Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему: Соціальний захист ВПО в Україні 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи СЗ-1910 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
В. В. Сулковська  
Керівник: О. В. Якушев 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2023 
 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій  
Кафедра соціального забезпечення 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр  
Галузь знань 23 Соціальна робота  
Спеціальність 232 “Соціальне забезпечення” 
 
ЗАТВЕРДЖУЮ:  
Зав. кафедри  
____________к.е.н., доц. Журба І.О.  
“_____” _______________2022 р.  
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ 
Сулковській Вікторії Володимирівні 
 
1. Тема роботи: Соціальний захист ВПО в Україні 
 
керівник роботи Якушев О. В., кандидат економічних наук, доцент 
 
затверджені наказом по університету від “____” __________ 2022 р. № ____ 
 
2. Строк подання студентом роботи “____” __________ 2023 р.  
 
3. Вихідні дані до роботи 
1. Нормативно-правова база досліджуваного питання. 
2. Наукова література за темою дослідження 
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно 
розробити) 
Розділ 1. Теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної проблеми. Теоретична 
характеристика поняття «внутрішньо переміщені особи. «Внутрішньо переміщена особа» як 
категорія права соціального захисту в Україні. Внутрішньо переміщені особи: особливості 
соціально-економічного статусу. Розділ 2. Аналіз соціального захисту внутрішньо переміщених 
осіб в Україні та за кордоном. Тлумачення, зміст і сутність соціального захисту в Україні. 
Міжнародний досвід надання соціального захисту внутрішньо переміщеним особам. Соціальний 
захист внутрішньо переміщених осіб як актуальна проблема в Україні. Розділ 3. Шляхи 
удосконалення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб під час воєнних дій в Україні. 
Соціальні державні проекти і програми підтримки внутрішньо переміщених осіб під час війни в 
Україні. Підтримка і соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в м. Черкаси та області. 
Напрями підвищення ефективності функціонування системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб України. 
5. Перелік графічного матеріалу (4 рисунки) 
Презентація в програмі POWER POINT 
Слайд 1. Тема магістерської роботи. 
Слайд 2. Мета, предмет та об’єкт дослідження. 
Слайд 3. Завдання магістерської роботи. 
Слайд 4, 5. Класифікація міграцій. 
Слайд 6. Визначення «внутрішньо переміщена особа» 
Слайд 7. Статистика переселенців на сьогодні. 
Слайд 8. Визначення «соціальний захист». 
Слайд 9-11. Державний проект «Рука допомоги» 
Слайд 12 -17. Висновки. 
 
6. Консультанти розділів роботи 
 
Розділ Прізвище, ініціали та посада консультанта Підпис, дата 
завдання завдання 
видав прийняв 
1.    
2.    
3    
 
7. Дата видачі завдання __________________________________________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
№ Строк 
Назва етапів дипломної  роботи виконання Примітка 
з/п 
етапів роботи 
1. Розробка завдання, складання календарного плану до14.11.2022 виконано 
виконання кваліфікаційної роботи 
2. Аналіз літературних джерел до 14.12.2022 виконано 
3. Виконання першого розділу і обговорення її з до 14.03.2023 виконано 
науковим керівником 
4. Виконання другого розділу і обговорення її з до 21.03.2023 виконано 
науковим керівником 
5. Виконання третього розділу висновків та до 31.03.2023 виконано 
коригування списку літератури і обговорення її з 
науковим керівником. 
6. Доопрацювати роботу, оформити її кінцевий варіант до 3.04.2023 виконано 
7. Отримати відгук керівника та рецензію до 15.04.2023 виконано 
8. Підготувати доповідь та презентацію на захист до 25.04.2023 виконано 
 
 
Студентка   _________    Сулковська В. В.
Керівник роботи   __________   Якушев О. В. 
 
Секретар ЕК  __________   
 
РЕФЕРАТ 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 107 сторінок, 4 рисунки, список 
літератури з 50 найменувань.  
 
Соціальний захист ВПО в Україні 
 
 
Предметом дослідження є тенденції розвитку системи соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб. 
Об'єктом дослідження є внутрішньо переміщені особи як феномен сучасного 
українського суспільства.  
Мета роботи полягає у аналізі теоретичних та практичних проблем здійснення 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні та шляхів його 
удосконалення. 
Завдання роботи:  
1. Розглянути теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної проблеми; 
2. Здійснити аналіз системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні 
та за кордоном; 
3. Дослідити зарубіжний досвід соціального захисту як приклад його удосконалення в 
Україні; 
4.  Зазначити напрями удосконалення функціонування системи соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб під час воєнних дій в Україні. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Розглянуто теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної проблеми. 
2. Здійснено аналіз стану системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб 
України, який констатував, що держава виявляє себе реально відповідальною за долю, 
добробут, майбутнє кожного громадянина. 
3. Досліджено зарубіжний досвід соціального захисту як прикладу його удосконалення в 
Україні. Вивчення міжнародного досвіду показало, що ситуація не є унікальною та 
притаманною тільки Україні. 
4. Зазначено напрями удосконалення функціонування системи соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб під час воєнних дій в Україні. З метою знаходження шляхів 
удосконалення системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в України 
необхідно прийняти до уваги досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих 
країнах світу. 
Одержані результати можуть бути використані фахівцями з cоціальної 
роботи, викладачами закладів вищої освіти, при підготовці студентами рефератів та 
курсових робіт з означеної теми. 
 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2023 рік  
Рік захисту роботи 2023 рік  
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
  5 
 
РЕЗЮМЕ 
на кваліфікаційну роботу бакалавра 
 
на тему: Соціальний захист ВПО в Україні 
 
Студентки групи СЗ-1910  Сулковської Вікторії Володимирівни 
 
факультету гуманітарних технологій денної форми навчання 
спеціальності 232 “Соціальне забезпечення” 
 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 107 сторінок, 4 рисунки, список 
літератури з 50 найменувань. 
 
Предметом дослідження є тенденції розвитку системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб. 
Об'єктом дослідження є внутрішньо переміщені особи як феномен сучасного 
українського суспільства  
Мета роботи полягає полягає у аналізі теоретичних та практичних проблем здійснення 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні та шляхів його 
удосконалення. 
Завдання роботи:  
1. Розглянути теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної проблеми; 
2. Здійснити аналіз системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні та за 
кордоном; 
3. Дослідити зарубіжний досвід соціального захисту як приклад його удосконалення в Україні; 
4.  Зазначити напрями удосконалення функціонування системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб під час воєнних дій в Україні. 
За результатами дослідження сформульовані висновки: 
1. Розглянуто теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної проблеми. 
2. Здійснено аналіз стану системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб України, 
який констатував, що держава виявляє себе реально відповідальною за долю, добробут, майбутнє 
кожного громадянина. 
3. Досліджено зарубіжний досвід соціального захисту як прикладу його удосконалення в Україні. 
Вивчення міжнародного досвіду показало, що ситуація не є унікальною та притаманною тільки 
Україні. 
4. Зазначено напрями удосконалення функціонування системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб під час воєнних дій в Україні. З метою знаходження шляхів удосконалення 
системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в України необхідно прийняти до 
уваги досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах світу. 
Одержані результати можуть бути використані фахівцями з cоціальної роботи, викладачами 
закладів вищої освіти, при підготовці студентами рефератів та курсових робіт з означеної теми. Ці  
матеріали також можуть використовуватися фахівцями-практиками, соціальними працівниками та 
науковцями, які досліджують проблему внутрішньо переміщених осіб. 
 
Рік виконання бакалаврської дипломної роботи 2023 рік  
Рік захисту роботи 2023 рік 
 
Підпис студента ____________________  
Дата ______________________________ 
  6 
 
РЕЦЕНЗІЯ 
на кваліфікаційну роботу бакалавра 
 
студента  
Черкаського державного технологічного університету 
факультету гуманітарних технологій 
кафедри соціального забезпечення 
зі спеціальності 232 „Соціальне забезпечення” 
 
Сулковської Вікторії Володимирівни 
на тему: Соціальний захист ВПО в Україні 
 
 
дипломна робота містить 107 сторінок; графічного матеріалу 4 рисунки, 
літературних джерел 50. 
Актуальність теми дослідження Сулковської В. В. обумовлюється тим, 
що внутрішньо переміщені особи відіграють значну роль у соціальній 
структурі українського суспільства і потребують підвищеної уваги з боку 
інститутів держави в силу гостроти соціальних проблем, пов’язаних з їх 
вимушеним переміщенням. 
Життєва ситуація внутрішньо переміщених осіб надзвичайно складна. 
Разом із місцем проживання вони змінюють спеціальність, соціальний статус, 
матеріально-побутові умови, коло спілкування, втрачають майно, можливість 
професійної самореалізації, виникає проблема соціальної адаптації. Тому 
повсякденна діяльність держави щодо захисту соціально незахищених верств 
населення повинна здійснюватись з урахуванням потреб внутрішньо 
переміщених осіб. Вирішення питань соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб в Україні істотно ускладнюється недостатнім рівнем 
наукової розробки проблеми, що вимагає нових підходів, глибокого 
наукового осмислення і вироблення дієвих науково обґрунтованих заходів з 
боку держави, які б забезпечували їх оптимальний захист. 
У процесі дослідження здобувачем опрацьовано широке коло 
літературних джерел. З огляду на це, можна констатувати, що достовірність 
отриманих результатів і обґрунтованість сформульованих висновків 
визначаються об’ємним та всебічним використанням наукового й 
емпіричного матеріалу. 
Об’єкт (внутрішньо переміщені особи як феномен сучасного 
українського суспільства) і предмет (тенденції розвитку системи соціального 
захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні) дипломного дослідження 
  7 
 
визначені відповідно до встановлених вимог та дозволяють у достатньому 
обсязі проаналізувати відповідні проблеми. 
Аналіз рецензованої дипломної роботи дозволяє стверджувати, що в 
результаті проведеного дослідження автор досягла визначеної мети та 
виконала поставлені завдання. При цьому сформульовані висновки та 
пропозиції є достатньо аргументовані, відповідають вимогам сьогодення та 
можуть бути застосовані на практиці.  
Структура роботи обумовлена метою, об’єктом і предметом 
дослідження. Дипломна робота В. В. Сулковської викладена українською 
мовою на 105 сторінках друкованого тексту і складається зі вступу, трьох 
розділів, які містять девять підрозділів, висновків, списку використаних 
джерел (50 найменувань). 
Стиль викладення матеріалу в дипломній роботі – науковий, виважений 
і чіткий, мова – доступна, зрозуміла. 
Основні положення, узагальнення та висновки можуть бути 
рекомендовані для використання в освітньому процесі закладів вищої освіти 
для оптимізації структури і змісту професійної підготовки майбутніх 
соціальних працівників під час навчання. 
Оформлення роботи, результатів дослідження, текстової частини цілком 
відповідає вимогам до подібного роду робіт і засвідчує високий рівень 
наукової культури та грамотності авторки. Дослідження завершується 
загальними висновками, які відповідають поставленим здобувачем 
завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують самостійність і 
логічність суджень, достатню наукову підготовленість та синтезують 
результати наукового дослідження, що відповідають його завданням. 
Наукове дослідження володіє належним рівнем новизни.  
На основі здійсненого аналізу можна стверджувати, що дипломна 
бакалаврська робота В. В. Сулковської «Соціальний захист ВПО в Україні» є 
цілісним завершеним дослідженням, що має теоретичне та практичне 
значення, містить результати, які є важливими як для науковців, так і для 
практиків, відповідає вимогам МОН України до такого рівня робіт, та 
заслуговує оцінки «відмінно», та присвоєння освітнього рівня «бакалавр» за 
напрямом підготовки 232 „Соціальне забезпечення”.  
 
 
Рецензент __________________________________________________  
(прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, посада, вчений ступінь, звання)  
МП  
 
Власноручний підпис рецензента засвідчую : 
 
  8 
 
ВІДГУК 
керівника на кваліфікаційну роботу магістра 
 
 
виконаної на тему: Соціальний захист ВПО в Україні 
 
студенткою Сулковською Вікторією Володимирівною 
 
 
Головною метою дипломної роботи є аналіз теоретичних та 
практичних проблем здійснення соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб в Україні та шляхів його удосконалення. 
Авторкою проведено ґрунтовний аналіз теоретичних основ із 
досліджуваної проблеми, розкритоо зміст понять «внутрішньо переміщена 
особа», «мігрант», «соціальний захист». Позитивно слід оцінити здійснений 
аналіз соціальних державних проектів і програм підтримки внутрішньо 
переміщених осіб під час війни в державі та можливості надання соціального 
захисту внутрішньо переміщеним особам у м. Черкаси та області. 
Аналізуючи представлені матеріали переконуємося, що завдання, 
заявлені в роботі, реалізовані. Позитивно слід оцінити здійснене аналітичне 
дослідження за його актуальність і важливі результати. 
Над кваліфікаційною роботою студентка працювала, проявляючи 
старанність, наполегливість, ініціативу, уміло поєднувала теоретичні знання 
та практичний досвід.  
Студентка працювала згідно календарного графіка роботи, проявляючи 
самостійність, старанність, наполегливість, ініціативу, уміло поєднувала 
теоретичні знання та практичний досвід. 
Зазначимо, що лослідження є цілісним і завершеним, відповідає вимогам 
ОКХ, заслуговує оцінки «відмінно» та присвоєння освітнього рівня 
«бакалавр» за напрямом підготовки 232 „Соціальне забезпечення”. 
 
 
Керівник бакалаврської дипломної роботи  
кандидат економічних наук, 
доценгт кафедри соціального забезпечення ___________О. В. Якушев  
 
  9 
 
АНОТАЦІЯ 
 
Сулковська В. В.  Соціальний захист ВПО в Україні - Рукопис. Дослідження на 
здобуття освітнього ступеня «бакалавр» за спеціальністю 232 “Соціальне 
забезпечення”. - Черкаський державний технологічний університет, 2023. Робота 
присвячена дослідженню проблем соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в 
Україні. Зазначено, що сьогодні Україна зіткнулася з невідомою для неї проблемою – 
необхідністю розв’язання питань, пов’язаних із вимушеними переселенцями, що 
зумовлює розроблення дієвих механізмів для реалізації права на соціальний захист цієї 
категорії населення. У першому розділі проаналізовано теоретичні аспекти внутрішньої 
міграції як соціальної проблеми, визначено зміст та сутність поняття «внутрішньо 
переміщені особи» в контексті сучасних міграційних процесів, розглянуто внутрішньо 
переміщену особу як категорію права соціального захисту в Україні, а також особливості 
її соціально-економічного статусу. У другому розділі проаналізовано особливості 
правового регулювання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, розкривається 
тлумачення, зміст та сутність соціального захисту в Україні та особливості міжнародного 
досвіду надання соціального захисту внутрішньо переміщеним особам. У третьому розділі 
представлено шляхи удосконалення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб під 
час воєнних дій в Україні. Детально аналізуються соціальні державні проекти і програми 
підтримки внутрішньо переміщених осіб під час війни в державі та можливості надання 
соціального захисту внутрішньо переміщеним особам у м. Черкаси та області. Розкрито 
напрями підвищення ефективності функціонування системи соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб України. 
Ключові слова: міграція, мігранти, внутрішньо переміщені особи (ВПО), соціальний 
захист, соціальна підтримка. 
 
ANNOTATION 
 
Sulkovska V. V. Social protection of IDPs in Ukraine. The work is devoted to the study of the 
problems of social protection of internally displaced persons in Ukraine. It is noted that today 
Ukraine has faced an unknown problem - ensuring the resolution of issues related to forced 
resettlement, which requires the development of effective mechanisms for the realization of the 
rights to social protection of this population category. The first chapter analyzed the theoretical 
aspects of internal migration as a social problem, defined the meaning and essence of the concept 
of "internally displaced persons" in the context of modern migration processes, noted the 
internally displaced person as a category of the right to social protection in Ukraine, as well as 
the peculiarities of his socio-economic status. The second chapter analyzes the peculiarities of 
the legal regulation of social protection of internally displaced persons, reveals the interpretation, 
content and essence of social protection in Ukraine and features of the international experience 
of ensuring social protection of internally displaced persons. The third chapter presents ways of 
improving the social protection of internally displaced persons during military operations in 
Ukraine. Social state projects and programs of support for internally displaced persons during the 
war in the state and the possibility of providing social protection to internally displaced persons 
in the city of Cherkasy and the region are analyzed in detail. Directions for improving the 
effectiveness of the system of social protection of internally displaced persons of Ukraine have 
been revealed. 
Keywords: migration, migrants, internally displaced persons (IDPs), social protection, 
social support. 
  10 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП………………………………………………………………………….. 12 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВНУТРІШНЬОЇ МІГРАЦІї ЯК  
СОЦІАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМИ …………………………………..…………... 15 
 1.1. Теоретична характеристика поняття «внутрішньо переміщені 
особи» ………………………………………………………………… 15 
 1.2. «Внутрішньо переміщена особа» як категорія права соціального 
захисту в Україні ……………………………………………………. 25 
 1.3. Внутрішньо переміщені особи: особливості соціально-
економічного статусу ……………………………………………….. 33 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВНУТРІШНЬО  
ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ …………….. 41 
 2.1. Тлумачення, зміст і сутність соціального захисту в Україні ……... 41 
 2.2. Міжнародний досвід надання соціального захисту внутрішньо  
переміщеним особам ………………………………………………… 51 
 2.3. Соціальний захист внутрішньо переміщених осіб як актуальна  
проблема в Україні …........................................................................... 62 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО  
ЗАХИСТУ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ПІД ЧАС  
ВОЄННИХ ДІЙ В УКРАЇНІ ............................................................. 67 
 3.1. Актуальність та опис реалізації соціального проєкту «Рука  
допомоги» …………………………………………………………… 67 
 3.2. Підтримка і соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в  
 м. Черкаси та області ……………………………………………….. 77 
3.3. Напрями підвищення ефективності функціонування системи  
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб України ……. 87 
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 91 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………... 95 
  11 
 
ДОДАТКИ …………………………………………………………………… 101 
  
 
  12 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Важливі питання, які пов’язані з 
внутрішньою міграцією осіб, проявляються у збільшенні навантаження на 
місцевий ринок праці та існуванні проблем з розміщенням, 
працевлаштуванням, доступом до охорони здоров‘я, психологічної 
реабілітації та освіти, а також культурної та соціальної реінтеграції. Уряд 
України вжив низку заходів для вирішення проблем внутрішньо 
переміщених осіб, а міжнародні організації, волонтери, благодійні фонди та 
окремі громадяни також докладають значних зусиль. Однак реалізація 
термінових заходів та приватні ініціативи не мають потенціалу, необхідного 
для комплексної підтримки внутрішньої міграції з тимчасово окупованих 
територій, у середньостроковій перспективі. 
Ступінь вивченості проблеми. Проблема внутрішньо переміщених осіб 
стала однією з найсерйозніших політичних та гуманітарних проблем 
міжнародного співтовариства в останні роки. У вітчизняній науковій 
літературі людей, вимушених мігрувати в інші регіони України, називають 
внутрішньо переміщеними особами. 
Сучасні наукові дослідження присвячено аналізу міжнародного режиму 
захисту прав переміщених осіб в цілому та їх міжнародно-правового статусу 
зокрема. Деякі питання захисту прав та свобод внутрішньо переміщених осіб 
в Україні розкриті в наукових доробках Н. Андрусишиної, О. Балакірєвої, 
М. Бачинської, Т. Бондар, О. Бородіна, О. Василенко, І. Войналович, 
Т. Доронюк, Ю. Корнєва, М. Кримова, Е. Лібанової, І. Локтєвої, 
М. Мальованого, О. Непомнящого, О. Осінкіна, У. Садової та ін. 
Мета роботи полягає у аналізі теоретичних та практичних проблем 
здійснення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні та 
шляхів його удосконалення. 
Визначена мета обумовила такі завдання:  
  13 
 
1. Розглянути теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної 
проблеми; 
2. Здійснити аналіз системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб в Україні та за кордоном; 
3. Дослідити зарубіжний досвід соціального захисту як приклад його 
удосконалення в Україні;  
4. Зазначити напрями удосконалення функціонування системи 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб під час воєнних дій в 
Україні. 
Об’єкт дослідження – внутрішньо переміщені особи як феномен 
сучасного українського суспільства. 
Предмет дослідження – тенденції розвитку системи соціального 
захисту внутрішньо переміщених осіб.    
Щоб вирішити означені завдання нами були використані наступні 
методи дослідження: теоретичні: аналіз наукової літератури, правових 
документів, систематизація досліджуваної проблеми на основі осмислення 
першоджерел, узагальнення, порівняння. 
Теоретичне значення бакалаврської дипломної роботи полягає у 
систематизації і узагальненні наукових положень системи соціального 
захисту внутрішньо переміщених осіб України та світі в умовах 
повномасштабної війни України з російською федерацією. Зазначимо, що 
практика соціальної роботи сформувала відповідні теоретичні аспекти для 
реалізації соціального забезпечення внутрішньо переміщеним особам. Вона 
базується на тому, що міграція руйнує соціальну екологію людини, 
спричиняє депривацію, соціальне виключення, підвищує ризик насильства та 
виникнення психологічної «пастки утриманства» тощо. Здійснення 
соціального супроводу переміщених осіб має бути спрямований на відхід від 
залежності від гуманітарної допомоги, відновлення робітничої сили та соціо-
культурних цінностей та суспільних зв‘язків, ефективного самоуправління.  
  14 
 
