Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/967
Full metadata record
DC FieldValueLanguage
dc.contributor.advisorХоменко, Олена Михайлівна-
dc.contributor.authorСтепанюк, Гліб Олександрович-
dc.date.accessioned2020-01-27T18:01:16Z-
dc.date.available2020-01-27T18:01:16Z-
dc.date.issued2020-01-
dc.identifier.urihttps://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/967-
dc.description.abstractАктуальність теми. Екологічний стан малих та середніх річок - досить актуальне питання не лише для Черкаської області, а й України в цілому. Внаслідок постійно зростаючого промислового і побутового забруднення, розорювання та гідротехнічної меліорації водозборів і заплав, знищення лісів у долинах рік і т. ін., велика кількість водотоків і малих річок сьогодні знаходиться на різних стадіях деградації. В результаті забруднення річок стоками промислових підприємств, підприємств комунального господарства та сільськогосподарськими стоками показники якості води в малих та середніх річках помітно знизились. В зв’язку з цим необхідно постійно проводити екологічний моніторинг стану водних об’єктів. Мета роботи: екологічна оцінка стану середніх річок на прикладі річки Рось. Об’єкт дослідження: річка Рось (Канівський район Черкаської області). Предмет дослідження: оцінка якості води р. Рось на основі результатів лабораторних досліджень гідрохімічних показників та розрахунок загальносанітарного індексу якості води. Методи дослідження: для експериментального визначення гідрохімічних показників якості води р. Рось використовували фізико-хімічні (потенціометричний, фотометричний) та хімічні методи аналізу (титрометричний); метод теоретичного аналізу та аналітична обробка даних за допомогою ПК. Результати дослідження. В роботі проаналізовано річкову систему Черкаської області та основні напрямки використання водних ресурсів. Експериментально визначено та проаналізовано такі гідрохімічні показники як інтенсивність запаху, концентрація іонів водню (рН), вміст розчиненого кисню, загальна жорсткість, вміст амоній та сульфат – іонів у воді. На основі лабораторних досліджень основних гідрохімічних показників представлено екологічну оцінку стану р. Рось, розраховано загальносанітарний індекс якості води та визначено основні джерела забруднення річки. Надано рекомендації щодо поліпшення екологічного стану р. Рось та охорони водних ресурсів Черкащини. Наукова новизна: теоретично обґрунтовано та експериментально досліджено сучасний екологічний стан річки Рось (Канівський район Черкаської області). Розроблено рекомендації щодо поліпшення екологічного стану р. Рось. Теоретичне і практичне значення: за результатами досліджень гідрохімічний стан р. Рось є стабільним, що проявлялося у незначних змінах вмісту кисню у воді, показників органічного забруднення, зокрема вмісту азоту амонійного, нітритного та нітратного, показників ХСК та БСК5. На основі розрахунку загальносанітарного індексу якості води визначено ступінь її придатності та якісний стан води за отриманим значенням ІЯВ є помірно забрудненим, що відповідає третьому класу якості води. Обгрунтовано необхідність раціонального водокористування водних ресурсів середніх річок та постійного екологічного моніторингу їх стану. Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, анотації, двох розділів, висновків, переліку посилань (42 джерела), графічної документації до кваліфікаційної роботи магістра, додатків. Повний обсяг роботи – 88 сторінок друкованого тексту, основна частина – 47 сторінок.uk_UA
dc.description.abstractActuality of theme. The ecological status of small and medium-sized rivers is an urgent issue not only for Cherkassy region but also for Ukraine as a whole. Due to the ever-increasing industrial and domestic pollution, plowing and hydrotechnical reclamation of catchments and floodplains, the destruction of forests in the valleys a year, etc., a large number of watercourses and small rivers are now at different stages of degradation. As a result of pollution of rivers by industrial, municipal and agricultural runoff, water quality indicators in small and medium-sized rivers have decreased markedly. In this regard, environmental monitoring of the status of water bodies is necessary. The purpose of the work: ecological assessment of the status of the middle rivers on the example of the river Ros. The object of study: the river Ros (Kaniv district of Cherkassy region). The subject of research: Ros water quality assessment based on the results of laboratory studies of hydro chemical parameters and the calculation of a sanitary water quality index. Research methods: physic-chemical (potentiometric, photometric) and chemical methods of analysis (titrometric) were used for experimental determination of hydro chemical indicators of water quality of the river Ross; method of theoretical analysis and analytical processing of data by PC. Results of the research. The river system of Cherkassy region and main directions of water resources use are analyzed in the work. Hydro chemical parameters such as odor intensity, concentration of hydrogen ions (pH), dissolved oxygen content, total stiffness, ammonium content and sulfate ions in water have been experimentally determined and analyzed. On the basis of laboratory studies of the main hydro chemical indicators, an ecological assessment of the state of the river Ross was presented, a general sanitary water quality index was calculated and the main sources of river pollution were identified. Recommendations were given on improving the ecological status of the Ros River and protecting the Cherkassy region's water resources. Scientific novelty: the current ecological state of the Ros River (Kaniv district of Cherkassy region) has been theoretically substantiated and experimentally investigated. Recommendations for improving the ecological status of the Ross River have been developed. Theoretical and practical significance: according to the results of the research, the hydro chemical state of the Ros River is stable, which was manifested in slight changes in the oxygen content in the water, organic pollution indicators, in particular nitrogen content of ammonium, nitrite and nitrate, indicators of ChOC and BOC5. Based on the calculation of the sanitary water quality index, the degree of its suitability is determined and the water quality status according to the obtained IWQ value is moderately polluted, which corresponds to the third class of water quality. The necessity of rational water use of water resources of the middle rivers and constant ecological monitoring of their condition is substantiated. Structure and scope of work. The master's qualification work consists of introduction, annotation, two chapters, conclusion, list of references (42 sources), graphic documentation, applications. The full amount of work is 88 pages of printed text, the main part is 47 pages.uk_UA
dc.language.isoukuk_UA
dc.subjectзабрудненняuk_UA
dc.subjectводні ресурсиuk_UA
dc.subjectрічкова мережаuk_UA
dc.subjectякість водиuk_UA
dc.subjectмоніторингuk_UA
dc.subjectраціональне водокористуванняuk_UA
dc.titleОцінка екологічного стану та джерел забруднення річки Росьuk_UA
dc.typeMaster Thesisuk_UA
Appears in Collections:101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища)

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Степанюк_КРМ.pdf
  Restricted Access
1.5 MBAdobe PDFView/Open Request a copy


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.

Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
Будівельний факультет 
 
Кафедра екології 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пояснювальна записка 
 
до кваліфікаційної роботи магістра 
 
на тему ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ТА ДЖЕРЕЛ ЗАБРУДНЕННЯ 
РІЧКИ РОСЬ  
 
 
 
 
 
Виконав: студент 2 курсу, групи ЗМГЕК-807 
спеціальності 101 «Екологія» 
(шифр і назва спеціальності) 
_Степанюк Г.О.__________________ 
 (прізвище та ініціали) 
Керівник _Хоменко О.М.__________ 
                 (прізвище та ініціали) 
Нормоконтроль _Хоменко О.М._____ 
                 (прізвище та ініціали) 
Рецензент Бондаренко Ю.Г. 
                     (прізвище та ініціали) 
 
 
 
Черкаси – 2020 рік 
2   
  
ЗМІСТ 
Вступ 3 
1 Аналітичний огляд літератури 5 
1.1 Річкова система України 5 
1.2 Класифікація річок 12 
1.3 Особливості гідрохімічного та гідробіологічного складу річкових вод 16    
1.4 Шляхи водокористування середніх річок 21                     
1.5 Моніторинг стану річок                                                                31 
2 Оцінка екологічного стану та джерел забруднення річки Рось 35 
2.1 Загальна характеристика річкової мережі Черкаської області 35 
2.2 Характеристика кліматичних і природних умов  
Канівського району як території дослідження екологічного стану річки Рось 41 
2.3 Основні джерела забруднення річки Рось та хімічний склад води 43 
2.4 Загальна характеристика р. Рось 48 
2.5 Дослідження гідрохімічних показників якості води р. Рось 51 
  2.5.1 Відбір проб води для досліджень та показники якості води 51  
2.5.2 Визначення інтенсивності запаху води 53 
2.5.3 Визначення концентрації іонів водню у воді (pH) 56 
2.5.4 Визначення вмісту розчиненого кисню у воді йодометричним 
методом Вінклера 58 
2.5.5 Визначення загальної жорсткості води 63 
2.5.6 Визначення вмісту сульфат – іонів у воді 67 
2.5.7 Визначення амоній – іонів у воді з реактивом Неслера 69 
  2.6 Визначення загальносанітарного та гідрохімічного індексу якості води 
річки Рось                                                                                                                       72 
      2.7 Рекомендації щодо поліпшення екологічного стану річки Рось          79 
Висновки 82 
Перелік посилань 85 
Додатки 89 
Додаток А. Апробація результатів роботи 
3   
  
ВСТУП 
  
Важливу роль у водопостачанні відіграють малі річки, вони становлять 60 
% водних ресурсів країни. За часів Радянського союзу було осушено безліч малих 
річок. Великої шкоди було завдано будівництвом водосховищ, через що без 
перекачування вода з малих річок не може витікати в Дніпро. Це такі річки як 
Рось, Вільшанка, Ірдинка, Тясмин.  
Таким чином, з 1979 по 2007 роки в Україні зникло 799 малих річок 
довжиною 42 тисячі кілометрів. Це може чекати і Рось, Тясмин, Вільшанку, вони 
через декілька років можуть просто зникнути. 
Екологічний стан малих та середніх річок - досить актуальне питання не 
лише для Черкаської області, а й України в цілому. Недбале ставлення до малих 
та середніх річок пов'язане з недооцінкою їх ролі в загальному водному балансі 
континентальних вод. 
Внаслідок постійно зростаючого промислового і побутового забруднення, 
розорювання та гідротехнічної меліорації водозборів і заплав, знищення лісів у 
долинах рік і т. ін., велика кількість водотоків і малих річок сьогодні знаходиться 
на різних стадіях деградації. Якість води в них постійно погіршується, багатьом з 
них загрожує повне зникнення. За останні роки, внаслідок зростання забруднення 
річок стоками промислових підприємств, підприємств комунального господарства 
та сільськогосподарськими стоками показники якості води в малих та середніх 
річках помітно знизились. В зв’язку з цим необхідно постійно проводити 
екологічний моніторинг стану водних об’єктів. 
Річкова система Черкащини добре розвинута. Територією області протікає 
1037 середніх та малих річок, які належать до басейну двох великих річок: Дніпра 
і Південного Бугу. Основними джерелами водопостачання області є 
Кременчуцьке водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні 
водозабори.  
4   
  
Водно-екологічна ситуація в Україні вимагає пошуку виходу з неї, розробки 
принципово нових підходів до водної політики. Значно зріс інтерес до середніх та 
малих річок, що обумовлено їхньою особливою ландшафтоутворюючою і 
екологічною роллю. Ці річки складають основу гідрографічної мережі, 
специфічними природними системами є й водозбори цих річок. Інтенсифікація 
використання їхніх ресурсів, постійно зростаюче забруднення вод свідчать про 
поглиблення водогосподарчої кризи. Її подолання є складним завданням, рішення 
якого лежить в інтеграції наукових напрямків, активному розвитку 
фундаментальних досліджень в області наук про землю й воду, широкому 
впровадженні в практику господарювання рекомендацій з екологічно безпечного 
водокористування. 
Малі водотоки і річки формують водні ресурси, гідрохімічний склад та 
якість води середніх і великих річок, є складовими природних ландшафтів, 
сприяють господарській діяльності населення. Так, у малих річках формується 
60% водних ресурсів України. На цих ріках побудовано понад 1000 водосховищ і 
3
24 тисячі ставків, в яких щороку нагромаджується понад 12 млрд. м  води, а з 
урахуванням великих водосховищ і водосховищ дніпровського каскаду об'єм води 
3
становить близько 55 млрд. м . Тому особливе значення має збереження водності 
малих річок та їх захист від замулення і засмічення.  
Нажаль, більшість екологічних програм направлена на оздоровлення 
басейнів великих річок. Актуальність даної тематики полягає у тому, що поряд із 
цим необхідно розробляти і проводити екологічні програми, які б були направлені 
на моніторинг і поліпшення якості середніх і малих річок. 
Робота з охорони малих та середніх річок буде ефективною лише в тому 
випадку, коли адміністративні заходи будуть поєднуватися з систематичною, 
роз'яснювальною і виховною роботою.  
 
 
 
5   
  
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1 Річкова система України 
 
Аналіз літературних джерел показує, що на території України налічується 
близько 63119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тисяч км. Серед 
цих водних об’єктів близько 60 тисяч, що складає 93%, відносяться до дуже 
малих річок, довжина яких складає менше 10 км. Загальна їх довжина становить 
близько 112 тисяч км, тобто середня довжина такого водотоку – 1,9 км; малих 
річок, що мають довжину більше 10 км налічується 3212, а їх загальна довжина 
складає близько 74 тис. км [1]. 
Переважна більшість малих річок України, що мають довжину менше 10 км, 
2
характеризуються площею водозбору від 20,1 до 500 км , що становить 87% 
загальної кількості і 72% загальної довжини малих річок, що протікають 
територією України. 
2
В Україні малих річок з площею водозбору від 50,1 до 100 км  налічується 
890 (28% загальної кількості), а 797 річок (25%) мають площу водозбору 20,1 - 50 
2
км  [2]. 
В межах басейнів головних річок і приморських територій переважні 
розміри водозбірних площ малих річок розподіляються так: в басейнах Вісли, 
2
Дунаю, Дністра і у Причорномор’ї –  20,1 - 50 км  ; в басейнах Південного Бугу і 
2
Дніпра – 50,1-100 км  [3]. 
До великих річок України відносять Дунай, Тиса, Дністер, Південний Буг, 
Дніпро, Прип’ять, Десна, Сіверський Донець, Західний Буг. Середніх річок в 
Україні налічується 81 річка, а малих річок – 63029. 
Водозбори великих і багатьох середніх річок розташовані в кількох 
географічних зонах та геоморфологічних областях; малі ж річки течуть 
здебільшого в межах однієї геоморфологічної області. У зв’язку з цим природні 
6   
  
умови окремих частин водозборів великих і середніх річок різняться між собою, а 
в басейні малої річки – найчастіше вони однорідні [4]. 
Річковими системами таких річок як Вісли, Дунаю, Дністра, Південного 
Бугу, Дніпра, Сіверського Донця та річок Причорномор’я і Приазов’я 
представлена гідрографічна мережа України.  
Басейн річки Вісли в межах території України займає північний захід 
Волино-Подільської височини і західну частину Поліської низовини. Вододіли 
чітко виражені. Вони проходять по пасмах горбів. Середня висота водозборів – 
250 – 350 м, похили – переважно 20 – 90 м/км. 
В басейні річки Вісли на території України налічується 3112 річок 
загальною довжиною 7365 км, у тому числі 108 річок завдовжки більше 10 км. 
Найбільшими притоками Вісли тут є і велика річка Західний Буг і середня – Сан 
(Сян). Річка Сан характеризується довжиною близько 444 км, з них на території 
України лише 56 км на кордоні з Польщею. Свій початок річка бере на північних 
схилах Верховинського хребта і тече вузькою долиною і лише в межах Польщі 
виходить на Сандомирську низовину. На території України Сан приймає невеликі 
притоки – Вігор, Вишня і Шкло. Середні похили річок – 0,8 – 1,6 м/км, а у 
верхів’ях Сану – 6 м/км. 
На північних схилах Подільської височини поблизу села Верхобуж 
Золочівського району Львівської області бере свій початок річка Західний Буг. До 
м. Устилуг долина річки має передгірний характер. Середній похил у верхів’ї – 
3,4 м/км, нижче – 1,5 – 2,7 м/км і далі за течією зменшується до 0,3 – 1,1 м/км. 
Річка Західний Буг є прикордонною річкою нижче від міста Устилуг та протікає 
по широкій долині і має переважно рівнинний характер. 
Басейн річки Дунаю розміщується на південних та південно-східних схилах 
Східних Карпат, Закарпаття та південно-західної окраїни Причорноморської 
низовини. Найбільшою рікою Європи є річка Дунай з довжиною 2960 км та 
2
площею басейну – 817000 км . На території України лише невелика ділянка 
нижньої течії річки Дунай, а саме від м. Рені до гирла, має довжину 174 км. До 
7   
  
основних річок басейну Дунаю в Україні належать велика річка Тиса і середні 
річки Сірет, Прут. Причому річка Тиса є типовою гірською річкою у верхів’ї, її 
долина вузька, V – подібна, місцями має вигляд ущелини з майже прямовисними 
схилами. При виході на Закарпатську низовину долина річки розширюється, 
заплава в окремих місцях сягає ширини до 4 м, а річище – 140 – 260 м, при 
глибинах на плесах до 5 – 10 м. Правобережні притоки Тиси густою мережею 
вкривають південний схил Українських Карпат. Середні висоти водозборів цих 
приток Тиси в межах гір становлять 800 – 1200 м, а середні похили – 200 – 400 
м/км. 
На північно-східному схилі масиву Чорногора на висоті близько 1600 
метрів бере свій початок річка Прут, причому похил водозбору у верхів’ї сягає 
285 м/км, в нижній течії він значно менший. 
До характерних особливостей басейнів малих річок, що розташовані між 
річками Дунай і Дністр, є їх грушоподібна чи овальна форма, витягнута з півночі 
на південь. Середня висота водозборів – близько 100 – 250 м, середні похили – від 
19 до 125 м/км. 
Річкова сітка української частини басейна Дунаю налічує 17619 річок, в 
тому числі малих річок 17612 (загальна довжина 4,8 тис. км), середніх – 5 (730 км) 
і дві великі річки (275 км). 
Річка Дністер відноситься до другої за величиною після річки Дніпро в 
Україні та має басейн у формі дуже витягнутого, зігнутого посередині овалу 
завдовжки близько 700 км при середній ширині 120 км. Висоти у гірській частині 
басейну сягають 1000 – 1800 м. До головної особливості гідрографічної сітки 
басейну річки Дністр належить відсутність значних приток, причому на території 
України налічується тільки 6 річок, які належать до середніх; їх довжина не 
перевищує 250 км. Малі річки завдовжки до 10 км переважають із загальною 
довжиною близько 32,2 тис. км, що становить 94% від сумарної довжини всіх 
річок в українській частині басейну. В басейні річки Дністр річкова сітка є 
2
нерівномірно розвинено. Вона найгустіше (понад 1 – 1,5 км/км ) у карпатській 
8   
  
