СПЕЦИФІКА ДИЗАЙНУ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО ПРОСТОРУ

Лисенко, Анастасія Олександрівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9047
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Яковець, Інна Олександрівна	-
dc.contributor.author	Лисенко, Анастасія Олександрівна	-
dc.date.accessioned	2026-03-24T08:19:44Z	-
dc.date.available	2026-03-24T08:19:44Z	-
dc.date.issued	2023-12	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9047	-
dc.description.abstract	Вагомий вплив на сучасний музей справляють тенденції розвитку культури і мистецтва останньої третини XX — початку ХХІ ст. Цей період в музейній практиці пов’язаний з кардинальними трансформаціями музейного простору і його смислів. Актуальність роботи полягає у високій потребі розвитку інклюзивних практик у музеях України та проблемі створення музейного простору, доступного кожному без виключень. «Музейний фонд України нараховує понад 2500 музеїв, заповідників та інших закладів музейного типу різних форм власності й підпорядкування: державних, комунальних, відомчих, приватних [22]» і тільки «…близько 50 музеїв усе таки можна назвати умовно доступними», – зазначив співавтор проєкту «Inclusive Travels in Ukraine» [17], член правління АІГУ Андрій Тичина. За даними всеукраїнського опитування про культурні права людей з інвалідністю: «64% людей з інвалідністю не відвідують заклади культури, менше половини людей з порушеннями зору (46%) та лише кожна п’ята людина з порушеннями опорно-рухового апарату (23%) бували на культурних заходах, в яких, на їх думку, враховувалися, їхні потреби у зв’язку з інвалідністю» [35].	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	інклюзія	uk_UA
dc.subject	музей	uk_UA
dc.title	СПЕЦИФІКА ДИЗАЙНУ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО ПРОСТОРУ	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	022 Дизайн (за видами)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
+ПЗ ЛИСЕНКО Диплом.docx Restricted Access		9.24 MB	Microsoft Word XML	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
4

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ	ТЕХНОЛОГІЧНИЙ	УНІВЕРСИТЕТ		CHERKASSY 	STATE	TECHNOLOGICAL	UNIVERSITY


Факультет гуманітарних технологій
Кафедра дизайну
Освітня програма другого рівня вищої 
освіти ступеня «магістр»
Спеціальність – 022 «Дизайн» (за видами)
Спеціалізація – Промисловий дизайн


КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА

на тему: «СПЕЦИФІКА ДИЗАЙНУ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО ПРОСТОРУ»


Студент групи МДЗ-83                                                       Анастасія  ЛИСЕНКО 
Керівник, д.мист., професор			                                   Інна ЯКОВЕЦЬ
Консультант: к.мист., доцент				      Олександр ЛУГОВСЬКИЙ

«Допуск до захисту»
Завідувач кафедри дизайну
_________ Інна ЯКОВЕЦЬ
___   ________ 2023 рік

Черкаси 2023

ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
________Інна ЯКОВЕЦЬ
“__”____2023 року


ЗАВДАННЯ
до виконання випускної роботи магістра

_________________Лисенко Анастасія Олександрівна_______________
(прізвище, ім’я, по батькові)

1. Тема роботи «Специфіка дизайну інклюзивного музейного простору»                     
Керівник роботи          Яковець І.О., к. мист., професор	
                      (прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом вищого навчального закладу від  “_21_”  _09_ 2023 року  
№ 243/04
2. Термін подання студентом проєкту (роботи) __11.12.2023________________
3. Вихідні дані до проєкту (роботи): інформаційні джерела, обмірний план
4. Зміст пояснювальної записки: Вступ. Розділ 1. Стан об’єкту дослідження та формулювання проблеми розділ 2. Специфіка функціонально-просторові організації інтер’єрів автовокзалу. Розділ 3. Проєктна пропозиція обладнання та оздоблення інтер’єру автовокзалу м. Черкаси. Висновки. Список використаних джерел. Додатки.
5. Перелік графічного матеріалу на планшеті: результат наукового дослідження; 3D візуалізації авторської пропозиції проєкту;. 


6.
Розділ	Прізвище, ініціали та посада 	консультанта	Підпис, дата
		завдання видав	завдання	прийняв
Графічна частина	Яковець І.О.		
Пояснювальна записка	Яковець І.О.		
Робота в матеріалі (макет)	Луговський О.Ф.		


7. Дата видачі завдання “_04_” ___09___ 2023 року
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
№ з/п	Назва етапів дипломного проєкту (роботу)	Термін виконання етапів проєкту (роботи)	Примітка
1	Затвердження теми роботи, керівника.	Вересень 2023	
2	Робота з аналогами, збір інформації.	Вересень 2023	
3	Заслуховування про виконання першого етапу роботи.	Жовтень 2023	
4	Звіт про перші два розділи магістерської роботи.	Жовтень 2023	
5	Затвердження ідеї дизайнерського рішення проєкту та кінцевого варіанту планів.	Листопад 2023	
6	Оформлення графічної частини та пояснювальної записки	Листопад 2023	
7	Попередній захист випускної роботи магістра.	Грудень 2023	
8	Захист випускної роботи магістра.	Грудень 2023	


Студент-дипломник 					           Анастасія 	ЛИСЕНКО

Керівник проєкту (роботи)					     Інна ЯКОВЕЦЬ
 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………....3
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………..
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ………………………………………………
РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ. ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД МУЗЕЇВ ЗІ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПРОСТОРУ. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Аналіз наукових робіт за темою дослідження
Практичний досвід музеїв світу зі створення інклюзивного простору
Вітчизняний досвід створення і розвитку інклюзивного музейного середовища
Методи дослідження
РОЗДІЛ II. ІНКЛЮЗИВНИЙ ПРОСТІР ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ У МУЗЕЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
2.1.	Роль доступності. Принципи універсального дизайну
2.2.	Інклюзивний музейний простір
2.3.	Методи створення тактильної графіки для музейної експозиції
РОЗДІЛ III. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗІ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО ПРОСТОРУ. ПРОЄКТНА ПРОПОЗИЦІЯ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО СЕРЕДОВИЩА 
3.1. Рекомендації щодо створення інклюзивного музейного простору 
3.2. Проєктна пропозиція інклюзивного музейного простору
3.2.1. Система навігації, організація простору
3.2.2. Тактильна копія
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…....19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...………..20
ДОДАТКИ………………………………………………...……………………..24


ВСТУП

Вагомий вплив на сучасний музей справляють тенденції розвитку культури і мистецтва останньої третини XX — початку ХХІ ст. Цей період в музейній практиці пов’язаний з кардинальними трансформаціями музейного простору і його смислів. Актуальність роботи полягає у високій потребі розвитку інклюзивних практик у музеях України та проблемі створення музейного простору, доступного кожному без виключень. «Музейний фонд України нараховує понад 2500 музеїв, заповідників та інших закладів музейного типу різних форм власності й підпорядкування: державних, комунальних, відомчих, приватних [22]» і тільки «…близько 50 музеїв усе таки можна назвати умовно доступними», – зазначив співавтор проєкту «Inclusive Travels in Ukraine» [17], член правління АІГУ Андрій Тичина. За даними всеукраїнського опитування про культурні права людей з інвалідністю: «64% людей з інвалідністю не відвідують заклади культури, менше половини людей з порушеннями зору (46%) та лише кожна п’ята людина з порушеннями опорно-рухового апарату (23%) бували на культурних заходах, в яких, на їх думку, враховувалися, їхні потреби у зв’язку з інвалідністю» [35].
Також той факт, що в Україні триває війна підсилює потребу у найшвидшому розвитку інклюзії, адже внаслідок воєнних злочинів багато людей отримують поранення, а отже збільшується і кількість людей з інвалідністю. «Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) зазначає, що З 24 лютого 2022 року, внаслідок широкомасштабного збройного нападу Російської Федерації, до 15 лютого 2023 року зафіксовано 13287 поранених серед цивільного населення»[5]. «В Україні є 3 мільйони людей з інвалідністю. Було 2,7 мільйони. За півтора року ми бачимо приріст приблизно у 300 тисяч» [36]., — навела цифри Оксана Жолнович — міністерка соціальної політики України.
Дослідження проведено на прикладі місцевого музею, а саме Черкаського художнього музею, який потребує удосконалення у питанні інклюзії, та нині не входить до списку музеїв, повністю адаптованих до людей з інвалідністю (за версією РБК Україна [25]).
Мета – виявити та проаналізувати специфіку дизайну інклюзивного музейного простору, зокрема можливості адаптації музейного простору для людей із інвалідністю (з порушеннями зору), а також запропонувати авторське бачення інклюзивного музейного простору в Україні, зокрема у місті Черкаси.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
проаналізувати матеріали, присвячені вивченню питань інклюзивного простору, специфіки взаємодії з людьми з інвалідністю та впровадження принципів доступності у музейний простір;
розглянути та проаналізувати існуючий вітчизняний та зарубіжний досвід адаптації музейного простору для відвідувачів з інвалідністю;
визначити роль музеїв у розвитку інклюзії;
сформулювати рекомендації щодо створення інклюзивного музейного простору;
розробити дизайн-проєкт, що включає: систему внутрішньої навігації музею, візуалізацію інклюзивного музейного простору; тактильний макет художнього твору із фондової колекції  Черкаського художнього музею, , адаптований для людей із порушеннями зору. 
Об’єктом дослідження є інклюзивний музейний простір.
Предметом дослідження є дизайн музейного простору для людей з інвалідністю, зокрема з порушеннями зору.
Джерельною базою дослідження є матеріали, зібрані автором в фондах бібліотеки Черкаського державного технологічного університету, обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка, бібліотеки Черкаського обласного художнього музею та ресурси мережі Інтернет.
Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому комплексно розглядаються:
1) тонкощі створення інклюзивного музейного простору, зокрема через призму конкретного місцевого музею; 
2) визначено принципи створення такого середовища; 
3) запропоновано рекомендації щодо адаптації музейних експозицій для осіб з інвалідністю, зокрема з порушеннями зору; 
4) розширено та доповнено структуру культурного простору музею на мікрорівні з урахуванням інклюзивної складової.
5) запропоновано альтернативну технологію виготовлення тактильних копій творів мистецтва, адаптованих для людей з порушеннями зору
Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, що його теоретичні положення та висновки можуть бути ефективно використані в практичній діяльності сучасних музеїв, особливо в регіонах, де музей виступає центральним елементом культурного простору. Матеріали цієї роботи можуть слугувати підґрунтям для подальших досліджень мистецтвознавців та практичної роботи дизайнерів, а також для розробки теоретико-методологічних засад функціонування та розвитку сучасних музеїв. Прототип першої тактильної копії вже запропоновано автором для Черкаського обласного художнього музею.
Структура. Текст роботи містить – 50 сторінок, додатки – 13 сторінок  (17 позицій, з них: 5 схем, 3 таблиці). Список використаних джерел становить – 35 найменувань.