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи. 
- вперше здійснено аналіз соціальних державних проектів і програм 
стосовно допомоги внутрішньо переміщеним особам; 
- систематизовано і узагальнено наукові положення щодо системи 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб України в умовах 
повномасштабної війни України з російською федерацією;  
- узагальнено особливості підтримки і соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб в м. Черкаси та області; 
- набуло подальшого розвитку знання про сутність дефініції «внутрішньо 
переміщені особи». 
Практичне значення бакалаврської дипломної роботи полягають у 
зазначенні напрямів підвищення ефективності функціонування системи 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб України та можуть бути 
застосовані cоціальними працівниками, викладачами закладів вищої освіти,  
при підготовці студентами доповідей та рефератів з означеної теми. 
Апробація результатів дипломної бакалаврської роботи. Основні 
теоретичні та практичні положення дослідження були апробовані на IV 
Всеукраїнській науково-практичній конференції (м. Луцьк, 11–12 травня 
2023 р.) «Соціальна допомога і соціальна робота: виклики сучасності». 
Представлено в дод. 1. 
Структура та обсяг бакалаврської роботи: має вступ, три розділи, 
висновки і список використаних джерел ( 50 джерел ) і додатки ( 7 сторінок ). 
Робота містить 4 рисунки. Загальний обсяг роботи 107 сторінок. 
  15 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВНУТРІШНЬОЇ МІГРАЦІї ЯК 
СОЦІАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМИ 
 
1.1. Теоретична характеристика поняття «внутрішньо переміщені 
особи»  
Міграційні процеси завжди були актуальними для всього світу, 
починаючи з найдавніших часів. З ускладненням соціальних вони 
змінювалися за змістом і формою прояву, варіювалися за інтенсивністю, 
виконували різні функції, мали різні масштаби і наслідки для суспільства. 
Хоча питання міграції та її регулювання є предметом наукового пізнання ще 
з кінця 19 ст., сучасний процес глобалізації зробив явище міграції більш 
специфічним через залучення більшої кількості країн, а інтенсифікація 
міграційного процесу підвищила інтерес до його вивчення. Отже, значні 
зміни мотивують усі аспекти суспільного життя, у тому числі і на 
міграційний процес. 
Інтенсивність, характер і напрям міграції в Україні суттєво змінилися 
після розпаду Радянського Союзу та здобуття незалежності, яка відкрила 
країну для світу і надала її громадянам свободу пересування. Як наслідок, 
міграція сьогодні є ключовим питанням у багатьох секторах і має значний 
вплив на сталий розвиток суспільства.  
Досліджуючи поняття «міграція», суспільствознавці зосереджують 
увагу на соціально-психологічних чинниках. Вони вважають що ключовими 
компонентами механізмів регулювання міграційної поведінки є потреби, та 
пов'язані з ними ціннісні орієнтації, які спрямовують діяльність індивідів, що 
формуються у процесі соціалізації, а згодом у процесі соціальної адаптації 
[7]. Міграція як соціально-психологічне явмще є природним проявом 
людської мобільності, мотивованим прагненням поліпшити умови свого 
існування для кращого задоволення своїх потреб [23]. Іншими словами, люди 
проходять через мотиваційний процес, щоб усвідомити та співвіднести свої 
  16 
 
об'єктивні та суб'єктивні аспекти, свої потреби та поведінку, спрямовану на 
їх задоволення. 
Визначення дефініції “міграція” відображає потребу людей змінювати 
місце проживання. В. Шелюк визначає міграцію як гіперактивне соціальне 
явище, зумовлене прагненням задовольнити потреби. Вона зумовлена 
мобільністю людей і реалізується як у фізичному, так і у віртуальному 
просторі [49]. Провідною особливістю міграції є те, що люди змінюють своє 
місце проживання і мають намір оселитися на новому місці. Ключ до 
розуміння природи міграції лежить у розумінні поняття дому як місця 
проживання, на якому лежить відбиток індивідуальності мешканця. Тому 
відрядження (і проживання в отелях) та робота вахтовим методом (і 
проживання в гуртожитку) є проявами міграції, але не її типами. Міграція це 
просторова активність (переміщення) індивіда, пов’язана зі зміною місця 
проживання з метою освоєння ресурсів нової території. Міграції як соціальне 
явище містять у собі наступні параметри:  
–індивіди змінюють координати свого місцезнаходження, тобто 
переїжджають (фактор мобільності);  
– бажання людей покращити своє матеріальне та соціальне становище 
(фактор потреб);  
– бажання особи облаштуватися на новому місці і сприймати його 
“другою домівкою” (фактор стабільності) [43]. 
Термін «переміщена особа» набув широкого вжитку під час Другої 
світової війни, коли близько 10 млн. чоловік були змушені примусово 
працювати або ж вигнані з країни проживання з расових, релігійних або 
політичних міркуваннь. За останні півстоліття зміст цього поняття значно 
розширився. Крім того, категорія «переміщені особи» часто ототожнюється з 
категорією вимушених мігрантів [50]. 
Відповідно до Глосарія Міжнародної Організації Міграції, вннутрішньо 
переміщена особа – це особа, яка через певні обставини змушена була втікати 
  17 
 
чи залишати свої домівки, внаслідок військових конфліктів, 
повномасштабного нападу, порушення прав людини чи катастроф, і яка не 
перетинала визнані державні кордони» [43]. 
Внутрішньо переміщених осіб прийнято класифікувати як групу 
внутрішніх переміщень, спричинених незалежними від них факторами, 
такими як стихійні лиха або збройні конфлікти. Перебуваючи у стані 
повномасштабної війни з рф, Україна стикається з проблемою внутрішньо 
переміщених осіб. 
Міграція населення (лат. migratio – переселення) – це переміщення 
людей через кордони окремих територій із зміною місця помешкання на 
короткий або тривалий час. Люди, які переїжджають, називають мігрантами. 
Розрізняють зовнішню міграцію (міжконтинентальну, міждержавну) і 
внутрішню (всередині країни – між регіонами, містами, сільською і міською 
місцевістю тощо). Люди, які виїхали з країни, – емігранти, які переселилися в 
країну – іммігранти. Різниця між ними полягає в сальдо міграції, і має вплив 
на чисельність населення держави (див. рис. 1.1.) [7].  
Джерела література здебільшого розрізняють зовнішню 
(міжконтинентальну та міждержавну) і внутрішню, організовану та 
неорганізовану, добровільну та примусову, зворотну та незворотну або в 
ширшому сенсі тимчасову (до одного місяця), сезонну (від одного місяця до 
одного року), довгострокову (більше одного року) та постійну (без 
повернення додому) міграцію. Епізодична міґрація це подорожі, які не тільки 
нереґулярні в часі, але й не обов’язково прямують до одного й того ж місця. 
Маятникова міґрація це щоденні або щотижневі переміщення (туди і назад), 
від місця проживання до місця роботи в іншому населенному пункті [7]. 
Сезонна міґрація це переміщення людей, переважно, працездатного 
віку, до місця, яке надає тимчасову роботу та житло на певний період часу, 
зазвичай на кілька місяців, із можливістю повернення до постійного місця 
  18 
 
проживання. Безповоротна міґрація (або переселення) це міґрація  зі зміною 
постійного місця проживання [7]. 
 
 
Рис. 1.1. Класифікація міграцій [7].]. 
Вимушена внутрішня міграція опосередкована за релігійною чи 
етнічною ознакою, насильством над особою або її сім'єю. Поняття вимушеної 
міграції включає в себе такі міграційні переміщення, як втеча, евакуація, і 
переміщення та вимушене переселення [10]. Міжнародна організація з 
міграції визначає вимушеного мігранта як будь-яку особу, яка мігрує, щоб 
«уникнути переслідувань, конфліктів, репресій, стихійних лих та 
антропогенних катастроф, екологічної деградації чи інших ситуацій, які 
ставлять під загрозу її життя, свободу або засоби існування» (Офіційний сайт 
Міжнародної організації з міграції). Міжнародна організація з міграції 
(MOM) була заснована у 1951 році. Основним підгрунтям для її створення 
була необхідність врегулювання потоків мігрантів у Європі після Другої 
світової війни [33]. 
  19 
 
 
 
Рис. 1.2. Класифікація вимушених мігрантів [12, с. 44]. 
 
Міжнародна асоціація з вивчення вимушеної міграції (IASFM) 
визначає вимушену міграцію як «переміщення біженців і внутрішньо 
переміщених осіб (осіб, переміщених в результаті конфліктів), а також 
людей, переміщених в результаті стихійних або екологічних лих, хімічних 
або ядерних катастроф, голоду або проектів у галузі розвитку» (Офіційний 
сайт Міжнародної асоціації з вивчення вимушеної міграції). Міжнародна 
асоціація з міграції розрізняє серед вимушених мігрантів внутрішньо 
переміщених осіб (внутрішні вимушені мігранти), біженців та шукачів 
притулку (зовнішніх або міжнародних мігрантів) (рис. 1.2) [18, с. 44].   
Причинами вимушеного переміщення можуть бути: політичні (війна, 
громадянська війна, політичні репресії, насильство, релігійні конфлікти, 
переслідування за національністю, расою, релігією, соціальною групою, 
політичними переконаннями); стихійні лиха (повені, цунамі, зсуви, 
землетруси, виверження вулканів тощо); екологічні зміни (біологічні, фізичні 
  20 
 
та хімічні зміни в екосистемі, поступові зміни клімату, опустелювання, 
підвищення рівня моря, вирубка лісів і деградація земель); техногенні 
катастрофи (промислові аварії, хімічні та радіоактивні аварії); реалізація 
проектів соціально-економічного розвитку (будівництво гребель для 
гідроенергетики та іригації, видобуток корисних копалин, будівництво доріг, 
портів, та аеропортів, створення природних парків та заповідників, біосферні 
проекти) [35].   
В українській науковій літературі та ЗМІ таких людей називають 
«внутрішніми мігрантами», «внутрішніми біженцями», «вимушеними 
мігрантами», «вимушеними переселенцями», а в офіційних документах 
«внутрішньо переміщеними особами», що є англійським еквівалентом 
“internally displaced persons” (IDPs). Саме такий термін закріплений у 
«Керівних принципах з питань внутрішнього переміщення» Організації 
Об’єднаних Націй (Керівні принципи). Термін “internally displaced persons” 
увів у науковий обіг 1943 року демограф Є. Кулішер у своїй науковій праці 
«Переміщення населення в Європі», для позачення тих, хто був змушений 
змінити місце проживання під час Другої світової війни [33].    
Міжнародне співтовариство, яке зіткнулося з проблемою внутрішньо 
переміщених осіб раніше ніж Україна, затвердило правову базу для 
переселенців. Основним документом, визначавшим права внутрішньо 
переміщених осіб всередині країни, є Керівні принципи УВКБ ООН, які були 
затверджені 1998 року, а проблема внутрішньо переміщених осіб є 
пріоритетною у світових країнах. Принципи – це 30 положень, які 
визначають внутрішньо переміщених осіб як певні категорії населення, які 
змушені були покинути своє фактичне місце проживання щоб уникнути 
наслідків воєнного збройного конфлікту, ситуацій насильства, порушень 
прав людини, стихійних лих або техногенних катастроф, і які не перетинають 
міжнародно визнані державні кордони (Керівні принципи) [44]. Згідно з цим 
визначенням внутрішньо переміщене населення в Україні з’явились задовго 
  21 
 
до військового конфлікту на Донбасі та анексії Криму, коли внаслідок аварії 
на Чорнобильській АЕС 1986 року було переміщено понад 150 тис. осіб і 
переселено населення 76 населених пунктів. E. Mooney стверджує, що 
вимушене переміщення є причиною появи груп, які шукають притулку в 
межах або поза межами катогоріями ВПО. Автор називає цю категорію 
мігрантів «вимушеними мігрантами» або «переміщеними особами», хоча 
іноді її помилково називають біженцями [44].     
В Україні визначення поняття «ВПО» міститься у Законі України «Про 
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно закону, 
внутрішньо переміщена особа – це громадянин України, іноземець або особа 
без громадянства, яка перебуває в Україні на законних підставах та має право 
на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє 
місце проживання у звя'зку з необхідністю уникнення або у результаті 
негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних 
проявів насильства, порушень прав людини, стихійних лих чи надзвичайних 
ситуацій природного чи техногенного характеру [13].  
Внутрішньо переміщені особи це особи, які раптово були змушені 
покинути свої помешкання внаслідок збройного конфлікту, але знаходяться 
на території своєї країни [19]. Дійсно, внутрішньо переміщені особи, це ті, 
хто підпадає під визначення вимушені переселенці, але, покинувши місце 
свого постійного проживання, залишаються в країні своєї громадянської 
належності і можуть користуватися її захистом.  
Особливістю внутрішньо переміщених осіб є те, що вони є 
громадянами держави і залишаються на її території, а отже, перебувають під 
її виключною юрисдикцією та захистом, навіть коли сама держава не в змозі 
забезпечити захист. Тому надання допомоги таким особам міжнародними 
організаціями може становити втручання у внутрішні справи держави. До 
Міжнародних організацій, які надають допомогу внутрішньо переміщеним 
особам належать:  
  22 
 
– Управління Верховного комісара ООН у справах біженців  
– Міжнародний комітет Червоного Хреста  
– Міжнародна організація з міграції  
– Спеціальний представник ООН з питань внутрішньо переміщених 
осіб [23]. 
Першим державним документом, який вирішив це питання, став Закон 
України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», 
прийнятий 20 жовтня 2014 року, який вперше визначив, хто може отримати 
статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) і за яких умов: «1. Особи або 
групи осіб, які були змушені покинути або залишити свої будинки чи місця 
звичайного проживання, зокрема, в результаті або задля уникнення наслідків 
збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав 
людини, стихійних або викликаних діяльністю людини лих, і які не 
перетинали визнаних міжнародною спільнотою державних кордонів; 
2. Громадяни України, які постійно проживають на території України, яких 
змусили або які самостійно покинули своє місце проживання, у результаті 
або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, 
тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав 
людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру» 
[13]. 
Цей Закон передбачає створення відповідних умов для соціальної 
адаптації, забезпечення тимчасовим житлом, сприяння у працевлаштуванні, 
продовженні освіти, та сприяння доступу до отримання гуманітарної та 
благодійної допомоги, у тому числі від міжнародних організацій, об'єднань, 
країн.   
Залежно від причин переселення було розроблено класифікацію фактів 
масового примусового переміщення населення, що мали місце на території 
Української РСР. Вони  виглядають наступним чином:  
1) політичні:  
  23 
 
а) політико-ідеологічні: “обмін населенням”, 1944 р.; операція “Захід”, 
1947 р.;  
б) політико-етнічні: депортація кримських татар, 1944 р.; акція “Вісла”, 
1947 р.;  
2) економічні: будівництво водосховищ Дніпровського гідрокаскаду у 
50-70-х рр. XX ст.;  
3) оборонні: будівництво Яворівського військового навчального центру 
«Явориб» у Львівській області в 40-х рр. ХХ ст.; Тарутинського 
артилерійського полігону в Одеській області у 1946 році;  
4) техногенні катастрофи: аварія на Чорнобильській атомній 
електростанції у 1986 році [7]. 
Внутрішньо переміщені особи є об’єктом міждисциплінарних 
досліджень. Соціологи, політологи, правознавці, економісти, історики, 
демографи, суспільні географи досліджували питання ВПО у контексті 
міграційних процесів. Зокрема, витоки дефініції «внутрішньо переміщені 
особи» проаналізували правознавці К. Гожда, О. Рекотова. Т. Кульчицький 
визначив поняття «ВПО» як суб’єкт соціального-правового регулювання та 
окреслив головні ознаки ВПО в Україні [17]. 
І. Трубавіна визначає ВПО як осіб, які вимушено залишили своє місце 
проживання, але не покинули територію України, тому необхідно визначити 
їхні статус, права та свободи [41].  
Визначення статусу внутрішньо переміщених осіб є необхідним для 
вирішення проблеми переміщених осіб та врегулювання наслідків такої 
вимушеної міграції. І. Козинець співвідносить правові категорії «міграція», 
«біженець», «внутрішньо переміщена особа», «переселенець», та надає 
авторське бачення цих понять [41].  
М. Дем’яненко досліджує феномен внутрішньо переміщених осіб у 
контексті вимушеної міграції, встановлюючи необхідність встановлення 
поняття «внутрішньо переміщена особа» з точки зору соціологічного підходу 
  24 
 
[10]. І. Коробка та В. Павлюк розглядають причини вимушеної міграції, 
причини виникнення переміщених осіб (осіб чи груп осіб, змушених 
покинути свої домівки, рятуючись від збройних конфліктів, насильства та 
масових порушень прав людини) [16].   
Разом ці визначення підкреслюють особливості, які відрізняють 
внутрішньо переміщених осіб в Україні від інших мігрантів, а саме: 
примусове виселення з попереднього місця проживання та переміщення у 
межах певних адміністративно-територіальних одиниць в межах країни.  
Основними характеристиками внутрішнього переміщення та 
виникнення внутрішньо переміщених осіб як суспільно-географічних 
процесів, які полягають у зміні місця проживання особи або групи осіб, 
перетині меж різних адміністративно-територіальних одиниць у процесі 
переміщення населення, тимчасовій або постійній зміні місця проживання та 
роботи, добровольному або вимушеному характері міграційних переміщень, 
вигляді соціальної мобільності, соціальному статусі та роді занять [3]. 
Вимушена міграція це міграція, яка спричинена вимушеними, 
раптовими або стихійними лихами, військовими діями, переслідуваннями за 
політичними мотивами, національністю, загрозами життю мігрантів 
внаслідок тимчасового або постійного характеру, який охоплює такі категорії 
мігрантів як біженці, внутрішньо переміщені особи, особи, які шукачі 
притулку [6].  
Проаналізувавши визначення поняття «внутрішньо переміщені особи» 
у вітчізняній та міжнародній літературі ми констатуємо, що їх існування 
зумовлене не лише військовим конфліктом. Основними характеристиками 
ВПО є:  
− наявність громадянства України; 
 − наявність підстав залишити певні адміністративні регіоні України, 
але не перетинаючи міжнародно визнаних кордонів країни;  
− право на постійне проживання в Україні;  
  25 
 
− потреба у захисті своїх прав та свобод. 
Про права соціального захисту внутрішньо переміщених особ в Україні 
мова піде в наступному підрозділі. 
 
