ChSTU repository

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи магістра 
 
на тему: «Соціально-економічні основи волонтерської 
діяльності» 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІІ курсу, групи СЗМ-022 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Білокінь К.О.  
Керівник: К.е.н., доц Н.Г. Нагайчук 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2023 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________20 ____ р.  
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
кваліфікаційної роботи 
освітнього ступеня «магістр» 
 
Зі спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
 
на тему: «Соціально-економічні основи волонтерської діяльності» 
 
Студента групи  
 
СЗМ-022 Білоконя Костянтина Олеговича  
 
Керівник роботи  
 
кандидат економічних наук, доцент Нагайчук Н.Г. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2023 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр  
Галузь знань 23 Соціальна робота  
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2023 р.  
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
Білоконю Костянтину Олеговичу 
1. Тема роботи: «Соціально-економічні основи волонтерської діяльності» 
 
керівник роботи Нагайчук Н.Г., кандидат економічних наук, доцент. 
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ____ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.  
 
3. Вихідні дані до роботи 
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання. 
2. Наукова література за темою дослідження 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити) 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНИХ ОСНОВ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Зміст та сутність 
волонтерської діяльності.Особливості діяльності волонтерів в українському 
суспільстві як виду соціально-економічної активності. Внутрішня мотивація та 
потреби людини до волонтерської діяльності. РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ 
ЗАКОРДОННОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ДОСВІДУ  ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ. 
Досвід волонтерської діяльності в Європі, США та країнах Євросоюзу. 
Волонтерський рух в Україні як форма протидії зовнішній агресії.. Міжнародні 
волонтерські об’єднання та їх вплив на волонтерський  рух в Україні .РОЗДІЛ 3. 
ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ОСНОВ 
ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.  Програма соціологічного дослідження 
«Мотивація участі у волонтерському русі». Аналіз результатів соціологічного 
дослідження 
5. Перелік графічного матеріалу (2 таблиця і 17 рисунків) 
 
6. Консультанти розділів роботи 
 
Розділ Прізвище, ініціали та посада консультанта Підпис, дата 
завдання завдання 
видав прийняв 
1.    
2.    
3    
 
7. Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк 
Назва етапів магістерської  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапів роботи 
1. Розробка завдання, складання календарного плану до виконано 
виконання кваліфікаційної роботи 
2. Аналіз літературних джерел до виконано 
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.09.2023 виконано 
науковим керівником 
4. Виконання другого розділу і обговорення її з до 21.09.2023 виконано 
науковим керівником 
5. Виконання третього розділу і обговорення її з до 21.10.2023 виконано 
науковим керівником 
6. Узагальнення результатів статистичного матеріалу. до 21.11.2023 виконано 
Формулювання висновків та підготовка текстової 
частини кваліфікаційної  магістерської роботи 
7. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 30.11.2023 виконано 
8. Отримати відгук керівника та рецензію до 2.12.2023 виконано 
9. Підготувати доповідь на захист до 5.12.2023 виконано 
 
Студентка   _________    Білокінь К.О. 
Керівник роботи   __________   Нагайчук Н.Г. 
Секретар ЕК  __________   Макарова М.М. 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 118 сторінок, 2 таблицю, 17 
рисункиів  список літератури з 29 найменувань.  
 
Соціально-економічні основи волонтерської діяльності 
 
 
Предметом дослідження є особливості діяльності волонтерів під час воєнних подій в 
Україні і світі. 
Об'єктом дослідження є волонтерство як соціальне явище.  
Мета роботи полягає у вивченні феномену волонтерства та особливостей їх діяльності 
під час воєнних подій в Україні та світі. 
Завдання роботи:  
1. Опрацювати теоретичні джерела і розкрити зміст феномену волонтерства та його 
сутність; 
2. З’ясувати особливості фукціонування волонтерської діяльності в українському 
суспільстві як виду соціально-економічної активності; 
3. Визначити мотиваційні фактори та потреби при залученні до волонтерської діяльності;  
4. Систематизувати види, форми і напрями волонтерської діяльності в громадських та 
волонтерських організаціях; 
5. Проаналізувати діяльність міжнародних волонтерських об’єднань та їх вплив на 
волонтерство України;  
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Опрацьовано теоретичні джерела та розкрито зміст феномену волонтерства та його 
сутність; який є важливим соціальним явищем і головною запорукою існування 
громадянського суспільства. 
2. З’ясовано особливості діяльності волонтерів в українському суспільстві як виду 
соціальної активності. 
3. Визначено мотиваційні фактори при залученні до волонтерської діяльності. 
4. Розглянуто напрямки та форми роботи волонтерів в громадських та волонтерських 
організаціях під час воєнних подій в Україні. 
5. Проаналізовано діяльність міжнародних волонтерських об’єднань та їх вплив на 
волонтерство України. 
  
Одержані результати можуть бути використані фахівцями з cоціальної роботи, 
викладачами ЗВО при розробці та викладанні навчальних курсів з теорії та практики 
cоціальної роботи. Дані матеріали дослідження можуть використовуватися фахівцями-
практиками, соціальними працівниками та науковцями, які досліджують проблему 
соціально-економічних основ волонтерства. 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2023 рік  
Рік захисту роботи 2024 рік  
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
6 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………………. 7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ОСНОВ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ 10 
ДІЯЛЬНОСТІ.................................................................................  ………….. 
 1.1. Зміст та сутність волонтерської діяльності…………………………. 10 
 1.2. Особливості діяльності волонтерів в українському суспільстві як 
виду соціально-економічної активності …………………...... 19 
 1.3. Внутрішня мотивація та потреби людини до волонтерської 
діяльності …………………………………………............................... 29 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ДОСВІДУ   
ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ ………………………….……………….......... 42 
 2.1. Досвід волонтерської діяльності в Європі, США та країнах  
Євросоюзу ………………………………………………….…..……… 42 
 2.2. Волонтерський рух в Україні як форма протидії зовнішній агресії...  50 
 2.3. Міжнародні волонтерські об’єднання та їх вплив на  
волонтерський  рух в Україні …………………….…………………. 67 
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-  
ЕКОНОМІЧНИХ ОСНОВ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  74 
 3.1. Програма соціологічного дослідження «Мотивація участі у  
волонтерському русі»  74 
 3.2. Аналіз результатів соціологічного дослідження 86 
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………… 114 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 112 
7 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Волонтерська діяльність є основою 
побудови та розвитку громадянського суспільства. Термін «волонтер» в 
перекладі з англійської мови означає «доброволець». У загальному розумінні 
волонтерство – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах 
неприбуткової діяльності, без заробітної платні, без просування по службі, 
для добробуту і процвітання спільнот та суспільства в цілому. 
Волонтерський рух також є основою діяльності недержавних та громадських 
організацій, професіональних організацій та профспілок.  
Волонтерський рух в Україні має власну історію започаткування та 
розвитку. Спалах волонтерської активності, що охопив усю країну, відбувся 
наприкінці 2013 р. і з особливою силою розгорнувся у 2014 р. у зв’язку з 
воєнним конфліктом на Донбасі. Локалізація волонтерської допомоги 
зумовлювалася гострими потребами врятування життя людей окупованих 
територій, підтримки бійців ЗСУ, допомоги вимушеним переселенцям із зони 
військових дій.  
Ця тема набуває актуальності, оскільки велика кількість людей 
потребує допомоги та підтримки яку їм можуть надати волонтери. 
Волонтерська діяльність виконує функцію морально- етичного виховання, 
відродження в молодіжному середовищі таких важливих фундаментальних 
цінностей як громадянськість, милосердя, справедливість, гуманність, 
чуйність та багато інших. 
Ступінь вивченості проблеми. Питаннями вивчення волонтерської 
діяльності у вітчизняній науці займалися О. Безпалько, О. Брижовата, 
Р. Вайнола, І. Грига, М. Дейчаківський, Л. Дума, З. Зайцева, І. Звєрєва, 
А. Зінченко, А. Капська, О. Карпенко, Л. Коваль, Н. Комарова, О. Кузьменко, 
О. Лисенко, І. Пінчук, Ф. Ступак, І. Трубавіна, О. Яременко. 
У працях І. Звєрєвої, С. Савченка, С. Харченка обґрунтовано роль 
волонтерства як складової соціальної роботи з молоддю. У дослідженнях 
8 
 
О. Безпалько, Н. Заверико, А. Капської, В. Петровича розкрито технології 
залучення та підготовки молоді до волонтерської діяльності.  
Питання мотивації людей до заняття суспільно-корисною діяльністю 
вивчали А. Маслоу, Д. Маккеланд, О. Леонтьєв, Л. Божович. Такі аспекти 
волонтерської діяльності як форми, напрями, мотивація, вплив на суспільство 
в цілому та життя конкретних людей зокрема вже розглядалися значною 
кількістю дослідників. Але разом зі змінами в суспільстві та переходом 
українського волонтерства на новий рівень у звязку з військовими діями 
російської федерації, підвищенням його значущості всі ці аспекти 
потребують більш детального дослідження. 
Мета роботи полягає у вивченні феномену волонтерства та соціально-
економічних особливостей волонетрської діяльності під час воєнних подій в 
Україні та світі. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
1. Опрацювати теоретичні джерела і розкрити зміст феномену 
волонтерства та його сутність; 
2. З’ясувати особливості фукціонування волонтерської діяльності в 
українському суспільстві як виду соціальної активності; 
3. Визначити мотиваційні фактори та потреби при залученні до 
волонтерської діяльності;  
4. Систематизувати види, форми і напрями волонтерської діяльності в 
громадських та волонтерських організаціях; 
5. Проаналізувати діяльність міжнародних волонтерських об’єднань 
та їх вплив на волонтерство України;  
6. Розкрити можливості надання волонтерської допомоги під час 
воєнних подій в Україні 
Об’єкт дослідження – волонтерство як соціально-економічне явище. 
Предмет дослідження – соціально-економічні основи волонтерської 
діяльності.    
9 
 
Для вирішення поставлених завдань використано методи дослідження: 
теоретичні: аналіз наукової літератури та нормативно-правових документів, 
узагальнення, порівняння. 
Теоретичне значення дипломної роботи полягає у систематизації і 
узагальненні наукових положень з волонтерської діяльності в Україні та світі 
в умовах повномасштабної війни України з російською федерацією. Зокрема, 
констатуєься, що волонтерська діяльність реалізується на добровільній 
основі, покладається на гуманістичні цінності, супроводжується докладанням 
активних зусиль для покращення якості життя, задоволення основних 
людських потреб.  
Практичне значення дипломної роботи дослідження можуть бути 
викориcтані: фахівцями з cоціальної роботи, викладачами закладів вищої 
освіти при розробці та викладанні навчальних курсів з теорії та практики 
волонтерської роботи. Дані матеріали дослідження можуть 
використовуватися фахівцями-практиками, соціальними працівниками та 
науковцями, які досліджують проблему волонтертства. 
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи. 
- розширено знання про особливості, зміст та напрямки волонтерства в 
умовах війни України з російською федерацією;  
- набуло подальшого розвитку висвітлення діяльності волонтерства під 
час воєнних подій в Україні і світі;  
Структура та обсяг магістерської роботи складається зі вступу, трьох 
розділів, висновків, та переліку використаної літератури ( 29 джерел ). Робота 
містить 2 таблицю, 17 рисунків. Загальний обсяг роботи 118 сторінок. 
 
10 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНИХ ОСНОВ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  
 
1.1. Зміст та сутність волонтерської діяльності 
На сьогодні волонтерство вважається потужним громадським рухом, 
який має свої осередки у кожній країні світу, який давно переріс національні 
кордони і традиційні сфери застосування. Діяльність волонтерів набуває все 
більш важливого значення в розвитку економічної, соціальної, політичної та 
культурної сфер держав. Волонтерський рух, як показує європейський досвід, 
розвивається в рамках так званого третього сектора, чи некомерційних 
організацій, зокрема його роль у соціальному розвитку оцінено на 
міжнародному рівні. Уряди багатьох країн використовують ресурс 
волонтерства, залучаючи до нього різне за віком населення: молодь, доросле 
населення та людей похилого віку. 
П’ятого грудня у всьому світі відзначається Міжнародний День 
Добровольців (Всесвітній день волонтерів). Генеральна Асамблея ООН в 
1985 році запропонувала урядам щорічно відзначати 5 грудня Міжнародний 
день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку. ООН 
закликала держави здійснити заходи з метою підвищення поінформованості 
про важливий внесок служби добровольців і тим самим спонукати ще більше 
людей в усіх сферах діяльності пропонувати свої послуги в якості 
добровольців як на батьківщині, так і за кордоном. Волонтери (добровольці) 
– це люди, які свій вільний час витрачають на благо суспільства. У всесвітній 
декларації Добровольців сказано, що вони мають право присвячувати свій 
талант, час, енергію індивідуальним і колективним акціям, не очікуючи 
винагороди. 
2001 р. було оголошено Міжнародним роком волонтерів. За 
підсумками міжнародних досліджень, що проводилися у зв’язку з цією 
ініціативою, ООН в своїх резолюціях рекомендувала всім державам 
11 
 
включати волонтерство в національні стратегії соціально-економічного 
розвитку, знайти і виключити зі своїх законів всі бар’єри, що прямо або 
побічно заважають людям займатися волонтерською діяльністю, послабити 
податковий прес, що ставить волонтера в невигідне положення. Крім того, 
ООН закликала світову спільноту надати волонтерам правовий статус і 
належний соціальний захист при повній пошані до їх незалежності [2, с. 18]. 
Символом волонтера вважається емблема із зображеннями 
різнокольорових рук з розкритими долонями, що тягнуться вгору і серце. Цей 
жест у багатьох культурах позначає мирні наміри, доброту, дружелюбність, 
бажання допомогти і відкритість. Науковці, які вивчають невербальні 
комунікації (спілкування без використання слів), вважають, що розкриті 
долоні говорять про щирість і відкритість мовця, підвищуючи до нього 
довіру аудиторії (рис.1.1.) [27, с. 13]. Руки різного кольору свідчать про те, 
що всі люди на планеті різні. 
 
 
Рис.1.1. Підняті вгору руки – символ волонтерства 
Поняття «волонтерство» вітчизняними та зарубіжними науковцями 
прирівнюється до поняттям «добровільна діяльність», що означає [24]:  
12 
 
1) благодійність, що здійснюється фізичними особами на підґрунтях 
безприбуткової діяльності; 
2) добровільну діяльність, що заснована на ідеях альтруїстичного 
служіння гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку;  
3) отримання задоволення особистих і соціальних потреб шляхом 
надання допомоги іншим людям.  
Зазначиио, що волонтерство – це можливість діяти, реалізувати себе і 
свій потенціал, бути в команді однодумців, наставників та друзів. 
Волонтерство має місію добра, духовності, милосердя, є прикладом для 
оточуючих людей. Волонтерство є доцільним та ефективним у допомозі 
людям, які її потребують. Та для виконання даної роботи потрібні особи, які 
візьмуть 
Г. Крапівіна виділила основні етапи становлення та розвитку 
волонтерства у світі: 
1 етап – кінець XVIII ст. – 1919 р. – зародження волонтерства, як 
соціального явища;  
2 етап – 1920 – 1947 рр. – формування волонтерського руху;  
3 етап – 1948 – 1979 рр. – розвиток волонтеріату миротворців;  
4 етап – 1980 – 1990 рр. – виділення різних напрямів волонтерства 
(соціального, культурного, екологічного, спортивного тощо);  
5 етап – 1991 р. – сьогодення – активне поширення волонтерського 
руху в Україні та за її межами [14].  
Виникнення цих етапів обумовлено рядом чинників, які впливали на 
розвиток волонтерського руху у світі:  
- Соціально-економічні та політичні перебудови у країнах світу;  
-  Підвищення рівня соціальної свідомості людей;  
-  Офіційна підтримка з боку міжнародних громадських об’єднань та 
органів державної влади окремих країн;  
- Становлення нормативно-правової бази щодо волонтерської 
діяльності;  
13 
 
- Збільшення кількості людей, які потребують волонтерської 
допомоги, зокрема в результаті військових конфліктів;  
- Поширення волонтерського руху серед населення, збільшення 
чисельності волонтерів [14].  
Роком виникнення волонтерства вважається 1859 рік. У цей час 
французький письменник Анрі Дюран запропонував створити Товариство 
Червоного Хреста, який був вражений наслідками битви при Сольферіно. 
Червоний Хрест це – організація яка була створена з метою надання медичної 
допомоги полоненим та пораненим і працювала на волонтерських засадах.  
Принципами, сформульованими Дюраном, керуються сьогодні 
волонтерські організації в усьому світі. До XIX ст. волонтерство 
сприймалось як військова справа, а волонтери – романтичні юнаки, які 
прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обов’язково в 
далеку екзотичну країну. 
У 1863 році був створений Американський Червоний Хрест, який 
наразі є однією з найбільших та найефективніших неурядових організацій, 
які залучають волонтерів до своєї діяльності. [15]. 
Після закінчення Першої світової війни з’явилися люди, готові 
надавати допомогу постраждалим у війні. В цей час були створені перші 
волонтерські організації. Було засновано Координаційний комітет 
міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-
квартирою у Парижі. Волонтерською діяльністю можуть займатися як 
молодь чи люди, що працюють, так і пенсіонери.  
Найвідоміша у всьому світі постать мати Тереза (1910-1997 рр.), 
католицька черниця, фундаторка Ордена милосердя, чернечої конгрегації, 
яка займалася служінням бідним і хворим. У 1979 була визнана гідною 
Нобелівської премії світу. Її важали святою ще при житті, бо випала нелегка і 
радісна доля нести людям благу вістку, що Бог є любов і що сенс життя 
кожного смертного тільки в тому, щоб любити і бути коханим. В ХХ столітті 
вона стала не просто символом милосердя, але разом зі своїми 
14 
 
послушницями являла реальну силу, з якою не можна було не рахуватися. 
Нею захоплювалися, перед нею схиляли свої голови, її обожнювали.  
Існують певні підходи до розуміння волонтерства – інституційний та 
суспільний підхід [18]. Інституційний підхід до волонтерства як інституту 
громадського суспільства базується на принципах цілісності, органічної 
солідарності, поєднанні об’єктивного і суб’єктивного. Інститут волонтерства 
включає волонтерські спільності різних організаційних форм, волонтерські 
практики (як соціальну взаємодію їхніх національних та інтернаціональних 
проявів), соціальні, економічні, політичні, культурні ресурси, легітимні 
норми і правила волонтерської діяльності на основі загальнолюдських і 
гуманістичних цінностей, традицій, зразки поведінки добровольців. Метою 
інститутів волонтерства є створення ефективної реалізації соціальної 
політики, спрямованої на різні соціальні групи суспільства, його 
збалансований, соціальний і економічний розвиток всередині добровільного 
руху. 
Суспільний підхід розглядає волонтерство як спільність. Стверджується, 
що волонтерство реально існує як єдиний і самостійний взаємозв’язок 
(соціальна спільність) людей як суб’єктів добровольчої діяльності, що мають 
сформовані суспільні цінності, інтереси, установки як основу для 
формування соціальної ідентичності спільності, демонструють відповідальне 
ставлення і задоволеність волонтерською діяльністю [18]. 
Волонтерська діяльність може приймати різні форми: від традиційних 
видів взаємодопомоги до спільних зусиль тисяч людей, спрямованих на 
подолання наслідків стихійного лиха, врегулювання конфліктних ситуацій, 
викорінення бідності. Її можна розділити на такі напрямки:  
1. Взаємодопомога або самодопомога. Люди здійснюють волонтерську 
діяльність, щоб допомогти іншим членам своєї ж соціальної групи чи 
спільноти.  
2. Благодійність або служба на благо інших. Первинним бенефіціарієм 
є не учасник групи, членом якої є волонтер, а третя сторона.  
15 
 
3. Участь і самоврядування. Роль окремих осіб у процесі управління – 
від представництва в дорадчих органах уряду до участі у місцевих проектах 
розвитку.  
4. Просвітництво або пропаганда будь-яких питань, що стосуються 
певних груп суспільства [13]. 
Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – є 
способом: 
1. Підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування 
та надання допомоги членам громади; 
2. Використання кожною людиною своїх прав та обов’язків як члена 
певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, 
реалізовуючи весь свій людський потенціал; 
3. Взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для 
спільного життя у здоровому стабільному суспільстві, для спільного 
вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають. 
У загальній декларації про волонтерську діяльність, останній варіант 
якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 
році в Амстердамі (Нідерланди), визначено такі принципи діяльності 
добровольців: 
1. Визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та 
дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, 
фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального 
становища; 
2. Поважання гідності і культури всіх людей; 
3. Надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або 
організовано в дусі партнерства і братерства; 
4. Визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, 
сприяння їх колективному забезпеченню; 
5. Перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і 
навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і 
16 
 
творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не 
користувачем, спостерігачем. 
Завдання які можуть виконуватися волонтерами, відповідають 
завданням оплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як 
асистенти або помічники в тих сферах діяльності, які залишаються 
важливими на досягнення цілей програми. Робота волонтерів повинна бути 
організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами може 
виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають 
професійної підготовки. Волонтер – це не тільки помічник, чи соціальний 
працівник, що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, гідом 
тощо. Визначаючи завдання для волонтерів, організації повинні 
орієнтуватися на індивідуальні можливості кожного. Волонтери можуть 
виконувати завдання, що не відносяться до постійних оплачуваних робіт; 
принести нові ідеї в організацію; створити і поширювати суспільну думку 
про організацію; залучати нових людей в організацію, допомогти при зборі 
коштів; заохочувати громадську активність [19, c. 22].  
Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали 
займатися на оплачуваній роботі. Волонтери, що віддають свій час і зусилля 
організації, хочуть бути її частиною, вони хочуть мати права голосу і 
впливати на рішення організації. Фактично те, що інші цікавляться їхньою 
думкою і враховують точку зору підтверджує значимість волонтерів для 
організації. Можливість впливати навіть на найменшу частину роботи 
організації є спеціальним видом мотивації, тому що людина почуває себе 
частиною організації в цілому.  
Новим видом волонтерства, яке виникло завдяки технологічному 
розвитку є медіа волонтерство. Нині, коли вся інформація знаходиться в 
інтернеті і поширюється завдяки соціальним мережам дуже важливо, щоб 
були ті, хто висвітлював всю діяльність волонтерів. Тому, для цього 
виокремлюють медіа-волонтерство. Це фотографи, журналісти, блогери які в 
17 
 
