Державна політика в сфері підвищення ефективності системи вищої освіти в Україні

Столбова, Марина Володимирівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10025
Title:	Державна політика в сфері підвищення ефективності системи вищої освіти в Україні
Authors:	Григор, Олег Олександрович Столбова, Марина Володимирівна
Keywords:	вища освіта;дуальна освіта;заклади вищої освіти;фінансова автономія;якість освіти
Issue Date:	2020
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 98 сторінок, 19 таблиць, 19 рисунків, список використаних джерел з 62 найменувань. Об’єктом дослідження є вища освіта. Предмет дослідження — підходи до підвищення ефективності вищої освіти в Україні. Метою кваліфікаційної роботи магістра є обґрунтування напрямів підвищення ефективності державної політики в сфері вищої освіти. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: аналіз нормативно-законодавчого забезпечення функціонування вищої освіти в Україні; оцінка кількісних та якісних показників розвитку вищої освіти в Україні; аналіз стану вищої освіти України в міжнародних рейтингах; дослідження стану та напрямів підвищення фінансової автономії закладів вищої освіти; дослідження напрямів подальшого реформування системи вищої освіти. Дослідження базувалося на теоретичних, практичних та аналітичних розробках вітчизняних та зарубіжних науковців. За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо підвищення ефективності системи вищої освіти в Україні. Одержані результати можуть бути використані для подальших напрямів реформування системи вищої освіти.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10025
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Столбова.pdf Restricted Access		1.22 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
 до кваліфікаційної роботи 
магістра 
 
 
на тему: «Державна політика в сфері підвищення ефективності 
системи вищої освіти в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: студентка  2 курсу, групи ПУАМ-019 
Спеціальності 281 Публічне управління та 
адміністрування 
                                                                ________________Столбова М.В.__________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник  _____Григор О.О._______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                              Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси 2020 року 
  
4  
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП……………………………………………………………………. 5 
РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИЩОЇ  
ОСВІТИ В УКРАЇНІ……………………………………………………. 7 
1.1 Аналіз нормативно-законодавчого забезпечення функціонування  
вищої освіти в Україні…………………………………………………… 7 
1.2 Аналіз кількісних та якісних показників розвитку вищої освіти в  
Україні……………………………………………………………………. 17 
1.3 Анализ стану вищої освіти України в міжнародних рейтингах….. 27 
РОЗДІЛ 2 НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ  
ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ………………………………………….. 34 
2.1 Стан фінансування закладів вищої освіти в Україні……………… 34 
2.2 Зарубіжний досвід забезпечення фінансової автономії закладів  
вищої освіти…………………………………………………………….. 41 
РОЗДІЛ 3 ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ ПОДАЛЬШОГО  
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ………. 50 
3.1 Визначення стратегічних напрямів розвитку вищої освіти………. 50 
3.2 Підходи до удосконалення системи професійної орієнтації……… 63 
3.3 Стан розвитку та напрями подальшого запровадження дуальної  
освіти в Україні………………………………………………………….. 75 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 88 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 92 
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Глобалізаційні процеси, що відбуваються в світі, швидкий розвиток 
науково-технічного прогресу, інформаційно-комп’ютерних технологій,  
структурні процеси в економіці країни та інші фактори висувають підвищенні 
вимоги до рівня та якості знань і відповідних компетенцій, і в першу чергу тих, 
що набуваються у закладах вищої освіти. В таких умовах все краще видно 
проблеми, які існують у вітчизняній системі вищої освіти, і які досить важко 
вирішити в зв’язку з глибоким їх укоріненням протягом тривалого часу. 
Низька адаптивність і гнучкість, недостатність фінансування, низька 
вмотивованість навчально-педагогічного персоналу та студентів, низька 
залученість роботодавців до освітніх процесів, застаріла матеріально-технічна 
база тощо призводить до знецінення поняття «освіта» як такої. Сьогодні як 
ніколи потрібно приділити найретельнішу увагу процесам реформування 
системи вищої освіти, віднайти ефективні механізми, методи та інструменти 
для підвищення її ефективності, якості та результативності. 
Дослідження спирається на міжнародну та вітчизняну законодавчу та 
нормативно-правову базу в сфері вищої освіти, низку соціологічних 
досліджень, наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, таких як: 
Ю. Алфьоров, І. Аксьонова, О. Бучинська, О. Давліканова, І. Лилик, А. 
Чайковська, В. Вем’ян, В. Тер-Ованес’ян, С. Гриншун, С. Дзюба, Н. 
Плотнікова, Д. Закатнов, Г. Захаревич, Л. Їльїч, І. Каленюк, А. Дяченко, М. 
Карпенко, М. Кузів, Н. Лозинська та інші. 
Мета дослідження полягає у обґрунтуванні напрямів підвищення 
ефективності державної політики в сфері вищої освіти. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− аналіз нормативно-законодавчого забезпечення функціонування 
вищої освіти в Україні; 
6 
 
− оцінка кількісних та якісних показників розвитку вищої освіти в 
Україні; 
− аналіз стану вищої освіти України в міжнародних рейтингах;  
− дослідження стану та напрямів підвищення фінансової автономії 
закладів вищої освіти; 
− дослідження напрямів подальшого реформування системи вищої 
освіти. 
Об’єкт дослідження –  вища освіта. 
Предмет дослідження – підходи до підвищення ефективності вищої 
освіти в Україні. 
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи: 
аналізу та синтезу, аналогій, формально-логічний, експертної оцінки, 
системного підходу та інші. Дослідження базувалося на теоретичних, 
практичних та аналітичних розробках вітчизняних та зарубіжних науковців. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні 
комплексного дослідження ефективності системи вищої освіти в Україні та 
напрямів її подальшого реформування 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані для подальших напрямів реформування 
системи вищої освіти. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел 
та додатків. Повний обсяг роботи становить 98 сторінок. Список використаних 
джерел складається з 62 найменувань, 19 таблиць, 19 рисунків. 
  
7 
 
РОЗДІЛ 1 
АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В 
УКРАЇНІ 
 
 
1.1 Аналіз нормативно-законодавчого забезпечення 
функціонування вищої освіти в Україні 
 
Нормативно-правове поле системи вищої освіти визначається 
Конституцією України, Завдання розвитку законодавства окреслюються 
Національною доктриною розвитку освіти [60], яка визначає систему 
концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрямки розвитку 
освіти до 2025 р 
Зазначена доктрина визначає наступну мету державної політики щодо 
розвитку освіти, яка полягає у створенні умов  для розвитку особистості і 
творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління  
людей, здатних ефективно  працювати  і  навчатися  протягом  життя, оберігати  
й примножувати  цінності  національної  культури  та громадянського 
суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну,  
соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової 
спільноти.  
Також визначено, що пріоритетними  напрямами  державної політики 
щодо розвитку освіти є:  
− особистісна орієнтація освіти;  
− формування національних   і  загальнолюдських  цінностей;  
− створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; 
− постійне підвищення  якості  освіти,  оновлення  її змісту та форм 
організації навчально-виховного процесу;  
8 
 
− розвиток системи безперервної  освіти  та  навчання  протягом  
життя;  
− пропаганда здорового способу життя;  
− розширення україномовного  освітнього простору;  
− забезпечення освітніх потреб національних меншин;  
− забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної  
самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення 
їх соціального статусу;  
− розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у 
сільській місцевості та професійно-технічної освіти;  
− органічне поєднання освіти і науки,  розвиток педагогічної та 
психологічної науки, дистанційної освіти;  
− запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;  
− створення індустрії  сучасних  засобів  навчання і виховання, повне 
забезпечення ними навчальних закладів;  
− створення ринку освітніх послуг та  його  науково-методичного  
забезпечення;  
− інтеграція вітчизняної  освіти  до європейського та світового  
освітніх просторів [60].  
Міжнародний контекст законодавства у сфері освіти (зокрема вищої) 
визначається, по-перше, умовами Угоди про асоціацію між Україною та 
Європейським Союзом [25] , іншими країнами про співробітництво в галузі 
освіти (розділі 23, ст. 431), що передбачають «… співробітництво в галузі 
вищої освіти, зокрема, з метою: реформування та модернізації системи вищої 
освіти; сприяння зближенню у сфері вищої освіти, яке відбувається в рамках 
Болонського процесу; підвищення якості та важливості вищої освіти; 
поглиблення співробітництва між вищими навчальними закладами; 
розширення можливостей вищих навчальних закладів; активізації мобільності 
студентів та викладачів; … спрощення доступу до отримання вищої освіти».  
9 
 
Основні принципи Болонського процесу закладені Великою хартією 
університетів [3], яку підписали ректори 79 університетів країни.  
Важливим документом є Лісабонська конвенція 1997 року про визнання 
кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні [34]. Сторони цієї 
Конвенції, усвідомлюючи той факт, що право на освіту є одним із прав 
людини, і що вища освіта, яка відіграє визначну роль у здобуванні і 
поглибленні знань, є виключно багатим культурним і науковим надбанням як 
окремих осіб, так і суспільства. 
В таблиці 1.1 представлено конференції європейських міністрів, 
відповідальних за вищу освіту, та ухвалені документи. 
Таблиця 1.1  – Конференції європейських міністрів, відповідальних за 
вищу освіту, та ухвалені документи 
№ Дата Місто та країна Документ 
зп проведення 
1 18-19 червня м. Болонья (Італія) Болонська декларація 
1999 р. 
2 18-19 червня м. Прага (Чехія) Празьке комюніке «До Європейського 
2001 р. простору вищої освіти» 
3 19-30 вересня м. Берлін Берлінське комюніке «Створення 
2003 р. (Німеччина) Європейського простору вищої освіти» 
4 19-20 травня м. Берген (Норвегія) Бергенське комюніке «Європейський 
2005 р простір вищої освіти – досягнення цілей» 
5 16-19 травня м. Лондон Лондонське комюніке «У напрямі до 
2007 р. (Сполучене Європейського простору вищої освіти: 
Королівство відповідаючи на виклики глобалізації» 
6 28-29 квітня м. Льовен / Лувен- Льовенське/Лувенське комюніке 
2009 р. ла-Нев (Франція) «Болонський процес 2020 – Європейський 
простір вищої освіти у новому 
десятиріччі» 
7 10-12 березня м. Будапешт Будапештсько-Віденська декларація про 
2010 р. (Угорщина) м. Європейський простір вищої освіти 
Відень (Австрія) 
8 26-27 квітня м. Бухарест Бухарестське комюніке «Використання 
2012 р. (Румунія) нашого потенціалу з найбільшою користю: 
консолідація Європейського простору 
вищої освіти» 
9. 14-15 травня м. Єреван (Вірменія) Єреванське комюніке 
2015 року 
10. 24-25 травня м. Париж (Франція) Паризьке комюніке 
2018 року 
Джерело: [20]. 
 
10 
 
В Болонській декларації наголошується, що оскільки вищі навчальні 
заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського 
простору вищої освіти, то «надзвичайно важливим є те, щоб незалежність і 
автономія університетів забезпечували постійну адаптацію систем вищої 
освіти і наукових досліджень відповідно до нових потреб, вимог суспільства 
та розвитку наукових знань» [58]. 
В Празькому ком’юніке було піднято такі важливі питання щодо вищої 
освіти, як ухвалення системи ступенів, які легко розуміються та є зіставними, 
ухвалення системи, заснованої на двох основних циклах (бакалавра та 
магістра), установлення системи кредитів, сприяння мобільності, сприяння 
європейській співпраці в забезпеченні якості, сприяння європейському 
підходу до вищої освіти, навчанню протягом усього життя, залучення 
навчальних закладів вищої освіти та студентів до створення та формування 
Зони європейської вищої освіти тощо. Берлінська конференція була 
зосереджена на питаннях якості вищої освіти та продовження впровадження 
поставлених завдань під час Празької конференції. Кожна наступна 
конференція робила аналіз досягнутого процесу у формуванні європейського 
простору вищої освіти та (ЄПВО) ставила завдання щодо поглиблення цього 
процесу та подальшого підвищення якості вищої освіти [5]. 
Важливим документом є Паризьке Комюніке 2018 року Європейського 
простору вищої освіти, до якого України приєдналася у 2005 р. 
Фундаментальними цінностями, які становлять основу ЄПВО, разом із 
академічною свободою і доброчесністю, участю студентів і працівників у 
врядуванні вищої освіти, громадянською відповідальністю вищої освіти й за 
вищу освіту зазнача ється інституціональна автономія [5]. У 2020 р. як одне з 
важливих завдань ЄПВО було визначено посилення соціальної інклюзії як 
важливого інструменту консолідації суспільства, а також драйвера для 
сприяння відкриттю й розвитку талантів. Крім того, одним із основних 
інструментів забезпечення якості вищої освіти має стати тісна взаємодія освіти 
з наукою.  
11 
 
У напрямку інтеграції України з ЄПВО у 2015 р. було введено новий 
перелік спеціальностей , що має сприяти академічній мобільності студентів і 
визнанню дипломів українських ЗВО. З метою приведення Національної 
рамки кваліфікацій відповідно до Європейської рамки кваліфікацій 
розроблено проєкт постанови КМУ «Про внесення змін у додаток до 
постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1341 (в редакції 
постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 №509)». Затверджено 
142 стандарти вищої освіти (97 стандартів освітнього ступеня бакалавра, 45 – 
магістра), що базуються на компетентісному підході і поділяють філософію 
визначення вимог до фахівця, закладену в основу Болонського процесу та в 
міжнародному Проєкті Європейської Комісії «Гармонізація освітніх структур 
в Європі» [46]. 
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації 
конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і 
юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає 
компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері 
освіти регулює Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VII [24]. 
Основним законом, що встановлює основні правові, організаційні, 
фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для 
посилення співпраці державних органів і бізнесу із закладами вищої освіти на 
принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та 
виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського 
капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, 
самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та 
держави у кваліфікованих фахівцях є Закон України «Про вищу освіту» від 
01.07.2014 р. № 1556-VII [23]. 
Зазначений закон визначає, що державна політика у сфері вищої освіти 
ґрунтується на наступних принципах: 
12 
 
1) сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки 
конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти 
протягом життя; 
2) доступності вищої освіти; 
3) незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, 
громадських і релігійних організацій (крім закладів вищої духовної освіти); 
4) міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у 
Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень 
та прогресивних традицій національної вищої школи; 
5) наступності процесу здобуття вищої освіти; 
6) державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою для 
пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і 
прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної, мистецької та 
педагогічної діяльності; 
7) державної підтримки освітньої, наукової, науково-технічної, 
мистецької та інноваційної діяльності університетів, академій, інститутів, 
коледжів, зокрема шляхом надання пільг із сплати податків, зборів та інших 
обов’язкових платежів закладам вищої освіти, що провадять таку діяльність; 
8) сприяння здійсненню державно-приватного партнерства у сфері 
вищої освіти; 
9) відкритості формування структури і обсягу освітньої та професійної 
підготовки фахівців з вищою освітою [23]. 
Формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти 
забезпечуються шляхом: 
1) гармонійної взаємодії національних систем освіти, науки, мистецтва, 
бізнесу та держави з метою забезпечення стійкого соціально-економічного 
розвитку держави; 
2) збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення якості 
вищої освіти; 
13 
 
3) розширення можливостей для здобуття вищої освіти та освіти 
протягом життя; 
4) створення та забезпечення рівних умов доступу до вищої освіти, у 
тому числі забезпечення додатковою підтримкою в освітньому процесі осіб з 
особливими освітніми потребами, зокрема психолого-педагогічним 
супроводом, створення для них вільного доступу до інфраструктури закладу 
вищої освіти; 
5) розвитку автономії закладів вищої освіти та академічної свободи 
учасників освітнього процесу. Автономія закладу вищої освіти зумовлює 
необхідність таких самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до 
критики, служать громадському інтересові, встановленню істини стосовно 
викликів, що постають перед державою і суспільством, здійснюються прозоро 
та публічно; 
6) визначення збалансованої структури та обсягу підготовки фахівців з 
вищою освітою з урахуванням потреб особи, інтересів держави, 
територіальних громад і роботодавців; 
7) забезпечення розвитку наукової, науково-технічної, мистецької та 
інноваційної діяльності закладів вищої освіти та їх інтеграції з виробництвом; 
8) надання особам, які навчаються у закладах вищої освіти, пільг та 
соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством; 
9) належної державної підтримки підготовки фахівців із числа осіб з 
особливими освітніми потребами на основі забезпечення їх додатковою 
підтримкою, зокрема психолого-педагогічним супроводом, та створення для 
них вільного доступу до освітнього процесу, зокрема забезпечення вільного 
доступу до інфраструктури закладу вищої освіти; 
10) створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти 
права на працю, забезпечення гарантії рівних можливостей щодо вибору місця 
роботи, виду трудової діяльності на підприємствах, в установах та 
організаціях усіх форм власності з урахуванням здобутої вищої освіти та 
відповідно до суспільних потреб; 
14 
 
11) запровадження механізмів стимулювання підприємств, установ, 
організацій усіх форм власності до надання першого робочого місця 
випускникам закладів вищої освіти [23]. 
Закон «Про вищу освіту» визначає рівні, ступені та кваліфікації вищої 
освіти (розділ ІІ). Зокрема, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється 
за відповідними освітніми чи науковими програмами на таких рівнях вищої 
освіти: 
− початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; 
− перший (бакалаврський) рівень; 
− другий (магістерський) рівень; 
− третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень; 
− науковий рівень [23]. 
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає 
успішне виконання особою відповідної освітньої або наукової програми, що є 
підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 
1) молодший бакалавр; 
2) бакалавр; 
3) магістр; 
4) доктор філософії/доктор мистецтва; 
5) доктор наук [23]. 
В Законі визначається, що система вищої освіти в Україні складається з 
наступних елементів (ст.11): 
1) заклади вищої освіти всіх форм власності; 
2) рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти; 
3) галузі знань і спеціальності; 
4) освітні та наукові програми; 
5) ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та ліцензійні 
умови провадження вищої освіти; 
6) органи, що здійснюють управління у сфері вищої освіти; 
15 
 
7) учасники освітнього процесу [23]. 
А управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень 
здійснюється (ст.12): 
1) Кабінетом Міністрів України; 
2) центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки; 
3) галузевими державними органами, до сфери управління яких 
належать заклади вищої освіти; 
4) органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого 
самоврядування, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти; 
5) Національною академією наук України та національними галузевими 
академіями наук; 
6) засновниками закладів вищої освіти; 
7) органами громадського самоврядування у сфері вищої освіти і науки; 
8) Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти [23]. 
Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності затверджені 
Постановою КМУ від 30 грудня 2015 р. № 1187 «Про затвердження 
Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності» [52]. 
Треба зазначити, що Міністерство освіти та науки розробило та 
запропоновало нову редакцію Ліцензійних умов провадження освітньої 
діяльності, основною причиною чого було набрання чинності Закону України 
«Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення освітньої 
діяльності у сфері вищої освіти» від 18.12.2019 № 392-IX [26], яким внесено 
зміни до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про фахову 
передвищу освіту». 
Зокрема, запроваджено низку суттєвих новел у ліцензуванні у сфері 
вищої освіти. Відповідно до статті 24 Закону України «Про вищу освіту» (у 
редакції станом на сьогодні) ліцензуванню у сфері вищої освіти підлягає 
освітня діяльність закладу вищої освіти на певному рівні вищої освіти та 
освітня діяльність за освітніми програмами, що передбачають присвоєння 
16 
 
професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове 
регулювання. Перелік таких професій затверджується актом Уряду [35]. 
Таким чином, кардинально змінено процедуру ліцензування та вимоги 
до започаткування та провадження освітньої діяльності у сфері вищої освіти. 
Відтепер ліцензується діяльність не в межах спеціальності, а в межах 
освітнього рівня [35].  
Відповідно до чинних Ліцензійних умов провадження освітньої 
діяльності, Міністерство освіти і науки України з 02 січня 2020 року 
запровадило надання послуг з отримання ліцензій в електронній формі через 
Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО). Електронне 
ліцензування освітньої діяльності запроваджено у сфері фахової передвищої 
та професійної (професійно-технічної) освіти через модуль «Електронне 
ліцензування» ЄДЕБО, з 16 березня 2020 року – у сфері післядипломної освіти. 
З 1 вересня 2020 року надання таких адміністративних послуг, як звуження 
провадження освітньої діяльності, переоформлення та анулювання ліцензій у 
сферах вищої, післядипломної, фахової передвищої та професійної 
(професійно-технічної) освіти здійснюється виключно через ЄДЕБО [35]. 
Для сфери вищої освіти процедури електронного ліцензування будуть 
розроблені після затвердження Ліцензійних умов. Запровадження 
електронного ліцензування у сфері вищої освіти потребуватиме проведення 
тендерних процедур на розроблення програмного забезпечення ЄДЕБО і 
виділення додаткових коштів з Державного бюджету України на 
впровадження таких змін. Електронне ліцензування у сфері вищої освіти було 
розроблено у минулому році, але не запроваджено – у зв’язку із змінами у 
законодавстві [35]. 
Спеціалісти зазначають, що ліцензійні умови змінюються дуже часто 
(майже щороку), і практичні працівники змушені витрачати багато часу, аби 
опанувати нові зміни та навчитися їх правильно застосовувати [35]. 
 
