Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему «Організація соціального забезпечення ВПО в умовах військової агресії» 
 
 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи СЗ-2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Зозуля О. Ю. 
 
 
 
Науковий керівник Нагайчук Н. Г.  
                                                         (прізвище та ініціали) 
 
Рецензент _____________ 
                                       (прізвище та ініціали) 
                   
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 р.  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
к.е.н., доц. Бєлова І.О.  
“_______” ___________ 20 __ р. 
 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА 
 
 
Здобувачу Зозулі Олександру Юрійовичу 
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: «Організація 
соціального забезпечення ВПО в умовах військової агресії». 
Тему затверджено наказом від « »   2026 р. 
Кваліфікаційна  робота бакалавра виконується на матеріалах Департаменту 
соціального захисту населення ЧОДА. 
 
План кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
Розділ 1. Теоретичні засади організації соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб. 
Розділ 2. Організаційно-практичні аспекти функціонування системи 
соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб. 
Розділ 3. Вектори вдосконалення організації соціального забезпечення 
внутрішньо переміщених осіб. 
 
Об’єктом є система соціального забезпечення ВПО в умовах військової 
агресіі в Україні. 
Предметом є теоретичні, організаційні та прикладні засади функціонування та 
вдосконалення механізмів соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб. 
  
Мета кваліфікаційної роботи бакалавра: дослідження теоретичних засад 
організації соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб, діагностика 
організаційно-практичних аспектів функціонування системи соціального 
забезпечення ВПО та визначення векторів вдосконалення організації соціальної 
підтримки внутрішньо переміщених осіб. 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
У розділі 1: дослідити теоретичні підходи до організації соціального 
забезпечення ВПО, зокрема екосистемний підхід; проаналізувати інституційно-
правове забезпечення підтримки внутрішньо переміщених осіб; узагальнити 
існуючі моделі та механізми соціального забезпечення ВПО. 
У розділі 2: охарактеризувати соціально-економічний стан внутрішньо 
переміщених осіб; здійснити оцінку соціальних потреб ВПО; провести діагностику 
ефективності механізмів соціального забезпечення. 
У розділі 3: обґрунтувати напрями вдосконалення методичних підходів до 
оцінки потреб ВПО; розробити концептуальні засади формування соціального 
проєкту житлової підтримки ВПО. 
 
Завдання підготувала 
науковий керівник                          Нагайчук Н. Г. 
         (підпис) (прізвище та ініціали) 
«____» ___________ 2025 р. 
Завдання одержав  
здобувач 
                                                                                                                                   Зозуля О. Ю. 
 (прізвище та ініціали) 
                                                                             (підпис)                        «____»   2025 р. 
  
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач кафедри  
к.е.н, доц. Бєлова І. О. 
 
протокол № від   
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
Підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами 
освітнього ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне 
забезпечення» на 2025/2026 навчальний рік 
 
№з/п Назва етапу кваліфікаційної роботи Строк виконання Примітка 
етапу роботи 
1. Вибір студентом теми КРБ і подання заяви на кафедру; 20.11.2025 виконано 
– затвердження тем КРБ призначення наукових 
керівників; 
– складання і затвердження завдань на виконання КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу КРБ 01.02.2026 виконано 
3. Підготовка другого розділу КРБ 04.03.2026 виконано 
4. Підготовка третього розділу КРБ 03.05.2026 виконано 
5. Подання здобувачем завершеної КРБ науковому керівнику 15.05.2026 виконано 
6. Розгляд КРБ науковим керівником 27.05.2026 виконано 
7. Попередній розгляд КРБ на комісії від кафедри 29.05.2026 виконано 
8. Доопрацювання роботи, прийняття кафедрою рішення про 30.05.2026 виконано 
допуск КРБ до захисту перед ЕК, оформлення 
(нормоконтроль) та зовнішнє рецензування КРБ 
9. Проходження перевірки на плагіат 04.06.2026 виконано 
10. Подання роботи на підпис завідувачу кафедри 05.06.2026 виконано 
11. Підготовка ілюстративного матеріалу, презентації та доповіді 06.06-09.06.2026 виконано 
12. Захист дипломної роботи в ЕК 11.06.2026  
 
 
Студент                ________________                          Зозуля О. Ю. 
                                                                (підпис) (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи __________            Нагайчук Н. Г.  
                                                                (підпис) (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК _____________   __________________  
                                                                (підпис) (прізвище та ініціали) 
  
1 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 100 сторінок, 38 таблиць, 10 
рисунків, список літератури з 97 найменувань та 1 додатка. 
ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬО 
ПЕРЕМІЩЕНИМ ОСОБАМ 
Предметом дослідження є теоретичні, організаційні та прикладні засади 
функціонування та вдосконалення механізмів соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб. 
Об’єктом дослідження є система соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб в Україні. 
Завдання роботи: 
– дослідити теоретичні підходи до організації соціального забезпечення 
ВПО, зокрема екосистемний підхід; 
– проаналізувати інституційно-правове забезпечення підтримки внутрішньо 
переміщених осіб; 
– узагальнити існуючі моделі та механізми соціального забезпечення ВПО; 
– охарактеризувати соціально-економічний стан внутрішньо переміщених 
осіб; 
– здійснити оцінку соціальних потреб ВПО; 
– провести діагностику ефективності механізмів соціального забезпечення; 
– обґрунтувати напрями вдосконалення методичних підходів до оцінки 
потреб ВПО; 
– розробити концептуальні засади формування соціального проєкту житлової 
підтримки ВПО. 
За результатами дослідження сформульовано вектори вдосконалення 
організації соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб, зокрема – 
вдосконалення методичних підходів до оцінки їхніх потреб в умовах воєнного 
стану, що передбачає розширення інструментарію збору та аналізу даних з 
урахуванням динамічності переміщення населення, диференціації потреб різних 
соціально-демографічних груп, а також упровадження інтегрованих 
інформаційних систем моніторингу. Окреслено концептуальні основи формування 
соціального проєкту житлової підтримки ВПО, які орієнтовані на забезпечення 
доступності, довгостроковості й соціальної справедливості житлових рішень, 
поєднання державних, муніципальних і партнерських ресурсів, а також 
застосування проєктного підходу до планування і реалізації житлових ініціатив;. 
Одержані результати можуть бути використані органами державної влади 
та місцевого самоврядування при вдосконаленні механізмів соціальної підтримки 
внутрішньо переміщених осіб, зокрема у сфері оцінки їх потреб та реалізації 
програм житлового забезпечення. Матеріали дослідження можуть бути 
використані у навчальному процесі при викладанні дисциплін соціально-
економічного спрямування. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
Підпис студента   
Дата   
2 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП…………………………………………………………………………... 5 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО  
ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ  
ОСІБ…………………………………………………………………… …... …. 9 
1.1. Екосистемний підхід до соціального забезпечення внутрішньо  
переміщених осіб…………………………………………………………….. 9 
1.2. Інституційно-правове забезпечення підтримки внутрішньо  
переміщених осіб……………………………………………………………….. 18 
1.3. Моделі та механізми соціального забезпечення внутрішньо  
переміщених осіб……………………………………………………………….. 32 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ  
ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  
ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ………………………………………. 40 
2.1. Соціально-економічна характеристика внутрішньо переміщених осіб як  
об’єкта соціального забезпечення……………………………………………… 40 
2.2. Оцінка соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб ……………… 57 
2.3. Діагностика ефективності механізмів соціального забезпечення  
внутрішньо переміщених осіб…………………………………..…………….. 66 
РОЗДІЛ 3. ВЕКТОРИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО  
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ……………… 82 
3.1. Вдосконалення методичних підходів до оцінки потреб ВПО в умовах  
воєнного стану…………………………………………………………………... 82 
3.2. Концептуальні основи формування соціального проєкту житлової  
підтримки ВПО…………………………………………………………………. 97 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 109 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………. 118 
ДОДАТКИ  
 
 
  
3 
ВСТУП 
 
Сучасний стан розвитку теорії та практики соціального забезпечення в 
Україні формується під впливом складних гуманітарних і соціально-економічних 
викликів. Проблема внутрішнього переміщення населення, спричинена тривалою 
збройною агресією та тимчасовою окупацією частини територій України, постала 
як один із наймасштабніших і найскладніших викликів для вітчизняної системи 
державного управління, соціального захисту та забезпечення прав людини.  
Постійне зростання кількості внутрішньо переміщених осіб актуалізує 
потребу у перегляді підходів до організації соціальної допомоги. Традиційні, 
фрагментовані та лінійні моделі підтримки виявляються недостатньо ефективними 
в нових умовах. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність переходу до більш 
комплексних і багаторівневих стратегій. Такі підходи мають бути спрямовані не 
лише на забезпечення базових потреб людини, а й на відновлення її здатності до 
повноцінного соціального функціонування в новому середовищі. 
У зазначених умовах особливого значення набуває екосистемний підхід до 
організації соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб. Його теоретико-
методологічна цінність полягає у врахуванні взаємозв’язків між різними рівнями 
соціального середовища та ресурсами, які впливають на процес адаптації і 
інтеграції ВПО. 
Проблематика соціальної підтримки та адаптації внутрішньо переміщених 
осіб є предметом активного наукового аналізу вітчизняних і зарубіжних 
дослідників. Зокрема, соціально-економічні аспекти адаптації ВПО досліджує М. 
Мазіна, яка пропонує підходи до оцінки ефективності інтеграційної політики. 
Питання особливостей соціальної роботи з внутрішньо переміщеними особами, 
зокрема використання сучасних інноваційних практик їх підтримки та адаптації в 
умовах суспільних трансформацій, спричинених воєнним станом розкривають у 
своїх працях М. Васильєва-Халатникова та О. Протас. 
Макрорівень проблеми висвітлює М. Малиха, аналізуючи державну політику 
щодо переселенців і підкреслюючи необхідність гнучких механізмів її реалізації. 
4 
Практичні аспекти соціальної роботи в умовах обмежених ресурсів досліджує  
К. Недря разом із колегами, акцентуючи увагу на ролі ефективної комунікації між 
фахівцями та клієнтами. 
Соціально-педагогічний напрям представлений у працях Ю. Сахарук та І. 
Сьомкіної, які досліджують підтримку сімей ВПО та наголошують на важливості 
профілактичної і просвітницької діяльності. Питання професійної підготовки 
соціальних працівників розглядає М. Кузьміна. 
Отже, тема соціального захисту ВПО достатньо широко представлена у 
науковій літературі. Водночас актуальною залишається проблема систематизації та 
впровадження інноваційних практик соціальної підтримки, що зумовлює 
доцільність подальших досліджень у цьому напрямі. 
Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є 
дослідження теоретичних засад організації соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб, діагностика організаційно-практичних аспектів функціонування 
системи соціальної підтримки ВПО та визначення векторів вдосконалення 
організації соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб. 
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження: 
– дослідити теоретичні підходи до організації соціального забезпечення 
ВПО, зокрема екосистемний підхід; 
– проаналізувати інституційно-правове забезпечення підтримки внутрішньо 
переміщених осіб; 
– узагальнити існуючі моделі та механізми соціального забезпечення ВПО; 
– охарактеризувати соціально-економічний стан внутрішньо переміщених 
осіб; 
– здійснити оцінку соціальних потреб ВПО; 
– провести діагностику ефективності механізмів соціального забезпечення; 
– обґрунтувати напрями вдосконалення методичних підходів до оцінки 
потреб ВПО; 
– розробити концептуальні засади формування соціального проєкту житлової 
підтримки ВПО. 
5 
Об’єкт дослідження – система соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб в Україні. 
Предмет дослідження – теоретичні, організаційні та прикладні засади 
функціонування та вдосконалення механізмів соціального забезпечення 
внутрішньо переміщених осіб. 
Методи дослідження. У роботі використано комплекс загальнонаукових 
методів, що забезпечили системний аналіз проблеми. Методи аналізу і синтезу 
застосовано для дослідження організації соціального забезпечення ВПО та 
формування узагальненого бачення її механізмів. Порівняльний аналіз 
використано для оцінки нормативно-правових підходів і моделей підтримки. 
Статистичний метод дозволив проаналізувати чисельність, структуру та динаміку 
ВПО, а також масштаби фінансування. Метод узагальнення забезпечив 
систематизацію наукових і нормативних джерел. Графічні та табличні методи 
застосовано для наочного представлення результатів дослідження. Використання 
зазначених методів дозволило комплексно оцінити ефективність системи 
соціальної підтримки ВПО та обґрунтувати напрями її вдосконалення. 
Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти 
України, офіційні матеріали органів державної влади, статистичні дані, аналітичні 
звіти міжнародних організацій, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, а 
також результати власних аналітичних узагальнень автора. 
Наукова новизна одержаних результатів. Елементи наукової новизни 
полягають у такому: удосконалено методичні підходи до оцінки соціальних потреб 
внутрішньо переміщених осіб з урахуванням умов воєнного стану; набули 
подальшого розвитку теоретичні положення щодо застосування екосистемного 
підходу в організації соціальної підтримки ВПО; розроблено концептуальні засади 
соціального проєкту муніципального житлового фонду як інструменту 
довгострокової підтримки та інтеграції внутрішньо переміщених осіб. 
Практичне значення отриманих результатів дослідження. Практичне 
значення одержаних результатів полягає у можливості використання 
запропонованих рекомендацій органами державної влади та місцевого 
6 
самоврядування при вдосконаленні механізмів соціальної підтримки внутрішньо 
переміщених осіб, зокрема у сфері оцінки їх потреб та реалізації програм 
житлового забезпечення. Матеріали дослідження можуть бути використані у 
навчальному процесі при викладанні дисциплін соціально-економічного 
спрямування. 
Апробація результатів дослідження. Основні положення, теоретичні 
узагальнення та практичні висновки кваліфікаційної роботи пройшли апробацію у 
процесі наукових дискусій, публікацій та представлення на фахових заходах, 
зокрема, на VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціально-
психологічна допомога і соціальна робота: виклики сучасності» присвяченої 60-
річчю Луцького національного технічного університету (16–17 квітня 2026 року, м. 
Луцьк ). 
 
 
  
7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ 
 
1.1. Екосистемний підхід до соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб 
Досліджуючи питання соціальної підтримки внурішньо переміщених осіб, 
використаємо екосистемний підхід, сутність якого полягає у комплексному аналізі 
особистості через систему її взаємозв’язків із соціальним і фізичним середовищем. 
Середовище при цьому розглядається як активний чинник, що впливає на розвиток 
і функціонування людини, а сама особа виступає суб’єктом, здатним змінювати 
власне оточення. Умови середовища можуть одночасно бути як джерелами 
труднощів (наприклад, втрата житла або соціальних зв’язків), так і ресурсами 
підтримки (приймаюча громада, соціальні служби) [26]. 
Екосистемний підхід у соціальній роботі має свої теоретичні витоки у сфері 
соціальної екології (екології людини), яка сформувалася завдяки дослідженням 
представників Чиказької школи соціології, зокрема Р. Парка, Є. Берджесса та Р. 
Маккензі [82]. У їхніх працях суспільство розглядалося як динамічна система, де 
людина і середовище перебувають у постійній взаємодії. 
Подальшого розвитку ці ідеї набули у 1980-х роках у практиці соціальної 
роботи, коли екологічний підхід почали використовувати як альтернативу 
традиційній медичній моделі, орієнтованій переважно на внутрішні проблеми 
клієнта. Вагомий внесок у його обґрунтування зробили К. Жермен та А. Гіттерман, 
які розробили «життєву модель» соціальної роботи [3]. 
Як зазначають Н. В. Кабаненка та Т. В. Семигіна, для ефективної соціальної 
роботи важливими є такі концепти [26]: 
– категорії життєвого стресу та протистояння (копінгу). Життєвий стрес 
виникає у ситуаціях, коли вимоги середовища, зокрема вимушене переміщення, 
втрата житла чи майна, перевищують наявні ресурси особистості. Такий дисбаланс 
зумовлює виникнення негативних емоційних станів, зокрема безпорадності. 
Водночас копінг розглядається як здатність людини долати труднощі шляхом 
8 
мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів; його неефективність може призводити 
до поглиблення соціально-психологічних проблем. 
– поняття соціальної ніші та ареалу, що безпосередньо пов’язане з процесом 
інтеграції ВПО. Людина потребує відповідного середовища для життєдіяльності та 
самореалізації. В умовах вимушеного переміщення особи часто опиняються у 
несприятливих соціально-економічних умовах, що знижує їхні можливості для 
адаптації та сприяє соціальній ізоляції. 
– життєві переходи та властивості середовища. У межах «життєвої моделі» 
акцент робиться на труднощах, які виникають у процесі зміни соціального статусу, 
втрати звичних зв’язків та включення до нових соціальних груп. Водночас важливу 
роль відіграє доступність інфраструктури, зокрема освітніх, медичних і 
транспортних послуг, що безпосередньо впливає на успішність адаптації ВПО. 
Важливим інструментальним результатом розвитку екологічного підходу 
стало впровадження у 1980-х роках Е. Хартман концепції «екомапи» (екологічної 
мапи), яка використовується як наочний засіб для аналізу соціальних зв’язків сім’ї 
та її взаємодії з навколишнім середовищем. У практиці роботи з внутрішньо 
переміщеними особами цей інструмент дозволяє оцінити характер зв’язків родини 
із зовнішнім середовищем, зокрема визначити ступінь її відкритості до нових 
соціальних контактів або, навпаки, замкненості у власних травматичних 
переживаннях [26]. 
Поряд із цим, теоретичні засади екосистемного підходу доповнюються 
іншими суміжними концепціями. Зокрема, клієнтоцентрований підхід К. Роджерса 
акцентує увагу на унікальності кожної особистості та передбачає активну роль 
соціального працівника як фасилітатора, який сприяє розкриттю внутрішніх 
ресурсів клієнта. Водночас біхевіористичний підхід орієнтований на формування 
нових моделей поведінки, що відповідають умовам зміненого соціального 
середовища [4]. 
Перехід до цілісної екологічної парадигми пов’язаний із теорією екологічних 
систем американського психолога Урі Бронфенбреннера. Вона виходить із того, що 
розвиток особистості відбувається у межах багаторівневого середовища і є 
9 
результатом взаємодії людини та її оточення, продовжуючи ідею Курта Левіна про 
залежність розвитку від взаємодії особистості й середовища (�� = �� (����)), де 
людина водночас виступає і продуктом, і активним суб’єктом середовища [90]. 
Екологічне середовище У. Бронфенбреннер розглядав як систему вкладених 
структур (концентричних кіл) [90].  
Використання екосистемного підходу дозволяє розглядати організацію 
соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб як багаторівневий процес, що 
охоплює взаємодію особи, громади та інституцій, що забезпечує цілісне бачення 
проблем ВПО і сприяє формуванню комплексних механізмів підтримки, 
спрямованих не лише на подолання наслідків кризової ситуації, а й на їхню 
соціальну інтеграцію та відновлення повноцінного функціонування в новому 
середовищі. Поєднання зазначених підходів сприяє формуванню цілісного, 
системного бачення процесу соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб. 
Це, у свою чергу, забезпечує більш ефективну організацію допомоги, орієнтовану 
не лише на подолання кризових ситуацій, а й на довгострокову соціальну 
інтеграцію та самореалізацію особистості. 
У понятійному полі соціального захисту важливе місце посідає 
морфологічний аналіз ключових термінів, оскільки саме він дозволяє виявити 
концептуальні відмінності у підходах держави, соціальних інституцій та 
суспільства до підтримки вразливих груп населення. У сучасному науковому 
дискурсі нерідко спостерігається термінологічна невизначеність і взаємне 
накладання понять, що вимагає чіткого розмежування базових дефініцій і 
категорій. 
Передусім потребує уточнення зміст поняття «внутрішньо переміщені 
особи». У соціолого-статистичному аспекті під ВПО розуміють окремих осіб або 
соціальні групи, які були змушені залишити місце постійного проживання через 
воєнний конфлікт, прояви масового насильства чи порушення прав людини, проте 
не перетнули міжнародно визнані державні кордони. Такий підхід дозволяє 
окреслити як причини переміщення, так і його географічні межі [32]. 
10 
Важливим елементом уточнення теоретичних засад дослідження є 
врахування міжнародних підходів до визначення статусу внутрішньо переміщених 
осіб. Зокрема, ключове значення мають Керівні принципи ООН з питань 
внутрішнього переміщення (1998 р.), відповідно до яких ВПО визначаються як 
особи чи групи осіб, змушені залишити місце проживання внаслідок конфлікту, 
насильства чи катастроф, але такі, що не перетнули міжнародно визнаних 
державних кордонів [92]. 
Зазначені міжнародні стандарти стали фундаментом для формування 
національних підходів до захисту ВПО, у тому числі в Україні. Водночас аналіз 
правозастосовної практики свідчить про існування певних протиріч між 
законодавчим визначенням статусу ВПО та механізмами його реалізації. Зокрема, 
окремі підзаконні акти звужують можливості доступу до соціальних гарантій, що 
призводить до обмеження прав окремих категорій переміщених осіб та ускладнює 
їх інтеграцію. Наявність таких дисбалансів негативно впливає на ефективність 
організації соціальної підтримки, оскільки порушує принцип цілісності 
екосистемного підходу, який передбачає узгодженість усіх рівнів соціального 
середовища та рівний доступ до ресурсів. 
Окремі українські дослідники акцентують увагу на правовому статусі ВПО. 
Зокрема, Д. Лісов підкреслює, що набуття цього статусу передбачає не лише 
отримання певних прав і гарантій, але й виконання визначених обов’язків [38]. Це, 
зокрема, стосується необхідності підтвердження відповідної інформації, що є 
підставою для надання державної підтримки та соціальних гарантій. 
У таблиці 1.1 систематизовано підходи науковців до тлумачення поняття 
«внутрішньо переміщена особа». 
Таблиця 1.1 
Наукові підходи до визначення поняття «внутрішньо переміщена особа» 
Автор Зміст поняття 
Л. Р. Наливайко,  Особи (громадяни України, іноземці чи апатриди), які перебувають 
А. Ф. Орєшкова на території України на законних підставах і змушені залишити 
місце проживання через загрозу життю, переслідування, збройний 
конфлікт, окупацію, порушення прав людини або надзвичайні 
ситуації 
11 
Г. Капліна Особи, які залишають місце проживання, але залишаються в межах 
держави громадянської належності та користуються її захистом 
Т. Титаренко Суб’єкти міграції, які залишили постійне місце проживання і 
шукають притулку в межах власної держави 
Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка 
Закон України «Про 
перебуває на території України на законних підставах і має право на 
забезпечення прав і 
постійне проживання та була змушена залишити місце проживання 
свобод внутрішньо 
внаслідок збройного конфлікту, окупації, насильства, порушення 
переміщених осіб» 
прав людини або надзвичайних ситуацій 
Джерело: побудовано автором за [47; 28; 87; 60] 
 
Враховуючи зазначене, важливим є також чітке розмежування ВПО з іншими 
категоріями мігрантів (табл. 1.2). На відміну від біженців, які втрачають зв’язок із 
державою походження, внутрішньо переміщені особи залишаються під її 
юрисдикцією, що покладає на державу повну відповідальність за їх соціальний 
захист. Водночас, на відміну від економічних мігрантів, переміщення ВПО має 
вимушений характер і зумовлене безпосередніми загрозами життю та безпеці, що 
визначає специфіку їхніх потреб та механізмів підтримки.  
Таблиця 1.2 
Ідентифікація статусу особи, яка залишила постійне місце проживання 
Критерій ВПО Біженці Економічні мігранти 
Кордон ні так так 
Причина вимушена вимушена добровільна 
Захист держава міжнародний немає спец. 
Джерело: побудовано автором на основі [95, c. 109; 6, c. 314-315; 45, с. 52; 83, с. 158; 94, 
с. 10; 77; 79, с. 95; 31; с. 202]. 
 
На основі узагальнення наукових та законодавчих підходів пропонуємо таке 
трактування поняття «внутрішньо переміщена особа» – це особа, яка перебуває в 
межах власної держави та була змушена змінити місце постійного проживання 
внаслідок дії зовнішніх або внутрішніх загроз (збройного конфлікту, окупації, 
насильства, порушення прав людини чи надзвичайних ситуацій), зберігаючи 
правовий зв’язок із державою, а також потребує соціального захисту і підтримки, 
що зумовлено специфікою її становища як суб’єкта вимушеної міграції. 
Таким чином, врахування міжнародних стандартів, особливостей правового 
статусу та тривалості переміщення дозволяє поглибити розуміння сутності 
12 
внутрішнього переміщення та обґрунтувати необхідність комплексного, 
системного підходу до організації соціальної підтримки ВПО. 
Важливим теоретичним доповненням є також розгляд ВПО як спеціального 
суб’єкта соціального захисту, що характеризується дуальністю правового статусу 
– поєднанням загальних прав громадянина та спеціальних гарантій, обумовлених 
вразливим становищем особи. Це підсилює аргументацію щодо необхідності 
застосування комплексних і диференційованих механізмів підтримки. Окрім цього, 
сучасні дослідження акцентують увагу на феномені «затяжного внутрішнього 
переміщення», який означає тривале перебування особи у стані соціальної 
невизначеності. Це обумовлює необхідність переходу від короткострокових 
заходів кризового реагування до довгострокових стратегій інтеграції, що повністю 
відповідає логіці екосистемного підходу. 
 
Рис. 1.1. Екосистемна модель організації соціальної підтримки ВПО (за У. 
Бронфенбреннером, адаптовано автором) [90]. 
 
Використання цієї моделі для аналізу соціальної підтримки ВПО дає змогу 
системно структурувати різні рівні втручань (табл. 1.3). 
13 
Таблиця 1.3 
Багаторівнева модель соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб у 
межах екосистемного підходу 
Форми соціальної 
Рівень Зміст Вплив на ВПО 
підтримки 
Найближче оточення: Руйнування соціальних 
Кризове втручання, 
Мікросистема сім’я, родина, сусіди, зв’язків, сімейні конфлікти, 
сімейна терапія 
клас тривожність дітей 
Взаємодія між Медіація, 
Ускладнення адаптації 
мікросистемами (сім’я – налагодження 
Мезосистема через слабкі комунікації, 
школа, притулок – комунікації між 
стигматизацію 
лікарня) інституціями 
Інституції, що 
Безробіття та затримки Сприяння зайнятості, 
впливають 
виплат спричиняють соціально-трудові 
Екзосистема опосередковано (робота 
фінансовий і психологічний програми, 
батьків, ЦНАП, 
стрес. оптимізація послуг 
соцслужби) 
Державна політика, Рівень толерантності, Адвокація прав ВПО, 
Макросистема цінності, культура, доступність допомоги, формування політик, 
соціальні програми соціальна інтеграція законодавство 
Еволюція потреб 
відбувається від Гнучка підтримка 
Часовий вимір, зміна 
забезпечення безпеки до залежно від 
Хроносистема потреб у процесі 
отримання житла та тривалості статусу 
адаптації 
подальшого професійного ВПО 
розвитку. 
Джерело: побудовано автором за [2; 5; 90; 88; 53] 
 
Наведена в таблиці 1.3 модель демонструє, що організація соціальної 
підтримки внутрішньо переміщених осіб повинна здійснюватися на різних рівнях 
соціального середовища – від найближчого оточення до державної політики та 
часової динаміки потреб. Кожен із рівнів екосистеми визначає специфічні ризики 
для ВПО (втрата соціальних зв’язків, труднощі адаптації, економічна 
нестабільність, обмежений доступ до ресурсів) і відповідні форми соціального 
втручання. Такий підхід дозволяє забезпечити комплексність і адресність 
соціальної підтримки, поєднуючи кризові, адаптаційні та інтеграційні заходи. У 
контексті теми дослідження це підтверджує, що ефективна організація підтримки 
ВПО передбачає узгодженість дій між сімейним, громадським, інституційним і 
державним рівнями з урахуванням змін потреб у процесі їх соціальної інтеграції. 
14 
На рисунку 1.2 продемонстровано еволюцію підтримки внутрішньо 
переміщених осіб. 
 
КРИЗОВЕ РЕАГУВАННЯ (гуманітарна 
допомога)
АДАПТАЦІЯ (житло, робота, освіта)
ІНТЕГРАЦІЯ (включення в громаду)
САМОРЕАЛІЗАЦІЯ (економічна активність)
 
Рис. 1.2. Трансформація підтримки ВПО 
 
У контексті аналізу системи соціального втручання важливо відрізняти такі 
категорії, як «соціальне забезпечення», «соціальна допомога» та «соціальна 
підтримка» (табл. 1.4). Хоча вони функціонують у межах єдиної системи 
соціального захисту, їх змістове наповнення та механізми реалізації відрізняються. 
Наприклад, допомога по безробіттю ґрунтується на принципах соціального 
страхування, вона фінансується за рахунок відповідних фондів, залежить від 
страхового стажу та попереднього заробітку особи, має визначені строки 
отримання і передбачає регулярну взаємодію з установами зайнятості [80]. 
Натомість соціальна допомога має іншу природу. Вона фінансується за 
рахунок державного бюджету і надається на підставі оцінки доходів або складних 
життєвих обставин. До її видів належать, зокрема, виплати малозабезпеченим 
сім’ям та адресна допомога внутрішньо переміщеним особам. Такі виплати можуть 
переглядатися у встановлені терміни без урахування попереднього страхового 
досвіду отримувача. 
Разом із тим поняття «соціальна підтримка ВПО» є значно ширшим за просте 
надання матеріальної допомоги. Воно охоплює комплекс взаємопов’язаних 
заходів, спрямованих на всебічне відновлення життєдіяльності людини. До таких 
15 
заходів відносять правову допомогу, психологічну підтримку, сприяння зайнятості, 
адаптацію в освітньому середовищі, а також вирішення житлових питань. У цьому 
контексті соціальна підтримка розглядається як процес, що орієнтований на 
розвиток внутрішніх ресурсів особи та формування умов для її самостійної 
інтеграції у приймаюче середовище. Саме такий підхід забезпечує більш стійкий і 
довготривалий ефект соціального включення. 
Таблиця 1.4 
Порівняльна характеристика допомоги, соціальної допомоги та соціальної 
підтримки 
Поняття Джерело Підстави Характер впливу Очікуваний 
фінансування надання результат 
Допомога  Фонди  соціального Реалізація Реактивний, Тимчасове 
страхування. соціального стандартизований, заміщення 
ризику (за фінансовий. втраченого 
наявності доходу. 
страхового 
стажу). 
Соціальна Державний або Низький дохід, Адресний, Забезпечення 
допомога місцеві бюджети перебування у компенсаторний. базових 
(податки). складних фізіологічних 
життєвих потреб, 
обставинах виживання. 
(зокрема 
переміщення). 
Соціальна Мультиресурсна база Комплексна Проактивний, Імпауермент, 
підтримка (держава, громади, втрата партнерський, відновлення 
міжнародні донори, соціальних багаторівневий. соціального 
НУО). зв’язків, функціонування, 
житла, статусу, інтеграція. 
травматичний 
досвід. 
 