інтернеті висвітлюють все, що роблять волонтерські організації, і таким 
чином інформують населення і сприяють залученню нових волонтерів. 
Види послуг які можуть надавати волонтери також залежать від 
діяльності в якій він бере участь. 
Військове волонтерство – підтримка гуманітарної діяльності у тих 
країнах, де відбуваються військові події. Мільйони людей стикаються з 
жахливими наслідками війни, у тому числі: стають безхатченками, втрачають 
своїх близьких і отримують поранення внаслідок обстрілів та бомбардувань. 
Сексуальне насильство (особливо щодо жінок) є ще одним важливим 
наслідком військового втручання. Жінки та дівчата піддаються фізичному 
або психологічному насиллю, внаслідок чого можкть виникати 
посттравматичні синдроми. Добровольці працюють над тим, щоб припинити 
насильні дії щодо жінок зараз, а також роблять все, для того щоб це не 
відбувалося з наступними поколіннями дівчат. Робота проходить як на 
локальних рівнях громад, селищ, та міст, так і на світовому рівні, коли 
волонтери надають психологічну допомогу жертвам насилля в режимі 
онлайн або телефоном. Також важливим завданням є досягти мирного 
співіснування громад, в яких поширеним є зловживання насиллям щодо 
жінки. В цей час робота волонтерів направлена не тільки на надання їжі, 
води, одягу, предметів для побуту, а й на психологічну підтримку [19, c. 34]. 
Волонтерство за умов природних катастроф – землетруси, цунамі, 
засухи та повені непередбачувані. При плануванні подорожі більшість людей 
не враховує природні особливості регіону, але у тому випадку, коли стаються 
катастрофи, люди хочу бути впевненими, що вони застраховані і будуть у 
безпеці. У країнах, що розвиваються та в густонаселених містах, ці події 
мають колосальні наслідки для місцевого населення. Надання негайної 
допомоги та швидке відбудування інфраструктури має важливе значення для 
підтримки та збереження життя людей, постраждалих від такої катастрофи. 
Незалежно від того, чи це допомогти біженцям, в наданні тимчасового 
притулку та їжі або у встановлюванні таборів для переселенців в певних 
18 
 
місцях. Щорічно величезна кількість людей страждає від подібних подій, а 
волонтери допомагають створювати безпечне середовище для них. 
Однією з найбільш руйнівних загроз для людей у всьому світі є голод. 
Волонтерська організація «Світова продовольча програма» має на меті 
покласти край голоду мільйонів людей у всьому світі. Організація працює 
над тим, щоб врятувати життя дітей з проблемами надмірного харчування, а 
також забезпечити їжею вразливі групи населення. 
Запобігання потенційно смертельно небезпечним хворобам, таким як, 
малярія є також одним із видів волонтерства, адже її поширенню можна 
запобігти. Віруси можуть стати епідемією без належної обізнаності щодо 
небезпек укусів комарів та невідомих комах. Волонтерські організації 
забезпечують належні знання про основні навички із захисту від укусів та 
виявлення ознак та симптомів малярії та лихоманки. Завдання волонтерів це 
надання потрібної інформація щодо профілактики та протидії інфекційним 
захворюванням. Волонтерська організація Rotary International має намір 
контролювати поліомієліт у всьому світі. Більше 30 років Rotary International 
намагається подолати поширення цієї хвороби [19, c. 44]. 
Ще один вид волонтерської діяльності спрямований на боротьбу з 
бідністю. Малозабезпечені люди мають обмежений доступ до таких життєво 
необхідних речей як, їжа, охорона здоров’я, освіта та ін. Проблеми голоду та 
недоїдання найчастіше та найбільше зачіпають саме найбідніші прошарки 
суспільства. Через те, що їхні інтереси майже зовсім не представлені на 
державному та адміністративному рівнях, дуже складно стає подолати цю 
проблему. Вони не мають представництва або голосу в публічних та 
політичних дебатах, що ускладнює вихід із бідності. Багато спільнот не 
можуть задовольнити основні потреби, такі як їжа, одяг та притулок. 
Скорочення бідності є однією з основних цілей багатьох міжнародних 
організацій, таких як Організація Об’єднаних Націй. Бідність є глобальною 
проблемою, яку багато хто намагається вирішити на щоденній основі шляхом 
добровільної роботи [2]. 
19 
 
Існує вид волонтерства, коли люди покращують стан навколишнього 
середовища, наприклад, піклуючись про чистоту на пляжах, або саджаючи 
нові дерева. Забруднення навколишнього середовища, глобальне потепління 
та зміни клімату стосуються кожного. Волонтери виконують різну роботу 
щодо захисту навколишнього середовища. Величезна кількість сміття, втрата 
біоресурсів, вирубка лісів, забруднення океану та озонового шару – це лише 
декілька проблем, які потребують негайного втручання людини задля їх 
вирішення. Ці екологічні проблеми стосуються кожної людини на планеті, а 
особливо в сучасному світі, коли загрози стають дедалі реальнішими. На 
щастя, такі волонтерські організації як Грінпіс та Всесвітній Фонд Дикої 
природи працюють над створенням кращого світу щодня [4]. 
Таким чином, волонтерство у всіх його проявах – це добровольча 
діяльність, заснована на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам, 
яка не передбачає одержання прибутку, будь-якої оплати чи кар’єрного 
зростання, відображає задоволення своїх особистих і соціальних потреб 
шляхом надання допомоги іншим людям. 
Для розвитку волонтерського руху необхідний ряд умов: наявність 
групи однодумців, які виступають ініціаторами та координаторами 
волонтерської діяльності; врахування специфіки мотиваційної структури 
добровольців по відношенню до участі у волонтерській діяльності; 
забезпечення сприятливого морального клімату, престижності, створення 
«моди» на волонтерський рух; використання значущою для добровольців 
діяльності як основи волонтерства; використання волонтерства як засобу 
підвищення соціального статусу людини. 
 
1.2. Особливості діяльності волонтерів в українському суспільстві 
як виду соціально-економічної активності 
Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за 
кількома основними напрямками, які мають такі особливості: 
20 
 
1. Добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та 
некомерційних організаціях – надання допомоги різним категоріям 
населення у будь-яких видах діяльності, навчання, розвитку. Таке 
спрямування діяльності волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та 
соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереженню. 
2. Добровільна систематична або епізодична допомога державним 
установам реалізовувати соціальну політику – допомога освітянським 
(шкільним та позашкільним) закладам у навчально-виховній роботі, 
установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з 
особливими потребами та людьми похилого віку. 
3. Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, 
навчання інших, що сам добре знаєш, ця діяльність не є професійною. 
4. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає 
і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. 
Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднаннях (метою 
їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при ЦССМ 
[3]. 
З. Бондаренко, аналізуючи підходи до визначення волонтерства, яке 
вітчизняними та зарубіжними науковцями ототожнюється із поняттям 
«добровільна діяльність», зазначає, що дослідники тлумачать сутність 
даного феномена як: благодійність, що здійснюється фізичними особами 
на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по 
службі, заради добробуту й процвітання спільнот і суспільства загалом; 
добровільницьку діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння 
гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку, 
одержання оплати чи кар’єрного зросту; отримання всебічного 
задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги 
іншим людям; волонтер – доброволець, громадянин, що бере участь у 
вирішенні соціально значущих проблем у формі безоплатної праці; основу 
21 
 
функціонування громадських організацій, форму громадянської активності 
населення; національну ідею милосердя та благодійності. 
Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно 
розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об’єднаннях 
в Україні, є включення до добровільної діяльності молоді віком від 15 до 
25 років. Привертання уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є 
ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і 
спілкуванні, як культурному процесі. Якщо детальніше проаналізувати 
складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки 
соціально-педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих 
орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості 
шляхом: самовизначення; самоорганізації; самопізнання; саморегуляції та 
самореабілітації; самореалізації; самоосвіти та самовиховання [26]. 
У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що 
волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, 
досвіду добровільно (без примусу та вказівок «згори») витрачає на 
здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом. 
У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії 
соціального розвитку Економічної та соціальної ради ООН, виділено 
найважливіші риси волонтерства. Серед них: 
1. Турбота про людей. Адже співчуття, моральна підтримка, 
допомога, піклування сприяють формуванню важливої для людського 
суспільства атмосфери – взаємопідтримки. Для соціальної роботи це 
важливий ресурс, який допомагає створювати безпечне середовище для 
існування та розвитку кожного члена суспільства. Найважливішим 
рушійним механізмом виступає людський фактор, який вище схеми 
взаємовідносин «ти – мені, я – тобі». Для волонтерів характерними є 
формули: «я – тобі, ти – мені» та «я – усім»;  
22 
 
2. Солідарність і гуманна корисливість. Люди добровільно 
жертвують своїм часом заради встановлення взаємодовіри та причетності, 
що робить їх зацікавленими в благополуччі інших; 
3. Духовна якість і громадянська чеснота. Адже його значення 
полягає не лише в тому, що ми робимо через любов та співчуття до інших, 
а й те, як це впливає на людину, яка надає добровільну допомогу, – «ми те, 
що ми робимо для інших»; 
4. Багате джерело людського досвіду. Під «людським досвідом» 
розуміють досвід, який набуває людина в процесі взаємодії з іншими 
людьми, соціальними групами, державою. Милосердя, толерантність, 
солідарність, співробітництво, подолання конфліктів, лобіювання, 
емоційні й соціальні зв’язки, захист від небезпечного впливу тощо. 
Можливість ділитися, обговорювати, переймати більш ефективні форми, 
методи – це можливість напрацьовувати та вдосконалювати цей 
неформальний суспільний фонд вмінь та навичок встановлення й 
підтримки стосунків; 
5. Нові інтелектуальні ресурси. Волонтери – це не лише виконавці 
програм, але й джерело нових ідей, нового життєвого досвіду; 
6. Участь і відповідальність як суть активної громадянської позиції. 
Громадянськість, взаємодовіра, солідарність і відповідальність, підкріплені 
соціальними відносинами, які базуються на схожих світоглядних 
установках і спільності обов’язків, є взаємодоповнюючими цінностями; 
7. Етичний стандарт, який обумовлює якість людських 
взаємостосунків; 
8. Забезпечення надійної платформи для відновлення зв’язків між 
людьми. Відомо, що людей завжди розділяли багатство, культура, релігія, 
етнічне походження, вік, стать. Волонтерство ж може бути одним з 
найголовніших засобів примирення та відновлення розділеного 
суспільства, оскільки ця діяльність здійснюється без дискримінації за 
певними ознаками; 
23 
 
9. Нове бачення соціальної діяльності. Воно полягає в новому 
ставленні до зайнятості в галузі соціального захисту. Людина, яка бере 
участь у волонтерських програмах, отримує повну ясність у мотивації 
своєї праці. Первинним для неї є вже не компенсація за працю, а результат 
– допомога, вирішення проблеми тощо, а для руху в цілому – охоплення 
всього спектра суспільних проблем [22]. 
Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та 
соціального розвитку в 1999 р. були визначені три характерні особливості 
волонтерської діяльності: 
1. Діяльність має бути неприбутковою; 
2. Діяльність повинна бути добровільною, згідно з особистою волею 
індивідуума; 
3. Діяльність повинна бути корисною кому-небудь, не тільки 
волонтеру, або суспільству загалом. 
У межах цієї концепції експерти визначили чотири типи 
волонтерської діяльності, а саме: 
1. Взаємодопомога та самодопомога; 
2. Філантропія та послуги іншим людям; 
3. Участь або громадянський обов’язок; 
4. Рекламно-пропагандистська діяльність або проведення кампаній 
[20]. 
Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і 
важливим з різних причин. По-перше, як свідчить багаторічний досвід 
використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні 
проблеми окремої людини, суспільства та довкілля, які часто виникають на 
ґрунті недостатньої турботи про суспільне благо. По-друге, волонтерство 
приносить у соціальну сферу нові, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення 
найгостріших і найскладніших проблем. Завдяки йому безвихідні, на 
перший погляд, ситуації знаходять своє вирішення. По-третє, волонтерство 
– це спосіб, за допомогою якого кожний представник суспільства може 
24 
 
брати участь у покращенні якості життя. По-четверте, це механізм, за 
допомогою якого люди можуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто 
здатний їх вирішити. 
Волонтерська діяльність ґрунтується на таких основоположних 
засадах: добровільність та доброчинність; законність; гуманність та гідність; 
спільність інтересів і рівність прав її учасників; гласність; відповідальність; 
конфіденційність. 
Існує 10 заповідей роботи з волонтером. Якщо їх дотримуватися, є 
надія, що не загубиться унікальний людський потенціал доброчинної 
організації в Україні і навпаки з’явиться багато нових друзів [22]. 
1. Плануючи реалізацію проектів, передусім доцільно визначити, де 
можуть бути корисними волонтери, а потім добирати відповідних людей. 
2. Залучаючи до роботи волонтера, необхідно врахувати його інтереси, 
бажання, можливості, в тому числі можливості тимчасового навантаження, 
місце проживання, фізичні можливості, освіту. 
3. Не слід вважати, що волонтери мають виконувати тільки «чорну» 
роботу, а всю кваліфіковану мають здійснювати оплачувані фахівці, як 
здебільшого буває в організаціях, створених професіоналами в окремих 
галузях. По-перше, можна знайти волонтерів-професіоналів у різних сферах; 
по-друге, волонтерів можна і потрібно навчати з метою підвищення їхнього 
загального і професійного рівня. 
4. Не слід набирати волонтерів заради волонтерів, а тільки керуватися 
потребою. Але коли людина сама приходить без запрошення, варто 
поставитися до неї, так щоб не відштовхнути, навіть якщо на даному етапі в 
ній немає потреби. Волонтер тим часом може підготуватися до роботи, або 
виконувати окремі доручення. Крім того, завжди знайдеться варіант, за яким 
навіть відмовившись від його послуг ви збережете його на майбутнє. 
5. Пояснити новій людині, за яким принципом працює дана організація, 
чого ви прагнете, хто за що відповідає. 
25 
 
6. Чітко формулювати обов’язки і відповідальність самого волонтера, 
вимоги до нього. Причому, слід роз’яснити не лише характер роботи, але й 
те, які функції потрібно буде виконувати, якщо людина до цього не 
займалася такою справою. 
7. Варто ставитися до волонтера, як до колеги. 
8. Потрібно дякувати, заохочувати до успіхів. 
9. Забезпечити волонтеру можливість зростання в організації, набуття 
досвіду різного характеру; 
10. Враховувати думку волонтера при вирішені різних питань або 
проблем в організації. 
До основних критеріїв волонтерської діяльності можна віднести: 
суспільну користь. Волонтери можуть допомагати як друзям, знайомим, 
сусідам, так і всьому суспільству. 
Волонтерська діяльність в Україні на сучасному етапі в умовах війни 
характеризується значною кількістю нестандартних для світової практики 
волонтерства напрямів діяльності, створюючи часом не тільки систему 
допомоги особам і структурам, що її потребують, але й паралельну систему 
розробки та реалізації рішень, спрямованих на більш ефективне виконання 
функцій відповідними державними структурами, насамперед, у військовій 
сфері [4].  
Незважаючи на визнання ролі волонтерів у вирішенні багатьох 
проблем: від підвищення обороноздатності країни до благодійної допомоги 
внутрішньо переміщеним особам – потребують вирішення багато проблем, 
що заважають повноцінній реалізації внутрішнього потенціалу 
волонтерського руху.  
Результати аналізу діяльності волонтерських структур демонструють 
значний потенціал активізації та розширення їх участі у вирішенні проблем, 
що постають перед українською державою і громадськістю. Світовий досвід 
свідчить, що там, де добровольці можуть зробити, щоб їхні голоси були 
26 
 
почуті, і беруть участь у процесі прийняття рішень, надання послуг стає 
ефективнішим і справедливим [4].  
Звичайно, професійна кваліфікація волонтерів сьогодні ще досить 
низька, проте вони володіють якостями та здібностями, якими не завжди 
володіє фахівець тієї чи іншої суспільної організації. 
Отже, волонтерська робота допомагає людям досягти більшого 
впливу на власне життя. Зокрема участь у волонтерській діяльності людей, 
які самі потребують допомоги (самотні пенсіонери, люди з особливими 
потребами, малозабезпечені, люди з алкогольною та наркотичною 
залежністю в минулому тощо), зарекомендувала себе як шлях, що 
допомагає їм змінити своє життя на краще. Допомагаючи іншим, вони 
стають упевненими у своїх силах, здібностях, опановують нові навички та 
встановлюють нові соціальні зв’язки. Також волонтерство дає змогу 
людині знайти себе та привнести у своє життя ті цінності та звички, які 
дозволять їй мати здорове, продуктивне й насичене життя. 
Наразі в Україні активно розвивається волонтерських рух. 
Волонтери є повноправними суб’єктами соціально-педагогічної діяльності. 
Роль волонтерства у соціальній сфері визнана на державному рівні, що 
знаходить своє підтвердження в окремих законодавчих документах, 
зокрема у законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», 
«Про соціальні послуги», в яких добровільна праця волонтерів визнається 
як необхідна та суспільно корисна. 
14 вересня 1990 року на 11-му Конгресі Міжнародної Асоціації 
Волонтерів було прийнято Загальну декларацію волонтерів – нормативний 
акт, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті 
волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив 
гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської 
діяльності. 
Від часів незалежності України державою видано низку нормативно-
законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, 
27 
 
зокрема, у Законах України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» 
(від 21.06.2001, № 2558-III), «Про соціальні послуги» (вiд 19.06.2003, 
№ 966-IV), в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна 
та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року затверджено постанову 
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про 
волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» (від 
10.12.2003, № 1895). Нині обговорюється проект Закону «Про 
волонтерський рух». Це свідчить про визнання суспільством значущості 
волонтерської діяльності. 
У вищевказаному законі зазначені як правова, так і організаційна 
сторона створення волонтерських організацій, здійснення їх діяльності. У 
документі визначено, що діяльність волонтерів здійснюється в 
добровільному порядку, не винагороджується будь-яким способом, має 
соціальну спрямованість і не розрахована на отримання прибутку. 
Волонтерська діяльність є формою благодійництва. Цією діяльністю 
можуть займатися як окремі волонтери, так і відповідні організації. 
Волонтером може стати будь-який український або іноземний громадянин, 
а також людина без громадянства за умови законності перебування в 
країні. 
Кількість волонтерських організацій, які діють в Україні, назвати 
важко, адже згідно із Законом України «Про волонтерську діяльність» 
повноваження та обов’язки такої організації чітко регламентовані та 
обмежені. У зв’язку з цим робота із волонтерами може бути лише однією 
із галузей роботи різноманітних недержавних організацій в Україні [11].   
Серед українських волонтерських організацій виділяються: 
Волонтери ООН – Україна, Всеукраїнський Громадський Центр 
«Волонтер» (Київ), Центр Волонтеріату «Добра Воля» (Київ), Харківський 
центр волонтерів, Хвиля Добра (Харків), Волонтерський рух Сумщини. 
У 2008 році з ініціативи Інституту громадського лідерства було 
сформовано довідник громадських організацій м. Львова (150 організацій). 
28 
 
16 організацій із цього переліку займаються діяльністю, пов’язаною із 
волонтерським рухом (близько 10%). Якщо підсумовувати вище наведене, 
даний Закон був затребуваним та довгоочікуваним, адже до його 
прийняття в Україні на законодавчому рівні не існувало документа, який 
би регламентував діяльність волонтерської організації загалом, та 
волонтерів зокрема. 
Однак загальна позитивна оцінка даного Закону, зовсім не виключає 
його недоліків, певної недосконалості, нечіткості формулювань окремих 
норм, прогалин таких як: 
1. Приведення у відповідність згідно Цивільного Кодексу України 
прав фізичних осіб (які не досягли) та досягли чотирнадцяти років, 
самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що забезпечить їхню 
участь у волонтерському русі (дозволити дітям віком від 14 років 
займатись волонтерською діяльністю); 
2. Перегляду, роз’яснення та введення пільг для волонтерів під час 
вступу до ЗВО та при прийомі на роботу; 
3. Перегляду та роз’яснення переліку відшкодувань витрат 
волонтеру. 
Внесення цих змін забезпечить в подальшому більшу ефективність 
даного Закону, сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні та 
підвищить якість надання волонтерської допомоги. 
Волонтерська діяльність є суспільним явищем та важливою 
складовою діяльності центрів соціальних служб та громадських 
організацій. Взагалі ж, волонтерство є запорукою успішного процвітання 
нашої країни [19]. 
Основою соціальної активності є самосвідомість особистості, 
вираження та захист інтересів спільноти як власні. Активну особистість 
можна розглядати, як особу для якої суспільні інтереси є важливим аспектом 
життєдіяльності і для такої особи є важливим життя у соціальних подіях, а 
також включення в розвиток суспільного механізму і процесу.  
29 
 
Соціальна активність – це діяльність, яка реалізується через різні 
форми і найтиповішими сферами прояву є: соціально-політична, економічна, 
культурно-дозвільна життєдіяльність людини. Соціально активні особи 
об’єднуються в групи, в яких вони між собою пов’язуються спільними 
цінностями, системою взаємин і є включеними до однієї спільної діяльності. 
Волонтерська діяльність дає людині можливість самореалізувати 
себе, вдосконалити індивідуальні якості та властивості особистості, 
відкрити внутрішні резерви людини. Тому ми вважаємо, що волонтерську 
діяльність можна розглядати як соціально-педагогічну діяльність. З одного 
боку, волонтери надають соціальну допомогу тим, хто її потребує, а з 
іншого - вони починають розуміти свої особистісні недоліки та проблеми, 
поступово їх долаючи і стаючи цілісними особистостями. В основі 
волонтерства лежить розуміння себе та впевненість в своїх силах. Сьогодні 
необхідність у волонтерстві зросла як ніколи [28]. 
З латинської мови слово «волонтер» означає волевиявлення та 
бажання. А отже, волонтером може стати особа з добровільним бажанням 
допомагати та яка бажає реалізувати громадянські позиції. Діяльність 
волонтерів безкорислива, за свою діяльність вони не отримують жодних 
матеріальних винагород, все роблять безкоштовно. Їх винагородою є 
визнання громадою та подяка зі сторони тих, кому вони допомогли. 
Волонтерський рух є суспільно важливим фактором, адже за сприянням 
волонтерів вирішується багато нагальних питань, що турбують громадян і 
через певні причини не можуть бути вирішені державними органами. З боку 
держави очікується лише законодавча мотиваційна складова, адже як відомо, 
волонтерство засноване на внутрішніх почуттях та з власної ініціативи. Тому 
волонтерство можна назвати найголовнішим проявом соціальної активності 
особистості. 
 
