Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
 
на тему: «Соціальний захист осіб похилого віку 
шляхом соціальної адаптації» 
 
 
 
 
Виконала: студентка 4 курсу, групи СЗ-1810 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення»  
Бондаренко Дарина Олегівна  
 
Науковий керівник: к.е.н., доц. Тернова Людмила Юріївна 
 
Рецензент: Шпоть Л.А.          
                                                     
 
 
 
 
Черкаси – 2022 р. 
71 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр       
Галузь знань: 23 Соціальна робота   
Спеціальність: 232 “Соціальне забезпечення”  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Журба І.О. 
“_____” _______________20 ____ р. 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
              
(прізвище, ім’я, по батькові)
 
Тема роботи            
              
керівник роботи             
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 20___ р. № ___ 
Строк подання студентом роботи “____” __________ 20___ р. 
Вихідні дані до роботи          
           __________
 _____________________________________________________________ 
Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити) 
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
______________________________________________________________ 
72 
 
Перелік графічного матеріалу (з точним  зазначенням обов’язкових креслень) 
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
______________________________________________________________ 
 
Консультанти розділів роботи 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
консультанта завдання видав завдання прийняв 
1 Тернова Л.Ю. 14.11.2021 р. 18.12.2021 р. 
2 Тернова Л.Ю. 15.01.2022 р. 19.02.2022 р. 
3 Тернова Л.Ю. 25.03.2022 р. 30.04.2022 р. 
 
Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
Строк виконання 
№ з/п Назва етапів кваліфікаційноїроботи  Примітка 
етапів роботи 
1. Отримання завдання  09.11.2021 р. Виконано 
2. Підготовка розділу І 18.12.2021 р. Виконано 
3. Підготовка розділу ІІ 19.02.2022 р. Виконано 
4. Підготовка розділу ІІІ 30.04.2022 р. Виконано 
5. Здача кваліфікаційної роботи керівнику 31.05.2022 р. Виконано 
6. Підготовка реферату 03.06.2022 р. Виконано 
7. Здача кваліфікаційної роботи на кафедру 10.06.2022 р. Виконано 
Зовнішнє рецензування кваліфікаційної 
8. 13.06.2022 р. Виконано 
роботи 
Підготовка до публічного захисту 
9. 15.06.2022 р. Виконано 
кваліфікаційної роботи на засідання ДЕК 
 
Студентка                   ________________    _______________________ 
                          (підпис)                                            (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи       ________________    _______________________ 
                                                (підпис)                                        (прізвище та ініціали)
 
Секретар ДЕК             ________________    _______________________ 
                                                                                     (підпис)                                      (прізвище та ініціали) 
 
73 
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 91 сторінку, 2 таблиці, 7 
рисунків, список літератури з 20 найменувань, 14 додатків. 
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ ШЛЯХОМ 
СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ 
Предметом дослідження є правові положення соціального захисту 
населення в Україні 
Об'єктом дослідження є система соціального захисту осіб похилого віку 
шляхом соціальної адаптації. 
Метою  роботи є вивчення проблем, пов’язаних системою соціального 
захисту осіб похилого віку шляхом соціальної адаптації, вироблення 
практичних та методологічних вказівок з приводу покращення соціального 
захисту осіб похилого віку. 
Завдання роботи: 
1. Проведення порівняльного аналізу особливостей організації соціальної 
роботи з людьми похилого віку в Україні та за кордоном. 
2. Розробка проекту реалізації соціального захисту осіб похилого віку шляхом 
соціальної адаптації. 
За результатами досліджень сформульовані висновки: 
1. Визначені поняття «Соціальний захист» та «Соціальна адаптація» осіб 
похилого віку. 
2. Здійснено порівняльний аналіз особливостей організації соціальної роботи з 
людьми похилого віку в Україні та за кордоном. 
3. Створено соціальний проект «Соціальний захист людей похилого віку 
шляхом соціальної адаптації». 
Одержані результатами можуть бути використані в практичній діяльності 
в Територіальних центрах соціального обслуговування з метою покращення 
соціального обслуговування осіб похилого віку. 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2022 
Рік захисту роботи 2022 
Підпис студента ____________________ 
Дата______________________________ 
74 
 
ЗМІСТ 
 
Вступ…………………………………………………………………………. 6 
Розділ 1 Теоретичні та методологічні основи соціального 
8 
захисту осіб похилого віку..……………………………………………... 
1.1.  Поняття соціального захисту осіб похилого віку та види 
8 
соціального захисту………………………………………………………... 
1.2. Соціальна адаптація осіб похилого віку……………………………. 13 
1.3. Методики соціальної адаптації людей похилого віку……………….. 18 
Розділ 2 Порівняльний аналіз особливостей організації соціальної 
31 
роботи з людьми похилого віку в Україні та за кордоном ………………. 
2.1. Особливості організації соціальної роботи з людьми похилого віку 
31 
в Україні……………………………………………………………………… 
2.2. Особливості організації соціальної роботи з людьми похилого віку 
35 
за кордоном…………………………………………………………………. 
Розділ 3 Соціальний проект «Соціальний захист людей похилого віку  
шляхом соціальної адаптації»……………………………………………… 41 
3.1. Аналіз доступності соціальних послуг для   
осіб похилого віку ………………………………………………………… 41 
3.2. Етапи реалізації і фінансове забезпечення проекту………………….. 47 
Висновки……………………………………………………………………. 65 
Список використаних джерел…………………………………………….. 71 
Додатки………………………………………………………………………. 73 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
75 
 
ВСТУП 
 
Актуальністю теми дослідження є те, що на даний час  в Україні 
проживає більше 10 млн. громадян похилого віку. Громадяни похилого віку 
мають право використовувати усі соціально-економічні та особисті права й 
свободи, що є закріплені Конституцією України, Законами України «Про 
основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого 
віку в Україні», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та 
іншими законодавчими актами, які координують відносини у даній сфері. 
Соціальний захист громадян похилого віку є невіддільною складовою 
політики держави, відповідальної за благополуччя, розвиток та безпеку 
громадян своєї країни. Соціальний захист є тим фактором, від результативності 
якого залежить прогрес в суспільстві. 
Метою роботи є вивчення проблем, пов’язаних із системою соціального 
захисту осіб похилого віку шляхом соціальної адаптації, вироблення 
практичних та методологічних вказівок з приводу покращення соціального 
захисту осіб похилого віку.  
Об’єктом дослідження є система соціального захисту осіб похилого віку 
шляхом соціальної адаптації. 
Предметом дослідження є правові положення соціального захисту 
населення в України 
Завдання роботи: 
1. Визначення сутності та проведення порівняльного аналізу 
особливостей організації соціальної роботи з людьми похилого віку в Україні 
та за кордоном; 
2. Розробка проекту реалізації соціального захисту осіб похилого віку 
шляхом соціальної адаптації 
          Літні люди є особливою групою, яка вкрай неоднорідна за 
психологічними характеристиками. Вирішення вікових завдань розвитку даною 
групою людей багато в чому залежить від рівня їх соціально-психологічної 
76 
 
адаптації. 
            Успішність соціально-психологічної адаптації у похилому віці залежить 
як від соціальної ситуації, в якій знаходиться людина похилого віку, так і від 
ступеня зрілості конкретної людини як особистості та суб'єкта діяльності. Є 
численні дані про збереження високої життєздатності і працездатності людини 
у літньому, а й у старечому віці. Велику позитивну роль цьому грає безліч 
чинників: рівень освіти, рід занять, зрілість особистості та інших. 
Політика, спрямована на вирішення проблеми зростаючого числа осіб 
похилого віку, які є здоровими і соціально активними, і заснована на прагненні 
використовувати потенційні можливості осіб похилого 
віку, автоматично приносить користь окремим літнім особам як у 
матеріальному, так і в інших відносинах. Подібним же чином будь-яке зусилля, 
спрямоване на підвищення якості життя літніх людей і задоволення їх 
різноманітних соціальних і культурних потреб, саме по собі зміцнює їх 
здатність продовжувати взаємодіяти з суспільством. У цьому сенсі аспекти 
розвитку та гуманітарні аспекти питання старіння тісно взаємопов'язані. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
77 
 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ 
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ 
 
1.1. Поняття соціального захисту осіб похилого віку та види 
соціального захисту 
 
На сьогодні в Україні проживає більше 10 млн. осіб похилого віку. Люди 
похилого віку мають право використовувати усі соціально-економічні та 
особисті права та свободи, які є закріплені Конституцією України, Законами 
України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших 
громадян похилого віку в Україні», «Про загальнообов’язкове державне 
пенсійне страхування» та іншими законодавчими актами, які координують 
відносини у даній сфері. 
Соціальний захист є правом людини і сприяє соціальному та 
економічному розвитку. Системи соціального захисту з широким охопленням 
населення, достатнім і доступним рівнем допомоги є ключовим інструментом 
сталого розвитку. Таким чином, Порядок денний на період до 2030 року 
зобов’язує уряди впроваджувати системи соціального захисту та мінімальні 
обмеження для досягнення значного охоплення всіх, включаючи бідних і 
вразливих верств населення. У політичному документі підкреслюються важливі 
шляхи для вдосконалення системи соціального захисту України, особливо в 
часи COVID, які виявили обмеження існуючої системи соціального захисту [9]. 
Соціальний захист – комплекс економічних, правових і організаційних 
заходів, які спрямовані на забезпечення основних соціальних прав громадянина 
в державі і пов’язані з мінімізацією впливу чинників, які зменшують якість 
життя населення. Соціальний захист включає в себе увесь сукупність зв’язків, 
сутнісних відносин та потреб різних суб’єктів соціальних відносин, суспільних 
організацій та держави, який спрямований на підтримку соціального достатку 
особи в певних економічних вимогах.  
78 
 
У широкому погляді соціальний захист розглядається як робота держави, 
яка спрямована на забезпечення ходу утворення і розвитку повноцінного 
індивідума, утворення умов для визначення і підтвердження у житті. У 
вузькому розумінні соціальний захист вивчається як сукупність економічних і 
правових гарантій, які забезпечують дотримання головних соціальних прав 
громадян. Соціальний захист  населення реалізується через компенсаційні і 
запобіжні заходи. Компенсаційні заходи означають те, що суспільство 
допомагає окремій людині чи родині, що не має належних засобів до існування. 
Запобіжні заходи спрямовані на захист особи й її родини від втрати прибутку, 
які є пов’язані з безробіттям, старінням, захворюванням, а також сприянням 
освіті та покращення  кваліфікації. Соціальний захист реалізується в 
натуральній і грошовій формах. Існують різні теоретико-методологічні підходи 
до визначення сутності даного поняття. Згідно одним з цих підходів, 
соціальний захист є виявленням соціальної функції держави, яка охоплює 
форми взаємодії держави з населенням, такі як:  
1. Соціальна допомога; 
2. Соціальні гарантії; 
3. Соціальне страхування [1]. 
Основними завданнями соціального захисту в Україні є: 
1. Забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексування 
відповідно з прожитковим мінімумом, який встановлений Верховною Радою 
України; 
2. Задоволення відповідного рівня охорони здоров'я і освітньо-
культурних потреб заради всебічного розвитку особистості; 
3. Захист купівельної спроможності малозабезпеченої групи осіб, 
вирівнення рівня життя окремої групи населення тощо. 
Соціальний захист населення є одним з головних напрямків державної 
політики. Запровадження і додержання високих соціальних норм та стандартів 
гарантує належний рівень якості життя усім групам населення [3]. 
79 
 
Захист людей похилого віку є справою всього суспільства, через те, що  
саме люди похилого віку зберегли для нас найкращі національні традиції, 
навчили долати труднощі, бути наполегливими та толерантними. На долю осіб 
похилого віку випало чимало випробувань, болю та втрат, але вони зуміли 
зберегти та пронести через життя почуття гідності, віри та любові [4]. 
Механізм соціального захисту людей похилого віку реалізується на 
державному і регіональному (місцевому) рівнях. За останні роки виникнули 
різні недержавні суспільні організації. Здійснюється постійне об’єднання 
прагнень державних та суспільних органів з надання соціальної допомоги 
людям похилого віку.  
Державний рівень соціального захисту забезпечує гарантоване надання 
законодавчо встановлених пенсій, послуг та пільг згідно з грошових та 
соціальних стандартів (нормативів). На регіональному рівні з врахуванням 
місцевих умов та перспектив вирішуються питання додаткового збільшення 
рівня забезпечення понад державний. За вирішенням місцевих органів можливе 
встановлення регіональних норм забезпечення, але не нижче закріплених у 
законодавстві. Прийнято постанову про територіальну соціальну службу, що 
призначається для надання невідкладних заходів, які спрямовані на допомогу 
життєдіяльності людей похилого віку, яким найбільше потрібен соціальний 
захист. 
Специфіка соціальної політики держави в теперішній час складається в 
перенесенні найголовнішого при реалізації соціального захисту людей 
похилого віку безпосередньо на місцях. Соціальний захист в найближчий час 
становить сукупність додаткових заходів з приводу надання матеріальної 
допомоги людям похилого віку, здійснюваних через рахунок державного й 
місцевого бюджетів, а також спеціально створених фондів соціальної 
підтримки населення, набагато більше засобів, які відведені даними  фондами, і 
крім соціальних гарантій, звичайно здійснених системою соціального 
забезпечення. 
80 
 
Головна мета соціального захисту людей похилого віку – порятунок їх від 
цілковитої бідності, надання матеріальної допомоги за умов ринкової 
економіки, допомога адаптації цієї групи населення до нових умов. 
Напрямки діяльності органів соціального захисту населення похилого 
віку: 
1. Соціальна допомога. 
2. Організація пенсійного забезпечення. 
Соціальна допомога людям похилого віку – це допомога в грошовій або 
натуральній формі, у вигляді послуг чи пільг, що надаються відповідно до 
законодавчо встановлених державою соціальних гарантіях з приводу 
соціального забезпечення. Соціальна допомога має характер систематичних й 
одноразових доплат до пенсій та других грошових виплат, натуральної 
допомоги й послуг з метою надання адресної, диференційованої підтримки тим 
категоріям людей похилого віку, які потребують, знищення чи послаблення 
гострого життєвого становища, викликаного несприятливими соціально-
економічними умовами [5]. 
Особи похилого віку мають право використовувати усі соціально-
економічні та особисті права та свободи, які є закріплені Конституцією 
України, Законами України «Про основні засади соціального захисту ветеранів 
праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про загальнообов’язкове 
державне пенсійне страхування» та іншими законодавчими актами, які 
координують відносини у даній сфері. 
Держава гарантує ветеранам праці та особам похилого віку відповідний 
рівень життя, задоволення різних життєвих потреб та надання різних видів 
соціальної допомоги шляхом: 
1. Інформування (консультування) населення про послуги й програми з 
підтримки осіб похилого віку. 
2. Створення належних умов для здорового старіння й активного 
довголіття. 
3. Організації медичної допомоги. 
81 
 
4. Забезпечення здійснення права на працю згідно з професійною 
підготовкою, трудовими навичками та  з урахуванням стану здоров’я особи. 
5. Забезпечення здійснення права на соціальні послуги, формування 
мережі установ та закладів, які надають соціальні послуги чи залучення 
надавачів соціальних послуг недержавного сектору. 
6. Забезпечення зміцнення й покращення матеріально-технічної бази 
установ й закладів, які надають соціальні послуги. 
7. Утворення позитивного ставлення суспільства до осіб похилого віку. 
8. Забезпечення можливості навчання впродовж життя осіб похилого віку. 
9. Забезпечення пенсіями й соціальною допомогою; надання житла. 
10. Сприяння реінтеграції осіб похилого віку з числа внутрішньо 
переміщених у суспільне життя населення. 
Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування та місцеві 
органи виконавчої влади беруть зобов’язання розробляти та забезпечувати 
здійснення державних та регіональних цільових програм соціального захисту 
осіб похилого віку [6]. 
Найважливішою складовою соціального захисту людей похилого віку є 
соціальне обслуговування, яке здійснюється за допомогою надання соціальних 
послуг, таких як: 
1) догляд вдома; 
2) паліативний догляд; 
3) соціальна адаптація; 
4) соціальна профілактика; 
5) представництво інтересів; 
6) консультування; 
7) натуральна допомога; 
8) фізичний супровід для осіб з інвалідністю; 
9) з надання у використання необхідних технічних й інших засобів 
реабілітації. 
82 
 
Соціальні працівники допомагають особам похилого віку у вирішенні 
багатьох побутових питань, запобіганні обмежень життєдіяльності, соціальної 
незалежності, відновленні знань, умінь і навичок з орієнтування в домашніх 
умовах, веденні домашнього господарства, піддержуванні розвитку 
різнопланових інтересів та потреб, організації роботи та відпочинку. Особи 
похилого віку, які потребують стаціонарного догляду направляються до 
пансіанату для людей похилого віку. 
 
