомоги соціально 
вирішення незахищеним 
14 
 
суспільних проблем. категоріям 
населення. 
Джерела Статутний капітал, Кошти учасників Пожертвування та 
фінансування дохід підприємства. соціального гранти. 
підприємства, 
гранти, прибуток. 
Роль, розподіл Очікувана та вироблена Прибуток не є Наявність прибутку 
та цінність полягає у кінцевою метою, а суперечить статуту. 
використання ринкові цінності, що лише засобом 
прибутку може бути виражено в реалізації місії. 
категорії прибутку. Прибуток 
Прибуток реінвестують практично 
у діяльність відсутній, але за 
підприємства. наявності, його 
можуть 
неінвестувати у 
діяльність 
соціального 
підприємства чи 
розподілити між 
акціонерами. 
Інструментарі Застосування Застосування Застосування 
й інноваційного підходу інноваційного інноваційного 
для збільшення підходу для підходу для 
прибутку, в т.ч. через вирішення вирішення 
впровадження соціальних проблем соціальних 
соціальної в т.ч. через проблем. 
15 
 
відповідальності впровадження 
бізнесу. бізнес- 
моделей . 
Примітка:згруповано автором З УРАХУВАННЯМ (Мельник О., 2016) 
Суспільство потребує обох видів підприємницької діяльності. Можна 
стверджувати, що соціальне підприємство є організацією, що несе соціальну 
місію і водночас впроваджує комерційний підхід до самофінансування своїх 
соціальних заходів, керуючись усіма правилами бізнесу. Тобто весь прибуток 
таких підприємств рефінансовуються у забезпечення соціальної місії. 
Розглянувши сутність, економічне призначення соціального 
підприємництва, його відмінність від традиційного бізнесу і благодійних 
організацій, специфічні ознаки можна визначити концептуальні підходи до 
формування соціального підприємництва (табл. 1.3.). 
Табл 1.3.  
Концептуальні підходи до визначення соціального підприємництва 
 Економічна криза чи будь-який катаклізм (наприклад, світова 
Передумови пандемія 2020 – 2023); ведення військовий дій (наприклад, 
створення повномасштабне російське вторвгення на територію України з 
2022 року); значний обсяг державного боргу та необхідність 
його обслуговування; обмежені бюджетні ресурси для 
фінансування соціальної сфери.. 
Мета Інтеграція комерційних підходів у соціальній сфери з метою 
виконання соціальної місії. 
 Спільна власність та рівний розподіл акцій між усіма 
 працівниками; демократичний стиль прийняття рішень; місія, 
Принципи спрямована на створення суспільного багатства, а не прибутку; 
доходи є інвестиціями у розвиток підприємства або у 
16 
 
вирішення соціальних проблем; прозорість у діяльності; 
добровільна участь та її припинення. 
Джерела Гранти, пожертвування та внески меценатів; дохід та прибуток 
фінансування від діяльності; кредити. 
Інструменти Пільгове оподаткування, дотації з бюджету, пільгові кредити. 
впливу держави 
 В довгостроковій перспективі: показники соціальної 
Показники ефективності (динаміка зайнятості та соціального включення 
результативнос серед соціально незахищеного населення місцевості); та 
ті показники економічної ефективності (термін самоокупності, 
скорочення бюджетних видатків, зростання надходжень до 
бюджету). 
Примітка:згруповано автором х урахуванням (Дюк А., 2019) 
 
Соціальне підприємство може бути особливо ефективним в забезпеченні 
доступу до ринку праці для соціально незахищених груп населення. Такі 
підприємства дотримуються ряду принципів, зокрема, пріоритетність соціальної 
мети перед отриманням прибутку, повна або часткова реінвестіція прибутку у 
розвиток соціальної місії, підвищення ефективності та прозорість у діяльності. 
Соціальне підприємство в Україні може стати елементом стратегії 
відбудови країни після перемоги у війні, і дозволить ресоціалізувати ветеранів (в 
т.ч. людей з інвалідністю), почати нове життя внутрішньо переміщеним особам, 
тощо. Особливості соціального підприємства в Україні полягають у відповідних 
правових рамках, які регулюють його діяльність. У 2017 році в Україні було 
прийнято Закон «Про соціальні підприємства» (Верховна Рада України), який 
визначає соціальне підприємство як організацію, що має соціальну місію та 
здійснює підприємницьку діяльність з метою досягнення соціальної мети. Однак, 
17 
 
на даний момент соціальне підприємництво є ще новим напрямком української 
економіки і має низку викликів, таких як недостатня підтримка з боку держави та 
відсутність інфраструктури для розвитку соціальних підприємств. 
Варто зауважити про недоцільність ототожнення понять «соціальне 
підприємництво» та «корпоративно-соціальна відповідальність», адже, останнє – 
це метод ведення бізнесу, тоді к соціальне підприємництво є ядром діяльності та 
головною місією.  
Першими успішними соціальними підприємствами, що діють за бізнес- 
моделлю працевлаштування вважають Pioneer Human Services (створено у 1963 
р., США) – програма зайнятості, здорової поведінки та коректувальних програм 
для людей з алкогольною залежністю; Minnesota Diversified Industries (створено 
у 1964 р., США) – забезпечує робочими місцями людей із вадами розвитку; 
програма Мімі Сільберт (1971 р., США) – трудова програма реабілізації 
наркозалежних та колишніх ув’язнених. 
Прототипом одного з перших соціальних підприємства в Україні можна 
вважати товариство «Просвіта» (1868 р., м. Львів), яке організовуючи мережу 
читалень, одночасно створювало перші позичкові товариства, тим самим 
задовольняючи потреби частки суспільства. З 1991 року в Україні почали активно 
утворюватись підприємства, що за суттю своєї діяльності також були 
соціальними, зокрема, підприємства УТОГ та УТОС, діяльність яких 
передбачала працевлаштування людей з інвалідністю. Концепція соціального 
підприємства набула популярності в Україні з 2004 року, коли грантова програма 
UCAN розпочала проведення навчання з соціального підприємництва та надання 
грантів на розвиток громадських ініціатив. У 2010 році Британська Рада в Україні 
прийняла цю ініціативу, створивши Консорціум «Сприяння розвитку соціального 
підприємництва в Україні», який включав Міжнародний фонд «Відродження», 
Фонд «Східна Європа», «Прайс вотерхаус куперс Україна» та «Ерсте Банк». В 
рамках цієї ініціативи «Ерсте Банк» запропонував надавати пільгові кредити 
18 
 
соціальним підприємцям, а Консорціум сприяв навчанню тренерів з соціального 
підприємництва та створенню ресурсних центрів розвитку соціального 
підприємництва в різних куточках України (Лункіна Т., 2020). 
Так як метою діяльності соціального підприємства є вирішення соціальних 
проблем, шляхи до вирішення можуть бути різними, як і шляхи побудови бізнес-
моделей для надходження коштів. Зокрема, науковці виділяють шість бізнес-
моделей соціальних підприємств (табл. 1.4). 
Таблиця 1.4 
Бізнес-моделі соціального підприємства 
Назва Характеристика 
 Зазвичай, такі соціальні підприємства є підприємницьким 
Модель філіалом громадської організації, яка виготовляє товар чи 
підтримки надаю послугу для зовнішнього ринку (інколи, серед 
організації споживачів є й цільова 
аудиторія) та використовує прибуток на фінансування 
діяльності громадської організації. 
Модель Організації продають товари чи надають послуги 
фінансування зовнішньому ринку, а отриманий прибуток використовують 
послуг на фінансування своїх соціальних програм. 
Модель платних Організація надає унікальні послуги для своєї цільової 
послуг аудиторії на комерційній основі, що дозволяє досягти 
фінансового самозабезпечення. 
 Організації створюють робочі місця та можливості 
Модель професійного навчання й (ре)соціалізації для цільової 
працевлаштуван аудиторії, що, зазвичай, є 
ня групою людей із високим бар’єром входу на звичайний 
ринок праці. 
Модель Цільова аудиторія передає свої товари чи послуги 
посередника організації, яка сприяє їх збуту на ринку, зазвичай, через 
ринку удосконалення, допомогу у виробництві чи збуті. 
Модель Організація надає фінансові послуги своїм клієнтам для 
підтримки відкриття власного бізнесу, а ті потім постачають свою 
підприємців продукцію чи послуги на відкритий ринок. 
Примітка:згруповано автором з урахуванняк (Мельник О., 2016) 
  
19 
 
З-поміж усії наведених моделей соціального підприємства, особливої уваги 
заслуговує «модель працевлаштування» як така, що забезпечує довготривалий 
результат через посилення спроможності до самозарадності представників 
цільової групи, виховання альтернативних рольових моделей поведінки та 
підвищення рівня та якості їх життя. Дослідження стану соціально незахищених 
сімей та дослідження факторів, що спричиняють зубожіння багатьох осель, 
свідчать про так зване порочне коло бідності – взаємозвязок між низьким рівнем 
освіти більшості представників групи та низькими доходами. Таким чином 
низький рівень забезпеченості таких родин не дозволяє інвестувати у 
саморозвиток, а відсутність розвитку не дає змоги працевлаштуватися й 
отримувати заробітну плату. Проблема ускладнюється й відсутністю соціального 
капіталу та сприятливих для соціалізації соціальних зв’язків. В рамках цього 
дослідження було опитано 100 представників соціально незахищених груп: 
представників багатодітних сімей (20 осіб), колишніх ув’язнених (20 осіб), 
представників ромських громад (20 осіб), колишніх вихованців дитячих будинків 
(20 осіб), людей з інвалідністю (20 осіб), які зазначили, що серед їх близького 
кола спілкування немає успішно працевлаштованих людей (61%). Варто 
зазначити, що у більшості, єдиним колом їх спілкування є родина, з якою вони 
проживають (57%). 74% опитаних зазначають, що, на їх думку, суспільство не 
хотіло б мати з ними контакти. 
Соціальні підприємства, що функціонують на бізнес-моделі 
працевлаштування, мають можливість сприяти соціальній адаптації 
представників таких маргінальних груп. В контексті соціальних підприємств, що 
діють за бізнес-моделлю працевлаштування їх основною метою є забезпечення 
успішного працевлаштування своїх працівників на традиційному ринку праці і 
підтримка їх соціального включення в суспільні процеси через виховання 
самозарадності. Для досягнення мети такі підприємства створюють робочі місця, 
які стають майданчиком для трудової (ре)соціалізації представників соціально 
20 
 
незахищених категорій суспільства. 
Управління такими підприємствами, з одного боку, передбачає 
впровадження прибуткової бізнес-моделі, а з іншого – реалізацію стратегії 
(ре)соціалізації, адаптації та подальшого розвитку працівників, при цьому не 
лише трудову, але й загальносоціальну. Прибуток цих підприємств, 
спрямовується на реалізацію програм з (ре)соціалізації та посилення 
спроможності до самостійності, а в частку витрат закладено компенсацію праці  
– заробітні плати цільової аудиторії підприємства. Типово, це 
представники вразливих, часто – маргінальних чи стереотипізованих груп, що 
перебувають на великій дистанції від більшості суспільства, мають інші стартові 
умови та високий бар’єр входу у традиційний ринок праці. Часто це нарко- та 
алкозалежні, колишні ув’язнені, люди з інвалідністю, жінки, що пережили 
насилля та інші. У таблиці наведено низку успішних прикладів соціальних 
підприємств Сполучених Штатів Америки та України, що впроваджують бізнес 
модель працевлаштування (табл. 1.5.). 
Таблиця 1.5 
 Американський та український досвід соціальних підприємств, що 
впроваджують модель працевлаштування 
Організація Цільова Сутність 
аудиторія 
 Колишні Кожен, хто хоче працювати, вносить своє ім’я до 
Greyston, ув’язненні, списку очікування. Жодних запитань про минуле (в 
мережа колишні тому числі судимість чи наркозалежність). 
пекарень, нарко- та Організація надає можливість працювати усім 
Нью-Йорк алкозалежні бажаючим, не зважаючи навіть на рівень їх освіти. Їх 
(США) , безхатьки місія звучить так: ми не наймаємо людей, щоб пекти 
брауні. Ми печемо брауні для того, щоб наймати 
людей. 
The Murray  В цьому готелі є 76 кімнати, і їх повних 
Hill Inn and Люди з обслуговуванням (прибирання, прання, прасування, 
Suites, інвалідністю приготування їжі, доставка їжі, доставка багажу) 
готель, займаються виключно люди з 
21 
 
Бостон інвалідністю, отримуючи не лише заробітну платню, а 
(США) й можливість жити та харчуватись у готелі. 
  Охоплює два компоненти: бізнес-складову (пекарня, 
Горіховий Жінки, що їдальня, кейтеринг-послуги) та соціальну складову 
дім, Львів пережили (фінансування Центру для жінок, які потрапили у 
(Україна) насилля важкі життєві обставини; працевлаштування 
вразливих груп населення Львова; надання 
харчування безхатченкам) 
Емаус-Оселя,  Надає притулок та навчання з реставрації меблів для 
Львівський Безхатьки безхатченків, забезпечує їх психологічною та 
область медичною консультацією та харчуванням.
 Забезпечує працевлаштування. 
  Навчаня ромських жінок шиттю та залучає їх до 
Вітри змін,  бізнесу пошиття постілі на умовах отримання 
Одеса Ромські відрядної платні за виготовлену продукцію. Окрім 
(Україна) жінки цього організація займається подоланням 
неписемності серед своїх працівниць та їх родин, 
надає психологічну допомогу та займається 
просвітницькою діяльністю. 
Примітка:сформовано автором на основі (Greyston, 2018; The Murray Hill Inn, 
2019; Горіховий дім, 2020; Емаус-Оселя, 2020; Вітри змін, 2022)  
Таким чином бачимо дві паралельні цілі, одна з який полягає у власне 
покращенню бізнес-показників, а інша – у розвитку персоналу, при цьому, з 
метою подальшим вивільненням працівників з причини їх працевлаштуванням 
на традиційному ринку праці. Феномен соціальних підприємств такого типу 
полягає у тому, що показник плинності кадрів одночасно розглядається і як 
негативний показник, так показник позитивного результату діяльності. Зокрема, 
у випадку, якщо людина відмовляється від участі у діяльності соціального 
підприємства через прояв слабкої волі та бажання повернутись до попередніх 
умов життя, припиняючи участь у комплексній програмі розвитку в рамках 
підприємства – показник плинності кадрів матиме негативний вплив на 
оцінювання ефективності окремих програм та діяльності підприємства в цілому. 
Тоді як звільнення (або ж доцільніше охарактеризувати це явище як 
«завершення» або «випуск»), ініційоване підприємством чи індивідумом як 
22 
 
ознака особистісного та професійного росту останнього та його здатності до 
самореалізації на традиційному ринку праці – є показником досягнення місії 
соціального підприємства. 
Таким чином вбачаємо необхідність у розширенні сутнісної 
характеристики соціального підприємства, що функціонує за бізнес-моделлю 
працевлаштування і пропонуємо таке визначення: соціальне підприємство, що 
функціонує в рамках бізнес-моделі працевлаштування – це інноваційна модель, 
що комбінує ресурси для створення можливостей прискорення соціальних змін 
та задоволення соціальних потреб через створення майданчика для виховання 
самозарадності та здобуття компетентностей, що дозволять підвищити 
конкурентоспроможність індивідума з числа соціально незахищених категорій 
населення на традиційному ринку праці, і своєю метою має підвищення 
показника «позитивної» плинності кадрів. 
Розвиток соціальних підприємств – це практичний інноваційний шлях 
досягнення економічного зростання, соціального розвитку та екологічної 
стійкості для всіх людей на планеті. Розвиток соціального підприємництва в 
Україні є важливим перед усім через те, що саме соціальні підприємства можуть 
частково замістити або ж підсилити уряд у постачанні соціальних послуг та 
задоволенні соціальних потреб, тим самим вивільнивши частку бюджету країни 
на інші важливі для зміцнення держави напрямки. Переосмислення ролі 
соціальних підприємств з точки зору створення робочих місць, підвищення 
якості життя та економічного розвитку дозволяє зосередити увагу на вивченні 
підходів до ефективного управління такими підприємствами. 
На поточному етапі соціально-економічного розвитку в Україні відсутній 
законодавчий акт, що б визначав умови створення та особливості 
функціонування соціальних підприємств. Ця ситуація має як позитивні, так і 
негативні наслідки. З одного боку, відсутність державної регламентації надає 
більше можливостей та право вибору щодо організаційної форми, типу 
23 
 