2
частині басейну, менша – на лівобережжі (0,5 - 0,7 км/км ). Долина Дністра є 
глибокою, а саме 80 – 100 м, причому саме на перших 45 км часто має вигляд 
ущелини. Нижче від м. Старий Самбір долина розширюється до 13 км (у районі с. 
Чайковичі). Тут річка тече по заболоченій Сано-Дністровській низовині. Нижче 
долина знову звужується до 3 – 6 км. У нижній течії Дністра вона розширюється 
до 16 – 22 км. Дно долини тут зайняте плавнями; річище звивисте, розгалужене; 
багато стариць, приток та піщаних кіс. Ширина річища – 100 – 200 м, глибини на 
перекатах – 1,5 – 2,5 м, на плесах – від 4 – 8 до 10 – 16 м. Більша частина 
нижнього Дністра розміщена в Молдові. 
В басейні Дністра налічується 14886 річок на території України із 
загальною довжиною 32,3 тис.км, 6 середніх із довжиною 1,0 тис.км і одна велика 
річка Дністер з довжиною 925 км. 
На Волино – Подільській і Придніпровській височинах розташований 
басейн Південного Бугу, а нижня частина басейну – на Причорноморській 
низовині. Форма басейну є грушоподібною та різко звуженою у верхів’ї, басейн 
асиметричний у середній і нижній частинах. Середня висота водозбору у 
верхів’ях – 300 – 320 м, в нижній частині – 5 – 20 м. Річкова сітка має 
2
деревоподібну структуру, середня густота її – близько 0,33 км/км . Свій початок 
Південний Буг бере поблизу с. Холодець Хмельницької області; тече переважно з 
північного заходу на південний схід і впадає у Дніпровсько-Бузький лиман 
Чорного моря. Це єдина велика річка України, басейн якої повністю розміщений в 
межах України. 
До характерної долини річки у верхній і середній течії, 1 - 2 км, з низьким 
пологим лівим і більш високим та крутим правим схилом й широкою (0,6 – 1,2) 
заболоченою заплавою. Далі нижче в місці перетину річки Українського 
кристалічного щита, долина стає вужчою та нижче м. Вінниці має вигляд 
каньйону шириною 200 –300 м з крутими скелястими схилами. Далі, до с. 
Олександрівка долина широка з низькими пологими берегами та заплавою до 3,5 
км. Річище у верхів’ї до с. Новокостянтинів має ширину 10 – 15 м, іноді до 50 м, 
9   
  
глибину – 0,2 – 0,5 м, швидкість течії незначна. Нижче ширина річки коливається 
від 20 до 200 м, глибини – від 0,5 – 1,5 м на перекатах до 2,5 – 5,0, іноді до 15 м на 
плесах, а швидкості течії – відповідно від 1,5 до 0,3 м/с. Від с. Олександрівка до 
гирла річище звивисте, завширшки від 80 до 1300 м. Нижче від с. Нова Одеса 
річка набирає характеру лиману з шириною до 30 км, глибинами – 4 – 7 м (іноді 
більше) з піщаним дном, частково замуленим. 
6638 малих річок із загальною довжиною 20,1 тис.км, 11 середніх річок 
довжиною 1,6 тис. км належать до басейну Південного Бугу. Значна 
зарегульованість стоку штучними водоймами є характерною особливістю басейну 
Південного Бугу, що виділяє його з поміж інших великих річок [6].  
До найбільших річок Європи належить річка Дніпро із загальною довжиною 
річки 2201 км, проте до створення каскаду водосховищ її довжина складала 2285 
2
км, площа басейну 504 тис.км , з висотою витоку, що становить 252 м. Різниця 
висоти витоку і гирла Дніпра становить 220 м, середній похил до гирла дорівнює 
11 см на 1 км. 
В межах трьох держав, Росії, Білорусі та України розташований басейн 
річки Дніпро. Довжина річки Дніпро на території Україні складає 1121 км; 
довжина спільної ділянки з Білоруссю дорівнює 125 км. 
Річка Дніпро належить до типових рівнинних річок. Річка починається на 
Валдайській височині поблизу с. Клецове, поблизу м. Орша в Республіці Білорусь 
перетинає Кобеляцькі пороги. Переважаюча ширина русла поблизу с. Речиця, що 
знаходиться порівняно неподалік від кордону з Україною, становить 200 – 300 м. 
Ширина річки може досягати 3 – 5 км в умовах високої води, коли затоплюється 
заплава.  
Водність річки Дніпро істотно зростає після впадіння таких важливих 
приток як Сож, Прип’ять та Десна.  
Річка Дніпро від кордону з Білоруссю майже до гирла перетворився на 
ланцюг із шести водосховищ, де суттєво змінені природні умови. Ширина 
найбільших водосховищ, а саме Кременчуцького та Каховського сягає 25 – 28 км. 
10   
  
Долина річки Дніпро нижче від Києва є асиметричною, оскільки праві 
схили є високими та крутими, а ліві – низькими та пологими. Вздовж 
Придніпровської височини вона відхиляється на південний схід. Між містами 
Дніпро та Запоріжжя річка перетинає Український кристалічний щит, а нижче від 
Запоріжжя Дніпро тече по Причорноморській низовині. У гирлі річка утворює 
численні рукави й протоки. 
Річко Дніпро поділяють на три частини, а саме Верхній Дніпро, що 
знаходиться від витоку до міста Київ, Середній Дніпро – від м. Київ до м. 
Запоріжжя і Нижній Дніпро – від м. Запоріжжя до гирла. 
За гідрографічними характеристиками частина басейну річки Дніпро може 
бути поділена на такі частини, як правобережжя, р. Прип’ять, де найбільші її 
притоки беруть початок на Волино-Подільській і Придніпровській височинах; 
лівобережжя Дніпра, де річки стікають із Середньоруської височини та її відрогів 
і течуть по Придніпровській низовині; правобережжя Дніпра, де притоки беруть 
початок на Придніпровській височині. 
В складі структури гідрографічної сітки Дніпра на території України 
знаходиться 15381 малих річок із загальною довжиною 67,2 тис.км, 39 середніх 
річок довжиною 9,3 тис.км і три великих (Дніпро, Прип’ять, Десна) річки 
2
довжиною понад 2 тис.км. Пересічна густота річкової сітки 0,23 км/км  [7]. 
Річки Стир, Горинь із Случчю, Уборть, Уж, Тетерів та Ірпінь правобережжя 
Прип’яті і межиріччя Прип’ять – Рось відносяться до найбільш значних за 
водністю, довжиною річки та площею водозборів.  
Річки Десна з Сеймом і Сновом, Рось, Сула з Удаєм, Псел з Хоролом, 
Ворскла, Оріль, Самара з Вовчою та Інгулець відносяться до найбільших річок 
басейну Середнього і Нижнього Дніпра. 
2
Найбільш густою в межах Волино-Подільської височини (0,5 км/км ) є 
річкова сітка в українській частині басейну Дніпра, а найменш густою – в 
безстічних районах, де її густота близька до нуля або дорівнює нулю. Йдеться про 
11   
  
межиріччя Дніпро-Інгулець і Дніпро-Молочна. Між Дніпром і Сивашем 
2
знаходиться найбільш безстічний район з площею близько 11 тис.км . 
Басейни Сіверського Дінця і річок Приазов’я відносяться до східної та 
південно-східної частина України.  
Найбільшою річкою на сході України є Сіверський Донець, та водночас є 
найбільшою притокою Дону, із загальною довжиною річки 1053 км, площею 
2
басейну 98900 км  та середнім похилом до гирла, що становить 0,00018 (18 см на 
1 км). 
За своїми розмірами і впливом на стік українська частина басейну є 
головною. Довжина річки Сіверський Донець становить 700 км з площею басейну  
2
54500 км , що складає 55% від загальної площі водозбору.  
Басейн Сіверського Дінця за гідрографічними характеристиками можна 
поділити на лівобережну частину, у якій найбільш значні річки беруть початок на 
південно-західних і південних схилах Середньоруської височини; правобережну 
частину, в якій річки стікають із західних, південних і східних схилів Донецького 
кряжу. 
Ширина долини Сіверського Дінця у верхній частині становить 8-12 км, 
поблизу Змієва до 60 км, а нижче за течією вона змінюється від 4 до 26 км. 
Заплава є вузькою у верхів’ї до м. Білгород, також є заболоченою, річище з 
шириною 10 – 20 м. Нижче долина розширюється і штатна її заплави досягає від 3 
до 4 км. Майже на всій протяжності до міста Ізюм річка характеризується 
численними озерами та місцями є заболоченою. Річище на всій її протяжності є 
звивистим, особливо до впадіння у річку Оскіл [1]. 
1489 малих річок із загальною довжиною 8,9 тис.км і 8 середніх з довжиною 
1,3 тис.км складають гідрографічну сітку на території України.  
До основних приток Сіверського Дінця віносять: праві – Бабка, Берека, Уда, 
Мож, , Оскіл, Казений Торець, Бахмут, Лугань, Луганчик, Велика Камянка та ліві 
– Вовча, Хотимля, Великий Бурулук, Гнилиця, Середня Балаклійка, Ізюмець, 
Нетриус, Жеребець, Красна, Борова, Айдар, Євсуг, Деркул. 
12   
  
До основних ознак Сіверського Дінця, які відрізняють цю річку від інших 
великих річок України, відносять значну кількість водозабірних споруд, значний 
господарський водовідбір, що супроводжується водовідведенням. Значну 
кількість шахтних вод приймають річки Сіверський Донець та його притоки, що 
зумовлює значний вплив на якість поверхневих вод. Тому в порівнянні з іншими 
великими річками України якість води у Сіверському Дінці є найгіршою. 
До найбільших приток узбережжя Азовського моря належать Молочна, 
Обіточна, Берда, Кальміус, Кальчик, Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик, Міус, 
Кринка та Салгір. Як і річки басейну Сіверського Дінця річки Приазов’я зазнають 
великого антропогенного впливу індустріального Донбасу. 
Найбільша кількість річок припадає на басейн Дніпра (24,4%), Дунаю 
(27,9%), Дністра (23,6%) і Південного Бугу (10,5%). 
Більша частина території України (98%) належить до басейнів Чорного і 
Азовського морів і тільки 2% її площі – до басейну Балтійського моря [2]. 
 
1.2 Класифікація річок 
 
До річок, на відміну від струмка, балки, канави, відносять постійно діючий 
водотік, що утворений природним шляхом та характеризується течію води 
протягом року. Якщо річка пересихає чи перемерзає, то на не досить тривалий час 
і не щороку. Так як в різних ландшафтних зонах розміри водотоків, що тимчасово 
пересихають чи перемерзають, можуть значно відрізнятися між собою, то і 
різними будуть розміри річки, яку за класифікацією відносять до малої.  
Річки поділяють за розміром басейну річки: 
2
- І – це великі річки з площею басейну понад 50 000 км  ; 
- ІІ – це середні річки, площа басейну яких знаходиться в межах 2 000-50 
2
000 км  ; 
2
- ІІІ – це малі річки, площа басейну яких є меншою ніж 2 000 км . 
Для басейнів великих річок характерно розташування басейну великої річки  
13   
  
переважно в декількох географічних зонах. Тому гідрологічний режим великої 
річки відрізняється від гідрологічного режиму, що властивий кожній географічній 
зоні окремо, тому його називають полізональним. 
Для середніх річок як правило басейн річки знаходиться у межах однієї 
гідрологічної зони. Тому гідрологічний режим середньої річки є характерним для 
більшості річок даної географічної зони і його називають зональним. 
Для малих річок також характерно розташування басейну річки у межах 
якоїсь однієї географічної зони, але її гідрологічний режим під впливом місцевих 
умов суттєво відрізняється від режиму, який властивий для більшості річок даної 
географічної зони, і тому його називають азональним. 
Іншою класифікацією річки є умови її протікання, за якими річки 
поділяють: 
- І - рівнинні річки  - це річки з величиною числа Фруда менше 0,1; 
- ІІ - напівгірські річки  - це річки, для яких характерно величина числа 
Фруда в межах 0,1-1,0; 
- ІІІ - гірські річки – це річки х характерною величиною числа Фруда більше 
1,0. 
Стан потоку, а саме спокійний або бурхливий, визначається як число Фруда 
за формулою 
 
                                      Fr = U 2 /gh,                                                             (1.1) 
де h – глибина потоку;  
g – прискорення вільного падіння. 
Також річки класифікують за джерелами живлення річки на річки снігового, 
дощового, льодовикового і підземного видів живлення. 
За характером внутрішньорічного розподілу стоку, тобто за водним 
режимом, річки поділяють на річки з весняним водопіллям, із водопіллям у теплу 
частину року та паводковим режимом. 
Річки класифікують також за ступенем стійкості русла на річки стійкі та 
14   
  
нестійкі. 
Річки поділяють на річки замерзаючі та незамерзаючі за льодовим 
режимом. 
Серед річок виділяють також річки, що промерзають, і річки, що 
пересихають. До промерзання річки відносять замерзання всієї товщі води до дна 
на великій протяжності річки, а до перемерзання відносять утворення льодових 
перемичок лише на окремих мілководних ділянках русла. Серед річок є ті, що 
пересихають у посушливі періоди року, в тому випадку коли поверхневе 
живлення припиняється за відсутністю дощів, а підземне живлення виснажується 
[5]. 
В літературі є декілька підходів до класифікації річок на великі, середні та 
малі. В цих класифікаціях в першу чергу враховуються такі показники, як 
довжина водотоку, площа водозбору, середній річний стік, глибина і ширина 
потоку тощо. Так, В. М. Родевич (1931) до малих відносив річки довжиною до 400 
3
км і з меженною витратою менше 10 м /с, а до середніх – довжиною 400 – 1000 км 
3
та меженною витратою 10 – 100 м /с. Огієвським В. (1936) запропоновано 
класифікацію річок за їхньою довжиною, площею басейну і середньорічною 
витратою води, що наведено в таблиці 1.1 [6]. 
Воскресенський К.П. (1962) запропонував інший підхід до класифікації 
річок [7]: до великих відносять річки, що протікають в межах декількох 
географічних зон, тому стік великих річок є транзитним в окремих зонах і часто за 
величиною їм не властивий. Прикладом великої річки може бути Дніпро, який 
перетинає три географічні зони. 
До середніх річок відносить річки, басейни яких розташовані в межах однієї 
географічної зони. Стік таких річок формується в основному в однорідних умовах 
і буде відповідати зональній або кліматичній нормі. Причому величина річкового 
басейну не враховується. Для прикладу, за такою класифікацією до середніх річок 
можемо віднести річку Прип’ять, що протікає в одній географічній зоні й не має 
значних відмінностей величин стоку в межах свого басейну. 
15   
  
Таблиця 1.1 – Класифікація річок за А. В. Огієвським 
Середньорічна 
Категорія Довжина, Площа басейну, 
витрата води, 
2
річок км км  
3
м /с 
Зовсім < 20 < 50 < 0,1 
незначні 
Зовсім малі 20 – 100 50 – 500 0,1 – 1,0 
Дуже малі 100 – 250 500 – 1000 1 – 10 
Малі 250 – 500 4000 – 20000 10 – 100 
Середні 500 – 1000 20000 – 100000 100 – 1000 
Великі 1000 – 2000 100000 – 500000 1000 – 10000 
Дуже великі > 2000 > 500000 > 10000 
 
Воскресенський К.П. пропонує відносити до малих річок невеликі річки, 
струмки та тимчасові водотоки, річний стік яких під впливом місцевих факторів 
може значно відрізнятися від зональної кліматичної його величини. Відносні 
розміри малих річок за довжиною, площею водозбору і середньорічною витратою 
води в різних географічних зонах і районах можуть бути різними.  
В наш час використовують два кількісні критерії щодо поділу річок на 
великі, середні та малі, а саме площу водозбору і довжину річки. Для прикладу, 
Водним кодексом України до малих річок відносять ті річки, басейни яких 
розташовані в одній географічній зоні і гідрологічний режим їх під впливом 
місцевих факторів може бути не властивим для річок цієї зони. Площі басейнів 
малих річок становлять не більш двох тисяч квадратних кілометрів [6].  
Проте обидва критерії поділу є досить умовними. Для прикладу, річку 
довжиною від 50 до 100 км для півдня України навряд чи можна вважати малою, 
тоді як для лісової зони річки довжиною понад 200 км вважаються малими. 
 
 
16   
  
1.3 Особливості гідрохімічного та гідробіологічного складу річкових вод 
 
Для малих та середніх річок України характерний різний хімічний 
склад води та неоднакова її мінералізація, що обумовлено природними та 
кліматичними умовами формування стоку. Чітка гідрохімічна зональність із 
північного заходу на південний схід є важливою особливістю 
територіального розподілу показників сольового складу річок. Причому ця 
зональність не залежить від напрямку течії річок і добре узгоджується з 
фізико-географічними зонами. 
Хімічний склад води на Поліссі формується під впливом надмірного 
зволоження території і характеризується незначною мінералізацією від 170 
до 460 мг/л, яка буде незначно збільшуватися в річках басейну Західного 
Бугу до 565 мг/л. Поліські річки дренують багаті на карбонатні породи 
верхньокрейдові і третинні відклади, тому води в них гідрокарбонатно-
кальцієві. 
Хімічний склад склад води також гідрокарбонатно-кальцієвий у 
Лісостепу, проте мінералізація води становить від 600 до 1000 мг/л. 
Гідрокарбонатно-магнієво-натрієві води у нижніх частинах Псла, Сули та 
Ворскли.  
Для річок Степу сольовий склад річкових вод зумовлений наявністю у 
ґрунтах легкорозчинних солей з переважанням сульфатів і хлоридів натрію 
та магнію. На півночі цієї зони річкові води є гідрокарбонатно-кальцієві з 
мінералізацією до 1000 мг/л; а на півдні зростає мінералізація і сольовий 
склад води буде змінюватися. На заході південної частини та крайньому 
півдні зони води сульфатно-натрієво-кальцієві і сульфатно-хлоридно-
натрієві, мінералізація – 2000-5000 мг/л. У центральній та східній частинах 
річкові води сульфатно-кальцієво-натрієві, мінералізація їх – 1000-2000 мг/л. 
У степовому Криму вони сульфатно-хлоридно-натрієві і хлоридно-натрієві, 
їх мінералізація – близько 2000 мг/л. Наявність карсту в Гірському Криму 
17   
  
зумовлює збагачення води річок гідрокарбонатами кальцію і магнію. 
Мінералізація їх варіює від 335 до 457 мг/л. 
Хімічний склад і ступінь мінералізації річкової води відносять до основних 
характеристик хімічних властивостей річкових вод. За Алекіним О.А. за 
величиною мінералізації розрізняють річки з малою мінералізацією води до 200 
мг/л, середньою мінералізаціє води від 200 до 500 мг/л та підвищеною 
мінералізацією від 500 до 1000 мг/л, а також високою мінералізацією більше 1000 
мг/л. В умовах надмірного і достатнього зволоження більшість річок відносяться 
до перших двох категорій. В умовах недостатнього зволоження і посушливого 
клімату більшість річок можуть мати у межень підвищену і високу мінералізацію. 
Від характеру живлення річок залежить мінералізація річкових вод. 
Мінералізація є найменшою у період переважного живлення річок талими, 
дощовими, льодовиковими водами. Мінералізація річкової води підвищується у 
період живлення річок підземними водами, то і тому для багатьох річок дуже 
характерна сезонна зміна мінералізації води: зменшення під час водопілля і 
збільшення в межень, коли річка живиться підземними водами. 
В таблиці 1.2 наведено класифікацію природних вод за мінералізацією.  
Таблиця 1.2 – Класифікація природних вод за величиною мінералізації 
Води Мінералізація, г/л 
Ультрапрісні < 0,2 
Прісні 0,2 – 0,5 
З підвищеною мінералізацією 0,5 – 1,0 
Солонуваті 1,0 – 3,0 
Солоні 3,0 – 10 
З підвищеною солоністю 10 - 35 
 
До хімічного складу природних вод належить комплекс розчинених 
мінеральних і органічних речовин, що знаходяться в іонно-молекулярному й 
колоїдному станах. 
18   
  