 
30 
 
1.3. Внутрішня мотивація та потреби людини до волонтерської 
діяльності 
Волонтерські організації існують завдяки людським ресурсам, а саме 
волонтерів, які готові добровільно виконувати необхідну роботу. Люди не 
завжди готові піти на цей крок, тому неприбуткові організації повинні бути 
готовими до нехватки добровольців і вони не мають можливості сподіватись 
на стабільних працівників. 
Мотивації належить провідне місце в структурі поведінки особистості. 
Вона є одним із основних понять, які використовуються для пояснення 
спонукання, діяльності у цілому. Під мотивацією розуміють сукупність 
спонукальних факторів, які визначають активність особистості, усі мотиви, 
потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини, 
процес формування мотиву. 
Джин Морріс Трамбауер у своїй праці «Практичні рекомендації з 
перетворення волонтерів у міністрів», опитавши більше двох тисяч 
волонтерів різних країн світу, виділив найбільш часто згадувані ними 
мотиви, які спонукають до участі у волонтерських програмах, а саме: 
знайомство з новими людьми; боротьба із самотністю; схвалення оточуючих 
людей; відчуття потрібності суспільству; заради розваги; причетність до 
вирішення важливих соціальних проблем; вираження творчої натури; набуття 
знань і практичних навичок; розширення власного світогляду; можливість 
для особистісного зростання; встановлення нових зв’язків та поява нових 
контактів, які в подальшому допоможуть у працевлаштуванні; можливість 
кар’єрного зростання; отримання рекомендацій для кар’єрного зростання чи 
навчання; організація змістовного дозвілля; розвиток умінь і навичок, які не 
використовуються на оплачуваній роботі; вираження релігійних переконань 
та прихильностей; вираження співчуття та солідарності з людьми, які 
потребують допомоги [15]. 
За результатами досліджень, інтерв’ю з провідними волонтерами 
країни, які розміщені в мас-медійному просторі України, було виявлено 
31 
 
основні мотиви участі у волонтерській діяльності. Ними, як правило, 
виступають:  
– реалізація соціально відповідальних громадських ініціатив, 
спрямованих на розв’язання нагальних соціальних та інших проблем 
власними силами, силами громади;  
– виконання особистого обов’язку перед собою і перед суспільством за 
принципом: «Якщо не я – то хто?»;  
– бажання громадянина добровільно і безоплатно надати допомогу тим, 
хто її потребує, реалізувати свої моральні та релігійні принципи, відчути себе 
потрібним і корисним для інших;  
– самореалізація людини, подальше професійне зростання;  
– отримання морального задоволення від вдячності людей, яким надана 
допомога;  
– отримання широких можливостей мати доступ і розпоряджатися 
фінансовими та іншими ресурсами тощо.  
Процес мотивації є складним через кілька важливих речей, адже, 
мотиваційні процеси наприклад у розвинених суспільствах будуть відмінні 
від тих, які відбуваються у людей з нерозвинених країн. Це пояснюється тим, 
що у людей відрізняються їхні потреби, оточення, а також цілі, які не можуть 
досягатися однаковим чином у всіх людей на землі.  
Мотиваційний процес слід розглядати як такий, що вимагає великого 
проміжку часу. Кожний етап веде до іншого, і так досягається кінцевий 
результат залучення людини. Якщо пам’ятати про час та допоміжні фактори 
з зовнішнього середовища менеджери як комерційних, так і некомерційних 
організацій можуть досягти ефективного використання мотивації своїх 
співробітників [16]. 
Істотним для дослідження структури мотивації виявилося виділення 
Б. Додоновим її чотирьох структурних компонентів: задоволення від самої 
діяльності, значущості для особистості безпосереднього її результату, 
32 
 
«мотивувальної» сили винагороди за діяльність, тиску, що примушує 
особистість до певних дій. 
Людина відчуває потребу тоді, коли фізіологічно або психологічно 
відчуває нестачу чого-небудь. Потреби неможливо безпосередньо 
спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лише з 
поведінки людей. Вони є мотивом до дії. Коли потреба відчувається 
людиною, вона спонукує в ній стан спрямованості. 
Спонукання – це відчуття недоліку в чому-небудь, що має певну 
спрямованість. Воно є поведінковим проявом потреби і сконцентровано на 
досягненні мети. Коли людина досягає мети, його потреба виявляється 
задоволеною, частково задоволеною або незадоволеною. Ступінь 
задоволення поставленої мети впливає на поведінку людини в подібних 
обставинах. Люди прагнуть повторити поведінку, що асоціюється в них із 
задоволенням потреби, і уникати поведінку, яка асоціюється в них з 
недостатнім задоволенням. 
Оскільки процес задоволення потреб являє собою цілеспрямовану 
діяльність, вони є джерелом активності особистості. Суб’єктивно 
усвідомлюючи мету як потребу, людина переконується, що задовольнити 
останню можливо лише завдяки досягненню цілі [23]. 
На мотивацію людини стати волонтером мають вплив як внутрішні, так 
і зовнішні чинники. Внутрішні (особистісні) чинники стосуються 
психологічних особливостей волонтера, його характеру, вподобань, 
прагнень, інтересів тощо. 
Зовнішні чинники створює навколишнє середовище волонтера: сім’я, 
друзі, колеги, а також та установа (її керівництво, працівники), де людина 
займається волонтерством. Такими чинниками можуть бути психологічний 
клімат в установі, ставлення керівництва, штатних працівників до праці 
волонтерів, наявність навчальних програм, заохочень, корпоративних заходів 
для добровольців тощо. Тобто зовнішні чинники ми будемо розрізняти двох 
33 
 
видів: фактори середовища (сім’я, друзі, колеги) та організаційні (що 
стосуються певної установи, де волонтери здійснюють діяльність) [26]. 
На нашу думку, зовнішні та внутрішні чинники створюють постійний 
вплив на рішення людини: бути чи не бути волонтером. Важливим для 
установ є розуміння того, які саме чинники здійснюють найвагоміший вплив 
на мотивацію волонтера до подальшої діяльності чи на мотивацію людини, 
яка тільки має намір займатися волонтерством. За такої умови для керівників 
установ стає прозорішим процес оптимізації взаємодії між волонтерами та 
штатними працівниками, усвідомлюється необхідність організації 
сприятливих умови для роботи волонтерів (навчання, заохочення), зростає 
ефективність конкретних заходів щодо залучення нових волонтерів тощо. 
Маючи практичні наміри осмислення заявленої проблематики, метою 
даної статті є дослідити основні зовнішні чинники, які впливають на 
формування мотивів людини займатися волонтерством. 
Волонтерську діяльність будемо розуміти як соціально активну 
добровільну поведінку, яка детермінується індивідуально-типологічними 
властивостями, особливостями самоставлення й самоактуалізації, 
субʼєктивно значущими мотиваційно-ціннісними настановами і 
переконаннями, проявляється усвідомленому доброзичливому ставленні до 
отримувачів волонтерської допомоги, готовності до безкорисливої співпраці 
з метою реалізації результативних стратегій волонтерської підтримки. 
Зазвичай, виокремлюють три групи мотивуючих факторів.  
Першу групу складають потреби та інстинкти. 
Ця група факторів відповідає на питання, чому організм взагалі 
приходить у стан активності.  
Друга – мотиви як причини, які визначають вибір спрямованості 
поведінки, даючи відповідь на питання, на що спрямована активність 
організму.  
34 
 
Третя група – це прояв емоцій, суб’єктивних переживань (прагнень, 
бажань тощо) і установок у поведінці суб’єкта. Ця група відповідає на 
питання: яким чином здійснюється регуляція динаміки поведінки [4]. 
Щодо проблеми організації груп волонтерів найбільший інтерес 
викликає друга група факторів, які визначають мотиви поведінки і в цьому 
контексті – мотиви до волонтерської діяльності. Мотивація – це те, що 
штовхає людину вчинити певну дію відповідно до потреби, що виникла. 
Через вплив мотивацій одна людина витрачає велику кількість часу і сил на 
самоствердження, а інша – на самозбереження. 
Одна з найвідоміших моделей мотивації належить А. Маслоу, який 
розкрив ієрархію індивідуальних мотивів у своїй гуманістичній теорії (рис. 
1.2.) [17].  
 
 
 
Рис. 1.2. Ієрархія індивідуальних мотивів А. Маслоу [17] 
 
35 
 
Він стверджує, що найсильнішими є первинні мотивації, пов’язані із 
задоволенням фізіологічних потреб, таких як: почуття голоду, спрага, 
потреба у диханні, фізичному розвитку, збереженні життя. Вони складають 
нижній рівень піраміди ієрархії мотивів. Наступний рівень складають 
потреби у самозахисті, захисті від ризику, гарантії задоволення фізіологічних 
потреб. Далі — блок вторинних мотивацій. Соціальні потреби – це потреби в 
спілкуванні, дружбі. Вище розташовано рівень егоїстичних потреб, тобто 
потреба відчувати гордість, бути престижною людиною, мати певний статус 
або самоповагу, впевненість у собі, свободу. Останній рівень у піраміді 
пов’язаний із задоволенням потреби у самореалізації та творчості. 
У піраміді А. Маслоу найбільш потужні потреби, які найсильніше 
впливають на дії людини, складають її основу. Наприклад, якщо людині не 
вистачає повітря, то вона готова ризикувати життям, аби забезпечити цю 
потребу, відповідно у цей момент для неї не актуальна потреба 
самореалізації. Але з часом, задовольнивши свою потребу певного рівня, на 
перший план виходить нова, яка була до цього моменту менш актуальною. 
Соціальне середовище, в якому знаходиться людина, досить сильно 
впливає на формування потреб і рушійних мотивів. Вмотивована людина 
готова до дії, що гарантує задоволення її потреб. 
Отже, мотивації можна об’єднати у дві групи: індивідуальні та групові. 
Якщо розглядати групові мотиви, то в ієрархії можна простежити причини 
об’єднання людей у групи. Так, мотиви найнижчого рівня піраміди є 
найпростішими для залучення людей до групи, але найслабшими для 
тривалої затримки у ній [1]. 
Потрапляючи до певної групи і бажаючи залишитися у ній, людина 
починає розділяти мотиви, характерні для цієїгрупи. Тому дуже важливо при 
появі волонтера в організації закріпити, актуалізувати мотиви, які вплинули 
на його бажання здійснювати волонтерську діяльність. У такому разі людина 
буде прагнути стати членом групи. Людина зазвичай, приходить до 
36 
 
організації зі своїми індивідуальними мотивами, тому необхідно врахувати 
їх, поступово розкриваючи цінності волонтерської групи, її місії. 
При спробі сформулювати визначення самоактуалізації у А. Маслоу 
виникли труднощі. Він уважав, що у всіх людей є певні, ще не виражені 
таланти або здатності, які їм хочеться реалізувати або актуалізувати. Коли всі 
нижчі потреби людини задоволені, людина може присвятити себе реалізації 
свого потенціалу. Особистісний ріст – це безперервний процес, що дозволяє 
людині самовиразитися й повністю реалізувати наявний у неї потенціал. 
Розвиток особистості часто є метою психотерапії. Однак якщо в окремих 
культурах індивідуалізм відіграє важливу роль, то в деяких інших розвиток 
особистості не є універсальною метою. А в багатьох культурах на перше 
місце поставлені сімейні або групові цінності. 
Теорія мотивацій Д. Макклелланда-Д. Аткінсона – вимірювання і 
визначення мотивів, сутність якої полягає в тому, що наближення до бажаної 
влади, успіху та визнання зроблять людину щасливою. На їхню думку 
стимули набуваються з навколишньої культури індивіда, і запропонували 
брати до уваги не те, як людина діє, а те, як вона думає і відчуває. Згідно з їх 
твердженням, структура потреб вищого рівня зводиться до трьох факторів: 
прагнення до успіху, влади і визнання. При цьому успіх розцінюється не як 
похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягнення в результаті 
активної діяльності, як готовність брати участь у прийнятті складних рішень 
і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинно не 
тільки говорити про честолюбство, а й показувати вміння людини успішно 
працювати на різних рівнях управління в організаціях, а прагнення до 
визнання – її здатність бути неформальним лідером, мати власну думку і 
вміти переконувати оточуючих в її правильності (рис. 1.3) [2]. 
Потреба в належності, афіліації (від англ, affiliation – з’єднання, 
зв’язок) – потреба в спілкуванні, в емоційних контактах і дружніх зв'язках, 
бажанні приймати допомогу інших і надавати її іншим. Ця потреба 
37 
 
проявляється в прагненні бути членом групи, Брати участь у спільних діях, 
метою яких є саме спілкування. 
Потреба у владі – це потреба в досягненні насамперед особистих цілей 
(гроші, можливості та ін.), наявність авторитарних цінностей, прагнення всі 
рішення приймати особисто, не залишаючи можливості іншим проявити 
самостійність, ініціативу і відповідальність, інколи дистанціювання і 
домінування при взаємодії. Прагнення до влади – це прагнення впливати на 
інших, змушувати їх робити те, що самі вони не стали б робити. 
 
 
 
Рис. 1.3. Теорія набутих потреб Д. Макклелланда– Д. Аткінсона [2] 
 
Потреба в досягненні, успіху змушує людину нести відповідальність за 
свої удачі і поразки. Такі люди люблять розрахований, Помірний ризик, 
ситуації, в яких негайно отримують зворотний зв’язок про те, чи правильно 
вони діють, при цьому хочуть отримати позитивні відгуки про свою 
38 
 
діяльність. Зазвичай вони мають високорозвинене почуття відповідальності, 
орієнтовані на справу, вважають за краще вирішувати складні проблеми і 
завдання; у них сильно розвинене прагнення відповідати певним стандартам і 
домогтися успіху. 
Люди, які відчувають значну потребу в успіху, діють з максимальною 
ефективністю, коли їхні шанси на успіх оцінюються як 50 : 50. Їм не до душі 
ситуації, коли ймовірність невдачі надто висока, а питання успіху або 
провалу вирішує випадок, а не їхні особисті здібності. Найбільшу 
задоволеність приносить їм перемога в умовах, коли шанси на успіх або 
невдачу були приблизно рівні. 
Отже, суспільство виграє, коли збільшується кількість волонтерів. До 
участі у волонтерської діяльності людину підштовхують різни мотиви, 
відповідно до яких, можна запропонувати їй такі напрямки роботи:  
1). Задоволення фізичних потреб (приготування їжі; пошив та роздача 
одягу; робота на свіжому повітрі, пов’язана з проведенням різноманітних 
спортивних заходів; робота у притулку, центрі денного перебування, 
літньому таборі тощо);  
2). Задоволення потреби у безпеці (розповсюдження екологічно чистих 
продуктів харчування; робота спільно з правозахисними організаціями; 
робота для підвищення професіоналізму, що дозволить закріпити позиці на 
основному місці роботи; отримання знань, умінь, навичок, які допоможуть 
працевлаштуватися тощо);  
3). Задоволення соціальних потреб (організація та участь у 
різноманітних соціальних заходах; адміністративна робота; менеджерська 
робота тощо);  
4). Задоволення потреби у почутті гордощів та престижу 
(представлення інтересів організації; керівництво групою; отримання 
престижної посади тощо);  
5). Самореалізація (розробка власного соціального проекту; творча 
робота з ненормованим графіком; викладацька/тренерська робота тощо) [24].  
39 
 
Також мотиви участі у волонтерській діяльності можна класифікувати 
за основними потребами особистості та згрупувати наступним чином:  
• потреба у визнанні – люди хочуть, щоб їхня робота або проявлені 
здатності високо оцінювалися іншими;  
• потреба в досягненні – людям подобається відчувати, що вони 
виконували щось важливе;  
• потреба в самоконтролі – багатьом людям хочеться відчувати себе 
незалежними, відчувати, що вони несуть відповідальність за своє життя і 
вчинки;  
• потреба в різноманітності – людям, як правило, набридає робити одне 
і те ж, виникає бажання зайнятися чимось іншим;  
• потреба в зростанні – люди прагнуть до розвитку, розширення і 
збагачення свого досвіду, знань і підвищення свого життєвого статусу;  
• потреба в спілкуванні – потреба людини належати до якоїсь групи, 
бути визнаним, улюбленим, співпрацювати з іншою людиною або групою. 
Для цих людей важливо працювати в команді, отримувати групові завдання;  
• потреба в розвазі – хоча це може здатися несерйозним, але потреба в 
розвазі і пригодах дуже сильна, іноді сильніша за всі інші;  
• потреба бути єдиним – це потреба відчувати себе особливим і 
значущим [2].  
Та окрім перерахованих вище раціональних мотивів, слід ще відмітити 
і відчуття емпатії, співчуття до нужденних. На підставі досліджень мотивації 
добровольців було виявлено, що молодь прагне отримати якісь нефінансові 
вигоди, люди середнього віку хочуть працювати в добре організованій групі, 
а старше покоління – отримати емоційно-психологічний комфорт [1].  
Для задоволення потреб тієї чи іншої групи необхідна і достатня більш-
менш тривала участь у волонтерській діяльності. На цій підставі виділяються 
волонтери на довгий і короткий термін. Мотивація перших – досягнення 
мети і причетності, отримання більших можливостей участі у вирішенні 
проблеми. Такий волонтер, як правило, знаходить роботу сам або «росте» 
40 
 
всередині організації, прагне самостійно визначати розклад і тривалість своєї 
роботи, пристосовує свій час і витрати сил так, щоб досягти успіху у 
вирішенні проблеми «глобального» характеру. Мотивація добровольця на 
короткий термін – визнання особистого досягнення, а не статус в групі. Він 
воліє та робить чітко визначену діяльність в обмеженому відрізку часу, не 
дуже глибоко зацікавлений в організації або проблемі, але співчуваючий та 
прагне зробити особистий вклад в її вирішення [12].  
Волонтерська діяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому 
в добровільній роботі беруть участь різні категорії волонтерів, людина будь- 
якого віку і статі, з будь-якою освітою яка спроможна відчувати означені 
потреби інших людей і на добровільних засадах професійно їм допомагати. 
За даними опитування [26], де респонденти давали відповіді на 
питання: «Волонтер – це людина, яка...» було визначено, що серед рис, 
притаманних волонтерові, найбільш важливими визначили такі: 
1. Любить допомагати людям безкорисливо – 64%; 
2. Відгукується на чужий біль, чужі проблеми – 30%; 
3. Допомагає людям отримати допомогу – 21%; 
4. Вміє працювати з людьми – 16%; 
5. Любить і поважає людей, яким допомагає – 8%; 
6. Оптиміст – 5%; 
В цьому ж опитуванні на питання: «Щоб бути волонтером, треба мати 
такі особистісні якості...», були виділені такі якості: 
1. Любов до людей, доброта, милосердя – 65%; 
2. Розуміння і бажання вирішувати проблеми іншої людини – 38%; 
3. Уважність і терпіння – 31%; 
4. Співчуття і безкорисливість – 30%; 
5. Комунікабельність (вміння спілкуватися) – 29%; 
6. Відповідальність і порядність – 27%; 
7. Відкритість, відвертість, привабливість – 18%. 
41 
 
У той же час при самооцінці волонтерів в їх діяльності, при відповіді на 
питання «Які навички (вміння), необхідні волонтеру, Ви маєте?», більшість 
назвали своїми сильними сторонами:  
1. «Комунікабельність» – 71%;  
2. «Грамотність, ерудиція» – 32%; 
3. «Допомога у вирішенні будь-яких проблем (бажання вирішувати 
проблеми)» – 18%.  
Серед тих якостей, що розвинуті недостатньо, волонтери називали:  
1. «Погані організаторські здібності» – 12%;  
2. «Низька мобільність» – 8%; 
3. «Недостатню наполегливість» – 7%. [12].  
Це свідчить про необхідність проведення спеціалізованих тренінгів для 
розвитку якостей з управління волонтерською діяльністю. 
Отже, одним із важливих наслідків розбудови громадянського 
суспільства в Україні, став активний розвиток відносно нового для країни 
соціального явища – волонтерського руху та волонтерської діяльності. 
Основною проблемою при виникненні мотивації є те, що волонтерська 
робота, на відміну від оплачуваної роботи, часто неофіційна в тому 
розумінні, що вона не діє за контрактом між роботодавцем і волонтером. 
Тому такі речі, як робочий час, основні умови праці та стандартна кадрова 
політика, не покриваються для волонтерів, що дає їм більше нестабільних 
умов роботи, ніж оплачуваним працівникам. Звісно це індивідуальний 
показник, який може у різних людей не співпадати. 
 