підприємства, змісту діяльності, системи оподаткування та інших аспектів. 
Однак, з іншого боку, відсутність законодавчої бази, на нашу думку, уповільнює 
процес розвитку соціальних підприємств, обмежує можливості об'єктивно 
оцінити результати їх діяльності, проаналізувати їх вплив на суспільний розвиток 
і, відповідно, обмежує здатність органів влади та підприємців поліпшувати 
процес заснування та підвищувати ефективність таких організацій. 
Активний розвиток соціального підприємництва в різних країнах 
визначається не лише загостренням соціальних проблем, а й належним 
нормативно-правовим регулюванням цього виду діяльності. При аналізі 
національних моделей розвитку соціального підприємництва та особливостей їх 
нормативного регулювання в різних країнах Європи та світу (The Institute for 
Social Enterpreneurs, 2008) можна зробити висновок, що для успішного розвитку 
соціального підприємництва в Україні доцільно впровадити такі принципи: 
врахування соціальної користі як важливого показника (за досвідом 
Великобританії); введення "соціальних консультантів" та експертів (за досвідом 
Великобританії та Канади); законодавче регулювання зобов'язань уряду щодо 
партнерства з некомерційним сектором (за досвідом Австрії, Бельгії, 
Великобританії та Іспанії); створення рад соціальних підприємств (за досвідом 
Канади); делегування повноважень у сфері державного управління (за досвідом 
Ірландії); встановлення процедур для реалізації проектів та відповідальності за 
корупційні дії (за досвідом США та Словенії); децентралізація системи 
соціального забезпечення (за досвідом Італії) та інше. 
Світовий досвід підтверджує, що ринок сам не здатний вирішити всі 
економічні проблеми. У разі невдачі ринку, держава повинна вступити в дію, 
однак гострі суспільні проблеми, які держава не може вирішити, свідчать про 
неефективність її роботи. Неспроможність ринку та уряду стимулює розвиток 
соціального підприємництва, яке надає можливість часткового й динамічного 
вирішення соціальних проблем на місцевому рівні. Держава та великі бізнес- 
24 
 
структури переходять від патерналістського підходу до соціального партнерства. 
Підтримка соціального підприємництва є важливою державною функцією. Для 
цього держава використовує різні механізми державного регулювання, 
встановлюючи обов'язкові соціальні показники для державних підприємств, 
заходи щодо визначення соціальної спрямованості приватних підприємств та 
стимулювання соціального підприємництва (надання переваг соціально 
орієнтованим підприємствам та цільових інвестицій). У Європі нараховується 
понад 2 мільйони соціальних підприємств, де працюють майже 11 мільйонів 
людей (6% усіх працівників регіону) і 10% усіх європейських компаній. Лідером 
розвитку соціального підприємництва в Європі є Велика Британія з близько 70 
тисяч соціальних підприємств, де працює майже 1 мільйон британців. Загальний 
внесок цих підприємств у економіку перевищує 
24 мільярди фунтів стерлінгів. За результатами 2019 року, 68% соціальних 
підприємств підтримують незахищені верстви населення, 44% забезпечують 
працевлаштування для незахищених верств населення, а 28% працюють у 
найбідніших районах країни (Лункіна Т., Іваненко Г., 2019). 
Міжнародний досвід показує, що бізнес готовий взяти на себе частину 
соціальних функцій держави, при умові плідної співпраці, а також підтримки в 
різних сферах діяльності. Таким чином, виникає питання важливості державного 
регулювання та підтримки соціального підприємництва та соціально 
відповідального бізнесу. Вдосконалення системи державного регулювання 
соціального підприємництва та соціально відповідального бізнесу може 
допомогти усунути багато перешкод, які зараз перешкоджають їх ефективному 
розвитку. Ефективне державне регулювання та підтримка соціально 
відповідального бізнесу повинні підвищити його розвиток на новий рівень. 
У деяких країнах є обмежене визнання соціального підприємництва через 
відсутність ясного законодавчого визначення або специфічних організаційно- 
правових форм для соціальних підприємств. Такі обмеження можуть призводити 
25 
 
до незрозуміння та недостатньої самоідентифікації соціальних підприємств, а 
також ускладнювати їх доступ до підтримки та фінансування. Проте, останнім 
часом більшість країн-членів ЄС приймають національні стратегії, ініціативи та 
нормативно-правові акти, які визначають соціальне підприємництво на 
національному рівні. Це сприяє покращенню умов для розвитку соціального 
підприємництва, встановленню стандартів і критеріїв для визнання соціального 
підприємства, а також забезпечує доступ до фінансування та підтримки 
соціальних підприємств. 
Розвиток соціального підприємництва є постійним процесом, і в багатьох 
країнах ще є виклики та перешкоди, що потребують подальшої уваги та 
підтримки. Політична воля, створення сприятливого законодавчого середовища, 
доступ до фінансування та розвиток інфраструктури підтримки є важливими 
аспектами для сприяння розвитку соціального підприємництва як у світі, так і в 
Україні. 
 
1.2. Сутність і принципи стратегічного управління соціальним 
підприємством 
Ідея, яка відображає сутність стратегічного управління підприємством, це 
– необхідність врахування зв’язку та впливу середовища підприємства (як 
внутрішнього, так і зовнішнього) при визначені конкретних цілей підприємства. 
В такому випадку стратегії виступають інструментами досягнення цілей, для 
реалізації яких необхідно щоб уся організація діяла в стратегічному режимі. 
Підсумовуючи усе вищесказане, можна дати наступне найбільш повне 
визначення стратегічного управління підприємством. 
1. Стратегічне управління підприємством це процес, за допомогою якого 
вищі керівні ланки здійснюють довгострокове керівництво підприємством та у 
процесі цієї діяльності визначають специфічні цілі, та стратегії для їх досягнення, 
враховуючи всі найвпливовіші зовнішні та внутрішні умови, а також 
26 
 
забезпечують виконання усіх розроблених планів.(Довгань Л.Є., Каракай Ю.В., 
Артеменко Л.П., 2019.). 
Сутність стратегічного управління процесом забезпечення ефективності 
діяльності підприємством полягає у створенні взаємозв’язку місії з основними 
цілями підприємства в сучасних мінливих умовах, тобто здійснення прогнозного 
управління з розробленням напрямків функціонування підприємства. Вибір 
стратегії управління впливає на розміщення основних засобів способом, 
найбільш корисним для підприємства. Ця вихідна функція є необхідністю та 
загальновизнаною практикою, яка відкладає відбиток на всі аспекти життя 
підприємства. 
У процесі вибору стратегії аналізуються як зовнішні, так і внутрішні 
показники підприємства, і на основі всебічного охоплення даних будується курс 
у якому підприємство буде функціонувати. Правильний аналіз та вибір 
відповідної стратегії – запорука успішного функціонування підприємства та 
завоювання ніші, у якій воно знаходиться. 
Ефективність стратегічного управління відображатиме стійкість процесів 
трансформації вхідних компонентів у процесі реалізації стратегічної мети, що дає 
можливість визначити категорію ефективності як функціональний критерій стану 
системи стратегічного управління. 
Ефективність діяльності підприємства з використанням стратегічного 
управління підприємством має полягати у наступних пунктах: підвищення 
конкурентоспроможності підприємства в довгостроковій і короткостроковій 
перспективі, що вимагає вирішення таких завдань: 
 визначення найбільш значущих факторів, що впливають на 
конкурентоспроможність продукції підприємства; 
 їх об'єднання в єдину цифрову модель, визначення та
 оцінка конкурентоспроможності продуктів на ринку; 
 визначення закономірностей зміни окремих показників продукції та їх 
27 
 
конкурентоспроможності. 
Ефективність при такому підході визначає сукупність
 характеристик підприємства, що включає витрати, якість та інновації . 
Саме тому вибір стратегії прямо пов'язаний з процесом забезпечення 
ефективності підприємства. 
Наведено наступні характерні риси застосування концепції стратегічного 
управління: 
1. Опирається на поєднанні теорії: системні, ситуаційні та цільові підходи до 
функціонування організації, що визначаються як відрита соціально-
економічна система. Застосування лише однієї із засад не дає повної 
можливості досягти визначених результатів – функціонування та розвиток 
підприємства у довгостроковій перспективі.  
2. Орієнтація на визначення умов, в яких знаходиться та функціонує 
організація, що дозволяє створювати адекватні цим умовам системи 
стратегічного управління, які будуть відрізнятися одна від одної в 
залежності від особливостей організації та характеристик її зовнішнього 
середовища. 
3. Зосереджує увагу на необхідності збору і використанні баз стратегічної 
інформації. Аналіз інформації для прийняття стратегічних рішень дає 
змогу визначити послідовність заходів щодо змін в організації за 
допомогою зменшенню невизначеності ситуації. 
4. Допомагає прогнозувати наслідки рішень, впливаючи на ситуацію шляхом 
відповідного розподілу ресурсів, створення ефективних звязків та 
стратегічної поведінки працівників. 
5. Завбачає використання інструментів та методів розвитку організації, 
наприклад «дерево цілей», «стратегічного набору», стратегічних планів, 
стратегічних програм, стратегічного планування та контролю. 
Дерево цілей, яке іноді ще називають картою проміжних цілей або картою 
28 
 
введення-виведення, є в першу чергу інструментом для раціонального аналізу 
всіх передумов, тобто необхідних умов для досягнення цілі та їх залежностей 
Наріжним каменем дерева цілей є процес логічного мислення, який 
пов’язаний з теорією обмежень. Це можна охарактеризувати як інструмент для 
окреслення всіх необхідних компонентів для досягнення цілей, починаючи від 
цілей, що називаються критичними факторами успіху (КСФ), і закінчуючи 
необхідними умовами (НК). Всі компоненти дерева цілей пов’язані між собою 
логічними взаємозв’язками. Цей взаємозв'язок базується на такій формулі: "щоб 
досягнути ... ми повинні мати ...". 
6. На самій вершині дерева цілей міститься ціль, яка відповідає 
твердженням: «На що змінити», «Як змінити» та «У якій послідовності». 
На наступному рівні викладені критичні фактори успіху. Вони є 
головними цілями, які обов’язково виконуються для досягнення цілі 
(Пастухова В.В.,2002. ).  
7. Надані характеристики не вичерпують сутність концепції 
стратегічного управління підприємством, а надають можливість 
визначити ті складові, які розглянемо далі. 
Особливі риси системи стратегічного управління організацією залежать від 
взаємодії наступних чинників: 
 галузі, в якій функціонує підприємство; 
 розмір підприємства; 
 тип виробництва, кооперації та концентрації; 
 особливості виробничого потенціалу підприємства; 
 рівень науково-технічного потенціалу; 
 ступінь розвитку організації; 
 рівень кваліфікації персоналу. 
Різноманітні підходи до будування системи стратегічного управління на 
29 
 
підприємстві потребують чіткого уявлення про плюси цього явища в 
функціонуванні окремих організацій, які в загальному вигляді можна 
охарактеризувати через мету стратегічного управління. 
Мета стратегічного управління підприємствами – це створення певної 
динамічної системи, що дає змогу забезпечувати своєчасне виконання цілей та 
стратегій, розроблення системи планів як інструментів реалізації стратегічних 
орієнтирів з вдосконалення підприємства та його складових, що є основою для 
його висококонкурентної позиції на ринку в довгостроковій перспективі. 
На основі розкритих сутностей основних аспектів стратегічного 
управління, виділимо основні етапи формування стратегічної поведінки 
організації. 
Етапи стратегічного планування подамо на рис.1.1.   
30 
 
  
  
Рис.1.1. Етапи формального стратегічного планування (Освіта.UA. –
 2010) 
Процес розробки стратегічного управлінн процесом забезпечення 
ефективності підприємства складається з наступних етапів: 
 аналіз ринку, тенденцій та проблем ринку, зовнішнього середовища 
загалом, формування місії та цілей підприємства. 
 визначення стратегічної проблеми організації. 
 складання стратегічних альтернатив та їх аналіз з визначенням їх 
31 
 
ефективності, як фінансової так і соціальної, виробничої, тощо. 
 після аналізу вибір однієї або декількох стратегій, що відповідають 
постановам організації. 
 на основі обраних стратегій формування стратегічного плану, який влючає 
в себе програму, проекти, розраховані бюджети та основні заходи. 
 здійснення аналізу щодо відповідності стратегії до структури управління 
підприємством і його внутрішньої культури. 
 здійснення оперативних кроків для реалізації обраної стратегії 
(Стратегічний менеджмент., 2017). 
Виходячи із сутності стратегічного управління процесом забезпечення 
ефективності підприємства, сформуємо його основні принципи: 
Принцип перспективності. Полягає в акцентуванні уваги на тому, що 
стратегічне управління процесом забезпечення ефективності підприємства 
зорієнтоване на довгострокову перспективу. Прийняті рішення та їх наслідки 
впливають на функціонування підприємства протягом тривалого періоду. Звідси 
випливає, що помилки у визначенні стратегії виправити дуже складно. 
Принцип пріоритетності. Полягає в зосереджені уваги на обраній стратегії 
та при вчинені тактичних дій підкорювати їх стратегічним пріоритетам. Проте, 
необхідно памятати, що стратегічне управління функціонує в умовах 
довгострокової невизначеності, саме тому вища ланка керівництва повинна бути 
готовою до проведення змін та коригувань, які не будуть виходити за рамки уже 
розробленої концепції розвитку підприємства. Цілі які ставить перед собою 
підприємство, повинні бути досяжними та конкретними. 
Принцип реалізації заключається в тому, що при реалізації підприємством 
високих результатів при узгодженні планових показників, воно спиралось на 
реальні можливості свого внутрішнього та зовнішнього середовища. 
Принцип ітеративності полягає в тому, що стратегія впроваджується за 
певними етапами, вирішення довгострокових завдань здійснюється через 
32 
 
реалізацію середньострокових і короткострокових ініціатив. Тобто, в процесі 
досягнення певної стратегічної мети підприємство проходить через складний 
процес, який потрібно оперативно корегувати та змінювати. Для полегшення 
такої роботи, розробляються стратегічні проекти розвитку, у яких визначаються 
цілі та результати, складається план певних робіт, тощо. 
Також цей принцип полягає у багаторазовому аналізу всього циклу 
стратегічного управління процесом забезпечення ефективності підприємства. 
Щоб визначити цілі, результати аналізу необхідні для надання необхідних 
настанов щодо цих цілей, тому застосовують ітераційний підхід до розробки 
стратегічного плану підприємства. 
Принцип комплексності - це комплексний аналіз і облік інформації, що 
дозволяє своєчасно реагувати на зміни у внутрішньому і зовнішньому 
середовищі. Щоб розробити ефективну стратегію, необхідно враховувати велику 
кількість факторів, і їх слід досліджувати в поєднанні з важливістю і 
пріоритетністю. 
На основі розглянутих принципів стратегічного управління процесом 
забезпечення ефективності підприємства можна сформулювати загальні 
принципи стратегічної діяльності підприємств. 
1. Кожне підприємство - це відкрита соціально-економічна система, яка 
розвивається і змінюється в динамічному, часто ворогуючому середовищі. 
2. Нещодавно створені підприємства володіють високим рівнем гнучкості та 
реактивності, що дозволяє деяким з них вижити. Завдяки цьому, вони 
стають більш стабільними: це означає, що необхідно розробити спеціальні 
заходи для зміни та розвитку, які приймають форму стратегій, що 
враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори. 
3. Подальший розвиток підприємств, пов'язаний з постановкою чітких, 
простих і досяжних цілей, які виражаються в системі технічних, 
економічних, кількісних та якісних показників (наприклад, прибуток, 
33 
 
