Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
на тему:  
«ДОСТУПНІСТЬ ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З 
ІНВАЛІДНІСТЮ: ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ» 
 
 
 
Виконала: студентка  2  курсу, групи  СЗМ-020 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
(шифр і назва спеціальності (спеціалізації))  
 
Батуріна Тетяна Валеріївна 
                (прізвище та ініціали)  
 
Керівник  к.е.н.,  доцент кафедри Соціального забезпечення 
Тернова Л.Ю. 
(прізвище та ініціали)  
 
Рецензент _________________________  
                                      (прізвище та ініціали)  
 
 
 
 
Черкаси – 2021 р. 
 
            ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр       
 
Галузь знань   23 Соціальна робота   
                             (шифр і назва)
 
Спеціальність  232 “Соціальне забезпечення”  
                                                                         (шифр і назва)
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Журба І.О 
“_____” _______________2021 р. 
 
 
З А В Д А Н Н Я  
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТЦІ 
 
                         Батуріній Тетяні Валеріївні      
(прізвище, ім’я, по батькові)
 
1. Тема роботи: Доступність життєвого простору для людей з інвалідністю: 
проблеми та особливості створення 
 
керівник роботи: Тернова Л.Ю., к.е.н., доцент кафедри Соціального забезпечення 
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ________ 
2. Строк подання студентом роботи:  “____” ________ 2021 р. 
3. Вихідні дані до роботи: 
Об'єкт дослідження – доступний життєвий простір 
Предмет дослідження – формування доступного життєвого простору для 
людей з інвалідністю. 
Мета дослідження – охарактеризувати проблеми та особливості 
створення доступного життєвого простору для людей з інвалідністю. 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити):  
1) розкрити поняття про людей з інвалідністю; 
2) визначити поняття та основні напрямки організації доступності  життєвого 
простору для людей з інвалідністю; 
3) проаналізувати основні напрямки організації доступного життєвого 
простору людей з інвалідністю закордоном та в Україні; 
 
4) дати коротку характеристику бар’єрів життєвого простору; 
5) розкрити особливості створення доступності життєвого простору для людей 
з інвалідністю; 
6) провести дослідження рівня доступності  життєвого простору на думку 
людей з інвалідністю Черкаської області. 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових креслень): в 
роботі є 5 таблиць, 3 діаграм, 2 додаток.  
 
6. Консультанти розділів роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 Тернова Л.Ю. 01.09.2021 01.09.2021 
2 Тернова Л.Ю. 01.10.2021 01.10.2021 
3 Тернова Л.Ю. 01.11.2021 01.11.2021 
 
7. Дата видачі завдання «01» 09. 2021 р.  
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів кваліфікаційної роботи магістра  Примітка  
з/п етапів роботи 
1 Отримання завдання 01.09.2021 виконано 
2 Підготовка розділу І  30.09.2021 виконано 
3 Підготовка розділу ІІ 30.10.2021 виконано 
4 Підготовка розділу ІІІ 30.11.2021 виконано 
5 Здача кваліфікаційної роботи керівнику 01.12.2021 виконано 
6 Підготовка реферату 03.12.2021 виконано 
7 Здача кваліфікаційної роботи на кафедру 06.12.2021 виконано 
Зовнішнє рецензування дипломної 
8 10.12.2021 виконано 
роботи 
Підготовка до публічного захисту 
9 14.12.2021 виконано 
дипломної роботи на засідання ДЕК 
 
Студент                           ____________________    _______________________ 
                    (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Керівник роботи         ____________________    _______________________ 
                    (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Секретар ЕК                  ____________________    _______________________ 
        (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) 
 5 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота магістра містить 100 сторінок, 5 таблиць, 3 
діаграм, список використаних джерел з 43 найменувань, 2 додатків. 
 
Доступність життєвого простору для людей з інвалідністю: 
проблеми та особливості створення 
 
Об'єкт дослідження – доступний життєвий простір 
Предмет дослідження – формування доступного життєвого простору для 
людей з інвалідністю. 
Мета дослідження – охарактеризувати проблеми та особливості 
створення доступного життєвого простору для людей з інвалідністю. 
Завданнями дослідження є: 
- розкрити поняття про людей з інвалідністю; 
- визначити поняття та основні напрямки організації доступності  
життєвого простору для людей з інвалідністю; 
- проаналізувати основні напрямки організації доступного життєвого 
простору людей з інвалідністю закордоном та в Україні; 
- дати коротку характеристику бар’єрів життєвого простору; 
- розкрити особливості створення доступності життєвого простору для 
людей з інвалідністю; 
- провести дослідження рівня доступності  життєвого простору на думку 
людей з інвалідністю Черкаської області. 
Практичне значення роботи полягає у можливості використання 
результатів дослідження для вдосконалення доступного середовища 
життєдіяльності для людей з інвалідністю. Також проведено аналіз рівня 
доступності середовища життєдіяльності на думку самих людей з інвалідністю 
Черкаської області. 
 
 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи магістра 2021 
 
Рік захисту роботи 2021 
                      
 Підпис студента ____________________ 
                       
Дата ______________________________ 
 
 
 
 
 
 6 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………...……………5 
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖУВАНОЇ 
ПРОБЛЕМИ…………………………………………………………….…………..9 
1.1. Поняття про людей з інвалідністю……………………………...…..…..9 
1.2. Визначення поняття та основні напрямки організації доступності  
життєвого простору для людей з інвалідністю……………………….…………..13 
1.3. Основні напрямки організації доступного життєвого простору людей 
з інвалідністю закордоном та в Україні…………………………………………...23 
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДОСТУПНОСТІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З 
ІНВАЛІДНІСТЮ ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ………………………………..30 
2.1. Коротка характеристика бар’єрів життєвого простору……………30 
2.2. Створення доступності життєвого простору для людей з 
інвалідністю………………………………………………………………..……….31 
2.3. Загальні рекомендації для фахівців із усунення бар'єрів для осіб з 
інвалідністю з різними формами нозологій……………………………………… 
РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ДОСТУПНОСТІ  
ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ НА ДУМКУ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ………………………………………….……………..71  
ВИСНОВКИ……………………………………………………..…………..79 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..…….82 
ДОДАТКИ……………………………………………………………...……86 
 
 
 
 
 
 
 
 7 
ВСТУП 
 
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що однією з об'єктивно 
складних проблем, з якою доводиться стикатися людям з інвалідністю при 
реалізації своїх прав на охорону здоров'я, соціальний захист, освіту, працю, 
дозвілля, є проблема забезпечення безперешкодного доступу до об'єктів 
інженерної, транспортної, соціальної та інформаційної інфраструктур. 
Неможливість самостійно переміщатися у сучасному міському просторі, 
відвідувати соціально значущі установи суттєво ускладнює життя людей з 
інвалідністю. Разом з тим, створення безбар'єрного середовища забезпечує 
комфортне проживання людей з інвалідністю та полегшує їм можливість в 
отриманні соціальних послуг. 
Відповідно до Конвенції ООН про права інвалідів, Конституції України, 
державної програми «Доступна Україна», інших чинних нормативно-правових 
актів, державних стандартів і технічних регламентів, людям з інвалідністю 
необхідно забезпечити можливість вести незалежний спосіб життя і всебічно 
брати участь у всіх сферах життя суспільства. Для цього потрібно вживати 
належних заходів для забезпечення людям з інвалідністю доступу нарівні з 
іншими до фізичного оточення, до транспорту, інформації та зв'язку, 
включаючи інформаційно-комунікаційні технології та системи, а також до 
інших об'єктів та послуг, відкритих або наданих для населення як у міських, і у 
сільських районах. 
На сьогоднішній день в нашій країні вже багато робиться для 
забезпечення безперешкодної доступності життєвого простору для людей з 
інвалідністю. Створення доступного таких людей середовища життєдіяльності є 
складовою соціальної політики нашої держави. Проте здійснення конкретних 
робіт із створення безбар'єрного середовища для людей з інвалідністю 
стикається з низкою об'єктивних труднощів, що й зумовило актуальність 
обраної теми дослідження. 
Теоретичні та практичні основи організації доступного середовища 
 8 
розглянуті у роботах таких вітчизняних та зарубіжних авторів авторів:                        
Азін В. О., Байда Л. Ю., Грибальський Я. В., Красюкова-Еннс О. В.,                     
Бондар Н. О. Грибальський Я. Калмет Х.Ю. та ін.. 
Таким чином, проблема дослідження полягає в тому, що, незважаючи на 
певну теоретичну та методологічну розробленість проблеми розвитку 
доступного життєвого простору, недостатньо опрацьовано аналіз ефективності 
практики його реалізації, що зумовило мету дослідження. 
Об'єкт дослідження – доступний життєвий простір 
Предмет дослідження – формування доступного життєвого простору для 
людей з інвалідністю. 
Мета дослідження – охарактеризувати проблеми та особливості 
створення доступного життєвого простору для людей з інвалідністю. 
Завданнями дослідження стали: 
- розкрити поняття про людей з інвалідністю; 
- визначити поняття та основні напрямки організації доступності  
життєвого простору для людей з інвалідністю; 
- проаналізувати основні напрямки організації доступного життєвого 
простору людей з інвалідністю закордоном та в Україні; 
- дати коротку характеристику бар’єрів життєвого простору; 
- розкрити особливості створення доступності життєвого простору для 
людей з інвалідністю; 
- провести дослідження рівня доступності  життєвого простору на думку 
людей з інвалідністю Черкаської області. 
Методи дослідження. Теоретичні: порівняльно-типологічний, логічний, 
аналізу та синтезу, дедукції та індукції. Для збору та вивчення емпіричного 
матеріалу застосовувалися такі основні методи: емпіричні (анкетування), 
логічних методів (аналіз узагальнених та узагальнюючих показників), а також 
математичні.  
З метою обґрунтування теоретичних засад, матеріальної бази основних 
вимог і висновків, для досягнення мети  та вирішення завдань дослідження 
 9 
використовували комплект багатоманітних методів дослідження:  
- теоретичний метод: використовується для аналізу теоретичних даних з 
подальшою класифікацією та синтезом отриманої інформації; опрацьовування 
міжнародного нормативно-правового поля та вітчизняного законодавства у 
сфері соціального захисту; 
- емпіричний метод: використовується для індуктивно-дедуктивного способу 
відображення причинно-наслідкових зв’язків між політичними, соціальними та 
педагогічними явищами і процесами; спостереження, спілкування, проведення 
соціологічного опитування серед освітян, дітей і батьків  
- статистичний метод: аналіз обробки та класифікації отриманих освітніх  
подій; затвердження вивчення певної  інформації через порівняння даних, 
поданих у різних першоджерелах. 
У якості дослідницького інструментарію використовувалися традиційні 
кількісні та якісні методи збору інформації. 
Практичне значення роботи полягає у можливості використання 
результатів дослідження для вдосконалення доступного середовища 
життєдіяльності для людей з інвалідністю. Також проведено аналіз рівня 
доступності середовища життєдіяльності на думку самих людей з інвалідністю 
Черкаської області. 
Структури роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, 
висновків, списку використаних джерел – 43 позиції та  додатку. Робота 
викладена на 100 сторінках. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 10 
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ 
 
1.1. Поняття про людей з інвалідністю 
 
Історія розвитку проблеми інвалідності свідчить про те, що вона пройшла 
складний шлях – починаючи від фізичного знищення, невизнання ізоляції 
«неповноцінних членів» до необхідності інтеграції осіб із різними фізичними 
дефектами, патофізіологічними синдромами, психосоціальними порушеннями у 
суспільство, створення для них безбар'єрного середовища. Інакше кажучи, 
інвалідність стає проблемою як однієї людини чи групи людей, так і всього 
суспільства вціломі [26, с. 38]. 
Термін «інвалід» походить від латинського кореня (valid – дієвий, 
повноцінний, могутній) і в буквальному перекладі може означати 
«непридатний», «неповноцінний». В українському слововжитку, починаючи з 
часів Петра I і до середини в XIX ст. інвалідами називали військовослужбовців, 
які постраждали під час війни [34].  
В.І. Даль, тлумачачи слово «інвалід», використовує таке визначення: 
«воїн, що відслужив, заслужений, нездатний до служби за каліцтвом, ранами, 
старезністю». Характерно, що у Західній Європі дане слово мало такий самий 
відтінок, тобто відносилося насамперед до каліцтв воїнів. 
З 2-ї половини ХІХ ст. термін поширюється і на цивільних осіб, що також 
стали жертвами війни, – розвиток озброєнь і розширення масштабів воєн все 
більше наражали мирне населення на всі небезпеки військових конфліктів. 
Нарешті, після Другої світової війни, у руслі загального руху щодо 
формулювання та захисту прав людини в цілому та окремих категорій 
населення зокрема, відбувається формування поняття «інвалід», що стосується 
всіх осіб, які мають фізичні, психічні або інтелектуальні обмеження 
життєдіяльності.  
У словнику інвалідом називається людина, яка повністю або частково 
позбавлена працездатності внаслідок якоїсь аномалії, поранення, каліцтва, 
 11 
хвороби [36, С. 3]. 
Згідно з Декларацією ООН про права інвалідів, 1975 р., інвалідом 
називають будь-яку особу, яка не може самостійно забезпечити повністю або 
частково потреби нормального особистого та/або соціального життя через брак, 
чи то вроджених чи набутих його фізичних чи розумових здібностей [20]. 
В Україні ще з радянських часів вживався термін «інвалід», що є 
ярликом, що підкреслює іншість і безпорадність людини. В даний час більш 
коректний термін «людина з інвалідністю», що використовується в Конвенції 
ООН про права людей з інвалідністю. У цій фразі перше місце відводиться 
людині, а не її характеристикам чи соціальному статусу. 
Громадські організації людей з інвалідністю вважають, що важливо 
використовувати правильну термінологію для людей з обмеженими 
можливостями: «людина із затримкою розвитку», «хворіла на поліомієліт», 
«користується інвалідним візком», «має дитячий церебральний параліч», «зі 
слабким слухом». Ці терміни більш правильні, оскільки послаблюють поділ на 
«здорових» і «хворих» і не викликають жалю чи негативних емоцій. Пізніше в 
рамках створення ефективної системи запобігання та протидії дискримінації та 
плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 
2020 року слова «інвалід», «особа з обмеженими фізичними можливостями», 
«інвалід війни» та «дитина-інвалід» у всіх відмінках і цифрах замінено в 
законах відповідно словами «особа з інвалідністю» [10].  
Соціальна модель інвалідності в Україні була прийнята не відразу. 
Донедавна в Україні домінувала «медична модель інвалідності». Ця модель 
розглядає інваліда як проблему. Відповідно до медичної моделі люди з 
обмеженими можливостями повинні, по можливості, адаптуватися до світу. 
Якщо це неможливо, то на місці необхідно організувати особливі умови для їх 
життя або направити інвалідів до спеціалізованих закладів. Основною суттю 
цієї моделі є залежність інвалідів від інших людей внаслідок інвалідизуючих 
захворювань, а сам підхід базується на стереотипах, що стан інваліда може 
викликати жалість, страх і бажання піклуватися про нього. 
 12 
За медичною моделлю люди є інвалідами через їх інвалідизуючу хворобу, 
тобто інваліди – це люди, які не можуть ходити, не чують, не бачать, не 
говорять. У зв’язку з цим формуються специфічні стереотипи, наприклад, що 
інваліди хворіють все життя або інвалідність не є нормою, а тому інваліди не 
можуть працювати чи навчатися в навчальних закладах; люди з інвалідністю не 
можуть або не повинні мати дітей; вони є утриманцями і тягарем для 
суспільства. 
Отже, медична модель поділяє людей на звичайних людей і людей з 
обмеженими можливостями з точки зору того, що вони не можуть робити. 
Враховуючи цей поділ, суспільство організувало спеціальні інституції, 
ухвалювало певні закони і загалом проводило свою політику таким чином, щоб 
ізолювати людей з обмеженими можливостями від більшої частини суспільного 
життя. 
Розглядаючи генезис концепції інвалідності в рамках основних моделей 
інвалідності, відзначають, що альтернатива домінантному медичному 
сприйняттю інвалідності стала соціальною моделлю. Акцент у цій моделі 
зроблений на подоланні бар’єрів, які ізолюють людей з обмеженими 
можливостями від решти суспільства та не дають їм стати повноправними 
членами своїх спільнот. 
Іншими словами, соціальна модель показує, що становище людей з 
інвалідністю та дискримінація їх штучно створені суспільством. Це порушення 
не має жодного відношення до порушення їхньої інвалідності. Наприклад, 
людину на візку робить інвалідом лише відсутність пандусів, глухих – 
відсутність текстового телефону, розумово відсталих – надання інформації у 
невідповідній, незрозумілій для них формі. З цієї точки зору люди з 
інвалідністю самі по собі вже не є проблемою; саме цьому ця точка зору на 
інвалідність протиставляється медичній моделі. 
Соціальна модель була основою фундаментальних філософських 
принципів, на яких була заснована Британською Радою Організації Інвалідів. 
Незважаючи на те, що з тих пір модель зазнала значних змін, основні ідеї, 
 13 
описані в Основних принципах інвалідності (1976), залишилися в її центрі. Так, 
у Основних принципах інвалідності зазначається, що людей з фізичними 
вадами робить суспільство, яке намагається людей з інвалідністю ізолювати та 
виключити з повноцінної участі в суспільному житті. Таким чином, люди з 
інвалідністю зазнають дискримінації. Щоб зрозуміти це, потрібно зрозуміти 
різницю між фізичними вадами та соціальною ситуацією, що називається 
«інвалідність», і люди з обмеженими можливостями [38, С. 138].  
Таким чином, основні принципи інвалідності під порушенням розуміють, 
наприклад, часткову або повну відсутність функції кінцівки, органу чи тіла, а 
під інвалідністю – часткове або повне обмеження діяльності. тим самим 
відстороняючи їх від участі у комплексній діяльності цього товариства. Таким 
чином, фізична втрата, по суті, є однією з форм соціального пригнічення. 
Прийняття інвалідності з цієї точки зору дає людям з інвалідністю 
можливість боротися зі штучно створеними фізичними, інституційними, 
правовими або комунікаційними бар’єрами, які заважають їм повноцінно брати 
участь у житті суспільства. 
Так, відповідно до соціальної моделі, інвалідність – це відсутність 
необхідного доступу до фізичних об’єктів (наприклад, будівель), відсутність 
рівних можливостей влаштуватися на роботу чи навчатися [32, с. 148]. 
Соціальні зміни, що об'єктивно відбуваються в сучасному суспільстві і 
відображаються у свідомості людей, виражаються в прагненні розширити зміст 
термінів «інвалід», «інвалідність». Таким чином, Всесвітня організація охорони 
здоров’я (ВООЗ) прийняла міжнародну класифікацію функціонування, 
інвалідності та здоров’я (ICF).  
ICF була офіційно схвалена всіма країнами-членами ВООЗ на 54-й 
Всесвітній асамблеї охорони здоров’я 22 травня 2001 р. ICF пропонує по-
новому поглянути на поняття «здоров’я» та «інвалідність»: у кожного може 
спостерігатися погіршення стану здоров’я, що означає певну обмеженість його 
можливостей. Відповідно до ICF, інвалідність або інвалідність не є явищем, яке 
стосується лише невеликої частини населення. Таким чином, обмежені 
 14 
можливості визнаються загальнолюдським досвідом. Зміщуючи фокус з 
причини захворювання на його наслідки, ICF дозволяє оцінити різні рівні 
здоров’я за універсальною шкалою здоров’я та інвалідності. Більше того, ICF 
враховує соціальні виміри інвалідності і не розглядає інвалідність лише як 
«медичну» чи «біологічну» дисфункцію. Включаючи такі контекстуальні 
фактори, як навколишнє середовище, ICF враховує вплив навколишнього 
середовища на життя людини [41, С. 203]. 
Поняття «інвалід» часто ототожнюють з поняттям «люди з обмеженими 
можливостями». Проте потрібно розділяти ці поняття.  
Поняття «люди з обмеженими можливостями» ширше поняття 
«інваліди». Інваліди входять в групу  людей з обмеженими можливостями, які 
по-іншому називають маломобільними групами населення. 
Поняття маломобільної групи населення (МГН) розкрите – це люди, яким 
важко самостійно пересуватися, отримувати послуги, необхідну інформацію 
або орієнтуватися. До маломобільних груп населення відносять інвалідів, осіб з 
тимчасовими проблемами здоров’я, вагітних жінок, людей похилого віку, 
людей з колясками тощо [43, С. 26]. 
Таким чином, аналіз поняття людей з інвалідністю показав, що медична 
модель інвалідності, яка донедавна була традиційною, на тимчасовому етапі 
була замінена соціальною, яка розглядає проблеми інвалідів із точки зору 
штучно створених суспільством бар'єрів.  
 