Ключовою перевагою екосистемного підходу є його здатність інтегрувати 
різні рівні соціального впливу в єдину систему підтримки. Водночас слід 
зазначити, що в українській практиці соціальної роботи все ще спостерігається 
недостатня координованість між цими рівнями, що знижує загальну ефективність 
допомоги ВПО. Це свідчить про необхідність подальшого вдосконалення 
механізмів міжінституційної взаємодії. 
Екосистемний підхід дозволяє сформувати цілісне бачення соціальної 
підтримки внутрішньо переміщених осіб як цілісної, багаторівневої системи 
16 
взаємодії державних інституцій, місцевих громад, соціальних служб, недержавних 
організацій, сім’ї та самого індивіда, спрямованої на задоволення життєвих потреб 
ВПО, відновлення їхнього соціального функціонування, адаптацію та інтеграцію в 
нове соціальне середовище шляхом координації ресурсів, послуг і соціальних 
зв’язків у межах взаємопов’язаних соціальних підсистем. 
Його застосування забезпечує перехід від переважно кризового реагування 
до комплексної моделі сталого соціального включення та ефективної інтеграції 
ВПО у приймаючі громади. 
Розглянуті теоретичні засади екосистемного підходу створюють 
концептуальне підґрунтя для розуміння механізмів соціальної підтримки 
внутрішньо переміщених осіб. Водночас їх практична реалізація значною мірою 
залежить від ефективності інституційно-правового забезпечення, яке визначає 
повноваження суб’єктів, порядок надання послуг та гарантії захисту прав ВПО. 
У цьому контексті особливої актуальності набуває аналіз нормативно-
правової бази та діяльності інституцій, що забезпечують реалізацію державної 
політики у сфері підтримки внутрішньо переміщених осіб, що і становить предмет 
наступного підрозділу. 
 
1.2. Інституційно-правове забезпечення підтримки внутрішньо 
переміщених осіб 
Інституційно-правове забезпечення внутрішньо переміщених осіб  в Україні 
становить критично важливу складову національної політики, головна мета якої 
полягає у створенні належних умов для безперешкодної інтеграції вимушених 
переселенців у приймаючі територіальні громади, гарантуванні безперервного 
доступу до базових соціальних послуг і збереженні всієї повноти громадянських 
прав в умовах примусового переміщення [25]. Державна політика у цій сфері має 
багатовекторний характер та спрямована на нормативно-правове врегулювання 
статусу таких осіб, їхній соціальний захист, фінансову підтримку, а також на 
реалізацію комплексних заходів із довгострокової соціально-економічної адаптації 
та реінтеграції [30]. 
17 
Реалізація державою конституційного обов’язку щодо утвердження і 
забезпечення прав і свобод людини зумовила необхідність оперативного 
формування комплексної багаторівневої інституційної системи підтримки 
внутрішньо переміщених осіб. Сформована у 2014 році як механізм екстреного 
гуманітарного реагування, ця система станом на 2026 рік трансформувалася у 
цілісну, внутрішньо узгоджену структуру, що інтегрує макрорівень формування 
державної політики, мезорівень міжвідомчої координації та мікрорівень 
безпосереднього надання соціальних послуг. 
Формування системи соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в 
Україні ґрунтується на міжнародно-правових стандартах, що визначають 
універсальні підходи до забезпечення прав осіб, змушених залишити місце 
постійного проживання. Базовим документом у цій сфері є Керівні принципи ООН 
з питань внутрішнього переміщення, відповідно до яких (Принцип 1) внутрішньо 
переміщені особи користуються на засадах повної рівності всіма правами, 
гарантованими міжнародним правом і національним законодавством, що виключає 
будь-які форми дискримінації за ознакою переміщення [93]. Крім того, Принцип 22 
передбачає забезпечення права ВПО на свободу асоціацій, рівноправну участь у 
житті приймаючої громади, а також право брати участь в управлінні державними 
та громадськими справами. 
У контексті захисту найбільш вразливих груп особливе значення має 
Конвенція ООН про права дитини, положення якої імплементовано в національне 
законодавство України [34; 35]. Документ закріплює фундаментальні права 
дитини, зокрема право на життя, виживання та розвиток (ст. 6), право на 
недоторканність приватного життя (ст. 16), належний рівень життя (ст. 27), освіту 
(ст. 29–30), а також право на фізичну і психологічну реабілітацію та соціальну 
реінтеграцію (ст. 39)6. Зазначені норми формують підґрунтя для державної 
політики у сфері захисту дітей в умовах воєнного стану. 
У вітчизняній науковій літературі проблематика правового статусу та 
соціальної підтримки ВПО є предметом активних досліджень. Так, у монографії Л. 
Наливайко та Н. Ісаєвої обґрунтовано, що реалізація соціально-економічних і 
18 
культурних прав внутрішньо переміщених осіб безпосередньо залежить від 
здатності держави забезпечити ефективну трансформацію конституційних гарантій 
у фінансові та інституційні механізми їх реалізації [46]. Т. Кульчицький акцентує 
увагу на ролі судового захисту в системі соціального забезпечення ВПО та 
необхідності усунення колізій у підзаконних актах, які можуть обмежувати права, 
гарантовані законодавством [37]. 
Водночас аналіз міжнародного досвіду, зокрема ситуації в Грузії та Молдові, 
засвідчує, що недостатній рівень інституційної підтримки у сферах освіти та 
зайнятості призводить до формування структурної дискримінації. У таких умовах 
діти з числа внутрішньо переміщених осіб нерідко змушені припиняти навчання 
через складне соціально-економічне становище сімей [21]. 
Правовий механізм соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в 
Україні формується на основі багаторівневої та ієрархічно впорядкованої системи 
нормативно-правових актів. Його фундамент становлять норми Конституції 
України, зокрема статті 118, 119, які визначають обов’язок держави забезпечувати 
соціальний захист громадян, що отримало подальший розвиток у спеціальному 
законодавстві, сформованому починаючи з 2014 року [35]. 
Ключовим системоутворюючим актом у цій сфері є Закон України «Про 
забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року 
№ 1706-VII [60]. Зазначений закон встановлює гарантії дотримання прав і свобод 
внутрішньо переміщених осіб відповідно до міжнародних стандартів, визначає їх 
правовий статус та регулює процедури обліку і реєстрації. Окрім цього, закон 
закріплює право на відновлення втрачених документів, доступ до освіти й медичної 
допомоги, забезпечення житлом і сприяння у працевлаштуванні. 
Відповідно до статті 9 цього Закону, внутрішньо переміщені особи мають 
право на належні та безпечні умови життя, отримання достовірної інформації щодо 
стану інфраструктури і довкілля в місцях тимчасового проживання, а також на 
матеріальне забезпечення і соціальні послуги в рамках загальнообов’язкового 
державного соціального страхування [60]. 
19 
Окремої уваги заслуговує питання політичних і громадянських прав, 
невіддільних від процесу соціальної інтеграції. Відповідно до статті 8 Закону 
України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», держава 
гарантує ВПО реалізацію права голосу на виборах Президента України, народних 
депутатів України, а також на місцевих виборах і референдумах у встановленому 
законодавством порядку. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» 
[69] та Закон України «Про органи самоорганізації населення» [72] розширюють ці 
гарантії, надаючи жителям, які на законних підставах проживають на відповідній 
території, право обирати та бути обраними до органів самоорганізації населення, 
що є фундаментальним механізмом їхнього включення в управління громадою. 
Динаміка розвитку підзаконного регулювання характеризується переходом 
від політики екстреного реагування до управління довгостроковими кризами. Цей 
перехід прослідковується в еволюції постанов Кабінету Міністрів України (КМУ). 
Урядовий рівень регулювання спочатку спирався на постанови КМУ № 332, № 509 
(щодо обліку ВПО), які сформували первинний правовий механізм реєстрації та 
базової підтримки [71; 9]. Сучасний етап характеризується оптимізацією видатків і 
посиленням адресності. Знаковим кроком стало прийняття Постанови КМУ № 709 
від 11 липня 2023 року («Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб») 
[15] та її подальша модифікація Постановою № 94 від 26 січня 2024 року [15]. Цими 
документами було жорстко регламентовано строки надання допомоги (шість 
місяців) і запроваджено розширений перелік найбільш вразливих груп ВПО 
(зокрема осіб з тяжкими формами захворювання без встановленої інвалідності), які 
мають право на автоматичне продовження державних виплат [84]. Система 
нормативно-правового регулювання прав і соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб в Україні представлена у таблиці 1.5.  
20 
Таблиця 1.5 
Система нормативно-правового регулювання прав і соціального забезпечення 
внутрішньо переміщених осіб в Україні 
№ Назва та реквізити Предмет правового регулювання та основні гарантії 
 нормативно-правового 
з/п документа 
1 Закон України від Встановлення правового статусу, гарантування 
20.10.2014 № 1706-VII соціальних, економічних та виборчих прав, 
«Про забезпечення прав і визначення державних гарантій підтримки. 
свобод ВПО» 
2 Закон України від Мінімізація технічних бар’єрів доступу до 
08.11.2023 № 3446-IX тимчасового житла; розширення повноважень 
органів місцевого самоврядування щодо формування 
житлових фондів. 
3 Постанова КМУ від Визначення єдиного порядку взяття на облік та 
01.10.2014 № 509 ведення реєстру внутрішньо переміщених осіб. 
4 Постанова КМУ від Регулює питання виплати допомоги на проживання 
20.03.2022 № 332 внутрішньо переміщеним особам 
5 Постанова КМУ від Запровадження новітніх підходів до регулювання 
10.06.2026 № 746 надання та фінансування з державного бюджету 
системи соціальних послуг для ВПО та 
маломобільних груп. 
6 Постанова КМУ від Затвердження заходів з формування фондів житла, 
29.04.2022 № 495 призначеного для тимчасового проживання 
внутрішньо переміщених осіб. 
7 Постанова КМУ № 709 Регламентація умов призначення допомоги на 
(11.07.2023) проживання 
8 Постанова КМУ № 94 Запровадження критеріїв вразливості для пролонгації 
(26.01.2024) фінансової підтримки. 
9 Постанова КМУ від Сформульовано єдині правила створення цих 
04.08.2023 № 812:  консультативно-дорадчих органів при адміністраціях 
та радах 
10. Розпорядження КМУ від Врегульовано питання надання адміністративних 
16.05.2014. № 523 р. послуг через ЦНАПи 
11. Розпорядження КМУ від Визначено розподіл субвенції між місцевими 
27.05.2025. № 505 бюджетами для виплати грошової компенсації за 
житло окремим категоріям осіб 
Джерело: побудовано автором за [60; 57; 71; 15; 16; 59; 8; 66; 12; 74] 
 
Правове регулювання у цій сфері характеризується динамічністю та 
перебуває у стані постійної адаптації до сучасних суспільних викликів. Так, 
постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 р. № 746 внесено зміни 
Рівень 
Урядовий Базовий правового 
акта 
21 
до попередніх урядових актів (від 22 грудня 2023 р. № 1352 та від 17 вересня 2025 
р. № 1169), що забезпечило впровадження вдосконалених підходів до регулювання 
використання коштів державного бюджету, спрямованих на розвиток системи 
соціальних послуг для внутрішньо переміщених осіб та маломобільних груп 
населення. 
Ключовим документом, що регулює механізми надання послуг, є Закон 
України «Про соціальні послуги» [75]. Відповідно до нього, соціальні послуги 
трактуються як дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин 
(СЖО), їх подолання або мінімізацію їхніх негативних наслідків для осіб, які не 
здатні самостійно впоратися з наслідками бойових дій, окупації, втрати житла чи 
роботи. Закон (зокрема стаття 11) покладає забезпечення надання соціальних 
послуг, зокрема шляхом механізму соціального замовлення, безпосередньо на 
ОМС. 
Історичним проривом у сфері інтеграції ВПО стало ухвалення Закону 
України № 3703-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо 
народовладдя на рівні місцевого самоврядування» (набрав чинності 8 січня 2025 
року). Цей документ концептуально змінив статус переміщених осіб у 
територіальних громадах, легалізувавши їх як повноправних «жителів» 
адміністративно-територіальних одиниць. Закон знищив правову стигму ВПО як 
«тимчасових гостей», гарантувавши їм безперешкодне право на участь у загальних 
зборах, ініціювання місцевих петицій, участь у громадських слуханнях та 
плануванні розподілу коштів місцевого бюджету. Документ також зобов’язує 
місцеві ради до 2027 року затвердити нові Статути територіальних громад, які б 
інкорпорували ці механізми локальної демократії, перетворюючи переселенців на 
активних творців місцевих політик. 
З позицій науки публічного управління ефективність реалізації правових 
норм безпосередньо зумовлюється функціональною спроможністю інституційного 
механізму. Інституційно-правові засади формування довіри громадян до органів 
державної влади в Україні базуються на конституційних принципах верховенства 
права, відкритості та підзвітності. Сукупність нормативно-правових актів, зокрема 
22 
антикорупційного спрямування та пов’язаних із цифровізацією державних сервісів, 
формує належну правову основу для забезпечення прозорості діяльності влади, що 
має вирішальне значення для гарантування доступу внутрішньо переміщених осіб 
до соціальної підтримки без надмірних бюрократичних бар’єрів. У межах сучасної 
інституційної архітектури повноваження у сфері підтримки внутрішньо 
переміщених осіб чітко розподілені між центральними органами виконавчої влади 
та консультативно-дорадчими інституціями. 
Інституційна архітектура макрорівня у сфері підтримки внутрішньо 
переміщених осіб упродовж 2024–2026 рр. зазнала суттєвої трансформації, 
спрямованої на подолання міжвідомчої фрагментації та концентрацію 
управлінських функцій. Кабінет Міністрів України забезпечує загальне 
нормативно-правове регулювання, зокрема затверджує порядки обліку ВПО, 
призначення соціальних виплат, компенсацій і житлової підтримки, а також 
адаптує механізми ідентифікації осіб в умовах воєнного стану. 
Еволюція центральних органів виконавчої влади характеризується 
переходом від функціонального розпорошення до інституційної консолідації. 
Реорганізація у 2025 р., що передбачала приєднання Міністерства національної 
єдності до Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України, забезпечила 
формування єдиного центру вироблення державної політики у цій сфері [89; 43; 
27]. Це сприяло інтеграції політики щодо ВПО у загальнонаціональну систему 
соціального захисту та впровадженню комплексних підходів до розвитку 
соціальних послуг, життєстійкості населення та формування безбар’єрного 
середовища [70]. 
Трансформація інституційної моделі органів виконавчої влади свідчить про 
поступовий перехід від вузькоспеціалізованого реагування на наслідки 
переміщення до формування інтегрованої державної політики, орієнтованої на 
комплексний соціальний захист, збереження людського капіталу та забезпечення 
сталого розвитку. 
  
23 
Таблиця 1.6 
Еволюція макрорівневої інституційної моделі державної політики щодо ВПО в 
Україні 
Еволюційний Назва інституції Ключовий концептуальний Правова підстава 
етап макрорівня фокус трансформації 
До грудня 2024 Міністерство з питань Управління наслідками Базова структура 
року реінтеграції тимчасово окупації, гуманітарне Кабінету Міністрів 
окупованих територій реагування, України 
адміністрування статусів 
Грудень 2024 – Міністерство Збереження людського Рішення Уряду від 
Липень 2025 національної єдності капіталу, повернення 03.12.202413 
України мігрантів, зв’язок з 
діаспорою 
Починаючи з Міністерство Єдина соціальна політика, Рішення Уряду від 
липня 2025 соціальної політики, комплексний захист, 21.07.202514 
сім’ї та єдності інтеграція надавачів послуг 
України 
 
Невід’ємним елементом системи контролю на макрорівні є Національна 
соціальна сервісна служба України (Нацсоцслужба). Інституційна місія цієї служби 
полягає у здійсненні державного нагляду за дотриманням законодавства у сфері 
надання соціальних послуг, виплат та захисту прав дітей, у тому числі тих, що 
виховуються в інституційних закладах або перебувають за кордоном [70]. Щодо 
переміщених осіб Нацсоцслужба виконує жорстку фіскально-контролюючу 
функцію, проводячи регулярні перевірки фактичного місця проживання 
реципієнтів допомоги [51]. 
Вагомим етапом удосконалення інституційного механізму стало 
централізоване передання функцій призначення соціальних виплат внутрішньо 
переміщеним особам від органів соціального захисту населення до Пенсійного 
фонду України [52]. Зазначена реформа, спрямована на підвищення ефективності 
адміністрування та зниження корупційних ризиків, визначила Пенсійний фонд 
ключовим суб’єктом реалізації фінансової підтримки. Надання Фонду 
екстериторіальних повноважень забезпечило можливість звернення громадян до 
будь-якого сервісного центру незалежно від місця перебування або в 
дистанційному форматі через електронні сервіси. Інтеграція з державними 
реєстрами, у свою чергу, створила передумови для автоматизованого моніторингу 
24 
матеріального стану отримувачів та ухвалення рішень щодо призначення, 
продовження чи припинення виплат. 
Ефективне управління масштабними міграційними процесами потребує 
розвиненої цифрової інфраструктури. З цією метою створено Єдину інформаційну 
базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої виступає профільне 
міністерство, а наповнення здійснюють органи соціального захисту населення [19]. 
Реєстр акумулює ідентифікаційні, географічні та соціально-економічні дані про 
ВПО, забезпечуючи можливість міжвідомчого обміну інформацією за умови 
дотримання вимог захисту персональних даних. 
Інтеграція бази з електронними сервісами «Дія» забезпечила дистанційний 
доступ до адміністративних послуг, зокрема реєстрацію статусу та оформлення 
допомоги [55]. Водночас цифрові інструменти використовуються для фінансового 
контролю: відповідно до постанови КМУ № 376 від 04.04.2025 здійснюється 
верифікація перебування ВПО за кордоном, що може бути підставою для перегляду 
статусу та виплат [71]. 
Повноцінна імплементація державної політики у сфері забезпечення прав 
внутрішньо переміщених осіб відбувається на мезорівні, де ключову роль 
відіграють місцеві державні (у період воєнного стану – військові) адміністрації. 
Відповідно до законодавства, ці органи наділені широким колом повноважень, 
спрямованих на координацію процесів прийому, реєстрації, розміщення та 
забезпечення базових потреб ВПО. Основні напрями їх діяльності узагальнено в 
таблиці 1.7. 
Місцеві адміністрації виступають ключовою інституційною ланкою у 
реалізації державної політики щодо ВПО, забезпечуючи комплексний підхід до 
задоволення їхніх прав і потреб. Їх діяльність охоплює як адміністративно-
організаційні функції, так і безпосереднє надання соціальних, медичних та 
гуманітарних послуг, що є критично важливим в умовах воєнного стану. 
  
25 
Таблиця 1.7 
Повноваження місцевих (військових) адміністрацій у сфері забезпечення прав 
ВПО 
Напрям діяльності Повноваження місцевих (військових) адміністрацій 
Загальна Організація прийому, реєстрації та первинного життєзабезпечення 
координація ВПО 
Надання безоплатної первинної правничої допомоги щодо оформлення 
Правова допомога 
статусу 
Облік ВПО Реєстрація та внесення даних до Єдиної інформаційної бази 
Житлове Облік житлового фонду, інформування про умови проживання, надання 
забезпечення тимчасового житла (з оплатою ЖКП) 
Інформаційна Консолідація даних про екологію, інфраструктуру, можливості 
діяльність розміщення 
Соціальне Організація безоплатного харчування (до 1 місяця або 
забезпечення працевлаштування) 
Медична допомога Координація невідкладної медичної та психологічної допомоги 
Освіта Забезпечення влаштування дітей до закладів освіти 
Майнові питання Сприяння у переміщенні майна, допомога щодо земельних ділянок 
Гуманітарна 
Координація розподілу гуманітарної та благодійної допомоги 
допомога 
 
Якщо діяльність державних адміністрацій спрямована здебільшого на 
первинний прийом та адміністрування базових потреб, то органи місцевого 
самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети) відіграють 
вирішальну роль у довгостроковій соціально-економічній, просторовій та 
культурній інтеграції переміщених осіб безпосередньо в середовище приймаючих 
територіальних громад [55]. 
Органи місцевого самоврядування виступають ключовими суб’єктами 
управління системою надання соціальних послуг на рівні територіальних громад. 
Відповідно до законодавства, вони самостійно визначають потреби населення, 
формують перелік необхідних послуг, розробляють та реалізують місцеві програми 
підтримки, а також забезпечують фінансування відповідних заходів. Основні 
напрями діяльності органів місцевого самоврядування щодо підтримки внутрішньо 
переміщених осіб узагальнено в таблиці 1.8. 
Узагальненні дані, наведені у таблиці 1.8, свідчать про комплексний і 
багатовекторний характер діяльності органів місцевого самоврядування у сфері 
соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Визначені напрями охоплюють 
26 
як організаційно-управлінські функції (планування, фінансування, координація), 
так і практичну реалізацію соціальних послуг, орієнтованих на індивідуальні 
потреби ВПО. Особливого значення набуває впровадження адресного підходу та 
принципу «гроші ходять за людиною», що підвищує ефективність використання 
ресурсів і доступність підтримки [17]. 
Таблиця 1.8 
Основні напрями діяльності органів місцевого самоврядування у сфері соціальної 
інтеграції внутрішньо переміщених осіб 
Напрям діяльності Зміст повноважень і заходів 
Управління соціальними Оцінка потреб населення, визначення переліку послуг, розробка 
послугами програм, фінансування надавачів 
Комплексний супровід сімей у складних життєвих обставинах, 
Соціальний супровід 
індивідуальні плани інтеграції 
Оцінка психологічних і матеріальних потреб, надання 
Адресна підтримка 
психосоціальної допомоги 
Денний догляд і підтримане проживання для осіб похилого віку 
Спеціалізовані послуги 
та осіб з інвалідністю 
Фінансові механізми Впровадження принципу «гроші ходять за людиною» 
Забезпечення участі ВПО у місцевому самоврядуванні та формах 
Громадянська інтеграція 
локальної демократії 
Реалізація спільних культурних проєктів, розвиток інклюзивних 
Культурна інтеграція 
просторів 
Подолання стигматизації, формування відчуття приналежності 
Соціальна згуртованість 
до громади 
Взаємодія з поліцією та іншими інституціями для забезпечення 
Міжвідомча координація 
безпеки та реагування 
 
Органи місцевого самоврядування формують загальну інституційну рамку 
реалізації соціальної політики на місцевому рівні, однак практична імплементація 
більшості заходів у сфері соціальної підтримки ВПО покладається на 
спеціалізовані структурні підрозділи – управління та відділи соціального захисту 
населення (УСЗН). 
У цьому контексті саме УСЗН виступають ключовою операційною ланкою, 
відповідальною за безпосередню організацію, надання та адміністрування 
соціальних послуг внутрішньо переміщеним особам. 
Управління та відділи соціального захисту населення (УСЗН) є ключовими 
інституційними суб’єктами реалізації державної політики у сфері підтримки ВПО, 
виконуючи функції адміністративного, організаційного та координаційного 
27 
забезпечення на місцевому рівні. Вони реалізують норми законодавства, акти 
Президента та відомчі рішення, забезпечують інформування населення, моніторинг 
якості соціальних послуг і ведення відповідних реєстрів [61]. 
До їхніх повноважень належать формування пріоритетів соціального 
замовлення, організація доступу до соціальних послуг, а також здійснення 
аналітичної, інформаційної та документаційної діяльності, включаючи обробку 
звернень і захист персональних даних [61]. Важливим напрямом є здійснення 
наглядових функцій у сфері пенсійного забезпечення, опіки та піклування, а також 
організація направлення осіб до спеціалізованих установ соціального захисту [61]. 
Практичний вимір діяльності УСЗН підтверджується реалізацією місцевих 
програм соціальної підтримки, спрямованих на матеріальне забезпечення та 
гуманітарну допомогу вразливим категоріям населення, у тому числі ВПО. Таким 
чином, УСЗН виступають системоутворюючою ланкою у механізмі соціального 
забезпечення та інтеграції внутрішньо переміщених осіб на рівні територіальних 
громад. 
Логічним продовженням діяльності УСЗН у системі соціальної підтримки є 
функціонування спеціалізованих установ, що забезпечують безпосереднє надання 
соціальних послуг на рівні громади, зокрема територіальних центрів соціального 
обслуговування. 
Територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних 
послуг) є комунальними установами, які здійснюють пряму, безпосередню роботу 
з ВПО на місцях. Їхня мета – вирішення соціальних питань та надання сторонньої 
допомоги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах [10]. 
Територіальні центри забезпечують надання послуг безоплатно, за рахунок 
бюджетних коштів, або з установленням диференційованої плати залежно від 
майнового стану отримувача. 
Структура соціальних послуг, які надаються через ці центри, є глибоко 
диверсифікованою і охоплює кілька спеціалізованих напрямів (табл. 1.9). 
28 
Мережа таких відділень інтегрована у кожен район міста / громади, що 
забезпечує територіальну доступність послуг після того, як евакуйована особа 
отримує довідку ВПО. 
Доповненням мережі установ, що забезпечують соціальну підтримку 
внутрішньо переміщених осіб, є центри надання адміністративних послуг (ЦНАП), 
які виконують функції інституційного посередника між громадянами та органами 
публічної влади. 
Таблиця 1.9 
Основні напрями діяльності та зміст соціальних послуг територіальних центрів 
соціального обслуговування 
Напрям діяльності Зміст соціальних послуг та функціонал відділень 
Соціальна допомога Надається особам, які не здатні до самообслуговування через втрату 
вдома рухової активності. Включає допомогу у веденні домашнього 
господарства, дотримання особистої гігієни, рухового режиму, прийом 
ліків, годування, пересування по квартирі та взаємодію з медичними 
фахівцями. 
Денне перебування Інформування, консультування, денний догляд дітей з інвалідністю, 
та адаптація підтримане проживання. Також надаються соціально-педагогічні 
послуги (наприклад, проєкт «Університет третього віку») та соціально-
побутові послуги швачки, перукаря, масажиста33. 
Натуральна та Організація адресної допомоги, що включає видачу продуктових 
екстрена допомога наборів, одягу, взуття. Надання притулку, екстрене (кризове) 
втручання для осіб, які постраждали від бойових дій або насильства, а 
також надання спеціалізованих транспортних послуг33. 
Спеціалізований Супровід сімей, в яких виховуються діти-сироти (прийомні сім’ї, 
соціальний супровід дитячі будинки сімейного типу), консультування через кризовий 
телефон, представництво інтересів вразливих осіб в органах влади34. 
Джерело: побудовано автором за [10] 
 
Центри надання адміністративних послуг функціонують як інтегровані 
сервісні платформи за принципом «єдиного вікна», забезпечуючи уніфікований, 
доступний і прозорий механізм отримання адміністративних послуг. У контексті 
підтримки ВПО вони забезпечують реалізацію процедур, пов’язаних з 
оформленням відповідного статусу, поданням заяв на отримання соціальної 
допомоги та доступом до житлових компенсаційних програм, сприяючи зниженню 
адміністративних бар’єрів і оптимізації взаємодії з державними інституціями [66]. 
Водночас важливим аспектом є не лише задоволення базових соціальних 
потреб, а й створення умов для повноцінної інтеграції ВПО у життя територіальної 
29 
громади через розвиток громадянської активності, культурної взаємодії та 
соціальної згуртованості. Міжвідомча координація забезпечує узгодженість дій 
різних інституцій, що є критично необхідним для оперативного реагування на 
виклики та підвищення рівня безпеки. 
Таким чином, ефективна організація соціальної підтримки ВПО на місцевому 
рівні ґрунтується на поєднанні управлінських, соціальних та інтеграційних 
механізмів, що в сукупності сприяють відновленню соціального статусу 
внутрішньо переміщених осіб і їхній сталий інтеграції в нове соціальне 
середовище. 
Одним із найсучасніших інструментів захисту інтересів внутрішньо 
переміщених осіб є Ради з питань ВПО – консультативно-дорадчі органи при 
органах місцевого самоврядування та місцевих адміністраціях, створені для 
реального залучення переселенців до процесів ухвалення рішень. Відповідно до 
Типового положення, затвердженого Постановою КМУ № 812, чисельність Ради не 
може перевищувати 30 осіб, причому не менше половини її складу мають 
становити ВПО, тоді як представництво органів влади обмежується однією 
третиною. 
Формування складу здійснюється на конкурсній основі. Кандидати повинні 
відповідати критеріям доброчесності, не мати конфлікту інтересів, демонструвати 
мотивацію до громадської діяльності на волонтерських засадах і мати підтверджені 
результати чи ініціативи у сфері захисту прав ВПО. Засідання Ради є правомочним 
за присутності не менше половини її членів, а ухвалені рішення мають 
рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування. 
Станом на кінець 2023 року в Україні за підтримки благодійних організацій, 
зокрема «Стабілізейшен Суппорт Сервісез», створено понад 750 таких рад [78]. 
Вони не лише аналізують потреби громад, а й розробляють середньострокові 
стратегії (наприклад, на 2025–2027 роки), формують пропозиції щодо житлових 
програм та сприяють інтеграції й адаптації переселенців. 
Отже, проведений аналіз інституційно-правового забезпечення соціальної 
підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні засвідчує формування цілісної, 
30 
багаторівневої та динамічної системи, яка поєднує міжнародно-правові стандарти, 
національне законодавство та розгалужену інституційну структуру. Встановлено, 
що правова база, ядром якої є Закон України «Про забезпечення прав і свобод 
внутрішньо переміщених осіб», забезпечує комплексне регулювання статусу, прав 
і гарантій ВПО, водночас постійно адаптуючись до викликів воєнного часу. 
Інституційна архітектура характеризується чітким розподілом повноважень 
між макро-, мезо- та мікрорівнями управління: від формування державної політики 
центральними органами виконавчої влади до її безпосередньої реалізації на рівні 
місцевих адміністрацій, органів місцевого самоврядування та спеціалізованих 
установ. Важливими тенденціями є централізація окремих функцій (зокрема 
призначення виплат), цифровізація сервісів, а також посилення адресності 
соціальної підтримки. 
Визначено, що ефективність функціонування системи забезпечується 
поєднанням нормативно-правового регулювання з розвиненою мережею 
інституцій (УСЗН, територіальні центри, ЦНАП, дорадчі органи), які забезпечують 
доступ ВПО до соціальних послуг, адміністративних процедур і механізмів 
інтеграції. Разом з тим зберігається потреба у подальшому вдосконаленні 
механізмів координації, подоланні фрагментації та посиленні довгострокових 
інтеграційних підходів. 
 