 
42 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО  
ДОСВІДУ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ 
 
2.1. Досвід волонтерської діяльності в Європі, США та країнах 
Євросоюзу 
Країнами з найбільш розвиненим волонтерським рухом прийнято 
вважати США, Велику Британію та Нідерланди. Вагомість волонтерської 
діяльності в світовому вимірі підтверджується її визнанням Організацією 
Об’єднаних Націй як суспільно-корисної діяльності на добровільній основі, 
яка повинна бути важливою складовою будь-якої стратегії, націленої на 
вирішення проблем, особливо в таких сферах, як боротьба з бідністю, сталий 
розвиток, охорона здоров’я, упередження лих та вчасне реагування, 
соціальна інтеграція, подолання соціальної нерівності та дискримінації тощо. 
На сьогоднішній день близько 100 мільйонів європейців бере участь у 
волонтерському русі. 
В країнах Західної Європи і США волонтерський рух почав активно 
розвиватися в XIX ст., як рух «дружніх візитерів», сестер милосердя, 
самаритян, місіонерів. Волонтерами були, як правило, приватні особи, 
громадські діячі (Д. Адамс, М. Річмонд, А. Соломон), релігійні діячі (пастор 
С. Барнетт, Ч. Вара). В 20-ті роки XX ст. з’являються перші міжнародні 
робочі табори добровольців, європейські служби добровільної праці. Після 
Першої Світової війни в 20-ті роки французи і німці, зустрівшись, вирішили, 
що: «краще працювати разом, ніж воювати один проти іншого» [10]. 
Ця думка стала девізом волонтерського руху. У 20-ті роки у Франції 
біля Вердена був організований перший волонтерський загін, за участі 
французької та німецької молоді. Волонтери відновлювали зруйновані 
Першою світовою війною ферми, не отримуючи за свою працю кошти. При 
цьому, зацікавлена сторона забезпечувала добровільних працівників житлом, 
харчуванням, медичним страхуванням – цей принцип організації 
43 
 
волонтерського руху зберігся і в наш час. З цього й почала свою діяльність 
Міжнародна громадська служба, яку заснував П’єр Сересоль, у 1920 році, як 
гуманітарний рух. Принцип якої «не говорити, а діяти» [3]. 
Нині в кожній країні зростає процент залучення до волонтерської 
діяльності. Так, в Сполучених Штатах кількість волонтерів складає близько 
60% серед жінок, що присвячують цьому роду діяльності в середньому 3,4 
год. на тиждень, і близько 50% серед чоловіків, що займаються 
волонтерською діяльністю 3,6 год. на тиждень. Канадці присвячують в 
середньому 191 год. на рік праці волонтерами, що є еквівалентом 578 000 
робочим місцям з повною зайнятістю. В Ірландії близько 33 % дорослого 
населення є волонтерами. 19% дорослого населення Франції брало участь 
уакціях волонтерських організацій (з них 60% регулярно), віддаючи 
волонтерській діяльності більше 20 год. на місяць. Кожен третій німець (22 
млн. осіб) є волонтером та присвячує праці в волонтерських асоціаціях, 
проектах і групах взаємодопомоги більш ніж 15 год. на місяць. В Південній 
Кореї майже 4 мільйони осіб щорічно присвячують волонтерству більше 451 
млн. год. робочого часу, а вартість послуг волонтерства перевищує $2 млрд. 
на рік. 26% японців мають досвід волонтера, з них 48% впевнені, що 
волонтерська праця дуже корисна для особистого зростання і суспільства в 
цілому. 72% волонтерів Ірландії вважають, що волонтери виконують те, що 
ніколи не може бути зроблено оплачуваними робітниками [2]. 
Сьогодні основною структурою, завдяки якій американські волонтери 
можуть знайти собі заняття, а організації та особи, що потребують 
помічників-волонтерів, можуть заявити про свої потреби, є волонтерські 
центри, яких у країні діє понад 500. Фінансовий еквівалент волонтерської 
праці на рік в США становить більш як $ 5300 млрд. 
Практика багатьох країн підтверджує, що діяльність волонтерів 
приносить суспільний прибуток та забезпечує вклад у ВВП від 4 до 8 % 
Розквіт волонтерського руху в США припадає на 30-ті роки, в цей час в 
ньому приймало участь близько 3-х мільйонів молоді. Під час Великої 
44 
 
депресії в 1930-х рр. Його чисельність сягала 3 млн добровільних учасників 
некомерційних організацій. Президентом Ф. Рузвельтом була створена 
волонтерська організація Civilian Conservation Corps для зниження рівня 
безробіття. Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, 
коли Президент Кеннеді створив організацію «Корпус миру» і до цього часу 
він підпорядковується безпосередньо президенту США [10]. 
Популярність волонтерського руху в США спричинила появу низки 
організацій, які цілеспрямовано займаються підготовкою та розподілом 
волонтерів між некомерційними та державними організаціями та установами, 
наданням цільової допомоги окремим фізичним особам. 
Умовно весь спектр волонтерських проектів можна розділити за 
видами діяльності, цілям та завданням, які вони покликані вирішити: 
- проекти гуманітарної направленості – чи не найширший спектр 
добровольчих ініціатив, що включає в себе різного роду види допомоги, в 
першу чергу соціально-консультативні та правозахисній послуги, для різних 
категорій людей – це допомога дітям з проблемних сімей, адаптація людей з 
обмеженими можливостями, соціальна реабілітація колишніх злочинців тощо; 
- проекти екологічного спрямування, присвячені збереженню довкілля, 
подоланню наслідків техногенних аварій (виливи нафти, лісові пожежі тощо), 
підтримка діяльності національних парків та заповідників (наприклад, 
Volunteers In Parks); 
- культурно-історичні ініціативи, спрямовані на збереження історичних 
пам’яток, культурного надбання країни у його матеріальних і нематеріальних 
проявах (проект «Historical Interpretation Volunteers»). 
Уряд США надає фінансові кошти на проживання, харчування, дрібні 
витрати будь-якій особі, що бере на себе зобов’язання протягом двох років 
виконувати напружену роботу за кордоном. Корпус Миру США розпочав 
свою діяльність і в Україні. Згідно з офіційною угодою, підписаною 
Президентом України Л. Кравчуком та Президентом США Дж. Бушем у 
травні 1992 у Вашингтоні. Завдання добровольців Корпусу Миру полягає у 
45 
 
сприянні продуктивного обміну досвідом між людьми і організаціями 
України [27]. 
При президенті Б. Клінтоні, волонтерських рух досяг найбільших 
розмахів. Оскільки президент, зацікавлений проблемою волонтерства, 
дозволив виявити цілу низку форм волонтерської діяльності що 
практикуються в США: спорудження й обладнання спортзалів школи за 
кошти членів місцевої громади; співпраця зацікавлених громадян з поліцією; 
діє програма «сусідський нагляд»; тренування спортивних дитячих команд 
поліцейськими; збирання учнями герметично закритих продуктів, розподіл їх 
між бідними в День подяки; надання окремими сім’ями допомоги людям, 
потерпілим від торнадо; програма зв’язків працівників інституту 
громадських прав міста Бірмінгем із громадою – школами, церквами, 
притулками; відвідування на волонтерських засадах підготовчих занять 
старшокласниками, майбутніми учасниками підліткового суду, їх участь у 
судах в ролі присяжних, адвокатів, сторін звинувачення; розбудова 
релігійними громадами церков, каплиць на території приватного 
університету, виділення коштів на підтримання закладів; участь окремих 
приватних осіб у подіях пов’язаних із урегулюванням міжетнічних, 
політичних, релігійних конфліктах у різних країнах світу.  
Найбільш популярними сферами волонтерської діяльності в США 
являється сфера обслуговування – їдальні, ремонт, транспортування. Зі всіх 
волонтерських державних закладів США більше половини – волонтери в 
навчальних закладах. Вони доглядають за дітьми, організовують гуртки, 
навчають англійській мові дітей іммігрантів, керують хором, театральними та 
музичними виступами [20]. Активно взаємодіють з громадськими 
організаціями місцеві органи влади, у компетенції яких знаходяться шефська 
допомога і робота з добровольцями. У таких штатах як Каліфорнія, 
Колорадо, Детройт, Новий Орлеан та ін., накопичений вагомий досвід 
волонтерської роботи з дітьми і батьками: організація спеціальних груп 
професійного навчання для батьків, забезпечення допомоги з 
46 
 
працевлаштування; здійснення догляду за дітьми працюючих у денний і 
вечірній час батьків; створення центрів здоров’я для незаміжніх матерів, 
робота з прийомними сім’ями; допомога батькам у веденні домашнього 
господарства тощо. Таким чином, особливість соціальної роботи в США, 
пов’язана з децентралізацією, активним залученням волонтерів на місцевому 
рівні в реалізації конкретних соціальних програм, дає свій позитивний 
результат. 
Зовсім іншим шляхом відбувався розвиток доброчинності в Європі, і, 
зокрема, у Німеччині. Індустріалізація країни спричинила різке зубожіння 
сімей робочого класу, а як результат, – зросло число користувачів соціальних 
послуг. Оскільки церкви і приватні благодійні установи виявилися 
неспроможними впоратися із ситуацією, у другій половині XIX ст. виникла 
необхідність у державному регулюванні цього процесу, тобто у державному 
соціальному забезпеченні. 
У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була 
створена Німецька доброчинна спілка турботи про бідних, яку у 1919 р. 
перейменували на Німецьку спілку державної і приватної опіки. Це 
центральна спілка, яка діє і понині: вона об’єднує державні, приватні, 
громадські установи, а також окремих фахівців, що визначають стратегію 
розвитку соціальної роботи в Німеччині [10]. 
У 1990 р. після об’єднання НДР і ФРН число її учасників збільшилося 
до 3 тис. осіб. Держава делегувала до її складу своїх представників на 
федеральному рівні, рівні федеральних земель вільних міст і округів. 
Важлива роль відводиться представникам громадських організацій, куди 
входять: Об’єднання доброчинності для робітників, католицький "Карітас", 
Паритетний Союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя 
Євангельської церкви тощо. 
Волонтерська діяльність Німеччини має свої особливості, відображені 
в законодавчих ініціативах. Так, з 1964 р. реалізується державна програма 
47 
 
«Добровольчий соціальний рік» (Freiwilliges Soziales Jahr (FSJ або 
Freiwilliges Ökologisches Jahr (FÖJ), яка дозволяє німецькій молоді протягом 
року здійснювати практичну діяльність в соціальній або ж екологічній 
сферах, а з 2002 р. волонтерська діяльність зараховуватися як 
альтернатива службі в армії. FÖJ трактується як допоміжна практична 
діяльність на повний робочий день впродовж 6-12 місяців (з можливістю 
продовження до 18-ти): здійснюється в лікарнях по догляду за хворими, 
роботі з дітьми і молоддю (молодший медперсонал); будинках для літніх 
людей (санітари, прибиральники, аніматори); дитячих закладах (помічники 
вихователів); спецзакладах для людей з фізичними або розумовими вадами 
(санітари, помічники вихователів, прибиральники). До екологічної складової 
FÖJ відносять добровільну роботі на фермах, лісних господарствах, музеях, 
притулках для тварин тощо [28]. 
Сьогодні в Німеччині відбувається активна реформа системи 
державного і недержавного соціального забезпечення. Вона передбачає і 
розширення фронту волонтерських робіт. Наприклад, у разі захворювання і 
пов’язаних з ним особистих обставин клієнти соціальних служб держави 
можуть звернутися не менше, як до 15 спеціалізованих установ різного 
профілю (соціально-педагогічних, медичних, психіатричних, 
психотерапевтичних), а також у соціальні добровільні служби – служби 
роздачі їжі, служби допомоги вдома, служби з підтримки і допомоги для 
родичів потерпілих тощо.  
Тобто, у європейській моделі соціальної роботи добровільна допомога 
населенню входить до загальної державної системи соціальної допомоги і є 
важливим її елементом, який розширює проблемне поле цієї життєво 
важливої діяльності. 
Серед європейських країн один з найвищих показників участі 
населення у волонтерській діяльності спостерігається у Великій Британії – до 
30% та Ірландії – 33%, а однією з найбільш популярних сфер виступає 
48 
 
соціальна робота, хоча за останні роки зросла популярність волонтерства на 
спортивних заходах та в акціях зі збереження довкілля. 
Особливістю волонтерського руху Франції, де до 20% дорослого 
населення беруть участь в добровольчих ініціативах на постійній основі, є 
залучення волонтерів до роботи в місцевих органах влади, державних 
установах, навіть в органах поліції та громадської безпеки, посольствах і 
консульствах. Найбільш популярними напрямками є проекти в сферах 
охорони здоров’я та реабілітації, боротьба з ізоляцією та дискримінацією, 
адаптація іммігрантів, освітні та культурологічні проекти [2]. 
Закони, що регулюють волонтерство, прийняті в різних країнах, 
помітно відрізняються один від одного через різноманіття волонтерських 
ініціатив і цілей, які переслідують законодавці. 
Так, відповідно до Закону про волонтерську діяльність 2002 р. Чехія 
акредитує неурядові організації, які здійснюють відбір і навчають волонтерів, 
підписують з ними контракти і направляють на роботу в організації, які їх 
потребують. В ролі таких можуть виступати як державні органи, так і 
територіальні органи влади і самоврядування. Волонтери, що працюють поза 
цими рамками, не признаються такими і не захищаються цим законом. 
Закон Угорщини про суспільно корисну волонтерську діяльність 2005 
р. містить положення про те, що «організаторами волонтерської діяльності» 
можуть бути добродійні організації, державні установи, державні або 
приватні постачальники послуг в сферах соціальної допомоги, культури, 
освіти і захисту меншин. Закон також вимагає, щоб організації, які залучають 
на роботу волонтерів, реєструвалися в компетентному міністерстві. 
Організація зобов’язана вести облік кожного волонтера та зберігати ці дані 
протягом п’яти років після припинення трудових відносин з ним. 
Закон Італії про загальну політику у сфері волонтерської діяльності 
1991 р. встановлює принципи і критерії, що регулюють відносини між 
державними установами і волонтерськими організаціями. Закон надає 
волонтерам певний захист і права, накладає низку обов’язків на волонтерські 
49 
 
організації. Однією з найбільших волонтерських організацій є Італійський 
фонд волонтерства, створений за ініціативи Римської ощадної каси. Фонд 
надає консультаційні та освітні послуги волонтерам і волонтерським 
організаціям, випускає «Журнал волонтера», заснував декілька національних 
премій з метою підтримки найбільш перспективних та ініціативних 
волонтерських груп, які вирішують соціальні проблеми. В Італії також діє 
Постійний комітет голів волонтерських організацій і фондів, який 
представляє інтереси 2 млн. волонтерів Італії перед урядом, парламентом, 
Церквою, різними суспільними інститутами [5]. 
Закон Люксембургу про молодіжну волонтерську службу 1999 р. Було 
прийнято з метою стимулювання соціальної активності молоді шляхом її 
залучення до суспільно корисної праці. Під дію цього закону підпадають 
лише ті некомерційні організації, які акредитовані в міністерстві у справах 
молоді. Тривалість волонтерської служби обмежується строком від 6 до 12 
місяців, який може бути скорочено або продовжено лише з дозволу цього 
міністерства. Інші типи волонтерської діяльності законом не регулюються. 
Закон Польщі про суспільно корисну і волонтерську діяльність 2003 р. 
регулює волонтерську діяльність некомерційних і неурядових організацій, 
асоціацій, органів місцевої самоврядності, державної адміністрації та інших 
юридичних осіб. Дія закону поширюється також на тих польських 
волонтерів, які працюють в міжнародних організаціях. 
Відповідно до закону про волонтерів 1998 р., волонтерська діяльність в 
Португалії має бути спрямована на благо суспільства або окремих громад у 
сфері міських і соціальних проблем, охорони здоров’я, освіти, науки і 
культури, охорони національної спадщини і довкілля, захисту прав 
споживачів, зайнятості і професійного навчання, соціальної реінтеграції, 
цивільної оборони, в інших сферах. 
Волонтерський рух відіграє все більш значущу роль у суспільних 
процесах розвинутих країн світу. Вагомий соціальний і економічний внесок 
праці волонтерів був підтверджений у ході дослідження некомерційного 
50 
 
сектора 22 країн, серед яких країни Західної Європи (Нідерланди, Німеччина, 
Ірландія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія), а також 
Австралія, США, Ізраїль, Японія, держави Центральної і Східної Європи 
(Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія), країни Латинської Америки 
(Аргентина, Перу, Бразилія, Колумбія, Мексика) [9]. 
У світі волонтерська діяльність характеризується чітким правовим 
врегулюванням і підтримкою держави. Волонтери отримують стаж роботи за 
свою діяльність, мають пільги в які входить медичне забезпечення та 
страхування життя. Такий вид діяльності в Європі розглядається як соціальна 
послуга, яка привносить свою частку у ВВП, таким самим дозволяє 
розвиватися економіці країни. Можна вважати, що чим більше ресурсів 
держава вкладає в розвиток некомерційних підприємств тим більше і 
швидше вона зможе розкрити свій потенціал у соціально-економічній сфері. 
Також волонтерство сприяє поширенню демократії, через те, що на громади 
покладаються суспільно-важливі рішення і люди самі їх приймають. 
Волонтерські організації різних країн мають значний вплив на розвиток 
соціальної сфери та формування громадянського суспільства. Нині 
спостерігається стрімке зростання попиту на волонтерські послуги. Участь у 
добровільному русі не має релігійних, расових, вікових, гендерних і навіть 
політичних меж. Численні міжнародні мережі волонтерських організацій 
залучають до своїх проектів і програм мільйони людей щорічно. Чимало 
зусиль для популяризації волонтерства докладають не лише благодійні та 
волонтерські організації, а й державні структури. 
 
2.2. Волонтерський рух в Україні як форма протидії зовнішній 
агресії 
Волонтерський рух в Україні отримав правовий статус у 2011 році, 
коли був прийнятий Закон України «Про волонтерську діяльність» [21]. 
Відповідно до цього закону, волонтерська діяльність грунтується на 
добровільності, соціальній спрямованості, неприбутковості діяльності. Вона 
51 
 
здійснюється саме волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги 
[21]. Аналізуючи визначення, можна сказати, що Закон регулює провадження 
волонтерської діяльності саме в Україні, принципами якого є: законність, 
гуманність, рівність, добровільність, безоплатність, неприбутковість. 
В Україні волонтерство також має свої корені. Так, А. Огорчак, вказує 
на те, що українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, 
сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. 
Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у 
мандрівників, які приходили із далеких країн. Так, відомими меценатами і 
благодійниками були К. Островський, П. Сагайдачний, І. Мазепа, 
М. Грушевський [12].  
На думку Н. Заверико історія волонтерства в Україні нараховує понад 
сто років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати 
представників Червоного Хреста, який організовував добровільний запис у 
сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних [12].  
Волонтерський рух в Україні має власну історію розвитку. Спалах 
волонтерської активності, що охопив усю країну, відбувся наприкінці 2013 р. 
і з особливою силою розгорнувся у 2014 р. у зв’язку з воєнним конфліктом на 
Донбасі. Локалізація волонтерської допомоги зумовлювалася гострими 
потребами врятування життя людей окупованих територій, підтримки бійців 
української армії, допомоги вимушеним переселенцям із зони конфлікту. 
Мобілізація ресурсів громадянського суспільства в Україні була реалізована 
саме через волонтерство у зв’язку із зовнішньою загрозою втрати 
територіальної цілісності української держави. Такий чинник не є типовим 
для активізації волонтерського руху в інших країнах світу. Це – наша 
українська специфіка. Уряди понад 80 країн, серед яких і найбільш 
розвинуті, сприяють розвиткові у своїх країнах національного 
волонтерського руху, розглядаючи його як діючий інструмент розвитку 
глобального суспільства, тому волонтерський рух має глобальний характер, а 
Україна вносить у нього гідну інноваційність [8]. 
52 
 
Аналізуючи ситуацію з волонтерством в Україні на сьогоднішній день, 
в умовах повномасштабної війни з російською федерацією, можна 
стверджувати, що волонтерська діяльність, стала досить масовою, що 
дозволяє говорити про себе як про суспільне явище. І хоч воно в Україні ще 
не досліджене на належному рівні, можемо навести деякі факти про 
волонтерський рух в Україні.  
В Україні волонтерство з’явилося на початку 90-х минулого століття, а 
офіційно його визнано Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 
2003 року; серед волонтерів переважну більшість (понад 80%) складає 
молодь віком від 15 до 19 років, а понад 72% волонтерів – жінки; Євро-2012 
пов’язують із наймасовішим волонтерським проектом в історії України; 
загалом в Україні під час Євро-2012 було залучено понад 12 тисяч 
волонтерів, 2879 з яких – волонтери УЄФА; 78-річний водій з Донецька став 
найстарішим волонтером в Україні, який працював під час проведення 
фінальної частини чемпіонату Європи з футболу; швейцарський 62-річний 
бізнесмен приїхав до Києва на велосипеді, де працював під час Євро-2012 
волонтером у сфері антидопінгу. 
Волонтери важливі для кожного суспільства, тому що вони працюють 
без користі для себе, показуючи цим суспільству, що є ще в житті речі більш 
цінні ніж отримання матеріальної нагороди. Охорона навколишнього 
середовища, забезпечення військових усім необхідним для ведення бойових 
дій, забезпечення продуктами харчування цивільне населення та 
внутрішньопереміщених осіб, вивезення людей в безпечні зони, культура, 
розвиток і позитивний імідж країни є основними напрямами роботи 
волонтерів в сучасних умовах повномасштабної війни з росією. Ось, що 
допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру – отримати 
безцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок. 
Волонтерська діяльність в Україні є такою, що дозволяє говорити про 
неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності 
недержавних соціальних служб. 
53 
 
Особливого значення волонтерський рух в Україні набирає під час 
Революції Гідності та російської агресії на Сході держави. Потужність 
волонтерського руху став великим кроком до єдності, усвідомленості і 
організації українців один до одного, особливо в умовах повномасштабного 
вторгнення російської федерації. Це стало початком для роботи волонтерів, а 
саме: для зібрання коштів на потреби військових ЗСУ, для придбання для них 
ліків та зброї, передаючи військовим на фронт а також цивільним на 
окупованих та звільнених територіях. 
Волонтерська діяльність має таку мету – розвиток патріотичного 
виховання, суспільної свідомості, єдність громадян України на основі 
загальнолюдських цінностей і державних традицій. Існують різні 
класифікації напрямів волонтерської діяльності.  
На окрему увагу заслуговує характеристика волонтерського руху в 
сучасній Україні в умовах повномасштабної війни з позицій гендерного 
аналізу. Специфіка, яка проявилась під час війни, полягає у тому, що 
кількість волонтерів-жінок перевищує кількість волонтерів-чоловіків. Проте, 
як у засобах масової інформації, так і на рівні висловлювань політиків 
громадські активістки, зайняті у цій сфері діяльності, продовжують 
розглядатися як помічниці чоловіків. Вочевидь, тут спрацьовують усталені 
гендерні стереотипи, закріплені на ментальному рівні [9]. Саме діючі 
стереотипи не дозволяють навіть в унікальному явищі українського 
волонтерського руху побачити новий рольовий розподіл між статями, не 
кажучи вже про усталені віками і навіть тисячоліттями рольові гендерні 
розподіли, які втілюються на практиці під час військових дій. 
Для багатьох жінок України волонтерська діяльність відкрила нові 
можливості для самореалізації, кар’єрного зростання, самоусвідомлення себе 
і своєї ролі в соціальному просторі [26]. В той же час навіть на міжнародному 
рівні було визнано дискримінованість жіноцтва країни у соціальному 
просторі. Це, зокрема, стосується і визнання їхніх досягнень на ниві 
розбудови громадянського суспільства в українській державі.  
54 
 