1.2. «Внутрішньо переміщена особа» як категорія права 
соціального захисту в Україні 
Однією з актуальних проблем сьогодення є соціальний захист осіб, які 
внаслідок повномасштабного вторгненя рф, вимушено пересилися в межах 
країни на інші території проживання. 
За роки незалежності України термін «внутрішньо переміщена особа» 
вперше було визначено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод 
внутрішньо переміщених осіб». Згідно статті 1 Закону України «Про 
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо 
переміщена особа − громадянин України, іноземці чи особи без 
громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та 
мають права на постійне проживання в Україні, у результаті збройних 
конфліктів, тимчасової окупації, проявів насильства, порушень прав людини 
та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. 
Внутрішньо переміщені особи є самостійними суб’єктами права соціального 
захисту, що проявляється у наданні їм самостійного правового статусу, 
визначенні їхніх прав, обов’язків та заходів соціально-побутового 
забезпечення через нормативно-правові акти та створенні умов для захисту 
їхніх прав у судовому порядку [16].  
Прикладом є право на фінансову допомогу та страхові виплати; право 
на допомогу у переміщенні рухомого майна; право на ліки та медичну 
допомогу відповідно до встановлених законом процедур; право на прийом 
дітей до дитячих садків та загальноосвітніх навчальних закладів; право на 
соціальні та адміністративні послуги за місцем проживання, а також права на 
  26 
 
працевлаштування, пенсійне забезпечення та обов’язкову освіту, які 
гарантують реалізацію прав [25]. 
Все це свідчить про соціальну орієнтацію країни на пріоритетність де 
захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. При цьому критеріями, 
які об’єднують категорії «внутрішньо переміщена особа» є вимушене 
переміщення, що не залежить від волі особи; переміщення в межах 
державно-визначних кордонів; потреба у соціальному захисті з боку держави.  
Повномасштабне вторгнення та окупація окремих територій країни рф 
виступають соціальним ризиком для людей. Дійсно, в такому міграційноиу 
контексті внутрішньо переміщені особи очікують від країни правових, 
економічних, фінансових та організаційних заходів, спрямованих на їх захист 
від негативних наслідків цього соціального ризику. Вони знаходять своє 
відображення у нормативно-правових актах, які створюють умови для 
набуття правового статусу внутрішньо переміщеної особи, визначають вид 
соціального захисту, який вони отримують, та передбачають як спеціальні 
механізми, спрямовані на забезпечення реалізації внутрішньо переміщених 
осіб визначають вид так і гарантування здійснення ними прав та виконання 
обов’язків у загальному порядку.  
Для внутрішньо переміщених осіб до прикладу, передбачені 
спеціальні механізми отримання дублікатів трудових книжок, свідоцтв про 
народження та смерть для осіб, які народилися (аба померли) на тимчасово 
окупованих територіях; припинення трудових відносин з роботодавцями 
підприємств, установ та організацій на тимчасово окупованих територіях; 
припинення трудових відносин з роботодівцями створено умови, що 
дозволяють внутрішньо переміщеним особам реалізувати право на пенсійне 
забезпечення та соціальний захист у випадку безробіття, фінансової 
допомоги [26]. 
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на 
соціальний захист. Це право включає забезпечення їх у разі повної, часткової 
  27 
 
або тимчасової втрати працездатності, безробіття чи втрати годувальника, і у 
похилому віці та в інших випадках, передбачених законом [15]. Соціальний 
захист, гарантований Конституцією України, знаходить відображення в 
інших нормативно-правових актах. Так, положення Закону України «Про 
зайнятість населення» гарантують захист трудових прав громадян і 
реалізацію права на соціальний захист від безробіття; Закон України «Про 
державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачає 
державне соціальне забезпечення достатнього життєвого рівня для усіх 
громадян.  
Соціальний захист в частині права на соціальне житло передбачений 
положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку 
надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для 
тимчасового проживання» та інші [27]. 
Правовий статус внутрішньо переміщених осіб визначається 
законодавчими актами, які встановлюють підстави, види та порядок надання 
їм соціального захисту. Базовим законом у сфері захисту прав і свобод 
внутрішніх переселенців та їх соціального забезпечення зокрема є Закон 
України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а 
спеціальними нормативно-правовими актами у цій сфері є: Закон України 
«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово 
окупованій території України», постанови Кабінету Міністрів України «Про 
надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для 
покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-
комунальних послуг», «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо 
переміщеним особам», «Деякі питання здійснення соціальних виплат 
внутрішньо переміщеним особам», «Порядок призначення (відновлення) 
соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».  
  28 
 
Деякі положення, які регулюють статус внутрішньо переміщених осіб 
закріплені в Цивільному процесуальному кодексі України, зокрема, 
встановлюють порядок утвердження фактів народження або смерті на 
окупованій території, яка має безпосереднє значення для подальшої 
реалізації їхніх прав. Два інших положення закону України «Про зайнятість 
населення» який встановлює заходи сприяння зайнятості внутрішньо 
переміщених осіб; «Про освіту» який встановлює можливості деяких 
категорій внутрішньо переміщених осіб щодо здлбуття осіб. Законодавче 
визнання нового суб’єкта права соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб та встановлення для них окремого правового статусу 
свідчить про відокремлення цих осіб від інших суб’єктів права [37].   
Зазначимо, що внутрішньо переміщені особи це особи, на яких 
поширюється законодавство про соціальне забезпечення, а права, 
передбачені спеціальним законом спрямовані на конкретних переселенців. 
Водночас, одним із видів вид соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб є надання сім'ї адресної допомоги для оплати витрат на 
проживання і комунальних послуг відповідно до пункту 3 Постанови 
Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної адресної допомоги 
внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому 
числі на оплату житлово-комунальних послуг». 
Відповідно до статті 4 закону підгрунтям для надання правового 
статусу внутрішньо переміщеної особи, є проживання її на території, де 
виникла ситуація, яка спричинила переміщення осіб (визначена у статті 1 
Закону як збройний конфлікт, тимчасова окупація, прояви насильства, 
порушення прав людини, надзвичайні ситуації природного чи техногенного 
характеру).  
Така ситуація є соціальним ризиком для особи, і в такому випадку 
вона потребує соціального захисту з боку країни. Довідка про взяття на облік 
внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує, що 
  29 
 
внутрішньо переміщена особа має спеціальний статус та може користуватися 
правами, передбаченими законодавством [20]. 
Суб’єктом, який забезпечує реалізацію права внутрішньо 
переміщених осіб на отримання довідки про взяття на облік внутрішньо 
переміщеної особи є виконавчий орган районних, районних у місті Києві 
державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у 
разі утворення) з питань соціального захисту населення, у порядку 
встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 3 стаття 4 Закону). Отже, 
переміщені особи набувають правового статусу внутрішньо переміщеної 
особи з моменту взяття їх на облік і реєстрації в Єдиній інформаційній базі 
даних внутрішньо переміщених осіб. Строк дії довідок передбачених статтею 
4 Закону, не визначена.  
Внутрішньо переміщеним особам як суб’єктам права соціального 
захисту притаманне явище подвійного (перехресного) правового статусу. 
Особа, яка до прикладу, мала статус пенсіонера, до набуття статусу 
внутрішньо переміщеної особи, набуваючи статус внутрішньо переміщеної 
особи, отримує статус внутрішньо переміщеної особи-пенсіонера. 
 Особа, що перебувала в центрі зайнятості на обліку як безробітна, з 
отриманням статусу внутрішньо переміщеної особи стає внутрішньо 
переміщеною особою-безробітною [42]. Однак, явище подвійного 
(перехресного) правового статусу призводить до змін у загальних механізмах 
реалізації прав на соціальне забезпечення та до подвійних прав на окремі 
види соціального забезпечення.  
Правоздатність внутрішньо переміщених осіб передбачає здатність 
мати права та обов’язки. Законодавство про соціальне забезпечення 
внутрішньо переміщених осіб можливий поділяється на: універсальне (право 
на щомісячну адресну грошову допомогу на витрати за проживання, в тому 
числі комунальних послуг; безкоштовне тимчасове житло протягом шести 
місяців з дня взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за умови 
  30 
 
самостійної оплати особою комунальних послуг); для багатодітних сімей, 
осіб з інвалідністю, та осіб похилого віку цей термін може бути продовжено; 
надання ліків у встановлених законом випадках та отримання гуманітарної 
допомоги, тощо; спеціальні (наприклад, зарахування дітей до дитячих садків, 
надання місць для внутрішньо переміщених осіб-абітурієнтів у вищих 
закладах освіти, оздоровлення та реабілітація дітей внутрішньо переміщених, 
відновлення документів тощо) [46].   
Поряд з правами, внутрішньо переміщені особи, мають певні 
обов’язки, серед яких: «дотримання Конституції та законів України, інших 
актів законодавства; повідомлення протягом 10 днів з дня до нового місця 
проживання органів самоорганізації населення районних, районних у місті 
Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у 
містах (у разі їх створення) рад; відшкодування фактичних витрат, понесених 
за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів внаслідок реалізації 
прав, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод 
внутрішньо переміщених осіб» у разі виявлення подання внутрішньо 
переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання 
довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Необхідним 
елементом правосуб’єктності суб’єкта права соціального захисту є його 
правоздатність.  
Внутрішньо переміщені особи можуть бути дієздатними, обмежено 
дієздатними або недієздатними. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Закону 
«заява для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної 
особи» подається до Київської обласної державної адміністрації, 
структурного підрозділу з питань соціального захисту населення виконавчого 
органу міської, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем 
проживання внутрішньо переміщеної особи, у тому числі неповнолітніх 
дітей, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, 
дієздатність яких обмежено, через законного представника» (один з опікунів, 
  31 
 
піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; керівник дитячого 
закладу, закладу охорони здоров’я, закладу соціального захисту дітей, за 
умови перебування такої особи на повному державному забезпеченні).  
Неповнолітні діти також можуть отримати статус внутрішньо 
переміщеної особи, і в цьому випадку заява подається від її імені родича 
(діда, баби, прабаби, прадіда, повнолітніх брата чи сестру, тітки чи дядька) 
або вітчима чи мачухи, з якими проживає (перебуває) дитина, а у разі їх 
відсутності – представника органу опіки та піклування за місцем проживання 
такої дитини. Іншими словаи, набуття статусу внутрішньо переміщеної особи 
не залежить від іх віку, фізичної спроможності, чи розумового розвитку [39]. 
У рамках внутрішньо переміщених осіб як загальної цільової групи 
права соціального захисту можемо виділити такі суб’єкти: внутрішньо 
переміщені пенсіонери, внутрішньо переміщені особи з інвалідністю, 
внутрішньо переміщені особи безробітні, внутрішньо переміщені особи – 
багатодітні сім’ї, внутрішньо переміщені особи – малозабезпечені родини, 
внутрішньо переміщені особи – матірі-одиначки, внутрішньо переміщені 
особи – абітурієнти, студенти, внутрішньо переміщені особи – діти, 
внутрішньо переміщені особи – іноземці та внутрішньо переміщені особи – 
особи без громадянства. Ця класифікація встановлює відповідні права та 
обов’язки [42]. 
Внутрішньо переміщені особи це громадяни, які належать до 
вразливої категорії, так як змушені були змінити місце проживання через 
незалежні від них обставини та понесли матеріальних втрат у вигляді житла, 
заробітної плати, пенсій, соціальних виплат та соціальних зручностей і 
побутового комфорту.  
Надання їм іншого правового статусу свідчить про соціальну 
спрямованість державної політики та необхідність подолання або зменшення 
складної життєвої ситуації на життя цих людей шляхом надання їм 
додаткової державної підтримки [2].  
  32 
 
Сьогодні внутрішньо переміщені особи мають самостійне існування в 
праві соціального забезпечення, що проявляється у визнанні та регулювання 
самостійного правового статусу внутрішньо переміщених осіб, їхніх прав, 
обов’язків, положень щодо заходів соціального забезпечення та можливості 
захищати свої права в суді.  
Ознаками, які характеризують правову категорію «внутрішньо 
переміщена особа» є вимушена міграція, проти власної волі в межах 
державних кордонів та потреб у соціальному захисті з боку держави. 
Внутрішньо переміщені особи це особи, які через об’єктивні обставини, 
спричинені воєнними діями, окупацією чи анексією території, 
надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, змінили 
місце проживання в межах визнаних країною кордонів та отримли 
відповідний правовий статус згідно із законодавством.  
Окупація окремих територій під час повномасштабної війни є 
соціальним ризиком для цих осіб, і в разі виникнення таких рзиків воги 
потребують додаткового соціального захисту з боку крахни [5]. 
Внутрішньо переміщені особи – індивідуальні суб’єкти права 
соціальний захист, а права, передбачені спеціальним законодавством, 
спрямовані на конкретних внутрішньо переміщених осіб. Однак, адресна 
грошова допомога для внутрішньо переміщеної особи на покриття витрат на 
проживання і на оплату комунальних послуг, є членом сім’ї на якого 
поширюється право на соціальний захист [6]. 
Ознаками соціального захисту ВПО є: наявність організаційно-
правових заходів країни, їх відображення у спеціальних, та загальних 
нормативно-правових актах, передбачення спеціальних механізмів реалізації 
конкретних прав внутрішньо переміщених осіб та забезпечення реалізації 
прав і обов’язків внутрішньо переміщених осіб.  
Види соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні 
включають пенсійне забезпечення, житло, право на працю, соціальний захист 
  33 
 
на випадок безробіття, фінансову допомогу, соціальні та медичні послуги. 
Таким чином, соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в Україні – це 
система організаційно- правових, економічних та фінансових заходів, 
направлених на захист таких осіб від негативного впливу соціальних ризиків 
(воєнних дій, окупації або анексії території, надзвичайних ситуацій 
природного та техногенного характеру). 
 
1.3. Внутрішньо переміщені особи: особливості соціально-
економічного статусу 
Стан дотримання прав людини у соціальній галузі і керування 
правовим розвитком соціальної політики в період незалежності країни 
розглядаються як політичні категорії, що приймаються у першу чергу, для 
оперативого реагування на безпосередні загрози, а не з метою подолання 
системної неврівноваженості, що виникли у країні і громаді. Більше того, 
наразі наша країна зіштовхнулася з прихованою раніше проблемою – 
нагальністю вирішення питання, споріднених із внутрішньо переміщеними 
особами, які раніше не були важливими. 
Поточні соціально-економічні та політичні стани в Україні впливають 
на всю сферу права соціального забезпечення в цілому, так і на окремі його 
інститути. У статті 3 Конституції України людину названо найвищою 
соціальною цінністю, та зобовязує країну визнавати та гарантувати її права і 
свободи, створювати належні умови для реалізації її як особистості. 
Реалізація цього положення наразі набуває важливого значення в Україні, яка 
зазнала повномасштабної агресії з боку рф [15].   
Після повномасштабного вторгнення рф в Україну з'явилася велика 
кількість людей, які мігрували в різні куточки України у пошуках безпеки 
для свого життя, що призвело до втрати роботи, майна, житла, документів, а 
в деяких випадках і близьких родичів та друзів. Щоб їх підтримати існує 
низка нормативних документів [16]. 
  34 
 
Досвід масового переміщення населення вперше був пов’язаний із 
аварією на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році, коли із 
радіоактивно забруднених територій було переселено більше 116 000 осіб. 
2014 року Україна зіткнулася з проблемою внутрішньо переміщених осіб 
(ВПО) вдруге. В країні почався міграційний процес, пов’язаний зі 
збереженням життя людей та створенням нестерпних умов для 
проукраїнських груп. За даними ООН, кількість ВПО в українському 
суспільстві:  
• станом на серпень 2014 року їхня кількість становила 135 тис. осіб;  
• 1 млн. 382 тис. станом на 10 липня 2015 року [11];  
• 2016 рік –  зареєстровано 1 млн. 650 тис.410 ВПО;  
• 2017 р. – 1 млн. 493 тис. 536 осіб [31];  
• 17 грудня 2018 року зафіксовано 1 млн. 513 тис. 895 осіб;  
• за даними структурних підрозділів соціального захисту населення 
обласних та Київської міської державної адміністрацій станом на 2 січня 
2019 року було взято на облік 1 млн. 512 тис. 435 переселенців із тимчасово 
окупованих територій Донецької й Луганської областей та АР Крим [47].  
На сьогодні кількість внутрішніх переселенців за рік повномасштабної 
війни з рф зросла майже втричі: на початок лютого 2022 року їх було 
зареєстровано 1,4 млн, а в січні 2023 року вже 4,8 млн осіб. За інших джерел 
кількість внутрішніх переселенців в Україні 8 млн. людей: звідки вони 
приїхали і куди виїхали найбільше. DW наводить такі цифри з посиланням на 
дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ). У звіті, 
опублікованому МОМ, ця цифра складає 7,7 млн. Це означає, що тенденція 
до зростання кількості переселенців, зберігається. Можна припустити, що 
переміщення всередині країни відбувалося хвилями залежно від наявності 
бойових дій у регіоні чи населеному пункті. На основі опитування МОМ, 
особи переміщувалтся хвилеподібно, в залежності присутності чи відсутності 
бойлвих дій в тому чи іншому регіоні: 48% переміщених осіб залишили своє 
  35 
 
місце проживання після початку війни, 45% – залишили місце проживання, 
коли війна дійшла до їхньої місцевості, а 5% покинули напередодні 
конфлікту. 
До п’ятірки регіонів, з найбільшою кількістю виїздів, увійшли 
Харківська, Київська, Донецька, Луганська області та м. Київ. 
П’ятірка регіонів походження пеереселенців: 
 Харківська область 21%; 
 м. Київ 19%; 
 Київська область 18%; 
 Донецька область 15%; 
 Луганська область 5%. 
Найбільшу кількість переселенців прийняли Дніпропетровська, 
Київська, Львівська, Вінницька та Полтавська області. 
П’ятірка регіонів за кількістю прийнятих ВПО: 
 Дніпропетровська область 11%; 
 Київська область 10%; 
 Львівська область 9%; 
 Вінницька область 7%; 
 Полтавська область 7%. 
Опубліковане дослідження також містить дані про переміщення на 
макрорегіональному рівні. Воно фіксує значне збільшення частки людей, 
особливо у східній частині країни. Їхня кількість зараз становить 45% від 
загальної кількості внутрішньо переміщених осіб. 
Макрорегіони, з яких походять переселенці: 
 Київ: 19% 1,5 млн. осіб; 
 Схід: 45% 3,5 млн. осіб; 
 Південь: 10% 771 тис. осіб; 
 Центр: 1% 77 тис. осіб; 
 Північ: 23% 1,8 млн. осіб; 
  36 
 
 Захід: 2% 154 000 осіб. 
Наразі, серед тих, хто досі залишається на нинішньому місці 
проживання, існують різні думки стосовно імовірного переїзду та перешкод, 
пов’язаних з ним. 
Перешкоди для переміщення: 
 38% – немає жодних перешкод; 
 9% – їхати небезпечно; 
 9% – не мають грошей, щоб поїхати; 
 6% – не хочуть залишати домівку. 
Майже половина (44%) внутрішньо переміщених осіб працездатного 
віку наразі не мають статків. Одна третина переміщених осіб заявляють про 
те, що заробітна плата є основне джерело достатку після переміщення, в той 
час як 24% повністю покладаються на підтримку держави. Як наслідок, 
більшість переміщених домогосподарств скоротили свої витрати, в тому 
числі на продукти харчування (70%), а третина взяла позику [30].   
Умови проживанняі внутрішньо переміщених осіб також викликають 
занепокоєння. 22% переселенців стверджують, що їхнє житло не 
пристосоване до реалій української зими; більше третини не можуть 
переїхати до прийнятного житла, в основному через відсутність коштів; 30% 
серед ВПО, які залишаються у сільській місцевості (близько 2 млн. осіб) не 
можуть отримати медичні послуги. 
Найбільш нагальні потреби є однаковими на усій території України: 
грошова допомога, медикаменти та матеріали для будівництва і ремонту. 
Близько 60% внутрішньо переміщених осіб потребують фінансової 
допомоги. Про потребу в медикаментах і ремонтн-будівельних матеріалах 
повідомляють ті, хто повернувся, і ті, які не були переміщені. 
Економіку цікавить потенціал внутрішньо переміщених осіб, їхні 
матеріальні потреби та витрати, їхню можливу фізичну здатність до праці, а 
також здатність до відновлення професійного рівня за допомогою відповідної 
  37 
 
кваліфікації. Соціологічні науки концентруються на вивченні взаємодії між 
внутрішньо переміщеними особами та новими соціокультурними реаліями, 
що їх оточують. Предметом дослідження внутрішньо переміщених осіб є 
також можливі зміни в ідентичності цієї групи населення [25]. Кожна наука 
займається специфічними для неї аспектами, які виникають у процесі 
внутрішнього переміщення.  
Як теоретико-методологічні підходи до аналізу проблем внутрішньо 
переміщених осіб науковці розрізняють соціокультурний та ресурсний 
підходи. Соціокультурний підхід аналізує адаптацію крізь призму 
психологічних труднощів та індивідуальних внутрішніх конфліктів, акцентує 
увагу на суб’єктивному сприйнятті переселенцями нової громади та 
соціокультурного середовища. Іншими словами, він вивчає необхідність 
ефективної взаємодії у новому культурному середовищі.  
Адаптація внутрішньо переміщених осіб після значного стресу та 
залучення їх до взаємодії з місцевим населенням, навіть якщо ідентичності 
цих груп значним чином відрізняються. До прикладу, російськомовні 
внутрішньо переміщені осіби можуть мати труднощі з інтеграцією у Львові 
через те, що не звикли вживати українську мову у повсякденному житті, а 
конфлікти можуть виникати через у релігійніу відмінності [25].   
Науковці які працюють у соціальній роботі з мігрантами, зокрема й 
вимушеними переселенцями, наголошують на необхідності розгляду трьох 
основних сфер життєдіяльності людини, в яких відбувається адаптація до 
нових умов життя: природно-антропологічної, агентно-професійної, духовно-
культурної [20, с. 36, 38–39]. Природно-антропологічна сфера пов’язана з 
системою побутового обслуговування дому, природи та сім'ї, тому 
переселенці у першу чергу потребують підтримки у створенні нової 
ідентичності на новому місці. 
Агентно-професійна сфера – забезпечення професійної адаптації через 
отримання робочого місця, формування конкурентоспроможниості, 
  38 
 
представлення себе на ринку праці та підтримання практики роботи за 
фахом. У цьому випадку соціальним працівникам необхідно активно 
співпрацювати зі службами зайнятості, які опікуються працевлаштуванням 
внутрішньо переміщених осіб. 
У духовно-культурній сфері передбачається підтримка духовних і 
культурних цінностей особистості. А отже, важливим завданням соціальних 
працівників є допомога у відновленні та задоволенні духовних, соціальних і 
культурних потреб внутрішньо переміщених осіб. Усі ці напрями у своїй 
взаємодії сприяють посиленню та активізації пристосувальних можливостей 
особистості, уникненню негативних впливів на неї та забезпечення охорони 
та захисту її прав і свобод. Тому, врахування проблем та попиту внутрішньо 
переміщених осіб, є вихідною точкою у змісті та специфіці соціальної роботи 
з ними у приймальних громадах. 
За результатами опитування «Оцінка потреб внутрішньо переміщених 
осіб в Україні та послуг для них», проведенного у 2015 році МГО «Соціальні 
ініціативи з охорони праці та здоров’я», пріоритетними потребами опитаних 
респондентів є: економічні (потреба у працевлаштуванні) 69,5%; гуманітарні 
(продукти харчування та одяг) 65,7%; житлові 62,8%; медичні 49,8%; 
соціальні 13,5%; психологічні 11%; правові 11%; культурні 7,3% та політичні 
6,2%. Відповіді переселенців щодо їхніх потреб, які задовольняються на 
низькому або недостатньому рівнях, розташувалися наступним чином: 
економічні (працевлаштування) 45%; житло 41,2%; гуманітарні (їжа, одяг) 
34,5%; охорона здоров’я 28,3%; соціальні (участь у житті громади, 
толерантне ставлення громадян, рівний доступ до статків та потенцій у 
суспільстві) 17%; політичні (участь у політичному житті країни, прийнятті 
рішень, законотворчості) 14,2%; правові (захист прав, представництво в суді, 
юридичні консультації) 13,4%; психологічні та культурні по 9,7% відповідно 
[1].  
  39 
 
