Сучасні тенденції розвитку соціального захисту

Груня, Ілля Владиславович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8189

Full metadata record

DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Журба, Інна Олександрівна	-
dc.contributor.author	Груня, Ілля Владиславович	-
dc.date.accessioned	2026-03-13T06:45:13Z	-
dc.date.available	2026-03-13T06:45:13Z	-
dc.date.issued	2020	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/8189	-
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.title	Сучасні тенденції розвитку соціального захисту	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	232 Соціальне забезпечення (Соціальне забезпечення)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
ГРУНЬ І.В.pdf Restricted Access		1.99 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show simple item record

Extracted text

7

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність
232 Соціальне забезпечення, освітній
ступінь магістр
денна форма навчання,
II курс,
група СЗМ-019

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА

на тему: Сучасні тенденції розвитку соціального захисту

Студента Груня Іллі Владиславовича
(підпис)

Науковий керівник к.е.н., доцент Тернова Людмила Юріївна
(Вчене звання,прізвище, ім’я, по батькові) (підпис)

Робота допущена до захисту в ЕК

Завідувач кафедри соціального забезпечення
к.е.н., доцент Журба І.О. .

(вчене звання, прізвище та ініціали) (підпис)

Черкаси 2020 р.
8

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Освітній ступінь магістр
Спеціальність 232 – Соціальне забезпечення

ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри
соціального забезпечення

________________ к.е.н., доц. Журба І.О.

«_____» ________________20 ___ р.

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА СТУДЕНТУ
Груню Іллі Владиславовичу
(прізвище, ім’я, по батькові)

1. Тема роботи: Сучасні тенденції розвитку соціального захисту

Керівник роботи к.е.н., доц.. Тернова Людмила Юріївна
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)

затверджені наказом вищого навчального закладу від «___» _______ 2020 р. № ____
2. Строк подання студентом роботи «__» ____ 2020р.
3. Вихідні дані до роботи законодавчі та нормативні дані з питань соціального забезпечення,
аналітичні та статистичні дані, підручники, посібники, монографії, статті, Інтернет джерела.

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)
Теоретичні засади соціального захисту населення та роль держави у підтримці вразливих категорій
населення. Нормативно-правова база соціального захисту в Україні та зарубіжний досвід. Управління
системою соціального захисту у місцевому самоврядуванні та її оптимізація.

5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень, плакатів)

6. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата
Розділ
консультанта завдання видав завдання прийняв
1 К.е.н., доц. Тернова Л.Ю. 03.10.20 17.10.20.
2 К.е.н., доц. Тернова Л.Ю. 17.10.0 25.10.20
3 К.е.н., доц. Тернова Л.Ю. 25.11.20 02.12.20

7. Дата видачі завдання «11» вересня 2020 р.

9

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ Строк виконання
Назва етапів випускної роботи Примітка
з/п етапів роботи
1 Вибір напряму дослідження. Складання
15.09.2020
попереднього плану випускної роботи..
2 Опрацювання літературних джерел.
26.09. 2020
Підготовка та групування матеріалів.
3 Затвердження плану. Підготовка
03.10. 2020
теоретичного розділу.
4 Доопрацювання теоретичного розділу.
Аналіз даних, необхідних для написання 15.10. 2020
аналітичного розділу.
5 Підготовка аналітичного розділу. 17.10. 2020
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 31.10. 2020
7 Підготовка та написання розрахункового
07.11. 2020
розділу роботи.
8 Розрахунок пропозицій. 21.11. 2020
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 25.11. 2020
10 Підготовка висновків по роботі 29.11. 2020
11 Оформлення випускної роботи 09.12. 2020

Студент __________________ Грунь І.В.
(підпис) (прізвище та ініціали)

Керівник роботи __________________ Тернова Л.Ю.
(підпис) (прізвище та ініціали)

Секретар ЕК ________________ _Джиквас А. О.
(підпис) (прізвище та ініціали)

10

РЕФЕРАТ
Сучасні тенденції розвитку соціального захисту

Метою кваліфікаційної роботи є дослідження теоретичного дискурсу системи
соціального захисту населення, розкриття форм, рівнів та механізмів реалізації
суспільно-відтворювальної функції соціального захисту у ринковій економіці, а також
обґрунтування стратегічних напрямів реформування інститутів системи соціального
захисту населення України у контексті нівелювання соціальних асиметрій та
забезпечення сталого розвитку.
Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:
- розкрити економічний зміст та еволюцію категорії «соціальний захист
населення» у ринковій економіці;
- виявити об‘єктивні передумови, рушійні сили, особливості формування та
специфічні риси національних моделей соціального захисту;
- розкрити принципи і функції соціального захисту населення в транзитивній
економіці;
- систематизувати об‘єктно-суб‘єктні параметри соціального захисту
населення;
- дослідити інституційну структуру системи соціального захисту населення;
- обґрунтувати концептуальні засади комплексного реформування
вітчизняної системи соціального захисту населення в умовах євроінтеграційного курсу
національної економічної стратегії;
- визначити тенденції і проблеми соціальної захищеності населення за умов
трансформації соціально-економічних відносин в Україні;
- дати системну оцінку результативності діяльності інститутів соціального
захисту в Україні;
- обґрунтувати заходи, інструменти та механізми удосконалення діючої
системи захисту соціально вразливих категорій населення України;
- визначити стратегічні напрями модернізації інституту зайнятості як
11

ключового чинника дієвої соціальної захищеності населення України;
- проаналізувати сучасний стан пенсійного забезпечення населення України і
обґрунтувати стратегічні напрями реформування його інститутів;
- оцінити діючий стан надання соціальних пільг населенню та розкрити
напрями удосконалення його інституційних механізмів;
- обґрунтувати ключові механізми забезпечення динамічного економічного
зростання в Україні у контексті формування базисних умов суспільного добробуту;
- ідентифікувати напрями модернізації вітчизняних галузей розвитку
людського капіталу.
Об’єкт дослідження − система соціально-економічних відносин, що складаються
у сфері державної соціальної політики.
Предмет дослідження – особливості, умови та напрями реформування чинної
моделі соціального захисту в системі пріоритетів державної соціальної політики в
Україні.

Рік виконання кваліфікаційної роботи – 2020.
Рік захисту роботи – 2021.

Підпис студента ____________________
Дата ______________________________

12

АНОТАЦІЯ
Грунь І.В. «Сучасні тенденції розвитку соціального захисту» Рукопис.
Дослідження на здобуття освітнього ступеня «магістр» за спеціальністю 232
“Соціальне забезпечення”. - Черкаський державний технологічний
університет, 2020.
У даній кваліфікаційній роботі здійснено дослідження теоретичного
дискурсу системи соціального захисту населення, вивчено статус соціального
захисту населення в транзитивній економіці України за умов трансформації
соціально економічних відносин; розроблено основні напрями та механізми
реформування моделі соціального захисту в умовах зміни пріоритетів державної
соціальної політики в Україні.

Ключові слова: соціальний захист, соціальна політика, незахищені верстви
населення, соціальне страхування, пенсійний фонд, прожитковий мінімум.

ANNOTATION
Grun I.V. "Current trends in the development of social protection» Manuscript.
Research for obtaining a master's degree in specialty 232 "Social Security". -
Cherkasy State Technological University, 2020.

In this qualification work the research of theoretical discourse of the system of
social protection of the population is carried out, the status of social protection of the
population in transitive economy of Ukraine under conditions of transformation of
social and economic relations is studied; the basic directions and mechanisms of
reforming of model of social protection in the conditions of change of priorities of the
state social policy in Ukraine are developed.

Key words: social protection, social policy, unprotected sections of the population,
social insurance, pension fund, subsistence level.
13

ЗМІСТ
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО 11
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
1.1 Концептуалізація економічного змісту та еволюції категорії
11
«соціальний захист населення»
1.2. Передумови та рушійні сили формування і розвитку системи 23
соціального захисту населення
1.3. Варіативність моделей національних систем соціального захисту 30
населення
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В 48
ТРАНЗИТИВНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1. Тенденції та проблеми соціальної захищеності населення за умов
трансформації соціально-економічних відносин в Україні 48
2.2. Системна оцінка результативності діяльності інститутів соціального 61
захисту в Україні
2.3. Механізми соціального захисту соціально-вразливих верств 69
населення
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ 77
РЕФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ

ЗМІНИ ПРІОРИТЕТІВ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В
УКРАЇНІ
3.1 Зарубіжні моделі соціального захисту як складової соціальної 77
політики держави: можливості адаптації в Україні
3.2. Проектування нової моделі системи соціального захисту України 87
3.3. Концептуальні засади формування активної моделі соціального
захисту
99
ВИСНОВКИ 116
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 123
ДОДАТКИ 130

14

ВСТУП

Актуальність теми. Ефективне функціонування і динамічний розвиток
ринкової економіки на постіндустріальному етапі цивілізаційного поступу
вирішальним чином залежить від умов та механізмів відтворення людського
капіталу, де вирішальну роль відіграє система надійного соціального захисту
населення. Вона включає, з одного боку, забезпечення зайнятості та гідних умов
праці для працездатного населення, а з другого – гарантування достатнього
захисту соціально вразливих верств населення державними, корпоративними,
суспільними та міжнародними інститутами і установами. За своєю природою
сучасна система соціального захисту населення є закономірним відображенням
таких глобалізаційних тенденцій суспільного розвитку як соціалізація економіки,
інтелектуалізація суспільного виробництва, пріоритетність загальнолюдських
цінностей, утвердження високих стандартів якості життя та перманентне
підвищення рівня людського розвитку.
Що стосується України, то за період відновлення її державності та ринкової
трансформації економіки вітчизняна система соціального захисту зазнала
кардинальних змін, пов‘язаних насамперед з її характером, джерелами
фінансування соціальних витрат та механізмами отримання соціальних допомог
та виплат, а саме: роздержавлення інститутів соціального захисту,
диверсифікація каналів отримання соціальних компенсацій та соціальних послуг,
делегування частини соціальних функцій держави домогосподарствам та
корпоративному сектору, а також розширення зобов‘язань України щодо
дотримання міжнародних соціальних стандартів. Разом з тим, національна
система соціального захисту населення і дотепер залишається фрагментованою за
цільовим спрямуванням, обмеженою у наявних ресурсів, характеризується
низькою ефективністю функціонування інститутів, що обумовлює її слабкість,
недосконалість та відсталість від європейських соціальних стандартів. Основи
теорії соціального захисту населення, його принципи, цільова мотивація та
15

об‘єктивна необхідність на ранніх етапах розвитку капіталістичної економіки
були закладені у працях класиків економічної науки А.Сміта, В.Зомбарта, А.
Вагнера, А. Маршалла, К. Маркса, Л. фон Штайна, Й. Шумпетера, Ф.
Енгельса та інших. Концептуальні підходи і комплексний аналіз проблем
соціалізації світової економіки та її механізмів, диверсифікації системи
соціальних послуг та її інструментарію, реалізації політики зростання суспільного
добробуту, у тому числі на основі соціального захисту населення знайшли
найбільш повне відображення у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців,
як Н.Абакумова, Т.Агапова, У.Беверідж, В.Бобков, Т.Ганслі, Дж. Гелбрейт,
Е.Денісон, В. Джевонс, Л. Ерхард, Г.Еспінг-Андерсен, В.Кадомцева, Дж. Кейнс,
А.Пігу, В.Роїк, У.Ростоу, П.Спікер, Р.Тітмусс, Е.Хансен, Е.Холостова, О.Амоша,
С.Бандура, С.Батажок, В.Бевз, Н.Болотіна, Н.Борецька, З.Галушка, В.Геєць,
І.Гнибіденко, О.Грішнова, Ю.Зайцев, І.Каленюк, А.Колот, М.Кравченко,
В.Куценко, П.Леоненко, Е.Лібанова, О.Мельник, О.Новікова, А.Поручник,
В.Савчук, А.Чухно, Л.Шевченко, А.Халецька, В.Якубенко та інших.
Віддаючи належне результатам наукових пошуків вітчизняних і зарубіжних
вчених у цій царині, варто зазначити, що значна частка проблем теоретичного і
методологічного характеру його функціонування і розвитку в умовах ринкової
економіки залишаються відкритими, а здобутки науковців у дослідженні цієї
проблеми є недостатньо повними і комплексними. Таким чином, системне
дослідження теоретико-методологічних та практичних питань трансформації
інститутів соціального захисту населення у транзитивній економіці та механізмів
модернізації вітчизняної системи соціального захисту в умовах економічного
зростання та в контексті євроінтеграційного вибору України є дуже важливим як
у теоретичному, так і у практичному плані, що обумовило вибір теми
кваліфікаціної роботи, її мету та завдання.
Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи є
дослідження теоретичного дискурсу системи соціального захисту населення,
розкриття форм, рівнів та механізмів реалізації суспільно-відтворювальної
функції соціального захисту у ринковій економіці, а також обґрунтування
16

стратегічних напрямів реформування інститутів системи соціального захисту
населення України у контексті нівелювання соціальних асиметрій та забезпечення
сталого розвитку.
Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:
- розкрити економічний зміст та еволюцію категорії «соціальний захист
населення» у ринковій економіці;
- виявити об‘єктивні передумови, рушійні сили, особливості
формування та специфічні риси національних моделей соціального захисту;
- розкрити принципи і функції соціального захисту населення в
транзитивній економіці;
- систематизувати об‘єктно-суб‘єктні параметри соціального захисту
населення;
- дослідити інституційну структуру системи соціального захисту
населення;
- обґрунтувати концептуальні засади комплексного реформування
вітчизняної системи соціального захисту населення в умовах євроінтеграційного
курсу національної економічної стратегії;
- визначити тенденції і проблеми соціальної захищеності населення за
умов трансформації соціально-економічних відносин в Україні;
- дати системну оцінку результативності діяльності інститутів
соціального захисту в Україні;
- обґрунтувати заходи, інструменти та механізми удосконалення діючої
системи захисту соціально вразливих категорій населення України;
- визначити стратегічні напрями модернізації інституту зайнятості як
ключового чинника дієвої соціальної захищеності населення України;
- проаналізувати сучасний стан пенсійного забезпечення населення
України і обґрунтувати стратегічні напрями реформування його інститутів;
- оцінити діючий стан надання соціальних пільг населенню та розкрити
напрями удосконалення його інституційних механізмів;
Об’єкт дослідження − система соціально-економічних відносин, що
17

складаються у сфері державної соціальної політики.
Предмет дослідження – особливості, умови та напрями реформування
чинної моделі соціального захисту в системі пріоритетів державної соціальної
політики в Україні.
Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дослідження
здійснювалася шляхом комплексного поєднання загальнонаукових і спеціальних
методів, зокрема:
- історичного – під час аналізу тенденцій формування чинної моделі
соціального захисту в Україні;
- систематизації та узагальнення – при розгляді нормативних
документів і теоретичних джерел;
- порівняльного аналізу – в процесі вивчення зарубіжного досвіду
соціального захисту та його порівняння з вітчизняною практикою;
- системного та структурно-функціонального аналізу – під час
моніторингу системи соціального захисту.
Теоретико-методологічною основою кваліфікаційної роботи стали
фундаментальні положення теорії соціального забезпечення, дослідження
українських і зарубіжних науковців та практиків щодо державного управління у
сфері соціального захисту й реалізації державної соціальної політики.
Нормативно-правовою та емпіричною базою дослідження є Конституція та закони
України, укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету
Міністрів України, накази Міністерства соціальної політики України.
Практичне значення одержаних результаті полягає в тому, що розроблені й
обґрунтовані в кваліфікаційній роботі положення, висновки та рекомендації
можуть бути використані в практичній роботі органів державної влади в процесі
реалізації механізмів соціального захисту, регіональних соціальних програм,
подальших розвідок з досліджуваної тематики та розробки відповідних
навчальних програм у системі підготовки та підвищення кваліфікації державних
службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
18

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Концептуалізація економічного змісту та еволюції категорії
«соціальний захист населення»
Стратегічною метою трансформаційних перетворень, що розпочалися в
Україні на початку 1990-х років, є побудова соціально орієнтованої ринкової
економіки. Органічною складовою останньої є система соціального захисту
населення, адекватна характеру функціонування й розвитку ринкових відносин. Її
формування в Україні на нових теоретичних засадах обумовлене якісною зміною
соціально-економічного устрою - переходом від адміністративно-командної
економіки до ринкової. Це, в свою чергу; потребує переосмислення ряду
концептуальних положень, які стосуються сутності. Поняття соціальний захист
населення, його сучасного змісту та структури, цілей і механізмів забезпечення на
ринкових принципах захисту соціально вразливих верств населення. Існуючі
розбіжності в тлумаченні категорії «соціальний захист населення» нечіткість у
визначенні його мотивів, інструментів та суб‘єктів здійснення цього захисту
знижують ефективність державної соціальної політики, звужують об‘єктну базу та
розмивають рамки і межі надання адресної підтримки соціально незахищеним
верствам населення. Потреба в конкретизації і уточнення поняття «соціальний
захист населення» продиктована і тією обставиною, що Україна активно
включається в міжнародне співробітництво не тільки в економічній, але й в
соціальній сфері. При цьому виявляється, що в Україні в дане поняття
вкладається дещо інший зміст, а ніж в розвинутих країнах світу.
Водночас слід відзначити, що реалізація стратегічної мети України - стати
повноправним членом Європейського Союзу (ЄС) також потребує суттєвих змін у
парадигмі соціального захисту різних категорій населення за міжнародними
стандартами. Позитиву в цій сфері соціально-економічних відносин можна
досягнути не тільки завдяки економічному зростанню, а й шляхом створення
інституційних механізмів, які б забезпечили стабільну і багаторівневу систему
19

соціального захисту. Це в свою чергу диктує необхідність створення у нашій
державі належного інституційного середовища, яке б базувалося на європейських
традиціях соціальної державності.
Як важливий суспільно-економічний інструмент відтворення людського
капіталу, соціальний захист населення має досить тривалу історію
функціонування, яка тісно пов'язана з еволюцією людини як соціального суб‘єкта.
Це передбачає її включення в суспільну працю, спрямовану на перетворення
предметів природи у економічні блага для задоволення всього різноманіття
потреб і виживання людської спільноти як біологічного виду з наступним
формуванням соціуму.
Активною участю у соціальному захисті окремих верств населення в цю
добу відзначились релігійні рухи і общини, зокрема, християнство. Саме в ці часи
зародилась християнська концепція допомоги, засадничими основами якої була
філософія любові до ближнього. Діяльність щодо соціального захисту з боку
релігійних установ поширювалась на монастирі. Останні виконували функції
лікування та забезпечення незаможних у вигляді одноразової допомоги
натуральними продуктами, навчання. У ХІV – першій половині ХVІІ ст.
розвиваються три основні форми соціального захисту знедолених: монастирська
система підтримки, державна система допомоги, перші світські прояви
благодійництва.
Значних масштабів набуває залучення міжнародних структур до
розроблення та реалізації програм з соціального захисту населення під час
економічних криз, політичної і соціальної нестабільності, військових дій, тощо.
Варто відзначити, що перші етапи еволюції соціального захисту населення
характеризувалися поєднанням індивідуальних та колективних його форм при
сприянні держави. В історії розвитку системи соціального захисту населення
значну роль відігравала персональна доброчинність, яку окремі члени суспільства
проявляли не тільки через співчуття, а й через реальну матеріальну підтримку
людини або сім‘ї, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, водночас
намагаючись сформувати та примножити власний авторитет. Вияви
20

доброчинності були адекватною відповіддю на суспільні потреби, оскільки з
втратою домогосподарством статусу основного виробничого осередка, ті хто
залишався поза ним в разі хвороби, інвалідності, старості могли розраховувати
лише на доброчинну діяльність громади, релігійних та інших структур. Слід
також підкреслити, що в умовах капіталістичних відносин поступово зростала
роль держави як суб‘єкта соціального захисту населення. Кризова ситуація
спонукала законодавство закріпити на державному рівні гарантування соціальних
прав працівників й членів їх сімей, держава перебирає на себе функцію
управління охороною здоров‘я та освіти, в національне законодавство
імплементуються інститути соціального страхування та соціального забезпечення
(див. табл. 1.1.)
Таблиця 1.1.
Запровадження державних інститутів соціального страхування та соціального забезпечення в
економічно розвинених країнах світу
Види соціального Німеччи Велико- Швеція Франція Італія Канада
на британія
страхування і забезпечення
Роки
Страхування від нещасних 1884 1906 1901 1946 1898 1930
випадків на виробництві
Соціальне страхування у зв‘язку 1883 1911 1910 1930 1943 1971
з хворобою
Пенсійне страхування і 1889 1908 1913 1910 1919 1927
забезпечення
Страхування на випадок 1927 1911 1934 1967 1919 1940
безробіття
Допомога сім‘ям 1954 1945 1947 1932 1936 1944
Медичне страхування чи
надання безоплатної медичної 1880 1948 1962 1945 1945 1972
допомоги
*Джерело [1, с.211]
Узагальнюючи викладене, необхідно підкреслити, що еволюція соціального
захисту населення здійснювалась від його найпростіших форм, які базувалися на
21

індивідуальній та колективній доброчинності і охоплювали певні категорії
населення конкретних громад до формування системи, головним компонентом
якої є національні інституційно-нормативні акти країн. У відповідності з ними
здійснювалася акумуляція коштів у фонди соціального страхування, визначався
порядок їх використання, створювалися органи управління системою соціального
захисту населення, розроблялися та реалізовувалися його окремі програми.
Водночас сформувалася юридично- правова основа соціального регулювання
економічних відносин та виконання державою соціальної функції, мета якої
сприяння відтворенню особистого фактора виробництва.
Теоретико-методологічні засади соціального захисту населення
формувалися на ґрунті багатьох економічних, соціальних, політичних та інших
теорій. В них відображалися і розвивалися ідеї добробуту населення, соціальної
справедливості, гідних умов життєдіяльності членів соціуму. Останні набули
особливої актуальності в умовах становлення капіталістичної ринкової економіки,
коли виникла суперечність між свободою та рівністю членів буржуазного
суспільства. У зв‘язку з цим А. Сміт підкреслював, що жодне суспільство не може
розквітати і бути щасливим, якщо значна частина його членів бідна і нещаслива.
Окрім того, проста справедливість потребує аби люди, які годують, одягають і
будують житло для всього народу, отримували таку частку продуктів своєї
власної праці, щоб самі могли мати необхідну їм їжу, одяг і житло [2, с.73].
Водночас слід відзначити значний вплив кейнсіанства на вирішення
проблем соціального захисту населення. Дж. Кейнс вважав, що максимально
можливу зайнятість і економічне зростання здатна забезпечити лише держави
шляхом регуляторного впливу на економіку. У відповідності з його концепцію
ефективного попиту держава не має допускати зменшення заробітної плати, бо
останнє належить до основної умови зменшення безробіття, та стимулювання
виробництва, а за допомогою інструментів податкової системи фінансування
відсотків вона може впливати на споживання населення.
Значний вклад у вирішення проблем соціального захисту населення та
формування його теоретичних засад внесли науковці Німеччини, які першими
22

почали розуміти, що визначальним фактором соціально- економічного розвитку у
ХХ ст. стає людина з її економічними та позаекономічними соціальними
потребами [5, с.22].
В наукових працях представників історичної школи економічної теорії були
закладені основи цілісної концепції соціальної держави. Якщо А. Сміт,
обґрунтовував невтручання держави в економіку егоїзмом індивіда і свободою
договорів, то необхідність її участі у вирішенні економічних проблем найманих
працівників обґрунтовувалась представниками цієї школи тим, що суспільство,
комуна, асоціація, нація з її традиціями, звичаями, релігією, нормами відносин
мають соціальний характер і можуть вирішуватися тільки державою або
муніципалітетами. З цього приводу А. Вагнер зазначає, що позитивний вплив
держави на розподіл народного доходу необхідно вважати основним принципам
соціальної політики [6, с.217]. Окрім цього він трактував проблеми оподаткування
як складову політичної економії, і обґрунтував ідею перетворення державних
фінансів в ефективний інструмент забезпечення соціальної справедливості.
Л.Брентано поділяв ідеї соціального партнерства, вважав соціальні реформи
дієвим засобом попередження революційних виступів найманих працівників,
надавав великого значення ролі профспілок в поліпшенні становища робітничого
класу, захисті його економічних і соціальних інтересів.
Один з основоположників концепції соціальної держави Л.Штейн вважав,
що саме остання має підтримувати рівність у правах для всіх членів соціуму, а
також окремої особи завдяки своїм владним повноваженням. На його думку
захистити робітників від капіталу здатна тільки держава, оскільки вона стоїть
вище і капіталу, і праці й сама «сильно страждає від залежного статусу нижчого,
від робітничого класу», бо чим численніший цей клас, тим бідніша держава.
Держава на його думку, не може стабільно розвиватися, якщо великі маси людей,
не задоволені своїм становищем і позбавлені можливості це становище виправити
власними силами, крім революції. За цих умов тільки держава може змінити
небезпечну ситуацію, ставши на бік трудящих і надавши їм рівні права, гідні
умови життя і можливості розвитку через забезпечення доступу до освіти. Місія
23

держави на рівні управління виявляється в двох основних завданнях: по-перше,
сприяти вільному міжкласовому руху громадян, по-друге, допомагати тим, хто
зазнає поневірянь [7, с.29].
Серед європейських країн теоретичні засади соціальної держави найбільш
послідовно реалізувалася саме в Німеччині. У 50-ті роки минулого століття на
державному рівні була прийнята концепція соціального ринкового господарства.
Її розгорнутий виклад здійснив Л. Ерхард у книзі
«Добробут для всіх». В ній було окреслено основні напрями не тільки
перетворення суспільства з централізованим управлінням економікою на ринкову
економічну систему, яка орієнтована на вирішення соціальних проблем широких
верств населення, а й утвердження суспільного устрою, в якому людині
гарантувалася політична й економічна свобода, а також соціальні зобов‘язання
держави щодо забезпечення певного рівня життя громадян та розвитку соціальної
сфери.
У відповідності з сучасними трактуваннями сутнісно-змістовних
характеристик соціальної держави вона виконує цілий ряд функцій. До основних з
них належить захист членів соціуму від негативних наслідків дії механізмів
ринкової економіки, забезпечення високого рівня добробуту, реалізація права
людини на гідну працю для працездатних, забезпечення економічної, соціальної
та політичної стабільності у суспільстві, створення відповідних умов для розвитку
особистості. Основними інструментами реалізації таких цілей є справедливий
перерозподіл доходів між різними соціальними верствами і групами населення за
допомогою прогресивного оподаткування, планування соціально-економічного
розвитку, соціальна політика, розвиток інститутів громадянського суспільства та
його контроль за діяльністю державних інституцій, рівність перед законом,
формування системи моральних цінностей, їх дотримання всіма громадянами
країни.
Отже, теоретичні положення економічної теорії щодо поліпшення рівня
життя населення, інституціонального забезпечення його соціального захисту
знайшли своє втілення в концепції соціальної держави, в якій відобразилися ідеї
24

поєднання вільного ринку зі справедливим розподілом та принципом соціального
вирівнювання, які належать до базових цінностей сучасності: справедливість,
рівність, право на гідне існування членів соціуму.
Поняття «соціальний захист населення» було введене в науковий оборот і
почало широко використовуватись з середини минулого століття. Нині воно
широко вживається в економічній, політологічній, соціологічній та юридичній
науковій літературі. Аналітично-критичне вивчення публікацій з питань
соціального захисту населення свідчить, що в сучасній вітчизняній та зарубіжній
літературі зафіксовано багато підходів, точок зору щодо визначення його
сутності.
Однак досвід зарубіжних країн свідчить про те, що така система
економічної самозабезпеченості формується не сама собою. Деякі автори,
критично оцінюючи такий підхід до визначення соціального захисту населення в
умовах ринкової економіки, правомірно підкреслюють, що вона (система
матеріальної самозабезпеченості) можлива за наявності певних макроекономічних
передумов, які торкаються всіх членів суспільства. Створення таких передумов –
це одна з функцій держави в межах її діяльності з регулювання економіки [4, с. 57
– 58].
Соціальний захист населення є дієвим у тому разі, коли забезпечується
соціально-економічний добробут, економічна самостійність, самореалізація і
певний соціальний статус індивіда, його фізичне й духовне благополуччя та
душевний комфорт. Це стосується не тільки соціально вразливих верств, а в
першу чергу працездатного населення. Цілком зрозуміло, що досягнення
соціального добробуту можливе за умови зайнятості людини продуктивною
працею, гідної оплати цієї праці, наявності інститутів, які забезпечують відповідні
умови та захист прав і свобод людини.
«Соціальний захист населення» як поняття через його різне сприйняття
постсоціалістичною спільнотою вживається науковцями й практичними
працівниками в більшості випадків з різним змістовним наповненням та
розумінням. Безумовно, є й такі категорії державних діячів і пересічних громадян,
25

які оперують даним терміном без проникнення і розуміння його сутності та
змісту, оскільки в них немає відповідної потреби в цьому. Однак для економічної
науки суттєвою методологічною передумовою теоретичного осмислення
наукового поняття «соціальний захист населення» має бути чітке визначення його
сутності. Наукове трактування, об‘єктивність у поєднанні з конкретністю
дозволять сформувати дієву систему соціального захисту населення в тому числі і
в транзитивній економіці.
Серед визначень соціального захисту населення привертають увагу ті, в
яких він постає як явище. «Соціальний захист населення, – зазначається в одній з
робіт, – це явище, котре включає сукупність дій з боку держави, регіональної
влади, муніципалітету, громади, локальної спільноти, окремих спонсорів щодо
сприяння життєвому функціонуванню населення, окремих громадян» [13, с.5].
Заходами соціального захисту є надання грошової соціальної допомоги, завдяки
чому людина захищена від голоду, допомоги в забезпеченні житлом та інших
нематеріальних видів допомоги, наприклад, підтримка підприємців в організації і
веденні бізнесу, правова допомога громадянам і та ін. В даному разі і сутність, і
зміст даного поняття ґрунтуються на описі його зовнішніх ознак, котрі завжди
постають як доволі динамічний та мінливий аспект соціально-економічних
відносин та реалій господарської діяльності. На наш погляд, сутність цього
поняття прихована за його зовнішніми атрибутивними проявами, хоча, з іншого
боку, кожне з них є важливим, тобто вони прямо або опосередковано пов‘язані з
його сутністю. Поданий цими авторами перелік заходів соціального захисту
населення не розкриває його сутності, оскільки вони є зовнішньою, поверховою
стороною соціально-економічних відносин. Такий підхід до розуміння
соціального захисту населення, на наш погляд, не несе конструктивного начала, а
його використання можливе при здійсненні різноаспектних досліджень
прикладного характеру цього феномену.
Здійснений аналіз дефініцій соціального захисту населення свідчить, що це
поняття не має усталеного академічного визначення. Різні автори, наукові школи
позначають цим терміном, хоча й споріднені, але далеко не однакові поняття.
26

Таблиця 1.2.
Систематизація трактування поняття «соціальний захист населення» в працях
вітчизняних та зарубіжних науковців
№ Зміст поняття «соціальний захист населення» Автор
з/п
1 2 3
1 Комплекс правових, економічних та соціальних гарантій, що Абакумова Н.Н.
забезпечують кожному працюючому право на безпечну працю,
збереження здоров‘я в процесі праці, захист і підтримку
працівників та їх сімей у випадку тимчасової втрати
працездатності на виробництві, медичну, соціальну і професійну
реабілітацію.
2 Система законодавчих, економічних, соціальних і соціально- Антип'єв А.Г.
психологічних гарантій, що надають працездатним громадянам рівні
умови для підвищення свого добробуту за рахунок трудового
вкладу, економічної самостійності і підприємництва, а непрацездатним і
соціально-вразливим верствам – переваги у користуванні
суспільними фондами споживання, в прямій матеріальній
підтримці у вигляді допомоги, стипендії та інших виплат, у
зниженні податків.
3 Система, яка включає сукупність інститутів і заходів Баранник Л.Б.
спрямованих на захист уразливих соціальних груп від соціальних
ризиків
4 Система державних заходів щодо забезпечення належного Бендасюк О.
матеріального та соціального становища громадян у разі
виникнення несприятливих умов, а саме повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття
з незалежних від них обставин, а також у старості та
інших випадках, передбачених законодавством України.
5 Важлива функція соціальної держави, яка полягає у практичній Болотіна Н.Б.
діяльності державних органів та органів місцевого
самоврядування, а також недержавних закладів щодо реалізації
соціальної політики, спрямованої на забезпечення
життєдіяльності громадян і досягнення гідного життєвого рівня.
27

7 Система активних та пасивних заходів захисту з боку держави, які Дараганова Н.В.
спрямовані на запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту
при настанні певних несприятливих для особи
обставин (ризиків).
8 Сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві для Лагутін В.Д.
забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і
духовного життя населення.
9 Комплекс організаційно-правових та економічних заходів, Лібанова Е.,
спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства за Палій О.
конкретних економічних умов.
10 Це політика держави по забезпеченню конституційних прав і Малахова Ж.Д.
мінімальних гарантій людині незалежно від місця проживання,
національності, статті, віку.
11 Багаторівнева система економічних, соціальних та правових Михайлевська І.М.,
відносин по управлінню соціальними ризиками суспільства для Неліпович О.В.
ліквідації їх небажаних наслідків та забезпечення належного
рівня життя населення.
12 Діяльність щодо попередження, пом‘якшення та скасування Новікова О.Ф.
факторів соціального ризику.
13 Комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, гарантованих Халецька А.А.
державою по відношенню до окремих верств населення.
14 Соціальний інститут репрезентований сукупність правових норм, Холостова Є.І.
покликаних вирішувати певні соціальні та економічні проблеми.
14 Захист людей, їх життя, здоров‘я тощо в ситуаціях, які мають різне Концепція (осн.держ.
походження. пол.) НБУ

До першої групи трактовок поняття «соціальний захист населення»
належать механічне змістовне розширення його проявів.. Другу групу складають
визначення сутності соціального захисту населення з акцентулізацією та
абсолютизацією ролі держави в забезпеченні цього захисту в процесі виконання
нею відповідних функцій. До третьої групи слід віднести визначення з
редакційною безадресністю відносно суб‘єктів й об‘єктів, заходів та дій щодо
соціального захисту населення .
28

На жаль неконструктивним для наукового аналізу, на наш погляд, є і
визначення цього поняття в ряді нормативних державних актів, зокрема, в
Концепції (основах державної політики) національної безпеки України, де
соціальний захист населення розглядається як захист людей, їх життя, здоров‘я
тощо в ситуаціях, які мають різне походження. В наведеній редакції соціальний
захист трактується досить широко. В ньому не конкретизуються ситуації, в яких
людина потребує відповідного захисту, види останнього, що нами відмічалося
вище.
У вузькому значенні соціальний захист розуміють як комплекс
безпосередніх конкретних заходів економічного, правового й організаційного
характеру для підтримки найбільш соціально вразливих верств населення, перш
за все, підтримки від негативних проявів та наслідків асиметричних процесів
перехідного періоду під час реформ і руху до ринку [28, с. 377]. Близьким до
цього є визначення соціального захисту як комплексу державних заходів
економічного і правового характеру із забезпечення гарантованого державою
мінімального рівня адресної матеріальної підтримки соціально вразливих верств
населення в період економічних перетворень (перехід до ринкових відносин) і
пов‘язаного з ним зниження їхнього рівня життя [31, с. 315].
Згідно з авторською концепцією дослідження проблеми з таким розумінням
сутності соціального захисту важко погодитись. Адже після утвердження
ринкових відносин не зникнуть ризики втрати роботи, тимчасової
непрацездатності, захворювання та ін. В країнах з розвиненою ринковою
економікою, в умовах усталених ринкових відносин також мають місце
банкрутства підприємств, періодичні зменшення обсягів виробництва, що в
кінцевому підсумку негативно впливає на добробут населення та свідчить про
об‘єктивну потребу його соціального захисту. Тому важливою ознакою сучасних
ринкових відносин є наявність системи соціального захисту населення, яка
постійно якісно вдосконалюється разом із розвитком економічної системи та
суспільства в цілому.
Звужене розуміння соціального захисту населення спостерігається і в тих
29

випадках, коли цей процес спрямовується лише на ті категорії населення, які
тимчасово безробітні або постійно потребують матеріальної підтримки та
організаційної допомоги (соціально вразливі верстви населення).
Водночас соціальний захист населення частиною дослідників правомірно
розглядається як багатоаспектне поняття, що нами вище було аргументовано.
Згідно з таким теоретико-методологічним підходом, він трактується як система
принципів, методів, законодавчо встановлених державою соціальних гарантій,
заходів та відповідних закладів, які забезпечують надання оптимальних умов
життєдіяльності, задоволення потреб, підтримку життєзабезпечення і діяльного
існування особи, різних соціальних категорій і груп. По-друге, як сукупність дій,
заходів держави і суспільства, спрямованих проти ситуацій ризику в нормальному
житті громадян, таких як хвороби, безробіття, старість, інвалідність, смерть
годувальника та інші [31, с.315 ]. Такий підхід до трактування соціального
захисту населення відображає об‘єктивні реалії його функціонування і розвитку
та відкриває широкі можливості для дослідження цього поняття в
міждисциплінарному зрізі.
Здійснений аналіз свідчить про еволюцію поглядів вітчизняних і зарубіжних
науковців щодо розуміння природи та визначальних характеристик соціального
захисту населення, в процесі якої сформувалось декілька підходів визначення
його сутності. Впадає в око те, що в кожному з них відображена практична
діяльність більшості економічно розвинених держав світової спільноти у сфері
соціального захисту населення. Ці підходи зачіпають широке коло проблем
економічного, політичного, організаційного, соціального, правового характеру,
котрі досліджуються представниками економічної науки, соціології, політології,
права в контексті здійснення соціального захисту населення. Це є свідченням
багатогранності соціального захисту як суспільного феномену та підводить до
думки про необхідність дослідження його проблем в більш широкому вимірі.