1.2. Соціальна адаптація осіб похилого віку 
 
Соціальна адаптація завжди представляла собою як досить складна 
наукова і прикладна соціальна та психолого-педагогічна проблема. Через те, як 
складуться відносини конкретної особи з навколишніми її людьми, 
виробництвом та соціумом загалом, наскільки гармонійними та комфортними 
будуть дані відносини, в основному залежать й благополуччя самої особи, й 
процеси покращення навколишнього його дійсності [8]. 
Соціальна адаптація є процесом та результатом активного 
пристосування індивіда або соціальної групи до вимог та очікувань учасників 
нової або зміненої соціальної системи. Суб’єктом соціальної адаптації є індивід 
або соціальна група. Індивід, проходячи соціальну адаптацію, соціалізується, 
проходить трудову адаптацію, скоординовує самооцінки та зовнішні оцінки, 
власні бажання та сподівання з реальними перспективами та умовами 
соціальної сфери. Соціальне товариство  в ході соціальної адаптації гармонізує 
свої соціальні відносини, проходить процедури перетворення. 
За допомогою соціальної адаптації індивід або група набуває здатності 
усвідомлено розбиратися в ситуаціях, використовувати  адекватні моделі 
поведінки, вибирати засоби для здійснення своїх потреб та вимог. 
Американський соціолог Т. Парсонс вважав, що соціальну адаптацію 
вводить в дію перш за все це імітація (процес опанування складової культури за 
допомогою наслідування) та ідентифікація (прийняття цінностей). 
83 
 
Польський соціолог Я. Щепанський описує такі етапи соціальної 
адаптації як: 
1. Психологічне переорієнтування виходячи з планомірного конформізму. 
2. Фаза взаємної терпимості. 
3. Акомодація; 
4. Асиміляція. 
Головними ознаками соціальної адаптації є:  
1. Активне та творче залучення особи до суспільної роботи, прагнення 
індивіда до взаємодії. 
2. Пристосування до міжособистісних відносин, притаманних 
середовищам, до яких він відноситься, екологічного й культурного кола тощо. 
Залежно від ступеня активності та напряму взаємодії суб’єкта з групою, 
адаптація соціальна має варіанти: 
1. Підкорення середовищу – власні  цілі особи (групи), способи їх 
досягнення повністю підпорядковуються соціальним нормам. 
2. Оновлення середовища – для досягнення цілей особа (група) 
використовує нешаблонні, інноваційні способи. 
3.  Ритуалізм – особа (група), намагаючись досягти цілей, використовує 
загальноприйняті способи, дотримується традицій і ритуалів. 
Німецький соціолог Е. Фромм досліджує «соціальний характер» як 
підсумок динамічної адаптації людської природи до структури певного 
суспільства. Він описує п’ять шляхів пристосування до суспільства (соціуму): 
1. Рецептивний. 
2. Експлуататорський. 
3. Нагромаджувальний. 
4. Ринковий. 
5. Продуктивний. 
Основа кожного з цих шляхів пристосування індивіда до соціуму – 
специфічна психологічна система, з поміччю якої особа розв’язує свої 
проблеми та діє у соціальному просторі. 
84 
 
Процес соціальної адаптації залежить як від адаптивності суб’єкта, так і 
від адаптаційної здатності оточення. У критичному або трансформаційному 
суспільстві соціальна адаптація ускладнюється, через те що розбалансовані 
економічні структури, соціальні інститути, морально-етичні цінності, правові 
норми. Зникнення рівноваги соціального середовища спричинює фрустрацію 
головних нужд (потреб) особи. Нереальність індивіда результативно влитися у 
соціальне середовище спричинює до зміни адаптації в дезадаптацію. Більша 
половина людей вдається до ситуаційної адаптації – так званої соціальної 
мімікрії (соціального пристосовництво). Даний вид соціальної адаптації 
досліджують як примусовий спосіб захисту в складних обставинах соціального 
середовища, за допогою яких зовнішня адаптація об’єднується з негативним 
ставленням до норм та вимог макросистеми. 
Головною умовою успішної соціальної адаптованості за умов системного 
дефіциту (кризи) є креативна адаптація – гнучко створена пошукова активність, 
результативний вихід поза межами шаблонів та поведінкових стандартів [7]. 
Соціальна адаптація стає все більш важливою, коли соціальні зміни 
впливають на важливі аспекти життя протягом порівняно коротких періодів 
часу. Такі зміни включають міграцію, вікову зміну, швидкий промисловий 
розвиток, великі переміщення населення з країни в місто. 
У антагоністичних суспільствах індивід може виявитися неспроможним 
впоратися з життям, належним чином реагувати на соціальні зміни та на дедалі 
складніші вимоги суспільства або досягти своїх цілей у межах встановлених 
норм. Отже, часто виникає девіантна поведінка, включаючи протиправну 
поведінку. 
З ліквідацією класових антагонізмів у соціалістичному суспільстві процес 
соціальної адаптації зазнав принципових змін. Відносини між індивідом і 
групою характеризуються насамперед свідомим і добровільним дотриманням 
індивідом соціальних норм, у тому числі правових, правил моралі та 
соціалістичної спільноти. 
85 
 
У соціалістичному суспільстві процес соціальної адаптації вимагає 
вивчення і зосереджених дій. Нездатність певних людей адаптуватися в 
поєднанні з конкретними несприятливими ситуаціями може негативно 
вплинути на поведінку особи. Для розуміння причин злочинності та ефективної 
боротьби зі злочинністю корисно вивчати злочинність з точки зору 
незадовільної соціальної адаптації [10]. 
Види соціальної адаптації: 
1 Комунікативна. 
2. Економічна.  
3. Побутова. 
4. Регулятивна.  
5. Самореалізація [11].  
Соціальна адаптація розглядається в  таких трьох аспектах, як: 
1. Процес активного пристосування особи до вимог соціального 
середовища. 
2. Вид співробітництва індивіда чи соціальної групи з соціальним 
середовищем. 
3. Результат врівноваження відносин особи та соціального середовища. 
З психологічного погляду соціальна адаптація розглядається як 
узгодження оцінок, вимог особи, його особистих можливостей із 
характеристикою соціального середовища; цілей, цінностей, орієнтацій 
особистості та здібностей їх здійснення в певному соціальному середовищі. 
Швейцарський психолог та філософ Жан Піаже розглядає взаємини особи та 
його коло спілкування як процес гомеостатичного врівноваження. Вагомим 
аспектом соціальної адаптації є прийняття особою соціальної ролі. Це дає право 
досліджувати соціальну адаптацію як соціально-психологічну структуру 
соціалізації особистості. 
У соціальній педагогіці розглядаються такі два типи адаптаційного 
процесу, як: 
86 
 
1. Активний. Для активного типу адаптаційного процесу характерне 
переважання активного впливу особи на соціальне оточення. 
2. Пасивний. Пасивний тип адаптаційного процесу визначається 
пасивним, відповідним здійсненням цілей та орієнтацій соціального оточення. 
Передумовами ефективної адаптації людини до сучасних умов життя 
слугує його прагнення до самостійної роботи, професійна обізнаність, здатність 
до спілкування, підприємливість, конкурентоспроможність, здатність до 
творчості та інші якості індивіда. Підготовка молодого покоління до життя та 
праці, її визначення, пристосування у виробничій й соціально-культурній сфері, 
в житті у будь-який час були й будуть особливим піклуванням не тільки рідних, 
але суспільства загалом та його соціальних інститутів. 
Показники успішної соціальної адаптації людей похилого віку: високий 
соціальний статус у новому соціальному середовищі та їх психологічна 
задоволеність умовами життя або його змістом. Ця категорія людей похилого 
віку не схильна драматизувати перехід до пенсійного способу життя. Вони 
повністю використовують вільний час, що збільшився, знаходять нове 
соціальне середовище. 
Дезадаптація - з відсутністю оптимального взаємовідносини особистості 
та середовища (відсутність динамічної рівноваги). У деяких людей похилого 
віку адаптаційний процес відбувається довго, болісно, супроводжується 
переживаннями, пасивністю. Вони не здатні знайти нові заняття, налагодити 
нові контакти, по-новому поглянути на себе та навколишній світ. 
Ознаки дезадаптації можуть виникнути вже у передпенсійному віці (45 -
55 років) і часто виникають у зв'язку: 
1) з гормональною перебудовою організму; 
2) з переглядом основних життєвих цінностей, пріоритетів (людині здається, 
що вона все життя робила щось не так і залишилася біля «розбитого 
корита»); 
3) із змінами у кар'єрі (особливо із приходом молодих перспективних 
співробітників); 
87 
 
4) з дітьми, що виросли, так як дорослим дітям батьки стають не потрібні; 
5) із зміною загального стану здоров'я. 
 
1.3. Методики соціальної адаптації людей похилого віку  
 
Типи соціальної адаптації до старості 
Адаптивні процеси забезпечуються відповідними методами та 
технологіями. При соціальній адаптації літня людина освоює та використовує у 
своїй життєдіяльності фізіологічні, економічні, психологічні та педагогічні 
методи та технології освоєння соціального простору. 
Соціальний працівник, виявивши симптоми дезадаптації, повинен 
визначити, що ж у стані клієнта не влаштовує його найбільше. Швидше за все, 
склавши детальний список, буде виявлено головну причину невдоволення та 
знайдено можливий вихід. 
Фізіологічна адаптація 
Людям похилого віку притаманні різні психофізіологічні зміни. Зниження 
функціональних можливостей при старінні проявляється насамперед у 
зменшенні пристосовуваності (адаптації) організму до впливів зовнішнього 
середовища. Організм старої людини гостро реагує на будь-які дії зовнішнього 
середовища (зміна погоди та барометричного тиску, спека, холод, вологість 
повітря). Слід підкреслити, що люди похилого віку дуже важко 
пристосовуються до нових життєвих ситуацій, не люблять змін у побуті. 
Для вирішення завдань фізіологічної адаптації людей похилого віку 
велике значення мають: 
1) підвищення якості медичного обслуговування, 
2) підвищення якості побутового обслуговування, 
3) здоровий спосіб життя, 
4) раціональна організація та правильний вибір занять у сфері дозвілля та 
відпочинку, що сприяють зміцненню здоров'я. 
Соціально–економічна адаптація - це процес засвоєння нових 
88 
 
соціально-економічних і принципів економічних відносин. Технології 
економічної адаптації особливо необхідні літній людині, якщо вона бідна або 
тягне злиденне існування або є безробітним. 
Для вирішення завдань економічної адаптації людей похилого віку велике 
значення має організація посильної трудової зайнятості, хороші матеріальні та 
побутові умови. 
Соціально–педагогічна адаптація - формування ціннісних орієнтирів 
людини за допомогою системи освіти, навчання та виховання. 
Для вирішення завдань соціально – педагогічної адаптації людей похилого віку 
велике значення мають: 
1) масове навчання із спеціальної літератури (брошури, пам'ятки, інструкції); 
2) організація індивідуальних консультацій щодо різних питань підготовки до 
виходу на пенсію; 
3) створення підготовчих груп за спеціально розробленими програмами. 
Соціально–психологічна адаптація – це процес пристосування психіки 
людини до стресових впливів та запобігання зайвому навантаженню психіки 
через формування оптимального фізичного і нервово-психічного тонусу, який 
необхідний для нормальної життєдіяльності людини. 
У системі психологічної адаптації людей похилого віку велику роль 
грають такі терапевтичні (психотерапевтичні) методи впливу як: 
1) дискусійна терапія; 
2) комунікативні методи (психодрама, гештальттерапія, трансактний аналіз); 
3) методи, засновані на невербальній активності (арттерапія, музикотерапія, 
пантоміма, тощо); 
4) групова (індивідуальна) поведінкова терапія; 
5) сугестивні методи; 
6) створення середовища позитивного спілкування; 
7) організація дозвілля. 
Професійна адаптація - це пристосування літньої людини до нового 
виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці та 
89 
 
особливостей конкретної спеціальності. Успіх професійної адаптації залежить 
від схильності адаптанта до конкретної професійної діяльності, збігу суспільної 
та особистої мотивації праці та інших причин. Професійна адаптація, будучи 
різновидом соціальної адаптації, проявляється лише у трудових 
взаємовідносинах, у процесі пристосування працівника до нових професійних 
статусів, вимог технологічного середовища тощо. 
Геріатрична реабілітація – це збереження, підтримання та відновлення 
функціонування літніх та старих людей з метою досягнення їхньої 
незалежності, покращення якості життя та емоційного благополуччя. 
Реабілітації потребують літні та старі люди, які мають високий ризик 
інвалідизації чи інвалідність, а також значного погіршення економічного та 
соціального стану. 
Високий ризик інвалідизації мають хворі з вираженими наслідками 
хвороби не лише на органному, а й на організмовому рівні, що створює реальну 
загрозу інвалідності. Тут реабілітація – останній захід профілактики 
(пом'якшення) інвалідності. 
Інвалідність мають хворі, які у зв'язку з обмеженням життєдіяльності 
внаслідок фізичних чи розумових недоліків потребують соціальної допомоги та 
захисту. Інваліди похилого віку із загальної кількості людей з інвалідністю 
становлять більше половини. Серед них переважають інваліди ІІ групи, тобто 
люди з ще реальним реабілітаційним потенціалом та позитивним 
реабілітаційним прогнозом. На жаль, на практиці здебільшого на інвалідність 
літньої людини рідко хто звертає серйозну увагу - до неї ставляться як до 
«просто старого», який потребує не різноманітних реабілітаційних послуг, а 
лише елементарної соціальної допомоги. 
До групи ризику літніх та старих людей, які підлягають реабілітації, 
також належать: 
1) особи віком 80-90 років і більше; 
2) що живуть самотньо (родина з однієї людини); 
3) жінки, особливо самотні та вдови; 
90 
 
4) змушені жити на мінімальну державну чи соціальну допомогу. 
Цілі геріатричної реабілітації: 
1) реактивація; 
2) ресоціалізація; 
3) реінтеграція. 
Реактивація має на увазі заохочення літньої людини, яка перебуває в 
пасивному стані, фізично та соціально неактивної, до відновлення активного 
повсякденного життя у своєму середовищі. 
Ресоціалізація означає, що людина похилого віку після хвороби або навіть 
під час неї відновлює контакти з сім'єю, сусідами, друзями та іншими людьми і 
тим самим виходить зі стану ізоляції. 
Реінтеграція повертає у суспільство літню людину, яку перестають 
розглядати як громадянина «другого ґатунку» і яка бере повну участь у 
нормальному житті, а в багатьох випадках займається посильною корисною 
діяльністю. 
Реабілітація осіб групи ризику спрямована на: 
1) інформування літніх людей про внутрішні процеси при старінні, про 
джерела соціальної підтримки та ін.; 
2) життєвий стиль людей похилого віку - пропаганда фізичної 
активності, правильного харчування у пізньому віці, подолання сидячого 
способу життя; 
3) область полегшення страждань літніх людей, поліпшення стану, 
Доповнення функцій; 
4) вплив на навколишнє середовище, у тому числі на соціополітичні процеси, 
по можливості стримуючи негативний вплив соціальних, економічних та 
політичних факторів на функціонування та добробут людей похилого віку; 
5) покращення здібностей до самодопомоги, що досягається шляхом навчання 
необхідним знанням у галузі самоспостереження для раннього виявлення 
захворювання та застосування прийомів самодопомоги. 
Основні напрямки геріатричної реабілітації: 
91 
 
1) медична реабілітація; 
2) геронтологічний догляд; 
3) ресоціалізація; 
4) освітня реабілітація; 
5) економічна реабілітація; 
6) професійна реабілітація. 
Медична включає фізичну і психологічну реабілітацію. У свою чергу, 
фізична складається з лікувальної гімнастики, ерготерапії, фізіотерапії та ін. 
Психологічну складають як медикаментозні методи, так і різні види 
психотерапії. 
Геронтологічний догляд включає три сфери: діагностика, втручання, 
результати. 
Ресоціалізація, тобто. повернення престарілих у суспільство, подолання 
їхньої ізоляції, соціальну активність літніх та старих людей, розширення їх 
соціальних контактів. З цією метою використовують як формальні джерела 
допомоги (державні системи соціальної допомоги), і неформальні джерела - 
члени сім'ї, друзі, сусіди, товариші по службі, добровільні та благодійні 
організації. Важливою складовою ресоціалізації є духовна реабілітація, сенс 
якої у наданні духовної підтримки старим. 
Просвітня геріатрична реабілітація - інформація старих людей про 
процеси, що відбуваються в організмі людей, що старіють, про можливості 
самодопомоги і джерела підтримки. Це вплив на літню людину у напрямку 
посилення її впевненості у своїх силах на основі набуття нового досвіду та 
нових ролей. Велике значення належить засобам масової інформації, які 
можуть підвищувати освітній рівень людей похилого віку, інформувати про 
загальні проблеми, пов'язані зі старістю, формувати позитивний образ людей 
похилого віку в суспільстві . 
Економічна геріатрична реабілітація означає заохочення економічної 
незалежності людей похилого віку та старих людей, що суттєво позначається на 
їхньому психологічному стані. Багато в чому цей вид реабілітації пов'язаний з 
92 
 