РОЗДІЛ I

ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ. ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД МУЗЕЇВ ЗІ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПРОСТОРУ

Аналіз наукових робіт за темою дослідження 
Адаптація культурного середовища під потреби людей з обмеженими можливостями не є новою практикою. В Україні вже існують культурні, освітні установи, які вважаються повністю готовими прийняти будь-якого відвідувача: сім’ю з немовлям, людину з обмеженими можливостями чи людину, що  на даний період часу знаходиться у несприятливих життєвих обставинах. Аналізуючи досвід культурних закладів, що пройшли цей шлях та науковців, що працювали над вирішенням проблеми включення осіб з інвалідністю у соціум, а зокрема у культурне життя, можна виокремити систему певних кроків і заходів, які допоможуть у вирішенні проблеми даної наукової роботи. 
У статті К. Мінакової «Музейна виставка для інвалідів по зору: досвід, проблеми, перспективи [16]» висвітлено основні етапи та особливості створення виставкового проєкту для сліпих та слабозорих відвідувачів. Авторкою проаналізовано останні публікації та дослідження по цій темі та сформулювано рекомендації щодо запровадження інклюзивних практик у музейному середовищі.
М. Андреєвою у своїй статті «Концептуалізація поняття «інклюзивне середовище» у контексті розбудови суспільства рівних можливостей в Україні» [1] визначено поняття «інклюзія» й «інтеграція», їх взаємозв’язок і відмінності. У науковій роботі концептуалізовано поняття «інклюзивне середовище» з урахуванням євроінтеграційних тенденцій розбудови суспільства рівних можливостей. Досліджено зарубіжний досвід створення інклюзивних навчальних закладів. Охарактеризовано сучасні тенденції в українському законодавстві та суспільстві із забезпечення рівних прав і можливостей усіх громадян незалежно від рівня здоров’я.
Навчально-методичний посібник «Інвалідність та суспільство» [10] підготовлений в межах діяльності українсько-канадського проєкту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». В ньому подано інформацію з багатьох питань пов’язаних з інвалідністю, розкриття яких допоможе глибше усвідомити і зрозуміти сутність проблеми, а також представлено програму курсу «Інвалідність та суспільство» для вищих навчальних закладів. Матеріали посібника розраховані на широке коло спеціалістів, які працюють в сфері державного управління, освіти, містобудування, охорони здоров’я, культури, а також на представників громадських організацій, які працюють в інтересах людей з інвалідністю, студентів вузів та всіх, кому не байдужа ця проблема.
У навчально-методичному посібнику «Інвалідність та суспільство» подано програму курсу для вищих навчальних закладів, а також методичні матеріали до даного курсу: еволюційний шлях поглядів на питання «інвалідності»; прав людини з інвалідністю; моделі інвалідності та їх вплив на формування соціальної політики; питання інклюзивної освіти; ролі громадських організацій у формуванні інноваційних підходів до проблем інвалідності; взаємозв’язок між доступністю і забезпеченням прав людини та питання універсального дизайну. Навчально-методичний посібник адресовано викладачам вищих навчальних закладів, керівникам закладів освіти, управлінь освіти, науково-педагогічним працівникам, слухачам курсів підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів, громадським діячам. 
У науковій роботі Д. Палатної «Інклюзивне середовище: формування інтегрованого поняття» [20] висвітлено проблему відсутності інклюзивного середовища для людей з інвалідністю як фактору декларативного характеру інклюзивних реформ. Описано педагогічний аспект визначення понять інклюзії та інклюзивного освітнього середовища, які впливають на реалізацію інклюзії у сфері освіти; соціальний аспект інклюзії через визначення понять соціальної ексклюзії та соціальної інклюзії, які реалізуються на рівні соціальної політики та в практичній площині; психологічний аспект – через визначення понять психологічного благополуччя та суб'єктивного благополуччя. 
Європейські науковці теж займаються дослідженням інклюзії у сфері культури. Роберто Ваз, Діамантіно Фрейтас і Антоніо Коельо у своєму дослідженні «Погляди відвідувачів із порушеннями зору щодо музеїв: до інтегративної та мультисенсорної структури для покращення музейного досвіду» [37] провели опитування 72 сліпих і слабозорих людей для виявлення факторів, що можуть покращити досвід відвідування музеїв. Автори наводять результати опитування кореспондентів та сформовані разом з ними рекомендації для організації музейного простору на основі їх відповідей. Згідно результатів опитування: «Більше половини учасників (56,9%) повідомили, що відвідують музеї рідше одного разу на два роки, а 22,2% повідомили, що бувають один-два рази на рік. П’ять учасників (6,9%) відвідують музеї три-чотири рази на рік, а семеро (9,7%) повідомили, що відвідують більше чотирьох разів на рік. Троє учасників (4,2%) на момент інтерв’ю ніколи не відвідували жодного музею» [37]. Також згідно з результатами дослідження опитані люди з інвалідністю відвідують музеї переважно групами, а не поодиноко. Результати цього дослідження дають розуміння про досвід відвідування музею незрячими відвідувачами або людьми зі слабким зором та способи його покращення.
Питання музеїв як агентів соціальної інклюзії вперше підняв у своїх наукових роботах британський дослідник Річард Санделл [40, 41], викладач музеєзнавства в Університеті Лестера. Науковець зазначив, що соціальна інтеграція в музеях може насамперед набути форми спеціальних проєктів, спрямованих на взаємодію з меншинами, особливо людьми з інвалідністю. По-друге, музеї можуть стимулювати соціальні зміни для подолання негативних стереотипів у суспільстві.
Схоже опитування на тему відвідування музеїв людьми з порушеннями зору було проведено і у Франції у 2021 році. Участь у дослідженні взяли 53 респонденти. Результати і аналіз роботи «Дослідження щодо доступності музеїв для людей з порушеннями зору» [38] опубліковані на сайті «Evelity». Згідно ним у Франції 94% опитаних учасників зі слабким зором та незрячих, відвідують музей хоча б раз на рік, що є доволі високим показником і дає уявлення про рівень інклюзивних методів організації музейної справи у цій країні. У дослідженні приведена така важлива інформація, як: взаємодія відвідувачів з інвалідністю з виставковим простором музеїв, рівень автономності людей з порушеннями зору у музеї, а також перелічені перешкоди, з якими вони стикаються. 

Практичний досвід музеїв світу зі створення інклюзивного простору
Для створення об’єктивного уявлення про інклюзивний музейний простір необхідно розглянути досвід інших країн з його створення. Розгляд міжнародного досвіду у цій сфері надає можливість вивчення кращих практик розвитку і впровадження інклюзії у роботу музею. Перш за все, це забезпечує унікальні можливості обміну ідеями, технологіями,. 
Міжнародний досвід свідчить про те, що інклюзивність у музеях розширює аудиторію та збільшує загальний інтерес. Успішні приклади в Європі та Північній Америці демонструють, що врахування потреб різних груп відвідувачів сприяє не лише соціальній справедливості, а й створює нові можливості для культурної обміну та навчання. 
Аналіз міжнародних інклюзивних ініціатив також дозволяє виявити ключові проблеми та виробити ефективні стратегії вирішення. Однією із таких проблем є фізична доступність. Західні країни активно впроваджують архітектурні зміни для полегшення руху людей з обмеженими можливостями, створюючи безбар’єрне середовище. Додатково, вивчення міжнародного досвіду допомагає у впровадженні мультисенсорного досвіду для відвідувачів. Застосування інтерактивних технологій та адаптованих експозицій робить музейний візит більш доступним для людей із різними візуальними чи слуховими обмеженнями. У вирішенні проблеми емоційної інклюзії, досвід інших країн може слугувати важливим джерелом натхнення для розробки ефективних освітніх програм та експозицій, що враховують різний рівень розуміння та інтересів відвідувачів. 
Було розглянуто досвід конкретних музеї країн Європи та Америки, а також міжнародних інклюзивних програм та ініціатив.
Тифлогічний музей у Мадриді, Іспанія. Museo Tiflologico – це тактильний музей, створений національною асоціацією сліпих Іспанії ONCE. Мета музею — запропонувати незрячим людям або людям зі слабким зором стандартний спосіб доступу до музейної експозиції, розроблений спеціально для людей із порушеннями зору. Музей пропонує кілька різних виставок, які включають моделі відомих будівель, історію шрифту Брайля та тактильні витвори мистецтва, створені незрячими художниками, які можна відчути за допомогою зору та дотику.
Музей Вікторії та Альберта у Лондоні, Великобританія. Приблизно раз на місяць V&A пропонує екскурсію спеціально для відвідувачів із порушеннями зору. Програма змінюється щомісяця та зосереджується на деяких виставках. Музей проводить сенсорні та описові екскурсії, які є безкоштовними, але потребують попереднього запису, оскільки кількість місць обмежена. Окрім екскурсій, V&A пропонує велику інформацію про доступність в Інтернеті, послуги гідів, книги зі шрифтом Брайля та аудіоописи, а також мультисенсорний рюкзак, який дозволяє сліпим дітям досліджувати музей за допомогою мультисенсорних заходів.
Празька національна галерея пропонує незрячим відвідувачам і людям зі слабким зором досвід віртуальної реальності, який дозволяє їм «доторкнутися» до трьох найбільших скульптурних шедеврів світу. У рукавичках із тактильним зворотним зв’язком сліпі відвідувачі та відвідувачі зі слабким зором можуть досліджувати VR-копії «Голови Нефертіті», «Венери Мілоської» та «Давида» Мікеланджело на дотик, дозволяючи їм уперше по-справжньому відчути витвори мистецтва. 
У Стамбулі функціонує освітня програма «The Color I Touch», мета якої полягає у тому, щоб познайомити незрячих дітей з мистецтвом та створити таке середовище, в якому вони могли б досліджувати та інтерпретувати художні твори. Програма включає в себе екскурсії виставками під керівництвом викладачів, екскурсоводів, а також інтерактивні заняття у вигляді відвідування майстерень та перегляду фільмів з аудіоописом. Програма є безкоштовною для незрячих та слабкозорих дітей і молоді.
Заходи, які забезпечують доступність для людей з інвалідністю впроваджуються у багатьох музеях, але вони рідко зустрічаються, коли йдеться про публічне мистецтво. У Сантьяго незрячі або люди зі слабким зором мають можливість відчути вуличне мистецтво міста. Шість стінописів у районі Барріо Ластаррія були обладнані шрифтом Брайля, аудіогідом та сенсорними панелями щоб поціновувачі мистецтва з порушеннями зору змогли дослідити великомасштабні твори мистецтва за допомогою дотику на тактильній панелі.
Опрацювання міжнародного досвіду створення інклюзивного музейного простору є важливим для дослідження даної теми з точки зору можливостей розширення цільової аудиторії музеїв, формування толерантного суспільства та доступного середовища. Переймання тенденцій та стратегій з інших країн дозволяє ефективно адаптувати їх під власні умови та сприяє створенню інклюзивного музейного простору, що задовольняє потреби різних відвідувачів.