До іонно-молекулярних розчинів належать розчини з розчиненою 
речовиною в дуже розсіяному стані, у вигляді молекул та іонів; розміри 
-7
розчинених у них часток не перевищують 10   мм. 
До колоїдних розчинів належать розчини, що містять поряд з окремими 
молекулами та іонами групи, розміри розчинених речовин в яких становлять від 
-7 -5
10  до 10  мм. До суспензій належать розчини з частками розчинених речовин 
-5
розміром більше 10 ; вони є видимими неозброєним оком і бувають як 
органічного, так і неорганічного походження. Тому води з домішками таких 
часток є каламутними [8]. 
За хімічним складом природні води містять наступні групи: 
-
1. Головні іони, що містять наступні іони: аніони – хлоридні (Cl ), сульфатні 
2- - 2- +
(SO4  ), гідрокарбонатні (HCO3 ), карбонатні (CO3 ); катіони-натрію (Nа ), калію 
+ 2+ 2+
(К ), магнію (Mg ), кальцію (Ca ). Більшість річок належать до 
гідрокарбонатного класу і кальцієвої групи. До сульфатного і хлоридного класів 
відносять річки, які займають менше 15% території. 
-
2. Біогенні речовини, що місять у своєму складі: нітрати (NO3 ), нітрити 
- + 3-
(NO2 ), амоній (NH4 ), фосфати (РО4 ), кремній (Si) та органічні сполуки азоту і 
фосфору. 
3. Органічні речовини – це речовини, що містять у своєму складі комплекс 
розчинених і колоїдних сполук (органічні кислоти тощо). 
4. До розчинених газів відносять: кисень (О2), вуглекислий газ (СО2), 
сірководень (H2S), метан (СН4), азот (N2). 
5. До мікроелементів у складі природних вод відносять речовини в дуже 
3 + + +
малих концентраціях (мкг/дм  ). До них відносять: типові катіони (Li , Pb , Cs , 
+ 2+ - - - -
Be , Sr  та ін.), типові аніони (Br , I , F , B ), амфотерні комплексоутворювачі (Cr, 
Mo, V, Mn), радіоактивні елементи(Cs, Ra, Sr та ін.). 
6. Іони водню, концентрація яких визначає кислотно-лужну рівновагу 
+
водних розчинів і виражена через показникрH = - log [H ] 
Вода з нейтральною реакцією має pH = 7, при pH < 7 - реакція кисла, а при 
19   
  
pH > 7 - лужна. Більшість природних вод мають pH від 6,5 до 8,5 [10]. 
Серед аніонів гідрокарбонатні іони (клас води гідрокарбонатний) 
переважають у водах річок лісостепової зони. Катіони, що домінують, поділяють 
за наступними групами: 1) кальцієва (басейни Дністра і Західного Бугу, верхів’я 
Стирі, Горині, Случі); 2) кальцієво – магнієва (верхні притоки Південного Бугу, 
правобережні, лівобережні притоки Дніпра); 3) кальцієво – натрієві. До 
гідрокарбонатно – сульфатного класу та  кальцієво – натрієвої групи належать 
води річок басейну Псла і Ворскли. Від 323 мг/л до 571 мг/л змінюється середня 
мінералізація води. З північного заходу на південний схід відбувається 
закономірне збільшення мінералізації абсолютних і відносних концентрацій іонів 
натрію і сульфатних іонів (732 мг/л) з максимумом в басейні річки Дністра. 
Для більшості річкових басейнів відбуваються певні зміни, які полягають у 
зростанні середньорічної мінералізації, абсолютних і відносних концентрацій 
іонів натрію, магнію, хлору і сульфатів порівняно з природним у хімічному складі 
їх вод. Для прикладу, кальцієва група вод змінилась на сульфатно – кальцієву у 
басейні Дністра та мінералізація річкових вод збільшилась на 9 – 49 % [11]. 
Дві найважливіші складові, біоценоз та біотоп, включають в екосистему. До 
біотопу належить природний з відносно однорідним життєвим простором 
біоценозу, що охоплює мінеральні та органічні речовини, кліматичні фактори, 
фізико-хімічні властивості субстрату. До біоценозу належить біологічна система, 
що представляє собою сукупність популяцій різних біологічних об'єктів, які 
населяють певний біотоп і зв'язані з ним обміном енергії та речовин. Діалектичну 
єдність екосистеми створює біоценоз разом з біотопом, стійкість якої обумовлена 
гомеостазом між біоценозом та біотопом. 
Складний комплекс водяної та водно-болотної рослинності розвивається в 
малих та середніх річках. Ряд адаптацій (пристосувань) набувають організми, що 
мешкають в малих та середніх річках. Найбіль питому вагу мають планктонні 
організми (з рослин – водорості, з тварин – інфузорії, коловертки, гіллястовусі й 
веслоногі рачки), яка наближається до питомої ваги води. Для донного існування 
20   
  
найбільшу вагу мають бентосні організми, ті, які мешкають на дні водойми. Серед 
них спостерігається високий ступінь спеціалізації. Для прикладу, є організми, які 
можуть прикріплюватися до занурених у воду предметів, наприклад дрейссена, 
моховатки, губки; є такі, що закопуються в ґрунт, – олігохети, деякі м'якуни, 
личинки комах; є види, що риють нори в глинистому ґрунті (деякі одноденки); є 
такі, що мешкають під камінням та іншими зануреними предметами; є тварини, 
що живуть у водних заростях тощо. 
Рослинні угруповання є первинним біологічним субстратом для 
формування гідробіоценозу в річці, особливо малій. Вищі водні рослини 
відіграють особливо велику середовищеутворюючу роль для гідробіоценозу [14]. 
Роль первинних продуцентів органічної речовини та кисню відіграють вищі 
водні рослини, які беруть активну участь у самоочищенні води, виконують 
бар'єрну функцію на шляху надходження органічних та мінеральних забруднень з 
водозбірної площі у річку, а головне є субстратом для річкового біоценозу в 
цілому. 
По берегах річок, затоках та мілководдях зосереджені вищі водні рослини. 
Ними може заростати навіть все русло за умови незначної течії та глибині. На 
повітряно-водну, занурену та з плаваючими листками поділяють вищу водну 
рослинність.  
За допомогою коріння прикріплені до ґрунту чи донних відкладів 
повітряно-водні рослини. Значна їх частина знаходиться у воді, інша – над водою, 
в повітряному просторі, звідки і пішла їх назва. Повністю у воді можуть 
перебувати молоді пагони, а берегові зарості знаходитися у повітряному просторі. 
До повітряно-водних рослин віднесено рогіз вузьколистий, очерет звичайний, 
куга озерна, рогіз широколистий, татар-зілля болотне (лепеха), сусак зонтичний, 
частуха подорожникова, стрілолист звичайний, їжача голівка пряма, рис водяний, 
або цицанія водяна, лепешняк великий та багато видів осок. 
Залежно від виду рослини, що занурені, можуть бути закріпленими до дна 
або вільноживучими. До занурених рослин належать такі поширені види: 
21   
  
рдесники блискучий, гребінчастий, пронизанолистий, кушир занурений, водяний 
різак алоевидний, водопериця колосиста, елодея канадська або водяна чума. 
З плаваючими листками представлені рослини наступними видами: гірчак 
земноводний, глечики жовті, водяний горіх, латаття біле та сніжно-біле [14]. 
До вільноплаваючих рослин належать ряска триборозенчаста, ряска мала, 
ряска багатокоренева, або спіродела, пухирник звичайний, сальвінія плавуча, 
жабурник. 
Обплітають коріння та пеньки переважно зелені нитчасті водорості, вищі 
водні рослини зазвичай вистеляють дно біля берегів та на мілинах, особливо у 
великій кількості йде їх розвиток в стариках разом із зануреними вищими 
2
рослинами. Так звані зелені килими вони утворюють з біомасою 2-3 кг/м  водної 
поверхні. 
Значно менше проходить заростання річок Лісостепу, в основному 
рдесниками і сусаком. Серед донних біотопів переважають піски, замулені піски і 
мул, трапляються зони оголеної глини. Значним чином представлено рибне 
біорізноманіття, хоча і не однаково за різними групами річок. До цих видів 
належать єлець звичайний і дніпровський, щука, підуст, плітка, головень, в'яз, 
краснопірка, лин, пічкур, верховодка, лящ, чехоня, в'юн, окунь, судак, бичок-
пісочник. 
В дельтах річок водна фауна є різноманітною та представлена 
прісноводним, лиманним солонуватоводним (переважно понто-каспійським) і 
евригалінним морським комплексом. Незважаючи на невеликі розміри дельтових 
(прилиманних) ділянок степових річок, тут досить багате рибне населення [14]. 
 
1.4 Шляхи водокористування середніх річок  
 
Господарське використання середніх річок є найбільш важливим і 
найпоширенішим.  
До господарського використання середніх річок відносять використання 
22   
  
фізичних ресурсів водних і сухопутних ландшафтів та їх екосистем. На практиці 
це той чи інший спосіб використання матеріальних ресурсів, що містяться або 
продукуються в межах екосистеми річки. Риба, вода, алювій з річок, випас і 
деревина, ґрунти і територія для ріллі та різних типів урбанізації у ландшафті 
річкових долин є найпоширенішими у використанні населенням ресурсами 
річкових долин і їх екосистем.  
Можна виділити наступні види використання у відповідності до основних 
видів ресурсів річкових долин:  
• Житлові використання біологічних ресурсів водойм, зокрема рибних. 
• Забір води та алювіальних відкладів на різноманітні господарські потреби. 
• Створення і експлуатація водосховищ та ставків. 
•  Використання гідроенергетичних ресурсів річок. 
• Інженерна меліорація заплав — осушувальна і зрошувальна з метою 
розширення площ територій призначених для різнопланового господарського 
використання. 
• Використання земельних ресурсів заплав і схилів річкової долини —
сінокосіння, випас худоби, розорювання. 
• Використання земельних ресурсів заплав і схилів річкової долини під 
урбосистеми — господарські забудови, прокладання доріг тощо. 
• Використання рекреаційних ресурсів річок. Можливості використання 
інформаційних ресурсів річкових ландшафтів. 
Використання середніх річок в господарських цілях в першу чергу пов’язані 
із фізико-географічними, кліматичними, гідрологічними, орографічними, 
економічними особливостями регіонів [4]. 
Відбуваються основні зміни в характері їх використання відповідно до 
основної особливості формування стоку річок України (наростання аридності 
природнокліматичних умов з півночі на південь) та типу річок (розчленованих 
рівнин, Поліської низовини, річки гір). Від осушувальної меліорації на півночі — 
на річках Полісся і в значній мірі у лісостепу до забору води з річок та 
23   
  
водосховищ і ставків на зрошення довколишніх земель у південних посушливих 
районах степу і лісостепу. 
Наведемо особливості використання ресурсів річок і їх екосистем в аспекті 
того який негативний вплив на річку вони створюють. 
Використання біологічних ресурсів водойм. З вищеназваною особливістю 
воно є мало пов’язаним, оскільки проводилось здавна та на такому рівні, що не 
спричиняло негативного впливу на річку в цілому та не порушувало її природні 
ресурси. Даний вид водокористування річкових екосистем призводив до 
посилення їх природної здатності до самовідтворення і самоочищення, при цьому 
не завдаючи загальної шкоди річці та її екосистемі. За останні десятиріччя цей 
вплив значно послабився, що спричинено зростанням забруднення річок та 
зменшенням їх корисної продуктивності, тобто витісненням більш продуктивних 
видів риб менш продуктивними.  
Забір алювіальних відкладів річок на господарські потреби населення. Забір 
алювіальних відкладів річок продовжує активно зростати, особливо це характерно 
для гірських та передгірських річок та на великих рівнинних річках. Даний 
напрям водокористування завжди призводить до прямої шкоди екосистемам 
малих річок, оскільки пов'язаний зі зміщенням рівноваги в річковій екосистемі, 
зростанням концентрації забруднюючих речовин у річковій воді, зокрема 
завислих речовин, та призводить до зменшення прозорості річкових вод. 
Забір води на зрошення є найбільш типовим і широкомасштабним видом 
використання середніх річок. Значне водоспоживання на зрошення з малих річок 
нижньої течії Дунаю (всього в басейні 98% зрошення забезпечується водними 
ресурсами малих річок), Причорномор'я (96%), Приазов'я (37%), нижньої течії 
Дніпра (30%) обумовлено значним розміщенням саме на півдні країни основних 
площ зрошуваного землеробства. Малі річки, складаючи 20% від сумарного 
водозабору в Україні, забезпечують на 67% потреби сільськогосподарського 
водопостачання, на 35% потреби зрошення, на 25% господарсько-побутові 
потреби населення.  
24   
  
Створення ставків і малих водосховищ є типовим явищем на малих річках 
України. На річках, що мають річкову долину з чітко вираженими терасами, на 
північ від Причорноморської низовини і до Полісся, створено найбільше ставків і 
водосховищ.  
Незалежно від регіональних особливостей територій більшість річок 
України перетворені на ланцюжки ставків та водойм різного розміру. Навіть на 
гірських річках розробляються проекти створення систем водойм з метою 
запобігання паводкам. Проте такий виді діяльності значно наносить шкоду 
водним об’єктам та в цілому довкіллю. 
В Україні широко створювалися на малих річках ставки площею від 1-3 до 
10-15 гектарів, зокрема з метою утримання водяних млинів та отримання 
додаткової рибопродукції. Маючи значну частку берегової лінії у перерахунку на 
одиницю площі і, відповідно, стабільний рівень обміну речовин з сухопутним 
ландшафтом, зокрема надходження міогенів, такий ставок характеризувався 
високою рибопродуктивністю [12]. 
Проте ставки стали переважно джерелом постачання води на різні 
господарські потреби з ростом екстенсивного використання природних ресурсів. 
Змінились і стандарти якості води та умови утримання цих водойм відповідно до 
цих потреб, а саме збільшились їх розміри, піднімається висота гребель та рівень 
води. Більше ніж 27,5 тис ставків та малих водойм загальною площею понад 500 
тис.га було створено в Україні за радянських часів. На кожні 6,5 кілометра річки 
при загальній довжині річок України 183 тисяч кілометрів маємо один ставок, або 
2,7 га ставків на 1 кілометр річки. 
При цьому у більшості випадків призначення цих ставків та водойм важко 
з'ясувати. Більшість з цих ставків використовуються для риборозведення, і в 
незначній мірі є постачальниками рибної продукції, та резервуарами накопичення 
прісної води.  
До повної втрати природної проточності річок та недопустимого зниження 
рівня водообміну в річках призвела надмірна кількість ставків і водойм, що 
25   
  
створило умови для негативного впливу на якість води в річках, як елементів 
ландшафту. 
До зменшення стоку річок призводять також замулення та заростання 
водяною рослинністю верхів'я ставків, перетворення на болото ставків на 
мілководдях. Різко збільшують зону впливу річки за межами водної акваторії саме 
великі ставки і водойми, що призводить до зміни системи розподілу ґрунтових 
вод у довколишніх ландшафтах, погіршення дренажної функції річок, що 
найбільш виражено проявляється у підтопленні земель, особливо заплави нижче 
дамби, куди інтенсивно фільтрується ставкова вода. 
На відрізках річки, що подрібнена ставками на самостійні, якість води 
незначно змінюється, проте самоочищення є ослабленим, зростає формування 
автохтонних забруднень. Можуть змінюватися типові кліматичні умови біля 
великих ставків, що не завжди є сприятливим. 
Досить інтенсивно акумулюються забруднення в ставках, зокрема 
накопичення іонів важких металів. Наприклад, іони цинку, марганцю, заліза, 
нікелю, свинцю та міді для зони Полісся; іони цинку, марганцю, свинцю та міді 
для зони Лісостепу, а для зони Степу – це переважно іони цинку, марганцю, 
нікелю, кобальту та свинцю. Вміст даних іонів важких металів у воді ставків 
перевищує нормативні концентрації від 2 до 12 разів. Іони міді, нікелю та 
кобальту накопичуються з концентрацією вище нормативних значень переважно 
у донних відкладах. 
Широко використовується для водного транспорту водна акваторія нижньої 
течії малих річок, особливо маломірного флоту без двигунів, використання якого 
практично не створює негативного впливу на їх екосистеми. 
Використання малих річок як джерела гідроенергетичних ресурсів. Даний 
вид водокористування на сьогоднішній день не є досить поширеним, проте на 
деяких річках відбудовуються або створюються нові малі гідроелектростанції 
[13]. 
З метою покращення технічних (технологічних) умов використання річок і 
26   
  
їх заплав проводять інженерні перебудови русел та заплав, зокрема для 
розширення площ різнопланового господарського використання земель. Такі 
інженерні перебудови русел та заплав проводяться усіх регіонах України, дещо 
менше у гірських. 
Осушувальна і зрошувальна меліорація земель відноситься до основного 
напрямку інженерної перебудови річок і їх заплав. Меліорація, як спосіб 
використання річок, супроводжуються значним, а іноді і повним, розорюванням 
земель заплави та схилів річкової долини. Для тих регіонів, де ведеться зрошення, 
за останні десятиріччя характерна значна розорюванність земель, і це призвело до 
того, що майже не збереглось ділянок з постійним і суцільним природним 
рослинним покривом. Ще в 60-70 роках минулого століття в значній мірі 
проведено осушувальну меліорацію, що призвело до розорюваності більшості 
заплав річок північних і західних, а саме найбільш вологих регіонів України. При 
цьому самі річки перетворені переважно у прямі канали без природних елементів 
русла. 
Близько 10 млн. гектарів лучних і лісочагарникових екосистем заплав 
зникло в 50-70 роках минулого сторіччя саме в результаті розорювання заплав 
річок. Це стосується саме ландшафтів, що мали природні біоценози і були 
найсприятливіші в природі України щодо підтримання біосферної рівноваги і 
збереження типових кліматичних умов. 
До зникнення меандрів, плес, перекатів та інших природних елементів 
русел призвело проведення осушувальної та зрошувальної меліорації земель 
заплави. У зв’язку з цим малі річки втратили властиві їм біотопи, які 
забезпечували різноманіття угруповань гідробіонтів. Негативним наслідком цього 
є те, що біотопічна складова підсистеми русла зазнала значних змін у вигляді 
спрощення видової структури та скорочення трофічних ланцюгів, що призвело 
відповідно до накопичення в річках забруднень та мулу. 
В однорідний за умовами біотоп перетворюються спрямлені і замулені 
русла з постійним надходженням забруднень, що призводить до монотипізації 
27   
  
біотичних угруповань, в яких домінують евритопні види. В зв’язку з цим досить 
рідко на річках можна зустріти аїр чи багато інших рослин, проте досить часто 
зустрічається очерет. 
Досить суттєво впливають на паводковий режим річок спрямлення і 
поглиблення річок (їхня каналізація), осушення заплав та боліт, що спричиняє 
несприятливі умови для стабільного існування річкової екосистеми. Відсутність 
повені на річках призводить до накопичення забруднень і мулу на дні річки. 
Сінокосіння, випас худоби та розорювання як джерело використання 
земельних ресурсів заплав і схилів річкової долини. 
Сіножаті, сади (без розорювання міжрядь), обмежений випас худоби, 
рекреаційні зони є найбільш раціональним і екологічно чистим видом 
використанням земель заплав річок. Проте зазвичай ще з давніх часів 
практикувалось і обмежене розорювання заплав, яке було незначним і далеким до 
межі екологічно допустимого навантаження на заплаву. І в наші часи продовжує 
існувати практика розорювання земель до урізу води ставка, озера чи малої річки, 
що ставить під загрозу існування даних водотоків. 
Заплава і тераси річкової долини майже в усіх регіонах України якщо не 
затоплені ставком і не розорані до урізу води, то практично скрізь 
використовується під інтенсивний випас худоби. Такі розорені до урізу води 
заплави річок стають додатковими джерелами надходження забруднюючих 
речовин у річку чи ставок. 
Близько 82% сільськогосподарських угідь є розореними на сьогодні в 
Україні, а у таких областях як Вінницька, Тернопільська, Кіровоградська понад 
90% розорюваності земель, у ряді районів – 95 – 96%. Така довготривала 
нераціональна експлуатація земельних ресурсів, сучасне екстенсивне ведення 
землеробства поставило під загрозу не тільки річки, але і ґрунти України [9]. 
Використання земельних ресурсів заплав і схилів річкової долини під 
урбосистеми – господарські і житлові забудови, прокладання доріг тощо. 
В близькості до річок досить часто розміщуються різні виробництва: 
28   
  
сільськогосподарського – ферми і тваринницькі комплекси, дрібні переробні 
підприємства, різноманітні господарські двори, промислові підприємства, зокрема 
гірничорудної і важкої індустрії тощо. Тому в тій чи іншій мірі дані виробничі 
комплекси проводять використання річкових вод, та в більшості випадках процес 
використання річкової води є неконтрольованим. В результаті виробничої 
діяльності всіх цих комплексів утворюються неконтрольовані, переважно 
неочищені стічні води. Більшість очисних споруд та технологій очистки стоків на 
виробничих підприємствах працюють неефективно за теоретично передбаченими 
технологічними схемами, а в деяких випадках взагалі відсутні очисні споруди або 
є непрацюючими та застарілими. Досить часто зустрічаються випадки 
прокладання дороги вздовж русел та у заплавах річок, що призводить до значного 
негативного впливу на саму річку, а саме можливе ущільнення водоносних 
горизонтів та додаткового забруднення річки. 
Отже, на сьогодні майже по всій території Україні знищені заплавні і 
терасні луки та ліси в зв’язку з існуючим на сьогодні способом використання 
земельних ресурсів заплав і вище розміщених терас річкової долини, пов’язаних з 
широкомасштабною меліорацією, надмірним випасом худоби та птиці, 
розміщенням житлових та виробничих комплексів. В результаті такої 
господарської діяльності більшість річок втратили свої унікальні природні 
біологічні фільтри, а зруйновані природні заплави вже не здатні запобігати 
надходженню до русел поверхневого стоку і тих забруднюючих речовин, що 
містяться в їх складі. 
Найбільший негативний вплив на малі річки створює використання 
земельних ресурсів заплав і схилів річкової долини разом з інженерними 
перебудовами заплав та русел, і відповідно є основною причиною їх деградації. 
Тому використання річок в такому напрямку повинно бути припинено. З метою 
збереження та відновлення малих річок, а також основних водотоків України,  
використання природних матеріальних ресурсів малих річок повинно 
проводитись у відповідності до Водного кодексу України.  
29   
  
Зазвичай до уваги береться лише частина властивостей природного 
ландшафту при використанні матеріальних ресурсів річкових басейнів, що 
призводить до їх неповноцінного використання, зі значними відходами та 
побічними продуктами виробництва. Відходи виробництва в переважній 
більшості залишаються у річковій долині чи неподалік неї, що призводить до 
зміни відрегульованого тисячоліттями гомеостазу природних процесів. Даний 
процес є джерелом накопичення надлишку одних речовин чи біологічних 
організмів і нестачу інших. В свою чергу це призводить до значного забруднення 
довкілля надлишком природних речовин, замулення русел річок саме за рахунок 
не розкладених органічних залишків, або до забруднення неприродними 
речовинами, наприклад іонами важких металів чи різними пластиками. 
Для більшості регіонів України характерний руйнівний та екстенсивний 
характер використання річкових екосистем. Проте слід виділити ті регіони, для 
яких використання водних ресурсів характеризується найбільшим негативним 
впливом на річкові та заплавні екосистеми, а саме у Донбасі, Кривбасі та на півдні 
України, середній – на Поліссі і мінімальний – у західних областях України та в 
Закарпатті. 
Використання річкових долин в якості рекреаційних ресурсів. Для всіх 
регіонів України досить популярним видом відпочинку населення є відпочинок на 
воді та поблизу води. Проте при надмірному скупченні відпочивальників на 
окремих невеликих територіях поблизу річки може відбуватися негативний вплив 
на річку, що пов'язаний з надмірним надходженням таких додаткових забруднень, 
як різні відходи.  
Туризм на сьогоднішній день є найпоширенішим способом даного виду 
природокористування, проте і він може бути джерелом негативного впливу на 
річки. 
А багатий різноманіттям складових елементів природний ландшафт, як 
річкова долина, характеризується значно вищим потенціалом ніж лише простий 
матеріальний ресурс. 
30   
  
Причому у людей завжди викликає захоплення та особливе відчуття 
природним ландшафтом, особливо з елементами природного різноманіття, які 
створюють привабливість та позитивний вплив на людину, для забезпечення 
багатьох її потреб. 
Кожний елемент різноманіття природного об'єкту сприймається як за 
своїми фізичними ресурсами та морфологічними параметрами, так і за його 
мальовничістю та за естетичними властивостями. Він створює свою енергетику та 
характеризується особливим інформаційним полем. Кожен елемент ландшафту 
виконує свою особливу функцію у біосферному масштабі саме завдяки цьому 
інформаційному полю. У широкий багатокомпонентний спектр зливаються 
функції усіх елементів природного ландшафту, що створює свій особливий, 
своєрідний, лише кожному конкретному ландшафту властивий вплив на людину. 
Цей спектр стає біднішим, іноді втрачає повноцінність та не всі його функції 
виконуються, якщо не стає якогось елементу в ландшафті природного 
різноманіття.  
Спектри інформаційних полів (їх діапазони і наповненість) у природних 
повноцінних ландшафтів якісніші, швидше викликають резонанси коливань 
наших особистих спектрів, чим сприяють позитивному впливу на наш організм, 
на наше здоров’я (лікувальний ефект, наприклад). 
Повноцінне використання природних ландшафтів, зокрема їх інформаційно- 
естетичних властивостей з мінімальним руйнуванням їх цілісності, може 
забезпечити людині багато її потреб, про які ми зараз мало знаємо, але які в 
значній мірі можуть компенсувати чисто матеріальні потреби. 
Отже, такий напрямок використання ресурсів річкових екосистем, як 
інформаційно-естетичний напрям використання, у майбутньому може не лише 
обмежити їх матеріально-ресурсне використання, але і стати значним резервом 
фізичного оздоровлення людей, а далі і духовного розвитку людини, суспільства 
[14]. 
  
31   
  
1.5 Моніторинг стану річок 
 
63029 річок і водотоків загальною довжиною 185,8 тис. км налічується на 
території України. Для більшості з них характерно відсутність екологічно 
впорядкованих водоохоронних зон на місцевості вздовж русла та прибережних 
захисних смуг, що є необхідним згідно норм Водного та Земельного кодексів 
України. Досить часто ведеться господарська діяльність у руслах річок та їх 
заплавах, що негативно впливає на біологічне різноманіття водних і біля водних 
екосистем, а також на якість і кількість водного стоку, на загальний стан малих 
річок. Серед малих та середніх річок більшість є досить замуленими, та їх витоки 
(постійна проточність) тепер нерідко знаходяться значно нижче по руслу, ніж це 
було 30-40 років тому. Такі елементи природних ландшафтів, як малі річки, на 
сьогоднішній день є досить деградованими, що призводить до погіршення 
споживчої якості води як у них так і загального стану великих річок України, 
таких як Дніпра, Дністра, Південного Бугу і ін.  
Проведення моніторингу стану екосистем і якості води малих річок мають 
надзвичайно велике значення для постійного систематичного цілеспрямованого 
інформування населення про стан і проблеми річок, а також з метою проведення 
різного роду інформаційно-просвітницьких акцій. Оскільки саме річки та якість 
води в них, на сьогоднішній день є тим природним об’єктом, яким чи не 
найбільше цікавиться все населення [11]. 
Велику роль в інформаційно-просвітницьких заходах відіграє діяльність 
громадських екологічних організацій. Для проведення таких спостережень 
достатньо досить невеликої кількості інформації, яка розділена за декількома 
важливими параметрами чи показниками. 
Систему повторних цілеспрямованих спостережень за одним або кількома 
елементами навколишнього природного середовища у просторі та часі називають 
моніторингом.  
Практично вся інформація про стан довкілля, зокрема про стан річок та 
32   
  
якості води в них, що отримується в системі державного моніторингу, на 
сьогоднішній день зосереджена переважно в державних службах. Більшість цієї 
інформації у вигляді звітів, зокрема Регіональних доповідей про стан 
навколишнього природного середовища, представлена на офіційних сайтах 
державних установ.  
До екологічного моніторингу відносять інформаційну систему 
спостереження, оцінки і прогнозу змін стану навколишнього природного 
середовища, що створена з метою визначення антропогенної складової цих змін 
та управління ними [15]. 
Спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами 
та факторами антропогенного впливу входять безпосередньо в систему 
екологічного моніторингу довкілля. Структуру системи моніторингу подано на 
рисунку 1.1. 
 
 
 
Рисунок 1.1 – Структура системи моніторингу 
 
Основними завданнями системи екологічного моніторингу є накопичення, 
систематизація та аналіз наступних видів інформації: 
33   
  
- про стан довкілля (навколишнього природного середовища); 
- про причини виявлених та ймовірних змін стану природного довкілля 
(тобто про джерела і фактори впливу); 
- про допустимі зміни і навантаження на довкілля в цілому; 
- про наявні резерви біосфери. 
До головних завдань державного моніторингу належать: 
- спостереження за факторами впливу і станом довкілля; 
- оцінка фактичного стану довкілля; 
- прогноз стану довкілля і оцінка прогнозованого стану [10]. 
До заходів, які направлені на раціональне використання водних ресурсів 
належать: 
 водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); 
 розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення 
(поливу); 
 заміна водяного охолодження агрегатів повітряним;  
 зменшення в структурі господарства України частки водоємних 
виробництв;  
 проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних 
вод від забруднення тощо. 
Покращання водогосподарської і екологічної ситуації в країні неможливе 
без удосконалення наявної структури і технології водозабезпечення і 
водокористування, запровадження водоощадливих і безводних технологій [16].  
Різних природоохоронних та водоохоронних заходів потребує інтенсивне 
використання середніх річок. Передбачаються такі заходи у схемах комплексною 
використання і охорони водних ресурсів, складених майже для всіх областей 
України, а також для басейнів Дніпра, Десни, Тетерева, Ірпеня, Росі, Ольшанки, 
Тиси, Західного Бугу, Синюхи,  Сіверського Дінця, Стиру, Самари, Вовчої, Дністра, 
річок Криму та інших. На реалізацію цих заходів витрачено значні кошти, що 
дало змогу дещо поліпшити і раціоналізувати природокористування в басейнах 
34   
  
середніх річок та оптимізувати використання їх водних ресурсів. Проте 
передбачені заходи щодо впорядкування середніх річок значною мірою не 
реалізовані з ряду причин, особливо економічних. 
Водоохоронні зони згідно водного законодавства встановлюються уздовж 
річок з метою створення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму 
річок, поліпшення санітарного стану річок, охорони їх від замулення і засмічення, 
руйнування навколоводних угрупувань рослин і тварин тощо. 
До таких водоохоронних зон річок слід віднести: береги, заплави, 
надзаплавні тераси, частини схилів долини та прилеглої місцевості, а також балкова 
мережа вище витоку річки. За спеціально розробленими проектами визначаються 
зовнішні межі таких водоохоронних зон. Водоохоронна зона належить до 
природоохоронної території, що регулюється господарською діяльністю. Порядок 
визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської 
діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України [13]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
35   
  
2 ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ТА ДЖЕРЕЛ ЗАБРУДНЕННЯ РІЧКИ 
РОСЬ  
 
2.1 Загальна характеристика річкової мережі Черкаської області 
 
В Черкаській області досить густа річкова мережа, яку складає 181 річка. В 
області понад 650 заплавних озер і ставків, 33 водосховища. Головною водною 
артерією є Дніпро, в який у межах області вливаються притоки Рось, Вільшанка, 
Тясмин та ін. Річки, що пересікають західну частину Черкащини – Гірський Тікич 
і Гнилий Тікич, - належать до басейну Південного Бугу [17]. 
1037 річок річок протікає по території Черкаської області, найбільшою з 
них є річка Дніпро (в межах області - 150 км), 7 середніх річок - Рось, Тясмин, 
Гнилий Тікич, Гірський Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись, а також малі річки, 
струмки. В Черкаській області також налічується 38 водоймищ та 2984 ставків. 
В межах області сумарний стік всіх малих рік, який формується в маловодні 
3
роки, становить від 319 до 456 млн. м . Значна кількість води стікає у весняний 
період. Якщо за березень — квітень через річки проходить 40-70 % всього 
річкового стоку води, то в липні і серпні - тільки 2-8 %.  
Багато господарств на селі відчувають дефіцит води влітку та більшість 
річок та ставків дуже міліють. В деяких із господарств в жаркі місяці припиняють 
подавати воду на поля дощувальні установки. На сьогоднішній день більшість 
малих річок є в значній мірі досить замуленими та забрудненими. Лише на 
топографічних картах області умовно течуть: Сріблянка, Чутка, Безімінка, 
Лаврусиха, Медведка, Ірклієць та багато інших. 
Значною мірою міліють річки Гірський та Гнилий Тікич, зникають окремі 
струмки, джерела. Цим процесам в значній мірі сприяє розорювання заплав, 
крутосхилів і узбережжя, відсутність по їх берегах водоохоронних зон, захисних 
лісонасаджень, ґрунтозахисних сівозмін, наявні діючі яри тощо [18]. 
36   
  
Досить гостро на даний час відчувається нестача річкової води і зараз на 
деяких річках неможливо будувати нові водозабори так як витрати води річок в 
літній період року вже не забезпечать їх в повному обсязі . 
Річки заболочуються, міліють і не функціонують в тій кількості в якій 
повинні, а в жаркі місяці літа навіть в деяких регіонах не дають подачу води ні на 
зрошення полів, ні на побутові потреби населення. Деякі річки Черкаської області 
взагалі умовно протікають на топографічних картах [19].  
На території Черкаської області запаси води є незначними. Область займає 
2
чотирнадцяте місце в країні за обсягом поверхневих вод та кількістю води на 1 км  
площі і на душу населення. У водному балансі області значне місце відіграє 
розвинена система великих і малих річок та водоймищ. Характеристика основних 
річок Черкаської області наведена в таблиці 2.1 [20].  
Територію Черкащини з північного заходу на південний схід протягом 150 
км перетинає Дніпро, поділяючи її на Правобережну і Лівобережну частини. 
Дніпро з його основними притоками Россю, Вільшанкою, Тясмином і Супоєм та 
притоками річки Південного Бугу - Гірський та Гнилий Тікичі, Ятрань і Велика 
Вись - становлять основу гідрографічної мережі області.  
1037 річок і струмків загальною довжиною 6,4 тис. км протікають 
територією Черкаської області. 181 річка налічується довжиною понад 10 км, в 
тому числі 8 річок мають довжину більше 100 км, до яких належать такі річки як 
Супій, Рось, Вільшанка, Тясмин, Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, 
Ятрань.  
Кременчуцьке водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні 
водозабори відносять до основних джерел водопостачання Черкаської області.  
На одного жителя області в середній по водності рік водозабезпеченість 
3 3
водою становить близько 1,537 тис. м , в маловодний рік – 0,99 тис. м , в дуже 
3
маловодний рік припадає біля 0,47 тис. м . 
 
 
37   
  
 Таблиця 2.1 – Характеристика річкової мережі Черкаської області 
Кількість 
Кількість 
Кількість напірних 
населених 
Протяжність по гребель каналізаційних 
пунктів 
Назва території (водос- колекторів, що 
вздовж 
регіону, км ховищ), перетинають 
берегової 
од. водний об’єкт, 
смуги, од. 
од. 
Великі річки 
р. Дніпро 150 32 1 2 
Усього 150 32 1 2 
Середні річки 
Рось 94 11 2 - 
Тясмин 159,7 31 2 - 
Супій 43,9 9 - - 
Велика Вись 33,7 8 - - 
Гнилий Тікич 123,5 24 6 - 
Гірський Тікич 163,4 32 7 - 
Ятрань 75,1 14 4 - 
Усього 693,3 129 21 - 
Малі річки 
Усього 6882 914 17 - 
Разом 7725,3 1075 39 2 
 
Таким чином, загальна протяжність річкової мережі на території Черкаської 
області складає 7725,3 км, з них 150 км припадає на великі річки (р. Дніпро), 
693,3 км – на середні річки (р. Рось, Тясмин, Супій, Велика Вись, Гнилий та 
Гірський Тікич, Ятрань) і 6882 км – на малі річки.  
38   
  
В таблиці 2.2 наведено загальну кількість водних об’єктів Черкаської 
області. 
 
Таблиця 2.2 - Водні об’єкти регіону 
Одиниця Кількіс Примітка 
 
виміру, од. ть 
Усього од. 2984 (Враховано річки, 
ставки, водоймища, 
Кременчуцьке 
водосховище) 
у тому числі:    
місцевого од. - - 
значення 
загально од. 2984 - 
державного 
значення 
 
Аналіз таблиці 2.2 показує, що загальна кількість водних об’єктів регіону 
складає 2984 одиниць, включаючи річки, водоймища, озера та Кременчуцьке 
водосховище, що мають загальнодержавне значення. 
3 
Загальний водозабір області в 2018 році становив 172,6 млн м за даними 
статистичної звітності за формою 2-ТП (водгосп) і у порівнянні з 2017 роком 
3 3
(179,6 млн м ) забір води в Черкаській області зменшився на 7,0 млн м , що 
становить 3,9%. 
3
Використання води по Черкаській області за 2018 рік складало 137,9 млн м , 
3
з них обсяг витраченої води на виробничі потреби складав 77,92 млн м , обсяг 
3
води на питні та санітарно-гігієнічні потреби становив 23,74 млн м , на потреби 
3
зрошення – 12,03 млн м , обсяг води на сільськогосподарські потреби становив 
3
24,26 млн м . 
39   
  
Слід відзначити, що зміни обсягів забору води по Черкаській області за 
2018 рік відбулися за рахунок зменшення водозабору з підземних джерел на 0,45 
3 3
млн м  та з поверхневих джерел на 6,5 млн м  у порівнянні з 2017 роком [21]. 
На рисунку 2.1 представлено динаміку забору води з водних об’єктів 
Черкаської області. 
 
 
 
3 
Рисунок 2.1 - Забір свіжої води, млн.м
 
Аналіз динаміки водозабору свіжої води за 2014 – 2018 р.р. свідчить про 
загальну тенденцію до зменшення обсягів забраної води та незначне зростання на 
3 3
1,6 млн.м  в 2016 році в порівнянні з 2015 роком та на 3,7 млн.м  більше забраної 
води в 2017 році в порівнянні з 2016 роком. Збільшення обсягів забору води в 
2017 році відбулося за рахунок збільшення водозабору з поверхневих джерел [21]. 
Основними водокористувачами в області були 644 підприємства, установи 
3 
та організації, якими спожито в 2018 році 172,6 млн. м прісної води (рисунок 2.1). 
Слід відзначити, що в 2018 році в поверхневі водні об'єкти Черкаської 
3 3
області скинуто 87,62 млн м  зворотних (стічних) вод, що на 18,88 млн м  менше в 
3
порівнянні з 2017 роком (106,5 млн м ), що становить 17,7 %, тобто 
40   
  
спостерігається тенденція до зменшення скидів недостатньо-очищених та 
нормативно-чистих без очистки стічних вод у поверхневі водні об’єкти області.  
На рисунку 2.2 наведено динаміку загального скиду зворотних вод у басейн 
р. Дніпро за 2014 – 2018 р.р.  
Слід відзначити, що за звітний період обсяг оборотного водопостачання по 
3
області становив 466,1 млн м , обсяг повторного водопостачання за 2018 рік 
3 3
складав 5,236 млн м , а обсяг послідовного – 0,01 млн м . В цілому по області 
відсоток економії свіжої води в 2018 році становив 86,76 %.  
 