1.2. Визначення поняття та основні напрямки організації доступності  
життєвого простору для людей з інвалідністю 
 
Термін «доступний життєвий простір» застосовується до елементів 
навколишнього середовища, які можуть використовувати люди з фізичними, 
сенсорними чи інтелектуальними порушеннями. Насамперед цей вираз 
використовується для опису будівель та компонентів, якими могли б 
користуватися люди, які пересуваються на інвалідних візках. Так, під 
 15 
доступним життєвим простором розуміють таку організацію навколишнього 
простору, за якої будь-яка людина, незалежно від свого стану, фізичних 
можливостей та інших обмежень, має можливість безперешкодного доступу до 
будь-яких об'єктів соціальної, суспільної, транспортної та іншої 
інфраструктури, а також може вільно пересуватися будь-яким вибраним 
маршрутом. У правилах з проектування та будівництва будівель та споруд з 
урахуванням доступності для маломобільних груп населення, доступність 
визначається як властивість будівлі, приміщення, місця обслуговування, що 
дозволяє безперешкодно досягти місця та скористатися послугою. 
Згодом до визначення доступного життєвого простору були включені 
стандарти, які підходили людям з іншими видами інвалідності, у тому числі з 
інвалідністю по зору [37, с. 103].  
Доступний життєвий простір – це середовище життєдіяльності, обладнане 
з урахуванням потреб різних категорій людей з інвалідністю, і що дозволяє їм 
вести незалежний спосіб життя [39]. 
Конвенція ООН «Про права інвалідів» дає таке трактування поняття 
доступності як необхідної передумови для соціальної інтеграції та реалізації 
прав людини: «… важлива доступність фізичного, соціального, економічного та 
культурного оточення, охорони здоров'я та освіти, а також інформації та 
зв'язку, оскільки вона дозволяє інвалідам повною мірою користуватися усіма 
правами людини та основними свободами» [27].  
Таким чином, доступний життєвий простір, згідно з Конвенцією ООН, це 
безперешкодний доступ до об'єктів соціальної інфраструктури (до фізичного 
оточення); безперешкодне користування транспортом та транспортними 
комунікаціями; безперешкодний доступ до засобів зв'язку та інформації 
(отримання в доступній формі); безперешкодне отримання соціальних послуг 
(зокрема реабілітаційних послуг); «безбар'єрне» психологічне середовище в 
суспільстві (усунення «відносницьких» бар'єрів). 
На сьогоднішній день використовують різні поняття, що характеризують 
комфортне місце існування для людей з інвалідністю: доступне середовище, 
 16 
безбар'єрне середовище, універсальний дизайн, інклюзивне середовище та інші. 
Термін безбар'єрне середовище є синонімічним терміном доступного 
середовища, але виходячи з формулювання першого терміна, увага надається 
насамперед присутності «бар'єрів».  
Бар'єри бувають фізичні та нефізичні, у першому випадку – це сходинки, 
вузькі проходи, високі бордюри, ями на тротуарах і т.д. Ці бар'єри можна 
подолати за допомогою облаштування пандусів, установкою поручнів, 
частковою реконструкцією будівель та споруд [42, С. 248].  
Безбар'єрне середовище – це такі елементи навколишнього середовища, в 
яке можуть вільно заходити, потрапляти і які можуть використовувати люди з 
фізичними, сенсорними чи інтелектуальними порушеннями.  
У широкому сенсі безбар'єрний, або доступний дизайн – це дизайн, який 
створює найлегші та найбезпечніші умови для найбільшої кількості людей та 
сприяє їхньому незалежному способу життя [35, С. 65]. 
Під універсальним дизайном, відповідно до Конвенції про права 
інвалідів, розуміють дизайн предметів, обстановок, програм та послуг, 
покликаний їх зробити максимально можливою мірою придатними до 
використання всім людей; універсальний дизайн не виключає асистивні 
пристрої для конкретних груп інвалідів, де це необхідно. 
Інклюзивне середовище найчастіше розуміється як безбар'єрне освітнє 
середовище, яке дозволило б дітям з обмеженими можливостями здоров'я 
реалізувати повною мірою свої освітні потреби. Інклюзивне освітнє середовище 
– це вид освітнього середовища, що забезпечує всім суб'єктам освітнього 
процесу можливості для ефективного саморозвитку. Передбачає вирішення 
проблеми освіти дітей з обмеженими можливостями здоров'я за рахунок 
адаптації освітнього простору до потреб кожної дитини, включаючи 
реформування освітнього процесу, методичну гнучкість та варіативність, 
сприятливий психологічний клімат, перепланування навчальних приміщень так, 
щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей та забезпечували, 
можливості, повну участь дітей у освітньому процесі. У цілому на сьогоднішній 
 17 
день інклюзивне середовище є унікальним процесом доступності, соціалізації і 
самовираження кожної особистості, у якої ліквідуються бар'єри, пов'язані з 
ненормамивністю, цим створюючи умови саморозкриття потенціалів, 
закладених в людині. 
Термін «забезпечення рівних можливостей» означає процес, завдяки 
якому різні системи суспільства та навколишнього середовища, такі як 
обслуговування, трудова діяльність та інформація, є доступними всім, особливо 
інвалідам. 
«Доступний» або «безбар'єрний» дизайн – це дизайн, який створює 
найбільш легкі та безпечні умови для найбільшої кількості людей та сприяє 
їхньому незалежному способу життя [42, С. 249]. 
Для того щоб зробити об'єкт і послуги, що надаються ним, повністю 
доступними людям з інвалідністю потрібно усунути чотири види бар'єрів: 
фізичні, інформаційні, організаційні, комунікативні. Усунення кожного з цих 
бар'єрів більшою чи меншою мірою важливе для тієї чи іншої категорії людей з 
інвалідністю, залежно від специфічних потреб та виду обмежень. 
Архітектурні рішення громадських будівель та споруд рекомендується 
орієнтувати одночасно на компенсацію порушень здоров'я у галузі опорно-
рухового апарату, слуху, зору, психіки. Залежно від виду фізичних та 
сенсорних обмежень потрібні різні підходи до формування безбар'єрного 
середовища. Необхідно добре знати специфічні особливості різних категорій 
інвалідів та способи забезпечення їм умов компенсації обмежень 
життєдіяльності. 
Інваліди з порушенням опорно-рухового апарату, тобто ті, що 
використовують візки або різні пристосування для ходьби (милиці, тростини 
тощо), відчувають фізичні труднощі при пересуванні на територіях та об'єктах. 
Тому створення безбар'єрного середовища для інвалідів-опорників пов'язане з 
необхідністю серйозної реконструкції існуючих об'єктів, а також з 
кардинальними змінами у підходах до проектування нових будівель та споруд, 
вуличного середовища. Це зумовлено тим, що люди з інвалідністю з 
 18 
порушенням опорно-рухового апарату за своїми антропометричними та 
ергонометричними ознаками суттєво відрізняються від інших людей. Вони 
вимагають ширших просторів для руху і маневрування, потребують пологих 
вертикальних поверхонь, відчувають труднощі в пересуванні і потребують 
наявності опорних пристроїв, важко долають різні вертикальні перешкоди у 
вигляді сходів, порогів, їм складно користуватися звичайними меблями та 
обладнанням [28, С. 280]. 
Специфічною особливістю незрячих і слабозорих є той факт, що основна 
кількість інформації людина сприймає візуально, і стає очевидним, що 
основною проблемою незрячих і слабозорих є недостатньо повне сприйняття 
навколишнього світу. Зокрема, сюди можна зарахувати і самостійне 
пересування у міських умовах. Це стосується користування об'єктами міської 
інфраструктури, користування громадським транспортом тощо. У багатьох 
випадках через відсутність доступного середовища люди з обмеженнями зору 
наражаються на серйозну небезпеку на вулицях наших міст. Але практично всіх 
проблем даного характеру можна уникнути, створивши деякі умови, які б 
компенсувати відсутність зору. 
Тут важливо відзначити, що доступне середовище для інвалідів по зору є 
не тільки всілякими пристосуваннями та засоби, створеними спеціально для 
незрячих і слабозорих, але й цілком звичайними, але правильно зробленими 
елементами середовища (сходи, тротуари тощо). Слід підкреслити, що 
організація доступного середовища для людей з інвалідністю зору менш 
затратна, на відміну, скажімо, від середовища, необхідного людям, що 
пересуваються за допомогою інвалідного візка. Вона не вимагає серйозних 
перетворень (перебудови будівель, будівництво пандусів), а включає 
реконструкцію деяких елементів середовища, корисну не тільки незрячим, а й 
усім людям (поручні, сходи), та незначні додатки (тактильні та контрастні 
покажчики). 
Люди з порушенням слуху мають труднощі в орієнтації та комунікації 
при отриманні послуг, а також у забезпеченні безпеки, тобто в отриманні 
 19 
своєчасної інформації про небезпечну ситуацію. Для цієї категорії людей 
необхідно дублювання всю звукову інформацію у доступній їм формі (текст, 
сурдопереклад) та застосування спеціальних пристроїв посилення звуку 
(індукційні петлі та інше). 
Люди з інвалідністю із ментальними (інтелектуальними) порушеннями не 
мають фізичних обмежень. Однак у них можуть бути труднощі сприйняття та 
розуміння інформації, орієнтування у великих просторах тощо [9, С. 297]. 
Визначивши поняття доступного середовища та інших понять, що 
характеризують комфортне місце існування для інвалідів і людей з обмеженими 
можливостями, розглянемо тепер основні напрямки організації для них 
доступного середовища життєдіяльності. Так, у Україні діє державна 
федеральна програма «Доступна Україна». Програма «Доступна Україна» – це 
цілий комплекс заходів, призначених для полегшення орієнтування людей з 
обмеженими можливостями у міських умовах. У ній враховуються вимоги 
різних груп населення з порушеннями здоров'я – від людей на візках до сліпих 
чи глухонімих людей. Головна мета програми – зробити доступними для 
інвалідів усі об'єкти інфраструктури: транспорт, громадські заклади, 
держустанови та підприємства сфери обслуговування. 
Відповідно до програми «Доступна України», основними напрямками 
організації доступного середовища життєдіяльності для інвалідів та людей з 
обмеженими можливостями є: організація повсюдного доступу людей з 
інвалідністю; доступне середовище у школах; оснащення об'єктів транспортної 
та соціальної інфраструктур; супровід молодих людей з інвалідністю. 
Розглянемо докладніше ці напрямки. 
1. Організація повсюдного доступу для людей з інвалідністю. Простір без 
бар'єрів спрямований на те, щоб людина з обмеженими можливостями не 
відчувала себе неповноцінною, ущемленою у правах та отриманні різних 
послуг. Створення доступного середовища для людей з інвалідністю має на 
увазі дообладнання вже існуючих об'єктів та проектування нових з 
урахуванням потреб таких людей. 
 20 
Продумуючи організацію доступного середовища на об'єкті, важливо не 
просто обмежитися установкою перил і пандусів для візків, а й врахувати 
вимоги інших груп людей з інвалідністю. Зокрема, доступне середовище для 
людей з інвалідністю по зору передбачає обладнання будівель спеціальними 
інформаційними елементами, зрозумілими для сліпих громадян. Для 
позначення входів та виходів з будівель згідно з ГОСТом на підлозі обладнують 
тактильні плити (або спеціальні килими) з особливим рифленням, отвори 
оснащують звуковим маячком, дверні ручки повинні забезпечувати легке 
відчинення дверей, сходи – бути зачиненими, а поручні – безперервними та 
максимально зручними для обхвату рукою. 
Конкретні заходи та поради щодо організації безбар'єрного простору для 
людей з порушеннями опорно-рухового апарату, органів слуху та зору 
описують методичні рекомендації щодо доступного середовища для інвалідів. 
У разі порушення вимог або ухилення від забезпечення доступного середовища 
людей з інвалідністю юридичні та фізичні особи підлягають адміністративній 
відповідальності. 
В обов'язковому порядку план облаштування об'єкта обладнанням для 
комфортного пересування людей з інвалідністю, тобто паспорт за програмою 
для людей з інвалідністю повинен бути в наявності на об'єктах: медичні 
установи; магазини з індивідуальним обслуговуванням; послуги з надання 
послуг інвалідам. Цей документ є своєрідним гарантом того, що власник 
зобов'язується оснастити об'єкт обладнанням для доступу інвалідів. Видається 
паспорт лише після того, як об'єкт пройде перевірку спеціалізованими 
державними органами. 
2. Організація доступного середовища у школі. Для створення зручного 
доступу та комфортного навчання у школах та інших освітніх закладах для 
дітей з обмеженнями фізичних можливостей передбачають низку заходів: 
обладнання у школі для дітей з інвалідністю, безпечний безбар'єрний шлях до 
школи, адаптовані для дітей із порушеннями слуху та зору інформаційні 
сигнали. Всі приміщення в будівлі школи повинні бути пристосовані для 
 21 
хлопців із порушеннями: санвузли, класні кабінети, сходи, холи, коридори, 
спортивні зали, їдальні, роздягальні, бібліотеки. Для цього використовуються 
різноманітні пристрої та сучасні технічні пристрої: пандуси; підйомники – 
вертикальні, похилі, сходові; рампи та аппарелі (складні або відкидні для 
економії простору); тактильна плитка; картинки за програмою «Доступна 
Україна» для інвалідів (тактильні піктограми, на яких рельєфно позначені 
особливо значущі об'єкти інфраструктури: ліфт, туалет, гардероб, ескалатор, 
вхід/вихід з приміщення та інші; як правило, вони є чорними малюнками та 
символами на яскраво-жовтому фоні); спеціальні поручні; системи виклику для 
інвалідів (кнопки); звукові та світлові маячки; тактильні табло, піктограми; 
індукційні системи для школярів із порушеннями слуху. У кожному закладі має 
бути розроблений план або дорожня карта за доступним середовищем для дітей 
з інвалідністю у сфері освіти.  
У цьому документі прописується поетапне здійснення реорганізації 
об'єкта, спрямоване створення комфортних умов навчання дітей із особливими 
потребами. Затверджується план директором школи, за виконання кожного 
етапу призначається відповідальна особа із співробітників установи. 
3. Оснащення об'єктів транспортної та соціальної інфраструктур. 
Транспорт – найважливіша складова життєдіяльності громадян, завдяки якій 
здійснюється зв'язок між місцем проживання та рештою об'єктів соціальної 
інфраструктури міста. Для повноцінного впровадження у суспільство будь-які 
транспортні засоби мають стати безбар'єрними та пристосованими до 
обслуговування групи населення з інвалідністю. 
З обладнання та оснащення, об'єкти транспортної та соціальної 
інфраструктур повинні доповнюватися такими елементами: звукові сигнали 
біля світлофорів; покажчики у місцях, де йде будівництво; пандуси та поручні 
біля сходів; пологі спуски у тротуарів; знаки для людей інвалідністю за 
програмою «Доступна Україна» (тактильні знаки доступності для різних 
категорій людей з інвалідністю: за слухом, зором, для колясочників, та всіх 
груп разом; розміщуються при вході в будівлі або приміщення, пристосовані 
 22 
для людей з обмеженими можливостями; а також піктограми у поєднанні із 
системою Брайля для орієнтування людей: обмеження ширини проходів, сходи, 
шляхи евакуації, нерівна дорога, виступи тощо); рампи, аппарелі, підйомні 
пристрої у автобусах; спеціальні місця у транспорті для колясочників із 
кріпленнями; облаштування адаптованої тротуарно-тропінкової мережі без 
бар'єрів; виділення місць для паркування для інвалідів на стоянках. Працівники 
на об'єктах транспорту, обслуговуючий персонал у різних громадських 
організаціях повинні мати пам'ятки з надання допомоги інвалідам та слідувати 
їм. 
4. Супровід молодих людей з інвалідністю передбачає допомогу та 
сприяння людям у здобутті освіти та подальшому працевлаштуванні. При 
цьому велике значення має процес інклюзії, тобто реального застосування 
людей із порушеннями у суспільство, здоровий колектив. В ідеалі інклюзія має 
починатися з дитячого садка. Причому виграють від цього як діти з 
інвалідністю, і нейротипові (тобто нормальні) діти. Діти з порушеннями 
тягнуться за іншими, намагаються наслідувати їх, процес навчання та 
соціалізації відбувається більш активно та ефективно. Звичайні ж малюки, як 
відзначають фахівці, стають добрішими і дбайливішими, вчаться мислити без 
бар'єрів, нормально спілкуватися та дружити з особливими дітьми, не 
навішуючи на них образливі ярлики.  
Природно, що доступне середовище в ДОП для дітей-інвалідів має бути 
організоване дуже ретельно. Це: особливі методики навчання та виховання; 
надання спеціально-навчених тьюторів, особистих помічників для дітей з 
інвалідністю; технічне облаштування всіх приміщень будівлі та підходів до неї. 
Для більш наочного представлення даних про кількість дітей з порушеннями, 
що навчаються в садку або школі, їх особливості та технічні можливості 
надання їм безбар'єрного простору складається дорожня карта за доступним 
середовищем для дітей з інвалідністю у школі або дитячому садку. Тут також 
мають бути намічені заходи щодо оптимізації доступності середовища для 
МГН із зазначенням точних термінів їх виконання. 
 23 
Державна програма передбачає реалізацію цілого комплексу заходів щодо 
організації доступного для людей з інвалідністю середовища, серед них: 
розширення переліку субтитрованих програм з телебачення; підтримка 
спортивних установ, які займаються людьми з інвалідністю; проведення 
навчальних семінарів для працівників освітніх установ з інклюзії дітей-
інвалідів у звичайне середовище; створення безбар'єрного середовища у 
освітніх закладах: оснащення закладів навчальним, реабілітаційним, 
комп'ютерним обладнанням; приведення об'єктів міських інфраструктур у 
відповідність до нормативів із забезпечення доступного середовища інвалідам; 
оснащення та модернізація будівель, транспорту, вулиць для можливості 
безбар'єрного переміщення громадян з інвалідністю; адаптація офіційних сайтів 
органів влади України до вимог людей з обмеженими можливостями [10]. 
Таким чином, проведений аналіз визначення поняття доступного 
життєвого простору для людей з інвалідністю показав, що в широкому аспекті 
термін доступне середовище включає комфортну міську інфраструктуру, 
доступні послуги, доступність зв'язку, толерантність з боку населення, 
можливість для людей з інвалідністю використовувати будь-який транспорт, 
навчатися, займатися трудовою діяльністю, безперешкодно відвідувати 
культурні, освітні, спортивні, медичні та інші масові установи. При цьому треба 
розуміти, що доступне, безбар'єрне середовище – це комплексне поняття. Немає 
доступного середовища лише однієї категорії громадян. Пандус допомагає не 
тільки людині на візку, а й мамам із візками, бабусям із візками, ролерам та 
скейтерам. А потрібним чином влаштовані сходи зручні і людям з інвалідністю, 
і людям похилого віку, і дітям, і іншим людям. 
Аналіз основних напрямів організації доступного середовища 
життєдіяльності для людей з інвалідністю показав, що такими, у відповідність 
до програми «Доступна Україна» є: організація повсюдного доступу людей з 
інвалідністю; доступне середовище у школах; оснащення об'єктів транспортної 
та соціальної інфраструктур; супровід молодих людей з інвалідністю та ін. 
Розробниками програми очікується, що заходи в цих напрямках підвищать 
 24 
рівень доступності різних об'єктів для людей з порушеннями, збільшать 
кількість шкіл та дитсадків з безбар'єрним середовищем, забезпечать більше 
транспортних засобів, комфортних для громадян з особливими потребами. 
 
1.3. Основні напрямки організації доступного життєвого простору 
людей з інвалідністю закордоном та в Україні 
 