системами соціального забезпечення, пенсійної, організації охорони здоров'я та 
соціального захисту, що існують у тій чи іншій країні, та ін. 
Професійна геріатрична реабілітація включає такі аспекти, як збереження 
можливо більш тривалої працездатності, організацію системи перенавчання та 
навчання літніх і старих людей на базі реабілітаційних центрів, надання 
робочих місць людям похилого віку, якомога ширше залучення пенсіонерів до 
соціально значущої діяльності. 
Кінцевою метою всіх цих заходів є відновлення незалежності у 
фізичному, психічному, соціальному, в тому числі духовному, і, якщо можливо, 
у професійних відносинах, досягнення кращої якості життя та благополуччя 
літніх і старих людей. 
Соціальна реабілітація людей з інвалідністю похилого віку 
Статус інваліда похилого віку - це особливий соціальний статус, в якому 
соціальне функціонування здійснюється в умовах важких криз похилого віку 
(звуження контактів, самотність, злидні, бездомність, «комунікативний голод» 
та ін.), неухильне зниження рівня життєдіяльності, виснаження вольових 
ресурсів та посилення психологічного розлому З настанням інвалідності у 
людини похилого віку формуються особливий і новий образ "Я", некритичне 
ставлення до себе та оточуючих, відбувається важка внутрішня боротьба. 
З клінічної точки зору інвалідність літньої людини - це конгломерат 
взаємообтяжливих патологічних старечих змін організму з наслідками хвороби 
(анатомічний дефект у кістково-м'язовій системі, або патологія в соматичній, 
сенсорній, нервово-психічній сфері з вираженими функціональними 
порушеннями), що призводять до обмежень життєдіяльності. Обмеження 
життєдіяльності особи виявляється у повній чи частковій втраті їм здібності чи 
можливості здійснювати самообслуговування, пересування, орієнтацію, 
спілкування, навчання, контролю над своєю поведінкою, і навіть займатися 
трудової діяльністю. 
Проблем у людей з інвалідністю похилого віку набагато більша, ніж у 
інших людей з інвалідністю. Шансів вирішити їх самостійно набагато менше. 
Тому вони сприймають себе як людей, які потрапили в халепу, і розраховують 
93 
 
лише на допомогу. Практично всі люди похилого віку, які оформляють 
інвалідність, головним чином сподіваються на матеріальну допомогу та пільги 
від держави. Є соціально-психологічні особливості сприйняття літніми людям з 
інвалідністюи свого статусу. Так, існує пряма кореляція між станом їхнього 
здоров'я та відчуттям психологічного комфорту. Найбільше статус інваліда 
пригнічує таку літню людину, яка почувається гіршою, у якої стан здоров'я не 
покращується, а перспективи вести колишнє життя скорочуються. Такі люди 
загострено відчувають як фізичні страждання, і психологічний дискомфорт 
(професійна нереалізованість, залежність від ліків, почуття тягаря сім'ї, 
неможливість утримувати себе тощо. буд.). Літня людина оцінює свій статус 
інваліда задовільно, якщо пенсія по інвалідності та пільги допомагають їй 
поправити чи зберегти здоров'я та просто існувати у критичний період життя. 
Обмеження життєдіяльності. Щодня інваліди вирішують проблеми, 
пов'язані з обмеженням життєдіяльності. Половина (50%) людей з інвалідністю 
обмежена у пересуванні та самообслуговуванні. Порушення функції 
пересування створюють труднощі у самостійному пересуванні, подоланні 
перешкод, що вимагають більш тривалої витрати часу, дробовості виконання, 
скорочення відстані, пересування можливе при використанні допоміжних 
засобів або допомоги інших осіб, нездатність до самостійного пересування). 
Порушення самообслуговування означає, що вони знижена чи відсутня 
здатність справлятися з основними фізіологічними потребами (прийом їжі, 
особиста гігієна, одягання тощо.), виконувати повсякденні побутові завдання 
(купівля продуктів, промтоварів, приготування їжі, прибирання приміщення та 
інших.) , користуватися звичайними житлово-побутовими предметами 5 -7% 
людей з інвалідністю не можуть контролювати свою поведінку під час 
загострення захворювання. Це створює загрозу для їхнього життя і є підставою 
для надання заходів соціального захисту. 5-7% людей з інвалідністю зазнають 
труднощів у спілкуванні з іншими людьми (мовні порушення, слухові 
порушення, зниження швидкості, зменшення обсягу засвоєння, отримання та 
передачі інформації). 3-5% людей з інвалідністю страждають від порушення 
орієнтації у часі та просторі (зорові та слухові порушення, мнестико-
інтелектуальне зниження). 
94 
 
Інтеграція у суспільство. Інтеграція інваліда у суспільство має на увазі 
відновлення його соціальних зв'язків, професійну затребуваність, виконання 
сімейних функцій, здійснення прав та обов'язків громадянина в соціумі тощо. 
15 - 20% людей з інвалідністю немає сім'ї, чи сім'ї та роботи. Вони потребують 
психологічної підтримки та допомоги, оскільки відчувають себе непотрібними 
суспільству та близьким людям. 
Економічна самостійність. 60-65% людей з інвалідністю мають дохід 
нижче за прожитковий мінімум. Вони можуть жити самостійно. Вони - 
утриманці у своїх сім'ях, залежні фізично та психологічно. Має місце соціальна 
недостатність за цим фактором. 
Житлові умови. Багато людей похилого віку проживають у незадовільних 
умовах. До незадовільних умов належать проживання в неупорядкованому 
приватному будинку, гуртожитку, комунальній квартирі, на орендованій 
житлоплощі, відсутність зручностей, проживання великої родини на невеликій 
площі та ін. з колодязя, нарубати дров тощо). Проживання з сусідами (у 
комунальних квартирах та гуртожитках), а також у великих сім'ях часто 
сприймається людям з інвалідністюи як обмеження їхнього приватного життя, 
іноді вони скаржаться на утиски, неповажне ставлення з боку сусідів та 
родичів. Більшість із них, звичайно ж, мріють мати окреме упорядковане 
житло, але розуміють, що в економічних умовах це неможливо. Усвідомлення 
безвиході свого існування психологічно тяжко переживається ними. 
Соціальна реабілітація літнього інваліда є спільним завданням медиків, 
педагогів, ерго- та працетерапевтів, економістів, соціальних працівників та 
інших фахівців за активної участі самого реабілітанта. 
Основними напрямками соціальної реабілітації літніх людей з 
інвалідністю є: 
1. Відновлювальна терапія, реконструктивна хірургія, протезування та 
ортезування, санаторно-курортне лікування. 
2. Професійна орієнтація, навчання та освіта, сприяння у працевлаштуванні, 
виробнича адаптація. 
3. Соціальна реадаптація та реінтеграція (соціально-середовищна, соціально-
педагогічна, соціально-психологічна, соціокультурна та соціально-побутова 
95 
 
адаптація; фізкультурно-оздоровчі заходи та спорт). 
Головним механізмом здійснення реабілітації людей з інвалідністю є 
індивідуальна програма реабілітації інваліда (ІПР), яка складається під час 
огляду (переогляду) інваліда. Контроль за виконанням ІПР здійснюється МРЕК 
при черговому огляді. 
Соціальна реадаптація та реінтеграція людей з інвалідністю - це один 
із важливих напрямків поряд з медичною та професійною реабілітацією. 
Соціальна реадаптація та реінтеграція людей з інвалідністю розглядається як 
комплекс заходів, спрямованих на відновлення (формування) соціальних 
навичок, що забезпечують функціонування у навколишньому середовищі та 
відносно незалежне існування у побуті. Розрізняють соціально-побутовий, 
соціально-середовищний та соціально-правовий напрями у реадаптації та 
реінтеграції людей з інвалідністю. 
Соціально-побутовий напрямок реадаптації та реінтеграції людей з 
інвалідністю включає: 
1) соціально-побутову орієнтацію; 
2) соціально-побутову адаптацію; 
3) соціально-побутова освіта (навчання) та соціально-побутовий устрій. 
Соціально-побутова орієнтація означає процес ознайомлення інваліда з 
предметами та оточенням соціально-побутового призначення (змісту). Робота з 
інвалідом починається з вивчення питання про його орієнтованість у побутовій 
ситуації. Проживаючи в сім'ї, користуючись підтримкою, а іноді гіперопікою з 
боку родичів, інвалід не завжди орієнтується в різних життєвих ситуаціях і 
тому потребує соціально-побутової орієнтації за допомогою фахівця. 
Так, деякі люди з інвалідністю слабо орієнтовані в таких питаннях, як 
приготування їжі, витрачання грошей, придбання продуктів та інших товарів, 
тому вимагали спеціального впливу. 
Соціально-побутова адаптація- процес та результат пристосування 
інваліда (у його новому соціальному статусі людини, яка має відхилення у стані 
здоров'я) до умов найближчого соціуму. Соціально-побутова адаптація 
стосується умов проживання, харчування, здійснення санітарно-гігієнічного 
самообслуговування тощо. 
96 
 
Середовище життєдіяльності створювалося донедавна за нормативами та 
стандартами для середньостатистичної людини, здатної до 
самообслуговування. Порівняно з нормальною людиною людина з інвалідністю 
нвалід має низку відмінних рис антропологічного, ергонометричного, 
біофізичного, психофізіологічного та іншого характеру. Недолік цих 
особливостей призводить до труднощів та незручностей, а часом і до 
недоступності будівель та споруд. Створюється дискримінаційна ситуація, що 
позбавляє людей з інвалідністю можливостей користуватися благами та 
суспільними цінностями, створеними всім без винятку людей. З усіх категорій 
людей з інвалідністю «безбар'єрного» середовища найбільше потребують люди 
з інвалідністю з ураженнями опорно-рухового апарату, люди з інвалідністю по 
зору та слуху, меншою мірою - розумово відсталі особи. 
Доступні умови життєдіяльності для людей з інвалідністю змінюють 
життя людей з інвалідністю: від споживача – до незалежного життя, не 
створюють незручностей, а, навпаки, підвищують комфортність середовища та 
для здорових людей та не є непосильним навантаженням для економіки країни. 
Людям з інвалідністю з ураженнями опорно-рухового апарату, які 
унеможливлюють самостійне пересування, рекомендується пересування на 
ношах, на кріслах-каталках, кріслах-візках, з особою, що супроводжує. Якщо 
самостійне пересування утруднене - рекомендується пересування на милицях 
або з опорною палицею. Зі сліпотою, слабобаченням - з орієнтовною 
тростиною, службовим собакою або супровідною особою, звуковою 
інформацією, по напрямних пристосуваннях; брайлівським написом; 
контрастним покриттям пішохідних поверхонь. З глухотою - зі 
звукопідсилюючим приладом, світловою сигналізацією та світловою 
інформацією. З вираженою розумовою відсталістю – з супроводжуючою 
особою. З поєднаною патологією - (сліпота + порушення опорно-рухового 
апарату; глухота + порушення опорно-рухового апарату) - на кріслах-візках, зі 
звукопідсилюючою апаратурою; світловою та звуковою інформацією. 
Дії, пов'язані з необхідністю створення умов доступності громадських 
будівель, викликають такі обмеження життєдіяльності: 
1) зниження здатності пересуватися; 
97 
 
2) зниження здатності володіти тілом на вирішення повсякденних побутових 
завдань; 
3) зниження здатності ходити; 
4) зниження здатності доглядати за собою; 
5) зниження здатності долати перешкоди чи підніматися сходами; 
6) зниження здатності перемішатися (вставати з крісла, зі стільця, лягати, 
сідати, змінювати положення тіла); 
7) зниження здатності підтримувати позу; 
8) зниження здатності тримати, фіксувати предмет, утримуючи його; 
9) зниження здатності діставати, простягати руку і тягнутися за предметами, 
піднімати, тримати, пересувати предмети; 
10) зниження здатності вести незалежне існування (ходити магазинами, мити 
посуд); 
11) зниження здатності регулювати довкілля (закривати двері, вікна, засуви, 
користуватися кранами та ін.). 
Труднощі доступу для людей з інвалідністю вертикальних комунікацій у 
будинках нерідко пов'язані з відповідністю м'язової сили (оцінка якої 
здійснюється в клініці млявих парезів та паралічів), зі зниженням здатності 
людей з інвалідністю пересуватися, долати масу кінцівок та корпусу при 
підйомах. 
При порушенні рухових функцій люди з інвалідністю схильні до швидкого 
виснаження, у зв'язку з чим у них виникає потреба у відпочинку при відносно 
невеликій тривалості пройденого шляху. З огляду на це при плануванні шляхів 
пересування необхідно передбачати місця відпочинку людей з інвалідністю, і 
навіть можливість компенсації рухових функцій з допомогою допоміжних 
пристосувань. Наприклад, забезпечити шлях пересування додатковими точками 
опори у вигляді поручнів, перил, пандусів, відкидних сходів, лавок, «доріжок, 
що біжать», підйомників, трапів, блоків та ін. Необхідні рівні пішохідні 
доріжки, поручні, пандуси з нахилом 5°, двері ліфта не менше 120 см, лавки на 
вулицях через 300 м, висота бордюрного каменю – не більше 2,5 см, козирки 
над під'їздами та інші пристосування, передбачені нормами. 
Крім того, актуальна проблема забезпечення засобами, що полегшують 
98 
 
пересування: тростинами, милицями, ходунками, кріслами-візочками, 
автомобілями, а також протезно-ортопедичними виробами. 
Люди з інвалідністю з патологією верхніх кінцівок представляють 
найскладніший контингент щодо соціально-побутової адаптації. Поразка 
верхніх кінцівок позбавляє інваліда багатьох життєво важливих функцій та 
потребує створення замісного пристрою певного типу складності. 
В даний час при дефектах верхніх кінцівок існує два взаємодоповнюючі 
напрямки: 
1) функціональні пристрої – протези; 
2) технічні засоби для пристосування довкілля до можливостей інваліда. 
До технічних пристроїв та засобів для безруких людей з інвалідністю 
відносяться: підйомні пристрої для входу (виходу) у будівлі; двері, що 
автоматично розкриваються; комплект пристосувань для фіксації верхніх 
кінцівок у функціонально вигідному положенні для різноманітних діяльності; 
будову згинання пальців; кошти, що полегшують людям з інвалідністю 
здійснення самостійних дій; санітарно-гігієнічне обслуговування; настінні 
пристрої у вигляді електробритв, гребінців, видачі рідкого мила, зубної пасти; 
автоматична сантехніка на інфрачервоних променях; електронний кран для 
раковини; вбудований настінний електронний кран; електронна сушарка; 
електронний дозатор рідкого мила та дезінфектантів; вбудований настінний 
електронний командний пристрій для пісуарів та туалету; пристрій для 
піднімання предметів з підлоги або зняття їх з полиці; ручки для людей з 
інвалідністю без кистей рук; засоби для одягання людей з інвалідністю без рук; 
засоби, що забезпечують самостійне прийняття їжі для людей з інвалідністю без 
рук. 
Таким чином, різного роду зміни людини як індивіда, що відбуваються в 
літньому віці, спрямовані на те, щоб актуалізувати потенційні, резервні 
можливості, накопичені в організмі в період зростання, зрілості. 
Подальші зміни в період геронтогенезу, успішність соціально-
психологічної адаптації залежать як від соціальної ситуації, в якій знаходиться 
людина похилого віку, так і від ступеня зрілості конкретної людини як 
особистості та суб'єкта діяльності. Є численні дані про збереження високої 
життєздатності і працездатності людини у літньому, а й у старечому віці. 
Велику позитивну роль цьому грає безліч чинників: рівень освіти, рід занять, 
зрілість особистості та інших. Особливе значення має творча діяльність 
особистості як чинник, який протистоїть інволюції людини загалом. 
 