товарооборот, якість продукції, бюджетні характеристики та т. д.), а також 
у системі стратегій їх досягнення. Навіть у випадку застосування 
підприємством стратегії стратегічного управління, буває, що обрані 
стратегії застарівають і починають гальмувати розвиток підприємств, тому 
стратегії необхідно постійно переглядати та оновлювати. 
4. Механізм роботи підприємств повинен містити стратегічну підсистему, 
направлену на складання, аналіз та перегляд балансу зовнішніх та 
внутрішніх факторів, формування цілей та стратегій розвитку, які 
включають розробку та корекцію заходів щодо формування 
навколишнього середовища та адаптацію до нього. Досвід показує, що 
більшість компаній, що займаються лише внутрішніми проблемами, 
зазнають невдачі. 
5. Підтримка змінень, нововведень різних типів повиненні забезпечуватися 
ефективною системою мотивації, соціально-психологічною підтримку, яка 
забезпечує реалізацію стратегічних дій. 
6. Забезпечення динаміки змін за рахунок прискорення практичних дій за 
реалізацією стратегічних планів на основі відповідної системи 
регулювання, контролю та аналізу. 
7. Створення виробничих потужностей та систем зовнішніх зв'язків, які є 
сприйнятливими щодо змін та дають досягти майбутніх цілей (Осовська, 
Г. В. ,2003). 
Реалізація цих принципів забезпечує побудову розумної послідовності дій 
щодо реалізації концепції та створення системи стратегічного управління 
процесом забезпечення ефективності підприємства. 
Все розмаїття стратегій, які комерційні і некомерційні організації 
демонструють у реальному житті, є різними варіантами декількох базових 
стратегій, кожна з яких ефективна за певних умов і стану внутрішнього і 
зовнішнього середовища, тому важливо розглянути причини, за якими 
34 
 
організація вибирає певну стратегію. 
Обмежений ріст. Ця стратегія використовується більшістю організацій в 
усталених галузях, що мають стабільні технології. У стратегії обмеженого 
зростання цілі розвитку встановлюються "на основі досягнутого" та коригуються 
з урахуванням мінливих умов (наприклад, інфляції). Якщо керівництво в цілому 
задоволено позицією фірми, воно, очевидно, дотримуватиметься тієї самої 
стратегії в довгостроковій перспективі, оскільки це найпростіший і найменш 
ризикований напрямок дій. 
Зростання. Ця стратегія найчастіше використовується в швидкозростаючих 
галузях промисловості, з мінливими технологіями. Характеризується 
встановленням значного щорічного перевищення рівня розвитку над попереднім 
роком. 
Стратегія останньої інстанції. Цю стратегію організації вибирають рідше. 
Вона характеризується встановленням ціни нижче рівня, досягнутому у 
минулому. Стратегію використовують, коли результати діяльності організації 
створюють стійку тенденцію до погіршення, і немає фондів, які б змінили таку 
тенденцію. 
Комбінована стратегія. Ця стратегія являє собою будь-яку комбінацію з 
розглянутих альтернатив - обмежене зростання, зростання та скорочення. 
Змішану стратегію зазвичай підтримують великі організації з різних галузей. Так, 
організація може продати або ліквідувати одне підприємство з власним 
виробництвом і замість цього придбати одне або кілька інших. У цьому випадку 
буде призначена комбінація двох основних альтернативних стратегій - 
скорочення та зростання. 
Кожна з наведених стратегій є базовою стратегією, яка, у свою чергу, має 
безліч альтернатив. Таким чином, стратегія зростання може бути здійснена 
шляхом придбання іншої фірми (зовнішнє зростання) або шляхом значного 
розширення асортименту продукції (внутрішнє зростання). Стратегія скорочення 
35 
 
має альтернативи: ліквідація - найрадикальніший варіант, коли організація 
припиняє своє існування; припинення надлишку, при якому фірма усуває або 
реструктурує свої неефективні підрозділи (Рульєв В. А. ,2011). 
Базові стратегії слугують варіантами загальної стратегії організації, що 
заповнюється в процесі доведення конкретного змісту. Відповідність на цілі 
організації перевіряється, це підтверджується відповідними етапами життєвого 
циклу товару, описами або технологіями, формулюються стратегічні завдання, 
що ведуть до вирішення в процесі досягнення цін, часові рамки вирішення 
проблем (крок за кроком) (Освіта.UA., 2011). 
Багатофакторний вибір стратегії значною мірою визначає необхідність 
розробки кількох стратегічних альтернатив, з яких робиться остаточний вибір. 
Стратегічні альтернативи - це набір різноманітних приватних стратегій, що 
дозволяють досягти стратегічних цілей організації у всьому їх різноманітті в 
рамках обраної базової стратегії та обмежень на використання наявних ресурсів. 
Кожна стратегічна альтернатива надає організації різні можливості та 
характеризується різними витратами та результатами (Кайлюк Є. М,2010.). 
 
1.3. Методи стратегічного управління процесом забезпечення 
ефективності діяльності підприємством та особливості їх 
застосування. 
Практична реалізація функцій стратегічного управління здійснюється з 
використанням системи методів стратегічного управління. Організована система 
може бути запущена для досягнення бажаного результату лише під впливом 
керівного органу або особи. У той же час для забезпечення досягнення 
поставлених цілей необхідні певні інструменти скоординованого впливу. Такі 
інструменти зазвичай називають методами стратегічного управління. 
Методи стратегічного управління - це засоби впливу на окремі групи 
працівників та робочі колективи в загальному, які необхідні для досягнення цілей 
36 
 
підприємства. 
Стратегічне управління організацією спрямоване на людей, їх інтереси, 
особливо матеріальні. Отже, класифікація методів управління базується на 
внутрішньому змісті мотивів, якими керується людина в процесі виробництва чи 
іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на 
матеріальні, соціальні та примусові. Відповідно існують економічні, соціально-
психологічні та організаційні методи стратегічного управління підприємствами. 
Всі ці методи органічно взаємопов’язані і використовуються не ізольовано, 
а комплексно. Однак економічні методи слід вважати провідними. Організаційні 
методи створюють передумови для використання економічних методів. 
Соціально-психологічні методи доповнюють організаційно-економічні та в 
сукупності утворюють необхідний арсенал інструментів управління діяльністю 
підприємства, будь-якого економічного суб'єкта чи іншої діяльності. 
Економічні методи стратегічного управління - це ті методи, які реалізують 
матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій 
діяльності) завдяки використанню товарно-грошових відносин. Ці методи мають 
два аспекти реалізації. 
Перший аспект характеризує процес управління, орієнтований на 
використання національного економічного сегмента зовнішнього середовища. 
Другий аспект економічних методів стратегічного управління пов’язаний 
із процесом управління, орієнтованим на використання різних економічних 
важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафи тощо. 
Соціально-психологічні методи стратегічного управління реалізують 
мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, 
зростання загальноосвітнього та професійного рівня працівників спричиняють 
суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації праці людей. 
Традиційні форми матеріального стимулювання поступово втрачають 
пріоритетний стимулюючий ефект. 
37 
 
Такі фактори, як зміст та творчий характер роботи, можливості ініціативи, 
суспільне визнання, моральне заохочення тощо стають все більш важливими. 
Тому розуміння законів соціальної психології та індивідуальної психіки 
працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом або 
будь-якою іншою діяльністю. Практична реалізація соціально-психологічних 
методів стратегічного управління здійснюється з використанням різних засобів 
соціальної орієнтації та регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктів, 
гуманізації праці тощо. 
Організаційні методи стратегічного управління базуються на примусових 
мотивах. Їх наявність та практичне застосування зумовлені зацікавленістю людей 
у спільній організації праці. Методи організаційного управління - це сукупність 
методів і засобів впливу на працівників, заснованих на використанні 
організаційних відносин та адміністративної влади управління. Всі організаційні 
методи управління поділяються на регламентні та розпорядчі. 
Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії 
управління, делегуванні повноважень та відповідальності певним категоріям 
працівників фірми, визначенні керівних принципів для підлеглих, наданні 
методичної, освітньої та іншої допомоги виконавцям. Методи адміністративного 
управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, 
як правило, на розпорядженнях керівників підприємств (організацій). Вони 
передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих 
завдань між ними, контроль за виконанням, проведення нарад щодо поточної 
діяльності фірми (підприємства, організації) ( Ефективна економіка. – 2011). 
Сукупність методів стратегічного управління компанією можна розділити 
на дві групи: 
1. Методи комплексної оцінки стратегічного становища. 
2. Методи управління реалізацією стратегії. 
Методи комплексної оцінки стратегічної позиції базуються на основних 
38 
 
методах стратегічного аналізу, таких як: SWOT-аналіз, PEST-аналіз; 
портфельний аналіз; сценарій та експертний аналіз. Характерною особливістю 
стратегічного аналізу є те, що він є не тільки ретроспективною, але й 
інструментом прогнозування, тобто дозволяє оцінити стратегічну систему 
управління страховою компанією в майбутньому. 
Одним із загальноприйнятих методів аналізу поточної ситуації на 
підприємстві є SWOT-аналіз. SWOT - це матриця, засіб узагальнення 
стратегічних факторів підприємства. Ця матриця показує, як зовнішні 
можливості та загрози можна порівняти із внутрішніми сильними і слабкими 
сторонами конкретного підприємства. На основі цього формуються стратегічні 
альтернативи з урахуванням чотирьох наборів стратегічних факторів. 
Щоб побудувати SWOT-матрицю, виконайте такі дії: 
 У блоці "Можливості" перелічіть три-шість сприятливих можливостей, які 
існують у зовнішньому середовищі підприємства та визначаються на 
основі аналізу поточної ситуації та прогнозування майбутніх тенденцій 
розвитку; 
 У розділі "Загрози" вкажіть від трьох до шести фактичних та майбутніх 
загроз; 
 У полі "Сильні сторони" вкажіть від трьох до шести змінних внутрішнього 
середовища підприємства, які можна вважати його сильними сторонами; 
 У блоці "Слабкі сторони" перелічіть три-шість змінних внутрішнього 
середовища підприємства, які класифікуються як його слабкі сторони 
(Метод SWOT аналізу в стратегічному управлінні ) 
Сформувати цілий ряд можливих стратегій на основі поєднання чотирьох 
наборів стратегічних факторів. 
За останні 10 років порівняльний аналіз не залишив десятку 
найпопулярніших інструментів управління. Це також можна побачити у 
розширенні типів порівняльних показників. Зокрема, внутрішній (порівняння 
39 
 
підрозділів всередині однієї компанії), конкурентний (вивчення досвіду прямих 
конкурентів), загальний (порівняння компанії з непрямими конкурентами чи 
іншими компаніями) та функціональний (передбачає впровадження найкращих 
практик у певних функціях - продаж, логістика , закупівлі) досить популярні. , 
обслуговування клієнтів тощо). Початкові результати бенчмаркінгу представлені 
у матричній формі. Потім обробка, вибір та обґрунтування пріоритетних сфер та 
завдань. 
2. Методи управління реалізацією стратегії. У процесі реалізації 
довгострокових програм відбувається багато змін у зовнішньому середовищі. 
Такі ситуації сприймаються системою управління компанією як стратегічні 
завдання, вирішення яких повинно відбуватися безперервно протягом року, а їх 
перелік повинен переглядатися та коригуватися щомісяця. 
Метод ранжирування стратегічних цілей ефективний лише в тому випадку, 
якщо підприємство швидко реагує на мінливі екологічні тенденції та забезпечує 
такі умови: топ-менеджмент організації бере на себе відповідальність за 
стратегічне управління; може діяти всупереч звичній ієрархічній структурі 
організації. 
Наведемо найефективніші методи стратегічного управління у табл.1.6. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
40 
 
Таблиця 1.6. 
Загальна характеристика найефективніших методів стратегічного 
управління. 
Метод Об’єкт спрямування Орієнтація 
Стратегічне планування Стратегічний потенціал та Внутрішня та 
його використання для зовнішня 
досягнення цілей 
Управління відносинами Ринкова позиція Зовнішня 
із споживачами підприємства та цільові 
групи споживачів 
Залучення працівників Підвищення якості Внутрішня 
управлінських рішень 
Бенчмаркінг Ефективність Зовнішня 
найважливіших бізнес-
процесів 
Збалансована система Підвищення ефективності Внутрішня та 
показників управлінського обліку та зовнішня 
контролю через врахування 
монетарних та немонетарних 
показників 
Джерело: (Романенко О. О.,2015)  
Таким чином, найпопулярнішими стратегічними інструментами на 
сьогоднішній день є стратегічне планування, управління відносинами з 
клієнтами, залучення працівників, порівняльний аналіз та збалансована система 
показників. Їх застосування дозволяє зосередитись як на зовнішньому, так і на 
внутрішньому середовищі, а також поєднувати класичні підходи до управління 
із сучасними методами, орієнтованими на розвиток та знання. 
Розглянемо сучасні інструменти стратегічного управління, а саме Agile- 
менеджмент та Scrum. 
Agile- це певна сукупність систематизованих принципів гнучкого 
управління проектами, на базі яких були розроблені такі популярні методи, як 
Scrum, Kanbаn, тощо. 
Дослідивши закордонну літературу можна освітлити такі переваги та 
41 
 
можливості методу Agile: 
 На відмінну від застарілих методів, Agile повністю змінює функціонування 
підприємства та спрямовується на подальший гнучкий розвиток; 
 Ефективність підприємств зростає, оскільки постановка завдань 
змінюється послідовністю фаз. Завершальним етапом є оцінка роботи 
співробітників; 
 щотижня керівники отримують звіти результатів робіт, а отже процес 
роботи стає більш гнучким та ефективним; 
 в результаті тісної взаємодії співробітників відбувається обмін знаннями та 
досвідом; 
 зростає фінансовий дохід підприємства внаслідок ефективної спільної 
роботи та вчасного зворотного зв’язку. 
Важливо пам’ятати, що Agile зараз є необхідним підходом, який 
переосмислює цінності та принципи, на яких працюють успішні творчі колективи 
у всьому світі. Швидка методологія відповідає на багато питань, пов’язаних з 
управлінням підприємством, а саме: як зробити креативні інноваційні команди 
добре керованими, як прискорити роботу цих самих команд у кілька разів та як 
об’єктивно оцінити темпи зростання команд та передбачити завершення 
проектів. 
В гнучких організаціях стратегічний процес являє собою безперервний 
цикл (зміни вносяться постійно, коли це доречно, в процесі їх досягнення, коли 
відбуваються зміни у вихідних даних та кон'юнктурі ринку). Щоб забезпечити 
двосторонню взаємодію (замість традиційної зверху вниз), можна проводити 
форуми, на яких команди представлятимуть своє розуміння цілей та 
обмінюватимуться планами їх реалізації, створюватимуть систему зустрічей та 
звітування. В ідеальному ринковому середовищі та гнучкій організаційній 
структурі комунікаційна модель працює наступним чином: керівник повідомляє 
42 
 
