Дослідження техногенного засолення ґрунтів примагістральних територій під впливом міського транспорту

Жовтухін, Сергій Михайлович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9597
Full metadata record
DC Field	Value	Language
dc.contributor.advisor	Ящук, Людмила Борисівна	-
dc.contributor.author	Жовтухін, Сергій Михайлович	-
dc.date.accessioned	2026-06-17T03:07:01Z	-
dc.date.available	2026-06-17T03:07:01Z	-
dc.date.issued	2026	-
dc.identifier.uri	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9597	-
dc.description.abstract	Жовтухін С.М. Дослідження техногенного засолення ґрунтів примагістральних територій під впливом міського транспорту Випускна кваліфікаційна робота: 61 с, 28 рисунків, 3 таблиці, 1 додаток, 30 джерел, мультимедійна презентація Мета роботи: оцінка техногенного засолення ґрунтів примагістральних територій під впливом міського транспорту. Завдання роботи: проаналізувати вплив функціонувння транспорту на ґрунтове середовище, визначити основні шляхи надходження небезпечих речовин в ґрунт, визначити ступінь засоленості ґрунтів дослідних ділянок придорожніх смуг на обраних ділянках в м. Черкаси із різним ступенем завантаженості транспорту; визначити вплив протиожеледних реагентів на ґрунти; дослідити ступінь засоленості примагістральних ґрунтів; розробити рекомендації щодо зменшення засоленості ґрунтів придорожніх територій міст. Об’єкт дослідження: ґрунти придорожніх територій. У роботі проведено дослідження стану примагістральних ґрунтів під впливом міського транспорту. На основі аналізу літератури визначено джерела деградації та засолення урбаноземів через хімічну обробку доріг і викиди. У основній частині роботи визначено стан ґрунтів 9 дослідних ділянок міста Черкаси за величиною сухого залишку. На основі отриманих результатів оцінено просторову неоднорідність забруднення та наведено загальну характеристику техногенного засолення придорожніх зон; запропоновано рекомендації щодо зменшення сухого залишку та покращення якості примагістральних ґрунтів.	uk_UA
dc.language.iso	uk	uk_UA
dc.subject	ЗАСОЛЕНІСТЬ	uk_UA
dc.subject	АВТОМОБІЛІ	uk_UA
dc.subject	ҐРУНТ	uk_UA
dc.subject	ПРИМАГІСТРАЛЬНІ ТЕРИТОРІЇ	uk_UA
dc.subject	ПРОТИОЖЕЛЕДНІ РЕАГЕНТИ	uk_UA
dc.title	Дослідження техногенного засолення ґрунтів примагістральних територій під впливом міського транспорту	uk_UA
dc.type	Bachelor Thesis	uk_UA
Appears in Collections:	101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Жовтухін КРБ.pdf Restricted Access		1.64 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show simple item record
Extracted text
3 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
Факультет технологій, будівництва та раціонального природокористування 
 
Кафедра екології та природоохоронних технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
на тему ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОГЕННОГО ЗАСОЛЕННЯ ҐРУНТІВ 
ПРИМАГІСТРАЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ПІД ВПЛИВОМ МІСЬКОГО 
ТРАНСПОРТУ 
 
 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи ЕК-20 
спеціальності 101 «Екологія»____________ 
(шифр і назва спеціальності) 
_Жовтухін С.М._________________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник _Ящук Л.Б.____________________ 
                       (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль __Хоменко О.М._______ 
                              (прізвище та ініціали) 
Рецензент __Шевченко О.П.___________ 
                          (прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 рік 
4 
ЗМІСТ 
 
Вступ  5 
1 Аналітичний огляд літератури  8 
1.1 Техногенний та антропогенний вплив на ґрунти   8 
1.2  Вплив транспорту  на ґрунтові ресурси  14 
1.2.1 Джерела і види деградації ґрунтів  16 
1.2.2 Засолення ґрунтів 19 
1.3 Заходи щодо покращення якості ґрунтів примагістральних  
територій 22 
1.4 Спеціальна обробка доріг та її вплив на якість ґрунту  25 
2. Дослідження техногенного засолення ґрунтів примагістральних   
територій під впливом міського транспорту 29 
2.1 Відомості про стан ґрунтів Черкаської області та м. Черкаси  29 
2.2 Характеристика дослідних ділянок та критерій їх вибору  32 
2.3 Опис методики дослідження  35 
2.3.1  Визначення засоленості ґрунтів міських вулиць за сухим  
залишком ґрунтової витяжки 35 
2.3.2 Приготування ґрунтової витяжки 35 
2.3.3 Визначення сухого залишку витяжки 36 
2.4 Результати дослідження  37 
2.4.1 Дослідна ділянка № 1 - вулиця Сумгаїтська 37 
2.4.2  Дослідна ділянка № 2 - вулиця Смілянська 39 
2.4.3  Дослідна ділянка № 3 - вулиця Максима Залізняка 40 
2.4.4  Дослідна ділянка № 4 - вулиця Пастерівська 42 
2.4.5  Дослідна ділянка № 5 - вулиця проспект Хіміків 43 
2.4.6  Дослідна ділянка № 6 - вулиця В'ячеслава Чорновола 44 
2.4.7 Дослідна ділянка № 7 - вулиця Благовісна 46 
5 
2.4.8  Дослідна ділянка № 8 - вулиця Володимира Великого 48 
2.4.9  Дослідна ділянка № 9 - вулиця бульвар Тараса Шевченка 49 
2.5 Загальна характеристика засоленості досліджуваних міських   
ґрунтів  51 
2.6 Рекомендації щодо зменшення сухого залишку в ґрунтах  
53 
придорожніх територій 
Висновки  56 
Перелік посилань  58 
Додатки   62 
 
  
6 
ВСТУП 
Сучасні підходи до розв'язання екологічних проблем зумовили нове 
розуміння ролі ґрунтового покриву в забезпеченні комфортних і безпечних умов 
життєдіяльності людини в урбанізованому середовищі. Варто зазначити, що 
тривалий час міські ґрунти залишалися поза належною увагою дослідників-
ґрунтознавців, оскільки основні зусилля зосереджувалися на вивченні природних 
непорушених аналогів або рекультивованих земель сільськогосподарського та 
лісогосподарського призначення. Проте ґрунт є фундаментальним компонентом 
міського простору й базисом урбоекосистеми, що робить його внесок у загальний 
екологічний стан міста надзвичайно вагомим. 
Сьогодні стан міських ґрунтів вимагає підвищеної уваги, адже постійний 
техногенний тиск з боку транспорту, промисловості та будівництва призводить до 
трансформації практично всіх складників ґрунтової системи. Це спричиняє зміни 
від фізичних і агрохімічних властивостей до мікробіологічних та біохімічних 
параметрів, що зрештою позбавляє міський ґрунтовий покрив здатності 
повноцінно виконувати свої екологічні функції. Серед найбільш помітних 
процесів, що відбуваються в міських ґрунтах під впливом порушення їхнього 
природного складення, є заміщення природних генетичних горизонтів 
антропогенними та зміна агрохімічних констант, зокрема: зростання показників 
обмінної кислотності й суми увібраних основ, підвищення ступеня насиченості 
основами при одночасному зниженні гідролітичної кислотності, втраті гумусу, 
рухомого фосфору та обмінного калію. 
Виконуючи ключову середовищеперетворювальну роль, ґрунт коригує 
хімічний склад підземних вод, виступає як універсальний біосорбент, а також 
регулює вміст CO2, O2 та N2 в атмосфері. В урболандшафтах він слугує 
ефективним поглинальним бар'єром для газоподібних домішок, що надходять від 
ТЕЦ, промислових підприємств та автомобільного транспорту, здійснюючи 
газовий обмін із приземним шаром повітря шляхом емісії та абсорбції газів 
(метану, аміаку, діоксиду вуглецю). 
7 
На природні процеси ґрунтоутворення в місті суттєво накладаються 
антропогенні й техногенні чинники, пов'язані з хімічним забрудненням, 
накопиченням будівельного сміття, побутових відходів, а також високим 
рекреаційним навантаженням. Значної шкоди ґрунтам завдає використання 
протиожеледних сумішей, якими обробляють дорожнє покриття й тротуари в 
зимовий період. Акумуляція солей може простежуватися на відстані до 100 метрів 
від автошляхів, проте найвідчутніший вплив фіксується у межах першої 5–10-
метрової зони. Максимальні концентрації солей спостерігаються на початку 
весни, тоді як мінімальні значення припадають на вересень-жовтень. 
Застосування сольових сумішей активізує процеси диспергування, погіршуючи 
водно-фізичні властивості, вологопроникність та аерацію ґрунтового профілю [4-
5]. 
Ця дослідницька робота спрямована на оцінку ступеня засоленості ґрунтів 
уздовж міських вулиць за допомогою методу визначення сухого залишку водної 
витяжки, а також на з'ясування причин і конкретних джерел надходження солей у 
ґрунтову систему. 
Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання: 
− оцінити рівень засоленості ґрунтового покриву примагістральних 
територій; 
− дослідити особливості впливу транспортної мережі наприлеглі до доріг 
ґрунти; 
− розглянути основні тенденції змін сухого залишку ґрунту залежно від 
сезону, 
− розробити рекомендації щодо зменшення техногенного навантаження на 
міські грунтові ресурси.  
Матеріали роботи були апробовані на Студентській науковій конференції в 
рамках Днів студентської науки в ЧДТУ у 2026 році. 
  
8 
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
 1.1 Техногенний та антропогенний вплив на ґрунти 
 