Створення доступного життєвого простору, як уже зазначалося, для 
людей з обмеженими можливостями є невід'ємною частиною соціальної 
політики будь-якої держави, практичні результати, які призначені для 
забезпечення людям з інвалідністю рівних можливостей з іншими громадянами 
в усіх сферах життя. Міжнародні угоди і національне законодавство диктує 
необхідність створення умов, при яких в повній мірі здійснюється розвиток 
здібностей громадян з обмеженими можливостями та їх максимальної 
інтеграції в суспільство. 
Період активної уваги до людей з обмеженими можливостями за 
кордоном був 1983-1992, який був названий декада людей з обмеженими 
фізичними можливостями. Позитивні результати в забезпеченні доступного 
середовища життєдіяльності для людей з обмеженими можливостями були в 
тих країнах, де люди з обмеженими можливостями були ініціаторами створення 
доступного середовища. Наприклад, в Канаді участь в цій проблемі було 
розпочато людиною в інвалідній колясці – Ріком Хансеном, який облетів всю 
земну кулю в інвалідному візку. 
Майже всі норми, розроблені в той час стосувалося дизайну і обладнання 
будівель, призначених для проживання людей з обмеженими фізичними 
можливостями. В даний час вони охоплюють всі об'єкти міського планування, 
архітектурного та ландшафтного дизайну і взяти до уваги вимоги не тільки на 
інвалідних візках, а й всі категорії фізично ослаблених осіб. 
В даний час велика увага приділяється за кордоном до проблеми адаптації 
середовища до потреб людей з інвалідністю і людей з обмеженими фізичними 
 25 
можливостями. Практичний досвід у формуванні доступного середовища 
проживання в Західній Європі, Канаді і показує США, що люди з обмеженими 
можливостями, якщо такі є, вільно пересуваються по вулицях, їздять на 
громадському транспорті, в метро, відвідують театри, музеї, кафе і бібліотеки. 
У Великобританії сьогодні налічується близько 10 мільйонів людей з 
обмеженими можливостями – шоста частина населення країни, і вони 
отримують пріоритетну увагу і турботу. Усі британські міські автобуси 
обладнані платформами, на яких інваліди та матері з колясками можуть легко 
піднятися в кабіну. Тактильне покриття покликане допомогти людям, які не 
бачать, це така система показників для сліпих, який є текстурованою 
поверхнею на пішохідні доріжки, переходи, залізничні платформи і т.д. 
Текстура відчуваються незрячими або слабозрячими людьми, скажімо, за 
допомогою білої тростини, що служить свого роду попередженням. 
В американському суспільстві держава робить значний внесок у 
полегшення життя людей з обмеженими можливостями. У кожному будинку є 
два просторих ліфти, які дозволяють людині на візку без проблем спускатися на 
перший поверх. Відповідно до американських стандартів, на кожному 
перехресті частина тротуару спускається під асфальт, що дозволяє людині з 
інвалідністю без зайвих проблем переходити дорогу. Усі міські автобуси 
(районні, міські, короткого та далекого маршруту) оснащені спеціальними 
пристроями для перевезення людей з інвалідністю. До реалізації програм 
соціального захисту інвалідів у розвинених країнах залучені практично всі 
відомства та державні установи, громадські організації та благодійні спілки. 
Національний інститут досліджень інвалідності та реабілітації при Міністерстві 
освіти США надає гранти штатам і заохочує дослідницькі роботи з 
удосконалення таких пристроїв. Однак, незважаючи на створену систему 
реабілітації, з різних причин (економічних, соціальних, політичних, правових 
тощо), стан соціальної реабілітації людей з інвалідністю, на думку фахівців та 
зарубіжних експертів, не є ідеальним і потребує подальшого якісного та 
кількісного аналізу [6]. 
 26 
В даний час доступність середовища для людей з обмеженими 
можливостями в Україні знаходиться на низькому рівні. Практика вітчизняного 
містобудування, проектування та будівництва житлових та цивільно-
виробничих об’єктів, організації транспортно-інформаційного обслуговування 
донедавна не враховувала специфічні потреби людей з обмеженими 
можливостями та значною мірою була спрямована на створення доступного 
середовища проживання  в системі стаціонарних спеціалізованих соціальних 
служб. Тобто вона розвивався як єдина і традиційна форма, що 
характеризується створенням комфортних умов для людей з інвалідністю у 
школах-інтернатах, дитячих будинках, спеціальних житлових будинках для 
інвалідів. Нещодавно сформована державна система заходів у сфері 
містобудування та виробництва допоміжних технічних засобів, громадського 
пасажирського та індивідуального транспорту, зв’язку та інформаційних 
технологій спрямована на поступове створення доступного середовища 
проживання для людей з обмеженими фізичними можливостями. 
Важливим напрямом у рамках соціальної інтеграції сьогодні є створення 
доступного середовища проживання людей з обмеженими можливостями. Цей 
напрямок став предметом багатьох державних та регіональних програм, метою 
яких є планування заходів, що забезпечують людям з інвалідністю рівні права 
та можливості у користуванні житловими, громадськими установами, 
послугами соціально-культурних закладів, в освіті та працевлаштування. 
 Формування доступного середовища є обов'язком державних, обласних і 
місцевих органів влади. Законодавство України зобов'язує органи влади 
формувати та виконувати цільові програми забезпечення наявності об'єктів 
міської інфраструктури. Рішення про формування доступного середовища для 
людей з інвалідністю на законодавчому рівні віднесені до повноважень 
державних органів влади України. Обласні органи виконавчої влади мають 
право приймати цільові програми створення «доступного середовища» у своїх 
суб'єктах [2, с. 210]. 
Важливу роль у забезпеченні доступного середовища для життя людей з 
 27 
інвалідністю відіграють громадські організації людей з інвалідністю. відповідно 
до закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 
громадські об’єднання інвалідів мають право на об’єктивну, достовірну та 
повну інформацію про ступінь доступності об’єктів інфраструктури міста та 
області для користування людьми з інвалідністю інвалідами і про всі заходи, 
що змінюють ступінь доступності. Громадські організації людей з інвалідністю 
інвалідів поділяються на: всеукраїнські об'єднання, обласні (обласні, 
територіальні) і місцеві (районні, міські), а також ряд міжрегіональних 
об'єднань. Взаємодія громадського об'єднання з державною адміністрацією 
ґрунтується на співпраці (або протистоянні) з органом відповідного рівня.  
Громадські об’єднання людей з інвалідністю, які мають обласне поле 
діяльності, впливають на обласні органи влади та структури, з якими вони 
намагаються діяти на рівних. Велика кількість громадських об’єднань 
функціонує в місцевому масштабі, тому об’єктами їх впливу та партнерами у 
співпраці є обласні адміністрації, органи місцевого самоврядування тощо. Їхня 
головна мета – донести головне до державних органів. Також громадські 
об’єднання та організації інвалідів мають право за декларативним принципом 
висувати від кожної організації по одній кандидатурі для утворення з їх складу 
громадської ради щодо забезпечення доступного середовища проживання 
людей з інвалідністю, звертатися до органів виконавчої влади міста з 
пропозиціями щодо покращення доступності об’єктів міської інфраструктури 
для користування людьми з обмеженими можливостями.  
Громадські рухи людей з інвалідністю та громадські об’єднання людей з 
інвалідністю здатні максимально врахувати індивідуальні потреби та 
можливості особи з інвалідністю. Це означає, що сполучною ланкою між 
законодавцями та людьми з інвалідністю мають бути громадські організації 
людей з інвалідністю. Проте в Україні вони потребують науково-методичного 
забезпечення, в якому громадські об’єднання стають інструментом узгодження 
інтересів людей з  інвалідністю з інтересами інших громадян на всіх рівнях 
системної організації суспільства. 
 28 
Відповідно до нормативних документів, не тільки обласні та міські 
органи влади, а й комерційні структури зобов’язані враховувати потреби людей 
з обмеженими можливостями. Наприклад, орендар зобов'язаний забезпечити 
доступність до об’єкта. Порушники, згідно з українським законодавством, 
повинні бути піддані адміністративному стягненню. 
Незважаючи на це, в Україні все ще залишається невелика кількість 
будівель, вулиць і транспортних засобів, пристосованих для людей з 
обмеженими можливостями. 
Існує багато інфраструктурних, фізичних, правових, комунікаційних та 
інших бар’єрів, які перешкоджають повній реалізації прав людей з 
інвалідністю. В Україні соціальне середовище здебільшого не пристосоване для 
людей з обмеженими можливостями. Люди на інвалідних візках без сторонньої 
допомоги не можуть покинути власний будинок, піднятися по сходах, не 
обладнаних ліфтом, переходити дорогу або заходити в магазин. Тобто, 
незважаючи на вжиті заходи, низка з них не знаходять своєї практичної 
реалізації. Наприклад, багато об’єктів соціальної інфраструктури не обладнані 
необхідними технічними засобами, або не пристосовані для безперешкодного 
доступу до них цієї категорії громадян. 
Дієвим механізмом реалізації державної політики у вирішенні проблем 
інвалідів в Україні стали цільові програми, що об'єднали зусилля різних 
відомств.  
Зараз на державному рівні розробляється проект Державної програми 
««Доступна Україна»». Основні питання створення доступного середовища 
передбачається перекласти на області та громади, тобто наблизити вирішення 
проблеми до територій, до людей. Питання, сформульовані в проекті програми, 
стосуються практично всіх структур і всіх нормативно-правових актів, які 
стосуються життя людини. До цієї роботи активно залучаються і суб'єкти 
держави. Наприклад, у деяких містах України реалізуються основні напрямки 
організації доступного середовища для осіб з інвалідністю, діють програми 
створення доступного середовища, розроблено плани реконструкції та 
 29 
переобладнання об’єктів соціальної інфраструктури відповідно до з вимог 
доступності та багатьма зручностями. 
На даний час розроблено та затверджено обласні цільові програми 
формування доступного життєвого середовища для людей з інвалідністю, 
розпочато роботу щодо впровадження заходів, спрямованих на адаптацію до 
потреб людей з обмеженими можливостями в міському середовищі, будівлях і 
спорудах соціальної інфраструктури.  
В Україні сформовані основи реабілітаційної галузі, яка об'єднує понад 
підприємства-виробники технічного обладнання для реабілітації інвалідів. 
Розробляються нові технічних засобів протезування, допоміжних засобів, нові 
засоби пересування інвалідів. З'явилися апарати, які дозволяють незрячим 
орієнтуватися в просторі, а глухим – «чути». Впроваджено у виробництво 
неперевершений синтезатор мовлення для інвалідів із вадами слуху та мови.  
Державна політика, будучи основним механізмом, сприяє подоланню 
залежного статусу людей з інвалідністю. Але всіх цих заходів явно недостатньо 
для забезпечення доступного середовища проживання для людей з 
інвалідністю. У національному процесі вирішення проблем людей з 
інвалідністю їх організації повинні виконувати конкретні функції. Однак 
відсутність обласних цільових програм щодо доступності соціальної 
інфраструктури, транспорту та інформації не дозволяє людям з інвалідністю 
реалізувати свої права, передбачені законодавством України та Конвенцією 
ООН про права людей з інвалідністю [1, с. 58].  
 Суть основних напрямків організації доступного середовища для життя 
людей з обмеженими можливостями полягає у створенні таких умов для людей 
з обмеженими можливостями, щоб, по можливості, не було потреби в допомозі 
здорових людей, щоб вони не відчували себе кинутими. поза життям. У зв’язку 
з цим головною перешкодою для реалізації цього напряму є відсутність 
механізму, який зобов’язує вживати відповідних заходів, тобто доступне 
середовище – це, перш за все, вирішення питань у правовій, організаційно-
управлінській сфері. 
 30 
Труднощі в реалізації прийнятих напрямків полягають у тому, що 
елементи, спрямовані на впровадження нових параметрів, а саме формування 
доступного життєвого середовища для людей з обмеженими можливостями, 
доводиться впроваджувати практично з нуля, що вимагає серйозних зусиль. 
Розробляються типові програми інтегрованої освіти та працевлаштування 
людей з обмеженими можливостями, але недоступність довкілля є реальною та 
основною перешкодою для участі людей з інвалідністю в цих програмах. 
Одним із дієвих механізмів реалізації державної політики щодо людей з 
інвалідністю є обласні програми, реалізація яких покликана забезпечити 
необхідні умови для індивідуального розвитку та реалізації можливостей людей 
з інвалідністю. 
Транспорт, зв’язок, освіта, працевлаштування, культурне життя, 
відпочинок – усі зони мають бути доступними для людей з інвалідністю. Кожна 
з цих сфер знаходиться під юрисдикцією різних міністерств і відомств. Це 
потребує цілеспрямованих зусиль і чіткої взаємодії всіх учасників процесу 
облаштування середовища життєдіяльності людей з обмеженими 
можливостями, належного нормативного, організаційного, фінансового, 
забезпечення. Водночас, як зазначають експерти, недостатньо вивчені 
управлінські аспекти, пов’язані безпосередньо з формами організації 
міжвідомчої взаємодії органів виконавчої влади. У зв'язку з цим надзвичайно 
важливою видається міжвідомча координація та неформальна взаємодія з 
питань соціальної політики міністерств, відомств, уряду та громадських 
організацій [9, С. 298]. 
Таким чином, напрямок подальшого забезпечення доступного 
середовища для життя людей з інвалідністю залежатиме не лише від успішного 
просування соціально-економічних реформ, а й від того, наскільки різні 
відомства готові до взаємодії на всіх рівнях. У зв’язку з цим доцільно врахувати 
досвід та існуючі проблеми щодо забезпечення доступного середовища 
проживання людей з інвалідністю. 
 
 31 
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДОСТУПНОСТІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З 
ІНВАЛІДНІСТЮ ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ 
 
2.1. Коротка характеристика бар’єрів життєвого простору 
 
Для людей з інвалідністю із порушеннями опорно-рухового апарату 
бар'єрами різного ступеня вираженості можуть бути: 
1. Для осіб, що пересуваються на кріслах-візках, – пороги, сходи, нерівне, 
слизьке покриття, неправильно встановлені пандуси, відсутність поручнів, 
високе розташування інформації, високі прилавки, відсутність місця для 
розвороту на кріслі-колясці, вузькі дверні отвори, коридори, відсутність 
сторонньої допомоги при подоланні перешкод (за потреби) та інші фізичні та 
інформаційні бар'єри; 
2. Для осіб, що пересуваються самостійно за допомогою тростини, 
милиць, опор – пороги, сходи, нерівне, слизьке покриття, неправильно 
встановлені пандуси, відсутність поручнів, відсутність місць відпочинку на 
шляху руху та інші фізичні бар'єри; 
3. Для осіб, які не діють руками – перешкоди при виконанні дій руками 
(відчинення дверей, зняття одягу та взуття тощо, користування ліфтом, 
клавішами та ін.), відсутність допомоги на об'єкті соціальної інфраструктури 
для здійснення дій руками; 
4. Для осіб з порушеннями зору бар'єрами різного ступеня вираженості 
може бути відсутність тактильних покажчиків, зокрема напрями руху, 
інформаційних покажчиків, наявність перешкод шляху руху (стійки, колони, 
кути, скляні двері без контрастного позначення та інших.); нерівне, слизьке 
покриття, відсутність допомоги на об'єктах соціальної інфраструктури для 
отримання інформації та орієнтації та ін. 
5. Для людей з порушеннями слуху бар'єрами різного ступеня виразності 
можуть бути відсутність зорової інформації, у тому числі при надзвичайних 
ситуаціях на об'єкті соціальної інфраструктури, відсутність можливості 
 32 
підключення сучасних технічних засобів реабілітації (слухових апаратів) до 
систем інформації (наприклад через індукційні петлі), електромагнітні 
перешкоди при проході через турнікети, засоби контролю для осіб з 
кохлеарними імплантами, відсутність перекладача, відсутність допомоги на 
об'єкті соціальної інфраструктури для отримання інформації та орієнтації ін. 
6. Для людей з порушеннями розумового розвитку бар'єрами різного 
ступеня вираженості може бути відсутність зрозумілою для засвоєння 
інформації на об'єкті соціальної інфраструктури, відсутність допомоги на 
об'єкті соціальної інфраструктури для отримання інформації та орієнтації та ін. 
[7, с. 58]. 
 
2.2. Створення доступності життєвого простору для людей з 
інвалідністю 
 
Якщо об'єкт соціальної інфраструктури (ОСІ) займає лише частину 
об'єкта нерухомості (будівлі, споруди, ділянки), то з точки зору оцінки 
доступності ОСІ та послуг, що надаються на ньому, для осіб з інвалідністю, 
слід описувати стан доступності саме цієї частини будівлі або споруди, та 
додатково шляхи руху до нього через інші частини будівлі та прилеглої до 
нього ділянки (території).  
При цьому, «зона відповідальності» керівника організації, що займає 
частину об'єкта нерухомості, з точки зору забезпечення доступності об'єкта та 
послуг, поширюється на приміщення, частину будівлі. А шляхи руху до цієї 
«частини будівлі» (в даному випадку самостійного ОСІ) знаходяться в «зоні 
відповідальності» організації, у чиєму віданні знаходиться вся будівля та 
прилегла до неї ділянка. Ці особливості та взаємовідносини мають бути 
відзначені при описі та оцінці стану доступності ОСІ. 
Якщо установа або організація займає кілька будівель і споруд (як на 
єдиній території, так і територіально розділені, тобто розташовані на відстані), 
то кожна самостійна будівля (споруда) і прилегла до неї ділянка описуються та 
 33 
оцінюються з точки зору доступності для осіб з інвалідністю як кілька (різних) 
ОСІ. 
За відсутності в організації, у чиєму віданні знаходиться будівля, 
закріпленої ділянки (прилеглої території), «зона відповідальності» за 
доступність ділянки, що прилягає до відповідного об'єкта нерухомості, на 
керівника організації та її організацію не поширюється. При оцінці доступності 
ОСІ інформація про це вказується в документах (анкеті – інформації про ОСІ, 
акт обстеження ОСІ), де наголошується на необхідності оцінки стану 
доступності і, при необхідності, адаптації прилеглої ділянки. Однак, 
відповідальність за стан ділянки та організацію робіт з його адаптації 
покладається на організацію, у чиїй віданні знаходиться ця ділянка. 
Аналіз нормативних документів у проектуванні та будівництві дозволив 
не тільки визначити поняття «об'єкт соціальної інфраструктури», але й виділити 
основні компоненти та параметри будівель та споруд: структурно-
функціональні зони та елементи, що підлягають оцінці з точки зору стану 
доступності ОСІ та його адаптації для людей з інвалідністю [10]. 
У таблиці 2.1 представлено класифікацію основних структурно-
функціональних зон та елементів будівель та споруд, що підлягають адаптації 
для осіб з інвалідністю. Відповідно, саме ці структурні елементи потребують 
оцінки стану їх доступності з погляду відповідності чинним нормативним 
документам у будівництві. 
Таблиця 2.1. 
Основні структурно-функціональні зони та елементи будівель та 
споруд, що підлягають адаптації для людей з інвалідністю 
 
№О сновні структурно- Функціонально-планувальні елементи зони  
функціональні зони 
 
1Т ериторія, що прилягає 1.1 Вхід (входи) на територію 
до установи  1.2 Шлях руху на території 
 1.3 Сходи (наружні) 
1.4 Пандус (наружний) 
1.5 Автостоянка і парковка 
 
2 Вхід (входи) в будівлю 2.1 Лестница (наружня) 
 34 
2.2 Пандус (наружный) 
2.3 Вхідна площадка (перед дверима) 
2.4 Двері (вхідні) 
2.5 Тамбур 
 
3 Шлях руху всередині 3.1 Коридор (вестибюль, зона очікування, 
установи (в т.ч. шляхи галерея, балкон) 
евакуації) 3.2. Сходи (всередині будівлі) 
 3.3 Пандус (всередині будівлі) 
3.4 Ліфт пасажирський (або підйомник ) 
3.5 Двері 
3.6 Шляхи евакуації (в т.ч. зони безпеки) 
 
4 Зона цільового Варіант I - зона  4.1 кабінетна форма 
призначення будівлі обслугову- обслуговування 
  вання громадян      4.2 зальна форма обслуговування 
(у т.ч. людей з 4.3 прилавочна форма 
інвалідністю) обслуговування 
4.4 форма обслуговування з 
переміщенням по маршруту 
 
4.5 кабіна індивідуального 
обслуговування 
Варіант II – місця застосування праці 
Варіант III – житлові приміщення 
 
 
5 Санітарно-гігієнічні  5.1 Туалетна кімната 
приміщення 5.2 Душова/ ванна кімната 
5.3 Побутова кімната (гардеробна) 
 
 Система інформації на 6.1 Візуальні засоби 
6 об’єкті  6.2 Акустичні засоби 
6.3 Тактильні засоби 
 
