Зміна парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану

Abstract

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2026. Дисертаційне дослідження присвячене багатовимірному комплексному науковому вивченню процесів трансформації парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану, який було запроваджено у відповідь на масштабну військову агресію російської федерації проти української держави. У центрі наукового пошуку проведено повний аналіз змісту усіх структурних компонентів і складових та сучасної динаміки змін гуманітарної безпеки як системного явища, що поєднує духовну, культурну, освітню, наукову, інформаційну і соціальну сфери держави. Наукове вивчення теми також присвячене концептуалізації співвіднесення української національної гуманітарної безпеки та проблематики національної ідентичності у контексті магістральних векторів захисту сталого суспільного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні та гносеологічні виміри впливу української національної ідеї гуманітарної безпеки ідентичності та суспільного розвитку. Особлива увага приділяється всебічному окресленню проблемного поля української національної ідеї суспільного розвитку в контексті нової моделі парадигми гуманітарної безпеки. Науковий розгляд ситуації у сфері гуманітарної безпеки спонукав до комплексного аналізу відповідних процесів трансформації парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану, який запроваджено у зв’язку із повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України. Діюча нині сфера гуманітарної безпеки розглядається в роботі як особливо важлива складова національної безпеки держави, що забезпечує збереження духовних, культурних, соціальних і моральних цінностей суспільства, а також стабільність розвитку освіти, науки, культури, інформаційного простору та соціальної політики. Виклики гуманітарній безпеці, що виникли в результаті війни: масові внутрішні переміщення населення, втрата родинних зв’язків, гуманітарна криза, руйнування освітньої та культурної інфраструктури, інформаційні загрози – визначили необхідність перегляду державної політики у гуманітарній сфері та формування нової парадигми для її захисту. Особлива важливість та актуальність теми визначається тим, що гуманітарна безпека у даних умовах перетворюється на стратегічну основу незламної стійкості України, сталу гарантію збереження її національної ідентичності, забезпечення соціальної стабільності та духовного потенціалу народу. Повномасштабна війна створила безпрецедентні виклики гуманітарному простору України: мільйони вимушено внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО), критичне руйнування інфраструктури освіти, науки й культури, суттєві втрати людського капіталу, серйозні морально-психологічні травми населення, стратегічні загрози інформаційній безпеці. У цих умовах виникла нагальна потреба перегляду традиційних підходів до забезпечення гуманітарної безпеки, формування нової парадигми її змісту, що вимагає сучасна ситуація, її вдосконалених механізмів і цілей. Головною метою дисертації є визначення закономірностей зміни парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану та розроблення концептуальних підходів щодо удосконалення державної політики у даній сфері. Для досягнення поставленої мети використано комплекс загальнонаукових методів, зокрема системний, порівняльно-правовий, історико-логічний, структурно-функціональний, індуктивний та контент-аналіз. Багатогранний підхід до вивчення наукової теми дозволив дослідити гуманітарну безпеку не тільки як комплексну систему захисту суспільних інтересів, а головне як соціально-політичний інститут, який реагує на воєнні виклики та забезпечує стійкість держави. У дисертації розкрита сутність головного поняття «гуманітарна безпека» у контексті сучасних загроз, проаналізовано різний міжнародний досвід її забезпечення, визначено роль державних інституцій, дії органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства у формуванні цілісної системи гуманітарної безпеки. Особливу увагу приділено питанням захисту прав ВПО, гарантіям доступу до освіти, охорони здоров’я, культурних цінностей, а також інформаційній безпеці як вектору стійкості гуманітарного простору України. Обґрунтовано, що ефективне функціонування гуманітарної безпеки можливе тільки за умови її повної інтеграції у загальнодержавну систему безпеки, узгодження з міжнародними стандартами прав людини та принципами сталого розвитку, відновлення людського капіталу та підвищення рівня соціальної згуртованості суспільства в умовах воєнного та поствоєнного періодів. Головною метою дослідження є всебічне наукове обґрунтування закономірностей зміни парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану, а також розроблення нової концептуальної моделі державної гуманітарної політики, чітко спрямованої на повне відновлення соціально-культурного потенціалу, збереження духовних цінностей нації та формування стійкої гуманітарної системи. Об’єктом наукового дослідження у дисертації виступає діюча система гуманітарної безпеки України як важлива складова частина національної безпеки, а предметом - процес її вимушеної трансформації в умовах війни, воєнного стану та у поствоєнний період. Для проведення повного всебічного наукового дослідження у роботі застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів:  системний;  структурно-функціональний;  історико-логічний;  порівняльно-аналітичний  соціокультурний;  індуктивний;  контент-аналіз. Використання міждисциплінарного підходу до вивчення, дало змогу розкрити гуманітарну безпеку не лише як набір окремих напрямів і векторів державної політики, але і як повноцінну цілісну систему, що охоплює ціннісні, духовні, освітні, культурні та інформаційні основи життєдіяльності всього суспільства. Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні зміни парадигми гуманітарної безпеки України – від традиційно-реактивної моделі, орієнтованої на захист від зовнішніх загроз, що виникли, до проактивної системи, спрямованої на розвиток, самозбереження й адаптацію суспільства до викликів війни та стало-активний розвиток психологічної стійкості населення (резильєнтності). В результаті всебічного повного наукового дослідження запропоновано нове тлумачення поняття «гуманітарна безпека» як інтегрального соціально-політичного інституту, що формує умови для реалізації людського потенціалу, збереження культурної спадщини, утвердження духовної єдності нації та захисту її інформаційного простору. Науково обґрунтовано і доведено, що зміна парадигми гуманітарної безпеки в умовах воєнного стану відбувається за такими основними відповідними напрямами: - переорієнтація гуманітарної політики з мирного розвитку на захисно-адаптивну модель; - активна інтеграція гуманітарної безпеки у всі сфери національної безпеки; - безперечне посилення ролі держави в координації гуманітарних процесів; - забезпечення ресурсної активізації громадянського суспільства, волонтерських і міжнародних організацій у сфері соціально-гуманітарної підтримки; - сталий розвиток системи інформаційної безпеки, цілеспрямованої на протидію дезінформації, формування національної єдності та резильєнтності. Теоретичне значення дослідження полягає у формуванні концептуальної моделі гуманітарної безпеки, адаптованої до умов воєнного стану й поствоєнного відновлення. У роботі чітко визначено основні принципи нової парадигми: превентивність, децентралізація, партнерство, відкритість, інноваційність і національна солідарність. Гуманітарна безпека держави розглядається як ключовий чинник розвитку людського капіталу, збереження морально-психологічного здоров’я нації та забезпечення сталого розвитку держави. Напрацьовані практичні значення результатів полягають у можливості їх застосування та запровадження у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти різного рівня, культури, соціального захисту населення, громадських і міжнародних організацій. Положення, що запропоновані, можуть бути використані для вдосконалення діючої нормативно-правової бази, розроблення державних стратегій гуманітарної політики, різноманітних програм підтримки ВПО, системи психологічної реабілітації, відновлення освітньої та культурної інфраструктури, формування ефективної захищеної інформаційної політики держави. Також, особливо важливим результатом дослідження, є визначення ролі освіти й науки як стратегічних чинників гуманітарної безпеки. Саме через систему освіти формується свідомість громадян, їхня національна ідентичність, відповідальність і соціальна згуртованість. Науковий потенціал країни, у свою чергу, є базою для створення інноваційних механізмів гуманітарної політики, адаптації суспільства до воєнних викликів, підготовки кадрів для післявоєнного відновлення. У результаті дослідження встановлено, що інтеграція освіти, культури та цифрових технологій є ключовим фактором у забезпеченні гуманітарної безпеки. Розроблені підходи сприятимуть підвищенню рівня міжкультурного діалогу, розвитку критичного мислення та адаптації суспільства до глобальних викликів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням емпіричної бази для перевірки запропонованих моделей, а також із розробкою конкретних освітніх програм і цифрових платформ, орієнтованих на різні цільові аудиторії. Гуманітарна безпека у сфері освіти та культури є одним із пріоритетів національної стійкості України під час війни. Завдяки міжнародній підтримці, впровадженню інноваційних рішень і мобілізації громадянського суспільства держава зберігає ці важливі сфери навіть у кризові часи. Надалі акцент має бути на відновленні інфраструктури, протидії інформаційним загрозам та підтримці культурної спадщини. Також, держава особливу увагу приділила питанню гуманітарних прав ВПО, які стали однією з найуразливіших категорій населення в умовах війни. Забезпечення їхнього повноцінного права доступу на освіту, медичну допомогу, житло, культурну ідентичність і соціальну інтеграцію розглядається як один із ключових напрямів державної гуманітарної політики. Таким чином, гуманітарна безпека ВПО повинна розглядатися не лише як соціальний обов’язок держави, але й як стратегічний пріоритет відновлення та сталого розвитку України. Важливим є також питання правової інтеграції гуманітарної безпеки з іншими напрямами державної політики – економічною, соціальною, інформаційною. Адже забезпечення лише матеріальних потреб ВПО не може гарантувати їхню безпеку без доступу до інформації, освіти, культурної спадщини та механізмів участі в суспільному