«РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, М. ЧЕРКАСИ)»

Гудима, Дар'я Миколаївна

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9354

Full metadata record

DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Бітюк, Інна Миколаївна	-
dc.contributor.author	Гудима, Дар'я Миколаївна	-
dc.date.accessioned	2026-04-05T16:05:40Z	-
dc.date.available	2026-04-05T16:05:40Z	-
dc.date.issued	2022	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9354	-
dc.description.abstract	Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів фінансової автономії університетів. Об’єктом дослідження є розвиток розширення фінансової автономії Черкаського державного технологічного університету. Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження розширення фінансової автономії університетів через управлінський вимір. Завдання кваліфікаційної роботи магістра: дослідити сутність поняття «університетська автономія»: вітчизняний та закордонний досвід; дослідити фінансову автономія університетів країн Європи за результатами аналізу Європейської асоціації університетів; дослідити сучасний стан фінансової автономії університетів України; навести організаційно-економічну характеристику університету; проаналізувати фінансово-майновий потенціал університету; проаналізувати забезпечення продуктивної зайнятості членів трудового колективу та контингенту студентів; навести модель фінансової автономії Польщі: новації у фінансуванні вищої освіти; сформувати модель фінансування університетів України. За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо моделі фінансування університетів України. Також було наведено досвід моделі фінансової автономії Польщі: новації у фінансуванні вищої освіти. Одержані результати можуть бути використані при розробці та формуванні стратегії розвитку Черкаського державного технологічного університету.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	Фінансова автономія, фінансово-майновий потенціал, управління	uk_UA
dc.title	«РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, М. ЧЕРКАСИ)»	uk_UA
dc.type	Master Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Гудима диплом.pdf Restricted Access		7.14 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show simple item record

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування

Допущено до захисту
завідувач кафедри
____________________________________
____________________________________
«_____»________________________ 2022 р.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА
НА ТЕМУ:
«РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ (НА
МАТЕРІАЛАХ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ, М. ЧЕРКАСИ)»

Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: _Менеджмент____
Рівень вищої освіти: другий (магістерський)
Форма навчання: __заочна____
Група __ЗММ-212__

Виконавець роботи:
«____»___________ 2022 р. ________________ Дар’я ГУДИМА__

Керівник роботи:

«____»___________ 2022 р. ________________ _Інна БІТЮК_____

Черкаси 2022
2
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРКВАННЯ

Галузь знань «07 Управління та адміністрування»
(код, назва)
Спеціальність 073 «Менеджмент»
(код, назва)
Освітня програма Менеджмент_______________________

ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри
________________

«_____» ________________20 ___ р.

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА
ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Гудима Дар’я Миколаївна_____________
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема роботи «РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ
(НА МАТЕРІАЛАХ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ, М. ЧЕРКАСИ)»_______________________________________

Керівник роботи к.е.н., доцент Бітюк Інна Миколаївна
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом від «__» ______ 20 __ р. № __
2. Вихідні дані до роботи: баланси та звіти про фінансові результати діяльності
підприємства за 2019-2021 рр.; періодичні видання та друковані літературні джерела.
3. Зміст кваліфікаційної роботи (перелік питань, які потрібно розробити)
ПРОБЛЕМА ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
ДОСВІД
ОЦІНКА ФІНАНСОВО-МАЙНОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО
ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

4. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи магістра
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата
Розділ
керівника завдання видав завдання прийняв
1 к.е.н., доц. Бітюк І.М.
2 к.е.н., доц. Бітюк І.М.
3 к.е.н., доц. Бітюк І.М.

5. Дата видачі завдання «____» __________ 20 ___ р.
3
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ Назва етапів підготовки Строк виконання
Примітка
з/п кваліфікаційної роботи магістра етапів роботи
Вибір напряму дослідження. Складання 10.09.2022 виконано
попереднього плану робот.
Опрацювання літературних джерел. 20.09.2022 виконано
Підготовка та групування матеріалів.
Затвердження плану. Підготовка 05.10.2022 виконано
теоретичного розділу.
Доопрацювання теоретичного розділу. 07.10.2022 виконано
Аналіз даних, необхідних для написання
аналітичного розділу.
Підготовка аналітичного розділу. 10.10.2022 виконано
Доопрацювання аналітичного розділу. 17.10.2022 виконано
Підготовка та написання розрахункового 26.10.2022 виконано
розділу роботи.
Розрахунок пропозицій. 04.11.2022 виконано
Доопрацювання розрахункового розділу. 8.11.2022 виконано
Підготовка висновків по роботі 10.11.2022 виконано
Оформлення роботи 12.11.2022 виконано
Подання завершеної роботи на кафедру 15.11.2022 виконано

Здобувач вищої освіти __________________ _ Дар’я ГУДИМА___
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

Керівник роботи __________________ __ Інна БІТЮК ______
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

4
АНОТАЦІЯ
Кваліфікаційна робота магістра містить 151 сторінок, 26 таблиць, 5
рисунків, список використаних джерел з 109 найменувань, 11 додатків.

«РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ (НА
МАТЕРІАЛАХ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ, М. ЧЕРКАСИ)»

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів
фінансової автономії університетів.
Об’єктом дослідження є розвиток розширення фінансової автономії
Черкаського державного технологічного університету.
Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження розширення
фінансової автономії університетів через управлінський вимір.
Завдання кваліфікаційної роботи магістра:
дослідити сутність поняття «університетська автономія»: вітчизняний та
закордонний досвід;
дослідити фінансову автономія університетів країн Європи за
результатами аналізу Європейської асоціації університетів;
дослідити сучасний стан фінансової автономії університетів України;
навести рганізаційно-економічна характеристика університету;
проаналізувати фінансово-майновий потенціал університету;
проаналізувати забезпечення продуктивної зайнятості членів трудового
колективу та контингенту студентів;
навести модель фінансової автономії Польщі: новації у фінансуванні
вищої освіти;
сформувати модель фінансування університетів України.
За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо моделі
фінансування університетів України. Також було наведено досвід моделі
фінансової автономії Польщі: новації у фінансуванні вищої освіти.
Одержані результати можуть бути використані при розробці та
формуванні стратегії розвитку Черкаського державного технологічного
університету.

Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра ____________

Підпис здобувача вищої освіти ____________________
Дата ___________________________________________

5
ЗМІСТ

ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ
ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ:
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД 9
1.1 Сутність поняття «університетська автономія»: вітчизняний та
закордонний досвід 9
1.2 Фінансова автономія університетів країн Європи за
результатами аналізу Європейської асоціації університетів 17
1.3 Сучасний стан фінансової автономії університетів України 30
1.4 Принципи розвитку українського освітнього простору в умовах
інформаційної економіки: креативні підходи та європейський досвід 40
Висновки до розділу 1 53
РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ФІНАНСОВО-МАЙНОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ 55
2.1 Організаційно-економічна характеристика університету 55
2.2 Аналіз фінансово-майнового потенціалу університету 61
2.3 Аналіз забезпечення продуктивної зайнятості членів трудового
колективу та контингенту студентів 71
Висновки до 2 розділу 78
РОЗДІЛ 3 РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ ЗАКЛАДІВ
ВИЩОЇ ОСВІТИ 80
3.1 Фінансова автономія Польщі: новації у фінансуванні вищої освіти 80
3.2 Підходи до фінансування університетів України 93
Висновки до 3 розділу 103
ВИСНОВКИ 104
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 106
ДОДАТКИ 119

6
ВСТУП

Одним із важливих аспектів реформування вищої освіти є досягнення
балансу між державним регулюванням і автономією університетів, зокрема у
частині управління фінансами. Інституційна автономія закладів вищої освіти
має вирішальне значення для досягнення університетами своїх стратегічних
цілей та забезпечення ефективності їх діяльності.
Прийняття у 2014 році Закону України «Про вищу освіту» започаткувало
новий етап реформування вищої освіти України, у т. ч. щодо розширення
університетської автономії. Відзначається наявний прогрес у розширенні
академічної та організаційної автономії закладів вищої освіти України. Щодо
фінансової автономії – зроблені лише перші кроки: підготовлено відповідні
законопроєкти про зміну правового статусу закладів вищої освіти та
запроваджена нова формула розподілу видатків державного бюджету на вищу
освіту між закладами вищої освіти. Важливо підкреслити, що спрямування на
розширення фінансової автономії університетів в Україні корелюється з
відповідною тенденцією Європейського простору вищої освіти.
Вітчизняні вчені досліджують питання розширення університетської
автономії через призму: фінансового забезпечення закладів вищої освіти
(Т. Боголіб, А. Дяченко, І. Каленюк, О. Куклін, Г. Лопушняк, Х. Рибчанська,
Л. Шевченко, Т. Ящук та ін.); інтеграції до Європейського простору вищої
освіти (С. Калашнікова, В. Луговий, Н. Мосьпан, О. Слюсаренко, Ж. Таланова
та ін.); стратегічного та фінансового менеджменту (Д. Загірняк, А.
Карапетян, О. Моргулець, С. Натрошвілі, А. Підгорний, Л. Шевченко та ін.);
шляхів, механізмів та інструментів (Ю. Вітренко, В. Волоський, І.
Жиляєв, В. Ковтунець, А. Соколовська та ін.).
Зарубіжні вчені, досліджуючи процес університетської автономізації,
акцентують свою увагу, зокрема, на: сутності та складових автономії закладів
вищої освіти (P. Aghion, P. Altbach, D. Anderson, M. Dewatripont, C.
Hoxby, R. Johnson, M. Marinov, I. McNay, I. Ordorika, R. Raza, L. Reisberg,
7
J. Salmi, C. Simpson, H. deWit); взаємозалежності академічної свободи та
академічної автономії (R. Berdahl, A. Casson, S. Noorda, J. Salmi); особливостях
реалізації кадрової автономії (автономії щодо управління персоналом) (T.
Estermann) та фінансової автономії (P. Cazenave, T. Christensen, M. Kautonen, V.
Kohtamäki,
O. McDaniel, K. Sheehan, F. Ziegele). Питання розширення інституційної
автономії університетів перебувають у фокусі досліджень міжнародних
організацій: Organisation for Economic Co-operation and Development (ОЕСD),
World Bank, International Association of Universities (IAU), European University
Association (EUA).
Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів
фінансової автономії університетів.
Об’єктом дослідження є розвиток розширення фінансової автономії
Черкаського державного технологічного університету.
Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження розширення
фінансової автономії університетів через управлінський вимір.
Завдання кваліфікаційної роботи магістра:
дослідити сутність поняття «університетська автономія»: вітчизняний та
закордонний досвід;
дослідити фінансову автономія університетів країн Європи за
результатами аналізу Європейської асоціації університетів;
дослідити сучасний стан фінансової автономії університетів України;
навести рганізаційно-економічна характеристика університету;
проаналізувати фінансово-майновий потенціал університету;
проаналізувати забезпечення продуктивної зайнятості членів трудового
колективу та контингенту студентів;
навести модель фінансової автономії Польщі: новації у фінансуванні
вищої освіти;
сформувати модель фінансування університетів України.
8
Інформаційною базою для написання кваліфікаційної роботи магістра є
законодавчі та нормативні документи, навчально-методична література,
фінансова звітність підприємства, узагальнення, які отримані під час
проходження практики.

9
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ
АВТОНОМНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

1.1 Сутність поняття «університетська автономія»: вітчизняний та
закордонний досвід

Звернення до вітчизняного наукового доробку, присвяченого проблемі
університетської автономії, здійснимо задля обґрунтування актуальності
обраної нами для дослідження теми розширення фінансової автономії закладів
вищої освіти, а також задля виявлення та систематизації основного понятійно-
термінологічного апарату з проблеми дослідження.
Детальніше розглянемо вітчизняні наукові праці у хронологічній
послідовності їх публікації.
Т. Боголіб у праці «Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки
в трансформаційний період» 2006 р. [1] сфокусувалася на питанні автономії
університету у контексті дослідження системи фінансового забезпечення
розвитку вищої освіти. Автор наголошувала, що «зміна освітнього ландшафту в
Україні за умов ринкової економіки потребує перегляду інституційної
автономії на різних рівнях» [1, с. 180]. Поняття автономії закладу вищої освіти
Т. Боголіб тлумачить, по-перше, як «самостійність закладу вищої освіти у
відборі і розстановці кадрів, здійснені навчальної, наукової, фінансово-
господарської та іншої діяльності згідно із законодавством і статутом закладу
вищої освіти, що затверджений в установленому порядку» [1, c. 169],
акцентуючи увагу на тому, що «це перш за все високий ступінь
відповідальності за доручену справу» [1, c. 169]. По-друге, як «децентралізація
управління та здатність до самозабезпечення, особливо у фінансових справах»
[1, c. 171]. Іншими словами, Т. Боголіб говорить про фінансову автономію
закладів вищої освіти. Важливим висновком дослідниці є те, що «більша
автономія вищих навчальних закладів неминуче призведе до більшої
залежності від громадської підтримки» [1, c. 176] та «забезпечить більшу
10
гнучкість і здатність вищих навчальних закладів визначати майбутні напрями
своєї діяльності» [1, c. 176]. Цінність цієї праці у світлі нашого дослідження
полягає у тому, що розширення автономії закладів вищої освіти у т. ч.
фінансової пов’язане, з одного боку, із зростанням їх відповідальності й
підзвітності, а з іншого – із зростанням їх гнучкості у визначенні напрямів
діяльності.
У науковій праці «Розвиток вищої освіти та економіка знань» 2012 р. [2]
І. Каленюк та О. Куклін розглядають автономію у контексті трансформації
економічного механізму функціонування закладів вищої освіти, під яким
розуміють «сукупність організаційно-економічних форм господарювання
основних суб’єктів освітньої діяльності, методів та інструментів державного
регулювання діяльності закладів вищої освіти, стратегії розвитку системи
вищої освіти» [3, c. 202]. І. Каленюк та О. Куклін розширення фінансової
автономії закладів вищої освіти пов’язують з реалізацією економічної функції
освіти. Зокрема, автори стверджують, що «це можливо здійснити через
децентралізацію, яка передбачає посилення незалежності установ, секторів і
механізмів з метою підвищення їх гнучкості у адаптації до змін середовища» [3,
c. 225].
Щодо питання автономії закладів освіти, позиція дослідників виражена
наступним чином: «заклади освіти потребують автономії не тільки у навчально-
педагогічній діяльності, але і в господарській», що полягає «у розпорядженні
власними фінансовими ресурсами, в отриманні додаткових доходів від
суміжної підприємницької діяльності, у можливостях співпраці з бізнесом та
ін.» [4, c. 278]. Іншими словами, дослідники говорять про фінансову автономію
університетів, яку розглядають як право розпоряджатися власними
фінансовими ресурсами, додатковими доходами від підприємницької
діяльності. Цінним у контексті нашого дослідження є те, що автори пов’язують
розширення фінансової автономії закладів вищої освіти з посиленням їх
незалежності та з метою підвищення їх гнучкості у адаптації до змін.
У науковій праці «Автономія та врядування у вищій освіті: збірник
11
наукових праць» 2014 р. [5], яка підготовлена групою дослідників (В.
Луговий, С. Калашнікова, Ж. Таланова, О. Слюсаренко та ін.), виділимо кілька
важливих аспектів щодо дослідження проблеми автономії у світлі інтеграції
України до Європейського простору вищої освіти.
По-перше, у розділі «Парадигма (модель) національної та інституційної
самоврядності вищої освіти в стратегіях досягнення світового класу» на
підставі аналізу даних щодо рівня автономії за вимірами та даних рейтингів
закладів вищої освіти 26-ти європейських країн, включаючи Україну,
дослідниками визначено, що: «автономія, особливо академічна, організаційна
та кадрова, є важливим чинником досягнення університетами високих рангових
позицій за провідними міжнародними рейтингами «Таймс» і «Шанхайський».
Якщо автономія не доповнена іншими складовими діяльності, зокрема,
дослідницько-інноваційною, вона не спроможна гарантувати
конкурентоспроможність закладів вищої освіти» [5, c. 69]. Іншими словами,
автори (В. Луговий, С. Калашнікова, Ж. Таланова, О. Слюсаренко) встановили
взаємозалежність між рівнем автономії та рейтинговими досягненнями закладів
вищої освіти (чим більший рівень автономії, тим вищі позиції у рейтингу).
По-друге, у розділі «Розбудова інституційної спроможності та розвиток
лідерського потенціалу вищих навчальних закладів» С. Калашніковою
обґрунтовано взаємозв’язок автономії, врядування та лідерства у вищій освіті.
Дослідницею констатовано «актуалізацію проблеми розбудови інституційної
спроможності закладів вищої освіти, трансформації моделі управління вищою
освітою у напрямі врядування на основі імплементації принципів
університетської автономії та парадигми лідерства» [5, c. 159]. Актуальним у
світлі нашого дослідження вважаємо наступний висновок С. Калашнікової про
те, що:
«трансформація управління вищою освітою у напрямі врядування
спричинена розширенням університетської автономії та підвищенням рівня
відповідальності закладів за якість вищої освіти» [5, c. 184].
У монографії «Дослідницькі університети: світовий досвід та
12
перспективи розвитку в Україні» 2014 р. [6] авторським колективом
(Л. Антонюк, Н. Василькова, Д. Ільницький, А. Павленко та ін.) акцентовано
увагу на розгляді автономії університету в умовах конкуренції. Щодо самого
поняття «університетська автономія» дослідниками вказано, що: «концепція
університетської автономії по-різному розуміється і трактується в окремих
регіонах світу, а її критерії та пов’язана з нею термінологія, як правило, мають
досить суттєві розбіжності. Це зумовлено не тільки різними правовими
рамками функціонування університетської освіти, а й історичними та
культурними чинниками, які визначають автономію вищих навчальних закладів
у кожній країні» [6, с. 43]. Іншими словами, дослідники пов’язують сутність
університетської автономії з історичними, правовими та культурними рамками
конкретної країни.
Авторами вводиться поняття «об’єкт автономії», до якого відносять
складові автономії, а саме [6, с. 43]:
– «внутрішню організацію університету, процес прийняття
управлінських рішень, механізми і процедури вибору ректора університету;
– навчальні програми (офіційні ступені, які університети присуджують
випускникам після завершення навчальних програм, мають регулюватися
державою);
– підбір персоналу (академічного та неакадемічного);
– прийом студентів (сприяння широкому доступу студентів до навчання
на системному рівні);
– фінансові ресурси університету, а також політика університету у сфері
видатків».
Іншими словами, дослідники розглядають виміри фінансової,
академічної, організаційної та кадрової автономії.
На основі аналізу світової практики дослідниками виділено чотири моделі
університетської автономії за ознакою ступеня втручання держави у цю сферу:
«державний контроль (здійснюється міністерством освіти чи
профільним агентством)» (наприклад, Малайзія); «напівавтономія (контроль
13
здійснюється міністерством освіти, профільним агентством, іншим
уповноваженим статутним органом чи державною корпорацією)» (наприклад,
Нова Зеландія та Франція);
«напівнезалежність (контроль здійснює статутний орган, благодійна чи
неприбуткова організація, під наглядом міністерства освіти)» (наприклад,
Сінгапур); «незалежність (контроль здійснює статутний орган, благодійна чи
неприбуткова організація без втручання та контролю уряду; діяльність
університету відповідає національній стратегії та може фінансуватися з
державного бюджету)» (наприклад, Австралія, Велика Британія) [2, с. 47].
Вважаємо таку категоріалізацію за рівнем автономії важливою в частині
встановлення конкретних параметрів для оцінювання рівня автономії закладів
вищої освіти. Завершаючи огляд даної праці зазначимо, що ми поділяємо
позиції авторів, що за умов ринкової економіки важливим є питання
конкуренції між закладами вищої освіти. Водночас, у даній праці дослідники
більшою мірою фокусувалися на конкурентоспроможності університетів, аніж
на розгляді питань автономії університету.
С. Натрошвілі у праці «Стратегічне управління вищим навчальним
закладом: теорія, методологія, практика» 2015 р. [6], аналізуючи перспективні
інструменти стратегічного управління закладом вищої освіти зазначає, що
«ключовим елементом моделі стратегічного управління закладом вищої освіти
у розвинутих країнах є його автономія», яка розглядається як «інструмент його
самостійності, відповідальності та високої якості діяльності одночасно» [6, c.
234]. Виділимо два важливих аспекти цієї праці у світлі нашого дослідження.
По-перше, авторка розглядає автономію закладу вищої освіти у світлі
стратегічного управління та пов’язує її із самостійністю, відповідальністю та
підвищенням якості. По-друге, С. Натрошвілі виділяє складові автономії –
академічну, організаційну та фінансово-господарську. Зокрема, дослідниця
вказує:
«у міжнародній практиці автономія закладу вищої освіти стосується не
лише певних академічних прав і свобод (академічна автономія), а
14
розповсюджується, як правило, на організаційно-розпорядчу діяльність,
фінансову політику та кадрову роботу (фінансово-господарська автономія), що
посилює відповідальність керівництва (менеджменту) закладу за результати
діяльності» [6, c. 48]. Дискусійним, на наш погляд є складові наведених
автором видів автономії університетів, особливо фінансово-господарської.
А. Карапетян у межах свого дослідження «Вдосконалення механізмів
управління системою вищої освіти України в умовах Болонського процесу»
2015 р. [49] розглядає фінансову автономію у контексті вдосконалення
управління системою вищої освіти. До ключових висновків дослідження автора
вважаємо за потрібне віднести наступні. По-перше, у контексті вдосконалення
управління виокремлені управлінські методи та механізми у процесі
реформування вищої освіти у світлі Болонського процесу, що розмежовані на:
організаційні та управлінські. До організаційних інструментів віднесено такі:
реорганізація кадрової системи, диверсифікація фінансових ресурсів,
бюджетування, комерційний розрахунок, питання нерухомості та обладнання
[9, c. 32-33]. Виділено інструменти внутрішнього і зовнішнього управління. До
інструментів внутрішнього управління віднесено «зміни функцій управління
університетів від адміністративних до стратегічних» [7, c. 33]. У якості
інструментів зовнішнього управління визначено нові інструменти
фінансування, зокрема: конкурсне базове фінансування, використання системи
показників при розподілі фінансування, оцінювання (аудит якості). По-друге,
розширення автономії закладів вищої освіти авторка розглядає як «інструмент
організації їх функціонування в нових умовах» [29, c. 186]. По-третє,
розширення фінансової автономії визначено як «перетворення ВНЗ на
підприємницькі структури» за наступних умов:
«розширення фінансової, адміністративної та організаційної автономії
ВНЗ» [29, c. 170]. Іншими словами, А. Карапетян пов’язує розширення
автономії, у т. ч фінансової, із впливом парадигми підприємництва на
діяльність університету.
У монографічному дослідженні «Автономія та врядування у вищій освіті»
15
2015 р. [2] (автори – О. Воробйова, Т. Горецька, Н. Дем’яненко, С.
Калашнікова, О. Коваленко, В. Луговий та ін.) представлено світовий і
вітчизняний досвід університетської автономії у кількох вимірах.
В. Луговий, Ж. Таланова у розділі «Тенденції становлення та розвитку
врядування у вищій освіті» представили моделі та виявили особливості
концепцій автономії університетів у США та у країнах Європейського простору
вищої освіти. Зокрема, дослідники зазначили, що «в американській концепції
базовими поняттями є інституційна автономія, академічна свобода, етика і
відповідальність, інклюзивне врядування, а у європейській – організаційна,
фінансова, кадрова та академічна автономія» [2, c. 51]. Дослідники зазначили,
що у концепції автономії університету Association of American Universities [3]
(Асоціації американських університетів) інституційну автономію трактовано як
«незалежність від зовнішніх органів, організацій» [2, c. 41]: «Автономія як
право на самоврядування, самостійне, незалежне розв’язання певних питань
активно досліджується в Європі» [2, c. 41].
Фундаментальним доробком вітчизняних вчених у сфері вищої освіти
вважаємо аналітичне видання НАПН України «Національна доповідь про стан і
перспективи розвитку освіти в Україні» 2016 р. [62] (автори – А. Гуржій, В.
Кремень, В. Луговий, О. Савченко та ін.), у якому окремий розділ присвячений
вищій освіті, а саме її фінансовим аспектам та автономії закладів вищої освіти.
Зокрема, у документі зазначається, що «фінансова автономія закладів
вищої освіти в Україні трансформувалася у частині легалізації майнових прав
на власність, надання права закладам залучати позикові кошти, набуття,
охорони та захисту прав інтелектуальної власності на результати наукової та
науково-технічної діяльності» [62, с. 108]. Наголошено, що «в Україні не
досягнуто реальної фінансової автономії державних закладів вищої освіти,
оскільки державні та комунальні заклади вищої освіти перебувають у статусі
бюджетних установ, тобто є неприбутковими та звільненими від податків, але
їх фінансова активність, включаючи їх власні доходи, є чітко та ретельно
контрольованими з боку Державного казначейства» [62, с. 108]. Як вказують
16
автори, для забезпечення стабільності та достатності фінансування освіти
потрібна «зміна фінансових механізмів і методів господарювання через …
збільшення інституційної автономії та відповідальності, оптимізації мережі
освітніх закладів, враховуючи їх спроможність надавати якісні послуги у сфері
освіти в достатньому обсязі» [62, с. 19]. З іншого боку, «розширення фінансово-
економічної самостійності закладів вищої освіти із одночасним посиленням їх
відповідальності є необхідною умовою підвищення ефективності використання
державних фінансових ресурсів у сфері освіти» [62, с. 19-20]. Додатково
зазначимо, що вище зазначене набуває особливої актуальності та потребує
подальшого дослідження у частині з’ясування механізмів правового,
організаційного, інформаційного і фінансового забезпечення автономії
університету.
P. Aghion, M. Dewatripont, C. Hoxby та ін. у дослідженні «Higher
Aspirations: An Agenda for Reforming European Universities» (Вищі прагнення:
порядок денний для реформування європейських університетів) 2008 р. [53]
розглядаючи автономію університету акцентують увагу на організаційній
структурі університетів.
Дослідники зазначили, що «університет є автономним, якщо має
юридичний статус, може укладати договори, і якщо його керівні органи можуть
визначати зі значним ступенем свободи стратегію та практичну діяльність, що є
необхідними для виконання своєї місії (які передбачено у статуті установи)»
[53, с. 34].
З огляду на це авторами зроблений важливий висновок: «повна автономія
університету означатиме, що університет може визначати власні навчальні
плани, обирати рівень оплати навчання, підбирати студентів, професорський та
інший викладацький склад і приймати рішення щодо рівня винагороди (у
межах своїх можливостей), розроблювати плани розвитку тощо» [53, с. 34].
Вченими визначено деякі обмеження у разі наявності «повної автономії»,
а саме [53, с. 34-35]:
 «інституція діє відповідно до законодавства країни та вимог
17
підзвітності як будь-яка приватна чи державна установа (зокрема заклад
освіти);
 повна автономія може превалювати за умови фінансової
незалежності, однак якщо університет залежить від державних субсидій (як у
країнах Європи), це є обмеженням його автономії».
На основі результатів свого дослідження P. Aghion, M. Dewatripont, C.
Hoxby дійшли висновків, що державне втручання має місце, навіть якщо
університети не є державними. Автономія щодо визначення заробітної плати
зустрічається не часто (винятки Швеція та Велика Британія).
Натомість, автономія у питанні володіння будівлями (за винятком
Скандинавських країн і Швейцарії) та найму персоналу (крім південної
Європи) є розповсюдженими. Важливим результатом зазначеного дослідження
є констатація: чим більше фінансових ресурсів або автономії, тим краще
результати; що більше фінансових ресурсів, тим більший ефект вони надають
лише у поєднанні з бюджетною автономією. На переконання дослідників, право
адміністрації університету самостійно приймати рішення щодо витрат
бюджетних коштів подвоює ефект віддачі та призводить до видатних успіхів
університетської науки.

1.2 Фінансова автономія університетів країн Європи за результатами
аналізу Європейської асоціації університетів

Звіт European University Association «University Autonomy in Europe ІI»
[19] запропонував для аналізу моделей реалізації університетської автономії
систему показників «The Autonomy Scorecard 2010» [196]. Для оцінювання
рівня автономії використані параметри для виміру чотирьох складових
університетської автономії (табл. 1.1).
Деталізацію показників фінансової автономії представлено у табл. 1.2.