 
 
Рисунок 2.2 - Динаміка загального скиду зворотних вод у басейн р. Дніпро, 
3
млн м  
 
З аналізу рисунку 2.2 можна зробити висновок, що загальні обсяги скиду 
3
забруднених стічних вод в 2018 році значно зменшилися на 17,8 млн м  в 
3
порівнянні з попереднім 2017 роком, з 91,41 до 73,61 млн м , що становить 24,2 % 
скорочення обсягів скиду.  
 
41   
  
2.2 Характеристика кліматичних і природних умов Канівського району як 
території дослідження екологічного стану річки Рось 
 
Черкаська область розташована у басейні середньої течії Дніпра на 
Східноєвропейській рівнині. Загальна площа Черкаської області складає 20,9 тис. 
2
км , що становить 3,4% від загальної площі території України. 69,4 % загальної 
площі області займають сільськогосподарські угіддя, їх площа становить 1451,1 
тис. га, з них ріллі – 1271,4 тис. га [18]. 
Область розміщується в лісостеповій зоні, досягаючи на півдні степової 
зони. Територія області простягнулась з південного заходу на північний схід на 
245 км, з півночі на південь - на 150 км. Крайня північна точка лежить на північ 
від с. Кононівка, Драбівського району (5014пн. ш., 3207сх. д.), південна - на 
південь  від с. Колодисте, Уманського району (4827пн. ш., 3007сх. д.), західна - 
на північний захід від с. Жовтневе, Монастирищенського району (4903пн. ш., 
2936сх. д.), східна - на південний схід від с. Стецівка, Чигиринського району 
(4900пн. ш., 3252сх. д.).  
1037 річок протікає територією області, серед яких найбільшими є річка 
Дніпро, яку відносять до головної водної артерії України (довжина по території 
Черкаської області складає 150 км, Гірський Тікич з довжиною 161км, річка 
Тясмин довжиною 133 км, річка Рось довжиною 101 км. Також на території 
Черкащині розміщено більше ніж 2,3 тис. озер, ставків та водоймищ. Довжина 
Кременчуцького водосховища складає 130 км.  
На узбережжях річок здебільшого ростуть ліси, а степова рослинність 
поширена на вододілах. На території Канівського району й на південний схід від 
нього переважають дубово-грабові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа та 
ясен, у південно-західній, південній і центральній частині району домінують 
дубово-ясеневі та грабові ліси. Найпівденнішою межею природного поширення 
наддніпрянських хвойних лісів на Україні є Черкаський бір з переважанням 
42   
  
сосни, дуба, клену та берези. На території Канівського району ліси та лісовкриті 
ділянки займають площу близько 338,5 тис. га, що становить 16,2% території 
Черкаської області. 
Канівський район відноситься до адміністративно – територіальної одиниці 
Черкаської області із площею 1283 км², що складає 6,14% від території області. 
Місто Канів є адміністративним центром району. 
На півночі Канівський район межує з Миронівським районом Київської 
області, на сході - з Золотоніським районом, на півдні з - Черкаським районом, а 
на заході з - Корсунь – Шевченківським районом. 
Район розташований на півночі Черкаської області у лісостеповій зоні 
України і розділений руслом Дніпра на дві частини. Більша – правобережна 
частина – знаходиться в межах Придніпровської височини, поверхня якої – 
підвищена хвилясто – пасмова рівнина, розчленована ярами та балками. 
Лівобережжя розташоване на Придніпровській низовині, поверхня якої 
низовинно-плоска та полого – хвиляста рівнини. 
Сьому частину площі адміністративного району займають понад 5000 ярів, 
що врізалися у хвилясто – пасмову рівнину правобережної частини Канівщини на 
глибину 35-100 метрів. Великий Хмільнянський яр, що входить до списку 
найбільших ярів Європи, простягається на 10 кілометрів, має понад 500 
відгалужень, а периметр його з верхів'ями становить 110 кілометрів. 
На півночі Канівське водосховище омиває район та створене ще в 1975 році. 
Канівський державний заповідник, який був утворений ще в 1931 році, 
розташований на півдні району та займає площу 1035 га. 
Клімат Канівського району характеризується як помірно-континентальний 
із середньою річною температурою повітря ві +7,0 до +7,7. Найбільш холодним 
місяцем року вважається січень із середньою температурою повітря від 5,5 до 6,1 
нижче позначки нуль. Найбільш теплим місяцем року є липень із середньою 
температурою повітря від +19,2 до +20,8. Абсолютний мінімум температури 
повітря досягає від 34 до 38 нижче позначки нуль, а абсолютний максимум 
43   
  
температури повітря від +36 до +39 припадає на липень та серпень літнього 
періоду. 
Слід відзначити, що стійкий перехід середньодобової температури через 0 
відбувається в період від 15 до 18 березня та від 22 до 24 листопада. Причому днів 
з температурою повітря вище позначки 0 на рік налічується від 242 до 255. 
Канівський район багатий на рослинність за сприятливих кліматичних умов, 
цей район славиться цінними мальовничими лісами, різноманітним тваринним 
світом. На території району розташований найбільший у лісостеповій зоні 
України Канівський біогеографічний заповідник, що займає площу 2028 га. 
На території Канівського району протікають такі найбільші річки, як 
Дніпро, Рось і Росава [22]. 
  
2.3 Основні джерела забруднення річки Рось та хімічний склад води  
 
До основних екологічних проблем басейну річки Рось відносять  
зарегулювання стоку річки, забруднення її стічними водами, розораність берегів, 
інтродукція нових видів. 
Річки басейну Росі мають дуже зарегульований стік. В басейні річки Рось 
знаходиться всього 1922 штучні водойми із загальною площею водної поверхні 
22,05 тис. га та загальним об'ємом води - 323,68 млн м³, що складає 43% від 
середньої величини стоку річки. 
У верхній течії річки Рось знаходяться зарегульовані малі річки. Наприклад, 
річка Білуга, що є притокою Росі другого порядку, та протікає на межі Вінницької 
і Житомирської областей, налічує 17 ставків при довжині всього 24 км. А деякі 
водосховища, зокрема ті, що розташовані в Житомирській області, і мають обсяги 
води понад 1 млн м³ залишаються у списках як ставки через відсутність будь-якої 
технічної документації на них, наприклад Почуйки і Ставище на р. Кам'янка, 
Плоска на р. Роставиця. Ряд водосховищ, П'ятигірське на р. Молочна, Тетіївське 
(басейн Роськи), Щербаківське, Косівське, Володарське, Дибинське, 
44   
  
Богуславське, Корсунь-Шевченківське на Росі, Саливонківське на р. Протока, 
Кожанське на р. Кам'янка, Карапишівське на р. Росавка, Северинівське на р. 
Жигавка, перебуває в незадовільному стані. Два з водосховищ мають об'єм води 
понад 10 млн м³. Це водосховище Білоцерківське (верхнє) з повним обсягом води, 
що становить 16,96 млн км³ та водосховище Стеблівське, об’єм води якого – 15,7 
млн км³. При повному об'ємі водосховищ (за нормального підпірного рівня) 
розподілений по площі сумарний об'єм води ставків і водосховищ становить шар 
24 мм в басейні Росі, що є досить значним для України [14]. 
Слід відзначити, що хімічний склад води річки Рось формується під 
значним впливом процесів вивітрювання алюмосилікатів кристалічних порід, що 
є в басейні річки. За останні 40 років хімічний склад води річки Рось змінився з 
гідрокарбонатного кальцієвого на гідрокарбонатний кальцієво-магнієвий біля 
Корсунь - Шевченківського району. Таке постійне зростання мінералізації 
річкової води відбувається при зменшенні витрат води періоду весняної повені, 
що зумовлено зарегулюванням стоку річок. 
Особливо це стосується показників вмісту органічних речовин, що 
потрапляють з комунальними стічними водами численних населених пунктів, а 
також з промисловими стоками. Підтвердження цьому – особлива забрудненість 
води р. Рось на розрізах нижче великих міст, що, в свою чергу, є центрами 
промисловості в регіоні. Знищення природної лісової та лучно-степової 
рослинності сприяє замуленню річок та поглибленню процесів ерозії. Наведені 
факти свідчать про значний вплив людської діяльності на басейн Росі [15]. 
На річці Рось споруджено 10 водосховищ із загальною площею водозбору 
2
159,1 тис. км , 4 водозабори питного водопостачання, 14 водозаборів 
промислових підприємств, 4 гідроелектростанції з метою забезпечення 
водогосподарських потреб населення. Загальний обсяг зарегульованого стоку 
3
річки Рось складає 324,6 млн м , причому основний зарегульований обсяг води 
знаходиться на території Київській області. До основних причин погіршення 
екологічного стану річки Рось на території Київської та Черкаської областей є 
45   
  
висока розораність заплав, схилів та ярів річкової долини, а також наявність на 
берегах річки та її приток тваринницьких ферм та літніх таборів великої рогатої 
худоби. Відбувається постійне скидання побутового та інших видів сміття у 
береговій та захисній смузі річки, розміщення в цих зонах господарських 
будівель, понаднормований забір води з річки, а також в більшості випадках 
відсутність очисних споруд підприємств та комунальних служб, що скидають 
стоки у річку.  
До основних забруднювачів річки Рось відносять підприємства житлово-
комунального господарства та харчової промисловості міст Білої Церкви, 
Погребища, Богуслава, Миронівки, Кагарлик, Узина, Тетієва, Корсунь-
Шевченківська. Слід зазначити, що очисні споруди міст Тетіїв, Сквира, Узин, 
Рокитне, Тараща працюють неефективно. На території Черкаської області майже 
половина акваторії річки Рось є замуленою, а через деградацію водної екосистеми 
промислова рибопродуктивність є досить низькою і коливається від 10 до 17 кг/га. 
До знищення рибних запасів у річці Рось призвело погіршення якості води та 
обміління річки, оскільки за останні 10 років рівень води в річці знизився на 1 м. 
За останнє сторіччя в річці зникло 12 видів цінних порід риб, до яких відносять 
минь річковий, осетер Російський, в'юн звичайний, пічкур білоперий, бистрянка 
звичайна, вусач, карась золотий, синець звичайний, підуст звичайний, рибець 
малий тощо. 165 видами і формами водоростей представлений фітопланктон 
річки Рось, що вказує на високий ступінь евтрофікації. Тому з метою покращення 
екологічного стану річки на водозаборах питного водопостачання проводяться 
регулярні промивки руслових водосховищ, а також постійно проводиться 
інформаційно-просвітницька робота серед населення. 
Особливо за останні роки викликало занепокоєння погіршення 
гідрохімічного стану р. Рось, яке пов’язане із значним постійним антропогенним 
впливом міст Київської області (Тетіїв, Сквира, Узин, Рокитне, Тараща, Богуслав, 
Кагарлик), підприємства яких скидають недостатньо очищені стічні води в р. 
Рось.  
46   
  
Як свідчать результати забору проб води в річці Рось, особливо влітку, 
показники по вмісту розчиненого кисню у воді зменшуються приблизно в три 
рази, при цьому підвищуються показники по хімічному споживанню кисню 
(ХСК) та біологічному споживанню кисню (БСК5), що призводить до загибелі 
водних живих організмів та неможливості використання води для господарсько-
питного водопостачання населення. 
Вплинути на таку ситуацію в межах лише однієї області практично не 
можливо, оскільки річка Рось є зарегульованою, на ній створено 10 водосховищ, 
два з яких, а саме Стеблівське і Корсунь-Шевченківське, знаходяться в межах 
нашої області. 
В межах Київської області вверх за течією скиди забруднених стічних вод в 
р. Рось здійснюють підприємства житлово-комунального господарства (ЖКГ) 
таких міст як Тетіїв, Сквира, Узин, Рокитне, Тараща, Богуслав та Кагарлик, очисні 
споруди яких працюють неефективно або взагалі відсутні. Це свідчить про те, що 
всі забруднення, які надходять зі стічними водами Київської області, 
накопичуються у верхньому б’єфі Стеблівської гідроелектростанції, а потім 
надходять в район питного водозабору міста Корсунь-Шевченківський. 
Можна виділити наступні причини різкого загострення екологічного стану 
річки Рось та її приток: 
– висока розораність заплав та схилів річкової долини, ярів приярків, 
байраків (схили більше 5 - 7° не підлягають розораності); 
– наявність на берегах річки та її притоках тваринницьких ферм та літніх 
таборів худоби, а також глиняних та піщаних кар'єрів у річковій долині; 
– скидання побутового та іншого сміття у береговій захисній смузі; 
– розміщення житлових та господарчих будівель у берегових смугах та 
на схилах річкової долини; 
– надмірний забір води з річки; 
– відсутність очисних споруд підприємств та комунальних служб, що 
скидають стоки в річку. 
47   
  
Постійні спостереження за станом водних об’єктів області, в межах 
повноважень, здійснюють Черкаське регіональне управління водних ресурсів 
(Кременчуцьке водосховище, р. Дніпро, р. Рось, р. Тясмин), Черкаський обласний 
центр з гідрометеорології (Кременчуцьке водосховище), Державна установа 
"Черкаський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я 
України" (55 річок області, 92 контрольних створи, зокрема: Кременчуцьке 
водосховище, р. Золотоношка, р. Рось, р. Тясмин, р. Вільшанка, р. Ірдинка, р. 
Гірський Тікич, р. Шполка тощо) у визначених контрольних створах. 
Оцінка якості поверхневої води за гідрохімічними показниками 
проводилась відповідно до норм рибогосподарського призначення. 
Водні об'єкти Черкащини і надалі залишаються забрудненими переважно 
сполуками важких металів, до яких відносять сполуки марганцю, міді, цинку, 
хрому шестивалентного, заліза загального, а також фенолами, дещо менше 
сполуками азоту.  
В 2018 році експериментальними методами виявлено випадки високого 
забруднення поверхневої води в річці Рось в створі вище м. Корсунь-
Шевченківського залізом загальним на рівні 16,0 ГДК; Кременчуцького 
водосховища в створі вище м. Черкаси – манганом на рівні 13,9 ГДК та в створі 
нижче міста на рівні 16,2 ГДК; Кременчуцького водосховища в створі нижче м. 
Канева на рівні 16,1 ГДК; р. Рось – в створі нижче м. Корсунь-Шевченківського 
на рівні 15,5 ГДК; Канівського водосховища в створі вище – м. Канева цинком на 
рівні 11,1 ГДК. 
Випадків екстремально високого забруднення не спостерігалось.  
Під екстремально високим забрудненням поверхневих вод прийнято рівень, 
який перевищує ГДК у 100 разів, зниження розчиненого у воді кисню до значень 
3
2 мг/дм . 
У фітопланктоні Росі (пункт Корсунь-Шевченківський) домінували зелені 
водорості у червні та діатомові у жовтні. Угруповання було багате та 
різноманітне, знайдено 9-23 видів. Зоопланктон був багатим чисельно та за 
48   
  
видовою представленістю, домінували оліго-, оліго-β–мезосапробні гіллястовусі 
ракоподібні. Спостерігався стабільний розвиток тваринного планктону. 
Дослідженню екологічного стану водних об’єктів Черкаської області 
присвячено ряд експериментальних робіт студентів Черкаського державного 
технологічного університету під керівництвом кандидата хімічних наук, доцента 
Хоменко О.М. [23 – 29]. 
 
2.4 Загальна характеристика р. Рось 
 
 Річка Рось є правою притокою Дніпра. Свій початок вона бере біля села 
Ординці Погребищенського району Вінницької області. Протікає по території 
Вінницької, Київської і Черкаської областей і впадає в Кременчуцьке 
водосховище біля села Хрещатик Черкаської області (рисунок 2.3). 
 
Рисунок 2.3 – Річка Рось, м. Корсунь – Шевченківський 
 
Карту, що демонструє межі протікання річки Рось, зображено на рисунку 
2.4. 
49   
  
 
Рисунок 2.4 – Карта річки Рось 
 
 За даними Каталога річок України, довжина водної артерії річки дорівнює 
2
346 км, а площа басейну 12, 575 км . У живленні річки переважають атмосферні 
опади, хоча немала роль належить і підґрунтовим водам. У басейні річки Рось 
налічується 1136 малих річок довжиною 4827 км [31]. 
 Басейн р. Рось розташований у лісостеповій зоні України, яка 
характеризується помірно – континентальним кліматом. Середня річна 
температура повітря коливається в межах 6—7,2°С, середня кількість опадів 
становить 530 мм. Басейн розташований на території двох геоморфологічних 
районів: Придніпровської височини (верхня течія річки) та Дніпровської терасової 
рівнини (середня та нижня течії). Рельєф тут дуже розчленований інтенсивною 
ерозією льодовикових і сучасних поверхневих вод. 
Пересічна ширина річища у середній течії до 50 м. Для долини Росі 
характерне чергування звужених і розширених ділянок, її ширина змінюється від 
кількох сотень метрів до 4,5 – 5 км. Подекуди спостерігається асиметрія схилів 
долини: правий схил високий (до 60 – 80 м) і крутий, лівий – низький і пологий. У 
місцях перетину кристалічних порід річка звужується до 10 – 15 м (рисунок 2.5), 
стає порожистою, краєвид мальовничий. Похил річки становить 0,61 м/км. 
50   
  
 
 
Рисунок 2.5 - Річка Рось 
 
Заплава на розширених ділянках терасована, шириною в 2 – 2,5км, у 
звуженнях— 200–300 м. 
Середні витрати води р. Рось: 
 3межа Вінницької та Київської областей — 2,99 м /c; 
 3вище гирла Роставиці — 11,10 м /c; 
 3вище м. Біла Церква — 16,50 м /c; 
 3нижче м. Біла Церква — 17,90 м /c; 
 3межа Київської та Черкаської областей — 22,80 м /c; 
 3нижче м. Корсунь-Шевченківський — 24,50 м /c; 
 3Рось-гирло — 28,40 м /c. 
Якісний склад фітопланктону верхів'я річки Рось включає більше ста видів 
водоростей з 8 відділів: Cyanophyta, Euglenophyta, Dinophyta, Cryptophyta, 
Chrysophyta, Bacillariophyta, Xanthophyta, Chlorophyta.  
51   
  
В планктонних альгоценозах р. Рось домінують зелені водорості. В 
руслових ділянках спостерігається якісний склад фітопланктону, притаманний 
річковим альгоценозам, тоді як у водосховищах та ставках видовий склад 
водоростей має риси звичайного для стоячих чи малопроточних водойм.  
У русловій частині найрізноманітніші хлорококові водорості, а також наявні 
деякі рідкісні жовто – зелені водорості. Взагалі, за якісним складом фітопланктон 
руслової частини р. Рось різноманітніший, ніж у слабопроточних водоймах. У 
русловій частині переважають діатомові та хлорококові, в мало проточних — 
синьо – зелені та евгленові водорості [32]. 
 
