Екологічна оцінка стану поверхневих вод Черкаської області в умовах антропогенного навантаження

Лавріненко, Олександр Андрійович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9605
Title:	Екологічна оцінка стану поверхневих вод Черкаської області в умовах антропогенного навантаження
Authors:	Хоменко, Олена Михайлівна Лавріненко, Олександр Андрійович
Keywords:	ВОДНІ РЕСУРСИ;ГІДРОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ;РІЧКОВА МЕРЕЖА;ВОДОКОРИСТУВАННЯ;СТІЧНІ ВОДИ
Issue Date:	2026
Abstract:	Лавріненко О.А. Екологічна оцінка стану поверхневих вод Черкаської області в умовах антропогенного навантаження. Кваліфікаційна робота бакалавра: 62 с., 9 рисунків, 14 таблиць, 27 джерел, мультимедійна презентація. Мета роботи: проаналізувати використання водних ресурсів регіону та надати екологічну оцінку стану поверхневих вод Черкаської області в умовах антропогенного навантаження. Завдання роботи: охарактеризувати річкову мережу Черкаської області, проаналізувати сучасний стан використання водних ресурсів регіону та здійснити оцінку якості поверхневих вод за основними гідрохімічними показниками. Об’єкт дослідження: водні об’єкти Черкаської області. У роботі наведено загальну характеристику водних ресурсів України та розглянуто основні напрями їх раціонального використання. Проведено аналіз річкової мережі Черкаської області та особливостей використання водних ресурсів регіону. Здійснено екологічну оцінку стану водних об’єктів і якості поверхневих вод за основними гідрохімічними показниками. За результатами дослідження запропоновано заходи, спрямовані на покращення екологічного стану водних об’єктів області.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9605
Appears in Collections:	101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Лавріненко_КРБ.pdf Restricted Access		6.2 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
Факультет технологій, будівництва та раціонального природокористування 
 
Кафедра екології та природоохоронних технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
до кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
на тему ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА СТАНУ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД ЧЕРКАСЬКОЇ 
ОБЛАСТІ В УМОВАХ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи ЗЕ-20 
спеціальності 101 «Екологія» 
                                                                     (шифр і назва спеціальності) 
_Лавріненко О.А._________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник _Хоменко О.М.__________ 
                 (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль _Хоменко О.М._____ 
                 (прізвище та ініціали) 
                                               Рецензент Бондаренко Ю.Г._________ 
                     (прізвище та ініціали) 
 
Черкаси – 2026 рік 
 2 
ЗМІСТ 
 
Вступ            3 
1 Аналітичний огляд літератури            6 
1.1 Загальна характеристика водних об’єктів України та напрямів            6 
їх використання  
1.2 Загальні підходи до класифікації річок          13 
1.3 Морфологічні та морфометричні особливості річок і річкових          15 
басейнів 
1.4 Гідрохімічна оцінка річкових вод           18 
2 Екологічна оцінка стану поверхневих вод Черкаської області в умовах          25 
антропогенного навантаження 
2.1 Загальна фізико-географічна характеристика і кліматичні          25 
умови Черкаської області 
2.2 Загальна характеристика річкової мережі Черкаської області          28 
2.3 Оцінка використання водних ресурсів регіону          32 
2.4 Оцінка екологічного стану водних об’єктів          38 
2.5 Оцінка якості поверхневих вод за гідрохімічними          45 
характеристиками 
2.6 Напрями покращення екологічної ситуації на водних об’єктах          52 
област 
Висновки          54 
Перелік посилань          58 
Додатки 61 
Додаток А. Апробація результатів роботи 62 
 
 
 
 
 3 
ВСТУП 
 
Проблема забезпечення населення якісною питною водою є однією з 
найактуальніших екологічних проблем України. Особливого значення набувають 
питання раціонального використання, збереження та екологічного захисту водних 
ресурсів, зокрема малих і великих річок, екологічний стан яких у багатьох 
випадках залишається незадовільним. Значний негативний вплив на водні 
екосистеми здійснює скидання недостатньо очищених або забруднених стічних 
вод промислових підприємств, що призводить до деградації водних об’єктів, 
погіршення якості води та порушення природних умов існування водних 
організмів. 
На сучасному етапі проблема дефіциту прісної води набуває глобального 
характеру, а чисті прісні води розглядаються як цінний і обмежений природний 
ресурс. Важливу роль у забезпеченні потреб населення та різних галузей 
господарства у прісній воді відіграють річкові водні ресурси, які є основним 
джерелом водопостачання для більшості регіонів України. 
Важливе значення у формуванні водних ресурсів України мають малі річки. 
Саме вони значною мірою визначають хімічний склад і якість води середніх та 
великих річок, є невід’ємними складовими природних ландшафтів та 
забезпечують близько 60 % загального обсягу водних ресурсів країни. 
У період інтенсивного господарського освоєння територій за часів 
Радянського Союзу значна кількість малих річок була осушена або зазнала 
істотних гідрологічних змін. Значної шкоди водним екосистемам також завдало 
будівництво великих водосховищ, унаслідок чого порушилися природні умови 
стоку багатьох річок. Через зміну гідрологічного режиму окремі малі річки, 
зокрема Рось, Вільшанка, Ірдинка та Тясмин, втратили можливість природного 
відтоку води до Дніпра без застосування штучного перекачування. 
Річкова мережа Черкаської області є достатньо розвиненою. Територією 
регіону протікає 1037 середніх і малих річок, що належать до басейнів двох 
 4 
великих річкових систем — Дніпра та Південного Бугу. Основними джерелами 
водопостачання області виступають Кременчуцьке водосховище, річки Гнилий 
Тікич, Рось і Тясмин, а також підземні водозабірні горизонти. 
Сучасний водно-екологічний стан України зумовлює необхідність пошуку 
ефективних шляхів його покращення та формування принципово нових підходів 
до реалізації державної водної політики. Особливої актуальності набувають 
питання охорони та раціонального використання малих річок, що пов’язано з їх 
важливою ландшафтоутворюючою та екологічною роллю. Саме малі річки 
формують основу гідрографічної мережі, а їх водозбірні басейни є специфічними 
природними системами, від стану яких залежить функціонування водних 
екосистем у цілому. 
Інтенсивне використання водних ресурсів, а також постійне зростання рівня 
забруднення поверхневих вод свідчать про поглиблення водогосподарської кризи. 
Подолання цієї проблеми потребує комплексного підходу, що ґрунтується на 
інтеграції різних наукових напрямів, активному розвитку фундаментальних 
досліджень у галузі наук про Землю та водні ресурси, а також широкому 
впровадженні у практику природокористування сучасних принципів екологічно 
безпечного та раціонального водокористування. 
Проблема забезпечення населення України якісною питною водою є однією 
з найважливіших екологічних і соціально-економічних проблем сучасності. Її 
актуальність зумовлена, з одного боку, недостатнім рівнем забезпеченості країни 
водними ресурсами — серед європейських держав Україна належить до країн із 
найнижчими запасами прісної води, а з іншого — значним рівнем забруднення 
поверхневих джерел водопостачання. 
Водночас забруднення річок України пов’язане не лише з діяльністю 
вітчизняних промислових підприємств чи нераціональним веденням сільського 
господарства. Значна частина річок, що належать до басейну Чорного моря, бере 
початок або протікає територіями інших держав, де також зазнає суттєвого 
антропогенного навантаження. Унаслідок цього якість водних ресурсів України 
 5 
значною мірою залежить не лише від внутрішніх природоохоронних заходів, а й 
від екологічного стану транскордонних водних басейнів. 
Унаслідок постійного зростання рівня промислового та побутового 
забруднення, інтенсивного розорювання земель, проведення гідротехнічної 
меліорації водозбірних територій і заплав, а також скорочення площ лісів у 
річкових долинах значна кількість водотоків, особливо малих річок, нині 
перебуває на різних стадіях деградації. Якість води у таких водних об’єктах 
постійно погіршується, а окремим річкам загрожує повне зникнення. 
Упродовж останніх років унаслідок зростання обсягів забруднення стічними 
водами промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства 
та сільськогосподарськими стоками спостерігається суттєве погіршення 
показників якості річкових вод. У зв’язку з цим особливо важливого значення 
набуває систематичне проведення екологічного моніторингу стану водних 
об’єктів. 
Характеристика річкової мережі Черкаської області, аналіз використання 
водних ресурсів регіону та оцінка якості поверхневих вод за гідрохімічними 
показниками в умовах антропогенного навантаження становлять основний зміст 
роботи та визначають її актуальність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 6 
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Загальна характеристика водних об’єктів України та напрямів їх 
використання 
 
До водних ресурсів відносять поверхневі та підземні води, які можуть бути 
використані для потреб народного господарства. Основними споживачами водних 
ресурсів є промислові підприємства, аграрний сектор і комунальне господарство, 
що здійснюють значний забір води з річок, озер, водосховищ та підземних 
водоносних горизонтів. Частина водокористувачів застосовує водні ресурси не 
лише як сировинний компонент, а й як джерело енергії або середовище для 
здійснення певних видів діяльності, зокрема гідроенергетики, водного транспорту 
та рибного господарства. Крім того, водні об’єкти мають важливе значення для 
рекреаційної сфери, туризму та спортивної діяльності. 
У середньоводний за водністю рік сумарні запаси природних водних 
ресурсів України становлять близько 94 км³, однак фактично придатними для 
використання є лише 56,2 км³. Основну частину відновлюваних водних ресурсів 
формує річковий стік, обсяг якого сягає 85,1 км³ (без урахування стоку річки 
Дунай). При цьому приблизно 60 % річкового стоку утворюється безпосередньо в 
межах території України та належить до місцевого стоку, тоді як близько 40 % 
надходить із суміжних територій і характеризується як транзитний стік. 
До найбільших річок України належать Дніпро, Дністер, Південний Буг, 
Сіверський Донець і Дунай. Річка Дніпро має загальну довжину 2201 км, з яких 
981 км протікає територією України, а середній річний обсяг стоку становить 53,5 
км³. Довжина річки Дністер сягає 1362 км, у межах України — 705 км, при 
середньорічному стоці 8,7 км³. Річка Південний Буг характеризується довжиною 
806 км та річним стоком близько 3,4 км³. Сіверський Донець має загальну 
протяжність 1053 км, із яких 672 км розташовані в межах України, а середній 
річний стік становить приблизно 5 км³. Річка Дунай протікає територією України 
 7 
на відрізку 174 км, при цьому середньорічний обсяг її стоку становить близько 
123 км³, переважна частина якого належить до транзитного стоку. 
На території України налічується понад 63 тис. річок, серед яких виділяють 
9 великих річок із площею водозбірного басейну понад 50 тис. км², 81 середню 
річку з площею басейну від 2 до 50 тис. км², а також 63 029 малих річок, площа 
водозбору яких не перевищує 2 тис. км². Загальна довжина річкової мережі 
України становить близько 206,4 тис. км, при цьому приблизно 90 % її припадає 
саме на малі річки. У літній період значна частина річок характеризується 
зменшенням водності, що супроводжується обмілінням, а окремі водотоки 
можуть частково або повністю пересихати. З метою регулювання річкового стоку 
та акумулювання талих снігових вод на більшості річок створено 1057 
водосховищ, сумарний об’єм яких становить близько 55 км³ води [1]. 
Карту поверхневих вод України представлено на рисунку 1.1. 
 
 
Рисунок 1.1 - Карта поверхневих вод України 
 
 8 
Для забезпечення водопостачання маловодних регіонів України було 
споруджено систему магістральних каналів. До найбільших із них належать 
Північно-Кримський канал загальною протяжністю понад 400 км, канал Дніпро–
Донбас довжиною більше 500 км, а також канал Сіверський Донець–Донбас, 
довжина якого перевищує 131 км. На півдні країни функціонують масштабні 
зрошувальні системи, зокрема Каховська та Інгулецька, призначені для 
забезпечення потреб сільського господарства у водних ресурсах. У районах із 
надмірним зволоженням або недостатньо інтенсивним природним стоком діють 
меліоративні системи, серед яких Верхньоприп’ятська та Латорицька, що 
забезпечують регулювання водного режиму територій. 
На території України розташовано понад 20 тис. озер, серед яких більше 40 
мають площу понад 10 км². Найбільші озера зосереджені у заплавній частині 
Дунаю та в прибережній зоні Чорного моря, зокрема озера Ялпуг і Сасик. 
Найбільшим озером Полісся є Світязь, тоді як у Карпатському регіоні найбільшим 
вважається озеро Синевир. Загальна площа боліт в Україні перевищує 12 тис. км², 
причому основна їх частина зосереджена в межах Полісся. Обсяг прогнозних 
запасів прісних підземних вод становить близько 27,4 км³, з яких приблизно 8,9 
км³ не мають безпосереднього зв’язку з поверхневим річковим стоком. 
Водні ресурси України формуються за рахунок місцевого поверхневого 
стоку, підземних вод, а також транзитного надходження річкових вод із територій 
суміжних держав (таблиця 1.1). Відповідно до результатів багаторічних 
гідрологічних спостережень, потенційні ресурси річкових вод перевищують 200 
км³, при цьому лише близько 25 % їх обсягу формується в межах території 
України, тоді як основна частина надходить із сусідніх країн у вигляді 
транзитного стоку. Прогнозні ресурси підземних вод України оцінюються на рівні 
понад 20 км³, а обсяг затверджених експлуатаційних запасів підземних вод 
становить близько 6 км³. 
 