Таким чином, виділяють такі шість основних структурно-функціональних 
зон ОСІ (частин об'єкта соціальної інфраструктури): 
1. Територія, що прилягає до будівлі (ділянка); 
 2. Вхід (входи) у будівлю; 
3. Шлях (шляхи) руху всередині будівлі (в т.ч. шляхи евакуації); 
4. Зона цільового призначення будівлі (цільового відвідування об'єкта); 
5. Санітарно-гігієнічні приміщення; 
6. Система інформації на об'єкті (пристрої та засоби інформування, 
інформатизації та зв'язку та їх системи) [21, с. 88]. 
 35 
«Територія, що прилягає до будівлі (дільниці)» має складається з 
наступних функціонально-планувальних елементів: 
1.1. Вхід (входи) на територію (прилеглу до будівлі); 
1.2. Шлях (шляхи) руху на території; 
1.3. Сходи (зовнішні); 
1.4. Пандус (зовнішній); 
1.5. Автостоянки та паркування. 
Як основні вимоги до цієї зони пред'являється: 
- наявність хоча б одного входу (в'їзду) на територію об'єкта (на прилеглу 
до будівлі територію), пристосованого для всіх категорій громадян; 
- наявність шляхів руху для осіб з інвалідністю (транспортних та 
пішохідних; з можливістю їх суміщення); 
- наявність виділених та маркованих місць (хоча б одного) для транспорту 
людей з інвалідністю; 
- наявність місць відпочинку (рекомендується) [24, С. 25].  
Усі заходи, пов'язані з благоустроєм території, що прилягає до об'єктів 
різного призначення, що мають бути спрямовані на забезпечення: 
а) можливості швидкого орієнтування у просторі для визначення шляху 
руху та вільного вибору напрямку руху з урахуванням забезпечення безпеки; 
б) легкості сприйняття довкілля та орієнтування у ній; 
в) наявності особистого простору, достатнього для вільного пересування 
в межах території об'єкта, у тому числі з використанням технічних засобів 
реабілітації для самостійного пересування; 
г) відсутності будь-яких перешкод на шляху руху, у т. ч. у місцях посадки 
у транспортний засіб та висаджування з нього; 
д) облаштованості місць тимчасового відпочинку [13]. 
Відповідно до вимог мінімальний розмір земельної ділянки будівлі або 
споруди повинен включати необхідну площу для розміщення функціонально 
пов'язаних із будинком під'їздів та стоянок (парковок) для транспортних 
засобів, що керуються людьми з інвалідністю або перевозять людей з 
 36 
інвалідністю, пішохідних маршрутів та місць відпочинку, адаптованих до 
можливостей людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. 
На території об'єкта має бути як мінімум один вхід, пристосований для 
маломобільної групи населення (далі – МГН). Вхід має бути позначений знаком 
доступності та максимально наближений до зупинного пункту громадського 
транспорту або парковки з місцями для паркування особистих автомобілів 
людей з інвалідністю. Вхід на територію об'єкта повинен стикуватися з 
шляхами руху як на території об'єкта, так і з міською пішохідною 
інфраструктурою. Якщо є кілька входів на ділянку і частина їх недоступні для 
МГН, то вони повинні містити вказівники з інформацією про те, де знаходиться 
доступний для МГН вхід. 
Крім того, при вході на ділянку рекомендується помістити інформацію з 
адресою та назвою установи, часом роботи та іншими даними у візуальній, 
тактильній та/або звуковій формі, доступній всім категоріям МГН. Ця 
інформація буде корисною не тільки МГН, а й всім відвідувачам. Маючи 
інформацію про установу, людям не доведеться витрачати час на підхід до 
будівлі, запитувати оточуючих «А що це за будинок за парканом?». У темний 
час доби вхід на територію та інформація біля нього мають бути освітлені. 
Якщо на ділянці розташовано кілька окремих об'єктів або вхід на об'єкт 
не знаходиться в зоні прямої видимості, при вході на територію можна 
передбачити план-схему території із зазначенням шляхів руху, призначених для 
МГН. 
Для забезпечення зручного та безпечного пересування всіх відвідувачів 
будівель та споруд об'єкту, включаючи маломобільні групи населення, від 
місця прибуття на об'єкт до входу слід приділити велику увагу до планування 
та обладнання пішохідних шляхів руху. 
Для цього на обов'язковій основі повинні бути передбачені умови 
безперешкодного, безпечного та зручного пересування МГН дільницею до 
доступного входу до будівлі. Ці шляхи повинні стикуватися з зовнішніми по 
відношенню до ділянки транспортними та пішохідними комунікаціями, 
 37 
спеціалізованими паркувальними місцями, зупинками громадського транспорту  
При плануванні та організації пішохідних шляхів руху по прилеглій 
території особливо рекомендується звертати увагу на наступні моменти: 
- вздовж шляху слід забезпечити орієнтири, що допомагають знайти дорогу; 
- елементи благоустрою та малі архітектурні форми (ліхтарі, урни для сміття, 
вазони з квітами, лавки та ін.) не повинні знаходитися на шляхах руху; 
- висота вільного простору над пішохідними доріжками (під деревами, 
навісами, кронштейнами та ін.) має бути не менше 2,1 м; 
- у всіх місцях, де плавна зміна рівня висоти по шляху руху більша, ніж на 
висоту, еквівалентну висоті одного ступеня, слід передбачити два 
альтернативні способи подолання перепаду висот і за допомогою пандуса 
(для інвалідів-візочників та інших МГН), і за допомогою щаблів, тому що 
багатьом людям значно легше подолати короткий марш сходів, ніж пандус 
[11]. 
Згідно вимог має бути забезпечений поздовжній ухил колії не більше 5 %. 
Поперечний ухил колій рухи МГН, включаючи тротуари, сходи та пандуси, 
слід застосовувати не більше 2 %. 
Якщо на шляху руху територією об'єкта є зміни рельєфу, то недостатньо 
просто заасфальтувати його. Залежно від наведених вище параметрів ухилу 
необхідно робити горизонтальні ділянки шляху для відпочинку. Для 
забезпечення руху МГН по похилих ділянках шляхи слід організовувати сходи 
та пандуси. 
Якщо вимоги до ухилу шляху руху неможливо виконати через рельєф 
місцевості, то при розрахунковому перепаді висоти 3,0 м і більше на шляху 
руху замість пандуса слід застосовувати підйомні пристрої – підйомні 
платформи або ліфти, доступні для інвалідів на кріслі-колясці та інших МГН. 
На шляхах руху до споруд тимчасової інфраструктури у гірській місцевості на 
перепадах висот 3,0 м і більше допускається застосування, за наявності 
супроводжуючих, пандусів ненормативної довжини для забезпечення 
доступних шляхів руху та евакуації інвалідів та МГН. 
 38 
Ширина пішохідної колії з урахуванням зустрічного руху інвалідів на 
кріслах-візках має бути не менше – 2 метри. В умовах забудови, що склалася, 
допускається в межах прямої видимості знижувати ширину шляху руху до 1,2 
м. При цьому слід влаштовувати не більше ніж через кожні 25 м горизонтальні 
майданчики «кишені» розміром не менше 1,8-2,0 м для забезпечення 
можливості роз'їзду людей з інвалідністю на кріслах візках. 
Майданчики для роз'їзду необхідні не тільки для людей з інвалідністю, а 
й для людей з дитячими візками, людей з габаритним вантажем (мішком, 
валізою), батьків із маленькими дітьми. Як майданчик для роз'їзду можуть 
використовуватися перетину доріжок, що примикають майданчики для 
встановлення лавок, площадки перед входами до будівлі [13]. 
У місцях, де передбачається зміна напрямку руху людей у кріслі-колясці, 
необхідно виділяти відповідні зони, габаритні розміри яких слід приймати не 
менше ніж 1,5 х 1,5 м. 
Ширина окремих смуг та всієї пішохідної частини об'єктів пішохідної 
інфраструктури має бути незмінною протягом усього, особливо у маршрутах 
руху маломобільних груп населення. 
Тимчасові споруди, елементи благоустрою, стовпи зовнішнього 
освітлення та вказівників, газетні та торгові кіоски, пристрої та обладнання 
(поштові скриньки, укриття таксофонів, інформаційні щити тощо), що 
розміщуються на стінах будівель, споруд або на окремих конструкціях, а також 
виступаючі елементи та частини будівель не повинні скорочувати нормований 
простір для проходу, а також проїзду та маневрування крісла-коляски. Їх слід 
розташовувати за межами смуги руху МГН або, якщо перше неможливо, 
розширювати шлях руху в місцях їх розміщення. Порушення цього вимоги 
може призвести до тому, що окремі групи не зможуть скористатися шляхами 
руху. 
Об'єкти, лицьовий край яких розташований на висоті від 0,7 до 2,1 м від 
рівня пішохідного шляхи, не повинні виступати за площину вертикальної 
конструкції більш ніж на 0,1 м, а при їх розміщенні на окремо стоїть опорі – не 
 39 
більше ніж на 0,3 м. При збільшенні виступаючих розмірів простір під цими 
об'єктами необхідно виділяти бордюрним каменем, бортиком заввишки 
щонайменше 0,05 м чи огорожами висотою щонайменше 0,7 м [22]. Зелені 
насадження не повинні виступати чи нависати над шляхами руху. 
Як варіант розміщення обладнання: таксофони та інше спеціалізоване 
обладнання для людей з вадами зору повинні встановлюватися на 
горизонтальній площині із застосуванням тактильних наземних покажчиків або 
на окремих плитах висотою до 0,04 м, край яких повинен перебувати від 
встановленого обладнання на відстані 0,7-0,8 м. Форми та краї підвісного 
обладнання повинні бути закруглені [14]. 
Навколо опор, стояків або дерев, що розташовані на шляху руху, що 
стоїть окремо, слідує передбачати попереджувальне мощення у формі квадрата 
або кола на відстані 0,5 м від об'єкта. Мощення може здійснюватися за 
допомогою тактильних покажчиків. Якщо неможливо прибрати споруди та 
обладнання з меж шляху руху, то їх слід маркувати на рівні очей, застосовуючи 
яскраві та контрастні кольори. 
Оптимальними для маркування вважаються кольори яскраво-жовтий, 
яскраво-оранжевий та яскраво-червоний. 
Рекомендується застосовувати контрастні поєднання – білий з чорний, 
жовтий з чорним, білий з червоним у вигляді горизонтальних,вертикальних та 
діагональних смуг. Найбільш поширені позначення: білий – основний напрямок 
шляху, чорний та жовтий – позначення перешкод (сходи, стовпи, вказівні 
знаки). 
Покриття пішохідних доріжок, тротуарів та пандусів має бути з твердих 
матеріалів, рівним, не створює вібрацію при русі, а також запобігає ковзанню і 
забезпечує надійне зчеплення взуття із поверхнею покриття.  
Грати зливової каналізації, при необхідності їх розташування в межах 
об'єктів, слідують передбачати осторонь їх пішохідної частини [11]. У складних 
умовах, коли уникнути облаштування грат зливової каналізації в межах 
пішохідної частини зазначених об'єктів не представляється можливим, їх 
 40 
допускається встановлювати так, щоб ребра дренажних решіток, що 
встановлюються на шляхах руху МГН, розташовувалися перпендикулярно до 
напрямку руху і впритул прилягали до поверхні. Просвіти осередків решіток 
повинні бути не більше 0,013 м завширшки та 0,015 м завдовжки. Діаметр 
круглих отворів у ґратах не повинен перевищувати 0,018 м. В межах ширини 
пішохідної частини доріг, призначених для руху та знаходження на них 
інвалідів та інших маломобільних груп населення, не допускається розміщення 
люків будь-якого призначення. 
Шлях руху до об'єкта бажано забезпечити інформаційними покажчиками 
напрямку руху, у тому числі візуальними, звуковими та тактильними, для того 
щоб допомогти орієнтуватися МГН, особливо людям з порушенням слуху та 
зору. 
На ділянці у місцях зміни ухилів необхідно встановлювати штучне 
освітлення не менше 100 лк на рівні поверхні пішохідної колії. 
Незрячі визначення напряму рухи можуть, за звичкою, використовувати 
бордюри вздовж тротуару. Висоту бордюрів по краях пішохідних колій на 
ділянці рекомендується приймати не менше ніж 0,05 м у вигляді огорож із 
застосуванням матеріалу, контрастного за кольором, акустичним та тактильним 
(дотичним) характеристик по відношенню до тротуару (доріжці) та до 
навколишніх поверхонь. 
За словами фахівців, конструкція тротуару з бортовим каменем по краях 
не дозволяє змітати пісок і пил з тротуару відразу на газон, через відсутність 
стоку на газон на тротуарі накопичується вода, змушує збільшувати кількість 
застосовуваних протиголодних засобів, через те, що вода накопичується 
товстим шаром та замерзає. Також виникають витрати на сколювання льоду. 
Тому, за на нашу думку, замість бордюру тротуар може бути оснащений 
напрямними тактильними покажчиками. 
Пішохідний шлях людей з інвалідністю інвалідів із дефектами зору 
рекомендується організовувати за допомогою «напрямної (провідної) лінії», яка 
створюється добре сприйманими людьми з інвалідністю по зору тактильними 
 41 
(дотиковими) засобами. Тактильна інформація розміщується переважно на 
тротуарах, вона сприймається тростиною або безпосереднім дотиком ніг 
ідучого. 
Якщо застосування напрямних тактильних покажчиків має 
рекомендаційний характер, то попереджувальна тактильна плитка є 
обов'язковою на ділянках. Її встановлюють перед сходами, входами. У цьому 
випадку застосовується плитка із усіченими конусами. Тактильно-контрастні 
покажчики, виконують попереджувальну функцію на покритті пішохідних 
шляхів, слід розміщувати на відстані 0,8-0,9 м до перешкоди. Глибина 
попереджувального покажчика має бути в межах 0,5-0,6 м і входити до 
загальної нормованої відстані до перешкоди. Покажчик повинен закінчуватися 
до перешкоди з відривом 0,3 м. Покажчики повинні мати висоту рифів 5 мм 
[13]. 
Транспортні проїзди на ділянці та пішохідні шляхи до об'єктів 
допускається поєднувати при дотриманні містобудівних вимог до параметрів 
шляхів руху. 
Для дотримання цих вимог на ділянках необхідно організовувати 
нерегульовані наземні пішохідні переходи, вони позначаються розміткою та 
дорожніми знаками, а також технічними засобами візуальної та/або тактильної 
інформації. 
Облаштування наземних пішохідних колій у місцях їх перетину з 
транспортними шляхами необхідно здійснювати з урахуванням потреб трьох 
основних груп пішоходів: 
а) для людей, які пересуваються за допомогою опорних мобільних засобів 
реабілітації для ходьби (крім ходунків на коліщатках) та тактильної тростини, 
для вагітних жінок, людей з малолітніми дітьми, багажем та людей, які не 
мають фізичних обмежень, рекомендується облаштування краю тротуару або 
пішохідної доріжки бордюром або сходами; 
б) для людей, що пересуваються за допомогою ходунків на коліщатках, у 
кріслі-колясці, що ведуть дитячий візок або візок, рекомендуються такі заходи: 
 42 
- Застосування пандусів на межах тротуару або пішохідної доріжки, 
- Виконання пішохідного переходу в одному рівні з тротуаром або 
пішохідною доріжкою, 
- Виконання пішохідного переходу по всій ширині або по ширині його 
окремих смуг в одному рівні з проїжджою частиною, трамвайними або 
залізничними коліями; 
в) для людей, які мають різні захворювання по зору та (або) мають 
порушення орієнтації, координації рухів, відхилення правильного сприйняття 
навколишньої ситуації внаслідок психічних розладів, а також для людей 
похилого віку рекомендується облаштування пішохідних переходів, аналогічне 
пункту «а» із додатковим інформаційним забезпеченням (тактильні             
покажчики – для сліпих і слабозорих людей; колірне, яскраве та контрастне 
виділення небезпечних ділянок, акустичне, в т. ч. звукове та тактильне 
виділення зон підвищеної небезпеки, використання доступних для сприйняття 
покажчиків і знаків – інших груп). 
У місцях перетину пішохідних та транспортних шляхів, що мають 
перепад висот понад 0,015 м, пішохідні колії облаштують з'їздами з двох сторін 
проїжджої частини або штучними нерівностями по всій ширині проїзної 
частини. Це дуже важливо, оскільки бордюр заввишки більше 1,5-2 см 
недоступний або важкодоступний для людей у кріслах-візках, людей, що 
пересуваються за допомогою ходунків на коліщатках, з дитячими колясками, 
візками та ін. 
Високий бордюрний камінь дуже небезпечний тим, що затримує час 
перебування цих людей на проїжджій частини і змушує їх робити небезпечні 
маневри. 
Бордюрні з'їзди не мають виступати на проїзну частину. 
Довжину поверхні бордюрного пандуса не рекомендується робити більш 
ніж 6 м бути однаковим у всій його довжині. При підйомі людині на 
інвалідному візку і так не просто подолати бордюр в 1,5 см. А якщо він ще на 
пандусі зіткнеться з різким виступом (короткий ухил більше 20%), він може 
 43 
перевернутися назад [16]. 
Існують різні варіанти організації пандусів (зниження рівня тротуарів). 
Наприклад, пандус може бути виконаний по всій ширині тротуарів або 
пішохідних доріжок або тільки по краях тротуару або пішохідної доріжки. 
За конструктивним виконанням пандуси розрізняють: 
– зі скошеними бічними гранями – ухил бічних граней пандуса не може 
перевищувати значення, встановленого для основної його поверхні, пандуси 
даного типу застосовують у нормальних та обмежених умовах з метою 
забезпечення доступу людини в кріслі-візочку до пішохідного переходу по 
бічній межі пандуса; 
– з бортиками з боків – застосовують переважно для комфортних умов, у 
тому числі при виділення зони для руху інвалідів; 
– комбінованого типу – застосовують переважно для нормальних умов, 
при цьому одна бічна грань пандуса виконується скошеною (зазвичай за 
основним напрямком руху людей з інвалідністю), а друга – з колесовідбійним 
бортиком [13]. 
Місце переходу проїжджої частини також позначається запобіжними 
тактильними вказівниками. На переході проїжджої частини використовуються 
вказівники з поздовжніми та діагональними рифами.  
Рекомендується чітко розділяти проїзну та пішохідну зони. Також 
рекомендується забезпечення повного або часткового поділу основних 
зустрічних та перетинальних потоків пішоходів у місцях масових пересувань 
при цьому слід робити обмежувальну розмітку пішохідних шляхів на 
проїжджої частини, яка забезпечить безпечний рух людей та автомобільного 
транспорту. Якщо шляхи руху МГН та автотранспорту на ділянці з'єднані 
(тобто і пішоходи, і автомобілі рухаються однією дорогою), то бажано робити 
обмежувальну розмітку пішохідних шляхів на проїжджій частині. Завширшки 
така дорога має бути не менше 3 метрів, щоб на ній змогли одночасно 
пересуватися та пішоходи, і автомобілі. 
На території, що прилягає до соціально значущого об'єкта, необхідно 
 44 
передбачити паркувальні місця для автотранспорту. Для автотранспорту людей 
з інвалідністю на парковках мають бути виділені спеціальні місця [3]. На 
стоянці (паркування) транспортних засобів особистого користування, 
розташованої на ділянці біля будівлі організації сфери послуг або всередині цієї 
будівлі, слід виділяти 10% машино-місць (але не менше одного місця) для 
людей з інвалідністю, у тому числі кількість спеціалізованих розширених 
машино-місць для транспортних засобів інвалідів, що пересуваються на кріслі-
візочуі, виробляти з розрахунку при числі місць: 
до 100 включно 5 %, але не менше одного місця; 
від 101 до 200 5 місць та додатково 3 % від кількості місць більше 100; 
від 201 до 500 8 місць та додатково 2 % від кількості місць більше 200; 
501 місце та більше 14 місць та додатково 1 % від кількості місць понад 
500; 
Місця, що виділяються, повинні позначатися знаками на поверхні 
покриття стоянки і продубльовані знаками на вертикальній поверхні на висоті 
не менше 1,5-2 м (стіні, стовпі, стійці тощо).  
Це необхідно для інформування як людей з інвалідністю, так і водіїв без 
інвалідності для недопущення заняття даного місця. Знак можна розмістити на 
стовпі чи стіні. Розмітку нанести фарбою чи термопластиком. Знак на асфальті 
краще розміщувати не в центрі місця для паркування, а перемістити нижче, щоб 
водій міг побачити його якомога раніше і щоб він залишався видно навіть тоді, 
коли на цьому місці припарковано автомобіль. Це дозволяє легко 
ідентифікувати спеціальні місця та карати тих водіїв, які незаконно їх 
займають. 
Стовпчик із дорожнім знаком «Парковка для інвалідів» слід розміщувати 
не по осі всієї ширини паркувального місця, а по серединній лінії 
безпосередньо самого місця для автомобіля шириною 2,4 м, щоб узимку, коли 
розмітку на асфальті не видно, водії з інвалідністю орієнтувалися на стовп та 
витримували потрібну відстань між автомобілями. Стовпчик із дорожнім 
знаком «Парковка для інвалідів» встановлюється на кожному паркувальному 
 45 
місці. Поверхня спеціальних паркувальних місць має бути гладкою та рівною, з 
твердим покриттям. Покриття з незв'язаною поверхнею, наприклад, з гравію є 
неприйнятними. 
Місця для особистого автотранспорту інвалідів бажано розміщувати 
поблизу входу, доступного для інвалідів, але не далі 50 м, а при житлових 
будинках – не далі 100 м. Краще їх розміщувати з того боку входу, де є пандус. 
Майданчики для зупинки спеціалізованих засобів громадського транспорту, що 
перевозять лише інвалідів (соціальне таксі), слід передбачати на відстані не далі 
100 м від входів до громадських будівель. 
Доріжка шириною 1,2 м для проїзду інвалідного візка також виділяється 
на асфальті спеціальною розміткою, щоб між припаркованими машинами 
витримувалося необхідне відстань для проїзду коляски, а водії без інвалідності 
намагалися «втиснутися» між машинами людей з інвалідністю, повністю 
блокуючи виходи із автомобіля. Для цих цілей можна застосовувати 
діагональні похилі лінії, схожі на малюнку з розміткою на острівцях безпеки 
[15]. 
На ділянці об'єкта на основних шляхах руху людей рекомендується 
передбачати щонайменше через 100–150 м місця відпочинку, доступні для 
МГН, обладнані навісами, лавами, телефонами, автоматами, вказівниками, 
світильниками, сигналізацією тощо. Місця відпочинку повинні виконувати 
функції архітектурних акцентів, що входять до загальної інформаційної 
системи об'єкта. Місця відпочинку повинні розташовуватися на рівній 
поверхні. Також необхідно встановити урну для сміття та передбачити місце 
для розміщення крісла-коляски. 
Лавки для людей з інвалідністю, зокрема сліпих, встановлюються на 
узбіччях проходів. Але краще лави ставити у спеціально організованих для 
цього «кишенях» тротуарів. Глибина «кишені» може бути різною. Мінімальна 
глибина «кишені» при встановленні лави паралельно осі руху повинна бути не 
менше 1,2 м [13].  
Зона 2 «Вхід (входи) в будівлю». 
 46 
Основною вимогою до зони 2 є наявність у будівлі як мінімум одного 
входу, доступного для всіх категорій людей з інвалідністю (з різними видами 
порушень здоров'я). За наявності кількох входів у будівлю, як правило, 
вибирається вхід, максимально наближений до рівня землі, що відповідає 
вимогам доступності основних параметрів по вхідній зоні. 
До основних функціонально-планувальних елементів зони «Вхід до 
будівлі» належать: 
2.1 Сходи (зовнішні); 
2.2 Пандус (зовнішній); 
2.3 Вхідний майданчик (перед дверима); 
2.4 Двері (вхідні); 
2.5. Тамбур. 
При вході з рівня землі елементи 2.1 – 2.3 можуть бути відсутніми; за 
наявності сходів, необхідно її дублювання пандусом. Елемент 2.5 оцінюється за 
його наявності. 
Усі будівлі та споруди, якими можуть користуватися люди з інвалідністю, 
повинні мати не менше одного доступного для них входу з поверхні землі та з 
кожного доступного для МГН підземного або надземного рівня, з'єднаного з 
цим будинком. При необхідності вхід повинен бути обладнаний сходами, 
пандусом або іншим пристроєм, що забезпечує можливість підйому інвалідів та 
інших МГН на рівень входу до будівлі, його першого поверху чи ліфтового 
холу. 
Доступний вхід до будівлі має чітко виділятися на тлі його фасаду. 
Виділення входу слід підтримувати за допомогою кольору, освітлення та 
інформаційних табличок покажчиків. Доступний вхід повинен бути 
відзначений піктограмою доступності розміром не менше 20 х 20 см. Шляхи 
руху ділянці або території обов'язково повинні вести до доступу для МГН 
входу. Якщо будується нова будівля або проводиться реконструкція старої, 
необхідно передбачати єдиний, доступний всім маломобільних груп населення 
головний вхід, а не організовувати для інвалідів та інших МГН спеціалізований 
 47 
чи «чорний вхід». Етимологія цього словосполучення говорить про 
дискримінаційний характер подібних технічних рішень. Якщо будинок має 
кілька входів, але для МГН доступний тільки один, то решта входів повинні 
містити інформацію з вказівкою шляху руху до доступного входу. 
Спеціалісти в області доступності рекомендують організовувати вхід з 
рівня тротуару без сходинок, сходів, пандусів. Особливо це актуально для 
перепадів висот 15 см і менше. 
Щоб вода не заливала приміщення під час дощу або танення снігу, зверху 
передбачають козирок, а знизу – прямо перед вхідними дверима – 
встановлюють грати зливової каналізації, в які йде вода. 
При неможливості організувати вхід до будівлі відвідувачів із рівня 
тротуару, його необхідно обладнати одночасно і пандусом, і сходами. Це 
пов'язано з тим, що людям безпечніше ходити у час ожеледиці або дощу 
сходами, ніж слизькою похилою поверхнею. Деякі категорії людей з 
інвалідністю (або тимчасовими обмеженнями) також вважають за краще 
пересуватися по прямокутним сходам сходів, а не по пандусу. Наприклад, 
люди, у яких загіпсована стопа, або інваліди, які носять ортопедичне взуття: у 
них стопа жорстко зафіксована під кутом 90° до ноги і не згинається. 
Сходи – дуже важливий об'єкт для інвалідів та інших МГН. Сходи 
повинні включати в себе щаблі та огорожі з поручнями. Ширина сходових 
маршів зовнішніх сходів на ділянках проектованих будівель та споруд має бути 
не менше 1,35 м. Сходи всередині будівлі (при вході, на перепадах висот і між 
поверхами) можуть бути різної ширини. Це залежить від типу сходи, 
призначення об'єкта, кількості працівників та відвідувачів.  
Неприпустимо застосування одиночних щаблів, які мають замінюватись 
з'їздами. Усі щаблі сходів у межах одного маршу повинні бути однаковими за 
формою у плані, за розмірами ширини проступу та висоти підйому сходів. 
Поперечний ухил щаблів має бути не більше 2% . 
Для зовнішніх сходів на ділянках проектованих будівель та споруд на 
перепадах рельєфу ширину проступів слід приймати від 0,35 до 0,4 м (або 
 48 
кратно цим величинам), висоту підступка – від 0,12 до 0,15 м. Проступи сходів 
усередині будівель повинні бути горизонтальними шириною 0,3 м (припустимо 
від 0,28 м до 0,35 м), а підступи у висоту – 0,15 м (припустимо від 0,13 м до 
0,17 м) [17]. 
Не допускається застосування щаблів, виконаних з прозорих та 
полірованих матеріалів. Застосування полірованих матеріалів особливо 
небезпечно на зовнішніх сходах, ганку при вході до будівлі. У холодну пору 
року вони просто не прохідні, і власники об'єктів змушені обладнати їх 
додатковим ковзним покриттям. Скляні сходи також дуже слизькі. До того ж 
вони дезорієнтують не лише інвалідів по зору, а й дітей, людей похилого віку, 
людей, які страждають на запаморочення. 
Для попередження людей з глибокими порушеннями зору про початок та 
кінець сходового маршу на проступях крайових сходів сходових маршів 
повинні бути нанесені один або кілька протиковзких смуг, контрастних з 
поверхнею ступеня, як правило, жовтого кольору, загальної шириною 0,08-0,1 
м. Допускається застосування контрастних протиковзких смуг з 
фотолюмінісцентним покриттям, якщо передбачено завданням на 
проектування. Відстань між краєм контрастної смуги та краєм проступи            
щаблів – від 0,03 м до 0,04 м. 
У місцях перепаду рівнів між горизонтальними ділянками пішохідних 
колій чи підлоги потрібно передбачати влаштування пандусів. Якщо на шляху 
руху МГН є хоч одна сходинка, то вона повинна дублюватися пандусами чи 
підйомними пристроями [12]. 
Пандус – споруда, призначена для переміщення з одного рівня 
горизонтальної поверхні шляху на інший, що складається з маршів (мають 
суцільну похилу за напрямком руху поверхню) та горизонтальних майданчиків 
(для відпочинку та/або маневрування). 
Пандус в основному використовується людьми з інвалідністю на кріслі-
візка, інвалідами з ходунками. Часто ним користуються фізично ослаблені 
люди з інвалідністю, оскільки підйом по пандусу вимагає менше зусиль. 
 49 
Ходьба по пологому пандусу за енерговитратами майже дорівнює ходьбі по 
рівній поверхні. Крім того, ухил пандуса завжди менше, ніж у сходів. Тому він 
кращий для літніх пішоходів, інвалідів окремих категорій. При пересуванні 
сходами багато сил забирають поперемінні поштовхи ногами та підтягування 
тіла на одній нозі. Пандус, на відміну сходів, дає можливість робити кроки 
індивідуальної довжини. 
Одним із основних критеріїв доступності пандуса є його ухил. При 
новому будівництві ухил маршу пандуса не повинен бути крутішим 1:20 (5 %). 
При проектуванні реконструйованих, що підлягають капітальному ремонту та 
пристосовуються існуючих будівель та споруд ухил пандусу приймається в 
інтервалі від 1:20 (5 %) до 1:12 (8 %). Всередині будівель та на тимчасових 
спорудах або об'єктах тимчасової інфраструктури допускається максимальний 
ухил пандуса 1:12 (8 %) за умови, що підйом по вертикалі між майданчиками не 
перевищує 0,5 м-коду. У при перепаді висот підлоги на шляхах руху 0,2 м і 
менше допускається збільшувати ухил пандусу до 1:10 (10%). 
Забезпечити безпечне та комфортне пересування сходами та пандусами 
допомагають поручні. 
Поручні – задають напрямок пересування сходами (у тому числі для 
незрячих) та забезпечують підтримку у збереженні рівноваги всім групам 
населення для безпечного спуску та підйому. 
Уздовж обох сторін всіх пандусів та відкритих сходів, а також у всіх 
перепадів висот горизонтальних поверхонь понад 0,45 м необхідно 
встановлювати огорожі з поручнями  
Часто помилково вважається, що поручні мають бути лише на сходах 
вище 45 сантиметрів (3 щаблі) від рівня підлоги або тротуару. Норматив висоти 
0,45 м відноситься не до сходів, а до перепадів висот, наприклад, до вхідного 
майданчика на ганку. Якщо висота ганку більше 45 сантиметрів, то з обох боків 