 
 
99 
 
РОЗДІЛ 2 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ 
ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ В 
УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ 
 
2.1. Особливості організації соціальної роботи з людьми похилого 
віку в Україні 
 
Характерною ознакою теперішнього демографічного становища у світі є 
мала кількість дітей та молоді й висока частка людей похилого віку. Відповідно 
до даних міжнародної статистики, на сьогодні вік кожного десятого життя 
Землі становить від 60 і більше років. До 2050 року кожна п’ята людина 
досягне цього віку (60 років), а до 2150 – одна третина населення Землі досягне 
шістдесятирічного віку. Результати досліджень НАН України вказують на те, 
що тільки 1% осіб похилого віку є практично здоровими, у них немає хронічних 
захворювань. Кожна п’ята людина якій вже більше шістдесяти років, живе 
сама, а кожна десята людина похилого віку – не може до самостійного 
обслуговування. 5-6% осіб похилого віку – це люди, прикуті до ліжка. Через те, 
одним з головних сучасних завдань нашого суспільства є створення гідних 
умов життя для людей похилого віку. Перехід до нових принципів розвитку та 
перегляд системи цінностей, які притаманні країні, вносять правки в життя усіх 
поколінь, зокрема й старшого. Зміна соціального статусу особи похилого віку, 
що виникла, перш за все, припиненням чи обмеженням трудової діяльності, 
перетворенням цілісних орієнтирів, самого стилю життя та комунікації, так 
само виникнення різних труднощів як у соціально-побутовому, так і в 
психічному пристосуванні (адаптації) до нових умов, вказує про потребу 
відпрацювання та здійснення специфічних підходів, форм та методів соціальної 
роботи з особами похилого віку.  
Особливістю соціальної роботи з людьми похилого віку займається 
великий ряд учених, поміж яких можна назвати: 
100 
 
1. Учена Е.І. Холостова, яка в своїх дослідженнях вивчає життєдіяльність 
осіб похилого віку протягом усього життя, показує похилий вік як соціальну 
проблему, аналізує ставлення до цієї групи населення в суспільстві, сім’ї та 
навколишнє середовище, з’ясовує найважливіші проблеми, з якими стикається 
ця група населення; 
2. Український учений В.М. Шахрай, який досліджує теорії старіння та 
принципи соціальної роботи з особами похилого віку; 
3. Українська учена І.Д. Зверева, котра досліджує рівні, за допомогою 
яких реалізується соціальна робота з особами похилого віку та принципи даної 
діяльності; 
4. Українська учена А.І. Капська, яка аналізує соціальний захист осіб 
похилого віку та напрями його реалізації. 
Поняття «людина похилого віку» в Україні стійко пов’язана з настанням 
пенсійного віку (60 років для чоловіків та жінок). Майже весь час 
використовується термін «літні люди», що здебільшого має ідентичне значення, 
що і люди похилого віку. 
Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я, 
люди у віці від 60 до 74 років належать до групи осіб похилого віку, від 75 до 
89 років – до старих людей, а від 90 і старших – до довгожителів. Поняття 
«людина похилого віку» в Україні стійко пов’язується з віком виходу особи на 
пенсію, який відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» 
становить 60 років для жінок та чоловіків.     
Соціальний захист осіб похилого віку в Україні забезпечується такою 
мережею закладів, як: 
1. Міністерство праці та соціальної політики. 
2. Пенсійний фонд. 
3. Управління, комісії, комітети соціального захисту населення місцевих 
рад і держадміністрацій. 
4. Територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів і 
самотніх непрацездатних громадян та відділення соціальної допомоги у дома. 
101 
 
5. Установи, заклади й підприємства сфери управління Міністерства праці 
та соціальної політики, які реалізують соціальний захист осіб похилого віку, 
людей з інвалідністю, ветеранів війни та праці. 
6. Іншими закладами соціального захисту. 
Робота з особами похилого віку реалізується за допомогою двох рівнів, 
таких як: 
1. Макрорівень – є рівнем економічної системи в розмірі  світового 
господарства, народного господарства держави, окремої агрегованої зони 
економіки країни. Тобто це є розділом економічної науки, де вивчається такий 
рівень економіки, з відповідною називою – макроекономіка [13]; 
2. Мікрорівень - це є конкретними умовами життя людини й умовами в 
середовищі найближчого оточення  [12]. 
На сьогодні послуги людям похилого віку в Україні надають такі заклади: 
1. Територіальний центр соціального обслуговування є  державною 
установою, що реалізує соціальне обслуговування й надає соціальні послуги 
особам, що перебувають у складному життєвому становищі й нуждаються в 
сторонній допомозі за місцем свого перебування [14]. 
Територіальний центр надає такі послуги: 
1) догляд вдома; 
2) денний догляд; 
3) соціальна адаптація. 
Окрім того, Територіальний центр може надавати соціальні послуги, такі 
як: 
1) інформаційні; 
2) консультування; 
3) соціально-економічні послуги; 
4) представництво інтересів; 
5) інші соціальні послуги [15]. 
2. Будинки інтернатного типу  загального профілю для людей похилого 
віку та людей з інвалідністю. Тобто стаціонарний соціально-медичний заклад  
102 
 
загального типу  для постійного місця проживання осіб похилого віку,  
ветеранів війни та праці,  людей з інвалідністю,  що потребують сторонньої 
допомоги, побутових і медичних послуг. Будинок-інтернат для громадян 
похилого віку та осіб з інвалідністю  є стаціонарним інтернатним закладом 
соціального захисту, що утворюється для цілодобового проживання 
(перебування) та догляду за громадянами похилого віку та особами, які за 
станом здоров’я потребують стороннього догляду, соціально-побутового, 
медичного обслуговування, соціальних послуг і комплексу реабілітаційних 
заходів [16]. 
3. Спеціальні будинки-інтернати для осіб похилого віку та людей з 
інвалідністю. Тобто стаціонарний соціально-медичний заклад, призначений для 
постійного проживання громадян похилого віку, здебільшого з числа найбільш 
небезпечних злочинців (рецидивістів) та інших осіб, за якими згідно з чинним 
законодавством встановлено адміністративний нагляд, людей з інвалідністю та 
осіб похилого віку, серед яких є колишні засуджені, що потребують не тільки 
побутових і медичних послуг, а й цілеспрямованого виховного впливу, а також 
для осіб, що за рішенням місцевих органів виконавчої влади переміщують з 
інших інтернат них закладів загального типу за постійне недотримання 
громадських норм, споживання алкогольних напоїв та інших отруйних 
(токсичних) апаратів, бійки і таке інше.  
4. Геріатричні пансіонати. Тобто стаціонарний соціально-медичний 
заклад для проживання людей з виявленими віковими розладами психіки, 
засвідченими висновком лікувально-консультативного комітету органів 
охорони здоров’я.  
5. Пансіонати для ветеранів війни та праці. Тобто це заклад інтернатного 
типу покращеної зручності. 
В Україні навчання громадян похилого віку є новаторським проектом, 
метою якого є запровадження та практичне здійснення принципу навчання 
протягом всього життя. Надання соціально-педагогічної послуги «Університет 
103 
 
третього віку» забезпечується структурною одиницею територіального центру 
соціального обслуговування. Надання даної послуги має забезпечити: 
1. Створення умов та позитивний вплив на всебічний розвиток осіб 
похилого віку. 
2. Реінтеграція осіб похилого віку в активне суспільне життя. 
3. Надання допомоги громадянам похилого віку в пристосуванні до 
сучасних умов життя за допомогою опанування нових знань, особисто 
відносно: процесу старіння та його особливостей; новітніх методів збереження 
здоров’я тощо. 
3. Набуття досвіду самодопомоги. 
4. Формування принципів правильного способу життя. 
5. Покращення якості життя осіб похилого віку, за допомогою 
забезпеченню доступу до новітніх технологій та пристосуванню до 
технологічних змін. 
6. Можливість для збільшення кола спілкування (комунікації) та обміну 
досвідом [17]. 
 
2.2. Особливості організації соціальної роботи з людьми похилого 
віку за кордоном 
 
Проте, незважаючи на існування в Україні цілої мережі закладів, 
організацій, служб, що надають набір послуг громадянам похилого віку, 
соціальна робота з даною групою населення потребує подальшого покращення і 
врахування досвіду різних країн світу. 
Державна політика Великої Британії з приводу осіб похилого віку 
спрямована на: створення повноцінних умов для проживання осіб похилого 
віку в домашніх умовах, перш за все за рахунок широкого надання 
нестаціонарних форм та видів соціального обслуговування. 
Головна відповідальність за надання соціальних послуг для осіб похилого 
віку лежить на відділах соціальної служби місцевих органів влади в Англії та 
104 
 
Уельсі, відділах соціальної роботи у Шотландії та департаментах соціальної 
служби у Північній Ірландії [18].  
У Великій Британії поширені види обслуговування для осіб похилого 
віку, такі як: 
1. Будинки готельного типу, які забезпечують місцями перебування, де  
доглядальник надає допомогу особам похилого віку, який також проживає в 
цьому ж будинку. 
2. Догляд у будинках постійного перебування – це установи, які утримує 
чи місцева влада, чи приватні або добровільні компанії, які відповідають 
потребам особи похилого віку, надаючи захищене перебування. 
3. Будинки сестринського типу, що призначені для догляду за людьми, що 
не можуть жити вдома. 
4. Денні стаціонари чи центри, біля яких особи похилого віку 
залишаються жити вдома, проте приходять в спеціально організовані центри, 
будинки постійного перебування або будинки сестринського типу. 
5. Денні центри, де реалізують персональний догляд чи обідні клуби, які 
забезпечують громадян похилого віку обідом та комунікацією (спілкуванням). 
Види послуг для осіб похилого віку у Великій Британії: 
1. Допомога на дому. 
2. Послуги по прасуванню та доставки продуктів харчування до дому. 
3. Візит дільничної медичної сестри. 
4. Доставка продуктів харчування за місцем проживання чи «їжа на 
колесах». 
5. Догляд за місцем проживання. 
6. Чергові бригади невідкладної допомоги. 
7. Служба прання білизни. 
8. Консультування [18]. 
У Франції так як і в багатьох інших країнах, однією з головних цілей 
надання громадянам похилого віку й людям з інвалідністю соціально-побутової 
допомоги є створення умов для їх найдовшого перебування в привичних 
105 
 
домашніх умовах. Найбільшого розповсюдження набули два види цієї 
допомоги - надання послуг "домашніми помічниками" та сестринський догляд 
за людьми похилого віку на дому. 
Служба «домашніх помічників» чи соціально-побутового обслуговування 
на дому, створення якої пов’язана з серединою п'ятдесятих років, розрахована 
для надання послуг в основному побутового характеру особам похилого віку, 
які відчувають проблему в придбанні продуктів харчування, приготуванні їжі, 
утриманні житлових приміщень і так далі. Служба «домашніх помічників» 
фінансується або за рахунок системи державного страхування, або приватних 
страхових компаній. 
Для осіб похилого віку із значним ступенем втрати здатності до 
самообслуговування назначається служба «сестринського догляду», що містить 
як елементи звичайного надомного обслуговування, так й надання долікарської 
медичної допомоги і послуг гігієнічного характеру. Підставою до зарахування 
осіб похилого віку до такого обслуговування є вирішення лікаря який лікує 
особу похилого віку, а саме обслуговування реалізується бригадним методом - 
медичною сестрою та її помічницею. Медичні сестри виконують лікарські 
призначення та контролюють роботу своїх помічників, які, зокрема, можуть 
переодягнути хворого, умити його, зробити клізму тошо. Оплата послуг за 
встановленою вартістю здійснюється за рахунок страхування по хворобі. 
Для людей похилого віку, що виписуються із стаціонарних медичних 
закладів та не потребують інтенсивного лікування, може бути здійснений 
«госпіталь на дому». Обслуговування цих людей реалізується лікарями й 
медичними сестрами разом із соціальними працівниками, що надають послуги 
побутового характеру. 
У багатьох містах та районах Франції також є клуби для людей похилого 
віку, робота яких в основному націлена на організацію їх дозвілля, усунення 
соціальної замкнутості і допомозі у активній участі в суспільному житті. 
Суттєва роль в їх створенні належить громадським організаціям. Наприклад, 
106 
 
Сільськогосподарське товариство взаємодопомоги зіграло головну роль в 
установі клубів літніх в сільських районах. 
Заслуговує на увагу той факт, що для підтримки новацій у справі надання 
соціально-побутових послуг населенню, в теперішній час особам похилого віку 
та людям з інвалідністю, держава може надати організаціям чи добровільним 
об'єднанням фінансову допомогу. 
Представляють інтерес сім принципів, підкреслених в доповіді, 
репрезентований міністром Тео Брауном від імені Національної комісії з 
вивчення проблем осіб похилого віку, які втратили самостійність:  
1. Реалізація ефективних запобіжних заходів.  
2. Утвердження переваги допомоги вдома. 
3. Розвиток «медико-соціального» сектора, що дає право позбутися 
протиставлення санітарної й соціальної основи. (Відмова від розчленування 
санітарної й соціальної допомоги, передбачені у вимогах комісії, зобов’язують 
переглянути законодавчі акти 1970 та 1975 рр.).  
4. Застосування децентралізації як засобу реалізації скоординованих 
зусиль.  
5. Установа нових способів фінансування, які відповідають новим 
вимогам. 
6. Створення необхідних кадрів, які є головним моментом нової політики.  
7. Формування урядової структури із координації діяльності різних 
служб, що відають проблемами осіб похилого віку. 
Комісія національного комітету осіб похилого віку висунула п’ять 
принципів. Дані принципи включають: 
1. Гідність особистості.  
2. Свобода вибору.  
3. Координація допомоги.  
4. Допомога надається, насамперед, самому нужденному. 
107 
 
5. Тільки стан здоров'я громадянина похилого віку, як і в початковий 
період, так і його подальша еволюція визначають рівень та ступінь необхідної 
допомоги, який враховує також характер його оточення [19]. 
У Швеції комітет з соціальних справ стежить, щоб люди похилого віку 
мали змогу вести активний спосіб життя, були забезпечені належними 
житловими умовами згідно з якими житло повинно бути комфортним, бути 
близько до соціальних служб. Даній групі надається дотація для облаштування 
будинку, звичайне чи спеціально обладнане житло, будинки-пансіонати для 
людей з тяжким станом здоров’я. Особам похилого віку надається допомога у 
ведення хазяйства (господарювання). 
У Норвегії при деяких будинках-інтернатах для громадян похилого віку 
створені відділення денного проживання. Ці відділення, розраховані не більше 
як 30 осіб, в основному  розташовують приміщеннями для культурно-масових 
заходів, кабінетами для лікувальної фізкультури й масажу, лікувально-
трудовими майстернями, їдальнями та двомісними кімнатами відпочинку. Штат 
цього відділення складається з завідуючої, яка має кваліфікацію соціального 
працівника, й медичної сестри. 
У більшості міст ведеться будівництво квартир для осіб похилого віку. 
Ось, наприклад, у центрі міста Осло поруч від магазинів, банків, підприємств 
побутового обслуговування за рахунок коштів муніципалітету для них 
побудований за спеціальним проектом 90-квартирний житловий будинок. 
Будинок очолюється завідувачем, а в штат будинку входять два соціальні 
працівника, обов'язком яких є надання допомоги під час хвороби, доставка 
харчування з будинку-інтернату, надання інших послуг. Біля будинку є кафе-
клуб, кабінет лікаря, прийом якого є два рази на тиждень та  пральні 
самообслуговування. Для осіб похилого віку, які проживають в будинку, 
введені пільги з оплати житла та електроенергії [19]. 
У Німеччині головне місце у соціальному обслуговуванні осіб похилого 
віку відіграють добровільні об’єднання, насамперед, церковні благодійні 
108 
 
об’єднання  та Німецька організація Червоний Хрест. Найбільшого поширення 
в Німеччині отримали: 
1. Центри денного проживання. 
2. Різні клуби дозвілля. 
3. Соціальні відділення для надання соціального та медичного 
обслуговування в домашніх умовах, які включать в себе служби допомоги у 
веденні хазяйства (господарювання) та догляду за хворими. 
В США розглядається чітка течія утворення умов для перебування осіб 
похилого віку на дому. В країні існує багато різних фондів, що забезпечують 
оплату медичного обслуговування, надання дешевого місця проживання 
(житла), продуктів харчування та транспортних послуг. Соціальних послуг для 
осіб похилого віку є досить багато. А саме доставка до дому обідів, прання, 
чистки речей, забезпечення автотранспортом, лікувальна гімнастика, ремонт та 
облаштування кварти, організація дозвілля й розваг тощо.  
 Таким чином, за кордоном здійснюють численні програми, які 
направлені на підтримку достатку та стану здоров’я осіб похилого віку, для 
чого утворюють ряд відповідних установ, які знаходяться у громаді, за місцем 
проживання відвідувача цих установ (клієнта), якому надається право на вибір 
форми обслуговування [17]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
109 
 