 9 
Таблиця 1.1 - Водні ресурси України 
Водні ресурси в роки за водністю, 
км3 
Вид ресурсів 
дуже 
середній 
маловодний 
1 2 3 
Приток транзитного річкового стоку 157,4* 121,7* 
Місцевий річковий стік 52,4 29,7 
Загальні ресурси річкового стоку 209,8 151,4 
Прогнозні ресурси підземних вод 21,0 21,0 
у тому числі гідравлічне не зв’язані 
7,0 7,0 
з поверхневим стоком 
Загальні ресурси прісних вод 216,8 158,4 
* у тому числі 122,7 і 95,5 км3 по Кілійському гирлу р. Дунай 
 
Аналіз просторового розподілу водних ресурсів України свідчить про його 
невідповідність розміщенню найбільш водомістких галузей економіки (таблиця 
1.2). Значна частина водних ресурсів країни, а саме близько 58 %, зосереджена в 
басейні річки Дунай у прикордонних районах, де рівень водоспоживання 
становить менш ніж 5 % від загального обсягу наявних ресурсів (таблиця 1.3). 
Найнижчим рівнем забезпеченості водними ресурсами характеризуються 
Донбас, Криворізький промисловий район, Крим та південні області України, на 
території яких розташовані найбільші водоспоживачі.  
Основний обсяг водних ресурсів, доступних для господарського 
використання, формується в межах басейнів річок Дніпро, Дністер, Сіверський 
Донець, Південний і Західний Буг, а також малих річок Приазовського та 
Причорноморського регіонів. 
 
 
 
 10 
Таблиця 1.2 - Ресурси річкового стоку України, км3  
 
Приток, Місцевий стік, Загальні ресурси, Питомі середні 
км3 км3 км3 місцеві ресурси, 
тис. км3 
середній дуже середній дуже середній дуже на 1 на одну 
Області рік рік 2 
маловод- маловод- рік маловод- км людину 
 
ний рік ний ний рік 
рік 
1 2 3 4 5 6 7 8 9 
Україна 157,4 121,7 52,4 29,7 209,8 151,4 86,8 1,04 
АР Крим – – 0,91 0,43 0,91 0,43 33,7 0,36 
Вінницька 8,48 4,29 2,47 1,16 11,0 5,96 93,2 1,34 
Волинська 1,87 1,04 2,18 0,94 4,05 1,91 107,9 2,04 
Дніпропет- 52,1 32,0 0,87 0,14 53,0 32,5 27,3 0,23 
ровська 
Донецька 3,15 1,47 1,02 0,24 4,40 1,70 38,5 0,20 
Житомирська 0,56 0,23 3,15 1,05 3,71 1,28 105,1 2,17 
Закарпатська 5,37 2,86 7,92 4,47 13,3 7,29 618,7 6,13 
Запорізька 52,4 32,7 0,62 0,13 53,0 33,1 22,8 0,30 
 
Івано- 4,81 2,60 4,59 2,17 9,40 4,77 330,2 3,14 
Франківська 
Київська 44,4 26,7 2,04 0,76 46,4 28,8 70,6 0,45 
Кіровоградська 49,2 30,5 0,95 0,27 50,2 31,3 11,0 0,22 
Луганська 3,63 1,42 1,46 0,45 5,09 2,00 54,7 0,54 
Львівська 0,63 0,24 4,92 2,66 5,55 3,00 225,7 1,80 
Миколаївська 3,43 1,40 0,57 0,16 4,00 1,71 23,2 0,43 
Одеська 135,2 102,7 0,35 0,076 135,6 102,8 10,5 0,14 
Полтавська 49,5 30,4 1,94 0,76 51,5 31,6 67,4 1,14 
Рівненська 4,67 2,71 2,33 1,27 7,00 3,56 115,9 1,96 
Сумська 3,34 1,73 2,45 1,15 5,79 2,71 102,9 1,88 
 11 
Продовження таблиці 1.2 
1 2 3 4 5 6 7 8 9 
Тернопільська 5,45 2,70 1,81 1,05 7,26 4,10 131,2 1,55 
Харківська 1,75 0,86 1,66 0,71 3,41 1,50 52,9 0,55 
Херсонська 54,3 32,0 0,14 0,02 54,4 32,0 4,9 0,11 
Хмельницька 7,68 4,26 2,14 1,06 9,82 5,35 103,9 1,44 
Черкаська 46,4 28,5 1,01 0,41 47,4 29,1 48,3 0,68 
Чернігівська 26,12 17,35 3,45 1,95 29,57 19,42 108,2 2,61 
Чернівецька 8,88 4,92 1,23 0,49 10,1 5,60 151,8 1,31 
 
Балансові ресурси місцевого річкового стоку в Україні становлять понад 
52,0 км³, тоді як у маловодні роки їх обсяг зменшується до понад 29,0 км³. Обсяг 
підземних вод, які враховуються у ресурсній складовій водогосподарського 
балансу, оцінюється приблизно у 7 км³. Окрім цього, у різних секторах економіки 
щорічно використовується близько 1 км³ морської води [2]. 
Одним із основних чинників, що ускладнюють ефективне використання 
водних ресурсів, є їх значна сезонна нерівномірність. У природних умовах частка 
весняного стоку на території північних і північно-східних регіонів України 
становить близько 60–70 % річного обсягу, тоді як у південних областях цей 
показник зростає до 80–90 %.  
За рівнем забезпеченості місцевими водними ресурсами Україна належить 
до найменш забезпечених держав Європи: на одного жителя припадає близько 1 
тис. м³ води на рік. Для порівняння, цей показник у Великобританії становить 
близько 5 тис. м³, у Франції — 3,5 тис. м³, а у Швеції та Німеччині — приблизно 
по 2,5 тис. м³ на одну особу. 
У більшості регіонів України обсяги транзитного притоку перевищують 
величину місцевого річкового стоку. Винятком є Автономна Республіка Крим, де 
природний зовнішній притік вод практично відсутній, а також Львівська та 
Закарпатська області, у яких показники місцевого стоку є вищими за обсяги 
притоку. 
 12 
Таблиця 1.3 - Водні ресурси річок України (басейновий розріз) 
Площа Водні ресурси, км3 
водоз- /забезпеченістю % 
Річка-пункт 
бору, норма 50% 75% 90% 95% 
км2 
Дніпро – гирло 504000 53,9 51,7 43,5 – 35,0 
Сіверський Донець – м. 52400 3,53 3,28 2,41 1,79 1,48 
Лисичанськ 
Сіверський Донець – с. Кружилівка  73200 5,08 4,67 3,41 2,51 2,08 
Річки – Приазов’я 28000 1,13 1,00 0,61 0,43 0,30 
Річки – Криму 27000 0,91 0,86 0,65 0,50 0,43 
Південний Буг – с. Олександрівна 46200 2,89 2,74 2,07 1,56 1,33 
Річки (протоки) в гирлі Південного 
Бугу (Інгул, Мертвовод, Чичиклея, 13000 0,34 0,28 0,18 0,13 0,10 
Гнилий Єланець) 
Дністер – с. Бендери 66100 10,7 10,4 8,64 7,17 6,56 
Річки межиріччя Дунай – Дністер – 
Південний Буг 30000 0,281 0,24 0,18 0,10 0,05 
Західний Буг – м. Сокаль 6250 0,90 0,86 0,65 0,52 0,43 
Тиса – смт. Вилок 9180 6,72 6,56 5,36 4,50 3,94 
Уж – м. Ужгород 1970 0,96 0,93 0,75 0,60 0,53 
Латориця – м. Чоп 2870 1,17 1,12 0,90 0,74 0,65 
Всі річки  87,66 85,1 71,7 61,4 55,9 
 
Регіональні відмінності у забезпеченості водними ресурсами 
характеризуються значною нерівномірністю. Відповідно до міжнародної 
класифікації лише Закарпатська область належить до територій із середнім рівнем 
забезпеченості місцевим стоком, який становить близько 6,19 тис. м³ на одного 
 13 
мешканця. Низький рівень забезпеченості спостерігається у Житомирській, 
Чернігівській, Волинській та Івано-Франківській областях, де цей показник 
коливається в межах 2,0–2,6 тис. м³ на особу. В інших регіонах країни 
забезпеченість місцевими водними ресурсами є дуже низькою та становить від 
0,11 до 1,95 тис. м³ на одну людину. 
Таким чином, водні ресурси України загалом характеризуються недостатнім 
рівнем забезпеченості, оскільки дефіцит води спостерігається навіть у басейнах 
великих річок у маловодні періоди. У зв’язку з цим особливої актуальності 
набуває необхідність раціонального та економного використання водних ресурсів, 
а також реалізації комплексу природоохоронних заходів, спрямованих на 
запобігання їх забрудненню та виснаженню [1]. 
 
1.2 Загальні підходи до класифікації річок 
 
Річка — це природно сформований постійний водний потік, для якого 
характерна безперервна течія води упродовж року. Водночас у різних природно-
ландшафтних зонах водотоки, що можуть тимчасово пересихати або перемерзати, 
істотно відрізняються за своїми розмірами, що впливає на критерії віднесення 
річок до категорії малих. 
Серед науковців відсутній єдиний підхід щодо визначення початкових 
параметрів малої річки. Її класифікацію пропонують здійснювати за різними 
показниками, зокрема за довжиною водотоку, площею водозбірного басейну або 
за величиною витрат води, які може пропускати русло річки [3]. 
В Україні класифікація річок за розмірами ґрунтується на двох основних 
кількісних критеріях. Першим критерієм є площа водозбірного басейну: до 
категорії малих річок відносять водотоки з площею басейну до 2000 км² за умови 
їх розташування в межах однієї фізико-географічної зони з характерним для неї 
гідрологічним режимом. Другим критерієм є довжина водотоку, відповідно до 
якого до малих річок належать річки, довжина яких не перевищує 100 км. 
 14 
Однак наведена класифікація є певною мірою умовною, оскільки не повною 
мірою враховує природно-географічні особливості водозбірних басейнів. Зокрема, 
у степовій зоні, для якої характерна недостатньо розвинена гідрографічна мережа, 
водотік довжиною до 100 км може розглядатися як важливий водний об’єкт, 
оскільки нерідко виступає основним джерелом водопостачання для значної 
території. Водночас у північних регіонах України, де річкова мережа є густішою 
та більш розгалуженою, до категорії малих річок інколи відносять водотоки, 
довжина яких перевищує 200 км. 
Відповідно до статті 79 Водного кодексу України до категорії малих річок 
належать водотоки з площею водозбірного басейну до 2000 км² [4]. 
На сьогодні існує декілька підходів до класифікації річок на великі, середні 
та малі. Основними критеріями, що використовуються для такого поділу, є 
довжина річки, площа водозбірного басейну, середньорічний обсяг стоку, а також 
морфометричні характеристики водотоку, зокрема його ширина та глибина. 
Однією з найбільш поширених і обґрунтованих є класифікація, 
запропонована А. В. Огієвським [5], яка базується на комплексному врахуванні 
довжини річки, площі басейну та середньорічних витрат води (таблиця 1.4). 
 