1.3. Моделі та механізми соціального забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб 
Соціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні 
реалізується через систему багаторівневих механізмів, що охоплюють правові, 
фінансові, інституційні та організаційні інструменти державної політики. В умовах 
воєнного стану ці механізми зазнають динамічної трансформації, що обумовлено 
необхідністю оперативного реагування на зростаючі масштаби внутрішнього 
переміщення населення. 
Основу соціального захисту ВПО, як було продемонстровано вище, 
становить правовий механізм, – це система юридичних норм, інституцій і 
31 
процедур, за допомогою яких держава забезпечує захист прав і надання допомоги 
людям, які були змушені залишити місце проживання через війну, конфлікт чи інші 
надзвичайні обставини. Зокрема, законодавство передбачає гарантування житла, 
забезпечення предметами першої необхідності та організацію евакуаційних заходів 
у разі загрози життю і здоров’ю населення [20]. 
Важливим елементом правового механізму є впровадження примусової 
евакуації з територій активних бойових дій. Відповідні рішення розширюють 
повноваження військових адміністрацій щодо організації переміщення вразливих 
категорій населення, зокрема дітей, осіб похилого віку та людей з інвалідністю .  
Правовий механізм забезпечує нормативне підґрунтя для реалізації 
соціальних гарантій та координації діяльності суб’єктів соціальної політики. 
Фінансова підтримка ВПО реалізується через систему державних виплат, 
субсидій та спеціалізованих програм – фінансово-економічні механізми. Одним із 
ключових напрямів є надання допомоги на проживання, яка у 2026 році була 
розширена шляхом автоматичного продовження виплат без необхідності 
повторного звернення громадян. Такий підхід зменшує адміністративне 
навантаження та знижує ризики втрати соціальної підтримки через бюрократичні 
процедури [56; 58]. 
Базовим елементом стабілізації життя та першою сходинкою до повноцінної 
адаптації є комплексне розв’язання житлового питання. Відновлення житлового 
фонду є пріоритетом для зниження соціальної напруги та повернення відчуття 
безпеки. Ключовим інструментом тут виступає державна програма 
«єВідновлення», що цифровізує процес оцінки та відшкодування збитків (табл. 
1.10). 
Умови надання фінансової підтримки визначаються низкою чітко 
встановлених критеріїв, що забезпечують її цільове спрямування та 
контрольованість. Зокрема, компенсація надається виключно у випадках 
пошкодження об’єктів нерухомості після 24 лютого 2022 року, якщо таке 
пошкодження спричинене збройною агресією. Територіальний критерій 
передбачає розташування відповідного об’єкта на неокупованих територіях, які не 
32 
належать до зон активних бойових дій. Важливою умовою є також дотримання 
принципу прозорості, що реалізується через використання виключно безготівкової 
форми розрахунків із залученням акредитованих партнерів. 
Таблиця 1.10 
Порівняльна характеристика механізмів «єВідновлення» 
Критерій оцінки Пошкоджене житло  Зруйноване житло 
(ремонт)  (сертифікат) 
Технічний стан Підлягає відновленню за висновком Визнане непридатним для 
комісії життя/повністю знищене 
Форма допомоги Безготівкові кошти на ремонт Житловий сертифікат на купівлю 
або будівництво 
Цільове Будматеріали та послуги партнерів Придбання нової 
використання програми квартири/будинку або нове 
будівництво 
Обмеження Не поширюється на ремонти, Заяву подає законний власник з 
виконані власником самостійно до зареєстрованим правом 
звернення 
Джерело: побудовано автором за [68; 64; 33] 
 
Цільовий характер виплат стимулює не лише індивідуальне відновлення, а й 
локальні ринки будівельних послуг. Програма створює замкнений економічний 
цикл у громадах, де кошти держпідтримки безпосередньо підживлюють місцевий 
малий та середній бізнес. Водночас держава поступово переходить від прямої 
компенсації до інструментів довгострокового інвестиційного кредитування. 
Важливим інструментом є також запровадження безвідсоткових кредитів для 
облаштування житла. Державна компенсація процентної ставки дозволяє ВПО 
отримувати ресурси для відновлення побутових умов без додаткового фінансового 
навантаження [65]. Запровадження пільгових іпотечних механізмів має на меті 
трансформацію ВПО з отримувачів допомоги на інвесторів, що закріплюються в 
громадах через володіння нерухомістю (табл. 1.11). 
У той час як іпотечні програми орієнтовані на осіб зі стабільним доходом, 
держава паралельно розгортає інструменти швидкого реагування для тих, хто 
перебуває у стані гострої житлової кризи. Пріоритезація захисників та найбільш 
вразливих груп є маркером соціальної справедливості державної політики. 
Інструментами житлового забезпечення для особливих категорій є:  
33 
1) Житлові ваучери. Учасники бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок 
війни (з-поміж ВПО) можуть отримати ваучер на 2 млн грн. Діють суворі 
обмеження: термін реалізації – 5 років, заборона на відчуження майна також на 5 
років. 
2) Тимчасове житло. Безоплатне проживання (від 6 кв. м/особу) без права 
приватизації. Першочергове право мають багатодітні родини, вагітні жінки та 
пенсіонери, чиє житло зруйновано. 
3. Програма «Прихисток». Компенсація власникам (450 грн/міс за особу). З 
2025 року виплати для діючих учасників продовжуються автоматично з 
верифікацією кожні пів року. Житлова стабільність є необхідною передумовою для 
переходу до фінансової самостійності. 
Таблиця 1.11 
Напрям політики Характеристика / умови 
Пільгова ставка 3% річних протягом перших 10 років для окремих 
Програма «єОселя» 
соціально значущих категорій (військовослужбовці за контрактом, 
(3%) 
медики, педагоги, науковці) з подальшим підвищенням до 6%. 
Для внутрішньо переміщених осіб передбачено ставку 7% річних на 
Програма «єОселя» 
перші 10 років із подальшим підвищенням до 10% з одинадцятого 
(ВПО – 7%) 
року кредитування. 
Обмежувальні критерії Об’єкт нерухомості має бути не старшим за 20 років, а його вартість 
(єОселя) не повинна перевищувати 2 млн грн. 
Підтримка Держава покриває 70% початкового внеску та 70% кредитних 
прифронтових платежів протягом першого року для мешканців прифронтових зон, 
територій що знижує фінансові бар’єри доступу до житла. 
Надання довгострокових кредитів під 3% річних строком до 30 років 
Програми 
із першим внеском 6%; відбір здійснюється за допомогою 
Держмолодьжитла 
генератора випадкових чисел, що забезпечує прозорість і 
(KfW/СЕВ) 
мінімізацію корупційних ризиків. 
Орієнтована на розвиток сільських територій; передбачає 
Програма «Власний фінансування: до 600 тис. грн – на нове будівництво, до 500 тис. грн 
дім» – на придбання житла, до 350 тис. грн – на ремонт, до 150 тис. грн – 
на інженерні мережі. 
Джерело: побудовано автором за [53] 
 
Окрему роль відіграє бюджетна політика, зокрема надання субвенцій 
місцевим бюджетам для створення та розвитку фондів тимчасового житла. 
Розподіл коштів здійснюється за принципами потреби (кількість ВПО) та 
спроможності (наявність інфраструктури), що забезпечує більш ефективне 
34 
використання ресурсів [14]. Житлове забезпечення є одним із центральних 
напрямів соціальної політики щодо ВПО. Сучасні механізми включають: 
– формування фондів тимчасового житла; 
– реконструкцію та переобладнання наявних приміщень; 
– пільгову оренду державного і комунального майна; 
– розвиток програм підтриманого проживання. 
Важливою інновацією є суттєве спрощення процедур оренди державного 
майна для розміщення ВПО, зокрема встановлення символічної орендної плати та 
скасування бюрократичних процедур (аукціонів, оцінки). Це сприяє швидкому 
розширенню житлового фонду для переміщених осіб [18; 53]. 
Інституційний механізм передбачає взаємодію державних органів, місцевого 
самоврядування, міжнародних організацій та громадянського суспільства. 
Координація між цими суб’єктами забезпечує ефективну реалізацію соціальних 
програм та уникнення дублювання функцій. Органи місцевого самоврядування 
відіграють провідну роль у реалізації житлових програм, розподілі субвенцій та 
наданні соціальних послуг. Водночас центральні органи виконавчої влади 
формують стратегічні напрями політики та здійснюють нормативно-правове 
регулювання. Значну роль відіграють також міжнародні організації та благодійні 
фонди, які забезпечують додаткове фінансування та технічну підтримку соціальних 
програм (рис. 1.3).  
Організаційні механізми соціальної підтримки включають процедури 
призначення допомоги, обліку ВПО та надання соціальних послуг. Сучасні 
тенденції передбачають їх цифровізацію та автоматизацію. Зокрема, спрощення 
процедур отримання допомоги, встановлення чітких строків розгляду заяв і 
можливість автоматичного призначення виплат сприяють підвищенню доступності 
соціального забезпечення.  
Додатковими інструментами соціально-економічної підтримки внутрішньо 
переміщених осіб виступають механізми стимулювання зайнятості та 
самозайнятості, зокрема освітні та фінансові програми.  
35 
 
Рис. 1.3. Структурна організація багаторівневої системи соціальної 
підтримки ВПО [44]. 
 
Роботодавець стає ключовим ланкою в ланцюгу інтеграції ВПО, а державні 
компенсації – стимулом для створення нових робочих місць (табл. 1.12). До таких 
36 
інструментів належать навчальні ваучери на суму до 30 280 грн, що забезпечують 
можливість професійної перепідготовки, а також мікрогранти у розмірі від 50 до 
250 тис. грн, надання яких передбачає умову створення від одного до двох робочих 
місць.  
Зазначені заходи спрямовані на підвищення конкурентоспроможності ВПО 
на ринку праці та стимулювання розвитку підприємницької діяльності. 
Таблиця 1.12 
Порівняння компенсаційних механізмів для роботодавців 
Критерій ВПО (після 24.02.2022) ВПО (до 24.02.2022) 
Розмір 1 мін. зарплата (8000 грн) До 2 мін. зарплат (фактичні витрати) 
Механізм Щомісяця (до 3 міс., 6 міс. для Кожен непарний місяць (1, 3, 5...) 
виплат осіб з інв.) протягом року 
Гарантії Період воєнного стану + 30 днів Зайнятість удвічі довша за термін 
виплат 
 
Важливою складовою системи підтримки є надання спеціалізованих 
соціальних послуг та реалізація освітніх пріоритетів, що формують комплексну 
екосистему інтеграції. Соціальний блок включає низку інклюзивних сервісів, 
орієнтованих на задоволення потреб різних категорій ВПО. Зокрема, послуга 
«муніципальна няня» надається батькам із числа ВПО, які працюють, навчаються 
або перебувають на обліку як безробітні, і має активаційний характер, оскільки 
сприяє поєднанню догляду за дитиною з пошуком роботи чи навчанням. Механізм 
«гроші ходять за людиною» передбачає право ВПО самостійно обирати заклад 
стаціонарного догляду, що сприяє демонополізації сфери соціальних послуг та 
підвищенню їх якості. Додатково передбачено функціонування притулків для 
маломобільних груп населення, які забезпечують гарантований пакет послуг 
(гігієнічні умови, харчування, соціальну адаптацію) протягом визначеного періоду. 
Освітні пріоритети державної політики щодо ВПО реалізуються через 
механізми розширення доступу до вищої освіти. Зокрема, діє система квотування 
місць (так звана «квота-2»), яка передбачає виділення до 40% місць у переміщених 
закладах вищої освіти та в закладах прифронтових територій, а також до 10% у 
інших ЗВО. Важливим інструментом є спрощена процедура вступу через освітні 
37 
центри «Крим-Україна» та «Донбас-Україна», що передбачає можливість 
проходження співбесіди замість складання національного мультипредметного 
тесту. Крім того, для осіб віком до 23 років передбачено виплату академічних 
стипендій, що додатково стимулює здобуття освіти. 
Узагальнюючи, слід зазначити, що сучасна державна стратегія підтримки 
внутрішньо переміщених осіб характеризується поступовим переходом від 
патерналістської моделі до моделі, орієнтованої на створення можливостей для 
самореалізації. Ефективність функціонування цієї системи забезпечується трьома 
ключовими чинниками: цифровізацією, що реалізується через платформу «Дія» та 
сприяє зменшенню адміністративних бар’єрів; адресністю допомоги, яка полягає у 
пріоритезації вразливих груп, зокрема ветеранів та осіб з інвалідністю; а також 
економічною активацією ВПО шляхом переходу від прямих соціальних виплат до 
інструментів підтримки підприємництва, зайнятості та легалізації доходів. 
Різниця в підходах відображає еволюцію політики: від «негайного 
реагування» на кризу (фіксована сума для нових ВПО) до «глибокої інтеграції» 
довготривалих ВПО через механізм часткового відшкодування фактичних витрат. 
Це дозволяє гнучко підтримувати різні сегменти ринку праці. Зазначені тенденції 
свідчать про поступовий перехід від реактивної моделі підтримки до системного 
підходу, орієнтованого на довгострокову інтеграцію ВПО. 
Механізми соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні 
формують комплексну систему, що включає правове регулювання, фінансові 
інструменти, житлові програми та інституційну взаємодію. Сучасні зміни 
спрямовані на підвищення ефективності цієї системи шляхом спрощення 
адміністративних процедур, розширення доступу до ресурсів та забезпечення 
більшої гнучкості в умовах воєнного стану. 
Подальше вдосконалення механізмів соціальної підтримки ВПО має 
ґрунтуватися на принципах доказовості, інтеграції та орієнтації на потреби 
цільових груп, що забезпечить підвищення якості життя внутрішньо переміщених 
осіб та їх успішну соціальну інтеграцію. 
  
38 
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ 
ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ 
 
2.1. Соціально-економічна характеристика внутрішньо переміщених 
осіб як об’єкта соціального забезпечення 
Масштаби та інтенсивність внутрішніх міграційних процесів в Україні 
характеризуються безпрецедентністю для європейського контексту з періоду 
Другої світової війни. Явище, що у 2022 році набуло форми екстреної, масової та 
значною мірою дезорганізованої евакуації населення із зон активних бойових дій, 
упродовж 2023–2026 років еволюціонувало у складну, багатовимірну систему 
демографічних, соціально-економічних і геопросторових трансформацій. Аналіз 
зазначених процесів потребує відмови від парадигми короткострокового 
гуманітарного реагування та переходу до концептуалізації довготривалої адаптації 
людського капіталу в умовах пролонгованого збройного конфлікту. 
У цьому контексті особливого значення набуває систематичний моніторинг 
чисельності, соціально-демографічних характеристик та потреб ВПО, який 
виступає інформаційною основою для вдосконалення державної політики у сфері 
соціального забезпечення та адаптації соціальних послуг до нових умов. 
Проведемо огляд динаміки внутрішнього переміщення та особливостей 
організації соціальної підтримки ВПО на основі порівняння результатів різних 
хвиль соціологічних опитувань. Для аналізу використаємо дані досліджень 
Міжнародної організації з міграції, що дозволяє на їх підставі оцінити зміни у 
структурі та потребах цієї категорії населення, а також визначити рівень їх 
соціальної вразливості. 
Методичну основу дослідження становлять результати репрезентативних 
вибіркових обстежень, зібраних за допомогою автоматизованого телефонного 
опитування. Узагальнення статистичних і аналітичних даних дало змогу виявити 
ключові тенденції у процесах внутрішнього переміщення та обґрунтувати 
39 
необхідність удосконалення організаційних механізмів надання соціальної 
підтримки ВПО. 
За період з 2024 по 2026 роки просторові, демографічні та інституційні 
патерни внутрішньо переміщених осіб (ВПО) зазнали фундаментальних змін. 
Упродовж досліджуваного періоду простежується специфічна макродемографічна 
тенденція: на фоні загального скорочення чисельності наявного населення України 
абсолютна та відносна кількість внутрішньо переміщених осіб продовжує зростати. 
Така динаміка свідчить про збереження високого рівня вимушеного внутрішнього 
переміщення. 
Масштаби та просторовий розподіл ВПО відображають реальні параметри 
міграційних процесів усередині країни та виступають важливим індикатором для 
формування і коригування державної політики у сфері соціальної підтримки. Це 
обумовлює необхідність розроблення та впровадження комплексних державних 
програм, спрямованих на забезпечення ефективної інтеграції й соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб. 
Загальна динаміка чисельності ВПО та осіб, які повернулися до місць 
звичного проживання, демонструє стабільне зростання тягаря внутрішнього 
переміщення на демографічну структуру держави, що переходить у стан затяжної 
кризи (табл. 2.1). 
Аналіз наведених у таблиці даних дозволяє констатувати уповільнення 
процесів повернення внутрішньо переміщених осіб до місць постійного 
проживання. Зокрема, кількість осіб, які повернулися, скоротилась з 4 734 000 осіб 
у 2024 році до 4 247 000 осіб у 2026 році, що означає зменшення на 487 000 осіб (–
10,2%). Така динаміка вказує на поширення явища повторного переміщення, коли 
частина населення після спроби повернення змушена знову залишати місце 
проживання через загострення безпекових ризиків, руйнування житлового фонду 
та обмежені можливості економічної адаптації. 
  
40 
Таблиця 2.1 
Динаміка демографічних індикаторів внутрішнього переміщення в Україні, за 
період 2024–2026 рр. 
Демографічний Раунд 20, Раунд 23, 
Раунд 16, Вектор змін Відхилення, 
індикатор квітень березень-
квітень 2024к (2024-2026) абсол. 
переміщення 2025 травень 2026 
Оцінка 
чисельності 
3 548 000  3 757 000  3 856 000   +8.6% 308 000  
ВПО (де-
факто), осіб 
Офіційно Перевищує де-
зареєстровані н/д н/д > 4 600 000*  факто – 
ВПО, осіб чисельність 
Частка ВПО у 
Стабільне 
структурі 11,4 11,9 12,5 – 
зростання 
населення, % 
Кількість осіб, 
4 734 000  4 137 000  4 247 000  – 10.2% – 487 000 
які повернулися 
Нові 
переміщення (за Стабільно 
Фіксуються 188 000 5 164 000 – 
останні 3 міс.), висока 
постійно  
осіб інтенсивність 
% від ВПО 5,0 4,0  
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
* станом на листопад 2025 р. 
 
Паралельно спостерігається зростання загальної чисельності внутрішньо 
переміщених осіб: з 3 548 000 осіб у 2024 році до 3 856 000 осіб у 2026 році, що 
становить приріст 308 000 осіб (+8,6%). Частка ВПО у структурі населення також 
зросла з 11,4% до 12,5%, що свідчить про збереження високого рівня вимушеної 
мобільності населення. Фактично це означає, що кожен восьмий житель країни 
перебуває у стані внутрішнього переміщення. 
Суттєвою характеристикою сучасного етапу є розбіжність між офіційно 
зареєстрованою та фактичною чисельністю ВПО: станом на кінець 2025 року 
кількість зареєстрованих перевищує 4 600 000 осіб, тоді як оцінка де-факто 
становить 3 856 000 осіб. Це вказує на складність обліку переміщених осіб та 
наявність значної частини населення, яка зберігає офіційний статус для отримання 
соціальних виплат і гарантій незалежно від фактичного місця проживання. 
Окрім цього, зберігається висока інтенсивність нових переміщень: протягом 
41 
останніх трьох місяців було зафіксовано 164 000 нових випадків переміщення, що 
становить близько 4% від загальної чисельності ВПО (у 2025 році – 188 000 осіб 
або 5%). Це підтверджує нестабільність ситуації та постійний тиск факторів 
вимушеного переміщення. 
Таким чином, поєднання зростання загальної чисельності ВПО, скорочення 
обсягів повернення та стабільно високої інтенсивності нових переміщень формує 
значне навантаження на систему соціального забезпечення та інфраструктуру 
приймаючих громад, що потребує вдосконалення механізмів організації соціальної 
підтримки внутрішньо переміщених осіб. 
Просторова дистрибуція внутрішньо переміщених осіб є важливим 
аналітичним показником, що дозволяє ідентифікувати території з підвищеним 
соціально-економічним навантаженням та визначити основні напрями внутрішніх 
міграційних потоків. На початковому етапі повномасштабного вторгнення 
спостерігалася різко виражена регіональна асиметрія: Західний макрорегіон зазнав 
суттєвого приросту населення (на 23,55%), тоді як у Київському макрорегіоні 
фіксувалося його стрімке скорочення – до 87,76% (рис. 2.1 – 2.2). 
35%
30%
25%
20%
15%
10%
5%
0%
Донецька Харківська Запорізька Херсонська Луганська Інші області
2024 2025 2026
 
Рис. 2.1. Динаміка частки основних регіонів походження ВПО у 2024–2026 
роках, % 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Водночас у період 2024–2026 років просторові моделі переміщення 
поступово стабілізувалися та набули ознак так званих «гравітаційних» процесів, за 
42 
яких внутрішньо переміщені особи тяжіють до відносно безпечних територій із 
розвиненою інфраструктурою та економічним потенціалом. Йдеться передусім про 
великі індустріальні центри та адміністративні хаби, які здатні забезпечити базові 
соціальні послуги та можливості зайнятості. 
Інші області; 
982 000
Донецька; 
1 203 000
Луганська; 
230 000
Херсонська; Харківська; 
412 000 616 000
Запорізька; 
413 000  
Рис. 2.2. Розподіл внутрішньо переміщених осіб за регіонами походження в 
Україні, осіб (станом на квітень 2026 року) 
Джерело: побудовано автором за [22]. 
 
Зазначені тенденції відображають глибину соціальної вразливості ВПО та 
їхню вимушену адаптацію до нових умов проживання. Різка зміна просторової 
структури розселення населення свідчить про втрату усталених соціально-
економічних зв’язків і потребує формування ефективних механізмів територіально 
орієнтованої соціальної підтримки. 
У 2026 році спостерігається значна концентрація внутрішньо переміщених 
осіб за регіонами походження: на п’ять основних областей припадає 75% від 
загальної чисельності ВПО, що становить близько 2,87 млн осіб[22; 23; 24]. Така 
структура свідчить про високу територіальну локалізацію джерел вимушеного 
переміщення та зосередження найбільшого міграційного тиску у прифронтових 
регіонах. 
Особливого значення для формування державної соціальної політики 
набуває зростання частки осіб, які перемістилися з тимчасово окупованих 
територій. Якщо у 2025 році їх частка становила 52% (1,95 млн осіб), то у 2026 році 
43 
вона зросла до 58% (2,24 млн осіб), тобто збільшилася на 6 відсоткових пунктів та 
290 тис. осіб [22; 23; 24]. 
Зазначена категорія ВПО характеризується підвищеним рівнем соціальної 
вразливості, оскільки, на відміну від інших груп, фактично позбавлена можливості 
повернення до попереднього місця проживання в коротко- та середньостроковій 
перспективі. Це обумовлює необхідність переходу від короткострокових форм 
гуманітарної допомоги до реалізації комплексних програм довгострокової 
інтеграції, зокрема у сферах житлового забезпечення, зайнятості та соціальних 
послуг. 
Зростання частки ВПО з окупованих територій посилює навантаження на 
систему соціального забезпечення та вимагає розроблення цільових механізмів 
соціальної підтримки, орієнтованих на сталу інтеграцію цієї категорії населення у 
приймаючих громадах. 
Напрями розселення внутрішньо переміщених осіб свідчать про раціональну 
модель поведінки домогосподарств. Значна частина ВПО обирає місця 
проживання, географічно наближені до регіонів походження, що пояснюється 
прагненням зберегти можливість швидкого повернення у разі покращення 
безпекової ситуації. Водночас інша частина переміщених осіб орієнтується на 
великі урбанізовані центри, які характеризуються вищим рівнем економічної 
активності, більш розвиненою соціальною інфраструктурою та ширшими 
можливостями працевлаштування (рис. 2.3 – 2.4). 
Дніпропетровська область стабільно зберігає провідні позиції серед регіонів-
реципієнтів внутрішньо переміщених осіб: її частка у загальній структурі 
розселення ВПО становить близько 16% у 2025–2026 роках. Така ситуація 
пояснюється вигідним географічним положенням області як відносно безпечного 
транзитного та промислового центру, що безпосередньо межує з регіонами 
активних бойових дій, зокрема Донецькою та Запорізькою областями.  
44 
6%
Одеська / Запорізька
7%
8%
Київська область
8%
9%
м. Київ
10%
12%
Харківська
12%
16%
Дніпропетровська
14%
0% 5% 10% 15% 20%
2026 2025 2024
 
Рис. 2.3. Порівняльна характеристика частки регіонів розселення ВПО у 
2024–2026 роках, % 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Аналогічна тенденція простежується у Харківській області, яка, незважаючи 
на складну безпекову ситуацію, акумулює близько 12% внутрішньо переміщених 
осіб. Це свідчить про поширення внутрішньообласного переміщення та збереження 
територіальної прив’язаності населення до регіону походження. 
Одеська / 
Запорізька; 
237 000
Київська Дніпропетровська
область; ; 611 000
31 000
м. Київ; 
341 000
Харківська; 
469 000
 
Рис. 2.4. Регіональна структура розселення внутрішньо переміщених осіб в 
Україні (за основними регіонами-реципієнтами) у 2026 році, осіб 
Джерело: побудовано автором за [22]. 
 