Напрями волонтерської діяльність в Україні: 
1). допомога у наданні соціальних послуг особам, які опинилися у 
складних життєвих обставинах;  
2). безкорисність під час діяльності;  
3). охорона природи; 
4). організація вільного часу для дітей і молоді та туристична 
діяльність;  
5). розвиток, охорона, відтворення та захист національної спадщини;  
6). активізація національних традицій;  
7). охорона здоров’я, материнства та дитинства;  
8). розвиток фізичної культури та спорту;  
9). подолання різних наслідків надзвичайних ситуацій та надання 
допомоги особам, які постраждали;  
10). надання безкоштовної правової допомоги;  
11). розвиток та розповсюдження волонтерської діяльності.  
Стосовно соціальної роботи розглянемо класифікації напрямів 
волонтерської діяльності в Україні:  
- надання волонтерської допомоги, метою якої є підтримка 
малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних осіб 
та осіб, що потребують соціальної реабілітації;  
- здійснення догляду за особами з інвалідністю, за хворими, 
самотніми, людьми поважного віку та інших осіб, які через свої фізичні, 
матеріальні чи інші особливості потребують необхідної допомоги;  
- надання підтримки громадянам, які постраждали внаслідок 
надзвичайної ситуації різного виду характеру; 
- у проведенні заходів, які пов’язані з охороною природного 
середовища, збереження пам’яток історії та культури тощо;  
- сприяння проведенню заходів державного та міжнародного значення, 
які пов’язані з організацією масових спортивних, культурних та інших 
громадських заходів;  
55 
 
- надання волонтерської допомоги військовим формуванням, 
правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого 
періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення 
антитерористичної операції;  
- надання волонтерської допомоги за напрямами, які є не 
забороненими законодавством.  
С. Маккарлі та Р. Лінч створили власну класифікацію, об’єднавши 
волонтерів у декілька груп, беручи за ознаку тривалість їхньої роботи:  
- волонтери, які працюють давно (long-term volunteer);  
- волонтери, які працюють невеликий проміжок часу (short-term 
volunteer) [28]. 
Перший тип волонтерів найбільше відповідає традиційному уявленню 
про них, оскільки їм притаманні такі риси, як повна самовідданість справі чи 
організації. Таких волонтерів залучають до діяльності трьома способами: 
вони самостійно знаходять організацію, яка вже працює з волонтерами; 
працівник організації є волонтером, добровільно беручи та виконуючи 
додаткові види робіт без додаткової оплати праці; за рекомендацією інших 
волонтерів [22] – усі вони самі встановлюють межі своєї роботи, визначають 
її тривалість.  
Волонтерів, які працюють невеликий проміжок часу, добровільна 
робота цікавить лише в загальних рисах. Вони не є самовідданими 
волонтерській справі, хоча реально допомагають вирішувати певні соціальні 
проблеми. У низці пріоритетів таких людей волонтерська робота не займає 
провідної позиції. 
Волонтери, які працюють невеликий проміжок часу, роблять це заради 
людей, які їх запросили, часто без усвідомлення важливості загальної справи. 
Мотивація таких волонтерів – це суто визнання власних досягнень. Такі 
волонтери хочуть мати чітко визначений обсяг роботи в конкретний 
проміжок часу [20].  
56 
 
Схожу класифікацію запропонував американський дослідник 
К. Наваратнам із Центру розвитку волонтерства Вірджинії (США). Так, він 
поділяє волонтерські групи на типи відповідно до часу їх волонтерської 
роботи:  
– постійні волонтери – люди, постійно залучені до волонтерської 
діяльності, які беруть участь у різних програмах та надають різні послуги; 
– тимчасові волонтери – особи, які беруть участь у діяльності лише 
тоді, коли їм це цікаво;  
– сезонні волонтери – люди, які беруть участь у волонтерській 
діяльності в певний період року в програмах, які відповідають їхнім 
інтересам [3].  
Релевантною для українського досвіду є також класифікація, яку 
розробила дослідниця В. Погрібна. Взявши до уваги мотиваційну складову, 
В. Погрібна запропонувала поділяти волонтерство на ментальне та 
ситуативне.  
Групу ментальних волонтерів складають ті, для кого добровільна 
безоплатна допомога є свідомим вибором. При цьому цю групу вона розділяє 
на дві інші підгрупи: волонтери, які готові співпрацювати з владою і 
волонтери, які розчарувалися в діяльності влади, тому скоріше бажають бути 
в опозиції.  
Наступною групою за мотиваційною складовою є ситуативні 
волонтери, які займаються цією діяльністю за компанію і як правило, вони 
здійснюють лише одноразові акти волонтерства. 
Ще однією групою є псевдоволонтери – вони займаються 
волонтерством лише заради отримання певних особистих переваг, визнання 
чи винагород [18].  
Л. Жужа пропонує класифікувати волонтерів за рівнем їхньої 
діяльності. Вона виділяє чотири основні рівні здійснення волонтерства:  
- всезагальний рівень передбачає реалізацію волонтерства на 
загальнодержавному рівні;  
57 
 
- загальний – на рівні громадських організацій;  
- окремий – на рівні ситуативних об’єднань громадян в рамках або 
поза межами певних структур;  
- одиничний – на рівні індивідуальних дій з власної ініціативи, що 
можуть бути епізодичними чи з певною регулярністю [12].  
Волонтерська діяльність ґрунтується на таких принципах: 
добровільності; законності; гуманності; доброчинності; неприбутковості; 
етичності; конфіденційності; суспільної корисності; доступності та 
відкритості. Вона є основою розвитку суспільства. Втілює прагнення людей 
до миру, свободи, безпеки та справедливості. Формуванням даного руху є 
одним з важливих шляхів до результативної соціальної громадської роботи в 
державі.  
У зв’язку з посиленням впливу на уразливі групи населення таких 
глобальних проблем, як погіршення стану навколишнього середовища, 
природні катаклізми, техногенні катастрофи, епідемії, інші суспільні 
проблеми, робота волонтерів потрібна сьогодні як ніколи. Постала нагальна 
потреба в тому, щоб волонтери взяли на себе частку відповідальності за 
розвиток співробітництва з державним та приватними секторами.  
Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях 
як:  
Перше – підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада 
мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення 
консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього 
сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення 
питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, 
місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на 
результатах міжнародної діяльності волонтерів.  
Друге – мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської 
діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава 
може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: 
58 
 
техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного 
статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести 
волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для 
платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних 
обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової 
служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, 
фінансування, та ін. у користування волонтерів. У такому випадку службовці 
та працівники громадського і приватного секторів, можуть погодитися на 
співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця 
роботи. Крім того, система ООН може визначити найкращі шляхи подальшої 
підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути 
встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем 
навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань 
захисту та пропаганди культурної спадщини.  
Третє – встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, 
радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати 
інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти 
використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для 
того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати колесо». Такий 
обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні 
провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних 
засобів передачі інформації.  
Четверте – пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на 
виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання 
надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу 
діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, 
громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. 
Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, 
використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну 
інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм 
59 
 
фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх 
діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального 
використання навколишнього середовища та ін.) [12].  
Розкриємо таке поняття, як світовий індекс благодійності. Це показник, 
що вираховується Charity Aid Foundation на основі даних щорічного 
дослідження Інституту Ґеллапа. Він віддзеркалює відсоток населення країни, 
задіяного в благодійній діяльності, за трьома основними показниками: 
допомога ближнім, фінансова допомога та витрати особистого часу на 
волонтерську діяльність. У таблиці 2.1, використовуючи офіційний сайт 
Charity Aid Foundation, наведемо дані світового індексу благодійності за 2017 
рік (див. табл. 2.1), в якому Україна посіла 89-е місце [29]. 
Така динаміка пов’язана зі зміною основних тенденцій волонтерства. 
Раніше українці переважно жертвували гроші особисто людям які їх 
потребували чи кидали до скриньок встановлених благодійними 
організаціями, зараз люди ставляться більш обдумано до благодійництва і 
змінили форму грошових пожертвувань особисто нужденним на ті самі 
грошові пожертвування, тільки через благодійні проекти, які мають більш 
комплексний підхід допомоги. 
 
Таблиця 2.1. Індекс благодійності України за 2017 рік [29]. 
 
Рік Місце у світовому 
рейтин 
2013 103 
2014 101 
2015 102 
2016 90 
2017 89 
 
За чотири роки, Україна піднялася з 89 на 20 місце у Світовому індексі 
благодійності (World Giving Index). Всі три показника (грошові 
пожертвування, допомога незнайомим людям та волонтерство) покращилися, 
і сукупний індекс склав 43% (для порівняння в 2018 році – 29%). Рейтинг 
60 
 
відображає стан приватної благодійності за 2020 рік, коли в усьому світі 
вирувала пандемія коронавірусу Covid-19. Дослідження проводилося в 114 
країнах, що становить близько 90% дорослого населення Землі. 
Британська організація CAF опублікувала дослідження 
всесвітнього індексу благодійності: Україна в лідерах — посідає 10 місце!  
CAF публікує Всесвітній індекс благодійності вже більше десяти років. 
Цей звіт дає розуміння масштабів і природи благодійності в усьому світі, 
досліджуючи три аспекти благодійної поведінки: 
 Допомога незнайомцям. 
 Пожертви грошей на благодійність. 
 Волонтерство. 
Звіт містить результати опитування 1,95 мільйона людей по всьому 
світу з 2009 року. Результати є одним із найбільших опитувань благодійності, 
які коли-небудь проводилися [29].  
У Світовому індексі благодійності 2022 року Україна посіла 10 місце із 
119 країн, піднявшись у рейтингу на десять позицій порівняно з минулим 
списком (див. рис.2.1.) [29]. На думку ініціаторів проєкту, цей звіт дає 
уявлення про масштаби та характер благодійності по всьому світу, вивчивши 
поведінку у випадках допомоги незнайомцям, пожертвувань грошей на 
благодійність чи волонтерської діяльності. Індонезія п’ятий рік поспіль 
посідає перше місце у Світовому рейтингу благодійності з найвищим рівнем 
пожертв та волонтерства. Україна – єдина європейська країна, яка увійшла до 
топ-10. Дані для рейтингу зібрані за підсумками 2021 року.  
 
61 
 
 
Рис. 2.1. 10 найщедріших країн світу за 2021 рік [29] 
Експерти вважають, що Україна, ймовірно, піднялася у рейтингу 
завдяки тому, що благодійність стала трендом у суспільстві, завдяки 
соціально-економічному росту населення до повномасштабного збройного 
вторгнення росії та завдяки впровадженню нових творчих способів 
благодійної діяльності.  
Загалом індекс благодійності у світі зростає: незалежно від форми 
допомоги та незважаючи на зменшення ресурсів для допомоги через наслідки 
пандемії, бажання допомагати іншим у більшості випадків зросло.  
Важливо зазначити, що пандемія змінила ландшафт глобальної 
благодійності. У 2018 році 7 із 10 країн з найвищим рівнем благодійності 
були класифіковані ООН як країни з високим рівнем доходу. Однак у 2020 
році, під час розпалу пандемії, 7 із топ-10 були країнами з низьким і середнім 
рівнем доходу. Ця тенденція збереглася у 2021 році. Лише 4 з 10 країн-
лідерів рейтингу цього року віднесені ООН до країн з високим рівнем доходу 
[29]. 
62% людей у світі (близько 3.5 млрд) зазначили, що допомагали 
незнайомцям протягом 2021 року, що є абсолютним рекордом за час 
62 
 
існування рейтингу. Потреба, спричинена пандемією, та почуттям спільності 
та солідарності, ймовірно, є головними причинами зростання. 
Згідно зі Світовим рейтингом благодійності, найщедрішою країною в 
останніх 10 років були Сполучені Штати Америки. Впродовж останніх 10 
років Сполучені Штати Америки посідали перше місце у Світовому рейтингу 
благодійності з показником у 58%. За ними розташувалися: на другому місці 
– М’янма і на третьому – Нова Зеландія. Втім, Індонезія стала єдиною 
країною із топ-10, яка за останні роки покращила свої річні показники, тоді 
як в інших країнах спостерігається тенденція до їх зниження [29]. 
За останніх 10 років понад 2,5 мільярда людей по всьому світу 
допомогли незнайомцю. В середньому близько половини (48,3%) дорослого 
населення світу допомагали незнайомцям. Тож це найбільш поширений вид 
благодійної діяльності у світі. Сім із десяти країн, де люди найчастіше 
допомагали незнайомцям, розташовані в Африці. Ймовірно, це пов’язано з 
убунту – повсякденною філософією, якою керуються люди майже по всій 
Африці. Убунту можна описати як закладену в африканську культуру 
здатність виявляти співчуття, взаємність, гідність, людяність із метою 
створення і функціонування громад на основі принципів справедливості й 
взаємної турботи. До цього списку також увійшли США, які посіли третє 
місце, Канада і Нова Зеландія, які розташувалися відповідно на дев’ятому і 
десятому місцях [29]. 
У всьому світі приблизно кожна п’ята доросла людина долучалася до 
волонтерської діяльності за останнє десятиріччя. Шрі-Ланка має найвищий 
показник участі у волонтерській діяльності у світі. Щороку в середньому 
майже сім мільйонів її мешканців займалися волонтерством, з них майже 
половина були старші 15 років. На другому місці розташувався 
Туркменістан, який часто посідав перше місце у рейтингу за волонтерською 
діяльністю завдяки поширеній та інколи примусовій практиці «суботників», 
яка полягає у виконанні неоплачуваної роботи по суботах і яка існувала в цій 
країні протягом усіх 10 років дослідження Світового рейтингу благодійності. 
63 
 
М’янма зайняла третє місце за цим показником. За нею у топ-5 увійшли 
Ліберія та США. До десятки країн із найнижчими показниками волонтерської 
діяльності увійшли представники різних континентів. Тільки в нижній 
п’ятірці розташувалися по дві країни з Азії та Європи і одна з Африки. 
Найнижчий рівень волонтерської діяльності спостережений у Китаї, який 
посів останнє місце за цим показником. Китай став єдиною країною у світі, 
яка увійшла в десятку країн із найнижчими показниками за усіма трьома 
видами благодійної діяльності. 
Україна – єдина європейська країна, яка посідає місце в ТОП-10, 
піднявшись у рейтингу з 20 місця у 2020 році, до 10 у 2021р.  
Згідно з дослідженням «Благодійність очима українців у 2021», саме 
підвищення рівня життя, впровадження нових креативних форм 
благодійності, а також збільшення потреби в благодійній допомозі через 
пандемію Covid-19 спричинило зростання пожертвувань та участі у 
благодійності. За даними дослідження, 49% українців займалися 
благодійністю, 75% допомагали незнайомцям, 49% — зробили фінансові 
пожертви, а 24% — стали волонтерами [29]. 
Л. Раїнчук, керівниця програмного відділу та кураторка досліджень 
Zagoriy Foundation, вважає, що благодійність в Україні активно зростає з 
кількох причин: зростання добробуту людей до війни, краще розуміння 
потреби допомагати, і те, що благодійність стала новим трендом у 
суспільстві. 
На підставі офіційного сайту волонтерського руху ООН наведемо 
середньостатистичний портрет волонтера. Так, на національному рівні 
волонтерами є 52% і 48% жінок. Серед міжнародних волонтерів уже 63% 
чоловіків і 37% жінок. Портрет волонтера ООН виглядає таким чином: 
середній вік – 38 років;  
75% волонтерів мають досвід роботи понад 5 років; 
серед волонтерів представники 150 національностей;  
волонтери ООН є представниками 100 професій;  
64 
 
16% волонтерів – це молодь від 18 до 29 років.  
За країнами походження волонтери ООН розподіляються таким чином: 
з Північної Америки – 2%, з Латинської Америки – 6%, Арабські держави – 
6%, Азія – 17%, Європа та СНД – 20%, Африка – 49%. 
Зупинимося на розвитку волонтерського руху в сучасній Україні. У 
нашій країні існує давня традиція суспільної праці, взаємодопомоги, 
піклування про ближнього. Осіб, які працювали в цій сфері, називали 
громадськими діячами, альтруїстами, доброчинцями, добровольцями тощо. 
На західний манер волонтерство в Україні почали називати на початку 
90-х років ХХ століття, а офіційно його було визнано постановою Кабінету 
Міністрів від 10 грудня 2003 року №1895, якою також затверджено 
Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг 
Волонтерська діяльність у нашій державі ґрунтується на принципах 
законності, гуманності, рівності, безкорисливості, неприбутковості [9]. 
Волонтерська діяльність здійснюється за такими напрямками: надання 
волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, 
багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної 
реабілітації; здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми 
похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші 
особливості потребують підтримки та допомоги; громадянам, які 
постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших 
катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також 
жертвам злочинів, біженцям; надання допомоги особам, які через свої 
фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів; 
проведення заходів, пов’язаних навколишнього природного середовища, 
збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, 
пам’яток історії та культури, місць поховання; сприяння проведенню заходів 
національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових 
спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів; 
надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних 
65 
 
ситуацій техногенного або природного характеру; надання волонтерської 
допомоги за іншими напрямками, не забороненими законодавством [9]. 
З осені 2014 року волонтери почали тісну співпрацю з Міністерством 
оборони України, де було створено раду волонтерів. Представники 
волонтерських організацій залучені до речового, харчового та медичного 
забезпечення, деякі з них тепер працюють у департаментах Міністерства 
оборони, що відповідають за постачання Збройних Сил України. Головне – 
волонтери тут показують ефективність своєї діяльності порівняно зі старими 
армійськими кадрами. 
Особливість волонтерського руху в Україні полягає в тому, що 
найчисельнішою його групою є учнівська і студентська молодь. Участь 
молодих людей у волонтерському русі дає їм змогу зробити особистий 
внесок у розв’язання соціальних проблем, випробувати свої можливості, 
беручи участь у проєктах і програмах соціальної спрямованості. 
Теоретична і практична підготовка молоді до волонтерської діяльності 
здійснюється в школах волонтерів. Волонтерами можна вважати також 
неурядові (громадські) організації, які діють на громадських засадах. Серед 
них молодіжні та скаутські організації, молодіжні політичні, спортивні чи 
екологічні організації, організації, що активно займаються розвитком 
населених пунктів та вирішенням конкретних проблем місцевого 
самоврядування [8]. 
Волонтерські організації діють в усіх великих містах України (крім 
підконтрольних російським військам) та сотнях інших населених пунктах 
нашої держави. Нині масштаби діяльності волонтерів в Україні дають 
підстави говорити, що рівень громадянської свідомості в наших співгромадян 
значно зріс. 
Основними напрямками роботи волонтерського руху в Україні в 
умовах повномасштабної війни стали:  
1). допомога ЗСУ (збір харчів, теплих речей та амуніції, ліків);  
66 
 
2). допомога пораненим, військовим госпіталям та лікарням, у яких 
лікуються поранені військовослужбовці;  
3). допомога сім’ям внутрішньо-переміщених осіб (юридична, 
психологічна та гуманітарна допомога, пошук житла та роботи, адаптація в 
новому місті та соціумі);  
4). допомога сім’ям військовослужбовців (психологічна, юридична, 
гуманітарна);  
5). технічна допомога: відновлення старих, ремонт, удосконалення, 
бронювання бойових машин. 
Основними засобами і способами допомоги є:  
1) збір коштів, волонтери збирають гроші у спеціальні скриньки у 
громадських місцях під час проведення благодійних ярмарків, концертів чи 
інших громадсько-культурних заходів, під час літургій у храмах;  
2) збір речей;  
3) довезення зібраної допомоги до військових підрозділів за місцем їх 
дислокації, госпіталів, родин військовослужбовців;  
4) відвідування поранених у лікарнях [9] 
Наразі кількість людей, які займаються благодійністю, значно зросла 
порівняно з минулими роками. Люди продовжують допомагати, тому що це 
один із способів показати свою стійкість і стати частиною перемоги. 
Культура благодійності активно розвивалася в Україні і до 
повномасштабного вторгнення, а зараз ми отримали потужний поштовх для 
подальшого розвитку. Суспільство ще більше впевнилося у важливості 
підтримки, допомоги та у силі маленької заради великої мети.  
Громадянська активність як тренд, що проявляється чи у волонтерстві, 
чи в участі в різних політичних і соціальних проектах, зрештою сприятиме 
залученню все більш широких верств населення до процесів самоорганізації 
на місцевому рівні і відповідно сприятиме розвитку в Україні 
громадянського суспільства. 
 