18
Таблиця 1.1 - Складові автономії університетів у країнах Європи [1]
Організаційна Фінансова Кадрова Академічна
автономія автономія автономія автономія
Процедура обрання Тривалість і вид Здатність приймати Можливість
виконавчого керівника державного рішення визначати загальну
Критерії обрання фінансування щ кількість студентів
виконавчого керівника Можливість утримувати одо процедури Можливість
Звільнення виконавчого надлишкові кошти набору працівників обирати студентів
керівника Можливість позичати (вищий академічний М/ сотжалришвиісйт аьд міністративний персонал)
Термін повноважень гроші Здатність приймати впроваджувати
виконавчого керівника Можливість володіти рішення щодо програми
Включення до керівних будівлями заробітної плати Можливість
органів зовнішніх Можливість Здатність приймати припиняти
членів і процедура їх встановлювати плату за рішення програми
обрання навчання студентів з держав-членів ЄС МощжлМивоіжстльи всісттаьновлювати плату за навчання студентів з держав-не членів ЄС
Здатність приймати одо звільнення обир
рішення щодо Здатність приймати ати мову викладання
академічних структур рішення Можливість обирати
Здатність створювати щ механізми
суб’єкти господарської одо просування забезпечення
діяльності по службі якості вищої
освіти
Можливість
розробляти
зміст освітніх програм
*Джерело: складено автором на основі [1]

Проаналізуємо стан фінансової автономії країн Європи за вище
зазначеними показниками за даними звіту «University Autonomy in Europe III The
Scorecard 2017» [3].
Показник «термін державного фінансування» визначено за трьома
рівнями:
більше одного року;
один рік;
менше, ніж один рік.
До систем вищої освіти, термін державного фінансування яких складає
один рік (найбільш розповсюджений підхід), належать системи вищої освіти
таких країн і регіонів [6, с. 22]:
 Хорватія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Угорщина, Ісландія,
Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія,
Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Велика Британія;
19
Таблиця 1.2 - Показники фінансової автономії за визначенням European
University Association
Показники Зміст
більше одного року
Термін
державного один рік
фінансування менше, ніж один рік
Термін та тип постатейний бюджет
державного блоковий грант і немає ніяких обмежень на розподіл фінансування
фінансування Тип блоковий грант розділений на широкі категорії і немає або обмежені
державного
можливості для переміщення коштів між ними
фінансування
блоковий грант, але можливості внутрішнього розподілу обмежені законом
інші обмеження
не можна утримувати
можна утримувати без обмежень
можна утримувати до максимального відсотку
Можливість утримувати
можна утримувати, але необхідне затвердження зовнішнього органу
надлишкові кошти
можна утримувати, але їх розподіл попередньо визначається зовнішнім
органом влади
можна утримувати з іншими типами обмеження
не можуть позичати гроші
можуть позичати гроші без обмежень
можуть позичати гроші до максимального відсотку
Можливість позичати гроші можуть позичати гроші зі схвалення зовнішнього органу
можуть позичати гроші у конкретних банків (визначених зовнішнім
органом влади)
можуть позичати гроші з іншими типами обмежень
не дозволяється володіти своїми будівлями
можуть продавати свої будівлі без обмежень
Можливість володіти можуть продавати свої будівлі зі схвалення зовнішнього органу
будівлями можуть продавати свої будівлі з іншими типами обмежень
не дозволяється продавати свої будівлі
інші обмеження
університети можуть вільно встановлювати рівень плати за навчання
Студенти з
університети і зовнішній орган влади співпрацюють у встановленні рівня
держав-
плати за навчання
членів ЄС

(бакалаврат, університети можуть встановлювати рівень плати за навчання в межах
граничного розміру, встановленого зовнішнім органом влади
магістратура,
аспірантура) тільки зовнішній орган влади має право встановлювати рівень плати за
Можливість навчання
встановлювати плата за навчання відсутня
плату за
університети можуть вільно встановлювати рівень плати за навчання
навчання
Студенти з університети і зовнішній орган влади співпрацюють у встановленні рівня
держав-не плати за навчання
членів ЄС університети можуть встановлювати рівень плати за навчання в межах
(бакалаврат, граничного розміру, встановленого зовнішнім органом влади
магістратура,
тільки зовнішній орган влади має право встановлювати рівень плати за
аспірантура) навчання
плата за навчання відсутня
*Джерело: складено автором на основі [16, 25, 32]

20
 Фландрія, Валлонія (Бельгія), Гессен, Північний Рейн-Вестфалія
(Німеччина).
Триваліший період фінансування має місце в Австрії, Люксембурзі
Бранденбурзі (Німеччина). У освітніх системах цих країн бюджети
визначаються на два, три та чотири роки відповідно [6, с. 22]. Період
фінансування деяких університетів Швейцарії може становити більше одного
року, але потрібне щорічне затвердження рішенням відповідного законодавчого
органу (парламенту кантону або федерального парламенту) [3 с. 22].
Щодо значення параметру періоду фінансування менше одного року, він
не застосовується до жодної країни Європи.
Показник «тип державного фінансування» визначено за наступними
вимірами [6, с. 21–22]:
 постатейний бюджет;
 блоковий грант без обмежень на розподіл фінансування;
 блоковий грант розділений на широкі категорії і немає або
обмежені можливості для переміщення коштів між ними;
 блоковий грант, але можливості внутрішнього розподілу
обмежені законом;
 блоковий грант з іншими обмеженнями.
Line-item budget (постатейний бюджет): при такому типі державного
фінансування вищої освіти центральний орган влади (профільне міністерство
або парламент) попередньо визначає обсяг фінансування закладу за статтями
витрат (заробітна плата, капітальні інвестиції) і /або видами діяльності
закладу. При такому підході можливість закладів вищої освіти перерозподіляти
фінансові ресурси між статтями відсутня або є значно обмеженою. Такий тип
державного фінансування вищої освіти діє у Сербії.
Block grant (блоковий грант) надається у вигляді субсидій, що
покривають кілька категорій витрат, зокрема, витрати на освітній процес,
витрати на дослідження, операційні витрати. Блок-гранти надаються закладам
вищої освіти на конкурсній основі (за визначеними критеріями, показниками)
21
або у вигляді прямого цільового фінансування на заздалегідь узгоджені /
визначені цілі.
Більшість систем вищої освіти країн Європи отримують базове
рекурентне (періодичне) державне фінансування у вигляді блок-грантів для
покриття витрат від основної діяльності.
Тип державного фінансування «Блоковий грант без обмежень на розподіл
фінансування» діє у системах вищої освіти [6, с. 22]:
 країн – Данія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Італія, Латвія,
Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Швейцарія, Велика Британія;
 регіонів – Фландрія (Бельгія), Бранденбург, Гессен, Північний
Рейн- Вестфалія (Німеччина).
Тип державного фінансування «Блоковий грант розділений на широкі
категорії і немає або обмежені можливості для переміщення коштів між ними»
діє у системах вищої освіти [386, с. 22]:
 країн – Франція, Угорщина, Литва, Португалія, Словаччина,
Словенія, Швеція;
 регіонів – Валлонія (Бельгія).
Для прикладу, такими широкими категоріями розподілу блок-гранту є
[386, с. 22]:
 викладання і дослідження (Ісландія, Швеція);
 викладання, дослідження та інфраструктура (Латвія, Литва);
 зарплата і операційні витрати (Португалія);
 інвестиції та експлуатаційні витрати (Франція).
Як правило, університети мають обмежені можливості для переміщення
фінансових ресурсів у межах цих категорій (Франція, Валлонія (Бельгія),
Угорщина, Литва, Португалія, Словаччина, Словенія, Швеція) [3, с. 22].
Тип державного фінансування «Блоковий грант, але можливості
внутрішнього розподілу обмежені законом» діє у Хорватії.
Тип державного фінансування «Блоковий грант з іншими обмеженнями»
діє у системах вищої освіти країн: Австрія, Хорватія, Угорщина, Ірландія,
22
Польща.
У деяких випадках університети отримують блок-гранти, які далі можуть
бути розподілені, за винятком деяких незначних обмежень. В Ірландії частина
блок-гранту має цільове призначення для реалізації конкретних заходів, таких
як розширення доступу до вищої освіти для студентів з особливими потребами,
які мають фінансові труднощі. Використання цих фінансових ресурсів для інших
цілей заборонено [6, с. 22].
У Норвегії щорічне державне фінансування університетів визначається
частково на основі вихідних критеріїв попередніх двох років. Це забезпечує
певну стабільність та можливість фінансового прогнозування [6, с. 22]. Слід
зазначити, що в багатьох країнах впроваджуються довгострокові договори між
міністерством та університетами, де права та обов'язки закладу, наприклад,
щодо ресурсів та кількості студентів встановлюються з урахуванням
можливості щорічного коригування [6, с. 22].
Показник «можливість утримувати надлишкові кошти» визначено за
наступними вимірами [6, с. 22–23; 2]:
 не можна утримувати;
 можна утримувати без обмежень;
 можна утримувати до максимального відсотку;
 можна утримувати, але необхідне затвердження зовнішнього
органу;
 можна утримувати, але їх розподіл попередньо визначається
зовнішнім органом влади;
 можна утримувати з іншими типами обмежень.
До систем вищої освіти, у яких не можна утримувати надлишкові кошти з
державного фінансування, належать системи вищої освіти таких країн:
Ірландія, Литва, Сербія [6, с. 22].
До систем вищої освіти, заклади яких можуть без обмежень утримувати
надлишкові кошти з державного фінансування належать системи вищої освіти
таких [6, с. 22–23; 209]:
23
 країн – Австрія, Хорватія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція,
Італія, Латвія, Нідерланди, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швейцарія, Велика
Британія;
 регіонів – Гессен та Північний Рейн – Вестфалія (Німеччина).
Можливість утримувати надлишкові кошти до максимального відсотку
діє у системі вищої освіти Норвегії [20].
Можливість утримувати надлишкові кошти за умови затвердження
зовнішнього органу діє у системах вищої освіти країн: Ісландія, Люксембург,
Португалія [2].
Можливість утримувати надлишкові кошти, розподіл яких попередньо
визначається зовнішнім органом влади, діє у системах вищої освіти [209]:
 країн – Польща, Швеція;
 регіонів – Бранденбург (Німеччина), Валлонія (Бельгія).
Можливість утримувати надлишкові кошти з іншими типами обмежень діє у
системах вищої освіти Угорщини та регіону Фландрії (Бельгія). Для прикладу,
до інших типів обмежень належать [9]:
 необхідність схвалення зовнішнього органу (у тому числі шляхом
інтеграції надлишку до бюджету наступного року);
 максимальний ліміт або попереднє визначення виду діяльності на
яку надлишок може бути витрачений.
Показник «можливість позичати гроші» визначено за наступними
вимірами [6, с. 23; 209]:
– не можуть позичати гроші;
– можуть позичати гроші без обмежень;
– можуть позичати гроші до максимального відсотку;
– можуть позичати гроші зі схвалення зовнішнього органу;
– можуть позичати гроші у конкретних банків (визначених
зовнішнім органом влади);
– можуть позичати гроші з іншими типами обмежень.
Можливість позичати гроші на фінансових ринках відсутня у системах
24
вищої освіти таких [6, с. 23]:
 країн – Угорщини, Норвегія, Португалія, Швейцарія, Туреччина;
 регіонів – Гессен (Німеччина).
Однак, для приватних університетів Португалії і Туреччини,
засновниками яких є фонди, існує можливість брати позики.
Можливість здійснювати запозичення без обмежень діє у системах вищої
освіти таких [6, с. 23; 209]:
 країн – Австрія, Данія, Естонії, Фінляндія, Нідерланди;
 регіонів – Валлонія та Фландрія (Бельгія).
Можливість позичати гроші до максимального відсотку кредиту, що
визначений на законодавчому рівні, діє у системах вищої освіти [209]:
– країн – Ірландія, Італія, Словаччина;
 регіонів – Бранденбург, Північний Рейн – Вестфалія (Німеччина).
Можливість позичати гроші за умови схвалення цього рішення зовнішнім
повноважним органом діє у системах вищої освіти країн: Хорватія, Франція,
Люксембург, Словенія, Іспанія [6, с. 23].
Можливість позичати гроші у конкретних банків (визначених зовнішнім
органом влади) діє у системах вищої освіти Швеції та Німеччини (Бранденбург)
[6, с. 23].
Можливість позичати гроші з іншими типами обмежень діє у системах
вищої освіти країн: Ірландія, Литва, Польща, Велика Британія [8, с. 23].
Показник «можливість володіти будівлями» визначено за наступними
вимірами [8, с. 23–24; 29]:
– не дозволяється володіти своїми будівлями;24]:
– можуть продавати свої будівлі без обмежень;
– можуть продавати свої будівлі зі схвалення зовнішнього органу;
– можуть продавати свої будівлі з іншими типами обмежень;
– не дозволяється продавати свої будівлі;
– інші обмеження.
Можливість продавати свої будівлі без обмежень діє у системах вищої
25
освіти [6, с. 23–24]:
– країн – Австрія, Данія, Естонія, Франція, Італія, Нідерланди,
Словаччина, Іспанія, Велика Британія;
 регіонів – Валлонія (Бельгія).
Можливість встановлювати плату за навчання та визначати її розмір є
важливим чинником забезпечення фінансової стійкості університету, оскільки
дозволяє закладу розширити напрямки фінансування за рахунок приватних
джерел надходжень. У деяких системах цей вид доходу складає значну частину
бюджету університету [4, c. 34].
Показник «можливість встановлювати плату за навчання» визначено за
напрямами [6, с. 24–25]:
 студенти з держав-членів ЄС;
 студенти з держав, що не є членами ЄС;р івнями вищої освіти:
 перший (бакалаврський) рівень;
 другий (магістерський) рівень;
 третій (освітньо-науковий / освітньо-творчий) рівень. вимірами:
 університети можуть вільно встановлювати рівень плати за
навчання;
 університети і зовнішній орган влади співпрацюють у
встановленні рівня плати за навчання;
 університети можуть встановлювати рівень плати за навчання в
межах граничного розміру, встановленого зовнішнім органом влади;
 тільки зовнішній орган влади має право встановлювати рівень
плати за навчання;
 плата за навчання відсутня.
Виділяють чотири моделі встановлення плати за навчання студентів або
реєстраційного внеску [15, c. 23].
Перша модель – рішення щодо питання рівня оплати приймається
виключно університетом. Друга модель передбачає, що питання встановлення
плати вирішується спільно на основі переговорів між державними органами
26
влади і університетом. Третя модель містить законодавче регулювання цього
питання через встановлення державними органами влади стелі оплати. Четверта
модель передбачає відсутність плати за навчання [5, c. 23].
У межах країни можуть діяти різні моделі встановлення плати за
навчання для публічних і приватних університетів або одна для бакалаврських,
а інша для магістерських програм. Університети мають більшу свободу у
встановленні плати за навчання іноземних студентів, ніж національних (табл.
1.3).
Таблиця 1.3 - Можливість встановлювати плату за навчання [386]

Рівні вищої освіти Бакалаврський Магістерський Освітньо-
Показники науковий
Хорватія,
Ірландія, Латвія, Ірландія,
Литва, Латвія, Литва,
університети можуть вільно Латвія, Литва,
Люксембург, Люксембург,
встановлювати рівень плати Люксембург,
Португалія,
Нідерланди,
за навчання Сербія
Сербія, Велика Португалія,

Британія Сербія,

Велика
Британія
університети і зовнішній
орган влади співпрацюють Словен
Швейцарія Швейцарія
у встановленні рівня плати ія,
за навчання Швейц
Студенти з арія
держав- Університети можуть
членів ЄС Встановлювати рівень плати Угорщина,
за навчання в межах Ісландія, Італія, Угорщина, Угорщина,
граничного розміру, Португалія, Ісландія, Італія Ісландія,
встановленого зовнішнім Велика Британія Італія
органом влади

Хорватія,
Хорватія,
Бельгія
Бельгія
Тільки зовнішній орган (Фландрія та
(Фландрія та Бельгія
влади має право Валлонія),
Валлонія), (Фландрія та
Встановлювати рівень плати Франція,
Франція, Валлонія),
за навчання Ірландія,
Нідерланди, Франція,
Нідерланди,
Іспанія Іспанія
Іспанія
Австрія, Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина
плата за навчання відсутня (Бранденбург, Гессен, Північний Рейн-
Вестфалія),
Норвегія, Польща, Словаччина, Словенія, Швеція

27
Продовження таблиці 1.3
Хорватія,
Естонія,Бельгі
Хорватія, Естонія, Бельгія я (Фландрія),
(Фландрія), Угорщина, Ірландія, Латвія,Литва,
університети можуть вільно
Латвія, Литва, Люксембург, Люксембург,
встановлювати
Студенти з Нідерланди, Португалія, Сербія, Нідерланди,
рівень плати за навчання
держав- не Словаччина, Швеція, Велика Португалія,
членів ЄС Британія Сербія,
Словаччина,
Велика
Британія
університети і зовнішній Угорщина,
орган влади співпрацюють Данія, Фінляндія, Польща, Польща,
у встановленні рівня плати Словенія, Швейцарія Словенія,
за навчання Швейцарія
Університети можуть
Встановлювати рівень плати
за навчання в межах
Бельгія (Валлонія), Ісландія, Італія
граничного розміру,
встановленого зовнішнім
органом влади
Тільки зовнішній орган
влади має право
Австрія, Франція, Іспанія
Встановлювати рівень
плати за навчання
Німеччина
(Бранденбург,
Німеччина (Бранденбург, Гессен,
Гессен,
плата за навчання відсутня Північний Рейн-Вестфалія),
Північний
Норвегія
Рейн-
Вестфалія),
Данія,
Фінляндія,
Норвегія,
Швеція

За результатами аналізу систем вищої освіти країн та окремих регіонів
Європи експертами EUA опубліковано рейтинг фінансової автономії
університетів (станом на 2017 рік). Розподіл систем вищих освіт досліджуваних
регіонів та країн за кластерами відповідно до рівня фінансової автономії
представлено у табл. 1.4.
До «топ-кластеру» віднесено три країни, які мають високий рівень
автономії (із показником понад 80%), а саме: Люксембург, Латвію і Велику
Британію [3, c. 45].
28
Таблиця 1.4 - Рівень фінансової автономії університетів країн і деяких регіонів
Європи у 2017 р.[3, 6]
Рейтинг Система освіти Показник Кластер
1 Люксембург 91%
Топ-кластер (High) (81-
2 Латвія 90%
100%)
3 Велика Британія 89%
Естонія 77% Cередньо високий (Medium high)
4
Нідерланди 77% (61-80%)
6 Фландрія (Бельгія) 76%
Італія 70%
7 Португалія 70%
Словаччина 70% Cередньо низький (Medium low)
10 Данія 69% (41-60%)
11 Фінляндія 67%
12 Швейцарія 65%
13 Ірландія 63%
14 Литва 61%
Хорватія 60%
15
Ірландія 60%
17 Австрія 59%
18 Словенія 57%
19 Швеція 56%
20 Іспанія 55%
21 Польща 54% Cередньо низький (Medium low)
Франкомовна спільнота 52% (41-60%)
22
Бельгії
23 Сербія 46%
24 Франція 45%
25 Брандебург (Німеччина) 44%
Північний Рейн – Вестфалія 43%
26
(Німеччина)
27 Норвегія 42%
28 Угорщина 39% Низький (Low) (0-40%)
29 Гессен (Німеччина) 35%

Відмітимо, що покращення значення фінансової автономії університетів
Латвії пов’язано із законодавчими змінами 2011-2012 рр., що призвели до
зняття обмежень щодо внутрішнього розподілу фінансових ресурсів, на
утримання надлишків та здійснення запозичень [6, c. 45]. Показник Великої
Британії насамперед відображає ситуацію університетів Англії, де відбулося
істотне скорочення майже на 70% обсягу державного фінансування
університетів Англії у вигляді грантів на викладання (між 2011 та 2017 роками)
29
та зростання рівня оплати навчання студентів [386, c. 45].
Другий («середньо високий») кластер включає освітні системи із рівнем
фінансової автономії університетів від 61% до 80% та охоплює 11 країн [386, c.
45]. Відзначимо, що зростання рівня фінансової автономії університетів
Фінляндії та Литви пов’'язано із наданням можливості університетам Фінляндії
встановлювати рівень плати для іноземних студентів, а у випадку університетів
Литви – зняттям обмежень у встановленні плати за навчання на контрактній
основі [6, c. 45].
Університети країн цього кластеру мають відносно гнучкі можливості
державного фінансування та можуть володіти будівлями [6, c. 45]. У більшості
систем університети мають право здійснювати запозичення та зберігати
надлишки. У більшості систем цього кластеру університети не мають права
встановлювати рівень оплати навчання для національних / іноземних студентів
[6, c. 45].
Третій («середньо-низький») кластер містить освітні системи із рівнем
фінансової автономії університетів від 41% до 60% та охоплює 13 країн,
включаючи чотири нещодавно включені: франкомовна спільнота Бельгії,
Хорватія, Словенія та Сербія [6, c. 45].
Четвертий («низький») кластер включає освітні системи із рівнем
фінансової автономії університетів до 40%, а саме, Гессену та Угорщини та
характеризується майже повною відсутністю автономії щодо встановлення
оплати за навчання, здатності університетів володіти та продавати будівлі,
здійснювати запозичення та утримувати надлишкові фінансові ресурси [6, c. 45].
Здійснений European University Association аналіз рівня фінансової
автономії систем вищої освіти країн та окремих регіонів Європи на основі
визначених показників дозволяє зробити наступні висновки, актуальні у світлі
нашого дослідження.
По-перше, при наявності тенденції до розширення інституційної
автономії університетів у Європейському просторі вищої освіти високий та
середньо високий рівень фінансової автономії закладів вищої освіти
30
притаманний тільки 50% систем (14 з 29).
По-друге, фінансова автономія є явищем динамічним, багатогранним і
гнучким. Іншими словами, існує цілий спектр можливостей нормативно-
правового, регулятивного характеру для забезпечення процесу її зростання.
По-третє, у світлі вище ідентифікованої залежності між рівнем фінансової
автономії університетів та рівнем їх фінансової стійкості (у т. ч. гнучкості)
тенденція до підвищення рівня фінансової автономії буде набувати свого
подальшого розвитку серед систем вищої освіти країн Європейського
просторувищої освіти при одночасному розвитку механізмів / інструментів
забезпечення фінансової підзвітності університетів (додаток Б).

1.3 Сучасний стан фінансової автономії університетів України

У межах даного параграфу з’ясуємо сучасний стан фінансової автономії
університетів України на основі аналізу нормативно-правових актів, ключових
політичних та стратегічних документів у сфері вищої освіти України.
Зазначимо, що важливим міжнародно-правовим актом для України є
укладення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та
Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і
їхніми державами-членами, з іншої сторони. Документ було ратифіковано із
заявою Законом № 1678- VII від 16.09.2014. У цьому документі у сфері вищої
освіти акцентовано на зобов’язанні сторін щодо активізації співробітництва у
цій сфері задля реформування, підвищення якості, спрощення доступу до вищої
освіти, співробітництва між закладами вищої освіти в рамках Болонського
процесу.
Нормативно-правову базу у сфері правового регулювання вищої освіти
України формують:
Конституція України;
Закони України;
Постанови Кабінету Міністрів України;
31
Кодекси.
Відзначимо, що основою державної політики у сфері вищої освіти в
Україні є Конституція України [50] 1996 р. У ст. 3 Конституції України
визначено, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави» [50]. Серед прав людини виокремлено право на вищу
освіту, що у ст. 53 Конституції України сформульоване наступним чином:
«Держава забезпечує доступність і безоплатність … вищої освіти в державних і
комунальних навчальних закладах; розвиток … вищої освіти, …; надання
державних стипендій та пільг студентам. Громадяни мають право безоплатно
здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на
конкурсній основі».
Закон України «Про освіту» [74] 2017 р. регулює «суспільні відносини,
що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту,
прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації
цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів
місцевого самоврядування у сфері освіти». Освіту визнано державним
пріоритетом, що «забезпечує інноваційний, соціально-економічний і
культурний розвиток суспільства», а фінансування освіти – «інвестицією в
людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави» (ст. 5 п. 1).
У ст. 1 п.1 цього Закону визначено поняття «автономія», що трактовано
як «право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його
самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо
академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань
діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом».
Наголошено на обов’язку держави гарантувати «академічну,
організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти», обсяг якої
«визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими
документами закладу освіти» (ст. 23).
Визначено організаційно-правовий статус закладів освіти, зокрема
вказано, що статус закладу освіти має юридична особа, у якій освітня діяльність
32
складає основний вид діяльності (ст. 22. п. 1). Встановлено такі види статусів
закладів освіти:
– бюджетна установа;
– неприбутковий заклад освіти;
– прибутковий заклад освіти (ст. 22, п. 2).
Щодо обсягу та меж автономії закладу освіти у цьому Законі вказано, що
засновник визначає статус, організаційно-правову форму, тип закладу освіти,
що встановлюються засновником закладу освіти в установчих документах (ст.
22, п. 6, 8).
Обов’язок держави щодо фінансування освіти закріплюється таким
положенням: «Держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше
ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного,
місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених
законодавством» (ст. 78, п.1) [74].
Окреслено джерела фінансування освіти (ст.79. п 1), а саме:
– «державний бюджет;
– місцеві бюджети;
– плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених
договорів;
– плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані
на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та
фізичних осіб;
– доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень,
підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд,
обладнання;
– гранти вітчизняних і міжнародних організацій;
– дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення
коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору;
– добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей,
нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій,
33
фізичних осіб;
– інші джерела, не заборонені законодавством».
У Законі України «Про вищу освіту» [66] 2014 р., що «встановлює
правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти»
міститься визначення поняття «автономія закладу вищої освіти» як
«самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у
прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього
процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої
діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених
цим Законом» (ст. 1 п. 1).
Автономію закладів вищої освіти визнано одним із шляхів формування і
реалізації державної політики у сфері вищої освіти України. Зокрема у ст. 3
визначено такі шляхи:
– «розвиток автономії закладів вищої освіти … учасників освітнього
процесу. Автономія закладу вищої освіти зумовлює необхідність таких
самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до критики, служать
громадському інтересові, встановленню істини стосовно викликів, що постають
перед державою і суспільством, здійснюються прозоро та публічно (пп. 5);
– надання особам, які навчаються у закладах вищої освіти, пільг та
соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством» (пп. 8).
У межах права на вищу освіту осіб, що потребують соціальної підтримки
у період здобуття ними вищої освіти за кожним освітнім рівнем передбачено
повне або часткове фінансування їх утримання (ст. 4).
У цьому Законі автономію вжито як один із принципів діяльності закладу
вищої освіти. Зокрема, у ст. 32. у п. 1. зазначено, що «діяльність закладу вищої
освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування».
У п. 2. відмічено, що «заклади вищої освіти мають рівні права, що
становлять зміст їх автономії та самоврядування». Такими правами є наступні:
– «встановлювати власні форми морального та матеріального
заохочення учасників освітнього процесу;
34
– провадити фінансово-господарську та іншу діяльність
відповідно до законодавства та статуту закладу вищої освіти;
– розпоряджатися власними надходженнями (для закладів
вищої освіти державної і комунальної форми власності), зокрема від
надання платних послуг;
– відкривати поточні та депозитні рахунки в банках».
Згідно зі ст. 70 п. 3. «заклад вищої освіти у порядку, визначеному
законом, та відповідно до статуту має право:
– засновувати сталий фонд (ендавмент) закладу вищої освіти та
розпоряджатися доходами від його використання відповідно до умов
функціонування сталого фонду, а також отримувати майно, кошти і матеріальні
цінності, зокрема будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, від
державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних
осіб, у тому числі як благодійну допомогу;
– провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за
кордоном;
– використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського
відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати
його в оренду та в користування відповідно до законодавства;
– здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, проводити
капітальний і поточний ремонт основних фондів;
– відкривати поточні та депозитні рахунки у національній та іноземній
валютах відповідно до законодавства, користуватися банківськими кредитами
без урахування обмежень на право здійснення запозичень, установлених
статтею 16 та пунктом 27 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу
України;
– здійснювати перекази в іноземній валюті внесків за колективне
членство у міжнародних освітніх і наукових асоціаціях, а також за передплату
на іноземні наукові видання та доступ до світових інформаційних мереж та баз
даних».
35
Відповідно до ст. 29, 30 цього Закону закладам вищої освіти можуть
надаватися два види статусів: національний та дослідницький. Статус
дослідницького університету серед інших прав надає закладу вищої освіти
право отримувати у пріоритетному порядку базове фінансування наукових
досліджень відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну
діяльність» [73].
Констатуємо, що у Законі України «Про освіту» та «Про вищу освіту»
відсутнє визначення поняття «фінансова автономія закладів вищої освіти».
Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [73] 2015 р.
«визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і
розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності».
У ст. 45 міститься положення, що «держава забезпечує:
– фінансування та матеріальне забезпечення фундаментальних та
прикладних досліджень (пп. 2.5);
– підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки,
державних цільових наукових і науково-технічних програм та концентрацію
ресурсів для їх реалізації» (пп. 2.7).
У ст. 47. визначено інструменти державного регулювання у сфері
наукової і науково-технічної діяльності, які розмежовано на фінансово-кредитні
та податкові. Ці інструменти застосовуються з метою «створення економічно
сприятливих умов для ефективного провадження наукової і науково-технічної
діяльності відповідно до законодавства України, забезпечення до 2025 року
збільшення обсягу фінансування науки за рахунок усіх джерел до 3 відсотків
валового внутрішнього продукту – показника, визначеного Лісабонською
стратегією Європейського Союзу» (п. 1).
У п. 2. Вказано, що «Державні наукові установи та вищі навчальні
заклади звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість з
наукових приладів, обладнання, запасних частин і витратних матеріалів до них,
реактивів, зразків, наукової літератури в паперовому та електронному вигляді,
що ввозяться в Україну для забезпечення власної наукової та науково-технічної
36
діяльності (крім підакцизних товарів)».
Джерелами фінансування наукової і науково-технічної діяльності
відповідно до ст. 48 є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти установ,
організацій та підприємств, вітчизняних та іноземних замовників робіт, грантів,
інших джерел.
Бюджетне фінансування за рахунок коштів державного бюджету є одним
із основних інструментів реалізації державної політики у сфері наукової і
науково-технічної діяльності і складає «не менше 1,7 відсотка валового
внутрішнього продукту України. Частина фінансування… спрямовується на
конкурсне фінансування проектів через Національний фонд досліджень
України. Видатки на наукову і науково-технічну діяльність за рахунок
державного бюджету є захищеними статтями видатків бюджету» (ст. 48).
У п. 3. зазначено, що «Бюджетне фінансування наукової та (або) науково-
технічної діяльності за рахунок коштів загального фонду державного бюджету
спрямовується на забезпечення:
– основної діяльності державних наукових установ, що фінансуються
за рахунок коштів державного бюджету, та наукових досліджень університетів,
академій, інститутів;
– виконання окремих наукових і науково-технічних програм, проектів
та надання грантів» та здійснюється на конкурсній основі.
Закон України «Про формування та розміщення державного замовлення
на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів,
підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20.11.2012 р. № 5499-VI
[80] регулює відносини, пов’язані із формуванням і розміщенням державного
замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та
робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів [80]. У
цьому Законі державне замовлення визначено як «засіб державного
регулювання задоволення потреб економіки та суспільства у кваліфікованих
кадрах, підвищення освітнього та наукового потенціалу нації, забезпечення
конституційного права громадян на здобуття освіти відповідно до їх покликань,
37
інтересів та здібностей» (ст. 1 п. 1).
Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що
визначають державну політику щодо фінансування вищої освіти є такі
Постанови:
«Про затвердження Методики розрахунку орієнтовної середньої вартості
підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта»
від 20.05.2013 р. № 346 [67].
«Про затвердження Порядку формування державного замовлення на
підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів,
підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 15.04.2013 р. № 306 [72],
який визначає механізм взаємодії державних органів влади у процесі
формування державного замовлення та основні напрями його формування.
«Про затвердження Порядку розміщення державного замовлення на
підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних кадрів, підвищення
кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20.05.2013 № 363 [71], який визначає
механізм розміщення державного замовлення на конкурсних засадах.
«Про затвердження Порядку розміщення вищими і професійно-
технічними навчальними закладами на вкладних (депозитних) рахунках в
установах банків державного сектору економіки тимчасово вільних бюджетних
коштів, отриманих за надання платних послуг» від 26 серпня 2015 р. № 657
[70].
«Питання власних надходжень державних і комунальних вищих
навчальних закладів, наукових установ та закладів культури» від 2 вересня 2015
р. № 719 [64], якою затверджено процедуру розміщення власних надходжень,
що отримані як плата за надані послуги згідно з основною діяльністю,
благодійні внески та гранти, механізм здійснення закладами видатків
спеціального фонду, особливості ведення бухгалтерського обліку виконання
бюджету та механізм здійснення контролю за використанням власних
надходжень.
«Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам)
38
вищих навчальних закладів» від 28 грудня 2016 р. № 1045 [41], якою
затверджений Порядок використання коштів, передбачених у державному
бюджеті для виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів
вищої освіти.
«Про затвердження Порядку пільгового кредитування для здобуття
професійно-технічної та вищої освіти» від 29.08.2018 № 673 [69], який визначає
процедуру та умови пільгового кредитування для здобуття професійно-
технічної та вищої освіти у професійно-технічних та вищих навчальних
закладах, що провадять освітню діяльність на території України.
«Про розподіл видатків державного бюджету між закладами вищої освіти
на основі показників їх освітньої, наукової та міжнародної діяльності» від 24
грудня 2019 р. № 1146 [76], якою затверджено формулу розподілу видатків
державного бюджету на вищу освіту між закладами вищої освіти.
«Деякі питання запровадження індикативної собівартості» від 03 березня
2020 року № 191 [42], якою затверджено «Порядок формування мінімального
розміру плати за навчання для здобуття вищої освіти на основі індикативної
собівартості». Індикативна собівартість є «індикатором мінімальної вартості
надання освітньої послуги одній фізичній особі – здобувачу вищої освіти і
застосовується для встановлення надавачем освітніх послуг мінімального
розміру плати за навчання для здобуття вищої освіти».
Тобто, заклади вищої освіти України, що надають освітні послуги з
підготовки здобувачів вищої освіти на умовах державного (регіонального)
замовлення, встановлюють плату за навчання для осіб, які здобувають вищу
освіту за кошти фізичних та юридичних осіб на рівні, не меншому від розміру
індикативної собівартості.
Деякі положення у сфері вищої освіти України підлягають регулюванню
Бюджетним, Господарським, Цивільним, Податковими кодексами України.
З огляду на те, що заклади освіти відповідно до Закону України «Про
освіту» діють у статусі «бюджетна установа», на них поширюються норми
Бюджетного Кодексу України [6], який регулює «відносини, що виникають у
39
процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування
про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і
питанням відповідальності за порушення бюджетного законодавства…» [6].
У Бюджетному Кодексі [6] бюджетні установи визначені як «органи
державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації,
створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок
відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету» (ст. 2 п. 12) та вказано
на неприбутковий характер бюджетних установ [6].
На заклади освіти як суб’єктів господарювання поширюються норми
Господарського Кодексу України [36]. Кодекс регулює господарські відносини
у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами
господарювання, між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері
господарювання (органами державної влади та місцевого самоврядування,
споживачами).
У п. 2 ст. 3 вказано: «Господарська діяльність, що здійснюється для
досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку,
є підприємництвом. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети
одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність)» [36].
У ст. 12 п. 2 визначено засоби державного регулювання господарської
діяльності, а саме [36]:
– державне замовлення;
– ліцензування, патентування і квотування;
– технічне регулювання;
– застосування нормативів та лімітів;
– регулювання цін і тарифів;
– надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
– надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Цивільним Кодексом України [86] «регулюються особисті немайнові та
майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників». У ст. 85
40
міститься визначення непідприємницьких товариств, «які не мають на меті
одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками» [86].
Податковий Кодекс України [65] регулює відносини у сфері справляння
податків і зборів. Згідно зі ст. 133.4 неприбуткові підприємства, установи та
організації не є платниками податку. До таких організацій можуть бути
віднесені бюджетні установи (ст. 133. п. 4.6): «Доходи (прибутки)
неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування
видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей,
завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами» (ст.
133 п. 4.2).
Для запровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід
країни на провідні позиції у світі Указом Президента України від 12.01.2015
року № 5/2015 схвалено Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020», [77].
Стратегія у межах чотирьох векторів руху (розвитку, безпеки, відповідальності,
гордості) передбачає реалізацію 62 реформ, у т.ч. реформи освіти, державної
політики у сфері науки та досліджень, децентралізації та реформи державного
управління, у межах якої вказано, що «пріоритетом в управлінні публічними
фінансами має стати підвищення прозорості та ефективності їх розподілу та
витрачання».