1.2. Передумови та рушійні сили формування і розвитку системи
соціального захисту населення
30

Поява та існування системи соціального захисту населення як складової
життєдіяльності людської спільноти пов‘язані з багатьма подіями, явищами,
процесами, котрі перебувають між собою у певних причинно- наслідкових
зв‘язках. При цьому слід виходити з того, що причина появи та існування того чи
іншого феномену в розвитку суспільства пов‘язана з наслідком так, що коли вона
з‘являється, неминуче з‘являється і наслідок. І навпаки, якщо причина відсутня,
то не буде і наслідку. Тому виявлення і дослідження властивостей і зв‘язків, котрі
притаманні соціальному захисту населення, дозволяє розкрити об‘єктивність його
появи та існування на певному етапі розвитку економічної системи.
Намагання обґрунтувати необхідність та об‘єктивність існування
соціального захисту населення в сучасному суспільстві певними причинами має
місце в ряді робіт. Дехто з авторів пов‘язує наявність соціального захисту
населення з реалізацією принципів соціальної справедливості: «В умовах
соціально орієнтованої економіки утвердження принципів соціальної
справедливості здійснюється шляхом формування системи соціального захисту»
[38, с.62]. Не викликає сумніву, що такий захист населення – це реальний продукт
соціально орієнтованої ринкової економіки і його складова та спрямований на
утвердження реальної соціальної справедливості. Водночас таке загальне
твердження потребує деталізації.
Так, ряд науковців вважають, що необхідність наявності соціального
захисту населення в постсоціалістичних країнах викликане становленням
ринкової економіки. «Соціальний захист населення у вузькому значенні, - як
вважають окремі автори – це комплекс цілеспрямованих конкретних заходів
економічного, правового і організаційного характеру для підтримки найбільш
вразливих прошарків населення, і, перш за все, від негативних наслідків процесів
перехідного періоду d проведенні реформ і руху до ринку…» [92, с. 243-244].
В цілому поділяючи цю думку, слід зазначити, що, хоча ринкова економіка
має певні переваги, їх реалізація породжує низку негативних соціально-
економічних процесів і явищ. Останні притаманні не тільки періоду становлення
ринкової економіки. Вони постійно супроводжують функціонування і розвиток
31

цієї економічної системи. Звідси виникає необхідність виявити ключові
причини, які обумовлюють об‘єктивну потребу в соціальному захисті населення
і кореняться в економічній природі капіталістичного суспільства та дії,
притаманних йому економічних законів.
Аналіз системи соціального захисту населення, на наш погляд, правомірно
здійснювати на основі переліку соціальних ризиків, котрі дають суб‘єкту підстави
для набуття ним права на відшкодування безпосередніх втрат. У своїй основі вони
мають загальновизнані міжнародні стандарти, якими передбачається перелік
реальних обставин, що потребують від суспільства компенсації матеріальних і
моральних втрат, понесених ринковим суб‘єктом, після їх настання. Цей перелік
збільшувався в процесі усвідомлення суспільством об‘єктивної необхідності їх
реальної компенсації, потребує приведення їх у певну систему. Проведене
узагальнення основних ознак соціальних, економічних та інших ризиків, поданих
у науковій літературі, дозволяє нам певним чином їх класифікувати (рис. 1.1.).
Така класифікація соціальних ризиків дозволяє більш комплексно та
адресно здійснювати науково-теоретичний аналіз соціальних ризиків, що
дозволить не тільки поглибити уявлення про їх характер та джерела, а й обрати
найбільш результативні та адресні заходи породженим ними наслідкам.
В контексті аналізу цих положень, думається, правомірно погодитись з
авторами, які підкреслюють тезу, що під ризик безробіття та
неплатоспроможності більшою мірою підпадають групи населення, котрі
перебувають у невідповідних професійно-кваліфікаційних умовах [45, с.56]. Адже
це досить очевидні та масові явища. У більш теоретично аргументованому аспекті
відзначимо, що дія законів попиту та пропозиції на ринку праці об‘єктивно
генерує ряд економічних та професійних ризиків, що стало природним явищем
ринкових економік, а також породжує відповідні обмеження економічного й
соціального благополуччя у значної частини населення на тому чи іншому етапі
функціонування національності економіки.
32

Рис. 1.1 Змістовно-функціональна класифікація соціальних ризиків
Водночас прийняття суб‘єктом ринкових відносин рішень щодо здійснення
ним конкретного вибору в даній ситуації досить часто приносить і позитивні
результати. Тому категорію ризику слід сприймати, визначати і враховувати як в
теоретичній, так і практичній діяльності з позиції розв‘язання дилеми: «втрата»
(програш) – «набуття» (виграш). Зрозуміло, що такий підхід до розв‘язання
проблеми має здійснюватись на основі теоретичної концепції теорії «суспільного
вибору».
Найбільш широко та повно ці категорії характеризують підприємницьку
діяльність, яка органічно пов‘язана з високими рівнями економічного ризику і
тому тут результат діяльності і з «плюсом», і з «мінусом» вважається нормою.
Одним з визначальних осередків зростання впливу факторів ризику є
науково-технічний прогрес, який формує нову систему орієнтацій суспільного
33

виробництва та життєдіяльності людини, радикально змінює вимоги до
підприємницької діяльності. В умовах постійних науково- технологічних змін
суттєво актуалізується потреба у творчих, новаторських, часом і ризикованих
рішеннях, в тому числі й потреба в пошуку принципово нових рішень, а також
таких, які раніше навіть не застосовуваних та неординарних шляхів розв‘язання
складних завдань як у виробничій сфері, так і в наданні послуг. За такої ситуації
збільшується ймовірність зростання кількості ризиків та їх поширення на значну
частину функціонуючих суб‘єктів. Одночасно посилюється потреба в формуванні
ефективного інституційного механізму для зменшення негативних, деструктивних
наслідків, проявів різних видів і форм ризиків.
Таким чином, соціально-економічний розвиток пов'язаний з явищами
ризику, втрати, надбання, вибору, котрі широко використовуються при його
дослідженні, в тому числі, і проблем захисту населення та в конкретних умовах
його функціонування.
При аналізі об‘єктивних передумов соціального захисту населення за
ринкових умов особливо важливо враховувати неоднорідність, неізотропність
соціально-економічного розвитку, повноту ринку як складного полісистемного
утворення, яке залежить від повноти елементів самої економічної системи. Їхні
кількісні та якісні параметри у визначальній мірі детермінують характер та види
потреб населення. При цьому мається на увазі рівень найбільш повного
задоволення потреб суспільства в товарах і послугах. Але, як відомо, ринковий
механізм щодо такого розв‘язання цієї проблеми не спрацьовує, якщо населення
не забезпечене відповідним платоспроможним попитом. Крім того, абсолютна
передача задоволення потреб в освіті, охороні здоров‘я тощо в руки приватного
капіталу може деформувати і часто деформує принципи соціальної
справедливості, що є однією з досить актуальних проблем в забезпеченні
соціальної захищеності за ринкових умов господарювання.
Подальше дослідження соціального захисту населення, з нашої точки зору,
логічно передбачає декілька суттєвих акцентів в цьому аналізі. Перший з них
пов'язаний з розкриттям рушійних сил необхідності виникнення, функціонування
34

і подальшого удосконалення соціального захисту населення як важливої
складової економічної системи. На наш погляд, визначальним детермінантом
виникнення цього суспільного інституту є його безпосередня зорієнтованість на
задоволення потреб та інтересів громадян.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що задоволення різноманітних
потреб людей, будучи спрямованим на забезпечення їхнього добробуту,
обґрунтовано постає як рушійна сила виникнення та розвитку соціального захисту
населення у складі економічної системи. Останнє аргументується тим, що кожний
крок соціально-економічного розвитку супроводжується вдосконаленням
суспільних потреб шляхом кількісних і якісних змін в їх структурі, є домінантно
реальною умовою забезпечення дієвості механізму соціального захисту. Реальний
прогрес, як свідчить вся історія людства, у задоволенні економічних потреб, що
було вже нами констатовано, визначається розвитком економічної системи та
якістю відповідної регуляторної політики держави.
Пріоритетність потреб та інтересів у ролі рушійних сил соціального захисту
населення в умовах глобалізації, на відміну від попередніх етапів розвитку
економіки відображає, по-перше, об‘єктивність не тільки їх кількісного зростання
та якісного вдосконалення, а й включення до переліку повсякденних запитів
широких верств населення, по-друге, прогрес технологічного способу
виробництва та нагромаджений економічний потенціал країн, що створює
можливості для забезпечення суспільно прийнятного рівня добробуту населення,
по-третє, державну політику щодо конвергенції інтересів усіх суб‘єктів соціально-
економічних відносин, яка спрямована на упередження суспільних конфліктів та
розширення програм соціальної відповідальності бізнесу. За таких умов державна
політика у сфері соціального захисту населення розширює свій формат до
системи надання соціальних послуг, трансформуючись у невід‘ємний атрибут
національних економічних систем, відбиваючи рівень їх соціалізації.
Важливим аспектом трактування соціального захисту населення як
суспільної потреби, на нашу думку, сприяє розмежуванню двох складових його
функціонування і розвитку. Перша з них полягає в тому, що він спрямований на
35

забезпечення певного рівня задоволення потреб людини. Функціонально така
складова цього інституту має унеможливлювати або зменшувати соціальні й
економічні деформації та диспропорції в життєдіяльності окремої особи,
домогосподарства і суспільного відтворення в цілому. В даному сенсі суспільна
значущість цього захисту спрямована на відтворення людини як біосоціальної та
економіко-соціальної особи, формування та підтримання мотиваційного
механізму продуктивної праці, ефективного розвитку економіки, раціонального
забезпечення гарантій стабільності людського життя, підвищення його якості і
благополуччя, запобігання відтворення хронічної бідності, оптимізацію
соціального навантаження на економіку, що в комплексі убезпечує індивіда від
різного роду загроз.
Друга складова цього інституту постійно розширює та інтенсифікує коло
зв‘язків діючих суб‘єктів, посилює їх взаємозалежність та збільшує кількість
чинників та форм впливу на агентів економічних відносин. Внаслідок цього
вдосконалюється суспільна природа індивідів, більш повніше утверджуються в
них позитивні соціальні якості. Це веде до нагромадження в людині людського
(гуманності, солідарності, відповідальності перед суспільством та іншого) та
убування проявів егоїзму, зажерливості, байдужості до долі інших, що в
кінцевому підсумку відображає процес соціалізації життя членів суспільства. З
іншого боку, оскільки потреба в соціальному захисті внутрішньо іманентна
природі людини, то вона виступає визначальним чинником доцільної поведінки
«людини економічної». З огляду на останнє така потреба є внутрішнім збудником
активності окремого суб‘єкта. Доречно погодитись з тезою, що потреби мають
усвідомлений характер, завжди переломлюються у свідомості людей, бо на
відміну від сил природи «в історії суспільства діють люди, які обдаровані
свідомістю, чинять обдумано або під впливом пристрасті, ставлять собі певні цілі.
Тут ніщо не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети» [52, с. 282].
Отже, задоволення потреб в процесі соціального захисту включає
усвідомлену діяльність людей та приведення в дію інтересів. У зв‘язку з цим
підкреслимо, що сукупні характеристики інтересів як економічної категорії
36

полягають в тому, що вони виражають об‘єктивну необхідність активної позиції
суб‘єктів соціально-економічних відносин при задоволенні всього розмаїття
потреб. В реальній практиці інтереси часто виходять на перший план, коли
досягнуто певного рівня задоволення потреб. Для одних це «законні посягання»
на такий рівень споживання і життя, який уже сформувався в суспільстві, для
інших – намагання якісно змінити умови життя. Тобто в інтересах закладений
момент заперечення, неприйняття тих загальних умов життєдіяльності, які
можуть сприйматися окремою особою, соціальною прошарком, верствою або
класом як неприйнятні та неадекватні їхнім уявленням. Звідси випливає
активність окремої особи, певної соціальної групи, класу щодо самозахисту та
захисту стану свого добробуту в разі виникнення загрози його погіршення.
В інтересах також віддзеркалюються відносини нерівності, які
сформувалися в суспільстві, наявність елементу зіставлення рівня життя окремих
осіб чи інших верств, структур. Тому інтереси породжують найважливіші
стимули до дій, які одночасно є рушійними силами суспільного розвитку в
цілому. Все це слід враховувати як в усталеній, так і в транзитивній економіці.
Адже інтереси – це реальні збудники, каталізатори перетворювальної діяльності
тієї або іншої соціальної спільноти, які найсуттєвіше впливають на її економічну
та соціально-політичну поведінку, визначаючи найважливіші дії та акції.

1.3. Варіативність моделей національних систем соціального захисту
населення
Теоретичні напрацювання та практика регулювання соціально- економічних
процесів в країнах з розвинутою ринковою економікою є ілюстрацією того, як
формувалися, функціонують, удосконалюються та діють сучасні національні
системи соціального захисту населення. Потреба в існуванні такої системи зі
своєю специфікою, відчувається в кожній країні, незалежно від тієї чи іншої
форми політичної влади в ній. Сама ідея такого захисту людини не піддається
сумніву, але його формування і розвиток залежать від багатьох факторів:
наявності матеріальних і фінансових ресурсів, економічної та соціальної політики
37

держави, інституційного забезпечення, податкової спроможності різних верств
населення, рівня його добробуту, участі приватного сектору в цьому захисті.
Особливо актуальним є врахування дії цих факторів в процесі трансформації
соціального захисту населення в постсоціалістичних країнах.
В контексті нашого дослідження слід враховувати, що суспільний лад в
постіндустріальних країнах включає такі основні складові: політичну демократію,
регульовану ринкову економіку і систему соціального захисту населення. Остання
спрямована на забезпечення певного рівня добробуту різним категоріям
населення. Такий суспільний устрій згідно з цілями та своїм якісним змістом
отримав серед західних фахівців назву «держави загального добробуту» або
«соціальної держави». В процесі суспільної еволюції модель соціального захисту
населення постає не лише як практичний результат існування певної концепції,
аналог системи зв‘язків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації
провідного задуму певних суб‘єктів наукової, політичної та господарської
діяльності, а й засіб, форма передбачення тенденцій подальшого, більш
віддаленого функціонування та розвитку того чи іншого об‘єкта. Можливості
такого використання моделей значно зросли з появою математичних, числових
методів виразу економічних та соціальних взаємозв‘язків, що дозволяє визначати
та прогнозувати різні можливі, за даних умов, варіанти становлення,
функціонування та розвитку як окремих змінних елементів моделі, так і її в
цілому.
При цьому становлення та розвиток соціального захисту населення, його
«кристалізація» у вигляді сучасних моделей відбувається під впливом різнобічних
теоретичних напрямків економічної думки. Це стосується, в першу чергу,
постулатів різноманітних шкіл і течій економічної науки щодо сукупності форм і
методів цілеспрямованого впливу на суспільне відтворення для його стабілізації,
забезпечення економічного зростання, пристосування до умов, котрі постійно
змінюються, але детермінують основи соціальної захищеності широких верств
населення.
У зв‘язку з цим доцільно розглянути національні моделі соціального
38

захисту населення, критично оцінити можливості використання прийнятних для
українських умов механізмів їх функціонування й модернізації, враховуючи
теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних науковців, а також практику
застосування.
В нині діючих моделях соціального захисту населення постіндустріальних
країн, поряд з певними теоретичними постулатами, віддзеркалюється рівень їх
соціально-економічного розвитку, наявний економічний потенціал, дія соціально-
політичних та культурологічних чинників. Однак загальновизнаною є наявність
спільних рис і принципів побудови цих моделей в сучасному глобалізованому
світі. Зазначене дозволяє, з одного боку, їх диференціювати, виокремити
відповідні моделі цього захисту як певну цілісність, а з іншого – визначити та
охарактеризувати спільні риси.
При аналізі наукового доробку вітчизняних та зарубіжних науковців щодо
класифікації нині діючих моделей соціального захисту населення у якості
критерія, вважаємо правомірним використовувати спосіб організації
функціонування цього суспільного інституту. Так, у працях українських
науковців впадає в око те, що їх підходи до типологізації моделей соціального
захисту населення співпадають при наявності деяких відмінностей в назвах. В
цьому аспекті, наприклад, Борецька Н.П. виокремлює німецьку, шведську,
американську та українську моделі [11, с.33-34]. Інші автори виділяють три типи
національних моделей соціальної держави та їх складових соціального захисту
населення: ліберальну або англосаксонську, скандинавську або соціал-
демократичну, консервативно європейська соціальна держава [7, с.279 - 280].
Отже, бачимо, що в цьому аспекті дослідження важливої наукової проблеми
відсутні елементарні вказівки на відповідні критерії віднесення моделей
соціального захисту населення щодо понятійної типологізації.
Серед зарубіжних науковців привертають увагу підходи до типології
моделей соціального захисту населення англійського теоретика з соціальних
проблем та соціального регулювання Р. Тітмусса. Згідно їхнього якісного
наповнення та умов реалізації він, відповідно, виділяє: маргінальну (залишкову),
39

інституційно-розподільчу та модель індустріальних досягнень [262, р.78].
В маргінальній та моделі індустріальних досягнень привертає увагу
домінування пасивного характеру соціальної політики держави, що проявляється
у вибірковості соціально-захисних дій, їх спрямованості на певну частину
населення та компенсаційність соціальних виплат.
Інституційно-розподільчий варіант моделі соціального захисту населення
використовується в ряді скандинавських країн. Її засадничими елементами (в
теоретичному контексті) є перерозподільча частина, котра зорієнтована на
утвердження доступності членів суспільства до економічних благ і соціальних
послуг. Державна система соціального добробуту розглядається в цій моделі як
інтегральний інститут, суттєвою функцією якого є надання соціальних послуг
поза межами ринку. Об‘єктом захисту стає все населення країни.
У відповідності з функціональною спрямованістю цієї моделі
диференційована матеріально-фінансова допомога надається на рівні нормального
соціального стандарту. Економічна основа інституційно- розподільчого варіанту
соціального захисту населення формується шляхом державного перерозподілу
ресурсів від найбільш заможних верств населення до менш забезпечених. На
відміну, наприклад, від маргінальної моделі, використання якої передбачає
забезпечення економічним суб‘єктам, що стають об‘єктами соціального захисту,
мінімуму задоволення потреб, перерозподільча частина спрямована на
згладжування соціальної нерівності. Реалізація останньої хоча б частково
належить до найбільш актуальних проблем для нинішнього етапу соціально-
економічних трансформацій в Україні.
Інституційна частина цієї моделі ґрунтується на тому, що людські потреби
сприймаються суспільством як нормально інституціоналізовані та визнані
соціально відповідальною державою за рівень добробуту своїх громадян. Це одна
з форм, що дозволяє за допомогою опосередкованих методів регулювання
пом‘якшує провали ринкової економіки.
З цього логічно випливає, що функціонування та розвиток цієї моделі
соціального захисту населення ґрунтується на втіленні в життя таких
40

основоположних ідей соціально-інституціонального напряму економічної теорії
як соціальний контроль над економікою, починаючи від внутрішньо- фінансового
корпоративного рівня до організації такого контролю на макрорівні за активної
участі держави. Змістовно підтверджується теза, що на економічний розвиток
значний вплив справляють позаекономічні фактори у вигляді соціально-
психологічних та політичних інститутів.
Інша особливість цієї моделі полягає в її спрямованості на упередження
можливого випадіння особи із соціуму та застосування максимуму засобів
залучення людини в суспільне виробництво. Це є характерною ознакою того, що
на відміну від попередніх моделей така модель віддзеркалює не пасивний, а саме
активний тип соціальної політики.
Досить яскравим прикладом позитивної результативності використання
інституційно-розподільчої моделі соціального захисту населення слугують
досягнення Данії, яка в цьому аспекті виходить у лідери в порівнянні зі Швецією.
В цій країні вже традиційно ліквідована злиденність, майже відсутня бідність і
різка диференціація рівня доходів між соціальними групами. Питома вага
населення, котре отримує доходи нижче 50% середнього рівня по країні, складає
7% порівняно з 10% в Європейському Союзі. Частка витрат на соціальну сферу
3
становить біля /4 державного бюджету [56, с.37-38]. Це дозволяє жителям цієї
країни бути більш задоволеними досягнутим добробутом порівняно з
громадянами інших країн світової спільноти.
В західній літературі є інші підходи до конкретних варіантів моделей та
їхніх назв. Так, близьку за змістовними характеристиками класифікацію моделей
соціального захисту населення запропонував датський соціолог Г. Еспінг-
Андерсен, котра базується на критерії «сімейної схожості». У відповідності з цим
він виокремлює чотири моделі, котрі презентують чотири групи країн з
переважно європейськими підходами до соціального захисту населення:
1) англосаксонська (або залишкова) модель соціального захисту,
що характерна для Великобританії, США, Австралії та Нової Зеландії;
2) консервативна (корпоративна) модель соціального захисту, яка
41

набула поширення в Австрії, Німеччині та Франції;
3) скандинавська (або модерна) модель соціального захисту, що
запроваджена в Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії;
4) латинська модель соціального захисту, котра реалізується в
Іспанії, Португалії, Греції та Італії [263, р.250].
В теоретичних напрацюваннях Г. Еспін-Андерсена щодо типології моделей
соціального захисту населення також використовуються соціально- економічні
доктрини і конкретна діяльність політичних партій, котрі перебували або
перебувають при владі, беруться до уваги розміри соціальних виплат та
особливості забезпечення добробуту в окремих країнах світу [263, р.211].
В контексті загального аналізу проблем соціального захисту населення та
його різних моделей в реальній практиці правомірно вказати як на один з
можливих шляхів його трансформації на визначення Г. Еспінг-Андерсеном так
званих режимів соціального захисту населення: ліберальний, консервативно-
корпоративістський та соціально-демократичний, проранжувавши їх від
найменших прихильників державного соціального захисту до його найбільш
палких прибічників. При цьому моделі соціального захисту населення
розмежовуються за світоглядно-політичним спектром [54, с.109].
В трактуванні ліберального варіанту моделі соціального захисту населення
привертає увагу дія механізмів ринкової саморегуляції, панування в економіці
приватної власності на фактори виробництва та характер принципів економічного
лібералізму, що спричиняє незначний перерозподіл ВВП через державний бюджет
та обмежене державне регулювання функціонування й розвитку економічної
системи та соціальної сфери. Соціальна захищеність ґрунтується на тісному
взаємозв‘язку між економічною та соціальною політикою, що передбачає
продуктивну зайнятість населення, розвинену систему соціального страхування,
фонди якого формуються за рахунок страхових внесків роботодавців та
безпосередніх працівників. Соціально-захисні дії суб‘єктів цієї моделі
спрямовуються на підтримку індивіда поза ринком праці при орієнтації державної
допомоги на статус «останньої надії», яка ще інколи не має комплексного,
42

активного та універсального характеру, притаманного громадським організаціям.
Саме нині державним інститутам варто перебрати на себе функції
першочергового втручання та контрольного оцінювання конкретної життєвої
ситуації індивіда, котрий потребує соціального захисту.
У консервативно-корпоративістській моделі соціального захисту
населення рівень захищеності особи залежить від тривалості трудової діяльності й
соціального страхування, величини страхових сплат та віку працівника. При
певній варіативності цього типу моделей соціального захисту їй притаманна
постійна увага з боку державних інститутів до безперервного вдосконалення
структури зайнятості і підтримання ринку праці у функціонально спроможному
стані. При цьому велике значення надається мобільності найманої праці як
особливому елементу ринкової системи, котрий забезпечує динаміку ринку праці.
Крім загальноприйнятих підходів у сфері соціального захисту відповідно до
Рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) має місце виокремлення
соціально- економічних проблем деяких груп населення (люди похилого віку,
інваліди, жінки, які мають неповнолітніх дітей, молодь, мігранти) та гарантується
надання кожній особі допомоги для подолання кризи, викликаної структурними
змінами в економіці. Соціальна підтримка, здійснювана за рахунок коштів
державного бюджету, є допоміжним джерелом соціального захисту тих, хто
внаслідок відсутності або недостатності страхового стажу не отримує страхові
соціальні виплати.
Прикметною рисою цього варіанту моделей соціального захисту населення
є те, що вирішальна роль у їх здійсненні належить державному, недержавному та
неформальному секторам національної економіки. Фінансова основа соціального
захисту населення формується за рахунок страхових внесків підприємців та
працівників. Відповідальність за збереження коштів професійних страхових
фондів теж покладена на органи управління та підприємців.
Поєднання засад солідарності та частіше субсидіарності в консервативній
моделі сприяло формування «соціальної держави», в якій правова, економічна і
соціальна системи діють на засадах соціального забезпечення, під яким
43

розуміється можливість уникнути матеріально- фінансових обмежень для індивіда
в досягненні соціальної справедливості та соціальної рівності.
Значні успіхи мали місце у соціально-економічному поступі ряду країн, які
обрали консервативну модель соціального захисту населення. Зокрема, вони були
досягнуті завдяки вдалому вибору соціально-економічної стратегії розвитку
суспільства, у якій органічно поєднувались принцип свободи ринку з принципом
соціальної компенсації. Сама ж стратегія ґрунтувалась на етичних засадах
індивідуалізму (забезпечення всіх прав і свобод громадян), солідарності,
субсидіарності (результативне перетікання коштів від більш успішних до менш
успішних агентів). Одним з найважливіших варіантів побудови цієї моделі є
принцип рівних можливостей, під яким розуміють рівні як стартові умови, так і
можливості ведення економічної діяльності. Забезпечення результативного
функціонування останньої в ринковій економіці є одним з найважливіших завдань
держави. Цей вплив здійснюється за допомогою формування результативної
системи управління національною економікою з активним використанням
ринкових регуляторів (насамперед конкуренції) і створенням на державному рівні
ефективної системи соціального захисту громадян країн. У тому разі, коли
наслідки дії ринкового механізму в соціальному аспекті є негативними,
спрацьовує контрольна функція держави. Тут економічна політика держави є
підтримуючою та забезпечуючою стосовно соціальної політики.
Для соціал-демократичної моделі соціального захисту населення
притаманне те, що при забезпеченні функціонування та розвитку останньої
регуляторна діяльність державних інститутів спрямовується на мінімалізацію
соціальних проблем населення та максимізацію надходжень до бюджету.
Досягається це за допомогою податково-трансфертного механізму, тобто коли в
процесі перерозподілу коштів через державний бюджет, наприклад, у Швеції
перерозподіляється 2/3, у Данії – понад 3/5, а Фінляндії – більш 1/2 валового
внутрішнього продукту [57, с.36]. При цьому великі корпорації не тільки
сплачують податок на прибуток (близько 70% балансового показника), а й
відраховують значні кошти в пенсійний фонд та у фонди соціального та
44

медичного страхування. Близькі проаналізовані моделі соціального захисту
населення до відповідних макроекономічних параметрів і в інших економічно
розвинених країнах світу.
Для варіантів латинської моделі соціального захисту населення
притаманна мінімізація юридичних прав на соціальний захист, залежність
соціальної політики від економічної, причому перша має пасивний характер та
орієнтована на компенсацію втрат мінімального доходу населення країни. Функції
соціального захисту покладені на волонтерський та неформальний сектори, котрі
діють на засадах допоміжності, клієнтизму та патронату. Функціонування цієї
моделі передбачає, наприклад, наявність при церковних громадах структур, які
опікуються наданням благодійних, соціальних медичних та інших послуг
парафіянам. За таких умов роль держави у наданні соціальної допомоги
мінімальна і вибіркова, рівень соціальної захищеності населення є відносно
низьким, провідна роль у її забезпеченні належить сім‘ї та доброчинним
організаціям.
Заслуговує окремої уваги американський варіант ліберальної моделі
соціального захисту населення. В США втілена в життя система відповідного
захисту, яка ґрунтується на індивідуальному прагненні корисності за умови
верховенства закону, коригування якої здійснюється шляхом державного
економічного регулювання, підконтрольного виборцям. В системі регулювання
національної економіки головний акцент переноситься на ринкові регулятори
економічних процесів і зводиться до використання правових й опосередкованих
методів з метою створення «правил гри» та сприятливих умов для розвитку
бізнесу. Слід брати до уваги й те, що США – єдина економічна та військова
наддержава, інтереси якої у світі повсякчас неухильно зростають. Громадяни
США традиційно вірять в американську винятковість, у те, що на Сполучені
Штати покладено особливу місію захищати і поширювати свободу на всю земну
кулю.
На формування американського варіанту моделі соціального захисту
населення суттєвий вплив мало те, що традиційно в цій країні шанують важку
45