Вітчизняний досвід створення і розвитку інклюзивного музейного середовища
З 2018 року Благодійний фонд «Мистецький арсенал» у співпраці з Ресурсним центром «Безбар’єрна Україна» активно працювали над ідеєю та реалізацією проєкту «Відчуй. Барви» [27].
У рамках проєкту передбачено створення циклу робіт із використанням різних фактур, які допоможуть відчути колір на дотик і таким чином цілісно сприйняти мистецький твір. Проєкт спрямований на те, щоб зробити доступною для незрячих людей ту частину матеріальної культури, сприйняття якої ускладнене через вроджені або набуті вади. На базі проєкту здійснено теоретичне й практичне вивчення доцільності використання тих чи інших зображень і тактильних елементів, проведено консультації з тифлопедагогами, офтальмологами, художниками, дизайнерами. 
Одним із етапів роботи над проєктом стало експериментальне дослідження, в якому взяли участь 50 осіб із порушеннями зору. У результаті експерименту визначені фактури, що відповідають певним кольорам, створений комплект тактильних карток «Барви» та декілька тактильних репродукцій картин Казимира Малевича, визначені алгоритми огляду картини з різним наповненням.
Розглянуто діяльність сучасних художніх музеїв України, зокрема з урахуванням інклюзивної складової: І. Яковець «Художній музей XXI століття» [33], Ж-М. Тобелем «Нова епоха музеїв. Київ: Музейний простір» [28], Є. Прокопенко «Музей та засоби масової інформації на сучасному етапі» [21], Н. Капустіна «Деякі аспекти роботи з музейною аудиторією (з досвіду роботи Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького)» [11].
Також розглянуто досвід зі створення інклюзивного простору в найбільш відвідуваних музеях України.
Національний музей Голодомору-геноциду в Києві за версією дослідження проєкту «Inclusive Travels» [17] є найдоступнішим в Україні. «У Музеї Голодомору затверджено Порядок супроводу (надання допомоги) осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, які бажають відвідати наш заклад» [8]. Музей пропонує своїм відвідувачам з порушеннями зору аудіоекскурсії з використанням тактильних копій експонатів, відеоекскурсії з супроводом мовою жестів, адаптований сайт під потреби людей з обмеженими можливостями, а також безліч публікацій з рекомендаціями щодо роботи з людьми з інвалідністю. 
Особливу увагу приділено роботі з людьми, що мають порушення зору, оскільки, як відомо найчастіше музейні експозиції розраховані на зорове сприйняття. 
У Національному музеї мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків також реалізовують та впроваджують інклюзивні практики і проєкти. У 2013 році був реалізуваний перший інклюзивний проєкт для людей з інвалідністю. Вони займалися розробкою комплексних планів занять для розвитку та соціалізації дітей і дорослих з ментальними розладами. Співпрацюючи з фахівцями з корекційної педагогіки Дитячого спеціалізованого навчально-виховного комплексу «МРІА» Деснянського району м. Києва та Центру трудової реабілітації «Трамплін» Оболонського району м. Києва було реалізовано програму «Трамплін». В подальшому музей проводив міжмузейні семінари для обміну досвідом та кращими практиками інклюзії, зокрема для людей з інтелектуальними порушеннями. За результатами воркшопу у 2015 році музей започаткував програму «Мій добрий дракон» для сімей дітей з аутизмом та синдромом Дауна.
Рухаючись у тому ж напрямку, вони працюють над проєктами, які присвячені розумовій і сенсорній доступності. В межах проєкту «Тактильні копії шедеврів світового мистецтва та інші засоби доступності для музею Ханенків» були створені і представлені в постійній експозиції дві керамічні копії азійського мистецтва в оригінальній техніці, а також було створено 7 однакових альбомів з рельєфними копіями сімнадцяти творів з музейної колекції, які використовуються під час екскурсій, адаптованих для людей з порушеннями зору. Це лише декілька інклюзивних проєктів, які були створені у Музеї Ханенків – команда музею не зупиняється у своєму прагненні зробити музей якнайбільш доступним та постійно розвивається у цьому напрямку. 
Також тактильні картини використовує у своїй експозицій перший інтерактивний музей в Україні «Третя після опівночі», а точніше тактильні експонати є головною частиною експозиції цього музею, адже всі екскурсії там проводяться у повній темряві. Засновники музею мали на меті продемонструвати людям без вад зору уявлення про світ, у якому живуть незрячі. Екскурсоводи у цьому музеї – люди з порушеннями зору, у команді їх шестеро. Кошти від продажу квитків на інклюзивні тури спрямовуються на оплату праці гідів та проведення заходів для дорослих та дітей з порушеннями зору. Для незрячих відвідувачів усі екскурсії безкоштовні. У «Третя після опівночі» вони можуть ознайомитися з мистецтвом у доступній для сприйняття формі, дізнавшись, наприклад, як виглядала Мона Ліза чи Тадж-Махал. За час свого існування цей інклюзивний простір створив 63 тактильні експонати, серед яких є зразки різних видів мистецтва: живопису, скульптури та архітектури.
Ще одним прикладом для наслідування є діяльність Одеського художнього музею. У ньому започаткований проєкт, який передбачає адаптацію експозиції та освітніх програм музею для людей з інвалідністю. Проєкт умовно поділяється на три складові відповідно заданої мети: «для людей з порушеннями зору», «для людей з порушеннями слуху» та «для музейників». У межах проєкту виготовлено тактильні копії п’яти скульптур, тифлографічні зображення чотирьох фондових художніх робіт, систему навігації музеєм, адаптовану для людей з інвалідністю, аудіогід з тифлокоментарями, а також відеоексплікації мовою жестів для восьми робіт. Співробітники музею пройшли відповідні навчання і готові приймати групи відвідувачів з інвалідністю.
У Національному музеї Тараса Шевченка після реконструкції було впроваджено низку заходів, щоб зробити музей інклюзивнішим та більш дружнім до різних відвідувачів. До входу в музей веде тактильна доріжка, розміщений пандус, відсутні всередині бордюри. У музеї проводяться різного типу інтерактивні екскурсії з використанням тактильних копій, використані принципи мультисенсорності – є можливість ознайомитися з виставками за допомогою різних органів чуття. 
Дослідження та аналіз вітчизняного досвіду впровадження інклюзивних технік, програм та ініціатив зі створення доступного музейного середовища дає можливість оцінити стадію розвитку даної сфери безпосередньо в Україні та виявити перешкоди з якими стикаються ініціатори таких проєктів у своїй діяльності. 
Попри всі наведені вище приклади досить високого розвитку інклюзії в українських музеях варто зазначити, що все ж більшість вітчизняних закладів культури мають низький рівень доступності, або і зовсім не готові прийняти людину з інвалідністю. У попередніх результатах моніторингу рівня інклюзивності музеїв України у межах проєкту «Inclusive Travels in Unkraine» опублікованому на сайті газети «День» наводяться такі дані: «майже половина анкетованих музеїв України недоступна для маломобільних відвідувачів…», [42, с.15], відвідувачі із іншими видами інвалідності також рідко мають можливість оглянути музейну експозицію повноцінно. Це говорить про потребу у розробці норм та рекомендацій із впровадження інклюзивних практик у музеях, а також необхідність прояву ініціативи від музейних працівників у питанні створення безбар’єрного середовища, шляхом впровадження хоча б декількох елементів доступності у своїх установах.

Методи дослідження
Проведено комплексне дослідження специфіки створення інклюзивного музейного простору. На початкових етапах дослідження використовувалися аналітичний та синтетичний методи. Аналіз наукових праць у цій сфері, а також вітчизняного та міжнародного досвіду інших музеїв дозволив виявити певні закономірності та особливості створення інклюзивних просторів. За допомогою кореляційного аналізу досліджено теоретичні засади створення інклюзивного середовища та визначено характеристики музейного середовища як платформи для творчої реалізації концепції проєкту. Крім того, за допомогою синтезу встановлено можливість перенесення принципів інклюзивності в музейне середовище. Термінологічний принцип застосовано для аналізу та уточнення понятійного апарату, зокрема запропонованого тлумачення поняття "інклюзивний музейний простір".
При дослідженні різноманіття контактів музею і суспільства розглянуто питання, пов'язані із взаємодією у площинах «музей ↔ культура», «музей ↔ відвідувач», «музей ↔ інклюзивний простір», «артефакт ↔ виставка ↔ глядач», «особливий глядач ↔ твір», «особливий глядач ↔ твір мистецтва», «музей ↔ проєктна культура», «культура ↔ музей ↔ дизайн» у музеях, що становлять базу дослідження, використано методи спостереження та порівняння, а також ознайомлення з практиками музейної роботи.
Для узагальнення досліджуваних понять, з’ясування термінів, принципів і закономірностей у контексті предмета дослідження використано теоретичний метод дослідження - пояснення. Термінологічний принцип застосовано для аналізу та уточнення понятійного апарату, зокрема запропонованого тлумачення поняття «інклюзивний музейний простір». Крім того, для підвищення доступності інформаційного контенту використано метод інфографіки, який слугує для ілюстрації та наочного викладення результатів інших досліджень.
Для досягнення більш точних результатів дослідження було використано метод моделювання при створенні тактильних прототипів. У процесі створення інформаційної репрезентації предмета індивідуальне вирішення поставленої проблеми набуло форми дизайн-проєкту інклюзивного музейного простору на прикладі Черкаського обласного художнього музею. Модель або візуалізація музейного середовища дозволяє оцінити можливість реалізації теоретичних рекомендацій на практиці, з’єднати інформаційну репрезентацію поточного та майбутнього станів суб’єкта та об’єкта дослідження, з’єднати інформаційну репрезентацію поточного та майбутнього станів суб’єкта та об’єкта дослідження.

Висновки до першого розділу:
Проведено аналіз наукових робіт українських дослідників, серед яких: Андреєва М., Мінакова К., Стрельнікової О, присвячених темі дослідження сутності інклюзії, специфіки взаємодії з людьми з інвалідністю, а також дослідників: Тобелем Ж-М, Яковець І, Прокопенко Є., Чайки М., та ін., які вивчали питання доступного простору безпосередньо в музеях, та впровадження принципів доступності. Досліджено досвід існуючих інклюзивних проєктів в Україні та виявлено, що рівень інклюзивності українських музеїв, попри наявність декількох успішних програм впровадження принципів доступності, залишається низьким, що обумовлює актуальність подальших досліджень. Основні причини виникнення потреби у розвитку інклюзивного культурного простору зумовлені необхідністю забезпечення рівних можливостей доступу до культурно-мистецьких проєктів та заходів, огляду культурної спадщини для всіх відвідувачів, незалежно від їхньої фізичної чи соціальної обмеженості. Низький рівень інклюзивності закладів культури впливає на доступність внутрішнього туризму в Україні загалом, роблячи його недоступним для широкого кола людей. Міжнародний та національний досвід впровадження інклюзивних практик у музейний простір показує, що поняття «безбар’єрність», «включення», «виключення», «доступність», «благополуччя» визначаються соціальними, освітніми та психологічними аспектами. 
Розглянуто діяльність провідних у питанні доступності музеїв України, серед яких: Національний музей Голодомору-геноциду в Києві, Одеський художній музей, Національний музей Тараса Шевченка, Національнй музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків, інтерактивний музей «Третя після опівночі» та виявлено основні напрямки впровадження інклюзивності у музейний простір: архітектурна доступність (встановлення пандусів, забезпечення безбар’єрності у приміщенні), використання аудіогідів, тактильної графіки та інклюзивних копій творів експонатів у експозиції, проведення освітніх заходів для осіб з інвалідністю.