Ґрунт – це відкрита, багатофазна, гетерогенна полідисперсна система. 
Хімічні процеси всередині неї протікають за безпосередньої взаємодії твердої 
речовини, рідкої фази (ґрунтового розчину), газоподібної складової (повітря), а 
також під впливом кореневих систем рослин та живих організмів [2]. 
Роль і місце ґрунтового покриву в біосфері визначають його специфіку як 
ключового об'єкта екологічного моніторингу. Саме ґрунт виступає кінцевим депо 
для більшої частини антропогенних хімічних сполук, що надходять у навколишнє 
середовище. Завдяки значній поглинальній здатності він виконує функції 
головного акумулятора, сорбенту та деструктора токсичних речовин, відіграючи 
роль природного геохімічного бар'єра на шляху їхнього міграційного циклу. 
Таким чином, ґрунт захищає суміжні природні сфери від антропогенного 
навантаження. Потрапляючи у ґрунтовий профіль, хімічні елементи та сполуки 
трансформуються, розсіюються або депонуються відповідно до типу та 
властивостей геохімічних бар'єрів, притаманних конкретному регіону. Зазначимо, 
що концепцію геохімічних бар'єрів як ділянок зони гіпергенезу, де внаслідок 
зміни умов міграції відбувається концентрування елементів, запропонував А. І. 
Перельман [3]. 
У придорожній зоні ґрунт є найбільш стабільним та інертним компонентом, 
який слабо реагує на короткочасні коливання. Це дає змогу виявляти й 
усереднювати показники забруднення інгредієнтами за тривалі часові інтервали, 
нівелюючи випадкові чинники. Техногенно модифіковані ґрунти вздовж 
автомобільних доріг класифікують як хемо-техноґрунти. Основна маса токсичних 
викидів від автотранспорту осідає на поверхні, де з часом накопичується, що 
призводить до стійкої зміни хімічних і фізико-хімічних параметрів субстрату. 
9 
Подальша доля продуктів техногенезу залежить від їхніх властивостей та 
особливостей ландшафту: вони можуть або нейтралізуватися природним шляхом 
без шкоди для середовища (самоочищення), або ж накопичуватися, чинячи 
токсичний вплив на біоту. Обидва сценарії обумовлені комплексом факторів, 
оцінка яких дозволяє визначити рівень біохімічної стійкості екосистеми та 
спрогнозувати її трансформацію під антропогенним тиском. В автономних 
ландшафтах переважають процеси самоочищення від техногенних полютантів, 
оскільки останні вимиваються та розсіюються поверхневим і підземним стоком. 
Натомість в акумулятивних ландшафтах відбувається накопичення та консервація 
продуктів техногенезу. Проте буферний потенціал ґрунту має свої межі. Надмірна 
акумуляція токсикантів та їхніх метаболітів спричиняє деградацію хімічного, 
фізичного і біологічного стану ґрунту, що веде до його руйнування. Такі 
негативні зрушення можуть супроводжуватися вторинним токсичним впливом на 
інші ландшафтні компоненти: біоту (першочергово знижується видове 
різноманіття, продуктивність і стабільність фітоценозів), водні об'єкти та 
приземний шар атмосфери [4]. 
Внаслідок руйнування, вивітрювання та перевідкладення корінних щільних 
порід утворюється сукупність мінеральних часток різного розміру, які називають 
механічними елементами. Пропорції між цими фракціями варіюють залежно від 
генезису вихідної породи, а також вектору, сили й тривалості процесів 
вивітрювання. Це безпосередньо визначає гранулометричний (механічний) склад 
відкладень і, як наслідок, особливості формування ґрунтів на них [5]. 
Здатність ґрунтів до акумуляції речовин тісно пов'язана з їхньою текстурою. 
Гранулометричний склад визначається як масова частка (відносний вміст у 
відсотках) твердих частинок різного діаметра (таблиця 1.1), які згруповані у 
відповідні умовні категорії (гранулометричні фракції) всередині безперервного 
розмірного ряду. 
Механічні компоненти ґрунтів, представлені мономінеральними або 
полімінеральними компонентами (за винятком уламків материнської породи) 
10 
зернами та органічними чи органо-мінеральними включеннями, що утворюють 
суспензію у воді після руйнування клейової речовини; існування і цілісність 
механічних елементів визначається силами молекулярних взаємодій [6].  
 
Таблиця 1.1 - Класифікація механічних елементів ґрунту 
Фракції Розмір,мм Фракції Розміри,мм 
Камені >3 Мул глинистий 0,001-0,0005 
Гравій 3 - 1 Мул колоїдний 0,0005-0,0001 
Пісок  
крупний 1 - 0,5 
Колоїди <0,0001 
середній 0,5 - 0,25 
дрібний 0,25 - 0,05 
Пил  
крупний 0,05 - 0,01 
- - 
середній 0,01 - 0,005 
дрібний 0,005 - 0,001 
 
З-поміж усіх елементів довкілля ґрунтовий покрив міських територій чи не 
найбільше потерпає від техногенного та людського тиску. Трансформація міських 
ґрунтів зумовлена комплексом факторів (рисунок 1.1). 
Попри високу вразливість до урбанізаційних процесів, ґрунт є досить 
інертним компонентом біогеоценозу. Він здатний тривалий час акумулювати й 
зберігати сліди антропогенного навантаження. Саме тому стан ґрунтового 
покриву є надійним індикатором загальних екологічних змін у місті. Його 
дослідження слугує базою для проектування ефективних стратегій рекультивації 
та зменшення екологічних ризиків в урбоекосистемах. 
 
11 
активне 
інтенсивне розгортання 
рекреаційне промислового 
використання й житлового 
будівництва
акумуляція 
штучне 
небезпечних 
асфальтування 
хімічних 
та замощення 
сполук і 
поверхонь
токсикантів
накопичення 
специфічного 
культурного 
шару
,  
Рисунок 1.1 – Чинники трансформації міських грунтів 
 
Традиційний підхід до оцінювання екологічного стану довкілля, зокрема й 
едафотопу (ґрунтового середовища), базується на фіксації концентрацій 
конкретних полютантів. Проте такий аналіз має кілька суттєвих обмежень: 
1) низка небезпечних для людського організму речовин, чий вміст 
перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК), потрапляє в ґрунт як 
внаслідок антропогенезу, так і через природні процеси, що ускладнює 
виокремлення саме техногенної частки; 
2) розроблені нормативи ГДК здебільшого орієнтовані на захист здоров'я 
людини, тоді як багато представників місцевої біоти мають значно вищий рівень 
чутливості й реагують на трансформації довкілля набагато швидше [7]. 
З огляду на це, для отримання об'єктивних даних про стан екосистем 
доцільно поєднувати хімічний моніторинг із методами біоіндикації. Особливу 
цінність мають біохімічні та фізіологічні показники живих організмів: вони мають 
12 
найвищу специфічність і чутливість, завдяки чому дозволяють фіксувати 
деструктивні зміни на найранніших стадіях. 
Попри те, що інтенсивний рух автотранспорту зумовлює масштабне 
забруднення придорожніх ґрунтів важкими металами, за наявними даними, 
найбільші перевищення допустимих рівнів (ГДК/ОДК) фіксуються за 
нафтопродуктами (НП). Дана група сполук руйнує екологічний баланс, 
трансформує морфологію, фізико-хімію та гідрофізичні властивості ґрунтових 
горизонтів, порушує фракційний склад органічної речовини й призводить до 
падіння продуктивності земель. Нафтопродукти надходять у придорожню зону у 
формі аерозолей і активно поглинаються ґрунтом. При цьому нелеткі 
вуглеводневі фракції, які є токсичнішими для ґрунтової макро- та мікрофлори 
порівняно з леткими, акумулюються значно інтенсивніше. Попри велику кількість 
наукових праць, присвячених негативному впливу самих автодоріг на придорожні 
території через їхню значну сумарну площу, статистика останніх років фіксує 
нову тенденцію. Протяжність дорожньої мережі як в Україні, так і у світі майже 
не збільшується, натомість спостерігається постійне зростання кількості об'єктів 
дорожньої інфраструктури (ОДІ) [8-10]. 
Відомо, що під час руху заміськими магістралями зі швидкістю понад 70 
км/год автомобіль продукує значно менше викидів, ніж під час роботи двигуна на 
холостому ході (в умовах міських заторів чи на перехрестях). Водночас на 
території ОДІ транспортні засоби зазвичай пересуваються зі швидкістю лише 5–
10 км/год. За технічними характеристиками, такий швидкісний режим за 
навантаженням на двигун фактично ідентичний холостому ходу. Відповідно, 
можна стверджувати, що транспортний затік на території ОДІ генерує значно 
більші обсяги заважнених (завислих) речовин, ніж під час руху безпосередньо 
трасою. 
Крім рухомого транспорту, на об'єктах дорожнього сервісу існують й інші 
чинники екологічної небезпеки. Зокрема, на автозаправних станціях (АЗС) 
потужними джерелами емісії вуглеводнів І–ІІ класів небезпеки є випаровування 
13 
палива через дихальні клапани резервуарів, що відомі як «малі» та «великі 
дихання». 
«Мале дихання» виникає через добові коливання температури всередині 
резервуарів. У денний час під впливом тепла інтенсифікується випаровування 
нафтопродуктів, що підвищує тиск пароповітряної суміші. У літній період 
швидкість витіснення таких парів на АЗС (розрахована на основі площі 
випаровування та інтенсивності процесів) становить близько 0,1–0,15 м³/год на 
кожен кубометр ємності. 
«Велике дихання» супроводжує процес закачування палива в порожні 
резервуари, коли весь об'єм повітря витісняється в атмосферу. Його інтенсивність 
прямо залежить від швидкості роботи зливних насосів бензовоза та місткості 
резервуара. Зони екологічного ризику від «великих дихань» на нафтобазах та АЗС 
можуть поширюватися на відстань до 175 метрів, створюючи загрозу для 
населення та прилеглого середовища. 
Додатковими чинниками техногенного тиску під час експлуатації ОДІ 
виступають автомобілі на стоянці (через випаровування палива з баків та витоки 
мастильних матеріалів із картера чи сальників), а також саме паливороздавальне 
обладнання (колонки). Крім того, на рівень екологічної безпеки суттєво впливає 
професіоналізм обслуговчого персоналу ОДІ. [11]. 
Серед об'єктів дорожнього сервісу на заміських трасах найчастіше 
трапляються АЗС, станції технічного обслуговування та зони відпочинку 
(включно з паркінгами). Розміщення автомобільних стоянок та автозаправних 
станцій має чітко відповідати встановленим нормативним вимогам (рисунок 1.2). 
Проте такі вимоги та рекомендації часто  порушуються в сторону 
збільшення кількості АЗС, (найчастіше перевищення становить 6 разів). З огляду 
на це, з'ясування масштабів антропогенного тиску об'єктів дорожньої 
інфраструктури на навколишні території, а також виявлення ключових чинників, 
що формують рівень їхньої екологічної безпеки, належать до надзвичайно 
актуальних науково-практичних завдань. 
14 
 
Рисунок 1.2 – Правила улаштування АЗС вздовж доріг різної категорії 
 
Найвищі рівні акумуляції забруднюючих речовин фіксуються в едафотопах, 
розташованих у найближчій зоні впливу автомагістралей. Така тенденція 
зумовлена як інтенсивнішим надходженням нафтопродуктів аерозольним 
(повітряним) шляхом, так і безпосереднім змивом полютантів із дорожнього 
полотна разом із поверхневими стічними водами [12]. 
 