його горизонтальної частини мають бути огорожі. Це потрібно для того, щоб 
маломобільна людина випадково не впала із ґанку на землю. 
При організації вхідної групи з використанням сходів та пандусу перед 
 50 
дверима необхідно передбачити вхідний майданчик. Вхідний майданчик при 
входах, доступних МГН, повинен мати навіс і водовідведення. Поверхні 
покриттів вхідних майданчиків та тамбурів мають бути твердими, не допускати 
ковзання при намоканні і мати поперечний ухил в межах 1-2% [19].  
Зовнішні виклики або засоби зв'язку з персоналом при входах до 
громадських будівель слід застосовувати з урахуванням прийнятої організації 
обслуговування відвідувачів за завданням проектування. Викликовий пристрій 
для інваліда на вході встановлюється в основному у випадку, якщо до 
реконструкції діючих будівель або після адаптації діючих об'єктів немає 
технічної можливості забезпечити нормативний та вільний доступ інвалідам. 
Доступ на об'єкт забезпечується за допомогою персоналу або за допомогою 
окремого спеціального входу для інвалідів. При отриманні сигналу від людини 
з інвалідністю персонал об'єкта має відкрити спеціальний вхід для інвалідів або 
допомогти інвалідові у подоланні наявного бар'єру (піднятися по крутому 
пандусу). Кнопка виклику допомоги встановлюється на висоті від 0,85 до 1,1 м 
від рівня тротуару та на відстані не менше 0,4 м від виступаючих частин 
(наприклад, першої сходинки) і позначається табличкою з піктограмою 
«Інвалід». При монтажі кнопки необхідно забезпечити можливість під'їзду 
влаштування виклику інваліда на кріслі-колясці. Для якіснішої взаємодії з 
клієнтом переважно встановлювати пристрій двостороннього зв'язку. Звичайно 
необхідно документально визначити, хто з персоналу установи буде реагувати 
на виклик та надавати допомогу. Пристрій виклику допомоги рекомендується 
встановлювати перед основними бар'єрами для інвалідів – сходами чи 
пандусом. Можливе встановлення пристрою виклику допомоги і на ганку, якщо 
бар'єрами для МГН служать ненормативні двері або тамбури. 
Двері в будівлі та приміщення на шляху руху інвалідів не рекомендується 
робити з порогами, тим не менше допускаються пороги заввишки не більше 
0,014 м – 1,4 сантиметри.  
Можливість подолання порога на інвалідному візку залежить не тільки 
від його висоти, а й від конфігурації – наявності важкопереборного гострого 
 51 
ребра (краю) або ж легко переборної скошеної частини, тому при адаптації вже 
існуючих входів можна застосовувати заокруглені пороги чи мініпандуси. Для 
мінімізації порога під час реконструкції можна спочатку встановлювати дверну 
коробку, та приховувати пороги за  рахунок підняття рівня підлог. Високі 
пороги дверей бажано позначити контрастним кольором. 
Слід використовувати контрастні поєднання кольорів у застосовуваному 
устаткуванні (двері – стіна, ручка). Двері повинні бути добре впізнавані для 
інвалідів порушеннями зору, тобто необхідно, щоб полотно дверей мали 
контрастний колір по відношенню до стіни. Особливу небезпеку для людей з 
вадами зору представляють відчинені двері, на торець яких вони можуть 
натрапити. Якщо двері контрастного кольору, небезпека зіткнення 
зменшується. 
На шляхах евакуації двері мають бути контрастного кольору, відмінного 
від кольору інших дверей. Зазвичай, це червоний, оранжевий чи жовтий колір 
[12]. 
Якщо ж двері та стіни мало контрастують один з одним, то дверні лиштви 
або краї дверного полотна і ручки рекомендується фарбувати в відмінні від 
дверного полотна та стіни контрастні кольори. 
На прозорих полотнах дверей та огорожах (перегородках) слід 
передбачати яскраве контрастне маркування у формі прямокутника заввишки 
не менше 0,1 м та шириною не менше 0,2 м або у формі кола діаметром від 0,1 
до 0,2 м. Розташування контрастної маркування передбачається на двох рівнях 
(раніше був лише один рівень): 0,9-1,0 м та 1,3-1,4 м. 
Контрастне маркування допускається замінювати декоративними 
малюнками чи фірмовими текстами тієї ж яскравості [22]. Бажано, щоб скляні 
двері візуально відрізнялися від будь-яких сусідніх елементів, виконаних із 
прозорих матеріалів. Маркування скляних поверхонь дверей необхідні для 
запобігання зіткненню людей (особливо з порушеннями зору) з дверима. 
Маркування має бути помітним у світлий і темний час доби як зовні будівлі, так 
і при виході з будівлі. Контрастність маркування забезпечується, якщо вона 
 52 
помітна на чорно-білій фотографії. Найбільш помітним, що звертає на себе 
увагу є жовтий колір (загальноприйнятий колір небезпеки) або поєднання 
чорного та жовтого кольору. 
Зона 3 «Шлях (шляхи) руху всередині будівлі (зокрема шляхи 
евакуації)». 
З точки зору доступності оцінюється шлях руху всередині будівлі до 
місця цільового призначення (цільового відвідування) цього об'єкта, тобто до 
зони 4, а також (за наявності адаптованої або універсальної санітарно-
гігієнічної зони) шлях руху до санітарно-гігієнічних приміщень. 
Серед основних вимог, що висуваються до зони 3, важливо зазначити 
такі: за відсутності спеціально виділених шляхів евакуації та зон безпеки в 
будівлі, вимоги до шляху руху розширюються до вимог до шляхів евакуації 
(або, навпаки, вимоги до шляхів евакуації поширюються на шляху руху 
всередині будівлі до місця цільового відвідування та назад до входу/виходу). 
Основними функціонально-планувальними елементами зони 3 «Шляхи 
руху всередині будівлі» є: 
3.1 Коридор (вестибюль, зона очікування, галерея, балкон); 
3.2 Сходи (всередині будівлі); 
3.3 Пандус (всередині будівлі); 
3.3 Ліфт пасажирський (або підйомник); 
3.4 Двері (декілька дверей – якщо кілька на одному шляху руху); 
 3.5 Шляхи евакуації (зокрема зони безпеки). 
Внутрішні шляхи руху поділяються на горизонтальні та вертикальні. 
Шляхи руху до приміщень, зон та місць обслуговування всередині будівлі слід 
проектувати відповідно до нормативних вимог до шляхів евакуації людей із 
будівлі. Вимоги доступності шляхів для інвалідів та МГН не поширюються на 
шляху руху до функціональних зон будівлі, куди не передбачено доступ 
інвалідів (технічні приміщення, в яких небезпечне або заборонене перебування 
сторонніх осіб, як, наприклад, трансформаторні, кухні, складські приміщення, 
небезпечні виробництва) чи чисто службові приміщення [17]. 
 53 
Ширина шляху руху (у коридорах, приміщеннях, галереях тощо) у 
чистоті має бути не менше – в одному напрямку – 1,5 м, при зустрічному русі - 
1,8 м. 
Ширину коридору або переходу в іншу будівлю слід приймати не менше 
ніж 2,0 м. При реконструкції будівель допускається зменшувати ширину 
коридорів, за умови створення роз'їздів «кишень» для крісел колясок розміром 
2 м (довжина) та 1,8 м (ширина) у межах прямої видимості наступної «кишені» 
Якщо і роз'їзди зробити неможливо (зазвичай, у підвальних приміщеннях 
та цокольних поверхах), то потрібно ставити питання про доцільність 
розміщення у таких приміщеннях об'єктів для людей з інвалідністю. 
 Ширину проходу у приміщенні з обладнанням та меблями має мати не 
менше 1,2 м. Підходи до різного обладнання та меблів повинні бути не менше 
0,9 м, а при необхідності повороту крісла коляски на 90 ° – не менше 1,2 м. 
При русі коридором людині з інвалідністю на кріслі-візочку слід 
забезпечити мінімальний простір для: повороту на 90 ° – рівне 1,2 м; розвороту 
на 180 ° – дорівнює діаметру 1,4 м. У тупикових коридорах необхідно 
забезпечити можливість розвороту крісла-коляски на 180 °. Висота коридорів 
по всій їх довжині та ширині повинна складати у світлі не менше 2,1 м . 
Підходи до різного обладнання та меблів повинні бути по ширині не 
менше 0,9 м, а за необхідності повороту крісла-коляски на 90 ° – не менше                 
1,2 м. 
Слід використовувати контрастні поєднання кольорів у обладнанні, що 
застосовується (двері – стіна, ручка). Полотно дверей на шляхах евакуації 
повинно мати забарвлення, контрастне зі стіною.  
Кількість дверей у будівлі краще звести до мінімуму, тому що двері 
ускладнюють пересування всередині будівлі для більшості людей з 
інвалідністю. Двері можуть бути важкими або незручними у використанні, 
якщо вони спроектовані та виготовлені з порушенням вимог нормативних 
документів. 
На вхідних дверях у спеціальних приміщеннях, у яких небезпечно чи 
 54 
категорично заборонено знаходження МГН (бойлерних, вентиляційних 
камерах, трансформаторних вузлах тощо), бажано забезпечити запорами, що 
виключають вільне проникнення всередину приміщення. Це дуже важливо для 
людей з повною або частковою втратою зору. 
Розроблені евакуаційні дії повинні дозволити кожному відвідувачу 
об'єкту покинути будівлю за необхідний час або дістатися до безпечної зони, 
захищеної від вогню та диму, на якомусь поверсі будівлі людина не була. При 
цьому необхідно врахувати, що для евакуації людям, які мають інвалідність, 
може потрібно більше часу, ніж більшості відвідувачів. Отже, необхідно, щоб 
ним була надано можливість скористатися найбезпечнішим маршрутом 
евакуації з будівлі. Тому місця обслуговування та постійного знаходження 
МГН повинні розташовуватися на мінімально можливих відстанях від 
евакуаційних виходів із приміщень, з поверхів та з будівель. 
Шляхи руху до приміщень, зон та місць обслуговування всередині будівлі 
слід проектувати у відповідно до нормативних вимог до шляхів евакуації 
людей. За відсутності спеціально виділених шляхів евакуації та зон безпеки в 
будівлі, вимоги до шляху руху розширюються до вимог до шляхів евакуації 
(або, навпаки, вимоги до шляхів евакуації поширюються по дорозі руху 
всередині будівлі до місця цільового відвідування та назад до входу/виходу). 
Замкнуті простори будівель (доступні приміщення різного 
функціонального призначення: кабіни вбиральні, ліфт, кабіна примірювальної 
тощо), де людина з інвалідністю може виявитися один, а також ліфтові холи, 
пристосовані для безпечних зон, та безпечні зони повинні бути обладнані 
системою двостороннього зв'язку з диспетчером чи черговим. Система 
двостороннього зв'язку має бути забезпечена звуковими та візуальними 
аварійними сигнальними пристроями. Зовні такого приміщення над дверима 
слід передбачити комбінований пристрій звуковий та візуальний 
(переривчастий світлової) аварійної сигналізації. У таких приміщеннях 
(кабінах) має передбачатися аварійне освітлення. Дані засоби зв'язку необхідні 
для того, щоб персонал зміг розшукати та евакуювати з будівлі або безпечної 
 55 
зони всіх відвідувачів [22]. 
Усі евакуаційні виходи на першому поверсі повинні мати рівну поверхню 
або обладнані пандусом. Пандус, який слугує шляхом евакуації з другого та 
вищих поверхів у реконструйованому будівлі або споруді, повинен бути 
безпосередньо пов'язаний через тамбур із виходом назовні. Не допускається 
передбачати шляхи евакуації по відкритим металевим зовнішнім сходам. В 
якість дверних запорів на шляхах евакуації слід передбачати ручки натискної 
дії. Зусилля відчинення дверей не повинно перевищувати 50 Нм.  
Якщо з кожного з поверхів будівлі, споруди неможливо забезпечити 
своєчасну евакуацію всіх інвалідів за необхідне час, слід передбачати на цих 
поверхах безпечні зони, в яких інваліди можуть перебувати до їхнього 
порятунку пожежниками підрозділами [17]. Ці зони можна розташувати в 
незадимлюваних сходових клітинах, поруч із сходовими клітинами (на відстані 
не більше 15 м), у холах ліфтів для МГН, на прилеглій лоджії або балконі, 
відокремлених протипожежними перешкодами від інших приміщень поверху, 
що не входять у зону безпеки. Безпечна зона – це  зона, в якій люди захищені 
від впливу небезпечних факторів пожежі або в якій небезпечних факторів 
пожежі відсутні. 
Зона 4 «Зона цільового призначення будівлі (цільового відвідування 
об'єкта)». 
Основною зоною будь-якого об'єкта соціальної інфраструктури (як 
житлового будинку, місць застосування праці, так і будівлі громадського 
призначення: об'єкта торгівлі та побутового обслуговування – будь-якого 
соціально значущого об'єкта) є місце цільового призначення (або місце 
цільового відвідування) цього об'єкта. Це може бути місце надання послуги, а 
також місце застосування праці. На відміну від пропонованого в інших 
методиках найменування «зона надання послуг» (що звужувало можливості її 
класифікаційної оцінки), визначено найменування зазначеної зони відповідно 
до основної її системоутворюючої ознаки та відповідно до формулювання, 
використаного в окремих документах стандартизації. 
 56 
Назва зони «Зона цільового призначення будівлі (цільового відвідування 
об'єкта)» дозволяє визначити основну вимогу до стану доступності об'єкта 
відповідно до його призначення – доступність місць цільового призначення 
об'єкта та шляхів руху до них. За технічної неможливості забезпечити 
доступність та зручність для всіх категорій громадян місць цільового 
призначення (або цільового відвідування) необхідно запропонувати організацію 
спеціально виділеної зони або ділянки (наприклад, біля вхідної зони) або 
забезпечити надання відповідної послуги (послуг) в іншій, альтернативній 
формі: дистанційно, вдома, чи іншому місці перебування громадянина. 
Місця цільового призначення можуть бути універсальними для 
обслуговування всіх категорій відвідувачів або виділеними – спеціальними для 
людей з інвалідністю, у тому числі поблизу входів. Приміщення для людей з 
інвалідністю на кріслах-візках розміщують на рівні входу, найближчого до 
поверхні землі; при іншому розміщенні приміщень за висотою будівлі (вище 
або нижче за перший поверх), крім сходів, передбачають пандуси, підйомні 
платформи, ліфти або інші пристрої для переміщення людей з інвалідністю на 
візках (у тому числі індивідуальні засоби, наприклад, сходи – «скелемобілі»). 
З урахуванням цільового призначення можуть бути виділені такі види 
місць цільового призначення – варіанти зони 4: 
Варіант І – зона обслуговування громадян (осіб з інвалідністю та інших),  
Варіант ІІ – місця застосування праці, 
Варіант III – житлові приміщення. 
Варіант I – зона обслуговування: представлена, як правило, у громадських 
будівлях та спорудах – на об'єктах соціально-культурного та комунально-
побутового призначення (у тому числі на об'єктах торгівлі, громадського 
харчування, ділового, адміністративного, фінансового, призначення). 
Загальні вимоги до зон обслуговування громадян передбачають не менше 
5% місць для осіб з інвалідністю та інших МГН від загальної місткості 
установи або розрахункової кількості відвідувачів (у тому числі при виділенні 
зон спеціалізованого обслуговування МГН у приміщенні). За наявності кількох 
 57 
ідентичних місць (приладів, пристроїв) обслуговування відвідувачів, 5% їх 
проектуються чи організуються так щоб людина з інвалідністю могла ними 
скористатися. 
З точки зору забезпечення безпеки відвідувачів з порушеннями стану 
здоров'я та мобільності, місця обслуговування та постійного знаходження 
людей з інвалідністю розташовують на мінімальних відстанях від евакуаційних 
виходів із приміщень, а також виходів з поверхів та будівель назовні. 
Зона обслуговування може бути представлена у різних формах. 
Відповідно, у ній виділяються різні функціонально-планувальні елементи та 
параметри їх доступності. З погляду архітектурно-планувальних та 
організаційних рішень доступності можуть бути такі (основні) форми 
обслуговування: 
 4.1 Кабінетна форма обслуговування; 
4.2 Зальна форма обслуговування; 
4.3 Прилавкова форма обслуговування; 
4.4 Форма обслуговування з переміщенням за маршрутом; 
4.5. Кабіна індивідуального обслуговування [25, с. 45]. 
Кабінетна форма обслуговування представлена найчастіше у 
амбулаторних закладах охорони здоров'я, соціального захисту населення, 
органах влади. 
Зальна форма обслуговування представлена також у закладах торгівлі та 
громадського харчування (зал для відвідувачів, торговий зал). 
Прилавкова форма обслуговування представлена в установах та 
організаціях торгівлі, на об'єктах зв'язку, у фінансово-кредитних організаціях 
(це, зокрема, прилавок у магазині, кіоску, на пошті, в банку) та інших. 
Форма обслуговування з переміщенням маршрутом може бути 
представлена в магазинах самообслуговування. 
Кабіна індивідуального обслуговування може бути у вигляді 
примірювальної кабіни, кабіни фотоавтомата, кабіни для голосування [28, С. 
43]. 
 58 
Варіант II – місця застосування праці, та відповідні їм параметри 
використовуються при оцінці стану доступності робочих місць (дільниць, цехів, 
підприємств та організацій, що використовують працю інвалідів), а також при 
оцінці стану доступності навчальних місць у навчальних закладах початкової, 
середньої, вищої та додаткової освіти. 
Варіант III – житлові приміщення та відповідні їм параметри, що 
визначають доступність, використовуються для опису стану доступності як 
житлових приміщень у житлових будинках, так і житлових приміщень у 
готелях, пансіонатах, будинках відпочинку, стаціонарних установах 
соціального обслуговування та інших інтернатних установах, а також для 
оцінки стану доступності відділень тимчасового проживання та стаціонарного 
обслуговування в закладах охорони здоров'я та соціального обслуговування. 
Зона 5 «Санітарно-гігієнічні приміщення» [31, с. 45]. 
До загальних вимог до цієї зони належить вимога про наявність на ОСІ 
(особливо на об'єкті, призначеному для обслуговування відвідувачів), як 
мінімум, однієї універсальної кабіни для людей з інвалідністю (у тому числі 
доступної для користування людей з інвалідністю на кріслі-колясці). Так, не 
менше однієї універсальної кабіни має бути передбачено у громадських 
туалетах, у громадських будинках (при чисельності відвідувачів 50 і більше 
осіб, при знаходженні їх у будівлі 60 хвилин і більше), у виробничих будинках 
(на кожному поверсі, де працюють люди з інвалідністю). При цьому слід 
врахувати, що санітарно-гігієнічні приміщення, облаштовані для осіб, що 
пересуваються на кріслі-колясці, несуть у собі певну загрозу для осіб з 
порушенням зору. У зв'язку з цим всі санітарно-гігієнічні приміщення повинні 
забезпечувати умови контрастності елементів стіна-двері-ручка-сантехніка. 
До функціонально-планувальних елементів зони 5 відносяться: 
5.1 Туалетна кімната; 
5.2 Душова/ванна кімната; 
5.3 Побутова кімната (гардеробна). 
Зона 6 «Система інформації на об'єкті». 
 59 
До системи інформації на об'єкті віднесено пристрої, засоби інформування, 
інформатизації та зв'язку та їх системи. З урахуванням особливих вимог до них 
для інвалідів з особливостями сприйняття (порушеннями сенсорних функцій: 
зору, слуху), мають бути представлені, як мінімум, три основні види пристроїв 
та засобів інформування на об'єкті: 
6.1. Візуальні засоби; 
6.2. Акустичні засоби; 
6.3. Тактильні засоби [33, с.15]. 
 Система засобів інформування зон та приміщень має забезпечувати: 
- безперервність інформації (на всіх шляхах руху людей з інвалідністю), 
своєчасне орієнтування та однозначне впізнання об'єктів та місць відвідування; 
- можливість отримання інформації як про послуги (перелік і порядок 
надання), так і про розміщення та призначення функціональних елементів на 
об'єкті, про розташування шляхів евакуації, у тому числі попереджати про 
небезпеку в екстремальних ситуаціях. 
Системи засобів мають бути комплексними – всім категоріям людей з 
інвалідністю (візуальними, звуковими, тактильними). 
Знаки та символи мають бути ідентичними у межах будівлі, комплексу 
споруд, району розташування об'єктів; вони повинні відповідати нормативним 
документам стандартизації. 
Інформативність забезпечує різноманітну можливість своєчасного 
отримання, усвідомлення інформації та відповідного реагування на неї. 
Вимоги критерію інформативності включають: 
- використання засобів інформування, що відповідають особливостям 
різних груп споживачів; 
- своєчасне розпізнавання орієнтирів у архітектурному середовищі 
громадських будівель; 
- точну ідентифікацію свого місця знаходження та місць, які є метою 
відвідування; 
- можливість ефективної орієнтації – як у світлий, так і у темний час доби; 
 60 
- можливість мати безперервну інформаційну підтримку на всьому шляху 
проходження по будівлі. 
Розміщення та характер виконання елементів інформаційного забезпечення 
повинні враховувати: 
 - відстань, з якої повідомлення може бути сприйнято ефективно; 
- кути поля спостереження, зручні сприйняттю зорової інформації; 
- ясне накреслення та контрастність, а при необхідності – рельєфність 
зображення; 
- відповідність застосовуваних символів або пластичних прийомів 
загальноприйнятого значення; 
- виключення перешкод сприйняттю інформаційних засобів (відблиск 
покажчиків, сліпуче освітлення, суміщення зон дії різних акустичних джерел, 
акустична тінь) [40, с. 55]. 
З перерахованих шести функціональних зон основними, що забезпечують  
досяжність місць основного призначення та основного відвідування будівлі, а 
також безпеки є три зони: 
- «Вхід (входи) до будівлі», 
- «Шлях (шляхи) руху всередині будівлі (в т.ч. шляхи евакуації)», 
- «Зона цільового призначення будівлі (цільового відвідування об'єкта)». 
Інші три зони, за класифікацією критеріїв доступності більшою мірою 
забезпечують додаткові критерії доступності: 
- вимоги інформативності – зона 6 «Система інформації на об'єкті 
(пристрої та засоби інформації та зв'язку та їх системи)», 
- вимоги зручності та комфортності – зона 1 «Територія, прилегла до 
будівлі» (дільниця, включаючи автостоянки та місця відпочинку), а також зона 
5 «Санітарно-гігієнічні приміщення» [30, с. 19]. 
Спеціальні вимоги, що розвивають та розширюють основні вимоги, 
покладені в основу оцінки стану доступності ОСІ за цією методикою, залежно 
від функціонального призначення різних будівель, наводяться в інших 
склепіннях правил та інших документах стандартизації. 
 61 
Архітектурна доступність підприємств, організацій та установ, що надають 
послуги населенню у сферах, правове регулювання яких здійснюється на 
державному рівна, досягається на етапі проектування будівель організацій, а 
також у процесі їх експлуатації. Серед пріоритетів при розробці місцевих 
програм адаптації об'єктів соціальної інфраструктури в числі першочергових 
об'єктів рекомендовані підприємства наближеного обслуговування: магазини, 
універсами та міні-маркети, спеціалізовані підприємства торгівлі та відділи 
«хлібобулочні вироби», «молочні продукти», «бакалія», кіоски та торгові 
автомати; аптеки та аптечні кіоски; столові, кафе та закусочні, у тому числі 
пиріжкові, чайні, молочні і т.п. громадських будівель, де потрібне створення 
умов доступності для маломобільних груп населення. 
Забезпечення доступності для людей з інвалідністю приміщень торгових 
організацій регулюється правилами, застосування яких носить обов'язковий 
характер, та іншими  правилами, що носять добровільний характер і 
встановлює підвищені вимоги. 
Особливої актуальності у великих містах набуває вимога виділення 
спеціальних місць для особистого транспорту людей з інвалідністю на 
автостоянках на підприємствах роздрібної торгівлі. Місця для транспортних 
засобів людей з інвалідністю повинні розміщуватись не далі 50 м від входів, 
доступних для маломобільних покупців. 
Придбання товарів першої необхідності, купівля продуктів харчування та 
побутової техніки, вибір одягу, аксесуарів для дому та інших важливих 
дрібниць мають бути доступними кожній людині. Людям з обмеженими 
можливостями користуватися послугами сучасних торгових комплексів та 
повноцінно задовольняти потреби в товарах та продуктах дозволяє система 
заходів, передбачених у програмі «Доступна Україна». 
Для того, щоб забезпечити групам громадян з інвалідністю вільний доступ 
до торгових приміщень та об'єктів інфраструктури, необхідно використовувати 
спеціальне обладнання. Необхідно підібрати обладнання та виконати адаптацію 
будівлі відповідно до державних норм. 
 62 
Щоб маломобільні групи громадян могли користуватися послугами 
гіпермаркету або торговельного центру, потрібне таке обладнання: 
- пандуси або підйомники (для подолання перепадів висот); 
- поручні та огорожі; 
- спеціальне протиковзке покриття; 
- системи звукового та світлового оповіщення, покажчики; 
- піктограми та спеціальні тактильні таблички для людей з вадами зору; 
- тактильно-контрастні попереджувальні та напрямні покажчики; 
- спеціально обладнаний для МГН розрахунково-касовий пост [4]. 
Торговельне обладнання, що застосовується, повинно забезпечувати 
доступність усім контингентам покупців, у тому числі особам на кріслах-візках, 
для вибору товару. При цьому комплектація та розміщення обладнання в 
торгових залах, доступних людям з інвалідністю, повинні бути розраховані на 
обслуговування осіб, що пересуваються на кріслах-візках самостійно та з 
супроводжуючими, людей з інвалідністю на милицях, а також людей з 
інвалідністю по зору. Столи, прилавки, розрахункові поверхні касових кабін 
слід розташовувати на висоті, що не перевищує 0,8 м від рівня підлоги. 
Максимальна глибина полиць (при під'їзді впритул) не повинна бути більшою 
за 0,5 м. 
Усі розміри проходів (крім одностороннього) повинні забезпечувати 
можливість повного розвороту на 360°, а також фронтального обслуговування 
людей з інвалідністю на кріслі-колясці разом із супровідними. Ширина проходу 
для універсамів, супермаркетів та оптових ринків (торгова площа понад 650 
кв.м) має бути не менше 2 м. 
У тих торгових залах, де для покупців передбачені полиці заввишки понад 
0,9 м, слід забезпечити додаткові полиці або частину основного прилавка 
зниженої висоти від 0,7 до 0,8 м від підлоги. Як мінімум, один із контрольних 
касових постів у залі має бути обладнаний відповідно до вимог доступності для 
людей з інвалідністю. Ширина проходу біля такого касового посту має бути не 
менше ніж 1,1 м. 
 63 
Для акцентування уваги покупців з порушенням зору необхідної 
інформації слід активно використовувати тактильні покажчики (рекомендована 
висота розміщення горизонтально або під нахилом на вітринах і полицях на 
висоті від 0,7 до 1,4 м від рівня підлоги), світлові покажчики, табло та 
піктограми, а також контрастне колірне рішення елементів інтер'єру відповідно 
до вимог. Піктограмам та покажчикам для виділення окремих товарних груп у 
торговому залі рекомендується надавати різні лідируючі кольори. Не слід 
одночасно використовувати червоний, зелений, синій та фіолетовий кольори. 
Забезпечення доступності для людей з інвалідністю приміщень організацій 
комунального харчування регулюється правилами, застосування яких має 
обов'язковий характер, та іншими документами добровільного характеру, що 
встановлюють підвищені вимоги. 
Низка вимог, спрямованих на усунення існуючих перешкод та бар'єрів для 
безперешкодного доступу людей з інвалідністю, встановлена для внутрішнього 
планування підприємств харчування: 
- у приміщеннях громадського харчування розстановка меблів та 
обладнання має забезпечувати безперешкодний рух людей з інвалідністю. 
Ширина проходу біля прилавків для сервірування страв повинна бути не менше 
0,9 м. Для забезпечення вільного обгинання при проході крісла-візка ширину 
проходу рекомендується збільшувати до 1,1 м; 
- у підприємствах самообслуговування рекомендується відводити не 
менше 5% місць, а при місткості зали понад 80 місць – не менше 4%, але не 
менше одного для осіб, які пересуваються на кріслах-візках та з вадами зору, з 
площею кожного місця не менше 3-х кв.м; 
- у приміщеннях громадського харчування має бути 5% столів, але не 
менше одного обіднього столу заввишки 0,65-0,8 м. Такі столи повинні мати 
необхідну ширину між ніжками та необхідну глибину стільниці з опорою 
посередині відповідно; 
- стійки барів та кафетеріїв повинні мати знижену частину – висотою від 
підлоги не більше 0,8 м та шириною 0,8-1,0 м для обслуговування людини з 
 64 
інвалідністю на кріслі-візочку; 
- у підприємствах харчування, пов'язаних із тривалим перебуванням 
відвідувачів (ресторани, їдальні), гардеробні стійки у місцях обслуговування 
маломобільних відвідувачів слід влаштовувати відповідно до рекомендацій: 
- вестибюлі, холи, аванзали, вбиральні, умивальні та інші допоміжні 
приміщення, доступні для маломобільних відвідувачів, слід проектувати з 
урахуванням вимог правил [1, с. 96]. 
 Також встановлено низку вимог до порядку надання інформації 
відвідувачам з інвалідністю: 
- інформація про підприємство (тип, клас, форма обслуговування, 
доступність для маломобільних відвідувачів), а також меню мають бути легко 
визначені та доступні для осіб з інвалідністю на кріслах-візках та осіб з 
порушенням зору; 
- для відвідувачів з порушенням слуху меню пункту харчування має бути у 
текстовому вигляді, із зазначенням складу, ваги та вартості страви, бажано з 
фотографією страви; 
- персонал закладів, який безпосередньо спілкується з відвідувачами, має 
бути підготовлений до відвідування людей з порушеннями слуху; 
- меню має мати контрастні написи простим шрифтом та шрифтом Брайля. 
При цьому, доцільно використовувати також систему медіаінформування, 
засновану на принципі мовного озвучування контенту (змісту меню), 
запрограмованого в чіп, що тактильно відчувається, діаметром близько 0,5 см, і 
зчитує з технічного пристрою, що виконує реабілітаційну функцію для осіб з 
тотальним порушенням зору, виконану у формі авторучки; 
- в якості альтернативи може використовуватися меню підприємства у 
версії для людей з вадами зору, доступною в мережі Інтернет; 
- спеціалізовані засоби інформації для МГН повинні вирішуватися у 
відповідності до основної дизайнерської концепції інтер'єру [35, С. 68]. 
 