працю, підприємництво, інновації й кар‘єрне зростання, яке ґрунтується на
особистих заслугах. Історично, на відміну від Швеції, США були країною низьких
податків, зростання кількості робочих місць з орієнтацією на розвиток малого
бізнесу, суспільством, у якому сім'я, благодійні організації, місцеве
самоврядування та приватний сектор були і залишаються набагато важливішими,
ніж федеральний уряд.
Американський варіант моделі соціального захисту населення формувався у
країні протягом тривалого часу, починаючи з розрізнених форм надання допомоги
нужденним, що притаманне будь-якій державі, до стратегії всебічного розвитку
людських ресурсів, підвищення конкурентоздатності носіїв робочої сили на ринку
праці, створення умов для реалізації їхнього трудового, інтелектуального,
підприємницького потенціалу.
Доречно підкреслити, що створення дієвої системи соціального захисту
населення США було нерозривно пов‘язане з виходом економіки з Великої
депресії. З цією метою конгрес США прийняв у червні 1933 р. підготовлений
адміністрацією президента закон про відбудову (відновлення) національної
промисловості. Згідно з цим законом було встановлено максимальний робочий
тиждень, проголошено право працівників на колективний договір та організацію
профспілок.
В нинішніх умовах державна політика соціального захисту населення США
ґрунтується на ідеях неолібералізму, котрий за оцінками українських науковців на
початку 80-х років минулого століття перетворився у своєрідний «мейнстрім», у
панівне економічне вчення, наділене
«гіперглобаілістами» майже магічними властивостями в удаваному забезпеченні
ефективного, прискореного і успішного соціально-економічного зростання і
розвитку [59, с.60].
Японська модель соціального захисту населення є складовою ринкової
економічної системи з неідеальною конкуренцією та базується на общинно-
обмеженому прагненні до збільшення індивідуальної корисності, на приватній
власності, узгодженні оплати праці, результатів відсоткових ставок та обмінних
46

курсів валют.
У ній культивуються дійові варіанти сучасного менеджменту з орієнтацією
на максималізацію розвитку і використання потенціалу людини. За основу в ній
покладено формування сприятливого соціально- психологічного клімату в
трудовому колективі, партнерських стосунків між керівниками фірм і їх
працівниками, прищеплення останнім ставлення до структури, де вони працюють,
як до своєї родини. Фірми здійснюють значні виплати своїм працівникам на певні
соціальні цілі, широко використовують різноманітні матеріальні та морально-
психологічні стимули до високопродуктивної праці.
Соціальний захист населення Японії базується на широкому й постійному
використанню досягнень науково-технічного прогресу у виробництві, націленості
на інновації та завдяки високопродуктивній праці робітників і службовців. Японія
належить до тих економічно розвинених країн світу, де суспільну цінність
становлять кваліфікація та вміння працівників, таланти людей, їх
поінформованість, а серед них пріоритетне значення мають знання, інтелект,
цінності інформаційно-духовного порядку, що забезпечило лідерство цій країні у
світовій економіці та ефективну соціальну захищеність своїх громадян.
Таблиця 1.3.
Соціальні реформи в КНР в 1990-2007 роки

Роки Цілі Масштаби охоплення
1990, 1997 Пенсійне забезпечення формально і Приблизно 50%
неформально зайнятого міського населення
населення (із 48,17 млн.осіб у 1990
р. до 122,5 млн. осіб у
2003 р.)
1993 Страхування від безробіття формально 2009 р. – 326,5 тис. осіб
зайнятого міського і сільського
населення
1996, 2007 Медичний захист працюючого 2006 р. – 28% міських
населення у місті (як мінімум, 20 юанів жителів,
на 1 особу) 2008 р. – відповідно,
47

понад 60% (26 млн. осіб)
1999 Гарантоване мінімальне забезпечення 23 млн. осіб
найбідніших домогосподарств у місті
2002 (для міського Субсидії для пенсіонерів 361 млн. осіб сільського і
населення), 2009 (для міського населення
сільського
населення)
2003 Відшкодування витрат на медичне Майже 100% покриття
обслуговування для сільського
населення (як мінімум, 30 юанів на 1
особу)
2006 Гарантоване мінімальне забезпечення 52 млн. осіб
найбідніших домогосподарств у
сільській місцевості
Джерело: 60, с.78
Серед країн світової спільноти привертає увагу значний прогрес у побудові
держави загального добробуту в ряді країн Азії, зокрема, в Китаї шляхом
здійснення соціально орієнтованих реформ (табл. 1.3.).
Моделям соціального захисту населення в країнах Азії, які прийнято
називати «конфуціанськими» притаманні такі характеристики:
- сильна держава з масштабним державним сектором;
- економічний розвиток як найвища мета державної політики;
- боротьба з бідністю як стратегія соціально-економічної
політики;
- підпорядкованість соціальної політики економічній;
- достатньо низький рівень соціальних витрат у ВВП;
- сильна залежність добробуту і безпеки індивідів від сімейних
цінностей;
- орієнтація на якісні інститути і ліберальну державну політику у
сфері підприємницької діяльності;
48

- делегування частини повноважень у сфері соціального захисту
організаціям суспільного сектору 60, с.71.
Таким чином, викладене вище свідчить про різноманітність моделей
соціального захисту населення, в тому числі європейських.
Систематизовані та узагальнені характеристики використовуваних моделей
соціального захисту населення представлені в табл. 1.4.
Таблиця 1.4.
Видові ознаки моделей соціального захисту населення

Домінуючі елементи моделей соціального захисту
Економічні засади населення
Тип ринко- Принцип Цільова спря- Характерні риси моделей
вого гос- регулювання мованість дер- соціального захисту населення
подарю- економіки жавних програм
вання
1 2 3 4 5
Англосаксонська
Поєднання різних Змішана Викорис- Створення Еквівалентність, тобто інди
форм власності при економі- тання пере- умов для роз- відуальна соціальна відпові
провідній ролі при- ка Важно так витку підприє- дальність особи і обмежена,
ватної, висока ефек- Тичних ме мниц-тва але загальна відповідальність
тивність суспільного тодів держави за підтримання мі-
виробництва, незна- німальних доходів; адрес-
чна частка державно- ність; вибірковість
го сектора в економі
ці
Консервативна
49

Оптимальне поєд- Соціальне Довгостро- Захист інтере- Передбачає узгодження інте-
нання різних форм ринкове кове програ- сів громадян всієї ресів спільноти, єдність її
власності, висока господар- мування країни завдань та стандартів поведі-
ефективність суспі- ство нки. Субсидіарність ґрунту-
льного виробництва, наявність ється на вирішенні соціальних
держаного проблем на низовому рівні при
сектора допоміжній ролі органів
економіки центральної влади. За таких умов
існує реальна можли- вість розв
язувати більшість
соціальних проблем сус-
пільного буття
атинська
Поєднання різних форм Змішана Ринково- Захист інтере- сів Індивідуальна соціальна від-
власності, наявність економі- ка державне великого бізнесу повідальність особи у поєд-
державного сектора в регулюван- ня нанні зі взаємодією з най-
економіці, середній економі- ки ближчою інституцією (сім‘я,
рівень ефек- тивності родичі, сусіди, місцева гро- мада,
суспіль- ного насамкінець система соціального
виробництва страхування); допоміжність,
клієнтивізм, патронажність,
нескоорди-
нованість, несистемність,
мінімальне охоплення

Водночас слід мати на увазі, що нині діючі моделі соціального захисту
населення в економічно розвинених країнах світу формувалися і розвивалися в
процесі складної взаємодії економічних, політичних, соціально-культурних,
національно-ментальних факторів, притаманних різним суспільним системам.
Важливою рисою моделей соціального захисту населення в економічно
розвинених країн світу є наявність спільних тенденцій у їх розвитку означених
терміном «конвергенція». В соціально-економічній літературі ці тенденції
охарактеризовані як необхідність розвинених країн в процесі індустріального та
постіндустріального стану розвитку вирішувати практично однакові соціально-
економічні проблеми. Так, на систему державного страхування у Великій Британії
50

мала вплив система такого страхування Німеччини. У свій час відома доповідь
У.Беверіжда стала дорожньою картою не тільки для Британського уряду, а й для
європейських країн. Якщо на початку етапу індустріалазації актуальними були
проблеми захисту працівників від економічних і соціальних ризиків, забезпечення
житлом тощо, то в нинішніх умовах з усією гостротою постали проблеми старіння
населення, низький рівень народжуваності, зростання видатків на соціальна
допомогу, що потребує суттєвої модернізації в цих країнах механізмів
соціального захисту населення. Це стосується в першу чергу податкової політики
держав Європейського Союзу.
Конвергенція підходів до використання інструментів податкового
регулювання соціально-економічного розвитку проявляється у зміненні позицій
непрямого оподаткування, перекладенні основного навантаження прибуткового
оподаткування на фінансово забезпечені групи населення за допомогою кореляції
прогресивного механізму справлення податку з доходів фізичних осіб, оптимізації
використання регулятивних можливостей корпоративного податку шляхом
зниження базових ставок оподаткування в окремих країнах і адаптації системи
податкових пільг до нових економічних реалій 61, с.82. Причому має місце
впровадження в національну практику оподаткування тих інструментів, які
позитивно себе зарекомендували в інших країнах.
Аналіз наукових публікацій з питань конвергенції національних моделей
соціального захисту населення в постіндустріальних країнах виявив усталену
тенденцію зростаючої конвергенції національних моделей соціального захисту
населення забезпечення рівноваги між ринком і соціальними цілями суспільства,
розвиток інститутів соціального партнерства і соціальної інклюзії, уніфікацію
соціальних стандартів, а також до розбудови солідарно-корпоративної системи
соціальних послуг та державно-приватного партнерства.
Підсумовуючи викладене слід підкреслити, що економічною основою
результативних моделей соціального захисту населення в постіндустріальних
країнах є те, що вони не лише подолали енергетичні, структурні та інші кризи, а й
шляхом широкого використання досягнень науково-технічної революції постійно
51

оновлюють техніку, впроваджують інноваційні технології у виробництво,
здійснили комп‘ютеризацію та інформатизацію суспільства, перейшовши на
новий технологічний спосіб виробництва, перетворили знання та інформацію у
джерела соціально-економічного зростання, органічно поєднуючи економічну
ефективність, екологічну безпеку і соціальну складову. В глобальному масштабі
відбувається перехід від двомірної еколого-економічної системи цінностей до
трьохмірної соціоеколого-економічної на засадах збалансованого співіснування
суспільства, його економічних і природних систем. За таких умов новий
парадигмальний етап розвитку систем соціального захисту населення потребує
приведення в дію механізмів вторинного перерозподілу ВВП, трансформації
національних податкових систем, використання інструментів інвестування
людського розвитку та відтворення людського капіталу.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Теоретичний дискурс системи соціального захисту населення свідчить, що у
вітчизняній та зарубіжній соціально-економічній літературі має місце досить
широке трактування цієї категорії.
Критичний аналіз концептуальних підходів до визначення суті та еволюції
категорії «соціальний захист населення» свідчить, що серед них найбільш
перспективними для подальшого розвитку теорії і практики соціального захисту
населення є концепція, у відповідності з якою він є системним утворенням і
включає сукупність інститутів, функціонування і розвиток котрих спрямовані на
захист членів суспільства від соціальних ризиків.
Концептуально в такому разі соціальний захист населення постає як
система, яка постійно трансформується і здатна підтримувати себе в стані
високого рівня організованості та порядку. В процесі дослідження встановлено,
що йдучи від тотожного, суттєвого у проявах функціонування, перехід до
виявлення відмінностей і багатоманітності на етапах еволюції соціального
захисту населення, відкриває значні можливості для об‘єднання загального,
аналізу процесу формування його внутрішньої цілісності, інституційної структури
52

з чітко окресленим суспільними функціями. В такому разі певною мірою
реалізується міждисциплінарний підхід до дослідження цього суспільного
феномену.
В межах сутнісних характеристик соціальний захист населення постає як
масштабна соціально-економічна система, котра охоплює сукупність відносин
між суспільством та соціально вразливими верствами соціуму з приводу
отримання ними економічних благ (соціальні виплати, допомоги, компенсації,
пільги, податкові знижки та кредити) для забезпечення існуючих у країні
соціальних стандартів через діяльність відповідних інститутів (соціальні гарантії,
соціальні стандарти, соціальні нормативи, державні та громадські організації,
фонди і установи, а також корпорації і міжнародні інституції). Трактування цієї
категорії як системного утворення дозволяє зосередитись на феномені розвитку,
виявити етапи останнього, наявність таких його характеристик як єдність та
взаємодія складових, наступність, стрибкоподібність та суперечливість.
Системно-історичний контекст дослідження цього суспільного феномену
дозволяє уникнути однобічного трактування сутності соціального захисту
населення, а залучення в якості предмета наукового аналізу інститутів цього
захисту відкриває широкі можливості для вивчення з використанням теоретичних
засад інституціонізму.
З позицій інституціональної теорії соціальний захист населення постає як
суспільний інститут конкретно-історичної форми організації і регулювання
соціально-економічних відносин. Він є результатом предметно- перетворювальної
діяльності людини спрямованої на облаштування умов своєї життєдіяльності. Як і
кожний суспільний інститут соціальний захист населення є багатовекторною
структурою, яку люди накладають на свої взаємовідносини, визначаючи у такий
спосіб стимули, поряд з іншими обмеженнями, які отримують межі вибору та
задають рамки функціонування економіки протягом певного часового лагу.
Аналіз змісту об‘єктивних передумов та рушійних сил формування
розвитку соціального захисту населення свідчить про те, що нормальні умови
життєдіяльності окремої особи, груп і верств населення та суспільства в цілому,
53

порушуються внаслідок дії об‘єктивних економічних законів капіталу та
економічними й соціальними ризиками. Що породжує суперечності в
економічних умовах життєдіяльності як окремих членів суспільства, котра
проявляється в їх неспроможності задоволення потреб власними зусиллями. В
найбільш загальному вигляді це протиріччя розв‘язується через механізми
соціального захисту населення, динамічно удосконалюваного на основі
формування якісного економічного потенціалу країни.
Встановлено, що існування соціального захисту населення є потребою
внутрішньою іманентною цілям суспільного відтворення і постає як форма
суспільного буття, спосіб організації спільної діяльності людей. Носіями цієї
потреби є окремі особи, домогосподарства, соціальні групи і прошарки населення
в межах даного суспільства і суспільство в цілому. Відповідно, проблеми її
задоволення вирішуються, як на мікрорівні шляхом задоволення потреб окремого
індивіда, домогосподарства, соціальних груп і прошарків населення, так і на мезо-
та макрорівні. Соціальний захист населення визначається не тільки як важливий
етап розвитку людської цивілізації, але й як умова та наслідок збагачення
сукупності суспільних потреб.
Дослідження варіативності та тенденцій розвитку сучасних моделей
соціального захисту населення засвідчило, що при наявності відмін в
національних моделях цього суспільного інституту, їм притаманні спільні риси і
принципи побудови. Спільною тенденцією розвитку національних моделей цього
захисту є їх конвергенція, зумовлена необхідністю вирішувати однаковий набір
соціально-економічних проблем взаємовпливів. Водночас, для моделей
соціального захисту населення постіндустріальних країн притаманні відміни у
розподілі соціально-економічної відповідальності за долю людини між
суспільством (державою) і самою людиною. В одних моделях цього захисту
держава бере на себе максимум відповідальності за життєдіяльність людей, в
інших – така відповідальність покладається в основному на саму людину. Однак,
в кінцевому підсумку, виходять з того, що економічне зростання, соціально-
економічний розвиток суспільства в кожній країні забезпечується людьми. Їх
54

соціальний захист є не останнім чинником, дія якого спонукає до продуктивної,
високоефективної діяльності
Порівняльний аналіз та критичне осмислення змістовних характеристик
національних моделей соціального захисту населення свідчить про те, що кожна з
них перебуває в стані постійних трансформації.
55

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В ТРАНЗИТИВНІЙ
ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1. Тенденції та проблеми соціальної захищеності населення за умов
трансформації соціально-економічних відносин в Україні

В інституційно-правовому вимірі соціальний захист населення являє собою
конституційне і законодавче забезпечення всього комплексу прав і свобод
людини за конкретних соціально-економічних умов кожної країни. Так, в статті
46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний
захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або
тимчасової втрати безробіття, з незалежних від них обставин. В законодавчих
актах зафіксовані основні параметри соціального захисту населення на певному
етапі розвитку економічної системи. Остання завжди перебуває в стані постійних
багатовекторних змін під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Особливою
динамікою таких змін характеризується транзитивна економіка, що проявляється
не тільки у сфері соціально- економічних, а й правових відносин у формі внесення
змін і доповнень у чинне законодавство. З огляду на останнє можна твердити, що
інституційно- правовій основі соціального захисту населення притаманна
процесуальність. Водночас в кожний період часу можна зафіксувати результати
конкретної діяльності сукупності інститутів соціального захисту населення в цій
царині. В такому розумінні можна констатувати, що соціальна захищеність це
результати функціонування інститутів соціального захисту населення, який
характеризує його стан за певний період часу.
Аналіз та узагальнення напрацювань вітчизняних і зарубіжних науковців,
міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів у сфері соціального
захисту населення дозволяють застосувати сукупність базових параметрів, за
допомогою яких можна визначити стан соціальної захищеності громадян України
в нинішніх умовах. (рис. 2.1).
56

Захищеність
економічних та
Захищеність від соціальних прав і
соціально- свобод
економічної
нерівності

Захищеність у сфері Захищеність
соціального і Соціальна соціального розвитку
навколишнього захищеність особи
середовища населення
Захищеність фізичного Захищеність Захищеність у сфері
та соціально-економіч- життєвого рівня і зайнятості та ринку
ного відтворення якості життя праці
людських ресурсів

Рис. 2.1. Склад базових параметрів соціальної захищеності населення.
Джерело: розроблено автором

Проте нормативно-правове забезпечення соціального захисту саме по собі
виражає лише декларування цілей, прагнення суспільства до забезпечення
певного рівня добробуту його членів. Без необхідного рівня ресурсного
забезпечення (певних масштабів та економічної ефективності національного
виробництва) формується розрив між законодавчими нормами та програмними
цілями соціального захисту – з одного боку, і фактично досягнутими показниками
рівня, якості життя населення та характеристиками його соціальної захищеності –
з іншого. В свою чергу, якість інститутів соціального захисту (до складу яких
входять і нормативно правові акти та стандарти у відповідній сфері взаємодії
суспільства й держави) визначає, якою мірою економічний потенціал суспільства
використовується для вирішення завдань соціального розвитку і підвищення рівня
соціального захисту зокрема.
Уявлення про роль окремих складових системи забезпечення соціального
захисту населення можна дати наступна схема (Табл. 2.1)

57

Табл. 2.1

Роль ресурсного та інституціонального забезпечення соціального захисту
населення
Складові РЕСУРСНІ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ
забезпечення Масштаби та Якість інститутів, що регламентують
соціального продуктивна сила напрями та способи використання ресурсів,
захисту ресурсів, виділених виділених для вирішення завдань
соціального захисту
населення суспільством для
Програмно- Норми, правила,
вирішення завдань
цільові процедури і стандарти,
соціального
(декларативні) що регламентують
захисту
індикатори діяльність установ,
причетних до соціального
захисту
Роль таких Визначають Виражають Виступають формою
складових як економічний уподобання узгодження бажаного і
чинники потенціал, який має суспільства, досяжного, обмежують
досягнутого суспільство для бажані для нього доступ до соціального
рівня соціальної вирішення завдань пріоритети захисту в разі нестачі
захищеності соціального функціонування ресурсів для реалізації
населення захисту (слугує системи декларованих цілей цієї
визначенню соціального системи, чи навпаки –
досяжного для захисту, полегшують, коли наявні
суспільства на суспільний вибір з ресурси залишаються в
певному етапі його поміж досяжних надлишку відносно
розвитку рівня альтернатив щодо декларованих цілей
соціальної спрямування
захищеності ресурсів в
населення) конкуруючи за
них сфери
соціального
захисту
Фактори, що 1. економічна 1. функціонуван 1. Скерована
визначають ефективність ня політичної прагненням власної
вплив таких національної системи; вигоди адаптація
складових на економіки; 2. структура учасників діяльності
досягнутий 2. характер потреб суспільства установ соціальної сфери
рівень інститутів, що (як сума потреб (соціального захисту) до
соціальної регламентують індивідів); ресурсних умов своєї
захищеності процеси вилучення 3. традиції діяльності – з одного
населення ресурсів із суспільства щодо боку, та державної
комерційної сфери способів їх політики – з іншого)
та їх передавання задоволення (в
для вирішення межах
58

завдань індивідуального,
соціального чи колективного
захисту споживання)
* - розроблено автором
Нажаль, сучасна Україна являє яскравий приклад суттєвого розриву між
декларованими цілями і пріоритетами функціонування економіки й реальними
масштабами її результатів та характером їх розподілу між соціальними групами.
При цьому такі розриви відображають як об‘єктивно заданими виробничими
можливостями, так і особливостями та недоліками інститутів, що регламентують
процедури розподілу суспільного продукту між індивідами, соціальними групами
та функціональними напрямами використання.
Зокрема, події останніх років в Україні, такі як радикальне зростання
субсидій домогосподарствам для покриття видатків на комунальні послуги та
опалення житла свідчить не стільки про соціальну спрямованість дій уряду,
скільки про катастрофічне становище системи оплати праці, пенсійного
забезпечення та незадовільний рівень соціальних гарантій. Оскільки саме останнє
зумовило ситуацію, коли мільйони родин, зокрема й зайняті з достатньо високою
кваліфікацією, виявились неспроможні самостійно задовольняти свої базові
потреби й опинились в принизливій й руйнівній для людського розвитку
залежності від державної соціальної політики.
Нехтування описаним вище другим аспектом соціального захисту є родовою
ознакою вітчизняної соціальної політики: замість сприяння підвищенню
професійної й соціальної мобільності населення, підвищенню розмірів заробітків
широких верств населення, підвищенню віддачі від інвестицій в людський
капітал, український уряд надає перевагу нарощуванню обсягів соціальних
трансфертів на тлі руйнації національних механізмів соціальної мобільності. Така
політика сприяє перетворенню населення на маргіналізований контингент,
залежний від державних структур в задоволенні навіть базових потреб і тому
позбавлений економічних передумов для формування дієвих інститутів
громадянського суспільства, нездатний поставити під суспільний контроль
діяльність державних інститутів і припинити їх використання як джерела
59

політичної ренти і збагачення афілійованих з державними посадовцями
бізнесових структур.
Відповідно, надалі спробуємо охарактеризувати національну модель
соціального захисту населення України визначивши притаманні для неї форми і
пріоритети вирішення цих чотирьох фундаментальних суперечностей.
Національні форми їх вирішення проявляються в незліченній кількості аспектів й
характеристик суспільного життя, проте масштаби та проблематика цієї роботи
дозволяє нам сфокусуватись лише на деяких найбільш значущих, на нашу думку,
аспектах, що виражають засадничі пріоритети функціонування національної
системи соціального захисту.
Для ілюстрації цих аспектів ми використаємо традиційні для вітчизняної
статистики індикатори соціального стану населення в Україні за останні роки
(див. табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Динаміка соціальних індикаторів рівня життя населення України
за 2000–2014 рр.
Н№ай мп/епн ування показників та Роки
одиниці їх вимірювання 2000 2008 2010 2012 2013 2014
1 2 3 4 5 6 7 8
1. Економічні показники
1.1 Середньомісячна 230 1806 2239 3026 3265 3480
номінальна
зарплата працівників, грн.
1.2 Співвідношення 35,4 29,4 39,6 36,2 35,3 35,0
мінімальної та
середньої місячної
заробітної плати, %
1.3 Рівень мінімальної – – 6,68* 6,58* 6,91* 7,3
погодинної
заробітної плати, грн.
Заборгованість із виплати
1.4 заробітної плати у 3184 1501 2476 3991 3959 –
розрахунку на одного
отримувача
(на 1.01.01 наступного
року), грн.. (*у середньому
за рік)
2. Демографічні показники
2.1 Рівень народжуваності на 7,8 11,0 10,8 11,4 11,1 –
1000
мешканців, осіб
60

2.2 Рівень смертності на 1000 15,4 16,3 15,2 14,5 14,6 –
мешканців,
осіб
Середня очікувана
2.3 тривалість життя, років 66,3 68,3 70,4 71,2 71,4 71,4
усього 62,8 62,5 65,3 66,1 66,3 66,2
- чоловіки
- жінки 74,1 74,3 75,5 76,0 76,2 76,4
Природний приріст
населення (на 1000
2.4 наявного населення): -7,8 -5,3 -4,4 -3,1 -3,5 –
всього населення -6,6 -3,8 -3,3 -2,2 -2,7 –
- у містах
у сільській місцевості -9,6 -8,3 -6,7 -5,1 -5,4 –
-
2.5 Відносні показники 0,50 0,67 0,71 0,76 0,76 –
депопуляції
населення (відносних
одиниць)
3. Зайнятість населення
Рівень безробіття
3.1 – офіційно зареєстрованих
за методологією МОП, (%) 11,6 6,4 8,1 7,5 7,2 9,3
– перебуває на обліку, тис. 2744,0 1425,1 1785,6 1657, 1576,5 1847,6
осіб 2
3.2 Середня тривалість 23 11 12 11 10 18,9
незайнятості
(міс.)
3.3 Навантаження на одно 17 10 9 11 11 14
вакантне
робоче місце, осіб
3.4 Кількість 1084,0 1084,0 744,5 764,4 541,9 494,6
працевлаштованих, тис.
осіб
Питома вага, працюючих
неповний робочий день (у
3.5 % середньооблікової 29,2 10,6 16,1 8,3 8,9 10,9
кількості штатних
працівників відповідного
виду діяльності)
4. Пенсійне забезпечення населення
4.1 Всього пенсіонерів, тис. 14530 13819 13721 1382 13640 13533
осіб 1
4.2 Середньомісячний розмір 68,9 316,2 1032,6 1253, 1470,7 1526,1
пенсії, 3
грн.
4.3 Кількість працюючих 1815,4 1951,2 1960,5 1865, 1798,1 –
пенсіонерів, 1
тис. осіб
61

4.4 Частка в обліковій кількості 13,8 17,3 17,8 17,4 17,2 –
працівників, %
4.5 Розмір мінімальної пенсії за 30 509 709 842 890,2 949
віком,
грн.
Відношення середньої
4.6 пенсії до середньої 42 49 46 41 27 44,1
номінальної заробітної
плати, %
5. Житлові умови населення
Забезпечення житлом
2
5.1 населення, м /особу 20,7 22,8 23,3 23,7 23,8 –
- місто 19,3 21,4 21,8 22,1 22,1 –
- сільська місцевість 23,5 25,8 26,4 27,2 27,5 –
5.2 Загальна площа введеного в 5558 10496 9339 1075 11217 –
2
експлуатацію житла, тис. м 0
5.3 Кількість сімей та одинаків, 28869 - - - 5182 2963
які
одержали житло та
поліпшили свої житлові
умови у міських
поселеннях, державний
житловий фонд
кооперативне житло 1908 - - - 476 –
відносно загальної кількості
тих, хто перебував на
квартирному 1,6 1,3 0,9 0,7 0,6 0,4
обліку %
6. Показники соціальної напруги
Коефіціенти злочинності та
6.1 судимості, кількість 1147 843 1102 - 1239 –
виявлених
злочинів, на 100 тис.
населення
6.2 Кількість засуджених на 466 317 368 357 270 232
100 тис.
наявного населення
* в середньому за рік

Для виправдання надзвичайно низьких розмірів соціальних стандартів в
Україні (мінімальної заробітної плати, неоподатковуваного мінімуму доходів,
прожиткового мінімуму, який виступає основою визначення соціальних допомог)
традиційно використовують тезу про обмеженість фінансових ресурсів бюджету.
62

Проте, значно рідше, в спеціальній літературі піднімається питання ефективності
використання тих коштів бюджету, що виділяються на вирішення завдань
соціального захисту.
Відповідно, гіпотеза про те, що занижені розміри стандартів соціального
захисту в Україні, зумовлені, як мінімум, не лише нестачею бюджетного
фінансування, а й недоліками його використання, має емпіричні підтвердження.

Таблиця 2.3
Характеристики повноти використання економічного потенціалу суспільства при
встановленні розмірів мінімальної зарплати в країнах ОЕСР і в Україні
В річній розмірності в
доларах США за ПКС за 2014р. Ранг країни за
Відношенн відношенням
ВВП на
я МЗП до МЗП до ВВП
Мінімальна душу населення
Країни душового на душу
ЗП ВВП, % населення
Австралія 21387 43929,86 48,68 7
Бельгія 22323 42578,23 52,43 4
Канада 17152 44057,24 38,93 16
Чілі 6998 22345,96 31,32 19
Чехія 7651 30407,45 25,16 24
Естонія 7554 26945,75 28,03 21
Франція 20919 38847,45 53,85 2
Греція 10900 25877,12 42,12 12
Угорщина 9227 24720,55 37,33 18
Ірландія 21404 48755,08 43,90 11
Ізраїль 12880 33229,63 38,76 17
Японія 15175 36426,30 41,66 13
Люксембург 25628 97661,94 26,24 23
Мексика 2125 17107,91 12,42 25
Нідерланди 23412 47662,52 49,12 6
Польща 11026 24744,46 44,56 10
Португалія 11676 28392,59 41,12 14
Словаччина 8394 27711,48 30,29 20
Словенія 15677 29962,67 52,32 5
Іспанія 13374 33211,27 40,27 15
Туреччина 11038 19199,50 57,49 1
Великобританія 18674 39762,13 46,96 9
США 15080 54629,50 27,60 22
Німеччина 21771 45802,12 47,52 8
Україна 4583 8665,49 52,89 3

63

Показово також, що ціла низка країн ОЕСР, що мають незрівнянно вищі
показники ВП на душу населення характеризуються дуже близьким
співвідношенням мінімальної зарплати до душового ВВП (наприклад Бельгія, де
цей стандарт диференційований і становить 52,4% душового ВВП, Австралія –
48,7%, Нідерланди – 49,1%, Словенія – 52,3%, Німеччина – 47,5%). Якщо ж
врахувати також, що за експертними оцінками близько 40% вітчизняної
економіки перебуває в тіньовому секторі, отже не враховуються в даних про ВВП
на душу населення, хибність першого враження про порівняно інтенсивне
використання Україною своїх економічних можливостей при встановленні
соціальних стандартів стає безсумнівним.
Наведений аналіз свідчить, що, по-перше, з урахуванням співвідношення
мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму, вітчизняне суспільство значно
гірше використовує свій економічний потенціал для вирішення завдань
соціального захисту (зокрема встановлення мінімальних гарантій оплати праці)
навіть порівняно з багатьма країнами ОЕСР. Отже, причини недоліків вітчизняної
системи соціального захисту не лише в нестачі фінансових ресурсів бюджету, а й
в недоліках політики, що не спрямована на підвищення незалежності населення
від соціальних програм уряду, а надає перевагу пасивним і малоефективним
компенсаціям недостатньої соціальної мобільності населення й віддачі від
інвестицій в людський капітал.
Також погіршує якість соціального захисту населення України й існування
заборгованості з виплат заробітної плати, тенденція до зменшення якої впродовж
2000–2007 рр. була перервана кризовими процесами в економіці. Незважаючи на
деяке зменшення її обсягів вона стала хронічною (див. додаток Б) і перетворилася
на постійно діючий чинник погіршення стану соціальної захищеності наших
громадян.
Зауважимо, що аналіз рівня соціальної захищеності населення за
усередненими показниками не дозволяє врахувати вплив диференціації оплати
праці за регіонами та залишає за межами дослідження проблеми регіонів із
суттєво нижчим за середні показники рівнем оплати праці.
64

Статистика свідчить, що рівень оплати праці характеризується значними
відмінностями в регіональному розрізі (табл.2.4).
Таблиця 2.4
Динаміка середньомісячної заробітної плати штатних працівників по регіонах
України за 2000–2013 роки*
Нараховано штатному працівнику (грн.)