1.4 Принципи розвитку українського освітнього простору в умовах
інформаційної економіки: креативні підходи та європейський досвід

Стрімке просування України до різноманітних стандартів та
перспективних технологій інформаційного суспільства формує новітнє бачення
майбутнього сфери освіти. Саме освіта повинна стати драйвером зрушень та
цільових трансформацій, креативних змін в збережені та накопичені
інтелектуального потенціалу нації, мотивувати освітян до нових звершень в
опануванні інформаційно-інтелектуальних технологій на підставі досягнень
науково-технічного прогресу.
41
Інформаційне суспільство, яке науковці визначають як майбутню
платформу світового масштабу розвитку людства, пріоритет в просуванні нової
моделі суспільного відтворення, що базується на вседоступності інформаційних
ресурсів, специфічній інформаційній культурі, поширенні соціо-інформаційних
комунікацій та цінностей гуманістичного, людино-центричного характеру.
Відповідно, більшість населення країни (працездатного), де позиціоновано
існування інформаційного суспільства повинна працювати в сферах
інформаційної діяльності, або суміжній галузях (таким критеріям сьогодні вже
відповідає велика кількість країн світу, а саме США, Японія, Індія, Фінляндія,
Швеція, Норвегія та Данія). Для прикладу, такі Скандинавські країни як:
Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія є світовими лідерами в галузі розбудови
інформаційного суспільства. За індексами К-суспільства (суспільства,
заснованого на знаннях), а також інтелектуальних активів ці країни впевнено
входять до п’ятірки світових лідерів [5].
Теоретичні основи формування та системного поширення інформаційного
суспільства та інформаційної економіки заклали представники сучасної науки:
Д.Белл,Ф.Махлуп, К.Мей, Дж. Гелбрейт, П. Друкер, М. Порат, У. Ростоу,
А. Тоффлера. В Україні це - В. Геєць, З. Герасимчук, П. Ґудзь, М. Долішній,
В. Захарченко, А. Шевчук, В. Даніл’ян. Формування теоретико-
методологічного апарату галузевого та регіонального інформаційного
менеджменту здійснювали О. Амоша, Е. Бойченко, П. Бубенко, З. Варналій,
І. Заблодська, О.Зінченко, Ю.Коваленко, Л.Панкова, О. Фінагіна та інші.
Розвиток та удосконаленню освітнього простору в Україні та за її межами
досліджували, публічно обговорювали видатні науковці – Е. Лібанова,
Ф.Фукуяма, Н. Касярум, С. Гуткевич, І. Оніщенко, О. Хомерікі.
Інформаційне суспільство в своєму розвитку передбачає поступовий
перехід від просто відтворення інформаційних ресурсів до накопичення та
управління знаннями, системно та поступово формує модель інформаційної
економіки. Теорії інформаційного суспільства провідних науковців світу,
42
філософів та істориків, культурологів та економістів стрімко змінюють
сучасність, формують майбутню картину світу в напрямах:
накопичення актуалізованих теорією та практикою знань, що забезпечують
перехід до моделі управління знаннями в макро-, мезо та мікро масштабах
економічних трансформацій;
самостійності та креативності в формуванні новітніх трендів, перспектив,
розвитку, сценаріїв подій та станів великих корпорацій та регіонів, бізнесів та
закладів освіти;
залучення нових форматів соціальних та професійних комунікацій, їхнього
урізноманітнення та відповідності до потреб людини в умовах відтворення
інформаційної економіки;
формування новітніх стандартів інформаційної культури з елементами
прозорості, суспільної контрольованості, відповідності реальним фактам та
прогресивним змінам;
накопичення інформаційних ресурсів в великих обсягах, на інтегрованих
платформах з подальшою моделлю управління знаннями, покращенням
залучення інформаційних ресурсів;
цільове формування моделі національної економіки на платформах
інформаційних ресурсів, управління знаннями та проєктів розвитку освітнього
простору;
гуманістичності в людській діяльності, поступового переходу на людино-
центричність в процесах відтворення життєдіяльності;
пріоритетності розвитку науки та освіти, економіки та техніки, освіти та
культури в моделях інформаційного суспільства та інформаційної економіки,
селективності, як обов’язкової умови суспільного прогресу, відповідного
переходу від класового поділу населення на професійний;
оновлені принципів планування, стратегування, сценарування заходів та
практичних дій на основі інформаційно-інноваційного прогресу.
Всесвітньо визнаний американський науковець У. Мартін обґрунтовує,
систематизує та наводить ключові ознаки, критерії виокремлення та існування
43
інформаційного суспільства:
технологічний (ключовий чинник): інформаційні технології, які широко
застосовуються на виробництві, в установах, системі освіти й побуті;
соціальний: інформація є важливим стимулом зміни якості життя,
формується й затверджується «інформаційна свідомість» при широкому доступі
до інформації;
економічний: інформація є ключовим чинником в економіці як ресурс,
послуга, товар, джерело доданої вартості й зайнятості, економіка стає
драйвером змін;
політичний: свобода інформації, що веде до політичного процесу, який
характеризується дещо більшою участю та консенсусом між різними класами й
соціальними верствами населення;
культурний: визнання культурної цінності інформації за допомогою
сприяння затвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку
окремого індивіда й суспільства в цілому [9, с. 329-335].
Науковцями напрацьовано велику кількість теорій розвитку
інформаційного суспільства, поступового формування інеформаційної
економіки: з позиції еволюціонування до так званого постіндустріального
суспільства (Д. Белла, К. Боулдинга та Р. Арона, А. Турена, Ж. Фурастье);
технотронного, або «технотронної ери» (З. Бжезинський); медіа-імперіалізму
(Г. Шиллера); «суспільства третьої хвилі» (Е. Тоффлер); інформаційно-
інновааційного (Л. Федулова, Ю. Бажала, Я. Ширмер); управління знаннями
(М. Кастеллс, В. А. Ліпкан Т. Гаврилюк, А. Букович, У. Дайзард) тощо.
Світовими лідерами науки та провідного менеджменту доведено, що
неможливо будувати інформаційне суспільство не залучаючи найкращий
досвід нових моделей освіти, розвитку гармонійних та збалансованих
міжнародних відносин, стимулювання інформаційної культури та відкритості
дій влади, великого бізнесу, спільнот молоді та науковців.
В світовій практиці інструментами стимулювання позитивних змін,
зрушень до інноваційних трансформацій постають: фінансово-економічні,
44
науково-технічні, соціокультурні інструменти та цільові технології. Кожен
новий етап в розвитку освітнього простору країн світу відзначається новими
стратегічними та тактичними планами, формуванням системи наукових засад
регуляторного та мотиваційного характеру.
Базовим, ключовим компонентом таких змін визнано принципи розвитку
системи, до якої відбувається рух. Саме принципи постають первинним
концептом, що забезпечує формування низки управлінських механізмів,
технологій та інструментів майбутніх змін, пріоритетних напрямів рух до
інформаційної економіки.
Принципи розвитку освітнього простору - це сукупність цільових підходів
та правил, напрямів руху та норми освітньої діяльності, що забезпечують
актуалізованість та векторність руху системи освіти, надають визначність
моделі розвитку відповідного менеджменту та економіки. Вони формуються на
фундаменті дії загальних та специфічних законів менеджменту, цивілізаційних
цінностей, інтересів нації та її інтелектуального потенціалу, базуються на
універсальності загального руху окремих елементів та враховують етапи
розвитку відповідної системи, залучають досвід та напрацьовані практики
успішної діяльності.
Цікавим та науково-обґрунтованим для українського освітнього простору
слід визнавати досвід та практичні надбання Великобританії, де на початку
1980-90-х років було започатковано обмеження державного фінансування,
впроваджено цільову селективність в економічній та політичній підтримці
університетів, що призвело до розширення платних послуг, покращення якості
навчання, гармонізації відносин між абітурієнтами та конкуруючими
освітянськими закладами. І креативність змін тут відігравала фактично першу
роль в отримані реальних студентів, покращені комунікацій між науковцями та
практикуючим менеджментом. Набули своїх змін підходи до специфічних
принципів діяльності освітнього простору, що забезпечило оновлення
управлінських підходів до ціноутворення, спрощення отримання кредитів на
45
навчання, залучення грандів та загальної креативності в обслуговувані
актуальних запитів потенційних абітурієнтів [1, с. 262-275].
Офіційно та науково обґрунтовано було визнано низку нових стратегічних
принципів, завдань розвитку освітнього простору Великобританії. Найбільш
актуалізованими в форматі національної освітньої політики було визнано
принципи – селективності державної підтримки, гармонійності відносин між
населенням та науково-освітнім середовищем, різноманітність моделей надання
послуг.
Наприкінці ХХ – на початку ХХI ст. у межах світового освітнього
простору відбувається формування континентальних освітніх просторів.
Яскравим прикладом цього феномену стало створення Європейського простору
вищої освіти (ЄПВО, European Higher Education Area, або EHEA), який усуває
сегментацію, сприяє зближенню та гармонізації систем вищої освіти на
території європейського континенту. ЄПВО – це єдиний освітній простір країн
Європи, що беруть участь у Болонському процесі, який забезпечує систему їх
міждержавного співробітництва, взаємодії між вищими закладами освіти,
уніфікації освіти, і тим самим сприяє інтенсивному розвитку європейських
міжкультурних комунікацій. Ідея формування ЄПВО виникла у 1970-х рр., коли
Рада міністрів Європейського союзу прийняла резолюцію про програму
співпраці у сфері освіти: програму Tempus із модернізації навчальних планів і
програм навчання університетів країн Євросоюзу; програму Erasmus (1987 р.),
що давала змогу студентам країн Європи вчитися семестр або рік в іншій
країні, знайомлячись з її культурними особливостями [6, с. 107-108; 2].
Інтеграційні процеси у вищій освіті Європи почалися із Сорбонської
декларації від 25 травня 1998 р. і Великої хартії університетів (Magna Charta
Universitatum) (Болонья, 18.09.1988), де було обґрунтовано створення Зони
європейської вищої освіти, визначені фундаментальні принципи ЄПВО та
центральна роль університетів у розвитку європейських освітніх і культурних
цінностей: автономія університетів; єдність науки і освіти; свобода досліджень,
взаємне пізнання і взаємодія культур [2; 3].
46
Офіційно Європейський простір вищої освіти було засновано на
Конференції міністрів країн – учасниць Болонського процесу, що відбулася в
Будапешті і Відні у березні 2010 р. На сьогодні до ЄВПО приєдналося 48
держав, а його функції полягають у координуванні структурних реформ між
урядами європейських країн. Під час реформування вищої освіти, з одного
боку, враховуються пріоритети збереження культурної різноманітності
національних систем освіти, а з іншого – завдання поліпшення міжнародної
співпраці, мобільності, працевлаштування студентів у Європейському чи
міжнародному ареалі, міжнародної конкурентоспроможності закладів вищої
освіти.
ЄПВО пропонує широкий спектр методів викладання, а їх різноманітність
залежить від країни, університету, особливостей національної та регіональної
культури. Головною тенденцією розвитку сучасної європейської освіти є
неперервна освіта упродовж життя, яка давала б змогу людині з вищою освітою
“критично аналізувати, оцінювати і синтезувати нові комплексні ідеї; вміти
спілкуватися з представниками як наукового співтовариства, так і з
представниками широкої громадськості з питань, що стосуються своєї наукової
галузі; просувати в межах академічного і професійного контекстів технологічні,
соціальні або культурні досягнення в суспільство, засноване на знаннях” [2, 4,
10]
Інгеграція української освіти в ЄПВО можлива за рахунок впровадження
таких підходів:
підготовка висококваліфікований та конкурентоспроможних фахівців на
світових ринках праці;
підтримка молодих науковців та спеціалістів різних глазей, щоб не
допустити так званий «відтік мізків» з України за кордон; можливість навчання
в українських вишах за подвійним дипломом;
адаптування українського законодавства до вимог європейської освіти;
використання досвіду побудови освітнього простору вищої освіти
європейських країн на платформах та ресурсах інформаційної економіки;
47
спільна підготовка фахівців у європейських вузах та обмін випускниками;
вирішення проблем юридичного визнання дипломів українських вузів у
країнах Європейського союзу.
В умовах прискорення та актуалізації питання входження нашої країни в
ЄС, не лише як стратегічної мети керівництва України в умовах ведення війни,
а й як повноцінного члена асоціації за умов цивілізаційного руху, свого
формування та визнання потребують новітні стратегічні плани з елементами
концептів груп специфічних принципів розвитку. Зміни в освітньому просторі,
наявність принципів таких трансформацій постають нагальними з позиції
революційного просування стандартів інформаційного суспільства, дії законів
та закономірностей інформаційної економіки та переходу до моделі управління
знаннями в глобальному масштабі. Формування відповідних, науково та соціо-
культурно обґрунтованих принципів відповідає інтересам розробки стратегії
змін та політики розвитку освітнього простору на основі прискорених
трансформацій та врахування ведення військових дій на території нашої країни
(реалії функціонування моделі військово-мобілізаційної економіки).
Основні принципи реформування Європейського простору вищої освіти є:
мобільність студентів та викладачів; сприяння працевлаштуванню випускників;
забезпечення якості освіти; впровадження трициклової системи вищої освіти;
впровадження політики навчання впродовж життя; соціальний та глобальний
виміри; впровадження принципу «студентоцентрованого» навчання;
впровадження рамок кваліфікацій; інтернаціоналізація вищої освіти. Вони є
обов’язковими для врахування в стратегічних планах та проєктах освітян.
Мета Європейського простору вищої освіти - розвиток вищої освіти, який
полягає в наступному: ґрунтується на академічній свободі, інституційній
автономії та участі студентів і викладачів в управлінні вищою освітою; сприяє
якості, економічній привабливості та соціальній згуртованості; заохочує
студентів і викладачів вільно переміщатися (бути мобільними); розвивається
соціальний вимір вищої освіти; сприяє працевлаштуванню випускників і
навчанню впродовж життя; вбачає в студентах і співробітників активних членів
48
академічної спільноти; є відкритим і співпрацює з вищою освітою в інших
частинах світу.
Освітній простір України будується саме на основі постулатів
Європейського простору, проте Міністерство повинно враховувати сучасні
реалії. Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення російських
військ в Україну 24 лютого Міністерство освіти і науки України (МОН)
рекомендувало зупинити освітній процес у закладах освіти всіх рівнів і
відправити здобувачів освіти й освітян на двотижневі канікули. За цей час
частина території України опинилася під тимчасовою окупацією, низка міст і
сіл (Маріуполь, Чернігів, Суми, Харків та інші) стали ареною активних бойових
дій. Більше 10 мільйонів людей вимушені були покинути свої домівки: 6,5
мільйона у межах країни, 3,9 мільйона виїхали за кордон. Більшість із цих
людей - жінки та діти. ЮНІСЕФ повідомляє, що більше половини українських
дітей - 4,3 мільйона з 7,5 - вимушені були покинути свої домівки через війну.
Станом на 1 квітня внаслідок бойових дій 144 дитини загинули, понад 220 були
поранені. 659 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів, 74
були зруйновані повністю. У зонах активних бойових дій (Харківська,
Чернігівська, Сумська, Донецька, Миколаївська області та Київ) постраждали
будівлі закладів вищої освіти. За даними МОН, було пошкоджено щонайменше
14 університетських будівель та одну знищено. Деякі університети
постраждали більше за інші. Зокрема, Харківський національний університет
імені Каразіна повідомив, що від обстрілів пошкоджені майже всі його будівлі.
Україна вже має досвід евакуації університетів. Так, після 2014 року частину
університетів Донецької, Луганської областей та Криму було переміщено у
безпечніші міста в межах цих регіонів або в інші регіони.
Наприклад, Донецький національний університет почав працювати у
Вінниці. Цей процес відбувається знову. Зокрема, з Харкова до
Закарпаття переїхав Державний біотехнологічний університет. Йому було
передано частину майна освітніх закладів Ужгорода та Мукачева. Також було
евакуйовано Східноукраїнський національний університет імені Володимира
49
Даля із Сєвєродонецька до Кам’янець-Подільського та Луганський медичний
університет із Рубіжного до Рівного (обидва раніше були евакуйовані з
Луганська) [8].
Принципи, що рекомендуємо визнавати як актуалізовані до українського
освітнього простору за умов активної дії війни з росією, посилення інтеграції з
ЄС, активізації глобалізаційних процесів, нарощення потенціалу діджиталізації
та комплексної соціальної та економічної інформатизації, змін в геолокації
освітніх закладів та неможливості надання відповідних послуг в офлайн режимі
та врахування інших занадто складних та непередбачуваних в контексті
повномасштабної війни на території країни.
Рекомендуємо такими принципами визнавати наступні:
1. Поширення та розвиток інформаційної культури з пріоритетами повної
відкритості, мультикультурності, поваги до прав і свобод особистості
(узагальнено - принцип розвитку інформаційної культури);
2. Координації економічних, соціальних освітньо-наукових інтересів
країни (її активної частини населення) на найбільш оптимальні, великі проєкти
формування найкращих в світі освітніх установ (університетів, академій,
бізнес- та технологічних шкіл) (узагальнено - принцип координації ключових
інтересів розвитку нації та її економічного потенціалу);
3. Мотивації населення,особливо молоді, отримувати освіту саме в Україні
(концепт - вчись та живи в Україні) та активно будувати національну модель
інформаційної економіки;
4. Пріоретизація військових навчальних закладів та відповідних напрямів
освіти для оновлення потенціалу української армії, віськово-промислового
комплексу (ВПК), структур внутрішньої та зовнішньої безпеки (узагальнено -
принцип дотримання безпеки та незалежності в питаннях кадрового
забезпечення армії, розширенного відтворення ВПК);
5. Формування суспільної свідомості за моделлю «національної
ідентичності на основі класичних європейських цінностей» (узагальнено -
принцип формування європейської суспільної свідомості);
50
6. Активізація підготовки фахівців за напрямами інформаційної діяльності,
ІТ-спеціальностей, інноваційного та кластерного проектування.
7. Розширення та активізації соціальних освітніх комунікацій та свободи
мас-медіа (в першу чергу свободи від глобальних та національних владних та
бізнесових структур).
Такі принципи потребують більш широкого обґрунтування, розширення за
рахунок новітніх напрямів та складових трактування і відповідного їх
обговорення у відкритому інформаційному просторі.
Досліджуючи принципи розвитку освітнього простору необхідно повно,
всеосяжно враховувати низку наукових концептів, які відображають
економічні та соціальні інтереси населення нашої країни, а саме:
1. Збереження потенціалу освіти та науки, в перспективі збільшення
такого ресурсу за рахунок системного, керованого інтелектуального
відтворення населення.
2. Посилення інноваційного та інтелектуального прогресу в більшості
галузей економіки за рахунок інтеграції в світовий освітні простір, розширення
доступу українських виробників до високих технологій ІТ-галузі,
машинобудування та інших напрямків господарської діяльності.
3. Активізації бізнес-середовища на інтегрованих платформах з освітою
та формування (реалізації) проєктів технопарків, бізнес-інкубаторів,
технополісів.
4. Перспектив міграції інтелектуального потенціалу нації за умов
активного ведення військових дій на території країни. Оцінки обсягів таких
процесів на науково-аналітичних платформах світового та національного
масштабів з урахуванням стратегічних інтресів України.
Необхідно також зазначити, що в сучасних умовах розвиток освітнього
простору нерозривно пов'язаний з інформаційним суспільством та
безпосереднього з інформаційною економікою. Сучасні дослідження та
розробки у площині побудови економіки інформаційного типу являють собою
різноманітні трактування форм становлення і розвитку інформаційної
51
економіки, формують новітні моделі національних та регіональних економік –
інноваційно орієнтовані, мережеві, кластерні. Відбуваються стрімкі зміни та
чітко формуються пріоритети системного залучення знань, накопичених
людством, що мають значення для покращення інтелектуального та соціально-
економічного розвитку. Небайдуже, цільове, ретельне ставлення до
інформаційних ресурсів у формальному та неформальному вигляді стає не
лише важливою передумовою соціально-економічного прогресу, а й формує
унікальні умови прискореного руху до інформаційної економіки,
інформаційного суспільства. В Україні відбувається зміна пріоритетів розвитку
наук, концептуального бачення залучення знань до стимулювання економіки,
соціуму, ринку, бізнесової діяльності, прискорення процесу діджиталізації на
основі урахування пріоритетів та векторів інформаційного прогресу. Економіка,
менеджмент як науки поступово змінює свої пріоритети досліджень та все
більше позиціонують перехід до системного управління знаннями. У такому
контексті формуються новітні передумови залучення, накопичення,
систематизації, зберігання, поширення інформаційних ресурсів одночасно як
стрижневого процесу суспільного прогресу, механізму та інструментів
стимулювання змін, критеріїв визнання лідерства й оцінювання конкурентних
переваг, урахування унікальних можливостей інтегрування інформації [7, с.
215].
Охарактеризуємо передумови формування таких концептів, що
забезпечать реальний та комплексний перехід до інформаційної економіки,
рекомендуємо визнавати їх як системоутворюючи (наведені на рис1) в змінах
освітнього простору України. Системне, науково обґрунтоване бачення
передумов змін, концептів, накопичення положень щодо реформ сформує
перспективність в управлінському процесі забезпечення стратегічного бачення
майбутнього освітнього простору на найближчі 5-10 років, як пріоритетної
складової в планах влади та євроінтеграційних заходах.
52
Передумови формування концептів інтегрування українського
освітнього простору з інформацівйною економікою
Прискорений Нагальна необхідність Зміна культурних Кроскультурна
перехід до укрупнення, централізації цінностей на платформі оцінка
членства в ЄС та освітнього простору на збереження національної збереження
формування основі оцінки втрат ідентичності та протидії національного
єдності в процесах (матеріальних та військово-інформаційній інтелектуальног
розвитку. Активне інтелектуальних). агресії. Активізація о капіталу, його
залучення Залучення досвіду інформаційної дільності системне
цінностей та інформаційногопрогресу та змін ділового відтворення
надбань досвіду та цільового фінансування середовища
проєктів
Рис. 1.1 Передумови формування концептів, що слугують фундаментом
змін освітнього простору України
Джерело: складено авторами

Саме подальше врахування перелічених передумов та впровадження
концептів забезпечить вивчення європейського досвіду з інтеграційними
управлінськими підходами до надбань, технологій реформування, стимулює
оцінювати якісні та кількісні зміни в освітньому просторі з елементами
контролю, мотивації, моніторингу, інформаційної прозорості заходів,
фінансового та технологічного забезпечення.
Такий науковий підхід до принципів розвитку освітнього простору,
передумов та управлінських концептів змін в українському суспільстві
відповідає комплексному баченню інформаційної (цифрової, діджитал,
кластерно-інноваційно)економіки, як економіки яку формують складні,
взаємопов’язані, інтегровані системи:економіки та освіти; ІТ-галузі, де
створюються, зберігаються, обробляються і поширюються інформація та
відповідні інформаційні ресурси; сфери охорони здоров’я; соціальної
інфрастуктури та соціального захисту. Таке бачення майбутнього України має
своє обрунтування та відображення в працях великої кількості науковців [11,
12, 13].
Науково та креативно орієнтоване регулювання, стимулювання змін в
освітньому просторі України передбачає отримання позитивного результату від
53
ефективності дій, що будуть впроваджені, цільового впливу на інформаційний
та культурний простори, покращення системи відносин «бізнес-влада-наука-
освіта-населення». Невирішеність питань змін, необґрунтованість принципів
розвитку освітнього середовища стримує інформаційний та соціокультурний
прогрес, формує конфлікти та проблемні стани в суспільстві. Такі процеси
позитивно вирішувати на основі системного залучення найкращого
європейсьвого досвіду.
Отже, досвід та приклади європейських країн є визнаними, вони постають
активно адаптованими, успішними в формуванні та релізації стратегічних
планів, змінах пріоритетів та обгрунтуванні принципів розвитку освітніх
систем. Такий досвід в його системному залучені, поширені на новітні
стандарти освітніх проєків забезпечить вирішення групи цільових завдань за
напрямами: активізації реформування освіти та соціальної сфери; оновлення
стандартів розвитку ділового середовища; вирішення проблем зайнятості та
самозайнятості населення; нарощення потенціалу ІТ-сфери; формування
новітніх стандартів інформаційної та управлінської культури за найкращими
стандартами соціальної відповідальності.
Саме визначення та обгрунтування принципів подальшого розвитку
української освіти на основі європейського досвіду, які будуть покладені в
формуванні майбутніх концепцій розвитку університетів, академій, шкіл
забезпечують єдність бачення зрушень, зроблять наголос на пріоритетності
стандартів інформаційного суспільства та визнанні гуманістичних цінностей,
людиноцентричності політики влади, закріплені нової моделі інформаційної
економіки з вектором на управління знаннями.