У ситуації невизначеності і неоднозначності, навіть щодо найближчого 
майбутнього, найактуальнішою проблемою для внутрішньо переміщених 
осіб є пошук балансу між адаптивними стратегіями виживання та прагненням 
до активної участі у трудовій діяльності. Але напруженість на місцевому 
ринку праці, пов’язана зі значним збільшенням пропозиції робочої сили з 
боку внутрішньо переміщених осіб не дозволяє можливостей задовольнити 
цю потребу. Результати соціологічного дослідження «Оцінка потреб 
внутрішньо переміщених жінок та осіб похилого віку в Україні», показали 
що, 40,8% респондентів потребували допомоги від державних органів у 
пошуці роботи після переїзду, а отримали її лише 13,3% [1]. До матеріально-
побутових проблем внутрішньо переміщених осіб, додається їхня 
психологічна прив’язаність до Батьківщини і небажання її залишати, а також 
відсутність можливості займатися улюбленою справою і реалізовувати свої 
особисті свободи. Важливу роль відіграє також спеціфічне ставлення 
приймаючих громад до ВПО. Іншими словами, коло питань, які суттєво 
впливають на процес соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб до 
нового середовища проживання. 
У складній ситуації опиняються діти. Перебування у зоні бойових дій, 
втрата батьків, а також чужерідне оточення є факторами психологічної 
травми та ситуаціями, що підвищують ризик дезадаптації, а отже, 
потребують невідкладної соціальної, психологічної та медичної підтримки 
таких дітей. Створення у дітей відчуття безпечності, психологічної рівноваги, 
виявлення їніх потенційних психічних і фізичних ресурсів, активізація 
адаптаційних можливостей і пред’явлення вимог, адекватним їхнім 
можливостям, є найважливішими напрямами соціально-педагогічної 
діяльності з профілактики дезадаптації у дітей. 
Усі окреслені проблеми, з якими стикаються вимушені переселенці, 
дуже різнорідні і потребують якісного вирішення.  
  40 
 
Наслідки перебування певних територій в окупації в результаті 
повномасштабної війни на сьогодні мають значний вплив на соціально 
економічний розвиток країни. Велика кількість внутрішньо переміщених осіб 
вимагає значних фінансових вливань для їхньої підтримки, що призводить до 
ще більшого фінансового дефіциту державного бюджету. Соціальна напруга 
зростає [8].    
На міжнародному рівні захистом та допомогою переміщеним особам у 
різних країнах світу впродовж майже 70 років займається Управління 
Верховного комісара ООН у справах біженців та груп людей, котрі 
потребують захисту та допомоги. Україна також отримала підтримку ООН з 
травня 2014 року по теперішній час. ООН допомагає безпосередньо у наданні 
допомоги найуразливішим верствам населення у вигляді правової, 
матеріальної, юридичної, соціальної допомог, проводить постійний 
моніторинг становища, підтримує Уряд та громадські організації [34].   
Таким чином, вивчення реальної ситуації в Україні дозволяє 
стверджувати, що пріоритетним у соціальній політиці щодо внутрішньо 
переміщених осіб має стати їхня адаптація, включаючи ефективне 
законодавство, інноваційні техніки та методи у цій сфері, можливість їхнього 
впровадження та досвід соціальних працівників та інших фахівців. 
  41 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВНУТРІШНЬО 
ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ 
 
2.1. Тлумачення, зміст і сутність соціального захисту в Україні 
 
Соціальний захист є невід'ємню складовою політики держави, яка 
відповідає за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Це елемент, від 
ефективності якого залежить цивілізаційний розвиток любого суспільства. 
Оскільки соціальний захист є засобом підтримання стабільності та злагоди в 
суспільстві, яке трансформується, а також інструментом, за допомогою якого 
держава може впливати на життя людей, і заручатися підтримкою урядової 
політики, зясування сутності соціального захисту та його місця в політиці 
держави загального доброботу набуває особливого значення в сьогоднішніх 
складних умовах [2].   
При визначенні сутності соціального захисту, можна спиратися на 
положення Конституції України, законодавчі норми, міжнародно-правові 
норми, довідники та енциклопедії, зарубіжні джерела, світовий державний 
досвід соціального розвитку тощо. 
Конституція України проголошує, що наша країна є суверенною і 
незалежною, демократичною, соціальною та правовою [15]. Проголошення 
України соціальною країною є важливим кроком у розвитку її як держави, 
однак це не означає, що держава є соціальною, а лише вказує наміри країни 
та напрямок її політики щодо соціального захисту населення. 
Держава, яка гарантує рівень життя і вільний розвиток власним 
громадянам і тим, хто законно перебуває на її території, називають 
соціальною країною. Така країна будує власну систему соціального захисту, 
яка включає соціальне страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, 
пенсі, пільги, компенсації та систему фінансування охорони здоровя та інших 
соціальних послуг. Частина державних функцій в соціальній сфері 
  42 
 
делегована окремим юридичним особам: пенсійним фондам, фондам 
соціального страхування, фондам соціального розвитку, фондам зайнятості, 
створеним на підприємствах, тощо. 
Наш Основний Закон визначає, що найвищою соціальною цінністю в 
Україні є людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і 
безпека. Згідно Конституції, забезпечення прав і свобод людини є головним 
обов’язком держави [15]. Зміст цих положень свідчить про те, що держава є 
не пасивним спостерігачем у здійсненні прав і свобод громадян, а активним 
учасником у забезпеченні їх реалізації. Приміром, наша країна бере 
обов’язки гарантувати: право громадян на соціальний захист, який включає 
право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати 
працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості й у інших 
випадках, передбачених законом, а також право на достатній життєвий 
рівень, тощо. Це свідчить про її соціальну спрямованість. 
Як наголошувалося вище, право громадян на соціальний захист 
зафіксоване в Основному Законі України Конституції. Відповідно до статті 
46, воно гарантується і забезпечується загальнообов’язковим державним 
соціальним страхуванням, що формується за рахунок страхових внесків 
громадян підприємств, установ та організацій, бюджетних та інших 
фінансових ресурсів [15]. Зміст цієї статті Конституції України означає, що в 
нашій країні мають бути розроблені тристоронні схеми фінансування 
соціального захисту. Такі схеми наразі діють майже у всіх промислово 
розвинених країнах світу. Відповідно до неї сторонами, які приймають 
участь у фінансуванні соціального захисту, це: по-перше, всі працездатні 
працівники, які можуть отримувати пенсії, допомоги тощо; по-друге, 
роботодавці і, по-третє, країна. Слід наголосити, що країна була основним 
джерелом фінансових ресурсів, успадкувавши від колишнього Радянського 
Союзу державну систему управління та розподілу (бюджетну) систему 
виділеня коштів на соціальний захист. Стаття 46 Конституції України 
  43 
 
передбачає, що держава не відмовиться від фінансування соціального захисту 
своїх громадян, але роботодавці та самі громадяни повинні робити більший 
внесок. 
Соціальне страхування працівників визнано універсальним способом 
фінансування соціального захисту. Базуючись на принципах солідарності 
поколінь, рівності та перерозподілу коштів від працездатних до 
непрацездатних, соціальне страхування забезпечує матеріальну основу 
реалізації права на соціальний захист. Вона нерозривно пов’язана з трудовою 
діяльністю людини в різних галузях народного господарства. Можна з 
упевненістю стверджувати, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку 
не тільки не може нормально існувати без праці як основної умови 
життєдіяльності людини, а й без урахування потреб осіб з інвалідністю в 
засобах до існування. 
Термін «соціальний захист» або «соціальне забезпечення» вперше 
з’явився у США в 1935 році і поступово поширився в інших західних країнах 
для позначення системи заходів, покликаних захистити усіх громадян і 
жителів країни від економічного і соціального погіршення через безробіття, 
втрату або різке зниження доходів, хворобу, материнство, виробничу травму, 
інвалідність, старість, і втрату працездатності. [20]. 
Теоретичні обґрунтування необхідності соціального забезпечення 
людей з обмеженими можливостями були розроблені в багатьох країнах 
наприкінці 19-го на початку XX століття. 
Термінолексема «соціальне забезпечення», яка означає одну з форм 
соціального захисту громадян, офіційно закріплена у Міжнародному Пакті 
про економічні, соціальні та культурні права, прийнятому Генеральною 
Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. У статті 9 цього документа зазначено, 
що країни, які беруть участь у Пакті, забезпечують право усіх людей на 
соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування [38]. 
  44 
 
Ця дефініція також використовується в Концепції соціального захисту 
населення України, схваленій Верховною Радою України 21 грудня 
1993 року. Онак, у статті 46 Конституції України використовується вже 
згаданий термін – «соціальний захист». Зміст цієї статті вказує на те, що 
«соціальний захист» є ширшим поняттям і включає в себе ще й поняття 
«соціальне забезпечення» [15]. І. Сирота вважає ці терміни словами-
синонімами [38]. Однак, чимало економістів розглядають “соціальний 
захист” як ширше поняття, що включає в себе поняття “соціальне 
забезпечення”. Як вважає Т. Семигіна, соціальний захист це термін, який 
використовувався за радянських часів, охоплюючи не лише соціальне 
забезпечення, а також часткове регулювання трудових взаємин та інші галузі 
[36]. 
Водночас слід, зазначити, що поняття соціальний захист означає 
сукупність соціальних та юридичних гарантій, метою яких є забезпечення 
державою кожному члену суспільства реалізації його основних соціальних та 
економічних прав, насамперед, права на рівень життя, необхідний для 
нормального відновлення і розвитку особистості [2]. 
Таким чином, соціальний захист це постійно діючий механізм, за 
досягнення мінімального рівня життя громадян, система заходів і повязаних з 
ним інститутів, спрямованих на забезпечення нормальної життєдіяльності 
людини, підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та 
перспектив [20]. 
Наразі чимало науковців пропонують різні підходи до визначення 
поняття «соціальний захист». До прикладу, у «Словнику термінів і понять»  
за редакцією М. Головатого подано два підходи до визначення соціального 
захисту:  
- це система принципів, методів, соціальних гарантій, заходів та 
інституцій, створений країною для забезпечення оптимальних умов життя та 
задоволення потреб громадян. Соціальний захист забезпечує гарантії 
  45 
 
підтримки від соціальних ризиків, з якими громадяни можуть зіткнутися 
протягом життя, таких як хвороба, інвалідність, травма, старість, втрата 
працездатності, безробіття та міграція. Він включає соціальне забезпечення, 
соціальне страхування та соціальну допомогу (підтримку) - комплекс заходів, 
спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз (у цьому сенсіі 
термін «соціальний захист також називають соціальною допоогою); 
- специфічні види колективного добробуту, спрямовані на підтримку 
благополуччя людей, безпосередню допомогу людям, які опинилися у 
складних життєвих ситуаціях, та запровадження превентивних механізмів 
спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій [8].  
Для прикладу, захист працівників, який забезпечується завдяки 
державним регулюванням мінімальної заробітної плати для того, щоб 
працівники не опинилася за межею бідності. Для того, щоб необачні люди, 
які не подбали про себе в старості під час трудової діяльності, не залишилася 
без засобів до існування, потрібен механізм перерозподілу їхніх прижиттєвих 
доходів. Державний соціальний захист має бути побудований таким чином, 
щоб він вирішував не тільки індивідуальні проблеми кожної людини, а й 
забезпечував інтереси суспільства в цілому (наприклад, країна з низьким 
рівнем освіти її громадян не повинна мати високий рівень розвитку). 
У широкому розумінні він включає в себе соціальну допомогу, 
соціальне страхування та соціальне забезпечення. Громадяни мають право на 
соціальний захист. Це означає, що звони мають право на доплмогуь у разі 
часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття 
через форс-мжорні обставини, а з незалежних від них обставин, а також у 
старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується 
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що здійснюється 
за рахунок страхових внесків, бюджетних та інших коштів соціального 
страхування і забезпечення, що надходять від громадян, підприємств, 
  46 
 
установ та організацій, а також створенням мережі державних, комунальних і 
приватних закладів для догляду за особами з обмеженими можливостями.  
Стаття 46 Конституції України передбачає, що пенсії, інші види 
соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають 
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, 
встановленого законом [15]. 
Так, М. Головатий пропонує використовувати соціальний захист як 
ширше поняття, ніж соціальне забезпечення. 
Енциклопедична література з економіки розглядає соціальний захист як 
взаємопов’язані поняття. З одного боку, це надання усім громадянам рівних 
можливостей забезпечити собі гідне життя за рахунок своєї праці. З іншого 
боку, йдеться виключно про турботу держави про громадян, які потребують 
допомоги чи підтримки через вік, стан здоров’я, соціальний статус або 
відсутність засобів існування [8]. 
Що стосується терміну “соціальне забезпечення”, то зазначимо, що це 
одна з найбільш багатогранних категорій. У юридичній та економічній 
літературі це поняття використовується у різних значеннях. Соціально-
історична матеріальна підтримка людей похилого віку та інвалідів, особливі 
форми розподільчих відносин, об’єкти соціальної політики, самостійні 
функції країни; правові форми матеріального забезпечення осіб, на 
соціально-правових підставах, форми, що опосередковано стимулюють 
активну участь громадян у соціально-економічному житті соціуму, важливі 
соціально-економічні права громадян, галузь права тощо. Як зазначає 
М. Солдатенко, незважаючи на розмаїття визначень, кожне з них так чи 
інакше відображає загальні риси початкового розуміння соціального 
забезпечення, яке суспільство надає людям з особливими потребами 
винятковими способами [40].  
Схеми соціального забезпечення включають пенсії, виплати 
працюючим (тимчасова непрацездатність, вагітність та пологи), одиноким 
  47 
 
матерям, багатодітним сім'ям та малозабезпеченим верствам населення. Вони 
забезпечуються за рахунок державного бюджету та внесків, акумульованих у 
Пенсійному фонді України та Фондах соціальної підтримки населення [4]. 
Одним із головних пріоритетів соціального захисту є реформування 
системи соціальних послуг та надання підтримки найменш забезпеченим 
верствам населення. Вона має бути спрямована на розробку нових механізмів 
реалізації чинних нормативно-правових актів з питань соціальної політики, 
послідовну реапізацію заходів щодо розвитку і зміцнення системи 
соціального захисту населення та удосконалення механізму фінансування 
надання державної соціальної допомоги, яка забезпує гарантований рівень 
соціального захисту малозабезпечених верств населення. 
Найважливішими питаннями соціального захисту сім'ї, жінок, дітей та 
молоді є розвиток сім'ї, ефективного виконання нею репродуктивної, 
виховної, економічної, соціальної функцій, законодавче забезпечення 
створення сприятливих умов для дотримання на практиці конституційного 
принципу рівності прав чоловіків і жінок, реалізація цілеспрямованої 
політики стосовно зайнятості молоді, запобігання дитячій та молодіжній 
злочинності, наркоманії, алкоголізму та дитячій безпритульності [47]. 
З огляду на масштабність сучасних проблем соціального захисту, 
основною метою соціальної політики є забезпечення гідного рівня життя як 
працюючих, так і непрацюючих людей. Цього можна досягти шляхом 
максимізації позитивного впливу державної системи соціального захисту та 
запобігання її негативним наслідкам. Основою для управління цими 
процесами є наявність прогнозів соціальних видатків відповідно до 
встановлених країною пільг і гарантій, збалансованих з фінансовим 
забезпеченням. 
У зв'язку з цим важливим питанням соціального захисту населення є 
прогнозування соціальних видатків. Це необхідно для визначення майбутніх 
тенденцій з метою створення сприятливих умов для поліпшення добробуту 
  48 
 
громадян, які потребують державної підтримки відповідно до чинного 
законодавства. Це дає можливість провести загальний аналіз зворотного 
зв'язку між соціальним сектором та економікою, врахувати зміни у 
законодавчій базі, розглянути вплив різних сценаріїв економічного розвитку, 
та охарактеризувати потребу в коштах, спрямованих на компенсацію 
соціальних видатків, виходячи з економічних перспектив та умов життя, як 
тенденцію розвитку соціального захисту населення за певний період.  
Тому вирішення проблеми поліпшення соціального захисту населення 
слід шукати, насамперед, у площині взаємин між керованими структурами. У 
соціальній системі будь-якого устрою головною ланкою є громадянами, а 
метою управління – покращення умов їхнього життя. Однак механізми 
прийняття рішень щодо соціальних питань є недостатньо прозорим.  
Водночас, незважаючи на існування підходів і моделей, що дозволяють 
враховувати різні сценарії економічного розвитку та прогнозувати соціальні 
витрати, управлінські механізми не завжди передбачають наслідки 
конкретних заходів і не аналізують їхні соціальио-економічні та соціально-
психологічні наслідки. Тому основним питанням соціального захисту 
населення є гармонізація управління усією соціально-економічною сферою, 
іншими словами встановлення адекватності та гармонійності усіх її 
структурних компонентів шляхом використання системних методів розвитку 
та реалізації економічної політики. Самоорганізація ринків при державному 
регулюванні може стати основним інструментом для вирішення цієї 
проблеми. Наразі, якість управління визначає якість життя. 
Виходячи з пріоритетних національних інтересів та завдань соціальної 
політики, головним питанням для країни є побудова громадянського 
суспільства. З цією метою слід мати відповідне законодавство, яке би 
захищало права громадян та громадських організацій. Державні органи влади 
повинні забезпечити формування механізмів ефективного управління 
виконанням зобов'язань щодо соціального забезпечення та цивілізованого 
  49 
 
захисту надання громадян прав і свобод. З цією метою потрібен план дій 
представників усіх гілок влади, громадських організацій, ЗМІ, та усіх 
бажаючих, для забезпечення благополуччя і гідного рівня життя, який існує в 
розвинених країнах світу [45]. 
Стратегічне управління наразі набуває набагато більшого значення як 
визначальний фактор стабільності секторів економіки. На практиці діє закон 
«60  30  10», зміст якого полягатиме в тому, що джерелом усіх наших невдач 
є прийняті рішення. Числові значення закону такі: 60% невдач спричинені 
стратегічними рішеннями, 30% – тактичними прорахунками і 10% 
операційними помилами.  
Розв'язання проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального 
захисту, є пнайважливішим для держави. Система соціального захисту є 
підсистемами національної економіки, тобто явищами, процесами, видами 
діяльності та об'єктами, пов'язаними із забезпеченням життєдіяльності, 
потреб та інтересів суспільства і людини. Принципи, методи, соціальні 
гарантії, заходи інституції, встановлення законом встановлені країною і 
закладів, для забезпечення оптимального життєвого середовища, а також 
задоволення потреб населення. 
Соціальний захист забезпечує гарантію підримки під час соціальних 
ризиків, з якими громадяни можуть зіткнутися протягом життя, таких як 
хвороба, інвалідність, травма, старість, втрата працездатності, безробіття та 
міграція. Включає в себе соціальне забезпечення, соціальне страхування та 
соціальну допомогу (підтримку) – комплекс заходів, спрямованих на надання 
допомоги під час життєвих криз. Втілюється в життя країною через соціальну 
політику [45]. 
Соціальна політика: 
- діяльність держави, спрямована на створення і регулювання 
соціально-економічних умов життя суспільства з метою покращення 
благополуччя членів громади, подолання негативних наслідків ринкових 
  50 
 
процесів і забезпечення соціальної справедливості і соціально-політичної 
стабільності у державі; 
- система правових, організаційних, регулятивних та контрольних 
заходів країни задля узгодження цілей соціального та економічного 
зростання; 
- це соціально-економічні заходи держави, компаній та місцевих 
органів влади, спрямованих на захист громадян від безробіття, інфляції та 
зменшення трудових збережень [48]. 
Модель соціальної політики нашої країни має бути симбіозом 
лібералізму і соціальної орієнтації. Перше дозволяє створити обставини для 
самореалізації і самозабезпечення економічних агентів в умовах відсутності 
достатніх фінансових коштів з боку держави. Другий елемент – формування 
раціональної системи соціального захисту населення. 
У зв'язку з цим, поняття «соціальний захист» охоплює не лише право 
на соціальне забезпечення, а й такі соціальні права, як право на житло 
безоплатно або за доступну для громадян плату (ч. 2 статті 47 Конституції 
України), право на достатній життєвий рівень (стаття 48), право на охорону 
здоров'я (стаття 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (стаття 
50), а також право на освіту (стаття 53). Можна говорити, що соціальний 
захист включає в себе всі соціальні права в державі. При цьому система 
соціального захисту має три складові:  
1). Пенсії та допомога по безробіттю;  
2). фінансова допомога сім'ям;  
3). Різні форми соціальної допомоги та соціальних послуг (догляд за 
людьми похилого віку, інвалідами та сиротами) [15]. 
Соціальний захист є одним із пріоритетів держави, та одним із завдань 
соціальної політики поряд, із забезпеченням зайнятості, охорони здоров'я, 
житла та комунальних послуг. Соціальна політика в Україні, відповідно до 
загальноприйнятих сучасних вимог, має вирішувати три основні завдання: 
  51 
 
розробка та реалізація програм соціального захисту, спрямованих на 
забезпечення прогресу на міжнародному, національному та регіональному 
рівнях в різних сферах суспільного життя; правовий нігілізм та «правовий 
екстремізм» формування національної правової культури населення, з 
подоланням правового екстремізму; здійснення економічних перетворень, 
необхідних для забезпечення переходу до диференційованої багаторівневої 
ринкової економіки.  
 