 
 1.2 Вплив транспорту  на ґрунтові ресурси 
 
Окрім негативного впливу на атмосферу, автотранспорт виступає потужним 
чинником забруднення літосфери. Через технічні несправності транспортних 
засобів на поверхню ґрунту часто потрапляють паливно-мастильні матеріали, 
формуючи значні плями оливи або бензину. Ситуацію погіршують самі 
15 
автовласники, які миють машини у невідведених для цього місцях, що завдає 
суттєвої шкоди водним ресурсам, едафотопу та, зрештою, здоров'ю населення. 
Акумуляція транспортно-дорожніх емісій у поверхневих шарах землі 
відбувається поступово й прямо залежить від інтенсивності автомобільного 
трафіку на конкретній магістралі. Ці токсиканти зберігаються у субстраті 
протягом надзвичайно тривалого часу, навіть якщо саме дорожнє полотно згодом 
повністю демонтують чи законсервують. Для наступних поколінь, які, 
найімовірніше, перейдуть на екологічніші види транспорту, саме накопичене в 
ґрунтах забруднення стане найважчою екологічною спадщиною минулої епохи. 
Цілком можливо, що під час майбутньої рекультивації та ліквідації сучасних доріг 
верхній шар ґрунту, насичений стійкими металами та канцерогенними сполуками, 
доведеться повністю видаляти й утилізувати. 
Різноманітні хімічні елементи, насамперед важкі метали, акумулюються 
ґрунтовим покривом, після чого поглинаються рослинністю і через трофічні 
ланцюги мігрують в організми тварин та людини. Крім того, певна частина цих 
сполук переходить у розчинний стан і вимивається в підземні водоносні 
горизонти, звідки потрапляє до гідрографічної мережі й зрештою може 
проникнути в людський організм разом із питною водою. 
Найбільш поширеним та небезпечним компонентом автомобільних викидів 
залишається свинець. Згідно із санітарно-гігієнічними нормативами, гранично 
допустима концентрація (ГДК) свинцю в ґрунті становить 32 мг/кг. За 
екологічними оцінками, на прилеглих до автомагістралі Київ–Одеса територіях 
вміст цього металу в поверхневому шарі сягає майже 1000 мг/кг, а в межах 
великих міст з інтенсивними транспортними потоками цей показник може бути у 
п'ять разів вищим. При цьому більшість представників флори демонструють 
високу толерантність до надлишку важких металів у субстраті – явні ознаки 
пригнічення рослинних угруповань навколо доріг починають виявлятися лише 
тоді, коли концентрація свинцю перевищує 3000 мг/кг [13]. 
16 
З метою мінімізації автотранспортного впливу на екосистеми, у США 
вздовж завантажених магістралей створюють спеціальні захисні зони завширшки 
100 метрів з кожного боку. За десятиліття експлуатації дороги в межах такої 
буферної смуги накопичується до 3 кг свинцю на кожен метр. У Нідерландах 
сільськогосподарське використання земель дозволено лише на відстані понад 150 
метрів від автошляхів, оскільки наукові дослідження довели, що у ближчій 150-
метровій зоні вміст свинцю в рослинній продукції становить в середньому від 5 
до 200 мг/кг [14]. 
Натомість в Україні практика створення подібних захисних смуг відсутня, 
через що посіви пшениці, ріпаку, маку та буряків часто підходять впритул до 
автошляхів, на відстань 5–10 метрів. Крім того, на придорожніх територіях 
зазвичай випасають худобу та вирощують плодові дерева, врожай з яких згодом 
споживається населенням. 
Латвійськими дослідниками було з'ясовано, що на глибині 5–10 см рівень 
забруднення металами є значно нижчим, ніж на самій поверхні ґрунту. 
Максимальна концентрація токсичних речовин фіксується у смузі від 7 до 15 
метрів від краю проїжджої частини; на відстані 25 метрів цей показник 
зменшується приблизно вдвічі, а вже за 100 метрів показники наближаються до 
фонових значень. Також важливо враховувати, що близько 25% від загального 
обсягу емісій осідає безпосередньо на поверхні дорожнього покриття, тоді як 
решта 75% переноситься на прилеглі ландшафти [15]. 
 
1.2.1 Джерела і види деградації ґрунтів 
 
На відміну від природних чинників, які зазвичай не порушують екологічний 
баланс та природний перебіг геологічних явищ, антропогенний тиск провокує 
деструктивні процеси. Це призводить до виснаження і деградації земельних 
ресурсів. 
17 
Під деградацією ґрунтів розуміють комплекс зумовлених людською 
діяльністю процесів, що призводять до падіння їхньої родючості. Залежно від 
характеру змін виокремлюють хімічну, фізичну та біологічну деградацію. 
Основними каталізаторами цих негативних явищ виступають ерозійні процеси, 
недотримання правил агротехніки, масова вирубка лісових масивів, інтенсивне 
застосування хімікатів, а також випадіння кислотних опадів. Основні типи 
деградації грунтових ресурсів та їх частка в загальному  
 
Рисунок 1.3 – Типи деградації грунтів та частка кожного із видів 
деградації,% [16] 
 
У широкому контексті опустелювання розглядають як процес деструкції та 
падіння біологічного потенціалу територій, який може протікати за будь-яких 
макрокліматичних умов, а його динаміка визначається дефіцитом вологи та 
зростанням теплового навантаження. Головною передумовою опустелювання є 
18 
господарська діяльність, що здійснюється без урахування складних зв'язків між 
природними елементами (рельєфом, ґрунтовим і рослинним покривом, тваринним 
світом), які спільно формують відтворювальну здатність ландшафту та його 
опірність зовнішньому впливу. 
Процеси засолення призводять до часткової або повної втрати 
продуктивності земель, через що вони вилучаються з аграрного обігу. Ключовим 
фактором тут є надмірне й нерегульоване зрошення за відсутності належних 
дренажних систем. Механізм вторинного засолення полягає в тому, що близько 
розташовані мінералізовані підземні води піднімаються ґрунтовими капілярами 
вгору і після випаровування залишають солі у верхньому горизонті; крім того, 
надлишковий полив піднімає дзеркало ґрунтових вод, викликаючи підтоплення та 
акумуляцію розчинених у них солей. За відомостями ФАО, на сьогодні ознаки 
засолення виявлено щонайменше на 50% усіх зрошуваних площ планети [17]. 
Масштабне відторгнення земель (понад 60 млн га) відбувається внаслідок 
урбанізації, прокладання транспортних шляхів, спорудження промислових 
об'єктів, житлових масивів та інженерних мереж. Мінімізувати відведення 
родючих угідь під несільськогосподарські потреби можна завдяки впровадженню 
науково обґрунтованих нормативів виділення земельних ділянок під забудову та 
встановленню жорсткого нагляду за їхнім дотриманням; залученню непридатних 
для агровиробництва площ; перенесенню комунікаційних ліній під землю тощо. 
У ґрунтовому покриві України фіксується щорічні втрати гумусу (в межах 
1,5–1,8 т/га на рік), що посилює ущільнення субстрату та знижує його 
вологоємність у 15–20 разів. Розвиток дегуміфікації зумовлений скороченням 
обсягів і погіршенням якісного складу органіки, що надходить у ґрунт. Запобігти 
втраті гумусу дозволяє регулярне внесення органічних додобрювачів (на рівні 8–
12 т/га перегною щорічно), заорювання пожнивних решток, мульчування поверхні 
соломою, а також раціональне використання мінеральних туків. Оптимальним 
показником для верхніх горизонтів чорноземів вважається вміст гумусу в межах 
5–7%. 
19 
1.2.2.Засолення ґрунтів 
 
До засолених ґрунтів відносять такі генетичні типи, у профілі яких 
(повністю або в окремих горизонтах) присутні легкорозчинні мінеральні солі в 
концентраціях, що чинять токсичний вплив на рослинність. 
Негативна дія водорозчинних солей полягає у підвищенні осмотичного 
тиску ґрунтового розчину, що перешкоджає нормальному водозабезпеченню 
рослин через зниження всмоктувальної сили їхньої кореневої системи. Як 
наслідок, у рослинних організмах гальмується транспірація, уповільнюються 
процеси фотосинтезу та порушується режим мінерального живлення. Окремі 
сольові сполуки (зокрема, сода) суттєво погіршують фізичні параметри самого 
ґрунту: викликають його набухання, знижують здатність колоїдних часток до 
коагуляції та підвищують їхню рухливість, що призводить до руйнування 
ґрунтової структури, зростання щільності тощо [18]. 
За ступенем токсичності солі поділяють на: найбільш шкідливі (Na2CO3, 
NaHCO3, NaCl); шкідливі (CaCl2, MgCl2, Na2SO4); найменш шкідливі (MgSO4, 
CaSO4). Головними джерелами надходження сольових компонентів у навколишнє 
середовище загалом та в ґрунтовий покрив зокрема є такі об'єкти і процеси: 
- вивітрювання материнських порід, у ході якого вивільняються 
різноманітні солі, що мігрують із водними потоками у Світовий океан або 
внутрішні безстічні басейни суші. Цей глобальний процес є частиною великого 
геологічного колообігу, завдяки якому щорічно продукується близько 3 млрд т 
водорозчинних речовин; 
- соленосні осадові породи, які сформувалися на морському чи океанічному 
дні й у результаті тектонічних зсувів земної кори опинилися на поверхні, 
виконуючи роль ґрунтотворного субстрату; 
- мінералізовані підземні води, що залягають на глибині від 2 до 7 м і беруть 
безпосередню участь у процесах ґрунтоутворення; 
- вулканічна діяльність та виверження; 
20 
- імпульверизація – процес перенесення сольових аерозолей вітровими 
потоками з акваторій морів на сушу; 
- атмосферні опади, гранична мінералізація яких може сягати 300 мг/л; 
- специфічні рослинні угруповання (наприклад, солянки), які витягують солі 
з глибинних шарів завдяки біологічній акумуляції з наступною мінералізацією 
відмерлої фітомаси; 
- поливні води, які за умов неправильної організації гідромеліорації 
виступають потужним чинником вторинного засолення земель. 
Карто-схема деградації земель України за різними типами засоленості  
представлена на рисунку 1.4. 
 
 
Рисунок 1.3 – Розташування засолених грунтів на території України за даними 
https://geomap.land.kiev.ua/soil-9.php  [19]. 
 
Незважаючи на повсюдну дію цих джерел, засолені ґрунти займають 
відносно невелику площу суходолу. Для їхнього формування необхідне 
специфічне поєднання природних чинників: посушливий аридний клімат, за якого 
рівень випаровуваності перевищує обсяг опадів (що унеможливлює вимивання 
солей із профілю), а також негативні форми рельєфу (низини, улоговини), які 
21 
забезпечують акумулятивний баланс речовин. У подібних ландшафтно-
геохімічних умовах характер накопичення солей варіює: за умов помірного 
зволоження акумулюються переважно важкорозчинні сполуки, тоді як 
легкорозчинні вимиваються. Із посиленням аридності клімату в ґрунтовому 
профілі починають утримуватися найбільш розчинні сольові компоненти, зокрема 
хлориди [20]. 
У процесі гідромеліорації може розвиватися вторинна солонцюватість 
ґрунтового покриву, зумовлена фіксацією іонів натрію та калію в ґрунтовому 
вбирному комплексі (ҐВК). Науковці виокремлюють такі основні передумови 
вторинного осолонцювання: 
- незадовільний хімічний склад поливної води, в якій еквівалентна частка 
лужних солей натрію та калію переважає над концентрацією солей кальцію, 
магнію, заліза, а також інших дво- й тривалентних катіонів; 
- підняття до верхніх горизонтів підземних вод із несприятливим 
мінеральним складом. За такого сценарію спочатку зазвичай фіксується вторинне 
засолення субстрату, а згодом, по мірі вимивання легкорозчинних солей 
атмосферними опадами або прісними зрошувальними водами, активізується 
процес вторинного осолонцювання; 
- проведення спеціальних меліоративних промивок солончакових земель, а 
також введення в експлуатацію рисових чеків, облаштованих на природно 
засолених площах [21]. 
 