Висновки до розділу 1

Вітчизняні дослідники зосереджують свою увагу на наступних
пріоритетах: зміст і роль вищої освіти в соціально-економічному розвитку;
стратегічний та фінансовий менеджмент закладів вищої освіти; система
54
фінансового забезпечення вищої освіти; моделі університетської автономії;
взаємозв’язок автономії університету та врядування і лідерства у вищій освіті;
підзвітність та соціальна відповідальність у сфері вищої освіти; напрями
розширення автономії університетів, у т. ч. фінансової.
Зарубіжні науковці концентруються на проблемах: сутність і склад
автономії закладів вищої освіти; взаємозалежність академічної свободи та
академічної автономії; особливості реалізації кадрової автономії (автономії
щодо управління персоналом) та фінансової автономії.
В основі творення Європейського простору вищої освіти закладені базові
цінності – академічна свобода та інституційна автономія. Дотримання
зазначених цінностей вбачається ключовим чинником розвитку Європейського
простору вищої освіти. Фінансову автономію університетів розглядають як
складову інституційної автономії закладів вищої освіти (поряд із
організаційною, кадровою та академічною) та передумову забезпечення
фінансової стійкості закладів вищої освіти.
Розширення фінансової автономії університетів України є одним із
ключових пріоритетів реформування вітчизняної вищої освіти. Нормативні
основи для розширення фінансової автономії університетів закладені
відповідними документами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.), Закон
України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (2015 р.), Закон України
«Про освіту» (2017 р.). Застосування метрики European University Association
дає підстави для висновку про те, що станом на поточний момент фінансова
автономія університетів України є обмеженою у частині показників: термін
державного фінансування (рік); тип державного фінансування (кошторисне
фінансування, постатейний розподіл); компетенція зберігати надлишкові кошти
з державного фінансування; компетенція запозичувати кошти; компетенція
володіти будівлями.

55
РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ФІНАНСОВО-МАЙНОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЧЕРКАСЬКОГО
ДЕРЖАВНОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

2.1 Загальна характеристика університету

Черкаський державний технологічний університет – це сучасний
багатопрофільний освітній заклад IV рівня акредитації, що має потужний
науковий потенціал, суттєві успіхи у науковій та освітній діяльності, добре
знаний на теренах вітчизняної освіти і науки, а також за кордоном. В
університеті найширший у регіоні спектр актуальних напрямів підготовки.
Історія Черкаського державного технологічного
університету починається у 1960 р. з Черкаського загальнотехнічного
факультету Київського технологічного інституту харчової промисловості
(Наказ міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР за № 84
від 11 березня 1960 р.).
За роки свого становлення Черкаський державний технологічний
університет завдяки потужному кадровому потенціалу та накопиченому досвіду
навчальної, наукової та виховної роботи перетворився на провідний науково-
педагогічний центр з підготовки висококваліфікованих кадрів у
Придніпровському регіоні.
Основною метою діяльності Черкаського державного технологічного
університету є підготовка висококваліфікованих та конкурентоспроможних на
національному та міжнародному ринку праці фахівців для підприємств усіх
форм власності наукових та освітніх установ, органів державної влади,
управління місцевого самоврядування, утвердження національних і
загальнолюдських цінностей.
Місія Університету – сприяння розбудові українського суспільства
шляхом підготовки конкурентоспроможних фахівців з високим рівнем
професійної компетентності, інтелектуальної активності та соціальної
56
відповідальності, що ґрунтуються на кращих вітчизняних традиціях,
інтегрованих у світову освіту і науку.
Візія Університету – освіта впродовж життя.
Пріоритетними напрямами діяльності Університету на середньо- та
довготривалу перспективу є:
– забезпечення якості освіти до вимог стейкхолдерів, здійснення
підготовки фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо- професійними,
освітньо-науковими, науковими програмами на різних рівнях вищої освіти;
– провадження наукової діяльності шляхом формування освітньо-
наукового кластеру;
– участь у забезпеченні суспільного та економічного розвитку
держави та регіону через формування людського капіталу;
– формування правової, екологічної культури, моральних цінностей,
соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, патріотизму,
здорового способу життя, здатності вільно мислити та навичок самоорганізації
в сучасних умовах;
– поєднання в освітньому процесі навчальної, наукової, інноваційної
та виховної діяльності;
– поширення знань серед населення, підвищення освітнього і
культурного рівня громадян;
– поглиблення інтернаціоналізації освітньої, наукової та суспільної
діяльності шляхом розширення мережі міжнародних зв’язків та співпраці з
іноземними партнерами;
– реалізація творчих, просвітницьких, мистецьких, видавничо-
поліграфічних, культурно-виховних, спортивних та оздоровчих ініціатив,
заходів, програм.
Заклад вищої освіти має понад 60-річну історію свого розвитку та увібрав
на сьогодні найвищі цінності наукової та освітньої ниви, ставши одним із
фундаторів підготовки професіоналів інженерно-промислового виробництва у
регіоні. Черкаський державний технологічний університет на сьогодні – це
57
науково-освітній центр, який високоякісно працює за сучасними
європейськими стандартами, впроваджуючи новітні технології підготовки
фахівців, які в умовах сьогодення успішно конкурують і в Україні, і на
міжнародному рівні.
Стратегія розвитку ЧДТУ спрямована на зміцнення його позиції у системі
освіти в масштабі регіону, країни, європейського простору. В освітній політиці
серед стратегічних цілей університету – підготовка висококваліфікованих,
конкурентноспроможних спеціалістів, інтегрування у європейський освітній
простір, подальше утвердження позицій на українському і міжнародному рівні.
Здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти за понад 100 освітніми
програмами, понад 40 спеціальностями за освітніми рівнями бакалавра,
магістра, освітньо-науковим рівнем доктора філософії. Загальний контингент
студентів налічує близько 3 тис. здобувачів вищої освіти. Університет готує
фахівців за широким спектром сучасних спеціальностей: з природничих наук,
математики та статистики, інформаційних технологій, механічної, електричної
та енергетичної інженерії, робототехніки, автоматизації та приладобудування,
електроніки та телекомунікацій, хімічної та хрчової технології, транспорту,
культури і мистецтва, гуманітарних наук, соціальних та поведінкових наук,
управління та адміністрування, архітектури та будівництва, аграрних наук та
продовольства, права, соціальної роботи та сфери обслуговування.
Впроваджуються нові актуальні освітні програми, зокрема у 2021 р. –
"Штучний інтелект" за освітнім ступенем магістра та "Управління стартапами і
проєктами в галузі інформаційних технологій". Українські студенти та іноземні
громадяни обирають наш університет, розпочинають у ЧДТУ свій шлях до
успіху.
Поряд з підготовкою висококласних професіоналів професорсько-
викладацький склад сприяє формуванню національної промислової та
підприємницької еліти з державним мисленням, виховує патріотів рідної землі.
Основними напрямами діяльності ЧДТУ є:
– підготовка фахівців з вищою осітою різних ступенів за обраними ними
58
спеціальностями згідно з державними замовленнями та договірними
зобов’язаннями;
– підвищення кваліфікації фахівців за акредитованими освітніми
програмами, курсова підготовка;
– підготовка громадян України, іноземних громадян та осіб без
громадянства до вступу у заклади вищої освіти;
– підготовка іноземних громадян;
– міжнародна діяльність;
– наукова, науково-дослідна діяльність;
– профорієнтаційна, виховна, культурно-освітня, просвітницька,
методична, видавничо-поліграфічна, спортивно-оздоровча діяльність;
– фінансово-господарська діяльність в Україні та за її межами.
До структури Університету входять:
– 5 факультетів, що об’єднують кафедри та лабораторії;
– відокремлений структурний підрозділ "Смілянський промислово-
економічний фаховий коледж Черкаського державного технологічного
університету";
– науково-дослідний інститут; бібліотека; підготовче відділення;
– центри і відділи: навчально-науковий центр по роботі з іноземними
студентами; аспірантура, проєктів та програм; студентського розвитку та
культурних програм; редакційно-видавничий та ін.;
– навчальні, науково-дослiднi, дослідно-конструкторськi, дослідно-
впроваджувальні, конструкторсько-технологічні, інформаційні, сертифікаційні,
виробничі та інші пiдроздiли, у тому числі полігони;
– навчально-виробничі майстерні, виробничі, комерційні підрозділи,
автошкола;
– адміністративно-управлінські та господарські підрозділи, їдальня;
– бази відпочинку: "Рось", "Топольок" (с. Чорноморка, Очаківський
район, Миколаївська область).
Факультети Черкаського державного технологічного університету:
59
- факультет економіки та управління;
- факультет гуманітарних технологій;
- факультет електронних технологій, автотранспорту та
машинобудування;
- факультет інформаційних технологій і систем;
- факультет технологій, будівництва та раціонального
природокористування.
Освітня діяльність ЧДТУ регламентується Статутом Черкаського
державного технологічного університету (далі – Статут) та здійснюється у
відповідності до Відомостей щодо права провадження освітньої діяльності у
сфері вищої освіти.
Університет має ліцензію на освітню діяльність в галузі вищої
освіти,підготовка фахівців здійснюється за 40 спеціальностями бакалаврського
освітнього рівня, 32 спеціальностями магістерського рівня та 14
спеціальностями освітньо-наукового рівня (Додаток Г).
Фаховий коледж проводить підготовку молодших спеціалістів та фахових
молодших бакалаврів за 6 спеціальностями:
121 Інженерія програмного забезпечення
072 Фінанси, банківська справа та страхування;
073 Менеджмент;
076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність;
171 Електроніка;
172 Телекомунікації та радіотехніка.
Університет є закладом вищої освіти державної форми власності,
належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
У своїй діяльності Університет керується Конституцією та законами
України, указами Президента, постановами Верховної Ради, ухваленими
відповідно до Конституції та законів України; актами Кабінету Міністрів й
іншими підзаконними актами, Статутом Черкаського державного
технологічного університету.
60
Керівником Університету є ректор, який діє на засадах єдиноначальності
згідно із законодавством та Статутом. Його права, обов'язки та відповідальність
визначаються законодавством України і Статутом.
Міжнародна співпраця в ЧДТУ направлена на реалізацію таких завдань:
співпраця із закордонними університетами, науковими установами
(укладання нових договорів про співпрацю між Черкаським державним
технологічним університетом та зарубіжними партнерами, розширення
співпраці в рамках існуючих і найбільш плідних партнерств);
реалізація програм міжнародної академічної мобільності;
розвиток програм подвійних дипломів (підтримка існуючих та
запровадження нових програм подвійних дипломів);
реалізація заходів щодо підвищення рівня володіння іноземними мовами
співробітниками та здобувачами вищої освіти університету та інших.
Ведеться співробітництво з закордонними партнерами в рамках:
проєктів Британської Ради в Україні;
Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН);
програми Представництва ЄС в Україні;
програми Німецької служби академічних обмінів DAAD;
Програми співробітництва в галузі технологій Малайзії (Malaysian
Technical Cooperation Programme);
USAID Проєкту енергетичної безпеки (ESP) з Tetra Tech ES, Inc. (США),
що виконується в рамках угоди між Урядом України та Урядом Сполучених
Штатів Америки про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво;
проєкту «Норвегія – Україна. Професійна адаптація. Інтеграція в
державну систему» (NUPASS).
На базі університету функціонує Інформаційний центр ЄС в Черкаській
області.
Основні закордонні партнери ЧДТУ, спільно з якими університет
пропонує студентам спільні освітні програми та/чи програми подвійних
дипломів: Латвія – Балтійська міжнародна академія, Болгарія – Міжнародний
61
університетський коледж; Полонійна академія в Ченстохові, Вища гуманітарна
школа в Сосновиці, Вища лінгвістична школа в Ченстохові, Люблінська
політехніка. Кількість студентів-учасників програм подвійного диплому в
2021 р. становить 6 осіб.
Науково-педагогічними працівниками університету в 2021 році
виконувалися 2 держбюджетні теми за пріоритетними напрямами розвитку
науки і техніки. Поза рамками держбюджетних і госпдоговірних тем
науковцями ЧДТУ виконуються 25 науково-дослідних робіт, що зареєстровано
в УкрІНТЕІ.

2.2 Аналіз фінансово-майнового потенціалу університету

Основою фінансової діяльності ЧДТУ є дотримання принципів цільового
та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті
рішень, аналіз та оперативне коригування обсягів надходжень і напрямків
видатків.
Основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове
надходження та використання коштів університету, є кошторис доходів і
видатків на рік. Дохідна частина загального фонду – це виділені державою
асигнування на підготовку кадрів за держзамовленням та наукову діяльність.
Дохідна частина спеціального фонду наповнюється за рахунок
надходжень структурних підрозділів університету, отриманих від надання
освітніх, наукових та інших послуг.
З метою підвищення ефективності використання фінансових ресурсів за
всіма джерелами здійснювався постійний контроль фінансово-господарської
діяльності, контроль за дотриманням вимог бюджетного законодавства,
фінансової дисципліни, нормативно-правових актів.
Упродовж звітного періоду всі розрахункові документи вчасно
подавалися до казначейства для здійснення розрахунків із державними
фондами, установами, організаціями та постачальниками.
62
Основні показники доходів та витрат діяльності Черкаського державного
технологічного університету відображено в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 – Аналіз доходів та витрат Черкаського державного
технологічного університету, станом на 01.01.2022 року
Відхилення
2021 р. 2020 р.
Абсолютне Відносне
Показники
грн %
ДОХОДИ
Бюджетні асигнування 102661829 92121695 10540134 11,44
Доходи від надання послуг 1867137 5,14
38166789 36299652
(виконання робіт)
Доходи від продажу активів 15936 - 15936 -
Інші доходи від обмінних операцій 271472 279912 -8440 -3,02
Усього доходів від обмінних 12414767 9,65
141116026 128701259
операцій
Інші доходи від необмінних 769623 98,41
1551649 782026
операцій
Усього доходів 142667675 129483285 13184390 10,18
ВИТРАТИ
Витрати на виконання бюджетних -7067269 -7,66
85130612 92197881
програм
Витрати на виготовлення продукції 12968901 33,98
51133309 38164408
(надання послуг, виконання робіт)
Інші витрати за обмінними 120054 73,25
283949 163895
операціями
Усього витрат за обміннми 6021686 4,61
136547870 130526184
операціями
Усього витрат за необмінними 17968165 1613,82
19081557 1113392
операціями
Усього витрат 155629427 131639576 23989851 18,22
Профіцит/дефіцит за звітний період -12961752 -2156291 10805461 501,11
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Договори на оренду нерухомого майна укладалися протягом звітного
63
періоду відповідно до вимог законодавства України, що регулює питання
надання в оренду об’єктів нерухомості, які перебувають на балансі
університету.
Розглянемо та проаналізуємо доходи та витрати університету за звітний
2020-2021 рік. Нажаль в обох аналізованих періодаї відмічається дефіцит
бюджету, при тому що в 2021 року відміча.ться значне збільшення дефіциту
бюджету університету на 10805461 грн.
Зобразимо профіцит/дефіцит бюджету на звітний період графічно на рис.
2.1.
Профіцит/дефіцит за звітний період
0
2021 рік 2020 рік
-2000000
-4000000
-6000000
-8000000
-10000000
-12000000
-14000000
Рис. 2.1 Дефіцит бюджету на звітний період університету
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Такий дефіцит можна пояснити значиним збільшенням показника витрат:
усього витрат за деобмінними операціями, що зріс на 17968165 грн., при цьому
загальна сума витрат університету в 2021 році зросла на 18,22 %, що в
абсолютному відхиленні становить 23989851 грн. Дохідна частина при цьому за
звітний перід в університеті зросла лише на 10,18 %, а саме на 13184390 грн.
По доходам відмічалося збільшення по таким показникам як бюджетні
64
асигнування – 11, 44 % (10540134 грн.), доходи від надання послуг (виконання
робіт) – 5,14 % (1867137 грн.) та доходи від продажу активів – 15936 грн. При
цьому відмічалося зменшення дохів від обмінних операцій - -8440 грн.
Розгляд фінансового стану Черкаського державного технологічного
університету розпочатий з пасивів, результати аналізу представлені в таблиці
2.2.
Таблиця 2.2 - Аналіз пасивів ЧДТУ
Назва розділу 2019 рік 2020 2021 Відхилення Відхилення
рік рік 2019 – 2020 2020 – 2021
Абсол. % Абсол. %
Власний капітал
3508653 33851522 28832058
та фінансовий 62544740 560,98 -12350096 96,48
21 5 1
результат
Зобов’язання 1119300 683285 582831 -436015 -38,95 -100454 -14,7
Баланс 3515486 33909805 28788456
63664040 452,19 -12450550 -3,54
06 6 6
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Як бачимо з таблиці 2.2 протягом 2019−2021 років спостерігається
поступове зменшення стійкості пасивів, від так протягом 2020−2021 р. обсяг
зменшився на 12450550 грн., в 2020 році збільшився на 287884566 грн. В 2021
році відмічається зменшення власного капіталу та фінансового результату на
12350096 грн. (96,48 %).
Динаміку зміни балансу відобразимо на рис. 2.2.
Активи підприємства − це, все те, що має вартість, належить
підприємству і відображається в активі бухгалтерського балансу. В активі
балансу відображається інформація про розміщення капіталу, про вкладення
його в конкретне майно, матеріальні цінності, витрати підприємства, готову
продукцію, залишки вільної готівки.

65
Баланс
400000000
351548606
350000000 339098056
300000000
250000000
200000000
150000000
100000000
63664040
50000000
0
2019 рік 2020 рік 2021 рік

Рис. 2.2 Динаміка балансу університету за 2019-2021 роки
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Наведені у таблиці 2.3 дані, свідчать про зменшення власного капіталу в
порівнянні з попереднім 2020 роком. Загалом спостерігається тенденція до
зниження власного капіталу. Проте зобов’язання університету в структурі
балансу займають менше 1 %.
Таблиця. 2.3 - Структура пасивів університету
Назва розділу 2019 рік 2020 рік 2021 рік
Абсол. % Абсол. % Абсол. %
Власний капітал 62544740 98,24 350865321 99,81 338515225 99,83
Зобов’язання 1119300 1,76 683285 0,19 582831 0,17
Баланс 63664040 100 351548606 100 339098056 100
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

В активі балансу статті капіталу розміщені залежно від ступеню їх
ліквідності (швидкості, перетворення на готівку). За цією ознакою
розрізняються іммобілізовані активи (статті розділу І активу балансу), мобільні
активи (статті розділів ІІ та ІІІ активу балансу).
66
Іммобілізовані активи — це основний капітал, мобільні активи — це
поточні активи, або оборотний капітал. Оборотний капітал може знаходитися у
сфері виробництва і сфері обігу, функціонує в грошовій і матеріальній формах.
Оскільки капітал постійно перебуває в русі, всі його три частини (грошова,
виробнича та товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух капіталу у
сферах виробництва й обігу, послідовне повторення стадій кругообігу
перетворюють його в оборот капіталу. У зв’язку з тим, що різні частини
капіталу обертаються з різною швидкістю, майно підприємства поділяють на
майно довгострокового користування, яке перебуває в обороті більше як один
рік, і майно, яке використовується протягом одного циклу і повністю
переносить свою вартість на знов створену продукцію. Таке майно перебуває в
обороті не більше від одного року. Іншими словами, весь капітал підприємства
поділяється на основний і оборотний. Розміщення засобів підприємства має
велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Від того,
які асигнування вкладені в основні та оборотні засоби, скільки їх знаходиться у
сфері виробництва і в сфері обігу в грошовій та матеріальній формі значною
мірою залежать результати виробничо−фінансової діяльності і відповідно
фінансовий стан підприємства.
Таблиця.2.4 - Активи бюджетної установи
Назва розділу 2019 2020 2021 Відхилення
рік, рік, рік,
тис. грн. тис. грн. тис. грн. 2020/2019 2021/2020
Нефінансові активи 58544189 345394316 336708511 286850127 -8685805
Фінансові активи 5119851 6154290 2353002 1034439 -3801288
Баланс
63664040 351548606 339098056 287884566 -12450550
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Чим більше співвідношення між основним і оборотним капіталом на
67
користь останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може
обертатись капітал. Враховуючи те, що прискорення оборотності капіталу має
позитивний і безпосередній вплив на розмір фінансового результату, питання
раціонального його розміщення в активах підприємства належить до переліку
основних управлінських завдань, спрямованих на підвищення ефективності
діяльності підприємства.
Аналіз фінансових результатів по видах діяльності підприємства
ґрунтується на співставленні доходів від відповідних видів діяльності з
витратами цієї діяльності. Тобто він включає в себе два основних напрямки, а
саме:
− аналіз надходження коштів;
− оцінка їх використання.
Використовуючи інформацію фінансової звітності можна проаналізувати:
− які актори вплинули на динаміку валового прибутку;
− що обумовило зміну результатів від операційної, фінансової та
інвестиційної діяльності;
− внаслідок чого покращилися чи погіршилися результати від звичайної
діяльності в цілому [25].
При обліку виконання кошторису видатки поділяються на касові і
фактичні. Касові видатки − це кошти, перераховані Державним казначейством
або фінансовими органами та видані безготівково або готівкою міністерствам,
відомствам, установам. Під касовими видатками розуміють суми, отримані
установами з реєстраційних або поточних рахунків для використання. Як
приклад касових видатків можна навести такі операції: отримання готівки в
касу на виплату заробітної плати, коштів на відрядження, для придбання
матеріальних цінностей через підзвітних осіб, перераховані постачальникам
тощо.
68
Порядок ведення обліку касових і фактичних видатків регулюється
«Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ» та «Порядком
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ»,
затвердженими ДКУ 10.12.1999 р. № 114. Облік касових видатків дає змогу
контролювати загальний стан виконання бюджету і порівняння з фактичними
видатками показує хід виконання бюджету за видатками.
Фактичні видатки − це видатки, проведені за рахунок бюджету тим чи
іншим установам. До них включаються видатки, які проведені, але не оплачені
через відсутність коштів, і такі, які обліковуються за місцем проведення
видатків. Фактичні видатки дають повну уяву про витратну частину бюджету.
Під фактичними видатками розуміють дійсні видатки установ для
виконання кошторису. Ці видатки повинні бути підтверджені відповідними
первинними документами.
Проаналізуємо елементи витрат за обмінними операціями за 2019-2021
роки університету в таблиці 2.5.
Таблиця 2.5 - Елементи витрат за обмінними операціями за 2019-2021
роки університету
Показники 2019 рік 2020 рік 2021 рік Абсолютне Абсолютне
відхилення відхилення
2019-2020 2020-2021
роки роки
Витрати на оплату 72497119 90164286 96447530
праці 17667167 6283244
Відрахування на 15856294 19698783 17572483
соціальні заходи 3842489 -2126300
Матеріальні витрати 33844834 17145348 12216417 -16699486 -4928931
Амортизація 1406548 925554 4125859 -480994 3200305
Інші витрати 322814 283949 163895 -38865 -120054
Усього 123927607 136547870 130526184 12620263 -6021686
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Отже, як видно з таблиці з 2.5 витрати на оплату праці мають динаміку на
зростання. В 2021 році в порівнянні з 2020 роком на 6283244 грн., а в 2020 році
в порівнянні з 2019 роком на 17667167 грн. Матеріальні витрати за
69
досліджуваний період мали тенденцію до зменшенн на 4928931 грн. в 2021 році
та на 16699486 грн. в 2020 році.
Адміністрація Університету не втручається в діяльність органів
студентського самоврядування, Студентська рада та адміністрація співіснують
на засадах співпраці.
Адміністрація забезпечує належні умови для діяльності Студентського
самоврядування: надає приміщення, меблі, оргтехніку, відводять місця для
встановлення інформаційних стендів тощо.
Витрати на оплату праці
120000000
96447530
100000000 90164286
72497119
80000000
60000000
40000000
20000000
0
2019 рік 2020 рік 2021 рік

Рис. 2.3 Динаміка витрат на оплату праці за 2019-2021 роки

Кошторисом Університету передбачені кошти для фінансового
забезпечення Студентської ради в розмірі не менш як 0,5 відсотка власних
надходжень, отриманих від основної діяльності (пп. 1 п. 10 ст. 40 Закону
України «Про вищу освіту»). У 2021 році ця сума склала 96 582 грн.
Студенти Університету гарантовано забезпечені соціальним захистом
відповідно до вимог законодавства, зокрема студенти-сироти та студенти, що
позбавлені батьківського піклування, денної форми навчання, які знаходяться
70
на повному державному утриманні, забезпечуються безкоштовним
проживанням в гуртожитку, виплатою соціальних стипендій, виплатою
грошової компенсації на харчування, одноразовою грошовою допомогою при
працевлаштуванні та іншими, передбаченими законодавством, виплатами на
весь термін навчання.
Сума виплат грошових компенсацій студентам пільгових категорій склала
(Таблиця 2.6).
Таблиця 2.6 - Сума виплат грошових компенсацій студентам пільгових
категорій
Статті видатків 2021 р. 2022 р.
на харчування 1 042 500 496 530
вихідна допомога 72 808 -
придбання одягу, взуття 399 145 -
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Університет забезпечує студентам виплату соціальних та академічних
стипендій відповідно до вимог законодавства та Положення про стипендіальне
забезпечення в Черкаському державному технологічному університеті
своєчасно та в повному обсязі.
Зокрема було виплачено академічні стипендії за 2021 рік на суму
16 020 441 грн., за 2022 рік – 9 924 615 грн.
Адміністрацією здійснювалося преміювання студентів – учасників
художньої самодіяльності, різних творчих конкурсів та олімпіад, переможців
спортивних змагань, студентських активістів. За завітний період ця сума склала
60 545 грн.