2.2. Міжнародний досвід надання соціального захисту внутрішньо 
переміщеним особам 
Підсумки дослідження свідчать, що основні виклики, які пов’язані з 
вимушено переміщеними особами з тимчасово окупованих територій в 
Україні, проявляються у зростанні навантаження на місцевий ринок праці, та 
існуванні таких проблем, як розміщення та працевлаштування. Крім того, 
багато внутрішньо переміщених осіб є особливо вразливими і потребують 
допомоги, зокрема діти, люди з обмеженими можливостями, люди похилого 
віку. 
Збройні конфлікти по всьому світу у 20-му і 21-му століттях змусили 
близько 38 мільонів людей переміститися в межах своєї країни. Норвезька 
рада у справах біженців акцентує увагу на тому, що ця цифра свідчить про 
глобальну неспроможність захисти цивільне населення [47]. В своєю чергою 
міжнародні стандарти стверджують, що внутрішньо переміщені особи (ВПО) 
можуть з’явитися і за умови стихійних лих чи антропогенних катастроф, а не 
тільки під час бойових дій чи війни. Аналізуючи історичні факти та сучасні 
тенденції, можемо констатувати, що майже вся кількість переселенців у 
межах своїх країн, вимушені це робити через бойові дії. 
Дослідження практичних аспектів міграційної політики знайшло 
відображені в роботахх вітчизняних науковців, серед яких: Е. Лібанова, 
  52 
 
І. Майданік, О. Малиновська, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, У. Садова, 
О. Хомра. 
Окремі підходи до вирішення проблеми внутрішньо переміщених осіб 
представлені авторами М. Солдатенко, Т. Доронюк в ряді праць, присвячених 
цій проблематиці [11; 40]. 
До цього часу Україна не має чіткої стратегії комплексної державної 
політики щодо внутрішньо переміщених осіб із чітко визначеними метою, 
завданням, пріоритетами, критеріями оцінки та науково обґрунтованою 
програмою. Наукове усвідомлення та вирішення будь-яких питань державної 
політики потребує, насамперед, певного загальнотеоретичного напрацювання 
та практичного впровадження з урахуванням специфіки територій розселення 
внутрішньо переміщених осіб із зон бойових дій.  
Найбільш повне і чітке визначення для внутрішньо переміщених осіб 
(ВПО), запропоноване Європейською радою у справах біженців та вигнанців 
(ECRE) полягає в в тому, що це люди, які були переміщені з однієї частини 
країни в іншу через стихійні лиха, військові дії, або різного роду без 
перетинання кордонів [23]. 
Згідно результатів міжнародної неурядової організації Internal 
Displacement Monitoring Centre (IDMC) наразі у світі обліковано більше 38,2 
мільонів громадян, що були переміщені у регіонах своїєї країни, у 2007 році 
ця було 24,5 мільонів осіб. 1,5 мільонів з них, це українці, що вимушено 
покинули свої домівки після анексії Криму та початку збройного конфлікту 
на сході України, і стали вимушеними переселенцями. На той час найбільша 
кількість внутрішньо переміщених осіб була у Сирії та Колумбії, а Україна 
посідала 9 місце у світі. Це погані показники після закінчення Другої світової 
війни. 
У звязку із загостренням ситуації в Україні та Сирії, збільшується 
кількість людей, що стають внутрішньо переміщеними особами.  
  53 
 
Велика кількість затяжних військових конфліктів, що продовжуються 
більше 10 років, зумовлюють такі показники. Ця тенденція зберігається у 
90% із шестидесяти країн, де спостерігаються внутрішні переміщення. У 
переважній кількості країн ця ситуація має низку так званих «підпроблем», 
як фінансового, так і психологічного характеру. Так, в більшості країн, 
більше 10 років, надання соціальної підтримки перетворили переселенців на 
інертних людей, тому уряди цих країн намагаються повернути їх до активної 
участі в економічному житті громади та створити можливості для окремого 
проживання та працепристосування. Наочним у цьому випадку є приклад 
Сербії. 2002 році у Сербії була прийнята національна програма (яка є 
дійсною і на сьогоднішній день) з попіпшенням умов проживання, якості 
життя та повернення переселенців до тих країн, у зв’язку з припиненням 
військових дії в тих країн, звітки вони втекли. Саме в цьому моменті 
сербський досвід може бути корисним. Органам державної влади, урядовим 
організаціям потрібно усвідомити особливості переселенців як окремої 
вразливої соціальної групи та надати їм реальний доступ до реалізації своїх 
прав. 
На додаток до законодавчої бази стосовно переміщених осіб, необхідно 
сформувати й інституційну базу. Наприклад, Сербія створила окрему 
Комісію із питань біженців та міграції, основним завданням якої є надання 
допомоги внутрішньо переміщеним особам, облік і прогнозування, а також 
підтримка сім’ям переселенців [44]. 
Розглядаючи можливість запозичення конкретних управлінських 
методик та підходів з міжнародного досвіду, особливу увагу слід звернути на 
досвід найбільш близьких до України країн, таких, як Азербайджан, Молдова 
та Грузіяї, результати яких доцільно використовувати для формування 
відповідної державної політики щодо допомоги внутрішньо переміщеним 
особам. 
  54 
 
Досвід Грузії в роботі з ВПО. Хвилі переселення внаслідок збройних 
конфліктів у Грузії: 1992–1993 роки вимушене переселення населення з 
Абхазії; 1989–1992 роки – переміщення з Цхінвальського регіону; 2008 рік – 
переміщення з Цхінвальського регіону (26 тисяч осіб). В цілому, облікованих 
внутрішньо переміщених осіб – 265 тисяч осіб, що складає 6 % від загальної 
кількості населення країни [28]. 
Ключові питання, які окреслилися керівництвом країни на той період, 
аналогічні тим, які на сьогодні вирішує Україна, а саме: хаотичне розселення 
людей у період першого конфлікту, оскільки передбачалося, що це 
тимчасовий захід, і розселення проводилося в готелі, санаторії та будинки 
відпочинку, в дитячі садочки, а згодом прийшла черга пристосованих 
громадських будівель, але при цьому не була врахована особливість 
початкового місця проживання внутрішньо переміщених осіб (місто-село), 
наявність робочих місць (масштабне безробіття), необхідність подальшого 
використання будівель за прямим призначенням (на кшталт, дитячих 
садочків, лікарень), належність до громади, можливості інфраструктури. 
Керівництво країни з 2005 року починає розробку держаної Стратегії 
стосовно внутрішньо переміщених осіб, а у 2009 році було створено окремий 
Керівний комітет зі справ внутрішньо переміщених осіб, завданнями якого 
було надання житла внутрішньо переміщених осіб на постійній основі, або 
раціональне розміщення з урахуванням умов проживання та соціально-
економічним станом окремих територій держави; соціально-економічна 
інтеграція та надання фахової медичної допомоги та якісної освіти; 
перебудова системи управління; створення інфраструктури, яка б у 
майбутньому почала б використовуватися для вирішення цілого ряду інших 
головних соціально-економічних проблем; участь внутрішньо переміщених 
осіб у прийнятті рішень для уникнення ускладнень тощо [17]. 
  55 
 
Перелічимо основні дії держави щодо внутрішньо переміщених осіб у 
Грузії, які також можуть бути реалізовані в Україні, з урахованням заходів, 
вжитих у цьому питанні: 
- Створити Міністерствоа у справах біженців та розселення Грузії 
(Департамент з питань вимушених переселенців; Департамент міграції, 
розселення та біженців), головними проблемами якого є видача допомоги 
внутрішньо переміщених осіб, а саме: тимчасове розміщення та надання 
найнеобхіднішої допомоги; сприяння і працевлаштуванні ( в тому числі і 
тимчасової роботи відповідно професійної кваліфікації); безоплатна 
загальносередня освіта в школах; медична страховка у межах існуючих 
державних програм та страхових схем; соціальні виплати внутрішньо 
переміщених осіб; розвязання питань пенсійного забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб; підтримка у соціальних та побутових проблемах; участь у 
заходах з пошуку захоронень померлих, загиблих та зниклих безвісті під час 
масових порушень прав людини; фінансова підтримка та сприяння 
поверненню на попереднє місце проживання; відшкодовують витрати, 
пов’язаних із похованням внаслідок раптової смерті внутрішнього 
переселенця. 
- Побудувати Державну стратегію для внутрішньо переміщених осіб; 
- Розробити План реалізації Державної стратегії для внутрішньо 
переміщених осіб на підставі Закону «Про осіб, вимушено переміщених з 
окупованих територій Грузії, – вимушених переселенцях» [28]. 
Водночас, слід з’ясувати і недоліки у роботі грузинського уряду 
стосовно внутрішньо переміщених осіб, з метою їх усунення в українських 
реаліях. Незважаючи на створення окремої організації розробку програми і 
стратегії для внутрішньо переміщених осіб, спостерігалася слабка 
координація між урядом Грузії, міжнародними та неурядовими 
організаціями, залученими до цього процесу; низький рівень інтеграції 
внутрішньо переміщених осіб у місцеві громади, соціальна пасивність, 
  56 
 
безініціативність, залежність внутрішньо переміщених осіб від зовнішньої 
допомоги. Лише третина внутрішньо переміщених осіб висловила 
задоволення від результатими довгострокової міграції. 
Досвід Азербайджану по роботі з ВПО. Бойові дії у Нагірному 
Карабаху спричинили внутрішні переселення ще за останніх років існування 
СРСР (1988-1990 роки), але запровадження незалежності Азербайджану та 
Вірменії з 1991 року перетворили конфлікт у міждержавний. 220 тисяч осіб 
стали вимушеними переселенцями, а у 1993 році при активізації військових 
дій їхня кількість зросла до 778,5 тисяч осіб [29]. 
На разі кількість внутрішньо переміщених осіб становить близько 600 
тис. осіб, із них 40 тисяч із Нагірного Карабаху, а 560 тисяч з других 
окупованих регіонів. Це 7 % населення країни, майже стовідсотково – етнічні 
азербайджанці. Більшість внутрішньо переміщених осіб проживає у великих 
містах це 218 тисяч у Баку, 50,6 тисяч у Сумгаїті, де уряде легше їх 
розмістити, використовуючи житло, що залишили вірменські біженці. 
Для урегулювання ситуації з внутрішньо переміщеними особами у 1992 
року був прийнятий Закон «Про статус біженців та вимушених 
переселенців», який наразі діє в редакції від 1999 року. Він проголошує цілу 
низку соціальних гарантій: це і надання тимчасового місця проживання; 
безоплатний проїзд та провіз майна до тимчасового місця проживання; 
медична допомога та забезпечення лікарськими препаратами; першочергове 
розміщення у спеціальні соціальні установи інвалідів та осіб похилого віку з 
числа внутрішньо переміщених осіб; надання фінансової допомоги. 
Внутрішньо переміщеним особам пропонується сприяння у 
працепристосуванні, у випадку перекваліфікації під час навчання 
виплачується середня заробітна плата за новою спеціальністю. 
Прийнятий у 1999 році закон «Про соціальний захист вимушених 
переселенців і осіб, прирівняних до них» деталізував соціальні гарантії 
внутрішньо переміщених осіб. У той же час був створений Соціальний фонд 
  57 
 
захисту вимушених переселенців, завданнями якого було створення 
необхідних умов для працевлаштування внутрішньо переміщених осіб та 
зайняття підприємницькою діяльністю шляхом встановлення у державних 
установах та організаціях інвестицій, створення нових робочих місць. При 
неможливості забезпечення внутрішньо переміщених осіб постійним місцем 
роботи, пропонується тимчасова або сезонниа робота [29]. 
Ключовим органом виконавчої влади, який реалізує соціальну політику 
стосовно внутрішньо переміщених осіб, є Державний комітет 
Азербайджанської Республіки у справах біженців та вимушених 
переселенців [29]. Головне питання, на яке звертають увагу міжнародні 
експерти у роботі з внутрішньо переміщеними особами у Азербайджані, то 
це відсутність діяльності стосовно внутрішньо переміщених осіб у перші 
п’ять років військових подій, у зв’язку з чим, ситуація вирішення проблем 
внутрішньо переміщених осіб могла би бути значно ліпше, якби уряд країни 
не відтермінував впровадження будь-яких дій активізувавши усю увагу на 
військовий план повернення захоплених регіонів. 
2004 року була проголошена Державна програма з покращання 
житлових умов та підвищення рівня зайнятості біженців і внутрішніх 
переселенців, крім того, більше двухсот законодавчих документів, 
спрямованих на забезпечення її виконання. Спеціальні програми розроблені 
щодо працепристосування та фахового навчання внутрішньо переміщених 
осіб, а також щодо надання їм ряду пільг при прийомі на роботу в 
державному секторі. Програма передбачала розробку чіткого плану 
репатріації. З моменту реалізації Програми, держава збільшила фінансування 
розселення внутрішньо переміщених осіб у десятки разів. Зокрема, було 
побудовано 82 сучасних поселення з необхідною соціальною і технічною 
інфраструктурою, що дозволило розселити 180 000 осіб. Введено у дію 139 
шкіл, 6 музичних шкіл. 51 дитячий садок, 55 амбулаторій, 45 культурних 
центрів, 2 спортивних центри, 648 км доріг, 815 км водогону, 333 км. 
  58 
 
газоводу. Поряд із цим, незважаючи на суттєві успіхи у покращенні 
житлових умов, лише чверть ВПО переселилися до новозбудованого житла, а 
32 % продовжують жити у тимчасовому житлі, яке надали у 1990-ті роки.  
Слід наголосити, що внутрішньо переміщені особи мають право тільки 
на тимчасове користування житлом і землею, вони не отримують житло у 
власність і повинні підписувати документи, що забороняють їм його 
продавати, дарувати чи переплановувати. Власників серед них 15 %, тоді як 
серед місцевого населення – 83 % [17].  
Підсумовуючи, можемо констатувати, що уряд Азербайджану досяг 
значного прогресу в поліпшенні положення внутрішньо вимушене 
переміщення осіб, в результаті окупації частини території країни.  
Питання внутрішніх переміщених осіб стало пріоритетним для уряду, а 
економічне зростання та доходи від продажу нафти надали можливості для 
його вирішення. Водночас, довгострокове вирішення цієї проблеми пов’язане 
виключно з поверненням, оскільки люди мають тимчасовий статус і через 20 
років після переміщення. 
Досвід Молдови в роботі з ВПО. Конфлікт у Придністров’ї 1992 року 
призвів до появи близько 130 000 біженців і внутрішніх переміщених осіб, 
80 % з яких, були етнічними молдованами, 8 % росіянами, за 7 % українцями.  
Загальна кількість молдован, які подали заяви на отримання статусу 
біженця в інших країнах досягла 20 000 осіб, деякі з них мігрували до 
України, Росії, Білорусії. У правобережній частині Молдови було 
зареєстровано 51 289 внутрішньо переміщених осіб (із них 28 746 це діти), 
значна частина їх у Кишиневі [32]. Завдяки шводкому вирішенню питання, 
проблема ВПО перестала існувати.  
У звітах міжнародних організацій, які працюють у сфері вимушених 
переміщень, внутрішньо переміщених осіб у Молдові не згадуються близько 
10 років (згідно бази даних Світового банку, у 2000 році в країні їх було 8080, 
у 2002 році – 1000, на сьогодні вже відсутні). 
  59 
 
У зв’язку з військовим конфліктом Уряд ухвалив низку постанов, 
спрямованих на організацію надання екстреної допомоги переміщеним 
особам. Основними з них були створення Республіканської комісії з 
координації дій стосовно фінансової допомоги біженцям та розробка 
правилами про порядок надання допомоги тим, хто був змушений покинути 
свої населенні пункти на лівому березі Дністра, діяльність якої була 
сконцентровіна за трьома основнии напрямами: забезпечення житлом, 
сприяння працевлаштуванню та надання фінансової допомоги. 
Передбачалися тимчасова реєстрація біженців у місцях тимчасового 
перебування, надання одноразової фінансвої підтримки, забезпечення 
продуктами харчування, допомоги по безробіттю на рівні мінімальної 
заробітньої платні, передбачена компенсація шкоди, заподіяної майну, 
встановлено термін у п’ять років надання внутрішньо переміщеним особам 
постійного житла. До цього часу місцева влада мала забезпечити їх 
тимчасовим житлом. Особи, що проживали в готелях, санаторіях, орендували 
житло, мали можливість отримати матеріальну допомогу для покриття 
витрат на житло.  
Місцеві органи влади та Міністерство праці, соціального захисту та 
сім’ї, відповідали за роботу з внутрішньо переміщеними особами. 2004 року 
Уряд затвердив план дій щодо забезпечення житлом внутрішньо 
переміщених осіб. План не передбачав надання безкоштовного житла, але 
натомість відкривав безвідсоткову кредитну лінію на 25 років. До 
фінансування були залучені комерційні банки, Міністерство фінансів 
сплачувало відсотки, а країна повертала половину суми кредиту, якщо 
переселенець брав участь у бойових діях. 
Закон про основні положення особливого правового статусу населених 
пунктів лівобережжя Дністра, прийнятий у 2005 році, передбачав створення у 
Придністров’ї після його демілітаризації і демократизації територіального 
утворення з особливим правовим статусом. 
  60 
 
2011 року створено Урядову комісію з реінтеграції країни з метою 
координації та забезпечення усіма установами Республіки Молдова єдиної 
політики у цій сфері, розгляду пропозицій по створенню умов для 
реінтеграції придністровського регіону, моніторингу ситуації, координації 
діяльності з вирішення виявлених проблем. 
Органом, що відповідає за реалізацію політики реінтеграції країни, є 
Бюро з реінтеграції Державної канцелярії, яке підпорядковується заступнику 
віце-прем’єр-міністра. На нього покладається проведення переговорів та 
розвиток законодавчої бази. 
Питання реінтеграції може бути прикладом для використання в 
Україні, запозичення досвіду з розробки програми повернення окупованих 
територій та громадян, які на них залишилися, до економічної, 
інформаційної, політичної, соціальної і культурної спадщини України. 
Важливо наголосити, що регулювання внутрішньо переміщених осіб є 
питанням, до якого постійно звертається міжнародне співтовариство: 
1998 року ООН прийняла основні Керівні принципи з питань внутрішньо 
переміщених осіб, які грунтуються на тому, що існуюче міжнародне 
гуманітарне право і норми із захисту прав людини, хоча і застосовуються до 
внутрішньо переміщених осіб, в деяких аспектах є недостатніми для 
забезпечення належного захисту [21]. 
Визначені принципи не є обов’язковим правовим документом, проте 
засновані на нормах міжнародного права та передбачають захист від 
недобровільного переміщення, допомогу при переміщенні, гарантії 
безпечного повернення, переселення та реінтеграції, а також визначають 
гарантії, що мають надаватися на всіх фазах процесу, або специфічні для 
кожної з них. Законодавчі норми даного документу покликані захистити 
внутрішньо переміщених осіб від дискримінації, пов’язаної з їхнім 
становищем, забезпечити їм права і свободи, визначені міжнародним та 
національним законодавством. Разом із тим вони не звільняють внутрішньо 
  61 
 
переміщених осіб від індивідуальної кримінальної відповідальності за 
здійснення геноциду, злочинів проти людяності чи воєнних злочинів.  
Проблеми внутрішньо переміщених осіб мають бути одним із чітко 
сформульованих пріоритетів будь-якого державного уряду не лише сьогодні, 
але й чіткому плані дій на найближчі роки. Важливо координувати зусилля 
держави і громадянського суспільства стосовно допомоги внутрішньо 
переміщеним особам, щоб вирішити якомога більше проблем, з якими 
зіштовхуються громадяни. Також важлива детадьна статистика стосовно 
кількості внутрішньо переміщених осіб а також того, якої саме допомоги 
вони потребують. 
Дослідження та аналіз досвіду зарубіжних країн розкрили різні підходи 
до проблем внутрішньо переміщених осіб. Органам державного управління 
слід детадьно вивчити і принагідно використовувати досвід інших країн 
задля активного вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб. На нашу 
думку, для захисту прав і свобод громадян України, які залишились на 
тимчасово окупованих та анексованих територіях, доцільно було б створити 
незалежне міністерство або координаційний орган з питань опіки та 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб. Діяльність цього 
державного органу повинна спиратися на розроблені підходи щодо розвитку 
стратегічних пріоритетів та доцільну державну політику стосовно 
внутрішньо переміщених осіб, повинна бути розроблена Концепція 
державної підтримки внутрішньо переміщених осіб, Державна програма 
підтримки внутрішньо переміщених осіб [21]. Водночас, доречна співпраця з 
іншими міністерствами для координації дій, надання практичної підтримки і 
супровіду та розробки ефективних моделей державної політики щодо 
внутрішньо переміщених осіб. 
З точки зору правового забезпечення і законодавства проектування, то 
Керівні принципи ООН є найціннішими та надійними орієнтирами для 
  62 
 
України, використовуючи усі норми міжнародних правових документів, які 
можуть стати часткою національного законодавства. 
 
