ChSTU repository

 
1 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
___________________________________________________________________________________________ 
(повне найменування вищого навчального закладу) 
Факультет гуманітарних технологій 
___________________________________________________________________________ 
(повне найменування інституту, найменування факультету (відділення) 
Кафедра соціального забезпечення 
___________________________________________________________________________ 
(повна назва кафедри (предметної, циклової комісії)) 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
на тему:  
«Соціальне забезпечення громадян: сучасний стан та перспективи розвитку» 
 
 
 
Виконав: студент  2  курсу, групи  СЗМ-019 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
(шифр і назва спеціальності (спеціалізації))  
 
Бабенко В.О. 
                (прізвище та ініціали)  
 
Керівник  к.е.н.,  доцент кафедри Соціального забезпечення 
Тернова Л.Ю. 
(прізвище та ініціали)  
 
Рецензент _________________________  
                                      (прізвище та ініціали)  
 
 
 
 
 
Черкаси – 2020 р. 
 
 
2 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр  
 
Галузь знань  23 Соціальна робота   
           (шифр і назва)
 
Спеціальність  232 “Соціальне забезпечення”  
                                                                                     (шифр і назва)
 
 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Журба І.О 
“_____” _______________2020 р. 
 
 
 
З А В Д А Н Н Я  
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ 
 
Бабенко В.О. 
            (прізвище, ім’я, по батькові)
 
1. Тема роботи Соціальне забезпечення громадян: сучасний стан та перспективи 
розвитку 
Науковий керівник роботи к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 2020 р. № ________ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2020 р. 
 
3. Вихідні дані до роботи  
правову базу дослідження становлять: Конституція України, Закони України, Укази 
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-
правові акти, емпіричну – звітні дані Державного комітету статистики України,  
матеріали періодичних друкованих видань та Інтернет-видань 
(визначаються кількісні або (та) якісні показники, яким повинен відповідати об’єкт проектування наукового дослідження)
 
 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити) 
теоретична частина, аналітична частина, проектна частина 
 
5. Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових креслень)  
________________________________________________________________________________ 
 
 
 
 
 
 
3 
6. Консультанти розділів роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 03.10.2020  
2 к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 17.10.2020  
3 к.е.н., доцент Тернова Л.Ю. 25.11.2020  
 
7. Дата видачі завдання 11 вересня 2020 р. 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк виконання 
Назва етапів виконання роботи  Примітка  
з/п етапів роботи 
Вибір теми кваліфікаційної роботи і 
1 15.09.2020 виконано 
узгодження ї з науковим керівником 
Опрацювання правової бази дослідження: 
Конституція України, Закони України, Укази 
Президента України, постанови Кабінету 
Міністрів України та інші нормативно-
2 26.09.2020 виконано 
правові акти, емпіричної – звітні дані 
Державного комітету статистики України, 
матеріали періодичних друкованих видань та 
Інтернет-видань 
Складання змісту роботи та узгодження з 
3 03.10.2020 виконано 
науковим керівником 
4 Робота над написанням теоретичного розділу    15.10.2020 виконано 
5 Робота над написанням аналітичного розділу 17.10.2020 виконано 
6 Робота над написанням проектного розділу 31.10.2020 виконано 
7 Обгрунтування висновків по розділам і 07.11.2020 виконано 
загального висновку по роботі  
8 Подання роботи на рецензування та 21.11.2020 виконано 
нормоконтроль  
Виправлення зауважень наукового керівника, 
9 рецензента та відповідального за 29.11.2020 виконано 
нормоконтроль 
Подання зброшурованої роботи із 
10 відповідним комплектом супровідних 09.12.2020 виконано 
документів на кафедру 
 
Студент                       ____________________     Бабенко В.О. 
                    (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Керівник роботи     ____________________     Тернова Л.Ю. 
                    (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
Секретар ЕК     ____________________     Джиквас А.О. 
        (підпис)                                                 (прізвище та ініціали)
 
 
 
 
 
 
 
4 
АНОТАЦІЯ 
Бабенко В.О.  Соціальне забезпечення громадян: сучасний стан та 
перспективи розвитку - Рукопис. Дослідження на здобуття освітнього 
ступеня «магістр» за спеціальністю 232 “Соціальне забезпечення” . - 
Черкаський державний технологічний університет, 2020.                                            
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню сучасного стану та 
перспектив розвитку соціального забезпечення громадян. 
 У першому розділі розглянуто теоретичні засади дослідження соціального 
забезпечення. Одним з головним показником рівня розвитку країни є 
забезпечення соціальним захистом усіх верств населення через  застосування 
ефективної соціальної політики, а формою її реалізації виступає ефективний та 
якісний процес фінансування соціальної сфери, що в свою чергу забезпечить 
належний розвиток як суспільства так і економіки в цілому. У другом розділі 
проведено аналіз сучасних тенденцій розвитку соціального забезпечення в світі і в 
Україні. У третьому розділі запропоновано основні напрями розвитку соціального 
забезпечення в Україні. Обргунтовано, що вдосконалення системи соціального 
захисту в Україні повинне йти в двох напрямах. З одного боку, соціальна 
держава, до якої прагне Україна, повинна проявляти велику турботу про своїх 
громадян, а з другого боку – повинні виявлятися механізми, які спонукають 
людей до активного пошуку і прагнення самим піклуватися про свій добробут. 
Кваліфікаційна робота магістра складається з вступу, трьох розділів, висновків, 
списку використаних джерел і додатків.  
Ключові слова: соціальне забезпечення, соціальна політика, соціальна 
держава.  
 
ANNOTATION 
Babenko V.O. Сitizens’ social security: current state and prospects. - 
Manuscript. Research for obtaining a master's degree in specialty 232 "Social 
Welfare". - Cherkasy State Technological University, 2020. 
The graduate work is devoted to the study of the current state and prospects of 
social security of citizens.  The first section discusses the theoretical foundations of 
social security research. One of the main indicators of the country's level of 
development is the provision of social protection for all segments of the population 
through the application of effective social policy, and the form of its implementation is 
an effective and high-quality process of financing the social sphere. The second section 
analyzes the current trends in the development of social security in the world and in 
Ukraine. The third section proposes the main directions of social security development 
in Ukraine. It is substantiated that the improvement of the social protection system in 
Ukraine should go in two directions. On the one hand, the welfare state to which 
Ukraine aspires must show great care for its citizens, and on the other hand, mechanisms 
must be identified that encourage people to actively seek and seek to take care of their 
own well-being. The master's qualification work consists of an introduction, three 
sections, conclusions, a list of used sources and applications. 
Key words: social security, social policy, social state. 
 
 
 
5 
ЗМІСТ 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І 
ТЕРМІНІВ ....................................................................................................................... 3 
ВСТУП ............................................................................................................................. 4 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В КОНТЕКСТІ ПРІОРИТЕТІВ 
ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ................................................................... 12 
1.1 Пріоритети соціальної політики в Україні ..................................................... 12 
1.2 Типологія моделей соціального захисту ........................................................ 27 
Висновки до розділу 1 ........................................................................................... 78 
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ФУКЦІОНУВАННЯ ЧИННОЇ МОДЕЛІ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ ..................................................................... 81 
2.1. Чинна модель соціального захисту і її основні характеристики................. 81 
2.2 Механізми функціонування чинної моделі соціального захисту ................ 98 
2.3 Сутність змін пріоритетів державної соціальної політики в Україні ......... 118 
Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 130 
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ 
МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ ЗМІНИ ПРІОРИТЕТІВ 
ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ .............................................. 133 
3.1 Зарубіжні моделі соціального захисту як складової соціальної політики 
держави: можливості адаптації в Україні ............................................................ 133 
3.2 Проектування нової моделі системи соціального захисту України ............ 154 
3.3 Концептуальні засади формування активної моделі соціального захисту 169 
Висновки до розділу 3 ........................................................................................... 186 
ВИСНОВКИ .................................................................................................................... 189 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................................... 195 
ДОДАТКИ… ................................................................................................................... 226 
 
6 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, 
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 
 
ООН – Організація Об’єднаних Націй 
МОП – Міжнародна організація праці 
МАСЗ – Міжнародна асоціація соціального забезпечення 
ВВП – внутрішній валовий продукт 
СЕС – соціально-економічна система 
СЗ – соціальний захист 
ССЗ – система соціального захисту 
МССЗ – модель системи соціального захисту 
 
7 
ВСТУП 
 
Актуальність теми дослідження. На всіх етапах історичного розвитку 
суспільства соціальний захист (далі − СЗ) був індикатором громадянської 
позиції держави. Його ефективна організація є гарантом стабільності 
суспільства. У складний час, який переживає сьогодні наша країна, головним 
пріоритетом державної соціальної політики має стати намагання зробити 
якомога більше для того, щоб кожний, хто потребує допомоги, відчув увагу та 
підтримку з боку держави. Це визначається орієнтирами суспільного розвитку, 
закладеними в Стратегії сталого розвитку “Україна-2020” (Указ Президента 
України від 12 січня 2015 р. № 5/2015), Програмі діяльності Кабінету Міністрів 
України (Постанова Верховної Ради України від 11 грудня 2014 р. № 26-VIII), 
Угоді про коаліцію депутатських фракцій “Європейська Україна” (далі – 
Коаліційна Угода) від 21 листопада 2014 р. 
Існуюча система соціального захисту не досить ефективна, а фінансові 
можливості держави не відповідають її соціальним зобов’язанням. Можна 
констатувати, що наразі не повною мірою дотримуються положення 
Конституції України, в якій Україна визначається як соціальна держава, адже 
суттєво знижується життєвий рівень основної маси населення. 
На сьогодні основною метою соціального захисту є забезпечення 
виживання соціально-незахищених верств населення та першочерговий захист 
окремих категорій громадян (військовослужбовців, вимушених переселенців, 
постраждалих та ін.). Як перспективну необхідно розглядати мету, що 
відповідає ст.46 Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на 
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, 
втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у 
старості та інших випадках, передбачених законом. 
Реформування системи соціального захисту визначено в Стратегії сталого 
розвитку “Україна-2020” одним з першочергових пріоритетів за вектором 
відповідальності. Не підлягає сумніву необхідність удосконалення моделі 
 
8 
соціального захисту в системі пріоритетів державної соціальної політики для 
всіх груп населення. Визначення потенційних основних напрямів, структури і 
форм реформування цієї моделі має досить актуальне теоретичне і практичне 
значення на сучасному етапі розвитку суспільства. 
Теоретико-методологічні засади державного управління у сфері 
соціального захисту, його механізми, шляхи вирішення ключових питань 
реалізації державної соціальної політики досліджували українські вчені: 
В.Бакуменко   [7,   8],   М.Білинська   [16],   Н.Болотіна[21],   Н.Борецька   [23], 
О.Вишневська [26], Н.Власенко [27], О.Власюк, І.Гнибіденко [39], В.Гошовська 
[46,  47],  О.Діково-Фаворська  [57],  А.Колот  [75],  М.Кравченко  [79,  80,  81], 
І.Курило [86], О.Лебединська, Е.Лібанова[103, 104], В.Мамонова [108], 
О.Новікова, О.Палій, О.Піщуліна[133], А.Попок [137, 138, 139], Т.Поспєлова 
[141,    142],    Ю.Саєнко    [181],    В.Скуратівський    [194,    195,    196,    197], 
В.Трощинський [217], А.Халецька[238], І.Хожило [240] та ін. 
Важливі аспекти формування та розвитку сучасної системи соціального 
захисту в Україні висвітлюються в роботах Е.Гансової [34, 35, 36], С.Горбатюк 
[43], В.Єлагіна [62], О.Кілієвича [72], К.Міщенко [117, 118, 119, 120], Я.Радиша 
[167], І.Розпутенка [173], О.Романюк, І.Солоненка [205], В.Толуб’яка [229], 
П.Шевчука [246], Н.Ярош [259] та інших вітчизняних науковців. 
Однак при всій значущості згаданих досліджень у них здебільшого увага 
зосереджена на правових, економічних аспектах соціального захисту, проте не 
розглядається власне реформування моделі соціального захисту в системі 
пріоритетів державної соціальної політики, що й зумовило вибір теми 
дисертаційної роботи. 
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретико- методологічне 
обґрунтування реформування чинної моделі соціального захисту в системі 
пріоритетів державної соціальної політики в Україні в сучасних умовах. 
Для досягнення мети було поставлено такі завдання: 
– дослідити пріоритети та моделі соціальної політики держави, напрями 
їх змін у сучасних умовах; 
– уточнити понятійно-категорійний апарат дослідження, проаналізувати 
стан наукового осмислення проблеми соціального захисту як складової 
 
9 
державної соціальної політики у вітчизняній і зарубіжній літературі та 
визначити його цілі, моделі й механізми їх функціонування; 
– здійснити системний аналіз чинної моделі соціального захисту в 
Україні та охарактеризувати причини її дестабілізації; 
– дослідити механізми функціонування та принципи реформування 
чинної моделі соціального захисту в Україні; 
– узагальнити зарубіжний досвід функціонування моделей соціального 
захисту з метою виявлення можливостей його застосування в Україні; 
– розробити функціональну модель активної системи соціального 
захисту та запропонувати механізми її впровадження в Україні. 
Об’єкт дослідження − система соціально-економічних відносин, що 
складаються у сфері державної соціальної політики. 
Предмет дослідження – особливості, умови та напрями реформування 
чинної моделі соціального захисту в системі пріоритетів державної соціальної 
політики в Україні. 
Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дослідження 
здійснювалася шляхом комплексного поєднання загальнонаукових і 
спеціальних методів, зокрема: 
 історичного – під час аналізу тенденцій формування чинної моделі 
соціального захисту в Україні;
 систематизації та узагальнення – при розгляді нормативних документів 
і теоретичних джерел;
 порівняльного аналізу – в процесі вивчення зарубіжного досвіду 
соціального захисту та його порівняння з вітчизняною практикою;
 системного та структурно-функціонального аналізу – під час 
моніторингу системи соціального захисту.
Теоретико-методологічною основою стали фундаментальні положення 
теорії державного управління, дослідження українських і зарубіжних науковців 
та практиків щодо державного управління у сфері соціального захисту й 
реалізації державної соціальної політики. 
 
 
10 
Нормативно-правовою та емпіричною базою дослідження є Конституція 
та закони України, укази Президента України, постанови й розпорядження 
Кабінету Міністрів України, накази Міністерства соціальної політики України. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні 
актуального наукового завдання щодо теоретико-методологічного 
обґрунтування особливостей, умов та напрямів реформування чинної моделі 
соціального захисту в системі пріоритетів державної соціальної політики 
України. 
Найважливіші результати, що характеризують наукову новизну і 
розкривають логіку та зміст дослідження, полягають у тому, що: 
обґрунтовано теоретичні засади реформування чинної моделі соціального 
захисту в системі пріоритетів державної соціальної політики в Україні, зокрема 
з’ясовано її інституціональні та функціональні внутрішні і зовнішні недоліки, 
які проявляються в неконгруентності різнорівневих  функцій, цілей, завдань та 
результатів у сфері соціального захисту в Україні, розроблено функціональну 
модель активної системи соціального захисту, елементами якої є діючі в межах 
національної держави суб’єкти та об’єкти соціального захисту і мета якої 
полягає в організації їх ефективної спільної діяльності для збереження 
(відновлення) необхідного і достатнього рівня соціальної адаптації та інтеграції 
в соціум об’єктів без негативних наслідків для решти членів соціуму, визначено 
умови і запропоновано концептуальні основи її впровадження; 
– понятійно-категорійний апарат державного управління, зокрема 
уточнено поняття “соціальний захист”, “модель соціального захисту” і 
теоретичні підходи до інтерпретації моделей соціального захисту, зокрема 
визначено принципи їх організації, функціонування та управління і 
запропоновано класифікацію цих моделей за чотирма ознаками (цілями, 
ресурсами, методами та формами, організаційними структурами) і 
дихотомічним принципом: патерналістська – субсидіарна, пасивна – активна, 
ліберальна – консервативна, дискримінаційна – гуманістична, зрівняльна – 
диференційована, дефіцитна – самодостатня, моносуб’єктна – полісуб’єктна, а 
також за рівнями та характером розвитку; 
 
11 
– обґрунтування тенденцій зміни пріоритетів соціальної політики в 
сучасних умовах переходу від патерналізму до субсидіарності, забезпечення 
можливостей для належного розвитку і самореалізації особистості, розвитку 
людського та соціального капіталу шляхом дослідження їх динаміки, 
конкретизації діяльнісного наповнення цих змін у сферах надання соціальної 
допомоги і соціальних послуг населенню, соціального страхування, пенсійного 
забезпечення; 
набули подальшого розвитку: 
– підходи до адаптації зарубіжного досвіду функціонування моделей 
соціального захисту до умов України (зокрема систематизовано національні 
моделі соціального захисту зарубіжних країн та визначено форми реалізації 
принципів соціальної держави); 
– теоретико-методологічний інструментарій з питань забезпечення 
ефективного управління функціонуванням моделі соціального захисту в період 
реформування українського суспільства (зокрема охарактеризовано механізми 
діагностики та реалізації потенціалу самозахисту особистості на засадах 
застосування соціального контракту, принципи підбору методів активної 
соціально-трудової реабілітації особистості); 
– систематизація причин дестабілізації чинної моделі соціального 
захисту та інтерпретація суб’єкт-об’єктних відносин у системі соціального 
захисту (зокрема розкрито можливості використання особистості й інститутів 
громадянського суспільства як активних суб’єктів соціальної політики та 
активізації потенціалу самодопомоги окремих груп соціально незахищених 
верств населення). 
Практичне значення одержаних  результатів полягає в  тому, що 
розроблені й науково обґрунтовані в роботі наукові положення, висновки та 
рекомендації можуть бути використані в практичній роботі органів державної 
влади в процесі  реалізації  механізмів  соціального захисту, регіональних 
соціальних програм, подальших розвідок з досліджуваної тематики та розробки 
відповідних навчальних програм у системі підготовки та  підвищення 
кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. 
 
12 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В КОНТЕКСТІ ПРІОРИТЕТІВ 
ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 
 
1.1 Пріоритети соціальної політики в Україні 
 
Відсутність чіткого бачення української моделі соціально-орієнтованої 
економіки зумовили виникнення значних соціальних диспропорцій та 
деформацій у суспільстві. Через нерозробленість прозорої концепції соціальної 
політики розвиток соціальних процесів набув малокерованого характеру. 
Результатом економічних перетворень став лише демонтаж механізмів 
державного патерналізму і підтримки соціального балансу, звичних соціальних 
благ та ліквідація системи соціальних гарантій, що склалися раніше. Сучасна 
модель соціальної політики має низку особливостей, які залишились у спадок 
ще з радянських часів, зокрема: низька культура участі населення, значний 
вплив держави з регулювання і фінансування соціального сектора, недостатній 
рівень публічності дій інститутів політичної влади в соціальній сфері тощо. 
Реалії сьогодення свідчать про низький рівень зацікавленості населення 
концепціями соціального реформування. Політики і державні діячі не вміють 
спрямовувати активність громадян на вирішення реальних проблем, а самі 
громадяни не в змозі запропонувати рішення соціальних проблем на 
професійному рівні, що б дозволило їм конкурувати з пропозиціями чиновників 
у реалізації соціальної політики. Через домінування держави в галузі 
вироблення концепцій, ідеологій, стратегій вирішення проблем таке розуміння 
політики нав’язується громадянам. Тому особливої гостроти набуває 
необхідність формування цілісної, скоординованої та ефективної соціальної 
політики, яка б сприяла вирішенню соціальних проблем. 
Актуальність даної теми обумовлена підвищенням значення соціальних 
проблем в умовах змін, які відбуваються у нашому суспільстві. Переважній 
 
13 
більшості громадян потрібні термінова соціальна допомога і захист. Сучасна 
ситуація в суспільстві характеризується зростанням соціальної напруги, з 
одного боку, та спробами розв’язання соціальних проблем – з іншого. Ці 
протилежні тенденції перебувають у стані нестійкої рівноваги і призводять до 
загострення соціальної ситуації. 
Практика соціального захисту обумовлюється соціальною політикою 
держави. Під соціальною політикою розуміється: “... діяльність держави та/або 
суспільних інститутів, пов’язана з відносинами між окремими соціальними 
групами і спільнотами з приводу розподілу суспільного продукту, яка дозволяє 
погоджувати корінні інтереси і потреби вказаних груп населення з 
довготривалими інтересами і цілями суспільства” [23, с. 5]. 
В основі соціальної політики лежить поняття соціальної справедливості. 
Воно відображає: “... ступінь об’єктивної відповідності, що складається на 
конкретному етапі розвитку системи суспільних відносин і суб’єктивну оцінку 
справедливості суспільних відносин різними групами і верствами” [23, с. 67]. 
Досягнення соціальної справедливості пов’язане з боротьбою інтересів різних 
суспільних груп і верств. Поняття соціальної справедливості може розглядатися 
як сукупність вимог, які певна соціальна група пред’являє суспільству. Дії 
щодо соціального захисту мають реалізувати на практиці принципи соціальної 
справедливості. 
В Енциклопедії державного управління подано таке визначення: “У 
широкому розумінні соціальна політика – це система інституційних і 
надінституційних, державних і громадських, суспільних і особистих, 
індивідуальних способів і форм діяльності, спрямованих на створення умов для 
всебічної самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил”  
[197, с. 546]. 
Розглядаючи роль держави в становленні і реалізації соціальної політики 
відомий економіст Адам Сміт проголосив три основні її обов’язки [200]: 
1. Захист членів суспільства від примусу з боку своїх громадян. 
2. Захист від примусу ззовні. 
 
14 
3. Збереження і укрупнення вільного суспільства. 
М.Р.Фрідманн додав четвертий обов’язок – захист інтересів членів 
суспільства, які не в змозі себе захистити [237]. 
Соціальна політика держави визначається її діяльністю з управління 
соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві: розподілом  
суспільного продукту, відносинами між окремими соціальними групами, 
узгодженням потреб різних груп населення з довготривалими інтересами і 
цілями суспільства, захистом окремих членів суспільства у відповідній ситуації, 
підтримкою соціальної гармонії і миру в країні. Вона визначає політичну 
діяльність, спрямовану на рішення соціальних проблем [34, с. 87]. 
Базою соціальної політики є основний закон держави. Згідно Конституції 
України вона є соціальною державою, яка покликана піклуватися про створення 
умов для гідного життя і вільного розвитку людини [77]. 
Суттю соціальної політики повинне бути створення умов для повнішого 
задоволення членами суспільства своїх життєвих потреб і вдосконалення 
соціальних зв’язків і відносин між ними. При цьому найважливішою метою є 
забезпечення необхідної для нормального функціонування суспільства 
соціальної диференціації, що запобігає небезпечним для його стабільності 
різким відмінностям в рівні життя окремих верств населення. Відповідно до 
цього положення соціальна політика держави повинна утілювати турботу 
суспільства про своїх членів, потребуючих допомоги. Соціальна політика 
спрямована на надання допомоги людей з боку соціальної системи, до якої вони 
входять, шляхом використання для цього фінансово-економічного потенціалу, 
що є у відповідної соціальної системи. 
Соціальна політика держави тісно пов’язана з політичним устроєм даної 
країни, рівнем політичної культури, соціально-економічним становищем в 
певному періоді часу, її національними історичними і демографічними 
особливостями. 
Н.Ф.Наумова в своїй статті обгрунтувала класифікацію чинників, що 
обумовлюють соціальну політику [123]. Як основні розглядаються наступні: 
 
15 
 політична система держави (політичний устрій, характер виборчої 
системи, ступінь впливу профспілок);
 демографічна структура;
 темпи і характер індустріалізації;
 вікова структура, традиції, цінності і установки.
На наш погляд необхідно також додати: тип економіки (командна, 
соціалістична або ринкова); ступінь ринкової свободи; рівень добробуту країни; 
етичний рівень і рівень культури населення. 
Аналізуючи практику соціально-економічного розвитку промислово- 
розвинених країн можна виділити найтиповіші моделі соціальної політики. Під 
моделлю соціальної політики мається на увазі опис її найважливіших  
елементів, цілей, завдань і інструментів. На наш погляд вона повинна, в першу 
чергу, відображати розуміння ролі і місця держави у вирішенні актуальних 
соціальних проблем суспільства, таких як забезпечення добробуту населення, 
соціальної справедливості і соціального захисту населення. 
Розглянемо найтиповіші (за класифікацією В.Е.Гордіна) моделі  
соціальної політики [44]. Аналіз їх позитивних і негативних сторін 
представлений у табл. 1. Додатку Б. Так, найбільше поширення в рамках 
тоталітарних держав набула патерналістська модель соціальної політики. Вона 
характеризується тим, що держава бере на себе повну відповідальність за 
соціально–економічне положення своїх громадян. В її основі державний 
розподіл, державний контроль, державне втручання, одержавлення соціальної 
сфери. 
Шведська модель соціальної політики або Шведський патерналізм 
характерний: кейнсіанським підходом і системою методів боротьби з 
безробіттям у вигляді так званої системи перепідготовки; ідей солідарності 
різних соціально-економічних груп населення [29, 44]. Її основна особливість – 
обмеженість доходів підприємців і особистих доходів населення. Інструментом 
обмеження є прогресивна податкова система, що дозволяє залучити до 
державного бюджету істотну частину доходів. На цій основі держава створює 
 
16 
фінансову базу для надання широкого комплексу соціальних послуг високої 
якості. Основним недоліком даної моделі є: дестимуляція ефективного бізнесу і 
високої продуктивності праці; формування утриманських настроїв окремих 
соціальних груп населення. 
Модель “держави добробуту” базується як на ідеях кейсіанства, так і на 
ідеях лібералізму [44, 252, 256, 263]. В її основі лежить припущення, що тільки 
держава здатна бути посередником між окремими класами і вона повинна 
знімати суперечності між ними для підтримки соціального миру і гармонії в 
суспільстві. Сутність “держави добробуту” одні політичні сили (консерватори) 
бачать в забезпеченні мінімальних стандартів у сфері доходів, охороні здоров’я, 
житла і т.д., а інші (ліберали і соціал-демократи)  у забезпеченні оптимального 
рівня життя. 
Відповідна соціальна політика передбачає обмеження ринкових чинників 
у соціальній сфері. Основною перевагою даної моделі є здатність виконувати 
роль соціальної “амортизації”, стимулювати поліпшення трудового потенціалу 
країни. 
На думку вченого, політика, колишнього канцлера ФРН Людвіга Ерхарда, 
соціальна політика – це політика не для мільйонерів, а політика для мільйонів 
[252]. В умовах соціальної орієнтації ринку – це посилення державного 
регулювання всіх сфер суспільства, і перш за все його економічної основи. 
Саме при Ерхарді у широкий науковий обіг увійшов термін “соціальна 
держава” у протилежність державі монетаристського типу. На відміну від 
монетаризму соціальна держава регулює суспільні процеси, у тому числі й 
ринок, здійснює соціальну політику в інтересах більшості народу. Отже, при 
такій моделі підсилюється вплив держави на механізм функціонування ринку 
шляхом різнобічної та взаємопов’язаної соціально-економічної, валютно- 
фінансової, науково-технічної, інвестиційної та екологічної політики, що 
забезпечує необхідний розвиток виробництва та вирішення соціальних проблем 
суспільства. Стосовно такої моделі перевага віддається так званому 
індикативному плануванню, що передбачає встановлення замість директивних 
 
17 
показників певних індикативних показників і параметрів. Але держава не має 
право обіцяти населенню неможливого. Прийняття соціальної програми 
базується на проектах фінансового, матеріального, організаційного, кадрового 
забезпечення [23, с. 24−25]. 
Концепція “соціального ринкового господарства” Л.Ерхарда має багато 
спільного з поглядом іншого вченого, лауреата Нобелівської премії у 1974 р. – 
Г.Мюрдаля, засновника так званої шведської моделі соціалізму, який був 
прихильником соціальної орієнтації ринку, соціально регульованої економіки, 
теорії соціальної держави та соціального партнерства [255, с. 486]. Особлива 
модель соціальної держави у Швеції засновувалась на складній системі прямих 
та непрямих податків, які вилучаються у населення [122, с. 38]. На думку 
Мюрдаля, головне у “державі добробуту” – це соціальний захист населення. 
Створення соціального захисту передбачає такі напрями діяльності держави: 
– забезпечення членів суспільства високим прожитковим мінімумом і 
надання матеріальної допомоги тим, кому внаслідок об’єктивних чинників вона 
необхідна; зупинення дії привілеїв стосовно тих, хто не має в них потреби; 
– створення умов, які дозволяють громадянам заробляти кошти для 
повноцінного життя будь-якими засобами, що не суперечать закону; 
– забезпечення екологічної безпеки членів суспільства; 
– створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб 
громадян у освіті, медичній допомозі тощо; 
– забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист 
їх від негативного впливу ринкової економіки; 
– захист громадян від злочинних намагань; 
– захист громадянських та політичних прав і свобод, що відповідають 
принципам правової, соціальної держави; 
– захист від політичного переслідування та адміністративного свавілля; 
– забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску; 
– створення сприятливого соціально-психологічного клімату як в цілому 
у суспільстві, так і в окремих осередках та структурних утвореннях, захист від 
 
18 
психологічного пресингу; 
– забезпечення максимальної стабільності громадського життя. 
Для реалізації цих заходів соціального захисту необхідно вивчати, 
формувати і враховувати намагання людей, які, за оцінками Г. Мюрдаля, 
“дійсно належать до найбільш важливих соціальних явищ та величезною мірою 
визначають історію” [122, с. 439]. 
Слід зазначити, що модель соціальної політики “держави добробуту” 
користувалася в другій половині XX століття найбільшою популярністю в світі. 
У той же час реалізація даної моделі приводить до збільшення податкового 
тягаря. Для неї характерний незначний патерналізм і істотна свобода 
індивідуумів в економічному житті. 
У ФРН, особливо в 80-90 рр. реалізовувалася модель соціальної політики 
“соціального ринкового господарства”, яка більш ринкова, ніж модель 
“держави добробуту” [44, 113]. Ця модель є по суті справи антагоністом 
патерналістичної моделі і базується на тезі про пріоритет індивідуального  
перед суспільним, на пріоритетності ринкових методів управління соціальною 
сферою. Головною особливістю ринкової соціальної політики є: 
 орієнтація на певні групи населення;
 на окремі типові життєві ситуації.
Модель державної соціальної політики (ДСП) припускає її дуалізм: 
1. Для членів суспільства самостійних і працездатних, які потрапили в 
скрутне становище, вона зводиться до створення умов для активізації їх 
соціальної активності (самодопомога). 
2. Для членів суспільства, які не мають можливостей для самостійного 
вирішення своїх проблем (нещасні випадки, хвороба, старість, безробіття) 
активна допомога держави гарантується мінімальним рівнем задоволення 
життєвих потреб. 
На думку О.А.Вишневської, основним суб’єктом соціальної політики 
виступає держава в особі відповідних органів влади та управління, що діють на 
державному, регіональному та місцевому рівнях. Саме вони формують загальну 
 
19 
концепцію, визначають основні напрями соціальної політики, її стратегію, 
тактику, забезпечують законодавчо-правову основу та реалізують конкретні 
завдання на місцях [26]. 
Слід погодитися з твердженням В.Е.Гордіна, який у монографії 
“Соціальна політика і соціальний маркетинг” справедливо стверджує, що 
однією  з  найважливіших  складових  соціальної   політики   повинне   бути   
“... створення умов, що дозволяють заробляти засоби для підтримки 
необхідного рівня життя” [44]. Наявність даної складової соціальної політики 
розвивають самостійність, незалежність, соціальну відповідальність за свою 
долю, за долю своїх рідних. Автор, розглядаючи різні моделі соціальної 
політики підкреслює їх зв’язок з політичними рішеннями окремої країни. Він 
проводить поглиблений аналіз моделі “держави добробуту” і “соціальної 
держави”. Аналіз позитивних і негативних сторін різних моделей соціальної 
політики показує їх взаємозв’язок з реальним економічним станом держави, 
тенденціями їх соціально-економічного розвитку, історичним досвідом. На 
думку автора саме соціальний маркетинг повинен бути основою механізму 
реалізації соціальної політики держави. 
При переході від соціалістичної планової адміністративної економіки до 
ринкової змінилася базова мета соціальної політики: від досягнення соціальної 
рівності всіх членів суспільства до забезпечення рівності можливостей. Як 
основоположна мета соціальної політики в ринковій економіці повинна бути 
стабілізація суспільно-політичної системи (рис.1.1). 
Очевидно, ця мета повинна бути і основною в реалізації соціальної 
політики в ринковій економіці, тобто метою соціального захисту. Для першого 
етапу соціальної політики пострадянської України був характерний рецидив 
“патерналістської політики”, а в умовах становлення і розвитку ринкової 
економіки неминучий перехід до політики ринкової соціальної політики, з 
урахуванням особливостей поточного етапу розвитку країни [190, с. 50]. 
 
20 
 
Соціальна гармонія і стабілізація суспільства 
 
 
 
Забезпечення свободи і права Забезпечення рівних соціальних 
в трудовій споживацькій можливостей для досягнення 
соціальній сфері нормального рівня життя 
Забезпечення гарантованого Подолання соціальної напруги і 
соціального мінімуму попередження соціальних конфліктів 
життєвих засобів 
Соціальний захист населення 
 
 
Рис.1.1. Цілі соціальної політики в державах з ринковою економікою 
 
Соціальна політика реалізується за рахунок: 
 дій законодавчої і виконавчої влади по реалізації прийнятої моделі;
 дій системи соціального захисту по виробленню і реалізації 
спеціальних заходів щодо допомоги людям, які потребують соціальної 
підтримки.
Основні напрями соціальної політики, схвалені указами Президента 
України, реалізовувались у країні впродовж 1997-2000 рр. та 2001-2004 рр. 
(табл.1.1) [157, 158]. 
На думку Н. Борецької, провідного дослідника у сфері соціального 
захисту, “одна з характерних особливостей перехідного періоду в Україні 
полягала в тому, що початок ринкової трансформації всієї системи економічних 
та суспільних відносин не спирався на ретельно відпрацьовану концепцію, яка  
б дозволяла знайти ґрунтовний і зважений підхід до розробки актуальних 
питань стратегії і тактики держави в регулюванні тих або інших соціальних 
процесів” [23]. 
 
21 
Таблиця 1.1 
Зміна пріоритетів соціальної політики 1997 – 2004 рр. 
 
Роки Пріоритети 
1997 – – досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя 
2000 людей; 
– забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості 
і конкурентоздатності робочої сили; 
– гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, 
освіту, охорону здоров’я, культуру, житло; 
– переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і 
соціальних гарантій, що надаються сім’ї; 
– забезпечення соціальної підтримки соціально найвразливіших верств 
населення; 
– вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та 
зниження смертності населення,особливо дитячої, підвищення тривалості 
життя; 
– значне поліпшення соціальної інфраструктури. 
2001 – – створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, 
2004 розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього 
класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, 
проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним 
верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони 
здоров’я населення. 
 
У червні 2005 р. Міністерство праці та соціальної політики України 
розробило та запропонувало для обговорення проект Концепції соціальної 
політики України [128]. Зміст даного документа потребував суттєвого 
доопрацювання, яке в подальшому не було здійснено. Унаслідок цього Україна 
протягом шести років не мала правового документа із соціальної політики. 
Фахівці відділу економічних проблем соціальної політики Інституту 
економіки промисловості НАН України під керівництвом академіка НАН 
України О.І.Амоши, д.е.н., проф., зав. відділу О.Ф. Новікова підготували 
Проект Основних напрямів соціальної політики на період до 2015 року [128]. 
 
22 
Актуальність прийняття цього документа, за визнанням його розробників, 
обумовлена вкрай повільним подоланням країною наслідків світової фінансово- 
економічної кризи, яка супроводжувалася фундаментальними зрушеннями у 
глобальних економічних та соціальних системах управління, їх дестабілізацією, 
загостренням проблем безпеки та зростанням соціальних ризиків і небезпек. 
Внутрішніми чинниками, що потребують активізації соціальної політики, є 
критично низькі місця України в рейтингах за індексом людського розвитку, 
іншими показниками рівня та якості життя населення, поглиблення 
демографічної кризи та соціальної нерівності, високий рівень тінізації відносин 
у соціальній і трудовій сферах. 
Формування та реалізація нової державної соціальної політики були 
спрямовані одночасно на вирішення соціальних питань і забезпечення 
соціальних перспектив розвитку суспільства, особистості та країни, 
передбачати вирішення проблем соціальної сфери з урахуванням наявних 
бюджетних і загальних ресурсних обмежень за активної політики сприяння 
входженню України до конкурентоспроможних соціальних держав із високою 
якістю та рівнем життя населення. Соціальна політика мала забезпечити рівні 
можливості для самореалізації особистості в суспільстві, базові соціальні 
гарантії і життєво важливі інтереси всіх верств населення. Зростання інвестицій 
у людський капітал та розвиток соціальної інфраструктури, через які 
відбувається формування кадрового, соціального, інтелектуального потенціалу 
суспільства, має зробити соціальну політику одним із провідних чинників 
забезпечення конкурентоспроможності країни. 
Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року були 
сформовані з урахуванням базових положень концепцій: 
 соціальної безпеки, що випливає з необхідності попередження 
виникнення та ліквідації соціальних небезпек і ризиків, формування умов для 
людського і соціального розвитку;
 соціальної держави, спрямованої на підвищення рівня та якості життя 
населення шляхом забезпечення ефективної зайнятості й соціального захисту,
 
23 
соціальної відповідальності бізнесу в умовах сучасної ринкової економіки, 
формування середнього класу, захисту прав і свобод людини тощо; 
 людського розвитку, зорієнтованого на розвиток кількісних та якісних 
параметрів людського потенціалу шляхом розширення можливостей вибору 
людини;
 людського капіталу, що розглядає накопичені продуктивні здібності 
людини, які формуються в результаті інвестицій в освіту, охорону здоров’я, 
мотивацію та мобільність як основного чинника виробництва;
 економіки знань, згідно з якою знання та нагромаджений капітал у 
сучасних умовах є основним чинником суспільного розвитку;
 інноваційного розвитку, де головним чинником розвитку та 
конкурентоспроможності країни визначається безперервний потік інновацій, 
що є результатом діяльності людей із високими якісними характеристиками;
 соціального капіталу, що потребує норми взаємодії та довіри, які 
виникають у відносинах між державою, бізнесом, громадськістю, 
роботодавцями та працівниками на підставі загальних інтересів;
 сталого розвитку, що потребує соціальної відповідальності нинішнього 
покоління перед прийдешніми поколіннями за ресурсне забезпечення 
життєдіяльності людського потенціалу при здійсненні економічної, соціальної 
та екологічної політики [128].
Проект Основних напрямів соціальної політики на період до 2015 року 
випливав з необхідності реалізації завдань щодо забезпечення: 
 ефективного соціального управління та розбудови соціальної держави, 
урахування соціальних небезпек і ризиків, їх мінімізації та попередження;
 людського розвитку та створення умов для формування і накопичення 
людського капіталу;
 формування трудового потенціалу з високими якісними 
характеристиками за рахунок досягнення високого рівня інноваційного 
розвитку та конкурентоспроможності, реалізації концепції економіки знань;
 
24 
 турботи про людей старшого віку, ефективного використання їх 
життєвого досвіду, знань і трудового потенціалу;
 прямого зв’язку сталого розвитку та соціальної політики, соціальної 
відповідальності нинішнього покоління перед майбутніми поколіннями за 
результати діяльності в економічній, екологічній та соціальній сферах;
 формування соціального капіталу, який забезпечує успіх і процвітання 
країни та задоволення нею громадян завдяки соціальному миру та стабільності, 
суспільній довірі конструктивним і справедливим партнерським відносинам.
Виходячи із цього проектом Основних напрямів соціальної політики на 
період до 2015 року визначались пріоритети щодо: 
 забезпечення відтворення населення, збереження та розвитку 
людського потенціалу, накопичення людського й інтелектуального капіталу;
 управління трудовою сферою, розвитком трудового потенціалу і 
трудових відносин;
 формування середнього класу та подолання бідності;
 створення системи соціальної безпеки і забезпечення ефективного 
соціального управління;
 реформування системи соціального захисту, соціального забезпечення 
й соціальних послуг, модернізації соціальної інфраструктури;
 розвитку соціального капіталу, демократизації суспільних відносин, 
становлення громадянського суспільства;
 регіональної соціальної політики та соціальної політики на 
виробничому рівні;
 механізмів реалізації соціальної політики, її правового, фінансового, 
інформаційного, наукового та інституційного забезпечення.
Проте цей Проект так і не був затверджений. 
Сучасна соціальна політика базується на парадигмі, згідно з якою 
соціальні витрати розглядаються як навантаження на бюджет та відповідно 
наекономіку. Унаслідок такого підходу предметне вирішення соціальних 
 
25 
проблем відкладається до часів економічного пожвавлення та підйому [233]. 
Світова криза та системні внутрішні протиріччя спричинили кризовий характер 
розвитку України. Суспільство та економіка стають дедалі менш чутливими до 
викликів розвитку, оскільки постійно борються за виживання. Водночас 
нечутливість до нових викликів та загроз руйнує соціальний імунітет, суттєво 
звужує уявлення про масштаб існуючих проблем, примітивізує вимоги до 
політики і політиків. У результаті питання соціального розвитку та суспільного 
прогресу опинилися у суспільній свідомості на другому плані. 
Як відомо, завдання соціальної політики неможливо вирішити, не 
поставивши в центр уваги людину, не забезпечивши умов для її належного 
розвитку і самореалізації. На думку Т.В.Поспєлової, сталий розвиток 
суспільства можливий лише за умови домінування цінностей самоактуалізації 
особистості і повного розвитку її потенціалу на благо суспільства [141]. 
Досвід країн Європи свідчить, що прагнення здійснити демократичні 
перетворення в державі можуть бути марними, якщо вони не наділені 
духовними, зокрема гуманними, етичними і моральними вимірами, 
орієнтованими на обов’язкове врахування інтересів людини, їх гармонізацію з 
інтересами суспільства, на гарантії прав і свобод людини та механізм їх 
захисту. 
Тому соціально значущими завданнями держави в сучасних умовах є 
створення умов і подолання перешкод на шляху реалізації прав і свобод, 
можливостей і здібностей людини. Виконання соціальних завдань, 
спрямованих на відновлення й розвиток людського капіталу, скорочення 
надмірної диференціації доходів, подолання бідності, забезпечення реалізації 
прав людини на соціально прийнятний рівень життя, освіту, медичне 
забезпечення та гідну старість є необхідною умовою для економічного 
розвитку України. 
Встановлюючи відповідні пріоритети, держава реалізує ту або іншу 
стратегію соціального захисту. Під стратегією соціального захисту розуміється: 
конкретні актуальні цілі, шляхи і методи їх досягнення в даних конкретних 
 
26 
умовах. Соціальна політика ставить досить узагальнені цілі, які 
конкретизуються і актуалізуються в процесі стратегічного управління 
процесами соціального захисту. 
Забезпечення соціального захисту – це не одна, а ціла низка різних 
стратегій. Тобто за допомогою різноманітних методів здійснюється вплив на 
різні аспекти соціального захисту, а не на соціальний захист як такий [169]. 
Стратегія – це взаємопов’язані заходи, що мають спільну мету або 
спільний підхід [251, с.98]. Стратегії соціального захисту спрямовані на 
поліпшення добробуту людей. Але важливо розрізняти стратегії, спрямовані на 
поліпшення добробуту – вони зосереджені на результатах, та стратегії, 
спрямовані на вдосконаленні системи соціального захисту – вони зосереджені 
на методах [244]. 
П. Спікер у книзі “Соціальна політика: теми та підходи” виділяє чотири 
стратегії соціального захисту, спрямовані на поліпшення добробуту: 
1) зростання (прискорення економічного розвитку); 
2) перерозподіл (горизонтальний і вертикальний); 
3) соціальне забезпечення і солідарність (перерозподіл доходів особи між 
різними періодами її життя, допомога, що надається людині, яка перебуває в 
скрутному становищі, соціальне страхування як продукт солідарності та 
взаємодопомоги); 
4) колективні підходи (дії, що мають на меті підтримку суспільства як 
колективного організму) [219]. 
Представлені чотири категорії можна звести до двох основних стратегій 
соціального захисту, спрямованих на поліпшення добробуту: 
1. Зростання. Мається на увазі прискорення економічного розвитку, що є 
основним завданням економічної політики, але безпосередньо стосується 
соціального захисту, оскільки зв’язок між ними досить тісний. Вельми 
поширеними аргументами є такі: країни, які відзначаються найактивнішим 
зростанням національного продукту, витрачають найбільші кошти на 
соціальний захист; країни, здатні підтримувати високий рівень оподаткування, 
 
27 
імовірніше надаватимуть ширші соціальні пільги; багаті країни значно ближче 
підходять до рівності, ніж бідні [219]. 
2. Перерозподіл. Ця стратегія включає в себе всі види перерозподілу 
ресурсів: вертикальний (коли ресурси передаються від багатих до бідних чи 
навпаки); горизонтальний (від однієї групи – іншій: від сімей, які не мають 
дітей – батькам, від чоловіків – жінкам, від здорових – інвалідам); перерозподіл 
ресурсів від однієї фази життєвого циклу індивіда до іншої. Ця стратегія 
передбачає як перерозподіл, що здійснюється шляхом соціального страхування, 
так і перерозподіл через загальну податкову систему. 
Основними пріоритетами державної соціальної політики є: підвищення 
рівня життя населення, забезпечення ефективної зайнятості населення, створення 
дієвої системи соціального захисту вразливих верств населення [210]. 
 
1.2 Типологія моделей соціального захисту 
 
 
На сьогоднішній день можна з упевненістю стверджувати, що соціальний 
захист визнається однією з обов’язкових функцій сучасної розвиненої держави і 
суспільства. Практично ніким не ставиться під сумнів її необхідність і 
запитаність, проте вельми гарячі суперечки про види, форми, способи і 
конкретні заходи, що створюють ту або іншу модель національної системи 
соціального захисту, указують на певні проблеми в даній сфері. Соціальна 
політика сучасної демократичної держави з високим рівнем економічного 
розвитку спрямована на забезпечення життєвих потреб кожної людини, 
підтримку суспільного добробуту, створення умов для його досягнення, рівних 
для всіх. Особливої актуальності це питання набуває в період реформування 
державного управління в Україні. Кожне суспільство і кожна держава 
відповідно до рівня свого розвитку та фінансової спроможності формує власну 
соціальну політику та розвиває модель та механізми соціального захисту. 
Соціальний захист в семантичному розумінні трактується як діяльність 
суспільства по підтримці своїх членів, що не мають можливості самостійно 
 
28 
забезпечити свою життєдіяльність [234, с. 124]. На сьогодні категорію 
“соціальний захист” закріплено в Конституції України. Частина 1 ст. 46 
Конституції України зазначає, що “громадяни мають право на соціальний 
захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або 
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з 
незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, 
передбачених законом” [77], тобто соціальний захист не обмежується 
забезпеченням у випадку настання ризику. 
Людина завжди жила і живе в умовах стихійних катаклізмів 
породжуваних як природою, так і суспільством, тобто в умовах ризиків. Це 
ризики фізичні, економічні, соціальні, які приводять до втрати працездатності, 
хвороби, інвалідності, втрати засобів існування і т.д. Людське співтовариство 
навіть на ранніх етапах свого розвитку тією чи іншою мірою намагалося 
допомогти своїм родичам. Розвиток цивілізації пов’язаний з посиленням ролі 
держави в соціальному захисті своїх громадян. 
Соціальний захист, як наукова категорія може розглядатися як система 
заходів, здійснюваних суспільством з метою підтримки життєзабезпечення і 
діяльності верств суспільства, які потребують підтримки [23, 44, 130]. 
Теоретична рефлексія з приводу соціального захисту і державної  
політики щодо його забезпечення відбувається протягом останніх десятиріч. 
Вагомий внесок у розробку загальної теорії та спеціальних питань соціального 
захисту зробили, зокрема, Н.Борецька, М.Кравченко, Е.Лібанова, В.Новіков, 
О.Палій, А.Сiленко, В.Скуратівський та інші [23, 79, 104, 194, 195, 215]. 
Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” з’явився в 
США у 1935 p. і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення 
системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя 
країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи 
різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми 
чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та 
ін. [185, с. 4]. Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення 
 
29 
непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX – на 
початку XX століття [109, с. 1–2]. 
У науковій літературі пропонуються різні підходи що до визначення 
терміну “соціальний захист”. Наприклад, у термінологічно-понятійному 
словнику за редакцією М.Ф.Головатого подано 2 підходи до визначення 
соціального захисту як: “систему принципів, методів, законодавче 
встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які 
забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення”; “певні 
види колективного забезпечення, мета яких – підтримання добробуту людей, а 
також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, 
запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання 
виникненню таких ситуацій” [40]. В енциклопедичній літературі економічного 
спрямування соціальний захист розглядається як два взаємопов’язаних поняття, 
з одного боку, – надання всім громадянам рівних можливостей у забезпеченні 
своєю працею гідного життя, з іншого, – державну підтримку непрацездатних і 
соціально–вразливих громадян [22, с. 384]; або передбачає тільки турботу 
держави про громадян, які потребують допомоги та сприяння у зв’язку з віком, 
станом здоров’я, соціальним станом, недостатнім забезпеченням у наданні 
засобів існування [236, с. 317]. 
В Енциклопедії державного управління наводиться наступне 
визначення: соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та 
економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена 
суспільства в конкретних економічних умовах [80, с. 270]. 
Згідно використовуваному багатьма українськими дослідниками 
широкому визначенню Міжнародної організації праці, соціальний захист – це 
“захист, який суспільство забезпечує своїм членам за допомогою набору 
суспільних заходів від економічних і соціальних лих, які обумовлені 
припиненням або істотним зниженням заробітчанства в результаті хвороби, 
пологів, виробничих нещасних випадків, безробіття, інвалідності, старості і 
смерті; забезпечення медичної допомоги, забезпечення субсидій сім’ям з 
 
30 
дітьми” [269, с. 161]. Таке розуміння соціального захисту пропонує, у свою 
чергу, певний методичний підхід, який задає тон науковим дослідженням в 
соціальній сфері, що і виявляється при визначенні суті дефініції “соціальний 
захист” різними дослідниками. В зв’язку з цим можна відзначити, що 
економісти виділяють декілька підходів до визначення складу понятійного 
апарату соціального захисту: політекономічний, методичний (інституційний) і 
інструментальний [174, с. 14], додатково ми б виділили: функціональний, 
системний і нормативний. В той же час існує і ще ширше тлумачення 
міжнародного терміну “соціальний захист”, під яке підпадають не тільки 
традиційні системи соціального страхування і забезпечення, але і ті галузі 
соціальної інфраструктури, які сьогодні можна відносити до системи 
відтворення населення (освіта, охорона здоров’я, громадський транспорт, 
муніципальне житло, охорона навколишнього середовища) [239, с. 10–12]. 
При цьому переважна більшість науковців вважають, що 
найважливішими принципами, на яких будується сучасна модель соціального 
захисту є адресність, системність і комплексність, багатосуб’єктність, гнучкість 
здійснення функцій. Саме вони дозволяють системі соціального захисту 
виконувати своє призначення в частині надання допомоги громадянам, що 
опинилися у важкій життєвій ситуації, заохочувати і підтримувати соціальну 
ініціативу, активність людини, її прагнення самій вирішити виниклі проблеми 
[38, с. 16]. 
Існують різні національні моделі соціального захисту. Так, у 
скандинавських країнах переважає державна модель організації соціального 
захисту [275, с. 34]. Поняття “соціальний захист” в цих країнах трансформоване 
в поняття соціального добробуту, а сама модель соціального захисту містить 
обов’язкову соціальну політику, регульований державою рівень доходів, а 
також зрівняльний, загальний характер соціальних пільг і виплат [278, с. 12]. 
Причому під соціальним добробутом розуміється не тільки гарантований 
мінімум доходів, але і система соціального контролю за добробутом людей, а 
також соціальний контроль відносно асоціальних груп населення. Ці заходи 
 
31 
забезпечують так звану соціальну безпеку громадян [281, с. 33]. 
Характерно, що закони про соціальний добробут громадян у всіх 
скандинавських країнах є “рамковими” законодавчими актами, які не фіксують 
деталі організації соціального обслуговування, номенклатуру служб і переліки 
послуг. Як вважають експерти, приймаючи такого роду закони, законодавці 
вважають, що суспільство зараз розвивається більш прискореними темпами 
порівняно до попередніх періодів, тому законодавство може відставати від 
потреб дня [282, с. 37]. Рамковий же характер законів дозволяє усунути 
можливі невідповідності між цілями і діями різних секторів соціально- 
економічного життя суспільства. Більш того, практичні дії місцевих органів 
влади можуть бути досить гнучкими, якщо їм надане право вирішувати і діяти 
самостійно в рамках загального закону. Основний закон зобов’язує місцеву 
владу: надавати жителям соціальні послуги; гарантувати отримання 
мінімального грошового доходу громадянам, що проживають на території 
муніципалітету; гарантувати жителям соціальну допомогу; здійснювати нагляд 
за витрачанням мінімального грошового доходу і соціальних допомог; 
інформувати жителів про систему соціального добробуту і соціальної безпеки. 
Виходячи з цього, завдання соціального добробуту можна згрупувати в 
наступному вигляді (рис. 1.2). 
 