Структура розселення ВПО відображає поєднання безпекових факторів, 
економічних можливостей і соціальної близькості, що необхідно враховувати при 
45 
формуванні регіональної політики соціальної підтримки. 
Структура переміщення за адміністративними межами залишається відносно 
стабільною протягом аналізованого періоду, однак її внутрішні характеристики 
відображають складні соціальні процеси. Зокрема, збереження напрямів 
переміщення супроводжується поглибленням явищ повторного переміщення та 
посиленням ризиків соціальної вразливості ВПО. 
Такі процеси свідчать про формування вторинної маргіналізації, що 
проявляється у нестабільності умов проживання, обмеженому доступі до ринку 
праці, житлових ресурсів та соціальних послуг. Це вимагає посилення адресності 
соціальної підтримки та впровадження комплексних механізмів інтеграції 
внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади. 
Таблиця 2.2 
Динаміка структури внутрішнього переміщення ВПО за адміністративними 
межами у 2024–2026 рр., % 
Тип просторового Рік 
Залежність від кількості переміщень (2026) 
переміщення 2024 2025 2026 
В межах області 28  27  27  34% (при 1 переміщенні) -> 11% (при 4+ 
походження, % переміщеннях) 
За межі області 72  73  73  66% (при 1 переміщенні) -> 89% (при 4+ 
походження, % переміщеннях) 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Поглиблений аналіз даних підтверджує наявність прямого зв’язку між 
кількістю повторних переміщень та просторовим радіусом міграції внутрішньо 
переміщених осіб. Так, за даними 2026 року, серед осіб, які здійснили лише одне 
переміщення, частка внутрішньообласної міграції становить 34%, тоді як у групі з 
чотирма і більше переміщеннями цей показник зменшується до 11%. Водночас 
частка переміщень за межі області зростає з 66% при одноразовому переміщенні 
до 89% при багаторазових переміщеннях [26]. 
Отримані результати eмпірично підтверджують, що повторні переміщення 
здебільшого пов’язані з пошуком більш сприятливих умов проживання, 
включаючи підвищений рівень безпеки, доступ до ринку праці та спеціалізованих 
соціальних і медичних послуг. Це обумовлює тенденцію до збільшення відстані 
46 
переміщення й поступового віддалення ВПО від регіонів походження. 
Крім того, виявлено диференціацію типів переміщення залежно від 
соціально-демографічних характеристик. Зокрема, внутрішньообласне 
переміщення частіше притаманне особам старшого віку – близько 30% серед осіб 
віком 60+, а також багатодітним родинам і особам із неповною реєстрацією [26]. Це 
свідчить про їх обмежену просторову мобільність та вищу залежність від 
локальних соціальних зв’язків і ресурсів приймаючих громад. 
Вибір типу населеного пункту виступає важливим індикатором адаптаційних 
стратегій внутрішньо переміщених осіб. Переважна більшість ВПО 
концентрується у великих урбанізованих центрах, що зумовлено вищим рівнем 
економічної активності таких територій, ширшими можливостями 
працевлаштування та кращим доступом до соціальних і гуманітарних послуг (рис. 
2.5). 
Сільська місцевість / села
Малі міста / СМТ
Передмістя великих міст
Великі міста
0% 10% 20% 30% 40% 50%
2026 2025 2024
 
Рис. 2.5. Структура розселення ВПО за типами населених пунктів в Україні 
(2024–2026 рр.) 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Слід зазначити, що внутрішньо переміщені особи, які походять з тимчасово 
окупованих територій, мають вищий рівень урбанізаційної орієнтації: 48% з них 
проживають у великих містах, тоді як серед ВПО з неокупованих територій цей 
показник становить 37%. 
47 
Така різниця у 11 відсоткових пунктів пояснюється обмеженими 
можливостями повернення та підвищеною потребою у доступі до розвиненої 
інфраструктури, ринку праці та соціальних послуг. Водночас концентрація значної 
частки ВПО у великих містах створює додаткове навантаження на міські бюджети, 
систему соціального забезпечення та ринок оренди житла, зокрема у найбільших 
урбанізованих центрах країни. 
Просторова концентрація сприяє підвищенню шансів на інтеграцію, 
водночас формуючи додаткове навантаження на інфраструктуру міст і системи 
соціального забезпечення, що потребує врахування при плануванні державної та 
місцевої соціальної політики. 
Наступним важливим аспектом аналізу є демографічні характеристики 
внутрішньо переміщених осіб та динаміка їх соціальної вразливості. Упродовж 
2024–2026 років спостерігається посилення тенденції демографічного старіння 
популяції ВПО, що супроводжується накопиченням соціальних ризиків і 
формуванням так званої кумулятивної уразливості. 
Зазначений процес відбувається на тлі загальнонаціональної демографічної 
кризи. Скорочення чисельності населення України, зумовлене складною соціально-
економічною ситуацією, високою вартістю життя та недостатнім рівнем 
інституційної підтримки, набуває системного характеру, що додатково впливає на 
структуру та потреби внутрішньо переміщеного населення. 
Гендерна структура ВПО протягом досліджуваного періоду залишається 
відносно стабільною, частка жінок становила 59% у 2024 році, 57% у 2025 році та 
знову 59% у 2026 році [22; 23; 24]. Це свідчить про збереження гендерної асиметрії 
у складі внутрішньо переміщених осіб (табл. 2.3). 
Водночас вікова структура зазнала суттєвих змін, що мають негативний 
характер. Спостерігається зростання частки осіб старшого віку, що вказує на 
поступове перетворення ВПО на соціальну групу з високим рівнем залежності від 
державної підтримки. Такі тенденції обумовлюють підвищення потреб у 
соціальних послугах, медичному забезпеченні та довгострокових програмах 
соціальної адаптації.  
48 
Таблиця 2.3 
Динаміка вікової структури внутрішньо переміщених осіб у 2024–2026 рр., % 
Вікова категорія Роки Напрям змін (2024-2026) 
2024 2025 2026 
Діти (0-17 років), % 27,0 24,0 22,0 Поступове зниження 
Працездатний вік (18-59), 54,0 52,0 48,0 Стабільне зниження 
% 
Особи похилого віку (60+), 19,0 24,0 30,0 Стрімке зростання (+11%) 
% 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Аналіз вікової структури внутрішньо переміщених осіб дозволяє оцінити 
вплив вимушених міграційних процесів на соціально-економічний розвиток 
приймаючих регіонів. Упродовж 2024–2026 років спостерігається суттєве 
зростання частки осіб похилого віку серед ВПО – з 19% до 30%, тобто на 11 
відсоткових пунктів [22; 23; 24] 
Таке демографічне «старіння» контингенту ВПО пояснюється низкою 
соціально-демографічних чинників. По-перше, молодь і особи працездатного віку 
характеризуються вищим рівнем мобільності та адаптаційних можливостей, що 
сприяє їх частішому виїзду за кордон і інтеграції у зовнішні ринки праці. По-друге, 
значна частина чоловічого населення працездатного віку залучена до військової 
служби у складі Збройних Сил України. 
Разом із цим аналіз даних таблиці 2.3 свідчить про паралельне скорочення 
частки інших вікових груп. Так, частка дітей зменшилася з 27% у 2024 році до 22% 
у 2026 році (–5 в.п.), а частка осіб працездатного віку – з 54% до 48% (–6 в.п.). Це 
означає, що відбувається не лише абсолютне зростання частки літніх осіб, але й 
відносне «вимивання» більш економічно активних категорій населення. 
У результаті в структурі внутрішньо переміщених осіб формується 
контингент із підвищеним рівнем соціальної залежності, так у 2026 році сумарна 
частка дітей та осіб похилого віку становить уже 52%, тобто перевищує частку 
працездатного населення (48%). Така трансформація створює додаткове 
навантаження на систему соціального забезпечення, зокрема у сферах соціальних 
виплат, медичного обслуговування та соціального догляду. 
49 
Таким чином, зміни вікової структури ВПО свідчать про поглиблення 
демографічних дисбалансів і потребують переорієнтації державної політики 
соціальної підтримки на довгострокові інструменти допомоги найбільш уразливим 
категоріям населення. 
Наступним важливим аспектом аналізу є оцінка рівня соціальної уразливості 
домогосподарств внутрішньо переміщених осіб. Упродовж 2024–2026 років 
простежується чітка тенденція до її посилення, що проявляється у погіршенні стану 
здоров’я, зниженні рівня автономності та обмеженні адаптаційного потенціалу 
ВПО. 
Зазначені процеси тісно пов’язані зі змінами демографічної структури: 
зростання частки осіб похилого віку до 30% у 2026 році та одночасне скорочення 
частки працездатного населення до 48% зумовлюють підвищення рівня залежності 
домогосподарств від соціальних трансфертів. У свою чергу, зменшення частки 
дітей до 22% опосередковано свідчить про трансформацію складу домогосподарств 
і зміну їхніх потреб (табл. 2.4).  
Таблиця 2.4 
Динаміка індикаторів уразливості домогосподарств внутрішньо переміщених осіб 
у 2024–2026 рр., % 
Індикатор Роки 2026 рік (ВПО з 
уразливості 2024 (% ВПО) 2025 (% ВПО) 2026 рік (в окупованих 
домогосподарства цілому) територій) 
Наявність осіб з 29,0 31,0 37,0 41,0 
інвалідністю, % 
Наявність осіб із 44,0 46,0 60,0 61,0 
хронічними 
хворобами, % 
Наявність осіб 39,0 46,0 54,0 59,0 
віком 60+ років, 
% 
Неповні сім’ї 11,0 8,0 8,0 д/в 
(лише 1 дорослий 
з дітьми), % 
Немовлята (до 1 8,0 8,0 1,0 д/в 
року), % 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Кумулятивний характер уразливості проявляється у поєднанні кількох 
50 
чинників ризику в межах одного домогосподарства: вікового, економічного та 
соціального. Зростання питомої ваги літніх осіб, наявність осіб із хронічними 
захворюваннями, обмежений доступ до стабільних джерел доходу та житлові 
проблеми формують складну систему взаємопов’язаних ризиків. 
Аналіз даних таблиці 2.4 свідчить про суттєве погіршення показників 
соціальної уразливості домогосподарств внутрішньо переміщених осіб упродовж 
2024–2026 років. Зокрема, зафіксовано різке зростання частки домогосподарств, у 
складі яких є особи з хронічними захворюваннями – з 44% у 2024 році до 60% у 
2026 році (+16 відсоткових пунктів), а також осіб з інвалідністю – з 29% до 37% (+8 
п.п.). Така динаміка відображає накопичений негативний вплив тривалого 
перебування у стані переміщення, включаючи хронічний стрес, обмежений доступ 
до медичних послуг та проживання у нестабільних умовах. 
Паралельно спостерігається зростання частки домогосподарств із особами 
похилого віку – з 39% у 2024 році до 54% у 2026 році (+15 п.п.), що корелює із 
загальною тенденцією старіння популяції ВПО. Водночас частка домогосподарств 
із немовлятами різко скоротилася з 8% до 1%, що свідчить про суттєве зниження 
народжуваності в умовах соціально-економічної нестабільності та невизначеності. 
Окремої уваги потребує ситуація серед ВПО, які походять з тимчасово 
окупованих територій. У 2026 році у цій групі зафіксовано ще вищі показники 
уразливості: 41% домогосподарств мають у своєму складі осіб з інвалідністю, 61% 
– осіб із хронічними захворюваннями, а 59% – осіб віком 60 років і старше. 
Порівняно із загальною структурою ВПО (відповідно 37%, 60% і 54%), ці 
показники є вищими на 4 п.п., 1 п.п. та 5 п.п. відповідно. 
Наведені дані підтверджують, що домогосподарства, які виїхали з 
окупованих територій, характеризуються більш глибоким рівнем соціальної 
вразливості. Це зумовлено тим, що евакуація часто відбувалася на пізніших етапах, 
коли серед переміщених переважали найменш мобільні категорії населення. 
Спостерігається формування стійкої групи домогосподарств із 
кумулятивною уразливістю, для яких характерне поєднання кількох соціальних 
ризиків одночасно. Це обумовлює необхідність посилення адресності соціальної 
51 
підтримки та впровадження комплексних програм, орієнтованих на медичне 
забезпечення, соціальний догляд і довгострокову інтеграцію найбільш вразливих 
категорій ВПО. 
Перехід від початкової, екстреної фази внутрішнього переміщення до його 
тривалого характеру суттєво трансформує інтеграційні процеси та соціально-
психологічні орієнтації внутрішньо переміщених осіб. На сучасному етапі 
переміщення набуває ознак затяжної кризи, що потребує зміни підходів до 
організації соціальної підтримки. 
Аналіз показників тривалості перебування ВПО поза місцем постійного 
проживання підтверджує формування стійкої моделі тривалого переміщення (табл. 
2.5). Зокрема, медіанна тривалість переміщення зросла з 591 дня у 2024 році до 988 
днів у 2025 році та 1200 днів у 2026 році, що відповідає понад 3 рокам перебування 
у статусі ВПО. 
Таблиця 2.5 
Динаміка показників тривалості внутрішнього переміщення в Україні у 
2024–2026 рр. 
Показник тривалості переміщення 2024 рік 2025 2026 
рік рік  
Медіанна тривалість (у днях), днів 591  988  1200  
Перебувають у переміщенні > 1 року, 82,0 79,0 83,0 
% 
Перебувають у переміщенні > 2 років, Дані не 66,0 69,0 
% агрегувались 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Паралельно зберігається висока частка осіб, які перебувають у переміщенні 
понад один рік: 82% у 2024 році, 79% у 2025 році та 83% у 2026 році. Водночас у 
2025–2026 роках значною є частка тих, хто перебуває у стані переміщення понад 
два роки – 66% і 69% відповідно. 
Зазначені дані свідчать, що для більшості внутрішньо переміщених осіб 
короткострокові стратегії адаптації вичерпано. Для 69% ВПО, які перебувають у 
переміщенні понад два роки, актуалізується потреба у довгострокових рішеннях: 
постійному житлі, стабільній зайнятості та інтеграції у місцеві системи освіти й 
52 
охорони здоров’я. Одночасно відбувається поступове послаблення соціально-
економічних зв’язків із місцями походження та посилення інтеграції у приймаючі 
громади. 
Динаміка намірів ВПО щодо подальшого проживання відображає еволюцію 
їх адаптаційних стратегій. У 2024 році переважала орієнтація на інтеграцію, 57% 
опитаних планували залишитися у поточному місці проживання, тоді як 31% 
розглядали можливість повернення, причому 60% з них – лише після завершення 
бойових дій [23]. 
Станом на 2026 рік наміри населення стали більш визначеними та 
диференційованими. Зокрема, 37% ВПО заявляють про намір остаточно 
інтегруватися, тоді як 42% прагнуть повернутися до попереднього місця 
проживання. Водночас серед тих, хто планує повернення, 78% пов’язують цю 
можливість виключно з повним припиненням бойових дій, що свідчить про 
домінування безпекового чинника у прийнятті рішень [22; 23; 24]. 
Крім того, значною залишається частка осіб, які перебувають у стані 
невизначеності – 26% респондентів не мають чітких середньострокових планів. 
Виявлено також залежність намірів від тривалості переміщення, частка тих, хто 
орієнтується на інтеграцію, зростає з 31% серед осіб, переміщених до одного року, 
до 40% серед тих, хто перебуває у переміщенні понад рік [22; 23; 24]. 
Водночас нещодавно переміщені особи характеризуються вищою 
мобільністю та схильністю до подальших переміщень, що свідчить про 
нестабільність їх соціального становища і потребу у посиленій підтримці на етапі 
первинної адаптації. 
Зростання тривалості переміщення та трансформація намірів ВПО вказують 
на необхідність переорієнтації державної політики з тимчасових заходів допомоги 
на довгострокові інтеграційні стратегії, спрямовані на забезпечення сталого 
соціально-економічного включення переміщеного населення. Наразі, більшість 
домогосподарств внутрішньо переміщених осіб демонструє зниження рівня 
резильєнтності, що обумовлює необхідність переходу від універсальних форм 
допомоги до адресних і комплексних програм соціальної підтримки, орієнтованих 
53 
на подолання багатовимірної вразливості. 
Постійне зростання медіанної тривалості переміщення – з 591 дня у 2024 році 
до 1200 днів у 2026 році (понад 3 роки) – свідчить про перехід внутрішнього 
переміщення у затяжну стадію [22; 23; 24]. Водночас частка осіб, які перебувають у 
переміщенні понад два роки, досягла 69%, що означає вичерпання 
короткострокових стратегій адаптації та потребу у довгострокових рішеннях 
(житло, зайнятість, доступ до послуг). 
Динаміка намірів ВПО демонструє зміщення від тимчасових до сталих 
стратегій. Якщо у 2024 році 57% планували залишитися, а 31% розглядали 
повернення (із них 60% – після завершення війни), то у 2026 році 37% орієнтовані 
на остаточну інтеграцію, а 42% – на повернення, причому 78% із них – лише після 
припинення бойових дій [22; 23; 24]. Одночасно 26% ВПО залишаються у стані 
невизначеності. Простежується залежність між тривалістю переміщення та 
намірами: частка тих, хто прагне інтегруватися, зростає з 31% (до 1 року) до 40% 
(понад 1 рік). Натомість нещодавно переміщені особи характеризуються вищою 
схильністю до повторних переміщень. 
Окремим явищем є так звана «прихована» форма внутрішнього переміщення, 
пов’язана із поверненням громадян з-за кордону. Частина таких осіб після 
повернення не може повернутися до попередніх місць проживання та набуває 
статусу ВПО, що свідчить про ускладнення міграційних процесів і формування 
нових викликів для системи соціальної підтримки (табл. 2.6). 
Таблиця 2.6 
Динаміка чисельності внутрішньо переміщених осіб із досвідом перебування за 
кордоном у 2024–2026 рр. 
Рік аналізу Кількість ВПО з Частка від загальної 
досвідом перебування за чисельності ВПО 
кордоном, осіб 
2024  339 000  10%  
2025  340 000  9%  
2026  413 000  11%  
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24] 
 
Збільшення чисельності цієї специфічної групи до 413 тис. осіб у 2026 році 
54 
(порівняно з 339 тис. у 2024 році та 340 тис. у 2025 році) зумовлене дією комплексу 
зовнішніх чинників. Серед них – зміни міграційної політики країн ЄС, поступове 
згортання програм тимчасового захисту, вичерпання фінансових ресурсів біженців 
та труднощі їх інтеграції за кордоном. 
Після повернення в Україну значна частина цих осіб не має можливості 
відновити проживання у попередніх місцях, оскільки житло зруйноване або 
розташоване на окупованих територіях. Зокрема, у 2026 році 52% таких ВПО 
походили з Донецької, Харківської та Херсонської областей. У структурі 
розселення вони переважно концентруються у великих регіональних центрах: м. 
Київ (12%), Дніпропетровська область (9%) та Одеська область (9%). 
Важливою особливістю цієї групи є підвищена мобільність – 22% осіб 
розглядають можливість повторного переміщення, що суттєво перевищує 
аналогічний показник серед інших ВПО (7%). Це свідчить про труднощі повторної 
інтеграції та нестабільність їх соціально-економічного становища. 
Крім того, рівень довіри до інституцій у цій групі є низьким, лише 14% 
довіряють місцевим органам влади, тоді як довіра до міжнародних організацій 
становить 38%. Це вказує на необхідність розроблення спеціалізованих 
адаптаційних і комунікаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності 
інтеграції та зміцнення інституційної довіри. 
Результати дослідження свідчать, що система соціального забезпечення 
внутрішньо переміщених осіб в Україні функціонує в умовах затяжної кризи, що 
супроводжується зростанням масштабів переміщення (до 3,86 млн осіб у 2026 
році), посиленням демографічних дисбалансів (зростання частки осіб 60+ до 30%) 
та поглибленням кумулятивної соціальної уразливості домогосподарств. 
Скорочення обсягів повернення населення (–487 тис. осіб) і збільшення 
тривалості переміщення (до 1200 днів) зумовлюють трансформацію внутрішнього 
переміщення у довготривале явище, що потребує переорієнтації державної 
політики з екстрених заходів допомоги на системні програми інтеграції. 
Отже, підвищення ефективності організації соціальної підтримки ВПО 
можливе лише за умов впровадження комплексних, адресних і довгострокових 
55 
механізмів, орієнтованих на врахування демографічних, просторових і соціально-
економічних особливостей цієї категорії населення. 
 
2.2. Оцінка соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб  
Оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб (ВПО) є ключовим елементом 
формування ефективної системи соціального забезпечення в умовах воєнного 
стану та передбачає комплексне вивчення соціально-економічного становища 
ВПО, рівня задоволення їх базових потреб, інтеграційних процесів та ключових 
проблем адаптації. 
Починаючи з 2014 року, державна політика України щодо внутрішнього 
переміщення зазнала поступової трансформації: від домінування екстреного 
гуманітарного реагування, виплати базових соціальних допомог і реєстрації ВПО 
до формування більш комплексних підходів4. Водночас тривалий період 
залишалася відсутньою цілісна система інституціоналізованого моніторингу 
потреб ВПО на рівні територіальних громад, що зумовлювало залежність від даних 
міжнародних організацій і призводило до їх фрагментарності. 
Важливим етапом стало ухвалення розпорядження Кабінету Міністрів 
України від 07.04.2023 №312-р «Стратегія державної політики щодо внутрішнього 
переміщення на період до 2025 року» та відповідного операційного плану [85]. 
Логічним продовженням імплементації Стратегії 2025 стало прийняття наказу 
Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 288 
від 13 вересня 2024 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо 
проведення оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб на місцевому рівні 
громади» [42].  
Відповідно до затвердженої методології, оцінювання потреб внутрішньо 
переміщених осіб трактується як комплексний процес збору, систематизації та 
аналітичної обробки інформації щодо їхнього соціально-економічного становища 
та життєвих обставин з метою точної ідентифікації потреб за видами та обсягами. 
Основними завданнями такого інструменту визначено: 
– оцінювання ефективності та достатності наявних заходів підтримки у 
56 
територіальних громадах; 
– забезпечення своєчасного реагування на динаміку потреб та зміну статусу 
вразливих категорій населення; 
– виявлення інституційних і соціокультурних бар’єрів доступу до послуг; 
– формування доказової бази для розроблення місцевих комплексних 
програм підтримки та обґрунтування бюджетних видатків.  
Після ухвалення зазначені методичні рекомендації були доведені до відома 
обласних та Київської міської військових адміністрацій з метою їх обов’язкового 
застосування на місцевому рівні. Документ передбачив перехід від тимчасових 
заходів підтримки до стратегій довгострокової інтеграції ВПО, а також 
запровадження системного моніторингу потреб із використанням дезагрегованих 
даних за віком, статтю та іншими показниками соціальної вразливості [42]. 
Імплементація зазначеної методології на рівні територіальних громад 
передбачає дотримання чітко визначеної адміністративної процедурності та 
забезпечення координаційної взаємодії між органами місцевого самоврядування, 
надавачами соціальних послуг і представниками спільноти внутрішньо 
переміщених осіб. Ініціювання процесу оцінювання здійснюється на підставі 
офіційного рішення виконавчого комітету відповідної сільської, селищної або 
міської ради. 
З метою організації та забезпечення реалізації всіх етапів оцінювання 
формується спеціалізований координаційний орган – Комісія (робоча група), до 
складу якої включаються представники органів місцевої влади, фахівці центрів 
надання адміністративних послуг, соціальні працівники, представники 
міжнародних донорських організацій, а також члени місцевих рад з питань 
внутрішньо переміщених осіб, участь яких є принципово важливою для врахування 
інтересів цільової групи. 
Методичні рекомендації визначають періодичність проведення планового 
оцінювання не рідше одного разу на рік, що забезпечує можливість моніторингу 
процесів інтеграції внутрішньо переміщених осіб у динаміці. Водночас 
передбачено проведення позапланових оцінювань у разі суттєвих змін безпекової 
57 
ситуації, значного збільшення кількості новоприбулих осіб або на етапі підготовки 
масштабних локальних програм, зокрема у сфері житлової політики. З метою 
підвищення наочності та системності представлення організаційного процесу 
основні етапи оцінювання відображено у таблиці 2.7. 
Таблиця 2.7  
Етапи реалізації оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб на рівні 
територіальної громади 
Етап реалізації Зміст та управлінські завдання Відповідальні Очікуваний 
суб’єкти результат 
1. Формулювання Визначення фокусу дослідження Комісія з Затверджений 
завдань (житло, працевлаштування, оцінювання, перелік ключових 
медицина, освіта). Ідентифікація Рада ВПО дослідницьких 
категорій ВПО, потреби яких питань. 
потребують першочергового 
вивчення. 
2. Розробка Вибір інструментів збору даних Комісія, Узгоджений 
методології (анкетування, глибинні інтерв’ю). незалежні інструментарій 
Розрахунок вибірки для соціологи, (анкета, гайд для 
забезпечення репрезентативності. НУО інтерв’ю). 
Залучення фахівців-соціологів. 
3. Створення Деталізація строків, розподіл Голова та Календарний 
плану обов’язків. Визначення логістики секретар план-графік 
збору даних (онлайн-платформи, Комісії проведення 
обхід по дворах, анкетування у оцінювання. 
ЦНАПах). 
4. Збір даних Безпосередня комунікація з ВПО. Інтерв’юери, Масив первинних 
(польовий етап) Дотримання принципів анонімності, соціальні «сирих» даних 
конфіденційності та емпатії під час працівники, (заповнені анкети, 
взаємодії з травмованими особами. волонтери аудіозаписи). 
5. Аналіз та Статистична обробка масивів даних. Аналітики, Публічний звіт, 
звітування Виявлення кореляцій. Підготовка Комісія з затверджений 
аналітичного звіту з висновками та оцінювання протоколом 
конкретними рекомендаціями для засідання Комісії. 
місцевої ради. 
6. Імплементація Врахування рекомендацій звіту під Виконавчий Зміни у 
результатів час ухвалення рішень щодо місцевих комітет, фінансуванні, нові 
цільових програм, бюджетування, депутатський соціальні послуги 
залучення субвенцій. корпус для ВПО. 
Джерело: побудовано автором за [42] 
 
Затверджена методологія ґрунтується переважно на кількісних соціологічних 
методах, насамперед стандартизованому анкетуванні, що забезпечує оперативне 
охоплення значних масивів респондентів. За наявності ресурсів рекомендується 
залучення незалежних експертів (дослідницьких компаній, профільних НУО) для 
58 
підвищення валідності інструментарію та мінімізації систематичних похибок. 
Процес збору даних здійснюється з урахуванням психоемоційного стану 
внутрішньо переміщених осіб і передбачає дотримання принципів добровільності, 
анонімності та етичної комунікації. 
Ключові тематичні блоки анкетування: 
1. Соціально-демографічний блок – охоплює характеристики респондентів 
(вік, стать, освіта, склад домогосподарства) та ідентифікацію вразливих категорій 
(особи з інвалідністю, пенсіонери, одинокі батьки, багатодітні сім’ї тощо). 
2. Фінансово-матеріальне становище – передбачає суб’єктивну оцінку рівня 
добробуту та аналіз структури доходів домогосподарства (заробітна плата, 
соціальні виплати, допомога, заощадження). 
3. Оцінка потреб – визначає рівень незадоволених потреб за ключовими 
сферами (соціальні та адміністративні послуги, охорона здоров’я, освіта, 
працевлаштування, психологічна та правова підтримка) за шкальованими 
показниками. 
4. Міграційний профіль та інтеграційні наміри. Містить дані про походження, 
досвід переміщення, статус ВПО та плани на майбутнє, а також причини 
неможливості повернення або фактори інтеграції у приймаючій громаді. 
З огляду на зазначене, подальший аналіз спрямовується на виявлення 
динаміки трансформації потреб домогосподарств внутрішньо переміщених осіб у 
часовому розрізі. 
Аналіз динаміки потреб домогосподарств внутрішньо переміщених осіб 
упродовж трирічного періоду засвідчує їх структурну трансформацію (табл. 2.8). 
Якщо на початкових етапах переміщення пріоритетними були базові фізіологічні 
потреби, зокрема забезпечення продуктами харчування та предметами першої 
необхідності, то надалі акценти зміщуються у бік більш складних і довготривалих 
викликів. 
Аналіз даних таблиці 2.8 свідчить про суттєву трансформацію структури 
потреб внутрішньо переміщених осіб упродовж 2024–2026 років. У 2024 році 
домінували базові потреби, продовольство (39%) та одяг (25%), що відповідає фазі 
59 
екстреного реагування. Водночас уже у 2025–2026 роках їхня актуальність дещо 
знижується або стабілізується (продовольство – 31–32%, одяг – зростання до 30%), 
що свідчить про часткове задоволення базових фізіологічних потреб. 
Таблиця 2.8 
Динаміка ключових потреб та дефіцитів домогосподарств внутрішньо 
переміщених осіб у 2024–2026 рр., % 
Категорія 2024 рік (% 2025 рік (% ВПО 2026 рік (% ВПО Показник серед 
нагальної ВПО, що з дефіцитом з дефіцитом непереміщених 
потреби / вказали потребу) доступу) доступу) осіб (2026) 
дефіциту 
Продовольство 39%  31%  32%  22%  
(їжа) 
Одяг та 2%  28%  30%  1%  
непродовольчі 
товари 
Засоби гігієни 21%  30%  30%  14%  
Медикаменти 6%  37%  42%  3%  
(ліки) 
Медичні Не фіксувалось 27%  30%  31%  
послуги 
Можливості для 2%  3%  34%  26%  
заробітку (дохід) 
Житло (доступне 7% (як допомога 32%  3%  7%  
та належне) з орендою)  
Павербанки / <1% (поза 39%  7%  31%  
генератори зимовим 
сезоном)  
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Натомість найбільш динамічне зростання демонструють потреби, пов’язані з 
довготривалим проживанням і соціально-економічною адаптацією. Так, потреба у 
медикаментах зросла з 6% у 2024 році до 42% у 2026 році (+36 п.п.), що відображає 
погіршення стану здоров’я ВПО. Аналогічно зросла потреба у медичних послугах 
(до 30% у 2026 році). 
Суттєвого значення набувають економічні та житлові чинники, так частка 
ВПО, які відчувають дефіцит можливостей для доходу, становить 34–35% у 2025–
2026 роках, а потреба у належному житлі зросла з 7% у 2024 році до 35% у 2026 
році (+28 п.п.). Це свідчить про перехід до довгострокових викликів інтеграції. 
Особливо різке зростання зафіксовано у сфері енергетичних потреб, дефіцит 
павербанків та генераторів зріс з <1% у 2024 році до 57% у 2026 році, що пов’язано 
60 
з енергетичною нестабільністю в умовах воєнного стану. 
Порівняння з непереміщеним населенням у 2026 році показує, що ВПО 
мають вищий рівень уразливості за більшістю показників: наприклад, дефіцит 
житла – 35% проти 7%, засобів гігієни – 30% проти 14%, продовольства – 32% 
проти 22%. 
Починаючи з 2025 року, методологія оцінювання потреб у дослідженнях GPS 
була розширена: замість фіксації однієї найнагальнішої потреби почала 
враховуватися множинність дефіцитів доступу до послуг, що пояснює загальне 
зростання відповідних показників. 
Загалом у 2026 році близько 80% внутрішньо переміщених осіб 
повідомляють про наявність щонайменше однієї незадоволеної базової потреби, що 
свідчить про високий рівень системної соціально-економічної депривації та 
необхідність комплексного посилення механізмів соціальної підтримки. 
Структура потреб ВПО трансформувалася від базових гуманітарних до 
комплексних соціально-економічних і інфраструктурних, що підтверджує 
необхідність переходу до довгострокових програм соціальної підтримки та 
інтеграції. Зокрема, у 2024–2026 роках спостерігається зростання значущості 
проблем житлового забезпечення, стабільного доступу до комунальних і 
енергетичних ресурсів, а також інтеграції у локальну інфраструктуру. Це свідчить 
про перехід від екстреної фази реагування до етапу стабілізації та довгострокового 
перебування ВПО у приймаючих громадах. 
Таким чином, еволюція потреб домогосподарств ВПО відображає зміну 
характеру внутрішнього переміщення – від тимчасового явища до тривалого 
соціально-економічного процесу, що потребує комплексного підходу до організації 
соціальної підтримки. 
Поглиблення структурних проблем забезпечення базових потреб 
закономірно трансформується у фінансову нестабільність домогосподарств ВПО, 
що супроводжується поступовим виснаженням їхніх ресурсів. У цих умовах все 
більш актуальним стає аналіз економічної поведінки переміщених осіб, зокрема 
застосування ними адаптаційних стратегій виживання. 
61 
Тривале перебування у стані переміщення, обмежений доступ до стабільних 
джерел доходу та накопичений соціальний стрес призводять до посилення процесів 
економічної маргіналізації ВПО. У таких умовах домогосподарства змушені 
вдаватися до різних копінг-стратегій, частина з яких має короткостроковий ефект, 
але водночас підриває їхню довгострокову фінансову стійкість. 
За результатами досліджень, у 2026 році 84% домогосподарств ВПО 
застосовували або вже вичерпали наявні стратегії подолання труднощів. Цей 
показник залишається стабільно високим з середини 2024 року, що свідчить про 
тривалий характер кризи та обмежені можливості відновлення економічної 
самостійності. 
Висока поширеність таких стратегій відображає поглиблення фінансової 
нестабільності, коли домогосподарства поступово переходять від помірних до 
більш ризикованих форм економічної поведінки, що потребує посилення адресних 
програм соціальної підтримки та відновлення джерел доходу. 
Логічним продовженням аналізу є оцінка конкретних типів копінг-стратегій, 
що застосовуються домогосподарствами ВПО у відповідь на погіршення їх 
соціально-економічного становища (табл. 2.9). Це дозволяє не лише визначити 
рівень фінансового навантаження, але й оцінити ступінь виснаження адаптаційного 
потенціалу. 
Аналіз даних таблиці 2.9 свідчить про поглиблення процесів економічної 
деградації та обмеження ресурсної спроможності домогосподарств внутрішньо 
переміщених осіб. Найбільш критичною тенденцією є масове вичерпання 
фінансових резервів: у 2026 році 54% домогосподарств продовжували витрачати 
заощадження, тоді як ще 16% повідомили про їх повне вичерпання, що фактично 
означає втрату фінансової «подушки безпеки». 
Водночас зберігається високий рівень залежності від гуманітарної допомоги: 
у 2026 році 47% ВПО продовжують на неї покладатися, а 13% вже вичерпали і цей 
ресурс, що суттєво перевищує аналогічний показник серед непереміщеного 
населення (16%). Це свідчить про обмежені можливості самозабезпечення значної 
частини домогосподарств.  
62 
Таблиця 2.9 
Динаміка застосування стратегій подолання економічних труднощів 
домогосподарствами ВПО у 2024–2026 рр., % 
Стратегія подолання 2024 рік (% ВПО, 2025 рік (% ВПО, що 2026 рік (% ВПО, що 
економічних що застосували) застос./вичерпали) застос./вичерпали) 
труднощів 
Економія на базових 
комунальних послугах 58% 55% 52% 
/ паливі 
Зменшення витрат на 
Не оцінювалось 
медицину / охорону 47% 47% 
окремо 
здоров’я 
Витрачання 55% (ще 17% 54% (ще 16% 
58% 
заощаджень вичерпали) повністю вичерпали) 
Залежність від 
54% (ще 16% 47% (ще 13% 
гуманітарної 51% 
вичерпали) вичерпали) 
допомоги 
Згода на роботу з 
Фіксувалось 20% (ще 8% 
нижчою кваліфікацією 25% 
зростання вичерпали) 
/ оплатою 
Переїзд до житла Фіксувалось 14% (ще 9% більше не 
24% 
значно гіршої якості зростання можуть) 
Пропуск / затримка Фіксувалось 
21% 12% 
орендної плати зростання 
Стратегії Не 
«Надзвичайного класифікувалось за 30% 26% 
рівня» рівнями 
Джерело: побудовано автором за [22; 23; 24]. 
 