свій стратегічний план своїм підлеглим, потім виникає зворотний зв'язок з 
підлеглими, хто його досягне. Коли все погоджено, якщо зміст цілі не зміниться, 
підлеглі будуть реалізовувати її з невеликим або взагалі без втручання керівника, 
домовляючись про незначні зміни під час реалізації, щоб швидко реагувати на 
ринкові умови та конкурентів. Реалізація стратегії вимагає залучення фінансів та 
людських ресурсів (AGILE , 2017) 
Найвідомішим та затребуваним методом проект-менеджменту є Scrum, 
який полягає у тому, що розробку проекту поділяють на, так звані, «спринти», 
результатом діяльності яких є покращене ПО. Один спринт складається з 
наступних стадії: визначається об’єм роботи, зустрічі між членами команди для 
обміну інформації та коригування процесу, показ результатів та на завершення 
обговорення зробленої роботи для пошуку невдач та вдалих рішень. 
Порядок виконання організаційних кроків для реалізації методу виглядає 
наступним чином: 
 На підставі періодичної системи стратегічних елементів (інструментів і 
методів розробки стратегії) вибираються актуальний для конкретної 
компанії склад і послідовність застосування кожного з інструментів 
стратегічного аналізу і планування.  Відповідно до інструкцій до кожного 
з інструментів здійснюється планування стратегічної сесії з застосуванням 
даного інструменту. 
 Послідовно проводяться стратегічні сесія з розробки окремої частини 
стратегії відповідно до обраних методами розробки. 
 Оформляються результати стратегічної сесії, тим самим здійснюється 
послідовне просування по кожному з етапів методу розробки стратегії і 
створення кінцевого продукту: стратегії розвитку. 
 Результати кожного з етапів узгоджуються з вищестоящими і суміжними 
стратегіями, в разі розбіжностей вживаються заходи щодо їх усунення та 
узгодження спільних положень. 
43 
 
 Після узгодження результатів здійснюється планування і проведення 
наступної стратегічної сесії на основі методу розробки стратегії Strategium 
Space Scrum. 
Scrum покращує результати діяльності підприємства та допомагає 
ефективно контролювати роботу проекту на всіх його етапах задля гнучкого і 
швидкого коригування ( Артеменко Л. П, 2020). 
Одним з методів аналізу, що допомагає у створенні стратегії управління 
підприємством є побудова конкурентної карти ринку. 
Конкурентна карта ринку являє собою класифікацію конкурентів по 
займаній ними позиції на ринку й слугує для визначення статусу конкурентів і 
систематизації конкурентних переваг. 
Схема визначення меж представлених груп включає ряд послідовних 
процедур: 
 розраховується середнє ринкових часток; 
 вся сукупність підприємств ринку, що розглядається, розділена на два 
сектори, для яких вартість часток більша або менша за середню вартість; 
у кожному із секторів розраховуються стандартні
 відхилення, які визначають межі груп, представлених мінімальним та 
максимальним значеннями. 
Після обрахування всіх значень, конкурентка карта ринку виглядає 
наступним чином (табл.1.7.): 
 
 
 
 
 
 
 
44 
 
Таблиця 1.7. 
Конкурентна карта ринку 
Ринкова Класифікація групи 
Темп приросту ринкової Лідери Фірми з Фірми з Аутсайдери 
частки сильною слабкою 
позицією позицією 
Фірми з конкурентною 1 5 9 13 
позицією, що швидко 
покращується 
Фірми з конкурентною 2 6 10 14 
позицією що 
покращується 
Фірми з конкурентною 3 7 11 15 
позицією що 
погіршується 
Фірми з конкурентною 4 8 12 16 
позицією що Стрімко 
погіршується 
Також варто розглянути метод оцінки стратегічного рівня підприємства за 
елементами системи стратегічного управління. 
Метод складається з наступних етапів: 
 Вибір експертів та формування експертних груп 
 Розроблення таблиць опитування 
 Заповнення експертами таблиць 
 Статистичне оброблення таблиць  
Підсумкова оцінка рівня розвитку системи стратегічного управлвіння на 
підприємстві 
Незважаючи на те, що методи експертної оцінки мають певні недоліки, 
зокрема, в цьому випадку, це цілком виправдано. Вони заповнюють відсутність 
відповідної інформації, що дозволяє визначити рівень розвитку системи 
стратегічного управління в умовах невизначеності і запропонувати шляхи її 
вдосконалення. 
45 
 
Зрозуміло, що стратегічний рівень по суті залежить від критеріїв, за якими 
він оцінюється, та їх встановленої ваги. Дійсно, може виявитись, що при одному 
наборі критеріїв рівень системи стратегічного управління високий, а при іншому 
- незадовільний. Отже, склад критеріїв повинен бути поданий однозначно 
організований відповідно до певних критеріїв. Набір таких критеріїв може бути 
сформований відповідно до елементарних та процесуальних підходів до 
побудови стратегічної системи управління. Орієнтовний перелік критеріїв, 
розроблених для основних елементів системи стратегічного управління 
(стратегія, організаційна структура управління та організаційна культура), 
наведений у таблиці нижче. 
Важливість цих критеріїв та додатково запропонованих експертом, 
відповідно до характеристик аналізованої організації, оцінюється за шкалою 
(дуже важливо - 3, важливо - 2, менш важливо - 1), а також рівень стратегічної 
спрямованості аналізованої організації - за п'ятибальною шкалою високий - 5, 
високий - 4, середній - 3, низький - 2, незадовільний - 1). Загальний бал за кожним 
із критеріїв визначається як добуток двох обчислених значень і показує, 
наскільки він відхиляється від максимального рівня (15 балів) (Кіндрацька Г. І., 
2017). 
Таблиця 1.8. 
Елементи стратегії системи стратегічного управління 
Елементи стратегії 
Цілі організації чітко визначені відповідно до встановлених тенденцій розвитку 
внутрішніх і зовнішніх можливостей 
 При формуванні стратегії відбувається поглиблена діагностика чинників прямої 
і непрямої дії з використанням спеціальних методів 
Стратегія організації достатньо гнучка і швидко адаптується до змін зовнішнього 
середовища 
46 
 
Відбувається постійний контроль рівня досягнення цілей у процесі реалізації 
стратегії 
Формування та впровадження загальної стратегії організації здійснює вище 
керівництво 
Стратегічне планування забезпечує відділ стратегічного планування 
(стратегічного розвитку) 
Відповідальність за досягнення конкретних результатів покладена на тих осіб, які 
спроможні впливати на цей процес 
В організації добре розвинені вертикальні і горизонтальні комунікаційні зв’язки 
Забезпечена відповідність між обраною стратегією й організацією управління 
(формування співвідношень між повноваженнями, функціями, правами й 
обов’язками, між управлінськими ланками) 
Заохочується розумний ризик, агресивне ставлення до оточення і солідарність 
всередині організації 
Заохочується розвиток персоналу, сповідується принцип «безперервного 
навчання» 
Відсутня дискримінація за статтю і віком 
Організаційна культура сприяє ефективній реалізації сформованої стратегії 
Джерело: (Кіндрацька Г. І., 2017). 
 
Необхідністю для формування стратегії управління підприємством є аналіз 
стейкхолдерів підприємства. 
Кожне підприємство досліджує своїх стейкхолдерів, їх очікування та 
бажання. 
Аналіз стейкхолдерів – це процес, результатом якого є оцінка важливості 
ключових груп, які впливають на успішність підприємства та визначення ступень 
такого впливу. 
47 
 
Задля аналізу стейкхолдерів спершу їх визначають для конкретного 
підприємства. Зазвичай це набір із наступних: клієнти та споживачі, 
постачальники, співробітники, громада, суспільство, держава, страхувальники, 
кадровий резерв, бізнес-партнери, банки, місцеві органи влади, акціонери, 
інвестори, власники, рейтингові агенції. 
Наступним кроком буде визначення показника «влада» (V) та «інтерес»(I) 
кожної визначеної групи. Показники прописуються експертним методом, у 
значенні від 1 до 10. Потім визначається їх добуток VI та визначається група – A, 
B, C, D. 
Візуалізуємо це на матриці Влада/Інтерес, табл. 1.9. 
Таблиця 1.9.   
Матриця Влада/Інтерес 
Влада  Інтерес 
Низький Високий 
Сильна C (підтримувати D (ключові гравці) 
задоволеність) 
Слабка A (мінімальні зусилля) B (підтримувати 
інформованість) 
Джерело: (Поплавська В. О. , 2015) 
 
Висновки до розділу 1 
  
Протягом останніх пів століття економічне зростання привело до 
поліпшення життя сотень мільйонів людей, звільнивши їх від бідності. Однак 
сьогодні стає очевидним, що модель розвитку, заснована виключно на 
економічному прогресі, є неповною. Для досягнення успіху країни потрібно 
розширити уявлення про нього за межі економічних показників, задовольняючи 
потреби та надаючи можливості для кожного. Це вимагає вивчення та 
впровадження інноваційних підходів на глобальному, національних, 
48 
 
регіональних рівнях та рівні підприємства. 
Рівень економічного розвитку та соціального прогресу мають тісну 
взаємозалежність. Індекс соціального прогресу дозволяє оцінити досягнень у 
соціальній сфері, незалежно від економічних показників, що дозволяє глибше 
дослідити зв'язок між економічним і соціальним розвитком. За рівнем 
соціального прогресу Україна значно нижче ніж інші європейські держави, в т.ч. 
через відсутність механізмів позитивної дії, що сприяють доступу до  ринку праці 
для вразливих груп населення. 
Реформування системи надання соціальних послуг та впровадження 
соціальних інновацій можуть стати важливими кроками для забезпечення 
соціального залучення та покращення умов життя соціально незахищених 
категорій населення. Соціально орієнтована ринкова економіка, яка поєднує 
ефективність з підтримкою вразливих груп, може стати перспективною моделлю 
суспільного виробництва. Успіх реалізації цих цілей залежить від 
співробітництва та координації зусиль державних органів, недержавних 
організацій, бізнес-сектору та міжнародних партнерів. Дослідження 
інноваційних підходів до залучення соціально незахищених груп населення до 
ринку праці та соціального захисту є важливим етапом в розв'язанні цих проблем. 
В цілому, розвиток ефективної політики зайнятості та соціального захисту є 
ключовим чинником для забезпечення стабільного розвитку України, зниження 
бідності та забезпечення соціального благополуччя всього суспільства. 
Україна обрала соціальний орієнтир у своєму економічному розвитку, але 
впровадження інноваційних економічних моделей для забезпечення балансу між 
економічним розвитком та соціальним благополуччям населенням є викликом у 
зв'язку з глобалізацією. Корпоративна соціальна відповідальність ще не 
досліджена повністю, але вона виходить за межі благодійності і стає необхідною 
частиною бізнес-процесів. Впровадження програм корпоративної соціальної 
відповідальності дозволяє зміцнити зв'язок між державою, суспільством та 
49 
 
підприємницьким сектором, забезпечує підвищення соціальної захищеності 
населення і сприяє соціально- економічному прогресу держави. Проте, більшість 
підприємств в Україні не усвідомлює своєї ролі та відповідальності у 
соціальному розвитку держави. Вони сприймають корпоративну соціальну 
відповідальність як дотримання законодавства та проведення епізодичних 
благодійних проектів 
 
  
50 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗУВАННЯ ПРОЦЕСУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ 
СОЦІАЛЬНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ 
 
2.1. Стан та тенденції розвитку соціального підприємництва в 
Україні 
 З початком повномасштабної війни ситуація з факторами, що впливають 
на демографічний стан, значно змінилася: відтепер проблема масової міграції 
населення стала надзвичайно актуальною. Станом на 1 січня 2022 рік, постійне 
населення України складає 40 997 699 осіб (Державнп служба статистики 
України). За даними Офісу Верховного комісара ООН з питань біженців (2022), 
понад 6,9 мільйона українців виїхали з країни з моменту початку російської 
агресії, і шукали притулку у сусідніх країнах, таких як Польща, Румунія, 
Молдова, Угорщина та Словаччина. За прогнозами, ця цифра може зрости до 8,3 
мільйонів осіб. Агресія рф в Україні призвела до трагічної гуманітарної кризи, 
що стала найбільшим масштабним переміщенням населення з часів Другої 
світової війни. Внаслідок конфлікту, близько 7,7 мільйона людей стали 
внутрішньо переміщеними (станом на 17 квітня 2022). Загалом, до 70% населення 
України, ймовірно, відчуло наслідки військових дій (Priorities for healthy recovery 
of Ukraine, 2022). 
Геополітичні та соціальні чинники (пандемія, вторгнення рф в Україну та 
світова економічна рецесія) є передумовами для стрімкого розвитку соціального 
підприємництва, як альтернативи для фінансування соціального сектору та 
вирішення соціальних проблем. В більшості країн ЄС прийнято законодавчі акти, 
що регулюють діяльність соціальних підприємств та визначають їхню 
організаційно-правову форму. 
Одним з перших країн ЄС, яка відзначилася у сфері розвитку соціального 
підприємництва, є Італія, де з'явилися перші організації спільної допомоги для 
надання соціальних послуг - соціальні кооперативи, які стали основою 
51 
 
італійських соціальних підприємств. У 1991 році було прийнято Закон № 381, 
який встановив механізми створення та діяльності соціальних кооперативів. Ці 
кооперативи поділялися на дві групи: група «А» надавала соціальні, освітні та 
медичні послуги особам у скрутних ситуаціях, та група 
 
 
 
 
Рис.2.1. Розділ населення за групами, що утворились в наслідок війни станом на 
квітень 2022 року 
Примітка: подано автором га основі (Державна служба статистики України, 
Офіс Верховного комісара ООН з питань біженців).  
 «В», що забезпечувала можливості для трудової зайнятості та соціальної 
інтеграції вразливих груп населення. Однією з умов для отримання статусу 
соціального кооперативу був обмежений розподіл прибутку та розвиток власних 
активів. Подальше італійське законодавство послужило зразком для створення 
схожих законопроектів у інших європейських країнах. 
Розглядаючи британську правову базу соціального підприємництва, варто 
зауважити, що в Великобританії не існує єдиного правового шаблону для 
діяльності соціальних підприємств, а статус соціального підприємства може бути 
наданий різним компаніям та організаціям. У 2005 році було прийнято Закон № 
1788 «Про регулювання діяльності компаній соціального інтересу». Ці компанії 
52 
 
відносяться до некомерційних організацій і мають здійснювати свою діяльність 
в інтересах конкретної місцевої спільноти. 
У Німеччині соціальні підприємства використовують різні форми, такі як 
кооперативи, фонди, асоціації, товариства з обмеженою відповідальністю. 
Формування сучасних практичних підходів до соціального підприємництва 
пов'язують із започаткуванням Фонду Шваба (1998) та створенням Академії 
соціального підприємництва (2010). У Бельгії у 1996 році було прийнято 
законодавство про компанії з соціальною місією, яке забезпечило різноманіття 
юридичних форм соціальних підприємств. Федеральне законодавство не 
обмежує обсягу підприємницької діяльності і не передбачає розподілу прибутку 
між засновниками. Бельгійська правова база, з її регулюванням діяльності 
компаній з соціальною місією, наближує бельгійське соціальне підприємство до 
італійської моделі. 
У Греції всі аспекти соціального підприємництва регулюються Законом 
№ 4019 від 2011 року «Про соціальну економіку, соціальне підприємництво 
та інші положення». Закон передбачає три категорії соціальних підприємств: 
інтеграційні соціальні кооперативи (спрямовані на соціальну та 
працевлаштувальну інтеграцію осіб у важкому життєвому становищі), 
кооперативи соціального догляду (надають товари та послуги для інвалідів, 
літніх людей, осіб з хронічними захворюваннями. 
У Латвії питання соціального підприємництва ще не врегульовані 
законодавчо, хоча на початку 2015 року було розроблено перший законопроект. 
Це призводить до проблем з оподаткуванням, підготовкою фахівців, залученням 
ресурсів та державної підтримки. 
На основі розвитку правової бази країн ЄС можна сказати, що основними 
організаційно-правовими формами соціальних підприємств є кооперативи або 
некомерційні об'єднання. Більшість нормативно-правових актів, спрямованих на 
53 
 