Таблиця 1.4 – Класифікація річок за А. В. Огієвським 
Площа басейну, Середньорічна 
Категорія річок Довжина, км 
км2 витрата води, м3/с 
Зовсім незначні < 20 < 50 < 0,1 
Зовсім малі 20 – 100 50 – 500 0,1 – 1,0 
Дуже малі 100 – 250 500 – 1000 1 – 10 
Малі 250 – 500 4000 – 20000 10 – 100 
Середні 500 – 1000 20000 – 100000 100 – 1000 
Великі 1000 – 2000 100000 – 500000 1000 – 10000 
Дуже великі > 2000 > 500000 > 10000 
 
 15 
Існує також класифікація річок, запропонована К. П. Воскресенським [6], 
відповідно до якої до великих річок належать водотоки, що протікають 
територією кількох географічних зон. Це пояснюється тим, що стік таких річок у 
межах окремих зон має транзитний характер і часто не відповідає типовим для 
них природним умовам. Прикладом є річка Дніпро, басейн якої охоплює три 
географічні зони. 
До середніх річок, згідно з цією класифікацією, відносять водотоки, басейни 
яких розташовані в межах однієї географічної зони, а формування їх стоку 
відбувається у відносно однорідних природно-кліматичних умовах і відповідає 
зональним кліматичним показникам. Як приклад середньої річки можна навести 
Прип’ять, для якої характерна відсутність значних відмінностей у величині стоку 
в межах басейну. 
Відповідно до класифікації, запропонованої М. М. Паламарчуком та О. З. 
Реверою, до малих річок належать водотоки довжиною менше 100 км, до середніх 
— річки довжиною від 101 до 500 км, а до великих — понад 500 км. 
На сучасному етапі для поділу річок на великі, середні та малі найчастіше 
застосовують два основні кількісні критерії — площу водозбірного басейну та 
довжину водотоку. 
 
1.3 Морфологічні та морфометричні особливості річок і річкових басейнів 
 
Визначення річкового басейну базується на поняттях річкового та 
водозбірного басейнів. Під річковим басейном розуміють частину суходолу, 
зайняту річковою системою, яка забезпечує її функціонування та формування 
гідрологічного режиму і якості води. Водозбірний басейн являє собою територію, 
з поверхні якої відбувається стік води до річкової мережі. При цьому водозбірний 
басейн не охоплює безпосередньо русло річки, а є складовою річкового басейну 
як ширшого природно-географічного поняття. 
 16 
Основним елементом річкового басейну є русло (річище) річки, яким 
водний потік спрямовується до гирла. Гирлом річки називають ділянку в місці її 
впадіння в інший водний об’єкт — річку, озеро, море чи водосховище. 
Протилежною частиною річки є витік — місце її початку. Витоком можуть бути 
джерела, болота або інші водні об’єкти, зокрема озера чи ставки. 
Рух води від витоку до гирла відбувається руслом під дією різниці висот 
місцевості. Показник, що характеризує зміну висоти річки відносно рівня моря на 
одиницю довжини русла, називають ухилом річки. 
Рівень води в річках може змінюватися у значних межах, що обумовлено 
сезонними особливостями, кількістю атмосферних опадів, а також обсягом води, 
яка надходить із водозбірного басейну [7]. 
Для характеристики сезонних особливостей водного режиму річок 
використовують поняття гідрологічного періоду. Одним із таких періодів є 
межень — фаза водного режиму, під час якої спостерігається найменше 
наповнення русла водою. Для більшості річок України меженний період 
характерний переважно для літнього сезону. 
Протилежною фазою є повінь — період максимального підняття рівня води 
в річці, що супроводжується виходом води на заплаву. Найчастіше повінь 
спостерігається навесні внаслідок інтенсивного танення снігу та збільшення 
поверхневого стоку. 
Корінним або меженним руслом називають частину річища, яка 
залишається заповненою водою навіть у найбільш посушливі періоди року. Саме 
ця частина русла забезпечує постійне існування водотоку в умовах мінімальної 
водності. 
Заплавою називають частину річкової долини, яка затоплюється водою під 
час повеней або паводків. У її межах виділяють прируслову, центральну та 
притерасну частини, що відрізняються особливостями рельєфу та характером 
накопичення наносів. 
 17 
У результаті активних руслових процесів річка на окремих ділянках може 
формувати декілька річищ, які називають рукавами або протоками. Основним 
річищем у такому випадку вважають ту протоку, через яку в певний період 
проходить найбільша витрата води. 
Для нижньої течії річок характерне зменшення швидкості водного потоку, 
що сприяє накопиченню та осадженню значної кількості наносів. Найбільш 
інтенсивно ці процеси проявляються у гирлових ділянках, де формуються дельти. 
У межах дельти річка розгалужується на численні рукави, які прокладають собі 
шлях крізь товщі алювіальних відкладів. 
Таким чином, формування річкового русла відбувається під впливом 
ерозійних та акумулятивних процесів, які включають розмивання берегів і дна 
річки, а також накопичення річкових наносів. Найбільш інтенсивне відкладання 
алювіальних матеріалів характерне для середньої та нижньої течії річок. 
У зв’язку зі значною сезонною нерівномірністю живлення річок ширина їх 
русла протягом року може істотно змінюватися залежно від водності та обсягів 
стоку [8]. 
Малі річки України, що функціонують у різних фізико-географічних 
умовах, характеризуються різноманітністю форм річкових долин і русел, 
відмінностями у величині похилу, швидкості течії та водоносності. За сукупністю 
цих ознак їх поділяють на три основні групи: річки розчленованих рівнин, гірські 
річки та річки Полісся. 
Найбільш поширеними на території України є річки розчленованих рівнин, 
до яких належать притоки Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, 
лівобережні притоки Дністра, а також річки степової зони. Для цих водотоків 
характерні широкі річкові долини з пологими схилами. Похил річок зазвичай 
становить від 1 до 10 м/км та поступово зменшується у напрямку від витоку до 
гирла. 
Швидкість течії в меженний період коливається в межах 0,2–0,5 м/с, тоді як 
під час водопілля може зростати до 1 м/с і більше. У межах басейнів таких річок 
 18 
поширені яри та балки, які істотно впливають на формування поверхневого стоку 
та розвиток ерозійних процесів. Значна частина річок цієї групи, особливо в 
степових районах України, у посушливі періоди може частково або повністю 
пересихати на тривалий час [9]. 
До гірських річок України відносять річки Карпатських і Кримських гір, що 
характеризуються неширокими долинами з крутими схилами та значною 
глибиною долин, що змінюється від 150 до 200 м у передгір'ях та від 600 до 800 м 
у горах. Також такі річки характеризуються великим падінням від 60-70 м/км у 
верхів'ях до 5-10 м/км у нижніх течіях; неглибокими руслами шириною від 10-20 
м у верхів'ях до 80-100 м у пониззі; швидкістюі течії від 1 до 2 м/с, а під час 
паводків – від 3 до 5 м/с. Течія річок Карпат є в основному постійною, такі річки 
пересихають дуже рідко і на короткий строк; невеликі за розмірами річки у 
верхів'ях іноді перемерзають.  
Для річок Кримських гір характерна зміна водоносності досить в широких 
межах і пересихання їх на тривалий строк.  
За чисельністю річок Полісся значно менше в порівнянні з річками 
розчленованих рівнин і гірськими. Для них характерно наявність невеликих 
похилів до 1 м/км, широких та слабко виражених в рельєфі долин та значна 
заболоченість їх басейнів [10]. 
 
1.4 Гідрохімічна оцінка річкових вод 
 
У річкових водах у розчиненому стані містяться різноманітні мінеральні 
сполуки, кислоти, луги та солі, більшість яких у водному середовищі дисоціюють 
на іони. Важливе значення мають також процеси дисоціації самої води з 
утворенням водневих (H⁺) і гідроксильних (OH⁻) іонів, концентрація яких 
визначає хімічну активність водного середовища, впливає на перебіг фізико-
хімічних процесів та стан багатьох речовин у водоймах. 
 19 
Окрім неорганічних компонентів, у річковій воді міститься значна кількість 
органічних сполук природного та антропогенного походження. Природні 
органічні речовини утворюються як безпосередньо у водоймах у процесі 
життєдіяльності водних організмів, так і надходять із прилеглих територій. 
Антропогенні органічні сполуки формуються внаслідок господарської діяльності 
людини та потрапляють у водні об’єкти разом зі стічними водами й поверхневим 
стоком. 
Для річкових вод України характерна закономірна зміна хімічного складу та 
рівня мінералізації у напрямку з півночі на південний схід, що зумовлено впливом 
кліматичних умов і особливостей ґрунтового покриву. У цьому ж напрямку 
спостерігається поступова трансформація вод гідрокарбонатного класу у 
сульфатні та хлоридні. 
Основними джерелами надходження до річок солей, іонів і біогенних 
речовин є підземні води, поверхневий стік та безпосередньо річкові води, які 
забезпечують перенесення розчинених сполук у межах водозбірного басейну. 
Особливо інтенсивно надходження речовин відбувається під час паводків, коли 
води із заплавних територій потрапляють до русла річки. Важливу роль у 
формуванні хімічного складу річкових вод відіграє також атмосфера, з якої до 
водойм надходять вуглекислий газ, кисень, а також мінеральні й органічні 
речовини. 
Частина мінеральних речовин, що надходять до річкової системи, 
засвоюється та акумулюється гідробіонтами, тоді як інша їх частина переноситься 
водним потоком у напрямку гирла. У зв’язку з цим колообіг речовин у річках має 
динамічний характер і супроводжується транспортуванням біогенних елементів, 
забруднювальних речовин, а також водних організмів і продуктів їх 
життєдіяльності до водного об’єкта, у який впадає річка. 
Таким чином, у річкових водах постійно відбуваються зміни як загальної 
концентрації розчинених речовин, так і співвідношення між окремими 
компонентами. Річкова течія забезпечує перенесення мінеральних та органічних 
 20 
сполук, що перебувають у розчиненому або завислому стані, часто разом із 
гідробіонтами. Уся сукупність рідких, твердих, розчинених і біологічних 
компонентів безперервно переміщується руслом у напрямку гирла річки. При 
цьому частина речовин осідає в межах заплави, інша — проникає у підземні 
водоносні горизонти та мігрує разом із підземними водами, а певна частка 
повертається в атмосферу внаслідок процесів випаровування [11]. 
Сольовий склад природних вод переважно формується солями сірчаної, 
соляної та вугільної кислот із катіонами кальцію, магнію, натрію та калію. 
Основними іонами, що містяться у воді в розчиненому стані, є HCO₃⁻, Cl⁻, SO₄²⁻, 
Ca²⁺, Mg²⁺, Na⁺ і K⁺. Концентрація кожного з цих компонентів у природних водах 
зазвичай перевищує 1 мг/л, тому їх відносять до групи макрокомпонентів. 
Сукупний вміст основних іонів становить близько 90–95 % загального 
мінерального складу прісних вод, у зв’язку з чим цей показник характеризують як 
мінералізацію води, тобто кількісну характеристику розчинених у ній 
мінеральних речовин. 
До вод із низьким рівнем мінералізації належать атмосферні опади, талі 
снігові води, а також води окремих струмків і гірських потоків. 
Високомінералізовані води найбільш характерні для безстічних озер. У 
маломінералізованих водах переважають гідрокарбонатні аніони (HCO₃⁻) та 
катіони кальцію (Ca²⁺), тоді як у водах із підвищеною мінералізацією домінують 
хлориди (Cl⁻) і натрій (Na⁺). Іони магнію (Mg²⁺) займають проміжне положення 
між кальцієм і натрієм, аналогічно як сульфат-іони (SO₄²⁻) — між 
гідрокарбонатами та хлоридами. 
Класифікацію природних вод за ступенем мінералізації наведено в таблиці 
1.5. 
До складу річкових вод входять біогенні речовини — мінеральні сполуки, 
які відіграють важливу роль у процесах життєдіяльності водних організмів. До 
основних біогенних компонентів належать сполуки азоту (NH₄⁺, NO₂⁻, NO₃⁻), 
фосфору (H₂PO₄²⁻, PO₄³⁻), кремнію (HSiO₃⁻, SiO₃²⁻), а також сполуки заліза (Fe²⁺, 
 21 
Fe³⁺) та окремих мікроелементів. Зазначені речовини беруть активну участь у 
біохімічних процесах водних екосистем і суттєво впливають на рівень біологічної 
продуктивності водойм. 
 