2.5 Дослідження гідрохімічних показників якості води р. Рось 
 
2.5.1 Відбір проб води для досліджень та показники якості води 
 
Якість води в кожному конкретному випадку залежить від вимог 
споживача. 
Категорія якості води — це показник ступеня забрудненості водного 
об'єкта, який визначають за сукупністю встановлених показників складу і 
властивостей води (фізичних, хімічних, біологічних, бактеріологічних) і який 
задовольняє вимоги споживачів. Дотримання цих вимог є обов'язковим протягом 
визначеного часу.  
Відповідно до Водного кодексу України якість води — це характеристика 
складу і властивостей води, яка визначає її придатність для конкретного 
водоспоживача [1]. Вимоги до якості води нормуються державними галузевими 
стандартами або технічними умовами. Єдиного показника, який характеризував би 
якість води, не існує, тому її якість оцінюють на підставі системи показників [33]. 
Показники якості води поділяють на фізичні, хімічні, гідробіологічні, 
бактеріологічні. Іншою формою класифікації показників її якості є їхній розподіл 
на загальні й специфічні. До загальних належать показники, характерні для будь-
52   
  
яких водних об'єктів. Наявність у воді специфічних для неї показників 
зумовлюється місцевими природними умовами та особливостями антропогенної дії 
на водний об'єкт [34]. 
Відбір, зберігання та транспортування зразків води проводився в 
відповідності з вимогами ГОСТ 4979-49 «Вода хозяйственно-питьевого и 
промышленного водоснабжения. Методы химического анализа. Отбор, хранение и 
транспортировка проб» [35].  
Метою дослідницького експерименту було вивчення зміни основних 
гідрохімічних показників води річки Рось в різні пори року та встановлення цих 
змін.  
Для цього були визначені місця відбору проб: (за течією) 1 км нижче села 
Межиріч і 0,5 км нижче села Горобієвка Канівського району Черкаської області. 
Такі райони були використані через зручність і доступність відбору проб води. 
Аналіз проводився 2 рази в 2018 та 2019 роках, в певні місяці. 
Лабораторний експеримент вміщував певний відбір і консервування (якщо це 
було доцільно) проб і визначення таких фізико-хімічних показників, як 
температура, запах, забарвлення, рН, загальна жорсткість, а також вмісту 
2- +
розчиненого кисню, іонів SO4  та NH4 . 
Відбір проб води проводився за допомогою бутля. Горло його спочатку 
закривають пробкою, до якої прикріплюють шнур і вставляють у важку оправу, 
або до бутля підвішують обтяження на тросі (шнурі, мотузці). Коли бутель 
опускають до потрібної глибини за допомогою шнура, виймають пробку. Бутель 
заповнюють водою доверху. Перед закриттям бутля пробкою, верхній шар води 
зливають так, щоб під пробкою залишався невеликий шар повітря. Відбір проб 
здійснювався близько 12 години дня, на відстані близько 2 метрів від берега. 
На місці відбору проб води одразу були визначені температура води, 
наявність та ступінь розповсюдження маслянистої плівки на її поверхні, 
орієнтовно її прозорість (прозора, мутнувата, мутна), кольоровість (безколірна, 
злегка жовтувата, жовта, коричнева), запах, наявність осаду.  
53   
  
Для оцінки гідрохімічних показників якості води р. Рось були вибрані 
осінньо-зимовий і зимово-весняний періоди, так як саме в ці періоди 
спостерігаються найбільші зміни складу і властивостей води. 
Отримані результати визначення гідрохімічного складу води басейну р. 
Рось порівнюються із гранично допустимою концентрацією (ГДК) досліджуваних 
речовин, які наведені у СанПіНі 4630–88 «Санітарні правила і норми охорони 
поверхневих вод від забруднення» [36].  
 
2.5.2 Визначення інтенсивності запаху води 
 
Запах води створюється специфічними речовинами, які надходять у воду в 
результаті життєдіяльності гідробіонтів, розкладання органічних речовин, хімічної 
взаємодії компонентів, що містяться у ній, та надходження із зовнішніх 
(алохтонних) джерел. Виокремлюють такі види запахів: ароматичний (квітковий, 
огірковий), землистий, болотний, гнильний, деревинний, цвільовий, хлорний, 
нафтовий, фенольний, сірководневий, непевний (не подібний до жодного із 
зазначених запахів). Смак води буває гіркий, кислий, солоний [37].  
Причинами запахів природного походження є хімічний склад домішок води, 
живі і відмерлі організми, перегниваючі рослинні залишки, специфічні органічні 
сполуки, які виділяють деякі водорості і мікроорганізми. Серед запахів цієї групи 
розрізняють: ароматичний, болотний, гнилісний, деревний, пліснявий, рибний, 
трав’яний, невизначений. До цієї групи відносяться і сірководневий запах, який 
викликаний наявністю в воді розчинного сірководню.  
Поява в воді запахів природного походження в деяких випадках співпадає з 
цвітінням водойм, з масовим розвитком зважених водоростей (в деяких синьо-
зелених діатомових, хризомонад і т.д.); в інших випадках вони з’являються 
пізніше, коли починається розкладання відмерлих водоростей.  
Характер і інтенсивність запаху і присмаку води визначаються в наш час 
органолептичним шляхом (також за допомогою органів чуття).  
54   
  
Природні води, які використовуються для водопостачання, мають, як 
правило, лише солонуватий і гіркуватий присмаки. Гіркий присмак викликається 
підвищеним вмістом MgSO4, солоний — NaCl. Кислий присмак мають мінеральні 
води при великому вмісті розчиненого вуглекислого газу. Так, перевищуючі 
нормативи вмісти оксиду заліза і марганцю надає воді чорнильний або залізний 
присмаки; CaSO4 — терпкий присмак. 
Оцінювання інтенсивності запаху наведено в таблиці 2.3. 
 
Таблиця 2.3 – Оцінювання інтенсивності запаху 
Інтенсивність 
Характеристика Поява запаху 
запаху, бал 
0 ніякого запаху запах не відчувається 
запах не відчувається, але виявляється при 
1 дуже слабкий ретельному дослідженні (при нагріванні 
води) 
запах відчувається, якщо звернути на це 
2 слабкий 
увагу 
запах легко відчувається і викликає погані 
3 помітний 
відгуки про воду 
запах насторожує і змушує утриматися від 
4 виразний 
пиття 
запах настільки сильний, що робить воду 
5 дуже сильний 
непридатною для споживання 
 
Допустимий рівень інтенсивності запаху коливається в межах від 0 балів до 
2 балів.  
Інтенсивність запаху за осінній та весняний періоди 2018 – 2019 р.р 
представлена табличними даними та у вигляді графіку (таблиця 2.4, рисунок 2.6). 
55   
  
Таблиця 2.4- Результати дослідження інтенсивності запаху води р. Рось за 
осінній та весняний періоди 2018 – 2019 р.р. 
Показник Промислова зона Рекреаційна зона 
Осінь 2018 р. 1 0 
Весна 2019 р. 2 2 
ГДК 2 
 
 
Рисунок 2.6 – Динаміка зміни інтенсивності запаху досліджуваної води р. 
Рось 
 
З отриманих результатів можна зробити висновок про те, що аналізований 
показник інтенсивності запаху води відповідає встановленим нормативам, що 
показано на рисунку 2.6.  
 
 
 
 
 
56   
  
2.5.3 Визначення концентрації іонів водню у воді (рН) 
 
Концентрація іонів водню у природних водах залежить переважно від 
вмісту продуктів дисоціації вугільної кислоти, від наявності слабких органічних 
кислот (переважно гумусових) та солей важких металів, що гідролізують.  
Найбільш суттєво на величину рН незабруднених поверхневих вод суші 
впливає концентрація вугільної кислоти. Тому в умовах інтенсивного 
фотосинтезу в літню пору рН води завжди є вищим, ніж в умовах переваги 
деструкційних процесів, що призводять до нагромадження СО2 в холодні пори 
року. З цієї ж причини рН поверхневих шарів води є здебільшого вищим, ніж 
придонних. В цілому для поверхневих вод суші найбільш характерною є зміна 
концентрації водневих іонів в інтервалі рН 6,8—8,5 [38].  
Велике значення для нормального протікання різноманітних біологічних і 
фізико-хімічних процесів має сталість pH. В природних водах вона забезпечує 
наявність в них буферною системою, яка складається із розчиненої у воді 
карбонової кислоти і бікарбонат-іонів.  
Дисоціація карбонової кислоти відбувається по схемі: 
 
- + 
H2CO3⇆ HCO3  + H
Константа рівноваги цієї реакції визначається з рівняння 
 
+ -
K=[H ][HCO3 ] 
[H2CO3] 
 
 
Звідки 
+
[H ] = K[H2CO3] 
-
         [HCO3 ]. 
57   
  
Таким чином, концентрація іонів водню є прямо пропорційною кількості 
-
карбонатної кислоти H2CO3  і обернено пропорційною концентрації іонів HCO3 .  
Значення pH води визначають потенціометричним або аналітичним 
шляхами, методом порівняння досліджуваної води з шкалою еталонів, pH яких 
відомо. Шкала еталонів готується з допомогою нітрофенольних індикаторів. 
Останні представляють собою слабкі кислоти, інтенсивність забарвлення яких 
пропорційна ступеню дисоціації, яка залежить від концентрації водню і 
гідроксильних іонів. 
Від рН води залежить розвиток водяних і сільськогосподарських рослин, 
перебіг продукційних та багатьох інших процесів водопідготовки. Результати 
дослідження занесені у таблицю 2.5. 
 
Таблиця 2.5 - Результати досліджень рН води 
Час відбору Промислова зона Рекреаційна зона 
Осінь 2018 р. 7,6 8,1 
Весна 2019 р. 6,85 7,2 
ГДК 6,5 – 8,5 
 
Порівняння результатів проведеного аналізу рН води р. Рось за 2 квартали 
2018 - 2019 року представлено на рисунку 2.7. 
 
 
58   
  
 
Рисунок 2.7 - Динаміка зміни показника концентрації іонів водню у воді р. 
Рось 
 
З аналізу рисунку 2.7 можна зробити висновок, що показники pH 
зменшилися, але ці показники лежать в межах норми (зазвичай для більшості 
природних вод pH лежить в межах 6,5-8,5). Дані експериментальних досліджень 
показали, що показники рН осінньо-весняного періоду 2018-2019 р.р. 
характеризуються слабкокислими та слабколужними властивостями. 
Дані проведених досліджень показали відповідність встановленим ГДК 
досліджуваного показника за весь період проведених досліджень. 
 
2.5.4 Визначення вмісту розчиненого кисню у воді йодометричним методом 
Вінклера 
 
Розчинений у воді кисень є одним з головним гідрохімічних показників 
екологічного стану водойми, що зумовлюють процеси самоочищення. Зниження 
концентрації кисню супроводжується активацією процесів денітрифікації і 
сірководневого бродіння, збільшенням розчинності органічних речовин донних 
59   
  
відкладів, підвищенням рухомості заліза, марганцю, кремнію та інших елементів. 
Усе це різко погіршує органолептичні показники якості води і екологічний стан 
водойм. 
При забрудненні водойми пестицидами і промисловими стічними водами, 
які містять сполуки, що легко окислюються, спостерігається різке зниження 
розчиненого кисню і при цьому ускладнюється визначення дійсного вмісту 
кисню. Крім того, пестициди отруюють фото синтезуючі організми, чим значно 
зменшують природні живі джерела насичення водойми киснем. 
Якщо у водойму надходять стічні води, особливо промислові стоки, 
оцінювати екологічний чи санітарний стан водойми тільки за вмістом 
розчиненого у воді кисню абсолютно недостатньо.  
Концентрацію розчиненого кисню у воді визначають за методом Вінклера в 
різних модифікаціях [39]. Суть методу полягає в тому, що при введенні у 
досліджувану воду лужного розчину солі марганцю утворюється білий осад 
Mn(OH)2, який поглинає розчинений кисень, переходячи в марганцюватисту 
кислоту (бурий осад): 
MnSO4 + 2NaOH = Mn(OH)2 + Na2SO4 (білий осад)                      (2.1) 
 
2Mn(OH)2 + O2 = 2H2MnO3 (бурий осад)                               (2.2) 
 
H2MnO3 при підкисленні розчину в присутності йодиду калію виділяє йод, 
який еквівалентний кількості розчиненого кисню у воді: 
 
+ - 2+
H2MnO3 + H  + I  = Mn  + I2 + H2O                                    (2.3) 
 
Розчин йоду, що виділився, титрують тіосульфатом натрію в присутності 
крохмалю і за формулою розраховують вміст розчиненого кисню у воді: 
 
2Na2S2O3 + I2 = Na2S4O6 + 2NaI                                        (2.4) 
60   
  
Концентрація кисню визначає величину окислювально-відновного 
потенціалу і значною мірою напрям і швидкість процесів хімічного і біохімічного 
окислення органічних і неорганічних сполук. Вміст кисню в поверхневих водах 
служить непрямою характеристикою оцінки якості поверхневих вод. По цьому 
показнику поверхневі водоймища можна розділити на наступні класи, які 
представлено в таблиці 2.6. 
 
Таблиця 2.6 — Класифікація поверхневих вод за рівнем забруднення і 
середнім вмістом в них розчиненого кисню 
Вміст розчиненого кисню 
Рівень забруднення води і ступінь насичення, 
клас якості літо, мг/дм зима, мг/дм 
% 
Дуже чисті, І клас 9 14-13 95 
Чисті, ІІ клас 8 12-13 80 
Помірно забруднені, ІІІ клас 7-6 10-9 70 
Забруднені, IV клас 5-4 5-4 60 
Брудні, V клас 3-2 5-1 30 
Дуже брудні, VI клас 0 0 0 
 
Концентрація кисню у поверхневих водах суші може змінюватися 
практично від 0 до 14 — 15 мг/л і залежить від впливу двох груп протилежно 
спрямованих процесів. До першої групи процесів, які збагачують воду киснем, 
належать абсорбція кисню з атмосфери та його виділення водними рослинами при 
фотосинтезі. Останній значною мірою залежить від температури та інтенсивності 
процесів, які зменшують вміст кисню у воді, належать біохімічне окиснення 
2+ 2+ -
органічних речовин та хімічне окиснення відновників (Fе , Мn , NО 2, Н2S 
тощо). Внаслідок цього в незабруднених водах концентрація розчиненого кисню в 
літній період вища, ніж взимку, і також вища в поверхневих шарах порівняно з 
61   
  
придонними. Глибинна стратифікація ще залежить від інтенсивності 
перемішування водних мас. Для малих та стрімких річок глибина стратифікації 
менша, ніж для великих рік або озер, водоймищ, ставків, особливо в штилеву 
погоду.  
Оскільки основним постачальником кисню в поверхневі води є фотосинтез 
водними рослинами, то найбільше насичення води киснем спостерігається 
приблизно о 14 – 15 годині, а найменше — приблизно о 4 – 6 годині ранку. 
Коливання вмісту кисню протягом доби може досягати 2 – 3 мг/л і більше [40].  
Величина окиснення виражається в споживанні окисника чи еквівалентної 
кількості кисню, використаного на окислення речовин, які знаходяться в 1 л води . 
Найменшою величиною окиснення (до 2 м/г л O2) характеризуються 
артезіанські води. Вміст розчиненого кисню річкової води і води водосховищ 
коливається в межах 2 – 8 мг/л, досягає більш високих показників болотного 
походження, які містять багато гумінових речовин. Підвищена окисненість води 
може свідчити про забруднення джерела промисловими стоками і потребує 
застосування відповідних заходів щодо його санітарної охорони, якщо джерела 
використовуються для водопостачання. 
Результати дослідження вмісту розчиненого кисню занесено в таблицю 2.7. 
 
Таблиця 2.7– Результати дослідження проб води р. Рось на вміст 
розчиненого кисню, мг/л 
Час відбору Промислова зона, мг/л Рекреаційна зона, мг/л 
Осінь 2018 р. 2,6 2,24 
Весна 2019 р. 2,8 2,64 
ГДК не менше 4 
 
62   
  
На рисунку 2.8 показано динаміку зміни вмісту розчиненого кисню у 
досліджуваних зразках річки Рось. 
 
 
Рисунок 2.8 - Динаміка зміни вмісту розчиненого кисню р. Рось за 
осінньо - весняний період 2018 – 2019 р.р. 
 
За результатами проведених аналізів проб води та згідно класифікації 
поверхневих вод за середнім вмістом розчиненого кисню досліджувану воду р. 
Рось можна віднести до V класу, тобто забруднених вод.  
В результаті проведених лабораторних досліджень щодо визначення вмісту 
розчиненого кисню у воді р. Рось промислової та рекреаційної зони можна 
зробити висновок, що цей показник є значно меншим встановленого нормативу, 
що повинен бути не менше 4мг/л (для водних об’єктів господарсько-питного та 
культурно-побутового призначення). Низький вміст розчиненого кисню свідчить 
про забруднення води стоками, особливо побутовими.  
Такі результати доводять органічне забруднення басейну р. Рось, а також 
взаємозалежність із показниками кольоровості та інтенсивності запаху води. 
63   
  
2.5.5 Визначення загальної жорсткості води 
 
 Жорсткість – це властивість, зумовлена наявністю солей кальцію та магнію 
у вигляді сульфатів, хлоридів, бікарбонатів. Розрізняють тимчасову жорсткість, 
зумовлену бікарбонатами, і сталу, яка залежить від кількості сульфатів і хлоридів. 
Тимчасову жорсткість можна усунути кип’ятінням води, в результаті чого 
бікарбонати переходять у карбонати і випадають в осад. Цим пояснюється поява 
накипу в чайниках, бойлерах, котлах водяного опалення, трубах тощо; це явище 
завдає значних економічних збитків (порушення роботи опалювальних систем, 
необхідність міняти труби чи промивати їх кислотами тощо). Жорстка вода 
значно утруднює процеси миття і прання, оскільки іони кальцію і магнію 
вступають у сполуки з милом, утворюючи нерозчинні у воді згустки. 
 Стала жорсткість не може бути усунена кип’ятінням. Поява сульфатів і 
хлоридів у природній воді зумовлюється дренуванням площі з такими гірськими 
породами, як гіпси, водотоками або скидами у водотоки неочищених стічних вод, 
змиванням поверхневими водами хлоридів натрію і кальцію, що застосовуються 
для плавлення кірки льоду на асфальтних дорогах взимку тощо. 
2+ 2+
 Іони кальцію (Ca ) і магнію (Mg ), а також інших лужноземельних 
металів, які обумовлюють жорсткість, присутні у всіх мінералізованих водах. Їх 
джерелом є природні поклади вапняків, гіпсу та доломіту. Іони кальцію і магнію 
надходять у воду в результаті взаємодії розчиненого діоксину вуглецю з 
мінералами і при інших процесах розчинення і хімічного вивітрювання гірських 
порід. Джерелом цих іонів можуть служити також мікробіологічні процеси, що 
протікають у ґрунтах на площі водозбору, в донних відкладах, а також стічні води 
різних підприємств. У мінералізованих водах найбільше іонів кальцію. Зі 
збільшенням ступеня мінералізації вміст іонів кальцію швидко падає і рідко 
перевищує 1 г/л. Вміст же іонів магнію у мінералізованих водах може досягати 
декількох грамів, а всолоних водах кількох десятків грамів (таблиця 2.8). 
64   
  
 У цілому, жорсткість поверхневих вод, як правило, менше жорсткості вод 
підземних. Жорсткість поверхневих вод схильна до помітних сезонних коливань, 
досягаючи зазвичай найбільшого значення в кінці зими і найменшого в період 
повені, коли рясно розбавляється м’якою дощовою і талою водою. 
 Жорсткість – це особливі властивості води, багато в чому визначають її 
споживчі якості і тому мають важливе господарське значення. 
 Для гасіння пожеж, поливу городу, прибирання вулиць та тротуарів 
жорсткість води немає принципового значення. Але в ряді випадків жорсткість 
води може створити проблеми. При прийнятті ванни, миття посуду, прання, миття 
машини жорстка вода набагато менш ефективна, ніж м’яка.  
 При використанні м’якої води витрачається в 2 рази менше миючих засобів. 
 У багатьох промислових процесах солі жорсткості можуть вступати в 
хімічну реакцію, утворивши небажані проміжні продукти. 
 Жорстка вода утворює накип на стінках нагрівальних котлів, батареях, чим 
суттєво погіршує їх теплотехнічні характеристики. Накип є причиною 90% відмов 
водогрійного обладнання. Тому до води, що піддається нагріву в котлах, бойлерах 
і т.д. висувають на порядок більш високі вимоги по жорсткості. 
  