Матеріальна безпека: соціальна Інформування. Нагляд 
допомога, гарантований мінімум доходу Консультування 
Соціальні служби: соціальна робота, допомога на дому, дошкільна освіта, 
реабілітація, муніципальне житло, стаціонари 
 
Рис. 1.2. Системні завдання соціального добробуту 
Соціальна політика держави в скандинавських країнах спрямована на те, 
щоб місцеві органи надавали послуги відповідно до потреб громадян і постійно 
підвищували рівень їх ефективності і якості. Із цього приводу відомий фінський 
економіст Heikkila Matti писав, що: “держава добробуту пов’язана з 
економічними і політичними чинниками (умовами економічної стабільності, 
 
32 
економічного підйому), а також з державною підтримкою рівня життя своїх 
громадян, що забезпечується за рахунок доступності і добровільності 
соціальних заходів” [272]. 
З погляду аналітиків з університету Тампере, можливі два шляхи 
розвитку і підвищення якості соціального обслуговування громадян і у 
відповідності дві моделі регулювання вказаних процесів [273, с. 30]: 
– реалізація державно-конкурентної моделі. В умовах такої моделі 
контроль суспільства і втручання держави в соціально-економічне життя 
помітно скорочується. На перший план виходять свободний вибір клієнта, 
особиста відповідальність за своє благополуччя, а також 
конкурентоспроможність і ефективність в діяльності соціальних служб. При 
цьому надання громадянам соціальних послуг поступово витісняється 
системою, діючою за принципами ринкових відносин. 
– модель, заснована на контролі за скороченнями, зокрема за витратами 
на соціальні цілі. 
При цьому, на наш погляд, не слід забувати, що існує так званий парадокс 
соціального захисту: наявність системи соціального забезпечення не може 
стати гарантією соціальної безпеки. У зв’язку з цим в економічній науці 
простежуються спроби  створення конструкції загального добробуту, що 
спираються на сучасні розробки учених – аналітиків в цій сфері. Зокрема, 
заслуговує особливої уваги  робота, проведена під  егідою професора 
Кембріджського університету Белтесу (Baltes R.), в якій обгрунтовується 
необхідність застосування неоліберального підходу з наголосом в соціальній 
сфері на особисту відповідальність людини, затвердження вільних ринкових 
відносин і розпаду суспільного сектора у виробництві соціальних послуг [262, 
с. 14]. Згідно цій концепції, соціальні послуги повинні надаватися, спираючись 
на три джерела: державне соціальне  забезпечення; приватний сектор; 
неформальна сфера послуг, що спирається на міжособисті відносини [262, с. 4]. 
При цій моделі управління підвищенням якості обслуговування в системі 
соціального захисту муніципальна влада (державний сектор) продовжуватимуть 
 
33 
відповідати за надання соціальних послуг і збережуть свою активну роль. Роль 
громадських організацій знаходиться в процесі зміни. Спостерігається перехід 
від політики лобіювання до виробництва і розвитку послуг для своїх же членів. 
Суб’єктами надання соціальних послуг є: держава, неформальний сектор, 
громадські організації, підприємства. 
У сучасний період соціальна орієнтація ринку передбачає включення у 
його механізм спеціальної системи соціального захисту. В залежності від 
критеріїв побудови системи соціального захисту шведським дослідником 
Еспінг-Андерсеном усі промислово розвинені країни розподілені на декілька 
типів. Для першого – ліберального типу характерне те, що соціальний захист 
відокремлений від вільного ринку і обмежується захистом осіб, які позбавлені 
певних доходів. Друга – консервативна модель соціального захисту 
розглядається як класичний варіант соціального страхування, який враховує 
трудовий внесок людини. Для третьої моделі характерний зрівняльний підхід, 
коли допомога населенню надається незалежно від наявності інших доходів 
[253, 268, с. 50]. 
Слід зазначити, що тільки досвід організації і функціонування моделей 
соціального захисту на рівні окремої держави минулого століття є достатнім 
для наукового аналізу, оскільки дослідникам стали доступні не тільки будь-які 
статистичні дані за сторічний період, але і відображена в різних формах історія 
питання, зокрема дискусійні моменти [25, 179], і експертні звіти (доповіді, 
висновки, огляди [58, 287]), і офіційні документи міжнародних профільних 
організацій системи ООН [110, 114, 115, 230, 236], а також інші документальні 
віддзеркалення процедур ухвалення суспільних і державних рішень про 
організацію, управління і реформування моделей соціального захисту в різних 
країнах (мемуари, спогади, інтерв’ю, листи і т.п.). 
У науковій літературі в даний час присутня достатня кількість робіт, які 
охоплюють світовий досвід минулого століття по організації, функціонуванню і 
реформуванню національних моделей соціального захисту Німеччини, 
Великобританії, Франції, Швеції і інших розвинених країн Європи, що 
 
34 
приймаються за світові зразки, як аналітичного, так і  описового  характеру 
[179, 230, 236]. Ми вважаємо за можливе, не повторюючись, на основі існуючих 
робіт і інших документів проаналізувати власне організаційні і управлінські 
аспекти соціального захисту з тим, щоб визначити алгоритми і механізми 
управління при створенні, функціонуванні і керуванні моделями соціального 
захисту. У зв’язку з цим слід зробити декілька зауважень. 
По-перше, безумовний вплив на первинну організацію і управління 
національними моделей соціального захисту, зокрема визначення їх цілей, 
принципів і функцій, надають політичні процеси і спрямована соціальна 
політика, що проводиться органами державного управління, і ми раніше вже 
розглядали суть і особливості соціальної політики як державної діяльності 
залежно від характеристик окремої держави. 
По-друге, слід розрізняти організацію моделі соціального захисту 
національною державою самостійно (“з нуля”) і несамостійно (на основі 
запозичення чужого досвіду, законодавства, моделей, пропонованих іноземними 
і міжнародними державами і організаціями в добровільній та/або примусовій 
формі). Прикладом “нульової” організації систем соціального захисту може 
служити перша система соціального страхування Німеччини, соціального 
забезпечення в СРСР, Великій Британії і ін. Прикладом добровільного 
запозичення може служити створення систем соціального захисту в країнах 
Східної Азії, в період економічного зростання 80-х–90-х рр. ХХ ст., а 
примусового – створення систем соціального захисту радянського зразку в 
країнах Східної Європи після закінчення Другої світової війни. 
Крім того, вважається, що саме у ХХ столітті більше поширення набула 
думка про те, що для стійкого соціального і економічного розвитку необхідний 
достатній рівень соціального захисту, тому стаття 22 Всесвітньої Декларації 
ООН про права людини 1948 року свідчить: “Кожен, хто є членом суспільства, 
має право на соціальну безпеку” [63]. Відповідно, існує низка певних 
параметрів, які є визначаючими як для соціальної політики, так і для 
соціального захисту в конкретній державі, причому для останньої – більшою 
 
35 
мірою. Ці параметри можна вивести, спираючись на розгляд еволюції 
соціального захисту саме в ХХ столітті, зокрема: ступінь усвідомлення 
суспільством своїх соціальних цілей, а також взаємних прав і обов’язків 
суспільства, соціальних груп і індивідів; наукове і суспільне уявлення 
(усвідомлення) ролі держави; ступінь і напрям економічного розвитку 
конкретної держави і її місце в світовій економіці; пануючий світогляд, що 
визначає відношення до життя і смерті, зокрема релігійний, та/або ідеологія 
(індивідуалізм, колективізм і ін.); тип і культура соціально-трудових і 
суспільно-громадських відносин, зокрема між соціальними групами, а також 
державою і громадянським суспільством; національні особливості інституту 
прав і традицій підприємництва; особливості національної релігії/релігій і 
релігійної організації; національні особливості сімейних і гендерних 
взаємовідносин. Характеристики вказаних параметрів можна звести в таблицю 
(табл. 1.2), яка проілюструє взаємозв’язки між вказаними параметрами 
суспільства і моделлю соціального захисту. 
Таблиця 1.2 
Взаємозв’язок рівня проявів соцієтальних чинників 
і розвитку соціального захисту 
Рівень     
прояву Чинник Низький Середній Високий 
чинника 
Усвідомлення мета, права і обов’язки мета, права і мета: розвиток людства як 
суспільством своїх суспільно не обов’язки, частини природи 
соціальних цілей, а усвідомлені, є тільки усвідомлені права: природні права і 
також взаємних прав наукові і політичні частиною свободи 
і обов’язків концепції, що суспільства на обов’язки: особиста і 
суспільства, розділяються підставі наукових і соціальна відповідальність 
соціальних груп і окремими активними політичних  
індивідів групами населення концепцій  
Наукове і суспільне абсолютне або жандарм, стягувач партнер громадянського 
усвідомлення ролі відносне зло податків/грабіжник, суспільства, організатор і 
держави, в т.ч. в  захисник у війні диспетчер людської 
економіці   діяльності 
Напрям і ступінь технологічний / технологічний / технологічний / 
економічного нетехнологічний нетехнологічний нетехнологічний напрям, 
розвитку конкретної напрям, ступінь напрям, ступінь ступінь розвитку 
держави і її місце в розвитку розвитку продуктивних сил – 
світовій економіці продуктивних сил – продуктивних сил – висока, держава – приклад 
 низька, слабка держава середня, сильна і зразок соціальної 
  держава поведінки 
 
36 
Продовження таблиці 1.2 
 
 
Пануючий світогляд агресивна боротьба двох монотеїзм, співіснування різних 
або ідеологія і більш моноідеологія світоглядів, що не 
(індивідуалізм, різноспрямованих суперечать один одному 
колективізм і ін.), що світоглядів 
визначає відношення 
до життя і смерті 
Тип соціально- класова боротьба суспільний договір соціальне партнерство, 
трудових і суспільно- (класів) соціальна відповідальність 
громадських відносин громадян, держави і інших 
суб’єктів економіки, 
політики і культури 
Превалююча форма приватна приватна державна суспільна/ публічна 
власності 
Національні Підприємництво у формі промислове дозволене 
особливості інституту торгівлі і лихварства – підприємництво – підприємництво – основа 
прав і традицій зло або малоповажaна благо, суспільна систем 
підприємництва діяльність підтримка підприємців життєзабезпечення, 
(не посередників) заохочення і розвиток 
підприємницьких 
здібностей 
Національні сім’я – незмінна основа сім’я – змінна основа партнерські відносини в 
особливості суспільства, суспільства, часткова успішній сім’ї, суспільна 
відношення до сім’ї і експлуатація і експлуатація і підтримка успішних і 
внутрісімейних пригноблення членів пригноблення членів допомога в усуненні 
відносин сім’ї в залежності від сім’ї залежно від статі, неуспішних сімей 
статі, віку, сімейного віку, сімейного статусу 
статусу 
Національні експлуатація, юридична фактична рівноправність з 
особливості пригноблення та/або рівноправність врахуванням гендерних 
гендерних знищення протилежної особливостей 
взаємовідносин половини людей певних 
вікових груп 
Превалюючі види і неорганізована і організована і загальна система 
форми соціального організована системна соціальна соціального захисту як 
захисту допомога, самозахист, допомога, соціальне і частина розвиненої і 
взаємодопомога, комерційне неагресивної системи 
страхування, створення страхування, соціальна життєзабезпечення в 
цільових фондів робота, соціальне національному і світовому 
забезпечення, охорона масштабі 
здоров’я і освіта (на 
національному рівні) 
 
 
На наш погляд, вказані співвідношення низького, середнього і високого 
ступеня прояву соцієтальних чинників достатньо універсальні і цілком 
впізнанні в реальній дійсності. 
Не дивлячись на такий бурхливий розвиток соціального захисту в 
 
37 
минулому столітті, основні проблеми в цій сфері у світовому масштабі 
функціонери Міжнародної асоціації соціального забезпечення (далі − МАСЗ), в 
межах ООН пропаганди, що відповідає за питання, і реалізації соціального 
захисту, позначали таким чином: охоплення соціальним забезпеченням 
працівників і громадян; рівень допомоги; фінансова стійкість систем; якість і 
ефективність управління (усередині систем) [114]. 
Стосовно першої проблеми вони відзначають, що головне довготривале 
завдання соціального забезпечення, що міститься в Декларації 1948 року, як і 
раніше звучить “злободенно”, оскільки за оцінками МАСЗ близько 50 % 
населення земної кулі не має ніякого соціального захисту, а для 80 % рівень 
цього захисту недостатній. 
У той же час аналіз вартості соціального захисту, що надається 
населенню в розвинених країнах, тобто в системах соціального захисту 
світового зразка, указував на її неухильне зростання в абсолютному і 
відносному виразі, що пояснюється зростанням кількості категорій одержувачів 
соціального захисту, розширенням внутрикатегорійного складу, збільшення 
розмірів і видів допомоги, що надається, в грошовій і натуральній формі. 
Відповідно, в періоди економічного спаду виникає необхідність 
скоротити витрати в першу чергу на охорону здоров’я і соціальне забезпечення, 
оскільки це і найбільш витратні і найбільш спірні елементи системи 
соціального захисту. 
Характерно, що в доповіді МАСЗ “Соціальне забезпечення: на шляху до 
новознайденої впевненості” [114] йдеться про те, що соціальне забезпечення в 
світі сьогодні краще, ніж коли-небудь, адаптується до потреб працівників і 
громадян в цілому, оскільки, в першу чергу, в розвинених країнах соціальне 
забезпечення готується до майбутніх потреб старіючого суспільства, зокрема 
через створення додаткових фондів для виплати майбутніх допомог, або зміну 
законодавства для підтримки здатних продовжувати трудову діяльність після 
встановленого періоду. У той же час дані МАСЗ за останні роки показують, що 
охоплення як вже давно існуючих, так і нових програм соціального захисту за 
 
38 
рахунок приєднання до них таких країн, як Бразилія, Китай, Коста-Ріка, Індія, 
Республіка Корея, ЮАР, Туніс і інші, розширився різноспрямовано: охорону 
здоров’я, грошові допомоги, захист немолодих і сиріт, сільських жителів і 
працівників неформального сектора економіки, тобто нові держави орієнтовані 
на рішення власних проблем, що представляють для них особливу важливість. 
Цікаво, що в зв’язку з цим класик досліджень соціальної політики Г. Еспінг- 
Андерсен відзначив: “Учені-суспільствознавці дуже легко визнають статус 
держави добробуту, який привласнюють собі окремі нації. Вони надмірно 
швидко роблять висновок про народження держави добробуту, варто тому 
прийняти типові соціальні програми” [268, с. 206]. Враховуючи зворотнє 
пірамідальне зростання зобов’язань у знов організованих моделях соціального 
захисту, зрозуміло, що тільки підтримка і виконання прийнятих соціальних 
зобов’язань відносно наступного з охоплених програмами покоління може 
свідчити про дійсне народження нової “держави добробуту”. 
Проте розширення охоплення і поліпшення доступу, на думку МАСЗ, все 
одно недостатньо, оскільки в багатьох системах, як державних, так і 
приватизованих, рівень допомог як і раніше низький, у той же час, на всіх 
рівнях влади постійно зростає розуміння того, що необхідно скоротити 
індивідуальні ризики і гарантувати мінімальний рівень захисту, тому і 
розширення охоплення і збільшення рівня допомог свідчать саме про зростання 
значення соціального захисту для державного управління. 
У сфері управління системами соціального захисту і забезпечення 
основною метою визнається досягнення гарантованої фінансової стійкості в 
системі, хоча кожна окрема країна сама вирішує для себе питання про рівень 
допомог і внесків. Для досягнення фінансової стійкості МАСЗ визначені 
жорсткі вимоги до управління системами соціального захисту, а саме – 
фінансова підзвітність і прозорість, а важливість даних вимог визначається тим, 
що інвестиції в соціальне забезпечення зв’язують інтереси різних поколінь. 
Демографічні дані ООН підтверджують необхідність скоординованих зусиль в 
розробці політик соціального забезпечення і праці, спрямованих на подолання 
 
39 
скорочення чисельності робочої сили в старіючому суспільстві. У зв’язку з цим 
МАСЗ стверджує, що разом з поліпшенням узгодженості між соціальним 
забезпеченням і сферою праці додатковою мірою для вирішення вищеназваної 
проблеми повинні стати безперервне навчання і підготовка працівників всіх 
віків. 
У 90-і роки XX століття суспільна дискусія з приводу професіоналізму в 
управлінні приватним сектором і якості державного адміністрування, зокрема в 
державних системах соціального захисту, діагностувала низьку якість 
державного управління у принципі. Це стало, на думку МАСЗ, однією з 
політичних причин, що підштовхнули деякі країни до приватизації управління 
органами соціального забезпечення, оскільки управління (адміністрування) 
повинне створювати додатковий ресурс в роботі, а функції органів соціального 
захисту, які покликані служити суспільству, повинні полягати не тільки у 
видачі допомог. Дослідження, проведені МАСЗ сумісно з консультативною 
групою Accenture, демонструють, якою мірою адміністративні органи 
соціального забезпечення різних країн використовують технології підвищення 
ефективності. Зрозуміло, що першорядні соціально-економічні завдання і 
потреби в розвинених країнах і тих, що розвиваються, різні. Для менш 
розвинених країн, на думку МАСЗ, актуальним є усвідомлення того факту, що 
можливості управління соціальним забезпеченням у відриві від 
загальнополітичного процесу обмежені [114]. 
У зв’язку з цим слід зазначити, що національні моделі соціального 
захисту світового зразка дійсно переживають в останні десятиліття не кращі 
часи. Більш того, основні проблеми функціонування систем соціального 
захисту, без урахування впливу фінансової кризи, в багатьох країнах на 
сьогоднішній день є схожими, не дивлячись на національні особливості 
економік цих країн, і те, що частина з них спочатку грунтувалася на ринкових 
відносинах, а частина тільки здійснює перехід від планового до класичного 
ринкового господарства. На нашу думку, “золоті роки” зростання економік 
розвинених країн і країн колишнього соцтабору в другій половині минулого 
 
40 
століття разом з певним розумінням сутності соціального захисту дозволили їм 
не тільки побудувати достатньо об’ємні моделі соціального захисту для 
користувачів цих послуг того часу, включаючи пенсійне, медичне і інше 
страхування і забезпечення, але і сформувати відповідні і багато в чому 
завищені очікування у сьогоднішніх користувачів цих послуг. Сьогодні ці 
очікування не виправдовуються, оскільки через різні причини фактична 
прибуткова частина національних систем соціального захисту часто не 
покриває нормативну витратну, що, у свою чергу, приводить як до соціального 
протистояння в суспільстві (наприклад, у Франції), так і нових проблем у самих 
системах соціального захисту (наприклад, у Російській Федерації). Саме тому 
багато дослідників при аналізі проблем в розвинених системах соціального 
захисту акцентують увагу, в першу чергу, на фінансових аспектах, називаючи 
серед них і дефіцит соціального бюджету, і низьку збираність внесків і 
податків, і неможливість адекватного накопичення довгострокових (пенсійних) 
коштів і т.п. Тим часом, на нашу думку, фінансові труднощі сучасних моделей 
соціального захисту “світового зразка” – це неминучі прояви глибших проблем, 
пов’язаних з: 
а) невірним розумінням сутності соціального захисту і відповідною 
реалізацією його заходів в індустріальному суспільстві, 
б) характеристиками діючої моделі світопорядку, зокрема критичною 
деформацією системи мотивації до суспільно корисної праці. 
У зв’язку з цим можна виділити особливості організації національних 
моделей соціального захисту світового зразка, обумовлені, на нашу думку, 
надмірно вузьким розумінням сутності соціального захисту, характерним для 
індустріального суспільства: 
1. Створюються у результаті інституціалізації індустріальних виробничих 
відносин. 
2. Орієнтовані на систему суспільного обміну індустріального 
(матеріального) виробництва. 
3. Основний соціальний ризик – відсутність роботи по найму як основного 
 
41 
джерела доходу. 
4. Основний об’єкт – незайняті в матеріальному виробництві. 
5. Основний вид – утримання непрацюючих. 
6. Затверджують відносну рівноправність об’єктів соціального захисту і 
інших легітимних членів суспільства, що не є об’єктами соціального захисту. 
7. Суспільні витрати на соціальний захист не диференціюються і носять 
характер витрат (соціальних). 
8. Прямою і непрямою основою фінансування соціальних витрат є 
національне матеріальне виробництво, тобто – праця зайнятих в матеріальному 
виробництві. 
В цілому виділені особливості свідчать про те, що вказані моделі мають 
своєю основною функцією не пов’язане з виробництвом людського і 
соціального капіталів регулювання індустріальних соціально-економічних 
відносин шляхом зниження соціальної напруженості за рахунок організації 
системи утримання незапитаних індустріальною економікою індивідів, що 
фінансується працею всіх зайнятих в суспільному  (матеріальному) 
виробництві. У зв’язку з цим як об’єктивні тенденції розвитку системного 
соціального захисту в індустріальному суспільстві в умовах фінансового 
капіталізму виявляються наступні взаємообумовлені тенденції: 
1. У міру розвитку НТП і зміни чисельності зайнятих в матеріальному 
виробництві змінюється співвідношення виробляючих і споживаючих суспільні 
блага в системі індустріальних відносин. 
2. Сукупність довготривалих (пенсійних) зобов’язань соціального захисту 
за утриманням незайнятих у міру зміни демографічних характеристик 
об’єктивно набуває характеру “фінансової піраміди”. 
3. Порушується відносна рівноправність у бік превалювання соціальних 
прав об’єктів соціального захисту перед правами зайнятих (суб’єктів). 
4. Самостійний і агресивний розвиток “фіктивного” капіталу задає 
завищені і демонстративні стандарти споживання, чим посилює класові 
відносини і додатково стимулює зростання вимог потенційних і реальних 
 
42 
одержувачів соціального захисту і розширення системного соціального захисту, 
зокрема за рахунок “професіоналізації” його одержувачів. 
5. Розширення системного соціального захисту, що вимагається 
електоратом, знижує в цілому мотивацію до суспільно корисної праці. 
6. Зниження мотивації до суспільно корисної праці не тільки впливає на 
реальний стан суспільного виробництва, зменшуючи обсяг ресурсів до 
розподілу як в цілому, так і як соціальні витрати, викликаючи проблеми 
фінансування систем соціального захисту, але і збільшує кількість “помилково 
слабких” як легітимних об’єктів соціального захисту. 
Ці об’єктивні тенденції розвитку системного соціального захисту в 
індустріальному суспільстві в умовах фінансового капіталізму відображають 
парадоксальність такого розвитку, що, у свою чергу, породжує основну 
об’єктно-суб’єктну суперечність, що становить основу сучасної конфліктності 
так званих моделей соціального захисту світового зразка: чим вище рівень 
розвитку системного соціального захисту в індустріальному суспільстві, тим 
більше формується легітимних об’єктів соціального захисту, які чекають і 
претендують на відповідне до себе відношення з боку решти суспільства, і тим 
менше персональних суб’єктів соціального захисту, які можуть її надавати в 
очікуваних обсягах. 
У зв’язку з цим і за результатами нашого дослідження можна зробити 
висновок про те, що реалізація двох основних напрямів реформування НССЗ 
(оптимізація розподілу існуючих цільових ресурсів і оптимізація процесу 
мобілізації ресурсів) зрештою не може бути ефективною, якщо одночасно не 
робити зусилля в напрямі: 
1) свідомої зміни “індустріальних” відносин виробництва і обміну у 
світовому масштабі, 
2) переведення типових і найбільш запитаних видів і форм індустріального 
соціального захисту у види і форми життєзабезпечення із зміною статусу 
одержувача (не “слабкий”, а “рівний”) і відповідній зміні принципів 
життєзабезпечення працюючих і непрацюючих: “життя за коштами залежно від 
 
43 
ролі в поточному суспільному виробництві”, 
3) активного використовування ССЗ у сфері збереження і виробництва 
людського і соціального капіталу за рахунок максимального відновлення 
продуктивних здібностей об’єктів соціального захисту, використання 
потенціалу самодопомоги та самозахисту. 
Організація в окремо взятій країні системного соціального захисту 
означає організацію виробництва і надання в реальному і майбутньому часі 
низки суспільних (соціально-значущих) благ певної (відповідно до 
встановлених критеріїв) частини населення за рахунок поточного і подальшого 
розподілу і перерозподілу частини валового внутрішнього продукту та/або 
суспільних ресурсів. Таким чином, модель соціального захисту є значущою 
частиною загальної системи життєзабезпечення суспільства, і в історичній 
перспективі відповідає рівню розвитку і ресурсним можливостям конкретного 
суспільства. У сучасних соціально-економічних умовах соціальний захист стає 
однією з визнаних функцій розвиненої (соціальної) держави, при цьому 
соціальний захист, здійснюваний безпосередньо державою як найвищим 
органом управління територіально і політично відособленого суспільства, є 
тільки частиною всієї сукупності форм соціального захисту, які реалізовуються 
в даному суспільстві. 
Оскільки системний характер в національно значущому плані соціальний 
захист набуває тільки за умови активної участі в ньому суб’єкта соціальної 
взаємодії, який володіє найбільшим ресурсом (держави або інших органів 
управління суспільством), то організація системного соціального захисту у 
межах держави або сукупності держав означає організацію легітимного 
виробництва і надання в реальному і майбутньому часі суспільних (соціально- 
значущих) благ частини населення за рахунок поточного і подальшого 
розподілу і перерозподілу частини суспільного продукту (ресурсів). 
Таким чином, еволюція системного соціального захисту з участю владних 
суб’єктів (держави) може бути розглянута як послідовність досягнення певної 
величини охоплення сукупності об’єктів одним або декількома видами 
 
44 
соціального захисту, в першу чергу, в межах окремої держави. 
У зв’язку з цим під національною моделлю соціального захисту слід 
розуміти сукупність діючих у межах національної держави суб’єктів і об’єктів 
соціального захисту, які здійснюють спільну діяльність за рахунок суспільних і 
особистих ресурсів з метою збереження або відновлення нормального або 
встановленого нормальним для даного суспільства рівня соціальної адаптації і 
інтеграції в соціум об’єктів соціального захисту, які знаходяться під впливом 
соціальних ризиків. 
Національні система соціального захисту, за нашими спостереженнями, є 
найпоширенішим об’єктом наукових досліджень соціального захисту, хоча 
частина дослідників і не виділяє об’єкти, що розглядаються ними, саме як 
національні системи. 
Відома низка класифікацій існуючих національних систем соціального 
захисту, проте дослідники не завжди досягають необхідного результату з низки 
причин, серед яких перше місце займає об’єктивне різноманіття, особливе в 
розвинених країнах, організаційних форм, методів і інститутів, що складають 
структуру і забезпечують діяльність національних систем соціального захисту, 
а друге – висока вірогідність політизованості будь-яких спроб наукового 
розгляду соціального захисту. Види структур соціального захисту наведені у 
Додатку Б. 
Одна з перших класифікацій моделей соціального захисту Р. Тітмусса 
(Titmuss R.M.) 1976 року виділяла дві моделі залежно від того, який принцип 
був встановлений в основу виділення державних коштів на соціальні цілі – 
залишковий або інституційний [291, с. 272]. Відповідно, рівень забезпечення і 
широта підтримки населення будуть більше при інституційному підході. 
Класифікація існуючих систем соціального захисту в межах окремих 
держав традиційно проводиться фахівцями з найзначущих критеріїв надання 
соціальної допомоги в будь-якій країні, серед яких західні учені виділяють 
наступні: перевірка нужденності, перевірка виконання встановлених обов’язків 
(наприклад, по сплаті страхових внесків), встановлений факт приналежності до 
 
45 
певної групи або категорії населення (наприклад, віковий). Принципово це 
може бути виражено у вигляді “що ти маєш”, “що ти зробив” і “що ти є”. 
У цьому плані цікава типологія американських учених Корпі і Палма 
[184, с. 300-301], які виділили, на підставі трьох параметрів (адресність, спосіб 
визначення прожиткового мінімуму, якість (ціле досягнення) соціальних 
програм) п’ять ідеальних типів інституційних структур: адресну модель (по 
межі бідності), модель добровільного субсидування держави, корпоративну 
модель (по професії і трудовому внеску), модель базового захисту (по 
громадянству), яка містить модель (по трудовому внеску і громадянству). 
Широко відома класифікація моделей держави добробуту Г. Еспінг- 
Андерсена [253] може проектуватися на відповідні цим моделям системи 
соціального захисту, зокрема соціал-демократичну, ліберальну і консервативну. 
Е. Тішин, як нам здається, на противагу або в розвиток так широко цитованої в 
різних варіантах класифікації Еспінг-Андерсена (вказана класифікація виділяє 
ліберальну, консервативну і соціал-демократичну моделі держави добробуту (в 
оригіналі), соціальної політики, соціального забезпечення, соціального 
страхування, соціального захисту (у перекладах)), пропонує свою класифікацію 
систем соціального захисту з погляду тенденцій розвитку програм соціального 
захисту. При цьому він виділяє наступні групи: неоконсервативні (США, 
Англія, Канада), соціально-демократичні (Швеція, Данія, Швейцарія, 
Люксембург), засновані на теорії соціального суспільства (ФРН, Австрія), 
засновані на теорії держави загального добробуту (Франція, Бельгія, Японія), 
незрозумілі (Італія) [228]. Виділення в даному випадку п’ятої категорії 
найяскравіше пояснює нашу тезу про таке різноманіття традиційно утворених 
форм і методів соціального захисту, які складають в сукупності національну 
систему, при якому об’єктивно не представляється можливим виробити повну 
типологію системного соціального захисту. Проте, не дивлячись на існування 
підходів, що дозволяють “визначити головні відмінності між окремими 
системами (з ризиком мінімізації існуючої різноманітності в межах самих цих 
типів) і загальні елементи, об’єднуючі їх, не дивлячись на наявні відмінності” 
 
46 
[171], виявляється, що до кінця ХХ століття багато країн, проте, 
використовують елементи різних типів, а Євросоюз проголосив курс на 
уніфікацію національних систем соціального захисту, про що мова піде у 
третьому розділі. 
Таким чином, оскільки вищеназвані і широко відомі класифікації моделей 
соціального захисту носять локальний характер, пропонуючи політично (Р. 
Еспінг-Андерсен) або територіально (Євросоюз) обумовлені критерії 
класифікації, то для розуміння суті і спільності процесів інстітуціалізації 
соціального захисту в світі можна запропонувати класифікацію національних і 
позанаціональних моделей соціального захисту за рівнями розвитку, в якій 
кожен рівень відображає певну стадію організації (нормативне встановлення 
виду/видів соціального захисту), ступінь охоплення населення (одна і більш 
категорій), і, одночасно, певний вид національної системи соціального захисту, 
а саме: 
 локальна – припускає нормативне встановлення одного або декількох 
видів соціального захисту відносно однієї або декількох нечисленних категорій 
населення; 
 вибіркова – припускає нормативне встановлення одного або декількох 
видів соціального захисту відносно членів професійної групи або однієї або 
декількох професійних категорій; 
 частково впорядкована – припускає законодавче встановлення одного 
або декількох видів соціального захисту відносно декількох, можливо базових, 
категорій населення, у першу чергу, працівників, зокрема колишніх; 
 національна – припускає законодавче встановлення декількох видів 
соціального захисту відносно базових категорій населення і їх реалізацію у 
формі державних систем охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення; 
 міжнаціональна – припускає законодавче встановлення одного або 
декількох видів соціального захисту відносно однієї або декількох категорій 
населення, що розповсюджуються на мігрантів (громадян інших країн); 
 
47 
 наднаціональна – припускає законодавче встановлення на основі 
міжнародного права або міждержавних угод одного або декількох видів 
соціального захисту відносно населення (категорій населення) декількох країн; 
 загальна – поширює єдині правила, форми і види соціального захисту 
населення незалежно від громадянства, віросповідання і місця знаходження. 
Локальною можна визнати законодавчо встановлену систему Перікла по 
підтримці бідних городян в Афінах до н.е. Виплати пенсій конкретним 
категоріям населення (наприклад, Франція, 1681 р. – введення режиму 
пенсійного забезпечення для моряків, 1781 р. – для державних  службовців, 
1831 р. – військовослужбовців) або підтримка бідних  (наприклад,  Англія,  
1573 р. – введення податку на утримання жебраків і ухвалення Закону про 
бідних (забезпечення матеріальною допомогою, знаряддями праці, або 
розміщення в робочі будинки), який послужив прикладом ухвалення подібних 
законів в інших країнах Європи) [244] – це вибіркові системи, а класичні 
системи Бісмарка і Беверіджа в їх первинному стані відносяться до частково 
впорядкованих (Додаток Б). Більшість розвинених країн в даний час 
побудувала загальнонаціональні моделі соціального захисту, хоча і не всі, 
наприклад, НМСЗ Фінляндії є загальнонаціональною, а НМСЗ США – частково 
впорядкованою. Можливість виплати пенсії, запрацьованої в іншій країні, 
мігрантам, – це передумова створення міжнаціональної системи соціального 
захисту, а уніфікована система соціального захисту країн Євросоюзу – це 
майбутня наднаціональна система. Глобалізація світового економічного 
господарства в ідеалі передбачає створення загальної системи соціального 
захисту. Загальна характеристика виділених нами типів може бути зведена в 
таблицю (табл. 1.3). 
Інший пропонований нами підхід до класифікації національних систем 
соціального захисту відображає проходження тієї або іншої моделі 
інституційного розвитку соціального захисту. В цьому випадку можна виділити 
наступні моделі систем соціального захисту: 
 
48 
Таблиця 1.3 
 
Типологія моделей соціального захисту за рівнем розвитку 
 
 
     
Тип соціа-льно- 
Систе- Охоплення населення, Основні Сторони, які несуть 
трудових Функції держави 
ма соціальні ризики обмежувачі відповідальність 
відносин 
Лока- Соціальні групи (бідні і ін.). - Можливості Пряме встановлення заходів Правитель 
льна Відсутність доходу, хвороба і правителя захисту і їх одержувачів 
ін. 
Вибір- Окремі професійні або Феодальний Можливості Пряме встановлення заходів Правитель 
кова соціальні групи правителя захисту і їх одержувачів 
Частко- Окремі професійні групи . Класова Бажання Встановлення мінімуму норм і Усередині країни: 
во Хвороба, старість, боротьба окремих одержувачів допомог соцстраху і Працедавець; Працівник; 
впоряд- інвалідність, відсутність (конфронтація) працедавців, в здійснення контролю за їх Члени сім'ї і т.д. 
кована роботи працівників і т.ч. держави. виконанням 
працедавців 
Загаль- Громадяни країни (повністю Співпраця, Практично Безпосередня Усередині країни: Держава; 
но- або велика частина соціальна немає участь в організації і Працедавець; Працівник; Члени 
націо- населення). Хвороба, відповідаль- управлінні національної сім'ї і т.д. Працездатні перед 
нальна інвалідність, старість, ність, соціальне системою тими, що втратили 
відсутність роботи, діти тощо. партнерство працездатність. 
 
49 
 
Міжна- Громадяни країн – учасниць Співпраця, Практично Безпосередня участь в організації Усередині країн: Держава; 
ціона- (повністю або велика частина соціальна немає і управлінні міждержавної Працедавець; Працівник; Члени 
льна населення). Хвороба, старість, відповідаль- системою сім'ї і т.д. Працездатні перед 
інвалідність, відсутність ність, соціальне тими, що втратили 
роботи, діти і т.д. партнерство працездатність. Країни–учасниці 
один перед одним 
Надна- Громадяни країн – учасників Співпраця, Практично Безпосередня участь в організації Усередині країн: Держава; 
ціона- (повністю або велика частина соціальна немає і управлінні Працедавець; Працівник; Члени 
льна (у населення). Хвороба, відповідаль- міждержавної сім'ї і т.д. Працездатні перед 
межах інвалідність, старість, ність, системою тими, що втратили 
між дер- відсутність роботи, діти і т.д. соціальне працездатність. Країни–учасниці 
жавн. партнерство один перед одним 
союзу) 
Загаль- Все населення Співпраця, Свідоме Розробка стратегії розвитку і Держави 
на Всі можливі соціальні ризики соціальна обмеження функціонування національних Працедавець 
відповідаль- потреб систем соціального захисту, Працівник 
ність, (обсягу конвертація прав і обов'язків між Члени сім'ї і т.д. 
соціальне послуг) і поколіннями і мігрантами. Працездатні перед тими, що 
партнерство принципів втратили 
перероз- працездатність. 
поділу за Нинішнє покоління перед 
макро- і майбутніми 
мікроеко- поколіннями. 
номічн. по- 
казниками 
 
50 
 традиційна (властива даному суспільству протягом історично- 
значущого періоду, та/або діюча як традиційний інститут, що суспільно 
визнається), 
 нормативна (заснована на встановленні нормативів надання будь-яких 
видів соціального захисту), 
 функціональна (заснована на декларуванні і виконанні строго певної 
функції системного соціального захисту), 
 функціонально-нормативна (заснована на виконанні певної функції 
соціального захисту і встановлених нормативах її виконання), 
– перехідна (відображає процеси переходу від однієї системи соціального 
захисту до іншого). 
Функціональні моделі, на відміну від інших, мають чітко сформульовану 
мету і функцію свого існування, які відображають відповідне часу і місцю 
розуміння суті соціального захисту і її місце в системі життєзабезпечення. З цієї 
точки зору, такі широко відомі цілі НССЗ як ліквідація в суспільстві соціальної 
нерівності, бідності, соціального сирітства і т.п., носять характер швидше 
обмежений і тимчасовий, пояснюючий, серед іншого, часте застосування 
“програмного підходу”, а цілі збереження або виробництва людського і 
соціального капіталу суспільства носять системний, надпрограмний і 
позачасовий характер. Обидві запропоновані класифікації дозволяють 
коректніше здійснювати порівняння і оцінку ефективності різних НССЗ, 
оскільки засновані на критеріях масштабу, організації і цілепокладання на 
відміну від політичних і територіальних як у принципі не порівнянних між 
собою критеріїв [52]. 
Якщо сумістити дві вищезгадані класифікації, то можна одержати 
матрицю, що більш повно відображає існуюче різноманіття систем соціального 
захисту в світі, проте загальну класифікацію національних систем соціального 
захисту доцільно було б виробляти за наступними критеріями: 
 ступінь і вид участі держави в організації соціального захисту 
(законодавчий дозвіл, вимога, заборона, практична організація і управління, 
 
51 
контроль діяльності і результатів); 
 об’єкти СЗ (охоплення категорій населення, потребуючих СЗ); 
 перелік соціальних ризиків (страхових випадків); 
 комплексність (достатність) вжитих заходів для забезпечення інтеграції 
об'єкту захисту в суспільство; 
 суб'єкти і організації соціального захисту і ступінь їх взаємозалежності; 
 використовувані види, рівні і форми соціального захисту. 
Виходячи з історичних матеріалів, можна зробити висновок про те, що 
для європейських держав як демократичних суспільств початку ХХ століття 
організаційна схема при створенні (організації) національних систем 
соціального захисту включала наступні етапи: 
1. Суспільна дискусія. 
2. Створення національного законодавства. 
3. Реалізація положень законодавства в організаційних заходах по 
створенню систем соціального захисту. 
4. Оперативне управління функціонуванням створеної системи 
соціального захисту і виявлення проблем. 
5. Регулювання національного законодавства для оптимізації 
функціонування обраної системи соціального захисту. 
Загальне значення дискусії – виявлення переваг зацікавлених осіб і 
відповідне визначення принципів надання соціального захисту, цілей, функцій, 
структури національної системи соціального захисту, зокрема об’єктів і 
суб’єктів, а також їх прав і обов’язків. Проблема демократичної форми 
правління в сучасних умовах полягає у тому, що якість створеного у результаті 
законодавства (як кінцевого результату) в цілому може не відповідати 
об’єктивним результатам суспільної дискусії. В зв’язку з цим слід зазначити, 
що у принципі суспільна дискусія може супроводжувати, закінчувати або 
передувати кожному з вищезгаданих етапів, але на будь-якому з них може бути 
доповнена або замінена експертним висновком (наприклад, доповідь Беверіджа 
[2, с. 51]). Створена в результаті національна система соціального захисту 
 
52 
нестиме на собі очевидний відбиток впливу соцієтальних чинників, про яких ми 
говорили вище. 
Структурно національна система соціального захисту може бути 
представлена як сукупність інститутів (допомога, страхування і т.д.), зокрема 
інфраструктурних (інфраструктурні інститути для соціального захисту – це 
сім’я, церква і ін., без яких неможливе надання відповідних видів захисту), 
типів (системного, організованого і неорганізованого), видів (соціальне 
страхування, соціальне обслуговування, благодійність і ін.) і форм (речовинної, 
діяльнісної, фінансової, змішаної), секторів (державного, недержавного і 
змішаного) і підгалузей (соціальної допомоги, соціальної підтримки, 
соціального обслуговування, соціальної опіки, соціального страхування 
(нестандартних ризиків), соціального забезпечення), суб’єктів і об’єктів 
соціального захисту (системоутворюючих і додаткових), функцій (пошук, 
відновлення, утримання) і видів діяльності (основна і інфраструктурна), а також 
осіб, організацій і органів управління національною системою соціального 
захист [52]. 
Оскільки глобальною і довгостроковою тенденцією соціального захисту 
як соціокультурного і соціально-економічного феномена об’єктивно є 
розширення її обсягів, видів і форм, то на рівні нації зворотні (до скорочення) 
тенденції звичайно носять короткочасний і локально обмежений характер, і 
обумовлені, найчастіше, необхідністю корекції діючих принципів (параметрів) 
соціального захисту залежно від конкретної соціально-економічної ситуації. 
Наприклад, навіть при постійному економічному зростанні збільшення віку 
виходу на державну пенсію для покоління з більшою тривалістю життя є 
соціально справедливим і економічно виправданим, оскільки термін життя на 
пенсії буде в цьому випадку статистично рівним з попереднім поколінням, тоді 
як соціальне навантаження на наступне покоління не буде значно збільшене. У 
іншому випадку може відбуватися зменшення загальних обсягів надання 
соціального захисту при одночасному зростанні кількості його об’єктів, 
наприклад, в умовах важкого економічного стану країни, промислового спаду, 
 
53 
депресії пропорційно із зниженням трудових доходів повинні знижуватися 
розміри виплачуваних пенсій і соціальних допомог, тоді як натуральні форми 
соціального захисту – безкоштовне харчування, комунальні послуги, транспорт 
і ін. – можуть бути поширені на нові групи одержувачів. Необхідність зміни 
самої національної системи соціального захисту (її основних принципів, видів і 
т.д.) виникає (на прикладі ХХ-го ст.) значно пізніше, коли зміна кількісних 
показників (зростання кількості одержувачів, зниження кількості донорів, 
уповільнення темпів економічного зростання) переходить в іншу якість 
системи, тобто порушується встановлений спочатку (при організації системи 
соціального захисту) соціально-економічний баланс, і це порушення стає 
помітним всьому суспільству або управляючій системі. В зв’язку з цим виникає 
вже очевидна необхідність розробки наукових теоретико-методологічних основ 
управління національними системами соціального захисту. 
Отже, моделі соціального захисту можуть розрізнятися пріоритетністю: 
об’єктів соціального захисту; видів соціального захисту; фінансових джерел. 
Можливі моделі соціального захисту можна класифікувати за чотирма 
ознаками, що характеризують їх цілі, джерела засобів, методи, організаційні 
структури (рис.1.3). Їх різновиди залежать від значущості визначальних ознак 
та поділяються за наступними критеріями: орієнтація (патерналістсько- 
орієнтовані, ринково-орієнтовані, індивідуально-орієнтовані, змішаної 
орієнтації, групово-орієнтовані, диференційовано-орієнтовані, матеріально 
орієнтовані); розподіл (розподільно-зрівняльні, розподільно-пріоритетні, 
розподільно-диференційовані); тактика (пасивно-підтримуючі, активно- 
стимулюючі), складність (однорівневі, багаторівневі, комплексні). 
Модель соціального захисту останніми роками все більш виразно 
виділяється як самостійний і надзвичайно важливий напрям реалізації 
державної соціальної політики, що має свою ідеологію, чітко виражену 
вертикальну структуру і систему управління, форми і технології реалізації, 
правову, фінансову, кадрову, науково-методичну, матеріально-технічну і 
інформаційно-аналітичну основи. Найчастіше в наукових публікаціях, в 
 
54 
 
 
 
 
Варіанти основних 
характеристик системи 
соціального захисту 
Можливі цілі: Можливі джерела засобів: Використовувані методи: Організаційні структури: 
надання соціальної 
надання соціальної    пільги при оплаті житла і 
допомоги окремим групам держбюджет позабюджетні фонди матеріальна допомога центральні структури 
допомоги всім громадянам т.д. 
населення 
надання соціальної 
надання соціальної допомоги людям, які не зграосомбаидспьідкпі ориргєамнсітзваці ії профорієнтація, навчання,     надання допомоги у 
регіональні структури 
допомоги окремим особам володіють трудовим (профосрпгіалнкіиз,а цасійоціації і т.д.) перенавчання створенні свого бізнесу 
потенціалом 
надання диференційованої 
надання соціальної 
соціальної допомоги з надання допомоги по 
допомоги всім, що благодійність приватних надання допомоги в    
урахуванням наданих благодійні фонди соціальному громадські організації 
знаходяться за межею осіб працевлаштуванні 
можливостей і трудового обслуговуванню 
бідності 
потенціалу 
поєднання можливостей 
бюджету різного рівня і 
інтенсивна соціально‐    
страхові фонди можливостей фондів міські (місцеві) організації 
трудова реабілітація 
громадських організацій і 
приватних осіб 
 
 
 
Рис.1.3. Класифікаційні ознаки варіантів моделей соціального захисту 
 
55 
нормативній літературі соціальний захист ототожнюється з матеріальною 
допомогою, милосердям переважно у відношенні якнайменше соціально 
.
захищених і вразливих верств населення [165, с. 43].  
При цьому випускається з уваги, що соціальний захист може бути 
ефективним тільки в тому випадку, якщо він забезпечує не тільки матеріальний 
добробут, але і економічну самостійність, соціальний статус особи, здоров’я і 
душевний комфорт. Отже, соціальний захист незрівнянно ширше матеріальної 
допомоги, яка є тільки однією з форм соціального захисту. 
Таким чином, соціальний захист охоплює практично все населення 
країни, але відносно різних категорій населення можуть бути використані різні 
форми і механізми соціального захисту. З цих позицій соціальний захист 
служить інструментом вирішення протиріч між ефективністю суспільного 
виробництва і соціальною справедливістю. 
Основними методами соціального захисту є: виплата допомоги; 
різномантні комунальні і транспортні пільги; надання допомоги в 
профорієнтації, перепідготовці і працевлаштуванні; психологічна реабілітація; 
догляд за літніми людьми та інвалідами і т.д. [80]. 
Структура системи соціального захисту представлена на рис. 1.4. 
Розглядаючи поняття соціального захисту, його сучасне уявлення можна 
характеризувати наступним чином: 
1. Соціальний захист є формою виразу соціальної політики держави, 
спрямованої на реалізацію сукупності законодавчо закріплених правових і 
соціальних гарантій найважливіших соціальних прав людини. 
2. Соціальний захист є комплексом цілеспрямованих конкретних заходів 
економічного, організаційного, соціального, психологічного і правового 
характеру для підтримки верств населення, які не мають можливості для 
самостійного забезпечення себе (або своєї сім’ї) життєвим рівнем не нижче 
встановленого державою прожиткового мінімуму, на рівень необхідний для 
гідного існування відтворення і розвитку особи. 
3. Під соціальним захистом розуміється форма виразу соціальної політики 
 
56 
держави, спрямована на матеріальне забезпечення певних категорій громадян із 
засобів держбюджету і спеціальних позабюджетних державних фондів у разі 
настання подій, що визнаються державою на даному етапі свого розвитку 
соціально значущими з метою вирівнювання соціального положення цих 
громадян в порівнянні з рештою членів суспільства [238]. 
 
 
Політика держави Економіка держави Соціальна сфера 
Демографічна Стан світової 
Соціальна політика 
економіки 
ситуація 
 
Модель системи соціального захисту 
 
 
С.З. людей похилого віку С.З. інвалідів С.З. молоді та дітей 
С.З. малозабезпечених С.З. безробітних 
 
Рис. 1.4. Структура системи соціального захисту 
 
Соціальний захист від деяких негативних, але неминучих наслідків 
розвитку ринкової економіки (загроза появи безробіття, вплив вільних цін на 
рівень доходів населення), коли його об’єктом виступає життєвий рівень 
населення, здійснює в основному держава за участю профспілок та інших 
громадських організацій. При цьому заходи щодо соціального захисту мають 
переважно економічний характер. Розрізняють такі види соціального захисту 
як: активний, що передбачає створення нових робочих місць, перенавчання 
персоналу, збереження існуючих робочих місць, та пасивний, що забезпечує 
виплату допомоги та дотацій [238]. 
У структурі соціального захисту виділяють чотири рівні: 
– перший: гарантії базові, що забезпечують індивіда у випадку хвороби, 
 
57 
старіння (це обмежений захист); 
– другий: гарантії додаткові (або факультативні – за бажанням) або 
обов’язкові, що поліпшують здоров’я або утримання – залежать від соціально- 
економічної політики країни, що їх надає; 
– третій: прості доповнення (передбачені оподаткуванням), що надають 
можливість збільшити гарантії протии ризиків (госпіталізація, старіння); 
– четвертий: захист, що забезпечується персонально за рахунок доходу. 
Узагальнюючи теоретико-методологічні підходи до категорії “соціальний 
захист” ми можемо визначити її як комплексну систему соціально-економічних 
відносин, що є складовою частиною соціальної політики держави, націленої на 
підтримку матеріальної і духовної основи життєдіяльності громадян та 
забезпечення їх добробуту. Соціальний захист виражає відносини між 
економічними суб’єктами з приводу ліквідації бідності в суспільстві, 
поліпшення умов життя і розвитку особистості; є механізмом вирішення 
протиріч між економічною ефективністю  і  соціальною  справедливістю  [175, 
с. 42-45]. 
 
1.3 Управління моделями соціального захисту: стан наукової розробки 
проблеми в галузі знань “Державне управління” 
 
Науковій розробці питань соціального захисту у галузі знань “Державне 
управління” присвячені дослідження М.Білинської, Н.Борецької, Н.Власенко, 
Е.Гансової, І.Гнибіденка, В.Гошовської, І.Калачової, А.Колота, М.Кравченко, 
І.Курило, Е.Лібанової, О.Макарової, О.Новікової, М.Огай, О.Палій, 
О.Піщуліної, Ю.Саєнка, В.Скуратівського та інших дослідників [16, 27, 34, 39, 
46, 47, 75, 79, 86, 105, 107, 133, 188, 194, 195, 196, 213, 214, 215]. 
Дослідження стану соціального захисту та його проблем проводяться 
Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, 
Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, 
Українським інститутом соціальних досліджень ім. О.Яременка, Інститутом 
 
58 
соціологічних досліджень НАН України, Інститутом соціальної та політичної 
психології АПН України, Українським центром соціальних реформ, 
Українським незалежним центром політичних досліджень, Центром 
“Соціальний моніторинг” та ін. 
Ретельний аналіз наукової рефлексії з питань соціального захисту в  
межах науки “Державне управління” зроблено М. Кравченко [79]. 
Економічні аспекти забезпечення належного рівня соціального захисту 
(механізми перерозподілу доходів, вимірювання нерівності і бідності, аналіз 
ефективності соціальних програм, вплив податкової політики на розвиток 
соціальної сфери тощо) ґрунтовно представлені в монографіях і навчальних 
посібниках І.Розпутенка, О.Кілієвича, О.Романюк, В.Трощинського, 
А.Халецької [72, 173, 238]. 
Суттєвий внесок у висвітлення соціально-правових аспектів у вирішенні 
наукової проблеми державного управління соціальною сферою в Україні 
зробила В. Гошовська, яка роглядала напрями подолання бідності, безробіття, 
бездомності, а також правові аспекти соціального захисту [47]. 
В.Скуратівський досліджує питання соціального розвитку, соціальної 
безпеки, соціальної політики, соціально-трудових відносин, соціального 
партнерства, проблеми пенсійного забезпечення тощо, які тривалий час є 
предметом його наукового інтересу [194, 195, 196]. 
Важливі аспекти формування та розвитку сучасної системи соціального 
захисту в Україні висвітлюються в роботах Е.Гансової, В.Єлагіна, Я.Радиша, 
І.Солоненка, В.Толуб’яка, І.Хожило, П.Шевчука, Н.Ярош та ін. [35, 62, 167, 
205, 214, 229, 240, 246, 259]. У Додатку В наведено тематику дисертаційних 
досліджень, присвячених соціальному захисту. 
Питання соціального захисту охоплюють такі складники соціальної 
політики – молодіжна політика (Л.Кривачук, К.Плоский, Р.Сторожук), сімейна 
політика (Л.Мельничук, І.Цибуліна), охорона здоров’я (М. ілинська, Н.Кризина, 
Я.Радиш, Н.Ярош), гендерна політика (Н.Грицяк, Г.Даудова, С.Сулімова) [16, 
48, 50, 82, 83, 111, 134, 167, 222, 225, 241, 259]. Аналіз наукового доробку за 
 
59 
обраною проблемою виявив, що дослідження питань соціального захисту є 
досить розгалуженим і охоплює більшість аспектів у цій сфері. На думку 
М.Кравченко, перспективні напрями досліджень, які лишилися поза увагою 
дослідників або є недостатньо висвітленими, це вдосконалення державної 
політики щодо соціального захисту соціально вразливих верств населення, 
подолання бідності, законодавчого і фінансового врегулювання проблем у  
сфері пенсійного забезпечення, розробки нових механізмів забезпечення 
базової соціальної захищеності громадян, реформування системи соціальних 
пільг і соціальних послуг в українському суспільстві, аналіз тенденцій, засобів, 
механізмів, напрямів і методів покращання соціального захисту з урахуванням 
соціального досвіду передових західних держав [79, 81, 214, 217, 235, 238]. 
Важливе методологічне значення для аналізу сутності соціального 
захисту, має виділення суб’єктів її відносин і об’єктів, з приводу яких 
складаються відносини соціального захисту. 
Під об’єктом соціального захисту слід розуміти різні суспільні, 
професійні, територіальні соціальні групи людей в межах конкретних 
організацій або систем (освіти, охорони здоров’я, культури, праці, спортивно- 
оздоровчих комплексів) або групи людей, об’єднувані відповідно до свого 
соціального становища в суспільстві, а також все суспільство в цілому і 
кожного окремого його індивіда. 
Суб’єктами відносин соціального захисту, на нашу думку, виступають: 
держава як виразник суспільних інтересів у сфері соціального захисту; 
працедавці (окремі підприємства, підприємці; індивіди, які можуть здійснювати 
різні заходи щодо самозахисту в певних умовах); різні громадські об’єднання і 
організації (наприклад, спілка підприємців, професійні спілки, товариства 
сліпих і т.д.). 
Основні завдання соціального захисту: забезпечення максимально можливої 
стабільності в соціально-економічному стані людей; захист від чинників, що 
знижують життєвий рівень; створення умов, що дозволяють громадянам отримати 
робоче місце; формування сприятливих умов праці для найнятих робітників; 
 
60 
захист їх від негативних впливів виробництва; надання матеріальної допомоги 
тим, кому через об’єктивні обставини вона необхідна. 
Погляди на суть, роль і методи соціального захисту тісно пов’язані з 
політичним устроєм, рівнем соціально-економічного розвитку країни, з 
економічною політикою влади і рівнем добробуту населення. Об’єктом 
соціального захисту є члени суспільства, які за певними критеріями визнаються 
такими, що потребують захисту. 
Суб’єктами соціального захисту є різні структури суспільства, що 
здійснюють різні функції соціального захисту. 
Як основні функції соціального захисту можна виділити наступні: 
економічна, соціально-психологічна, демографічна. 
Економічна функція полягає: у перерозподілі колективного продукту з 
метою надання матеріальної допомоги громадянам у важкій ситуації; у 
професіонально-трудовій реабілітації населення (безробітних); у створенні 
умов для включення в трудове життя інвалідів; у розвитку сфери послуг для 
соціально-незахищених груп населення. 
Соціально-психологічні функції соціального захисту полягають: у 
зниженні соціальної напруги в країні, в психологічній реабілітації людей, що 
втратили роботу, здоров’я і т.д. 
Демографічні функції полягають в збереженні здоров’я населення, 
захисту сім’ї і дитинства, у підтримці репродуктивних можливостей 
суспільства. 
Соціальний захист можна характеризувати: цілями, які ставить перед 
собою суспільство; об’єктами або соціально-демографічними групами 
населення, підтримуваними суспільствами; суб’єктами, що здійснюють 
підтримку населення; видами підтримки; джерелами і рівнем фінансування. 
На підставі аналізу поглядів на сутність і зміст соціального захисту можна 
виділити характеризуючий його набір параметрів (рис. 1.5). 
 
61 
Здійснюючи соціальний захист, держава переслідує свою певну мету. Він 
є інструментом реалізації соціальної політики держави в даний конкретний 
період. Основною метою є створення умов для вирівнювання соціального 
становища окремих громадян, що виявляються нижче певної межі 
матеріального забезпечення. 
 