 
 65 
2.3. Загальні рекомендації для фахівців із усунення бар'єрів для осіб з 
інвалідністю з різними формами нозологій 
 
Загальні рекомендації щодо усунення бар'єрів та створенню доступності 
життєвого простору для людей з інвалідністю: 
- Люди з інвалідністю, що пересуваються на кріслах-візках – усунення 
фізичних бар'єрів на шляху до місця надання послуг, альтернативні форми 
надання послуг (у тому числі вдома), зручне розміщення інформації, 
організація роботи помічників. 
- Люди з інвалідністю за порушеннями опорно-рухового апарату – 
усунення фізичних бар'єрів на шляху до місця надання послуг, організація 
місця відпочинку; для осіб з інвалідністю, які не діють руками – допомога при 
виконанні необхідних дій. 
- Люди з інвалідністю з порушеннями зору  – усунення інформаційних та 
фізичних бар'єрів на шляху руху, надання інформації у доступному вигляді 
(укрупнений шрифт, рельєфно-крапковий шрифт Брайля, тактильно-контрастні 
знаки та покажчики), допуск собаки провідника. 
- Люди з інвалідністю з порушеннями слуху  – усунення бар'єрів щодо 
надання інформації, допомога сурдоперекладача 
- Люди з інвалідністю з порушеннями розумового розвитку –усунення 
бар'єрів щодо надання інформації («ясна мова» або «легке читання»), 
організація супроводу. 
Установи та організації, що надають державні послуги населенню у 
сферах, правове регулювання яких здійснюється державними органами влади, 
необхідна обов'язкова паспортизація об'єктів. Для інших підприємств, 
організацій та установ, подані нижче матеріали носять рекомендаційний 
характер та можуть бути використані як основа для здійснення заходів щодо 
вдосконалення забезпечувальних процесів, необхідних для забезпечення 
доступності послуг для осіб з інвалідністю. 
1. Формування комісії за безпосередньої участі експертів з числа 
 66 
повноважних представників інвалідних співтовариств, які представляють 
інтереси людей з інвалідністю основних нозологій, які мають підтверджену 
компетенцію в галузі оцінки заходів запобігання заподіянню шкоди при 
формуванні та забезпеченні. 
2. Обстеження об'єктів та послуг при залученні повноважних 
представників інвалідних співтовариств, які мають підтверджену компетенцію 
в галузі оцінки заходів запобігання заподіянню шкоди при формуванні та 
забезпеченні доступного середовища, що представляють інтереси людей з 
інвалідністю різних нозологій. 
3. Експертна оцінка поточного стану доступності об'єкта, компетенції 
персоналу та реалізованих послуг з позиції ризик-орієнтованого підходу, 
формування рекомендацій на основі проведеного обстеження з урахуванням 
принципу «розумного пристосування», що визначає конкретні заходи (як 
технічного, так і організаційного характеру), забезпечує попередження 
заподіяння шкоди. 
4. Прийняття управлінського рішення, реалізованого у плані заходів 
(«дорожній карті») об'єкта, що характеризує поетапне досягнення встановлених 
нормативними документами показників доступності, з урахуванням принципу 
«розумного пристосування», що визначає конкретні заходи (як технічного, так і 
організаційного характеру), що забезпечує попередження заподіяння шкоди. 
5. Підтвердження відповідності сформованого плану заходів критеріям 
доступності, безпеки, інформативності та комфортності, в тому числі при 
використанні принципу «розумного пристосування», з видачею документа про 
відповідність, що підтверджує повноту та достовірність запланованих заходів 
заходам запобігання заподіянню шкоди, за безпосередньої участі повноважних 
співтовариств, що мають підтверджену компетенцію в галузі оцінки заходів 
запобігання заподіянню шкоди при формуванні та забезпеченні доступного 
середовища та що представляють інтереси інвалідів різних нозологій. 
6. Подання пакета документів для субсидування витрат на проведення 
процедури підтвердження відповідності відповідно до чинних обласних 
 67 
програм підтримки малої та середньої підприємницької спільноти. 
7. Реалізація плану заходів щодо поетапного підвищення показників 
доступності об'єктів та послуг. Приймання робіт з формування доступності під 
час реалізації етапів плану заходів рекомендується здійснювати із залученням 
повноважних представників інвалідних співтовариств, що володіють 
підтвердженою компетенцією в галузі оцінки заходів запобігання заподіянню 
шкоди при формуванні та забезпеченні доступного середовища, інвалідів 
різних нозологій. 
8. Подання пакета документів для відшкодування орендарю вартості робіт, 
пов'язаних з облаштуванням засобів доступу до об'єктів соціальної 
інфраструктури для інвалідів (за умови оренди державної власності). 
9. Подання пакета документів для субсидування витрат на проведення 
заходів щодо формування доступності відповідно до чинних програм підтримки 
малої та середньої підприємницької спільноти. 
10. Підтвердження відповідності реалізованих заходів для людей з 
інвалідністю критеріям доступності, безпеки, інформативності та комфортності, 
у тому числі при використанні принципу «розумного пристосування», з 
видачею документа про відповідність, що підтверджує відповідність 
реалізованих заходів  щодо заподіяння шкоди, за безпосередньої участі 
товариств людей з інвалідністю, які мають підтверджену компетенцію в галузі 
оцінки заходів запобігання заподіянню шкоди при формуванні та забезпеченні 
доступного середовища та що представляють інтереси людей з інвалідністю 
різних нозологій. 
11. Подання інформації про сформований рівень доступності об'єкта та 
послуг у встановленому порядку для розміщення на картах доступності. 
12. Визначення посад, на які адміністративно-розпорядчим актом можуть 
бути покладені повноваження щодо надання людям з інвалідністю допомоги 
при наданні їм послуг, та повноваження, пов'язані із забезпеченням доступності 
для людей з інвалідністю об'єктів та послуг. 
13. Забезпечити належну підготовку зазначених осіб, у рамках програми 
 68 
навчання. 
14. Забезпечити початкову підготовку, подальше навчання та стажування 
персоналу контактної зони з видачею за підсумками атестації 
(продемонстрованої здатності застосовувати набуті знання, навички, особисті 
якості) документа, що підтверджує поточний рівень практичних навичок та 
компетенції у сфері обслуговування клієнтів з числа осіб з інвалідністю. 
15. Забезпечити регулярне (не рідше одного разу на рік) підтвердження 
відповідності поточного рівня компетенції відповідно до покладених 
адміністративно-розпорядчих актів повноважень [10]. 
У Черкасах  обліковується 32086 осіб з інвалідністю. На обліку у 
департаменті соціальної політики Черкаської міської ради (далі-департамент) в 
Єдиному державному реєстрі осіб, які мають право на пільги, перебувають  270 
дітей - інвалідів, 1751 інвалідів 1 групи, 7844 інвалідів 2 групи, 6574 інвалідів 3 
групи, в тому числі 1742 інваліда війни. 
Особлива увага приділяється особам з інвалідністю 1 та 2 групи по зору. 
На обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають 
право на пільги, перебуває 650 осіб з інвалідністю по зору 1 та 2 груп. 
Відповідно до рішення Черкаської міської ради від 26.02.2015 № 2-1030 особи з 
інвалідністю по зору користуються пільгами на оплату житлово – комунальних 
послуг. 
Відповідно до Порядку забезпечення технічними та іншими засобами 
реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих 
категорій населення, переліку таких засобів, затвердженого постановою 
Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 № 321, департаментом здійснюється 
забезпечення осіб з обмеженими фізичними можливостями технічними та 
іншими засобами реабілітації.  
Призначення технічних засобів реабілітації проводиться на підставі 
рекомендацій,  зазначених в індивідуальній програмі реабілітації або висновку 
лікарсько-консультативної комісії чи рішенні військово-лікарської комісії. 
 
 69 
          З початку 2019 року до департаменту звернулися 1913 осіб із заявами 
щодо взяття на облік для забезпечення технічними та іншими засобами 
реабілітації. Видано 1547 направлень на виготовлення 4249 протезно-
ортопедичних виробів. На підприємства - виконавці державного замовлення 
департаментом надіслано 229 направлень для виготовлення крісел колісних та 
1531 направлення на виготовлення інших технічних засобів реабілітації. 
          Згідно статистичних даних в: 
- в США при загальній чисельності 311,8 млн.чол., 53,7 млн.чол. є інвалідами, 
що становить 17,2 %; 
- в Німеччині при загальній чисельності 81,5 млн.чол., 7,1 млн.чол. є 
інвалідами, що становить 8,7 %; 
- в Україні 45,6 млн.чол. та 2,7 млн.чол., що становить 5,9%; 
- в Австралії – 22,7 млн.чол. 4,2 млн.чол., 18,5%; 
-  в Білорусі – 9,5 млн.чол., 0,5 млн.чол., 5,3%; 
- В Швеції – 9,3 млн.чол., 1,9 млн.чол., 20,4%. 
32-й президент США Франклін Делано Рузвельт пересувався на візку. 
Також у містах США існує, окрім зручних висувних пандусів у громадському 
транспорті, можливість замовити перевезення спецтранспортом, який 
обладнано для перевезення 4 інвалідів на візках та 4 пасажирів. 
Багато міст Америки обладнані різноманітними сучасними засобами для 
інвалідів-візочників: у Хьюстоні міський парк обладнаний пандусами для дітей 
на візках, збудовано багато дитячих майданчиків для розвитку дітей. 
У м. Пітсбург стадіон збудований з урахуванням фактору доступності для 
людей з обмеженими можливостями: ліфти, ескалатори, без сходові спуски і 
підйоми, спеціальні місця для глядачів на візках на кожному ярусі, рухомий 
рядок і субтитри на кожному ТВ екрані, які розміщені скрізь, навіть у ліфтах, 
невисокі прилавки торгівельних пунктів. 
В Австралії та інших країнах Європи піклуються про інвалідів-візочників, 
встановлюючи пандуси у всіх загальнодоступних місцях, в окремих випадках 
збудовані спеціальні підйомники. 
 70 
Існують автомобілі перероблені для потреб інвалідів на візках. 
Так у Німеччині в міському транспорті обладнанні спеціальні місць для 
інвалідів на візках, існують пересувні східцеві підйомники. 
У Швеції у містах Стокгольм та Готтенбург знаходиться виробництво 
мотоциклів для візків. Виробник – інноваційна компанія Міке Зінгмарка і Пера 
Штарнехага. 
У Швеції освіта рівноцінна для усіх дітей, незалежно від того, чи є у них 
функціональні обмеження і в якій частині країни вони мешкають. Витрати на 
навчання кожної дитини-інваліда батькам компенсує муніципалітет. 
В Черкаській спеціалізованій школі №3 навчається 19 дітей-інвалідів. 
В Білорусії також турбуються про інвалідів-візочників, встановлюючи 
пандуси та, в окремих випадках, спеціальні підйомники. 
В Україні не в усіх загальнодоступних місцях будуються пандуси, а там 
де вони є не завжди відповідають вимогам. 
В Полтаві прийнята програма «Турбота», існують:  3 соціальних таксі,  33 
автобуси з низьким рівнем підлоги, 3 спеціальних автобуси з платформою для 
інвалідних візків, 11 тролейбусів із заниженим рівнем підлоги. 
У м. Хмельницький створений рекреаційний центр «Берег надії». 
У м. Черкаси, з метою забезпечення реалізації Конвенції про права людей 
з інвалідністю, діють програми «Простір без бар’єрів», «Турбота» та інші, 
спрямовані на покращення життя осіб з інвалідністю. На виконання програм 
здійснюються заходи щодо забезпечення безперешкодного доступу людей з 
інвалідністю до об’єктів громадського призначення, зокрема. 
Програма „Турбота“ передбачає реформи всього міського транспорту, 
наприклад, введення в експлуатацію зручних „низькопольних“ автобусів та 
тролейбусів для інвалідів та городян з проблемами здоров’я. 
На виконання заходів програм приміщення територіальних центрів 
надання соціальних послуг, громадських приймалень департаменту забезпечені 
похилими порогами, пандусами, спеціальними перилами. Зокрема у 
територіальному центрі надання соціальних послуг м. Черкаси встановлено 
 71 
таблички-вказівники з рельєфно-крапковим шрифтом Брайля для осіб з 
інвалідністю з вадами зору. На входах до будівель, де розміщені структурні 
підрозділи департаменту, встановлено звукові орієнтири для осіб з вадами зору, 
в приміщеннях обладнано санітарно-гігієнічні кімнати, пристосовані для 
використання людьми з інвалідністю. У ліфті адміністративної будівлі, що 
знаходиться за адресою: бул. Шевченка, 307, розміщено табличку із шрифтом 
Брайля із зазначенням номеру поверху. 
З метою інтеграції людей з інвалідністю І та ІІ групи, які пересуваються 
за допомогою інвалідного візка, у місті з лютого 2012 року за рахунок коштів з 
міського бюджету діє послуга з перевезення спеціально переобладнаним 
автотранспортом (інва-таксі). Ця послуга користується достатньо великим 
попитом серед осіб вищевказаної категорії, оскільки у Черкасах – це єдине  
таксі, яке має відповідний автомобіль, обладнаний підйомником. 
На території міського пляжу «Живчик» по вул. Героїв Дніпра 
облаштований пляж для людей з інвалідністю, який оснащено під’їздами до 
води, поручнями для заходу у воду та понтоном для рибалки для осіб з вадами 
опорно-рухового апарату. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 72 
РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ДОСТУПНОСТІ  
ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ НА ДУМКУ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ  
 
Вивчення думки людей з інвалідністю про рівень доступності життєвого 
простору у Черкаській області проводилося за допомогою соціальної мережі 
Фейсбук.  Вибірка склала 100 осіб і складалася з  людей з інвалідністю. 
Дослідження проводилося у формі анкетування (бланк анкети 
представлений у додатку А). 
 Розподіл респондентів за статевою ознакою  – 46 чоловіків та 54 жінки. 
Розподіл респондентів віком – віком від 18 до 34 роки – 48 осіб, від 35 до 60 
років – 35 осіб, старше 60 років – 17 осіб (діаграма 3.1.). 
17%
18-34 роки
48%
36-60 років
35% старше 60 років
 
Діаграма 3.1. Віковий розподіл респондентів 
 
Таким чином, найчисленніша група респондентів віком 18-34 років. Дана 
група є найбільш соціально активною, частіше переміщається на місцевості та 
відвідує різні установи, і не менше літніх людей з інвалідністю потребує 
організації доступного середовища. 
Розподіл респондентів за місцем проживання представлено в діаграмі 3.2. 
 73 
 
6%
40% місто
село
смт
54%
 
Діаграма 3.2. Розподіл респондентів за місцем проживання 
 
Найбільша кількість респондентів проживає у сільській місцевості (54%), в 
містах – 40%, в селищах міського типу – 6%. 
За результатами відповідей, об'єднаних у перший блок питань, ми склали 
уявлення про потреби респондентів щодо забезпечення доступності соціальної 
інфраструктури. 
За результатами відповідей, що склали другий блок питань, ми отримали 
інформацію про потреби у забезпеченні доступності житлового приміщення. 
Розглянемо отримані результати кожного із блоків. 
I. Потреби забезпечення доступності соціальної інфраструктури. 
Розподіл об'єктів, що потребують першочергового оснащення пристроями 
для забезпечення доступу людей з інвалідністю, на думку респондентів, 
представлено в таблиці 3.1. 
Загалом, найбільш затребуваними серед респондентів об'єктів, які 
потребують першочергового оснащення засобами для забезпечення доступу 
людей з інвалідністю та людей з обмеженими можливостями, є поліклініки, 
лікарні та приміщення ЖКГ. 
Отримані дані показують основні маршрути респондентів. 
 