Характерною ознакою є поступове «зміщення» структури копінг-стратегій: 
хоча частка економії на комунальних послугах дещо знизилася (з 58% до 52%), 
натомість стабільно високими залишаються показники скорочення витрат на 
медичні послуги (47%), що має довгострокові негативні наслідки для здоров’я 
ВПО. Одночасно скорочується можливість застосування окремих стратегій, таких 
як переїзд до гіршого житла (зниження з 24% до 14%) чи затримка орендної плати 
(з 21% до 12%), що свідчить не про покращення ситуації, а про вичерпання цих 
механізмів. 
Особливу загрозу становить поширення стратегій надзвичайного рівня: у 
2026 році їх застосовували 26% домогосподарств, що вказує на перехід частини 
ВПО до найбільш ризикованих форм економічної поведінки. Найбільш уразливими 
є окремі соціальні групи: 33% домогосподарств з особами з інвалідністю, 30% 
63 
неповних сімей та 33% нещодавно переміщених осіб з окупованих територій 
вдаються до таких деструктивних практик. 
Крім того, встановлено взаємозв’язок між рівнем незадоволених потреб та 
мобільністю населення: серед ВПО, які планують повторне переміщення, 69% 
відчувають дефіцит енергетичних ресурсів (проти 56% серед тих, хто залишається), 
а 52% « нестачу можливостей для заробітку (проти 32%). Це підтверджує, що 
економічна нестабільність виступає ключовим фактором вторинної міграції. 
Таким чином, результати аналізу свідчать про формування «пастки 
виживання», коли використання короткострокових адаптаційних стратегій 
призводить до подальшого поглиблення бідності та унеможливлює самостійне 
відновлення економічної спроможності домогосподарств без системного 
втручання держави. 
Природнім продовженням аналізу економічної поведінки внутрішньо 
переміщених осіб є дослідження їхнього становища на ринку праці та рівня 
реалізації трудового потенціалу, що безпосередньо впливає на рівень економічної 
самостійності домогосподарств. 
Структурний аналіз ринку праці для ВПО свідчить про наявність системної 
диспропорції між освітнім рівнем переміщених осіб та можливостями їх 
професійної реалізації. Попри декларовану орієнтацію державної політики на 
працевлаштування та самозайнятість, наявні інструменти не забезпечують 
достатніх умов для повноцінної інтеграції ВПО у ринок праці. 
За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, станом 
на листопад 2025 року в Україні налічувалося понад 4,6 млн ВПО, з яких близько 
1,8 млн осіб перебувають у працездатному віці [49]. При цьому 64% внутрішньо 
переміщених осіб мають вищу або фахову передвищу освіту, що свідчить про 
значний накопичений людський капітал. 
Водночас понад 40% ВПО не можуть знайти роботу за фахом, а близько 30% 
змушені працювати на посадах, що потребують нижчої кваліфікації, або 
погоджуватися на нестабільну часткову зайнятість. Дані за 2026 рік підтверджують 
цю тенденцію: 28% домогосподарств ВПО зазначили, що вимушена згода на 
64 
низькокваліфіковану або низькооплачувану роботу є для них однією зі стратегій 
виживання. 
Основною причиною такої ситуації є структурні обмеження регіональних 
ринків праці у зонах масового розселення ВПО, де переважають вакансії низької 
кваліфікації. Водночас відсутність достатньо ефективних механізмів 
перепідготовки, професійної адаптації та інтеграції призводить до неповного 
використання їхнього освітнього та професійного потенціалу. 
У результаті формується явище прихованого безробіття та неповної 
зайнятості, що проявляється у невідповідності між рівнем кваліфікації та 
фактичним характером виконуваної роботи. Це зумовлює не лише соціально-
економічну маргіналізацію ВПО, але й призводить до втрати потенційних 
податкових надходжень та зниження загального рівня використання 
інтелектуального ресурсу країни, що є критично важливим у контексті 
післявоєнного відновлення економіки. 
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що внутрішньо переміщені 
особи в Україні характеризуються підвищеним рівнем соціально-економічної 
вразливості. Незважаючи на відносно позитивну оцінку окремих аспектів 
життєдіяльності, ключові проблеми залишаються у сферах житлового 
забезпечення, матеріального добробуту та зайнятості. 
Інтеграція ВПО у приймаючі громади має переважно формальний характер і 
потребує активізації через залучення до місцевого управління та ринку праці.  
Таким чином, результати дослідження підтверджують необхідність 
подальшого вдосконалення механізмів соціального забезпечення, зокрема через 
розвиток адресних програм підтримки, житлових ініціатив та політики сприяння 
зайнятості. 
 
2.3. Діагностика ефективності механізмів соціальної підтримки 
внутрішньо переміщених осіб 
У ході проведеного аналізу встановлено, що найбільш проблемною та 
водночас найменш задоволеною потребою внутрішньо переміщених осіб 
65 
залишається потреба у забезпеченні житлом. Саме житлова проблема набуває 
системного характеру, оскільки безпосередньо впливає на рівень соціальної 
стабільності, можливості працевлаштування, доступ до освіти та медичних послуг, 
а також загальний рівень інтеграції ВПО у приймаючі громади. 
З огляду на це, у межах даного підрозділу зосередимо увагу саме на аналізі 
механізмів забезпечення житлом, оцінці їх ефективності, доступності та 
відповідності реальним потребам цільової групи. Такий акцент дозволить більш 
глибоко оцінити результативність державної та місцевої політики у сфері 
соціального захисту ВПО та визначити ключові напрями її вдосконалення. 
Проблема забезпечення внутрішньо переміщених осіб стабільним і гідним 
житлом залишається ключовим викликом державної соціальної політики України 
в умовах тривалої збройної агресії та масштабних інфраструктурних втрат. 
Трансформація підходів до підтримки ВПО відображає перехід від екстрених 
заходів (тимчасове розміщення, базові виплати) до довгострокових інтеграційних 
механізмів, орієнтованих на формування економічної самостійності та 
забезпечення постійним житлом. 
Сучасна житлова політика реалізується через поєднання кількох 
інструментів: 
– пільгового іпотечного кредитування; 
– компенсаційних механізмів (субвенції, житлові сертифікати); 
– розвитку ринку соціальної й комерційної оренди.  
Ефективність цих механізмів визначається доступністю процедур, рівнем 
адміністративного навантаження, відповідністю фінансових параметрів ринковим 
умовам і бюджетною спроможністю держави. Проведемо комплексну діагностику 
діючих механізмів житлової підтримки ВПО з метою виявлення їх 
результативності та системних обмежень реалізації. 
Дослідимо кредитно-інвестиційні механізми забезпечення житлом, зокрема 
програму «єОселя», крізь призму їх функціонального алгоритму, умов доступу та 
наявних бар’єрів. Реалізація програми «єОселя» має чітко визначену послідовність 
дій (табл. 2.10).   
66 
Таблиця 2.10 
Алгоритм реалізації програми «єОселя» для ВПО 
Зміст та управлінські Бар’єри та 
Етап / компонент Ключові параметри 
дії обмеження 
Подання заявки через 
застосунок «Дія», Цифрова процедура, Цифрова нерівність, 
1. Ініціювання участі 
автоматична швидка обробка помилки у реєстрах 
верифікація даних 
Розгляд заявки Відмова через низьку 
2. Попереднє рішення До 24 годин 
банками-партнерами платоспроможність 
Подання документів, 
Врахування Неформальна 
3. Фінансовий аналіз оцінка доходів 
офіційних доходів зайнятість ВПО 
(андерайтинг) 
Пошук об’єкта, Вартість до 2 млн Невідповідність цін 
4. Вибір житла проведення грн; обмеження за ринку встановленим 
експертної оцінки віком житла лімітам 
Підписання Фінансове 
5. Укладання 
кредитного та Строк до 20 років навантаження на 
договору 
іпотечного договорів домогосподарство 
7% – 10%; внесок від 
6. Умови Визначення ставки, Високий початковий 
20%; площа 
кредитування внеску, площі внесок 
обмежена нормами 
Державна та місцева 
7. Компенсаторні До 70% внеску; Обмеженість 
підтримка (субсидії, 
механізми компенсації витрат бюджетних ресурсів 
компенсації) 
8. Результативність Надання кредитів та Низька частка ВПО 
Масовість програми 
програми забезпечення житлом серед отримувачів 
Джерело: побудовано автором за [11] 
 
На першому етапі заявник подає електронну заявку через платформу «Дія», 
де відбувається автоматизована перевірка ключових параметрів – статусу 
внутрішньо переміщеної особи, відсутності житла у власності та рівня доходів. 
Наступний етап передбачає отримання попереднього рішення банку-партнера, яке 
формується у стислі терміни. У разі позитивного рішення здійснюється повна 
фінансова оцінка платоспроможності позичальника (андерайтинг), після чого 
заявник переходить до етапу підбору житла, проведення його експертної оцінки та 
фінального укладення кредитного й іпотечного договорів. 
Ключові умови участі для ВПО характеризуються відносною доступністю 
порівняно з ринковими пропозиціями, проте залишаються обтяжливими для 
значної частини цільової групи. Зокрема, відсоткова ставка становить 7 % річних у 
перші десять років із подальшим підвищенням до 10 %, строк кредитування 
67 
обмежений 20 роками, а мінімальний початковий внесок встановлений на рівні 20 
% вартості житла. Додатковими обмеженнями виступають гранична вартість 
об’єкта (до 2 млн грн), нормативи площі та вимоги до віку нерухомості. 
З метою підвищення доступності програми запроваджено компенсаторні 
механізми, які включають часткове покриття першого внеску, субсидування 
кредитних платежів та відшкодування супутніх витрат. Також окремі територіальні 
громади впроваджують локальні програми співфінансування, що свідчить про 
розвиток багаторівневого підходу до вирішення житлової проблеми. 
Водночас діагностика ефективності програми виявляє низку системних 
обмежень:  
– високий розмір початкового внеску; 
– невідповідність встановлених цінових лімітів реальним ринковим умовам; 
– недостатній рівень доходів ВПО; 
– структурна обмеженість доступу до кредитних ресурсів.  
Це призводить до того, що, попри масштабність програми, частка внутрішньо 
переміщених осіб серед її учасників залишається відносно низькою. 
Таким чином, програма «єОселя» виконує важливу роль у формуванні 
довгострокових житлових рішень, однак потребує подальшого вдосконалення з 
урахуванням фінансових можливостей ВПО та специфіки регіональних ринків 
житла.  
Альтернативним фінансовим інструментом забезпечення житлом 
внутрішньо переміщених осіб (ВПО) є спеціалізована програма «Житлові 
приміщення для ВПО», що реалізується Державним фондом сприяння 
молодіжному житловому будівництву (Держмолодьжитло). 
Програма функціонує у форматі міжнародного партнерства із: 
– Урядом Федеративної Республіки Німеччина (через банк розвитку KfW); 
– Банком розвитку Ради Європи (CEB). 
Умови кредитування характеризуються підвищеною соціальною орієнтацією 
та доступністю для домогосподарств із обмеженими ресурсами (табл. 2.11). 
  
68 
Таблиця 2.11  
Основні умови кредитування за спеціалізованою програмою «Житлові 
приміщення для ВПО» 
Параметр Характеристика 
Відсоткова ставка 3% річних (фіксована) 
Максимальний строк до 30 років 
Вікове обмеження до 65 років на момент погашення 
Початковий внесок 6% вартості житла 
Тип нерухомості квартири, індивідуальні будинки 
Вікові обмеження для житла до 50 років (або реконструкція до 25 років) 
Джерело: побудовано автором за [54] 
 
Низька ставка та мінімальний початковий внесок істотно знижують бар’єри 
доступу до кредитування, що робить програму привабливою для ВПО. 
Доступ до участі в програмі реалізується через: 
1. Подання заяви:  
– через електронний сервіс «Дія»; 
– через регіональні відділення Держмолодьжитла; 
2. проходження процедури відбору. 
Відбір кандидатів здійснюється за допомогою генератора випадкових чисел 
(рандомізований відбір). Використання такого механізму: 
– забезпечує прозорість і мінімізацію корупційних ризиків; 
– водночас формує ефект «лотереї», знижуючи прогнозованість результату 
для заявників. 
Теоретично програма демонструє оптимальні для позичальника параметри 
кредитування (низька ставка, тривалий строк, мінімальний внесок). Однак існують 
структурні обмеження, серед яких ключовим стримуючим фактором є недостатній 
обсяг бюджетного фінансування та міжнародної донорської підтримки. А системна 
проблема доступу – рандомізований механізм відбору, хоча й забезпечує 
прозорість, фактично нівелює пріоритетність соціальної потреби; зменшує 
керованість процесу забезпечення житлом. 
Надзвичайно низькі показники покриття потреб (менше 3%) свідчать про те, 
що незважаючи на ідеальні фінансові умови для споживача, обмеженість 
69 
донорських та бюджетних фондів не дозволяє програмі стати масовим 
інструментом розв’язання житлової кризи ВПО [50]. 
Таким чином, поряд із програмами іпотечного кредитування, важливе місце 
в системі соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб посідають 
інструменти, спрямовані на стимулювання індивідуального житлового 
будівництва, особливо в сільській місцевості. У цьому контексті доцільно 
розглянути державну програму «Власний дім» як механізм просторової інтеграції 
ВПО та розвитку територіальних громад 
Державна програма «Власний дім» виступає специфічним інструментом 
реалізації соціальної політики у сфері житлового забезпечення, який одночасно 
виконує функції територіального розвитку. Її особливістю є орієнтація на 
стимулювання переселення та закріплення населення у сільській місцевості. 
У контексті підтримки внутрішньо переміщених осіб програма забезпечує: 
– сприяння деурбанізації та зниженню навантаження на міську 
інфраструктуру; 
– формування передумов для інтеграції ВПО у сільські громади; 
– стимулювання зайнятості в агропромисловому секторі; 
позитивний вплив на демографічну стабілізацію територій. 
З метою узагальнення та систематизації ключових характеристик 
розглянутих державних програм житлового забезпечення внутрішньо переміщених 
осіб, доцільно здійснити їх порівняльний аналіз за основними критеріями, що 
визначають рівень доступності, умови кредитування та механізми реалізації. 
Результати такого порівняння наведено в таблиці 2.12. 
Проведений порівняльний аналіз дозволяє виокремити ключові відмінності 
між досліджуваними програмами в контексті їх ролі у системі соціальної підтримки 
внутрішньо переміщених осіб. 
По-перше, територіальна спрямованість програм суттєво відрізняється. Якщо 
програми «єОселя» та Держмолодьжитла/KfW орієнтовані на всю підконтрольну 
територію України, то «Власний дім» має чітко виражену локалізацію й 
70 
спрямований виключно на розвиток сільських територій, що визначає його 
інструментальну роль у політиці просторового розвитку. 
Таблиця 2.12 
Порівняльна характеристика державних програм житлового забезпечення ВПО 
Програма «єОселя» Держмолодьжитло / Програма «Власний 
Критерій порівняння 
(для ВПО) KfW дім» 
Уся підконтрольна Уся підконтрольна Виключно сільська 
Цільова територія 
територія територія місцевість 
7% (1–10 рік), 10% (з 3% річних 3% (0% для сімей з 3+ 
Відсоткова ставка 
11 року) (фіксована) дітьми) 
Від 20% (для молоді – Від 6% нормативної Відсутній фіксований 
Перший внесок 
від 10%) вартості відсоток 
До 30 років (віковий 
Максимальний строк До 20 років До 30 років 
ценз – 65 років) 
Не старше 20 років 
Вік житла Не регламентується 
(або 3 років – для Не старше 50 років 
(обмеження) жорстко 
окремих категорій) 
Рандомізований Оцінка місцевого 
Банківський 
Алгоритм відбору відбір (генератор фонду / бюджетних 
андерайтинг 
випадкових чисел) можливостей 
 
По-друге, умови кредитування демонструють різний рівень соціальної 
доступності. Найбільш лояльні параметри характеризують програму 
Держмолодьжитла/KfW (низька фіксована ставка та мінімальний початковий 
внесок), тоді як «єОселя» передбачає вищий фінансовий поріг входу. Водночас 
програма «Власний дім» має додаткові соціальні преференції (нульова ставка для 
багатодітних сімей), проте обмежується нижчими обсягами фінансування. 
По-третє, тривалість кредитування є максимально сприятливою у програмах 
Держмолодьжитла/KfW та «Власний дім» (до 30 років), що підвищує доступність 
щомісячних платежів, тоді як у програмі «єОселя» цей період є коротшим. 
По-четверте, вимоги до об’єктів житла є найбільш жорсткими у програмі 
«єОселя», що обмежує вибір житла, тоді як програми Держмолодьжитла та 
«Власний дім» забезпечують більшу гнучкість, особливо щодо вторинного ринку. 
По-п’яте, механізми відбору учасників мають принципово різний характер: 
– у «єОселі» домінує ринковий підхід (банківський андерайтинг); 
– у програмі Держмолодьжитла – формалізована випадкова вибірка; 
– у програмі «Власний дім» – адміністративно-децентралізований механізм. 
71 
Узагальнюючий висновок 
Таким чином, кожна з програм виконує специфічну функцію у системі 
соціального забезпечення ВПО: 
– «єОселя» – орієнтована на формування ринково інтегрованих рішень; 
– Держмолодьжитло / KfW – забезпечує соціально орієнтоване кредитування 
з високим рівнем доступності; 
– «Власний дім» – виконує функцію територіального розвитку та 
стимулювання сільської зайнятості. 
У сукупності ці програми формують багаторівневу модель житлової 
підтримки, однак їх ефективність стримується обмеженими ресурсами та 
нерівномірністю доступу.  
Паралельно з механізмами іпотечного кредитування, держава реалізує 
безпрецедентну за масштабами програму компенсації за пошкоджене та знищене 
житло «єВідновлення» [64]. Її реалізація спрямована на відшкодування втрат 
громадян, чиє житло було зруйноване або пошкоджене внаслідок бойових дій, 
зокрема на тимчасово окупованих територіях чи в районах активних бойових дій. 
Концептуально програма передбачає диференціацію двох основних напрямів 
фінансування: 
– відновлення пошкодженого житла, що підлягає ремонту; 
– компенсацію за повністю зруйновані об’єкти нерухомості.  
Фінансування зазначених напрямів здійснюється за рахунок коштів 
державного бюджету, зокрема Фонду ліквідації наслідків збройної агресії, що 
забезпечує цільове спрямування ресурсів на ліквідацію житлових втрат населення. 
З метою систематизації етапів реалізації державної програми компенсації за 
пошкоджене або знищене житло «єВідновлення», доцільно представити її 
процедуру у вигляді послідовного алгоритму дій, що охоплює подання заяви, 
розгляд уповноваженими органами та отримання компенсації. Узагальнену 
характеристику зазначених етапів наведено в таблиці 2.13. 
  
72 
Таблиця 2.13 
Процедура надання компенсації за програмою «єВідновлення»  
Етап Зміст процедури Суб’єкти реалізації Результат 
Подання інформаційного 
повідомлення про пошкоджене 
1. Подання Власник житла Реєстрація об’єкта в 
або знищене житло через 
повідомлення (заявник) системі 
портал/застосунок «Дія» або 
інші канали 
Формування та подання заяви на Внесення заяви до 
Заявник, 
2. Подання отримання компенсації (онлайн Державного реєстру 
уповноважені 
заяви або через ЦНАП, органи пошкодженого та 
суб’єкти 
соцзахисту, нотаріусів) знищеного майна 
Перевірка даних, організація 
Комісії при органах Висновок щодо 
3. Розгляд огляду об’єкта, визначення 
місцевого стану житла та суми 
заявки ступеня пошкодження та 
самоврядування компенсації  
розміру збитків 
Уповноважена Рішення про 
Ухвалення рішення про надання 
4. Прийняття комісія / орган компенсацію 
або відмову в компенсації; 
рішення місцевого (грошову або у 
визначення форми виплати 
самоврядування формі сертифіката) 
Отримання 
Перерахування коштів на Держава, 
5. Надання фінансового 
спеціальний рахунок або видача уповноважені 
компенсації ресурсу або 
житлового сертифіката банки 
сертифіката 
Використання коштів на ремонт 
Відновлення житла 
6. Реалізація або застосування житлового Отримувач 
або придбання 
компенсації сертифіката для компенсації 
нового  
придбання/будівництва житла 
Завершення 
процедури, 
Подання підтвердження Отримувач, 
7. Звітність і контроль 
цільового використання коштів контролюючі 
контроль ефективності 
або завершення угоди органи 
використання 
коштів  
Джерело: побудовано автором за [64]. 
 
У випадках повного знищення житла застосовується механізм житлових 
сертифікатів. Право на отримання такого сертифіката мають власники житла, 
зруйнованого після 24 лютого 2022 року, за умови підтвердження факту 
руйнування відповідними комісіями або засобами дистанційного зондування, а 
також визнання об’єкта таким, що не підлягає відновленню. Житловий сертифікат 
є іменним електронним документом, який фіксує право на отримання компенсації 
та може бути використаний для придбання житла на первинному чи вторинному 
ринку або для інвестування у нове будівництво. Важливою перевагою інструменту 
73 
є тривалий строк його дії, що становить до п’яти років, що дозволяє одержувачам 
раціонально планувати житлові рішення. 
Процедура доступу до програми передбачає подання заяви через електронні 
сервіси, зокрема портал або мобільний застосунок «Дія», подальшу фіксацію 
пошкоджень у Державному реєстрі пошкодженого та знищеного майна та 
ухвалення рішення уповноваженими комісіями. Такий алгоритм забезпечує 
цифровізацію процесу та підвищення його прозорості. 
Житлові ваучери фіксованого номіналу у розмірі 2 млн грн у 2025–2026 роках 
запроваджено як експериментальний інструмент державної підтримки внутрішньо 
переміщених осіб, що належать до найбільш соціально вразливих категорій [63]. 
Цей механізм орієнтований на осіб, які одночасно мають статус внутрішньо 
переміщених осіб та належать до категорій учасників бойових дій або осіб з 
інвалідністю внаслідок війни, за умови підтвердження факту їх попереднього 
проживання на тимчасово окупованих територіях і перебування на підконтрольній 
Україні території на момент звернення. 
Важливою умовою участі у програмі є відсутність у заявника та членів його 
сім’ї житлової нерухомості на підконтрольній території, за винятком випадків, 
коли житло перебуває в іпотеці або розташоване в зоні бойових дій. Додатковим 
обмеженням є відсутність активних заяв або вже отриманої компенсації в межах 
базової програми «єВідновлення», що забезпечує адресність та недопущення 
дублювання державної допомоги. 
Процедура отримання житлового ваучера побудована на використанні 
цифрових інструментів і реалізується виключно через застосунок «Дія». Подання 
заявки супроводжується необхідністю підтвердження складу домогосподарства та 
накладення електронних підписів усіма повнолітніми членами сім’ї, що забезпечує 
юридичну легітимність і прозорість процесу. У разі неподання підтвердження 
згоди окремими членами родини у встановлений строк заява підлягає анулюванню. 
Функціональне призначення житлового ваучера є багатовекторним він може 
бути використаний для: 
– придбання житла на первинному або вторинному ринку нерухомості; 
74 
– інвестування у нове житлове будівництво; 
– придбання земельної ділянки під житлову забудову; 
– сплати першого внеску за іпотечним кредитом; 
– погашення наявних зобов’язань за іпотекою. 
Водночас, з метою запобігання можливим спекулятивним операціям, 
законодавством встановлено обмеження щодо відчуження житла, придбаного за 
рахунок ваучера, протягом п’ятирічного періоду. Житлові ваучери є цільовим 
інструментом соціальної підтримки, що поєднує принципи адресності, 
цифровізації та контролю за використанням бюджетних ресурсів, однак має 
обмежене охоплення та експериментальний характер реалізації. 
Отже, програма «єВідновлення» є системним компенсаційним інструментом, 
що поєднує елементи соціальної підтримки та відбудови житлового фонду, однак 
її ефективність значною мірою залежить від стабільності фінансового забезпечення 
та подальшого вдосконалення процедур реалізації. Процедура «єВідновлення» має 
чітко структурований алгоритм, що поєднує цифрові інструменти подання заяв із 
адміністративним розглядом на місцевому рівні. Її ключовими характеристиками є 
поетапність, використання державних реєстрів та поєднання грошових і 
сертифікатних форм компенсації. 
Найбільш значущою реформою у сфері соціального захисту внутрішньо 
переміщених осіб (ВПО) у 2025–2026 роках стало впровадження 
експериментального проєкту щодо надання субсидії на оплату вартості найму 
(оренди) житлового приміщення, регламентованого Постановою Кабінету 
Міністрів України від 25 жовтня 2024 року № 1225 [73]. 
На відміну від попередніх механізмів підтримки, які обмежувалися базовою 
допомогою на проживання та субсидією на житлово-комунальні послуги, нова 
модель орієнтована на ринкову вартість оренди та легалізацію орендних відносин. 
Основні критерії надання субсидії узагальнено в таблиці 2.13. 
  
75 
Таблиця 2.13 
Основні умови призначення субсидії на оренду житла 
Критерій Зміст 
Частка витрат на оренду Понад 20% сукупного доходу домогосподарства 
До 2 прожиткових мінімумів на особу – підвищений рівень 
Рівень доходу 
субсидування 
Соціальна норма житла 13,65 м² на особу 
Мінімальна площа 35,22 м² на домогосподарство 
Максимальна площа 
До 130 м² 
(квартира) 
Максимальна площа 
До 230 м² 
(будинок) 
Житло у власності Не більше 13,65 м² на особу в безпечних регіонах 
Джерело: побудовано автором за [73]. 
 
Умови участі у програмі передбачають низку обмежень (табл. 1.2). 
Таблиця 2.14 
Обмеження участі в програмі субсидії на оренду 
Обмеження Характеристика 
Договір оренди Обов’язковий (допускається проста письмова форма) 
Родинні зв’язки Заборонено оренду у родичів І ступеня 
Інші програми Неможливо одночасно отримувати «Прихисток» 
Базова допомога Обов’язкова відмова від 2000/3000 грн на період субсидії 
Інші субсидії Дозволено поєднання з субсидією на ЖКП 
Джерело: побудовано автором за [73]. 
 
Особливою є вимога відмови від базової допомоги, що зумовлює 
необхідність економічного аналізу доцільності участі в програмі. Інноваційність 
механізму полягає у створенні фінансових стимулів для орендодавців (табл. 2.15). 
Таблиця 2.15 
Податкові стимули для орендодавців 
Категорія орендодавця Вид компенсації 
Фізична особа ПДФО (18%) + військовий збір 
ФОП Єдиний податок + військовий збір 
Частота виплат Щоквартально 
Форма виплати На банківський рахунок 
Додаткова опція Можлива добровільна відмова 
Джерело: побудовано автором за [73]. 
 
Цей механізм формує взаємовигідну модель: захист ВПО, легалізація доходів 
орендодавців та детінізація ринку житла. 
Процедура отримання субсидії представлена в таблиці 2.16.  
76 
Таблиця 2.16 
Алгоритм отримання субсидії 
Етап Характеристика 
Адміністратор Пенсійний фонд України 
Способи подання ПФУ (портал, застосунок), «Дія», ЦНАП 
Учасники подання Орендар та орендодавець 
Документи Заява + договір оренди 
Дані про доходи Підтягуються автоматично з реєстрів 
Термін розгляду До 10 робочих днів 
Строк призначення 6 місяців 
Продовження Автоматичне за відсутності змін 
Джерело: побудовано автором за [73]. 
 