житті. Тож, теоретико-правові засади гуманітарної безпеки ВПО в Україні ґрунтуються на поєднанні міжнародних стандартів і національних нормативних актів. Ці документи визначають гуманітарну безпеку як ключовий компонент національної безпеки, що вимагає комплексного підходу та міжсекторальної взаємодії. Наукова цінність даної проблематики полягає у необхідності її подальшого вивчення та осмислення у світлі сучасних викликів війни і, як наслідок, пошуку наступних нових ефективних моделей їх захисту. В процесі дослідження та вивчення наукового матеріалу у роботі акцентовано, що формування нової гуманітарної парадигми неможливе без зміцнення інформаційної безпеки. В умовах сучасної гібридної війни інформаційний простір є одним із головних полів боротьби, а тому державна політика має бути спрямована на підвищення медіаграмотності населення, розвиток незалежних засобів масової інформації, активну підтримку українського культурного продукту та протидію дезінформації. Обґрунтовано суттєве місце в дослідженні займає аналіз міжнародного досвіду у сфері гуманітарної безпеки. Розглянуто діяльність міжнародних організацій, гуманітарних місій, програм Організації Об’єднаних націй (далі – ООН), Європейського Союзу (далі – ЄС), Ради Європи (далі – РЄ), які підтримують Україну. Дослідження доводить, що міжнародна допомога має не лише матеріальне, а й ціннісне значення – вона зміцнює довіру до українських реформ, підтримує демократичний вибір суспільства й сприяє інтеграції України до європейського гуманітарного простору. Результати дослідження можуть стати теоретичною й практичною базою для подальших наукових розробок у сфері державного управління, філософії, політології, соціології, педагогіки, права й культурології. Вони мають значення для формування цілісної системи гуманітарної безпеки, яка гарантує стійкість українського суспільства до зовнішніх і внутрішніх загроз, забезпечує неперервність духовного розвитку та національної ідентичності. Проведений аналіз теми дослідження стосовно ролі громадянського суспільства у забезпеченні гуманітарної безпеки України засвідчує його ключове значення у протистоянні сучасним викликам, пов’язаним із повномасштабною війною. Адже саме громадські ініціативи стали в авангарді і першою лінією реагування на гуманітарну кризу: підтримка вразливих категорій населення, організація евакуації, надання допомоги ВПО, різноманітні освітні та правозахисні програми. Активними діями у цих процесах громадянське суспільство продемонструвало не лише високий рівень мобілізації, але й здатність до самоуправління, інституційну зрілість, адаптивність та відповідальність. В той же час існує нагальна потреба у системному та організованому посиленні ролі громадянського суспільства. Мова йде про створення сприятливого нормативного середовища, забезпечення фінансової стабільності, розбудову стійких партнерських взаємодій з органами влади, розвиток власних спроможностей громадських організацій. Для запобігання вигоранню підтримка активістів потребує особливої уваги, а саме - безпека їхньої діяльності, а також дотримання принципів прозорості у використанні донорських коштів. Гуманітарна безпека є не лише відповідальністю нашої держави – це спільне зобов’язання всіх суспільних акторів країни. Дослідженням доведено, що громадянське суспільство сьогодні формує культуру солідарності, взаємної підтримки, локального лідерства, що в умовах війни стало джерелом надії та опори для мільйонів українців. Потенціал громадського сектору у післявоєнному відновленні України має стати головною та важливою основою для побудови інклюзивного, стійкого і демократичного суспільства. Аргументовано необхідність переходу від реактивної до превентивної моделі гуманітарної безпеки, заснованої на принципах партнерства, децентралізації, відкритості та інноваційності. В результаті дослідження та вивчення теми запропоновано науково обґрунтовані рекомендації щодо посилення нормативно-правового, інституційного та освітнього потенціалу гуманітарної політики держави. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості реального використання запропонованих положень у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, у розробленні стратегій, програм і проєктів, спрямованих на забезпечення гуманітарної безпеки, Отже, підсумком наукового дослідження теми дисертаційної роботи є запропонована авторська концепція гуманітарної безпеки України як багаторівневої системи, що в повному обсязі забезпечує духовну й культурну тяглість нації, захист прав людини, соціальну згуртованість і стійкість держави. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану гуманітарна безпека стає стратегічним ресурсом, від якого залежить не лише перемога, а й майбутнє відродження країни. Таким чином, дисертаційне дослідження не лише узагальнює сучасний стан гуманітарної безпеки України, а й пропонує науково обґрунтовану модель її розвитку в умовах воєнного стану та поствоєнного відновлення. Його результати можуть бути використані для розроблення стратегічних документів державного рівня, удосконалення політики у сферах освіти, науки, культури, інформації та соціального захисту, а також для побудови нової парадигми гуманітарної безпеки як запоруки національної стійкості, гідності та єдності українського народу.

Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in the Specialty 033 Philosophy. Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2026. The dissertation research is devoted to a multidimensional and comprehensive scientific study of the processes of transformation within the paradigm of Ukraine’s humanitarian security under martial law, which was introduced in response to the unexpected large-scale military aggression of the Russian Federation against the Ukrainian state. At the core of the scholarly inquiry lies a thorough analysis of the content, structure, and dynamics of all components and elements of humanitarian security as a systemic phenomenon that integrates the spiritual, cultural, educational, informational, and social dimensions of the state. The academic study is also aimed at conceptualizing the interrelation between Ukrainian national humanitarian security and the issue of national identity within the framework of the key vectors for safeguarding sustainable societal development. The dissertation examines the theoretical and methodological, conceptual, axiological, informational, and epistemological dimensions of the influence of the Ukrainian national idea on humanitarian security, identity, and social development. Particular attention is paid to a comprehensive delineation of the problematic field of the Ukrainian national idea of social development within the context of the new model of the humanitarian security paradigm. The scientific analysis of the situation in the field of humanitarian security has prompted a comprehensive examination of the processes of transformation of Ukraine’s humanitarian security paradigm under martial law, which was introduced due to the full-scale military aggression of the Russian Federation against Ukraine. The current sphere of humanitarian security is considered in this research as a particularly important component of the national security of the state, ensuring the preservation of the spiritual, cultural, social, and moral values of society, as well as the stability of the development of education, science, culture, the information space, and social policy. The challenges to humanitarian security that have arisen as a result of the war-mass internal displacement of the population, the humanitarian crisis, the destruction of educational and cultural infrastructure, and information threats-have determined the necessity to reconsider state policy in the humanitarian sphere and to form a new paradigm for its protection. The special significance and relevance of the topic are determined by the fact that humanitarian security, under current conditions, becomes a strategic foundation of Ukraine’s resilience, a lasting guarantee for the preservation of its national identity, the maintenance of social stability, and the safeguarding of the spiritual potential of the nation. The full-scale war has created unprecedented challenges for Ukraine’s humanitarian domain: millions of internally displaced persons, critical destruction of educational, scientific, and cultural infrastructure, significant losses of human capital, severe moral and psychological trauma among the population, and strategic threats to information security. Under these circumstances, there has emerged an urgent need to revise traditional approaches to ensuring humanitarian security and to form a new paradigm of its content, mechanisms, and objectives, in accordance with the demands of the modern situation. The main objective of this dissertation is to determine the regularities of the paradigm shift in Ukraine’s humanitarian security under martial law and to develop conceptual approaches for improving state policy in this sphere. To achieve this goal, a comprehensive set of general scientific methods has been employed, including systemic, comparative-legal, historical-logical, structural-functional, inductive, and content analysis.The multidimensional approach to the study of the research topic made it possible to explore humanitarian security not only as a complex system for protecting public interests, but, most importantly, as a socio-political institution that responds to wartime challenges and ensures the resilience of the state. The dissertation reveals the essence of the key concept – «humanitarian security» in the context of modern threats, analyzes various international experiences of its implementation, and defines the role of state institutions, local self-government bodies, and civil society in forming an integrated system of humanitarian security. Particular attention is devoted to the protection of the rights of internally displaced persons, guarantees of access to education, healthcare, and cultural values, as well as to information security as a vector of resilience in Ukraine’s humanitarian domain. It is substantiated that the effective functioning of humanitarian security is possible only under the condition of its full integration into the national security system, its harmonization with international human rights standards and the principles of sustainable development, the restoration of human capital, and the strengthening of social cohesion during wartime and the post-war period. The primary aim of the research is to provide comprehensive scientific justification of the regularities underlying the paradigm transformation of Ukraine’s humanitarian security under martial law, as well as to develop a new conceptual model of state humanitarian policy that focuses on the full restoration of socio-cultural potential, the preservation of the nation’s spiritual values, and the formation of a sustainable humanitarian system. The object of the research is the existing system of humanitarian security in Ukraine as an essential component of national security, while the subject is the process of its