 Таблиця 2.8 – Класифікація води за загальною жорсткістю 
.
Показник жорсткості води, мг екв/л Вид жорсткості 
До 1,5 Дуже м’яка 
1,5 – 3 Помірно м’яка 
3 – 6 Помірно жорстка 
6 – 9 Жорстка 
>9 Дуже жорстка 
 
Метод базується на утворенні міцної комплексної сполуки трилону Б з 
іонами кальцію і магнію. 
65   
  
Визначення проводять титруванням проби трилоном Б при pH=10 в 
присутності індикатора. 
Визначенню загальної жорсткості води заважають: мідь, цинк, марганець і 
високий вміст вуглекислих і двовуглекислих солей. Вплив речовин усувається в 
ході аналізу. 
.
Точність визначення при титруванні 100 мл проби складає 0,05 мг екв/л. 
В конічну колбу вносять 100 мл відфільтрованої дослідної води чи менший 
об’єм, який розбавлений до 100 мл дистильованою водою. При цьому сумарний 
вміст іонів кальцію і магнію у взятому об’ємі води не повинен перевищувати 0,5 
.
мг екв. Потім додають 5 мл буферного розчину, 5-7 крапель індикатора чи 
приблизно 0,1 г сухої суміші індикатора хромоген-чорного із сухим хлористим 
натрієм і відразу ж титрують при взбовтуванні 0,05н розчином трилону Б до зміни 
кольору в еквівалентній точці (колір повинен бути синім з зеленим відтінком). 
Якщо на титрування було витрачено більше 10 мл 0,05н розчину трилону Б , 
то це вказує, що у відміряному об’ємі води сумарний вміст  іонів кальцію і магнію 
.
більше 0,5 мг екв. В такому випадку потрібно повторити, взявши менший об’єм 
води і розбавити його 100 мл дистильованої води. 
Нечітка зміна кольору в еквівалентній точці вказує на присутність міді та 
цинку. Для вилучення впливу речовин, що заважають для титрування до проби 
води прибавляють 1-2 мл розчину сульфіду натрію, після чого проводять 
дослідження, як вказано вище. 
Якщо після добавлення до відміряного об’єму води, буферного розчину і 
індикатора розчин,що титрується поступово знебарвлюється, приймаючи сірий 
колір, що вказує на присутність марганцю, то в цьому випадку до проби води, що 
відібрана для титрування, до внесення реактивів потрібно прибавляти 5 крапель 
1%-го розчину солянокислого гідроксиламіну, а потім визначити жорсткість, як 
вказано вище. 
.
Загальну жорсткість води (X) в мг екв/л визначають за формулою: 
 
66   
  
. . .
X = U 0.05  K  1000 / V,     (2.5) 
 
де U – кількість розчину трилону Б , що пішло на титрування, мл; 
     K – поправочний коефіцієнт до нормальності розчину трилону Б; 
     V – об’єм води взятий для визначення, мл [41]. 
Результати досліджень подано в таблиці 2.9. 
 
Таблиця 2.9 – Результати досліджень загальної жорсткості води річки Рось 
за осінньо – весняний період 2018 – 2019 р.р. 
. .
Дослідна ділянка Рекреаційна зона, мг екв/л Промислова зона мг екв/л 
Осінь 2018 р. 7,25 8,25 
Весна 2019 р. 6,5 7,0 
ГДК 7 
 
Динаміка зміни загальної жорсткості води р. Рось показано на рисунку 2.9. 
 
 
Рисунок 2.9 – Динаміка зміни загальної жорсткості води р.Рось 
67   
  
На обох дослідних ділянках показники зменшились в порівнянні з осіннім 
.
періодом, але спостерігається перевищення ГДК (7 мг екв/л) [41]. 
За результатами дослідження загальної жорсткості води у пробах води р. 
Рось, особливо восени 2018 р., можна зробити висновок про перевищення 
нормативного значення і віднесення води до категорії жорсткої, що свідчить про 
значну присутність у воді розчинених солей кальцію та магнію. Джерелом їх 
надходження можуть бути мікробіологічні процеси, що протікають в грунтах на 
площі водозбору, в донних відкладах, а також стічні води підприємств харчової 
галузі. 
 
2.5.6 Визначення вмісту сульфат-іонів у воді 
 
Головним джерелом сульфат - іонов в поверхневих водах є процеси 
хімічного вивітрювання і розчинення сірковмісних мінералів, в основному гіпсу, а 
також окислення сульфідів і сірки. Значні кількості поступають у водоймища в 
процесі відмирання організмів і окислення наземних і водних речовин рослинного 
і тваринного походження і з підземним стоком. 
Сульфат-іони виносяться із стічними водами підприємств, з побутовими 
стоками і водами, що виносяться з сільськогосподарських угідь.  
У річкових водах вміст сульфат - іонов коливається від 5 до 60 мг/л. 
Підвищений вміст погіршує органолептичні властивості води і надає фізіологічну 
дію на організм. 
2-
Іони SO4  часто зустрічаються в природних водах. Вони потрапляють в 
воду головним чином при розчинені осадових порід, в склад яких входить гіпс. 
2-
Інколи іони SO4  утворюються у воді в результаті окиснення сульфідів і 
самородної сірки, а також в результаті забруднення води промисловими і 
побутовими стоками.  
2-
При відсутності кисню SO4  під дією сульфат - редуціюючих бактерій 
відновлюється до H2S. Води, які містять велику кількість сульфатів, руйнуюче 
68   
  
діють на бетонні конструкції. Це пояснює утворення гіпсу в результаті реакції між 
вапняком цементу і сульфатами води, що призводить до збільшення об’єму і 
виникненню в бетоні тріщин.  
Визначення вмісту сульфат-іонів у воді виконується об’ємним 
титрометричним і, більш точним, ваговим методом. Останній ґрунтується на 
2-
можливості іонів SO4  осідати в кислотному середовищі хлоридом барію у 
вигляді малорозчинного сульфату барію [42]. 
Результати дослідження вмісту сульфат-іонів за осінньо - весняний період 
2018 – 2019 р.р. у досліджуваних зразках води річки Рось Канівського району 
представлено в таблиці 2.10 та на рисунку 2.10. 
 
Таблиця 2.10 - Результати дослідження води р. Рось на вміст сульфат-іонів, 
мг/л 
Дослідна ділянка Рекреаційна зона, мг/л Промислова зона мг/л 
Осінь 2018 р. 67,7 73,3 
Весна 2019 р. 61,6 78,7 
ГДК 500 
 
Слід відзначити, що за результатами лабораторних досліджень, які наведені 
у таблиці 2.10, встановлено, що вміст сульфат-іонів не перевищує встановлений 
норматив.  
На рисунку 2.10 показано динаміку зміни вмісту сульфат – іонів за осінньо-
– весняний період 2018 – 2019 р.р. у досліджуваних зразках річки Рось 
Канівського району Черкаської області. 
69   
  
 
2-
Рисунок 2.10 – Результати дослідження вмісту SO4  - іонів у воді р. Рось 
 
Аналіз результатів експериментальних досліджень, що представлені в 
таблиці 2.10 та на рисунку 2.10, показують, що в рекреаційній зоні вміст сульфат 
іонів зменшився з 67,7 мг/л осіннього періоду 2018 року до 61,6 мг/л у весняний 
період 2019 року, а в промисловій зоні навпаки в аналогічний період показник 
виріс з 73,3 до 78,8 мг/л. Джерелом надходження сульфат – іонів є стічні води 
підприємства Верес, а також стічні побутові води. 
 
2.5.7 Визначення амоній-іонів у воді з реактивом Неслера 
 
У природних водах азот може перебувати у вигляді вільних молекул N2 і 
різних сполук у розчиненому, колоїдному або завислому стані. В загальному азоті 
природних вод прийнято виділяти органічну і мінеральну форми. Основними 
джерелами надходження азоту є процеси, які відбуваються всередині водойми, 
газообмін з атмосферою, атмосферні опади та антропогенне забруднення. Різні 
форми азоту в процесі його колообігу можуть трансформуватися, переходячи з 
однієї форми в іншу. Азот належить до найважливіших лімітуючих біогенних 
елементів. Високий уміст його у воді прискорює процеси евтрофікації водойм. 
70   
  
Азот міститься в природних водах у вигляді різних неорганічних та 
+ - -
органічних сполук. Неорганічними формами азоту є іони NН 4, NO 2 та NO 3. В 
органічних сполуках азот входить головним чином до складу білків та продуктів 
їх розпаду — амінокислот, амінів тощо («органічний азот», Nорг). Неорганічні 
сполуки азоту («неорганічний азот») засвоюються водними рослинами в процесі 
фотосинтезу. Тому при інтенсивній вегетації концентрація неорганічного азоту 
може зменшуватися практично до нуля. Навпаки, ці сполуки з'являються у водах 
при біохімічному розкладі азотовмісних органічних сполук. 
Взаємний перехід одних сполук азоту в інші з перебігом електронів є 
складним хімічним та біохімічним процесом, який у загальному вигляді можна 
відобразити схемою: 
+ -
     рослини - тварини → продукти розкладу (Nорг) → NН 4→ NO 2    
-
                                       → NO 3  → рослини.                                                 (2.6) 
Ці процеси є дуже лабільними і багатофакторними, тому концентрації 
окремих форм азоту в природних водах змінюються в широких межах. Найменш 
-
стійкою формою азоту в умовах природних вод є іони NO 2, які, легко 
- + -
окислюються до NO 3. або відновлюються до NН 4. Збільшення концентрації NO 2 
+
та особливо NН 4 є однією з ознак забруднення природних вод [34]. 
Крім процесів, відображених схемою (2.6), джерелами надходження сполук 
азоту до природних вод є мінеральні добрива і дощі, які змивають їх з ґрунту. У 
дощовій воді містяться також продукти окиснення азоту електричними розрядами 
в атмосфері та промислові азотовмісні газуваті викиди. Значна кількість сполук 
азоту потрапляє також до природних вод з комунально-побутовими стоками. 
Зменшенню концентрації неорганічних сполук азоту в природних водах 
сприяє процес денітрифікації, який відбувається при нестачі кисню та при 
наявності безазотистих органічних сполук типу клітковини, крохмалю тощо. 
Результати дослідження по вмісту амоній – іонів у досліджуваних зразках 
води річки Рось осінньо – весняного періоду 2018 – 2019 р.р. наведено у таблиці 
2.11. 
71   
  
+
Таблиця 2.11 - Результати дослідження води на вміст NH4 , мг/л 
Дослідна ділянка Рекреаційна зона, мг/л Промислова зона мг/л 
Осінь 2018 р. 0,64 0,92 
Весна 2019 р. 0,95 1,06 
ГДК 2,56 
 
Нормативне значення вмісту амоній-іонів становить 2,56 мг/л. Як видно з 
таблиці 2.11, вміст амоній-іонів у пробах води басейну р. Рось не перевищує 
нормативів.  
Проте слід відзначити, що вміст амоній-іонів збільшився з 0,64 до 0,95 у 
рекреаційній зоні і також з зріс у промисловій зоні від 0,92 до 1,06, цю зміну 
можна спостерігати на рисунку 2.11.  
 
 
Рисунок 2.11 – Результати дослідження вмісту амоній – іонів у р. Рось осінньо – 
весняного періоду 2018 – 2019 р.р. 
 
Ці показники перевищують норму (в чистих поверхневих водах кількість 
амонійного азоту повинна бути в межах 0,01-0,1 мг/л). Такий підвищений вміст 
72   
  
амонію може бути викликаний забрудненням річкової води стічними водами, 
мінеральними добривами які використовують навколишні сільськогосподарські 
підприємства, а також з дощовою водою. У дощовій воді містяться також 
продукти окиснення азоту електричними розрядами в атмосфері та промислові 
азотовмісні газуваті викиди. Також підвищений вміст амоній-іонів викликаний 
забрудненням річкової води комунально – побутовими стічними водами, оскільки 
даний катіон утворюється у воді в результаті розкладу сечовини та білкових 
сполук, що потрапляють у воду саме зі стоками побутових вод.  
 
2.6 Визначення загальносанітарного та гідрохімічного індексу якості води 
річки Рось 
 
Проблема комплексного оцінювання якості води на сучасному етапі має 
важливе і першочергове значення. Ця проблема займає центральне місце у 
водоохоронній діяльності. Якість води водних об'єктів оцінюється за фізико-
хімічними, біологічним і мікробіологічними показниками, аналіз яких дозволяє 
встановити відповідність чи невідповідність водойми або водотоку вимогам, що 
пред'являються водокористувачами, згідно з чинними законодавчими актам. 
Правила охорони поверхневих вод встановлюють норми якості води водойм і 
водотоків залежно від видів водокористування. 
Господарсько-питне водокористування передбачає використання води в 
якості джерел господарсько-питного водопостачання, а також для постачання 
підприємств харчової промисловості. Відповідно до санітарних правил і нормами, 
питна вода повинна бути безпечною в епідемічному й радіаційному відношенні, 
нешкідлива за хімічним складом і повинна мати сприятливі органолептичні 
властивості. 
До культурно-побутового водокористування належить використання водних 
об'єктів для купання, заняття спортом і відпочинку населення. Згідно з діючими 
нормативами вимоги до якості поверхневих вод, що встановлені для культурно-
73   
  
побутового водокористування, поширюються на всі ділянки водних об'єктів, що 
знаходяться у межах населених місць. Класифікація якості і стан водних ресурсів 
відображені в таблиці 2.12. 
 
Таблиця 2.12 – Класифікація якості та можливості використання води у 
водоймах різного виду водокористування 
Водокористування 
Класи Якісний 
Господарсько- Культурно-
якості стан води 
питне побутове 
Придатна із Цілком 
1 Дуже чисті 
знезараженням придатна 
Цілком 
2 Чисті Придатна із хлоруванням 
придатна 
Помірно Придатна із стандартною 
3 Придатна 
забрудненні очисткою 
Придатна тільки із 
спеціальною очисткою у Використання 
4 Забрудненні 
випадку техніко- сумнівно 
економічної доцільності 
5 Брудні Непридатна Непридатна 
6 Дуже брудні Непридатна Непридатна 
Надзвичайно 
7 Непридатна Непридатна 
брудні 
 
В останні роки для виявлення екологічного стану поверхневих водойм 
широко використовують гідробіологічні індикатори. Оскільки єдиний 
гідробіологічний показник відсутній, якість води визначається набором 
характеристик, що відображають стан зообентосу, перифітона, зоопланктону, 
фітопланктону, вищих водних рослин. Конкретний набір характеристик 
обумовлений еколого-зональним типом водного об'єкта, складом і обсягом 
стічних вод, їх токсичністю і вимогами, що пред'являються до якості води. 
Однак, у зв'язку з розвитком галузей промисловості, що використовують 
хімічні технології, і зростанням використання синтетичних (часто токсичних) 
74   
  
речовин, для оцінки якості води водойм все частіше потрібні комплексні 
показники. 
Ділянки території, де в результаті господарської та іншої діяльності 
відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому природному середовищі, 
що загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, 
генетичних фондів рослин і тварин, оголошуються зонами надзвичайної 
екологічної ситуації і ділянки території, де в результаті господарської чи іншої 
діяльності відбулися глибокі незворотні зміни навколишнього природного 
середовища, які потягли за собою суттєве погіршення здоров'я населення, 
порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, 
деградацію флори і фауни, оголошуються зонами екологічного лиха. Екологічна 
ситуація може класифікуватися за зростанням ступеня екологічного 
неблагополуччя таким чином: відносно задовільна; напружена; кризова (або зона 
надзвичайної екологічної ситуації); катастрофічна (або зона екологічного лиха). 
Оцінка ступеня екологічного неблагополуччя територій (акваторій) проводиться 
за ознаками, наведеним у таблиці 2.13. 
Якість середовища проживання людини, в тому числі навколишнього 
природного середовища, оцінюється системою сукупних вимог: санітарно-
гігієнічних, рибогосподарських та загально-екологічних. Показником, за 
допомогою якого можна оцінити екологічний стан природних вод, є інтегральний 
індекс екологічного стану (ІІЕС), що враховує найбільшу кількість аспектів 
екологічного стану водойм. Взаємодія різних критеріїв оцінки якості вод повинна 
ґрунтуватися на пріоритеті вимог того водокористування, чиї критерії жорсткіше. 
Наприклад, якщо водний об'єкт одночасно використовується для питного та 
рибогосподарського призначення, то до оцінки якості вод можуть пред'являтися 
більш суворі вимоги (рибогосподарські та екологічні). 
 
 
 
75   
  
Таблиця 2.13 – Загальносанітарний індекс якості води 
Вага Бал () 
Показники 
() 5 4 3 2 1 
3 5 5 7 7
Колі-індекс 0,18 0 – 100 101 – 1000 10  – 10  10  – 10  > 10  
Запах, бали 0,13 0 1 – 2 3 4 5 
БПК5, мг О2/л 0,12 < 1 1,0 – 2,0 2,1 – 4,0 4,1 – 10,0 > 10 
6,0рН6,5 5,0рН6,0 4,0рН5,0 рН<4,0 
рН 0,10 6,5рН8,0 
8,0рН8,5 8,5рН9,5 9,5рН10 рН>10 
Розчинений кисень, 
0,09 > 8 8 – 6 6 – 4 4 – 2 < 2 
мг О2/л 
Кольоровість, град 0,09 < 20 21 – 30 31 – 40 41 – 50 > 50 
Завислі речовини, 
0,08 < 10 10 – 20 21 – 50 51 – 100 > 100 
мг/л 
Загальна 
0,08 < 500 500 – 1000 1001 – 1500 1501 – 2000 > 2000 
мінералізація, мг/л 
Хлориди, мг/л 0,07 < 200 200 – 350 351 – 500 501 – 700 > 700 
Сульфати, мг/л 0,06 < 250 250 – 500 501 – 700 701 – 1000 > 1000 
 
Формалізованим критерієм якості води за вмістом хімічних речовин є сума 
відношення концентрації і-тої речовини Сi до її ГДКі: 
n n С
IЗВ  0,1 і r  0,1      (2.7) 
i1 і1 ГДКі
де n – кількість показників, за якими проводиться оцінка якості води (n=10). 
Цей критерій називають індексом забрудненості води (ІЗВ). Величина ІЗВ 
характеризує кратність перевищення (r) нормативу у долях ГДК. Будь-які 
значення ІЗВ, що перевищують одиницю свідчать про порушення діючих норм. 
Клас та оцінку якості води можна визначити за таблицею 2.14. 
 
 
 
76   
  
Таблиця 2.14 – Клас якості води за індексом забруднення води 
Клас Оцінка Величина Клас Оцінка Величина 
якості якості ІЗВ якості якості ІЗВ 
I Дуже чиста ІЗВ≤0,3 IV Забруднена 2,5<ІЗВ≤4,0 
II Чиста 0,3<ІЗВ≤1,0 V Брудна 4,0<ІЗВ≤6,0 
Задовільної Дуже 
III 1,0<ІЗВ≤2,5 VI ІЗВ>6,0 
чистоти брудна 
 
Якщо водний об’єкт призначено для кількох видів водокористування, то при 
розрахунку ІЗВ слід враховувати ті нормативи, які висувають найбільш високі 
вимоги до якості води. Зазвичай такими є нормативи якості води для 
рибогосподарського призначення.  
Значення ІЗВ розраховують завжди тільки для десяти показників. До складу 
цих показників включаються ті показники, що у найбільшу міру перевищують 
значення ГДК. У разі, якщо число показників, що перевищують значення ГДК, 
менше десяти, у формулі 2.7 значення величин r (Сі/ГДКі) для цих показників 
приймається рівним одиниці. 
Для характеристики води використовується комплексний показник індекс 
якості води (ІЯВ) – узагальнена числова оцінка якості води за сукупністю 
основних показників і видам водокористування. Загальносанітарний індекс якості 
води є найбільш розробленим, базується на результатах експертних процедур і 
розраховується за формулою: 
   (2.8) 
 
де i – вага показника, що входить до загальносанітарного індексу якості 
води ІЯВ; 
i – бали (від 1 до 5), які присвоюються кожному показнику, що входить до 
загальносанітарногоіндексу якості води ІЯВ;  
77   
  
р – кількість показників, що входить до загальносанітарного індексу якості 
води ІЯВ. 
Для визначення загальносанітарногоіндексу якості води ІЯВ спочатку 
проводяться аналізи проб води, в яких встановлюються величини показників, далі 
проводиться їх бальна оцінка (див. таблицю 2.14), після чого визначається 
величина ІЯВ за формулою (2.8). 
Якісний стан води водних об'єктів залежно від величини ІЯВ визначають за 
таблицею 2.15. 
 