17 
 
1.2 Аналіз кількісних та якісних показників розвитку вищої освіти 
в Україні 
 
В Україні мережа університетів – одна з найбільш щільних: на 1 млн 
населення припадає 6,7 університету та 8 коледжів, технікумів і училищ [59]. 
На рис.1.1 представлено кількість закладів вищої освіти в Україні. 
 
 
Рисунок 1.1 – Динаміка кількості закладів вищої освіти в Україні 
Джерело: [55] 
 
Як бачимо, з 2015 року відбувається зменшення кількості закладів вищої 
освіти (ЗВО) в рамках стратегії оптимізації Міністерства освіти та науки 
України. Починаючи з 2019 року МОН наголошує про оптимізацію мережі 
ЗВО шляхом об’єднання університетів, мотивуючі це виникненням переваги 
для ЗВО у отриманні фінансових ресурсів. 
За даними ЄДЕБО станом на листопад 2019 р. в Україні нараховується 
усього 671 заклад вищої освіти. Цю величезну за мірками країн ЄС цифру 
складають: 193 університети, 152 інститути, 127 відокремлених підрозділів, 
118 інших наукових установ (організацій), 73 академії та 8 наукових центрів 
(рис.1.2) [55]. 
 
18 
 
 
 
 
Рисунок 1.2 – Структура ЗВО  в Україні в 2019 році 
Джерело: [55] 
 
В Україні найбільшу групу складають державні заклади вищої освіти –  
це 456 установ (381 – без урахування відокремлених підрозділів), приватні –  
191 (140) заклад та комунальних – 24 (23) установи (рис.1.3). 
 
 
Рисунок 1.3 – Співвідношення кількості ЗВО та їхніх відокремлених 
підрозділів 
Джерело: [55] 
Найбільша кількість ЗВО знаходиться в Києві, Харківській, 
Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (рис. 1.4). 
19 
 
 
Рисунок 1.4 – Кількість ЗВО за регіонами 
Джерело: [55] 
 
 
Рисунок 1.5 – Динаміка абітурієнтів ЗВО в Україні 
Джерело: [55] 
20 
 
Як бачимо з наведених даних, з 2008 року спостерігається тенденція до 
зменшення кількості здобувачів вищої освіти з 2372,5 тис. осіб до 1322,3 тис. 
осіб в 2019 році, тобто майже у два рази. Основними причинами цього 
називають, в першу чергу, погіршання демографічної ситуації, економічна 
криза, зменшення кількості бюджетних місць, підвищення оплати за навчання, 
анексія Криму та військові дії на сході Донбасу (непідконтрольні території 
частини Донецької та Луганських областей), зменшення мотивації до 
навчання, відтік студентів за кордон для навчання або працевлаштування 
тощо.  
Спеціалісти вважають, що тенденція до зменшення кількості як 
навчальних закладів вищої освіти так і кількість здобувачів в наступні роки 
буде продовжуватися.  
Негативним моментом для розвитку регіональних закладів вищої освіти 
є те, що критична маса здобувачів зосереджено в Києві (рис.1.6). 
 
 
Рисунок 1.6 – Кількість здобувачів вищої освіти за регіонами 
Джерело: [55] 
 
На сьогодні спостерігається тенденції збільшення частки здобувачів 
вищої освіти контрактної форми навчання (рис.1.7) і передбачається, що дана 
тенденція буде спостерігатися і надалі. 
 
21 
 
 
Рисунок 1.7 – Структура здобувачів вищої освіти за формою навчання 
Джерело: [55] 
 
Серед спеціальностей, які здобувають студенти (випускники), 
найбільшою популярністю користуються спеціальності соціально-
економічного та гуманітарного напрямів (44%), в той час як інженерні 
спеціальності здобули 16% випускників (рис.1.8). 
 
 
 
Рисунок 1.8 – Структура випускників закладів вищої освіти за 
спеціальностями 
Джерело: [55] 
 
22 
 
Така тенденція, на нашу думку, є не досить позитивною оскільки 
інженерно-технічні спеціальності відіграють ключову роль в інноваційному 
розвитку країни. 
Треба зазначити, що хоча підвищення якості вищої освіти є одним із 
нагальних питань, але системних досліджень щодо оцінки даного показника в 
Україні не відбувалося за останні чотири роки. Вважаємо за доцільне 
ініціювання та проведення Міністерством освіти та науки із залученням 
громадськості масштабного дослідження щодо якості вищої освіти із 
опитуванням і порівнянням результатів різних зацікавлених груп, зокрема, 
здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників та адміністрації 
університету, роботодавців. 
Хочемо навести деякі результати опитування, які було проведено в 2016 
році Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом із фірмою 
«Юкрейніан соціолоджі сервіс», і в якому вивчалися питання з проблем стану 
освіти, корупції в освіті та ставлення громадян до ЗНО [17]. 
Першочерговим питанням вдосконалення якості вищої освіти в Україні 
в грудні 2016 року вважало 28,5%, але 42% вважає, що це питання є важливим, 
але не першочерговим. Не важливим дану проблему вважає 24,6% (табл.1.2). 
 
Таблиця 1.2 –  Як Ви вважаєте, наскільки важливою є проблема 
вдосконалення якості вищої освіти в Україні? 
 Жовтень Грудень Грудень Грудень 
2013 2014 2015 2016 
Вважаю, що це питання  
належить до першочергових 28,2 31,7 36,7 28,5 
Це питання важливе, але є більш 
нагальні проблеми 46,1 42,4 39,0 42,0 
Вважаю ці проблеми 
другорядними 17,6 18,6 17,8 24,6 
Важко сказати 8,1 7,3 6,5 4,8 
 
Джерело: [17] 
 
23 
 
Більше половини респондентів вважають, що якість вищої освіти в 
Україні середня, а ще 15,9%, що висока. Низькою і скоріше низькою вищу 
освіту вважають відповідно 3,8% та 16,0% (табл.1.3). 
 
Таблиця 1.3 – Як би Ви загалом оцінили якість вищої освіти в Україні? 
 Жовтень Грудень Грудень Грудень 
2013 2014 2015 2016 
Дуже низька 7,6 7,5 5,9 3,8 
Скоріше низька 22,0 21,3 17,0 16,0 
Середня 45,1 47,3 55,2 54,1 
Скоріше висока 13,2 13,5 12,6 15,9 
Дуже висока 1,3 1,4 0,8 1,1 
Важко сказати 10,7 9,0 8,5 9,2 
 
Джерело: [17] 
 
Серед найбільш серйозних проблем української вищої освіти приблизно 
третина респондентів цього року відзначили: корумпованість викладацького 
складу ВНЗ (37%, тоді як у 2015 р.– 50%), невизнання дипломів українських 
ВНЗ в інших країнах світу (34% проти 47% у 2015 р.), невідповідність 
викладання вимогам ринку праці (32%) та слабку матеріально-технічну база 
вишів (32%, у 2015 р. – 27%). 
Серед основних заходів, які пропонували респонденти запровадити з 
метою підвищення якості освіти, були наступні: боротьба з усіма проявами 
корупції у ВНЗ (43,8%), підвищення оплати праці працівників (37,2%), 
стимулювати наукову діяльність у вищих навчальних закладах (39,2%) та інші 
(табл.1.4). 
45,2% респондентів вважають, вища освіта в Україні дає добру 
професійну підготовку і 50,6 – надає світоглядні знання. Не дивлячись на такі 
відповіді, більше половини респондентів зазначили, що це не дає можливості 
знайти хорошу роботу.  
 
 
24 
 
Таблиця 1.4  - Які першочергові кроки для покращення якості вищої освіти, 
на Вашу думку, слід здійснити? 
 Грудень Грудень 
2015 2016 
Підвищити оплату праці викладачів 38.1 37.2 
Стимулювати наукову діяльність у вищих навчальних закладах 31.7 39.2 
Зменшити кількість вищих навчальних закладів 26.8 19.0 
Ввести систему зовнішнього тестування для випускників ВНЗ 11.9 8.8 
Боротися з усіма проявами корупції і нечесності у ВНЗ (хабарі, 59.4 43.8 
списування курсових та дипломів тощо) 
Налагодити співпрацю з кращими світовими університетами 35.6 34.5 
(запрошувати викладачів з-за кордону, надсилати студентів та 
викладачів на стажування тощо) 
Залучати бізнес для вирішення проблем вищої освіти 16.8 22.4 
Більш пов'язувати викладання з потребами майбутньої професії 37.2 33.2 
Інше 0.5 - 
Важко відповісти 5.9 9.7 
Джерело: [17] 
 
Цікаво, що третина опитаних вважає, що кількість вищих навчальних 
закладів, які є в Україні, як раз оптимальна, хоча 36,4% з ними не 
погоджується. В таблиці 1.5 представлено міркування респондентів щодо того, 
що повинно братися до уваги при формуванні мережі навчальних закладів. 
 
Таблиця 1.5 – А чим, на Ваш погляд, повинна визначатися кількість вищих 
навчальних закладів у країни? 
 Грудень Грудень Грудень 
2014 2015 2016 
Потребами ринку праці 52,3 51,4 41,6 
Кількістю бажаючих отримати вищу освіту 22,7 21,1 21,2 
Кількістю тих, хто спроможних платити за 
7,2 6,5 9,4 
навчання 
Кількістю вишів, які можуть давати справді 
35,5 41,4 45,5 
якісну освіту 
Бюджетне навчання повинне обмежуватися 
потребами ринку праці, а платне не 20,2 17,0 15,8 
обмежуватися взагалі 
Інше 0,2 0,3 0.1 
Важко сказати 6.0 5.0 3.5 
Джерело: [17] 
 
25 
 
Цікаво, що іноземні студенти високо оцінюють якість навчання в 
українських ЗВО.  Як показало маркетингове дослідження привабливості 
української вищої освіти для іноземних громадян [28], більше 40% з них 
визнає високу якість освіти (табл.1.6) 
Таблиця 1.6 – Відповідь іноземних студентів на запитання: «Чому Ви 
вибрали України?» 
Показник Структура відповідей іноземних студентів, % 
В україномовних В В 
анкетах російськомовних англомовних 
анкетах анкетах 
Якість освіти 43,5 43,2 23,7 
Вартість навчання 39,1 36,4 56,9 
Визнання диплому на батьківщині 52,2 35,2 17,1 
Я хотів навчатися в Європі 52,2 30,7 42,2 
Можливість отримання 34,8 27,3 18,9 
практичного досвіду 
Інші причини - 10,0 24,0 
Джерело: [28] 
 
Щодо задоволеністю навчанням, то за шкалою від 1 (зовсім 
незадоволені) до 10 (повністю задоволені) 17% іноземних студентів виявились 
повністю задоволеними навчанням, а 8% - повністю незадоволеними. 
 
Рисунок 1.9 – Задоволеність іноземних студентів навчанням в українських 
ЗВО (1- повністю незадоволений, 10 – повністю задоволений) 
Джерело: [28] 
 
26 
 
В той же час, іноземні студенти все ж таки хотіли б покращити якісь 
освіти, міжнародне співробітництво, інфраструктуру університету, 
гуртожитки, можливості для організації дозвілля (табл.1.7). 
 
Таблиця 1.7 – Відповідь іноземних студентів на запитання: «Що б Ви 
хотіли покращити в системі навчання іноземців в Україні?» 
Показник Структура відповідей іноземних студентів, % 
В україномовних В В 
анкетах російськомовних англомовних 
анкетах анкетах 
Якість освіти 39,1 35,6 66,4 
Міжнародне співтовариство 34,8 42,5 54,7 
Інфраструктуру університету 30,4 46,0 34,5 
Гуртожитку 39,1 59,8 52,3 
Можливості для організації 30,4 40,2 42,3 
дозвілля 
Нічого 21,7 10,0 20,0 
 
Джерело: [28] 
 
52,4% іноземних студенти готові рекомендувати навчання в Україні для 
своїх друзів. Тобто, в цілому на фоні зниження кількості вітчизняних 
абітурієнтів, рекрутинг іноземних студентів є досить перспективним. Для 
подальшого збільшення їх кількості, пропонуються наступні заходи: 
− спрощення і прискорення процедури отримання віз на навчання, яке 
на сьогодні є досить складним; 
− збільшення консульських представництв у країнах, які мають 
зацікавленість в освітніх послугах українських ЗВО; 
− забезпечення вільного вибору мови навчання для іноземних 
громадян відповідно до освітніх можливостей українських ЗВО; 
− створення на державному рівні асоціації випускників українських 
ЗВО для пропагування і популяризації української освіти для іноземних 
громадян; 
27 
 
− забезпечення високого рівня якості освітніх послуг з розширенням 
спектру освітніх можливостей українських ЗВО відповідно до запитів ринку і 
розвитку технологій. 
 
1.3 Анализ стану вищої освіти України в міжнародних рейтингах 
 
Вивчення рейтингу QS World University Rankings, який визначає країни 
із найсильнішими в світі системами освіти, що 2016 та 2018 роки показала, що 
Українська вища школа потрапила в до цього рейтингу. Наведемо основні 
критерії за якими визначається зазначений рейтинг.  
Перший критерій, який оцінює загальну ефективність національної 
системи вищої освіти,  визначається з урахуванням позиції університетів 
країни в міжнародному рейтингу. Кожній країні виставляється оцінка, яка 
визначається як результат ділення кількості її освітніх закладів, які потрапили 
до Топ-700 рейтингу QS World University Rankings, на середню їх позицію. 
Метою врахування цього критерію є можливість отримати загальне уявлення 
про позицію кожної країни в загальних рейтингових таблицях [7]. 
Другий критерій враховує доступність якісної вищої освіти в країні, 
адже важливим питанням сьогодні є те, як країни прагнуть розширити доступ 
громадян до якісних освітніх послуг. При розрахунку цього критерію була 
взята кількість доступних місць в університетах, які потрапили до рейтингу 
Топ-500 QS World University Rankings, та поділена на показник чисельності 
населення в країні. Якщо точніше, то число студентів, які навчаються в 
університетах країни з топ-500 з QS World University Rankings, ділиться на 
квадратний корінь із кількості населення. Мета визначення цього критерію 
полягає в тому, щоб оцінити які шанси отримати місця в цих провідних 
університетах мають жителі країни [7]. 
Наступний критерій оцінює роботу провідної освітньої установи країни 
в рамках глобального рейтингу. Він враховує позиції кращого університету 
кожної країни  в QS Higher Education System Strength Rankings. Показник 
28 
 
базується на припущенні, що ефективність роботи кращого вищого 
навчального закладу країни є заслугою всієї системи [6]. 
Четвертий і останній показник покликаний оцінити вплив національних 
інвестицій у галузь вищої освіти країни. Бали присуджуються за кожен 
університет країни, який фігурує в рейтингу: 7 балів для університету в топ-
100, 6 балів за 101-200, 5 балів за 201-300, 4 для 301-400, 3 для 401-500, 2 для 
501-600 і 1 для 601-700, а  потім ці бали приводяться до ВВП на душу 
населення даної країни [6]. 
Для визначення позиції країни в рейтингу ці чотири показники 
враховуються однаково. 
Отже, в таблиці 1.8 наведено рейтинг України за цим індексом та 
найближчих «сусідів». 
Таблиця 1.8 – Рейтинг України за QS Higher Education System Strength 
Rankings в 2016 та 2018 роках 
 
 2016 рік 2018 рік 
Країна 
Рейтинг Країна 
Бали 
41 Греція Чехія 
42 Індонезія Єгипет 
43 Польща Туреччина 
44 Ліван Україна 
45 Україна Філіппіни 
46 Філіппіни Польща 
47 Єгипет  Естонія 
48 Об’єднанні Арабські Емірати Греція 
49 Естонія Білорусь 
50 Пакистан Пакистан 
Джерело: [6] 
Як бачимо, Україна в 2018 році трохи покращила свій результат 
підвищилася на 1 позицію і навіть випередила Польщу, Естонія і Грецію.  
Треба зазначити, що найвищі позиції в 2016 році зайняли освітні системи 
таких країн як США (100), Великобританія (98,5), Німеччина (94,0), Австралія 
29 
 
(92,6), Канада (90,2). В 2018 році ці ж країни залишилися в п’ятірці лідерів, 
лише деякі з них дещо піднялися або спустилися сходинками. Рейтинг лідерів 
в 2018 році виглядає наступним чином: США, Великобританія, Австралія, 
Німеччина, Канада. 
В таблиці 1.9 представлено місце Україні в даному рейтингу в розрізі 
окремих показників. 
Таблиця – Рейтинг освітньої системи України за QS Higher Education 
System Strength Rankings в розрізі складових 
Складові індексу 2016 2018 
Ефективність освітньої 10,0 16,1 
системи 
Доступність якісної 5,0 14,4 
освіти 
Кращий ЗВО країни 12,2 8,5 
Економічні умови 39,3 55,9 
Загальна оцінка 16,6 23,7 
Джерело: [6] 
 
Як бачимо, в 2018 році покращилися результати індексу за такими 
складовими, як ефективність освітньої системи з 10,0 до 16,1, доступність 
якісної освіти з 5,0 до 14,4, економічні умови з 39,3 до 55,9. Відповідно 
загальна оцінка збільшилася з 16,6 до 23,7.  
Крім наведеного вище індексу, оцінку  рівня вищої освіти здійснюють за 
допомогою рейтингу U21 Ranking of National Higher Education Systems, який 
розраховують за допомогою 24 основних показники, які об’єднані в чотири 
групи (табл. 1.10). 
Таблиця 1.10 – Складові індексу U21 Ranking of National Higher 
Education Systems 
Група Показник, що вимірюється Вага 
показників показника, % 
1 2 3 
Ресурси Державні витрати на ЗВО (у % до ВВП) 5 
Загальні витрати на ЗВО (у % до ВВП) 5 
Річні витрати ЗВО на особу, що навчається (в $ США) 5 
30 
 
Продовження таблиці 1.10 
1 2 3 
 Витрати ЗВО на дослідження й розроблення (у % від 
2,5 
ВВП) 
Витрати ЗВО на дослідження й розроблення на душу 
населення у паритеті купівельної спроможності (в $ 2,5 
США) 
Середовище Частка осіб жіночої статі, що навчаються у ЗВО 1 
Частка викладачів жіночої статі у ЗВО 2 
Частка викладачів жіночої статі у ЗВО 2 Оцінювання 
якості даних (чи доступні достовірні дані для 2 
оцінювання) 
Якість політичного середовища: різноманітність системи 
за рахунок відсотка студентів, що навчаються в 
приватних ЗВО та відсотка студентів, що навчаються за 
10 
освітнім рівнем «бакалавр» – 2%; результати опитування 
 
про політику й регулювання діяльності ЗВО – 4%; 
результати опитування про фінансову автономію 
державних університетів – 4% 
Дослідження питання «Наскільки гарно система освіти 
вашої країни задовольняє потреби конкурентної 5 
економіки?» 
Зв’язок Частка іноземних студентів у ЗВО країни 4 
Частка публікацій у співавторстві з іноземними авторами 4 
Ступінь веб-прозорості 2 
Індекс видимості Webometrics 2 
Оцінювання керівниками компаній трансферу між 
4 
університетами та їх компаніями 
Частка спільних публікацій ЗВО у співавторстві з 
4 
галузевими дослідниками 
Результати Усього видано статей ЗВО 10 
Усього видано статей ЗВО на душу населення країни 3 
Вагомість статей, обчислена як імпакт-фактор – 
5 
коефіцієнт співвідношення цитування наукових журналів 
Вага університетів світового класу в країні 
(середньозважена кількості ЗВО з ТОП500 світу до 3 
населення країни) 
Перевага кращих університетів країни (сума трьох 
7 
кращих ЗВО з ТОП-500 світу) 
Частка зарахованих до ЗВО з усіх представників вікової 
3 
групи за п’ять років, що отримали середню освіту 
Доля осіб з вищою освітою у віковій групі 25–64 роки  3 
 