2000 2008 2011 2012 2013
Україна 230,13 100 1 806 100 2 633 100 3 026 100 3265 100 14,1
Вінницька 158,95 69,1 1404 77,7 2 074 78,7 2 432 80,3 2650 81,1 16,7
Волинська 149,84 65,1 1380 76,4 1 994 75,7 2 339 77,2 2580 79,0 17,3
Дніпропетровська 213,32 118,8 1876 96,2 2 790 105,9 138 103,7 3336 102,1 12,2
Житомирська 164,06 71,3 1404 77,7 2 071 78,6 2 269 78,2 2561 78,4 15,6
Закарпатська 172,02 74,7 1453 80,4 2 069 78,5 2 351 77,6 2533 77,5 14,7
Запорізька 289,47 125,8 1812 99,6 2 607 99,0 2 927 96,7 3142 96,2 10,8
Івано-Франківська 188,20 81,8 1543 85,4 2 213 84,0 2 539 83,9 2679 82,0 14,2
Київська 241,33 104,9 1852 102,3 2 761 104,8 3 157 104,3 3351 102,6 13,9
Кіровоградська 169,79 73,8 1428 79,0 2 114 80,2 2 428 80,2 2608 80,0 15,4
Луганська 232,37 101,0 1769 97,9 2 742 104,1 3 090 102,1 3337 102,2 14,3
Львівська 196,44 85,4 1570 86,9 2 244 85,2 2 578 85,1 2789 85,4 14,2
Миколаївська 227,41 98,8 1621 89,7 2 448 92,9 2 822 93,2 3094 119,5 15,7
Одеська 235,78 102,5 1633 93,7 2 387 106,8 2 700 85,2 2947 90,2 12,5
Полтавська 219,98 95,6 1661 89,8 2 481 94,2 2 850 94,1 2988 91,5 13,5
Рівненська 172,73 75,1 1523 84,3 2 211 83,9 2 575 85,0 2844 87,1 16,4
Сумська 193,57 84,1 1472 81,5 2 177 82,6 2 503 82,7 2702 82,7 14,0
Тернопільська 134,96 58,6 1313 72,7 1 871 71,0 2 185 72,2 2359 72,2 17,6
Харківська 230,20 100,0 1679 92,9 2 407 91,4 2 753 90,9 2975 91,1 12,9
Херсонська 172,76 75,1 1375 76,1 1970 74,8 2 269 74,9 2464 75,4 14,3
Хмельницька 155,75 67,7 1429 79,1 2 075 78,8 2 425 80,1 2641 80,8 16,9
Черкаська 175,03 76,1 1459 80,7 2 155 81,8 2 508 82,8 2682 82,1 15,3
Чернівецька 157,01 68,2 1402 77,6 1 985 75,3 2 329 76,9 2484 76,0 14,1
Чернігівська 176,54 76,7 1370 75,8 1 974 74,9 2 308 76,2 2504 76,6 14,2
м. Київ 405,07 176,0 3074 170,2 4 012 152,3 4 607 152,2 5007 153,3 12,3
Про недостатній рівень використання наявних економічних можливостей
для поліпшення якості соціального захисту населення свідчить і падіння довіри
населення до органів державної влади зокрема і суспільних інститутів загалом.
Незадовільний стан соціальної захищеності особи посилює взаємну
недовіру між найманими робітниками і роботодавцями, іншими суб‘єктами
економічних відносин та державою, переводить взаємодію між ними із площини
соціального партнерства в стан антагоністичного протистояння і боротьби,
у % до середнього
рівня по економіці
у % до середнього
рівня по економіці
у % до середнього
рівня по економіці
у % до середнього
рівня по економіці
у % до середнього
рівня по економіці
2013 р.
по відношенню до
2000р. (рази)
65

породжує зростання невдоволеності змістом відносин у системі ―людина-
влада, основою якої слугує зневажання потреб та інтересів широких
верств населення. Слід наголосити, що зміст відносин у системі
«людина-влада» визначається авторитетом і репутацією останньої та тісно
пов‘язаний з таким феноменом як довіра до її інститутів. Якщо довірою не
наділяються різні професійні та соціальні групи, якщо суспільство не відчуває
довіри до влади, а вона відповідає йому взаємністю, якщо підприємці не
довіряють один одному, то суспільний капітал, замість того, щоб
примножуватися, руйнується [146, с.15-16]. Оскільки світосприйняття людей
переносить образ довіри до влади та умови, в яких протікає їх життєдіяльність, то
погіршення або поліпшення соціальної захищеності населення відповідно знижує
або підвищує довіру до владних структур.
Динаміка довіри до основних державних інститутів в Україні представлена
в таблиці 2.5. Дані таблиці свідчать про неухильне падіння довіри до основних
державних інститутів нашої країни. Значною мірою ця тенденція породжена
такими проявами низького рівня соціальної захищеності наших співгромадян як
низька оплата праці, хронічна заборгованість з її виплат, високий рівень
безробіття, масова бідність населення, різко поляризована за прибутками і рівнем
життя соціальна структура суспільства корупція, порушення законності прав
громадян.
Таблиця 2.5
Рівень довіри до державних інститутів в Україні в 2000–2013 рр.
(середній бал)*
Роки
2000 2008 2010 2012 2013
Міліції 2,3 2,4 2,3 2,1 1,9
Прокуратурі - 2,4 2,3 2,1 2,0
Судам - 2,4 2,3 2,1 1,9
Президентові 2,7 2,5 2,5 2,2 2,1
Верховній Раді 2,1 2,3 2,4 2,0 1,8
Уряду 2,4 2,4 2,6 2,1 1,9
Місцевим органам влади 2,7 2,5 2,5 2,4 2,2
Армії 3,1 3,0 3,0 2,8 2,6
66

До цього слід додати незавершеність реформування пенсійної системи, охорони
здоров‘я тощо. Між тим, соціоекономічна категорія, довіра належить до базових
умов стабільного функціонування та розвитку економічної системи, відіграє
провідну роль у мобілізації соціуму до конструктивних дій щодо модернізації
соціально-економічних відносин.
Розширення ресурсного забезпечення соціального захисту безпосередньо
збільшує потреби державного бюджету, примушуючи шукати додаткових
надходжень, підвищуючи податковий тиск на бізнес. Результатом цього можуть
стати зменшення економічної активності підприємців (згортання виробництва та
інвестиційної діяльності), отже зменшення бази оподаткування, що в свою чергу,
підштовхує уряд до інфляційного фінансування соціальних видатків. Інфляція,
знецінюючи номінальні доходи, знов ставить перед урядом завдання індексації
соціальних стандартів і нормативів, отже – спонукає до розширення ресурсної
бази.
Таблиця 2.6
Динаміка економічних та соціальних індикаторів результативності
соціального захисту населення України

Індекс
Індекс реального Індекс споживчих Частка доходів
реальної ВВП на душу цін (до зведеного
Рік заробітної населення (до попереднього бюджету у
плати (до попереднього року), % ВВП,
попереднього року), % %
року) %
2003 115,2 110,2913 105,2 28,16
2004 123,8 112,9537 109 26,52
2005 120,3 103,4553 113,5 30,4
2006 118,3 108,0279 109,1 31,57
2007 112,5 108,5459 112,8 30,52
2008 106,3 102,8554 125,2 31,42
2009 90,8 85,57907 115,9 29,89
2010 110,2 104,6148 109,4 28,1
2011 108,7 105,5789 108 29,5
2012 114,4 100,4479 100,6 30,5
2013 108,2 100,228 99,7 29,1
* - розраховано автором за даними http://data.worldbank.org/indicator/ та
www.ukrstat.gov.ua
67

Аналіз даних таблиці 2.6 показує, що зростання економічної ефективності в
Україні (ілюструється двома першими індексами) тягне за собою збільшення
масштабів перерозподілу ВВП через доходи зведеного бюджету (останній
стовпчик таблиці).
Останнім часом під тиском жорстких фінансових обмежень, до
запровадження яких підштовхують український уряд західні кредитори були
посилення обмеження щодо доступу до пенсійних виплат (за ознакою віку, стажу,
розмірів заробітків тощо
Проте досі реформи пенсійної системи не дозволяють сподіватись на
подолання суперечливості пріоритетів її фінансової стабільності й гідного
соціального захисту пенсіонерів. Замість посилення індивідуалізації форм
пенсійного захисту, створення конкурентного ринку, де за заощадження
працюючих (пенсійні внески) конкуруватимуть пенсійні фонди, для яких
можливість залучення заощаджень виникає лише за дотримання гідного рівня
ефективності управління фінансовими активами, зберігається монополія
пенсійного фонду, спроби створення накопичувальної системи залишаються на
рівні декларацій, а працюючі практично позбавлені власності на свої
заощадження (пенсійні внески). В результаті, формується нежиттєздатний симбіоз
солідарної й страхової пенсійної систем, в якому фінансові інститути
обслуговують лише власні потреби, проте ніяк не підконтрольні суспільству.
Саме через відсутність конкуренції фінансових інститутів (зокрема,
пенсійних фондів) за заощадження громадян суспільство й вимушене приймати як
даність вічну проблему обмеженості фінансових можливостей Пенсійного фонду,
який, незважаючи на масштабні дотації з державного бюджету, дозволяє
забезпечувати розмір мінімальної пенсії за віком менший рівня мінімальних
соціальних стандартів.
Проте хронічні недоліки вітчизняної зайнятості (стійкість яких, значною
мірою, на нашу думку, зумовлена недоліками соціальних стандартів і процедур
реалізації базових принципів соціального захисту), такі як бідність працюючого
68

населення та мінімальна віддача на інвестиції в людський капітал, залишаються
вагомими чинниками погіршення рівня життя населення.
Відсутність потужного малого і середнього підприємництва в Україні
унеможливлює формування його суб‘єктами власної соціальної захищеності та
членів своєї родини. Створюючи робочі місця, вони забезпечують найманих
працівників відповідним заробітком, що є основою для соціального захисту
останніх. З іншого боку, низький рівень соціальної захищеності у сфері соціально-
трудових відносин є однією з причин кризи мотивації до високопродуктивної
праці, появи неефективних працівників, неповне використання трудового
потенціалу суспільства, зниження ролі праці та її повне або часткове вилучення зі
складу життєвих цінностей окремої особи, цілих верств населення. Зазначене є
однією з вирішальних причин посилення психолого-поведінкових стереотипів
пасивного ставлення до праці і як наслідок – її низької продуктивності в нашій
економіці порівняно з іншими країнами.

2.2. Системна оцінка результативності діяльності інститутів соціального
захисту в Україні
Під результативністю соціального захисту розуміється здатність його
системи забезпечувати кожному його члену суспільства гарантії рівня життя,
необхідного для розвитку й використання його здатності до праці,
підприємництва та інших видів суспільно корисної діяльності. У більш широкому
плані про результативність системи соціального захисту населення можна судити
з ознак послаблення соціальної напруженості в суспільстві, з одного боку, та
відсутності глибоких розривів у рівнях доходів найбагатшої і найбіднішої верств
населення, з другого. У кінцевому підсумку соціальна захищеність населення
постає як результат дії законодавчо визначених і дотримуваних економічних і
соціальних прав та свобод громадян, соціальних гарантій, які забезпечують йому
суспільно-необхідний рівень соціальної безпеки та життєдіяльності.
Соціальний захист населення України в нинішніх умовах має
реформуватись і розглядатись не як абстрактно-благочинна діяльність, покликана
69

забезпечити реалізацію деяких моральних імперативів, а, в першу чергу, з позицій
економічних та соціальних. Він має бути орієнтований на найбільш раціональне
використання ресурсів суспільства, найважливішим з яких є людина та
еволюціонувати, виходячи із завдань соціально-економічної ефективності, а не з
прагнень забезпечення ефективності передусім ринкової економіки. Необхідною
умовою його розвитку є відповідність прогресивним
У зв‘язку з цим слід підкреслити, що «стандарт» - це теоретико- практична
конструкція рівня блага, що виражає взаємозв‘язок між відносними на нього
цінами і отриманим доходом у відповідній формі, який достатній для якісного
задоволення основних життєвих потреб на суспільно- необхідному (середньому)
рівні в конкретній соціально-економічній ситуації. За таких умов нівелюється
сутність та функціональне призначення встановлених в нашій країні державних
соціальних стандартів, оскільки стандарти реально стають стандартами при їх
дотриманні на практиці.
Досить поширеною є практика створення фінансового потенціалу для
реалізації загальнодержавних альтернативних соціальних проектів за рахунок
зменшення соціальних статей видатків з державного бюджету, що негативно
позначається на рівні соціальної захищеності нашого населення. Останнє є одним
з проявів деформації принципу соціальної відповідальності держави перед своїми
громадянами.
Серед інституційних механізмів соціального захисту населення, які
впливають на його результативність, суттєва роль належить споживчому кошику.
Споживчий кошик містить конкретний перелік матеріальних благ,
використовуваних для задоволення найнеобхідніших потреб людини (сім‘ї) при
середньостатистичному споживанні за певний період часу. Його призначення
полягає в тому, щоб за допомогою сукупності товарів і послуг забезпечити
задоволення найбільш життєво важливих потреб людини. Споживчий кошик є
також основою для розрахунку прожиткового мінімуму
– законодавчо встановленої в державі, виходячи з потреб різних статевовікових
груп населення, середньодушової місячної вартості набору продуктів харчування,
70

непродовольчих товарів, необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі
тривалого користування, задоволення у встановлених межах культурно-освітніх
потреб [149].
Аналіз переліку матеріальних благ і послуг, введеного в дію Постановою
Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 року №656 «Про затвердження
наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг
для основних соціальних і демографічних груп населення», свідчить про
надзвичайно обмежену кількість продуктів харчування, товарів першої
необхідності, послуг та скупі норми їх споживання. Цим переліком для
працездатного населення не передбачено споживання чаю, кави, соків, солі.
Немає в ньому і жодних алкогольних напоїв. Впадає в око й мізерна кількість
споживання запропонованих продуктів харчування: яловичини працездатній особі
пропонується спожити протягом року 14 кг, свинини – 8 кг, м‘яса домашньої
птиці – 12 кг, а в розрахунку на добове споживання відповідно 334,4 г., 21,9 г. і
32,8 г. Гречаної крупи така особа протягом року має спожити 2 кг, тобто
приблизно 160 г. щомісяця та 1 кг пшона, або 32,2 г. на місяць [156]. Такі
кількісні параметри споживчого кошика не кореспондується з поняттям
«стандарт». Мінімальний набір послуг та фізіологічна норма харчування не
можуть задовольняти «основні соціальні та культурні потреби особистості»,
особливо враховуючи той факт, що до прожиткового мінімуму прив‘язані
соціальні гарантії, які зазвичай є нижчими за нього, тобто взагалі не можуть
вважатися «нормою». Між тим Глосарій з трудового права та соціально-трудових
відносин (з посиленням на досвід ЄС) визначає прожитковий мінімум як рівень
заробітної плати, достатній для задоволення основних життєвих потреб сім‘ї
середнього розміру в конкретній економіці [157, с.138].
Згідно з чинним законодавством розмір прожиткового мінімуму має
щорічно затверджуватися Верховною Радою України за поданням Кабінету
Міністрів і періодично переглядатися з урахуванням індексу споживчих цін разом
з уточненням показників Державного бюджету України для забезпечення його
відповідності мінімальному розміру оплати праці, мінімальному розміру пенсій,
71

допомог та інших соціальних виплат. Однак, починаючи з 2000 року він не
переглядався.
Інфляційні процеси, падіння купівельної спроможності гривні в
трансформаційній економіці України провокують зростання вартості життя
населення, що не компенсується збільшенням величини прожиткового мінімуму.
У зв‘язку з цим не можна погодитися з пропозицією відмовитись від
прожиткового мінімуму як головного критерію рівня життя українців [158, с.66].
Перехід на використання як соціального стандарту мінімальної зарплати і пенсії
не вирішує проблем, пов‘язаних із зростанням вартості життя, недотриманням
соціальних гарантій і стандартів в Україні, їх низьким рівнем. Останнє викликане
неспроможністю держави забезпечити відповідність цього соціального стандарту
реаліям життєдіяльності мільйонів громадян нашого суспільства. Розв‘язання цих
проблем можливе лише за умови динамічного, ефективного розвитку української
економіки на основі її інноваційної моделі. Викликає сумніви аргумент щодо
зменшення фінансового навантаження на місцеві та державний бюджет, тому що
буде необхідно доповнювати мінімальну заробітну плату та мінімальну пенсію
допомогами по бідності і доводити доходи низькооплачуваних працівників і
непрацюючих до рівня доходів, передбачених системою соціального захисту
населення .
Недотримання законодавчо встановленого співвідношення між
прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою суперечить
об‘єктивним законам розвитку розподільчих відносин, внаслідок чого в нашій
країні генерується бідність як серед зайнятих громадян, так і серед соціально
вразливих верств населення.
Здійснений аналіз свідчить, що серед проблем соціального захисту
населення в нашій державі найбільш актуальними є недотримання соціальних
прав та гарантій наших співгромадян, низький рівень стандартів, норм і
нормативів. Оскільки стратегічною метою зовнішньої політики України є
євроінтеграційний курс та включення в європейський соціальний простір, то
найважливішим завданням для нашої країни є наближення до рівня європейських
72

соціальних стандартів, що передбачає ряд механізмів та етапів. Принципово
важливим для майбутнього країни є не тільки створення передумов для
«європеїзації» соціальних стандартів, а й використання притаманним цим країнам
підходів до визначення їх кількісних параметрів.
У країнах ЄС при встановленні мінімальної заробітної плати орієнтуються
на рівень та динаміку середньої заробітної плати в її середньому рівні, чим
забезпечується суттєвий вплив на розподіл доходів серед працюючих.
Співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати складає не більше ніж
1:3. В середньому в країнах ЄС мінімальна заробітна плата складає 60% від
середньої [135].
В Україні розмір мінімальної заробітної плати відповідно до чинного
законодавства визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального
споживчого бюджету з поступовим зближенням цих показників у міру стабілізації
та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати;
продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Мінімальна
заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі
малозабезпеченості в розрахунку на працездатну людину. Слід підкреслити, що
до досить поширених явищ в Україні належать зловживання у сфері оплати праці,
її виплата у розмірах нижчих від законодавчого встановленого мінімуму, хоча у
відповідності з чинним законодавством України вона віднесена до державних
соціальних гарантій і є обов‘язковою для підприємств усіх форм власності та
господарювання [160, с.18].
З наведених даних в таблиці 2.6. видно, що протягом десяти років
мінімальна заробітна плата була меншою прожиткового мінімуму для
працездатних, а мінімальна пенсія – протягом чотирьох років. Якщо взяти до
уваги, що для зрівняння розміру мінімальної заробітної плати з прожитковим
мінімумом знадобилося 13 років, то для того щоб мінімальна заробітна плата
складала 2,0-2,5 прожиткових мінімуми при збереженні умов соціально-
економічного розвитку 2001-2013 рр. буде потрібно 26-32 роки.
Таблиця 2.6.
73

Динаміка основних соціальних стандартів в Україні за 2001–2013 рр.**

Показники (у Роки
розрахунку на 2001 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
місяць)
Прожитковий
мінімум для
працездатних 287 342 363 423 516* 516* 607* 663* 848* 962,5 923* 1218 1218
осіб, грн.

Мінімальна
заробітна плата, 118 195* 237 298* 375* 430* 547* 650* 894* 963* 1130 1218 1218
грн.

% до 41 57 65 70 72 83 90 98 105 106,1 105 100 100
прожиткового
мінімуму
Прожитковий
мінімум для
непрацездатних, 240 268 284 308* 358* 400,7* 482,7 510,5 712,1 766,8 842,3 898,5 949
грн. * * *

Мінімальна 39 47,3 50 332 410,36 415,11 470,0 512,3 708,4 769,5 842,3 898 949
пенсія за віком, *
грн.
% до
прожиткового
мінімуму 16,2 17,6 17,6 107,7 133,2 115,9 117,2 100,3 99,4 100,3 100 100 100
непрацездатної
особи

* в середньому за рік
У питанні про співвідношення мінімальної заробітної плати та
прожиткового мінімуму слід орієнтуватись не на їх рівність, а на перевищення
першої над другим. Таке співвідношення диктується тією обставиною, що
прожитковий мінімум стосується всіх членів суспільства – і працюючих, і
непрацюючих, а мінімальна заробітна плата є формою винагороди за працю і
повинна виконувати ряд функцій, у тому числі й відтворювальну.
В контексті визначення ефективності дії інституційних механізмів
соціального захисту населення, привертає увагу те, що визначення мінімальної
заробітної плати повністю відповідає її сутнісним характеристикам у якості
соціальної гарантії. Однак її кількісні параметри у порівнянні з іншими країнами
характеризуються низьким як абсолютним, так і відносним рівнем (табл. 2.7.). З
наведених у таблиці даних випливає що мінімальна заробітна плата в Україні в
74

абсолютному вимірі значно нижча, ніж у країнах Західної Європи та США. У
більшості країн світу мінімальна заробітна плата встановлюється законодавчим
шляхом, а також на основі угод між роботодавцями і профспілками у формі
погодинних тарифних ставок для працівників з урахуванням зазначених вище
характеристик. Цей мінімум дійсний тільки для даної галузі і поширюється, як
правило, на працівників, охоплених колективними угодами.
Таблиця 2.7.
Розміри мінімальної заробітної плати в деяких країнах світу на 1 січня 2013 р. *

Країни Євро в місяць Країни Євро в місяць
Люксембург 1874,19 Польща 392,73
Бельгія 1501,82 Хорватія 372,35
Нідерланди 1469,40 Угорщина 335,27
Ірландія 1461,85 Словаччина 337,70
Франція 1430,22 Естонія 320,00
Великобританія 1264,25 Чехія 312,01
США 952,46 Литва 289,62
Словенія 783,66 Латвія 286,66
Іспанія 752,85 Болгарія 158,50
Мальта 697,42 Румунія 157,50
Греція 683,76 Росія 130,75
Португалія 565,83 Бєларусь 123,02
Туреччина 415,52 Україна 108,85
В нашій країні при щорічному та неухильному зростанні номінального
розміру мінімальної заробітної плати її частка по відношенню до середньої
характеризується негативною динамікою.
Якщо брати до уваги, що відсоткове відношення мінімальної заробітної
плати до середньої у відповідності з рекомендаціями МОП та Світового банку має
становити 50-60%, то її максимальне наближення до рекомендованих мало місце
лише в 2000 р. (51%). В подальшому чітко простежується тенденція до зменшення
(37% в 2013 році). Оскільки мінімальна заробітна плата оподатковується як дохід
фізичних осіб, а її частина вилучається до єдиного соціального внеску на
загальнообов‘язкове державне соціальне страхування, то в дійсності цей показник
75

значно нижчий (табл.2.8).
Вирішальною мірою низький рівень мінімальної заробітної плати
спричинений тим, що її розмір визначається за прожитковим мінімумом, в якому
до краю мінімізовані норми споживання. До того ж в методичному плані її розмір
розраховується, виходячи не з об‘єктивної необхідності задоволення потреб
працівника, а можливостей державного бюджету, котрі слід враховувати в процесі
переходу від розміру прожиткового мінімуму до величини мінімальної заробітної
плати та брати до уваги те, що мінімальна заробітна плата повинна перевищувати
прожитковий мінімум. До того ж зазначені складові інституційного механізму
соціального захисту не тотожні його елементам, а абсолютно різні.
Таблиця 2.8.
Динаміка мінімальної заробітної та середньомісячної номінальної
заробітної плати в Україні за 2000-2013 рр.**
Показники Роки
2000 2003 2005 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Середньомісячна 230 462 806 1806 1906 2239 2633 3026 3265
заробітна плата,
грн..
Мінімальна 118 195* 293* 547* 650* 894* 963* 1130 1218
заробітна
плата, грн..
% до 51 42 36 30 35 39 36 37 37
середньомісячної
заробітної плати
Викладене свідчить про те, що стандарти оплати праці в нашій державі
залишаються низькими. Таке становище в цій сфері соціально-економічних
відносин спричинене тим, що при структурі виробництва минулого століття,
технологічній відсталості роботодавці використовують низьку оплату праці
працівників як складову конкуренції, а при відсутності дійових механізмів
колективно-договірного регулювання це приводить до консервування моделі
дешевої робочої сили
Таким чином, аналіз критеріїв та показників результативності соціального
захисту населення в нашій країні свідчить про досить суперечливі процеси в цій
сфері. При зростанні номінальних величин основних соціальних стандартів має
76

місце їх нездатність забезпечити суспільно-прийнятий рівень задоволення базових
потреб населення що свідчить про їх низьку результативність та невідповідність
функціональному призначенню. Поліпшення результативності інституційних
механізмів соціального захисту населення потребує реформування соціальних
стандартів, визначення стратегії їх наближення до рівня країн членів
Європейського Союзу.

2.3. Механізми соціального захисту соціально-вразливих верств
населення
Серед таких соціально-вразливих верств населення як інваліди, члени
неповних сімей, хронічно бідні, люди похилого віку, на яких поширюються
різноманітні форми підтримки з боку держави виокремлено дітей, молодь, жінок.
В умовах ринкових відносин ці категорії населення потребують використання
додаткових механізмів соціального захисту.
Однією з актуальних проблем для нашої та багатьох країн світу є дитяча
безпритульність, бездоглядність і соціальне сирітство. Чисельність безпритульних
дітей в Україні коливається від 40 до 100 тисяч. Більшість безпритульних – це
діти шкільного віку від 6 до 16 років – 76%, дошкільнята
– 13%, підлітки старше 16 років – 11%. Найбільша кількість безпритульних та
бездоглядних дітей в межах України налічується в Донецькій, Луганській,
Харківській областях. Третину цих дітей виганяють з дому батьки-алкоголіки та
наркомани; до 40% – це діти з неблагополучних сімей та відповідних соціальних
груп населення, значна частина яких стає жертвами окремих злочинців та
злочинних угрупувань [167, с.55-57]. В українському суспільстві не до кінця
усвідомлені наслідки такого становища у сфері соціального захисту дітей. Адже
через декілька десятиліть ці діти стануть дорослими і всі економічні та соціальні
негативи їх виживання в дитячому віці будуть інституціолізованими, що може
привести до цілого ряду негативних наслідків в соціально-економічній сфері
загалом, криміногенній ситуації та демографічних процесах, зокрема.
Донедавна безпритульність дітей та соціальне сирітство було більшою
мірою притаманне промисловим центрам нашої країни з їх розвиненою
77

інфраструктурою та мережею торгівельних і розважальних центрів, котрі
сприяють підтриманню життєдіяльності бездомних дітей, а з іншого боку, несуть
велику кількість загроз. Однак зі зростанням трудової міграції бездоглядність,
соціальне сирітство стало поширеним явищем і в аграрно- індустріальних
регіонах нашої країни.
Інституалізація суспільної опіки над сиротами та покинутими дітьми в
Україні за роки незалежності відбувалася при провідній ролі держави й її
взаємодії з громадськими інституціями. Для поліпшення соціальної захищеності
безпритульних дітей, пошуку і впровадження результативних інституційно-
правових механізмів була розроблена і реалізована Державна програма подолання
дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006–2010 роки.
Однак аналіз законодавчих актів свідчить про невизначеність
категоріального апарату стосовно бездоглядності дітей. Так, в Законі України ―
Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей- сиріт
та дітей, позбавлених батьківського піклування‖, безпритульні діти
ототожнюються з дітьми позбавленими батьківського піклування [167]. В Законі
України ―Про основи соціального захисту бездомних громадян та
безпритульних дітей‖ поняття ―безпритульні діти‖ поширюється на дітей, які
змушені залишати свою сім‘ю або дитячий заклад, де вони перебували, або пішли
зі своєї власної волі й не мають певного місця проживання [168]. В цьому
нормативно-правовому акті на противагу вищезгаданому законодавець
відокремив із загальної маси дітей, позбавлених батьківського піклування,
категорію ―безпритульні діти.
З метою поліпшення інституційно-правових засад подолання бездоглядності
та безпритульності дітей в умовах України правомірно скористатися типологією
безпритульності за критерієм відсутності житла, розробленою Європейською
федерацією організацій ETHOS. Концептуальною основою такої типології взято
три сфери, що складають поняття ―дім‖, відсутність яких можна сприймати як
вказівку на бездомність. Дім можна зрозуміти, як наявність належного
помешкання, яким людина та його сім‘я повністю володіє (фізична сфера);
78

здатність підтримувати приватні стосунки та насолоджуватися ними (соціальна
сфера) і законне право на роботу (юридична сфера) [169, с. 8].
В контексті реформування системи соціального захисту населення, на наше
переконання, шляхи подолання безпритульності та бездоглядності дітей
вбачаються у поєднанні декількох складових. По-перше, зменшення рівня
безробіття, яке є основною причиною бідності багатьох українських сімей і їх
неспроможності утримувати та належним чином виховувати власних дітей. В
такий спосіб буде нейтралізовуватися дія чинників, котрі є джерелом цього
негативного явища у сфері соціального захисту дітей.
По друге, до наявного арсеналу соціально-захисних дій, спрямованих на
упередження та подолання негативних наслідків бездоглядності дітей, необхідний
постійний науковий моніторинг тенденцій та динаміки показників безпритульних
дітей, стану їх соціальної захищеності; аналіз результативності державної
політики щодо реалізації форм, механізмів, заходів у сфері соціально захисту
безпритульних; поширення практики укладання угоди між батьками або органами
опіки і піклування та конкретним громадянином (соціальним працівником,
патронатом, вихователем), який працює в соціальній сфері і опікується
забезпеченням життєдіяльності, вихованням та влаштуванням такої дитини;
розширення мережі соціально реабілітаційних центрів для неповнолітніх;
перенесення пріоритетів у діяльності державних соціальних служб та виявлення
кризових родин з метою своєчасного проведення низки профілактичних заходів;
удосконалення реабілітаційно-профілактичної роботи, здійснюваної у притулках
для дітей; розробка та реалізація нової Державної програми подолання дитячої
безпритульності.
По-третє, поступове поширення більш дієвих форм соціального захисту та
виховання дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування навзамін
існуючій системі інтернатних закладів, а також виховання таких дітей в сімейних
формах та їх усиновлення. Динаміка кількості інтернатних закладів соціального
захисту дітей, чисельності дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського
піклування, виховання яких здійснюється в сімейних формах та їх усиновлення
79

представлена в додатках В, Г, Д.
Констатоване багатьма дослідженнями намагання нашої молоді якомога
раніше почати трудову діяльність виховує в неї орієнтацію на працю,
самостійність, ініціативність, формує багатопрофільність праці, тощо. З іншого
боку, конкурентоспроможність цієї категорії населення значно знижується при
відсутності закінченої повної загальної середньої та повної вищої освіти, що
призводить до зниження стартових характеристик носіїв робочої сили,
поліпшувати які необхідно вже в процесі трудової діяльності. Водночас при
ранньому початку трудової діяльності молодих осіб зростають соціальні та
економічні ризики (безробіття, нестійкий характер зайнятості тощо).
Можливість набути молодою людиною певного досвіду трудової діяльності
і в такий спосіб дає новий Закон України «Про зайнятість населення» поліпшити
конкурентоздатність. Стимулом до працевлаштування молодих фахівців є
звільнення роботодавців протягом року від виплат єдиного соціального внеску
[177]. Однак ця норма закону не враховує необхідність соціального захисту
працевлаштованої особи в разі хвороби, виробничої травми тощо. До того ж
молодому фахівцю доведеться на рік довше працювати, щоб мати право на
мінімальну пенсію, бо відсутність відрахувань до страхових соціальних фондів
позбавляє молоду особу такої можливості.
Внутрішні державні інвестиції, призначені для розв‘язання соціально-
економічних проблем зайнятості, стимулювання розвитку малого й середнього
бізнесу (на що найбільше вмотивована українська молодь) і поліпшення у такий
спосіб самозахисту та соціальної захищеності цієї важливої складової нашого
населення, фактично не працюють.
Кабінет Міністрів України 15 жовтня 2012 р. затвердив Програму сприяння
та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 р. Серед
основних напрямів діяльності уряду в цій сфері визначено: стимулювання
зацікавленості роботодавців у створенні нових робочих місць, підвищення рівня
зайнятості сільського населення, посилення мотивації та сприяння в
працевлаштуванні соціально вразливих категорій населення.
80

Головною вадою цієї програми є відсутність заходів, спрямованих на
підвищення оплати праці, а звідси – мотивації до працевлаштування. Ця
програма, як і низка подібних, відірвана від реального стану економіки нашої
держави. Створення робочих місць потрібно профінансувати, а без цього
програма існуватиме тільки на папері. Окрім того, суттєвий вплив на
працевлаштування має мотивація до зайнятості. Активні дії щодо пошуку роботи
можливі за наявності такої мотивації, в іншому разі це просто дефінітивне, а не
змістовне твердження.
У зв‘язку з цим основними заходами щодо поліпшення соціального захисту
молоді на ринку праці мають бути:
– забезпечення права на перше робоче місце з гарантуванням
безперервної трудової діяльності не менше двох років, сприяння держави і
приватного сектору залученню до трудової участі молоді за набутою
спеціальністю в індустріальних парках, кооперативних, орендних підприємствах,
шляхом встановлення пільг при оподаткуванні та кредитуванні роботодавців,
державне фінансування молодіжних обмінів з іншими країнами для підвищення
кваліфікації й інші, шляхом удосконалення механізмів їх реалізації;
– впровадження в систему вищої та професійно-технічної освіти
гнучких форм підготовки фахівців, а також застосування правових норм щодо
відшкодування вартості навчання фахівцями, які навчалися за рахунок
бюджетних коштів, позбавлення права працювати за фахом, якщо випускник ВНЗ
не працював за спеціальністю протягом двох років. Поєднання цих заходів
сприятиме соціальному становленню молоді як головного носія потужного
трудового потенціалу економіки, а його реалізація у сфері продуктивної
зайнятості, відкриває перспективи професійного зростання та поліпшення
соціальної захищеності молоді як активного суб‘єкта ринкових соціально-
економічних трансформацій.
Узагальнюючи викладене, слід підкреслити, що результативність зазначених
заходів щодо поліпшення соціального захисту молоді сприятиме включенню
молоді у вирішенні тактичних і стратегічних проблем соціально- економічного
81

розвитку нашої держави.
Таким чином, система соціального захисту населення має у своєму
розпорядженні значний арсенал механізмів забезпечення гідного життя соціально-
вразливих верств населення та їх сімей. В нинішніх умовах їх застосування
потребує якісного вдосконалення в контексті реформування цього суспільного
інституту.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Аналіз стану зайнятості свідчить про те, що при зменшенні рівня безробіття
кількість працевлаштованих зменшилась протягом останніх чотирнадцяти років
майже в 2 рази.
Значною залишається кількість працюючих пенсіонерів, а їх питома вага в
обліковій кількості працівників зросла, що є однією з причин низкої соціальної
захищеності цієї категорії населення. Свідченням останнього є зменшення частки
пенсії по відношенню до середньої номінальної заробітної плати. Крім того має
місце погіршення економічної безпеки пенсійного забезпечення, зростання
дефіциту Пенсійного фонду, який покривається за рахунок надходжень з
Державного бюджету України. Означені тенденції у сфері зайнятості населення є
свідченням бідності наших співгромадян.
До чинників, які вплинули на низький рівень соціальної захищеності
населення нашої країни належить деформована державна політика, проявом якої є
ігнорування інтересів широких верств населення, здійснена соціально
несправедлива приватизація національного багатства, внаслідок якої її
власниками стали представники олігархічного класу, надвисока монополізація
вітчизняної економіки, відсутність прозорого конкурентного середовища,
нерозвиненість інституту малого і середнього бізнесу та інституційної системи.
Аналіз діяльності інститутів соціального захисту населення свідчить, що за
роки незалежності з формальної точки зору практично завершився процес її
інституціоналізації. Однак нині діюча система державних соціальних стандартів,
соціальних нормативів і норм не є цілісною, частина складових цієї системи не
82