РОЗДІЛ II

ІНКЛЮЗИВНИЙ ПРОСТІР ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
 У МУЗЕЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Роль доступності. Принципи універсального дизайну
Музеї, як осередки культури в громадах, мають бути готові прийняти будь-якого члена суспільства: і маму з немовлям, і людину похилого віку, і людину з інвалідністю. Метою сучасної інституції має стати забезпечення доступності культурного продукту, організації дозвілля га художньо-естетичного виховання, створення умов для комфортного перебування всіх відвідувачів, у тому числі осіб з інвалідністю.
Інвалідність, пов’язана з порушеннями руху, зору, слуху, психофізичного розвитку, зазвичай позбавляє громадян доступу до культурної спадщини людства. Більшість таких людей відокремлені від культурно-мистецького життя, бо не мають змоги відвідувати заклади культури (музеї, театри, кінотеатри тощо) через фізичні перешкоди або неможливість сприймання інформації.
За даними Державної служби статистики, станом на початок 2023 року в Україні мають інвалідність 2,7 мільйона цивільних осіб (Додаток А, Рис. А.1.), що зумовлює необхідність створення доступного середовища.
Відповідно до ст. 9 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю «доступність» визначається як «забезпечення особам з інвалідністю доступу на рівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв’язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об’єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах» [13], а отже має на меті усунення перешкод на шляху інтеграції інвалідів у суспільство та його процеси.
«Існуючі специфічні бар’єри можуть негативно впливати на реалізацію та забезпечення численних прав людини» [10]. Наприклад, неможливість людини відвідувати культурні установи обмежує її право на вільний духовний розвиток за рахунок відсутності у неї доступу до культурних цінностей, здобутків свого народу і всього людства, можливості їх аналізу, засвоєння й участі у подальшому їх розвитку. Такі перешкоди обмежують участь таких людей у культурному житті суспільства, порушуючи її права.
Головним принципом доступності є забезпечення рівних умов для існування та розвитку кожній людині. Для забезпечення доступності середовища, як правило, використовують принципи універсального дизайну, запропоновані американським архітектором Рональдом Л. Мейсом (Додаток А, Рис.А.2.) [34]. Універсальний дизайн – це стратегія, спрямована на те, щоб проєктування і компоненти будь-якого середовища, виробів, комунікації, інформаційних технологій чи послуг були однаково доступні чи зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування [9].
Дизайн повинен задовольняти широкий спектр особистих характеристик, уподобань і фізичних можливостей відвідувачів, створюючи умови для різних варіантів використання інструментів і доступу до послуг.
Продукти та послуги розроблені таким чином, щоб бути простими та інтуїтивно зрозумілими для будь-кого, незалежно від особистого досвіду, освіти, навичок мови, віку чи рівня концентрації в даний момент
Незалежно від передбачуваних здібностей або зовнішніх умов, користувачі можуть отримати необхідну інформацію через дизайн. Способи подачі повинні бути різноманітними: візуальний контраст, словесний, тактильний або змішаний.
Дизайн повинен мінімізувати ймовірність ризиків і негативних наслідків, коли користувачі поводяться несподівано або непередбачувано, роблячи часто використовувані елементи найбільш доступними і стійкими до пошкоджень, тоді як небезпечні елементи повинні бути усунуті або ізольовані, наскільки це можливо.
Проєктування і компоненти будь-якого середовища, комунікації та послуг мають бути однаково доступні й зрозумілі всім, відповідати вимогам спільного користування. Тож кінцева мета універсального дизайну полягає в ефективності та результативності залучення до суспільного життя всіх категорій населення, у тому числі й людей з інвалідністю.
Дотримання принципів універсальності дає можливість не тільки зробити простір доступнішим для людей з інвалідністю, а створити таке середовище, де всі люди будуть однаково зручно і вільно себе почувати, знаходячись у рівних умовах, без потреби виокремлення будь-яких соціальних категорій населення та створення для них спеціальних умов. Доступність та інклюзія зорієнтовані на конкретні потреби груп населення з обмеженими можливостями. Попри такі відмінності ці два поняття тісно взаємопов’язані та включають певні аспекти один одного.
Застосування принципів універсального дизайну ще на етапі проєктування дає можливість скоротити витрати у майбутньому, а також збільшити кількість потенційних користувачів, адже простір, у якому враховані потреби всіх людей, дає можливість відвідувати його чи користуватися ним кожному без виключень. Проте для культурної інституції інклюзія давно не питання потреби — це питання обов’язку. Вільний доступ до інформації та освіти — це право кожної людини, тому кожен музей у майбутньому має стати доступним та інклюзивним [30].

Інклюзивний музейний простір
Поняття музею з часом набуло певних змін. Якщо раніше основними функціями музеїв було колекціонування та збереження, то зараз до цього списку додались: дослідження та діалог з відвідувачами. На такі зміни вплинув технологічний прогрес, а також загальний розвиток суспільства. Нині «сучасний музей» є інклюзивним та за допомогою інтерактивних методів вибудовує зв’язок зі своїми відвідувачами. На думку американського музейного філософа Стівена Вейла «в основі соціальної відповідальності музею лежить те, що він «включений» у суспільство, впливає на суспільство та формує його». 
Поняття доступності у будь-якому місці часто трактують дуже поверхнево, говорячи про кількість пандусів і піднімаючи лише питання можливості вільного пересування. Однак інклюзивність у музеях не обмежується лише фізичною доступністю. Це також стосується доступності інформації та знань для всіх. Використання інтерактивних технологій, аудіогідів та підписів до виставок розширюють можливості отримання інформації для людей з вадами слуху чи зору. Мультимедійні ресурси, що пояснюють експозиції, роблять музейний досвід більш доступним для взаємодії. Бар’єри у культурних установах підстерігають людей з інвалідністю на кожному кроці: від входу до будівлі до інтелектуального навантаження і відсутністю можливості повною мірою сприймати експонати, виступ чи захід, що впливає на загальну інтеграцію людей з інвалідністю у соціум.
За словами Девіда Флемінга, який відстоює необхідність соціалізації музеїв, інклюзивний музей сприяє соціал-демократизації. Інклюзивність сприяє процесу соціальних змін і відродження суспільства, впроваджуючи нові ідеї, та має на меті сприяти індивідуальному визнанню та особистому розвитку [15].
Метою сучасної інституції має стати забезпечення доступності культурного продукту, організації дозвілля та художньо-естетичного виховання, створення умов для комфортного перебування всіх відвідувачів, у тому числі осіб з інвалідністю.
За даними Державної служби статистики: станом на перше січня 2022 року в Україні налічується 2 мільйони 725 тисяч людей з інвалідністю [7], що складає близько 15% від всього населення (Додаток А, Рис А.1.). Бар’єри та обмеження, які нині постають перед людьми з інвалідністю, доводять, що існує потреба в інтегрованому підході для реалізації практичних рішень, які б мінімізували ці бар’єри [20].
Відповідно до соціальної моделі інвалідності до ексклюзії [19] людей з інвалідністю призводять такі бар’єри: фізичні (обмежують пересування у просторі); правові (призводять до недотримання принципу рівності та невід’ємності прав і свобод громадян); соціальні (призводять до ізоляції та обмежують участь у житті суспільства); стигматизація в суспільстві (формує викривлене ставлення до людей з інвалідністю та обмежує формування здорових взаємовідносин) [2].
Інклюзивний музейний простір також враховує різноманіття потреб різних груп відвідувачів. Для дітей з аутизмом або іншими специфічними потребами, деякі музеї впроваджують спеціальні програми та зони, де діти можуть вільно виражати свою творчість та взаємодіяти з експонатами у своєму темпі. Розробка інклюзивних освітніх програм допомагає враховувати різні рівні розуміння та інтересів відвідувачів.
У світі найбільш вивченими є соціальний та педагогічний аспекти понять інклюзії та інклюзивного середовища, а в українських реаліях через ряд змін у законодавстві – педагогічний аспект цих понять [20]. Через це протягом останніх років в Україні значно збільшилась кількість наукових опублікованих робіт, що описують, аналізують і займаються вивченням інклюзивної освіти, як окремого нового явища, а також визначення принципів формування і розвитку інклюзивного освітнього середовища (Сакалюк [23]; Найда, Ткаченко [18], Колупаєва [12], Андреєва [1]). Незважаючи на те, що у вітчизняній науці поняття інклюзії найчастіше застосовується у педагогічній площині, деякі вітчизняні колеги все ж таки звертають увагу на те, що у світовій спільноті це поняття має ширше значення (Берендєєва [3], Малишевська [14], Стрельнікова, Єсіна [24]). 
Андреєва у своїй статті концептуалізує поняття інклюзивного середовища через поняття інклюзивного суспільства як такого, «де кожна людина почуває себе безпечно і комфортно» [1], але варто зазначити, що Андреєва ставить на меті лише актуалізацію необхідності наукової розробки поняття інклюзивного середовища, а не безпосереднє формування даного поняття. 
Інклюзивний простір має бути сформований і у культурних установах. Термінологічно, інклюзивний музейний простір можна позначити як предметно-просторове середовище культурного спрямування, доступне й оснащене під потреби всіх категорій населення незалежно від їх віку, соціального стану чи фізичних можливостей.
Існує багато обмежень, пов’язаних зі збереженням експонатів музею, через що створити всі умови для доступності складно. Велика кількість наявних у музеях обмежень пов’язана з високою страховою цінністю творів та небезпекою, яку становить тактильне вивчення для крихких експонатів. У таких випадках експозиції адаптуються за допомогою інших оновлених методів і принципів побудови експозиції, а також сучасних технічних засобів. 
Серед проблем, які можуть виникнути при створенні доступного простору у музеях є також архітектурні та просторові бар’єри. Наявність сходів, відсутність пандусів чи ліфтів може ускладнювати доступ для людей з обмеженими можливостями. Відсутність великих просторів для маневру може ускладнювати рух для індивідів з візуальними або моторними обмеженнями.
Також серед інших обмежень можна виділити також питання фінансування, яке у державних комунальних установах, таких як Черкаський художній музей, дуже обмежене. Для впровадження багатьох інклюзивних практик потрібне відповідне фінансування, яке можна отримати у більшості випадків лише від сторонніх спонсорів, меценатів, грантів тощо. 

Методи створення тактильної графіки для музейної експозиції
Для створення копій мистецьких творів, адаптованих для відчуття дотику існує широкий спектр методів і технологій, що призводить до різноманітності тактильної графіки, доступної для сліпих і людей із порушеннями зору.
Професіонали, які працюють в організаціях, що обслуговують незрячих людей, регулярно створюють для своїх клієнтів об’ємні дво- і тривимірні зображення із освітньою, розважальною чи науковою метою. Більшість із них виготовлено шляхом термоформування пластикового листа на власноруч виготовленій формі. Форма може бути будь-якою пористою, яка може витримувати температуру процесу термоформування. Багато форм виготовляються шляхом вирізання та наклеювання паперу, картону, ниток, металевої фольги тощо на щільну паперову основу. Щільну акрилову фарбу (наприклад, марки Liquitex) можна розбризкувати через шприц, щоб створити складні візерунки з рельєфних ліній. Фарба сохне близько години.
Інша техніка виготовлення форм полягає в деформуванні м’яких алюмінієвих листів за допомогою різних інструментів. Американська друкарня для сліпих має набір, який включає кілька цих алюмінієвих аркушів і вибір корисних інструментів і матриць для створення зображень на аркушах. У набір входить пуансон і штамп для нанесення шрифту Брайля на прес-форму.
Ще одна техніка має назву вакуумне формування. Згідно з нею форма створюється за допомогою аркуша пластику, який нагрівається та вакуумується на верхній частині шаблону. Відбиток переноситься на пластиковий лист шляхом плавлення та пресування листа у вакуумі. Вакуумне формування також можна застосовувати в поєднанні з методом, який використовує спеціалізовані інструменти для формування рельєфного зображення на алюмінієвій діаграмній фользі або папері.
Так званий метод колажу використовує принцип поєднання різних за текстурою матеріалів, що відтворюють об’єкти на картині, а поруч з ними прикріплються брайлівські написи. Потім готовий продукт можна використовувати як приклад для копіювання за допомогою методу вакуумного формування, який часто використовують для виготовлення таких предметів, як карти.
В даний час практично кожна тактильна картина змінної висоти або форма, з якої вона виготовлена, створена руками людини. Високотехнологічні методи виробництва є предметом досліджень, але наразі вони не використовуються для широкомасштабного виробництва. У США ведуться принаймні три дослідницькі проєкти (коледж Баруха, Університет Меріленда, Syracuse University) з використанням фрезерних верстатів з комп’ютерним керуванням для виготовлення форм і один з використанням нового стереолітографічного інструменту для виготовлення форм. Ці дослідницькі проєкти є перспективними для спрощення процесу та зменшення людської праці, необхідної для створення тактильних зображень зі змінною висотою, але вартість машинного обладнання є достатньо високою, тому вони навряд чи зможуть замінити дрібну ручну роботу.
Тактильні копії картин, адаптовані для незрячих людей з однорівневою висотою також нерідко виконуються вручну людьми. При цьому використовуються матеріали різні за тектурою, формою та щільністю. Важливо у даному випадку прагнути до «тактильної чіткості» та логічності розміщення всіх елементів роботи. Дослідження, проведене Л. Пенні Розенблюм і Тіною С. Герцберг за схваленням Інституційної оглядової ради Університету Арізони, було детально описано в журналі Journal of Visual Impairment & Blindness ( JVIB) за травень-червень 2015 року. У дослідженні взяли участь 12 учнів 6–12 класів, яких попросили відповісти на запитання щодо конкретної тактильної графіки та поділитися своїми враженнями та ідеями з її поліпшення. Учні оцінили графіку з тактильною чіткістю як хорошу та пояснили цю чіткість як: «різні текстури для різних частин роботи; змінна товщина лінії, чіткий шрифт Брайля, логічний ключ і відсутність безладу».
Для отримання тактильних зображень у великих обсягаг використовуються різні методи машинного виробництва. Метод термоформування, описаний вище, є одним із таких методів. Великі друкарні, що виготовляють пресу для сліпих використовують таку технологію. Брайлівський папір стискається між важкими металевими пластинами для тиснення. Пластини для тиснення виготовляються машиною, яка керується людиною, і для досягнення належної якості потрібен кваліфікований оператор.
Одна з новітніх інноваційних технологій використовує ультрафіолетове світло для миттєвого затвердіння чорнила, створюючи рельєфні лінії, текстури та шрифт Брайля безпосередньо на папері чи інших поверхнях. Той самий пристрій може друкувати візуальні зображення високої роздільної здатності, вирівняні поверх тактильної графіки та шрифту Брайля. Застосування цієї технології включає економічні зображення в книгах і навчальних матеріалах шрифтом Брайля, вивіски для громадських місць, таких як музеї, і описові етикетки.
Нещодавно заснована RA компанія Tactile Vision Inc, Оквіль, Онтаріо, КАНАДА, розробила новий метод недорогого масового друку тактильної графіки високої роздільної здатності з використанням нанесеного полімеру. Ця компанія може зробити чудові тактильні копії з чорно-білих малюнків, які мають лінії та точки шириною близько 0,05 дюйма. Це дуже перспективна технологія, яка може стати стандартним масовим процесом майбутнього. 
Комп’ютери швидко стають незамінними інструментами для незрячих людей. Програми зчитування з екрана в поєднанні з оновлюваними комп’ютерними дисплеями Брайля або синтезаторами голосу забезпечують якісний доступ до електронних ресурсів. Комп’ютери також є чудовими інструментами для створення високоякісних недорогих двовимірних тактильних зображень. Багато зображень, які потрібні людям з порушеннями зору, все частіше доступні у вигляді комп’ютерних файлів. Програмне забезпечення для створення та редагування графічних файлів є відносно недорогим і зручним для користувача. Комп’ютери також можуть значно допомогти в передачі інформації незрячим користувачам про двовимірні зображення.