forced transformation under conditions of war, martial law, and the post-war period. To conduct a comprehensive and in-depth scientific investigation, the study applies a set of general and special research methods: • systemic; • structural-functional; • historical-logical; • comparative-analytical; • sociocultural; • inductive; • content analysis. The use of an interdisciplinary approach made it possible to reveal humanitarian security not merely as a set of separate directions and vectors of state policy but as a full-fledged integral system encompassing the value-based, spiritual, educational, cultural, and informational foundations of the nation’s societal life. The scientific novelty of the research lies in the theoretical substantiation of the paradigm shift in Ukraine’s humanitarian security - rom the traditionally reactive model focused on protection from emerging external threats to a proactive system oriented toward development, self-preservation, and the adaptation of society to the challenges of war. As a result of comprehensive and thorough scholarly analysis, a new interpretation of the concept of «humanitarian security» has been proposed. It is understood as an integral socio-political institution that creates the conditions for the realization of human potential, the preservation of cultural heritage, the affirmation of the nation’s spiritual unity, and the protection of its information space. The research scientifically substantiates and proves that the transformation of the humanitarian security paradigm under martial law unfolds along the following key directions: • reorientation of humanitarian policy from a peace-time developmental model to a protective and adaptive one; • active integration of humanitarian security into all domains of national security; • undeniable strengthening of the state’s coordinating role in humanitarian processes; • ensuring the mobilization of resources and active engagement of civil society, volunteer, and international organizations in the sphere of social and humanitarian support; • sustainable development of the information security system aimed at countering disinformation, fostering national unity, and enhancing the population’s psychological resilience. The theoretical significance of the research lies in the formation of a conceptual model of humanitarian security adapted to the conditions of martial law and post-war recovery. The study clearly identifies the fundamental principles of the new paradigm: preventiveness, decentralization, partnership, openness, innovation, and national solidarity. Humanitarian security is viewed as a key factor in the development of human capital, the preservation of the nation’s moral and psychological health, and the assurance of the state’s sustainable development. The practical significance of the obtained results lies in the possibility of their application and implementation in the activities of public authorities, local self-government bodies, educational institutions of various levels, cultural and social protection organizations, as well as civic and international institutions. The proposed provisions can be used to improve the existing regulatory framework, to develop state strategies of humanitarian policy, diverse programs for supporting internally displaced persons, systems of psychological rehabilitation, restoration of educational and cultural infrastructure, and the formation of an effective and secure information policy of the state. An especially important result of the research is the identification of the role of education and science as strategic determinants of humanitarian security. It is through the education system that citizens’ consciousness, national identity, responsibility, and social cohesion are shaped. The scientific potential of the country, in turn, serves as the foundation for creating innovative mechanisms of humanitarian policy, adapting society to wartime challenges, and training qualified personnel for post-war recovery. The study establishes that the integration of education, culture, and digital technologies is a key factor in ensuring humanitarian security. The developed approaches contribute to strengthening intercultural dialogue, developing critical thinking, and enhancing society’s adaptability to global challenges. The prospects for further research are connected with expanding the empirical base for verifying the proposed models, as well as with designing specific educational programs and digital platforms tailored to different target audiences. Humanitarian security in the fields of education and culture is one of the priorities of Ukraine’s national resilience during wartime. Thanks to international support, the implementation of innovative solutions, and the mobilization of civil society, the state continues to sustain these crucial spheres even under crisis conditions. In the future, the focus should be placed on restoring infrastructure, countering information threats, and preserving cultural heritage. The state has also devoted special attention to the humanitarian rights of internally displaced persons (IDPs), who have become one of the most vulnerable social groups under wartime conditions. Ensuring their full access and right to education, medical care, housing, cultural identity, and social integration is regarded as a key direction of national humanitarian policy. Thus, the humanitarian security of IDPs should be viewed not merely as a social obligation of the state, but as a strategic priority for Ukraine’s recovery and sustainable development. Equally important is the issue of the legal integration of humanitarian security with other areas of state policy—economic, social, and informational. Meeting only the material needs of internally displaced persons cannot guarantee their