Напрями підвищення ефективності публічного управління та адміністрування у сфері лісового господарства

Руденко, Ірина Іванівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10030
Title:	Напрями підвищення ефективності публічного управління та адміністрування у сфері лісового господарства
Authors:	Григор, Олег Олександрович Руденко, Ірина Іванівна
Keywords:	лісове господарство;лісовий кодекс;лісопромисловий комплекс;лісова стратегія;національна лісова політика;сталий розвиток
Issue Date:	2019
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 114 сторінок, 8 таблиць, 18 рисунків, список використаних джерел з 65 найменувань. Об’єктом дослідження є лісопромисловий комплекс як об’єкт державного управління. Предмет дослідження — напрями підвищення ефективності публічного управління та адміністрування у сфері лісового господарства. Мета кваліфікаційної роботи магістра полягає в обґрунтуванні напрямів удосконалення публічного управління та адміністрування в лісовій сфері. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: дослідити концептуальні засади лісової політики; вивчити підходи до формування ефективної лісової політики; дослідити особливості розробки лісової політики в Україні; проаналізувати існуючі моделі державного управління лісами; вивчити зарубіжний досвід формування системи державного управління лісовим господарством; проаналізувати сучасну українську модель державного управління лісовим господарством; запропонувати основні підходи до структурної реструктуризації державного лісового господарства в Україні; виявити напрями удосконалення фіскального регулювання лісового господарства. За результатами дослідження здійснено комплексний аналіз законодавчо-нормативних, інституційних та організаційних аспектів публічного управління та адміністрування у сфері лісового господарства та запропоновано напрями підвищення ефективності функціонування системи державного управління лісовим господарством в Україні. Одержані результати можуть бути використані для органами державної влади, місцевого самоврядування та іншими зацікавленими особами для розробки національної лісової політики, удосконалення моделі державного управління лісовою сферою.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10030
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Руденко.pdf Restricted Access		1.24 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
 до кваліфікаційної роботи 
магістра 
 
 
на тему: «Напрями підвищення ефективності публічного 
управління та адміністрування у сфері лісового господарства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: студентка 2 курсу, групи ЗПУАМ-810 
Спеціальності 281 Публічне управління та 
адміністрування  
                                                          ___________________Руденко І.І.__________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник  _____Григор О.О._______________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                     Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси 2019 року 
 
 4 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП…………………………………………………………………... 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ  
ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ…………… 8 
1.1 Концептуальні засади лісової політики…………………………… 8 
1.2 Підходи до формування ефективної лісової політики……..……….. 18 
1.3 Особливості розробки лісової політики в Україні………………… 31 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ  
ЛІСОВИМИ ВІДНОСИНАМИ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ  
ДОСВІД…………………………………………………………………..... 43 
2.1 Аналіз існуючих моделей державного управління лісами…………. 43 
2.2 Система державного управління лісовим господарством:  
зарубіжний досвід…………………………………………………………. 53 
2.3 Українська модель державного управління лісовим господарством 68 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  
ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В СФЕРІ  
ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА……………………………………….…. 79 
3.1 Підходи до структурної реструктуризації державного лісового  
господарства в Україні……………………………………………………. 79 
3.2  Підходи до фіскального  регулювання лісового господарства……. 89 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 103 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………. 108 
  
5 
 
ВСТУП 
 
 
Ліси мають значну економічну, соціальну та екологічну цінність для 
будь-якої країни. В Україні більшість лісів перебуває у державній власності, 
тобто управління лісогосподарською діяльністю здійснюється державою, яке 
на сьогодні є неефективним через відсутність чіткої державної політики, 
недосконалість державного управління лісовим сектором економіки й 
недосконалість лісового законодавства. Управління в Україні процесами 
вирощування, лісозамінни, вирубки лісу його переробки та розподілу має 
здійснюватися з урахуванням національних інтересів та вимог ЄС. 
Стимулювання розвитку лісового господарства передбачає використання 
важливих економічних методів державного регулювання економіки. Саме 
діючий механізм регулювання лісового господарства потребує реформування, 
яке в Україні має відбуватися з урахуванням досвіду держав із розвинутою 
ринковою економікою, оскільки вони мають позитивний досвід економічного 
регулювання процесів управління і використання потенціалу лісового 
комплексу. 
Питаннями реформування в сфері лісового господарства займається 
низка вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: О. Бобоко, О. Дребот, 
І. Дубович, Г. Лесюк, М. Кизим, А. Карпук, О. Козка, П. Лакіда, Р. Леньо, І. 
Лицур, Є. Олійник, А. Польовський, Л. Полякова, М. Попков, В. 
Самоплавський, І. Синякевич, І. Соловій, В. Сторожук, А. Тендюк, В. Ткач, А. 
Торосов, Н. Шматков, Б. Шумлянський, Г. Бережницька, І. Ярошенко та інші. 
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні напрямів удосконалення 
публічного управління та адміністрування в лісовій сфері. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− дослідити концептуальні засади лісової політики; 
− вивчити підходи до формування ефективної лісової політики; 
− дослідити особливості розробки лісової політики в Україні; 
6 
 
− проаналізувати існуючі моделі державного управління лісами; 
− вивчити зарубіжний досвід формування системи державного 
управління лісовим господарством; 
− проаналізувати сучасну українську модель державного управління 
лісовим господарством; 
− запропонувати основні підходи до структурної реструктуризації 
державного лісового господарства в Україні; 
− виявити напрями удосконалення фіскального регулювання лісового 
господарства.  
Об’єкт дослідження – лісопромисловий комплекс як об’єкт державного 
управління. 
Предмет дослідження – напрями підвищення ефективності публічного 
управління та адміністрування у сфері лісового господарства. 
При проведенні дослідження використовувалися наступні методи: 
аналізу та синтезу, аналогій, формально-логічний, системного підходу та інші. 
Дослідження базувалося на теоретичних, практичних та аналітичних 
розробках вітчизняних і зарубіжних науковців. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні 
комплексного дослідження законодавчо-нормативних, інституційних та 
організаційних аспектів публічного управління та адміністрування у сфері 
лісового господарства. 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані органами державної влади, місцевого 
самоврядування та іншими зацікавленими особами для розробки національної 
лісової політики, удосконалення моделі державного управління лісовою 
сферою. 
Апробація дослідження. Руденко І.І. Державне агентство лісових 
ресурсів Україні: функції та діяльність  / І.І. Руденко //  Теорія і практика 
сучасної економіки : матеріали ХX Міжнародної науково-практичної 
7 
 
конференції : 22 жовтня 2019 р. [Електронний ресурс] / відп. ред. Р. В. Манн ; 
М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 
2019. – 143 с. – Укр. та португал. мовами.  – С. 100-103. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 114 сторінок. Список використаних джерел 
складається з 65  найменувань, 8 таблиць, 18 рисунків. 
  
8 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ 
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ 
  
 
1.1 Концептуальні засади лісової політики 
 
Основні постулати лісової політики відображено у численних наукових 
працях провідних учених, в ухвалених на державному та міждержавному 
рівнях законодавчих документах і деклараціях, їх не раз озвучували на 
багатосторонніх міжнародних конференціях, наприклад на Міжнародній 
конференції ООН у Ріо-де-Жанейро [4]. 
Досвід багатьох країн світу свідчить, що лісова політика відіграє 
вирішальну роль у досягненні сталого лісокористування і забезпеченні 
конкурентоспроможності лісопромислового комплексу (ЛПК), вона визначає 
основні принципи використання лісових ресурсів, довгострокові цілі й 
інструменти державного регулювання [16]. 
Лісопромисловий комплекс – це економічна доцільна система 
підприємств, діяльність яких зумовлена використанням лісових ресурсів, що 
розвиваються завдяки досягненню конкурентних переваг і географічної 
концентрації на умовах державно-приватного партнерства [7]. Склад 
лісопромислового комплексу України за видами економічної діяльності 
представлено на рис 1.1.  
 
 
 
 
 
 
9 
 
 
Лісове господарство та Оброблення деревини та 
 лісозаготівлі виготовлення виробів з 
деревини 
 
 Виробництво паперу та Виробництво меблів 
паперових виробів 
 
 
 Поліграфічна діяльність і 
надання пов’язаних із нею 
 послуг 
 
Рисунок 1.1 – Склад лісопромислового комплексу України за видами 
економічної діяльності 
Джерело: [26] 
 
Підходи до визначення лісової політики наведено в таблиці 1.1. 
Таблиця 1.1 – Підходи до визначення лісової політики 
Автор Визначення  
А. М. Польовський [35] Лісова політика визначає основні принципи використання 
 лісових ресурсів для потреб суспільства. Національна лісова 
політика окреслює довгострокові цілі лісового господарства, 
інструменти, необхідні для їх досягнення, і способи реалізації 
лісової політики. Мета ефективної лісової політики – 
встановлення цілей та інструментів досягнення 
багатоцільового і невиснажливого лісового господарства на 
засадах сталого розвитку. 
І. М. Синякевич [46] Лісова політика являє собою сукупність принципів та 
 інструментів, які використовуються національними і 
наднаціональними органами, політичними партіями і 
громадськими організаціями для відстоювання своїх інтересів 
у галузі відтворення, охорони і використання лісових 
ресурсів. 
Лісова політика – це комплекс заходів, спрямованих на 
М. Попков, В. 
забезпечення охорони, відтворення і ефективного, 
Сторожук, Л. Полякова, 
збалансованого використання всіх ресурсів, корисних 
С. Кирилюк [39] 
властивостей та інших цінностей лісів, необхідних цивілізації 
 сьогодні та в майбутньому. Необхідною умовою її успішної 
реалізації є наявність системи управління лісами і лісовим 
сектором економіки на міжнародному і національному рівнях. 
 
 
10 
 
Продовження таблиці 1.1 
Автор Визначення  
Основні положення Лісова політика - домовленості, досягнуті між зацікавленими 
звіту з аналізу лісової сторонами щодо засад охорони, відтворення лісів та їх 
політики [30] сталого використання з урахуванням екологічних, 
економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. 
Н. Шматков, Е. Національна лісова політика представляє собою основу як для 
Куликова [54] сталого ведення лісового господарства країни, так і для 
 успішного комплексного розвитку всього лісового сектору. 
Вона визначає поточні та майбутні рішення в сфері 
управління лісами, є базою для розробки стратегій, програм 
та планів по лісам та забезпечує їх узгодженість та 
спрямованість на досягнення загальних цілей 
 
Формування політики відбувається або волюнтаристським, або 
демократичним способом [42] або за допомогою їх комбінації (табл.1.2). При 
волюнтаристичному способі політика формується однією особою або вузьким 
колом осіб, нерідко не обговорюється і не буде опубліковано. При 
демократичному способі забезпечується широка участь зацікавлених сторін з 
першого до останнього етапу її формування, політика, як правило, 
оформляється у вигляді документа і широко публікується.  
Таблиця 1.2 – Основні переваги та недоліки різних способів 
формування політики 
Переваги та недоліки Способи формування політики 
Волюнтаристський Демократичний 
Часові та фінансові витрати на формування 
Низькі Високі 
політики 
Рівень контролювання державою Високий Середній 
Можливість зближення позицій різних 
зацікавлених сторін в процесі обговорення Низька Висока 
ключових положень політики 
Ризик неприйняття політики зацікавленими 
Високий Низький 
сторонами та виникнення протидії 
Ризик формування політики на основі 
Високий Низький 
викривлених даних та однобоких думок  
Ризик невідповідності політики довгостроковим 
Високий Низький 
інтересам зацікавлених сторін 
 
Джерело:  [54] 
 
11 
 
Незалежно від способу формування політика підлягає перегляду через 
певні періоди з урахуванням мінливої внутрішньої (по відношенню до об’єкта 
політики) обстановки і зовнішніх чинників 
Щороку в середньому близько 10 країн світу затверджують або 
переглядають національну лісову політику. Для досягнення успіху вона 
повинна відповідати на глобальні виклики, звертатися до ключових питань, 
що хвилюють суспільство, гуртуватися на актуальної інформації про ліси. 
Багато країн розробляють або переглядають лісову політику відповідно до 
мінливих внутрішніх і зовнішніх економічних, соціальних та екологічних 
факторів. Однак основна рушійна сила – це прагнення зацікавлених сторін 
(держава, неурядові організації, приватний сектор) збільшити цінність лісів 
для суспільства, причому і з економічної, і з екологічної, і з соціальної точки 
зору [42]. 
Цілі міжнародної лісової політики глобальні, для їх досягнення потрібні 
узгоджені зусилля багатьох держав. Цілі лісової політики національного рівня 
більш традиційні і прагматичніші. В найбільш загальному вигляді вони 
зводяться до забезпечення багатоцільового, неперервного і не-виснажливого 
використання ресурсів та корисних властивостей лісів. Кожна держава, 
спираючись на аналіз власного ресурсного потенціалу і реального стану справ 
в економіці та політиці, має конкретизувати цілі лісової політики та створити 
юридичні, економічні і організаційні умови для їх досягнення. Основні 
інструменти лісової політики національного рівня: законодавство, планування 
та організаційна структура, що забезпечує досягнення цілей і захист 
національних інтересів. 
Класичні цілі національної лісової політики прямо випливають із 
значення лісу для життя держави і суспільства. Вони поділяються на 
екологічні, ресурсно-економічні і соціальні [39]. 
До основних принципів національної лісової політики відносять 
наступні (рис.1.2). 
 
12 
 
 
 Основні принципи національної лісової політики 
 
 Принцип багатоцільового використання лісів 
 
Принцип багатоцільового сталого лісокористування 
 
 
Принцип однаково справедливої лісової політики щодо 
 лісів різних форм власності 
 
Принцип врахування національних традицій 
 лісокористування 
 
Принцип стимулювання збереження біологічного та 
 генетичного розмаїття 
 
Принцип державної підтримки лісового господарства 
 
 
Рисунок 1.2 – Основні принципи національної лісової політики 
Джерело: розроблено на основі [28] 
 
1. Принцип багатоцільового використання лісів передбачає 
відтворення і раціональне використання всіх компонентів лісових 
ресурсів. Цей принцип лісової політики був проголошений на сьомому 
Світовому конгресі, який відбувся в Буенос-Айресі в 1972 р. Його 
дотримуються в багатьох країнах світу, зокрема в США, Україні та інших. 
Разом з тим, звучать і критичні думки щодо цього принципу лісокористування. 
Звертається увага на те, що лісове господарство засмічує ринок низькоякісною 
продукцією. 
Принцип багатоцільового використання лісів передбачає розширене 
відтворення не тільки деревини, але й інших благ лісу, на які зростають 
потреби суспільства. Соціально-економічними передумовами для розвитку 
багатоцільового лісокористування є: збільшення навантаження промислового 
13 
 
та інших виробництв на довкілля і зростання значення лісів в його стабілізації; 
зростання значення природно відновлювальних природних ресурсів (особливо 
лісових) у суспільному виробництві; тенденція зменшення площі лісів у 
зв'язку з розширенням їх використання для іншої мети; зростання попиту на 
ліс як об’єкт рекреації та спортивного полювання; висока продуктивність лісів 
як екосистеми, що дозволяє задовольняти різноманітні потреби населення (в 
тому числі в продуктах харчування). 
Багатоцільове лісокористування доцільно розглядати як одну із форм 
інтенсифікації використання лісових земель, що дозволяє максимально 
використовувати матеріальні блага, які продукує лісовий біоценоз. Логічним 
розвитком цієї інтенсифікації є інтеграція лісогосподарського і 
сільськогосподарського виробництв з метою максимального використання 
продуктивної сили лісових земель. 
2. Принцип сталого лісокористування проголошений на 
Міжнародній конференції об’єднаних націй з довкілля і розвитку, яка 
відбулася в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, в резолюції «Ліс - принципова заява». 
Принцип сталого лісокористування зумовлений вимогами сталого розвитку, 
що проголошені на конференції в Ріо-92. Сталий розвиток – це процес, що 
спрямований на задоволення теперішніх потреб людства, але не ставить під 
загрозу умови для проживання майбутніх поколінь. Він забезпечує високу 
якість довкілля і здорову економіку для всіх народів світу. 
Принцип сталого лісокористування передбачає, що держави світу 
повинні використовувати свої ліси відповідно з вимогами ООН і принципами 
міжнародного права і не завдавати шкоди іншим державам світу. При цьому 
лісовими ресурсами і лісовими землями потрібно управляти таким чином, щоб 
забезпечувалися соціальні, екологічні, культурні та духовні потреби 
теперішніх і майбутніх поколінь та багатоцільове лісокористування. 
Національна лісова політика щодо сталого лісокористування повинна 
забезпечити: 
14 
 
- невиснажливе раціональне лісокористування: заготівля деревини з 
врахуванням вимог екологічних стандартів; побічне користування лісом в 
обсязі, що не загрожує природному відновленню недеревної лісової 
рослинності; рекреаційне використання лісів з інтенсивністю, що не 
призводить до незворотної дигресії лісів; реконструкція лісових насаджень у 
випадках, коли їх стан не відповідає вимогам екологічних стандартів; 
- екологічно безпечне відтворення і використання лісових ресурсів; 
- заборону діяльності, що призводить до деградації лісів; 
- налагодження ефективного контролю за викидами і скидами 
забруднюючих речовин, що спричиняють кислотні дощі і завдають шкоду 
лісам і землям лісового фонду; 
- збереження і підвищення родючості ґрунтів; 
- збереження якості водних ресурсів; 
- збереження природної лісової рослинності, біорізноманіття лісових 
екосистем та об’єктів, що є ресурсами культурної лісової спадщини; 
- збереження національних традицій в лісокористуванні; 
- збереження та розширення природних біотипів флори та фауни; 
- використання низькопродуктивних сільськогосподарських, земель для 
виконання екологічних функцій (головним чином, вуглецево-поглинаючих). 
3. Принцип однаково справедливої лісової політики щодо лісів різних 
форм власності передбачає ідентичні умови застосування правових і 
економічних інструментів для стимулювання відтворення, охорони і 
використання лісових ресурсів як державної, так приватної і колективної форм 
власності. Цього принципу дотримується більшість країн Європи, в яких 
склалася стійка структура лісів за формами власності. 
4. Принцип врахування національних традицій лісокористування 
вимагає враховувати в процесі відтворення, охорони і використання лісових 
ресурсів національні традиції, які складалися впродовж століть і стали 
невід'ємною часткою повсякденного життя і духовного надбання нації. Цього 
принципу лісової політики дотримується багато європейських країн. Так, в 
15 
 
Швеції не справляється плата за збір грибів, ягід і лікарських рослин, оскільки 
впродовж століть склалася традиція вільно відвідувати ліси (незалежно від 
форм власності) і збирати для своїх потреб гриби, ягоди та інші недеревні 
продукти лісу. 
5. Принцип стимулювання збереження біологічного та генетичного 
розмаїття, зростання комплексної продуктивності лісів та раціонального 
використання лісових ресурсів передбачає спрямування міжнародної, 
національної та регіональної лісової політики на збереження біологічного і 
генетичного розмаїття лісів, зростання частки державно захищених лісових 
територій, забезпечення інтенсивного і екстенсивного відтворення та 
комплексного використання лісових ресурсів. Основні положення цього 
принципу лісової політики проголошені на конференціях у Ріо-де-Жанейро 
(1992 р.), Лісабоні (1998 р.), Хельсінкі (1994 р.), Страсбурзі (1990 р.) та інших 
світових та європейських форумах. Вони підтримуються законодавством 
багатьох європейських країн. Так, в Італії встановлений податок на продукцію 
з паперу і картону в розмірі 0,6-3,0 % від її вартості. Накопичені кошти 
використовуються для фінансової підтримки лісових розсадників. При 
оподаткуванні лісового доходу передбачені пільги для підприємств лісового 
господарства, ліси яких ростуть на висоті понад 700 метрів над рівнем моря. 
Подібні економічні інструменти застосовуються в інших країнах. Зокрема, 
законодавство в Швеції передбачає застосування податку на майно (до майна 
включаються лісові насадження) в розмірі 0,8 % від його вартості. Накопичені 
кошти використовуються для фінансування лісокультурних робіт. Лісова 
політика в Швеції передбачає обмеження власності на невеликі ділянки лісу, 
оскільки на них проблематично організувати ефективне лісокористування. 
6. Принцип державної підтримки лісового господарства передбачає 
підтримку лісового господарства як галузі національної економіки, що має 
важливе суспільне значення. Більшість промислово розвинених країн світу 
здійснює підтримку лісового господарства. Як правило, чим багатша країна, 
тим істотніша фінансова підтримка лісового господарства [28]. 
16 
 
Науковці вважають, що лісова політика буде ефективною лише тоді, 
коли спиратиметься на фундаментальні постулати концепції економічного 
захисту природи, до яких віднесено: 
− пріоритетність обов’язкових інструментів екополітики над 
ринковими; 
− посилення екологічної спрямованості всіх інструментів економічної 
політики; 
− збільшення кількості ефективних ринкових інструментів екополітики 
і їх позитивного стимулюючого впливу на покращення стану довкілля і 
ефективного використання природних ресурсів; 
− забезпечення трансформації зовнішніх негативних екологічних 
ефектів (екологічної шкоди) у внутрішні (екологічні витрати); 
− пріоритетність економічного стимулювання раціонального 
природокористування над економічними санкціями за екологічну шкоду; 
− стимулювання позитивних зовнішніх екологічних, економічних і 
соціальних ефектів, що утворюються в процесі відтворення і використання 
довкілля і природних ресурсів [47]. 
На думку науковців лісова політика, зокрема України, повинна 
спиратися на принципи цієї концепції, а також принципи економічного 
стимулювання сталого лісокористування, які повинні враховувати досягнення 
світової економічної науки щодо захисту довкілля і раціонального 
використання природних ресурсів, принципи і критерії сталого 
лісокористування та концепцію економічного захисту довкілля, що викладена 
в цій роботі [47]. 
Такими принципами, на їх думку, є: орієнтація системи ринкових 
інструментів лісової політики на досягнення максимальної величини 
економічного, екологічного та соціального ефектів від лісокористування; 
трансформації негативних зовнішніх економічних, екологічних та соціальних 
ефектів, що утворюються у процесі лісокористування, на внутрішні 
17 
 
(екологічні витрати); посилення стимулюючих функцій інструментів лісової 
політики із врахуванням взаємозв’язків між окремими компонентами лісових 
ресурсів; регіональної диференціації стимулюючого впливу інструментів 
лісової політики; гнучкості лісової політики [47]. 
Принцип орієнтації системи інструментів лісової політики на 
досягнення максимальної величини економічного, екологічного та 
соціального ефектів від лісокористування передбачає формування системи 
економічного стимулювання, яка була б спрямована на отримання 
максимального інтегрованого ефекту від відтворення і використання лісових 
ресурсів. Передбачає формування системи економічного стимулювання, яка 
була б спрямована на отримання максимального інтегрованого ефекту від 
відтворення і використання лісових ресурсів. 
Принцип трансформації негативних зовнішніх економічних, 
екологічних та соціальних ефектів, що утворюються у процесі 
лісокористування, на внутрішні (екологічні витрати) передбачає 
трансформацію нормативної екологічної шкоди (ерозії лісових ґрунтів, 
пошкодження і знищення лісових рослин, послаблення корисних властивостей 
лісу тощо), яка допускається екологічними стандартами, в екологічні витрати 
шляхом введення екологічного податку за екологічну шкоду в 
лісогосподарському і лісозаготівельному виробництвах. Передбачає 
трансформацію нормативної екологічної шкоди (ерозії лісових ґрунтів, 
пошкодження і знищення лісових рослин, послаблення корисних властивостей 
лісу тощо), яка допускається екологічними стандартами, в екологічні витрати 
шляхом введення екологічного податку за екологічну шкоду в 
лісогосподарському і лісозаготівельному виробництвах. 
Принцип посилення стимулюючих функцій інструментів лісової 
політики із врахуванням взаємозв’язків між окремими компонентами лісових 
ресурсів передбачає втілення у життя лісової політики, яка б виключала 
економічне стимулювання інтенсивного відтворення і використання одного із 
компонентів лісових ресурсів на шкоду іншим і враховувала багаточисельні 
18 
 
взаємозв’язки, що мають місце між окремими компонентами лісових ресурсів. 
Передбачає втілення у життя лісової політики, яка б виключала економічне 
стимулювання інтенсивного відтворення і використання одного із 
компонентів лісових ресурсів на шкоду іншим і враховувала багаточисельні 
взаємозв’язки, що мають місце між окремими компонентами лісових ресурсів. 
Принцип регіональної диференціації стимулюючого впливу 
інструментів лісової політики вимагає враховувати еколого-економічні умови 
лісокористування в окремих регіонах. Так, лісову політику щодо 
раціонального стимулювання лісокористування в Україні доцільно 
здійснювати із врахуванням екологічного значення лісів Карпат і Криму, 
забрудненості радіонуклідами лісів Полісся, важливого економічного, 
екологічного і соціального значення лісів Степу і Лісостепу. 
Принцип гнучкості лісової політики передбачає швидку переорієнтацію 
лісової політики у випадках, коли змінилися еколого-економічні умови 
лісокористування. Так, в Україні істотно змінилася економічна система 
внаслідок реформування національної економіки, але в лісовому господарстві 
до цього часу зберігається архаїчний недосконалий економічний механізм 
лісокористування, який став гальмом для сталого розвитку лісового 
господарства. Передбачає швидку переорієнтацію лісової політики у 
випадках, коли змінилися еколого-економічні умови лісокористування. Так, в 
Україні істотно змінилася економічна система внаслідок реформування 
національної економіки, але в лісовому господарстві до цього часу 
зберігається архаїчний недосконалий економічний механізм 
лісокористування, який став гальмом для сталого розвитку лісового 
господарства [47]. 
 