  
22 
1.3 Заходи щодо покращення якості ґрунтів примагістральних територій 
 
Ґрунти придорожніх територій зазнають потужного антропогенного тиску, 
що призводить до стійкої деградації їхнього фізико-хімічного та біологічного 
стану. Через постійні викиди автотранспорту в придорожній зоні відбувається 
накопичення важких металів (насамперед свинцю, кадмію та цинку) і 
канцерогенних нафтопродуктів, які активно сорбуються верхніми горизонтами 
ґрунту. Осідання нелетких вуглеводнів та паливно-мастильних матеріалів руйнує 
природну структуру едафотопу, порушує водно-повітряний режим та пригнічує 
життєдіяльність корисних ґрунтових мікроорганізмів. Крім того, вздовж 
магістралей часто спостерігається вторинне підлужнення або засолювання 
субстрату через використання протиожеледних хімічних реагентів у зимовий 
період. Усі ці негативні зміни знижують буферну ємність ґрунту, перетворюючи 
його з захисного геохімічного бар'єра на джерело токсичної небезпеки для 
суміжних екосистем, прилеглих агроценозів та підземних вод. 
Одним із негативних чинників впливу на грунт під час будівництва доріг є 
зміна його структури, розмивання та ін. Узбіччя доріг сприймають величезне 
динамічне навантаження, коли на них з'їжджає важкий транспорт (особливо 
вантажівки) для зупинки або під час аварійних маневрів. Для сповільнення 
процесів техногенної міграції хімічних елементів та збереження якості  ґрунту 
доречно використовувати зміцнення ґрунтів [22]. Під зміцненням грунтів 
розуміють усю сукупність заходів технологічного та будівельного характеру, що 
забезпечують в результаті їх впливу на грунт високу міцність, тривалу 
водостійкість і спеціальні задані властивості для різних умов. 
Для зміцнення грунту передбачається застосування складу, що включає 
кубові залишки виробництва жирних кислот з додаванням окису кальцію, піску і 
води. Для зміцнення грунтів використовують як органічні (бітум і дьоготь), так і 
неорганічні (цемент і вапно) в'яжучі матеріали. Частинки бітуму, одержуваного з 
23 
відходів нафти або дьогтю у вигляді емульсії з водою, перемішують з грунтом 
проїзної частини дороги. 
Основні методи зміцнення ґрунтів придорожніх смуг зображені на рисунку 
1.5. 
 
Рисунок 1.5 -Методи зміцнення придорожніх ґрунтів 
 
Зміцнення грунтів рекомендується проводити наступними методами: 
силікатизації, цементації, бітумізації і смолізацыя. Зміцнення грунтів органічними 
і неорганічними в'яжучими матеріалами, а також термічне та електрохімічне 
зміцнення знаходять застосування на будівництві автомобільних доріг і 
аеродромів, де зміцнені грунти використовуються в якості дорожніх підстав і 
покритій. Методи зміцнення грунтів синтетичними полімерними сполуками 
знаходяться в початковій стадії розвитку і розробки.  Для зміцнення грунту при 
наявності тріщин і дрібних порожнеч закачується спеціальний розчин. 
Найчастіше застосовують цемент або суміш з цементу і глини.  
При укріпленні грунтів цементом або вапном в якості добавок 
використовують золи виносу сухого відбору. При укріпленні грунтів органічними 
24 
в'яжучими речовинами, властивості грунтів контролюють шляхом узяття проб на 
кожні 200 - 300м3 грунту. При зміцненні грунтів в'яжучими матеріалами з 
застосуванням різних добавок повинна бути передбачена максимальна 
механізація виробничих процесів, забезпечена техніка безпеки при роботі на 
машинах і вжиті заходи, огороджувальні працюючих від впливу шкідливих і 
отруйних речовин. При зміцненні грунту машина виробляє наступні операції: 
подрібнення грунту, дозування та введення в грунт в'яжучих матеріалів та води, 
перемішування грунту зв’яжучими матеріалами і попереднє ущільнення 
укріпленого грунту. При комплексному укріпленні грунтів органічними 
в'яжучими з різними добавками в значній мірі усуваються зазначені недоліки. В 
якості добавок застосовують вапно, цемент, відходи цукрових заводів, мелена 
крейда. 
Поряд із зміцненням грунтів мінеральними або органічними в'яжучими все 
ширше застосовують комплексне зміцнення грунтів, коли, крім основного 
мінерального або органічного в'яжучого, додається невелика кількість інших 
речовин. Це дає можливість підвищити міцність закріплених грунтів, а також 
використовувати грунти, не придатні для зміцнення одним в'яжучим матеріалом.  
Можливість застосування в'яжучих для зміцнення грунтів при будівництві 
трубопроводів на тимчасово затоплюваних (заплави річок) і ерозійно небезпечних 
ділянках узгоджена з державними органами контролю природокористування, 
охорони навколишнього середовища та охорони здоров'я. 
 Значний вплив на ефективність зміцнення грунтів надає гранулометричний 
склад. З підвищенням дисперсності частинок збільшується їх адсорбція до 
асфальтенів і смол. Зв'язні грунти при вмісті глинистих і пилуватихчастинок в 
кількості більше 35% не утворюють зернистого скелета. Глинисті та пилуваті 
частки, склеюючи, утворюють зазвичай агрегати різного розміру. В залежності від 
вологості грунту і температури навколишнього повітря в агрегати може бути 
з'єднане до 60% всіх глинистихі пилуватих частинок. Тому при зміцненні зв'язних 
грунтів припадає в основному обробляти не окремі частки, а їх макроагрегати  і 
25 
мікроагрегати. Слід зазначити, що збільшення вмісту агрегатів розміром більше 5 
мм різко зменшує водостійкість укріпленого грунту. 
Рідке (розчинне) скло використовують для зміцнення грунту при 
будівельних роботах; для приготування вогнетривких замазок; для склеювання 
скла та порцеляни, каменів; їм просочують бетонні автомобільні дороги, щоб 
збільшити їх опір стиранню, і деякі вироби з дерева і тканин, для додання їм 
властивості негорючості. В результаті досвідчених робіт, проведених з укріплення 
грунтів,  рекомендує розроблену рецептуру для закріплення слабких грунтів в 
основах споруд та при проходці гірських вироблень 
Існуючі методи зміцнення грунтів в тій чи іншій мірі забруднюють 
навколишнє середовище. Однак це забруднення має переважно локальний 
характер і, як правило, обмежується масивом зміцнюючого грунту. Разом з тим 
слід зазначити, що при обробці грунтів розчинами лугів і кислот, синтетичними 
смолами, внаслідок високої токсичності, можливо їх шкідливий вплив на 
навколишні грунти, підземні води та атмосферне повітря [23]. 
 
1.4 Спеціальна обробка доріг та її вплив на якість ґрунту 
 
На сьогодні у багатьох районах України вибір протиожеледних реагентів 
визначається в основному їх вартісними показниками без врахування дії на 
природне середовище та інженерну інфраструктуру. Це призводить до 
забруднення ґрунту, наносить значну шкоду зеленим насадженням, пришвидшує 
процес руйнування дорожніх покриттів, металевих і залізобетонних конструкцій. 
Правильний вибір хімічних реагентів для боротьби із зимовою слизькістю та 
комплексних методів захисту навколишнього середовища є актуальною задачею 
для дорожніх служб. 
Найбільш небезпечним в екологічному і корозійному відношенні є хлорид 
натрію і суміш на його основі. Слід враховувати, що застосовується хлоридних 
реагентів під час зимового утримання доріг із цементобетонним покриттям 
26 
дозволяється лише після 1,5 років з моменту її будівництва, якщо в бетонах 
використовувалися повітровтягуючі добавки, а при їх відсутності - після трьох 
років. У багатьох країнах Європи застосування хлоридів на дорогах обмежено, а 
наприклад в Норвегії використання хлористих солей у боротьбі із ожеледдю 
заборонено з кінця минулого століття [24]. 
Великий досвід застосування безхлоридних, не корозійних антиожеледних 
складів накопичений у нашій країні в експлуатаційних службах аеропортів і 
аеродромів. Десятиріччями на бетонних злітно-посадкових смугах 
використовуються некорозійноактивні засоби запобігання і ліквідації ожеледиці. 
До їх складу входять карбамід, нітрати, ацетати і спеціальні добавки. Державною 
службою автомобільних доріг України рекомендується використовувати для 
запобігання ожеледиці на мостах і цементобетонних покриттях екологічно 
безпечні, некорозійноактивні реагенти, у тому числі й антиожеледного 
некорозійного складу (АНС) таблиця 1.2 
 
Таблиця 1.2 - Фізико-хімічні показники складу АНС 
Найменування показника Норма 
Гранули білого, жовтого 
Зовнішній вигляд 
або сірого кольору 
Масова частка азотнокислого кальцію Ca(NO3)2,% 37,5 - 40,6 
Масова частка азотнокислого амонію %, 
0,60 
(NH4NO3), не більше 
Відношення масової частки карбаміду до масової 
1,38 - 1,58 
частки азотнокислого кальцію 
Масова частка вологи, %, не більше 0,80 
Масова частка нерозчинних у воді домішок, %, не 
0,70 
більше 
Масова частка вуглекислого кальцію (CaCО3), %, 
0,45 
не більше 
Масова частка ПАР неонолу АФ 9-12, %  1,5 - 3,0 
Гранулометричний склад:  
Масова частка гранул менше 1 мм, %, не більше 5 
Масова частка гранул менше 1-4 мм, %, не більше 93 
Масова частка гранул більше 4 мм, %, не більше 2 
Розсипання, % 100 
27 
 
Випробування АНС проводили в аеропорту м. Дніпропетровська на ділянці 
РД доріжки розміром 150×20 м. з асфальтобетонним покриття. Ожеледь 
товщиною 0,5×1,0 мм. Створювали шляхом розливу теплої води на поверхні 
покриття, яке очищене від снігу. Дослідну ділянку обробляли реагентом АНС 
машиною типу ПР-130 з нормою витрати до 100г/м2 при температурі 
навколишнього повітря 4°С. Оцінку ефективності плавлення ожеледі здійснювали 
візуально і за зміною величини коефіцієнта зчеплення, що вимірювали тормозним 
візком АТТ-2 відповідно з методикою НАСГА-86. Результати випробувань АНС в 
таблиці 1.3. 
 
Таблиця 1.3 - Результати випробувань АНС на асфальтобетонному покритті 
Час з моменту посипання ділянки Коефіцієнт зчеплення на ділянці, що 
реагентом, хв. оброблена реагентом 
0 0,25 - 0,30 
5 0,36 
8 0,36 
13 0,37 
20 0,38 
31 0,39 
Після одноразового проходу щітки 
машини ПМ-130 по обробленому 0,42 
покриттю 
Сухе асфальтобетонне покриття, не 
0,45 - 0,50 
оброблене реагентом 
Мокре асфальтобетонне покриття, не 
0,44 
оброблене реагентом 
 
28 
Витрата реагенту АНС визначається товщиною ожеледиці і встановлюється 
дозуючим приладом подавання гранул на диск. Для видалення кірки, що 
відшарувалася, можна використовувати підмітальну зі щіткою, яка рухається за 
машиною, що розподіляє реагент з інтервалом 10-15хв. Час виїзду підмітальної 
машини визначають за товщиною льоду, що потрібно усунути (таблиця 1.4). 
 