Кількість дослідників (в еквіваленті повної зайнятості) в 
3 
країні на млн. населення 
Рівень безробіття серед осіб з вищою освітою у віковій 
групі 25–64 роки у порівнянні з особами з середньою 3 
освітою 
Усього 100 
Джерело: [61]  
31 
 
В таблиці 1.11 наведено динаміку рейтинг України за зазначеним 
індексом за 2016-2020 роки. 
Таблиця 1.11 – Рейтинг України за U21 Ranking of National Higher 
Education Systems 
Рік 2016 2017 2018 2019 2020 
Рейтинг 42 35 38 38 36 
Оцінка 42,1 47,7 47,4 45,1 49,1 
Джерело: [10]  
Отже, як бачимо, протягом 2016-2020 року Україна в рейтингу піднялася 
з 42-ї до 36-ї позиції. В 2020 році за групою показників «ресурси» Україна 
посіла 27-ме місце, «середовище» - 39, «зв’язок» - 38, «результати» - 42. Тобто, 
найгірший результат країна отримала за групою показників «результати». 
В рейтингу Times Higher Education World University Ranking 2020 (1500 
кращих університетів) присутні 6 українських університетів [9], серед яких:  
− Львівський національний політехнічний університет; 
− Львівський національний університет ім. Івана Франка; 
− Національний технічний університет «Харківський політехнічний 
інститут»; 
− Сумський національний університет; 
− Київський національний університет ім. Тараса Шевченка; 
− Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. 
В рейтингу Times Higher Education World University Ranking 2021 
присутні вже 9 університетів [9]: 
− Львівський національний політехнічний університет; 
− Сумський національний університет; 
− Харківський національний університет радіоелектроніки; 
− Львівський національний університет ім. Івана Франка; 
− Національний технічний університет «Харківський політехнічний 
інститут»; 
32 
 
− Національний технічний університет України 
«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»; 
− Київський національний університет ім. Тараса Шевченка; 
− Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; 
− Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. 
Для порівняння, в даний рейтинг потрапило 19 університетів Польщі, 48 
університетів Німеччині, 101 університет Великої Британії.  
У 2018 р. у рейтингу Round University Ranking були представлені 7 
українських вишів, у рейтингу Green Metrics World University Ranking – 10 
(проти 3 у 2014 р.), у рейтингу Scimago Institution Ranking – 11 університетів. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Проаналізовано міжнародні та вітчизняні законодавчі та нормативно-
правові акти, які регулюють сферу функціонування вищої освіти в Україні, 
зокрема Національну доктрину розвитку освіти, Болонську декларацію, 
Комьюніке, ухвалені Конференціями європейських міністрів, відповідальних 
за вищу освіту; Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу 
освіту», Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо 
вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти». 
Здійснено аналіз кількісних та кількісних показників розвитку вищої 
освіти в Україні. Зокрема, з’ясовано, що в Україні створена одна з найбільш 
щільних мереж університетів, але починаючи з 2014 року їх кількість дещо 
зменшилася в зв’язку зі стратегію оптимізації, яка проводиться МОН. З 2008 
року спостерігається значне зменшення абітурієнтів (майже у два рази). 
Найбільшою популярністю продовжують користуватися соціально-
економічні та гуманітарні напрями освіти. 
Хоча якість освіти є одним з найважливіших показників, але системних 
досліджень щодо оцінки даного показника в Україні не відбувалося за останні 
33 
 
чотири роки. Вважаємо за доцільне ініціювання та проведення Міністерством 
освіти та науки із залученням громадськості масштабного дослідження щодо 
якості вищої освіти із опитуванням і порівнянням результатів різних 
зацікавлених груп, зокрема, здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних 
працівників та адміністрації університету, роботодавців. 
Вивчення місця вищої освіти України в міжнародних рейтингах 
дозволило зробити такі висновки. Українська вища школа в 2016 та 2018 році 
потрапила до рейтингу QS World University Rankings, який визначає країни із 
найсильнішими в світі системами освіти (45 та 44 позиції відповідно). В 
рейтингу U21 Ranking of National Higher Education Systems протягом 2016-
2020 року Україна в рейтингу піднялася з 42-ї до 36-ї позиції. В рейтингу Times 
Higher Education World University Ranking 2021 (1500 кращих університетів) 
присутні 9 українських університетів. 
 
  
34 
 
РОЗДІЛ 2 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ 
ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ  
 
 
2.1 Стан фінансування закладів вищої освіти в Україні 
 
Відповідно до ст. 78 Закону України «Про освіту» [24], держава 
забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 % валового 
внутрішнього продукту. Такий показник був майже досягнутий у 2013 р. (6,9 
% до ВВП); найнижчою ця цифра була у 2016 р. (5,4 % до ВВП). 2019 р. 
асигнування на освіту в Україні становило 6,25 % до ВВП  (табл.2.1) [55]. 
Таблиця 2.1 – Динаміка фінансування освіти в Україні 
Обсяг 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 
видатків 
ВВП 
1522657,0 1586915,0 1988544,0 2385367,0 2983882,0 3558706,0 4022100,0 
України 
Видатки 
на освіту 
105538,7 100109,5 114193,5 129437,7 177915,8 210032,3 250602,5 
(зведений 
бюджет) 
У 
доларах 13208,8 6352,1 4758,06 4760,4 6340,5 7582,4 10428,7 
США 
% до 
6,9 6,3 5,7 5,4 6,0 5,9 6,2 
ВВП 
Видатки 
на вищу 
освіту 30003,3 28343,8 30981,8 35233,6 38838,2 44243,6 55425,4 
(зведений 
бюджет) 
У 
доларах 3755,1 1798,4 1290,9 1295,8 1384,1 1597,2 2306,5 
США 
Джерело: [55] 
 
До 2020 року розмір державного фінансування залежало лише від 
контингенту студентів-бюджетників, що негативно впливає на якість освіти 
35 
 
через небажання ЗВО відраховувати студентів-бюджетників навіть через 
невиконання навчального плану. 
З 1 січня 2020 року було впроваджено нову модель фінансування, за 
якою розподіл коштів за формулою, у якій кожен заклад отримає 80% свого 
бюджету попереднього року, а решта державних коштів буде розподілятись 
між університетами, залежно від наступних показників: 
1. «Політичні» показники 
− масштаб університету; 
− регіональний коефіцієнт; 
− контингент студентів. 
2. Показники якості: 
− працевлаштування випускників (з 2021 року); 
− обсяг коштів на дослідження, які університет залучає з 
позабюджетних джерел; 
− позиції у міжнародних рейтингах [36]. 
Вважається, що такий підхід змусить ЗВО не тільки зосереджувати на 
вступній компанії з метою набрати якомога студентів, але й підвищення 
ефективності, покращення якості освіти, залучення додаткових коштів від 
бізнесу та міжнародних організацій [36]. 
Рівень працевлаштування буде вимірюватись з 2021 року для 
випускників за допомогою онлайн-системи. 
Приватні заклади вищої освіти також мають можливість отримати 
доступ до бюджетного фінансування за умов дотримання вимог щодо 
індикативної собівартості. Вважається, що формульний підхід до розподілу 
державного фінансування забезпечить рівні умови для усіх закладів вищої 
освіти, в яких сильніші заклади будуть отримувати більше фінансування [36]. 
На нашу думку, основна проблема полягає в тому, що на сьогодні 
університети знаходяться в нерівних початкових умовах. Більш слабким 
університетам, зокрема більшості регіональних ЗВО, буде складно змагатися 
36 
 
за фінансові ресурси «лідерів». І ця проблема надалі буде поглиблюватися, 
оскільки «сильніші» ЗВО будуть мати більше фінансових ресурсів, а отже і 
можливостей для розвитку на відміну від інших.  
Крім цього, планується запровадити так звану «індикативну 
собівартість», необхідність впровадження якої обґрунтовується тим, що ЗВО 
занижують вартість навчання, а різницю у  реальній ціні та вартості контракту 
ЗВО потім дофінансовують з коштів, які отримують з державного бюджету 
[36].  
Вважається, що запровадження індикативної собівартості (мінімальна 
ціна контрактного навчання) дозволить привести плату за навчання у 
відповідність до фактичних витрат. Це сприятиме відновленню умов для 
справедливої конкуренції ЗВО і запобігатиме ризикам недофінансування. 
Запровадження індикативної собівартості: 
− 2020 рік – 60% від держфінансування на 1 студента, 
− 2021 рік – 70% від держфінансування на 1 студента, 
− 2022 рік – 80% від держфінансування на 1 студента [36]. 
Університет може не підвищувати ціну, коли та сягне рівня трьох 
середніх заробітних плат в області. Зрозуміло, що вища вартість контракту – 
це і більш відповідальне ставлення студентів до свого навчання, і можливість 
ЗВО платити вищу зарплату викладачам [36].  
Але на нашу думку, економічні умови та рівень життя населення в країні 
не дозволить значно підвищити рівень заробітної плати. Теза «про більш 
відповідальне ставлення студентів до навчання в разі підвищення оплати за 
навчання» можна піддати сумнівну, оскільки, як показали дослідження, велика 
кількість студентів не вмотивовані до навчання взагалі, а по-друге, 
підвищення оплати за навчання змусить студентів шукати роботу і 
працевлаштовуватися для можливості платити за навчання. Тобто, виникає так 
зване «замкнене коло».  
37 
 
Вирішення зазначеної вище проблеми вбачають у розширення 
державного пільгового кредитування на здобуття вищої освіти, а також 
податкової знижки. 
Порядок отримання пільгового кредитування для здобуття професійно-
технічної та вищої освіти регламентується Постановою Кабінету Міністрів 
Україні від 29 серпня 2018 року № 673 «Про затвердження Прядку пільгового 
кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»  [51]. 
Пільгове кредитування надається особам, які зараховані на навчання для 
здобуття професійно-технічної або вищої освіти за денною або заочною 
формою на підставі угод, укладених між навчальним закладом та фізичною 
або юридичною особою, а саме [47]: 
1. пільговий довгостроковий кредит для здобуття професійно-
технічної або вищої освіти надається в порядку державної цільової підтримки 
для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та 
вищої освіти відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України «Про 
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – студентам 
(курсантам) вищих та професійно-технічних навчальних закладів незалежно 
від форми власності, з числа осіб, визначених пунктом 1 Порядку та умов 
надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для 
здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої 
освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 
№ 975, а саме: 
• особам, визнаним учасниками бойових дій, особами з інвалідністю 
внаслідок війни, постраждалими учасниками Революції Гідності відповідно до 
Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 
та їхнім дітям; 
• дітям, один з батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі 
проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення 
національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії 
Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи 
38 
 
збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, 
одержаних у районі проведення антитерористичної операції, здійснення 
заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування 
збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, 
бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, 
одержаного в період участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів 
із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної 
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; 
• дітям осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, 
контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції 
Гідності, а також дітям осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України 
за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних 
засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському 
народові, виявлені під час Революції Гідності; 
• дітям, зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи; 
• дітям, які проживають у населених пунктах на лінії зіткнення. 
2. Пільговий довгостроковий кредит для здобуття вищої освіти, 
передбачений частиною третьоюстатт11 Закону України «Про сприяння 
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», - студентам вищих 
навчальних закладів незалежно від форми власності та курсантам 
невійськових вищих навчальних закладів цивільної авіації, морського і 
річного транспорту, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 
17.07.2015 № 506, до досягнення ними 35 років; 
3. цільовий пільговий державний кредит для здобуття вищої освіти, 
передбачений пунктом 26 частини першої статті 62 Закону України «Про вищу 
освіту», - студентам вищих навчальних закладів незалежно від форми 
власності та курсантам невійськових вищих навчальних закладів цивільної 
авіації, морського і річного транспорту, визначених постановою Кабінету 
Міністрів України від 17.07.2015 № 506 [47]. 
39 
 
Треба зазначити, що пільгові кредити для здобуття освіти у закладах 
вищої видаються з 2000 року. За період з 2000 до 2014 року пільговий кредити 
отримали 22402 особи. Протягом 2014-2018 років кредити не надавалися. У 
2019 році отримали 77 осіб [38]. 
Така тенденція обумовлюється тим, що отримати кредит досить важко. 
Хоча, умови такого кредиту доволі прийнятні: під 3% річних, а термін 
кредитування –  15 років. Але бюджетних коштів недостатньо для отримання 
пільгового кредитування, а також ЗВО, зокрема і приватні, неохоче йдуть 
назустріч тим, хто планує вчитися коштом державних грошей, оскільки 
механізм перерахування коштів досі відпрацьований не ідеально [38]. 
Отже, в 2020 році згідно наказу Міністерства освіти і науки України №76 
від 23 січня 2020 року «Про розподіл обсягу фінансування, передбаченого 
Міністерству освіти і науки України Законом України «Про Державний 
бюджет на 2020 рік», між закладами вищої освіти державної форми власності 
для підготовки здобувачів вищої освіти на умовах державного замовлення за 
рахунок видатків споживання загального фонду державного бюджету в 2020 
році», відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 
рік», пункту 29 Формули розподілу видатків державного бюджету на вищу 
освіту між закладами вищої освіти, затвердженої постановою Кабінету 
Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1146 «Про розподіл видатків 
державного бюджету між закладами вищої освіти на основі показників їх 
освітньої, наукової та міжнародної діяльності», наказу Міністерства освіти і 
науки України від 17 січня 2020 року № 65 «Про встановлення показників для 
розподілу видатків державного бюджету між закладами вищої освіти на 2020 
рік» встановлено наступні значення показників обсягу видатків споживання 
загального фонду державного бюджету, передбаченого Міністерству освіти і 
науки України Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 
рік», між закладами вищої освіти державної форми власності для підготовки 
здобувачів вищої освіти на умовах державного замовлення на 2020 рік: 
40 
 
− обсяг видатків споживання загального фонду державного бюджету, 
передбачений Міністерству освіти і науки України Законом України «Про 
Державний бюджет України на 2020 рік», між закладами вищої освіти для 
підготовки здобувачів вищої ревіти на умовах державного замовлення - 
16260224300 грн; 
− консолідований обсяг фінансування для забезпечення відповідно до 
законодавства соціальних виплат та інших витрат - 396 333 300 грн; 
− консолідований обсяг фінансування для підготовки закладами 
вищої освіти приватної форми власності здобувачів вищої освіти на умовах 
державного замовлення - 0 грн; 
− консолідований обсяг фінансування, передбачений Міністерству 
освіти і науки України Законом України «Про Державний бюджет України на 
2020 рік», для підготовки закладами вищої освіти державної форми власності 
здобувачів вищої освіти на умовах державного замовлення -15863891000,00 
грн, з яких: 
− обсяг фінансування стабільної діяльності закладів вищої освіти – 
11874 72 59,60 грн; 
− обсяг фінансування, що надається залежно від показників 
діяльності закладів вищої освіти - З672241121,40 грн; 
− у резерв, використаний для корегування загального обсягу 
фінансування з урахуванням нижньої та верхньої межі фінансування 
порівняно з попереднім роком - 37861982 грн; 
− резерв - 279415838 грн  [41]. 
Нагальним питанням на сьогодні для ЗВО є забезпечення фінансової 
автономії. Причиною цього є те, що державні та комунальні заклади вищої 
освіти працюють в умовах неефективного фінансового контролю. Керівники 
закладів не мають змоги ефективно управляти майном закладу, витрачають 
значну суму коштів на оренду, дотримання системи єдиної тарифної сітки 
знижує мотивацію працівників до діяльності.  
41 
 
Вважають, що запровадження фінансової автономії закладів вищої 
освіти означає: 
− Вихід державних та комунальних закладів вищої освіти зі статусу 
бюджетних установ з максимальним збереженням податкових, тарифних та 
митних преференцій, інших економічних та регуляторних умов, необхідних 
для їхнього успішного розвитку. 
− Забезпечення права ЗВО самостійно затверджувати кошториси і 
зміни до них. 
− Відмову від державного регулювання чисельності науково-
педагогічних працівників. 
− Забезпечення права ЗВО самостійно встановлювати розміри 
оплати праці в межах їхніх кошторисів. У тому числі передбачити можливість 
оплати гонорарів та заробітних плат іноземним викладачам за спрощеними 
процедурами. 
− Зарахування закладам вищої освіти 100% орендної плати за їхнє 
майно, скасування погодження оренди майна, спрощення процедури списання 
застарілого майна. 
− Запровадження механізму реалізації надлишкового майна та 
поступове виокремлення невластивої для ЗВО функції з управління базами 
відпочинку та житловим фондом, включаючи гуртожитки. 
− Стимулювання формування та використання сталих фондів 
(ендавментів). Започаткування (spin-off) бізнес-проєктів [36]. 
 
2.2 Зарубіжний досвід забезпечення фінансової автономії закладів 
вищої освіти 
 
Різноманітність джерел фінансування закладів вищої освіти у великій 
мірі залежать від міри децентралізації управління освітою, стан розвитку 
економіки та соціальної сфери, стратегічного бачення розвитку країни в 
42 
 
цілому. Зрозуміло, що зменшення державного фінансування вищої освіти 
призвело до пошуку нових недержавних джерел. За останні 40 років розвинені 
країни накопичили значний досвід в цій сфері. Виходячи із національних 
особливостей у цій сфері існують різноманітні підходи та схеми [11]: 
1. Джерела та механізми фінансування в країнах з централізованим 
управлінням освітою, де розподіл вкладу різних учасників фінансування 
освіти наступний: Міністерства національної освіти та інші міністерства – 
64,6%; регіони, департаменти, місцеві органи влади – 20,4%; органи 
соціального забезпечення – 2,3%; суб’єкти господарювання (у вигляді 
спеціального податку) – 5,8%; домогосподарства (у вигляді плати за навчання, 
придбання навчальних матеріалів) – 6,9% .  
2. Фінансування в країнах з децентралізованими системами управління 
освітою, яке поділяється на три типи:  
а) децентралізоване регіонально-місцеве фінансування, яке характерне 
для країн з федеративним укладом (Германія, Швейцарія, Бельгія, частково 
Іспанія). Найбільшу частину витрат на освіту здійснюють суб’єкти федерації 
або регіональна влада, меншу – місцева влада і зовсім незначну – центральні 
органи влади;  
б) централізоване фінансування, при якому найбільші обсяги 
фінансування поступають із державного бюджету через відповідні 
міністерства освіти, а управління системою освіти здійснюється регіональною 
та місцевою владами Таке фінансування характерне для країн, в яких регіони 
не мають достатнього ступеня адміністративної незалежності, як, наприклад, 
землі в Германії, кантони в Швейцарії, автономні області в Іспанії тощо. 
Розподіл джерел фінансування освіти в таких країнах наступний: центральна 
влада – 60- 70%; регіональні та місцеві бюджети – 30-40%;  
в) пропорційне державно-місцеве фінансування, коли неможливо 
визначити пріоритетне джерело фінансування. Такий тип фінансування освіти 
застосовується в країнах, де регіональний рівень управління або відсутній, або 
не відіграє значної ролі. Це Великобританія, Швеція, Люксембург, Фінляндія. 
43 
 
При даному типі фінансування, освіта фінансується державою та 
муніципалітетами або власниками приватних навчальних закладів. Вклад 
кожного із учасників фінансування є більш-менш порівнянним [12]. 
В таблиці 2.2 наведено фінансування закладів вищої освіти. 
Таблиця 2.2 – Джерела державного фінансування закладів вищої освіти 
Форма фінансування Спосіб реалізації 
Пряме фінансування здійснюється на основі кошторисів або нормативів (з 
одного або кількох рівнів державного та місцевих 
бюджетів) 
Додаткове асигнування за здійснюється у вигляді програми підтримки кращих 
окремими програмами студентів, харчування малозабезпечених дітей тощо. 
Дотації та субвенції здійснюється у вигляді додаткових видатків із місцевих 
(або державних) бюджетів, надання пільг з метою 
вирівнювання диспропорцій між регіонами. 
Фінансування специфічних здійснюється у вигляді повного державного утримання 
програм окремих категорій осіб, кредитування навчання 
державою або ваучерної системи 
Джерело: [19] 
В таблиці 2.3 наведено основні джерела недержавного фінансування 
закладів вищої освіти. 
У багатьох країнах світу сформована власна модель фінансової 
автономії суб’єктів господарювання. За умов мінімальної автономії суб’єкт 
господарювання повністю забезпечується майном та фінансовими ресурсами 
за рахунок державних коштів, в не має права власної ініціативи на отримання 
та використання додаткових фінансових ресурсів. Часткова автономія 
передбачає часткове фінансування за рахунок державних коштів, а суб’єкт 
господарювання має право на власний розсуд отримувати і використовувати 
додаткові фінансові ресурси. Більшість університетів у світі працюють у 
межах різних варіантів моделі часткової автономії, які можуть бути істотно 
різними залежно від конкретного набору повноважень та обмежень. За умов 
повної автономії для суб’єкта господарювання відсутня організаційно-
майнова підпорядкованість, фінансове забезпечення діяльності може 
здійснюватися за рахунок власних, позикових та залучених коштів. В умовах 
повної автономії заклади можуть не тільки самостійно залучати додаткові 
фінансові ресурси, але й використовувати їх на власний розсуд. Також 
44 
 
максимально розширені права розпорядження майном, навіть до його продажу 
та купівлі. Такі широкі можливості поруч із високою відповідальністю 
створюють реальні стимули для розвитку навчального закладу [30]. 
 