розвиток соціальних підприємств в країнах ЄС, було прийнято на основі 
італійської кооперативної моделі. 
В умовах відсутності законодавчого регулювання соціального 
підприємництва в Україні, відповідно, відсутній і статистичний облік даного 
сектору. Більшість соціальних підприємств в Україні діють як фізичні особи- 
підприємці (26%). Левова частка соціальних підприємців, що ведуть діяяльність 
як ФОПи, пов’язані або співпрацюють із неприбутковими громадськими 
організаціями чи благодійними фондами (82%). До цього ж 14% соціальних 
підприємств діють як громадські організації. Таким чином бачимо, що понад 35% 
соціальних підприємств так чи інакше пов’язані із інститутами громадянського 
суспільства. Як підприємства діють 29% соціальних підприємств, зокрема, 16% 
– як приватні підприємства (ПП) та 13% як товариства з обмеженою 
відповідальністю (ТОВ) (Ковалевська А., Нечипоренко Я., 2019) 
За даними аналітичного звіту «Соціальне підприємництво в Україні. 
Економіко-правовий аналіз», що підготовлений для проекту «EU4Youth» близько 
1 000 соціальних підприємств діяло в Україні на 2020 рік. При цьому їх кількість 
зросла на 82% за останні 6 років (Комісаренко А., 2021). Це свідчить про 
актуальність дослідження підходів до управління персоналом на таких 
підприємствах, а також є свідченням того, що громадянське суспільство 
відреагувало на поточний стан соціальної сфери. Територіальний розподіл 
соціальних підприємств в Україні (рис. 2.2) свідчить про те, що діяльність 
соціальних підприємств має місце по усій території України, зокрема, близько 
20% соціальних підприємств базуються у місті Київ, близько 10% – у Львівській, 
понад 6% соціальних підприємств функціонують у Полтавській та Донецькиих 
областях, близько 5% – у Київській та Запорізькій, понад 4% – у Харківській 
області, 1% – у Волинській, та ще 43% підприємств – у інших областях України 
(Комісаренко А., 2021). 
54 
 
 
 
 
  
  
Рис.2.2. Територіальний розподіл соціальних підприємств в Україні у 
2020 році 
Примітка:подано автором га основі (Комісаренко А., 2021). 
 Аналіз видів діяльності соціальних підприємств в Україні демонструє, що 
найбільш популярними є ті, що передбачають працевлаштування соціально 
незахищених категорій населення, тобто, діють за бізнес-моделлю 
працевлаштування (35%). Також популярними є соціальні підприємства, що 
генерують фінансове забезпечення для діяльності організації, найчастіше, мова 
йде про самофінансовані громадські організації чи благодійні фонди (24%). А 
також соціальні підприємства, метою яких є генерування прибутку для надання 
послуг (19%) та фінансування певних видів послуг (14%) (Комісаренко А., 2021). 
Соціальні підприємства в Україні можна вважати мікро- підприємствами 
(рис.2.3.), адже, 31% із них налічує до 5-ти працівників, 26% 
– від 6-ти до 10-ти осіб, 18% налічує від 11-ти до 20-ти працівників, а лише 
15% соціальних підприємств налічують від 20-ти та більше працівників. (Лункіна 
Т., 2020). 
 
55 
 
 
 
  
  
  
Рис. 2.3. Кількісна характеристика складу соціальних підприємств в 
Україні 
Примітка:подано автором га основі (Лункіна Т., 2020). 
  
Цікаво, що серед соціальних підприємств є й такі, що налічують у складі 
персоналу 1-ну особу (10%). Така статистика може бути пов’язаною із тіньовою 
діяльністю соціальних підприємств, що у свою чергу викликана відсутністю 
законодавчої бази.  
Україна може спостерігати зростання важливості соціального 
підприємництва як форми діяльності через воєнний конфлікт у країні. У такі 
складні періоди соціальні підприємства часто виявляються надзвичайно 
корисними, поліпшуючи якість життя тих, хто стикається з наслідками цієї 
деструктивної ситуації. Основні соціально незахищені категорії населення, що 
можуть стати бенефіціарами соціальних підприємств в Україні, зокрема тих, що 
діють за бізнес моделлю працевлаштування: 
– ветерани війни та учасники бойових дій; 
– люди з інвалідністю; 
– люди з психологічними розладами (в т.ч. ПТСР, ОКР та інші); 
56 
 
– люди, що постраждали від збройних конфліктів (в т.ч. люди, 
звільнені з окупації); 
– представники національних меншин (в т.ч. роми, як 
маргінальна група); 
– переселенці і ті, що повернулись з тривалої (вимушеної) 
еміграції; 
– люди, що виховувались у дитячих будинках та/або 
безпритульні підлітки; 
– безхатьки; 
– люди, що були звільнені з місць позбавлення волі; 
– люди, що мали залежності (алко- нарко-); 
– багатодітні родини; 
– жінки, що пережили насилля; 
– інші люди, що потрапили у складні життєві обставини. 
Зазвичай, працевлаштування людей з вразливим становищем на 
традиційному ринку праці ускладнюється наступними факторами: низька 
самооцінка особи; наявні стереотипи серед роботодавців, колег та суспільства 
загалом; втрата навичок та умінь через складні життєві обставини; обмежений 
рівень освіти або його відсутність; недостатня підтримка з боку близьких; 
психологічні або фізичні особливості, які вимагають особливих умов праці, та 
інші фактори. Україна зобов'язана пріоритезувати інтереси соціально 
незахищених груп населення, адже, сучасна економічна ситуація в країні, 
спричинена епідемією, війною, економічною рецесією та інше, перевантажує 
державу значним соціальним навантаженням. Це явище є не лише українським, 
але й глобальним трендом. Саме тому соціальне підприємництво може стати 
відповіддю суспільства на соціальні проблеми, з якими стикається населення по 
всій країні, як ось забезпечення працевлаштування ветеранів російсько- 
української війни, осіб з інвалідністю, переселенців, а також реінтеграція та 
57 
 
працевлаштування українців, що повернуться після тривалої еміграції або 
звільнення з окупації, та інше. 
Соціальне підприємництво пропонує інноваційний підхід та використовує 
різноманітні соціальні технології для вирішення цих соціальних проблем. Його 
головна мета полягає в поліпшенні якості життя соціально незахищених груп 
населення, які стають основними бенефіціарами соціального підприємництва та 
соціальної роботи. Співпраця між державою та підприємствами може зробити 
соціальне підприємництво сильним партнером у вирішенні різних проблем, 
таких як безробіття, недостатня соціальна підтримка, виключення жінок та 
вразливих або маргінальних груп з традиційного ринку праці. 
 
2.2. Огляд національних моделей та практик соціального 
підприємництва в провідних європейських країнах 
Безсумнівно, що економічні, соціальні та екологічні проблеми сучасного 
світу сприяють активізації соціальних підприємств у провідних країнах. 
Для визначення сприятливого простору для розвитку соціального 
підприємництва в країнах зосередимось на 5 важливих вимірах: політичному, 
правовому, економічному, технічному, інституційному та фінансовому. 
Політичний вимір загалом впливає на загальне економічне середовище. 
Сприятливе політичне середовище є невід’ємною позитивною умовою для 
виникнення та розвитку соціального підприємництва. (Кейт Т., 2016) 
] 
 
 
58 
 
 
 
Рис. 2.4. Показники політичного виміру Джерело – складено автором на 
основі (Кейт Т., 2016) 
Економічний вимір. Економічне середовище впливає на приплив 
іноземних інвестицій, капіталу, які надалі впливають на внутрішні інвестиції та 
економічні потоки. 
 
 
 
 
Рис 2.5.. Показники економічного виміру Джерело – складено автором на 
основі (Кейт Т., 2016) 
 Правовий вимір є одним з проблемних вимірів для розвитку галузі.  
 
 
 
59 
 
Рис 2.6. Показники правового виміру Джерело – складено автором на 
основі (Кейт Т., 2016) 
Інституційний вимір відповідальний за створення клімату для 
оптимального існування та розвитку соціального підприємництва. Інституційна 
структура є важливою для ефективності реалізації політики та стратегії 
соціального підприємства. 
 
 
 
 
Рис 2.7.. Показники інституційного виміру Джерело – складено автором 
на основі (Кейт Т., 2016) 
Фінансовий вимір. Соціальне підприємництво пов’язано не лише з 
соціальним результатом, а й з економічним. Для того, щоб існувати та 
фінансувати свою соціальну місію, соціальні підприємства мають виходити на 
ринок та здійснювати підприємницьку діяльність. 
 
 
 
 
60 
 
Рис 2.8. Показники фінансового виміру Джерело – складено автором на 
основі (Кейт Т., 2016) 
У багатьох європейських промислово розвинених країнах соціальне 
підприємництво задіяно в основному в сфері освіти, екології, міграції та 
справедливої торгівлі. За даними Європейської комісії, соціальним 
підприємством у Європі є кожен 4 стартап. Дедалі більше соціальних 
підприємців використовують свою діяльність для вирішення соціальних 
проблем, але, наразі мало дійсних даних, що вказують на заохочення розвитку 
цього сектору. 
У 2019 році Thomson Reuters Foundation та CSR Made for Good Deutsche 
Bank провели глобальне опитування експертів щодо найкращих країн для 
розвитку соціального підприємництва. На основі цього дослідження виявлено 
сильні та слабкі сторони у цій сфері в 45 найбільших економіках світу. (Thomson 
Reuters Foundation, 2019) 
На основі 6 факторів: підтримка держави, залучення кваліфікаційного 
персоналу, громадське розуміння, доступ до інвестицій, зростання та отриманий 
прибуток. З топ-10 країн розглянемо трьох лідерів: Канаду, Бельгію та Францію. 
Канада посідає перше місце у світі за створенням умов для розвитку 
соціального підприємництва, у тому числі перша за рівнем доступу до капіталу, 
здатністю соціальних підприємців заробляти на життя за рахунок своєї 
діяльності, а також за темпами розвитку соціального підприємництва. (Thomson 
Reuters Foundation, 2019) 
Канада 
 
 
 
 
 
61 
 
Таблиця 2.51  
Показники Канада за 2016 та 2019 роки 
Канада 2016 2019  
Підтримка держави 70,8% 72,92 % Державна політика підтримує 
соціальних підприємців. 
Персонал 72,9% 68,75 % Соціальним підприємцям легко 
залучити персонал з необхідними 
навичками. 
Громадське 47,9% 56,25% Більша половина громадськості 
ставлення розуміє, чим займаються соціальні 
підприємці. 
Доступ до інвестицій 58,3% 62,5% Соціальним підприємцям легко 
отримати доступ до інвестицій 
(боргових та/або власних коштів). 
Зростання (розвиток) 95,8% 95,83% Соціальне підприємництво 
набирає обертів. 
Отриманий прибуток 70,8% 77,08% Соціальні підприємці можуть 
заробляти на життя своєю 
роботою. 
Джерело – складено автором на основі . (Thomson Reuters Foundation, 2019) 
] 
 
Кількість соціальних підприємств в країні щорічно збільшується. Так, лише 
в Онтаріо зареєстровано 10 тис. соціальних підприємств, які сформували 
інвестиційний капітал у 2,5 млрд дол. Соціальні підприємства Канади 
здебільшого працюють на місцевому рівні (58%), значно менше на 
національному (13%) та міжнародному (10%) рівнях. Основними фінансовими 
джерелами їх діяльності є дотації (77% соціальних підприємств), банківські 
кредити (8%), фінанси кредитних асоціацій (7%), державних структур (2%), 
фінансування приватних осіб. (MaRS Startup Toolkit (2009). 
Законодавство Канади сприяє розвитку соціального підприємництва, а 
також розмежовує соціальне підприємництво та підприємництво з соціальним 
призначенням. Для соціальних підприємств є обов’язковим створення Ради 
62 
 
соціального підприємства, що слідкує за правовими основами. Також державні 
служби повинні регулярно допомагати соціальним підприємствам. . (MaRS 
Startup Toolkit (2009). 
Бельгія 
Основою соціальної економіки Бельгії є асоціації, кооперативи та взаємні 
товариства. Сектор соціальних підприємств підтримується трьома ключовими 
структурами: державне фінансування, пожертвування та соціальні інвестиції, 
внески традиційних підприємств. 
Державна політика сприяє соціальному підприємництву та відіграє 
важливу роль. Органи державної влади, на федеральному та регіональному 
рівнях, особливо зацікавлені соціальним підприємством як інструментом для 
досягнення своїх цілей. Фонди та інші філантропічні суб’єкти відіграють 
важливу роль у наданні фінансової підтримки. Тому, в Бельгії більш орієнтована 
тенденція до розвитку соціального підприємництва на ринку. 
Більшість бельгійських соціальних підприємств працюють як асоціації. 
Менш численними, але також важливими, є фонди країни, взаємні товариства, 
кооперативи та компанії соціального призначення. 
Фіскальна база соціальних підприємств у Бельгії відрізняється для 
асоціацій, фондів і компаній (включаючи кооперативи). Будь-які податкові 
пільги та соціальні відрахування визначаються організаційно- правовою формою. 
[15] 
 
 
 
 
 
 
 
63 
 
Таблиця 2.2  
Показники Бельгії за 2016 та 2019 роки 
Бельгія 2016 2019 Опис 
Підтримка держави 45,5% 70% За 3 роки суттєве зростання 
державної підтримки. 
Персонал 47,73% 58,3% Соціальним підприємцям 
досить легко залучити персонал 
з необхідними навичками. 
Громадське 33,3% 47,73% Зростання громадського 
ставлення ставлення. 
Доступ до 52,3% 61,36% Зростання доступності до 
інвестицій інвестицій. 
Зростання 70,8% 84,09% Набирає оберти. 
(розвиток) 
Отриманий 58,3% 66,67% Соціальні підприємці можуть 
прибуток заробляти на життя своєю 
роботою. 
Джерело – складено автором на основі (Thomson Reuters Foundation. 2019)  
 
У 2000 та 2005 роках федеральна держава та регіони/громади підписали 
угоди для забезпечення узгодженості державної політики: перша базувалася на 
соціальній економіці, друга – на «плюральній економіці», включаючи соціальне 
підприємництво та корпоративну соціальну відповідальність. 
Заходи підтримки, які стосуються неприбуткових організацій, 
регулюються нормативно-правовими актами, характерними для їхньої сфери 
діяльності (наприклад, охорона здоров’я, освіта та культура). 
Нещодавно були розроблені схеми, які разом утворюють багато 
пропозицій, включаючи гранти, державні соціальні інвестиції, приватні соціальні 
інвестиції, інвестиції від банків та облігації соціального впливу. . (MaRS Startup 
Toolkit (2009). 
 