71
2.3 Аналіз забезпечення продуктивної зайнятості членів трудового
колективу та контингенту студентів

Прийом на роботу працівників Університету здійснюється з дотриманням
вимог законодавства, науково-педагогічних працівників університету –
відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Положення про проведення
конкурсного відбору для заміщення вакантних посад науково- педагогічних
працівників Черкаського державного технологічного університету,
затвердженого вченою радою ЧДТУ.
Станом на 01 червня 2022 р. в Університеті працює 627 співробітників, з
них:
– професорсько-викладацький склад – 305 осіб,
– навчально-допоміжний та адміністративно-господарський персонал
– 322 особи.
За рік кількість посад штатного розпису зменшилася на 86, кількість
працівників Університету зменшилася на 37 осіб, зокрема:
– професорсько-викладацький склад – на 16 осіб;
– навчально-допоміжний та адміністративно-господарський персонал
– на 21 особу.
Таблиця 2.7 - Контингент здобувачів вищої освіти Університету
Кількість ЗВО Кількість Кількість ЗВО
освітнього ЗВО освітньо-
ступеня освітнього наукового Разом по
Станом на: бакалавра ступеня ступеня Університету
(денна, заочна магістра доктора
ф.н.) (денна, філософії
заочна ф.н.)
01.01.2021 2315 978 118 3411
01.01.2022 2188 719 125 3032
Різниця -127 -259 +7 -379
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

72
Основною причиною зменшення кількості працівників стало зниження
контингенту студентів (за період з 01.01.2021 до 01.01.2022 кількість здобувачів
вищої освітим Університету зменшилася на 379 осіб), що спричинило
зменшення навчального навантаження: середньорічна кількість ставок науково-
педагогічних працівників зменшилася на 28.
Враховуючи фактори зменшення контингенту студентів та навчального
навантаження, з метою забезпечення належного фінансово-економічного
функціонування Університету адміністрації вкотре довелося йти на
непопулярні заходи, зокрема реорганізацію структурних підрозділів та
скорочення посад.
Таблиця 2.8 - Середньорічна кількість ставок (посад) НПП
Станом на: Загальний Спеціальний Разом
фонд фонд

01.01.2021 208 95 303
01.01.2022 190,4 84,6 275
Різниця -28
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

За звітний період було скорочено 18 працівників Університету.
Звільнення працівників здійснювалося в порядку, передбаченому
законодавством про працю та Колективним договором. Звільнення науково-
педагогічних працівників здійснювалося після закінчення навчального року.
Адміністрацією Університету вживалися заходи щодо працевлаштування
вивільнених працівників на інші посади в Університеті.
Переведення на неповну ставку науково-педагогічних працівників за
неможливості забезпечення обсягом навантаження на повну відповідну ставку,
відбувається виключно за письмовою згодою працівника.
Адміністрація сприяє наданню можливості непедагогічним працівникам
Університету, які мають право згідно із законодавством на викладацьку
діяльність, виконувати її в межах основного робочого часу (суміщення
73
професій, посад). У 2021-2022 н.р. кількість внутрішніх сумісників складала
108 осіб.
До викладацької діяльності здійснювалося залучення зовнішні фахівців за
умови відсутності штатних науково-педагогічних працівників необхідного
фаху, напрямку, в тому числі і з метою виконання Ліцензійних умов
провадження освітньої діяльності закладів освіти. У 2021-2022 н.р. кількість
зовнішніх сумісників складала 21 особу.
Розподіл видатків, що передбачені кошторисом Університету,
проводяться виключно в межах та за рахунок відповідних надходжень, із
виконанням вимог законодавства України щодо першочергового забезпечення
видатками на оплату праці та господарське утримання.
За звітний період у кошторисі Університету були передбачені витрати та
використано Таблиця 2.9.
Таблиця 2.9 – Розподіл видатків університету за 2021-2022 рік
Рік фінансування 2021 (грн.) Січень- травень
2022 (грн.)
На розвиток соціальної та інформаційної 530 477 211 570
інфраструктури
на проведення профілактичних медичних оглядів 12 566 17 290
на матеріальне стимулювання працівників 1 775 642 278 578
на проведення заходів у сфері цивільного захисту 127 596 44 093
та охорони праці
на заходи з пожежної безпеки 195 644 38 846
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Адміністрація Університету забезпечила виплату надбавок і доплат
науково-педагогічним працівникам у повному розмірі відповідно до Законів
України «Про вищу освіту» (ст. 59) та «Про освіту» (ст. 57 та розділ 12). Сума
таких виплат склала: 2021 р. – 11 597 958 грн., 2022 р. – 4 392 990 грн.
Університет формує власний штатний розпис, який погоджується з
профкомом та затверджується Міністерством освіти та науки України.
74
Таблиця 2.10 - Виплати матеріальної допомоги та заходи матеріального
стимулювання якісної праці
Рік фінансування 2021 (грн.) Січень-
травень2022
(грн.)
на оздоровлення науково-педагогічних працівників 3 131 579 -
на вирішення соціально-побутових питань 232 817 134 712
премій 1 516 804 143 866
до ювілейних дат 26 021 -
на поховання 120 066 91 683
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Протягом звітного періоду проводилися виплати матеріальної допомоги
та заходи матеріального стимулювання якісної праці. Виплати здійснювалися
згідно із Положенням про порядок встановлення та надання працівникам
Черкаського державного технологічного університету надбавок, доплат та
премій за наявності економії фонду заробітної плати.
У разі звільнення з роботи працівників у зв’язку із скороченням штату
Університетом надавалася матеріальна (грошова) допомога. За звітний період
ця виплата склала 110 940 грн.
Таблиця 2.11 - Структура видатків загального фонду (станом на
01.12.2021)
№ Статті видатків тис. грн.
1 Заробітна плата 63331,0
2 Нарахування на заробітну плату 13933,4
3 Придбання предметів, матеріалів 399,1
4 Компенсація на харчування дітям-сиротам 1042,5
5 Оплата комунальних платежів 5874,7
7 Грошова допомога дітям-сиротам 487,2
Всього 85067,9
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету
75
На фінансування діяльності ЧДТУ із державного бюджету в 2021 р.
надійшло коштів загального фонду на суму 85067,9 тис. грн. Кошти
використані в повному обсязі згідно з кошторисом.
Видатки спеціального фонду на 2021 рік згідно з кошторисом склали
42030,9 тис. грн.
На процедури акредитації освітніх програм використано 742,8 тис. грн.
На рахунки університету за 2021 р. надійшли кошти за навчання,
проживання у гуртожитку, а також від господарської діяльності та орендної
плати в сумі 39269,5 тис. грн.
Таблиця 2.12 - Структура видатків спеціального фонду (станом на
01.12.2021)
№ Статті видатків тис. грн.
1 Заробітна плата 26792,8
2 Нарахування на заробітну плату 5756,5
3 Придбання предметів, матеріалів 616,9
4 Придбання продуктів харчування для їдальні 654,3
5 Оплата послуг, крім комунальних 2493,6
6 Видатки на відрядження 57,5
7 Оплата комунальних платежів 5053,8
8 Видатки на оплату податків та платежів
260,3
до бюджету
9 Видатки на капітальні ремонти 345,2
Всього 42030,9
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Протягом звітного періоду університет безоплатно отримав матеріалів та
малоцінних предметів на суму 263,0 тис. грн., обладнання на суму 135,1 тис.
грн.; благодійних внесків – 678,0 тис. грн.
Упродовж року провадилася політика економії та доцільності витрат,
насамперед фінансувалися пріоритетні напрями діяльності.
76
Університетом своєчасно та у повному обсязі виконання виконано
зобов’язання перед Державним бюджетом, органами Пенсійного фонду
України, державними соціальними фондами. За звітний період Університетом
внесено до держбюджету податків та платежів на суму 39318,0 тис. грн., в т.ч.:
податку на додану вартість – 423,9 тис. грн.,
податку з доходів громадян – 17374,4 тис. грн.,
військового збору – 1450,6 тис. грн.,
інших податків та платежів на суму 100,2 тис. грн.,
єдиного соціального внеску – 19968,9 тис. грн.
Профспілковій організації перераховано членських внесків на суму 973,5
тис. грн., в т.ч. профкому ЧДТУ – 797,0 тис. грн.
Керівництво університету у повному обсязі забезпечило виплату
заробітної плати, відпускних, надбавок, доплат до заробітної плати усім
співробітникам, грошової допомоги у розмірі посадового окладу на
оздоровлення до щорічної відпустки усім науково-педагогічним працівникам.
Для виконання завдань та функцій в освітній та науковій сферах
університет здійснює фінансово-господарську діяльність, використовуючи
майно (будинки, споруди, технологічне обладнання, транспортні засоби, засоби
зв’язку тощо) та кошти, передані йому в оперативне управління і постійне
користування Міністерством освіти і науки. Все майно, яке знаходиться на
балансі університету, ефективно використовується в освітньому процесі та
знаходиться на зберіганні у матеріально-відповідальних осіб, які є на кожній
кафедрі та структурному підрозділі. З кожною матеріально-відповідальною
особою укладена угода про повну матеріальну відповідальність. Фактична
наявність та умови зберігання матеріальних цінностей перевіряється щорічно
інвентаризацією.
Для створення належних умов праці, навчання та проживання студентів в
гуртожитках, працівниками господарської служби університету проводилися
поточні ремонтні роботи, роботи зі збереження та підтримання в належному
77
технічному стані університетського майна та інфраструктури: косметичні
ремонти приміщень, коридорів, аудиторій в навчальних корпусах, приміщень
загального користування у гуртожитках, роботи з упорядкування та
благоустрою прилеглої території, заміна сантехнічного та електричного
обладнання в корпусах та гуртожитках. На виконання ремонтно-будівельних,
санітарно-технічних та господарських робіт, які проводилися у 2021 р., було
витрачено 720,9 тис. грн.
На капітальні та поточні ремонтні роботи у 2021 р. (станом на 01.12.2021)
використано: 650,746 тис. грн.
Контингент здобувачів вищої освіти університету (без Фахового коледжу)
складає 3101 особу.
Таблиця 2.13- Загальний контингент здобувачів
вищої освіти університету
Кількість ЗВО
Кількість ЗВО Кількість ЗВО
освітнього рівня
освітнього рівня магістра освітньо-наукового Разом
бакалавра
рівня доктора
Заочна Заочна
Денна ф.н. Денна ф. н. філософії
ф.н. ф. н.
1982 202 606 129 182 3101
*Джерело: складано на основі фінансової звітності університету

Контингент студентів Фахового коледжу (станом на 01.11.2021) становив
268 осіб: денної форми навчання – 228 осіб (за рахунок коштів держбюджету –
200, за рахунок коштів фізичних та юридичних – 28), заочної форми навчання –
40 студентів (1– за рахунок коштів держбюджету, 39 – за контрактом).
Зведені показники осіб пільгових категорій, які здобувають освіту в
університеті (без Фахового коледжу) становлять:
– учасники бойових дій – 26 осіб;
– діти-сироти та позбавлені батьківського піклування – 45 осіб;

78
Таблиця 2.15 - Розподіл студентів за рівнями вищої освіти
освітній рівень бакалавра
Денна Заочна
Всього
форма навчання форма навчання
2184 998 1186 1982 942 1040 202 56 146
освітній рівень магістра
735 462 273 606 485 148 129 4 125

– діти з інвалідністю, особи з інвалідністю І-ІІ груп – 31 особа;
– діти учасників бойових дій – 63 особи;
– внутрішньо переміщені особи – 18 осіб.

Висновки до 2 розділу

Черкаський державний технологічний університет – це сучасний
багатопрофільний освітній заклад IV рівня акредитації, що має потужний
науковий потенціал, суттєві успіхи у науковій та освітній діяльності, добре
знаний на теренах вітчизняної освіти і науки, а також за кордоном
Пріоритетними напрямами діяльності Університету на середньо- та
довготривалу перспективу є:
– забезпечення якості освіти до вимог стейкхолдерів, здійснення
підготовки фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо- професійними,
освітньо-науковими, науковими програмами на різних рівнях вищої освіти;
– провадження наукової діяльності шляхом формування освітньо-
наукового кластеру;
– участь у забезпеченні суспільного та економічного розвитку
держави та регіону через формування людського капіталу;
Разом
Бюджет
Контракт
Разом
Бюджет
Контракт
Разом
Бюджет
Контракт
79
– формування правової, екологічної культури, моральних цінностей,
соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, патріотизму,
здорового способу життя, здатності вільно мислити та навичок самоорганізації
в сучасних умовах;
– поєднання в освітньому процесі навчальної, наукової, інноваційної
та виховної діяльності;
– поширення знань серед населення, підвищення освітнього і
культурного рівня громадян;
– поглиблення інтернаціоналізації освітньої, наукової та суспільної
діяльності шляхом розширення мережі міжнародних зв’язків та співпраці з
іноземними партнерами;
– реалізація творчих, просвітницьких, мистецьких, видавничо-
поліграфічних, культурно-виховних, спортивних та оздоровчих ініціатив,
заходів, програм.
Основними напрямами діяльності ЧДТУ є:
– підготовка фахівців з вищою осітою різних ступенів за обраними ними
спеціальностями згідно з державними замовленнями та договірними
зобов’язаннями;
– підвищення кваліфікації фахівців за акредитованими освітніми
програмами, курсова підготовка;
– підготовка громадян України, іноземних громадян та осіб без
громадянства до вступу у заклади вищої освіти;
– підготовка іноземних громадян;
– міжнародна діяльність;
– наукова, науково-дослідна діяльність;
– профорієнтаційна, виховна, культурно-освітня, просвітницька,
методична, видавничо-поліграфічна, спортивно-оздоровча діяльність;
– фінансово-господарська діяльність в Україні та за її межами.

80
РОЗДІЛ 3
РОЗШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ
ОСВІТИ

3.1 Фінансова автономія Польщі: новації у фінансуванні вищої освіти

Звернення до досвіду Польщі у сфері фінансування вищої освіти та
фінансової автономії університетів пояснюється наступними чинниками. По-
перше, у 2018 році у Польщі був прийнятий новий Prawo o szkolnictwie
wyższym i nauce (Закон «Про вищу освіту та науку») [33], який, спричинив
зміни у врядуванні та фінансуванні закладів вищої освіти. Наслідком такої
зміни стало зростання рівня фінансової автономії закладів вищої освіти. По-
друге, частка витрат на вищу освіту у Польщі складає 1,4% ВВП (із державних
джерел – 1,1% ВВП, із приватних джерел – 0,3% ВВП) та перебуває на рівні
середнього значення для країн ЄС (1,35% ВВП) і не перевищує значення по
країнам ОЕСD (1,54% ВВП) [38, c. 266-267].
Базові показники, що характеризують вищу освіту Польщі є такими:
 витрати на вищу освіту (за паритетом купівельної спроможності) –
225,2 млн. євро [212];
 витрати на вищу освіту – 1,4% ВВП [38, c. 266-267], з них із
державних джерел – 1,1% ВВП [38, c. 266-267];
 витрати на 1 студента (за паритетом купівельної спроможності) [39, c.
264] – 8977,35 дол. США;
 кількість студентів на викладача (student-teacher ratio) – 14 [13; 61];
 рівень фінансової автономії університетів – 54% [36].
Законодавче забезпечення у сфері вищої освіти Польщі включає такі
ключові документи:
Constitution of the Republic of Poland (Конституція Республіки Польща)
[17] 1997 р.;
81
Ustawa o Narodowym Centrum Nauki (Закон «Про Раду фінансування
фундаментальних досліджень») [41] 2010 р.
Prawo o szkolnictwie wyższym i nauce (Закон «Про вищу освіту та науку»)
[33] 2018 р.
При підготовці цього параграфу використано також результати
досліджень Eurydice щодо системи вищої освіти Польщі у зв’язку із
труднощами під час пошуку першоджерел на англійській мові. Інформаційними
джерелами Eurydice є такі:
 «The System of Education in Poland 2018» (Система освіти Польщі у
2018 р.) [22];
 «Poland: National Reforms in Higher Education» (Національні
реформи у сфері вищої освіти Польщі) [22];
 «Poland: Types of Higher Education Institutions» (Типи закладів вищої
освіти Польщі) [25];
 «Poland: Higher Education Funding» (Фінансування вищої освіти)
[22];
 «Poland: Administration and Governance at Central and/or Regional
Level» (Керівництво та управління на центральному та / або регіональному
рівні) [22].
Типи та кількість закладів вищої освіти
У Польщі виокремлюють два типи закладів вищої освіти:
(університетського типу) та «non-university-type» (неуніверситетського типу)
[25]:
До першого типу «university-type» відносять заклади, що здійснюють
дослідницьку діяльність та мають рейтинг досліджень категорії A+ (провідний
рівень у країні), A (достатній) або B+ (прийнятний з рекомендацією посилити
наукову діяльність) принаймні за однією дисципліною у галузі природничих
наук або мистецтв). Ці рейтинги присвоюються на основі результатів
зовнішнього оцінювання якості досліджень. Такі заклади вищої освіти
присуджують освітні ступені бакалавра, магістра, доктора.
82
До другого типу «non-university-type» належать заклади, що пропонують
освітні програми з акцентом на практичній підготовці, що відповідають
потребам соціально-економічного середовища. Такі заклади вищої освіти
присуджують освітні ступені бакалавра та магістра. До цього типу включають
заклади, які раніше були віднесені до шкіл вищої професійної освіти (wyższa
szkoła zawodowa) та мають право присуджувати лише освітню ступінь
бакалавра.
У ст. 16 Закону «Про вищу освіту та науку» [3] містяться вимоги щодо
найменувань закладів вищої освіти. Зокрема [33]:
 найменування «академія» дозволено вживати для закладів
університетського типу;
 «технічний університет» / «технологічний університет» – для
закладів університетського типу, що мають рейтинг досліджень A+, A або B+
принаймні у двох дисциплінах із інженерних або технічних наук;
 «університет» – для закладів із рейтингом A+, A або B+, що мають
принаймні 6 дисциплін або у галузі природничих наук або мистецтв.
Залежно від профілю до видів публічних закладів вищої освіти відносять
(ст. 433) [38]:
 military (військовий): публічний заклад, що перебуває у
підпорядкуванні Міністра національної оборони;
 government service (заклад державної служби): публічний заклад, що
перебуває у підпорядкуванні Міністра внутрішніх справ;
 HEI of art studies (заклад мистецтв): публічний заклад, що перебуває
у підпорядкуванні Міністра культури та національної спадщини;
 medical (медичний): публічний заклад, що перебуває у
підпорядкуванні Міністра охорони здоров’я;
 HEI of maritime studies (морський заклад): публічний заклад, що
перебуває у підпорядкуванні Міністра морських справ.
Кількість закладів вищої освіти Польщі у 2017-2018 н.р. склала 390 од., із
них [22, c. 73; 22]:
83
– 123 – публічних;
– 267 – приватних.
Переважна більшість публічних закладів вищої освіти (близько 70%)
належать до університетського типу, а решта (близько 30%) – до
неуніверситетського типу.
За реалізацію цілей освітньої політики, регулювання й фінансування
закладів вищої освіти відповідальним є Ministerstwie Nauki i Szkolnictwa
Wyższego [32] (Міністерство науки та вищої освіти). Міністр науки та вищої
освіти має персоніфіковану відповідальність та здійснює нагляд за діяльністю
закладів вищої освіти (ЗВО) в частині відповідності їх діяльності та статутів
законодавству, надає дозволи щодо заснування недержавних закладів вищої
освіти та здійснює контроль за використанням державних фінансових ресурсів
(ст. 426 Закону «Про вищу освіту та науку» [38]). Парламент здійснює
законодавчу функцію у сфері вищої освіти.
У результаті реформування вищої освіти 2009 року створено організації –
посередники між закладами вищої освіти та державою, що мають функцію
координування. А саме, засновано дві незалежні Ради досліджень, що
фінансуються державою [27, c. 338]:
 для фундаментальних досліджень (Narodowe Centrum Nauki, NCN)
[34];
 для прикладних досліджень (Narodowe Centrum Badarii Rozwoju,
NCBR) [42].
Також було оновлено Комітет з акредитації Польщі (Polska Komisja
Akredytacyjna, PKA) [38] та Національний комітет з оцінювання наукових
підрозділів (Komitet Ewaluacji Jednostek Naukowych, KEJN) [25], основним
завданням якого є проведення комплексного оцінювання дослідницької
діяльності наукових інституцій (Polish Academy of Science, дослідницьких
інститутів та факультетів закладів вищої освіти) відповідно до міжнародних
стандартів. За результатами оцінювання наукові підрозділи / установи
класифікують за категоріями [25]:
84
«A+» – провідний рівень у країні;
«A» – достатній;
«B» – прийнятний з рекомендацією посилити наукову діяльність;
«C» – незадовільний рівень.
Отже, відбулися зміни у врядуванні дослідницької діяльності публічних
закладів вищої освіти через запровадження рейтингу дослідницької діяльності
закладів вищої освіти. Залежно від отриманого рейтингу за результатами
оцінювання дослідницької діяльності заклади отримують державне
фінансування у вигляді субсидії.
У 2017 році було представлено формулу для фінансування викладацької
діяльності закладу вищої освіти, що складається із двох компонентів [17, c. 91]:
– один компонент є сталим і передбачає обсяг фінансування,
розрахований на історичній основі у розмірі 50% (54% у 2017 р.) для кожного
закладу;
– решта 50% (43% у 2017 р.) розраховується на основі формули з
чотирма компонентами (студенти, науково-педагогічний персонал,
дослідження, інтернаціоналізація).
Формула розподілу містить такі зважені показники [17, c. 91]:
– кількість студентів (40%);
– науково-педагогічний персонал (45%);
– дослідження (10%);
– міжнародне співробітництво (5%), включаючи оцінювання якості на
основі загального показника оцінки якості досліджень.
Формула базується на вхідних показниках, що враховують різні категорії
науково-педагогічного персоналу та студентів (вага 45% і 40%), які
корегуються (зважуються) на коефіцієнти «наукового потенціалу» та
«доступності викладання» (кількість студентів на викладача) відповідно.
Однак, ризиком є те, що існує ймовірність оцінювання кількості за якістю і
стимулювання зростання балів, а не результативності.
85

Рис. 3.1 Формула розподілу обсягу основного фінансування на викладання у
2017-2018 рр.
Джерело: складено автором на основі [197, c. 91]

З рис. 1 можемо бачити, що найбільш вагомими показниками у моделі
розподілу фінансування є такі:
– кількість докторантів з найбільшим ваговим коефіцієнтом 6 у
складовій
– «Студенти та докторанти»;
86
– кількість професорів, які запрошені із-за кордону та професорів з
ваговими коефіцієнтами 4 і 2,5 відповідно у складовій «Науково- педагогічний
персонал»;
– дослідження за програмою Horizon 2020 з ваговим коефіцієнтом 4 у
складовій «Дослідження».
Аналіз моделі засвідчує посилення наукової складової як одного із
пріоритетів Уряду у сфері вищої освіти Польщі.
Відповідно до ст. 383 п. 2 Закону «Про вищу освіту та науку» 2018 р. [33],
рівень державного бюджетного фінансування вищої освіти та науки, виділений
на певний фінансовий рік, не може бути нижчим, ніж у попередньому році.
Запланований у Державному бюджеті обсяг фінансування вищої освіти та
науки підлягає щорічній індексації та коригується на [33]:
– витрати на науку: прогнозне значення зростання реального ВВП,
помножене на рівень індексації;
– витрати на вищу освіту: індекс споживчих цін, запланований у
Державному бюджеті.
Рівень індексації для фінансування науки становить 1,25 у 2019 р. та
збільшуватиметься щорічно на 0,1 між 2020 та 2028 рр. [33].
Міністр освіти та науки Польщі здійснює розподіл фінансових ресурсів
на заклади вищої освіти (ст. 369 Закону «Про вищу освіту та науку» 2018 р.)
[33].
З табл. 3.1 можемо бачити, що основними механізмами розподілу
фінансових ресурсів на заклади вищої освіти є алгоритм у вигляді формули
фінансування та укладення угоди між закладом вищої освіти та Міністерством
науки та вищої освіти.

87

Таблиця 3.1 - Механізм фінансування за типом закладу вищої освіти у Польщі
Фінансування відповідно
до типу закладу вищої
освіти

Публічний Непублічний

заклад заклад вищої
Критерії
вищої освіти
Напрями розподілу розподілу
освіти
фінансування фінансування, що

застосовуються у
алгоритмі
Підтримка та типи закладів
розвиток викладацького вищої освіти
потенціалу (навчання професорсько-
студентів очної форми; викладацький склад
так так так ні
утримання студентських та студенти очної
гуртожитків; форми навчання
професійний індекси/показники
розвиток витрат за
персоналу) дисциплінами
Підтримка та тип суб’єкта
розвиток дослідницького докторанти
потенціалу категорії
(підготовка кадрів в досліджень
так ні ні так
докторантурі) індекси витрат
дисциплін
найманий персонал,
що проводить
наукову
діяльність
Фінансові пільги для студенти, які
студентів (грант на отримують гранти на
утримання; грант для утримання
студентів з особливими так так так так студенти з
потребами; виплата особливими
матеріальної допомоги; потребами
стипендія ректора)

Алгоритм Алгоритм Алгоритм Механізм розподілу фінансування
Цільовий грант Вид фінансування
(грант субсидія субсидія
конкретному
бенефіціару)
Університетського
типу
Неуніверситетсько
го типу
Університетського
типу
Неуніверситетсько
го типу
88
Продовження табл. 3.1

Фінансування відповідно

до типу закладу вищої
освіти

Публічний Непублічний Критерії розподілу
Напрями розподілу заклад заклад вищої фінансування, що
фінансування вищої освіти застосовуються у
освіти алгоритмі
Інвестиції / капітальні важливість
витрати, пов’язані з відповідного
діяльністю з викладання інвестиційного проекту
та досліджень для даного закладу
вищої освіти;
вплив запланованого

інвестиційного проекту

на безпеку його
користувачів та
скорочення
так так так так
операційних та
експлуатаційних
витрат закладу вищої
освіти;
можливість залучення
спільного
фінансування з інших
джерел для
запланованої роботи
або завдань.
Завдання, пов'язані з студенти та докторанти
забезпеченням з особливими
адекватних умов для потребами
повноцінної участі
так так так так
студентів з особливими
потребами у навчальному
процесі та науковій
діяльності
Джерело: складено автором на основі [22, 38]

Фінансова автономія університетів
Зазначимо, що право на автономію у сфері вищої освіти закріплено у
Конституції Республіки Польща. Зокрема, у ст. 70 Конституції Республіки
Польща зазначено, що «публічна влада забезпечує громадянам загальний і
Алгоритм Угода Механізм розподілу
Цільовий грант Вид фінансування
(грант конкретному Цільовий грант (конкретні цілі)
бенефіціару
Університ
етського
Неуніверс
итетськог
Університ
етського
Неуніверс
итетськог
о типу
89
рівний доступ до освіти. З цією метою вони створюють і підтримують системи
з надання індивідуальної фінансової та організаційної допомоги учням і
студентам. Умови надання допомоги визначаються законом. Забезпечується
автономія закладів вищої освіти на принципах, визначених законом» [47].
За даними European University Association (Європейської асоціації
університетів), рівень фінансової автономії університетів Польщі у 2017 р.
складав 54% (табл. 3.2).
Таблиця 3.2 - Показники фінансової автономії університетів Польщі у
2017 р. [209; 210]
Показники Зміст Значення
Термін один рік 60%
Термін та тип
державного
державн
фінансування
ого
Тип державного блоковий грант і наявні обмеження на 60%
фінансув
фінансування розподіл обсягу фінансування
ання
Можливість утримувати можуть утримувати, але їх розподіл 80%
надлишкові кошти визначається зовнішнім органом
Можливість позичати гроші можуть позичати, існують обмеження 80%

Можливість володіти будівлями Можуть продавати, існують обмеження 60%
бакалаврат, магістратура, докторантура 0%
відсутня плата за навчання
Студенти
з країн-членів ЄС
Можливість
встановлювати
Студенти з країн- рівень плати за навчання встановлюється на 60%
плату за
не членів основі погодження між університетами та
навчання
ЄС зовнішнім органом
(бакалаврат,
магістратура,
аспірантура)
Рівень фінансової автономії (зважене значення) 54%
Джерело: складено автором на основі [21, 29]

Відповідно до ст. 17 Закону «Про вищу освіту та науку» [33] 2018 р., до
структури управління публічного закладу відносять такі складові [33]:
– Рада закладу (Rada uczelni);
– Ректор (Rektor);
– Сенат (Senat).
90
До повноважень Ради закладу вищої освіти належать надання
рекомендації щодо проекту статуту та стратегії закладу та моніторинг
фінансового менеджменту закладу. У рамках моніторингу фінансової
діяльності Рада закладу вищої освіти надає пропозиції щодо діяльності та
фінансового плану закладу, затверджує звіт про виконання плану та фінансовий
звіт (ст. 18 цього Закону).
У межах своїх обов’язків Ректор публічного закладу вищої освіти
забезпечує розроблення інституційної стратегії, здійснює управління закладом,
відповідає за фінансовий менеджмент і приймає рішення з усіх питань, що
стосуються закладу, за винятком тих, що передбачені Законом «Про вищу
освіту та науку» [33] 2018 р., статутом закладу для інших керівних органів
закладу.
Наприклад, у Статуті University оf Warsaw [45] визначено, що університет
у межах наявних фінансових ресурсів здійснює незалежне управління
фінансами відповідно до річного операційного та фінансового плану.
Визначення принципів розподілу фінансування у вигляді отриманих
бюджетних субсидій між підрозділами університету та вимог для здійснення
дослідницької діяльності належить до повноважень Сенату. Детальні вимоги
фінансового менеджменту організаційних підрозділів університету
встановлюються ректором університету.
Можливість встановлювати оплату за навчання студентів. За даними
Eurydice [22] для студентів та з держав-членів ЄС очної форми освітнього рівня
бакалавра, магістра, доктора в університетах Польщі відсутня плата за
навчання. Для іноземних студентів рівень плати за навчання встановлюється на
основі погодження між університетами та зовнішнім органом.
Однак відповідно до ст. 79 Закону «Про вищу освіту та науку» [38] 2018
р. публічний заклад вищої освіти може встановлювати збори за такі освітні
послуги [38]:
– програми заочної форми навчання, включаючи програми
першого, другого та третього циклу;
91
– заняття щодо повторного вивчення дисциплін студентами очної
форми, які мають незадовільні навчальні досягнення;
– освітні програми на іноземній мові;
– заняття, які не включені до навчального плану;
– ступеневі програми польською мовою, для осіб що не є
громадянами Польщі;
– перевірка результатів навчання;
– студентська книжка, посвідчення студента та дублікати цих
документів, видані студенту;
– додаткові завірені копії диплома про вищу освіту та додаток до
диплома, виданого іноземною мовою;
– дублікат диплома про вищу освіту та додаток до диплома;
– розміщення у студентських гуртожитках та харчування в
студентських їдальнях.
Крім того, заклади вищої освіти можуть встановлювати збори за [23]:
– програмами післядипломної освіти, спеціалізованими програмами;
– курсами та іншими видами програм або курсів;
– погодження / підтвердження документів, що стосуються
академічного прогресу під час навчання або закінчення післядипломної освіти
та спеціальних програм, призначених для юридичних операцій з іншими
країнами.
Відповідно до ст. 79 п. 1 Закону «Про вищу освіту та науку» [33] 2018 р.
оплата навчання студентів за освітніми послугами не може перевищувати
витрат, понесених певним закладом, настільки, наскільки це необхідно для
створення та виконання програми, включаючи витрати на підготовку та
реалізацію стратегії інституційного розвитку. У ст. 80 п. 4 вказано, що рівень
зборів за проведення процесу валідації результатів навчання не може
перевищувати більш ніж на 20% витрат, понесені при наданні таких послуг
[383]. Однак заклади не встановлюють плату за діяльність, пов’язану з
перевіркою результатів навчання, зазначеними в навчальному плані, а також за
92
видачу документів, що стосуються успішності в навчанні.
Таким чином, автономія закладів вищої освіти Польщі гарантована
конституційно та законодавчо. Наслідком проведених реформ стало зростання
рівня фінансової автономії закладів вищої освіти. Заклади вищої освіти є
автономними відповідно до умов, визначених Законом «Про вищу освіту та
науку» [33] щодо управління фінансами та ресурсами. Державні органи можуть
приймати рішення, що стосуються закладу вищої освіти, лише у випадках,
передбачених Актами Парламенту.
Запровадження моделі фінансування за типом закладу вищої освіти
(університетський або неуніверситетський) на основі алгоритму засвідчило
зміну пріоритетів Уряду Польщі у частині покращення якості досліджень та
фокусування на студентах і кадровому потенціалі закладів вищої освіти
університетського типу. Пріоритетами у фінансуванні закладів вищої освіти
неуніверситетського типу стали студенти та працевлаштування випускників.
Запровадження фінансування дослідницької діяльності наукових одиниць
на основі рейтингу сприяло посиленню відповідальності закладів вищої освіти
Польщі за результатами своєї діяльності.
Вище зазначені зміни призвели до посилення підзвітності та
відповідальності закладів вищої освіти за використання державних фінансових
ресурсів.
На інституційному рівні заклади вищої освіти Польщі є автономними
щодо управління фінансами відповідно до річного операційних та фінансових
планів, визначення принципів розподілу отриманих бюджетних субсидій на
внутрішні підрозділи університету.
Незважаючи на значні зміни у врядуванні та фінансуванні університетів
Польщі, їх фінансова автономія є обмеженою. Зокрема:
– використання генерованого надлишку фінансових ресурсів підлягає
обмеженням із боку зовнішніх органів влади;
– запозичення можливе з деякими обмеженнями. Держава може
гарантувати запозичення. Якщо позика гарантована активами університету,
93
отриманими від держави або місцевого самоврядування, заявка на позику
повинна бути схвалена зовнішнім органом;
– операції із активами вимагають зовнішнього дозволу залежно від
власності на нерухоме майно;
– рівень плати за навчання для іноземних студентів встановлюється
на основі погодження між університетами та зовнішнім органом.