Висновки до другого розділу:
Місцеві музеї відіграють важливу роль у інтеграції людей з інвалідністю у культурне життя міста. У дослідженні сформульовано поняття «інклюзивний музейний простір», який визначається як культурно орієнтоване основне просторове середовище, придатне для задоволення потреб різноманітних відвідувачів. Такий підхід дає змогу створити відкритий і добре обладнаний музей під потреби всіх категорій населення без виключень, тим самим сприяючи більшій інклюзивності та взаєморозумінню в музейному секторі.
Окреслено поняття «доступність» та «універсальність», їх зв’язок та роль у створенні інклюзивного музейного простору. Важливість використання принципів універсального дизайну у формуванні інклюзивного середовища.
Інклюзивне середовище може бути створене лише з урахуванням усіх аспектів впливу формування такого простору: сучасних реалій, викликів та соціальних змін. Також варто враховувати, які можуть виникнути на шляху адаптації музейного простору для осіб з інвалідністю. Серед можливих бар’єрів можна виділити: архітектурні, просторові, фінансові, а також обмеження через дотримання умов зберігання художних робіт.
Досліджені та класифіковані методи і технології виготовлення тактильної графіки: ручного та машинного типу виготовлення, змінної та сталої висоти, адаптація дво- та тривимірних зображень. Визначена та аргументована роль розвитку комп’ютерних технологій у створенні тактильного досвіду у відвідувачів.


РОЗДІЛ III

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗІ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО ПРОСТОРУ. ПРОЄКТНА ПРОПОЗИЦІЯ ІНКЛЮЗИВНОГО МУЗЕЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

3.1. Рекомендації щодо створення інклюзивного музейного простору
Інклюзивний музейний простір – це не тільки візуальна складова. Для створення доступного середовища неабияка увага має приділятися налагодженню робочих процесів таким чином, щоб всі події та заходи були доступні і для людей з інвалідністю. Музеї можуть відігравати важливу роль у подоланні соціальної ізоляції громадян, якщо забезпечать дотримання певних принципів, а саме:
 відвідувачі з інвалідністю мають право брати участь у всіх видах діяльності музею.
 музеї повинні бути відкритими до діалогу з відвідувачами з інвалідністю, дізнаватися про їхні потреби та прагнення.
 музеям потрібно орієнтуватися на соціальну модель розуміння інвалідності, тобто виходити з того, що причиною ізольованості людини є не особливості її здоров’я, а соціальні бар’єри навколо неї – фізичні, організаційні та ті, що пов’язані з упередженим ставленням до неї.
 музеям необхідно визначити, які саме бар’єри заважають відвідувачам з інвалідністю долучитися до культурного життя, наприклад: сенсорні, інтелектуальні, емоційні, поведінкові, фінансові, соціальні, освітні або культурні.
Роботу з відвідувачами з інвалідністю не можна обмежувати тільки адаптацією музейного простору та експозицій. Важливим є залучення відвідувачів до культурного життя міста та інклюзивний музей може стати прямим провідником до цього. 
Для цього рекомендується також адаптувати освітні програми під потреби людей з обмеженими можливостями сприйняття. Це можуть бути заняття прямо орієнтовані на відвідувачів з інвалідністю, які будуть формувати їх уявлення про мистецькі твори, загальні течії у мистецтві та розвивати можливості пізнання. Заняття можуть бути з використанням інтерактивних методів проведення екскурсій, ігрових уроків, тактильних моделей, тощо.
Основою інклюзивної практики в музеях мають бути універсальні принципи проєктування. У статті «Принципи універсального дизайну у музейному просторі» [32] наведені приклади практичного втілення кожного принципу універсальності у музейний простір та обґрунтована мета цих введень (Додаток А, Рис.А.3). Експозиції виставок та освітні програми потрібно розробляти таким чином, щоб доступ до них мала кожна людина.
Важливим параметром адаптації простору для людей з порушенням зору має рівень освітленості приміщення та експозицій. Рівень освітленості полотна, написаного олійними фарбами не повинен перевищувати 150 лк, а ось предмети з дерева, каменю або металу цілком можна залити світлом близько 500 лк без шкоди для них.
Для самостійного пересування виставковими залами музею можуть бути використані: система внутрішньої навігації, мнемосхеми, а також етикетаж.
Система внутрішньої навігації має містити значки, піктограми, де це можливо, передбачати виділення основних маршрутів яскравими, контрастними до оточення кольорами для людей зі зниженим зором, а для незрячих – використання шрифта Брайля на носіях інформації і використання тактильних елементів навігації приміщенням.
Мнемосхеми – тактильні карти, розміщені біля всіх входів до будівлі та на кожному поверсі. Мнемосхеми потрібно розташовувати справа від входу на відстані не більш ніж три-п’ять метрів від дверей. Мнемосхеми санвузлів встановлюються біля входу в приміщення з боку відкриття дверей на висоті 1,2– 1,6 метрів.
Етикетаж виготовлений шрифтом Брайля – це розпізнавальний текстовий знак, що містить інформацію з назвою твору, роком його створення та інформацією про автора. Додатково можна доповнювати етикетки окремим аудіосупроводом, тифлокоментарем. На етикетках рекомендується використовувати шрифти-гротески, розміром не менше 20 пт прямого напівжирного накреслення.
Адаптація експозицій для людей з інвалідністю відбувається також з допомогою спеціального обладнання. Для зручності людей з порушеннями зору в музеях можна встановлювати: аудіогід у вигляді плеєра для забезпечення доступності послуг, які надає музей (екскурсії, освітні заходи) та для індивідуального ознайомлення з експозиціями музею (Додаток Б, Рис Б.1-Б.2); електронні лупи (портативні ручні відеозбільшувачі) для відвідувачів зі зниженим зором (Додаток Б, Рис. Б.3); тактильні копії експонатів (Додаток Б, Рис. Б.4); систему навігації з використанням піктограм (Додаток Б, Рис. Б.5); тактильні смуги жовтого кольору на підлозі, що позначають першу та останню сходинку, або сигналізують про перешкоди на шляху (Додаток Б, Рис. Б.6-Б.7). 
Для людей з іншими видами інвалідності адаптувати музейний простір можна впровадивши:
для слабочуючих відвідувачів: допоміжні пристрої для прослуховування, аудіоіндукційні петлі, візуальний спосіб відтворення інформації;
для відвідувачів з обмеженими можливостями пересування: пандуси, великий проходи, відстані між об’єктами для можливості вільного пересування на візку;
для відвідувачів з когнітивними порушеннями: універсальні піктограми, спрощені варіанти екскурсій, які не перевантажують роботу головного мозку;
відвідувачі аутистичного спектру: тихі місця у швидкому доступі Означені вище фактори формування інклюзивного музейного простору для людей з повною/частковою втратою зору представлені у додатку А (рис.А.4). Як наслідок, запропонована розширена і доповнена структура культурного простору музею на мікрорівні [33, с.79] з урахуванням інклюзивної складової (Додаток А, рис.А.5).

3.2. Проєктна пропозиція інклюзивного музейного простору
Для візуалізації дизайн-проєкту інклюзивного музейного середовища було використано приміщення Черкаського обласного художнього музею (Додаток В, Рис.В.1-В2) з метою демонстрації можливого вигляду музейного простору із застосуванням принципів доступності та універсальності.
Дизайн-проєкт включає: розробку системи внутрішньої навігації музею, дизайн-розробку тактильної копії твору сучасного мистецтва для людей з порушеннями зору та візуалізацію її застосування у музейному просторі.
Дефекти зору обмежують фактори емоційно-образного впливу. У дизайні музейного простору, адаптованого для незрячих відвідувачів та людей зі слабким зором художні засоби націлені на створення емоційно-образного враження, який допомагає цій аудиторії отримати відчуття і розуміння представлених експонатів. Оскільки люди з порушеннями зору не можуть отримати інформацію за допомогою зору, створений дизайн музейного простору зосереджується в основному на інших сенсорних враженнях, таких як дотик та слух. «Комунікації для людей із порушеннями зору називають альтернативними, можуть поєднувати у собі візуальні й тактильні методи передачі інформації» [6]. 
Візуалізація музейного простору із принципами інклюзивності демонструє також інтеграцію у середовище музею елементів доступності: використання аудіогідів, виділення місць з важливою інформацією жовтим кольором, а також позначення ним перешкод у вигляді сходів.
3.2.1. Система навігації. Впровадження інклюзивної системи навігації дозволить людям з інвалідністю легше орієнтуватись у просторі та створить умови для більш комфортного відвідування музею. Для дизайну музейної системи навігації використані три кольори: сірий, жовтий і чорний. Акцентується увага саме на жовтому кольорі – «жовтими роблять інформаційні таблички для людей із порушеннями зору, бо цей колір достатньо яскравий і привертає до себе увагу» [29]. З цієї причини інформація, на яку варто звернути увагу глядача, виділена жовтим кольором. Сірий колір у роботі виступає нейтральним, фоновим кольором для того, щоб не порушувати кольорову гармонію музейного простору. «Роль візуальної комунікації полягає в тому, що це, по суті, набір елементів навколишнього середовища з яскраво вираженими кольорами та характерними формами. Незалежно від того, чи це реклама, значки, логотипи, комбінації шрифтів чи системи колірної гами, візуальна комунікація може ідеально взаємодіяти разом з архітектурою, або не бути прямо зв’язаним з нею забезпечуючи комфорт у просторі» [6]. 
Дизайн системи внутрішньої навігації включає: розробку табличок-вказівників, зручної та інтуїтивно зрозумілої картографії для візуалізації простору та шляхів переміщення (схеми, плани приміщення), мітки, кнопки що сприяють полегшенню орієнтування користувача у просторі.
Розроблюючи таблички навігації та вказівники, окрім тексту, на них розміщені значки – піктограми, які прямо асоціюються з місцем, на яке вказує табличка. Піктограми мають чіткі, контрастні до фону контури, та є об’ємними. Завдяки простоті форми легко зчитуються тактильно.