Таблиця 1.4 - Середні норми (г/м2) гранульованого складу АНС 
Товщина Температура повітря,° С 
ожеледі, 
мм 0 / -2 -2 / -4 -4/ -6 -6 / -8 -8 /-10 
0,2 10 15 25 35 45 
0,5 20 40 60 85 110 
1,0 35 75 120 170 220 
1,5 55 120 180 250 330 
2,0 75 150 230 320 440 
 
Основною перевагою гранульованого АНС є швидке руйнування ожеледі в 
інтервалі від 0°С до -12°С, без корозійної дії на покриття, а також він не чинить 
корозії на метал кузова автомобілів, на відміну від хлоридних засобів. 
Усі речовини, що входять до складу реагенту, у тому числі поверхнево-
активні речовини, володіють високою біодеструктивністю, повністю 
розкладаються мікрофлорою і не наносять шкоди навколишньому середовищу. 
АНС безпечний для рослин, більш того, його можна використовувати як 
мінеральне добриво. АНС не токсичний, пожежо- і вибухонебезпечний. 
Таким чином, досвід використання вітчизняного реагенту АНС дозволяє 
рекомендувати його для широкого використання в автодорожній галузі при 
боротьбі з ожеледдю, у першу чергу на залізобетонних мостах та естрадах, на 
ділянках доріг у зонах озеленіння і паркових масивів, а також якщо 
електроконтактні мережі проходять поруч [24].   
29 
2 ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОГЕННОГО ЗАСОЛЕННЯ ҐРУНТІВ 
ПРИМАГІСТРАЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ПІД ВПЛИВОМ МІСЬКОГО 
ТРАНСПОРТУ 
 
2.1 Відомості про стан ґрунтів Черкаської області та м. Черкаси 
 
Ґрунти Черкаської області вважаються найбільш продуктивними в Україні, 
однак за деякими агрохімічними параметрами вони поступаються ґрунтам східних 
і південних областей. У ґрунтовому покриві області переважають чорноземи 
типові та чорноземи сильно реградовані, які займають 53,7%. Темно-сірі 
опідзолені і реградовані ґрунти та чорноземи опідзолені і слабо реградовані 
займають 28,9%, а світло-сірі і сірі опідзолені ґрунти – 7,3% [25]. 
Чорноземи типові мало гумусні займають 604 тисячі га. Ці ґрунти поширені 
у всіх районах області. На правобережжі значні масиви чорноземів типових. 
Чорноземи глибокі легкого механічного складу зустрічаються переважно в 
Черкаському та Золо тоніському районах. Середньо суглинкового механічного 
складу - в Звенигородському районах.Чорноземи глинисто-піщані містять 
піщаногрубопилуватих часток (більше 0,01мм.) понад 92%, а часток менше 0,01 
мм лише 8%, тоді як мулу (частки менші 0,001 мм) лише 3-4%. Ці ґрунти 
зустрічаються невеликими масивами в Золотоніському та Черкаському районах. 
Друга група - досить поширених у Черкаській області ґрунтів - чорноземи 
опідзолені, що займають площу близько 252 тисячі га. Найбільші їх площі 
знаходяться в Уманському, Звенигородському районі [24]. 
Третя група досить поширених на Черкащині грунтів – це реградовані 
чорноземи, що займають 315,5 тисяч га. За механічним складом вони переважно 
середньо- та важко суглинкові. Поширені на правобережній частині області, в 
основному в Уманському, Звенигородському  районах (рисунок 2.1). 
30 
 
 
Рисунок 2.1 - Карта розподілу ґрунтів Черкаської області [22]. 
31 
На північно-східному схилі Українського кристалічного щита знаходиться 
м. Черкаси.  Рельєф міської території є переважно рівнинним, проте 
характеризується незначною хвилястістю мікрорельєфу та наявністю 
різноманітних за формою і глибиною мікрозападин. Черкаси розкинулися на 
правому узбережжі головної водної артерії України – Дніпра, у середній течії 
Кременчуцького водосховища, через яке прокладено найдовший в Україні міст-
дамбу. Геоморфологічна структура історичного ядра міста включає Замкову гору 
(місце розташування колишньої Черкаської фортеці) та розгалужену систему 
балок у районі Соснівки. Загальна площа міських земель становить 77,5 км²; при 
цьому Черкаси витягнуті вздовж узбережжя водосховища на 17 км, тоді як їхня 
ширина вглиб суходолу становить близько 8 км. 
Зонально територія населеного пункту належить до лісостепової провінції. З 
огляду на геоморфологічні та гідрологічні особливості місцевості, природна 
структура ґрунтового покриву відзначається високою мозаїчністю. У західних 
секторах міста та на прилеглих околицях поширені темно-сірі опідзолені ґрунти в 
комплексі з лучно-чорноземними, а також опідзоленими й деградованими 
чорноземами. Натомість у східній частині міста переважають осолоділі чорноземи 
та глибокі малогумусні чорноземи, що залягають у поєднанні з лучно-
чорноземними типами. Зазначені ґрунтові відміни є найбільш родючими в межах 
усього регіону. 
Сучасний ґрунтовий покрив міста зазнав глибокої антропогенної 
трансформації та має виражений неоднорідний рисунок. Така специфіка 
обумовлена як складністю геоморфологічної будови території, так і генезисом 
ґрунтотворних порід (передусім лесів та лесоподібних суглинків). Останні 
виступають природним джерелом іонів кальцію, а також карбонат- і 
гідрокарбонат-аніонів, надмірна концентрація яких у субстраті створює 
передумови для засолення міських ґрунтів [25]. 
 
32 
Нераціональне використання земель спричиняє виснаження їх природної 
родючості, що веде до загального погіршення якісних характеристик ґрунтового 
покриву. Найбільші втрати родючості зумовлені надмірною розораністю 
територій і активізацією ерозійних процесів, порушенням науково обґрунтованих 
сівозмін, зростанням дефіциту поживних елементів і органічної речовини, а отже 
– зменшенням їх запасів у ґрунті. Додатково негативно впливають зниження 
мікробіологічної активності, поширення кислих ґрунтів, ущільнення орного шару 
та зменшення його здатності утримувати вологу, а також повільне впровадження 
сучасних ґрунтозахисних технологій. 
За механічним складом ґрунти області розподіляються приблизно 
рівномірно між легкосуглинковими, середньосуглинковими та 
важкосуглинковими різновидами. Легкосуглинкові ґрунти переважають на 
Лівобережжі та в межах Придніпров’я, середньосуглинкові займають центральну 
частину регіону, тоді як важкосуглинкові характерні для західних територій. 
Найбільші площі супіщаних ґрунтів зосереджені в Черкаському районі 
(Мошенська зона), а також на терасах річок Тясмин, Гірський і Гнилий Тікич. 
Механічний склад ґрунту значною мірою визначає вміст обмінного калію та 
його фізико-хімічні властивості. Рівень родючості передусім оцінюється за 
кількістю органічної речовини. Високий вміст гумусу свідчить про багатство 
ґрунту поживними елементами, оскільки саме в ньому акумулюється до 92–98% 
азоту, близько 60% фосфору, до 80% сірки, а також значна частина інших макро- і 
мікроелементів. 
 
2.2 Характеристика дослідних ділянок та критерій їх вибору 
 
Для визначення засоленості примагістральних територій автошляхів міста 
Черкаси було проведено дослідження, під час якого було вибрано 9 дослідних 
ділянок, які розміщені в різних районах міста:  Південно-Західний район (вулиця 
Сумгаїтська та Смілянська), район Хімселище (проспект Хіміків, вул. Максима 
33 
Залізняка, вул. Пастерівська), район Митниця (вул. Володимира Великого) а 
також  вулиці В'ячеслава Чорновола, Благовісна та бульвар Тараса Шевченка. 
Серед них були виділені ділянки з різною інтенсивністю руху транспорту: 
- з надзвичайною інтенсивністю транспортних потоків - бульвар Тараса 
Шевченка (№9); 
- з високою інтенсивністю - вулиці - Благовісна (№7), Чорновола (№6), 
проспект Хіміків (№5); 
- з середньою інтенсивністю -  вулиці Сумгаїтська (№1), Смілянська (№2), 
Володимира Великого (№8); 
- з помірною інтенсивністю - вулиця Пастерівська (№4); 
- з низькою інтенсивністю - вулиця Максима Залізняка (№3). 
Розташування дослідних ділянок на карті міста Черкаси зображено на 
рисунку 2.2. Прогнозована інтенсивність руху на різних вулицях передбачає поділ 
їх на різні типи. Кольорами позначено різну інтенсивність руху транспорту 
(червоний колір - надзвичайна інтенсивність, оранжевий - висока, жовтий - 
середня, темно-зелений - помірна, світло-зелений - низька. 
 
 
 
34 
 
Рисунок 2.2 - Картосхема розташування дослідних ділянок
35 
2.3 Опис методики дослідження 
 
2.3.1 Визначення засоленості ґрунтів міських вулиць за сухим залишком 
ґрунтової витяжки 
 
Для боротьби з ожеледдю на міських вулицях дуже часто використовують 
кухонну сіль (NaCl). У ґрунті збільшується концентрація ґрунтового розчину  
особливо у ґрунті із добрим поглинаючим комплексом: чорноземи, глинисті 
ґрунти. Це призводить до дефіциту доступної для рослин вологи, порушує водний 
режим, що особливо яскраво проявляється в липи широколистої (Tilia 
PlatyphyllosScop.), яка росте поблизу доріг. Хлорози і некрози листової пластинки 
у Tilia Platyphyllos Scop. під дією солей спостерігається найчастіше в другій 
половині літа і починається з краю листка, поступово поширюючись на всю 
листкову пластинку. Жива тканина поступово відмирає і листки передчасно 
опадають. Однак це явище неспецифічне і може спостерігатися й під дією інших 
факторів (газове забруднення повітря, погіршення водного режиму ґрунтів і 
рослин) [26]. 
Матеріали та обладнання: ваги технічні або аналітичні; колби на 500 мл; 
воронки; скляні палички; ступки; сито з отворами 1 мм; упарювальні чашки; 
водяна баня; фільтри; сушильна шафа; дистильована вода, що не містить СО2.Для 
звільнення від СО2 візьміть 2-3 л дистильованої води, прокип'ятіть 30 хв., і 
охолодіть. 
 
2.3.2 Приготування ґрунтової витяжки 
 
Визначте спочатку гігроскопічну вологу ґрунту і візьміть повітряно-суху 
наважку з урахуванням цього показника. Наприклад, в ґрунті міститься 4,56% 
гігроскопічної вологи. Відповідно візьміть наважку 104,56 або 52,28 г повітряно-
сухого ґрунту (з розрахунку 100 і 50 г) абсолютно сухого зразка. 
36 
Наважку ґрунту помістіть у суху колбу ємністю 500-700 мл і прилийте 5-
кратну кількість дистильованої води, що не містить вуглекислоти (250-500 г). 
Колбу з наважкою закрийте гумовим корком і взбовтайте 5 хв., після цього 
витяжку відфільтруйте через сухий складчастий фільтр. Фільтр помістіть у 
воронку діаметром 12-15 см так, щоб фільтр був вище воронки, бо в цьому 
випадку по краю фільтра утворюється " вицвіти" солей і концентрація їх у фільтрі 
знижується. 
Перед тим як вилити витяжку на фільтр, вміст колби збовтується, і по 
можливості переноситься на фільтр весь грунт. Це необхідно для того, щоб 
частинки ґрунту закольматували пори фільтра, що сприяє збільшенню прозорості 
фільтрату. При виливанні суспензії струмінь спрямуйте на бокову стінку фільтра, 
щоб він не прорвався. Витяжку фільтруйте доти, поки фільтрат не стане 
прозорим. Аналіз водної витяжки починайте після того, як вона повністю 
профільтрується. ЇЇ кількість виміряйте мірним циліндром. Водні витяжки 
необхідно аналізувати одразу ж після їх отримання, оскільки під впливом 
мікробіологічної діяльності може змінюватися їх склад (окислюваність, лужність). 
Зберігайте витяжку в колбі з закритим корком [27]. 
 