Додатково дозволяється оренда частини житла (кімнати), а також укладення 
договорів із юридичними особами. 
Незважаючи на розвиток ринкових інструментів забезпечення житлом 
внутрішньо переміщених осіб (ВПО), значна їх частина залишається у стані 
підвищеної соціальної вразливості. У таких умовах держава змушена 
застосовувати прямі механізми підтримки, зокрема надання тимчасового притулку 
шляхом функціонування спеціальних програм і фондів житла. 
Одним із ключових інструментів такого типу є програма «Прихисток», яка 
передбачає компенсацію витрат особам, що безоплатно розміщують ВПО у 
власному житлі. Основні параметри функціонування програми наведено в таблиці 
2.17. 
Таблиця 2.17 
Базові умови програми «Прихисток» 
Параметр Характеристика 
Суть програми Компенсація витрат за безоплатне розміщення ВПО 
Розмір компенсації 450 грн на місяць за кожну особу 
Отримувач компенсації Власник житла (фізична особа, ФОП або юридична особа) 
Умови розміщення Безоплатне проживання ВПО 
Допустимі особи ВПО, у тому числі родичі (крім І ступеня споріднення) 
Джерело: побудовано автором за [62; 13] 
 
Обов’язковою умовою участі у програмі для ВПО є відповідність критеріям 
соціальної вразливості, що передбачає підтвердження факту вимушеного 
переміщення та відсутність альтернативних джерел житлової підтримки. 
77 
Критерії допуску внутрішньо переміщених осіб до участі у програмі 
систематизовано у таблиці 2.18. 
Таблиця 2.18 
Умови участі ВПО у програмі «Прихисток» 
Критерій Вимога 
Територія переміщення Зони активних бойових дій або тимчасово окуповані території 
Забезпеченість житлом Відсутність житла у безпечних регіонах (понад 13,65 м² на особу) 
Інші види підтримки Відсутність отримання субсидії на оренду 
Форма проживання Безоплатне розміщення 
Джерело: побудовано автором за [62; 13] 
 
Таким чином, програма орієнтована насамперед на найбільш уразливі 
категорії ВПО, які не можуть скористатися ринковими механізмами оренди житла. 
Важливою характеристикою програми «Прихисток» є її узгодженість із 
іншими механізмами державної підтримки. Важливий нюанс взаємодії державних 
програм: власник житла, який бере участь у програмі «Прихисток», не втрачає 
права на отримання власної субсидії на оплату комунальних послуг. При 
розрахунку такої субсидії розміщені ВПО не включаються до складу 
домогосподарства власника, а отримана компенсація у 450 грн/особу не вважається 
його доходом і не впливає на розмір субсидії. Аналогічну компенсацію 
комунальних витрат (за газ, електроенергію, тверде паливо) можуть отримувати 
також юридичні особи та ФОП, які безоплатно розміщують ВПО у своїх 
приміщеннях. 
Зазначені положення свідчать про те, що участь у програмі «Прихисток» не 
створює фінансових чи адміністративних ризиків для власників житла, що є 
важливим стимулом для розширення їх участі. Програма «Прихисток» залишається 
важливим елементом системи соціального захисту ВПО, забезпечуючи базові 
житлові потреби найбільш уразливих категорій населення та доповнюючи ринкові 
механізми підтримки. 
Узагальнюючи результати проведеної діагностики, доцільно зазначити, що 
система житлових механізмів соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб 
у 2025–2026 роках характеризується помірним рівнем ефективності, поєднуючи як 
прогресивні інституційні рішення, так і суттєві структурні обмеження. Попри 
78 
розширення спектра інструментів державного втручання, забезпечення житлових 
потреб ВПО залишається комплексною та багатоаспектною проблемою. 
Аналіз показав наявність ключових системних бар’єрів, серед яких – 
невідповідність умов іпотечного кредитування реаліям ринку житла, обмеженість 
фінансових ресурсів державних і донорських програм, а також нестабільність 
функціонування компенсаційних механізмів. Окрему проблему становить 
суперечливість умов участі у різних програмах, що змушує домогосподарства 
обирати між альтернативними видами підтримки залежно від їхньої фінансової 
доцільності. 
Водночас важливо відзначити якісний розвиток державної політики у сфері 
житлового забезпечення ВПО. Запровадження інноваційних механізмів, зокрема 
субсидії на оренду житла, програм пільгового кредитування, а також 
компенсаційних інструментів відшкодування втрат, свідчить про перехід від 
фрагментарної допомоги до формування цілісної моделі житлової підтримки. 
Подальше підвищення ефективності житлових механізмів потребує 
системного вдосконалення, зокрема шляхом підвищення доступності кредитних 
програм, збільшення обсягів фінансування, оптимізації адміністративних процедур 
і забезпечення стабільності бюджетного фінансування. Лише за умов комплексної 
взаємодії інструментів кредитування, субсидіювання та прямої підтримки можливо 
досягти не лише тимчасового вирішення житлових проблем ВПО, але й 
забезпечити їхню повноцінну інтеграцію у соціально-економічне середовище 
приймаючих громад. 
  
79 
РОЗДІЛ 3. ВЕКТОРИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ 
 
3.1. Вдосконалення методичних підходів до оцінки потреб ВПО в умовах 
воєнного стану 
Сучасні підходи до оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в 
Україні потребують суттєвого вдосконалення у зв’язку з масштабністю 
вимушеного переміщення, динамічністю кризових процесів та обмеженістю 
ресурсів соціальної системи. Відповідно до міжнародних рекомендацій, оцінка 
потреб має виступати ключовим інструментом формування доказової бази для 
прийняття управлінських рішень і планування соціальної підтримки  
У науковому контексті доцільно виокремити низку методичних напрямів 
удосконалення оцінки потреб ВПО, які можуть бути адаптовані до українських 
реалій. 
1. Запровадження системного (екосистемного) підходу до оцінки потреб. 
Ефективна оцінка потреб ВПО повинна здійснюватися на різних рівнях: 
– індивідуальному (персональному); 
– домогосподарському (родинному); 
– громадському; 
– державному.  
Такий підхід передбачає інтеграцію інформації про умови життя, ресурси, 
ризики та доступ до послуг, що дозволяє сформувати цілісне уявлення про стан 
ВПО. 
Водночас у вітчизняній практиці домінує фрагментарний підхід, 
орієнтований переважно на адміністративні дані. Це обмежує можливість 
комплексної оцінки потреб і призводить до дублювання функцій між інституціями. 
Критична оцінка можливостей впровадження екосистемного підходу 
показує, що в умовах воєнного стану його реалізація ускладнюється: 
– недостатньою координацією між державними органами та гуманітарними 
партнерами; 
80 
– відсутністю єдиної інформаційної платформи; 
– швидкими змінами ситуації переміщення. 
Разом з тим, саме цей підхід є найбільш перспективним для переходу від 
реактивної до проактивної соціальної політики щодо ВПО. 
2. Використання аналітичної рамки оцінки потреб. Методично обґрунтована 
оцінка потреб передбачає використання аналітичної рамки, яка структурує дані за 
ключовими доменами: 
– масштаб і структура переміщення; 
– умови життєдіяльності; 
– наявні ресурси та можливості адаптації; 
– доступ до послуг і допомоги [97]. 
Застосування такої рамки дозволяє: 
– визначати пріоритетні потреби; 
– порівнювати ситуацію в різних регіонах; 
– забезпечувати міжсекторальний аналіз. 
В українських умовах реалізація цього підходу обмежена недостатньою 
стандартизацією індикаторів та відсутністю єдиної методики оцінки на 
національному рівні. Отже, одним із ключових напрямів є адаптація міжнародних 
індикаторів до системи державної статистики та соціального моніторингу. 
3. Забезпечення участі ВПО у процесі оцінки. Відповідно до сучасних 
принципів, оцінка потреб повинна здійснюватися за активної участі самих ВПО, 
які розглядаються не як об’єкти допомоги, а як суб’єкти соціальної політики [97]. 
Участь ВПО забезпечує: 
– підвищення точності даних; 
– врахування специфічних потреб різних груп; 
– формування довіри до інституцій. 
Водночас в Україні даний підхід реалізується обмежено, що зумовлено: 
– браком кадрових ресурсів у соціальних службах; 
– високим навантаженням на гуманітарні організації; 
– труднощами доступу до окремих територій. 
81 
Таким чином, необхідним є розвиток механізмів громадської участі, зокрема 
через партнерство з громадськими організаціями ВПО. 
4. Поєднання якісних і кількісних методів оцінки. Результативна оцінка 
потреб повинна ґрунтуватися на комбінуванні кількісних (опитування, 
статистичний аналіз) і якісних (фокус-групи, інтерв’ю) методів [97]. 
Кількісні методи забезпечують репрезентативність даних, тоді як якісні 
дозволяють глибше зрозуміти причини і механізми формування потреб. 
В умовах воєнного стану застосування цього підходу стикається з 
обмеженнями: 
– складність проведення масштабних вибіркових досліджень; 
– ризики безпеки під час збору даних; 
– нестабільність вибіркових сукупностей через мобільність населення. 
Однак використання адаптивних методів (онлайн-опитування, дистанційні 
інтерв’ю) може частково компенсувати ці обмеження. 
5. Оптимізація використання вторинних і первинних даних. Важливим 
методичним принципом є максимальне використання вторинних даних (реєстри, 
статистика, попередні дослідження) перед проведенням первинного збору 
інформації [97]. 
Це дозволяє: 
– зменшити витрати ресурсів; 
– уникнути дублювання оцінок; 
– знизити навантаження на ВПО. 
В Україні існують значні можливості для реалізації цього підходу завдяки 
наявності державних реєстрів, однак їх ефективність обмежується: 
– неповнотою інформації про фактичне місце проживання ВПО; 
– затримками оновлення даних; 
– відсутністю інтеграції між базами даних. 
Отже, необхідною є цифровізація та інтеграція інформаційних систем. 
6. Дотримання принципів безпечності, етичності та об’єктивності. Оцінка 
потреб повинна базуватися на принципах: 
82 
– «не нашкодь»; 
– конфіденційності; 
– об’єктивності та прозорості [97]. 
У контексті воєнного стану ці принципи набувають особливого значення, 
оскільки збір даних може створювати ризики для безпеки ВПО. 
Проблемними аспектами в Україні є: 
– недостатній рівень стандартизації процедур захисту персональних даних; 
– різний рівень підготовки фахівців; 
– обмежені ресурси для забезпечення етичного контролю. 
Це обумовлює потребу у впровадженні єдиних протоколів збору та обробки 
інформації. 
7. Посилення інституційної координації. Ефективна оцінка потреб потребує 
координації між державними органами, міжнародними організаціями та 
громадським сектором [97]. 
В Україні така координація залишається недостатньою, що призводить до: 
– дублювання досліджень; 
– перевантаження ВПО опитуваннями; 
– неузгодженості результатів оцінок. 
Умови воєнного стану ускладнюють координацію через швидкість змін і 
багатосуб’єктність реагування. Водночас саме координація є критично важливою 
для ефективного використання ресурсів. 
8. Інтеграція результатів оцінки у соціальну політику. Результати оцінки 
потреб повинні безпосередньо використовуватися для: 
– формування соціальних програм; 
– визначення пріоритетів допомоги; 
– розподілу ресурсів [97]. 
В Україні цей зв’язок часто є недостатньо чітким, що обумовлено: 
– інституційними бар’єрами; 
– розривом між аналітичними даними та практикою політики; 
– обмеженими можливостями оперативного реагування. 
83 
Таким чином, необхідним є впровадження механізмів evidence-based policy у 
сфері соціального забезпечення ВПО. 
9. Забезпечення безперервності оцінки потреб. Оцінка потреб повинна бути 
не одноразовим заходом, а безперервним процесом, інтегрованим у систему 
моніторингу [97]. 
У контексті воєнного стану це особливо актуально через: 
– динамічність переміщення населення; 
– зміну потреб у часі; 
– вплив бойових дій на доступ до послуг. 
Водночас обмеження ресурсів та нестабільність ситуації ускладнюють 
регулярне оновлення даних (рис. 3.1).  
 
Оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб 
 
 
ВИКЛИКИ 
 
 Масштабне 
Обмежені Динамічність Фрагментарність 
переміщення 
 ресурси криз даних 
населення 
 
 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ 
 
 Системний Аналітична Участь Етичність і Доказова 
підхід рамка ВПО безпека політика 
 policy 
 Цифровізація Комбінування Безперервний 
Координація 
даних методів моніторинг 
 
 
МЕТА: ефективна соціальна підтримка; адресність допомоги; 
 проактивна політика 
Рис. 3.1. Оцінка потреб ВПО в умовах воєнного стану 
Джерело: побудовано автором за [97] 
 
З огляду на різноманітність методичних підходів, їхні переваги та обмеження 
в умовах воєнного стану доцільним є структурування отриманих результатів у 
84 
вигляді узагальненої таблиці 3.1. Таке подання дає змогу комплексно 
охарактеризувати ключові напрями вдосконалення оцінки потреб ВПО, порівняти 
їх за основними критеріями, а також визначити проблемні аспекти впровадження 
та перспективи розвитку вітчизняної практики соціального забезпечення. 
Вдосконалення методичних підходів до оцінки потреб ВПО передбачає 
перехід до комплексної, інтегрованої та безперервної системи оцінювання, що 
базується на поєднанні даних, участі цільових груп і міжвідомчій координації. Це 
є необхідною умовою формування ефективної та доказової соціальної політики в 
умовах воєнного стану. 
Удосконалення методичних підходів до оцінки потреб ВПО в Україні 
передбачає перехід до системної, доказової та участь-орієнтованої моделі оцінки. 
Попри значні обмеження, спричинені воєнним станом, впровадження зазначених 
підходів є необхідною умовою підвищення ефективності соціального забезпечення 
та забезпечення адресності підтримки внутрішньо переміщених осіб. Особливого 
значення набуває усвідомлення ролі оцінки потреб як базового елементу 
формування соціальної політики. Перехід до методологічно обґрунтованих 
підходів зумовлює необхідність розгляду оцінки потреб не лише як практичного 
інструменту, а як стратегічного компонента системи соціального захисту. У зв’язку 
з цим доцільним є детальніше дослідження стратегічного значення науково 
обґрунтованої оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб.  
1. Стратегічне значення науково обґрунтованої оцінки потреб. Ефективне 
функціонування системи соціального забезпечення в умовах масштабного 
внутрішнього переміщення населення зумовлює необхідність переходу від 
інтуїтивних і ситуативних підходів до планування до доказово обґрунтованих 
управлінських рішень.  
  
85 
Таблиця 3.1 
Вдосконалення методичних підходів до оцінки потреб ВПО в умовах воєнного стану 
Методичний 
№ Сутність підходу Переваги застосування Проблеми реалізації в Україні Напрями вдосконалення 
напрям 
Оцінка потреб на індивідуальному, Комплексність оцінки; Фрагментарність даних; Створення інтегрованої 
Системний 
домогосподарському, громадському та формування цілісної картини слабка координація платформи даних; 
1 (екосистемний) 
державному рівнях із інтеграцією даних потреб; перехід до проактивної інституцій; відсутність єдиної посилення міжвідомчої 
підхід 
про умови життя, ресурси та ризики політики інформаційної системи співпраці 
Адаптація міжнародних 
Визначення пріоритетів; 
Структурування даних за доменами: Відсутність стандартизованих індикаторів; 
Аналітична рамка можливість міжрегіонального 
2 масштаби переміщення, умови життя, індикаторів; несформована стандартизація 
оцінки порівняння; міжсекторальний 
ресурси адаптації, доступ до послуг єдина методика національної системи 
аналіз 
оцінки 
Підвищення точності даних; Нестача кадрів; 
Розвиток механізмів 
Залучення ВПО до Активна участь ВПО як суб’єктів у врахування специфічних перевантаженість служб; 
3 участі; партнерство з ГО 
оцінки процесі оцінювання потреб; посилення довіри до обмежений доступ до 
ВПО 
влади територій 
Використання онлайн-
Комбінування Репрезентативність + глибина Складність польових 
Використання опитувань, статистики, методів; дистанційних 
4 методів (якісні + аналізу; кращий причинно- досліджень; безпекові ризики; 
інтерв’ю, фокус-груп інтерв’ю; адаптивних 
кількісні) наслідковий зв’язок нестабільність вибірки 
досліджень 
Цифровізація систем; 
Оптимізація даних Економія ресурсів; уникнення Неповнота реєстрів; затримки 
Поєднання реєстрів, статистики та нових інтеграція баз даних; 
5 (первинні і дублювання; зниження оновлення; відсутність 
досліджень регулярне оновлення 
вторинні) навантаження на ВПО інтеграції баз 
інформації 
Захист ВПО; підвищення Недостатня стандартизація; Впровадження єдиних 
Етичність та Дотримання принципів «не нашкодь», 
6 якості даних; довіра до різний рівень підготовки протоколів; підвищення 
безпечність конфіденційності та об’єктивності 
досліджень персоналу кваліфікації фахівців 
Створення 
Узгоджена діяльність держави, Раціональне використання Відсутність координації; 
Інституційна координаційних 
7 міжнародних організацій та громадського ресурсів; узгоджені результати; перевантаження ВПО 
координація механізмів; обмін даними 
сектору уникнення дублювання опитуваннями 
між суб’єктами 
Інтеграція в Підвищення ефективності Розрив між даними та Запровадження evidence-
Використання результатів оцінки для 
8 політику (evidence- соціальної політики; адресність рішеннями; інституційні based policy; посилення 
формування програм і розподілу ресурсів 
based) допомоги бар’єри аналітичних підрозділів 
Актуальність даних; Інтеграція в систему 
Безперервність Перехід від разових досліджень до Обмежені ресурси; 
9 оперативне реагування; моніторингу; 
оцінки постійного моніторингу нестабільність ситуації 
адаптація до змін автоматизація збору даних 
86 
 
У цьому контексті оцінка потреб виступає не лише технічною процедурою 
збору інформації, а стратегічним інструментом, що визначає результативність 
гуманітарної та соціальної політики. У сучасних умовах України особливо 
актуальним є впровадження системного підходу до оцінки потреб на основі 
міжнародних стандартів, зокрема UNHCR та IASC [97]. Науково обґрунтована 
оцінка сприяє виявленню прогалин у системі соціального захисту, визначенню 
пріоритетності підтримки найбільш уразливих груп та забезпеченню прозорості 
використання ресурсів. 
Оцінка потреб виконує функцію базового етапу формування ефективної 
соціальної політики, що забезпечує раціональний розподіл ресурсів і спрямування 
їх на досягнення максимального соціального ефекту. З метою систематизації 
існуючих підходів до оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб та 
обґрунтування вибору відповідного інструментарію залежно від контексту 
кризової ситуації доцільно узагальнити основні типи оцінювання, їх функціональне 
призначення, переваги та обмеження. 
Вибір типу оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб повинен 
здійснюватися з урахуванням стадії розвитку кризової ситуації, доступності 
ресурсів та визначених цілей соціальної політики. Оптимальним є комбінування 
різних типів оцінки, що дозволяє забезпечити як оперативність реагування, так і 
глибину аналітичного опрацювання потреб ВПО. 
З огляду на стратегічне значення оцінки потреб, важливим є не лише сам факт 
її проведення, але й дотримання чітких методологічних засад її реалізації. Саме на 
цьому етапі формується якість отриманих даних та їх придатність для прийняття 
управлінських рішень. 
У зв’язку з цим доцільно розглянути фундаментальні принципи та алгоритми, 
що забезпечують наукову обґрунтованість і професійну якість оцінки потреб 
внутрішньо переміщених осіб.  
2. Фундаментальні принципи методології оцінки потреб. Процес збору та 
аналізу інформації про внутрішньо переміщених осіб повинен відповідати високим 
87 
етичним і професійним стандартам. Їх недотримання призводить до викривлення 
результатів дослідження та формування явища надмірної оцінки, що створює 
додаткове навантаження на постраждале населення і знижує рівень довіри до 
соціальних інституцій. 
Ключові методологічні принципи включають: 
– принцип «не нашкодь». Передбачає захист приватності респондентів, 
забезпечення конфіденційності та обов’язковість отримання інформованої згоди. 
Важливим є також застосування процедур анонімізації даних і гарантування їх 
безпечного збереження; 
– правоцентрований підхід. Орієнтує на розгляд ВПО як носіїв прав, а не 
лише отримувачів допомоги. Це змінює логіку оцінки – акцент переноситься з 
фіксації потреб на оцінювання рівня реалізації основних соціальних прав; 
– принцип врахування віку, статі та різноманітності (AGD). Передбачає 
ідентифікацію специфічних потреб і ризиків різних соціальних груп (діти, жінки, 
особи з інвалідністю, особи похилого віку) з метою запобігання їх соціальній 
ексклюзії. 
Дотримання зазначених принципів забезпечує перетворення оцінки потреб 
на інструмент соціального захисту, а не джерело додаткового стресу для вразливих 
категорій населення. 
На основі визначених методологічних принципів постає питання вибору 
найбільш доцільного інструментарію оцінки, який має відповідати конкретним 
умовам реалізації соціальної політики. 
Це обумовлює необхідність класифікації підходів до оцінки потреб залежно 
від контексту кризової ситуації, що визначає наступний етап дослідження. 
3. Класифікація та вибір інструментарію оцінки залежно від контексту. 
Стратегічна оптимізація ресурсів соціальної сфери передбачає вибір типу оцінки 
потреб, що відповідає стадії розвитку кризової ситуації та конкретним 
управлінським цілям (табл. 3.2). 
  
88 
Таблиця 3.2 
Класифікація та вибір інструментарію оцінки потреб ВПО залежно від контексту 
Контекст Характеристика 
Тип оцінки Основна мета Переваги Обмеження 
застосування інструментів 
Початкова фаза 
Оперативне Короткі 
кризи; масове Швидкість отримання Обмежена глибина 
Швидка  визначення опитувальники, 
переміщення; результатів; можливість аналізу; ризик 
(3 – 5 днів) першочергових спостереження, 
надзвичайні швидкого реагування неточностей 
потреб експрес-інтерв’ю 
ситуації 
Стабілізація 
Високі витрати 
ситуації; Комплексне Розширені анкети, Глибина та якість даних; 
Деталізована  часу і ресурсів; 
планування вивчення потреб і фокус-групи, можливість виявлення 
(2 – 4 тижні) складність 
довгострокової умов життя ВПО глибинні інтерв’ю причин проблем 
організації 
допомоги 
Оцінка окремих Аналіз потреб у 
Спеціалізовані Точність у визначенні Обмежена 
Секторальна  сфер (житло, конкретному 
індикатори, галузеві вузькоспеціалізованих міжсекторальна 
(1 – 4 місяці) зайнятість, освіта, секторі соціальної 
опитування потреб узагальненість 
охорона здоров’я) політики 
Комплексні 
Отримання Комбіновані Значна складність 
гуманітарні Комплексність аналізу; 
цілісного бачення інструменти збору проведення; 
Мультисекторальна програми; основа для координації 
потреб у різних даних за різними потреба у 
стратегічне політики 
сферах напрямами координації 
планування 
Регулярні 
Потребує 
Тривалий період опитування, Актуальність інформації; 
Постійний Відстеження змін стабільних 
кризи; динамічні панельні можливість оперативного 
моніторинг  потреб у часі ресурсів; ризик 
зміни дослідження, коригування політики 
втрати вибірки 
адміністративні дані 
Робота з громадами Виявлення потреб Суб’єктивність; 
Дискусії, громадські 
ВПО; розвиток через Врахування реального складність 
Оцінка за участю  консультації, 
інклюзивної безпосередню досвіду; підвищення довіри узагальнення 
групові обговорення 
політики участь ВПО результатів 
 
 
Неправильний вибір інструменту безпосередньо впливає на оперативність 
допомоги. Спроба провести поглиблену оцінку (до 4 місяців) у розпал гострої фази 
переміщення призведе до того, що дані стануть неактуальними ще до моменту 
їхньої публікації. І навпаки, ігнорування поглибленої оцінки в затяжній кризі 
унеможливлює розробку стратегій самозарадності та довгострокової інтеграції 
ВПО. 
Обґрунтований вибір типу оцінки потреб і відповідного інструментарію 
формує передумови для забезпечення її якісної організації. Водночас ефективність 
оцінювання значною мірою залежить від чіткої послідовності його реалізації, що 
передбачає дотримання визначених процедурних етапів. 
У цьому контексті доцільним є розгляд алгоритму проведення оцінки потреб 
внутрішньо переміщених осіб як цілісного процесу, що забезпечує трансформацію 
зібраної інформації в систему управлінських рішень. 
4. Процедурний алгоритм проведення оцінки потреб (п’ятиетапна модель). 
Системний підхід до організації процесу оцінки потреб передбачає послідовне 
проходження взаємопов’язаних етапів, що забезпечують перехід від збору 
інформації до формування обґрунтованих управлінських рішень у сфері 
соціального забезпечення (рис. 3.2). 
 
Етап 1. 
Етап 2. Етап 4. Етап 5. 
Аналіз 
Планування Етап 3. Збір Аналіз та Поширення 
контексту 
оцінки даних. інтерпретац результатів 
(розуміння 
потреб ія даних. оцінки. 
ситуації)
 
Рис. 3.2. Алгоритм оцінки потреб ВПО 
 
Етап 1. Аналіз контексту (розуміння ситуації). На початковому етапі 
здійснюється аналіз вторинних джерел інформації, зокрема офіційних звітів 
органів влади, статистичних даних, реєстраційних баз, матеріалів міжнародних 
організацій і засобів масової інформації. 
 
94 
Принциповим є положення, відповідно до якого первинний збір даних 
доцільно проводити лише після виявлення прогалин у наявній інформації, що 
дозволяє уникнути дублювання досліджень та зменшити навантаження на 
постраждале населення. 
Етап 2. Планування оцінки потреб. Даний етап передбачає визначення цілей 
оцінювання, формування дослідницьких питань та розроблення аналітичної 
структури. 
Аналітична структура виступає інструментом узгодження дій між 
заінтересованими сторонами та забезпечує зв’язок між ключовими 
характеристиками кризової ситуації (чинники, наслідки, ресурси адаптації) та 
індикаторами рівня її гостроти. 
Етап 3. Збір даних. На цьому етапі реалізується польова частина дослідження 
із застосуванням комбінованих методів збору інформації. Кількісні методи 
(опитування, статистичний аналіз) забезпечують репрезентативність даних, тоді як 
якісні методи (фокус-групові дискусії, глибинні інтерв’ю) дозволяють виявити 
причини та механізми формування потреб. 
Важливим є дотримання принципів гендерної рівності у формуванні команд 
інтерв’юерів та забезпечення етичності польових досліджень. 
Етап 4. Аналіз та інтерпретація даних. Обробка отриманої інформації 
здійснюється через послідовне виконання аналітичних процедур, що включають: 
– опис – фіксація фактичного стану та основних характеристик ситуації; 
– пояснення – встановлення причинно-наслідкових зв’язків;  
– інтерпретацію – визначення пріоритетних потреб і груп ризику;  
– прогнозування – оцінювання ймовірної динаміки змін і розвитку ситуації. 
Зазначені складові забезпечують цілісне розуміння проблематики та 
формують основу для прийняття управлінських рішень. 
Етап 5. Поширення результатів оцінки. Завершальний етап передбачає 
підготовку аналітичних звітів, інформаційних панелей (дашбордів) та інших форм 
представлення результатів. 
 
95 
Важливою умовою є забезпечення доступності отриманої інформації не лише 
для органів державної влади та партнерських організацій, а й для самих внутрішньо 
переміщених осіб, що відповідає принципу підзвітності перед постраждалим 
населенням. 
Поряд із процедурною впорядкованістю оцінки потреб важливого значення 
набуває врахування соціальної взаємодії та включення цільових груп у процес 
оцінювання. Це зумовлює необхідність застосування партисипативного підходу як 
складової сучасної методології соціального забезпечення. 
5. Партисипативний підхід та підзвітність перед постраждалим населенням. 
Залучення внутрішньо переміщених осіб до процесу оцінки їхніх потреб є 
важливим чинником підвищення достовірності отриманих результатів та 
ефективності подальших соціальних інтервенцій. Партисипативний підхід 
передбачає активну участь ВПО як суб’єктів оцінювання, що відповідає сучасним 
принципам людиноцентричної соціальної політики. 
До основних переваг партисипативної оцінки належать: 
1) Поглиблене розуміння причин вразливості. Забезпечує можливість виходу 
за межі поверхневого фіксування потреб і дозволяє ідентифікувати структурні та 
соціально-економічні чинники їх формування. 
2) Виявлення внутрішніх ресурсів і спроможностей. Оцінка орієнтується не 
лише на визначення дефіцитів, а й на виявлення наявних ресурсів і механізмів 
адаптації, які можуть бути використані для підвищення стійкості ВПО. 
3) Мінімізація соціальних ризиків. Залучення різних соціально-
демографічних груп (жінок, осіб з інвалідністю, молоді, людей похилого віку) 
сприяє врахуванню їхніх специфічних потреб при проєктуванні соціальних послуг. 
Це дозволяє зменшити ризик формування так званих «невидимих бар’єрів» доступу 
до соціального забезпечення. 
Таким чином, партисипативний підхід сприяє підвищенню інклюзивності та 
адресності соціальної політики, а також зміцненню довіри між постраждалим 
населенням та інституціями соціального захисту. 
 
96 
Реалізація партисипативних підходів, а також забезпечення ефективності 
оцінки потреб вимагає належної міжінституційної взаємодії та узгодженості дій 
усіх суб’єктів соціальної політики. 
6. Координаційні моделі та інтеграція даних у системи соціального захисту. 
Ефективна оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб неможлива без належної 
координації між державними органами, міжнародними організаціями та 
громадянським сектором. Узгодженість дій дозволяє уникнути дублювання 
досліджень, підвищити якість даних та забезпечити раціональне використання 
ресурсів. 
У сучасній практиці виокремлюють такі основні координаційні моделі: 
1. Спільна оцінка потреб. (Joint Needs Assessment). Передбачає проведення 
оцінювання в межах єдиного методологічного підходу із залученням усіх ключових 
стейкхолдерів, результатом чого є консолідований аналітичний звіт. 
2. Гармонізована оцінка (Harmonized Needs Assessment). Передбачає 
здійснення оцінювання окремими суб’єктами за умови використання уніфікованих 
стандартів та індикаторів. Основу такої моделі становлять загальні оперативні 
набори даних (Common Operational Datasets – CODs), що забезпечують сумісність і 
зіставність отриманої інформації. 
Особливе значення у цьому контексті має міжнародна ініціатива Grand 
Bargain, відповідно до якої суб’єкти гуманітарної діяльності зобов’язані 
забезпечувати проведення єдиної, комплексної та методологічно обґрунтованої 
оцінки потреб для кожної кризової ситуації. Це передбачає прозорість аналітичних 
процедур та пріоритезацію розподілу ресурсів на основі достовірних емпіричних 
даних. 
З метою підвищення ефективності системи соціального забезпечення в 
Україні доцільним є впровадження міжнародних стандартів оцінки потреб, зокрема 
підходів UNHCR, у національну практику. Важливим напрямом є інтеграція цих 
стандартів у цифрові інструменти управління соціальною сферою, зокрема в Єдину 
інформаційну систему соціальної сфери (ЄІССС). 
 