2.3. Соціальний захист внутрішньо переміщених осіб як 
актуальна проблема в Україні 
Термін «соціальний захист» використовується в Україні всього кілька 
років. Він прийшов на зміну поняттю "соціальне забезпечення", який 
підтримує право на існування, але описує значно вужче поняття, ніж 
соціальний захист. 
Соціальний захист це комплекс організаційних, правових і економічних 
заходів, які спрямовані на захист добробуту усіх членів суспільства у 
конкретній економічній чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи 
включають створення інституцій соціального захисту та законодавства, яке 
має регулювати їхню діяльністю, тоді як економічні заходи включають 
розробку механізмів перерозподілу статків, тобто збір податків та інших 
платежів і трансфертів. Таким чином, з економічної точки зору, соціальний 
захист це правила перерозподілу суспільного достатку на користь тих, хто 
потребує особливої підтримки з боку суспільства на тимчасовій або 
постійній основі (від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих 
до старих). 
Система соціального захисту це підсистеми національної економіки, 
тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, пов'язані із задоволенням 
потреб соціуму, людини, їхніх інтересів [4]. Це система принципів, методів, 
соціальних гарантій, заходів та інституцій, встановлених державою для 
забезпечення оптимальних умов життя та задоволення потреб населення. 
Соціальний захист забезпечує гарантію допомоги під час соціальних ризиків, 
з якими громадяни можуть зіштовхнутися протягом життя, таких як хвороба, 
інвалідність, травма, старість, втрата працездатності, безробіття та міграція. 
Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування та соціальну 
  63 
 
допомогу (комплекс заходів, спрямованих на допомогу людям під час кризи 
засобів до існування). Вонареалізується країною через соціальну політику 
[39]. Соціальна політика – це діяльність держави стосовно відтворення та 
узгодження соціально-економічних умов життя соціуму з ціллю поліпшення 
благополуччя членів громади, уникнення негативних наслідків 
функціонування ринкових процесів, гарантування доброчесності і соціально-
політичної стабільності у країні [36]. 
Соціальне забезпечення є основною ланкою системи соціального 
захисту і слугує для накопичення та розподілу фондів соціального захисту, з 
метою виплати соціальної допомоги, соціального страхування, тощо. 
Соціальне забезпечення включає пенсії та різноманітності виплати 
(наприклад, тимчасова непрацездатність, материнство, догляд за дітьми до 
трьох років, догляд за хворими дітьми, на похорони, допомогу інвалідам, чим 
дохід нижчий за визначену межу бідності). Соціальне забезпечення також 
охоплює виплати в натуральній формі (послуги для інвалідів та людей 
похилого віку в спеціалізованих установах, таких як будинки-інтернати або у 
їх власних будинках вдома). 
Основи правового регулювання соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб були закладені у статті 20 Закону України від 20 березня 
2003 року «Про боротьбу з тероризмом» яка передбачає право осіб, які 
постраждали від терористичних актів, на соціальну, психологічну, медичну 
та професійну реабілітацію, і так само на правову допомогу і сприяння у 
вирішенні житлових питань, у працевлаштуванні (усі заходи фінансуються 
державою). 15 квітня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон 
України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на 
тимчасово окупованій території України» а 20 жовтня 2014 року Закон 
України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».  
Соціальний захист – це інструмент регулювання життєдіяльності з 
визначеним рівнем послуг та інвестицій в ресурси. Бажаючи стати членом 
  64 
 
Європейського співтовариства, держави повинні визнати необхідність зміни 
пріоритетів своєї політики у сфері соціального захисту.  
Розвиток соціальної роботи в державі визначється енергійним пошуком 
нових підходів, орієнтирів та інноваційних технологій для розв’язання 
соціальних проблем різних груп населення, в тому числі внутрішньо 
переміщених осіб, що з’явилися внаслідок тотальної війни з рф. Поява нових 
груп соціально вразливих верств населення зумовила необхідність 
зосередити увагу на вирішенні проблем соціального забезпечення та гарантій 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, створенні умов для 
їхнього пристосування до соціального середовища [9]. За даними державного 
обліку станом на 31 грудня 2021 року в Україні налічувалося 1476148 
внутрішньо переміщених осіб, а з 24 лютого 2022-го року, цей статус 
отримали понад 8 мільйонів українців. Якщо врахувати тих, хто виїхав за 
межі країни, то ця цифра зростає до 13 мільйонів. 52% цих людей 
повідомили, що з ними діти віком від 5 до 17 років, а 63% переміщених осіб –  
жінки. 
Українська держава намагається впроваджувати політику, спрямовану 
на створення стабільної ситуації в країні, гарантування конституційних прав 
формування ефективної системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб, але все ще існують невирішені проблеми.  
Зміст соціального захисту внутрішньо переміщених осіб можна 
дефініювати як дії держави, за такими напрямами:  
1. Розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням внутрішньо 
переміщених осіб житлом.  
2. Поширення медичної допомоги вимушеним переселенцям.  
3. Соціальне забезпечення у сфері освіти та науки для дітей внутрішньо 
переміщених осіб.  
4. Постачання внутрішньо переміщеним особам усього комплексу 
соціальних і адміністративних послуг органами державної влади в 
  65 
 
установленому законодавством порядку з усіх питань, що стосуються їхніх 
прав і інтересів.  
5. Підтримка поверненню внутрішньо переміщених осіб до місць 
їхнього проживання на підставі з державного реєстру.  
6. Надання грошових виплат та соціальної підтримки [47]. 
Згідно з українським законодавством внутрішньо переміщеної особи –
це громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають 
на законних підставах на території країни та мають право на постійне 
проживання в Україні, які змушені були залишити або покинути своє місце 
проживання у звязку з повсюдними проявами насильства, або з метою 
уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, 
порушень прав людини і стихійних лих чи природного або техногенного 
характеру або у результатів їх наслідків [15]. Стаття 14 Закону України 
№ 1706-VII від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод 
внутрішньо переміщених осіб» передбачає, що внутрішньо переміщені особи 
користуються тими самими правами і свободами що й інші громадяни, які 
постійно проживають в Україні згідно Конституції України, законодавства і 
міжнародних договорів. Особливий статус внутрішньо переміщених осіб не 
може замінити жодного з правових статусів осіб, передбачених 
Конституцією України і не є окремим конституційно-правовим статусом 
осіб. Дискримінація у реалізації будь-яких прав і свобод на підставі 
належності до внутрішньо переміщених осіб забороняється. Однак для 
внутрішньо переміщених осіб, на яких безпосередньо поширюється 
українське законодавство передбачає конкретні деталі щодо реалізації прав 
на пенсійне забезпечення, соціальний захист та на захист від безробіття.  
І. Басова пропонує визначення внутрішньо переміщених осіби-
пенсіонерів як таких осіб, які мають статус пенсіонерів, набутий згідно 
положень Пенсійного законодавства України, та реалізують свої пенсійні 
права шляхом проходження додаткових процедур для перевірки права на 
  66 
 
пенсію, так дієздатності [3]. Отримання статусу внутрішньо переміщеної 
особи безпосередньо впливає на реалізацію права на пенсійні виплати для 
тих, хто переїхав з тимчасово окупованої території. Для зареєстрованих 
внутрішньо переміщених осіб право на пенсійне забезпечення, 
загальнообов’язкове державне соціальне страхування та соціальні послуги, 
на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності, нещасного випадку 
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату 
працездатності, реалізується згідно законодавства України. Україна вживає 
всіх можливих заходів, для вирішення питань, пов’язаних із соціальним 
захистом, включаючи відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо 
переміщеним особам [46].   
Отже, соціальний захист це діяльність держави, яка здійснює 
організаційні, правові, економічні та інші заходи, спрямовані на захист 
суспільства від соціальних ризиків та забезпечення умов життя, за яких люди 
відчувають себе самодостатніми соціальними одиницями і мають можливість 
розвиватися фізично і духовно. Необхідно визнати, що цивілізований 
розвиток сучасного суспільства залежить від розуміння сутності соціального 
захисту. Через систему соціального захисту країна проявляє себе як суб’єкт, 
що дійсно несе відповідальність за долю, добробут і майбутнє усіх своїх 
мешканців. 
  67 
 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАХИСТУ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ПІД ЧАС ВОЄННИХ 
ДІЙ В УКРАЇНІ 
 
3.1. Актуальність та опис реалізації соціального проєкту «Рука 
допомоги» 
Актуальність соціальної проблеми. Початок повномасштабної війни, 
розв’язаної російською федерацією, зумовив необхідність створення 
механізмів підтримки для організації підприємницької діяльності родин. 
Особливо важливим завданням є допомога в започаткуванні власної справи  
та отриманні економічної незалежності. У межах цієї проблеми 
Мінсоцполітики перезапустило програму «Рука допомоги», яка спрямована 
на допомогу малозабезпеченим та внутрішньо-переміщеним особам у 
відкритті власної справи (рис. 3.1.). 
 
Рис. 3.1. Нова програма підтримки урядом внутрішньо переміщених осіб 
(з сайту кабінету Міністрів України). 
  68 
 
Програма була розроблена разом із Світовим банком 2016 – 2018 років 
та була пропілотована у Львівській, Полтавській, Харківській, Донецькій, 
Житомирській, Чернігівській областях і позиціонувала себе як ефективний 
соціальний проєкт. За цей період 237 підприємців започаткували власну 
справу. Сьогодні, тимчасово згорнуту у звязку з початком повномасштабної 
війни, соціальний проект «Рука допомоги» був поновлений з 1 січня 2022 
року.  
Цей проект є частиною проекту «Модернізація системи соціальної 
підтримки населення України», що запроваджується за підтримки Світового 
банку з 2014 року. Світовий банк підтримує схожі проекти в Казахстані та 
Литві. На реалізацію програми виділено із держбюджету близько 100 млн 
грн. Очікується, що за перший рік роботи програми буде створено до 3000 
нових малих підприємств. 
Проєкт «Рука допомоги» був визнаний Всесвітньою організацією СМС-
Global (ICMCI) самим найкращим проектом в світі. Команда консультантів 
цього проєкту здобула найвищу світову нагороду у сфері менеджмент-
консалтингу – Constantinus Award від Всесвітньої організації СМС-Global 
(ICMCI), і нагороду Міжнародного фонду Габріеля Аль-Салема «За видатні 
досягнення у консалтингу». 
Надання допомоги було затверджено 21 квітня 2021 року постановою 
Кабінету Міністрів України «Деякі питання сприяння економічній 
самостійності малозабезпечених сімей». 
Передбачається, що нова програма буде дієвим механізмом виведення 
безробітних, які тривалий час не можуть працевлаштуватися, та інших 
отримувачів державної допомоги із стану бідності та набуття стану 
фінансового благополуччя. Вона допоможе малозабезпеченим сім’ям 
повернутися до активного соціального життя, а країна отримає податки від 
нових підприємців на замість постійних виплат допомоги. 
Учасникам проекту пропонувалися нові можливості для праці: 
  69 
 
- безвідсоткова поворотна фінансова допомога (безвідсотковий 
кредит) для закупівлі обладнання та матеріалів з метою організації власного 
бізнесу; 
- допомога у працевлаштуванні, зокрема, на нові робочі місця; 
- участь в оплачуваних громадських роботах (виконання 
сільськогосподарських робіт, робіт із благоустрою територій, підсобних 
робіт на будівництві тощо). 
Учасникам проекту, які вирішать розпочати власний бізнес, 
надаватиметься консультаційний та юридичний супровід, за потреби – 
допомога у розробці бізнес-плану для успішного старту підприємницької 
діяльності. 
Досвід пілотного проекту має стати підгрунтям для розробки нового 
закону. Після ухвалення закону новітні механізми боротьби з бідністю 
будуть запроваджені на постійній основі по всій території України. Це 
дозволить ефективно повернути до економічної активності довготривалих 
безробітних, полегшити адаптацію внутрішньо переміщених осіб, створити 
нові робочі місця, та зміцнити економічну ситуацію в містах і сілах через 
розвиток малого та середнього бізнесу. 
У проекті брали участь більше трьох тисяч українців з числа 
малозабезпечених та внутрішньо переміщених осіб, з яких понад 110 вже 
отримали фінансову підтримку та стали підприємцями. Ще вчорашні 
безробітні й переселенці відкрили заклади харчування та торгівлі, міні-
ферми, інтернет-магазини, виробництво меблів, промислових пральних та 
сушильних машин, продуктів харчування та рослинництва, а також послуги з 
ремонту авто, тощо.  
Найчастіше учасники обирають бізнес у сфері надання послуг 
населенню. Будівельники, ремонтники, ріелтори, власники салонів краси, 
ветеринарних кабінетів та інші представники галузі. На другому місці 
традиційно залишається сільське господарство. У сфері виробництва, 
  70 
 
найчастіше – продуктів харчування, одягу, декору та меблів. Підприємці 
займаються торгівлею, в тому числі онлайн. 
На реалізацію цієї програми Уряд виділив 9,6 млн грн. Щороку близько 
мільйона українців отримують державну допомогу як малозабезпечені сім’ї. 
Третина цих сімей мають принаймні одного дорослий безробітного 
працездатного. Для деяких сімей державна допомога є єдиним джерелом 
доходу. І чим довше вони безробітні, тим складніше їм стає знайти роботу і 
самореалізуватися. У ситуації легко втратити бажання працювати і надію на 
краще життя, і соціальна підтримка від держави не може вирішити цю 
проблему.  
За цією програмою безробітні працездатні особи з малозабезпечених 
домогосподарств мають право на отримання одноразової безвідсоткової 
поворотної допомоги у розмірі 100,5 тис. грн. для започаткування або 
розвитку своого бізнесу. Фінансування надається на придбання обладнання і 
матеріалів, які необхідні для започаткування власної справи. Фізичні 
особиможуть отримати безвідсоткову позику від держави на 3 роки.  
За умови сплати податку, мита і єдиного соціального внеску, сума 
фінансової допомоги, що повертається, зменшується. Десятиліття виплати 
державної соціальної допомоги малозабезпеченим сформували в Україні 
цілий клас професійних безробітних, соціально пасивних людей, які звикли 
отримувати гроші від держави й нічого не хочуть змінювати у власному 
житті. У розвинених країнах допомогу держави бідним розуміють трішки 
інакше – держава має підтримати людину у скрутний період і допомогти їй 
повернутися до активного життя, а не утримувати її безкінечно за кошти 
платників податків. 
Проект «Рука допомоги» це спроба запровадити в Україні передові 
західні методи державної допомоги нужденним. Простіше кажучи, старе 
прислів’я говорить: «Дайте нужденним не рибу, а вудку». І мова йде не 
тільки про про гроші, а й про зміну світогляду.  
  71 
 
Проект враховуєособливості та прагненнякожного окремого 
громадянина дає можливість повернутися до економічної активності – 
абсолютно новий механізм для України механізм, який вже довів свою 
ефективність в країнах Євросоюзу. 
Мета проекту «Рука допомоги» – допомогти внутрішньо переміщеним 
особам та малозабезпеченим верствам населення позбутися залежності від 
соціальних виплат, відшукати роботу або розпочати власну справу.  
 
 
 
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:  
1. Зниження рівня безробіття та бідності в регіонах; 
2. Реінтеграція безробітних громадян, які тривалий час не працювали, 
та інтеграція до ринку праці внутрішньо переміщених осіб та 
малозабезпечених; 
3. Залучення якомога більшої кількості громадян з цільових груп 
безробітних, малозабезпечених та переселенців. 
4. Розробка та впровадження механізмів механізмів співпраці між 
місцевими органами влади, соціальними службами, центрами зайнятості, та 
неурядовими організаціями, для ефективного працевлаштування безробітних 
з числа малозабезпечених та внутрішньо переміщених осіб. 
5. Зменшення бюджетного навантаження на державні та місцеві органи 
влади. 
  72 
 
6. Створення підгрунтя для зміни парадигми патерналістського 
мислення громади від бідності та відчаю до розвитку та економічної 
незалежності. 
7. Формування суспільної довіри влади. 
Цільові групи програми: працівники служб соціального захисту, 
центрів зайнятості, малозабезпечені та внутрішньо переміщені особи. 
Учасники проекту працевлаштовуються здійснюється Державною 
службою зайнятості, яка: 
– сприяє працевлаштуванню, включаючи створення нових робочих 
місць; 
– надання поворотної безвідсоткової фінансової підтримки для 
зайняття підприємницькою діяльністю; 
– забезпечння участі у громадських роботах (рис. 3.2.). 
Фінансова допомога не повертається, якщо підприємець сплатив 
наступне: податки, митні збори і єдиний внесок на загальнообовязкове 
державне страхування, що перевищують суму наданої допомоги. 
За рахунок сплати єдиного соціального внеску, підприємець має 
можливість погашати поворотну позику. Якщо підприємець буде успішно 
працювати, то вже через три роки всі кредити будуть погашені. Повертається 
лише різниця між сумою фінансової допомоги та сплаченими протягом трьох 
років податками і митними зборами. Крім того, якщо учасник стає 
роботодавцем двох інших учасників, для фінансова допомога стає 
безповоротною.  
Окрім фінансування, учасники проекту отримують консультативну 
підтримку на етапі запуску підприємницької діяльності та допомогу в 
розробці бізнес-плану. 
Для отримання такої підтримки потенційні підприємці повинні 
звернутися до місцевого центру зайнятості. Там вони повинні подати заяву 
про надання фінансової допомоги до створеної Комісії з питань надання 
  73 
 
допомоги для досягнення фінансової незалежності малозабезпеченим сім'ям, 
бізнес-план та довідку про несудимість. 
 
 
Рис. 3.2. Поновлена урядова фінансова програма «Рука допомоги» 
(з сайту кабінету Міністрів України) 
  74 
 
До складу Комісії входять представники центрів зайнятості, 
представники органів соціального захисту населення, територіальних органів 
місцевого самоврядування, органів державної податкової служби, об'єднань 
(асоціацій) роботодавців та профспілок (за згодою). 
Комісія розглядає досьє і після засідання надсилає заявнику на 
письмове повідомлення про рішення щодо надання фінансової допомоги. 
Якщо рішення буде позитивним, заявник повинен створити юридичну особу 
або зареєструватися як фізична особа-підприємець протягом 30 календарних 
днів з моменту отримання повідомлення. 
Очікуваними результатами цього проекту є:  
- нові апробовані механізми залучення до роботи непрацюючих 
працездатних людей; 
- підвищення ролі територіальної громади у вирішенні питань 
малозабезпечених сімей; 
- пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавчої бази 
у сфері зайнятості населення і надання державної соціальної допомоги. 
Результати пілотного проекту, що стартував у грудні 2016 і тривав до 
кінця 2018 року : 
2145 безробітних було влаштовано на роботу. 
930 осіб брали участь у тимчасовій оплачуваній роботі. 
237 осіб малозабезпечених верств населення та внутрішньо 
переміщених осіб відкрили власну справу. Лише троє з них згодом 
припинили підприємницьку діяльність, шістдесят шість з них робочих місць 
були створені вчорашніми одержувачами державної допомоги. 
92 субєкти малого та середнього підприємництва в областях взяли 
участь у проекті як роботодавці та працевлаштували 189 осіб. 
В 1,6 разів знизилася чисельність малозабезпечених в усіх пілотних 
областях. 
У пілотних регіонах зросли надходження до бюджетів усіх рівнів. 
  75 
 
Понад 7 мільонів гривень Єдиного соціального внеску було сплачено 
учасниками проекту, які створили власний бізнес. 
В учасників проекту значно зросли доходи. 
Довіра населення до центральних та місцевих влад, центрів зайнятості 
та соціальних служб значно зросла. 
Соціальні служби набули виразного характеру сервісних організацій, 
навчилися плідно діяти з малозабезпеченими громадянами та місцевими 
підприємцями. 
Все це довело свою спроможність проекту «Рука допомоги» та 
ефективність, що дало можливість поширити його на всю країну. 
Як показала початкова стадія реалізації проекту, в Україні існує 
потужний суспільний запит на реінтеграцію довготривалих безробітних на 
ринок праці. Із близько 1,5 тисячі заявок на участь у проекті понад 700 подані 
за напрямом «допомога у працевлаштуванні», 530 – на участь в оплачуваних 
громадських роботах і понад 200 – на отримання фінансової допомоги для 
започаткування власного бізнесу. Коло учасників проекту постійно 
розширюється, що свідчить про значну мотивацію до покращення власного 
життя серед непрацюючих отримувачів державної соціальної допомоги 
малозабезпеченим сім’ям та внутрішньо переміщених осіб, на допомогу яким 
орієнтований пілотний проект.  
Проект спрямований на підвищення обізнаності та розвиток потенціалу 
серед місцевих організацій, що беруть участь у проекті, з метою 
забезпечення стійкості наданої підтримки. Це можна зробити за допомогою 
навчання, заходів з розбудови потенціалу та поширення інформації та 
ресурсів.  
Як повідомила в.о. директора черкаської філії обласного центру 
зайнятості Оксана Щербак, в Черкасах теж діє цей проект. Створено комісію 
з питань надання допомоги на здобуття економічної самостійності 
малозабезпечених сімей.  
  76 
 
До складу Комісії включені представники центру зайнятості, органів 
соціального захисту населення, територіальними органами місцевого 
самоврядування, органів державної податкової служби, ассоціацій 
роботодавців та профспілок. Комісія розглядає досьє і після засідання 
висилає заявнику про фінансову допомогу письмове повідомлення про своє 
рішення. 
Водночас, на жаль, залишається низка питань, які, дають підстави 
стверджувати про те, що права внутрішніх переселенців повною мірою 
дотримуються і не порушуються. Так, законодавство у цій галузі є не 
досконалим і має прогалини, неузгодженості та дискримінаційні положення.  
Залишаються актуальними питання, які пов’язані із забезпеченням 
внутрішньо переміщених осіб житлом. Вони зіштовхуються із питаннями, які 
виникають у результаті відмови України визнавати документи, видані на 
тимчасово окупованих територіях.  
Внутрішньо переміщені особи до цих пір не можуть реалізувати деякі 
свої права на нових місцях проживання, наприклад, право голосу на місцевих 
виборах. І це далеко повний перелік питань, що досі не вирішені у цій сфері. 
Важливу роль у забезпеченні дотримання та захисту прав внутрішньо 
переміщених осіб зображують можливість втілювати в життя своє право на 
професійний правовий супровід, який гарантується Конституцією України 
(стаття 59). Рівень організації такої допомоги та її якість також впливають на  
такі показники, як рівень обізнаності своїх прав, правова грамотність, доступ 
до правосуддя, загальний стан правопорядку та фактична реалізація і захист 
своїх прав у законний спосіб. 
Наголосимо, що основним гарантом права на правову допомогу є 
держава. Так, згідно статті 3 Конституції України права і свободи людини і 
їхні гарантії визначаються змістом та спрямованістю діяльності держави. 
Країна відповідає перед людиною за свою діяльність. Просування і 
забезпечення прав і свобод людини є  основним гарантом держави. 
  77 
 