 74 
Таблиця 3.1 
Розподіл об'єктів, що потребують першочергового оснащення пристроями 
для забезпечення доступу інвалідів та людей з обмеженими можливостями, 
на думку респондентів 
Об’єкти К-ть 
позит.відп. 
освітні установи 33 
пункти побутових послуг 36 
приміщення житлово-комунального господарства 56 
жилі приміщення 7 
лікарні 63 
адміністративні будівлі органів місцевої та державної  
влади 8 
будівлі органів соціального захисту населення та 27 
громадського харчування 
поліклініки 69 
магазини, торгові центри, підприємства 37 
аптеки 2 
заклади культури 15 
спортивні споруди 27 
пішохідні тротуари та переходи через 33 
транспортні комунікації 
об'єкти 5 
транспорт загального користування 33 
місця та зони відпочинку 15 
Всього 469 
 
Розподіл рівня оснащеності об'єктів соціального та іншого призначення 
спеціальними засобами для доступу до них людей з інвалідністю у місцях 
проживання на думку респондентів (оснащеність спеціальними засобами для 
доступу до них людей з інвалідністю, пандусами при входах у будівлі, 
пристосованими поручнями, роз'ємами в дорозі) звуковими пристроями для 
інвалідів по зору, дублюючими сигналами світлофорів, пристосованими 
автобусами тощо) відбувається у місцях проживання респондентів в такий 
спосіб (табл. 3.2.). 
З таблиці 3.2 видно, що більшість респондентів зазначили, що об'єкти 
соціального та іншого призначення у місцях їх проживання практично не 
оснащуються спеціальними засобами для доступу до них людей з 
 75 
інвалідністю. 
Таблиця 3.2. 
Рівень оснащеності об'єктів соціального та іншого призначення 
спеціальними засобами для доступу до них людей з інвалідністю 
 К-ть осіб 
Рівень оснащеності 
 
Здійснюється досить швидко та  
різноманітними видами засобів 8 
Здійснюється, але дуже повільно і 
лише обмеженим набором засобів  
31 
(наприклад, лише пандусами) 
Практично не здійснюється 57 
Важко відповісти 4 
 
Аналізуючи дані, можна зробити висновок, що робота з організації 
доступного середовища ведеться дуже повільно і обмеженим набором 
пристосувань. 
Оцінюючи ступінь оснащення нових і споруджуваних об’єктів засобами 
для доступу до них людей з інвалідністю, більшість респондентів зазначає, 
що об'єкти, що будуються, як правило, оснащуються пристосуваннями для 
пересування людей з інвалідністю (табл. 3.3). 
Таблиця 3.3. 
Розподіл ступеня оснащення нових будівель і споруд, що будуються, 
пристосуваннями для доступу до них людей з інвалідністю, на думку 
респондентів 
Ступінь оснащеності К-ть чол. 
Як правило, оснащуються 53 
Оснащуються, але далеко не  
завжди і не повністю 12 
Ні, не оснащуються 7 
Важко відповісти 8 
Аналізуючи дані таблиці 3.3, можна зробити висновок, що в  області 
робота з організації доступного середовища проводиться, нові об'єкти 
 76 
приймаються у відповідність до чинного законодавства з організації 
доступного середовища для людей з інвалідністю. Інша річ, що нових об'єктів 
будівництва дуже мало. 
Розподіл об'єктів інфраструктури у місцях проживання респондентів за 
доступністю для людей з інвалідністю представлено на діагр.3.3. 
22% лікарні
40%
поліклініки
спортивні
38% комплекси
 
Діаграма 3.3. Розподіл об'єктів інфраструктури у місцях проживання 
респондентів за доступністю для людей з інвалідністю 
 
Респонденти, оцінюючи доступність об'єктів інфраструктури у місцях 
проживання, виділяють, передусім, заклади охорони здоров'я, що можна 
пояснити, оскільки це пріоритетом програми «Доступна Україна». Крім того, 
виділяють спортивні споруди. Так, з початку реалізації вищезгаданої 
програми, проводилася реконструкція спортивних комплексів для вільного 
доступу інвалідів, дітей-інвалідів та людей з обмеженими можливостями до 
спортивних споруд. 
Оцінюючи проблеми доступності об'єктів, респонденти позначили 
безліч заходів, необхідних для облаштування об'єктів соціальної 
інфраструктури в районі їхнього проживання. 
- розширити входи у під'їздах; 
 77 
- оснастити аптеки, магазини; 
- оснащувати насамперед лікарні, аптеки та навчальні заклади; 
- робити більше широких тротуарів; 
- робити більше дублюючих сигналів світлофорів та звукових пристроїв 
для інвалідів по зору; 
- організувати більше місць відпочинку для людей з  інвалідністю; 
- у сільській місцевості активніше вести роботу з облаштування 
доступного середовища для людей з інвалідністю. 
Потреби забезпечення доступності житлового приміщення. У цілому 
нині, отримані дані співвідносяться із місцем проживання респондентів 
(місто, смт чи сільська місцевість). 
Доступність інфраструктури у житлових об'єктах, будинках 
респондентів представлена у таблиці 3.4. 
Таблиця 3.4. 
Розподіл доступної інфраструктури в житлових об'єктах, будинках 
респондентів 
 
  К-ть чол. 
Інфраструктура 
 
під'їзні тротуари 35 
пан дус із поручнями при вході в житлове приміщення 32 
поручні у під'їзді  32 
 
поручні у житловому приміщенні 8 
підй омний пристрій у під'їзді 0 
поручні на сходах 32 
дос тупний ліфт 29 
доступний балкон, лоджія 20 
 
сміттєпровід 15 
розш ирені прорізи, відсутність порогів у Вашому 19 
житловому приміщенні 
при стосований санвузол у житловому приміщенні 9 
 
Найбільша кількість респондентів серед параметрів доступної 
інфраструктури вказала наявність під'їзних тротуарів (35%), поручні у під'їзді 
(35%), поручні на сходах (35%), пандус із поручнями при вході в житлове 
приміщення (32%). 
 78 
Наявність різноманітних допоміжних засобів у оснащенні житла 
відзначили переважно мешканці упорядкованих районів. Жителі сільських 
поселень відзначали наявність під'їзних шляхів до будинку, відсутність 
порогів, розширені прорізи. 
З одного боку, є представленість різних допоміжних засобів в 
оснащенні житла: пандуси, поручні, розширені дверні отвори, адаптований 
санвузол, що ще було недоступним недавно, але з іншого боку, оснащеність 
допоміжними засобами залишається на низькому рівні. Особливо на 
відсутність оснащеності житлових приміщень страждають жителі сільської 
місцевості. 
Оцінюючи проблеми доступності своїх житлових приміщень, 
респонденти позначили такі заходи, необхідні для їх облаштування: 
- збільшити кількість під'їзних тротуарів у сільській місцевості; 
- пристосувати санвузол (не на особисті кошти); 
- розширити дверні отвори у під'їздах (для мешканців упорядкованих 
районів). 
Таким чином, аналіз думки людей з інвалідністю  за рівнем доступності 
середовища життєдіяльності показав, що найбільш численна група 
респондентів, яка потребує організації доступного середовища у віці 18-34 
років. Ця група є найбільш соціально активною, найчастіше переміщається на 
місцевості та відвідує різні установи. 
Організація доступного середовища для осіб з інвалідністю найбільш 
затребувана у сільській місцевості, оскільки найбільша кількість 
респондентів, проживає там. При цьому робота з оснащення об'єктів 
інфраструктури для вільного доступу інвалідів ведеться досить повільно. 
У першочерговому оснащенні засобами для забезпечення доступу 
людей з інвалідністю потребують поліклініки, лікарні та приміщення ЖКГ. 
Так, не в усіх сільських поселеннях ФАП переведено в широкі просторі 
приміщення. Багато з них доступ для людей з інвалідністю не досить зручний. 
Оцінюючи проблеми доступності об'єктів, респонденти позначили 
 79 
безліч заходів, необхідних щодо облаштування об'єктів соціальної 
інфраструктури в районі їхнього проживання: 
-  розширити отвори у під'їздах;  
- оснастити аптеки, магазини;  
- оснащувати насамперед лікарні, аптеки та навчальні заклади; 
- робити більше широких тротуарів;  
- робити більше дублюючих сигналів світлофорів та звукових пристроїв 
для інвалідів по зору;  
- організувати більше місць відпочинку для людей з інвалідністю;  
- у сільській місцевості активніше вести роботу з облаштування 
доступного середовища для людей з  інвалідністю. 
 Рівень обладнання житлових приміщень респондентів невисокий. В 
основному оснащеність житлових приміщень різними допоміжними засобами 
наголошується у респондентів із міста. У сільській місцевості жителі 
переважно самостійно організовують свій побут для зручності людей з 
інвалідністю інвалідів (організують під'їзні дороги до своїх будинків, 
розширюють прорізи та прибирають пороги у житлових приміщеннях). 
Оцінюючи проблеми доступності своїх житлових приміщень, 
респонденти позначили такі заходи, необхідні для їх облаштування: 
збільшити кількість під'їзних тротуарів у сільській місцевості; пристосувати 
санвузол (не за власний кошт); розширити дверні отвори у під'їздах (для 
мешканців міст). 
Отже, аналіз створення доступного середовища для людей з  
інвалідністю показав, що роботи з організації доступного середовища 
ведуться, проте залишається у неналежному стані. Мешканці області 
потребують організації доступного середовища соціально орієнтованих та 
побутових об'єктів інфраструктури (магазини, аптеки, приміщення ЖКГ), 
організації доступних місць відпочинку для людей з  інвалідністю, а також 
облаштування житлових приміщень різними допоміжними засобами, що 
полегшують пересування та самообслуговування людей з інвалідністю. 
 80 
ВИСНОВКИ 
 
Термін «інвалід» походить від латинського кореня (valid – дієвий, 
повноцінний, могутній) і в буквальному перекладі може означати 
«непридатний», «неповноцінний». В українському слововжитку, починаючи з 
часів Петра I і до середини в XIX ст. інвалідами називали військовослужбовців, 
які постраждали під час війни.  
В Україні ще з радянських часів вживався термін «інвалід», що є 
ярликом, що підкреслює іншість і безпорадність людини. В даний час більш 
коректний термін «людина з інвалідністю», що використовується в Конвенції 
ООН про права людей з інвалідністю. У цій фразі перше місце відводиться 
людині, а не її характеристикам чи соціальному статусу. 
Соціальна модель інвалідності в Україні була прийнята не відразу. 
Донедавна в Україні домінувала «медична модель інвалідності». Ця модель 
розглядає інваліда як проблему. Відповідно до медичної моделі люди з 
обмеженими можливостями повинні, по можливості, адаптуватися до світу. 
Розглядаючи генезис концепції інвалідності в рамках основних моделей 
інвалідності, відзначають, що альтернатива домінантному медичному 
сприйняттю інвалідності стала соціальною моделлю. Акцент у цій моделі 
зроблений на подоланні бар’єрів, які ізолюють людей з обмеженими 
можливостями від решти суспільства та не дають їм стати повноправними 
членами своїх спільнот. 
Термін «доступний життєвий простір» застосовується до елементів 
навколишнього середовища, які можуть використовувати люди з фізичними, 
сенсорними чи інтелектуальними порушеннями. Насамперед цей вираз 
використовується для опису будівель та компонентів, якими могли б 
користуватися люди, які пересуваються на інвалідних візках.  
Проведений аналіз визначення поняття доступного життєвого простору 
для людей з інвалідністю показав, що в широкому аспекті термін доступне 
середовище включає комфортну міську інфраструктуру, доступні послуги, 
доступність зв'язку, толерантність з боку населення, можливість для людей з 
інвалідністю використовувати будь-який транспорт, навчатися, займатися 
 81 
трудовою діяльністю, безперешкодно відвідувати культурні, освітні, спортивні, 
медичні та інші масові установи. При цьому треба розуміти, що доступне, 
безбар'єрне середовище – це комплексне поняття. Немає доступного 
середовища лише однієї категорії громадян. Пандус допомагає не тільки 
людині на візку, а й мамам із візками, бабусям із візками, ролерам та скейтерам. 
А потрібним чином влаштовані сходи зручні і людям з інвалідністю, і людям 
похилого віку, і дітям, і іншим людям. 
Аналіз основних напрямів організації доступного середовища 
життєдіяльності для людей з інвалідністю показав, що такими, у відповідність 
до програми «Доступна Україна» є: організація повсюдного доступу людей з 
інвалідністю; доступне середовище у школах; оснащення об'єктів транспортної 
та соціальної інфраструктур; супровід молодих людей з інвалідністю та ін. 
Розробниками програми очікується, що заходи в цих напрямках підвищать 
рівень доступності різних об'єктів для людей з порушеннями, збільшать 
кількість шкіл та дитсадків з безбар'єрним середовищем, забезпечать більше 
транспортних засобів, комфортних для громадян з особливими потребами. 
Виділяють такі шість основних структурно-функціональних зон ОСІ 
(частин об'єкта соціальної інфраструктури), які мають відповідати певним 
вимогам, щоб зробити доступним життєвий простір для людей з інвалідністю: 
1. Територія, що прилягає до будівлі (ділянка); 
 2. Вхід (входи) у будівлю; 
3. Шлях (шляхи) руху всередині будівлі (в т.ч. шляхи евакуації); 
4. Зона цільового призначення будівлі (цільового відвідування об'єкта); 
5. Санітарно-гігієнічні приміщення; 
6. Система інформації на об'єкті (пристрої та засоби інформування, 
інформатизації та зв'язку та їх системи). 
Вивчення думки людей з інвалідністю про рівень доступності життєвого 
простору у Черкаській області проводилося за допомогою соціальної мережі 
Фейсбук.  Вибірка склала 100 осіб і складалася з  людей з інвалідністю. 
Дослідження проводилося у формі анкетування (бланк анкети 
представлений у додатку А). 
Аналіз думки людей з інвалідністю  за рівнем доступності середовища 
 82 
життєдіяльності показав, що найбільш численна група респондентів, яка 
потребує організації доступного середовища у віці 18-34 років. Ця група є 
найбільш соціально активною, найчастіше переміщається на місцевості та 
відвідує різні установи. 
Організація доступного середовища для осіб з інвалідністю найбільш 
затребувана у сільській місцевості, оскільки найбільша кількість 
респондентів, проживає там. При цьому робота з оснащення об'єктів 
інфраструктури для вільного доступу інвалідів ведеться досить повільно. 
У першочерговому оснащенні засобами для забезпечення доступу 
людей з інвалідністю потребують поліклініки, лікарні та приміщення ЖКГ. 
Так, не в усіх сільських поселеннях ФАП переведено в широкі просторі 
приміщення. Багато з них доступ для людей з інвалідністю не досить зручний. 
Рівень обладнання житлових приміщень респондентів невисокий. В 
основному оснащеність житлових приміщень різними допоміжними засобами 
наголошується у респондентів із міста. У сільській місцевості жителі 
переважно самостійно організовують свій побут для зручності людей з 
інвалідністю інвалідів (організують під'їзні дороги до своїх будинків, 
розширюють прорізи та прибирають пороги у житлових приміщеннях). 
Оцінюючи проблеми доступності своїх житлових приміщень, 
респонденти позначили такі заходи, необхідні для їх облаштування: 
збільшити кількість під'їзних тротуарів у сільській місцевості; пристосувати 
санвузол (не за власний кошт); розширити дверні отвори у під'їздах (для 
мешканців міст). 
Отже, аналіз створення доступного середовища для людей з  
інвалідністю показав, що роботи з організації доступного середовища 
ведуться, проте залишається у неналежному стані. Мешканці області 
потребують організації доступного середовища соціально орієнтованих та 
побутових об'єктів інфраструктури (магазини, аптеки, приміщення ЖКГ), 
організації доступних місць відпочинку для людей з  інвалідністю, а також 
облаштування житлових приміщень різними допоміжними засобами, що 
полегшують пересування та самообслуговування людей з інвалідністю. 
 
 83 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Азін В. О., Байда Л. Ю., Грибальський Я. В., Красюкова-Еннс О. В. 
Доступність та універсальний дизайн : навч.-метод. посіб. Київ, 2013. 128с. 
2. Богінська Ю. В. Теорія та практика соціально-педагогічної 
підтримки студентів з обмеженими можливостями життєдіяльності у вищих 207 
навчальних закладах : дис.… д-ра пед. наук : 13.00.05 / Ю. В. Богінська. – Ялта, 
2013. – 545 с. 
3. Бондар Н. О. Обґрунтування вибору критеріїв для оцінки 
ефективності соціального захисту інвалідів. Соціальна економіка. 2012. № 4. С. 
156–163. 
4. Будівельні та архітектурні норми України. URL: 
http://netbaryerov.org.ua/index.php/dostup/bud-normy 
5. Всеобщая декларация прав человека. Международные акты о 
правах человека: собр. документов. Москва: ИНФРА-М, 1998. С. 39–42. 
6. Всесвітня програма дій стосовно інвалідів: Програма ООН від 
03.12.1982 р. URL: http://www.rada.gov.ua  
7. Глазычев В.Л. Социально-экологическая интерпретации городской 
среды. –М.,1984. – 180 с. 
8. Горова О. Правове становище інвалідів. Юридична Україна. 2006. 
№ 9. С. 4–7. 
9. Городецька Ю. Державне управління у сфері соціального захисту та 
реабілітації осіб з інвалідністю: правовий механізм. Право України. 2013.              
№ 6. С. 296–302. 
10. Грибальський Я. Методика визначення доступності об’єкту 
громадського призначення для громадян з особливими потребами. URL: 
http://netbaryerov.org.ua/index.php/dostup/metodika 
11. ДБН Б.2.2-5:2011 «Планування та забудова міст, селищ і 
функціональних територій. Благоустрій територій» 
12. ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і 
 84 
споруд для маломобільних груп населення» 
13. ДБН Б.2.2.-5-2011 «Благоустрій територій» 
14. ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і 
сільських поселень». 
15. ДБН В.2.3-4-2000 «Споруди транспорту. Автомобільні дороги». 
16. ДБН В.2.3-5-2001 «Споруди транспорту. Вулиці та дороги 
населених пунктів». 
17. ДБН В.2.2-9-99 «Громадські будинки та споруди. Основні 
положення». 
18. ДБН В.2.2-10-2001 «Заклади охорони здоров’я». 
19. ДБН В.2.2-13-2003 «Спортивні та фізкультурно-оздоровчі 
споруди». 
20. Декларация о правах инвалидов: резол. Генеральной Ассамблеи 
ООН от 09.12.1975г. Международные акты о правах человека: собр. 
документов. Москва: Изд. группа «НОРМА-ИНФРА», 2000. С. 341–342. 
21. Доступність до об’єктів житлового та громадського призначення 
для людей з інвалідністю. Методичний посібник. Видання V (доповнене). 
Видання Всеукраїнського громадського соціально-політичного об’єднання 
«Національна асамблея інвалідів України». Київ, 2012. 250 с. 
22. ДСТУ-Н В.2.2-31-2011 «Настанова з облаштування будинків і 
споруд громадського призначення елементами доступності для осіб з вадами 
зору та слуху» 
23. Загальна декларація прав людини: резолюція Генеральної Асамблеї 
ООН від 10.12.1948 р., №217 А. Офіційний Вісник України. 2008. № 93. Ст. 
3103. 
24. Иодо И.А. Доступность. Архитектура и строительство  2003 С. 
25-29. 
25. Калмет Х.Ю. Жилая среда для инвалида. Москва,строииздат, 1990. 
128с. 
26. Комаров Н. М. Інвалідність як соціальна проблема сучасного 
 85 
українського суспільства. Український соціум. 2003. № 1. С. 38–45. 
27. Конвенція про права інвалідів (ООН). Юридичний вісник України. 
2007. № 14. Ст. 263. 
28. Корнієнко С. Сутність та пріоритетні напрями державної політики 
України в сфері соціального захисту дітей-інвалідів на сучасному етапі. Вісник 
Національної академії державного управління при Президентові України. 2011. 
№ 2. С. 275–283. 
29. Лазовская Н., Мазаник А. Доступность среды как норма жизни. 
Архитектура и строительство. №5. 2003. С. 42-49. 
30. Леонтьева Е. Г. Доступная среда глазами инвалида: Научно-
популярное издание. Изд-во «Баско», 2001. 64 с. 
31. Леонтьева Е. Г. Доступная среда и универсальный дизайн глазами 
инвалида. Базовый курс. Екатеринбург, TATLIN, 2013. 128 с. 
32. Лыхина Т. А. Инвалидность с точки зрения современного 
международного права. Бизнес в законе. 2010. №2. С. 148–153 
33. Мартынович О.А. Преодолеваем барьеры. Архитектура и 
строительство. №5. 2003. Республика Белорусь, 2003. 42 с. 
34. Международная классификация дефектов, инвалидности и 
нетрудоспособности: Всемирная организация здравоохранения, 1980 г. URL: 
http://www.rada.gov.ua 
35. Наберушкина Е. К. Доступность городской среды для инвалидов. 
Нормализация жизни людей с ограниченными возможностями в меняющемся 
России. 2011. С. 64-68. 
36. Осадчих А. И. Инвалидность и инвалиды: теория и практика. 
Москва: Медицина, 1998. №2. С. 3–5. 
37. Пасічніченко С. В. Адміністративно-правове регулювання 
соціального захисту інвалідів. Часопис Київського університету права. 2010. № 
3. С. 102–105. 
38. Пасічніченко С. Правовий зміст понять «інвалід» та «інвалідність». 
Підприємництво, господарство і право. 2005. № 11. С. 138–141. 
 86 
39. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон 
України від 21.03.1991 р., № 875-XII. Відомості Верховної Ради України. 1991. 
№ 21. Ст. 252. 
40. Сафронов К. Э. Безбарьерная городская среда : учебное пособие.            
Омск : Изд-во «Золотой тираж», 2010. 167 с. 
41. Соболь Є. Ю. Правові гарантії забезпечення соціальної 
адаптованості осіб з інвалідністю в Україні. Держава і право. Київ, 2013. Вип. 
60. С. 202–208. 
42. Терюханова І. М., Стульпінас Н. К., Терещук О. А. Конвенція ООН 
про права інвалідів: від ратифікації до реалізації. Теоретичні та практичні 
проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення: тези 
допов. та наук. повід. уч. ІІ Міжнар. наук.-практ. конфер. Харків: Нац. юрид. 
акад. України, 2010. C. 247–251. 
43. Шлапко Т. В. Характеристика інвалідності як однієї з підстав 
виникнення пенсійних правовідносин. Підприємництво, господарство і право. 
2007. № 9. С. 25–28. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 87 
 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 88 
ДОДАТОК А 
 