зорієнтовані на реалізацію конституційних норм і тому не втілюються в життя, що
проявляється як недотримання соціальних прав, соціальних гарантій та
соціальних стандартів в нашій країні. Інфляційні процеси і як наслідок падіння
купівельної спроможності гривні не компенсуються збільшенням величини
прожиткового мінімуму, а недотримання законодавчо встановленого
співвідношення між прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою
далекі від стандартів європейських країн, суперечать об‘єктивним законам
розвитку розподільчих відносин, що є основною причиною поширення бідності як
серед соціально вразливих верств населення, так і серед зайнятих.
В процесі дослідження результативності дії механізмів забезпечення гідного
життя окремих категорій населення, соціально вразливих верств населення
встановлено, що найбільш актуальною щодо захищеності дітей є дитяча
безпритульність, бездоглядність та використання дитячої праці. Основні шляхи
вирішення цих проблем вбачаються у поєднанні декількох складових: зменшення
безробіття, яке спричиняє бідність багатьох українських сімей і їх
неспроможність утримувати та належним чином виховувати власних дітей;
здійснення організаційних заходів науково- аналітичного, інституційного та
соціально-реабілітаційного характеру спрямованих на поліпшення соціального
захисту дітей.
Аналіз стану соціального захисту молоді виявив, що до найбільш значимих
негативних чинників в цій сфері належить низька конкурентоздатність цієї
категорії населення на ринку праці і як наслідок високий рівень безробіття, який є
джерелом можливого соціального виключення цієї суспільно значущої верстви з
економічної сфери, спричиняє поширення бідності, алкоголізму, жорсткості,
падіння загального культурно- освітнього рівня, негативних тенденцій у
демографічній сфері.
Поліпшення соціальної захищеності молоді вбачається у створенні
ефективних соціально-економічних, політичних та інституційно- організаційних
механізмів для дотримання гарантій у сфері зайнятості молоді; шляхом
забезпечення права на перше робоче місце з гарантуванням безперервної трудової
83

діяльності не менше двох років в приватному і державному секторах за набутою
спеціальністю і стимулювання роботодавців за допомогою пільг при
оподаткуванні та кредитуванням безперервної трудової діяльності не менше двох
років в приватному і державному секторах за набутою спеціальністю і
стимулювання роботодавців за допомогою пільг при оподаткуванні та
кредитуванні державного фінансування молодіжних обмінів з іншими країнами
для підвищення кваліфікації й інші.
Дослідження особливостей соціального захисту жінок свідчить, що в
соціально-захисному сенсі наявність гендерної складової передбачає розподіл
економічних ресурсів між групами людей залежно від їх статті. Встановлено, що
у сфері зайнятості відсутні ознаки дискримінації жінок, однак оплата праці
чоловіків та жінок суттєво відрізняється, незважаючи на звуження гендерного
розриву в заробітній платі останніми роками. З огляду на належність гендерного
компоненту до об‘єктивних соціально-економічних явищ у сфері соціального
захисту населення протидія йому досягається за допомогою здійснення
компенсаційних заходів у сфері зайнятості жінок.
84

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ
МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ ЗМІНИ ПРІОРИТЕТІВ
ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

3.1 Зарубіжні моделі соціального захисту як складової
соціальної політики держави: можливості адаптації в Україні

Різні країни мають різні моделі соціального захисту, і їх вивчення дуже
важливе для пошуку досконалішої системи регулювання соціального захисту з
урахуванням необхідності підвищення якості обслуговування громадян,
відповідної до умов, що склалися в Україні.
Соціальна політика, принципи і методи соціального захисту тісно пов’язано
з соціально-економічними і національними особливостями країни. (табл. 3.1).
Континентальна модель (інша назва – модель Бісмарка) встановлює
жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної
діяльності. В основі цієї моделі лежить механізм соціального страхування, отже
соціальні видатки фінансуються, переважно, за рахунок страхових внесків
роботодавців і застрахованих працівників. Таким чином, ця модель передбачає
реалізацію правила еквівалентності, коли величина страхових виплат
визначається насамперед величиною страхових внесків. В момент свого
народження (1880-ті роки) німецька система соціального захисту відтворювала
саме цю модель.
Таблиця 3.1
Скандинавсь- Англосакська Континентальна Піденно-європ.
ка модель (модель Беверіджа) (модель Бісмарка) модель
(рудиментарна)
Основна Держава Держава Ринок праці Сім’я і церква
відповідальність
Вид солідарності Суспільна Переважна Економічна Сімейна
Рівень Високий Середній Обмежений Обмежений
перерозподілу
Рівень надаються Середній / Середній / висДокиифйе ренційова- ний Низький
соц.послуг високий
85

Ступінь охоп- лення Всі жителі Всі жителі Всі зайняті Переважно
соціальним захистом малозабезпечен і
Фінансування Податки Податки Страхові внески Страхові внески
і інші
Управління Держава / Держава Страхові Страхові
профспілки самокеровані самокеровані
організації організації

В класичному вигляді, ця модель базується на принципі соціального
страхування і професійній солідарності, що передбачає існування страхових
фондів, якими на паритетних засадах керують власники підприємств та наймані
робітники. Такі фонди акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, за
рахунок яких здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем
відбувається, як правило, незалежно від державного бюджету, оскільки така
модель соціального захисту суперечить принципу бюджетної універсальності
(згідно з яким бюджет повинен містити всі без винятку державні прибутки і
видатки, не допускаючи зміни однієї суми за рахунок іншої).
Сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на принципі
соціального страхування. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають
можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через відсутність
страхового стажу), соціальний захист реалізується через принцип соціальної
допомоги. Мова йде про допоміжні механізми, які є відступами від початкових
засад бісмарківської моделі. Таким чином, розвиток системи соціальної допомоги
приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки бюджетного
фінансування системи соціального захисту.
Попри існування принципу обов’язковості соціального страхування, він
дотримується не завжди. Це пов’язано з існуванням граничних рівнів зарплатні,
вище яких або відбувається лімітування відрахувань, або належність до системи
соціального страхування вже не є обов’язковою.
Особливість, зокрема, французької системи соціального захисту – дуже
складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми,
яка перевищує середній рівень по ЄС. З 1970 по 2003 роки видатки на соціальний
86

захист у Франції зросли з 17,5% до 30,9% [2]. Особливості французької системи:
розгалужена система професійно-галузевих схем
соціального страхування;
розвинена система сімейних виплат, яка стала результатом тривалої
еволюції;
велика роль додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі
пенсійного й медичного страхування.
У Німеччині існують різні елементи соціальної ринкової економіки, які
дозволяють державі корегувати результати дій ринкових механізмів і колективних
переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою податків. Громадяни з
низькими прибутками звільняються від сплати прибуткового податку.
Цінним у німецькій моделі є те, що тут передбачені заходи з охорони праці,
зокрема: захист від незаконних звільнень з роботи;
– охорона праці жінок (заборона жіночої праці в гірничо-видобувній і
будівельній галузях, охорона праці матерів і вагітних жінок);
– охорона праці молоді (заборона праці до 15 років, диференціація
робочого часу і часу відпусток у залежності від пільг на отримання професійної
освіти);
– захист працівників від виробничих і професійних небезпек (травм,
надмірного шуму, отруєнь тощо);
– регулювання робочого часу, заборона працювати у вихідні і святкові
дні.
Німецька модель заснована на змішаному державно-приватному розв’язанні
соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою
“обов’язкової” колективної відповідальності під контролем держави [209].
Стосовно застосування окремих положень німецької моделі в системі
соціального захисту України могли б бути втілені принципи активної державної
політики повної зайнятості. Досягненню цього сприяє і високий рівень
професійної підготовки молоді, 75 % якої у віці від 16 до 19 років здійснює
професійну підготовку у професійно-навчальних закладах [23, с. 26] .
87

Англосаксонська модель (відома як модель Вільяма Беверіджа)
представлена в Європі Великою Британією та Ірландією. Вона базується на таких
принципах:
принцип всезагальності (універсальності) системи соціального
захисту – поширення її на всіх громадян, які потребують соціальної допомоги;
принцип одноманітності й уніфікації соціальних послуг і виплат, що
виражається в стандартизованості способів розрахунку розміру та умов надання
пенсій і медичного обслуговування;
принцип розподільної справедливості – основний у даній моделі,
оскільки мова йде не про професійну (як у бісмарківській моделі), а про
національну солідарність [44]. Фінансування таких систем здійснюється як за
рахунок страхових внесків, так і за рахунок державного бюджету. Наприклад,
фінансування сімейних виплат і видатків на охорону здоров’я здійснюється з
державного бюджету, тоді як інші соціальні виплати забезпечуються страховими
внесками найманих робітників і роботодавців. На відміну від континентальної, ця
модель передбачає досить низькі соціальні виплати з соціального страхування,
при домінуючій ролі соціальної допомоги в системі соціального захисту.
Особливості британської системи соціального захисту:
відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що
займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків – страхування по
старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо.
Всі програми соціального захисту об'єднані в рамках єдиної системи соціального
захисту.
велика роль державних установ у забезпеченні соціальними
послугами та виплатами, а також їх тісний зв’язок із приватними страховими
програмами.
Британська система не передбачає існування цільових страхових
внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: пенсійного,
медичного страхування, пенсій за інвалідністю тощо.
Структура фінансування системи соціального захисту у Великій Британії
88

визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону здоров’я
та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з державного
бюджету, а друга – за рахунок страхових внесків найманих працівників і
підприємців. Окрім охорони здоров’я, податкове фінансування характерне для
убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також сімейних виплат [2].
Скандинавська модель (її ще називають – державна модель) соціального
захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії [275, с. 34]. Соціальний захист
у ній розуміється як законне право громадянина.
Відмінною рисою скандинавської моделі є широке охоплення різних
соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства.
Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям
країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків. В цілому
рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. Не в
останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільної політики,
спрямованої на вирівнювання прибутків. Необхідною попередньою умовою
функціонування даної моделі є високо організоване суспільство, побудоване на
основі відданості принципам інституційного суспільства добробуту.
Фінансування систем соціального захисту в цій моделі здійснюється, переважно,
за рахунок оподаткування, хоча певну роль відіграють страхові внески
підприємців і найманих працівників. Єдиною частиною соціального захисту,
виділеною з загальної системи, є страхування від безробіття, яке є добровільним і
управляється профспілками. Донедавна наймані працівники були практично
звільнені від сплати страхових внесків і брали участь у системі соціального
захисту шляхом сплати податків.
Однак, в останнє десятиліття XX століття намітилась тенденція поступового
зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових програм і
збільшення страхових відрахувань із заробітної плати. Ця ж тенденція
простежується і щодо підприємців, тоді як соціальні видатки держави протягом
останніх років помітно скоротились.
Південноєвропейська модель представлена в Італії, Іспанії, Греції й
89

Португалії. В цих країнах системи соціального захисту були створені або
вдосконалені лише протягом останніх десятиліть. Дану модель можна
інтерпретувати як таку, що розвивається, перехідну. Західні дослідники
відзначають її “рудиментарність” [244].
Як правило, рівень соціальної захищеності в цій моделі відносно низький, а
завдання соціального захисту часто розглядається як справа родичів і сім’ї. Тому
сім’я й інші інститути громадянського суспільства відіграють не останню роль, а
соціальна політика носить переважно пасивний характер і орієнтована на
компенсацію втрат у прибутках окремих категорій громадян.
Характерною рисою даної моделі є також асиметрична структура
соціальних видатків. Так, в Італії найбільшу частку соціальних видатків займає
пенсійне забезпечення (14,7% ВВП при середньоєвропейському рівні 12,5%), тоді
як на підтримку сім’ї, материнства, освіти й політику зайнятості витрачаються
порівняно незначні кошти (близько 1%).
Разом з тим, залежно від національних особливостей, існуючих політичних і
економічних умов, моделі соціального захисту за даними критеріями можуть бути
розбиті на чотири групи:
1. Країни, в яких домінують страхові принципи, розміри виплат і
допомоги пов’язані з індивідуальними страховими внесками (Німеччина,
Франція, Бельгія, Люксембург).
2. Країни, в яких страхові принципи соціального захисту менш виражені,
розміри виплат і допомоги більшою мірою відповідають індивідуальним
потребам з їх фінансуванням за рахунок засобів податкових фондів
(Великобританія, Данія, Ірландія).
3. Країни, що займають проміжну позицію між першими двома групами
(Італія, Нідерланди).
4. Країни з системою соціального захисту, що формується (Іспанія,
Португалія, Греція). У цих країнах немає гарантованого мінімального доходу і
соціальне обслуговування доступно далеке не всім громадянам [260, с. 31].
У всіх європейських країнах моделі соціального захисту, як чинник
90

підвищення якості обслуговування громадян, багатофункціональні і відповідають
основним соціальним ризикам, до яких може бути схильний нормальний
громадянин, а саме: ризик захворювання, ризик інвалідності, ризик виробничого
травматизму і професійного захворювання, ризик втрати годувальника, ризик
материнства, сімейні допомоги, ризик безробіття, ризик втрати житла, ризик
старості і інші.
Таким чином, як нам представляється, за соціально-економічних умов, що
складаються, соціальне партнерство не тільки може, як ідеологічна конструкція,
заповнити в сучасній соціальній державі нішу суспільно визнаної ідеології
(світогляду), і сприяти тим самим досягненню соціального миру, і, серед іншого,
рішенню практичніших питань, зокрема питань організації ефективних систем
соціального захисту на різних рівнях. У цьому плані соціальне партнерство і є
необхідний соціальний порядок, поширюваний на всі структури, інститути і
відносини в суспільстві, тому суспільне визнання соціального партнерства як
форми організації соціальної взаємодії дозволяє створити фундаментальну основу
для усвідомлення розвинених моделей соціального захисту на національному і
наднаціональному рівнях, оскільки корінна відмінність соціального партнерства
від інших позитивних форм взаємодії (співпраці, взаємодопомоги і т.п.), що
складаються стихійно, полягає у тому, що воно має на увазі усвідомлену і
цілеспрямовану діяльність сторін партнерства по організації соціальної взаємодії
між собою на основі вищезгаданих принципів.
У той же час усвідомлена і цілеспрямована діяльність сторін партнерства по
його організації вимагає від них певних знань, норм, цінностей, без яких така
діяльність здійснюватися не може або буде недостатньо ефективною. У зв'язку з
цим виникає необхідність суспільного виховання, зокрема шляхом засвоєння
відповідних знань, цінностей, норм, що дозволяють зрештою людині відчувати
себе і сприймати інших дійсно як соціальних партнерів. При тих, що склалися в
Україні на сьогоднішній день соціально-економічних, міжкласових,
міжнаціональних, міжпоколінських, внутрісімейних і інших соціально-
культурних відносинах таке виховання, хоча б нового покоління, неможливо
91

більш ніде, окрім як в національній системі безперервної (довічної) освіти. Таким
чином, і саме тому роль держави (в особі органів державної влади) як основного
управляючого суб’єкта в управлінні соціальним захистом на національному рівні
на сучасному етапі, і не тільки в нашій країні, полягає:
у створенні, зокрема в науці, і закріпленні необхідних правових,
світоглядних (мотиваційних) і організаційних основ соціального захисту на
національному і світовому рівні,
у здійсненні загальних і спеціальних заходів по управлінню
соціальними ризиками і соціальними конфліктами,
у безпосередньому управлінні державними елементами моделі
соціального захисту і попередженні зловживань в даній сфері, зокрема на основі
належного інформування населення, об’єктів і суб’єктів соціального захисту, і
безпосереднього (прямого) зворотного зв’язку,
у здійсненні окремих управлінських функцій (організаційних,
мотиваційних, регулюючих, контролюючих, дисциплінуючих) відносно
недержавних елементів системи соціального захисту і попередженні зловживань в
даній сфері, зокрема на основі належного інформування населення, об’єктів і
суб’єктів соціального захисту, і безпосереднього/прямого зворотного зв’язку, у
ініціації і здійсненні необхідних змін моделі соціального захисту відповідно до
вимог часу і ситуації.
По суті, сукупність видів і форм соціального захисту, здійснюваного
національною державою, є механізмом практичної реалізації деяких напрямів її
соціальної політики відносно населення своєї країни. Так, наприклад, кожне
суспільство (в особі держави) повинне самостійно вирішувати, дія яких
соціальних ризиків на справжній момент часу не може бути подолане індивідом
самостійно, і тим самим достатньо оперативно змінювати необхідним чином
національну модель соціального захисту. В той же час, держава може і повинна (у
разі потреби) впливати власними методами (адміністративно-правовими,
економічними і ін.) і через власні структури, зокрема, систему освіти, на
формування і функціонування всіх можливих недержавних форм соціального
92

захисту, закріплюючи суспільно необхідний і бажаний розподіл відповідальності
між суб’єктами захисту – людиною, соціальною групою, суспільством і
державою.
Недоліки обміну суспільних благ, найвластивіші соціальному захисту
(недолік інформації, монополія виробника (продавця), особлива влада суб’єкта
або об’єкту, зовнішні ефекти і т.д.), значною мірою коригуються як створенням
єдиного інформаційного простору в цій і суміжних з нею сферах, так і створенням
і наданням технічних і інших можливостей об'єктам соціального захисту
використовувати вказаний простір за призначенням (самостійно та/або
несамостійно).
Створити такий простір (організаційно і змістовно) без системних дефектів
може тільки і виключно держава як найбільш інформований суб’єкт соціальної
взаємодії, який володіє ресурсами природно, з використанням інформаційних
можливостей соціальних мереж формального і неформального типу.
У зв’язку з цим метою організації національної моделі соціального захисту є
впорядкування державою на користь всього суспільства випадків необхідності
надання, об’єктів, ресурсів, норм, правил, видів і форм соціального захисту.
Метою функціонування національної моделі соціального захисту є організація
ефективної спільної діяльності суб’єктів і об’єктів соціального захисту для
збереження (відновлення) необхідного і достатнього рівня соціальної адаптації і
інтеграції в соціум об’єктів без збитку для решти членів соціуму. Мета управління
національною системою соціального захисту полягає в оптимізації кількісних і
якісних показників збереження і приросту людського і соціального капіталу за
рахунок здійснення заходів, заходів, програм, дій і діяльності по соціальному
захисту.
Організація національної моделі соціального захисту передбачає ухвалення
низки організаційних заходів і рішення низки управлінських завдань, зокрема:
1. Проектування моделі соціального захисту, виходячи з національних
традицій соціального захисту і національних інтересів (базових, поточних і
перспективних), з урахуванням наявного надлишку ресурсів.
93

2. Нормативне оформлення створення моделі (правові і нормативно-
методичні акти).
3. Формування необхідних елементів ССЗ, надання повноважень і
ресурсів (розпорядчі і інші дії повноважного суб’єкта управління).
4. Запуск моделі СЗ (розпорядчі і інші дії повноважного суб’єкта
управління ССЗ).
5. Контроль результатів запуску і діяльності (збір і обробка інформації,
ухвалення рішень, реалізація рішень). Оскільки при проектуванні систем
державного управління необхідно враховувати сучасний рівень розвитку уявлень
про взаємодію природи і суспільства, а також пропоноване нами виділення
капіталоутворюючих секторів суспільного виробництва, можна запропонувати
акумулювати одноцільові функції, повноваження і інформаційні потоки в строго
обмежених ланках системи державного управління [2].
На основі апріорного аналізу зарубіжного досвіду можна зробити наступні
висновки:
1. У всіх розвинених країнах держава виконує провідну роль
соціального захисту.
2. Соціальна політика держави пов’язана з політично і соціально-
економічним становищем в країнах з їх традиціями і національними
особливостями.
3. Характерні для другої половини XX століття тенденції екстенсивного
зростання засобів, які витрачаються на соціальні потреби і збільшення соціальних
груп, охоплених допомогою, виявили небезпеку соціального утриманства деяких
груп населення.
4. В кінці XX століття у низці країн виявилися недоліки соціального
захисту безробітних. Це і неадекватність розмірів допомог і термінів їх отримання
і малоефективна система професійного перенавчання, психологічної допомоги і
т.п.
5. Організація системи соціального захисту у низці країн є громіздкою,
витратною і недостатньо ефективною.
94

6. Спостерігається тенденція до модифікації існуючих національних
систем соціального захисту у бік збільшення їх ефективності.
3.2. Проектування нової моделі системи соціального захисту України

Попередній аналіз моделей соціального захисту дозволяє спроектувати
функціональну модель системи соціального захисту (далі − МССЗ). Дана модель є
перспективною моделлю, реалізація якої повністю можлива в
постіндустріальному суспільстві, заснованому на пріоритеті високих технологій,
знань, інформаційного, соціального і людського капіталу, екологічній рівновазі,
неприбутковій продуктивній і суспільно корисній діяльності, а також суспільній і
публічній власності.
Необхідні в цьому напрямі певні зусилля Держави як вищого управляючого
суб’єкта, зокрема перших осіб і інших структур державного управління,
реалізуються в заходах по створенню і закріпленню комплексу правових,
світоглядних (мотиваційних) і організаційних основ соціального захисту на
національному рівні, які містять:
1. Кодифікуюче соціальне, включаючи трудове законодавство
(Соціальний кодекс), адекватне і несуперечливе.
2. Соціально-позитивний індивідуальний, груповий і суспільний
світогляд (необхідність створення його шляхом реального підвищення якості
освіти і забезпечення умов її безперервності, суспільних дискусій про
екзистенціальні і соціально-економічні аспекти соціальної взаємодії, про витоки і
шляхи формування національного добробуту в сучасних умовах, про соціальну
відповідальність всіх перед всіма, про сутність, види, роль і місце суспільно
корисної праці в житті людини і т.д.). Слід зазначити, що, враховуючи
закономірності формування громадської свідомості і індивідуальної психології,
закономірності функціонування науки, а також явище конформізму
(нонконформізму), правова база сама по собі здатна безпосередньо впливати на
стан розуму представників будь-яких соціальних верств населення, рівне як
позитивно, так і негативно.
95

3. Чітке, адекватне і оптимальним чином реалізовуване уявлення органів
влади про склад систем життєзабезпечення і соціального захисту, їх взаємозв’язку
і взаємозалежності, а також відповідне організаційно-правове оформлення
управляючої системи соціального захисту, зокрема:
- акумуляція функцій, повноважень і інформації в обмежених ланках,
широкий розвиток і застосування інформаційних технологій для
формування прямого і зворотного зв’язку в системі соціального захисту,
формування механізмів і органів дієвого відомчого і громадського
контролю, впорядкування і активне поєднання різних видів, форм і суб’єктів
соціального захисту, включаючи недержавні та/або громадські інститути і
організації, аутсорсинг і т.п.
Вказані процеси можуть проходити послідовно і паралельно, залежно від
персонально-посадової точки зору, оскільки всі вони (процеси) достатньо
масштабні, взаємопов’язані і взаємодоповнюючі, проте з протягом часу вказаний
комплекс правових, світоглядних (мотиваційних) і організаційних основ
соціального захисту може бути сформований у масштабах нації.
Методика побудови функціональної моделі СЗ містить низку етапів [7]:
1. Визначеннясутності і елементів ССЗ як соціально-
економічної системи, що входить до складу системи життєзабезпечення.
2. Визначення основної і конкретних функцій ССЗ, виходячи з
суспільних потреб і інтересів на постіндустріальному етапі розвитку суспільства.
3. Визначенняпринципів надання соціального захисту,
організації, функціонування і розвитку ССЗ.
4. Побудова інституційної структури ССЗ
5. Побудова функціонально-діяльнісної структури ССЗ.
6. Побудова суб’єктно-об’єктної структури ССЗ.
7. Побудова структури системи управління ССЗ.
Визначення сутності і елементів ССЗ слід виробляти відносно
цілеспрямованої соціально-економічної системи, що входить до складу системи
життєзабезпечення, тоді це – сукупність діючих у межах національної держави
96

суб’єктів і об’єктів соціального захисту, згідно особистим і суспільним нормам
здійснюючих спільну діяльність за рахунок суспільних і особистих ресурсів з
метою збереження або відновлення нормального або встановленого нормальним
для даного суспільства рівня соціальної адаптації і інтеграції в соціум об’єкту
соціального захисту, який знаходиться під впливом соціальних ризиків. Таким
чином, національна система соціального захисту об’єднуватиме як організовані,
так і неорганізовані елементарні і складніші системи соціального захисту на
декількох (шости) рівнях, що значно ускладнює загальне управління в даній
сфері. Ми виділяємо наступні рівні: державний, регіональний, територіальний,
рівень підприємств (організацій), рівень домосподарства, особистісний.
У зв’язку з цим слід підкреслити, що широта уявлень про систему
соціального захисту залежить, як ми встановили раніше, по-перше, від розуміння
фахівцями і громадянами сутності соціального захисту, і, по-друге, від ступеня
звичності тих або інших інституційних видів соціального захисту для широких
верств населення. Оскільки радянська система тривалий час надавала досить
широкий спектр інстітуціалізованих видів і форм соціального захисту (загальна і
безкоштовна освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, соціальне
страхування, пенсійне забезпечення і т.п.), то покоління українців, що живуть
сьогодні, сприймають такі інститути як природні і повсякденно необхідні, що
прямо указує на необхідність організації і функціонування таких інститутів в
нашій країні у межах вже не системи соціального захисту, а загальної системи
життєзабезпечення [238].
Для кращого розуміння запропонованої структури системи відтворення
населення пропонуємо структурно обумовлений розподіл функцій і послуг, що
надаються відповідними підсистемами (табл. 3.2).
Таблиця 3.2

Основні функції підсистем відтворення населення (соціального розвитку)
Підсистема Основний керівниОк сновні елементи і послуги
життєзабез- Основна функція суб'єкт
печення
97

система формування вимог і Міністерство екології природне середовище –
регулювання норм до організації та природних ресурсів екологія, охорона природи,
довкілля взаємодії людини і України; Міністерство норми мешкання в населених
природа, виробництва культури України (у пунктах;
і споживання благ і перспективі – соціальне середовище –
послуг, мешкання і Департамент культура і субкультури,
соціальної взаємодії природного і культурна спадщина, ЗМІ,
людей, контроль за соціального фізична культура і спорт, релігія,
виконанням середовища) норми соціальної взаємодії
встановлених норм
система підтримка здоров’я Міністерство охорони медична допомога всіх видів і
охорона населення, включа- здоров’я України рівнів, оздоровлення і
здоров’я ючи надання меди- (у перспективі – профілактика, лікувальні
чної допомоги, Департамент охорони технології і фахівці,
профілактичні заходи і здоров’я) винахід, виготовлення і продаж
створення норм і ліків, донорство,
нормативів міжнародна співпраця
з охорони здоров’я у сфері охорони здоров’я
пенсійна акумуляція засобів і Пенсійний фонд державні трудові пенсії
система здійснення пенсійних України (у перспективі
виплат громадянам у – пенсійний
типових життєвих Департамент)
ситуаціях
система встановлення, регулю- Державна інспекція охорона праці, регулювання умов
регулювання вання і контроль України з питань праці праці і відповідних вимог до
праці і виконання норм і (у перспективі – працедавців, нормування праці,
трудових відносин праці, під- Департамент праці) ведення реєстру професій,
відносин тримуючих належний моніторинг ринку праці і системи
стан здоров’я, квалі- соціального партнерства у сфері
фікаційне зростання і праці
позитивна мотивація
до праці працівників
будь-яких форм
зайнятості
система акумуляція засобів і Міністерство – система соціального
соціального здійснення встано- соціальної політики страхування (оплата лікарняних,
забезпечен- влених виплат (допо- України (у перспективі батьківське страхування,
ня і моги, компенсації і – Департамент допомога по безробіттю),
страхування т.п.) громадянам в соціального захисту) – система соціального
типових життєвих забезпечення (дитячі допомоги,
ситуаціях потреби ветеранів ВОВ і ін.
особливих категорій)
98

система відновлення Міністерство – діагностика, захисна
соціального необхідного рівня соціальної політики діяльність, профілактика,
захисту (СЗ) соціальної адаптації і України (у перспективі контроль заходів, суб'єктів і
інтеграції індивідів, не – Департамент результатів СЗ; – відновлення
здатних самостійно соціального захисту) (набуття) праце- і життєздатності
справитися з ОСЗ; – утримання і
негативним впливом обслуговування непрацездатних
соціальних ризиків об'єктів СЗ

Як видно з таблиці, основні елементи вказаних підсистем не перетинаються,
проте, при відносній постійності виділених функцій, конкретні методи і способи
здійснення цих функцій, рівно як і деякі їх елементи повинні мати значний ресурс
організаційної мобільності, як, наприклад, щодо суб’єктів, об’єктів, форм і видів
соціального захисту.
На нашу думку, система соціального захисту на постсучасному етапі буде
лише одним з елементів загальної системи відтворення населення. У такому
розумінні національна система соціального захисту, навіть з урахуванням
недержавного сектора, буде істотно менше за розміром, ніж сьогодні, оскільки в
національному масштабі буде орієнтована тільки на тих індивідів, які об’єктивно
не здатні самостійно справитися з негативним впливом соціальних ризиків і
дійсно потребують соціального захисту. У той же час організаційне виділення в
системі державного управління всіх вищезгаданих підсистем не означає їх повну
автономію і ізоляцію, проте як стратегічну, так і оперативну взаємодію безумовно
легше організувати у межах єдиного міністерства. Таким чином, національна
система соціального захисту не може здійснювати свої функції абсолютно
автономно, і тому повинна у обов’язковому порядку інформуватися про
потенційні об’єкти соціального захисту всіма посадовцями, безпосередньо
здійснюючих взаємодію з громадянами, зокрема у складі організованих за
дільничним принципом інших відомчих і адміністративних підрозділів і інших
організацій (у нашій країні це дільничні інспектори, освітні установи, лікарні,
управдоми і т.п. тощо).
Таким чином, можна визначити майбутню систему соціального захисту
України у складі:
99

трьох секторів (державного, недержавного і змішаного),
трьох функцій (пошук, відновлення, утримання),
трьох типів соціального захисту (системний, організований і
неорганізований),
низки інститутів (допомога, страхування і т.д.),
низки підгалузей (соціальної допомоги, соціальної підтримки,
соціального обслуговування, соціальної опіки, соціального страхування
(нестандартних ризиків), соціального забезпечення),
системоутворюючих і додаткових суб’єктів і об’єктів соціального
захисту.

Відповідно, структуру системи соціального захисту у межах функціональної
моделі можна представити як інституційну, функціонально- діяльнісну і
суб’єктно-об’єктну.
Інституційна структура функціональної моделі ССЗ (рис. 3.1) охоплює
низку інституціалізованих видів соціального захисту, згрупованих за принципом
державної належності (державні, недержавні і змішані), а також низку первинних
соціальних інститутів, у межах яких або завдяки яким стають можливі у принципі
відносини суб’єкта і об’єкту соціального захисту (сім’я, держава і т.п.).