3.2. Підтримка і соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в 
м. Черкаси та області 
Станом на 1 листопада в області обліковано 161 тисяча 398 внутрішньо 
переміщених осіб. Також станом на початок листопада в області налічується 
6109 вільних місць для переселення ВПО. Переселенці живуть у будівлях 
садочків, школах, їх розміщують в санаторіях, гуртожитках. Вони живуть і в 
хасидських готелях, і у вагоничках.  
У Черкасах станом на грудень 2022 року офіційно зареєстровані понад 
30 тисяч внутрішньо переміщених осіб. За неофіційними даними їх удвічі 
більше – близько 60 тисяч. Станом на 6 березня загальна кількість 
зареєстрованих переселенців 59271 осіб, з них – місто Черкаси 27656 осіб, 
Сміла – 6813, Канів – 4021. Прихисток знайшли люди не тільки з Донецької 
та Луганської області, але й з Херсонщини та Запоріжжя. Хтось залишив 
рідні домівки через влучання у будинок, в деяких переселенців загинули 
сусіди та були вщент зруйновані села.  
В області створено штаб з питань внутрішньо переміщених осіб за 
участю всіх структурних підрозділів ОВА. Штаб співпрацює з Пенсійними 
фондами та центрами зайнятості. Штаб співпрацює з міжнародними 
донорами та гуманітарними організаціями щоб забезпечити належне 
розміщення кожного переселенця. Співпрацють і місцеві громади.  
Варіант будівництва модульного житла в регіоні ще не розглядався. 
Для створення житла в регіоні можна реконструювати будівлі бюджетної 
сфери, де є всі інженерні комунікації, і де при мінімальному вкладенні 
коштів, можна облаштувати комфортне житло. 
Внутрішньо переміщені особи на Черкащині забезпечуються житлом, 
соціальною підтримкою та гуманітарною допомогою. Наразі область 
розширює свої можливості для облаштування житла для ще 5 тисяч 
переселенців з небезпечних регіонів України. У Черкасах планують 
побудувати поселення на 25 тисяч для внутрішньо переміщених осіб. 
  78 
 
Будівництво відбуватиметься на території колишнього полігону у Південно-
Західному мікрорайоні. Наразі триває обговорення щодо практичної 
реалізації проєкту. 
Заплановано ще 2 унікальних проекти – «Доступне житло» та «Центр 
зайнятості для переселенців», які покликані забезпечити роботою та житлом 
внутрішньо переміщених осіб. Після успішної реалізації пілотних проектів на 
Черкащині, де і народилась ця ідея, їх буде впроваджено у всіх регіонах 
України. Втілюватимуться проекти громадською організацією «Вільна 
європейська країна» у співпраці з Черкаською обласною антикорупційною 
комісією за підтримки народного депутата Борислава Берези, спільно із ТОВ 
«Логістік – Транс Сервіс Україна» та компанією «Uab Tranvita» (Литва). 
Проект «Доступне житло» передбачає будівництво у Черкасах 
багатоквартирних будинків – за європейськими зразками та із застосуванням 
енергозберігаючих технологій.  
Наразі триває оформлення земельних ділянок під будівництво, яке 
забезпечить роботою внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО – що і 
дасть старт другому соціальному проекту «Центр зайнятості для 
переселенців». Одними з перших, житло у цих будинках отримають 
правоохоронці, які повернулись із АТО. 
Куди звертатися переселенцям, які приїхали до Черкас і залишили 
місця свого проживання внаслідок активних бойових дій: 
1. Департамент соціальної політики Черкаської міської ради 
Адреса: бульвар Шевченка, 307 
Види допомоги для ВПО: 
*надання матеріальної компенсації у розмірі 2000 грн. для працюючої 
особи та 3000 грн. для людини з інвалідністю або дитини до 18 років, 
*матеріальна компенсація витрат за тимчасове розміщення внутрішньо 
переміщених осіб (відповідно до Постанови Уряду №333 від 19 березня 
  79 
 
2022 р.). Про мождивості надання житла для ВПО можна детально взнати на 
вебресурсі  https://prykhystok.gov.ua/ 
2. Центр обслуговування громадян департаменту «Центр надання 
адміністративних послуг міста Черкаси» 
Вул. Благовісна, 170/2 
Послуги ЦНАПу для ВПО: 
- консультації з приводу можливого місця поселення 
- направлення на поселення 
- бланк потреби для отримання допомоги в Гуманітарному центрі ЧМР 
- реєстрація, внесення змін та припинення ФОП 
- державна реєстрація змін до відомостей та припинення юридичних 
осіб, що містяться в ЄДР (тільки, якщо реєстрація місця знаходження 
Запорізька, Херсонська, Луганська та Донецька області) 
- вклейка фото у паспорт 
- надання рішення про надання статусу дитини, яка постраждала 
внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. 
3. Гуманітарний центр Черкаської міської ради 
Адреса: Благовісна, 170 (фойє Будинку культури ім. Кулика) 
Напрями роботи Гуманітарного центру ЧМР для внутрішньо 
переміщених осіб: 
*надання за необхідністю продуктів харчування, засобів гігієни, 
посуду, речей першої необхідності, ліків; 
*мовний клуб «Говорімо українською» для опанування державної 
мови; 
*школа танців; 
*йога для переселенців. 
4. Черкаський міський центр зайнятості 
Адреса: вул. Гоголя, 330 
  80 
 
Зареєструватися в Черкаському міському центрі зайнятості можна 
звернувшись туди безпосередньо або через Єдиний портал державних послуг 
«Дія» diia.gov.ua або https://bit.ly/3fHcoWo. 
5. Влаштування дітей до шкіл та дитячих садочків 
Щоб оформитити дитину в дитячий садочок або до школи, потрібно 
звертатись безпосередньо у вибраний вами заклад освіти. 
6. Надання медичних послуг 
У медичних закладах міста для внутрішньо переміщених осіб 
передбачено прийом сімейними лікарями без декларацій та лікарями 
вторинної ланки (вузьких спеціалістів) – без електронних направлень. 
Послуги з медичної реабілітації надаються внутрішньо переміщеним 
особам за двома адресами: у Черкаській реабілітаційно-оздоровчій клініці 
«Астра» і Черкаською міською консультативно-діагностичною поліклінікою 
за адресами: 
1. Чорновола, 1.  
2.  вул. 30-річчя Перемоги, 20.  
У КНП «Реабілітаційно-оздоровча поліклініка «Астра» ЧМР працюють 
реабілітаційні бригади лікарів, до яких входять невропатолог, ортопед, 
педіатр, лікар лікувальної фізкультури. Розроблено комплекс реабілітаційних 
заходів для дітей і дорослих. 
Дитячий (2-тижневий комплекс) пропонує масаж, лікувальну 
фізкультуру, фізіотерапію, роботу з ортопедом, психологом та логопедом. 
Комплекс реабілітації для дорослих (тривалістю 3-4 тижні) пропонує огляд 
всіма фахівцями: ортопедом, невропатологом, кардіологом, психологом, 
лікарями фізичної та реабілітаційної медицини. Лікувальна фізкультура є 
обов’язковою. Фізіопроцедури включають тепло-, електро- і водолікування, а 
також лазерну терапію. Для їх бульш якісного проведення були придбані нові 
апарати. Передбачаються індивідуальні заняття з фізіотерапевтом та 
ерготерапевтом. 
  81 
 
Пропонує послуги медичної реабілітації Черкаська міська 
консультативно-діагностична поліклініка, яка приймає пацієнтів за двома 
адресами: вул. Чорновола,1 (6-й поверх) та вул. 30-річчя Перемоги, 20 (6-й 
поверх). 
7. Пенсійне забезпечення 
Міські сервісні центри Головного управління Пенсійного фонду 
України в Черкаській області допомагають вирішувати питання з 
призначення, перерахунку, виплати пенсій, поновлення пенсійних посвідчень 
тощо. 
8. Обсерваторія прав жінок – консультаційний та дослідницький 
центр правової підтримки 
Центр сприяє захисту прав жінок та інших вразливих груп у громадах 
Черкаської області. Центр створено Коаліцією Громадських організацій 
«Спілка захисту громадянських свобод» за підтримки Програми Агентства 
США з міжнародного розвитку (USAID) «Справедливість для всіх» у межах 
грантового проєкту «Посилення правових можливостей жінок місцевих 
громад Черкаської області». Фахівці Обсерваторії прав жінок у Черкаській 
області допомагають: 
 Оформити статус ВПО та соціальні виплати; 
 Поновити втрачені документи; 
 Звернутися за вчиненням нотаріальних дій під час воєнного стану; 
 Дізнатися про правила перетину кордону, в тому числі для дітей-
сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також про обмеження 
на виїзд за межі України; 
 Звернутися для отримання адміністративних і соціальних послуг; 
 Отримати роз’яснення стосовно оплати податків під час дії воєнного 
стану; 
 Вирішити інші правові питання. 
  82 
 
Консультації відбуваються в офісі Обсерваторії за адресою – вулиця 
Остафія Дашковича,19, ТРЦ «Хрещатик» (2 поверх). 
9. Фонд «Єдність» за майбутнє» у партнерстві з Естонською радою 
у справах біженців надає багатоцільову грошову допомогу тим, хто 
постраждав від війни та втратив джерело доходу. Фонд продовжує 
впроваджувати програму допомоги для ВПО за підтримки UN OCHA. 
Програма передбачає надання багатоцільної грошової допомоги для 
найбільш вразливих верств населення серед внутрішньо переміщених осіб 
Черкаській області. Сума допомоги розрахована на три місяці. Програма 
охоплює деякі категорії внутрішньо переміщених осіб, які мають особливі 
потреби. Серед них особи, які: 
 Був (ла) вимушений (а) виїхати з громад, які наближені до зони 
бойових дій, але не отримують ніякої допомоги, бо ці громади не внесені до 
переліку громад, які є зоною бойових дій; 
 був(ла) вимушений(а) виїхати з місця проживання внаслідок бойових 
дій та не можуть повернутися додому через те, що ця територія окупована 
або на цій території зараз ведуться активні бойові дії та повністю зруйновано 
житло. 
 втратили роботу або дохід та залишилися без коштів для існування 
 члени сім’ї були травмовані або поранені внаслідок бойових дій – 
для цивільних; 
 в сім’ї є люди, які потребують коштовного лікування – з 
інвалідністю або онкохворі; 
 одинока мати/батько з неповнолітніми дітьми; 
 малозабезпечені сім’ї працездатного віку, які мають неповнолітніх 
дітей; 
 внаслідок бойових дій повністю втратили житло. 
 пенсіонери з числа переселенців, які мають пенсію меншу, ніж 
прожитковий мінімум для пенсіонерів. 
  83 
 
Для отримання допомоги необхідно зателефонувати до кол-центру за 
номером 067-105-28-03 або звернутися одній особі з сім’ї для включення до 
списку у відділ соціального захисту населення Чигиринської міської ради 
(м. Чигирин, вул. Б. Хмельницького, 13 А) або Центру надання 
адміністративних послуг (м. Чигирин, вул. Б. Хмельницького, 26) Більш 
детально ознайомитись з роботою фонду «Єдність» за майбутнє» можна на 
сайті https://www.ednist-fond.com.ua/ 
9. Громадська організація «Десяте квітня» надає психологічну та 
соціальну допомогу для внутрішньо переміщених осіб. 
Проєкт реалізується за підтримки Агентства ООН у справах біженців в 
Україні у м. Черкаси та Черкаській області: 
Фахівці надають консультації та підтримку, зокрема з питань: 
 Доступу до адміністративних послуг; 
 Можливих видів допомоги міжнародних організацій в Україні та 
державних виплат; 
 Центрів розміщення переселенців; 
 Інформацію про місця отримання гуманітарної допомоги; 
 Психологічної допомоги; 
 Допомоги дітям без супроводу та в складних життєвих обставинах; 
 Гендерно обумовленого насилля; 
 Інших питань, пов’язаних з внутрішнім переміщенням. 
Гаряча лінія: 0800 33 28 58. 
Крім того, у місті працює спеціалізована служба гуманітарної 
допомоги, яка надає допомогу десяткам тисяч внутрішньо переміщеним 
особам та соціальним категоріям мешканців м. Черкаси. Ця служба була 
створена за рішенням Черкаської міської ради для надання допомоги 
мешканцям міста та тим, хто втік до Черкас від війни. Коли почалося 
повномасштабного вторгнення, за ініціативи міського голови Черкас 
Анатолія Бондаренка жителі міста об’єдналися і створили Гуманітарний 
  84 
 
волонтерський центр. Центр зробив значний внесок у прийом, розселення та 
надання гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям, сотні яких 
прибували щодня до Черкас, у пошуках притулку протягом перших місяців 
війни. Після завершенням діяльності центру, Черкаська міська рада, 
усвідомлюючи необхідність подальшої допомоги населенню створила 
Спеціалізовану гуманітарну службу допомоги як структурний підрозділ 
Черкаського міського Центру соціальних служб. Нині щодня близько 
півсотні людей приходять до пункту цієї Спеціалізованої служби на вулицю 
Благовісну, 170.  
Внутрішньо переміщені особи та мешканці, які належать до соціальної 
категорії черкащан отримують продукти харчування, засоби гігієни, 
постільну білизну, посуд, та інші предмети першої необхідності. Завдяки 
ресурсам, зібраним від міжнародних донорів, без використання бюджетних 
коштів, надають підтримку сім’ям міста, які опинилися у складних життєвих 
обставинах, такі як: прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу, сім’ї 
опікунів та сім’ї ветеранів Другої світової війни. До прикладу, фахівці 
спеціалізованої служби гуманітарної допомоги надають послуги кожній з 
категорій у певні дні тижня відповідно до графіку. Щопонеділка та 
щочетверга з 10 до 15 годин відбувається первинна реєстрація ВПО, які 
прибули в Черкаси, та видача їм першої гуманітарної допомоги. У вівторок, 
середу та п’ятницю обслуговують соціальні категорій черкасців і формують 
набори для видачі людям.  
За результатами опитування, яке ми провели з внутрішньо 
переміщеними особами – відвідувачами Спеціалізованої служби гуманітарної 
допомоги, з’ясували, що вони піділяють зв’язки із благодійними 
організаціями та державними соціальними службами (81% та 60% 
респондентів). Всього в опитуванні брали участь 87 внутрішньо переміщених 
осіб віком від 32 до 79 років, 64 жінки і 15 чоловіків. Всі вони на момент 
опитування мали умови для більш-менш комфортного існування. Крім того, 
  85 
 
22% вказали, що мають зв’язки із волонтерськими групами, 65% – із 
церковними громадами. 61% опитаних зазначили, що контактують із 
органами місцевої влади, що свідчить про відповідний рівень довіри до них. 
48%  респондентів проживає в тимчасово орендованому помешканні, 10% – у 
рідних та знайомих. 30% людей, які проживають у соціальному житлі та ще 
7% скористались можливістю проживати в будинках місцевих жителів, які 
погодилися надати їм безкоштовне житло. Відсутність окремого житла є 
головною серед соціально-побутових проблем переселенців. На оренду 
житла та комунальні послуги витрачається майже весь прибуток внутрішньо 
переміщених осіб. Якщо раніше середня вартість проживання становила 665 
гривень, то зараз ВПО у середньому витрачають 1649 гривень. За 
результатами дослідження «Внутрішньо переміщені особи та приймаюча 
громада» у 66% сімей переселенців працює хоча б один член сім’ї; у 36% 
сімей працюють усі члени родини; 34% внутрішньо переміщені особи до 
переміщення стикалися з проблемами працевлаштування, тоді як зараз 80% 
відсоток респондентів стверджують, що мали труднощі з 
працевлаштуванням.  
Відповідно до результатів опитування, економічний стан внутрішньо 
переміщених осіб суттєво знизилося у порівнянні з попередньою ситуацією. 
Усі їхні кошти витрачаються на виживання і їх не вистачає на задоволення 
своїх базових потреб. Більшість внутрішньо переміщених осіб отримують 
державну допомогу (49%) та допомогу волонтерів (44%); на підтримку з боку 
родичів сподівається 28%; на підтримку недержавних організацій - 37%; на 
себе покладаються лише 42%, і тільки десята частина мають попередні 
заощадження (11,7%). 
Згідно з опитуванням, кожен десятий респондент вважає себе бідним 
до переселення, порівняно з двомає із п’яти. Частка тих, хто вважав себе не 
бідним, зросла з 33% (до переїзду) до 44,9% (після переїзду). У той же час, 
частка людей, які належать до середньої групи населення (за економічним 
  86 
 
показником): значно зменшилась з 53,7% до 14,5%. Низький рівень 
державної допомоги також є проблемою, оскільки 60% внутрішньо 
переміщених осіб покладається на соціальну допомогу від держави, і це для 
кожного п’ятого соціальна допомога є основним джерелом їхнього доходу, а 
ще 29% респондентів отримують 50% свого доходу. Внутрішньо переміщені 
особи перебувають у складній економічній ситуації. Лише 44% мають 
достатній дохід для забезпечення себе продуктами харчування, 27% ь 
достатньо для сплати житла, 21% опитаних – для медичного обслуговування. 
12% респондентів пенсійного віку та інваліди забезпечені соціальним 
обслуговуванням.  
Серед нематеріальних проблем найчастіше переміщених осіб непокоїть 
те, що в Україні не має миру (84% респондентів), і вони не можуть бути 
разом зі своїми сім’ями (42%). Головним викликом для влади сьогодні є 
створення умов для успішної адаптації внутрішньо переміщених осіб у 
суспільстві, які б допомогли об’єднатися родинам і нормально існувати в 
інших регіонах країни.  
Основними проблемами внутрішньо переміщених осіб є житло, 
працевлаштування, економічні умови, розрив родинних зв’язків та проблеми 
адаптації до нових умов і реалій життя. 
Під час анкетування внутрішньо переміщених осіб було виявлено їхнє 
ставлення до державної політики з цього приводу. Більшість опитаних 
знають про державні програми допомоги, але вважають їх не достатньо 
ефективними.  
Опитування висвітлило найактуальніші проблеми переселених сімей – 
житло, працевлаштування та медична і психологічна допомога.  
На даний момент у більшості випадків, вирішення вищезазначених 
проблем здійснюється у частковому або повному обсязі. Як показало наше 
дослідження, місто Черкаси є спроможним для надання якісних соціальних 
послуг для внутрішньо переміщених осіб. 
  87 
 
3.3. Напрями підвищення ефективності функціонування системи 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб України 
Стаття 1 Конституції України проголошує, що Україна є 
демократичною, правовою і соціальною державою. Питання гарантування та 
реалізації цих положень є одним із найактуальніших стратегічних завдань 
нашої країни на даному етапі [15]. 
Соціальний захист є однією із основних складових, які визначають 
зміст категорії «соціальна держава». Побудова реальної, а не декларативної 
соціальної держави в Україні неможлива без розробки шляхів досягнення 
ефективної системи соціального захисту, що відповідає міжнародним 
стандартам. Тому питання вдосконалення системи соціального захисту 
нерозривно повязане з процесом досягнення задекларованих в Основному  
Законі орієнтирів. 
Положення Конституції України та законодавчих актів спрямовані на 
захист прав людини і громадянина. Вони є конкретними орієнтирами 
державної політики у сфері соціального захисту. Державна система 
соціального захисту спрямована на вирішення соціальних проблем. Це 
пов'язано з тим, що як фактична реалізація зазначених положень, так і їхня 
подальша оптимізація залежить від фінансування, яке буде можливим за 
достатнього рівня розвитку економіки. Для вирішення цієї проблеми слід 
шукати нові моделі соціального захисту, які були б ефективними і водночас 
не потребували значних матеріальних витрат. 
Основним принципом соціальної політики є те, що система соціального 
захисту має складатися з двох частин: активної та пасивної. Пасивні заходи 
соціального захисту здійснюються щодо непрацездатних або частково 
непрацездатних громадян, таких як виплата пенсій, соціальних допомог, 
фінансування гарантованого безеоштовного медичного обслуговування, 
забезпечення права на соціальне житло для вразливих верств населення та 
надання безкоштовної освіти в державних та комунальних закладах освіти. 
  88 
 