РОЗДІЛ 3 СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЕКТ «СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЛЮДЕЙ 
ПОХИЛОГО ВІКУ ШЛЯХОМ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ» 
 
3.1. Аналіз доступності соціальних послуг для осіб похилого віку  
 
Усвідомлення вікового зниження фізичної та психічної сили – початок 
формування нового психосоціального статусу похилої людини. Важливим на 
цьому етапі є зменшення особистісної соціальної ролі та відповідних змін по 
відношенню зі сторони оточуючих. 
В старості як і в будь-якому віці життя людини не усвідомлюється без 
суспільних відносин. Зміст існування в цьому суспільстві зводиться до того 
щоб бути йому корисним. Бездіяльність в старості сприймається як відмова від 
індивідуальності. Обмеження з віком фізичних можливостей, відповідно 
відображається і в психічній сфері похилої людини, визначаючи таким чином 
свою точку зору на своє місце в суспільстві. Цей фактор є важливою умовою 
формування в старості нової життєвої позиції, яка направлена на відмову від 
минулих спрямувань, соціальної активності та затвердженням в новій 
соціальній ролі. Формування нової життєвої позиції має свій активний початок. 
На сьогоднішній день, піклуючись про людей похилого віку держава 
створює системи соціального забезпечення в Україні (будинки-інтернати для 
людей похилого віку, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та 
праці). Основними видами соціального забезпечення в Україні є: пенсії, 
соціальні допомоги, соціальне обслуговування. 
Ми зосередимо свою увагу на такому виді соціального забезпечення як 
соціальне обслуговування. Це такий вид соціально забезпечення який 
реалізується в різноманітних формах. Соціальне обслуговування являє собою 
надання підтримки матеріального характеру, у вигляді позитивних дій з боку 
відповідних державних органів на користь непрацездатної особи. Наприклад, 
утримання в будинках-інтернатах для осіб похилого віку. Зазначимо, що 
будинки-інтернати для людей похилого віку є стаціонарною соціально-
110 
 
медичною установою загального типу для постійного проживання громадян 
похилого віку, ветеранів війни та праці, людей з інвалідністю, які потребують 
стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Людина, яка 
потребує допомоги може її отримати. Змінюючи одне соціальне оточення на 
інше, тобто змінюючи мікросередовище людина по різному проходить процес 
адаптації. Цей процес великою мірою залежить від тих умов і того середовища 
в якому вона раніше перебувала. Так, якщо людина похилого віку жила в сім‘ї, 
де були діти, онуки – вона набагато важче переносить процес адаптації, а 
інколи взагалі не витримуючи покидає заклад соціального обслуговування. Ті 
люди, які раніше були самотні, досить швидко адаптуються до нових 
соціальних умов. Бо саме в таких закладах вони відчувають свою значущість і 
потрібність в цьому світі. Розглядаючи процес підготовки людини похилого 
віку до засвоєння нових умов, які сворюють пансіонати соціального 
обслуговування, треба мати на увазі, що прийняття на кожному етапі життєвого 
шляху нових та залишення старих ролей, так само як і адаптація до зміни їх 
змісту та співвідношення, вимагає від індивіда відповідної підготовки, тобто 
соціалізації. При цьому рольову визначенність можна розглядати тільки в 
якості фактора адаптації, бо її значення для успішної орієнтації досить велике. 
Таким чином, рольова адаптація є однією із складових соціальної адаптації 
особистості. Важливою подією є зміна одного мікросередовища на інше, що 
ставить перед особистістю нові задачі. В разі успішного вирішення цих задач 
особистість буде адаптована до нової соціальної ситуації. 
Велика відповідальність відводиться соціальному працівникові, який 
працює з людьми похилого віку. Адже саме він має можливість вплинути на 
свідомість старенької людини через емоційну сферу задля того, щоб зробити 
процес адаптації безболісним. Вибираючи методи роботи з людьми похилого 
віку соціальний працівник має брати до уваги особливості емоційної сфери, 
щоб мати можливість впливу на неї. Робота соціального працівника має бути 
направлена на ту сторону психічної діяльності, яка і складає сферу її 
особистісних цінностей. Практично задача полягає у визначенні об‘єму та 
111 
 
характеру повсякденної зайнятості. Головна роль тут має бути відведена самій 
людині похилого віку. 
Людина похилого віку схильна до негативних емоцій. Оскільки змінились 
її соціальний статус, мікросередовище в якому вона знаходилась, ролі, які вона 
виконувала, знизилась соціальна та біологічна адаптивність, 
працеспроможність, продуктивність діяльності та погіршився її фон 
самопочуття. Неспроможність старої людини щось робити для інших викликає 
у неї почуття неповноцінності, роздратованості та бажання сховатися, котре в 
майбутньому переросте в байдужість до навколишнього світу. Саме цього 
процесу не повинен допустити соціальний працівник. В будинки для людей 
похилого віку потрапляє велика кількість людей вже з проявами негативного 
процесу. Таким чином, головна задача соціального працівника показати людині 
світло в кінці тунелю, показати її значущість для цього світу. Головні завдання, 
які постають перед соціальним працівником: надавати допомогу у вигляді 
організації дозвілля; активізувати комунікативну сторону спілкування; зробити 
процес входження людини в нову соціальну групу безболісним; організувати 
діяльність людини похилого віку так, щоб вона отримувала емоційне 
задоволення (вплив соціально працівника на емоційну сферу через 
індивідуально – особистісний підхід дає можливість зрозуміти людині свою 
соціальну значущість); організувати особистісну працю людини похилого віку 
як головного показника досягнення емоційної стабільності, а відповідно 
успішної адаптації. 
Дослідження процесу психологічної адаптації похилих людей відбувалося 
в руслі не тільки соціальної педагогіки, але і психології. При сприятливих 
формах психічного старіння образ життя повністю пристосовується до змін в 
старості зовнішніми та внутрішніми умовами. У разі несприятливого, 
хворобливго психічного старіння питання адаптації похилих людей стає 
клінічним питанням. 
В цьому розділі було проведено аналіз доступності соціальних послуг для 
осіб похилого віку за допомогою соціального опитування. Соціальне 
112 
 
опитування складалось з семи запитань на які були такі відповіді (так/ні/свій 
варіант). Соціальне опитування було створене з метою того щоб дізнатися про 
рівень доступності соціальних послуг для осіб похилого віку. 
Дане опитування пройшли 20 осіб похилого віку з яких: 
1) 65 % (13 осіб) – жінки; 
2) 35 % (7 осіб) – чоловіки. 
 
Рис. 3.1. результати опитування 
На питання «Чи надається Вам допомога в оформленні документів на 
отримання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та інші види 
соціальної допомоги.» 60 % (12 осіб) відповіли що їм надаються послуги з 
оформлення документів на отримання субсидій на оплату житлово-
комунальних послуг та інші види соціальної допомоги, а остальні 40 % (8 осіб) 
відповіли що такі послуги їм не надаються.  
 
Рис. 3.2. Результати опитування 
На питання «Чи допомагають Вам з оформленням документів на 
санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату та, інших 
соціальних закладів.» 70 % (15 осіб) відповіли що послуги з допомоги  у 
оформленні документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до 
будинку-інтернату та, інших соціальних закладів їм не надаються, 20 % (4 
113 
 
особи) відповіли що їм надаються такий вид послуг, а лише 5 % (1 особа) 
відповіла що такий вид послуг їй надається тільки раз у п’ять років. 
 
Рис. 3.3. результати опитування 
На питання «Чи пропонували Вам допомогу в придбанні та доставці 
товарів з магазину або базару, доставка книг, газет, журналів, медикаментів за 
ваші власні кошти.» 45 % (9 осіб) відповіли що їм надаються та пропонуються 
послуги у допомозі в придбанні та доставці товарів з магазину або базару, 
доставка книг, газет, журналів, медикаментів за ваші власні кошти, інші ж 45 % 
(9 осіб) відповіли що такий вид послуг їм не надається, а лише 10 % (2 особи) 
відповіли що їм часткову надають такий вид послуг (50/50). 
 
Рис. 3.4. Результати опитування 
На питання «Чи допомагали Вам викликати лікаря, для надання допомоги 
в проведенні періодичних медичних оглядів та госпіталізації.» 70 % (14 осіб) 
відповіли що їм надаються послуги у допомозі викликати лікаря, для надання 
допомоги в проведенні періодичних медичних оглядів чи госпіталізації. 
114 
 
 
Рис. 3.5. Результати опитування 
На питання «Чи надавали Вам соціально-медичні послуги - а саме 
організацію консультацій щодо запобігання виникненню та розвитку можливих 
органічних розладів, підтримки здоров'я, здійснення профілактичних, 
лікувально-оздоровчих заходів.» 55 % (11 осіб) відповіли що їм не надаються 
соціально-медичні послуги – а саме організація консультацій щодо запобігання 
виникненню та розвитку можливих органічних розладів, підтримки здоров'я, 
здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів А ось 40 % (8 осіб) 
відповіли що їм надаються такі види послуг. І лише 5 % (1 особа) відповіла що 
їй колись пропонували такий вид соціальних послуг. 
 
Рис. 3.6. Результати опитування 
На питання «Чи надавались Вам психологічні послуги - організація 
консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення відносин з 
оточуючим соціальним середовищем, психологічна корекція, методичні поради 
та інші психологічні послуги.» 80 % (16 осіб) відповіли що їм не надавались 
психологічні послуги - організація консультацій з питань психічного здоров'я та 
поліпшення відносин з оточуючим соціальним середовищем, психологічна 
корекція, методичні поради та інші психологічні послуги. А ось 20 % (4 особам) 
115 
 
відповіли що їм надавався такий вид соціальних послуг. 
 
Рис. 3.7. Результати опитування 
Висновком даного соціального опитування є те, що в наш час необхідно 
вдосконалювати сферу соціального обслуговування адаптовуючи її до 
сучасності, а саме впроваджувати проекти державної програми з діджеталізації, 
за допомогою наприклад таких систем, як Дія та Helsi. Саме впровадження 
сучасних технологій допоможе миттєво реагувати як соціальним працівникам 
так і медичним при виникненні проблем або надання якнайшвидшої допомоги 
людям похилого віку незалежно від їх місцезнаходження. Адже в цей складний 
період пандемії особливо відчутною є проблема саме комунікації та отримання 
необхідної допомоги людям похилого віку. 
 
3.2. Етапи реалізації і фінансове забезпечення проекту 
 
Соціалізація потрібно кожній людині та починається з ранніх років, 
закінчуючись в літньому віці. Соціальна адаптація допомагає людям впоратися 
зі змінами в їх оточенні, з незручністю при спілкуванні з незнайомими або 
малознайомими людьми, підвищити якість життя. 
З віком люди похилого віку стають вразливими, їм складніше 
орієнтуватися у швидко змінюваній ситуації. Відчуваючи внутрішній 
дискомфорт старі люди не можуть самостійно доглядати за собою і їм важко 
просити про допомогу, що погіршує їх поточний стан. 
Без заходів щодо соціалізації та постійного спілкування в літньому віці 
зростає ризик розвитку хвороби Альцгеймера і деменції. Коли люди похилого 
116 
 
віку можуть вільно спілкуватися, ділитися своїми думками та переживаннями, 
активно брати участь у соціальному житті вони відчувають себе краще. 
Переселення літніх людей в мережу приватних пансіонатів для літніх 
людей гарантує їм забезпечення цілеспрямованого догляду. У цей комплекс 
входить обов'язкова соціалізація, яка є продовженням програми адаптації в 
нових умовах і звикання до цікавого життя. 
Складнощі адаптації літніх людей 
Без проведеного курсу адаптації та систематичної соціалізації літні люди 
можуть замикатися в собі і віддалятися від звичного життя. Важкими 
ускладненнями визнається погіршення психоемоційного стану, депресивні 
стани і розлади особистості різних типів. 
Саме тому соціальної адаптації та соціалізації в новому колективі для 
літніх людей приділяється максимум уваги. Складність адаптації полягає в 
тому, що людина відчуває негативні емоції, залишившись далеко від родичів і 
потрапивши в незнайомі умови, де може відчувати дискомфорт. 
Ще однією трудністю, яку успішно долають співробітники приватних 
пансіонатів є апатичний настрій. Якщо ще недавно активна людина почувала 
себе потрібною, ходив на роботу, допомагав дітям і наглядав за онуками, то 
зараз йому здається, що весь світ від нього відвернувся. 
Позбутися від усіх складнощів соціальної адаптації допомагає досвід і 
професіоналізм співробітників наших будинків для літніх людей. Це щоденна і 
цілеспрямована робота, психологічна підтримка й організація спільного 
дозвілля з іншими підопічними пансіонатів. 
Особливості пенсійного віку 
До виходу на пенсію людина живе повноцінним життям, і як йому 
здається після закінчення трудового стажу він перестає бути повноцінним 
членом суспільства. Втрачене почуття власної значущості знижує рівень 
впевненості в собі та власних силах, що має негативні наслідки. 
Перш за все людина відчуває себе безпорадною, адже призначених 
державою пенсійних виплат не завжди вистачає на задоволення основних 
117 
 
потреб. Для багатьох принизливо просити фінансової допомоги у близьких і 
фінансове становище стає просто катастрофічним. 
У житті людини стає менше спілкування і звичайних радощів, в поведінці 
з'являються дратівливість і агресія. Спеціалізований приватний пансіонат 
 пропонує організувати для старого родича гідний і ефективний догляд з 
підвищенням якості його життя. 
Фактори, що знижують адаптацію людей похилого віку 
Адаптаційний процес можна віднести до нетривалих заходів, а ось 
соціалізація триває протягом усього перебування в пансіонаті. Адаптаційний 
комплекс складається з ознайомлення з новими умовами проживання, вивчення 
розпорядку дня і його дотримання. 
Літнім людям буває складно адаптуватися до нових умов, що пов'язано з 
особливостями характеру та особистісними якостями проживання. А ще 
великий вплив відіграють фактори, які знижують рівень адаптивності і до них 
відносяться позбавлення людини мобільності, відсутність підтримки. 
Адаптація в приватних пансіонатах 
У незнайомій обстановці може розгубитися навіть сама впевнена людина, 
тому їй потрібен час на адаптацію. Для усіх мешканців в пансіонаті для людей 
похилого віку пропонується адаптаційний комплекс, який має персональний 
характер і коригується індивідуально. 
У нього включаються спільні прогулянки з іншими мешканцями та 
загальне проведення часу, коли підопічні можуть зав'язати дружбу і 
поспілкуватися. Одним із кроків соціальної адаптації є організоване дозвілля, 
це розваги для всіх, де кожен може проявити себе. 
Щоб не переривати адаптацію і соціалізацію ми пропонуємо зручний 
розпорядок дня, живучи за яким підопічні швидше звикають до нових умов. А 
соціалізація забезпечується зі спільним проживанням з сусідами, 
психологічною підтримкою з персоналом. 
Підопічним пансіонатів забезпечується індивідуальний догляд, медична 
допомога та психологічна підтримка. Для тих, хто потребує особливої уваги 
118 
 
розробляються індивідуальні комплекси реабілітації, а досвідчені 
доглядальниці оточують всіх проживаючих увагою і турботою. 
У даному підрозділі представлені напрями реалізації проекту щодо 
покращення соціального захисту людей похилого віку шляхом соціальної 
адаптації.  
Проблема спілкування людей похилого віку, їх адаптації до нових ролей 
та умов життя не тільки існує, а й є найбільш значимою для цього вікового 
періоду в порівнянні з попереднім. Успішна соціалізація людей похилого вік є 
однією з основних умов підтримки високої якості їх життя. Дуже багато 
говориться про економічні та медичні проблеми, з якими стикаються люди 
похилого віку, але рівень медичного обслуговування і матеріального 
забезпечення прямо співвідносяться з рівнем психологічного комфорту та 
оптимальним для людини стилем життя. Серед найважливіших питань, які є 
пов'язані з підвищенням рівня власного життя, люди похилого віку називають 
самотність, стан здоров'я й проблеми пов’язані з економікою. Отже, 
незважаючи на актуальність якісного медичного обслуговування та 
матеріального забезпечення, практично кожну людину похилого віку  турбують  
проблеми пов’язані з психологією людини, а саме це порушення звичного для 
них способу життя, відсутність уваги з боку суспільства та близьких їм людей 
та самотність. 
Процес старіння населення України набирає обертів і сьогодні кожен 
п’ятий громадянин країни подолав 60-річний рубіж. Соціокультурна 
перебудова, транзитивний характер української економіки, демографічні зміни 
призвели до ускладнення соціалізаційної та психологічної-адаптаційних 
процесів найбільш соціально незахищених, психологічно не стійких, 
мінімально підготовлених до змін верств населення, передусім людей похилого 
віку. 
Отже, у сучасному світі в складі населення більшості країн зростає частка 
людей похилого віку, що пов'язують з подовженням середньої тривалості 
життя. Тому старіння як процес вимагає до себе особливої уваги, адже перехід 
119 
 