100

Рис. 3.1. Інституційна структура функціональної моделі ССЗ

Виділення зазначених інститутів як первинних або інфраструктурних
повинно сприяти розумінню дослідниками тих тенденцій і подій, які мають місце
в тій або іншій системі соціального захисту, оскільки, наприклад, нуклеарна і
патріархальна сім’ї по різному бачать пріоритети міжпоколінських трансфертів, і
т.п.
Функціонально-діяльнісна структура функціональної моделі ССЗ (рис. 1
Додатку К) у межах основної функції ССЗ (збереження і приріст людського і
соціального капіталу) відображає спочатку необхідні конкретні функції, які, у
свою чергу, можуть розпадатися на дрібніші функції, цілі і завдання на нижніх
рівнях управління, а також види діяльності, спрямовані на реалізацію даних
функцій.
Суб’єктно-об’єктна структура функціональної моделі ССЗ формується
сукупністю основних (системоутворюючих) і додаткових суб’єктів і об’єктів
соціального захисту, зокрема ранжованих за рівнем (у разі суб’єктів).
Характерно, що перманентно присутні в будь-якому суспільстві
елементарні системи соціального захисту в такому контексті відносяться швидше
до додаткових, ніж до системоутворюючих елементів національної системи
соціального захисту. Наявність у схемі хибнослабких об’єктів соціального
захисту відображає об’єктивно існуючі у суспільстві потреби до надання і
отримання соціального захисту, зокрема не пов’язані з реальним приростом або
збереженням людського і соціального капіталу.
Побудову системи управління ССЗ слід розглядати в контексті логіки
загальної схеми державного управління. Так, у межах системи органів державної
влади, у зв’язку з необхідністю забезпечення системності і цілісності
регулювання питань відтворення населення, можна (і потрібно) в системі
виконавчої влади сформувати одне профільне міністерство – соціального
розвитку (умовне найменування, що відображає прийняті міжнародні пріоритети),
101

і передати в його ведення питання організації, регулювання і нагляду в
сформованих належним чином національних системах виробництва людського і
соціального капіталу, зокрема охорони здоров’я, безперервної освіти, соціального
і пенсійного забезпечення і страхування, соціального захисту, а також в не менш
важливих для збереження вказаних видів капіталу національних системах
регулювання довкілля і праці (трудових відносин). Виділення одного профільного
міністерства зумовлене необхідністю усунення бюрократичних, зокрема штучних,
перепон і суперечностей між відомствами, що мають схожі стратегічні цілі і
основну функцію, реалізовувані у регулюванні відтворення населення країни як
єдиного об’єкту управління, тоді як кожна із зазначених національних систем
виконує власну функцію.
Як було встановлено, ССЗ є обмежено керованою, оскільки містить
елементи стихійної соціальної і економічної діяльності, тому система управління
ССЗ повинна спиратися на чітку ієрархічну організаційно- управлінську
структуру з повним набором основних і конкретних управлінських функцій
(планування, організація, мотивація, регулювання і контроль), яка матиме певні
точки входу/виходу, регулювання і контролю за додатковими суб’єктами і
об’єктами соціального захисту, зокрема правомочністю, ефективністю і
результативністю їх спільної діяльності.
Реалізація пропонованої функціональної моделі ССЗ в найближчій
перспективі матиме певні труднощі, пов’язані з низкою чинників, вказаних вище.
Зрозуміло, що існування подібних чинників як характеристик сучасного
українського суспільства має очевидно важливе значення для організації,
управління і функціонування системи соціального захисту як частини загальної
системи життєзабезпечення.
Ситуація в органах соціального захисту така, коли апарат або частина
апарату, діючи згідно традиціям, що склалися, або переслідуючи власні інтереси,
не здатний або не бажає здійснювати свою діяльність відповідно до нових умов і
нового права. Відповідно, єдино ефективним, але не завжди можливим, способом
виправлення ситуації є звичайно повна зміна персонального складу апарату
102

конкретної структури. В цьому випадку, як показує практика, оскільки всі нові
працівники не будуть спочатку обтяжені старим виконавським досвідом, то і
нормативні структури, технології, обов’язки, права і т.п. у межах жорсткого
контролю сприйматимуться ними некритично (як належне), тоді як споживачі
(об’єкти СЗ) зможуть помітити тільки позитивну різницю. Таким чином, готові
структури соціального захисту і створена ними інфраструктура можуть бути
використані різною мірою при створенні сучасної системи соціального захисту за
умови усунення масових розбіжностей в розумінні суті, цілей, функцій, способів і
результатів соціального захисту в сучасних умовах серед управлінських і
виконавських працівників цих структур. Відповідно, до першочергових заходів
загальноуправлінської діяльності державних органів влади і управління, а також
всього суспільства, слід відносити:
1. Визначення напрямів і заходів/заходів щодо цілеспрямованої зміни
вищезгаданих характеристик, зокрема по формуванню необхідної соціально-
економічної і соціально-культурної основи ефективного функціонування системи
соціального захисту.
2. Визначення напрямів і заходів/заходів щодо організації національної
системи соціального захисту, зокрема її органів управління.
3. Визначення міри необхідності і способів контролю діяльності
керівників, виконавців і інших органів, організацій і осіб, що здійснюють
соціальний захист країни.
У будь-якому випадку, на нашу думку, подальше функціонування ССЗ в
своєму сьогоднішньому стані вимагає досить рішучих заходів по її зміні.
Оскільки велика частина населення як і раніше розглядає соціальне
страхування, соціальне і пенсійне забезпечення як соціальний захист, вважаючи
його об’єктами себе, а основним суб’єктом – державу, то особливо дискусійними
для сучасного суспільства будуть, на нашу думку, наступні питання:
Пріоритетність випадків і об’єктів соціального захисту.
Обов’язки і права працюючих перед непрацюючими.
Обов’язки і права непрацюючих перед працюючими. Сутність і форми
103

відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Пенсійний вік і розмір/порядок призначення трудової пенсії.
Порядок і норми переведення відкладеного споживання в поточне,
включаючи секвестрування і валоризацію.
Суб’єкти, моменти і правила ухвалення рішень про життя і смерть
(своєї і чужої) у системі соціального захисту.
Суспільна значущість і корисність різних видів трудової діяльності з
точки зору винагороди.
Свобода особи і суспільні обов’язки по відношенню до вільної особи,
права суспільства (більшості) і обов’язку особи відносно суспільства.
Індивідуальні, групові і суспільні етичні норми
і поведінкові стереотипи з погляду соціальної відповідальності їх суб’єктів.
Обов’язки і права батьків/родичів відносно до дітей.
Обов’язки і права дітей відносно батьків/родичів. Пріоритет прав сім’ї
над правами особи і навпаки.
Структура, обсяг і порядок надання соціально-значущих благ,
пропонованих до споживання в системі життєзабезпечення.
Кодекс (етика) поведінки вчителя, лікаря, соціального працівника
Цензура і порядок обговорення соціальних проблем.
Створення можливостей для самозахисту особистості.
Одним з перспективних механізмів удосконалення якості соціальних
послуг є впровадження соціального контракту.
Соціальний контракт – це трьохстороння угода про взаємні зобов’язання
між незаможною сім’єю (або людиною), органами соціального захисту і
адміністрацією територіального утворення.
Соціальний контракт спрямованих на вирішення наступних завдань:
1) надання адресної соціальної допомоги у вигляді грошових виплат,
соціальних послуг або натуральної допомоги для виходу незаможної сім’ї або
незаможного самотнього громадянина з важкої життєвої ситуації на основі
розробленої та затвердженої програми індивідуальної соціальної адаптації;
104

2) соціальна реабілітація членів малозабезпечених сімей (незаможних
самотньо проживаючих громадян), підвищення соціальної відповідальності
одержувачів державної соціальної допомоги, зниження утриманського мотиву
їхньої поведінки.
Програма індивідуальної соціальної адаптації – план дій сторін соціального
контракту по виходу незаможної сім’ї або незаможного самотнього громадянина з
важкої життєвої ситуації, розроблений управлінням соціального захисту спільно з
заявником.
Соціальний супровід контракту – спільні послідовні дії заявника та
управління соціального захисту, необхідні для досягнення цілей, заявлених у
соціальному контракті.
Результатом застосування соціального контракту може бути:
1) створення умов для самостійного виходу незаможних сімей та
малозабезпечених самотньо проживаючих громадян з важкої життєвої ситуації,
пов'язаної з низькими доходами;
2) підвищення рівня і якості життя малозабезпечених громадян за
рахунок постійних самостійних джерел доходу в грошовій або натуральній формі;
3) зменшення ризику довгострокової бідності незаможних сімей та
малозабезпечених самотньо проживаючих громадян, зниження рівня соціальної
нерівності [31].
У будь-якому випадку, незалежно від думки більшості (меншості), з
погляду економічної раціональності і з урахуванням позитивності соціальних
цілей (незалежно від їх конкретного формулювання) роль (функція) кожного
елементу суспільства повинна бути суспільно корисною у принципі (максимум не
обов’язковий) або ж нейтральною. У разі сукупної негативної корисності
відбувається зниження загальної ефективності (у кращому разі) або припинення
самого процесу виживання спільноти. У зв’язку з цим видами суспільно корисної
і винагороджуваної праці можуть бути визнані будь-які форми людської
діяльності у визнаних межах (нації і т.п.), спрямовані на просте і розширене
відтворення людського капіталу (наприклад, працю батька або опікуна, і т.п.).
105

У перехідний період функціональна модель ССЗ може існувати як
функціонально-нормативна, більш відповідна поточним соціально-економічним
умовам, оскільки, зберігаючи корисну функціональність надання соціального
захисту, зможе регулювати навантаження на систему життєзабезпечення країни в
цілому, не знижуючи більше нормального рівня мотивацію до суспільно корисної
праці. Крім того, враховуючи пропонований нами принцип активного характеру
основної діяльності не тільки органів соціального захисту, який виражається в
самостійному пошуку потенційних об’єктів, але й об’єктів соціального захисту,
який виражається у розвиткові потенціалу самозахисту, можна розраховувати на
підвищення ефективності її функціонування, у тому числі і у сфері збереження і
примноження людського і соціального капіталу. В той же час, враховуючи
особливості інституту соціального захисту в нашій країні, а також особливості
економіки, державного будівництва [80], теперішнього моменту і загальні
проблеми реформування соціальної сфери, можна сформувати як мінімум два
взаємозв’язані проекти ССЗ: функціонально- нормативний і перехідно-
реформістський, надання соціального захисту, що враховують структуру, що
сформувалася, і особливості, зокрема ресурс довіри владі.

3.3. Концептуальні засади формування активної моделі соціального
захисту

Аналіз ситуації, яка склалася у сфері соціального захисту, дозволяє
встановити можливі напрями її вирішення.
Основними викликами щодо оптимізації системи соціального захисту в
загальному вигляді є такі.
1. Невизначеність стратегічних пріоритетів державної соціальної
політики в умовах, що змінились, зокрема щодо соціального захисту та
безсистемність здійснюваних заходів.
2. Неоптимальна структура доходів населення, яка має бути
106

трансформована в напрямку підвищення ролі заробітної плати як чинника
подолання бідності працюючих осіб і їхніх сімей та способу посилення ролі
систем соціального страхування.
3. Проблеми реалізації додаткового соціального захисту (пільг і
соціальних виплат) для низки категорій населення.
4. Суперечність між широким розумінням соціальних послуг і вузьким
визначенням соціального захисту як сфери їх застосування. Викликом є перегляд
ролі соціальних послуг у системі попередження ризиків та посилення соціального
захисту [47].
Актуальні проблеми в житті сучасної України: наявність великої кількості
людей, що постраждали під час бойових дій в зоні АТО, отримали статус
вимушених переселенців, не мають засобів і можливості підтримки своєї
життєдіяльності; тенденція до збільшення категорій населення країни, яке
потребує соціального захисту.
Можливі наступні основні напрями рішення даної проблеми:
1 – зберегти ситуацію, тобто залишити всі параметри системи СЗ без
змін;
2 – змінити ситуацію за рахунок мобілізації додаткових ресурсів (тобто
за рахунок використання екстенсивних методів);
3 – змінити ситуацію за рахунок активізації процесів соціального
захисту (тобто зміна стратегії системи СЗ).
Перше рішення неприпустимо, оскільки тенденція збільшення кількості
людей, що опинились у складних життєвих обставинах, може привести до
соціального вибуху.
Друге рішення практично нереалізовуване. Держава може збільшити
фінансування соціальної сфери тільки за рахунок зростання податків, величина
яких і так є гальмом розвитку народного господарства.
Третє рішення найбільш переважне, оскільки досвід низки країн показує
можливість активізації системи соціального захисту на основі точнішого аналізу
структури потреб в соціальному захисті, диференціації
107

використовуваних методів і повнішого використовування потенціалу
самозахисту людей.
На основі активної диференційованої стратегії соціального захисту в країні і
системного аналізу даного процесу можна висунути наступні принципи
формування нової активної системи соціального захисту в умовах реформування
України. Його наступні принципи:
комплексного використання всіх ресурсних можливостей суспільства
для забезпечення гідного рівня соціального захисту країни (держави без збитку
для її економічної безпеки, громадських об’єднань, бізнесу і самих громадян);
системності, тобто врахування взаємозв’язку і єдиної цільової
спрямованості в діяльності всіх елементів (організації), що здійснюють різні
функції по соціальному обслуговуванню населення;
пропорційності всіх підсистем і їх елементів відповідно до обсягу
робіт по соціальному захисту різних соціально-демографічних груп населення;
спадкоємності, тобто врахування можливостей підрозділів
традиційної системи соціального захисту і їх використання в новій;
ефективності, тобто необхідність забезпечити велику ефективність
нової системи в порівнянні з традиційною, як за соціальними, так і за
економічними показниками.
З метою реформування механізму соціального захисту необхідно змінити
певним чином параметри існуючої системи.
Розглянемо послідовно як зміни входів (В1СЗ, В2СЗ, В3СЗ) впливають на
параметри стани системи. Вхід в систему (В1СЗ) обумовлюється соціальною
політикою країни, яка формується під впливом соціально-економічного стану
України і під впливом вітчизняного і світового досвіду вирішення даної
проблеми. Основними тенденціями її зміни є:
відмова від елементів патерналізму, що збереглися до останнього
часу, у бік принципів соціальної ринкової політики;
відмова від підтримки за рахунок держави добробуту всього
населення на користь соціально незахищених груп, позбавлених потенціалу
108

самозахисту [238];
спроби активізації соціального захисту, перш за все, у формі
соціально- трудової адаптації громадян;
активне використання потенціалу самозахисту.
Вхід в систему (В2СЗ), що характеризує потреби суспільства в соціальному
захисті зазнав в сучасних умовах істотних змін:
-значною мірою збільшилася кількість людей, потребуючих в соціальному
захисті;
-змінилася структура соціально незахищених верств населення (збільшилася
кількість безробітних, демобілізованих, пенсіонерів, переселенців і т.д.).
Ресурсні можливості суспільства (В3СЗ), що надаються для соціального
захисту, змінилися; економічні можливості держави в умовах економічної кризи
зменшилися; суспільні і приватні фонди соціального захисту практично мають
зачатковий характер, оскільки не створені умови для їх ефективного розвитку;
інфраструктура соціального захисту (її матеріальна частина) змінена, а її
пропускна спроможність не відповідає сучасним потребам суспільства.
Відповідно до змін входів системи необхідно змінити і параметри
управляючої підсистеми, чітко виділивши в ній структури (або підрозділи), що
відповідають за виконання двох основних функцій соціального захисту:
підтримка людей, що не володіють можливістю самостійного існування (не
володіючих трудовим потенціалом і можливостями самодопомоги) шляхом
забезпечення їх гарантованим прожитковим мінімумом; соціально-трудовою
адаптацією людей, здібних тією чи іншою мірою до самодопомоги.
Детальне опрацьовування питань оптимізації системи управління
соціальним захистом є самостійною, великою за обсягом і значущістю завдання і
не є метою даного дослідження.
Традиційна операційна підсистема соціального захисту набудована, в першу
чергу, на надання матеріальної допомоги населенню і на надання послуг з
соціального обслуговування. Блоки з соціально-трудової адаптації населення
недостатньо розвинені і потребують істотних змін. Якнайменше розвинені
109

елементи структури Созн, покликані забезпечувати використовування ринкових
можливостей для цілей соціального захисту.
Для адаптації операційної підсистеми соціального захисту до сучасних умов
необхідно створити спеціалізований підрозділ, який повинен буде координувати
виконання функцій соціального захисту всіма суб’єктами цієї системи. В
сучасних умовах, коли ще значна роль держави в соціальній сфері, не можна
припустити руйнування старих структур соціального захисту. Тому при створенні
активної системи соціального захисту необхідно діяти за принципом доповнення
новими структурними підрозділами, виділення деяких з існуючих, перерозподіл і
уточнення функцій кожного підрозділу. Пропонована система соціального
захисту адаптована до сучасних умов, реалізує сформульовану вище активну
стратегію соціального захисту. Напрями трансформації традиційної системи
соціального захисту при переході на активну модель представлені у таблиці 4
Додатку З.
Перерозподіл, уточненння і доповнення функції та створення необхідних
для цього нових структур без руйнації існуючих дозволить уникнути загрози
перехідного періоду від старої до нової моделі соціального захисту. На рис. 3.2
представлена модель функціонування активної системи соціального захисту.
Укрупнено процес її функціонування можна описати наступним чином:
система на вході отримує інформацію про соціальну політику країни, її
пріоритетах, обгрунтованих підходах до вирішення соціальних проблем, про
ресурси, які можуть бути виділені для їх вирішення. Підсистема управління (Ска )
переробляє цю інформацію у блоках з традиційними методами захисту й у блоках
з активними методами захисту: виробляє стратегію і тактику соціального захисту
основних груп незахищеного населення; розробляє технологію надання різних
видів допомоги і відповідну організаційно-розпорядчу документацію; розподіляє
ресурси між блоками операційної системи, між блоками пасивного захисту і
блоками активно- трудової реабілітації.
110

Рис. 3.2 Модель функціонування активної гуманної системи соціального
захисту
Операційна система (Соазн) здійснює функції з: пасивного соціального
захисту (блоки Со .. …..блоки Со ), соціального захисту на основі активної
соціально-трудової реабілітації і самозайнятості (блок Сор ).
На виході системи Са показники, що характеризують:
сумарний кількісний і якісний результат функціонування (кількість
людей, що одержали соціальний захист і його якісні характеристики) (Роазн);
показники, що характеризують результати соціального захисту як
людей не володіючих здібністю до самозахисту, так і тих, хто перейшов до
категорії соціально-захищених і повністю соціально реабілітувався;
показники, що характеризують ефективність функціонування системи.
Основними етапами створення активної моделі повинні бути:
1. Вироблення конкретної стратегії соціального захисту країни на
плановий період на основі прийнятої державою соціальної політики на основі
законів і Постанов Кабінету Міністрів, які визначають: мінімальний прожитковий
мінімум, величину пенсій, допомог і т.д.; джерела і нормативи для формування
фондів соціального захисту.
2. Встановлення кількості і структурного складу всіх верств населення,
111

потребуючих соціального захисту: розподіл окремих соціально-демографічних
груп за специфічними видами обслуговування, за ознаками їх віднесення до тієї
або іншої категорії потребуючих соціального захисту (пенсіонери, інваліди і т.д.).
3. Формування ресурсної бази, необхідної для здійснення соціального
захисту і розподіл ресурсів за основним напрямом соціального захисту.
4. Диференціація соціально незахищеного населення на підгрупи:
- людей, що володіють трудовим потенціалом і здатні до самодопомоги
(самозахисту) після соціально-трудової реабілітації;
- людей, що не володіють трудовим потенціалом і потребують
постійної соціальної допомоги.
5. Формування управлінських і операційних структур, виконуючих
функції соціально-трудової адаптації.
6. Коректування параметрів структур, що надають традиційну соціальну
допомогу з метою приведення їх кількісної і якісної відповідності вимогам
соціальної політики і прийнятої соціальної стратегії.
7. Аналіз соціально-економічних показників роботи системи соціального
захисту.
8. Контроль за ступенем досягнення цілей соціальної політики і
розробка рекомендацій на перспективу.
Для того, щоб проводити активний соціальний захист необхідно
враховувати його неоднорідність. Тільки на цій основі можливий підбір
ефективного інструментарію і адресних методів для вирішення проблем, що
стоять перед соціально незахищеними людьми і суспільством. Населення,
потребуюче в соціальному захисті може бути диференційовано за низкою ознак:
соціальному статусу, віку, працездатності, здоров’ю і т.д. [37, 143, 227].
Виходячи з цілей нашого дослідження, необхідно підрозділити всіх людей,
потребуючих соціального захисту за групами з різним потенціалом самозахисту.
Під самозахистом ми розуміємо дії людей по адаптації до зовнішнього
середовища, що змінюється, і подоланні або самостійно, або при певній підтримці
перешкод нормальної життєдіяльності, що зустрічаються на їх шляху (хвороба,
112

безробіття і т.д.).
Потенціал соціального самозахисту особистості включає наступні
компоненти:
1. Трудові можливості самозахисту (працездатність, працездатність,
психологічний стан);
2. Соціальні можливості (передумови) самозахисту;
3. Професійні можливості самозахисту;
4. Підприємницькі можливості самозахисту.
Встановимо параметри, що характеризують потенціал основних
компонентів самозахисту особи (рис. 2 Додатку Л). Трудові можливості
самозахисту людини характеризують його можливості нести певне фізичне і
нервово-емоційне навантаження в процесі виконання роботи. Їх можна уявити у
вигляді: ТМ= (П; ПС; О), де:
ТМ – трудові можливості самозахисту особи; П – працездатність особи;
ПС – психологічний стан особи;
О – наявність обмежень по здоров’ю на виконання окремих видів робіт.
Працездатність людини (П) характеризується можливістю виконувати певну
роботу в перебігу певного часу. Психологічний стан особи (ПС) пов’язаний з її
нервово-емоційною стабільністю, рівнем тривожності і т.д. Наявність обмежень
за станом здоров’я найчастіше пов’язана з природженими аномаліями, наслідками
хвороб, одержаними травмами і т.д. [11, 59].
Соціальні можливості самозахисту характеризують соціальні чинники, що
дозволяють людині реалізувати свої професійні або підприємницькі можливості в
даному середовищі [67, 102]. Їх можна уявити у вигляді: СМ= (В, З, С), де:
СМ – соціальні можливості самозахисту особистості;
В – вікові можливості активної життєдіяльності особи з позиції суспільства;
З – можливості, визначені статусом законослухняної людини (відсутність
конфліктів із законом, судимостей і т.д.);
C – соціальний статус, визначуваний приналежністю до певної соціальної
групи, наявність паспорта, житла, прописки і т.п.
113

Професійні можливості самозахисту характеризують здатність людини
вирішувати свої проблеми життєзабезпечення переважно за рахунок знань, умінь,
навичок виконання певної роботи. Професійні можливості людини можна
представити у вигляді: ПМ= (ОСВ; Д; Т; ПП), де
ПМ – професійні можливості людини; ОСВ – освіта професійна;
Д – досвід роботи (стаж);
Т – тривала перерва в роботі за фахом;
ПП – попит працівників даної спеціальності на ринку праці.
Параметри ОСВ, Д, Т визначають здатність людини виконувати роботу за
фахом на момент оцінки її професійних можливостей. Параметр ПП дозволяє
враховувати застосовність, актуальність професійних можливостей людини в
поточний період, можливість їх використовування для цілей самозахисту [123].
Для конкретної діяльності по структуризації соціально незахищеного населення
необхідно оцінити потенціал самозахисту особистості за обраним критерієм
віднести конкретну людину до тієї або іншої групи, що вимагає певних видів і
методів соціальної допомоги.
Оцінювати кожну компоненту потенціалу самозахисту особистості слід на
основі її відповідності певним еталонним вимогам. Ці вимоги сформульовані на
основі аналізу теорії і практики соціального захисту і науково-методичної
літератури, присвяченої проблемам оцінки трудового потенціалу особистості [66,
143].
Вимоги, дотримання яких обумовлює максимальні професійні можливості
самозахисту:
1. Наявність професійної освіти за основним видом діяльності людини.
2. Наявність виробничого стажу за фахом не менше трьох років.
3. Відсутність тривалої (більше року) перерви у відповідній професійній
діяльності.
4. Наявність стійкого попиту на дану професію (і кваліфікацію) на ринку
праці.
Вимоги, що визначають максимальні трудові можливості самозахисту
114

особистості наступні:
1. Абсолютне психологічне здоров’я: низький рівень
тривожності, нервово-емоційна стабільність, стресостійкість і т.д.
2. Висока працездатність: можливість ефективно працювати вісім
і більше годин в протягом дня і т.д.
3. Відсутність обмежень по здоров’ю на трудову діяльність певного
виду.
Вимоги, що визначають максимальні соціальні можливості самозахисту
особи:
1. Мати вік, сприйманий на ринку праці як переважний (на сьогоднішній
день від 20 до 45 років).
2. Не мати судимостей.
3. Мати паспорт, житло, соціальні контакти (характеристики,
рекомендації).
4. Приклад оцінки потенціалу самозахисту наводиться у табл. Додатку
Л.
Залежно від значення показників потенціалу особистості населення може
бути диференційоване таким чином:
1- а група – люди, що володіють максимальним потенціалом
самозахисту, які здатні самостійно вирішувати виникаючі перед ними проблеми
життєдіяльності. Соціальний захист їм не потрібен.
2- а група – люди, що володіють високим потенціалом самозахисту,
окремі параметри яких не відповідають еталонним вимогам. Цим людям потрібен
мінімальний соціальний захист у формі активізації їх потенціалу.
3- я група – люди, що володіють середнім потенціалом самозахисту.
Багато параметрів їх особистості не відповідають еталонним вимогам. Цим людям
потрібна активна інтенсивна соціально-трудова реабілітація.
4- а група – люди, що володіють мінімальним потенціалом самозахисту.
Більшість їх параметрів не відповідає еталонним вимогам. Ці люди потребують
“пасивної” соціальної допомоги.
115

Класифікація груп соціально-незахищеного населення наведена на рис.
3. Додатку Л.
При розрахунку потенціалу самозахисту особистості, оцінки його
компонент і параметрів деяких значень можуть бути максимальними, а деякі
мінімальними. Ми пропонуємо ввести поняття “домінанта соціальної
незахищеності” і “домінанта самозахисту”.
Домінантою соціальної незахищеності може бути або трудова, або
соціальна, або професійна при мінімальному значенні їх потенціалів.
Домінантою соціального самозахисту може бути або професійні, або
підприємницькі здібності.
Активний соціальний захист повинен будуватися на подоланні домінант
соціальної незахищеності і на посиленні і активізації домінант соціального
самозахисту особистості.
Логічна модель процесу аналізу потенціалу самозахисту особистості
наводиться на рис. 3.3.
116

Рис. 3.3 Модель оцінки потенціалу самозахисту особистості

Запропоновані вище принципи і методичні підходи до оцінки потенціал у
самозахисту особистості дають інструментарій для аргументованого вибору
напрямів і методів активного соціального захисту особистості.
В основі механізму активно-диференційованої системи соціального захисту
лежить активна соціально-трудова реабілітація (далі − АСТР). Вона є комплексом
процедур і заходів щодо активізації, формуванню і реалізації потенціалу
самозахисту особистості.
117

Відповідно до основних положень системи активного соціального захисту і
структуризації об’єктів соціального захисту можна сформулювати наступні
принципи диференціації методів активної соціально-трудової реабілітації (АСТР):
1. Відповідність напрямів реабілітації особливостям потенціалу
самозахисту основних груп населення, які потребують соціального захисту.
2. Адресності заходів, відповідно до характеристики параметрів
основних компонентів потенціалу самозахисту особистості.
3. Спрямованості заходів щодо активізації домінанти соціальної
захищеності і нейтралізації домінанти її соціальної незахищеності.
4. Комплексності методів соціального захисту, яка передбачає
поєднання різних видів, напрямів і методів соціального захисту з урахуванням
оцінки всіх параметрів, що характеризують потенціал самозахисту особистості.
Спосіб (метод) соціального захисту особистості. характеризуються набором
параметрів (характеристик) його можна описати таким чином:
С1з=(В; Н;З;М), де: М – метод соціального захисту; В – вид соціального
захисту; Н – напрям соціального захисту; З – заходи соціального захисту; М –
методи соціального захисту.
Вид соціального захисту характеризує вищу мету соціального захисту: або
відновлення, соціально-трудова реабілітація особистості, або підтримка (на
гарантованому державному рівні) життєзабезпечення. Напрям соціального
захисту характеризує домінуючі компоненти потенціалу, посилення яких створює
основу для самозахисту особистості.
Заходи по соціальному захисту є комплексом заходів єдиної цільової
спрямованості по посиленню параметрів потенціалу самозахисту особистості.
Заходи є закінченою дією, яка спрямована на поліпшення окремих характеристик
(параметрів) потенціалу самозахисту особистості.
Залежно від значення потенціалу самозахисту особистості можна виділити
види, напрям і заходи їх соціального захисту. Як основні слід розглядати:
активний соціальний захист, реалізовуваний в процесі інтенсивної
соціальної трудової реабілітації особистості;
118

пасивний, пов’язаний з наданням матеріальної допомоги і наданням
різного роду послуг з соціальної допомоги і піклування.
Як основні напрями активного соціального захисту особистості можна
виділити наступні: посилення трудового потенціалу самозахисту, посилення
соціального потенціалу самозахисту, посилення професійного потенціалу
самозахисту, посилення підприємницького потенціалу самозахисту.
Активний соціальний захист особистості реалізується в процесі активної
трудової реабілітації (АСТР). Напрям АСТР конкретної особистості повинен
відповідати домінанті її потенціалу самозахисту. Реалізовуванізаходи повинні
бути спрямовані на активізацію можливостей (параметрів), що є у неї, і
формування додаткових за наявності певних передумов.
Реальні можливості для продуктивної праці визначають професійні і
підприємницькі компоненти самозахисту особистості. Тому слід вважати
професійну і підприємницьку реабілітацію особи як базові напрями АСТР, а
трудову і соціальну реабілітації як коректуючі напрями, або підсилюючі, або
обмежуючі потенціал самозахисту [59].
Розглянемо детальніше склад заходів щодо посилення професійного
потенціалу самозахисту особистості (по професійній реабілітації). Відповідно до
результатів оцінки параметрів даного потенціалу доцільно використовувати або
один, або декілька з нижче перерахованих заходів: підвищення кваліфікації з
професії, якою людина володіє;
перепрофілізація і перенавчання з професій, що мають попит на ринку
праці;
стажування з базової або нової професії;
допомога в працевлаштуванні.
При виборі пріоритетних заходів щодо посилення професійних
можливостей самозахисту необхідно враховувати наступні вимоги:
1. Підвищення кваліфікації доцільне тільки в тому випадку, якщо
відповідні фахівці запитані на ринку праці.
2. Перенавчання, перепрофілізація найбільш ефективна в тому випадку,
119

якщо нова професія споріднена або може базуватися на частковому використанні
теоретичних знань і досвіду колишньої.
3. Стажування повинне забезпечувати або відновлення втрачених
виробничих навичок з базової спеціальності, що має попит, або одержати
практичні навички з нової спеціальності.
Залежно від стану професійної трудової і соціальної компонент потенціалу
самозахисту особи можна виділити наступні групи людей, об’єктів АСТР [130,
248]:
1. Потенційні професійні можливості самозахисту особистості (від
середніх до високих), що володіють високими трудовими і соціальними
можливостями самозахисту.
2. Потенційні можливості професійного самозахисту особистості (від
середніх до високих), що володіють невисокими трудовими і соціальними
можливостями.
3. Низькі професійні, високі трудові і соціальні можливості самозахисту.
4. Низькі професійні можливості і низькі трудові і соціальні можливості.
Таким чином, діяльність держави щодо оптимізації системи соціального
захисту має бути спрямована на таке:
- визначення стратегічних напрямів соціальної політики держави,
відповідно до яких необхідно формувати стратегію соціального захисту осіб і
сімей в Україні;

- узгодження державної політики щодо соціального захисту з
політикою щодо праці, податків, сім’ї, демографії тощо;
- визнання сім’ї головною ланкою у сфері здійснення державної
соціальної політики, у т.ч. базового отримувача позитивних результатів від
ефективних заходів соціального захисту;
- удосконалення, узгодження та комплексне системне врегулювання
(кодифікацію) законодавства щодо соціального права та, зокрема, соціального
захисту;
120

- перехід від здійснення кризового втручання у випадку настання
складних життєвих обставин або набуття особою права на державну соціальну
допомогу того чи іншого типу до політики профілактики виникнення соціальних
ризиків;
- перегляд системи державних соціальних гарантій і стандартів для
приведення їх у відповідність до сучасних соціально-економічних умов і відмови
від “ручного” регулювання розмірів прожиткового мінімуму;
- оптимізацію системи соціальних міжбюджетних трансфертів і
підвищення ролі місцевої громади у визначенні пріоритетних напрямів і
фінансуванні заходів соціального захисту;
- реформування системи пільг з метою відмови від пільг за
професійною ознакою та переходу до адресних грошових виплат (які можуть бути
трансформовані у соціальні послуги);
- підвищення адресності надання державної соціальної допомоги
(грошової та у вигляді послуг) з урахуванням рівня доходів та реальних потреб
осіб і сімей;
- реформування системи соціальних послуг, підвищення їх доступності
та наближення до потреб споживачів;
- реалізація активної стратегії соціального захисту з метою
використання потенціалу самозахисту особистості.