97 
Науково обґрунтована оцінка потреб має бути інституціоналізована як 
обов’язковий етап, що передує прийняттю рішень у сфері бюджетного планування 
та розподілу соціальної і гуманітарної допомоги. 
Отже, поєднання міжнародних методологічних підходів із національними 
цифровими можливостями створює передумови для підвищення ефективності, 
прозорості та справедливості використання обмежених ресурсів, а також 
забезпечення адресної підтримки внутрішньо переміщених осіб. 
 
3.2. Концептуальні основи формування соціального проєкту житлової 
підтримки ВПО 
В умовах тривалої збройної агресії та масового внутрішнього переміщення 
населення проблема забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб (ВПО) 
набуває стратегічного значення для державної соціальної політики. Аналіз 
існуючих механізмів підтверджує їх обмежену ефективність і недостатнє 
охоплення цільової групи. 
З метою подолання зазначених проблем пропонується реалізація соціального 
проєкту «Муніципальний фонд доступного житла для ВПО», який передбачає 
створення сталого інституційного механізму забезпечення переселенців житлом на 
основі європейських моделей соціальної оренди. 
Проєкт орієнтований на формування довгострокового житлового фонду, 
який функціонує за принципами соціальної справедливості, економічної 
доступності та фінансової стійкості. 
1. Мета, завдання та цільова група проєкту. Метою соціального проєкту є 
забезпечення внутрішньо переміщених осіб доступним житлом шляхом створення 
муніципального фонду соціальної оренди. Запропонований підхід передбачає 
формування сталого механізму житлового забезпечення, орієнтованого на 
довгострокове користування житлом, що сприятиме соціальній стабілізації та 
інтеграції ВПО у приймаючі громади. 
Реалізація зазначеної мети потребує розв’язання комплексу 
взаємопов’язаних завдань. Насамперед, передбачається створення житлового 
 
98 
фонду соціального призначення, який виступатиме матеріальною основою 
проєкту.  
Важливим напрямом є забезпечення доступності орендного житла для різних 
категорій ВПО, що передбачає встановлення економічно обґрунтованого рівня 
орендної плати. Окрему увагу приділено інтеграції внутрішньо переміщених осіб у 
соціально-економічне середовище приймаючих громад, що сприятиме зниженню 
рівня соціальної напруги. До ключових завдань також належить: 
– залучення міжнародних інвестиційних ресурсів як важливого джерела 
фінансування; 
– формування інституційної моделі управління житловим фондом, яка 
забезпечить його ефективне функціонування. 
Цільова група проєкту охоплює різні категорії внутрішньо переміщених осіб, 
зокрема: 
– ВПО з низьким рівнем доходів, які не мають можливості самостійно 
забезпечити свої житлові потреби; 
– соціально вразливі категорії (багатодітні сім’ї, особи з інвалідністю); 
– працездатні домогосподарства, що сприяє їх економічній активності та 
самозабезпеченню; 
– частково – місцеве населення (до 30%), що забезпечує формування 
соціально збалансованого середовища та сприяє створенню ефекту соціального 
міксу. 
2. Паспорт соціального проєкту 
Таблиця 3.3 
Паспорт соціального проекту 
Параметр Характеристика 
Муніципальний фонд доступного 
Назва 
житла 
Тип проєкту Соціально-інфраструктурний 
Рівень реалізації Місцевий 
Термін реалізації 3–5 років 
Виконавці Органи місцевого самоврядування 
Джерела фінансування Бюджет, гранти, кредити 
 
 
99 
Реалізація запропонованого соціального проєкту здійснюється поетапно та 
охоплює чотири ключові напрями, що відображають логіку формування цілісної 
системи забезпечення внутрішньо переміщених осіб доступним житлом (рис. 3.3). 
 
 
Рис. 3.3. Діаграма Ґанта реалізації проєкту «Муніципальний фонд доступного 
житла для ВПО» 
 
На першому, інституційному етапі, передбачається створення 
спеціалізованої житлової компанії або муніципальної установи, яка здійснюватиме 
управління житловим фондом соціального призначення. У межах цього етапу 
формується організаційна структура, розробляються правила функціонування 
фонду, визначаються механізми розподілу житла та категорії отримувачів. Саме 
цей етап закладає основу для подальшої реалізації проєкту. 
Другий, фінансовий етап, пов’язаний із забезпеченням ресурсної бази 
проєкту. Він передбачає залучення інвестиційних коштів, у тому числі міжнародної 
фінансової допомоги, грантів та кредитних ресурсів. Важливим завданням є 
формування стійкої фінансової моделі, яка дозволить забезпечити доступність 
 
100 
орендної плати для ВПО та водночас підтримувати функціонування житлового 
фонду. 
Третій, будівельний етап, полягає у безпосередньому формуванні житлового 
фонду. Це може включати будівництво нового житла, реконструкцію наявних 
об’єктів або викуп житлових площ. На цьому етапі створюється матеріальна база 
проєкту, що забезпечує практичну реалізацію механізму соціальної оренди. 
Завершальним є інтеграційний етап, який спрямований на соціальну 
адаптацію внутрішньо переміщених осіб у приймаючих громадах. Він передбачає 
реалізацію заходів соціальної підтримки, сприяння працевлаштуванню, розвитку 
соціальних зв’язків та формуванню соціально збалансованого середовища. Цей 
етап має важливе значення для зниження соціальної напруги та забезпечення 
довгострокової ефективності проєкту. 
Послідовне проходження зазначених етапів забезпечує комплексний 
характер реалізації проєкту та створює передумови для його сталого 
функціонування. 
3. Бюджетний розрахунок проєкту.  
Ефективна реалізація соціального проєкту «Муніципальний фонд доступного 
житла для ВПО» потребує чіткого фінансового забезпечення, що охоплює усі етапи 
його впровадження – від інституційного формування до соціальної інтеграції 
внутрішньо переміщених осіб. Бюджет проєкту має комплексний характер і 
включає витрати як на створення та функціонування житлового фонду, так і на 
супровідні соціальні заходи. 
Для оцінки фінансової доцільності реалізації проєкту здійснено орієнтовний 
бюджетний розрахунок пілотного етапу, що передбачає створення житлового 
фонду обсягом 100 квартир. Загальна вартість проєкту становить 140 млн грн. 
Структура витрат сформована з урахуванням основних напрямів реалізації 
проєкту та включає капітальні витрати на будівництво, розвиток інфраструктури, 
адміністративне забезпечення та фінансування соціальних заходів. Деталізований 
розподіл коштів наведено в таблиці 3.4. 
  
 
101 
Загальна вартість пілотного проєкту (100 квартир) становить 140 млн грн. 
Таблиця 3.4 
Структура витрат 
Стаття Сума, млн грн 
Будівництво 110 
Інфраструктура 18 
Адміністрування 3 
Соціальні заходи 2 
Резерв 3 
Разом 140 
 
Запропонований бюджет відображає орієнтовну структуру витрат пілотного 
проєкту, розрахованого на створення житлового фонду обсягом 100 квартир. 
Загальна вартість становить 140 млн грн, при цьому найбільшою статтею витрат є 
будівництво, на яке припадає 110 млн грн, або переважна частка всього бюджету. 
Це зумовлено високою вартістю будівельно-монтажних робіт та необхідністю 
забезпечення належної якості житла. 
Важливу роль відіграють також витрати на розвиток інфраструктури (18 млн 
грн), що включають підведення інженерних мереж, благоустрій території та 
створення необхідних умов для комфортного проживання мешканців. 
Адміністративні витрати (3 млн грн) охоплюють функціонування управляючої 
структури, організацію процесу розподілу житла та супровід орендних відносин. 
Окрему складову становлять витрати на соціальні заходи (2 млн грн), які 
спрямовані на забезпечення інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі 
громади, включаючи програми адаптації та соціальної підтримки. Наявність 
резервного фонду (3 млн грн) дозволяє врахувати можливі непередбачені витрати 
та підвищує фінансову стійкість проєкту. 
Таким чином, представлена структура бюджету забезпечує збалансоване 
поєднання капітальних інвестицій та соціальної складової, що є необхідною 
умовою ефективної реалізації проєкту та його подальшого функціонування. 
 
102 
Бюджетний розрахунок проєкту має забезпечити збалансованість витрат і 
доходів, а також фінансову стійкість функціонування муніципального житлового 
фонду у довгостроковій перспективі. 
Фінансування проєкту передбачається здійснювати за рахунок поєднання 
кількох джерел, серед яких: кошти місцевих бюджетів, міжнародна технічна 
допомога, грантові програми, кредити міжнародних фінансових організацій, а 
також частково – надходження від орендної плати. Структура джерел 
фінансування: 
– міжнародні гранти (35%); 
– пільгові кредити (50%); 
– місцевий бюджет (15%). 
Застосування такої моделі дозволяє: 
– знизити фінансові ризики; 
– забезпечити масштабність проєкту; 
– підвищити його інвестиційну привабливість. 
Для оцінки економічної ефективності реалізації проєкту використано метод 
дисконтованих грошових потоків (Discounted Cash Flow, DCF), який дозволяє 
визначити доцільність інвестування на основі співставлення майбутніх доходів і 
витрат з урахуванням чинника часу. 
Ключовим показником у межах даного підходу є чиста приведена вартість 
(Net Present Value, NPV), яка визначається як різниця між сумою дисконтованих 
грошових надходжень і дисконтованих витрат за весь період реалізації проєкту. 
Розрахунок здійснюється за формулою (3.1) [76]: 
����
                                   ������ =  ∑ �� − ��                                                 (3.1) 
(1+��) ��
де: 
CFt – чистий грошовий потік у періоді t; 
r – ставка дисконту; 
t – період реалізації проєкту; 
Io – початкові інвестиції. 
 
103 
У межах даного проєкту основними грошовими надходженнями виступають 
платежі від соціальної оренди житла, а також можливе часткове бюджетне 
фінансування чи компенсаційні механізми. Водночас до грошових витрат належать 
інвестиції у будівництво, витрати на обслуговування житлового фонду, 
адміністративні витрати та фінансування соціальних заходів. 
З огляду на соціальну спрямованість проєкту, орендна плата встановлюється 
на рівні, нижчому за ринковий, що обмежує можливості швидкої фінансової 
окупності. Водночас довгостроковий характер функціонування житлового фонду 
та стабільність грошових потоків створюють передумови для досягнення 
позитивного значення NPV у перспективі. 
У разі отримання позитивного значення NPV проєкт вважається економічно 
доцільним, оскільки забезпечує перевищення дисконтованих доходів над 
витратами. Водночас навіть за умов незначного або умовно негативного значення 
NPV реалізація проєкту може бути обґрунтованою з позицій соціально-
економічного ефекту, включаючи зниження соціальної напруги, покращення якості 
життя ВПО та розвиток територіальних громад. 
Застосування методу дисконтованих грошових потоків дозволяє комплексно 
оцінити ефективність проєкту, враховуючи як фінансові, так і соціальні результати 
його реалізації. 
Основні параметри проекту: 
– інвестиції – 140 млн грн;  
– дохід – 6 млн грн/рік; 
– ставка дисконту – 10%; 
– період – 25 років. 
Негативне значення показника свідчить про відсутність комерційної 
окупності, однак проєкт має високий соціальний ефект. 
Оскільки грошові потоки є однаковими щороку, використовується формула 
теперішньої вартості ануїтету [76] (ф. 3.2): 
                                      PV = CF × ((1 – (1 + r)^(-n)) / r)                              (3.2) 
Підставляємо значення: 
 
104 
PV = 6 × ((1 – (1 + 0,1)^(-25)) / 0,1) 
PV = 6 × ((1 – (1,1)^(-25)) / 0,1) 
PV ≈ 6 × 9,08 = 54,46 млн грн 
 
NPV поступово зростає протягом реалізації, однак не досягає позитивного 
значення. 
Рік Кумулятивний NPV 
0 -140 
5 -117 
10 -103 
15 -94 
20 -89 
25 -85 
 
NPV = 54,46 – 140 = –85,54 млн грн 
 
Отримане значення NPV є від’ємним (–85,54 млн грн), що свідчить про 
низьку комерційну ефективність проєкту та підтверджує довгостроковий 
соціальний характер проєкту і пояснюється встановленням доступної орендної 
плати [76]. 
Водночас реалізація проєкту є доцільною з огляду на соціально-економічний 
ефект та потребує підтримки з боку держави й міжнародних організацій. 
Водночас реалізація проєкту є доцільною з огляду на його значний соціально-
економічний ефект та потребує фінансової підтримки з боку держави й 
міжнародних організацій. Саме поєднання інвестиційного та соціального підходів 
дозволяє забезпечити стале функціонування муніципального житлового фонду та 
досягнення довгострокових результатів. 
З метою систематизації цілей, завдань, очікуваних результатів і механізмів 
реалізації проєкту доцільно використати інструмент логічного планування – 
логіко-структурну матрицю, яка є універсальним інструментом управління 
проєктами, який дозволяє чітко визначити взаємозв’язок між цілями, результатами, 
 
105 
діяльністю та ресурсним забезпеченням. Її застосування забезпечує прозорість 
реалізації проєкту, полегшує моніторинг і оцінку ефективності, а також сприяє 
підвищенню якості управлінських рішень. 
У межах соціального проєкту «Муніципальний фонд доступного житла для 
ВПО» логіко-структурна матриця відображає ієрархію цілей та очікуваних 
результатів (табл. 3.5). 
Таблиця 3.5 
Логіко-структурна матриця проєкту 
Рівень Зміст Індикатори 
Зростання рівня 
Мета Інтеграція ВПО 
забезпечення житлом 
Ціль Надання житла Кількість сімей 
Результат Побудовані квартири 100 квартир 
Діяльність Будівництво Виконання плану 
 
На найвищому рівні визначається загальна мета, яка полягає у забезпеченні 
внутрішньо переміщених осіб доступним житлом та їх соціально-економічній 
інтеграції у приймаючі громади. 
Наступний рівень – конкретна мета (ціль проєкту), яка передбачає створення 
муніципального фонду соціальної оренди та забезпечення функціонування 
ефективного механізму розподілу житла. 
На рівні результатів (outputs) визначаються конкретні досягнення, серед 
яких: 
– сформований житловий фонд соціального призначення;  
– створена та функціонуюча управляюча структура; 
– забезпечено доступ ВПО до житла за соціально прийнятною орендною 
платою; 
– реалізовані заходи соціальної інтеграції. 
Для досягнення зазначених результатів визначаються основні види 
діяльності: 
– створення муніципальної житлової компанії; 
– розробка нормативно-правової бази;  
 
106 
– залучення фінансових ресурсів;  
– будівництво або реконструкція житла; 
– організація процесу заселення; 
– впровадження програм соціальної адаптації. 
Окрему складову матриці становлять індикатори ефективності, які 
дозволяють оцінити рівень досягнення поставлених цілей. До таких індикаторів 
можна віднести (табл. 3.6): 
– кількість побудованих або відремонтованих квартир; 
– кількість забезпечених житлом ВПО; 
– рівень доступності орендної плати; 
– рівень соціальної інтеграції (зайнятість, участь у громадському житті). 
Важливе значення мають також джерела перевірки, які підтверджують 
досягнення результатів (офіційна статистика, звіти органів місцевого 
самоврядування, результати соціологічних досліджень). 
Останнім елементом матриці є зовнішні припущення та ризики, що можуть 
впливати на реалізацію проєкту. До них належать: 
– стабільність фінансування; 
– макроекономічна ситуація; 
– рівень підтримки з боку держави та міжнародних партнерів; 
– соціально-політичні фактори. 
Таким чином, логіко-структурна матриця дозволяє систематизувати 
реалізацію проєкту, забезпечує узгодженість між його складовими елементами та 
створює основу для ефективного управління і контролю результатів. 
Таблиця 3.6 
Логіко-структурна матриця проєкту 
Рівень Зміст Індикатори 
Зростання рівня 
Мета Інтеграція ВПО 
забезпечення житлом 
Ціль Надання житла Кількість сімей 
Результат Побудовані квартири 100 квартир 
Діяльність Будівництво Виконання плану 
 
 
107 
У таблиці 3.7 представлено результати стратегічного аналізу проєкту з метою 
визначення його внутрішніх і зовнішніх характеристик. Одним із найбільш 
ефективних інструментів такого аналізу є SWOT-аналіз, який дозволяє комплексно 
оцінити сильні та слабкі сторони проєкту, а також виявити можливості та загрози 
його реалізації. 
SWOT-аналіз дає змогу систематизувати ключові фактори, що впливають на 
реалізацію соціального проєкту «Муніципальний фонд доступного житла для 
ВПО», та визначити стратегічні напрями його розвитку. 
Таблиця 3.7 
SWOT-аналіз проєкту «Муніципальний фонд доступного житла для ВПО» 
Сильні сторони (Strengths) Слабкі сторони (Weaknesses) 
Системність вирішення житлової 
Висока вартість реалізації проєкту 
проблеми ВПО 
Соціальна орієнтація та спрямованість 
Тривалий термін реалізації 
на вразливі групи 
Формування інституційно стійкої Залежність від зовнішнього 
моделі управління фінансування 
Можливості (Opportunities) Загрози (Threats) 
Залучення міжнародних донорів та 
Економічна нестабільність 
інвесторів 
Розвиток системи соціального житла в 
Скорочення обсягів фінансування 
Україні 
Зростання вартості будівельних 
Сприяння економічній інтеграції ВПО 
матеріалів і робіт 
 
Проведений SWOT-аналіз свідчить, що проєкт має значний потенціал 
завдяки своїй соціальній спрямованості та системному підходу до вирішення 
житлової проблеми ВПО. Водночас його реалізація потребує врахування 
фінансових обмежень і зовнішніх ризиків, що зумовлює необхідність 
диверсифікації джерел фінансування та ефективного управління ресурсами. 
Реалізація соціального проєкту «Муніципальний фонд доступного житла для 
ВПО» спрямована на досягнення комплексних соціально-економічних результатів, 
що мають як безпосередній, так і довгостроковий ефект для приймаючих громад і 
внутрішньо переміщених осіб. 
До основних очікуваних результатів проєкту належать: 
 
108 
– забезпечення житлом до 300 осіб, що дозволить частково вирішити 
проблему доступності житла для внутрішньо переміщених осіб і створити безпечні 
умови проживання; 
– зниження рівня соціальної напруги у громадах шляхом формування 
соціально збалансованого середовища, що включає як ВПО, так і місцеве 
населення; 
– підвищення рівня зайнятості ВПО, оскільки стабільні житлові умови 
сприятимуть активізації трудової діяльності та економічної самостійності 
домогосподарств; 
– формування сталого житлового фонду соціального призначення, який 
функціонуватиме на постійній основі та забезпечуватиме довгострокову підтримку 
населення. 
Загалом очікувані результати проєкту свідчать про його важливу роль у 
вирішенні житлових проблем ВПО, розвитку соціальної інфраструктури та 
зміцненні соціальної згуртованості в територіальних громадах. 
Розроблений соціальний проєкт формує цілісну модель забезпечення житлом 
внутрішньо переміщених осіб та відповідає сучасним підходам соціальної 
політики. Його реалізація сприятиме не лише вирішенню житлової проблеми, але 
й забезпечить довгострокову соціально-економічну інтеграцію ВПО. 
Попри відсутність прямої економічної окупності, проєкт характеризується 
високою соціальною ефективністю, що обґрунтовує доцільність його 
впровадження за умов державної підтримки та залучення міжнародних ресурсів.  
 
109 
ВИСНОВКИ 
 
У процесі виконання кваліфікаційної роботи бакалавра було досліджено 
теоретичні, організаційні та прикладні аспекти формування ефективної системи 
соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні. Проведений аналіз 
дозволив сформувати низку висновків як теоретичного, так і прикладного 
характеру. 
1. У ході дослідження встановлено, що проблема організації соціальної 
підтримки внутрішньо переміщених осіб потребує чіткого теоретико-
категоріального осмислення. Виявлено наявність термінологічної неоднозначності 
у сфері соціального захисту, що зумовлює необхідність уточнення ключових 
дефініцій. 
Узагальнення наукових і нормативно-правових підходів дозволило 
сформулювати визначення ВПО як суб’єкта вимушеної внутрішньої міграції, який 
зберігає правовий зв’язок із державою, але потребує системної соціальної 
підтримки. 
Обґрунтовано доцільність розмежування понять «соціальне забезпечення», 
«соціальна допомога» та «соціальна підтримка», при цьому доведено, що соціальна 
підтримка є ширшою категорією, яка охоплює не лише матеріальне забезпечення, 
а й заходи соціальної інтеграції. 
Встановлено, що екосистемний підхід є ефективною теоретико-
методологічною основою організації соціальної підтримки ВПО, оскільки 
забезпечує комплексний розгляд взаємодії особи із соціальним середовищем і 
орієнтує на довгострокову інтеграцію. 
Проаналізовано еволюцію екологічного підходу та визначено ключові 
концепти моделі «особистість – середовище», що дозволяють глибше зрозуміти 
адаптаційні процеси ВПО. 
Доведено практичну значущість інструментів екосистемного підходу, 
зокрема екомапи, а також систематизовано рівні соціальної підтримки відповідно 
 
110 
до теорії У. Бронфенбреннера, що підкреслює важливість узгодженості дій на 
різних рівнях соціального середовища. 
2. У ході дослідження визначено, що інституційно-правове забезпечення 
підтримки ВПО в Україні має комплексний характер і спрямоване на їх інтеграцію 
та соціально-економічне відновлення. Сучасна модель державної політики 
еволюціонувала від гуманітарного реагування до інтегрованого управління, що 
охоплює правові, соціальні, фінансові та організаційні механізми. 
Ключову роль у забезпеченні практичної реалізації прав ВПО відіграє 
взаємодія інституцій різних рівнів, у межах якої місцевий рівень виступає 
визначальним для надання соціальних послуг і формування інтеграційного 
середовища. Запровадження цифрових інструментів, підвищення адресності 
допомоги та розвиток механізмів участі ВПО у місцевому самоврядуванні свідчать 
про поступову трансформацію системи у бік клієнтоорієнтованості та 
інклюзивності. 
У цілому, ефективність інституційно-правового забезпечення залежить від 
узгодженості нормативної бази та реальної спроможності інституцій забезпечити 
доступність, якість і безперервність соціальної підтримки внутрішньо переміщених 
осіб. 
3. Встановлено, що соціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб в 
Україні реалізується через багаторівневу систему, яка поєднує правові, фінансові, 
житлові та інституційні механізми. Правове забезпечення формує нормативну 
основу, а фінансові інструменти — матеріальну підтримку та економічну 
активізацію ВПО. 
Обґрунтовано, що ключову роль відіграють житлові механізми, які 
поєднують інструменти оперативного реагування та довгострокові рішення, 
забезпечуючи стабільність проживання і інтеграцію у громади. 
Визначено, що сучасна соціальна політика трансформується від 
компенсаційної до активізаційної моделі, що проявляється у стимулюванні 
зайнятості, розвитку підприємництва та розширенні доступу до соціальних і 
освітніх послуг. 
 
111 
Доведено, що ефективність системи забезпечується узгодженою взаємодією 
інституцій, цифровізацією послуг та підвищенням адресності допомоги. Загалом 
державна політика еволюціонує у напрямі системної підтримки та довгострокової 
інтеграції ВПО. 
Подальший розвиток механізмів має базуватися на принципах 
комплексності, адресності та економічної доцільності, що сприятиме підвищенню 
якості життя ВПО та їх інтеграції у громади. 
4. Проведений аналіз сутнісних характеристик ВПО як об’єкта соціальної 
підтримки за період 2024 – 2026 р.р. дозволяє констатувати, що внутрішньо 
переміщені особи в Україні сформувалися як масштабна та структурно складна 
соціально-демографічна група, яка характеризується високим рівнем уразливості 
та тривалим характером переміщення. У 2024–2026 роках відбулося зростання 
чисельності ВПО з 3,55 млн до 3,86 млн осіб (+8,6%), при одночасному скороченні 
кількості осіб, які повернулися (–487 тис.; –10,2%), що свідчить про закріплення 
тенденції до затяжного переміщення. 
Суттєвими є зміни у просторовій структурі розселення, де значна 
концентрація ВПО (до 75% або 2,87 млн осіб) припадає на обмежене коло регіонів 
походження, а частка осіб з тимчасово окупованих територій зросла до 58% (2,24 
млн осіб). Це обумовлює високе навантаження на приймаючі громади та 
необхідність територіально диференційованих підходів до соціальної підтримки. 
Виявлено також суттєві демографічні трансформації: частка осіб похилого 
віку зросла з 19% до 30%, тоді як частка працездатного населення скоротилася до 
48%. У 2026 році сумарна частка дітей і осіб 60+ становить 52%, що перевищує 
частку економічно активного населення. Це формує підвищену залежність ВПО від 
державної підтримки. 
Поглиблення кумулятивної уразливості підтверджується зростанням частки 
домогосподарств із хронічними захворюваннями (з 44% до 60%) та інвалідністю (з 
29% до 37%), що супроводжується зниженням рівня самозабезпечення та 
адаптаційного потенціалу. 
 
112 
Зростання медіанної тривалості переміщення до 1200 днів та частки осіб, що 
перебувають у переміщенні понад 2 роки (69%), свідчить про остаточний перехід 
ситуації до затяжної фази. Це потребує переходу від короткострокових 
гуманітарних заходів до довгострокових інтеграційних механізмів соціальної 
підтримки. 
Таким чином, внутрішньо переміщені особи виступають специфічним 
об’єктом соціального забезпечення, що потребує комплексного, диференційованого 
та довгостроково орієнтованого підходу до організації соціальної підтримки. 
5. Проведений аналіз підтверджує, що у 2024–2026 роках відбулася суттєва 
трансформація структури соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб, що 
відображає перехід від екстреної фази реагування до стадії тривалого перебування 
у приймаючих громадах. Впровадження з 2025 року розширеної методології 
оцінювання (з урахуванням множинних дефіцитів доступу до послуг) дозволило 
більш повно відобразити реальний рівень забезпеченості ВПО, що 
супроводжувалося зростанням зафіксованих показників потреб. 
Найбільш динамічні зміни спостерігаються у сфері базової інфраструктури 
та життєзабезпечення. Зокрема, у 2026 році частка ВПО, які потребують 
автономних джерел енергії, досягла 57%, що пов’язано з енергетичною 
нестабільністю. Водночас дефіцит житла зріс з 7% у 2024 році до 35% у 2026 році, 
тоді як серед непереміщеного населення він становить лише 7%, що свідчить про 
глибоку нерівність у доступі до житлових ресурсів. Суттєво зросли й медичні 
потреби: потреба у медикаментах досягла 42%, що корелює зі старінням ВПО та 
поширенням хронічних захворювань. 
Загалом близько 80% ВПО у 2026 році мають щонайменше одну 
незадоволену базову потребу, що вказує на системний характер соціально-
економічної депривації. Поглиблення цих процесів супроводжується фінансовою 
нестабільністю домогосподарств: 16% повністю вичерпали заощадження, а 47% 
залишаються залежними від гуманітарної допомоги. Висока поширеність копінг-
стратегій (84% домогосподарств) та застосування деструктивних практик (26%) 
свідчать про формування «пастки виживання», яка обмежує можливості 
 
113 
економічного відновлення. 
Додатковим фактором уразливості є неефективне використання людського 
капіталу: за наявності високого освітнього рівня (64% ВПО мають вищу або фахову 
освіту) понад 40% не працюють за фахом, а близько 30% зайняті на роботах нижчої 
кваліфікації, що свідчить про поширення прихованого безробіття. 
Таким чином, соціальні потреби ВПО набули комплексного, системного 
характеру та охоплюють сфери житла, енергетики, медицини, зайнятості та доходу. 
Це зумовлює необхідність переходу від фрагментарних короткострокових заходів 
до інтегрованої державної політики, спрямованої на довгострокову соціально-
економічну інтеграцію, підвищення економічної самостійності та подолання 
кумулятивної уразливості внутрішньо переміщених осіб. 
6. За результатами проведеної діагностики механізмів соціальної підтримки 
внутрішньо переміщених осіб у частині житлового забезпечення доцільно 
сформулювати такі узагальнені висновки: 
6.1. Встановлено, що забезпечення житлом залишається найбільш критичною 
та найменш задоволеною потребою ВПО. Її невирішеність чинить 
мультиплікативний негативний вплив на рівень соціальної стабільності, зайнятість, 
доступ до базових соціальних послуг та інтеграційні процеси у приймаючих 
громадах. 
6.2. У 2025–2026 роках сформовано комплексну систему житлових 
механізмів, яка охоплює: 
– пільгове іпотечне кредитування («єОселя», програми Держмолодьжитла / 
KfW); 
– інструменти індивідуального житлового будівництва («Власний дім»); 
– компенсаційні механізми («єВідновлення», житлові сертифікати, ваучери); 
– ринкові та соціальні інструменти оренди (субсидії на оренду, програма 
«Прихисток»). 
Це свідчить про перехід від кризового реагування до системної житлової 
політики. 
6.3. Проведений аналіз дозволив визначити, що: 
 
114 
– «єОселя» реалізує ринково орієнтований підхід і спрямована на економічно 
спроможні домогосподарства; 
– програми Держмолодьжитла / KfW мають високий рівень соціальної 
доступності, але обмежені масштабами фінансування; 
– «Власний дім» поєднує житлову політику з інструментами регіонального 
розвитку; 
– «єВідновлення» забезпечує компенсацію втрат і відбудову житлового 
фонду; 
– субсидія на оренду та «Прихисток» виконують функцію коротко- та 
середньострокового забезпечення житлом. 
6.4. Основними стримуючими факторами ефективності житлових механізмів 
є: 
– невідповідність параметрів іпотечних програм реальним ринковим умовам; 
– високий фінансовий поріг входу (зокрема перший внесок); 
– обмеженість бюджетного та донорського фінансування; 
– низький рівень доходів ВПО та значна частка неформальної зайнятості; 
– рандомізовані або адміністративно обмежені механізми відбору; 
– залежність компенсаційних програм від стабільності бюджетних 
надходжень. 
Важливим досягненням є впровадження цифрових інструментів («Дія», 
державні реєстри), що підвищує прозорість, скорочує адміністративні витрати та 
спрощує доступ до програм. Разом із тим, зберігається проблема цифрової 
нерівності серед окремих категорій ВПО. 
Запровадження субсидії на оренду житла та податкових стимулів для 
орендодавців сприяє легалізації ринку оренди та формуванню сталих договірних 
відносин. Водночас необхідність відмови від базових виплат створює для ВПО 
складні економічні компроміси. 
Програма «Прихисток» підтверджує необхідність існування механізмів 
прямої підтримки для найбільш уразливих категорій ВПО, які не здатні 
інтегруватися у ринкові моделі житлового забезпечення. 
 