67 
 
2.3. Міжнародні волонтерські об’єднання та їх вплив на 
волонтерський рух в Україні 
Найвідомішими міжнародними волонтерськими організаціями є: 
1). UNV (United Nations Volunteers) – Ця організація також відома як 
«Волонтери ООН» знаходиться в прямому керівництві ООН, та являється 
їхнім підрозділом. Вона займається впровадженням і підтримкою стійкого 
глобального розвитку завдяки тому, що поширує ідеї добровільної діяльності 
при вирішенні конкретних практичних соціальних проблем. Займається 
підтримкою стійкого глобального розвитку на планеті шляхом просування 
ідей добровольчества й мобілізації добровольців для вирішення конкретних 
практичних завдань з надання допомоги біженцям, ВІЛ-інфікованим, дітям-
інвалідам; в галузі дитячої й дорослої освіти, охорони здоров’я, міського 
розвитку, виборчого права й захисту прав виборців, ґендерної рівності й прав 
жінок тощо, практично у всіх країнах-учасницях ООН; 
2). SCI (Service Civil International) – Міжнародна волонтерська 
організація в задачі якої входить поширення ідеї миру, міжнародного 
співтовариства, порозуміння, солідарності, соціальної рівності та 
справедливості, а також захисту навколишнього середовища. Основна 
діяльність цієї організації полягає в організації міжнародних волонтерських 
проектів, семінарів, тренінгів та міжнародних обмінів. 
3). ALLIANCE (Alliance of European Voluntary Service Organizations) – 
Альянс європейських волонтерських організацій представляє собою 
координаційний центр через яких регулюються всі міжнародні волонтерські 
проекти та організації, які ними займаються. 
4). ICYE (International Cultural Youth Exchange) – Ця організація 
займається впровадженням і поширенням волонтерської діяльності серед 
молоді. Їхня робота полягає у вихованні нового покоління волонтерів, які 
будуть займатися миротворчою діяльністю по всьому світі. Також у сферу 
їхньої роботи входять організації дитячих центрів і екологічні проекти. 
68 
 
5). YAP (Youth Action for Peace) – Міжнародна молодіжна волонтерська 
організація яка бореться з військовими конфліктами, популяризує мир та 
взаєморозуміння між країнами. Представники цієї організації займаються 
лобіюванням антивійськових, миротворчих ідей серед політичних партій. 
Завдяки цій організації політично активна молодь з усього світу організовує 
семінари, антивійськові тренінги та проекти на яких розробляють методи 
ненасильницького вирішення конфлікту. Також ця організація співпрацює з 
біженцями та соціально незахищеними групами. 
6). CCIVS (Coordinating Committee for International Voluntary Service) – 
ця організація виступає як ще один координаційний волонтерський центр, 
який являється підрозділом ЮНЕСКО. В роботі цього центра знаходяться 
проекти більш ніж із 100 країн світу. 
7). AVSO (Association of Voluntary Service Organization) – Європейська 
організація яка займається впровадженням інтересів волонтерів на 
міжнародному урядовому рівні, на рівні соціальних інститутів та 
громадських організацій. 
8). Християнський дитячий фонд (ХДФ) (Christian Children’s Fund 
(CCF) сприяє поліпшенню становища дітей та молоді у світі шляхом 
розробки та реалізації програм, надання соціальних послуг, навчання 
спеціалістів та волонтерів соціальної роботи, розвитку міжнародного 
співробітництва в партнерстві з державними та недержавними структурами. 
9). Українська Асоціація соціальних педагогів та спеціалістів із 
соціальної роботи (УАСПССР) – самодіяльна, благодійна громадська 
організація, діяльність якої здійснюється на засадах розвитку соціальних 
ініціатив, самоврядування, гласності, добровільності членства та участі в її 
справах. Основними завданнями діяльності Асоціації є консолідація зусиль у 
становленні та розвитку соціальної педагогіки й соціальної роботи в Україні; 
підтримка зацікавлених організацій та фізичних осіб у покращенні 
соціальних та економічних умов життя, у розвитку творчого потенціалу 
людей, формування особистості, яка може діяти самостійно, ініціативно, 
69 
 
відповідально; організація діяльності соціальних педагогів та спеціалістів з 
надання допомоги громадянам і групам, котрі мають труднощі соціалізації, 
адаптації та соціальної реабілітації; сприяння підвищенню професійного 
рівня та становленню соціального статусу соціальних педагогів та соціальних 
працівників, захисту їхніх професійних інтересів, створення сприятливих 
умов роботи, здійснення контролю за виконанням етичних норм. Із 1994 року 
є повноправним членом Міжнародної Федерації соціальних працівників 
(IFSW). 
10). Волонтерська служба за місцем проживання (Community Service 
Volunteers (CSV)) (Великобританія) надає молодим людям від 16 до 35 років 
можливість зайнятися волонтерською діяльністю в таких сферах, як 
соціальна робота, освіта, охорона навколишнього середовища, засоби масової 
інформації й волонтерські інновації. Щорічно завдяки CSV понад 63 000 
молодих людей беруть активну участь у громадському житті [2]. 
11). Національна асоціація волонтерських агентств (National Association 
of Volunteer Bureaux (NAVB)) (Великобританія), яку називають «біржею 
праці волонтерів», виступає як ряд контактних бюро для людей, які хочуть 
працювати добровільно; головним завданням волонтерських агентств є 
консультації, навчання й направлення людей в організації, де потрібна їхня 
допомога. У 1975 році волонтерський центр Великобританії в 
«Рекомендаціях про відносини між волонтерами й оплачуваними 
некваліфікованими співробітниками» чітко висловив свою думку з цього 
питання: діяльність добровольців має доповнювати роботу оплачуваних 
співробітників, але не заміняти її [3]. 
Волонтери впроваджують різноманітні проекти і підтримують 
соціологічні, економічні, культурологічні та інші об’єднання, а саме: 
- проект економічного розвитку в Україні реалізується шляхом обміну 
досвідом роботи в умовах вільного ринку, допомогою підприємцям у набутті 
бізнесових навиків та досвіду;  
70 
 
- проект викладання англійської мови, як іноземної здійснюється з 
метою поширення та удосконалення викладання англійської мови, що є 
необхідною умовою повноцінної участі України в Міжнародному обміні 
інформацією;  
- проект охорони навколишнього середовища спрямований на розвиток 
екологічної свідомості громадськості та поширення екологічної освіти, 
допомога екологічним недержавним організаціям та посилення їх ролі в 
процесі прийняття управлінських рішень, щодо природокористування, 
удосконалення методів управління природоохоронними територіями, 
забезпечення збалансованого розвитку громадян [13]. 
Зважаючи на те, що в розвиток волонтерства всередині країни є 
настільки важливим, наскільки він є і поза країною, актуальним є стратегія і 
підтримка з боку держави для роботи іноземних волонтерів в Україні. 
Волонтерські програми обміну молоді є один із головних механізмів 
популяризації культури України, покращення її іміджу, а також залучення 
іноземних студентів до волонтерської роботи в Україні.  
За даними Міністерства Закордонних Справ Україна стає одним із 
найпопулярніших напрямків для волонтерства у Східній Європі. Найбільшим 
хабом в Україні, що реалізує волонтерські освітньо-культурні програми, є 
GoGlobal. Це ініціатива громадської організації Global Office, що сприяє 
вивченню іноземних мов, популяризації культури волонтерства та промоції 
України у всьому світі. Ініціативу вже підтримали Адміністрація Президента, 
Міністерство закордонних справ України, Міністерство освіти і науки 
України, Міністерство молоді та спорту України, Волонтери ООН та 
посольства іноземних держав в Україні.  
GoGlobal реалізує дві волонтерські програми в Україні:  
- GoCamp – літній мовний табір із залученням іноземного волонтера у 
школах в усіх регіонах України.  
71 
 
- GoCamp AfterSchool – програма позашкільного навчання із 
залученням іноземних волонтерів, що проходить протягом навчального року 
в школах по всій Україні. 
Волонтерами GoCamp та GoCamp Afterschool можуть бути не лише 
іноземці, але й українці віком від 18 років, які вже тривалий час проживають 
або навчались/навчаються за кордоном та розмовляють англійською, 
німецькою або французькою мовами на рівні вище середнього. До проєкту 
вже долучилося майже 500 волонтерів з усього світу, 611 шкіл та близько 
70000 дітей [15]. 
Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду волонтерської роботи країн 
засвідчує, що в тій чи іншій формі він є в кожній країні світу, у багатьох він 
законодавчо зафіксований та має деякі особливості:  
- по-перше, це давня традиція відкриття центрів волонтерів (так, у 1910 
році створено систему благодійної допомоги в Японії; у 1973-му році – 
незалежний центр волонтерів у Великобританії (з 1996 року – Національний 
центр волонтерської роботи, за допомогою якого в 70-х роках ХХ століття 
почалося створення національної мережі волонтерських агентств);  
- по-друге, організації волонтерів численні за своєю представленістю в 
суспільстві й за складом волонтерів (в Австралії функціонує понад 30 
місцевих волонтерських агентств; у Великобританії – 500 волонтерських 
центрів та професійних громад, понад 10 млн. японців у тій або іншій формі 
беруть участь у русі волонтерів, у США – понад 100 млн. людей, у Франції – 
60 % населення зайняті добровольчою діяльністю, у Німеччині – понад 2 
млн. осіб, близько 33 % населення Ірландії є волонтерами, 23% залучені до 
волонтерської діяльності в Україні).  
- по-третє, організації волонтерів активно співпрацюють із 
соціальними інститутами суспільства (Комітет голів волонтерських 
організацій і фондів Італії представляє інтереси 2 млн. волонтерів перед 
урядом, парламентом, церквою; у США робота як волонтер ураховується при 
визначенні виробничого стажу так само, як і оплачувана праця. Троє з 
72 
 
кожних чотирьох американських громадян регулярно вносять кошти на 
благодійні цілі, виділяючи щорічно понад 1000 доларів із родини. На ці 
особисті внески приходиться майже 90 відсотків всіх благодійних внесків. 
Фонди й ділові корпорації за всієї своєї значимості надають лише 10 % усіх 
внесків на добродійність. В останній беруть участь люди всіх рівнів доходу, і 
люди з низькими доходами часто бувають щедрішими, ніж багаті (у 
Великобританії добровільні помічники співпрацюють з державними 
структурами соціальної сфери).  
- по-четверте, волонтерів залучають до проведення великомасштабних 
заходів (так, в Олімпійських іграх у м. Сіднеї 2000 р. взяло участь понад 50 
тис. австралійських волонтерів), що засвідчує довіру до волонтерів із боку 
уряду країн і пошану цього виду діяльності серед населення).  
- по-п’яте, волонтери надають консультаційні, освітні послуги, 
підтримують нові організації волонтерів, волонтерський рух, громадські дії 
[6].  
Щоб активніше розвивати волонтерську діяльність в Україні 
опираючись на Європейський досвід необхідно:  
- по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення;  
- по-друге, визначити, апробувати та поширити методики соціально-
психологічної роботи, які допоможуть в реалізації цих проблем;  
- по-третє, потрібна підготовка висококваліфікованих спеціалістів, 
здатних професійно впроваджувати розроблені концепції і програми 
соціально-психологічної роботи. Волонтери важливі для кожного 
суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючи цим 
суспільству, що є ще в житті речі більш цінні ніж отримання матеріальної 
нагороди. Охорона навколишнього середовища, культура, розвиток і 
позитивний імідж країни є основним напрямком роботи волонтерів. Ось, що 
допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру – отримати 
задоволення і безцінний життєвий досвід, набути професійних знань та 
навичок. В сучасних умовах все глибше потрібне усвідомлення 
73 
 
громадськістю, державними органами важливість оптимізації різноманітних 
аспектів соціального розвитку:  
- по-четверте, міжнародний досвід свідчить, що: 80 країн світу мають 
мережу волонтерських центрів. Крім того волонтерські центри в Польщі, 
Україні, Чехії, оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної та 
Східної Європи. Канада, США, Австралія, мають невелику кількість 
волонтерів. В Чехії, Литві, Угорщині волонтерство прирівнюється до служби 
в армії. В США також використовується практика, коли людина, скоївши 
дрібне правопорушення, замість ув’язнення відпрацьовує певну кількість 
годин в якості волонтера [6]. 
Зважаючи на світовий досвід, волонтерський рух в інших країнах тісно 
пов’язаний з державною політикою, а також офіційно визнаний і 
підтриманий владою. Без співпраці владних органів волонтерському руху 
буде складно вплинути на загальнодержавні соціальні справи. 
 
74 
 
РОЗДІЛ 3.  ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНИХ ОСНОВ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 
3.1. Програма соціологічного дослідження «Мотивація участі у 
волонтерському русі» 
Волонтерство існує давно і певною мірою було представлене ще до 
виникнення волонтерського руху. Незважаючи на це, дослідження тематики 
волонтерського руху набуває все більшого значення з огляду на обставини, 
що склалися в українському суспільстві. 
 Волонтерство у воєнний час є не лише прикладом безкорисливості з 
боку патріотів, які прагнуть допомогти збройним силам своєї країни, що є 
елементом самоорганізації суспільства, але й задовольняє раніше 
незадоволену суспільну потребу. Е. Дюркгейм вважав, що основною 
функцією соціальних інститутів є "встановлення відповідності між 
інституційними формами і новими потребами суспільства". Відповідно до 
цього правила, волонтерство має гарантувати формування зв'язку між 
усталеними інституційними складовими громадянського суспільства та 
волонтерським рухом на підтримку армії як нової суспільної потреби. Це має 
бути зроблено, оскільки волонтерство слугує інституцією громадянського 
суспільства. 
З метою вивчення впливу волонтерства як соціально-економічного 
чинника на модернізацію громадянського суспільства нами було розроблено 
програму соціологічного дослідження.  
Структура програми соціологічного дослідження складається із двох 
розділів: методологічний та методичний. На рахунок методологічного 
розділу, то він складається із постановки проблеми та проблемної ситуації, 
характеристики мети й завдань дослідження, формулювання предмета й 
об’єкта дослідження, емпіричного й теоретичного пояснення основних 
понять, систематичного аналізу об'єкта дослідження, висування гіпотез 
75 
 
дослідження. Щодо методичного розділу, то він містить у собі: визначення 
базового плану дослідження, методів обробки й аналізу даних, системи 
вибірки одиниць спостереження, розробку інструментарію, визначення 
методу збору даних. Отже, спочатку розглянемо методологічний розділ. 
Якщо до виникнення волонтерства для потреб війни волонтерський рух 
проявлявся у відносно обмежених рамках, а його інституціоналізація 
відбувалася повільно і нечітко, і цей інститут не мав суттєвого впливу на 
життя суспільства, то під час війни волонтерський рух став вагомим 
чинником громадянської активності, а його інституціоналізація вже чітко 
усталилася. В українському суспільстві волонтерство стрімко 
перетворюється на політичний інститут зі значним впливом. 
В рамках інститутів, що складають громадянське суспільство, 
волонтерство можна розглядати як різновид громадсько-політичної 
організації. Неурядові організації є категорією, яка підпадає під категорію 
"функціональні типи політичної організації громадянського суспільства". 
Потенціал організацій громадянського суспільства може зростати завдяки 
волонтерській роботі. Широко поширена думка, що волонтерський рух 
вирішує багато питань для військових, за які в іншому випадку відповідала б 
держава. Крім того, широко визнається, що перемога у війні з росією була б 
неможливою без волонтерства. 
Для дослідження мотивація участі у волонтерському русі  було 
проведено пілотажне соціологічне дослідження. За визначенням Г. 
Дворецької “...Пілотажне дослідження (пробне) — найпростіший вид 
соціологічного дослідження. Охоплює невеликі сукупності (від 20 до 100 
чоловік) і має спрощену програму...”[Дворецька Г.В., 2001] Оскільки 
дослідження з даної тематики нами проводиться вперше тож на матеріалах 
пілотажного дослідження ми ставимо на меті дослідити правильність і 
доцільність інструментарію дослідження як то: розробленої автором анкети.   
Пілотажне дослідження обрано автором перед глибоким вивченням 
76 
 
проблеми мотивації участі у волонтерському русі. З використанням 
пілотажного дослідження автор  ставить перед собою завдання  уточнити 
мету дослідження, підтвердження чи спростування висловлених гіпотез, чи 
правильно і повністю зрозуміло сформульовані питання для респондентів, чи 
запитання є недосконалими і потребують уточнення або більшої 
конкретизації. Автор використав пілотажне дослідження оскільки проблема 
мотивації участі у волонтерському русі під час воєнних дій вивчена не 
повною мірою.  
Методом збору первинної інформації буде обране анкетування за 
допомогою Google -forms, що дозволить швидко зібрати дані без зайвих 
затрат. 
Проблема соціологічного дослідження: недостатність знань та 
мотивації, щодо участі у волонтерському русі.  
Об'єктом дослідження є - волонтерська діяльність. 
Предмет дослідження є - мотивація до волонтерського руху в 
українському суспільстві, чинники, що впливають на вибір заняття 
волонтерською діяльністю, «псевдоволонтери» як негативна сторона 
волонтерської діяльності, бачення волонтерів розвитку волонтерської 
діяльності далі. 
Головна гіпотеза: волонтерство та волонтерські організації (як 
інститути громадянського суспільства) є одним з дієвих чинників 
модернізації суспільного життя. 
Гіпотези: 
1. Всі громадяни України розуміють, що таке «волонтерська 
діяльність». 
2. Всі громадяни України розрізняють волонтерство і благодійність. 
77 
 
3. Більшість громадян України залучені до волонтерської діяльності 
під час воєнних дій. 
4. Громадяни України повністю довіряють волонтерам та 
волонтерським організаціям. 
5. Волонтерство приносить лише користь. 
В сучасних умовах основними мотивами участі у волонтерській роботі 
є альтруїстичне бажання волонтерів допомогти іншим, а також 
самоствердитися в процесі добровільницької діяльності, досягти 
особистісного і професійного розвитку. 
Мета дослідження: З’ясувати, що мотивує волонтерів, особливості 
роботи, особистий досвід волонтерів та вплив волонтерства на модернізацію 
суспільного життя. 
Завдання дослідження: 
1. З’ясувати якими видами волонтерства займаються українці під 
час війни. 
2. З’ясувати про які види волонтерства знають українці.  
3. Виявити мотивацію залучення до волонтерської діяльності . 
4. Виявити матеріальні чинники, які перешкоджатимуть волонтерській 
діяльності. 
5. Виявити матеріальні чинники, які перешкоджатимуть волонтерській 
діяльності. 
6. Дослідити, як респонденти ставляться до появи "псевдоволонтерів" 
та їх “шкідницької діяльності”, а також визначити, чи існує кореляція між 
зростанням або зниженням довіри до волонтерських груп і появою 
"псевдоволонтерів".  
78 
 
7. Дослідити прогнози щодо подальшого зростання волонтерства в 
українському суспільстві під час воєнного стану та після перемоги. 
 
Інтерпретація основних понять: 
Волонтер - соціально активна особа, яка з власного бажання самостійно 
чи під егідою волонтерської організації надає допомогу армії України, 
пораненим, комбатантам, їх сім’ям, ВПО та іншим і не отримує ніякої 
матеріальної допомоги.  
Волонтерська діяльність – безкорислива добровільна діяльність 
корисна для суспільства і може здійснюватись як окремими особами, так і 
організаціями.  
Волонтерська організація – це добровільне об’єднання осіб для 
задоволення суспільних інтересів шляхом допомоги тим, хто її потребує. 
"Система мотивів, яка визначає конкретні форми людської діяльності або 
поведінки" - ось, що ми маємо на увазі, коли говоримо про мотивацію. Це 
заохочення себе або інших до дій, спрямованих на досягнення 
індивідуальних та колективних цілей організації. 
«Псевдоволонтер» – шахрай який з допомогою злочинних дій 
привласнює зібрані волонтерські пожертви, донати задля задоволення своїх 
матеріальних потреб під виглядом збору матеріальної допомоги для тих, хто 
її потребує. 
Для визначення та опису мотивація участі у волонтерському русі під 
час воєнних дій планується проведення розвідувального соціологічного 
дослідження.  
Отримані в ході опитування результати можуть стати основою для 
подальшого розвитку досліджень актуальних сьогодні тем щодо чинників 
впливу волонтерського руху на модернізацію суспільства.  
79 
 
Набір інструментів можна додатково адаптувати до ширшої вибірки та 
визначити мотивацію до участі у волонтерському русі.  
Аргументування системи вибірки одиниць спостереження.  
У даному дослідженні варто використовувати стихійну невипадкову 
вибірку, тому що саме вона досить практична у волонтерському середовищі. 
Крім того, це дозволить отримати репрезентативні дані й економно 
використати сили та час при проведенні даного дослідження.  
Генеральною сукупністю дослiдження є українці, як ті, що не 
змінювати місця проживання з 24.02.22 так і ВПО і біженці. Географія 
опитаних не враховувалась, так як ми не ставили за мету проаналізувати 
вплив географічного чинника на волонтерство. Також ми не мали на меті 
встановити хто більш мотивований до волонтерства: жінки чи чоловіки, то ж 
не розділяли респондентів за гендерною приналежністю. Респондентами 
були громадяни України  віком від 14 до 65 років.  
Вибiркова сукупнiсть – 50 респондентів.  
Метод збору даних:  анкетне опитування за допомогою Google-forms, 
який дозволить швидко зібрати інформації від респондентів з найменшими 
часовими втратами інтерв'юера.  
Метод обробки даних  
Результати опитування будуть проаналізовані за допомогою 
статистичного програмного забезпечення, такого як SPSS та Excel, після 
того, як вони будуть зібрані. 
Дані програми будуть використані для:  
∙ Випробовування методичного інструментарію на точність та якість.  
80 
 
∙ Інтерпретації соціологічних даних у певні ознаки, які являються 
соціологічними даними, співвідношення з цілями та завданнями даного 
дослідження.  
∙ Визначення статистичних закономірностей і певних залежностей, які 
дадуть змогу встановити певні висновки та узагальнення. 
 
Інструментарій дослідження 
АНКЕТА 
Шановний респонденте! Дозвольте Вас запросити до участі в 
соціологічному опитуванні. Головна мета цього дослідження – 
проаналізувати мотивацію участі у волонтерській діяльності під час воєнних 
дій в Україні. Участь в опитуванні являється анонімною та добровільною. Усі 
отримані дані будуть використані винятково в наукових цілях (в межах 
написання кваліфікаційної роботи). 
1. Чи відоме Вам поняття "волонтерська діяльність"? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Так, відоме з особистого практичного досвіду волонтерства 
o Так, маю можливість спостерігати за роботою волонтерів 
o Маю загальне уявлення 
o Ні, вперше чую про таку активність 
o Ніколи не цікавив зміст такого поняття 
2. Як Ви ставитесь до "волонтерства як суспільного явища"? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Позитивно 
81 
 
o Залежно від ситуації 
o Абсолютно байдуже 
o Негативно 
3. Чи довіряєте Ви волонтерам та акціям, які проводять волонтери? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Повністю та беззаперечно довіряю всім волонтерам та акціям, які 
вони проводять 
o Довіряю лише добре знайомим волонтерам 
o Обережно ставлюсь до подібних заходів та проектів, мав(мала) 
негативний досвід 
o Взагалі не довіряю 
4. Чи брали Ви участь у волонтерській діяльності? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Так, займалась цим раніше 
o Займаюсь волонтерською діяльністю час від часу 
o Ніколи не займався (займалась) цим 
o Краще благодійність ніж волонтерство 
5. Чи розрізняєте Ви поняття "волонтерство" і "благодійність"? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Так 
o Ні 
6. Які фактори, на вашу думку, можуть стати перешкодою до 
волонтерства? * 
82 
 
Виберіть лише один варіант. 
o Байдужість до проблем оточуючих 
o Недостатність інформації про акції, події, волонтерські 
організації 
o Нестача часу 
o Відсутність матеріальної винагороди 
o Інше 
7. Що, на Вашу думку, може спонукати людей займатися 
волонтерською діяльністю? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Бажання допомогти нужденним 
o Надбання корисних соціальних і практичних навичок 
o Можливість спеціалізованого навчання, програми обміну 
o Додатковий бонус в мотиваційному листі при вступі до ЗВО 
o Матеріальні стимули 
o Інше 
8. Що мотивує саме Вас займатися волонтерською діяльністю? * 
Виберіть лише один варіант. 
o альтруїстичний мотив 
o допомога іншим  
o безкоштовне набуття професійних навичок  
o розвиток навичок у спілкуванні  
o реалізація власних ідей 
83 
 
o Наближаю Перемогу 
o Вирішення власних психологічних проблем  
o Інше 
9. За яких умов Ви готові допомагати іншим? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Якщо все добре у особистому житті 
(фізичне/ментальне/матеріальний добробут) 
o Якщо іншим більше потрібна допомога, ніж мені 
o Інше 
10. Виберіть матеріальну причину, через яку Ви б відмовилися 
займатися волонтерством * 
Виберіть усе, що підходить. 
o В людини закінчуються власні гроші 
o Потрібно шукати роботу 
o Припиняється або зменшується підтримка з боку інших людей чи 
установ 
o Відсутній час на те, щоб займатись волонтерством, оскільки або 
працюю, або приділяю увагу родині 
o «Сімейні обставини» (без конкретизації) - Не дозволяє стан 
здоров’я 
11. Виберіть моральну причину відмови   від волонтерства * 
Виберіть усе, що підходить. 
o Важко постійно бачити чуже горе («я б не зміг бути волонтером і 
проживати горе кожної людини») 
84 
 
o Вигорання та втома (як емоційна, так і фізична) 
o Втома від невдячних отримувачів допомоги («Ти хочеш щось 
зробити, а вони можуть тобі трішечки насолити») 
o Відсутність морального ресурсу 
o Страх відповідальності 
o Розчарування 
o Страх осуду 
12. Чи впливає наслідування на вибір стати волонтером? * 
Виберіть лише один варіант. 
o участь друзів чи знайомих у волонтерстві - і я не зміг (не змогла) 
бути осторонь  
o беру приклад з батьків  
o друзі попросили допомогти у волонтерському проекті 
13. Які напрямки волонтерства Ви вважаєте сьогодні найбільш 
актуальними? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Підтримка людей у СЖО 
o Допомога українським військовим 
o Допомога постраждалим внаслідок воєнних дій чи окупації 
o Турбота про довкілля (ековолонтерство) 
o Допомога бездомним тваринам 
o Поширення гуманістичних та альтруїстичних ідей та настроїв в 
суспільстві 
85 
 
o Організація дозвілля 
o Збір коштів на мавіки, дрони, хаймарси виконання ремонтних 
робіт інше 
14. До яких видів волонтерства Ви б змогли долучитися або 
займаєтесь ними сьогодні? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Підтримка людей у СЖО 
o Допомога українським військовим 
o Допомога постраждалим внаслідок воєнних дій чи окупації 
o Турбота про довкілля (ековолонтерство) 
o Допомога бездомним тваринам 
o Поширення гуманістичних та альтруїстичних ідей та настроїв в 
суспільстві 
o Організація дозвілля 
o Збір коштів на мавіки, дрони, хаймарси виконання ремонтних 
робіт інше 
 
15. Назвіть конкретні волонтерські організації, які Вам відомі * 
  
16. Чи стикалися Ви з "псевдоволонтерами"? * 
Виберіть лише один варіант. 
o Так 
o Ні 
17. Які винагороди ви отримували під час волонтерської діяльності? * 
86 
 
  
18. Вкажіть Ваш вік. * 
  
20. Де Ви проживаєте на даний момент? * 
Виберіть лише один варіант. 
o В Україні, місце проживання не змінювалося з 24.02.22 
o В Україні, місце проживання змінилося після 24.02.22 
o Виїхали з України після 24.02.22  
o Інше 
  
Чи можуть бути волонтерські організації чинником модернізації 
суспільного життя. * Якщо так яким чином зможуть модернізувати? 
  
  
  
Дякую Вам за участь в опитуванні!  
 
3.2. Аналіз результатів соціологічного дослідження 
З метою вивчення мотивації щодо участі у волонтерській діяльності, та 
впливу волонтерських організацій на модернізацію суспільного життя нами 
розроблено відповідну анкету з переліком запитань. З допомогою Гугл 
форми було опитано 50  респондентів віком від 14 до 65 років (рис. 3.2.1.).  
Генеральною сукупністю дослiдження є українці, як ті, що не змінювати 
місця проживання з 24.02.22 так і ВПО і біженці. Географія опитаних не 
87 
 
враховувалась, так як ми не ставили за мету проаналізувати вплив 
географічного чинника на волонтерство. Також ми не мали на меті 
встановити хто більш мотивований до волонтерства: жінки чи чоловіки, то ж 
не розділяли респондентів за гендерною приналежністю.  
 
Рис. 3.2.1. Структура респондентів за віком 
Загальні результати дослідження свідчать про те, що більшість 
опитаних знайомі з поняття «волонтерська діяльність» та беруть 
безпосередню участь у волонтерській діяльності: «відоме з особистого 
практичного досвіду волонтерства 60% , мали можливість спостерігати за 
роботою волонтерів – 32% та мають загальне уявлення про волонтерство – 
8% (Рис 3.2.2)   
 
Рис. 3.2.2. Поінформованість про поняття «волонтерська 
діяльність» 
88 
 
Позитивним є той факт, що жоден з опитаних респондентів не відповів 
«вперше чую про волонтерство» або ж «ніколи не цікавив зміст такого 
поняття», що свідчить про емпатію наших громадян, та соціальну 
волонтерську, благодійну чи філантропічну активність. 
Серед опитаних 98% респондентів усвідомлюють суттєву різницю між 
поняттям «волонтерська діяльність» і «благодійність» (Рис 3.2.3). 
 
Рис.3.2.3. Чи розрізняєте Ви поняття «волонтерство» і 
«благодійність».  
Також в опитуванні було доведено ще одну гіпотезу , що «громадяни 
україни ставляться позитивно до такого суспільного явища як волонтерство». 
В результаті опитування маємо 88% позитивного ставлення до такого явища 
як «волонтерство», а 12% респондентів дали відповідь, що їх ставлення до 
волонтерства змінюється в залежності від ситуації, з якою вони стикалися 
або в результаті волонтерства, або допомагаючи волонтерам.  
89 
 
 
Рис. 3.2.4. Як ви ставитесь до волонтерства як до суспільного 
явища. 
На вказані 12% перемінного позитивного ставлення до волонтерства 
вплинув, на думку автора, той факт, що респонденти мали негативний досвід 
та стикалися з «псевдоволонтерами» (Рис. 3.2.5. ). 
 
 
Рис. 3.2.5. Чи стикалися Ви з псевдоволонтерами. 
Але навіть цей досвід не змусив респондентів ставитися «абсолютно 
байдуже» чи «негативно» до волонтерства, або ж змусив взагалі відмовитися 
від нього. 
90 
 
Оскільки переважна більшість опитуваних зананчила «волонтерство» 
як позитивне суспільне явище, вважаємо за доцільне охарактеризувати рівень 
довіри респондентів до заходів, які проводять волонтери. 
 
 
Рис. 3.2.6. Чи довіряєте Ви волонтерам та акціям, які проводять 
волонтери 
 Слід зазначити, що відсутність довіри до волонтерських заходів не 
висловив жоден з респондентів, 2% опитуваних з обережністю ставляться до 
волонтерських заходів, на що мав вплив негативний досвід з 
«псевдоволонтерством». Також зазначений фактор вплинув на те, що 88% 
опитуваних довіряють лише добре знайомим волонтерам і беруть участь 
лише у їх проектах. Лише 12% опитуваних має повну і беззаперечну довіру 
до всіх волонтерських проектів.  
Прохання назвати конкретні волонтерські організації не виникало 
труднощів у жодного респондента, що говорить про довіру громадян України 
до волонтерський організації, та всебічної підтримки їх волонтерських 
проектів.  
Перелічимо волонтерські організації, які мають довіру громадян: 
«Січ», «Повернись живим», "Серце патріота", «Армія SOS», «Support 
Azov», «Центр допомоги армії», просто волонтери, «Карітас»,  «Вогник 
91 
 
Запоріжжя», «Червоний Хрест», «ГО Брати по зброї», «Мережа партнерів 
проєкту «Норвегія-Україна», «Волонтерська Сотня Львів», «Аптечка на 
колесах», «Бандерівський схрон», «Фонд Порошенка», ГО "Справа громад" , 
Однодумці" (Черкаси), «…багато тих хто офіційно не зареєстровані як 
волонтерська організація, але це їм не заважає плести захисні сітки для армії, 
готувати та передавати продукти харчування на передову..», «Зграя», БФ 
Промінь Надії, БФ Наталії Носової, «Крила Фенікса», Запорізький обласний 
центр молоді, БФ"Молодь майбутнього", «Допомога армії» «фонд 
Притулки»,  «Українська Січ», «Черкаські Лисиці», «ГО "Паляниця" 
(Чернігів)», Фонд Сергія Притули, БФ "Гуркіт",  ВМГО "ФРІ", Українська 
федерація банків продовольства, Волонтерський дім, Марш Жінок, Ліга 
Жінок,  «Одіссей», Всеукраїнський Центр "Волонтер". Волонтери в країнах 
Європи, які опікуються біженцями, Паляниця; Карітас; Посмішка дитини; 
Вогник;, волонтерські збори Юлії Смірнової, Ірини Гук, Василини Думан, 
Ініціатива Люті пташки, Фонд Таблеточки, Фонд Краб, Організація збирає 
кошти на оптику для снайперів, Центр допомоги арміі, ГО Наш Батальон, ГО 
Інститут розвитку міста, ГО Тарасів шлях, БФ Інни Байдури,, ГО Мурашки, 
Наш батальйон, Карітас Запоріжжя; Повернись живим; Вогник Запоріжжя; 
Медичний батальйон «Госпітальєри», Українська Волонтерська Служба, 
Rotary International, Громадська Спілка 68 Ротарі клубів України «Ротарі 
Інтернешенел Дистрикт 2232», в Черкасах - Rotary club Cherkasy, МБФ 
«Небайдужі», Центр Гостинності, ГО "Справа Громад",  хаб Донеччина. 
 
92 
 
 
Рис. 3.2.7. Чи брали Ви участь у волонтерській діяльності? 
Виходячи з діаграми (рис 3.2.7.) 76% опитуваних або займаються 
волонтерством зараз, або  мали досвід волонтерства. Не брали участь у 
волонтерській діяльності 20%, а 4% вважають благодійність кращою за 
волонтерство. Що свідчить про активну громадянську позицію, та 
небайдужість до Перемоги та розвитку України. 
Оскільки 20% опитаних не займалися волонтерством жодного разу, 
вважаємо за доцільне проаналізувати вплив факторів, які або перешкоджають 
займатися волонтерством чи благодійністю, або ж навпаки, стимулюють до 
волонтерства. 
 
Рис. 3.2.8. Які фактори є перешкодою до волонтерства 
93 
 
На думку опитаних, найбільш вагомою і суттєвою причиною, що є 
перешкодою до волонтерської діяльності є байдужість до проблем інших 
52%, 32% становить низька поінформованість про проведення волонтерських 
заходів, 14% це нестача часу для волонтерства. Жоден з опитаних не вказав 
відсутність матеріальної вигоди, як перешкоду для волонтерства. Цікавим є 
той факт, що з 10 респондентів які «ніколи не займалися волонтерством» 4 
вказали причину «недостатність інформації про волонтерські заходи», 
нестача часу не дає змоги 2 особам займатися волонтерством, та 4 
респонденти вказали причину «байдужість до проблем інших». 
 
Рис.3.2.9. Що на Вашу думку, може спонукати людей займатися 
волонтерською діяльністю? 
За результатами опитування 86% респондентів стали на шлях 
волонтерства через бажання допомогти нужденним, 8% хочуть набути 
корисних соціальних і практичних навичок під час проведення 
волонтерських заходів, 6% розглядає волонтерство як можливість 
безкоштовно скористатися міжнародними та спеціалізованими програмами 
обміну. Жоден з респондентів не зазначив матеріальні стимули як причину 
волонтерства. Також, на відміну від зарубіжних країн, у нас ще не 
розповсюджені додаткові бонуси за волонтерство при працевлаштуванні, але 
вже другий рік у мотиваційних листах при вступі до ЗВО можна вказати 
94 
 
волонтерство як додатковий з мотивів при вступі на допомагаючі 
спеціальності.  
Найбільшим і найнезаперечіншим мотивом, щодо волонтерства і 
волонетрської діяльності є наближення Перемоги у війні з росією – 40% 
обрало цей мотив, також 40% стоїть за альтруїстичною волонтерською 
діяльністю. Безкоштовне набуття професійних навичок під час волонтерства 
обрали 6% респондентів, 8% реалізують власні ідеї у волонтерстві, 2% 
вирішують власні психологічні проблеми, 2% одночасно і Наближають 
Перемогу і вирішують власні психологічні проблеми «…Пункти Наближаю 
Перемогу і вирішення власних психологічних. проблем. Це заспокоює трохи, 
коли ти розумієш, що теж зробив щось, хоч малу частину, для Перемоги…» 
та 2% відповіли «…Допомога іншим + реалізація ідей і як результат 
набуття навичок. Це комплексна "вправа". Моє волонтерство почалось 
давно і не з гуманітарки. Тому моя мотивація скоріше допомога 
нужденним…» - це твердження, на думку автора, найповніше характеризує 
спонуку до волонтерства в даний час. 
Думки респондентів, стосовно того, коли і в якому ресурсному стані 
вони готові допомагати іншим розділилися таким чином 
 
 
Рис. 3.2.10. За яких умов Ви готові допомагати іншим? 
95 
 
38% респондентів готові допомагати коли мають власний внутрішній і 
зовнішній ресурс, 58% готові допомагати навіть з незначним фізичним, 
психічним, психологічним ресурсом тоді, коли іншим більше потрібна 
допомога, 2% коли мають час та фінанси, 2% вважають, що «…час зараз 
такий…» і допомагати потрібно не дивлячись ні на що. 
Оскільки 38% зазначили, що мотивуючим фактором є наявність 
ресурсу матеріального чи морального, то доцільним буде розгляд наступних 
чинників, відсутність яких змусить припинити займатися волонтерством. 
 
Рис. 3.2.11. Матеріальні чинники впливу відмови від волонтерства 
Найсуттєвішою причиною припинення волонтерства або відмови від 
волонтерства є час – обрало 50% респондентів та стан здоров’я - 22% 
респондентів. 
96 
 
 
Рис. 3.2.12. Моральні чинники відмови від волонтерства. 
Вигорання та втому (як емоційну, так і фізичну) вказали найбільш 
впливовим фактором відмови від волонтерства 56,3%, втому від невдячних 
отримувачів – 29,2% та відсутність морального ресурсу 27,1%. 
Зважаючи на те, що війна все ще триває, і волонтерство є вкрай 
необхідним, хочется зазначити, які моральні стимули допомагають не 
вигорати волонтерам, а працювати на перемогу далі. 
Які винагороди ви отримували під час волонтерської діяльності 
«…Подяка…» чи «…Подяки…», «…Листи-подяки, шеврони, бойові 
трофеї…», «…Виключно моральні…», «…Солодощі…», «…Краща нагорода 
це наша Перемога, усміхнені обличчя дітей та сльози радості наших 
захисників.Слова не потрібні все і так зрозуміло. Добре щоб держава не 
ставила палки в колеса волонтерам а всіляко підтримувала та допомагала…», 
«…Ніяких фінансових. Лише нові знайомства…», «…респект і уважуху…», 
«…Подяка міського голови…», «…Радість людей…», «…Чай та печиво…», 
«…Відео від Кракена, де люди дякували Богу що в пакунку є кава…», 
«…щира вдячність від людей…», «…Дякую від воїнів )…», 
«…Усвідомлення, що моя допомога корисна…», «…Позитивне ставлення і 
97 
 
підтримку від організаторів проекту…», «… Слова підтримки…», «…Респект 
і уважуху. Грамоту…» 
Відповідно до Закону України «Про волонтерство і волонтерську 
діяльність» автором було сформульовано питання про найбільш актуальні 
напрямки волонтерства в Україні. 
 
 
 
Рис. 3.2.13 Які напрямки волонтерства Ви вважаєте найбільш 
актуальними? 
За результатами опитування можна зробити висновки, що найбільш 
актуальним видом волонтерської допомоги в даний час є допомога 
військовим  - 66%, допомога постраждалим внаслідок воєнних дій чи 
окупації – 16%, підтримка людей у СЖО – 6%, збір волонтерами коштів на 
мавіки, дрони, хаймарси – 6%, також залишається важливим еко-
волонтерство – 2% (ми ще не зовсім усвідомлюємо наскільки постраждала 
наша екологія від війни) та 2% зооволонтерство.  
 
98 
 
 
Рис. 3.2.14. До яких видів волонтерства Ви б змогли долучитися чи 
займаєтесь ними сьогодні 
Респондентам також було поставлено питання, яким видом 
волонтерської діяльності вони займаються в даний час. 68% осіб відповіли, 
що волонтерять на допомогу армії та військовим, 6% відсотків підтримують 
людей у СЖО (резултати актуальності даного виду волонтерства та 
волонтери, які приділяють вказаному питанню увагу – співпадає), 8% 
допомагає  постраждалим внаслідок воєнних дій та окупації, 4% займаються 
ековолонтерством, 4% опікуються бездомними тваринами, 4% збирають 
кошти на мавіки, дрони, хаймарси, що також можна віднести до допомоги 
військовим, 2% плетуть  маскувальні сітки, 2% займаються ремонтними 
роботами, 2% одночасно допомагають українським військовим, бездомним 
тваринам, турбуються про довкілля. 
Ще одна гіпотеза, яки ми мали довести нашим опитуванням: «Чи 
можуть бути волонтерство і волонтерські організації (як одні з 
найяскравіших представників інститутів громадянського суспільства) 
чинники модернізації суспільного життя. Думки респондентів розділилися.  
23,6%  не можуть відповісти на поставлене запитання, оскільки не 
знають що таке «інститути громадянського суспільства» не знайомі з їх 
функціями та можливостями впливу. 
99 
 
12,7%  вважають, що волонтерство не може бути чинником 
модернізації суспільного життя. 
63,7% вважають, що волонтерські організації та волонтерство є 
чинником модернізації суспільного життя. Приклад того, як цей інститут 
громадянського суспільства може впливати на суспільне життя наведемо в 
цитатах респондентів: 
«…Звісно. Бо вони як ніхто глибоко знають проблему і мають 
експертизу. А отже такі організації можуть створювати закони і 
підзаконні акти. Також свідченням тому є призначенням екс-керівника 
фонду Повернись живим Віталія Дейнеги на посаду в МОУ. Так само чинний 
і попередній президент збирали зустрічі з волонтерами. Так само, наглядова 
рада при МОУ сформована з волонтерів. Або наприклад пошиття нової 
військової форми та повна зміна емблем бригад - це теж результат 
волонтерської ініціативи…». 
«…Підготовка та подання законопроектів для зменшення 
податкового навантаження на підприємців, які готові стати 
благодійниками та надавати пожертви для роботи волонтерських 
організацій в їх гуманітарних місіях допомоги українцям під час війни та в 
період відбудови країни після перемоги…» 
«…Так. Волонтерство є потужним засобом для залучення більшої 
кількості людей. Дозволяє людям і громадам брати участь у власному 
зростанні . Завдяки волонтерству громадяни розвивають свою стійкість, 
покращує базу знань та отримують почуття відповідальності за власну 
громаду….» 
«…Просвітницькі кампанії щодо зміни соціальних норм в суспільстві 
по відношенню до волонтерства і благодійності. Виховання дітей і молоді з 
дитинства у традиціях безоплатної допомоги іншим…» 
100 
 
«…Можуть. ГО на сбогодні- це ресурс, який допомагає, підтримує та 
продукує інноваційні підходи у вирішення проблем,які виникають в 
суспільстві…» 
«…Як важіль розвитку громадянського суспільства. Як чинник 
підвищення відповідальності за навколишнє середовище…», «…Так. 
Адвокація і лобізм. Чим більше людей які знають як працює система, тим 
більше думок як її допрацювати…», «…Волонтери відчувають запити 
сьогодення і задовольняють їх. То ж вони і є тими, хто модернізує 
життя…», «…Так, об'єднання людей для допомоги іншим у різних сферах 
життя та допомогою тваринам…», «…Бути одним з дієвих механізмів змін, 
та мають змогу впливати на думку громадськості…», «….Посилюють 
соціальну відповідальність та громадянську позицію населення…», 
«…Можуть, завдяки волонтерам наше суспільство змінюється, стає 
кращим…», «…Так, можуть, допомога військовим, людям з СЖО, 
ековолонтерство…», «…Поширювати і доносити свої ідеї до більшої 
кількості людей…», «…Це приклад братерства, людяності, взаємовиручки 
та допомоги…», «…Так, адже вони можуть змінити життя суспільства на 
краще…», «…Приділяти більше уваги конкретним потребам суспільства…», 
«…Вчити людей жити в Україні, а не використовувати її…», «…Можуть. 
Новими ідеями і новими навичками…», «…Популяризація волонтерства у 
суспільстві…», «…Люди почнуть допомагати один одному…», «…Так, 
допоможуть побороти корупцію…», «…Тільки якщо організації дієві…», 
«…Перехід волонтерів у владу…», «…шляхом проведення локальних заходів 
та акцій, поширення інформації про свою діяльність, як прикладу для 
наслідування…» 
Отже, гіпотеза, що «волонтерські організації та волонтерство є 
чинником модернізації суспільного життя» доведена.  
101 
 