Рис. 3.1. Розроблені таблички внутрішньої навігації
«Візуальні підказки допомагають зрозуміти, утримати та запам’ятати інформацію – це зображення, предмети, жестова мова або малюнки-піктограми [31]». Також «це дуже зручно не тільки для людей з інвалідністю чи розладами, а і для дітей (адже діти легко сприймають просту візуальну інформацію), іноземців, які мало володіють українською, власне для всіх відвідувачів» [26].
Також для незрячих відвідувачів текст на інформаційних табличках продубльовано шрифтом Брайля, який допомагає зчитувати інформацію за допомогою тактильного сприйняття.

Рис. 3.2. Візуалізація таблички-вказівника з використанням шрифту Брайля

Рис. 3.3. Схема навігації по поверхах музею, згідно з експозицією
3.2.2. Тактильні копії. Важливою складовою інклюзивного музейного простору є створення тактильних копій експонатів. Розроблені тактильні копії експонатів музею, з використанням різних текстур і фактур, дозволять незрячим чи слабкозорим відвідувачам відчувати і розрізняти різні поверхні, що створює емоційний зв’язок з експонатами, а також у комплексі з аудіальним описом експонату надає можливість розрізняти кольори. Тактильні моделі розміщено на спеціальних конструкціях, які дають змогу відвідувачам будь-якого зросту, віку та фізичного стану тактильно обстежувати твори мистецтва.
 
Рис. 3.4. Ергономічна схема конструкції
Для створення макетної пропозиції музейного твору, адаптованого для незрячих відвідувачів зору було обрано роботу Олександра Бондаренка «Untitled 64», 2021 року створення. Ця робота входить до колекції сучасного мистецтва, що нині зберігається у фондах Черкаського обласного художнього музею. 
Олександр Бондаренко (1949 р.н.) український художник родом із Маріуполя, є членом Національної спілки художників України та одним із засновників об’єднання художників-авангардистів «Маріуполь-87». Його роботи зберігаються у музеях і приватних колекціях України, США, Ізраїля, Болгарії, Італії, Німеччини тощо. У творчості Олександра Бондаренка домінують геометричні композиції і колір, що характерно для однієї з форм абстракціонізму – супрематизму. За допомогою простих геометричних форм автор передає свої ідеї і створює зв’язок між художнім світом і глядачем. 
«Untitled 64» — абстрактна картина, у сприйнятті якої важливі композиція і авторське кольорове рішення, складається вона із різних геометричних форм. Для того, щоб передати ці ключові моменти для людини з порушеннями зору необхідно матеріально окреслити контури всіх об’єктів на картині, для того, щоб можна було чітко розуміти кордони форми, а також створити різні об’ємні фактури для кожного кольору. 
Розмір оригінальної роботи 120х180см, що є завеликим для якісного тактильного обстеження роботи, адже «загальновідомо, що око може охопити набагато більше інформації з першого погляду, ніж можна сприйняти дотиком», — пояснюється в рекомендаціях BANA Оптимальний розмір робіт може коливатися в межах 45х60–70х100 см — як стверджують автори проєкту «Відчуй Барви» у своїх рекомендаціях для створення тактильних копій. Тому було вирішено для відтворення роботи О. Бондаренка зменшити її розмір втричі, з метою зробити макет зручним для тактильного сприйняття як дитиною, так і дорослою людиною. Розмір тактильної копії обраної музейної роботи становить 40х60 см.
За основу для макету була використана плита із мінерального волокна білого кольору розміром 54х60х1,2см. Цей матеріал був обраний зважаючи на такі важливі якості, як оптимальна вага та водостійкість (вага на 1 кв.м: 2,54 кг/кв.м., відсоток вологостійкості 90%). Вага плити є достатньою для стабільної фіксації макету під час його тактильного обстеження руками, а також дозволить легко переміщувати готовий макет без значних зусиль та сторонньої допомоги. 
Для того, щоб перенести зображення на основу макету був створений лінійний рисунок роботи О. Бондаренка (Рис. 3.5.) у програмі Adobe Illustrator, використовуючи фотографію оригінальної роботи розміром 40х60см. На роздрукований лінійний рисунок була нанесена сітка з розміром блоку 5х5 см. Така ж сітка була нанесена і на плиту (Рис. 3.6.) – основу макету у масштабі 1:1.

Рис. 3.5. Лінійний рисунок роботи О. Бондаренка «Untitled 64»

Рис. 3.6. Сітка 5х5см, нанесена на основу макету.
Такий спосіб копіювання зображення є досить точним та використовується художниками для створення копій навіть зі зміною масштабу та збереженням пропорцій. Метод «сітки» дозволяє отримати зображення, розділене на кілька частин, які легше перенести на іншу поверхню. Чим складніше оригінальне зображення і чим більше на ньому дрібних деталей та об’єктів – тим більше блоків потрібно для точного відтворення роботи. Так, як обраний художній твір містить досить легкий геометричний рисунок, переважно з прямими лініями та великими формами, сітка була обрана саме з блоками 5х5 см.
По точкам, що утворились від перетину ліній рисунку і ліній сітки вже спрощений варіант художнього твору було перенесено на основу макету. 

Рис. 3.7. Лінійне зображення роботи О. Бондаренка перенесене на основу макету за допомогою сітки
Наступним етапом роботи була розробка фактур, що позначатимуть кольори на роботі. За допомогою самих лише дотикових вражень від кольорів неможливо повною мірою розкрити значення колористики творів образотворчого мистецтва. Проте розвиток дотикового сприймання кольорів сприяєтиме загальному сенсорному розвитку незрячих дітей і дорослих та розширить їх межі пізнавальної діяльності, а також дозволить чітко відрізняти кольори один від одного. Особливо це важливо для осіб, що народилися зі сліпотою.
Для створення об’ємних фактур, що позначатимуть кольори на макеті були створені прототипи розміром 4х4 см. з різними фактурними поверхнями (Рис.3.8.), враховуючи рекомендації щодо дотикових властивостей кольорів у дослідженні Новомейського А.С. (Додаток В. Рис. В.3.). Для їх виготовлення використана дрібнозерниста текстурна паста, акриловий ґрунт та гофрокартон, як основа. 

Рис. 3.8. Прототипи фактурних моделей для різних кольорів
Дрібнозерниста текстурна паста дозволяє створювати гладкі рельєфи та має високий рівень агезії з поверхнею. За рахунок густої кремової консистенції паста ідеально моделюється та підходить для різних типів твердих поверхонь: дерево, картон, склокераміка, пластик та для загрунтованого полотна, металу, каміння. Ще однією перевагою цього матеріалу є те, що паста не тріскається після висихання, а також створює водонепроникний рельєф.
Робота О. Бондаренка відзначається великим різноманіття відтінків одного кольору та присутністю дрібних елементів, що потребує спрощення обраного художнього твору. Кількість кольорів була зменшена до 5: жовтий, рожевий, червоний, темно-червоний (так як він суттєво відрізняється від червоного по тону) та чорний. Всі подібні один до одного кольори, або ж велика кількість відтінків одного кольору була спрощена. Цей крок дозволив прибрати не суттєві для загального сприйняття деталі, що спростить тактильне сприйняття макету.
Після проведеного аналізу прототипів, були визначені фактури для позначення кольорів на роботі Олександра Бондаренка «Untitled 64». 

Рис. 3.9. Тактильний ключ з відповідністю фактур кольорам оригінальної музейної роботи
Для того, щоб форма об’єктів на картині легше зчитувалась дотиком необхідно було зробити контрастний об’ємний контур. Це обумовлене тим, що оком можна охопити набагато більше інформації, ніж можна сприйняти тактильно, тому, щоб не заплутатись у досить великих поверхнях нестандартних форм, заповнених фактурою потрібно використовувати контур. На макеті контур виконаний текстурною пастою та виділений чорним кольором, найтовстішою лінією, яку не можна буде сплутати з лінійними елементами фактур.

Рис. 3.10. Рельєфний контур зображення на макеті


Рис. 3.11. Проміжний етап створення макету
Після відтворення контуру зображення у об’ємі поступово всі ділянки було заповнено фактурами, що відповіють кольорам на картині. А також було нанесено надписи шрифтом Брайля, для позначення назв кольорів у місці, де розміщений ключ. Також шрифтом Брайля відтворена інформація про картину: назва, рік створення, техніка виконання, ім’я та прізвище автора. 

Рис. 3.12. Відтворення тексту шрифтом Брайля на макеті
Шрифт Брайля представляє собою комбінації вигинів та виступів, які формують літери та символи. Один брайлівський знак складається з шести точок, розташованих у 2х3 матриці. Кожний знак представляє конкретну літеру, цифру або символ. Цей стандарт шрифту забезпечує доступ до письма для незрячих, відкриваючи світ читання та написання для відвідувачів. Використання шрифту Брайля стало широкою практикою для підтримки самостійності незрячих людей та створення рівних можливостей сприйняття інформації. Цей стандарт визнається як ефективний засіб інклюзії, тому його використання при створенні копії художнього твору, адаптованого під потреби незрячих є обов’язковим. 
Нанесення тактильного шрифту на макет відбувалося згідно з міжнародними стандартами. Висота випуклості однієї точки – 0,5 мм, діаметр – 1,2 мм. Відстань від центру однієї точки до центру іншої (в межах одного символа) складає 2,5 мм. Відстань між двома символами – 6 мм. Відстань від верхньої точки символа одного рядка до верхньої точки символа наступного рядка – 10 мм.

Рис. 3.13. Макет на етапі завершення створення рельєфу
Завершивши етап нанесення рельєфів на макет його було покрито ґрунтом для вирівнювання кольору та закріплення поверхні. 
Так як макет створений не тільки для незрячих відвідувачів, а і для осіб зі слабким зором, кольори оригінального художнього твору за допомогою акрилових фарб були відтворені на макеті для зручності виявлення співвідношень фактури з кольором. Для незрячих людей під тактильною копією картини розташований ключ, який дає змогу дізнатися про відповідність фактур кольорам на макеті, біля кожної фактури, що відтворена на копії картини шрифтом Брайля вказана назва кольору. 