Таблиця 2.3 – Джерела державного недержавного фінансування 
закладів вищої освіти 
Форма фінансування Спосіб реалізації 
Плата за навчання здійснюється шляхом отримання коштів за навчання, 
підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів 
згідно з укладеними договорами 
Плата за додаткові здійснюється у вигляді запровадження підготовчих курсів для 
освітні послуги вступу до ВНЗ, курсів з іноземних мов тощо. 
Добровільні грошові здійснюється у вигляді спонсорських коштів, коштів 
внески батьківського внеску та коштів підприємств та організацій, 
зацікавлених у залученні висококваліфікованих працівників 
Кошти за надання здійснюється у вигляді здавання в оренду приміщень та 
комерційних послуг обладнання, реалізації продукції навчально-виробничих 
майстерень, підприємств, цехів 
Кошти одержані за здійснюється у вигляді проведення науково-дослідної роботи 
науково-дослідну та послуг на замовлення підприємств, установ, організацій 
діяльність 
Кошти від діяльності здійснюється у вигляді взаємодії університетів із 
підприємницьких підприємствами промисловості та комерціалізації їх спільної 
університетів діяльності (впроваджено університетами Стенфорда і Берклі, 
внаслідок чого утворилась «Кремнієва долина») 
Гранти здійснюється у вигляді отримання коштів від участі у 
міжнародній кооперації ВНЗ та міжнародних проектах 
Ендаумент-фонди здійснюється у вигляді залучення фінансових пожертв від 
випускників, індивідуальних та корпоративних донорів 
Випуск облігацій здійснюється у вигляді продажу облігацій університету 
(впроваджено у 2010 р. Кембриджським університетом, а 
також Гарвардським та Прінстонським). 
Кошти суспільних та здійснюється у вигляді добровільних грошових надходжень 
благодійних фондів від конкретних організацій  
Міжнародна допомога здійснюється у вигляді надходжень з-за кордону від 
міжнародних іноземних фондів та організацій 
Джерело: [19] 
 
В ЄС питання автономії університетів є одним із найголовніших. Під час 
створення Європейської Асоціації Університетів у 2001 році автономія з 
відповідальністю (autonomy with accountability) була визначена 
найважливішим принципом. Надалі в Лісабонській Декларації 2007 року чітко 
45 
 
визначені чотири види автономії: академічна (рішення щодо навчальної 
діяльності), фінансова (отримання і розподіл фінансування, рішення щодо 
оплати навчання, використання прибутку тощо), організаційна (визначення 
структури університету, укладання контрактів, вибори ректора та інших 
менеджерів) та кадрова (набір, оплата праці і кар’єра персоналу) [30]. 
Хочемо зупинитися на декількох видах недержавного фінансування, 
зокрема іноземного досвіду їх впровадження з метою вивчення його в Україні. 
В першу чергу, це освітній кредит. Як показує світова практика, у 
системі освітнього кредитування переважають кредити, що надаються за 
державними схемами (понад 60 країн). Комерційні банки кредитують 
навчання за власною ініціативою [25; 45]. 
Студентські кредити (позички) мають чотири основні моделі: заставні 
позички з фіксованими платежами; заставні позички з прогресивними 
платежами; прогресивне оподаткування через податкову та страхову системи; 
відстрочена плата за навчання. Усі ці моделі реалізуються із залученням 
державних агентств [25]. 
Наприклад, у Великобританії для підтримки деяких спеціальностей 
(переважно інженерних) держава практикує надання вступникам одноразової 
допомоги. Місцеві відділи освіти при меріях надають своїм студентам 
безпроцентні освітні позички за умови їх повернення після завершення 
навчання і працевлаштування або під час навчання. Таку систему позичок 
запроваджено Міністерством освіти Великобританії у вересні 1990 року; вона 
визначається матеріальними можливостями студентів та їхніх батьків. Розмір 
позички залежить від того, чи мешкають студенти з батьками, чи навчаються 
і живуть у Лондоні. Наприкінці навчання величина цієї позички зменшується. 
Різні наукові, благодійні, місцеві та міжнародні організації, окремі 
університети надають допомогу або винагороду особливо талановитим 
студентам за високі успіхи у навчанні [25]. 
46 
 
У Норвегії компенсація студентам сукупних витрат на освіту 
здійснюється Державним фондом освітніх кредитів. Кредит надається на 20 
років і може бути частково виплачений навчальним закладом [25]. 
У Сполучених Штатах існують три основні види освітнього кредиту: 
федеральний студентський, батьківський і приватний. Батьківський кредит 
надається батькам майбутнього студента, якщо той знаходиться на їх 
утриманні. Розміри цього виду позики обмежуються вартістю навчання. 
Приватний кредит використовується у випадку необхідності відшкодування 
різниці між реальною вартістю навчання та урядовою позикою. Найбільш 
поширений вид кредитування – це урядові програми. Міністерство освіти 
США пропонує ряд програм фінансової допомоги студентам, розмір якої 
орієнтується на загальний обсяг плати за навчання і дохід сім’ї, від розміру 
якого залежить внесок студента. До цих програм належать такі: федеральні 
гранти Пелла (орієнтовані на студентів із родин, що мають низькі доходи); 
федеральна програма «праця – навчання» (зазвичай студенти, які беруть у ній 
участь, одержують вищу освіту і отримують відповідний диплом); федеральні 
Перкінсівські позички (довгострокові, низькопроцентні позички для тих, хто 
може мати труднощі в одержанні комерційних позичок); державні 
стимулюючі студентські гранти (партнерська програма між штатами та 
федеральним урядом з метою надання грантів студентам із незаможних 
сімей); федеральна програма прямих позичок Вільяма Форда і програма 
федеральних позичок на сімейну допомогу [25]. 
У Німеччині молоді, яка навчається, уряд надає фінансову допомогу, 
розмір якої залежить від доходів батьків та самого студента, за умови, якщо 
він має роботу. Головною передумовою для отримання державної допомоги є 
неспроможність батьків студента (віком до 30 років) підтримувати його 
фінансово. Виплачується допомога доти, доки студент не перевищує 
«планового терміну навчання» (в університетах – це дев’ять семестрів, а у 
спеціалізованих вищих навчальних закладах – сім-вісім). Загалом 50% наданої 
47 
 
державою допомоги – це безвідсотковий кредит, який студент повинен згодом 
повернути державі [25]. 
А в Нідерландах, окрім соціальних програм, спрямованих на підвищення 
рівності освітніх можливостей, донедавна впроваджували систему 
студентських кредитів, яка ґрунтується на принципі «кредит, а потім 
стипендія». Студенти отримують стипендії спершу у формі кредитів, який 
перетворюється на стипендію, котру не потрібно повертати, якщо студенти 
успішно виконали вимоги програми [54]. 
Світовий досвід провідних вищих навчальних закладів засвідчує значну 
перспективність застосування практики ендаумент-фондів. Ендавмент (від 
англ. endowment – вклад, дар, пожертвування) формується шляхом 
пожертвувань у вигляді грошових або інших ресурсів на безоплатній основі 
для фінансування статутних потреб і діяльності неприбуткових організацій – 
закладів освіти, медицини, культури, релігійних або спортивних організацій. 
Донори спрямовують свої кошти до ендавмент-фонду, не ставлячи за мету 
вилучення особистої користі або досягнення власних цілей у будь-якій формі, 
але залишаючи за собою право координації та контролю діяльності фонду і тієї 
організації, на підтримку якої він був створений. Далі ендавмент-фонд передає 
капітал у довірче управління спеціальній структурі (створеній фондом або 
самостійній управлінській компанії), яка інвестує кошти в акції, нерухомість, 
пайові фонди або розміщує на банківських депозитах. Прибуток від 
управління капіталом належить організації і використовується для 
фінансування її програм, але сам капітал ендавменту залишається 
недоторканним. У такий спосіб ендавмент гарантує формування 
довгострокових джерел фінансування діяльності організації, а тому її 
фінансову самостійність і стабільність [62]. 
Зокрема університети з потужними ендаумент-фондами 
характеризуються фінансовою стабільністю та гнучкістю у прийнятті рішень. 
Найбільш розвиненою дана практика є у США з лідерськими позиціями. 
Наприклад, Гарвардського (ендаумент розміром 35,9 млрд дол., за даними по 
48 
 
фінансовому 2014 р.), Єльського (23,9 млрд дол.), Стенфордського (21,5 млрд 
дол.), Прістонського (21 млрд дол.) університетів і Массачусетського 
технологічного інституту (12,4 млрд дол.) [31]. 
Кошти ендаумент-фондів спрямовуються у першу чергу на надання 
фінансової допомоги та підтримки студентів (наприклад, при наданні пільг в 
оплаті вартості навчання) і науково-педагогічних працівників (наприклад, при 
проведенні досліджень окремими вченими чи групами науковців). Нерідко 
саме фінансові ресурси ендаумент-фондів інвестуються у розбудову 
інноваційної інфраструктури та створення і розвиток матеріально-технічної 
бази наукових досліджень (лабораторій, спеціального обладнання, оснащення 
і т. п.). Враховуючи складну ситуацію із матеріально-технічним забезпеченням 
низки вітчизняних вищих навчальних закладів, запропонований варіант є 
достатньо привабливим для України, хоча і потребує реалізації цілого 
комплексу заходів нормативно-правового, організаційно-інформаційного 
характеру, популяризації у середовищі студентів, випускників і партнерів 
вишів держави [31]. 
Ще одним з способів одержання позикових коштів може стати випуск 
облігацій. Такий досвід мають британські університети. Так, Кембриджський 
університет у 2012 р. випустив свої перші облігації на суму в 350 млн фунтів 
стерлінгів (563 млн дол.) з терміном погашення 40 років під 3,75 % річних. 
Боргові зобов’язання випущено з метою фінансування будівництва нової 
лабораторії з дослідження стволових клітин, покращення інфраструктури 
академічної діяльності та для будівництва гуртожитку для аспірантів. У США 
облігації університетів узагалі відносять до дохідних облігацій, оскільки їх 
емітенти забезпечують свою діяльність, включаючи обслуговування боргу, за 
рахунок власних доходів. Через це і надалі очікується вихід на фондовий 
ринок найбагатших університетів у пошуках коштів для інвестування [62]. 
 
 
 
49 
 
Висновок до розділу 2 
 
Досліджено нову модель фінансування вищої освіти, за якою в 2020 році 
заклад вищої освіти отримав 80% бюджету попереднього періоду, а решта 
коштів була розподілена відповідно до таких показників, як масштаб 
університету, регіональний коефіцієнт, контингент студентів, 
працевлаштування випускників (з 2021 року), обсяг коштів на дослідження, 
які університет залучає з позабюджетних джерел; позиції у міжнародних 
рейтингах. Запроваджено «індикативну собівартість» для здобувачів вищої 
освіти контрактної форми навчання, яка на думку МОН дозволить привести 
плату за навчання у відповідність до фактичних витрат. 
Розглянуто можливості державного пільгового кредитування на 
здобуття вищої освіти, а також податкової знижки. Хоча, умови такого 
кредиту доволі прийнятні: під 3% річних, а термін кредитування –  15 
років. Але бюджетних коштів недостатньо для отримання пільгового 
кредитування, а також механізм перерахування коштів досі не відпрацьовано. 
Вивчено зарубіжний досвід фінансування закладів вищої освіти. 
Джерела фінансування у великій мірі залежать від міри децентралізації 
управління освітою, стан розвитку економіки та соціальної сфери, 
стратегічного бачення розвитку країни в цілому. Значну частка фінансових 
ресурсів закладів освіти складає недержавне фінансування, до основних форм 
якого відносяться наступні: плата за навчання, плата за додаткові освітні 
послуги, добровільні грошові внески, кошти за надання комерційних послуг, 
кошти одержані за науково-дослідну діяльність, кошти від підприємницьких 
університетів, гранти, ендаумент-фонди, випуск облігацій, кошти суспільних 
та благодійних фондів, міжнародна допомога. Рекомендовано вивчити 
зарубіжний досвід щодо розширення фінансової автономії закладів вищої 
освіти та адаптувати його до вітчизняної практики. 
  
50 
 
РОЗДІЛ 3 
ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ ПОДАЛЬШОГО 
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ 
 
 
3.1 Визначення стратегічних напрямів розвитку вищої освіти 
 
Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки 
визначила для досягнення такі основні завдання у сфері вищої освіти [44]: 
− завершення розроблення та прийняття Верховною Радою України 
Закону України «Про вищу освіту (нова редакція)» та Постанови Кабінету 
Міністрів України «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій»;  
− централізацію управління вищою освітою, реформування та 
оптимізацію мережі вищих навчальних закладів, приведення її у відповідність 
з потребами розвитку національної економіки та запитами ринку праці; 
створення дослідницьких університетів, розширення автономії ВНЗ;  
− перегляд та затвердження Переліку професій педагогічних і 
науковопедагогічних працівників;  
− розроблення стандартів вищої освіти, зорієнтованих на 
компетентнісний підхід в освіті, узгоджених з новою структурою освітньо-
кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти та з Національною 
рамкою кваліфікацій;  
− розширення взаємодії ВНЗ з установами НАН та НАПН щодо 
розвитку наукових досліджень у галузі вищої освіти;  
− створення нормативно-правової бази щодо мотивації роботодавців 
до співпраці з вищими навчальними закладами, участі в розробці стандартів 
вищої освіти, надання баз для проходження практики студентами та першого 
робочого місця випускникам;  
51 
 
− розроблення цілісної системи пошуку та відбору на навчання 
талановитої молоді, її наукового та професійного зростання і подальшого 
супроводження у кар’єрному рості;  
− подальше удосконалення процедур і технологій зовнішнього 
незалежного оцінювання якості освіти як передумови забезпечення рівного 
доступу до навчання у вищій школі;  
− переоснащення навчальної, науково-методичної та матеріально-
технічної бази вищих навчальних закладів через цільове фінансування [44]. 
Треба зазначити, що деякі з встановлених завдань було виконано 
(розроблено низку нормативно-правових актів, низку стандартів вищої 
освіти), але більшість з них так і знаходять на початковій стадії. 
При розробці Стратегії розвитку вищої освіти на 2021-2031 роки в 
Україні було виявлено наступні проблеми [59]: 
1. Невідповідність змісту та якості вищої освіти актуальним 
потребам суспільства та національної економіки, низька інтенсивність 
взаємодії з наукою та бізнесом. 
2. Брак фінансування та незадовільне матеріальне забезпечення 
вищої освіти. 
3. Недостатній рівень автономії, неефективність управління вищою 
освітою.  
4. Погіршення кадрового забезпечення ЗВО. 
5. Викривлення у формуванні контингенту студентів ЗВО. 
6. Слабка інтеграція вищої освіти України у світовий та 
Європейський освітньо-науковий простір [59]. 
Проведено SWOT-аналіз розвитку вищої освіти України (табл.3.1). 
 
 
 
 
 
52 
 
Таблиця 3.1 –  SWOT-аналіз розвитку вищої освіти України 
Сильні сторони Можливості 
Розгалужена мережа закладів вищої освіти, Геополітичне розташування України в 
орієнтована на надання освітніх послуг у центрі Європи, що є основою успішної 
масовому масштабі, диверсифікована освітня інтернаціоналізації вищої освіти і науки 
пропозиція  Світова тенденція до зростання попиту на 
Наявність університетів світового класу здобуття освіти за кордоном, потужні ринки 
Достатня кількість висококваліфікованих освітніх послуг у країнах Азії  
науковопедагогічних працівників, здатних Необхідність ціложиттєвої освіти, у тому 
забезпечити динамічний інноваційний розвиток числі перекваліфікація спеціалістів у тих 
системи вищої освіти  сферах економіки, де скорочуватиметься 
Низка наукових шкіл, що продукують наукові кількість робочих місць внаслідок цифрової 
результати світового рівня  трансформації та розвитку автоматизованих, 
Спадкоємність методик викладання та роботизованих виробництв  
дослідницьких традицій поряд із упровадженням Галузева трансформація світової та 
кращого світового досвіду національної економіки 
Прозорі процедури доступу до вищої освіти, що Відкритість та доступність сучасного 
здобули підтримку суспільства  освітнього контенту  
Стійкий попит і високий рівень охоплення Залучення України до процесів європейської 
населення вищою освітою  та євроатлантичної інтеграції, 
Висока якість підготовки за окремими Європейського освітнього простору 
напрямами, що підтверджується затребуваністю Розробка Стратегії розвитку вищої освіти в 
випускників на внутрішньому та зовнішньому контексті Стратегії соціально-економічного 
ринках висококваліфікованих фахівців розвитку України  
Науковий потенціал національних академій 
наук України, синергія від взаємодії 
університетської та академічної науки  
Потенційний інтерес бізнес-структур і 
асоціацій до співпраці з академічними 
центрами й університетами  
Стрімкий розвиток IT-індустрії та 
цифровізація  
Адаптивність суспільного розвитку до нових 
викликів, спричинених непередбачуваними 
та форсмажорними обставинами 
Слабкі сторони Загрози 
Недосконала нормативно-правова база Несприятлива демографічна ситуація в 
функціонування системи вищої освіти  країні  
Слабка й асиметрична інтеграція до світового Низький технологічний уклад національної 
освітньо-наукового простору  економіки, поглиблення деіндустріалізації та 
Наявність значної кількості деінтелектуалізації країни  
неконкуретоспроможних закладів вищої освіти Посилення глобальної конкуренції у вищій 
Низький рівень залученості учасників освітнього освіті і пов’язана з цим еміграція науково-
процесу до наукової та інноваційної діяльності  педагогічних працівників  
Низький рівень вмотивованості, у т.ч. оплати Втрата можливості отримувати нові 
праці викладачів і співробітників закладів вищої проривні результати науковими школами 
освіти  ЗВО  
Застаріле матеріально-технічне забезпечення Привабливість європейської освіти для 
закладів вищої освіти  потенційних абітурієнтів з огляду на 
Недостатній рівень автономії закладів вищої можливість отримання конкурентних на 
освіти  сучасному ринку знань і подальшої 
Недосконала система розподілу бюджетних реалізації професійних амбіцій за межами 
ресурсів між закладами вищої освіти  України  
53 
 