Таблиця 1.5. – Класифікація природних вод за величиною мінералізації 
 
Води Мінералізація, г/л 
Ультрапрісні < 0,2 
Прісні 0,2 – 0,5 
З підвищеною мінералізацією 0,5 – 1,0 
Солонуваті 1,0 – 3,0 
Солоні 3,0 – 10 
З підвищеною солоністю 10 - 35 
 
Основними джерелами надходження біогенних речовин у природні води є 
процеси розкладу рослинних і тваринних організмів, життєдіяльність яких 
відбувається у водному середовищі, поверхневий стік із території водозбору, а 
також скидання стічних вод. Незважаючи на порівняно невисокі концентрації 
біогенних елементів у воді, саме вони значною мірою визначають рівень 
біологічної продуктивності водних екосистем і, відповідно, впливають на якість 
води у водних об’єктах. 
До групи мікроелементів, концентрації яких у природних водах є 
незначними, належать важкі метали, зокрема As, Cd, Cr, Co, Fe, Pb, Mn, Hg, Ni, Se, 
Ag та Zn. У природних водах важкі метали переважно перебувають у складі 
завислих речовин, колоїдних систем, а також у формі комплексних сполук із 
гуміновими та іншими органічними кислотами [3]. 
Джерелами надходження біогенних речовин у природні води є розпад 
тваринних і рослинних організмів, життєдіяльність яких протікає у водному 
середовищі, з поверхні водозбору та зі стічними водами. Проте концентрація 
 22 
біогенних речовин у воді є незначною, але саме ці елементи визначають рівень 
біопродуктивності водних об’єктів і таким чином обумовлюють якість їх води. 
До групи мікроелементів, враховуючи низькі концентрації у природних 
водах, відносять важкі метали: As, Cd, Cr, Co, Fe, Pb, Mn, Hg, Ni, Se, Ag, Zn. В 
основному в природних водах важкі метали зустрічаються у вигляді завислих 
речовин, колоїдів, у формі комплексів, утворених з гуміновими та іншими 
органічними кислотами. 
Синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР) у поверхневих водах 
переважно перебувають у розчиненому та адсорбованому станах, а також 
концентруються у поверхневій плівці води. Основними джерелами їх 
надходження до водних об’єктів є побутові та промислові стічні води. 
Наявність СПАР у поверхневих водах суттєво впливає на їх фізико-
біологічний стан, спричиняє погіршення кисневого режиму та органолептичних 
показників води. Для цих сполук характерна висока стійкість у водному 
середовищі, оскільки процеси їх природного розкладу відбуваються повільно. 
Основними чинниками, що зумовлюють зниження концентрації СПАР у 
водоймах, є біохімічне окиснення, а також сорбція завислими речовинами та 
донними відкладами. 
Гранично допустима концентрація (ГДК) синтетичних поверхнево-активних 
речовин у воді господарсько-питного та культурно-побутового призначення 
становить 0,5 мг/л, тоді як для водойм рибогосподарського використання цей 
показник є більш жорстким і не повинен перевищувати 0,1 мг/л. 
Для річок лісостепової зони України характерним є переважання 
гідрокарбонатних іонів, у зв’язку з чим такі води належать до І гідрокарбонатного 
класу. За домінуванням катіонного складу природні води поділяють на три 
основні групи. До І групи — кальцієвих вод — належать басейни річок Дністер і 
Західний Буг, а також верхні течії Стирі, Горині та Случі. ІІ групу становлять 
кальцієво-магнієві води, характерні для верхніх приток Південного Бугу та 
 23 
правобережних і лівобережних приток Дніпра. До ІІІ групи відносять кальцієво-
натрієві води [12]. 
Суттєвий вплив на гідробіологічний стан річок, особливо малих водотоків, 
здійснюють стічні води підприємств харчової та шкірообробної промисловості. 
Надходження таких стоків призводить до змін фізико-хімічних показників води та 
порушення функціонування водних екосистем. Кількість мікроорганізмів у 
водному середовищі, як правило, зменшується зі збільшенням глибини залягання 
вод, а на глибині близько 6 м їх вміст може бути практично відсутнім [13]. 
Відповідно до класифікації О. О. Альокіна, природні води поділяють на три 
основні класи: гідрокарбонатний, сульфатний та хлоридний. При цьому 
переважна більшість річок України належить до І гідрокарбонатного класу вод. 
Річкові води характеризуються порівняно невисоким рівнем мінералізації, у 
зв’язку з чим належать до категорії прісних вод. За ступенем мінералізації річкові 
води поділяють на чотири основні групи: води з малою мінералізацією — до 200 
мг/л, середньою — від 200 до 500 мг/л, підвищеною — від 500 до 1000 мг/л та 
високою — понад 1000 мг/л. 
Найнижчі показники мінералізації в Україні характерні для річок Полісся, 
де середній вміст розчинених мінеральних речовин становить до 170 мг/л. 
Найвищий рівень мінералізації спостерігається у водах річок Приазов’я, де цей 
показник перевищує 2650 мг/л. Таким чином, у напрямку з півночі на південь 
України простежується закономірне зростання мінералізації річкових вод, що 
пов’язано зі зміною природних умов від зони надмірного зволоження до аридних 
територій. 
Слід зазначити, що рівень мінералізації річкових вод значною мірою 
залежить від типу живлення річки. У періоди переважання дощового та снігового 
живлення мінералізація води зазвичай є найнижчою. Натомість у меженний 
період, коли основну роль у живленні річок відіграють підземні води, 
відбувається підвищення загальної мінералізації водного середовища. 
 24 
Збереження природних водних ресурсів зумовлює необхідність 
раціонального водокористування, що передбачає реалізацію комплексу заходів, 
спрямованих на скорочення забору свіжої води підприємствами різних галузей 
економіки. Одним із найбільш ефективних напрямів є впровадження систем 
замкненого та повторного водопостачання, які дозволяють суттєво зменшити 
обсяги споживання природних вод [14, 15]. 
Необхідно зазначити, що покращення водогосподарської та екологічної 
ситуації в Україні неможливе без удосконалення існуючих систем 
водокористування і водозабезпечення, а також без впровадження сучасних 
водоощадних технологій та ефективних методів управління водними ресурсами 
[16 - 20]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 25 
2 ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА СТАНУ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД ЧЕРКАСЬКОЇ 
ОБЛАСТІ В УМОВАХ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ 
 
2.1 Загальна фізико-географічна характеристика і кліматичні умови 
Черкаської області 
 
Черкаська область розташована в межах Східноєвропейської рівнини, у 
басейні середньої течії річки Дніпро. Площа території області становить близько 
20,9 тис. км², що складає приблизно 3,4 % від загальної площі України. Значну 
частину території займають сільськогосподарські угіддя — понад 1450 тис. га, або 
більше 69 % площі області. Із них близько 1270 тис. га припадає на ріллю, що 
становить понад 87 % площі сільськогосподарських угідь [21]. 
Територія Черкаської області охоплює басейни двох великих річкових 
систем — Дніпра, площа басейну якого в межах області становить близько 12,0 
тис. км², та Південного Бугу з площею басейну 8,9 тис. км². Річкова мережа 
регіону є достатньо розвиненою, а її густота коливається в межах 0,2–0,54 км/км². 
Найбільшим водосховищем області є Кременчуцьке водосховище, розташоване на 
річці Дніпро, площа водного дзеркала якого перевищує 2,0 тис. км². 
Територією Черкаської області протікає 1037 річок, серед яких найбільше 
значення має річка Дніпро — головна водна артерія України, протяжність якої в 
межах області становить близько 150 км. До найбільших річок регіону також 
належать Гірський Тікич довжиною 161 км, Тясмин — 133 км та Рось — 101 км. 
На території області розташовано понад 2,3 тис. озер, ставків і водосховищ. 
Найбільшим водним об’єктом є Кременчуцьке водосховище, довжина якого сягає 
близько 130 км. 
На рисунку 2.1 предствалено карту та сітку річкової мережі Черкаської 
області. 
 
 
 26 
 
 
Рисунок 2.1 – Карта Черкаської області 
 
Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність 
поширена на вододілах. Дубово-грабові ліси, у деревостані яких домінують дуб, 
граб, клен, липа та ясен, поширені переважно в районі міста Канів та на 
прилеглих територіях південно-східного напрямку. Дубово-ясеневі та грабові ліси 
найбільш характерні для південно-західної, південної та центральної частин 
Черкаської області. Найпівденнішою межею природного поширення 
наддніпрянських хвойних лісів в Україні є саме Черкаський бір, в якому 
переважають сосна, дуб, клен і береза. Черкаська область, площа якої становить 
20,9 тис. км2, належить до малолісних регіонів України, оскільки загальна площа 
лісового фонду області – 338,62 тис. га, з них вкритих лісом – 318,33 тис. га, що 
відповідає лісистості 15,4%, при оптимальній лісистості – 16,0% [22]. 
 27 
Область розташована в лісостеповій зоні, проте на півдні досягає степової 
зони. Територія Черкаської області простягнулась з південного заходу на 
північний схід на 245 км, з півночі на південь - на 150 км. Крайня північна точка 
Черкаської області розташована на північ від села Кононівка Драбівського району 
та має координати 50°14′ пн. ш. і 32°07′ сх. д. Південна точка знаходиться на 
південь від села Колодисте Уманського району — 48°27′ пн. ш. та 30°07′ сх. д. 
Західна межа області проходить на північний захід від села Жовтневе 
Монастирищенського району з координатами 49°03′ пн. ш. і 29°36′ сх. д., а східна 
точка розташована на південний схід від села Стецівка Чигиринського району — 
49°00′ пн. ш. та 32°52′ сх. д. 
Географічний центр України розташований на північній околиці села 
Мар’янівка Шполянського району Черкаської області та має координати 49°01′39″ 
пн. ш. і 31°28′58″ сх. д. Черкаська область межує на півночі з Київською областю, 
довжина спільного кордону з якою становить близько 340 км, на сході — з 
Полтавською областю (212 км), на півдні — з Кіровоградською областю (388 км), 
а на заході — з Вінницькою областю (124 км). 
Кліматичні умови Черкаської області є загалом сприятливими та 
характеризуються помірно континентальним типом клімату з м’якою зимою і 
теплим літом. Середня температура повітря в літній період становить близько +20 
°С, тоді як середня зимова температура сягає приблизно –5 °С. 
Найбільш холодним місяцем року вважається січень із середньою 
температурою від 5,5 до 6,1° нижче нуля, а самим теплим – липень зі середньою 
температурою від 9,2 до 20,8° вище нуля. Абсолютний мінімум температури 
повітря на території Черкаської області може знижуватися до –34…–38 °С і навіть 
нижче. Найвищі температурні показники спостерігаються у липні–серпні, коли 
абсолютний максимум температури повітря сягає +36…+39 °С. 
Завдяки сприятливим кліматичним умовам Черкаська область 
характеризується значним різноманіттям рослинного і тваринного світу, а також 
наявністю цінних лісових масивів і мальовничих природних ландшафтів. Область 
 28 
розташована в центральній частині України, а її територію перетинає річка 
Дніпро, яка відіграє важливу роль у господарському розвитку регіону. Значна 
частина великих промислових підприємств і населених пунктів області 
зосереджена поблизу Дніпра, що створює сприятливі умови для розвитку 
промисловості та забезпечення виробничих потреб водними ресурсами [21, 22]. 
 
2.2 Загальна характеристика річкової мережі Черкаської області 
 
Черкаська область характеризується добре розвиненою гідрографічною 
мережею, до складу якої входять численні річки, заплавні озера, ставки та 
водосховища. На території області налічується понад 1000 річок, більше 650 озер і 
ставків, а також 38 водосховищ, одне з яких наведено на рисунку 2.2 [22]. 
Головною водною артерією регіону є Дніпро, протяжність якої в межах 
області становить близько 150 км. У межах Черкащини до Дніпра впадають такі 
річки, як Рось, Вільшанка та Тясмин. Західна частина області належить до 
басейну Південний Буг, до якого входять річки Гірський Тікич і Гнилий Тікич. 
Серед річок області виділяють сім середніх водотоків, зокрема Рось, Тясмин, 
Гнилий Тікич, Гірський Тікич, Супій, Ятрань і Велику Вись. Водночас значну 
частину гідрографічної мережі формують малі річки, струмки та ставки, які 
відіграють важливу роль у формуванні водних ресурсів регіону. 
 