3.2 Підходи до фінансування університетів України

Однією із основних реформ у сфері вищої освіти України є реформа
фінансування закладів вищої освіти, що зумовлено низкою ключових проблем,
а саме [83]:
– «недостатній рівень якості вищої освіти;
– неефективний механізм фінансування системи вищої освіти;
неефективність системи управління та низька якість менеджменту у закладах
вищої освіти; низький рівень фінансової автономії закладів вищої освіти;
– дисбаланс регіонального розподілу державного замовлення за
спеціальностями;
– відтік молоді на навчання за кордон».
Діюча модель фінансування університетів в Україні є моделлю
кошторисного фінансування на основі основного планового фінансового
документу бюджетної установи (кошторису): «За кошторисного фінансування
враховуються основні, базові нормативи, зокрема, співвідношення чисельності
викладачів і студентів, завдяки якому витрати на заробітну плату викладачів
прив’язуються до чисельності студентів» [52, c. 218].
Відповідно до ст. 71 Закону України «Про вищу освіту» [66] 2014 р.
«фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок
коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату
послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за
рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням
94
принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та
прозорості у прийнятті рішень» [66].
Законом також визначено форми державної цільової підтримки для
здобуття вищої освіти у вигляді (ст. 44 п. 17) [66]:
«повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та
місцевих бюджетів;
 пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної
стипендії; безоплатного забезпечення підручниками;
 безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у
державних та комунальних навчальних закладах;
 безоплатного проживання в гуртожитку;
 інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Порядок
та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти
зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України».
Така модель містить певні недоліки, зокрема [52, c. 220-221]:
«неузгодження механізмів формування і розподілу державного
замовлення;
неврахування різних витрат підготовки фахівців у різних галузях знань
(на різних освітніх програмах) під час визначення обсягів державного
замовлення;
неврахування якісних показників освітньої діяльності під час розподілу
державного замовлення;
непрозорий процес планування та розподілу обсягів державного
замовлення серед університетів, привілейованість окремих ЗВО, які отримують
підвищений рівень фінансування за спеціальними нормативами, що робить
систему державного замовлення важко передбачуваною для самих
університетів». У додатку Б здійснено аналіз ключових показників щодо
фінансового забезпечення вищої освіти у провідних зарубіжних країнах та їх
порівняння з аналогічними показниками для України.
У табл. 3.3 подаємо порівняння ще одного переліку ключових показників,
95
що засвідчують рівень охоплення населення вищою освітою та рівень
державного фінансування вищої освіти у досліджуваних країнах.
Таблиця 3.3 - Рівень охоплення населення вищою освітою та рівень
державного фінансування вищої освіти у досліджуваних країнах за 2012-2017
Валовий Державні Державні Валовий
коефіцієнт видатки на видатки на внутрішній
охоплення освіту, % вищу освіту, продукт на
населення вищою ВВП % ВВП душу
освітою (% 2012-2017 2012-2016* населення
Країни
населення в (дол. США
офіційному віці 2011 р. за
вищої освіти) ПКС)
2012-2017 2017 р., дол.
США

Україна 83 5,9 1,9 7894
Велика Британія 57 5,6 1,4 39753
Франція 65 5,5 1,2 38606
Фінляндія 87 7,2 1,9 46735
Польща 67 4,9 1,2 29922
Литва 66 4,5 1,9 33314
Латвія 68 5,3 1,1 28115
OEСD 68 5,0 1,0 39590
США 87** 5,0 1,4 54225
* Розраховано за даними Eurostat та UNESCO Institute for Statistics
** Примітки: дані за 2010-2015 рр.
Джерело: складено автором на основі [21, 43, 47]

Дані табл. 3.3 засвідчують, що показник охоплення населення України
вищою освітою впродовж 2012-2017 рр. становив 83 % проти 57 % у Великій
Британії, 65 % у Франції, 87% у Фінляндії, 67% у Польщі, 66% у Литві, 68% у
Латвії та країнах ОЕСD, 87% у США. Проте за показником частки державних
видатків у ВВП на освіту Україна випереджає розвинені країни за виключенням
Фінляндії: у 2012-2017 рр. в Україні 5,9% проти 5,6% у Великій Британії, 5,5 %
у Франції, 7,2% у Фінляндії, 4,9% у Польщі, 4,5 % у Литві, 5,3 % у Латвії та 5%
у країнах ОЕСD та США. Натомість, частка державних видатків на вищу освіту
в Україні, виражена у відсотках до ВВП відповідає аналогічним показникам
розвинених країн або навіть перевищує їх: у 2012-2017 рр. в Україні 1,9% проти
1,4% у Великій Британії, 1,2 % у Франції, 1,9% у Фінляндії, 1,2% у Польщі, 1,9
96
% у Литві, 1,1 % у Латвії, 1% у країнах ОЕСD та 1,4 % у США.
Однак, за показником ВВП на душу населення у 2017 р. значення по
Україні є найнижчим серед аналізованих країн – 7894 дол. США проти 39753
дол. США у Великій Британії, 38606 дол. США у Франції, 46735 дол. США у
Фінляндії, 29922 дол. США у Польщі, 33314 дол. США у Литві, 28115 дол.
США у Латвії, 39590 дол. США у країнах ОЕСD, 54225 дол. США.
Зазначимо, що в Україні обсяги державних видатків на освіту, в тому
числі вищу, у відносному вимірі досягли оптимального рівня, і збільшення їх
кількісних абсолютних показників можливе лише одночасно із зростанням ВВП
країни.
За результатами аналізу видатків Зведеного бюджету України на
фінансування освіти, у т. ч. вищої, за економічною бюджетною класифікацією у
2015–2019 рр. маємо такі дані (табл. 3.4 та 3.5).
Таблиця 3.4 - Видатки Зведеного бюджету України на фінансування
освіти за економічною бюджетною класифікацією у 2015-2019 рр.
Показники Одиниці 2015 2016 2017 2018 2019 2015–
вимірювання 2019
Всього видатків на млрд.грн. 114,2 129,4 177,9 210,0 238,8 174,1
освіту, у тому числі: % 100 100 100 100 100 х
млрд.грн. 108,9 117,9 164,0 194,6 221,8 161,4
Поточні видатки
% 95,4 91,1 92,2 92,7 92,9 92,9
Оплата праці і млрд.грн. 57,8 61,9 97,6 118,9 135,7 94,4
нарахування на заробітну % 50,6 47,8 54,8 56,6 56,8 53,3
плату
Використання товаріві млрд.грн. 49,1 53,9 60,8 70,8 80,7 63,1
послуг, з них: % 43,0 41,6 34,2 33,7 33,8 37,3
предмети, матеріали, млрд.грн. 2,7 4,0 4,1 5,7 6,4 4,6
обладнання та інвентар % 2,4 3,1 2,3 2,7 2,7 2,6
млрд.грн. 5,8 6,5 7,5 8,6 10,0 7,7
продукти харчування
% 5,1 5,0 4,2 4,1 4,1 4,5
оплата комунальних млрд.грн. 10,1 10,6 11,2 13,0 13,6 11,7
послуг та енергоносіїв % 8,8 8,2 6,3 6,2 5,7 7,04
дослідження і розробки, млрд.грн. 28,8 30,6 35,0 39,6 45,8 36,0
окремі заходи по %
реалізації державних 25,2 23,6 19,7 18,9 19,2 21,3
(регіональних)
програм
Соціальне забезпечення, млрд.грн. 2,1 2,1 5,4 4,8 4,7 3,8
з них: % 1,8 1,6 3,1 2,3 2,0 2,2
97
Продовження табл. 3.4

Показники Одиниці 2015 2016 2017 2018 2019 2015–
вимірювання 2019
млрд.грн. 1,3 1,3 4,5 4,6 4,4 3,2
Стипендії
% 1,1 1,0 2,5 2,2 1,9 1,7
млрд.грн. 5,2 11,5 14,0 15,4 17,0 12,6
Капітальні видатки
% 4,6 8,9 7,8 7,3 7,1 7,1
Придбання млрд.грн. 3,8 8,0 10,6 12,8 13,7 9,8
основн % 3,3 6,1 6,0 6,1 5,7 5,4
ого капіталу, з них:
придбання обладнання мі плредд.гмрент. ів 1,2 3,5 4,0 6,3 6,9 4,4
довгостроков %
ого 1,0 2,7 2,3 3,0 2,9 2,4
користування
капітальне млрд.грн. 0,1 0,2 0,3 0,5 0,5 0,3
будівниц % 0,1 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2
тво (придбання)
капітальний ремонт млрд.грн. 2,1 3,6 5,2 5,4 5,6 4,4
% 1,9 2,8 2,9 2,6 2,3 2,5
Джерело: складено автором на основі [55-57]

Як бачимо з табл. 3.4, у складі видатків зведеного бюджету України на
фінансування освіти поточні видатки у 2019 р. склали 92,9%, капітальні – 7,1%.
У структурі поточних видатків на освіту більш ніж половину становлять
видатки на оплату праці та нарахування на заробітну плату: 2015 рік – 50,6%;
2016 рік – 47,8%; 2017 рік – 54,8%; 2018 рік – 56,6%; 2019 рік – 56,8%. У
структурі капітальних видатків на освіту найбільшу частку мають видатки на
придбання основного капіталу – 5,7% у 2019 р., з них придбання обладнання і
предметів довгострокового користування – 2,9%, капітальний ремонт – 2,3%,
капітальне будівництво (придбання) – 0,2%. Невеликі значення капітальних
видатків демонструють відсутність можливості у закладів освіти, у т.ч вищої
України здійснювати своєчасне технічне переоснащення освітньої діяльності.
Результати аналізу видатків Зведеного бюджету України на фінансування
вищої освіти у 2010–2016 рр. наведено у табл. 3.5

98
Таблиця 3.5 - Видатки Зведеного бюджету України на фінансування
вищої освіти у 2010-2017 рр.
Показники Од. 2000 2005 2010 2015 2016 2017 2018 2000–
вимір. 2018

млрд.грн.
Всього видатків 7,1 26,8 79,8 114,2 129,4 177,9 210 106,5
на освіту, у
%
тому числі: 100 100 100 100 100 100 100 х
млрд.грн.
2,3 7,9 25 31 35,2 38,8 44,2 26,3
вища освіта
%
32,4 29,5 31,3 27,1 27,2 21,8 21,0 27,2
Джерело: складено автором на основі [38, 55, 56, 77]

Як бачимо з табл. 3.5, у період з 2000 по 2018 рр. спостерігалося
зростання видатків Зведеного бюджету України на фінансування вищої освіти в
абсолютному значенні з 2,3 млрд. грн. у 2000 р. до 44,2 млрд. грн. у 2018 р. У
структурі видатків на фінансування освіти наявне скорочення частки видатків
на вищу освіту з 32,4% у 2000 р. до 21,0% у 2018 р. З 2010-2018 рр. із Зведеного
бюджету України у середньому на фінансування вищої освіти спрямовано
27,2%.
Заклади вищої освіти є важливими суб’єктами відносин у сфері вищої
освіти, оскільки вони формують пропозиції послуг у сфері вищої освіти.
Динаміка кількості закладів вищої освіти України подано у табл. 3.6.
Таблиця 3.6 - Кількість закладів вищої освіти впродовж 2010-2020 рр.
Роки
2010/11 2014/15 2015/16 2016/17 2017/18 2018/19 2019/20
Показники
Кількість закладів -
813 664 659 657 661 652 619
усього, од
у т.ч. засновані на
власності
державній та комунальній 637 520 525 527 533 529 504
приватній та
176 144 134 130 128 123 115
корпоративній

99
Продовження табл. 3.6

Роки
2010/11 2014/15 2015/16 2016/17 2017/18 2018/19 2019/20
Показники
Кількість закладів
ІІІ– ІV рівня
330 277 288 287 289 282 281
акредитації
(університети,
академії, інститути) -
усього, од
у т.ч. засновані на
власності
державній та 231 197 208 209 212 209 203
комунальній
приватній 99 80 80 78 77 73 78
Джерело: складено автором на основі [37, 40]

З табл. 3.6 бачимо, що загальна кількість закладів вищої освіти у 2019-20
н.р. у порівнянні із 2010-11 н.р. зменшилась на 194 одиниці або на 24% і склала
619 од. Кількість закладів вищої освіти (університети, академії, інститути) за
аналізований період також зменшилась на 49 одиниць або майже на 15% і
склала 281 од.
Розподіл закладів вищої освіти (університети, академії, інститути) за
формами власності у 2019/20 н.р. характеризується такими показниками: 72,2%
(203 од.) – державної та комунальної власності, 27,8% (78 од.) – приватної
власності. Як свідчать дані, переважна більшість закладів вищої освіти
(університети, академії, інститути) перебуває у державній та комунальній
власності. Спостерігаємо тенденцію скорочення кількості закладів вищої освіти
(університети, академії, інститути) як державної та комунальної (на 12% або на
28 од.) так і приватної власності (на 21% або на 21 од.).
Суб’єктами, що формують попит на послуги у сфері вищої освіти є
здобувачі вищої освіти. Динаміка кількості споживачів послуг у сфері вищої
освіти у 2010- 2016 роках в Україні представлена у табл. 3.7.
Данні кількості споживачів послуг вищої освіти у 2010-2019 роках
характеризують процеси зменшення як їх абсолютної кількості за усіма рівнями
вищої освіти, так і відповідно попиту на зазначені послуги. Так, загальна
100
кількість зменшилась на 981,3 тис. осіб, або на 61%, при цьому слід зазначити, що
зменшення відбулося за усіма рівнями МСКО: МСКО 5 – на 68%; МСКО 6 – на
52%; МСКО 7 на 80%; МСКО 8 – на 66%. Головною причиною зазначеного
зменшення є демографічні процеси, які відбуваються в українському
суспільстві.
Таблиця 3.7 - Кількість здобувачів вищої освіти
впродовж 2010-2019 рр., осіб
Рівні освіти Кількість здобувачів вищої освіти за міжнародною стандартноюк ласифікацією
Відхилення
освіти МСКО 2011
за МСКО
2010/11
2012/132
назва 2 2013/142 2014/15 2015/163 2016/17 2017/18 2018/19 Абсол. Відн
3 ос.
Короткий
цикл вищої
566194 571228 567013 452292 427471 408732 398721 383710 -182484 68
освіти
(МСКО 5)
Бакалаврат або
його
143359 1153791 1072194 890277 855683 800450 774076 746330 -687260
еквівалент 52
0
(МСКО 6)
Магістратура
або її
491504 445122 413471 346657 322116 377572 365768 392210 -99294
еквівалент 80
(МСКО 7)
Докторантур а
або її
36214 35454 33313 30031 30308 27755 26432 23974 -12240 66
еквівалент
(МСКО 8)
Усього 252750 2205595 2085991 1719257 1635578 1614509 1564997 1546224 -981278 61
2
2 Включаючи учнів, слухачів та студентів навчальних закладів Автономної Республіки Крим та м. Севастополя
3 Без урахування учнів, слухачів та студентів навчальних закладів тимчасово окупованої території Автономної
Республіки Крим, м.Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.
Джерело: складено автором на основі [37, 39]

Спостерігаємо на тлі високого рівня освіченості населення та доступу до
освіти недостатній рівень ВВП на душу населення [33, c. 75]. Це засвідчує
існування в Україні суттєвого дисбалансу, тобто високий освітній рівень
населення України не забезпечує їй адекватних економічних вигід та
підтверджує невідповідність діючої моделі економічної діяльності вищої освіти
концептуальним засадам ринкової економіки та потребує зміни пріоритетів для
підвищення ефективності державних витрат на вищу освіту без суттєвого
збільшення їх частки в консолідованому бюджеті держави [33, c. 75].
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» [66] 2014 року
101
запроваджено рейтинговий підхід для реалізації принципу «гроші слідують за
студентом». У ст. 44 п.1. цього Закону вказано, що: «Прийом на навчання до
закладів вищої освіти здійснюється на конкурсній основі відповідно до Умов
прийому на навчання для здобуття вищої освіти, затверджених центральним
органом виконавчої влади у сфері освіти і науки».
Під час вступної кампанії формується рейтинговий список вступників за
кожною спеціальністю в цілому по країні. У ст. 44 цього Закону відмічено, що:
«Рейтинговий список вступників формується на основі конкурсного бала
за кожною спеціальністю згідно з виставленими вступниками пріоритетами з
повідомленням про отримання чи неотримання ними права здобувати вищу
освіту за рахунок коштів державного бюджету». Абітурієнти вказують
напрями, на які бажають вступити, та заклади вищої освіти у порядку
пріоритетності.
У ст. 44 Закону України «Про вищу освіту» [66] 2014 року також
міститься положення щодо прийому вступників, а саме: «Прийом на основі
ступеня молодшого бакалавра, ступеня фахового молодшого бакалавра …
здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання та
вступних іспитів у закладі вищої освіти з предметів (дисциплін), з яких не
проводиться зовнішнє незалежне оцінювання, або творчих конкурсів».
«Прийом на основі ступеня бакалавра на навчання для здобуття ступеня
магістра здійснюється за результатами вступних випробувань з використанням
організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання та
вступних іспитів у закладі вищої освіти або творчих конкурсів …. [66].
За результатами зовнішнього незалежного оцінювання формуються
загальнонаціональні рейтинги для кожного напряму. В рамках цього рейтингу
між абітурієнтами розподіляється право вчитись за бюджетні кошти.
Вступники, які отримали право навчатися за кошти державного бюджету,
розподіляються в порядку черговості згідно з цим рейтингом серед закладів, які
здійснюють підготовку фахівців за обраною спеціальністю, згідно з
виставленими вступниками пріоритетами та правилами прийому.
102
Постановою Кабінету Міністрів України «Про розподіл видатків
державного бюджету між закладами вищої освіти на основі показників їх
освітньої, наукової та міжнародної діяльності» від 24 грудня 2019 р. № 1146
[76] було затверджено формулу розподілу видатків державного бюджету на
вищу освіту між закладами вищої освіти. Згідно із п. 3. «Обсяг видатків
споживання загального фонду державного бюджету на відповідний рік
відповідному державному замовнику містить консолідований обсяг
фінансування для підготовки закладами вищої освіти державної (ФД) та
приватної (ФП) форми власності здобувачів вищої освіти та для забезпечення
відповідно до законодавства соціальних виплат та інших витрат (ФС)».
Таким чином, обсяг державного фінансування університетів визначається
обсягом державного фінансування попереднього року на основі врахування
вище зазначених показників його діяльності [76]:
розрахунковий контингент здобувачів вищої освіти, які навчаються на
умовах державного замовлення;
масштабу діяльності (більші заклади за контингентом осіб , які
навчаються на умовах державного замовлення, отримують більший обсяг
фінансування);
наукової діяльності (обсяг надходжень до спеціального фонду за
результатами наукових та науково-технічних робіт за проектами міжнародного
співробітництва, за результатами наукових і науково-технічних робіт за
господарськими договорами та за результатами надання наукових послуг на
одного науково-педагогічного працівника за основним місцем роботи (ОНПi) у
середньому за попередні три календарні роки);
регіональної підтримки (заклади, що розташовані у Харкові або Львові,
або інших містах, крім Києва, одержать більший обсяг фінансування);
міжнародного визнання – для університету, порядковий номер якого в
одному з міжнародних рейтингів QS World University Rankings, The Times
Higher Education World University Rankings або Academic Ranking of World
Universities - World Top 500 Universities не перевищує 1000 (без поділу на
103
факультети, спеціальності тощо) передбачено більший обсяг фінансування;
працевлаштування випускників.

Висновки до 3 розділу

Університетська автономія у Польщі гарантована конституційно та
законодавчо. Запровадження моделі фінансування за типом закладу вищої
освіти (університетський або неуніверситетський) на основі алгоритму
засвідчило зміну пріоритетів Уряду Польщі у напрямку покращення якості
досліджень і фокусуванні на студентах та кадровому потенціалі закладів вищої
освіти університетського типу. Пріоритетами у фінансуванні закладів вищої
освіти неуніверситетського типу у Польщі стали студенти та працевлаштування
випускників. Запровадження фінансування дослідницької діяльності наукових
підрозділів закладів вищої освіти Польщі на основі рейтингу сприяло
підвищенню їх ефективності. Вище зазначені зміни призвели до посилення
підзвітності університетів перед суспільством та відповідальності закладів
вищої освіти Польщі за використання державних фінансових ресурсів.
Станом на поточний момент фінансова автономія закладів вищої освіти
України є обмеженою у частині показників: термін державного фінансування
(рік); тип державного фінансування (кошторисне фінансування, постатейний
розподіл); компетенції зберігати надлишкові кошти з державного фінансування;
компетенції запозичувати кошти; компетенції володіти будівлями.
Запровадження у діяльність закладів вищої освіти України мінімального
розміру плати за навчання для здобуття вищої освіти на основі індикативної
собівартості обмежує фінансову автономію університетів.
Формула розподілу видатків державного бюджету на вищу освіту між
закладами вищої освіти України сприяє розширенню фінансової автономії
університетів через включення показників, орієнтованих на результати
діяльності університетів, а також підвищенню ефективності їх оцінювання.

104
ВИСНОВКИ

Розширення фінансової автономії університетів України є одним із
ключових пріоритетів реформування вітчизняної вищої освіти. Нормативні
основи для розширення фінансової автономії університетів закладені
відповідними документами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.), Закон
України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (2015 р.), Закон України
«Про освіту» (2017 р.). Застосування метрики European University Association
дає підстави для висновку про те, що станом на поточний момент фінансова
автономія університетів України є обмеженою у частині показників: термін
державного фінансування (рік); тип державного фінансування (кошторисне
фінансування, постатейний розподіл); компетенція зберігати надлишкові кошти
з державного фінансування; компетенція запозичувати кошти; компетенція
володіти будівлями.
Станом на поточний момент фінансова автономія закладів вищої освіти
України є обмеженою у частині показників:
термін державного фінансування (рік);
тип державного фінансування (кошторисне фінансування, постатейний
розподіл);
компетенції зберігати надлишкові кошти з державного фінансування;
компетенції запозичувати кошти;
компетенції володіти будівлями.
У світлі визначених та описаних моделей і підходів до фінансування
вищої освіти зазначимо, що у системі вищої освіти України є домінуючою
модель фінансування на основі пропозиції, зокрема, модель кошторисного
фінансування на основі основного планового фінансового документу
бюджетної установи (кошторису), що враховує базові нормативи, такі як
співвідношення чисельності викладачів і студентів, завдяки чому витрати на
заробітну плату викладачів прив’язуються до кількості студентів; а також
частково запроваджені підходи до фінансування через врахування показників
105
результаів діяльності закладів вищої освіти у формулі розподілу видатків
державного бюджету на вищу освіту між закладами вищої освіти України.
Запровадження у діяльність закладів вищої освіти України мінімального
розміру плати за навчання для здобуття вищої освіти на основі індикативної
собівартості обмежує фінансову автономію університетів.
Формула розподілу видатків державного бюджету на вищу освіту між
закладами вищої освіти України сприяє розширенню фінансової автономії
університетів через включення показників, орієнтованих на результати
діяльності університетів, а також підвищенню ефективності їх оцінювання.
Зміна правового статусу закладів вищої освіти України є механізмом
розширення фінансової автономії університетів.
Виявлено особливості реалізації процесу розширення фінансової
автономії університетів України, які є такими:
відсутнє концептуальне бачення, узгоджене зі ключовими
стейкхолдерами, щодо виконання стратегічного завдання – розширення
фінансової автономії університетів;
домінує модель базового фінансування закладів вищої освіти;
запроваджена формула розподілу видатків державного бюджету на вищу
освіту між закладами вищої освіти, яка в цілому сприяє розширенню фінансової
автономії університетів та підвищенню ефективності їх діяльності, але потребує
вдосконалення;
не є реалізованою і перебуває у статусі проєктів відповідних нормативно-
правових документів зміна правового статусу закладів вищої освіти в Україні.

106
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономія та врядування у вищій освіті: збірник наукових праць /
Авт.: О.П Воробйова, К.О. Жданова, І.Б. Зарубінська, С.А. Калашнікова,
О.І. Козієвська, І.О. Линьова, В.І. Луговий, О.М. Слюсаренко, Ж.В. Таланова
/ За ред. С.А. Калашнікової, В.І. Лугового, Ж.В. Таланової. К., 2014. 236 с.
2. Автономія та врядування у вищій освіті: монографія / Авт.:
Воробйова О.П., Горецька Т.О., Дем’яненко Н.М., Калашнікова С.А.,
Коваленко О.М., Луговий В.І., Сич О., Слюсаренко О.М., Таланова Ж.В.,
Ткаченко В.П. – К.: Інститут вищої освіти НАПН України, 2015. 192 с.
3. Аналіз провідного вітчизняного та зарубіжного досвіду розвитку
щодо механізмів реалізації ефективного врядування в університетах: препринт
(аналітичні матеріали) (частина І) / Авторський колектив: І.
Драч, С. Калашнікова, О. Паламарчук, В. Рябченко, Л. Червона; за заг. ред. С.
Калашнікової. Київ: Інститут вищої освіти НАПН України, 2018. 147 с. URL:
https://ihed.org.ua/wpcontent/uploads/2019/09/Analiz_dosvidu_vriaduvania_v_unive
r_ch1_analit_IVO-2018-147p_avtors-kolektiv.pdf.
4. Асоціація Європейських університетів (2011). Автономія
університетів Європи ІІ. Система показників. URL:
http://ipd.kpi.ua/documents/athena/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0
%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F%20%D1%83%D0%BD%D1%96
%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82
% D1%96%D0%B2%20%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B
8%202.pdf.
5. Боголіб Т. М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і
науки в трансформаційний період: монографія. Київ : Міленіум, 2006. 506 с.
6. Бюджетний кодекс України: Закон України, Кодекс від 08.07.2010
№ 2456-VI. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.