Таблиця 2.15 – Класифікація якості води водойм залежно від 
загальносанітарного ІЯВ 
 
Клас 
Якісний стан  Значення Клас якості Якісний Значення 
якості 
води ІЯВ води стан води ІЯВ 
води 
Дуже чисті 5,0 1 Забрудненні 1,6…2,5 4 
Чисті 4,1…4,9 2 Брудні  1,5 5 
Помірно    
2,6…4,0 3 
забрудненні 
 
Розрахунок загальносанітарного індексу якості води за осінній період 2018 
року наведено в таблиці 2.16. Розрахунок проводився на основі проведених 
досліджень, даних санітарно-епідеміологічної станції м. Канів, для розрахунків 
використано середні значення.  
 
 
 
 
 
78   
  
Таблиця 2.16 – Розрахунок загальносанітарного індексу якості води (ІЯВ) за 
осінній період 2018 р. 
 
Вага 
Показники Величина показника Бал (w) y ∙ w 
(у) 
Запах 0,13 2 4 0,52 
БСК5, О2/л 0,12 6,95 4 0,48 
рН 0,10 6,85 5 0,5 
Розчинений кисень, мг 0,09 15,2 5 0,45 
О2/л  
Завислі речовини, мг/л 0,08 54,8 2 0,16 
Загальна мінералізація, 0,08 509,5 4 0,32 
мг/л 
Хлориди, мг/л 0,07 36,2 5 0,35 
Сульфати, мг/л 0,06 61,6 5 0,3 
 ІЯВ=3,08 
 
Якісний стан води за отриманим значенням ІЯВ є помірно забрудненим, що 
відповідає третьому класу якості води. Ступінь її придатності: для господарсько-
питного значення – придатна зі стандартною очисткою, а для культурно-
побутового використання – придатна. Розрахунок загальносанітарного індексу 
якості води за весняний період 2019 року наведено в таблиці 2.17. 
 
 
 
 
 
 
 
79   
  
Таблиця 2.17 – Розрахунок загальносанітарного індексу якості води (ІЯВ) за 
весняний період 2019 р. 
Показники Вага Величина Бал (w) y ∙ w 
(у) показника 
Запах 0,13 2 4 0,52 
БСК5, О2/л 0,12 4,12 2 0,24 
рН 0,10 7,40 5 0,5 
Розчинений кисень, мг 0,09 7,23 4 0,36 
О2/л  
Завислі речовини, мг/л 0,08 51,25 2 0,16 
Загальна мінералізація, 0,08 527 4 0,32 
мг/л 
Хлориди, мг/л 0,07 37,9 5 0,35 
Сульфати, мг/л 0,06 30,8 5 0,3 
 ІЯВ=2,75 
 
Якісний стан поверхневих вод за отриманим значенням ІЯВ не змінився 
порівняно з весною, води є помірно забрудненими, що відповідає третьому класу 
якості води. Ступінь її придатності: для господарсько-питного значення – 
придатна зі стандартною очисткою, а для культурно-побутового використання – 
придатна. 
 
2.7 Рекомендації щодо поліпшення екологічного стану річки Рось 
 
Основою вирішення екологічних проблем середніх річок, повинні служити 
схеми комплексного використання й охорони водних ресурсів, які б розроблялись 
для басейнового й територіального рівнів. Необхідно розробляти підходи до 
80   
  
водних об’єктів як до індикаторів впливу на середовище господарської діяльності, 
створювати спеціальні екологічні програми по окремих річках, техніко-
економічні обґрунтування водогосподарчого будівництва в басейнах середніх та 
малих річок на основі комплексної оцінки водних і земельних ресурсів і 
регулювання стоку. 
Складна санітарно-екологічна обстановка річки Рось, велика кількість 
пестицидів та мінеральних добрив разом з дощовими водами потрапляють до неї, 
вода з вигрібних ям також зливаються в річку, а також скиди підприємств. 
На рисунку 2.12 показано вигляд річки Рось Канівського району Черкаської 
області. 
Для поліпшення екологічного стану р. Рось необхідно провести ряд заходів, 
які мають включати: 
 розчистку русла річки в районі, особливо у с. Межиріч (рисунок 2.12);  
 провести екологічну експертизу стану річки, з метою попередження 
розвитку негативного впливу на здоров’я населення; 
 організувати систематичний контроль за станом прибережних захисних 
смуг; 
 
Рисунок 2.12 – Екологічний стан р. Рось, Канівський район 
 
81   
  
 організувати своєчасний вивіз сміття з приватного сектора;  
 проводити регулярне санітарне обстеження і контроль за якістю води 
річки;  
 вирішити питання виділення коштів для побудови нових очисних споруд 
для покращення якості води; 
 визначити і впорядкувати зони короткочасного відпочинку, дитячих 
атракціонів, пляжу, місць водопою домашніх тварин.  
Тобто, щоб заходи, які рекомендуються для охорони тієї або іншої 
середньої річки носили характер жорсткої системи рішень, дотримання яких 
гарантувало б з високим ступенем імовірності оздоровлення річки. Створення 
такої системи є можливим на підставі принципів, із чітким виявленням і 
прогнозом прямих і зворотних зв'язків, а також імовірних наслідків того або 
іншого варіанта рішень. 
У зв'язку із цим важлива реалізація декількох показових проектів охорони 
малих річок України, які могли б бути фінансовані через державні структури із 
залученням міжнародних фондів, приватного бізнесу й т.д. У процесі реалізації 
подібних проектів, проведених на конкурсній основі, можуть бути відпрацьовані 
багато практичних питань і в цілому найбільш придатна структура блоку 
"адаптації" рішень і концептуальних пропозицій для різних регіонів України [43]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
82   
  
ВИСНОВКИ 
 
Запаси води на території Черкаської області невеликі. Область займає 
2
чотирнадцяте місце в країні за обсягом поверхневих вод та кількістю води на 1 км  
площі і на душу населення. У водному балансі області значне місце відіграє 
розвинена система великих і малих річок та водоймищ. 
В області досить густа річкова мережа, яку складає 181 річка. Тут також 
понад 650 заплавних озер і ставків, 33 водосховища. Найважливішою водною 
артерією є Дніпро, в який у межах області вливаються притоки Рось, Вільшанка, 
Тясмин та ін. Річки, що пересікають західну частину Черкащини – Гірський Тікич 
і Гнилий Тікич, - належать до басейну Південного Бугу.  
По території Черкаської області протікає 1037 річок, найбільша з них р. 
Дніпро (в межах області - 150 км), 7 середніх річок - Рось, Тясмин, Гнилий Тікич, 
Гірський Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись, а також малі річки, струмки. Також в 
області налічується 38 водоймищ та 2984 ставків. 
Проблема забруднення водних ресурсів Черкаської області скидами стічних 
вод промислових підприємств та комунальних господарств внаслідок відсутності 
та неефективної роботи очисних споруд відноситься до найважливіших 
екологічних проблем регіону.  
Басейн середньої річки є індикатором стану довкілля, що обумовлюється 
рівнем антропогенного навантаження, якого зазнають ландшафти, ґрунти, ліси, 
поверхневі та підземні води, рослинний і тваринний світ та атмосфера. 
Оскільки метою роботи є дослідження екологічного стану та основних 
джерел забруднення річки Рось на території Канівського району, то в Канівському 
районі та зокрема в м. Канів передові позиції в промисловості займають 
підприємства харчової й переробної галузей. Продукцію під торговою маркою 
«Верес» виробляє ЗАТ «Агроекопродукт». У Каневі та селах району розміщені 
кілька переробних заводів цього підприємства, зокрема в селі Горобієвка, де і 
були відібрані зразки води. 
83   
  
У кількох селах району працюють ферми фірми «Наша ряба», що 
вирощують і переробляють бройлерів, викиди цього підприємства також дають 
негативний вплив на гідрохімічний склад р. Рось. 
Експериментально визначено та проаналізовано такі гідрохімічні показники 
як інтенсивність запаху, концентрація іонів водню (рН), вміст розчиненого кисню, 
загальна жорсткість, вміст амоній та сульфат – іонів у воді.  
Для оцінки гідрохімічних показників якості води р. Рось було обрано 
осінньо-весняний період, так як саме в цей період спостерігаються найбільші 
зміни складу і властивостей води. 
З отриманих результатів можна зробити висновок про те, що аналізований 
показник інтенсивності запаху води відповідає встановленим нормативам. 
Проте pH показники зменшилися, але ці показники лежать в межах норми 
(зазвичай для більшості природних вод pH лежить в межах 6,5-8,5). 
Дані проведених досліджень показали відповідність встановленим ГДК 
досліджуваного показника за весь період проведених досліджень. 
За результатами проведених аналізів проб води та згідно класифікації 
поверхневих вод за середнім вмістом розчиненого кисню досліджувану воду р. 
Рось можна віднести до V класу, тобто забруднених вод.  
Низький вміст розчиненого кисню свідчить про забруднення води стоками, 
особливо побутовими.  
Такі результати доводять органічне забруднення басейну р. Рось, а також 
взаємозалежність із показниками кольоровості та інтенсивності запаху води. 
При дослідженні загальної жорсткості води показники на обох дослідних 
ділянках зменшились в порівнянні з осіннім періодом, але спостерігається 
.
перевищення ГДК (6 мг екв/л). 
Аналіз результатів експериментальних досліджень, показує, що в 
рекреаційній зоні вміст сульфат іонів зменшився з 67,7 мг/л осіннього періоду 
2017 року до 61,6 мг/л в весняний період 2019 року, а в промисловій зоні навпаки 
84   
  
в аналогічний період показник виріс з 73,3 до 78,8 мг/л . Джерелом надходження 
сульфат – іонів є стічні води підприємства Верес, а також стічні побутові води. 
Нормативне значення вмісту амоній-іонів становить 2,56 мг/л. Вміст 
амоній-іонів у пробах води басейну р. Рось не перевищує нормативів.  
Проте слід відзначити, що вміст амоній-іонів збільшився з 0,64 мг/л до 0,95 
мг/л у рекреаційній зоні і також з зріс у промисловій зоні від 0,92 мг/л до 1,06 
мг/л. 
Загальний стан р. Рось Канівського району за досліджуваними 
гідрохімічними показниками в цілому можна оцінити як задовільний. 
Проте такий висновок можна зробити лише з проаналізованих показників 
якості води, так як при обстеженні стану прибережних районів р. Рось в деяких 
зафіксовано безліч сміттєзвалищ, скид стічних вод з вигрібних ям, на деяких 
ділянках річка замулена, в результаті чого погіршується, як хімічний так і 
бактеріологічний стан води, що впливає на її якість та відновлення рибних 
запасів.  
Вирішення проблеми зменшення впливу підприємств на екологічний стан 
басейну р. Рось можливо тільки за умови впровадження системи екологічного 
аудиту, розробки та впровадженні новітніх технологій виробництва на 
підприємствах і локальних систем очищення стічних вод, що дозволяють очищати 
стоки до рівня скидання в каналізаційну мережу або послідовного використання, 
будівництва і удосконалення систем каналізації в населених пунктах. 
Робота пройшла апробацію на Студентській науково-практичній 
конференції ЧДТУ, 16 – 19 квітня 2018 р. 
 
 
 
 
 
 
85   
  
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95. 
2. Малі річки України: Довідник// А. В. Яцик, Л. Б. Бишовець, Є. О. Богатов та 
ін., за редакцією А. В. Яцика.. – К: Урожай, 1991. – 259 с.  
3. Хімко Р.В., Мережко О.І., Бабко Р.В. / Малі річки – дослідження, охорона, 
відновлення. – К.: Інститут екології. – 2003. – 378 с. 
4. Бахмачу Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу 
водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, - 58 с 
5. Клименко В .Г. Загальна гідрологія: Навчальний посібник для студентів. – 
Харків, ХНУ, 2008. – 144 c. 
6. Справочник по водным ресурсам СССР. Т. 8. Украинская ССР. Т. 2. - К.,1955. - 
656 с. 
7. Ресурсы поверхностных вод СССР. Т. 6. Украина и Молдавия. Вып. 2. Среднее 
и Нижнее Поднепровье. – Л.: Гидрометеоиздат, 1967. – 564 с. 
8. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. – К.: Урожай,  1987. 
– 304 с.  
9. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища. – К.: 
Міністерство екології та природних ресурсів України, 2013. – 418 с. 
10. Хімко Р.В. Фесенко Г.В. Малі річки України. (Конспект з екології і охорони 
малих річок.) – К.: Інститут екології НЕЦУ. 2004. – 48с. 
11. Клименко М. О., Прищепа А. М., Вознюк Н. М. Моніторинг довкілля: 
Підручник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 360 с. 
12. Левківській С. С, Падун М, М. Раціональне використання і охорона водних 
ресурсів: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 280 с. 
13. Использование и охрана малых рек / А.Н. Альферович, В.В. Дроздов, В.Н. 
Плужников и др. - Минск: Ураджай, 1989. – 209 с.] 
14. Паламарчук М. М. , Закорчевна Н. Б. Водний фонд України: Довідниковий 
посібник. – К.: Ніка – Центр, 2001. – 392 с. 
86   
  
15. Посудін Ю.І. Моніторинг довкілля з основами метрології: підручник.- К., 2012. 
− 426 с. 
16. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього 
середовища:Навчальний посібник. – Суми:ВТД «Університетська книга». 
2002.–264с. 
17. Екологічний паспорт Черкаській області за 2019. – Черкаси: Управління 
екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, 
2019. – 243 с. 
18. Довкілля Черкащини: Статистичний збірник - Черкаси, Черкаське обласне 
управління статистики, 2018. – 160 с. 
19. Черкаська область: Географічний атлас: Моя мала батьківщина. 
Відповідальний редактор Т.В. Погурельська. – К.: ТОВ „Видавництво „Мапа”, 
2002. – 20 с. 
20. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в 
Черкаській області у 2018 році. – Черкаси: Управління екології та природних 
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, 2019. – 234 с. 
21. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в 
Черкаській області у 2017 році. – Черкаси: Управління екології та природних 
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, 2018. – 249 с. 
22. Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. – К.,2010.-С.391-392. 
23. Хоменко О.М., Хоменко С.О. Аналіз джерел забруднення річки Тясмин//Тези 
доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та 
студентів “Екологічна безпека держави”. – 15-17.04.2014 р., м. Київ: НАУ. – С. 
171 – 172. 
24. Хоменко О.М., Хоменко С.О. Екологічні проблеми середніх річок Черкаської 
області (р. Тясмин)// Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-
практичної конференції за участю молодих науковців “Екологічні проблеми 
природокористування та охорона навколишнього середовища”. – 07-09 
листопада 2013 р. – м. Рівне: РДГУ. – С. 241 - 243. 
87   
  
25. Хоменко О.М., Гайдар І.О. Аналіз екологічного стану малих річок Черкаської 
області (на прикладі р. Золотоношка).// Журнал “Екологічна безпека”. – 2010. - 
№2. – С.39-42. 
26. Хоменко О.М., Гайдар І.О. Екологічна оцінка основних гідрохімічних 
показників р. Золотоношка Черкаської області.// Матеріали ІІІ Регіональної 
наукової конференції студентів, магістрантів, аспірантів та молодих вчених 
“Екологія, неоекологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване 
природокористування”. – 15-16 грудня 2010 р., м. Харків: Харківський 
національний університет ім. В.Н. Каразіна. – С.47-49. 
27. Хоменко О.М. Екологічна оцінка стану водних об’єктів Черкаської області.// 
Матеріали Міжнародної наукової конференції “Охорона довкілля та проблеми 
збалансованого природокористування”. – 10-11.05.2011 р., м. Кам’янець-
Подільський: Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана 
Огієнка. – С.33-36. 
28. Хоменко О.М., Галушко Ю.В. Аналіз стану водних ресурсів Черкаської 
області.// Матеріали Регіональної науково-практичної конференції “Актуальні 
екологічні та агробіологічні проблеми Середнього Придніпров’я в контексті 
сталого розвитку”. – 15-16 березня 2012 р., м.Черкаси: ЧНУ ім. 
Б.Хмельницького. – С.198 – 200. 
29. Хільчевський В. К. , Руденко Р. В. Трансформація хімічного складу води річок 
басейну Дніпра періоду весняної повені // Наукові записки Тернопільського 
НПУ ім. Володимира Гнатюка. Серія: Біологія. Спеціальний вип.: 
Гідроекологія. – 2005. - № 3 (26). – С. 456–458. 
30. Екологічний паспорт р. Рось. - Черкаси, Державне управління екології та 
природних ресурсів у Черкаській області, 2010. –73 с. 
31. Природа Черкащини: стан, проблеми раціонального природокористування та 
охорони в контексті виживання. За редакцією академіка Морозова П.І. – Одеса: 
ОКФА – Миколаїв: СІМАО, 1996. – 396 с. 
88   
  
32. Караушев А.В. Методические основы оценки и регламентирования 
антропогенного влияния на качество поверхностных вод. – Л.: 
Гидрометеоиздат, 1987. — 175 с. 
33. Соціум Черкащини: Статистичний збірник/ Черкаське обласне управління 
статистики. – Черкаси, 2010. – 103 с. 
34. ГОСТ 4979-49. Вода хозяйственно-питьевого и промышленного 
водоснабжения. Методы химического анализа. Отбор, хранение и 
транспортировка проб. 
35. СанПН 4630–88. Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від 
забруднення. 
36. Набиванець Б.Й. та ін. Аналітична хімія природного середовища: Підручник. / 
Б.И.Набиванець, В.В.Сухан, Л.В.Калабіна. — К.: Либідь, 1996. — 304 с. 
37. Запольський А. К. Водопостачання, водовідведення та якість води: Підручник. 
– К.: Вища шк., 2005. - 671 с. 
38. Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни «Загальна гідрологія» 
для студентів еколог. Спеціальностей денної та заочної форм 
навчання/Укл.:Л.І.Жицька, Ю.Г.Бондаренко. – Черкаси: ЧДТУ, 2002. – 39 с. 
39. Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними 
категоріями. — К.: Держмінекобезпеки України, 1998. — 28 с. 
40. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни "Загальна 
гідрологія" для студентів екологічної спеціальності, денної та заочної форми 
навчання /Укл.: Л. І. Жицька, Н. Г. Бондаренко - Черкаси:. ЧДТУ. -  2012. - 32 
с. 
41. Методичні розробки з предмету «Хімія навколишнього середовища» для 
виконання лабораторних робіт. /Укл.: О.О. Мислюк – Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 
27 с. 
42. Рациональное использование водных ресурсов: Учебн. для вузов /Яковлев СВ., 
Прозоров И.В. и др. — М.: Высш. шк, 2005. – 400 с. 
 
89   
  
ДОДАТКИ 
90   
  
 
ДОДАТОК А 
АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