Інноваційні механізми державного управління енергетичною сферою в Україні

Горовий, Павло Олександрович
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10032
Title:	Інноваційні механізми державного управління енергетичною сферою в Україні
Authors:	Гончаренко, Ірина Георгіївна Горовий, Павло Олександрович
Keywords:	альтернативні джерела енергії;відновлювальна енергетика;енергетична безпека;енергетична сфера;енергетична політика;енергетична стратегія;енергозбереження;енергоефективність;розумні мережі
Issue Date:	2019
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 126 сторінок, 12 таблиць, 7 рисунків, список використаних джерел з 85 найменувань. Об’єктом дослідження є державне управління енергетичною сферою. Предмет дослідження — інноваційні механізми державного управління енергетичною сферою в Україні. Метою кваліфікаційної роботи магістра є дослідження інноваційних механізмів державного управління енергетичною сферою в Україні. Завданнями кваліфікаційної роботи магістра є: вивчення поняття енергетичної безпеки та її місця при розробці державної політики; дослідження стратегічних напрямів розвитку енергетичної сфери в Україні; аналіз основних напрямів енергетичної стратегії в Європейському Союзі; аналіз формування та реалізації державної політики в різних сферах паливно-енергетичного сектору в Україні; дослідження стану реформування ринку електроенергії в Україні; вивчення напрямів розвитку інноваційних енергетичних технологій в світі; дослідження умов переходу України до низьковуглецевої економіки; дослідження концепції «розумні мережі» та напрями впровадження її в Україні. За результатами дослідження здійснено комплексний аналіз сучасного стану розвитку енергетичної сфери в Україні та світі, формування та реалізації державної енергетичної політики, а також запровадження інноваційних механізмів державного управління в даній сфері. Одержані результати можуть бути використані для подальших досліджень в сфері державного управління в енергетичній сфері.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10032
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Горовий.pdf Restricted Access		1.02 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ 
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА 
 
 
 
 
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
 
 до кваліфікаційної роботи 
магістра 
 
 
на тему: «Інноваційні механізми державного управління 
енергетичною сферою в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: студент 2 курсу, групи ПУА-018 
Спеціальності 281 Публічне управління та 
адміністрування  
                                                          ___________________Горовий П.О.__________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                          Керівник  _____Гончаренко І.Г.____________ 
(прізвище та ініціали) 
                                                                     Рецензент _________________________________ 
(прізвище та ініціали) 
 
 
 
 
Черкаси 2019 року 
 
 4 
 
ЗМІСТ 
 
 
ВСТУП……………………………………………………………………... 5 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ  
ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  
В ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СФЕРІ…………………….…………………………. 8 
1.1   Підходи до розробки державної політики в контексті  
енергетичної безпеки……………………………………………………... 8 
1.2  Стратегічні напрями розвитку енергетичної сфери в Україні…..… 21 
1.3 Основні напрями Енергетичної стратегії Європейського Союзу….. 29 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В  
ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СФЕРІ В УКРАЇНІ……………………………………. 37 
2.1 Аналіз формування та реалізації державної політики в різних  
сферах паливно-енергетичного сектору………………………………….  37 
2.2 Аналіз стану реформування енергетичних ринків в Україні…….….. 58 
РОЗДІЛ 3 ІННОВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО  
УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СФЕРОЮ…………………………. 74 
3.1 Напрями розвитку інноваційних енергетичних технологій в світі.... 74 
3.2 Впровадження стратегій низьковуглецевого розвитку України….… 83 
3.3 Впровадження концепції «розумні мережі» в Україні………………. 95 
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 112 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 116 
  
  
 
  
 