Низький рівень готовності інфраструктури Розвиток систем дистанційного навчання 
закладів вищої освіти до навчання осіб з закордонних ЗВО, які мають більш високий 
особливими освітніми потребами  рейтинг, ніж українські ЗВО  
Слабка практична підготовка фахівців у закладах Невідповідність рівня підготовки значної 
вищої освіти  частини вступників вимогам, необхідним 
Відсутність прогнозування потреб економіки для успішного опанування освітніх програм 
країни у фахівцях відповідної кваліфікації  вищої освіти  
Невідповідність кваліфікації випускників Недостатній рівень участі та мотивації 
вимогам ринку праці  роботодавців (стейкхолдерів) у 
Недовіра суспільства до системи вищої освіти прогнозуванні кадрових потреб  
щодо затребуваності одержаних знань на ринку Негативний вплив пандемії COVID 19 – 
праці  можлива демасифікація, звуження 
Відсутність об’єктивної, валідної, надійної закордонних ринків освітніх послуг  
індикації якості вищої освіти Воєнно-політична ситуація на сході України  
Толерування недоброчесних практик, 
імітації, корупції в освітньому середовищі та 
суспільстві в цілому 
Джерело: [59]  
 
На нашу думку, серед слабких сторін розвитку вищої освіти не вказано 
один з критичних факторів розвитку вищої освіти – вмотивованість самих 
здобувачів вищої освіти до навчання.  
Так, наприклад, згідно проведеного дослідження «Мотивація студентів 
до навчання як визначальна умова академічної доброчесності» [21], протягом 
якого було опитано 3000 студентів I-IV років навчання у 10 ВНЗ, лише 50% 
студентів здобувають вищу освіту для кращого працевлаштування в 
майбутньому та отримання знань та навичок, які стануть у нагоді під час 
роботи. Але третина студентів хочуть просто отримати диплом про вищу 
освіту (рис.3.1, рис. 3.2). У деяких університетах понад 20-30% студентів 
обрали свій університет та спеціальність тому що проходили там на бюджет. 
54 
 
Важко сказати 1
Щоб мати можливість переїхати в 
6
інше місто
Тому що на цьому наполягли батьки та 
8
родина
Щоб отримати диплом про вищу 
32
освіту
Задля особистого та інтелектуального 
38
розвитку
Щоб здобути професійні знання і 
50
навики
Щоб мати можливість в майбутньому 
51
отримати хорошу роботу
0 10 20 30 40 50 60
 
Рисунок 3.1 – Відповіді респондентів на запитання «Чому ви 
здобуваєте вищу освіту», % 
Джерело: [21] 
Важко сказати 3
Інше 2
Обирав(ла) спеціальність 3
Вищі шанси потрапити на бюджетну 
11
форму навчання
Висока якість навчання 15
Зручна відстань від місця 
17
проживання, навчання разом з …
Порадили батьки/друзі/знайомі 22
Престижність, високі шанси на 
28
працевліштування
0 5 10 15 20 25 30
 
Рисунок 3.2 – Відповідь респондентів на запитання «Що було головною 
причиною вибору вами вашого університету?», % 
Джерело: [21] 
55 
 
 
Як бачимо з наведених відповідей, свідомий вибір майбутньої професії 
(вибирають спеціальність) роблять тільки 3% опитаних здобувачів вищої 
освіти. Майже 50% вибирають університет виходячи з міркувань, які не 
стосуються ні якості, ні престижності як навчального закладу, так і 
професійної спрямованості. Відповідно, це негативно впливає в подальшому і 
на мотивацію під час навчання у закладі вищої освіти, що трансформується у 
розчарування в освітньому процесі, і нарікання на якість навчання. 
Отже, на нашу думку, важливим фактором, який впливає на розвиток та 
якість вищої освіти є саме низка вмотивованість майбутніх студентів і цей 
фактор треба обов’язково враховувати при розробці напрямів та заходів 
розвитку вищої освіти.  
Ще однією слабкою стороною розвитку вищої освіти бачимо її 
«масовізацію». З одного боку, існує низка позитивних наслідків даного явища 
(підвищення якості людського капіталу країни, вільний розвиток особистості, 
розширення її можливостей та адаптивності у світі, що прискорено 
змінюється, тощо), а з іншого боку воно несе певні загрози, зокрема 
розбалансованість ринку праці та структури підготовки фахівців у закладах 
вищої освіти і зниження якості вищої освіти. Ці основні загрози актуалізують 
цілий ряд інших ризиків: зростання рівня безробіття, а відтак – фрустрації 
серед освіченого населення; підвищення соціальної напруженості в 
суспільстві; незабезпеченість вітчизняної економіки фахівцями затребуваних 
спеціальностей. Зниження якості вищої освіти, пов’язане з її масовізацією, має 
дві основні причини: перша – зниження середнього рівня когнітивного 
потенціалу студентів; друга – неможливість наявними освітніми ресурсами 
(інфраструктура ЗВО, усталені форми освітнього процесу) забезпечити якісну 
освіту для швидко зростаючої кількості студентів при прискорених темпах 
оновлення знань та динаміці соціально-економічних змін у сучасному світі 
[32]. 
56 
 
Отже, на підставі проведеного аналізу внутрішнього та зовнішнього 
середовища експертами були визначені наступні місію, візію та принципи 
побудови системи вищої освіти в Україні (рис.3.3). 
 
Місія вищої освіти – забезпечення сталого інноваційного розвитку України 
 через підготовку висококваліфікованих фахівців, створення та поширення 
знань, формування інтелектуального, соціального та духовного капіталу 
 суспільства, готового до викликів майбутнього 
 
Візія вищої освіти України – конкурентоспроможна система різноманітних 
 закладів вищої освіти, яка завдяки співпраці з науковими установами та 
підприємницьким сектором формує фаховий та науково-освітній потенціал 
 нації на засадах безперервного професійного й особистісного розвитку, 
орієнтована на найвищі досягнення та практики, інтегрована у світовий 
 
освітній та дослідницький простір 
 
Принципи розвитку вищої освіти: 
 
університетська автономія та інституційна спроможність ЗВО; прозорість і 
 відкритість управління; колегіальність і залученість, розподілена 
відповідальність; доцільність; партнерство; несприйняття корупції; 
 академічна доброчесність; академічна свобода; професіоналізм; орієнтація 
на найвищі наукові досягнення; орієнтація на досягнення найвищої якості 
 освіти; орієнтація на поточні та перспективні пріоритети суспільства і 
національної економіки; збереження надбання; збереження 
 інтелектуального людського потенціалу в регіонах; доступність і рівність, 
неупередженість; орієнтація на всебічний розвиток особистості; 
 інклюзивність; зовнішня відкритість; адаптивність; різноманітність; 
самоорганізація; стійкість. 
 
Рисунок 3.3 – Концептуальні засади побудови вищої освіти в Україні 
Джерело: розроблено автором на основі [59] 
 
На нашу думку, серед основних принципів розвитку вищої освіти не 
названо такі принципи, як системність та тісний взаємозв’язок з іншими 
рівнями освіти, а також безперервність.  
Вища освіта, в першу чергу, це елемент системи освіти в цілому, а також 
представляє собою безпосередньо систему з великою кількістю різноманітних 
елементів, які залежать один від одного. Прогалини в середній освіті 
автоматично призводять до неможливості надавати якісну освіту в вищих 
навчальних закладах, зокрема з причини неготовності самих абітурієнтів 
Концептуальні засади 
57 
 
навчатися через відсутність базових знань та навичок і неготовності до 
сприйняття більш глибоких та складних знань, в тому числі і професійної 
спрямвованості. 
Крім цього, швидкий розвиток науково-технічного прогресу та 
застарівання знань, отриманих під час навчання в закладах вищої освіти, 
актуалізують концепцію безперервної освіти або освіти протягом всього 
життя, в якому вища освіта повинна відігравати важливу роль, як надавач 
таких освітніх послуг.  У березні 2020 року Лісабонський саміт Ради Європи  
прийняв «Меморандум освіти протягом життя» (A Memorandum of Lifelong 
Learning) [1]. В Меморандумі підкреслюється, що безперервна освіта повинна 
стати головною політичною програмою громадянського суспільства, 
соціальної єдності й зайнятості. Визначення безперервної освіти включає: 
отримання ступенів та дипломів у вільний час; професійні курси, в тому числі 
з метою підвищення кваліфікації персоналу; освіта для дорослих; друга освіта 
інше. Також у Меморандумі було визначено шість принципів безперервної 
освіти. 
− нові базові знання і навички для всіх; 
− збільшення інвестицій в людські ресурси; 
− інноваційні методики викладання й навчання; 
− нова система оцінки отриманої освіти; 
− розвиток наставництва й консультування; 
− наближення освіти до місця проживання [33]. 
До речі, важливим чинником корекції дисбалансу ринку освіти і ринку 
праці в умовах масовізації освіти, як раз і є концепція освіти протягом життя, 
яка дозволятиме особі успішно адаптуватись до швидких змін у сучасному 
світі [32]. 
В таблиці 3.2 представлено стратегічні та операційні цілі, а також 
індикатори розвитку вищої освіти України до 2031 року, які прописані в 
Концепції.  
58 
 
Таблиця 3.2 – Стратегічні, операційні цілі та індикатори розвитку 
вищої освіти України до 2031 року 
Стратегічна ціль Операційні цілі Індикатори 
1. Покращення 1.1. Створення системи питома вага керівників ЗВО, з якими 
системи конструктивної укладено контракт з ключовими 
управління управлінської взаємодії показниками діяльності ЗВО; кількість 
освітою і МОН, ЗВО та зовнішніх пропозицій Рад ректорів (проректорів), 
забезпечення стейкхолдерів які враховано у рішеннях МОН, КМУ; 
автономії ЗВО питома вага рішень щодо діяльності 
ЗВО, які пройшли громадське 
обговорення. 
1.2. Розвиток автономії кількість ЗВО, яким надано найвищий 
ЗВО рівень автономії; рейтинг автономії ЗВО 
(модифікація методики European 
University Association для України); 
питома вага залучених інвестицій у 
розвиток ЗВО у загальному 
фінансуванні; присутність університетів 
у світових рейтингах. 
1.3. Збалансування середній загальноукраїнський рейтинг 
мережі ЗВО з ЗВО у регіоні; рівень дублювання 
урахуванням галузевих освітніх програм. 
і регіональних 
пріоритетів та 
історичного надбання 
1.4. Фінансова видатки на вищу освіту у % ВВП; обсяг 
стабілізація діяльності фінансування ЗВО у розрахунку на 1 
ЗВО студента / викладача; обсяг коштів, 
отриманих від комерціалізації науково-
технічних розробок ЗВО; питома вага 
студентів, які навчаються за кошти 
фізичних / юридичних осіб 
2. Забезпечення 2.1. Розбудова дієвої питома вага випускників ЗВО, які 
збалансованості системи прогнозування отримали перше місце роботи 
ринку праці потреби у фахівцях з відповідно до освітньої програми; 
фахівців з вищою вищою освітою на навантаження на одну вакансію у розрізі 
освітою ринку праці професій за регіонами 
2.2. Створення кількість проєктів публічно-приватного 
механізму співпраці партнерства у сфері вищої освіти; 
між системою вищої питома вага практичної підготовки 
освіти та ринком праці здобувачів вищої освіти на 
підприємствах у загальному обсязі 
навчального навантаження; кількість 
укладених контрактів між ЗВО та 
роботодавцями на підготовку фахівців; 
питома вага годин навчального плану, 
проведених представниками бізнесу, 
роботодавців 
 
59 
 
Продовження таблиці 3.2 
Стратегічна ціль Операційні цілі Індикатори 
3. Забезпечення 3.1. Розбудова системи частка оновлених державних стандартів 
якості і державних стандартів підготовки фахівців; кількість 
доступності вищої вищої освіти на основі впроваджених сертифікатних програм; 
освіти для різних кваліфікаційних вимог і кількість відкритих кваліфікаційних 
верств населення. забезпечення центрів. 
відповідності змісту 
вищої освіти поточним і 
стратегічним цілям 
країни 
3.2. Розбудова дієвої зменшення кількості абітурієнтів, які 
системи внутрішнього виїжджають на навчання за кордон; 
та зовнішнього кількість звернень ЗВО до незалежних 
забезпечення і центрів оцінювання якості освіти; місце 
моніторингу якості України у Глобальному Індексі 
вищої освіти. Конкурентоспроможності за 
компонентою «навички» та 
підкомпонентою «набір навичок 
випускників)», у рейтингах 
національних систем вищої освіти та 
університетів (ARWU, THE, QS, U21); 
кількість освітніх програм, 
акредитованих закордонними 
організаціями, що входять до 
Європейської асоціації із забезпечення 
якості вищої освіти, Європейського 
реєстру забезпечення якості вищої 
освіти, а також міжнародними 
професійними асоціаціями; 
задоволеність студентів якістю та 
організацією навчального процесу за 
даними соціологічних досліджень; 
рівень працевлаштування випускників 
закладів вищої освіти; питома вага ЗВО, 
у яких виявлені корупційні порушення 
згідно з національним законодавством у 
загальній кількості ЗВО країни. 
3.3. Удосконалення питома вага вступників, які успішно 
системи професійної пройшли ЗНО; співвідношення кількості 
орієнтації та випускників ЗВО до кількості 
конкурсного відбору вступників відповідного року (рівень 
вступників «відсіву»); кількість сумісних програм 
підготовки, центрів професійної 
орієнтації ЗВО та закладів середньої, 
середньої професійної та передвищої 
освіти 
 
 
60 
 
Продовження таблиці 3.2 
Стратегічна ціль Операційні цілі Індикатори 
 3.4. Матеріально- обсяг капітальних видатків ЗВО за 
технічне забезпечення рахунок державних і залучених коштів; 
та модернізація кількість створених центрів спільного 
лабораторної бази ЗВО користування; обсяг житлового фонду 
на світовому рівні. гуртожитків, кампусів. 
3.5. Забезпечення кількість студентів з особливими 
доступності і потребами; кількість вступників з 
інклюзивності вищої соціально-вразливих категорій 
освіти. населення; питома вага ЗВО, які 
забезпечують навчання студентів з 
особливими потребами; обсяги 
державних гарантій кредитів на 
навчання у ЗВО. 
3.6. Впровадження кількість освітніх програм ЗВО, які 
інноваційних мають версії для дистанційного 
технологій і навчання; кількість випускників ЗВО, 
дистанційного навчання які навчалися за дистанційною формою 
у вищій освіті. 
4. Інтеграція 4.1. Розвиток кількість створених на базі ЗВО центрів 
науки, освіти та інноваційної інновацій, обсяг реалізованих за участі 
бізнесу для екосистеми вищої ЗВО інноваційних проєктів 
забезпечення освіти. 
економічного  
зростання країни 4.2. Удосконалення обсяг державного фінансування 
фінансування та наукових проєктів, грантових і 
комерціалізації стипендіальних програм (зокрема для 
університетської науки молодих вчених); обсяг замовлень від 
суб’єктів господарювання на виконання 
НДДКР; кількість патентів, отриманих 
науковцями, викладачами ЗВО; обсяг 
коштів, отриманих ЗВО від реалізації 
прав інтелектуальної власності. 
4.3. Забезпечення кількість створених спільних навчально-
фундаменталізації та наукових закладів установ 
універсалізації Національних академій, галузевих 
освітньої підготовки наукових установ та ЗВО; кількість 
через спільні проєкти спільних міжвишівських наукових 
наукових і освітніх проєктів; кількість дослідних 
установ університетів (ЗВО); кількість та 
рейтинги українських ЗВО, 
представлених у світових рейтингах 
університетів. 
4.4. Впровадження питома вага ЗВО, які є учасниками 
підходів SMART- регіональних кластерів Індустрії 4.0; 
спеціалізації та кількість науково-технологічних 
Індустрії 4.0 в освітні платформ; питома вага ЗВО, які 
програми відкрили філії кафедр (лабораторій) на 
базі суб’єктів господарювання. 
 
61 
 
Закінчення таблиці 3.2 
Стратегічна ціль Операційні цілі Індикатори 
5. Розвиток 5.1. Підвищення співвідношення середньої заробітної 
кадрового статусу викладача в плати викладачів ЗВО до середньої по 
потенціалу ЗВО суспільстві регіону не менше 200 %; кількість 
здобувачів третього, науковоосвітнього 
рівнів та наукового рівня; питома вага 
молодих викладачівучених у ЗВО 
5.2. Забезпечення рівень еміграції викладачів до інших 
можливостей та країн; задоволеність викладачів щодо 
стимулювання умов праці та можливостей розвитку за 
особистого даними соціологічних досліджень; 
професійного розвитку просування особистих профілів 
викладачів викладачів у світових 
науковометричних базах 
6. Розвиток 6.1. Впровадження кількість студентів закладів вищої 
системи концепції «Навчання освіти і закладів фахової передвищої 
безперервної протягом життя» освіти віком від 24 років і старших, які 
освіти та навчання отримали другу вищу, професійну 
протягом життя. (професійно-технічну та фахову 
передвищу), післядипломну освіту. 
6.2. Розбудова гнучкої кількість студентів закладів вищої 
системи освіти освіти і закладів фахової передвищої 
дорослих освіти віком від 24 років і старших, які 
здійснили підвищення кваліфікації, в 
тому числі через визнання результатів 
навчання, здобутих в неформальній та 
інформальній освіті. 
7. Інтеграція у 7.1. Організаційне кількість країн світу, які визнають 
європейський і забезпечення умов дипломи українських ЗВО про вищу 
світовий освітній інтеграції у освіту; кількість і рейтинги українських 
простір з європейський та ЗВО, представлених у світових 
урахуванням світовий науково- рейтингах університетів 
національних освітній простір 
інтересів 7.2. Інтернаціоналізація кількість освітніх програм подвійних 
науково-освітнього дипломів; кількість українських 
процесу викладачів, які беруть участь у 
міжнародних дослідженнях, проєктах і 
програмах; обсяг міжнародних грантів, 
отриманих ЗВО; кількість між народних 
наукових конференцій, матеріали яких 
індексовані у міжнародних 
науковометричних базах 
7.3. Активне залучення кількість іноземних студентів; кількість 
іноземних студентів до закордонних представництв, філій 
навчання в Україні українських ЗВО 
Джерело: [59] 
 
62 
 
На рис.3.4 наведено основні етапи реалізації Стратегії розвитку вищої 
освіти 
 
1  етап  розробка, прийняття та початок впровадження необхідного 
20 21-2022 нормативно-правового забезпечення, удосконалення наявних на 
роки початок 2021 р. нормативно-правових актів, результативність 
 яких не відповідає цілям Стратегії 
 
2  етап  повномасштабне запровадження нових форм, видів, стандартів 
2023-2026 освіти тощо 
 
роки 
 
 
3 етап  розширення зв’язків освіти з наукою та бізнесом, більш глибока 
20 27-2031 інтеграція у світовий освітньо-науковий простір 
роки 
 
 
Рисунок 3.4 – Основні етапи впровадження Стратегії розвитку вищої 
освіти в 2021-2031 роках 
Джерело: розроблено автором на основі [59] 
 
Основними очікуваними результатами впровадження Концепції 
вбачають наступні:  
− створення ефективної системи управління на основі доцільного 
поєднання автономії з м’яким державним регулюванням;  
− досягнення стабільності фінансування діяльності та розвитку ЗВО 
на основі паритету державного фінансування та залучення коштів бізнесових 
структур, фізичних осіб, іноземних інвесторів;  
− досягнення стабільного фінансування науково-дослідної 
діяльності ЗВО завдяки активній співпраці ЗВО з комерційним сектором; 
−  підвищення рейтингу українських науковців, ЗВО і у цілому 
системи вищої освіти до середнього по країнах ЄС;  
63 
 
− досягнення високої якості освіти, яка є привабливою для 
українських абітурієнтів і студентів з інших країн;  
− набуття студентами високого рівня універсальних і професійних 
компетенцій; досягнення балансу на ринку праці у середньостроковій 
перспективі у розрізі професій, рівнів вищої освіти, компетентностей, знань і 
навичок; підвищення престижу викладацької діяльності;  
− припинення відтоку кращих студентів і викладачів до закордонних 
університетів (вишів);  
− створення системи мотивації викладачів до наукового пошуку, 
самоосвіти, підвищення кваліфікації, створення інноваційних розробок, 
впровадження нових методів і підходів у викладанні;  
− оновлення матеріально-технічної та лабораторної бази, 
інформаційного забезпечення, бібліотечних фондів (у тому числі нового 
покоління) ЗВО до рівня світових стандартів;  
− досягнення рівня інклюзії, який відповідає найвищому рівню країн 
ЄС;  
− досягнення стабільної позитивної динаміки кількості іноземних 
здобувачів вищої освіти усіх рівнів та географічної диверсифікації [59]. 
До заходів та результатів впровадження Стратегії розвитку вищої освіти, 
на нашу думку, доцільно включити вирішення зазначеної вище проблеми, як 
підвищення мотивації студентів до навчання, яку можна реалізувати за 
рахунок операційної цілі 3.3 Удосконалення системи професійної орієнтації. 
 