 
64 
 
Франція 
Францію можна вважати першопроходьцем у розробці концепції 
«соціальної економіки», але наразі термін «соціальне підприємництво» 
вживається менше, ніж у інших європейських країнах. 
Обмежене використання поняття соціального підприємництва у Франції, 
безсумнівно, може бути пов’язане з особливостями процесу структурування та 
інституалізації соціальної економіки, з якого виникла нова концепція, яка також 
включає форми соціальних підприємств і називається соціальною та солідарною 
економікою (SSE).  
У 2014 році впровадивши закон про соціальну та солідарну економіку, 
Франція надала юридичне обґрунтування цьому терміну та обрала широке 
визначення SSE. Окрім асоціацій, кооперативів, спільних товариств та фондів, які 
є основними діючими учасниками соціальної економіки, закон відкрив поле SSE 
для комерційних компаній. Економічна діяльність таких підприємств має бути 
спрямована на досягнення соціальної корисності, а керівництво дотримуватися 
сукупності правил, що стосуються, зокрема, обмеженого перерозподілу 
прибутку. 
Французьке законодавство визначило соціальне підприємництво так, що 
воно повністю відповідає актуальному визначенню соціального підприємництва 
ЄС. 
 
 
 
 
 
 
 
 
65 
 
Таблиця 2.3.  
Показники Франції за 2016 та 2019 роки 
Франція 2016 2019  
Підтримка держави 72,9% 70,83% Досить висока підтримка від 
лержави. 
Персонал 77,1% 64,58% Соціальним підприємцям легко 
залучити персонал з необхідними 
навичками. 
Громадське 37,5% 43,75% Менша частина населення 
ставлення підтримують. 
Доступ до 37,5% 50% Зростання доступу до інвестицій. 
інвестицій 
Зростання 82,5% 79,17% Набирає обертів. 
(розвиток) 
Отриманий 50% 62,5% Соціальні підприємці можуть 
прибуток заробляти на життя своєю 
роботою. 
Джерело – складено автором на основі (Thomson Reuters Foundation. ,2019)  
 
 Організації, що можна вважати соціальними підприємствами у Франції: 
 В асоціації має працювати мінімум один працівник та не менше 25% 
бюджету виділяється на соціальні цілі; 
 Кооперативи, які мають чітку соціальну мету (наприклад, надання 
соціальних послуг, сталий розвиток, створення робочих місць для 
вразливих верств населення тощо). До цієї категорії входять кооперативи 
колективних інтересів (SCIC) і кооперативи діяльності та зайнятості (CAE), 
а також WISE з кооперативною формою; 
 Фонди, які керують послугами загального інтересу; 
 Інші форми підприємництва, які підпадають під правила SSE, оскільки 
вони мають соціальну корисність і відповідають правилам щодо розподілу 
прибутку. Ця категорія включає WISE та ESUS, створені як звичайні 
підприємства.  
66 
 
Кількість соціальних підприємств у 2015 році у Франції становила 96 603 
соціальні підприємства. 
Французька екосистема досить обширна. Проте багато заходів підтримки 
розроблені не спеціально для соціальних підприємств, а скоріше для організацій 
SSE загалом. Протягом останніх кількох років нові суб’єкти почали активно 
підтримувати соціальні підприємства, включаючи державні органи — як на 
національному, регіональному та місцевому рівнях, так і інших приватних 
гравців. Порівняно з іншими країнами ЄС у Франції SSE добре визнаний на 
інституційному рівні в результаті тривалого шляху інституалізації на 
національному та регіональному рівнях з 2000-х років. Інституційні суб’єкти та 
організації, ініціативи суспільства підтримують SSE на технічному, 
управлінському та фінансовому рівнях. 
Незважаючи на добре сформовану інвестиційну спільноту, пов'язану з 
більш широким SSE, залишаються певні труднощі у забезпеченні належного 
рівня інвестицій через слабкі сторони попиту (наприклад, недостатня 
поінформованість) і пропозиції (наприклад, відсутність ризику, високі 
трансакційні витрати ). 
Соціальне підприємництво в Німеччині 
 Німецькі соціальні підприємства мають міцне коріння в кількох проявах: 
від асоціативних та філантропічних дій до співробітництва або взаємних мотивів 
для самодопомоги, а також трудові інтеграції та спільноти. 
Після Другої світової війни система соціального забезпечення почала 
керуватися трьома основними принципами: 
- Субсидіарність: постачальники соціальної економіки мають пріоритети 
над державним втручанням; Самоуправління: тарифні переговори між 
організаціями, двосторонній діалог в трудових відносинах; 
67 
 
- Суспільна користь: основна частина соціальної економіки. Мета – 
пропонувати продукти та послуги за доступними цінами населенню та 
вкладати в їх ціноутворення соціальні аспекти. 
Порівняємо оперативне визначення соціального підприємства в ЄС та 
Німеччині.  
У роботі ми спираємось на визначення, що запропоноване Ініціативою 
соціального бізнесу (SBI) 2011 року. Згідно з ним соціальне підприємство 
описуються як підприємство, що: 
- За основну мету має досягнення соціального ефекту, а не отримання 
прибутку; 
- Надлишки прибутку використовує для досягнення соціальних цілей; 
- Керується прозорою звітністю та інноваційністю.  (SBI) 
Порівнюючи концепції Німеччини з оперативним визначенням ЄС, жодна 
німецька концепція не включає в себе виміри ЄС щодо інклюзивної власності та 
управління. 
У Німеччині зараз налічується близько 100 тисяч соціальних підприємств, 
на яких працює близько 2,5 мільйонів працівників. Близько 29% соціальних 
підприємств працюють менше 5 років. У Німеччині поширена співпраця 
соціальних підприємств з національним урядом (21%), а також співпраця з 
місцевими та регіональними органами влади. Частка німецьких соціальних 
підприємств, що використовують інновації, становить 88%, що є третім 
показником у світі після Швеції та Китаю. Діяльність соціальних підприємств цієї 
країни зосереджена на розвитку громади, працевлаштуванні та навчанні (25%) та 
охороні здоров'я (15%). Основними джерелами фінансування німецьких 
соціальних підприємств є державне фінансування (43%), гранти (29%) та 
пожертвування (10,5%). Напрями державної підтримки соціальних підприємств 
Німеччини включають: звільнення від корпоративних податків на прибуток, 
включення соціальних підприємств як окремих цільових груп до схем державної 
68 
 
підтримки та фінансування таких підприємств Національним банком розвитку та 
структурними фондами ЄС, сприяння волонтерству, підтримка соціальних 
підприємств на місцевому та регіональному рівнях, законодавче закріплення 
розвитку соціального підприємництва. (Удодова В. І.)  
2.3. Проблемні аспекти та перспективи розвитку соціального 
підприємництва в Україні 
  
Проаналізувавши дані українських дослідників, можемо висвітлити 
бар’єри, що існують в Україні для соціального підприємництва. (див. табл. 2.4.) 
Табл. 2.4.  
Бар’єри для розвитку соціального підприємництва в Україні 
  
Класифікація бар’єрів Характеристика 
Зовнішні Законодавчі Недосконала законодавча база у сфері 
соціального підприємництва; 
Обмеження організаційно-правових форм 
СП; 
Складний процес реєстрації СП. 
Соціальні Нерозуміння громадськістю важливості та 
ролі СП; 
Невизначеність наслідків приватизації 
комунальних та соціальних послуг 
Економічні Відсутність фінансової підтримки від 
держави; 
Відсутність фінансової підтримки з боку 
корпоративного бізнесу; 
  Недостатня кількість податкових пільг для 
СП. 
Регулюючі Бюрократія; 
Корупція; 
Відсутність регулюючих механізмів 
створення та розвитку СП. 
Внутрішні Фінансові Відсутність коштів для стартапів; Повільна 
окупність інвестицій; 
69 
 
Високі фінансові ризики; 
Обмеженість фінансових ресурсів. 
Кадрове Відсутність досвіду у СП; 
забезпечення Низький рівень кваліфікації працівників; 
Врахування умов та вимог для працівників з 
інвалідністю. 
Адміністративні Відсутність дієвої координації між СП; 
Відсутність навичок управління СП. 
Джерело – складено автором на основі (Давидовська, Г. І.,2016. ) 
  
На противагу бар’єрам розвитку соціального підприємництва є також деякі 
позитивні можливості для розвитку: 
- Відсутність державного регулювання також дає можливість обрати 
найбільш зручну організаційно-правову форму для соціального 
підприємства. З початку соціальне підприємство може еволюціонувати з 
комерційного проекту до публічного акціонерного товариства. 
- Можливість залучення ресурсів, що не використовуються традиційними 
підприємствами. Наприклад, людський ресурс – вразливі члени 
суспільства, люди похилого віку, етнічні меншини тощо.  
- Зростання лояльності громадськості до продукції, що 
виробляється СП. 
- Підтримка СП міжнародними фондами та організаціями. (Смаглій К., 2014) 
 Сьогодні, можна говорити про наявність певної екосистеми соціального 
підприємництва, яка динамічно просуває цю тему вперед. Це стає очевидним у 
великій кількості проектів, організацій та видань, а також у численних освітніх 
та рекламних програмах. Однак має бути зрозуміло, що екосистема повністю 
залежить від міжнародних донорів і все ще нестабільна. Для підтримки розвитку 
соціального підприємництва необхідна державна допомога у розвитку галузі та 
подальша підтримка через незалежних національних та транснаціональних 
донорів. 
70 
 
Для підтримки та розвитку соціального підприємництва, як ефективного 
інструменту створення робочих місць та вирішення соціальних проблем на 
місцях, необхідна активна міжнародна підтримка, подальший розвиток 
партнерства у цій сфері, а також створення відповідних мережевих структур. 
Проте, для забезпечення сталого розвитку соціального підприємництва 
неможливо обійтися без системної підтримки цієї сфери державою та 
економічної підтримки соціальних підприємців в Україні. Постійна підтримка 
соціального підприємництва може нормалізувати концепцію соціальної 
відповідальності. Прозорість у соціальному підприємництві може сприяти 
толерантності та довірі суспільства. 
Юридична консолідація і підвищення цінності соціального 
підприємництва були б ключовим моментом, щоб воно зайняло своє місце в 
політиці, економіці, суспільстві та науці. Необхідно також створити 
національний фонд та дослідницький центр (мозковий центр) з метою 
документування, аналізу та підтримки розвитку соціального підприємництва.  
Аналіз світового досвіду розвитку та регулювання соціального 
підприємництва в передових країнах Європи вказує на те, що його адаптація 
можлива і корисна. Однак це стане можливим за таких умов: 
 необхідно легалізувати соціальне підприємництво за прикладом передових 
країн світу; 
 необхідна національна доктрина розвитку соціального підприємництва, яка 
дозволить визначити тактику та стратегію дій щодо вирішення соціальних 
цілей; 
 необхідно сформувати в суспільстві розуміння важливості соціального 
підприємництва як глобального інструменту, який може стимулювати 
розвиток підприємництва в цілому. (див. табл. 2.5.) 
 
 
71 
 
Табл. 2.5.  
Шляхи розвитку соціального підприємництва в Україні 
 Соціальні бізнес-інкубатори 
 Соціальний франчайзинг 
 Державні програми підтримки 
 пріоритетних напрямків соціального 
Підтримка соціальних підприємництва 
підприємств на їх початковому 
Взаємодія з міжнародними 
розвитку 
представниками соціального 
підприємництва 
 Підвищення ефективності гарантій за 
Доступ до фінансових ресурсів кредитами 
Залучення комерційних банків до 
фінансування на вигідних умовах 
Залучення бюджетних коштів до 
соціального підприємництва 
Нормативно-правова база Використання міжнародних 
стандартів та законодавства 
Додаткові можливості Внесення соціального підприємництва 
до пріоритетного напрямку розвитку 
Активізація інформаційної підтримки 
(вебінари, форуми тощо) 
Школа соціального підприємництва 
Джерело – складено автором на основі (Сіренко Н.М., 2016) 
 
Як першочергові кроки, які можуть покращити адаптацію світового досвіду 
розвитку соціального підприємництва для України необхідно: для передових 
соціальних підприємств стати повноправними учасниками Альянсу соціальних 
підприємств; створити Центр підтримки розвитку соціальних підприємств; 
запровадити механізм співпраці держави, підприємництва та громади у сфері 
розвитку соціального підприємництва. 
Аналіз світового досвіду розвитку соціального підприємництва вказує на 
те, що в передових країнах Європи висока активність цього сектору досягається 
завдяки законодавчому закріпленню його ролі в економіці країн, підтримці з боку 
72 
 
місцевих органів влади, належному регулюванні розвитку соціального 
підприємництва, грантової діяльності; у Канаді – шляхом стимулювання 
соціальних інновацій з боку держави, створення сприятливих умов для підтримки 
розвитку цієї галузі, поширення інформаційних даних про життєздатні рішення у 
сфері соціального підприємництва. Для України такий досвід корисний, перш за 
все, з точки зору потреби надання правового статусу соціальним підприємствам, 
забезпечення розуміння в суспільстві, вироблення шляхів стимулювання   
розвитку   соціального   підприємництва   та   створення платформи для вирішення 
низки соціальних проблем – безробіття, низької заробітної плати тощо. 
 Висновок до Розділу 2 
 Враховуючи велику кількість соціальних проблем у світі, соціальне 
підприємництво набуває актуальності та популярності як ефективного 
інструменту для їх вирішення. Україна має доволі великі перспективи для 
розвитку соціального підприємництва. Для цього сприяє економічне середовище, 
законодавство, наявність людських ресурсів, лояльність споживачів, підтримка 
міжнародними фондами та організаціями. 
Оглянувши досвід Канади, Бельгії, Франції та Німеччини, можна 
підтвердити, що уряд грає вагому роль у стимулюванні компаній до реалізації 
соціального підприємництва , а також створює усі норми та закони для контролю 
та підзвітності. 
Україна знаходиться на стадії формування умов для розвитку соціального 
підприємництва, яка наразі не має підтримки з боку уряду та не має встановлених 
нормативних стандартів та організаційних форм. 
Шляхом для подальшого розвитку СП в Україні є легалізація за прикладом 
провідних країн, формування стратегії розвитку та створення урядового органу, 
що буде регулювати та стимулювати СП, а також введення податкових пільг. 
 