Система соціального захисту 
Цілі соціального Основні методи Джерела 
захисту захисту фінансування 
Коло осіб, які потребують 
захисту 
 
Рис. 1.5. Параметри, що характеризують систему соціального захисту 
 
Є різні погляди на цілі соціального захисту [175]: першорядний, 
пріоритетний захист громадян, що мають заслуги перед державою; розвиток і 
збереження людини; забезпечення соціальної справедливості за рахунок 
перерозподілу колективного продукту членів суспільства; зняття соціальної 
напруги в суспільстві; створення умов для подальшого виживання. 
Слід визнати, що в даний час актуальною метою соціального захисту в 
Україні є виживання соціально незахищених верств населення і першорядний 
захист окремих категорій громадян (постраждалих в зоні АТО, переселенців, 
членів сімей бійців Національної гвардії, т.ін.). Це реальна найближча мета. Як 
перспективну необхідно розглядати мету, зафіксовану в ратифікованих нашою 
країною міжнародних актах, відповідно до яких кожен член суспільства має 
право на такий життєвий рівень, який необхідний для підтримки здоров’я і 
добробуту його самого і його сім’ї, а також право на забезпечення його самого і 
його сім’ї у разі втрати засобів для існування з незалежних від нього причин 
 
62 
[110]. Очевидно, що можливий рівень підтримки здоров’я і добробуту залежить 
від економічного стану держави. Дана мета також витікає з положень 
Конституції України, що проголосила Україну соціальною державою [77]. 
Об’єктом соціального захисту, що розуміється в широкому значенні, – є 
населення країни. Конкретні властивості і якості даного об’єкту, які підлягають 
соціальному захисту: 
– життя людини, зокрема його тривалість, здоров’я (як природжене, так і 
набуте); 
– якісні аспекти робочої сили, перш за все фізіологічні; 
– індивідуальні властивості особи, такі як прагнення до успіху, бажання 
самореалізації і самовираження, підвищення рівня освіти, оволодіння новими 
навичками і професіями і т.д.; 
– особистий добробут, як джерело самореалізації і самовираження; 
– суспільний добробут, як база для нормального розвитку суспільства в 
цілому і індивіда зокрема; 
– властивості трудових ресурсів: здатність виконувати певні види робіт, 
продуктивність праці, ініціативність і т.п. Людина може розглядатися, з одного 
боку, як об’єкт захисту, а іншого боку, як її суб’єкт. Визначається це її роллю в 
процесі соціального захисту. Якщо вона виступає в ролі пасивного одержувача 
захисту, то вона – об’єкт. Якщо ж людиною докладаються певні зусилля по 
самозахисту від негативних впливів ринку, вона є суб’єктом соціального 
захисту. На думку М.Кравченко, “об’єктом соціального захисту виступає кожна 
людина”. Водночас зміст соціального захисту, його форми і методи повинні 
бути не узагальненими, а індивідуальними, адже частина осіб потребують 
матеріальної допомоги як першої умови виживання, інша – захисту 
самореалізації особистості [79]. 
Існує і проблема визначення об’єктів соціального захисту. Початковим 
тут є розуміння того, що при визначенні критеріїв виділення першочергових 
об’єктів соціального захисту слід виходити з припущення того, що кожний з 
них відображає вплив якого-небудь чинника або групи чинників, що впливають 
 
63 
негативно на умови життєдіяльності певної категорії населення і переводять її 
тим самим в розряд соціально незахищених або соціально неблагополучних, 
потребуючих соціального захисту з боку суспільства в цілому. Базовими 
критеріями виступають, з одного боку, розмір середньомісячного доходу на 
одного члена сім’ї і його співвідношення із законодавчо встановленим 
мінімальним нормативним значенням, а з іншого боку – джерело коштів для 
існування (або критерій працездатності). У сукупності вони дозволяють 
виділити групи населення, які потребують соціального захисту, виходячи з 
ознаки малозабезпеченості (наприклад, багатодітні сім’ї, малоімущі пенсіонери, 
інваліди і т.д.) [243]. 
К.Міщенко визначає державне управління у сфері соціального захисту як 
цілеспрямовану організаційно-координуючу діяльність держави щодо розробки 
та впровадження актів законодавства, формування та застосування відповідних 
механізмів управління, спрямованих на їх виконання, які забезпечують 
раціональне та ефективне використання наявних ресурсів держави з метою 
реалізації державної політики соціального захисту [119, с. 100]. 
Державне управління системою соціального захисту – це цілеспрямована 
організаційно-координуюча діяльність на всіх рівнях державної влади та 
місцевого самоврядування спеціально уповноважених органів шляхом 
прийняття ними управлінських рішень щодо розробки та виконання актів 
законодавства, власних рішень і завдань, створення умов для функціонування 
механізмів управління, спрямованих на раціональне та ефективне використання 
наявних ресурсів з метою забезпечення умов для реалізації державної політики 
соціального захисту. 
Процес управління припускає наявність двох підсистем – суб’єкта 
(управляючої підсистеми – органу управління) і об’єкту (керованої підсистеми 
– виконавця), цілей, що досягаються системою в цілому за допомогою 
управлінської діяльності, реалізацію управлінської діяльності у виконанні 
управлінських функцій за допомогою ухвалення і реалізації управлінських 
рішень, забезпечення зворотного зв’язку. Характерно, що можна розрізняти цілі 
 
64 
соціального управління об’єктом (як очікуваний результат дії на об’єкт) і цілі 
функціонування об’єкту (як досягнення суспільно значущого результату). 
Оскільки формування цілей – це первинна функція управління, в зв’язку з цим  
в спеціальній літературі достатньо детально розглядаються методологічні і 
методичні питання в цій сфері, наприклад, “дерево цілей” і ін. [13, с. 45]. 
Для ефективного функціонування системи соціального захисту 
необхідний комплексний підхід за всіма складовими даної системи. У сучасній 
теорії і практиці зустрічаються різні підходи до визначення складових системи. 
Узагальнюючи декілька підходів, з позиції системно-цілісного пізнання 
пропонуємо виділити низку положень, відповідно з якими тією або іншою 
мірою формувалися і формуються системи соціального захисту. На нашу 
думку, представлені положення оптимально узагальнюють всі існуючі раніше 
підходи до вироблення системи соціального захисту. Її можна уявити 
наступним чином (рис.1.6.). 
 
 
 
Рис. 1.6. Схема забезпечення ефективного управління соціальним захистом за 
рівнями соціально-економічної системи 
Дана схема охоплює всі сторони управління соціального захисту і носить 
 
65 
універсальний характер і може використовуватися за всіма рівнями соціально- 
економічної системи і різними сферами життєдіяльності суспільства. Дозволяє 
формувати систему соціального захисту комплексно, в умовах визначеності. 
Кожне з положень синтезує в собі основоположні складові відповідно з якими 
формується система взаємовідносин у межах соціального захисту. 
Розуміння соціального захисту як системи вимагає виявлення його 
основних структурних компонентів. З цією метою нам необхідно 
використовувати системний підхід. Наявність системотвірних чинників 
дозволяє визначити соціальний захист як соціальну систему. Загальними для 
всіх систем є: наявність спільної мети для сукупності всіх компонентів; 
підпорядкування цілей кожного компонента спільній меті системи; 
усвідомлення кожним компонентом своїх завдань і розуміння загальної мети; 
виконання кожним елементом своїх функцій, які випливають з поставленого 
завдання; установлення відносин субординації і координації між елементами 
системи; наявність зворотного зв’язку між керівною і керованою підсистемами 
[5, с. 58]. 
Викладені нами положення повною мірою характерні для розуміння 
соціальної сутності соціального захисту як системи. 
Складні штучні системи, що створюються і розвиваються людьми (а саме 
до цього типу належить соціальний захист), – це насамперед функціональні 
системи. Іншими словами, вони створені для виконання в соціально- 
економічній системі низки об’єктивно необхідних функцій, обумовлених їх 
призначенням. 
Визначення цільових функцій соціального захисту у всіх їх виявах 
становить сутність функціонального підходу до вивчення соціального захисту. 
Під час структурного-функціонального аналізу систем зазвичай виділяють їх 
елементний склад – як правило, найбільш зрозумілий. 
Залежно від способу розчленування, що задається, у свою чергу, метою 
дослідження і характером системи, дослідники доходять до різних елементних 
складів. 
 
66 
При цьому під елементом розуміється деяка частина системи, всередину 
якої наш опис поки що не проникає. Елемент характеризується лише набором 
функціональних параметрів. Важливо відзначити, що елемент активний 
стосовно системи, виконуючи самостійні функції, за якими стоять люди. 
Система соціального захисту містить широкий спектр компонентів і 
сегментів (елементів, форм, механізмів, систем і інститутів): 
– окремі нормативно-правові елементи, які не утілюються в якійсь 
організації, а функціонують або самі по собі, або в комбінації з іншими 
елементами. Наприклад, законодавчі норми трудового і соціального права 
(кодекс законів про працю, закони про пенсійне забезпечення і охорону 
здоров’я), які мають характер прямої дії: прийом і звільнення працівників, 
режими робочого часу, оплата наднормових і нічних робіт, захист праці жінок і 
підлітків, регулювання розмірів пенсій і допомоги, а також норм медичної 
допомоги; 
– механізми соціального захисту, які включають окремі комбінації 
економічних, соціальних, правових і організаційних підсистем, спрямованих на 
забезпечення певних функцій і видів (сегментів) захисту (захист доходів 
працівників, охорону і медицину праці і т.д.), а також інструменти досягнення 
згоди між соціальними суб’єктами – тарифні угоди, колективні договори і 
трудові контракти; 
– інститути соціального захисту, що є організаційно-правовими 
структурами, призначеними виконувати цільові функції захисту відповідно до 
чітко визначеного юридичного статусу і економічних можливостей 
(обов’язкового і добровільного соціального страхування, соціальної допомоги, 
державного соціального забезпечення). 
Таким чином, ми вважаємо, що система соціального захисту, що 
формується і функціонує в суспільстві, яке трансформується, націлена на: 
1) пріоритетність проблем соціальної захищеності населення 
збільшення ролі особистого трудового внеску в задоволення людських потреб 
населення і, отже, ліквідацію утриманства; 
 
67 
2) формування нового механізму обгрунтування і реалізації соціальної 
політики, який припускає поетапний перехід від державного патерналізму до 
соціального партнерства. 
Необхідно виділити інституційну структуру соціального захисту, в якій, 
на наш погляд, можна виділити два види інститутів. З одного боку, соціально- 
організаційні інститути, з іншого – соціально-нормативні. 
З позицій інституційного підходу до вирішення питання про суб’єкти 
соціального захисту найважливішим і найпотужнішим соціально- 
організаційним інститутом можна вважати державу, яка в свою чергу є 
складною інституційною системою і складається з безлічі різних інститутів. 
Крім того, до соціально-організаційних інститутів соціального захисту 
слід віднести: страхові компанії, різні спеціалізовані фонди; благодійні 
організації; громадські, політичні організації, що здійснюють соціальний захист 
певних соціальних груп і верств населення (наприклад, професійні спілки). 
Разом із соціально-організаційними інститутами, в суспільстві є безліч 
нормативних систем, які не втілюються в якій-небудь організації. Але оскільки 
вони виступають засобами організації спільної діяльності людей, визначають їх 
ролі і статуси, то вони теж є соціальними інститутами. До них відносять: норми 
і закони в частини соціального захисту, цінності, традиції, звичаї, на основі 
яких функціонують і регулюються відносини соціального захисту. 
Таким чином, державу і громадські об’єднання, з одного боку, можна 
розглядати, як окремих суб’єктів соціального захисту, а з іншого боку, – як 
інституційні структури в системі суб’єктів соціального захисту. 
Виходячи з вищесказаного, в найзагальнішому вигляді система 
соціального захисту містить: по-перше, суб’єкт – систему органів і установ, 
суб’єктів господарювання, громадських організацій, які забезпечують 
управління соціальним захистом; по-друге, населення країни, окремих 
територій, окреме домоспосподарство, окремих громадян, що характеризуються 
певними ознаками або властивостями (суб’єкт або об’єкт); по-третє, діяльність 
державних органів і суб’єктів господарювання; по-четверте, діяльність 
 
68 
громадян. Виділені складові елементи виконують відносно самостійну роль, 
певним чином впливають на соціальний захист. При цьому необхідно 
враховувати не тільки діяльність держави з соціального захисту, але діяльність 
самого громадянина як активного учасника цього процесу. 
Так, як суб’єкти державного управління можуть бути органи державної 
влади, посадовці, як в сукупності (“держава як управляюча система” [8, с. 21]), 
так і роздільно, а в якості об’єктів державного управління можуть бути 
політичні, економічні і соціальні суб’єкти, зокрема органи влади і управління, 
організації, спільності і індивіди, а також суспільні явища і процеси. 
Теоретична частина в даному випадку поступається практичному опису діючих 
елементів держави в різних країнах і історичних періодах. Методи державного 
управління традиційно зводяться до сукупності економічних, адміністративних 
та/або соціально-психологічних (в т.ч. ідеологічних, соціальних, психологічних 
і ін.), які можуть бути правовими і неправовими. Управління соціальним 
захистом розглядається тут як відповідна діяльність певного державного  
органу – профільного міністерства, що здійснює таку діяльність у межах 
затвердженої державної соціальної політики, що розглядає соціальний захист  
як частину соціальної сфери [54, с. 315-324]. Найскладнішим як з практичної, 
так і з теоретичної точки зору є питання ефективності державного управління, 
зокрема продуктивності як самого державного сектора, так і управлінської 
праці в ньому. Основними чинниками підвищення ефективності державного 
управління в демократичному суспільстві, на думку фахівців, все більше  
стають професіоналізм управлінців, розумні цілі, необхідна інформація, гнучкі 
методи роботи, а основним показником дійсного підвищення ефективності і 
продуктивності – зниження державних витрат [8]. Дійсно, всі вищезгадані 
чинники є найзначущішими і важливішими, в той же час зниження державних 
витрат як єдиний показник дійсного підвищення ефективності державного 
управління викликає у нас деякі сумніви, оскільки витрати на управління 
об’єктивно збільшуються одночасно із зростанням і складнощі керованого 
об’єкту (суспільства), і ролі держави як управляючого суб’єкта. В той же час 
 
69 
склад державних витрат, що враховуються при розрахунках ефективності, 
повинен включати тільки безпосередні витрати на утримання органів державної 
влади, не враховуючи соціальні трансферти і утримання галузей соціальної 
сфери, особливе капіталовиробляючих. У зв’язку з цим особливого значення 
набувають витрати, з чисто економічної точки зору неминуче “непродуктивні”, 
але прямо пов’язані з реалізацією загальнодержавних або загальнонаціональних 
інтересів. Так, в нашій країні, враховуючи нерівномірність мешкання 
населення, протяжність відкритих кордонів з недружніми сусідами, особливе 
значення набуває регіональний перерозподіл ресурсів, зокрема неминуче і 
виправдане міркуваннями державної безпеки співіснування дотаційних і 
донорських регіонів, галузей і територій. В той же час, розуміння неминучості 
існування “особливих” регіонів в нашій країні додає відому своєрідність і, 
природно, ускладнює практичну реалізацію будь-яких теоретично 
“справедливих” і чисто економічних концепцій соціального захисту. 
Сучасні уявлення учених про теорію управління (у соціальних системах) 
повністю висловлені в наступних роботах [5, 7, 13, 54], причому багато авторів 
сходяться на ряду стандартних теоретичних моментів, що відображають 
функції, процеси і структури управління соціально-економічними об’єктами, в 
першу чергу, організаціями. 
Так, вельми спрощено можна сказати, що задача управління соціально- 
економічним об’єктом (далі − СЕО) завжди “зводиться до досягнення 
оптимального значення використання наявних ресурсів на вході системи і 
отриманню оптимального кінцевого результату. Оптимальне управління 
системою полягає у визначенні величини кінцевого результату: оптимального 
значення управляючих дій для кінцевого результату при відомих зовнішніх 
чинниках дії на об’єкт. Управління здійснюється або за відхиленнями, які 
відбулися з яких-небудь причин, або за цільовими установками, спрямованими 
на досягнення заданого кінцевого результату. У разі, коли є відхилення з причин 
збою, необхідні аналіз і виявлення цих причин і виробітку варіантів рішень, які 
можуть привести всю систему в заданий стійкий стан” [121, с. 33]. Головне 
 
70 
завдання регулятора управління – вимірювання виходу, порівняння з нормою і 
розробка оптимального управлінського рішення, за допомогою якого і 
здійснюється процес управління об’єктом. Управління в системі спрямоване на 
досягнення оптимальних кінцевих результатів на виході організації. Перебудова 
механізму управління здійснюється в тих випадках, коли існуюча система не 
може забезпечити досягнення бажаного результату. Така перебудова управління 
спрямована на розвиток системи в цілому або її окремих компонентів або 
елементів. При визначенні вхідних і вихідних характеристик в будь-якій 
організаційній системі використовуються різні методи вимірювання параметрів 
і методики обробки статистичних результатів” [121, с. 35]. 
Характерно, що “теоретичні основи управління соціально-економічними 
об’єктами полягають у тому, що кожен об’єкт (підприємство, організацію, 
фірму і т. п.) можна і потрібно представити у вигляді сімейства моделей, за 
допомогою яких можна пояснити реальні процеси, що протікають в цих 
об’єктах, процес утворення, функціонування і розвитку. СЕО – це логічно 
збудована конструкція організації, а також послідовність процедур і технологій, 
яка дозволяє управляти процесом формування організації і її структурних 
компонентів і елементів” [5, с. 26]. Виділення процесів утворення, 
функціонування і розвитку СЕО нам здається виправданим в тому значенні, що 
організація будь-якої системи як керований процес має інші характеристики 
управляючої системи, ніж функціонування, а характеристики управлінських 
процесів в складних соціально-економічних системах викликають необхідність 
окремого розгляду функціонування управляючої і керованої підсистем в 
системному моделюванні і проектуванні. 
Вказані теоретико-методологічні конструкції цілком можуть бути 
використані при аналізі і проектуванні моделі соціального захисту. 
Таким чином, слід визнати, що існують різні і достатньо успішні 
загальнотеоретичні підходи до визначення суті, аналізу і моделювання процесів 
організації, функціонування і управління соціально-економічними системами, 
які можуть бути творчо застосовані в цілях нашого дослідження при 
 
71 
проектуванні систем і процесів управління соціальним захистом. 
У зв’язку з цим слід зазначити, що в загальній теорії соціального захисту 
питання управління можна розглядати по-різному стосовно елементарних і 
складних систем соціального захисту, і особливе значення мають питання 
визначення суб’єкта і об’єкту управління, адже як сама система соціального 
захисту будь-якого рівня, так і її окремі елементи можуть розглядатися як 
об’єкти управління, і, відповідно, управління в системах соціального захисту 
можна розглядати як зовнішнє і внутрішнє. Внутрішнє управління в 
елементарній системі соціального захисту – управління суб’єкта захисту 
(суб’єкт управління) об’єктом захисту, його характеристиками, а також 
ресурсними і інформаційними потоками (об’єкт управління). Внутрішнє 
управління в складній системі соціального захисту включає не тільки 
управління в елементарних системах соціального захисту, але і управління 
самими елементарними системами суб’єктом/суб’єктами вищого рівня, що має 
на увазі складну ієрархічну систему управління (управляючу підсистему). 
Зовнішнє управління системою соціального захисту відображає організуючу і 
управляючу діяльність суспільства в цілому та/або його елементів (найвищих 
органів влади, груп громадськості і т.п.) по відношенню до конкретної системи 
соціального захисту. Зовнішнє управління в складних системах соціального 
захисту, таких, як національні, можна характеризувати швидше як стратегічне і 
антикризове, оскільки зовнішнім керівником або задаються глобальні цілі, 
принципи, методи, пропорції і інші значущі характеристики діяльності, або 
реалізується насущна необхідність змін у сфері соціального захисту, зокрема 
шляхом прямого управління нею. Так, наприклад, коли французька соціальна 
служба у власних, на думку суспільства, бюрократичних інтересах насильно 
вводила опіку над дітьми замість того, щоб зберігати сім’ю і виховувати 
батьків, громадська думка примусила її керівників змінити схеми роботи, що 
склалися. 
Таким чином, якщо в елементарній ССЗ об’єкт і суб’єкт управління 
можуть співпадати або не співпадати з індивідуальними суб’єктом і об’єктом 
 
72 
соціального захисту, оскільки тільки суб’єкт взаємодії, який має найбільші 
ресурси за умови наявності можливості розпорядження цими ресурсами може 
бути визнаний суб’єктом управління в елементарній ССЗ, то в складній ССЗ 
об’єкти управління можуть бути живими і неживими, індивідуальними і 
сукупними, і мати вигляд: індивіда (групи, спільності), що є об’єктами або 
суб’єктами соціального захисту; організації і ін., що є суб’єктами 
організованого соціального захисту різного рівня; елементарної і складної ССЗ, 
в т.ч. її елементів; інституту, сукупності інститутів (соціального захисту, 
інфраструктурних); виду, типу, форми, напряму, механізму соціального 
захисту; сектору економіки (державного, недержавного, змішаного і ін.); 
ресурсу, сукупності ресурсів, потоку ресурсів; інформації, масиву інформації, 
бази даних, інформаційних потоків; норми, правила, цінності, установки, 
думки, світогляди, зокрема їх сукупностей; дій, взаємодії і спільної діяльності; 
процесів і станів; відносин, зокрема конфліктних). 
Основна (конституююча) особливість об’єкту соціального захисту як 
об’єкту управління полягає в його об’єктивній нездатності до адекватної 
соціальної поведінки і взаємодії в звичних умовах. Відповідно, виникає 
необхідність визначення і послідовного захисту його інтересів через інститут 
представництва, у тому числі і у взаємодії і суб’єктами соціального захисту, як 
первинними, так і вторинними. Решта об’єктів управління подібних 
особливостей не має самі, але управління ними вимагає обережності, оскільки 
можуть бути порушені їх встановлені зобов’язання перед реальними об’єктами 
соціального захисту. 
У той же час, якщо під управлінням розуміти безперервну і 
цілеспрямовану дію суб’єкта управління на об’єкт управління, то в складних 
системах говорити про пряме управління деякими з вищеперелічених об’єктів 
не можна, а більш коректно говорити про “надання впливу” на, наприклад, 
норми, установки, думки і світогляд, зокрема осіб і спільнот, що не є 
безпосередньо об’єктами соціального захисту, проте здійснюване саме в цілях 
підвищення ефективності системи соціального захисту як частини системи 
 
73 
життєзабезпечення. Секторальна структура національної системи соціального 
захисту також надає суб’єкту управління різні можливості прямого управління і 
надання впливу відносно державних і недержавних структур соціального 
захисту. 
У теорії управління під принципами розуміють основні правила або 
вимоги, згідно яким організовується, функціонує і управляється яка-небудь 
система або здійснюється та або інша діяльність. У теорії соціального захисту 
можливий розподіл принципів на загальноправові (гуманізм, демократизм, 
принцип соціальної справедливості), галузеві (доступність, загальність 
соціального забезпечення, добровільність, пріоритетність надання соціальних 
послуг неповнолітнім, людям, які знаходяться у важкій життєвій ситуації, 
профілактична спрямованість) і внутрігалузеві (для соціального забезпечення – 
загальність прав, диференціація залежно від умов праці, комплексність, 
адекватність рівня забезпечення для задоволення основних потреб людини), а 
також принципи функціонування (інтегрованої) системи соціального захисту 
(загальність права на соціальний захист, диференціація умов соціального 
захисту, комплексність права на соціальний захист, адекватність рівня 
соціального захисту потребам людини, стимулювання самодопомоги громадян, 
регіонально-економічний протекціонізм соціальної політики, свобода вибору 
громадян між державними і недержавними інститутами соціального захисту) 
[10]. Можливе також розповсюдження державних принципів соціальної 
політики на соціальний захист (загальність в поєднанні з диференційованим 
підходом до різних груп населення, активний і адресний характер, соціальне 
партнерство, розмежування компетенцій між різними рівнями влади) [42], 
можливе виділення тільки принципів функціонування системи соціального 
захисту (цілісності, відкритості, загальності і достатності, функціональної 
ефективності, врахування можливостей, відповідності, єдності, 
відповідальності, адресності) [38, с. 41], і ін. 
Нам представляється доцільним виділяти в теорії соціального захисту 
декілька груп принципів, зокрема, відносно самого соціального захисту і 
 
74 
відносно систем соціального захисту. До першої групи слід відносити 
принципи надання соціального захисту, зокрема індивідуального, системного 
або організованого, до іншої – принципи організації, принципи функціонування 
і принципи управління системою соціального захисту. 
Як нам здається, для елементарної системи соціального захисту принципи 
його надання, встановлювані суб’єктом захисту, одночасно відображають і 
принципи системного управління, оскільки найчастіше, але не завжди, він же є 
суб’єктом управління. Для аналізу складних систем або відносин соціального 
захисту необхідний підрозділ на групи принципів, що відображає специфіку 
регульованих ними соціальних процесів і явищ. 
Так, принципи надання соціального захисту відображають уявлення 
суб’єкта, суб’єктів, групи і суспільства про те, хто і яким чином може 
одержувати і повинен здійснювати ті або інші заходи соціального захисту. 
Достатньо поширеними і не вимагаючими пояснень в системах соціального 
захисту світового зразка є принципи гуманізму, толерантності, об’єктивності, 
справедливості, универсалізму, соціальної справедливості, адресності, 
добровільності, дотримання прав людини, заявності і т.п. У той же час 
принципи надання соціального захисту можуть підрозділятися по її 
інституційних видах, особливо якщо частина з них (умови надання) суперечать 
один одному (наприклад, адресність і загальність). Враховуючи сумну практику 
формального виконання своїх обов’язків соціальними працівниками, нам слід 
запропонувати низку додаткових принципів надання соціального захисту, 
зокрема: індивідуального і ситуативного підходу, вимогливості, спільної 
діяльності, необхідності і достатності, своєчасності, представництва, 
дотримання прав спільності і суспільства, мультикультурності, виховання, 
ненасильства, не спричинення шкоди. 
В цілому ми б виділили декілька підходів до визначення конкретних 
принципів надання соціального захисту в сукупності з їх об’єктивними 
обмеженнями: 
1. Виходячи з прав людини – теоретично необмежений по відношенню до 
 
75 
об’єкту захисту, на практиці обмежується наявним обсягом ресурсів та/або 
аналогічними правами інших людей, викликаючи конфлікти. 
2. Виходячи з бажань (потреб) людини як об’єкту соціального захисту – 
аналогічно попередньому теоретично необмежений по відношенню до об’єкту 
захисту, практично обмежується наявним обсягом ресурсів та/або аналогічними 
правами інших людей, викликаючи конфлікти. 
3. Виходячи із зароблених (заслужених) прав об’єкту – обмеження носять 
заслужено диференційований характер. 
4. Виходячи з можливостей або бажань конкретного суспільства – 
обмеження обсягу ресурсів, зокрема часу, сил і бажання, що є до розподілу. 
5. Виходячи з системної функції соціального захисту – обмеження 
обумовлені можливістю і доцільністю надання захисту конкретному індивіду 
зважаючи на перспективи досягнення функціональної мети, необхідністю і 
достатністю заходів, наявністю необхідних ресурсів. 
Найправильнішим з теоретичної точки зору відносно сучасного 
соціального захисту є, на наш погляд, останній підхід, але тільки в тому 
випадку, якщо функціональні цілі соціального захисту полягають у відновленні 
такого рівня соціальної адаптації і інтеграції індивіда в соціум, який дозволяє 
йому надалі так чи інакше брати участь в продуктивній суспільній праці. 
Глобальним принципом надання наймасовіших (типових, універсальних) видів 
соціального захисту (соціальне страхування працездатних, соціальне і пенсійне 
забезпечення), в будь-якому суспільстві слід вважати принцип загальної 
відповідальності (індивідів, груп, організацій і держави) за поточне соціально- 
економічне положення країни/населення. Це означає, що яким би чином у 
минулому не визначалися і формувалися відстрочені (відкладені) суспільні 
зобов’язання по соціальному захисту, що фінансуються або не фінансуються за 
рахунок відкладеного споживання, поточне погашення вказаних зобов’язань 
може відбуватися тільки виходячи із знижуючого коефіцієнта від поточного 
рівня і якості життя працюючого населення, визначуваного з урахуванням 
співвідношення чисельності працюючих і непрацюючих членів суспільства. Як 
 
76 
самостійний вигляд, при необхідності, можна виділити принципи взаємодії 
представника суб’єкта соціального захисту (соціального працівника) і об’єкту 
(не спричинення шкоди, індивідуального підходу, зважених рішень, 
попередньої діагностики, пріоритету інтересів об’єкту і т.п.). 
Принципи організації моделі соціального захисту відображають уявлення 
управляючого суб’єкта про те, в яких цілях і яким чином (у складі яких 
елементів і зв’язків) повинна бути створена конкретна система соціального 
захисту. Як заздалегідь необхідні можна особливо виділити принципи 
організаційного проектування, зокрема науковості (використовування 
фундаментальних і спеціальних науково-теоретичних і науково-практичних 
розробок), раціональності (превалювання логічних і аналітичних розумових 
конструкцій і компонентів в проектуванні) і т.д. Принципи, які ми вважаємо за 
можливе віднести безпосередньо до групи принципів організації системи 
соціального захисту, і їх конкретне віддзеркалення в моделях соціального 
захисту представлені в табл. 1 Додатку Д. 
Принципи функціонування моделі соціального захисту відображають 
уявлення управляючого суб’єкта про те, яким чином здійснюються встановлені 
необхідними заходи соціального захисту в суспільстві. Принципи, які ми 
вважаємо за можливе віднести до даної групи, і їх конкретне віддзеркалення в 
моделях соціального захисту представлені в табл. 2 Додатку Д. 
Принципи управління системою соціального захисту відображають 
уявлення управляючого суб’єкта про те, яким чином здійснюються управління 
в системі соціального захисту для досягнення поставлених цілей. Принципи, які 
ми вважаємо можливим віднести до даної групи, і їх конкретне віддзеркалення 
в моделях соціального захисту представлені в табл.3 Додатку Д. 
Особливо слід розглянути принципи фінансування соціального захисту, 
що відображають участь тих або інших суб’єктів і об’єктів соціального захисту 
в найдоступнішій і сумірній формі – грошової (вартісної). 
Виходячи з практики фінансування систем соціального захисту, що 
склалася, і інших, теоретично можливих способів їх фінансування, зокрема в 
 
77 
плані збору і витрачання цільових засобів, можна виділити низку принципів, 
які можуть як доповнювати, так і суперечити один одному: 
1. Принцип знеособленості внесків і виплат, що має на увазі абсолютну 
солідарність всіх і вся у встановлених випадках необхідності надання 
соціального захисту. 
2. Принцип індивідуальності (персоніфікації внесків і виплат). 
3. Принцип солідарності поколінь, професій, галузей, територій. 
4. Принцип субсидіарності як сумісної обов’язкової участі у 
фінансуванні системи соціального захисту суб’єктів соціального захисту 
різного рівня. 
5. Принцип взаємності зобов’язань суб’єктів соціального захисту різного 
рівня. 
6. Принцип можливості або обов’язковості участі у фінансуванні 
суб’єктів соціального захисту різного рівня. 
7. Принцип (не) обов’язкового бюджетування соціального захисту. 
Залежно від особливостей формування бюджет системи соціального 
захисту може бути єдиним і консолідованим, або, у разі національних систем 
соціального захисту, входити складовою частиною до загального бюджету 
соціальних витрат, наприклад, до соціального бюджету [174], хоча багато 
дослідників розходяться в питаннях природи засобів соціального бюджету: чи 
повинні це бути тільки страхові внески, податок або податки, прямі або 
непрямі, якісь інші платежі, наприклад, рентні, добровільні, або можлива 
сукупна акумуляція засобів з різних джерел і т.д. 
На наш погляд, способи фінансування національних моделей соціального 
захисту повинні бути необхідно різноманітні, що досяжне через одночасне 
існування системного, організованого і неорганізованого соціального захисту, 
тоді як способи фінансування організованого і системного соціального захисту 
можуть враховувати особливості існуючого індивідуального і суспільного 
світогляду, потребуючого або не потребуючого в певній персоніфікації розміру 
внеску і, відповідно, закріплення права на відповідну виплату (послугу). У разі 
 
78 
формування гомогенного соціально відповідального суспільства подібна 
персоніфікація об’єктивно не буде затребувана, рівно як і надання зайвих 
заходів соціального захисту, відповідно, достатньо буде знеособленого резерву, 
збираного за допомогою одного цільового податку. 
Слід зазначити, що деякі з вищезгаданих принципів є протилежними один 
одному, тобто парно конфліктогенними в цілому або зокрема, і можуть 
безконфліктно застосовуватися або в різні тимчасові періоди, або відносно 
різних об’єктів соціального захисту. 
Соціальний захист припускає встановлення відносин між суспільством, 
державою з одного боку і особою з іншою. Об’єктивно ці відносини повинні 
бути засновані на єдності світу, природи і суспільства у співвідношенні 
взаємовідповідальності, взаємозобов’язань і прав. Відповідно до даних 
характеристик стає можливим визначення головної мети соціального захисту, 
яка формулюється таким чином: раціональна організація соціально- 
економічних відносин, сприяючих гуманному саморозвитку і 
самозабезпеченню особистості. 
 
Висновки до розділу 1 
 
 
1. Виділено найтиповіші моделі соціальної політики на підставі 
розуміння ролі і місця держави у вирішенні актуальних соціальних проблем 
суспільства, досліджено їх позитивні і негативні сторони, функціональні 
характеристики, з виділенням її особливостей у сфері соціального захисту: 
універсальність діяльності держави, забезпечення гарантій населенню в 
прожитковому мінімумі, пенсіях, захищеності від хвороб, безробіття, ризиків, 
подолань невиправданих розривів у рівнях доходів і розшаруванні суспільства. 
2. Проаналізовано динаміку розвитку пріоритетів соціальної політики 
(1997–2015 рр.) – від патерналізму до субсидіарності, серед них зокрема: 
соціальної безпеки, соціальної держави, людського розвитку, людського 
капіталу, економіки знань, інноваційного розвитку, соціального капіталу, 
 
79 
сталого розвитку та показано, що більшість з них так і не була досягнута. 
Показано, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства типи 
соціальної політики держави і оцінка економічних форм соціального захисту 
зазнають істотних змін, будучи спрямованими не тільки на пошук нових більш 
прогресивних механізмів та інструментів участі держави у вирішенні 
соціально-економічних проблем, а й уточнення масштабів її участі в економіці, 
соціальній практиці. 
3. Розглянуто стан дослідження проблематики соціального захисту в 
науці державного управління, уточнено поняття “соціальний захист” та “модель 
соціального захисту”. Запропонована класифікація моделей соціального  
захисту за чотирма ознаками, що характеризують їх цілі, джерела засобів, 
методи, організаційні структури та дихотомічним принципом, рівнями та 
характером розвитку (традиційна, нормативна, функціональна, функціонально- 
нормативна, перехідна, локальна, вибіркова, частково впорядкована, 
національна, міжнаціональна, наднаціональна, загальна). Запропоновані 
класифікації дозволяють коректніше здійснювати порівняння і оцінку 
ефективності різних моделей соціального захисту, оскільки засновані на 
критеріях масштабу, організації і цілепокладання на відміну від політичних і 
територіальних, як не порівнянних між собою критеріїв. На думку автора, 
структурно національна модель соціального захисту може бути представлена як 
сукупність інститутів (допомога, страхування і т.д.), зокрема інфраструктурних 
(сім’я, церква і ін.), типів (системного, організованого і неорганізованого),  
видів (соціальне страхування, соціальне обслуговування, благодійність і ін.) і 
форм (речовинної, діяльнісної, фінансової, змішаної), секторів (державного, 
недержавного і змішаного) і підгалузей (соціальної допомоги, соціальної 
підтримки, соціального обслуговування, соціальної опіки, соціального 
страхування (нестандартних ризиків), соціального забезпечення), суб’єктів і 
об’єктів соціального захисту (системоутворюючих і додаткових), функцій 
(пошук, відновлення, утримання) і видів діяльності (основна і 
інфраструктурна), а також осіб, організацій і органів управління системою 
 
80 
соціального захисту. Їх різновиди залежать від значущості визначальних ознак 
та поділяються за наступними критеріями: орієнтація (патерналістсько- 
орієнтовані, ринково-орієнтовані, індивідуально-орієнтовані, змішаної 
орієнтації, групово-орієнтовані, диференційовано-орієнтовані, матеріально 
орієнтовані); розподіл (розподільно-зрівняльні, розподільно-пріоритетні, 
розподільно-диференційовані); тактика (пасивно-підтримуючі, активно- 
стимулюючі), складність (однорівневі, багаторівневі, комплексні) та виділено 
принципи функціонування, управління та організації моделей соціального 
захисту. 
 
81 
РОЗДІЛ 2 
ОСОБЛИВОСТІ ФУКЦІОНУВАННЯ ЧИННОЇ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ 
 
2.1. Чинна модель соціального захисту і її основні характеристики 
 
 
Реформування всіх сфер життя  українського суспільства з настійною 
необхідністю припускає формування нової системи соціального захисту, 
адекватної цим відносинам. Стосовно соціально-орієнтованої ринкової 
економіки означає, що дана система не привнесена в неї із зовні, а є внутрішнім 
компонентом цивілізованої системи соціально-економічних відносин. 
Чинну модель системи соціального захисту (далі − ССЗ) можна 
охарактеризувати як перехідну, оскільки в даний час відбувається вимушений 
перехід від радянської системи соціального захисту, що мав строго 
функціонально-нормативний характер відповідно до соціально-економічної 
системи, що склалася в СРСР, заснованої на абсолютній державній власності, 
до іншої функціонально-нормативної ССЗ, адекватнішої соціально- 
економічним умовам, що змінилися, специфічною особливістю яких є 
принципово інші способи організації суспільного виробництва і обміну 
(капіталізм, ринкове господарство і т.п.). 
Оскільки під національною системою соціального захисту ми розуміємо 
сукупність діючих у межах національної держави суб’єктів і об’єктів 
соціального захисту, згідно особистим і суспільним нормам здійснюючих 
спільну діяльність за рахунок суспільних і особистих ресурсів з метою 
збереження або відновленні нормального або встановленого нормальним для 
даного суспільства рівня соціальної адаптації і інтеграції в соціум об’єкту 
соціального захисту, який знаходиться під впливом соціальних ризиків, то для 
опису характеристик існуючої ССЗ ми використовуємо нормативно-правову 
базу соціального захисту в нашій країні, відомості про структуру, функції і 
діяльність органів державної влади і управління на державному, регіональному і 
 
82 
місцевому рівнях, види і форми соціального захисту, що надається ними, 
інформацію про недержавні організації соціального захисту, дані про фінансові 
потоки у сфері соціального захисту, їх джерела і одержувачів, а також 
інформацію ЗМІ про різні факти і події у сфері соціального захисту. 
Суспільна потреба в соціальному захисті може бути охарактеризована як 
сукупність життєво важливих потреб категорій населення і осіб, що знаходяться 
в змозі або ситуації, знижуючих нормальний рівень їх соціальної адаптації і 
інтеграції в соціум. 
Оскільки традиційно наука розглядає проблеми соціального захисту як 
проблеми регулювання матеріального добробуту населення, то одним з 
основних завдань соціального захисту є боротьба з бідністю. 
За офіційною статистикою за межею бідності в Україні проживає 28% 
населення, 3% громадян країни живуть менше, ніж на 1 дол. США на день, а 
46%  менше, ніж на 2 дол. США на день. Це значно більше, ніж, наприклад, у 
Білорусі, Казахстані чи Росії. Відповідно до прийнятих міжнародних стандартів 
рівень життя, за яким на одну людину на день витрачається дол. США, є 
абсолютною бідністю [4, с. 63]. 
Мінімальна заробітна плата в Україні на 2015 р. встановлена у розмірі 
1218 р. Середньомісячна зарплата українців у 2014 році виявилася найнижчою 
серед жителів Європи та склала 178 євро [233]. Це посилює тенденцію зростання 
бідності. Для порівняння можна сказати, що за даними МОП, мінімальна 
заробітна плата в більшості країн світу складає 40-60% середньої заробітної плати 
і у декілька разів перевищує фізіологічний прожитковий мінімум. 
Міністерство соціальної політики України на виконання пункту 4.14 
розділу IV Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм 
реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 
2010-2012 роки надало [129]. 
За даними 2013 року – абсолютна бідність в Україні – 20%, у 2014 цей 
показник збільшився до 30% [65]. Згідно оцінкам фахівців, в нашій країні біля 
третини населення знаходиться в украй важкому стані, не маючи можливості 
 
83 
забезпечити собі навіть повноцінне харчування. Можна з упевненістю сказати, 
що щоденно відбувається зростання кількості категорій бідного населення. 
 
 
Рис. 2.1. Динаміка мінімальної заробітної плати в Україні [206, 210] 
 
Так, якщо раніше до даної категорії відносилися в основному такі групи 
населення як інваліди, літні люди, багатодітні і неповні сім’ї, тобто люди з 
обмеженими можливостями працевлаштування, то зараз до категорії бідного 
населення можна віднести і багато груп працюючого населення. 
За  свідченням  Мінсоцполітики,  аналіз  показників  бідності  за  даними  
І півріччя 2014 року свідчить про покращення ситуації з бідністю (рис. 2.2). 
В цілому по країні джерела і способи задоволення суспільної потреби у 
соціальному захисті можна охарактеризувати даними соціальної статистики за 
січень – квітень 2015 року, розміщеними на офіційному сайті Міністерства 
соціальної політики України: За 1 квартал 2015 року грошовий дохід на 1 особу 
склав 6297,6 грн., середня заробітна плата – 3633 грн., середній розмір пенсії 
(на 01.04.2015) – 1594,26 грн. 
Співвідношення між середньодушовим доходом і прожитковим 
мінімумом склало за 1 квартал 2015 року за оцінкою 5,35 рази. Співвідношення 
 
84 
між середньою заробітною платою і прожитковим мінімумом працездатного 
населення склало 2,9 разів за 1 квартал 2015 року. 
 
 
 
Рис. 2.2. Динаміка рівня бідності в Україні [129, 206, 210] 
 
Співвідношення між середньою пенсією і прожитковим мінімумом 
пенсіонера склало за 1 квартал 2015 року за оцінкою 1,67 разів. Співвідношення 
між середнім розміром пенсії і середньою заробітною платою за  1  квартал 
2015 року складало 2, 28 разів. 
Заборгованість із виплати заробітної плати досягла позначки 2млрд грн. 
Чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років у 2014 році у порівнянні з 
2013 роком зменшилася на 1,2 млн осіб та становила 18,1 млн. осіб. Рівень 
зайнятості населення знизився з 60,2% до 56,6%. Зниження рівня зайнятості 
відбулося в усіх регіонах (рис.2.3). 
Чисельність безробітних у 2014 році становила 1,8 млн осіб. Рівень 
безробіття (за методологією МОП) зріс з 7,3 % до 9,3 %. Зростання рівня 
безробіття відбулося в усіх регіонах. Середній розмір допомоги по безробіттю у 
грудні 2014 року становив 1 231,5 гривень, а мінімальний розмір допомоги по 
безробіттю підвищено до 974,40 грн. 
 
85 
 
 
Рис. 2.3. Рівень зайнятості в Україні: регіональний вимір [210] 
 
Таким чином, можна помітити, що соціальний захист в Україні на 
сучасному етапі не вирішує свою основне завдання по боротьбі з бідністю. Це 
може бути обумовлено низкою чинників, серед яких головним, безумовно, є 
політична ситуація на Сході України. Крім того, утриманський підхід до ролі 
держави щодо соціальної підтримки і допомоги, залишковий принцип розподілу 
бюджетних коштів на соціальну політику і соціальний захист. У зв’язку з цим, на 
наш погляд, соціальний захист повинен вирішувати низку проблем, пов’язаних з 
підвищенням рівня і якості життя населення країни. Основними заходами 
боротьби з бідністю на сучасному етапі можуть бути: 
По-перше, необхідна об’єктивна оцінка потребуючих в соціальній 
допомозі і надання їм адресної соціальної допомоги. 
По-друге, поступове підвищення рівня життя населення на основі 
самореалізації кожного громадянина. Даний захід повинен отримати 
пріоритетний розвиток, оскільки держава відмовляється від патерналізму у сфері 
соціального захисту і зберігає за собою функції по захисту найуразливіших 
верств населення. Таким чином, кожна людина повинна в першу чергу сама 
поклопотатися про свій добробут. 
Концепція подолання бідності працездатного населення повинна бути 
 
86 
орієнтована, перш за все, на використання активних методів – створення умов для 
зростання їх доходів шляхом забезпечення зростання заробітної плати, її 
регулярної виплати, розробку і здійснення програм зайнятості населення. 
Також важливе значення для ліквідації бідності серед економічно активного 
населення має проведення активної політики зайнятості, регулювання безробіття, 
надання сприяння у працевлаштуванні слабкоконкурентним на ринку праці 
групам населення, перш за все, молоді, працівникам, що вивільняються з 
підприємств, створення можливостей для перенавчання, перепідготовки і 
професійної орієнтації громадян. Слід урахувати ризики сьогодення – 
скорочення вищих навчальних закладів та спеціальностей призведе до масового 
безробіття серед викладачів вищої школи, адже вони кваліфікаційно і морально 
не готові до працевлаштування, наприклад, на виробництві, і е може стати 
причиною наступного соціального вибуху. Необхідною умовою для скорочення 
масштабів бідності безробітних є уточнення умов і порядку призначення і 
виплати допомоги цій категорії населення. 
Відносно соціально уразливих верств населення, які з об’єктивних причин 
не можуть самостійно розв’язати свої матеріальні проблеми, необхідна конкретна 
допомога, тобто адресна система соціального захисту. 
Одним з основних завдань соціального захисту є забезпечення 
максимально можливої стабільності суспільного життя. Оскільки ринкова 
система не містить адекватних механізмів соціального захисту, то держава 
зобов’язана вживати заходи по збереженню стабільності в суспільстві, 
проводити заходи щодо скорочення масштабів бідності, по недопущенню 
сильного розшарування суспільства, оскільки все це приводить до соціальних 
конфліктів, які можуть перерости в глобальні конфлікти. 
Ще одним завданням соціального захисту нами названий захист від 
чинників, що знижують життєвий рівень населення. До таких чинників відносять: 
– зниження купівельної спроможності гривні – якщо, припустимо на 
початку 2014 р. людина отримувала заробітну плату 4000 грн. при курсі долара 
8 грн., то на початку 2015 р. фактично купівельна спроможність цієї заробітної 
 
87 
плати знизилася якнайменше у 3 рази, адже ціни на споживчі товари напряму 
залежать від курсу долара, який зараз складає 26 грн. і продовжує зростати; 
- розшарування суспільства на коло багатих людей і переважаючу масу 
бідних людей; 
- збільшення бідних верств населення; 
- зростання безробіття; 
- затримка виплат заробітної плати, пенсій і допомоги; 
- криміналізація суспільства і господарської діяльності. 
Зростання безробіття, що відзначається, негативно позначається на рівні 
життя населення. Велика частина працездатного населення не має можливості 
самостійно забезпечувати собі і своїй сім’ї хоча б мінімальний рівень 
добробуту. Особливо це актуально для сімей вимушених переселенців. Розміри ж 
допомоги з безробіття не відповідають величині прожиткового мінімуму. Сайт 
Федерації профспілок України повідомляє, що Фонд соціального страхування із 
тимчасової втрати працездатності прийняв рішення про подовження дії 
мінімального розміру допомоги по безробіттю 80 % від прожиткового мінімуму 
для працездатних осіб на 2015 рік [116]. 
Кількість економічно неактивного населення  у  2014  році  становила  
12,0 млн осіб, що на 753 тис особи більше, ніж у 2013 році. Серед економічно 
неактивних громадян кожен другий був пенсіонером, кожен п’ятий – учнем або 
студентом, а також виконував домашні обов’язки. 
Державну соціальну допомогу на кінець 2014 року отримувало 246,9 тис. 
малозабезпечених сімей. Чисельність отримувачів зазначеної допомоги у 
порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 37 %. 
Допомогу сім’ям з дітьми отримувало 2 088 тис осіб, що на 29,3 % менше у 
порівнянні з відповідним періодом попереднього року. 
У 2014 році компенсацію призначено 11 146 сім’ям, субсидії для 
відшкодування  витрат  на  оплату  житлово-комунальних  послуг  отримували  
1 171,1 тис сімей [206, 210]. 
На кінець 2014 року у сімейних формах виховання (опіка, піклування, 
 
88 
прийомні   сім`ї   та   дитячі    будинки    сімейного    типу)    виховувалось 
понад 73 тис дітей-сиріт та  дітей,  позбавлених  батьківського  піклування  
(87,5 % від загальної кількості дітей зазначеної категорії). 
В Україні отримує допомогу 3,8 млн. сімей. Наприклад, у 2013 р. 
виплачено допомог на суму 39,6 млрд.грн. На рис.2.4 наведена динаміка 
надання соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. 
 
Рис. 2.4. Розмір соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям [склад. за [210] 
Жертвами збройного конфлікту на Сході України стали мільйони осіб, 
багато з яких вимушені були залишити свої домівки. Перша хвиля міграції з 
Криму припадає на березень 2014 року, далі мали місце ще кілька хвиль 
переміщення населення із непідконтрольних українській владі територій 
Донецької та Луганської області. 
Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо 
переміщених осіб”, прийнятим у жовтні 2014 року (із змінами, внесеними у 
грудні 2014 року та березні 2015 року) введено поняття “внутрішньо 
переміщена особа”, тобто визначено статус людей, що перемістилися з 
тимчасово окупованих територій та територій проведення антитерористичної 
операції, а також визначені гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо 
переміщених осіб [149]. 
З метою посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб 
було запроваджено облік цих категорій осіб. Для забезпечення соціального 
захисту внутрішньо переміщених осіб врегульовано низку питань: 
 
89 
 спрощено процедуру набуття статусу безробітного, а також скорочено 
перелік необхідних документів для його набуття; 
 спрощено процедуру працевлаштування, зокрема за відсутності у 
працівника доступу до трудової книжки внаслідок надзвичайної ситуації; 
 спрощено порядок реєстрації трудового договору між працівником і 
фізичною особою, яка використовує найману працю, в частині розширення 
можливості припинення дії укладеного трудового договору в центрі зайнятості 
незалежно від місця реєстрації такого договору; 
 урегульовано механізм щодо призначення та відновлення державних 
допомог та інших соціальних виплат за місцем фактичного проживання; 
 спрощено механізм надання реабілітаційних послуг інвалідам та дітям- 
інвалідам і забезпечення їх засобами реабілітації; 
 запроваджено надання одноразової допомоги за рахунок благодійних 
коштів від фізичних та юридичних постраждалим особам, які перебувають у 
складних життєвих обставинах, та не мають можливість самостійно піклуватися 
про особисте (сімейне) життя; 
 використання для надання одноразової допомоги постраждалим 
особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, що спричинені 
соціальним становищем, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не 
набула або втратила) здатність чи можливість самостійно піклуватися про 
особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті; 
 запроваджено надання внутрішньо переміщеним особам допомоги на 
проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. 
Грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім’ю та 
виплачується одному з її членів у таких розмірах: 
 для непрацездатних осіб (пенсіонери, інваліди, діти) – 884 гривні на 
одну особу (члена сім’ї); 
 для працездатних осіб – 442 гривні на одну особу (члена сім’ї). 
Станом на 31.12.2014 p. 37 131 осіб, які звернулися за соціальною 
 
90 
допомогою, призначено різні види соціальної допомоги 34 034 особам. За 
призначенням щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на 
проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, станом на 
31.12.2014 p. звернулися 243 108 сімей, з них призначено допомогу – 211 158 
сім’ям [129]. 
Таким чином, слід зазначити, що заходи по соціальному захисту повинні 
бути спрямовані на створення умов для того, щоб кожен громадянин  мав 
можливість самостійно трудитися і забезпечувати собі і своїй сім’ї певний рівень 
життя і добробуту. 
До нормативно-правової бази соціального захисту в нашій країні слід 
відносити: 
 Конституцію України (у частині встановлення соціальних прав 
громадян і функцій соціальної держави), 
 загальновизнані норми міжнародного права в даній сфері (якщо вони 
не суперечать національному праву), 
 закони України по ратифікації норм міжнародного права в даній сфері; 
 кодифікуюче законодавство – Сімейний, Трудовий, Податковий, 
Кримінальний, Цивільний і ін. кодекси України (у частині встановлення 
механізмів реалізації соціальних прав громадян і функцій соціальної держави), 
 спеціальне законодавство і підзаконні акти з питань соціального 
страхування, соціального забезпечення, пенсійного і медичного страхування, 
соціального захисту окремих категорій громадян, зокрема бюджетне, 
приймається на державному, регіональному і місцевому рівні, законодавчі і 
інші правові акти, що встановлюють норми у сфері соціального захисту при 
регулюванні діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, 
професійної діяльності і ін. 
З метою здiйснення соцiального захисту громадян законодавство України 
визначає державну полiтику та регулює вiдносини у сферi надання соцiальної 
допомоги окремим категоріям населення. 
Перелік та коротка характеристика (за основними цільовими групами, 
 
91 
сферою регулювання, метою прийняття, значенням та актуальністю) основних 
актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального 
забезпечення представлено за допомогою таблиці (Додаток Д). 
Основу правового механізму складають нормативно-правові акти, які 
регулюють соціальний захист. Національне законодавство у сфері соціального 
захисту та соціального забезпечення почало формуватися 1990 року – ще до 
проголошення незалежності України – на сьогодні тільки на рівні законів 
складається щонайменше з 58 документів, які безпосередньо встановлюють ті 
або інші види пільг, соціальних та компенсаційних виплат, а також соціальних 
послуг для різних категорій осіб. Так, з усього масиву проаналізованих законів 
27 передбачають різні заходи соціального захисту для соціально вразливих 
категорій осіб, ще стільки ж встановлюють спеціальний соціальний захист для 
представників певних професій, і всього 4 закони передбачають різні заходи 
соціального захисту за певні заслуги (табл. 2.1). 
Таблиця 2.1 
 
Акти законодавства, які передбачають різні форми соціального захисту для 
різних категорій громадян 
 
 Соціальні та 
Категорії Соціальні 
Пільги компенсаційні 
громадян послуги 
виплати 
За соціальною 
27 18 14 
ознакою 
За професійною 
27 16 - 
ознакою 
За заслуги 4 3 3 
Всього (актів 
58 37 17 
законодавства): 
 
 
На думку міністра соціальної політики України Павла Розенка, на 
сьогоднішній день існує близько сотні пільг, які не фінансуються державою, так 
звані “фіктивні пільги”. “Близько 100-150, як правило, фіктивних пільг, 
компенсацій, преференцій, які є в законодавстві, але ресурсів на них ніколи не 
 
92 
було і не буде. Це радянська система, коли людині не платили зарплату, а давали 
якусь пільгу. От них, які ніколи не працювали, чинне законодавство потрібно 
очистити”, – зазначив Розенко. Також міністр додає, що тепер пільги будуть 
лише у тих людей, які цього потребують. “Переходимо на адресність. Пільги 
будуть не просто в категорії людей,  як зараз (коли неважливо, який дохід –       
1 тис. грн. або 100 тис. грн.), а саме в тих, хто цього потребує” [172]. 
Починаючи з 1990 року, у різні періоди законодавці використовували 
різний інструментарій для розвитку системи соціального захисту та соціального 
забезпечення в Україні. Так, у законодавчих актах різних періодів 
простежується вплив принципово відмінних концептуальних підходів та 
моделей, серед яких визначальними є радянська модель (домінування пільг та 
соціальних виплат, які часто підміняють належний рівень заробітної плати та 
матеріального забезпечення) і європейська модель (домінування соціальних 
послуг та соціальної роботи, спрямованих на підтримку найбільш соціально 
вразливих категорій та осіб, що опинилися у складних життєвих обставинах) 
[20, с. 378]. 
У більшості проаналізованих актів чинного законодавства у сфері 
соціального захисту та соціального забезпечення перевага надається 
нематеріальній (натуральній) формі соціального захисту – пільгам та 
соціальним послугам. У свою чергу, пільги більшою мірою притаманні 
радянській моделі й незаперечно домінують у чинному законодавстві, а 
соціальні послуги – європейській, і на даний час вони мало поширені (це 
пояснюється тим, що ця форма соціального захисту почала розвиватись 
порівняно недавно і найбільше притаманна законодавчим актам, прийнятим 
упродовж 2004-2008 років). Разом з тим, у чинному законодавстві 
використовується і грошова форма соціального захисту у вигляді різноманітних 
соціальних та компенсаційних виплат – вона широко застосовується як у 
радянській (матеріальна та грошова допомога, доплати, надбавки, підвищення 
до заробітної плати тощо), так і в європейській (соціальна допомога, адресні 
компенсації та відшкодування тощо) моделі (табл. 1 Додатку Ж). 
 
93 
Для того, щоб проаналізувати особливості функціонування системи 
соціального захисту та соціального забезпечення, до якої в Україні належать, 
перш за все, пільги, соціальні та компенсаційні виплати, а також соціальні 
послуги, слід простежити тенденцію розвитку механізмів соціального захисту 
(табл. 2 Додатку Ж). 
На виконання міжнародних зобов’язань держави, а також відповідно до 
визначених у Програмі реформ на 2010-2014 рр. пріоритетів соціального 
розвитку, в Україні розпочалися системні трансформації національної 
соціальної політики, зокрема сфери соціального обслуговування населення в 
частинах: 
1) створення ефективної системи надання соціальних послуг, підвищення 
їх якості та рівня задоволення потреб отримувачів таких послуг; 
2) оптимізації мережі установ та закладів, що надають соціальні послуги; 
3) підвищення ефективності використання коштів та управління 
бюджетними видатками на соціальні послуги; 
4) впровадження стандартів якості соціальних послуг; забезпечення 
контролю за якістю соціальних послуг на підставі впровадження державних 
стандартів та забезпечення контролю за їх дотриманням; 
5) введення ринкових механізмів у функціонування системи соціальних 
послуг та запровадження механізму соціального замовлення соціальних послуг 
недержавним інституціям, які визнаються як рівні суб’єкти надання соціальних 
послуг [84, с. 126]. 
Сфера соціальних послуг в Україні регулюється, перш за все, Законами 
України “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю”, “Про соціальні 
послуги”, “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” та 
ін. [146, 147, 162]. Її базові механізми розкриті у таких підзаконних актах як, 
Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із 
закладами охорони здоров’я щодо надання медичної допомоги та соціальних 
послуг дітям і молоді (2006 р.), Постанова КМУ № 1417 “Деякі питання 
діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання 
 
94 
соціальних послуг)” (2009 р.), Загальне положення про центр соціальних служб 
для сім’ї, дітей та молоді (2013 р.) [55, 64, 140]. 
У 2012 р. розпочато поступове скорочення обсягу соціального 
законодавства, гармонізацію та уніфікацію нормативних актів; узгоджуються 
термінологічні розходження та визначаються єдині принципи надання соціальних 
послуг. Внесення змін до Законів України “Про державні соціальні стандарти та 
державні соціальні гарантії”, “Про соціальні послуги”, прийняття Закону України 
“Про громадські об’єднання” (22.03.2012 р.) [146, 148, 162] створили підґрунтя  
для підвищення ефективності соціального обслуговування населення, надавши 
змогу: 
– перейти від вузького розуміння соціальних послуг як діяльності 
закладів соціального обслуговування (перш за все, стаціонарних), до їх 
ширшого визначення як комплексу заходів щодо надання допомоги особам, 
окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах 
(СЖО) і не можуть самостійно їх подолати [162]; 
– розширити визначення СЖО (обставини, спричинені інвалідністю, 
віком, станом здоров’я, соціальним становищем, життєвими звичками і 
способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула 
або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте 
(сімейне) життя та брати участь у суспільному житті), а отже і перелік груп, які 
мають право отримати соціальні послуги; 
– запровадити інститут стандартизації соціальних послуг та законодавчо 
закріпити поняття показників якості соціальних послуг як основи для їх 
стандартизації; 
– визначати потреби громади у соціальних послугах, їх видах та обсягах, 
та надавати послуги на підставі цих потреб, а не виходячи з інституційної 
спроможності місцевих закладів соціального обслуговування. Унормовано 
перехід від орієнтації на послуги, що надаються стаціонарними закладами, до 
обслуговування за місцем проживання та заходів із профілактики виникнення 
СЖО: 
 
95 
– запроваджений та розвивається інститут фахівців із соціальної роботи, 
які мають виявляти кризові сім’ї й з’ясовувати їх проблеми, надавати їм 
психологічну й правову допомогу, сприяти у працевлаштуванні, отриманні 
виплат і пільг тощо. Водночас, ступінь підготовленості фахівців до надання 
соціальних послуг в значній кількості випадків є недостатнім як за освітньо- 
кваліфікаційним рівнем, так і за напрямами освіти. Це зумовлено, зокрема, 
відсутністю достатньої нормативної бази, яка б регулювала діяльність 
зазначеної категорії надавачів соціальних послуг; 
– завдяки змінам до Закону “Про державні соціальні стандарти та 
державні соціальні гарантії” (Ст. 8) розширено коло осіб, для яких встановлені 
нормативи соціальних послуг; забезпечена можливість визначення переліку, 
видів, обсягів, норм та нормативів соціальних послуг, що надаються за рахунок 
державного та місцевого бюджетів. 
– розробити механізм соціального замовлення для організацій 
недержавного та приватного секторів та унормувати диференційований підхід 
до оплати соціальних послуг. 
Проте потребують узгодження Закони України “Про соціальні послуги” 
та “Про місцеве самоврядування” (ст. 34 “Повноваження у сфері соціального 
захисту”), адже перелік власних і делегованих повноважень органів місцевого 
самоврядування відстає від змін у соціальному законодавстві, перш за все в 
частині, що регулює забезпечення соціального обслуговування (надання 
соціальних послуг) за місцем проживання. Потребують унормування і статус 
фахівців із соціальної роботи та їх стосунки з органами місцевого 
самоврядування [249]. 
Важливим кроком щодо розвитку правового механізму соціального 
захисту стало прийняття Стратегії реформування системи надання соціальних 
послуг  (Розпорядження  Кабінету  Міністрів  України  від  08  серпня  2012 р. 
№ 556-р), яка визначає пріоритетні напрями удосконалення соціального 
обслуговування: розширено перелік послуг, що надаються за місцем 
проживання; вводиться оцінка потреб дитини та її сім’ї як обов’язкова умова 
 
96 
планування та надання соціальних послуг з акцентом на підвищення 
батьківської компетентності; передбачено створення реєстрів надавачів і 
отримувачів соціальних послуг тощо [226]. 13 березня 2013 р. затверджено 
План заходів на 2013-2016 роки щодо реалізації Стратегії і – що важливо – 
встановлений графік ретельно виконується. План передбачає забезпечення 
поступового переходу до роздержавлення системи соціальних послуг, що є 
логічним та позитивним кроком. Водночас, згідно з дослідженнями експертів 
Організації економічного співробітництва та розвитку [69] частка 
некомерційного сектору у загальній кількості установ, що надають соціальні 
послуги, не перевищує 10 % через їх нерентабельність та неприбутковість; отже 
державні (комунальні) установи все одно залишаться головними надавачами 
соціального обслуговування, і не слід покладати надмірних сподівань на 
активність приватного та громадського сектору. Натомість, доцільно 
розширити повноваження органів місцевого самоврядування у частині 
визначення потреби територіальної громади у соціальних послугах та 
забезпечення власних джерел їх фінансування. Сучасним вектором 
реформування системи соціального захисту в Україні є Стратегія сталого 
розвитку “Україна – 2020”, схвалена Указом Президента України від 12 січня 
2015 року №5/2015 [224]. 
Основні проблеми соціального захисту в Україні наведено на рис. 2.5. 
Чинну модель соціального захисту в Україні характеризує дефіцит засобів 
і великі нездійсненні зобов’язання, які узяла на себе держава. Її можна вважати 
пасивною дефіцитно-патерналістичною [219]. ЇЇ основні характеристики 
наведені у табл. 1 Додатку 3. Вона пасивна, оскільки не стимулює трудову 
активність. Патерналістична вона є тому, що фінансує і реалізує заходи щодо 
соціального захисту в основному держава. Дефіцитна – тому, що засобів на 
повноцінну, всебічну соціальну допомогу у держави не вистачає. Елементом 
ринкових відносин є залучення незначною мірою засобів громадських 
організацій і приватних підприємств і осіб до фінансування і реалізації окремих 
елементів соціального захисту і певні зусилля по організації самозайнятості 
 
97 
населення. 
 
Загальна проблема: малоефективний соціальний захист населення 
 
 
 
 
 
 
Рис. 2.5. Проблеми соціального захисту в Україні 
 
Основними недоліками чинної моделі соціального захисту в Україні є: 
 переоцінка ролі і можливостей держави в соціальному захисті 
(перевантаження бюджету, неможливість забезпечити гідний життєвий рівень і 
т.д.);
 ігнорування потенціалу самодопомоги окремих груп соціально 
незахищеного населення;
 недооцінка можливостей ринкової економіки в соціальному захисті.
На даний час акцент в соціальному захисті робиться на матеріальній 
підтримці. В той же час людина, що втратила роботу або одержала інвалідність, 
біженець і т.п., хворобливо переживає втрату соціального статусу і потребує 
соціально-психологічної реабілітації. 
Так, наприклад, з травня 2013 року розпочалася видача ваучерів для 
підтримання конкурентоспроможності осіб віком від 45 років на ринку праці 
 
98 
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 p. 
№ 207 “Про затвердження Порядку видачі ваучерів для підтримання 
конкурентоспроможності осіб на ринку праці”. 
Необхідна розробка моделі соціального захисту, що враховує як світовий 
досвід, так і реалії сучасного етапу розвитку країни. 
Як свідчать дослідження, проведені останнім часом, в Україні соціальна 
політика не забезпечила повною мірою виконання Конституції України, яка 
визначає Україну соціальною державою, так як привела до істотного зниження 
життєвого рівня основної маси населення [32]. 
Таким чином, можна констатувати, що в Україні сформована модель 
соціального захисту, яка вимагає зміни, оскільки на даний момент більшість її 
заходів є пасивними. Таке положення справ знижує мотивацію населення до 
самостійного забезпечення свого матеріального благополуччя. Система 
соціального захисту, що склалася, носить патерналістський характер і  
породжує у людей утриманські настрої. Тому вдосконалення системи 
соціального захисту повинне йти в двох напрямах. З одного боку, соціальна 
держава, до якої прагне Україна, повинна проявляти велику турботу про своїх 
громадян, а з другого боку – повинні виявлятися механізми, які спонукають 
людей до активного пошуку і прагнення самим піклуватися про свій добробут. 
 
2.2 Механізми функціонування чинної моделі соціального захисту 
 
 
Важливим механізмом функціонування чинної моделі соціального 
захисту є інституційний. 
Сукупність державних інститутів соціального захисту ділять відповідно 
до рівнів влади і відношення до даного питання, на думку І.Е.Богданової, їх 
слід розділити на три групи [19]: 
Перша група – це ті державні інститути, в обов’язки яких входить 
регулювання багатьох, практично всіх сторін життєдіяльності суспільства; 
комплекс функцій соціального захисту громадян є однією з складових частин їх 
 
99 
загальної компетенції разом з іншими функціональними комплексами. До таких 
інститутів відносяться (розглядаючи загальне через специфіку України): 
Президент країни з його адміністрацією, найвищий законодавчий орган – 
парламент, Кабінет Міністрів, регіональні і місцеві органи влади, органи 
місцевого самоврядування. 
Друга група – це державні органи, для яких головною справою в змісті їх 
діяльності є рішення соціальних питань, що в певному ракурсі може 
розглядатися як виконання функцій соціального захисту. Сюди відносяться: 
Міністерство соціальної політики України, Пенсійний Фонд України, 
Міністерство охороти здоров’я України і деякі інші ланки державного апарату 
разом з їх місцевими органами. До цієї групи входять також Міністерство 
освіти і науки України, Міністерство культури України та ін., оскільки 
виконання функцій, що відносяться до їх обов’язків, завжди, так чи інакше, 
включає соціальний захист людей. До цієї ж групи слід віднести і Міністерство 
внутрішніх справ України, оскільки головним його завданням є саме захист 
населення від злочинних посягань. 
Третя група – це державні органи, призначені займатися управлінням в 
інших сферах по відношенню до соціальної: Міністерство оборони України, 
Міністерство фінансів України, Міністерство енергетики та вугільної 
промисловості України та інші разом з органами такого ж роду в місцевих 
адміністраціях. Головне в їх діяльності, звичайно ж, не питання соціального 
захисту, але, проте, вони тією чи іншою мірою повинні ними займатися. 
Діяльність подібного роду спеціалізованих інститутів повинна знаходитися під 
контролем тих інститутів, головним призначенням яких є соціальний захист. 
До органів державної влади і місцевого самоврядування, які здійснюють 
пряме і непряме управління національною системою соціального захисту, слід 
відносити: 
1. На державному рівні: 
1.1. Президент України (як гарант Конституції, функції безпосереднього 
керівництва або надання соціального захисту не виділені). 
 
100 
1.2. Верховна Рада України (як орган законодавчої влади, формуючий 
нормативно-правову базу держави, зокрема відносно соціального захисту). 
1.3. Кабінет Міністрів України (як найвищий орган виконавчої влади, 
здійснюючий функції державного управління на державному рівні, зокрема 
відносно соціального захисту). 
1.4. Центральні органи виконавчої влади: Міністерство соціальної 
політики України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство 
молоді та спорту України, служби, агентства і фонди (служби у складі 
Мінсоцполітики та сфери його управління (Державна служба з питань праці, 
Державна служба у справах ветеранів війни та учасників АТО, Державна 
служба зайнятості, міжрегіональні центри професійної, медико-фізичної та 
соціальної реабілітації інвалідів, Фонд соціального захисту інвалідів), Державна 
міграційна служба України, Державна служба України у справах ветеранів 
війни та учасників антитерористичної операції, Державна служба України з 
питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних 
захворювань, Державна пенітенціарна служба України, Державна інспекція 
України з питань праці, Пенсійний фонд України, Фонд соціального 
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних 
захворювань України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати 
працездатності (самоврядна організація) тощо; 
1.5. Дорадчі і координаційні органи (Громадська Рада Міністерства 
соціальної політики України, Національна експертна комісія з питань захисту 
суспільної моралі тощо). 
Основними напрямами діяльності Мінсоцполітики є: 
1. Соціальний розвиток (соціальна політика, соціальна політика відносно 
сім’ї жінок і дітей, соціальний захист інвалідів, дмографічна політика, 
підтримка дітей, що знаходяться у важкій життєвій ситуації, соціальний захист 
громадян постраждалих в результаті надзвичайних ситуацій, соціальний захист 
ветеранів, рівень життя і доходів населення, соціальне страхування, соціальне 
обслуговування громадян, захист прав споживачів, розвиток громадянського 
 
101 
суспільства). 
2. Пенсійне забезпечення . 
3. Трудові відносини (ринок праці, соціальне партнерство і трудові 
відносини, трудова міграція, охорона праці, оплата праці, захист прав 
трудящих, зайнятість населення в бюджетній сфері. 
Основними завданнями Мінсоцполітики є: 
 забезпечення формування та реалізація державної політики:
 у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової 
міграції, трудових відносин, загальнообов’язкового державного соціального та 
пенсійного страхування, соціального діалогу, волонтерської діяльності, з 
питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту 
прав дітей, запобігання насильству в сім’ї, протидії торгівлі людьми, а також 
захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в 
Україну, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, надання 
гуманітарної допомоги, соціальних послуг особам, окремим соціальним групам, 
які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх 
подолати;
 щодо соціального захисту, зокрема інвалідів, осіб, на яких 
поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту”, ветеранів праці, ветеранів військової служби, жертв 
нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій;
 забезпечення формування та реалізації державної політики:
 щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають 
загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;
 щодо соціального захисту ветеранів війни та учасників 
антитерористичної операції, зокрема забезпечення їх психологічної реабілітації, 
санаторно-курортного лікування, технічними та іншими засобами реабілітації, 
житлом, надання освітніх послуг, організації поховання, а також соціальної та 
професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з
 
102 
військової служби, та учасників антитерористичної операції; 
 у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження 
з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду;
 щодо здійснення державного нагляду та контролю за додержанням 
вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове 
державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та 
виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів 
матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих 
осіб;
 щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних 
соціальних гарантій для населення;
 здійснення в межах повноважень, передбачених законом, державного 
нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування 
[136].
На регіональному рівні: 
2.1. Голова обласної державної адміністрації (функції безпосереднього 
керівництва або надання соціального захисту не виділені). 
2.2. Обласна рада (як орган законодавчої влади, формуючий нормативно- 
правову базу регіону, зокрема відносно соціального захисту). 
2.3. Структурні підрозділи обласної державної адміністрації (як органу 
виконавчої влади, який здійснює функції державного управління на 
регіональному рівні, зокрема відносно соціального захисту, що здійснюють в 
цілому або роздільне управління в регіональній системі соціального захисту  
або аналогічних системах (кожен регіон має свій функціональний розподіл в 
соціальній сфері, зокрема: Департамент соціального захисту населення, 
Департамент фізичної культури і спорту, сім’ї та молоді, Служба у справах 
дітей, Департамент охорони здоров’я, Департамент освіти і науки і т.п.). 
2.4. Правоохоронні органи, що здійснюють на території регіону 
визначену законом взаємодію з певними категоріями громадян (мігранти, 
біженці, ув’язнені, правопорушники, зокрема неповнолітні, і т.п.). Так, у складі 
 
103 
регіональних УВС можуть бути Інспекції у справах неповнолітніх, 
витверезники, спецлікарні і т.д. 
2.5. Регіональні відділення позабюджетних фондів (Пенсійного Фонду 
України тощо). 
2.6. Наглядові органи центральних органів влади. 
На місцевому рівні: 
3.1. Голова ради . 
3.2. Законодавчі органи місцевого самоврядування. 
3.3. Виконавчі комітети органів місцевого самоврядування, що мають в 
своєму складі органи прямого і непрямого управління соціальним захистом на 
місцевому рівні. 
До державних організацій соціального захисту безпосередньо відносяться 
установи і підприємства соціального обслуговування, зокрема: 
 комплексні центри соціального обслуговування населення,
 територіальні центри соціальної допомоги сім’ї та дітям,
 центри соціального обслуговування,
 соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх,
 центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків,
 соціальні притулки для дітей і підлітків,
 центри психолого-педагогічної допомоги населенню,
 центри екстреної психологічної допомоги по телефону,
 центри (відділення) соціальної допомоги вдома,
 притулки нічного перебування,
 спеціальні будинки для самотніх людей похилого віку,
 стаціонарні установи соціального обслуговування: будинки-інтернати 
для людей похилого віку і інвалідів, психоневрологічні інтернати, дитячі 
будинки-інтернати для розумово відсталих дітей, будинки-інтернати для дітей з 
фізичними недоліками,
 геронтологічні центри,
 
104 
 інші установи, що надають соціальні послуги.
Об’єктами соціального обслуговування є: пенсії, допомоги; умови 
призначення пенсій; розміри пенсій; причини і групи інвалідності; трудовий 
стаж і його обчислення; обчислення пенсії і заробітку; надбавки до пенсій; 
пільги різним категоріям громадян та ін. 
До видів і форм соціального захисту, що надаються в Україні на сьогодні, 
в контексті загальної теорії соціального захисту, можна відносити низку 
інстітуціалізованих, організованих і неорганізованих видів і форм соціального 
захисту, описаних у табл. 2. Додатку З. 
Недержавні елементи національної системи соціального захисту 
об’єднують недержавні організації і приватних осіб, що так чи інакше беруть 
участь в наданні заходів соціального захисту. 
До недержавних організацій соціального захисту слід відносити: 
1. Вітчизняні громадські об’єднання і асоціації визнаних об’єктів 
соціального захисту (Українське товариство сліпих, Українське товариство 
глухих і т.ін.). 
2. Міжнародні громадські організації – визнані суб’єкти соціального 
захисту, зокрема їх українські відділення і філії (“Червоний хрест”, “Лікарі без 
меж”, “Міжнародна організація по міграції”, “Армія порятунку” і т.п.) 
3. Комерційні і некомерційні організації, що здійснюють надання 
соціальних і інших послуг об’єктам соціального захисту за власний або чужий 
рахунок, зокрема благодійні фонди і громадські організації, зокрема 
волонтерські (Благодійна Організація “Дитячий Фонд України” Фонд 
“Допоможемо” і ін.), приватні будинки людей похилого віку і т.п., вітчизняні і 
іноземні [17]. 
4. Організації різної організаційно-правової форми і форми власності, 
здійснюючі власні програми соціального захисту відносно персоналу і членів їх 
сімей (корпоративні програми медичного, пенсійного і іншого страхування, 
додаткового забезпечення і т.д.) [213]. 
5. Організації різної організаційно-правової форми і форми власності, 
 
105 
здійснюючі власні програми соціального захисту відносно конкретних осіб – 
об’єктів або організацій соціального захисту (індивідуальна оплата коштовного 
лікування, шефство над дитячим будинком і ін.), а також ті, що фінансують або 
якимсь що іншим чином беруть участь в програмах соціального захисту інших 
організацій або органів державної влади, зокрема організація допомоги 
конкретним індивідам з використанням діяльнісних ресурсів (допомога в 
усиновленні – телепрограма “Поки всі вдома”, рубрика “У вас буде дитина”, 
допомога в оплаті лікування і операцій – портал “LB.ua” і ін.). 
До недержавних суб’єктів соціального захисту, що не є організаціями, 
можна відносити все населення України (індивідів, приватних осіб), а також 
іноземних громадян різного віку, соціального статусу, рівня доходу, 
добровільно або добровільно-примусово надаючих заходи соціального захисту 
відносно конкретних або сукупних об’єктів соціального захисту. Природними 
(первинними) суб’єктами соціального захисту звичайно є родичі, сусіди, друзі і 
знайомі конкретного об’єкту соціального захисту, у тому числі і примушувані 
до таких дій законами України. Всі інші приватні особи, які бажають 
здійснювати заходи соціального захисту, є штучними (вторинними) суб’єктами 
соціального захисту, діючими відповідно до власної системи мотивації 
(переконаннями, цінностями, можливостями і ін.), не потребуючими 
(благодійність, подарунки потерпілим, милостиня і ін.) або потребуючими в 
державній легітимізації (усиновлення, опікунство і ін.). 
Приватні особи, що так чи інакше беруть участь в наданні заходів 
соціального захисту, можуть робити це на платній (консультанти, посередники, 
опікуни і ін.) і безкоштовній (благодійники, волонтери, добровільні опікуни і 
ін.) основі, здійснюючи її у формі дій (допомоги), грошей (фінансування, 
милостиня і ін.), предметів (речі і ін.) на різних організаційних рівнях, зокрема в 
ході безпосереднього або опосередкованого спілкування з об’єктом захисту. 
Сукупність організацій, що здійснюють управління, координацію, 
планування, вироблення і реалізацію діяльності з надання потребуючим членам 
суспільства допомоги в підтримці їх життєдіяльності може розглядатися як 
 
106 
складна організаційна система соціального захисту. Всі елементи цієї системи 
знаходяться в певному взаємозв’язку, впливають на властивості один одного і на 
властивості системи в цілому, взаємодіючи в процесах цілеспрямованого 
функціонування системи [85, 112, 187, 188]. 
Система соціального захисту є: 
 відкритою, пов’язаною із зовнішнім середовищем і гіперсистемою 
народного господарства;
 стохастичною, що змінюється як під цілеспрямованою дією зовнішнього 
середовища, так і під впливом безлічі зовнішніх і внутрішніх чинників;
 штучною, створеною суспільством для вирішення конкретних соціальних 
завдань.
Складність процесів соціального захисту обумовлює доцільність 
використання для їх аналізу і вдосконалення методів системного аналізу [187]. Він 
дозволяє формалізувати і обгрунтувати процес пошуку рішень по 
вдосконаленню моделі соціального захисту. Основними етапами системного 
аналізу є: формулювання проблеми; встановлення напрямів її рішення; 
структурний аналіз системи, встановлення залежності результатів її 
функціонування від параметрів стану; встановлення необхідних змін  
параметрів моделі для досягнення поставленої мети [258]. 
Для функціонування моделі соціального захисту суспільство надає наступні 
ф
ресурси: фінансові (P СЗ); товарні (послуги), які надаються в процесі соціального 
о м
обслуговування (P СЗ ) і матеріальна база для їх вироблення (P СЗ). 
Стан моделі характеризується: 
 безліччю даних, що описують основні параметри організацій, що 
здійснюють різні функції по соціальному захисту (спеціалізацію, кількість 
працівників, забезпеченість площами, інвентарем і обладнанням, пропускна 
спроможність і т.д.);
 технологією, процедурами здійснення соціального захисту.
Виходами моделі є результати її функціонування. Це реалізовані заходи 
щодо забезпечення захищеності людей, не здатних самостійно розв’язати свої 
 
107 
проблеми життєзабезпечення. Оцінкою якості функціонування моделі 
соціального захисту може служити її ефективність, що характеризується 
співвідношенням цілей, кінцевих результатів (тобто міри досягнення 
поставленої мети), використаних для цього ресурсів. Функцією будь-якої 
системи є перетворення входів у виходи. 
Дамо описи входу, виходу і стану системи соціального захисту (Сзн ), 
тобто побудуємо її модель. 
Вхід формується зовнішнім середовищем, в якому функціонує система 
Сзн. Зовнішнє середовище окрім імпульсу до діяльності Сзн виробляє так само 
обурення, небажані дії. Входом системи є: держава в реалізації своєї соціальної 
1 2
політики В сз; потреба суспільства в соціальному захисту своїх членів (В сз); 
3
ресурси, які суспільство готово надати для цієї мети (В сз); стан системи 
описується безліччю параметрів, її характеризуючих (Xсз). 
Потребу суспільства в соціальному захисті можна охарактеризувати: 
наявністю соціально незахищених людей (В1); потребою в створенні умов для 
нормальної життєдіяльності всіх членів суспільства (В2); наявністю соціальної 
напруги в суспільстві (В3). 
Потреби суспільства в соціальному захисті формулюються при розробці 
соціальної політики держави і трансформуються в цілі, які ставляться перед 
системою соціального захисту. Вони можуть виражатися набором показників, 
таких як: 
 збільшенням середнього прожиткового мінімуму на n –у величину;
 скороченням на n-у кількість людей, що знаходяться за межею бідності;
 збільшенням пенсій на певну величину і впорядкуванням її виплат;
 створенням нових дитячих будинків і т.д.;
 збільшенням кількості і якості послуг з соціального обслуговування 
населення;
 зниженням безробіття на n-у величину і т.д.
у
Підсистема С СЗ, перш за все, здійснює наступні функції управління 
 
108 
о
підсистемою С СЗ : 
 встановлює принципи і ознаки всієї структуризації соціально 
незахищеної частині населення (об’єкту соціального захисту), його розподілу 
на специфічні соціально-демографічні групи, що потребують спеціалізованого 
1
підходу до забезпечення їх соціальної захищеності (У СЗ);
 регулює розподіл ресурсів між окремими спеціалізованими елементами 
о 2
підсистеми С СЗ та між окремими людьми (У СЗ );
 виробляє управлінські рішення по зміні параметрів стану операційної 
2
системи (У СЗ ).
До цієї підсистеми належать суб’єкти управління соціальним захистом. 
Операційна система складається з набору організацій, що здійснюють для 
різних соціально незахищених груп населення різні види соціальної допомоги 
о о о
(С СЗ1; С СЗ2» ... С СЗn) та механізмів соціального захисту. 
о
Входом підсистеми С СЗ є: 
 всі види ресурсів, що надаються суспільством для соціального захисту 
(люди, потребуючі в соціальному захисті);
 у
управлінські впливи підсистеми С СЗ, які регулюють: розподіл об'єктів 
1
соціального захисту на спеціалізовані групи (У СЗ), розподіл ресурсів між 
2
спеціалізованими блоками системи (У СЗ );
 управлінський вплив, що визначає параметри стану операційної 
системи (У 3СЗ).
о
Виходом підсистеми С СЗ є результати дій по соціальному захисту 
(кількість людей, що одержали соціальний захист і якісна характеристика 
наданих допомог). 
Проведемо структурний аналіз системи соціального захисту населення 
Сзн, виділимо її основні підсистеми і елементи; визначимо їх взаємозалежність і 
зв’язок між основними параметрами (рис.2.6). 
Система соціального захисту (Сзн) складається з підсистем: 
 підсистеми, що здійснює управління процесом соціального захисту
 
109 
у
(планування, координація, технологія і т.д.) (С СЗ ); 
 оперативної підсистеми, що об’єднує механізми соціального захисту 
(організаційно-функціональний, правовий, економічний) та здійснює конкретні 
о
процедури по соціальному захисту (С С З) .
 
 
 
В1 
СЗ 
Су
зн 
Сзн 
Су Су
СЗ1 СЗ2 Су
СЗ3 Су
СЗn 
……… 
Ру 
зн 
У3 
сз Хо 
сз 
У1 2 
сз У сз2 
ВСЗ 
Рзн 
Со
зн 
Ро
о зн 
Со о
зн1 Со С
зн2 С зн3 … знn 
В2 
СЗ 
В3 
СЗ 
 
 
Рис. 2.6 Традиційна модель соціального захисту 
 
 
Підсистема Су складається із структурних елементів, що представляють 
різні органи (організації) по управлінню соціальним захистом різних категорій 
населення (безробітних, пенсіонерів, демобілізованих, молоді, інвалідів і т.д.); 
у у у
координації окремих напрямів і видів діяльності системи (С СЗ1; С СЗ2 ... С СЗn). 
у
Входом в підсистему С СЗ є управляючий вплив від органів державного 
 
110 
управління, спрямована на реалізацію соціальної політики у сфері соціального 
1
захисту (В СЗ). 
Управління соціальним захистом є діяльністю державних, регіональних і 
господарюючих суб’єктів і населення по формуванню, розподілу і 
використанню фізичних, духовних здібностей, умов життя всього суспільства 
за рівнями соціально-економічної системи. Ця діяльність є ключовою ланкою 
управління, утворює його певну підсистему, має також об’єкт, суб’єкт, прямий і 
зворотний зв’язок і виконує трояку роль. 
Сучасна соціальна політика будується за принципом доповнення і 
коректування ринкового механізму перерозподілу ВВП, орієнтуючись при 
цьому на задоволення лише мінімальних базових потреб і на  надання 
соціальної допомоги найуразливішим категоріям населення. 
Вона містить інформацію про основні цілі, завдання і підходи у вирішенні 
поставленої проблеми. На основі цієї управлінської дії формуються локальні 
управлінські дії в спеціалізовані блоки (у підсистемі базові 3-го рівня): цілі, 
завдання і підходи блоків управління соціальним захистом інвалідів, 
у у у
безробітних і т.д. (В ЗН1, В ЗН2, ……. В ЗНn ). 
у
Іншим входом в підсистему С сз є дані: 
о
 про результати роботи оперативної системи, тобто Р зн ;
 о
про стан оперативної системи (X сз).
У даний час як об’єкт соціального захисту виступають якнайменше 
захищені і гостро потребуючі категорії населення. Серед них, передусім, 
чисельна група постраждалих внаслідок бойових дій українських 
військовослужбовців та мирного населення, члени сімей загиблих, що втратили 
годувальника,  тимчасово   переміщені   особи,   переселенці   з   зони   АТО,   
13 мільйонів пенсіонерів,  2,6 мільйона людей з особливими потребами, понад  
2 мільйони постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1,6 млн. 
ветеранів війни, понад 90 тисяч дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського 
піклування і так далі [206, 210]. За словами Міністра соціальної політики Павла 
Розенка, в результаті війни на сході країни, а також загального спаду економіки 
 
111 
станом на початок лютого 2015 р. біля 2,5 млрд грн складає заборгованість по 
заробітній платі [172]. 
Розглянемо на мікрорівні функціонування окремих блоків операційної 
системи С°зн. Кожен блок є суб’єктом, що виконує конкретні дії по реалізації 
спеціалізованих функцій соціального захисту певної групи людей, що мають 
свої специфічні особові якості і потреби. 
Входи в операційну підсистему С°зн підрозділяються на множину 
приватних входів в операційні блоки: 
 дані про потребу в соціальному захисті людей підрозділяються  на  
дані, що характеризують кількісно і якісно потреби в соціальному захисті 
2
кожної спеціалізованої групи соціально незахищеного населення, тобто В сз 
о о о
(В 21, В 22, ……. В 2n )
 дані про передавані кожному спеціалізованому блоку ресурсів, які 
3 о о о
можна представити у вигляді В сз (В З1, В З2, ……. В Зn ).
Вихід кожного спеціалізованого блоку операційної системи, тобто 
результат переробки входів характеризується задоволенням, реалізацією 
потреби в соціальному захисті відповідної спеціалізованої групи населення, 
тобто Р°зн = ( Р°зн1 ; ....; Р° ). 
Аналіз співвідношення між входом і виходом системи С показує: 
 у кількісному плані система Сзн охопила соціальним захистом все 
потребуюче за нормативами населення країни (при цьому існували затримки в 
наданні допомоги і т.д.);
 якісні показники функціонування системи Сзн украй не задовільні, 
оскільки нормативний рівень соціальної захищеності населення значно нижчий 
за реальний, необхідного для підтримки задовільної життєдіяльності людини.
Практика функціонування системи Сзн підтверджує, що вона функціонує 
недостатньо ефективно. 
Аналіз параметрів існуючої системи соціального захисту показує, що 
вони не оптимальні і потребують певної трансформації. 
Щодо фінансового механізму чинної моделі соціального захисту, 
 
112 
зазначимо, що фінансові потоки у сфері соціального захисту, їх джерела і 
одержувачі характеризуються офіційними і неофіційними даними з різних 
категорій джерел і одержувачів. До джерел фінансування соціального захисту 
відносять бюджети різних рівнів, зокрема кошти органів місцевого 
самоврядування, позабюджетні фонди, а також бюджети організацій і 
домогосподарств, фінансуючих або оплачують придбання спеціальних товарів 
або надання платних спеціальних послуг населенню. Одержувачами 
фінансування у сфері соціального захисту певні категорії населення можуть 
бути як безпосередньо (пенсії, допомоги і ін.), так і опосередковано – через 
послуги, вдосконалення інфраструктури і т.п., у цьому випадку прямими 
одержувачами фінансування буду виробники вказаних послуг. 
Офіційні дані   охоплюють планові і фактичні  показники діяльності 
державних позабюджетних фондів, що приймаються у формі законів України, а 
також статистичні  дані по організованим  формам   соціального захисту 
(благодійність, додаткове страхування і пенсійне забезпечення та ін.), за 
відповідними категоріями одержувачів: Одержувачі виплат по соціальному 
страхуванню: працезайняті (у разі хвороби, материнства, нещасного випадку 
або  професійні  захворювання).  Соціальна реформа в Україні передбачає 
утворення Фонду соціального страхування України, реорганізувавши шляхом 
злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві 
та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з 
тимчасової втрати працездатності, що  дозволить підвищити ефективність 
управління у сфері соціального страхування. Джерелом виплат є кошти Фондів. 
Одержувачі  виплат   по пенсійному страхуванню і   забезпеченню: 
одержувачі трудових і соціальних пенсій, пенсій по інвалідності, відомчих 
пенсій і т.п. Джерелом виплат є кошти Пенсійного фонду України. 
Одержувачі соціальної допомоги: субсидій, соціальних послуг і життєво 
необхідних товарів): малозабезпечені сім’ї та малозабезпечені самотньо 
проживаючі громадяни, інші категорії громадян (інваліди війни, учасники 
Великої Вітчизняної війни, учасники антитерористичної операції, інваліди, 
 
113 
діти-інваліди, діти війни). 
Види соціальної допомоги – грошові виплати (соціальні допомоги, 
субсидії і інші виплати), натуральна допомога (паливо, продукти харчування, 
одяг, взуття, медикаменти і інші види натуральної допомоги (додаткова 
медична допомога, безкоштовні ліки (за списком), безкоштовний проїзд)). 
Джерела засобів на надання соціальної допомоги не вказані в прямому 
законі, проте розподіляються між бюджетами різних рівнів і позабюджетними 
фондами у встановлюваному законодавчо розмірі (співвідношенні). 
Одержувачі у межах державних цільових програм у сфері соціальної 
інфраструктури (Державна цільова соціальна програма підтримки сім’ї  до  
2016 року, Програма компенсації додаткових витрат на оплату комунальних 
послуг, Заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації інвалідів, 
Заходи із реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем і т.п.). 
Конкретні одержувачі і види виплат, послуг, заходів указуються в кожній 
програмі окремо, зокрема зі встановленням терміну дії програми. 
Одержувачі благодійної допомоги: всі особи, що вимагають або просять 
про надання цільової і нецільової допомоги, в тому числі фінансової (на оплату 
операцій, ліків, навчання і ін.). 
Неофіційні дані по наданню заходів соціального захисту приватними 
особами самостійно, за власним випадковим вибором і поза організованими 
формами, можуть бути одержані шляхом спеціального дослідження за оцінкою 
поточного перерозподілу фінансових потоків, або цільовим репрезентативним 
національним опитуванням, проте, на наш погляд, одержані дані можуть  
носити умовно-розрахунковий характер. Особливі дослідження можуть 
проводитися за оцінкою рівня доходів професійних “слабких”, наприклад, 
професійних міських жебраків, шахраїв (на довірі) і т.п. 
Загальна ефективність функціонування системи соціального захисту 
згідно загальної теорії соціального захисту прямо відображає якість 
відновлення рівня соціальної адаптації і інтеграції об’єкту захисту в соціум 
[23]. Така якість в національному масштабі може бути найбільш очевидною на 
 
114 
прикладі організованого соціального захисту дітей-сиріт. І якщо, згідно 
офіційній статистиці, тільки 10 % випускників дитячих будинків ведуть 
нормальне життя (інші потрапляють у в’язницю, стають залежними або 
зникають), то можна зробити висновок, що такий захист ефективний лише на 
10%, що навіть у принципі, а не тільки в сучасних умовах тотальної соціальної 
занедбаності дітей, не може бути прийнятне для будь-якого суспільства. 
Недостатньо активно в нашій країні розвиваються і галузі виробництва 
спеціальних товарів і послуг для осіб з обмеженими можливостями, а основним 
виконуваним завданням управління в цій сфері є, мабуть, лише точний облік 
характеру і ступеня інвалідності, а не заходи по статусно-продуктивному 
відновленню самих інвалідів. Враховуючи існуючі черги в спецустанови 
соціального захисту, явний недолік соціальних притулків, безкоштовних 
їдалень, спеціальних курсів навчання і перенавчання, а також повну 
безконтрольність приватних закладів і організацій, що виявляється унаслідок 
надзвичайних подій в даній сфері, можна зробити висновок про те, що і у фері 
соціального обслуговування система управління має певні недоліки. 
Крім того, ЗМІ регулярно освітлюють різні кризові ситуації в 
регіональних установах соціального захисту (пожежі в будинках-інтернатах, 
будинках похилого віку, школах і т.п.), факти недбалої, безвідповідальної 
поведінки або прямих зловживань відносно об'єктів соціального захисту 
(соціально запущені діти, квартирні махінації керівників дитячих будинків або 
ріелтерів (схема “соціальна рента”), насильство в спецустановах, відмова в 
усиновленні і опіці, залишення без професійної допомоги і т.п.), які є, на нашу 
думку, прямим наслідком відсутності цілісної системи управління системою 
соціального захисту. Наслідком відсутності системного підходу в цій сфері є,  
на наш погляд, і ті інфраструктурні проблеми, зокрема в крупних містах 
(відсутність пандусів, спецтранспорту, забудова ущільнювача на місці парків і 
дитячих майданчиків, порушення парковки у дворах, відсутність автостоянок і 
ін.) які на практиці наполегливо (чомусь!) не розв’язуються і реально 
утрудняють життя і проведення компенсуючих заходів відносно інвалідів, дітей 
 
115 
і інших особливих категорій населення. 
Необхідність як загального правового контролю, так і громадського 
контролю в даній сфері безперечна, проте системність надання соціального 
захисту вимагає і відповідної системи контролю, адекватної особливостям 
основного споживача державних і недержавних послуг соціального захисту – 
об’єкту соціального захисту [238]. 
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що єдиної 
системи управління системою соціального захисту на рівні центральної 
виконавчої влади немає. Крім того, на державному рівні відсутні органи 
нагляду і контролю у сфері соціального захисту, що саме по собі є достатньою 
причиною для розквіту непрофесіоналізму, некомпетентності, свавілля і 
зловживань в даній сфері, оскільки конституюючі особливості об’єктів 
соціального захисту (безпорадність, соціальна неадекватність і т.п.) не 
дозволяють без спеціальних зусиль (на рівні органів влади) вибудовувати 
системи ефективного (автентичного) зворотного зв’язку. 
Оскільки за Конституцією України відповідальність за соціально важливі 
функції державного управління знаходиться в сумісному веденні центральних і 
регіональних органів влади, поступова передача в регіони повноважень з 
соціальних питань, зокрема освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, ще 
більш посилює у ряді місць кризовий стан у сфері соціального захисту,  
оскільки деяка частина місцевих органів влади (з об’єктивних і суб’єктивних 
причин) не тільки не прагне виконувати наказані їм функції, але і утрудняє 
виконання державних норм в цій сфері. 
У зв’язку з цим проведене нами дослідження чинної моделі соціального 
захисту показує, що, хоча в даний час в Україні існує значна суспільна потреба 
в соціальному захисті, зокрема інстітуціалізованому, як типовому (загальному, 
універсальному), так і індивідуальному, задоволення такої потреби  
відбувається відповідно до існуючої в Україні нормативно-правової бази і 
практики її надання, що склалася, при цьому: 
1. Чинна нормативно-правова база соціального захисту в Україні, з 
 
116 
урахуванням прийнятого розподілу владних повноважень, формально 
орієнтована на міжнародні стандарти соціального захисту, відповідні 
індустріальним відносинам, але в цілому не є системною, і може містити норми 
застарілі, суперечливі, зокрема не спрямовані на формування і зростання 
людського і соціального капіталу, а також ресурсно і суб’єктно не підкріплені 
(наприклад, забезпечення житлом в регіонах випускників дитячих будинків і 
ін.). 
Сама модель соціального захисту і її система управління на державному і 
регіональному рівнях повністю (функціонально, структурно і організаційно) не 
виділені, низка міністерств і відомств, Пенсійний Фонд, Фонд соціального 
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних 
захворювань України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати 
працездатності, регіональні органи влади і управління, суспільні і благодійні 
організації, установи освіти і охорони здоров’я автономно і часто вимушено 
здійснюють самостійну діяльність відносно певних осіб або категорій 
населення, виділених за професійною, віковою, статевою, територіальною і 
ситуативною ознаками, в т.ч. визнаних “соціально незахищеними”. 
3. Є низка суперечностей та/або дисфункцій між органами державної 
влади і місцевого самоврядування, здійснюючими управління соціальним 
захистом і сам соціальний захист, на центральному і на регіональному рівнях, а 
також між іншими різнорівневими суб’єктами управління. 
4. Існуюча система надання державних і недержавних послуг, а також 
здійснення загального і спеціального державного і громадського нагляду і 
контролю, зокрема у сфері соціального захисту, в цілому не враховує 
конституюючої особливості об’єктів соціального захисту (слабкості різного 
виду), що об’єктивно не дозволяє їм вчасно і в належному вигляді здійснювати 
адекватну існуючим можливостям ідентифікацію, уявлення і захист своїх прав 
(самостійно обирати належного суб’єкта захисту, виступати із заявами, 
звертатися в інстанції і т.п.). 
5. Конкретні заходи соціального захисту в своїй масі спрямовані на 
 
117 
матеріальне забезпечення формально незайнятих, тому їх ефективність спірна, 
недостатня або негативна, і навіть на практиці значною мірою залежить від 
міри узгодженості дій різних компетентних органів, їх професіоналізму, а 
також відсутності зловмисності дій посадових осіб зазначених органів. 
До найзначущіших чинників, що визначили рівень і якість соціального 
захисту в нашому суспільстві, і що мають очевидне важливе значення для 
організації, управління і функціонування моделі соціального захисту  як 
частини загальної системи життєзабезпечення, слід відносити: 
1. Соціально-економічні, зокрема міжпоколінські і міжнаціональні, 
соціально-трудові відносини, які склалися в українському суспільстві, що в 
більшості своїй мають зараз “індустріальний” або “класовий” характер, 
ускладнювані суперечливим ставленням населення до самих власників засобів 
виробництва і прав їх власності, особливо на об’єкти приватизації 1990-х р.р. і 
надрокористування. 
2. Різнорідність і навіть різноспрямованість теоретичних і практичних 
уявлень про сутність, об’єкти і суб’єкти соціального захисту у суб’єктів 
соціальної взаємодії і державного управління. 
3. Наявність готових місцевих структур соціального захисту радянського і 
пострадянського часу, що мають свій апарат, право, ресурси і традиції його 
надання. У зв’язку з цим, подальше функціонування моделі соціального захисту 
в своєму сьогоднішньому стані вимагає досить рішучих заходів по її зміні укупі 
зі зміною основ організації життєзабезпечення і соціальної взаємодії, 
пов’язаних з модернізацією економіки і розповсюдженням постіндустріальних 
відносин. Для цього, у зв’язку з недостатністю рівня розвитку зрілості 
громадянського суспільства, загальної соціальної безвідповідальності і 
переважання класового типу соціально-трудових і суспільно-громадських 
відносин, що вище склалася в сучасному українському суспільстві, необхідні 
певні цілеспрямовані зусилля Держави як вищого управляючого суб’єкта, 
зокрема перших осіб і інших структур державної влади, по створенню і 
закріпленню комплексу правових, світоглядних (мотиваційних) і 
 
118 
організаційних основ соціального захисту на національному рівні. Таким 
чином, основним завданням науки на сьогоднішній момент виступає 
необхідність проектування більш адекватної сучасним соціально-економічним 
умовам, що складаються, функціональної моделі соціального захисту, особливо 
її правового, структурного і організаційного оформлення,  зокрема 
проектування цілісної і ефективнішої системи управління. 
 
2.3 Сутність змін пріоритетів державної соціальної політики в Україні 
 
 
Стратегія сталого розвитку “Україна – 2020”, схвалена Указом 
Президента України від 12 січня 2015 року №5/2015, за вектором 
відповідальності визначає низку реформ, які істотним чином змінюють 
пріоритети державної соціальної політики в Україні, зокрема: реформа системи 
соціального захисту; пенсійна реформа; реформа системи охорони здоров’я; 
реформа у сфері забезпечення безпечності та якості харчових продуктів; 
програма здорового способу життя та довголіття; реформа освіти; програма 
розвитку для дітей та юнацтва [166]. Виявлення сутності та тенденцій цих змін 
є найважливішою передумовою реформування чинної моделі соціального 
захисту в цілому. 
Спираючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 
2015 року № 213-р “Про затвердження плану заходів з виконання Програми 
діяльності Кабінету Міністрів України, Коаліційної угоди та Стратегії сталого 
розвитку “Україна – 2020” у 2015 році, де є розділ “Нова соціальна політика” 
[153], спробуємо визначити першочергові зміни існуючої системи пріоритетів 
державної соціальної політики. 
Реформування системи соціального захисту, визначене Стратегією 
сталого розвитку “Україна – 2020”, передбачає створення системи соціального 
захисту, за допомогою якої громадяни не будуть зобов’язані додавати до своїх 
заяв та звернень, у тому числі в органи соціального захисту, будь-які довідки та 
погодження – всю необхідну інформацію держава буде отримувати самостійно 
 
119 
за рахунок обміну даними між різними органами влади. Водночас, відповідно 
до вимог Коаліційної Угоди, буде передбачено відповідальність заявника за 
подання завідомо неправдивих даних, що можуть призвести до прийняття 
неправомірного рішення на користь заявника. Це планується реалізувати 
наступними заходами: забезпечення функціонування єдиної інформаційно- 
аналітичної системи соціального захисту для здійснення інформаційного 
обміну з іншими центральними органами виконавчої влади під час призначення 
соціальної допомоги, субсидій та компенсацій (виконавці: Мінсоцполітики, 
Мінфін, Мінекономрозвитку, Мін’юст). 
Мінсоцполітики розробило спрощену процедуру оформлення субсидій. 
Представляючи відповідні зміни на засіданні Уряду, Міністр соціальної 
політики Павло Розенко наголосив, що реформування системи надання 
субсидій – одна з ключових реформ у соціальній сфері. 
“За розрахунками експертів, сьогодні налічується близько 2,5-3 млн. 
бідних сімей, які не можуть самостійно заплатити за житлово-комунальні 
послуги. Разом з тим, система субсидій  зараз  охоплює  усього  лише  1млн.  
100 тис. сімей. Інша категорія людей – або не платить, або вимушена  
економити на товарах першої необхідності, щоб сплачувати рахунки в повному 
обсязі”, – зазначив Міністр [172]. Така ситуація склалася через недовіру людей 
до системи субсидій. 
Реформа системи субсидій сьогодні неможлива без злагодженої роботи 
місцевих органів влади. Загалом на субсидії виділено рекордну кількість 
бюджетних коштів – 24,5 млрд. гривень. Але наскільки ефективно цей механізм 
запрацює, залежить від того, як цю реформу втілять місцеві органи влади”, – 
наголосив Павло Розенко [32]. 
Відповідно до основних положень прийнятої постанови: 
 призначення субсидії відбуватиметься на підставі лише двох 
документів, які будуть суттєво спрощені у порівнянні з тими, що були раніше, – 
заяви та декларації (скасовується необхідність надання довідок про доходи, у 
тому числі й працюючих осіб);
 
120 
 запроваджується принцип призначення субсидії на підставі 
задекларованих даних заявником (при цьому перевірка достовірності цих даних 
здійснюватиметься органами соціального захисту вже після призначення 
субсидії, шляхом здійснення запитів до відповідних органів, установ та 
організацій);
 кожне домогосподарство одночасно з рахунком для оплати 
енергоносіїв у квітні та жовтні 2015 року отримає спрощені форми заяви та 
декларації для звернення за призначенням субсидії;
 підприємства, що надають послуги з газопостачання, 
електропостачання та централізованого опалення мають забезпечити 
виготовлення бланків Заяви та Декларації і доставку їх до споживачів разом з 
рахунками на оплату послуг;
 запроваджується надання субсидії на 12 місяців, а не на опалювальний 
період як раніше;
 встановлюється автоматичний принцип надання субсидії на новий 
період (скасовується необхідність повторного звернення до органу соціального 
захисту для призначення субсидії на новийперіод у разі відсутності змін);
 всі інші відомості, що необхідні для призначення житлових субсидій 
(про забезпеченість громадян житловою площею та комунальними послугами), 
надають організації, які надають ці послуги, на запит органів соціального 
захисту;
 інформацію про доходи для призначення житлової субсидії органи 
соціального захисту будуть отримувати у порядку обміну від Державної 
фіскальної служи та Пенсійного фонду (при цьому заборонятиметься вимагати 
від заявників інші документи, ніж передбачені Положенням про призначення 
житлових субсидій);
 якщо подано неповні чи недостовірні відомості про доходи та витрати 
зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, може бути відмовлено в 
призначенні субсидії або припинено її надання. У такому разі заявник
 
121 
зобов’язується повернути надмірну перераховану (виплачену) суму субсидії у 
подвійному розмірі; 
 надаватиметься право на оформлення субсидій особам, які орендують 
житло і оплачують вартість житлово-комунальних послуг на підставі 
письмового договору найму (оренди) житла [172].
Наступним пріоритетом, згідно положень Коаліційної Угоди, є 
оптимізація системи соціального страхування в Україні з метою забезпечення 
незалежності, прозорості та публічності в діяльності фондів 
загальнообов’язкового державного соціального страхування та затвердження 
бюджетів фондів соціального страхування Верховною Радою України разом із 
Державним бюджетом України [74]. Для цього Програмою діяльності Кабінету 
Міністрів України передбачено об’єднання фондів державного соціального 
страхування та забезпечення прозорості їх діяльності шляхом: розроблення та 
сприяння прийняттю у новій редакції Закону України “Про загальнообов’язкове 
державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою 
працездатності та витратами, зумовленими похованням”; розроблення та 
сприяння прийняттю у новій редакції Закону України “Про загальнообов’язкове 
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та 
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, 
скорочення видатків на адміністрування фондів на 600 млн. гривень. 
Згідно Коаліційної Угоди, передбачається розвиток системи 
недержавного соціального страхування та скасування видатків, невластивих 
соціальному страхуванню, реорганізація та об’єднання фондів соціального 
страхування від нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань 
та тимчасової втрати працездатності разом із запровадженням системи 
загальнообов’язкового державного медичного страхування). Реалізація цих 
положень передбачає відповідний нормативно-правовий супровід. 
Важливою складовою реформування системи соціального страхування є 
посилення контролю за витратами фондів з боку держави та представників 
громадянського суспільства, як зазначено у Коаліційній Угоді, через відкрите 
 
122 
формування наглядових рад цих структур, а також шляхом внесення змін до 
Закону України “Про здійснення державних закупівель” та законів України про 
соціальне страхування з метою обов’язкового використання процедур, 
визначених законодавством про державні закупівлі, під час придбання товарів, 
робіт чи послуг за рахунок коштів загальнообов’язкового державного 
соціального страхування, застосування до цих закупівель порядку контролю 
ефективності витрачання коштів, встановленого у сфері державних закупівель. 
Як вже зазначалось, окремим напрямом Стратегії сталого розвитку 
“Україна – 2020”, визначена пенсійна реформа, чому сприятиме створення 
справедливої соціальної системи пенсійного забезпечення, скасування 
спеціальних пенсій, поетапне запровадження накопичувального рівня пенсійної 
системи [224]. Програмою діяльності Кабінету Міністрів України у цьому 
напрямі передбачено: 
 розроблення та сприяння прийняттю Закону України “Про внесення 
змін до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, перехід на єдиний 
принцип нарахування пенсій;
 розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проектів 
нормативно-правових актів, що спрямовані на реалізацію закону про 
запровадження обов’язкової професійної пенсійної системи для особливих 
категорій професій (служби);
 розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту закону 
про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страхування” та інших законів України з питань накопичувального 
пенсійного забезпечення.
Істотні зміни відбудуться у такому сегменті соціальної політики, як 
захист зайнятого населення. Коаліційною Угодою передбачається розширення 
охоплення соціальним страхуванням усього зайнятого населення та поетапний 
перерозподіл розміру сплати єдиного соціального внеску між роботодавцем і 
найманим працівником [153]. 
Програмою діяльності Кабінету Міністрів України передбачені наступні 
 
123 
заходи: 
 розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту закону 
про внесення змін до Закон України “Про зайнятість населення” та інших 
законів України щодо легалізації зайнятості працівників, які наймаються на 
роботи в сім’ях;
 розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту закону 
про внесення змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування” щодо поетапного 
перерозподілу розміру сплати єдиного соціального внеску між роботодавцем і 
найманим працівником.
Крім того, “ахілесовою п’ятою” існувавшої моделі соціального захисту є 
її патерналістичний, споживацький характер. В Україні функціонує низка 
програм, які передбачають надання окремим громадянам пільг з оплати за 
житлово-комунальні послуги, електроенергії, газу, проїзду у громадському 
транспорті, санаторно-курортному лікуванні, та виплати державних грошових 
допомог пенсіонерам; інвалідам; малозабезпеченим сім’ям, ветеранам війни, 
громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо. На 
даний час державну соціальну допомогу отримує близько 3,3 млн. сімей, а 
пільги – близько 13 млн. громадян. 
Значна частина державних допомог та пільг сім’ям і громадянам 
надається залежно від доходів, але ще є низка таких пільг і державних 
допомог, які надаються без врахування доходів. 
Тому Програмою діяльності Кабінету Міністрів України передбачені 
ліквідація неефективних пільг та перехід до адресності та монетизації пільг. За 
положеннями Коаліційної Угоди, важливим напрямом є творення сучасної і 
справедливої системи адресного надання пільг і компенсацій в Україні, 
запровадження системи аудиту соціальних виплат,посилення соціального 
захисту малозабезпечених верств населення та унеможливлення отримання 
соціальних пільг заможними,остаточне скасування системи пільг та привілеїв 
для усіх посадовців. 
 
124 
У зв’язку з цим передбачені наступні кроки: 
 розроблення проекту нормативно-правового акта щодо затвердження 
порядку надання пільг з урахуванням середньомісячного сукупного доходу 
сім’ї пільговика на виконання пунктів 2 і 16 розділу III “Прикінцеві положення” 
Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, 
деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII;
 розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту закону 
про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, 
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щодо скасування 
неефективних пільг для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
 розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту закону 
про внесення змін до Закону України “Про державну соціальну допомогу 
малозабезпеченим сім’ям” щодо доплати на дітей [153].
Зарубіжний досвід свідчить, що запорукою ефективної державної 
соціальної політики є розрахунок та запровадження соціальних стандартів за 
всіма видами соціальних послуг, що надаються державою та перехід на 
фінансування соціальних послуг відповідно до затверджених державних 
соціальних стандартів – це положення зафіксовано і в Коаліційній Угоді. 
Програмою діяльності Кабінету Міністрів України передбачено 
затвердження та впровадження восьми державних стандартів соціальних 
послуг, розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту Закону 
України “Про соціальні послуги” (нова редакція), затвердження та 
впровадження Методики розрахунку вартості соціальних послуг. 
Проаналізувавши існуючу систему фінансування соціального захисту, ми 
вважаємо можливим визначити наступні недоліки і недоробки в цій сфері, які 
позначаються на якості обслуговування громадян: 
 управлінням витрачання фінансових ресурсів, що спрямовуються на 
соціальний захист, одночасно займаються декілька відомств, а вже і агентств і 
державних і регіональних служб, що утрудняє координацію взаємних дій і 
цілей;
 
125 
 не розроблені наукові критерії ефективності витрачання коштів, що 
виділяються, і їх впливу на поліпшення соціального благополуччя населення;
 система формування місцевих бюджетів недосконала і не націлена на 
результат розвитку соціальної інфраструктури;
 для сучасного бюджетного процесу ще характерна відсутність 
системного аналізу ефективності використання коштів, що виділяються 
державою;
 рішення про конкретні напрями витрачання засобів приймається 
відповідно до пропорцій, що склалися раніше, а не з урахуванням реалій.
Все це обумовлює необхідність посилення уваги до ефективності 
бюджетної політики у сфері соціального захисту. При цьому найважливішим 
аспектом розвитку адресних бюджетно-фінансових технологій є стабілізація і 
раціоналізація державного фінансування, посилення контролю за витрачанням 
бюджетних коштів. 
У цих умовах особливо значущим стає розробка державних стандартів у 
сфері соціального захисту, спрямованих на встановлення єдиних вимог до 
гарантованого базового рівня надання соціальної допомоги, зокрема: обсягу і 
якості послуг, порядку і умовам їх надання, які забезпечують тим самим єдність 
соціально-реабілітаційного простору України. Разом з тим, регіональний 
компонент дозволяє реалізувати варіантність форм, методів і технологій 
надання послуг у сфері соціального захисту, виходячи із специфіки регіону і 
потреб її жителів. 
Існує думка, що основні особливості стандартизації системи соціального 
захисту витікають зі специфіки самих послуг, до яких можна віднести: 
неможливість кількісної оцінки багатьох з їх видів; нормування процесів 
надання послуги; уніфікація номенклатури загальних характеристик і 
показників якості однорідних послуг; встановлення вимог до процесу надання 
послуг, зокрема до персоналу і умов обслуговування; обов’язковість 
своєчасності і гарантій якості при наданні послуг [3, с. 31]. 
Беручи до уваги, що розробка державного стандарту у сфері соціального 
 
126 
захисту, повною мірою може сприяти підвищенню якості обслуговування 
громадян розроблені і пропонуються на дискусійних правах наступні основні 
методологічні принципи до його формування. 
1. Поняття “стандарт соціального захисту” визначити виходячи з їх 
конкретних характеристик і показників, які піддаються кількісному 
вимірюванню. 
2. Як об’єкт стандартизації обрати не послугу, а саму систему  
соціального захисту, із забезпеченням усередині неї стандартизації обсягу і 
переліку послуг, що надаються. 
3. Як предмет стандартизації визначити алгоритм і умови надання 
послуги з відповідним документальним оформленням. 
4. Передбачити дворівневий характер стандартів соціального захисту, 
визначуваний типом важкої життєвої ситуації клієнта, його потребами і 
можливостями. 
5. Визначити характеристики обов’язкового документального супроводу 
послуги, що дозволяє уніфікувати процес надання послуги за рахунок єдності 
вимог до видів і форм документів, якості їх заповнення. 
6. Гнучкість і періодичне оновлення стандартів якості соціального 
захисту, покликаних відбивати зміни, що відбуваються під впливом потреб 
клієнтів і зростання можливостей їх задоволення. 
Запропоновані підходи повинні забезпечити гарантію якості послуг, що 
надаються у сфері соціального захисту, а також дотримання оптимального 
балансу інтересів держави, її суб’єктів, установ і клієнтів. 
Вдосконалення соціального захисту на рівні регіону припускає 
удосконалення застосування ринкових механізмів у сфері соціальної допомоги. 
Так, Коаліційною Угодою передбачено: розвиток мережі неприбуткових 
установ, які покривають потреби соціально-незахищених верств населення 
щодо надання соціальних послуг, створення відповідних механізмів та їх 
фінансування, широке залучення недержавних установ та організацій до 
системи надання соціальних послуг [74]. 
 
127 
Одним з ключових пріоритетів нової соціальної політики є, відповідно до 
Стратегії сталого розвитку “Україна – 2020”, реформування сфери трудових 
відносин. У зв’язку з цим передбачено реформування трудового законодавства, 
зокрема розроблення та сприяння прийняттю Трудового кодексу України. 
Виникнення нової цільової групи об’єктів соціального захисту – 
учасників антитерористичної операції та вимушених переселенців потребує 
відповідного нормативно-правового і ресурсного забезпечення. 
Коаліційною Угодою передбачено створення належної системи 
соціального захисту учасників антитерористичної операції та вимушених 
переселенців, а Програмою діяльності Кабінету Міністрів України: 
 соціальний захист, працевлаштування та реінтеграція внутрішньо 
переміщених осіб,
 стимулювання закріплення складу населення на тимчасово окупованій 
території, а також на тимчасово непідконтрольних органам влади України 
територіях Луганської та Донецької областей,
 забезпечення юридичного захисту законних інтересів кримсько- 
татарського народу та громадян України інших національностей, які 
проживають на тимчасово окупованій території,
 розробку та подання Кабінетові Міністрів України проекту постанови 
Кабінету Міністрів України про затвердження Програми працевлаштування та 
професійного навчання внутрішньопереміщених осіб на 2015-2016 роки,
 розробку та подання Кабінетові Міністрів України проекту постанови 
Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Постанови Кабінету 
Міністрів України від 1 серпня 2013 р. № 573 “Про затвердження Загального 
положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді” стосовно 
підвищення рівня доступності та якості соціальних послуг внутрішньо 
переміщеним особам з метою їх реінтеграції,
 розробку та подання Кабінетові Міністрів України проекту постанови 
Кабінету Міністрів України про затвердження Порядку забезпечення
 
128 
функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, які 
перемістилися з тимчасово окупованих територій України, виплати їм 
державної соціальної допомоги та грошового забезпечення, 
 розробку та подання Кабінетові Міністрів України проекту постанови 
Кабінету Міністрів України щодо державної програми підтримки та соціальної 
адаптації і реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово 
окупованої території та районів проведення антитерористичної операції в інші 
райони України.
Крім того, зовнішніми для системи соціального захисту чинниками, є такі 
пріоритетні напрями соціальної політики, як реформування системи охорони 
здоров'я та системи освіти. Так, Стратегія –2020 та Коаліційна Угода, зокрема, 
передбачають наступні зміни у цій сфері: 
 структурна реорганізація системи медичного обслуговування, 
створення Центру реформ в системі охорони здоров’я, максимальне залучення 
до його функціонування представників громадянського суспільства,
 підвищення особистої відповідальності громадян за власне здоров’я, 
забезпечення для них вільного вибору постачальників медичних послуг 
належної якості, надання для цього адресної допомоги найбільш соціально 
незахищеним верствам населення,
 створення бізнес-дружньої обстановки на ринку охорони здоров'я. 
Орієнтиром у проведенні реформи є програма Європейського Союзу 
“Європейська стратегія здоров’я – 2020”,
 розроблення та впровадження системи громадського здоров’я “Україна 
80+” з метою збільшення тривалості життя громадян України [74] (рис. 2.7).
 Реформування освіти і науки містить наступні зміни, які істотно 
впливають і на стан системи соціального захисту (через збільшення або 
зменшення його об’єктів:
 якісна освіта і справедливий доступ до неї;
 
129 
 
 
Збільшення Нова соціальна політика 
 Зменшення 
потребуючих ресурсів 
громадян; зміна Збільшення 
 
 форм та засобів 
їх складу Реформування системи соціального захисту 
 
 
 
Пенсійна реформа Удосконалення системи Реформа системи СД 
 
 
 перехід на єдиний принцип забезпечення незалежності, Ліквідація 
 
нарахування пенсій 
 прозорості та публічності в неефективних 
 діяльності фондів загально- пільг 
 обов'язкового державного 
 Розвиток недержавних соціального страхування 
 пенсійних і страхових фондів 
 Реформування сфери 
Перехід до 
  трудових відносин 
Громадянський контроль адресності та 
 
 монетизації пільг 
запровадження соціальних 
 (субсидії) 
стандартів за всіма видами 
Зміни системи СЗ соціальних послуг, що 
надаються державою 
 
Організаційна  Запровадження 
структура Розвиток мережі непри- системи аудиту 
 буткових установ, які по- соціальних 
кривають потреби соціаль- 
Інфраструктура виплат 
 но-незахищених верств 
 
населення щодо надання 
Розширення кола соціальних послуг 
суб’єктів СЗ Посилення соціа- 
  льного захисту 
 
Створення належної малозабезпече- 
Впровадження 
системи соціального них верств 
соціальних стандартів 
захисту учасників населення 
 
 антитерористичної 
операції та вимушених Скасування 
Підвищення якості 
переселенців системи пільг та 
соціальних послуг 
СЗ, працевлаштування та привілеїв для 
 
реінтеграціявнутрішньо посадовців 
Доповнюються ознаки переміщених осіб 
класифікації для 
виділення групи людей, 
здатних до 
самодопомоги і 
Збільшується 
потребуючих СТР, Розподіл ресурсів з Кількість людей, що кількість людей, 
людей не здатних до урахуванням одержали пасивну що успішно 
самодопомоги витрат на активну соціальну допомогу, пройшли АСР 
 реабілітацію зменшується 
 
 
 
Модель активної системи соціального захисту 
 
 
Рис. 2.7. Модель активної системи соціального захисту 
 
130 
 реформування дошкільної, середньої, професійно-технічної, 
позашкільної освіти згідно з європейськими стандартами шляхом розроблення 
та сприяння прийняттю у новій редакції Законів України “Про освіту” та “Про 
професійно-технічну освіту”;
 розвиток професійної освіти, залучення роботодавців до всіх етапів 
організації освітнього процесу. Прийняття Закону України “Про професійну 
освіту”; розроблення Національної системи кваліфікацій;
 підтримка освіти дорослих для розширення життєвих можливостей 
громадян та підвищення їх мобільності на ринку праці;
 реформування державної політики у сфері науки та досліджень;
 інтеграція науки та освіти, створення технологічних та наукових 
парків, перехід до фінансування наукових досліджень на проектній основі 
шляхом розроблення та сприяння прийняттю в новій редакції Закону України 
“Про наукову і науково-технічну діяльність”.
Отже, аналіз чинної моделі соціального захисту дозволяє дійти висновку, 
що необхідна розробка нової моделі соціального захисту, що враховує як 
світовий досвід, так і реалії сучасного етапу розвитку країни. З урахуванням 
вищесказаного вважаємо, що найбільш адекватною для теперішнього часу  
може бути активна гуманістична стратегія соціального захисту. Її основні 
характеристики наводяться у табл. 3 Додатку З. 
Таким чином, закладено стратегічні орієнтири щодо  реформування 
чинної моделі соціального захисту та модернізації його механізмів. 
 
Висновки до розділу 2 
 
 
1. Обґрунтовано, що відсутність перспективної ідеології і методології 
соціального захисту в 90-і роки привела до формування конфліктної моделі 
соціального захисту. Основними недоліками чинної моделі соціального захисту 
в Україні є: переоцінка ролі і можливостей держави в соціальному захисті 
 
131 
(перевантаження бюджету, неможливість забезпечити гідний життєвий рівень і 
т.д.); ігнорування потенціалу самодопомоги окремих груп соціально 
незахищеного населення; недооцінка можливостей ринкової економіки в 
соціальному захисті. 
2. Структурний аналіз системи соціального захисту уможливив виділення 
її основних підсистем: підсистеми, що здійснює управління процесом 
соціального захисту (планування, координація, технологія і т.д.); оперативної 
підсистеми, що об’єднує механізми соціального захисту (інституціональний, 
організаційно-функціональний, економічний) та здійснює конкретні процедури 
по соціальному захисту, обгрунтовано, що загальна ефективність 
функціонування моделі соціального захисту прямо відображає якість 
відновлення рівня соціальної адаптації і інтеграції об’єкту захисту в соціум. 
Виявлені склад і особливості чинної моделі системи соціального захисту, а 
також її основні управлінські та інституціональні внутрішні та зовнішні 
проблеми: неконгруентність різнорівневих функцій, цілей, завдань та 
результатів у сфері соціального захисту в Україні та життєзабезпечення, 
несистемності у визначенні суб’єктів і об’єктів соціального захисту, 
недосконалості соціального законодавства, відсутності ефективної системи 
контролю, в тому числі громадського. 
3. Показано, що чинна модель соціального захисту, що сформована в 
Україні вимагає зміни, оскільки на даний момент більшість її заходів є 
пасивними. Таке положення справ знижує мотивацію населення до 
самостійного забезпечення свого матеріального благополуччя. Модель 
соціального захисту, що склалася, носить патерналістський характер і породжує 
у людей утриманські настрої. Тому її реформування повинне йти в двох 
напрямах. З одного боку, соціальна держава, до якої прагне Україна, повинна 
проявляти велику турботу про своїх громадян, а з другого боку – повинні 
виявлятися механізми, які спонукають людей до активного пошуку і прагнення 
самим піклуватися про свій добробут. Доведено, що виявлення нових 
пріоритетів соціальної політики є найважливішою передумовою реформування 
 
132 
чинної моделі соціального захисту в цілому та проаналізовано заходи з 
виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії 
сталого розвитку “Україна – 2020”, які визначають вектори реформування 
системи соціального захисту. 
4. Визначено зовнішні фактори, які впливають на систему соціального 
захисту: відмова від надмірного патерналізму і перехід на стимуляційні методи, 
збільшення кількості і зміна структури потребуючих в соціальному захисті 
громадян, зменшення ресурсів, наданих державою для соціального захисту; 
збільшення засобів, використовуваних для соціального захисту за рахунок 
додаткових ресурсів від активізації громадянського суспільства. Реформування 
системи соціального захисту, визначене  Стратегією  сталого  розвитку 
“Україна – 2020”, передбачає її заявно-адресний характер, забезпечений 
створенням можливості обміну даними між різними органами влади, зокрема, 
спрощення оформлення субсидій. Підкреслено, що важливою складовою 
реформування системи соціального страхування та пенсійного забезпечення є 
посилення контролю за витратами фондів з боку держави та представників 
громадянського суспільства, захист зайнятого населення. Показано, що у цих 
умовах особливо значущим стає розробка державних стандартів у сфері 
соціального захисту, спрямованих на встановлення єдиних вимог до 
гарантованого базового рівня надання соціальної допомоги, зокрема: обсягу і 
якості послуг, порядку і умовам їх надання, які забезпечують тим самим єдність 
соціально-реабілітаційного простору України. 
 
133 
РОЗДІЛ 3 
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ ЗМІНИ ПРІОРИТЕТІВ ДЕРЖАВНОЇ 
СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 
 
3.1 Зарубіжні моделі соціального захисту як складової соціальної 
політики держави: можливості адаптації в Україні 
 
Різні країни мають різні моделі соціального захисту, і їх вивчення дуже 
важливе для пошуку досконалішої системи регулювання соціального захисту з 
урахуванням необхідності підвищення якості обслуговування громадян, 
відповідної до умов, що склалися в Україні. 
Соціальна політика, принципи і методи соціального захисту тісно 
пов’язано з соціально-економічними і національними особливостями країни. 
Приведемо апріорний аналіз зарубіжного досвіду захисту населення на основі 
даних, опублікованих у вітчизняній і зарубіжній літературі [209, 289, 275]. У 
країнах-членах Європейського Союзу домінують чотири основні моделі: 
континентальна (бісмарківська), англосаксонська (модель Беверіджа), 
скандинавська і південно-європейська. Ця класифікація зафіксована в 
документах Європейської комісії [2], ігнорує всі “теоретичні” складнощі, 
оскільки спирається на територіальний розподіл усередині Євросоюзу, коли 
деякі країни через схожість культур, економік і суспільного світогляду 
вибирають ту або іншу модель соціального захисту, що має низку 
особливостей, причому виділені критерії дозволяють зробити ці відмінності 
наочнішими (табл. 3.1). 
Континентальна модель (інша назва – модель Бісмарка) встановлює 
жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної 
діяльності. В основі цієї моделі лежить механізм соціального страхування, отже 
соціальні видатки фінансуються, переважно, за рахунок страхових внесків 
роботодавців і застрахованих працівників. Таким чином, ця модель передбачає 
 
134 
реалізацію правила еквівалентності, коли величина страхових виплат 
визначається насамперед величиною страхових внесків. В момент свого 
народження (1880-ті роки) німецька система соціального захисту відтворювала 
саме цю модель. 
Таблиця 3.1 
 
Моделі соціального захисту в країнах Європейського Союзу 
 
 
 Скандинавсь- Англосакська Континентальна Піденно-європ. 
ка модель (модель Беверіджа) (модель Бісмарка) модель 
(рудиментарна) 
Основна Держава Держава Ринок праці Сім’я і церква 
відповідальність 
Вид солідарності Суспільна Переважна Економічна Сімейна 
Рівень Високий Середній Обмежений Обмежений 
перерозподілу 
Рівень надаються Середній / Середній / високий Диференційова- Низький 
соц.послуг високий ний 
Ступінь охоп- Всі жителі Всі жителі Всі зайняті Переважно 
лення соціальним малозабезпечен 
захистом і 
Фінансування Податки Податки Страхові внески Страхові внески 
і інші 
Управління Держава / Держава Страхові Страхові 
профспілки самокеровані самокеровані 
організації організації 
 
 
В класичному вигляді, ця модель базується на принципі соціального 
страхування і професійній солідарності, що передбачає існування страхових 
фондів, якими на паритетних засадах керують власники підприємств та наймані 
робітники. Такі фонди акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, 
за рахунок яких здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем 
відбувається, як правило, незалежно від державного бюджету, оскільки така 
модель соціального захисту суперечить принципу бюджетної універсальності 
(згідно з яким бюджет повинен містити всі без винятку державні прибутки і 
видатки, не допускаючи зміни однієї суми за рахунок іншої). 
 
135 
Сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на принципі 
соціального страхування. Для малозабезпечених членів суспільства, що не 
мають можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через 
відсутність страхового стажу), соціальний захист реалізується через принцип 
соціальної допомоги. Мова йде про допоміжні механізми, які є відступами від 
початкових засад бісмарківської моделі. Таким чином, розвиток системи 
соціальної допомоги приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки 
бюджетного фінансування системи соціального захисту. 
Попри існування принципу обов’язковості соціального страхування, він 
дотримується не завжди. Це пов’язано з існуванням граничних рівнів зарплатні, 
вище яких або відбувається лімітування відрахувань, або належність до  
системи соціального страхування вже не є обов’язковою. 
Особливість, зокрема, французької системи соціального захисту – дуже 
складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні 
програми, яка перевищує середній рівень по ЄС. З 1970 по 2003 роки видатки 
на соціальний захист у Франції зросли з 17,5% до 30,9% [2]. Особливості 
французької системи: 
 розгалужена система професійно-галузевих схем соціального 
страхування;
 розвинена система сімейних виплат, яка стала результатом тривалої 
еволюції;
 велика роль додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі 
пенсійного й медичного страхування.
У Німеччині існують різні елементи соціальної ринкової економіки, які 
дозволяють державі корегувати результати дій ринкових механізмів і 
колективних переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою 
податків. Громадяни з низькими прибутками звільняються від сплати 
прибуткового податку. 
Цінним у німецькій моделі є те, що тут передбачені заходи з охорони 
праці, зокрема: 
 
136 
– захист від незаконних звільнень з роботи; 
– охорона праці жінок (заборона жіночої праці в гірничо-видобувній і 
будівельній галузях, охорона праці матерів і вагітних жінок); 
– охорона праці молоді (заборона праці до 15 років, диференціація 
робочого часу і часу відпусток у залежності від пільг на отримання професійної 
освіти); 
– захист працівників від виробничих і професійних небезпек (травм, 
надмірного шуму, отруєнь тощо); 
– регулювання робочого часу, заборона працювати у вихідні і святкові 
дні. 
Німецька модель заснована на змішаному державно-приватному 
розв’язанні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця 
замінена системою “обов’язкової” колективної відповідальності під контролем 
держави [209]. 
Стосовно застосування окремих положень німецької моделі в системі 
соціального захисту України могли б бути втілені принципи активної  
державної політики повної зайнятості. Досягненню цього сприяє і високий 
рівень професійної підготовки молоді, 75 % якої у віці від 16 до 19 років 
здійснює професійну підготовку у професійно-навчальних закладах [23, с. 26] . 
Англосаксонська модель (відома як модель Вільяма Беверіджа) 
представлена в Європі Великою Британією та Ірландією. Вона базується на 
таких принципах: 
 принцип всезагальності (універсальності) системи  соціального  
захисту – поширення її на всіх громадян, які потребують соціальної допомоги;
 принцип одноманітності й уніфікації соціальних послуг і виплат, що 
виражається в стандартизованості способів розрахунку розміру та умов надання 
пенсій і медичного обслуговування;
 принцип розподільної справедливості – основний у даній моделі, 
оскільки мова йде не про професійну (як у бісмарківській моделі), а про 
національну солідарність [44].
 
137 
Фінансування таких систем здійснюється як за рахунок  страхових 
внесків, так і за рахунок державного бюджету. Наприклад, фінансування 
сімейних виплат і видатків на охорону здоров’я здійснюється з державного 
бюджету, тоді як інші соціальні виплати забезпечуються страховими внесками 
найманих робітників і роботодавців. На відміну від континентальної, ця модель 
передбачає досить низькі соціальні виплати з соціального страхування, при 
домінуючій ролі соціальної допомоги в системі соціального захисту. 
Особливості британської системи соціального захисту: 
 відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що 
займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків – страхування 
по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві 
тощо. Всі програми соціального захисту об'єднані в рамках єдиної системи 
соціального захисту.
 велика роль державних установ у забезпеченні соціальними послугами 
та виплатами, а також їх тісний зв’язок із приватними страховими програмами.
 Британська система не передбачає існування цільових страхових 
внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: 
пенсійного, медичного страхування, пенсій за інвалідністю тощо.
Структура фінансування системи соціального захисту у Великій Британії 
визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону 
здоров’я та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з 
державного бюджету, а друга – за рахунок страхових внесків найманих 
працівників і підприємців. Окрім охорони здоров’я, податкове фінансування 
характерне для убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також 
сімейних виплат [2]. 
Скандинавська модель (її ще називають – державна модель) соціального 
захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії [275, с. 34]. Соціальний 
захист у ній розуміється як законне право громадянина. 
Відмінною рисою скандинавської моделі є широке охоплення різних 
соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства. 
 
138 
Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям 
країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків. В цілому 
рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. 
Не в останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільної 
політики, спрямованої на вирівнювання прибутків. Необхідною попередньою 
умовою функціонування даної моделі є високо організоване суспільство, 
побудоване на основі відданості принципам інституційного суспільства 
добробуту. Фінансування систем соціального захисту в цій моделі 
здійснюється, переважно, за рахунок оподаткування, хоча певну роль 
відіграють страхові внески підприємців і найманих працівників. Єдиною 
частиною соціального захисту, виділеною з загальної системи, є страхування 
від безробіття, яке є добровільним і управляється профспілками. Донедавна 
наймані працівники були практично звільнені від сплати страхових внесків і 
брали участь у системі соціального захисту шляхом сплати податків. 
Однак, в останнє десятиліття XX століття намітилась тенденція 
поступового зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових 
програм і збільшення страхових відрахувань із заробітної плати. Ця ж тенденція 
простежується і щодо підприємців, тоді як соціальні видатки держави протягом 
останніх років помітно скоротились. 
Південноєвропейська модель представлена в Італії, Іспанії, Греції й 
Португалії. В цих країнах системи соціального захисту були створені або 
вдосконалені лише протягом останніх десятиліть. Дану модель можна 
інтерпретувати як таку, що розвивається, перехідну. Західні дослідники 
відзначають її “рудиментарність” [244]. 
Як правило, рівень соціальної захищеності в цій моделі відносно низький, 
а завдання соціального захисту часто розглядається як справа родичів і сім’ї. 
Тому сім’я й інші інститути громадянського суспільства відіграють не останню 
роль, а соціальна політика носить переважно пасивний характер і орієнтована 
на компенсацію втрат у прибутках окремих категорій громадян. 
Характерною рисою даної моделі є також асиметрична структура 
 
139 
соціальних видатків. Так, в Італії найбільшу частку соціальних видатків займає 
пенсійне забезпечення (14,7% ВВП при середньоєвропейському рівні 12,5%), 
тоді як на підтримку сім’ї, материнства, освіти й політику зайнятості 
витрачаються порівняно незначні кошти (близько 1%). 
Національні системи соціального захисту в країнах Європейської 
Співдружності складалися поступово у міру формування відповідних 
соціально-економічних відносин. Особливо бурхливо ці процеси протікали в 
європейських країнах в післявоєнний період, а з середини 70-х років, набули 
загальноєвропейського наднаціонального характеру [266, с. 32]. Причому за 
останні 15 років істотно згладилися відмінності в характері систем і витратах 
європейських країн на соціальний захист своїх громадян. З одного боку, 
південні країни збільшили свої витрати, а в більшості північних країн ці 
витрати стабілізувалися, досягнувши оптимального рівня. Так, в бюджетах 
європейських країн витрати на соціальний захист коливаються від 20% 
валового національного продукту в  Португалії  до  32%  в  Нідерландах  [286, 
с. 15]. При цьому найважливішим елементом рівня соціальної захищеності 
громадян і якості послуг, що надаються їм, є соціальний мінімум доходів, при 
отриманні нижче за який громадянин потрапляє в категорію “соціально 
виключених”. Соціальний мінімум гарантований громадянам, що не мають 
доходів, і тим, хто не може себе забезпечити з особових або соціальних причин. 
Крім того, все без виключення західноєвропейські країни матеріально 
підтримують своїх громадян у старості [250, 276, с. 9]. 
Разом з тим, залежно від національних особливостей, існуючих 
політичних і економічних умов, моделі соціального захисту за даними 
критеріями можуть бути розбиті на чотири групи: 
1. Країни, в яких домінують страхові принципи, розміри виплат і 
допомоги пов’язані з індивідуальними страховими внесками (Німеччина, 
Франція, Бельгія, Люксембург). 
2. Країни, в яких страхові принципи соціального захисту менш виражені, 
розміри виплат і допомоги більшою мірою відповідають індивідуальним 
 
140 
потребам з їх фінансуванням за рахунок засобів податкових фондів 
(Великобританія, Данія, Ірландія). 
3. Країни, що займають проміжну позицію між першими двома групами 
(Італія, Нідерланди). 
4. Країни з системою соціального захисту, що формується (Іспанія, 
Португалія, Греція). У цих країнах немає гарантованого мінімального доходу і 
соціальне обслуговування доступно далеке не всім громадянам [260, с. 31]. 
У всіх європейських країнах моделі соціального захисту, як чинник 
підвищення якості обслуговування громадян, багатофункціональні і 
відповідають основним соціальним ризикам, до яких може бути схильний 
нормальний громадянин, а саме: ризик захворювання, ризик інвалідності, ризик 
виробничого травматизму і професійного захворювання, ризик втрати 
годувальника, ризик материнства, сімейні допомоги, ризик безробіття, ризик 
втрати житла, ризик старості і інші. 
В той же час, більшість політиків стала відкрито говорити про 
неефективність систем соціального захисту, витрати на яку доводяться на 
економіку країн. Так, наприклад, у Великобританії впродовж останні 20 років 
були значно урізані страхові допомоги (обов’язкові виплати), а багато з них 
були замінені цільовими допомогами [264, с. 18]. У Нідерландах була введена в 
дію система, відповідно до якої допомога по інвалідності, безробіттю стала 
нижче за рівень соціального мінімуму [277, с. 22]. 
На національні моделі соціального захисту відчутно впливає культура, що 
панує в суспільстві. Так, П.Елкок (2001) наводить такі приклади впливу 
культури на соціальну політику: 
– дух підприємництва та давнішня багатокультурність в США 
перешкодили розвиткові сильної, централізованої державної політики 
соціального забезпечення; 
– пов’язана з роботою та ідеєю чоловіка-годувальника німецька 
соціальна структура не дала змоги розвинутися універсальній системі 
соціального забезпечення; 
 
141 
– конфуціанська культура Японії підтримує ідею сильної особистості та 
важливості ролі сім’ї у соціальному забезпеченні; 
– колоніальні традиції Гонконгу перешкодили розвиткові демократичної 
моделі соціального забезпечення, де важливу роль відведено державній 
підтримці [247]. 
Отже, на думку цього вченого, при визначенні системи соціального 
захисту в тій чи іншій країні потрібно в основу класифікації закладати 
культурні традиції. 
Розвиток системи соціального захисту в більшості країн йшов по шляху 
розподілу кола осіб, забезпечуваних збільшення фінансових коштів на дану 
сферу діяльності. Діяльність більшості європейських країн і США по 
соціальному захисту малозабезпеченого населення йде за трьома напрямами: 
 гарантування мінімальної заробітної плати та її індексація;
 державна допомога шляхом виплати допомоги малозабезпеченим, 
самотнім і багатодітним сім’ям;
 соціальне страхування.
Коло осіб, що мають право на допомогу встановлюється на основі законів 
про мінімальний гарантований дохід, який був прийнятий в Данії в 1933 р., у 
Великобританії в 1948 р., у ФРН в 1961 р., в Швеції в 1982  р.,  у  Франції в 
1988 р. [68, с. 45]. 
У США управлінням соціального забезпечення федерального уряду в 
1964 році був встановлений офіційний показник бідності. 
За допомогою можуть звертатися, якщо сума сукупного доходу нижче 
визначеної, встановленої грошової суми (показник бідності), причому 
структура сукупного доходу, що враховується, в різних країнах різна. Так, в 
деяких країнах не включається в сукупний дохід допомоги на житло, в США 
рахують тільки дохід голови сім’ї і т.д. Більшість промислово-розвинених країн 
гарантує своїм громадянам мінімальну заробітну плату з урахуванням стану і 
зростання споживацьких цін. 
Допомоги не носять благодійний характер і її виплату можна вимагати 
 
142 
згідно із законом. Фонди, з яких виплачуються допомоги згідно із законом про 
мінімальний гарантований дохід, повністю фінансуються бюджетами країни 
або місцевих органів влади. 
У багатьох країнах важливим елементом соціального захисту є соціальне 
страхування. Воно здійснюється із спеціальних фондів, що формуються за 
рахунок відрахувань більшості працюючого населення. З цих фондів 
виплачуються: пенсії по інвалідності і через старість; допомоги з безробіття, 
хвороби, трудових захворювань. 
Суспільна допомога малозабезпеченим верствам населення здійснюється за 
рахунок засобів, що виділяються з бюджетів держави і місцевих органів 
управління. У США діє близько ста спеціалізованих програм допомоги бідним: 
продовольчої допомоги, безкоштовної медицини, забезпечення житлом, допомога 
в освіті і т.д. Ці програми здійснюються Федеральними міністерствами 
(соціальних служб і охорони здоров’я, праці, житлового будівництва і міського 
розвитку, внутрішніх справ) і комітетам з економічних можливостей, управлінням 
у справах ветеранів, Радою з пенсійного забезпечення залізничників, Комісією 
цивільної служби. Вони розрізняються за цілями, масштабами, джерелами 
фінансування. Послугами програм допомоги бідним користуються три з кожних 
десяти жителів США. Необхідно відзначити, що програми допомоги 
малозабезпеченим не тільки сприяють зниженню соціальної напруженості, але і 
окупають себе на перспективу. Так кожен долар, витрачений на додаткове 
харчування жінок і дітей, економить до 3-х доларів з витрат на лікування. Гроші 
на освіту компенсуються в майбутньому скороченням фінансування 
малозабезпечених. 
Американська система матеріальної допомоги характерна великою 
розгалудженістю і диференціацією. Вона погано збалансована і не є єдиною 
взаємопов’язаною системою. Це приводить в деяких випадках до негативних 
наслідків: викликає соціальне утриманство окремих соціально-демографічних 
груп населення, стимулює розлучення і роздільне мешкання батьків і т.д. 
Необхідно відзначити невеликий розмір допомоги і компенсацій з 
 
143 
безробіття. В кінці 80-х-90-х років в США окремі соціальні програми 
матеріальної допомоги стали зменшуватися і ліквідовуватися. В даний час в 
США розповсюджується думка про необхідність переорієнтації програм з 
“утримання” малозабезпечених на створення умов для отримання ними 
економічної незалежності, на їх залучення до суспільного виробництва, до 
професійної підготовки і дрібного бізнесу. Необхідно відзначити, що разом з 
державним соціальним захистом малозабезпеченого населення в США 
займаються суспільні і приватні фонди і працедавці [286]. 
У британській системі соціального забезпечення передбачено 36 
категорій допомог, з них 12 – для інвалідів і 7 для удов і вдівців (тобто глибока 
диференціація). Виплачується допомога з безробіття (12 місяців), допомога для 
малозабезпечених (житлові допомоги, допомоги з соціального фонду на меблі, 
постільну білизну і т.д.), допомога на дитину. Малозабезпеченим сім’ям 
надають дешеві квартири в муніципальних будинках [286]. 
У 1988 р. соціальна політика Великобританії була змінена: скоротилася 
кількість допомог, став жорсткішим контроль за їх видачею, звузилося коло 
тих, хто мають на них право. 
У ФРН соціальна допомога включає наступні види допомог: базову, 
додаткову, на оплату житла, на покупку меблів і одягу [2]. Базові допомоги 
надаються всім малозабезпеченим, а додаткові – окремим категоріям громадян. 
Їх величина визначається як різниця між гарантованим мінімальним доходом і 
реальним доходам сім’ї. У країнах ЄС величина допомоги складає 20-40% від 
середньої валової зарплати робітника. 
В даний час в більшості розвинених країн пенсійний дохід формується з 
декількох джерел матеріального забезпечення через старість. Працівник 
щорічно або щомісячно відкладає на особовий пенсійний рахунок ~ 6-40% 
поточної заробітної плати. Ці гроші не оподатковуються, але можуть 
вилучатися з рахунку тільки в пенсійному віці. Державна пенсійна система в 
більшості капіталістичних країн фінансується за рахунок страхових виплат 
працівників, підприємців і субсидії держави. У США майже вся сума пенсії 
 
144 
формується за рахунок рівних внесків працівників і підприємців (по 49,5%), 
тоді як держава покриває 1% всіх витрат. В той же час в Канаді держава 
фінансує 60 %, а в Швеції 31 % пенсійних витрат [1]. 
Розмір пенсій в розвинених капіталістичних країнах щорічно коригується 
відповідно до зростання вартості життя. 
Соціальний захист в країнах Східної Європи також розвивався шляхом 
розширення кола забезпечуваних [183]. 
Соціальний захист здійснюється, в першу чергу, у формі обов’язкового 
соціального страхування, яке організаційно часто ділиться по контингенту 
застрахованих і напрямам діяльності. Так, в більшості країн окрім загальної 
системи соціального страхування працюючих по найму функціонують окремі 
системи соціального страхування селян, самостійно господарюючих осіб, осіб 
вільних професій. У більшості країн соціальне страхування підрозділяється за 
фондами забезпечення: пенсійне страхування, медичне (лікарняне) страхування 
(виплата допомог по хворобі, у зв’язку з материнством, а іноді і фінансування 
медичного обслуговування), страхування по безробіттю. 
У значній частині соціальний захист здійснюється за  рахунок 
спеціальних державних фондів. Це – пенсійне забезпечення 
військовослужбовців і прирівняних до них осіб. Держава бере участь своїми 
коштами в деяких страхових фондах при обслуговуванні ними  деяких 
категорій громадян (наприклад, учасників другої світової війни). Соціальним 
захистом охоплюється безліч життєвих ризиків. Воно забезпечує пенсіонування 
при настанні старості, за вислугу років (військовослужбовці), у разі 
інвалідності, втрати годувальника, виплату допомоги при тимчасовій 
непрацездатності, материнстві, надання матеріальної допомоги сім’ї у 
вихованні дітей, старезним, інвалідам дитинства, малозабезпеченим 
громадянам і т.д. Законодавчій практиці країн Східної Європи властива 
тенденція введення все нових видів і підстав виплат, причому у ряді випадків 
такого роду забезпечення вводилося в них раніше, ніж в нашій країні 
(наприклад, допомоги на дітей, допомоги матерям, що тимчасово припинили 
 
145 
роботу у зв’язку з доглядом за малолітньою дитиною, допомога з безробіття). У 
них встановлена розвинена система грошових допомог, виплачуваних 
застрахованим при настанні відповідних страхових випадків. Найпоширеніші з 
них: допомога з тимчасової непрацездатності, допомога з безробіття, допомога 
за час відпустки по вагітності і пологам, одноразові допомоги на народження 
дитини, допомога з догляду за малолітньою дитиною, сімейні допомоги 
(надбавки на дітей), допомоги на похорони. Поняття “допомога з тимчасової 
непрацездатності” охоплює допомоги, виплачувані у разі звільнення від роботи 
у зв’язку із загальним захворюванням, трудовим каліцтвом або професійним 
захворюванням, карантином, необхідністю догляду за хворим членом сім’ї. 
Право на забезпечення допомогою або виникає зі вступом до трудового 
відношення, або обумовлене деяким стажем роботи. Так, згідно польському 
законодавству працівник, прийнятий на роботу під умовою випробування, на 
певний термін або термін виконання певної роботи, набуває право на 
забезпечення допомогою після закінчення місяця роботи. За румунськими 
правилами працівник, що уклав терміновий трудовий договір, має право на 
забезпечення допомогою за наявності стажу роботи 4 місяці за останні 12 місяців 
або 10 місяців за попередні 2 роки. При непрацездатності у зв’язку з трудовим 
каліцтвом ці обмовки не застосовуються. У Болгарії, Угорщині і Румунії розмір 
допомоги з тимчасової непрацездатності пов’язаний з тривалістю трудового 
(страхового) стажу працівника. У Болгарії допомога дорівнює 70% заробітку при 
стажі від 3 місяців до 10 років, 80%  при стажі 10-15 років і 90%  при стажі 
понад 15 роки; з 16-го дня хвороби допомога підвищується з 70 до 80 і з 80 до 
90%. В Угорщині працівнику із стажем до 2 років допомога складає 60% 
заробітку, а при стажі 2 року і більше – 70%. 
У Польщі, СРЮ і Чехії розмір допомоги не залежить від тривалості 
трудового стажу і складає в Польщі і СРЮ 80%, а в Чехії – 69% заробітку. У 
Польщі допомога підвищується до 100% заробітку з 31-го дня хвороби; у Чехії 
допомога за перші 3 дні хвороби складає 50% заробітку [183]. 
При непрацездатності унаслідок трудового каліцтва або професійного 
 
146 
захворювання допомога в більшості країн виплачується в підвищених розмірах: 
у Польщі, Румунії, СРЮ і Угорщини – 100% заробітку, в Болгарії – 90% 
незалежно від тривалості трудового (страхового) стажу. У Чехії і в цьому 
випадку застосовуються загальні правила про допомоги, і повне відшкодування 
втраченого у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням 
заробітку можливе у порядку матеріальної відповідальності працедавця (тобто 
з урахуванням вини тієї і іншої сторони). 
У кожній країні ухвалюється власне рішення про розмір допомоги з 
урахуванням, як правило, рівня винагороди за працю, трудового стажу, 
тривалості забезпечення, причин припинення трудового відношення і нерідко 
встановлюються особливі норми забезпечення для деяких груп безробітних. Як 
правило, встановлений мінімальний розмір допомоги: це – мінімальна 
заробітна плата в Болгарії і Угорщині, 50% середньої заробітної плати в Сербії. 
Тільки в Угорщині встановлений максимальний розмір допомоги з безробіття – 
потрійна мінімальна заробітна плата. 
Допомога з безробіття виплачується протягом встановленого граничного 
терміну стосовно однієї особи, яка знаходиться на обліку як безробітна. 
Найкоротший термін – 180 днів (з можливістю продовження його на 90 днів в 
деяких випадках) в Румунії. Законодавство Чехословакії і Польщі гарантує 
виплату допомоги протягом року. Досить складну схему визначення термінів 
забезпечення допомогою з урахуванням низки показників застосувало 
законодавство Угорщини і Болгарії. У Сербії термін забезпечення допомогою 
може досягати 24 місяців, а у осіб, що мають пенсійний стаж 25-30 років,  до 
працевлаштування або до набуття права на пенсію через старість. 
Безробітні, направлені на перенавчання, користуються правом на 
забезпечення, якщо мають право на допомогу з безробіття. Допомога за час 
перенавчання може представляти виплату допомоги з безробіття (у Болгарії, 
Румунії) або виступати як самостійний вид допомоги, пов’язаної з розміром 
допомоги з безробіття (у Польщі  115% такої допомоги) або безпосередньо з 
 
147 
середнім заробітком (70% його  в Чехії). При перенавчанні термін 
забезпечення допомогою може бути подовжено. 
В цілому можна відзначити, що соціальний захист більшості розвинених 
країн певною мірою забезпечує нормальне існування груп населення, не 
здатних самостійно подолати матеріальні утруднення. 
Пенсійне забезпечення більшості розвинених країн певною мірою 
зберігає рівень життя літніх людей, близьких до моменту їх виходу на пенсію: у 
Італії пенсійний дохід перевищує 80% передпенсійного заробітку, в Швеції і 
Франції складає 70%, в Японії і США – 60% [2]. 
В той же час в деяких країнах намітилася тенденція згортання окремих 
соціальних програм матеріальної допомоги (США, Франція і ін.). 
У соціальній політиці низки країн починає переважати акцент на 
діяльність: по підвищенню трудового потенціалу представників соціально 
незахищених груп населення, по профілактиці розширення груп 
малозабезпеченого населення. 
Спостерігається тенденція до диференціації груп соціально-незахищеного 
населення і до адресної допомоги з урахуванням особливостей кожної групи. 
Управління національною системою соціального захисту, рівно як і 
системою життєзабезпечення, можливе лише на основі наукового соціального 
прогнозування, при цьому помилка в прогнозуванні співвідношення кількості 
одержувачів і донорів соціально-значущих благ та/або ресурсів, що 
перерозподіляються, приводить до диспропорції поточних і перспективних 
зобов’язань, яка матиме пірамідальний характер. У зв’язку з цим оптимальне 
співвідношення загальної кількості донорів і реципієнтів в суспільстві, на наш 
погляд, не може бути вище визначеною пропорції, а саме пропорції “золотого 
перетину” [244]. 
Разом з тим, у міру зміни уявлень суспільства про межі і форми 
індивідуальної і колективної відповідальності про дії соціальних ризиків, 
обсяги і механізми соціального захисту можуть динамічно змінюватися. Так, 
наприклад, в натуральній економіці основні форми соціального захисту 
 
148 
пов'язані з наданням харчування, речей і захисних дій (послуг), в 
індустріальному суспільстві основною формою соціального захисту стала 
грошова, а в сучасних умовах не всі потреби у сфері соціального захисту можна 
задовольнити тільки грошовими виплатами об’єкту захисту, оскільки частина з 
них вимагає попереднього суспільного, професійного і правового регулювання, 
в т.ч. спеціальної зміни загальної інфраструктури життєзабезпечення (пандуси і 
з’їзди для колясок і ін.), нового ставлення до носіїв ризику (ВІЛ-інфіковані, 
жертви домашнього насильства і ін.), спеціальних послуг (зокрема 
інформаційні, психотерапевтичні і ін.), спеціальних товарів, і багато чого 
іншого, що, спочатку починаючись як елемент соціального захисту окремої 
категорії населення, поступово стає нормою життя всього суспільства. 
У той же час, у зв’язку з тим, що виробництво матеріальних благ і послуг 
носить суспільний характер, і задоволення будь-якої потреби в людському 
суспільстві передбачає суспільне узгодження з даного приводу, зокрема 
порівняння і оцінку, найбільше значення для управління соціальним захистом в 
масштабах суспільства набувають питання організації відповідної соціальної 
взаємодії. 
Соціальна взаємодія завжди здійснюється за певним порядком, що 
визнається частиною суспільства або всім суспільством, і, на думку мислителів, 
“соціальний порядок виробляється, створюється, а не передається або 
підкоряється якомусь вищому порядку, а Суспільство і його інтерес стають 
власним  принципом  моральної  (духовної)  оцінки  образу  соціальних  дій”  [232, 
c. 63]. Таким чином, спеціально продуманий соціальний порядок може бути 
вербалізований, визнаний і реалізований будь-яким суспільством. У цьому 
значенні найпродуктивнішою представляється нам така форма організації 
соціальної взаємодії як соціальне партнерство. У запропонованому М.Л.Бадхеном 
трактуванні соціального партнерства під ним розуміється “форма організації 
соціальної взаємодії між людьми, групами людей, соціальними спільнотами і 
організаціями (зокрема державної влади), заснованої на збігу загальних інтересів 
(глобально   –  інтересів   існування  і  розвитку  людського  суспільства  в  умовах 
 
149 
обмеженості природних ресурсів), повазі до приватних інтересів, і спільною 
конструктивною і ефективною діяльністю для задоволення всіх цих інтересів” [6]. 
Таке трактування є найадекватнішою суттю соціального партнерства, тоді як 
найбільш прийнята звужує сферу його дії до сфери праці (соціально-трудових 
відносин). Дійсно, працедавці і працівники, зокрема самозайняті, в індустріальній 
ринковій економіці є не тільки єдино продуктивними соціальними групами, але і 
чисельно складають більшість населення. В той же час, оскільки функцію 
масового виробництва благ і послуг вони можуть виконувати тільки спільно, їх 
залежність є взаємною, а договір – єдино можливою формою впорядкування даної 
залежності. Проте соціально-трудові відносини, при всій їх значущості, не 
вичерпують всіх відносин в сучасному суспільстві, що мають значення для його 
функціонування, і, оскільки в своїй масі і працівники, і працедавці достатньо 
різнорідні, зокрема за гендерними, етнічними і іншими характеристиками, і в 
суспільстві існують інші соціальні групи, що не беруть участь в суспільному 
виробництві, то тут повинно йтися про суспільні договірні відносини іншого 
порядку. 
Таким чином, як нам представляється, за соціально-економічних умов, що 
складаються, соціальне партнерство не тільки може, як ідеологічна  
конструкція, заповнити в сучасній соціальній державі нішу суспільно визнаної 
ідеології (світогляду), і сприяти тим самим досягненню соціального миру, і, 
серед іншого, рішенню практичніших питань, зокрема питань організації 
ефективних систем соціального захисту на різних рівнях. У цьому плані 
соціальне партнерство і є необхідний соціальний порядок, поширюваний на всі 
структури, інститути і відносини в суспільстві, тому суспільне визнання 
соціального партнерства як форми організації соціальної взаємодії дозволяє 
створити фундаментальну основу для усвідомлення розвинених моделей 
соціального захисту на національному і наднаціональному рівнях, оскільки 
корінна відмінність соціального партнерства від інших позитивних форм 
взаємодії (співпраці, взаємодопомоги і т.п.), що складаються стихійно, полягає 
у тому, що воно має на увазі усвідомлену і цілеспрямовану діяльність сторін 
 
150 
партнерства по організації соціальної взаємодії між собою на основі 
вищезгаданих принципів. 
У той же час усвідомлена і цілеспрямована діяльність сторін партнерства 
по його організації вимагає від них певних знань, норм, цінностей, без яких така 
діяльність здійснюватися не може або буде недостатньо ефективною. У зв'язку з 
цим виникає необхідність суспільного виховання, зокрема шляхом засвоєння 
відповідних знань, цінностей, норм, що дозволяють зрештою людині відчувати 
себе і сприймати інших дійсно як соціальних партнерів. При тих, що склалися в 
Україні на сьогоднішній день соціально-економічних, міжкласових, 
міжнаціональних, міжпоколінських, внутрісімейних і інших соціально- 
культурних відносинах таке виховання, хоча б нового покоління, неможливо 
більш ніде, окрім як в національній системі безперервної (довічної) освіти. 
Таким чином, і саме тому роль держави (в особі органів державної влади) як 
основного управляючого суб’єкта в управлінні соціальним захистом на 
національному рівні на сучасному етапі, і не тільки в нашій країні, полягає: 
 у створенні, зокрема в науці, і закріпленні необхідних правових, 
світоглядних (мотиваційних) і організаційних основ соціального захисту на 
національному і світовому рівні, 
 у здійсненні загальних і спеціальних заходів по управлінню 
соціальними ризиками і соціальними конфліктами, 
 у безпосередньому управлінні державними елементами моделі 
соціального захисту і попередженні зловживань в даній сфері, зокрема на основі 
належного інформування населення, об’єктів і суб’єктів соціального захисту, і 
безпосереднього (прямого) зворотного зв’язку, 
 у здійсненні окремих управлінських функцій (організаційних, 
мотиваційних, регулюючих, контролюючих, дисциплінуючих) відносно 
недержавних елементів системи соціального захисту і попередженні 
зловживань в даній сфері, зокрема на основі належного інформування 
населення, об’єктів і суб’єктів соціального захисту, і безпосереднього/прямого 
зворотного зв’язку, 
 
151 
 у ініціації і здійсненні необхідних змін моделі соціального захисту 
відповідно до вимог часу і ситуації. 
По суті, сукупність видів і форм соціального захисту, здійснюваного 
національною державою, є механізмом практичної реалізації деяких напрямів її 
соціальної політики відносно населення своєї країни. Так, наприклад, кожне 
суспільство (в особі держави) повинне самостійно вирішувати, дія яких 
соціальних ризиків на справжній момент часу не може бути подолане індивідом 
самостійно, і тим самим достатньо оперативно змінювати необхідним чином 
національну модель соціального захисту. В той же час, держава може і повинна 
(у разі потреби) впливати власними методами (адміністративно-правовими, 
економічними і ін.) і через власні структури, зокрема, систему освіти, на 
формування і функціонування всіх можливих недержавних форм соціального 
захисту, закріплюючи суспільно необхідний і бажаний розподіл 
відповідальності між суб’єктами захисту – людиною, соціальною групою, 
суспільством і державою. 
Недоліки обміну суспільних благ, найвластивіші соціальному захисту 
(недолік інформації, монополія виробника (продавця), особлива влада суб’єкта 
або об’єкту, зовнішні ефекти і т.д.), значною мірою коригуються як створенням 
єдиного інформаційного простору в цій і суміжних з нею сферах, так і 
створенням і наданням технічних і інших можливостей об'єктам соціального 
захисту використовувати вказаний простір за призначенням (самостійно та/або 
несамостійно). 
Створити такий простір (організаційно і змістовно) без системних 
дефектів може тільки і виключно держава як найбільш інформований суб’єкт 
соціальної взаємодії, який володіє ресурсами природно, з використанням 
інформаційних можливостей соціальних мереж формального і неформального 
типу. 
У зв’язку з цим метою організації національної моделі соціального 
захисту є впорядкування державою на користь всього суспільства випадків 
необхідності надання, об’єктів, ресурсів, норм, правил, видів і форм 
 
152 
соціального захисту. Метою функціонування національної моделі соціального 
захисту є організація ефективної спільної діяльності суб’єктів і об’єктів 
соціального захисту для збереження (відновлення) необхідного і достатнього 
рівня соціальної адаптації і інтеграції в соціум об’єктів без збитку для решти 
членів соціуму. Мета управління національною системою соціального захисту 
полягає в оптимізації кількісних і якісних показників збереження і приросту 
людського і соціального капіталу за рахунок здійснення заходів, заходів, 
програм, дій і діяльності по соціальному захисту. 
Організація національної моделі соціального захисту передбачає 
ухвалення низки організаційних заходів і рішення низки управлінських завдань, 
зокрема: 
1. Проектування моделі соціального захисту, виходячи з національних 
традицій соціального захисту і національних інтересів (базових, поточних і 
перспективних), з урахуванням наявного надлишку ресурсів. 
2. Нормативне оформлення створення моделі (правові і нормативно- 
методичні акти). 
3. Формування необхідних елементів ССЗ, надання повноважень і 
ресурсів (розпорядчі і інші дії повноважного суб’єкта управління). 
4. Запуск моделі СЗ (розпорядчі і інші дії повноважного суб’єкта 
управління ССЗ). 
5. Контроль результатів запуску і діяльності (збір і обробка інформації, 
ухвалення рішень, реалізація рішень). Оскільки при проектуванні систем 
державного управління необхідно враховувати сучасний рівень розвитку 
уявлень про взаємодію природи і суспільства, а також пропоноване нами 
виділення капіталоутворюючих секторів суспільного виробництва, можна 
запропонувати акумулювати одноцільові функції, повноваження і інформаційні 
потоки в строго обмежених ланках системи державного управління [2]. 
Контроль діяльності керівників, виконуючих і інших органів, організацій 
і осіб, що здійснюють соціальний захист країни, може і повинен здійснюватися 
державними і недержавними органами і організаціями, суб’єктами і об’єктами 
 
153 
соціального захисту, а також будь-якими особами у формі попереднього, 
оперативного і результативного. Основне завдання контролю – фіксація 
конкретних моментів і результатів діяльності суб’єктів і об’єктів соціального 
захисту для їх подальшого узагальнення і аналізу з метою оптимізації системи і 
діяльності соціального захисту, а також виявлення і превенції неналежного 
виконання встановлених функцій і обов'язків, зокрема зловживань, в даній 
сфері. 
На основі апріорного аналізу зарубіжного досвіду можна зробити 
наступні висновки: 
1. У всіх розвинених країнах держава виконує провідну роль соціального 
захисту. 
2. Соціальна політика держави пов’язана з політично і соціально- 
економічним становищем в країнах з їх традиціями і національними 
особливостями. 
3. Характерні для другої половини XX століття тенденції екстенсивного 
зростання засобів, які витрачаються на соціальні потреби і збільшення 
соціальних груп, охоплених допомогою, виявили небезпеку соціального 
утриманства деяких груп населення. 
4. В кінці XX століття у низці країн виявилися недоліки соціального 
захисту безробітних. Це і неадекватність розмірів допомог і термінів їх 
отримання і малоефективна система професійного перенавчання, психологічної 
допомоги і т.п. 
5. Організація системи соціального захисту у низці країн є громіздкою, 
витратною і недостатньо ефективною. 
6. Спостерігається тенденція до модифікації існуючих національних 
систем соціального захисту у бік збільшення їх ефективності. 
 
154 
3.2 Проектування нової моделі системи соціального захисту України 
 
 
Попередній аналіз моделей соціального захисту дозволяє спроектувати 
функціональну модель системи соціального захисту (далі − МССЗ). Дана 
модель є перспективною моделлю, реалізація якої повністю можлива в 
постіндустріальному суспільстві, заснованому на пріоритеті високих технологій, 
знань, інформаційного, соціального і людського капіталу, екологічній рівновазі, 
неприбутковій продуктивній і суспільно корисній діяльності, а також 
суспільній і публічній власності. 
Необхідні в цьому напрямі певні зусилля Держави як вищого 
управляючого суб’єкта, зокрема перших осіб і інших структур державного 
управління, реалізуються в заходах по створенню і закріпленню комплексу 
правових, світоглядних (мотиваційних) і організаційних основ соціального 
захисту на національному рівні, які містять: 
1. Кодифікуюче соціальне, включаючи трудове законодавство 
(Соціальний кодекс), адекватне і несуперечливе. 
2. Соціально-позитивний індивідуальний, груповий і суспільний 
світогляд (необхідність створення його шляхом реального підвищення якості 
освіти і забезпечення умов її безперервності, суспільних дискусій про 
екзистенціальні і соціально-економічні аспекти соціальної взаємодії, про 
витоки і шляхи формування національного добробуту в сучасних умовах, про 
соціальну відповідальність всіх перед всіма, про сутність, види, роль і місце 
суспільно корисної праці в житті людини і т.д.). Слід зазначити, що, 
враховуючи закономірності формування громадської свідомості і 
індивідуальної психології, закономірності функціонування науки, а також 
явище конформізму (нонконформізму), правова база сама по собі здатна 
безпосередньо впливати на стан розуму представників будь-яких соціальних 
верств населення, рівне як позитивно, так і негативно. 
3. Чітке, адекватне і оптимальним чином реалізовуване уявлення органів 
влади про склад систем життєзабезпечення і соціального захисту, їх 
 
155 
взаємозв’язку і взаємозалежності, а також відповідне організаційно-правове 
оформлення управляючої системи соціального захисту, зокрема: 
 акумуляція функцій, повноважень і інформації в обмежених ланках, 
 широкий розвиток і застосування інформаційних технологій для 
формування прямого і зворотного зв’язку в системі соціального захисту, 
 формування механізмів і органів дієвого відомчого і громадського 
контролю, впорядкування і активне поєднання різних видів, форм і суб’єктів 
соціального захисту, включаючи недержавні та/або громадські інститути і 
організації, аутсорсинг і т.п. 
Вказані процеси можуть проходити послідовно і паралельно, залежно від 
персонально-посадової точки зору, оскільки всі вони (процеси) достатньо 
масштабні, взаємопов’язані і взаємодоповнюючі, проте з протягом часу 
вказаний комплекс правових, світоглядних (мотиваційних) і організаційних 
основ соціального захисту може бути сформований у масштабах нації. 
Методика побудови функціональної моделі СЗ містить низку етапів [7]: 
1. Визначення сутності і елементів ССЗ як соціально-економічної 
системи, що входить до складу системи життєзабезпечення. 
2. Визначення основної і конкретних функцій ССЗ, виходячи з суспільних 
потреб і інтересів на постіндустріальному етапі розвитку суспільства. 
3. Визначення принципів надання соціального захисту, організації, 
функціонування і розвитку ССЗ. 
4. Побудова інституційної структури ССЗ. 
5. Побудова функціонально-діяльнісної структури ССЗ. 
6. Побудова суб’єктно-об’єктної структури ССЗ. 
7. Побудова структури системи управління ССЗ. 
Визначення сутності і елементів ССЗ слід виробляти відносно 
цілеспрямованої соціально-економічної системи, що входить до складу системи 
життєзабезпечення, тоді це – сукупність діючих у межах національної держави 
суб’єктів і об’єктів соціального захисту, згідно особистим і суспільним нормам 
здійснюючих спільну діяльність за рахунок суспільних і особистих ресурсів з 
 
156 
метою збереження або відновлення нормального або встановленого 
нормальним для даного суспільства рівня соціальної адаптації і інтеграції в 
соціум об’єкту соціального захисту, який знаходиться під впливом соціальних 
ризиків. Таким чином, національна система соціального захисту об’єднуватиме 
як організовані, так і неорганізовані елементарні і складніші системи 
соціального захисту на декількох (шости) рівнях, що значно ускладнює загальне 
управління в даній сфері. Ми виділяємо наступні рівні: державний, 
регіональний, територіальний, рівень підприємств (організацій), рівень 
домосподарства, особистісний. 
Виходячи з поточної і перспективної геополітичної і соціально- 
економічної ситуації, а також нашого розуміння сутності і результату 
соціального захисту, основну функцію української системи соціального захисту 
можна сформулювати таким чином: забезпечення приросту людського і 
соціального капіталу шляхом впорядкування і організація ефективної спільної 
діяльності суб’єктів і об’єктів соціального захисту різного рівня по досягненню 
необхідного і достатнього рівня соціальної адаптації і інтеграції в соціум 
об'єктів соціального захисту без шкоди або збитку для решти членів соціуму. 
Тоді мета функціонування ССЗ співпадає з основною функцією, метою 
організації ССЗ є впорядкування надання соціального захисту на рівні держави 
в цілому, а цілі управління повинні бути спрямовані на забезпечення і 
підвищення факту і якості функціонування керованої системи. 
Для здійснення моделювання ССЗ необхідно визначитися, враховуючи 
сучасний ступінь еволюційного розвитку українського суспільства, з тим, у складі 
яких підгалузей або видів діяльності вона може бути організована. Разом з тим, 
визначення оптимального внутрішнього складу ССЗ неможливе без розгляду і 
уточнення її місця в загальній системі життєзабезпечення нашої країни на 
сьогоднішній момент, зокрема в системі державного управління. 
У зв’язку з цим слід підкреслити, що широта уявлень про систему 
соціального захисту залежить, як ми встановили раніше, по-перше, від 
розуміння фахівцями і громадянами сутності соціального захисту, і, по-друге, 
 
157 
від ступеня звичності тих або інших інституційних видів соціального захисту 
для широких верств населення. Оскільки радянська система тривалий час 
надавала досить широкий спектр інстітуціалізованих видів і форм соціального 
захисту (загальна і безкоштовна освіта, охорона здоров’я, соціальне 
забезпечення, соціальне страхування, пенсійне забезпечення і т.п.), то 
покоління українців, що живуть сьогодні, сприймають такі інститути як 
природні і повсякденно необхідні, що прямо указує на необхідність організації і 
функціонування таких інститутів в нашій країні у межах вже не системи 
соціального захисту, а загальної системи життєзабезпечення [238]. 
У той же час конституюючою властивістю національних систем 
соціального (особливо пенсійного) страхування і забезпечення є абсолютна 
чутливість споживачів цих послуг до факту їх надання. Тобто, тільки при 
безперебійній виплаті пенсій не нижче за прожитковий мінімум рядовий 
(стандартний) пенсіонер має відповідний своєму статусу необхідний і достатній 
рівень своєї соціальної адаптації і інтеграції в соціум, проте одномоментно 
втрачає вказаний рівень за відсутності виплат або значному зниженні їх розміру. 
Таким чином, пенсійна система, як і система соціального страхування і 
забезпечення працездатних, носить умовно надзахисний характер, і 
організаційно може як входити, так і не входити до системи соціального 
захисту, у тому числі і поелементно. У той же час, враховуючи особливості 
пенсійної системи індустріального суспільства і перехід в результаті 
модернізації від індустріального до постіндустріального суспільства, нам 
здається не бажаним зберігати відносини індустріального суспільства в 
перспективі міжпоколінських відносин. У цьому значенні пенсійна система не 
повинна виділятися із загальної системи соціального захисту тією же мірою, як 
охорона здоров’я і освіта, які як галузі економіки вже сьогодні безумовно 
самостійні і самодостатні, проте правила виходу на пенсію повинні бути 
поступово змінені не стільки у бік підвищення пенсійного віку, скільки у бік 
такої зміни світогляду, яка не дозволить бути суспільним утриманцем навіть 
обмежено працездатній людині, незалежно від її матеріального стану. Слід 
 
158 
зазначити, що у такому разі не тільки трудове життя індивіда повинне 
плануватися з урахуванням вікових трудових можливостей, але й організація 
суспільного виробництва і обміну повинна здійснюватися з урахуванням 
необхідності розповсюдження заробітних відносин на будь-яку суспільно 
корисну працю [23]. 
Для кращого розуміння запропонованої структури системи відтворення 
населення пропонуємо структурно обумовлений розподіл функцій і послуг, що 
надаються відповідними підсистемами (табл. 3.2). 
Таблиця 3.2 
 
Основні функції підсистем відтворення населення 
(соціального розвитку) 
 
Підсистема  Основний 
Основні елементи і 
життєзабез- Основна функція керівник 
послуги 
печення суб'єкт 
система формування вимог і Міністерство природне середовище – 
регулювання норм до організації екології та екологія, охорона природи, 
довкілля взаємодії людини і природних ресурсів норми мешкання в населених 
природа, України; пунктах; 
виробництва і Міністерство соціальне середовище – 
споживання благ і культури України культура і субкультури, 
послуг, мешкання і (у перспективі – культурна спадщина, ЗМІ, 
соціальної взаємодії Департамент фізична культура і спорт, 
людей, контроль за природного і релігія, норми соціальної 
виконанням соціального взаємодії 
встановлених норм середовища) 
система підтримка Міністерство медична допомога всіх видів і 
охорона здоров’я охорони здоров’я рівнів, оздоровлення і 
здоров’я населення, України профілактика, лікувальні 
включа-ючи (у перспективі – технології і фахівці, 
надання меди-чної Департамент винахід, виготовлення і продаж 
допомоги, охорони здоров’я) ліків, донорство, 
профілактичні міжнародна співпраця 
заходи і створення у сфері охорони здоров’я 
норм і нормативів 
з охорони здоров’я 
пенсійна акумуляція засобів і Пенсійний фонд державні трудові пенсії 
система здійснення України (у 
пенсійних виплат перспективі – 
громадянам у пенсійний 
типових життєвих Департамент) 
ситуаціях 
 
159 
Продовження таблиці 3.2 
 
 
система встановлення, регулю- Державна інспекція охорона праці, регулювання 
регулювання вання і контроль України з питань умов праці і відповідних 
праці і виконання норм і праці вимог до працедавців, 
трудових відносин праці, під- (у перспективі – нормування праці, ведення 
відносин тримуючих належний Департамент праці) реєстру професій, 
стан здоров’я, квалі- моніторинг ринку праці і 
фікаційне зростання і системи соціального 
позитивна мотивація партнерства у сфері праці 
до праці працівників 
будь-яких форм 
зайнятості 
система акумуляція засобів і Міністерство – система соціального 
соціального здійснення встано- соціальної політики страхування (оплата 
забезпечен- влених виплат (допо- України (у лікарняних, батьківське 
ня і моги, компенсації і перспективі – страхування, допомога по 
страхування т.п.) громадянам в Департамент безробіттю), 
типових життєвих соціального захисту) – система соціального 
ситуаціях забезпечення (дитячі 
допомоги, потреби 
ветеранів ВОВ і ін. 
особливих категорій) 
система відновлення Міністерство – діагностика, захисна 
соціального необхідного рівня соціальної політики діяльність, профілактика, 
захисту соціальної адаптації і України (у контроль заходів, суб'єктів і 
(СЗ) інтеграції індивідів, перспективі – результатів СЗ; – 
не здатних самостійно Департамент відновлення (набуття) праце- 
справитися з соціального захисту) і життєздатності ОСЗ; – 
негативним впливом утримання і обслуговування 
соціальних ризиків непрацездатних об'єктів СЗ 
 
 
Як видно з таблиці, основні елементи вказаних підсистем не 
перетинаються, проте, при відносній постійності виділених функцій, конкретні 
методи і способи здійснення цих функцій, рівно як і деякі їх елементи повинні 
мати значний ресурс організаційної мобільності, як, наприклад, щодо суб’єктів, 
об’єктів, форм і видів соціального захисту. 
На нашу думку, система соціального захисту на постсучасному етапі буде 
лише одним з елементів загальної системи відтворення населення. У такому 
розумінні національна система соціального захисту, навіть з урахуванням 
недержавного сектора, буде істотно менше за розміром, ніж сьогодні, оскільки 
в національному масштабі буде орієнтована тільки на тих індивідів, які 
 
160 
об’єктивно не здатні самостійно справитися з негативним впливом соціальних 
ризиків і дійсно потребують соціального захисту. У той же час організаційне 
виділення в системі державного управління всіх вищезгаданих підсистем не 
означає їх повну автономію і ізоляцію, проте як стратегічну, так і оперативну 
взаємодію безумовно легше організувати у межах єдиного міністерства. Таким 
чином, національна система соціального захисту не може здійснювати свої 
функції абсолютно автономно, і тому повинна у обов’язковому порядку 
інформуватися про потенційні об’єкти соціального захисту всіма посадовцями, 
безпосередньо здійснюючих взаємодію з громадянами, зокрема у складі 
організованих за дільничним принципом інших відомчих і адміністративних 
підрозділів і інших організацій (у нашій країні це дільничні інспектори, освітні 
установи, лікарні, управдоми і т.п. тощо). 
Таким чином, можна визначити майбутню систему соціального захисту 
України у складі: 
 трьох секторів (державного, недержавного і змішаного), 
 трьох функцій (пошук, відновлення, утримання), 
 трьох типів соціального захисту (системний, організований і 
неорганізований), 
 низки інститутів (допомога, страхування і т.д.), 
 низки підгалузей (соціальної допомоги, соціальної підтримки, 
соціального обслуговування, соціальної опіки, соціального страхування 
(нестандартних ризиків), соціального забезпечення), 
 системоутворюючих і додаткових суб’єктів і об’єктів соціального 
захисту. 
Відповідно, структуру системи соціального захисту у межах 
функціональної моделі можна представити як інституційну, функціонально- 
діяльнісну і суб’єктно-об’єктну. 
Інституційна структура функціональної моделі ССЗ (рис. 3.1) охоплює 
низку інституціалізованих видів соціального захисту, згрупованих за принципом 
 
161 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рис. 3.1. Інституційна структура функціональної моделі ССЗ 
 
162 
 
державної належності (державні, недержавні і змішані), а також низку 
первинних соціальних інститутів, у межах яких або завдяки яким стають 
можливі у принципі відносини суб’єкта і об’єкту соціального захисту (сім’я, 
держава і т.п.). 
Виділення зазначених інститутів як первинних або інфраструктурних 
повинно сприяти розумінню дослідниками тих тенденцій і подій, які мають 
місце в тій або іншій системі соціального захисту, оскільки, наприклад, 
нуклеарна і патріархальна сім’ї по різному бачать пріоритети міжпоколінських 
трансфертів, і т.п. 
Функціонально-діяльнісна структура функціональної моделі ССЗ (рис. 1 
Додатку К) у межах основної функції ССЗ (збереження і приріст людського і 
соціального капіталу) відображає спочатку необхідні конкретні функції, які, у 
свою чергу, можуть розпадатися на дрібніші функції, цілі і завдання на нижніх 
рівнях управління, а також види діяльності, спрямовані на реалізацію даних 
функцій. 
Суб’єктно-об’єктна структура функціональної моделі ССЗ (рис. 2 
Додатку К) формується сукупністю основних (системоутворюючих) і 
додаткових суб’єктів і об’єктів соціального захисту, зокрема ранжованих за 
рівнем (у разі суб’єктів). 
Характерно, що перманентно присутні в будь-якому суспільстві 
елементарні системи соціального захисту в такому контексті відносяться 
швидше до додаткових, ніж до системоутворюючих елементів національної 
системи соціального захисту. Наявність у схемі хибнослабких об’єктів 
соціального захисту відображає об’єктивно існуючі у суспільстві потреби до 
надання і отримання соціального захисту, зокрема не пов’язані з реальним 
приростом або збереженням людського і соціального капіталу. 
Побудову системи управління ССЗ слід розглядати в контексті логіки 
загальної схеми державного управління. Так, у межах системи органів 
державної влади, у зв’язку з необхідністю забезпечення системності і цілісності 
регулювання питань відтворення населення, можна (і потрібно) в системі 
 
163 
 
виконавчої влади сформувати одне профільне міністерство – соціального 
розвитку (умовне найменування, що відображає прийняті міжнародні 
пріоритети), і передати в його ведення питання організації, регулювання і 
нагляду в сформованих належним чином національних системах виробництва 
людського і соціального капіталу, зокрема охорони здоров’я, безперервної 
освіти, соціального і пенсійного забезпечення і страхування, соціального 
захисту, а також в не менш важливих для збереження вказаних видів капіталу 
національних системах регулювання довкілля і праці (трудових відносин). 
Виділення одного профільного міністерства зумовлене необхідністю усунення 
бюрократичних, зокрема штучних, перепон і суперечностей між відомствами, 
що мають схожі стратегічні цілі і основну функцію, реалізовувані у 
регулюванні відтворення населення країни як єдиного об’єкту управління, тоді 
як кожна із зазначених національних систем виконує власну функцію. 
Як було встановлено, ССЗ є обмежено керованою, оскільки містить 
елементи стихійної соціальної і економічної діяльності, тому система 
управління ССЗ повинна спиратися на чітку ієрархічну організаційно- 
управлінську структуру з повним набором основних і конкретних 
управлінських функцій (планування, організація, мотивація, регулювання і 
контроль), яка матиме певні точки входу/виходу, регулювання і контролю за 
додатковими суб’єктами і об’єктами соціального захисту, зокрема 
правомочністю, ефективністю і результативністю їх спільної діяльності. 
Органи управління системи соціального захисту відповідно до прийнятої 
адміністративно-територіальної структури країни і системи державного 
управління повинні бути розташовані на кількох рівнях і містити елементи як 
державної, так і недержавної (суспільної) природи. Оскільки політичне 
керівництво країни, згідно Конституції України, має необхідні повноваження у 
галузі соціальної політики і соціальної сфери, а також у галузі управління 
рештою значущих для соціального захисту елементів і параметрів, то вище 
політичне керівництво повинне бути враховане тут як найвищий орган 
управління ССЗ. 
 
164 
 
Слід зазначити, що необхідність управління системою соціального 
захисту є суспільно затребуваною і постійною, оскільки саморозвиток і 
самоврядування в таких системах можливі лише обмежено [7]. Залежно від 
конкретної історичної соціально-економічної ситуації можуть змінюватися 
методи або тип управління, переходячи, у міру зростання людського і 
соціального капіталу, від розпорядчо-командного типа до повідомно- 
індикативного і т.п. В цьому випадку загальна схема управління, з урахуванням 
участі різних гілок і рівнів влади, національною системою соціального захисту 
може мати вигляд, представлений на рис. 3 Додатку К. 
У даних схемах управління принципово не враховані (не виділені) органи 
управління культурою, оскільки на наше переконання в системі державної 
влади соціальної держави прямого управління культурою бути не повинно, 
проте різні програми з розвитку культури і збереження культурної спадщини, 
необхідні для повноцінного розвитку людського і соціального капіталу у межах 
країни, можуть бути реалізовувані в національній системі регулювання 
довкілля, якщо дана система охоплюватиме керований простір не тільки 
природного, а й і соціального середовища. 
Слід зазначити, що при такій структурі державного управління системою 
відтворення населення використовувати тільки програмний підхід до об’єктів 
соціального захисту, широко вживаний в різних країнах [2], особливо в кризові 
або перехідні періоди, буде вже недоцільно, оскільки гнучкі принципи 
управління і постійний моніторинг середовища дозволять не збільшувати 
існуючі спільності або уникати формування нових спільнот об’єктів 
соціального захисту. 
Реалізація пропонованої функціональної моделі ССЗ в найближчій 
перспективі матиме певні труднощі, пов’язані з низкою чинників, вказаних 
вище. Зрозуміло, що існування подібних чинників як характеристик сучасного 
українського суспільства має очевидно важливе значення для організації, 
управління і функціонування системи соціального захисту як частини загальної 
системи життєзабезпечення. 
 
165 
 
Так, відносини класової боротьби, характерні для індустріального 
суспільства, сьогодні відтворюють застарілі, на наш погляд, але достатньо 
типові установки масової свідомості працівників і працедавців (включаючи 
найманих менеджерів і чиновників), орієнтовані більше на боротьбу між собою 
за порядок розподілу колективного і суспільного продукту, ніж на спільну 
діяльність у формі соціального партнерства [6]. Сприйняття головними 
соціальними групами один одного ворогами, а не партнерами, на наше глибоке 
переконання, по-перше, різко звужує соціально-економічну базу суспільства за 
рахунок наднормативного поточного неінвестиційного споживання, а, по-друге, 
різко збільшує чисельність потенційних об’єктів соціального захисту за 
рахунок: 
1) масової хронічної фрустрації, що викликає хвороби,  зокрема  
соціальні, 
2) навмисно споживацької поведінки і символічних вчинків, викликаних 
спрагою помсти “класовому” ворогу (багатим) і його пособнику (державі), 
зокрема введення у пряму і непряму оману держави, працедавця і оточуючих у 
сфері життєзабезпечення і соціального захисту (відмова від традиційної гендерної 
або іншої суспільно корисної діяльності, вимоги великих пільг, безкоштовних 
послуг, створення помилкових приводів для отримання допомоги, отримання 
подвійних пенсій, вихід на пенсію якомога раніше, і т.ін.). 
Ситуація в органах соціального захисту така, коли апарат або частина 
апарату, діючи згідно традиціям, що склалися, або переслідуючи власні 
інтереси, не здатний або не бажає здійснювати свою діяльність відповідно до 
нових умов і нового права. Відповідно, єдино ефективним, але не завжди 
можливим, способом виправлення ситуації є звичайно повна зміна 
персонального складу апарату конкретної структури. В цьому випадку, як 
показує практика, оскільки всі нові працівники не будуть спочатку обтяжені 
старим виконавським досвідом, то і нормативні структури, технології, 
обов’язки, права і т.п. у межах жорсткого контролю сприйматимуться ними 
некритично (як належне), тоді як споживачі (об’єкти СЗ) зможуть помітити 
 
166 
 
тільки позитивну різницю. Таким чином, готові структури соціального захисту і 
створена ними інфраструктура можуть бути використані різною мірою при 
створенні сучасної системи соціального захисту за умови усунення масових 
розбіжностей в розумінні суті, цілей, функцій, способів і результатів 
соціального захисту в сучасних умовах серед управлінських і виконавських 
працівників цих структур. Відповідно, до першочергових заходів 
загальноуправлінської діяльності державних органів влади і управління, а 
також всього суспільства, слід відносити: 
1. Визначення напрямів і заходів/заходів щодо цілеспрямованої зміни 
вищезгаданих характеристик, зокрема по формуванню необхідної соціально- 
економічної і соціально-культурної основи ефективного функціонування 
системи соціального захисту. 
2. Визначення напрямів і заходів/заходів щодо організації національної 
системи соціального захисту, зокрема її органів управління. 
3. Визначення міри необхідності і способів контролю діяльності 
керівників, виконавців і інших органів, організацій і осіб, що здійснюють 
соціальний захист країни. 
У будь-якому випадку, на нашу думку, подальше функціонування ССЗ в 
своєму сьогоднішньому стані вимагає досить рішучих заходів по її зміні. 
Оскільки велика частина населення як і раніше розглядає соціальне 
страхування, соціальне і пенсійне забезпечення як соціальний захист, вважаючи 
його об’єктами себе, а основним суб’єктом – державу, то особливо 
дискусійними для сучасного суспільства будуть, на нашу думку, наступні 
питання: 
 Пріоритетність випадків і об’єктів соціального захисту. 
 Обов’язки і права працюючих перед непрацюючими. 
 Обов’язки і права непрацюючих перед працюючими. Сутність і форми 
відповідальності перед майбутніми поколіннями. 
 Пенсійний вік і розмір/порядок призначення трудової пенсії. 
 Порядок і норми переведення відкладеного споживання в поточне, 
 
167 
 
включаючи секвестрування і валоризацію. 
 Суб’єкти, моменти і правила ухвалення рішень про життя і смерть 
(своєї і чужої) у системі соціального захисту. 
 Суспільна значущість і корисність різних видів трудової діяльності з 
точки зору винагороди. 
 Свобода особи і суспільні обов’язки по відношенню до вільної особи, 
права суспільства (більшості) і обов’язку особи відносно суспільства. 
 Індивідуальні, групові і суспільні етичні норми і поведінкові 
стереотипи з погляду соціальної відповідальності їх суб’єктів. 
 Обов’язки і права батьків/родичів відносно до дітей. 
 Обов’язки і права дітей відносно батьків/родичів. Пріоритет прав сім’ї 
над правами особи і навпаки. 
 Структура, обсяг і порядок надання соціально-значущих благ, 
пропонованих до споживання в системі життєзабезпечення. 
 Кодекс (етика) поведінки вчителя, лікаря, соціального працівника і 
проч.  
 Цензура і порядок обговорення соціальних проблем. 
 Створення можливостей для самозахисту особистості. 
Одним з перспективних механізмів удосконалення якості соціальних 
послуг є впровадження соціального контракту. 
Соціальний контракт – це трьохстороння угода про взаємні зобов’язання 
між незаможною сім’єю (або людиною), органами соціального захисту і 
адміністрацією територіального утворення. 
Соціальний контракт спрямованих на вирішення наступних завдань: 
1) надання адресної соціальної допомоги у вигляді грошових виплат, 
соціальних послуг або натуральної допомоги для виходу незаможної сім’ї або 
незаможного самотнього громадянина з важкої життєвої ситуації на основі 
розробленої та затвердженої програми індивідуальної соціальної адаптації; 
2) соціальна реабілітація членів малозабезпечених сімей (незаможних 
 
168 
 
самотньо проживаючих громадян), підвищення соціальної відповідальності 
одержувачів державної соціальної допомоги, зниження утриманського мотиву 
їхньої поведінки. 
Програма індивідуальної соціальної адаптації – план дій сторін 
соціального контракту по виходу незаможної сім’ї або незаможного самотнього 
громадянина з важкої життєвої ситуації, розроблений управлінням соціального 
захисту спільно з заявником. 
Соціальний супровід контракту – спільні послідовні дії заявника та 
управління соціального захисту, необхідні для досягнення цілей, заявлених у 
соціальному контракті. 
Результатом застосування соціального контракту може бути: 
1) створення умов для самостійного виходу незаможних сімей та 
малозабезпечених самотньо проживаючих громадян з важкої життєвої ситуації, 
пов'язаної з низькими доходами; 
2) підвищення рівня і якості життя малозабезпечених громадян за 
рахунок постійних самостійних джерел доходу в грошовій або натуральній 
формі; 
3) зменшення ризику довгострокової бідності незаможних сімей та 
малозабезпечених самотньо проживаючих громадян, зниження рівня соціальної 
нерівності [31]. 
У будь-якому випадку, незалежно від думки більшості (меншості), з 
погляду економічної раціональності і з урахуванням позитивності соціальних 
цілей (незалежно від їх конкретного формулювання) роль (функція) кожного 
елементу суспільства повинна бути суспільно корисною у принципі (максимум 
не обов’язковий) або ж нейтральною. У разі сукупної негативної корисності 
відбувається зниження загальної ефективності (у кращому разі) або припинення 
самого процесу виживання спільноти. У зв’язку з цим видами суспільно 
корисної і винагороджуваної праці можуть бути визнані будь-які форми 
людської діяльності у визнаних межах (нації і т.п.), спрямовані на просте і 
розширене відтворення людського капіталу (наприклад, працю батька або 
 
169 
 
опікуна, і т.п.). 
У перехідний період функціональна модель ССЗ може існувати як 
функціонально-нормативна, більш відповідна поточним соціально-економічним 
умовам, оскільки, зберігаючи корисну функціональність надання соціального 
захисту, зможе регулювати навантаження на систему життєзабезпечення країни 
в цілому, не знижуючи більше нормального рівня мотивацію до суспільно 
корисної праці. Крім того, враховуючи пропонований нами принцип активного 
характеру основної діяльності не тільки органів соціального захисту, який 
виражається в самостійному пошуку потенційних об’єктів, але й об’єктів 
соціального захисту, який виражається у розвиткові потенціалу самозахисту, 
можна розраховувати на підвищення ефективності її функціонування, у тому 
числі і у сфері збереження і примноження людського і соціального капіталу. В 
той же час, враховуючи особливості інституту соціального захисту в нашій 
країні, а також особливості економіки, державного будівництва [80], 
теперішнього моменту і загальні проблеми реформування соціальної сфери, 
можна сформувати як мінімум два взаємозв’язані проекти ССЗ: функціонально- 
нормативний і перехідно-реформістський, надання соціального захисту, що 
враховують структуру, що сформувалася, і особливості, зокрема ресурс довіри 
владі. 
 
3.3 Концептуальні засади формування активної моделі соціального 
захисту 
 
 
Аналіз ситуації, яка склалася у сфері соціального захисту, дозволяє 
встановити можливі напрями її вирішення (рис. 1 Додатку Л ). 
Основними викликами щодо оптимізації системи соціального захисту в 
загальному вигляді є такі. 
1. Невизначеність стратегічних пріоритетів державної соціальної 
політики в умовах, що змінились, зокрема щодо соціального захисту та 
безсистемність здійснюваних заходів. 
 
170 
 
2. Неоптимальна структура доходів населення, яка має бути 
трансформована в напрямку підвищення ролі заробітної плати як чинника 
подолання бідності працюючих осіб і їхніх сімей та способу посилення ролі 
систем соціального страхування. 
3. Проблеми реалізації додаткового соціального захисту (пільг і 
соціальних виплат) для низки категорій населення. 
4. Суперечність між широким розумінням соціальних послуг і вузьким 
визначенням соціального захисту як сфери їх застосування. Викликом є 
перегляд ролі соціальних послуг у системі попередження ризиків та посилення 
соціального захисту [47]. 
Актуальні проблеми в житті сучасної України: наявність великої кількості 
людей, що постраждали під час бойових дій в зоні АТО, отримали статус 
вимушених переселенців, не мають засобів і можливості підтримки своєї 
життєдіяльності; тенденція до збільшення категорій населення країни, яке 
потребує соціального захисту. 
Можливі наступні основні напрями рішення даної проблеми: 
1 – зберегти ситуацію, тобто залишити всі параметри системи СЗ без змін; 
2 – змінити ситуацію за рахунок мобілізації додаткових ресурсів (тобто за 
рахунок використання екстенсивних методів); 
3 – змінити ситуацію за рахунок активізації процесів соціального захисту 
(тобто зміна стратегії системи СЗ). 
Перше рішення неприпустимо, оскільки тенденція збільшення кількості 
людей, що опинились у складних життєвих обставинах, може привести до 
соціального вибуху. 
Друге рішення практично нереалізовуване. Держава може збільшити 
фінансування соціальної сфери тільки за рахунок зростання податків, величина 
яких і так є гальмом розвитку народного господарства. 
Третє рішення найбільш переважне, оскільки досвід низки країн показує 
можливість активізації системи соціального захисту на основі точнішого 
аналізу структури потреб в соціальному захисті, диференціації 
 
171 
 
використовуваних методів і повнішого використовування потенціалу 
самозахисту людей. 
На думку Т.В.Поспєлової, “державне управління – це владний механізм 
упровадження цілеспрямованого свідомого впливу на формування умов, 
передумов, підстав для розвитку людського потенціалу та його реалізації 
шляхом самоактуалізації особистості” [142]. Саме на принципі самоактуалізації 
особистості, перетворення її з об’єкта на суб’єкт соціального захисту (у разі 
наявних для цього можливостей) має змінюватися стратегія соціального 
захисту. 
На основі активної диференційованої стратегії соціального захисту в країні і 
системного аналізу даного процесу можна висунути наступні принципи 
формування нової активної системи соціального захисту в умовах 
реформування України. Його наступні принципи: 
 комплексного використання всіх ресурсних можливостей суспільства 
для забезпечення гідного рівня соціального захисту країни (держави без збитку 
для її економічної безпеки, громадських об’єднань, бізнесу і самих громадян); 
 системності, тобто врахування взаємозв’язку і єдиної цільової 
спрямованості в діяльності всіх елементів (організації), що здійснюють різні 
функції по соціальному обслуговуванню населення; 
 пропорційності всіх підсистем і їх елементів відповідно до обсягу робіт 
по соціальному захисту різних соціально-демографічних груп населення; 
 спадкоємності, тобто врахування можливостей підрозділів традиційної 
системи соціального захисту і їх використання в новій; 
 ефективності, тобто необхідність забезпечити велику ефективність 
нової системи в порівнянні з традиційною, як за соціальними, так і за 
економічними показниками. 
З метою реформування механізму соціального захисту необхідно змінити 
певним чином параметри існуючої системи. 
1 2 3
Розглянемо послідовно як зміни входів (В СЗ, В СЗ, В СЗ) впливають на 
1
параметри стани системи. Вхід в систему (В СЗ) обумовлюється соціальною 
 
172 
 
політикою країни, яка формується під впливом соціально-економічного стану 
України і під впливом вітчизняного і світового досвіду вирішення даної 
проблеми. Основними тенденціями її зміни є: 
 відмова від елементів патерналізму, що збереглися до останнього часу, 
у бік принципів соціальної ринкової політики; 
 відмова від підтримки за рахунок держави добробуту всього населення 
на користь соціально незахищених груп, позбавлених потенціалу самозахисту 
[238]; 
 спроби активізації соціального захисту, перш за все, у формі соціально- 
трудової адаптації громадян; 
 активне використання потенціалу самозахисту. 
2
Вхід в систему (В СЗ), що характеризує потреби суспільства в соціальному 
захисті зазнав в сучасних умовах істотних змін: 
-значною мірою збільшилася кількість людей, потребуючих в 
соціальному захисті; 
-змінилася структура соціально незахищених верств населення 
(збільшилася кількість безробітних, демобілізованих, пенсіонерів, переселенців 
і т.д.). 
3
Ресурсні можливості суспільства (В СЗ), що надаються для соціального 
захисту, змінилися; економічні можливості держави в умовах економічної кризи 
зменшилися; суспільні і приватні фонди соціального захисту практично мають 
зачатковий характер, оскільки не створені умови для їх ефективного розвитку; 
інфраструктура соціального захисту (її матеріальна частина) змінена, а її пропускна 
спроможність не відповідає сучасним потребам суспільства. 
Відповідно до змін  входів системи необхідно змінити і параметри 
управляючої підсистеми, чітко виділивши в ній структури (або підрозділи), що 
відповідають за виконання двох основних функцій соціального захисту: 
підтримка людей, що не володіють можливістю самостійного існування (не 
володіючих трудовим потенціалом і можливостями самодопомоги) шляхом 
забезпечення їх гарантованим прожитковим мінімумом; соціально-трудовою 
 
173 
 
адаптацією людей, здібних тією чи іншою мірою до самодопомоги. 
Детальне опрацьовування питань оптимізації системи управління соціальним 
захистом є самостійною, великою за обсягом і значущістю завдання і не є метою 
даного дослідження. 
Традиційна операційна підсистема соціального захисту набудована, в першу 
чергу, на надання матеріальної допомоги населенню і на надання послуг з 
соціального обслуговування. Блоки з соціально-трудової адаптації населення 
недостатньо розвинені і потребують істотних змін. Якнайменше розвинені  
о
елементи структури С зн, покликані забезпечувати використовування ринкових 
можливостей для цілей соціального захисту. 
Для адаптації операційної підсистеми соціального захисту до сучасних умов 
необхідно створити спеціалізований підрозділ, який повинен буде 
координувати виконання функцій соціального захисту всіма суб’єктами цієї 
системи. В сучасних умовах, коли ще значна роль держави в соціальній сфері, не 
можна припустити руйнування старих структур соціального захисту. Тому при 
створенні активної системи соціального захисту необхідно діяти за принципом 
доповнення новими структурними підрозділами, виділення деяких з існуючих, 
перерозподіл і уточнення функцій кожного підрозділу. Пропонована система 
соціального захисту адаптована до сучасних умов, реалізує сформульовану вище 
активну стратегію соціального захисту. Напрями трансформації традиційної 
системи соціального захисту при переході на активну модель представлені у 
таблиці 4 Додатку З. 
Перерозподіл, уточненння і доповнення функції та створення необхідних 
для цього нових структур без руйнації існуючих дозволить уникнути загрози 
перехідного періоду від старої до нової моделі соціального захисту. На рис. 3.2 
представлена модель функціонування активної системи соціального захисту. 
Укрупнено процес її функціонування можна описати наступним чином: 
система на вході отримує інформацію про соціальну політику країни, її 
пріоритетах, обгрунтованих підходах до вирішення соціальних проблем, про 
ресурси, які можуть бути виділені для їх вирішення. 
 
174 
 
ка
Підсистема управління (С з н ) переробляє цю інформацію у блоках з 
традиційними методами захисту й у блоках з активними методами захисту: 
виробляє стратегію і тактику соціального захисту основних груп незахищеного 
населення; розробляє технологію надання різних видів допомоги і відповідну 
організаційно-розпорядчу документацію; розподіляє ресурси між блоками 
операційної системи, між блоками пасивного захисту і блоками активно- 
трудової реабілітації. 
оа
Операційна система (С зн) здійснює функції з: пасивного соціального 
о .. о ,
захисту (блоки С з на  …..блоки С з нт)  соціального захисту на основі активної 
ор
соціально-трудової реабілітації і самозайнятості (блок С  з)н.  
 
ка  
В1 С зн
СЗ 
Ск 
зн1 Скр 
к зн 
С зн 
……… ……… 
Руа 
зн 
У3 
с3 Х осз 
У1 У2 
вс1  сз 
ВА
СЗ 
Ра 
зн 
Соа ща 
зн Р зн 
Со  Со Со Со о ор  
з1н зн2 зн3 зн4 ……. С знт С зн
В2 
СЗ 
В3 
СЗ 
 
 
Рис. 3.2 Модель функціонування активної гуманної 
системи соціального захисту 
 
175 
 
а
На виході системи С з нп оказники, що характеризують: 
 сумарний кількісний і якісний результат функціонування (кількість 
оа
людей, що одержали соціальний захист і його якісні характеристики) (Р зн); 
 показники, що характеризують результати соціального захисту як людей 
не володіючих здібністю до самозахисту, так і тих, хто перейшов до категорії 
соціально-захищених і повністю соціально реабілітувався; 
 показники, що характеризують ефективність функціонування системи. 
Основними етапами створення активної моделі повинні бути: 
1. Вироблення конкретної стратегії соціального захисту країни на 
плановий період на основі прийнятої державою соціальної політики на основі 
законів і Постанов Кабінету Міністрів, які визначають: мінімальний 
прожитковий мінімум, величину пенсій, допомог і т.д.; джерела і нормативи 
для формування фондів соціального захисту. 
2. Встановлення кількості і структурного складу всіх верств населення, 
потребуючих соціального захисту: розподіл окремих соціально-демографічних 
груп за специфічними видами обслуговування, за ознаками їх віднесення до тієї 
або іншої категорії потребуючих соціального захисту (пенсіонери, інваліди і 
т.д.). 
3. Формування ресурсної бази, необхідної для здійснення соціального 
захисту і розподіл ресурсів за основним напрямом соціального захисту. 
4. Диференціація соціально незахищеного населення на підгрупи: 
- людей, що володіють трудовим потенціалом і здатні до самодопомоги 
(самозахисту) після соціально-трудової реабілітації; 
- людей, що не володіють трудовим потенціалом і потребують постійної 
соціальної допомоги. 
5. Формування управлінських і операційних структур, виконуючих функції 
соціально-трудової адаптації. 
6. Коректування параметрів структур, що надають традиційну соціальну 
допомогу з метою приведення їх кількісної і якісної відповідності вимогам 
соціальної політики і прийнятої соціальної стратегії. 
 
176 
 
7. Аналіз соціально-економічних показників роботи системи соціального 
захисту. 
8. Контроль за ступенем досягнення цілей соціальної політики і розробка 
рекомендацій на перспективу. 
Для того, щоб проводити активний соціальний захист необхідно 
враховувати його неоднорідність. Тільки на цій основі можливий підбір 
ефективного інструментарію і адресних методів для вирішення проблем, що 
стоять перед соціально незахищеними людьми і суспільством. Населення, 
потребуюче в соціальному захисті може бути диференційовано за низкою 
ознак: соціальному статусу, віку, працездатності, здоров’ю і т.д. [37, 143, 227]. 
Виходячи з цілей нашого дослідження, необхідно підрозділити всіх 
людей, потребуючих соціального захисту за групами з різним потенціалом 
самозахисту. Під самозахистом ми розуміємо дії людей по адаптації до 
зовнішнього середовища, що змінюється, і подоланні або самостійно, або при 
певній підтримці перешкод нормальної життєдіяльності, що зустрічаються на їх 
шляху (хвороба, безробіття і т.д.). 
Потенціал соціального самозахисту особистості включає наступні 
компоненти: 
1. Трудові можливості самозахисту (працездатність, працездатність, 
психологічний стан); 
2. Соціальні можливості (передумови) самозахисту; 
3. Професійні можливості самозахисту; 
4. Підприємницькі можливості самозахисту. 
Встановимо параметри, що характеризують потенціал основних 
компонентів самозахисту особи (рис. 2 Додатку Л). Трудові можливості 
самозахисту людини характеризують його можливості нести певне фізичне і 
нервово-емоційне навантаження в процесі виконання роботи. Їх можна уявити у 
вигляді: ТМ= (П; ПС; О), де: 
ТМ – трудові можливості самозахисту особи; 
П – працездатність особи; 
 
177 
 
ПС – психологічний стан особи; 
О – наявність обмежень по здоров’ю на виконання окремих видів робіт. 
Працездатність людини (П) характеризується можливістю виконувати певну 
роботу в перебігу певного часу. Психологічний стан особи (ПС) пов’язаний з її 
нервово-емоційною стабільністю, рівнем тривожності і т.д. Наявність обмежень 
за станом здоров’я найчастіше пов’язана з природженими аномаліями, наслідками 
хвороб, одержаними травмами і т.д. [11, 59]. 
Соціальні можливості самозахисту характеризують соціальні чинники, що 
дозволяють людині реалізувати свої професійні або підприємницькі можливості в 
даному середовищі [67, 102]. Їх можна уявити у вигляді: СМ= (В, З, С), де: 
СМ – соціальні можливості самозахисту особистості; 
В – вікові можливості активної життєдіяльності особи з позиції суспільства; 
З – можливості, визначені статусом законослухняної людини (відсутність 
конфліктів із законом, судимостей і т.д.); 
C – соціальний статус, визначуваний приналежністю до певної соціальної 
групи, наявність паспорта, житла, прописки і т.п. 
Професійні можливості самозахисту характеризують здатність людини 
вирішувати свої проблеми життєзабезпечення переважно за рахунок знань, 
умінь, навичок виконання певної роботи. Професійні можливості людини можна 
представити у вигляді: ПМ= (ОСВ; Д; Т; ПП), де 
ПМ – професійні можливості людини; 
ОСВ – освіта професійна; 
Д –  досвід роботи (стаж); 
Т – тривала перерва в роботі за фахом; 
ПП – попит працівників даної спеціальності на ринку праці. 
Параметри ОСВ, Д, Т визначають здатність людини виконувати роботу за 
фахом на момент оцінки її професійних можливостей. Параметр ПП дозволяє 
враховувати застосовність, актуальність професійних можливостей людини в 
поточний період, можливість їх використовування для цілей самозахисту [123]. 
Для конкретної діяльності по структуризації соціально незахищеного 
 
178 
 
населення необхідно оцінити потенціал самозахисту особистості за обраним 
критерієм віднести конкретну людину до тієї або іншої групи, що вимагає 
певних видів і методів соціальної допомоги. 
Оцінювати кожну компоненту потенціалу самозахисту особистості слід 
на основі її відповідності певним еталонним вимогам. Ці вимоги сформульовані 
на основі аналізу теорії і практики соціального захисту і науково-методичної 
літератури, присвяченої проблемам оцінки трудового потенціалу особистості 
[66, 143]. 
Вимоги, дотримання яких обумовлює максимальні  професійні 
можливості самозахисту: 
1. Наявність професійної освіти за основним видом діяльності людини. 
2. Наявність виробничого стажу за фахом не менше трьох років. 
3. Відсутність тривалої (більше року) перерви у відповідній професійній 
діяльності. 
4. Наявність стійкого попиту на дану професію (і кваліфікацію) на ринку 
праці. 
Вимоги, що визначають максимальні трудові можливості самозахисту 
особистості наступні: 
1. Абсолютне психологічне здоров’я: низький рівень тривожності, 
нервово-емоційна стабільність, стресостійкість і т.д. 
2. Висока працездатність: можливість ефективно працювати вісім і 
більше годин в протягом дня і т.д. 
3. Відсутність обмежень по здоров’ю на трудову діяльність певного виду. 
Вимоги, що визначають максимальні соціальні можливості самозахисту 
особи: 
1. Мати вік, сприйманий на ринку праці як переважний (на сьогоднішній 
день від 20 до 45 років). 
2. Не мати судимостей. 
3. Мати паспорт, житло, соціальні контакти (характеристики, 
рекомендації). 
 
179 
 
Приклад оцінки потенціалу самозахисту наводиться у табл. Додатку Л. 
Залежно від значення показників потенціалу особистості населення може 
бути диференційоване таким чином: 
1- а група – люди, що володіють максимальним потенціалом самозахисту, 
які здатні самостійно вирішувати виникаючі перед ними проблеми 
життєдіяльності. Соціальний захист їм не потрібен. 
2- а група – люди, що володіють високим потенціалом самозахисту, окремі 
параметри яких не відповідають еталонним вимогам. Цим людям потрібен 
мінімальний соціальний захист у формі активізації їх потенціалу. 
3- я група – люди, що володіють середнім потенціалом самозахисту. 
Багато параметрів їх особистості не відповідають еталонним вимогам. Цим 
людям потрібна активна інтенсивна соціально-трудова реабілітація. 
4- а група – люди, що володіють мінімальним потенціалом самозахисту. 
Більшість їх параметрів не відповідає еталонним вимогам. Ці люди потребують 
“пасивної” соціальної допомоги. 
Класифікація  груп  соціально-незахищеного  населення  наведена  на  
рис. 3. Додатку Л. 
При розрахунку потенціалу самозахисту особистості, оцінки його 
компонент і параметрів деяких значень можуть бути максимальними, а деякі 
мінімальними. Ми пропонуємо ввести поняття “домінанта соціальної 
незахищеності” і “домінанта самозахисту”. 
Домінантою соціальної незахищеності може бути або трудова, або 
соціальна, або професійна при мінімальному значенні їх потенціалів. 
Домінантою соціального самозахисту може бути або професійні, або 
підприємницькі здібності. 
Активний соціальний захист повинен будуватися на подоланні домінант 
соціальної незахищеності і на посиленні і активізації домінант соціального 
самозахисту особистості. 
Логічна модель процесу аналізу потенціалу самозахисту особистості 
наводиться на рис. 3.3. 
 
180 
 
 
 
 Збираються дані про трудові можливості 
 самозахисту 
 
 Потрібна трудова 
 Потрібна немає частково 
(лікувальна) 
 "пасивна" Оцінка 
 соціальна реабілітація 
можливостей 
 допомога 
 
 є 
 
 
 Збираються дані про соціальні можливості 
 самозахисту 
 
 
 Потрібна 
 Потрібна немає частково 
соціальна 
 “пассивна” 
реабілітація 
 соціальна Оцінка 
 допомога можливостей 
 
 
є 
 
 
 
 Збираються дані про професійні можливості 
 
самозахисту 
 
Потрібна 
Потрібна немає частково професійна 
“пассивна” Оцінка реабілітація 
соціальна 
можливостей 
допомога 
так 
Збираються дані про підприємницькі можливості 
самозахисту 
немає частково Потрібно 
Потрібна робота 
підвищення під- 
за наймом Оцінка приємницьких 
можливостей можливостей 
є 
Складається комплексна програма активного 
соціального захисту 
 
 
Рис. 3.3 Модель оцінки потенціалу самозахисту особистості 
Запропоновані вище принципи і методичні підходи до оцінки потенціалу 
 
181 
 
самозахисту особистості дають інструментарій для аргументованого вибору 
напрямів і методів активного соціального захисту особистості. 
В основі механізму активно-диференційованої системи соціального 
захисту лежить активна соціально-трудова реабілітація (далі − АСТР). Вона є 
комплексом процедур і заходів щодо активізації, формуванню і реалізації 
потенціалу самозахисту особистості. 
Відповідно до основних положень системи активного соціального захисту 
і структуризації об’єктів соціального захисту можна сформулювати наступні 
принципи диференціації методів активної соціально-трудової реабілітації 
(АСТР): 
1. Відповідність напрямів реабілітації особливостям потенціалу 
самозахисту основних груп населення, які потребують соціального захисту. 
2. Адресності заходів, відповідно до характеристики параметрів основних 
компонентів потенціалу самозахисту особистості. 
3. Спрямованості заходів щодо активізації домінанти соціальної 
захищеності і нейтралізації домінанти її соціальної незахищеності. 
4. Комплексності методів соціального захисту, яка передбачає поєднання 
різних видів, напрямів і методів соціального захисту з урахуванням оцінки всіх 
параметрів, що характеризують потенціал самозахисту особистості. 
Спосіб (метод) соціального захисту особистості. характеризуються 
набором параметрів (характеристик) його можна описати таким чином: 
1
С з=(В; Н;З;М), де: М – метод соціального захисту; В – вид соціального 
захисту; Н –  напрям  соціального  захисту;  З  –  заходи  соціального  захисту; 
М – методи соціального захисту. 
Вид соціального захисту характеризує вищу мету соціального захисту: 
або відновлення, соціально-трудова реабілітація особистості, або підтримка (на 
гарантованому державному рівні) життєзабезпечення. Напрям соціального 
захисту характеризує домінуючі компоненти потенціалу, посилення яких 
створює основу для самозахисту особистості. 
Заходи по соціальному захисту є комплексом заходів єдиної цільової 
 
182 
 
спрямованості по посиленню параметрів потенціалу самозахисту особистості. 
Заходи є закінченою дією, яка спрямована на поліпшення окремих 
характеристик (параметрів) потенціалу самозахисту особистості. 
Залежно від значення потенціалу самозахисту особистості можна 
виділити види, напрям і заходи їх соціального захисту. Як основні слід 
розглядати: 
 активний соціальний захист, реалізовуваний в процесі інтенсивної 
соціальної трудової реабілітації особистості; 
 пасивний, пов’язаний з наданням матеріальної допомоги і наданням 
різного роду послуг з соціальної допомоги і піклування. 
Як основні напрями активного соціального захисту особистості можна 
виділити наступні: посилення трудового потенціалу самозахисту, посилення 
соціального потенціалу самозахисту, посилення професійного потенціалу 
самозахисту, посилення підприємницького потенціалу самозахисту. 
Активний соціальний захист особистості реалізується в процесі активної 
трудової реабілітації (АСТР). Напрям АСТР конкретної особистості повинен 
відповідати домінанті її потенціалу самозахисту. Реалізовуванізаходи повинні 
бути спрямовані на активізацію можливостей (параметрів), що є у неї, і 
формування додаткових за наявності певних передумов. 
Реальні можливості для продуктивної праці визначають професійні і 
підприємницькі компоненти самозахисту особистості. Тому слід вважати 
професійну і підприємницьку реабілітацію особи як базові напрями АСТР, а 
трудову і соціальну реабілітації як коректуючі напрями, або підсилюючі, або 
обмежуючі потенціал самозахисту [59]. 
Розглянемо детальніше склад заходів щодо посилення професійного 
потенціалу самозахисту особистості (по професійній реабілітації). Відповідно 
до результатів оцінки параметрів даного потенціалу доцільно використовувати 
або один, або декілька з нижче перерахованих заходів: підвищення кваліфікації 
з професії, якою людина володіє; 
 перепрофілізація і перенавчання з професій, що мають попит на ринку 
 
183 
 
праці; 
 стажування з базової або нової професії; 
 допомога в працевлаштуванні. 
При виборі пріоритетних заходів щодо посилення професійних 
можливостей самозахисту необхідно враховувати наступні вимоги: 
1. Підвищення кваліфікації доцільне тільки в тому випадку, якщо 
відповідні фахівці запитані на ринку праці. 
2. Перенавчання, перепрофілізація найбільш ефективна в тому випадку, 
якщо нова професія споріднена або може базуватися на частковому 
використанні теоретичних знань і досвіду колишньої. 
3. Стажування повинне забезпечувати або відновлення втрачених 
виробничих навичок з базової спеціальності, що має попит, або одержати 
практичні навички з нової спеціальності. 
Залежно від стану професійної трудової і соціальної компонент 
потенціалу самозахисту особи можна виділити наступні групи людей, об’єктів 
АСТР [130, 248]: 
1. Потенційні професійні можливості самозахисту особистості (від 
середніх до високих), що володіють високими трудовими і соціальними 
можливостями самозахисту. 
2. Потенційні можливості професійного самозахисту особистості (від 
середніх до високих), що володіють невисокими трудовими і соціальними 
можливостями. 
3. Низькі професійні, високі трудові і соціальні можливості самозахисту. 
4. Низькі професійні можливості і низькі трудові і соціальні можливості. 
Стан трудової компоненти потенціалу самозахисту особистості впливає 
на  дію  по  посиленню  професійних  можливостей  особи  певним  чином   
[135, 143, 182]: 
 при зниженій працездатності особистості необхідне попереднє 
відновлення нормальної працездатності особи і забезпечення її нормального 
психологічного стану; 
 
184 
 
 при зниженій трудовій можливості особистості необхідний попередній 
комплекс заходів щодо відновлення працездатності і по психотерапії; 
 при неможливості забезпечити повну нормальну працездатність 
людини і її задовільний психологічний стан необхідно залучати її до роботи з 
обмеженим навантаженням і щадним режимом; 
 за наявності обмежень по здоров’ю перенавчання і перекваліфікація 
обмежені видами роботи, дозволеними даній людині за медичними 
показниками. 
Стан соціальної компоненти потенціалу самозахисту особистості впливає 
на дію з посилення професійних можливостей особи таким чином: 
1. При зниженні потенціалу самозахисту за рахунок неперспективного 
віку необхідно: 
 виробити законодавчі і економічні заходи з прийому на роботу 
кваліфікованих фахівців, які об’єктивно мають всі передумови для успішної 
роботи; 
 створити біржі праці і інші структури для активізації робіт по 
зайнятості даної категорії населення. 
2. Для пенсіонерів похилого віку придбання нових професій і глибока 
переспеціалізація не доцільні. 
Для людей з кримінальним минулим, осіб без постійного місця мешкання 
і т.д. необхідно: відновлення їх соціального статусу (отримання гуртожитку, 
прописка, зняття судимості і т.д.), працевлаштування (на першому етапі) на 
суспільних роботах; підвищення кваліфікації або перепрофілізація (після 
соціальної реабілітації). Модель реалізації професійного потенціалу 
самозахисту особи наведена на рис. 3.4. 
Таким чином, діяльність держави щодо оптимізації системи соціального 
захисту має бути спрямована на таке: 
- визначення стратегічних напрямів соціальної політики держави, 
відповідно до яких необхідно формувати стратегію соціального захисту осіб і 
сімей в Україні; 
 
185 
 
 
 
 
 Опис параметрів трудової і соціальної компонент 
 потенціалу самозахисту 
 
Розробка 
Складається список є 
заходів щодо 
не рекомендованих 
робіт Аналіз наявності трудової і 
обмежень за соціальної 
 видами робіт реабілітації 
 є 
 
 
 є ті, що можна 
 
 немає усунути 
 
 
 
Характеристика професійного потенціалу 
самозахисту особи 
  
  
Орієнтація на  Невідповідності, що Розробка 
некваліфіковану невідповідність усуваються заходів щодо 
 працю підвищення 
 
професійного 
 
 Аналіз міри потенціалу 
 відповідності самозахисту 
 
вимогам 
 
 
 
 
 
 
 
 відповідність 
 
 
Здійснення допомоги у працевлаштуванні 
 
Рис. 3.4. Модель реалізації професійного потенціалу самозахисту особистості 
 
- узгодження державної політики щодо соціального захисту з політикою 
щодо праці, податків, сім’ї, демографії тощо; 
- визнання сім’ї головною ланкою у сфері здійснення державної 
соціальної політики, у т.ч. базового отримувача позитивних результатів від 
 
186 
 
ефективних заходів соціального захисту; 
- удосконалення, узгодження та комплексне системне врегулювання 
(кодифікацію) законодавства щодо соціального права та, зокрема, соціального 
захисту; 
- перехід від здійснення кризового втручання у випадку настання 
складних життєвих обставин або набуття особою права на державну соціальну 
допомогу того чи іншого типу до політики профілактики виникнення 
соціальних ризиків; 
- перегляд системи державних соціальних гарантій і стандартів для 
приведення їх у відповідність до сучасних соціально-економічних умов і 
відмови від “ручного” регулювання розмірів прожиткового мінімуму; 
- оптимізацію системи соціальних міжбюджетних трансфертів і 
підвищення ролі місцевої громади у визначенні пріоритетних напрямів і 
фінансуванні заходів соціального захисту; 
- реформування системи пільг з метою відмови від пільг за професійною 
ознакою та переходу до адресних грошових виплат (які можуть бути 
трансформовані у соціальні послуги); 
- підвищення адресності надання державної соціальної допомоги 
(грошової та у вигляді послуг) з урахуванням рівня доходів та реальних потреб 
осіб і сімей; 
- реформування системи соціальних послуг, підвищення їх доступності 
та наближення до потреб споживачів; 
- реалізація активної стратегії соціального захисту з метою використання 
потенціалу самозахисту особистості. 
 
Висновки до розділу 3 
 
 
1. Розглянуто особливості функціонування основних моделей соціального 
захисту: континентальна (бісмарківська), англосаксонська (модель Беверіджа), 
скандинавська і південно-європейська, які домінують у країнах- 
 
187 
 
членах Європейського Союзу. У ході аналізу зарубіжного досвіду соціального 
захисту як складової соціальної політики держави виявлено, що в різних 
країнах світу моделі соціального захисту за даними критеріями можуть бути 
розбиті на чотири групи: країни, в яких домінують страхові принципи, розміри 
виплат і допомог пов'язані з індивідуальними страховими внесками (Німеччина, 
Франція, Бельгія, Люксембург), країни, в яких страхові принципи соціального 
захисту менш виражені, розміри виплат і допомог більшою мірою відповідають 
індивідуальним потребам з їх фінансуванням за рахунок засобів податкових 
фондів (Великобританія, Данія, Ірландія), країни, що займають проміжну 
позицію між першими двома групами (Італія, Нідерланди), країни з системою 
соціального захисту, що формується (Іспанія, Португалія, Греція), де немає 
гарантованого мінімального доходу і соціальне обслуговування доступно 
далеке не всім громадянам. 
2. На основі апріорного аналізу зарубіжного досвіду соціального захисту 
як складової соціальної політики держави зроблено наступні висновки: у всіх 
розвинених країнах держава виконує провідну роль соціального захисту при 
активному залученні структур публічного управління та реалізації принципів 
колективної відповідальності та соціального партнерства. 
3. Показано, що системна трансформація чинної моделі соціального 
захисту містить якісні зміни об’єкта, суб’єкта, структури управління системою 
соціального захисту, джерел її фінансування та механізмів реалізації. 
Виникнення нової цільової групи об’єктів соціального захисту – учасників 
антитерористичної операції та вимушених переселенців потребує відповідного 
нормативно-правового і ресурсного забезпечення, створення належної системи 
їх соціального захисту, працевлаштування та реінтеграції внутрішньо 
переміщених осіб. 
4. Запропоновано використання соціального контракту між державою та 
громадянським суспільством на кожному рівні системи соціального захисту як 
найважливішого механізму формування та реалізації соціальної політики, 
підтримки суспільно-політичної та соціальної стабільності та прийняття 
 
188 
 
Закону України “Про соціальний захист”. Закон про соціальний захист повинен 
відображати механізм отримання ресурсів і технологію оцінки результатів 
діяльності з позиції їх використання. Результати діяльності мають бути 
визначені за принципом: від базової послуги до більш ефективної допомогою 
удосконалення технології соціального захисту. 
5. Запропоновано методологію проектування та механізм впровадження 
моделі активної системи соціального захисту, який містить вироблення 
конкретної стратегії соціального захисту країни на плановий період на основі 
прийнятої державою соціальної політики, встановлення кількості і 
структурного складу всіх верств населення, потребуючих соціального захисту 
на основі соціальної паспортизації, формування ресурсної бази, необхідної для 
здійснення соціального захисту і розподіл ресурсів за основним напрямом 
соціального захисту, диференціація соціально незахищеного населення на 
підгрупи: людей, що володіють трудовим потенціалом і здатні до самодопомоги 
(самозахисту) після соціально-трудової реабілітації; людей, що не володіють 
трудовим потенціалом і потребують постійної соціальної допомоги, формування 
управлінських і операційних структур, виконуючих функції соціально-трудової 
адаптації, коректування параметрів структур, що надають традиційну соціальну 
допомогу з метою приведення їх кількісної і якісної відповідності вимогам 
соціальної політики і прийнятої соціальної стратегії, аналіз соціально- 
економічних показників роботи системи соціального захисту, контроль за 
ступенем досягнення цілей соціальної політики і розробка рекомендацій на 
перспективу, з урахуванням потенціалу самозахисту за допомогою 
розробленого автором інструментарію та розвитку методів активної соціально- 
трудової реабілітації, яка є комплексом процедур і заходів щодо активізації, 
формуванню і реалізації потенціалу самозахисту особистості. 
 
189 
 
ВИСНОВКИ 
 
Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення мети 
і виконання поставлених завдань та дають підстави для формулювання 
висновків і рекомендацій, що мають теоретичне й практичне значення. 
1. У результаті аналізу та узагальнення нормативно-правової бази, 
наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів щодо моделі соціального 
захисту в системі пріоритетів державної соціальної політики, зокрема в Україні, 
встановлено, що досліджувана проблематика потребує подальшого ґрунтовного 
вивчення. Поза увагою науковців залишилася ціла низка питань державно- 
управлінського характеру, зокрема обґрунтування методологічних основ, форм, 
механізмів функціонування та реформування чинної моделі соціального 
захисту України в сучасних умовах, з урахуванням зміни соціальних 
пріоритетів, що й дало підстави виділити основні напрями дисертаційної 
роботи. 
Проаналізовано моделі соціальної політики держави, класифіковано 
чинники, що її зумовлюють, та обгрунтовано, що зміст, тип і характер 
соціальної політики залежать від ступеня втручання держави в управління 
соціальними процесами. Відповідно до цього всі типи соціальної політики 
поділяються на дві великі групи: пасивну, що має компенсаційний характер, та 
інституційну (забезпечення населення соціальними послугами). 
Досліджено динаміку змін пріоритетів соціальної політики в Україні 
(1997–2015 рр.), зокрема: соціальної безпеки, соціальної держави, людського 
розвитку, людського капіталу, економіки знань, інноваційного розвитку, 
соціального капіталу, сталого розвитку. На підставі аналізу нормативно- 
правових актів сформульовано стратегічну мету нової соціальної політики: “До 
 
190 
 
сталого соціального розвитку через взаємну відповідальність держави і 
особистості”, яка може бути реалізована шляхом здійснення соціальної 
політики на нових принципах, зокрема: взаємної солідарної відповідальності 
всіх суб’єктів соціальної політики – держави, інститутів громадянського 
суспільства, підприємців, громадян за результати соціального розвитку; 
добровільності і різноманіття форм участі людей у формуванні та реалізації 
соціальної політики; відкритості і підконтрольності соціальної політики 
суспільству, людині; укладення соціального контракту між державою та 
громадянським суспільством; захисту працездатного населення від соціальних 
ризиків переважно на страхових засадах; розвитку системи соціального 
забезпечення непрацездатних громадян шляхом підтримки відповідних 
інфраструктур; стимулювання активної участі людей у формуванні власного 
добробуту і в суспільному житті. 
2. З’ясовано стан наукового осмислення проблеми соціального захисту як 
складової державної соціальної політики у вітчизняній і зарубіжній літературі, 
що дало можливість уточнити понятійно-категорійний апарат дослідження 
шляхом авторської інтерпретації понять “соціальний захист” і “модель 
соціального захисту”. Зокрема: “соціальний захист” запропоновано розглядати 
як комплексну систему соціально-економічних відносин, що є складовою 
частиною державної соціальної політики, спрямованої на підтримку 
матеріальної і духовної основ життєдіяльності громадян, забезпечення 
адекватної соціальної адаптації та інтеграції громадян, які не здатні самостійно 
протидіяти негативному впливу соціальних ризиків. “Модель соціального 
захисту” трактується як сукупність діючих у межах національної держави 
суб’єктів та об’єктів соціального захисту, які здійснюють спільну діяльність за 
рахунок суспільних і особистих ресурсів з метою збереження або відновлення 
нормального рівня соціальної адаптації та інтеграції в соціум об’єктів 
соціального захисту, які перебувають під впливом соціальних ризиків. 
Наголошено на тому, що головною метою соціального захисту в системі 
пріоритетів державної соціальної політики має бути раціональна організація 
 
191 
 
соціально-економічних відносин, що сприяють гуманному саморозвитку і 
самозабезпеченню особистості. Уточнено класифікацію моделей соціального 
захисту за чотирма ознаками, що характеризують їх цілі, ресурси, методи, 
форми, організаційні структури, та дихотомічним принципом, рівнями і 
характером розвитку. Розглянуто інституціональний, організаційно- 
функціональний, економічний механізми функціонування моделі соціального 
захисту. 
3. Здійснено  системний  аналіз  чинної  моделі  соціального   захисту  
(до 2014 р.) та з’ясовано, що вона характеризується як патерналістична, 
пасивна, консервативна, дискримінаційна, зрівняльна, дефіцитна, переважно 
моносуб’єктна. Систематизовано причини дестабілізації чинної моделі 
соціального захисту: несприйняття владою особистості та інститутів 
громадянського суспільства як активних суб’єктів соціальної політики, 
недооцінка ролі соціального партнерства; переоцінка державою своїх 
об’єктивних можливостей і ресурсів при прийнятті соціальних зобов’язань; 
неврахування владою важливості синхронізації соціальної політики та 
здійснюваних у країні економічних перетворень, безсистемність рішень у галузі 
соціальної політики, які приймалися в попередні роки в результаті прямого 
лобіювання окремих політичних груп, галузевих міністерств, регіональних 
лідерів, ігнорування потенціалу самодопомоги окремих груп соціально 
незахищеного населення; домінування форм матеріальної підтримки. 
Запропоновано шляхи їх усунення. 
4. У процесі дослідження механізмів функціонування чинної моделі 
соціального захисту встановлено, що інституціональний механізм містить 
суперечності, які уповільнюють формування та зростання людського і 
соціального капіталу: ресурсна і суб’єктна незабезпеченість; існування 
дисфункцій між суб’єктами соціального захисту, недосконалість існуючої 
системи надання соціальних послуг, неврахування механізмом контролю 
особливостей об’єктів соціального захисту, що порушує зворотні зв’язки між 
елементами активної системи соціального захисту. 
 
192 
 
Наведено принципи реформування моделі соціального захисту: 
стимулювання ефективності управління соціальним захистом; установлення 
державою пріоритетів, пов’язаних із соціальною захищеністю особистості та 
домогосподарства; упровадження нової техніки і технології ефективного 
використання ресурсів; ресурсна підтримка розширення можливостей для 
домогосподарств із самозабезпечення; використання соціального контракту як 
найважливішого механізму формування та реалізації соціальної політики, 
підтримки суспільно-політичної і соціальної стабільності. Показано, що 
системна трансформація чинної моделі соціального захисту передбачає якісні 
зміни об’єкта, суб’єкта, структури управління системою соціального захисту, 
джерел її фінансування та механізмів реалізації. 
5. Узагальнення зарубіжного досвіду функціонування національних 
моделей соціального захисту дало можливість розглянути їх еволюцію як 
послідовність досягнення визначеного рівня охоплення сукупності об’єктів 
одним або кількома видами соціального захисту та встановити, що діяльність 
більшості європейських країн і США із соціального захисту малозабезпеченого 
населення здійснюється за трьома напрямами: гарантування мінімальної 
заробітної плати та її індексація; державна допомога шляхом виплати допомог 
малозабезпеченим, самотнім громадянам і багатодітним сім’ям; соціальне 
страхування. Досвід багатьох європейських країн, що є за конституцією 
правовими соціальними державами, показує, що вони будують свою соціальну 
політику, спираючись на такі найважливіші принципи: економічної свободи 
людини і визнання права підприємців та осіб найманої праці і їх профспілок на 
тарифну автономію на основі соціального партнерства; довіри до регулюючої 
ролі ринку (попит, пропозиція, вільне ціноутворення і конкуренція визначають 
становище на ринку); відповідальності держави за створення належних умов 
для впорядкування перебігу економічного та соціального розвитку; більшого 
завантаження найбільш працездатних осіб з метою надання допомоги менш 
працездатним; участі працівників в управлінні виробництвом, суспільним і 
державним життям. 
 
193 
 
6. Розроблено функціональну модель активної системи соціального 
захисту, елементами якої є діючі в межах національної держави суб’єкти та 
об’єкти соціального захисту, мета якої полягає в організації їх ефективної 
спільної діяльності для збереження (відновлення) необхідного і достатнього 
рівня соціальної адаптації та інтеграції об’єктів у соціум без негативних 
наслідків для решти його членів, яка базується на виробленні конкретної 
стратегії соціального захисту країни на плановий період на основі системи 
пріоритетів державної соціальної політики, встановленні кількості і 
структурного складу всіх верств населення, що потребують соціального 
захисту, шляхом соціальної паспортизації, формування ресурсної бази, 
необхідної для здійснення соціального захисту і розподілу ресурсів за основним 
напрямом соціального захисту, диференціації соціально незахищеного 
населення, моніторингу та контролю за ступенем досягнення цілей соціальної 
політики з урахуванням потенціалу самозахисту особистості за допомогою 
розробленого в дисертації інструментарію. 
З метою реформування чинної моделі соціального захисту в системі 
пріоритетів державної соціальної політики в Україні сформульовано такі 
науково-практичні рекомендації: 
– Верховній Раді України: зосередити увагу на вдосконаленні 
нормативно-правового забезпечення соціального захисту: прийняти Закон 
України “Про соціальний захист”, який легітимізує основні положення 
концепції, напрями, шляхи, форми, технології забезпечення ефективності цієї 
сфери, а також кодифікувати законодавство щодо соціального права і, зокрема, 
соціального захисту; ухвалити низку законодавчих актів, визначених 
Стратегією сталого розвитку “Україна-2020”, Угодою про асоціацію між 
Україною та Європейським Союзом і Програмою діяльності Кабінету Міністрів 
України, спрямованих на підвищення адресності надання державної соціальної 
допомоги (грошової та у вигляді послуг) з урахуванням рівня доходів і 
реальних потреб осіб та домогосподарств; удосконалити систему соціальних 
міжбюджетних трансфертів і підвищити роль місцевих громад у визначенні 
 
194 
 
пріоритетних напрямів і фінансування заходів соціального захисту; 
– Кабінету Міністрів України, Міністерству соціальної політики України: 
розробити стратегію соціального захисту осіб і домогосподарств в Україні з 
визнанням домогосподарства головною ланкою у сфері здійснення державної 
соціальної політики; 
 місцевим органам виконавчої влади: забезпечити виконання рішень 
Міністерства соціальної політики України щодо: реформування системи 
соціальних послуг, підвищення їх доступності та наближення до потреб 
споживачів; реалізації моделі активної системи соціального захисту з метою 
використання потенціалу самозахисту особистості. 
За результатами дослідження виокремлено й конкретизовано напрями 
подальших наукових розвідок, серед яких: реформування системи соціального 
захисту в умовах децентралізації влади, упровадження зарубіжного досвіду у 
сфері формування та реалізації соціальної політики. 
 
195 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Азгальдов Г. Г. Квалиметрия жизни / Г. Г. Азгальдов, В. Н. Бобков 
(рук. авт. кол.-ва), В. А. Беляков, В. Я. Ельмеев – М. : ВЦУЖ, 2007. – 320 с. 
2. Антропов В. В. Социальная защита в странах Европейского союза. 
История, организация, финансирование, проблемы / В. В Антропов. – М. : 
Экономика, 2006. – 158 с. 
3. Антропова Ю. Разработка государственного стандарта социального 
обслуживания населения / Ю. Антропова // Социальная работа. – 2006. − № 2. – 
С. 23-32. 
4. Архангельський Ю. Бідність, податки  та  економічне  зростання  / 
Ю. Архангельський, О. Радзієвський, А. Алексеев // Економіка України.  –  
2006. – № 5. – С. 63-71. 
5. Афанасьев В. Г. Человек в управлении обществом / В. Г. Афанасьев. 
– М. : Политиздат, 1977. – 296 с. 
6. Бадхен М. Л. Социальное партнёрство: концепция и реализация : 
монография / М. Л. Бадхен, Г. В. Черкасская. – СП. : ЛГУ им. А. С. Пушкина, 
2008. – 235 с. 
7. Бакуменко В. Системно-ситуаційне зображення процесів управління 
в соціальних системах / В. Бакуменко // Вісник УАДУ. − 1999. – № 3. – C. 312- 
314. 
8. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного 
управління : навчальний посібник / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : 
Міленіум, 2003. – 256 с. 
9. Басай О. В. Стандарти соціального захисту безробітних в 
універсальних міжнародно-правових актах / О. В. Басай // Актуальні проблеми 
політики : зб. наук. пр. / Одеська держ. юрид. акад. – Одеса, 2001. – С. 751-758. 
10. Бекренев Л. Л. Методологические основы формирования и развития 
интегрированной системы социальной защиты населения в регионе : автореф. 
дис. ... д-ра экон. наук: 08.00.05 / Л. Л. Бекренев. – Санкт-Петербург, 2002. – 
 
196 
 
40 с. 
11. Белослюдова Е. А. Формирование системы управления социальной 
защитой инвалидов / Е. А. Белослюдова. – М. : Инфра-М, 1995. – 232 с. 
12. Берданова О. Шляхи вдосконалення діяльності органів місцевого 
самоврядування щодо надання послуг  соціального  захисту  /  О.  Берданова,  
Н. Гринчук // Вісник НАДУ. – 2004. – № 1. – C. 293-297. 
13. Берталанфи Л. Общая теория систем / Л. Берталанфи. – М. : Наука, 
1970. – 436 с. 
14. Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального 
розвитку і соціального захисту / В. Бідак // Україна: аспекти праці. – 2004. – 
№ 1. – С. 35-41. 
15. Бідак В. Я. Соціальний захист населення та вдосконалення 
державних механізмів його регулювання : автореф. дис. к.е.н. / В. Бідак ; Ін-т 
регіональних досліджень НАН України. – Львів, 2004. – 19 с. 
16. Білинська М. М. Державне управління галузевими стандартами в 
умовах реформування вищої медичної освіти в Україні / М. М. Білинська – К. : 
Нац. Акад. держ. упр. при Президентові України, 2004. – 246 с. 
17. Благотворительные фонды и волонтерские организации Украины 
[Электронный ресурс] / Режим доступа : http://dobroe-delo.com.ua/_12p.html 
18. Бобровська О. Ю. Корпоративні засади вдосконалення системи 
управління процесами соціального розвитку / О. Ю. Бобровська // Проблеми 
управління соціальним і гуманітарним розвитком : матеріали ІІІ регіон. наук.- 
практ. конф. (Дніпропетровськ, 26 листоп. 2009 р.) / за заг. ред. В. Г. Вікторова. 
– Д. : ДРІДУ НАДУ, 2009. – С. 9-13. 
19. Богданова И. Е. Система социальной защиты работников на 
предприятии : автореф. дис. … канд. социол. н. / И. Е. Богданова. – М., 1994. – 
16 с. 
20. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України : навчальний 
посібник / М. Д. Бойко. – К. : Атіка, 2006. – 378 с. 
21. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в 
 
197 
 
Україні : монографія / Н. Б.Болотіна. – К. : Знання, 2005. – 381 с. 
22. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. – М.– 
1994. – 860 с. 
23. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: 
стан і проблеми / Н. П. Борецька. – Донецьк : Янтра, 2001.– 351 с. 
24. Боярчук Т. Система оцінки соціально-економічних ризиків у сфері 
соціального захисту населення [Електронний ресурс] / Т. Боярчук. − Режим 
доступу : http://ww.univer.km.ua/visnyk/933.pdf 
25. Вийкмарк К-Х. Современная смерть: Человек у последней черты / К-
Х. Вийкмарк // ИЛ. – 2008. − № 5. – С. 174-225. 
26. Вишневська О. А. Місце та роль суб’єктів і об’єктів соціальної 
політики в її статистичному забезпеченні [Електронний ресурс] / О. А. 
Вишневська // Державне управління: теорія та практика : електронне наукове 
фахове видання НАДУ при Президентові України. – 2012. – № 1. – Режим 
доступу : http://academy.gov.ua/ej/ej15/txts/12VOAPSZ.pdf 
27. Власенко Н. С. Правові засади системи інформаційного забезпечення 
соціальної політики [Електронний ресурс] / Н. С. Власенко. – Режим доступу : 
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11672/16-Vlasenko.pdf? 
sequence=1 
28. Волгин Н. А. Японский опыт решения экономических и социально- 
трудовых проблем / Н. А. Волгин. − М. : Экономика, 1998. – 255 с. 
29. Волков A. M. Швеция: социально-экономическая модель / А. М. 
Волков. – М. : Наука, 1991. – 235 с. 
30. Всеобщая декларация прав человека: утв. и провозглашена 10 
декабря 1948 г. – М. : Права человека, 1996. – 15 с. 
31. Все о социальной поддержке [Электронный ресурс] / Режим доступа 
: http://www.socialnaya-podderzhka.ru/formy_socialnoj_podderzhki/denezhnaja_ 
forma_predostavlenija_socialnoj_podderzhki_grazhdan/gosudarstvennaja_socialnaja 
_pomoshh/socialnyj_kontrakt 
32. Гайдіна Ю. Близько 2,5-3 млн. бідних сімей не можуть платити за 
 
198 
 
комуналку [Електронний ресурс] / Ю. Гайдіна. − Режим доступу : 
http://ua.golos.ua/social_problem/okolo_treh_millionov_ukrainskih_semey_ne_mogu 
t_platit_za_kommunalku minsotspolitiki 
33. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової 
економіки / Т. Ганслі ; пер. з англ. О. Перепадя. – К. : Основи, 1996. – 237 с. 
34. Гансова Е. А. Методологічні засади соціальної політики / Е. А. 
Гансова // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – Одеса, 1997. – Вип. 
12. – C. 84-91. 
35. Гансова Е. А. Соціальна політика та соціальна робота : навчальний 
посібник / Е. А. Гансова, О. М. Лисенко. – Одеса : ОНПУ, 2005. – 205 с. 
36. Гансова Е. А. Сучасна соціальна політика та гуманітарна політика в 
контексті соціологічної науки : навчальний посібник / Е. А. Гансова ; Укр. 
Акад. держ. управління при Президентові України. – Одеса : Вид-во ОФ УАДУ, 
2000. – 64 с. 
37. Генкин Б. М. Экономика и  социология труда : учебник для вузов /  
Б. М. Генкин. – М. : Изд. НОРМА-ИНФРА-М, 1999. 
38. Глущенко В. В.Теория управления : учебный курс / В. В. Глущенко. 
– М., 1997. – 325 с. 
39. Гнибіденко І. Вплив світової фінансово-економічної кризи на 
соціальну сферу України / І. Гнибіденко // Економіка України. – 2009. – № 7 . – 
С. 64-74. 
40. Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота : Ттрмінол.- 
понятійн. слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасик – К. : МАУП, 2005. – 193 с. 
41. Гонтмахер Е. А. Социальная политика – уроки 90-х. / Е. А. 
Гонтмахер. – М. : Гелиос АРВ, 2000. – 387 с. 
42. Гонтмахер Е. Эволюция системы социальной поддержки населения / 
Е. Гонтмахер, В. Трубин // Общество и экономика. – 2000. – № 9-10. – С. 56-68. 
43. Горбатюк С. Є. Державне регулювання соціальної роботи в Україні : 
автореф. дис. ... к.держ.упр.: 25.00.02 / С. Є. Горбатюк; НАДУ. − К., – 2009. –  
16 с. 
 
199 
 
44. Гордин В. Э. Социальная политика и социальный маркетинг / В. Э. 
Гордин. – СПб. : Университет экономики и финансов, 1993. – 345 с. 
45. Гордин В. Э. Социальное  программирование  :  учебное  пособие  / 
В. Э. Гордин. – СПб., 2003. – 234 с. 
46. Гошовська В. А. Державне управління соціальною сферою в Україні 
: [навч. посіб.] / В. А. Гошовська, Л. І. Ільчук ; за заг. ред. В. А. Гошовської. – К. 
: НАДУ, 2008. – 52 с. 
47. Гошовська В. А. Соціальна реальність у контексті розбудови 
демократичного суспільства : [навч. посіб.]. – К. : НАДУ, 2008. – 292 с. 
48. Грицяк Н. В. Базові концепції та ідеї ґендерної теорії [Електронний 
ресурс] / Н. В. Грицяк. − Режим доступу: http://www.liberta.dp.ua/wp-content/ 
uploads/2012/12/% BA.pdf 
49. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное  общество.  Избранное.  /  
Дж. К. Гэлбрейт, пер. с англ. – М. : Эксмо, 2008. – 385 с. 
50. Даудова Г. В. Формування та реалізація державної гендерної 
політики в Україні : автореф. дис. ... к.держ.упр: 25.00.02 / Г. В. Даудова. − К. : 
НАДУ, 2008 – 20 с. 
51. Де Джон Н. Работа общинных центров в Голландии / Де Джон Н.,   
Ф. Иденбург // Сб. Теория и практика социальной работы. Отечественный и 
зарубежный опыт, 1993. − Т. 3. – С. 34-40. 
52. Демчак Р. Е. Соціальний захист населення та діючі моделі в країнах з 
різним рівнем розвитку ринкових відносин [Електронний ресурс] / Р. Е. Демчак 
// Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2011. − № 12. –Режим 
доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/?iid=371&operation=1 
53. Державна політика в соціогумантарній сфері : [навч. посіб.] / В. П. 
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський [та ін.] ; за заг. ред. О. Ю. 
Оболенського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса [та ін.]. – К. : Вид-во НАДУ,  
2007. – 94 с. 
54. Державне управління в Україні : навчальний посібник [Електронний 
ресурс] – Режим доступу : http://pravoznavec.com.ua/books/249/13/ 
 
200 
 
55. Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального 
обслуговування (надання соціальних послуг : Постанова Кабінету Міністрів 
України від 20.12.2009 № 1417 (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний 
сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 1417-2009-п 
56. Джоэль Имс. Система помощи лицам и семьям с низкими доходами в 
Канаде / Имс. Джоэль, А. Крептул // Проблемы теории и практики управления. 
– 2000. – № 1. – С. 86-88. 
57. Дікова-Фаворська О. М. Креативний метод освіти осіб з обмеженими 
функціональними обмеженнями здоров’я / О. М. Дікова-Фаворська // Зб. наук. 
праць ДонДУУ “Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління”. – 
Т. Х. – Вип. 116 “Соціологія державного управління”. – Донецьк : ДонДУУ. – 
2009. – С. 294-300. 
58. Доклад Генерального директора Международного бюро труда МОТ 
(часть 1) // Международная конференция труда. 80 сессия. – МБТ, Женева, 
1993. 
59. Дыскин А. А. Социально-бытовая и трудовая реабилитация 
инвалидов и пожилых граждан: Руководство для подготовки социальных ра- 
ботников / А. А. Дыскин, Э. И. Танюхина. – М : Логос, 1996. – 187 с. 
60. Енциклопедичний словник з державного управління [уклад. Ю. П. 
Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. 
Трощинського, Ю. П. Сурміна]. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с. 
61. Європейський кодекс соціального забезпечення: Міжнародний 
документ від 06.11.1990 № ETS № 139 [Електронний документ] / Офіційний 
сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : 
htpp://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_651. 
62. Єлагін В. П. Сучасна парадигма розбудови соціальної держави в 
Україні : монографія / В. П. Єлагін. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”,   
2011. – 244 с. 
63. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена 
 
201 
 
резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org/Overview/rights.html 
64. Загальне положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та 
молоді : Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 573 (із зм. і 
доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. 
Законодавство України. – Режим доступу : Режим доступу: 
http://search.ligazakon. ua/l_doc2.nsf/link1/KP130573.html 
65. Загострення проблеми бідності в Україні [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу : http://h.ua/story/410228/#ixzz3SAjdR4jN 
66. Иванцевич Д. Ж. Человеческие ресурсы управления / Д. Ж. 
Иванцевич, А. А. Лобанов. – М. : “Дело”, 1993. – 432 с. 
67. Иващенко Г. Т. Социальная реабилитация дезадаптированных детей 
и подростков в специальных учреждениях / Г. Т. Иващенко. – М., 1991. – 35 с. 
68. Измерения в социальной работе. Энциклопедия социальной работы / 
Пер. с англ. В 3 т. – М., 1993–1994. – 630 с. 
69. Ільчук Л. І. Сучасні підходи щодо розуміння змісту категорії 
“соціальні послуги” та її інтерпретації [Електронний  ресурс]  /  Л.  І.  Ільчук, 
Ю. В. Кривобок – Режим доступу : http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_ 
content&view=article&id=291:-l-r-&catid=46:2013-04-04-06-31-05&Itemid=53 
70. Інформація щодо основних показників рівня життя населення у січні- 
червні 2015 року [Електронний ресурс]. − Режим доступу : 
http://www.mlsp.gov.ua/labou r/control/uk/publish/category?cat_id=141688 
71. Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и денег / Д. Кейнс // 
Классика экономической мысли: сочинения. – М. :  ЭКСМО-Пресс,  2000.  – 
786 с. 
72. Кілієвич О. Вироблення державної політики: рекомендації для 
України в контексті євроінтеграційного досвіду країн Балтії та Польщі / О. І. 
Кілієвич, В. В. Тертичка // Збірник аналітичних звітів і записок учасників 
“Програми урядового стажування” (2006) – К., 2006. – 388 с. 
73. Кір’ян Т. Світовий досвід застосування соціальних стандартів / 
 
202 
 
Т. Кір’ян, М. Шаповал, В. Вітер // Соціальний захист. – 1999. – № 3. – С. 66-73. 
74. Коаліційна Угода Верховної ради України від 21.11.2014 
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство 
України. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ 
MUS23590.html 
75. Колот А. Проблеми розбудови національної моделі соціально- 
трудових відносин / А. Колот // Україна: аспекти праці. – 2002. – № 5. – С.23-26. 
76. Конституции государств Европейского Союза / под ред. Л. А. 
Окунькова. – М. : Норма – Инфра, 1997. – 816 с. 
77. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради 
України 28.06.1996. – К.: Преса України, 1997. – 80 с. 
78. Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній сфері 
на регіональному рівні: експертні матеріали : [навч. посіб.] / авт. кол. : В. П. 
Трощинський, В. А. Скуратівський, П. К. Ситник [та ін.] ; за заг. ред. В. П. 
Трощинського. – К. : НАДУ, 2008. – 80 с. 
79. Кравченко М. Система соціального захисту населення як об’єкт 
наукових досліджень [Електронний ресурс] / М. Кравченко. − Режим доступу : 
http://www.stattionline.org.ua/pravo/28/982-sistema-socialnogo-zaxistu-naselennya- 
yak-ob-yekt-naukovix-doslidzhen.html 
80. Кравченко М. В. Захист соціальний (соціальний захист) / М. В. 
Кравченко // Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. 
упр. при Президентові України; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та 
ін. – К. : НАДУ, 2011. – Т.4. – С. 270-271. 
81. Кравченко М. В. Розробка моделей організації управління 
соціальним захистом населення: національний та зарубіжний досвід : 
навчальний посібник / М. В. Кравченко, О. М. Петроє – Серія навчальних 
програм для працівників місцевого самоврядування; За заг. ред. М. В. Пітцика; 
Книга 19. – К. : Асоц. міст України та громад, 2007. – 250 с. 
82. Кривачук Л. Ф. Удосконалення нормативно-правового механізму 
соціально-правового захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського 
 
203 
 
піклування: установлення юридичного статусу [Електронний ресурс] / Л. В. 
Кривачук. − Режим доступу : http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/ 
24786/%CB 
83. Кризина Н. П. Державна політика України в галузі охорони здоров’я: 
механізми формування та реалізації : автореф. дис. ... д.держ.упр: 25.00.02 / Н. 
П. Кризина. − К. : НАДУ, 2008 – 36 с. 
84. Кулачок Л. В. Надання соціальних послуг в Україні: реалії та 
перспективи / Л. В. Кулачок // Право і безпека. – 2006. – Т. 5. – № 3. – С. 125- 
128. 
85. Кунц Г. Управление: системный и ситуационный анализ 
управленческих функций / Г. Кунц, О’Доннел С. – М. : Прогресс, 1991.– 324 с. 
86. Курило І. Старіння населення, його особливості та соціально- 
економічні наслідки в Україні / І. Курило // Україна: аспекти праці. – 2012. – 
№ 6. – С. 30-36. 
87. Лаврухін В. В. Чинники розвитку комплексного механізму 
соціального захисту населення / В. В. Лаврухін // Аспекти публічного 
управління = Public Administration Aspects. – 2015. – № 3 (17). – С. 57–63. 
88. Лаврухін В. В. Забезпечення соціального захисту населення в країнах 
Європейського Союзу [Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Актуальні 
проблеми європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України : 
матеріали 10-ї регіон. наук.-практ. конф., 16 трав. 2013 р., Дніпропетровськ. – 
Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – С. 67–69. – Режим доступу : 
http://www.dridu.dp.ua/konf/konf_dridu/2013_16_05_pei_mater.pdf 
89. Лаврухін В. В. Ефективна система соціального захисту населення як 
інструмент соціального розвитку / В. В. Лаврухін // Проблеми управління 
соціальним і гуманітарним розвитком : матеріали наук.-практ. конф. 
(Дніпропетровськ, 29 листоп. 2013 р.) – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – 
С. 183–186. 
90. Лаврухін В. В. Європейський досвід соціального захисту населення / 
В. В. Лаврухін // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. 
 
204 
 
Одес. регіон. ін-ту держ. упр. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – Вип. 1 (53). –     
С. 97–100. 
91. Лаврухін В. В. Модернізація системи соціального захисту населення 
на регіональному рівні / В. В. Лаврухін // Становлення публічного 
адміністрування в України : матеріали ІV Всеукр. міжвузів. конф. студ. та 
молод. учених, Дніпропетровськ, 19 квіт. 2013 р. – Дніпропетровськ : ДРІДУ 
НАДУ, 2013. – С. 39–41. 
92. Лаврухін В. В. Напрями модернізації механізмів соціального захисту 
населення / В. В. Лаврухін // Державне управління та місцеве самоврядування : 
зб. наук. пр. / редкол. : С. М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. – Дніпропетровськ : 
ДРІДУ НАДУ, 2015. – Вип. 1 (24). – С. 89–97. 
93. Лаврухін В. В. Соціальний захист населення: понятійно- 
категоріальний аналіз [Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Державне 
управління: теорія та практика : електрон. фах. вид. Нац. акад. держ. упр. при 
Президентові України. – 2014. – № 1. – С. 61–70. – Режим доступу : 
http://academy.gov.ua/ej/ej19/ index.html 
94. Лаврухін В. В. Соціальний захист як складова соціальної політики 
держави: теоретичний аналіз / В. В. Лаврухін // Ефективність державного 
управління : зб. наук. пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. Нац. акад. держ. упр. 
при Президентові України / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, 
доц. А. В. Ліпенцева. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2014. – Вип. 41. – С. 227–233. 
95. Лаврухін В. В. Соціальний захист населення: позитивні європейські 
практики / В. В. Лаврухін // Ukraina - Polska - Unia Europejska. Ze studiów nad 
przekształceniami  ustrojowymi  na  przełomie  XX  i   XXI  wieku,   pod  redakcją 
H. Strońskiego, J. Gołoty,  O.  Krasiwskiego.  –  Lwów-Olsztyn-Ostrołęka  2014.  – 
P. 186–191. 
96. Лаврухін В. В. Соціальний захист населення як умова сталого 
розвитку: теоретичні аспекти [Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Сталий 
розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення : матеріали IV міжнар. 
наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 1 жовт. 2013 р.) / за заг. ред. 
 
205 
 
О. Ю. Бобровської. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – С. 304–307. – 
Режим доступу : http://www.dridu.dp.ua/konf/konf_dridu/2013_ 10_01_mater_erep.pdf 
97. Лаврухін В. В. Соціальний захист як функція держави / В. В. Лаврухін 
// Державне управління та державна служба : матеріали Всеукр. наук.-практ. 
конф. (Харків,  22  жовт.  2013  р.).  –  Х.  :  ТОВ  “Друк.  МАДРИТ”,  2013.  –  
С. 93–97. 
98. Лаврухін В. В. Тенденції розвитку правового механізму соціального 
захисту населення в сучасних умовах / В. В. Лаврухін // Тенденції розвитку 
законодавства та удосконалення правозастосовчої практики в сучасних умовах: 
національний та світовий досвід : матеріали міжрегіон. наук.-практ. конф. 
(Івано-Франківськ, 26 берез. 2015 р.) [Західноукр. наук. вісн. : наук. журн. з 
питань права, економіки, держ. упр.]. – 2015. – Вип. 1. – С. 14–17. 
99. Лаврухін В. В. Удосконалення державного управління у сфері 
соціального захисту населення України: економічний аспект / В. В. Лаврухін // 
Взаємозв’язок політики і управління: теоретичний і прикладний аспект : зб. 
матеріалів Кругл. столу, 15 трав. 2015 р., Дніпропетровськ. – Дніпропетровськ : 
ДРІДУ НАДУ, 2015. – С. 39–41. 
100. Лаврухін В. В. Реалізація механізму активно-диференційованої 
системи соціального захисту населення як чинник соціального розвитку регіону 
[Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Суспільно-політичний та 
соціокультурний розвиток південного регіону України: історичні традиції і 
сучасні тенденції : зб. ст.  для  проведення  І  Всеукр.  наук.-практ.  конф.,  21–
22 трав. 2015 р. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2015. – С. 234–237. – Режим доступу : 
http://www.oridu.odessa.ua/9/buk/K_F_inf_book_1.pdf 
101. Лаврухін В. В. Державне управління у сфері соціального захисту 
населення : теоретичні аспекти / / В. В. Лаврухін // Аспекти публічного 
управління = Public Administration Aspects. – 2013. – № 1–2 (13–14). – С. 66–72. 
102. Лебедев О. Т. Социальная защита населения / О. Т.Лебедев, С. А. 
Язвенко. – СПб. : Изд-во Санкт-Петербургской государственной инженерно- 
экономической академии, 1999. – 114 с. 
 
206 
 
103. Лібанова Е. М. Бідність населення України: методологія, методика та 
практика аналізу / Е. М. Лібанова – К. : КНЕУ, 2008. – 330 с. 
104. Лібанова Е. Досвід соціальної політики в країнах розвиненої 
ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні /  
Е. Лібанова, В. Івашкевич, В. Бевз // Україна: аспекти праці. – 1997. – № 1. –    
С. 36-37. 
105. Лібанова Е.  Ринок  праці  та  соціальний  захист  :  [навч.  посіб.]  /  
Е. Лібанова, О. Палій. – К. : Вид-во “Основи”, 2004. – 491 с. 
106. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір : колективна 
монографія / Е. М. Лібанова (ред.). – К. : Ін-т демографії та соціальних 
досліджень НАН України, 2008. – 316 с. 
107. Макарова О. В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, 
методика розробки та оцінки : монографія / О. В. Макарова. – К. : Ліра-К,   
2004. – 328 с. 
108. Мамонова В. В. Державна регіональна політика: проблеми 
формування правової бази [Електронний ресурс] / В. В. Мамонова. − Режим 
доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2010-1/doc/2/03.pdf 
109. Мачульская Е. Е. Практикум по праву социального обеспечения. Для 
юридических вузов и факультетов / Е. Е. Мачульская. – М. : Издательская 
группа Норма-Инфра., 1998. – С. 1-2. 
110. Международный пакт об экономических, социальных и культурных 
правах (16 декабря 1966 года) [Электронный ресурс]. − Режим доступа : 
http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?base=LAW;n=5429;req=doc 
111. Мельничук Л. Проблеми формування інституційного механізму 
державного регулювання розвитку інституту сім’ї в Україні [Електронний 
ресурс] / Л. Мельничук. − Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e- 
book/db/2008-2/doc/1/11.pdf 
112. Мессарович М. Общая теория  систем:  математические  основы  /  
М. Мессарович, И. Такахара. – М. : Мир, 1978. – 780 с. 
 
207 
 
113. Механизм защиты социальной сферы: на примере развитых стран 
Запада и Японии / под ред. В. Осипова. – М. : Наука, 1992. – 234 с. 
114. Міжнародна асоціація соціального забезпечення [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : http://mapyourinfo.com/ 
115. Міжнародна організація праці [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу : офікайний сайт : http://www.ilo.org.ua/Pages/default.aspx 
116. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2015 році не 
збільшиться [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/onenews/52482 
117. Міщенко К. С. Реформування системи соціальних послуг як один з 
механізмів удосконалення державної соціальної політики / К. С. Міщенко // 
Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми 
децентралізації, ризики та перспективи впровадження : пленарне засідання, 
рекомендації та матеріали щорічної загальноінститутської науково-практичної 
конференції, 31 жовт. 2006 р. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. – C. 190-195. 
118. Міщенко К. С. Розвиток організаційно-правових засад діяльності 
системи соціальних послуг для населення України / К. С. Міщенко // Соціальна 
політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти 
європейського рівня якості послуг? : тези доповідей конф., 7 лют. 2007 р. – К., 
2007. – С. 23-27. 
119. Міщенко К. С. Теоретико-методологічні засади соціальної 
реабілітації осіб з інвалідністю / К. С. Міщенко // Актуальні проблеми 
державного управління : [зб. наук. праць] ; Одеський регіональний інститут 
державного управління. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 4 (20). – С. 319- 
325. 
120. Міщенко К. С. Теоретико-методологічні аспекти організації обліку 
потреб населення в соціальних послугах / К. С. Міщенко // Статистика  
України. – 2009. – № 1. – С. 100-104. 
 
208 
 
121. Молотков Ю. И. Системное управление социально-экономическими 
объектами и процессами : монографія / Ю. И. Молотков. – Новосибирск : 
Наука, 2004. – 256 с. 
122. Мюрдаль  Г.  Мировая  экономика   (проблемы   и   перспективы)   / 
Г. Мюрдаль. – М. : Наука, 1958. – 612 с. 
123. Наумова Н. Ф. Современные тенденции в социальной 
дифференциации и принципы ее регулирования / Н. Ф. Наумова // Диалектика 
социального равенства и неравенства на современном этапе развития 
советского общества. − Кн.1.– М., 1991. 
124. Національна система загальнообов’язкового державного соціального 
страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку / [Е. М. Лібанова, В. М. 
Новіков, О. В. Макарова та ін.] ; Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН 
України ; Е. М. Лібанова (відп. ред.). – К., 2006. – 179 с. 
125. Нові тарифи на газ, тепло і світло. Як отримати субсидію та 
зекономити [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tsn.ua/groshi/kabmin- 
zatverdiv-novu-sistemu-nadannya-subsidiy-kompensaciyi-otrimayut-navit- 
kvartiranti-412422.html 
126. Омельчук В. О. Механізм державного регулювання ринку 
доступного житла : монографія / В. О. Омельчук. – К. : ТОВ “ПанТот”, 2010. – 
406 с. 
127. Основні напрями оптимізації системи соціального захисту в Україні : 
аналіт. доп. / О. О. Кочемировська, О. М. Пищуліна. – К. : НІСД, – 2012. – 88 с. 
128. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року : 
Проект [Електронний ресурс] // О. І. Амоша, О. Ф. Новіков. – Донецьк: Інститут 
економіки промисловості НАН України. – Режим доступу : http://do.gendocs.ru/ 
docs/index-115300.html?page=4 
129. Основні показники рівня життя населення та бідності в Україні 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.profngz.com.ua/?p=3939 
130. Основы социальной работы : учебник для вузов / Отв. ред. П. Д. 
Павленок.–М. : ИНФРА – М., 1997. – 325 с. 
 
209 
 
131. Петроє О. М. Соціальний діалог як інструмент формування 
корпоративної соціальної політики : монографія / О. М. Петроє. – К., 2008. – 
162 с. 
132. Пірог Л. А. Передумови реформування системи соціального захисту 
в сучасному українському суспільстві / Л. А. Пірог // Грані. – 2004. – № 5 (37) – 
C. 111-114. 
133. Піщуліна О. М. Шлях до довгострокової соціальної стратегії: на 
перехресті вибору [Електронний ресурс] / О. М. Піщуліна. − Режим доступу : 
http://old.niss.gov.ua/Strateg_pr/1/3-3.pdf 
134. Плоский К. Сутність цілісного підходу до формування засад 
молодіжної політики [Електронний ресурс] / К. Плоский. − Режим доступу : 
http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-02%282%29/Ploskuy.pdf 
135. Полетаев Е. Ф. Основы физиологии и психологии труда : учеб. 
пособ. для вузов / Е. Ф. Полетаев, В. Г. Макушкин. – М. : Экономика, 1984. – 
324 с. 
136. Положення про Міністерство соціальної політики України : 
Постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423 [Електронний 
ресурс]. − Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/ 
category?cat_id=160184 
137. Попок А. А. Закордонне українство як об’єкт державної політики : 
монографія / А. А. Попок. – К. : Альтерпрес, 2007. – 228 с. 
138. Попок  А.  А.  Світовий  досвід  соціального  захисту  населення  /   
А. А. Попок, В. В. Лаврухін // Ефективність державного управління : зб. наук. 
пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові 
України  /  за  заг.  ред.   чл.-кор.   НАН   України   В.   С.   Загорського,   доц.  
А. В. Ліпенцева. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2013. – Вип. 35. – С. 111–118. – 
Авторські с. 112–116. 
139. Попок А. А. Формування та реалізація державної політики щодо 
закордонного українтва: автореф. дис ... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / А. А. 
Попок ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові україни. – К., 2010. – 36 с. 
 
210 
 
140. Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та 
молоді із закладами охорони здоров’я щодо надання медичної допомоги та 
соціальних послуг дітям і молоді : Наказ Міністерства України у справах сім’ї, 
молоді та спорту, Міністерства здоров’я України від 17.04.2006 № 1209/228 
[Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id 
=6277 
141. Поспєлова Т. В. Механізми державного управління людським 
розвитком в Україні : монографія / Т. В. Поспєлова. – Донецьк : Ноулідж 
(Донецьке відділення), 2011. – 350 с. 
142. Поспєлова Т. В. Стійкий розвиток суспільства на основі концепції 
самоактуалізації особистості / Т. В. Поспєлова // Сучасні суспільні проблеми у 
вимірі соціології управління : зб. наук. пр. ДонДУУ. Т. Х, вип. 115. Соціальні 
аспекти державного управління. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – С. 61-66. – (Серія 
“Державне управління”). 
143. Потемкин В. К. Трудовой потенциал и проблемы социальной защиты 
незанятого населения / В. К. Потемкин. – СПб. : ИСЭП РАН, 1994. – 124 с. 
144. Предупреждение кризиса старения населения /доклад Всемирного 
банка, пер. с англ. / МБРР / ВБ, 1994. – С. 9. 
145. Принцип активизации в социальной работе / под ред. Ф. Парслоу. – 
М. : Прогресс, 1997. – 223 с. 
146. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії : 
Закон України від 05.10.2000 р. № 2017-III (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / 
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим 
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2017-14 
147. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям : Закон 
України від 01.06.2000 р. № 1768-III (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / 
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим 
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1768-14 
148. Про громадські об’єднання : Закон України від 22.03.2012 р. № 4572- 
VI (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради 
 
211 
 
України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ 
laws/show/4572-17 
149. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб : Закон 
України від 20.10.2014 р. № 1706-VII (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / 
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим 
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 
150. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту 
(СНІД) та соціальний захист населення : Закон України від 12.12.1991 р. 
№ 1972-XII (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної 
Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : http://uazakon.com/ 
documents/ date_7i/pg_iuntsa.htm 
151. Про Затвердження Загальнодержавної програми забезпечення 
профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і 
хворих на СНІД на 2009-2013 роки : Закон України від 19.02.2009 р. № 1026-VI 
(із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. 
Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 
1026-17 
152. Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми 
протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки : Проект Закону України від 
17.10.2013 р. [Електронний ресурс] / Законодавство України. – Режим доступу : 
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1/NT0661.html 
153. Про затвердження плану заходів з виконання Програми діяльності 
Кабінету Міністрів України, Коаліційної угоди та Стратегії сталого розвитку 
“Україна – 2020” : розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. 
№ 213-р [Електронний ресурс] / Законодавство України. – Режим доступу : 
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KR150213.html 
154. Про основи соціального захисту бездомних громадян і 
безпритульних дітей : Закон України від 16.04.2009 р. № 1276-VI (із зм. і доп.) 
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство 
України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2623-15 
 
212 
 
155. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні : Закон 
України від 21.03.1991 р. № 875-XII (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / 
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим 
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/main/875-12 
156. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших 
громадян похилого віку в Україні : Закон України від 16.12.1993 р. № 3721-XII 
(із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. 
Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 
3721-12 
157. Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки : Указ 
Президента України від 08.10.1997 р. № 1166/97 [Електронний ресурс] / 
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим 
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1166/97 
158. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року : 
Указ Президента України від 24.05.2000 р. № 717/2000 [Електронний ресурс] / 
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим 
доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U717_00.html 
159. Про охорону дитинства : Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-III 
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство 
України. – Режим доступу : http://kodeksy.com.ua/pro_ohoronu_ditinstva/ 
download.htm 
160. Про попередження насильства в сім’ї : Закон  України  від  
15.11.2001 р. № 2789-III (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт 
Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : 
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T012789.html 
161. Про реабілітацію інвалідів в Україні : Закон України від 06.10.2005 р. 
№ 2961-IV (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради 
України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua 
/laws/show/2961-15 
 
213 
 
162. Про соціальні послуги : Закон України від 19.06.2003 р. № 966-IV (із 
зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. 
Законодавство України. – Режим доступу : http://vuppi.at.ua/publ/zakonodavcha_ 
baza_shhodo_invalidiv/socialni_poslugi/zu_pro_socialni_poslugi/18-1-0-283 
163. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді 
обмеження волі або позбавлення волі на певний строк : Закон України від 
17.03.2011 р. № 3160-VI (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт 
Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : 
http://zakon.nau.ua/doc/?code=3160-17 
164. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок 
Чорнобильскої катастрофи : Закон України : Офіційне видання. – К. : 
Парламентське вид-во, 1998. – 64 с. 
165. Пронина Л. И. Повышение эффективности социального обеспечення 
/ Л.И.Пронина. – М. : Экономика, 1990. – С. 38-62. 
166. Протокол: Юридичний інтернет-ресурс – Режим доступу : 
http://protokol.com.ua/ua/yruduchna_duskysiya/ 
167. Радиш Я. Ф. Державне управління охороною здоров’я в Україні: 
генезис, проблеми та шляхи реформування : монографія / Я. Ф. Радиш; передм. 
і заг. ред. проф. Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – С. 224-230. 
168. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, 
А. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 479 с. 
169. Ракитский Б. Стратегия социальной политики в обществе 
переходного типа / Б. Ракитский // Проблемы теории и практики управления. − 
1995. − № 5. – С. 23-45. 
170. Регіональні програми: сайт ДОДА: http://www.adm.dp.ua/OBLADM/ 
Obldp.nsf/document.xsp?id=941AF3C3CF46D9CAC225775A00316906 
171. Рекомендации правительствам и парламентам стран СНГ по 
вопросам политики в области социального обеспечения. Доклад 1. Системы 
социального обеспечения в зарубежных странах // TACIS 1/905. – 1994. 
 
214 
 
172. Розенко рассказал, какие льготы будут ликвидированы 
[Электоронный ресурс] // Слово и діло. − Режим доступу : http://ru.slovoidilo.ua/ 
news/7593/2015-02-13/rozenko-rasskazal-kakie-lgoty-budut-likvidirovany.html 
173. Розпутенко І. Пріоритетні напрями розвитку гуманітарної сфери в 
Україні в контексті політичного процесу [Електорнний ресурс] / І. Розпутенко, 
С. Москаленко. – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej16/txts/ 
12RIVKPP.pdf 
174. Роик В. Д. Основы социального страхования: организация, 
экономика и право / В. Д. Роик. – М. : Издательство РАГС, 2007. – 456 с. 
175. Роик В. Д. Социальная защита: содержание понятия / В. Д. Роик // 
Человек и труд. – 2000. − № 11. – С. 42-45. 
176. Руденко В. М. Фінансово-правові основи соціального захисту 
населення (порівняльний аналіз законодавства України, ФРН та інших 
зарубіжних країн -членів Європейського Союзу) : автореф. дис. канд. юрид. 
наук / В. М. Руденко; Київський ун-т ім. Т. Шевченка.– К., 1999. – 18 с. 
177. Рудик В. К. Соціальні чинники запровадження і розвитку 
накопичувального пенсійного страхування / В. К. Рудик // Актуальні проблеми 
економіки. – 2011. – № 4. – С. 195-202. 
178. Рудик В. Право на соціальний захист як суб’єктивне право людини: 
європейські стандарти та національне законодавство / В. Рудик // Матеріали 
наук.-практ.  конф.,  м.  Харків,  25-27   трав.   2006   р.   /   За   ред.   проф.   В. 
С. Венедиктова. – Харків: Українська асоціація фахівців трудового права, 
Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. – С. 75-78. 
179. Рэнд А. Атлант расправил плечи: В 3 ч. /  А.  Рэнд.  пер.  с  англ. 
[1957 г.] – М. : Альпина Бизнес Букс, 2009. – 325 с. 
180. Сабов З. А. Кризис системы социально защиты в Германии: 
финансовый аспект / З. А. Сабов // Вестник СПбГУ. Сер.5. – 2006. – Вып. 1. –  
С. 64-73. 
 
215 
 
181. Саєнко Ю. І. Соціальна політика в період трансформації суспільства 
/ Ю. І. Саєнко // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації 
населення. – К. : НВФ “Студцентр” ; НІКА – Центр, 1998. – С. 6-10. 
182. Саруханов Э. Р. Управление занятостью населения : учебное пособие 
/ Э. Р. Саруханов – СПб. : Изд-во СПбУЭФ, 1993. – 276 с. 
183. Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика : навчальний 
посібник / Т. В. Семигіна – К. : МАУП, 2005. – 354 с. 
184. Сидорина Т. Ю. Два века социальной политики [Электронный 
ресурс] / Т. Ю. Сидорина. – М. : 2005. − Режим доступу: http://www.twirpx.com/ 
file/325229/ 
185. Сирота И. М. Право социального обеспечения в Украине : учебник / 
И. М. Сирота. – X. : “Одиссей”, 2000. – 324 с. 
186. Система социального обеспечения в современном обществе на 
примере США // Экономика и управление в зарубежных странах: Информ. бюл. 
/ ВИНИТИ. 1999. – № 8. – С. 32-49. 
187. Системный подход в управлении экономикой : методические 
аспекты. – Саратов: СГУ, 1991. – 274 с. 
188. Системный подход к принятию решений [Электронный ресурс]. – 
СПб., 1993 : Режим доступа : http://elearn.oknemuan.ru/?id=188&p=16 
189. Сіленко А. О. Нові моделі соціального захисту в країнах Заходу та 
Центрально-Східної Європи / А. О. Сіленко // Людина і політика. – 2000. – 
№ 1. – С. 71-74. 
190. Сіленко А. О. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та 
перспективи становлення в сучасній Україні : автореф. дис. ... д - ра політ.   
наук : 23.00.02 / А. О. Сіленко ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН 
України. – К., 2000. – 38 с. 
191. Сіленко А. О. Соціальний захист. Політичний вимір / А. О. Сіленко 
// Віче. – 1999. – № 12. – С. 83-90. 
192. Сiленко А. Структурні особливості соціальної держави / А. Сіленко 
// Нова політика. – 1999. – № 4. – С. 49-53. 
 
216 
 
193. Скуратівський В. А. Концептуальні засади гуманітарної політики / В. 
А. Скуратівський // Вісник УАДУ при Президентові України. – 1996. – № 2. – 
С. 114-122. 
194. Скуратівський В. А. Основи соціальної політики : навч. посіб / В. А. 
Скуратівський, О. М. Палій, Е. М. Лібанова. – К. : МАУП, 2002. – 370 с. 
195. Скуратівський В. Особливості соціального розвитку і соціальної 
політики українського суспільства на сучасному етапі / В. Скуратівський // 
Вісник УАДУ при Президентові України. – 2000. – № 3. – C. 286-290. 
196. Скуратівський   В.   Соціальна   політика    :    навч.    посібник    /    
В. Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 360 с. 
197. Скуратівський В. А. Соціальна політика // Енциклопедія державного 
управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред. 
колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – К. : НАДУ, 2011. – Т. 1. – С. 546-548. 
198. Слезингер Г. Э. Социальная экономика :уУчебник /  Г.  Э.  
Слезингер. – М. : Изд-во Дело и Сервис, 2001. – 368 с. 
199. Смертність населення України у трудоактивному віці : кол. 
монографія / [відп. ред. Е. М. Лібанова]. – К. : Ін-т демографії та соц. дослідж. 
НАНУ, 2007. – 211 с. 
200. Смит А. Исследования о природе и причинах богатства народа. 
Отдельные главы [Электронный ресурс] / А. Смит.– СПб. : Петроком, 1993. – 
Режим доступу: http://www.koob.ru/smith_adam/investigation_of_nature_and_ 
reasons_of_peoples_wealth 
201. Собченко В. В. Трансформація системи державного управління 
соціальним захистом населення : автореф. дис. ... канд. держ. упр. / В. В. 
Собченко; Нац. акад. держ. управління при Президентові України, Харків. 
регіональний ін-т держ. управління. – Харків, 2005. – 16 с. 
202. Современные Соединенные Штаты Америки. Энциклопедический 
справочник [Электронный ресурс]. − М., 1988. – Режим доступа : http://kniga- 
s.ru/free/sovremennye-soedinennye-shtaty-ameriki-jenciklopedicheskij- 
spravochnik.html 
 
217 
 
203. Солдатенко М. О. Соціальний захист за державними стандартами / 
М. О. Солдатенко // Соціальний захист. – 2006. – № 10. – С. 17-25. 
204. Солнцева Г. Н. Принятие решений в ситуации неопределённости и 
риска / Г. Н. Солнцева, Г. Л. Смолян // Труды института системного анализа 
РАН: серия Управление рисками и безопасностью / под ред. Д. С. Черёшкина.– 
т. 41. – М. : ЛЕНАНД, 2009. – С. 57-86. 
205. Солоненко І. М. Управління організаційними змінами у сфері 
охорони здоров’я : монографія / І. М. Солоненко, І. В. Рожкова. – К. : Фенікс, 
2008. – 276 с. 
206. Соціальна політика України: Річний звіт за 2013 р. [Електронний 
ресурс]. − Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/ 
category?cat_id=160211 
207. Социальная защита населения / под ред. Н. М. Римашевской. – М. : 
РИЦ ИСЭПП, 2002. – 135 с. 
208. Социальная политика. Энциклопедия [Электоронный ресурс] / под 
ред. Н. А. Волгина. – М. : “Альфа-Пресс”, 2006. – Режим доступу : 
http://www.bestbook.ru/userfiles/books/pdf/Pages%20from%20Volgin_encicklop.pdf 
209. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции и 
перспективы. – М. : Флинта, 1998. – 326 с. 
210. Социальний звіт за 2014 р. [Електоронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=160211 
211. Социальные проблемы и социальная политика в странах Восточной 
Европы (1990-е годы – 2005): Сб. статей, обзоров, рефератов / РАН. ИНИОН. 
Центр науч.-инф. исслед. глобал. и регион. пробл.; Ю. И. Игрицкий и др.– М. : 
2006. – (Сер. : Проблемы общественной трансформации стран Восточной 
Европы и России). – 213 с. 
212. Социальный менеджмент : учебник / под ред. Д. В. Валового. – М. : 
ЗАО “Бизнес школа “Интел-Синтез”, Академия труда и  социальных 
отношений, 2000. – 384 с. 
213. Соціальна захищеність населення України / [О. Ф. Новікова, О. Г. 
 