 
Рисунок 2.2 – Кременчуцьке 
водосховище, Черкаська гребля 
 29 
Слід зазначити, що сумарний стік усіх малих річок, який формується в 
межах Черкаської області у маловодні роки, становить приблизно 319–456 млн м³. 
При цьому основна частина річкового стоку припадає на весняний період: у 
березні–квітні через річкову мережу проходить близько 40–70 % річного обсягу 
води, тоді як у липні–серпні цей показник зменшується до 2–8 %. 
У літній період значна кількість фермерських господарств області відчуває 
дефіцит водних ресурсів унаслідок істотного обміління річок і ставків. Через 
нестачу води окремі сільськогосподарські підприємства в періоди високих 
температур змушені обмежувати або тимчасово припиняти зрошення полів за 
допомогою дощувальних систем. 
На сучасному етапі більшість малих річок області перебуває у 
незадовільному екологічному стані, що проявляється у значному замуленні та 
забрудненні водних об’єктів. До таких річок належать Сріблянка, Чутка, 
Безіменка, Лаврусиха, Медведка, Ірклієць та інші. 
Спостерігається поступове обміління річок Гірський Тікич і Гнилий Тікич, а 
також зникнення окремих струмків і природних джерел. Значною мірою такі 
негативні процеси зумовлені інтенсивним господарським освоєнням територій, 
зокрема розорюванням заплав, прибережних зон і схилів, відсутністю 
водоохоронних зон та захисних лісових насаджень, недотриманням 
ґрунтозахисних сівозмін, а також розвитком ярів і ерозійних процесів [20]. 
У сучасних умовах у регіоні дедалі гостріше відчувається дефіцит річкових 
водних ресурсів. На окремих річках будівництво нових водозабірних споруд є 
практично неможливим, оскільки літні витрати води не забезпечують необхідних 
обсягів водопостачання. 
Деякі річки Черкаської області нині фактично втратили своє природне водне 
наповнення та збереглися переважно лише як елементи гідрографічної мережі на 
топографічних картах. 
Загальну характеристику основних річок Черкаської області наведено в 
таблиці 2.1 [22].  
 30 
Таблиця 2.1 – Загальна характеристика річкової мережі Черкаської області 
 
Кількість 
Протяжність населених 
Назва по території пунктів вздовж 
регіону, км берегової 
смуги, од. 
Великі річки 
р. Дніпро 150 32 1 2 
Усього 150 32 1 2 
Середні річки 
Рось 94 11 2 - 
Тясмин 159,7 31 2 - 
Супій 43,9 9 - - 
Велика Вись 33,7 8 - - 
Гнилий Тікич 123,5 24 6 - 
Гірський Тікич 163,4 32 7 - 
Ятрань 75,1 14 4 - 
Усього 693,3 129 21 - 
Малі річки 
Усього 6882 914 17 - 
РАЗОМ 7725,3 1075 39 2 
 
Черкаська область характеризується обмеженими запасами водних ресурсів 
і за обсягами поверхневих вод, а також забезпеченістю водою на 1 км² території 
та на одного мешканця посідає чотирнадцяте місце серед регіонів України. 
Важливу роль у формуванні водного балансу області відіграє розгалужена мережа 
великих і малих річок, а також численні водосховища та ставки. 
Кількість гребель 
(водосховищ), од. 
Кількість напірних 
каналізаційних 
колекторів, що 
перетинають 
водний об’ єкт, од. 
 31 
Територію Черкащини з північного заходу на південний схід перетинає 
річка Дніпро, протяжність якої в межах області становить близько 150 км. Вона 
поділяє область на Правобережну та Лівобережну частини. Основу гідрографічної 
мережі регіону формують Дніпро та його найбільші притоки — Рось, Вільшанка, 
Тясмин і Супій, а також притоки Південного Бугу, зокрема річки Гірський Тікич, 
Гнилий Тікич, Ятрань і Велика Вись. 
Загальна кількість водних об’єктів Черкаської області наведена в таблиці 
2.2. 
Таблиця 2.2 - Водні об’єкти Черкаської області 
 
Одиниця  
Кількість 
 виміру Примітка 
  
од. 
Усього од. 4025 Річки – 1037, 
ставки – 2950, 
водосховища – 38  
у тому числі:    
місцевого значення од. - - 
з них передано в оренду од. - - 
водних об’єктів (їх частин) 
загальнодержавного значення од. 4025 Річки – 1037, 
ставки – 2950, 
водосховища – 38 
з них передано в оренду, од. 69 - 
зокрема:  
водосховищ (крім водосховищ од. 7 - 
комплексного призначення) 
ставків од. 2950 - 
 
 32 
Основними джерелами водопостачання Черкаської області є Кременчуцьке 
водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось і Тясмин, а також підземні водозабори. 
Загальна протяжність річкової мережі на території області становить 7725,3 
км. Із них 150 км припадає на великі річки, зокрема річку Дніпро; 693,3 км — на 
середні річки, серед яких Рось, Тясмин, Супій, Велика Вись, Гнилий і Гірський 
Тікич, а також Ятрань; ще 6882 км становлять малі річки. 
Таким чином, загальна кількість водних об’єктів Черкаської області 
становить 4025 одиниць. До їх складу входять річки, водосховища, озера, ставки, 
а також Кременчуцьке водосховище, яке має важливе загальнодержавне значення. 
 
2.3 Оцінка використання водних ресурсів регіону 
 
Водні ресурси Черкаська область характеризуються інтенсивним і 
багатогалузевим використанням. Основними споживачами води в регіоні є 
промислові підприємства та аграрний сектор. Найбільші обсяги водокористування 
припадають на потреби сільського господарства, зокрема на зрошення 
сільськогосподарських угідь і риборозведення. 
Інформацію щодо змін показників водокористування упродовж 2022–2024 
рр. наведено в таблиці 2.3. 
 
Таблиця 2.3 - Динаміка водокористування по Черкаській області (2022-2024 
р.р.), млн. м3 
Показники 2022 рік 2023 рік 2024 рік 
1 2 3 4 
Забрано води з природних джерел, усього 148,8 148,7 152,5 
Використано свіжої води, усього 108,3 118,4 122,3 
у тому числі на потреби:    
виробничі 63,1 68,2 67,6 
 
 33 
Продовження таблиці 2.3 
1 2 3 4 
питні і санітарно-гігієнічні 23,2 23,5 24,0 
потреби    
сільськогосподарські - - - 
ставково-рибне господарство 38,11 68,72 74,673 
зрошення 22,0 26,6 30,7 
Втрачено води при транспортуванні 9,25 9,55 9,94 
 
З аналізу таблиці 2.3 можна зробити висновок, що в 2024 році з природних 
джерел забрано води на різні потреби народного господарства на 3,8 млн.м3 (на 
2,5 %) більше, ніж у 2023 році. Причому зросло водокористування з природних 
джерел на питні і санітарно-гігієнічні потреби – на 2%, ставково-рибне 
господарство – на 8% та зрошення – на 13%. 
Аналіз динаміки водокористування упродовж 2022 – 2024 р.р. свідчить про 
найбільшу кількість використання води саме на риборозведення, що становить 
49% від загального використання води (рисунок 2.3). 
На другому місці за обсягами водокористування є забір води з поверхневих 
джерел на виробничі потреби, що в 2024 році становить 67,6 млн. м3. 
На рисунку 2.3 наведено загальну структуру водокористування Черкаської 
області. 
Основними джерелами водопостачання Черкаської області є Кременчуцьке 
водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось і Тясмин, а також підземні водозабірні 
системи. 
Рівень водозабезпеченості населення області у середньоводний рік 
становить близько 1,537 тис. м³ води на одного жителя. У маловодні роки цей 
показник зменшується до 0,99 тис. м³, а в особливо маловодні періоди — до 
приблизно 0,47 тис. м³ на одну особу. 
 
 34 
 
Рисунок 2.3 - Структура використання водних ресурсів, млн. м3 
Вхідні дані до рисунку 2.3: 
 
Виробничі потреби 67,6 млн м3 55,3 % 
Питні і санітарно- 24,0 млн м3 19,6 % 
гігієнічні 
потреби 
Зрошення 30,7 млн м3 25,1 % 
Інші потреби 0,047 млн м3 0,04 % 
 
Загальний водозабір в 2024 році становив 152,5 млн. м3 за даними 
статистичної звітності за формою 2-ТП – водгосп (річна). Причому в порівнянні з 
2023 роком забір води збільшився на 3,8 млн. м3, що становить 2,5%. 
На рисунку 2.4 наведено загальну динаміку забору свіжої води упродовж 
2020 – 2024 р.р.  
Слід відзначити, що зміни обсягів забору води в 2024 році відбулися в 
основному за рахунок збільшення водозабору з поверхневих джерел на 3,0 млн.м3 
(у 2024 році - 126,4 млн. м3, у 2023 році - 123,4 млн. м3) та зростання забору води з 
 35 
підземних джерел на 0,8 млн. м3 в порівнянні з 2023 роком (в 2024 році 26,1 млн. 
м3, а в 2023 році 25,3 млн. м3) [22].  
 
 
 
Рисунок 2.4– Динаміка забору свіжої води по Черкаській області упродовж 
2020 – 2024 р.р., млн.м3 
 
Аналіз динаміки використання водних ресурсів порівняно з попереднім 
роком свідчить про загальне збільшення обсягів водоспоживання на 3,9 млн. м³ — 
зі 118,4 млн. м³ у 2023 році до 122,3 млн. м³ у 2024 році. Зокрема, обсяги забору 
води з поверхневих джерел зросли на 3,1 млн. м³ — з 98,5 млн. м³ до 101,6 млн. 
м³, тоді як використання підземних вод збільшилося на 0,7 млн. м³ — з 19,9 млн. 
м³ до 20,6 млн. м³ [22]. 
Малі річки басейну Дніпра, частка яких перевищує 90 % загальної річкової 
мережі басейну, мають важливе господарське значення. Річний обсяг водозабору 
з цих водотоків становить близько 2,1 км³. За рахунок ресурсів малих річок 
забезпечується приблизно 18 % загальних потреб господарського комплексу в 
межах басейну. 
 36 
Окрім водопостачання, малі річки широко використовуються для 
риборозведення, особливо в межах лісостепової частини басейнів Дніпра та 
Південного Бугу [23]. 
У таблиці 2.4 наведено показники забору, використання та відведення 
водних ресурсів у межах басейнів річок Дніпро та Південний Буг упродовж 2024 
року. 
 
Таблиця 2.4 - Забір, використання та відведення води по басейнах річок 
Дніпра та Південного Бугу за 2024 р., млн. м3 
 
Назва водного Забрано води Використано Водовідведення у поверхневі 
об’єкту із природних води водні об’єкти 
водних  всього з них 
об’єктів - забруднених 
всього зворотних вод 
Басейн р. 128,007 108,276 63,988 2,622 
Дніпро     
Басейн р. П. Буг 24,461 13,972 7,593 0,861 
Всього по 152,468 122,248 71,581 3,483 
області  
 
Як свідчать дані таблиці 2.4 із басейну р. Дніпро забрано 128,007 млн. м3 
води, причому використано 108,276 млн. м3, що складає 84,58 %. Обсяг 
водовідведення складає 63,988 млн. м3, з них 2,622 млн. м3 є забрудненими 
зворотними водами, що становить 4,0 %. 
У таблиці 2.5 представлено динаміку забору та використання води з водних 
об’єктів Черкаської області за 2022–2024 рр. Наведені дані охоплюють як 
поверхневі, так і підземні джерела водопостачання та відображають обсяги 
водокористування у різних галузях господарської діяльності. 
 37 
Таблиця 2.5 - Забір і використання води з водних об’єктів Черкаської області (2022 – 2024 р.р.), млн.м3/ рік 
Роки Річковий Забрано води Використано води 
басейн З З Промисловість Інші потреби Комунгосп Зрошення Рибороз-
Разом 
поверх- підземних ведення 
невих джерел 
джерел 
2022 Дніпро 110,3 17,08 127,38 54,529 0,007 19,122 20,066 14,479 
П.Буг 14,6 6,85 21,45 8,525 0,002 4,061 1,963 26,687 
Всього по 124,9 23,93 148,83 63,054 0,009 23,183 22,029 41,166 
області 
2023 Дніпро 105,08 17,91 122,99 60,18 0,013 18,9 22,59 33,05 
П.Буг 18,28 7,38 25,66 8,05 0,062 4,55 4,03 35,67 
Всього по 123,36 25,29 148,66 68,23 0,075 23,45 26,62 68,72 
області         
2024 Дніпро 109,72 18,29 128,01 61,476 0,012 19,238 27,553 34,757 
П.Буг 16,67 7,79 24,46 6,106 0,035 4,727 3,105 39,917 
Всього по 126,39 26,08 152,47 67,582 0,047 23,965 30,658 74,674 
області  
 38 
Аналіз таблиці 2.5 показує, що в 2024 році промисловістю Черкащини 
використано 67,582 млн.м3 води, що на 0,648 млн.м3 (1%) менше, ніж у 
попередньому 2023 році, що пов’язано зі скороченням обсягів виробництва в 
період військового стану. Проте слід відзначити незначне зростання обсягів 
водокористування на комунальне господарство та зрошення, а саме на 2% та 13% 
відповідно. А також збільшено обсяг водокористування на потреби 
риборозведення, що становить понад 7,9% у порівнянні з 2023 роком. 
 
2.4 Оцінка екологічного стану водних об’єктів 
 
У 2024 році в поверхневі водні об'єкти Черкаської області скинуто 71,58 
млн. м3 стічних вод, що на 1,68 млн. м3 більше в порівнянні з 2023 роком (69,9 
млн. м3), що становить 2,3 %. Це відбулося за рахунок зменшення загального 
скиду стічних вод та скиду вод з рибоводних ставків.  
Загальну динаміку скиду зворотних вод упродовж 2020 – 2024 р.р. у 
басейни річок Південний Буг та Дніпро наведено відповідно на рисунках 2.5 та 
2.6. 
 
Рисунок 2.5 - Динаміка загального скиду зворотних вод у басейн р.П.Буг, млн.м3 
 39 
Отже, у басейн річки Південний Буг упродовж 2024 року скинуто зворотних 
вод на 0,74 млн.м3 більше, ніж у попередньому 2023 році, що складає 8,3 %. 
 
Рисунок 2.6 - Динаміка загального скиду зворотних вод у басейн р. Дніпро, млн. 
м3 
Аналіз рисунку 2.6 показує, що об'єм скиду забруднених зворотних вод у 
басейн річки Дніпро упродовж 2024 року збільшився на 5,13 млн.м3 (з 61,68 
млн.м3 у 2023 році до 66,81 млн.м3 у 2023 році).  
На рисунку 2.7 наведено обсяги скиду забруднених стічних вод у 
поверхневі водні об’єкти за регіонами України. Слід зазначити, що Черкаська 
область, порівняно з більшістю інших областей України, характеризується 
відносно невеликими обсягами скидання забруднених стічних вод у поверхневі 
водойми, а також низькою часткою недостатньо очищених стоків у загальному 
обсязі водовідведення. Більш сприятлива ситуація щодо скиду забруднених вод 
спостерігається у Вінницькій області. Водночас у центральному регіоні України, 
зокрема у Полтавській та Кіровоградській областях, фіксуються значно вищі 
обсяги недостатньо очищених стічних вод, що надходять до поверхневих водних 
об’єктів. 
 40 
 
Рисунок 2.7 – Скид забруднених стічних вод у поверхневі водні об’єкти по областях України 
 41 
Аналіз даних, наведених на рисунку 2.7, свідчить про те, що в структурі 
скинутих стічних вод Черкаської області переважають нормативно очищені води, 
тоді як обсяги недостатньо очищених стоків, що надходять у поверхневі водні 
об’єкти, залишаються порівняно незначними. 
В таблиці 2.6 представлено інформацію по типах очищення зворотних вод у 
Черкаській області упродовж 2020 – 2024 р.р.  
 
Таблиця 2.6 - Типи очищення зворотних вод, млн. м3/рік 
 
Рік Скинуто Нормативно очищених на очисних Потужність очисних 
всього спорудах споруд 
Всього Біол. Фіз.- Меха- Всього В т.ч. перед 
очистка хім. нічна скиданням 
очист очистка до водного 
ка об¢єкта 
2020 75,22 36,85 34,32 0,054 2,475 57,78 56,88 
2021 81,62 39,42 36,79 0,047 2,586 62,10 57,95 
2022 68,75 34,98 32,66 0,041 2,274 55,996 52,27 
2023 69,9 37,38 33,89 0,048 3,440 58,038 53,24 
2024 71,58 40,29 36,84 0,051 3,398 60,489 56,251 
 
З аналізу таблиці 2.6 можна зробити висновок, що в 2024 році скинуто у 
поверхневі водні об’єкти Черкаської області на 1,68 млн.м3 більше зворотних вод, 
ніж у попередньому 2023 році, з яких 40,29 млн.м3 є нормативно очищеними з 
переважанням біологічних методів очистки, що складають понад 51 %. 
У роботі оцінювання якості поверхневих вод Черкаської області 
здійснювалося на основі аналізу гідрохімічних показників із подальшим 
порівнянням отриманих значень із відповідними нормативами гранично 
допустимих концентрацій (ГДК) та фоновими показниками якості води. 
 42 
Гідрохімічні показники було систематизовано за окремими групами 
відповідно до їх природи та кількісних характеристик: 
1 група — показники загального фізико-хімічного стану води: завислі 
речовини, розчинений кисень, органічні речовини, вміст яких оцінювали за 
показниками біохімічного споживання кисню (БСК₅) та хімічного споживання 
кисню (ХСК), а також водневий показник (рН); 
2 група — компоненти сольового складу води, до яких належать хлориди, 
сульфати, іони магнію, кальцію та натрію; 
3 група — біогенні елементи, зокрема амонійний, нітритний і нітратний 
азот, а також фосфат-іони; 
4 група — специфічні забруднювальні речовини, серед яких нафтопродукти, 
аніонні поверхнево-активні речовини (АПАР), а також важкі метали: загальне 
залізо, мідь, цинк, хром (ІІІ), хром (VI), нікель і марганець. 
В таблиці 2.7 наведено нормативи (ГДК) гідрохімічних показників, за якими 
здійснено оцінку якості поверхневих вод Черкаської області. 
Таблиця 2.7 – Гранично - допустимі величини гідрохімічних показників 
якості поверхневих вод 
№ Гідрохімічний показник Для водних об’єктів Для водних об’єктів 
рибогосподарського господарсько-питного 
призначення1 та культурно-
ГДК рг побутового 
водокористування2 
ГДКгп 
1 2 3 4 
1 Завислі речовини, мг/дм3  0,25-0,75 від фонових 
значень 
2 Розчинений кисень, мгО/ >6,0 >4,0 
дм3 
 
 43 
Продовження таблиці 2.7 
 
1 2 3 4 
3 Показник рН, од.рН 6,5-8,5 6,5-8,5 
4 БСК5, мгО2/ дм3 - 2,25-4,5 
5 ХСК,мгО2/дм3 - 15,0-30,0 
6 Хлориди, мг/дм3 300,0 350,0 
7 Сульфати, мг/дм3 100,0 500,0 
8 Іони магнію, мг/дм3 40,0 20,0 
9 Іони кальцію, мг/дм3 180,0 - 
10 Іони натрію, мг/дм3 120,0 200,0 
11 Азот амонійний, мг/дм3 0,39 2,0 
12 Азот нітратний, мг/дм3 9,1 10,2 
13 Азот нітритний, мг/дм3 0,02 1,0 
14 Фосфати, мг/дм3 0,17 3,5 
15 Мідь2+, мг/дм3 0,001 1,0 
16 Цинк2+, мг/дм3 0,01 1,0 
17 Марганець, мг/дм3 0,01 0,1 
18 Хром6+, мг/дм3 0,001 0,05 
19 Хром 3+, мг/дм3  0,5 
20 Нікель2+, мг/дм3 0,01 0,1 
21 Залізо загальне, мг/дм3 0,1 0,3 
22 Нафтопродукти, мг/дм3 0,05 0,3 
23 АПАР, мг/дм3 0,028 0,2 
24 Сухий залишок - 1000 
(мінералізація), мг/дм3 
25 Кольоровість, градуси - 35 (ГОСТ 2761-84) 
 
 44 
Загальну динаміку скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об`єкти 
Черкаської області упродовж 2020 – 2024 р.р. наведено в таблиці 2.8. 
 
Таблиця 2.8 - Скиди забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти 
Черкаської області, т/рік 
 
Водний об’єкт Разом Скидання забруднюючих речовин 
БСК ХСК Завис N (сума P (орто- Міне- Нафто-
лі мінераль- фос- ралізація продук
речо- них форм) фати) ти 
вини  
1 2 3 4 5 6 7 8 9 
2020 
Разом по 36049,3 616 2461 526 1880,5 125 22133 6,997 
області: 
в т.ч. басейн 32380,0 581 2182 488 1783,8 110,78 19744 6,682 
Дніпра 
басейн П.Бугу 3669,36 35 279 38 96,7 14,13 2389 0,315 
2021 
Разом по 19249,7 698 1555 453 1685,8 128,443 6931 5,645 
області:         
в т.ч. басейн 15349,8 654 1248 397 1599,9 114,93 4435 5,137 
Дніпра         
басейн П.Бугу 3899,9 44 307 56 85,9 13,513 2496 0,508 
2022 
Разом по 10055,8 613,4 1379,5 347,8 1733,74 166,84 5809,7 4,8 
області:         
в т.ч. басейн 7285,55 575,2 1106 309,1 1625,01 148,73 3517,2 4,308 
Дніпра         
басейн П.Бугу 2770,23 38,2 273,5 38,7 108,73 18,11 2292,5 0,492 
2023 
Разом по 10245,4 487,8 919,2 335,2 1805,09 123,36 6569,3 5,44 
області:         
 
 45 
Продовження таблиці 2.8 
1 2 3 4 5 6 7 8 9 
в т.ч. басейн 7379,10 451,3 640,3 295,2 1695,49 104,7 4187,5 4,611 
Дніпра         
басейн П.Бугу 2866,29 36,5 278,9 40 109,6 18,66 2381,8 0,829 
2024 
Разом по 58570,9 3005,7 13559, 2719,3 13136,12 1385,51 24756,6 8,584 
області:        
в т.ч. басейн 53486,2 2909,8 12996, 2545,3 12896,08 1358,36 20772,7 7,421 
Дніпра         
басейн П.Бугу 5084,75 95,9 562,6 174 240,04 27,15 3983,9 1,163 
 
У 2024 році обсяг оборотного водопостачання становив 493,152 млн. м³, 
повторного водопостачання — 1,228 млн. м³, а послідовного використання води 
— 0,020 млн. м³. Рівень економії свіжої води за рахунок впровадження систем 
оборотного та повторного водокористування у 2024 році досяг 76,56 %. 
 
2.5 Оцінка якості поверхневих вод за гідрохімічними характеристиками  
 
У 2024 році постійний моніторинг стану водних об’єктів Черкаської області 
в межах своїх повноважень здійснювали Регіональний офіс водних ресурсів у 
Черкаській області, Черкаський обласний центр з гідрометеорології, Державна 
установа «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб 
Міністерства охорони здоров’я України», а також Державна екологічна інспекція 
Центрального округу. Спостереження проводилися у визначених контрольних 
створах водних об’єктів області. 
За інформацією Черкаського обласного центру з гідрометеорології, у 2024 
році здійснювалася програма діагностичного моніторингу масивів поверхневих 
вод басейнів річок Дніпро та Південний Буг за фізико-хімічними показниками. У 
межах програми моніторингових спостережень визначалися такі показники, як 
 46 
температура води, водневий показник (pH), вміст розчиненого кисню, біохімічне 
споживання кисню упродовж 5 діб (БСК₅), хімічне споживання кисню (ХСК), 
іонний склад води, а також концентрації сполук азоту та фосфору. Спостереження 
у пунктах діагностичного моніторингу проводилися щомісячно. 
Оцінювання якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками 
проводилося відповідно до нормативів, встановлених для водойм 
рибогосподарського призначення. 
Результати проведеного аналізу засвідчили, що поверхневі водні об’єкти 
Черкаської області залишаються забрудненими переважно сполуками важких 
металів, зокрема марганцю, міді, цинку, шестивалентного хрому та загального 
заліза. Крім того, у воді фіксувалася наявність фенолів і, меншою мірою, сполук 
азоту. 
Водночас випадків екстремально високого рівня забруднення водних 
об’єктів упродовж досліджуваного періоду не виявлено. 
У межах Черкаської області басейн Середнього Дніпра охоплює 7 пунктів 
спостережень за станом поверхневих вод. Фізико-хімічний склад водних об’єктів 
значною мірою визначається природними умовами території, що найбільш чітко 
проявляється у показниках мінералізації та вмісті основних іонів. 
Мінералізація вод річок басейну Дніпра в межах області коливалася від 285 
мг/дм³ у Кременчуцькому водосховищі до 1945 мг/дм³ у річці Тясмин у районі м. 
Кам’янка. У складі головних іонів переважали гідрокарбонати, сульфати, а також 
катіони кальцію та натрію. 
Кисневий режим більшості водних об’єктів оцінювався як задовільний. 
Середньорічна концентрація розчиненого кисню у воді змінювалася в межах від 
5,6 до 9,8 мгО₂/дм³. Водночас у воді річки Вільшанка поблизу села Мліїв у липні 
та серпні було зафіксовано повну відсутність розчиненого кисню — 0,00 
мгО₂/дм³. 
 