Позитивним елементом є створення умов, які дозволяють внутрішньо 
переміщеним особам заробляти собі на життя. Через цю позитивну складову 
реалізуються принципи опору на власні сили громадян та самозахист. 
У сучасних реаліях повномасштабної війни та незадовільного 
економічного стану по всій країні зростає кількість внутрішньо переміщених 
сімей, які потребують захисту своїх прав та інтересів. У зв'язку з цим 
держава надає додаткові права та гарантії, покликані полегшити процес 
адаптації внутрішньо переміщеним особам до нових умов проживання. Слід 
також зазначити, що нормативно-правова база у цій сфері потребує 
вдосконалення з орієнтацією на міжнародні вимоги та стандарти соціального 
захисту переселенців та їхніх сімей відповідно до напрямів державної 
соціальної політики. 
Зміст соціального захисту внутрішньо переміщених осіб можна 
характеризувати як діяльність країни, який запроваджується за такими 
напрямами:  
1. Вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням місця проживання 
внутрішньо переміщених осіб.  
2. Надання медичної допомоги внутрішньо переміщеним особам.  
3. Соціальне забезпечення дітей внутрішньо переміщених осіб у 
питаннях освіти та науки.  
4. Надання внутрішньо переміщеним особам усіх видів соціальних і 
адміністративних послуг державними органами в установленому 
законодавством порядку з усіх питань, що стосуються їхніх прав і інтересів.  
5. Сприяння поверненню внутрішньо переміщених осіб до місць 
проживання на підставі державної реєстрації.  
6. Надання соціальних виплат та соціальної підтримки. 
Незважаючи на запрвадження додаткового соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб у вигляді грошових виплат, соціальних пільг, 
медичного і соціального обслуговування, не можна стверджувати, що 
  89 
 
передбачені чинним законодавством України заходи, спрямовані на 
подолання негативних наслідків воєнних дій, повсюдних проявів насильства, 
масових порушень прав людини, є достатніми для досягнення поставлених 
цілей, щодо забезпечення можливостей реалізації прав і свобод ВПО та 
належних умов для соціальної адаптації.  
Серед основних проблем внутрішньо переміщених осіб можна 
виділити проблему житла, проблему працевлаштування, фінансове 
становище, розірвання родинних зв’язків, проблеу адаптації до нових умов і 
реалій життя. 
Важливим соціальним захистлм для внутрішньо переміщених осіб, є 
медичне обслуговування, яке надається національною системою охорони 
здоров’я. Однак, наразі держава не в змозі покрити повну вартість 
забезпечення внутрішньо переміщених осіб медикаментами. В особливо 
скрутному становищі перебувають внутрішньо переміщені особи, які мають 
дороговартісні захворювання, що потребують тривалого лікування (ВІЛ-
інфіковані, особи з інвалідністю, особи, хворі на цукровий діабет та ін.). 
Медичні органи отримують фінансування на такі препарати, виходячи з 
кількості пацієнтів у конкретному регіоні. А враховуючи постійне зростання 
кількості внутрішньо переміщених осіб майже у всіх регіонах, обмежені 
фінансові можливості держави та тривалі адміністративні процедури, органи 
охорони здоров’я стикаються з труднощами у забезпеченні належного 
лікування цієї категорії населення. 
Пропонується суттєво покращити надання соціальних послуг (в тому 
числі адресних) недержавними організаціями шдяхом створення єдиного 
реєстру отримувачів соціальних послуг.  
Однією із основних причин низької ефективності соціального захисту 
внутрішніх переселенців є недоліки законодавчого визначення терміну 
внутрішньо переміщені особи та процеси забезпечення відповідним 
  90 
 
статусом, який якоюсь мірою стримує доступ відповідних осіб до заходів, 
спрямованих на здолання результатів соціальних ризиків. 
Запровадження Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо 
переміщених осіб значно покращить взаємодію між переселенцями, 
державними та волонтерськими і благодійними організаціями, які опікуються 
проблемами ВПО, а також створить умови для спрощення і прискорення 
процесу надання підтримки.  
  91 
 
ВИСНОВКИ 
 
Підводячи підсумки бакалаврського дипломного дослідження стосовно 
особливостей системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в 
Україні, сформовано наступні висновки:  
1. Розглянуто теоретичні аспекти внутрішньої міграції як соціальної 
проблематизації. Встановлено, що основною усталеною рисою внутрішньої 
міграції є те, що внутрішньо переміщені особи, в принципі, є громадянами 
країни. Тому уряди країн повинні враховувати традиційну концепцію 
державного суверенітету, залишити за собою виключне право вирішувати 
питання, що стосуються становища своїх громадян. 
Визначено, що внутрішньо переміщені особи – це особи або групи осіб 
у межах країни, які були змушені були тікати або залишити своє постійне 
місце проживання внаслідок або з метою уникнення наслідків військових дій, 
масового насильства, порушень прав людини, стихійних лих чи техногенних 
катастроф, і які не перетнули міжнародно визнані кордони держави. 
Відповідно до основних Керівних принципів захисту прав людини, 
норм міжнародного гуманітарного права та захисту прав біженців, тридцять 
принципів були визначені як права внутрішньо переміщених осіб. Уряд несе 
відповідальність за дотримання цих принципів. Вони застосовуються на усіх 
етапах переміщення і забезпечують захист і допомогу під час переміщення та 
повернення. На сьогодні Керівні принципи з питань переміщення осіб 
всередині країни є єдиним всеояжним документом, який врегульовує їхні 
права, а також обов’язки держави та інших органів влади щодо них. 
2. Проаналізувавши стан системи соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб України, можна стверджувати, що держава дійсно несе 
відповідальність за долю, добробут і майбутнє усіх своїх громадян. 
Встановлено, що соціальний захист – це діяльність держави, 
спрямована на здійснення організаційних, правових, економічних та інших 
  92 
 
заходів, та забезпечення таких умов життя, за яких люди відчувають себе 
самодостатніми соціальними одиницями, та можуть розвиватися фізично і 
духовно. Необхідно зазначити, що цивілізаційний розвиток сучасних 
суспільств залежить від розуміння сутності соціального захисту. Соціальний 
захист – це постійно діючий механізм досягнення мінімального життєвого 
рівня громадян, система заходів і пов’язаних інститутів, спрямованих на 
забезпечення нормальної життєдіяльності людини, підвищення рівня 
задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив. 
У науковій літературі та міжнародних документах міститься 
розгорнуте теоретико-методологічне обгрунтування соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб. Воно грунтується на тому, що переміщення 
спричиняє порушення соціальної екології людини, зумовлюючи депривацію 
та соціальну ізоляцію, підвищуючи ризик насильства та виникнення 
психологічних пасток. Тому соціальна допомога переміщеним особам має 
бути спрямована на відхід від гуманітарної допомоги, відновлення їхньої 
робочої сили, соціо-культурних та суспільних зв'язків, а також на ефективне 
самоуправління, тобто на відродження та розширення прав і можливостей 
(справедливості) внутрішньо переміщених осіб. 
3. Досліджено зарубіжний досвід соціального захисту як приклад для 
його удосконалення в Україні. Вивчення зарубіжного досвіду показує, що 
така ситуація не є унікальною для України. Проаналізовано моделі допомоги 
внутрішньо переміщеним особам, що виникли під час грузинського та 
сербсько-хорватського конфліктів, але в обох випадках реакція держав була 
повільною, відповідна нормативно-правова база розвивалася декларативно, 
намагаючись перекласти вирішення проблем на самих переселенців. Однак, 
розробка національних стратегій є необхідним завданням, оскільки 
міжнародні організації не мають стимулу займатися проблемами 
переселенців, окрім найнагальніших, а громадянське суспільство не має 
необхідних ресурсів для надання допомоги. 
  93 
 
4. Зазначено напрями удосконалення функціонування системи 
соціального захисту внутрішньо переміщених осіб під час воєнних дій в 
Україні. Для того, щоб знайти шляхи удосконалення системи соціального 
захисту внутрішньо переміщених осіб в України, необхідно враховувати 
досвід функціонування подібних систем у розвинених країнах.  
Важливою передумовою підвищення ефективності програм 
соціального захисту є проведення розрахунків для прогнозування витрат на 
реалізацію комплексу заходів передбачених цими програмами та оцінки 
результативності від їх виконання. Для цього необхідно розробити 
методологічну базу моніторингу програм соціального захисту з урахуванням 
їх спрямованості, цільових орієнтирів, рівня реалізації та інших важливих 
характеристик. Через системи соціального захисту держава демонструє свою 
реальну відповідальність за долю, добробут і майбутнє усіх своїх громадян.  
Модель української системи соціального захисту передбачає, перш за 
все, забезпечення задоволення мінімальних соціально-гарантованих потреб, 
створення передумов для життя тих хто цього потребує, і паралельно з тим 
створення передумов, для зменшення кількості тих, хто потребує допомоги. 
Це можна зробити шляхом підвищення рівня соціальної та медичної 
допомоги, рівня освіти та вдосконалення законодавчої бази. Для  
єфективного функціонування системи соціального захисту насення необхідна 
достатня теоретико-методологічна база. 
Основними проблемами внутрішньо переміщених осіб є житло, 
працевлаштування, економічне становище, розрив родинних зв’язків та 
адаптація до нових умов і реалій життя. Опитування внутрішньо 
переміщених осіб виявило ставлення преспондентів до державної політики у 
цій сфері. Більшість респондентів знають про державні програми допомоги, 
але вважають їх неефективними. Найгострішими проблемами внутрішньо 
переміщених осіб в опитуванні були житло, працевлаштування, і 
медична/психологічна допомога. Наразі через брак фінансування, відсутність 
  94 
 
чітких схем підтримки та недосконалість законодавчої бази у цій сфері, 
вирішення вищеозначених проблем у більшості випадків лягає на плечі 
самих переселенців. 
Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. 
Подальшого дослідження потребують питання вивчення ефективності 
існуючих короткострокових програм соціальної допомоги внутрішньо 
переміщених осіб, також аналіз доцільності впровадження довгострокових 
програм, спрямованихна розвиток економічного потенціалу внутрішньо 
переміщених осіб. 
 
  95 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Баламуш М. А. Цілі міграційно-правового регулювання в Україні / 
М. А. Баламуш // Правова держава. – 2016. – № 24. – С. 79-83.  
2. Блинова О. Є. Проблема психологічного здоров’я мігрантів [Текст] / 
О. Є. Блинова // Зб. наук. праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-
Франківськ : Вид-во «Плай» ЦІТ Прикарпатського національного 
університету імені Василя Стефаника, 2009. – Вип. 14, част.2. – С. 55-64. 
3. .Бурбело, О. Р. Соціальна адаптація іммігрантів в іноетнічному 
середовищі: поняття та сутність / О. Р. Бурбело  // Соціальні технології = 
Социальные технологии. – 2009. – Вип.43. – С. 34-44.– 2009. - С .34-431. 
4. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: 
стан і проблеми: монографія / Н. П. Борецька. – Донецьк : Янтар, 2001. – 
351 с. 
5. Бубняк С. М. Внутрішньо переміщені особи в контексті сучасних 
міграційних процесів в Україні / С. М. Бубняк // Науково-теоретичний 
альманах «Грані». Дніпро : Дніпропетровський національний університет 
імені Олеся Гончара. ТОМ 22. №11. 2019. С. 56 – 68. 
6. Войналович І. А. Вимушені переселенці: зарубіжний досвід, стан і 
реалізація їх прав в Україні [Електронний ресурс] / І. А. Войналович, 
М. О. Кримова, Л. В. Щетініна // Інституційний репозитарій КНЕУ. – Режим 
доступу : http://www.ir.kneu.kiev.ua:8080/ bitstream/2010/5981/1/250-258.pdf 
7. Володько В. В. Міжнародна міграція: теорія та практика : 
монографія / В. В. Володько, О. А. Ровенчак. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. 
Франка, 2015. – 410 c. 
8. Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота : 
термінологічний словник / Микола Федорович Головатий, Микола 
Богданович Панасик. – К. : МАУП, 2005. – 560 с. 
  96 
 
9. Григоренко І. О. Соціальна робота з внутрішньо переміщеними 
особами в сучасних умовах : навч. посіб. [для студ. і магістр. спец-тей «Соц. 
робота» і «Соц. педагогіка»] / І. О. Григоренко, Н. М. Савельєва. – Полтава : 
ПНПУ, 2017. – 100 с. 
10. Дем’яненко М. В. Внутрішньо переміщені особи України: 
актуальні проблеми та шляхи їх розв’язання [Електронний ресурс] / 
М. В. Дем’яненко // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 3. Режим 
доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr3.pdf 
11. Доронюк Т. А. Вироблення політики щодо внутрішньо переміщених 
осіб в Україні. / Т. А. Доронюк., А. В. Солодько, [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу: http://www.cedos.org.ua/uk/migration/vyroblenniapolityky-
shchodovnutrishno-peremishchenykh-osib-v-ukraini 
12. Дослідження «ВПО та приймаюча громада» проведене 
Європейською дослідницькою асоціацією (ERA) для проекту Українська 
ініціатива з підвищення впевненості (UCBI), [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу: https://cloud.mail.ru/public/3mSh/81srznM6k 
13. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо 
переміщених осіб». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1706-18  
14. Козинець І. Г. Про співвідношення понять «біженці» та «особи, 
переміщені всередині країни» / І. Г. Козинець // Держава і право : зб. наук. 
пр. Сер. : Юридичні і  політичні науки. Випуск 45. Київ : Ін-т держави і права 
ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – С. 213–219. 
15. Конституція України = Конституция Украины : [зі змін. та допов., 
внесеними Законом України від 1 лют. 2011 р. № 2952-VI]. – Харків : Фактор, 
2011. – 118 с. – (Серія «Бібліотека законодавства»). 
16. Коробка І. М. Організаційно-правові засади соціального захисту 
переселенців (внутрішньо переміщених осіб як основа реалізації соціальної 
політики держави, механізми формування соціально-ефективної державної 
  97 
 
економічної політики в умовах демократизації суспільства / І. М. Коробка, 
В. О. Павлюк. – 2015. – № 4. – 144 с. 
17. Кульчицький Б. В. Сучасні економічні системи : навчальний 
посібник. / Б. В. Кульчицький. – Львів : Афіша, 2004. – 279 с. 
18. Логвинова М. О. Внутрішньо переміщені особи як категорія 
вимушених мігрантів: поняття та ознаки / М. О. Логвинова // Науковий 
вісник Херсонського державного університету. Серія «Географічні науки». – 
Херсон, Гельветика, 2019. – Вип. 11. – С. 44 – 50.  
19. Лібанова Е. М. Вимушене переселення з Донбасу: масштаби та 
виклики для України (за матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії 
НАН України 8 жовтня 2014 р.) / Е. М. Лібанова // Вісн. Національної 
академії наук України. – 2014. – № 12. – С. 15–24. 
20. Маркова Н. В. Соціальний захист внутрішньо переміщених осіб як 
актуальна проблема соціальної роботи в Україні / Н. В. Маркова // Вісник 
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка : педагогічні 
науки. – 2018. – №1 (315). – Ч. 1. – С. 32–39. 
21. Малиновська О. А. Шляхи вирішення проблеми внутрішньо 
переміщених осіб: деякі уроки із зарубіжного досвіду [Електронний ресурс] / 
О. А. Малиновська / Аналітична записка: Інститут стратегічних досліджень, 
Серія «Соціальна політика». – 2015. – № 9. – Режим доступу: http:// 
www.niss.gov.ua/content/articles/files/migrac_probl-a598d.pdf 
22. Мальований М. І. Окремі аспекти формування фінансового 
забезпечення соціального захисту населення в контексті тіньової економіки. 
Англійською мовою / М. І. Мальований, О. В. Ролінський Н. В. Лиса // 
Економічний часопис – ХХІ – 2016. – № 158 (3-4 (2) – С. 88–91. 
23. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та 
національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та 
практика) : енциклопедія / За ред. Ю. І. Римаренка. – К. : Довіра, 1998. – 
912 с. 
  98 
 
24. Міграція як чинник розвитку в Україні. – К. : МОМ, 2016. 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.iom.org.ua/sites/default 
/files/mom_migraciya_yak_chynnyk_rozvytku_v_ukrayini.pdf. 
25. Міхеєва О. Ю. Сучасні українські внутрішньо переміщені особи: 
основні причини, стратегії переселення та проблеми адаптації / 
О. Ю. Міхеєва, В. В. Середа // Стратегії трансформації і превенції 
прикордонних конфліктів в Україні Збірка аналітичних матеріалів. – Львів : 
Галицька видавнича спілка, 2015. – С. 9 – 48 с. 
26. Новікова О. Ф. Інтеграція ВПО у територіальні громади: 
діагностика стану та механізми забезпечення : монографія / О. Ф. Новікова та 
ін. – Київ : ІЕПрНАН України, 2018. – 244 с. 
27. Новітні трансформації людського розвитку та потенціал внутрішньо 
переміщених осіб: регіональний аспект. URL: http://ief.org.ua/wp-
content/uploads/2015/02/Sadova.pdf (дата звернення: 23.11.2017). 
28. О лицах, вынужденно перемещенных с оккупированных 
территорий Грузии, – вынужденных переселенцах: Закон Грузии от 
06.02.2014 г. №1982-II – [Электронный ресурс]. – Режим доступу: 
https://matsne.gov.ge/index.php?option=com_ldmssearch&view=docView&id 
=2244506&lang=ru.  
29. О социальной защите вынужденных переселенцев и лиц, 
приравненных к ним: Закон Азербайджанськой Республики от 21.05.1999 г. 
№669-IQ – [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www. 
azerbaijan.az/portal/Society/Refugees/refugees_03_r.html.  
30. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики. [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: https://www.msp.gov.ua/news/ 15416.html  
31. Попередній аналіз та оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб 
(ВПО) [Електронний ресурс] / Регіональне представництво УВКБ ООН у 
Білорусі, Молдові та Україні, жовтень, 2014. – Режим доступу : 
http://unhcr.org.ua/attachments/article/1232/IDPUKR.pdf 
  99 
 
32. Про основні положення особливого правового статусу населених 
пунктів лівобережжя Дністра (Придністров’я): Закон Республіки Молдова від 
22.07.2005 р. №173-XVI – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://md.spinform.ru/  
33. Представництво MOM в Україні [електронний ресурс] – Режим 
доступу: http://www. iom. org  
34. Рекомендації Міжнародної науково-практичної конференції –
«Внутрішньо переміщені особи в Україні: реалії та можливості» 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //ief.org.ua/?p=4562  
35. Римаренко Ю. І. Міжнародне міграційне право: підручник: 
Університетський курс / Ю. І. Римаренко. – К. : КНТ, 2007. – 640 с. 
36.  Сулковська В. В. Використання міжнародного досвіду надання 
соціального захисту внутрішньо переміщеним особам / В. В. Сулковська // 
Соціальна допомога і соціальна робота: виклики сучасності: матеріали IV 
Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Луцьк, 11–12 трав. 2023 р.) / упоряд.: О. Жук, 
В. Малиновський, О. Сільвестрова, І. Сушик. Луцьк : ЛНТУ, 2023. 352 с. – С. 
81–83.   
37. Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика : навч. посіб. / 
Т. В. Семигіна. – К. : МАУП, 2005. – 276 c. 
38. Сирота И. М. Право социального обеспечения в Украине : учебник. 
/ И. М. Сирота. – X. : «Одиссей», 2000. – 380 с. 
39. Садова У. Я. Інтереси внутрішньо переміщених осіб в епіцентрі 
інституційних зусиль української держави / У. Я. Садова, Н. І. Андрусишин // 
Регіональна економіка. – 2016. – №1(79). – С. 196–198.  
40. Солдатенко М. О. Соціальний захист за державними стандартами 
 / М. О. Солдатенко. - // Соціальний захист. – 2006. – №10. – С. 30–32  
41. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні 
як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / 
І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 
  100 
 
Режим доступу до ресурсу: 
file:///D:/Users/Sony2/Downloads/pednauk_2015_8_53.pdf. 
42. Тищенко Н. І. Внутрішньо переміщені особи в Україні як проблема 
сьогодення / Н. І. Тищенко, Б. Ю. Піроцький // Молодий вчений. – 2014. –
№ 10 (13) (2). – С. 124–126.  
43. Фомiн С. С. Глобалiзацiя та її наслiдки для міграційних процесів 
України / С. С. Фомін // Полiтика i час. – 2004. – №7. – 58–63 с. 
44. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ 
ООН). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://unhcr.org.ua/. 
45. Устинов С. О. Співвідношення термінів «соціальний захист» та 
«соціальне забезпечення» в законодавстві України / С. О. Устинов // 
Юридична наука і практика. – 2011. – № 2. – С. 90– 95.  
46. Чистенко І. Г. Соціально-психологічні чинники внутрішньої 
міграції. / І. Г. Чистенко // Актуальні проблеми психології. – 2016. – №7. –  
С. 160–164. 
47. Чижов Д. А. Поняття соціального захисту людини в умовах 
військових конфліктів. Журнал східноєвропейського права. 2017. – № 42. 
C. 46–55. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  
http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2017/08/chyzhov_42.pdf 
48. Шаварина М. П. Соціальний захист населення: реалії та 
перспективи / М. П. Шаварина, Н. В. Шаманська // Світ фінансів. – 2012. – 
№4. – С. 34-43. 
49. Шелюк В. О. Соціальна міграція: етапи, функції, типи / 
В. О. Шелюк // Соціально-політичний журнал «Перспективи». – Одеса : 2001. 
– № 3 (15). – С. 4–50.  
50. Шульга Н. А. Великое переселение народов: репатрианты, 
беженцы, трудовые мигранты / Н. А. Шульга – К. : Институт социологии 
НАН Украины, 2002. – 216 с.  
 
  101 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
  102 
 
 
 
  103 
 
 
 
  104 
 
 
 
 
  105 
 
 
 
 
 
  106 
 
 
 
 
 
  107