Висновки до розділу 3
1. Розглянуто особливості функціонування основних моделей
соціального захисту: континентальна (бісмарківська), англосаксонська (модель
Беверіджа), скандинавська і південно-європейська, які домінують у країнах-
членах Європейського Союзу. У ході аналізу зарубіжного досвіду соціального
захисту як складової соціальної політики держави виявлено, що в різних країнах
світу моделі соціального захисту за даними критеріями можуть бути розбиті на
чотири групи: країни, в яких домінують страхові принципи, розміри виплат і
допомог пов'язані з індивідуальними страховими внесками (Німеччина, Франція,
121

Бельгія, Люксембург), країни, в яких страхові принципи соціального захисту
менш виражені, розміри виплат і допомог більшою мірою відповідають
індивідуальним потребам з їх фінансуванням за рахунок засобів податкових
фондів (Великобританія, Данія, Ірландія), країни, що займають проміжну позицію
між першими двома групами (Італія, Нідерланди), країни з системою соціального
захисту, що формується (Іспанія, Португалія, Греція), де немає гарантованого
мінімального доходу і соціальне обслуговування доступно далеке не всім
громадянам.
2. На основі апріорного аналізу зарубіжного досвіду соціального захисту
як складової соціальної політики держави зроблено наступні висновки: у всіх
розвинених країнах держава виконує провідну роль соціального захисту при
активному залученні структур публічного управління та реалізації принципів
колективної відповідальності та соціального партнерства.
3. Показано, що системна трансформація чинної моделі соціального
захисту містить якісні зміни об’єкта, суб’єкта, структури управління системою
соціального захисту, джерел її фінансування та механізмів реалізації. Виникнення
нової цільової групи об’єктів соціального захисту – учасників антитерористичної
операції та вимушених переселенців потребує відповідного нормативно-
правового і ресурсного забезпечення, створення належної системи їх соціального
захисту, працевлаштування та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб.
4. Запропоновано використання соціального контракту між державою та
громадянським суспільством на кожному рівні системи соціального захисту як
найважливішого механізму формування та реалізації соціальної політики,
підтримки суспільно-політичної та соціальної стабільності та прийняття
5. Закону України “Про соціальний захист”. Закон про соціальний захист
повинен відображати механізм отримання ресурсів і технологію оцінки
результатів діяльності з позиції їх використання. Результати діяльності мають
бути визначені за принципом: від баз вої послуги до більш ефективної допомогою
удосконалення технології соціального захисту.
6. Запропоновано методологію проектування та механізм впровадження
122

моделі активної системи соціального захисту, який містить вироблення
конкретної стратегії соціального захисту країни на плановий період на основі
прийнятої державою соціальної політики, встановлення кількості і структурного
складу всіх верств населення, потребуючих соціального захисту на основі
соціальної паспортизації, формування ресурсної бази, необхідної для здійснення
соціального захисту і розподіл ресурсів за основним напрямом соціального
захисту, диференціація соціально незахищеного населення на підгрупи: людей,
що володіють трудовим потенціалом і здатні до самодопомоги (самозахисту)
після соціально-трудової реабілітації; людей, що не володіють трудовим
потенціалом і потребують постійної соціальної допомоги, формування
управлінських і операційних структур, виконуючих функції соціально-трудової
адаптації, коректування параметрів структур, що надають традиційну соціальну
допомогу з метою приведення їх кількісної і якісної відповідності вимогам
соціальної політики і прийнятої соціальної стратегії, аналіз соціально-
економічних показників роботи системи соціального захисту, контроль за
ступенем досягнення цілей соціальної політики і розробка рекомендацій на
перспективу, з урахуванням потенціалу самозахисту за допомогою розробленого
автором інструментарію та розвитку методів активної соціально- трудової
реабілітації, яка є комплексом процедур і заходів щодо активізації, формуванню і
реалізації потенціалу самозахисту особистості.
123

ВИСНОВКИ

Основні теоретико-методологічні та практичні результати роботи полягають
у наступному:
1. Комплексне визначення змісту категорії «соціальний захист населення»
включає не тільки сукупність форм і механізмів надання різним категоріям
населення соціальних послуг (соціальні виплати, допомоги, компенсації,
податкові знижки та кредити) в умовах ринкової економіки, але й згідно
інституційної парадигми – сукупність інститутів (соціальні гарантії, соціальні
стандарти, соціальні нормативи, державні та громадські організації, фонди і
установи, а також корпорації і міжнародні інституції), що діють в даній царині і
на системному рівні реалізують компенсаторні функції щодо соціально вразливих
верств населення в умовах ринкової економічної системи та ймовірних
соціальних й економічних ризиків на макро-, мезо- і мікрорівні для забезпечення
суспільно прийнятного рівня добробуту громадян.
2. Об‘єктивними детермінантами становлення та розвитку системи
соціального захисту населення є, з одного боку, причини соціального характеру,
що випливають з природи капіталістичної ринкової системи через механізми дії
економічних законів (закон капіталістичного нагромадження, народонаселення,
концентрації виробництва, циклічного розвитку економіки) і породжує
перманентне поглиблення соціальної нерівності та соціальні суперечності, а з
другого – генетично-природного та емерджентного характеру, які не залежать від
суспільного ладу (інвалідність, вдівство, втрата працездатності через хворобу,
втрата годувальника, сирітство та інші). Відтак функціональне призначення
системи соціального захисту населення полягає у підтримці в суспільстві
соціальної рівноваги, захисті соціально вразливих верств населення,
забезпеченн суспільно-прийнятного рівня добробуту в конкретно історичних
умовах розвитку країни.
3. Рушійними силами розвитку і трансформацій національних систем
124

соціального захисту населення в процесі еволюції ринкової економіки є потреби
та інтереси громадян і механізми їх задоволення, які постійно вдосконалюються й
диверсифікуються під впливом науково-технічного прогресу, зростання
суспільного багатства, соціалізації економіки і демократизації відносин розподілу.
За умов глобалізації і розвинених соціально-ринкових відносин політика
соціального захисту населення спрямована на конвергенцію інтересів усіх
суб‘єктів соціально-економічних відносин, упередження соціальних антагонізмів і
посилення соціальної відповідальності індивіда домогосподарства, держави й
бізнесу та перетворюється у невід‘ємний компонент соціально-економічної
системи України.
4. В епоху глобалізації спостерігається тенденція до конвергенції
національних систем соціального захисту населення, яка проявляється в
уніфікації їх рис і ознак в частині забезпечення рівноваги між ринком і
соціальними цілями суспільства, розвитку інститутів соціального партнерства і
соціальної інклюзії, уніфікації соціальних стандартів, а також розбудови
солідарно-корпоративної системи надання соціальних послуг та державно-
корпоративного партнерства. Однак зберігаються характерні для кожної моделі
соціального захисту населення особливості, породжені взаємодією економічних,
політичних, соціально-культурних та національно- ментальних факторів,
притаманних різним суспільним системам.
5. Ключовими принципами функціонування національних систем
соціального захисту населення в сучасних умовах є гуманізм, соціальна
справедливість, соціальна субсидіарність, соціальна солідарність та інші.
Функціонування і розвиток національних систем соціального захисту населення
ґрунтується на доступності до соціальних благ нужденних верств, праві громадян
на державне соціальне забезпечення, праві на соціальний захист,
транспарентності і суспільному контролі за соціальними витратами,
оптимальності розміру соціальних видатків у ВВП, адресності надання соціальної
допомоги, соціальній відповідальності громадянина, бізнесу і держави, що
становить основу практичної діяльності у сфері соціального захисту населення.
125

6. Багаторівнева система соціального захисту населення в
постіндустріальних країнах виконує широкий спектр функцій (зокрема, це
функція відтворення людських ресурсів, задоволення потреб, стимулюючу,
превентивну, регуляторну, адаптаційну, інноваційну, комунікативну,
транслюючу, профілактично-виховну), систематизація яких шляхом поділу на
загальні, спеціальні та допоміжні, свідчить, що перші відображають природу
цього захисту, друга група – його характер, а третя – механізми досягнення його
цілей. Інтегративний формат їх дії зводиться до досягнення системою соціального
захисту населення соціально-відтворювальних цілей.
7. В економічно розвинених країнах світу об‘єктна структура системи
соціального захисту є доволі широкою і різноманітною за своїм кількісним
складом, віковим і майновим цензом, національним походженням отримувачів
соціальної підтримки, яку суспільство надає їм в різних формах. Що стосується
найбільш активних суб‘єктів системи соціального захисту населення, зокрема в
Україні, то до них відноситься ряд інститутів виконавчої гілки влади
(Міністерство соціальної політики, Міністерство фінансів, Центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та
трудової міграції з його регіональними підрозділами, державні регіональні органи
праці та соціального захисту населення і органи місцевого самоврядування), а
також недержавні інститути (профспілкові, волонтерські та доброчинні
організації, банківські установи й кредитні спілки). Взаємодія об‘єктів і
суб‘єктів соціального захисту здійснюються через інституційний механізм, ядром
якого є його інститути.
8. За роки незалежності в Україні практично сформований комплекс
інститутів системи соціального захисту населення, який включає інститути
економічної підсистеми, інститути соціальної підсистеми, інститути політичної
підсистеми, інститути організаційної підсистеми та інститути правової
підсистеми, що найбільш точно відображає функціональні складові вітчизняної
системи соціального захисту населення як цілісної системи, яка має в своєму
арсеналі різноманітні механізми й інструменти регулювання суспільних відносин.
126

Серед них основне функціональне навантаження щодо забезпечення суспільно
прийнятного рівня, споживання економічних благ і надання соціальних послуг
нужденним верствам населення в залежності від їх соціально-економічного стану
та потреб, належить соціальним правам, соціальним гарантіям, соціальним
стандартам, нормативам і нормам.
9. Парадигмальними засадами реформування вітчизняної системи
соціального захисту населення згідно європейських стандартів є надання
абсолютного пріоритету зростанню соціальних стандартів через запуск реальних
механізмів сплати олігархічним бізнесом соціальної ренти, детінізації та
деофшоризації економіки, розвитку малого і середнього бізнесу, приведення
частки соціальних витрат і фонду оплати праці у ВВП до стандартів західних
країн, що сприятиме досягненню в максимально короткий термін соціальних
стандартів у рівні мінімальної погодинної оплати праці, пенсійного забезпечення,
гарантій надання якісних медичних і освітніх послуг, зростанню обсягів
соціального житла та різкого скорочення розриву у доходах крайніх децильних
груп населення. Результативність діяльності вітчизняних інститутів соціального
захисту населення є вкрай низькою, про що, зокрема, свідчить незмінні
співвідношення між середньою та мінімальною заробітною платою, високий
рівень безробіття, низький рівень пенсій, затримки з виплат заробітної плати,
неможливість поліпшити житлові умови та інші, що є свідченням низької
соціальної захищеності наших громадян, наслідок чого сформувалися такі
проблеми як депопуляція населення, низький рівень зайнятості, дефіцит
Пенсійного фонду України, масштабне зубожіння населення, зростання
чисельності тих, хто потребує соціальної підтримки, посилення соціальної
нестабільності в суспільстві та інші. Все це вказує на необхідність парадигмальної
зміни політики держави в цій сфері з орієнтацією на європейські стандарти
життєдіяльності людини.
10. Серед категорій соціально-вразливих верств населення, які перебувають під
опікою системи соціального захисту населення, виокремлено дітей, молодь і
жінок, які в умовах нинішньої соціально- економічної кризи потребують
127

приведення в дію додаткових механізмів свого захисту. Ключові напрями
удосконалення механізмів захисту цих категорій населення включають:
комплексне використання адміністративної і кримінальної відповідальності
роботодавців за експлуатацію дитячої праці, моніторинг та контроль з метою
протидії безпритульності, залученню дітей до небезпечних видів діяльності з
визначенням структур, на які покладаються ці функції, розширення неінтернатних
форм виховання, легалізації праці підлітків за згодою батьків за умов, що це не
шкодить їх здоров‘ю та не перешкоджає отримувати належну освіту, зменшення
рівня безробіття і бідності українських сімей; молоді - забезпечення права на
перше робоче місце з гарантуванням безперервної трудової діяльності не менше
двох років, сприяння держави і приватного сектору, її до трудової діяльності
випускників навчальних закладів за набутою спеціальністю в індустріальних
парках, кооперативних, орендних підприємствах, шляхом встановлення пільг при
оподаткуванні та кредитуванні роботодавців, державне фінансування молодіжних
обмінів з іншими країнами для підвищення кваліфікації, впровадження в систему
вищої та професійно-технічної освіти підготовки фахівців та інші. Соціальний
захист жінок має включати здійснення компенсаційної політики шляхом
заохочення роботодавців до використання праці жінок з дітьми за рахунок
відшкодування державою втрат, сприяння їх самозайнятості, відкриття
державною службою зайнятості шкіл ведення бізнесу з дистанційною
формою навчання, залучення до нестандартних форм зайнятості (зайнятість на
умовах неповного робочого часу або строкових трудових договорів, дистанційна
зайнятість та інші).
11. Ключовим компонентом ефективного функціонування системи
соціального захисту населення є модернізація інституту зайнятості, яка
передбачає наступні заходи: створення робочих місць та посилення дієвості з
боку держави податкових механізмів та кредитних важелів стимулювання
роботодавців за збереження діючих і створення нових робочих місць, законодавче
унормування нестандартних форм зайнятості в індивідуальному, корпоративному
і державному секторах економіки, а також диверсифікацію форм зайнятості. Для
128

посилення мотивації до зайнятості необхідне щоквартальне збільшення
мінімальної заробітної плати та її індексація в межах держави і колективних
угодах на галузевому й регіональному рівні між союзами підприємців і
профспілками, зменшення оподаткування з поступовим досягненням її величини
до 60% від середньої, згідно стандартів гідної праці, вдосконалення оплати праці
в бюджетній сфері з метою забезпечення залежності її розмірів від рівня
відповідальності, складності виконуваних робіт та кваліфікації, посилення
відповідальності за наявну заборгованість виплат заробітної плати.
12. Рівень пенсійного забезпечення в Україні, як однин з наймасштабніших
каналів соціальної підтримки непрацездатного населення, не відповідає
європейським стандартам частині купівельної спроможності пенсій, не забезпечує
гідного рівня життя і якісного лікування пенсіонерів та задоволення їх
першочергових культурних і духовних потреб. Реформування інституту
пенсійного забезпечення: включає впровадження в повному обсязі до 2018 року
трирівневої пенсійної системи при збереженні солідарної, з одночасним
розвитком накопичувальної та недержавного пенсійного забезпечення, що
створить основу для диверсифікації фінансових ресурсів пенсійного забезпечення,
дозволить імплементувати принципи приватної власності на пенсійні внески,
стимулюватиме легалізацію оплати праці і мотивуватиме сплату пенсійних
внесків, зменшить економічні, фінансові,
політичні та демографічні ризики за рахунок різноманітності і більшої гнучкості
цієї системи.
13. Система надання соціальних пільг за роки незалежності не тільки не
оптимізована та не стала ринковою, а й набула гіпертрофованих обсягів за
кількістю категорій і чисельністю громадян, які ними користуються. Це стало
своєрідною формою соціального утриманства частини членів нашого суспільства
за рахунок держави. Удосконалення інституційних механізмів в цій сфері
передбачає, за умов економічного зростання підвищення мінімальної та середньої
заробітних плат, визначення рівня субсидій, впровадження соціальної картки в
межах нашої країни та інших заходів спрямованих на їх поетапну
129

оптимізацію.Стратегічною платформою розбудови стабільної, результативної та
фінансово-спроможної вітчизняної системи соціального захисту населення є
економічне зростання на базі концепції сталого розвитку з органічним
поєднанням економічної, соціальної та екологічної його складових. Умовами і
факторами забезпечення реалізації даної концепції в Україні є реформування
інституту власності, орієнтування економіки на утвердження шостого
технологічного укладу, стимулювання науково-технічної діяльності в державному
і корпоративному секторах, завершення розбудови національної інноваційної
системи, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, інтеграція
науки і бізнесу, нарощування всіх складових соціалізації економіки та посилення
екологічного компоненту економічного розвитку, їх інституційне забезпечення,
що виведе Україну на траєкторію економіки знань – авангардну модель
постіндустріалізму. За таких умов сформуються основні компоненти соціально
орієнтованої економіки як економічний базис результативної та соціально
справедливої системи соціального захисту населення.

130

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азгальдов Г. Г. Квалиметрия жизни / Г. Г. Азгальдов, В. Н. Бобков (рук. авт.
кол.-ва), В. А. Беляков, В. Я. Ельмеев – М. : ВЦУЖ, 2007. – 320 с.
2. Антропов В. В. Социальная защита в странах Европейского союза. История,
организация, финансирование, проблемы / В. В Антропов. – М. : Экономика,
2006. – 158 с.
3. Антропова Ю. Разработка государственного стандарта социального
обслуживания населения / Ю. Антропова // Социальная работа. – 2006. − № 2. – С.
23-32.
4. Архангельський Ю. Бідність, податки та економічне зростання / Ю.
Архангельський, О. Радзієвський, А. Алексеев // Економіка України. – 2006. – №
5. – С. 63-71.
5. Афанасьев В. Г. Человек в управлении обществом / В. Г. Афанасьев.
– М. : Политиздат, 1977. – 296 с.
6. Бадхен М. Л. Социальное партнёрство: концепция и реализация :
монография / М. Л. Бадхен, Г. В. Черкасская. – СП. : ЛГУ им. А. С. Пушкина,
2008. – 235 с.
7. Бакуменко В. Системно-ситуаційне зображення процесів управління в
соціальних системах / В. Бакуменко // Вісник УАДУ. − 1999. – № 3. – C. 312- 314.
8. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління :
навчальний посібник / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. –
256 с.
9. Басай О. В. Стандарти соціального захисту безробітних в універсальних
міжнародно-правових актах / О. В. Басай // Актуальні проблеми політики : зб.
наук. пр. / Одеська держ. юрид. акад. – Одеса, 2001. – С. 751-758.
10. Бекренев Л. Л. Методологические основы формирования и развития
интегрированной системы социальной защиты населения в регионе : автореф. дис.
... д-ра экон. наук: 08.00.05 / Л. Л. Бекренев. – Санкт-Петербург, 2002. –40 с.
131

11. Белослюдова Е. А. Формирование системы управления социальной
защитой инвалидов / Е. А. Белослюдова. – М. : Инфра-М, 1995. – 232 с.
12. Берданова О. Шляхи вдосконалення діяльності органів місцевого
самоврядування щодо надання послуг соціального захисту / О. Берданова, Н.
Гринчук // Вісник НАДУ. – 2004. – № 1. – C. 293-297.
13. Берталанфи Л. Общая теория систем / Л. Берталанфи. – М. : Наука, 1970. –
436 с.
14. Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і
соціального захисту / В. Бідак // Україна: аспекти праці. – 2004. –
№ 1. – С. 35-41.
15. Бідак В. Я. Соціальний захист населення та вдосконалення державних
механізмів його регулювання : автореф. дис. к.е.н. / В. Бідак ; Ін-т
регіональних досліджень НАН України. – Львів, 2004. – 19 с.
16. Білинська М. М. Державне управління галузевими стандартами в умовах
реформування вищої медичної освіти в Україні / М. М. Білинська – К. : Нац. Акад.
держ. упр. при Президентові України, 2004. – 246 с.
17. Благотворительные фонды и волонтерские организации Украины
[Электронный ресурс] / Режим доступа : http://dobroe-delo.com.ua/_12p.html
18. Бобровська О. Ю. Корпоративні засади вдосконалення системи управління
процесами соціального розвитку / О. Ю. Бобровська // Проблеми управління
соціальним і гуманітарним розвитком : матеріали ІІІ регіон. наук.- практ. конф.
(Дніпропетровськ, 26 листоп. 2009 р.) / за заг. ред. В. Г. Вікторова.
– Д. : ДРІДУ НАДУ, 2009. – С. 9-13.
19. Богданова И. Е. Система социальной защиты работников на предприятии :
автореф. дис. … канд. социол. н. / И. Е. Богданова. – М., 1994. – 16 с.
20. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України : навчальний посібник
/ М. Д. Бойко. – К. : Атіка, 2006. – 378 с.
21. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні
: монографія / Н. Б.Болотіна. – К. : Знання, 2005. – 381 с.
22. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. – М.– 1994. –
132

860 с.
23. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і
проблеми / Н. П. Борецька. – Донецьк : Янтра, 2001.– 351 с.
24. Боярчук Т. Система оцінки соціально-економічних ризиків у сфері
соціального захисту населення [Електронний ресурс] / Т. Боярчук. − Режим
доступу : http://ww.univer.km.ua/visnyk/933.pdf
25. Вийкмарк К-Х. Современная смерть: Человек у последней черты / К-Х.
Вийкмарк // ИЛ. – 2008. − № 5. – С. 174-225.
26. Вишневська О. А. Місце та роль суб’єктів і об’єктів соціальної політики в її
статистичному забезпеченні [Електронний ресурс] / О. А. Вишневська //
Державне управління: теорія та практика : електронне наукове фахове видання
НАДУ при Президентові України. – 2012. – № 1. – Режим доступу :
http://academy.gov.ua/ej/ej15/txts/12VOAPSZ.pdf
27. Власенко Н. С. Правові засади системи інформаційного забезпечення
соціальної політики [Електронний ресурс] / Н. С. Власенко. – Режим доступу :
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11672/16-Vlasenko.pdf?
sequence=1
28. Волгин Н. А. Японский опыт решения экономических и социально-
трудовых проблем / Н. А. Волгин. − М. : Экономика, 1998. – 255 с.
29. Волков A. M. Швеция: социально-экономическая модель / А. М. Волков. –
М. : Наука, 1991. – 235 с.
30. Гайдіна Ю. Близько 2,5-3 млн. бідних сімей не можуть платити за
комуналку [Електронний ресурс] / Ю. Гайдіна. − Режим доступу :
http://ua.golos.ua/social_problem/okolo_treh_millionov_ukrainskih_semey_ne_mogu t_platit_za_kommunalku
minsotspolitiki
31. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової
економіки / Т. Ганслі ; пер. з англ. О. Перепадя. – К. : Основи, 1996. – 237 с.
32. Гансова Е. А. Методологічні засади соціальної політики / Е. А. Гансова //
Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – Одеса, 1997. – Вип. 12. – C. 84-
91.
133

33. Гансова Е. А. Соціальна політика та соціальна робота : навчальний посібник
/ Е. А. Гансова, О. М. Лисенко. – Одеса : ОНПУ, 2005. – 205 с.
34. Гансова Е. А. Сучасна соціальна політика та гуманітарна політика в
контексті соціологічної науки : навчальний посібник / Е. А. Гансова ; Укр. Акад.
держ. управління при Президентові України. – Одеса : Вид-во ОФ УАДУ, 2000. –
64 с.
35. Генкин Б. М. Экономика и социология труда : учебник для вузов / Б. М.
Генкин. – М. : Изд. НОРМА-ИНФРА-М, 1999.
36. Глущенко В. В.Теория управления : учебный курс / В. В. Глущенко.
– М., 1997. – 325 с.
37. Гнибіденко І. Вплив світової фінансово-економічної кризи на соціальну
сферу України / І. Гнибіденко // Економіка України. – 2009. – № 7 . – С. 64-74.
38. Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота : Ттрмінол.-
понятійн. слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасик – К. : МАУП, 2005. – 193 с.
39. Гонтмахер Е. А. Социальная политика – уроки 90-х. / Е. А. Гонтмахер. – М. :
Гелиос АРВ, 2000. – 387 с.
40. Гонтмахер Е. Эволюция системы социальной поддержки населения / Е.
Гонтмахер, В. Трубин // Общество и экономика. – 2000. – № 9-10. – С. 56-68.
41. Горбатюк С. Є. Державне регулювання соціальної роботи в Україні :
автореф. дис. ... к.держ.упр.: 25.00.02 / С. Є. Горбатюк; НАДУ. − К., – 2009. – 16
с.
42. Гордин В. Э. Социальная политика и социальный маркетинг / В. Э. Гордин.
– СПб. : Университет экономики и финансов, 1993. – 345 с.
43. Гордин В. Э. Социальное программирование : учебное пособие / В. Э.
Гордин. – СПб., 2003. – 234 с.
44. Гошовська В. А. Державне управління соціальною сферою в Україні
: [навч. посіб.] / В. А. Гошовська, Л. І. Ільчук ; за заг. ред. В. А. Гошовської. – К.
: НАДУ, 2008. – 52 с.
45. Гошовська В. А. Соціальна реальність у контексті розбудови
демократичного суспільства : [навч. посіб.]. – К. : НАДУ, 2008. – 292 с.
134

46. Грицяк Н. В. Базові концепції та ідеї ґендерної теорії [Електронний ресурс] /
Н. В. Грицяк. − Режим доступу: http://www.liberta.dp.ua/wp-content/
uploads/2012/12/% BA.pdf
47. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. Избранное. / Дж. К.
Гэлбрейт, пер. с англ. – М. : Эксмо, 2008. – 385 с.
48. Даудова Г. В. Формування та реалізація державної гендерної політики в
Україні : автореф. дис. ... к.держ.упр: 25.00.02 / Г. В. Даудова. − К. : НАДУ, 2008 –
20 с.
49. Де Джон Н. Работа общинных центров в Голландии / Де Джон Н., Ф.
Иденбург // Сб. Теория и практика социальной работы. Отечественный и
зарубежный опыт, 1993. − Т. 3. – С. 34-40.
50. Демчак Р. Е. Соціальний захист населення та діючі моделі в країнах з
різним рівнем розвитку ринкових відносин [Електронний ресурс] / Р. Е. Демчак
// Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2011. − № 12. –Режим
доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/?iid=371&operation=1
51. Державна політика в соціогумантарній сфері : [навч. посіб.] / В. П.
Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський [та ін.] ; за заг. ред. О. Ю.
Оболенського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса [та ін.]. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. –
94 с.
52. Державне управління в Україні : навчальний посібник [Електронний ресурс]
– Режим доступу : http://pravoznavec.com.ua/books/249/13/

53. Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального
обслуговування (надання соціальних послуг : Постанова Кабінету Міністрів
України від 20.12.2009 № 1417 (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний
сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу :
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 1417-2009-п
54. Джоэль Имс. Система помощи лицам и семьям с низкими доходами в
Канаде / Имс. Джоэль, А. Крептул // Проблемы теории и практики управления.
– 2000. – № 1. – С. 86-88.
135

55. Дікова-Фаворська О. М. Креативний метод освіти осіб з обмеженими
функціональними обмеженнями здоров’я / О. М. Дікова-Фаворська // Зб. наук.
праць ДонДУУ “Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління”. – Т.
Х. – Вип. 116 “Соціологія державного управління”. – Донецьк : ДонДУУ. – 2009.
– С. 294-300.
56. Доклад Генерального директора Международного бюро труда МОТ (часть
1) // Международная конференция труда. 80 сессия. – МБТ, Женева, 1993.
57. Дыскин А. А. Социально-бытовая и трудовая реабилитация инвалидов и
пожилых граждан: Руководство для подготовки социальных ра- ботников / А. А.
Дыскин, Э. И. Танюхина. – М : Логос, 1996. – 187 с.
58. Енциклопедичний словник з державного управління [уклад. Ю. П. Сурмін,
В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П.
Трощинського, Ю. П. Сурміна]. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.
59. Європейський кодекс соціального забезпечення: Міжнародний документ від
06.11.1990 № ETS № 139 [Електронний документ] / Офіційний сайт Верховної
Ради України. Законодавство України. – Режим доступу :
htpp://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_651.
60. Єлагін В. П. Сучасна парадигма розбудови соціальної держави в Україні :
монографія / В. П. Єлагін. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2011. – 244 с.
61. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена

резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org/Overview/rights.html
62. Загальне положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді :
Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 573 (із зм. і доп.)
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство
України. – Режим доступу : Режим доступу: http://search.ligazakon.
ua/l_doc2.nsf/link1/KP130573.html
63. Загострення проблеми бідності в Україні [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://h.ua/story/410228/#ixzz3SAjdR4jN
64. Иванцевич Д. Ж. Человеческие ресурсы управления / Д. Ж. Иванцевич, А.
136

А. Лобанов. – М. : “Дело”, 1993. – 432 с.
65. Иващенко Г. Т. Социальная реабилитация дезадаптированных детей и
подростков в специальных учреждениях / Г. Т. Иващенко. – М., 1991. – 35 с.
66. Измерения в социальной работе. Энциклопедия социальной работы / Пер. с
англ. В 3 т. – М., 1993–1994. – 630 с.
67. Ільчук Л. І. Сучасні підходи щодо розуміння змісту категорії “соціальні
послуги” та її інтерпретації [Електронний ресурс] / Л. І. Ільчук, Ю. В.
Кривобок – Режим доступу : http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_
content&view=article&id=291:-l-r-&catid=46:2013-04-04-06-31-05&Itemid=53
68. Інформація щодо основних показників рівня життя населення у січні- червні
2015 року [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/labou
r/control/uk/publish/category?cat_id=141688
69. Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и денег / Д. Кейнс // Классика
экономической мысли: сочинения. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2000. – 786 с.
70. Кілієвич О. Вироблення державної політики: рекомендації для України в
контексті євроінтеграційного досвіду країн Балтії та Польщі / О. І. Кілієвич, В. В.
Тертичка // Збірник аналітичних звітів і записок учасників “Програми урядового
стажування” (2006) – К., 2006. – 388 с.
71. Кір’ян Т. Світовий досвід застосування соціальних стандартів / Т. Кір’ян, М.
Шаповал, В. Вітер // Соціальний захист. – 1999. – № 3. – С. 66-73.
72. Коаліційна Угода Верховної ради України від 21.11.2014 [Електронний
ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. –
Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ MUS23590.html
73. Колот А. Проблеми розбудови національної моделі соціально- трудових
відносин / А. Колот // Україна: аспекти праці. – 2002. – № 5. – С.23-26.
74. Конституции государств Европейского Союза / под ред. Л. А. Окунькова. –
М. : Норма – Инфра, 1997. – 816 с.
75. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28.06.1996. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
76. Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній сфері на
137

регіональному рівні: експертні матеріали : [навч. посіб.] / авт. кол. : В. П.
Трощинський, В. А. Скуратівський, П. К. Ситник [та ін.] ; за заг. ред. В. П.
Трощинського. – К. : НАДУ, 2008. – 80 с.
77. Кравченко М. Система соціального захисту населення як об’єкт наукових
досліджень [Електронний ресурс] / М. Кравченко. − Режим доступу :
http://www.stattionline.org.ua/pravo/28/982-sistema-socialnogo-zaxistu-naselennya-
yak-ob-yekt-naukovix-doslidzhen.html
78. Кравченко М. В. Захист соціальний (соціальний захист) / М. В. Кравченко //
Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при
Президентові України; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – К. :
НАДУ, 2011. – Т.4. – С. 270-271.
79. Кравченко М. В. Розробка моделей організації управління соціальним
захистом населення: національний та зарубіжний досвід : навчальний посібник /
М. В. Кравченко, О. М. Петроє – Серія навчальних програм для працівників
місцевого самоврядування; За заг. ред. М. В. Пітцика; Книга 19. – К. : Асоц. міст
України та громад, 2007. – 250 с.
80. Кривачук Л. Ф. Удосконалення нормативно-правового механізму соціально-
правового захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування:
установлення юридичного статусу [Електронний ресурс] / Л. В. Кривачук. − Режим доступу :
http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/ 24786/%CB
81. Кризина Н. П. Державна політика України в галузі охорони здоров’я:
механізми формування та реалізації : автореф. дис. ... д.держ.упр: 25.00.02 / Н. П.
Кризина. − К. : НАДУ, 2008 – 36 с.
82. Кулачок Л. В. Надання соціальних послуг в Україні: реалії та перспективи /
Л. В. Кулачок // Право і безпека. – 2006. – Т. 5. – № 3. – С. 125- 128.
83. Кунц Г. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих
функций / Г. Кунц, О’Доннел С. – М. : Прогресс, 1991.– 324 с.
84. Курило І. Старіння населення, його особливості та соціально- економічні
наслідки в Україні / І. Курило // Україна: аспекти праці. – 2012. –
№ 6. – С. 30-36.
138

85. Лаврухін В. В. Забезпечення соціального захисту населення в країнах
Європейського Союзу [Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Актуальні
проблеми європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України :
матеріали 10-ї регіон. наук.-практ. конф., 16 трав. 2013 р., Дніпропетровськ. –
Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – С. 67–69. – Режим доступу :
http://www.dridu.dp.ua/konf/konf_dridu/2013_16_05_pei_mater.pdf
86. Лаврухін В. В. Ефективна система соціального захисту населення як
інструмент соціального розвитку / В. В. Лаврухін // Проблеми управління
соціальним і гуманітарним розвитком : матеріали наук.-практ. конф.
(Дніпропетровськ, 29 листоп. 2013 р.) – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – С.
183–186.
87. Лаврухін В. В. Європейський досвід соціального захисту населення / В. В.
Лаврухін // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. Одес.
регіон. ін-ту держ. упр. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – Вип. 1 (53). – С. 97–100.
88. Лаврухін В. В. Модернізація системи соціального захисту населення на
регіональному рівні / В. В. Лаврухін // Становлення публічного адміністрування в
України : матеріали ІV Всеукр. міжвузів. конф. студ. та молод. учених,
Дніпропетровськ, 19 квіт. 2013 р. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – С.
39–41.
89. Лаврухін В. В. Напрями модернізації механізмів соціального захисту
населення / В. В. Лаврухін // Державне управління та місцеве самоврядування : зб.
наук. пр. / редкол. : С. М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. – Дніпропетровськ :
ДРІДУ НАДУ, 2015. – Вип. 1 (24). – С. 89–97.
90. Лаврухін В. В. Соціальний захист населення: понятійно- категоріальний
аналіз [Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Державне управління: теорія та
практика : електрон. фах. вид. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. –
2014. – № 1. – С. 61–70. – Режим доступу : http://academy.gov.ua/ej/ej19/ index.html
91. Лаврухін В. В. Соціальний захист як складова соціальної політики держави:
теоретичний аналіз / В. В. Лаврухін // Ефективність державного управління : зб.
наук. пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові
139

України / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В.
Ліпенцева. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2014. – Вип. 41. – С. 227–233.
92. Лаврухін В. В. Соціальний захист населення: позитивні європейські
практики / В. В. Лаврухін // Ukraina - Polska - Unia Europejska. Ze studiów nad
przekształceniami ustrojowymi na przełomie XX i XXI wieku, pod redakcją H.
Strońskiego, J. Gołoty, O. Krasiwskiego. – Lwów-Olsztyn-Ostrołęka 2014. – P.
186–191.
93. Лаврухін В. В. Соціальний захист населення як умова сталого розвитку:
теоретичні аспекти [Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Сталий розвиток
територій: проблеми та шляхи вирішення : матеріали IV міжнар. наук.-практ.
конф. (Дніпропетровськ, 1 жовт. 2013 р.) / за заг. ред. О. Ю. Бобровської. –
Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2013. – С. 304–307. – Режим доступу :
http://www.dridu.dp.ua/konf/konf_dridu/2013_ 10_01_mater_erep.pdf
94. Лаврухін В. В. Соціальний захист як функція держави / В. В. Лаврухін
// Державне управління та державна служба : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.
(Харків, 22 жовт. 2013 р.). – Х. : ТОВ “Друк. МАДРИТ”, 2013. – С. 93–97.
95. Лаврухін В. В. Тенденції розвитку правового механізму соціального захисту
населення в сучасних умовах / В. В. Лаврухін // Тенденції розвитку законодавства
та удосконалення правозастосовчої практики в сучасних умовах: національний та
світовий досвід : матеріали міжрегіон. наук.-практ. конф. (Івано-Франківськ, 26
берез. 2015 р.) [Західноукр. наук. вісн. : наук. журн. з питань права, економіки,
держ. упр.]. – 2015. – Вип. 1. – С. 14–17.
96. Лаврухін В. В. Удосконалення державного управління у сфері соціального
захисту населення України: економічний аспект / В. В. Лаврухін // Взаємозв’язок
політики і управління: теоретичний і прикладний аспект : зб. матеріалів Кругл.
столу, 15 трав. 2015 р., Дніпропетровськ. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2015.
– С. 39–41.
97. Лаврухін В. В. Реалізація механізму активно-диференційованої системи
соціального захисту населення як чинник соціального розвитку регіону
[Електронний ресурс] / В. В. Лаврухін // Суспільно-політичний та
140

соціокультурний розвиток південного регіону України: історичні традиції і
сучасні тенденції : зб. ст. для проведення І Всеукр. наук.-практ. конф., 21–22
трав. 2015 р. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2015. – С. 234–237. – Режим доступу :
http://www.oridu.odessa.ua/9/buk/K_F_inf_book_1.pdf
98. Лаврухін В. В. Державне управління у сфері соціального захисту населення
: теоретичні аспекти / / В. В. Лаврухін // Аспекти публічного управління = Public
Administration Aspects. – 2013. – № 1–2 (13–14). – С. 66–72.
99. Лебедев О. Т. Социальная защита населения / О. Т.Лебедев, С. А. Язвенко. –
СПб. : Изд-во Санкт-Петербургской государственной инженерно- экономической
академии, 1999. – 114 с.