 
 47 
Найвищий рівень забруднення органічними речовинами, визначений за 
показником хімічного споживання кисню (ХСК), був характерний для річок 
Ірклій і Перезовиця, а також для Кременчуцького водосховища, де максимальні 
разові значення досягали відповідно 51,8; 63,7 та 62,8 мгО₂/дм³. 
Показник біохімічного споживання кисню упродовж 5 діб (БСК₅) 
змінювався в межах від 1,1 до 8,1 мгО₂/дм³. Найвище значення БСК₅ було 
зафіксовано у воді річки Ірклій. 
У більшості водотоків басейну Середнього Дніпра після зниження 
концентрацій амонійного азоту у 2023 році впродовж 2024 року спостерігалося 
певне зростання вмісту цієї сполуки. Найвищі концентрації нітратного азоту у 
2024 році були виявлені у воді річки Росава та становили 2,64 мгN/дм³. 
Концентрації загального фосфору коливалися в межах 0,065–1,735 мгР/дм³. 
Максимальний вміст загального фосфору зафіксовано у створі річки Золотоношка 
на відстані 18 км поблизу села Благодатне. 
За результатами спостережень річок басейну Південного Бугу концентрація 
розчиненого у воді кисню коливалася в межах від 2,3 до 13,1 мгО₂/дм³. 
Річкові води басейну характеризуються відносно сталим іонним складом із 
переважанням гідрокарбонатів, а також іонів натрію, хлоридів і сульфатів. 
Найвищий рівень мінералізації зафіксовано у водах річок Уманка, Гнилий Тікич 
та Шполка.  
Максимальна концентрація головних іонів — 1638,8 мг/дм³ — 
спостерігалася у воді річки Уманка на відстані 4 км від КП «Уманьводоканал». 
Більшість малих річок басейну Південного Бугу характеризується значним 
рівнем забруднення органічними речовинами, що підтверджується підвищеними 
значеннями показників хімічного споживання кисню (ХСК) та біохімічного 
споживання кисню упродовж 5 діб (БСК₅). 
Середньорічні значення показника хімічного споживання кисню (ХСК) 
коливалися в межах від 34,2 мгО₂/дм³ у воді річки Тікич до 89 мгО₂/дм³ у річці 
 48 
Удич поблизу села Ягубець. Порівняно з попереднім роком спостерігалося певне 
зростання значень цього показника. 
Азотні сполуки у водних об’єктах були представлені амонійним, нітритним 
та нітратним азотом. Найвищі концентрації амонійного азоту (15,75 мгN/дм³) та 
нітритного азоту (0,32 мгN/дм³) зафіксовано у воді річки Уманка в межах міста 
Умань. 
Зростання вмісту амонійного азоту також відзначалося у водах річок Удич 
та Гірський Тікич. Концентрації нітратного азоту протягом року змінювалися в 
межах від 0,040 до 2,090 мгN/дм³. Порівняльний аналіз середніх і максимальних 
концентрацій у звітному та попередньому роках свідчить про тенденцію до їх 
зниження у більшості річок басейну. Водночас у річках Гірський Тікич і Тікич 
вміст нітратного азоту залишається підвищеним. Максимальне значення цього 
показника було зафіксовано на ділянці річки Гірський Тікич поблизу села 
Зарубинці. 
У 2024 році було відібрано 48 проб поверхневих вод та проведено 960 
вимірювань концентрацій забруднювальних речовин. 
Результати досліджень поверхневих вод у районах водозаборів засвідчили, 
що гідрохімічний стан води загалом перебував на задовільному рівні. 
Концентрації біогенних сполук азоту у воді на водозаборах були значно 
нижчими за рівні токсичного впливу. 
Середньорічний вміст розчиненого кисню у воді змінювався в межах від 4,9 
до 13,0 мгО₂/дм³. Органічне забруднення водних об’єктів найбільш інтенсивно 
проявлялося у літній період, зокрема в липні–серпні, що було пов’язано з 
підвищенням температури повітря, активізацією процесів випаровування та 
масовим розвитком водоростей. Додатковими чинниками погіршення якості води 
були надходження недостатньо очищених стічних вод комунальних підприємств і 
забруднення, пов’язані з господарською діяльністю населення. 
 49 
У таблиці 2.9 наведено випадки перевищення нормативних значень 
гідрохімічних показників у водних об’єктах басейнів річок Дніпро та Південний 
Буг. 
 
Таблиця 2.9 - Перевищення (в долях ГДК), зафіксовані ДЕІ ЦО в річках 
басейнів р. Дніпро та Південний Буг 
 
Назва створу Азот ХСК БСК5 Розчинений кисень,  Завислі 
амонійний мгО/дм3 речовини 
1 2 3 4 5 6 
р. Рось, верхній б’єф  1,1    
Корсунь-
Шевченківської ГЕС 
р. Рось, нижче  1,1  Дефіцит кисню  
мінітурбін Корсунь-
Шевченківської ГЕС 
р. Золотоношка, 1 км 1,5 1,3   1,3 
нижче м. Золотоноша 
р. Суха Згар, 500 м 3,6 1,5 1,1 Дефіцит кисню 2,1 
нижче скиду о.с. ВАТ 
«Веста» 
р. Супій, 0,5 км нижче  1,1   1,2 
витоку з 
каналізаційного 
колодязя с. Піщане 
Золотоніського 
району 
р. Рось. с. Яблунівка  1,1  Дефіцит кисню  
Корсунь-
Шевченківського 
району 
Канівське  1,2    
водосховище, 
пристань Бучаки, на 
межі з Київською 
областю 
Канівське  1,13   1,2 
водосховище, вище м. 
Канів, у верхньому 
б’єфі ГЕС 
р. Тясмин, с. Ревівка 1,6 1,3 1,2   
 
 
 50 
Продовження таблиці 2.9 
1 2 3 4 5 6 
р. Тясмин, 0,5 км 2,5 2,1 1,5 Дефіцит кисню 1,5 
нижче скиду очисних 
споруд РКП 
«Кам’янський 
водоканал» 
р. Тясмин, 0,5 км 1,7 2,2 1,6 Дефіцит кисню 1,7 
нижче скиду очисних 
споруд РКП 
«Кам’янський 
водоканал» 
Р. Тясмин, 0,5 км  2,0 1,4   
вище скиду о/с КП 
«ВодГеО», м. Сміла 
Р. Тясмин, 0,5 км  2,4 1,5   
нижче скиду о/с КП 
«ВодГеО», м. Сміла 
р. Уманка. 0,5 км 1,5 1,2   1,3 
нижче скиду очисних 
споруд Уманського 
ВУВКГ 
 
Аналіз даних, наведених у таблиці 2.9, свідчить, що із 38 зафіксованих 
випадків перевищення нормативних значень найбільшу частку становили 
перевищення за показником хімічного споживання кисню (ХСК), на які припадає 
близько 37 %. Найбільш значні перевищення цього показника зафіксовано у 
створах річки Суха Згар, розташованих на 500 м нижче місця скиду стічних вод 
очисних споруд ВАТ «Веста», а також у річці Тясмин на ділянці 0,5 км нижче 
скиду стічних вод РКП «Кам’янський водоканал». 
Більшість випадків перевищення гранично допустимих концентрацій 
перебували в межах від 1,1 до 2,5 ГДК. Водночас найбільше перевищення було 
зафіксовано за показником амонійного азоту у воді річки Суха Згар, де його 
концентрація досягала 3,6 ГДК. 
На основі проведеного аналізу визначено основні екологічні проблеми 
Черкаської області, серед яких однією з найважливіших є забруднення водних 
ресурсів стічними водами промислових підприємств та об’єктів комунального 
 51 
господарства, що значною мірою пов’язано з відсутністю сучасних очисних 
споруд або недостатньою ефективністю їх роботи. 
На рисунку 2.8 наведено застарілі очисні споруди КП «Чигирин» 
Чигиринської міської ради, робота яких характеризується недостатньою 
ефективністю очищення стічних вод. 
 
Рисунок 2.8 - Очисні споруди КП «Чигирин» Чигиринської міської ради 
 
До основних джерел забруднення водних об’єктів Черкаської області 
належать очисні споруди та каналізаційні мережі підприємств житлово-
комунального господарства, а також підприємства харчової промисловості. 
Із 38 діючих в області комплексів очисних споруд понад половина потребує 
реконструкції та технічного переоснащення. У п’яти районах області — 
Городищенському, Драбівському, Жашківському, Корсунь-Шевченківському та 
Шполянському — міські очисні споруди взагалі відсутні. В інших районах 
експлуатуються переважно застарілі та малоефективні системи очищення стічних 
вод. 
Унаслідок недостатньої ефективності роботи очисних споруд стічні води 
скидаються у поверхневі водойми з перевищенням установлених нормативів за 
вмістом амонійного азоту, показниками ХСК і БСК₅, концентраціями заліза, 
 52 
завислих речовин, фосфатів, аніонних поверхнево-активних речовин (АПАР), 
сухого залишку та кольоровості води. 
 
2.6 Напрями покращення екологічної ситуації на водних об’єктах 
 
З метою збереження водних об’єктів від забруднення та їх поступового 
екологічного відновлення необхідно підвищувати ефективність водоохоронних 
заходів, спрямованих на скорочення надходження забруднених промислових і 
побутових стічних вод до водних джерел [24 - 26]. 
Для покращення екологічного стану приміських територій та водних 
ресурсів Черкаської області доцільно реалізовувати такі заходи: 
• удосконалення територіальної організації виробництва у приміських 
галузях сільського господарства;  
• забезпечення належного зберігання та раціонального використання 
мінеральних добрив і пестицидів у сільськогосподарському виробництві;  
• впровадження ґрунтозахисних і протиерозійних методів обробітку ґрунту з 
метою запобігання змиву агрохімікатів у водні об’єкти;  
• розширення застосування біологічних засобів захисту рослин замість 
хімічних препаратів; 
• дотримання встановленого режиму використання водоохоронних зон, 
зокрема недопущення їх розорювання, внесення мінеральних добрив, засмічення 
та іншого негативного антропогенного впливу;  
• запобігання скиданню нафтопродуктів у водні об’єкти підприємствами 
водного транспорту;  
• впровадження у промисловому виробництві безвідходних та маловідходних 
технологій;  
• широке застосування сучасних ресурсозберігаючих технологій і систем 
замкненого циклу водокористування;  
 53 
• забезпечення належних умов зберігання та транспортування мінеральної 
сировини, нафтопродуктів і хімічних речовин з метою недопущення їх 
потрапляння у водні об’єкти та ґрунтове середовище; 
• здійснення постійного та ефективного контролю за основними джерелами 
викидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище;  
• використання сучасного та високоточного обладнання для моніторингу 
стану стічних вод;  
• проведення повної паспортизації джерел водопостачання, складів 
зберігання отрутохімікатів і мінеральних добрив, а також промислових 
підприємств;  
• пошук і залучення джерел фінансування природоохоронних заходів, 
оскільки економічні збитки, спричинені забрудненням довкілля та 
нераціональним природокористуванням, для великих міст щороку оцінюються у 
сотні мільйонів гривень і мають тенденцію до зростання;  
• створення територіальних автоматизованих банків даних щодо стану 
природних ресурсів для забезпечення об’єктивної оцінки екологічної ситуації та 
прийняття ефективних управлінських рішень;  
• посилення ролі державної екологічної експертизи у процесі оцінювання 
впливу господарської діяльності на довкілля;  
• дотримання принципів законності, наукової обґрунтованості, 
комплексності, незалежності та відкритості під час реалізації природоохоронної 
діяльності;  
• розроблення проєктної документації та будівництво каналізаційних мереж 
по вул. Геронимівська та вул. Грузиненка у місті Черкаси;  
• розроблення проєкту та проведення реконструкції каналізаційних мереж 
Черкаського обласного онкологічного диспансеру, зокрема модернізація 
каналізаційних колодязів. 
 
 
 54 
ВИСНОВКИ 
 
Запаси водних ресурсів на території Черкаської області є відносно 
обмеженими. За обсягами поверхневих вод, а також рівнем забезпеченості водою 
на 1 км² території та на одного мешканця область посідає чотирнадцяте місце 
серед регіонів України. Важливу роль у формуванні водного балансу Черкащини 
відіграє розгалужена система великих і малих річок, а також значна кількість 
водосховищ і ставків. 
Водні ресурси Черкаської області характеризуються інтенсивним і 
багатогалузевим використанням. Основними споживачами води в регіоні є 
промислові підприємства та аграрний сектор. Найбільші обсяги водокористування 
припадають на потреби сільського господарства, зокрема на зрошення 
сільськогосподарських угідь і риборозведення. 
В 2024 році з природних джерел забрано води на різні потреби народного 
господарства на 3,8 млн.м3 (на 2,5 %) більше, ніж у 2023 році. Причому зросло 
водокористування з природних джерел на питні і санітарно-гігієнічні потреби – на 
2%, ставково-рибне господарство – на 8% та зрошення – на 13%. 
Аналіз динаміки водокористування упродовж 2022 – 2024 р.р. свідчить про 
найбільшу кількість використання води саме на риборозведення, що становить 
49% від загального використання води. 
На другому місці за обсягами водокористування є забір води з поверхневих 
джерел на виробничі потреби, що в 2024 році становить 67,6 млн. м3. 
Аналіз динаміки використання водних ресурсів порівняно з попереднім 
роком свідчить про загальне збільшення обсягів водоспоживання на 3,9 млн. м³ — 
зі 118,4 млн. м³ у 2023 році до 122,3 млн. м³ у 2024 році. Зокрема, обсяги забору 
води з поверхневих джерел зросли на 3,1 млн. м³ — з 98,5 млн. м³ до 101,6 млн. 
м³, тоді як використання підземних вод збільшилося на 0,7 млн. м³ — з 19,9 млн. 
м³ до 20,6 млн. м³. 
 55 
В 2024 році промисловістю Черкащини використано 67,582 млн.м3 води, що 
на 0,648 млн.м3 (1%) менше, ніж у попередньому 2023 році, що пов’язано зі 
скороченням обсягів виробництва в період військового стану. Проте слід 
відзначити незначне зростання обсягів водокористування на комунальне 
господарство та зрошення, а саме на 2% та 13% відповідно. А також збільшено 
обсяг водокористування на потреби риборозведення, що становить понад 7,9% у 
порівнянні з 2023 роком. 
У 2024 році в поверхневі водні об'єкти Черкаської області скинуто 71,58 
млн. м3 стічних вод, що на 1,68 млн. м3 більше в порівнянні з 2023 роком (69,9 
млн. м3), що становить 2,3 %. Це відбулося за рахунок зменшення загального 
скиду стічних вод та скиду вод з рибоводних ставків.  
У басейн річки Південний Буг упродовж 2024 року скинуто зворотних вод 
на 0,74 млн.м3 більше, ніж у попередньому 2023 році, що складає 8,3 %. 
Об'єм скиду забруднених зворотних вод у басейн річки Дніпро упродовж 
2024 року збільшився на 5,13 млн.м3 (з 61,68 млн.м3 у 2023 році до 66,81 млн.м3 у 
2023 році). 
Слід зазначити, що Черкаська область, порівняно з більшістю інших 
областей України, характеризується відносно невеликими обсягами скидання 
забруднених стічних вод у поверхневі водойми, а також низькою часткою 
недостатньо очищених стоків у загальному обсязі водовідведення. Більш 
сприятлива ситуація щодо скиду забруднених вод спостерігається у Вінницькій 
області. Водночас у центральному регіоні України, зокрема у Полтавській та 
Кіровоградській областях, фіксуються значно вищі обсяги недостатньо очищених 
стічних вод, що надходять до поверхневих водних об’єктів. 
В 2024 році скинуто у поверхневі водні об’єкти Черкаської області на 1,68 
млн.м3 більше зворотних вод, ніж у попередньому 2023 році, з яких 40,29 млн.м3 є 
нормативно очищеними з переважанням біологічних методів очистки, що 
складають понад 51 %. 
 56 
Проблема забруднення водних ресурсів Черкаської області скидами стічних 
вод промислових підприємств та комунальних господарств внаслідок відсутності 
та неефективної роботи очисних споруд відноситься до найважливіших 
екологічних проблем регіону.  
У 2024 році постійний моніторинг стану водних об’єктів Черкаської області 
в межах своїх повноважень здійснювали Регіональний офіс водних ресурсів у 
Черкаській області, Черкаський обласний центр з гідрометеорології, Державна 
установа «Черкаський обласний центр контролю та профілактики хвороб 
Міністерства охорони здоров’я України», а також Державна екологічна інспекція 
Центрального округу. Спостереження проводилися у визначених контрольних 
створах водних об’єктів області. 
За інформацією Черкаського обласного центру з гідрометеорології, у 2024 
році здійснювалася програма діагностичного моніторингу масивів поверхневих 
вод басейнів річок Дніпро та Південний Буг за фізико-хімічними показниками. У 
межах програми моніторингових спостережень визначалися такі показники, як 
температура води, водневий показник (pH), вміст розчиненого кисню, біохімічне 
споживання кисню упродовж 5 діб (БСК₅), хімічне споживання кисню (ХСК), 
іонний склад води, а також концентрації сполук азоту та фосфору. Спостереження 
у пунктах діагностичного моніторингу проводилися щомісячно. 
Оцінювання якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками 
проводилося відповідно до нормативів, встановлених для водойм 
рибогосподарського призначення. 
Результати проведеного аналізу засвідчили, що поверхневі водні об’єкти 
Черкаської області залишаються забрудненими переважно сполуками важких 
металів, зокрема марганцю, міді, цинку, шестивалентного хрому та загального 
заліза. Крім того, у воді фіксувалася наявність фенолів і, меншою мірою, сполук 
азоту. 
Водночас випадків екстремально високого рівня забруднення водних 
об’єктів упродовж досліджуваного періоду не виявлено. 
 57 
Основними джерелами забруднення водних об’єктів залишаються очисні 
споруди та каналізаційні мережі виробничих управлінь житлово-комунального 
господарства, цукрові заводи області. Із діючих в області 38 комплексів очисних 
споруд більше половини потребують реконструкції. У п’яти районах області 
міські очисні споруди взагалі відсутні. Це Городищенський, Драбівський, 
Жашківський, Корсунь-Шевченківський та Шполянський райони. У решти 
районів області очисні споруди працюють неефективно. Причиною незадовільної 
роботи очисних споруд є фізична та моральна застарілість обладнання, 
несвоєчасне проведення поточних та капітальних ремонтів і потребують 
реконструкції. Стічні води скидаються в поверхневі водойми із перевищенням 
допустимих норм по амоній-іонах, ХСК, БСК5, залізу, кольоровості, АПАР, 
завислих речовинах, сухому залишку, фосфатах. 
Водні об'єкти Черкащини залишаються забрудненими переважно сполуками 
важких металів (марганцю, міді, цинку, хрому шестивалентного, залізом 
загальним), фенолами, дещо менше сполуками азоту. 
З метою збереження водних об’єктів від забруднення та для їх поступового 
оздоровлення необхідне підвищення ефективності водоохоронних заходів, що 
спрямовані на зменшення надходження у водні джерела забруднених промислових 
та побутових стічних вод.  
Результати роботи опубліковано в Збірнику тез доповідей студентської 
науково-практичної конференції ЧДТУ. Секція «Екологія». - 21-22 квітня 2026 р., 
м. Черкаси: ЧДТУ [27]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 58 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Малі річки України: Довідник./ А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; 
за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991. – 259 с. 
2. Бахмачу Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу 
водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, 58 с. 
3. Хоменко О.М., Єгорова О.В. Конспект лекцій з курсу «Гідрологія» для 
здобувачів освітнього рівня бакалавр: навчальний посібник (електронне видання). 
- Черкаси: ЧДТУ, 2021.–101с. 
http://bf.moodle.chdtu.edu.ua/mod/resource/view.php?id=3418http://bf.moodle.chdtu.e
du.ua/mod/resource/view.php?id=3418. 
4. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. № 213/95-ВР / Верховна Рада 
України. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. Ст. 189. Поточ. ред.: 
08.08.2025 р. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-
%D0%B2%D1%80#Text. 
5. Вальчук – Оркуша О.М., Ситник О.І. Гідрологія: навчальний посібник. – 
Умань, 2017. – 242 с. 
6. Мисковець І.Я., Мольчак Я.О. Основи загальної гідрології: навчальний 
посібник. – Луцьк: РВВ Луцького НТУ, 2016. – 308 с. 
7. Загальна гідрологія: Підручник/ Левківський С.С., Хільчевський В.К., 
Ободовський О.Г.: За ред. С.М. Лисогора. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 264 с.  
8. Левківський С.С., Падун М.М. Раціональне використання і охорона водних 
ресурсів. Підручник. – К.: Либідь – 2006 . – 280 с. 
9. Хільчевський  В.К.,  Гребінь  В.В.,  Забокрицька  М.Р. Управління  річковими 
басейнами: навч. посібник – К.: ДІА, 2024. – 236. 
10. Хімко Р.В., Мережко О.І., Бабко Р.В. / Малі річки – дослідження, охорона, 
відновлення. – К.: Інститут екології. – 2003. – 378 с. 
11. Гідрохімія України: Підручник / Горєв Л. М., Пелешенко В. І., Хільчевський 
В. К. – К.: Вища шк., 1995. – 307с. 
 59 
12. Клименко М. О., Прищепа А. М., Вознюк Н. М. Моніторинг довкілля: 
Підручник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 360 с.  
13. Кульський Л. А., Левченко Т. М., Петрова М. В. Хімія і мікробіологія води. – 
К.:Вища школа, 1987. – 175 с. 
14. Бойчук Ю.Д. , Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього 
середовища:Навчальний посібник. – Суми:ВТД «Університетська книга». 2002.–
264с. 
15. Федоренко О.І., Бондар О.І., Кудін А.В. Основи екології: Підручник.–К.: 
Знання, 2006.–543 с. 
16. Моніторинг поверхневих вод / Офіційний сайт Державного агентства водних 
ресурсів України. URL: https://www.davr.gov. ua/monitoring-poverhnevih-vod1. 
17. Моніторинг та екологічна оцінка водних ресурсів України / Вебресурс. URL: 
http://monitoring.davr.gov.ua/EcoWaterMon/ GDKMap/Index. 
18. Хільчевський В.К. Глобальні водні ресурси: виклики ХХІ століття. Вісник 
КНУ імені Т. Шевченка. Серія: Географія. 2020. 1/2 (76/77). С. 6-16. 
 http://doi.org/10.17721/1728-2721.2020.76-77.1. 
19. Khilchevskyi V., Karamushka V. Global Water Resources: Distribution and 
Demand / In: Leal Filho W., Azul A.M., Brandli L., Lange Salvia A., Wall T. (eds). 
Clean Water and Sanitation. Encyclopedia of the UN Sustainable Development Goals. 
Springer, 2022. Р. 240-250. https://doi.org/10.1007/978-3-319-95846-0_101. 
20. Хільчевський В.К. Управління транскордонними водними ресурсами: навч. 
посібник. К.: ДІА, 2024. 208 с. 
21. Екологічний паспорт Черкаської області. – Ч.: Управління екології та природних 
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації. – 2025. – 259 с. Режим 
доступу: https://ck-oda.gov.ua/ekologiya/. 
22. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в 
Черкаській області у 2025 році. – Ч.: Управління екології та природних ресурсів 
Черкаської обласної державної адміністрації, 2025. – 244 с. Режим доступу: 
https://ck-oda.gov.ua/ekologiya/. 
 60 
23. Поліщук В.В. / Малі річки України та їх охорона. – К.: Знання, 1988. – 32 с. 
24. Левківській С. С, Падун М, М. Раціональне використання і охорона водних 
ресурсів: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 280 с. 
25. Упорядкування водоохорнних зон міських водойм на основі екологічної 
оцінки якості вод / Під заг. редакцією І.В. Панасюка. — Київ, 2016. — 94 с. 
https://www.researchgate.net/publication/323446744_Uporadkuvanna_vodoohornnih_z
on_miskih_vodojm_na_osnovi_ekologicnoi_ocinki_akosti_vod. 
26. Бухальська Т. В., Наконечна Ж. В. Організація водоохоронних зон водних 
обєктів за межами населених пунктів//Вісник Національного університету 
водного господарства та природокористування. Серія «Технічні науки». – 2015. - 
Випуск 3 (71). – С.137 – 144. 
27. Лавріненко О.А., Хоменко О.М. Екологічна оцінка поверхневих вод 
Черкаської області в умовах антропогенного навантаження// Збірник тез 
доповідей студентської науково – практичної конференції ЧДТУ. – 21 – 22.04. 
2026. – м. Черкаси: ЧДТУ. 
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 61 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 62 
ДОДАТОК А  
АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