1.2 Підходи до формування ефективної лісової політики 
 
Метою формування національної лісової політики є не тільки 
формулювання окремого документа, який її описує і висловлює. Не менш 
19 
 
важливий і сам процес її формування. Ключовим питанням ефективного 
формування національної лісової політики є забезпечення при її розробці 
врахування думок широкого спектра зацікавлених сторін [42]. Національну 
лісову політику можуть обумовлювати такі процеси і явища: 
− об’єднання зацікавлених сторін з різними інтересами для обговорення 
єдиної позиції; 
− партнерство, що є важливим для ефективної реалізації лісової 
політики; 
− залучення зацікавлених сторін, які формально не відносяться до 
лісового сектору та надають політиці легітимність в суспільстві за межами 
професійного кола фахівців і учасників, безпосередньо залучених в лісові 
відносини; 
− інформаційну взаємодію і співробітництво між органами державної 
влади, неурядовими організаціями та широкою громадськістю; 
− розробка більш взаємопов’язаних інституційних структур та 
інструментів, включаючи лісове та суміжне законодавство; 
− планування і діяльність всіх залучених зацікавлених сторін [42]. 
Лісова політика визначає відповідальність зацікавлених сторін за 
досягнення конкретних цілей і завдань. Свого часу в деяких країнах лісова 
політика носила розпорядчий характер і відводила реалізацію цілей і задач 
виключно до компетенції різних органів державної влади. Однак зараз все 
більше уваги приділяється спільному підходу до реалізації цілей, визначених 
національної лісової політики, із залученням як урядових, так і неурядових 
організацій. В результаті цього національна лісова політика не наказує, як 
досягти цілей, а, навпаки, конкретизує очікувані результати. 
Ефективна реалізація національної лісової політики вимагає перш за все 
спільних дій держави і громадянського суспільства, причому з найперших 
етапів її формування. Хоча державні органи управління лісами, як правило, 
мають значну технічну компетенцію в сфері лісоуправління, проте вони не 
20 
 
обов’язково є виразниками потреб суспільства щодо лісів в останній інстанції. 
Забезпечення балансу часто конфліктуючих інтересів різних зацікавлених 
сторін, з яких складається суспільство, є політичним, а не технічним питанням, 
причому, на жаль, часто важливість цього питання недооцінюється [60]. 
Процес розробки національної лісової політики, якщо він правильно 
організований, надає можливість примирити конфліктуючі інтереси в 
лісовому секторі або принаймні послабити напруженість конфлікту і почати 
конструктивний процес обговорень. 
Національні лісові політики офіційно оформляються і випускаються у 
формі заяв з тим, щоб роз’яснити більш тривалу світоглядну концепцію для 
сектора, впроваджувати і підтримувати стратегії для досягнення цілей і 
просування спільних зусиль між різними органами та особами, які приймають 
рішення. 
Структура і зміст такої офіційної лісової політики визначаються 
потребами осіб, які приймають рішення, а також інших осіб, що допомагають 
розробляти, узгоджувати і націлювати її застосування. Найбільш важливим є 
її відповідність своєрідним історії, культурі, ресурсів і прагненням країни. 
Таким чином, можна очікувати, що заяви про цілі лісової політики істотно 
відрізняються між країнами [41]. 
Заява про цілі лісової політики може бути обсягом від десяти сторінок 
(наприклад, Гамбія і Мозамбік) до більш повних документів (наприклад, 
Камерун, Мексика, Монголія, Панама, Перу). Деякі країни, наприклад Канада, 
вибирають просту структуру або «зонтичний» документ, який посилається на 
відповідні загальнодоступні правила, закони і керівництва. Інші включають 
лісову політику в лісове законодавство або в загальні більш довгострокові 
документи з планування (наприклад, Таїланд і Туреччина). Лісова політика 
може бути одним заявою або послідовним набором документів по ряду 
аспектів (Наприклад, Китай, Південна Африка і Уганда). Яким би не був 
підхід, досвід показує, що великі документи, якою б не була їх якість, часто не 
знаходять свого використання. Заяви про цілі лісової політики, які 
21 
 
зосереджується на результатах, які є більш гнучкими,  краще підходять для 
адаптування до обставин, що змінюються, а також для інтеграції досвіду [41].  
Національна лісова політика викладає бачення або мету, а також 
довготривалий напрям діяльності держави та інших зацікавлених сторін щодо 
лісів та їх використання, але не конкретизує докладно інструменти або 
практичні методи для їх реалізації [42]. 
Одним з ключових інструментів для реалізації національної лісової 
політики є лісове законодавство. Деякі країни, до яких відноситься і Україна, 
не прийняли документ, який заявляє про цілі лісової політики, вважаючи, що 
законодавство в цілому або його ключові елементи. Проте основна мета 
законодавства полягає в розподілі прав і відповідальності і в забезпеченні їх 
дотримання щодо лісів, а не в викладі узгодженого між різними зацікавленими 
сторонами бачення, цілі або стратегії з розвитку лісового сектора, сталого 
використання та збереження лісів на благо суспільства (табл.1.3). 
Таблиця 1.3 – Основна різниця між лісовою політикою та лісовим 
законодавством 
 
Лісова політика Лісове законодавство 
Можу бути прийнята та змінена шляхом Затверджується та змінюється 
різних процедур та різними органами парламентом або головою держави за 
відповідно до кожної конкретної ситуації допомогою процедур, які визначаються 
конституцією або законодавством 
Юридично не зобов’язує Юридично зобов’язує 
Надає основу, конкретизуючи світоглядні Конкретизує права та зобов’язання 
концепції, мету та способи їх досягнення 
Може бути загальною з метою можливості Повинно бути конкретним   
її адаптації при потребі 
М’які механізми для боротьби з Судова влада для покарання недотримання 
недотриманням 
Змінюється органами, що приймають Конституційно або юридично визначена 
політику шляхом відповідних процедур процедура для внесення поправок 
Джерело: [41] 
 
Зрозуміло, що з метою ефективної розробки та впровадження лісової 
політики, необхідно її ув’язати з іншими важливими документами, зокрема 
стратегіями, законодавством, планом заходів тощо (рис. 1.3). 
22 
 
 
 
 Політика 
 Бачення, мета 
 
 
Стратегія Стратегія 
 Програма Програма 
Як? Як? 
 
 
 План дій 
Оперативне планування 
 
 
 
Рисунок 1.3 – Взаємозв’язок між політикою, стратегією, 
законодавством та планом дій 
Джерело: [41] 
 
Існує загальноприйнятий послідовний цикл розробки національної 
лісової політики: аналіз ведення лісового господарства та лісоуправління 
(всього лісового сектору) – розробка та формулювання політики – її реалізація- 
оцінка виконання – переформулювання (рис.1.4). 
При розробці національної лісової політики необхідно правильно 
вибрати час для початку процесу, визначити механізми і встановити тимчасові 
рамки для реалізації процесу. Як правило, один або кілька наступних факторів 
є гарним «приводом» для оголошення про початок процесу роботи з 
формування національної лісової політики [42]: 
− політичні вибори в країні; 
− зростання невдоволення зацікавлених сторін якістю управління 
лісами і підходами до нього; 
23 
 
− публікації даних оглядів, прогнозів стану і перспектив розвитку 
лісового сектора, які змінюють уявлення суспільства про ліси; 
 
 
 
Сталий розвито к 
 
 
 Стадія аналізу Стадія формулювання 
політики та 
 планування 
Інформаційний 
 вплив  
С Побудова 
 потенціалу 
Узгодження 
 
Стадія моніторингу та Стадія реалізації 
 оцінки 
 
 
 
 
 
 
Рисунок 1.4 – Процес лісової політики 
Джерело: [41] 
 
− стихійні лиха, що зачіпають лісовий сектор, наприклад лісові 
пожежі; 
− незадовільне правозастосування в лісовому секторі (наприклад, 
необхідність боротьби з незаконними рубками); 
− результати опитувань населення або ключових зацікавлених сторін; 
24 
 
− переоцінка суспільством або окремими зацікавленими сторонами 
ролі лісу в процесі запобігання зміни клімату, збереження біорізноманіття, 
соціального значення лісу, важливості добровільної лісової сертифікації; 
−  необхідність забезпечення зобов’язань країни в міжнародних 
процесах, захисту інтересів вітчизняного лісового сектора в умовах мінливого 
міжнародного законодавства. 
Зрозуміло, що не всі зміни, які впливають на ліса чи ведення лісового 
господарства, вимагають нової або зміненої лісової політики. Але політика 
іноді потребує перегляду з тим, щоб приймати ефективні рішення. 
Для успішного початку розгляду, розробки та формулювання політики 
ініціаторам необхідно вибрати вдалий момент та заручитися підтримкою 
уряду та зацікавлених сторін (рис.1.5). 
 
 Чи є можливості: 
Чи сприймаються - спеціалісти з 
 
органами державної досвідом та 
влади кваліфікацією для 
  та 
зацікавленими складання концепції 
Сприйняття Можливості 
сторонами: та реалізації реформ; 
 
- необхідність змін - ключові теми; 
та реф орм; - необхідна 
- ключові теми; інформація для 
 
- мож ливі фінансові розробки, 
та соціальні витрати Повноваження планування та 
 реалізації; 
«Межі»  - фінансові ресурси 
 реформи для проведення 
реформ 
 
Чи є відповідні повноваження: 
- чи  дозволяє законодавство розпочати реформи; 
- чи дозволяють офіційні  організаційні структури та правила розпочати зміни 
ініц іаторам; 
- чи можливі необхідні для реформ дії в межах існуючих формальних та неформальних 
організаційних рамок Рисунок – «Межі» реформ 
Рисунок 1.5 – «Межі» реформ 
Джерело: [41] 
 
Після прийняття рішення про початок розробки політики успішність 
залежить від належної підготовки. Необхідно визначити зони відповідальності 
25 
 
різних організацій, встановити правила і процедури залучення зацікавлених 
сторін на рівні офіційних представників і експертів, розробити план роботи, в 
тому числі робочих груп, підготувати бюджет, стратегію комунікації та 
створити можливості для управління процесом і цілеспрямованого залучення 
зацікавлених сторін. 
Дуже важливо підготувати аналітичну інформацію про стан і прогноз 
розвитку лісового сектора країни, який повинен базуватися в тому числі на 
висновках з аналізу внутрішнього і зовнішнього ринків і прогнозах їх 
розвитку. 
З досвіду ряду країн, оглядова та аналітична інформація повинна 
включати: 
− дані про стан лісових ресурсів, їх використання і управлінні; 
− аналіз ситуації і тенденцій в лісовому секторі на тлі більш широких 
національних і світових політичних, суспільних та економічних тенденцій; 
− аналіз минулої і поточної політики, законодавства та стратегій по 
лісах, сталому розвитку, розвитку малого бізнесу, сільського господарства та 
енергетики; 
− аналіз системи, тенденцій зміни і планування землекористування, 
пов’язаних з ними політики і законодавства; 
− аналіз актуальних проблем лісового сектора, таких як пожежі, 
незаконні рубки, деградація лісів, екологічна та соціальна роль лісів і ін .; 
− аналіз міжнародних зобов’язань країни, пов’язаних з лісами. 
На рис.1.6 представлено приблизна схема робочого плану з розробки 
національної лісової політики. 
 
 
 
 
 
26 
 
 
Відправна 
 Національний Національний Затвердження 
точка форум: цілі та форум: політики на 
 завдання «закріплення» державному 
політики тексту політики рівні 
 
 Регіональні Регіональні 
семінари для семінари для 
 виявлення обговорення 
 пріоритетних тексту політики 
завдань та 
 питань політики 
 Формулювання 
 
Місяць 1 Місяць 7 Місяць 12 Місяць 18 
 
 
Передстартова Підтримка досліджень, пов’язаних з 
діагност ика та пріоритетними питаннями політики: перегляд 
консультації лісового законодавства, лісових установ, 
 економічних/технічних аспектів 
  
 
Комунікаційна кампанія 
 
Кампанія розбудови потенціалу 
 
Рисунок 1.6 - Приклад схеми робочого плану з розробки національної 
лісової політики. 
Джерело: [41] 
 
Процес розробки національної лісової політики повинен мати підтримку 
на державному рівні. Це важливо для зацікавлених сторін, оскільки переконує 
учасників в реальній необхідності їх залучення і уникає ризику вважати 
формальним. 
Для забезпечення координації процесу розробки національної лісової 
політики повинен бути створений координаційний комітет. До нього можуть 
увійти представники центральних органів виконавчої влади, що 
представляють суміжні сектори, зокрема сільське господарство, природні 
27 
 
ресурси, економічний розвиток, промисловість, фінанси, освіту і науково-
дослідну діяльність, а також представники інших зацікавлених сторін. 
Координаційний комітет повинен управляти командою, контролювати 
терміни та якість виконання завдань. 
Повсякденне управління процесом розробки лісової політики здійснює 
секретаріат, окрема організація або фізична особа, призначені для цієї мети 
координаційним комітетом, які в ідеальному варіанті: 
− володіють необхідною компетенцією в модеруванні обговорень; 
−  отримали визнання, користуються довірою і можуть взаємодіяти з 
різними зацікавленими сторонами; 
− користуються доброю репутацією у державних органів влади; 
−  з повагою ставляться до різних, в тому числі, протилежних точок 
зору; 
− здатні протистояти тиску окремих зацікавлених сторін. 
До роботи секретаріату і координаційного комітету можуть залучатися 
окремі експерти з різних питань лісових відносин і проблем лісового сектора. 
На початку процесу розробки лісової політики необхідна організація 
формального старту (запуску) процесу для того, щоб визначити його 
важливість і значення очікуваних результатів. Цей захід офіційно відкриває 
інформаційну кампанію для залучення в процес всіх зацікавлених учасників, 
може слугувати початком побудови діалогу між ними і одночасно дозволяє 
оголосити про основні правила ведення діалогу. 
Підготовка до реалізації нової національної лісової політики 
відбувається, як правило, паралельно з процесом її розробки. В ході розробки 
зацікавлені сторони розглядають різні можливі сценарії наслідків прийняття 
тих чи інших варіантів лісової політики і практичні питання їх реалізації. Після 
формального схвалення політики необхідно вжити ряд дій для її швидкої 
реалізації, наприклад: 
28 
 
− привести інституційну структуру управління лісами і лісове 
законодавство у відповідність національної лісової політики; 
− розробити і (або) скорегувати плани дій, стратегії, програми по 
лісах, в тому числі з інформаційного забезпечення управління лісами, участі 
громадськості в управлінні лісами, розвитку потенціалу лісоуправління, 
створити відповідні фінансові механізми. 
Помічено, що типовими причинами слабкої реалізації розроблених 
лісових політик, відсутність реального впливу на лісовий сектор є їх 
відірваність від реального життя, непідкріпленість суспільною підтримкою, 
законодавством, реальними програмами, оперативними стратегіями або 
планами дії, а також недостатність фінансування.  
На стадії підготовки до реалізації лісової політики необхідно 
передбачити її моніторинг (включаючи періодичні огляди). Це повинно бути 
однією з обов’язкових складових процесу розробки і реалізації національної 
лісової політики. 
Питання, навколо яких будується національна лісова політика, як 
правило, є складовими наступних тематичних елементів сталого ведення 
лісового господарства, визнаних Форумом ООН з лісів (UNFF, 2008) [41]: 
− роль лісів в національному економічному і соціальному розвитку; 
− забезпечення ефективності управління лісами; 
− забезпечення екологічної стійкості (збереження біорізноманіття, 
забезпечення життєздатності лісів) і соціальної відповідальності 
лісокористування; 
− заготівля деревини і інших лісових ресурсів, забезпечення 
безперервності лісокористування; 
− розвиток рекреації; 
− підтримку і розширення екосистемних послуг лісів, включаючи 
регулювання клімату; 
− підтримка розвитку лісового бізнесу, особливо малого. 
29 
 
Текст національної лісової політики повинен бути коротким, 
недвозначним, точно описувати цілі, завдання політики і основні підходи до її 
реалізації, бути легким для розуміння і застосування широким колом 
зацікавлених учасників. Зокрема, бачення і цілі можуть бути сформульовані 
так, щоб підкреслити переваги для всього суспільства, т. е. відображати 
фінансові, екологічні та соціальні показники, а не тільки площа лісів і обсяги 
деревини. 
У структуру документа рекомендується включити: 
− розділ про історію питання, що описує контекст - цінність лісів 
країни, причину необхідності сталого управління ними, загрози, перешкоди і 
проблеми, які потребують вирішення, обґрунтування для формулювання 
політики; 
− визначення ключових термінів, опис процесу розробки і 
формулювання політики; 
− опис бачення, принципів і цілей для розвитку лісового сектора; 
−  опис завдань і цільових показників; 
− опис підходу до реалізації цілей і завдань; 
− розподіл відповідальності між органами державної влади та 
іншими зацікавленими сторонами. 
У тексті національної лісової політики може приводитися короткий опис 
стратегії реалізації політики, а також схема розподілу відповідальності між 
зацікавленими сторонами щодо її реалізації. 
Ефективність функціонування лісової політики багато в чому залежить 
від правильного підбору та послідовності впровадження відповідних 
інструментів. Класифікацію інструментів лісової політики наведено в табл.1.4 
 
 
 
 
30 
 
Таблиця 1.4 – Класифікація інструментів лісової політики 
Ознака Інструменти лісової політки  
Правові Міжнародні конвенції та угоди  
Національне законодавство України у сфері лісового 
господарства  
Державні програми розвитку лісового господарства  
Державна підтримка 
Адміністративні Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин 
Організація лісового господарства  
Лісовпорядкування 
Державний лісовий кадастр та облік лісів 
Моніторинг лісів і лісова сертифікація 
Ринкові Ціни на продукцію лісопромислового комплексу 
Рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів 
Сертифікація лісів і маркування продукції 
Тарифи 
Мито 
Фіскальні Податкове навантаження 
Податкові ставки 
Спеціальний режим оподаткування 
Альтернативні режими оподаткування 
Розстрочення і відстрочення податкових платежів 
Фінансові Державні і місцеві бюджети 
Структура видатків бюджету 
Бюджетні інвестиції 
Трансферти 
Дотації і компенсації підприємствам лісової галузі 
Інвестиції 
Кредити на ведення лісового господарства 
Пільгові кредити 
Фонд на відновлення, охорону та захист лісових систем 
Санкційні Дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова або 
кримінальна відповідальність за порушення лісового 
законодавства 
Штрафи 
Санкції 
Інформаційні Система освіти та виховання 
Відкритість і поширення інформації серед населення про 
значення лісових екосистем 
Джерело: [16] 
 
Отже, формування лісової політики повинно здійснюватися з 
урахуванням таких принципів: відкритості; врахування інтересів усіх 
зацікавлених сторін; узгодженості лісової політики з політикою інших галузей 
економіки; застосування наукового підходу для вибору пріоритетних напрямів 
розвитку ЛПК. З використанням правових, адміністративних, ринкових, 
31 
 
фіскальних, фінансових, санкційних та інформаційних інструментів лісової 
політики. 
 
1.3 Особливості розробки лісової політики в Україні 
 
Україна належить до європейських держав і приєдналася до процесу 
розробки спільних цілей і принципів ведення господарства в лісах Європи 
(Гельсінський процес), спрямованих на невиснажливе лісокористування, 
збереження і відмовлення біорізноманіття лісових екосистем. В зв’язку з цим 
стратегічні цілі національної лісової політики повинні мало відрізнятися від 
цілей, що сформульовані міжнародними угодами стосовно сталого розвитку, 
раціонального використання та охорони лісів. В найбільш загальному вигляді 
стратегічні пріоритети лісового господарства України можуть бути 
представлені наступним чином [39]. 
1. Розширене відтворення лісових ресурсів у кількісному та якісному 
(вартісному) вигляді. 
Досягнення цієї мети вимагає довгострокових узгоджених зусиль з таких 
напрямків: 
− Збільшення площі лісів. Найуспішніше може бути здійснено за 
рахунок заліснення земель Лісостепової і Поліської зони, що не 
використовуються. Доцільність створення нових лісів у Степовій зоні вимагає 
додаткового вивчення і обґрунтування насамперед в зв’язку зі зростанням 
посушливості клімату та зміною гідро логічних умов у регіоні; 
− Реконструкція лісів з метою приведення їх породного складу 
відповідно до умов місцезростання. Основною перешкодою для розширення 
робіт з реконструкції є відсутність коштів і можливостей збуту низькоякісної 
деревини, що отримана в ході їх проведення; 
− Підвищення продуктивності і якості (вартості) лісів за рахунок 
раціонального ведення лісового господарства. Насамперед необхідне 
підвищення ефективності рубок догляду за лісом і забезпечення своєчасної 
32 
 
рубки стиглих насаджень (до моменту різкого падіння їх приросту і 
погіршення якості деревини, що прогресує), внесення коректив у практику 
лісовідновлення [39]. 
2. Збереження і відновлення біорізноманіття лісів, підтримка їх 
стабільності і життєздатності. Досягнення цієї мети передбачає: 
− Раціональний, екологічно і економічно обґрунтований підхід до 
формування мережі особливо охоронних лісових територій і введення 
обмежень на лісогосподарську діяльність; 
− Широкомасштабне впровадження в практику екологічно 
орієнтованих методів лісовідновлення, лісокористування і лісовирощування; 
− Організацію неперервного і ефективного контролю за станом лісів; 
− Удосконалення системи охорони лісів від пожеж, захисту від 
шкідників і хвороб [39]. 
3. Раціональне, комплексне і постійне використання лісових ресурсів. 
Для досягнення даної мети необхідні: 
− Широке впровадження методів, що дозволяють вирощувати ліси, які 
ефективно та однаково виконуватимуть експлуатаційні, захисні, соціальні та 
інші функції; 
− Внесення відповідних змін в практику планування і організації 
лісокористування; 
− Досягнення швидкого і збалансовано го розвитку деревообробного 
комплексу країни, який повинен забезпечити попит на весь обсяг вирощуваної 
деревини [39]. 
4. Забезпечення ефективного виконання лісовими екосистемами 
захисних і соціальних функцій. Досягнення цієї мети передбачає збір 
додаткової інформації про захисні і соціальні функції лісів; переосмислення 
багатофункціональної ролі лісу в ландшафті на основі нових даних і сучасних 
уявлень; внесення відповідних змін в лісогосподарську практику; вкладання 
33 
 
коштів у розвиток інфраструктури відпочинку і реалізацію програм 
екологічної просвіти населення [39]. 
5. Зростання економічної ефективності використання лісових ресурсів, 
досягнення рентабельності лісового господарства, забезпечення сприятливих 
умов для роз витку деревообробної промисловості [39]. 
Шляхи досягнення цієї мети базуються на принципах ринкової 
економіки і вільної конкуренції. Серед них: забезпечення рівних умов 
розвитку для підприємств усіх форм власності; досягнення стабільності ринку 
круглого лісу; збільшення місцевих обсягів переробки; підвищення вартості 
експортованих товарів; удосконалення методів обліку лісопродукції, а також 
стандартів визначення сортності; забезпечення доступності інформації про 
лісові ресурси, можливі обсяги заготівлі круглого лісу, експорту і імпорту 
лісопродукції [39]. 
Сучасні проблеми лісового сектору економіки України можна розділити 
на чотири групи [39]. 
1. Правові проблеми 
− Діюче законодавство і підзаконні акти недостатньо враховують 
особливості ринкової економіки в лісовому секторі. Питання власності і шляхи 
приватизації, оподаткування, оренди, система обліку і фінансування 
потребують удосконалення. 
− Держкомлісгосп України та підпорядковані йому структури 
поєднують у собі функції контролю, управління, законотворчості з 
господарською та комерційною діяльністю, що суперечить антимонопольним 
принципам і може стати причиною конфліктів у майбутньому. 
− У лісовому та природоохоронному законодавстві недостатньо 
враховані регіональні особливості (відмінності). 
− Не повною мірою забезпечено практичне виконання міжнародних 
угод зі сталого лісоуправління. 
2. Лісівничо-екологічні проблеми. 
34 
 
− Оптимізація лісокористування включає підвищення відсотку 
використання приросту, зростання питомої ваги поступових і вибіркових 
рубок. Впровадження ландшафтно-водозбірних принципів при плануванні та 
веденні лісового господарства; поширення реконструктивних рубок і 
вдосконалення методів догляду за лісами, спрямованих на формування 
стійких деревостанів з високою якістю деревини. 
− Поступова відмова від технологій, орієнтованих на використання 
важкої техніки як такої, що спричиняє значну шкоду природі; забезпечення 
виконання всіх лісівничих вимог при заготівлях деревини. 
− Охорона лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, 
формування стійких лісів; 
− Система відбору, охорони лісів і про ведення лісогосподарських 
заходів у лісах природо-заповідного фонду. 
− Ведення лісового господарства на територіях, забруднених 
радіонуклідами і промисловими відходами. 
3. Економічні проблеми. 
− Забезпечення стабільного, достатньо го і доцільного фінансування 
лісового господарства. Зміна системи планування, яка занадто централізована 
і мало пристосована до ринкових умов господарювання. 
− Необхідно створити умови для довгострокових інвестицій, 
будівництва доріг, придбання техніки та обладнання. 
− Формування ринку оптової та роздрібної торгівлі лісом, системи 
підрядів на проведення лісогосподарських робіт і заготівлі продуктів лісу. 
− Непередбачуваність законодавства (особливо податкового і 
природоохоронного) виступає як окрема економічна проблема, що 
перешкоджає довгостроковому плануванню розвитку лісового господарства. 
4. Соціальні проблеми. 
− Складна соціальна ситуація в регіонах і населених пунктах, де 
основою економіки є підприємства лісового і деревообробного комплексів. 
35 
 
− Недосконалий механізм розподілу функцій з розпорядження 
лісами між органами державної влади різних рівнів. 
− Низький ступінь довіри до структур влади, високий правовий 
нігілізм у сучасному українському суспільстві, нерозвиненість суспільних 
лісових та екологічних організацій. 
− Тенденції надавати економічному успіху першочергового 
значення, відторгнення екологічних обмежень, якщо вони перешкоджають 
зростанню особистого добробуту. 
− Зростання числа і обсягів самовільних рубок, прояви тіньової 
економіки, випадки корупції. 
Всі ці проблеми взаємопов’язані і часто обумовлені. Головним 
результатом їх розв’язання було і залишається ефективне забезпечення 
державою корисностей, які надаються лісами (джерело деревини і інших 
продуктів; основний еколого-стабілізуючий фактор; рекреаційний, 
генетичний і суспільно-історичний ресурс). 
Цілі лісової політики повинні бути спрямовані на формування 
юридичних, організаційних і економічних умов сталого управління лісами. 
Загалом вони орієнтовані на посилення ролі законодавства в умовах ринкової 
економіки і повинні бути досягнуті за відносно короткий проміжок часу (5-10 
років). До пріоритетів перехідного періоду слід віднести: 
− Розв’язання проблем власності на ліси і виробничі потужності, 
залучені в лісовому секторі економіки. 
− Досягнення оптимальної і стабільної організаційної структури 
органів держав ного управління й господарювання. 
− Ефективне розмежування повноважень держави з управління і 
господарювання; 
− Розробка і законодавче закріплення правил, що визначають 
принципи і норми ведення лісового господарства, які б забезпечували 
досягнення стратегічних цілей національної лісової політики. 
36 
 
− Забезпечення керованості процесів, що відбуваються в лісовому 
секторі економіки [39]. 
Як зазначалося вище, Лісова політика в Україні ще не затверджена, але 
розроблено проект, в розробці якого брали участь Лісівнича академія наук 
України, Товариство лісівників України, Національна академія наук України, 
Національна академія аграрних наук України, Національний лісотехнічний 
університет України, Національний університет біоресурсів і 
природокористування України. 
Розроблення проекту Закону «Національна лісова політика» зумовлено 
необхідність визначення засад розвитку лісової галузі України з урахуванням 
економічної, екологічної, соціальної цінності лісів та сучасних глобальних 
викликів суспільству. При розробці враховано: 
− пан-європейський процес захисту лісів «Forest Europe»; 
− євроінтеграційні стратегічні пріоритети зовнішньої політики 
України та асоціативний статус України в ЄС; 
− намагання світової спільноти щодо стабілізації клімату на Землі в 
рамках глобальної екологічної угоди [18]. 
В проекті визначено наступну мету Національної лісової політики: 
«Метою національної лісової політики є визначення принципів, інструментів 
та механізмів формування й реалізації державної політики у сфері лісового 
господарства на засадах сталого розвитку» [40]. 
До принципів національної лісової політики віднесено наступні: 
− стале ведення лісового господарства; 
− державна підтримка лісового господарства;  
− єдність лісової політики на території держави із регіональною 
диференціацією залежно від економічних, екологічних та соціальних умов;  
− справедлива лісова політика щодо лісів різних форм власності та їх 
субсидіарна підтримка;  
37 
 
− державне управління і контроль за лісами незалежно від форм 
власності;  
− передбачуваність рішень державної влади в галузі лісових відносин;  
− платність і цільовий характер лісокористування;  
− збереження балансу між фінансово-економічними, організаційними, 
правовими методами регулювання в галузі лісових відносин;  
− сертифікація системи ведення лісового господарства;  
− трансформація потенційних негативних зовнішніх ефектів, 
утворених у процесі лісокористування, у внутрішні витрати;  
− гнучкість лісової політики;  
− прозорість і відкритість лісової політики;  
− збереження національних традицій в лісокористуванні [40]. 
Національна лісова політика щодо сталого ведення лісового 
господарства передбачає:  
− невиснажливе та раціональне використання деревинних та 
недеревинних лісових ресурсів;  
− збереження біологічного різноманіття на основі системи захисту 
рідкісних й таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного 
і тваринного світу, їх популяцій, а також підтримки лісових екосистем та 
об’єктів, які мають природоохоронну цінність;  
− збереження генетичного потенціалу лісів аборигенних видів, 
забезпечення покращення селекційної структури деревостанів, в т.ч. з 
використанням інтродуцентів, та організації лісонасіневої бази на 
генетикоселекційних засадах;  
− захист лісів, які мають культурну, духовну, історичну цінність, 
сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних 
природних комплексів та історико-культурних об’єктів;  
− застосування екологічно безпечних технологій у процесі ведення 
лісового господарства;  
38 
 
− розвиток структур виробництва і споживання продукції лісового 
господарства, що базуються на міжнародно визнаних схемах лісової 
сертифікації;  
− наявність адаптивної системи планування ведення лісового 
господарства, яка б враховувала екологічну, економічну та соціальну цінність 
лісів;  
− наявність системи моніторингу стану лісів, спрямованої на 
зменшення ризиків пошкоджень лісів абіотичними, біотичними та 
антропогенними факторами та оперативне реагування в разі потенційних 
негативних впливів;  
− багатоцільове лісокористування на основі використання як 
деревинних, так й інших лісових ресурсів у рамках науково обґрунтованих 
розмірів;  
− зміцнення захисних функцій лісів (ґрунтозахисних, водоохоронних, 
протиерозійних та інших);  
− забезпечення прозорого процесу прийняття рішень щодо лісів та 
лісового господарства із залученням громадськості на основі підтримки її 
інформаційної обізнаності та застосування відповідних консультаційних 
процедур [40]. 
Запропонований проект містить 7 розділів, зокрема: 
Розділ 1. Загальні положення. 
Розділ 2. Лісова політика щодо форм власності на ліси. 
Розділ 3. Інструменти національної лісової політики. 
Розділ 4. Функції держави у формуванні та реалізації лісової політики. 
Розділ 5. Економічні аспекти лісової політики. 
Розділ 6. Екологічні аспекти лісової політики. 
Розділ 7. Соціальні аспекти лісової політики. 
До основних функцій держави в цій сфері віднесено наступні: 
39 
 
− законодавча, яка полягає у розробці лісової політики та підготовці 
законодавчих актів, що забезпечують її реалізацію;  
− контролююча, яка полягає у забезпечені виконання вимог 
законодавства в усіх лісах країни, незалежно від форми власності;  
− власності, яка передбачає ведення лісового господарства, 
розпорядження лісами та прибутками від їх експлуатації; 
− підтримки, яка полягає у створенні умов, що сприяють сталому 
веденню лісового господарства шляхом освітньої, наукової, інформаційної та 
іншої підтримки [40]. 
До економічний аспектів віднесено наступні: 
− створення умов для формування конкурентного середовища в 
лісогосподарському виробництві;  
− оцінювання лісових ресурсів в якості активів із захистом прав 
власності на них задля формування інвестиційної привабливості лісового 
комплексу України;  
− врегулювання ринку лісових ресурсів з метою стимулювання 
лісогосподарського виробництва та задоволення суспільних потреб;  
− створення інформаційно-комунікативної платформи задля 
об’єктивної інформації про ліси України;  
− створення державного фонду розвитку лісового господарства;  
− звільнення від фіскального навантаження та надання державної 
підтримки лісогосподарським підприємствам, ліси яких переважно виконують 
екологічні та соціальні функції та мають обмежене лісокористування;  
− систему економічного стимулювання державою в сфері 
оподаткування та цільової підтримки лісогосподарської діяльності у зв’язку із 
довгостроковим періодом лісовирощування [40].  
Екологічні аспекти лісової політики: 
− невиснажливість користування лісовими ресурсами та мінімізація 
впливу на довкілля; 
40 
 
− відтворення лісів і формування лісових екосистем  
− збереження біорізноманіття; 
− адаптація до змін клімату та посилення екосистемних послуг [40]. 
Соціальні аспекти лісової політики передбачають наступні: 
− вільний доступ громадян у ліси; 
− забезпечення робочих місць у лісовому господарстві; 
− розширення знань громадян про ліси; 
− наукове і кадрове забезпечення лісового господарства [40]. 
Отже, реформування лісогосподарської галузі повинно починатися з 
прийняття Національної лісової політики, яка стане підґрунтям для подальших 
законодавчих та інституційних в сфері лісових відносин. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Лісова політика відграє вирішальну роль у досягненні сталого 
лісокористування і забезпеченні конкурентоспроможності лісопромислового 
комплексу, вона визначає основні принципи використання лісових ресурсів, 
довгострокові цілі й інструменти державного регулювання. Формування 
національної лісової політики повинно відбуватися відповідно до таких 
основних принципів: багатоцільового використання, лісів, багатоцільового 
сталого лісокористування, однаково справедливої лісової політики щодо лісів 
різних форм власності, стимулювання збереження біологічного та генетичного 
розмаїття, державної підтримки лісового господарства. Лісова політика буде 
ефективною лише тоді, коли спиратиметься на фундаментальні постулати 
концепції економічного захисту природи, до яких віднесено: пріоритетність 
обов’язкових інструментів екополітики над ринковими; посилення 
екологічної спрямованості всіх інструментів економічної політики; 
збільшення кількості ефективних ринкових інструментів екополітики і їх 
позитивного стимулюючого впливу на покращення стану довкілля і 
41 
 
ефективного використання природних ресурсів тощо. А також на принципи 
економічного стимулювання сталого лісокористування до яких відносяться: 
орієнтація системи ринкових інструментів лісової політики на досягнення 
максимальної величини економічного, екологічного та соціального ефектів від 
лісокористування; трансформації негативних зовнішніх економічних, 
екологічних та соціальних ефектів, що утворюються у процесі 
лісокористування, на внутрішні (екологічні витрати); посилення 
стимулюючих функцій інструментів лісової політики із врахуванням 
взаємозв’язків між окремими компонентами лісових ресурсів; регіональної 
диференціації стимулюючого впливу інструментів лісової політики; гнучкості 
лісової політики. 
Ключовим питанням ефективного формування національної лісової 
політики є забезпечення при її розробці врахування думок широкого спектра 
зацікавлених сторін. Структура і зміст лісової політики визначаються 
потребами осіб, які приймають рішення, а також інших осіб, що допомагають 
розробляти, узгоджувати і націлювати її застосування. Найбільш важливим є 
її відповідність своєрідним історії, культурі, ресурсів і прагненням країни. З 
метою ефективної розробки та впровадження лісової політики, необхідно її 
ув’язати з іншими важливими документами, зокрема стратегіями, 
законодавством, планом заходів тощо. Існує загальноприйнятий послідовний 
цикл розробки національної лісової політики: аналіз ведення лісового 
господарства та лісоуправління (всього лісового сектору) – розробка та 
формулювання політики – її реалізація- оцінка виконання – 
переформулювання. Питання, навколо яких будується національна лісова 
політика, як правило, є складовими наступних тематичних елементів сталого 
ведення лісового господарства, визнаних Форумом ООН з лісів: роль лісів в 
національному економічному і соціальному розвитку; забезпечення 
ефективності управління лісами; забезпечення екологічної стійкості 
(збереження біорізноманіття, забезпечення життєздатності лісів) і соціальної 
відповідальності лісокористування; заготівля деревини і інших лісових 
42 
 
ресурсів, забезпечення безперервності лісокористування; розвиток рекреації; 
підтримку і розширення екосистемних послуг лісів, включаючи регулювання 
клімату; підтримка розвитку лісового бізнесу, особливо малого. 
 В Україні нагальним питанням є затвердження та впровадження 
Національної лісової політики, яка б виступала дороговказом при формуванні 
та реалізації державної політики у сфері лісового господарства на засадах 
сталого розвитку, визначала основні її принципи, інструменти та механізми. 
Держава в лісовій сфері повинна виконувати наступні функції: законодавчу, 
яка полягає у розробці лісової політики та підготовці законодавчих актів, що 
забезпечують її реалізацію; контролюючу, яка полягає у забезпечені 
виконання вимог законодавства в усіх лісах країни, незалежно від форми 
власності; власності, яка передбачає ведення лісового господарства, 
розпорядження лісами та прибутками від їх експлуатації; підтримки, яка 
полягає у створенні умов, що сприяють сталому веденню лісового 
господарства шляхом освітньої, наукової, інформаційної та іншої підтримки. 
 
 
 
  
43 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛІСОВИМИ 
ВІДНОСИНАМИ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД 
 
 
2.1 Аналіз існуючих моделей державного управління лісами 
 
У дослідженні Світового банку вказано, що не дивлячись на зовнішню 
різноманітність, існує загалом три моделі управління державними лісами – 
комплексна, роздільна та модель передачі повноважень. 
У випадку комплексної моделі державне лісове відомство виконує 
функції адміністративного і контрольного органу по відношенню до всіх лісів 
і функції власника щодо державних лісів. Історично цей тип управління є 
найбільш «старим». Така модель характерна для країн з високою часткою лісів 
державної власності при одночасній невеликій лісистості та екологічній 
значущості лісів. Класична комплексна модель управління зберіглася в ряді 
високорозвинених, соціально та екологічно благополучних європейських 
держав – Португалія, Бельгія, Данія, Турецька Республіка. В даний час існує 
ряд його модернізацій. Так у Республіці Білорусь зберіглось єдине для Європи 
Міністерство лісового господарства, яке виконує нормативну і наглядову 
функції, а також безпосередньо через державні виробничі лісогосподарські 
об’єднання, які одночасно є територіальними підрозділами Міністерства 
лісового господарства та виробничими об’єднаннями юридично незалежних 
держаних лісогосподарських підприємств, координує ведення лісового 
господарства. Комплексно-господарська модель характерна для Польщі, де 
основні масиви державних лісів перебувають в управлінні державного 
холдингу, який де-факто виконує не тільки господарські, а й інші державні 
функції (функція контролю). 
Роздільна модель набула значного поширення в останні 20 років і в 
даний час є основним для країн ЄС. Він ідеальний для країн, що мають значні 
44 
 
площі приватних лісів. Характерною ознакою роздільної моделі є те, що 
законодавчі та контрольні функції виконуються державними установами, ніяк 
не пов’язаними з господарською діяльністю. 
Господарювання у державних лісах здійснюється державними 
структурами, які діють на тих же підставах, що і приватні лісовласники, але 
при цьому держава залишає за собою право контролю господарської 
діяльності. Це може здійснюватися шляхом надання погоджень розподілу 
порядку використання коштів, затвердження планів господарської діяльності, 
погодження призначення керівників, узгодження цінової політики тощо. 
Детальність та порядок забезпечення контролю може відрізнятись у різних 
країнах, але у жодному випадку держава не втрачає нагляду за стратегічним 
ресурсом, яким є ліс. 
Класичний роздільний тип управління реалізований в Австрії, 
Великобританії, Фінляндії, Франції, а також в усіх постсоціалістичних 
країнах, які поповнили «соціалістичний табір» після Другої світової війни, а в 
90-ті роки провели реституцію земельної власності. Створені лісові компанії 
можуть об’єднувати не всі державні ліси. 
Національні варіанти роздільної моделі лісоуправління різноманітні: 
– Державні функції (нормативна, наглядова та функція ведення лісового 
господарства) можуть ділитися між двома (Чехія, Швеція) або трьома 
структурами (Литва, Латвія, Австрія, Естонія, Угорщина, Болгарія). 
– Контрольна функція може здійснюватися незалежним 
спеціалізованим лісовим відомством (державна лісова служба в Латвії, 
агентство лісового господарства Болгарії та Швеції. Необхідно зазначити, що 
у Швеції агентство лісового господарства виконує лісовпорядні роботи та 
здійснює функцію підтримки, а у Болгарії де-факто виконує нормативну 
функцію), лісовими підрозділами відповідного міністерства (Чехія), службами 
охорони навколишнього середовища (Естонія, Литва), лісовими 
директоратами в територіальних підрозділах профільного Міністерства 
45 
 
(Угорщина) або бути винесеними у відання місцевої виконавчої влади 
(Словаччина). 
– Ведення господарства в державних лісах, зазвичай, здійснюється 
однією структурою, що має ієрархічну організацію. Виняток становить 
Угорщина, де 22 лісові компанії (за розмірами відповідають українським 
лісовим господарствам) юридично незалежні, та Болгарія, де у рамках 
останньої реформи створено шість незалежних державних підприємств за 
регіональним принципом. 
– Державні компанії можуть функціонувати як державні компанії 
(Чехія, Литва), акціонерні товариства (Швеція, Латвія, Австрія без права 
продажу акцій на фондовому ринку), агентства (Естонія), державні 
підприємства (Болгарія). У більшості випадків діяльність лісогосподарських 
компаній охоплює весь цикл лісовирощування від посадки лісу до рубки і 
реалізації деревини, але компанії не займаються деревообробкою. Виняток 
становить Угорщина та Швеція, де до складу деяких державних компаній 
входять лісопереробні підрозділи 
– Різниться також стиль управління державних лісових підприємств. 
Управління може бути строго централізованим (Латвія, Чехія, Швеція, 
Естонія) або децентралізованим (Австрія, Литва, Угорщина) і керівництво 
компанії виконує лише роль координатора і на центральному рівні 
зосереджені лише деякі функції. 
– Держава координує діяльність лісогосподарських структур через 
наглядову раду із одночасним затвердженням плану діяльності та наданням 
дозволів (Латвія, Швеція) або шляхом безпосереднього затвердження порядку 
використання коштів та фінансових планів (Болгарія). 
– Ведення лісового господарства на охоронних територіях здійснюється 
іншими структурами, підпорядкованими, як правило, міністерству охорони 
навколишнього середовища безпосередньо або через спеціальне відомство. 
Модель передачі повноважень називають орендно-концесійна, 
характерна для країн з високою лісистістю, що мають значні площі лісів не 
46 
 
залучених у господарський оборот. Вона реалізована у багатьох країнах 
Африки, Латинської Америки, а також Канади. Держава при цьому залишає за 
собою функції регулювання і контролю, а саме ведення лісового господарства 
і реалізацію лісоматеріалів покладає на приватні підприємства, передаючи ліс 
в оренду або концесію. Варіант моделі різниться за обсягом переданих 
повноважень, термінів укладання договорів, порядку взаєморозрахунків [37]. 
Порівняння моделей управління лісовим господарством наведено в 
табл.2.1 
Таблиця 2.1 – Моделі управління державними лісами у різних країнах 
світу 
Модель Комплексна Роздільна Передачі 
повноважень 
Ознаки Держава виконує Держава виконує Законодавчі та 
адміністративну і законодавчу та контрольні функції 
контрольну функції контрольну функції, але виконуються 
по відношенню до не виконує господарську різними органами. 
всіх лісів та функцію діяльність Господарювання в 
власника державних держлісах 
лісів виконується 
окремою 
структурою або 
структурами 
Країна, Польща (9,3 млн) Угорщина (2 млн) 58% Канада (310 млн) 
площа лісів 83% Швеція (28,2 млн) 24% 92% 
та їх Білорусь (8,6 млн) Австрія (3,9 млн) 19% Замбія (500 млн) 
відсоток у 100% Франція (16 млн) 26% 100% 
суспільній Туреччина (11,3 млн) Фінляндія (22 млн) 32% Бразилія (519 млн) 
власності 100% Естонія (2,2 млн) 40% 81% 
(державна та Україна (9,7 млн) 
комунальна), 100% 
%  
 Джерело: [37]. 
 
Описані моделі управління класифіковані на розподілом функцій 
управління між різними інституціями. 
Крім цього моделі управління лісовим господарством можна 
класифікувати за формами власності на ліс: централізовано планова з 
державною формою власністю на ліс (Республіка Куба, Монголія та ін); 
ринкова з приватною формою власності на ліс (Фінляндська Республіка, 
47 
 
Федеративна Республіка Бразилії, Республіка Чилі, Республіка Колумбія, 
Мексиканські Сполучені Штати, Аргентинська Республіка, Республіка Перу, 
США, Китайська Народна Республіка та ін), ринкова  з різними формами 
власності на ліс (Канада, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка 
Польща, Королівство Норвегія, Республіка Австрія, Республіка Камерун, 
Центральноафриканська Республіка, Республіка Котд’Івуар, Демократична 
Республіка Конго та ін) [9]. 
Централізовано планована модель управління з державною формою 
власності на ліс передбачає бюджетне фінансування лісогосподарської 
діяльності. Для її застосування необхідна рівномірна вікова структура лісів, 
що дозволяє здійснювати лісокористування в постійних розмірах і, відповідно, 
забезпечить стабільне фінансування ведення лісового господарства.  
Ринкова модель управління з переважно приватною формою власності 
на ліс здійснюється на основі таких базових принципів: володіння, 
користування і відтворення лісу здійснюють приватні власники; держава 
виконує регулятивні та контролюючі функції за допомогою адміністративних 
методів і фіскальної політики. Лісогосподарська діяльність фінансується 
переважно за рахунок коштів власників лісу і виконується під контролем 
державних органів. У країнах, що користуються ринковою моделлю 
управління з різними формами власності на ліс, здійснюється державне 
регулювання лісового господарства в умовах ринкової економіки при балансі 
інтересів держави і підприємств, що використовують лісові ресурси при різних 
формах власності [9]. 
Класичним прикладом ринкової моделі управління лісовим 
господарством з переважно приватною формою власності на ліс є Фінляндія. 
60% лісів Фінляндії знаходяться у приватній власності. Ліси, що належать 
приватним особам, передаються від покоління до покоління через спадщину 
(«сімейне лісове господарство»). Лісові господарства у Фінляндії невеликі за 
площею: кількість приватних лісових господарств площею більше 2 га 
становить близько 347 000. Тільки 5% лісових господарств за площею є більші 
48 
 
100 га. Держава володіє 26% лісів Фінляндії, підприємствами лісової 
промисловості та 5% виробничих лісових угідь. Державні ліси переважно 
розташовані на півночі та сході Фінляндії, 45% з них знаходяться під 
охороною. Тому частка приватних лісових земель, що використовуються у 
комерційних цілях значно вища, ніж частка лісових земель з іншими формами 
власності [63]. 
 У США більшість лісових земель (58%) знаходяться у власності 
приватних осіб, сімей, корінних племен, корпорацій, неурядових організацій 
та інших приватних структур. 42% лісових земель контролюються 
федеральними, державними та місцевими органами влади. У США приблизно 
11 млн власників лісових земель, 61% з них володіє ділянками менше 10 акрів. 
Однак, більшість лісових земель (67%) – ділянки площею більше 100 акрів, 
22% лісових земель – ділянки площею більше 10000 акрів, що знаходяться у 
власності менш, ніж 1% власників (корпорацій або інвестиційних компаній, 
що використовують лісові землі у комерційних цілях). Приватні ліси 
забезпечують виробництво понад 90% деревообробної та паперової продукції 
і є більш продуктивними, оскільки розташовані у кращих лісорослинних 
умовах та мають вищий річний приріст деревини [9].  
Канада володіє 347 млн га лісу, що становить майже 9% площі лісів у 
світі. 90% лісів Канади перебувають у власності провінцій, 2% – у 
федерального уряду, 2% – у корінних народів, 6% лісів є приватними. 
Приватні ліси Канади – великі за площею ліси, що належать лісовим 
компаніям, зокрема в провінціях Нью-Брансвік, Нова Шотландія, Онтаріо, 
Квебек та Британська Колумбія. Одна десята частина деревини, заготовленої 
в Канаді, надходить із приватних лісів [61]. Провінції надають 
лісогосподарським компаніям право заготовляти деревину через 
лісогосподарські концесії. Уряд провінції зобов’язаний дотримуватися 
федеральних законів та міжнародних угод та має право: розробляти та вводити 
в дію лісові закони; надавати ліцензії чи підписувати угоди про заготівлю 
деревини з лісовими компаніями; затверджувати плани заготівлі деревини; 
49 
 
здійснювати нагляд та контроль за діяльністю лісових компаній для 
забезпечення дотримання законів, угод про оренду та планів ведення лісового 
господарства; отримувати роялті від лісових компаній за деревину, яку вони 
заготовляють з громадських лісів; управляти природоохоронними 
територіями та провінційними парками [61].  
81% лісів Польщі знаходяться у державній власності, з яких 77,1% 
знаходяться в управлінні державної структури «Державні ліси Польщі». 
Частка приватних лісів – 19,0%. 
Окремо хочемо розглянути сучасний підхід до управління лісовим 
господарством за участю зацікавлених осіб, який почав широко пропагуватися 
після Ріо-92. 
Лісова стратегія ЄС до 2020 р. та підсумковий документ Генеральної 
Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. «Перетворення нашого світу: Порядок 
денний сталого розвитку 2030» визнають важливість участі зацікавлених 
сторін для багатофункціонального, інтегративного та сталого управління 
лісовим господарством і закликають стимулювати ефективне партнерство між 
державним і приватним секторами та громадськістю [57; 65].  
Управління лісовим господарством за участю зацікавлених сторін – це 
структуроване співробітництво між урядом, комерційними і некомерційними 
користувачами лісових ресурсів, зацікавленими організаціями, громадами та 
іншими зацікавленими сторонами для досягнення загальних цілей, пов’язаних 
із раціональним використанням лісових ресурсів [62]. Основна ідея підходу 
полягає в тому, що управління лісовим господарством зацікавленими 
сторонами самостійно або спільно з державними органами є ефективнішим, 
ніж управління виключно центральними державними органами влади, що 
часто сприяє надмірній експлуатації лісових ресурсів або перетворення їх у 
ресурси відкритого доступу, що призводить до деградації та знищення [20].  
Управління лісовим господарством за участю зацікавлених сторін може 
мати такі форми:  
50 
 
− інформування – забезпечення зацікавлених сторін інформацією без 
можливостей зворотного зв’язку та обговорень рішень щодо ведення лісового 
господарства;  
− консультування – зацікавлених осіб запитують про їхні думки щодо 
проблемних питань (наприклад, стосовно планів ведення лісового 
господарства), однак остаточні рішення приймаються органом, що ініціював 
консультації, з/без урахування думок зацікавлених сторін;  
− участь у реалізації вже прийнятих рішень – орган управління лісовим 
господарством включає зацікавлених сторін у реалізацію певних заходів без 
можливості впливу на кінцеве рішення;  
− спільне управління – відповідальність за прийняття рішень, що 
стосуються ведення лісового господарства, спільна на основі угод між різними 
(державними та недержавними) суб’єктами [20].  
Співробітництво включає дві основні форми: 1) делегування – частина 
повноважень і відповідальності делегуються зацікавленим сторонам; 2) 
самомобілізація – незалежна ініціатива зацікавлених сторін, що реалізується 
за консультативної підтримки зовнішніх експертів, наприклад контроль 
місцевих жителів над використанням природних ресурсів, що знаходяться в 
їхньому розпорядженні. Державні органи управління лісовим господарством 
у такому разі виконують роль асистента [59].  
Управління лісовим господарством за участю зацікавлених сторін має 
багато переваг: поліпшення комунікації між державним і приватним 
секторами та громадськістю, генерація нових знань, інтеграція громадськості 
в процес управління, досягнення сталого розвитку лісового господарства, 
запобігання і вирішення лісових конфліктів, простіше виконання планів 
лісового господарства. Управління лісовим господарством за участю 
зацікавлених сторін порівняно з традиційним управлінням лісовим 
господарством державними органами влади є більш гнучким (табл. 2.2), що 
51 
 
сприяє досягненню більш тісної інтеграції між лісовим господарством, 
економікою і суспільством [20].  
Таблиця 2.2 – Порівняльний аналіз підходів до управління лісовим 
господарством 
Критерій Управління лісовим Управління лісовим 
господарством державними господарством за участю 
органами влади зацікавлених сторін 
Цілі Моноцільове використання Багатоцільове використання 
лісових ресурсів лісових ресурсів 
Одиниця Великі площі лісів на основі Невеликі площі лісів 
управління біофізичних або політичних 
кордонів 
Права місцевих Як правило, дуже обмежені і Розширені, чітко визначені 
користувачів часто неоднозначні або тимчасові права 
Захист лісу Виконує лісова служба, часто Виконує місцеве населення, 
неефективно і витратно вищі місцеві витрати, але 
низькі урядові витрати 
Типові плани Одновікові насадження; Різновікові насадження, 
управління централізоване управління призначені постачати 
охоронюваних територій різноманітні ресурси для 
безперервного забезпечення 
потреб населення; громадське 
управління 
Заготівля Як правило, великі урядові Як правило, багато невеликих 
деревини контракти з адміністративними угод із домашніми 
механізмами ціноутворення і господарствами 
субсидованими угодами 
постачання  
Технічна база Наукові дослідження, прості Традиційні знання та урядові 
оптимізаційні моделі вибору програми 
продукту 
Планування Централізоване планування.  Плани складені місцевими 
громадами або домашніми 
господарствами з 
погодженням із лісовою 
службою 
Гнучкість планів Негнучкі плани, багато Адаптивне управління 
бюрократичних погоджень 
Джерело: [20] 
 
Недоліками підходу часто визначають тривалий період та високі витрати 
на запровадження. Політики та управлінці критикують управління лісовим 
господарством за участю зацікавлених сторін через відсутність строгого, 
52 
 
структурованого і систематичного процесу аналізу та інтерпретації даних від 
зацікавлених сторін [20]. 
Зацікавлених осіб в управлінні лісовим господарством можна 
представити у трьох групах: 1) власники, менеджери і користувачі деревних 
та недеревних ресурсів лісу; 2) можливі партнери для науково-дослідних 
робіт, розвитку сільських районів, підвищення кваліфікації, освіти, 
збереження біорізнома ніття та ін.; 3) особи, що можуть створювати проблеми 
– браконьєри, незаконні заготівельники деревини та ін. [59]. 
Застосування підходу до управління лісовим господарством за участю 
зацікавлених сторін вимагає їх залучення впродовж усього процесу 
управління. На кожному етапі зацікавлені сторони відіграють певну роль у 
забезпеченні ефективного процесу управління лісовим господарством: 
− на етапі дослідження, аналізу і діагностики: надавати інформацію 
для аналізу, брати участь у виявленні та аналізі проблем, брати участь в аналізі 
ресурсів і загроз, консультуються та інформуються про результати та висновки 
аналізу; 
− на етапі планування: брати участь в розробленні цілей і заходів 
управління (наприклад, через робочі групи), консультуються та інформуються 
про кінцеву форму плану, залучаються до угод щодо лісового господарства; 
− на етапі запровадження та моніторингу: здійснювати управлінські 
дії (окремо або у партнерстві з органами влади), можуть бути залучені до 
моніторингу 
− на етапі оцінки: надають інформацію для оцінки, беруть участь в 
оцінці, консультуються або інформуються про кінцевий результат оцінки. 
Порівняльний аналіз моделей управління лісовим господарством 
дозволяє зробити наступні узагальнення: виникнення та імплементація певної 
моделі управління лісовим господарством залежить від екологічних (наявність 
особливо охоронюваних лісів, відсоток лісистості території та ін.), соціальних 
(щільність населення, відсоток безробіття, соціальна інфраструктура та ін.) та 
53 
 
економічних (наявність виробничих потужностей в лісопромисловому 
секторі, розвиненість транспортної мережі, близькість лісових ресурсів до 
ринків збуту, рівень орендної плати, фінансовий стан лісового господарства та 
ін.) факторів; у світовій практиці управління лісовим господарством 
представлені численні варіанти розподілу функцій управління лісовим 
господарством з метою усунення потенційних конфліктів інтересів та 
забезпечення прозорості діяльності органів управління лісовим 
господарством; ринкова модель управління лісовим господарством з 
приватною формою власності на ліси характеризується високими 
показниками розвитку, однак приватні ліси найчастіше розпорошені між 
великою кількістю власників та є невеликими за площею; країни з високим 
показником лісистості та федеративним устроєм застосовують 
децентралізовані моделі управління лісовим господарством; використання 
централізовано планованої моделі управління лісовим господарством в умовах 
нерівномірної вікової структури лісу створює передумови для 
недофінансування лісогосподарської діяльності; застосування механізму 
лісової концесії ефективне за умов наявності великих площ лісу; лісова 
політика та моделі управління лісовим господарством зазнають 
трансформаційних перетворень в умовах зміни клімату; розроблені стратегії 
адаптації лісового господарства до зміни клімату є частиною національних 
стратегій адаптації до зміни клімату або окремими законодавчими 
документами та стосуються зміни практики лісогосподарської діяльності [8]; 
необхідно залучати більшу кількість зацікавлених осіб до процесів 
управління. 
 
2.2 Система державного управління лісовим господарством: 
зарубіжний досвід 
 
У країнах Європи та Північної Америки, на відміну від України, 
спостерігається чітке розмежування повноважень між різними органами влади 
54 
 
по горизонталі та децентралізація по вертикалі управління щодо організації, 
планування та контролю. У європейських державах лісовий фонд не 
розпорошений між різними міністерствами та відомствами, як в Україні, що 
дає можливість ефективно управляти та використовувати лісові ресурси [19].  
Наприклад, в основу системи державного управління лісовим 
господарством Канади покладений принцип роздільного виконання функцій 
управління та ведення господарства. Функції управління виконують 
професійні державні структури, які діють від імені власника лісових ресурсів. 
Виробничу діяльність щодо використання і відтворення лісових ресурсів 
виконують підприємницькі структури. Переважна більшість питань щодо 
управління лісовим господарством Канади вирішується на рівні провінцій. На 
рівні округів основне завдання органів управління лісовим господарством – 
складання середньо- та довгострокових планів використання і відтворення 
лісів за участю місцевого населення. Управління лісового округу поряд із 
складанням планів видає ліцензії на оренду лісових ресурсів з обмеженими 
правами лісокористувачів. На рівні лісових районів здійснюється основна 
організаційна робота з лісокористувачами, проводиться контроль за їхньою 
діяльністю щодо заготівлі деревини, штучного і природного поновлення лісів, 
їх захисту від пожеж та шкідників. Лісове планування відіграє важливу роль в 
управлінні лісовим господарством. На федеральному рівні розробляється так 
звана Канадська національна лісова стратегія – це різнобічний документ, у 
якому представлені дев’ять стратегічних напрямів, які спрямовані на 
взаємозв’язок екологічних, економічних та культурних аспектів лісового 
господарства. Канада у 1992 р. стала першою країною, яка здійснювала стале 
управління лісовим господарством на загальнодержавному рівні [19]. 
 Управління федеральними лісами в США здійснюється через систему 
органів федеральної виконавчої влади, що підпорядковані президентові США. 
Управління лісовим господарством здійснюється за чотирирівневою 
системою (рис.2.1).  
 
55 
 
 
Міністерство сільського господарства 
 
Цент ральний 
Лісова служба США 
апар ат 
 Система національних Наукові заклади Управління приватним 
 лісів лісовими господарством 
 Адміністрація Управління з розробки 
програм і законодавчих актів 
 
 
Д ев’ять територій Вісім лісових і Одна територія, вісім 
пасовищних дослідних регіонів 
 станцій, одна лабораторія 
156 національних лісових 
лісових продуктів 
райо ни, 
 50 штатів, Пуерто-Рико 
19 національних пасовищ, 
та Віргінські острови 
16 пр оектів 75 науково-дослідних 
землекористування в 44 підрозділів 
штат ах, 
 Пуерто-Рико і Понад 6 млн приватних 
 Понад 200 наукових 
Віргінських островах лісокористувачів 
проектів, понад 3000 
  індивідуальних 
644  окружних лісництва досліджень 
 
Рисунок 2.1 – Структура управління лісовим господарством США 
Джерело: [19] 
 
На вищому, урядовому, рівні функції управління належать Федеральній 
лісовій службі, що входить до складу Міністерства сільського господарства 
США. Для оперативного прийняття та реалізації рішень всі федеральні лісові 
землі розділені на дев’ять територій, які представляють другий рівень 
управління федеральними лісами. Межі утворень установлені виключно в 
інтересах управління лісами і не збігаються з межами утворень штатів. Вони 
утворені за подібністю кліматичних, лісовідновлюваних та екологічних умов. 
Основними завданнями Лісової служби є підтримка здоров’я, різноманітності 
і продуктивності лісів з метою задоволення потреб нинішніх і майбутніх 
поколінь. Лісова служба повинна взаємодіяти з органами місцевого 
56 
 
самоврядування та приватними власниками земель. Законодавчо визначено 
цілі подібної взаємодії: вдосконалення методів управління лісовим 
господарством в штатах та округах. У сфері управління лісовим 
господарством набула широкого поширення практика спільних узгоджених 
дій міністерства і органів місцевого самоврядування [32].  
На третьому рівні управління створено 156 лісових районів, що 
здійснюють основну організаційну роботу з управління федеральними 
лісовими господарствами. Адміністрація лісових районів: продає 
експлуатаційні насадження на корені лісокористувачам на аукціонах; 
встановлює розміри кореневої плати; збирає платежі за лісові ресурси; 
організовує і фінансує виконання лісогосподарських робіт через систему 
контрактів, що укладаються з підприємницькими структурами. 
На четвертому рівні управління діяльність Федеральної служби 
зводиться до контролю за реалізацією прийнятих на верхніх рівнях рішень. 
Органам управління федеральними лісовими господарствами в США на всіх 
рівнях (як і органам управління в провінціях Канади) законодавчо заборонено 
займатися будь-якою підприємницькою діяльністю. Компетенція Федеральної 
лісової служби поширюється тільки на ліси, що перебувають у федеральній 
власності. При цьому федеральні закони і нормативні акти не поширюються 
на управління лісами, що перебувають у власності штатів, на приватні ліси. 
Управління лісами, що перебувають у власності штатів, як правило, 
здійснюється департаментами природних ресурсів і охорони навколишнього 
середовища, у складі яких організовують спеціальні підрозділи з управління 
лісами [19].  
У Фінляндії приватні лісоволодіння регулюються і контролюються 
Лісовим центром Фінляндії (Finnish Forest Centre) – державною організацією, 
що знаходиться при Міністерстві сільського і лісового господарства та 
відповідає за управління лісовими ресурсами країни, здійснює контроль за 
дотриманням законодавства у галузі. Центр – ключова ланка у зборі, 
57 
 
консультуванні та обміні інформацією між лісовими господарствами, що 
містить дані щодо лісових ресурсів та постійно оновлюється.  
Відомчими організаціями, підзвітними Міністерству сільського і 
лісового господарства, які розробляють лісову політику та втілюють її у 
практику ведення лісового господарства є: 13 регіональних лісових центрів, 
Центр розвитку лісового господарства «Forestry Development Centre Tapio», 
Центральний союз сільськогосподарських виробників та власників лісів 
«Central Union of Agricultural Producers an Forest Owners», Асоціація лісів 
Фінляндії «Finnish Forest Association»,   Асоціація лісової промисловості 
Фінляндії «Finnish Forest Industries Federation», Інститут навколишнього 
середовища Фінляндії «Finnish Environment Institute SYKE», Інститут 
природних ресурсів Фінляндії «Natural Resources Institute Finland Luke», 
Європейський інститут лісу «European Forest Institute». 
Структуру управління лісовим господарствам в Фінляндії представлено 
на рис.2.2. 
 
 Міністерство сільського та лісового 
господарства 
 Департамент Лісу 
 
 
 
13 регіональних 13 регіональних 13 регіональних 13 регіональних 
Лісо вих центрів Лісових центрів Лісових центрів Лісових центрів 
    
 
 
150 лісівницьких об’єднань 
  
Рисунок 2.2 – Структура державного управління лісовим 
господарством в Фінляндії 
Джерело: [27] 
 
У 90-х рр. на законодавчому рівні було закріплено концепцію сталого 
лісокористування. У 1886 р. у Фінляндії був розроблений перший закон про 
58 
 
ліс, який забороняв знищення лісів і зобов’язував після вирубки забезпечити 
відновлення лісу. Лісова політика Фінляндії ґрунтовно змінилася в 90-х рр. ХХ 
ст. після набуття країною членства в ЄС, коли лісове господарство набуло 
нового значення і постало питання екологічної та соціальної стійкості.  
Ефективним інструментом лісової політики є екологічна сертифікація 
лісів. У 1999 р. почала діяти Фінська система сертифікації лісів.  Сертифікація 
лісів у Фінляндії здійснюється під егідою Фінляндської Ради сертифікації 
лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп 
населення. Крім того, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка 
вирішує конфліктні питання, що виникають у процесі сертифікації. На 
сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно 
сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення 
лісового господарства.  
Законодавство Фінляндії передбачає також державний контроль за 
продажем лісових земель, що знаходяться у приватній власності. Контроль 
продажу лісових земель здійснюєть відповідними асоціаціями. Без їх дозволу 
приватні лісовласники мають право продавати лісові ділянки площею не 
більше 2 га. 
Фінансування утримання державних органів управління лісовим 
господарством здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та 
внесків лісовласників (кошти відраховуються щорічно від прибутків на основі 
спеціальної угоди). За рахунок коштів державного бюджету може 
здійснюватися пряме фінансування лісогосподарських заходів, якщо вони 
забезпечують підвищення продуктивності лісів [27]. 
За німецьким федеральним законом ліси поділяють на державні, 
громадські і приватні. Державний ліс за німецьким законодавством є такий, 
що знаходиться в загальній власності країни. Громадський ліс знаходиться у 
власності общин, общинних союзів, громад, установ, релігійних общин і їх 
установ, кооперативів. Приватний ліс є таким, що не віднесений до 
державного і громадського. 
59 
 
Лісова політика Німеччини відображена в федеральному лісовому 
законодавстві та лісових законах земель. Зокрема, в федеральному «Законі про 
збереження лісу і сприяння лісовому господарству» записано, що мета цього 
закону: 
1. Зберегти ліс у зв’язку з його господарською цінністю і значенням для 
стабілізації навколишнього середовища (особливо для водного господарства, 
збереження чистого повітря, родючості ґрунтів, ландшафтів тощо). 
Рекомендується територію лісу збільшувати і по-господарськи його 
використовувати на основі проектів, що мають глибоке еколого-економічне 
обґрунтування. 
2. Сприяти розвитку лісової промисловості. 
3. Збалансувати загальні суспільні інтереси та інтереси власників лісу 
[23]. 
При розгляді інституційних умов слід розрізняти Федеральний рівень та 
рівень федеральних земель. Для цих рівнів є спільним те, що вони завжди 
суворо розмежовують рівень державних завдань та завдань, пов’язаних з 
веденням господарської діяльності: 
− державні завдання виникають на основі наявних законодавчих 
актів, коли певне відомство уповноважується до впровадження або виконання 
відповідного закону. Так, у федеральних землях лісові відомства (відомства з 
питань лісового господарства) є відповідальними за виконання закону про ліс 
в їхній області відповідальності. Ці завдання завжди виконуються лісовими 
відомствами; 
− завдання, пов’язані з господарчою діяльністю, охоплюють власне 
ведення господарчої діяльності у лісі. До них відносять, наприклад, вирубку 
лісу (лісозаготівлю), заходи щодо лісовідновлення, тощо. Ці завдання також 
можуть виконуватися лісогосподарськими підприємствами, які знаходяться у 
державній/суспільній власності. Мова йде по фіскальне (податкове) 
управління [1]. 
60 
 
На федеральному рівні вищий адміністративний орган з питань лісового 
господарства – Федеральне  міністерство продовольства та сільського 
господарства, в якому створено підрозділ Лісове господарство з 5 
підпорядкованими відділами: Проектування Національної лісової політики та 
полювання, Європейської та міжнародної лісової політики, сталого ведення 
лісового господарства, ринку деревини. 
Ведення лісогосподарської діяльності у Федеральних земельних 
управліннях бере на себе Федеральне відомство з питань нерухомості з його 
підрозділом Федеральний ліс. Воно є підприємством сфери обслуговування 
для лісів, вільних площ та водоймищ Федерації, а також для третіх осіб. 
На рівні федеральної землі розподіл на державні завдання та виробничі 
також існує, однак, інституційне розділення має місце не у всіх федеральних 
землях. Інституційна структура в кожній федеральній землі є відмінно. Від 
інших і їх майже не можна порівнювати. 
Державні завдання беруть на себе, як правило, вищі та найвищі лісові 
відомства. Нижчі лісові відомства/адміністративні органи представлені 
лісовими службами та земельними округами. Якщо існують вищі лісові 
відомства, вони представляють земельні лісові господарства. Відповідальні 
міністерства завжди є найвищими адміністративними органами в лісовому 
господарстві [1]. 
Ведення господарської діяльності в лісах федеральних земель 
(підприємства) реалізується власними установами федеральних земель. Серед 
правових форм домінують державні/громадські установи та підприємства 
федеральних земель. Приклади інституційного розмежування державних та 
виробничих завдань в декількох федеральних землях представлено в табл.2.3. 
 
 
 
 
61 
 
Таблиця 2.3 – Приклад інституційного розмежування державних та 
виробничих завдань в чотирьох федеральних землях Німеччини 
 Бранденбург Саксонія Тюрингія Гессен 
Нижнє 30 вищих 10 земельних Лісова служба Лісові служби 
лісове земельних округів та 3 Тюрингського Гессенського лісу 
відомство лісництв вільних міста лісу 
Вище лісове Відсутнє Саксонський ліс  Відсутнє Окружна 
відомство адміністрація 
Найвище Міністерство Саксонське Тюрингське Гессенське  
лісове інфраструктур державне міністерство міністерство 
відомство и та сільського міністерство інфраструктури навколишнього 
господарства навколишнього та сільського середовища та 
середовища та господарства захисту 
сільського споживачів 
господарства  
Виробництв Земельне 12 лісогосподар- Лісогоспо- Лісогосподарські 
о підприємство ських округів дарські служби служби «Ліс 
«Ліс «Ліс Саксонії» «Ліс Тюрингії» Гессена» 
Бранденбург» 
Джерело: [1] 
 
За станом лісів і веденням в них господарства в Італії наглядають 
спеціальні державні служби. До 1975 р. центральні лісогосподарські служби 
функціонували при Міністерстві сільського і лісового господарства. В 1975 р. 
нагляд за лісами покладений на регіональні служби, які підпорядковані 
Державному лісогосподарському корпусу, який співпрацює з центральними 
органами влади на основі двохсторонніх договорів. Лісове господарство Італії 
тісно інтегроване із сільським. Близько 90 % приватних лісів є часткою 
сільськогосподарських землеволодінь [22]. 
В Італії чинне законодавство зобов’язує лісові підприємства планувати 
лісогосподарське виробництво, але лише половина громадських лісів 
охоплена плануванням. Планування відтворення лісових ресурсів 
використовується як інструмент, за допомогою якого регулюється державна і 
міжнародна допомога, яка спрямована на покращення стану лісів, розвиток 
мережі доріг у лісі, тощо [19].  
В 1987 р. в Італії був прийнятий Національний лісовий план, який став 
основою для національної лісової політики. Головна ціль плану полягає в 
62 
 
тому, щоб поліпшити якісний стан лісу і рівновагу між отриманням 
лісоматерів і послугами, які пропонують італійські ліси. Для першого періоду 
розвитку дій закону були сформульовані такі директиви: 
- про надання державних лісових інвестицій з метою захисту земель і 
збереження природних ресурсів; 
- розвиток тісних відносин між сільським господарством і системами 
лісового господарства; 
- розвиток ефективного зв’язку між лісовим господарством і 
деревообробною промисловістю. 
Дефіцит фінансових ресурсів настільки обмежив виконання 
Національного плану, що він став тільки документом загальних директив для 
планування лісових територій і програм. 
Лісове законодавство Італії передбачає: 
− фінансову пріоритетність державних та регіональних фондів для тих 
муніципалітетів і областей, які розташовані на охоронних територіях з метою 
збереження і відновлення навколишнього природного середовища для 
сільськогосподарської і лісогосподарської діяльності; 
− заборону та обмеження на сільськогосподарську та лісогосподарську 
діяльність, що передбачена спеціальним планом створення садово-паркових 
об'єктів. 
Для лісового сектору економіки Італії встановлені такі вимоги: 
- соціально-економічні плани повинні передбачати пріоритет за 
збільшенням цінності навколишнього середовища (за допомогою 
гідрогеологічних і гідро-лісівничих регулювань, менеджменту водних 
ресурсів та узгодження з планами вододілів); 
- гірські громади повинні розвивати лісовий менеджмент за допомогою 
угод з громадськими власниками і продовжувати створювати лісові асоціації, 
націлені на раціональний лісовий менеджмент; 
- регіональна влада повинна залучати у лісові асоціації громади, що 
розташовані в гірській місцевості, здійснювати заходи щодо охорони і 
63 
 
збереження земель (не тільки лісівничі заходи, але й також 
сільськогосподарські і ландшафтно-охоронні) та надавати технічну допомогу 
[22]. 
Державне управління лісовим господарством Естонії незалежно від 
форм власності здійснює Міністерство охорони навколишнього природного 
середовища через лісовий департамент. Територіальними органами, які 
виконують функції державного управління лісовим господарством, є комітети 
природних ресурсів в адміністративних районах. Усі органи, які перебувають 
під юрисдикцією Міністерства охорони навколишнього природного 
середовища, не виконують жодних господарських функцій. Лісові 
господарства на своїй території безпосередньо виконують функції 
господарського управління шляхом планування і організації відтворення лісів; 
лісовідновлення і лісовирощування; охорони і захисту лісів; реалізації лісової 
продукції [19]. 
Центральним органом управління лісовим сектором у Польщі є 
Міністерство охорони навколишнього середовища, в складі якого працюють 
Департамент лісового господарства та Департамент охорони природи. 
Упровадження лісової політики Польщі покладено на Державну холдингову 
компанію «Ліси Панствове», 17 регіональних дирекцій та надлісництва (рис. 
2.3). Об’єктом лісового менеджменту Польщі є лісові володіння публічної та 
приватної форм власності [55]. 
Допоміжні функції щодо управління лісовим господарством 
виконуються окремими підрозділами, що діють на національному або 
регіональному рівнях. Відділами національного рівня є:  
− Інформаційний центр – публікує журнали та книги, оприлюднює 
інформацію на веб-сайті, займається просуванням та організацією заходів.  
− Координаційний центр екологічних проектів – координує екологічні 
проекти Державних лісів Польщі, реалізує заходи для Операційної програми 
«Інфраструктура та довкілля», аналізує перспективи надання фінансової 
допомоги лісовому та деревообробному секторам. 
64 
 
 
 Міністерство охорони 
навколишнього середовища  
 
 
Департамент лісового Департамент охорони 
 господарства  природи  
 
Державна холдингова Лісовий фонд 
 компанія «Ліси Панствове» 
 1-й рівень 
Генеральна дирекція  
 
2-й рівень 
 
17 регіональних дирекцій 
 
3-й рівень 
 Надлісництва та спеціалізовані 
підприємства регіонального 
 підпорядкування 
Рисунок 2.3 – Система управління лісовим господарством в Польщі 
Джерело: [55] 
 
− Лісовий генний банк в Костшице – збирає та зберігає генні ресурси 
дерев і чагарників, проводить дослідження щодо збереження ресурсів, 
випускає біопрепарати. 
− Центр лісової культури в Голухові – керує музеєм лісового 
господарства, захищає мистецьку творчість лісників, займається освітою.  
− Лісовий технологічний центр в Яроцині – виробляє лісові машини та 
обладнання.  
− Центр розробки та впровадження в Бедоні – впроваджує нові 
технології, проводить навчання та курси, займається друком.  
− ІТ-відділ – створює програмне забезпечення та бази даних [64]. 
 Правове поле, яким визначається порядок лісогосподарської діяльності. 
в Польщі забезпечує парламент республіки. Згідно з чинним законодавством, 
усі структурні одиниці лісового сектора функціонують на принципах 
фінансової самоокупності й покривають видатки на свою діяльність за 
65 
 
рахунок власних доходів. Із бюджету, згідно з Лісовим кодексом Польщі, 
надходять лише цільові дотації на лісовідновні роботи: рекультивацію й 
лісорозведення; управління та охорону лісів у разі загрози їхній стійкості; 
утримання заповідників, охорону рослин і тварин тощо. Генеральна дирекція 
«Лісів Панствових» з метою вирівнювання фінансових можливостей 
надлісництв здійснює управління Лісовим фондом. Доходами Лісового фонду 
є відрахування коштів надлісництвами, збори, штрафи та плата за виключення 
земель з користування, компенсація втрат, доходи від участі в акціонерних 
товариствах, бюджетні дотації. [50].  
В Словаччині відсутнє спеціалізоване міністерство (рис.2.4). Поєднання 
управління сільським і лісовим господарствами в одному органі виконавчої 
влади Міністерстві землеробства пов’язане насамперед із тим, що велика 
частина земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення 
перебуває в приватній власності, що має стати цікавим для України в процесі 
реформування форм власності на ліси.  
 
Міністерство землеробства 
 
 
Д ержавна лісова Секція лісового Державний фонд 
компанія «Ліси господарства  поліпшення ведення 
 
Словацької Республіки»  лісового господарства  
 
Управління технічного 
 розвитку  
 Управління торгівлі  
 
Управління економіки та 
 фінансів  
 Управління організації 
виробництва  
 
 
Рисунок 2.4 – Система управління лісовим господарством в Словаччині 
Джерело: [55] 
66 
 
Система управління лісовим господарства представлена на рис.2.5, яка 
складається з чотирьох департаментів і підпорядковується Міністерству 
сільського господарства.   
 Міністерство сільського господарства 
 
Де партамент Департамент Департамент Департамент лісового 
розвитку лісового лісової політики  лісового господарства і 
 сектору  планування полювання  
 
 Державна компанія «Ліси Чеської Республіки» 
 
Асоціація муніципальних власників Асоціація приватних власників 
 
 
Рисунок 2.5 – Система управління лісовим господарством в Чехії 
Джерело: [55] 
 
Державне управління лісовим господарством в Болгарії здійснюється 
Міністерством землеробства та продовольства. У складі Міністерства 
функціонує дирекція розвитку лісового сектору, що складається із двох 
департаментів (департамент стратегії та планування лісового господарства та 
департамент державних лісогосподарських організацій).  
У підпорядкуванні Міністерства функціонує Виконавче агентство 
лісового господарства, яке є самостійною юридичною структурою. До 
функцій Агентства належить реалізація лісової політики (де-факто її 
формування), контроль усіх лісокористувачів та власників лісів незалежно від 
форми власності (контроль руху деревини здійснюється до кінцевого 
споживача); надання підтримки приватним власникам лісів; залучення 
інвестицій у лісове господарство; інформаційна підтримка (ведення кадастрів, 
баз даних, забезпечення інформацією щодо стану лісів, комунікація з 
суспільством). Агентством розроблено та впроваджується стратегія розвитку 
67 
 
лісового господарства на період 2013–2020 роки та стратегічний план дій до 
неї. Стратегічний план дій затверджено Міністром. 
До складу Агентства входять 16 територіальних підрозділів, 2 станції 
контролю насіння, 3 лісозахисні станції, журнал «Ліс» та 11 природних 
заповідників (національні заповідники, що покривають 3% території країни, 
перебувають у підпорядкуванні Мінприроди). Крім того, на Агентство 
покладені обов’язки національного центру з контролю виконання вимоги 
директиви ЄС 995/2010 щодо регулювання торгівлі деревиною. 
До реформи 2011 року в Болгарії функціонувало 138 державних 
лісогосподарських підприємств та 28 мисливських господарств. У ході 
реформи було створено 6 державних лісогосподарських підприємств у 
відповідності до економічних зон Болгарії (в Болгарії 28 областей) [37]. 
Європейський досвід управління лісовим господарством свідчить про 
доцільність чіткого розмежування функцій правового забезпечення 
відтворення і використання лісів, моніторингу і контролю за станом лісів та 
безпосереднього управління процесами відтворення і використання лісових 
ресурсів, що дає змогу приймати закони, які сприяють сталому розвитку 
лісового господарства та максимізації добробуту суспільства, що може 
суперечити приватним інтересам лісовласників та адміністративного апарату, 
який займається лісовим менеджментом. У країнах з неоднорідними 
географічними та екологічними умовами поділ лісових територій відбувається 
не за адміністративно-територіальною ознакою, а за подібністю кліматичних, 
рельєфних, екологічних умов. І відповідно до цього поділу відбувається 
диференціація у формуванні довгострокових цілей управління, підходів до 
ведення лісового господарства. Більшість зарубіжних країн надає особливого 
значення плануванню лісогосподарської діяльності, оскільки ця функція, по-
перше, дає змогу визначити довго- та короткострокові цілі розвитку галузі, по-
друге, через неї здійснюється вплив громадськості на процес управління 
лісами. Використовується цілеспрямована податкова політика, щоб 
стимулювати лісовласників та інших суб’єктів лісогосподарської діяльності до 
68 
 
ведення лісового господарства відповідно до загальнодержавних стратегічних 
цілей [19]. 
Реформування лісового господарства в Україні має відбуватися з 
урахуванням досвіду країн із розвинутою ринковою економікою, оскільки ці 
країни мають позитивний досвід економічного регулювання процесів 
управління і використання лісових ресурсів 
 
2.3 Українська модель державного управління лісовим 
господарством 
 
В Україні формується комплекс інституційних, організаційних та 
управлінських засад сталого розвитку лісового господарства, які одночасно 
спрямовані на використання природних ресурсів, покращення якості життя та 
збереження довкілля 
Загальна площа лісового фонду України становить 10,4 млн. га, в т.ч. 
вкриті лісовою рослинністю – 9,6 млн. га. Загальний запас деревостанів 
перевищує 2,1 млрд. куб м. [6]. 
Ліси України знаходяться у віданні значної кількості міністерств, 
відомств та організацій. Найбільші з них: Держлісагентство України – 73% 
лісів, органи місцевого управління – 13%, Мінприроди (2%), ДАЗВ України 
(2%), Мінінфраструктури (1%), інші (2%) . Близько 7% лісів (0,8 млн. га, в т.ч. 
0,4 млн. га полезахисних лісових смуг) знаходиться на землях запасу сільських 
рад і не надані у користування [24]. 
Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується 
і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну 
політику у сфері лісового та мисливського господарства, є Державне агентство 
лісових ресурсів України (Держлісагентство). 
Основними завданнями Держлісагентства є: 
 1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського 
господарства; 
69 
 
 2) внесення на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства 
пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері 
лісового та мисливського господарства. 
 Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань: 
 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що 
належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення 
законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, 
нормативно-правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх 
Міністрові аграрної політики та продовольства; 
 2) вносить Міністрові аграрної політики та продовольства пропозиції 
щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, 
захисту, використання та відтворення лісів, розвитку мисливського 
господарства; 
 3) здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне 
співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, 
укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує 
виконання узятих Україною зобов’язань за міжнародними договорами з 
питань, що належать до компетенції Держлісагентства, представляє Україну в 
роботі міжнародних організацій у сфері лісового та мисливського 
господарства; 
 4) здійснює державне управління в галузі ведення лісового і 
мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням 
вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім 
державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) та інше 
[34]. 
 На сьогодні, лісів, підпорядкованих Держлісагентству, уже 
заповідано 16,6%, при цьому заповідність всієї території держави 
становить 6,6%. Практично у всіх регіонах заповідність в лісах вища ніж 
загальнодержавна. Слід відмітити, що за 30 років площа територій та об’єктів 
природно-заповідного фонду на лісових землях збільшилась в 4 рази (площа із 
70 
 
315 тис. га у 1978 р. до 1314 тис. га у 2018 р. і заповідність відповідно із 5,5% 
до 16,6%). 
Відсоток заповідання лісів в Україні перевищує відповідний показник 
європейських країн. Це свідчить про те, що у лісовому господарстві країни 
створені більш жорсткі критерії щодо принципів господарювання і вони в 
повній мірі відповідають вимогам Всеєвропейської стратегії збереження 
біологічного і ландшафтного різноманіття. 
В Україні уже на 46,9% вкритих лісовою рослинністю земель заборонено 
головне користування. У лісах Держлісагентства створено понад 3 тис. 
територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 1,2 млн. 
га. У підпорядкуванні Держлісагентства знаходиться 13 природоохоронних 
установ, серед яких: 6 природних заповідників, 6 національних природних 
парків і 1 господарство-парк, а також 1492 заказники площею понад 649 тис. 
га, 1158 пам’яток природи площею 135 тис. га, 33 регіональних ландшафтних 
парки площею 177,3 тис. га, 560 заповідних урочищ площею 84,6 тис. га., 16 
дендрологічних парків площею 0,4 тис. га, 47 парків-пам’яток садово-
паркового мистецтва площею 3,6 тис. га. [13]. 
Держлісагенство відповідає за лісову сертифікацію. Лісова сертифікація 
– оцінка відповідності системи ведення лісового господарства встановленим 
міжнародним вимогам щодо управління лісами та лісокористування на засадах 
сталого розвитку. Метою лісової сертифікації є забезпечення економічно, 
екологічно і соціально збалансованого ведення лісового господарства шляхом 
виконання відповідних загальновизнаних і таких, що заслуговують на довіру, 
стандартів. Проведення сертифікації здійснюється акредитованими на 
міжнародному (чи національному на підставі схвалених міжнародних 
процедур) рівні організаціями. Такі процедури сертифікації гарантують 
незалежність, неупередженість та об’єктивність оцінки ведення лісового 
господарства у будь-якій країні. Лісовим кодексом України передбачено, що 
лісова сертифікація є невід’ємною складовою організації лісового 
господарства, яка ґрунтується на міжнародних вимогах (стандартах). В 
71 
 
Україні розвиток отримала лісова сертифікація за міжнародною схемою 
Лісової опікунської ради (Forest Stewardship Council®, FSC) – міжнародної 
некомерційної неурядової організації, метою якої є просування 
відповідального управління лісами в усьому світі. Станом на жовтень 2019 
року в Україні 4,2 мільйони гектар лісів сертифіковано, зокрема, видано 125 
сертифікати FM/CoC, 308 сертифікатів CoC. [45]. 
За перше півріччя 2019 року лісогосподарські підприємства, що 
належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів 
України, відтворили ліси на площі 35 852 гектари. 
Відтворення лісів складається з трьох компонентів: 
1.  Садіння та висівання лісу (майже 25 тисяч гектарів) 
2.  Сприяння природному поновленню лісів (більше 10 тисяч гектарів) 
3.  Створення нових лісів (майже 1,4 тисячі гектарів) 
Заходи з відтворення лісів відбуваються, в переважній більшості, за 
кошти лісогосподарських підприємств. Статистика свідчить, що лісівникам 
навіть вдається створювати і нові ліси на малопродуктивних та деградованих 
землях. Однак, з року в рік, виділення лісгоспам таких земель під залісення 
зменшується у зв’язку з законодавчими перепонами та іншими чинниками. 
При виділенні достатнього державного фінансування та спрощенні процедури 
виділення земель під залісення лісівники мають достатньо садивного 
матеріалу та можливостей для створення нових лісів та збільшення лісистості 
України [25]. 
Також, Держлісагенство відповідає за охорону лісів від пожеж. Охорону 
лісів від пожеж забезпечують 307 державних лісогосподарських та 
лісомисливських підприємств, у складі яких функціонує більше 1,7 
тис. лісництв та 288 лісових пожежних станцій. У лісах Держлісагентства 
створена мережа із 491 пожежно-спостережної вежі, з яких 324 - обладнано 
телевізійними системами спостереження [31]. 
Єдиною державною лісовпорядною організацією в державі є Українське 
державне проектне лісовпорядне виробниче об’єднання (ВО 
72 
 
«Укрдержліспроект»), яке безпосередньо підпорядковане Держлісагентству. 
Лісовпорядкування забезпечує органи влади та лісокористувачів 
різносторонньою інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні 
та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування 
цих змін, проводить визначення науково обґрунтованих норм 
невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого 
лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і 
захисту лісів.  
У даний час виконуються дві категорії інвентаризації лісів: господарська 
(базове лісовпорядкування); оперативна (безперервне лісовпорядкування). 
Базове лісовпорядкування є основою для розроблення перспективних проектів 
організації та розвитку лісового господарства на 10 років. Основним 
завданням безперервного лісовпорядкування є підтримання в актуалізованому 
стані інформації про лісовий фонд. За матеріалами базового і безперервного 
лісовпорядкування створюється і підтримується в актуалізованому стані 
повидільна і геопросторова бази даних лісового фонду. Повидільна таксаційна 
база даних (ПТБД) і геопросторова (картографічна) база даних (КБД) створені 
майже для всіх лісів, підпорядкованих Держлісагентству, а також для значної 
площі лісів інших користувачів. Бази даних є складовою частиною 
інформаційної підтримки сталого розвитку лісового господарства та 
управління лісами і мають широке використання у виробничій і науковій 
сферах.  
ВО «Укрдержліспроект» виконує також роботи, які безпосередньо не 
відносяться до інвентаризації лісів, але розширюють інформаційне 
забезпечення галузі: впорядкування мисливських угідь; екологічний 
моніторинг стану лісів І рівня; ґрунтово-лісотипологічне обстеження лісових 
земель; детальне лісопатологічне обстеження лісів; протипожежне 
впорядкування лісів; спеціальне впорядкування рекреаційних лісів та об’єктів 
природно-заповідного фонду із складанням відповідних проектів; і спеціальне 
73 
 
картографування лісів; розроблення прикладних програмних продуктів; 
науково-дослідні роботи.  
Основними напрямками розвитку ВО «Укрдержліспроект» є 
запровадження в лісовпорядкуванні і лісовому господарстві сучасних 
геоінформаційних технологій, освоєння нових технологій інвентаризації лісів, 
екологічний моніторинг стану лісів, контроль за впровадженням у 
виробництво проектів організації та розвитку лісового господарства. 
Впровадження сучасних геоінформаційних систем розширює можливості 
оцінки лісового фонду через формування різних тематичних карт, отримання 
різноманітної довідкової інформації, прогнозування динаміки лісового фонду 
за різних сценаріїв організації лісогосподарського виробництва, побудови 
поверхонь і розрізів рельєфу та дає змогу забезпечити стале управління лісами 
на всіх рівнях (лісництво, лісогосподарське підприємство, область, 
Держлісагентство) [24]. 
 Науковці відзначають низку серйозних недоліків відомчої моделі 
ведення лісового господарства, яка діє в Україні. Суміщення управління 
господарської діяльністю (включаючи торгівлю деревиною) із функціями 
законотворення та державного контролю призвело до підміни довгострокових 
національних інтересів короткостроковими інтересами окремого відомства, 
суб’єктів господарювання і груп впливу. Основні наслідки цього: 
− численні корупційні ризики в лісовому законодавстві, які 
зумовили високий рівень корумпованості лісового сектору; 
− погіршення структури, якості і стану лісів країни; 
− стрімке зростання експорту необробленої деревини на фоні 
падіння обсягів виробництва лісопромислового сектору України; 
− невиконання державних програм і концепцій; 
− диференціація лісових підприємств за рівнем фінансового 
забезпечення, що відбувається на фоні їхнього відставання від державних 
лісових компаній європейських країн, яке посилюється. Відставання 
74 
 
стосується як економічних показників, так і технічного, технологічного й 
кадрового забезпечення; 
− високий рівень соціального невдоволення станом справ у лісовому 
секторі й збільшення кількості конфліктів, пов’язаних із використанням 
лісових ресурсів та веденням лісового господарства. 
Українська модель ведення лісового господарства не дозволяє 
ефективно використовувати ресурсний потенціал лісів і лісових земель і в 
багатьох аспектах не відповідає законодавчій базі й практиці ведення лісового 
господарства в країнах Європейського Союзу. 
Для виправлення ситуації необхідні кардинальні реформи. До головних 
напрямів реформ можемо віднести наступні:  
1.    Удосконалення відносин, пов’язаних із реалізацією прав власності 
на лісові землі,  ліси, лісові ресурси й засоби виробництва: законодавча 
заборона на приватизацію державних лісів; перегляд відносин власності на 
ліси й лісові землі; виведення лісових смуг та інших видів деревних насаджень 
на сільськогосподарських землях зі складу лісового фонду, сфери правового 
регулювання лісового законодавства та відповідальності державних «лісових» 
органів; забезпечення рівних умов ведення лісового господарства в лісах усіх 
форм власності; зміна розподілу повноважень щодо розпорядження лісами 
відповідно до моделі, прийнятої в країнах ЄС; удосконалення правового 
регулювання доступу в ліс, використання лісових ресурсів й корисних 
властивостей лісів. 
2.     Підготовка й впровадження інституційної реформи: відокремлення 
функцій законотворення й державного контролю у сфері лісових відносин від 
функцій ведення лісового господарства й торгівлі деревиною шляхом 
створення лісової адміністрації і незалежної від неї державної лісової 
корпорації; розробка ефективного фінансово-економічного механізму 
забезпечення ведення лісового господарства (включаючи оподаткування) з 
урахуванням територіальної нерівномірності розподілу лісових ресурсів, 
постійно зростаючих витрат на забезпечення соціальних і екологічних 
75 
 
функцій лісів, необхідності інвестицій у збільшення площі та покращення 
якості лісів; забезпечення ефективної системи контролю над діяльністю 
державної лісової корпорації, яка не втручатиметься в її управлінську 
автономію й професійну організацію. 
3.    Забезпечення конкурентоздатності й інноваційного розвитку 
лісопромислового сектору: розробка правил торгівлі необробленою 
деревиною, які передбачатимуть різні форми торгівлі, що враховуватимуть 
потреби територіальних громад, малого, середнього й великого бізнесу й 
забезпечуватимуть доступ до деревної сировини на засадах справедливої 
конкуренції і пріоритетності забезпечення сировиною українських 
виробників; перехід на європейські стандарти вимірювання, сортиментації й 
оцінки якості деревини; нормативне забезпечення легальності походження 
деревини, що виробляється й споживається в Україні, та продуктів її 
переробки; розробка комплексу заходів, спрямованих на залучення інвестицій 
та інноваційний розвиток лісопромислового комплексу та збільшення його 
внеску у ВВП країни. 
4.    Протидія корупції в лісовому секторі: запровадження чітких 
механізмів заборони незаконного втручання державних органів у 
господарську діяльність лісгоспів; встановлення прозорих механізмів у 
ціновій політиці під час експорту деревини; визначення та закріплення 
базових цінностей в системі державного управління лісами. Досягнення 
«нульової терпимості» до корупції; формування кадрової політики, 
орієнтованої на підвищення професійного рівня й моральних якостей 
працівників державного лісового господарства; забезпечення прозорості в 
системі державного управління лісами; забезпечення міжвідомчої взаємодії та 
впровадження в практику роботи контролюючих органів об’єктивних методів 
виявлення корупції на основі аналізу інформації. 
76 
 
Необхідною умовою здійснення реформ є комплексний перегляд законів та 
підзаконних актів, що регулюють лісові відносини, з метою їх приведення у 
відповідність до законодавчої бази Європейського Союзу і новою моделлю 
управління лісами [51].  
Зацікавленими сторонами у реформуванні лісового господарства 
України сьогодні є державний сектор (зокрема, органи виконавчої влади, що 
реалізують державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, 
та державні лісогосподарські підприємства), приватний сектор (зокрема, 
підприємства деревообробної галузі промисловості) і громадськість. 
Залучення усіх зацікавлених осіб до управління лісовим господарством 
сприятиме усуненню дисбалансу між екологічним та соціально-економічним 
аспектами використання лісових ресурсів. Немає ніяких сумнівів, що участь 
зацікавлених сторін у процесі управління лісовим господарством України 
сприятиме підвищенню прозорості прийняття рішень, справедливому 
врегулюванню лісових конфліктів, належному використанню, охороні й 
відтворенні лісових ресурсів у довгостроковій перспективі. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Існує три моделі управління державними лісами – комплексна, роздільна 
та модель передачі повноважень, які мають свої переваги та недоліки, а також 
особливості застосування. Кожна країна, виходячи з своїх потреб, історичних 
передумов, інституційних та фінансових можливостей використовує певну 
модель управління. Сучасним підходом до управління лісовим господарством 
є підхід за участю зацікавлених осіб, який представляє собою структуроване 
співробітництво між урядом, комерційними і некомерційними користувачами 
лісових ресурсів, зацікавленими організаціями, громадами та іншими 
зацікавленими сторонами для досягнення загальних цілей, пов’язаних із 
раціональним використанням лісових ресурсів. Перевагами даного підходу є: 
поліпшення комунікації між державним і приватним секторами та 
77 
 
громадськістю, генерація нових знань, інтеграція громадськості в процес 
управління, досягнення сталого розвитку лісового господарства, запобігання і 
вирішення лісових конфліктів, простіше виконання планів лісового 
господарства. 
У країнах Європи та Північної Америки спостерігається чітке 
розмежування повноважень між різними органами влади по горизонталі та 
децентралізація по вертикалі управління щодо організації, планування та 
контролю. У європейських державах лісовий фонд не розпорошений між 
різними міністерствами та відомствами, що дає можливість ефективно 
управляти та використовувати лісові ресурси. Більшість зарубіжних країн 
надає особливого значення плануванню лісогосподарської діяльності, 
використовується цілеспрямована податкова політика, щоб стимулювати 
лісовласників та інших суб’єктів лісогосподарської діяльності до ведення 
лісового господарства відповідно до загальнодержавних стратегічних цілей. 
В Україні на сьогодні формується комплекс інституційних, 
організаційних та управлінських засад сталого розвитку лісового 
господарства. Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого 
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує 
державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, є Державне 
агентство лісових ресурсів України. Виявлено низку серйозних недоліків 
відомчої моделі ведення лісового господарства, яка діє в Україні. Суміщення 
управління господарської діяльністю із функціями законотворення та 
державного контролю призводить до підміни довгострокових національних 
інтересів короткостроковими інтересами окремого відомства, суб’єктів 
господарювання і груп впливу. Українська модель ведення лісового 
господарства не дозволяє ефективно використовувати ресурсний потенціал 
лісів і лісових земель і в багатьох аспектах не відповідає законодавчій базі й 
практиці ведення лісового господарства в країнах Європейського Союзу. 
До головних напрямів реформ в лісовій галузі в Україні відносяться 
наступні: удосконалення відносин, пов’язаних із реалізацією прав власності на 
78 
 
лісові землі,  ліси, лісові ресурси й засоби виробництва; підготовка й 
впровадження інституційної реформи; забезпечення конкурентоздатності й 
інноваційного розвитку лісопромислового сектору; протидія корупції в 
лісовому секторі. Залучення усіх зацікавлених осіб до управління лісовим 
господарством сприятиме усуненню дисбалансу між екологічним та 
соціально-економічним аспектами використання лісових ресурсів. 
 
  
  
79 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО 
УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В СФЕРІ ЛІСОВОГО 
ГОСПОДАРСТВА  
 
 
3.1 Підходи до структурної реструктуризації державного лісового 
господарства в Україні 
 
Досвід інституційної перебудови лісового сектору різних країн дозволяє 
визначити основні способи реструктуризації системи управління державним 
лісовим господарством у відповідь на зовнішні та внутрішні виклики [58]. 
По-переш, це - приватизація (націоналізація) та корпоратизація. У 
вузькому розумінні, приватизація державних лісів – це передача у приватну 
власність громадянам та юридичним особам земель лісогосподарського 
призначення, що може супроводжуватися відчуженням майна державних 
лісогосподарських підприємств. Приватизація – загальна тема при 
обговоренні варіантів управління лісами в багатьох країнах, що однак рідко 
втілюється на практиці. Нині, через процеси реприватизації (реституції) і 
появу значної кількості дрібних власників, що не мають належного рівня 
управління лісами, уряди країн Східної Європи, навпаки, сприяють процесам 
викупу приватних лісових земель у державну власність [49]. 
Приватизація і корпоратизація у широкому розумінні – це процеси 
акціонування державних лісогосподарських підприємств. Приклади 
корпоратизації (Швеція, Австрія, Латвія) означають високу ступінь 
комерціалізації використання лісових ресурсів. Створення акціонерних 
товариств дозволяє державі очікувати також на отримання узуфрукту, тобто 
вилучення частки доходів від діяльності компаній. Необхідною умовою 
акціонування в лісовому господарстві є віднесення запасів насаджень до 
основних засобів виробництва, як це зроблено в країнах ЄС. Випуск акцій 
80 
 
державних лісогосподарських підприємств в Україні без задоволення 
зазначеної вимоги означатиме умовність самого процесу акціонування [49]. 
По-друге, це - деволюція та партисипативне управління. Деволюція – це 
передача повноважень з центрального рівня на регіональний та місцевий, при 
якій відбувається перерозподіл прав та обов’язків, а також ризиків та вигод. 
Зважаючи на неоднорідність території України за природно-кліматичними 
умовами більшість регіонів відносяться до нелісових, тому ризики і 
відповідальність за охорону та збереження лісів в них вищі за потенційні 
вигоди місцевих громад. Баланс ризиків та вигод ведення лісового 
господарства в Лісостепу та Степу може зберегти лише держава, тому 
деволюція не є оптимальним шляхом реструктуризації управління державним 
лісовим господарством в Україні. Натомість, широке залучення участі 
громадськості у процесах управління лісовим господарством цілковито 
виправдане, оскільки дозволяє залучати місцеві громади до прийняття рішень 
та отримання ними доходів від ведення лісового господарства [49]. 
Децентралізація та раціоналізація. Децентралізація – як процес 
реструктуризації, - зазвичай вважається менш всеосяжною формою деволюції, 
- в якому повноваження щодо прийняття рішень або адміністративні ресурси 
переміщуються від центральних державних органів до обласних чи районних 
органів влади. Пропозиції з бюджетної децентралізації в Україні щодо 
спрямування рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів 
до місцевих бюджетів з наступним фінансуванням з них заходів з ведення 
лісового та мисливського господарства значно підвищують ризик 
недофінансування тих лісових господарств, що нині залежать від 
фінансування з державного бюджету, аж до можливості їх банкрутства [49]. 
Раціоналізація державного управління має на меті підвищення 
ефективності діяльності державних установ та конкурентоспроможності 
лісового сектора. Часто зовнішнім виявом раціоналізації є зменшення 
кількості та оптимізація структури міністерств та відомств. Успіх 
раціоналізації залежить від вірного визначення ролі державної установи в 
81 
 
системі органів влади, та ролі галузі в ринковій економіці. Раціоналізація не 
може бути самоціллю, тому об’єднання в одному відомстві повноважень 
управління лісовим господарством з іншими галузями очевидно що є 
недоцільним [49]. 
Інституційна еволюція. Альтернативний шлях описаних вище методів 
інституційної перебудови – поступова еволюція у відповідь на внутрішні та 
зовнішні вимоги та виклики. При характеристиці останніх десятиліть 
розвитку, саме еволюційний шлях, так чи інакше артикулюється при описі 
розвитку державного лісового господарства в Україні [49]. 
Приваблива політика часткових змін, – щоб уникнути «великого 
вибуху» – може бути дієвою, якщо відносини між організаційними 
структурами, функціями і цінностями, є прозорими і контрольованими [58]. 
Натомість, як зазначено вище, багато вертикальних (в системі органів 
державної влади) та горизонтальних (щодо реалізації функцій господарського 
управління) зв’язків державного лісового господарства в Україні стали 
достатньо нестійкими, щоб вимагати радикальних змін. В цих умовах, питання 
збереження центрального органу виконавчої влади в галузі лісового 
господарства залежить від його власного інституційного потенціалу для 
адаптації [49]. 
Перспективним напрямом реформування в сфері лісового господарства 
є перетворення Державного агентства лісових ресурсів України у державне 
господарське об’єднання – Корпорацію «Ліси України» [5]. 
Такий напрям розвитку є можливим, оскільки державні лісогосподарські 
підприємства є державними унітарними підприємствами (державними 
комерційними підприємствами). Адже, згідно зі статтею 73 Господарського 
кодексу України [3], державне унітарне підприємство утворюється 
компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі 
відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на 
частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери 
управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує 
82 
 
його функції у межах, визначених законодавчими актами. Майно державного 
унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за 
таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного 
управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно 
містити слова «державне підприємство». Органом управління державного 
унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається 
органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним 
цьому органові. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні 
підприємства або казенні підприємства [3].  
Все це відповідає суті державних лісгоспів, оскільки вони в назві містять 
слова «державне підприємство», утворюються Державним агентством лісових 
ресурсів України у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини 
державної власності, без поділу її на частки, і входять до сфери його 
управління. Майно перебуває у державній власності і закріплюється за 
лісгоспами на праві господарського відання, що відповідає суті державного 
комерційного підприємства. А державне комерційне підприємство, згідно зі 
статтею 74 Господарського кодексу України, є суб’єктом підприємницької 
діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї 
діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно 
з Господарським Кодексом та іншими законами [3]. 
Більшістю українських дослідників лісового господарства пропонується 
створення об’єднання державних лісогосподарських підприємств у одну 
структуру типу холдингу, корпорації чи концерну [5]. 
Українське законодавство робить можливим утворення таких видів 
єдиної державної господарської структури: 
− державної керуючої холдингової компанії (акціонерного товариства) 
(рис.3.1); 
− державної лісогосподарської корпорації з учасниками – державними 
(регіональними) обласними підприємствами (рис.3.2); 
83 
 
− державної лісогосподарської корпорації з учасниками – державними 
підприємствами (рис.3.3). 
Згідно Закону України «Про холдингові компанії в Україні» [11], 
державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі 
акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить 
державі. 
Відповідно до Порядку утворення державної холдингової компанії, 
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 №773, 
ініціатором створення державних холдингових компаній в процесі 
корпоратизації може бути орган управління, тобто Державне агентство 
лісових ресурсів України. 
Державна керуюча холдингова компанія - державна холдингова 
компанія, корпоративним підприємством якої може бути інша державна 
холдингова компанія чи господарське товариство, холдинговий 
корпоративний пакет акцій (часток, паїв) якого належить державі. Тому на 
рівні областей (або регіонів) можуть бути створені державні холдингові 
компанії, що стануть корпоративними підприємствами Державної керуючої 
холдингової компанії. 
Державні лісогосподарські підприємства у процесі корпоратизації 
мають бути реорганізовані у корпоративні підприємства.  
Відповідно до визначення статті 126 Господарського кодексу України, 
організаційна схема утворення державної лісогосподарської корпорації 
завжди дворівнева: корпорація – підприємства (учасники корпорації) [3]. 
Відповідно до статті 121 Господарського кодексу України, підприємства 
– учасники корпорації зберігають статус юридичної особи, і на них 
поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання 
діяльності підприємств. Підприємство, яке входить до складу державної 
корпорації, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також 
об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами 
господарювання та приймати рішення про своє припинення [3]. 
84 
 
 
 Державна керуюча 
холдингова компанія 
 
 
 Державна … Державна 
холди нгова компанія холдингова компанія 
 
Корпоративне … Корпоративне 
 
підприємство підприємство 
 
Ко рпоративне … Корпоративне 
підприємство підприємство 
 
 … … … 
 
Ко рпоративне … Корпоративне 
підприємство підприємство 
 
Рисунок 3.1 – Організаційна схема утворення державної керуючої 
холдингової компанії 
Джерело: [49] 
 
Нормативно можливою є схема утворення державної корпорації з 
об’єднанням обласних державних підприємств. При цьому, згідно статті 62 
Господарського кодексу України, державне обласне підприємство не може 
мати у своєму складі інших юридичних осіб [3]. Тому, створення укрупнених 
обласних державних підприємств передбачає припинення юридичних осіб 
державними лісогосподарськими підприємствами з передачею всього свого 
майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам (обласним державним 
підприємствам) – правонаступникам.  
 
 
 
85 
 
 
 
Державна 
 лісогосподарська 
корпорація 
 
 
Дер жавне обласне … Державне обласне 
підприємство підприємство 
 
 
 
Ві докремлений … Відокремлений 
підрозділ підрозділ 
  
Ві докремлений … Відокремлений 
підрозділ підрозділ 
   
 … … … 
 
Від окремлений … Відокремлений 
підрозділ підрозділ 
   
 
Рисунок 3.2 – Організаційна схема утворення державної господарської 
корпорації обласними державними підприємствами  
Джерело: [49] 
 
Для забезпечення управління господарською діяльністю на місцях 
можуть бути створені відокремлені підрозділи обласного державного 
підприємства відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України, статті 85 
Господарського кодексу України. 
Створення єдиної державної лісогосподарської корпорації без зміни 
юридичного статуту державних лісогосподарських підприємств вимагатиме 
мінімальних змін в організації їх діяльності. Підприємства зберігають статус 
юридичної особи, але не мають права без згоди об’єднання виходити зі складу 
корпорації згідно статті 121 Господарського кодексу України. 
86 
 
Для здійснення управлінських функцій, корпорація має право 
утворювати за рішенням його вищого органу управління філії, представництва 
згідно статті 123 Господарського кодексу України. Згідно статті 95 Цивільного 
кодексу, відкриття регіональних (обласних) філій проводиться без створення 
юридичної особи. 
 
 Державна лісогосподарська 
корпорація 
 
 
 
Регіональний … Регіональний 
ві докремлений відокремлений 
 підрозділ підрозділ 
 
 
Державне … Державне 
 підприємство підприємство 
 
 
Державне … Державне 
 підприємство підприємство 
  
 
… … … 
 
 
Державне … Державне 
 підприємство підприємство 
  
 
Рисунок 3.3 – Організаційна схема утворення державної лісогосподарської 
корпорації державним підприємствами 
Джерело: [49] 
 
 
Науковцями було за допомогою моделі АНР (Analytic Hierarchy Process) 
проаналізовано та вибрано оптимальну організаційну схему утворення єдиної 
державної господарської структури за наступними критеріями: 
87 
 
− обмеження організаційних змін – скорочення числа цивільно-
процесуальних дій, що ведуть до організаційних змін в діяльності державних 
лісогосподарських підприємств; 
− самостійність підприємств – збереження повноти реалізації функцій 
підприємством; 
− виконання державних програм – показник узгодженості діяльності 
компанії з виконанням стратегічних завдань державних цільових програм; 
− здійснення перерозподілу коштів – можливості розподілу прибутку 
та спільних коштів корпорації; 
− зниження ризику приватизації – оцінка нормативної та 
організаційної складності проведення приватизації державних підприємств. 
В результаті було отримано наступні дані (рис.3.4). 
 
 
 
Рисунок 3.4 – Результати АНР-вибору оптимальної організаційної форми 
державної лісогосподарської структури 
Джерело: [49] 
 
88 
 
За результатами даного аналізу можна стверджувати про перевагу 
організаційної схеми з утворенням державної лісогосподарської корпорації з 
учасниками – державними підприємствами.  
Предметом державної лісогосподарської корпорації (ДЛК) є: 
− реалізація стратегії розвитку та планів діяльності корпорації; 
− створення та впровадження ефективної системи корпоративного 
управління; 
− участь у підготовці нормативно-правових актів з лісового 
господарства; 
− участь у підготовці та реалізації державних та регіональних програм 
розвитку лісового господарства; 
− концентрація фінансових ресурсів для реалізації спільних проектів; 
− забезпечення взаємодії учасників корпорації під час реалізації 
спільних проектів, проведення загальнодержавних та регіональних заходів з 
лісового господарства, охорони та захисту лісів;\ 
− здійснення заходів щодо розвитку внутрішнього ринку продукції і 
послуг лісового господарства, забезпечення споживачів деревиною, виробами 
з неї на іншою продукцією лісового господарства, координація продажу 
продукції учасників корпорації, організація та здійснення аукціонів, торгів 
деревиною та виробами з неї; 
− проведення маркетингових досліджень внутрішнього та зовнішнього 
ринку лісопродукції та освоєння нових ринків збуту продукції корпорації; 
− експорт товарів, робіт, послуг; 
− координація та організація діяльності учасників корпорації [49]. 
Створення корпорації в лісовому господарстві дозволить вирішити 
завдання переходу галузі до інноваційного типу розвитку та зняти 
суперечності щодо обмеженості державних механізмів для його 
впровадження, недостатньої повноти системи державного управління 
господарською діяльністю лісогосподарських підприємств. Створення 
89 
 
державної корпорації забезпечить посилення конкурентоздатності державного 
лісового господарства, збільшення його внеску до внутрішнього валового 
продукту країни. 
Впровадження корпоративних елементів управління в лісовому 
господарстві сприятиме реструктуризації та модернізації державного 
лісогосподарського комплексу, впровадженню єдиної технічної політики в 
лісовому господарстві, переходу на переважно економічні методи управління 
підприємствами. 
 
3.2 Підходи до фіскального регулювання лісового господарства 
 
Фіскальне регулювання лісового господарства визначають як сукупність 
методів, інструментів і важелів, за допомогою яких держава створює умови 
для ефективного управління процесами лісовідновлення та лісорозведення, 
деревообробки й використання лісового потенціалу з метою забезпечення 
сталого економічного зростання галузі [21]. 
Науковці та практики відмічають, що існуючий механізм фіскального 
регулювання галузі не містить реальних стимулів для лісокористувачів. Його 
основною ланкою є система платежів за використання ресурсів, що має 
фіскальний тиск на лісогосподарське виробництво, штучно звужену податкову 
базу, недофінансування галузі та інші чинники. Це не дає змоги здійснювати 
акумулювання коштів для формування інвестиційної бази для відтворення 
природоохоронної інфраструктури та покращення режиму залучення ресурсів 
у відтворювальний процес [17]. 
На сьогодні основну частину сплачених податків підприємствами 
лісового господарства становлять ЄСВ, рента, ПДФО, податок на прибуток, 
ПДВ. Значну частину податкового навантаження становлять традиційні 
податки, зокрема, рентна плата та ПДФО.  
На рис.3.5 представлено кількість та структуру сплачених податків до 
зведеного бюджету України лісогосподарським підприємствами в 2018 році. 
90 
 
 
 
Рисунок 3.5 – Сплата податків до зведеного бюджету України 
лісогосопдсрькими підприємствами у 2018 році, млн.грн 
Джерело: [29, с. 43] 
 
Як бачимо з рисунку, найбільшу частку в структурі податків, які 
сплачують лісогосподарські підприємства,  складає ПДВ (39%), ПДФО (27%) 
та рентна плата (21%). 
Також треба зазначити, що с кожним роком спостерігається динаміка до 
збільшення обсягів податків, які сплачуються до зведеного бюджету України 
(рис.3.6).  
 
91 
 
 
Рисунок 3.6 – Сплата податків до зведеного бюджету України 
лісогосподарськими підприємствами протягом 2014-2018 років, млн.грн 
Джерело: [29, с. 43]. 
Сплата податків в розрізі регіонів України представлено на рис.3.7  
 
 
 
 
Рисунок 3.7 – Сплата податків до зведеного бюджету України 
лісогосподарськими підприємствами в розрізі регіонів в 2018 років, млн.грн 
Джерело: [29, с. 43]. 
92 
 
Як бачимо, найбільші виплати до бюджету в 2018 році здійснили в 
Житомирській, Рівненській,  Чернігівській та Сумській областях. 
Науковці відмічають, що оскільки територія України залісена 
нерівномірно, тому показники податкового навантаження на 1 га придатних 
до експлуатації земель у різних лісгоспах за однакових площ можуть значно 
різнитись. Причинами цього є певна неоднорідність природних та 
економічних умов у межах адміністративних областей. Це говорить про те, що 
при удосконаленні інструментів фіскального регулювання повинні 
враховуватись також і регіональна особливість лісового господарювання, 
зокрема, рельєфні та кліматичні зони, лісистість тощо. 
Загалом, в Україні спостерігається тенденція до збільшення податкового 
навантаження на лісову галузь. Так, хоча навантаження зі сплати зобов’язань 
єдиного соціального внеску на держлісгоспи в середньому знизилося на 15%, 
ставки рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів у 2019 році 
збільшено в 1,4 рази, а ставки сплати частини чистого прибутку зросли з 15% 
до 75%, при тому, що рівень рентабельності у найбільш успішних 
підприємствах не перевищує 5% [17].  
Так, з 1 січня 2019 року набрав чинності Закон України від 23.11.2018 р. 
№ 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких 
інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та 
перегляду ставок окремих податків і зборів» [10], яким, зокрема, внесені зміни 
до повноважень місцевих рад в частині встановлення плати за землю та 
розмірів ставок земельного податку за лісові землі [14]. 
Ці зміни в першу чергу обумовлені тим, що Законом України від 
10.07.2018 № 2497 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та 
деяких законодавчих актів України щодо стимулювання створення та 
діяльності сімейних фермерських господарств» [12] з 15 серпня 2018 року була 
змінена норма статті 273 ПКУ щодо оподаткування земельним податком 
земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення 
незалежно від місця знаходження, згідно з якою «податок за лісові землі 
93 
 
складається із земельного податку та рентної плати, що визначається 
податковим законодавством», а окремих ставок для таких земель не було 
передбачено [33]. Тим самим було встановлено, що лісові землі підлягають 
оподаткуванню земельним податком у загальному порядку – за ставками, 
затвердженими рішеннями місцевих рад в межах ставок, визначених ПКУ. 
Адже саме до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад 
об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та 
перспективним планом формування територій громад, належить встановлення 
ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених ПКУ (п.п. 
12.4.1 п. 12.4 ст. 12 ПКУ). 
Разом з тим, Законом № 2497 були внесені зміни до п. 273.3 ст. 273 ПКУ 
та визначено, що ставки земельного податку за 1 гектар лісових земель 
встановлюються відповідно до статей 274 та 277 цього Кодексу [33]. 
Однак, окремих ставок земельного податку для лісових земель ПКУ  не 
було встановлено. 
Законом № 2628 змінена редакція п. 10.2¹ ст. 10 ПКУ, у зв’язку з чим 
місцеві ради обов’язково установлюють податок на майно в частині плати за 
землю, крім земельного податку за лісові землі [10]. 
Разом з тим, Законом № 2628 змінена редакція п. 10.3 ст. 10 ПКУ та 
встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим 
Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо 
встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, 
відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування 
транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові 
землі [10]. 
Отже, місцеві ради самостійно вирішують питання запровадження 
земельного податку за лісові землі, так як земельний податок за такі землі не є 
обов’язковим до запровадження.    
94 
 
Щодо окремих розмірів ставок земельного податку за лісові землі, то 
Законом № 2628 внесені зміни до статей 274 та 277 ПКУ, згідно з якими для 
лісових земель встановлені наступні ставки податку: 
— стаття 274 ПКУ (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку 
яких проведено незалежно від місцезнаходження) – не більше 0,1 відсотка від 
їх нормативної грошової оцінки; 
— стаття 277 ПКУ (стосується земельних ділянок, нормативну грошову 
оцінку яких не проведено, як в межах так і за межами населених пунктів) –  не 
більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області 
[33]. 
Отже, ставки земельного податку за лісові землі встановлюють  в межах 
ставок, визначених ПКУ, місцеві ради. Крім цього, органи місцевого 
самоврядування можуть протягом року вносити зміни до своїх рішень про 
встановлення плати за землю, в тому числі і в частині розміру ставок 
земельного податку. Акти органів місцевого самоврядування нормативно-
правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, 
якщо органом не встановлено пізніший строк введення цих актів в дію (п. 5 ст. 
59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). 
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного 
земельного кадастру, який, як визначає ст. 193 ЗКУ, містить відомості про 
цільове призначення земель, дані про їх кількісну і якісну характеристику, їх 
оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами та призначений 
для забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і 
організацій, а також громадян з метою визначення розміру земельного податку 
[14]. 
У Польщі, як і в Україні, переважає державна власність на ліси та 
держлісгоспи. Об’єктом оподаткування є площа лісів, при цьому не 
підлягають оподаткуванню ліси, що не пов’язані з лісогосподарською 
діяльністю. Звільняються від оподаткування: деревостани віком до 40 років; 
95 
 
ліси, що є резерватами природи і народними парками; ліси, що занесені до 
реєстру пам’ятників. Площа лісів, яка підлягає оподаткуванню, переводиться 
в умовні перевідні гектари. Ставка податку за один перевідний гектар лісової 
площі становить 0,2 куб. м деревини пиловника хвойних порід. Ця ставка 
податку в злотих встановлюється на основі середньої ціни одного кубометра 
пиловника хвойних порід, яка подається в піврічних звітах Головного 
статуправління Польщі [17]. 
Для підтримки державних лісових підприємств, що працюють у 
складних еколого-економічних умовах, у Польщі створений спеціальний 
фонд, в який відраховується 14,5% коштів від продажу круглих лісоматеріалів. 
Всі податки, що справляються з лісових підприємств, спрямовуються на 
розвиток лісового господарства. Лісовий податок є місцевим: усі надходження 
спрямовуються до бюджету громади, на території якої росте ліс [17]. 
В Німеччині частка приватних лісів більша, ніж у Польщі. Основними 
податками для лісокористувачів є земельний, на майно, спадщину 
прибутковий податок та податок з обігу. При цьому, лісовласники, чиї ділянки 
не перевищують 0,3 га, земельний податок не сплачують. Також лісове 
господарство в Німеччині повністю звільнене від ПДВ. Власники земельних 
ділянок лісового призначення сплачують щорічний податок на землю, а також 
одноразовий збір при її купівлі (даруванні, спадкуванні). 
Земельний податок є основним у системі оподаткування. Він 
встановлюється у відсотках від ціни лісових земель. Ставки земельного 
податку складаються з двох частин: основну частину визначають фінансові 
органи, які встановлюють її централізовано, другу її частину визначає 
земельна громада з врахуванням фінансового стану лісовласника. Загальна 
ставка податку становить 0,6–3,1% ціни земельної ділянки. 
Податкова політика в лісовому господарстві Швеції спрямована на 
прискорення використання деревних запасів стиглого лісу і розвиток мережі 
лісових доріг. З лісовласників тут справляються податок на дохід (від 30 до 
80%), податок на приріст деревини (справляється у випадках, коли приріст 
96 
 
деревини перевищує обсяги продажу), податок на майно (не більше 20% від 
вартості майна), податок на капітал, податок для створення спеціального 
лісокультурного фонду (0,8% вартості майна). Об’єктом оподаткування 
податку на дохід є середня величина доходу за останні п’ять років. 
Система оподаткування майна в Швеції стимулює консервацію 
невеликих землеволодінь, оскільки ставка податку зростає із збільшенням 
розмірів землеволодінь. Низькі ставки на майно є основним фактором, що 
призвів до надто низької інтенсивності рубок у приватних лісах. Тут введений 
спеціальний податок у розмірі 0,8% від величини лісового майна, 
нагромаджені кошти від справляння якого використовуються на будівництво 
лісових доріг. Таким чином створюються сприятливі умови для фінансування 
лісовідновлення і охорони лісів. 
В Італії оподаткування лісів базується на лісовому кадастрі. 
Лісовласники вносять податки на доходи від землі, капіталу та праці.  Ставки 
лісового податку в Італії диференційовані і залежать від рівня доходів. 
Податок справляється з доходів від головного і проміжного користування 
лісом та від використання лісових земель. Юридичні особи, зокрема лісові 
компанії, сплачують податки за фіксованою ставкою в розмірі 25% від суми 
доходу. Крім того, з усіх лісовласників справляється місцевий податок у 
розмірі 15% від суми доходу. Податкові пільги передбачаються у випадках, 
коли: ліси є комунальною, провінційною і державною власністю (податкові 
ставки зменшуються на 50%); відбулося поліпшення стану лісів у результаті 
здійснення лісівничих заходів (лісовласники можуть звільнятися від місцевого 
податку на певний період); ліси розташовані вище 700 м над рівнем моря 
(знижуються ставки податку на дохід і майно); ліси розташовані в гірських 
районах (лісовласники звільняються від податків на майно). Таким чином, 
стимулюється розвиток лісокористування в гірській місцевості, яка 
характеризується складними природно-економічними умовами зосередження 
лісових ресурсів.  Загалом, податкова політика в Італії спрямована на 
97 
 
ефективне використання лісових ресурсів і підтримку лісовідновлення в лісах, 
що перебувають у комунальній, провінційній і державній власності. 
Податок на доходи в Італії зменшується у випадках, коли ліси 
розташовані на висоті 700 м над рівнем моря. В Італії введений спеціальний 
податок на продукцію з паперової маси і паперу в межах 0,6-3,0% від 
реалізаційної ціни. Нагромаджені кошти використовуються на підтримку 
розсадників, на технічну допомогу і дослідницькі роботи з плантаційного 
вирощування деревини [19]. 
У США та Канаді існують такі види податків, якими обкладається 
лісовий сектор економіки:  
− сума земельного податку визначається, як правило, у відсотках від 
економічної оцінки землі;  
− податок на лісові насадження – це різновид податку на майно. 
Податкова система Канади розглядає лісові насадження не лише як об’єкт 
природи, а і як майно, що підлягає оподаткуванню. Оскільки економічні 
оцінки із збільшенням віку лісових насаджень зростають, розмір податку 
також збільшується;  
− податки на лісозаготівлю. У системі цих податків виділяють такі 
види: податок на зарезервовану державою деревину, що передається 
приватному сектору, вноситься в державний бюджет за право (ліцензію) 
заготовляти круглі лісоматеріали; податок на вичерпний природний ресурс (до 
такого включають запаси деревини в лісі); податки на продані лісоматеріали 
справляються урядом з приватних лісовласників за заготовлені лісоматеріали; 
податок на ліцензії на заготівлю деревини та орендні договори на 
лісокористування [19]. 
У лісовому господарстві Фінляндії, крім традиційних видів 
оподаткування, застосовуються особливі, зокрема: податок на дохід від 
реалізації деревини (до валового лісового доходу включається також обсяг 
лісогосподарських робіт, виконані лісовласником та членами його сім’ї). У 
Фінляндії ліси, що є державною власністю, не оподатковуються.  
98 
 
Оподаткуванню у Фінляндії підлягає чистий дохід і вартість робіт, виконаних 
власником на своїх лісових ділянках. У цьому разі лісовідновлювальні роботи 
розглядаються як послуги, які приводять до збільшення лісового доходу. 
Оподаткування цих робіт, на нашу думку, має як позитивні (стимулює 
скорочення обсягів лісовідновлювальних робіт за рахунок сприяння 
природному поновленню лісу), так і негативні (може призвести до скорочення 
лісовідновлювальних робіт там, де вони вкрай необхідні, а, відповідно, до 
зниження продуктивності лісів) впливи на розвиток лісокористування. Ставки 
податку на стиглі й перестійні ліси у Фінляндії вищі порівняно 6 зі ставками 
податку на інші ліси. Таким чином, система оподаткування стимулює 
скорочення запасів деревини в стиглих і перестійних насадженнях. 
У лісовому господарстві Норвегії основним є податок на лісовий дохід. 
При цьому об’єктом оподаткування є середня величина лісового доходу за 
останні п’ять років. Таке оподаткування лісового доходу є справедливим, 
оскільки стимулює розвиток сталого лісокористування.  
В таблиці 3.1 представлено варіанти фіскального регулювання в 
лісовому господарстві зарубіжних країн. 
Таблиця 3.1 – Фіскальне регулювання в лісовому господарстві 
зарубіжних країн 
Країна Площа Рівень Переважаюча База Ступінь 
території, лісистості, % форма оподаткування використання 
га власності (об’єкт та інші фіскальних 
елементи) інструментів 
(пільги, 
кредити, 
штрафи і 
т.д.) 
Польща 31 268,30 30,17 Державна Земля, лісовий Часткове 
податок 
США 922 100,00 33,63 Приватна Земля, Ефективне 
податок на 
дохід, лісовий 
податок,  
деревина як 
ресурс на 
корені 
 
99 
 
Продовження таблиці 3.1 
Країна Площа Рівень Переважаюча База Ступінь 
території, лісистості, % форма оподаткування використання 
га власності (об’єкт та інші фіскальних 
елементи) інструментів 
(пільги, 
кредити, 
штрафи і 
т.д.) 
Канада 915 900,00 33,09 Державна Земля, Ефективне 
податок на 
дохід, лісовий 
податок,  
деревина як 
ресурс на 
корені 
Туреччина 76 963,00 28,41 Державна Земля, Часткове 
податок на 
дохід, лісовий 
податок 
Франція 67 483,30 26,05 Приватна Земля, Ефективне 
податок на 
дохід 
Чехія 7 886,60 33,82 Державна Земля, Часткове 
податок на 
дохід 
Фінляндія 33 814,50 68,07 Приватна Земля, Ефективне 
податок на 
дохід,  
деревина як 
ресурс на 
корені 
Швеція 44 996,40 67,79 Приватна Земля, Ефективне 
податок на 
дохід, лісовий 
податок 
Німеччина 35 705,00 31,98 Державна/ Земля, лісовий Ефективне 
Приватна податок, 
деревина як 
ресурс на 
корені 
Італія 30 131,80 36,87 Приватна Земля, Часткове 
податок на 
дохід,   
Австрія 8 358,80 48,12 Приватна - Часткове 
Джерело: [21] 
 
Отже, кожна держава, використовуючи певний набір інструментів, 
вирішує свої завдання розвитку залежно від наявних особливостей. За 
100 
 
прикладом Польщі доцільно запровадити та змінити базу оподаткування, а 
саме деревину на землі лісогосподарського призначення. Використання 
досвіду Польщі та Чехії щодо надання послуг лісогосподарським 
підприємствам приватними підприємцями сприятиме підвищенню 
ефективності господарювання в лісопромисловому комплексі, забезпечивши 
створення нових робочих місць, відтворення та збільшення площі лісів, 
обсягів заготівлі деревини, виробництва продукції з відходів деревних 
ресурсів, використання продуктів побічного користування, збереження лісів 
як рекреаційного середовища, важливого для здоров’я нації. 
Система диференціації земель лісогосподарського призначення згідно із 
продуктивністю лісових насаджень (чи екосистем загалом) з урахуванням 
поділу на природні зони країни може бути розроблена на основі досвіду 
високорозвинених держав – США та Канади. Практика Німеччини корисна 
щодо розподілу підприємств на класи (відповідно, специфіки форм 
оподаткування та фінансування) і запровадження планування ведення 
лісового господарства [21]. 
Досвід Фінляндії, Чехії та Швеції необхідний для вжиття заходів щодо 
досягнення оптимального рівня лісистості, Франції – вказує на необхідність 
ведення лісового господарства в рамках міжнародних і європейських вимог, 
сертифікації, ліцензування та ін. Стосовно розширення фіскального 
інструментарію та практики його застосування для нашої держави можна 
використати приклад Італії. Австрія, рівень лісистості якої майже 50 %, 
демонструє економічний та необхідний приклад ведення рубок, оскільки 
вибіркові рубки забезпечують ефективне використання не тільки основного 
продукту, а й відходів та їхнього контролю в лісовому господарстві [21]. 
Нова система оподаткування України має забезпечувати стимулювання 
відтворення та використання лісових ресурсів, сприяти залученню інвестицій, 
утворенню нових робочих місць, збільшувати додану вартість за рахунок 
вдосконалення технологічного оброблення деревини. Все це, в підсумку, має 
101 
 
привести до збільшення обсягів податкових надходжень до державного та 
місцевих бюджетів. 
 