людини в групу людей похилого віку суттєво змінює її взаємини з 
суспільством, стиль життя, вимагає пристосування до можливих втрат. 
Функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває 
наявність відповідних потреб, а також міри усвідомлення соціально- 
культурними групами, окремими особистостями необхідності використовувати 
рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому дозвіллєві потреби 
тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як 
психологічні, фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. 
Завданням соціальної роботи з літніми людьми в Україні є не тільки 
організація довготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей 
реалізовувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності, сприяння 
психологічній адаптації особистості до нових умов, пошук не задіяних на 
попередніх етапах життєвого шляху ресурсів тощо. 
Актуальність проблеми обумовлена тим, що соціальне обслуговування 
громадян похилого віку перебуває зараз на такому етапі розвитку, коли мова 
йде не про збільшення кількості установ або зростання кількості окремих 
соціальних служб, які надають соціальну допомогу, а про надання освітніх, 
культурно - дозвіллєвих послуг, які б дійсно були затребувані людьми похилого 
віку, враховували їхні особливості, глибоке бажання вести активне життя. 
Роль дозвілля в житті літньої людини індивідуальна і залежить від 
психофізичних можливостей, суспільного становища й умов. Проживання 
літньої людини в окреслених умовах накладає істотний відбиток на її життєвий 
тонус, активність, психологічний настрій, зміну ціннісних настанов, рівень 
домагань. 
Найпоширенішими недоліками у дозвіллєвому обслуговуванні осіб 
похилого віку є: недостатня підготовка особистості до старості, неповне 
використання потенціалу людини похилого віку, порушення принципу 
диференційованого підходу, невідповідність архітектурних форм клубу його 
функціям, кадрова проблема. 
Соціально-педагогічна підтримка людей похилого віку розглядається як 
120 
 
їх активізація, спонукання їх до активних форм життєдіяльності, що змінює 
ставлення до свого життя на активне, наповнює життя змістом і сенсом. Тобто 
такі функції культурно-дозвіллєвої діяльності, як розвивальна, інформаційно- 
просвітницька, комунікативна, культурно-творча, рекреаційно-оздоровча, 
зберігають свою актуальність у змісті культурно-дозвіллєвих програм для 
людей похилого віку. 
Дозвіллєва робота з особами похилого віку будується з урахуванням 
систематичного вивчення інтересів і потреб людини похилого віку, організації 
дозвіллєвих послуг відповідно до їх запитів, безпосередньої роботи з 
ініціативними групами та представниками громади, яку обслуговує дозвіллєва 
установа, координації та співпраці дозвіллєвої діяльності соціально-
культурного закладу з іншими суб’єктами суспільного життя, налагодження 
зв’язків із засобами масової інформації. 
З метою виявлення основних інтересів і потреб, вивчення емоційного 
стану людей похилого віку для проведення успішної та результативної 
психологічної- дозвіллєвої роботи нами було розроблено соціологічне 
дослідження. 
Для грунтовного дослідження нами були використані такі методи 
дослідження: теоретичні – класифікація, контент-аналіз нормативно-правових 
документів для визначення порядку та особливостей організації соціальної 
роботи з людьми похилого віку; емпіричні – анкетування та спостереження. 
На початковому етапі дослідження нами була розроблена анкета «Інтереси та 
дозвілля», яка складається з 10 питань і допоможе нам вивчити основні 
інтереси і потреби, які стоять в пріоритеті на сьогоднішній день та активно 
організувати дозвілля літніх людей. Кількість респондентів складає 20 осіб, які 
стоять на обліку у територіальному центрі, 15 жінок - 75% та 5 чоловіків - 25%. 
Середній вік респондентів – 70 років. 
Мета анкетування – визначення інтересів і потреб людей похилого віку та 
вивчення можливостей проведення вільного часу. 
Опис результатів дослідження: 
121 
 
Аналіз питань анкети дає можливість визначити основні інтереси 
опитаних осіб та вивчити можливості в проведенні вільного часу. 
Отримані результати показали, що люди старшого віку свій вільний час 
проводять перед телевізором - 45% та на самоті – 55%, це свідчить про 
неактивне використання вільного часу. На запитання «Що для вас важливіше?» 
ми отримали наступне співвідношення відповідей: духовний розвиток – 10%; 
матеріальне становище – 30%; спілкування і підтримка – 60% і це показує, що 
найбільше людям похилого віку не вистачає спілкування і підтримки. 90% 
опитаних хотіли б брати участь у благодійних акціях і лише 10% відповіли «не 
знаю». Усі респонденти – 100% хотіли б поділитися своїм досвідом з молоддю. 
Люди похилого віку хотіли б оволодіти такими сучасними технологіями: 
користуватися телефоном – 45%, користуватися комп’ютером – 45%, 
ознайомитися з послугою «Спілкування в Інтернеті» - 10%. У 80% означених 
осіб є позитивні спогади про минуле. Найменший відсоток отримав напрям 
культурно-дозвіллєвої роботи – малювання (2%), співати або танцювати (10%), 
читати або декламувати вірші (18%), а найбільший відсоток отримав напрям - 
робити щось своїми руками (70%). На запитання «Чи хотіли б ви 
познайомитися з новими друзями?» відповіли таким чинном: так – 93%, ні – 
0%, не знаю – 7%. Найчастіше, за відповідями опитаних, переважає поганий – 
40% та похмурий – 50% настрій, тільки у 10% хороший настрій.  
Таким чином, результати анкетування показали, що означена категорія 
осіб не вміє активно проводити вільний час, а найважливішим компонентом, 
якого їм не вистачає є спілкування і підтримка. Напрямки дозвіллєвої роботи за 
якими хотіли б працювати опитані: участь у благодійних акціях; навчитися 
користуватися телефоном і комп’ютером та поділитися з молоддю своїм 
досвідом; робити щось своїми руками; знайомство з новими людьми. Отримані 
результати свідчать про досить високий рівень психологічної адаптації 
особистості й потреби до творчого самовираження серед осіб періоду пізньої 
дорослості. 
Організація підтримки людей похилого віку – одне з найважливіших 
122 
 
завдань соціальної роботи, оскільки ця сфера науково-практичної діяльності 
орієнтована на створення сприятливих умов для соціального розвитку 
особистості людини старшого віку, яка сьогодні позбавлена можливості бути 
учасником сучасного інформаційного обміну. 
Діагностування дало змогу ширше визначити основні аспекти проведення 
вільного часу та емоційного стану людей старшого покоління. Результати 
опитування лягли в основу розробки соціально-психологічної програми 
організації дозвілля самотніх людей похилого віку. 
Загальна мета проекту – забезпечити можливість людям старшого віку 
отримати необхідні в сучасних умовах знання для доступу до державних і 
муніципальних послуг; розширити соціальні контакти; згладити протікання 
кризи пенсійного віку та самотності; запобігання інформаційному 
розшаруванню суспільства та розриву зв'язку поколінь. 
Об’єкт – люди похилого віку, які знаходяться на обліку у 
Територіальному центрі. 
Суб’єкт– соціальні працівники та психологи територіального центру, 
бібліотекар, школярі, студенти ЗВО, вчителі-волонтери. 
Координаційно-творча група: психологи, представники соціальних 
служб, громадських організацій, медичних закладів та інших структур, що 
входять до соціально-культурного середовища, з якими координується 
соціальна діяльність осіб, які знаходяться на обліку. До співпраці залучаються 
психологи, соціальні працівники, юристи та інші спеціалісти. 
Принципи реалізації проекту: 
1) гуманізм, 
2) активне залучення підопічних Територіального центру до діяльності в 
соціально-культурному середовищі закладу, 
3) демократичність, 
4) гармонізація соціального, психологічного та індивідуального в процесі 
організації дозвілля, 
5) системність, 
123 
 
6) комплексність. 
Завдання проекту: 
1. Формувати стійкі позитивні ціннісні орієнтації людини похилого віку 
щодо старості, водночас із засвоєнням цінностей. 
2. Розробка та реалізація заходів спрямованих на подолання кризи 
пенсійного віку та самотності, а також сприяння емоційно- психологічному 
здоров’ю. 
3. Формувати ставлення до власного призначення як до відповідального 
соціального завдання, стимулювати активність та відповідальність. 
4. Сприяти гуманізації відносин у середовищі закладу для забезпечення 
ефективної організації дозвілля людей похилого віку. 
Навіщо реалізувати проект: 
1) здійснення комплексу заходів, спрямованих на покращення життєвого 
забезпечення осіб похилого віку; 
2) соціальна адаптація осіб похилого віку; 
3) розробка програми для покращення соціального захисту людей похилого 
віку шляхом соціальної адаптації. 
        Цілями проекту є: 
1) дослідити стан соціального захисту людей похилого віку шляхом 
соціальної адаптації; 
2) розробити комплекс заходів щодо покращення соціального захисту людей 
похилого віку шляхом соціальної адаптації. 
Завданням проекту є: 
1) створення сприятливих умов для соціального захисту, реабілітації та 
адаптації в суспільстві  осіб похилого віку; 
2) забезпечення надання соціальних послуг, соціально-побутового 
обслуговування й адаптації осіб похилого віку. 
3) визначення потреби в покращенні соціального захисту людей похилого 
віку шляхом соціальної адаптації; 
124 
 
4) розробка заходів щодо заохочення інвестування проекту «Соціальний 
захист людей похилого віку шляхом соціальної адаптації»; 
5) пошук фінансування для реалізації програми задля покращення  соціального 
захисту людей похилого віку шляхом соціальної адаптації. 
Очікувані результати Програми: 
1. Зниження рівня труднощів у спілкуванні та налагодження соціальних 
зв’язків в сучасному соціумі. 
2. Подолання кризи пенсійного віку та самотності, а також сприяння 
емоційно-психологічному здоров’ю; запобігання інформаційному 
розшаруванню суспільства та розриву зв'язку поколінь. 
3. Забезпечення можливості людям старшого віку отримати необхідні в 
сучасних умовах знання для доступу до інноваційних послуг. 
Етапи реалізації: 
 Підготовчий етап – використання засобів масової інформації з метою 
привернути увагу громадськості до соціальних та психологічних проблем 
людей похилого віку; організація дискусії на сторінках друкованої преси та в 
мережі Інтернет щодо можливих шляхів вирішення цих проблем. 
 Даний етап передбачає вирішення таких завдань: 
пошук і залучення спонсорів; вивчення спеціальної літератури з дослідження 
особливостей людей похилого віку; підбір персоналу для подальшого виконання 
завдань соціальної програми; підготовка ресурсного забезпечення: залучення 
волонтерів-вчителів та молоді, приміщення (районна бібліотека обладнана 
комп’ютерами); соціальні партнери  - благодійні організації; консультування з 
фахівцями психології; визначення рівня фінансових можливостей для реалізації 
програми; підбір індивідуального підходу до людей похилого віку. 
 Організаційний етап – цей етап передбачає збір необхідної інформації 
для роботи з самотніми людьми похилого віку, здійснення профілактичної 
роботи з такими людьми. Результати дослідження основних інтересів та потреб 
означеної категорії осіб лягли в основу даного етапу. 
Завдання: визначення основних напрямів соціально-педагогічної роботи з цією 
125 
 
категорією; визначення основних потреб та інтересів людей похилого віку; 
підбір форм, методів, прийомів роботи; налагодження взаємостосунків літніх 
людей з психологами, соціальними педагогами/вчителями; визначення 
основних напрямів волонтерської діяльності; підвищення мотивації людей 
похилого віку до співпраці; розподіл завдань між працівниками; підготовка 
приміщення до проведення тренінгів, занять, бесід, консультацій. 
 Етап реалізації програми дій – цей етап передбачає безпосередню 
реалізацію Програми організації дозвілля самотніх людей похилого віку: 
Першим завданням на даному етапі є знайомство та налагодження позитивної 
атмосфери в групі, а за виконання цього завдання відповідають соціальні 
працівники територіального центру та психолог. 
З метою, позитивного настрою на спільну роботу, стимулювання до 
креативного вирішення творчих завдань, покращення емоційного стану та 
настрою нами було розроблено і апробовано соціально-психологічний тренінг 
«Гарний настрій – запорука здоров’я». 
Проведення вечорів спілкування з молоддю і школярами та обмін 
життєвим досвідом, організація чаювання. 
Уроки майстерності: бабусі навчаються в'язати, а дідусі – різьбі по 
дереву, за допомогою вчителя-волонтера трудового навчання; після навчання 
організація виставки майстрів та майстринь у районній бібліотеці «Наші умілі 
ручки», яку проводить бібліотекар. 
Молодь та школярі долучаються до спільної діяльності та допомагають 
навчати людей похилого віку сучасним технологіям: користування телефоном 
та комп’ютером, а також ознайомлення з послугою «Спілкування в Інтернеті». 
Адміністрація територіального центру проводить благодійну акцію «Віддай 
промінчик теплоти», суть акції полягає в тому що, люди похилого віку на 
уроках майстерності в’яжуть шкарпетки, шапочки і рукавички та різьблять з 
дерева іграшки, а під час акції дарують їх дітям-сиротам з районного дитячого 
будинку- інтернату. 
Наступним заходом організації дозвілля самотніх людей похилого віку є 
126 
 
перегляд кінофільмів: «Квартет» та «Проста історія». 
Проведення вечорів-спогадів минулого «Старі фотографії - життєві 
історії», на які запрошуються школярі та молодь, людям похилого віку 
пропонується принести свої фотографії з минулого і розказати свою життєву 
історію, по-іншому такий метод називають альбомна терапія. 
Одним з перспективних заходів соціально-психологічної програми є 
створення клубу шанувальників звичаїв українського народу. Ознайомлення зі 
звичаями рідного народу, організація відзначення народних свят та участь у 
них принесуть у життя людей похилого віку відчуття зв'язку з іншими людьми, 
наповнять буденні дні світлими, хвилюючими почуттями, посилять 
переконаність у тому, що світ будується на добрі, красі, справедливості. 
Діяльність клубу може включати такі види занять: організація святкування 
найзначніших українських свят; читання різноманітної народознавчої 
літератури; запрошення фольклорних колективів; зустрічі зі знавцями 
української народної культури; конкурси на кращого виконавця народної пісні 
(кращого оповідача легенд, бувальщин, усмішок); конкурси народних майстрів 
та ін. 
Медичний працівник з районної лікарні розказує про сучасні методи 
лікування. 
Розвиток творчого потенціалу людей похилого віку засобами арт- терапії. 
Використання методів арт-терапії – естетотерапія (відвідування музеїв), 
фольклор- терапія (організація свят за народним календарем); бібліотекотерапія 
(читання літератури з подальшим обговоренням прочитаного, організація 
літературно- музичного вечорів) 
1. Оцінювання ефективності проведеної роботи. На цьому етапі 
відбувається підбиття підсумків та оцінювання результатів реалізації соціально-
психологічної програми. 
Сильні сторони проекту: соціально-психологічна програма надає змогу 
людям похилого віку не впадати в депресію, не нудьгувати, не сумувати і не 
тужити за молодим життям; сприяє соціалізації таких людей у суспільстві 
127 
 