3.2 Підходи до удосконалення системи професійної орієнтації 
 
Як було зазначено вище, у значної кількості студентів досить низька 
мотивація до навчання і для третини важливо тільки отримати диплом, не 
прив’язуючись до конкретної спеціальності. Для виправлення цієї ситуації 
64 
 
одним із можливих заходів бачимо удосконалення системи професійної 
орієнтації учнівської та студентської молоді.  
Професійна орієнтація – це система організації та проведення 
навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних 
знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного 
вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних 
професій і визначати їхню відповідність власним професійним якостям, шляхи 
й засоби їхнього розвитку. Для того, щоб у майбутньому молода людина була 
морально задоволеною і мала високу професійну самооцінку, необхідно 
створити всі можливі умови для того, щоб вибір професії був адекватним і 
свідомим [48]. 
Спеціалісти відмічають, що в нашій країні основними рисами 
профорієнтаційної роботи у середніх навчальних закладах є такі:  
1) відсутність чітко структурованої системи профорієнтації;  
2) здійснюється часткове виконання завдань профорієнтаційного 
спрямування центрами зайнятості, центрами профорієнтаційної роботи, 
шкільними психологами, вчителями-предметниками, класними керівниками 
через профінформацію, профпропаганду, профагітацію, професійний відбір та 
викладачами ЗВО;  
3) організована робота окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні 
областей, міст, районів [48]. 
Але, як показує досвід, зазначених заходів є недостатньо для отримання 
якісного результату. К. М. Варнавських [15] виділяє такі проблеми 
професійного самовизначення молоді на сучасному етапі: 
 1. Слабка інформованість молоді зі світом професій. Привабливими для 
неї є професії переважно інтелектуальної праці, які вимагають вищої освіти: 
юрист, економіст, програміст, перекладач, лікар, інженер, вчитель. Певну 
популярність мають професії, за якими можна працювати в багатьох галузях 
господарства: бухгалтер, кухар, водій та ін.  
65 
 
2. Навіть після закінчення школи багато молоді професійно не 
визначились, що є наслідком недостатньої роботи з різних напрямків 
професійної орієнтації (починаючи з незадовільної роботи шкільних 
психологів), інформації, консультації, відбору.  
3. Головними мотивами професійного самовизначення є висока 
заробітна плата, стабільність; мало цікавить випускників можливість 
розкриття і застосування своїх здібностей, результати роботи.  
4. Існує дисбаланс між професійними намірами молоді і попитом на 
ринку праці (практично вона не обирає класичних професій у промисловості, 
будівництві, сільському господарстві, сфері культури) [15]. 
Якщо проаналізувати зарубіжний досвід щодо вирішення зазначеного 
питання, то ми побачимо, що в розвинутих країнах до цього підходять 
комплексно і системно.  
Перші приватні служби профорієнтації, а потім численні бюро, кабінети 
та інститути з'явилися на початку ХХ століття в США, Англії, Франції та 
Німеччини. Терміну «Професійна орієнтація» в прямому перекладі у 
зарубіжних країнах не існує, в більшості випадків використовується термін 
«розвиток кар’єри». Курс Career Development включений в американську 
систему освіти, проводиться у віці від 5 до 14 років, спрямований на 
самопізнання, знайомство з професіями можливостями освіти і плануванням 
кар’єри. Кожен коледж і університет має у своїй структурі Career Development. 
При Міністерстві праці створено 1200 державних центрів профорієнтації і 
профвідбору; щорічно через них проходить понад 1 мільйон американських 
підлітків. Багаторічний досвід застосування професійного відбору в США 
свідчить про його досить високу ефективність. Так, відсів «непридатних» в 
процесі навчання знижується з 30-40 до 5-8%; аварійність з вини персоналу 
зменшується на 40-70%; надійність систем управління підвищується на 10-
25%; витрати на підготовку фахівців знижуються на 30-40 %. За 
опублікованими даними, кожен долар, витрачений на розробку тестів 
профвідбору, створює економічний ефект у 1 тис. доларів [57].  
66 
 
Щодо професійної інформації, то у США її головними джерелами для 
молоді є «Словник професій», «Довідник молодого робітника», «Довідник 
професій» і «Довідник найбільш потрібних професій». У довідниках 
описується від декількох десятків до декількох тисяч спеціальностей, 
зазначаються їх особливості, вимоги, що пред'являються до працівника; 
наводяться відомості про порядок і вартості професійної підготовки, розмір 
заробітної плати, перспективних тенденції зайнятості та ін. [37, с.45].  
В США розроблено й прийнято національні нормативи професійного 
розвитку [4], що визначають рівні розвитку особистості у трьох сферах 
(особистісний розвиток, навчальні досягнення, кар’єрний менеджмент) за 11 
параметрами та 200 індикаторами.  
До цілей особистого розвитку відносяться наступні: 
− розвивати розуміння себе, щоб створювати та підтримувати 
позитивну самооцінку; 
− розвивати позитивні навички міжособистісного спілкування, 
включаючи повагу до різноманіття; 
− поєднувати зростання та зміни в своєму кар’єрному зростанні; 
− забезпечувати баланс особистої, дозвіллєвої, громадської, 
учнівської, сімейної та робочої ролей [4]. 
До цілей навчальних досягнень та безперервного навчання відносять 
такі: 
− досягти освітніх результатів та рівня успішності, необхідних для 
досягнення ваших особистих та кар’єрних цілей; 
− участь в безперервному навчанні протягом всього життя, щоб 
підвищити свою здатність ефективно функціонувати в економіці, що 
змінюється [4]. 
До цілей кар’єрного розвитку віднесено такі: 
− скласти план кар’єри, який відповідає вашим кар’єрним цілям та 
управляти ним; 
67 
 
− використовувати процес прийняття рішень як один із компонентів 
кар’єрного зростання; 
− використовувати точну, актуальну та об’єктивну інформацію про 
кар’єру при плануванні та управлінні кар’єрою; 
− оволодіння академічними, професійними та загальними навиками 
працевлаштування, щоб отримати, створити, зберегти та просунути свою 
роботу; 
− інтегрувати зміну тенденцій в сфері зайнятості, соціальні потреби 
та економічні умови в свої кар’єрні плани [4].  
Цікавим є досвід з професійної адаптації однієї з великих американських 
сталеливарних компаній «Велс меньюфек-чуринг компані», яка запрошує 
студентів на роботу в період літніх канікул. Їх заробітна плата встановлюється 
у відсотках від початкових ставок випускників вузів: старшокурсники 
отримують на 12,5% менше випускників, студенти молодших курсів – на 
12,5% менше старшокурсників, а першокурсники – на 12,5% менше, ніж 
студенти молодших курсів. Відбирають студентів працівники кадрових служб 
підприємств за участю лінійних менеджерів і фахівців. Робота студентів 
організується так, щоб вони якомога краще ознайомилися з основними 
виробничими процесами. Така практика дозволила компанії ліквідувати 
труднощі з підбором персоналу. У свою чергу, опитування студентів показав, 
що вони задоволені річної роботою: завдяки їй вони змогли ознайомитися зі 
змістом та характером майбутнього праці, а також з умовами, на які вони 
зможуть розраховувати при вступі на роботу в цю компанію [57]. 
У Великобританії головним координуючим органом у професійній 
орієнтації є Служба зайнятості молоді, що складається з 3,5 тис. консультантів 
та їх помічників. Існують також державні і приватні дослідницькі організації, 
що займаються проблемами профорієнтації [57]. Робота з професійної 
орієнтації починається на ранніх етапах шкільного навчання й триває 
протягом усього періоду перебування дитини в школі, а також у перехідний 
68 
 
період (з моменту закінчення школи до вступу в професійний навчальний 
заклад або на роботу) і далі супроводжує шлях дорослої людини Особливим є 
поєднання профорієнтаційних послуг і допомоги з працевлаштуванням, які 
надаються навчальним закладом [22]. 
Організація профорієнтаційної роботи у Франції відрізняється чіткою 
централізацією та регламентацією, підпорядкуванням єдиній державній 
системі. Відповідальність за організацію профорієнтації несе Міністерство 
освіти, яке керує Національною службою інформації про різні види освіти і 
професіях [57].  Закон про освіту передбачає здійснення орієнтаційної оцінки 
здібностей і здатностей учнів, починаючи з початкової школи, і послідовності 
роботи з професійного відбору та професійного добору в продовж усього 
періоду навчання. Профорієнтаційна робота будується на основі таких 
принципів: неперервності, відповідності, колективності, узгодженості. 
Перший принцип означає, що протягом усього періоду навчання в коледжі, 
ліцеї, вищому навчальному закладі педагогічні колективи створюють умови 
для розробки учнями власних професійних планів, розвитку у них уміння 
самостійно орієнтуватися в різноманітті професійного світу й варіативних 
шляхах підготовки до обраної професії [22]. 
Професійна орієнтація в Німеччині здійснюється в загальноосвітніх 
навчальних закладах усіх федеральних земель. Вона є окремим або 
інтегрованим предметом. Розроблено цикл прикладних навчальних дисциплін 
під загальною назвою «Вступ у світ праці та економіки», що охоплює: 
«Заняття з техніки», «Машинопис і діловодство», «Технічне креслення», 
«Текстильні роботи» та ін. Передбачено також вивчення курсу «Вибір 
професії». У навчальних закладах проводяться рольові й ділові ігри: школярі 
розв’язують профорієнтаційні завдання, працюючи під час виробничої 
практики та екскурсій у фірмах та на підприємствах. Велика увага 
приділяється роботі з батьками [39]. У Німеччині розроблений «паспорт з 
вибору професії», який підвищує мотивацію до знаходження інформації про 
професії, дає учням можливість краще пізнати себе. Відповідно цього 
69 
 
паспорту від керівників школи вимагається: наявність певної 
профорієнтаційної концепції; наявність відповідальних осіб (координаторів); 
співпраця з підприємствами та іншими закладами; систематична робота з 
батьками; відповідна матеріальна база. У Німеччині добре організовано 
роботу у справі збирання інформації про гостро дефіцитні професії. 
Федеральна агенція праці контролює кон’юнктуру ринку і видає школам 
рекомендації щодо напрямів профорієнтаційної діяльності в той чи інший 
період. Профконсультанти агенцій праці беруть активну участь у навчальному 
процесі: проводять заняття, групові та індивідуальні консультації. За кожною 
школою закріплений консультант центру зайнятості [39]. 
Своєчасна профорієнтація передбачає наявність у школі комунікативних 
і кооперативних структур. Учасниками є не лише класні керівники і 
відповідальні за профорієнтацію вчителі. Залучаються сюди всі вчителі, 
керівництво школи та учні. Відповідальні за профорієнтацію особи 
забезпечують надходження інформації і спілкуються із позашкільними 
партнерами. Вони підтримують учителів і учнів, координують окремі проекти, 
на яких лежить відповідальність за подальший розвиток шкільних планів, 
зокрема, планування відповідного підвищення кваліфікації. Завдяки співпраці 
з підприємствами профорієнтацію сприймають не тільки як завдання класних 
керівників і відповідних учителів, а як спільне освітньо-виховне завдання 
школи. Школи і підприємства стали ближчими один до одного й успішно 
співпрацюють у Німеччині різноманітними способами. Співпраці досягають 
через спільно підготовлені дослідження на виробництві, надання місць для 
проходження практики учням, а також і вчителям, залучення виробничих 
експертів до проведення занять, спільні проекти, партнерства учнів із тими, 
хто здобуває професію; інколи досягають домовленості про систематично 
організовану і довготермінову співпрацю з узгодженням мети та контролем 
результатів [40]. 
У Польщі в «Класифікації спеціальностей і професій» у 1995 році була 
введена нова професія – «консультант професій». Значним досягненням 
70 
 
польських науковців було створення і впровадження в системі установ праці 
комп’ютерної програми «Консультант-2000» , яка складається з чотирьох 
модулів: навігатор, клієнт, професія, освіта. Реформа освіти в Польщі 
передбачає наявність у кожній школі консультанта з профорієнтації [57].  
В Чехії створена надзвичайно розвинена система, яка включає в себе 
взаємопов’язані ланки: освіта, профорієнтація, робота. Заслуговує на увагу 
досвід роботи Центру інформації і консультування, який створений в Чехії. 
Він безкоштовно надає широкий спектр інформаційних та консультативних 
послуг: від профорієнтаційної роботи в початковій школі до планування 
кар’єри, вибору професії, перепідготовки. Розробка та реалізація 
профорієнтаційних заходів базується на тріаді «учні – батьки – школа». Учні 
повинні отримати інформацію про професії, ринок праці, батьки – забезпечити 
підтримку, школа – провести консультування. При Національному інституті 
освіти в Чехії діє Кар’єрний центр, Національний молодіжний інформаційний 
центр, регіональні молодіжні інформаційні центри, створено Європейську 
систему кваліфікацій. Призначення цих інституцій полягає в наданні молоді 
всебічної допомоги та підтримки в питаннях вибору професій та професійного 
становлення. Окрім того, успішно функціонує Центр міжнародного 
співробітництва в сфері освіти, де здійснюється інформаційна, просвітницька 
та консультаційна діяльність щодо професійної орієнтації в країні і за 
кордоном. Основними вимогами чеських роботодавців до випускників 
середніх та вищих шкіл є: знання та грамотне використання іноземних мов та 
інформаційних технологій, готовність навчатись, адаптуватись до динамічних 
потреб ринку праці, відповідальність, навики спілкування, готовність 
приймати рішення, вміння працювати в команді, лідерство, гнучкість, 
креативність [53].  
Цікавим є досвід організації системи професійної орієнтації 
скандинавських країн і країн Балтії, які в своєму підході спираються на 
концепцію протягом всього життя. В таблиці представлено інформацію щодо 
71 
 
інституційної підтримки системи управління професійною орієнтацією у 
зазначених країнах. 
 
Таблиця 3.3 –  Інституційна підтримка системи управління 
професійною орієнтацією у країнах Скандинавії та Балтії  
Назва Нормативно-правові Державні та недержавні Суб’єкти, що надають 
країни акти, що регламентують органи, що формують професійноорієнтаційні 
професійну орієнтацію політику системи послуги 
професійної орієнтації  
 
1 2 3 4 
Данія Закони «Про освіту», Міністерство у справах Освітні заклади 
«Про професійну дітей та освіти, первинного, 
освіту», «Про вищу Міністерство науки, вторинного та 
освіту», «Про відкриту інновацій та вищої третинного рівнів, 
освіту» (професійно- освіти, Форум муніципальні та 
орієнтоване навчання національного діалогу регіональні центри 
дорослих), «Про (представники профорієнтації, центри 
професійну орієнтацію в міністерств, профорієнтації молоді, 
сферах освіти та громадських центри навчання і 
бізнесу», «Про активну організацій, об’єднань підвищення 
політику зайнятості» і роботодавців та кваліфікації дорослих 
т.ін. профспілок) 
Ісландія Закони «Про обов’язкову Міністерство освіти, Освітні заклади 
освіту», «Про старші науки та культури, первинного, 
класи загальноосвітньої Міністерство вторинного та 
школи», «Про вищу соціальних справ, третинного рівнів, 
освіту», «Про освіту Міністерство спеціалісти-
дорослих», «Політика промисловості та інструктори, 
професійної орієнтації інновацій (зокрема консультанти з питань 
впродовж життя» управління з питань профорієнтації, які 
праці та підпорядковані мають ліцензію на 
йому дев’ять надання відповідних 
державних центрів послуг 
зайнятості), Асоціація 
освіти та професійної 
орієнтації, а також 
місцеві органи влади, 
експерти з кар’єрних 
питань, профспілки, 
асоціації роботодавців, 
кар’єрних радників та 
освітян 
 
 
 
72 
 
Продовження таблиці 3.3 
1 2 3 4 
Норвегія Закони «Про освіту», Міністерство освіти і У загальноосвітніх 
«Про вищу професійну науки, у тому числі школах спеціальні 
освіту», «Правила Норвезька агенція сертифіковані 
забезпечення якості та навчання впродовж консультанти-
розвитку якості у вищій і життя, Міністерство інструктори та вчителі, 
вищій професійній праці та соціальної які викладають курси 
освіті», «Національна політики, Державна поглибленого вивчення 
стратегія компетенцій», служба зайнятості прикладних дисциплін. 
«Національна політика у У закладах 
сфері компетенцій» професійнотехнічної та 
вищої освіти 
функціонують центри 
кар’єри та регіональні 
центри адміністрації 
праці 
Швеція Закони «Про освіту», Міністерство освіти та Муніципалітети, 
«Про зайнятість науки, Міністерство освітні заклади 
населення», «Загальні зайнятості населення, первинного, 
керівні принципи у сфері Шведська національна вторинного та 
кар’єрного навчання» агенція з освіти, третинного рівнів, 
Шведська інспекція центри державної 
шкіл, Шведська рада з служби зайнятості, а 
вищої освіти, також приватні служби 
управління вищою з професійної 
освітою, об’єднання орієнтації 
роботодавців та 
профспілок 
Естонія Закони «Про освіту», Міністерство освіти та Фонд Innove (Агенція з 
«Про вищу освіту», «Про науки, Міністерство управління освітою 
освіту дорослих», «Про соціальних справ, впродовж життя, Центр 
зайнятість населення», Естонська асоціація компетенцій та його 
«Про професію», кар’єрних радників, регіональні відділи), 
«Стратегія неперервної Естонський центр Фонд Архімеда та 
освіти», «Політика роботи з молоддю, Державна служба 
професійної орієнтації Естонська асоціація зайнятості (регіональні 
впродовж життя», керівників шкіл, центри Rajaleidja), 
«Кодекс етики з Естонська студентська освітні заклади 
професійної орієнтації» спілка, Естонська первинного, 
торгово-промислова вторинного та 
палата третинного рівнів, 
Асоціація кар’єрних 
радників 
 
 
 
 
73 
 
Закінчення таблиці 3.3 
1 2 3 4 
Латвія Закони «Про освіту», Міністерство освіти і Державної агенції 
«Про професійну науки та Міністерство зайнятості та державна 
освіту», «Про зайнятість добробуту, Державна агенції з розвитку 
населення», Біла книга агенція зайнятості, освіти, Латвійський 
«Удосконалення системи Державна агенція з центр Euroguidance, 
підтримки розвитку розвитку освіт вчителі, шкільні 
кар’єри», «Кодекс консультанти з 
професійної етики профосвіти, а також 
кар’єрних радників» сертифіковані 
консультанти 
Литва Закони «Про освіту», Міністерство освіти, Литовська організація з 
«Про зайнятість науки та спорту, підготовки кадрів для 
населення», «Стратегія Міністерство ринку праці, Литовська 
професійної орієнтації», соціального захисту та біржа праці, 
«Принципи забезпечення праці, Міністерство інформаційні центри 
якості послуг з економіки та всі кар’єри, педагогічно-
управління кар’єрою для зацікавлені сторони в психологічні центри, 
студентів», рамках Національного університетські центри 
«Кваліфікаційний форуму з професійної планування кар’єри, 
стандарт для спеціалістів орієнтації Центр планування 
з профорієнтації»,  кар’єри, приватні 
«Принципи етики в центри профорієнтації 
профорієнтації» та працевлаштування 
Джерело: [29]  
Цікаво, що в більшості з розглянутих країн велику роль відіграють саме 
вищі навчальні заклади у процесі професійної орієнтації. Наприклад, у Данії 
заклади вищої освіти до здійснення профорієнтації залучають професорсько-
викладацький склад, спеціально підготовлених консультантів та студентів. 
Міністерством науки, інновацій та вищої освіти Данії створено національний 
інформаційний портал Uddannelseszoom, який містить бази даних щодо 
можливостей працевлаштування та побудови кар’єри, актуальності освітньої 
підготовки, закладів, які її надають та якості відповідних послуг. Цільовою 
групою користувачів є: діти, молодь, доросле населення, інструктори, вчителі, 
консультанти з профорієнтації тощо [29].  
Відповідно до національного законодавства Ісландії у вищій школі 
кар’єрні радники необов’язкові, однак у більшості університетів вони 
працюють за наймом, супроводжуючи студентів і випускників [29]. 
74 
 
В Швеції професійна орієнтація у вищих освітніх закладах 
регламентована урядом. Шведська рада з вищої освіти, організації 
роботодавців, профспілки та відповідне управління муніципалітету 
відповідають за ефективність діяльності закладів освіти та професійну 
орієнтацію [29]. 
В Естонії при університетах діють бюро розвитку кар'єри, які надають 
студентам допомогу у працевлаштуванні та плануванні особистісного 
професійного розвитку. Консультанти з кар’єри допомагають студентам у 
пошуку підходящого робочого місця, подачі заявки на роботу, написанні 
резюме й супровідного листа, підготовці до співбесіди. Індивідуальні 
консультації та послуги в групах проводяться за участю співробітників 
університету та зовнішніх експертів [29]. 
В Литві при університетах та коледжах створено центри кар’єри, які 
надають послуги не лише студентам та випускникам, а й абітурієнтам та 
роботодавцям. Потенційним студентам надається інформація, що пов’язана з 
вибором професії. Профорієнтаційні послуги для решти категорій споживачів 
варіюються від тренінгів з управління та розвитком кар’єрою, консультування 
щодо вибору сфери зайнятості до посередництва у працевлаштуванні [29]. 
Вивчення зарубіжного досвіду з питань профорієнтації дало змогу 
зробити висновок, що загальними вимогами до фахівців є: мобільність; уміння 
пристосовуватися до нових умов праці та вимог ринку праці; знання іноземних 
мов; володіння комп’ютерними технологіями; готовність навчатись впродовж 
життя, постійно підвищувати свою кваліфікацію, високий рівень спілкування, 
готовність приймати рішення, вміння працювати в команді, лідерство, 
відповідальність, гнучкість, креативність. Сучасний соціально-економічний 
рівень розвитку держави, динаміка складу професій, наявність великої 
кількості навчальних закладів, спеціальностей ставить перед молоддю 
надзвичайно складну проблему вибору професійної діяльності. Допомогти 
молоді визначитися щодо свого професійного спрямування можна завдяки 
вдало поставленій, продуманій системі професійного орієнтування. В цьому 
75 
 
питанні Україні потрібно критично використовувати зарубіжний досвід з 
організації професійного інформування та розвитку кар’єри [29].   
Треба зазначити, що в Україні необхідно розробити нову сучасну 
Концепцію розвитку професійної орієнтації. Концепція державної системи 
професійної орієнтації населення було затверджено в 2008 році [49], але даний 
документ вимагає оновлення відповідно до нових викликів, які ставить 
суспільство до  системи освіти, в тому числі вищої освіти.  
 