safety without ensuring access to information, education, cultural heritage, and mechanisms for social participation. Therefore, the theoretical and legal foundations of humanitarian security for internally displaced persons in Ukraine are based on a synthesis of international standards and national legal frameworks. These documents define humanitarian security as a key component of national security that requires a comprehensive approach and cross-sectoral cooperation. The scientific value of this issue lies in the necessity of its further exploration and conceptual reflection in the light of the current challenges of war, as well as in developing new, effective models for its protection and realization. During the process of research and analysis of scientific materials, the study emphasizes that the formation of a new humanitarian paradigm is impossible without strengthening information security. In the context of the current hybrid war, the information space has become one of the main fields of confrontation; therefore, state policy must focus on increasing the level of media literacy among the population, developing independent mass media, actively supporting Ukrainian cultural products, and countering disinformation. A significant part of the research is devoted to the analysis of international experience in the field of humanitarian security. The study examines the activities of international organizations, humanitarian missions, and programs of the United Nations, the European Union, and the Council of Europe that provide support to Ukraine. The findings demonstrate that international assistance has not only material but also value-based significance - it strengthens confidence in Ukrainian reforms, supports the democratic choice of society, and contributes to the integration of Ukraine into the European humanitarian space. The results of the research may serve as both a theoretical and practical foundation for further academic developments in the fields of public administration, philosophy, political science, sociology, pedagogy, law, and cultural studies. They are crucial for the formation of a comprehensive system of humanitarian security that ensures the resilience of Ukrainian society to external and internal threats, guarantees the continuity of spiritual development, and preserves national identity. The analysis of the role of civil society in ensuring Ukraine’s humanitarian security highlights its key importance in confronting modern challenges associated with the full-scale war. It is precisely civic initiatives that have been at the forefront and on the first line of response to the humanitarian crisis - supporting vulnerable groups, organizing evacuations, providing assistance to internally displaced persons (IDPs), and implementing various educational and human rights programs. Through these active efforts, civil society has demonstrated not only a high level of mobilization but also the capacity for self-governance, institutional maturity, adaptability, and social responsibility. At the same time, there is an urgent need for a systematic and organized strengthening of the role of civil society. This involves creating a favorable regulatory environment, ensuring financial stability, building sustainable partnerships with public authorities, and enhancing the institutional capacity of civil society organizations. To prevent burnout, special attention should be given to supporting activists – ensuring the safety of their activities as well as adherence to principles of transparency in the use of donor funds. Humanitarian security is not only the responsibility of the state – it is a shared commitment of all social actors within the country. The study demonstrates that civil society today shapes a culture of solidarity, mutual support, and local leadership, which, under wartime conditions, has become a source of hope and resilience for millions of Ukrainians. The potential of the civic sector in Ukraine’s post-war recovery should become a key and essential foundation for building an inclusive, sustainable, and democratic society. The research substantiates the necessity of transitioning from a reactive to a preventive model of humanitarian security, based on the principles of partnership, decentralization, openness, and innovation. As a result of the study, scientifically grounded recommendations have been proposed to strengthen the legal, institutional, and educational potential of the state’s humanitarian policy. The practical significance of the obtained results lies in the possibility of applying the proposed provisions in the activities of public authorities and local self-government bodies, as well as in developing strategies, programs, and projects aimed at ensuring humanitarian security. Thus, the final result of the dissertation research is the author’s proposed concept of Ukraine’s humanitarian security as a multi-level system that fully ensures the nation’s spiritual and cultural continuity, the protection of human rights, social cohesion, and state resilience. It has been substantiated that, under martial law, humanitarian security becomes a strategic resource upon which not only victory but also the future revival of the country depends. Therefore, the dissertation research not only summarizes the current state of humanitarian security in Ukraine but also offers a scientifically substantiated model for its development under conditions of martial law and post-war recovery. Its results can be used in the development of state-level strategic documents, in improving policy in the fields of education, science, culture, information, and social protection, as well as in constructing a new paradigm of humanitarian security as a foundation of national resilience, dignity, and unity of the Ukrainian people.