Прошу Вас відзначити будь-яким способом той варіант відповіді, який 
вважаєте за правильний. 
Анкета 
 
1. Вкажіть, будь ласка, які з наведених нижче об'єктів потребують, на 
Вашу думку, першочергового оснащення спеціальними пристроями для 
забезпечення доступу людей з інвалідністю (позначте будь-яким зручним 
способом не більше семи запропонованих позицій): 
1) освітні установи (школи, ліцеї, училища, ПТУ, ВНЗ тощо); 
2) пункти побутових послуг (ательє, пральні, хімчистки); 
3) приміщення житлово-комунального господарства; 
4) житлові приміщення (квартири, житлові будинки); 
5) лікарні; 
6) адміністративні будівлі органів місцевої та державної влади; 
7) будинки органів соціального захисту населення; 
8) поліклініки; 
9) магазини, торгові центри, підприємства комунального харчування; 
10) аптеки; 
11) заклади культури (кінотеатри, театри, виставкові та концертні зали, 
бібліотеки, музеї; 
12) спортивні споруди; 
13) пішохідні тротуари та переходи через транспортні комунікації; 
14) об'єкти транспорту (будівлі вокзалів, зупиночні пункти, рухомі 
склади); 
15) транспорт загального користування (використання низькопідлогових 
автобусів для інвалідів-візочників з майданчиками, що висуваються, або 
автобусів з підйомним пристроєм); 
16) місця та зони відпочинку. 
 89 
2. Чи вважаєте Ви, що у Вашому населеному пункті здійснюється 
оснащення об'єктів соціального та іншого призначення спеціальними 
пристроями для доступу до них людей з інвалідністю (пандуси при входах до 
будинків, пристосовані перила, роз'єми у дорожніх бордюрах, звукові пристрої 
для інвалідів по зору, дублюючі сигнали світлофорів, пристосовані автобуси 
тощо)? 
1) здійснюється досить швидко та різноманітними видами пристосувань; 
2) здійснюється, але дуже повільно і лише обмеженим набором пристроїв 
(наприклад, лише пандусами); 
3) практично не здійснюється; 
4) важко відповісти. 
3. Чи оснащуються в зоні Вашого проживання нові та споруджувані 
будівлі та споруди (магазини, аптеки, поліклініки, житлові будівлі, заклади 
культури, освіти, охорони здоров'я, транспортні комунікації тощо) засобами для 
доступу до них людей з інвалідністю? 
1) як правило, оснащуються; 
2) оснащуються, але далеко не завжди і не повністю; 
3) ні, не оснащуються; 
4) важко відповісти. 
4. Чи є доступні об'єкти соціальної інфраструктури в районі Вашого 
проживання: 
1) освітні заклади (школи, ліцеї, училища, ПТУ, ВНЗ тощо); 
2) пункти побутових послуг (ательє, пральні, хімчистки); 
3) приміщення житлово-комунального господарства; 
4) житлові приміщення (квартири, житлові будинки); 
5) лікарні; 
6) адміністративні будівлі органів місцевої та державної влади; 
7) будинки органів соціального захисту населення; 
8) поліклініки; 
9) магазини, торгові центри, підприємства комунального харчування; 
 90 
10) аптеки; 
11) заклади культури (кінотеатри, театри, виставкові та концертні зали, 
бібліотеки, музеї; 
12) спортивні споруди; 
13) пішохідні тротуари та переходи через транспортні комунікації; 
14) об'єкти транспорту (будівлі вокзалів, зупиночні пункти, рухомі 
склади); 
15) транспорт загального користування (використання низькопідлогових 
автобусів для інвалідів-візочників з майданчиками, що висуваються, або 
автобусів з підйомним пристроєм); 
16) місця та зони відпочинку. 
17) інше (перерахуйте). 
5. Ваші пропозиції щодо облаштування об'єктів соціальної 
інфраструктури у районі Вашого проживання. 
ІІ. ПОТРЕБИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДОСТУПНОСТІ ЖИТЛОВОГО 
ПРИМІЩЕННЯ 
1. Район Вашого проживання: 
1) упорядкований сектор; 
2) приватний сектор. 
2. Є наступне (позначте все наявне із запропонованого): 
1) під'їзні тротуари; 
2) пандус із поручнями при вході до житлового приміщення; 
3) поручні у під'їзді; 
4) поручні у житловому приміщенні; 
5) підйомний пристрій у під'їзді; 
5) перила на сходах; 
6) доступний ліфт; 
 7) доступний балкон, лоджія; 
8) сміттєпровід; 
9) розширені прорізи, відсутність порогів у Вашому житловому 
 91 
приміщенні; 
10) пристосований санвузол у житловому приміщенні; 
11) інше. 
3. Ваші пропозиції щодо облаштування житлових приміщень, будинків у 
районі Вашого проживання. 
ІІІ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВАС: 
1. Вік: 
1) від 18 до 34 років; 
2) від 35 до 60 років; 
3) старше 60 років 
 2. Стать: 
1) жіноча; 
2) чоловіча. 
 3. Місцевість, де проживаєте: 
1) місто; 
2) селище міського типу; 
3) сільська місцевість 
Спасибі! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 92 
ДОДАТОК Б 
 
 
Універсальний дизайн – це стратегія, спрямована на те, щоб проектування і компоненти 
будь-якого середовища, виробів, комунікації, інформаційних технологій чи послуг були 
однаково доступні чи зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування. 
Кінцева мета універсального дизайну в освітній галузі полягає в ефективності, 
результативності та економічності залучення всіх вихованців, учнів/студентів до 
навчального процесу, у тому числі й осіб з інвалідністю.  
 Що таке універсальний дизайн  
Американський архітектор Майкл Біднер у 1970 році висунув ідею, що функціональний 
потенціал кожної людини посилюється, коли знімаються довколишні бар’єри – фізичні та 
ментальні. Він наполягав на новій концепції доступності, яка мала бути широкою та 
універсальною, тобто охоплювати більшу категорію людей з різними функціональними 
обмеженнями та задовольняти їхні потреби. 
Вагомий внесок для впровадження принципів універсального дизайну зробив американський 
архітектор Рон Мейс. Він почав використовувати термін «універсальний дизайн» та 
зауважив, що «універсальний дизайн не є новою наукою, стилем або чимось унікальним. Він 
вимагає лише усвідомлення необхідності ринкових відносин і поміркованого підходу, щоб 
зробити все, що ми проектуємо і виробляємо, таким, щоб цим повною мірою могла 
користуватися кожна людина». Рон Мейс у 1997 році очолив групу осіб, яка розробила сім 
принципів універсального дизайну (Universal Design). 
На мою думку, вдалим є таке визначення універсального дизайну: 
це стратегія, спрямована на те, щоб проектування і компоненти будь-якого середовища, 
виробів, комунікації, інформаційних технологій чи послуг були однаково доступні чи 
зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування. 
Універсальний дизайн є економічно ефективним підходом, бо задовольняє потреби всіх 
користувачів уже на початковому етапі розробки та проектування і виключає майбутні 
нераціональні витрати. 
Універсальний дизайн потрібний усім, та особливо: 
 батькам із малолітніми дітьми; 
 дітям у школах; 
 пацієнтам у лікарнях; 
 дітям до 7-ми років; 
 людям похилого віку; 
 людям з інвалідністю; 
 вагітним жінкам; 
 людям з великою масою тіла; 
 людям низького чи високого зросту; 
 будь-якій людині, якщо в певний період часу вона менш уважна або менш мобільна; 
 педагогам, які мають інвалідність та хочуть займатися улюбленою справою; 
 батькам, які мають інвалідність; 
 представникам громадських організацій, які опікуються особами з обмеженими 
функціональними можливостями; 
 представникам публічної влади (як правило в освітніх закладах розташовуються виборчі 
дільниці; для проведення семінарів, тренінгів тощо з різних питань). 
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 30-40 відсотків людей віком 60-70 років 
відчувають стійкі функціональні обмеження сенсорної та опорно-рухової сфер. Для людей 
віком 75-80 років, цей показник становить майже 70 відсотків, старші за 80 років – 100 
відсотків відчувають стійкі функціональні обмеження сенсорної та опорно-рухової сфер. 
Тобто універсальний дизайн важливий не тільки для осіб з інвалідністю, але й для більшості 
осіб нашого суспільства. При цьому не варто забувати, що на певних етапах життя кожен з 
 93 
нас може стати  причетним до цієї категорії людей. 
Універсальний дизайн освіти – це підхід, що забезпечує філософську основу для розробки 
широкого спектру навчальних продуктів та довкілля з урахуванням потреб усіх учнів та 
вихованців із самого початку. Це стосується не тільки аспектів навчання: програми, 
навчального плану, оцінювання знань, викладання, шкільного дизайну, бібліотеки, 
спортивних майданчиків, гуртожитків, веб-сайтів, інструкцій, але й шляхів 
реформування публічного управління освітою осіб з порушеннями в розвитку. 
2. Принципи універсального дизайну  
Універсальний дизайн, який бере свій початок з архітектури та техніки, усе частіше 
використовується в освіті, маючи назву «універсальний дизайн у сфері освіти». 
Практичне впровадження концепції інклюзивного навчання базується на 
наступних  принципах універсального дизайну: 
Принцип 1. «Рівність та доступність використання» має гарантувати рівність та доступність 
середовища для кожного, шляхом надання однакових засобів для всіх користувачів з метою 
уникнення уособлення окремих груп населення. Дизайн має бути легким у сприйнятті для 
людей з різним рівнем можливостей. 
У чому проявляється? 
 відсутність сходів до будівлі; 
 вхід з розсувними дверима в супермаркетах, аеропортах та ін.; 
 інформація в доступних форматах; 
 поручні різних рівнів у транспорті, в громадських приміщеннях; 
 розташування банкоматів на висоті, доступній для кожної людини; 
 навчальні матеріали, які враховують можливості різних осіб з обмеженими 
функціональними можливостями 
 титрування або переклад на жестову мову та ін. 
Як це працює в освітній галузі? 
Рівноправне використання: архітектурно доступне та безпечне шкільне середовище; 
навчальні матеріали підготовлені таким чином, що можуть бути використані учнями та 
вихованцями з різними функціональними порушеннями; веб-сайти навчальних закладів 
розроблені так, що інформація на ньому доступна для осіб з порушеннями зору та слуху та 
ін. 
Принцип 2. «Гнучкість використання» має забезпечити наявність широкого переліку 
індивідуальних налаштувань та відповідати різним потребам, уподобанням та можливостям 
користувачів. 
У чому проявляється? 
 автобус з підіймачами або висувним пристроєм для заїзду; 
 обладнання офісних робочих місць (стільці, столи, які регулюються за висотою), 
шкільних парт; 
 різні варіанти входу – сходи, ескалатор, ліфт; 
 ручка важільного типу на дверях; 
 можливість придбати речі як у точці продажу, так і через Інтернет. 
Як це працює в освітній галузі? 
 Гнучкість користування: шкільний навчальний процес відповідає широкому спектру 
індивідуальних можливостей учнів; забезпечує гнучку методику навчання, викладання та 
представлення матеріалу; доступні та гнучкі навчальні плани й програми. 
Принцип 3. «Простота та інтуїтивність використання» – дизайну повинна бути притаманна 
простота та інтуїтивно зрозуміле використання продукту та послуги. Як використовувати 
продукт має бути зрозуміло будь-якій особі, незалежно від особистого досвіду, освіти, 
лінгвістичних навичок, віку, рівня концентрації уваги на цей момент. 
У чому проявляється? 
 різні види піктограм; 
 проста та зрозуміла інструкція щодо користування приладом; 
 94 
 чіткі та інтуїтивно зрозумілі кнопки управління на виробництві, в готелях, в побутових 
товарах тощо; 
 оптимальна та зручна розкладка продуктів і товарів в супермаркетах; 
 цінники, які окрім назви та ціни (великими літерами), також містять зображення товару. 
Як це працює в освітній галузі? 
Просте та зручне використання: навчальні  матеріали прості та чіткі у використанні 
незалежно від навичок та досвіду учнів, вихованців; лабораторне обладнання та обладнання 
в майстернях із чіткими та інтуїтивно зрозумілими кнопками управління. 
Принцип 4. «Доступно викладена інформація» – дизайн має сприяти ефективному 
донесенню до користувача необхідної інформації, незалежно від його можливостей 
сприйняття або зовнішніх умов. 
У чому проявляється? 
 контрастні кольори стін та підлоги в приміщенні; 
 рухомий рядок на екрані телевізора; 
 назви вулиць, подані великим шрифтом; 
 інформація про зупинки, що дублюються – усно і на табло у транспорті; 
 інформація на веб-сайтах, викладена у доступних форматах (текстовий, відео-, 
аудіоформат); 
 доступна для сприйняття інформація на інформаційних табло, в оголошеннях, на 
рекламних щитах. 
Як це працює в освітній галузі? 
 Сприйняття інформації, попри сенсорні можливості користувачів: урахування різного 
впливу шкільного середовища на «сенсорний досвід» дитини; використання кольору, світла, 
звуків, текстури; легкий доступ до інформаційно-комунікативних технологій. 
Принцип 5. «Терпимість до помилок». Дизайн має звести до мінімуму небезпеку для життя, 
можливість виникнення ризиків та негативних наслідків у разі випадкових або 
непередбачуваних дій користувачів. 
У чому проявляється? 
 підсвічування сходів в місцях громадського користування (кінотеатрах); 
 тротуарна плитка зі спеціальною тактильною поверхнею на перехресті; 
 тактильна лінія яскравого жовтого кольору, щоб людина не оступилася в метро; 
 неслизька підлога, що мінімізує ризик посковзнутися і впасти; 
 при видаленні файлу з комп’ютера програма уточнює, чи дійсно користувач хоче це 
зробити; 
 неправильне використання предмету не виводить його одразу з ладу (електрочайник не 
вмикається, якщо в ньому немає води, не до кінця закритий холодильник видає звукове 
попередження тощо); 
 кольорове маркування на дверях (на скляних дверях), багато людей не помічають скляні 
двері, а також використання дверей контрастного кольору у порівнянні з стінами 
допомагає зорієнтуватися та ін. 
Як це працює в освітній галузі? 
Припустимість помилок: учні, вихованці повинні мати вдосталь часу, щоб надати відповідь 
на питання; використання навчального програмного забезпечення, яке має 
вказівки/застереження, коли учень, вихованець робить неправильний вибір. 
Принцип 6. «Малі фізичні зусилля» – дизайн має сприяти дієвому та зручному 
використанню послуги чи виробу з мінімальним рівнем стомлюваності. Він повинен бути 
розрахований на незначні фізичні зусилля, яких має докласти користувач.  
У чому проявляється? 
 двері, що легко відчиняються; 
 вмикач на висоті, зручній для кожного, у тому числі для дитини; 
 горизонтальні рухомі доріжки в аеропортах; 
 лавки в зонах очікування в метро чи автобусних зупинках, у парках, біля магазинів, аптек 
 95 
тощо; 
 особлива форма кришки пляшки, яка робить відкривання більш зручним та ін. 
Як це працює в освітній галузі? 
Низький рівень фізичних зусиль: двері, які легко відкривати учням, вихованцям з різними 
функціональними порушеннями; застосування ергономічних вимог/деталей (наприклад, 
дверні ручки, меблі). 
Принцип 7. «Наявність необхідного розміру, місця простору». Дизайн має враховувати 
наявність необхідного розміру і простору при підході, під’їзді та різноманітних 
маніпуляціях, з огляду на антропометричні характеристики, стан та мобільність користувача. 
У чому проявляється? 
 широкий ліфт; 
 широкі автоматичні розсувні двері для проїзду мами з дитячим візком або людини, яка 
пересувається в інвалідному візку; 
 широкі турнікети в громадських місцях; 
 достатньо простору в кабінеті лікаря, щоб будь-яка людина могла пройти обстеження; 
 достатньо простору в туалетній кабінці; 
 достатньо простору в приміщеннях для людей. Які користуються інвалідними візками, а 
також родин, які хочуть пересуватися коляками з дітьми. 
Як це працює в освітній галузі?  
Наявність необхідного розміру і простору: 
доступні навчальні місця для учнів, вихованців, у тому числі з прилеглим простором для 
асистентів вчителів; 
меблі, фурнітура та обладнання, що підтримують широкий спектр навчання та навчальних 
методик; 
можливість регулювання середовища (наприклад, освітлення) для різноманітних потреб 
учнів у навчанні та інше.  
На мою думку, реалізація на практиці принципів універсального дизайну лише покращить 
результативність публічного управління, оскільки в основі цього дизайну лежить повага до 
прав людини. 
Очевидно, щоб реалізувати засади філософії універсального дизайну в освітній галузі 
необхідно спрямувати зусилля влади для втілення принципів цього дизайну на всіх рівнях. 
 
3. Приклади  
4.  
Фотографія 1. Пандус 
 
 
 96 
Фотографія 2. Пандус 
 
 
 
Фотографія 3. Широкі двері 
 
 
  
  
 Фотографія.4. Маркування сходинок 
 
 
 
 
 97 
Фотографія 5. Ліфт 
 
 
 
 
Фотографія 6. Кабінка ліфта 
 
 
 
Фотографія 7. Кабінет фізичної реабілітації 
 
 
 
 98 
Фотографія 8. Звуковий маячок 
 
 
 
Фотографія 9. Спеціальні пристосування 
 
  
 Фотографія 10. Універсальна кабінка для дітей з інвалідністю 
 
 
Висновки та рекомендації  
       Універсальний дизайн у сфері освіти: 
 формує філософію освіти, навчального процесу, середовища, яка враховує потреби всіх 
користувачів; 
 змінює стереотипи й підходи до викладання та навчання; 
 визнає право кожної людини на освіту без будь-яких обмежень; 
 99 
 змінює навчальний процес і середовище, а не вихованця, учня/ студента; 
 підтримує міждисциплінарний підхід за участі широкого кола фахівців; 
 підтримує гнучкість програм, різні навчальні методики та проведення відповідного 
оцінювання, зважаючи на різноманіття потреб учнів/ студентів та підготовки їх до 
опанування матеріалу; 
 вимагає від учителів, адміністрацій шкіл, фахівців розуміння того, яким чином краще 
інтегрувати нові навчальні методики, допоміжні технології в практику та щоденне 
функціонування навчального закладу; 
 не є «розміром, який пасує всім», «не панацея»; 
 насамперед, це гнучкість і пошук альтернативних рішень; 
 процес, який підтримує усіх учнів, які навчаються у загальноосвітньому закладі. 
      Забезпечуючи дотримання принципів універсального дизайну в освітній галузі ми  
 демонструємо розуміння того, що кожна людина навчається «по-своєму» і цінність 
дитини не залежить від її здібностей і досягнень; 
 сприяємо розвитку її сильних сторін і талантів; 
 усуваємо бар’єри у системі освіти та системі підтримки; 
 цінуємо людське різноманіття та розуміємо, що людські відмінності та цінності 
збагачують суспільство; 
 визнаємо, що діяльність ґрунтується на правах людини та принципах рівності; 
 маємо більше шансів надавати підтримку під час навчання тим вихованцям, 
учням/студентам, які мають особливі освітні потреби; 
 готуємо всіх дітей до життя в інклюзивному суспільстві, якому властива толерантність; 
 піддаємо критиці дискримінаційне ставлення суспільства до осіб з обмеженими 
функціональними можливостями; 
 розуміємо, що політика в сфері освіти осіб з обмеженими функціональними 
можливостями повинна розроблятися на засадах партнерства. 
Кінцева мета універсального дизайну в освітній галузі полягає в ефективності, 
результативності та економічності залучення всіх вихованців, учнів/студентів до 
навчального процесу, у тому числі й осіб з інвалідністю. 
Рекомендації щодо просування універсального дизайну в освітній сфері 
На мою думку є нагальна потреба у: 
 проведенні в навчальних закладах аудиту виконання прийнятих законів та нормативно-
правових актів щодо створення безбар’єрного середовища(зокрема, щодо доступності) за 
вимогами універсального дизайну; 
 у розрахунку реальної вартості кошторисів, які передбачатимуть заходи щодо 
облаштування освітніх закладів (для початку – з інклюзивною формою навчання) згідно з 
вимогами універсального дизайну; 
 залученні достатніх фінансових ресурсів для створення освітнього середовища за 
вимогами універсального дизайну (в тому числі недержавних, благодійних тощо); 
 ініціюванні написання проектів з метою участі в отриманні мікрогрантів (на різних 
рівнях) для створення інклюзивного освітнього середовища згідно з вимогами 
універсального дизайну.