 3.3 Стан розвитку та напрями подальшого запровадження дуальної 
освіти в Україні 
 
Одним з актуальних стратегічних напрямів розвитку вищої освіти є 
розвиток дуальної освіти. 
Термін «дуальна система»  був введений у педагогічну термінологію в 
середині 60-х років минулого століття – як нова, більш гнучка форма 
організації професійного навчання. 
Основними завданнями дуальної освіти визначають наступні: 
− підвищення мотивації до навчання; 
− підвищення якості підготовки фахівців; 
− скорочення адаптаційного періоду випускників на роботі; 
− зближення з вимогами ринку праці; 
− підвищення конкурентоздатності працівників; 
− посилення ролі роботодавців; 
− модернізація освітніх програм; 
− зростання рівня зайнятості молоді [8]. 
Перспективи дуальної форми навчання пояснюються взаємною 
зацікавленістю держави, закладу освіти та дуального підприємства у 
підготовці високоякісних фахівців.  
76 
 
Порівняння традиційної та дуальної системи вищої освіти наведено в 
таблиці 3.4. 
Таблиця 3.4  – Порівняння діючої системи вищої освіти з дуальною 
системою освіти 
Діюча система вищої освіти Дуальна система освіти 
Формування замовлення на підготовку Пріоритет у формуванні замовлення на 
фахівців здійснює держава підготовку фахівців має підприємство 
Теоретична та практична складові Узгоджене поєднання теоретичної 
освітнього процесу є відокремленими підготовки майбутніх фахівців 
Набуття студентами практичних вмінь та Поступове удосконалення практичних 
навичок здебільшого відбувається під час вмінь та навичок відбувається протягом 
проходження різних видів практики всього періоду навчання 
Програма та завдання виробничої практики Виробнича практика максимально 
не відповідають вимогам потенційних наближена до вимог підприємства 
роботодавців дуального партнера закладу вищої освіти 
Фінансове забезпечення навчання Фінансове забезпечення навчання 
відбувається за рахунок коштів держави частково відбувається за рахунок 
роботодавця чи дуального підприємства 
Великий адаптаційний період при Значне скорочення адаптаційного періоду 
працевлаштуванні випускників при працевлаштуванні 
Працевлаштування випускників закладу Працевлаштування гарантовано 
вищої освіти не гарантовано 
Джерело:[8] 
Треба зазначити, що в Україні поняття «дуальної освіти» визначено в 
Законі України «Про освіту» як «спосіб здобуття освіти, що передбачає 
поєднання навчання осіб у закладах освіти (в інших суб’єктів освітньої 
діяльності) з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та 
організаціях для набуття певної кваліфікації, як правило, на основі договору» 
[24]. 
В 2018 схвалено Концепцію підготовки фахівців за дуальною формою 
здобуття освіти [56]. В ній зазначено, що «дуальна форма здобуття освіти - це 
спосіб здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах 
освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та 
організаціях для набуття певної кваліфікації, як правило, на основі договору 
про здійснення навчання за дуальною формою здобуття освіти». 
Запровадження такої форми освіти згідно Концепції спрямовано на 
вирішення наступних проблем: 
77 
 
− неготовність випускників працювати за фахом; 
− незадоволеність ринку праці якістю освіти, що призводить до 
потреби у додатковому навчанні на робочому місці, розширення системи 
навчання на підприємствах; 
− низький рівень роботи закладів освіти, включаючи неефективне 
використання бюджетних коштів, про що свідчить надмірно велика частка 
випускників закладів освіти, які не працюють (часто взагалі не планують 
працювати) за здобутими професіями; 
− неефективне використання найкращого для навчання часу 
здобувачів освіти з питань здобуття професійних компетентностей; 
− встановлення вимог до наявності досвіду самостійної професійної 
діяльності (стажу роботи) у випускників закладів освіти, які влаштовуються 
на роботу вперше [56]. 
Проведе дослідження показало, що роботодавці вважають, 12% 
випускників ЗВО не готові до трудової діяльності, 32% потребують 
серйозного донавчання і ще 41,5% потребують донавчання певних навичок 
(рис. 3.5) 
 
Рисунок 3.5 – Оцінка готовності випускників ЗВО та ЗФПО до трудової 
діяльності, % 
Джерело: [13] 
78 
 
Ефективне впровадження дуальної освіти можливе тільки за рахунок 
налагодженої взаємодії здобувачів вищої освіти, закладів вищої освіти та 
роботодавців в таких напрямах [56]: 
 Заклад освіти [56]: 
− забезпечує теоретичну підготовку, цілісність освітньої програми 
навчання, відповідність стандартам освіти та професійним стандартам, несе 
відповідальність за якість підготовки здобувачів освіти; 
− має право спільно з роботодавцем визначати освітні програми, за 
якими організовується освітній процес за дуальною формою здобуття освіти; 
− відповідає за налагодження співпраці між закладом освіти та 
роботодавцями, а також подальшу ефективну комунікацію сторін; 
− проводить відбір підприємств, установ та організацій, що надають 
місця практичної підготовки за дуальною формою здобуття освіти; 
− спільно з визначеними роботодавцями розробляє і затверджує 
навчальний план відповідної освітньої програми; 
− спільно з визначеними роботодавцями забезпечує узгодження 
змісту теоретичної та практичної частини програми; 
− координує навчання здобувача освіти на підприємстві та разом з 
представником підприємства приймає звіт про результати навчання за 
дуальною формою здобуття освіти та оцінює результати; 
− приймає відповідні внутрішні документи, призначає 
осіб/підрозділи, що відповідатимуть за впровадження дуальної форми 
здобуття освіти; 
− організовує обговорення освітньої програми (програм) за дуальною 
формою здобуття освіти за спеціальністю (професією) із 
роботодавцями/професійними асоціаціями на предмет відповідності 
професійним стандартам та вимогам роботодавців до компетентностей 
майбутніх фахівців. 
Роботодавець [56]: 
79 
 
− може ініціювати налагодження співпраці із закладом освіти щодо 
підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти, в тому числі 
шляхом ініціювання створення програм дуального навчання; 
− забезпечує дотримання встановлених законодавством вимог з 
охорони праці; 
− разом із закладом освіти бере участь у розробленні та затвердженні 
освітніх програм та навчального плану; 
− бере участь у відборі здобувачів освіти на навчання за дуальною 
формою здобуття освіти; 
− веде постійний діалог із закладом освіти і здобувачем освіти щодо 
етапів та результатів навчання шляхом призначення відповідального за 
співпрацю із закладом освіти за дуальною формою здобуття освіти; 
− оцінює разом із закладом освіти результати навчання згідно з 
освітньою програмою; 
− надає робоче місце здобувачу освіти на підприємстві, в установі чи 
організації, що передбачає грошову винагороду; 
− відповідно до законодавства закріплює за здобувачами освіти 
кваліфікованого працівника; 
− надає необхідні ресурси та інформаційні матеріали для виконання 
роботи, створює необхідні умови і можливості для виконання здобувачем 
освіти навчального плану; 
− у разі необхідності створює умови для підвищення професійного 
рівня працівників, що здійснюють навчання здобувачів освіти на виробництві; 
− спільно з профспілками або їх об’єднаннями вирішують питання 
умов праці, запровадження та визначення розмірів надбавок, доплат, премій, 
винагород та інших видів матеріального та морального заохочення для 
працівників, що здійснюють навчання здобувачів освіти на виробництві. 
Здобувач освіти повинен [56]: 
80 
 
− відповідально ставитися до виконання навчального плану згідно з 
графіком навчального процесу відповідно до цілей та завдань навчання на 
робочому місці; 
− дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку 
підприємства, установи чи організації; 
− підтримувати контакт з особою, відповідальною за виконання 
освітньої програми дуальної форми здобуття освіти, вчасно інформувати 
роботодавця і представника закладу освіти в разі виникнення проблемних 
питань; 
− дотримуватися правил охорони праці, виробничої санітарії, гігієни 
праці і протипожежної охорони; 
− нести матеріальну відповідальність за обладнання та майно 
відповідно до укладеного договору; 
− своєчасно на належному рівні виконувати завдання, покладені на 
нього під час навчання на робочому місці, та індивідуальні завдання згідно з 
навчальним планом [56]. 
Відповідно до Наказу Міністерства освіти та науки України від 15.10.19 
№1296 «Щодо запровадження пілотного проєкту у закладах фахової 
передвищої та вищої освіти з підготовки фахівців за дуальною формою 
здобуття освіти» було затверджено 44 освітніх заклади фахової передвищої та 
вищої освіти для впровадження упродовж 2019-2023 років пілотного проєкту 
з підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти [43]. 
В 2020 році було проведено дослідження обізнаності роботодавців про 
дуальну форму здобуття освіти, їхньої готовності долучатися до підготовки 
здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які виявили бажання 
навчатися за дуальною формою здобуття освіти (ДФЗО), та результатів 
першого року проведення експерименту Міністерства освіти і науки України, 
започаткованого відповідно до наказу МОН від 15.10.2019 №1296 [13]. 
81 
 
Як було зазначено вище, основою дуальної освіти є партнерські 
відносини і тісна співпраця роботодавців та закладів вищої освіти, а також 
здобувачів вищої освіти. Зокрема, повинна бути стійка мотивація всіх 
учасників даного процесу. 
Відповідно до проведеного дослідження була з’ясована мотивація 
роботодавців до впровадження (рис.3.6). 
 
 
Рисунок 3.6 – Мотивація роботодавців до впровадження ДФЗО 
(кількість відповідей роботодавців) 
Джерело: [13] 
 
Як бачимо з наведених результатів, найбільша кількість роботодавців 
бажає отримати висококваліфікованих фахівців і не бажають витрачати час на 
додаткове навчання. 
Основні аргументи на користь впровадження дуальної форми здобуття 
освіти, які надали роботодавці, узагальнені у таблиці 3.5. 
 
 
 
 
82 
 
Таблиця 3.5 – Переваги дуальної форми здобуття освіти 
Для роботодавців Для здобувачів освіти Для закладів освіти 
Підготовка кадрів Можливість під керівництвом Можливість корегувати 
для власного наставників на підприємстві освітні та навчальні 
підприємства ознайомитися із особливостями програми, навчальні плани 
роботи в компанії, її на основі інформації щодо 
корпоративною культурою, що нових технологій, які 
дає змогу здобувачеві приймати заклади освіти отримують у 
поінформовані рішення щодо наслідок співпраці із 
своєї майбутньої кар’єри підприємствами 
Економія часу на Можливість виконувати роботи Підвищення фахового рівня 
адаптацію молодого на основі реальних даних і науково-педагогічних 
спеціаліста реальних кейсів; доступ до працівників ЗО 
даних, які описано не в  
підручниках багаторічної 
давнини; можливість працювати 
на сучасному обладнанні 
Можливість Завдяки ротації здобувачі Поліпшення іміджу ЗО та 
отримувати отримують змогу ознайомитися з привернення уваги 
найбільш роботою різних відділів й абітурієнтів 
вмотивованих та поінформовано обрати свою 
талановитих майбутню спеціалізацію 
здобувачів і  
підготувати їх до 
роботи на своєму 
підприємстві 
Вирішення проблеми Отримання грошової винагороди 
пошуку (заробітної плати) ще під час 
кваліфікованих навчання 
кадрів в регіонах Затребуваність на ринку праці в 
регіоні 
Джерело: [13] 
 
Не дивлячись на значні переваги дуальної форми здобування освіти було 
виділено декілька проблем щодо цього. До основної причини труднощів, котрі 
виникали в процесі упровадження ДФЗО, була неусталеність національної 
філософії дуальної освіти та принципів співпраці сторін, що вирішується 
шляхом напрацювання власного досвіду. Зокрема:  
− існує проблема недостатнього розуміння закладами освіти та 
роботодавцями концепції та особливостей організації навчання в рамках 
дуальної форми здобуття освіти. Підприємці наголошували на необхідності 
роз’яснювальної роботи для чіткого розуміння різниці між виробничою 
83 
 
практикою, стажуванням, заочною, вечірньою та дуальною формами здобуття 
освіти;  
− гостро стоїть питання зарахування здобувача на посаду відповідно 
до кваліфікаційного рівня, що здобувається. Оскільки здебільшого мова йде 
про здобуття першої вищої освіти, роботодавці шукають можливості брати 
здобувачів на відповідні посади, а не як кваліфікованих робітників. В 
останньому випадку здобувачі не зможуть набути компетентності, 
передбачені освітньою програмою. Найлегше питання вирішується у 
випадках, коли здобувачі вже отримали певну кваліфікацію, закінчили заклад 
професійної (професійно-технічної) освіти або вступили на магістратуру;  
− низька мотивація закладів освіти щодо запровадження ДФЗО, 
побоювання адміністрацій університетів та викладацького складу, що 
запровадження ДФЗО призведе до зменшення навантаження викладачів та 
скорочення кадрів на кафедрах;  
− підприємства часто занепокоєні тим, що їх інвестиції у здобувача 
не повернуться, оскільки випускники не зобов’язані відпрацьовувати на 
підприємстві певний час після завершення навчання й можуть піти до іншого 
роботодавця через специфіку роботи на конкретному підприємстві, умови 
праці чи низьку заробітну плату, особливо порівняно з пропозиціями, які 
здобувачі отримують від міжнародних компаній, або порівняно з рівнем 
заробітної плати в інших країнах;  
−  роботодавці не розуміють всіх бюрократичних нюансів, яких 
зобов’язані дотримуватися заклади освіти. Вони відмічали, що будуть змушені 
відмовитися від ДФЗО, якщо їм доведеться заповнювати велику кількість не 
завжди обґрунтованих потребою паперів, адже оплата людино-годин на 
виконання таких завдань затратна [13]. 
В цілому  більшість роботодавців оцінюють ДВЗО як вдалою та 
ефективною, але деякі відмічають, що її не можна розглядати як панацею від 
усіх бід, як форму здобуття освіти, прийнятну для всіх спеціальностей тощо. 
84 
 
Треба зазначити, що залученість самих роботодавців до процесу 
навчання та організації практичної підготовки досить низька.  
Серед опитаних компаній 74,5% не співпрацює із закладами освіти 
(рис.3.7). 
 
 
Рисунок 3.7 – Співпраця компанії із закладами освіти в рамках 
організації професійної/практичної підготовки здобувачів, % 
Джерело: [13] 
 
Тільки 24,5% підприємств проводять систематичну роботу із навчання 
молоді, які ще навчаються в закладах фахової передвищої та вищої освіти 
(рис.3.8). 
 
Рисунок 3.8 – Проведення компанією самостійної систематичної 
роботи із молоддю, яка здобуває освіту, % 
Джерело: [13] 
85 
 
69% опитаних компаній зазначили, що не знають про ДФЗО, що 
свідчитьь про низьку поінформованність роботодавців щодо дуальної форми 
здобуття освіти, та, як наслідок, недозалученість бізнеса до впровадження 
такої форми (рис. 3.9). 
 
 
Рисунок 3.9 – Рівень обізнаності роботодавців про ДФЗО, % 
Джерело: [13] 
 
Запровадити дуальну форму готові тільки 27,5% респондентів (рис.3.10) 
 
Рисунок 3.10 – Готовність роботодавців запровадити ДФЗО на своїх 
підприємствах, % 
Джерело: [13] 
86 
 
 
Отже, для подальшого розвитку дуальної форми здобуття освіти в 
Україні, в першу чергу, необхідно провести широкомасштабну інформаційну 
компанію в освітньому та бізнес-середовищі щодо концептуальних положень 
дуальної освіти, представлення позитивних кейсів (зарубіжних та 
вітчизняних) впровадження зазначеної форми навчання, обговорення 
виявлених проблем під час реалізації пілотної програми та відпрацювання 
заходів щодо вирішення даних проблем [13]. 
 
Висновок до розділу 3 
 
Досліджено стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначені в 
Стратегії розвитку вищої освіти на 2021-2031 роки. До слабких сторін 
розвитку вищої освіти до перерахованих у SWOT-аналізі додано низьку 
вмотивованість здобувачів вищої освіти до навчання (майже 50% абітурієнтів 
вибирають ЗВО виходячи з міркувань, які не стосуються ні якості, ні 
престижності як навчального закладу, так і професійної спрямованості), а 
також «масовізацію» освіти. Доповнено основні принципи розвитку вищої 
освіти, визначені у Стратегії, такими як системність, тісний взаємозв’язок з 
іншими рівнями освіти та безперервність. До заходів та результатів 
впровадження Стратегії розвитку вищої освіти, рекомендовано включити 
вирішення проблеми підвищення мотивації студентів до навчання, яку можна 
реалізувати за рахунок операційної цілі 3.3 Удосконалення системи 
професійної орієнтації. 
Вивчено проблеми системи професійної орієнтації в Україні, серед яких 
слабка інформованість молоді зі світом професій, головними мотивами 
професійного самовизначення є висока заробітна плата, стабільність; мало 
цікавить випускників можливість розкриття і застосування своїх здібностей, 
результати роботи, існує дисбаланс між професійними намірами молоді і 
попитом на ринку праці. 
87 
 
Досліджено досвід зарубіжних країн, які підходять до вирішення 
зазначеного питання комплексно і системно, існує сильна державна 
інституційна та фінансова підтримка, налагоджена тісна співпраця бізнесу, 
закладів освіти та урядових установ.  
Проаналізовано стан дуальної освіти в Україні, яка визначена одним із 
стратегічних напрямів розвитку вищої освіти. В 2018 році схвалено Концепцію 
підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти, яка спрямована на 
вирішення наступних проблем: неготовність випускників працювати за фахом, 
низький рівень роботи закладів освіти, неефективне використання найкращого 
для навчання часу здобувачів освіти з питань здобуття професійних 
компетентносте, встановлення вимог до наявності досвіду самостійної 
професійної діяльності (стажу роботи) у випускників закладів освіти, які 
влаштовуються на роботу вперше. В 2019 році в Україні стартував пілотний 
проєкт з підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти до 2023 
року, до якого ввійшло 44 освітніх заклади фахової передвищої та вищої 
освіти. За проміжними результатами реалізації проєкту було виявлено 
наступні проблеми: недостатнє розуміння закладами освіти та роботодавцями 
концепції та особливостей організації навчання в рамках дуальної форми 
здобуття освіти; проблема зарахування здобувача на посаду відповідно до 
кваліфікаційного рівня, що здобувається; низька мотивація закладів освіти 
щодо запровадження ДФЗО; роботодавці не розуміють всіх бюрократичних 
нюансів, яких зобов’язані дотримуватися заклади освіти та інші. 
Для подальшого розвитку дуальної форми здобуття освіти в Україні, 
рекомендовано провести широкомасштабну інформаційну компанію в 
освітньому та бізнес-середовищі щодо концептуальних положень дуальної 
освіти, представлення позитивних кейсів (зарубіжних та вітчизняних) 
впровадження зазначеної форми навчання, обговорення виявлених проблем 
під час реалізації пілотної програми та відпрацювання заходів щодо вирішення 
даних проблем. 
  