218 
 
Осауленко, І. В. Калачова та ін. ]. – Донецьк ; К. : ІЕП НАН України, 
Держкомстат України, 2001. – 360 с. 
214. Соціальний захист населення України : [монографія] / авт. кол. : І. Ф. 
Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. Ф. Новікова [та ін.] ; за ред. В. М. Вакуленка, 
М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2009. – 184 с. 
215. Соціальний захист населення України : навчальний посібник / 
авт.кол. : І. Ф. Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. М. Коваль, О. Ф. Новікова та 
ін.; за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ, Вид-во 
“Фенікс”, 2010. – 212 с. 
216. Соціальний захист населення України : навчальний посібник / за заг. 
ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ, 2010. – 212 с. 
217. Соціогумантарні виміри державної політики : [навч. посіб.] / В. П. 
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін. ; за заг. ред. В. П. 
Трощинського. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 76 с. 
218. Співак В. М. Україна і сталий розвиток: глобальні виклики та 
локальні проблеми / В. М. Співак // Держава і право. Випуск 47. – С. 675-682. 
219. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи / П. Спікер. – К. : 
Фенікс, 2000. – 400 с. 
220. Справедливая глобализация: Декларация Международной 
организации труда о социальной справедливости в целях справедливой 
глобализации [Електороний ресурс]. − Режим доступа : http://www.centrasia.ru/ 
newsA.php?st= 1102604100 
221. Столяров Г. С. Соціальна статистика DOC. : навч.-метод. посібник 
для самост. вивч. дисц. / Г. С. Столяров, М. Ю. Огай. –   К. : КНЕУ, 2003. –    
195 с. 
222. Сторожук Р. Зарубіжний досвід реалізації молодіжної політики 
[Електоронний ресурс] / Р. Сторожук. − Режим доступу : http://www.kbuapa. 
kharkov.ua/e-book/db/2007-1-1/doc/5/07.pdf 
223. Стратегія реформ і суспільної консолідації від 28.01.2011 р. 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/public/File/ 
 
219 
 
2010_Book/Poslanya_2010/ukr.pdf. Заголовок з екрана. 
224. Стратегія сталого розвитку – 2020 : Указ Президента України від 
12.01.2015 р. № 5/2015. [Електронний ресурс]. − Режим доступу : 
http://kadrovik01.com.ua/regulations/8450/466655/ 
225. Сулімова С. І. Механізми державного управління у сфері захисту 
прав жінок в Україні : автореф. дис. ... к.держ.упр. : 25.00.02 / С. І. Сулімова. – 
2008 – 20 с. 
226. Схвалено Стратегію реформування системи соціальних послуг 
[Електронний ресурс]. − Режим доступу : www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/ 
article? art_id=245497002&cat_id=244276429 
227. Теория и методика социальной работы / под ред. И. Г. Зайнышева. – 
М. : Союз, 1994. – 327 с. 
228. Тишин Е. В. Социальная защита и социальное обеспечение за 
рубежом / Е. В. Тишин // РАН ИСЭП. – СПб., 1994. – 245 с. 
229. Толуб’як В. С. Ризики системи пенсійного забезпечення / В. С. 
Толуб’як // Науковий вісник Академії муніципального управління : зб. наук. 
праць, сер. “Управління”. – 2010. – Вип. 4. – С. 253-. 
230. Труд в мире 2000: Обеспечение дохода и социальная защита в 
меняющемся мире // Международное бюро труда. – М., 2001.– 256 с. 
231. Туленков М. В. Соціальний захист у соціологічному вимірі : 
монографія / М. В. Туленков. – К. : ІПК ДСЗУ, 2010. – 178 с. 
232. Турений А. Демократический субъект в  современном  обществе  /  
А. Турений // Социология на пороге XXI века: новые направления 
исследований / под ред. С. И. Григорьева, Же. Коенен-Хутера. – М. : 
Интеллект,1998. – С. 61-72. 
233. Україна очолила рейтинг найбільш низьких середніх зарплат у 
Європі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ua.korrespondent.net/ 
business/economics/3464452-ukraina-ocholyla-reitynh-naibilsh-nyzkykh-serednikh- 
zarplat-u-yevropi 
 
220 
 
234. Універсальний словник-енциклопедія / За ред. М. Поповича. – К : 
Наукова думка.–1999. – 346 с. 
235. Управління соціальним і гуманітарним розвитком : [навч. посіб.] / 
[авт. кол. : В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лібанова та ін.] ; за 
заг. ред. В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2009. – 
700 с. 
236. Усиление социальной защиты и уменьшение уязвимости в условиях 
глобализации в мире. Доклад генерального секретаря ООН. Экономический и 
Социальный Совет. Февраль 2001 г. [Электоронный ресурс]. – Режим доступа : 
http://www.rcicd.org/pub/entity/RC_Section/4033/img/multilateral_international_inst 
itutions_toolkit.pdf 
237. Фридман М. Избранные труды.– М. : АН СССР, 1989. – 325 с. 
238. Халецька А. А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та 
практика державного управління : [монографія] / А. А. Халецька. – Донецьк : 
Юго-Восток, 2010. – 430 с. 
239. Хижный Э. Государственная системы социальной защиты граждан в 
странах Западной Европы : монография, РАН ИНИОН. [Текст] / Э. Хижный. – 
М. : РАН ИНИОН, 2006. – 272 с. 
240. Хожило І. І. Розвиток кадрового потенціалу в державному секторі 
економіки та соціогуманітарній сфері як основа підвищення стандартів життя 
громадян України [Текст] / І. І. Хожило, О. В. Антонова // Вісник Академії 
митної служби України. Серія “Державне управління” / Академія митної 
служби України. – Д. : Акад. митної служби України, 2010. – № 1(2). – С. 91-95. 
241. Цибуліна І. Удосконалення структурно-функціонального 
забезпечення органів державної влади з надання послуг щодо захисту прав 
дитини [Електронний ресурс] / І. Цибуліна. − Режим доступу : 
http://www.academy.gov.ua/ej/ej3/txts/SOCIALNA/02-CIBULINA.pdf 
242. Черенько Л. Поліпшено соціальний захист найбільш вразливих 
верств населення / Л. Черенько // Соціальний захист : інформаційний та 
науково-виробничий журнал. – 2012. – № 2 . – С. 15. 
 
221 
 
243. Черкасская Г. В. Проблемы классификации в теории социальной 
защиты / Г. В. Черкасская // Евразийский международный научно- 
аналитический журнал “Проблемы современной экономики”. – 2008. – № 3 (27) 
– C. 302-306. 
244. Черкасская Г. В. Проблемы функционирования систем социальной 
защиты : монография / Г. В. Черкасская. – СПб : ЛГУ им. А. С.  Пушкина,  
2007. – 225 с. 
245. Черкасская Г. В. Организация и управление системой социальной 
защиты: общетеоретические вопросы : монография / Г. В. Черкасская. – СПб : 
ЛГУ им. А. С. Пушкина, 2009. – 276 с. 
246. Шевчук П. І. Соціальна політика : навчальний посібник / П. Шевчук. 
– Львів: Світ, 2003. – 399 с 
247. Шлихтер А. Государственные социальные программы и местные 
органы власти США / А. Шлихтер // ИМЭО РАН. – М., 1996. – 187 с. 
248. Шмидт Г. Социальные проблемы управления персоналом / Г. Шмидт 
// Человек и труд, 1993. – С. 17-28. 
249. Щодо розвитку системи надання соціальних послуг в Україні на 
сучасному етапі: Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://www.niss.gov.ua/articles/1328/ 
250. Эволюция теории и практики “государства благосостояния” / 
Ответственность, ред. О. В. Сальковский – М. : Прогресс, 2001. – 165 с. 
251. Экономическая энциклопедия / под ред. Л. И. Абалкина. – М. : 
Экономика, 1999. – 1055 с. 
252. Эрхард  Л.  Благосостояние  для   всех   [Электоронный   ресурс]   /  
Л. Эрхард – М., 1991. – Режим доступа : http://rex-history.ru/economika/43-cat- 
econom/206-erhard.html 
253. Эспинг-Андерсен Г. Создание социал-демократического государства 
благосостояния / Г. Эспинг-Андерсен // Создавая социальную демократию. Сто 
лет Социал-демократической рабочей партии Швеции. – М. : Весь мир, 2001. – 
С. 71-111. 
 
222 
 
254. Юрченко Ю. Д. Державне управління в сфері соціального захисту 
населення: теоретико-методологічні аспекти : автореф. дис. канд. держ. упр. / 
Ю. Д. Юрченко ; Нац. акад. державного управління  при  Президентові  
України. – К., 2006. – 16 с. 
255. Юхименко П. І. Історія економічних вчень : навчальний посібник. – 
3-тє вид., випр / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко – К. : Знання-Прес, 2002. –  
486 с. 
256. Якименко Л. Социальная защита населения: обращаясь к Людвигу 
Эрхарду / Л. Якименко // Проблемы теории и практики управления. – 1995. − 
№ 5. – С. 16-26. 
257. Яковюк І. В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи становлення 
: автореф. дис. … канд. юрид. наук / І. Яковюк ; Нац. юрид. акад. України ім. 
Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 19 с. 
258. Янг С. Системное управление организацией [Электоронный ресурс] / 
С. Янг. – М., 1982. – Режим доступа : http://ruknigi.net/books/37016-sistemnoe- 
upravlenie-organizatsiej/ 
259. Ярош Н. П. Державні соціальні стандарти у сфері охорони здоров’я 
України: монографія / Н. П. Ярош. – К. : НАДУ, 2006. – 196 с. 
260. Ageing and Economic Welfare I Ed. Johnson P., Falkingham J. – London: 
SAGE Publications, 1994. – Р. 23-47. 
261. Ageing in Technological Society I Ed. Lesnoff-Caravaglia G. – New 
York: Human Science Press, 1994. – 122 р. 
262. Baltes P. B. Succesful Aging / P. B. Baltes, M. M. Baltes. – Cambridge: 
Cambridge University Press, 1993. – 188 р. 
263. Bayerischer Wohlfahrtschienst. − 1995. − № 547. − Jahrgahg. 
264. Beattie R. A Risky Strategy: Reflections on. the World Bank Report 
Averting the Old Age Crisis II International Social Security Review / R. Beattie,     
W. McGilivray. – Vol. 48. – 1995. – № 3–4. 
265. Bluton P. Reassessing Human Resource Managment / P. Bluton, 
P. Tumbull Sage.– L., 1993. – 324 р. 
 
223 
 
266. Bromley D. B. Behavioural Gerontology / D. B. Bromley. – Chichester : 
John Wiley Sons, 1994. – 186 р. 
267. Castells М. The  Information  Age:  Economy,  Society  and  Culture  /  
М. Castells. – Vol. III. Oxford: Blackwell Publishes, 1998. №1 III. – Р. 18-46. 
268. Esping-Andersen G. The Three Worlds of Welfare Capitalism / Esping- 
Andersen G. – Prinston (N.J.), 1990. – Р. 50. 
269. Introduction on the Social Security. International Labor Office. Geneva, 
1984. – Режим доступу : http://ezinearticles.com/?Introduction-To-Social-Security- 
Benefits&id=732964 
270. Fahje A.Wirtschaftsverfassungsrecht in Japan / Esping-Andersen G. – 
Koln; Berlin; Munchen: Carl Heymanns Verl. GmbH, 2007. – 124 р. 
271. Haberle P. Siete tesis para una teoria constitucional del mercado / 
P. Haberle // Revista de dere cho communitario Europeo. – Granada, 2006. – № 5. – 
P. 11-30. 
272. Heikkila Matti. Shifts in the welfare concept – towards a marginalistic 
approach II Dialogi, 4B / Heikkila Matti. – 1994. Lahikainen Ahja-Riitta, Rusanen 
Erja. Could municipal daycare services be improved? //NAWH, Helsinki, 1994. – 
234 р. 
273. Kokko Simo. New developments in the public primary social and health 
services in Finland II Dialogi, IB / Kokko Simo. – 1995., Lehto Juhani. Questions of 
municipal social policy II Dialogi, IB, 1995. – 134 р. 
274. Kruger W. Organization der Unternehmung / Kruger W. – 3., Verb.Auff 
– Stutgart; Berlin; Koln: Kohlhammer, 1994. – 124 р. 
275. Lahikainen Ahja-Riitta, Rusanen Erja. Could municipal daycare services 
be improved? / Lahikainen Ahja-Riitta // NAWH, Helsinki, 1994. – 176 р. 
276. Measuring and Evaluating Development, International Social Science 
Journal – No. 143, March, 1995. – Р. 19-26. 
277. Milanovic B. Income, Inequality and Poverty During the Transition / 
B. Milanovic // World Bank. 1997, p. 40. – Р. 78-86. 
 
224 
 
278. Opportunities and Challenges in an Ageing Society I Ed. by W.J.A. van 
den Heuvel. – Amsterdam, 1995. – Режим доступу : http://www.woodworking. 
newhobbies.info/ 
279. Richli P. Grundriss des schweizerischen Wirtschaftsverfassungsrechts / 
P. Richli – Bern: Stampfli Verl. AG, 2007. – 123 р. 
280. ScholzСPersonalmanagment. Verlag T. Vahlen. – Munchen, 1993. – 
Режим доступу : http://www.widerquist.com/usbig/bibliography.htm 
281. Scandinavian Journal of Social Welfare. – Vol. 3. –No. 1–2.– 1994. –     
Р. 4-23. 
282. Shifting Welfare Mixes and Citizenship Rights. International Expert 
Meeting. – Stockholm, Sweden, 3-5 April, 1992 // European Centre, Vienna, 1992. – 
123 р. 
283. Sihvo Tulre. The Finnish population and Social Welfare II NAWH  / 
Sihvo Tulre. – Helsinki, 1995. – 114 р. 
284. Social Policy I Ed. by Baldock, N. Manning, S. Miller, S. Vickerstaff. 
Oxford: Oxford University Press, 1999. – 187 р. 
285. Social Protection in Europe: Office for Official Publications of the 
European Communities, 2002. – Режим доступу : http://acronyms.thefreedictionary. 
com/Office+for+Official+Publications+of+the+European+Communities 
286. Social Protection in Europe, Luxemburg: Office for Official Publication 
of the European Communities, 1994. – Режим доступу : http://www15.uta.fi/FAST/ 
GC/eurgloss.html 
287. Social Security. U. S. Department of Health and Human Services. – 
Washington 1995. – Режим доступу: http://financial-dictionary.thefreedictionary. 
com/Department+of+Health+and+Human+Services 
288. Social Security Programs Throughout the World – 1991. US Department 
of Heaths and Human Services. SSA Publikation No. 61-006/ Sept., 1992. – Режим 
доступу : http://www.socialwelfarehistory.com/organizations/u-s-public-heath- 
service/ 
 
225 
 
289. Standing G. Social Protection in Central and Eastern Europe: a Tale of 
Slipping Anchors and Torn Safety Nets / G. Standing // Welfare States in Transition: 
National Adoptations in Global Economies/ Ed. by G. Esping-Anderse L.: SAGE 
Publications, 1996. – Р. 23-35. 
290. Statistical Abstract of the US. Bureau of the Census, J Washington, D.C., 
1996. – Режим доступу : http://www.torrentbit.net/torrent/2040711/Statistical+ 
Abstract+ of+the+United+States+2011+(US+Census+Bureau/ 
291. Titmuss R. M. Essays on the Welfare State / R. M. Titmuss. − London, 
1976. – 436 р. 
292. The Information Systems Security Association (ISSA) : офіційний сайт. 
– Режим доступу : http://www.issa.org/?page=AboutISSA 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
226 
 
Додаток А 
Модель соціального захисту У. Беверіджа 
 
 
Соціальний захист 
 
Державна соціальна Обов’язкове соціальне Добровільне 
допомога страхування індивідуальне 
страхування 
 
 
 
Спеціальні ризики, що Базові соціальні ризики, пов’язані з 
визначаються тестами нужденності втратою трудового доходу 
Державні мінімальні гарантії компенсації Страхові гарантії за 
доходу індивідуальними матеріальними 
можливостями 
 
Необхідні умови, що забезпечуються державою: дитячі допомоги, загальне 
медичне обслуговування, відсутність масового безробіття 
Рис.1. Модель соціального захисту У. Беверіджа [Джерело: ] 
 
 
Соціальний захист 
 
Обов’язкове соціальне страхування професійних груп, які 
працюють на основі паритетного поділу страхового навантаження 
між роботодавцями і працівниками, а також самоврядування 
соціальним страхуванням за допомою товариств взаємного 
страхування. 
Основана мета – заміщення заробітної плати 
 
Договірне професійно-галузеве регулювання заробітної плати і страхових тарифів з 
обов’язкового соціального страхування 
 
Рис.2. Модель соціального захисту О. Бісмарка 
 
 232 
 
Таблиця 1. 
 
Моделі соціальної політики 
 
Модель   
Позитивні сторони 
соціальної Характерні ознаки Негативні сторони 
політики 
Тоталітарний Абсолютизація ролі держави. Мінімальний рівень соціальної напруженості. Незначна за масштабу і якості соціальна 
патерналізм Розподільно-зрівняльний підхід. Відносна стабільність умов проживання, допомога. 
Загальнодоступність більшості послуг. упевненість в завтрашньому дні. Загальна Дестимуляція ефективності праці. 
зайнятість. Приховане безробіття. Повна залежність 
від держави. Бюрократизація системи 
соціального захисту населення. 
Руйнування економічного механізму 
народного господарства. 
Шведський Ідея солідарності різних груп населення і Високий рівень соціальної захищеності. Важкий  податковий тягар. 
патерналізм класів. Обмеженість доходів. Система Розвинена система соціального захисту і її Дестимуляція бізнесу. Дестимуляція 
перепідготовки. висока якість. високої виробночості праці. 
Формування утриманських настроїв. 
“Держава Державне забезпечення: 1 -ий варіант – Ефективне виконання функції соціальної Важкий податковий тягар. Недостатньо 
добробут”» на основі мінімальних стандартів; 2-ий амортизації. Поліпшення якості робочої сили. ефективне використовування ресурсів. 
варіант – на основі оптимального рівня. Відсутність державного втручання у виробничі Обмеженість суверенітету споживача 
Втручання в ринковий механізм в відносини. Ув'язка соціальних пільг з соціальних послуг. 
основному через податкову систему. матеріальним положенням сім'ї і зайнятістю у 
Пріоритет ринкових методів управління виробництві її членів. Використання ринкових 
соціальною сферою. важелів в соціальній сфері. 
Соціального Пріоритетність економічної свободи Стимулювання економічного розвитку Певне зниження у населення відчуття 
ринкового перед соціальними цілями. суспільства з розширенням обсягу ресурсів, соціальної відповідальності. 
господарства Забезпечення соціальної значущості спрямованих на соціальну сферу. 
через підйом ринкової економіки Ринковий характер соціальних послуг. 
 
228 
 
 
 Додаток Б 
 Таблиця 1 
Принципи організації моделі соціального захисту 
Принцип Віддзеркалення в системі соціального захисту 
відповідності ці- Передбачувані засоби і формульовані результати повинні максимально 
лей, засобів і резу- відповідати встановленим цілям. 
льтатів діяльності 
необхідної В організовуваній системі соціального захисту має бути достатня і не 
різноманітності надмірна кількість суб'єктів, об'єктів, форм, видів, методів, способів і 
необхідних ресурсів соціального захисту. 
поєднання галузе- Передбачається розподіл відповідальності, ресурсів, видів і форм 
вого і територіаль- соціального захисту, що надаються галузевими і територіальними 
ного компонентів суб'єктами соціального захисту 
поєднання держа- Передбачається розподіл відповідальності, ресурсів, видів і форм 
вних і недержав- соціального захисту, що надаються державними і недержавними суб'єктами 
них елементів соціального захисту 
цілісності єдність цілей і засобів їх досягнення, що однаково розуміється на всіх 
рівнях і елементах системи соціального захисту 
керованості забезпечення здатності керованої системи одержувати управляючі команди, 
змінюватися відповідно до одержаної команди і здійснювати достовірний 
зворотний зв'язок 
ефективності обов'язкове досягнення необхідних результатів наявними ресурсами 
економічності розумна економія будь-яких ресурсів без збитку для результату 
функціональності 1. Загальна – обов'язковість виконання суспільно необхідної функції 
(задоволення об'єктивно існуючої суспільної потреби 
2. Внутрішня – будь-який елемент соціального захисту виконує свою 
конкретну функцію як частину єдиної загальної функції 
визначеності кожному елементу ССЗ своє місце, функція, ресурси, час і результат 
стійкості здатність функціонувати і досягати результату незалежно від обурюючих 
дій (зовнішніх і внутрішніх) 
суспільної, групо- встановлення точної справедливої міри відповідальності індивіда, групи і 
вої і особистої суспільства у кожному конкретному випадку необхідності надання заходів 
відповідальності соціального захисту 
низької виключення спочатку конфліктогенних елементів, заходів і відносин, 
конфліктності створення внутрішньої системи управління конфліктами 
пропорційності розмірність системи і обсягу ресурсів (поточні і плановані) у співвідношенні з 
(золотий перетин) системою життєзабезпечення 
необхідності і види, форми і заходи соціального захисту, вживані у кожному конкретному 
достатності випадку, повинні бути тільки необхідними і достатніми для досягнення 
встановленого результату 
корисності кожен елемент ССЗ має позитивну корисність 
автономності самостійність (юридична і господарська) організацій СЗ 
підконтрольності можливість здійснення всіх видів контролю галузевими і територіаль-ними 
органами влади, громадськими органами і організаціями, ЗМІ, посадовими і 
іншими зацікавленими особами 
дозвільності дозвільний порядок функціонування і звітність організацій СЗ будь-якої 
організаційно-правової форми 
оптимальних створення або використання всіх можливих комунікаційних каналів для 
комунікацій обміну необхідною інформацією 
 
238 
Таблиця 2 
 
Принципи функціонування системи соціального захисту 
 
 
Принцип Віддзеркалення в системі соціального захисту 
визначеності визначеність заходів, об'єктів, суб'єктів, ситуацій і результатів 
стійкості здатність функціонувати і досягати результату незалежно від 
обурюючих дій (зовнішніх і внутрішніх) 
гнучкості змінність заходів СЗ відповідно до зміни ситуації 
прогнозування постійне визначення поточних і перспективних тенденцій і 
процесів 
планування формування і коректування планів діяльності 
пропорційності дотримання пропорційності величини ССЗ по відношенню 
(золотий перетин) до величини системи соціального захисту 
об'єктивності об'єктивний розгляд потреб об'єкту СЗ, можливостей суб'єкта 
СЗ і необхідних результатів 
керованості збереження або посилення здатності керованої системи 
одержувати управляючі команди, змінюватися відповідно до 
одержаної команди і здійснювати достовірний зворотний зв'язок 
контролю здійснення всіх видів контролю за процесами і результатами 
надання СЗ 
максимізації прагнення до отримання максимального ефекту в досягненні мети 
ефективності у кожному конкретному випадку 
економічності прагнення до зниження витрат, що не приводить до погіршення 
результату 
функціональності строге виконання встановлених функцій (загальної і конкретних) 
раціональності вибору раціональних заходів і дій 
об'єктивності прагнення до об'єктивного розгляду питань і ухвалення 
рішень 
необхідності і застосування у кожному конкретному випадку тільки 
достатності необхідних і достатніх заходів 
корисності прагнення до індивідуальної і суспільної користі як конкретного і 
глобального результату діяльності 
активності пошук потенційних об'єктів СЗ до настання критичного моменту 
корисної з іншими органами і організаціями виконуючими суспільно 
взаємодії корисні функції 
підконтрольності можливість здійснення всіх видів контролю галузевими і 
територіальними органами влади і управління, суспільними 
органами і організаціями, ЗМІ, посадовими і іншими 
зацікавленими особами 
 
239 
Таблиця 3 
 
Принципи управління системою соціального захисту 
 
 
Принцип Віддзеркалення в системі соціального захисту 
загальносистемні 
відповідності чітка відповідність об'єкту – суб'єкта управління, а також заходів 
СЗ, що надаються, об'єкту, суб'єкту, ситуації і результату 
зворотного зв'язку обов'язкове встановлення ефективного зворотного зв'язку від 
об'єктів СЗ, а також суб'єктів і об'єктів управління 
єдиноначальності наявність одного командного центру (не виключає 
делегування) 
забезпечення якості якісне виконання функцій і обов'язків 
рефлексії регулярний аналіз адекватності вжитим заходам і діям відповідно 
до одержаного результату і витрат 
результативності обов'язкова наявність суспільно корисного результату 
ефективності прагнення до отримання максимально можливого результату при 
мінімально можливих витратах 
у системах соціального захисту загальнонаціонального рівня і вище 
поєднання галузевого і Передбачається розподіл відповідальності, ресурсів, видів і форм 
територіального управління соціального захисту, що надаються галузевими і територіальними 
суб'єктами соціального захисту 
поєднання державних і Передбачається розподіл відповідальності, ресурсів, видів і форм 
недержавних елементів соціального захисту, що надаються державними і недержавними 
ухвалення і реалізації суб'єктами соціального захисту 
управлінських рішень 
забезпечення суспільного формування органів суспільного контролю 
контролю і регулювання 
мінімізації ступенів управління тільки функціонально і суспільно необхідні ступені управління в 
ССЗ 
єдність розпорядництва і орган, що ухвалює рішення, несе за виконання цього рішення 
персональної відповідальності персональну відповідальність 
відповідності прав, обов'язків і посадова, функціональна і правова відповідність прав, обов'язків і 
відповідальності кожної ланки відповідальності кожної ланки управління і посадовця 
управління і посадовця 
раціонального поєднання залежно від специфіки вигляду, об'єкту, заходів СЗ 
централізації і децентралізації передбачається віднесення функцій на певний рівень управління 
виконання функцій 
 
240 
 
Додаток В 
Таблиця 1 
Нормативно-правові акти у сфері соціального захисту 
 
 
Назва нормативно-правового акту Мета та завдання 
Про статус і соціальний захист 1. Соціальний захист громадян, які постраждали 
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. 
внаслідок Чорнобильської 2. Розв'язання проблем медичного і соціального 
катастрофи характеру, що виникли внаслідок радіоактивного 
забруднення території України. 
Про основи соціальної захищеності 1. Визначення основних засад соціальної захищеності 
інвалідів в Україні інвалідів в Україні. 
2. Встановлення гарантій рівних зі всіма іншими 
громадянами можливостей для інвалідів брати 
участь в економічному, політичному та соціальному 
житті суспільства. 
3. Створення необхідних умов для ведення інвалідами 
повноцінного способу життя відповідно до 
індивідуальних здібностей та інтересів. 
Про реабілітацію жертв політичних 1. Ліквідація наслідків переслідування громадян 
репресій на Україні комуністичним режимом. 
2. Соціальний захист жертв політичних репресій. 
Про запобігання захворюванню на 1. Визначення порядку правового регулювання 
синдром набутого імунодефіциту діяльності, спрямованої на запобігання поширенню 
(СНІД) та соціальний захист ВІЛ-інфекції в Україні. 
населення 2. Соціальний захист ВІЛ-інфікованих та хворих на 
СНІД громадян. 
Про загальні засади державної 1. Визначення мети, завдань, принципів та головних 
молодіжної політики в Україні напрямів державної молодіжної політики. 
Про сприяння соціальному 1. Створення організаційних, соціально-економічних, 
становленню та розвитку молоді в політико-правових умов соціального становлення та 
Україні розвитку молодих громадян України в інтересах 
 особистості, суспільства і держави. 
2. Визначення основних напрямів реалізації державної 
молодіжної політики в Україні. 
Про статус ветеранів війни, гарантії 1. Визначення правового статусу ветеранів війни, 
їх соціального захисту гарантування належних умов для їх 
життєзабезпечення, сприяння формуванню в 
суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів 
війни. 
Про межу малозабезпеченості 1. Формування правової основи для адресної 
матеріальної підтримки найбільш соціально 
незахищених верств населення в умовах кризового 
стану економіки. 
Про прожитковий мінімум 1. Формування правової основи для забезпечення 
достатнього життєвого рівня для непрацездатних 
категорій громадян. 
Про державні соціальні стандарти та 1. Визначення механізму реалізації соціальних прав та 
державні соціальні гарантії державних соціальних гарантій громадян. 
2. Визначення пріоритетів державної політики щодо 
забезпечення потреб людини в матеріальних благах і 
послугах, а також фінансових ресурсів для їх 
реалізації. 
3. Визначення й обґрунтування державних видатків на 
соціальний захист та соціальне забезпечення, а також 
 
241 
 
 утримання соціальної сфери. 
Про соціальні послуги 1. Визначення основних організаційних та правових 
засад надання соціальних послуг особам, які 
перебувають у складних життєвих обставинах та 
потребують сторонньої допомоги. 
Про реабілітацію інвалідів в Україні 1. Створення умов для усунення обмежень 
життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації 
порушеної 
 або втраченої здатності інвалідів до побутової, 
професійної, суспільної 
діяльності. 
2. Визначення основних завдань системи реабілітації 
інвалідів, а також видів і форм реабілітаційних 
заходів. 
3. Визначення основних питань матеріально - 
технічного, кадрового, фінансового, наукового 
забезпечення системи реабілітації інвалідів. 
Постанови Верховної Ради України 
Про деякі питання вдосконалення 1. Запровадження системи вартісних та якісних 
системи надання державних стандартів надання соціальних послуг населенню. 
соціальних послуг населенню на 
місцевому рівні 
Про стан виконання законодавства 1. Вирішення питань соціального, правового і 
України щодо соціального, морального захисту ветеранів війни. 
правового і морального захисту 
ветеранів війни 
Постанови Кабінету Міністрів України 
Про порядок надання платних 1. Реформування системи соціальних послуг для 
соціальних послуг та затвердження підвищення ефективності її функціонування та 
їх переліку наближення до потреб отримувачів. 
2. Удосконалення системи соціального захисту 
населення шляхом запровадження системи якісних 
соціальних послуг. 
Про схвалення Концепції ранньої 1. Створення умов для ранньої соціальної реабілітації 
соціальної реабілітації дітей- та соціальної інтеграції дітей-інвалідів. 
інвалідів 2. Сприяння розвитку особистостей дітей-інвалідів в 
умовах спеціально організованого навчально- 
виховного процесу. 
3. Стимулювання створення мережі сучасних центрів 
ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та ін. 
 
242 
Таблиця 2 
Тенденції еволюції механізмів соціального захисту з 1991 по 2014 рр. в Україні 
 
 
 Основні показники зміни стану соціального захисту 
Структура Соціально- Правова регламентація Організаційна Відносини потреби Соціальна технологія 
соціального захисту політична ідея структура управління населення в Соціальна послуга 
держави соціальному захисті 
1 2 3 4 5 6 7 
Виникнення Створення нової Нові цілі, рубежі, У системі права відсутні Формується нова Населення гостро Нові соціальні технології 
системи соціального структури СЗ відпо- напрями невизначені. норми, що регулюють організаційна потребує відсутні; соціальні послуги 
захисту та відно до розвитку Критерії, показники відносини  у сфері СЗ структура управління. соціального захисту, набувають вигляд 
соціального суспільних подальшого розвитку населення. Переважно діють Розподіл функцій характер ціннісних грошових дотацій і пільг 
забезпечення (1990- відносин, основні відсутні рішення нормативи радянської держави. між державними орієнтирів не змінився, 
1996 роки) ланки створюються ухвалюються Прийняті в цей період акти органами і органами істотно змінилися 
за рівнями постфактум, за законодавства мали на меті місцевого форми особистого 
господарювання підсумками зміни встановлення державних самоврядування. споживання у бік 
без урахування соціально- соціальних гарантій щодо іс- відбувається в умовах пріоритету 
взаємозв'язків між економічного стану нуючих на той час пільгових, правового вакууму. матеріальних над 
рівнями і в умовах населення а також найбільш соціально духовними 
відсутності норм незахищених категорій 
права. населення (ветерани війни і 
праці, інваліди, громадяни, 
які постраждали внаслідок 
ЧАЕС та ін.). 
Становлення Нова структура Державою вперше Систематизація всієї Відсутній Виникає нова сис- Місцевий рівень 
української соціального декларуються нові діяльності держави у сфері СЗ функціональний тема задоволення господарювання стає 
системи захисту формується напрями  і розподіл показників і потреб населення, рушійною силою в 
соціальна концепції населення. 
соціального нормативів, методів але в умовах бюд- розробці нових 
активність соціального захисту керівництва, жетного дефіциту. соціальних технологій і 
захисту та 
населення зростає населення. стабільність в Пріоритет задово- послуг, розробляються 
соціального Визначаються управлінських лення первинних територіальні форми 
забезпечення терміни і шляхи завданнях; матеріальних по- звітності по кількості і 
(1996-2000 роки). реалізації основних невизначеність в треб. Перевага нада- якості послуг, що 
державних програм. управлінні валася грошовій надаються 
формі здійснення 
соціального захисту 
 
243 
 
Модернізація Переорієнтація Нові цілі, рубежі, Закріплення в системі права Нові оргструктури Розширення системи З'являється перша єдина 
існуючої системи завдань  СЗ напрями невизначені. програмних положень  і змін, управління на всіх задоволення потреб форма звітності по 
соціального відповідно до Критерії, показники що одержали практичне рівнях народного населення на всіх рівнях послугах, що 
захисту та розвитку суспільних подальшого розвитку закріплення на регіональному і господарства господарювання надаються. 
соціального відносин, відмова від відсутні рішення місцевому рівнях (Наступає значний Ускладнюються зв'язки 
забезпечення (2000- загальних дотацій і ухвалюються економічний і між підрозділами, 
2003 роки) пільг, розвиток постфактум, за соціальний ефект у загострюються 
концепції адресної підсумками зміни вигляді збалансо- суперечності 
соціальної допомоги соціально- ваності планів, зрос- економічного, соціального 
економічного стану тання соціальної ак- і організаційного порядку 
тивності громадян, 
адекватності орга- 
нізаційно – економіч- 
ного механізму зако- 
номірностям і тенде- 
нціям розвитку, під- 
вищенню добробуту 
Початок Зміна структури Соціальна ідея Прийняття низки актів Організаційна Розширення системи Соціальні послуги і 
становлення нової соціального захисту держави спрямована законодавства з викори- структура управління задоволення потреб технології удосконалю- 
системи Переважна кількість на підтримку стійка, модернізуються населення ються у межах існуючої 
соціального захисту установ соціальної уразливих груп станням як нових підходів до форми управління, структури, розширення 
та соціального сфери визначило населення і розвитку системи соціального удосконалюються категорій населення 
забезпечення (2004- свій шлях в розвитку, підвищення добробуту захисту та соціального за без- механізм зворотного утруднене правовою 
2010 роки). встановлені держа- всього суспільства печення, спрямованих на зв'язку між рівнями регламентацією 
вні вимоги  до господарювання. 
ефективності функці- подальше розширення засто- 
онування системи СЗ сування соц. послуг. 
З 2010 р. по 2013 р. В основному перехід Декларується ідея Скорочення пільг, зберігається Розширюється мережа Спостерігається Соціальні технології і 
реформування частини державних соціальної держави соціальна правова регла- соціальних закладів незначне збільшення соціальні послуги 
системи соціального установ на ментація, з'являються окремі матеріальних залишаються на 
захисту самофінансування, локальні акти діяльності допомог та колишньому рівні 
з’являється визнані державою впровадження до- 
недержавний сектор пріоритетними помоги при народ- 
у сфері СЗ женні дитини 
З 2013 по Скорочення сфери Перегляд системи Скорочення пільг та пільгових Поява нових категорій, Дефіцит ресурсів. За- Оновлення технологій 
теперішній час соціального суспільних цінностей категорій населення, перегляд потребуючих тримка надання соці- соціального захисту 
 системи пенсійного соціального захисту – альної допомоги. 
Модернізація захисту забезпечення вимушені переселенці, Розширення мережі 
системи соціального постраждалі під час волонтерської та бла- 
захисту АТО годійної діяльності 
 
244 
Додаток Г 
Сучасна модель системи соціального захисту 
 
 
Організаційно - правова Види соціального захисту Основні принципи і Умови надання Категорії громадян, Фінансування 
форма критерії надання яким надається 
соціальний захист 
Конституційні  права   і Державні мінімальні соціальні Громадянство, Загальність, Всі громадяни Державний бюджет, 
свободи громадян,   гарантовані стандарти солідарність, соціальна безкоштовність, формований через 
в законодавчих актах справедливість одноманітність, без перевірки оподаткування 
нужденності 
Основи законодавства Пенсії, допомога з безробіття, Страхування за Соціальні виплати за всіма Застраховані громадяни Фонди страхування, 
України мед. допомога,  послуги диференційованими тарифами видами страхування без утворювані за рахунок 
про загальнообов'язкове медичної, соціа-льної і профе- перевірки рівня доходу страхових внесків 
державне соціальне сійної реабілітації, компенсації (середньодушового сімейного працедавців і частково 
страхування доходу) працівників 
Закони, що встановлюють Соціальні пенсії, допомоги, Соціальна уразливість Заявність, адресність, Соціально уразливі і державний, 
види соціальної підтримки і пільги (зокрема пільгові або непрацездатність перевірка нужденності непрацездатні категорії регіональний і 
допомоги кредити і ін.) (неможливість без надання (середньодушового громадян місцевий бюджети, 
соціальної підтримки і сімейного доходу) формовані через 
допомоги забезпечити відповідні системи 
мінімальний прожитковий оподаткування, 
рівень або реалізувати засоби благодійних 
соціально значущі цілі) суспільних фондів і 
організацій 
Договори і трудові Оплата додаткових послуг Індивідуальна Виплати і послуги Найняті працездатні ро- Засоби підприємств, 
угоди лікування, відпочинку, відповідальність і відповідно до умов бітники, що укладають з організацій 
навчання і т.п. субсидіарність трудової угоди працедавцями трудові (працедавців) 
угоди 
Закони про добровільне Додаткові пенсії, додаткова Індивідуальна Соціальні страхові Добровільно Фонди 
соціальне страхування оплата відповідальність, страхова виплати відповідно до застраховані працездатні добровільного 
солідарність умов страхування категорії громадян соціального 
страхування, 
 
245 
Таблиця 2 
Види і форми соціального захисту в Україні 
 
Найменування Форма (зміст), суб'єкти і об'єкти 
Інстітуціалізовані види і форми соціального захисту 
Соціальне фінансується за рахунок засобів страхових внесків, які звичайно 
страхування сплачуються солідарно працедавцями і працівниками, при можливій 
участі держави у формі додаткових внесків або дотацій за рахунок 
загальних податків; обов’язкова участь працівників і працедавців; страхові 
внески акумулюються в спеціальних цільових фондах, за рахунок яких 
виплачуються допомоги і пенсії, оплачуються послуги з лікування і 
реабілітації; особисті права застрахованих на допомоги гарантуються 
наявністю обліку страхових внесків без якої-небудь перевірки доходів або 
потреби; розмір страхових внесків, як правило, пов’язаний з величиною 
заробленої плати застрахованого – ставки страхових внесків 
встановлюються у відсотках від всього фонду оплати праці; страхування 
від трудового каліцтва звичайно повністю фінансується за рахунок внесків 
працедавців; внески на соціальне страхування включаються в собівартість 
продукції. Суб’єкти – держава, підприємства, працівникі, страхові 
фонди. 
Соціальне Розподіл матеріальних благ із спеціальних фондів з метою 
забезпечення підтримки рівня життєзабезпечення членів суспільства, не здатних своєю 
працею заробити ці блага, з урахуванням норм, встановлених в суспільстві,  
і стану економіки; забезпечує обслуговування людей похилого віку і 
непрацездатних громадян, а також сімей з дітьми. Містить: пенсії, 
допомоги багатодітним і самотнім матерям і малозабезпеченим сім’ям з 
дітьми; припускає можливості професійної освіти і працевлаштування 
інвалідів. Всі види соціального забезпечення реалізуються через грошові 
виплати (допомоги і пенсії) і надання необхідних матеріалів і предметів 
тривалого користування. 
Пенсійне Охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, 
страхування і які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, 
забезпечення надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових 
пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на 
пенсію та інвалідам. 
Соціальне Надання квалiфiкованими спецiалiстами рiзних видiв послуг, 
обслуговування, необхiдних соцiально незахищеним особам для адаптацiї до навколишнiх 
соціальні умов та повноцiнного життя в суспiльствi, зокрема стаціонарний догляд 
послуги осіб, які частково або повністю втратили/не набули здатності до 
самообслуговування; консультування; стаціонарний догляд дітей із 
вадами у фізичному та розумовому розвитку; соціальна профілактика; 
підтримане проживання бездомних осіб тощо. 
 
246 
 
Соціальна Об'єкти – малозабезпечені сім'ї або самотньо проживаючі громадяни, 
допомога суб'єкти – органи державної влади і організації, форми – допомоги, 
субсидії, послуги і ін. 
Соціальна Форма стимулююча підвищення кваліфікації, підготовку і перепідготовку 
підтримка кадрів. 
Стипендії студентів вищих навчальних закладів і учнів установ середньої, 
спеціальної і професійної освіти. Даний вид соціального захисту сприяє 
підвищенню якості робочої сили і зростанню освітнього рівня молоді 
Соціальний Соціальні компенсації спрямовані на певні групи населення. До таких груп 
захист окремих можна віднести: учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної 
категорій війни 1941-1945 років та війни з Японією; громадян постраждалих 
внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні, яких на сьогодні понад 
2 млн. осіб; жертв нацистських переслідувань; осіб з обмеженими 
можливостями; соціальний захист сімей громадян, які загинули, 
втратили здоров’я під час Революції Гідності 
(листопад 2013 р. – лютий 2014 р.), осіб, які задіяні в антитерористичній 
операції, громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої 
території та районів проведення антитерористичної операції, інші 
категорії населення. 
Соціальні В даний час основні державні соціальні гарантії декларують в 
гарантії Конституції України, а також обмовляються в міжнародних документах, 
таких як рекомендації МОП. Всі гарантії можна розглядати стосовно 
певної сфери життєдіяльності. 
По-перше, всім громадянам України гарантована особиста 
недоторканність, недоторканність житла. Всі громадяни мають рівне 
право на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров’я і т.д. 
По-друге, гарантії торкаються трудової діяльності громадян. До 
таких гарантій можна віднести: свободу вибору занять і робіт; 
оплачувана зайнятість визнається як основа способу життя; гарантується 
безкоштовний підбір відповідної роботи; безкоштовне навчання 
безробітних новим професіям. 
Страхування Форма – самозахист, взаємодопомога, груповий і професійний захист 
відносно застрахованих осіб (об'єктів СЗ), суб'єкти СЗ – страхувальники. 
Цільові фонди Прямих об'єктів СЗ немає, має централізовано-страхуючий характер 
Уповноважений Захист прав об'єкту у випадку не виправлення порушення прав 
з прав людини встановленим шляхом (об'єкти – громадяни) 
Організовані види і форми соціального захисту 
Благодійність Об'єкти – особи і групи осіб (бенефіціар – набувач  благодійної 
допомоги) – фізична особа, неприбуткова організація або територіальна 
громада, що одержує допомогу від благодійних організацій та інших 
благодійників, обрані благодійниками; суб'єкт – благодійники, форма – 
змішана 
Корпоративний закони прямої дії відсутні 
соціальний 
 
247 
 
Професійний Об'єкт  – професійні групи, суб'єкт – працедавці, форма – додаткова 
соціальний пенсія 
захист 
Територіальний Об'єкти – громадяни, що проживають на даній території у встановлених 
соціальний випадках, суб'єкти – встановлені відповідним законом 
захист 
Конфесійний Згідно Конституції України церква Члени конфесійної групи (приходу 
соціальний відокремлена від держави. Закони і ін.), виділені категорії (жебраки і 
захист прямої дії відсутні ін.) 
Недержавні Додаткове пенсійне забезпечення, формоване за накопичувальним 
пенсійні фонди принципом за рахунок особистих внесків 
Неорганізовані види і форми соціального захисту 
Допомога Закони прямої дії Безособова, сусідська, дружня, споріднена, 
відсутні сімейна 
Самозахист Профілактичні заходи, страхування, 
пред'явлення вимоги про допомогу і захист 
Взаємозахист Створення приватних сумісних фондів, резервів, 
ухвалення взаємних зобов'язань і т.п. 
 
248 
 
Таблиця 3 
Характеристика активної гуманістичної стратегії соціального захисту населення 
 
 
 
 
Основні  
параметри 
стратегії 
Цілі забезпечення гарантованого мінімуму для непрацездатного населення 
створення умов соціально-трудової реабілітації працездатних людей, потребуючих соціального захисту 
забезпечення соціальної справедливості і економічного розвитку суспільства 
Роль участь у фінансуванні і наданні пільг 
держави регулююча, координуюча, організуюча 
стимулювання участі організацій і громадян у соціальному захисті 
Основні профорієнтація, перепідготовка, соціально-психологічна реабілітація 
методи використання ринкових методів для збільшення зайнятості 
використання ринкових методів для збільшення фондів соціального захисту 
Фінансові засоби підприємців 
джерела державний бюджет, небюджетні фонди 
кошти організацій 
кошти приватних осіб 
 
249 
 
Таблиця 4 
Напрями трансформації традиційної системи соціального захисту населення при переході на активну гуманістичну модель 
№ Параметри системи Умовні Напрям основних змін 
позначки 
2 3 4 
1. Вхід системи:  Відмова від надмірного патерналізму і перехід на методи соціальної ринкової 
1
а) соціальна політика держави В СЗ економіки 
б) потреби суспільства в соціальному  Збільшення чисельності і зміна структури потребуючих в соціальному захисті 
2
захисті населення В СЗ громадян 
в) ресурси, представлені суспільством для  Зменшення ресурсів, наданих державою для соціального захисту населення; 
3
соціального захисту В СЗ Збільшення засобів, використовуваних для соціального захисту населення за 
рахунок додаткових ресурсів від активізації ринкових чинників 
2. Параметри стану системи: ХСЗ Зміна параметрів як керівної, так і керованої підсистем 
2.1. 
к
Параметри стану керівної підсистеми У, Х СЗ  
 а) структура системи  Виділення структурного підрозділу, який відповідає за управління, планування, 
Х к1 координацію діяльності по використанню методів ринкової економіки в соціальній 
сфері 
 б) пропорційність системи  Коректування складу і трудового потенціалу окремих організацій елементів 
Х к2 підсистеми для забезпечення їх пропорційності основним соціально- 
демографічним групам соціально-незахищеного населення 
 в) трудовий потенціал співробітників і їх  Переоснащення підрозділів і перенавчання персоналу організацій підсистеми 
оснащеність Х к3 управління відповідно до появи нових функцій і інтенсифікації старих 
2.2. Параметри стану операційної підсистеми   
о
соціального захисту (ОС). Х СЗ 
 а) структура системи  Створення структурних підрозділів, що забезпечують соціально-трудову 
Х ос1 реабілітацію людей, здібних до самодопомоги (безробітних, інвалідів і т.д.) на 
основі розвитку підприємництва 
 
250 
 
 б) пропорційність системи  Склад і трудовий потенціал елементів підсистеми, забезпечуючих соціально- 
Х ос2 трудову реабілітацію громадян, повинен бути приведений у відповідність 
особовими даними і трудовими можливостями представницьких соціально- 
демографічних груп населення, здібних до самодопомоги 
 в) трудовий потенціал співробітників і їх Х ос3 Переоснащення підрозділів, які проводять інтенсивну соціально-трудову 
оснащеність реабілітацію. Перенавчання співробітників 
3. Виходи системи: Рзн  
3.1. Вихід керівної підсистеми:   
к
а) показники якості функціонування Р зн Витрати на функціонування керівної системи збільшуються за рахунок створення 
керівної підсистеми нового структурного підрозділу 
 б) управлінський вплив на склад і  Доповнюються ознаки класифікації для виділення групи людей, здібних до 
1
класифікацію людей потребуючих в К сз самодопомоги і потребуючих в соціально-трудовій реабілітації, людей не здібних 
соціальному захисті до самодопомоги 
 2
в) управлінський вплив на ресурси, що К сз Розподіл ресурсів з урахуванням витрат на активну соціально-трудову 
виділяються для соціального захисту реабілітацію 
3.2. Вихід операційної системи:  Кількість людей, що одержали пасивну соціальну допомогу, зменшується при 
а) показник функціонування традиційних Роп 
зн поліпшенні її якісних показників 
блоків 
 б) показники функціонування блоків по  Збільшується кількість людей, що успішно пройшли активну соціально-трудову 
соціально-трудовій реабілітації, по Роа 
зн реабілітацію і перейшли на самодопомогу 
активному захисту населення 
3.3. Вихід активної системи соціального  Збільшення кількісних показників соціального захисту 
а
захисту населення Р зн населення країни 
Поліпшення показників і коефіцієнтів, що характеризують 
якість функціонування системи 
 
251 
Додаток Д 
 
 
 Управління   Функціонування  
  
  
Планування, прогнозу-вання, Діагностика ОСЗ 
організація, координація, Утримання та обслуговування 
мотивація, контроль, оцінювання непрацездатних ОСЗ 
Взаємодія з органами влади та Відновлення/ набуття 
суб’єктами СЗ працездатності ОСЗ 
  
 
Інформаційне забезпечення 
 Ресурсне забезпечення  
  
   Створення і підтримка 
Акумулювання коштів, формування інформаційного простору 
фінансових потоків та розподіл Ведення обліку 
ресурсів. Пошук і мотивація Інформування ОСЗ та ССЗ 
донорів, організація донорської Інформування органів влади 
допомоги. Пошук та рекрутинг Інформування громадськості 
виконавців, в т.ч. волонтерів Забезпечення зв’язків у системі 
Формування вимог до управління 
інфраструктури Моніторинг діяльності та результатів 
Замовлення соціальних послуг СЗ 
Створення робочих місць для ОСЗ 
   
 
Рис. 1. Функціонально-діяльнісна структура функціональної моделі 
соціального захисту населення 
Модель соціального захисту 
 
252 
 
 
 
 
 Суб’єкти соціального Об’єкти соціального 
захисту захисту 
Системоутворюючі Додаткові 
Додаткові Системоутворюючі 
об’єкти об’єкти 
суб’єкти суб’єкти 
    
    
об’єкти, визначені  Члени сім’ї 
Благодійні Сім’я, соціальний за ознаками: об’єкта СЗ, 
організації, працівник, організа- доходу, хибнослабкі, 
члени громади, ції та установи СЗ, здоров’я, за ознакою 
організації, регіональні органи сирітства, заслуг, потре- 
члени групи, управління СЗ, дер- ситуації, би, ОСЗ, що 
члени жавні органи управ- дієздатності, задовільняють 
домогосподарс ління СЗ, Уповнова- життєздатності потреби ССЗ 
тв, індивіди жений з прав людини  
(дитини)  
  
   
 
Рис. 2. Суб’єктно-об’єктна структура функціональної моделі соціального 
захисту населення 
Модель соціального захисту 
 
253 
 
 
 
 
 Законодавча влада Президент України Судова влада 
 
 
 Ювенальна юстиція 
 
Верховна Рада РНБО 
України Практика застосування 
норм права різного рівня 
Правові основи СЗ як 
Виконавча влада підсистеми 
життєзабезпечення Нормативні та 
методичні основи 
Взаємодіючі міністерства Мінсоцполітики 
Державні системи 
та відомства (Міністерство соціального 
регулювання довкілля, 
розвитку – у перспективі) 
охорони здоров’я, освіти, 
Громадська праці і трудових 
Рада відносин, соціального 
страхування та 
забезпечення, пенсійна 
Регіональні підрозділи Наглядові органи система, соціальний 
ЦООВ регіонального рівня захист 
Органи місцевого Регіональні і місцеві Регіональні і місцеві 
самоврядування органи влади системи регулювання 
довкілля, охорони 
органи громадського здоров’я, освіти, праці і 
контролю регіонального і трудових відносин, 
місцевого рівня соціального страхування 
та забезпечення, пенсійна 
система, соціальний 
захист 
 
 
 
Рис. 3. Загальна схема управління функціональної моделі соціального 
захисту 
 
254 
Додаток Е 
 
 
 
 
СИТУАЦІЯ 
 
ПРОБЛЕМА 
Сучасний стан соціального захисту населення не забезпечує 
рішення завдань, які перед ним стоять 
Альтернативи рішень 
 
Збереження ситуації Зміна ситуації за допомогою мобілізації 
додаткових ресурсів та їх адресного розподілу 
 
Зміна ситуації за допомогою активізації процесів та 
використання ринкових можливостей 
 
 
 
 
Загроза здоров’ю нації. Збільшення ресурсів для Банкрутство бюджетів і 
Небезпека соціального соціальної сфери. Розвиток фондів. Поглиблення 
вибуху економіки. Зниження економічної кризи 
соціальної напруги. 
Наслідки рішень 
 
Рис. 1. Логіка аналізу ситуації, що склалась у сфері соціального 
захисту населення 
 
255 
 
 
 
 
 
 
психічне здоров'я Пз  
 
  
  
 
 працездатність Р  
  
  
 
 обмеження на види робіт за О  
 станом здоров'я  
 
  
 
вік В  
 
  
  
 законослухняність ЗС  
 
  
  
 соціальна стабільність СС  
 
(соціальний статус) 
  
  
  
 
 
 професійна освіта ПО  
 
 
 
  
 виробничий досвід Д  
  
 
 
 
 перерва в роботі (ступінь ПР  
 дискваліфікації) 
  
  
 попит на професію П  
 
 П  
 
  
 
 
психологічні   
 
ПС  
 
професійні (бізнес, освіта і т.д.) Б  
 
 
досвід роботи в бізнесі   
 
ДБ  
 
Рис. 2. Параметри потенціалу соціального самозахисту особистості 
Підприємницькі можливості Професійні можливості Соціальні можливості Трудові можливості 
Потенціал самозахисту 
 
256 
 
 
Соціально незахищені громадяни 
 
 
 
 
 
 
 
 
 Здатні до самозахисту з Здатні до самозахисту після Не здатні до самозахисту 
мінімальною підтримкою активної соціально-трудової 
реабілітації 
Особи, професійні Особи з позитивним 
Кваліфіковані спеціалісти, можливості яких не потенціалом самозахисту, 
чия професія користується відповідають умовах ринку низькою працездатністю, 
попитом на ринку праці. праці, фізичний та рівнем освіти, соціальним 
Фізично та психічно здорові психічний стан потребує потенціалом тощо 
коригування 
 
Постраждалі під час 
Багатодітні 
Пенсіонери Вимушені бойових дій, поранені 
переселенці, бійці сім’ї 
біженці 
Інваліди Діти-сироти 
 
 
 
Рис. 3. Класифікація груп населення, що потребують соціального захисту