2.3.3 Визначення сухого залишку витяжки 
 
Сухий залишок витяжки дає уявлення загальний вміст у ґрунті розчинних у 
воді органічних і мінеральних сполук. За величиною сухого залишку визначають 
ступінь засолення ґрунтів. 20-100 мл водної витяжки помістіть у фарфорову 
упарювальну чашку діаметром 7-10 см (попередньо висушену і зважену). 
Упарювання проводьте, поступово додаючи нові порції витяжки. По закінченні 
упарювання чашку з сухим залишком витріть ззовні фільтрувальним папером і 
висушіть у сушильній шафі при 105°С протягом 3 год, охолодіть і зважте. 
Висушування можна провести на слабо нагрітій електроплиті, уникаючи 
37 
прокалювання залишку. Вміст розчинних речовин буде характеризуватися 
величиною сухого залишку, вираженою у відсотках: 
 
А×100
Сухий залишок, % =  ,                                   (2.1) 
Р
 
де А - маса залишку, г; 
Р - наважка ґрунту, яка відповідає взятому об'єму витяжки,г. 
Щоб вилучити із сухого залишку розчинні органічні речовини, проби в 
чашках прожарте в муфелі при 600°С до білого кольору (10-15хв. із моменту 
досягнення вказаної температури). Якщо озолення не пройшло, то чашку 
охолодіть, додайте декілька крапель дистильованої води і знову прожарте. 
Вміст водорозчинних солей у більшості ґрунтів коливається від сотих до 
десятих часток відсотка. Засоленими вважають ґрунти з вмістом солей більше 
0,2%. Якщо в ґрунтах вміст солей перевищує 1%, то їх відносять до солончаків. 
 
2.4 Результати дослідження 
 
2.4.1. Дослідна ділянка № 1 - вулиця Сумгаїтська 
 
Вулиця Сумгаїтська є однією з головних магістралей Південно-Західного 
мікрорайону. Вона бере початок від дамби та мосту через Кременчуцьке 
водосховище і проходить паралельно залізниці. У районі вулиці Крилова змінює 
напрямок під прямим кутом праворуч і простягається через увесь мікрорайон, 
завершуючись транспортним кільцем на вулиці 30-річчя Перемоги. Вулиця має по 
три смуги руху в кожному напрямку, повністю асфальтована та є частиною 
транзитного шляху через Черкаси. Уздовж неї розташовані житлові будинки, 
промислові об’єкти та Черкаський художньо-технічний коледж. (рисунок 2.3) 
38 
 
Рисунок 2.3 - Картосхема відбору проби на вулиці Сумгаїтська 
 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.4. 
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.4 - Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів 
на вулиці Сумгаїтська 
 
Сухий залишок,%
39 
Розглянувши діаграму можна зрозуміти, що найбільша засоленість виявлена 
у березні, після зимового періоду. В червні вона зменшується, це пояснюється тим 
що сіль вимивається дощами та вбирається рослинами. 
 
2.4.2  Дослідна ділянка № 2 - вулиця Смілянська 
 
Вулиця Смілянська в Черкасах є однією з ключових магістралей міста після 
бульвару Шевченка. Вона починається від вулиці Верхньої Горової та 
простягається приблизно на 5,6 км у південно-західному напрямку до 
Черкаського аеропорту, виконуючи роль своєрідних «воріт» міста. Вулиця 
достатньо широка, має 2–3 смуги руху в кожен бік, а від бульвару Шевченка 
обладнана контактною мережею для рух тролейбусів (рисунок 2.5). 
 
Рисунок 2.5 - Картосхема відбору проби на вулиці Смілянська 
 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.6. 
 
40 
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.6 - Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів 
на вулиці Смілянська 
 
Результати діаграми схожі на результати діаграми з дослідної ділянки №1, 
це можна пояснити тим що, обидві вулиці є паралельними і мають однакову 
інтенсивність руху автотранспорту. 
 
 
2.4.3   Дослідна ділянка № 3 - вулиця Максима Залізняка  
 
Вулиця Максима Залізняка в Черкасах є важливою транспортною артерією, 
що з’єднує центральну частину міста з Хімселищем. Вона починається від вулиці 
Свято-Макаріївської біля Соборного парку та простягається приблизно на 4 км у 
південно-західному напрямку, завершуючись тупиком біля залізниці, що веде до 
«Азоту». Вулицю перетинає значна кількість інших вулиць і провулків: на 
початку вона перетинає вулицю Гетьмана Сагайдачного, а ближче до кінця – 
проспект Хіміків. Вулиця відносно вузька, має 1–2 смуги руху в кожен бік і два 
вигини. Після перетину з проспектом Хіміків проходить через промислову зону. 
(рисунок 2.7). 
 
Сухий залишок, %
41 
 
Рисунок 2.7 - Картосхема відбору проби на вулиці Максима Залізняка 
(Громова) 
 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.8 
 
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.8 - Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів 
на вулиці Максима Залізняка 
Діаграма показує, що найбільша засоленість виявлена у березні на відстані 
50 сантиметрів, всі інші проби мають однакову засоленість. Це пояснюється тим, 
Сухий залишок, %
42 
що засоленість спричинена лише протиожеледними реагентами, адже 
інтенсивність руху транспорту на даній ділянці низька. 
 
 
2.4.4  Дослідна ділянка № 4 - вулиця Пастерівська 
 
Вулиця Пастерівська в Черкасах є важливою магістраллю, що з’єднує 
центральну частину міста з Хімселищем. Вона починається від вулиці Нижньої 
Горової та простягається приблизно на 4 км у південно-західному напрямку до 
проспекту Хіміків. Вулицю перетинає значна кількість інших вулиць і провулків, 
а на початку вона перехрещується з бульваром Шевченка. 
Ширина вулиці змінюється залежно від ділянки: на початку вона має по дві 
смуги руху в кожному напрямку, між вулицями Бидгощською та Поднєвича 
набуває вигляду бульвару (без внутрішньої алеї), а на кінцевій частині звужується 
до однієї смуги в кожен бік. У 1967 році до її складу було приєднано частину 
провулка Спортивного. (рисунок 2.9) 
 
Рисунок 2.9 - Картосхема відбору проби на вулиці Пастерівська 
 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.10 
43 
 
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.10 - Результати дослідження засоленості примагістральних 
грунтів на вулиці Пастерівська 
 
Результати діаграми схожі на результати діаграми дослідної ділянки № 3, це 
можна пояснити тим що, вулиці паралельні, сполучають однакові частини міста. 
Хоча Пастерівська має більшу інтенсивність транспорту ніж Громова. 
 
 
2.4.5  Дослідна ділянка № 5 - вулиця проспект Хіміків 
 
Проспект Хіміків у Черкасах є головною магістраллю мікрорайону 
Хімселище. Він починається від Великого кола на вулиці Смілянській і 
простягається у південно-східному напрямку до вулиці Першотравневої 
(окружної дороги). На початку проходить мостом над залізницею, а в кінці має 
залізничний переїзд. 
До проспекту прилягає багато вулиць і провулків. Його друга частина 
проходить через промислову зону, де відсутня житлова забудова. Проспект 
широкий, має по дві смуги руху в кожен бік і по всій довжині обладнаний 
Сухий залишок, %
44 
контактною мережею для тролейбусів. У центральній частині розташований парк 
Хіміків, а вздовж проспекту – Палац спорту «Будівельник», тролейбусне депо, 
ТОВ «Черкаське хімволокно», Черкаська ТЕЦ та інші підприємства. (рисунок 
2.11) 
 
Рисунок 2.11 - Картосхема відбору проби на вулиці проспект Хіміків 
 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.12 
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.12 - Результати дослідження засоленості примагістральних 
грунтів на вулиці проспект Хіміків 
 
Сухий залишок, %
45 
З даної діаграми можна зробити висновок, що негавивно на грунти впливає 
не лише протиожеледні реагенти, а й автотранспорт. Адже підвищена засоленість 
спостерігається не лише після зимового періоду, але й перед ним. Зниження 
показників у червні можна пояснити тим, що з'явилася рослинність. 
 
 
2.4.6  Дослідна ділянка № 6 - вулиця В'ячеслава Чорновола 
 
Вулиця В’ячеслава Чорновола в Черкасах є однією з основних транспортних 
артерій міста. Вона починається від вулиці Волкова та простягається приблизно 
на 4,9 км у південно-західному напрямку, завершуючись глухим кутом біля 
залізниці, що веде до «Азоту». 
Вулицю перетинає значна кількість інших вулиць і провулків: на початку 
вона перехрещується з бульваром Шевченка, а ближче до кінця – з проспектом 
Хіміків. Вулиця широка, має по дві смуги руху в кожному напрямку. Від бульвару 
Шевченка до підприємства ЧШК прокладена тролейбусна лінія. На перетині з 
проспектом Хіміків розташований парк Хіміків, а далі вулиця проходить через 
промислову зону. 
 
Рисунок 2.13 - Картосхема відбору проби на вулиці В'ячеслава Чорновола 
 
46 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.14. 
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.14 - Результати дослідження засоленості примагістральних 
грунтів на вулиці В'ячеслава Чорновола 
 
Діаграма показує, що зразки відібрані у листопаді мають підвищену 
засоленість, це пояснюється тим що, дана ділянка має інтенсивний рух 
транспорту. Після зимового передіоду засоленість зросла на 0,2%, це можна 
пояснити дією протиожеледних реагентів. 
 
2.4.7 Дослідна ділянка № 7 - вулиця Благовісна 
 
Вулиця Благовісна в Черкасах є однією з головних транзитних магістралей 
міста в напрямку Чигирин–Канів, оскільки входить до складу автошляху Р-10. 
Вона починається від вулиці Можайського, де переходить у Лісову Просіку, і 
простягається приблизно на 6,7 км до вулиці Сінної, переходячи далі у вулицю 
Чигиринську. 
Вулиця належить до найдовших у місті, до неї прилягає багато інших 
вулиць і провулків; у 1967 році до її складу було приєднано провулки Шкільний і 
Кармелюка. Через значне транспортне навантаження рух по ній організовано 
Сухий залишок, %
47 
односторонньо: транспорт рухається з боку Чигирина, тоді як у зворотному 
напрямку використовується паралельна вулиця Надпільна. Вулиця досить 
широка: спочатку має три смуги руху, а після перетину з вулицею Смілянською 
розширюється до чотирьох (рисунок 2.15)  
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.16 
 
 
Рисунок 2.15 - Картосхема відбору проби на вулиці Благовісна 
 
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.16 - Результати дослідження засоленості примагістральних 
грунтів на вулиці Благовісна 
 
Сухий залишок, %
48 
Розглянувши діаграму, можна зрозуміти, що найбільша засоленість 
спостерігається у період після зими. У червні показники зменшились до 
показників листопада, лише на відстані 1 метр засоленість виявилась меншою. 
 
 
2.4.8  Дослідна ділянка № 8 - вулиця Володимира Великого 
 
Вулиця Володимира Великого в Черкасах є однією з основних магістралей 
мікрорайону Митниця. Вона бере початок у Черкаському бору разом із вулицею 
Максима Кривоноса, проходить уздовж берега Кременчуцького водосховища, а в 
межах Нової Митниці віддаляється від нього. Завершується на перетині з вулицею 
Припортова, далі переходячи у вулицю Захисників України. 
Вулиця широка – має 2–3, а подекуди до 4 смуг руху в кожному напрямку. 
Після реконструкції ділянки від Долини троянд до вулиці Сержанта Жужоми вона 
набула важливого транзитного значення для мікрорайону. Пролягає біля підніжжя 
Пагорба Слави, поруч із парком «Долина троянд», а також уздовж неї 
розташований старовинний будинок Куперштейна. (рисунок 2.17) 
 
 
Рисунок 2.17 - Картосхема відбору проби на вулиці Володимира Великого 
 
49 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.18 
 
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.18 - Результати дослідження засоленості примагістральних 
грунтів на вулиці Володимира Великого 
 
Діаграма показує найбільшу засоленість у березні. Показники листопада та 
червня однакові. Це свідчить, про те що засоленість була спричинена дією 
протиожеледних реагентів. 
 
 
2.4.9 Дослідна ділянка № 9 - вулиця бульвар Тараса Шевченка 
 
Бульвар Шевченка в Черкасах є центральною вулицею міста та вважається 
одним із найдовших бульварів Європи. Він починається від вулиці Можайського, 
де в мікрорайоні Соснівка переходить у вулицю Дахнівську, і простягається понад 
6,5 км до площі 700-річчя Черкас. 
Ширина бульвару становить близько 30–32 м. Він озеленений каштанами, 
тополями та іншими деревами, має облаштовану алею з лавками, урнами та 
Сухий залишок, %
50 
клумбами, яка в центральній частині відокремлена від проїжджої частини. У 2016 
році асфальтоване покриття алеї було замінено на тротуарну плитку. 
Проїжджа частина включає по дві смуги руху в кожному напрямку, а по 
всій довжині прокладена контактна мережа для тролейбусів. Уздовж бульвару 
розташовані важливі адміністративні та культурні об’єкти, зокрема Черкаська 
обласна державна адміністрація, районні виконкоми, головпоштамт, драматичний 
театр, Палац культури «Дружба народів», ТЦ «Depot-Центр» та численні 
торговельно-розважальні заклади. (рисунок 2.19) 
 
Рисунок 2.19 - Картосхема відбору проби на вулиці бульвар Шевченка 
 
Результати дослідження засоленості примагістральних грунтів на даній 
ділянці зображено на рисунку 2.20. 
За діаграмою результатів дослідження засоленості грунтів найбільший 
відсоток має березень. У червні показники зменшились, але не пришли до норми 
яка була на період листопада. Це можна пояснити тим, що дана ділянка має 
найбільший рух автотранспорту, а також негативний вплив людського фактору. 
 
 
 
51 
1
0,9
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0
Листопад Березень Червень
відстань 50 сантиментрів відстань 1 метр
 
Рисунок 2.20 - Результати дослідження засоленості примагістральних 
грунтів на вулиці бульвар Шевченка 
 
 
 
2.5 Загальна характеристика засоленості досліджуваних міських грунтів 
 
Проаналізувавши всі дослідні ділянки, можна побачити, що підвищена 
засоленість спостерігається у зразках грунту які були відібрані після зимового 
періоду. З цього можна зробити висновок, що основними джерелами надходження 
катіонів натрію та аніонів хлору у грунт є протиожеледні реагенти, якими 
посипають вулиці. 
За отриманими результатами, вулиці на яких обирали дослідні ділянки 
можна класифікувати на 4 групи (рисунок 2.21): 
Нормативні значення вмісту сухого залишку, як показника, що характеризує 
загальну кількість розчинених солей (засоленість ґрунту)  зображені на рисунку 
2.21. 
Сухий залишок, %
52 
До 0,1 % • незасолені ґрунти (норма) 
0,1–0,25 % • слабке засолення 
0,25–0,5 % • середнє засолення 
0,5–1,0 % • сильне засолення 
Понад 1,0 % • дуже сильне засолення
 
 Рисунок 2.21 – Розподіл типів грунтів за сухим залишком водної витяжки 
[28]. 
 
Узагальнені відносні вмісту сухого залишку у досліджуваних пробах ґрунту 
міських територій з урахуванням природного та техногенного чинника 
представлені у таблиці 2.1. 
 
Таблиця 2.1 - Ступінь засоленості грунтів дослідних ділянок м. Черкаси на 
відстані 0,5 та 1 ,0 м від дорожнього полотна 
Дослідна ділянка  Відстань 0,5 м Відстань 1,0 м 
вулиця Максима Залізняка Слабке Слабке  
вулиця Пастерівська  Середнє, слабке слабке 
вулиця Сумгаїтська Середнє, сильне Середнє, слабке 
вулиця Смілянська Середнє, сильне Середнє, слабке 
вулиця Володимира Великого Середнє, слабке Середнє, слабке 
проспект Хіміків Середнє, сильне Середнє, сильне 
вулиця Чорновола  сильне Сильне, середнє 
вулиця Благовісна Середнє, слабке Середнє, слабке 
бульвар Т.Шевченка  Сильне сильне 
53 
 
Визначення сухого залишку у водному витягу є простим і надійним 
способом оцінити загальний рівень засолювання ґрунтів. На основі цього 
показника – тобто за кількістю мінеральних солей, які залишаються після 
випаровування вологи – ґрунти чітко ділять на різні типи: від природно чистих 
(незасолених) до слабко-, середньо-, сильнозасолених та солончаків. У міському 
середовищі величина сухого залишку формується під одночасним впливом двох 
ключових факторів. Перший – це природні умови, пов'язані з місцевими 
ґрунтотворними породами (наприклад, лесами), які природно насичують субстрат 
карбонатами й кальцієм, а також із рельєфом та кліматом, що заважають цим 
солям вимиватися. Другий, часто вирішальний фактор – це регулярна 
протиожеледна обробка міських доріг у зимовий період. Величезна кількість 
технічної солі та хімічних реагентів, які розсипають на асфальті, разом із талими 
водами потрапляє у придорожні зони, різко збільшує сухий залишок і призводить 
до штучного (вторинного) засолення міських ґрунтів. 
Також з даного дослідження можна зробити висновок про те як інтенсивний 
рух транспорту впливає на засоленіть примагістральних грунтів. Адже всі 
дослідні ділянки до початку зими мали невелику засоленість, це пояснюється тим 
що автотранспорт чинить безпереврвну шкоду грунтам своїми вихлопними 
викидами. 
 
2.6 Рекомендації щодо зменшення сухого залишку в ґрунтах придорожніх 
територій 
 
Для зниження величини сухого залишку та мінімізації засолення ґрунтів 
придорожніх територій, що виникає внаслідок тривалого використання 
протиожеледних реагентів та вимивання природних солей із ґрунтотворних порід, 
необхідне впровадження комплексних меліоративних, інженерних та 
фітотехнічних заходів (рисунок 2.23) [29]. 
54 
 
оптимізація та модернізація зимового утримання доріг
організація інженерно-гідротехнічних бар'єрів
хімічна меліорація ґрунтового покриву
фітомеліорація та біохімічне очищення
 
 
Рисунок 2.23 – Рекомендації щодо зниженння засолення ґрунтів 
придорожніх територій 
 
 Оскільки основним антропогенним джерелом накопичення солей у 
придорожніх зонах є хлоридні протиожеледні матеріали, першочерговим кроком 
має стати модернізація системи зимового утримання доріг. Це передбачає суттєве 
обмеження застосування технічної солі та перехід на альтернативні фрикційні 
матеріали, такі як гранітна чи мармурова крихта і чистий річковий пісок, що 
забезпечують зчеплення коліс із покриттям без хімічного навантаження на 
субстрат. Також доцільно впроваджувати сучасні хімічні реагенти на основі 
ацетатів або форміатів, які швидко розкладаються у середовищі, не утворюючи 
стійкого сухого залишку, та використовувати дорожню техніку з 
автоматизованим електронним дозуванням сумішей [30]. Для запобігання 
безпосередньому стіканню брудних талих вод у придорожні екосистеми 
необхідно реалізувати низку інженерно-гідротехнічних рішень, зокрема замінити 
відкриті кювети закритими системами зливостоків, які спрямовуватимуть солону 
55 
воду безпосередньо до міської каналізації та очисних споруд. Додатково узбіччя 
магістралей варто облаштовувати спеціальними бетонними чи пластиковими 
гідроізоляційними лотками для перехоплення перших, найбільш концентрованих 
порцій талого снігу, а також застосовувати геомембрани під час зміцнення ґрунтів 
для блокування капілярного підняття мінералізованих підземних вод. З метою 
нейтралізації дії вже акумульованих у ґрунті сполук натрію необхідно проводити 
хімічну меліорацію шляхом гіпсування ґрунтового покриву. Внесення 
сиромолотного гіпсу або фосфогіпсу дозволяє кальцію замістити іони натрію у 
ґрунтовому вбирному комплексі, внаслідок чого натрій переходить у розчинну 
сульфатну форму і легко вимивається природними опадами у глибокі горизонти, 
очищуючи верхній коренеживий шар. Цей процес слід поєднувати з регулярним 
збагаченням придорожніх територій органічними меліорантами, такими як торф, 
компост чи перегній, які підвищують буферну ємність ґрунту, відновлюють його 
структуру та збільшують водопроникність для швидшого вимивання солей. 
Важливу довгострокову роль у зниженні сухого залишку відіграє фітомеліорація, 
що базується на створенні захисних зелених смуг із висадкою галофітів та 
солестійких культур, зокрема солянки, тамариксу, деяких видів полину та 
злакових трав типу костриці чи райграсу. Ці рослини здатні активно поглинати 
мінеральні солі з ґрунтового розчину, а їхнє систематичне скошування та 
видалення біомаси забезпечує фізичне винесення токсикантів із придорожньої 
екосистеми. Наостанок, формування багатоярусних лісосмуг із стійких чагарників 
типу шипшини, барбарису та білої акації створить живий механічний бар'єр для 
сольових аерозолів і сприятиме ефективному снігозатриманню, що гарантуватиме 
інтенсивне природне промивання ґрунтів прісною водою навесні. Впровадження 
цих взаємопов'язаних рекомендацій дозволить знизити показники сухого залишку 
до безпечних нормативних значень, зберегти природну структуру едафотопу та 
надійно захистити суміжні природні середовища від транзитного хімічного 
забруднення. 
  