  
73 
 
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО 
УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВАМИ 
3.1. Методика оцінювання ефективності діяльності соціального 
підприємства 
  
Успішність прибуткового підприємства можна оцінити на основі його 
економічних показників, таких як індекс дохідності, період окупності та інші. 
Втім, враховуючи те, що метою соціальних підприємств є не заробіток, а 
задоволення соціальних потреб чи досягнення конкретної соціальної мети, 
виникає необхідність у пошуку моделей, які враховували б соціальний ефект. 
Показники соціальної ефективності можна визначити на основі даних 
економічної та статистичної звітності, через анкетування, метод експертних 
оцінок та інше. Втім деякі з показників матимуть доволі умовну цінність, а інші 
– не зможуть бути виражені кількісно. Орієнтуючись на існуючі традиційні 
методики оцінки, пропонуємо використовувати для оцінювання ефективності 
соціального підприємства інтегральний коефіцієнт (КЕФ), який 
включатиме сукупність критеріїв (K1-n), таких як показники: 
- соціальна ефективність від реалізації соціального проекту (К1); 
- ефективності діяльності соціального підприємства (К2); 
- термін окупності соціального проекту (К3) та ін. 
Таким чином формула для обчислення ефективності соціального підприємтсва 
виглядатиме так: 
КЕФ = К1*i1 + К2*i2 + К3*i3 + Кn*in, (3.1) де i1-4, n – це вага коефіцієнту. 
Соціальна ефективність передбачає позитивний вплив від реалізації соціального 
проекту на населення, який може бути виражений у підвищенні показників якості 
життя, у підвищенні рівня працевлаштування осіб з числа соціально незахищених 
категорій населення, підвищенні самозарадності цих осіб, їх вивільнення з числа 
отримувачів виплат по безробіттю, тощо. Оцінити соціальну ефективність можна 
74 
 
за допомогою сукупної групи показників соціальної результативності 
підприємства, тобто, розрахунок коефіцієнта ефективності соціального 
підприємства представлений як середньозважене значення показників соціальної 
ефективності підприємства за формулою:   
N Ксоц = ∑ (ISEi * Wi) , (3.2.) 
i = 0 
 де ISE (Indicator of Social Efficiency) – значення показника соціальної 
ефективності у %; 
Wi – питома вага показника, його значимість; N – кількість показників; 
i – номер показника. 
За аналогією з методикою оцінки ефективності інвестиційних проектів (Халатур 
С., 2017), було розроблено систему показників, які можна використовувати для 
оцінки ефективності діяльності соціального підприємства, що функціонують за 
бізнес-моделлю працевлаштування (табл. 3.1). Подані в таблиці показники 
розподілено на три групи: 
1) Ступінь соціальної спрямованості соціального підприємства; 
2) Ступінь впливу результатів діяльності соціального підприємства на життя 
населення; 
3) Фінансове забезпечення та строки реалізації повного
 циклу діяльності соціального підприємства. 
Загальна вага показників у кожній із груп взята за одиницю. Питома вага 
конкретного показника в кожній групі розрахована у порядку пріоритетності, 
виходячи з результатів опитування керівного складу досліджуваних підприємств. 
75 
 
Таблиця 3.1 Методика оцінювання ефективності діяльності соціального підприємства, що діє за бізнес-моделлю 
працевлаштування 
Показник Вага Параметр Значення, 
% 
Ступінь соціальної спрямованості підприємства 
Відповідність  Відповідає. 100 
результатів діяльності0,40 Часткого відповідає . 50 
 соціального Не відповідає. 0 
підприємства його 
стратегії 
Сфера діяльності  Соціальні послуги для соціально незахищених груп населення. 20 
підприємства 0,20 Соціальні товари для соціально незахищених груп населення. 20 
 (показник Працевлаштування соціально незахищених груп населення. 80 
накопичувальний) 
Рівень забезпеченості  Не більше 25%. 100 
потреби в місцевості до 0,15 Від 25% до 50%. 75 
заснування Від 50% до 75%. 50 
підприємства Від 75% до 100%. 25 
76 
 
  Більше 50% населення з числа соціально незахищених категорій населення 100 
  у місцевості. 
  Від 26% до 50% населення з числа соціально незахищених категорій 80 
Населення, яке  населення у місцевості. 
залучене та на яке0,25 Від 16% до 25% населення з числа соціально незахищених категорій 60 
 безпосередньо населення у місцевості. 
спрямована мета Від 6% до 15% населення з числа соціально незахищених категорій 40 
діяльності населення у місцевості. 
підприємства. Менше 5% населення з числа соціально незахищених категорій населення у 20 
місцевості. 
Ступінь впливу результатів діяльності соціального підприємства на життя населення 
Вплив на об’єм 0,12 Раніше таких ініціатив не було. 100 
подібних ініціатив в Значно зріс об’єм соціальних послуг, потреби в яких постійно зростають. 50 
місцевості 
  Зростає якість та удосконалюються підходи до працевлаштування 100 
Вплив на якість 0,18 населення з числа соціально незахищених категорій населення у місцевості. 
ініціатив Зростає якість таких послуг. 60 
Удосконалюються технології. 30 
77 
 
  Більше 41% представників соціально незахищених категорій населення у  
  місцевості, які були працівниками підприємства, успішно пройшли один 100 
  цикл програми та працевлаштувались на традиційному ринку праці. 
Підвищення частки  Від 21% до 40% представників соціально незахищених категорій населення  
працевлаштованості  у місцевості, які були прцівниками підприємства, успішно пройшли один 75 
населення з числа 0,45 цикл програми та працевлаштувались на традиційному ринку праці. 
соціально Від 11% до 20% представників соціально незахищених категорій населення  
незахищених категорій у місцевості, які були працівниками підприємства, успішно пройшли один 50 
населення у місцевості цикл програми та працевлаштувались на традиційному ринку праці. 
на традиційному ринку До 10% представників соціально незахищених категорій населення у  
праці місцевості, які були працівниками підприємства, успішно пройшли один 25 
цикл програми та працевлаштувались на традиційному ринку праці. 
Вартість  Нижче, більше ніж на 51%. 100 
працевлаштування  Нижче, на від 26% до 50%. 80 
однієї особи у 0,25 Нижче, на від 16% до 25% . 60 
порівнянні з вартістю Нижче, не менше ніж на 15%. 40 
його соціального Однаково. 20 
забезпечення зі 
78 
 
сторони держави на 
період 3 років 
Фінансове забезпечення та період реалізації мінімального циклу 
Забезпеченість  Не менше ніж на 90%. 100 
підприємства 0,10 Не менше ніж на 50%. 75 
фінансовими засобами Не менше ніж на 30%. 50 
на момент оцінки 
Відсутнє. 15 
Самоокупність 0,50 Повернення поточних витрат через отримані доходи в поточному 80 
фінансовому році. 
Повернення поточних витрат через отримання грантів. 20 
Частка бенефіціарів,  Більше 51%. 100 
що успішно 0,40 Від 26% до 50%. 75 
завершують програму Від 11% до 25%. 50 
в період зазначеного 
До 10%. 25 
мінімального циклу 
  
Примітка:запропоновано автором 
79 
 
З метою обгрунтування запропонованої методики було проведено 
оцінювання ефективності діяльності соціальних підприємств на базі трьох 
українських соціальних підприємства, що працюють з ромськими громадами та 
допомагають їх (ре)соціалізуватись та реалізувати свій потенціал на 
традиційному ринку праці: «Чіріклі», «Благо» та «Територія неупередженості й 
права». 
Порівняльний аналіз ступінь соціальної спрямованості підприємства 
наведено у таблиці 3.2, і демонструє, наскільки діяльність цих трьох соціальних 
підприємств спрямована на досягнення соціальних цілей та вирішення проблем, 
що стосуються суспільства 
Показник відповідності результатів діяльності соціального підприємства 
його стратегії та пріорітетам демонструє чи підприємство досягає запланованих 
результатів та виконує свої мету і завдання, враховуючи важливі соціальні 
аспекти. 
Сфера діяльності підприємства є накопичувальним показником. Це 
означає, що соціальне підприємство працює в галузі, яка має значимість для 
суспільства. Якщо сфера діяльності підприємства відповідає соціальним 
потребам та проблемам, і його продукти або послуги корисні для суспільства, то 
можна вважати, що підприємство є ефективним у своїй соціальній спрямованості. 
Рівень забезпеченості потреби до заснування підприємства в даній 
місцевості є важливим показником, адже, вказує на те, що підприємство 
відповідає на реальні потреби та проблеми місцевого населення. Якщо 
підприємство успішно задовольняє потреби цільової аудиторії і приносить 
позитивні соціальні зміни в місцевій спільноті, то воно може вважатися 
ефективним у своїй соціальній спрямованості. 
Населення, що залучене та на яке безпосередньо спрямована мета 
діяльності підприємства вказує на те, чи допомагає підприємство цільовій 
аудиторії, надаючи їм можливості та підтримку. 
80 
 
  
 Таблиця 3.2 
 Ступінь соціальної спрямованості підприємства 
 
  
  
Примітка:наведено автором на основі результатів досліджень 
 
81 
 
Оцінка ефективності діяльності за ступінем впливу результатів діяльності 
соціального підприємства на життя населення представлено у таблиці 3.3, і 
демонструє, наскільки успішно підприємства досягають своєї соціальної мети і 
впливає на поліпшення життя людей з обраної цільової групи. 
Показник впливу на об’єм подібних ініціатив (послуг) в місцевості свідчить 
про ефективність соціального підприємства. Більший обсяг таких ініціатив 
вказує на те, що підприємство відповідає на соціальні потреби та забезпечує 
більш широкий доступ до необхідних послуг у місцевій спільноті. Вплив на 
якість ініціатив (послуг) є також важливим показником. Якщо соціальне 
підприємство покращує якість наданих ініціатив або послуг, це свідчить про його 
ефективність. Висока якість послуг або ініціатив позитивно впливає на життя 
населення, забезпечує їм кращі можливості та сприяє соціальному розвитку 
місцевості. 
Підвищення рівня працевлаштованості населення з числа соціально 
незахищених категорій населення у місцевості на комерційних підприємствах 
відображає, чи соціальне підприємство сприяє зайнятості та працевлаштуванню 
осіб з вразливих груп на комерційних підприємствах, тобто, успішно впливає на 
покращення їх соціального становища та інтеграції у суспільство. 
Вартість працевлаштування однієї особи у порівнянні з вартістю його 
повного соціального забезпечення зі сторони держави на період 3 років також є 
показником ефективності соціального підприємства. Якщо витрати на 
працевлаштування однієї особи на підприємстві виявляються меншими, ніж 
вартість її повного соціального забезпечення з боку держави на тривалий період, 
це означає, що соціальне підприємство сприяє підвищенню ефективності витрат 
держави та економічній самодостатності населення. 
82 
 
  
 Таблиця 3.4 
 Ступінь впливу результатів діяльності соціального підприємства на життя населення 
 
   
  
  
Примітка:наведено автором на основі результатів досліджень 
 
 
83 
 
Оцінка ефективності діяльності за показниками фінансової забезпеченості 
та періодом реалізації мінімального циклу представлено у таблиці 3.5, і розкриває 
фінансову стійкість та життєздатність підприємств. 
Забезпеченість підприємства фінансовими засобами на момент оцінки є 
одним з показників. Якщо соціальне підприємство має достатній рівень 
фінансового забезпечення, це свідчить про його ефективність і здатність 
забезпечувати необхідні ресурси для своєї діяльності. Фінансова стабільність 
дозволяє підприємству реалізовувати свої стратегічні цілі та програми, а також 
забезпечується його життєздатність та розвиток у тривалий період часу. 
Самоокупність демонструє, чи соціальне підприємство може фінансувати 
свою діяльність зі своїх власних прибутків, та свідчить про його ефективність та 
незалежність від зовнішніх джерел фінансування. Самоокупність дозволяє 
підприємству зберігати фінансову стабільність та збільшувати його можливості 
в реалізації соціальної мети. 
Частка бенефіціарів, що успішно завершують програму в період 
зазначеного мінімального циклу, також є важливим показником ефективності 
соціального підприємства. Цей показник вказує на те, наскільки ефективно 
соціальне підприємство задовольняє потреби своїх бенефіціарів і впливає на їх 
життя. Висока частка успішного завершення програм свідчить про те, що 
підприємство пропонує ефективні рішення і надає необхідну підтримку своїм 
клієнтам, забезпечуючи їхню успішну інтеграцію та розвиток. 
84 
 
  
 Таблиця 3.5 
Фінансове забезпечення та період реалізації мінімального циклу 
 
 
  
  
  
  
  
  
Примітка:наведено автором на основі результатів досліджень 
 
85 
 
Таким чином, за результатами обчислень маємо такі результати: 
КСОЦ (Територія неупередженості й права) = (60,475% + 45% + 45) / 3 = 
50,158%. 
КСОЦ (Чіріклі) = (64,575% + 55,1% + 60) / 3 = 59,891%. 
КСОЦ (Благо) = (60,575% + 61,5% + 55) / 3 = 59,025%. 
Розрахунок середньозваженого коефіцієнта ефективності діяльності 
соціальних підприємств показав, що ефективність підприємства «Чіріклі» 
найвища, попри те, що показники ефективності програми (ре)соціалізації для 
бенефіціарів, а саме частка бенефіціарів, що успішно завершують програму в 
період зазначеного мінімального циклу; та підвищення рівня 
працевлаштованості населення з числа соціально незахищених категорій 
населення у місцевості на комерційних підприємства – рівнозначні. 
Запропонована методика дозволяє оцінити вплив проекту на підвищення 
рівня якості життя в окремих групах суспільства. Також таке оцінювання буде 
допоміжним для грантових інституцій та розпорядників державного бюджету у 
випадку пошуку найбільш ефективного соціального підприємства для надання 
додаткових фінансових ресурсів. Було б доцільно, щоб уряд збирав статистичні 
дані про результати діяльності соціальних підприємств в Україні та оцінював їх 
за цією методикою. Це дозволить створити бенчмарк результатів соціальних 
підприємств в Україні і використовувати його при прийнятті рішень щодо 
фінансової підтримки таких підприємств з боку уряду або донорів. 
 
3.2.Методичні аспекти вибору стратегічних альтернатив для обґрунтування 
моделі регулювання розвитку соціального підприємництва 
 
Соціальний розвиток національної економіки є складним та ієрархічним 
поняттям, яке розкривається  з  позицій  оцінки  людського  розвитку, якості  
86 
 
надання  соціальних  послуг,  рівня  забез- печення соціального захисту та 
розкриває осо- бливості досягнення соціальної стабільності у суспільстві. 
Перелік показників, які дають змогу охарак- теризувати чинний стан для 
можливого розвит- ку соціального підприємництва в національній економіці, має 
забезпечуватись, з однієї сторо- ни, проведенням максимально змістовного ана- 
лізу, а з іншої – забезпечувати швидкий пошук, систематизацію конкретних 
співставних даних для відповідних розрахунків. Особливої   уваги у цьому 
контексті заслуговує використання по ширених традиційних показників, які 
містяться у більшості розрахункових моделей виявлення тенденції рівня 
розвитку економіки країни (ВВП на душу населення у ПКС, темп інфляції, розмір 
державного боргу, розмір середньої реальної заробітної плати, темпи 
економічного зростання та інші) та специфічних, які характеризують стан 
соціально-економічної системи щодо конкретних соціальних проблем у 
суспільстві (корумпова- ність економічних систем, рівень безробіття на- селення, 
рівень доступу до інтернету, тривалість життя від народження, якість медичної 
системи, освіта, житлові умови, комунікація, боргова за- лежність в розрахунку 
на одну особу тощо). Тоб- то, якщо загальні показники дають змогу оцінити чинні 
умови життя населення в країні, формуючи базовий стан соціальної стабільності, 
то специ- фічні показники – відображають конкретні соці- альні проблеми у 
суспільстві, які характеризують бідність, безробіття, захворюваність, відсутність 
житла тощо. Саме на вирішення цих соціально значущих  проблем  орієнтоване  
соціальне  під- приємництво, формуючи можливості для їх ви- рішення 
конкретною особою, та з урахуванням загальних умов для здійснення самого 
соціаль- ного підприємництва. 
З огляду на вищевикладене, державне регу- 
лювання розвитку соціального підприємництва доцільно зорієнтувати на 
формування відповід- них стратегій соціального розвитку, які найбіль- шою 
мірою сприятимуть вирішенню соціальних проблем у суспільстві, стимулюючи 
87 
 