100. Лібанова Е. М. Бідність населення України: методологія, методика та
практика аналізу / Е. М. Лібанова – К. : КНЕУ, 2008. – 330 с.
101. Лібанова Е. Досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та
перехідної економіки і можливості його використання в Україні / Е. Лібанова, В.
Івашкевич, В. Бевз // Україна: аспекти праці. – 1997. – № 1. – С. 36-37.
102. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист : [навч. посіб.] / Е.
Лібанова, О. Палій. – К. : Вид-во “Основи”, 2004. – 491 с.
103. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір : колективна монографія /
Е. М. Лібанова (ред.). – К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН
України, 2008. – 316 с.
104. Макарова О. В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика
розробки та оцінки : монографія / О. В. Макарова. – К. : Ліра-К, 2004. – 328 с.
105. Мамонова В. В. Державна регіональна політика: проблеми формування
правової бази [Електронний ресурс] / В. В. Мамонова. − Режим доступу :
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2010-1/doc/2/03.pdf
106. Мачульская Е. Е. Практикум по праву социального обеспечения. Для
юридических вузов и факультетов / Е. Е. Мачульская. – М. : Издательская группа
Норма-Инфра., 1998. – С. 1-2.
107. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах
141

(16 декабря 1966 года) [Электронный ресурс]. − Режим доступа :
http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?base=LAW;n=5429;req=doc
108. Мельничук Л. Проблеми формування інституційного механізму державного
регулювання розвитку інституту сім’ї в Україні [Електронний ресурс] / Л.
Мельничук. − Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e- book/db/2008-
2/doc/1/11.pdf
109. Мессарович М. Общая теория систем: математические основы / М.
Мессарович, И. Такахара. – М. : Мир, 1978. – 780 с.

110. Механизм защиты социальной сферы: на примере развитых стран Запада и
Японии / под ред. В. Осипова. – М. : Наука, 1992. – 234 с.
111. Міжнародна асоціація соціального забезпечення [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://mapyourinfo.com/
112. Міжнародна організація праці [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : офікайний сайт : http://www.ilo.org.ua/Pages/default.aspx
113. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2015 році не збільшиться
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.interbuh.com.ua/ua/documents/onenews/52482
114. Міщенко К. С. Реформування системи соціальних послуг як один з
механізмів удосконалення державної соціальної політики / К. С. Міщенко //
Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми
децентралізації, ризики та перспективи впровадження : пленарне засідання,
рекомендації та матеріали щорічної загальноінститутської науково-практичної
конференції, 31 жовт. 2006 р. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. – C. 190-195.
115. Міщенко К. С. Розвиток організаційно-правових засад діяльності системи
соціальних послуг для населення України / К. С. Міщенко // Соціальна політика,
соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня
якості послуг? : тези доповідей конф., 7 лют. 2007 р. – К., 2007. – С. 23-27.
116. Міщенко К. С. Теоретико-методологічні засади соціальної реабілітації осіб з
інвалідністю / К. С. Міщенко // Актуальні проблеми державного управління : [зб.
142

наук. праць] ; Одеський регіональний інститут державного управління. – Одеса :
ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 4 (20). – С. 319- 325.
117. Міщенко К. С. Теоретико-методологічні аспекти організації обліку потреб
населення в соціальних послугах / К. С. Міщенко // Статистика України. – 2009. –
№ 1. – С. 100-104.
118. Молотков Ю. И. Системное управление социально-экономическими
объектами и процессами : монографія / Ю. И. Молотков. – Новосибирск : Наука,
2004. – 256 с.
119. Мюрдаль Г. Мировая экономика (проблемы и перспективы) / Г.
Мюрдаль. – М. : Наука, 1958. – 612 с.
120. Наумова Н. Ф. Современные тенденции в социальной дифференциации и
принципы ее регулирования / Н. Ф. Наумова // Диалектика социального равенства
и неравенства на современном этапе развития советского общества. − Кн.1.– М.,
1991.
121. Національна система загальнообов’язкового державного соціального
страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку / [Е. М. Лібанова, В. М.
Новіков, О. В. Макарова та ін.] ; Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН
України ; Е. М. Лібанова (відп. ред.). – К., 2006. – 179 с.
122. Нові тарифи на газ, тепло і світло. Як отримати субсидію та зекономити
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tsn.ua/groshi/kabmin- zatverdiv-
novu-sistemu-nadannya-subsidiy-kompensaciyi-otrimayut-navit- kvartiranti-
412422.html
123. Омельчук В. О. Механізм державного регулювання ринку доступного житла
: монографія / В. О. Омельчук. – К. : ТОВ “ПанТот”, 2010. – 406 с.
124. Основні напрями оптимізації системи соціального захисту в Україні :
аналіт. доп. / О. О. Кочемировська, О. М. Пищуліна. – К. : НІСД, – 2012. – 88 с.
125. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року : Проект
[Електронний ресурс] // О. І. Амоша, О. Ф. Новіков. – Донецьк: Інститут
економіки промисловості НАН України. – Режим доступу : http://do.gendocs.ru/
docs/index-115300.html?page=4
143

126. Основні показники рівня життя населення та бідності в
Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.profngz.com.ua/?p=3939
127. Основы социальной работы : учебник для вузов / Отв. ред. П. Д. Павленок.–
М. : ИНФРА – М., 1997. – 325 с.
128. Петроє О. М. Соціальний діалог як інструмент формування корпоративної
соціальної політики : монографія / О. М. Петроє. – К., 2008. – 162 с.
129. Пірог Л. А. Передумови реформування системи соціального захисту в
сучасному українському суспільстві / Л. А. Пірог // Грані. – 2004. – № 5 (37) – C.
111-114.
130. Піщуліна О. М. Шлях до довгострокової соціальної стратегії: на перехресті
вибору [Електронний ресурс] / О. М. Піщуліна. − Режим доступу :
http://old.niss.gov.ua/Strateg_pr/1/3-3.pdf
131. Плоский К. Сутність цілісного підходу до формування засад молодіжної
політики [Електронний ресурс] / К. Плоский. − Режим доступу :
http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-02%282%29/Ploskuy.pdf
132. Полетаев Е. Ф. Основы физиологии и психологии труда : учеб. пособ. для
вузов / Е. Ф. Полетаев, В. Г. Макушкин. – М. : Экономика, 1984. – 324 с.
133. Положення про Міністерство соціальної політики України : Постанова
Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423 [Електронний ресурс]. − Режим
доступу : http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/ category?cat_id=160184
134. Попок А. А. Закордонне українство як об’єкт державної політики :
монографія / А. А. Попок. – К. : Альтерпрес, 2007. – 228 с.
135. Попок А. А. Світовий досвід соціального захисту населення / А. А.
Попок, В. В. Лаврухін // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. Львів.
регіон. ін-ту держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України / за заг.
ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. –
Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2013. – Вип. 35. – С. 111–118. – Авторські с. 112–116.
136. Попок А. А. Формування та реалізація державної політики щодо
закордонного українтва: автореф. дис ... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / А. А.
144

Попок ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові україни. – К., 2010. – 36 с.
137. Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із
закладами охорони здоров’я щодо надання медичної допомоги та соціальних
послуг дітям і молоді : Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та
спорту, Міністерства здоров’я України від 17.04.2006 № 1209/228 [Електронний
ресурс]. − Режим доступу : http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id
=6277
138. Поспєлова Т. В. Механізми державного управління людським розвитком в
Україні : монографія / Т. В. Поспєлова. – Донецьк : Ноулідж (Донецьке
відділення), 2011. – 350 с.
139. Поспєлова Т. В. Стійкий розвиток суспільства на основі концепції
самоактуалізації особистості / Т. В. Поспєлова // Сучасні суспільні проблеми у
вимірі соціології управління : зб. наук. пр. ДонДУУ. Т. Х, вип. 115. Соціальні
аспекти державного управління. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – С. 61-66. – (Серія
“Державне управління”).
140. Потемкин В. К. Трудовой потенциал и проблемы социальной защиты
незанятого населения / В. К. Потемкин. – СПб. : ИСЭП РАН, 1994. – 124 с.
141. Предупреждение кризиса старения населения /доклад Всемирного банка,
пер. с англ. / МБРР / ВБ, 1994. – С. 9.
142. Принцип активизации в социальной работе / под ред. Ф. Парслоу. – М. :
Прогресс, 1997. – 223 с.
143. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії : Закон
України від 05.10.2000 р. № 2017-III (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] /
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2017-14
144. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям : Закон
України від 01.06.2000 р. № 1768-III (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] /
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1768-14
145. Про громадські об’єднання : Закон України від 22.03.2012 р. № 4572- VI (із
145

зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради
України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/
laws/show/4572-17
146. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб : Закон
України від 20.10.2014 р. № 1706-VII (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] /
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1706-18
147. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД)
та соціальний захист населення : Закон України від 12.12.1991 р.
№ 1972-XII (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради
України. Законодавство України. – Режим доступу : http://uazakon.com/ documents/
date_7i/pg_iuntsa.htm
148. Про Затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики
ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД
на 2009-2013 роки : Закон України від 19.02.2009 р. № 1026-VI (із зм. і доп.)
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство
України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 1026-17
149. Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії
ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки : Проект Закону України від 17.10.2013 р.
[Електронний ресурс] / Законодавство України. – Режим доступу :
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1/NT0661.html
150. Про затвердження плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету
Міністрів України, Коаліційної угоди та Стратегії сталого розвитку “Україна –
2020” : розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р.
№ 213-р [Електронний ресурс] / Законодавство України. – Режим доступу :
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KR150213.html
151. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей
: Закон України від 16.04.2009 р. № 1276-VI (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] /
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2623-15
146

152. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні : Закон України від
21.03.1991 р. № 875-XII (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт
Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу :
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/main/875-12
153. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян
похилого віку в Україні : Закон України від 16.12.1993 р. № 3721-XII (із зм. і доп.)
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство
України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 3721-12
154. Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки : Указ
Президента України від 08.10.1997 р. № 1166/97 [Електронний ресурс] /
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим
доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1166/97
155. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року : Указ
Президента України від 24.05.2000 р. № 717/2000 [Електронний ресурс] /
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим
доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U717_00.html
156. Про охорону дитинства : Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-III
[Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство
України. – Режим доступу : http://kodeksy.com.ua/pro_ohoronu_ditinstva/
download.htm
157. Про попередження насильства в сім’ї : Закон України від 15.11.2001 р. №
2789-III (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради
України. Законодавство України. – Режим доступу :
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T012789.html
158. Про реабілітацію інвалідів в Україні : Закон України від 06.10.2005 р.
№ 2961-IV (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради
України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua
/laws/show/2961-15
159. Про соціальні послуги : Закон України від 19.06.2003 р. № 966-IV (із зм. і
доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України.
147

Законодавство України. – Режим доступу : http://vuppi.at.ua/publ/zakonodavcha_
baza_shhodo_invalidiv/socialni_poslugi/zu_pro_socialni_poslugi/18-1-0-283
160. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження
волі або позбавлення волі на певний строк : Закон України від 17.03.2011 р. №
3160-VI (із зм. і доп.) [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради
України. Законодавство України. – Режим доступу :
http://zakon.nau.ua/doc/?code=3160-17
161. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильскої катастрофи : Закон України : Офіційне видання. – К. :
Парламентське вид-во, 1998. – 64 с.
162. Пронина Л. И. Повышение эффективности социального обеспечення
/ Л.И.Пронина. – М. : Экономика, 1990. – С. 38-62.
163. Протокол: Юридичний інтернет-ресурс – Режим доступу :
http://protokol.com.ua/ua/yruduchna_duskysiya/
164. Радиш Я. Ф. Державне управління охороною здоров’я в Україні: генезис,
проблеми та шляхи реформування : монографія / Я. Ф. Радиш; передм. і заг. ред.
проф. Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – С. 224-230.
165. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, А. Ш.
Лозовский, Е. Б. Стародубцева. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 479 с.
166. Ракитский Б. Стратегия социальной политики в обществе переходного типа
/ Б. Ракитский // Проблемы теории и практики управления. − 1995. − № 5. – С. 23-
45.
167. Регіональні програми: сайт ДОДА: http://www.adm.dp.ua/OBLADM/
Obldp.nsf/document.xsp?id=941AF3C3CF46D9CAC225775A00316906
168. Рекомендации правительствам и парламентам стран СНГ по вопросам
политики в области социального обеспечения. Доклад 1. Системы социального
обеспечения в зарубежных странах // TACIS 1/905. – 1994.
169. Розенко рассказал, какие льготы будут ликвидированы [Электоронный
ресурс] // Слово и діло. − Режим доступу : http://ru.slovoidilo.ua/ news/7593/2015-
02-13/rozenko-rasskazal-kakie-lgoty-budut-likvidirovany.html
148

170. Розпутенко І. Пріоритетні напрями розвитку гуманітарної сфери в Україні в
контексті політичного процесу [Електорнний ресурс] / І. Розпутенко, С.
Москаленко. – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej16/txts/
12RIVKPP.pdf
171. Роик В. Д. Основы социального страхования: организация, экономика и
право / В. Д. Роик. – М. : Издательство РАГС, 2007. – 456 с.
172. Роик В. Д. Социальная защита: содержание понятия / В. Д. Роик // Человек и
труд. – 2000. − № 11. – С. 42-45.
173. Руденко В. М. Фінансово-правові основи соціального захисту населення
(порівняльний аналіз законодавства України, ФРН та інших зарубіжних країн -
членів Європейського Союзу) : автореф. дис. канд. юрид.
наук / В. М. Руденко; Київський ун-т ім. Т. Шевченка.– К., 1999. – 18 с.
174. Рудик В. К. Соціальні чинники запровадження і розвитку накопичувального
пенсійного страхування / В. К. Рудик // Актуальні проблеми економіки. – 2011. –
№ 4. – С. 195-202.
175. Рудик В. Право на соціальний захист як суб’єктивне право людини:
європейські стандарти та національне законодавство / В. Рудик // Матеріали
наук.-практ. конф., м. Харків, 25-27 трав. 2006 р. / За ред. проф. В. С.
Венедиктова. – Харків: Українська асоціація фахівців трудового права,
Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. – С. 75-78.
176. Рэнд А. Атлант расправил плечи: В 3 ч. / А. Рэнд. пер. с англ. [1957 г.] –
М. : Альпина Бизнес Букс, 2009. – 325 с.
177. Сабов З. А. Кризис системы социально защиты в Германии: финансовый
аспект / З. А. Сабов // Вестник СПбГУ. Сер.5. – 2006. – Вып. 1. – С. 64-73.
178. Саєнко Ю. І. Соціальна політика в період трансформації суспільства
/ Ю. І. Саєнко // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації
населення. – К. : НВФ “Студцентр” ; НІКА – Центр, 1998. – С. 6-10.
179. Саруханов Э. Р. Управление занятостью населения : учебное пособие
/ Э. Р. Саруханов – СПб. : Изд-во СПбУЭФ, 1993. – 276 с.
180. Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика : навчальний посібник / Т. В.
149

Семигіна – К. : МАУП, 2005. – 354 с.
181. Сидорина Т. Ю. Два века социальной политики [Электронный ресурс] / Т.
Ю. Сидорина. – М. : 2005. − Режим доступу: http://www.twirpx.com/ file/325229/
182. Сирота И. М. Право социального обеспечения в Украине : учебник / И. М.
Сирота. – X. : “Одиссей”, 2000. – 324 с.
183. Система социального обеспечения в современном обществе на примере
США // Экономика и управление в зарубежных странах: Информ. бюл.
/ ВИНИТИ. 1999. – № 8. – С. 32-49.
184. Системный подход к принятию решений [Электронный ресурс]. – СПб.,
1993 : Режим доступа : http://elearn.oknemuan.ru/?id=188&p=16
185. Сіленко А. О. Нові моделі соціального захисту в країнах Заходу та
Центрально-Східної Європи / А. О. Сіленко // Людина і політика. – 2000. –№
1. – С. 71-74.
186. Сіленко А. О. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи
становлення в сучасній Україні : автореф. дис. ... д - ра політ. наук : 23.00.02 / А.
О. Сіленко ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2000. –
38 с.
187. Сіленко А. О. Соціальний захист. Політичний вимір / А. О. Сіленко// Віче. –
1999. – № 12. – С. 83-90.
188. Сiленко А. Структурні особливості соціальної держави / А. Сіленко // Нова
політика. – 1999. – № 4. – С. 49-53.
189. Скуратівський В. А. Концептуальні засади гуманітарної політики / В. А.
Скуратівський // Вісник УАДУ при Президентові України. – 1996. – № 2. – С. 114-
122.
190. Скуратівський В. А. Основи соціальної політики : навч. посіб / В. А.
Скуратівський, О. М. Палій, Е. М. Лібанова. – К. : МАУП, 2002. – 370 с.
191. Скуратівський В. Особливості соціального розвитку і соціальної політики
українського суспільства на сучасному етапі / В. Скуратівський // Вісник УАДУ
при Президентові України. – 2000. – № 3. – C. 286-290.
192. Скуратівський В. Соціальна політика : навч. посібник / В.
Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 360 с.
150

193. Скуратівський В. А. Соціальна політика // Енциклопедія державного
управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред.
колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – К. : НАДУ, 2011. – Т. 1. – С. 546-548.
194. Слезингер Г. Э. Социальная экономика :уУчебник / Г. Э. Слезингер. – М. :
Изд-во Дело и Сервис, 2001. – 368 с.
195. Смертність населення України у трудоактивному віці : кол. монографія /
[відп. ред. Е. М. Лібанова]. – К. : Ін-т демографії та соц. дослідж. НАНУ, 2007. –
211 с.
196. Смит А. Исследования о природе и причинах богатства народа. Отдельные
главы [Электронный ресурс] / А. Смит.– СПб. : Петроком, 1993. – Режим доступу:
http://www.koob.ru/smith_adam/investigation_of_nature_and_
reasons_of_peoples_wealth
197. Собченко В. В. Трансформація системи державного управління соціальним
захистом населення : автореф. дис. ... канд. держ. упр. / В. В. Собченко; Нац. акад.
держ. управління при Президентові України, Харків. регіональний ін-т держ.
управління. – Харків, 2005. – 16 с.
198. Современные Соединенные Штаты Америки. Энциклопедический
справочник [Электронный ресурс]. − М., 1988. – Режим доступа : http://kniga-
s.ru/free/sovremennye-soedinennye-shtaty-ameriki-jenciklopedicheskij-
spravochnik.html
199. Солдатенко М. О. Соціальний захист за державними стандартами / М. О.
Солдатенко // Соціальний захист. – 2006. – № 10. – С. 17-25.
200. Солнцева Г. Н. Принятие решений в ситуации неопределённости и риска / Г.
Н. Солнцева, Г. Л. Смолян // Труды института системного анализа РАН: серия
Управление рисками и безопасностью / под ред. Д. С. Черёшкина.– т. 41. – М. :
ЛЕНАНД, 2009. – С. 57-86.
201. Солоненко І. М. Управління організаційними змінами у сфері охорони
здоров’я : монографія / І. М. Солоненко, І. В. Рожкова. – К. : Фенікс, 2008. – 276 с.
202. Соціальна політика України: Річний звіт за 2013 р. [Електронний ресурс]. −
Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/
151

category?cat_id=160211
203. Социальная защита населения / под ред. Н. М. Римашевской. – М. : РИЦ
ИСЭПП, 2002. – 135 с.
204. Социальная политика. Энциклопедия [Электоронный ресурс] / под ред. Н.
А. Волгина. – М. : “Альфа-Пресс”, 2006. – Режим доступу :
http://www.bestbook.ru/userfiles/books/pdf/Pages%20from%20Volgin_encicklop.pdf
205. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции и перспективы. – М. :
Флинта, 1998. – 326 с.
206. Социальний звіт за 2014 р. [Електоронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=160211
207. Социальные проблемы и социальная политика в странах Восточной Европы
(1990-е годы – 2005): Сб. статей, обзоров, рефератов / РАН. ИНИОН. Центр науч.-
инф. исслед. глобал. и регион. пробл.; Ю. И. Игрицкий и др.– М. : 2006. – (Сер. :
Проблемы общественной трансформации стран Восточной Европы и России). –
213 с.
208. Социальный менеджмент : учебник / под ред. Д. В. Валового. – М. : ЗАО
“Бизнес школа “Интел-Синтез”, Академия труда и социальных отношений, 2000.
– 384 с.
209. Соціальна захищеність населення України / [О. Ф. Новікова, О. Г.

Осауленко, І. В. Калачова та ін. ]. – Донецьк ; К. : ІЕП НАН України,
Держкомстат України, 2001. – 360 с.
210. Соціальний захист населення України : [монографія] / авт. кол. : І. Ф.
Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. Ф. Новікова [та ін.] ; за ред. В. М. Вакуленка, М.
К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2009. – 184 с.
211. Соціальний захист населення України : навчальний посібник / авт.кол. : І. Ф.
Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. М. Коваль, О. Ф. Новікова та ін.; за ред. В. М.
Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ, Вид-во “Фенікс”, 2010. – 212 с.
212. Соціальний захист населення України : навчальний посібник / за заг. ред. В.
М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-во НАДУ, 2010. – 212 с.
213. Соціогумантарні виміри державної політики : [навч. посіб.] / В. П.
152

Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін. ; за заг. ред. В. П.
Трощинського. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 76 с.
214. Співак В. М. Україна і сталий розвиток: глобальні виклики та локальні
проблеми / В. М. Співак // Держава і право. Випуск 47. – С. 675-682.
215. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи / П. Спікер. – К. : Фенікс,
2000. – 400 с.
216. Справедливая глобализация: Декларация Международной организации
труда о социальной справедливости в целях справедливой глобализации
[Електороний ресурс]. − Режим доступа : http://www.centrasia.ru/ newsA.php?st=
1102604100
217. Столяров Г. С. Соціальна статистика DOC. : навч.-метод. посібник для
самост. вивч. дисц. / Г. С. Столяров, М. Ю. Огай. – К. : КНЕУ, 2003. – 195 с.
218. Сторожук Р. Зарубіжний досвід реалізації молодіжної політики
[Електоронний ресурс] / Р. Сторожук. − Режим доступу : http://www.kbuapa.
kharkov.ua/e-book/db/2007-1-1/doc/5/07.pdf
219. Стратегія реформ і суспільної консолідації від 28.01.2011 р. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/public/File/
2010_Book/Poslanya_2010/ukr.pdf. Заголовок з екрана.
220. Стратегія сталого розвитку – 2020 : Указ Президента України від 12.01.2015
р. № 5/2015. [Електронний ресурс]. − Режим доступу :
http://kadrovik01.com.ua/regulations/8450/466655/
221. Сулімова С. І. Механізми державного управління у сфері захисту прав
жінок в Україні : автореф. дис. ... к.держ.упр. : 25.00.02 / С. І. Сулімова. – 2008 –
20 с.
222. Схвалено Стратегію реформування системи соціальних послуг
[Електронний ресурс]. − Режим доступу : www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/
article? art_id=245497002&cat_id=244276429
223. Теория и методика социальной работы / под ред. И. Г. Зайнышева. – М. :
Союз, 1994. – 327 с.
224. Тишин Е. В. Социальная защита и социальное обеспечение за рубежом / Е.
153

В. Тишин // РАН ИСЭП. – СПб., 1994. – 245 с.
225. Толуб’як В. С. Ризики системи пенсійного забезпечення / В. С. Толуб’як //
Науковий вісник Академії муніципального управління : зб. наук. праць, сер.
“Управління”. – 2010. – Вип. 4. – С. 253-.
226. Труд в мире 2000: Обеспечение дохода и социальная защита в меняющемся
мире // Международное бюро труда. – М., 2001.– 256 с.
227. Туленков М. В. Соціальний захист у соціологічному вимірі : монографія /
М. В. Туленков. – К. : ІПК ДСЗУ, 2010. – 178 с.
228. Турений А. Демократический субъект в современном обществе / А.
Турений // Социология на пороге XXI века: новые направления исследований /
под ред. С. И. Григорьева, Же. Коенен-Хутера. – М. : Интеллект,1998. – С. 61-72.
229. Україна очолила рейтинг найбільш низьких середніх зарплат у Європі
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ua.korrespondent.net/
business/economics/3464452-ukraina-ocholyla-reitynh-naibilsh-nyzkykh-serednikh-
zarplat-u-yevropi
230. Універсальний словник-енциклопедія / За ред. М. Поповича. – К : Наукова
думка.–1999. – 346 с.
231. Управління соціальним і гуманітарним розвитком : [навч. посіб.] / [авт. кол.
: В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лібанова та ін.] ; за заг. ред. В. А.
Скуратівського, В. П. Трощинського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2009. – 700 с.
232. Усиление социальной защиты и уменьшение уязвимости в условиях
глобализации в мире. Доклад генерального секретаря ООН. Экономический и
Социальный Совет. Февраль 2001 г. [Электоронный ресурс]. – Режим доступа :
http://www.rcicd.org/pub/entity/RC_Section/4033/img/multilateral_international_inst
itutions_toolkit.pdf
233. Фридман М. Избранные труды.– М. : АН СССР, 1989. – 325 с.
234. Халецька А. А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та практика
державного управління : [монографія] / А. А. Халецька. – Донецьк : Юго-Восток,
2010. – 430 с.
235. Хижный Э. Государственная системы социальной защиты граждан в
154

странах Западной Европы : монография, РАН ИНИОН. [Текст] / Э. Хижный. – М.
: РАН ИНИОН, 2006. – 272 с.
236. Хожило І. І. Розвиток кадрового потенціалу в державному секторі
економіки та соціогуманітарній сфері як основа підвищення стандартів життя
громадян України [Текст] / І. І. Хожило, О. В. Антонова // Вісник Академії митної
служби України. Серія “Державне управління” / Академія митної служби
України. – Д. : Акад. митної служби України, 2010. – № 1(2). – С. 91-95.
237. Цибуліна І. Удосконалення структурно-функціонального забезпечення
органів державної влади з надання послуг щодо захисту прав дитини
[Електронний ресурс] / І. Цибуліна. − Режим доступу :
http://www.academy.gov.ua/ej/ej3/txts/SOCIALNA/02-CIBULINA.pdf
238. Черенько Л. Поліпшено соціальний захист найбільш вразливих верств
населення / Л. Черенько // Соціальний захист : інформаційний та науково-
виробничий журнал. – 2012. – № 2 . – С. 15.
239. Черкасская Г. В. Проблемы классификации в теории социальной защиты / Г.
В. Черкасская // Евразийский международный научно- аналитический журнал
“Проблемы современной экономики”. – 2008. – № 3 (27)
– C. 302-306.
240. Черкасская Г. В. Проблемы функционирования систем социальной защиты :
монография / Г. В. Черкасская. – СПб : ЛГУ им. А. С. Пушкина, 2007. – 225 с.
241. Черкасская Г. В. Организация и управление системой социальной защиты:
общетеоретические вопросы : монография / Г. В. Черкасская. – СПб : ЛГУ им. А.
С. Пушкина, 2009. – 276 с.
242. Шевчук П. І. Соціальна політика : навчальний посібник / П. Шевчук.
– Львів: Світ, 2003. – 399 с
243. Шлихтер А. Государственные социальные программы и местные органы
власти США / А. Шлихтер // ИМЭО РАН. – М., 1996. – 187 с.
244. Шмидт Г. Социальные проблемы управления персоналом / Г. Шмидт
// Человек и труд, 1993. – С. 17-28.
245. Щодо розвитку системи надання соціальних послуг в Україні на сучасному
155

етапі: Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.niss.gov.ua/articles/1328/
246. Эволюция теории и практики “государства благосостояния” /
Ответственность, ред. О. В. Сальковский – М. : Прогресс, 2001. – 165 с.
247. Экономическая энциклопедия / под ред. Л. И. Абалкина. – М. : Экономика,
1999. – 1055 с.
248. Эрхард Л. Благосостояние для всех [Электоронный ресурс] / Л.
Эрхард – М., 1991. – Режим доступа : http://rex-history.ru/economika/43-cat-
econom/206-erhard.html
249. Эспинг-Андерсен Г. Создание социал-демократического государства
благосостояния / Г. Эспинг-Андерсен // Создавая социальную демократию. Сто
лет Социал-демократической рабочей партии Швеции. – М. : Весь мир, 2001. – С.
71-111.
250. Юрченко Ю. Д. Державне управління в сфері соціального захисту
населення: теоретико-методологічні аспекти : автореф. дис. канд. держ. упр. /
Ю. Д. Юрченко ; Нац. акад. державного управління при Президентові України. –
К., 2006. – 16 с.
251. Юхименко П. І. Історія економічних вчень : навчальний посібник. – 3-тє
вид., випр / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко – К. : Знання-Прес, 2002. – 486 с.
252. Якименко Л. Социальная защита населения: обращаясь к Людвигу Эрхарду
/ Л. Якименко // Проблемы теории и практики управления. – 1995. −№ 5. – С. 16-
26.
253. Яковюк І. В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи становлення: автореф.
дис. … канд. юрид. наук / І. Яковюк ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. –
19 с.
254. Янг С. Системное управление организацией [Электоронный ресурс] / С.
Янг. – М., 1982. – Режим доступа : http://ruknigi.net/books/37016-sistemnoe-
upravlenie-organizatsiej/
255. Ярош Н. П. Державні соціальні стандарти у сфері охорони здоров’я
України: монографія / Н. П. Ярош. – К. : НАДУ, 2006. – 196 с.

156

Додаток А
Характеристика активної
гуманістичної стратегії
соціального захисту населення

Основні
параметри
стратегії
Цілі забезпечення гарантованого мінімуму для непрацездатного населення
створення умов соціально-трудової реабілітації працездатних людей,
потребуючих соціального захисту
забезпечення соціальної справедливості і економічного розвитку суспільства
Роль участь у фінансуванні і наданні пільг
держави регулююча, координуюча, організуюча
стимулювання участі організацій і громадян у соціальному захисті
Основні профорієнтація, перепідготовка, соціально-психологічна реабілітація
методи використання ринкових методів для збільшення зайнятості
використання ринкових методів для збільшення фондів соціального захисту
Фінансові засоби підприємців
джерела державний бюджет, небюджетні фонди
кошти організацій
кошти приватних осіб

157

ВІДГУК
керівника на кваліфікаційну роботу магістра

виконаної на тему: Сучасні тенденції розвитку соціального захисту

студентом Грунь І.В.
(прізвище, ім’я, по батькові)

Тема роботи є актуальною. В роботі здійснено дослідження
теоретичного дискурсу системи соціального захисту населення, вивчено статус
соціального захисту населення в транзитивній економіці України за умов
трансформації соціально економічних відносин; розроблено основні напрями та
механізми реформування моделі соціального захисту в умовах зміни пріоритетів
державної соціальної політики в Україні.
Робота є самостійним і завершеним дослідженням актуальних проблем.
В роботі використано значну кількість наукових, інформаційних та
статистичних джерел інформації. Аналіз проведено якісно із застосуванням
різних методів наукових досліджень. Широко використано графічний матеріал.
Мета роботи досягнута, а поставлені завдання виконані.
Обгрунтовані пропозиції мають практичну цінність та враховують актуальні
аспекти сучасних процесів.
Суттєвих недоліків в роботі не виявлено.
В цілому можна стверджувати, що роботу виконано на достатньому
науковому рівні. Робота рекомендується до захисту з позитивною оцінкою.

Керівник
магістерської кваліфікаційної роботи
к.е.н., доцент кафедри
соціального забезпечення _____________________ Тернова Л.Ю.

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets