Сучасний стан та напрями реформування системи охорони здоров’я в Україні

Починок, Владислав Анатолійович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10028
Title:	Сучасний стан та напрями реформування системи охорони здоров’я в Україні
Authors:	Григор, Олег Олександрович Починок, Владислав Анатолійович
Keywords:	здоров’я;медична сфера;медична реформа;пандемія;система охорони здоров’я
Issue Date:	2020
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 112 сторінок, 10 таблиць, 18 рисунків, список використаних джерел з 77 найменувань, 2 додатки. Об’єктом дослідження є здоров’я людини як найвища цінність та об’єкт національної безпеки країни. Предмет дослідження — реформування системи охорони здоров’я в Україні. Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження сучасного стану та напрямів реформування системи охорони здоров’я в Україні. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: дослідження особливостей формування державної політики в сфері охорони здоров’я; аналіз та пошук напрямів удосконалення державної політики в сфері охорони здоров’я в Україні; дослідження основних етапів медичної реформи в Україні; аналіз ефективності переходу до нової моделі фінансування системи охорони здоров’я; пошук подальших напрямів реформування системи охорони здоров’я; виявлення підходів до удосконалення державної політики у сфері охорони здоров’я в умовах пандемії. За результатами дослідження сформульовані проблеми, напрями та перспективи реформування медичної галузі в Україні. Одержані результати можуть бути використані для для подальших напрямів реформування системи охорони здоров’я.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10028
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Починок.pdf Restricted Access		2.24 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
 до кваліфікаційної роботи 
магістра 
 
 
на тему: «Сучасний стан та напрями реформування системи 
охорони здоров’я в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: студент  2 курсу, групи ЗПУАМ-910 
Спеціальності 281 Публічне управління та 
адміністрування 
                                                                ___________________Починок В. А.__________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник  _____Григор О. О._______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                              Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси 2020 року 
  
4  
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………. 5 
РОЗДІЛ 1 ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ  
ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я………………………… 8 
1.1 Здоров’я людини як найвища цінність та об’єкт національної  
безпеки країни……………………………………………………………. 8 
1.2 Особливості формування державної політики в сфері охорони  
здоров’я…………………………………………………………………… 15 
1.3  Формування та реалізація державної політики в сфері охорони  
здоров’я в Україні………………………………………………………... 26 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА НАПРЯМИ  
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ.. 45 
2.1 Аналіз ефективності переходу до нової моделі фінансування  
системи охорони здоров’я………………………………………………. 45 
2.2 Аналіз другого етапу медичної реформи в Україні……………….. 59 
2.3  Основні напрями подальшого реформування системи охорони  
здоров’я…………………………………………………………………… 65 
РОЗДІЛ 3 ПІДХОДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ  
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ  
ПАНДЕМІЇ……………………………………………………………….. 75 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 99 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 103 
ДОДАТКИ  
 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Система охорони здоров’я в Україні, яка досталася у спадковість від 
Радянського Союзу, виявилась неефективною в сучасних умовах. В той час, 
коли Конституція України передбачає безмежні гарантії забезпечення 
громадян безоплатними медичними послугами, реально при такій системі 
охорони здоров’я виконати зазначені гарантії країна є неспроможною, навіть  
забезпечити базові потреби населення у медичних послугах. З часів 
проголошення Незалежності України, не дивлячись на нагальність і 
пріоритетність питання удосконалення системи охорони здоров’я, так і не 
відбулося значних змін у державній політиці в цій сфері, що ще більше 
поглибило кризу в галузі. Лише в 2016 році було затверджено Концепцію 
реформи фінансування системи охорони здоров’я, яка стала вихідною точкою 
для переходу на нову модель державного солідарного страхування, яка 
базується на найкращих світових практиках та досвіді трансформації системи 
охорони здоров’я. Протягом трьох років було сформовано державну політику, 
законодавчу та нормативно правову базу щодо регулювання медичної сфери, 
розроблено та впроваджено новий механізм фінансування, удосконалено 
інституційну базу. Але, на жаль, за такий короткий проміжок часу не можливо 
виправити усі системні помилки, які накопичувалися роками, тому існує 
потреба в аналізі ситуації щодо досягнень ключових завдань в процесі 
реформування та розробці напрямів подальшого удосконалення та підвищення 
ефективності системи охорони здоров’я в Україні. 
Питаннями пов’язаними з побудовою та координацією міжнародного 
співробітництва з метою розвитку та удосконалення систем охорони 
займається Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), документи та 
дослідження якої використовувалися під час написання кваліфікаційної 
магістерської роботи. Крім цього, було опрацьовано законодавчу та 
нормативно-правову базу, яка регулює функціонування сфери охорони 
6 
 
здоров’я в Україні, а також дослідження низки вітчизняних та зарубіжних 
вчених, таких як: Д. Афанас’єв, І. Беззуб, М. Білинська, Я. Радиш, І. Рожкова, 
В. Борщ, Н. Мезенцева, С. Батиченко, К. Мезенцев, А. Свіницький, 
Т. Семигіна, О. Ситенко, Т. Смірнова, Н. Ткачова, О. Цібровський, С. Істомін, 
В. Сорока, В. Шафранський, М. Співак та інші. 
Мета дослідження полягає в дослідженні сучасного стану та напрямів 
реформування системи охорони здоров’я в Україні . 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− дослідження особливостей формування державної політики в сфері 
охорони здоров’я; 
− аналіз та пошук напрямів удосконалення державної політики в сфері 
охорони здоров’я в Україні; 
− дослідження основних етапів медичної реформи в Україні; 
− аналіз ефективності переходу до нової моделі фінансування системи 
охорони здоров’я; 
− пошук подальших напрямів реформування системи охорони 
здоров’я; 
− виявлення підходів до удосконалення державної політики у сфері 
охорони здоров’я в умовах пандемії. 
Об’єкт дослідження – здоров’я людини як найвища цінність та об’єкт 
національної безпеки країни. 
Предмет дослідження – реформування системи охорони здоров’я в 
Україні. 
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи: 
аналізу та синтезу, формально-логічний, експертної оцінки, системного 
підходу та інші. Дослідження базувалося на теоретичних, практичних та 
аналітичних розробках вітчизняних та зарубіжних науковців. 
7 
 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні 
комплексного дослідження стану реформування системи охорони здоров’я та 
пошуку напрямів підвищення її ефективності. 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані для подальших напрямів реформування 
системи охорони здоров’я. 
Апробація дослідження. Починок В. А. Основні принципи 
європейської політики в сфері охорони здоров’я. Матеріали ХХІ Міжнародної 
науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». 
Черкаси: ЧДТУ, 2020. 135 с., с.95-98. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел 
та додатків. Повний обсяг роботи становить 112 сторінок. Список 
використаних джерел складається з 77  найменувань, 10 таблиць, 18  рисунків,   
2 додатків. 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В 
СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 
 
 
1.2 Здоров’я людини як найвища цінність та об’єкт національної 
безпеки країни 
 
У системі цінностей, якими дорожить будь-яка цивілізована нація, 
особливе місце посідає здоров’я [10].  
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає здоров’я як 
«стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки 
як відсутність хвороб і фізичних дефектів» [32]. 
Треба зазначити, що людство за останні роки досягло значних успіхів у 
поліпшенні свого стану здоров’я та підвищення тривалості життя за рахунок 
генерування нових знань у сфері медицини,  а також побудови ефективних 
систем охорони здоров’я. В той же час, спостерігаються значні відмінності між 
рівнем здоров’я населення в різних країнах, які в своїй більшості 
обумовлюються соціально-економічним розвитком країни та відповідною 
державною політикою. Як зазначено в глобальних Цілях сталого розвитку 
«Ми досягли величезних успіхів у зниженні дитячої смертності, зміцненні 
материнського здоров’я та боротьбі проти ВІЛ/СНІДу, малярії та інших 
захворювань. З 1990 року спостерігається понад 50-відсоткове зниження 
попереджуваних випадків смерті дітей у всьому світі. Показник материнської 
смертності у всьому світі також знизився на 45%. З 2000 по 2013 р. кількість 
нових інфікувань ВІЛ/СНІД знизилася на 30%. Понад 6,2 мільйона життів 
було врятовано від малярії. 
Незважаючи на такий неймовірний прогрес, щороку понад 6 мільйонів 
дітей помирають до свого п’ятого дня народження. Від попереджуваних 
хвороб, таких як кір і туберкульоз, щодня помирають 16 000 дітей. Сотні жінок 
9 
 
щодня помирають під час вагітності або від ускладнень під час пологів. У 
багатьох сільських районах лише 56% пологів приймають кваліфіковані 
фахівці. Основною причиною смерті серед підлітків у країнах Африки на 
південь від Сахари, у регіоні, спустошеному епідемією ВІЛ, є СНІД. 
Ці смерті можна попередити за допомогою профілактики та лікування, 
освіти, кампаній по імунізації, а також цільових програм з охорони 
сексуального та репродуктивного здоров’я» [53]. 
Виділяють такі шість груп чинників захворюваності та здоров’я 
населення (рис. 1.1): 
− генетична спадковість населення;  
− природне середовище (лікувальні та рекреаційні властивості 
ландшафтів, лісових масивів, підземних вод тощо (позитивні чинники); 
забруднення атмосферного повітря стаціонарними та пересувними 
джерелами, забруднення ґрунтів, поверхневих та підземних вод, радіаційне 
забруднення, неефективне поводження з відходами тощо (негативні 
чинники));  
− демографічна ситуація та демографічна поведінка (очікувана 
тривалість життя, середній вік населення, рівень смертності, статевовікова 
структура населення, масштаби та інтенсивність міграційних процесів тощо); 
− рівень розвитку та особливості організації системи охорони здоров’я 
(забезпеченість медичною інфраструктурою та фахівцями, якість та фізична і 
економічна доступність надання медичних послуг; рівень вакцинації 
населення; своєчасність проведення медичних реформ, ефективність 
управління медичною сферою, підготовка кадрів для охорони здоров’я, 
державне фінансування медичної сфери тощо);  
− соціально-культурне середовище та спосіб життя населення (рівень 
соціальної напруги, поширення соціальних хвороб (тютюнопаління, 
алкоголізму, наркоманії), особливості харчування, особливості середовища 
10 
 
проживання, праці, відпочинку (у тому числі, наприклад, стреси, гіподинамія); 
поширення міського способу життя, рівень релігійності населення тощо);  
− рівень та особливості соціально-економічного розвитку території 
(спеціалізація регіонів, рівень індустріалізації та постіндустріалізації, рівень 
безробіття, доходів та витрат населення, поширення бідності, сформованість 
середнього класу тощо) [36]. 
 
 Генетична  Демографічна 
спадковість Природне ситуація та 
 
населення середовище демографічна 
 поведінка 
 
Чинники 
 захворюваності та 
 здоров’я населення 
 
Рівень розвитку та Соціально- Рівень та 
 особливості культурне особливості 
організації середовище та 
 соціально-
системи охорони спосіб життя економічного 
 здоров’я населення розвитку території 
 
Рисунок 1.1 – Чинники регіональної диференціації захворюваності та 
здоров’я населення 
Джерело: [36] 
 
Право на здоров’я визнається в численних міжнародних та регіональних 
договорах, починаючи із Загальної декларації прав людини (стаття 25) в тому 
числі в Міжнародному пакті про соціально-економічні права (стаття 12), в 
Конвенції про права дитини (стаття 6, 24), в Конвенції про ліквідацію всіх 
форм дискримінації щодо жінок (стаття 10, 11, 12, 14) і в Європейській 
соціальній хартії [31]. 
Це право визначається для всіх без дискримінації на користування 
різними послугами, установами та речами, а також мати відповідні умови 
11 
 
життя, щоб бути здоровим, настільки це є можливим. Право на здоров’я 
включає в себе не тільки послуги медико-санітарної допомоги, а й умови, що 
визначають наше здоров’я, в тому числі: доступ до безпечної питної води, 
належної санітарії та житла, достатнє харчування, здорові умови роботи і 
умови навколишнього середовища, а також доступ до освіти та інформації, 
пов’язаних із здоров’ям [2].  
У Європі право на здоров’я закріплене у Європейській соціальній хартії. 
Основна стаття, яка фокусується на праві на здоров’я, це стаття 11, яка 
зобов’язує європейські держави вживати заходів щодо зміцнення здоров’я та 
забезпечення медичною допомогою у разі хвороби: «З метою забезпечення 
ефективного здійснення права на охорону здоров’я, Договірні Сторони 
зобов’язуються самостійно або у співробітництві з громадськими чи 
приватними організаціями, вживати відповідних заходів, спрямованих 
зокрема на: 1.    усунення, у міру можливості, причини слабкого здоров’я; 
2.    забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які 
сприяли б поліпшенню здоров’я і підвищенню особистої відповідальності у 
питаннях здоров’я; 3.    запобігати, у міру можливості, епідемічним, 
ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам». 
Дотримання Хартії контролюється Європейським Комітетом з 
соціальних прав. Кожного року Комітет розглядає доповіді, які надаються 
державами-учасниками і вирішує, чи ситуація в країні щодо права на здоров’я 
та інших соціальних та економічних прав відповідає Європейській соціальній 
хартії чи ні. Крім цього, деякі європейські організації та національні НУО 
можуть направляти колективну скаргу проти держави до Комітету. 
На додаток до подальшої роботи з моніторингу та реалізації 
Європейської соціальної хартії, Рада Європи надає допомогу державам-членам 
у реалізації підходу «здоров’я та права людини для всіх», з урахуванням 
кількості меншин та вразливих груп спільно з Комітетом експертів щодо 
належного управління у галузі охорони здоров’я. Європейський директорат з 
якості лікарських засобів  та охорони здоров’я сприяє  правам людини 
12 
 
на  доступ до високоякісних лікарських засобів шляхом узгодження та 
координації стандартизації, регулювання та контролю якості лікарських 
засобів, переливання крові, трансплантації органів, фармацевтичних 
препаратів та фармацевтичної допомоги. 
Відповідно до міжнародних договорів з прав людини, медичні послуги 
та пільги повинні бути доступними, наявними, прийнятними і мати відповідну 
якість для всіх без дискримінації. 
Наявність означає, що громадські об’єкти охорони здоров’я, товари та 
послуги, а також програми повинні бути доступні в достатній кількості в 
межах країни [31]. 
Доступність означає, що медичні заклади, товари і послуги повинні бути 
фізично і економічно доступними для всіх без дискримінації там повинна бути 
забезпечена можливість щодо пошуку, одержання  і поширення  інформації, 
що стосується  питань здоров’я [31]. 
Прийнятність означає, що товари і послуги повинні бути культурно 
прийнятними і відповідати принципам медичної етики [31]. 
Якість означає, що медичні заклади, товари і послуги повинні 
відповідати науковим та медичним вимогам і бути якісними [31]. 
В Україні Конституцією людину, її життя й здоров’я, честь і гідність, 
недоторканність і безпеку визнано  найвищою соціальною цінністю.  
Здоров’я населення значною мірою впливає на процеси та результати 
економічного, соціального й культурного розвитку країни, демографічну 
ситуацію та стан національної безпеки, а також є важливим соціальним 
критерієм ступеня розвитку та благополуччя суспільства [73]. 
Здоров’я населення та національна безпека нерозривно пов’язані між 
собою. Більше того, із позиції інтересів нації саме здоров’я її членів є одним із 
завдань національної безпеки і, водночас, засобом її забезпечення в цілому, що 
є умовою існування та розвитку особистості, суспільства й держави та 
дозволяє їм зберігати накопичені духовні й матеріальні цінності [8].  
13 
 
У Програмі розвитку ООН (ПРООН, 1994 р.) із розвитку людського 
потенціалу [65] було виділено такі компоненти безпеки життєдіяльності 
людини, а саме:  
1) економічна безпека (гарантований мінімальний дохід); 
2) продовольча безпека (фізична й економічна доступність продуктів 
харчування);  
3) безпека для здоров’я (профілактика захворювань);  
4) екологічна безпека (доступність чистої питної води, незабрудненого 
повітря, система землекористування, що зберігає родючість ґрунту);  
5) особиста безпека (свобода від фізичного насильства і погроз); 
6) безпека меншин (збереження культурної своєрідності); 
7) політична безпека (захист основних прав і свобод людини) [65]. 
Як зазначила Генеральний директор ВООЗ М.Чен «Світ, в якому 
спостерігається значний дисбаланс у сфері охорони здоров’я, не може бути ні 
стабільним, ні безпечним». 
В документі «Здоров’я-2020: основи європейської політики та стратегія 
для ХХІ століття зазначається, що «гарне здоров’я людей вигідно всім 
секторам і всьому суспільству – це неоціненний ресурс. Здоров’я і 
благополуччя є ключовим фактором економічного і соціального розвитку та 
мають найважливіше значення в житті кожної людини, для кожної сім’ї і всіх 
спільнот» [27]. 
Фактори, що лежать в основі процвітання і благополуччя суспільства, 
також визначають здоров’я людей –  стратегії, що враховують цей принцип, є 
більш ефективними. Справедливий доступ до освіти, повноцінне 
працевлаштування, наявність впорядкованого житла і гідний рівень доходу –  
все це сприяє підтримці здоров’я. У свою чергу, здоров’я сприяє підвищенню 
продуктивності праці, формування більш продуктивних трудових ресурсів, 
більш здоровому старінню, а також скорочення витрат на допомогу у випадку 
хвороби соціальну допомогу і зменшення втрат податкових надходжень до 
бюджету. Найбільш надійний шлях для забезпечення здоров’я та добробуту 
14 
 
населення – спільна робота всіх секторів держави, спрямована на соціальні та 
індивідуальні детермінанти здоров’я. Гарне здоров’я людей сприяє процесам 
економічного відновлення і розвитку [27]. 
Втрата здоров’я призводить до економічних збитків людини, сім’ї, 
суспільства та держави у цілому, зумовлених:  
− збільшенням рівня смертності;  
− скороченням періоду активного трудового життя;  
− зниженням продуктивності праці, а отже, зниженням обсягу 
виробленої продукції, зокрема національного доходу в цілому;  
− зміною кон’юнктури на ринку праці;  
− витратами на лікування, профілактику та утримання хворих та 
інвалідів;  
− скороченням інвестицій на освіту та професійне вдосконалення; 
− відмовою від ведення науково-дослідної, інноваційної та 
підприємницької діяльності [12]. 
Українські дослідники також доводять, що головним складником і 
демографічної, і соціальної безпеки є населення держави, а його основним 
показником – якість системи охорони здоров’я. Та встановлюють такий 
зв’язок: система охорони здоров’я є одним із засадничих елементів 
економічної безпеки, що, своєю чергою, є елементом системи національної 
безпеки країни [12]. 
У зв’язку із забезпеченням надання якісної медичної допомоги та 
сталого розвитку системи охорони здоров’я постає проблема вітальної безпеки 
країни. Проблема вітальної безпеки лежить у площині створення безпечних 
умов для реалізації конституційного права громадян на охорону здоров’я. 
«Вітальна безпека суспільства і держави гарантується здатністю системи 
охорони здоров’я забезпечувати реалізацію права людини на життя і здоров’я, 
медичну допомогу та медичне страхування, усувати небезпеки, що 
загрожують життю та здоров’ю, стало функціонувати за будь-яких 
15 
 
несприятливих умов, а також здатністю держави до захисту національних 
інтересів у сфері охорони здоров’я від можливих загроз» [15, с. 145].  
Стратегічною метою забезпечення національної безпеки у сфері 
охорони здоров’я визначають наступні:  
− збільшення тривалості життя, зниження інвалідності та 
смертності;  
− удосконалення профілактики й надання своєчасної кваліфікованої 
первинної медико-санітарної та високотехнологічної медичної допомоги;  
− удосконалення стандартів медичної допомоги, а також контролю 
якості, ефективності та безпеки лікарських засобів [67].  
Основними напрямами забезпечення національної безпеки у сфері 
охорони здоров’я є посилення її профілактичної спрямованості, орієнтація на 
збереження здоров’я людини, вдосконалення інституту сім’ї, охорона 
материнства, батьківства й дитинства. Зміцненню національної безпеки у 
сфері охорони здоров’я сприятимуть підвищення якості та доступності 
медичного обслуговування за рахунок використання перспективних 
інформаційних і телекомунікаційних технологій, державна підтримка 
перспективних розробок у галузі фармацевтики, біотехнології та 
нанотехнологій, а також модернізація економічних механізмів 
функціонування охорони здоров’я й розвиток матеріально-технічної бази 
державної та муніципальної систем охорони здоров’я [67]. 
 
1.2 Особливості формування державної політики в сфері охорони 
здоров’я 
 
Державне управління в галузі охорони здоров’я має свої особливості та 
формується під впливом багатьох факторів, як соціально-економічних, так і 
культурних та демографічних, які відображаються у тих заходах, методах та 
інструментах, що застосовуються в процесі розробки та реалізації політики, 
стратегії та тактики управління. 
16 
 
Низка дослідників розглядають державне управління охороною здоров’я 
як сукупність цілеспрямованих впливів органів державної влади, які діють у 
рамках відповідної компетенції на певних осіб, соціальні системи, а також 
увесь соціальний організм у цілому з метою їх упорядкування, збереження або 
перетворення [70].  
Група вчених, зокрема М. Білинська та Я. Радиш, визначають, що 
державна політика в галузі охорони здоров’я – це комплекс прийнятих 
загальнодержавних рішень чи взятих зобов’язань щодо збереження та 
зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благополуччя 
населення держави як найважливішої складової її національного багатства 
шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, економічних, 
правових, соціальних, культурних, наукових та медичних заходів з метою 
збереження генофонду української нації, її гуманітарного потенціалу та 
врахування вимог нинішнього і майбутніх поколінь в інтересах як конкретної 
людини (особистості), так і суспільства в цілому [10]. 
Визначають такі існуючі підходи:  
− державне управління охороною здоров’я є одночасно механізмом 
та формою реалізації управління суспільством;  
− управлінський вплив обов’язково містить організаційний 
компонент у медичному закладі, який проявляється в спрямуванні та 
практичному здійсненні взаємодії людей і має два зрізи: статичний 
(структурний) та динамічний (функціональний);  
− існує поділ медичної сфери як загального інституту управління на 
певну суб’єктну структуру, що складається з органів державного управління і 
бізнесу;  
− об’єктами державного управління сфери охорони здоров’я 
виступають певні суспільні відносини, з одного боку, і відносини у самій 
організаційній системі, тобто відносини між різними органами держави, 
всередині та між самими лікувальними установами [70]. 
17 
 
Н.М. Ткачова визначає такі відмінності у визначенні державного 
управління сферою охорони здоров’я (табл. 1.1). 
Таблиця 1.1 – Особливості державного управління сферою охорони 
здоров’я як суспільним явищем та системою 
Критерій Державне управління сферою Державне управління сферою 
охорони здоров’я як суспільне охорони здоров’я як система 
явище 
Визначення Комплексна політична, Визначає демографічний, соціальний, 
економічна, соціальна і медична економічний потенціал суспільства, є 
категорія, що є формою та фактором національної безпеки та 
основним різновидом об’єктом соціальної політики 
соціального управління, держави 
соціально-політична функція 
держави, зумовлена 
об’єктивними потребами 
забезпечення цілісності 
суспільства, його 
функціонування й поступального 
розвитку 
Об’єкт Суспільні стосунки у сфері Охорона громадського (суспільного) 
управління охорони здоров’я, що пов’язані з здоров’я. Підвідомчість стосується 
людьми, територіями, органів, закладів, посадових осіб та 
організаційноструктурними інші, чия діяльність пов’язана з 
утвореннями, охороною громадського здоров’я 
матеріальнотехнічними 
ресурсами, видами діяльності 
тощо 
Комплексна Діяльності держави, здійснення Механізм державного управління 
сутність управлінського організуючого розвитком системи охорони здоров’я 
впливу шляхом використання в Україні, який поєднує 
повноважень виконавчої влади організаційні, фінансові, регулятивні, 
через організацію виконання контрольні заходи та має на меті 
законів, здійснення забезпечення задоволеності 
управлінських функцій з метою суспільства медичною допомогою, 
комплексного соціально- підвищення захищеності громадян 
економічного та культурного від фінансових ризиків на випадок 
розвитку держави, її окремих хвороби, покращання загального 
територій, а також забезпечення стану їх здоров’я 
реалізації державної політики у 
відповідних сферах суспільного 
життя, створення умов для 
реалізації громадянами їх прав і 
свобод 
Джерело: [70] 
18 
 
М. Білинська та Я. Радиш визначили такі схеми взаємозв’язку 
принципів, засобів та обов’язків громадян у процесі формування та реалізації 
державної політики України у сфері охорони здоров’я (рис.1.2). 
Вивчення основ європейської політики в сфері охорони здоров’я 
«Здоров’я-2020» дозволяє розширити принципи, на яких ґрунтується політика.   
В першу чергу, в документі було зазначено, що на сьогодні уряди 
стикаються з труднощами в зв’язку зі збільшенням витрат на охорону 
здоров’я, що заважає ефективно виконувати функції зі здоров’язбереження 
населення. У багатьох країнах частка державного бюджету, що витрачається 
на охорону здоров’я, сьогодні як ніколи висока, при цьому вартість послуг 
зростає швидше, ніж ВВП. Багато системи охорони здоров’я виявляються не в 
змозі стримувати витрати в умовах, коли фінансові обмеження все більше 
ускладнюють акумулювання необхідних коштів для охорони здоров’я і 
забезпечення соціального захисту. Витрати збільшуються, в першу чергу, під 
впливом зростання пропозиції з боку постачальників; мова йде про нові 
методи лікування і технології і про те, що люди все в більшій мірі очікують 
захисту від ризиків для здоров’я і доступу до високоякісних послуг охорони 
здоров’я. Перш ніж приступати до тієї чи іншої реформи системи охорони 
здоров’я, необхідно ретельно проаналізувати економічні, політичні, соціальні 
та культурні процеси. Оскільки Міністерства охорони здоров’я не можуть 
подолати всі ці труднощі, спираючись лише на власні сили – рішення таких 
проблем вимагає застосування міжсекторальних підходів [27]. 
Тобто, повинен бути застосований принцип загальнодержавної 
відповідальності за охорону здоров’я, який вимагає, щоб уся система 
державного управління на всіх рівнях, при виробленні всіх напрямів політики 
в галузі законодавчого регулювання, в соціальній сфері, в економіці 
обов’язково враховувала наслідки для здоров’я. Така спільна діяльність може 
бути успішною при умові вирішення двох взаємопов’язаних завдань: 
 
 
19 
 
 
Державна політика у сфері охорони здоров’я 
 
 
Принципи Засоби Обов’язки громадян 
 
 
Визнання охорони здоров’я Підтримування Піклуватися про своє 
п ріоритетним напрямом необхідного для здоров’я та здоров’я 
діяльності суспільства і здоров’я життєвого дітей 
д ержави, одним з головних рівня населення, 
факторів виживання та включаючи їжу, одяг, 
 Не шкодити здоров’ю 
розвитку народу житло, медичний 
інших громадян 
огляд, соціальне 
 
Дотримання прав і свобод обслуговування 
л юдини і громадянина у 
галузі охорони здоров’я та Охорона У передбачених 
з абезпечення пов’язаних з навколишнього законодавством 
ними державних гарантій природного випадках проходити 
 середовища профілактичні огляди 
і робити щеплення 
Загальна доступність 
м едичної допомоги та інших 
послуг у галузі охорони Забезпечення Надавати 
 санітарно-
здоров’я невідкладну 
епідемічного допомогу іншим 
 благополуччя 
Відповідність завданням і громадянам, які 
територій і населених перебувають у 
 рівню соціально-культурного пунктів 
розвитку суспільства, загрозливому для 
 наукова обґрунтованість, життя і здоров’я стані 
Збереження 
матеріально-технічна і 
 генофонду нації 
фінансова забезпеченість; 
орієнтація на сучасні 
 стандарти здоров’я і медичну 
допомогу, поєднання 
 вітчизняних традицій та 
досягнень зі світовим 
 досвідом у галузі охорони 
здоров’я 
 
 Децентралізація державного 
управління, розвиток 
 самоврядування і 
самостійності працівників 
 охорони здоров’я на 
правовій та договірній 
 підставах та ін. 
Рисунок 1.2 – Схема взаємозв’язку принципів, засобів та обов’язків 
громадян у процесі формування та реалізації державної політики у сфері 
охорони здоров’я 
Джерело: [10] 
20 
 
− покращення здоров’я для усіх та скорочення нерівностей по 
показникам здоров’я; 
− удосконалення лідерства та колективного керівництва в інтересах 
здоров’я [27]. 
Країни, регіони і міста, що встановлюють загальні завдання і об’єднують 
ресурси для охорони здоров’я та інших секторів, можуть значно поліпшити 
здоров’я і благополуччя своїх жителів. Пріоритетні області включають 
дошкільну освіту і якість освіти в цілому, умови праці та найму, соціальний 
захист і скорочення бідності. При цьому можуть використовуватися такі 
підходи, як підвищення стійкості співтовариств до негативних зовнішніх 
впливів, соціальне залучення та згуртованість; накопичення ресурсів для 
забезпечення добробуту; всебічне врахування гендерних аспектів і розвиток 
індивідуальних і суспільних ресурсів для захисту та зміцнення здоров'я, таких 
як індивідуальні навички і почуття причетності. Встановлення цільових 
орієнтирів по скороченню нерівностей щодо здоров’я може служити стимулом 
для активних дій і є одним з важливих механізмів оцінки розвитку охорони 
здоров’я на всіх рівнях [27]. 
Результати наукових досліджень свідчать про те, що для ефективних 
втручань потрібні такі умови проведення політики, які дозволяють долати 
кордони між секторами і здійснювати інтегровані програми. [27]. 
Важливу роль у підвищення ефективності діяльності системи охорони 
здоров’я відіграє розвиток лідерства в даній сфері. Сектор охорони здоров’я 
відповідає за такі напрямки діяльності: розробка та реалізація національних і 
субнаціональних стратегій охорони здоров’я; постановка цілей і завдань щодо 
поліпшення здоров’я; оцінка впливів на здоров’я, обумовлених діяльністю 
інших секторів; надання високоякісної та ефективної медичної допомоги; 
забезпечення основних функцій громадської охорони здоров’я. Необхідно 
також враховувати вплив стратегічних рішень в сфері охорони здоров’я на 
інші сектори і зацікавлені сторони. 
21 
 
Міністерства охорони здоров’я та органи охорони громадського 
здоров’я все в більшій мірі виступають в якості ініціаторів міжсекторальних 
взаємодій в охороні здоров’я і діють як представники і захисники інтересів 
здоров’я. Виконання такої лідируючої ролі вимагає навичок дипломатії, 
залучення фактичних даних, вміння аргументувати і використовувати кошти 
переконання. Сектор охорони здоров’я також виступає в якості партнера 
інших секторів, коли зміцнення здоров’я може внести вклад в досягнення їх 
цілей. На Нараді високого рівня ООН з профілактики та боротьби з 
неінфекційними захворюваннями і на сесії Всесвітньої асамблеї охорони 
здоров’я всіх країн схвалили такі підходи до співпраці, які отримали назву 
загальнодержавного підходу (whole-of-government approach) і принципу участі 
всього суспільства (whole-of-society approach). 
Органи влади на всіх рівнях повинні розглядати можливості для 
створення формальних структур і механізмів, що забезпечують узгодженість 
зусиль і міжсекторальне рішення проблем. Це може зміцнити координацію і 
компенсувати наявні дисбаланси у розподілі владних повноважень. 
В доповіді визначається, що все більшою мірою підтверджуються 
стратегічні вигоди від прийняття принципу врахування інтересів здоров’я у 
всіх стратегіях (health in all policies). Цей підхід спрямований на підвищення 
пріоритетності питань здоров’я на порядку денному політики, розвиток 
стратегічного діалогу з проблем здоров’я і його детермінант, а також 
забезпечення підзвітності за підсумковими показниками здоров’я.  
Органи державного управління також повинні створювати структури і 
механізми, що дають можливість активного залучення більш широкого кола 
зацікавлених сторін. Особливо важливою є участь громадян, громадських 
організацій та інших груп населення, які складають громадянське суспільство. 
Принцип участі всього суспільства не обмежується конкретними 
установами: він надає мобілізуючий вплив на місцеву та глобальну культуру і 
засоби масової інформації, сільські та міські громади і всі стратегічно важливі 
22 
 
для здоров’я сектори політики, такі як освіта, транспорт, охорона 
навколишнього середовища та навіть містобудівне проектування. 
Підходи на основі участі всього суспільства –  це форма колективного 
керівництва, яка може доповнювати державну політику. При цьому особлива 
увага приділяється координації діяльності шляхом використання 
загальноприйнятих цінностей і зміцнення взаємної довіри серед широкого 
кола різних діючих сил. Такий підхід, завдяки залученню приватного сектора, 
громадянського суспільства, місцевих громад і окремих громадян, підвищує 
здатність спільнот долати загрози здоров’ю, безпеці та добробуту. 
Розширення прав і можливостей громадян, споживачів і пацієнтів також 
має ключове значення для поліпшення здоров’я, діяльності систем охорони 
здоров’я та підвищення рівня задоволеності пацієнтів послугами охорони 
здоров’я.  
Отже, обов’язковими принципами, на яких повинно базуватися 
державне управління в сфері охорони здоров’я, повинні бути наступні: 
− принцип загальнодержавної відповідальності за охорону здоров’я; 
− принцип міжсекторального партнерства; 
− принцип участі всього суспільства. 
Основи європейської політики Здоров’я-2020 включали чотири 
пріоритетні галузі стратегічних дій: 
− інвестування в здоров’я на всіх етапах життя людини і розширення 
прав і можливостей громадян; 
− вирішення найбільш актуальних проблем, що відносяться до 
неінфекційних і інфекційних хвороб; 
− зміцнення орієнтованих на людину систем охорони здоров’я, 
потенціалу охорони громадського здоров’я, готовності до надзвичайних 
ситуацій, епіднагляду та реагування; 
− підвищення «стійкості» місцевих громад та створення 
підтримуючого середовища (табл. 1.2). 
23 
 
Таблиця 1.2 – Основні цілі європейської політики «Здоров’я-2020» 
Широкі цільові Цільові орієнтири Зв’язок із Зв’язок із 
області політики стратегічними стратегічними 
«Здоров’я-2020» задачами політики пріоритетами 
«Здоров’я-2020» політики «Здоров’я-
 2020» 
 
Тягар хвороб і До 2020 року Покращення Вирішення 
фактори ризику скоротити здоров’я для всіх і найбільш 
передчасну скорочення розриву актуальних проблем 
смертність серед в показниках Регіону, які 
населення Європи здоров’я стосуються 
 неінфекційних та 
 інфекційних хвороб 
 
Здоров’я людей, Підвищити середню Покращення Інвестування в 
благополуччя і тривалість життя в здоров’я для всіх і здоров’я на всіх 
детермінанти Європі скорочення розриву етапах життя 
 Скоротити в показниках людини та 
несправедливості по здоров’я розширення прав і 
відношенню до  можливостей 
здоров’я в Європі громадян. 
Підвищити рівень Забезпечення 
благополуччя стійкості місцевих 
населення в Європі громад і створення 
підтримуючого 
середовища 
 
Процеси, Загальне охоплення Удосконалення Зміцнення системи 
стратегічне і «право на лідерства і охорони здоров’я з 
керівництво і здоров’я» колективного орієнтацією на 
системи охорони Встановлення стратегічного потреби людей, 
здоров’я державами керівництва в нарощування 
національних інтересах здоров’я потенціалу 
цільових орієнтирів  громадського 
здоров’я та 
забезпечення 
готовності до 
надзвичайних 
ситуацій 
Джерело: [74, C.45] 
 
Реалізація цих чотирьох пріоритетів вимагає застосування комплексних 
підходів стратегічного керівництва, а також впровадження підходу «розумне 
керівництво» (smart governance), яке повинно бути спрямовано на 
впровадження позитивних змін, сприяти інноваціям і орієнтуватися на 
вкладення ресурсів у зміцнення здоров’я та профілактику хвороб. Нові 
24 
 
підходи включають управління шляхом співпраці, шляхом залучення 
громадян, з використанням поєднання нормативних заходів і переконання, а 
також із залученням незалежних агентств і експертних органів. Зростає 
необхідність застосування об’єктивних даних для обґрунтування політики і 
практики, дотримання етичних норм, розширення принципів 
транспарентності і зміцнення підзвітності в таких областях, як захист 
конфіденційності особистого життя, оцінка ризиків і оцінка впливу на 
здоров’я. 
Кризові явища в системі охорони здоров’я, які виникли в наслідок 
пандемії протягом 2020 року, змусили європейський уряд переглянути свою 
політику та запровадити заходи з підвищення стійкості цієї системи та 
впровадження інновацій. Європейська комісія запропонувала нову автономну 
програму охорони здоров’я на період 2021-2027 років - програму EU4Health 
[6]. 
Пандемія COVID-19 показала необхідність значного підвищення 
готовності і здатності ЄС ефективно реагувати на основні транскордонні 
загрози здоров’ю. 
Це, зокрема, продемонструвало, що ЄС необхідно: 
− посилення координації між державами-членами під час кризи в 
галузі охорони здоров’я; 
− більший потенціал на рівні ЄС для підготовки до криз в галузі 
охорони здоров’я та боротьби з ними; 
− більше інвестицій в системи охорони здоров’я, щоб бути готовими 
до викликів завтрашнього дня [6]. 
Завдяки програмі EU4Health тепер ЄС зможе: 
− вкладати кошти в створення резервів медикаментів на випадок 
кризи; 
25 
 
− створити резерв медичного персоналу та експертів, які можуть 
бути мобілізовані для запобігання або реагування на кризи в галузі охорони 
здоров’я на всій території ЄС; 
− навчити фахівців охорони здоров’я для роботи в країнах ЄС; 
− посилити нагляд за загрозами здоров’ю і підвищити стійкість 
систем охорони здоров’я, щоб забезпечити найкращі результати щодо 
здоров’я для всіх [6]. 
Це дозволить ЄС мати більше і більше сильних інструментів для 
прийняття швидких, рішучих і скоординованих дій з державами-членами як у 
підготовці до криз, так і в управлінні ними, а також в поліпшенні 
функціонування і ефективності систем охорони здоров’я ЄС в цілому [6]. 
Програма EU4Health переслідує три основні цілі: 
1. Захист людей в ЄС від серйозних транскордонних загроз здоров’ю і 
поліпшення потенціалу кризового управління. 
2. Забезпечення доступності ліків, медичних пристроїв та інших 
продуктів, актуальних для кризових ситуацій, а також підтримка інновацій. 
3. Зміцнення системи охорони здоров’я і кадрових ресурсів охорони 
здоров’я, в тому числі шляхом інвестування в практику охорони здоров’я [6]. 
Крім забезпечення готовності до криз і відповідних заходів, програма 
EU4Health буде вирішувати інші важливі довгострокові завдання для систем 
охорони здоров’я, зокрема: 
− нерівність в стані здоров’я серед груп населення, країн і регіонів, 
а також доступ до недорогої, профілактичної і лікувальної медичної допомоги 
хорошої якості; 
− тягар неінфекційних захворювань, зокрема раку, психічного 
здоров’я, рідкісних захворювань і ризиків, пов’язаних з детермінантами 
здоров’я; 
− нерівномірний розподіл потенціалу систем охорони здоров’я; 
26 
 
− перешкоди на шляху широкого впровадження і оптимального 
використання цифрових інновацій, а також їх збільшення; 
− зростаючий тягар для здоров’я в результаті деградації і 
забруднення навколишнього середовища, зокрема якості повітря, води і 
ґрунту, а також демографічних змін [6]. 
Отже, зазначене вище свідчить, що до основних принципів державного 
управління в сфері охорони здоров’я, можемо додати ще принципи гнучкості, 
швидкого реагування та адаптивності, які полягають у можливості швидкого 
реагування державних політик на появу нових викликів та зовнішніх загроз. 
Ефективність державного управління в галузі охорони здоров’я 
вимірюється здатністю підвищувати рівень суспільного добробуту, розвитку 
суспільства та його безпеки. Сучасна політика охорони здоров’я ґрунтується 
на тому, що уряди країни несуть спільну відповідальність стан здоров’я 
населення, а не лише за стан та фінансування системи надання медичної 
допомоги [68]. 
 
1.3  Формування та реалізація державної політики в сфері охорони 
здоров’я в Україні 
 
Основи державної політики у сфері охорони здоров’я викладено в низці 
нормативно-правових актів, визначальними з яких є: 
− Конституція України; 
− Закон України «Основи законодавства України про охорону 
здоров’я»; 
− Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, 
затверджена Указом Президента України від 7 грудня 2000 р. №1313. 
 Політика України у галузі охорони здоров’я ґрунтується на тому, що 
держава визнає право кожного свого громадянина на охорону здоров’я, 
забезпечує його захист [69]. У Конституції України [33] наголошується, що 
27 
 
здоров’я людини є однією з найвищих соціальних  цінностей, забезпечення 
якої є одним з головних обов’язків держави.  Право кожного громадянина на 
охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування визначається 
низкою статей Конституції України, зокрема 24, 27, 34, 49, 50 та ін. Так стаття 
49 визначає, що «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та 
медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним 
фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і 
оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного 
і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і 
комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається 
безоплатно: існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава 
сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності» [33].  
Відповідно до Конституції України, держава гарантує усім громадянам 
реалізацію їхніх прав у галузі охорони здоров’я шляхом: 
− створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я; 
− організація і проведення системи державних і громадських заходів 
щодо охорони та зміцнення здоров’я; 
− надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної 
допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; 
− здійснення державного і громадського контролю та нагляду в галузі 
охорони здоров’я; 
− організація державної системи збирання, оброблення та аналізу 
соціальної, екологічної і спеціальної медичної статистичної інформації; 
− встановлення відповідальності за порушення прав і законних 
інтересів громадян у галузі охорони здоров’я [69]. 
Основні принципи охорони здоров’я України, на яких повинна 
будуватися політика, прописані в Закону України «Основи законодавства 
України про охорону здоров’я» [16], до яких віднесено: 
28 
 
− визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності 
суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку 
народу України; 
− дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони 
здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій; 
− гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету 
загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або 
індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш 
вразливих верств населення; 
− рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність 
медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров’я; 
− відповідність завданням і рівню соціально-економічного та 
культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-
технічна і фінансова забезпеченість; 
− орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, 
поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в сфері 
охорони здоров’я; 
− попереджувально-профілактичний характер, комплексний 
соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я; 
− багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність 
її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та 
заохоченням підприємництва і конкуренції; 
− децентралізація державного управління, розвиток самоврядування 
закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і 
договірній основі [16]. 
Треба зазначити, що в Україні так і не було прийнято Закон України 
«Про засади державної політики охорони здоров’я» [21], який було 
спрямовано на встановлення механізмів реалізації конституційних гарантій 
щодо прав людини у сфері охорони здоров’я і визначення комплексу правових, 
29 
 
економічних, соціальних, гуманітарних, організаційних засад та заходів у 
сфері охорони здоров’я для формування сприятливих умов розвитку 
національної системи охорони здоров’я як складової частини внутрішньої 
політики та національної безпеки України «Про засади державної політики 
охорони здоров’я» [21]. 
Проєкт було розроблено відповідно до основних положень європейської 
програми «Здоров’я-2020», про яку зазначалося вище та інших стратегічних 
документів, що формують політику у сфері охорони здоров’я. 
  Положеннями законопроекту було передбачено створення правових 
передумов для запровадження єдиного, універсального, комплексного 
підходу, який базується на основних цінностях в сфері охорони здоров’я при 
формуванні та реалізації засад державної політики охорони здоров’я в Україні 
[21]. 
Законопроектом передбачено уточнення та доповнення визначень, які 
гармонізовані із вимогами міжнародних організацій в частині таких термінів 
як «державна політика охорони здоров’я», «здоровий спосіб життя», 
«моніторинг та оцінювання результативності реалізації державної політики 
охорони здоров’я», «національна система охорони здоров’я», «регіональна 
система охорони здоров’я», «політики охорони здоров’я міжнародних 
організацій», «суб’єкти охорони здоров’я» [21].  
Вперше пропонувалося ввести нові терміни, які спрямовані на захист 
населення від можливих фінансових ризиків, фінансових катастроф та 
зубожіння («справедливий розподіл тягаря витрат на охорону здоров’я») та 
недопущення перешкод у доступності для кожної особи своєчасного 
медичного обслуговування («чутливість до потреб, безпосередньо не 
пов’язаних з медичним обслуговуванням чи медичною допомогою») [21]. 
Метою державної політики охорони здоров’я в зазначеному 
законопроєкті визначено (ст.5): «Створення умов для підвищення рівня 
здоров’я громадян України та поліпшення якості медичного обслуговування і 
медичної допомоги, збереження генофонду українського народу, відновлення 
30 
 
і зміцнення людського потенціалу держави, збереження та зміцнення здоров’я 
людини, організації національної системи охорони здоров’я відповідно до 
вимог Конституції, Основ законодавства України про охорону здоров’я та 
інших законів України» [21]. 
А засадами формування державної політики є визнання (ст.5):  
1) права людини на охорону здоров’я як одного з фундаментальних прав 
людини, гарантованого Конституцією України; 
2) загальновизнаних моральних та людських цінностей, поваги до 
людини та її гідності, рівності, солідарності та професійної етики працівника 
у сфері охорони здоров’я; 
3) визначального впливу здоров’я українського народу на сталий 
розвиток та економічне процвітання як окремих регіонів так і держави у 
цілому; 
4) пріоритету життя і здоров’я людини сферами перед іншими 
соціальними цінностями;    
5) відповідальності суб’єктів державної політики у сфері національної 
системи охорони здоров’я; 
6) інноваційного розвитку національної системи охорони здоров’я, 
публічності та відкритості у прийнятті рішень будь-якими органами чи 
посадовими особами щодо змін в системі охорони здоров’я та винесення 
проектів цих рішень на попереднє обговорення громадськості з подальшим 
врахуванням її думки;  
7) наступності, безперервності та послідовності у впровадженні змін у 
сфері розвитку національної системи охорони здоров’я та прогнозування  
результатів таких змін; 
8) дотримання соціальної справедливості між інтересами різних 
категорій громадян та встановлення відповідальності громад, суб’єктів 
господарювання, працівників охорони здоров’я під час реалізації державної 
політики у сфері розвитку національної системи охорони здоров’я;  
31 
 
9) системного, послідовного та комплексного підходу до організації 
національної та регіональних систем охорони здоров’я, забезпечення 
достатності та стабільності фінансового, матеріально-технічного, кадрового, 
інформаційного, організаційного та наукового забезпечення їх 
функціонування, у тому числі із застосуванням принципів та механізму 
державно-приватного партнерства [21]. 
До Пріоритетних напрямів державної політики охорони здоров’я було 
віднесено наступні (ст.6): 
1) удосконалення організації національної та регіональних систем 
охорони здоров’я, орієнтованих на пацієнта та чутливість до його потреб, 
зміна методів управління охороною здоров’я з урахуванням доказових даних 
та кращих світових практик, створення передумов для ефективної взаємодії 
органів державної влади і місцевого самоврядування, органів професійного 
самоврядування медичних і фармацевтичних працівників та інститутів 
громадянського  суспільства;      
2)  створення ефективної моделі національної системи охорони здоров’я; 
3) визначення пріоритетів розвитку національної та регіональних систем 
охорони здоров’я; 
4) забезпечення справедливого розподілу тягаря витрат на національну 
систему охорони здоров’я; 
5) створення передумов для належного обліку і звітності відповідно до 
вимог законодавства України та документів міжнародних організацій;  
6) створення передумов для розвитку системи громадського здоров’я; 
7) створення передумов для розвитку закладів охорони здоров’я всіх 
форм власності, впровадження нових технологій в охороні здоров’я; 
8) створення передумов для розвитку професійного самоврядування 
медичних, фармацевтичних працівників; 
9) адаптація законодавства України у сфері охорони здоров’я до вимог 
керівних документів міжнародних організацій у цій сфері [21]. 
32 
 
Треба зазначити, що наведені пріоритети державної політики базуються 
на найкращих міжнародних практиках та європейських цінностях.  
Погоджуємося, що одним з пріоритетних напрямів державної політики 
охорони здоров’я, повинно бути створення ефективної моделі національної 
системи охорони здоров’я. В даному законопроєкті (ст.3) національна система 
охорони здоров’я визначена як сукупність кадрових, фінансових, матеріально-
технічних, інформаційних, освітніх і наукових ресурсів, спрямованих на 
збереження, відновлення та зміцнення здоров’я і попередження захворювань, 
а також система заходів, що здійснюються на території України суб’єктами 
охорони здоров’я відповідно до їх компетенції та повноважень, визначених 
законом, з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних 
функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при 
максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя [21]. 
Визначено, що основними елементами Національної системи охорони 
здоров’я повинні бути наступні: 
1) система охорони громадського здоров’я; 
2) система медичного обслуговування; 
3) наукові дослідження у сфері охорони здоров’я; 
4) система фінансування охорони здоров’я; 
5) кадрові ресурси національної системи охорони здоров’я; 
6) інформаційне забезпечення національної системи охорони здоров’я; 
7) регулювання доступу до лікарських засобів, вакцин, виробів 
медичного призначення та технологій; 
8) державна інформаційна політика щодо охорони здоров’я [21]. 
Важливим в даному законопроєкті є визначення суб’єктів державної 
політики (ст.4), до яких відносяться є Президент України, Верховна Рада 
України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки 
Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві 
органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи 
професійного самоврядування медичних, фармацевтичних працівників, їх 
33 
 
посадові особи. А також наголошено, що у розробленні та забезпеченні 
реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я беруть участь 
інститути громадянського суспільства, наукові установи і організації, 
навчальні заклади, інші юридичні особи, а також фізичні особи [21].  
Уточнено повноваження суб’єктів державної політики охорони здоров’я 
у відповідності до підходу «охорона здоров’я у всіх політиках держави», 
координації їх діяльності у сфері охорони здоров’я. Деталізовано підходи та 
вимоги до моніторингу реалізації державної політики охорони здоров’я, 
порядку його проведення та оцінки результативності. 
Треба зазначити, що такий підхід до визначення суб’єктів є сучасним і 
актуальним. В першу чергу, хочемо звернути увагу на такого головного 
суб’єкта державної політики, як людина, яка, в свою чергу, продовжує 
визначатися як об’єкт впливу державної політики охорони здоров’я. М.Співак 
доводить, що людина є не тільки об’єктом державної політики, але й активним 
суб’єктом, оскільки «саме вона своєю активністю спроможна коригувати 
політику в тому чи іншому напряму в залежності від змін у 
здоров’язбережному середовищі» [75]. 
Враховуючи інноваційну та європейську спрямованість розглянутого 
вище законопроєкту вважаємо за доцільне  повернутися до його розгляду та 
затвердження. 
Відповідно до діючого українського законодавства основу державної 
політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом 
закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, 
визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, 
встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення 
системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших 
регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я [16]. 
Реалізація державної політики згідно до законодавства покладається на 
органи виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів України організує 
розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, 
34 
 
правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в 
сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони 
здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво 
з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші 
повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я 
[16]. 
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї 
компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, 
визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та 
вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, здійснюють 
державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері 
охорони здоров’я [16]. 
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні 
адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну 
політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених 
законодавством [16]. 
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють 
управління комунальними закладами охорони здоров’я, організацію їх 
матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до 
закону [16]. 
Отже, на сьогодні головним органом у системі центральних органів 
виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики 
у сфері охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України. 
Основним стратегічним документом, на який на сьогодні спирається в своїй 
діяльності щодо формування політики в сфері охорони здоров’я є 
«Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на 
період 2015-2020 років» [52]. 
Дана стратегія була розроблена Стратегічною дорадчою групою, до 
складу якої увійшли міжнародні та українські експерти. Задачею групи було 
проаналізувати проблеми у системі охорони здоров’я, визначити причини їх 
35 
 
виникнення і запропонувати варіанти вирішення. Створення цієї групи стало 
першим кроком на шляху до прозорої роботи міністерства. У листопаді 2014 
року стратегічною групою було оприлюднено проект Стратегії реформування 
системи охорони здоров’я України на період 2015-2020 рр [37]. 
Відповідно до зазначеної стратегії система охорони здоров’я повинна 
базуватися на наступних засадничих принципах, які необхідно застосовувати 
в усіх секторах охорони здоров’я, та відображатися на кожному наступному 
етапі реформи (рис. 1.3). 
 
 
Засадничі принципи побудови сучасної охорони здоров’я 
 
 
 Базується на потребах людей (пацієнтів, 
  працівників) 
 
 Орієнтованість Підвищення якості та безпеки послуг, адаптація 
на людей до вимог та викликів 
 
 Побудова довіри, діалогу та взаємоповаги між 
різними учасниками системи 
 
  Результативність допомоги та/або 
 профілактичних програм, фінансова захищеність 
  пацієнтів, ефективність використання коштів 
Орієнтованість обумовлює прийняття рішень на усіх рівнях 
 
на результат 
 Діяльність регулярно оцінюється за результатами 
 
Надавачі послуг вибираються на основі їх 
 ефективності 
 
 Орієнтованість Використання сучасних методів та інструментів 
на втілення для організації, планування, координування, 
 фінансування, стимулювання тощо  
 
Рисунок 1.3 – Принципи побудови ефективної системи охорони 
здоров’я 
Джерело: розроблено автором на основі [52] 
36 
 
Вважається, що якщо Україна  досягне успіху у створенні системи 
охорони здоров’я, орієнтованої на людей, результат та втілення, про що 
йшлося вище, то можна очікувати досягнення таких основних цілей:  
− зростання показників здоров’я населення (тривалості життя, 
зниження захворюваності, смертності);  
− збільшення фінансової захищеності при зверненні за медичною 
допомогою, щоб захворювання не стало причиною зубожіння або ж 
відсутність коштів не завадила своєчасно звернутися за допомогою;  
− забезпечення готовності та здатності системи охорони здоров’я 
ефективно реагувати на кризові ситуації, які несуть загрози для здоров’я 
окремої людини, громади або усього населення [52]. 
Для досягнення цих кінцевих цілей  в стратегії сформульовано проміжні 
задачі, на які мають бути спрямовані реформи:  
− створення умов для солідарної відповідальності за здоров’я 
громадян;  
− забезпечення вільного вибору постачальників послуг;  
− створення прозоріших умов роботи та більшої підзвітності у галузі 
охорони здоров’я;  
− надання підтримки, у тому числі фінансової, незахищеним групам 
населення. 
В 2019 році МОЗ України представило оновлені стратегічні цілі на 2019-
2024 роки (додаток А). 
На сьогодні МОЗ працює над Національною стратегією «Здоров’я нації-
2030», які базуються на цілях сталого розвитку.  З цією метою в міністерстві 
працює 8 міжвідомчих груп. В контексті зазначеної Національної стратегії 
ухвалено низку стратегій: 
− Стратегія розвитку імунопрофілактики та захисту населення від 
інфекційних хвороб, яких можна запобігти проведенням імунопрофілактики 
на період до 2022 року; 
37 
 
− Стратегія забезпечення біологічної безпеки та біологічного 
захисту за принципом «Єдине здоров’я» на період до 2025 року та план заходів 
її реалізації; 
− Державна стратегія протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та 
вірусним гепатитам на період до 2030 року; 
− Державна стратегію розвитку системи протитуберкульозної 
медичної допомоги населенню; 
− План заходів щодо зниження рівня опромінення населення 
радоном та продуктами його розпаду, мінімізації довгострокових ризиків від 
поширення радону в житлових і нежитлових будівлях, на робочих місцях на 
2020-2024 роки. 
На нашу думку, Міністерству охорони здоров’я необхідно обов’язково 
скоригувати Національну стратегію в розрізі цілей, напрямів і способів 
досягнення відповідно до тих загроз, які виникли в країні в 2020 році в зв’язку 
з розповсюдженням вірусу COVID-19. Доцільним є вивчення досвіду, зокрема 
європейських країн. Мова йде про Програму EU4Health, про яку зазначалося 
вище. Саме однією з важливих цілей даної програми є захист людей від 
серйозних транскордонних загроз здоров’ю і поліпшення потенціалу 
кризового управління, а також зміцнення системи охорони здоров’я і кадрових 
ресурсів охорони здоров’я.   
Саме остання мета  спрямована на вирішення проблем не тільки в 
Україні, але і у всьому світі щодо того, що у боротьбі з COVID-19 решта, не 
менш небезпечних хвороб, стрімко відійшли на другий план. Як наслідок, 
пацієнти не отримують своєчасну медичну допомогу, якої потребують, часом 
навіть не звертаються за нею, коли мають невідкладний стан. Основною 
причиною цього є брак потужностей медичних систем для надання необхідної 
допомоги [64]. 
Наприклад, результати опитування ВООЗ в 155 країнах показали, що 
53% опитаних країн частково або повністю припинили лікування гіпертензії, 
38 
 
49% — лікування цукрового діабету та ускладнень, пов’язаних з ним, 42% — 
лікування раку та 31% — серцево-судинних катастроф [3].  
З’являються дані моделювань, які прогнозують невтішні наслідки таких 
перебоїв з наданням медичної допомоги щодо виявлення онкохвороб. 
Наприклад, у найближчі п’ять років у Великобританії прогнозують 
збільшення смертей внаслідок різних видів раку, яким можна було б запобігти 
завдяки скринінгу: колоректального на 15 -17%, раку грудей –  8–10%, легень 
–  5% та стравоходу –  6% [7].  
Як зазначає в своєму дослідженні У.Супрун, медичну допомогу 
достатньою мірою не отримують онкохворі, люди, які мають серцево-судинні 
хвороби, хворі на туберкульоз, ВІЛ та малярію. Дослідження вказує, що за 
п’ять років смертність від ВІЛ, туберкульозу та малярії може зрости до 10%, 
20% та 36% відповідно, у порівнянні з тим, якби не було пандемії COVID-19 
[64].  
Отже, при розробці та реалізації своїх національних стратегій країнам, в 
тому числі Україні, необхідно врахувати зазначені вище проблеми. Зокрема, 
вивчити та спиратися на рекомендації ВООЗ щодо оперативного планування, 
де збалансовані вимоги з реагування на COVID-19, зі збереженням 
спроможності медичної системи надавати інші важливі медичні послуги. Ці 
дії необхідно впроваджувати на усіх рівнях, як на національному, так і на 
регіональному та місцевому [64]. 
В політичному діалозі, з метою узгодженості між пріоритетами 
національної політики у галузі охорони здоров’я, повинні також брати активну 
участь місцеві органи самоврядування, які виступають як власник та 
фінансують заклади охорони здоров’я. Це передбачає діалог стосовно бажаної 
кінцевої моделі розподілу ролей щодо фінансування системи охорони здоров’я 
між Міністерством охорони здоров’я, НСЗУ та органами місцевого 
самоврядування таким чином, щоб ці ролі не дублювалися, а також стосовно 
процедур спільного визначення пріоритетів та планування. 
39 
 
Для ефективної реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я 
було створено та оновлено ряд державних структур, які відповідають за 
впровадження напрацьованих Міністерством політик. 
Найбільша за функціоналом та повноваженнями з них – Національна 
служба здоров’я України, яка є центральним органом виконавчої влади, 
діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України 
через Міністра охорони здоров’я для реалізації державних політик у сфері 
державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. 
НСЗУ є національним страховиком, який укладає договори із закладами 
охорони здоров’я та закуповує у них послуги з медичного обслуговування 
населення. Також служба контролює дотримання умов договорів та робить 
прямі виплати закладам за надані послуги. НСЗУ було створено постановою 
КМУ «Про утворення Національної служби здоров’я України» № 1101 від 27 
грудня 2017 р. як один із ключових елементів трансформації системи 
фінансування сфери охорони здоров’я. Прозорість і відкритість роботи 
Національної служби здоров‘я України, зокрема, забезпечується завдяки 
використанню електронної системи охорони здоров’я. Підписання договорів 
із медичними і аптечними закладами, звітування і оплата за договорами 
здійснюються виключно в електронній формі. 
На сайті НСЗУ в режимі реального часу розташовані дешборди з 
відкритими даними щодо діяльності закладів первинної допомоги та аптечних 
закладів, які працюють за договорами з НСЗУ, від мапи закладів і вікової 
структури пацієнтів до кількості і складу медичних працівників і щомісяних 
виплат за кожним договором [54] . 
Впровадження змін в системі охорони здоров’я були б неможливі без ДП 
«Електронне здоров’я». Це державне підприємство було створено Наказом 
МОЗ України №1597 від 14 грудня 2017 року як елемент трансформації 
системи охорони здоров’я, що об’єднує реєстри медичних закладів, лікарів та 
пацієнтів з метою вироблення якісних рішень, які базуються на достовірних 
даних, що постійно оновлюються. ДП «Електронне здоров’я» виступає 
40 
 
основним розробником технічного ядра eHealth в Україні. eHealth - електронна 
система охорони здоров’я, що забезпечує обмін медичною інформацією та 
реалізацію програми медичних гарантій населення. Також ДП стає центром 
експертизи та площадкою, де будуть розміщуватись проекти з інформатизації 
та та сучасні цифрові інструменти в сфері охорони здоров’я [37]. 
Ще одна структура, яка також є рушієм змін в системі охорони здоров’я 
– Центр громадського здоров’я МОЗ (далі - ЦГЗ). ЦГЗ відповідає за реалізацію 
політики збереження та зміцнення здоров’я населення шляхом популяризації 
прихильності до профілактики та своєчасного лікування захворювань, 
популяризації здорового способу життя, а також забезпечення біологічної 
безпеки в країні. Одна з головних політик, яку реалізує ЦГЗ – це зміна 
парадигми мислення населення від необхідності лікування до необхідності 
збереження власного здоров’я [37]. 
Центр громадського здоров’я було створено наказом МОЗ України від 
18.09.2015 № 604 на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 
2 вересня 2015 року № 909-р, через реорганізацію шляхом злиття державних 
підприємств, установ, організацій, що визначені Міністерством, а також тих, 
що передані йому за переліком, визначеним Державною санітарно-
епідеміологічною службою, для забезпечення здійснення функцій у сфері 
епідеміологічного нагляду [37]. 
Свої функції ЦГЗ реалізує через мережу регіональних центрів 
громадського здоров’я, які є комунальними неприбутковими підприємствами, 
а їхніми власниками – органи місцевого самоврядування [37]. 
Державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства 
охорони здоров’я України» (ДЕЦ) - уповноважена МОЗ експертна організація 
у сфері доклінічного вивчення, клінічних випробувань та державної реєстрації 
лікарських засобів. ДЕЦ також є головною організацією у сфері здійснення 
фармаконагляду, стандартизації медичної допомоги та медичного і 
фармацевтичного, обслуговування. Структуру було створено наказом МОЗ 
України від 07  жовтня 2010 року № 188-о шляхом реорганізації двох 
41 
 
Державних підприємств «Державний фармакологічний центр» та «Центр 
імунобіологічних препаратів». За останні роки ДЕЦ запровадив ряд сучасних 
інструментів, які дозволяють здійснювати швидку та прозору взаємодію 
держави та фармвиробників. Запроваджено Реєстр клінічних випробувань 
лікарських засобів –  інформаційна база даних, у якій представлено 
інформацію про всі клінічні дослідження, що затверджені наказами МОЗ 
України на підставі позитивних висновків ДЕЦ та дозволені до проведення в 
Україні [37]. 
ДЕЦ — перша державна експертна установа в Україні, яка перейшла на 
сервісний формат роботи з компаніями. У 2019 році було відкрито Сервісний 
центр, де надаються послуги фармвиробникам, які хочуть зареєструвати ліки 
в Україні або провести клінічні дослідження. Через Сервісний центр 
надаються усі послуги ДЕЦ та «Єдиного вікна» МОЗ для компаній і 
дистриб’юторів. Відкриття центру дозволило у 2,5 рази збільшити кількість 
робочих годин, протягом яких компанії отримують послуги і консультації. 
Новий механізм взаємодії також є таким, що попередить можливу корупцію. 
Адже алгоритм звернення виключає можливість безпосередньої взаємодії між 
представником фармкомпанії та експертом, що вивчатиме досьє препарату 
[37]. 
Державна служба України з лікарських засобів та контролю за 
наркотиками (Держлікслужба) є центральним органом виконавчої влади, 
діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України 
через Міністра охорони здоров’я. Держлікслужба реалізує державну політику 
у сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, медичної техніки і 
виробів медичного призначення, обігу наркотичних засобів, психотропних 
речовин і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу. Структуру було 
створено постановою КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів 
виконавчої влади» № 442 від 10 вересня 2014 року шляхом злиття двох 
Державних служб –  «з лікарських засобів» та «з контролю за наркотиками» 
[37]. 
42 
 
Держлікслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої 
територіальні органи, які присутні в кожній області. Основними завданнями 
служби є: 
− контролювати якість та безпеку лікарських засобів і медичних 
виробів; 
− контролювати обіг наркотичних засобів і психотропних речовин та 
протидіяти їхньому незаконному обігу; 
− вносити пропозицій щодо формування державної політики у цих 
сферах; 
− інформувати громадян про те, як перевірити якість ліків та що 
робити в разі виявлення фальсифікату [37]. 
Восени 2018 року МОЗ України створило державне підприємство 
«Медичні закупівлі України» - організацію, що буде поетапно забезпечувати 
централізовану закупівлю ліків та медвиробів за кошти державного бюджету і 
відповідатиме за прозорість та ефективність цих процедур. Крім того, 
передбачено, що підприємство буде адмініструвати електронні каталоги та 
проводити тендери для замовників ліків і медвиробів, а також здійснювати 
закупівлю за рамковими угодами. Основна ціль держпідприємства - 
забезпечити якісні та ефективні закупівлі лікарських засобів та медичних 
виробів і стати центром закупівельної експертизи щодо медичних товарів [37].  
 
Висновки до розділу 1 
 
Виявлено, що здоров’я людей визнається однією з найвищих цінностей 
та основою національної безпеки будь-якої країни, і втрата якого призводить 
до економічних та соціальних негативних наслідків для людини, сім’ї та 
держави в цілому. Відповідно, система охорони здоров’я є одним з засадничих 
елементів національної безпеки держави, а отже забезпечення якісної 
медичної допомоги та сталого розвитку системи охорони здоров’я є одним з 
43 
 
пріоритетних завдань уряду, зокрема посилення її профілактичної 
спрямованості, орієнтація на збереження здоров’я людини, вдосконалення 
інституту сім’ї, охорона материнства, батьківства й дитинства тощо. 
З’ясовано, що державне управління в галузі охорони здоров’я має свої 
особливості та формується під впливом багатьох факторів, як соціально-
економічних, так і культурних та демографічних, які відображаються у тих 
заходах, методах та інструментах, що застосовуються в процесі розробки та 
реалізації політики, стратегії та тактики управління. Досліджено наявні у 
вітчизняній літературі визначення, об’єкти, суб’єкти, принципи державного 
управління в сфері охорони здоров’я. 
На основі європейської політики в сфері охорони здоров’я доповнено 
принципи, на яких вона ґрунтується, зокрема принципами загальнодержавної 
відповідальності за охорону здоров’я; міжсекторального партнерства; участі 
всього суспільства; гнучкості, швидкого реагування та адаптивності. 
Стає актуальним застосування комплексних підходів стратегічного 
керівництва, а також впровадження підходу «розумне керівництво» (smart 
governance), яке повинно бути спрямовано на впровадження позитивних змін, 
сприяти інноваціям і орієнтуватися на вкладення ресурсів у зміцнення 
здоров’я та профілактику хвороб. 
Проаналізовано основні нормативно-правові акти, в яких викладено 
основи державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні. Досліджено 
мету, завдання,  основні принципи, пріоритетні напрями державної політики в 
країні, основних суб’єктів формування та реалізації державної політики. 
Виявлено, що в Україні для ефективної реалізації державної політики у 
сфері охорони здоров’я було створено та оновлено ряд державних структур, 
які відповідають за впровадження напрацьованих Міністерством політик: 
Національну службу здоров’я України, ДП «Електронне здоров’я»,  Центр 
громадського здоров’я МОЗ, ДП «Державний експертний центр Міністерства 
охорони здоров’я України», Державна служба України з лікарських засобів та 
контролю за наркотиками, ДП «Медичні закупівлі України». 
44 
 
Доведена необхідність розробки та затвердження Національної стратегії 
охорони здоров’я та коригування її в розрізі цілей, напрямів і способів 
досягнення відповідно до тих загроз, які виникли в країні в 2020 році в зв’язку 
з розповсюдженням вірусу COVID-19. Зокрема, протидіяти транскордонним 
загрозам зі збереженням спроможності медичної системи надавати інші 
важливі медичні послуги.  
45 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ 
СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз ефективності переходу до нової моделі фінансування 
системи охорони здоров’я 
 
Україна успадкувала систему охорони здоров’я від Радянського союзу, 
де вся система була державною власністю та орієнтувалася на утримання 
лікарень із фрагментованим управлінням та надання медичної допомоги, 
зосередженої на лікуванні гострих випадків при мінімальній профілактиці. Ця 
система не була орієнтована на задоволення потреб населення та виявилася 
нездатною реагувати на сучасні виклики, спричинені неінфекційними 
захворюваннями [37]. 
Станом на 2016 рік українська системи охорони здоров’я мала такі 
характеристики: 
- суттєве відставання від європейських країн за показниками тривалості 
життя та смертності: у 2017 році різниця середньої тривалості життя в Україні 
та країнах Європейського союзу складала майже десять років - 71,7 та 81,9 
відповідно/ 
- низький рівень ВВП на душу населення, що не дозволяє забезпечити 
необхідний рівень видатків на сферу охорони здоров’я; 
- застарілість та неефективність системи охорони здоров’я із жорсткими 
централізованими процедурами управління та фінансування (модель 
Семашко), що призводила до високого рівня корупції у всіх сферах системи 
охорони здоров’я [37]. 
До початку трансформації системи охорони здоров’я розподіл ресурсів 
здійснювався центральними органами влади за застарілими галузевими 
нормами, в основному на основі статистичних даних про штатний розпис та 
46 
 
кількість лікарняних ліжок. Кошториси були складені відповідно до суворої 
економічної класифікації, не дозволяли переказувати кошти з однієї статті 
бюджету на іншу або перерозподіляти ресурси на відповідні види послуг. 
Кошти витрачались відповідно до попередньо затверджених кошторисів без 
права самостійно вносити будь-які зміни, а невитрачені гроші наприкінці року 
поверталися до державного бюджету, що зробило управління закладами 
охорони здоров’я негнучким та непродуктивним. 
Витрати бюджету на охорону здоров’я складали в середньому 51% від 
загальної суми (близько 4% ВВП). Приватні витрати на охорону здоров’я в 
Україні по відношенню до державних були одними з найвищих в ЄС та 
Східній Європі. Переважна більшість цих витрат - 95% - були оплачені 
домогосподарствами, тоді як лише 5% припадало на страхові виплати, 
донорську та міжнародну допомогу. Витрати бюджету в основному 
складалися з витрат закладів охорони здоров’я на виплату заробітної плати та 
оплату комунальних послуг (близько 75%). За таких обставин дуже мало 
фінансових можливостей для фактичного надання послуг, тобто лікування 
пацієнтів, закупівлі ліків та витратних матеріалів, оновлення фондів 
технологій тощо, а більшість пацієнтів не можуть дозволити собі сучасну 
дорогу медичну допомогу. Треба зазначити, що у Європейському регіоні 
загальні витрати на охорону здоров’я складають 8,9%, а в цілому у світі - 8,6% 
[37].  
Бюджет охорони здоров’я у порівнянні із іншими соціальними сферами, 
є найнижчим (табл. 2.1). 
Як бачимо з таблиці, видатки Міністерства соціальної політики у два з 
половиною рази перевищують видатки МОЗ. Видатки Міністерства освіти і 
науки України також перевищують видатки МОЗ. Тут варто окремо 
зауважити, що підготовка фахівців у сфері охорони здоров’я є сферою 
відповідальності МОЗ та відповідно фінансується з його бюджету, тоді як 
інших спеціальностей - з бюджету МОН. 
 
47 
 
Таблиця – Бюджет охорони здоров’я у порівнянні з іншими 
соціальними сферами, млрд. грн 
Статті 2015 2016 2017 2018 2019 
фінансування 
Міністерство 
охорони 55,58 54,01 70,23 80,91 91,69 
здоров’я 
Міністерство 
освіти і 66,29 62,39 76,06 85,82 101,85 
науки 
Міністерство 
соціальної 105,78 151,95 145,22 162,86 234,40 
політики 
Пенсійний 
94,81 143, 01 133, 69 149, 97 166,51 
фонд 
Джерело: [37] 
 
Отже, з метою модернізації старої системи охорони здоров’я та 
підвищення її ефективності у 2015 році урядом було ініційовано реформу 
медичної галузі і, в першу чергу, реформи фінансування. 
Стратегія фінансування системи охорони здоров’я була сформульована 
в концептуальному документі, який був затверджений Кабінетом Міністрів 
України «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони 
здоров’я» [66]. У жовтні 2017 року парламент ухвалив новий Закон України 
«Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» [20], 
який регулює фінансування системи охорони здоров’я, та пакет відповідних 
підзаконних нормативно-правових актів. Крім зазначеного було затверджено 
ще низку важливих законодавчих та нормативно-правових актів, серед яких 
наступні: 
− Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та 
визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів 
України» (Урядова програма реімбурсації «Доступні ліки»); 
− Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного 
обслуговування у сільській місцевості»; 
48 
 
− Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення 
Національної служби здоров’я України»; 
− Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження 
Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми 
декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу»; 
− Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження 
Порядку надання первинної медичної допомоги»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
Порядку реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення 
за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2018 
рік»; 
− Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»; 
− Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» та 
інші [72]. 
В Україні розпочалося запровадження моделі державного солідарного 
медичного страхування, яка враховує кращі сучасні практики та досвід 
трансформації систем охорони здоров’я у світі, зокрема у Центральній та 
Східній Європі. 
Основним джерелом фінансування оновленої системи охорони здоров’я 
є кошти Державного бюджету України, отримані із загальнодержавних 
податків.  Виплати для лікування окремої людини не прив’язані до розміру її 
індивідуальних внесків. Бюджетні кошти на фінансування медицини 
розподіляються через новий, сучасний механізм стратегічних закупівель 
медичних послуг. 
Відбувається перехід від фінансування постатейних кошторисів 
бюджетних закладів охорони здоров’я до оплати результату (тобто згідно 
фактично пролікованих випадків, наданих послуг або кількості підписаних 
декларацій із сімейним лікарем) закладам, які перетворюються на автономних 
неприбуткових постачальників цих послуг, а також аптекам як 
49 
 
постачальникам призначених лікарями лікарських засобів. Таким чином, 
запроваджується принцип «гроші ходять за пацієнтом» [37]. 
У 2016 році Міністерство розпочало впровадження необхідних для 
комплексних змін галузі за наступними напрямами. 
Трансформація системи охорони здоров’я в Україні розпочалася з 
первинної ланки у 2018 році. Населення України повинно було вибрати  
сімейного лікаря, терапевта чи педіатра незалежно від місця реєстрації. 
Громадяни мають підтвердити свій вибір офіційною реєстрацією, шляхом 
підписання «Декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну 
допомогу». Відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії 
медичного обслуговування населення» всі жителі України мають право 
доступу до послуг ПМД в межах програми медичних гарантій.  
Згідно звіту НСЗУ станом на 01.10.2020 року укладено 30625339 
декларацій, в тому числі з комунальними установами 29750711, з приватними 
– 424644; з ФОП – 449159 та з державними установами – 825. На рисунку 2.1 
представлено відсоток людей, які обрали лікаря первинної медичної допомоги 
в розрізі регіонів.  
Пацієнти, які не обрали лікаря та мають невідкладну ситуацію, мають 
право безкоштовно отримувати послуги ПМД у державних закладах охорони 
здоров’я.  
Послуги ПМД, що включено до ПМГ, визначено наказом МОЗ № 504 як 
набір 17 видів консультацій та інтервенцій на рівні ПМД та восьми видів 
лабораторних і діагностичних обстежень. Ці послуги включають діагностику 
та лікування звичайних і хронічних станів, профілактичний скринінг та 
вакцинацію, вагітність та догляд за дітьми, а також певні види невідкладної та 
паліативної допомоги. Лабораторні та інструментальні діагностичні 
дослідження включають загальний аналіз крові з обрахунком лейкоцитів; 
загальний аналіз сечі; глюкозу крові; загальний холестерин; вимірювання 
артеріального тиску; електрокардіограму; вимірювання ваги, зросту і об’єм 
50 
 
талії; а також експрес-тести на вагітність, тропоніни (для діагностики 
інфарктів), ВІЛ та вірусний гепатит [49]. 
 
 
 
 
Рисунок 2.1 – Відсоток людей, які обрали лікаря первинної медичної 
допомоги в Україні в розрізі регіонів на 01.10.2020 
Джерело: [53] 
 
Надавачі послуг ПМД, з якими НСЗУ уклала договори, отримують 
бюджет на основі капітаційної ставки. Капітаційна формула чітко визначена і 
ґрунтується на активній реєстрації (підписанні декларацій), уніфікованій 
капітаційній ставці та наборі вікових і географічних коригувальних 
коефіцієнтів. Бюджет на основі капітаційного підходу має на меті покриття 
статей витрат, таких як персонал, лікарські засоби, медичні вироби та 
адміністративні витрати. Комунальні послуги та капітальні витрати до 
капітаційної ставки не включено. Відповідно до Бюджетного кодексу, витрати 
на комунальні послуги повинні покриватися за рахунок місцевих бюджетів, 
але джерела для покриття капітальних витрат не визначені. Надавачі послуг 
ПМД отримують щомісячний капітаційний бюджет на свої банківські рахунки 
та можуть гнучко розпоряджатися цими коштами відповідно до своїх потреб 
51 
 
[72]. В таблиці 2.2 представлено модель фінансування ПМД в Україні у 2018-
2019 роках. 
 
Таблиця 2.2 – Модель фінансування ПМД в Україні у 2018-2019 роках 
Державний бюджет-
Міністерство 
Рік Державний бюджет - НСЗУ Місцеві бюджети 
фінансів/Міністерство 
охорони здоров’я 
Перехідна Капітаційна оплата на основі Субвенція з Витрати на 
модель активного підписання державного бюджету комунальні 
2018 року декларацій (зелений список), на основі капітаційної послуги – 
уніфікованої базової ставки ставки в розмірі 270 обов’язкові за 
(370 гривень) та вікових гривень, яка не Бюджетним 
коефіцієнтів (0-5, 6-17, 18-39, коригується, та кодексом; 
40-64, 65+ років), а також кількості населення, додаткове 
коригувальних коефіцієнтів що історично/ фінансування за 
для надавачів, які розташовані адміністративно рішенням органів 
у гірських населених пунктах закріплене за місцевого 
закладом ПМД самоврядування 
(червоний список) 
2019 Капітаційна оплата на основі Н/Д Витрати на 
активного підписання комунальні 
декларацій (зелений список), послуги – 
уніфікованої базової ставки обов’язкові за 
(370 гривень) та вікових Бюджетним 
коефіцієнтів (0-5, 6-17, 18-39, кодексом; 
40-64, 65+ років), а також додаткове 
коригувальних коефіцієнтів фінансування за 
для надавачів, які розташовані рішенням органів 
у гірських населених пунктах; місцевого 
остаточна оплата може бути самоврядування 
зменшена на 20-80% 
відповідно до кількості 
понадлімітних декларацій 
(110-150% від максимального 
обсягу/рекомендованої 
кількості декларацій) 
 
Джерело: [53] 
 
Формула капітаційної ставки була цілеспрямовано зроблена зрозумілою 
і простою. Вона є наступною:  Бюджет ПМД закладу = базова ставка * 
кількість населення, що підписало декларації * коригувальні коефіцієнти  
Базова ставка або уніфікована капітаційна ставка була встановлена на 
рівні 370 гривень у 2018 році, та залишилася такою ж у 2019 році. 
52 
 
Коригувальні коефіцієнти – це базова ставка, що скоригована на п’ять 
вікових груп та на коефіцієнт за місцем проживання (табл. 2.3). 
Таблиця 2.3 – Коригувальні коефіцієнти 
Базова Коефіцієнт Капітаційна 
Вікова Місце Віковий 
ставка (у місця ставка (у 
група проживання коефіцієнт 
гривнях) проживання гривнях) 
Низовина 1 1480 
0-5 Гірська 4 
1,25 1850 
місцевість 
Низовина 1 814 
6-17 Гірська 2,2 
1,25 1017,5 
місцевість 
Низовина 1 370 
18-39 Гірська 370 1 
1,25 462,5 
місцевість 
Низовина 1 444 
40-64 Гірська 1,2 
1,25 555 
місцевість 
Низовина 1 740 
65+ Гірська 2 
 925 
місцевість 
 
Джерело: [53] 
 
У 2019 році НСЗУ запровадила додаткові коефіцієнти для проведення 
коригування остаточних виплат щоб врахувати рекомендовану кількість 
декларації на одного спеціаліста ПМД – ліміт кількості декларацій. 
Оптимальний обсяг практики ПМД складає: 1800 декларацій на сімейного 
лікаря, 2000 дорослих на терапевта, і 900 дітей на педіатра. Надавачам 
виплачується знижена капітаційна ставка за пацієнтів, що перевищують ліміт 
в 110% від рекомендованого обсягу, який вважається оптимальним обсягом 
практики ПМД. Надавачам не оплачуються пацієнти, які перевищують ліміт в 
150%. 
Основними перевагами зазначеної форми надання послуг є те, що 
заклади ПМД отримали можливість самостійно розпоряджатися власними 
коштами, в тому числі закупати необхідне обладнання, встановлювати 
заробітну плату медичному персоналу. Споживачі отримали право вибору 
того надавача послуг, який на його думку, робить це найкраще. Відповідно на 
53 
 
ринку медичних послуг виникло конкурентне середовище, що значно 
стимулює медичні заклади підвищувати якість надання медичних послуг. 
Згідно проведеного дослідження в квітні 2020 року серед 4500 медичних 
працівників, більшість з них оцінюють проходження реформи щодо первинної 
ланки медичної допомоги в цілому позитивно (рис. 2.2). 
 
Важко 
відповісти; 4,5
Позитивно; 
22,5
Негативно; 
19,8
Скоріше 
негативно; 19,3 Скоріше 
позитивно; 
33,9
 
Рисунок 2.2 – Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Як ви 
оцінюєте наступні реформи: первинної ланки медичної допомоги, яка 
проходила протягом двох останніх років?» 
Джерело: [35] 
 
За даними дослідження задоволеності пацієнтів, проведеного у 15 
центрах ПМСД в рамках Проекту USAID «Підтримка реформи охорони 
здоров’я», 95% респондентів були «задоволені» або «доволі задоволені» своїм 
візитом до лікаря ПМД. Найбільший вплив на рівень задоволеності пацієнтів 
під час візиту до сімейного лікаря зумовили такі фактори, як повага з боку 
лікаря, уважне вислуховування та зрозуміле пояснення медичної інформації. 
В той же час результати загальнонаціонального дослідження «Індекс 
здоров’я. Україна – 2019» показали, що переважна більшість населення в 
54 
 
цілому задоволена тим, як працюють різні складові системи охорони здоров’я 
в Україні. За всіма позиціями рівень задоволеності перевищує 50%. 
Наприклад, найбільше задоволені педіатрами – 74,1% респондентів (відповіді 
«цілком задоволені» та «скоріше задоволені»), дільничними терапевтами чи 
сімейними лікарями – 73,1%, стоматологами – 73,5%. Дещо менше задоволені 
допомогою, що надається у стаціонарах, – 51,9%, у пологових будинках – 
61,1%, вузькими спеціалістами в поліклініці – 61,5% (рис. 2.3) [29]. 
 
Рисунок 2.3 – Задоволеність медичною допомогою серед населення 
загалом (відповіді «скоріше задоволені» та «цілком задоволені») за роками 
Джерело: [29] 
 
В той же час, лише 14,3% респондентів вважають, що за останній рік 
якість медичної допомоги, яка надається сімейним лікарем або дільничним 
терапевтом чи педіатром, поліпшилась. При цьому 69,7% респондентів 
вважають, що якість не змінилась, а 16,0% обрали варіант відповіді, що якість 
погіршилась. Що стосується змін у фінансовій доступності допомоги, яка 
надається сімейним лікарем або дільничним терапевтом чи педіатром, то на її 
поліпшенні наголошували 5,8% респондентів, а на погіршенні – 26,4%. При 
цьому 80,8% респондентів також вважали, що територіальна доступність цієї 
допомоги залишилась без змін. У цілому територіальна або часова доступність 
різних видів медичної допомоги, за оцінками респондентів, за останній рік теж 
55 
 
мало змінилась на краще. Найгірша ситуація з фінансовою доступністю 
медичної допомоги – з-поміж усіх оцінюваних аспектів саме цей набрав 
найбільше оцінок «погіршилося», і це справедливо щодо всіх рівнів медичної 
допомоги, які розглядалися [29]. 
З-поміж тих, хто у 2019 р. вважав, що якість медичної допомоги, яка 
надається сімейним лікарем або дільничним терапевтом чи педіатром, 
поліпшилась, 73,3% відзначають, що на краще змінилось ставлення лікарів до 
пацієнтів. Серед тих же, хто вважає, що якість погіршилась, 55,7% вказали на 
погіршення ефективності (результативності) лікування (рис.2.4) [29]. 
 
Рисунок 2.4 – Розподіл відповідей на запитання «Що саме 
поліпшилося/погіршилося в якості медичної допомоги, яка надається 
сімейним лікарем або дільничним терапевтом чи педіатором, за останні 12 
місяців?», відсоток серед усіх опитаних, які вказали на відповідну зміну 
послуг. 
Джерело: [29] 
56 
 
Відповідно до змін поточної системи, яка фінансує медичні заклади 
залежно від кількості мешканців (розмір медичної субвенції в регіони 
залежить від кількості населення), відбувається оптимізація мережі медичних 
установ. Утворюються госпітальні округи, які охоплюватимуть центральну 
лікарню, що має надавати об’єм медичної допомоги на рівні БЛІЛ першого 
рівня (БЛІЛ - багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування), де 
лікуватимуть найскладніші випадки, та інші лікарні на рівні БЛІЛ другого 
рівня, що виконуватимуть допоміжні функції. У межах госпітального округу 
пацієнт повинен мати змогу дістатися до центральної лікарні (самостійно або 
«швидкою допомогою») протягом 60 хвилин [14]. 
Створено електронну систему охорони здоров’я eHealth, яка допомагає 
пацієнтам отримувати, а лікарям надавати якісні медичні послуги. Вона 
дозволяє контролювати, наскільки ефективно витрачаються виділені на 
охорону здоров’я державні кошти і запобігати зловживанням [14].  
Пацієнти отримуватимуть ліки лише за електронними рецептами 
виключно в системі eHealth, запрацювала система електронних медичних 
карток, а також електронних лікарняних листів. Серед закладів первинної 
медичної допомоги, які уклали договір з НСЗУ, зріс рівень комп’ютеризації з 
3 до 92 % [14]. 
Запровадження електронних інструментів дозволяє пацієнту в 
оперативному режимі отримувати корисну інформацію: знайти найближчу до 
свого дому аптеку, де можна отримати «Доступні ліки», переглянути перелік 
медичних закладів поблизу та обрати свого лікаря. Всі ці дані можна знайти 
на сайті Національної служби здоров’я України. На кінець 2019 року на сайті 
НСЗУ наявні 12 дешбордів (аналітичних панелей) з відкритими даними, їхня 
кількість буде збільшуватись, що дозволятиме пацієнтам дізнаватись більше 
потрібної інформації, не виходячи з дому. Також пацієнт має можливість 
звернутись до контакт-центру НСЗУ за номером 16-77 [24]. 
МОЗ України почало здійснювати централізовані закупівлі ліків за 
державний кошт через міжнародні організації. Завдяки державним закупівлям 
57 
 
через міжнародні організації, в Україні з’явилося 76 нових препаратів, які 
зареєстровані та доступні для громадян. Також державні закупівлі через 
міжнародні організації дозволили закуповувати ті самі ліки значно дешевше. 
Наприклад, 90% препаратів за напрямком дорослої онкології почали 
закуповуватися дешевше, ніж 2014 року [14].  
Створено Державне комерційне підприємство «Медичні закупівлі 
України», яке у 2020 році розпочали закупівлі ліків та медичних виробів за 
державні кошти [14]. 
Уперше формування переліку закупівель на 2020 рік відбувалося за 
допомогою методики оцінки медичних технологій (health technology 
assesment), яка дозволяє здійснювати державні закупівлі на підставі 
показників клінічної ефективності, економічної доцільності та організаційних 
проблем застосування лікарських засобів, медичних виробів та інших ме-
дичних технологій [14]. 
Затверджена й успішно реалізується програма «Доступні ліки»: з 1 
квітня 2019 року програма реімбурсації «Доступні ліки» адмініструється 
НСЗУ і почала працювати за новими правилами. Станом на 14 січня 2020 року 
лікарські засоби за державною програмою реімбурсації «Доступні ліки» 
відпускають у 7430 аптеках країни й лише за електронними рецептами. 
Програма «Доступні ліки» розрахована на пацієнтів, які мають серцево-судин-
ні захворювання, діабет ІІ типу та бронхіальну астму. Уже виписано 11,19 млн 
електронних рецептів, з них погашено – 9,39 млн (84,38 %). Найбільша 
кількість виписаних рецептів – для лікування серцево-судинних захворювань 
(майже 8,940 млн), далі – цукровий діабет (понад 1,860 млн) та бронхіальна 
астма (понад 332 тис.). До списку ліків, які можна отримати за програмою, 
включено 254 лікарські засоби, 78 з яких можна отримати безоплатно, інші ж 
– з незначною доплатою [14].  
Дослідження «Індекс здоров’я. Україна» показало, що значна кількість 
населення обізнані з програмою «Доступні ліки», а 20,6% опитаних 
58 
 
споживачів амбулаторної допомоги відповіли, що скористалися даною 
програмою [29]. 
На запитання «Чи запропонував Вам лікар скористатися програмою 
«Доступні ліки», тобто виписав рецепт?», 81,6% серед тих, хто звітував вище 
про наявність досвіду участі в Програмі, вказали саме на ініціативу лікаря, 
1,9% зазначили, що самостійно наполягли на участі в Програмі, й решта 
(16,5%) стверджують, що лікар не запропонував скористатися програмою 
(рис.2.5). На запитання «Чи змогли Ви отримати ліки за програмою «Доступні 
ліки» в аптеці?» було отримано такий розподіл відповідей: 47,2% змогли 
отримати всі ліки за Програмою в аптеці (43,8% в 2018 р.), 29,7% отримали 
частину ліків (37,3% в 2018 р.), а 23,1% в 2019 р. зазначили, що не змогли 
отримати ліки. Окрім того, 44,5% отримали ліки безкоштовно, а 55,5% – з 
доплатою [29].  
 
Рисунок 2.5 – Досвід участі в програмі «Доступні ліки» серед її 
користувачів 
Джерело: [29] 
59 
 
Респондентам пропонувалося дати оцінку ефективності Програми з 
точки зору поліпшення доступності ліків для пацієнтів з відповідними 
станами. Так, дещо більше половини (57,5%) опитаних в 2019 р. користувачів 
Програми вважають, що ліки стали доступнішими. 
Протягом періоду проведення реформи створено Державне комерційне 
підприємство «Медичні закупівлі України», яке у 2020 році розпочало 
закуповувати ліки та медичні вироби за державні кошти. 
Уперше формування переліку закупівель на 2020 рік відбувалося за 
допомогою методики оцінки медичних технологій (health technology 
assesment), яка дозволяє здійснювати державні закупівлі на підставі 
показників клінічної ефективності, економічної доцільності та організаційних 
проблем застосування лікарських засобів, медичних виробів та інших ме-
дичних технологій. 
 
2.2 Аналіз другого етапу медичної реформи в Україні 
 
1 квітня 2020 року в Україні розпочався другий етап медичної реформи. 
Для спеціалізованої медичної допомоги це означає, що держава через 
Національну службу здоров’я України (НСЗУ) сплачуватиме кошти 
медичному закладу за конкретно надану медичну послугу, пролікований 
випадок або ж готовність надавати допомогу [9].  
З цією метою, усі заклади охорони здоров’я, які на сьогодні уклали 
договорів з НСЗУ, змінили статус і стали комунальними некомерційними 
підприємствами (КНП). До медичних закладів висувається низка умов, 
зокрема наявність ліцензії на надання медичної допомоги, комп’ютеризація та 
підключення до медичної інформаційної системи. Станом на 2 квітня 2020 р. 
договори з НСЗУ на надання медичних послуг за Програмою медичних 
гарантій підписали 1640 закладів спеціалізованої медичної допомоги, а це – 
більше 96 % загальної кількості. Таким чином, практично всі комунальні 
медичні заклади (районні, міські, обласні лікарні) країни увійшли в реформу і 
60 
 
будуть отримувати кошти за прямим договором з НСЗУ Станом на 2 квітня 
2020 р. договори з НСЗУ на надання медичних послуг за Програмою медичних 
гарантій підписали 1640 закладів спеціалізованої медичної допомоги, а це – 
більше 96 % загальної кількості. Таким чином, практично всі комунальні 
медичні заклади (районні, міські, обласні лікарні) країни увійшли в реформу і 
будуть отримувати кошти за прямим договором з НСЗУ. Найбільше договорів 
підписали у Харківській області – 132, Дніпропетровській – 110, Львівська – 
102 [9]. 
Усі види медичної допомоги включили у 27 пакетів. Це хірургічні 
операції в стаціонарах, стаціонарна допомога нехірургічного профілю, 
медична допомога при пологах, гострому інфаркті міокарда, мозковому 
інсульті, лікування туберкульозу, психічних розладів, паліативна допомога, 
медична реабілітація тощо [9]. 
У Програмі медичних гарантій виділено п’ять пріоритетних напрямів. 
До них увійшли: лікування гострого інфаркту міокарда, лікування гострого 
мозкового інсульту, допомога при пологах, неонатальна допомога, 
ендоскопічні і скринінгові обстеження, спрямовані на ранню діагностику 
онкологічних захворювань. Надання такої медичної допомоги НСЗУ 
оплачуватиме за підвищеними тарифами. 
Іншими словами, у пакети увійшли всі види медичної допомоги, які 
вкрай потрібні для поліпшення чи врятування життя людини. Кожна лікарня 
може обрати ті пакети, які медичні послуги вона зможе надати. До лікарень, 
які хочуть надавати медичну допомогу при інсультах, інфарктах (це 
пріоритетні послуги) є підвищені вимоги. Вони повинні бути забезпечені 
відповідним обладнанням, яке допоможе поставити точний діагноз: 
комп’ютерним томографом (КТ), магнітно-резонансним томографом (МРТ), 
ангіографом  [9]. 
Для кожної медичної послуги МОЗ розробив тарифи. Наприклад, з 1 
квітня пологи коштуватимуть 8136 грн, лікування інсульту – 19 332 грн, 
інфаркту – 16 000 грн тощо. Тарифи для всіх областей – однакові. До тарифів 
61 
 
за медичні послуги не включено вартість ліків та витратних матеріалів, які  
централізовано забезпечуються за рахунок інших програм державного 
бюджету. Тож в ідеалі пацієнти повинні безкоштовно отримувати і медичну 
послугу, і більшість супутніх витратних матеріалів та ліків [9]. 
Всі профільні лікарні та поліклініки, в яких буде договір с НСЗУ, 
отримуватимуть 90 % авансу за пакети медичних послуг та 50 % від 
орієнтовної розрахункової оплати за надання пріоритетних послуг (інфаркти, 
інсульти, пологи, неонатальна допомога). Такі виплати медзакладам будуть 
робити щомісяця. 
У пацієнта з’явилося право вільно обирати не тільки вузьких 
спеціалістів, у яких хочуть проконсультуватися чи зробити операцію, а і 
вільно обирати лікарню, в якій планують поправити здоров’я – прив’язки до 
району чи міста більше не буде. Отримати безкоштовну консультацію чи 
допомогу можна буде лише зі скеруванням свого сімейного лікаря. За 
направленням лікаря пацієнти зможуть отримати безкоштовно практично всі 
види медичної допомоги, окрім такої, що не вважається критично важливою – 
масаж, фізіотерапія, пластична хірургія, планова стоматологія 
(оплачуватиметься лише невідкладна). Скерування до вузьких спеціалістів 
буде в електронному вигляді, як і медична картка пацієнта. Якщо людина 
захоче проконсультуватися у вузького спеціаліста за власним бажанням, 
тобто, без скерування сімейного лікаря, вона може це зробити за власний кошт 
[9]. 
Без скерування безоплатно можна звертатися до акушера-гінеколога, 
стоматолога, педіатра, психіатра, нарколога. Без жодного скерування людині 
безкоштовно надаватимуть екстрену медичну допомогу в усіх лікарнях. 
Служби екстреної допомоги також входять до другого етапу реформи, з 
ними в НСЗУ вже підписали договори. Швидку можна викликати, навіть якщо 
у вас немає декларації з сімейним лікарем. Відтепер усі центри екстреної 
медичної допомоги підключені до єдиної аналітичної системи «Централь-
62 
 
103». Завдяки їй диспетчер одразу зможе вирішити, в яку лікарню краще та 
швидше везти хворого [9]. 
Відтепер ефективні лікарні, яких обиратимуть пацієнти, зможуть 
збільшити своє фінансування за новою системою. Приблизно у 40% 
медзакладів збільшився бюджет у порівнянні з минулорічним державним та 
місцевим фінансуванням. Ще у 20 % лікарень бюджет став більшим за 
медичну субвенцію. 
В таблиці 2.4 наведено дані щодо сум договорів надавачам медичної 
допомоги за програмою медичних гарантій протягом 2020 року. 
Таблиця 2.4 – Суми договорів надавачам медичної допомоги за 
програмою медичних гарантій протягом 2020 року, грн 
Напрямок ІІ квартал ІІІ квартал 
Первинна медична допомога 15 512 966 695 15 576 297 478 
Амбулаторні послуги загального 6 635 366 355 6 636 900 604 
профілю 
Стаціонарні послуги загального 23 008 472 247 23 052 545 950 
профілю 
Перехідне фінансове забезпечення  4 079 057 231 
Пріоритетні амбулаторні послуги 788 192 118 361 330 424 
Пріоритетні стаціонарні послуги 3 868 373 555 4 782 290 490 
Паліативна медична допомога 449 929 894 512 560 428 
Медична допомога особам із ВІЛ 235 558 852 234 383 313 
Психіатрична допомога 1 740 980 007 1 744 476 420 
Медична реабілітація 1 154 343 278 1 154 343 278 
Онкологія 3 170 444 424 3 170 444 424 
Гемодіаліз 1 729 976 105 1 729 976 105 
Лікування туберкульозу 885 548 949 886 951 325 
Екстрена медична допомога 4 657 563 509 5 917 677 243 
 Джерело: [25], [26] 
Таблиця 2.5 – Оплати надавачам медичної допомоги за програмою медичних 
гарантій в 2020 році, грн 
Форма власності ІІ квартал ІІІ квартал 
Комунальна 19 864 124 371 22 943 140 707 
Приватна (без 108 220 946 116 217 879 
ФОП) 
ФОП 48 998 380 58 145 658 
Усього 20 021 343 698 23 117 504 244 
Джерело: [25], [26] 
63 
 
Треба зазначити, що реформу вторинної ланки медичної допомоги 
більшість опитаних медичних працівників оцінюють скоріше негативно (рис. 
2.6) 
Важко Скоріше 
відповісти; Позитивно; позитивно; 
11,4 10,2 15,7
Негативно; Скоріше 
43,4 негативно; 
19,3
 
Рисунок 2.6 – Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Як ви 
оцінюєте наступні реформи: вторинної ланки медичної допомоги, яка 
стартувала 1 квітня 2020 року?» 
Джерело: [35] 
Негативне ставлення до старту реформи вторинної ланки медичної 
допомоги підсилилося, оскільки вона розпочалася під час карантинних заходів 
(рис. 2.7). 
Важко Позитивно; Скоріше 
відповісти; 5,9 позитивно; 
11,4 10,1
Скоріше 
негативно; 
19,9
Негативно; 
55,8  
Рисунок 2.7 – Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Як ви 
ставитеся до старту проведення реформи вторинної ланки медичної 
допомоги саме під час карантину, яке розпочалось 1 квітня?» 
Джерело: [35] 
64 
 
Реформу екстреної (швидкої) ланки медичної допомоги лікарі також 
сприймають скоріше негативно (рис. 2.8) 
Важко 
Скоріше 
відповісти; Позитивно
позитивно; 
16,4 ; 9,9
19,4
Негативно Скоріше 
; 33,7 негативно; 
20,6  
Рисунок 2.8 – Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Як ви 
оцінюєте наступні реформи: екстреної (швидкої) ланки медичної допомоги?» 
Джерело: [35] 
 
На нашу думку, це головним чином пов’язано зі значними труднощами, 
з якими стикаються медичні заклади в процесі реформування. Ці труднощі 
стосуються і внутрішніх складових функціонування медичних закладів 
(кадровою, матеріальної, інформаційної, фінансовою), і зовнішніх (складна 
соціально-економічна ситуація в країні, політична криза, загрозливий рівень 
епідеміологічного стану тощо).  Досить важко виправити ті проблеми, які 
накопичувалися роками і привели до системної кризи в медичній сфері, а 
також досить важко в такій складній ситуації адаптуватися до змін.  
Те саме можна сказати і про населення, яке в той же час, коли стверджує 
про підвищення якості надання медичних послуг протягом останніх років, 
скоріше негативно відносяться до проведення реформ в цій галузі. 
Зокрема на запитання «Ви підтримуєте чи не підтримуєте ті реформи в 
системі охорони здоров’я, які наразі впроваджує уряд?» Майже дві третини 
респондентів заявило, що вони не підтримують реформи (зовсім не 
підтримують – 42,1%, скоріше не підтримують – 25,0%). Цілком підтримують 
реформи 9,5% опитаних і скоріше підтримують – 23,4% [29]. 
65 
 
 
 
Рисунок 2.9 – Підтримка населенням тих реформ у системі охорони 
здоров’я, які впроваджує уряд: розподіл за областями (відповіді «скоріше 
підтримую» та «цілком підтримую») 
Джерело: [29] 
 
Така ситуація свідчить, що населення не достатньо інформовано щодо 
особливостей реформування медичної галузі, а також формують свою думку, 
використовуючи власний негативний досвід, який було отримано під час 
отримання тієї чи іншої медичної послуги. 
 
2.3  Основні напрями подальшого реформування системи охорони 
здоров’я 
 
Треба зазначити, що за оцінками фахівців ВООЗ та Світового банку 
фінансування за рахунок загальних надходжень до державного бюджету є 
вдалим механізмом з економічної точки зору в умовах поточних реформ, 
зважаючи на цілі розвитку України, а саме: створення робочих місць та 
детінізація економічної діяльності. Крім того, така система фінансування 
дозволяє уникнути фрагментації та забезпечує сталість, шляхом зменшення 
залежності від коливань ринку праці. Розмежування функцій закупівельника 
та надавача медичних послуг, створення НСЗУ як єдиного закупівельника, 
66 
 
визначення пріоритетних пакетів медичних послуг та систем оплати дають 
можливість підвищити ефективність та підзвітність, що дозволить 
максимізувати ефективність використання державних коштів. Завдяки 
чіткому визначенню обсягу послуг, що гарантовано оплачуються державою, 
такий дизайн реформи також передбачає можливості для розвитку 
добровільного медичного страхування та зростання участі приватного сектору 
в наданні медичних послуг [72]. 
В той же час, оскільки процеси реформування тільки розпочалися, це 
вимагає від основних суб’єктів, які формують та реалізують політику в 
медичній сфері, продовжувати активно працювати над цими питання та 
проводити удосконалення законодавчої, інституційної, організаційної, 
фінансової, кадрової, інформаційної та інших складових системи охорони 
здоров’я. При цьому треба пам’ятати, що країна постійно зтикається з певними 
викликами, як соціально-економічними, так і політичними, які досить сильно 
впливають на процеси реформування. 
Один з основних викликів – фінансовий виклик. Так, наприклад, видатки 
зведеного бюджету України на охорону здоров’я в 2019 році збільшилися на 
70,4 млрд грн – це зростання має більше номінальний характер, який по-
яснюється темпами інфляції, а не реальним зростанням видатків, оскільки у 
відсотковому відношенні загальних видатків зведеного бюджету видатки на 
охорону здоров’я не демонструють тенденції до зростання, а навіть швидше – 
зменшення. Так, якщо у 2014 році цей показник становив майже 11 %, то у 
2019 році – трішки менш як 9 % [14]. 
Треба зазначити, що в Державному бюджеті на 2020 рік  видатки на 
охорону здоров’я були збільшені на 13% і становлять 113 млрд.грн, з яких 72 
млрд.грн (64%) складають видатки на Програму медичних гарантій (результат 
процесу реформування системи охорони здоров’я). Зазначена сума була 
розподілена наступним чином: З них: на первинну медичну допомогу — 19,1 
млрд грн; на спеціалізовану амбулаторну та госпітальну допомогу за новою 
моделлю фінансування з 1 квітня 2020 року закладено 44,4 млрд грн; на 
67 
 
екстрену медичну допомогу, що надаватиметься в рамках програми медичних 
гарантій — 4,6 млрд грн (на 22% більше); на медичну реабілітацію — 0,5 млрд 
грн; на паліативну медичну допомогу — 0,3 млрд грн [13]. 
В той же час, в квітні 2020 року було внесено зміни до Державного 
бюджету України на 2020 рік, зокрема збільшено видатки на фінансування 
медичної галузі на 16,4 млрд. грн, в зв’язку з поширенням вірусу COVID-19 
(табл. 2.6). 
Таблиця 2.6 – Зміна Державного бюджету України на 2020 рік в 
медичній сфері 
Проєкт змін до + збільшено 
Код Видатки ДБУ 2020 
ДБУ 2020 - зменшено 
Міністерство охорони 
2300000 98 183290,5 114 550 207,7  16 366 917,2 
здоров’я України  
2301000 На апарат МОЗ України 25 789 394,5 26 330 907,7 +640 561,2 
Підготовка, перепідготовка 
та підвищення кваліфікації 
кадрів у сфері охорони 
здоров’я, підготовка 
2301080 428994,9 409 754,4 - 19 240,5 
наукових та науково-
педагогічних кадрів 
закладами післядипломної 
освіти 
Загальнодержавні заклади та 
2301090 заходи у сфері медичної 364484,6 2 669,4 -262 767,2 
освіти 
Розвиток системи екстреної 
2301220 медичної допомоги (нова 922 568,9 922 568,9 922 568,9 
бюджетна програма) 
Національна служба здоров’я 
2308000 72 289 313,2 88 015 669,2 +15 726 356,0 
України  
Керівництво та управління у 
сфері державних фінансових 
2308010 288 828,4  219 928,4 -68 900,0 
гарантій медичного 
обслуговування населення 
Реалізація програми 
державних гарантій 
2308060 72 000 484,8  87 795 740,8 +15 795 256,0  
медичного обслуговування 
населення 
Міністерство охорони 
здоров’я України 
2310000  17 706 646,7 16 773 255,3 -922 568,9 
(загальнодержавні видатки та 
кредитування)  
Джерело: [28] 
68 
 
Не дивлячись на збільшення фінансового забезпечення медичної галузі, 
фактична потреба у ресурсах все одно не покривається. Здійснені 
спеціалістами розрахунки свідчать про наступне. 
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого №65 
визначено розмір капітаційної ставки до 600 грн (у 2019 році – 370 грн) з 
одночасним зменшенням у 1,5 рази вікових коефіцієнтів. Отже, капітаційні 
ставки у 2020 році з врахуванням вікових коефіцієнтів для всіх вікових груп 
залишилися без змін, наприклад, для вікової групи 18-39 років у 2018-2020 
роках він становить 370 гривень. Слід врахувати, що розмір капітаційної 
ставки не врахував збільшення мінімальної заробітної плати на 550 грн (2018 
– 3 723 грн, 2019 – 4 173 грн, 2020 – 4 723 грн). Більше того, у 2020 році 
застосовуються понижувальні коефіцієнти при перевищенні ліміту кількості 
пацієнтів у лікаря на 10% (у 2019 році до цієї кількості декларацій 
понижувальні коефіцієнти не застосовувалися). МОЗ України подає 
розрахунок державних фінансових гарантій для надання первинної медичної 
допомоги 29,5 млн осіб, які підписали декларацію з лікарем. За даними 
Держкомстату (демографічні дані станом 1 січня 2019 р) населення Україні 
становить 41,9 млн осіб. З урахуванням коефіцієнта інфляції та кількості 
населення, на яку здійснює розрахунок Міністерство фінансів -35 млн 477,7 
тис. осіб, потреба в коштах на ПМД складає 27,3 млрд гривень [12]. 
Постановою Кабінету Міністрів України № 65 внесено зміни до 
постанови від 27 листопада 2019 р. № 1119 у частині відшкодування вартості 
інсулінів в рамках програми медичних гарантій розпочнеться з 1 жовтня до 
31 грудня 2020 року. На сьогодні відшкодування вартості інсулінів за рахунок 
медичної субвенції здійснюватиметься лише до 1 квітня 2020 року в 
обсязі 210,3 млн грн. Рівень забезпеченості коштами медичної субвенції для 
лікування хворих на цукровий діабет препаратами інсулінів на І квартал 2020 
року орієнтовно становила лише 45% від потреби. З досвіду попередніх років 
додаткова потреба на 2020 рік становить не менше 1 млрд гривень. Уряд 
25.03.2020 прийняв постанову, якою передбачено виділення коштів на інсулін 
69 
 
в обсязі 651 млн грн, тому потенційний дефіцит складає 349 млн гривень, який 
скоріш за все буде покритий з місцевих бюджетів [28]. 
Фінансування Програми державних гарантій медичного обслуговування 
населення передбачено на 2020 рік в розмірі 72,1 млрд гривень. 
Забезпечення вторинної та третинної медичної допомоги за аналізом 
потреб у 2020 році становить орієнтовно 85,6 млрд грн (оціночно взято за 
основу розрахунок дефіцит коштів у 2019 році та показника індексу 
інфляції).  Додаткова потреба на вторинну та третинну медичну допомогу 
складає 14,1 млрд.гривень.  Додаткова потреба у державному бюджеті для 
фінансування Програми державних гарантій медичного обслуговування 
населення складає: 25,8 млрд гривень [28]. 
Важливим є галузевий виклик, який пов’язаний з фінансовою 
неспроможністю певних секторів спеціалізованої медичної допомоги (напри-
клад, фтизіатричної), що може призвести до погіршення доступності певних 
груп населення до якісної медичної допомоги, а скорочення й оптимізація 
медичних закладів другого та третього рівнів надання медичної допомоги в 
умовах їхньої автономізації – до звільнення медичних кадрів [14]. 
Світова спільнота виробила низку рекомендацій щодо прискорення 
процесів реформування та удосконалення окремих складових системи 
охорони здоров’я. 
Зокрема, рекомендується удосконалення загального дизайну 
капітаційної ставки. НСЗУ варто розглянути питання про перегляд вікових, 
статевих та географічних коефіцієнтів, оскільки вони не обов’язково 
співвідносяться з соціально-економічною ситуацією та медичними потребами. 
Також потребує постійного перегляду база для демографічної оцінки з метою 
планування капітаційного бюджету та обчислення капітаційної ставки. У 
НЗСУ має бути запроваджено ефективний процес внутрішнього аудиту та 
перевірки даних, щоб мінімізувати/усунути шахрайство при реєстрації 
пацієнтів на рівні ПМД.  
70 
 
Для підтримки впровадження більш проактивних механізмів раннього 
виявлення та ведення хронічних захворювань, що становлять основний тягар 
хвороб в Україні, НСЗУ потрібно розглянути можливість переходу до 
змішаної моделі оплати для надавачів послуг ПМД. Вона має узгоджуватись 
із моделлю надання послуг ПМД, еволюцією кошика послуг ПМД та 
вдосконаленнями електронної системи охорони здоров’я.  
Для всіх захворювань, які входять до програми «Доступні ліки», 
необхідно розробити національні клінічні протоколи.  
Подальша розробка електронної системи охорони здоров’я має 
враховувати принцип «від простого до більш комплексного» та мати 
можливість ефективно підключати наявні локальні інформаційні системи. 
Важливо також запровадити «єдину систему введення даних», яка дозволить 
використовувати дані різними організаціями для різних цілей, а також 
мінімізувати дублювання в системі. Також важливо визначити інституційну 
структуру, відповідальну за стандартизацію систем кодування, форматів 
даних та форм звітності для забезпечення якості та сумісності даних.  
Необхідно запровадити відповідні заходи щодо моніторингу та 
покращення якості надання допомоги. Функції управління та контролю якості 
мають бути покращені шляхом вдосконалення регуляторних механізмів на 
рівні Міністерства охорони здоров’я (ліцензування, акредитація, клінічні 
настанови, клінічний аудит, безперервна освіта тощо), зміцнення потенціалу 
НСЗУ та цифрових систем для моніторингу ефективності роботи надавачів, а 
також завдяки інвестиціям в інформаційні системи управління охороною 
здоров’я (медичні записи/ картки), клінічному веденню та підготовці на рівні 
надавача. 
Необхідно удосконалювати управлінський потенціал надавачів послуг 
ПМД. Надавачам послуг ПМД надана більша автономія, але їм потрібно 
достатньо часу для прийняття змін та розвитку необхідних навичок і процесів 
у загальному, фінансовому та клінічному управлінні.  
71 
 
Необхідно продовжувати повномасштабне запровадження закупівель 
медичних послуг.  
 Крім цього, необхідно Продовжувати інвестувати в інституційний 
розвиток та розбудову потенціалу НСЗУ шляхом нарощування експертизи у 
стратегічних закупівлях та укладанні договорів з надавачами медичних 
послуг, подальшого розвитку організаційної структури з міжрегіональними 
департаментами, продовження впровадження передбачених інструментів 
зовнішньої підзвітності та розробки системи внутрішнього контролю 
(наприклад, цілісності даних та контролю якості). 
Отже, подальше впровадження реформ у сфері охорони здоров’я має 
зосередитися на такому:  
− завершити впровадження нових фінансових механізмів за 
принципом «гроші йдуть за пацієнтом» на рівні спеціалізованої та високо-
спеціалізованої медичної допомоги (амбулаторного та стаціонарного рівнів);  
− створити ефективну систему екстреної медичної допомоги, яка 
відповідала б міжнародним стандартам: розробити та ухвалити «Закон про 
доброго самаритянина», оновити технічне, інформаційне та кадрове 
забезпечення служби, облаштувати відповідно до міжнародних стандартів 
диспетчерські та лікарні інтенсивного лікування;  
− завершити діджиталізацію галузі – забезпечити повний 
електронний документообіг у системі охорони здоров’я; 
− створити власну систему трансплантації та забезпечити її розвиток 
в Україні; 
−  завершити розбудову системи громадського здоров’я, особливо в 
таких напрямах, як профілактика неінфекційних захворювань, посилення 
законодавства з контролю над тютюном шляхом імплементації Рамкової 
конвенції ВООЗ з боротьби проти тютюну та Директив ЄС 2014/40/ЄС та 
2011/64/ЄС впровадження європейських стандартів та практик у системі крові, 
72 
 
а також у системі нагляду за інфекційними захворюваннями, забезпечивши 
максимальне охоплення населення імунопрофілактикою; 
− створити єдину систему біобезпеки та біозахисту, спрямовану на 
захист здоров’я людини та навколишнього середовища від впливу не-
безпечних біологічних агентів, зокрема таких, що можуть призвести до 
надзвичайних ситуацій і загрожувати національній та міжнародній безпеці; 
− забезпечити розбудову системи оцінки медичних технологій, що 
дозволить ухвалювати ефективні стратегічні рішення у сфері охорони 
здоров’я на підставі показників клінічної ефективності, економічної 
доцільності та організаційних проблем застосування лікарських засобів, 
медичних виробів та інших медичних технологій; 
− завершити реформування медичної освіти на всіх рівнях відповідно 
до європейських стандартів – для медсестринства, лікарів та управлінських 
кадрів; 
− запровадити систему професійного ліцензування для лікарів та 
забезпечити розвиток лікарського самоврядування як інституту регулювання 
якості медичної послуги та захисту прав медичних працівників; 
− забезпечити впровадження Міжнародної класифікації 
функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) та розпочати 
повноцінну реформу реабілітації та встановлення інвалідності (МСЕК) [14]. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Досліджено перший етап реформування системи охорони здоров’я, 
зокрема первинної ланки та нової моделі фінансування медичних послуг на 
основі капітаційної ставки. З’ясовано, що результатом запроваджених заходів 
було створено конкурентні умови на ринку медичних послуг, підвищена 
фінансова автономність закладів первинної медичної допомоги, споживачами 
отримано право вибору надавача медичних послуг. Різноманітні дослідження 
73 
 
підтвердили підвищення рівня задоволеності як у медичних працівників, так і 
пацієнтів, щодо діяльності медицини первинного рівня. 
Проаналізовано другий етап медичної реформи в Україні, зокрема 
перехід спеціалізованої медичної допомоги на нову систему фінансування, за 
якою кошти медичному закладу сплачуються за конкретно надану медичну 
послугу, пролікований випадок або ж готовність надавати допомогу. Усі види 
медичної допомоги включили у 27 пакетів, а у Програмі медичних гарантій 
виділено п’ять пріоритетних напрямів, які оплачуються за підвищеними 
тарифами. Отже, на сьогодні у пацієнта з’явилося право вільно обирати 
вузьких спеціалістів, у яких хочуть проконсультуватися чи зробити операцію, 
а також лікарню, а у 40% медзакладів збільшився бюджет у порівнянні з 
минулорічним державним та місцевим фінансуванням; ще у 20 % лікарень 
бюджет став більшим за медичну субвенцію. 
В той же час, з’ясовано, що реформу вторинної ланки медичної 
допомоги медичні працівники оцінюють скоріше негативно особливо на фоні 
епідемії COVID-19. До основною причини цього віднесено значні труднощі, з 
якими стикаються медичні заклади в процесі реформування. Ці труднощі 
стосуються і внутрішніх складових функціонування медичних закладів 
(кадровою, матеріальної, інформаційної, фінансовою), і зовнішніх (складна 
соціально-економічна ситуація в країні, політична криза, загрозливий рівень 
епідеміологічного стану тощо).   
Не дивлячись на те, що зарубіжні фахівці високо оцінюють ефективність 
розпочатих реформ в сфері охорони здоров’я, існує низка проблем, які 
потребуються нагального вирішення, що вимагає продовження над 
удосконаленням законодавчої, інституційної, організаційної, фінансової, 
кадрової, інформаційної та інших складових системи охорони здоров’я. 
Зокрема, необхідним є збільшення загального державного фінансування 
Програми державних гарантій медичного обслуговування населення; 
удосконалення загального дизайну капітаційної ставки (перегляд вікових, 
статевих та географічних коефіцієнтів); введення змішаної моделі оплати для 
74 
 
надавчів послуг ПМД; розробка національних клінічних протоколів для всіх 
захворювань, які входять до програми «Доступні ліки»; подальше 
удосконалення електронної системи охорони здоров’я; запровадження заходів 
з моніторингу та покращення якості надання медичної допомоги;  
удосконалення управлінського потенціалу надавачів медичних послуг; 
продовження повномасштабного запровадження закупівель медичних послуг 
тощо. 
 
 
  
75 
 
РОЗДІЛ 3 
ПІДХОДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У 
СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ 
 
 
В ВООЗ наголошують, що з початку 2020 року пандемія коронавірусної 
хвороби (COVID-19) мала руйнівний вплив на здоров’я, економіку та 
соціальну структуру нашого суспільства. COVID-19 виявив глобальні слабкі 
сторони у можливостях запобігання, готовності та реагування. Він чітко 
усвідомив важливість глобальної безпеки охорони здоров’я та, зокрема, 
вирішальну роль сильних систем охорони здоров’я у сприянні цій безпеці. 
Очікується, що виклики, які виникли в зв’язку з пандемією, триватимуть доти, 
поки не стануть доступні ефективні вакцини та противірусні засоби [5]. 
Треба зазначити, що система охорони здоров’я країни не була готова до 
боротьби з даним захворюванням. В першу чергу, як показали дослідження, на 
початок введення карантинних заходів, Україна була країною з одним з 
найнижчих у світі показником тестування.  Згідно з даними уряду, на 9 квітня 
2020 Україна провела 20,6 тис. тестів, або 51 на 100 тис. населення (для 
порівняння в Італії 1221 на 100 тис., Південній Кореї – 906 на 100 тис., Туреччині 
– 242 на 100 тис.). Більше того, із заявленого числа лише невелика частина 
проведені за методом ПЛР, що є золотим стандартом для виявлення SARS-CoV 
[11]. 
Про це ж свідчать результати опитувань, які були проведені з 13 по 20 
квітня 2020 року Асоціацією міст України спільно з компанією «Active Group» 
та Всеукраїнським лікарським товариством, методом заповнення он-лайн 
анкет медичними працівниками, яке було присвячено виявленню міри 
готовності медичних закладів та їх працівників до роботи під час пандемії. 
Загалом опитано 4510 медичних працівників [34]. 
Деякі результати дослідження представлено в табл. 3.1. 
76 
 
Таблиця 3.1 – Результати національного дослідження «Медицина в 
Україні» 
Запитання Відсоток відповідей респондентів, % 
1 2 3 4 5 Важко 
відповісти 
«Як ви оцінюєте за п’ятибальною 35,5 37,1 21,2 3,0 1,7 1,5 
шкалою наступні аспекти: готовність 
системи охорони здоров’я до 
боротьби з пандемією?» 
«Як ви оцінюєте за п’ятибальною 30,3 33,5 21,7 9,3 3,9 1,3 
шкалою наступні аспекти: готовність 
вашого медичного закладу до 
боротьби з пандемією?» 
«Як ви оцінюєте за п’ятибальною 24,7 29,5 23,8 13,2 6,5 2,2 
шкалою наступні аспекти: 
підготовку персоналу вашого 
медичного закладу до боротьби з 
пандемією?» 
«Як ви оцінюєте за п’ятибальною 32,5 32,5 24,7 7,0 1,9 1,3 
шкалою ефективність роботи 
центральної влади щодо боротьби з 
пандемією?» 
«Як ви оцінюєте за п’ятибальною 26,8 32,7 24,9 10,9 3,6 1,2 
шкалою ефективність роботи 
місцевої влади щодо боротьби з 
пандемією?» 
«Як ви оцінюєте за п’ятибальною 42,6 23,4 17,1 9,2 5,7 2,1 
шкалою ефективність роботи 
місцевої влади щодо організації 
доставки медичного персоналу на 
роботу?» 
«Оцініть, чи достатньо у вашому 17,7 27,5 17,9 13,0 23,1 0,8 
закладі засобів захисту: захисних 
рукавичок» 
«Оцініть, чи достатньо у вашому 24,5 31,3 18,1 11,2 14,3 0,6 
закладі засобів захисту: масок» 
«Оцініть, чи достатньо у вашому 40,0 23,3 13,0 9,5 13,0 1,3 
закладі засобів захисту: захисних 
окулярів» 
«Оцініть, чи достатньо у вашому 13,4 26,1 19,9 16,2 22,7 1,8 
закладі засобів захисту: 
дезінфекторів» 
«Оцініть, чи достатньо у вашому 41,4 29,0 13,9 7,6 6,3 1,9 
закладі засобів захисту: захисних 
костюмів» 
«Як ви оцінюєте якість тестів на 14,0 28,9 43,3 11,4 2,4 х 
коронавірусну інфекцію, які є в 
наявності в Україні (за п’ятибальною 
шкалою)?» 
Джерело: побудовано автором на основі [34] 
77 
 
 
Як бачимо, більшість респондентів 72,6% оцінило готовність системи 
охорони здоров’я до боротьби з пандемією оцінили незадовільно, а також, 
відповідно і готовність більшості медичних закладів (63,8%) та їх медичних 
працівників (54,2%). Ефективність роботи центральної та місцевої влади щодо 
боротьби з пандемією оцінена респондентами також на низькому рівні 65% та 
59,5% відповідно.  
Хоча, в цілому опитані медичні працівники вважають, що карантинні 
заходи, що впроваджувалися в Україні, скоріше забезпечують реальну 
боротьбу з пандемією (51,8%), але тільки 20,3 % опитаних вважають, 
карантинні заходи, що були запроваджені державою є повністю адекватні 
ситуації. 40,4% зазначили, що заходи недостатні і більше чверті респондентів 
(26,5%) вважають, що необхідний інший підхід. 
В цілому медичні працівники почувають себе в небезпеці на робочому 
місці (24,3% відчувають себе у повній небезпеці) і відмічають недостатність у 
забезпеченні засобами захисту, зокрема, масками, рукавичками, захисними 
костюмами тощо. В той же час, треба зазначити, що в структурі людей, що 
захворіли на короновірусну інфекцію, на початку квітня 20% складали саме 
медичні працівники. На жовтень 2020 року їх кількість зменшилася і складає 
5%. В цілому, від початку пандемії в Україні коронавірус виявили у майже 17 
тис. медичних працівників, з яких 132 особи померли  [1].  
53,9% опитаних лікарів вважають, що одним з обов’язкових умов 
боротьби з поширенням вірусу є обов’язковим масове тестування на 
коронавірус, а ще 30,6%  - що це бажано зробити. Треба зазначити, що за 8 
місяців проблема масового тестування в Україні так і не вирішена. 
В той же час, лікарі відмічають, що якість тестів на коронавірусну 
інфекцію є дуже низькою (42,9%), і ще 43,3 оцінюють якість на 3 бали за 5-ти 
бальною шкалою. 
Запровадження жорсткого карантину в Україні в квітні 2020 року 
повинен був бути використаний Урядом для підготовки системи охорони 
78 
 
здоров’я та забезпечення її здатністю, як контролювати перебіг пандемії, так і 
бути готовою до пікових навантажень у разі загострення ситуації. Основні 
заходи, які повинні були бути розроблені під час карантинних заходів, 
представлені в таблиці 3.2. 
Таблиця 3.2 – Передумови пом’якшення карантинного режиму 
Наявність Протокол тестування на амбулаторному рівні згідно з останніми 
працюючої системи рекомендаціями ВООЗ1/ЄвроCDC2 (обов’язкове тестування усіх 
амбулаторного підозрілих випадків).  
тестування та Забір зразків для проведення тестів ПЛР для усіх контактів, 
ізоляції радикальне збільшення кількості тестів та лабораторій.  
Система пунктів/бригад амбулаторного тестування у межах 
доступності для населення  
Простий доступ громадян до тестування на амбулаторному рівні.  
Затверджений протокол ізоляції/самоізоляції підтверджених/ 
підозрілих випадків на амбулаторному рівні згідно з останніми 
рекомендаціями ВООЗ/Євро CDC3 (обов’язкова ізоляція для 
підтверджених або підозрюваних випадків (стаціонар для тяжких 
та середньої тяжкості, місця для ізоляції - для легких та помірних 
випадків), обов’язкова самоізоляція для контактів, добровільна 
самоізоляція для людей з симптомами). 
Потужність мережі Визначені лікарні для госпіталізації хворих з COVID-19 першої 
лікарень та другої хвилі.  
Визначена почерговість заповнення лікарень у кожній хвилі.  
Підтверджена наявність обладнаних ліжок інтенсивної терапії 
(обладнання для підтримки дихання), потужність систем подачі 
кисню у лікарнях та наявність необхідного персоналу. 
Відпрацьована та підтверджена здатність витримувати пікове 
навантаження у визначених лікарнях. 
Захист медичного В усіх точках контакту медиків забезпечено засобами 
персоналу індивідуального захисту (ЗІЗ) та проведено навчання з 
користування ними.  
Відпрацьовано алгоритм отримання ЗІЗ у разі появи першого 
хворого.  
Наявний протокол дій для звернень/виявлення хворих поза 
точками контакту.  
Створено запас для 15 днів роботи. 
Вироблені навички За допомогою опитувань підтверджено: обізнаність населення з 
щодо гігієни та правилами соціального дистанціювання та дотримання гігієни та 
соціального соціального дистанціювання. 
дистанціювання 
Джерело: [11] 
 
З початку поширення COVID-19 урядом України було вжито низку 
заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню хвороби, 
зокрема:  
79 
 
1. Національний план протиепідемічних заходів. За підтримки ВООЗ та 
інших партнерів Уряд України розробив Національний план протиепідемічних 
заходів щодо запобігання занесенню і поширенню на території України 
гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом 2019-nCoV, 
(Національний план протиепідемічних заходів) для забезпечення готовності 
системи охорони здоров’я до запобігання, мінімізації та протидії ризику 
спалаху захворювання [55]. 
2. Заходи реагування у нормативно-правовій сфері. Уряд України 
запровадив низку тимчасових обмежувальних заходів у країні, зокрема: 
закриття всіх навчальних закладів (до кінця березня); обмеження роботи 
пасажирського транспорту та громадських заходів; призупинення роботи 
закладів харчування, культурних, торгових та розважальних закладів. Уряд 
України також затвердив закон, яким передбачено адміністративні наслідки за 
порушення санітарно-епідемічних вимог та збільшення кримінальної 
відповідальності за порушення вимог, які спрямовані на попередження 
розповсюдженню інфекційного захворювання. Протягом цього періоду лише 
громадяни України та особи, які мають право постійного проживання в країні, 
включно з акредитованими представниками дипломатичної та міжнародної 
спільноти, матимуть право в’їзду в країну. Було зупинено міжміське 
транспортне сполучення та роботу метро. Парламент також запровадив низку 
заходів для мінімізації економічних наслідків для компаній, зокрема малих та 
середніх підприємств, шляхом внесення поправок до Податкового кодексу. 
Президент України дав розпорядження про проведення митного оформлення 
гуманітарних вантажів протягом 24 годин, та у випадку затримки Державна 
митна служба/Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих 
територій повинні повідомити відповідну гуманітарну організацію [55].  
3. Урядовий механізм координації. Заходи включають створення 
Координаційної ради з протидії поширенню COVID-19 при Президентові 
України для керівництва та контролю реагування на стратегічному рівні та 
80 
 
розпорядження Президента про проведення митних процедур всіх 
гуманітарних вантажів протягом 24 годин [55]. 
4. Операційне реагування. Наказом № 185 від січня 2020 року 
Міністерством охорони здоров’я було представлено технічні рекомендації 
щодо підготовки та заходів реагування системи охорони здоров’я. Уряд 
посилив заходи забезпечення здоров’я населення в пунктах перетину, 
розширив розповсюдження інформації та проведення комунікаційних 
кампаній щодо ризиків інфекції, посилив національну систему 
епідеміологічного нагляду для сприяння виявленню випадків захворювання. 
Уряд також призначив 51 медичний заклад по всій країні в якості опорних 
установ для реагування на випадки коронавірусної інфекції COVID-19 [55].  
5. Клінічне реагування. Міністерство охорони здоров’я розробило низку 
інструкцій та рекомендацій щодо визначення випадків, забору біологічних 
зразків, направлення пацієнтів для отримання послуг тощо та створило 
системи тестування, з Національною вірусологічною референс-лабораторією 
ЦГЗ в Києві. Міністерство також забезпечило обласні лабораторії 
комплектами реагентів для проведення досліджень методом полімеразної 
ланцюгової реакції для виявлення випадків COVID-19 для збільшення 
оперативного тестування на місцях [55]. 
Отже, прийнято низку нормативно-правових актів, серед яких: 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 
211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної 
хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; 
− Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів 
України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню 
коронавірусної хвороби (COVID-19)»; 
− Закон України № 553-IX «Про внесення змін до Закону України 
«Про Державний бюджет України на 2020 рік»; 
81 
 
− Наказ МОЗ України від 2.04.2020 № 762 «Про затвердження 
протоколу «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної 
хвороби (COVID-19)»»; 
− Наказ МОЗ України від 13.03.2020 № 663 «Про оптимізацію 
заходів щодо недопущення занесення і поширення на території України 
випадків COVID-19»; 
− Наказ МОЗ України від 23.04.2020 № 953 «Про внесення змін до 
наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 березня 2020 року 
№722»; 
− Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 
«Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних 
заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби 
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». 
Також низку нормативно-правових актів розроблено та затверджено 
Міністерством охорони здоров’я України, зокрема:  
− Наказ МОЗ №2122 від 17.09.2020 «Про внесення змін до Стандартів 
медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»»; 
− Наказ МОЗ №2122 від 17.09.2020 «Стандарти медичної допомоги 
«Коронавірусна хвороба (COVID-19)»»; 
− Постанова КМУ №641від 22.07.2020р. «Про встановлення карантину 
та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним 
поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої 
коронавірусом SARS-CoV-2»; 
− Наказ МОЗ №1411 від 16.06.2020 «Про внесення змін до Стандартів 
медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»»; 
− Наказ МОЗ №1109 від 12.05.2020 «Про затвердження Змін до 
Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»»; 
− Наказ МОЗ № 994 від 30.04.2020 «Про внесення змін до додатку 6 до 
Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»»; 
82 
 
− Постанова МОЗ №13 від 22.04.2020р. «Про організацію заходів з 
імунізації в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19)»; 
− Наказ МОЗ №937 від 17.04.2020р. «Деякі питання отримання 
гуманітарної та благодійної допомоги для протидії поширенню на території 
України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; 
− Наказ МОЗ №852 від 10.04.2020р. «Про внесення змін до протоколу 
«Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби (COVID-
19)»; 
− Постанова КМУ №262 від 08.04.2020р. «Про внесення змін до 
постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. №211»; 
− Протокол МОЗ №762 від 02.04.2020р. «Надання медичної допомоги 
для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19)»; 
− Постанова КМУ №255 від 02.04.2020р. «Про внесення змін до 
постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. №211»; 
−  Рекомендації щодо кодування діагнозів в МХК-10, пов’язаних з 
COVID-19 інфекцією. Ситуаційні рекомендації щодо кодування в ІСРС-2. 
Додаток до листа НСЗУ №3065/5.2.1-06-20 від 30.03.2020р.; 
− Лист НСЗУ на ЗОЗ ПМД щодо медзаписів кодування коронавірусу 
№3065/5.2.1-06-20 від 30.03.2020р.; 
− Наказ МОЗ №722 від 28.03.2020р. «Організація надання медичної 
допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)»; 
− Наказ МОЗ №722 від 28.03.2020р. «Стандарти медичної допомоги 
“коронавірусна хвороба (COVID-19)»; 
− Наказ МОЗ №722 від 28.03.2020р. «Стандарт екстренної медичної 
допомоги “коронавірусна хвороба (COVID-19)»; 
− Розпорядження №3 від 27.03.2020р. «Про деякі питання поліпшення 
умов праці осіб, що залучені до протидії поширенню коронавірусної хвороби 
(COVID-19)»; 
83 
 
− Розпорядження №2 від 26.03.2020р. «Про організацію заходів з 
метою мінімізації поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) під час 
проведення діагностики»; 
− Рекомендації НСЗУ №2561/5.2.1-06-20 від 20.03.2020р. щодо 
«Ведення електронних медичних записів лікарями вашого закладу в ECO3 
стосовно COVID-19»; 
− Розпорядження №3 від 27.03.2020р. «Про деякі питання поліпшення 
умов праці осіб, що залучені до протидії поширенню коронавірусної хвороби 
(COVID-19)» та інші. 
В Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про 
Державний бюджет України на 2020 рік» передбачалося створення у складі 
Державного бюджету України Фонд боротьби з гострою респіраторною 
хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її 
наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів 
України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної 
хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Фонд - тимчасова 
бюджетна програма, кошти якого спрямовуються насамперед для 
фінансування додаткових видатків на охорону здоров’я та соціальних 
видатків, безпосередньо пов’язаних із епідемією COVID-19, і діятиме, доки 
цього вимагатиме надзвичайна ситуація, але не довше 31 грудня 2020 року 
[18]. 
Законом передбачено, що кошти Фонду можуть бути спрямовані на:  
1. Заходи, спрямовані на запобігання виникненню та поширенню, 
локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної 
хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та на боротьбу 
з її наслідками, зокрема на закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для 
здійснення зазначених заходів [18]. 
 2. Додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим 
працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої 
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а 
84 
 
також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які 
забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, 
спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та 
ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби 
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 [18]. 
3. Надання грошової допомоги громадянам, зокрема особам похилого 
віку, у зв’язку з негативними наслідками поширення на території України 
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-
CoV-2 [18]. 
 4. Надання одноразової грошової допомоги членам сімей медичних та 
інших працівників закладів охорони здоров’я, які загинули (померли) від 
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-
CoV-2, що пов’язано з виконанням робіт з ліквідації такої хвороби, у порядку 
та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України [18]. 
 5. Надання трансферту Пенсійному Фонду України [18]. 
6. Надання фінансової допомоги Фонду соціального страхування і 
Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на 
випадок безробіття на поворотній або безповоротній основі [18]. 
7. Поповнення резервного Фонду державного бюджету. 
8. Відновлення видатків державного бюджету (включаючи трансферти 
місцевим бюджетам) та надання кредитів з державного бюджету за 
бюджетними програмами, скороченими у зв’язку із створенням Фонду [18]. 
22.04.2020 року Кабінетом Міністрів України було затверджено 
Порядок використання коштів Фонду боротьби з гострою респіраторною 
хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її 
наслідками. 
Як показала дослідження проведене організацією StateWatch, у період з 
22.04.2020 р. до 15.09.2020 р. Кабінету Міністрів України було направлено 37 
звернення про виділення коштів, 12 з яких Урядом було задоволено. Серед 
звернень, які не задоволено, є запити МОЗ та обласних державних 
85 
 
адміністрацій, які стосуються потреб на закупівлю товарів, робіт і послуг, 
необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню 
та поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої 
коронавірусом SARS-CoV-2, та на боротьбу з її наслідками [30]. 
Разом із тим, Державному агентству автомобільних доріг з Фонду було 
виділено 35 млрд грн для здійснення будівництва, реконструкції, ремонту та 
утримання автомобільних доріг загального користування державного 
значення за бюджетною програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання 
автомобільних доріг загального користування державного значення» на 
безповоротній основі (видатки розвитку), що становить 53% загального обсягу 
Фонду [30]. 
Детальний аналіз використання коштів зазначеного Фонду показав, що 
більшість коштів, не дивлячись на потребу, не було використано. Наприклад, 
МОЗ України відповідно до Порядку використання коштів, виділених для 
закупівлі апаратів штучної вентиляції легень, затвердженого постановою 
Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 354, виділено 100 млн 
грн для закупівлі апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ). Відповідно до 
Порядку № 354 МОЗ України визначило медико-технічні вимоги до апаратів 
ШВЛ та 23.05.2020 року направило їх ДП «Медичні закупівлі України» з 
метою розробки та надання на погодження МОЗ України технічне завдання 
для закупівлі апаратів ШВЛ і проект договору. Станом на 15.09.2020 року 
кошти так і не були використані [30]. 
Також МОЗ України із Фонду боротьби з COVID-19 на безповоротній 
основі виділено 2 990 млн грн для забезпечення здійснення заходів із боротьби 
з COVID-19, а саме:  
− 650,1 млн грн – для забезпечення готовності та реагування 
лабораторних підрозділів МОЗ України на спалахи COVID-19; 
− 2339,9 млн грн – для закупівлі засобів індивідуального захисту з 
метою покриття потреби закладів охорони здоров’я, які надають стаціонарну 
медичну допомогу пацієнтам з COVID-19 та екстрену медичну допомогу, які 
86 
 
також були направлені ДП «Медичні закупівлі України» для проведення 
процедур закупівель [30]. 
Станом на 15.09.2020 року МОЗ України використано 61,8% коштів, 
виділених на забезпечення готовності та реагування лабораторних підрозділів 
МОЗ України на спалахи COVID-19 та 2 % від суми, виділеної з Фонду на 
закупівлю засобів індивідуального захисту. Місячна потреба в засобах 
індивідуального захисту задоволена за позиціями: маски медичні (хірургічні) 
одноразові на 221,1%, респіратори класу захисту не менше FFP2 (FFP2, FFP3, 
N-95) на 164%. Разом із тим, потреба в рукавичках нітрилових та захисних 
окулярах задоволена лише на 0,66% та 14,7% відповідно, в костюмах 
біологічного захисту на 6,3%, халати ізоляційні одноразові не закуплено [30]. 
Таким чином, за період з моменту створення Фонду до тепер Уряд не 
зміг забезпечити потребу закладів охорони здоров’я, які надають стаціонарну 
медичну допомогу пацієнтам із гострою респіраторною хворобою COVID-19 
в засобах індивідуального захисту, а також закупити апарати штучної 
вентиляції легень для надання допомоги пацієнтам із гострим респіраторним 
дистрес-синдромом унаслідок гострої респіраторної хвороби COVID-19, 
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.  
Це свідчить про неефективність функціонування такого типу Фонду і 
необхідно шукати інші фінансові механізми, щоб більш швидко та гнучко 
реагувати на потреби, які виникають в зв’язку з розповсюдженням та 
наслідками хвороби. Зокрема, збільшити видатки на охорону здоров’я. 
Треба зазначити, що відповідно до Постанову КМУ «Деякі питання 
реалізації програми державних гарантів медичного обслуговування населення 
у 2020 році» [61], до програми медичних гарантій оперативно додали чотири 
пакети послуг з надання допомоги пацієнтам із коронавірусом або підозрою 
на нього. На виплати за цими договорами з держбюджету виділено понад 15 
млрд грн. В усіх чотирьох пакетах специфікаціями передбачено до 300% 
доплати медичному персоналу, який працює з пацієнтами з діагностованим 
або підозрюваним коронавірусом. Головний лікар, який підписує договір з 
87 
 
НСЗУ, бере на себе зобов’язання здійснювати додаткові доплати медичним та 
іншим працівникам, які працюють безпосередньо з COVID-19, а також 
закуповувати, використовувати і зберігати для можливих спалахів лікарські 
засоби та медичні вироби. Вимоги для підписання договору максимально 
враховують те, що потрібно для лікування пацієнтів із коронавірусною 
хворобою. 
На кінець жовтня  НСЗУ було укладено 387 договорів з закладами, які 
можуть надавати стаціонарну допомогу пацієнтам з COVID-19 (рис.3.1). 
 
Рисунок 3.1 – Кількість закладів-надавачів медичної допомоги, визначених 
для надання стаціонарної допомоги пацієнтам з COVID-19 за договором з 
НСЗУ 
Джерело: [54] 
 
Як бачимо з рисунка, Кіровоградська область найменш забезпечена 
закладами, які можуть надавати стаціонарну допомогу пацієнтам з COVID-19. 
В критичному стані знаходяться також Рівненська, Полтавська, Луганська, 
Миколаївська та Херсонська області. 
88 
 
Значною кількістю інфекційних ліжок на сьогодні забезпечені тільки 
місто Київ, Львівська, херсонська та Дніпропетровська область. В найгіршому 
стані знаходиться Черкаська, Кіровоградська, Херсонська та Луганська 
області (рис.3.2). 
 
 
Рисунок 3.2 – Загальна кількість інфекційних ліжок 
Джерело: [54] 
На рис.3.3 представлена загальна кількість апаратів ШВЛ в розрізі 
областей, що також свідчить про їх недостатню кількість. 
 
 
Рисунок 3.3 – Загальна кількість апаратів ШВЛ 
Джерело: [54] 
89 
 
Зазначені пакети медичних послуг передбачають: 
1. Оплату за роботу мобільної бригади. Йдеться про оплату роботи 
мобільних бригад, які проводять забір аналізів вдома у пацієнтів, та працюють 
на базі ЦПМСД, міських, районних консультаційно-діагностичних центрів чи 
лікарень або інших закладів охорони здоров’я. До мобільної бригади може 
входити лікар, фельдшер або медична сестра. Другий член бригади – водій. 
Крім комплектів для забору зразків біологічних матеріалів та контейнерів для 
їх транспортування, потрібні сумка-холодильник, безконтактний термометр та 
пульсоксиметр. Бригада має бути оснащена засобом для обробки рук та 
пакетами для утилізації медичних відходів. Також кожен член бригади має 
бути забезпечений засобами індивідуального захисту в кількості, необхідній 
для їх одноразового використання при візиті до пацієнта. Тариф на медичні 
послуги, які надаються мобільними бригадами, визначається як глобальна 
ставка на місяць і становить 50942,05 грн. До тарифу застосовуються 
коефіцієнти навантаження мобільних бригад: 1 – у разі здійснення 150 і більше 
відборів зразків біологічних матеріалів для тестування, 0,75 –  у разі 100-150 
відборів зразків, 0,50 –  при 50-100 відборах зразків та 0,25 –  у разі здійснення 
до 50 відборів [76]. 
2. Оплату екстреної медичної допомоги. Йдеться про оплату медичної 
допомоги, що надається  центрами ЕМД, у зв’язку із  збільшенням 
навантаження на бригади ЕМД. Екстреній медичній допомозі платитимуть 
незалежно від того, контактувала бригада з хворим на коронавірус чи ні, адже 
потенційно вона готова виїхати на будь-який виклик. Тариф для екстренки 
встановлюється як глобальна ставка на місяць, розрахована на основі базової 
капітаційної ставки за кожен підтверджений випадок захворювання на 
коронавірусну хворобу на території відповідної області та міста Києва, і 
становить 12163,64 грн. Цей тариф включає також виїзди на непідтверджені 
випадки. Пакет медичних послуг встановлюється за готовність надати 
екстрену медичну допомогу та включає необхідність виїжджати як на випадки 
підтвердженої коронавірусної хвороби, так і на підозри. На суми договорів 
90 
 
центрів ЕМД щодо надання допомоги пацієнтів з підозрою чи встановленим 
діагнозом COVID-19 впливає епідемічна ситуація кожної з областей. Суми 
оплат розраховуються шляхом множення тарифу на кількість підтверджених 
випадків COVID в області за період з першого по останній день місяця [76]. 
3. Оплати за cтаціонарну медичну допомогу. Оплата здійснюється тільки 
в ті заклади, які визначені для госпіталізації пацієнтів з коронавірусом. Також 
ці заклади обов’язково мають відповідати умовам надання послуг - зокрема 
мати апарати ШВЛ, команди лікарів. До команди медпрацівників опорних 
лікарень входять лікар-анестезіолог, лікар-терапевт або інфекціоніст і ще один 
фахівець (або лікартерапевт чи інфекціоніст, або лікар іншої спеціальності, 
наприклад, акушер-гінеколог у пологовому будинку) плюс три особи 
середнього або молодшого персоналу в розрахунку на одного лікаря, оскільки 
левова частка надання допомоги таким хворим — сестринська, а також догляд 
за ними [76]. 
Оплата від НСЗУ йде на кожну команду, задіяну в лікуванні пацієнтів. 
Оскільки в таких стаціонарах має обов’язково забезпечуватися цілодобове 
чергування лікарів, тобто щонайменше чотири команди, якщо там є хоча б 
один пацієнт, усі члени команди мають право на передбачені законодавством 
доплати. Заклади отримують кошти на те, щоб закупити лікарські засоби та 
медичні вироби, необхідні для реалізації протоколу, навіть якщо у них немає 
пацієнтів з коронавірусною хворобою. Але додаткову доплату за роботу 
команди лікарів, які безпосередньо задіяні в лікуванні пацієнтів з COVID-19, 
такий заклад не отримає. Постановою Уряду передбачено доплату медичним 
працівникам, безпосередньо залученим до лікування пацієнтів з 
коронавірусною хворобою. Щойно такі хворі з’являтимуться, НСЗУ 
здійснюватиме виплати «на команду». 
Тариф на оплату цих послуг включає фінансове забезпечення: 
− здійснення додаткових доплат (винагород) працівникам закладів 
охорони здоров’я, які задіяні до лікування пацієнтів з коронавірусною 
хворобою (COVID-19) у розмірі до 300%; 
91 
 
− надання медичної допомоги при коронавірусній хворобі (COVID-
19) всіх ступенів важкості згідно з протоколом «Надання медичної допомоги 
для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19)», затвердженим 
Міністерством охорони здоровʼя; 
− доступності усіх необхідних лікарських засобів та медичних 
виробів для пацієнтів. Засоби індивідуального захисту, а також частина 
лікарських засобів закуповуються за централізованими програмами МОЗ [71]. 
На кінець жовтня 2020 року НСЗУ виплачено більше 7 млрд. грн 
надавачам медичної допомоги за програмою медичних гарантій. Динаміка 
таких оплат представлена на рис. 3.4. 
 
Рисунок 3.4 – Динаміка оплат за програмою медичних гарантій при 
надання допомоги пацієнтам із коронавірусом або підозрою на нього 
Джерело: [54]  
Як бачимо, з травня місяця спостерігається динаміка до збільшення 
виплат в зв’язку з підвищенням рівня захворюваності на гостру респіраторну 
хворобу COVID-19. Тенденція поширення хвороби наведена в додатку Б. 
На рис.3.5 представлено інформацію про обсяги зазначених вище виплат 
в розрізі регіонів (інформація на 29.10.2020). 
 
92 
 
 
Рисунок 3.5 – Рівень оплат за програмою медичних гарантій при 
надання допомоги пацієнтам із коронавірусом або підозрою на нього в 
розрізі регіонів (станом на 29.10.2020) 
Джерело: [54]  
Структуру оплат в розрізі окремих програм медичних гарантій 
представлено на рис.3.6. 
Не дивлячись на заходи, які були запроваджені урядом з метою 
припинення поширення хвороби в Україні, на сьогодні кількість хворих 
зростає.   
Станом на 15.09.2020 Україна знаходиться на 25-му місці в світі за 
кількістю інфікованих гострою респіраторною хворобою COVID-19 осіб та на 
112 місці за кількістю тестів на 1 млн населення [30]. 
В той же час, проведення широкого, масового тестування є 
обов’язковою умовою запровадження адаптивного карантину і підвищення 
ефективності реагування на розповсюдження хвороби.  
 
 
93 
 
Стаціонарна Медична 
медична допомога, яка 
допомога надається 
пацієнтам з мобільними 
COVID-19, бригадами; 3,5
яка 
надається 
окремими 
закладами Екстренна 
охорони… медична 
допомога; 33
Стаціонарна 
допомога 
пацієнтам ; 62,7
 
Рисунок 3.6 - Структура оплат за програмою медичних гарантій при 
надання допомоги пацієнтам із коронавірусом або підозрою на нього в 
розрізі регіонів (станом на 29.10.2020) 
 
Джерело: [54]  
 
Треба дотримуватися головних рекомендацій ЄС: 
1. Запровадження «соціального дистанціювання», у тому числі, 
закриття шкіл, обмеження фізичної присутності на робочих місцях для 
виконання некритично важливих функцій, карантин, ізоляція та/чи 
самоізоляція, санітарні кордони, забезпечення фізичного дистанціювання осіб 
на роботі, у громадському транспорті, магазинах тощо на відстань у декілька 
метрів, обмеження рукостискань, обіймів тощо. ЄК вважає, що соціальне 
дистанціювання зменшить інфікування у 8-10 разів. Разом з тим, соціальне 
дистанціювання не має призводити до значних економічних втрат, задля чого 
окремо наголошується на іншому пункті – обмеження пересувань, які не є 
суттєвими; 
2. Обмеження «несуттєвих пересувань» - тобто інших пересувань 
окрім поїздок чи походів у аптеку, лікарню, магазин чи на роботу. Останнє і 
є  найважливіше: ЄС та більшість країн ЄС дотримуються позиції, що 
обмежувальні заходи можуть тривати значний період часу – від декількох 
94 
 
місяців до двох років, а отже не повинні призводити до значних економічних 
проблем та соціальних катаклізмів. Задля цього роботодавці мають визначити, 
присутність яких саме співробітників та протягом якого часу критично 
важлива для збереження економічної активності. 
Значне занепокоєння на сьогодні викликає на сьогодні потенційна 
спільна циркуляція COVID-19 та сезонного грипу, що може призвести до 
значного збільшення числа пацієнтів, які звертаються до лікарень. Це 
підкреслює необхідність надійного спостереження, оповіщення про ризики і 
можливостей тестування, відстеження контактів і забезпечення належного 
планування та управління заздалегідь.  
Особлива роль в цьому відводиться органам, що відповідають за 
формування та реалізацію політики в галузі охорони здоров’я. Відповідно до 
такої ситуації ВООЗ національним урядам рекомендує запровадження 
наступних заходів: 
− включення координації національних програм профілактики і 
контролю грипу в більш широку стратегію реагування на COVID-19 і зміна 
існуючих заходів реагування на COVID-19, де це необхідно, з метою 
включення грипу, ГПЗ і пневмонії; 
− обмін важливою інформацією в режимі реального часу між 
постачальниками медичних послуг і органами громадської охорони здоров’я 
для прийняття рішень щодо грипу, ГПЗ, пневмонії та COVID-19 в режимі 
реального часу; 
− розробка керівництва по скринінгу і сортування для раннього 
виявлення пацієнтів з підозрою на грип та COVID-19 з наступним швидким 
впровадженням заходів контролю джерел, виявлення, лікування, ізоляції та 
направлення пацієнтів з факторами ризику важкого захворювання; 
− оновлення стратегій тестування, які, де це можливо і дозволяють 
ресурси, будуть визначати раннє відмінність між COVID-19, на сезонний грип 
та інші респіраторні захворювання і повинні включати в себе експрес-тести на 
95 
 
основі антігенов. Медичні працівники (МР) в установах первинної медико-
санітарної допомоги та лікарні повинні бути навчені їх використовувати; 
− навчання медпрацівників первинної медико-санітарної допомоги 
та лікарень різних аспектів клінічного ведення та діагностики, ПІІК і 
епіднагляду; 
− забезпечення навчання та захисних заходів для медпрацівників. 
Координатори з гігієни праці, а також з питань психічного здоров’я та 
благополуччя повинні бути доступні у всіх установах надання медичної 
допомоги для моніторингу, підтримки та управління будь-якими запитами 
співробітників щодо їх власної безпеки (фізичної або віртуальної); 
− розробка планів збільшення потужностей, особливо швидкого 
збільшення потужностей інтенсивної терапії, для забезпечення того, щоб всі 
пацієнти з важкими респіраторними інфекціями отримували лікування, будь 
то COVID-19 або інше, і в разі зіткнення піків спільної циркуляції; 
− використання існуючих керівництв та інструментів для грипу та 
COVID-19 для навігації по платформах доставки для перевірки готовності 
лікарень до COVID-19 з використанням контрольного списку готовності 
лікарень ВООЗ; 
− зміна пріоритетів груп ризику для вакцинації від сезонного грипу 
і забезпечення безпечної доставки вакцини проти грипу для захисту вразливих 
груп від COVID-19 під час кампаній вакцинації; 
− збір дезагреговані даних для інформування розробників політики; 
− визначення того, які заходи громадської охорони здоров’я 
необхідні для захисту вразливих груп від сезонного грипу і COVID-19; 
− забезпечення функціональної та надійної комунікаційної стратегії, 
яка спрямована на забезпечення того, щоб ключові групи населення і всі 
зацікавлені сторони робочої сили - медпрацівники, місцеві органи влади, 
союзи, асоціації, освітні установи - мали єдине джерело інформації для 
прийняття рішень і управління COVID - 19 і сезонний грип; 
96 
 
− встановлення та забезпечення партнерства і зв’язків з іншими 
секторами. 
Найважливішим завданням є те, щоб основні медичні послуги були 
доступні і працювали максимально ефективно. Треба зазначити, що багато 
країн, в тому числі і Україна, зіткнулися з порушенням ефективності системи 
надання медичних послуг, існує постійна проблема задоволення відкладених 
потреб, а також запобігання повторення подібної ситуації.  
Зокрема, з боку ВООЗ країнам пропонується розглянути наступне: 
− створення безпечного і ефективного потоку пацієнтів на всіх 
рівнях, включаючи скринінг і сортування, для раннього виявлення пацієнтів з 
підозрою на грип та COVID-19, швидке здійснення заходів контролю джерел 
і цільове спрямування 
− забезпечення функціональної профілактики і інфекційного 
контролю (програма ПІІК) за підтримки як мінімум одного штатного фахівця 
з ПІІК або його еквівалента (медсестра або лікар, 100% часу працює в ПІІК) 
на 250 ліжок у всіх державних і приватних медичних установах відповідно до 
мінімальних вимог ВООЗ до програм ПІІК в цілому; 
− оптимізація налаштувань і платформ надання послуг для 
забезпечення наявності алгоритму скринінгу для швидкого виявлення та 
направлення пацієнтів з симптомами гострої респіраторної інфекції в ізолятор 
або спеціальну добре вентильований зону очікування. Відстань між 
пацієнтами і між пацієнтами та медичним персоналом повинна становити не 
менше 1 метра. 
− прийняття і / або розширення інноваційних підходів до надання 
основних медичних послуг, наприклад цифрові рішення, такі як телемедицина 
або телефонні консультації. Уже доступні технології та телеплатформи можна 
використовувати для визначення необхідності відвідування медичного 
закладу. Самоконтроль може здійснюватися через мобільні додатки, 
використання телефонів довіри, веб-додатки, відеодзвінки; 
97 
 
− створення / зміцнення механізмів для забезпечення загального 
доступу до поточних постачаннях ОСЗТ і моніторинг для виявлення прогалин 
і потенційну необхідність реорганізації шляхів направлення до спеціалістів; 
− посилення комунікаційних і громадських стратегій для підтримки 
належного використання основних послуг; 
− оптимізація закладів первинної медико-санітарної допомоги та 
розробка стратегій для альтернативних платформ / ділянок вакцинації для 
звичайних вакцин, вакцини проти грипу і потенційної вакцини проти COVID-
19; 
− розробка чітких протоколів направлення до спеціалістів для 
вторинної або третинної допомоги, включаючи підтримку первинної медико-
санітарної допомоги; 
− навчання медичних працівників з використанням інструментів 
дистанційного навчання (наприклад, вебінарів, подкастів, віртуальних класів) 
для вирішення проблем, виявлених під час пандемії COVID19; 
− зміцнення служб охорони здоров’я за рахунок забезпечення їх 
здатності виконувати основні функції громадської охорони здоров'я, 
включаючи відстеження контактів [5]. 
 
Висновки до розділу 3 
 
Проаналізовано, що система охорони здоров’я не готова до боротьби з 
пандемією, зокрема короновірусної хвороби (COVID-19). Хоча з початку 
поширення COVID-19 урядом України було вжито низку заходів, спрямованих 
на запобігання виникненню та поширенню хвороби, зокрема розроблено 
Національний план протиепідемічних заходів, впровадження карантинних 
заходів; створено Координаційну раду з протидії поширенню COVID-19 при 
Президентові України; розроблено низку нормативно-правових актів, а також 
необхідних інструкцій та рекомендацій щодо операційного реагування на 
98 
 
поширення та лікування хвороби; створено Фонд боротьби з гострою 
респіраторною хворобою COVID-19, але зупинити поширення вірусу досі не 
вдалося і на сьогодні кількість хворих зростає, що свідчить про невисоку 
ефективність зазначених вище заходів. 
Зокрема, за період з моменту створення Фонду до тепер Уряд не зміг 
забезпечити потребу закладів охорони здоров’я, які надають стаціонарну 
медичну допомогу пацієнтам із гострою респіраторною хворобою COVID-19 
в засобах індивідуального захисту, а також закупити апарати штучної 
вентиляції легень для надання допомоги пацієнтам із гострим респіраторним 
дистрес-синдромом унаслідок гострої респіраторної хвороби COVID-19, 
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.  
З’ясовано, що Україна знаходиться на 25-му місці в світі за кількістю 
інфікованих гострою респіраторною хворобою COVID-19 осіб та на 112 місці 
за кількістю тестів на 1 млн населення [30]. В той же час, проведення 
широкого, масового тестування є обов’язковою умовою запровадження 
адаптивного карантину і підвищення ефективності реагування на 
розповсюдження хвороби.  
Рекомендовано з метою покращення ситуації дотримуватися головних 
рекомендацій ЄС, зокрема, запровадження «соціального дистанціювання», 
обмеження «несуттєвих пересувань», проведення масового тестування, 
підвищення уваги до спільної циркуляції COVID-19 та сезонного грипу.  
 
  
99 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
Виявлено, що здоров’я людей визнається однією з найвищих цінностей 
та основою національної безпеки будь-якої країни, і втрата якого призводить 
до економічних та соціальних негативних наслідків для людини, сім’ї та 
держави в цілому. Відповідно, система охорони здоров’я є одним з засадничих 
елементів національної безпеки держави, а отже забезпечення якісної 
медичної допомоги та сталого розвитку системи охорони здоров’я є одним з 
пріоритетних завдань уряду, зокрема посилення її профілактичної 
спрямованості, орієнтація на збереження здоров’я людини, вдосконалення 
інституту сім’ї, охорона материнства, батьківства й дитинства тощо. 
З’ясовано, що державне управління в галузі охорони здоров’я має свої 
особливості та формується під впливом багатьох факторів, як соціально-
економічних, так і культурних та демографічних, які відображаються у тих 
заходах, методах та інструментах, що застосовуються в процесі розробки та 
реалізації політики, стратегії та тактики управління. Досліджено наявні у 
вітчизняній літературі визначення, об’єкти, суб’єкти, принципи державного 
управління в сфері охорони здоров’я. 
На основі європейської політики в сфері охорони здоров’я доповнено 
принципи, на яких вона ґрунтується, зокрема принципами загальнодержавної 
відповідальності за охорону здоров’я; міжсекторального партнерства; участі 
всього суспільства; гнучкості, швидкого реагування та адаптивності. 
Проаналізовано основні нормативно-правові акти, в яких викладено 
основи державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні. Досліджено 
мету, завдання,  основні принципи, пріоритетні напрями державної політики в 
країні, основних суб’єктів формування та реалізації державної політики. 
Виявлено, що в Україні для ефективної реалізації державної політики у 
сфері охорони здоров’я було створено та оновлено ряд державних структур, 
які відповідають за впровадження напрацьованих Міністерством політик: 
100 
 
Національну службу здоров’я України, ДП «Електронне здоров’я»,  Центр 
громадського здоров’я МОЗ, ДП «Державний експертний центр Міністерства 
охорони здоров’я України», Державна служба України з лікарських засобів та 
контролю за наркотиками, ДП «Медичні закупівлі України». 
Доведена необхідність розробки та затвердження Національної стратегії 
охорони здоров’я та коригування її в розрізі цілей, напрямів і способів 
досягнення відповідно до тих загроз, які виникли в країні в 2020 році в зв’язку 
з розповсюдженням вірусу COVID-19. Зокрема, протидіяти транскордонним 
загрозам зі збереженням спроможності медичної системи надавати інші 
важливі медичні послуги. 
Досліджено перший етап реформування системи охорони здоров’я, 
зокрема первинної ланки та нової моделі фінансування медичних послуг на 
основі капітаційної ставки. З’ясовано, що результатом запроваджених заходів 
було створено конкурентні умови на ринку медичних послуг, підвищена 
фінансова автономність закладів первинної медичної допомоги, споживачами 
отримано право вибору надавача медичних послуг. Різноманітні дослідження 
підтвердили підвищення рівня задоволеності як у медичних працівників, так і 
пацієнтів, щодо діяльності медицини первинного рівня. 
Проаналізовано другий етап медичної реформи в Україні, зокрема 
перехід спеціалізованої медичної допомоги на нову систему фінансування, за 
якою кошти медичному закладу сплачуються за конкретно надану медичну 
послугу, пролікований випадок або ж готовність надавати допомогу. Усі види 
медичної допомоги включили у 27 пакетів, а у Програмі медичних гарантій 
виділено п’ять пріоритетних напрямів, які оплачуються за підвищеними 
тарифами. Отже, на сьогодні у пацієнта з’явилося право вільно обирати 
вузьких спеціалістів, у яких хочуть проконсультуватися чи зробити операцію, 
а також лікарню, а у 40% медзакладів збільшився бюджет у порівнянні з 
минулорічним державним та місцевим фінансуванням; ще у 20 % лікарень 
бюджет став більшим за медичну субвенцію. 
101 
 
З’ясовано, що реформу вторинної ланки медичної допомоги медичні 
працівники оцінюють скоріше негативно особливо на фоні епідемії COVID-
19. До основною причини цього віднесено значні труднощі, з якими 
стикаються медичні заклади в процесі реформування. Ці труднощі стосуються 
і внутрішніх складових функціонування медичних закладів (кадровою, 
матеріальної, інформаційної, фінансовою), і зовнішніх (складна соціально-
економічна ситуація в країні, політична криза, загрозливий рівень 
епідеміологічного стану тощо).   
Виявлено, що не дивлячись на те, що зарубіжні фахівці високо оцінюють 
ефективність розпочатих реформ в сфері охорони здоров’я, існує низка 
проблем, які потребуються нагального вирішення, що вимагає продовження 
над удосконаленням законодавчої, інституційної, організаційної, фінансової, 
кадрової, інформаційної та інших складових системи охорони здоров’я. 
Зокрема, необхідним є збільшення загального державного фінансування 
Програми державних гарантій медичного обслуговування населення; 
удосконалення загального дизайну капітаційної ставки (перегляд вікових, 
статевих та географічних коефіцієнтів); введення змішаної моделі оплати для 
надавчів послуг ПМД; розробка національних клінічних протоколів для всіх 
захворювань, які входять до програми «Доступні ліки»; подальше 
удосконалення електронної системи охорони здоров’я; запровадження заходів 
з моніторингу та покращення якості надання медичної допомоги;  
удосконалення управлінського потенціалу надавачів медичних послуг; 
продовження повномасштабного запровадження закупівель медичних послуг 
тощо. 
Проаналізовано, що система охорони здоров’я не готова до боротьби з 
пандемією, зокрема короновірусної хвороби (COVID-19). Хоча з початку 
поширення COVID-19 урядом України було вжито низку заходів, спрямованих 
на запобігання виникненню та поширенню хвороби, зокрема розроблено 
Національний план протиепідемічних заходів, впровадження карантинних 
заходів; створено Координаційну раду з протидії поширенню COVID-19 при 
102 
 
Президентові України; розроблено низку нормативно-правових актів, а також 
необхідних інструкцій та рекомендацій щодо операційного реагування на 
поширення та лікування хвороби; створено Фонд боротьби з гострою 
респіраторною хворобою COVID-19, але зупинити поширення вірусу досі не 
вдалося і на сьогодні кількість хворих зростає, що свідчить про невисоку 
ефективність зазначених вище заходів. 
Виявлено, за період з моменту створення Фонду до тепер Уряд не зміг 
забезпечити потребу закладів охорони здоров’я, які надають стаціонарну 
медичну допомогу пацієнтам із гострою респіраторною хворобою COVID-19 
в засобах індивідуального захисту, а також закупити апарати штучної 
вентиляції легень для надання допомоги пацієнтам із гострим респіраторним 
дистрес-синдромом унаслідок гострої респіраторної хвороби COVID-19, 
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вимагає пошуку інших 
механізмів фінансування. 
З’ясовано, що Україна знаходиться на 25-му місці в світі за кількістю 
інфікованих гострою респіраторною хворобою COVID-19 осіб та на 112 місці 
за кількістю тестів на 1 млн населення [30]. В той же час, проведення 
широкого, масового тестування є обов’язковою умовою запровадження 
адаптивного карантину і підвищення ефективності реагування на 
розповсюдження хвороби.  
Рекомендовано з метою покращення ситуації дотримуватися головних 
рекомендацій ЄС, зокрема, запровадження «соціального дистанціювання», 
обмеження «несуттєвих пересувань», проведення масового тестування, 
підвищення уваги до спільної циркуляції COVID-19 та сезонного грипу.  
 
  
103 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. 132 медики померли в Україні від коронавірусної хвороби. URL :  
https://life.pravda.com.ua/health/2020/10/7/242587/. 
2. A Compilation of General Comments and General Recommendations 
Adopted by Human Rights Treaty Bodies, U.N. Doc. HRI/GEN/1/Rev.6 at 85 
(2003). URL: https://digitallibrary.un.org/record/576098 
3. COVID-19 significantly impacts health services for noncommunicable 
diseases. URL : https://www.who.int/news/item/01-06-2020-covid-19-
significantly-impacts-health-services-for-noncommunicable-
diseases?fbclid=IwAR0Z2lTcaQ5ZoKaGH2FBrAaL1MtrIv_V5XutL18s18x8052
wrosPVBCfOFc. 
4. Health systemconsiderations: when influenza meets COVID-19 
Preparedness and response measures whenCOVID-19, influenza and acute 
respiratory infectionscoincide in the WHO EuropeanRegion. URL : 
https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/336165/WHO-EURO-2020-1248-
40998-55644-eng.pdf 
5. Health systemconsiderations: when influenza meets COVID-19 
Preparedness and response measures whenCOVID-19, influenza and acute 
respiratory infectionscoincide in the WHO EuropeanRegion. URL:  
https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/336165/WHO-EURO-2020-1248-
40998-55644-eng.pdf 
6. Questions and Answers on the New EU4Health Programme. URL : 
https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/QANDA_20_956 
7. The impact of the COVID-19 pandemic on cancer deaths due to delays 
in diagnosis in England, UK: a national, population-based, modelling study. URL : 
https://www.thelancet.com/journals/lanonc/article/PIIS1470-2045(20)30388-
0/fulltext?fbclid=IwAR2wY78vz-
eKKLvnRAyUuagX7YIqkLEYVA7_F_M7kqgsXp3mmE57wrmcJug. 
104 
 
8. Афанасьев Д. Здоровье нации и национальная безопасность. 
Новые медицинские технологии. 2006. №6. С.16-17. 
9. Беззуб І. Другий етап медичної реформи в Україні: (не) на часі. 
Громадська думка про правотворення.  2020. № 7 (192). С. 3–12. URL : 
доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/dumka/2020/7.pdf.. 
10. Білинська М. М., Радиш Я. Ф., Рожкова І. В. та ін. Державне 
управління реформуванням системи охорони здоров’я в Україні. Навч.-наук. 
вид. Заг. ред. проф. М. М. Білинської. К. ; Львів : НАДУ, 2012. 240 с. 
11. Боротьба з коронавірусом після 24 квітня: найбільша ефективність 
за найменшої ціни. URL : https://ces.org.ua/wp-
content/uploads/2020/04/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82%D1%
8C%D0%B1%D0%B0-%D0%B7-
%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD
%D0%BE%D0%BC-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BB%D1%8F-24-
%D0%BA%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8F-1.pdf. 
12. Борщ В. В. Система охорони здоров’я як структурний елемент 
національної безпеки України. Науковий вісник Ужгородського 
національного університету. Випуск 23. Ч. 1. 2019 C. 19-23. URL :  
http://www.visnyk-econom.uzhnu.uz.ua/archive/23_1_2019ua/6.pdf 
13. Верховна Рада України ухвалила бюджет на 2020 рік: програма 
медичних гарантій, розвиток екстреної допомоги, забезпечення ліками. URL : 
https://www.kmu.gov.ua/news/u-kvitni-nastupnogo-roku-princip-groshi-jdut-za-
paciyentom-zapracyuye-na-vsih-rivnyah-medichnoyi-dopomogi-byudzhet-2020. 
14. Галузевий бриф (драфт) «Охорона здоров’я». URL : 
https://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2020/02/Healthcare-reform.pdf 
15. Економічна безпека держави: сутність та напрями формування. 
Монографія. За ред. Л.С. Шевченко. Харків : Право, 2009. 312 с. 
16. Закон України «Основи законодавства України про охорону 
здоров’я». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text. 
105 
 
17. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів 
України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню 
коронавірусної хвороби (COVID-19)». URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/530-20#Text. 
18. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про 
Державний бюджет України на 2020 рік». URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/553-20#Text. 
19. Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». 
URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2629-19#Text. 
20. Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного 
обслуговування населення». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2168-
19. 
21. Закон України «Про засади державної політики охорони 
здоров’я». URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56118. 
22. Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного 
обслуговування у сільській місцевості». URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2206-19#Text. 
23. Закон України № 553-IX «Про внесення змін до Закону України 
«Про Державний бюджет України на 2020 рік». URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1006-20#Text 
24. Звіт національної служби здоров’я України 2019. URL : 
https://nszu.gov.ua/gromadyanam/zviti-nszu. 
25. Звіт НСЗУ про виконання договорів про медичне обслуговування 
населення за програмою медичних гарантій та договорів про реімбурсацію за 
II квартал 2020 року. URL : https://nszu.gov.ua/storage/files/2-qrtl-
2020.pdf?1604662468. 
26. Звіт НСЗУ про виконання договорів про медичне обслуговування 
населення за програмою медичних гарантій та договорів про реімбурсацію за 
III квартал 2020 року. URL : https://nszu.gov.ua/storage/files/3-qrt-2020-
report.pdf?1604662468. 
106 
 
27. Здоровье-2020: основы европейской политики и стратегия для 
XXI века. URL : 
https://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0017/215432/Health2020-Long-
Rus.pdf 
28. Зміни в Держбюджеті-2020: видатки на медицину збільшено на 
15,8 млрд. грн. URL : https://www.auc.org.ua/novyna/zminy-v-derzhbyudzheti-
2020-vydatky-na-medycynu-zbilsheno-na-158-mlrd-grn. 
29. Індекс здоров’я. Україна – 2019. URL : http://health-
index.com.ua/HI_Report_2019_Preview.pdf. 
30. Канєвський Г. Аналіз ефективності використання коштів Фонду 
боротьби з COVID-19. URL: https://statewatch.org.ua/wp-
content/uploads/2020/10/Policy-Brief-StateWatch-Analiz-efektyvnoho-
vykorystannia-koshtiv-Fondu-borot-by-z-COVID-19.pdf 
31. КОМПАС: Посібник з освіти в області прав людини за участі 
молоді. URL:  https://www.coe.int/uk/web/compass/health#7 
32. Конституція Всесвітньої організації охорони здоров’я. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_599#Text. 
33. Конституція України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text 
34. Медицина в Україні. Національне дослідження. URL :  
http://www.auc.org.ua/sites/default/files/sectors/u-
795/230420_prezentaciya_doslidzhennya.pdf. 
35. Медичні працівники потребують як фізичного, так і матеріального 
захисту у боротьбі з COVID-19 - результати опитування АМУ. URL :   
https://www.auc.org.ua/novyna/medychni-pracivnyky-potrebuyut-yak-fizychnogo-
tak-i-materialnogo-zahystu-u-borotbi-z-covid-19 
36. Мезенцева Н. І., Батиченко С. П., Мезенцев К. В. Захворюваність і 
здоров’я населення в Україні: суспільно-географічний вимір: Монографія. К.: 
ДП «Прінт Сервіс», 2018. 136 с. 
107 
 
37. МОЗ України: Що було, є і буде. URL : 
https://moz.gov.ua/uploads/2/13773-transition_book_healthcare.pdf. 
38. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження 
Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми 
декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу». URL :  
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-19032018--
503-pro-zatverdzhennja-porjadku-viboru-likarja-jakij-nadae-pervinnu-medichnu-
dopomogu-ta-formi-deklaracii-pro-vibir-likarja-jakij-nadae-pervinnu-medichnu-
dopomogu?preview=1 
39. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження 
Порядку надання первинної медичної допомоги». URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0348-18#Text 
40. Наказ МОЗ № 994 від 30.04.2020 «Про внесення змін до додатку 6 
до Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»». 
URL: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-
30042020--994-pro-vnesennja-zmin-do-dodatku-6-do-standartiv-medichnoi-
dopomogi-koronavirusna-hvoroba-covid-19. 
41. Наказ МОЗ №1109 від 12.05.2020 «Про затвердження Змін до 
Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»». URL:  
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-12052020--
1109-pro-zatverdzhennja-zmin-do-standartiv-medichnoi-dopomogi-koronavirusna-
hvoroba-covid-19 
42. Наказ МОЗ №1411 від 16.06.2020 «Про внесення змін до 
Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»». URL: 
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-16062020--
1411-pro-vnesennja-zmin-do-standartiv-medichnoi-dopomogi-koronavirusna-
hvoroba-covid-19 
43. Наказ МОЗ №2122 від 17.09.2020 «Про внесення змін до 
Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»». URL:  
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-27102020--
108 
 
2438-pro-vnesennja-zmin-do-standartiv-medichnoi-dopomogi-koronavirusna-
hvoroba-covid-19. 
44. Наказ МОЗ №2122 від 17.09.2020 «Стандарти медичної допомоги 
«Коронавірусна хвороба (COVID-19)»». URL: 
https://moz.gov.ua/uploads/5/26472-standarti_medicnoi_dopomogi_pri_kovid.pdf. 
45. Наказ МОЗ №852 від 10.04.2020р. «Про внесення змін до 
протоколу «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної 
хвороби (COVID-19)». URL: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-
moz-ukraini-vid-10042020--852-pro-vnesennja-zmin-do-protokolu-nadannja-
medichnoi-dopomogi-dlja-likuvannja-koronavirusnoi-hvorobi-covid-19 
46. Наказ МОЗ №937 від 17.04.2020р. «Деякі питання отримання 
гуманітарної та благодійної допомоги для протидії поширенню на території 
України коронавірусної хвороби (COVID-19)». URL: 
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-17042020--
937-dejaki-pitannja-otrimannja-gumanitarnoi-ta-blagodijnoi-dopomogi-dlja-
protidii-poshirennju-na-teritorii-ukraini-koronavirusnoi-hvorobi-covid-19 
47. Наказ МОЗ №937 від 17.04.2020р. «Деякі питання отримання 
гуманітарної та благодійної допомоги для протидії поширенню на території 
України коронавірусної хвороби (COVID-19)». URL:  
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-17042020--
937-dejaki-pitannja-otrimannja-gumanitarnoi-ta-blagodijnoi-dopomogi-dlja-
protidii-poshirennju-na-teritorii-ukraini-koronavirusnoi-hvorobi-covid-19 
48. Наказ МОЗ України від 13.03.2020 № 663 «Про оптимізацію 
заходів щодо недопущення занесення і поширення на території України 
випадків COVID-19». URL: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-
moz-ukraini-vid-13032020--663-pro-optimizaciju-zahodiv-schodo-
nedopuschennja-zanesennja-i-poshirennja-na-teritorii-ukraini-vipadkiv-covid-19. 
49. Наказ МОЗ України від 19.03.2018 № 504 «Про затвердження 
Порядку надання первинної медичної допомоги». URL :  
109 
 
https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-19032018--
504-pro-zatverdzhennja-porjadku-nadannja-pervinnoi-medichnoi-dopomogi. 
50. Наказ МОЗ України від 2.04.2020 № 762 «Про затвердження 
протоколу «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної 
хвороби (COVID-19)»». URL:  https://moz.gov.ua/article/ministry-
mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-2042020--762-pro-zatverdzhennja-protokolu-
nadannja-medichnoi-dopomogi-dlja-likuvannja-koronavirusnoi-hvorobi-covid-19. 
51. Наказ МОЗ України від 23.04.2020 № 953 «Про внесення змін до 
наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 березня 2020 року 
№722». URL: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-
vid-15102020--2337-pro-vnesennja-zmin-do-nakazu-ministerstva-ohoroni-
zdorovja-ukraini--vid-28-sichnja-2019-roku--203. 
52. Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в 
Україні на період 2015-2020 років. URL : https://moz.gov.ua/uploads/0/691-
strategiya.pdf. 
53. Офіційний сайт UNDP Україна. URL: 
https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home.html. 
54. Офіційний сайт НСЗУ. URL : https://nszu.gov.ua/e-data. 
55. План екстреного реагування з подолання пандемії коронавірусної 
інфекції COVID-19. URL :  
https://www.humanitarianresponse.info/sites/www.humanitarianresponse.info/files
/documents/files/ukraine_2020_emergency_response_plan_for_the_covid-
19_pandemic_ua_2.pdf 
56. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та 
визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів 
України». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1000-2020-%D0%BF#Text. 
57. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження 
Порядку реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення 
за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2018 
рік». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1124-2019-%D0%BF#Text 
110 
 
58. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення 
Національної служби здоров’я України. URL : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1101-2017-%D0%BF#Text. 
59. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 
211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної 
хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». URL: 
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vstanovlennya-karantinu-z-metoyu-
zapobigannya-poshirennyu-na-teritoriyi-ukrayini-gostroyi-respiratornoyi-hvorobi-
covid-19-sprichinenoyi-koronavirusom-sars-cov-i200520-392 
60. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 
«Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних 
заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби 
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». URL:  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/641-2020-%D0%BF#Text 
61. Постанова КМУ «Деякі питання реалізації програми державних 
гарантів медичного обслуговування населення у 2020 році». URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/65-2020-%D0%BF#Text 
62. Постанова КМУ №641від 22.07.2020р. «Про встановлення 
карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території 
із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, 
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/641-2020-%D0%BF#Text. 
63. Постанова МОЗ №13 від 22.04.2020р. «Про організацію заходів з 
імунізації в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19)». URL: 
https://moz.gov.ua/uploads/ckeditor/%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0
%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0
%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%A1%D0%B0%D0%BD
%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%
BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%8
111 
 
2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%93%D0%94%D0
%A1%D0%9B%D0%A3%20%E2%84%9613.pdf 
64. Про негативні наслідки пандемії на доступ до меддопомоги. URL 
: https://www.facebook.com/ulanasuprun/. 
65. Програма розвитку ООН, 1994. URL : 
http://www.un.org/ru/ga/undp/docs.shtml 
66. Розпорядження Кабінету Міністрів «Про схвалення Концепції 
реформи фінансування системи охорони здоров’я». URL : https:// 
www.kmu.gov.ua/ua/npas/249626689. 
67. Свінціцький А. С. Здоров’я населення як важливий чинник 
державотворення та національної безпеки. Практикуючий лікар. №2. 2013. C. 
7-13. URL : www.likar-praktik.kiev.ua. 
68. Семигіна Т. В. Політичні аспекти охорони здоров’я: на перетині 
глобального і локального: монографія. Київ: Видавничий дім 
«КиєвоМогилянська академія». 2013. 400 с. 
69. Ситенко О. Р., Смірнова Т. М. Формування державної політики з 
охорони здоров’я в Україні. Вісник соціальної гігієни та організації охорони 
здоров’я України. 2014.№2 С.15-18 
70. Ткачова Н. М. Напрями реформування державної політики в сфері 
охорони здоров’я. Інвестиції: практика та досвід. № 8/2018. C. 83-86. URL :  
http://www.investplan.com.ua/pdf/8_2018/19.pdf. 
71. У рамках Програми медичних гарантій лікарням виділятимуть 
кошти на лікування пацієнтів з COVID-19. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/news/u-ramkah-programi-medichnih-garantij-likarnyam-
vidilyatimut-koshti-na-likuvannya-paciyentiv-z-covid-19 
72. Україна: огляд реформи фінансування системи охорони здоров’я 
2016–2019. Спільний звіт ВООЗ та Світового банку. URL :  
https://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0018/425340/WHO-WB-Joint-
Report_UKR_Full-report_Web.pdf?ua=1. 
112 
 
73. Ціборовський О. М., Істомін С. В., Сорока В. М. Шляхи 
систематизації законодавства України у сфері охорони здоров’я. К., 2011. 72 
с. 
74. Шафранський В. В. Європейська політика «Здоров’я-2020»: 
використання науково обґрунтованих стратегій для отримання позитивних 
результатів. Економіка і право охорони здоров’я. № 1 (3). 2016. С. 44-48. 
75. Співак М. В. Державна політика здоров’язбереження: світовий 
досвід і Україна: монографія. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького 
НАН України; Видавництво «Логос», 2016. 536 с. 
76. Дайджест змін в охороні здоров’я. 2020. № 23. URL : 
http://rospk.communal.rv.ua/media/uploads/NSZU_digest_23_2020-3.pdf 
77. Стратегічні цілі КРІ МОЗ України 2019-2024. URL: 
https://moz.gov.ua/uploads/3/16002-
15968_prezentacia_gromads_ki_obgovorenna_moz_strategicnih_dokumentiv_1.pd
f
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