88 
 
ВИСНОВКИ 
 
Проаналізовано міжнародні та вітчизняні законодавчі та нормативно-
правові акти, які регулюють сферу функціонування вищої освіти в Україні, 
зокрема Національну доктрину розвитку освіти, Болонську декларацію, 
Комьюніке, ухвалені Конференціями європейських міністрів, відповідальних 
за вищу освіту; Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу 
освіту», Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо 
вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти». 
Здійснено аналіз кількісних та кількісних показників розвитку вищої 
освіти в Україні. Зокрема, з’ясовано, що в Україні створена одна з найбільш 
щільних мереж університетів, але починаючи з 2014 року їх кількість дещо 
зменшилася в зв’язку зі стратегію оптимізації, яка проводиться МОН. З 2008 
року спостерігається значне зменшення абітурієнтів (майже у два рази). 
Найбільшою популярністю продовжують користуватися соціально-
економічні та гуманітарні напрями освіти. 
Хоча якість освіти є одним з найважливіших показників, але системних 
досліджень щодо оцінки даного показника в Україні не відбувалося за останні 
чотири роки. Вважаємо за доцільне ініціювання та проведення Міністерством 
освіти та науки із залученням громадськості масштабного дослідження щодо 
якості вищої освіти із опитуванням і порівнянням результатів різних 
зацікавлених груп, зокрема, здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних 
працівників та адміністрації університету, роботодавців. 
Вивчення місця вищої освіти України в міжнародних рейтингах 
дозволило зробити такі висновки. Українська вища школа в 2016 та 2018 році 
потрапила до рейтингу QS World University Rankings, який визначає країни із 
найсильнішими в світі системами освіти (45 та 44 позиції відповідно). В 
рейтингу U21 Ranking of National Higher Education Systems протягом 2016-
2020 року Україна в рейтингу піднялася з 42-ї до 36-ї позиції. В рейтингу Times 
89 
 
Higher Education World University Ranking 2021 (1500 кращих університетів) 
присутні 9 українських університетів. 
Досліджено нову модель фінансування вищої освіти, за якою в 2020 році 
заклад вищої освіти отримав 80% бюджету попереднього періоду, а решта 
коштів була розподілена відповідно до таких показників, як масштаб 
університету, регіональний коефіцієнт, контингент студентів, 
працевлаштування випускників (з 2021 року), обсяг коштів на дослідження, 
які університет залучає з позабюджетних джерел; позиції у міжнародних 
рейтингах. Запроваджено «індикативну собівартість» для здобувачів вищої 
освіти контрактної форми навчання, яка на думку МОН дозволить привести 
плату за навчання у відповідність до фактичних витрат. 
Розглянуто можливості державного пільгового кредитування на 
здобуття вищої освіти, а також податкової знижки. Хоча, умови такого 
кредиту доволі прийнятні: під 3% річних, а термін кредитування –  15 
років. Але бюджетних коштів недостатньо для отримання пільгового 
кредитування, а також механізм перерахування коштів досі не відпрацьовано. 
Вивчено зарубіжний досвід фінансування закладів вищої освіти. 
Джерела фінансування у великій мірі залежать від міри децентралізації 
управління освітою, стан розвитку економіки та соціальної сфери, 
стратегічного бачення розвитку країни в цілому. Значну частка фінансових 
ресурсів закладів освіти складає недержавне фінансування, до основних форм 
якого відносяться наступні: плата за навчання, плата за додаткові освітні 
послуги, добровільні грошові внески, кошти за надання комерційних послуг, 
кошти одержані за науково-дослідну діяльність, кошти від підприємницьких 
університетів, гранти, ендаумент-фонди, випуск облігацій, кошти суспільних 
та благодійних фондів, міжнародна допомога. Рекомендовано вивчити 
зарубіжний досвід щодо розширення фінансової автономії закладів вищої 
освіти та адаптувати його до вітчизняної практики. 
Досліджено стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначені в 
Стратегії розвитку вищої освіти на 2021-2031 роки. До слабких сторін 
90 
 
розвитку вищої освіти до перерахованих у SWOT-аналізі додано низьку 
вмотивованість здобувачів вищої освіти до навчання (майже 50% абітурієнтів 
вибирають ЗВО виходячи з міркувань, які не стосуються ні якості, ні 
престижності як навчального закладу, так і професійної спрямованості), а 
також «масовізацію» освіти. Доповнено основні принципи розвитку вищої 
освіти, визначені у Стратегії, такими як системність, тісний взаємозв’язок з 
іншими рівнями освіти та безперервність. До заходів та результатів 
впровадження Стратегії розвитку вищої освіти, рекомендовано включити 
вирішення проблеми підвищення мотивації студентів до навчання, яку можна 
реалізувати за рахунок операційної цілі 3.3 Удосконалення системи 
професійної орієнтації. 
Вивчено проблеми системи професійної орієнтації в Україні, серед яких 
слабка інформованість молоді зі світом професій, головними мотивами 
професійного самовизначення є висока заробітна плата, стабільність; мало 
цікавить випускників можливість розкриття і застосування своїх здібностей, 
результати роботи, існує дисбаланс між професійними намірами молоді і 
попитом на ринку праці. 
Досліджено досвід зарубіжних країн, які підходять до вирішення 
зазначеного питання комплексно і системно, існує сильна державна 
інституційна та фінансова підтримка, налагоджена тісна співпраця бізнесу, 
закладів освіти та урядових установ.  
Проаналізовано стан дуальної освіти в Україні, яка визначена одним із 
стратегічних напрямів розвитку вищої освіти. В 2018 році схвалено Концепцію 
підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти, яка спрямована на 
вирішення наступних проблем: неготовність випускників працювати за фахом, 
низький рівень роботи закладів освіти, неефективне використання найкращого 
для навчання часу здобувачів освіти з питань здобуття професійних 
компетентносте, встановлення вимог до наявності досвіду самостійної 
професійної діяльності (стажу роботи) у випускників закладів освіти, які 
влаштовуються на роботу вперше. В 2019 році в Україні стартував пілотний 
91 
 
проєкт з підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти до 2023 
року, до якого ввійшло 44 освітніх заклади фахової передвищої та вищої 
освіти. За проміжними результатами реалізації проєкту було виявлено 
наступні проблеми: недостатнє розуміння закладами освіти та роботодавцями 
концепції та особливостей організації навчання в рамках дуальної форми 
здобуття освіти; проблема зарахування здобувача на посаду відповідно до 
кваліфікаційного рівня, що здобувається; низька мотивація закладів освіти 
щодо запровадження ДФЗО; роботодавці не розуміють всіх бюрократичних 
нюансів, яких зобов’язані дотримуватися заклади освіти та інші. 
Для подальшого розвитку дуальної форми здобуття освіти в Україні, 
рекомендовано провести широкомасштабну інформаційну компанію в 
освітньому та бізнес-середовищі щодо концептуальних положень дуальної 
освіти, представлення позитивних кейсів (зарубіжних та вітчизняних) 
впровадження зазначеної форми навчання, обговорення виявлених проблем 
під час реалізації пілотної програми та відпрацювання заходів щодо вирішення 
даних проблем. 
 
 
 
 
 
 
  
92 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. A Memorandum on Lifelong Learning. Commission of the european 
communities. URL:http://arhiv.acs.si/dokumenti/Memorandum_on_Lifelong_Lear
ning.pdf 
2. The Lisbon Recognition Convention. URL: https://www.enic-
naric.net/the-lisbon-recognition-convention.aspx 
3. Magna Charta Universitatum. URL: http://www.magna-
charta.org/resources/files/the-magna-charta/ukrainian 
4. National Career Development Guidelines (NCDG) Framework. URL: 
https://www.ncda.org/aws/NCDA/asset_manager/get_file/3384?ver=16587 
5. Paris Communiqué Paris. May 25th. 2018. URL: 
https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%
B8%D0%BD%D0%B8/2018/06/06/12/paris-communiqueenua2018.pdf 
6. QS Higher Education System Strength Rankings. URL: 
https://www.topuniversities.com/system-strength-rankings/methodology 
7. QS World University Rankings. URL: 
https://www.topuniversities.com/system-strength-rankings/methodology 
8. Sobiechowska. P. & Maisch. Work-based learning: in search of an 
effective model. Educational Action Research.  M., 2006.  vol. 14, no. 2. р. 267–
268. 
9. Times Higher Education World University Ranking 2020. URL: 
https://www.timeshighereducation.com/world-university-rankings/2020/world-
ranking#!/page/0/length/25/sort_by/rank/sort_order/asc/cols/stats 
10. U21 Ranking of National Higher Education Systems. URL: 
https://universitas21.com/what-we-do/u21-rankings/u21-ranking-national-higher-
education-systems-2020/comparison-table 
11. Алферов Ю. С. Источники и механизмы финансирования 
образования за рубежом. URL: 
93 
 
http://portalus.ru/modules/shkola/rus_readme.php?subaction=showfull&id=119192
98 79&archive=&start_from=&ucat=& 
12. Аксьонова І. В. Аналіз джерел фінансування вищої освіти: 
зарубіжний досвід. URL: 
http://www.repository.hneu.edu.ua/bitstream/123456789/10540/1/12.pdf. 
13. Бучинська О. В., Давліканова О. Б., Лилик І. В., Чайковська А. Б. 
Щодо запровадження пілотного проєкту у закладах фахової передвищої та 
вищої освіти з підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти». 
Київ, 2020. 98с. 
14. В Україні стартував німецько-український проект, який 
передбачає запровадження дуальної системи професійно-технічного 
навчання. URL: http://fru.ua/ua/events/members-events/v-ukraini-
startuvavnimetsko-ukrainskyi-proekt-iakyi-peredbachaie-zaprovadzhennia-
dualnoi-systemyprofesiino-tekhnichnoho-navchannia 
15. Варнавських Н. М. Проблеми професійного самовизначення 
молоді на сучасному етапі ринкових перетворень. Педагогіка і психологія. 
2002. № 4.  С. 109–115. 
16. Вем’ян В. Г., Тер-Ованес’ян В. Г. Дуальна форма професійної 
освіти як умова ефективного рішення завдань модернізації освіти. Психологія: 
реальність і перспективи : зб. наук. пр. Рівнен. держ. гуманітар. ун-т. Рівне, 
2015. Вип. 5. С. 29–34. URL:  http://nbuv.gov.ua/UJRN/prp_2015_5_8 
17. Вища освіта в умовах реформи: зміни громадської думки. URL: 
https://dif.org.ua/article/vishcha-osvita-v-umovakh-reformi-zmini-gromadskoi-
dumki_2016 
18. Гриншпун С. С. Профессиональная ориентация школьников в 
США. / С.С. Гриншпун // Педагогика. 2005. №9. С.65-72. 
19. Дзюба С. Г., Плотнікова Н. В. Зарубіжний та український досвід 
диверсифікації джерел фінансування системи освіти. Збірник наукових праць 
Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди 
94 
 
«Економіка», 2017, вип. 17. URL: http://oaji.net/articles/2017/1053-
1500891548.pdf 
20. Добко Т., Золотарьова І., Калашнікова С., Ковтунець В., Курбатов 
С., Линьова І., Луговий В., Прохор І., Рашкевич Ю., Сікорська І., Таланова Ж., 
Фініков Т., Шаров С. Розвиток системи забезпечення якості вищої освіти в 
Україні: інформаційно-аналітичний огляд. За заг. ред. С. Калашнікової та В. 
Лугового. Київ : ДП «НВЦ «Пріори-тети», 2015. 84 с. 
21. Дослідження «Мотивація студентів до навчання як визначальна 
умова академічної доброчесності». URL: 
https://saiup.org.ua/resursy/motyvatsiya-studentiv-navchannya-yak-vyznachalna-
umova-akademichnoyi-dobrochesnosti-doslidzhennya/. 
22. Закатнов Д. Профеійна орієнтація у підготовці учнівської молоді 
до зайнятості. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/32306271.pdf 
23. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII. 
2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 
24. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VII. 2017. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/ go/2145-19 
25. Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між 
Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським 
співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої 
сторони» від 16.09.2014 № 1678-VII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1678-18#Text 
26. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України 
щодо вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти» від 18.12.2019 
№ 392-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392-20#Text 
27.  Захаревич Г. О. Державне кредитування здобуття вищої освіти: 
вітчизняний та зарубіжний досвід. URL: http://soskin.info/ea/2011/9-
10/201117.html. 
95 
 
28. Звіт за результатами маркетингового дослідження привабливості 
української вищої освіти для іноземних громадян. URL: 
https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2020/12/07/2.pdf 
29. Ільїч Л. М. Модернізація системи професійної орієнтації: досвід 
країн Скандинавії та Балтії. URL: http://www.economy.in.ua/pdf/7_2019/3.pdf 
30. Каленюк І. С. Напрями трансформації механізмів фінансування 
освіти в сучасному світі. Демографія та соціальна економіка. 2017. № 1 (29). 
С. 24–36. URL: https://dse.org.ua/arhcive/29/2.pdf 
31. Каленюк І., Дяченко А. Підприємницькі університети в 
глобальному освітньому просторі. URL: 
http://iepjournal.com/journals/25/2016_4_Kalenyuk_Dyachenko.pdf 
32.  Карпенко М. М. Проблеми масовізації вищої освіти в Україні. 
Аналітична записка. Серія «Гуманітарний розвиток». № 6. 2019. URL: 
https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-12/analit-karpenko-human-
development-6-2019.pdf 
33. Карпенко М. М. Освіта протягом життя як чинник людського 
розвитку». Аналітична записка № 20. Серія «Гуманітарний розвиток». URL: 
https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/osvita-protyagom-zhittya-
yak-chinnik-lyudskogo-rozvitku 
34. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в 
Європейському регіоні; Ліссабон, 11 квітня 1997 року. URL: 
http://www.edupolicy.org.ua/files/Lisbon_Convention(1997).pdf 
35. Захарін C. Про нові Ліцензійні умови. URL: 
https://osvita.ua/blogs/76818/ 
36. Концептуальні засади реформування публічного фінансування та 
управління закладами вищої освіти. URL: 
https://drive.google.com/file/d/1obC0K1NMhh9soat7LK9y-ughV4n070-h/view 
37. Коропецька О.М. Психологічні основи професійної орієнтації та 
самореалізації особистості. К., 2016. 437 с. 
96 
 
38. Кредит на навчання: як отримати та які умови пропонують 
держава й банки. URL: https://ucap.io/kredyt-na-navchannya/. 
39. Кузів М. З. Особливості профорієнтаційної роботи в Німеччині та 
Україні в умовах ринку праці. Вісник Львівського університету. Випуск 25. 
Львів: Видавничий центр ЛНУ, 2009. С. 298-304. 
40. Лозинська Н., Кузів М. Особливості профорієнтаційної роботи в 
Німеччині. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/19050/1/26_kuziv_ 
lozynska.pdf 
41. Наказ Міністерства освіти і науки України №76 від 23 січня 2020 
року «Про розподіл обсягу фінансування, передбаченого Міністерству освіти 
і науки України Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік». URL: 
[https://mon.gov.ua/ua/npa/nij-byudzhet-na-2020-rik-mi 
42. Наказ Міністерства освіти і науки України від 17 січня 2020 року 
№ 65 «Про встановлення показників для розподілу видатків державного 
бюджету між закладами вищої освіти на 2020 рік». URL: 
https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-vstanovlennya-pokaznikiv-dlya-rozpodilu-vidatkiv-
derzhavnogo-byudzhetu-mizh-zakladami-vishoyi-osviti-na-2020-rik 
43. Наказ Міністерства освіти та науки України від 15.10.19 №1296 
«Щодо запровадження пілотного проєкту у закладах фахової передвищої та 
вищої освіти з підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти». 
URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/shodo-zaprovadzhennya-pilotnogo-proektu-u-
zakladah-fahovoyi-peredvishoyi-ta-vishoyi-osviti-z-pidgotovki-fahivciv-za-
dualnoyu-formoyu-zdobuttya-osviti 
44. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 
роки. URL: http://oneu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/11/nsro_1221.pdf. 
45. Новіков В., Левін П. Фінансово-кредитні та інституціональні 
аспекти розвитку професійної освіти на постболонському просторі. Проблеми 
науки і освіти. 2006. № 2  С. 64–72. 
46. Перехідна книга МОН за період з вересня 2019 по червень 2020. 
Міністерство освіти і науки України. Київ, 2020. 100 с 
97 
 
47. Пільговий кредит на освіту. URL: https://minjust.gov.ua/m/pilgoviy-
kredit-na-osvitu. 
48. Пономаренко О. Г. Технологічні аспекти професійної адекватності 
учнів у контексті європейських тенденцій гуманізації освіти. Науковий вісник 
Національного університету біоресурсів і природокористування України. 
Серія : Філологічні науки. 2018. Вип. 281. С. 223-229. 
URL:доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau_fil.n_2018_281_30 
49. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р. N 842 
«Про затвердження Концепції державної системи  професійної орієнтації 
населення». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/842-2008-%D0%BF#Text 
50. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 
1146 «Про розподіл видатків державного бюджету між закладами вищої освіти 
на основі показників їх освітньої, наукової та міжнародної діяльності». URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1146-2019-%D0%BF#Text. 
51. Постанова Кабінету Міністрів Україні від 29 серпня 2018 року № 
673 «Про затвердження Прядку пільгового кредитування для здобуття 
професійно-технічної та вищої освіти». URL:  
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/673-2018-%D0%BF#n24 
52. Постанова КМУ від 30 грудня 2015 р. № 1187 «Про затвердження 
Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності». 2015. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1187-2015-%D0%BF 
53. Припотень В. Національні проблеми та зарубіжний досвід 
професійної освіти та профорієнтації молоді. Вісник КНТЕУ.  Вип.5. 2010.  
С.120-127 
54. Пчелінцева І. Освітній кредит. Вища школа. 2005. № 2. С. 95–100. 
55.  Річний звіт Національного агентства із забезпечення якості вищої 
освіти за 2019 рік. За заг. ред. проф. Сергія Квіта. Київ : Національне агентство 
із забезпечення якості вищої освіти, 2020. 244 с. URL: https://naqa.gov.ua/wp-
content/uploads/2020/02/%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%82-2020.pdf 
98 
 
56. Розпорядження КМУ від 19 вересня 2018 р. №660-р «Про 
схвалення Концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття 
освіти». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/660-2018-%D1%80#Text 
57. Сокаль В. А. Особливості проведення профорієнтації у 
зарубіжних країнах. Наукові записки РДГУ. Випуск 16(59). 2017. с. 262-264. 
58. Спільна декларація міністрів освіти Європи           «Європейський 
простір у сфері вищої освіти» URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_525#Text. 
59. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2021–2031 роки. 
URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2020/09/25/rozvitku-vishchoi-
osviti-v-ukraini-02-10-2020.pdf 
60. Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку 
освіти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/347/2002#Text 
61. Чайка І. Аналіз українського ринку вищої освіти. Галицький 
економічний вісник. № 1 (62). 2020. URL: 
https://doi.org/10.33108/galicianvisnyk_tntu2020.01 
62. Шевченко Л. С. Фінансова автономія університету: світовий 
досвід для України Право та інновації. № 1 (9). 2015.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