107
7. Верденхофа О., Каленюк І., Цимбал Л. Параметри та моделі
автономії університетів. Міжнародна економічна політика. 2018. № 1. С. 109–
127.
8. Власова I. University corporatization. Корпоративні фінанси:
проблеми та перспективи інноваційного розвитку: матеріали ІI Міжнар. наук.-
практ. конф. (Київ, 12 жовтня 2018 р.). Київ: КНЕУ, 2018. С. 438–440. URL:
https://ir.kneu.edu.ua/bitstream/handle/2010/29511/KF_2018_137.pdf?sequence=
2&isAllowed=y.
9. Власова І. В. Фінансування освіти у Фінляндії. Інноваційна
педагогіка. 2019. Випуск 17. С. 133–137. URL: https://doi.org/10.32843/2663-
6085- 2019-17-2-29. 10.Власова І. В. Автономія закладів вищої освіти: аналіз
ключових європейських і міжнародних документів. Університети і лідерство.
2018. № 1 (5). С. 62–
10. Власова І. В. Автономія закладів вищої освіти: аналіз ключових
європейських і міжнародних документів. Університети і лідерство. 2018. № 1
(5). С. 62–65
11. Власова І. В. Автономія університетів: аналіз міжнародних
документів. Педагогічний процес: теорія і практика. 2019. Вип. 1-2 (64–65). С.
100–106. URL: https://doi.org/10.28925/2078-1687.2019.1-2.100105.
12. Власова І. В. Автономія університету: теоретичний аспект. Вісник
Черкаського університету. 2018. № 16. С. 37–44. URL: http://ped-
ejournal.cdu.edu.ua/article/view/3099/3296.
13. Власова І. В. До питання державного фінансування закладів вищої
освіти України. Інноваційна педагогіка. 2019. Вип. 19. T. 3. С. 151–155. URL:
http://www.innovpedagogy.od.ua/archives/2019/19/part_3/33.pdf.
14. Власова І. В. До питання ефективності у сфері вищої освіти.
Інноваційна педагогіка. 2020. Вип. 20. T.3. С. 132–135. URL:
http://www.innovpedagogy.od.ua/archives/2020/20/part_3/30.pdf.
108
15. Власова І. В. Економічна автономія університетів: досвід Великої
Британії. Вісник післядипломної освіти. 2019. Вип. 7 (36). С. 22–37. URL:
http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/visnyk_PO/7_36_2018/Bulletin
_7_36_Pedagogika_Inna_Vlasova_UA.pdf.
16. Власова І. В. Злиття / укрупнення університетів за умов розширення
економічної автономії. Університети і лідерство. 2018. № 2 (6). С. 117–133.
URL: https://doi.org/10.31874/2520-6702-2018-6-2-117-133.
17. Власова І. В. Інституційна фінансова автономія країн Європи.
Інноваційна педагогіка. 2019. Випуск 18. С. 147–151. URL:
http://www.innovpedagogy.od.ua/archives/2019/18/part_2/34.pdf.
18. Власова І. В. Моделі фінансування у закладах вищої освіти країн
Європи. Інноваційна педагогіка. 2020. Вип. 23. С. 159–162. URL:
https://doi.org/10.32843/2663- 6085/2020/23-1.35.
19. Власова І. В., Жиляєв І. Б., Вітренко Ю. М., Ковтунець В. В.,
Ворона В. О. Фінансова автономія закладів вищої освіти. Університети і
лідерство. 2019. № 2 (8). С. 208–218. URL: https://doi.org/10.31874/2520-6702-
2019-8-2-144-220.
20. Власова І. В. Реформування вищої освіти в контексті Болонського
процесу. Педагогічні науки. 2019. № 86. С. 91–96. URL:
https://doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2019-86-16.
21. Власова І. В. Фінансова автономія університетів Канади. Науковий
часопис Національного Педагогічного Університету імені М. П. Драгоманова.
Серія 5. Педагогічні науки: реалії та перспективи. Вип. 70 : зб. наук. пр. Київ,
2019. С. 38–41. URL: http://chasopys.ps.npu.kiev.ua/archive/70-2019/11.pdf.
22. Власова І. В. Фінансова автономія університетів: досвід Грузії.
Oświatologia. 2019. № 8. С. 43–49. URL: https://doi.org/10.28925/2226-
3012.2019.8.4349.
23. Власова І. В. Фінансова автономія університетів: досвід Естонії.
Інноваційна педагогіка. 2020. Вип. 21. С. 159–163. URL:
https://doi.org/10.32843/2663- 6085/2019.21.3-34.
109
24. Власова І. В. Фінансова самостійність університетів Литви.
Психолого- педагогічні проблеми сучасної школи. 2019. Вип. 2. С. 22–28. URL:
http://ppsh.udpu.edu.ua/article/view/178452/178507.
25. Власова І. В. Фінансова самостійність університетів: досвід Латвії.
Освітологічний дискурс. 2019. № 3-4 (26-27). С. 306–318. URL:
https://od.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/637/562.
26. Власова І. В. Фінансування вищої освіти у країнах Європи.
Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2019. № 5 (89). С. 13–
24. URL:
https://pdfs.semanticscholar.org/2b96/9da5861263409b00b8b881d67cfc2f2be098
.pdf.
27. Власова І. В. Фінансування закладів вищої освіти Канади. Наукові
пошуки: актуальні дослідження, теорія і практика: матеріали ІІ Міжнар. наук.-
практ. конф. (Вінниця, 30 квітня 2020 р.). Вінниця : ТОВ «ТВОРИ», 2020. Вип.
32. С. 10–11.
28. Власова І. В. Фінансування закладів вищої освіти Сполучених
Штатів Америки. Науковий часопис Національного Педагогічного
Університету імені М. П. Драгоманова. Серія 5. Педагогічні науки: реалії та
перспективи. Вип. 71 : зб. наук. пр. Київ, 2019. С. 50–53. URL:
http://chasopys.ps.npu.kiev.ua/archive/71-2019/14.pdf.
29. Власова І. Особливості фінансування освіти Німеччини. Передові
освітні практики: Україна, Європа, Світ: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
(Київ, 16 – 17 листопада 2019 р.). Київ: Педагогічна думка, 2019. С. 227–228.
30.Власова І. Роль та функції Управління у справах студентів (Office for
Students): досвід Англії. Особистість студента та
соціокультурне середовище університету в суспільному контексті: матеріали ІІІ
Всеук. наук.-практ. конф. (Київ, 23 травня 2019 р.). Київ, 2019. С. 9–11. URL:
https://ihed.org.ua/wp-content/uploads/2020/02/III_Vseukr.konf_05-
2019_Zbirnyk.pdf.
110
31. Власова І. Фінансування закладів вищої освіти. Якість вищої освіти:
українська національна система та європейські практики: матеріали Міжнар.
наук.-практ. конф. (Київ, 6–7 грудня 2018 р.). К.: ЦП Компринт, 2018. С. 37–38.
32. Власова І., Вітренко Ю., Ворона В., Жиляєв І., Кірієнко Д.,
Ковтунець В., Мельник С. Аналіз провідного вітчизняного та зарубіжного
досвіду щодо механізмів фінансової тономії закладів вищої освіти (частина ІІ):
препринт (аналітичні матеріали). Київ: Інститут вищої освіти НАПН України,
2019. С. 33–43. URL: https://ihed.org.ua/wp-
content/uploads/2020/07/Analiz_dosvidu_fin-avtonomii_zVO_ch2_analit_IVO-
2019-161p_avtors-kolektiv.pdf.
33. Власова І., Вітренко Ю., Ворона В., Жиляєв І., Кірієнко Д.,
Ковтунець В., Мельник С. Аналіз провідного вітчизняного та зарубіжного
досвіду щодо механізмів фінансової автономії закладів вищої освіти (частина
І): препринт (аналітичні матеріали); за редакцією В. Ковтунця. Київ: Інститут
вищої освіти НАПН України, 2018. С. 64–75. URL: https://ihed.org.ua/wp-
content/uploads/2019/08/Analiz_dosvidu_fin-avtonomii_zVO_ch1_analit_IVO-
2018-177p_avtors-kolektiv.pdf
34. Власова І.В. Фінансова автономія університетів: досвід Польщі.
Інноваційна педагогіка. 2019. Вип. 16. С. 109–112. URL:
http://www.innovpedagogy.od.ua/archives/2019/16/part_2/22.pdf.
35. Волоський В. Розширення автономії українських ВНЗ у рамках
Закону України «Про вищу освіту». Дидаскал. 2017. № 17. С. 173-177.
36. Господарський кодекс України: Закон України, Кодекс від
16.01.2003 № 436- IV. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
37. Державна служба статистики України. Вища освіта в Україні у 2019
році: статистична інформація. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/.
38. Державна служба статистики України. Вища освіта України 2017:
статистичний збірник. Київ, 2018. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/publosvita_u.htm.
111
39. Державна служба статистики України. Основні показники
діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2016/17 навчального
року: статистичний бюлетень. Київ, 2017. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/.
40. Державна служба статистики України: Населення. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua/.
41. Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам)
вищих навчальних закладів: Постанова Кабінету Міністрів України; Порядок,
Форма типового документа, Список від 28.12.2016 № 1045. URL:
https://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF.
42. Деякі питання запровадження індикативної собівартості: Постанова
Кабінету Міністрів України; Порядок, Перелік від 03.03.20 № 191
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/191-2020-%D0%BF
43. Дослідницькі університети: світовий досвід та перспективи
розвитку в Україні : монографія / [А. Ф. Павленко, Л. Л. Антонюк, Н. В.
Василькова, Д. О. Ільницький та ін.] ; за заг. ред. д.е.н., проф. А. Ф. Павленка та
д.е.н., проф. Л. Л. Антонюк. К. : КНЕУ, 2014. 350 с.
44. Дяченко А. Л. Розвиток міжнародної діяльності підприємницьких
університетів : дис…к.е.н. : 08.00.02. Київ, 2016. 257 с. URL:
https://kneu.edu.ua/userfiles/d-26.006.02/2016/Dyachenko_dis.PDF.
45. Загірняк Д. М. Вища освіта України: прагматизм фінансово-
економічного розвитку: монографія. Харків: «Друкарня Мадрид», 2018. 532 с.
46. Калашнікова C. Розвиток лідерського потенціалу сучасного
університету: основи та інструменти: Навчальний посібник. К. : ДП «НВЦ
«Пріоритети», 2016. 44 с.
47. Калашнікова С. А. Освітня парадигма професіоналізації управління
на засадах лідерства: монографія. К. : Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка,
2010. 380 с.
48. Каленюк І., Куклін О. Розвиток вищої освіти та економіка знань:
монографія. К., 2012. 343 с.
112
49. Карапетян А.О. Вдосконалення механізмів управління системою
вищої освіти України в умовах Болонського процесу : дис. … к.держ.упр. :
25.00.02. Донецьк, 2015. 240 с. URL:
http://www.kbuapa.kharkov.ua/dorad/files/2015093 0/kao-dis-20150922.pdf.
50. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 №
254к/96- ВР. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D 1%80/print1476768066815740.
51. Лопушняк Г.С., Рибчанська Х.В. Вища освіта України: державне
регулювання та перспективи розвитку: монографія. Львів: «Ліга Прес», 2018.
283 с.
52. Механізми фінансування та фіскального стимулювання залучення
інвестицій у науку і освіту / за заг. ред. Т. І. Єфименко; наук. ред. А. М.
Соколовська; ДННУ «Акад. фін. Управління». Київ, 2018. 448 с.
53. Міністерство освіти і науки України. Концептуальні засади
реформування публічного фінансування та управління закладами вищої
освіти. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/visha-osvita/forum-vishoyi-
osviti/koncepciya- reformuvannya-vishoyi-osviti.
54. Міністерство освіти і науки України. Стратегія реформування
вищої освіти в Україні до 2020 року. URL:
https://mon.gov.ua/storage/app/media/gromadske- obgovorennya/2016/18-strategiya-
reformuvannya-vishhoi-osviti-20.doc.
55. Міністерство фінансів України. Бюджет України 2017:
Статистичний збірник. Київ, 2018. 307 с. URL: https://mof.gov.ua/uk/statistichnij-
zbirnik.
56. Міністерство фінансів України. Бюджет України 2018:
Статистичний збірник. Київ, 2019. 315 с. URL: https://mof.gov.ua/uk/statistichnij-
zbirnik.
57. Міністерство фінансів України. Бюджет України 2019:
Статистичний збірник. Київ, 2020. 309 с. URL: https://mof.gov.ua/uk/statistichnij-
zbirnik.
113
58. Моргулець О. Б. Управління вищим навчальним закладом як
суб’єктом ринку : монографія. К. : КНУТД, 2017. 454 с.
59. Моргулець О.Б. Методологічні основи управління вищим
навчальним закладом як суб’єктом ринку послуг: автореферат дис. д.екон.н. :
08.00.08. Київ, 2017. 46 с. URL:
https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/9419/1/Mor
gulets_avtoref_red_18_06_17%28%d0%9c17%29.pdf.
60. Мосьпан Н. В. Тенденції взаємодії вищої освіти з ринком праці в
Європейському Союзі : дис. … д.пед.н. : 13.00.04. Київ, 2019. 520 с. URL:
http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/27879/1/%D0%94%D1%96%D1%81%D0%
B5%D1%80%20%D0%9C%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BF%D0%B0%D
0%BD.pdf.
61. Натрошвілі С. Г. Стратегічне управління вищим навчальним
закладом: теорія, методологія, практика: монографія. К.: КНУТД, 2015. 320 с.
URL:
https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/259/5/%D0%9D%D0%B0%D1%82
%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%96_%D0%BC
%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96
%D1%8F.pdf.
62. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в
Україні / Нац. акад. пед. наук України ; [редкол.: В. Г. Кремень (голова), В. І.
Луговий (заст. голови), А. М. Гуржій (заст. голови), О. Я. Савченко (заст.
голови)] ; за заг. ред. В. Г. Кременя. Київ Педагогічна думка, 2016. 448 с. URL:
https://mon.gov.ua/storage/app/media/nrk/Analitychni-materialy/7-natsionalna-
dopovid-pro-stan-i-rozvitok-osviti-v-ukraini.pdf.
63. Оржель О. Університетська соціальна відповідальність у контексті
університетського лідерства: навчальний посібник).К.:ДП «НВЦ
«Пріоритети», 2017. 40 с. URL: https://ihed.org.ua/wp-
content/uploads/2018/09/Sots_vidpovidalnist_v_Univ_liderstve_O.Orzel_2017-
40p.pdf.
114
64. Питання власних надходжень державних і комунальних вищих
навчальних закладів, наукових установ та закладів культури: Постанова
Кабінету Міністрів України; Порядок від 02.09.2015 № 719. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/719-2015-%D0%BF.
65. Податковий кодекс України: Закон України, Кодекс від 02.12.2010
№ 2755- VI. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.
66. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 № 1556-
VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.
67. Про затвердження Методики розрахунку орієнтовної середньої
вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця,
аспіранта, докторанта: Постанова Кабінету Міністрів України; Методика від
20.05.2013 № 346. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/346-2013-%D0%BF.
68. Про затвердження нормативів чисельності студентів (курсантів),
аспірантів (ад’юнктів), докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата
наук, слухачів, інтернів, [...]; Постанова Кабінету Міністрів України
від 17.08.2002 № 1134. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/113 4-2002-
%D0%BF#Text.
69. Про затвердження Порядку пільгового кредитування для здобуття
професійно-технічної та вищої освіти: Постанова Кабінету Міністрів України;
Порядок, Перелік від 29.08.2018 № 673 URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/673 2018-%D0%BF#n12.
70. Про затвердження Порядку розміщення вищими і професійно-
технічними навчальними закладами на вкладних (депозитних) рахунках в
установах банків державного сектору економіки тимчасово вільних бюджетних
коштів, отриманих за надання платних послуг: Постанова Кабінету Міністрів
України; Порядок від 26.08.2015 № 657. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/657-2015-%D0%BF.
71. Про затвердження Порядку розміщення державного замовлення на
підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів,
підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів: Постанова Кабінету
115
Міністрів України; Порядок від 20.05.2013 № 363. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/363-2013-%D0%BF.
72. Про затвердження Порядку формування державного замовлення на
підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів,
підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів: Постанова Кабінету
Міністрів України; Порядок, Форма типового документа, Пропозиції від
15.04.2013 № 306. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/306-2013-%D0%BF.
73. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від
26.11.2015 № 848-VIII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19.
74. Про освіту: Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII. URL:
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.
75. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України: Постанова
Верховної Ради України; Програма від 14.04.2016 р. № 1099-VIII. URL:
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1099-19.
76. Про розподіл видатків державного бюджету між закладами вищої
освіти на основі показників їх освітньої, наукової та міжнародної діяльності:
Постанова Кабінету Міністрів України; Розподіл від 24.12.2019 № 1146. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1146-2019-%D0%BF.
77. Про Стратегію сталого розвитку «Україна–2020»: Указ Президента
України; Стратегія від 12.01.2015 № 5/2015. URL:
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015.
78. Про схвалення Стратегії модернізації системи бухгалтерського
обліку та фінансової звітності в державному секторі на період до 2025 року:
Розпорядження Кабінету Міністрів України; Стратегія, План, Заходи від
20.06.2018 № 437-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/437-2018-
%D1%80.
79. Про схвалення Стратегії реформування системи управління
державними фінансами 2017-2020 рр.: Розпорядження Кабінету Міністрів
України; Стратегія від 08.02.2017 № 142- р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1 42-2017-%D1%80.
116
80. Про формування та розміщення державного замовлення на
підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів,
підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів: Закон України від 20.11.2012
р. №5499-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5499-17.
81. Проблеми управління фінансами вищих навчальних закладів:
Монографія / за заг. ред. канд. економ. наук, професора А.З. Підгорного. Одеса:
ФОП Гуляєва В.М., 2017. 152 с.
82. Раєвнєва О. В., Стрижиченко К. А. Автономія університету і
еволюційні етапи її розвитку. Ефективна економіка. 2016. №
2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2016_2_3.
83. Рекомендації парламентських слухань на тему: «Збалансований
розвиток людського капіталу в Україні: завдання освіти і науки» (проект). URL:
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DH7YU00A.html.
84. Соколовська А.М. Шляхи розширення фінансової автономії
університетів. БІЗНЕС ІНФОРМ. 2018. № 4. С. 102–108.
85. Холявко Н. І. Стратегія забезпечення адаптивності системи вищої
освіти до умов інформаційної економіки: дис…д.екон.н.: 08.00.03. Чернігів,
2019. 594 с. URL: http://ir.stu.cn.ua/handle/123456789/18257.
86. Цивільний кодекс України: Закон України, Кодекс від 16.01.2003 №
435-IV. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
87. Шевченко Л. С. Університетська освіта: економічні пріоритети та
управління розвитком : монографія. Харків : Право, 2016. 188 с.
88. Ящук Т. А. Механізм фінансування закладів вищої освіти в умовах
нестабільності ринку освітніх послуг : дис…к.е.н.: 08.00.03. Умань, 2019. 315 с.
URL: https://library.krok.edu.ua/media/library/category/disertatsiji- avtoreferati-
vidguki/yashchuk_2019-disertatsija.pdf.
89. Academy of Finland Centres of Excellence. URL:
https://www.aka.fi/en/research- and-science-policy/centres-of-excellence.
90. Adnot P., Dupont J. L., Mise en place du volet budgétaire et financier de
la loi n° 2007-1199 du 10 août 2007 relative aux libertés et responsabilités des
117
universités et nouveau système d’allocation des moyens aux universités (SYMPA),
July 2009, p.15.
91. Agence de l’Evaluation de la Recherche et de l’Enseignement Supérieur.
URL: https://www.rue-aef.com/exposant/institutionnels/aere/.
92. Agence Nationale de la Recherche. URL: https://anr.fr/.
93. Aghion, P., Dewatripont M., Hoxby C., Mas-Colell A., & Sapir A.
(2008). Higher Aspirations: An Agenda for Reforming European Universities. Vol.
V, Blueprint Series, Bruegel, Brussels. Retrieved from http://bruegel.org/wp-
content/uploads/imported/publications/BPJULY2008University.pdf.
94. Altbach, P., Reisberg, L., & Hans, deWit, (Eds) (2017). Responding to
Massification: Differentiation in Postsecondary Education Worldwide. URL:
https://www.bc.edu/content/dam/files/research_sites/cihe/pdf/Korber%20bk%20P
DF.pdf.
95. Altbach, P., Salmi, J. (2012). The road to academic excellence: the
making of world-class research universities. Washington DC: World Bank.
URL: http://documents.worldbank.org/curated/en/688061468337210820/The-
road-to- academic-excellence-the-making-of-world-class-research-universities.
96. Amendment X to to the U.S. Constitution. URL:
https://www.archives.gov/founding-docs/bill-of-rights-transcript#toc- amendment-x.
97. American Association of State Colleges and Universities (2019). Public
Policy Agenda. URL: http://www.aascu.org/policy/public-
policy/2019PPAFullVersion. pdf.
98. American Association of State Colleges and Universities. URL:
https://aascu.org/.
99.Anderson, D., & Johnson, R. (1998). University Autonomy in Twenty
Countries, Department of Employment, Education, Training and Youth Affairs, EIP
Program,Canberra, 98/3.
100. Arizona Board of Regents (2011). Tuition Setting for Arizona
Universities. URL: https://www.azauditor.gov/sites/default/files/11-
11QA_Report.pdf.
118
101. Arizona Board of Regents (2014). Universities’ Performance Funding
Model v. URL: https://public.azregents.edu/Shared%20Documents/09-24-
2014%20Item%2001%20PPT%20ABOR%20Universities%20PFM%20BF%20C
mt%20v.3.0.pdf.
102. Arizona Board of Regents. Arizona State Constitution. URL:
https://www.azleg.gov/constitution/?article=11.
103. Arizona Board of Regents. Arizona State Constitution. Section 10.
Source of revenue for maintenance of state educational institutions. URL:
https://www.azleg.gov/viewDocument/?docName=http://www.azleg.gov/const/1
1/10.htm.
104. Arizona Board of Regents. Policy Manual 3-207 Acceptance of Grants.
URL: https://public.azregents.edu/Policy%20Manual/3-207-
Acceptance%20of%20Grants.pdf.
105. Arizona Board of Regents. Policy Manual 3-301 University Investments.
URL: https://public.azregents.edu/Policy%20Manual/3-301-
University%20Investments.pdf.
106. Arizona Board of Regents. Policy Manual 3-401 Legislative Budget
Request. URL: https://public.azregents.edu/Policy%20Manual/3- 401-
Legislative%20Bud get%20Request.pdf.
107. Arizona Board of Regents. Policy Manual 3-403 Annual Operating
Budget. URL: https://public.azregents.edu/Policy%20Manual/3- 403-
Annual%20Operating%20 Budget.pdf.
108. Arizona Board of Regents. Policy Manual 7-201 Use of Real Property
and Infrastructure. URL: https://public.azregents.edu/Policy%20Manual/7-201-
Use%20of%20Real%20Property%20and%20Infrastructure.pdf.
109. Arizona Board of Regents. Policy Manual 7-202 Ownership and
Procedures. URL: https://public.azregents.edu/Policy%20Manual/7- 202- Owners
hip%20and%20Procedures.pdf.

119
Додаток А
УДК 37.014.54(477) JEL Classification Code: I 20, M 15

Фінагіна Олеся Валентинівна, д.е.н., професор
Черкаський державний технологічний університет

Бітюк Інна Миколаївна, к.е.н., доцент
Черкаський державний технологічний університет

Матвієнко Олена Дмитрівна, аудитор
ТОВ «ЄМАРКЕТ УКРАЇНА»

Гудима Дар’я Миколаївна, магістрант
Черкаський державний технологічний університет

ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ В
УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ: КРЕАТИВНІ ПІДХОДИ ТА
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

В статті розглянуто та науковообгрунтовано нагальну потребу оновлення принципів
розвитку українського освітнього простору в умовах інформаційної економіки на засадах
кретивності та комплексного європейського досвіду. Надано теоретичне відзеркалення
досліджень інформаційного суспільства та інформаційної економіки в категорійному бачені
з проекцією на процеси розвитку освітнього простору, соціальні трансформації в
суспільстві.
Систематизовано надбання сучасних теорій інформаційного суспільства провідних
науковців світу, які накопичуюються та змінюють сучасність, формують майбутню
картину світу в напрямах соціального та економічного прогресу. Базовим проявом змін в
освітньому просторі визнано принципи розвитку даної системи, що забезпечує формування
низки управлінських механізмів, технологій та інструментів майбутніх трансформацій та
рух до інформаційної економіки.
Обгрунтовано принципи розвитку освітнього простору, як цільових, інтегрованих
підходів, що забезпечують актуалізованість та векторність руху системи освіти, надають
визначність моделі розвитку менеджменту та економіки.
Розглянуто та систематизовано європейський досвід формування та розвитку
освітнього простору, як ключового надбання людства та вектору змін для України в умовах
ведення війни та нарощення потенціалу інформаційної економіки.
Охарактеризовано передумови формування концептів, що забезпечать реальне
інтегрування українського освітнього простору та інформаційної економіки,
рекомендовано визнавати їх як системоутворюючи, що будуть мати вплив на найближчі
5-10 років.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційна економіка, освітній простір,
Європейський простір вищої освіти, принципи розвитку освіти, закордонний досвід.