Рис. 3.14. Готова тактильна копія роботи О. Бондаренка «Untitled 64»
Створений макет тактильної копії (Рис. 3.14.) є пропозицією автора альтернативного машинному методу виготовлення таких інклюзивних копій творів мистецтва вручну зі збереженням високої точності відтворення зображення. 
Тактильну копію рекомендується використовувати у поєднанні з аудіо супроводом або тифлокоментарями для створення у незрячого відвідувача більш повної картини експоната. Під час інтерактивних або адаптованих для незрячих людей екскурсій використання тактильних копій стимулюватиме пізнавальні можливості відвідувачів з інвалідністю. Для осіб із порушеннями зору тактильна копія відкриє можливість поглибленого сприйняття та вивчення художнього твору, відчуваючи його структуру та форму, дозволить створити більш повноцінний образ в уяві та глибокий зв’язок із предметами. Такий досвід збагачуватиме їхні знання, сприятиме розумінню культурної спадщини та дозволить вивчати сучасне мистецтво. Це важливо не лише для індивідуального розвитку, а й для виховання поваги до культурних цінностей та історії в молодших поколіннях.
Впровадження практики створення тактильних копій для музейної експозиції забезпечує не лише рівний доступ до культурної спадщини для всіх, а й відкриває нові можливості для розвитку та взаємодії в музейному просторі. Тактильна копія буде корисною і для відвідувачів без порушень зору. Дотикове обстеження різних за фактурою поверхонь розвиватиме у такого відвідувача рівень чутливості та моторики завдяки мультисенсорному підходу ознайомлення з експонатом. 
Встановлення таких тактильних копій у музеях відіграє важливу роль у створенні інклюзивного середовища та розширенні доступу до культурної спадщини, сприятиме модернізації та актуалізації музейних експозицій. Ця практика не лише надає можливість незрячим і людям із порушеннями зору насолоджуватися мистецтвом та історією, а й сприятиме покращенню загального музейного досвіду. 

Висновки до третього розділу:
Сформульовано рекомендації щодо створення інклюзивного музейного простору з урахуванням не лише візуальної складової, а й комплексного підходу. Серед них основними рекомендаціями є те, що музеї повинні забезпечити доступність для всіх без винятку подій та заходів. Основою інклюзивних практик у музеях мають стати принципи універсального дизайну. Для створення безбар’єрного середовища в музеях можна використовувати спеціальне обладнання. У цих рекомендаціях розглядаються різні типи відвідувачів, можливі бар’єри та шляхи їх подолання.
Запропоновано оригінальну дизайн-розробку інклюзивного музейного простору для Черкаського обласного художнього музею. Дизайн-проєкт включає розробку системи внутрішньої навігації, візуалізацію принципів універсального дизайну в приміщенні музею та створення тактильної копії художнього твору із фондової колекції музею, що дозволить людям з сенсорними обмеженнями «відчути» кольори та ознайомитися з естетикою сучасного мистецтва. У дизайні системи навігації використано єдиний акцентний колір – жовтий, який передусім виконує попереджувальну функцію та естетично інтегрується в музейне середовище. Всю інформацію на табличках навігації продубльовано шрифтом Брайля для доступності незрячих.
Описано поетапну технологію виготовлення тактильної копії твору сучасного мистецтва «Untitled 64» Олександра Бондаренка. Для адаптації кольорів обраної роботи створені п’ять різних рельєфних фактур. Щоб полегшити дотикове сприйняття форм головних об’єктів зображення у макет доданий контрастний об’ємний контур.
Окреслені авторські рекомендації та переваги встановлення тактильних копій у музейному просторі, що відкриває нові можливості для розвитку інклюзивності у музеї та адаптації простору для осіб з інвалідністю, в особливості для незрячих відвідувачів.



ВИСНОВКИ

1. Проаналізовано матеріали, присвячені вивченню питань інклюзивного простору, специфіки взаємодії з людьми з інвалідністю та впровадження принципів доступності у музейний простір, а також досвід вже реалізованих інклюзивних проєктів. Розглянуті причини виникнення потреби у розвитку інклюзивного культурного простору та виявлено, що рівень інклюзивності українських закладів культури залишається здебільшого дуже низьким, що значною мірою визначає і низький рівень безбар’єрності внутрішнього туризму в Україні в цілому що обумовлює актуальність даної роботи.
2. Проаналізовано міжнародний та вітчизняний досвід адаптації музейних просторів для відвідувачів з інвалідністю. Показано, що підходи до понять «виключення», «інклюзія» та «благополуччя» визначаються через призму соціальних, педагогічних та психологічних аспектів. З’ясовано, що концепція інклюзивного середовища має бути інтегрованою, щоб відповідати сучасним реаліям, викликам та актуальним соціальним змінам. Запропоновано поняття «інклюзивний музейний простір», що являє собою предметно-просторове середовище культурного спрямування, доступне та обладнане для задоволення потреб усіх категорій осіб, незалежно від їхнього віку, соціального статусу чи фізичних можливостей.
3. Визначено роль музеїв у розвитку інклюзивності. З’ясовано, що поняття «сучасний музей» включає інклюзивність як обов'язок, а не як доповнення. Існуючі обмеження для людей з інвалідністю в культурній сфері порушують їхні права та позбавляють можливостей для розвитку. Проаналізовано важливість застосування принципів універсального дизайну у створенні інклюзивного музейного середовища та визначено необхідність подальшого розвитку доступності в інтеграції людей з інвалідністю в культурне життя суспільства. Визначено чинники формування інклюзивного музейного простору для людей з порушеннями зору: соціальна адаптація громадян; принципи універсального дизайну; адаптація експозиції за допомогою спеціального обладнання; спеціальне освітлення.
4. Сформульовано рекомендації щодо створення інклюзивного музейного простору з урахуванням не лише візуальної складової, а й комплексного підходу. Серед них основними рекомендаціями є те, що музеї повинні забезпечити доступність для всіх без винятку подій та заходів. Основою інклюзивних практик у музеях мають стати принципи універсального дизайну. Для створення безбар’єрного середовища в музеях можна використовувати спеціальне обладнання. У цих рекомендаціях розглядаються різні типи відвідувачів, можливі бар’єри та шляхи їх подолання.
5. Запропоновано оригінальну дизайн-розробку інклюзивного музейного простору для Черкаського обласного художнього музею. Дизайн-проєкт включає розробку системи навігації та візуалізацію принципів універсального дизайну в приміщенні музею. У дизайні системи навігації використано єдиний акцентний колір – жовтий, який передусім виконує попереджувальну функцію та естетично інтегрується в музейне середовище. Також створена тактильна копія художнього твору із фондової колекції музею, що дозволить людям з сенсорними обмеженнями «відчути» кольори та ознайомитися з естетикою сучасного мистецтва. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Андреєва М.О. Концептуалізація поняття «інклюзивне середовище» у контексті розбудови суспільства рівних можливостей в Україні / М. О. Андреєва // Імідж сучасного педагога : електрон. наук. фах. журн. / Полтав. обл. ін-т післядипл. пед. освіти ім. М. В. Остроградського; Ін-т пед. освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, № 6 (175) (2017): Орієнтири розвитку педагогічної свідомості. – С. 47–50
Байда Л. Інвалідність і суспільство : навч. посібник / Л. Байда, О. Красюкова-Енс, С. Буров та ін. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2011. С. 187
Берендєєва А. І. Сфера застосування дефініції «інклюзія» / А. І. Берендєєва // Південноукраїнський правничий часопис Одес. держ. ун-ту внутрішніх справ : наук. журн., 2017. – № 4. – С. 19–21 
Вплив читабельності шрифту Брайля на ефективність тактильного сприйняття інформації незрячими людьми / [Гавенко С. Ф., Лабецька М. Т., Гавенко М. М., Юревич В. Р.] // Український медичний часопис. — Львів : ЛНМУ. — 2013. — № 3. — С. 69–74
Втрати серед цивільних осіб в Україні з 24 лютого 2022 року до 15 лютого 2023 року. ООН Україна. URL: https://ukraine.un.org/uk/219519-втрати-серед-цивільних-осіб-в-україні-з-24-лютого-2022-року-до-15-лютого-2023-року (дата звернення: 15.06.2023)
Гнатюк Л. Р. Вимоги до візуальних комунікацій у дизайні освітнього середовища / Л. Р. Гнатюк, А. С. Кочка // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – 2018. – Вип. 50. – С. 33–40
Державна служба статистики України // Соціальний захист населення України : статистич. збірн. / відповід. за вип. Сеник І. В. – К., 2022/
Доступність. Національний музей Голодомору-геноциду. URL: https://holodomormuseum.org.ua/accessibilities/ (дата звернення: 02.08.2023)
Доступність та універсальний дизайн: навчально-методичний посібник. Азін В. О., Грибальський Я. В., Байда Л. Ю., Красюкова-Еннс О. В. – К. 2013. – С. 12
Інвалідність та суспільство : [навчальний-методичний посібник]; (Серія навчальних матеріалів українсько-канадського проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні») / [Л. Байда, О. КрасюковаЕнс, С. Буров та ін.]; заг. ред. : Л. Байда, О. Красюкова-Енс. – К., 2011. – 188 с.
Капустіна Н.І. Деякі аспекти роботи з музейною аудиторією (з досвіду роботи Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). // Сучасний музей: між скарбницею та підприємством. Матеріали Міжнародної конференції 8 жовтня 2006 р., м. Чернівці. – Львів, 2008. – С. 99-102
Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : монографія / А. А. Колупаєва. – К. : «Самміт-Книга», 2009. – 272 с. 
Конвенція про права інвалідів. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 61/106, прийнята на шістдесят першій сесії ГА ООН 2006 р. (Конвенцію ратифіковано законом України № 1767-VI від 16.12.2009)
Малишевська І. А. Гуманістична парадигма інклюзивної освіти / І. А. Малишевська // Вісник Черкас. ун-ту. Серія: Педагогічні науки, 2016. – № 3. – С. 118–123
Mason, R., Conflict and Complement: An Exploration of the Discourses Informing the Concept of the Socially Inclusive Museum in Contemporary Britain, International Journal of Heritage Studies Vol. 10, No. 1, Mart 2004, s:49 – 73
Мінакова К.В. Музейна виставка для інвалідів по зору: досвід, проблеми, перспективи / К.В. Мінакова // Теорія и практика виховання сучасної молоді: цінності, зміст, технології.  Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 26-29 вересня 2012 р. [ редкол. Ключнева И.Н. (научн. ред.) и др. ]. – Луганськ-Краснодон, 2012. — 188 с. 
Названо найбільш інклюзивні музеї України. Zruchno.Travel – національний туристичний портал. URL: https://zruchno.travel/News/ New/6021?lang=ua (дата звернення: 15.06.2023)
Найда Ю. М. Стандарти громадсько-активної школи: соціальна інклюзія : навчально-метод. посібник / Ю. М. Найда, Л. М. Ткаченко; за заг. ред. Л. І. Даниленко. – К. : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. – 68 с. 
Оксамитна C. Социальная эксклюзия в Украине на начальной стадии реставрации капитализма / C. Оксамитна, В. Хмелько // Социология: теории, методы, маркетинг. – 2004. – № 3. – С. 66–77
Палатна Д. Інклюзивне середовище: формування інтегрованого поняття. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціальна робота. Київ, 2019. № 1(5). С. 20–23
Прокопенко Є.В. Музей та засоби масової інформації на сучасному етапі // Музей на межі тисячоліть. – Дніпропетровськ, 1999. – 369 с. 
П’ять найдоступніших музеїв України розташовані у Києві – INVAK.INFO – інформаційне агентство – портал людей з інвалідністю  URL: https://invak.info/bezbarernost/pyat-najdostupnishikh-muzeyiv-ukrayini-roztashovani-u-kiyevi.html (дата звернення: 15.06.2023)
Сакалюк О. О. Розвиток освітнього середовища як технологія управління навчальним закладом в умовах інклюзії / О. О. Сакалюк, С. О. Александрова // Вісник Черкас. ун-ту. Серія: Педагогічні науки, 2016. – № 13. – С. 22–27
Стрельнікова О. О., Єсіна Н. О. Поняття та сутність соціальної інклюзії в соціальній роботі // Сучасне суспільство. Харківський нац. пед.ун-т
25.Тичина А. Музеї без бар’єрів. Куди вирушити в інклюзивний тур: найцікавіші локації в Україні. РБК-Украина. URL: https://www.rbc.ua/ukr/ travel/muzei-barerov-kuda-otpravitsya-inklyuzivnyy-1632483317.html (дата звернення: 15.06.2023)
Тобелем Ж-М. Нова епоха музеїв. Київ: Музейний простір, 2018. – 320 с.
26. Чайка М. С., Усатенко Г. В., Кривоногова О. В. Теорія та практика використання альтернативної комунікації для осіб з особливими освітніми потребами: навч.-метод. пос. ФОП Усатенко Г. В. м.Київ, – 2021. С. 52
27. Четвертий в Україні «Арсенал Ідей» з’явився у Житомирі/ © TIMES.ZT URL:https://times.zt.ua/arsenal-idej-u-zhytomyri/?amp
Чому STEM-освіта має бути інклюзивною: поради для залучення дітей з ООП. Нова українська школа | Веб-ресурс НУШ. URL: https://nus.org.ua/view/chomu-stem-osvita-maye-buty-inklyuzyvnoyu-porady-dlya-zaluchennya-ditej-z-oop/ (дата звернення: 16.06.2023)
Що таке доступний музейний простір та навіщо він нам? Медіа Великих Ідей. URL: https://media.zagoriy.foundation/velyka-istoriya/ne-rozkish-a-obovyazok-shho-take-dostupnyj-muzejnyj-prostir-ta-navishho-vin-nam/ (дата звернення: 01.08.2023)
Що таке піктограми як засоби альтернативної комунікації. ДивоГра. ДивоГра. URL: https://www.dyvogra.com/uk/what-are-icons/ (дата звернення: 16.06.2023)
Яковець І.О., Лисенко А.О. Принципи універсального дизайну у музейному просторі // Progressive research in the modern world. Proceedings of the 11th International scientific and practical conference. BoScience Publisher. Boston, USA. 2023. Pp. 132-136. URL: https://sciconf.com.ua/xi-mizhnarodna-naukovo-praktichna-konferentsiya-progressive-researchin-the-modern-world-20-22-07-2023-boston-ssha-arhiv/
Яковець І. О. Художній музей XXI століття : монографія / І. О. Яковець. – Черкаси : Вовчок Ольга [вид.], 2016. – 463 с.
What is Universal Design. The 7 Principles. URL: https://universaldesign.ie/what-is-universal-design/the-7-principles/ (дата звернення: 16.08.2023)
64% людей з інвалідністю не відвідують заклади культури, – результати всеукраїнського опитування про культурні права людей з інвалідністю. Український культурний фонд. URL: https://ucf.in.ua/news/22-10-2021 (дата звернення: 15.06.2023).
Ukrinform. В Україні налічується 3 мільйони людей з інвалідністю –Жолнович. Укрінформ – актуальні новини України та світу. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3763345-v-ukraini-nalicuetsa-3-miljoni-ludej-z-invalidnistu-zolnovic.html (дата звернення: 09.11.2023).
Roberto Vaz, Diamantino Freitas and António Coelho. 2020. Perspectives of Visually Impaired Visitors on Museums: Towards an Integrative and Multisensory Framework to Enhance the Museum Experience. In 9th International Conference on Software Development and Technologies for Enhancing Accessibility and Fighting Info-exclusion (DSAI 2020), December 02-04, 2020, Online, Portugal. ACM, New York, NY, USA, https://doi.org/10.1145/3439231.3439272
Mathieu. Study on the accessibility of museums to visually impaired people. Evelity. URL: https://blog.evelity.com/en/study-accessibility-museums (date of access: 12.11.2023).
M. Mastrogiuseppe, L. Soares Guedes, S. Span, P. Clementi, M. Landoni «RECONCEPTUALIZING INCLUSION IN MUSEUM SPACES: A MULTIDISCIPLINARY FRAMEWORK» // Conference name: 14th annual International Conference of Education, Research and Innovation 8-9 November, 2021. Online Conference. 2023. Pp. 7225-7233.
Sandell R. (1998) Museums as agents of social inclusion. Museum Management and Curatorship. Vol. 17 (4). P. 401-418; 
Dodd J., Sandell R. (2001) Including Museums: Perspectives on Museums, Galleries, and Social Inclusion. Leicester: RCMG. 122 p.; Sandell R. (2003) Social inclusion, the museum and the dynamics of sectorial change. Museum and Society. Vol. 1(1). P. 45-62)
Тичина А. Музеї для всіх: із чого починається інклюзивність у галузі. День. 2021. 24 верес.