залучення представників вразливих верств населення до економічних процесів, а 
не лише вирішувати- муться  шляхом  збільшення  витрат  на  їх  соці- альне 
дотування. За такого підходу вирішувати- меться одночасно проблема 
підвищення рівня соціальної свідомості населення, а з іншої – ефективність 
використання фінансових ресурсів платників податків, за рахунок яких і фінансу- 
ються соціальні програми країни. 
Таким чином, формування та вибір відповід- ної стратегії регулювання 
розвитку соціального підприємництва потребує розроблення відповід- ного 
методичного забезпечення. Така методика має одночасно слугувати двом цілям. 
По перше, дати змогу ідентифікувати чинний перелік соці- альних проблем та 
поточний стан їх вирішен- ня («індикатор соціальної вразливості (social 
vulnerabilities)»). По друге, систематизувати та узагальнити існуючий світовий та 
український досвід методичного обґрунтування переліку та змісту індикаторів, 
їхніх значень для аналізу й моделювання соціальних  орієнтирів  для  націо- 
нальної економіки («індикатор соціальної ста- більності (social stability)»). 
«Індикатор соціальної стабільності» (Iss) узагальнює перебіг соціальних 
процесів у країні відповідно до еталонних показників ряду кра- їн за 
міжнародними порівняннями. Тим самим цей індикатор дає змогу 
ідентифікувати чинний перелік соціальних проблем, які накопичились в країні та 
поточний стан їх вирішення. Основу розрахунку даного індикатора складають за- 
гальновідомі та найбільш поширені міжнародні показники у сфері оцінювання 
соціальних про- цесів. У цілях формування матриці стратегій, усереднені значень 
за низкою обраних міжна- родних показників окреслюють вектори необхід- них 
змін в країні, оскільки на шкалі виміру по- значаються максимальні розрахункові 
значення з-поміж значної кількості країн, які приймаються до відповідного 
рейтингування. Значення са- мого «Індикатора соціального розвитку» можна 
розрахувати на основі застосування середнього значення основних показників: 
індекс людського розвитку (Human Development Index (HDI), світо- вий рейтинг 
88 
 
добробуту (The Legatum Prosperity Index (LPI), індекс щастя (Happiness Index (HI) 
та індекс соціального прогресу (Social Progress Index (СРІ). Розрахунок 
Індикатора соціальної стабільності (Iss) доцільно здійснювати на основі 
середнього геометричного, оскільки його обчис- лення пропонує результати, 
більш адаптовані до реальності, й підходить для обчислення змінних у індексах. 
Таким чином, матимемо наступний вигляд формалізації обчислення «Індикатора 
соціальної стабільності» (Iss), значення якого знаходяться у діапазоні від 0 до 1: 
 
(1) 
Слід  відмітити,  що  наближення  значення  ін- дексу до 1 свідчить про 
кращу ситуацію в соці- альній сфері країни. 
«Індикатор соціальної вразливості» (Isv) дає змогу за даними існуючого 
стану в країні, іден- тифікувати вразливі місця соціального розвитку, 
відповідні соціальні проблеми для національної економіки, на які доцільно 
спрямувати соціальне підприємництво. Обчислення здійснюється на основі 
відповідних показників за сформованим переліком. 
Для формування переліку та розуміння змісту вхідних показників 
соціальної вразливості націо- нальної економіки може формуватися матриця з 
відповідних інформаційних даних: з елементів aij 
(i = 1, …, n; j = 1, …, m), рядки якої (i = 1, …, n) оз- 
начають номери відповідних деталізованих по- казників соціального 
спрямування, а стовпчики (j = 1, …, m) – номери груп показників оцінюван- ня. 
Іншими словами, вибірка може складатися з m напрямів дослідження, де aij  – 
значення i-ї оз- наки, що характеризує стан j-го блоку структур- них одиниць 
соціальної вразливості. Наприклад, це можуть бути окремі блоки «бідність», 
«безро- біття», «смертність», «неосвіченість» тощо, які Слід  відмітити,  що  
наближення  значення  ін- дексу до 1 свідчить про кращу ситуацію в соці- альній 
сфері країни. 
89 
 
«Індикатор соціальної вразливості» (Isv) дає змогу за даними існуючого 
стану в країні, іден- тифікувати вразливі місця соціального розвитку, 
відповідні соціальні проблеми для національної економіки, на які доцільно 
спрямувати соціальне підприємництво. Обчислення здійснюється на основі 
відповідних показників за сформованим переліком. 
Для формування переліку та розуміння змісту вхідних показників 
соціальної вразливості націо- нальної економіки може формуватися матриця з 
відповідних інформаційних даних: з елементів aij 
(i = 1, …, n; j = 1, …, m), рядки якої (i = 1, …, n) оз- 
начають номери відповідних деталізованих по- казників соціального 
спрямування, а стовпчики (j = 1, …, m) – номери груп показників оцінюван- ня. 
Іншими словами, вибірка може складатися з m напрямів дослідження, де aij  – 
значення i-ї оз- наки, що характеризує стан j-го блоку структур- них одиниць 
соціальної вразливості. Наприклад, це можуть бути окремі блоки «бідність», 
«безро- біття», «смертність», «неосвіченість» тощо, які 
90 
 
вміщують відповідні кількісні показники (ознаки). Слід відзначити, що 
блоками можна визначати окремі країни, якщо здійснюємо порівняння за 
відповідними ознаками (показниками). У разі, якщо відсутня потреба 
групувати показники у блоки, можна дещо спрощувати обрахунки та ви- 
користовувати лише відповідну сукупність крите- ріїв (показників – ai (i = 1, 
…, n)). Більш точна та об’єктивна оцінка соціальної вразливості не може 
базуватися на якомусь довільному наборі показників. Для обчислення 
«Індикатора соці- альної вразливості» (Isv) використовуватимемо 
середньозважений підхід [9, с. 203-204]: 
                     (2) 
де  w – вага i-го критерію, a~  – стандартизова- не значення i-го критерія 
(показника). 
Оскільки показники зазвичай різнорідні, вони потребують приведення 
до єдиної бази порівнян- ня. Завдяки цим змінам досягається отримання 
нормованих значень для показників, які знаходи- тимуться в діапазоні від 0 до 
1. Щоб перетворити кожен з них у оцінку компонента за шкалою від 0 до 1, 
використовуватиметься проста формула 
min-max (3): 
  
  
(3) 
  
де  a~ – нормоване   начення відповідного кри терію, 
abest i – краще значення для вхідних даних у ви- борці;  
aworst – гірше значення для вхідних даних у виборці. 
ai – значення  -го критерію (вхідні дані)- 
91 
 
Очевидно, що саме економічний розвиток стає   головною   передумовою   
реалізації   соці- альних проєктів у країні. У цьому контексті роль держави без 
сумніву зростає у визначенні відпо- відних напрямів розвитку соціального 
простору та забезпечення соціальних стандартів життя громадян на рівні 
кращих європейських практик. Тому, для застосування запропонованого 
підходу до розробки методики необхідно обирати су- купність показників, які 
найбільшою мірою харак- теризують чотири групи появи «вразливостей» для 
прояву соціальних проблем та визначення цілей соціального підприємництва 
(«бідність», «безробіття», «смертність», «неосвіченість»), які представлені 
офіційною статистикою та доступ- ні для використання. Слід відзначити, що 
пере- лік даних для обох запропонованих індикаторів бажано формувати за 
статистичними даними відомих міжнародних організацій (Світового банку 
Міжнародного  валютного  фонду,  Євростату тощо). 
Співвідношення між значеннями запропоно- ваних агрегованих 
індикаторів дасть змогу сформувати  ядро  регулювання  та  деталізувати  від- 
повідні варіанти стратегій розвитку соціального підприємництва у вигляді 
матриці вибору таких стратегій, та обґрунтувати моделі регулювання розвитку 
соціального підприємництва (рис. 3.1). 
 
 
Рис. 3.1.Основні моделі регулювання та стратегії розвитку соціального підприємництва  
 
92 
 
Діапазони значень для обчислених індикато- рів для вибору стратегії та 
моделі регулювання соціального підприємництва подано у табл. 1. 
За підсумками розрахунків доцільно виділити дві базові моделі 
державного регулювання, та чотири типи стратегій розвитку соціального 
підприємництва, що в комплексі дає змогу конкретизувати заходи участі 
державних органів у процесах забезпечення розвитку соціального 
підприємництва в країні.- 
 
 
Таблиця 3.1 
Критерії вибору моделі регулювання та стратегії розвитку соціального 
підприємництва 
  
Соціальна Соціальна Межі зміни показ- Вид стратегії Модель 
стабільність (Iss) вразливість (Isv) регулювання 
ників (Iss) та (Isv) 
Висока Висока 0,75 < (Iss) < 1,0 Нейтральна Модель 
(стратегія партнерства 
0,5 < (Isv) < 1 невтручання) 
Достатня Достатня 0,0 < (Iss) < 0,75 Реактивна Модель 
(стратегія партнерства 
0,5 < (Isv) < 1 підтримки) 
Посередня Середня 0,25 < (Iss) < 1 Активна (стратегія Модель стимулю- 
заохочення) вання розвитку 
0 < (Isv) < 0,5 
Низька Низька 0 < (Iss) < 0,25 Проактивна Модель стимулю- 
(стратегія вання розвитку 
0 < (Isv) < 0,5 поштовху) 
І. Модель стимулювання розвитку, яка передбачає дві можливі стратегії: 
1) «стратегія поштовху». Основу такої стратегії складають 
проактивні заходи регулювання, орієнтовані на  формування сприятливого  
інсти- туційного середовища в країні та підвищення ефективності 
використання базових чинників економічного та соціального розвитку 
національ- ної економіки, запобігання негативним проявам поширення 
соціальних проблем; 
93 
 
2) «стратегія заохочення», яку формують заходи регулювання, що 
спонукають до активізації розвитку за рахунок використання мотиваційних 
інструментів для ініціювання проєктів соціального підприємництва; 
ІІ. Модель налагодження партнерських відно- син між учасниками 
соціального підприємництва та дві стратегії: 
3) «стратегія підтримки», яка забезпечує сприятливе інституційне 
середовище, всебічну підтримку ініціаторів соціального підприємництва; 
4) «стратегія невтручання», передбачає профілактичні заходи з 
недопущення зловживань перевагами соціального підприємництва за 
одночасного  уникнення  надмірного  впливу  на  діяльність соціальних 
підприємців. 
Отже, у масштабах державної політики необхідно створити певні умови, 
які дадуть змогу: узгодити  інтереси  бізнесу,  державних  органів  і потреби 
відповідних соціальних груп населення завдяки   використанню   передових   
організаційно-технічних та управлінських змін, підвищити їх матеріальну і 
моральну зацікавленість у соціальному прогресі. 
 
Висновки до розділу 3. 
Таким чином, варто відмітити обмеженість наукових напрацювань у сфері 
розвитку соціального підприємництва з точки зору превентивного характеру 
регулювання даного процесу внаслідок складності досліджень самого процесу 
соціального підприємництва у його глибинній суті.  
Наведені моделі регулювання та стратегії розвитку соціального 
підприємництва, передбачають різні напрями діяльності органів влади  з 
досягнення визначених цілей, окремі її блоки зорієнтовані на підтримку 
готовності суб’єктів господарювання до нових соціальних викликів,  форм і 
методів діяльності у соціальній сфері.  
Таким чином, обгрунтування моделі регулювання розвитку соціального 
підприємництва за відповідних інституційних умов має передбачати  
комплексний підхід, що поєднує в собі загальні методи державного 
94 
 
регулювання діяльності всіх суб’єктів господарювання та селективні методи 
стимулювання створення сприятливого інституційного середовища для 
розвитку соціального підприємництва. Стимулююча роль держави у даному 
разі відіграватиметься у визначенні загальних орієнтирів розвитку та 
узгодженні інтересів бізнесу з інтересами суспільства задля вирішення чинних 
соціальних проблем та запобігання соціальним негараздам у подальшому. 
 
  
95 
 
Висновки. 
Усі країни мають проблеми з дискримінацією, поганою екологією, 
умовами праці, економічною нерівністю, бідністю тощо. А також рівень цих 
проблем суттєво коливається та потребує індивідуального підходу до їх 
вирішення задля блага усієї планети та усього суспільства. Тому соціальне 
підприємство може бути одним з способів комплексного рішення проблем 
людства.  
Основною метою усіх країн є зменшення негативного впливу та 
покращення життя своїх громадян. Найкращим інструментом для реалізації 
цієї мети є розвиток соціального підприємництва.  
Соціальне підприємництво - це будь-яка діяльність (не)державних, 
(не)прибуткових організацій, які мають у своєї стратегії соціальну складову 
або націлені на вирішення проблем суспільства та планети.  
Базис, якому має відповідати соціальне підприємство:  
- Рівний розподіл акцій між усіма членами (працівниками,  
місцевими жителями, клієнтами тощо) та спільна власність; 
- Демократія у прийнятті рішень; 
- Доходи є інвестиціями в розвиток підприємства або вирішення  
соціальних та екологічних питань; 
- Можливість отримання грантів; 
- Поєднання комерційної та соціальної діяльності; 
- Спрямування на створення суспільного багатства; 
Критерії успіху: фінансова незалежність, суспільне багатство,  
відповідальність за екологію та соціальні проблеми. 
З’ясовано, що стратегічне планування виступає сучасною концепцією 
управління розвитком діяльності підприємства. Стратегією є сформований 
комплекс цілей і способів їх досягнення, які дадуть можливість забезпечити 
ефективне функціонування та розвиток підприємства за умови раціонального 
використання конкурентних переваг. Доведено, що задля досягнення мети 
соціальне підприємство повинне орієнтуватися на вимогу ринку, в своєму 
96 
 
секторі, та на рівень відповідності товару, роботам, послугам цим вимогам. А 
також створювати нову продукцію за оптимальною технологією, с 
обов’язковим співвідношенням вартість – якість. Ставити за мету досягати 
успіху у науково-технічному прогресі, який повинен враховувати усі данні 
науково-технічного прогнозування, формування яких буде відбуватися на 
основі наукових та технологічних досягнень вітчизняного та світового рівня. 
Як показує практика стратегічне планування базуються на ресурсній або 
цільовій основі. Така стратегія передбачає формування витрат відповідно до 
поетапних завдань її досягнення, що дасть можливість скоротити та 
відкоригувати систему відповідно ресурсам, які будуть для цього задіяні.  
Таким чином, дослідивши сутність та значення стратегії в розвитку 
управління підприємства, з’ясовано сутність поняття "стратегія" та варіанти 
вибору стратегій. Доведено, що розробка стратегії, її організація на 
соціальному підприємстві передбачає відбір кадрів, після відбору 
організовується їх робота, а також контроль. При необхідності відбувається 
зміна організаційної структури управління, яку потребує стратегічний 
менеджмент, інформаційноаналітичного забезпечення процесу для розробки 
стратегії управління підприємством. 
Досліджуючи використання SWOT-аналізу та стратегічного 
прогнозування в діяльності соціальних підприємств, можемо зазначити, що 
при розвитку негативної ситуації в середовищі вони накладаються на слабкі 
сторони підприємства, то виникають ще найбільші загрози. Виникають різні 
можливості в зовнішньому середовищі, а саме різні ситуації, процеси, явища. 
Якщо процес позитивний, то соціальне підприємство матиме змогу проявити 
свої самі сильні свої сторони. Але потрібно контролювати та виявляти загрози, 
для того, щоб запобігти у майбутньому кризи підприємства. Якщо це вчасно 
контролювати, то контроль та знання дадуть можливість заздалегідь 
підготуватись для їх запобігання. Визначено, що успішні підприємства світу 
формують стратегічний баланс. Практикою підтверджено, що стратегічний 
97 
 
баланс складається навіть двічі на рік багатьма підприємствами, які на 
сьогодні є дуже успішними. 
Доведено, що саме під час застосування SWOT-аналізу багато 
підприємств використовують варіаційний, регресивний, факторний, 
дискримінантний та кластер-аналіз. Який метод буде застосовано залежить від 
змінних, незалежних та залежних, а також загальному змісту проблеми або 
явища, що буде виступати об’єктом аналізу. Отже, достовірність побудованих 
прогнозів забезпечить якість аналізу