Висновки до розділу 3 
 
До основних способів реструктуризації системи управління державним 
лісовим господарством відносяться наступні: приватизація та корпоратизація, 
деволюція та партисипативне управління, децентралізація та 
реструктуризація. Українське законодавство робить можливим утворення 
таких видів єдиної державної господарської структури: державної керуючої 
холдингової компанії (акціонерного товариства); державної лісогосподарської 
корпорації з учасниками – державними (регіональними) обласними 
підприємствами; державної лісогосподарської корпорації з учасниками – 
державними підприємствами. Перспективним напрямом реформування в 
сфері лісового господарства є перетворення Державного агентства лісових 
ресурсів України у державне господарське об’єднання – Корпорацію «Ліси 
України». Створення корпорації в лісовому господарстві дозволить вирішити 
завдання переходу галузі до інноваційного типу розвитку та зняти 
суперечності щодо обмеженості державних механізмів для його 
впровадження, недостатньої повноти системи державного управління 
господарською діяльністю лісогосподарських підприємств. 
Існуючий механізм фіскального регулювання галузі не містить реальних 
стимулів для лісокористувачів. Його основною ланкою є система платежів за 
використання ресурсів, що має фіскальний тиск на лісогосподарське 
виробництво, штучно звужену податкову базу, недофінансування галузі та 
інші чинники. Вивчення зарубіжного досвіду застосування різноманітних 
фіскальних інструментів дозволяє вибрати найоптимальніші та застосувати їх 
до вітчизняних умов: змінити базу оподаткування, а саме деревину на землі 
лісогосподарського призначення; запровадити систему диференціації земель 
лісогосподарського призначення згідно із продуктивність лісових насаджень; 
102 
 
впровадити систему податкових стимулів за ефективне господарювання. Нова 
система оподаткування України має забезпечувати стимулювання відтворення 
та використання лісових ресурсів, сприяти залученню інвестицій, утворенню 
нових робочих місць, збільшувати додану вартість за рахунок вдосконалення 
технологічного оброблення деревини.  
 
 
  
103 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. З’ясовано, що лісова політика відграє вирішальну роль у досягненні 
сталого лісокористування і забезпеченні конкурентоспроможності 
лісопромислового комплексу, вона визначає основні принципи використання 
лісових ресурсів, довгострокові цілі й інструменти державного регулювання. 
Формування національної лісової політики повинно відбуватися відповідно до 
таких основних принципів: багатоцільового використання, лісів, 
багатоцільового сталого лісокористування, однаково справедливої лісової 
політики щодо лісів різних форм власності, стимулювання збереження 
біологічного та генетичного розмаїття, державної підтримки лісового 
господарства. Лісова політика буде ефективною лише тоді, коли 
спиратиметься на фундаментальні постулати концепції економічного захисту 
природи, до яких віднесено: пріоритетність обов’язкових інструментів 
екополітики над ринковими; посилення екологічної спрямованості всіх 
інструментів економічної політики; збільшення кількості ефективних 
ринкових інструментів екополітики і їх позитивного стимулюючого впливу на 
покращення стану довкілля і ефективного використання природних ресурсів 
тощо. А також на принципи економічного стимулювання сталого 
лісокористування до яких відносяться: орієнтація системи ринкових 
інструментів лісової політики на досягнення максимальної величини 
економічного, екологічного та соціального ефектів від лісокористування; 
трансформації негативних зовнішніх економічних, екологічних та соціальних 
ефектів, що утворюються у процесі лісокористування, на внутрішні 
(екологічні витрати); посилення стимулюючих функцій інструментів лісової 
політики із врахуванням взаємозв’язків між окремими компонентами лісових 
ресурсів; регіональної диференціації стимулюючого впливу інструментів 
лісової політики; гнучкості лісової політики. 
104 
 
2. Виявлено, що ключовим питанням ефективного формування 
національної лісової політики є забезпечення при її розробці врахування думок 
широкого спектра зацікавлених сторін. Структура і зміст лісової політики 
визначаються потребами осіб, які приймають рішення, а також інших осіб, що 
допомагають розробляти, узгоджувати і націлювати її застосування. Найбільш 
важливим є її відповідність своєрідним історії, культурі, ресурсів і прагненням 
країни. З метою ефективної розробки та впровадження лісової політики, 
необхідно її ув’язати з іншими важливими документами, зокрема стратегіями, 
законодавством, планом заходів тощо. Питання, навколо яких будується 
національна лісова політика, як правило, є складовими наступних тематичних 
елементів сталого ведення лісового господарства, визнаних Форумом ООН з 
лісів: роль лісів в національному економічному і соціальному розвитку; 
забезпечення ефективності управління лісами; забезпечення екологічної 
стійкості (збереження біорізноманіття, забезпечення життєздатності лісів) і 
соціальної відповідальності лісокористування; заготівля деревини і інших 
лісових ресурсів, забезпечення безперервності лісокористування; розвиток 
рекреації; підтримку і розширення екосистемних послуг лісів, включаючи 
регулювання клімату; підтримка розвитку лісового бізнесу, особливо малого. 
3.  Доведено, що в Україні нагальним питанням є затвердження та 
впровадження Національної лісової політики, яка б виступала дороговказом 
при формуванні та реалізації державної політики у сфері лісового 
господарства на засадах сталого розвитку, визначала основні її принципи, 
інструменти та механізми. Держава в лісовій сфері повинна виконувати 
наступні функції: законодавчу, яка полягає у розробці лісової політики та 
підготовці законодавчих актів, що забезпечують її реалізацію; контролюючу, 
яка полягає у забезпечені виконання вимог законодавства в усіх лісах країни, 
незалежно від форми власності; власності, яка передбачає ведення лісового 
господарства, розпорядження лісами та прибутками від їх експлуатації; 
підтримки, яка полягає у створенні умов, що сприяють сталому веденню 
105 
 
лісового господарства шляхом освітньої, наукової, інформаційної та іншої 
підтримки. 
4. Виявлено, що існує три моделі управління державними лісами – 
комплексна, роздільна та модель передачі повноважень, які мають свої 
переваги та недоліки, а також особливості застосування. Кожна країна, 
виходячи з своїх потреб, історичних передумов, інституційних та фінансових 
можливостей використовує певну модель управління. Сучасним підходом до 
управління лісовим господарством є підхід за участю зацікавлених осіб, який 
представляє собою структуроване співробітництво між урядом, комерційними 
і некомерційними користувачами лісових ресурсів, зацікавленими 
організаціями, громадами та іншими зацікавленими сторонами для досягнення 
загальних цілей, пов’язаних із раціональним використанням лісових ресурсів. 
Перевагами даного підходу є: поліпшення комунікації між державним і 
приватним секторами та громадськістю, генерація нових знань, інтеграція 
громадськості в процес управління, досягнення сталого розвитку лісового 
господарства, запобігання і вирішення лісових конфліктів, простіше 
виконання планів лісового господарства. 
5. З’ясовано, що у країнах Європи та Північної Америки спостерігається 
чітке розмежування повноважень між різними органами влади по горизонталі 
та децентралізація по вертикалі управління щодо організації, планування та 
контролю. У європейських державах лісовий фонд не розпорошений між 
різними міністерствами та відомствами, що дає можливість ефективно 
управляти та використовувати лісові ресурси. Більшість зарубіжних країн 
надає особливого значення плануванню лісогосподарської діяльності, 
використовується цілеспрямована податкова політика, щоб стимулювати 
лісовласників та інших суб’єктів лісогосподарської діяльності до ведення 
лісового господарства відповідно до загальнодержавних стратегічних цілей. 
6. Виявлено, що в Україні на сьогодні формується комплекс 
інституційних, організаційних та управлінських засад сталого розвитку 
лісового господарства. Центральним органом виконавчої влади, діяльність 
106 
 
якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який 
реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, є 
Державне агентство лісових ресурсів України. Виявлено низку серйозних 
недоліків відомчої моделі ведення лісового господарства, яка діє в Україні. 
Суміщення управління господарської діяльністю із функціями законотворення 
та державного контролю призводить до підміни довгострокових національних 
інтересів короткостроковими інтересами окремого відомства, суб’єктів 
господарювання і груп впливу. Українська модель ведення лісового 
господарства не дозволяє ефективно використовувати ресурсний потенціал 
лісів і лісових земель і в багатьох аспектах не відповідає законодавчій базі й 
практиці ведення лісового господарства в країнах Європейського Союзу. 
7. До головних напрямів реформ в лісовій галузі в Україні віднесено 
наступні: удосконалення відносин, пов’язаних із реалізацією прав власності на 
лісові землі,  ліси, лісові ресурси й засоби виробництва; підготовка й 
впровадження інституційної реформи; забезпечення конкурентоздатності й 
інноваційного розвитку лісопромислового сектору; протидія корупції в 
лісовому секторі. Залучення усіх зацікавлених осіб до управління лісовим 
господарством сприятиме усуненню дисбалансу між екологічним та 
соціально-економічним аспектами використання лісових ресурсів. 
8. Виявлено, що до основних способів реструктуризації системи 
управління державним лісовим господарством відносяться наступні: 
приватизація та корпоратизація, деволюція та партисипативне управління, 
децентралізація та реструктуризація. Українське законодавство робить 
можливим утворення таких видів єдиної державної господарської структури: 
державної керуючої холдингової компанії (акціонерного товариства); 
державної лісогосподарської корпорації з учасниками – державними 
(регіональними) обласними підприємствами; державної лісогосподарської 
корпорації з учасниками – державними підприємствами. Перспективним 
напрямом реформування в сфері лісового господарства є перетворення 
Державного агентства лісових ресурсів України у державне господарське 
107 
 
об’єднання – Корпорацію «Ліси України». Створення корпорації в лісовому 
господарстві дозволить вирішити завдання переходу галузі до інноваційного 
типу розвитку та зняти суперечності щодо обмеженості державних механізмів 
для його впровадження, недостатньої повноти системи державного управління 
господарською діяльністю лісогосподарських підприємств. 
9. З’ясовано, що існуючий механізм фіскального регулювання галузі не 
містить реальних стимулів для лісокористувачів. Його основною ланкою є 
система платежів за використання ресурсів, що має фіскальний тиск на 
лісогосподарське виробництво, штучно звужену податкову базу, 
недофінансування галузі та інші чинники. Вивчення зарубіжного досвіду 
застосування різноманітних фіскальних інструментів дозволяє вибрати 
найоптимальніші та застосувати їх до вітчизняних умов: змінити базу 
оподаткування, а саме деревину на землі лісогосподарського призначення; 
запровадити систему диференціації земель лісогосподарського призначення 
згідно із продуктивність лісових насаджень; впровадити систему податкових 
стимулів за ефективне господарювання. Нова система оподаткування України 
має забезпечувати стимулювання відтворення та використання лісових 
ресурсів, сприяти залученню інвестицій, утворенню нових робочих місць, 
збільшувати додану вартість за рахунок вдосконалення технологічного 
оброблення деревини. 
 
  
108 
 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Базовий звіт з лісового господарства в Німеччині з рекомендаціями 
для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  
https://www.openforest.org.ua/105024/ 
2. Бобко А. Лесоводство и государственная политика в отношении 
пользования землями лесохозяйственного назначения в Украине / А. Бобко 
//Научные дискуссии. –  С.70-78. 
3. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу :    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15. 
4. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua. 
5. Демидюк С.М. Організаційні та фінансові аспекти корпоратизації 
лісового господарства України [Електронний ресурс] / С.М. Демидюк. – 
Режим доступу :    http://global-national.in.ua/archive/3-2015/123.pdf 
6. Державне агентство лісових ресурсів України. Офіційний сайт. 
[Електронний ресурс] – Режим доступу : 
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=101934&cat_id=32
876 
7. Дребот О. Сутність лісового комплексу: теоретичні та 
методологічні аспекти / О. Дребот // Економіст. –  2011. – № 10. – С. 14–16. 
8. Дубовіч І.А. Перспективи застосування в Україні зарубіжного 
досвіду управління лісовим господарством [Електронний ресурс] / І.А. 
Дубовіч, Г.М. Лесюк. – Режим доступу :   
http://bses.in.ua/journals/2017/20_2017/18.pdf. 
9. Закон України «Про оцінку земель» [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу : https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1378-15. 
109 
 
10. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України 
та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення 
адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-19. 
11. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3528-15. 
12. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу 
України та деяких законодавчих актів України щодо стимулювання створення 
та діяльності сімейних фермерських господарств» [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2497-19. 
13. Збереження біологічного різноманіття в лісах та забезпечення 
розвитку природно-заповідного фонду [Електронний ресурс] – Режим доступу 
: http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=100429&cat_id 
=36090 
14. Зміни в оподаткуванні земельним податком лісових земель у 2019 
році [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://appu.org.ua/main-
news/zmini-v-opodatkuvanni-zemelnim-podatkom-lisovih-zemel-u-2019-rotsi/ 
15. Карпук А.І. Державно-приватне партнерство у лісовому 
господарстві: інноваційно-інвестиційний аспект / А. І. Карпук // Інвестиції : 
практика та досвід. – 2011. –  № 21. – С.10-13. 
16. Кизим М. О. Інструменти лісової політики України / М. О. Кизим, 
І. В. Ярошенко // Проблеми економіки. – 2018. –  № 2 (36). –  C.66-70. 
17. Козка О. Фіскальне регулювання [Електронний ресурс] / О. Козка. 
– Режим доступу : https://ekoinform.com.ua/?p=4736 
18. Лакіда П.І. Основи лісової політики України / Круглий стіл «Лісова 
політика України: першочергові завдання». – Київ, НУБіП України – 11 
вересня 2019 р. 
19. Леньо Р.В. Перспективні напрями впровадження зарубіжного 
досвіду в систему управління лісовим господарством України [Електронний 
110 
 
ресурс] / Р.В. Леньо. – Режим доступу : 
http://academy.gov.ua/ej/ej16/txts/12LRVLGU.pdf. 
20. Лесюк Г.М. Сучасні соціально-економічні підходи до управління 
лісовим господарством України [Електронний ресурс] / Г.М. Лесюк. – Режим 
доступу : http://www.economyandsociety.in.ua/journal/8_ukr/81.pdf 
21. Лицур І. Світовий досвід використання механізму фіскального 
регулювання в лісовому господарстві // Економіка природокористування і 
охорони довкілля / Лицур І., Ткачів С. –  К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2016. – 
С. 137-144. 
22. Лісова політика Італії [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  
http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-
khozyajstvu/2020-lisova-politika-italiji.html 
23. Лісова політика Німеччини [Електронний ресурс]. – Режим доступу 
:  http://po-teme.com.ua/lesnoe-i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-
khozyajstvu/2016-lisova-politika-nimechchini.html 
24. Лісове господарство України [Електронний ресурс]. –  Державне 
агентство лісових ресурсів, 2019. – Режим доступу : 
http://ekoinform.com.ua/wp-content/uploads/2019/01/Brosura_DALR_2019_UA-
web.pdf 
25. Лісовідновлення та лісорозведення [Електронний ресурс] – Режим 
доступу : http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=121176 
&cat_id=32875 
26. Лісопромисловий комплекс України.  Аналітична довідка 
[Електронний ресурс]. – Харків, 2017. – Режим доступу : https://ndc-
ipr.org/media/posts/presentations/%D0%9B%D0%9F%D0%9A_%D0%A3%D0%
BA%D1%80%D0%B0%D1%96%D0%BD%D0%B8_iy0zQjY.pdf. 
27. Лісопромисловий комплекс Фінляндської Республіки  
(інформаційна довідка) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://compi.com.ua/lisopromislovij-kompleks-finlyandsekoyi-respubliki.html 
111 
 
28. Методологія, альтернативні сценарії і принципи лісової політики 
України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://po-teme.com.ua/lesnoe-
i-parkovoe-khozyajstvo/lektsii-po-lesnomu-khozyajstvu/2028-metodologiya-
alternativni-stsenariji-i-printsipi-lisovoji-politiki-ukrajini.html. 
29. Олійник Є.М. Лісогосподарська діяльність в Україні. Аналітичне 
дослідження / Є.М. Олійник. – Київ. Громадська спілка «Біоенергетична 
асоціація України», 2019. – 38 с. 
30. Основні положення звіту з аналізу лісової політики [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу :   https://en.ppt-online.org/669360. 
31. Охорона лісу від пожеж [Електронний ресурс] – Режим доступу : 
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=118927&cat_id=11
8926 
32. Петров В. Управление лесами в США / В.Петров, 
А.Смирнова//ЛесПромИнформ. – 2016. – №2(116). – С. 162-166. 
33. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2497-19 
34. Положення про Державне агентство лісових ресурсів України 
[Електронний ресурс] – Режим доступу : 
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=110632&cat_id=79
022 
35. Польовський А. М. Еколого-економічні засади удосконалення 
національної лісової політики : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.06. – 
Львів, 2008. –  20 с. 
36. Польовський А.М. Еколого-економічні аспекти аналізу лісової 
політики / А.М. Польовський [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
http://base.dnsgb.com.ua/files/journal/Lisove-gospodarstvo-l-p-d-
promyslovist/2006_32/151_Polowski_LG_32.pdf 
37. Полякова Л. Лісове господарство Болгарії [Електронний ресурс] / 
Л. Полякова. – Режим доступу : https://ekoinform.com.ua/?p=6021 
112 
 
38. Полякова Л. Моделі управління державними лісами [Електронний 
ресурс] / Л. Полякова. – Режим доступу :  https://ekoinform.com.ua/?p=5208. 
39. Попков М. Лісова політика України. Умови реалізації та пріоритети 
[Електронний ресурс] / Попков М., Сторожук В., Полякова Л., Кирилюк С. // 
Лісовий і мисливський журнал. – 2002. – №3. – Режим доступу :  
https://www.openforest.org.ua/232/. 
40. Проект Закону України «Національна лісова політика» 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
https://tlu.kiev.ua/uploads/media/Proekt_NLP_NLTU_NUBiP.pdf 
41. Разработка эффективной лесной политики. Руководство по лесному 
хозяйству продовольственная и сельскохозяйственная [Електронний ресурс] // 
Организация объединенных наций. –  
Рим, 2010 год. –   Режим доступу : http://www.fao.org/3/i1679r/i1679r00.htm. 
42. Разработка эффективной лесной политики: Руководство. 
Документы ФАО по лесному хозяйству. –  ФАО, Рим, 2010. –  77 с. 
43.  Реформування системи управління лісовим господарством. Звіт за 
результатами експертної місії Європейського Союзу TAIEX [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : http://rogatynlis.if.ua/wp-
content/uploads/2018/11/zvit-2-TAIEX.pdf. 
44. Самоплавський В.І. Лісове господарство України на початку 
третього тисячоліття / Самоплавський В.І. // Актуальні питання сьогодення. – 
2002. –  Випуск 1. – С. 6-10. 
45. Сертифікація лісів [Електронний ресурс] – Режим доступу : 
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=138413&cat_id=36
096 
46. Синякевич І. М. Лісова політика : підручник / І. М. Синякевич. –  
Львів : ІЗМН, 2005. –  307 с. 
47. Синякевич І. Система інструментів лісової політики. Яким чином її 
формувати і ефективно використовувати [Електронний ресурс] / І. Синякевич 
– Режим доступу : https://www.derevo.info/ru/content/detail/78. 
113 
 
48. Соловій І.П. Лісова політика у міждисциплінарному науковому 
контексті: тренди та перспективи розвитку/ І.П. Соловій // Наукові праці 
Лісівничої академії наук України. –  2019. – Вип. 18. – С. 176-184. 
49. Сторожук В.Ф. Нариси до реформи державного лісового 
господарства України: нормативно-правове забезпечення створення 
державної лісогосподарської корпорації / В.Ф. Сторожук. –  Київ, 2015. 
50. Сторожук В.Ф. Порівняльний аналіз лісового законодавства 
України та пов’язаних з ним правових актів на відповідність до законодавчої 
бази Європейського Союзу з питань сталого управління лісами [Електронний 
ресурс] / В.Ф. Сторожук.— К.: 2010. — Режим доступу: http://www. fleg.org.ua/ 
51. Стратегія реформування лісового сектору: рекомендації програми 
ФЛЕГ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  
http://galsillis.org.ua/reformuvannya-lisovogo-gospodarstva/ 
52.  Тендюк А.О. Екологічно-орієнтоване управління 
лісогосподарським підприємством: підхід до впровадження / А.О. Тендюк, 
Л.В. Стрижеус, О.І. Медвєдєва. –  С. 57-64. 
53. Ткач В.П. Удосконалення лісових відносин та лісоуправління в 
Україні / В.П. Ткач , А.С. Торосов // Актуальні проблеми сьогодення Львів: 
РВВ НЛТУ України. – 2015. – Вип. 13. – С.24-31. 
54. Шматков Н. Национальная лесная политика: общие подходы к 
разработке и международный опыт [Електронний ресурс] / Н. Шматков, Е. 
Куликова. – Режим доступу :  https://wwf.ru/upload/iblock/c02/01-_16_.pdf. 
55. Шумлянський Б.В. Порівняльний аналіз зарубіжного та 
вітчизняного досвіду інституціонального забезпечення розвитку лісового 
сектора [Електронний ресурс] / Б.В. Шумлянський, Г.І. Бережницька // 
Збалансоване природокористування. – 2017. – № 2. – С.30-36. – Режим доступу 
: http://natureus.org.ua/repec/archive/2_2017/6.pdf. 
56. Ярошенко І.В. Стан та тенденції розвитку лісопромислового 
комплексу України / І.В. Ярошенко // Науково-дослідний центр 
індустріальних проблем розвитку НАН України. – С. 323-335. 
114 
 
57. A new EU Forest Strategy: for forests and the forest-based sector  
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec. 
europa.eu/agriculture/sites/agriculture/files/forest/strategy/staff-working-
doc_en.pdf.  
58. Durst P. Re-inventing forestry agencies. Experiences of institutional 
restructuring in Asia and the Pacific / P. Durst, Ch. Brown, J. Broadhead, R. Suzuki, 
R. Leslie, A. Inoguchi //Asia-Pacific Forestry Commission/ FAO Regional Office 
for Asia and Pacific. –  Bangkok, 2008 
59. Guidelines for participatory forest management [Електронний ресурс]. 
– RobinwoodPlus. – 2013. – 56 p. – Режим доступу :  
http://www.robinwoodplus.eu/uploaded/files/file_6a8ffb9ec130.pdf. 
60. Influencing policy processes — lessons from experiences / by M. Maetz 
and J. Balie. // FAO Policy Assistance Series # 4. –  Rome, 2008. 
61. Natural Resources Canada [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 
https:// www.nrcan.gc. ca/forests/canada/ownership/17495. 
62. Participatory Forest management in the Caribbean: Impacts and Potential 
[Електронний ресурс]. – CANARI. – 2002. – Policy Brief. – № 1. – 4 p. – Режим 
доступу :  https://www.canari.org/wp-content/uploads/2016/03/1-Participatory-
Forest-Management-in-the-Caribbean.pdf. 
63. State of Finland’s forest. – Metsаhallitus Forestry Ltd [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу :  http://www. metsa.fi/web/en/state-owned-forestry-
company. 
64. The State Forests National Forest Holding [Electronic resource]. – 
Access mode: http://www. lasy.gov.pl/en/our-work/sf-national-forest-holding/ 
organization 
65.  Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development 
[Електронний ресурс]. – A Res/70/1. – 21. –2015. – 44 р. – Режим доступу :  
http://www.un.org/ga/search/view_doc. asp?$symbol=A/RES/70/1&Lang=E
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