ДОДАТКИ
Додаток А

Рис.А.1 Кількість людей з інвалідністю в Україні
PRINCIPLES OF UNIVERSAL DESIGN
1.	Equitable Use		The design is useful and marketable to people with diverse abilities
2	 Flexibility in Use		The design accommodates a wide range of individual preferences and abilities
3	Simple and Intuitive Use		Use of the design is easy to understand, regardless of the user's experience, knowledge, language skills, or current concentration level
4	Perceptible Information		The design communicates necessary information effectively to the user, regardless of ambient conditions or the user's sensory abilities
5	Tolerance for Error		The design minimizes hazards and the adverse consequences of accidental or unintended actions
6	Low Physical Effort		The design can be used efficiently and comfortably and with a minimum of fatigue
7	Size and Space for Approach and Use		Appropriate size and space is provided for approach, reach, manipulation, and use regardless of user's body size, posture, or mobility

Рис. А.2. Принципи універсального дизайну за Рональдом Л. Мейсом 


Рис. А.3. Використання принципів універсального дизайну в музейному просторі (за Яковець І., Лисенко А.)




Рис.А.4. Фактори формування інклюзивного музейного простору для людей з порушеннями зору



Рис.А.5. Структура культурного простору музею на мікрорівні [33, с.79] з урахуванням інклюзивної складової




Додаток Б
Обладнання, яке застосовується у музеях для подолання бар’єрів доступності

 
Рис. Б.1. Аудіогід		Рис. Б.2.Система тургід для групових екскурсій



Рис. Б.3. Електронна лупа





Рис. Б.4. Тактильні копії експонатів музеїв



Рис. Б.5. Система навігації з використанням піктограм




Рис. Б.6. Тактильна плитка

Рис. Б.7. Попереджувальна тактильно-контрастна розмітка


Додаток В
Дизайн-проєкт інклюзивного музейного простору 
Черкаського обласного художнього музею


Рис.В.1. Хол Черкаського художнього музею з розробленою системою внутрішньої навігації




Рис. В.2. Зала з постійною експозицією Черкаського художнього музею
(автором запропонована візуалізація застосування тактильних копій творів сучасних черкаських художників)




Рис. В.3. Дотикові властивості кольорів (за А. Новомейським)


Додаток Г
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

ЕКСКЛЮЗІЯ – соціальна  (соціальне виключення) – процес, що призводить до кризи, недостачі чи розриву соціальних зв’язків індивідів із суспільством
ЕКСКЛЮЗІЯ СОЦІАЛЬНА – це виняток або обмеження доступу індивідів до життєво важливих соціальних інститутів, таким як праця, освіта та ін., Що не дозволяє їм отримувати економічні ресурси, необхідні для підтримки адекватного рівня життя (свого і своєї сім'ї)
ЕКСПОЗИЦІЯ – систематизоване за відповідним принципом розміщення експонатів (речей, предметів дизайну, художніх творів) для забезпечення їхньої цілісного та послідовного сприйняття з метою вирішення поставленого творчого завдання
ЕКСПОЗИЦІЯ МУЗЕЙНА – це цілісна предметно-просторова система, у якій музейні предмети та інші експозиційні матеріали об’єднані концептуальним (науковим і художнім) задумом, організовані композиційно, забезпечені коментарем, технічно й художньо оформлені і в результаті створюють специфічний музейний образ природних і суспільних явищ. Основна форма презентації музеєм історико-культурної спадщини у вигляді штучно створеної предметно-просторової структури. Включає архітектуру, музейні предмети і їхні колекції, відтворення музейних предметів (об’єктів), науково-допоміжні матеріали, спеціально створені об’єкти експозиційного мистецтва, тексти, інформаційні технології тощо.
ІДЕАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ПОЧАТКУ ХХІ століття – це: 1) підсистема художньої культури, що виконує посередницькі функції між художнім виробництвом та художнім споживанням, між суб’єктами художнього виробництва та суб’єктами художнього споживання; 2) функції популяризації художніх цінностей, пропаганди художньої культури, естетичного виховання, збереження, вивчення та трансляції історико-культурного змісту, втіленого в музейних експонатах, продуктах художнього процесу; 3) цілісна складна багатофункціональна ієрархічна система організації, що функціонує й розвивається за фрактальним принципом у межах усього соціокультурного контексту; 4) система взаємопов’язаних складових, що взаємодіють і утворюють цілісність, а саме: місце, зручна споруда, технічно оснащена за сучасними вимогами, із професійно розробленою загальною навігацією музейного простору та достатньою для масштабних заходів кількістю виставкових приміщень; грамотний персонал-універсал з особистісно-орієнтованим підходом до відвідувача; культурно-освітній дослідницький центр, що приваблює молодь, середнє і старше покоління, дітей, людей з обмеженими можливостями здоров’я; організатор і координатор заходів, що проводять у музеї; інституція з налагодженими зв’язками із фахівцями в різних сферах діяльності; простір комунікації; успішне підприємство; науково-методичний центр
ІНКЛЮЗИВНИЙ МУЗЕЙНИЙ ПРОСТІР – предметно-просторове середовище культурного спрямування, доступне й оснащене під потреби всіх категорій осіб незалежно від їх віку, соціального стану чи фізичних можливостей.
ІНКЛЮЗІЯ – це процес реального включення людей з інвалідністю в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства.
МЕТОД – сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих рішенню конкретної задачі. 
МОДЕЛЬ  – відтворення предмета, що зберігає конструктивні принципи й фактуру оригіналу, створюється в тих випадках, коли потрібно змінити масштаб предмета
МУЗЕЙ  (від грец. museion  – храм муз)  –  науково-дослідна та науково-просвітницька установа, що здійснює комплектування, зберігання, вивчення й популяризацію пам’яток природної історії, матеріальної та духовної культури. Типи музеїв: науково-просвітницькі, дослідницькі, навчальні. Профілі: історичні, технічні, природничо-наукові, мистецтвознавчі, літературні та ін., а також меморіальні, комплексні, краєзнавчі та ін.
МУЗЕЙ ІНТЕРАКТИВНИЙ – називають технічно й технологічно оснащений музей, робота якого в першу чергу спрямована на діалог із публікою. Мається на увазі, що в арсеналі технологій такого музею наявні відеошоу, панорамні проекції, віртуальна реальність, аніматронікси і багато іншого. Однак інтерактивність далеко не завжди пов’язана з технічними засобами. Все більш актуальними стають інтерактивні екскурсії, що включають діалоги з публікою, майстер-класи, вікторини, концерти та інші прояви інтерактивності, що не вимагають нових технологій. Музейні сайти також набувають все більш інтерактивний характер. Вони пропонують не тільки інформацію, але і втягують глядача до спілкування з музеями через анімовані плани, схеми, видеопанорами
МУЗЕЙ ТРАДИЦІЙНИЙ – науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій із науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини
УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДИЗАЙН – це стратегія, спрямована на те, щоб проєктування і компоненти будь-якого середовища, виробів, комунікації, інформаційних технологій чи послуг були однаково доступні чи зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