Висновок до розділу 3. На завершення важливо зазначити, що 
соціологічне дослідження, проведене для вирішення завдань цієї роботи, 
підтвердило наведені нижче припущення: 
Гіпотези: 
1. Всі громадяни України розуміють, що таке «волонтерська 
діяльність». 
2. Всі громадяни України розрізняють волонтерство і благодійність. 
3. Більшість громадян України залучені до волонтерської діяльності під 
час воєнних дій. 
4. Громадяни України повністю довіряють волонтерам та 
волонтерським організаціям.  -  гіпотеза доведена. Дуже малий відсоток 
громадян України не довіряє волонтерам. 
5. Волонтерство приносить лише користь – гіпотеза спростована. 
Справжнє волонтерство приносить користь -  псевдоволонтерство шкодить 
суспільству. 
Під час написання даного соціологічного дослідження було:  
1. Проаналізовано чи відоме респондентам поняття «волонтерство 
і волонтерська діяльність» і чи диференціюють респонденти поняття 
«волонтерство» і «благодійність». На основі аналізу соціологічного 
дослідження можемо стверджувати, що більшість опитаних знайомі з 
поняттям «волонтерська діяльність» та беруть безпосередню участь у 
волонтерській діяльності: «відоме з особистого практичного досвіду 
волонтерства 60%, мали можливість спостерігати за роботою волонтерів – 
32% та мають загальне уявлення про волонтерство – 8%  
2. З’ясували ставлення респондентів до волонтерства як до 
суспільного явища. Оскільки переважна більшість опитаних зазначила 
«волонтерство» як позитивне суспільне явище, вважаємо за доцільне 
102 
 
охарактеризувати рівень довіри респондентів до заходів, які проводять 
волонтери. 
3. Чи довіряє суспільство волонтерам повністю.  Слід зазначити, що 
відсутність довіри до волонтерських заходів не висловив жоден з 
респондентів, 2% опитуваних з обережністю ставляться до волонтерських 
заходів, на що мав вплив негативний досвід з «псевдоволонтерством». Також 
зазначений фактор вплинув на те, що 88% опитуваних довіряють лише добре 
знайомим волонтерам і беруть участь лише у їх проектах. Лише 12% 
опитуваних має повну і беззаперечну довіру до всіх волонтерських проектів.  
Було наведено  волонтерські організації які мають стовідсоткову довіру 
громадян.  
4. Досліджено   відсотковий склад тих хто брав участь у 
волонтерській діяльності. Охарактеризовано види волонтерської діяльності, 
якими займаються громадяни України впродовж війни. Виходячи з діаграми 
(рис 3.2.7.) 76% опитуваних або займаються волонтерством зараз, або  мали 
досвід волонтерства. Не брали участь у волонтерській діяльності 20%, а 4% 
вважають благодійність кращою за волонтерство. Що свідчить про активну 
громадянську позицію, та небайдужість до Перемоги та розвитку України.  
5. Вказано моральні та матеріальні причини, які можуть вплинути 
на припинення волонтерської діяльності громадянами України.  
Найбільшим і найнезаперечіншим мотивом, щодо волонтерства і 
волонетрської діяльності є наближення Перемоги у війні з росією – 40% 
обрало цей мотив, також 40% стоїть за альтруїстичною волонтерською 
діяльністю. Безкоштовне набуття професійних навичок під час волонтерства 
обрали 6% респондентів, 8% реалізують власні ідеї у волонтерстві, 2% 
вирішують власні психологічні проблеми, 2% одночасно і Наближають 
Перемогу і вирішують власні психологічні проблеми «…Пункти Наближаю 
Перемогу і вирішення власних психологічних. проблем. Це заспокоює трохи, 
103 
 
коли ти розумієш, що теж зробив щось, хоч малу частину, для Перемоги…» 
та 2% відповіли «…Допомога іншим + реалізація ідей і як результат 
набуття навичок. Це комплексна "вправа". Моє волонтерство почалось 
давно і не з гуманітарки. Тому моя мотивація скоріше допомога 
нужденним…» - це твердження, на думку автора, найповніше характеризує 
спонуку до волонтерства в даний час. 
104 
 
ВИСНОВКИ 
 
Дослідивши наукові джерела та літературу прийшли до висновку, що 
волонтерство є різновидом доброчинної діяльності індивідів або груп, що 
здійснюється на основі загальних цілей, спрямованих на вирішення 
соціальних проблем, заради добробуту й благополуччя як окремих громадян, 
так і суспільства загалом. Досягнута мета, виконані завдання дають підстави 
зробити загальні висновки:  
1. Опрацьовано теоретичні джерела та розкрито зміст феномену 
волонтерства та його сутність;  Людина стає волонтером лише в тому 
випадку, коли вона сама цього хоче і коли вона згідна виконувати покладену 
на неї роботу добровільно. Основна мета волонтера – це захист прав і свобод 
людини, підтримка її як матеріально так і психологічно, а також реалізація 
свої громадянських обов’язків. Основними принципами, якими керуються 
волонтери є: добровільність, щирість, миролюбивість і милосердя. Такі 
людські якості виховують населення у атмосфері розуміння і толерантності.  
2. З’ясовано особливості діяльності волонтерів в українському 
суспільстві як виду соціальної активності. Волонтерська діяльність 
ґрунтується на таких основоположних засадах: добровільність та 
доброчинність; законність; гуманність та гідність; спільність інтересів і 
рівність прав її учасників; гласність; відповідальність; конфіденційність. 
Основою соціальної активності є самосвідомість особистості, вираження та 
захист інтересів спільноти як власні. Активну особистість можна розглядати, 
як особу для якої суспільні інтереси є важливим аспектом життєдіяльності і 
для такої особи є важливим життя у соціальних подіях, а також включення в 
розвиток суспільного механізму і процесу.  
3. Визначено мотиваційні фактори при залученні до волонтерської 
діяльності. Мотиваційна складова волонтерства це характеристика 
волонтерської діяльності. Волонтерство сприяє реалізації основних людських 
105 
 
потреб заради справедливості та миру у суспільстві. У кожної людини різні 
інтереси, потреби і бажання, які впливають на формування мотивації.  
Волонтери не отримують заробітної плати, проте їхня винагорода 
полягає у користі яку вони надають людям, яким вона необхідна. 
Мотиваційні фактори є детермінантами мотивації які можуть 
змінюватися залежно від місця, часу і інтересів людини Найважливішими 
мотиваційними факторами при роботі волонтерів є сама робота. Зміст і 
завдання, які потрібно буде виконувати являються основними 
мотиваційними факторами під час залучення волонтерів до добровільної 
діяльності. Треба зазначити, що умови та безпека праці можуть також 
впливати на мотивацію. Самореалізація, визнання колег та друзів, отримання 
нових навичок, організаційна робота волонтерського руху це все ті 
показники, які можуть вплинути на людину при вирішенні чи хоче вона бути 
волонтером. Отже, мотиваційна складова залежить від індивідуальних 
якостей людини, а також середовища в якому вона перебуває. 
4. Розглянуто напрямки та форми роботи волонтерів в громадських та 
волонтерських організаціях під час воєнних подій в Україні. В Україні 
волонтерство є невід’ємною частиною суспільства, так як активно приймає 
участь у житті населення, особливо в умовах повномасштабної війни з 
російською федерацією. Довіра до волонтерських організацій на сьогодні у 
населення висока, велика кількість громадян України вважають що робота 
волонтерів допомагає встановленню миру та є складовою громадянського 
суспільства. На сьогоднішній день по всій країні існує велика кількість 
різних волонтерських організацій, які займаються допомогою захисникам на 
передовій, постраждалим, а також їхнім сім’ям. Основним видом допомоги є 
надання матеріальної та технічної бази для ЗСУ, але це також може бути 
психологічна допомога і підтримка. У Світовому індексі благодійності 2022 
року Україна –єдина європейська країна, яка посіла 10 місце із 119 країн, 
піднявшись у рейтингу на десять позицій порівняно з минулим списком. 
106 
 
Також існують окремі види допомоги при військових діях, коли 
волонтери добровільно вступають на службу до армії, забезпечують її всім 
необхідним, а також слідкують за порядком на нейтральній території. Під час 
війни волонтери слідкують за дотриманням прав людей, допомагають 
жінкам, дітям, постраждалим. Проводять освітні заходи, розбудовують міста, 
роблять усе потрібне для встановлення миру. Довіра до волонтерських 
організацій у населення висока, велика кількість громадян України вважають 
що робота волонтерів допомагає встановленню миру та наближенню 
перемоги і є складовою громадянського суспільства. Волонтерство в Україні 
являється важливим чинником перебігу і вирішення результатів війни. 
5. Проаналізовано діяльність міжнародних волонтерських об’єднань та 
їх вплив на волонтерство України. В розвинених країнах Європи 
волонтерська діяльність вважається почесною місією. Значна частина 
європейських соціальних працівників пройшла багатий досвід в 
американських університетах, що дало потужний поштовх розвитку теорії та 
практики в європейських країнах. У багатьох країнах Європи розвиток 
волонтерства сприяв зменшенню безробіття і цей досвід Європи можна було 
б активно застосувати в Україні. 
4. Опрацьовано специфіку реалізації волонтерських ініціатив в Україні. 
Волонтерство в Україні є питанням, яке широко обговорюється в 
публічному просторі. Слово "волонтер" пройшло випробування в суспільстві 
як часом, так і результатами, і тепер його використовують як пересічні 
громадяни, так і представники на всіх владних рівнях. 
 Волонтерство як явище, контекст особистої участі у волонтерській 
діяльності, визнання величезного значення волонтерського руху в розвитку 
суспільних процесів як важливої складової громадянського суспільства 
зазнали суттєвих зрушень внаслідок новітніх громадянських практик 
українців через швидке та органічне входження цих практик у реалії 
повсякденного життя в Україні. Це призвело до значних соціальних змін. 
107 
 
Однак обидва явища взаємопов'язані: з одного боку, дії українських 
волонтерів є прямим доказом трансформаційних системних змін, що 
відбуваються в середовищі громадянського суспільства, і прямим наслідком 
таких змін. З іншого боку, діяльність українських волонтерів є прямим 
результатом таких трансформацій.  
А з іншого боку, через публічність своєї діяльності, постійний 
соціальний діалог з громадою, ефективність волонтерських послуг самі 
активісти безпосередньо впливають на українське суспільство, закріплюючи 
в його свідомості принципи відповідальності, важливості активної особистої 
участі в трансформаційних змінах, що відбуваються в суспільстві, а отже, і в 
процесах становлення української політичної нації [Аналіз діяльності 
Національного інституту]. 
 
5. Визначено тенденції розвитку волонтерської діяльності під час 
воєнного стану як детермінанти функціонування громадянського 
суспільства; 
У липні 2022 року, згідно з опитуванням "Волонтерство у воєнний 
час", проведеним U-Report, 84,5% респондентів довіряли волонтерським 
групам. Щоправда, цей показник дещо знизився, але люди все ще довіряють 
державним інституціям.  Опитування довело, що демократична форма 
правління в державі є прийнятною для 64% опитаних респондентів, що 
мешкають в Україні. Довіра громадян до інститутів громадянського 
суспільства зростає, але зростання довіри обмежується кількома проблемами, 
які не були належним чином вирішені.  
За результатами пілотажного соціологічного опитування За 
результатами опитування 86% респондентів стали на шлях волонтерства 
через бажання допомогти нужденним, 8% хочуть набути корисних 
соціальних і практичних навичок під час проведення волонтерських заходів, 
108 
 
6% розглядає волонтерство як можливість безкоштовно скористатися 
міжнародними та спеціалізованими програмами обміну. Жоден з 
респондентів не зазначив матеріальні стимули як причину волонтерства. 
Також, на відміну від зарубіжних країн, у нас ще не розповсюджені додаткові 
бонуси за волонтерство при працевлаштуванні, але вже другий рік у 
мотиваційних листах при вступі до ЗВО можна вказати волонтерство як 
додатковий з мотивів при вступі на допомагаючі спеціальності.  
Найбільшим і найнезаперечіншим мотивом, щодо волонтерства і 
волонетрської діяльності є наближення Перемоги у війні з росією – 40% 
обрало цей мотив, також 40% стоїть за альтруїстичною волонтерською 
діяльністю. Безкоштовне набуття професійних навичок під час волонтерства 
обрали 6% респондентів, 8% реалізують власні ідеї у волонтерстві, 2% 
вирішують власні психологічні проблеми, 2% одночасно і Наближають 
Перемогу і вирішують власні психологічні проблеми. Респонденти 
намагаються прийти до нормального психологічного та психічного стану 
через волонтерську діяльність та посильну допомогу ЗСУ. Ще частина 
респондентівв 2% вважають, що волонтерство для них є реалізацією власних 
ідей покращення життя всіх учасників громади (як постійних мешканців так і 
ВПО) , а також набуття нових навичок громадянського лідерства. 
Гіпотеза, яки ми мали довести нашим опитуванням: «Чи можуть бути 
волонтерство і волонтерські організації (як одні з найяскравіших 
представників інститутів громадянського суспільства) чинники модернізації 
суспільного життя. Думки респондентів розділилися.  
23,6%  не можуть відповісти на поставлене запитання, оскільки не 
знають що таке «інститути громадянського суспільства» не знайомі з їх 
функціями та можливостями впливу. 
12,7%  вважають, що волонтерство не може бути чинником 
модернізації суспільного життя. 
109 
 
63,7% вважають, що волонтерські організації та волонтерство є 
чинником модернізації суспільного життя. Наведемо основні можливості 
впливу волонтерсьва  як інституту громадянського суспільства на суспільне 
життя: 
- волонтерські організації та волонтери виступають в якості 
експертів та лідерів громадської думки з метою модернізації законодавчих 
актів. Досвід волонетрства дає можливість впливати на  діяльність 
Міністерства оборони України; 
- волонтерські оганізації як інститути громадянського суспільства 
виступають ініціаторами змін податкового законодавства з метою 
удосконалення підприємницької діяльності взагалі та соціальнго 
підприємництва зокрема; 
- волонтерство є потужним засобом та рушіями позитивних змін 
для вдосокналення суспільного життя в громаді, завдяки волонтерству всі 
учасники громади відчувають відповідальність за покращення життя в 
громаді; 
- волонтерська діяльність спряє просвітницькій кампанії щодо 
зміни соціальних норм в суспільстві по відношенню до волонтерства і 
благодійності. Спонукає до  виховання дітей і молоді з дитинства у традиціях 
безоплатної допомоги іншим;  
- волонетрські організації та громадські організації є ресурсом, що 
продукують інноваціні підходи до вирішеня проблем, які виникають в 
суспільстві; 
- волонетрські організації посилюють соціальну відповідальність 
та громадянську позицію населенняЮ  
 Отже, гіпотеза, що «волонтерські організації та волонтерство є 
чинником модернізації суспільного життя» доведена.  
110 
 
Поряд зі створенням теоретико-методологічних засад взаємодії 
громадянського суспільства і влади, в центрі уваги українського політичного 
дискурсу перебувають більш конкретні труднощі комунікації між цими 
державними суб'єктами. Ці проблеми є неминучим продуктом часу, протягом 
якого на зміну тоталітарному правлінню прийшла "держава суспільного 
діалогу". Тому становлення громадянських інститутів, налагодження 
ефективної взаємодії з органами державної влади, імплементація 
демократичних цінностей на шляху до євроінтеграції - ці завдання мають 
стати спільною метою суспільства і влади [Якименко , razumkov.org.ua]. 
Розвиток громадянського суспільства та продуктивна взаємодія його 
організацій з органами державної влади є вкрай важливими в контексті 
захисту національних інтересів України. Особливо це стосується досягнення 
тих зовнішньополітичних цілей, які пов'язані з реалізацією європейського 
вектору розвитку, однією з яких є покращення стану внутрішньої безпеки в 
Україні, що є одним із стратегічних пріоритетів. 
Саме тому ігнорування необхідності модернізації суспільства є 
неприпустимою помилкою і стратегічним прорахунком у сучасному світі, 
коли безпрецедентна глобалізація і стрімкі темпи науково-технічного 
прогресу загрожують долі кожної країни, що розвивається, і чим раніше 
держава визначиться з напрямком модернізації і створить для цього 
необхідне підґрунтя, тим більша ймовірність того, що вона зможе успішно 
завершити цей процес. 
Чим раніше держава визначиться з напрямком модернізації та 
забезпечить функціональну основу для реалізації необхідних програм, тим 
більша ймовірність того, що вона успішно завершить цей процес, не 
залишившись на узбіччі історії світової цивілізації. Важливо обережно 
підходити до залучення ідеологів класичної теорії модернізації та її 
різновидів при виробленні прогресивних поглядів на засоби і цілі 
модернізації суспільства. Важливо не допускати використання застарілого 
111 
 
стереотипу "вони нас модернізують" і замінити його на "ми модернізуємо 
себе", а також визнати, що найбільш ефективним шляхом суспільних 
перетворень є одночасна модернізація політичної, економічної, соціальної та 
культурної сфер.  
112 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Вайнілович Н. А. Чинники формування мотивації людини до 
здійснення волонтерської діяльності / Н.А.Вайнілович. // Вісник 
Національного технічного університету України «Київський політехнічний 
інститут». Політологія. Соціологія. Право. – 2012 – №2. – С. 53-59. 
2. Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські 
практики: аналіт. доп. – К.: НІСД, 2015. – 36 с. 
3. Волонтерство в соціальній роботі: навч. посіб. / Р.А. Калениченко. 
Київ: КиМУ, 2008.  86 с. 
4. Голуб В.Л. Державне визнання волонтерської діяльності як чинник 
розвитку взаємовідносин держави та суспільства / В.Л. Голуб // Теорія та 
практика державного управління. 2014. Вип. 4. С. 110-118. 
5. Горєлов Д.М. Волонтерський рух: світовий досвід та українські 
громадянські практики: аналіт. доп. / Д.М. Горєлов, О.А. Корнієвський. – К.: 
НІСД, 2015. – 36 с.   
6. Загальна декларація волонтерів / XI Конгрес Міжнародної асоціації 
Волонтерів (Париж,1990р.) // Волонтерський рух в Україні: тенденції 
розвитку. Вайнола Р. Х., Капська А. Й., Комарова Н. М. та ін – К.: 
«Академпрес», 1999 – 112 с. 
7. 7 Закон України «Про волонтерську діяльність»: [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3236-17. 
8. Зима О.Г. Особливості волонтерства та його розвиток в Україні: 
препринт / О. Г. Зима, В. О. Підгайна. – Х.: ХНЕУ, 2011. – 48 с. 
9. Звіт дослідження «Волонтерський рух в Україні». URL: 
www.gfk.com/ua/news-and-events/news/pages/report.aspx 17 
10. Історія, теорія та практика волонтерського руху в Україні: навч. 
посібник / С. Я. Харченко, В. О. Кратінова, Н. Б. Ларіонова та ін. – Луганськ: 
«Альма-матер», 2008. – 410 с. 
113 
 
11. Історія Волонтерського руху. Інтернет ресурс: режим доступу: 
http://www.volunteer.kiev.ua/pages/History_volunteer. 
12. Капська А. Й. Технологізація волонтерської роботи в сучасних 
умовах [Текст] / А.Й. Капська. ‒ К.: ДЦССМ, 2001. ‒ 140 с. 
13. Капська А. Й. Підготовка волонтерів до соціальної роботи: Навч.-
метод. посібник /А.Й. Капська, О.Г. Карпенко, Н.М. Комарова; Націон. пед. 
ун-т ім. М.П. Драгоманова, Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та 
молоді. – К.: Держсоцслужба, 2005. ‒ 152 с. 
14. Крапівіна Г.О. Світовий волонтерський рух: стан і статус. Вісник 
економічної науки України. 2012. № 1 (21). С. 73–76.  
15. Лях Т. Л. Волонтерство як суспільний феномен, 2004. – Вип. 3-4. – 
С. 139–144.  
16. 1 Лях Т.Н. Види мотивації до волонтерської діяльності. Інтернет 
ресурс: режим оступу http://elibrary.kubg.edu.ua/1209/1/T_LYAKH_VMDVD. 
17. Маслоу А. Г. Мотивация и личность: [пер. с англ.]. – Издательский 
дом «Питер», 2009. 
18. Матвієнко Л.І. Особистість волонтера у психологічному вимірі: 
ціннісно-мотивацій аспект (надання соціальних послуг вразливим верствам 
населення) / Л. І. Матвієнко, К. С. Алексейченко // Ринок праці та 
зайнятості населення. – 2016 – №1. – С. 50-59. 
19. Менеджмент волонтерів від А до Я: навч.-метод. посібник / За ред. 
Т. Л. Лях; авт.-кол.: З. П. Бондаренко, Т. В. Журавель, Т. Л. Лях та ін. – К.: 
Версо-04, 2012. – 288 с.  
20. Огорчак А. Роль школи волонтерів у становленні особистості 
майбутнього соціального працівника / А. Огорчак // Збірник наукових праць 
ТПУ, 2006. – С. 11–19. 
21. Про волонтерську діяльність: Закон України від 5 червня 2009 р. № 
1474-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17#Text (дата 
звернення 13.07.2020).  
114 
 
22. Соціальна робота в Україні: теорія та практика / за заг. ред. 
А.Я. Ходорчук. – Київ: УДЦССМ, 2001. – 396 с. 
23. Тохтарьова І.М. Волонтерський рух в Україні: шляхи до розвитку 
громадянського суспільства як сфера соціальних відносин / І. М. Тохтарьова 
// Теорія і практика державного управління і місцевого самоврядування. –
2014. – No 2. – С. 156–161. 
24. Юрченко І. В. Мотиваційні аспекти волонтерської діяльності / І. В. 
Юрченко // Соціальні виміри суспільства. – 2009. – №1. – С. 361–368. 
25. Харченко С.Я. Історія, теорія та практика волонтерського руху в 
Україні: науково – навч.-метод. посібник / – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. 
Т. Шевченка», 2008. – 319 с. 
26. Цюман Т.П. Соціально-психологічні основи волонтерської 
діяльності. Лекції [Електронний ресурс] / Т. П. Цюман // ТДПУ, Тернопіль – 
Режим доступу до ресурсу: http://www.twirpx.com/file/217695/. 
27. Школа волонтерів: навчальний посібник / За заг. ред. Г.С.Скитьової 
[Авторський колектив: Брик Я.А., Говорун Н. В., Дементьєв В.В., Лащук 
О.М., Мельник О.В., Потій О.В., Скитьова Г.С.]. К.: 2016. 166 с. 
28. Н.Д. Янц. Основи волонтерської діяльності. Курс лекцій. 
Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний 
педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Переяслав – 
Хмельницький. – 2009. – С. 35–79. 
29. The CAF World Giving Index 2021 [Електронний ресурс] // Charities 
Aid Foundation. 2021. – Режим доступу до ресурсу: 
https://www.cafonline.org/docs/default-source/about-us-
publications/caf_wgi2018_repo rt_webnopw_2379a_261018.pdf