Вступ. Стрімке просування України до різноманітних стандартів та перспективних
технологій інформаційного суспільства формує новітнє бачення майбутнього сфери освіти.
Саме освіта повинна стати драйвером зрушень та цільових трансформацій, креативних змін в
збережені та накопичені інтелектуального потенціалу нації, мотивувати освітян до нових
звершень в опануванні інформаційно-інтелектуальних технологій на підставі досягнень
науково-технічного прогресу.
120
Інформаційне суспільство, яке науковці визначають як майбутню платформу світового
масштабу розвитку людства, пріоритет в просуванні нової моделі суспільного відтворення,
що базується на вседоступності інформаційних ресурсів, специфічній інформаційній
культурі, поширенні соціо-інформаційних комунікацій та цінностей гуманістичного,
людино-центричного характеру. Відповідно, більшість населення країни (працездатного), де
позиціоновано існування інформаційного суспільства повинна працювати в сферах
інформаційної діяльності, або суміжній галузях (таким критеріям сьогодні вже відповідає
велика кількість країн світу, а саме США, Японія, Індія, Фінляндія, Швеція, Норвегія та
Данія). Для прикладу, такі Скандинавські країни як: Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія є
світовими лідерами в галузі розбудови інформаційного суспільства. За індексами К-
суспільства (суспільства, заснованого на знаннях), а також інтелектуальних активів ці країни
впевнено входять до п’ятірки світових лідерів [5].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи формування та
системного поширення інформаційного суспільства та інформаційної економіки заклали
представники сучасної науки: Д.Белл,Ф.Махлуп, К.Мей, Дж. Гелбрейт, П. Друкер,
М. Порат, У. Ростоу, А. Тоффлера. В Україні це - В. Геєць, З. Герасимчук, П. Ґудзь,
М. Долішній, В. Захарченко, А. Шевчук, В. Даніл’ян. Формування теоретико-
методологічного апарату галузевого та регіонального інформаційного менеджменту
здійснювали О. Амоша, Е. Бойченко, П. Бубенко, З. Варналій, І. Заблодська, О.Зінченко,
Ю.Коваленко, Л.Панкова, О. Фінагіна та інші.
Розвиток та удосконаленню освітнього простору в Україні та за її межами
досліджували, публічно обговорювали видатні науковці – Е. Лібанова, Ф.Фукуяма, Н.
Касярум, С. Гуткевич, І. Оніщенко, О. Хомерікі.
Метою статті є дослідження принципів розвитку українського освітнього простору в
умовах інформаційного суспільства та інформаційної економіки з урахуванням світового
дсвіду.
Виклад основного матеріалу дослідження. Інформаційне суспільство в своєму
розвитку передбачає поступовий перехід від просто відтворення інформаційних ресурсів до
накопичення та управління знаннями, системно та поступово формує модель інформаційної
економіки. Теорії інформаційного суспільства провідних науковців світу, філософів та
істориків, культурологів та економістів стрімко змінюють сучасність, формують майбутню
картину світу в напрямах:
накопичення актуалізованих теорією та практикою знань, що забезпечують перехід до
моделі управління знаннями в макро-, мезо та мікро масштабах економічних трансформацій;
самостійності та креативності в формуванні новітніх трендів, перспектив, розвитку,
сценаріїв подій та станів великих корпорацій та регіонів, бізнесів та закладів освіти;
залучення нових форматів соціальних та професійних комунікацій, їхнього
урізноманітнення та відповідності до потреб людини в умовах відтворення інформаційної
економіки;
формування новітніх стандартів інформаційної культури з елементами прозорості,
суспільної контрольованості, відповідності реальним фактам та прогресивним змінам;
накопичення інформаційних ресурсів в великих обсягах, на інтегрованих платформах
з подальшою моделлю управління знаннями, покращенням залучення інформаційних
ресурсів;
цільове формування моделі національної економіки на платформах інформаційних
ресурсів, управління знаннями та проєктів розвитку освітнього простору;
гуманістичності в людській діяльності, поступового переходу на людино-центричність
в процесах відтворення життєдіяльності;
пріоритетності розвитку науки та освіти, економіки та техніки, освіти та культури в
моделях інформаційного суспільства та інформаційної економіки,
селективності, як обов’язкової умови суспільного прогресу, відповідного переходу від
класового поділу населення на професійний;
121
оновлені принципів планування, стратегування, сценарування заходів та практичних
дій на основі інформаційно-інноваційного прогресу.
Всесвітньо визнаний американський науковець У. Мартін обґрунтовує, систематизує та
наводить ключові ознаки, критерії виокремлення та існування інформаційного суспільства:
технологічний (ключовий чинник): інформаційні технології, які широко
застосовуються на виробництві, в установах, системі освіти й побуті;
соціальний: інформація є важливим стимулом зміни якості життя, формується й
затверджується «інформаційна свідомість» при широкому доступі до інформації;
економічний: інформація є ключовим чинником в економіці як ресурс, послуга, товар,
джерело доданої вартості й зайнятості, економіка стає драйвером змін;
політичний: свобода інформації, що веде до політичного процесу, який
характеризується дещо більшою участю та консенсусом між різними класами й соціальними
верствами населення;
культурний: визнання культурної цінності інформації за допомогою сприяння
затвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда й
суспільства в цілому [9, с. 329-335].
Науковцями напрацьовано велику кількість теорій розвитку інформаційного
суспільства, поступового формування інеформаційної економіки: з позиції еволюціонування
до так званого постіндустріального суспільства (Д. Белла, К. Боулдинга та Р. Арона, А.
Турена, Ж. Фурастье); технотронного, або «технотронної ери» (З. Бжезинський); медіа-
імперіалізму (Г. Шиллера); «суспільства третьої хвилі» (Е. Тоффлер); інформаційно-
інновааційного (Л. Федулова, Ю. Бажала, Я. Ширмер); управління знаннями (М. Кастеллс, В.
А. Ліпкан Т. Гаврилюк, А. Букович, У. Дайзард) тощо.
Світовими лідерами науки та провідного менеджменту доведено, що неможливо
будувати інформаційне суспільство не залучаючи найкращий досвід нових моделей освіти,
розвитку гармонійних та збалансованих міжнародних відносин, стимулювання
інформаційної культури та відкритості дій влади, великого бізнесу, спільнот молоді та
науковців.
В світовій практиці інструментами стимулювання позитивних змін, зрушень до
інноваційних трансформацій постають: фінансово-економічні, науково-технічні,
соціокультурні інструменти та цільові технології. Кожен новий етап в розвитку освітнього
простору країн світу відзначається новими стратегічними та тактичними планами,
формуванням системи наукових засад регуляторного та мотиваційного характеру.
Базовим, ключовим компонентом таких змін визнано принципи розвитку системи, до
якої відбувається рух. Саме принципи постають первинним концептом, що забезпечує
формування низки управлінських механізмів, технологій та інструментів майбутніх змін,
пріоритетних напрямів рух до інформаційної економіки.
Принципи розвитку освітнього простору - це сукупність цільових підходів та правил,
напрямів руху та норми освітньої діяльності, що забезпечують актуалізованість та
векторність руху системи освіти, надають визначність моделі розвитку відповідного
менеджменту та економіки. Вони формуються на фундаменті дії загальних та специфічних
законів менеджменту, цивілізаційних цінностей, інтересів нації та її інтелектуального
потенціалу, базуються на універсальності загального руху окремих елементів та враховують
етапи розвитку відповідної системи, залучають досвід та напрацьовані практики успішної
діяльності.
Цікавим та науково-обґрунтованим для українського освітнього простору слід
визнавати досвід та практичні надбання Великобританії, де на початку 1980-90-х років було
започатковано обмеження державного фінансування, впроваджено цільову селективність в
економічній та політичній підтримці університетів, що призвело до розширення платних
послуг, покращення якості навчання, гармонізації відносин між абітурієнтами та
конкуруючими освітянськими закладами. І креативність змін тут відігравала фактично
першу роль в отримані реальних студентів, покращені комунікацій між науковцями та
122
практикуючим менеджментом. Набули своїх змін підходи до специфічних принципів
діяльності освітнього простору, що забезпечило оновлення управлінських підходів до
ціноутворення, спрощення отримання кредитів на навчання, залучення грандів та загальної
креативності в обслуговувані актуальних запитів потенційних абітурієнтів [1, с. 262-275].
Офіційно та науково обґрунтовано було визнано низку нових стратегічних принципів,
завдань розвитку освітнього простору Великобританії. Найбільш актуалізованими в форматі
національної освітньої політики було визнано принципи – селективності державної
підтримки, гармонійності відносин між населенням та науково-освітнім середовищем,
різноманітність моделей надання послуг.
Наприкінці ХХ – на початку ХХI ст. у межах світового освітнього простору
відбувається формування континентальних освітніх просторів. Яскравим прикладом цього
феномену стало створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО, European Higher
Education Area, або EHEA), який усуває сегментацію, сприяє зближенню та гармонізації
систем вищої освіти на території європейського континенту. ЄПВО – це єдиний освітній
простір країн Європи, що беруть участь у Болонському процесі, який забезпечує систему їх
міждержавного співробітництва, взаємодії між вищими закладами освіти, уніфікації освіти, і
тим самим сприяє інтенсивному розвитку європейських міжкультурних комунікацій. Ідея
формування ЄПВО виникла у 1970-х рр., коли Рада міністрів Європейського союзу прийняла
резолюцію про програму співпраці у сфері освіти: програму Tempus із модернізації
навчальних планів і програм навчання університетів країн Євросоюзу; програму Erasmus
(1987 р.), що давала змогу студентам країн Європи вчитися семестр або рік в іншій країні,
знайомлячись з її культурними особливостями [6, с. 107-108; 2].
Інтеграційні процеси у вищій освіті Європи почалися із Сорбонської декларації від 25
травня 1998 р. і Великої хартії університетів (Magna Charta Universitatum) (Болонья,
18.09.1988), де було обґрунтовано створення Зони європейської вищої освіти, визначені
фундаментальні принципи ЄПВО та центральна роль університетів у розвитку європейських
освітніх і культурних цінностей: автономія університетів; єдність науки і освіти; свобода
досліджень, взаємне пізнання і взаємодія культур [2; 3].
Офіційно Європейський простір вищої освіти було засновано на Конференції міністрів
країн – учасниць Болонського процесу, що відбулася в Будапешті і Відні у березні 2010 р. На
сьогодні до ЄВПО приєдналося 48 держав, а його функції полягають у координуванні
структурних реформ між урядами європейських країн. Під час реформування вищої освіти, з
одного боку, враховуються пріоритети збереження культурної різноманітності національних
систем освіти, а з іншого – завдання поліпшення міжнародної співпраці, мобільності,
працевлаштування студентів у Європейському чи міжнародному ареалі, міжнародної
конкурентоспроможності закладів вищої освіти.
ЄПВО пропонує широкий спектр методів викладання, а їх різноманітність залежить від
країни, університету, особливостей національної та регіональної культури. Головною
тенденцією розвитку сучасної європейської освіти є неперервна освіта упродовж життя, яка
давала б змогу людині з вищою освітою “критично аналізувати, оцінювати і синтезувати нові
комплексні ідеї; вміти спілкуватися з представниками як наукового співтовариства, так і з
представниками широкої громадськості з питань, що стосуються своєї наукової галузі;
просувати в межах академічного і професійного контекстів технологічні, соціальні або
культурні досягнення в суспільство, засноване на знаннях” [2, 4, 10]
Інгеграція української освіти в ЄПВО можлива за рахунок впровадження таких
підходів:
підготовка висококваліфікований та конкурентоспроможних фахівців на світових
ринках праці;
підтримка молодих науковців та спеціалістів різних глазей, щоб не допустити так
званий «відтік мізків» з України за кордон; можливість навчання в українських вишах за
подвійним дипломом;
адаптування українського законодавства до вимог європейської освіти;
123
використання досвіду побудови освітнього простору вищої освіти європейських країн
на платформах та ресурсах інформаційної економіки;
спільна підготовка фахівців у європейських вузах та обмін випускниками;
вирішення проблем юридичного визнання дипломів українських вузів у країнах
Європейського союзу.
В умовах прискорення та актуалізації питання входження нашої країни в ЄС, не лише
як стратегічної мети керівництва України в умовах ведення війни, а й як повноцінного члена
асоціації за умов цивілізаційного руху, свого формування та визнання потребують новітні
стратегічні плани з елементами концептів груп специфічних принципів розвитку. Зміни в
освітньому просторі, наявність принципів таких трансформацій постають нагальними з
позиції революційного просування стандартів інформаційного суспільства, дії законів та
закономірностей інформаційної економіки та переходу до моделі управління знаннями в
глобальному масштабі. Формування відповідних, науково та соціо-культурно обґрунтованих
принципів відповідає інтересам розробки стратегії змін та політики розвитку освітнього
простору на основі прискорених трансформацій та врахування ведення військових дій на
території нашої країни (реалії функціонування моделі військово-мобілізаційної економіки).
Основні принципи реформування Європейського простору вищої освіти є: мобільність
студентів та викладачів; сприяння працевлаштуванню випускників; забезпечення якості
освіти; впровадження трициклової системи вищої освіти; впровадження політики навчання
впродовж життя; соціальний та глобальний виміри; впровадження принципу
«студентоцентрованого» навчання; впровадження рамок кваліфікацій; інтернаціоналізація
вищої освіти. Вони є обов’язковими для врахування в стратегічних планах та проєктах
освітян.
Мета Європейського простору вищої освіти - розвиток вищої освіти, який полягає в
наступному: ґрунтується на академічній свободі, інституційній автономії та участі студентів
і викладачів в управлінні вищою освітою; сприяє якості, економічній привабливості та
соціальній згуртованості; заохочує студентів і викладачів вільно переміщатися (бути
мобільними); розвивається соціальний вимір вищої освіти; сприяє працевлаштуванню
випускників і навчанню впродовж життя; вбачає в студентах і співробітників активних
членів академічної спільноти; є відкритим і співпрацює з вищою освітою в інших частинах
світу.
Освітній простір України будується саме на основі постулатів Європейського простору,
проте Міністерство повинно враховувати сучасні реалії. Наступного дня після початку
повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого Міністерство освіти і
науки України (МОН) рекомендувало зупинити освітній процес у закладах освіти всіх рівнів
і відправити здобувачів освіти й освітян на двотижневі канікули. За цей час частина території
України опинилася під тимчасовою окупацією, низка міст і сіл (Маріуполь, Чернігів, Суми,
Харків та інші) стали ареною активних бойових дій. Більше 10 мільйонів людей вимушені
були покинути свої домівки: 6,5 мільйона у межах країни, 3,9 мільйона виїхали за кордон.
Більшість із цих людей - жінки та діти. ЮНІСЕФ повідомляє, що більше половини
українських дітей - 4,3 мільйона з 7,5 - вимушені були покинути свої домівки через війну.
Станом на 1 квітня внаслідок бойових дій 144 дитини загинули, понад 220 були поранені.
659 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів, 74 були зруйновані
повністю. У зонах активних бойових дій (Харківська, Чернігівська, Сумська, Донецька,
Миколаївська області та Київ) постраждали будівлі закладів вищої освіти. За даними МОН,
було пошкоджено щонайменше 14 університетських будівель та одну знищено. Деякі
університети постраждали більше за інші. Зокрема, Харківський національний університет
імені Каразіна повідомив, що від обстрілів пошкоджені майже всі його будівлі. Україна вже
має досвід евакуації університетів. Так, після 2014 року частину університетів Донецької,
Луганської областей та Криму було переміщено у безпечніші міста в межах цих регіонів або
в інші регіони. Наприклад, Донецький національний університет почав працювати у Вінниці.
Цей процес відбувається знову. Зокрема, з Харкова до Закарпаття переїхав Державний
124
біотехнологічний університет. Йому було передано частину майна освітніх закладів
Ужгорода та Мукачева. Також було евакуйовано Східноукраїнський національний
університет імені Володимира Даля із Сєвєродонецька до Кам’янець-Подільського
та Луганський медичний університет із Рубіжного до Рівного (обидва раніше були
евакуйовані з Луганська) [8].
Принципи, що рекомендуємо визнавати як актуалізовані до українського освітнього
простору за умов активної дії війни з росією, посилення інтеграції з ЄС, активізації
глобалізаційних процесів, нарощення потенціалу діджиталізації та комплексної соціальної та
економічної інформатизації, змін в геолокації освітніх закладів та неможливості надання
відповідних послуг в офлайн режимі та врахування інших занадто складних та
непередбачуваних в контексті повномасштабної війни на території країни.
Рекомендуємо такими принципами визнавати наступні:
8. Поширення та розвиток інформаційної культури з пріоритетами повної відкритості,
мультикультурності, поваги до прав і свобод особистості (узагальнено - принцип розвитку
інформаційної культури);
9. Координації економічних, соціальних освітньо-наукових інтересів країни (її активної
частини населення) на найбільш оптимальні, великі проєкти формування найкращих в світі
освітніх установ (університетів, академій, бізнес- та технологічних шкіл) (узагальнено -
принцип координації ключових інтересів розвитку нації та її економічного потенціалу);
10. Мотивації населення,особливо молоді, отримувати освіту саме в Україні (концепт -
вчись та живи в Україні) та активно будувати національну модель інформаційної економіки;
11. Пріоретизація військових навчальних закладів та відповідних напрямів освіти для
оновлення потенціалу української армії, віськово-промислового комплексу (ВПК), структур
внутрішньої та зовнішньої безпеки (узагальнено - принцип дотримання безпеки та
незалежності в питаннях кадрового забезпечення армії, розширенного відтворення ВПК);
12. Формування суспільної свідомості за моделлю «національної ідентичності на
основі класичних європейських цінностей» (узагальнено - принцип формування європейської
суспільної свідомості);
13. Активізація підготовки фахівців за напрямами інформаційної діяльності, ІТ-
спеціальностей, інноваційного та кластерного проектування.
14. Розширення та активізації соціальних освітніх комунікацій та свободи мас-медіа (в
першу чергу свободи від глобальних та національних владних та бізнесових структур).
Такі принципи потребують більш широкого обґрунтування, розширення за рахунок
новітніх напрямів та складових трактування і відповідного їх обговорення у відкритому
інформаційному просторі.
Досліджуючи принципи розвитку освітнього простору необхідно повно, всеосяжно
враховувати низку наукових концептів, які відображають економічні та соціальні інтереси
населення нашої країни, а саме:
5. Збереження потенціалу освіти та науки, в перспективі збільшення такого ресурсу за
рахунок системного, керованого інтелектуального відтворення населення.
6. Посилення інноваційного та інтелектуального прогресу в більшості галузей
економіки за рахунок інтеграції в світовий освітні простір, розширення доступу українських
виробників до високих технологій ІТ-галузі, машинобудування та інших напрямків
господарської діяльності.
7. Активізації бізнес-середовища на інтегрованих платформах з освітою та
формування (реалізації) проєктів технопарків, бізнес-інкубаторів, технополісів.
8. Перспектив міграції інтелектуального потенціалу нації за умов активного ведення
військових дій на території країни. Оцінки обсягів таких процесів на науково-аналітичних
платформах світового та національного масштабів з урахуванням стратегічних інтресів
України.
Необхідно також зазначити, що в сучасних умовах розвиток освітнього простору
нерозривно пов'язаний з інформаційним суспільством та безпосереднього з інформаційною
125
економікою. Сучасні дослідження та розробки у площині побудови економіки
інформаційного типу являють собою різноманітні трактування форм становлення і розвитку
інформаційної економіки, формують новітні моделі національних та регіональних економік –
інноваційно орієнтовані, мережеві, кластерні. Відбуваються стрімкі зміни та чітко
формуються пріоритети системного залучення знань, накопичених людством, що мають
значення для покращення інтелектуального та соціально-економічного розвитку. Небайдуже,
цільове, ретельне ставлення до інформаційних ресурсів у формальному та неформальному
вигляді стає не лише важливою передумовою соціально-економічного прогресу, а й формує
унікальні умови прискореного руху до інформаційної економіки, інформаційного
суспільства. В Україні відбувається зміна пріоритетів розвитку наук, концептуального
бачення залучення знань до стимулювання економіки, соціуму, ринку, бізнесової діяльності,
прискорення процесу діджиталізації на основі урахування пріоритетів та векторів
інформаційного прогресу. Економіка, менеджмент як науки поступово змінює свої
пріоритети досліджень та все більше позиціонують перехід до системного управління
знаннями. У такому контексті формуються новітні передумови залучення, накопичення,
систематизації, зберігання, поширення інформаційних ресурсів одночасно як стрижневого
процесу суспільного прогресу, механізму та інструментів стимулювання змін, критеріїв
визнання лідерства й оцінювання конкурентних переваг, урахування унікальних
можливостей інтегрування інформації [7, с. 215].
Охарактеризуємо передумови формування таких концептів, що забезпечать реальний та
комплексний перехід до інформаційної економіки, рекомендуємо визнавати їх як
системоутворюючи (наведені на рис1) в змінах освітнього простору України. Системне,
науково обґрунтоване бачення передумов змін, концептів, накопичення положень щодо
реформ сформує перспективність в управлінському процесі забезпечення стратегічного
бачення майбутнього освітнього простору на найближчі 5-10 років, як пріоритетної
складової в планах влади та євроінтеграційних заходах.
Передумови формування концептів інтегрування українського
освітнього простору з інформацівйною економікою
Прискорений Нагальна необхідність Зміна культурних Кроскультурна
перехід до укрупнення, централізації цінностей на платформі оцінка
членства в ЄС та освітнього простору на збереження національної збереження
формування основі оцінки втрат ідентичності та протидії національного
єдності в процесах (матеріальних та військово-інформаційній інтелектуальног
розвитку. Активне інтелектуальних). агресії. Активізація о капіталу, його
залучення Залучення досвіду інформаційної дільності системне
цінностей та інформаційногопрогресу та змін ділового відтворення
надбань досвіду та цільового фінансування середовища
проєктів
Рис. 1 Передумови формування концептів, що слугують фундаментом змін освітнього
простору України [Джерело: складено авторами]

Саме подальше врахування перелічених передумов та впровадження концептів
забезпечить вивчення європейського досвіду з інтеграційними управлінськими підходами до
надбань, технологій реформування, стимулює оцінювати якісні та кількісні зміни в
освітньому просторі з елементами контролю, мотивації, моніторингу, інформаційної
прозорості заходів, фінансового та технологічного забезпечення.
Такий науковий підхід до принципів розвитку освітнього простору, передумов та
управлінських концептів змін в українському суспільстві відповідає комплексному баченню
інформаційної (цифрової, діджитал, кластерно-інноваційно)економіки, як економіки яку
126
формують складні, взаємопов’язані, інтегровані системи:економіки та освіти; ІТ-галузі, де
створюються, зберігаються, обробляються і поширюються інформація та відповідні
інформаційні ресурси; сфери охорони здоров’я; соціальної інфрастуктури та соціального
захисту. Таке бачення майбутнього України має своє обрунтування та відображення в працях
великої кількості науковців [11, 12, 13].
Висновки. Науково та креативно орієнтоване регулювання, стимулювання змін в
освітньому просторі України передбачає отримання позитивного результату від
ефективності дій, що будуть впроваджені, цільового впливу на інформаційний та культурний
простори, покращення системи відносин «бізнес-влада-наука-освіта-населення».
Невирішеність питань змін, необґрунтованість принципів розвитку освітнього середовища
стримує інформаційний та соціокультурний прогрес, формує конфлікти та проблемні стани
в суспільстві. Такі процеси позитивно вирішувати на основі системного залучення
найкращого європейсьвого досвіду.
Отже, досвід та приклади європейських країн є визнаними, вони постають активно
адаптованими, успішними в формуванні та релізації стратегічних планів, змінах пріоритетів
та обгрунтуванні принципів розвитку освітніх систем. Такий досвід в його системному
залучені, поширені на новітні стандарти освітніх проєків забезпечить вирішення групи
цільових завдань за напрямами: активізації реформування освіти та соціальної сфери;
оновлення стандартів розвитку ділового середовища; вирішення проблем зайнятості та
самозайнятості населення; нарощення потенціалу ІТ-сфери; формування новітніх стандартів
інформаційної та управлінської культури за найкращими стандартами соціальної
відповідальності.
Саме визначення та обгрунтування принципів подальшого розвитку української освіти
на основі європейського досвіду, які будуть покладені в формуванні майбутніх концепцій
розвитку університетів, академій, шкіл забезпечують єдність бачення зрушень, зроблять
наголос на пріоритетності стандартів інформаційного суспільства та визнанні гуманістичних
цінностей, людиноцентричності політики влади, закріплені нової моделі інформаційної
економіки з вектором на управління знаннями.

Список використаних джерел

1. Hewitt-Dundas N. Research intensity and knowledge transfer activity in UK universities
// Research Policy. – 2012. – Vol. 41, Issue 2. – P. 262–275. DOI:
https://doi.org/10.1016/j.respol.2011.10.010, c. 263.
2. Барановська Н. Спадщина світового освітнього простору та його вплив на
взаємодію освіти й культури / Барановська Надія // Historical and Cultural Studies. - Вип. 5 (1).
– 2018. С. 7-14.
3. Європейська культурна конвенція [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://studfiles.net/ preview/5390627/page:5/.
4. Європейський простір вищої освіти та Болонський процес: навч.-метод. посібник /
Т. М. Димань, О. А. Боньковський, А. Г. Вовкогон. – БНАУ, 2017. – Одеса: НУ “ОМА”, 2017.
– 106 с.
5. Згуровський М. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях // Дзеркало тижня. –
2006. – № 2(581). – 21–27 січня
6. Касярум Н. Освітній простір: становлення поняття / Надія Касярум // Витоки
педагогічної майстерності. – Вип. 12. – 2013. – С. 107–108.
7. Коваленко Ю. О. Проблеми та особливості розвитку регіонального інформаційного
менеджменту: монографія. Черкаси: Вид. Пономаренко Р. В., 2018. 340 с.
8. Освіта і війна в Україні (24 лютого — 1 квітня 2022) [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://cedos.org.ua/researches/osvita-i-vijna-v-ukrayini-24-lyutogo-1-
kvitnya2022/.
127
9. Прохоренко Е. Я. Анализ теорий информационного общества в приложении к
Украине. Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб.
наук. праць. 2008. С. 329-335.
10. Товканець Г. В. Тенденції розвитку європейської вищої освіти на початку ХХІ
століття / Ганна Василівна Товканець // Науковий вісник Мукачівського державного
університету. Серія “Педагогіка та психологія”. – Вип. 1 (1). – 2015. – С. 28–33.
11. Смарт-промисловість в епоху цифрової економіки: перспективи, напрями і
механізми розвитку: монографія. / Вишневський В.П., Вієцька О.В., Гаркушенко О.М.,
Князєв С.І., Лях О.В., Чекіна В.Д., Череватський Д.Ю.; за ред. акад. НАН України В.П.
Вишневського; НАН України, Ін-т економіки промсті. Київ, 2018. 192 c.
12. Шевчук И. Б. Современная парадигма информационного общества как основа
развития национальной и региональных экономик. Черноризец Храбър. Варненский
Свабоден Университет. 2015. № 8. С. 1−12. URL: http://ejournal.vfu.bg/bg/pdfs/Sovr-paradigma-
4.pdf.
13. Панкова Л. І. Методологія формування кластерної моделі економіки України:
передумови успішної політики регіонів. Вісник Східноєвропейського університету
економіки і менеджменту. Серія: економіка і менеджмент. Черкаси: СУЕМ, 2020. Вип. 1 (27).
С. 84–96.

References

1. Hewitt-Dundas N. Research intensity and knowledge transfer activity in UK universities
// Research Policy. – 2012. – Vol. 41, Issue 2. – P. 262–275. DOI:
https://doi.org/10.1016/j.respol.2011.10.010, c. 263.
2. Baranovska N. Spadshchyna svitovoho osvitnoho prostoru ta yoho vplyv na vzaiemodiiu
osvity y kultury / Baranovska Nadiia // Historical and Cultural Studies. - Vyp. 5 (1). – 2018. S. 7-
14.
3. Ievropeiska kulturna konventsiia [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu:
https://studfiles.net/ preview/5390627/page:5/.
4. Ievropeiskyi prostir vyshchoi osvity ta Bolonskyi protses: navch.-metod. posibnyk / T.
M. Dyman, O. A. Bonkovskyi, A. H. Vovkohon. – BNAU, 2017. – Odesa: NU “OMA”, 2017. –
106 s.
5. Zghurovskyi M. Shliakh do suspilstva, zasnovanoho na znanniakh // Dzerkalo tyzhnia. –
2006. – № 2(581). – 21–27 sichnia
6. Kasiarum N. Osvitnii prostir: stanovlennia poniattia / Nadiia Kasiarum // Vytoky
pedahohichnoi maisternosti. – Vyp. 12. – 2013. – S. 107–108.
7. Kovalenko Yu. O. Problemy ta osoblyvosti rozvytku rehionalnoho informatsiinoho
menedzhmentu: monohrafiia. Cherkasy: Vyd. Ponomarenko R. V., 2018. 340 s.
8. Osvita i viina v Ukraini (24 liutoho — 1 kvitnia 2022) [Elektronnyi resurs]. – Rezhym
dostupu: https://cedos.org.ua/researches/osvita-i-vijna-v-ukrayini-24-lyutogo-1-kvitnya2022/.
9. Prokhorenko E. Ya. Analyz teoryi ynformatsyonnoho obshchestva v prylozhenyy k
Ukrayne. Metodolohiia, teoriia ta praktyka sotsiolohichnoho analizu suchasnoho suspilstva: zb.
nauk. prats. 2008. S. 329-335.
10. Tovkanets H. V. Tendentsii rozvytku yevropeiskoi vyshchoi osvity na pochatku KhKhI
stolittia / Hanna Vasylivna Tovkanets // Naukovyi visnyk Mukachivskoho derzhavnoho
universytetu. Seriia “Pedahohika ta psykholohiia”. – Vyp. 1 (1). – 2015. – S. 28–33.
11. Smart-promyslovist v epokhu tsyfrovoi ekonomiky: perspektyvy, napriamy i
mekhanizmy rozvytku: monohrafiia. / Vyshnevskyi V.P., Viietska O.V., Harkushenko O.M.,
Kniaziev S.I., Liakh O.V., Chekina V.D., Cherevatskyi D.Iu.; za red. akad. NAN Ukrainy V.P.
Vyshnevskoho; NAN Ukrainy, In-t ekonomiky promsti. Kyiv, 2018. 192 c.
128
12. Shevchuk Y. B. Sovremennaia paradyhma ynformatsyonnoho obshchestva kak osnova
razvytyia natsyonalnoi y rehyonalnыkh эkonomyk. Chernoryzets Khrabъr. Varnenskyi Svaboden
Unyversytet. 2015. № 8. S. 1−12. URL: http://ejournal.vfu.bg/bg/pdfs/Sovr-paradigma-4.pdf.
13. Pankova L. I. Metodolohiia formuvannia klasternoi modeli ekonomiky Ukrainy:
peredumovy uspishnoi polityky rehioniv. Visnyk Skhidnoievropeiskoho universytetu ekonomiky i
menedzhmentu. Seriia: ekonomika i menedzhment. Cherkasy: SUEM, 2020. Vyp. 1 (27). S. 84–96.

О.В. Finagina, I.M. Bitiuk, O.D. Matviienko, D.M. Gudyma

PRINCIPLES OF THE DEVELOPMENT OF THE UKRAINIAN EDUCATIONAL
SPACE IN THE CONDITIONS OF THE INFORMATION ECONOMY: CREATIVE
APPROACHES AND EUROPEAN EXPERIENCE

The article examines and scientifically substantiates the urgent need to update the principles
of the development of the Ukrainian educational space in the conditions of the information
economy on the basis of creativity and comprehensive European experience. A theoretical
reflection of the researches of the information society and the information economy in a categorical
perspective with a projection on the processes of development of the educational space, social
transformations in society is given.
The acquisition of modern theories of the information society of the world's leading scientists,
which accumulate and change modernity, shape the future picture of the world in the directions of
social and economic progress, is systematized. The basic manifestation of changes in the
educational space is recognized as the principles of development of this system, which ensures the
formation of a number of management mechanisms, technologies and tools of future
transformations and the movement towards the information economy.
The principles of the development of the educational space, as targeted, integrated
approaches, which ensure the actualization and vectorial movement of the education system, give
significance to the model of development of management and economy, are substantiated.
The European experience in the formation and development of the educational space, as a key
asset of humanity and a vector of changes for Ukraine in the conditions of war and increasing the
potential of the information economy, was considered and systematized.
The prerequisites for the formation of concepts that will ensure the real integration of the
Ukrainian educational space and the information economy are characterized, and it is recommended
to recognize them as system-forming, which will have an impact on the next 5-10 years.

129
Додаток Б
Показники деяких провідних країн у сфері вищої освіти*

Показники/Країни
Рівень фінансової 2017 89 90 91 77 67 61
автономії 2011 89 80 91 90 56 51
університетів, %
Державні видатки на заклади вищої 2017 0,56 0,72 0,49 1,36 1,62 0,76
освіти (у т. ч., що здійснюють
2014 1,34 1,13 0,51 2,00 1,33
дослідницьку діяльність), % ВВП 1,44
2011 1,01 1,19 2,17 1,47
* Cкладено за джерелом:

1. European University Association (2017). The Scorecard 2017. URL: https://www.university-
autonomy.eu/dimensions/financial.
2. Education at a Glance 2019: OECD Indicators Figure C2.2. Total expenditure on educational
institutions as a percentage of GDP, by source of funds (2016). URL: https://www.oecd-
ilibrary.org/docserver/f8d7880d-
en.pdf?expires=1576257791&id=id&accname=guest&checksum=02F685E0E12819EE7EA7E2E505BF09F0. С. 281.
3. European Commission/EACEA/Eurydice (2018). The European Higher Education Area in 2018:
Bologna Process Implementation Report. Luxembourg: Publications Office of the European Union. URL:
https://op.europa.eu/en/publication- detail/-/publication/2fe152b6-5efe-11e8-ab9c-01aa75ed71a1/language-
en?WT.mc_id=Selectedpublications&WT.ria_c=677&WT.ria_f=706&WT.ria_ev=search#. C. 33.
4. Estermann, T., Nokkala, T., & Steinel, M. (2011). University Autonomy in Europe II The Scorecard,
European University Association. URL: https://eua.eu/component/attachments/attachments.html?id=448.

Аналіз динаміки показників рівня фінансової автономії університетів та державних
видатків на заклади вищої освіти (у т.ч., що здійснюють дослідницьку діяльність) як % від
ВВП у табл. 1 засвідчує наступне. У вище зазначених країнах впродовж 2011-2017 рр.
відбулось зростання рівня фінансової автономії університетів та скорочення державних
видатків на заклади вищої освіти (у т. ч., що здійснюють дослідницьку діяльність) як % від
ВВП, зокрема у:
Великій Британії з 1,34 до 0,56 % ВВП; Латвії з 1,01 до 0,72 % ВВП; Люксембурзі з
0,51 до 0,49 % ВВП; Фінляндії з 2,17 до 1,62 % ВВП;
Литві з 1,47 до 0,76 % ВВП.
Однак, у Естонії впродовж 2011-2017 рр. спостерігаємо зворотну тенденцію, а саме:
скорочення рівня фінансової автономії університетів (з 90 до 77%) та зростання державних
видатків на заклади вищої освіти (у т. ч., що здійснюють дослідницьку діяльність) як % від
ВВП з 1,19 до 1,36% ВВП.
Здійснений аналіз засвідчує зв’язок між фінансовою автономією університетів та
ефективністю їх діяльності. Зокрема, із скороченням державних видатків на заклади вищої
освіти (у т. ч., що здійснюють дослідницьку діяльність) як % від ВВП, зростає рівень їх
фінансової автономії, підвищується фінансова стійкість та ефективність діяльності

Роки
Велика
Британія
Латвія
Люксем бург

Естонія
Фінлянд ія

Литва
130
Додаток В

131
Додаток Г
Перелік спеціальностей,
за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою в університеті
Код Назва спеціальності
Освітній рівень бакалавра
022 Дизайн
032 Історія та археологія
033 Філософія
035 Філологія
051 Економіка
071 Облік і оподаткування
072 Фінанси, банківська справа та страхування
073 Менеджмент
075 Маркетинг
076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність
081 Право
101 Екологія
112 Статистика
121 Інженерія програмного забезпечення
122 Комп’ютерні науки
123 Комп’ютерна інженерія
124 Системний аналіз
125 Кібербезпека
126 Інформаційні системи та технології
131 Прикладна механіка
133 Галузеве машинобудування
141 Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка
144 Теплоенергетика
151 Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології
152 Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка
153 Мікро- та наносистемна техніка
161 Хімічні технології та інженерія
172 Телекомунікації та радіотехніка
181 Харчові технології
186 Видавництво та поліграфія
192 Будівництво та цивільна інженерія
193 Геодезія та землеустрій
203 Садівництво та виноградарство
205 Лісове господарство
232 Соціальне забезпечення
241 Готельно-ресторанна справа
242 Туризм
274 Автомобільний транспорт
275 Транспортні технології
281 Публічне управління та адміністрування
Освітній рівень магістра
022 Дизайн
032 Історія та археологія
033 Філософія
132
Продовження таблиці Додатку Г
035 Філологія
051 Економіка
071 Облік і оподаткування
072 Фінанси, банківська справа та страхування
073 Менеджмент
075 Маркетинг
076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність
101 Екологія
121 Інженерія програмного забезпечення
122 Комп’ютерні науки
123 Комп’ютерна інженерія
125 Кібербезпека
126 Інформаційні системи та технології
131 Прикладна механіка
133 Галузеве машинобудування
141 Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка
144 Теплоенергетика
151 Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології
152 Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка
161 Хімічні технології та інженерія
172 Телекомунікації та радіотехніка
181 Харчові технології
192 Будівництво та цивільна інженерія
232 Соціальне забезпечення
241 Готельно-ресторанна справа
242 Туризм
274 Автомобільний транспорт
275 Транспортні технології
281 Публічне управління та адміністрування
Освітньо-науковий рівень
033 Філософія
051 Економіка
075 Маркетинг
121 Інженерія програмного забезпечення
122 Комп’ютерні науки
123 Комп’ютерна інженерія
125 Кібербезпека
126 Інформаційні системи та технології
131 Прикладна механіка
151 Автоматизація та ком’ютерно-інтегровані технології
152 Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка
161 Хімічні технології та інженерія
242 Туризм

133
Додаток Д

134

135

136
Додаток Ж

137

138

139
Додаток З

140

141

142
Додаток К

143
Додаток Л

144

145

146
Додаток М

147

148

149
Додаток Н

150

151

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets