Сучасні проблеми та перспективи розвитку середньої освіти в Україні

Соха, Вячеслав Васильович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10015
Назва:	Сучасні проблеми та перспективи розвитку середньої освіти в Україні
Автори:	Табурець, Ігор Іванович Соха, Вячеслав Васильович
Ключові слова:	середня освіта;державна освітня політика;реформа нової української школи;якість освіти;цифровізація освіти;освітні втрати;модернізація освітньої системи
Дата публікації:	чер-2026
Короткий огляд (реферат):	Кваліфікаційна робота бакалавра містить 83 сторінки, 2 рисунки, 4 таблиці, список літератури з 84 найменувань. Об’єктом дослідження є система середньої освіти в Україні. Предметом дослідження є сучасні проблеми та перспективи розвитку середньої освіти в Україні. Мета кваліфікаційної робота бакалавра - дослідження сучасних проблем середньої освіти в Україні та визначення перспектив її подальшого розвитку в сучасних умовах. Завданнями роботи є: дослідити теоретичні засади функціонування середньої освіти та її роль у сучасному суспільстві; охарактеризувати особливості державної політики у сфері розвитку середньої освіти в Україні; проаналізувати сучасний стан системи середньої освіти та основні показники її розвитку; визначити ключові проблеми функціонування середньої освіти в Україні; дослідити сучасний стан реформування системи середньої освіти; проаналізувати світові тенденції розвитку середньої освіти; дослідити зарубіжний досвід розвитку та реформування середньої освіти; визначити перспективні напрями розвитку середньої освіти в Україні. Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні актуальних проблем функціонування середньої освіти та обґрунтуванні перспективних напрямів її розвитку з урахуванням сучасних суспільних викликів, міжнародного досвіду та стратегічних орієнтирів модернізації освітньої системи України.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10015
Розташовується у зібраннях:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
Соха.pdf Restricted Access		1.29 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 до кваліфікаційної роботи 
бакалавра 
 
на тему: «Сучасні проблеми та перспективи розвитку середньої 
освіти в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: здобувач 4 курсу, групи ПУА-228 
спеціальності 281 «Публічне управління та 
адміністрування» 
                                                                             ____Соха В.В.____________________ 
                         (прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник ____Табурець І.І._______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                    Рецензент ________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2026 року  
 
4 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………. 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У  
СФЕРІ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ..…………………………………………. 8 
1.1 Сутність, роль та функції середньої освіти в сучасному  
суспільстві …………………………….…………………………………. 8 
1.2 Особливості державної політики у сфері розвитку середньої 15 
освіти в Україні ………………………………………………………….. 
1.3 Політика Європейського Союзу у сфері середньої освіти та її  
значення для модернізації освітньої системи України ….…………….. 26 
Висновки до розділу 1…………………………………………………… 30 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ  
ПОЛІТИКИ В СФЕРІ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ…………… 32 
2.1 Сучасний стан системи середньої освіти в Україні та ключові  
показники її розвитку …………………………………………………… 32 
2.2  Сучасний стан реформування системи середньої освіти в Україні:  
етапи реалізації та актуальні проблеми…………………………………. 44 
2.3 Побудова інтегрованих систем для виконання функцій підтримки  
та інфраструктури даних………………………………………………… 42 
Висновки до розділу 2…………………………………………………… 49 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ  
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ РОЗВИТКУ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 51 
3.1 Світові тенденції розвитку середньої освіти в сучасних умовах … 51 
3.2 Зарубіжний досвід реформування середньої освіти та можливості  
його адаптації в Україні…………………………………………………. 57 
Висновки до розділу 3…………………………………………………… 68 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 70 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………... 73 
 
  
 
5 
 
ВСТУП 
 
 
У сучасних умовах розвитку суспільства середня освіта є однією з 
ключових складових соціально-гуманітарної сфери та важливим чинником 
довгострокового розвитку держави. Саме вона забезпечує формування 
базових знань, ключових компетентностей і ціннісних орієнтирів особистості, 
створює основу для подальшого професійного становлення, соціальної 
адаптації та активної громадянської участі. Рівень розвитку середньої освіти 
безпосередньо впливає на якість людського капіталу, 
конкурентоспроможність економіки, соціальну стабільність і спроможність 
суспільства реагувати на сучасні глобальні трансформації. У зв’язку з цим 
питання функціонування та розвитку середньої освіти належать до стратегічно 
важливих напрямів державної політики. 
Для України проблема розвитку середньої освіти набуває особливої 
актуальності в умовах глибоких суспільних трансформацій, реалізації 
європейського вектора розвитку та водночас складних викликів воєнного часу. 
Освітня система сьогодні функціонує під впливом демографічного 
скорочення, міграційних процесів, цифрової трансформації, необхідності 
модернізації інфраструктури та подолання освітніх втрат, спричинених 
пандемією й повномасштабною війною. Водночас середня освіта залишається 
важливим чинником суспільної стійкості, підтримки соціальної єдності та 
формування потенціалу післявоєнного відновлення країни. 
Сучасний стан середньої освіти в Україні характеризується поєднанням 
позитивних змін і системних проблем. З одного боку, триває реалізація 
реформи Нової української школи, розвивається цифрове освітнє середовище, 
оновлюється зміст навчання, впроваджуються сучасні підходи до організації 
освітнього процесу. З іншого боку, актуальними залишаються проблеми 
нерівності доступу до якісної освіти між регіонами та громадами, кадровий 
дефіцит, скорочення кількості учнів, освітні втрати, недостатній рівень 
 
6 
 
ресурсного забезпечення та необхідність адаптації освітньої системи до 
сучасних європейських стандартів. У таких умовах особливого значення 
набуває комплексне дослідження сучасних проблем середньої освіти та 
визначення перспектив її подальшого розвитку. 
Питанням розвитку середньої освіти, реформування освітньої системи 
та сучасних тенденцій освітньої політики присвячені праці багатьох 
українських і зарубіжних учених. Теоретичні та практичні аспекти 
функціонування освіти досліджували О. Ляшенко, В. Кремень, О. Савченко, 
Н. Авшенюк, С. Калашнікова та інші. Важливе значення для дослідження 
мають також аналітичні матеріали UNESCO, OECD, Світового банку та 
Європейської Комісії. Водночас сучасні суспільні виклики та трансформаційні 
процеси вимагають подальшого комплексного аналізу проблем середньої 
освіти та обґрунтування перспектив її розвитку в Україні. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження сучасних 
проблем середньої освіти в Україні та визначення перспектив її подальшого 
розвитку в сучасних умовах. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання: 
– дослідити теоретичні засади функціонування середньої освіти та її 
роль у сучасному суспільстві; 
– охарактеризувати особливості державної політики у сфері розвитку 
середньої освіти в Україні; 
– проаналізувати сучасний стан системи середньої освіти та основні 
показники її розвитку; 
– визначити ключові проблеми функціонування середньої освіти в 
Україні; 
– дослідити сучасний стан реформування системи середньої освіти; 
– проаналізувати світові тенденції розвитку середньої освіти; 
– дослідити зарубіжний досвід розвитку та реформування середньої 
освіти; 
– визначити перспективні напрями розвитку середньої освіти в Україні. 
 
7 
 
Об’єктом дослідження є система середньої освіти в Україні. 
Предметом дослідження є сучасні проблеми та перспективи розвитку 
середньої освіти в Україні. 
Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та 
нормативно-правові акти України, статистичні матеріали, офіційні дані 
Міністерства освіти і науки України, аналітичні звіти міжнародних організацій 
UNESCO, OECD, Світового банку та Європейського Союзу, а також наукові 
статті, монографії та інші наукові джерела. 
У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні 
методи, зокрема методи аналізу й синтезу, узагальнення, порівняння, 
статистичного аналізу та системного підходу. 
Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні 
актуальних проблем функціонування середньої освіти та обґрунтуванні 
перспективних напрямів її розвитку з урахуванням сучасних суспільних 
викликів, міжнародного досвіду та стратегічних орієнтирів модернізації 
освітньої системи України. 
Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота бакалавра 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 83 сторінки, список використаних джерел 
складається з 84  найменувань, 2 рисунків, 4 таблиць.  
  
 
8 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ 
СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ 
 
 
1.1 Сутність, роль та функції середньої освіти в сучасному 
суспільстві 
 
Середня освіта є однією з базових складових освітньої системи будь-якої 
держави та водночас важливим соціальним інститутом, що забезпечує 
інтелектуальний, культурний і громадянський розвиток суспільства. У 
сучасних умовах глобалізації, цифрової трансформації та зростання ролі знань 
середня освіта набуває особливого значення, оскільки саме на цьому рівні 
відбувається формування фундаментальних компетентностей, розвиток 
особистісного потенціалу людини та підготовка молоді до подальшого 
професійного, громадського й соціального життя. Рівень розвитку середньої 
освіти значною мірою визначає конкурентоспроможність держави, якість 
людського капіталу та спроможність суспільства адаптуватися до економічних 
і технологічних змін. 
Аналіз нормативно-правових актів і наукових джерел дає підстави 
стверджувати, що середня освіта розглядається як систематизований процес 
навчання, виховання та розвитку учнів, спрямований на формування 
ключових компетентностей, світоглядних орієнтирів і здобуття базової 
освітньої підготовки. Так, в Законі України «Про повну загальну середню 
освіту» вона розглядається як «систематизована та передбачена відповідними 
державними стандартами сукупність результатів навчання і компетентностей, 
здобутих особою на рівнях початкової, базової середньої та профільної 
середньої освіти» [1] і здобувається на таких рівнях [1]: 
 
9 
 
− початкова освіта - перший рівень повної загальної середньої 
освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів навчання, 
визначених державним стандартом початкової освіти; 
− базова середня освіта - другий рівень повної загальної середньої 
освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів навчання, 
визначених державним стандартом базової середньої освіти; 
− профільна середня освіта - третій рівень повної загальної 
середньої освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів 
навчання, визначених державним стандартом профільної середньої освіти. 
За підходом UNESCO, середня освіта є рівнем освіти, що ґрунтується на 
результатах початкової освіти та забезпечує більш поглиблене навчання, 
одночасно готуючи здобувачів до вступу на наступні рівні освіти або до 
інтеграції у сферу праці. Так, в глосарії UNESCO, дано наступне визначення: 
«Середня освіта забезпечує навчальну та освітню діяльність, що базується на 
початковій освіті та готує як до першого виходу на ринок праці, так і до 
післясередньої нетретичної та вищої освіти. Загалом кажучи, середня освіта 
спрямована на навчання на середньому рівні складності. МСКО розрізняє 
нижчу та вищу середню освіту» [2]. 
Українські науковці розглядають середню освіту як фундаментальний 
етап становлення особистості. Так, О.І. Ляшенко розглядає загальну середню 
освіту як основну ланку безперервної освіти, яка забезпечує базову освітню 
підготовку особистості та виступає основою для подальшого професійного і 
життєвого розвитку [3]. 
У доповіді World Education Statistics 2024 UNESCO окремо 
підкреслюється, що саме доступ до якісної базової та середньої освіти є 
визначальним фактором для довгострокового соціального прогресу та сталого 
розвитку держав через досягнення відповідних Цілей сталого розвитку [4]. 
Важливою складовою дослідження ролі середньої освіти є її значення у 
формуванні людського капіталу. Теорія людського капіталу, закладена у 
працях T. Шульц та Г. Бекер, розглядає освіту як форму інвестицій, що 
 
10 
 
забезпечує зростання продуктивності праці та сприяє економічному розвитку. 
Зокрема, T. Шультц підкреслював, що витрати на освіту мають 
довгостроковий економічний ефект як для окремої людини, так і для 
суспільства загалом [5]. Г. Becker обґрунтовував, що знання, навички та 
освітня підготовка є специфічною формою капіталу, яка здатна приносити 
економічну віддачу не меншою мірою, ніж матеріальні ресурси [6]. У цьому 
контексті середня освіта відіграє фундаментальну роль, оскільки саме на 
цьому рівні формуються базові когнітивні здібності, аналітичне мислення, 
комунікативні навички та здатність до соціальної взаємодії. 
Це підтверджують сучасні дослідження Світового Банку та OECР, у яких 
наголошується, що якісна середня освіта є основою розвитку людського 
капіталу, конкурентоспроможності економіки та довгострокового суспільного 
добробуту. Так, Світовий Банк в своїй доповіді «LEARNING to Realize 
Education’s Promise» зазначає, що «освіта є одним з основних прав людини, та 
вона має ключове значення для розкриття людських можливостей. Вона також 
має велику прикладну цінність. Освіта збільшує людський капітал, 
продуктивність праці, доходи, можливості працевлаштування та економічне 
зростання. Однак її переваги виходять далеко за рамки цих фінансових вигод: 
освіта також робить людей здоровими і дає їм більший контроль на своїм 
життям. А також вона породжує довіру, підвищує соціальний капітал та 
створює інститути які заохочують інклюзивність та всезагальне процвітання» 
[7].  
А в дослідженні ОЕСР «Education at a Glance 2024: OECD Indicators» 
зазначається, що середня освіта знижує ризик безробіття, підвищує доходи та 
створює базу для подальшого професійного розвитку. Так, наприклад, у 
країнах ОЕСР рівень зайнятості серед дорослих із неповною середньою 
освітою становить у середньому 60%, тоді як серед осіб із повною середньою 
або післясередньою нетретинною освітою – 77%. Водночас рівень безробіття 
серед осіб із нижчим рівнем освіти є вищим (9,0%) порівняно з тими, хто 
 
11 
 
здобув середню освіту (5,1%), що підтверджує її значення для зниження 
ризику безробіття  [8]. 
Аналітика OECР засвідчує, що вищий рівень освітніх досягнень прямо 
пов’язаний зі зростанням доходів. Зокрема, працівники з повною середньою 
освітою в середньому заробляють на 18% більше, ніж особи без завершеної 
середньої освіти, що свідчить про економічну віддачу від здобуття цього рівня 
освіти [8]. 
OECР також наголошує, що вищий рівень освітніх досягнень забезпечує 
молоді кращі можливості на ринку праці та створює передумови для 
продовження навчання. Таким чином, середня освіта виступає важливою 
основою професійного розвитку, забезпечуючи як підготовку до трудової 
діяльності, так і перехід до наступних рівнів освіти [8]. 
Українські науковці також в своїх дослідженнях відзначають 
взаємозв’язок інвестицій в освіту та розвитку людського капіталу. Так, 
наприклад, Ю. Пилипенко та А. Шевченко відзначають, що саме середня 
освіта забезпечує базову платформу для подальшого накопичення людського 
капіталу та професійної спеціалізації [9]. 
Окрім економічного значення, середня освіта виконує важливу 
соціальну функцію. Соціальна роль середньої освіти в сучасному суспільстві 
є багатогранною та виходить далеко за межі передачі учням академічних 
знань. Вона полягає передусім у соціалізації особистості, тобто у включенні 
дитини в систему суспільних відносин, формуванні здатності до взаємодії з 
іншими людьми, засвоєнні соціальних норм, цінностей і моделей поведінки. 
Саме у шкільному середовищі відбувається активне становлення соціальної 
компетентності, розвиток комунікативних навичок, здатності працювати в 
колективі, співпрацювати, брати відповідальність і виконувати різні соціальні 
ролі. Українська дослідниця О. Шевчук підкреслює, що школа виступає одним 
із провідних інститутів соціалізації особистості, оскільки саме в освітньому 
середовищі дитина засвоює правила суспільного життя, набуває досвіду 
взаємодії та вчиться адаптуватися до вимог соціуму. Авторка наголошує, що 
 
12 
 
через навчально-виховний процес формується соціальна активність, 
відповідальність та здатність до конструктивної участі у житті громади і 
суспільства загалом [10]. 
Особливого значення ця функція набуває в умовах сучасних суспільних 
трансформацій, коли освіта має сприяти не лише академічному розвитку, а й 
підготовці молоді до життя в динамічному, багатокультурному та цифровому 
середовищі. У документах UNESCO підкреслюється, що освіта забезпечує не 
тільки інтелектуальний розвиток, а й соціальне, емоційне, моральне та 
громадянське становлення особистості, формуючи основу для участі людини 
в демократичному суспільстві та підтримання соціальної згуртованості [11]. 
Водночас аналітичні матеріали OECР свідчать, що сучасна школа дедалі 
більше орієнтується на розвиток соціально-емоційних навичок учнів, а саме, 
співпраці, емпатії, комунікації та саморегуляції, оскільки саме вони є 
важливими для ефективної інтеграції молоді в суспільство та побудови 
соціального капіталу. У звіті Nurturing Social and Emotional Learning Across the 
Globe наголошується, що школи є ключовим простором формування 
соціальних і емоційних компетентностей, необхідних для подальшої освіти, 
професійної діяльності та громадянської участі [12]. 
Важливою соціальною функцією середньої освіти є також забезпечення 
рівності можливостей та соціальної мобільності. Через доступ до якісної 
освіти учні незалежно від місця проживання, соціального статусу чи 
матеріального становища отримують базові передумови для подальшого 
навчання, професійної реалізації та участі в суспільному житті. Експерти 
Світового Банку підкреслюють, що саме освіта є одним із найбільш 
ефективних механізмів зменшення соціальної нерівності та розширення 
життєвих можливостей для молоді. Разом із цим у звітах Світового банку 
наголошується, що рівний доступ до якісної освіти прямо пов’язаний із 
підвищенням соціальної мобільності між поколіннями та зміцненням 
суспільної стабільності [13]. 
 
13 
 
Крім того, середня освіта відіграє важливу роль у формуванні 
громадянської культури та суспільної відповідальності. Так, наприклад, Рада 
Європи наголошує, що освіта має ключове значення у підготовці молоді до 
життя як активних демократичних громадян, а школа покликана утверджувати 
цінності демократії, прав людини, взаємної поваги та готувати здобувачів 
освіти до ефективної участі в демократичному суспільстві: «Освіта відіграє 
важливу роль у підготовці молоді до життя як активних демократичних 
громадян.» та «Від шкіл очікується, що вони будуть популяризувати цінності 
демократії, прав людини та взаємної поваги, а також готувати учнів до 
ефективної участі в демократичній культурі.»   [14]. 
Подібну позицію займає UNESCO, наголошуючи, що освіта має 
формувати готовність молоді брати активну участь у вирішенні суспільних 
питань і виступати відповідальними учасниками громадського життя: «Освіта 
з глобального громадянства має на меті надати учням можливість брати на 
себе активну роль у протистоянні та вирішенні глобальних викликів, а також 
стати активними учасниками більш мирного, толерантного, інклюзивного та 
безпечного світу.» [15].  
У національному контексті це відображено і в Концепції Нової 
української школи, де одним із ключових результатів освіти визначено 
формування відповідального громадянина, здатного діяти на основі 
демократичних цінностей і ухвалювати відповідальні рішення [16]. 
Значною є і культурна роль середньої освіти. Культурна роль середньої 
освіти полягає у передачі наступним поколінням духовних, історичних і 
культурних цінностей суспільства, формуванні національної ідентичності та 
розвитку здатності до міжкультурного діалогу.  
У документах UNESCO наголошується, що культура й освіта є 
взаємопов’язаними складовими сталого розвитку, оскільки саме разом вони 
формують ідентичність людини, світогляд і цінності. UNESCO прямо 
підкреслює: «Культура та освіта є основою сталого розвитку… разом вони 
формують те, ким ми є і ким будемо» [17] .  
 
14 
 
Особливим аспектом культурної ролі середньої освіти є збереження й 
передача культурної спадщини. UNESCO у матеріалах про Living Heritage and 
Education підкреслює, що інтеграція культурної спадщини в освітній процес 
не лише підвищує якість навчання, а й сприяє передачі знань і традицій 
майбутнім поколінням, підтримує живий зв’язок між минулим і сучасністю та 
зміцнює культурну стійкість суспільства [18]. Це особливо важливо для 
середньої освіти, адже саме в підлітковому віці активно формується світогляд, 
культурна самоідентифікація та усвідомлення належності до національної 
спільноти. 
У європейському освітньому просторі культурна функція школи також 
пов’язується з розвитком міжкультурної компетентності. Зокрема, у 
матеріалах Європейської Комісії з культурної спадщини та освіти 
підкреслюється, що безпосередня взаємодія з культурною спадщиною 
допомагає учням здобувати знання, інтелектуальні навички та ширше 
розуміння суспільних процесів, одночасно формуючи повагу до різних 
культур і відкритість до діалогу [19]. У сучасному глобалізованому 
середовищі ця функція набуває особливого значення, оскільки поєднує 
збереження національної ідентичності з готовністю до взаємодії у 
багатокультурному світі. 
Для українського суспільства культурна роль середньої освіти має 
особливу вагу в умовах війни, адже освіта виступає важливим інструментом 
підтримки національної ідентичності, історичної пам’яті та культурної 
тяглості. Через вивчення української мови, літератури, історії, мистецтва та 
традицій школа забезпечує передачу базових культурних кодів суспільства й 
водночас формує повагу до культурного різноманіття та демократичних 
цінностей.  
Отже, аналіз наукової літератури українських і зарубіжних авторів дає 
підстави стверджувати, що середня освіта є не лише окремим рівнем освітньої 
системи, а й стратегічним інститутом сучасного суспільства. Її сутність 
полягає у формуванні базових знань, компетентностей і світоглядних 
 
15 
 
орієнтирів особистості. Водночас вона виконує важливі економічні, соціальні 
та культурні функції, зокрема, забезпечує розвиток людського капіталу, 
сприяє соціалізації та соціальній мобільності, підтримує культурну 
спадкоємність і виступає основою подальшої освітньої та професійної 
траєкторії людини. У сучасному світі саме середня освіта дедалі більше 
визначає здатність суспільства до інновацій, стійкого розвитку та адаптації до 
глобальних трансформацій. 
 
1.2 Особливості державної політики у сфері розвитку середньої 
освіти в Україні 
 
Державна політика у сфері розвитку середньої освіти в Україні є одним 
із ключових напрямів соціально-гуманітарної політики держави та водночас 
важливою складовою системи публічного управління. Її значення 
визначається тим, що саме середня освіта забезпечує базову підготовку 
громадян до подальшої професійної діяльності, формує соціальні та 
громадянські компетентності, сприяє розвитку людського капіталу та створює 
передумови для економічної й суспільної стабільності. В умовах 
повномасштабної війни, демографічних змін, внутрішнього переміщення 
населення та одночасного продовження євроінтеграційного курсу державна 
освітня політика набуває особливої ваги як інструмент підтримки соціальної 
стійкості та довгострокового відновлення країни. 
Нормативною основою державної політики у сфері середньої освіти є 
Закон України «Про освіту», який визначає загальні принципи 
функціонування освітньої системи та компетенцію органів державної влади і 
місцевого самоврядування у цій сфері [20], а також спеціальний Закон України 
«Про повну загальну середню освіту», що встановлює правові, організаційні 
та економічні засади функціонування та розвитку системи загальної середньої 
освіти [1]. У чинній редакції станом на 2026 рік цей закон закріплює державні 
гарантії доступності та безоплатності повної загальної середньої освіти, 
 
16 
 
визначає структуру освітнього процесу та механізми управління закладами 
освіти [1]. 
Основною метою державної політики у сфері середньої освіти в Україні, 
на нашу думку, є забезпечення гарантованого Конституцією та законами 
України права кожної дитини на доступну, якісну та безпечну освіту 
незалежно від місця проживання й соціального статусу, а також створення 
сучасного освітнього середовища відповідно до стратегічних пріоритетів 
розвитку освітньої системи України. 
На практиці ця мета конкретизується через стратегічні пріоритети, 
визначені у документах Міністерства освіти і науки України, одним із 
ключових програмних документів останніх років якого є Стратегічний план 
діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року, затверджений 
наказом МОН у березні 2024 року [21]. У документі визначено бачення 
системи освіти як інституційної основи розвитку людського потенціалу та такі 
ключові ініціативи [21]: 
− Повна трансформація шкільного простору. Ініціатива передбачає 
формування сучасного освітнього середовища через оновлення моделей 
організації шкільного простору за принципом «краще, ніж було». Особлива 
увага приділяється оснащенню навчальних кабінетів базової та профільної 
школи відповідно до сучасних вимог, що сприятиме підвищенню якості 
освітнього процесу та створенню комфортних умов для навчання. 
− Державний стандарт старшої профільної школи.У межах цієї 
ініціативи передбачено затвердження державного стандарту профільної 
середньої освіти, а також розроблення й оновлення освітніх і модельних 
навчальних програм. Її реалізація спрямована на забезпечення гнучкої та 
сучасної організації старшої школи відповідно до освітніх потреб учнів і вимог 
подальшої професійної чи академічної підготовки. 
− Безпечний освітній простір. Ініціатива пов’язана з відбудовою 
освітньої інфраструктури відповідно до нових проєктних рішень, створенням 
укриттів у закладах освіти та забезпеченням учнів якісним і здоровим 
 
17 
 
харчуванням. У сучасних умовах цей напрям є одним із ключових, оскільки 
безпосередньо впливає на безперервність освітнього процесу та гарантування 
безпечних умов навчання. 
− Перезавантаження реформи НУШ у першому та другому циклах 
базової освіти (5–9 класи). Цей напрям передбачає підготовку директорів і 
вчителів до реалізації реформи, оновлення переліку та оснащення навчальних 
кабінетів відповідно до нових освітніх програм, а також упровадження 
електронної експертизи навчально-методичних матеріалів. Ініціатива 
спрямована на забезпечення якісного продовження реформи Нової української 
школи на рівні базової середньої освіти. 
− Пілотування моделі профільної освіти. Ініціатива передбачає 
розроблення системи залучення вчителів та учнів до пілотування, апробацію 
нових моделей організації освітнього процесу та використання навчальних 
матеріалів за новим стандартом. Це створює практичну основу для подальшого 
масштабного впровадження реформи профільної школи. 
− Стратегія подолання освітніх втрат. Мета ініціативи полягає в 
розробленні стратегії подолання освітніх втрат, насамперед для деокупованих 
територій, а також у створенні адаптованих навчальних програм для учнів 5–
11 класів. Реалізація цього напряму спрямована на відновлення освітніх 
результатів учнів і зменшення негативних наслідків тривалих кризових умов. 
− Націєтворчий компонент змісту освіти. Ініціатива передбачає 
оновлення освітніх матеріалів з урахуванням сучасної історії України, 
розроблення та впровадження нових стратегічних наративів, а також 
наповнення курсу «Захист України». Її значення полягає у формуванні 
громадянської ідентичності, національної свідомості та зміцненні суспільної 
згуртованості. 
− Професійний розвиток педагогічних працівників. У межах цього 
напряму заплановано оновлення професійного стандарту вчителя, 
удосконалення системи сертифікації, а також цільове підвищення кваліфікації 
 
18 
 
педагогічних працівників і керівників закладів освіти. Ініціатива спрямована 
на зміцнення кадрового потенціалу системи середньої освіти та адаптацію 
педагогів до нових освітніх викликів. 
− Нова система оплати праці вчителів і директорів. Передбачає 
розроблення нової моделі оплати праці адміністрації та вчителів і її подальше 
пілотування. Основною метою є створення більш ефективної та справедливої 
системи матеріального стимулювання педагогічних працівників.  
− Формування системи моніторингу. Ініціатива охоплює 
загальнонаціональний зовнішній моніторинг якості початкової освіти, 
дослідження впровадження реформи НУШ у базовій школі, моніторингові 
дослідження якості освіти у закладах загальної середньої освіти в умовах 
воєнного стану та підготовку до участі України в міжнародному дослідженні 
PISA. Її реалізація забезпечує формування управлінських рішень на основі 
аналітичних даних і оцінювання результативності реформ. 
Основні стратегічні та операційні цілі розвитку середньої освіти 
представлені на рис.1.1. 
Отже, визначені у Стратегічному плані діяльності Міністерства освіти і 
науки України до 2027 року ініціативи та стратегічні ініціативи відображають 
комплексний підхід держави до розвитку середньої освіти. Їх реалізація 
спрямована на модернізацію освітнього середовища, оновлення змісту 
навчання, підтримку педагогічних працівників, підвищення безпеки та 
формування сучасної системи управління якістю освіти, що в сукупності 
створює основу для довгострокового розвитку української школи. 
 
 
19 
 
 
Рисунок 1.1 – Стратегічні та операційні цілі, визначені щодо розвитку 
середньої освіти в Стратегічному плані діяльності Міністерства освіти і 
науки України до 2027 року 
Джерело: розроблено на основі [21] 
 
20 
 
У межах державної освітньої політики особливого значення набуває 
забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Це стосується не лише 
юридичного закріплення права на освіту, а й створення реальних умов для 
його реалізації, зокрема шляхом фінансування освітньої мережі, організації 
підвезення учнів, підтримки шкіл у сільській місцевості, розвитку інклюзивної 
освіти та забезпечення освітніх потреб дітей, які вимушено перемістилися 
через війну. Водночас сучасна політика розвитку середньої освіти 
орієнтується не лише на доступність, а й на якість освітніх результатів, що 
передбачає формування компетентностей, необхідних для життя у сучасному 
суспільстві: критичного мислення, громадянської активності, цифрової 
грамотності, здатності до комунікації та навчання впродовж життя [1]. 
Державне управління у сфері середньої освіти в Україні ґрунтується на 
системі принципів, що визначають зміст освітньої політики, механізми її 
реалізації та характер взаємодії між державою, територіальними громадами, 
закладами освіти й учасниками освітнього процесу. Вказані принципи мають 
нормативне закріплення у законодавстві України [1] та водночас 
конкретизуються у практиці публічного адміністрування. 
Одним із базових принципів є доступність і рівність у сфері освіти. Його 
нормативну основу становить стаття 53 Конституції України, яка гарантує 
кожному право на освіту та визначає повну загальну середню освіту 
обов’язковою, а також покладає на державу обов’язок забезпечувати її 
доступність і безоплатність [22]. Цей підхід деталізується у статті 3 Закону 
України «Про освіту», відповідно до якої кожен має право на якісну та 
доступну освіту, а держава забезпечує рівний доступ до неї незалежно від 
місця проживання, соціального чи майнового становища та інших обставин 
[20]. Реалізація цього принципу пов’язана з функціонуванням освітньої 
субвенції, територіальною організацією освітньої мережі, підвезенням учнів 
та підтримкою закладів освіти у громадах із різною ресурсною спроможністю. 
Наступним важливим принципом є людиноцентризм, який прямо 
закріплений у статті 6 Закону України «Про освіту» серед засад державної 
 
21 
 
політики у сфері освіти. Його зміст полягає в орієнтації системи освіти на 
потреби дитини, її право на безпечне та якісне освітнє середовище, розвиток 
здібностей і забезпечення умов для самореалізації [20]. У контексті публічного 
управління людиноцентризм розглядається як перехід від адміністративно-
інституційної моделі управління до сервісної, у межах якої пріоритетом є 
суспільний інтерес і якість публічних послуг.  
Суттєве значення для функціонування системи середньої освіти має 
принцип децентралізації та субсидіарності. У Законі України «Про освіту» цей 
принцип реалізується через розмежування повноважень між Кабінетом 
Міністрів України, Міністерством освіти і науки України, місцевими 
державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та 
закладами освіти. Закон України «Про освіту», розділ VIII Закон України «Про 
повну загальну середню освіту» деталізує компетенцію засновників закладів 
освіти та органів місцевого самоврядування у питаннях управління мережею, 
кадрового забезпечення та фінансування. Закон України «Про повну загальну 
середню освіту Практичне значення цього принципу полягає у тому, що 
рішення щодо розвитку освітньої інфраструктури та організації освітнього 
процесу ухвалюються максимально наближено до потреб конкретної громади, 
що відповідає сучасним засадам реформи децентралізації в Україні. 
До ключових також належить принцип прозорості та підзвітності. Його 
нормативне закріплення міститься у статті 30 Закону України «Про освіту», 
яка встановлює вимоги щодо інформаційної відкритості закладів освіти, 
зокрема оприлюднення відомостей про фінансування, кадровий склад, освітні 
програми та результати діяльності [20]. Реалізація цього принципу сприяє 
підвищенню довіри до освітньої системи, забезпечує громадський контроль та 
підсилює відповідальність управлінських суб’єктів за прийняті рішення. 
Важливим для сучасного державного управління є також принцип 
результативності та ефективності, відповідно до якого управлінські рішення 
мають базуватися на оцінюванні результатів і раціональному використанні 
ресурсів. У сфері середньої освіти це проявляється через системи моніторингу 
 
22 
 
якості освіти, інституційний аудит та оцінювання освітніх результатів, що 
здійснюються Державною службою якості освіти України. Державна служба 
якості освіти України 
Окреме місце посідає принцип інклюзивності, який також прямо 
закріплений у статті 6 Закону України «Про освіту». Він передбачає створення 
рівних можливостей для здобуття освіти всіма дітьми, у тому числі учнями з 
особливими освітніми потребами, дітьми, які постраждали внаслідок війни, та 
учнями з різних соціальних груп [20]. У практичному вимірі цей принцип 
реалізується через розвиток інклюзивного освітнього середовища, адаптацію 
освітнього процесу та розширення доступу до освітніх послуг. 
Отже, система державного управління у сфері середньої освіти в Україні 
базується на комплексі взаємопов’язаних принципів, серед яких, в першу 
чергу, доступності й рівності, людиноцентризму, децентралізації, прозорості, 
результативності та інклюзивності. Їх поєднання формує нормативну та 
управлінську основу розвитку середньої освіти, забезпечує узгодженість 
державної політики та сприяє підвищенню якості освітніх послуг відповідно 
до сучасних суспільних потреб. 
Відповідно до ст.53 Закону України «Про повну загальну середню 
освіту» система управління середньою освітою в Україні є багаторівневою, так 
до органів управління у сфері загальної середньої освіти належать: Кабінет 
Міністрів України; центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки; 
центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти; центральні 
органи виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають заклади освіти; 
Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної 
Республіки Крим; місцеві державні адміністрації; органи місцевого 
самоврядування [1]. 
Основними завданнями органів управління у сфері загальної середньої 
освіти є [1]: 
− забезпечення безоплатного здобуття особами повної загальної 
середньої освіти; 
 
23 
 
− прогнозування потреб населення у загальній середній освіті, 
планування та забезпечення відповідно до компетенції розвитку системи 
повної загальної середньої освіти та мережі закладів освіти, що забезпечують 
здобуття повної загальної середньої освіти; 
− забезпечення рівного доступу до повної загальної середньої 
освіти, прав учасників освітнього процесу, підготовки та підвищення 
кваліфікації педагогічних працівників; 
− забезпечення якості повної загальної середньої освіти. 
На центральному рівні провідну роль відіграє Міністерство освіти і 
науки України, яке формує державну політику, розробляє нормативно-правові 
акти, визначає стандарти, координує реформування та здійснює загальне 
управління галуззю. 
Важливими інституціями є також Державна служба якості освіти 
України, що здійснює інституційний аудит і контроль за дотриманням 
освітнього законодавства, а також Український центр оцінювання якості 
освіти, який відповідає за оцінювання результатів навчання. 
На місцевому рівні ключову роль відіграють обласні військові 
адміністрації, районні адміністрації та органи місцевого самоврядування. 
Саме територіальні громади забезпечують утримання закладів, формування 
освітньої мережі, організацію підвезення учнів, матеріально-технічне 
забезпечення, кадрову підтримку та створення безпечних умов навчання. 
У результаті реформи децентралізації роль громад у сфері освіти істотно 
зросла. Це посилило їхню відповідальність за якість освітніх послуг і водночас 
надало більше можливостей для врахування локальних потреб та розвитку 
освітньої інфраструктури. 
Найбільш масштабним напрямом реформування середньої освіти в 
Україні залишається концепція Нова українська школа. Її впровадження 
змінило підходи до змісту освіти, організації навчального процесу та 
управління школою. Реформа орієнтує систему на компетентнісний підхід, де 
пріоритетом є не лише засвоєння знань, а здатність застосовувати їх у 
 
24 
 
реальному житті, вирішувати проблеми, працювати в команді та відповідально 
діяти в суспільстві. 
Як вже зазначалося вище, до ключових напрямів реформування 
належать оновлення державних стандартів, впровадження нових освітніх 
програм, розвиток інклюзивної освіти, цифровізація навчального процесу, 
модернізація освітньої інфраструктури та створення безпечного середовища. 
У 2025 році Міністерство освіти і науки окремо наголошувало на тому, що 
освіта залишається сферою системних змін навіть в умовах війни: 
продовжуються оновлення змісту освіти, розширюється цифрова 
інфраструктура, здійснюється відновлення закладів та підтримка освітнього 
процесу в громадах [23]. 
Окремим актуальним напрямом стала безпекова складова освітньої 
політики. У 2025 році були внесені зміни до Закону України «Про повну 
загальну середню освіту» щодо запровадження заходів безпеки у закладах 
загальної середньої освіти. Закон посилив нормативні вимоги до організації 
безпечного освітнього середовища, а у 2026 році МОН затвердило типові 
правила доступу і перебування учасників освітнього процесу на території 
закладів середньої освіти [24]. 
Отже, сучасна реалізація державної політики у сфері середньої освіти 
забезпечується через поєднання правових, організаційних, фінансових і 
цифрових механізмів (рис. 1.2).  
Правові механізми формують нормативну основу діяльності системи 
освіти. Організаційні включають управлінську координацію між рівнями 
влади, планування освітньої мережі, кадрову політику та систему 
моніторингу. Фінансові механізми представлені освітньою субвенцією, 
місцевими бюджетами, державними цільовими програмами та міжнародною 
технічною допомогою. 
 
 
 
25 
 
 
Рисунок 1.2 – Механізми реалізації державної політики в сфері 
середньої освіти 
Джерело: розроблено автором 
 
Особливої ваги набувають цифрові механізми реалізації політики. Після 
пандемії та в умовах війни цифровізація стала необхідною умовою 
безперервності навчання та управління. Йдеться про використання 
електронних платформ, дистанційних сервісів, цифрового документообігу та 
систем збору освітньої статистики. Цифрові рішення забезпечують не лише 
навчальний процес, а й підвищують управлінську спроможність системи 
освіти. 
Важливим елементом державної політики є моніторинг і контроль якості 
освіти. Значну роль тут відіграє Державна служба якості освіти України. У 
публічному звіті за 2025 рік зазначено, що територіальними органами Служби 
проведено 87 аналізів діяльності органів місцевого самоврядування у 21 
області України, під час яких було відвідано 696 закладів освіти, з них 361 
заклад загальної середньої освіти. Це свідчить про посилення аналітичної та 
 
26 
 
наглядової функції держави у сфері освіти та одночасне розширення співпраці 
з громадами [25]. 
Отже, можемо зазначити, що державна політика у сфері розвитку 
середньої освіти в Україні має комплексний і багаторівневий характер. Вона 
поєднує стратегічні цілі модернізації освіти, продовження системних реформ, 
розвиток цифрових механізмів управління та посилення ролі територіальних 
громад. Її сучасна специфіка визначається одночасною необхідністю 
забезпечувати якість і доступність освіти, реагувати на безпекові виклики та 
інтегрувати українську освітню систему в європейський освітній простір. 
Саме від ефективності цієї політики залежить не лише функціонування 
системи середньої освіти, а й ширші процеси суспільного розвитку, 
відновлення держави та формування людського потенціалу України 
 
1.3 Політика Європейського Союзу у сфері середньої освіти та її 
значення для модернізації освітньої системи України 
 
У сучасних умовах розвиток середньої освіти дедалі більше 
визначається не лише внутрішньодержавними управлінськими рішеннями, а й 
загальноєвропейськими стратегічними підходами до формування освітньої 
політики. Для України, яка послідовно реалізує курс на європейську 
інтеграцію та адаптацію публічного управління до стандартів ЄС, досвід 
Європейського Союзу у сфері середньої освіти набуває особливого значення. 
Освітня політика ЄС сьогодні є одним із найбільш системних прикладів 
багаторівневого врядування, у межах якого поєднуються національна 
відповідальність держав-членів із координаційною, стратегічною та 
аналітичною роллю наднаціональних інституцій. 
Особливість управління освітою в Європейському Союзі полягає в тому, 
що безпосередня відповідальність за організацію системи шкільної освіти 
належить державам-членам, тоді як ЄС здійснює функції координації, 
підтримки та формування спільних стратегічних орієнтирів. Такі засади 
 
27 
 
закріплені в статті 165 Договору про функціонування Європейського Союзу, 
де зазначено, що Союз сприяє розвитку якісної освіти шляхом підтримки та 
доповнення діяльності держав-членів, поважаючи їхню відповідальність за 
зміст навчання та організацію освітніх систем. 
Такий підхід дозволяє забезпечувати баланс між національною 
автономією освітньої політики та спільним стратегічним баченням розвитку 
освіти в Європі. У практиці публічного управління це означає, що 
Європейський Союз не запроваджує єдиної централізованої моделі середньої 
освіти, але створює спільний політичний простір, у межах якого країни 
можуть координувати реформи, обмінюватися кращими практиками, 
розробляти спільні цілі та оцінювати результати освітніх трансформацій. 
Суттєвим етапом у розвитку сучасної освітньої політики ЄС стало 
ухвалення у 2021 році Резолюції Ради Європейського Союзу щодо стратегічної 
рамки європейського співробітництва в галузі освіти і навчання на період до 
2030 року – Education and Training 2030 [26]. Документ став продовженням 
попередньої рамки «Education and Training 2020» та визначив новий цикл 
співробітництва в межах побудови Європейського освітнього простору. У 
документі підкреслюється, що «освіта та навчання відіграють життєво 
важливу роль у формуванні майбутнього Європи в той час, коли вкрай 
важливо, щоб її суспільство та економіка стали більш згуртованими, 
інклюзивними, цифровими, сталими, екологічними та стійкими, а громадяни 
– щоб знайти особисту реалізацію та благополуччя, бути готовими 
адаптуватися та діяти на мінливому ринку праці, а також брати участь у 
активній та відповідальній громадянській діяльності» [26]. 
Одним із ключових напрямів Education and Training 2030 є забезпечення 
високої якості та ефективності освіти. У контексті середньої школи це 
передбачає посилення уваги до базових компетентностей учнів, розвитку 
критичного мислення, удосконалення методик викладання, підготовки 
педагогічних кадрів та формування освітнього середовища, здатного 
реагувати на сучасні суспільні й технологічні зміни. Особливий акцент 
 
28 
 
робиться на розвитку математичної, читацької та цифрової грамотності 
школярів, оскільки саме ці компетентності визначають здатність особи до 
подальшого навчання, професійної реалізації та активної участі в суспільному 
житті. 
Другим стратегічним пріоритетом є інклюзивність та рівний доступ до 
освіти. Європейська політика у сфері середньої освіти орієнтована на 
зменшення освітньої нерівності між різними соціальними групами, 
територіями та категоріями учнів. У документах ЄС наголошується на 
необхідності підтримки дітей із соціально вразливих груп, учнів з особливими 
освітніми потребами, дітей мігрантів, а також мешканців сільських територій. 
Такий підхід спрямований на формування системи освіти, яка забезпечує не 
лише доступність, а й справедливість освітніх можливостей, що є одним із 
фундаментальних принципів демократичного врядування. 
Окремого значення для сучасної середньої освіти набуває цифровий 
напрям європейської політики. В умовах активної цифрової трансформації та 
розвитку інформаційного суспільства European Commission реалізує Digital 
Education Action Plan 2021–2027, який визначає спільне бачення якісної, 
інклюзивної та доступної цифрової освіти. Основна мета плану полягає у 
формуванні високоефективної цифрової освітньої екосистеми та розвитку 
цифрових компетентностей серед громадян [27]. У сфері середньої освіти це 
передбачає модернізацію цифрової інфраструктури шкіл, використання 
цифрових платформ і ресурсів у навчанні, професійний розвиток учителів у 
сфері цифрових технологій та підготовку учнів до життя й роботи в 
цифровому середовищі. 
Цифровізація в межах європейської освітньої політики розглядається не 
лише як технологічне оновлення, а і як управлінський інструмент підвищення 
якості та гнучкості освіти. Це особливо актуально для середньої школи, 
оскільки дозволяє адаптувати освітній процес до нових форматів навчання, 
забезпечувати безперервність освітнього процесу та розширювати доступ до 
якісних освітніх ресурсів незалежно від місця проживання учнів. 
 
29 
 
Важливе місце в сучасній освітній політиці ЄС займає формування 
Європейського освітнього простору (European Education Area) [28]. Його 
концепція передбачає створення спільного європейського простору освіти, у 
межах якого забезпечуються висока якість навчання, доступність освіти, 
співпраця між країнами та підтримка інновацій. У шкільній освіті це 
виражається у розвитку нових педагогічних підходів, поширенні інноваційних 
практик, удосконаленні механізмів оцінювання якості освіти, підтримці 
мовного та міжкультурного навчання, а також розвитку громадянських 
компетентностей. 
Важливо, що освітня політика ЄС у сфері середньої освіти має чітко 
виражений ціннісний вимір. У документах Європейського Союзу освіта 
розглядається як механізм зміцнення демократії, прав людини, соціальної 
згуртованості та громадянської відповідальності. Школа в цьому контексті 
виступає не лише інституцією передачі знань, а й середовищем формування 
демократичної культури, критичного мислення, поваги до різноманіття та 
здатності брати участь у суспільному житті.  
Для України європейська освітня політика виступає важливим 
орієнтиром модернізації державного управління у сфері середньої освіти. 
Адаптація української освітньої системи до європейських стандартів 
передбачає не механічне запозичення окремих моделей, а поступове 
впровадження сучасних принципів управління, заснованих на якості, 
доступності, відкритості, інноваційності та орієнтації на потреби здобувачів 
освіти. 
Практичне значення європейського вектора для України особливо 
проявляється в реалізації реформи Нової української школи, яка за багатьма 
напрямами співзвучна із пріоритетами ЄС. Це стосується компетентнісного 
підходу, орієнтації на учня, розвитку цифрових навичок, інклюзивної освіти, 
автономії закладів освіти та підвищення професійної ролі педагогів. В умовах 
сучасних викликів, зокрема цифрової трансформації, демографічних змін та 
необхідності відновлення освітньої інфраструктури, європейські стратегічні 
 
30 
 
документи формують важливу основу для подальшого вдосконалення 
української освітньої політики. 
Отже, політика Європейського Союзу у сфері середньої освіти є 
комплексною системою стратегічного управління, що поєднує координацію, 
підтримку, спільні цілі та механізми аналітичного моніторингу. Вона 
орієнтована на забезпечення якості, доступності, цифрової трансформації, 
інклюзивності та формування громадянських компетентностей. Для України 
європейський досвід має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки 
слугує основою модернізації державного управління середньою освітою, 
сприяє наближенню до європейського освітнього простору та підсилює 
ефективність освітніх реформ у контексті євроінтеграційного розвитку 
держави. 
 
Висновки до розділу 1 
 
У результаті проведеного теоретичного дослідження встановлено, що 
середня освіта є однією з ключових складових соціально-гуманітарного 
розвитку держави та важливим об’єктом публічного управління. Її значення 
виходить за межі освітньої функції, оскільки вона безпосередньо впливає на 
формування людського капіталу, соціальну інтеграцію, розвиток 
громадянської культури та забезпечення довгострокової 
конкурентоспроможності суспільства. Аналіз наукових підходів і нормативно-
правової бази дозволив визначити середню освіту як комплексний суспільний 
інститут, що виконує освітню, соціальну, культурну та економічну функції й 
формує основу подальшого особистісного та професійного розвитку людини. 
Дослідження особливостей державної політики у сфері розвитку 
середньої освіти в Україні засвідчило її комплексний і багаторівневий 
характер. Сучасна освітня політика реалізується через систему правових, 
організаційних, фінансових і цифрових механізмів та ґрунтується на 
принципах доступності, людиноцентризму, децентралізації, прозорості, 
 
31 
 
інклюзивності й результативності. Водночас її сучасна специфіка 
визначається необхідністю одночасно забезпечувати якість і безперервність 
освітнього процесу, реагувати на виклики воєнного часу та продовжувати 
стратегічні реформи, спрямовані на модернізацію української школи. 
Особливу роль у цьому процесі відіграють територіальні громади, 
цифровізація управління та реалізація концепції Нової української школи. 
Окремо встановлено, що політика Європейського Союзу у сфері 
середньої освіти є важливим орієнтиром для подальшого розвитку української 
освітньої системи. Європейський досвід демонструє ефективність підходів, 
заснованих на забезпеченні якості освіти, інклюзивності, цифрової 
трансформації, розвитку ключових компетентностей та стратегічній 
координації між різними рівнями управління. Для України адаптація таких 
підходів має не лише євроінтеграційне, а й практичне значення, оскільки 
сприяє підвищенню ефективності державного управління у сфері середньої 
освіти та формує основу для її подальшої модернізації відповідно до сучасних 
суспільних викликів і стратегічних пріоритетів розвитку держави. 
 
 
 
  
 
32 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В 
СФЕРІ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 
 
 
2.1. Сучасний стан системи середньої освіти в Україні та ключові 
показники її розвитку 
 
Система середньої освіти в Україні є однією з базових складових 
соціальної інфраструктури держави та водночас одним із ключових напрямів 
реалізації державної політики у гуманітарній сфері. Як зазначалося в 
попередньому розділі, її розвиток безпосередньо впливає на якість людського 
капіталу, соціальну мобільність населення, формування громадянських 
компетентностей та загальний потенціал економічного розвитку держави. В 
умовах сучасних трансформацій — європейської інтеграції, цифровізації та 
воєнних викликів — оцінка поточного стану середньої освіти набуває 
особливого значення, оскільки дає можливість визначити ефективність 
управлінських рішень та окреслити напрями подальшого вдосконалення 
освітньої політики. 
В таблиці 2.1 наведено основні ключові показники по системі середньої 
освіти за 2021-2026 роки [29]. 
Зведені статистичні дані щодо загальної середньої освіти України у 
2021-2026 рр. свідчать про суттєві структурні зміни у функціонуванні 
освітньої системи під впливом демографічних процесів, реформи освітньої 
мережі та повномасштабної війни. Аналіз динаміки дозволяє простежити як 
скорочення кількісних показників, так і поступову адаптацію системи до 
нових умов. 
Насамперед помітною є тенденція до зменшення кількості закладів 
загальної середньої освіти. Якщо станом на початок 2021/2022 навчального 
року в Україні функціонувало 13991 заклад загальної середньої освіти, то у 
 
33 
 
березні 2023 року - 12929, у травні 2024 року - 12596, у квітні 2025 року - 
12250, а у травні 2026 року - 11940 закладів. Таким чином, протягом п’яти 
років мережа скоротилася більш ніж на 2 тис. шкіл, або майже на 15%. Таке 
скорочення пояснюється одночасною дією кількох факторів, зокрема, 
демографічним спадом, зменшенням чисельності дітей шкільного віку, 
процесами оптимізації освітньої мережі в громадах, а також руйнуванням або 
пошкодженням закладів унаслідок бойових дій. 
 
Таблиця 2.1 – Основні статистичні дані середньої освіти в України за 
2021-2026 (травень) роки 
Показник 2021 2023 2024 2025 2026 
(травень) 
Кількість ЗЗСО, од. 13 991 12 929 12 596 12 250 11 940 
у т.ч. очно, од. – 4 475 7 368 8 038 8 586 
дистанційно, од. – 3 975 2 423 2 495 1 305 
змішано, од. – 4 479 2 805 1 717 2 049 
Зруйновані ЗЗСО, – 226 202 217 235 
од. 
Опорні заклади, од. 1 239 1 279 1 382 1 444 1 461 
Філії опорних 1 795 1 597 1 525 1 330 1 516 
закладів, од. 
Приватні заклади, 406 406 428 508 596 
од. 
Кількість учнів, 4 230 358 3 985 866 3 815 565 3 744 470 3 582 340 
осіб 
у т.ч. 403 678 324 961 265 879 280 551 255 266 
першокласники 
учні 11(12) класів – 225 967 221 057 238 075 252 751 
Учні в опорних 582 200 584 881 584 881 634 498 616 895 
закладах, осіб 
Учні, яких 126 400 256 915 256 915 348 214 367 027 
довозять, осіб 
Учні з гарячим – 1 098 607 1 636 349 1 873 191 2 079 793 
харчуванням, осіб 
Школи з 3 794 9 037 11 213 11 020 11 443 
харчоблоками, од. 
Кількість учителів, 434 755 387 988 383 032 372 543 366 443 
осіб 
Джерело: розроблено на основі [29] 
 
 
34 
 
Одночасно спостерігається зміна організації освітнього процесу. У 2023 
році лише 34,6% закладів працювали у звичному очному режимі, тоді як 
майже рівні частки припадали на дистанційний і змішаний формати. Це 
демонструє значний вплив безпекових обмежень і потребу в оперативній 
адаптації системи до умов воєнного часу. У наступні роки ситуація поступово 
стабілізувалася: у 2024 році очно працювали вже 58,5% шкіл, у 2025 році -  
65,6%, а у 2026 році - 71,9%. Водночас частка закладів, що працювали 
виключно дистанційно, скоротилася з 30,7% у 2023 році до 10,9% у 2026 році. 
Це свідчить про поступове відновлення очного навчання, розширення 
використання укриттів, безпечнішої інфраструктури та накопичення досвіду 
організації навчання в умовах ризику. 
Важливим показником є кількість зруйнованих закладів освіти. У 2023 
році їх налічувалося 226, у 2024 році - 202, у 2025 році - 217, а у 2026 році - 
235. Він демонструє довготривалий негативний вплив війни на освітню 
інфраструктуру та значні виклики для державної політики у сфері відновлення 
та забезпечення рівного доступу до освіти. 
Чисельність учнів у закладах загальної середньої освіти також має чітку 
тенденцію до зниження. У 2021 році в українських школах навчалося 4230358 
учнів. У 2023 році цей показник зменшився до 3985866 осіб, у 2024 році - до 
3815565, у 2025 році - до 3744470, а у 2026 році - до 3582340 осіб. Загальне 
скорочення за період становить понад 648 тис. учнів. Це пов’язано як із 
природним демографічним спадом, так і з масштабними міграційними 
процесами, вимушеним переміщенням населення та перебуванням значної 
частини дітей за кордоном. 
Особливо показовою є динаміка кількості першокласників. Якщо у 2021 
році до школи пішло 403678 дітей, то у 2026 році вже тільки 255266, тобто 
менше на 36%.  Це підтверджує тенденцію до скорочення дитячого населення 
та створює довгострокові виклики для планування освітньої політики, 
фінансування та кадрового забезпечення. Водночас кількість учнів 11(12)-х 
класів після певного зменшення демонструє поступове зростання: з 221057 у 
 
35 
 
2024 році до 252751 у 2026 році, що може бути пов’язано зі стабілізацією 
контингенту старшої школи та продовженням навчання в українській системі 
освіти. 
У межах реформи територіальної доступності освіти зберігається 
тенденція до розвитку опорної школи. Кількість опорних закладів зросла з 
1239 у 2021 році до 1461 у 2026 році. Водночас кількість філій змінювалася 
нерівномірно: з 1795 у 2021 році до 1516 у 2026 році. Це відображає 
продовження оптимізації мережі та концентрацію ресурсів у більш 
спроможних освітніх центрах. Паралельно збільшилася кількість учнів, які 
охоплені навчанням в опорних закладах: з 582,2 тис. у 2021 році до понад 616,8 
тис. у 2026 році. Також суттєво зросла кількість учнів, яких підвозять до 
закладів освіти: зі 126,4 тис. у 2021 році до 367 тис. у 2026 році. Це свідчить 
про підвищення ролі транспортної доступності в реалізації права на освіту. 
Окремої уваги потребує кадровий потенціал системи. У 2021 році в 
закладах загальної середньої освіти працювало 434755 учителів. У 2023 році -
387988, а у 2026 році - 366443 осіб. Таким чином, за п’ять років кількість 
учителів зменшилася на 68312 осіб, або майже на 16%. Така динаміка є 
наслідком поєднання кількох чинників. По-перше, скорочення кількості учнів 
і закладів освіти закономірно знижує потребу в педагогічних кадрах у частині 
громад. По-друге, значний вплив мають воєнні обставини: вимушене 
переміщення населення, евакуація за кордон, безпекові ризики у 
прифронтових територіях та втрата освітньої інфраструктури. По-третє, 
актуальною залишається проблема старіння педагогічного корпусу та 
недостатнього притоку молодих спеціалістів до професії, що пов’язано з 
рівнем оплати праці, високим професійним навантаженням та зростанням 
вимог до цифрової компетентності педагога. Водночас сучасні умови суттєво 
трансформують саму професійну роль учителя. Педагог сьогодні виконує не 
лише функцію передавання знань, а й має забезпечувати психологічну 
підтримку учнів, працювати в умовах змішаного та дистанційного навчання, 
використовувати цифрові платформи, адаптувати освітній процес до 
 
36 
 
безпекових обмежень і водночас підтримувати якість навчання. У цьому 
контексті кадровий потенціал середньої освіти стає не лише статистичним 
показником, а й одним із ключових критеріїв стійкості освітньої системи та 
ефективності державного управління в освітній сфері. Формування 
сприятливих умов праці, професійного розвитку та мотивації педагогів є 
важливим напрямом державної політики, від якого значною мірою залежить 
подальший розвиток середньої освіти в Україні. 
Отже, аналіз динаміки розвитку загальної середньої освіти України у 
202-2026 роках засвідчує складну трансформацію системи. З одного боку, 
спостерігається скорочення мережі закладів, чисельності учнів і педагогічних 
працівників, що пов’язано з демографічними та воєнними чинниками. З 
іншого боку, система демонструє адаптивність, тобто відновлюється очне 
навчання, продовжується розвиток опорної мережі, посилюється 
інфраструктурне забезпечення та зберігається функціональна спроможність 
освітньої сфери. Усе це підтверджує, що сучасна державна політика у сфері 
середньої освіти має поєднувати антикризові заходи із довгостроковим 
стратегічним плануванням, спрямованим на забезпечення доступності, якості 
та стійкості освітньої системи України. 
Суттєвим показником ефективності державної політики є фінансування 
середньої освіти. Освітня сфера традиційно залишається одним із найбільших 
напрямів видатків державного та місцевих бюджетів. Водночас в останні роки 
бюджетна політика щодо освіти здійснюється в умовах високого 
навантаження на державні фінанси, спричиненого війною та необхідністю 
перерозподілу ресурсів. Це впливає на темпи модернізації інфраструктури, 
оновлення матеріально-технічної бази, розвиток цифрових рішень та 
забезпечення безпечного освітнього середовища. Разом із бюджетними 
ресурсами важливу роль відіграє міжнародна підтримка, зокрема програми 
ЄС, UNICEF, Світового банку та Global Partnership for Education, які 
спрямовані на відновлення освітньої інфраструктури та підтримку доступу до 
навчання. 
 
37 
 
Основним інструментом державного фінансування закладів загальної 
середньої освіти є освітня субвенція з державного бюджету місцевим 
бюджетам, що використовується насамперед на оплату праці педагогічних 
працівників. В таблиці 2.2 наведено динаміку фінансування середньої освіти в 
Україні за 2023-2025 роки 
Таблиця 2.2 – Фінансування середньої загальної освіти в Україні за 
2023-2025 роки 
Рік Освітня субвенція (зарплата Інші цільові видатки на середню 
педагогів ЗЗСО), млрд грн освіту 
2023 87,5 НУШ – 0,47; шкільні автобуси – 1,0 
2024 103,2 автобуси – 1,0; НУШ – додаткове 
фінансування; укриття й безпечне 
середовище 
2025 103,2 доплати вчителям – 12,0; автобуси – 
1,6; НУШ; харчування учнів 
Джерело: розроблено на основі [30; 31; 32] 
 
Як бачимо, у 2023 році обсяг освітньої субвенції становив 87,5 млрд грн. 
В умовах воєнного стану ці кошти стали базовим ресурсом для забезпечення 
стабільної роботи шкіл та виплати заробітної плати вчителям. Попри складну 
економічну ситуацію, держава також частково відновила фінансування 
реформи Нової української школи: у вересні 2023 року на її реалізацію було 
спрямовано 473,3 млн грн, а ще 1 млрд грн виділено на закупівлю шкільних 
автобусів. Це свідчить про прагнення держави не лише підтримувати поточне 
функціонування системи, а й продовжувати модернізацію освітнього 
середовища. 
У 2024 році фінансування середньої освіти було збільшене. Освітня 
субвенція зросла до 103,2 млрд грн, тобто на 15,7 млрд грн порівняно з 
попереднім роком. Зростання ресурсу було пов’язане зі збільшенням видатків 
на оплату праці педагогів та необхідністю забезпечення функціонування шкіл 
у нових умовах. Окремі бюджетні програми стосувалися придбання шкільних 
автобусів, підтримки Нової української школи та облаштування безпечного 
освітнього середовища. Це було особливо актуально в умовах, коли частина 
 
38 
 
закладів продовжувала працювати у змішаному форматі й потребувала 
додаткових ресурсів для організації навчального процесу. 
У 2025 році обсяг освітньої субвенції залишився на рівні 103,2 млрд грн, 
однак система фінансування була розширена за рахунок додаткових 
державних програм. Вперше окремо передбачено 12 млрд грн на щомісячні 
доплати педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти. Крім 
цього, 1,6 млрд грн виділено на закупівлю шкільних автобусів, а також 
продовжено фінансування Нової української школи, оновлення освітнього 
середовища та шкільного харчування. Такий підхід демонструє зміщення 
акценту від виключно утримання системи до підтримки якості освітнього 
процесу та покращення умов роботи педагогів. 
Отже, аналіз фінансування загальної середньої освіти України у 2023-
2025 роках свідчить про відносну стабільність базового фінансування шкіл та 
його поступове розширення через додаткові цільові програми. Основний 
фінансовий ресурс спрямовується на оплату праці педагогічних працівників, 
водночас держава поступово збільшує підтримку розвитку освітньої 
інфраструктури, безпечного середовища та реалізації Нової української 
школи.  
Показником якості функціонування системи є результати зовнішнього 
оцінювання навчальних досягнень. В Україні функцію незалежного 
оцінювання забезпечує Український центр оцінювання якості освіти. В умовах 
воєнного стану формат зовнішнього оцінювання був трансформований у 
Національний мультипредметний тест, що дозволило зберегти інструмент 
контролю якості освіти та доступу до вищої освіти. Одночасно зовнішнє 
оцінювання дає змогу державі здійснювати моніторинг освітніх результатів і 
виявляти регіональні диспропорції. У міжнародному контексті додатковим 
індикатором є участь України в PISA, результати якої демонструють наявність 
нерівностей між учнями з різних соціальних та територіальних груп і 
підтверджують необхідність посилення політики освітньої рівності та 
 
39 
 
підтримки навчальних досягнень. Так, в таблиці 2.3 наведено результати 
оцінювання України в порівнянні з іншими країнами-лідерами. 
 
Таблиця 2.3 - Результати України в PISA 2022 порівняно з країнами-
лідерами 
Країна Математика Читання Природничо-
наукова грамотність 
Україна (18 із 27 регіонів) 441 428 450 
OECD середнє 472 476 485 
Сінгапур 575 543 561 
Естонія 510 511 526 
Фінляндія 484 490 511 
Джерело: розроблено на основі [33] 
 
Отже, за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA 
2022 українські учні продемонстрували нижчі показники порівняно із 
середніми значеннями країн OECD та державами-лідерами у сфері середньої 
освіти. Зокрема, середній результат українських 15-річних учнів у математиці 
становив 441 бал, у читанні - 428 балів, а з природничо-наукової грамотності - 
450 балів. Для порівняння, середній показник країн OECD становив відповідно 
472, 476 і 485 балів відповідно. Це свідчить про наявність відставання України 
за ключовими освітніми компетентностями. 
Найвищі результати серед усіх учасників дослідження продемонстрував 
Сінгапур: 575 балів з математики, 543 - з читання та 561 - із природничих наук. 
Таким чином, розрив між Україною та Сінгапуром становив 134 бали з 
математики, 115 балів із читання та 111 балів із природничих дисциплін. Така 
різниця вказує на суттєву відмінність у результативності освітньої політики, 
рівні забезпечення якості освіти та ефективності освітнього середовища. 
Серед європейських країн особливу увагу привертає Естонія, яка у PISA 
2022 стала лідером у Європі. Естонські школярі отримали 510 балів з 
математики, 511 - з читання та 526 - з природничо-наукової грамотності. Це на 
69-83 бали вище, ніж в Україні. Естонський досвід є особливо цінним для 
України, оскільки демонструє ефективність системних реформ, цифровізації 
 
40 
 
освіти, високого рівня автономії закладів освіти та сучасних підходів до 
управління освітньою сферою. 
Фінляндія, яка традиційно вважається одним із найуспішніших 
прикладів освітньої політики в Європі, також показала вищі результати: 484 
бали з математики, 490 - з читання та 511 - із природничих наук. Попри певне 
зниження результатів порівняно з попередніми циклами PISA, фінська система 
освіти зберігає високі позиції та демонструє стабільність освітньої якості. 
Водночас при аналізі українських результатів важливо враховувати 
специфіку проведення дослідження. OECР окремо наголошує, що у 2022 році 
через повномасштабну війну тестування проводилося лише в 18 із 27 регіонів 
України, а освітній процес відбувався в умовах постійних безпекових ризиків, 
переміщення населення та перерв через повітряні тривоги. Це суттєво 
вплинуло на результати учнів і потребує врахування під час інтерпретації 
показників. 
Отже, результати PISA 2022 демонструють, що українська система 
середньої освіти зберігає функціональність навіть у кризових умовах, однак 
поки що поступається країнам-лідерам за рівнем сформованості ключових 
компетентностей учнів. Це актуалізує потребу подальшого вдосконалення 
державної політики у сфері середньої освіти, зокрема у напрямах забезпечення 
якості навчання, подолання освітніх втрат, цифрової трансформації та 
адаптації успішних міжнародних практик 
Значний вплив на систему середньої освіти мають демографічні 
процеси. Україна протягом тривалого часу перебуває в умовах скорочення 
населення та зменшення народжуваності, що поступово впливає на 
контингент учнів. Повномасштабна війна суттєво посилила ці тенденції через 
масштабну зовнішню міграцію та внутрішнє переміщення. Для системи 
публічного управління це означає необхідність адаптації мережі закладів 
освіти, перегляду освітньої інфраструктури та формування більш гнучких 
моделей управління, які враховуватимуть зміну чисельності дітей і 
нерівномірність розселення населення між регіонами. Демографічні чинники 
 
41 
 
також впливають на кадрову політику та бюджетне планування в освітній 
сфері. 
Однією з ключових трансформацій останніх років стала цифровізація 
середньої освіти. Вона охоплює розвиток цифрової інфраструктури, 
використання електронних платформ, цифрових освітніх ресурсів та 
розширення компетентностей учасників освітнього процесу. В Україні 
активно впроваджуються електронні журнали, дистанційні платформи 
навчання, цифрові бібліотеки та інструменти комунікації між школою, учнями 
й батьками. Дослідження українських науковців підкреслюють, що цифрова 
трансформація позитивно впливає на доступність освіти, особливо в умовах 
війни, але водночас виявляє проблему цифрової нерівності, зокрема, різного 
рівня доступу до техніки та якісного інтернету між регіонами та соціальними 
групами  [34]. 
Активне впровадження дистанційної освіти розпочалося в період 
пандемії COVID-19, однак особливого значення ця форма організації 
освітнього процесу набула після початку повномасштабної війни, коли значна 
частина закладів освіти опинилася в умовах постійної загрози безпеці або 
втратила можливість працювати очно. У цих обставинах дистанційна освіта 
фактично стала механізмом забезпечення безперервності освітнього процесу 
та одним із головних інструментів реалізації права дитини на освіту незалежно 
від місця перебування. 
Значення дистанційного навчання для української системи середньої 
освіти підтверджується як міжнародними, так і національними 
дослідженнями. У звіті ОЕСР Recovering Lost Learning Opportunities in Ukraine 
наголошується, що саме цифрові й дистанційні формати навчання дозволили 
Україні зберегти функціонування освітньої системи в умовах масового 
переміщення населення, руйнування шкільної інфраструктури та тривалих 
безпекових обмежень. OECР підкреслює, що онлайн-навчання стало 
важливим інструментом підтримки доступу до освіти для дітей у різних 
регіонах країни та за її межами, а також допомогло мінімізувати ризики 
 
42 
 
повного переривання навчального процесу. Водночас організація зазначає, що 
дистанційний формат потребує додаткових державних механізмів компенсації 
освітніх втрат та підтримки якості навчання [35]. 
Важливу роль дистанційне навчання відіграло й у забезпеченні 
гнучкості освітнього процесу. Завдяки цифровим платформам, електронним 
журналам, відеоурокам та системам онлайн-комунікації школи отримали 
можливість продовжувати навчання навіть в умовах повітряних тривог, 
переміщення учнів або тимчасового закриття закладів. Це дозволило державі 
зберегти керованість системою середньої освіти та підтримувати освітній 
процес у більшості територіальних громад. Крім цього, дистанційний формат 
став поштовхом до розвитку цифрових компетентностей педагогів, учнів і 
батьків, а також прискорив цифровізацію управління освітою на державному 
та місцевому рівнях. 
Разом із позитивним значенням дистанційне навчання виявило низку 
серйозних проблем, які безпосередньо впливають на якість освіти. Однією з 
головних є освітні втрати. За оцінками UNICEF, тривале навчання онлайн у 
поєднанні з війною спричинило помітне погіршення результатів учнів із 
базових дисциплін. За даними опитувань, 57 % педагогів відзначили зниження 
рівня знань учнів з української мови, 45 % - з математики, а понад половина – 
з іноземних мов. UNICEF пов’язує це із нестабільністю освітнього 
середовища, психологічним навантаженням, складністю підтримання 
навчальної мотивації та відсутністю постійної очної взаємодії між учителем і 
учнями [36]. 
Ще однією важливою проблемою є цифрова нерівність. Незважаючи на 
активне впровадження цифрових рішень, можливості доступу до 
дистанційного навчання залишаються нерівномірними. У різних регіонах 
країни учні мають різний рівень доступу до якісного інтернету, комп’ютерної 
техніки та безпечного простору для навчання. Особливо гостро це питання 
проявляється в сільській місцевості та у громадах, що зазнали значних 
 
43 
 
руйнувань. Таким чином, дистанційний формат не лише створює нові 
можливості, а й може посилювати нерівність доступу до якісної освіти. 
Складним викликом залишається і питання навчальної мотивації. 
Дослідження Education During War: Ukrainian Schools Experience засвідчує, що 
в умовах тривалого дистанційного навчання вчителі фіксують зниження 
концентрації учнів, нижчу активність під час занять та труднощі із залученням 
дітей до регулярної роботи. Освітній процес в онлайн-форматі значно більше 
залежить від самоорганізації школярів, підтримки з боку батьків та 
психологічного стану дитини. У результаті ефективність навчання стає менш 
рівномірною, а відмінності між окремими учнями можуть посилюватися [37]. 
Окремою проблемою є професійне навантаження на педагогів. Перехід 
до дистанційного навчання вимагав від учителів швидкої адаптації до нових 
цифрових інструментів, переосмислення методики викладання, створення 
електронних матеріалів та одночасного забезпечення комунікації з учнями й 
батьками. Це значно підвищило інтенсивність праці та створило ризики 
професійного вигорання. Разом із тим саме цей досвід сприяв активному 
розвитку цифрової компетентності педагогічних працівників і став важливим 
чинником модернізації освітньої практики. 
Отже, дистанційне навчання в сучасній системі середньої освіти України 
має подвійний характер. З одного боку, воно стало критично важливим 
інструментом забезпечення безперервності освітнього процесу, підтримало 
доступ до навчання в кризових умовах і прискорило цифрову трансформацію 
освітньої системи. З іншого боку, результати міжнародних і українських 
досліджень свідчать про наявність суттєвих проблем, зокрема освітніх втрат, 
цифрової нерівності, зниження мотивації учнів та підвищеного навантаження 
на педагогів. У зв’язку з цим державна політика у сфері середньої освіти має 
бути спрямована не лише на технічне забезпечення дистанційного формату, а 
й на створення комплексних механізмів підтримки якості навчання, подолання 
освітніх втрат та забезпечення рівного доступу до сучасних 
 
44 
 
Отже, сучасний стан системи середньої освіти в Україні 
характеризується складним поєднанням структурних реформ, демографічних 
змін, цифрової модернізації та кризових викликів воєнного часу. Ключові 
показники демонструють збереження функціональності освітньої системи 
навіть в умовах високої нестабільності, однак одночасно виявляють низку 
системних проблем, таких як нерівність доступу до освіти, скорочення 
контингенту учнів, кадрові труднощі, інфраструктурні втрати та потребу 
подальшої цифрової трансформації. У цьому контексті ефективність 
державної політики визначається не лише здатністю підтримувати стабільне 
функціонування системи, а й спроможністю забезпечувати її адаптацію до 
нових суспільних умов та стратегічний розвиток відповідно до європейських 
стандартів якості освіти. 
 
2.2 Сучасний стан реформування системи середньої освіти в 
Україні: етапи реалізації та актуальні проблеми 
 
Реформування системи середньої освіти в Україні є одним із найбільш 
масштабних і довготривалих напрямів державної політики у 
соціогуманітарній сфері. Його стратегічне значення пов’язане з необхідністю 
модернізації змісту освіти, удосконалення механізмів управління, адаптації 
української школи до європейських стандартів та формування сучасного 
освітнього середовища, здатного забезпечити розвиток людського капіталу 
держави. У сучасних умовах трансформація середньої освіти відбувається під 
впливом як внутрішніх потреб модернізації, так і зовнішніх факторів, таких як 
європейської інтеграції, цифровізації та викликів воєнного часу. Саме тому 
оцінка поточного стану реалізації реформи набуває особливої ваги з позицій 
ефективності державної політики та якості публічного управління. 
Ключовим документом, що визначив сучасну модель реформування 
середньої освіти в Україні, стала концепція Нової української школи, схвалена 
Кабінетом Міністрів України у 2016 році. Вона заклала стратегічний перехід 
 
45 
 
від знаннєвої моделі до компетентнісного підходу, визначила пріоритет 
особистісно орієнтованого навчання, розвиток ключових компетентностей, 
педагогіку партнерства, автономію закладів освіти та оновлення освітнього 
середовища [38]. Відповідно до задуму реформи, трансформація середньої 
освіти має поетапний характер і передбачає поступове впровадження нових 
підходів на всіх рівнях загальної середньої освіти – від початкової до 
профільної старшої школи. 
Перший етап реформи розпочався у 2018 році з оновлення початкової 
школи. Саме на цьому рівні вперше були впроваджені нові державні 
стандарти, компетентнісний зміст навчання, сучасні освітні практики та інший 
підхід до оцінювання результатів навчання. Цей етап став фундаментом усієї 
реформи, оскільки саме початкова школа першою перейшла до нової моделі 
освітнього процесу. У межах державної політики значна увага приділялася 
підготовці педагогів, оновленню навчальних програм, створенню сучасного 
освітнього простору та методичному супроводу шкіл. Позитивним 
результатом цього етапу стало поступове закріплення компетентнісної логіки 
навчання як базового принципу державної освітньої політики. 
Наступний етап пов’язаний із реформуванням базової середньої освіти. 
Із 2022 року розпочалося впровадження нового Державного стандарту базової 
середньої освіти, який охоплює 5-9 класи. Саме на цьому рівні українська 
система освіти перебуває нині. Перехід базової школи до нової моделі 
передбачає не лише оновлення змісту навчання, а й трансформацію ролі 
вчителя, зміни у формах оцінювання, більшу інтеграцію практичного 
навчання та розвиток міжпредметних компетентностей. 
За результатами моніторингового дослідження «Дослідження щодо 
впровадження реформи Нової української школи у пілотних закладах освіти 
(базова школа)», проведеного ДНУ «Інститут освітньої аналітики» у 2025 році, 
реалізація реформи НУШ у базовій середній освіті демонструє поступове 
закріплення нових підходів до організації освітнього процесу. До участі у 
дослідженні було залучено 145 закладів загальної середньої освіти, які у 
 
46 
 
2024/2025 навчальному році продовжували пілотування нового Державного 
стандарту базової середньої освіти. Опитування охопило директорів закладів 
освіти та педагогів, які працювали у 8-х пілотних класах. Одним із показників 
ефективності є кадрова готовність до реформи, зокрема 85 % педагогічних 
працівників пройшли підвищення кваліфікації щодо впровадження НУШ за 
кошти освітньої субвенції, що свідчить про високий рівень залучення вчителів 
до професійного розвитку та системної підтримки реформи. Важливим 
індикатором стало й матеріально-технічне забезпечення, а саме 74 % учителів 
повідомили, що мають комп’ютер або ноутбук із безперебійним доступом до 
інтернету як у закладі освіти, так і для особистого користування, ще 14,4 % 
мають техніку лише у школі, а 9,6 % - лише власну. Це підтверджує загальне 
посилення цифрової спроможності закладів освіти, що є критично важливим в 
умовах змішаного та дистанційного навчання. Водночас дослідження 
показало, що лише 53,1 % закладів забезпечили цифровими ресурсами всіх 
працівників, ще 43,8 % - лише частину педагогічного колективу, а 3,1 % 
закладів вказали на наявність потреби в такому забезпеченні. Отже, результати 
моніторингу засвідчують позитивну динаміку впровадження НУШ у базовій 
школі та підвищення інституційної готовності закладів освіти до реалізації 
нових стандартів, однак одночасно виявляють нерівномірність ресурсного 
забезпечення та потребу подальшої підтримки педагогів і шкільної 
інфраструктури [39]. 
Водночас сучасна практика реалізації реформи демонструє й низку 
проблемних аспектів. Зокрема, за результатами дослідження «Нова українська 
школа в 5–6-х класах: виклики впровадження», проведеного у 2024 році ГО 
«Смарт освіта» спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька 
Кучеріва, аналітичним центром «ОсвітАналітика» та партнерами, в 
опитуванні взяли участь близько 600 педагогів, які працюють у 5–6-х класах 
НУШ. Дослідження показало, що 96% опитаних учителів пройшли 
підвищення кваліфікації для роботи в межах реформи, а 86,3 % зазначили, що 
отриманих знань загалом достатньо для організації освітнього процесу за 
 
47 
 
новими підходами. Водночас були виявлені й суттєві проблеми реалізації, а 
саме , 45 % педагогів зазначили, що не можуть достатньо чітко пояснити 
іншим сутність реформи НУШ, що свідчить про потребу посилення 
внутрішньої комунікації та методичного супроводу. Крім цього, 82 % учителів 
вважають, що підручники для 5–6 класів потребують доопрацювання, а серед 
ключових труднощів найчастіше називалися складність оцінювання 
навчальних досягнень за новою моделлю, адміністративне навантаження, 
недостатня кількість практичних матеріалів та виклики, пов’язані з 
дистанційним навчанням. Таким чином, результати дослідження 
демонструють, що реформа середньої освіти в Україні має реальний поступ і 
підтримується більшістю педагогів, однак потребує подальшого 
управлінського супроводу, удосконалення навчально-методичного 
забезпечення та посилення комунікації між усіма учасниками освітнього 
процесу [40]. 
Окремим стратегічним напрямом реформи є профільна середня освіта. 
Саме цей етап сьогодні визначається як один із найскладніших і найбільш 
відповідальних. У 2025 році Міністерство освіти і науки розпочало 
пілотування моделі профільної старшої школи, зокрема, у реформі взяли 
участь 30 академічних ліцеїв. Це стало підготовчим кроком до переходу на 
нову модель старшої школи, що має забезпечити індивідуальні освітні 
траєкторії, поглиблену академічну або професійну орієнтацію та кращу 
підготовку учнів до подальшого навчання чи професійного вибору. Водночас 
саме ця трансформація потребує значного перегляду мережі закладів освіти, 
транспортної логістики, кадрового забезпечення та ресурсного планування на 
рівні громад. 
На складність цього етапу прямо вказує OECh у звіті Transforming 
General Upper Secondary Education in Ukraine [41]. Організація зазначає, що 
Україна зберегла стратегічну послідовність реформи навіть в умовах війни та 
демонструє відповідність європейській логіці компетентнісного навчання. 
Разом із тим OECР наголошує, що найбільш складним завданням є саме 
 
48 
 
перехід до профільної старшої школи, оскільки він вимагає координації між 
державним та місцевим рівнями управління, значних фінансових ресурсів і 
системної підтримки громад у процесі реорганізації мережі закладів освіти. 
Важливим чинником, що впливає на ефективність реформування 
середньої освіти, є кадрове забезпечення. Компетентнісна модель освіти 
змінює роль учителя, а саме педагог дедалі більше виступає не як транслятор 
інформації, а як фасилітатор навчального процесу, наставник та організатор 
індивідуальної освітньої траєкторії учня. Це потребує високого рівня 
професійної підготовки, володіння сучасними педагогічними та цифровими 
інструментами, здатності працювати в умовах змін. У практичному вимірі це 
означає необхідність постійного підвищення кваліфікації педагогічних 
працівників. Разом із тим сучасні дослідження показують, що саме 
навантаження на вчителя та нестача часу для адаптації залишаються серед 
найбільш поширених проблем. 
Ще одним визначальним фактором є вплив війни на реалізацію реформи. 
Повномасштабна агресія суттєво змінила темпи та умови впровадження 
освітніх змін. Частина закладів освіти була пошкоджена або зруйнована, 
значна кількість учнів і педагогів перемістилася в межах країни або за кордон, 
а освітній процес у багатьох випадках відбувається у змішаному форматі. Це 
впливає на доступ до освіти, на стабільність навчання та на темпи реалізації 
реформи. У цих умовах держава одночасно забезпечує продовження 
стратегічної модернізації та реагує на кризові виклики. Така подвійна функція 
істотно ускладнює процес реформування, однак не зупиняє його. 
Отже, сучасний стан реформування системи середньої освіти в Україні 
характеризується продовженням масштабної трансформації в межах концепції 
Нової української школи. На сьогодні держава завершила базове 
впровадження реформи у початковій школі, перебуває на етапі активного 
реформування базової середньої освіти та паралельно готує системний перехід 
до профільної старшої школи. Сучасні дослідження підтверджують наявність 
позитивних результатів, а саме зростання активності учнів, оновлення 
 
49 
 
підходів до навчання, розвиток компетентнісної моделі. Водночас процес 
супроводжується суттєвими труднощами: нерівномірністю впровадження між 
громадами, кадровими та методичними викликами, адміністративним 
навантаженням і впливом війни. У цих умовах ключовим завданням державної 
політики залишається забезпечення послідовності реформ, посилення 
управлінської координації та створення рівних можливостей для якісної 
середньої освіти в усіх регіонах України. 
 
Висновки до розділу 2 
 
У результаті проведеного аналізу встановлено, що сучасний стан 
системи середньої освіти в Україні характеризується складною 
трансформацією під впливом структурних реформ, демографічних змін, 
цифрової модернізації та безпекових викликів воєнного часу. Динаміка 
ключових показників засвідчила скорочення кількості закладів загальної 
середньої освіти, зменшення чисельності учнів і педагогічних працівників, а 
також значний вплив міграційних процесів і руйнування освітньої 
інфраструктури. Водночас система середньої освіти зберігає функціональну 
стійкість і демонструє здатність адаптуватися до нових умов, що проявляється 
у поступовому відновленні очного навчання, розвитку опорної мережі 
закладів освіти, розширенні цифрових форматів організації освітнього 
процесу та збереженні доступу до навчання для більшості учнів. 
Аналіз фінансового забезпечення показав, що державна політика у сфері 
середньої освіти зберігає пріоритетність навіть в умовах значного бюджетного 
навантаження. Освітня субвенція та додаткові державні програми 
спрямовуються не лише на підтримку поточного функціонування системи, а й 
на реалізацію стратегічних напрямів розвитку, зокрема реформування Нової 
української школи, забезпечення безпечного освітнього середовища, 
оновлення інфраструктури та підтримку педагогічних працівників. Водночас 
результати міжнародного оцінювання PISA 2022 підтвердили наявність 
 
50 
 
суттєвого відставання України від країн-лідерів за рівнем сформованості 
ключових компетентностей учнів, що актуалізує необхідність подальшого 
підвищення якості освіти та подолання освітніх втрат. 
Дослідження сучасного стану реформування середньої освіти 
засвідчило, що реалізація концепції Нової української школи має послідовний 
і системний характер. На сьогодні завершено базове впровадження реформи в 
початковій школі, триває активний етап трансформації базової середньої 
освіти та здійснюється підготовка до переходу на модель профільної старшої 
школи. Разом із позитивними результатами, серед яких оновлення змісту 
освіти, розвиток компетентнісного підходу та підвищення цифрової 
спроможності закладів освіти, зберігаються і суттєві проблеми: 
нерівномірність ресурсного забезпечення між громадами, кадрові труднощі, 
методичні виклики та вплив війни на стабільність освітнього процесу. У 
цілому проведений аналіз дає підстави стверджувати, що ефективність 
державної політики у сфері середньої освіти в Україні залежить від здатності 
одночасно забезпечувати стабільне функціонування освітньої системи в 
кризових умовах та послідовно реалізовувати стратегічні реформи, спрямовані 
на підвищення якості, доступності й відповідності освіти сучасним 
європейським стандартам 
 
  
 
51 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У 
СФЕРІ РОЗВИТКУ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Світові тенденції розвитку середньої освіти в сучасних умовах 
 
Вивчення світових тенденцій розвитку середньої освіти є важливим 
напрямом удосконалення державної політики України у цій сфері, оскільки 
дозволяє оцінити національну систему освіти в ширшому міжнародному 
контексті, виявити актуальні виклики та визначити найбільш ефективні 
механізми їх подолання. У сучасних умовах освітня політика дедалі більше 
формується під впливом глобальних процесів, таких як цифровізації, 
трансформації ринку праці, зростання вимог до якості людського капіталу, 
необхідності забезпечення інклюзивності та рівного доступу до освітніх 
послуг. Саме тому аналіз міжнародного досвіду та сучасних світових 
тенденцій дає можливість враховувати перевірені практики реформування 
середньої освіти, адаптувати інноваційні управлінські рішення до українських 
умов та уникати ризиків, з якими вже стикалися інші держави. Крім того, 
орієнтація на глобальні освітні тенденції сприяє гармонізації української 
освітньої політики з європейськими та міжнародними стандартами, що є 
особливо актуальним у контексті євроінтеграційного курсу України.  
Глобальні тенденції у сфері середньої освіти формуються під впливом 
технологічних трансформацій, демографічних змін, економічної 
нестабільності, міграційних процесів та нових вимог ринку праці. Це 
підтверджується міжнародними аналітичними дослідженнями, зокрема OECD 
Education at a Glance 2024, UNESCO Global Education Monitoring Report та 
аналітикою Світового банку [8]. 
Однією з найбільш виразних світових тенденцій є зростання значення 
повної середньої освіти як мінімально необхідного освітнього рівня для 
 
52 
 
повноцінної участі в економічному та суспільному житті. За даними OECD, у 
більшості розвинених країн саме завершення повної середньої освіти сьогодні 
розглядається як базова умова успішного працевлаштування та подальшого 
професійного розвитку. Особи без повної середньої освіти мають суттєво вищі 
ризики безробіття та соціальної вразливості. Водночас молодь дедалі довше 
залишається у системі освіти: у країнах OECD зростає частка учнів, які після 
завершення базового рівня продовжують навчання у старшій школі або 
професійно орієнтованих програмах. Це свідчить про поступове закріплення 
тенденції до подовження освітньої траєкторії та розуміння освіти як 
стратегічної інвестиції у майбутню конкурентоспроможність людини й 
держави загалом [8]. 
Тісно пов’язаною із цим є тенденція до переорієнтації середньої освіти 
на розвиток людського капіталу та формування компетентностей XXI 
століття. У міжнародному освітньому дискурсі дедалі частіше наголошується, 
що сучасна школа має готувати учнів не лише до складання іспитів, а й до 
життя у складному та швидкозмінному світі. Саме тому в більшості країн 
акцент поступово зміщується від накопичення знань до розвитку критичного 
мислення, комунікації, творчості, навичок командної роботи, цифрової 
грамотності та здатності адаптуватися до змін. Світовий банк у своїх 
аналітичних документах розглядає освіту як центральний елемент людського 
капіталу, що прямо впливає на продуктивність праці, інноваційну активність і 
довгострокове економічне зростання. Відтак середня освіта дедалі більше 
інтегрується з потребами сучасного ринку праці та економіки знань [42]. 
Важливою глобальною тенденцією є посилення уваги до освітньої 
рівності та інклюзивності. У 2024 році OECР окремо визначила рівність 
доступу до якісної освіти як одну з центральних тем дослідження. Попри 
загальне зростання охоплення середньою освітою, між країнами та всередині 
них залишаються значні відмінності, пов’язані із соціально-економічним 
становищем родини, територією проживання, міграційним статусом та рівнем 
доступу до освітніх ресурсів. Учні з малозабезпечених родин або віддалених 
 
53 
 
територій нерідко демонструють нижчі освітні результати та мають менші 
шанси на успішне завершення навчання. У відповідь уряди багатьох країн 
розширюють програми соціальної підтримки учнів, інвестують у 
спеціалізовану педагогічну допомогу, модернізують підходи до інклюзивного 
навчання та впроваджують механізми раннього виявлення ризику освітніх 
втрат. Таким чином середня освіта дедалі більше розглядається як інструмент 
не лише передачі знань, а й забезпечення соціальної справедливості та 
зменшення нерівності [8]. 
Ще однією визначальною тенденцією виступає цифровізація середньої 
освіти та інтеграція технологій у навчальний процес. Після пандемійного 
періоду цифрові інструменти остаточно закріпилися у більшості освітніх 
систем світу. Онлайн-платформи, цифрові освітні ресурси, інтерактивні 
системи оцінювання, електронні журнали та елементи персоналізованого 
навчання стали звичним компонентом освітнього середовища. OECD та 
UNESCO наголошують, що цифрові технології створюють значні можливості 
для доступу до знань, гнучкості навчання та індивідуалізації освітнього 
процесу. Водночас міжнародні організації підкреслюють, що цифровізація 
потребує збалансованого підходу, а саме технічне забезпечення має 
супроводжуватися розвитком цифрової компетентності вчителів, 
формуванням цифрової грамотності учнів, увагою до кібербезпеки та 
зменшенням цифрового розриву між різними групами населення. Саме тому 
сучасна цифровізація освіти дедалі частіше оцінюється не лише через 
наявність техніки, а через здатність шкіл ефективно використовувати 
технології для якісного навчання [43]. 
Суттєвим глобальним викликом залишається кадрове забезпечення 
середньої освіти та дефіцит учителів. У багатьох країнах OECD 
спостерігається старіння педагогічного корпусу, труднощі із залученням 
молодих фахівців і зниження привабливості професії вчителя. Причинами 
цього є високий рівень професійного навантаження, психологічне 
виснаження, зростання адміністративних вимог та конкуренція з боку інших 
 
54 
 
секторів економіки. У зв’язку з цим уряди дедалі активніше інвестують у 
професійний розвиток учителів, підвищення заробітної плати, модернізацію 
умов праці та створення систем наставництва. UNESCO також звертає увагу 
на важливість ефективного освітнього лідерства в закладах освіти, оскільки 
якість управління школою безпосередньо впливає на результати учнів та 
впровадження реформ [44]. 
Окремої уваги заслуговує тенденція до зближення академічної та 
професійної складової середньої освіти. У багатьох країнах старша школа вже 
не поділяється жорстко на «академічну» та «професійну», натомість 
розвиваються гнучкі освітні маршрути, що поєднують загальноосвітню 
підготовку із практичними компетентностями. Це дозволяє учням краще 
адаптуватися до потреб ринку праці, отримувати ранній досвід професійної 
орієнтації та усвідомлено обирати подальшу освітню траєкторію. OECD 
зазначає, що така інтеграція підвищує рівень залучення молоді до навчання та 
знижує ризик передчасного вибуття із системи освіти. Водночас професійна 
складова дедалі частіше включає цифрові навички, підприємництво, 
фінансову грамотність та міждисциплінарні проєкти [8]. 
Серед сучасних глобальних тенденцій важливе місце посідає також 
зростання ролі психоемоційного благополуччя та безпечного освітнього 
середовища. У міжнародних дослідженнях дедалі частіше наголошується, що 
академічна успішність безпосередньо залежить від психологічного стану 
учнів, атмосфери довіри в школі та соціального комфорту. У багатьох країнах 
середня освіта поступово включає елементи соціально-емоційного навчання, 
розвиток навичок саморегуляції, програми протидії булінгу та підтримку 
ментального здоров’я школярів. Особливої актуальності це набуло в умовах 
глобальної нестабільності, воєнних конфліктів та соціальних криз. У цьому 
контексті школа розглядається не лише як освітній заклад, а і як важливий 
простір соціальної підтримки та стабільності для молоді [45]. 
Не менш значущою є тенденція до посилення міжнародної 
стандартизації та розвитку систем моніторингу якості освіти. Країни дедалі 
 
55 
 
активніше використовують міжнародні порівняльні дослідження, аналітичні 
індикатори та статистичні системи оцінювання для вдосконалення освітньої 
політики. OECD Education at a Glance виступає одним із головних 
міжнародних джерел такого аналізу, оскільки дозволяє порівнювати рівень 
доступу до освіти, фінансування, кадрове забезпечення та результати навчання 
між країнами. Завдяки цьому освітня політика дедалі більше спирається на 
доказові підходи, використання даних та аналітичне прогнозування. Це 
підвищує прозорість управління освітньою сферою та сприяє більш 
обґрунтованому ухваленню рішень [8]. 
Отже, сучасний розвиток середньої освіти у світі характеризується 
комплексними та взаємопов’язаними трансформаціями. Основними 
тенденціями є розширення доступу до повної середньої освіти, орієнтація на 
розвиток людського капіталу та компетентностей XXI століття, посилення 
інклюзивності, цифровізація освітнього середовища, подолання кадрових 
викликів, зближення академічної та практичної підготовки, підвищення уваги 
до психологічного благополуччя учнів і розвиток доказової освітньої 
політики. У сукупності ці тенденції відображають зміну ролі середньої освіти: 
від традиційної передачі знань до формування конкурентоспроможної, 
адаптивної та соціально активної особистості, здатної ефективно діяти у 
складному глобальному середовищі. 
Отже, аналіз сучасних світових тенденцій розвитку середньої освіти 
дозволяє визначити низку важливих орієнтирів для вдосконалення державної 
політики України у цій сфері. Насамперед міжнародний досвід підтверджує 
необхідність подальшого переходу української середньої освіти до 
компетентнісної моделі навчання, орієнтованої не лише на засвоєння знань, а 
й на розвиток критичного мислення, комунікаційних навичок, творчості, 
цифрової грамотності та здатності учнів адаптуватися до змін. Це має 
особливе значення в умовах трансформації економіки та ринку праці, де дедалі 
більшого значення набувають універсальні компетентності та гнучкість. 
 
56 
 
Важливим напрямом для України є також посилення державної політики 
щодо забезпечення рівного доступу до якісної середньої освіти. Світові 
тенденції демонструють, що освітня рівність безпосередньо впливає на 
соціальну стабільність і економічний розвиток. Для України це особливо 
актуально з огляду на наявні регіональні диспропорції, нерівномірний доступ 
до освітньої інфраструктури, наслідки воєнних дій та зростання потреб у 
підтримці внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій учнів. У зв’язку 
з цим державна політика має бути спрямована на зменшення освітніх втрат, 
розвиток інклюзивного середовища та забезпечення доступності якісних 
освітніх послуг незалежно від місця проживання чи соціального статусу. 
Окремої уваги потребує розвиток цифрової трансформації середньої 
освіти. Світовий досвід підтверджує, що ефективне використання цифрових 
технологій здатне підвищувати доступність та якість навчання, однак вимагає 
комплексного підходу. Для України це означає необхідність не лише 
розширення технічного забезпечення закладів освіти, а й підвищення 
цифрової компетентності педагогів, удосконалення цифрових освітніх 
платформ та формування безпечного цифрового освітнього середовища. У 
сучасних умовах саме цифровізація може стати одним із ключових механізмів 
забезпечення стійкості освітньої системи. 
Не менш важливим є кадровий аспект. Міжнародна практика свідчить, 
що якість середньої освіти безпосередньо залежить від професійного 
потенціалу вчителів та престижу педагогічної професії. У цьому контексті 
державна політика України потребує посилення підтримки педагогічних 
працівників через створення умов для професійного розвитку, удосконалення 
системи мотивації та зменшення адміністративного навантаження. Це є 
важливою передумовою успішного впровадження освітніх реформ і 
забезпечення їх сталості. 
Крім того, світові тенденції підтверджують доцільність більш тісного 
зв’язку середньої освіти з практичними потребами суспільства та ринку праці. 
Для України це означає актуальність розвитку профільного навчання, 
 
57 
 
професійної орієнтації учнів і гнучких освітніх траєкторій, які дозволять 
забезпечити більш усвідомлений вибір подальшої освіти або професійної 
діяльності. 
Таким чином, сучасні світові тенденції розвитку середньої освіти 
формують для України важливу основу для вдосконалення державної 
політики у цій сфері. Їх урахування дає можливість визначити стратегічні 
напрями реформування, адаптувати ефективні міжнародні практики до 
національних умов і забезпечити розвиток системи середньої освіти 
відповідно до актуальних суспільних потреб та європейських орієнтирів. 
 
3.2. Зарубіжний досвід реформування середньої освіти та 
можливості його адаптації в Україні 
 
Аналіз зарубіжного досвіду реформування середньої освіти доцільно 
розпочати з результатів міжнародного дослідження PISA, оскільки саме воно 
дозволяє порівнювати не формальні показники функціонування освітніх 
систем, а реальну здатність учнів застосовувати знання у практичних 
ситуаціях. PISA оцінює не лише рівень засвоєння навчального матеріалу, а й 
сформованість функціональної грамотності – математичної, читацької та 
природничо-наукової. Це особливо важливо для України, де реформа Нової 
української школи також орієнтована на компетентнісний підхід, практичне 
застосування знань, розвиток критичного мислення та підготовку учнів до 
життя в умовах складного й мінливого суспільства. 
Результати PISA-2022 засвідчили загальне зниження навчальних 
досягнень у більшості країн OECD, що було пов’язано як із наслідками 
пандемії COVID-19, так і з довгостроковими проблемами освітніх систем. За 
даними OECD, середній результат країн OECD з математики знизився на 15 
балів порівняно з 2018 роком, а з читання –  на 10 балів; при цьому 
природничо-наукова грамотність у середньому залишилася відносно 
стабільною. Водночас частина країн продемонструвала високу стійкість і 
 
58 
 
зберегла результати вище середнього рівня OECD, що дає підстави розглядати 
їх як приклади для порівняльного аналізу [33]. 
В таблиці 3.1 наведемо інформацію про країн-лідерів PISA 2022. 
Таблиця 3.1 -  Країни-лідери PISA 2022 
Країна Математика Читання Природничі Позиція / особливість 
науки 
Сінгапур 575 543 561 світовий лідер у всіх 
трьох напрямах 
Естонія 510 511 526 найкращий результат 
серед країн Європи 
Фінляндія 484 490 511 стабільно високі 
результати та модель 
освітньої автономії 
Канада 497 507 515 високі результати й 
ефективна 
децентралізована 
система 
OECD average 472 476 485 середній рівень для 
порівняння 
Джерело: розроблено на основі [31] 
 
Отже, виходячи з результатів PISA 2022, на нашу думку для вивчення 
зарубіжного досвіду доцільно обрати саме ці країни. По-перше, ці країни 
демонструють високі або стабільно вищі за середні результати у міжнародних 
освітніх вимірюваннях. По-друге, вони представляють різні моделі 
державного управління освітою: Сінгапур – централізовану стратегічну 
модель; Естонія –  цифровізовану й гнучку європейську модель; Фінляндія –  
модель довіри, автономії та рівності; Канада –  децентралізовану федеративну 
модель із сильною роллю провінцій.  
Сінгапур є одним із найяскравіших прикладів високоефективної 
освітньої системи, у якій успіх пояснюється не лише високими результатами 
PISA, а насамперед послідовністю державної політики, довгостроковим 
плануванням і тісним зв’язком освіти з національною стратегією розвитку. У 
PISA-2022 Сінгапур став лідером за всіма трьома основними напрямами 
оцінювання: математикою, читанням і природничими науками. Проте важливо 
підкреслити, що ці результати не є випадковими, а є наслідком багаторічної 
 
59 
 
модернізації освіти, яка поєднує високі академічні очікування, інвестиції в 
педагогів, системний моніторинг якості та адаптацію освітніх траєкторій до 
здібностей учнів. 
Особливістю сінгапурської моделі є сильна роль держави. Міністерство 
освіти Сінгапуру не лише визначає загальні напрями політики, а й координує 
навчальні програми, систему оцінювання, підготовку вчителів, управлінську 
підготовку директорів і механізми підтримки шкіл. Така централізація не 
означає суто адміністративного контролю; навпаки, вона дає можливість 
забезпечити узгодженість усіх елементів системи. Освітня політика Сінгапуру 
розглядається як частина ширшої державної стратегії розвитку людського 
капіталу, економічної конкурентоспроможності та соціальної стабільності. 
Одним із ключових напрямів реформування стало переосмислення 
системи розподілу учнів за навчальними траєкторіями. Тривалий час 
Сінгапурська система критикувалася за ранню селекцію та надмірний тиск 
іспитів. У відповідь держава почала поступово переходити до більш гнучкої 
моделі, відомої як Full Subject-Based Banding. Її сутність полягає в тому, що 
учень може вивчати різні предмети на різних рівнях складності залежно від 
своїх здібностей і прогресу, а не бути жорстко закріпленим у певному 
освітньому потоці. Міністерство освіти Сінгапуру пояснює цю реформу як 
спосіб дати учням більше можливостей розвивати сильні сторони та рухатися 
власною освітньою траєкторією [46]. 
Для України цей підхід є важливим у контексті профільної середньої 
освіти. Українська реформа передбачає перехід до старшої профільної школи, 
однак ризиком залишається формальне профілювання без реальної 
індивідуалізації навчання. Сінгапурський досвід показує, що профільність має 
бути не лише організаційною зміною, а інструментом гнучкого розвитку 
здібностей учнів. Для України це означає необхідність створення механізмів, 
за яких учень міг би поглиблено вивчати окремі предмети, отримувати 
підтримку з тих сфер, де має труднощі, і не втрачати можливість змінювати 
освітню траєкторію. 
 
60 
 
Другим фундаментальним елементом сінгапурської моделі є політика 
щодо педагогів. За оцінками Світового банку, Сінгапурська система 
підготовки вчителів характеризується високою селективністю, інституційною 
узгодженістю та постійним професійним розвитком. Учителі не 
розглядаються лише як виконавці навчальних програм; вони є фахівцями, від 
яких залежить якість системи загалом. Важливо, що педагогічна кар’єра в 
Сінгапурі має кілька траєкторій, а саме учитель може розвиватися як майстер 
викладання, як фахівець із навчальних програм або як управлінець [47]. Це 
створює можливості професійного зростання без обов’язкового переходу з 
педагогічної роботи до адміністративної. 
Для України це має особливе значення, оскільки одним із викликів 
середньої освіти є зниження престижності педагогічної професії, кадровий 
дефіцит, нерівномірність якості підготовки вчителів і недостатня підтримка 
професійного розвитку. Сінгапурський досвід не може бути механічно 
перенесений через відмінності у фінансових ресурсах і масштабах країни, 
однак може бути адаптований у трьох напрямах: посилення конкурсності та 
якості педагогічної освіти; створення зрозумілих кар’єрних траєкторій для 
вчителів; розвиток системи наставництва й професійних спільнот. 
Третім важливим аспектом є управління школами. У Сінгапурі директор 
школи є не лише адміністратором, а лідером освітнього розвитку. Підготовка 
шкільних лідерів здійснюється системно, а управлінські рішення ґрунтуються 
на даних про результати учнів, якість викладання та потреби школи. Для 
України це особливо актуально в умовах децентралізації, коли значна частина 
відповідальності за розвиток освіти переходить на рівень громад і закладів 
освіти. Сінгапурський досвід свідчить, що автономія школи без 
підготовленого керівника не забезпечує якості, тому управлінська підготовка 
директорів має стати окремим напрямом державної політики. 
Отже, значення сінгапурського досвіду для України полягає не в 
копіюванні централізованої моделі, а у використанні її сильних елементів, 
таких як  стратегічності управління, послідовності реформ, професіоналізації 
 
61 
 
вчительства, підготовки шкільних лідерів і гнучкої побудови освітніх 
траєкторій. 
Естонія є особливо важливою для України, оскільки це невелика 
європейська країна, яка після пострадянської трансформації змогла 
побудувати одну з найуспішніших систем шкільної освіти в Європі. Її досвід є 
ближчим до українського, ніж досвід Сінгапуру, оскільки Естонія також 
проходила через інституційне оновлення, реформування управління, 
цифровізацію державних послуг і модернізацію освітнього змісту. 
У PISA Естонія стабільно демонструє найкращі результати серед 
європейських країн. Проте її успіх полягає не лише у високому середньому 
балі, а й у поєднанні якості та відносної рівності результатів. OECD зазначає, 
що Естонія належить до систем, які поєднують високу результативність і 
справедливість, тобто здатні забезпечувати якісну освіту для різних груп учнів 
[48]. 
В основі сучасної освітньої політики Естонії лежить Education Strategy 
2021-2035, ухвалена урядом у 2021 році. Вона пов’язана з ширшою державною 
стратегією «Estonia 2035» і орієнтує освіту на розвиток компетентностей, 
адаптивності, цифрових навичок, інноваційності та здатності навчатися 
протягом життя. Eurydice підкреслює, що ця стратегія має не лише освітнє, а 
й загальнодержавне значення, оскільки освіта розглядається як умова розвитку 
людського капіталу та конкурентоспроможності країни [49]. 
Одним із центральних чинників успіху Естонії є цифровізація освіти. 
Цифрові інструменти в Естонії не зводяться до використання комп’ютерів на 
уроках. Вони є частиною управлінської інфраструктури, наприклад, 
електронні щоденники, освітні платформи, цифрові навчальні ресурси, бази 
даних, системи моніторингу та аналітики створюють єдине інформаційне 
середовище. OECD окремо аналізує естонський досвід управління освітою на 
основі даних і зазначає, що для реалізації Education Strategy 2035 Естонія 
посилює моніторинг, аналітичну спроможність і використання даних для 
прийняття управлінських рішень [48]. 
 
62 
 
Для України цей досвід є надзвичайно релевантним. Україна вже має 
значні досягнення у сфері цифровізації державних послуг, однак у середній 
освіті цифрові системи часто залишаються фрагментованими. Естонський 
підхід показує, що цифровізація освіти має бути не набором окремих 
платформ, а цілісною екосистемою, яка забезпечує облік, аналітику, 
комунікацію, підтримку навчання та прозорість управління. Для України це 
означає необхідність інтеграції освітніх реєстрів, електронних журналів, 
платформ дистанційного навчання, систем моніторингу якості та 
управлінської звітності. 
Важливим є також баланс між державним регулюванням і автономією 
шкіл. В Естонії держава визначає загальні стандарти, стратегічні цілі та 
рамкові вимоги, однак школи й місцева влада мають значну свободу в 
організації освітнього процесу. Така модель дозволяє поєднати єдність 
системи з адаптацією до місцевих потреб. В українському контексті це 
особливо актуально для територіальних громад, які після децентралізації 
отримали більше повноважень у сфері освіти, але часто не мають достатньої 
управлінської та аналітичної спроможності. 
Естонська система також демонструє важливість раннього інвестування 
в цифрову культуру. Ще з 1990-х років країна розвивала шкільну цифрову 
інфраструктуру, а сьогодні переходить до інтеграції штучного інтелекту в 
освіту. У 2025 році міжнародні медіа повідомляли про ініціативу AI Leap, 
спрямовану на надання старшокласникам і вчителям доступу до інструментів 
штучного інтелекту та підготовку педагогів до їх етичного й навчального 
використання [50]. 
Для України це може бути перспективним напрямом, але з певними 
застереженнями. Упровадження штучного інтелекту в освіті потребує не лише 
технічного доступу, а й нормативних правил, підготовки вчителів, захисту 
даних, академічної доброчесності та подолання цифрової нерівності. Україна 
може використати естонський досвід для створення пілотних програм із 
 
63 
 
цифрової грамотності, штучного інтелекту та аналітики даних у старшій 
школі. 
Таким чином, естонський досвід є одним із найбільш придатних для 
адаптації в Україні. Він показує, що успішна реформа середньої освіти 
можлива за умов поєднання цифровізації, автономії шкіл, управління на основі 
даних, довгострокової стратегії та орієнтації на рівність доступу. 
Фінляндія тривалий час вважалася одним із головних символів успішної 
освітньої реформи. Її модель сформувалася на основі комплексної реформи 
загальної школи, що почалася у 1970-х роках і була спрямована на подолання 
нерівності між різними типами шкіл, регіонами та соціальними групами. 
Головною ідеєю стало створення єдиної базової школи для всіх дітей, 
незалежно від місця проживання, доходів родини чи соціального походження. 
Фінська система базується на принципах довіри, професійної автономії 
та рівності. Eurydice зазначає, що управління освітою у Фінляндії 
здійснюється через регулювання, інформацію та фінансування, при цьому 
місцева автономія є високою, а національна базова навчальна програма 
залишає простір для місцевих варіацій і педагогічної свободи [51]. 
Це означає, що держава не контролює кожен аспект роботи школи, а 
створює рамкові умови. Муніципалітети, школи й учителі мають значну 
свободу в організації освітнього процесу. Така модель можлива завдяки 
високому рівню професійної підготовки педагогів і суспільній довірі до них. 
Учитель у Фінляндії є не лише виконавцем програми, а професіоналом, який 
бере участь у розробці навчального змісту, оцінюванні, підтримці учнів і 
розвитку шкільного середовища. 
Важливо, що Фінляндія не робить ставку на масове стандартизоване 
тестування. Оцінювання здебільшого має формувальний характер і 
спрямоване на підтримку навчання, а не на ранжування шкіл чи учнів. Це 
істотно відрізняє фінську модель від систем, у яких освітня політика 
побудована навколо високостресових іспитів. Для України цей досвід 
 
64 
 
важливий у контексті пошуку балансу між зовнішнім оцінюванням, 
моніторингом якості та підтримкою індивідуального розвитку учня. 
Разом із тим сучасний досвід Фінляндії цінний не лише через її 
попередні успіхи, а й через те, що країна відкрито реагує на нові виклики. У 
PISA-2022 результати Фінляндії залишалися вищими за середні показники 
OECD, однак тенденція зниження стала предметом політичного та 
експертного обговорення. OECD зазначає, що 75 % фінських учнів досягли 
щонайменше базового рівня з математики, що вище за середній показник 
OECD, але водночас країна зіткнулася з проблемами падіння результатів і 
зростанням освітніх розривів. 
У відповідь Фінляндія почала переглядати окремі елементи своєї моделі. 
З 1 серпня 2025 року набули чинності зміни до законодавства щодо підтримки 
навчання у початковій і нижній середній освіті. Міністерство освіти і культури 
Фінляндії зазначає, що реформа спрямована на посилення підтримки навчання 
та відвідування школи, а Національне агентство освіти оновило навчальні 
програми відповідно до законодавчих змін [52]. 
Європейський Education and Training Monitor 2025 також підкреслює, що 
реформа підтримки навчання у Фінляндії орієнтована на диференційоване 
навчання, спільне викладання, інклюзивність і посилення допомоги учням, які 
мають труднощі [53]. 
Для України цей аспект особливо важливий. Українська школа в умовах 
війни стикається з різким зростанням освітніх втрат, психологічного 
навантаження, нерівності доступу до навчання та потреби в індивідуальній 
підтримці дітей. Фінський досвід показує, що якісна середня освіта потребує 
не лише зміни програм, а й побудови системи раннього виявлення труднощів, 
педагогічної підтримки, психологічного супроводу, інклюзії та співпраці 
фахівців у школі. 
Інший важливий урок Фінляндії полягає в тому, що автономія школи має 
спиратися на високу якість педагогічної підготовки. В Україні автономія 
закладів освіти часто проголошується нормативно, але не завжди 
 
65 
 
супроводжується достатніми ресурсами, управлінською культурою та 
методичною підтримкою. Фінська модель свідчить, що автономія без довіри, 
професійності та відповідальності може не дати очікуваних результатів. Тому 
для України доцільним є поступове розширення автономії шкіл разом із 
розвитком системи підготовки директорів, педагогічного наставництва й 
внутрішнього забезпечення якості освіти. 
Отже, фінський досвід має для України подвійне значення. З одного 
боку, він демонструє ефективність політики рівності, довіри до вчителя та 
місцевої автономії. З іншого боку, сучасна Фінляндія показує, що навіть 
успішні системи потребують постійного оновлення, моніторингу результатів і 
готовності змінювати політику у відповідь на нові виклики. 
Канада є прикладом успішної освітньої системи в умовах високої 
децентралізації. На відміну від Сінгапуру, де освіта координується 
централізовано, у Канаді відповідальність за освіту належить провінціям і 
територіям. Це означає, що в країні немає єдиного федерального міністерства 
освіти, яке керувало б школами. Натомість кожна провінція має власне 
законодавство, навчальні програми, систему оцінювання, фінансування та 
управління. 
Водночас децентралізація не означає хаотичності. Важливу 
координаційну роль виконує Council of Ministers of Education, Canada (CMEC), 
створена як платформа співпраці міністрів освіти провінцій і територій. У звіті 
CMEC щодо PISA-2022 зазначається, що Рада є колективним голосом освіти в 
Канаді, координує спільні ініціативи та представляє провінції й території у 
взаємодії з національними та міжнародними організаціями [54]. 
Канадський досвід є особливо важливим для України в контексті 
децентралізації. Українські громади отримали значні повноваження щодо 
управління шкільною мережею, фінансуванням, утриманням закладів освіти 
та організацією освітнього процесу. Проте однією з проблем є нерівномірність 
спроможності громад. Канада показує, що децентралізована модель може бути 
 
66 
 
ефективною лише за умов наявності стандартів, координації, аналітики та 
механізмів вирівнювання можливостей. 
Одним із важливих напрямів канадської освітньої політики є 
забезпечення рівності освітніх можливостей. CMEC у звіті Promoting Equality 
of Educational Opportunity аналізує політики провінцій і територій щодо 
підтримки учнів із різними потребами, зокрема корінних народів, дітей з 
особливими освітніми потребами, іммігрантів і соціально вразливих груп. 
Документ підкреслює, що провінційні та територіальні системи освіти 
відповідають за навчання більшості учнів, зокрема учнів із числа корінних 
народів, за винятком окремих шкіл у громадах First Nations, які мають інший 
правовий статус [55]. 
Для України це важливо у зв’язку з необхідністю подолання освітньої 
нерівності між міськими й сільськими громадами, учнями з переміщених 
родин, дітьми, які навчаються дистанційно через війну, дітьми з особливими 
освітніми потребами та школярами з тимчасово окупованих або прифронтових 
територій. Канадський досвід свідчить, що рівність не може забезпечуватися 
лише загальною декларацією доступності освіти. Вона потребує цільових 
програм, формульного фінансування, додаткової підтримки шкіл у складних 
умовах, спеціальних сервісів і моніторингу результатів окремих груп учнів. 
Ще одним важливим елементом канадської системи є провінційна 
гнучкість. Оскільки кожна провінція має власну освітню політику, реформи 
можуть апробуватися на регіональному рівні. Це створює простір для 
інновацій і дозволяє враховувати місцеві особливості. Для України цей підхід 
може бути корисним у межах пілотування нових моделей профільної школи, 
цифрового навчання, відновлення освітніх втрат, партнерства шкіл із 
громадами та бізнесом. 
Канада також демонструє важливість стабільного фінансування. За 
даними OECD Education at a Glance 2025, інвестиції Канади в освіту від 
початкового до третинного рівня становлять 5,5 % ВВП, що вище за середній 
показник OECD - 4,7 % [8]. Для України це є важливим нагадуванням, що 
 
67 
 
реформи середньої освіти потребують не лише нормативних змін, а й 
ресурсного забезпечення: підготовки педагогів, оновлення інфраструктури, 
цифрового обладнання, підтримки інклюзії, шкільного харчування, 
безпечного освітнього середовища. 
Отже, канадський досвід демонструє, що децентралізована система 
може бути ефективною, якщо вона поєднує автономію регіонів із 
загальнонаціональною координацією, стабільним фінансуванням, політикою 
рівності та системним моніторингом результатів. 
Порівняння досвіду Сінгапуру, Естонії, Фінляндії та Канади дає змогу 
зробити висновок, що успішне реформування середньої освіти не має єдиної 
універсальної моделі. Кожна з розглянутих країн досягла високих результатів 
різними шляхами. Сінгапур спирається на стратегічне централізоване 
управління, якісну підготовку педагогів і гнучкі освітні траєкторії. Естонія 
демонструє ефективність цифрової держави, управління на основі даних і 
поєднання автономії з національними стандартами. Фінляндія показує 
значення довіри до вчителя, рівності, інклюзивної підтримки та місцевої 
автономії. Канада доводить, що децентралізована система може бути 
результативною за умов координації, фінансової спроможності та політики 
рівних можливостей. 
Для України найбільш перспективним є не механічне копіювання 
окремої країни, а комбінована адаптація різних елементів. Від Сінгапуру 
доцільно запозичити стратегічність освітньої політики, системну підготовку 
директорів і кар’єрні траєкторії для педагогів. Від Естонії – цифрову 
інтеграцію освіти, управління на основі даних і розвиток цифрових 
компетентностей. Від Фінляндії –  політику довіри, педагогічну автономію, 
ранню підтримку учнів і фокус на рівності. Від Канади – механізми 
децентралізованого управління, провінційної або регіональної 
відповідальності, цільової підтримки вразливих груп і стабільного 
фінансування. 
 
 
68 
 
У контексті реформування середньої освіти в Україні ці напрями можуть 
бути конкретизовані у кількох управлінських пріоритетах. Першим є 
створення довгострокової стратегії розвитку середньої освіти, яка б 
поєднувала НУШ, профільну школу, цифровізацію, подолання освітніх втрат 
і післявоєнне відновлення. Другим є формування єдиної цифрової освітньої 
екосистеми, здатної забезпечувати управлінську аналітику, моніторинг 
результатів і підтримку навчання. Третім є посилення професійної 
спроможності педагогів і директорів шкіл. Четвертим є розвиток реальної 
автономії закладів освіти за умови відповідальності та внутрішньої системи 
забезпечення якості. П’ятим є запровадження адресної підтримки учнів, які 
мають освітні втрати, психологічні труднощі або обмежений доступ до 
якісного навчання. 
 
Висновок до розділу 3 
 
У результаті проведеного дослідження встановлено, що вдосконалення 
державної політики у сфері розвитку середньої освіти в Україні потребує 
комплексного підходу та врахування сучасних світових тенденцій розвитку 
освітніх систем. Аналіз міжнародної практики засвідчив, що ключовими 
глобальними орієнтирами у сфері середньої освіти є посилення 
компетентнісного підходу, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, 
цифровізація освітнього середовища, розвиток кадрового потенціалу, 
зближення академічної та практичної складової навчання, а також підвищення 
уваги до психоемоційного благополуччя учнів. У сучасних умовах середня 
освіта дедалі більше розглядається не лише як інституція передачі знань, а як 
стратегічний механізм формування людського капіталу, соціальної стійкості 
та конкурентоспроможності держави. Саме тому врахування глобальних 
тенденцій є важливою передумовою подальшого розвитку української 
освітньої політики та її наближення до сучасних європейських стандартів. 
 
 
69 
 
Порівняльний аналіз зарубіжного досвіду реформування середньої 
освіти на прикладі Сінгапуру, Естонії, Фінляндії та Канади підтвердив, що 
успішні освітні системи можуть функціонувати в різних управлінських 
моделях, однак їх об’єднує стратегічність державної політики, послідовність 
реформ, інвестиції в педагогічний потенціал, розвиток цифрової 
інфраструктури та орієнтація на рівність освітніх можливостей. Для України 
найбільш перспективним є не механічне запозичення окремих моделей, а 
адаптація найбільш ефективних елементів відповідно до національного 
контексту. Зокрема, доцільним є посилення довгострокового стратегічного 
планування у сфері середньої освіти, створення єдиної цифрової освітньої 
екосистеми, розвиток професійної підтримки педагогів і керівників закладів 
освіти, удосконалення механізмів автономії шкіл та впровадження адресної 
підтримки учнів, які мають освітні втрати або перебувають у складних 
життєвих обставинах. 
Таким чином, основними напрямами вдосконалення державної політики 
у сфері розвитку середньої освіти в Україні мають стати поєднання 
стратегічної модернізації освітньої системи з реагуванням на актуальні кризові 
виклики, забезпечення якості та доступності освіти незалежно від місця 
проживання учнів, подальший розвиток цифрових рішень, підтримка 
кадрового потенціалу та формування гнучкої освітньої системи, здатної 
адаптуватися до змін. Реалізація зазначених напрямів сприятиме підвищенню 
ефективності публічного управління у сфері середньої освіти, зміцненню 
стійкості освітньої системи та створенню передумов для її сталого розвитку в 
умовах післявоєнного відновлення та європейської інтеграції України. 
  
 
70 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
У результаті проведеного дослідження теоретичних засад, сучасного 
стану та напрямів удосконалення державної політики у сфері розвитку 
середньої освіти в Україні встановлено, що середня освіта є однією з ключових 
складових соціально-гуманітарної сфери держави та водночас стратегічно 
важливим об’єктом публічного управління. Її значення виходить за межі 
освітньої функції, оскільки саме середня освіта забезпечує формування 
людського капіталу, створює передумови соціальної мобільності, розвитку 
громадянської культури, професійної самореалізації та довгострокової 
конкурентоспроможності держави. На основі аналізу наукової літератури, 
нормативно-правових актів України та міжнародних аналітичних матеріалів 
визначено, що середня освіта виконує взаємопов’язані освітню, соціальну, 
економічну та культурну функції, а її розвиток безпосередньо впливає на 
стійкість суспільства та здатність держави адаптуватися до сучасних 
глобальних трансформацій. 
Дослідження державної політики у сфері середньої освіти в Україні 
дозволило встановити її комплексний і багаторівневий характер. Система 
управління у цій сфері базується на поєднанні правових, організаційних, 
фінансових та цифрових механізмів і ґрунтується на принципах доступності, 
людиноцентризму, децентралізації, прозорості, інклюзивності та 
результативності. Особливістю сучасного етапу є поєднання стратегічної 
модернізації освітньої системи з необхідністю оперативного реагування на 
виклики воєнного часу. Установлено, що держава продовжує реалізацію 
системних реформ, зокрема Нової української школи, водночас забезпечуючи 
безперервність освітнього процесу, підтримку закладів освіти та адаптацію 
системи до нових суспільних і безпекових умов. Важливе значення у цьому 
процесі мають територіальні громади, роль яких суттєво посилилася в умовах 
 
71 
 
децентралізації та передачі частини управлінських повноважень на місцевий 
рівень. 
Аналіз сучасного стану системи середньої освіти України засвідчив 
наявність складних структурних змін. Виявлено тенденцію до скорочення 
кількості закладів освіти, зменшення чисельності учнів та педагогічних 
працівників, що зумовлено демографічним спадом, міграційними процесами 
та наслідками повномасштабної війни. Водночас система демонструє 
функціональну стійкість і здатність адаптуватися до нових умов: поступово 
відновлюється очне навчання, розвивається мережа опорних закладів, 
посилюється транспортна доступність, впроваджуються цифрові рішення та 
забезпечується організація освітнього процесу в різних форматах. Проведений 
аналіз підтвердив, що сучасна державна політика у сфері середньої освіти 
спрямована не лише на підтримку базового функціонування системи, а й на 
збереження її розвитку в умовах нестабільності. 
Важливим результатом дослідження стало встановлення того, що 
фінансове забезпечення залишається одним із визначальних чинників 
ефективності державної політики. Освітня субвенція та додаткові бюджетні 
програми спрямовуються на оплату праці педагогічних працівників, розвиток 
освітньої інфраструктури, закупівлю шкільного транспорту, підтримку 
реформи Нової української школи та створення безпечного освітнього 
середовища. Разом із цим результати міжнародного оцінювання PISA 2022 
підтвердили наявність відставання України від країн-лідерів за рівнем 
сформованості ключових компетентностей учнів, що свідчить про 
актуальність подальшого підвищення якості освіти, подолання освітніх втрат 
та удосконалення механізмів забезпечення рівних освітніх можливостей. 
Окрему увагу приділено реформуванню системи середньої освіти в 
межах концепції Нової української школи. Установлено, що реформування 
має послідовний і поетапний характер: завершено базове впровадження у 
початковій школі, триває активний етап трансформації базової середньої 
освіти та здійснюється підготовка до переходу на модель профільної старшої 
 
72 
 
школи. Проведений аналіз засвідчив наявність позитивних змін, зокрема 
оновлення змісту освіти, поширення компетентнісного підходу, посилення 
цифрової складової та зростання професійної активності педагогів. Водночас 
процес реформування супроводжується низкою викликів: нерівномірністю 
ресурсного забезпечення між громадами, кадровими труднощами, 
адміністративним навантаженням та впливом війни на стабільність освітнього 
процесу. Це підтверджує необхідність подальшого управлінського супроводу 
та збереження стратегічної послідовності реформ. 
У межах дослідження напрямів удосконалення державної політики 
визначено, що для України особливу цінність має врахування сучасних 
світових тенденцій розвитку середньої освіти. До основних із них належать 
посилення компетентнісного підходу, цифровізація освітнього середовища, 
орієнтація на інклюзивність і рівність доступу, підвищення ролі 
психоемоційного благополуччя учнів, зближення академічної та практичної 
складової навчання, а також розвиток доказового підходу в освітній політиці. 
Аналіз міжнародного досвіду підтвердив, що сучасна середня освіта дедалі 
більше розглядається як стратегічний інструмент формування адаптивної, 
конкурентоспроможної та соціально активної особистості. 
Порівняльне дослідження освітніх моделей Сінгапуру, Естонії, 
Фінляндії та Канади дало підстави стверджувати, що ефективне реформування 
середньої освіти не має універсальної моделі, однак базується на спільних 
принципах: стратегічності державної політики, інвестиціях у педагогічний 
потенціал, розвитку цифрової інфраструктури, підтримці автономії закладів 
освіти, управлінні на основі даних та забезпеченні рівних освітніх 
можливостей. Для України найбільш перспективним є адаптаційний підхід, 
який поєднує використання найефективніших елементів міжнародної 
практики з урахуванням національного контексту, викликів воєнного часу та 
пріоритетів європейської інтеграції. 
 
  
 
73 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Про повну загальну середню освіту : Закон України від 16 січ. 2020 
р. № 463-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text (дата 
звернення: 28.02.2026). 
2. UNESCO (ISCED / UIS Glossary). URL: 
https://databrowser.uis.unesco.org/resources/glossary/2182 (дата звернення: 
28.02.2026). 
3. Ляшенко О. Загальна середня освіта — основна ланка безперервної 
освіти. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/4491/1/ (дата звернення: 
28.02.2026). 
4. UNESCO World Education Statistics 2024. URL: 
https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000391221 (дата звернення: 
28.02.2026). 
5. Schultz T. W. Investment in Human Capital. The American Economic 
Review. 1961. Vol. 51. № 1. P. 1–17. URL: http://links.jstor.org/sici?sici=0002-
8282%28196103%2951%3A1 (дата звернення: 28.02.2026). 
6. Becker G. Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis, with 
Special Reference to Education. Chicago : University of Chicago Press, 1993. URL: 
http://digamo.free.fr/becker1993.pdf (дата звернення: 28.02.2026). 
7. World Development Report 2018: Learning to Realize Education’s 
Promise. World Bank. URL: https://www.worldbank.org/en/publication/wdr2018 
(дата звернення: 28.02.2026). 
8. OECD. Education at a Glance 2024: OECD Indicators. Paris : OECD 
Publishing, 2024. DOI: https://doi.org/10.1787/c00cad36-en 
9. Пилипенко Ю. І., Швець А. С. Людський капітал: сутність та фактори 
розвитку. Економічний вісник. 2023. № 2. URL: 
https://ev.nmu.org.ua/docs/2023/2/EV20232_015-021.pdf (дата звернення: 
28.02.2026). 
10. Шевчук О. Роль школи в соціалізації особистості. URL: 
https://dspace.udpu.edu.ua/bitstream/6789/4236/1/ (дата звернення: 28.02.2026). 
 
74 
 
11. UNESCO. The right to education: past, present and future directions. 
URL: https://www.unesco.org/en/articles/right-education-past-present-and-future-
directions (дата звернення: 03.03.2026). 
12. OECD. Nurturing Social and Emotional Learning Across the Globe: 
Findings from the OECD Survey on Social and Emotional Skills 2023. Paris : OECD 
Publishing, 2024. DOI: https://doi.org/10.1787/32b647d0-en 
13. Fair Progress? Economic Mobility across Generations Around the World. 
World Bank. URL: https://www.worldbank.org/en/topic/poverty/publication/fair-
progress-economic-mobility-across-generations-around-the-world (дата 
звернення: 03.03.2026). 
14. Reference Framework of Competences for Democratic Culture. Council 
of Europe. URL: https://www.coe.int/en/web/reference-framework-of-
competences-for-democratic-culture (дата звернення: 03.03.2026). 
15. UNESCO. Global Citizenship Education: Preparing Learners for the 
Challenges of the Twenty-first Century. URL: 
https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000227729 (дата звернення: 
03.03.2026). 
16. Нова українська школа. Міністерство освіти і науки України. URL: 
https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-
shkola-compressed.pdf (дата звернення: 03.03.2026). 
17. UNESCO. Culture and Education. URL: 
https://www.unesco.org/en/culture-education (дата звернення: 03.03.2026). 
18. UNESCO. Living Heritage and Education. URL: 
https://ich.unesco.org/doc/src/46212-EN.pdf (дата звернення: 03.03.2026). 
19. Cultural heritage and education. European Commission. URL: 
https://culture.ec.europa.eu/cultural-heritage/cultural-heritage-in-eu-
policies/cultural-heritage-and-education (дата звернення: 03.03.2026). 
20. Про освіту : Закон України від 5 верес. 2017 р. № 2145-VIII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення: 03.03.2026). 
21. Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 
2027 року. URL: https://mon.gov.ua/strategichniy-plan-diyalnosti-mon-do-2027-
roku (дата звернення: 18.03.2026). 
 
75 
 
22. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-
ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 
18.03.2026). 
23. 2025 рік — рік системних змін і відновлення освіти і науки в умовах 
війни. Міністерство освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/news/2025-
rik-rik-systemnykh-zmin-i-vidnovlennia-osvity-i-nauky-v-umovakh-viiny (дата 
звернення: 18.03.2026). 
24. Про внесення змін до Закону України «Про повну загальну середню 
освіту» щодо запровадження заходів безпеки в закладах загальної середньої 
освіти : Закон України від 18 верес. 2025 р. № 4609-IX. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/4609-20 (дата звернення: 18.03.2026). 
25. Публічний звіт Голови Державної служби якості освіти України за 
2025 рік. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-civik-
2018/zvit2025/zvit-dsiao-2025.pdf (дата звернення: 18.03.2026). 
26. Council Resolution on a strategic framework for European cooperation in 
education and training towards the European Education Area and beyond (2021–
2030). 2021/C 66/01. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-
content/EN/TXT/?uri=oj:JOC_2021_066_R_0001 (дата звернення: 28.03.2026). 
27. Digital Education Action Plan 2021–2027. European Commission. URL: 
https://education.ec.europa.eu/focus-topics/digital-education/actions (дата 
звернення: 28.03.2026). 
28. European Education Area. URL: https://education.ec.europa.eu/ (дата 
звернення: 28.03.2026). 
29. Основні освітні статистичні дані. ДНУ «Інститут освітньої 
аналітики». URL: https://iea.gov.ua/diyalnist/naukovo-analitychna-
diyalnist/osnovni-czyfry-osvity (дата звернення: 28.03.2026). 
30. Розподіл освітньої субвенції 2024 та 2023: що змінилося. 
Education.ua. URL: https://eo.gov.ua/rozpodil-osvitnoi-subventsii-2024-ta-2023-
shcho-zminylosia/2024/03/11/ (дата звернення: 28.03.2026). 
31. Верховна Рада України ухвалила держбюджет на 2024 рік: 
фінансування на освіту збільшено. Міністерство освіти і науки України. URL: 
 
76 
 
https://mon.gov.ua/news/verkhovna-rada-ukraini-ukhvalila-derzhbyudzhet-na-
2024-rik-finansuvannya-na-osvitu-zbilsheno (дата звернення: 28.05.2026). 
32. Субвенції на 2025 рік. Міністерство освіти і науки України. URL: 
https://mon.gov.ua/ministerstvo-2/diyalnist/byudzhet-ta-zakupivli/byudzhet/2025-
biudzhet/subventsii-na-2025-rik (дата звернення: 28.03.2026). 
33. OECD PISA 2022 Country Notes. OECD. URL: 
https://www.oecd.org/pisa/publications/ (дата звернення: 10.04.2026). 
34. Vorotnykova I. P., Morze N. V., Hrynevych L. M. Digital transformation 
of secondary education of Ukraine and the quality of teaching natural and 
mathematical sciences in the conditions of war. URL: https://ceur-ws.org/Vol-
3553/paper13.pdf (дата звернення: 10.04.2026). 
35. Recovering lost learning opportunities in Ukraine: key education policy 
strategies. OECD. URL: https://www.oecd.org/en/publications/2023/04/recovering-
lost-learning-opportunities-in-ukraine-key-education-policy-
strategies_0790a596.html (дата звернення: 10.04.2026). 
36. Widespread learning loss among Ukraine’s children, as students enter 
fourth year of disruption to education. UNICEF. URL: https://www.unicef.org/press-
releases/widespread-learning-loss-among-ukraines-children-students-enter-fourth-
year (дата звернення: 18.04.2026). 
37. Linnik O., Bozhynskyi V., Hrynevych L., Kryzhanovska V., Nikolaiev Ye., 
Riy G. Education During War: The Ukrainian Schools’ Experience : Analytical 
Report. Kyiv, 2024. 
38. Нова українська школа. Міністерство освіти і науки України. URL: 
https://mon.gov.ua/nova-ukrainska-shkola (дата звернення: 18.04.2026). 
39. Дослідження щодо впровадження реформи НУШ у пілотних 
закладах освіти (базова школа): інформаційно-аналітичні матеріали / 
Міністерство освіти і науки України ; ДНУ «Інститут освітньої аналітики». 
2025. URL: https://iea.gov.ua/wp-content/uploads/2026/01/pilot_nus_ 
report_2025.pdf (дата звернення: 18.04.2026). 
40. Відбулася презентація результатів дослідження впровадження НУШ 
у 5–6-х класах. Smart Osvita. URL: https://smart-osvita.org/vidbulasia-
 
77 
 
prezentatsiia-rezultativ-doslidzhennia-vprovadzhennia-nush-u-5-6-kh-klasakh/ 
(дата звернення: 28.04.2026). 
41. Transforming General Upper Secondary Education in Ukraine. OECD. 
URL: https://www.oecd.org/en/publications/transforming-general-upper-
secondary-education-in-ukraine_7c357ac4-en.html (дата звернення: 28.04.2026).  
42. Building Human Capital Where It Matters: Homes, Neighborhoods, and 
Workplaces. World Bank. URL: https://www.worldbank.org/en/publication/human-
capital-report (дата звернення: 28.04.2026).  
43. AI and technologies in education. UNESCO. URL: 
https://www.unesco.org/en/digital-education (дата звернення: 28.05.2026).  
44. Global Education Monitoring Report 2024/5: Leadership in Education. 
UNESCO. URL: https://www.unesco.org/reports/gem-report/en/2024 (дата 
звернення: 08.05.2026).  
45. UNESCO in action: Education highlights in 2024. URL: 
https://www.unesco.org/en/articles/unesco-action-education-highlights-2024 (дата 
звернення: 08.05.2026).  
46. Learn for Life – Remaking Pathways: Greater Flexibility with Full 
Subject-Based Banding. Ministry of Education Singapore. URL: 
https://www.moe.gov.sg/news/press-releases/20190305-learn-for-life-remaking-
pathways-greater-flexibility-with-full-subject-based-banding (дата звернення: 
08.05.2026).  
47. Singapore Teachers. World Bank Group. URL: 
https://documents1.worldbank.org/curated/en/717221520879859916/pdf/124197-
WP-PUBLIC-SABER-Teachers-Singapore-Country-Report (дата звернення: 
10.05.2026).  
48. Enhancing data informed strategic governance in education in Estonia. 
OECD. URL: https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/ 
2021/11/enhancing-data-informed-strategic-governance-in-education-in-
estonia_3f763a1b/11495e02-en.pdf (дата звернення: 10.05.2026).  
49. Education strategy. Eurydice. Estonia. URL: 
https://eurydice.eacea.ec.europa.eu/eurypedia/estonia/education-strategy (дата 
звернення: 10.05.2026).  
 
78 
 
50. Estonia eschews phone bans in schools and takes leap into AI. The 
Guardian. 26 May 2025. URL: https://www.theguardian.com/education/2025/may/ 
26/estonia-phone-bans-in-schools-ai-artificial-intelligence (дата звернення: 
10.05.2026).  
51. Key features of the education system. Eurydice. Finland. URL: 
https://eurydice.eacea.ec.europa.eu/eurypedia/finland/overview (дата звернення: 
15.05.2026).  
52. Support for learning and school attendance. Ministry of Education and 
Culture Finland. URL: https://okm.fi/en/support-for-learning-and-school-
attendance (дата звернення: 15.05.2026).  
53. Monitor Toolbox Finland. European Commission. URL: 
https://op.europa.eu/webpub/eac/education-and-training-monitor/en/country-
reports/finland.html (дата звернення: 15.05.2026).  
54. Measuring Up: Canadian Results of the OECD PISA 2022 Study. Council 
of Ministers of Education, Canada. URL: 
https://www.cmec.ca/Publications/Lists/Publications/Attachments/438/PISA-
2022_Canadian_Report_EN.pdf (дата звернення: 15.05.2026).  
55. Promoting Equality of Educational Opportunity. Council of Ministers of 
Education, Canada. 2024. URL: 
https://www.cmec.ca/Publications/Lists/Publications/Attachments/442/Promoting_
Equality_of_Educational_Opportunity_June-14-2024_EN.pdf (дата звернення: 
15.05.2026).
Репозиторій ЧДТУ