шляхом навчання сучасним технологіям; програма передбачає налагодження 
взаємодії між людьми похилого віку і молоддю. 
Слабкою стороною програми є складність налагодження взаємозв’язків з 
іншими суб’єктами соціальної роботи та залучення різних соціальних 
інституцій до співпраці. 
 Критерії оцінювання ефективності проведеної роботи: надання підтримки; 
підвищення мотивації до саморозвитку; підвищення емоційної 
стійкості; формування нових навичок і вмінь; інтеграція людей похилого віку у 
сучасне суспільство; відсутність почуття самотності; відчуття потрібності. 
Результати ефективності впровадження соціальної програми ми 
розглядаємо за допомогою порівняння показників емоційного стану людей 
похилого віку до впровадження програми і після. Одержані результати свідчать 
про ефективність роботи даної програми, тому що негативні показники 
емоційного стану людей похилого віку зведені до мінімальних. 
Таким чином, у поданій програмі ми зробили спробу системно і 
комплексно запропонувати ефективні заходи соціальної підтримки людей 
похилого віку, спрямовані на підвищення якості соціальної роботи, надання 
соціальних послуг зокрема, з означеною категорією громадян. Крім цього, 
соціальна незахищеність людей похилого віку пов'язана з наявністю у багатьох 
із них психічних розладів, що відбивається на їхньому відношенні до 
суспільства, й ускладнює адекватний контакт з ним. 
Таким чином, за допомогою культурно-дозвіллєвої діяльності 
вирішується багато питань соціального характеру: підвищується адаптованість 
літніх людей до сьогодення, зменшується ризик розвитку депресивних станів і 
тяжких наслідків переживання самотності, розвиваються комунікативні та 
творчі здібності, соціальна активність, розширюються шляхи самореалізації 
людей похилого віку, життя яких набуває перспектив, цінності й сенсу. Тобто, 
такі функції організації дозвіллєвої діяльності, як розвиваюча, інформаційно- 
просвітницька, комунікативна, культурно-творча, рекреаційно-оздоровча, 
зберігають свою актуальність у змісті культурно-дозвіллєвих програм для 
128 
 
людей похилого віку. 
Основними заходами для реалізації проекту щодо вдосконалення 
соціального захисту людей похилого віку шляхом соціальної адаптації будуть: 
1. По-перше, це залучення фахівців (соціальних працівників та 
реабілітологів), які будуть залучати сучасні технології адаптуючи до своїх 
потреб, та потреб людей похилого віку якими опікуються. Ці фахівці надалі 
допомагатимуть людям похилого віку у ряді таких питань, такі як: 
1) допомога людині похилого віку у раціональному вирішенні проблем; 
2) допомога людині похилого віку у розвитку її творчих здібностей, а 
саме у прийманні самостійного рішення; 
3) допомога людині похилого віку у доступі до ресурсів, тобто у  
поясненні існуючого порядку отримання. 
2. По-друге, це залучення інвестицій. Інвестиціями є вкладення коштів у 
різні фінансові інструменти з метою реалізації проекту. Без інвестицій 
реалізувати проект майже неможливо. 
Потенційними інвесторами соціального проекту є: 
1. Будь-яка людина, яка готова вкласти свої гроші в наш проект. 
2. Рекламодавці. 
3. Державна програма USAID «Конкурентоспроможна економіка 
України». 
4. Гранти. 
5. Організації підприємства та компанії. 
Найголовнішим моментом опрацювання проекту є формулювання умов 
фінансового забезпечення , вибір та вдосконалення джерел фінансового 
забезпечення та опрацювання плану взаємодія припливу та відтоку бюджету від 
проекту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
129 
 
Таблиця 3.1 
Орієнтовані розрахунки забезпечення Проекту «Соціальний захист людей 
похилого віку шляхом соціальної адаптації» 
№ Джерело фінансування Сума, Порядок 
з/п тис. грн. розрахунку 
Залучення фахівців, для покращення соціального захисту людей похилого віку 
шляхом соціальної адаптації 
1. Державна програма USAID 250 тис. грн покращення 
соціального захисту 
«Конкурентоспроможна 
людей похилого віку 
економіка» шляхом соціальної 
адаптації 
2. Рекламодавці 200 тис. грн покращення 
соціального захисту 
людей похилого віку 
шляхом соціальної 
адаптації 
3. Гранти 250 тис. грн покращення 
соціального захисту 
людей похилого віку 
шляхом соціальної 
адаптації 
 ВСЬОГО  700 тис. грн  
 
Фінансування проекту спрямоване на вирішення таких завдань: 
1) забезпечення потоку вкладень, який є необхідним для планового виконання 
проекту;   
2) зниження основних витрат та небезпек проекту за рахунок доцільної 
структури вкладень та одержання податкових пільг; 
3) забезпечення рівноваги між розміром залучених фінансових джерел та 
величиною одержаного прибутку. 
Фінансування заходів проекту здійснюватиметься за рахунок:  
1. Будь-якої людини, яка готова вкласти свої гроші в наш проект. 
2. Рекламодавців. 
3. Державної програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». 
4. Грантів. 
5. Організації, підприємства та компанії. 
130 
 
Орієнований обсяг фінансування заходів цього для реалізації проекту 
буде наведено у таблиці 3.1 
Таблиця 3.2 
Порядок здійснення контролю за виконанням Проекту «Соціальний захист 
людей похилого віку шляхом соціальної адаптації» 
№ Захід Показник Документ Ким 
з/п контролюється 
і в які строки 
1. Створення комісії   Група з 15 осіб Проектно- Міністерство 
виконавчої влади, задля кошторисна соціальної 
написання проекту і документація  політики 
отримання коштів на його України  
реалізацію 
2. Співпраця з інвесторами 8 осіб Контракт про Міністерство 
та благодійними співпрацю соціальної 
організаціями  політики 
України 
3. Поширення інформації -  Оголошення про Міністерство 
через Засоби масової проведення соціальної 
інформації, та соціальні тендеру та збору політики 
мережі коштів України 
Для того, щоб проект був схвалений  планується проведення таких 
заходів, які допоможуть для її успішної реалізації.   
По-перше, для планується зробити публікації в Засобах Масової 
Інформації. Навіть невеликий Засіб масової інформації з кількістю відвідування 
у декілька сотень користувачів на день теж може слугувати рушійною силою 
для просування проекту. Найголовніше в цьому способі просування проекту – 
це додержання системності. Якщо цей спосіб просування проекту є 
ефективним, то публікації потрібно робити на регулярній основі. 
По-друге, в наш час різноманітні проект просуваються через соціальні 
мережі. Соціальні мережі, як і пошукові системи, – це цілий окремий світ і 
варіантів їх використання для просування програми досить багато. 
По-третє, потрібно шукати однодумців яким також цікава ця тема. Тому, 
що працювати в команді це гарантія того що у вас буде більше шансів 
досягнути мети. 
131 
 
Ще одним із способів ухвалення проекту є підтримка та зацікавленість в 
даному проекті місцевої влади, адже всі роботи необхідно погоджувати з 
органами місцевого самоврядування. Підтримка органів місцевого 
самоврядування це 50% того що ваша мета досягне логічного завершення. В 
наш час не так просто домогтись підтримки інвесторів, адже існує безліч інших 
не менш актуальних проектів, тому завдання в тому, щоб переконати в 
нагальності та необхідності саме цього проекту.  
Інвесторів слід шукати не тільки в Україні, але й за кордоном. Навіть 
уродженці мого міста котрі виїхали за кордон та мають кошти можуть 
долучитися до змін. Головне це донести інформацію та велике прагнення 
кінцевого результату. 
Потенційними інвесторами соціального проекту є: 
1. Будь-яка людина, яка готова вкласти свої гроші в наш проект. 
2. Рекламодавці. 
3. Державна програма USAID «Конкурентоспроможна економіка 
України». 
4. Гранти. 
5. Організації підприємства та компанії. 
Наступним шляхом ухвалення проекту є гранти – грошові або інші 
засоби, що переходять громадянами та суб’єктами права (юридичними 
особами), а ще також  міжнародними організаціями для реалізації 
конкретних наукового аналізу, розглядання проектів, підготовки кадрів та іншої 
мети на умовах, передбачених грантодавцем. Гранти надаються безплатно і без 
повернення. 
За допомогою грантів здійснюється необхідна підтримка проектів, які не 
є прибутковими, але ті які відіграють провідну роль у розвитку суспільства, 
міста чи навчального закладу. Робота, яка не отримує з боку держави 
адекватного фінансування, також може бути підтриманою за сприянням 
грантів.  
 
132 
 
ВИСНОВКИ 
 
Через те, слід зауважити, із приводу проблем старості та її визначення, 
учені та практики підходили й підходять з різних поглядів біологічної, 
фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної й ін. 
А в наслідок цього й особливість вирішення проблем суспільного та 
соціального стану, зокрема й пристосування (адаптації), ролі та місця в сім’ї, в 
організації соціального забезпечення та обслуговування, соціального 
відновлення ( реабілітації), соціального піклування над людьми похилого віку 
тощо. Отже, особистість людини в міру її старіння змінюється, але старіння 
проходить неоднаково, у залежності від ряду факторів, як біологічних 
(конституціональний тип особистості, темперамент, стан фізичного здоров'я), 
так і соціально-психологічних (стиль життя, сімейно-побутове положення, 
присутність духових інтересів, творчої діяльності). 
Отож, змінення статусу особи похилого віку, викликана, передусім 
зупиненням чи обмеженням праці, перетворення ціннісних орієнтирів самого 
стилю життя та спілкування, й так само появленням різних труднощів, як у 
соціально-побутовому, так й психологічному  пристосуванню (адаптації) до 
нових умов соціалізації. Обізнаність фахівців  та повне знання показників 
впливу соціально-психологічних та біологічних чинників на процес старіння 
людини допустить направлено замінити умови, стиль життя громадян 
похилого й старечого віку у такий спосіб, щоб позитивно впливати на 
оптимальне функціонування особистості людини та робити тим самим 
стримуючий вплив на процес старіння особи. Так само у роботі з 
геронтологічною групою слід виділяти поглядів пристосування (адаптації) 
громадян похилого віку до старіння, через які реалізовувати психологічну й 
соціальну допомогу й підтримку таким категорії людей [20]. 
Політика і заходи, спрямовані на поліпшення становища старіючих, 
повинні забезпечувати літнім людям можливість у задоволенні потреби 
проявити себе як особистість, що в більш широкому сенсі може бути визначено 
133 
 
як задоволення, отримане в результаті досягнення особистих цілей, прагнень та 
здійснення потенційних можливостей. Важливо, щоб політика і програми, що 
стосуються старіючих, створювали можливості для самовираження шляхом їх 
участі в різних сферах життя, що створюють їм особисте задоволення і 
приносять користь сім'ї і суспільству. Основними сферами діяльності, в яких 
літні люди знаходять задоволення, є наступні: участь у житті сім'ї та 
підтримання родинних зв'язків, добровільні послуги суспільству, постійне 
вдосконалення шляхом самоосвіти та навчання в навчальних закладах, 
самовираження в мистецтві та ремеслах, участь у різних 
громадських організаціях та організаціях для престарілих, релігійна діяльність, 
відпочинок і подорожі, робота неповний робочий день, участь у політичній 
діяльності в якості добре обізнаних громадян. 
Підвищення рівня та якості життя літніх людей як важлива умова 
вдосконалення способу життя в літньому віці - складний комплексний процес, в 
ході якого досягається стан фізичного і духовного здоров'я, задоволеність 
умовами життя, висока забезпеченість необхідними матеріальними, духовним, 
культурними та соціальними благами, встановлюються гармонійні відносини 
літніх людей з соціальним оточенням. 
Громадськість в цілому повинна бути поінформована з питань, що 
стосуються поводження з літніми, яким необхідний догляд. Самих літніх людей 
слід навчати самообслуговування; 
Особи, які працюють з літніми людьми вдома або в спеціальних закладах, 
повинні отримати основну підготовку для виконання цих завдань, причому 
особлива увага повинна приділятися участі літніх осіб і їх сімей, а також 
співпраці між працівниками охорони здоров'я та соціального забезпечення 
різних рівнів; 
З медичні працівники та учні, які здійснюють догляд за людьми 
(наприклад, медики, сестри, працівники соціального забезпечення і т. д.), 
повинні пройти підготовку, щоб оволодіти принципами та навичками 
у відповідних областях геронтології, геріатрії, псіхогеріатріі та догляду за 
134 
 
людьми похилого віку. 
Основний принцип догляду за людьми похилого віку повинен полягати в 
тому, щоб забезпечити їм можливість вести незалежний спосіб життя в рамках 
суспільства як можна довше. 
Суспільство має в максимальному ступені розвивати медичні та інші 
супутні служби. Ці служби повинні включати широкий ряд амбулаторних 
служб, таких як денні центри по догляду, амбулаторні клініки, денні лікарні, 
медичне обслуговування і приходять сестри та послуги на дому. Завжди 
повинні бути надзвичайні служби. Відхід у спеціальних установах завжди 
повинен відповідати потребам людей похилого віку. 
Служби соціального забезпечення можуть бути інструментами 
національної політики і повинні переслідувати мету максимального виконання 
старими соціальних функцій. Вони повинні мати місцеву базу і надавати 
широкий діапазон послуг у сфері профілактики, лікування і розвитку старіючих 
людей, з тим щоб вони могли вести максимально можливу незалежне життя у 
своєму власному домі й у своєму суспільному колективі, залишаючись 
активними та корисними громадянами. 
Метою служб соціального забезпечення має бути створення, розширення 
та підтримка активності і корисності для людей похилого віку як у 
громадському колективі, так і для нього протягом максимально тривалого 
терміну. 
Офіційні та неофіційні організації повинні брати до уваги особливі 
потреби людей похилого віку та враховувати їх в нинішніх програмах та в 
планах на майбутнє. Слід визнати і заохочувати важливу роль, яку можуть 
відігравати кооперативи в наданні подібних послуг. У таких кооперативах 
могли б також брати участь особи похилого віку або як повноправних членів, 
або в якості консультантів. 
Залучення молодих людей як в забезпечення послуг та догляду, так і в 
здійснення заходів в інтересах людей похилого віку, і спільно з ними має 
заохочуватися для зміцнення зв'язку між поколіннями. Слід в максимально 
135 
 
можливою мірою розвивати взаємну самодопомога серед здорових і активних 
людей похилого віку і допомогу з їхнього боку своїм менш благополучним 
одноліткам, а також, по можливості, залучення людей похилого віку до 
виконання протягом частини дня неофіційних функцій. 
При складанні та реалізації соціально-культурних програм для людей 
похилого слід враховувати не тільки проблеми, але і особливості даної 
категорії. Відомо, що представники даної соціальної групи мають підвищену 
соціальною активністю - вони ініціативні, прагнуть самостійно діяти і 
приймати рішення, ділитися своїм життєвим досвідом. Тому в змісті проекту, 
адресованого даної аудиторії, необхідно передбачити можливість 
максимального використання творчих можливостей і здібностей людини 
похилого віку. Проте слід враховувати, що в способах і інтенсивності 
проведення дозвілля особи похилого віку умовно діляться на дві протилежні 
групи: по-перше, є група з високою потребою в громадській роботі та 
соціально-орієнтованих формах проведення дозвілля - для них ця діяльність 
виконує компенсаторні функції, дозволяючи людині в період зміни соціальних 
ролей підтримувати почуття власної значущості. Для більшої ж частини 
пенсіонерів характерні пасивні форми проведення дозвілля (читання, 
телевізор). Крім цього, слід зазначити акцентовану потреба у визнанні, 
прагнення отримати від інших схвалення і підтримку, підтвердження своїм 
давно сформованим поглядів та позицій. 
Актуальними проблемами даної категорії є: втрата сенсу життя і 
звуження сфери соціальних контактів і кола спілкування, викликані втратою 
соціального статусу у зв'язку з відходом на пенсію; криза цінностей, 
викликаний економічними та політичними катаклізмами в суспільстві; 
погіршення фізичного і психічного самопочуття, підвищена конфліктність у 
спілкуванні з представниками молодого покоління, що виявляється в 
розбіжності цінностей, ідеалів, життєвих принципів (з одного боку - негативне 
сприйняття і оцінка молодим поколінням традицій минулого, найближчої 
історії, які негативно позначається і на ставленні до літніх, з іншого - 
136 
 
неприйняття літніми образу і сенсу життя молодих ). Втрата поваги до людей - 
носіїв цього минулого, посилення суспільної ізоляції народжує у літньої 
людини несприятливий соціально-психологічне самопочуття (пригніченість, 
тривогу, безпорадність, почуття самотності, знехтуваним, занедбаності й 
соціальної незахищеності). Депресії, невпевненість у майбутньому, постійне 
очікування небажаних змін робить цю соціальну групу, на думку 
фахівців, маргінальної, яка відрізняється від інших категорій невизначеністю 
соціального статусу і більшої незадоволеністю свого життя. Крім того 
економічна неспроможність, викликана втратою частини доходів, призводить 
до різкого скорочення культурних контактів і зниження культурної 
активності. Відсутність умов для соціальної активності, відпочинку і 
повсякденного спілкування особливо гостро відчувається тими людьми, які 
живуть в умовах новобудов, великого міста або пізно змінили місце 
проживання. 
У двадцятому столітті науково-технічна революція призвела до «вибуху» 
в галузі знань та інформації в усьому світі. Безперервний і розширюється 
характер цієї революції дав також поштовх прискоренню соціальних 
зрушень. У багатьох країнах світу старі, як і раніше є провідниками інформації, 
знань, традицій і духовних цінностей. Не слід забувати цю важливу традицію. 
Як одне з основних прав людини, освіта повинна бути доступне без 
дискримінації літніх людей. Політика в галузі освіти повинна відображати 
принцип надання права на освіту старіючим 
Необхідно зайнятися пристосуванням методів освіти до можливостей 
людей похилого віку з тим, щоб вони могли на рівних підставах отримувати 
користь від будь-якого надається освіти. Необхідно визнати і заохочувати 
потреба дорослих у безперервній освіті на всіх рівнях 
Політика, спрямована на вирішення проблеми зростаючого числа осіб 
похилого віку, які є здоровими і соціально активними, і заснована на прагненні 
використовувати потенційні можливості осіб похилого 
віку, автоматично приносить користь окремим літнім особам як у 
матеріальному, так і в інших відносинах. Подібним же чином будь-яке зусилля, 
137 
 
спрямоване на підвищення якості життя літніх людей і задоволення їх 
різноманітних соціальних і культурних потреб, саме по собі зміцнює їх 
здатність продовжувати взаємодіяти з суспільством. У цьому сенсі аспекти 
розвитку та гуманітарні аспекти питання старіння тісно взаємопов'язані. 
Отже, соціально-психічна адаптованість - такий стан взаємовідносин 
особистості та групи, коли особистість без тривалих зовнішніх та внутрішніх 
конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої 
основні соціогенні потреби, повною мірою йде назустріч тим рольовим 
очікуванням, які пред'являє до неї еталонна група, переживає стан 
самоствердження та вільного вираження своїх творчих здібностей. Адаптація - 
це соціально-психологічний процес, який за сприятливому перебігу призводить 
особистість до стану адаптованості. 
Літні люди є особливою групою, яка вкрай неоднорідна за 
психологічними характеристиками. Вирішення вікових завдань розвитку даною 
групою людей багато в чому залежить від рівня їх соціально-психологічної 
адаптації. 
Успішність соціально-психологічної адаптації у похилому віці залежить 
як від соціальної ситуації, в якій знаходиться людина похилого віку, так і від 
ступеня зрілості конкретної людини як особистості та суб'єкта діяльності. Є 
численні дані про збереження високої життєздатності і працездатності людини 
у літньому, а й у старечому віці. Велику позитивну роль цьому грає безліч 
чинників: рівень освіти, рід занять, зрілість особистості та інших. 
 
 
 
 
 
 
 
 
138 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Соціальний Захист  Фармацевтична енциклопедія – Режим доступу до 
ресурсу: https://cutt.ly/6KwuOLZ 
2. Соціальний захист населення як система: поняття та види  Освіта.ua. – 2010. 
– Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/oKwuKUQ 
3. Соціальний захист ветеранів праці  Міністерство юстиції – Режим доступу до 
ресурсу: https://cutt.ly/SKwuVtH 
4.  Соціальний захист людей похилого віку  Мирноградська громада. – 2020. – 
Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/IKwu0Im 
5. Соціальний захист людей похилого віку в Україні  Інфопедія – Режим 
доступу до ресурсу: https://cutt.ly/3Kwu8z9 
6. Соціальний захист людей похилого віку та ветеранів праці в Україні  
Баришівська селищна рада. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: 
https://cutt.ly/AKwu5Ua 
7. Адаптація соціальна ВУЕ – Режим доступу до ресурсу: 
https://cutt.ly/BKwiwiz. 
8. Соціальна адаптація Stud.com.ua – Режим доступу до ресурсу: 
https://cutt.ly/RKwirIq 
9. UN Policy Paper on Social Protection in Ukraine  United nations ukraine. – 2021. 
– Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/eKwii6D. 
10. Social Adaptation The free dictionary by farlex – Режим доступу до ресурсу: 
https://cutt.ly/yKwidqy 
11. Соціальна адаптація до суспільства : Навчання, робота, допомога 
[Електронний ресурс]  – Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/eKwikUE 
12. Мікрорівень [Електронний ресурс] // Opredelim.com – Режим доступу до 
ресурсу: https://cutt.ly/UKwicN9 
13. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки Букліб – Режим доступу до 
ресурсу: https://cutt.ly/PKwimjU 
14. Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних 
139 
 
послуг) Генічеська районна державна адміністрація Херсонської області – 
Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/ZKwiUgL 
15. Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних 
послуг) Генічеська районна державна адміністрація Херсонської області – 
Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/cKwiAj0 
16. Про затвердження Типового положення про будинок-інтернат для громадян 
похилого віку та осіб з інвалідністю  Верховна Рада України. – 2020. – Режим 
доступу до ресурсу: https://cutt.ly/pKwiFWv 
17. Якубова Л. А. Порівняльний аналіз особливостей організації соціальної 
роботи з людьми похилого віку в Україні та за кордоном. С. 209–210 
18.  Досвід соціальної роботи з людьми похилого віку у Великобританії 
[Електронний ресурс] Slideshare. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: 
https://cutt.ly/xKwiKAT. 
19. Норвегія, Нідерланди та Франція socio.125mb.com – Режим доступу до 
ресурсу: https://cutt.ly/RKwiXQZ 
20. Голова Н. І. Забезпечення сприятливої адаптації осіб похилого віку до нових 
умов соціалізації. Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних 
технологій Університету «Україна». С. 9. 
21.Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. 
Н.Б.Болотіна. Київ. Знання, 2005. 381с. 
22.Вайнола Р.Х. Технологізація соціально-педагогічної роботи: теорія та 
практика: навч.посіб. Р.Х.Вайнола / за ред.проф. С.О.Сисоєвої. К. : НПУ імені 
М.П. Драгоманова, 2008. 134 с. 
23.Герасимова Е. М. Соціальна робота зі спеціальними групами клієнтів : 
навчальний посібник  Е.М. Герасимович, Н.Є. Доній, О.В. Тополь.  Чернігів : 
ЧНТУ, 2015. 153 с. 
24.Геронтопсихологія : [навчальний посібник] Р.Т. Сімко ; Міністерство освіти і 
науки України, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана 
Огієнка. Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2011. 167 c. 
25.Головатий М.Ф Соціальна політика і соціальна робота: терміно-понят. слов. 
140 
 
М.Ф. Головатий, М.Б.Панасик. К.: МАУП, 2005. 510 с. 
26.Головаха Е. И. Психологическое время личности Е. И. Головаха, А. А. Кро- 
ник. 2-е изд. Киев : Наукова думка, 2008.130 с. 
27.Голубенко Т.О. Технології соціальної роботи з людьми похилого віку. Т.О. 
Голубенко: методичний посібник.  К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2014. 
28.Довідник для людей літнього віку упоряд. : В. П. Рубцов, С. В. Фіалко ; за 
ред. В. В. Чайковської, Л. А. Стаднюка ; Геронт. інформ.-консультат. центр, ДУ 
“Ін-т геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова” НАМН України, Фонд 
народонаселення ООН. Т. : Тєрно-граф, 2010. 256 с. : іл., табл. 
29.Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 80 
“Соціальні послуги” [Електронний ресурс]. Режим доступу: 
http://zakon.nau.ua/doc/?code=n0001203-98.  
30.Житинська М.О.Модель соціально-педагогічної підтримки життєдіяльності 
людей похилого віку в умовах територіального центру соціального 
обслуговування. М.О. Житинська Серія 11.Соціальна робота. Соціальна 
педагогіка 2014  Вип.1. 156-164 с. 
31.Закон України “Про соціальні послуги” [Електронний ресурс]. Режим 
доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-15.  
 32.Капська А.Й. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'ями 
Навчально- методичний посібник. К. : Слово, 2015. 328 с. 
33.Кирич Н. Проблеми демографічного старіння населення і його вплив на 
економічне зростання суспільства  Наталія Кирич, Наталія Слободян  
Соціально- економічні проблеми і держава.  2016. Вип. 2 (15). С. 62-70 
34.Колініченко Т. І. Соціальне обслуговування як одна із форм соціальної 
роботи з людьми похилого віку  Т. І. Колініченко  Соціальна робота в Україні: 
теорія і практика : науково-методичний журнал.  2009.  № 1.  С. 77–83. 
35.Комарова О .О. Особливості соціальної роботи з людьми похилого віку як 
засіб соціальної підтримки в умовах суспільної кризи  О. О. Комарова  Сучасні 
суспільні проблеми у вимірі соціології управління : зб. наук. пр. ДонДУУ.  
Донецьк : ДонДУУ, Східний видавничий дім, 2009.  Т. Х.  Вип. 115.  С. 255– 
141 
 
262. – (Соціальні аспекти державного управління: Серія “Державне 
управління”). 
36.Котуков О. А. Соціальний розвиток як концептуальний підхід до 
забезпечення соціального благополуччя О. А. Котуков, Н. А. Копилова  
Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр.  Х. : Вид-во ХарРІ 
НАДУ “Магістр”, 2010.  № 1.  С. 44–50 
37.Кубіцький С.О. Сучасні технології соціальної роботи : світовий досвід та 
тенденції розвитку в Україні : монографія С.О. Кубіцький ; Національний 
університет біоресурсів і природокористування України.  Київ : Міленіум, 2015. 
320 с. 
38.Малахова Ж. Д. Соціальна геронтологія : курс лекцій  Ж.Д. Малахова. 
Класичний приватний університет. Запоріжжя : Класичний приватний 
університет, 2010. 179 с. 
39.Мартинюк І. О. Специфіка побудови життєвих стратегій та перспектив 
представниками різних вікових груп  І. О. Мартинюк, М. П. Кухта  Вісник 
Націона- льного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Історія : зб. 
наук. праць.  Київ : НАУ, 2014.  № 1. С. 36. 
40.Мацкевіч Ю. Р. Соціальна робота з людьми похилого віку : [навчальний 
посібник] Ю. Р. Мацкевіч ; Державний вищий навчальний заклад 
"Запорізький національний університет" Міністерства освіти і науки України.  
Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2014. 339 с. 
41.Мигович І.І. Теоретичні засади соціальної роботи: навч. посіб. І.І.Мигович, 
В.Ф.Жмир. Ужгород: Говерла, 2007. 410 с. 
42.Населення України : імперативи демографічного старіння / Національна 
академія наук України, Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. 
Птухи, Фонд ООН в галузі народонаселення.  Київ : АДЕФ-Україна, 2020.285 с. 
43.Петрова І. В. Особливості організації дозвілля у клубах людей похилого 
віку  Організація культурно-дозвільної діяльності в клубних закладах 
розвинених зарубіжних країн.  К.:УЦКД, НПБ, 1998. 51 с. 
 
142 
 
44.Приходько А.Ф., Тименко В.М. Економічні основи соціальної роботи. 
Навчальний посібник/ За заг.ред. О.Г.Карпенко  К.: НПУ ім. 
М.П.Драгоманова 2012. 
45.Рубакін А. Н. Похвала старості [Електронний ресурс] А. Н. Рубакін.  Ре- 
жим доступу: http://www.medical-enc.ru/starost/biologiya-stareniya.shtml. 
46 Сагун І. Г. Поняття “Активного старіння” в контексті проблеми освіти 
людей похилого віку в Європейській спільноті І. Г. Сагун  Вісник ХНУ. 2010. 
С. 45– 49. 
47.Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників За 
заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. К.: УДЦССМ, 2000.  
260 с. 
48.Соціальна робота в Україні  За заг. ред, І.Д. Зверєвої, Г.М. Лактіонової.  
К.: Наук, світ, 2003.  С. 121—157. 
49.Соціальна робота: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : [у 2 ч.]  Нац. 
техн. ун-т України "Київ. політехн. ін-т".  К. : НТУУ "КПІ", 2011.   
50.Соціальна робота в зарубіжних країнах: навч. посіб.  Євтух М. Б., Носко 
М. О., Грищенко С. В.  Київ : Чалчинська Н. В. [вид.], 2014.  303 с.  
51.Соціальна робота в контексті соціокультурних змін [Текст] : матеріали I 
Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, Київ, 15-16 квіт. 2016 р.  Київ. 
нац. ун-т ім. Тараса Шевченка [та ін.] ; [за ред. О. В. Чуйко].  Київ : ІМА-
прес, 2016.  191 с.  
52.Соціальна робота в Україні: навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл.  І. 
Д. Зверєва [та ін.] ; ред. І. Д. Звєрєва, Г. М. Лактіонова ; Луганський держ. 
педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка, Християнський дитячий фонд.  К. : 
Науковий світ, 2003.  234 с.  
53.Соціальна робота з людьми похилого віку: навч. посіб. для студентів ВНЗ  
Ю. Р. Мацкевіч ; Держ. ВНЗ "Запоріз. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України.  
Запоріжжя : ЗНУ, 2014.  339 с.  
54. Соціальна робота на межі тисячоліть: концепції, технології, стратегії 
[Текст] 
143 
 
: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 29 квіт. 2011 р. Нац. пед. ун-т 
ім. М. П. Драгоманова, Ін-т соц. роботи і упр., Univ. Hradec Králové, Ped. fak. 
; [уклад.: А. О. Ярошенко, Т. О. Голубенко].  К. : Вид-во НПУ ім. М. П. 
Драгоманова, 2011.  92 с. 
55.Соціальна робота у сфері дозвілля [Текст] : підручник Т. І. Ковальчук ; 
Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України, Гуманітар.-пед. ф-т.  
Київ ; Ніжин : Лисенко М. М. [вид.], 2016.  519 с.  
56.Соціальна робота у сфері дозвілля: словник-довідник уклад. О.Д. 
Балдинюк.  Умань : Софія, 2008.  147 c.  
57.Соціальна робота. Теорія і практика: навч. посібник  Л. Т. Тюптя, І. Б. 
Іванова ; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна".  2-ге вид., 
перероб. і доп.  К. : Знання, 2008.  574 с.  
58.Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник За ред. 
проф. А.Й.Капської  К.: Центр навчальної літератури, 2004 352 с. 
59.Соціальна робота в Україні і за рубежем: навч.-метод. посіб.  Г. М. 
Попович; Ужгородський держ. ун-т.  Ужгород : МПП "Гражда", 2000.  134 с. 
Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: матеріали доповідей та 
повідомлень міжнар. наук.-практ. конф. (Ужгород, 21-22 жовтня 1999 р.) / 
ред. І. І. Мигович [та ін.] ; Ужгородський держ. ун-т, Закарпатська обласна 
держ. адміністрація. - Ужгород, 1999. 
60.Старіння в XXI столітті: тріумф і виклик Фонд ООН в області 
народонаселення (ЮНФПА) та організація “Хелпейдж Інтернешнл”.  Нью-
Йорк; Лондон, 2012. 190 с. 
61.Сціальна робота зі спеціальними групами клієнтів [Текст] : навч. посіб. 
Е. М. Герасимова, Н. Є. Доній, О. В. Тополь.  Чернігів : ЧНТУ, 2015. 153 с. 
Теорія та практика соціальної роботи: навчальний посібник/ Карпенко О.Г., 
Романова Н.Ф. - К.: Видавничий ді м «Слово», 2015. 
62.Титаренко І. О. Соціальний захист людей похилого віку в Україні: 
теоретичний аспект  І. О. Титаренко [Електронний ресурс]. Режим доступу: 
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkpi/soc/2009_4/ Titarenko.  
144 
 
63.Тюптя Л.Т., Іванова ІЗ. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб.  
К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. С. 327— 337. 
64.Ушакова І.М. Геронтопсихологія : підручник  І.М. Ушакова ; Міністерство 
освіти і науки України, Національний університет цивільного захисту 
України.  Харків : ХНАДУ, 2014. 234 с. 
65.Фойгт Н. А. Тривалість життя в похилому віці: еволюція, сучасність, 
перспективи: монографія Н. А. Фойгт. К. : Ін-т економіки АН України, 2002.  
435 с 
66.Фойгт Н.А. Державне управління охороною суспільного здоров'я в умовах 
демографічного старіння в Україні : монографія  Н.А. Фойгт ; Національна 
академія державного управління при Президентові України. Київ : ДКС 
Центр, 2011. 319 с. 
67.Чайковська В. В. Старіюче суспільство України: запити та рішення / В. В. 
Чайковська, Л. А. Стаднюк та ін. Проблемы старения и долголетие.  2011.  
т.20, № 2. С. 57-63. 
68.Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. К.: 
Центр навчальної літератури, 2006. 464 с. 
 
 
 
145