115 
Незважаючи на різноманітність інструментів, фактичне охоплення ВПО 
житловими програмами залишається недостатнім, а доступ до них є нерівномірним 
залежно від рівня доходів, регіону проживання та типу зайнятості. 
Підвищення ефективності житлових механізмів потребує: 
– адаптації фінансових параметрів програм до ринкових умов; 
– розширення джерел фінансування (державних і міжнародних); 
– розвитку механізмів співфінансування на рівні громад; 
– підвищення адресності та узгодженості програм; 
– забезпечення стабільності функціонування компенсаційних інструментів. 
Сучасна система житлової підтримки ВПО в Україні перебуває на етапі 
трансформації у цілісну багаторівневу модель. Її подальший розвиток має бути 
спрямований на забезпечення довгострокової житлової стабільності та повноцінної 
соціально-економічної інтеграції ВПО, що є ключовою умовою відновлення 
людського потенціалу країни. 
7. Проведений аналіз сучасних підходів до оцінки потреб внутрішньо 
переміщених осіб дозволяє зробити висновок, що ефективність соціального 
забезпечення в умовах воєнного стану безпосередньо залежить від якості 
методологічного інструментарію оцінювання. Оцінка потреб виступає не лише 
елементом інформаційного забезпечення, а стратегічною основою формування 
доказової соціальної політики, що забезпечує адресність, обґрунтованість і 
прозорість управлінських рішень. 
Встановлено, що ключовими напрямами вдосконалення оцінки потреб ВПО 
є впровадження системного (екосистемного) підходу, використання аналітичних 
рамок, поєднання кількісних і якісних методів дослідження, а також інтеграція 
вторинних і первинних джерел інформації. Водночас суттєвими обмеженнями 
залишаються фрагментарність даних, недостатній рівень координації між 
суб’єктами соціальної політики та обмеженість ресурсного забезпечення. 
Особливого значення набуває дотримання фундаментальних принципів 
методології оцінки потреб, зокрема принципу «не нашкодь», правоцентрованого 
підходу та врахування вікових, гендерних і соціальних особливостей населення. Це 
 
116 
забезпечує не лише достовірність результатів, а й запобігає виникненню додаткових 
ризиків для вразливих категорій внутрішньо переміщених осіб. 
Обґрунтовано, що вибір інструментарію оцінки має здійснюватися з 
урахуванням контексту кризової ситуації та цілей соціальної політики, що 
зумовлює необхідність комбінування різних типів оцінювання – від швидкої оцінки 
до системного моніторингу. Водночас ефективність оцінки значною мірою 
забезпечується дотриманням чіткої процедурної логіки її проведення, що 
реалізується через послідовний алгоритм етапів – від аналізу контексту до 
поширення результатів. 
Доведено, що важливою складовою сучасної методології є партисипативний 
підхід, який передбачає активну участь внутрішньо переміщених осіб у процесі 
оцінювання. Це дозволяє поглибити розуміння причин вразливості, виявити 
внутрішні ресурси адаптації та підвищити ефективність соціальних програм за 
рахунок врахування реальних потреб цільових груп. Окремо підкреслено роль 
координації між державними органами, міжнародними організаціями та 
громадським сектором, що реалізується через спільні та гармонізовані моделі 
оцінки потреб. Інтеграція даних на основі єдиних стандартів, зокрема відповідно 
до принципів міжнародної ініціативи «Grand Bargain», є критично важливою для 
підвищення якості аналітики та уникнення дублювання зусиль. 
Узагальнюючи, можна стверджувати, що вдосконалення системи оцінки 
потреб внутрішньо переміщених осіб в Україні потребує поєднання міжнародних 
методологічних підходів із розвитком національних інституційних і цифрових 
спроможностей. Інституціоналізація науково обґрунтованої оцінки як 
обов’язкового елементу соціальної політики сприятиме підвищенню ефективності 
використання ресурсів, забезпеченню адресності допомоги та формуванню стійкої 
системи соціального захисту в умовах тривалої кризи. 
8. У процесі дослідження концептуальних основ формування соціального 
проєкту житлової підтримки внутрішньо переміщених осіб встановлено, що в 
умовах тривалої кризової ситуації в Україні проблема забезпечення ВПО житлом 
набуває системного характеру та потребує впровадження нових підходів у межах 
 
117 
державної соціальної політики. Аналіз існуючих механізмів засвідчив їх 
недостатню ефективність і обмежену здатність забезпечити довгострокове 
вирішення житлової проблеми. Обґрунтовано доцільність запровадження 
соціального проєкту «Муніципальний фонд доступного житла для ВПО», який 
базується на принципах соціальної оренди та передбачає створення сталого 
інституційного механізму житлового забезпечення. Визначено мету, завдання та 
цільові групи проєкту, що дозволяє комплексно охопити потреби різних категорій 
внутрішньо переміщених осіб та забезпечити соціально збалансований підхід. 
Розроблено паспорт проєкту та обґрунтовано етапність його реалізації, яка 
включає інституційний, фінансовий, будівельний та інтеграційний етапи. Такий 
підхід забезпечує послідовність дій, узгодженість ресурсів і сприяє формуванню 
ефективної системи управління житловим фондом. Проведений розрахунок 
бюджету засвідчив значний обсяг необхідних інвестицій та визначив структуру 
витрат, у якій домінують капітальні вкладення у будівництво. Запропонована 
модель фінансування, що поєднує бюджетні кошти, міжнародну допомогу та 
кредитні ресурси, дозволяє мінімізувати фінансові ризики та забезпечити 
реалізацію проєкту. 
За результатами економіко-фінансового обґрунтування встановлено, що 
проєкт не характеризується комерційною ефективністю (від’ємне значення NPV), 
проте має значний соціальний ефект, що проявляється у зниженні соціальної 
напруги, підвищенні рівня зайнятості ВПО та формуванні сталого житлового 
фонду. Застосування логіко-структурного підходу дозволило систематизувати цілі, 
результати та механізми реалізації проєкту, а SWOT-аналіз підтвердив його значний 
потенціал поряд із наявністю фінансових та зовнішніх ризиків.  
Загалом обґрунтовано, що запропонований проєкт є ефективним 
інструментом реалізації соціальної політики у сфері житлового забезпечення ВПО 
та відповідає сучасним європейським підходам. Його впровадження сприятиме не 
лише вирішенню житлової проблеми, але й забезпеченню довгострокової 
соціально-економічної інтеграції внутрішньо переміщених осіб. 
  
 
118 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Александров Д. О. Шелтер (прихисток) для вимушених переселенців: 
адміністрування, соціальна робота та психологічна допомога: методичні 
рекомендації http://ecopsy.com.ua/index.php/1-pereselentsi-i-bizhentsi/robota-z-
pereselentsiamy/orhanizatsiia-dopomohy-u-prykhystkakh-shelterakh 
2. Васильєва-Халатникова М., Протас О. Соціальна робота з внутрішньо 
переміщеними особами: інноваційні практики допомоги та адаптації // Humanitas. 
— 2025. — № 5. — С. 3–11. — DOI: https://doi.org/10.32782/humanitas/2025.5.1 
3. Вольф О. О. Соціоекологічна теорія та “Life Model of Social Work 
Practice” у практичній соціальній роботі у сфері паліативної та хоспісної допомоги 
// Психологія та соціальна робота. — 2024. — № 1. — С. 50–62. — DOI: 
https://doi.org/10.32782/2707-0409.2024.1.5 
4. Гордієнко С. М. Підтримка уразливих категорій населення: сучасні 
підходи та ефективні стратегії / С. М. Гордієнко , Н. В. Тарасенко , О. М. Ключок // 
Olympicus : науковий журнал. – 2025. – № 1. – С. 68-75. DOI: 
https://doi.org/10.24195/2617-6688-2025-2-10. URL: https://nv.pdpu.edu.ua/  
5. Григоренко І.О., Савельєва Н. М. Соціальна робота з внутрішньо 
переміщеними особами в сучасних умовах: навч. посіб. [для студ. і магістр. спец-
тей «Соц. робота» і «Соц. педагогіка»] / І.О. Григоренко, Н. М. Савельєва. – Полтава 
: ПНПУ, 2017. – 100 с.  
6. Гудвін-Гілл Г. С. Статус біженця в міжнародному праві. М., 1997. 648 с. 
7. Гьокхан Д. Сучасні міграційні процеси: проблема адаптації та 
інтеграції мігрантів в об’єднаній Європі. Філософські науки. Вісник 
Житомирського державного університету ім. І. Франка. 2016. №1(82), 35–44. 
8. Деякі заходи з формування фондів житла, призначеного для 
тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб: постанова Кабінету 
Міністрів України від 29 квіт. 2022 р. № 495. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/495-2022-%D0%BF#Text 
 
119 
9. Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо 
переміщеним особам: постанова Кабінету Міністрів України від 20 берез. 2022 р. 
№ 332. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/332-2022-%D0%BF#Text 
10. Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального 
обслуговування (надання соціальних послуг) : Постанова Кабінету Міністрів 
України від 29 груд. 2009 р. № 1417. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1417-
2009-п#Text 
11. Деякі питання забезпечення приватним акціонерним товариством 
“Українська фінансова житлова компанія” доступного іпотечного кредитування 
громадян України : постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2022 р. № 
856. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-2022-%D0%BF#Text 
12. Деякі питання надання адміністративних послуг через центри надання 
адміністративних послуг : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 трав. 
2014 р. № 523 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/523-2014-р#Text 
13. Деякі питання надання державної підтримки внутрішньо переміщеним 
особам : постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 р. № 1544. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1544-2024-%D0%BF 
14. Деякі питання надання у 2026 році субвенції з державного бюджету 
місцевим бюджетам на формування фондів житла для тимчасового проживання або 
підтриманого проживання евакуйованих та внутрішньо переміщених осіб і заходів 
щодо забезпечення їх житлом у сільській місцевості : Постанова Кабінету Міністрів 
України від 6 берез. 2026 р. № 301. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deiaki-
pytannia-nadannia-u-2026-rotsi-subventsii-z-derzhavnoho-biudzhetu-mistsevym-
biudzhetam-301-060326 
15. Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб: постанова 
Кабінету Міністрів України від 11 лип. 2023 р. № 709. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/709-2023-%D0%BF#Text 
16. Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та 
інших вразливих категорій осіб: постанова Кабінету Міністрів України від 26 січ. 
2024 р. № 94. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/94-2024-%D0%BF#Text 
 
120 
17. Експериментальний проєкт для ВПО старшого віку та осіб з 
інвалідністю “Гроші ходять за людиною” : електронний ресурс. Міністерство 
соціальної політики України. URL: https://www.msp.gov.ua/eksperymentalnyy-
proyekt-hroshi-khodyat-za-lyudynoyu 
18. єВідновлення : програма допомоги від держави для власників житла, 
пошкодженого або зруйнованого внаслідок бойових дій [Електронний ресурс]. 
URL: https://erecovery.diia.gov.ua/index.html 
19. Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб - 
Урядовий контактний центр, https://ukc.gov.ua/knowdledge/yedyna-informatsijna-
baza-danyh-pro-vnutrishno-peremishhenyh-osib/ 
20. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів 
України щодо врегулювання питань проведення евакуації, розміщення та 
життєзабезпечення евакуйованого населення, забезпечення захисту дітей, які 
перебувають у населених пунктах, розташованих на територіях активних та 
можливих воєнних (бойових) дій» від 2026 р. № 4779 IX. Відомості Верховної Ради 
України. 2026. № 14. Ст. 38. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4779-IX#Text 
21. Захист соціально-економічних прав внутрішньо переміщених осіб: 
першочергові завдання для України - Cedos, 
https://cedos.org.ua/system/attachments/files/000/000/045/original/CSR_IDP.pdf 
22. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні : опитування загального 
населення, раунд 23, трав. 2026 р. / Міжнародна організація з міграції (МОМ). – 
Опубл. 22 трав. 2026 р. – 13 с. URL: https://reliefweb.int/report/ukraine/ukraina-zvit-
pro-vnutrishne-peremishchennya-naselennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo-
naselennya-raund-23-traven-2026-roku-uk 
23. Звіт про внутрішнє переміщення населення в Україні : опитування 
загального населення, раунд 16, квіт. 2024 р. / Міжнародна організація з міграції 
(МОМ). – 14 с. URL: 
https://dtm.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1461/files/reports/IOM_UKR_GPS_Internal%20
Displacement%20Report_Round%2016_UA_June%202024.pdf 
 
121 
24. Звіт про внутрішнє переміщення населення в Україні : опитування 
загального населення, раунд 20, квіт. 2025 р. / Міжнародна організація з міграції 
(МОМ). – 14 с. URL: https://dtm.iom.int/reports/ukraina-zvit-pro-vnutrishne-
peremishchennya-naselennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo-0 
25. Інститут освітньої аналітики. Аналітична записка: Аналіз стану 
міграційних процесів в Україні. URL: https://surl.li/sdlzxd  
26. Кабаненка Н. В., Семигіна Т. В. Особливості застосування екологічного 
підходу у практиці соціальної роботи. URL: 
https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/6504c07c-0277-4343-86f5-
e93fb39845d9/content  
27. Кабмін перейменував Мінреінтеграції на Міністерство національної 
єдності - Мінфін, https://minfin.com.ua/ua/2024/12/03/140959629/ 
28. Капліна Г. А. Трудові права та зайнятість внутрішньо переміщених осіб 
в Україні // Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2016. № 32. С. – 59-69. 
29. Капська А.Й. та ін. Технології соціально-педагогічної роботи з сім’ями: 
навчально-методичний посібник. Видавничий Дім «Слово», 2015, 328 с. 
30. Карпич І. Реалізація державної політики у сфері соціального 
забезпечення внутрішньо переміщених осіб // Соціальна робота та соціальна освіта. 
2025. № 1(14). С. 98–104. https://doi.org/10.31499/2618-0715.1(14).2025.331026  
31. Кобець М. Щодо визначення поняття «внутрішньо переміщена особа» 
в законодавстві України. Порівняльне аналітичне право. № 1. 2016. С. 199–202. 
32. Коваліско Н. В., Бубняк С. М. Соціальне самопочуття внутрішньо 
переміщених осіб в Україні: соціологічний дискурс: монографія. Львів: ЛНУ імені 
Івана Франка, 2022. 294 с. URL: https://clio.lnu.edu.ua/wp-
content/uploads/2022/06/Sotsialne-samopochuttia-vnutrishno-peremishchenykh-osib.-
Kovalisko-N.V.-Bubniak-S.M..pdf  
33. Компенсація за пошкоджене або знищене майно.gov.ua. URL: 
https://erecovery.diia.gov.ua/destroyed.html#:~:text=Сертифікат%20діє%20протягом
%205%20років%20з%20моменту%20отримання.&amp;text=Використати%20серти
фікат%20можна%20на%20придбання,в%20обʼєкт%20на%20етапі%20будівництва. 
 
122 
34. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 
20 листопада 1989 року. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-
mechanisms/instruments/convention-rights-child  
35. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР 
// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. – URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text 
36. Костишин Е. І., Шевців Ю. О. Інституційно-правовий механізм захисту 
дітей в Україні в умовах воєнного стану // Публічне управління та соціальна робота. 
2023. № 1. DOI: https://doi.org/10.32782/3041-1319/2023-1-5  
37. Кульчицький Т. Р. Правове регулювання соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб в Україні: дис. … за спец. 081 «Право», галузь знань 
08 «Право». Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2022. 
URL: https://lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2022/04/ann_kulchytskyi.pdf  
38. Лісов Д. А. Внутрішньо переміщена особа як суб’єкт соціального 
захисту в Україні. Актуальні проблеми права: теорія і практика. № 2 (50), 2025. 
Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. 
URL: https://journals.snu.edu.ua/index.php/app/article/download/1145/1100 
39. Ліщук В. С. Соціальна робота з внутрішньо переміщеними особами в 
умовах територіальної громади: робота на здобуття освітнього ступеня бакалавра: 
спец. 231 Соціальна робота / наук. кер. О. В. Бєлкіна-Ковальчук; Волинський 
національний університет імені Лесі Українки. Луцьк, 2024. 62 с. 
40. Мазіна Н.Е. Соціально-економічна адаптація внутрішньо переміщених 
осіб: підходи до виміру. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: 
Філософія, культурологія, соціологія. 2016. №12. 131–138. 
41. Малиха М.І. До проблеми сутності поняття «внутрішньо переміщені 
особи»: державна політика та регіональна практика. Грані. 2015. №8. 6–11. 
42. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 
України. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення 
оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб на місцевому рівні громади : 
 
123 
наказ від 13 верес. 2024 р. № 288. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0288925-24#Text 
43. Мінреінтеграції перейменували на Міністерство національної єдності: 
хто його очолив, https://freeradio.com.ua/uriadovtsi-pereimenuvaly-minreintehratsii-
na-ministerstvo-natsionalnoi-iednosti-khto-ioho-ocholyv/ 
44. Мішина С. В. Сучасні тенденції розвитку соціального захисту 
внутрішньо переміщених осіб в Україні. Ефективна економіка. 2025. № 9. DOI: 
http://doi.org/10.32702/2307-2105.2025.9.44 
45. Наджафгулієв Рафіг Іслам огли. Адміністративно-правовий статус 
біженців і вимушених переселенців в Азербайджанській Республіці: канд. юрид. 
наук: 12.00.07. К., 2013. 195 с. 
46. Наливайко Л. М., Ісаєва Н. І. Соціально-економічні та культурні права і 
свободи людини: монографія. URL: https://surl.li/wpxqin  
47. Наливайко Л. Р. Внутрішньо переміщені особи: визначення поняття / Л. 
Р. Наливайко, А. Ф. Орєшкова. Право і суспільство. 2018. № 1. С. 34-39. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2018_1_9.  
48. Недря К. М. Соціальна робота з внутрішньо переміщеними особами в 
Україні / К. М. Недря, І. М. Трубавіна, О. Ю. Чередниченко // Суспільство і 
особистість у сучасному комунікаційному дискурсі [Електронне видання] 
:матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф., Запоріжжя, 2 листоп. 2022 р. Запоріжжя, 
2022. С. 40–43. 
49. Омбудсман України Дмитро Лубінець проаналізував ефективність 
державної політики у сфері працевлаштування ВПО - Уповноважений Верховної 
Ради України з прав людини. URL: 
https://www.ombudsman.gov.ua/news_details/ombudsman-ukrayini-dmitro-lubinec-
proanalizuvav-efektivnist-derzhavnoyi-politiki-u-sferi-pracevlashtuvannya-vnutrishno-
peremishchenih-osib 
50. Оновлено перелік актуальних програм забезпечення житлом 
внутрішньо переміщених осіб. Черкаська районна адміністрація. URL: 
 
124 
https://cherkassyrda.gov.ua/galuzevi-novyny/sotsialnyj-zahyst/2024/01/18/onovleno-
perelik-aktualnyh-program-zabezpechennya-zhytlom-vnutrishno-peremishhenyh-osib/ 
51. Перевірка фактичного місця проживання ВПО: як та коли її можуть 
проводити, https://www.helsinki.org.ua/articles/perevirka-faktychnoho-mistsia-
prozhyvannia-vpo-iak-ta-koly-ii-mozhut-provodyty/ 
52. Передача функцій із виплати соціальних допомог до ПФУ – ключове 
питання оперативної наради у Головному управлінні. URL: 
https://www.pfu.gov.ua/lg/365671-peredacha-funktsij-iz-vyplaty-sotsialnyh-dopomog-
do-pfu-klyuchove-pytannya-operatyvnoyi-narady-u-golovnomu-upravlinni/  
53. Перелік програм підтримки для внутрішньо переміщених осіб 
[Електронний ресурс]. URL: 
https://r2p.org.ua/storage/documents/74bb300880fc930d96f10d16a836f91bfd954c07_or
iginal.pdf 
54. Питання надання пільгових іпотечних кредитів внутрішньо 
переміщеним особам за рахунок коштів грантів та позик, наданих міжнародними 
фінансовими установами, міжнародними організаціями та іноземними державами : 
постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 р. № 451. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/451-2021-%D0%BF#Text 
55. Політанський В. С. Адміністративно-правове регулювання інтеграції 
ВПО в Україні: виклики воєнного стану та цифровізації публічного 
адміністрування // Вісник Національної академії правових наук України. 2025. Т. 
32, № 1. DOI: 10.31359/1993-0909-2025-32-1-254 
56. Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін 
щодо створення умов для проживання внутрішньо переміщених осіб : Постанова 
Кабінету Міністрів України від 18 лют. 2026 р. № 205. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennia-do-deiakykh-postanov-kabinetu-ministriv-
ukrainy-zmin-shchodo-stvorennia-umov-t180226 
57. Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод 
внутрішньо переміщених осіб» щодо деяких питань забезпечення внутрішньо 
переміщених осіб житлом для тимчасового проживання: Закон України від 08 
 
125 
листоп. 2023 р. № 3446-IX // Відомості Верховної Ради України. 2023. № 96. Ст. 387. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3446-20#Text 
58. Про внесення змін до Порядку надання допомоги на проживання 
внутрішньо переміщеним особам : Постанова Кабінету Міністрів України від 18 
берез. 2026 р. № 390. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennia-zmin-do-
poriadkuia-vnutrishno-peremishchenym-osobam-i-390 
59. Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 22 
грудня 2023 р. № 1352 і від 17 вересня 2025 р. № 1169: постанова Кабінету Міністрів 
України від 10 черв. 2026 р. № 746. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/746-
2026-%D0%BF#Text 
60. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб : Закон 
України // Відомості Верховної Ради України. 2015. № 1. Ст. 1. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text 
61. Про затвердження Положення про Департамент соціального захисту 
населення Черкаської обласної державної адміністрації : Розпорядження Черкаської 
обласної державної адміністрації від 11 квіт. 2013 р. № 99. URL: 
https://ips.ligazakon.net/document/HK130018 
62. Про затвердження Порядку компенсації витрат за тимчасове 
розміщення (перебування) внутрішньо переміщених осіб : постанова Кабінету 
Міністрів України від 19 березня 2022 р. № 333. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2022-%D0%BF#Text 
63. Про затвердження Порядку надання допомоги для вирішення 
житлового питання окремим категоріям внутрішньо переміщених осіб, що 
проживали на тимчасово окупованій території, та внесення змін до Порядку 
ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок 
бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією 
Російської Федерації проти України : постанова Кабінету Міністрів України від 22 
вересня 2025 р. № 1176. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1176-2025-
%D0%BF#Text 
 
126 
64. Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення 
окремих категорій об’єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових 
дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської 
Федерації, з використанням електронної публічної послуги “єВідновлення” : 
Постанова Каб. Міністрів України від 21.04.2023 № 381 : станом на 5 січ. 2026 р. 
URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/381-2023 
65. Про затвердження Порядку одержання постраждалими, які 
евакуюються (відселяються) на нове місце проживання внаслідок надзвичайних 
ситуацій, безвідсоткової позики на господарське обзаведення та її розміру : 
Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лют. 2026 р. № 184. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-poriadku-oderzhannia-
postrazhdalymy-iaki-evakuiuiutsia-s184110226 
66. Про затвердження Примірного положення про Раду з питань 
внутрішньо переміщених осіб : Постанова Кабінету Міністрів України від 4 серп. 
2023 р. № 812. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/812-2023-п#Text 
67. Про затвердження Примірного положення про центр надання 
адміністративних послуг : Постанова Кабінету Міністрів України від 20 лют. 2013 
р. № 118. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/118-2013-п#Text 
68. Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій 
об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, 
спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та 
Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, 
терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської 
Федерації проти України : Закон України від 2023 р. № 2923 IX. Відомості 
Верховної Ради України. 2023. № 60. Ст. 191. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2923-20#Text 
69. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 трав. 1997 
р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text 
 
127 
70. Про Національну соціальну сервісну службу України. URL: 
https://nssu.gov.ua/pro-nacsocsluzhbu 
71. Про облік внутрішньо переміщених осіб: постанова Кабінету Міністрів 
України від 01 жовт. 2014 р. № 509 // URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/509-
2014-%D0%BF/ed20250408#Text 
72. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11 лип. 2001 
р. № 2625-III // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 48. Ст. 254. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14#Text 
73. Про реалізацію експериментального проекту щодо надання субсидії на 
оплату вартості або частини вартості найму (оренди) житлового приміщення 
(частини житлового приміщення) та компенсації частини податку на доходи 
фізичних осіб або єдиного податку та військового збору : постанова Кабінету 
Міністрів України від 25 жовтня 2024 р. № 1225. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1225-2024-%D0%BF#Text 
74. Про розподіл у 2025 році обсягу субвенції з державного бюджету 
місцевим бюджетам на реалізацію публічного інвестиційного проекту із виплати 
грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких 
категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність 
України, а також членів їх сімей : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 
трав. 2025 р. № 505 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/505-2025-р#Text 
75. Про соціальні послуги : Закон України від 17 січ. 2019 р. № 2671 VIII. 
Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2019. № 18. Ст. 73. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text 
76. Проектне фінансування : підручник / Т. В. Майорова, О. О. Ляхова та 
ін. ; за заг. та наук. ред. проф., д.е.н. Т. В. Майорової.  – 2-ге вид., перероб. і доп.  – 
Київ : КНЕУ, 2017.  – 434, [6] с. 
77. Путінцев А. В., Пащенко Ю. Є. Адаптація внутрішньо переміщених 
осіб в регіонах України: сутність, поняття, підходи // Економіка. Фінанси. 
Менеджмент: актуальні питання науки і практики. — 2018. — № 9. — С. 113–120. 
— URL: http://efm.vsau.org/ 
 
128 
78. Рада з питань внутрішньо переміщених осіб : електронний ресурс. 
Стабілізейшен Суппорт Сервісез (Stabilization Support Services). URL: https://sss-
ua.org/projects/rada-z-pytan-vnutrishno-peremishchenykh-osib/ 
79. Римаренко Ю. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, 
регіональний та національний вимір. Понятійний апарат, концептуальні підходи, 
теорія і практика: енциклопедія / за ред. Ю. Римаренка. Київ: Довіра, 1998. 184 с. 
80. Різниця між допомогою по безробіттю та соціальною допомогою. 
Право24. URL: https://pravo24.in.ua/riznicya-mizh-dopomogoyu-po-bezrobittyu-ta-
socialnoyu-dopomogoyu/  
81. Сахарук Ю.П. Сучасні підходи до соціальної роботи з внутрішньо 
переміщеними особами в умовах воєнного стану. Публічне управління та соціальна 
робота. 2024. №2. URL: https://doi.org/10.32782/3041-1319/2024-2-12  
82. Семигіна Т., Столярик О. Розвиток сильних сторін клієнтів соціальної 
роботи: посібник. Таллінн: Teadmus, 2024. 257 с. 
83. Сірант М. М. Біженці та внутрішньо переміщені особи: співвідношення 
понять. Митна справа. 2015. № 2(2.2). С. 154-159. 
84. Соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в Україні: Динаміка 
допомоги на проживання, тимчасове житло та останні зміни в законодавстві - 
Pravovsim, URL: https://pravovsim.org/inform-portal/post/pravovij-byuleten-danskoyi-
radi-u-spravah-bizhenciv-drc-or-specialnij-vipusk-101-1 
85. Стратегія державної політики щодо внутрішнього переміщення на 
період до 2025 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 квіт. 2023 р. 
№ 312 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/312-2023-р/ed20230407#Text 
86. Сьомкіна І.С. Соціально-педагогічна робота з сім’ями вимушених 
переселенців: стан та перспективи. Збірник наукових праць Хмельницького 
інституту соціальних технологій Університету «Україна», 2015. №11. 102–105. 
87. Титаренко Т. М. Способи організації соціально-психологічного 
супроводу особистості, що постраждала внаслідок воєнної агресії // Науковий 
вісник ХДУ. Серія: Психологічні науки. 2019. № 4. С. 224–230. 
 
129 
88. Толочко С. В. Екологічна культура в структурі полікультурної 
особистості здобувачів освіти // Суспільство та національні інтереси. – 2024. – № 
4(4). – С. 670–683. https://doi.org/10.52058/3041-1572-2024-4(4)-670-683.  
89. Уряд перейменував Мінреінтеграції на Міністерство національної 
єдності, https://www.pravda.com.ua/news/2024/12/03/7487486/ 
90. Bronfenbrenner, U. (1979). The Ecology of Human Development: 
Experiments by Nature and Design. Harvard University Press. [in English]. 
91. Francis Mading Deng, The Global Challenge of Internal Displacement, 5 
WASH. U. J.L. & POL’Y 141, 144 (2001). 
92. Guiding Principles on Internal Displacement, 2004. URL: 
http://www.brookings.edu/~/media/Projects/idp/GPEnglish.pdf 
93. Guiding Principles on Internal Displacement, 2004. URL: 
http://www.brookings.edu/~/media/Projects/idp/GPEnglish.pdf  
94. Kuzmina M. Training of future social work specialists: new approaches to 
forming professional competence in higher education. National University “Zaporizhzhia 
Polytechnic” / East European Association of Scientists, Warsaw. 2025. №1. 203 p. URL: 
https://doi.org/10.5281/zenodo.15288535  
95. Malykha, M.I. (2015). Do problemy sutnosti poniattia “vnutrishno 
peremishcheni osoby”: derzhavna polityka ta rehionalna praktyka [To the problem of the 
essence of the concept “internally displaced persons”: state policy and regional practice.]. 
Hrani – The edges, 8, 6-11 [in Ukrainian]. 
96. Nikolajchuk M. The constituent elements of the mechanism of regulation of 
migration processes of the ruralpopulation // Rehional’na ekonomika. 2005. Vol. 3, No. 
37. Р. 105-112 
97. UNHCR Needs Assessment Handbook. UNHCR, 2023. URL: 
https://www.unhcr.org/handbooks/assessment/sites/assessment/files/2023-
10/UNHCR%20Needs%20Assessment%20Handbook.pdf