56 
ВИСНОВКИ 
 
Нинішній рівень техногенезу та стрімкий розвиток промислових 
агломерацій зумовлюють постійне розширення урбанізованих територій у світі. 
Цей процес і надалі активізуватиметься, оскільки міський спосіб життя має 
очевидні економічні, соціально-побутові, культурні та інформаційні переваги. 
Водночас із позитивними зрушеннями урбанізація спричиняє низку небажаних 
наслідків, які виявляються у суттєвому загостренні екологічних проблем у містах. 
Попри глибоку й докорінну трансформацію своїх ключових властивостей, міські 
ґрунти, як зазначає чимало провідних дослідників, залишаються 
фундаментальним складником урбогеосистеми. Вони виконують низку 
найважливіших екологічних і господарських функцій, які значною мірою 
визначають якість та безпеку життя людини в міському середовищі. 
Для оцінки засоленості ґрунтів були проведені лабораторні дослідження. 
Проби ґрунту були відібрані з таких вулиць: Сумгаїтська, Смілянська, Максима 
Залізняка, Пастерівська, проспект Хіміків, В'ячеслава Чорновола, Благовісна, 
Гагаріна, бульвар Т. Шевченка. При дослідженні були проведено визначення 
засоленості міських вулиць за сухим залишком ґрунтової витяжки.  
Всі проби грунту відібрані у листопаді на відстані 50 сантиметрів мали 
вміст сухого залишку: Сумгаїтська - 0,4%; Смілянська - 0,4%; Максима Залізняка 
- 0,2%; Пастерівська - 0,2%; Хіміків - 0,6%; Чорновола - 0,6%; Благовісна - 0,4%; 
Гагаріна - 0,4%; Шевченка - 0,6%. 
Проби грунту відібрані у листопаді на відстані 1 метр мали вміст сухого 
залишку: Сумгаїтська - 0,2%; Смілянська - 0,2%; Максима Залізняка - 0,2%; 
Пастерівська - 0,2%; Хіміків - 0,4%; Чорновола - 0,4%; Благовісна - 0,4%; Гагаріна 
- 0,2%; Шевченка - 0,4%. 
Всі проби грунту відібрані у березні на відстані 50 сантиметрів мали вміст 
сухого залишку: Сумгаїтська - 0,6%; Смілянська - 0,6%; Максима Залізняка - 
57 
0,4%; Пастерівська - 0,4%; Хіміків - 0,8%; Чорновола - 0,8%; Благовісна - 0,8%; 
Гагаріна - 0,6%; Шевченка - 1,0%. 
Проби грунту відібрані у березні на відстані 1 метр мали вміст сухого 
залишку: Сумгаїтська - 0,4%; Смілянська - 0,4%; Максима Залізняка - 0,2%; 
Пастерівська - 0,2%; Хіміків - 0,4%; Чорновола - 0,6%; Благовісна - 0,6%; Гагаріна 
- 0,4%; Шевченка - 0,8%. 
Всі проби грунту відібрані у червні на відстані 50 сантиметрів мали вміст 
сухого залишку: Сумгаїтська - 0,4%; Смілянська - 0,4%; Максима Залізняка - 
0,2%; Пастерівська - 0,2%; Хіміків - 0,4%; Чорновола - 0,4%; Благовісна - 0,4%; 
Гагаріна - 0,4%; Шевченка - 0,8%. 
Проби грунту відібрані у червні на відстані 1 метр мали вміст сухого 
залишку: Сумгаїтська - 0,2%; Смілянська - 0,2%; Максима Залізняка - 0,2%; 
Пастерівська - 0,2%; Хіміків - 0,2%; Чорновола - 0,2%; Благовісна - 0,2%; Гагаріна 
- 0,2%; Шевченка - 0,6%. 
Аналіз результатів дослідження сухого залишку водної витяжки свідчить, 
що явище засоленості зафіксовано на всіх дослідних ділянках та в усіх відібраних 
зразках ґрунту. Це зумовлено тим, що міські ґрунти тривалий час зазнають 
негативного впливу антропогенних чинників та специфічних техногенних 
навантажень урбанізованого середовища. Зразки, відібрані безпосередньо після 
завершення зимового періоду, характеризуються значно вищими показниками 
солоності. Таку динаміку можна пояснити активним використанням узимку 
технічної солі та інших протиожеледних реагентів для обробки вулично-
дорожньої мережі, що призводить до інтенсивного забруднення ґрунтового 
покриву катіонами натрію та аніонами хлору. Водночас проби, відібрані у червні, 
демонструють помітне зниження рівня засоленості ґрунтів; цей ефект 
пояснюється поступовим вимиванням легкорозчинних солей атмосферними 
опадами, а також процесами біоакумуляції, оскільки частина елементів 
поглинається кореневими системами рослин. 
 
58 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Добровольський В. В. Екологічні знання : навч. посібник / В. В. 
Добровольський. – К.: Професіонал, 2005. – 304 с. 
2. Дмитрук Ю. М. Еколого-геохімічний аналіз ґрунтового покриву 
агроекосистем / Ю. М. Дмитрук. – Чернівці: Рута, 2006. – 328 с. 
3. Дмитрук Ю. М. Окремі підходи до встановлення фонових величин вмісту 
важких металів у ґрунтах / Ю. М. Дмитрук // Наук. вісник Чернів. ун-ту. – 
Чернівці: Рута, 2009. – Вип. 455: Біологія. – С. 24–26. – 225 с. 
4.  Криштоп Є. А. Міські ґрунти як невід’ємний елемент урбанізованих і 
техногенно-забруднених територій [Електронний ресурс] / Є. А. Криштоп, В. 
В. Волощенко // Вісник ХНАУ . Грунтознавство, агрохімія, землеробство, 
лісове господарство. – 2013. – № 2. – С. 200–206. 
http://www.irbisnbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I2DB
N=UJRN&P21DBN=UJRN&IMA 
5. Мацібора О. В. Застосування просторової інтерполяції для аналізу розподілу 
важких металів у міськихґрунтах [Електронний ресурс] / Міцабора О. В., 
Кураєва І. В., Войтюк Ю. Ю. // Інститут географії НАНУкраїни. Теорія і 
методологія. – 2014. – С. 25–31. 
.:http://www.enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/7478/1/Matsіbora.pdf. 
6. Гаврюшова О. Є. Екологічні аспекти трансформації міських ґрунтів під 
штучним покриттям [Текст] / О.Є. Гаврюшова // Людина та довкілля. 
Проблеми неоекології. – 2013. – № 3 – 4. С. – 164–167. 
7.  Позняк С. П. Чинники ґрунтоутворення : навч. посібник. [Текст] / С. П. 
Позняк., Є. Н. Красєха – Львів :Видавництво центр ЛНУ імені Івана Франка. – 
2007. C. 400. 
8. Крихтіна Ю. О. Державна політика розвитку транспортної галузі України: 
теорія, методологія, практика : монографія. Харків: «Діса плюс», 2022. - 336 с  
59 
9. Класифікація структурних елементів вулично-дорожньої мережі методами 
кластерного аналізу / В.Д. Данчук, Р.В. Олій ник, Є.С. Самойленко, С.М. 
Тарабан // Автомобільні дороги і дорожнє будівництво. – 2012. – Вип. 85. – С. 
124–130 
10. Русіло П. О., Костюк В. В., Афонін В. М. Вплив на довкілля автомобільного 
транспорту на всіх стадіях його життєвого циклу. Науковий вісник НЛТУ 
України. 2008. Вип. 18.3. С. 85–89. 
11. Венжега, В. І., & Пасов, Г. В. Зменшення впливу автомобільного транспорту 
на довкілля. Технічні науки та технології, (4(18), 2020. 028–035. 
https://tst.stu.cn.ua/article/view/200339 
12. Концепція охорони ґрунтів від ерозії в Україні / за ред. С.А. Балюка та Л.Л. 
Товажнянського. – Х.: ННЦ «Інститут ґрунтознавства і агрохімії», 2008. – 53 с 
13. Вирожемський В. К. Оцінка екологічної небезпеки, яка створюється змивами 
з автомобільної дороги, для придорожньої території. Дороги і мости. 2011. 
Вип. 13. С. 60–66. 
14. Бордюг Н. С., Лагозська В. В. Вплив автомобільного транспорту на якість 
ґрунтів Червоноармійського району. Збірник наукових праць Житомирського 
національного агроекологічного університету. 2014. № 1(2). С. 168–174. 
15. Екологія та автомобільний транспорт : навч. посіб. / Ю. Ф. Гутаревич та ін. 
Київ : Арістей, 2006. 292 с. 
16. Забишний Я. О. Екологічна безпека автотранспортних потоків та придорожніх 
територій : дис. ... канд. техн. наук : 21.06.01 / Івано-Франків. нац. техн. ун-т 
нафти і газу. Івано-Франківськ, 2019. 175 с. 
17. Інтерактивні карти Грунтів України. https://geomap.land.kiev.ua/soil-9.php 
18. Фоменко Г.Р. Транспортна інфраструктура і проблеми міст. Проблеми 
розвитку міського середовища: збірник наукових праць Вип. 2 (16). Київ: 
Національний авіаційний університет, 2016. 
19. Франчук Г. М. Оцінювання забруднення ґрунтів нафтопродуктами внаслідок 
діяльності автозаправних станцій / Г. M. Франчук, M. M. Радомська// Вісник 
60 
НАУ. – 2009. – №1(38). – С. 46–49. 
20. Рабош І. О., Кофанова О. В., Підгорний А. В. Оцінка екологічного стану 
територій автозаправних станцій, розташованих поблизу автомагістралей. 
Нові рішення в сучасних технологіях. 2018. № 9 (1285). С. 236–242.  
21. В. А. Ґрунтознавство: підручник. Чернівці : Книги-XXI., 2004. 400 с.  
22. Могильний С.М. Планувальні рішення об'єктів інфраструктури автомобільних 
доріг (на прикладі автозаправних станцій) // Актуальні питання гігієни та 
екологічної безпеки України (тринадцяті марзєєвські читання) : зб. тез доп. 
науково-практ. конф. (Київ, 19-20 жовтня 2017 р.). К., 2017. Вип. 17. С. 46-48. 
23. Гаврилюк О. В., Безименна М. С. Важкі метали в системі «ґрунт – рослина» 
придорожніх екосистем (на прикладі магістралі М-01). Український 
географічний журнал. 2021. № 3. С. 45–53. 
24. Регіональна доповідь про стана навколишнього природного середаовища у 
Черкаській області за 2024 рік.  Черкаси. 2025. – 244 с. https://ck-
oda.gov.ua/ekologiya/ 
25. Якість ґрунту. Відбір проб. Частина 2. Настанови щодо методів відбору проб 
(ISO 10381-2:2002, IDT): ДСТУ ISO 10381-2:2004 / пер. і наук.-техн. ред. С. 
Балюк, Я. Пащенко. - [Чинний від 01.04.2006]. – К.: Держспоживстандарт 
України, 2006. – V, 23 с.– (Національний стандарт України). 
26. Бедрій Я. І., Оліферчук С. П., Калин Б. М. Екологічний аналіз стану 
урбаноземів під впливом техногенного навантаження (на прикладі м. Львова). 
Науковий вісник ЛНУВМБ імені С.З. Ґжицького. Серія: Екологічні науки. 2019. 
Т. 21, № 91. С. 98–104. 
27. Помиткіна С. В., Коцупір Л. М. Вплив автотранспортного навантаження на 
фізико-хімічні властивості придорожніх ґрунтів міста Одеси. Аграрні 
інновації. 2023. № 17. С. 98–103. 
28. Шумик М. І., Мазур О. В. Стан міських ґрунтів як чинник деградації 
рослинності в антропогенно зміненому середовищі. Наукові доповіді НУБіП 
України. 2020. № 4 (86). С. 12–21. 
61 
29. Трофименко Н. В. Еколого-геохімічна оцінка стану ґрунтового покриву 
міських екосистем в умовах сольового навантаження : дис. ... канд. біол. наук : 
03.00.16 / Дніпропетровський нац. ун-т ім. Олеся Гончара. Дніпропетровськ, 
2012. 190 с. 
30. Жданюк В. К., Костенко Т. В. Аналіз впливу протиожеледних матеріалів на 
елементи придорожнього середовища автомобільних доріг. Дороги і мости. 
2015. Вип. 16. С. 45–52. 
 
 
 
  
62 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
  
63 
ДОДАТОК А 
 
АПРОБАЦІЯ РОБОТИ 
 
Жовтухін С.М., Ящук Л.Б.  Оцінка транспортного навантаження на стан 
ґрунтів придорожніх ділянок //Матеріали V Всеукраїнської студентської науково-
практичної конференції «Екобезпека людини в умовах глобальної екологічної 
кризи» 03 квітня 2025 р. м. Черкаси. с. 114.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