5 
 
ВСТУП 
 
 
Стан економіки та рівень життя населення будь-якої країни, в тому 
числі, залежить від рівня розвитку енергетики,  надійного, економічно 
обґрунтованого та екологічно безпечного задоволення потреб населення й 
економіки в енергетичних ресурсах. Україна має одну з найбільш енергоємних 
економік в Європі, а також високий рівень залежності від зовнішніх джерел 
енергії, що негативно впливає на рівень конкурентоспроможності країни та 
знижує рівень національної безпеки. Отже, на сьогодні перед урядом країни 
стоїть завдання працювати в напряму підвищення енергетичної безпеки 
держави, формування цілісної та дієвої системи та регулювання в паливно-
енергетичному секторі, розвитку конкурентних відносин на ринку 
енергоносіїв, створення передумов для істотного зменшення енергоємності 
економіки за рахунок впровадження інноваційних енергетичних технологій, 
розвитку ринкових механізмів стимулювання енергозбереження, розвитку 
альтернативної енергетики, диверсифікації зовнішніх джерел поставок 
енергетичних продуктів тощо. З огляду на сказане вище, тема магістерського 
дослідження є актуальною на сьогодні. 
Вивченням проблем, які існують в енергетичній сфері на глобальному та 
національному рівнях, а також пошуком шляхів підвищення рівня 
енергетичної безпеки та державного управління енергетичною сферою 
займалися такі вчені як: Г. Гелетуха, Т. Желєзна, А. Праховнік, Л. Артеменко, 
М. Клюквіна, Т. Биркович, Є. Бобров, С. Денисюк, О. Коцар, Ю. Чернецька, В. 
Каплун, О. Киричок, С. Щербак, П. Княжко, С. Кудря, Н. Малиш, Ю. 
Матвеева, С. Колосок, І. Вакуленко, Н. Матвійчук, О. Миколюк, О. Дячук, М. 
Чепелєв, Р. Подолец, Г. Трипольська, Ю. Огаренко, О. Алієва, Г. Рябцев, Б. 
Стогній, В. Шведун та інші. 
 
6 
 
Мета дослідження полягає в дослідженні інноваційних механізмів 
державного управління енергетичною сферою в Україні. 
Для досягнення поставленої мети встановлені наступні завдання: 
− вивчення поняття енергетичної безпеки та її місця при розробці 
державної політики; 
− дослідження стратегічних напрямів розвитку енергетичної сфери в 
Україні; 
− аналіз основних напрямів енергетичної стратегії в Європейському 
Союзі; 
− аналіз формування та реалізації державної політики в різних сферах 
паливно-енергетичного сектору в Україні; 
− дослідження стану реформування ринку електроенергії в Україні; 
− вивчення напрямів розвитку інноваційних енергетичних технологій 
в світі; 
− дослідження умов переходу України до низьковуглецевої економіки; 
− дослідження концепції «розумні мережі» та напрями впровадження 
її в Україні. 
Об’єкт дослідження – державне управління енергетичною сферою. 
Предмет дослідження – інноваційні механізми державного управління 
енергетичною сферою в Україні.  
При проведенні дослідження використовувалися загальнонаукові та 
спеціальні методи дослідження, зокрема, аналізу і синтезу, моделювання, 
історичний і логічний підходи, системний підхід, методи порівняння, 
моделювання та прогнозування. 
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні 
комплексного дослідження сучасного стану розвитку енергетичної сфери в 
Україні та світі, формування та реалізації державної енергетичної політики, а 
також запровадження інноваційних механізмів державного управління в даній 
сфері. 
 
7 
 
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його 
результати можуть бути використані для подальших досліджень в сфері 
державного управління в енергетичній сфері. 
Апробація дослідження. Горовий П.О. Основні напрями енергетичної 
стратегії Європейського Союзу / П.О. Горовий // Теорія і практика сучасної 
економіки : матеріали ХX Міжнародної науково-практичної конференції : 22 
жовтня 2019 р. [Електронний ресурс] / відп. ред. Р. В. Манн ; М-во освіти і 
науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси : ЧДТУ, 2019. – 143 с. – 
С. 18-21. 
Структура та обсяг роботи.  Кваліфікаційна магістерська робота 
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
Повний обсяг роботи становить 126  сторінок. Список використаних джерел 
складається з 85 найменувань, 12 таблиць,  7 рисунків. 
  
 
8 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ 
ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В 
ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СФЕРІ 
 
 
1.1 Підходи до розробки державної політики в контексті 
енергетичної безпеки 
 
Критичний стан, у якому зараз знаходиться енергетична галузь України, 
давно вже є проблемою усестороннього обговорення. Частота криз, що 
постійно виникають у енергетичному секторі, є свідченням недостатнього 
рівня його стійкості до дії різних дестабілізуючих факторів, які виникають при 
зіткненні інтересів. 
Основними причинами цього є: 
-  сильна залежність країни від імпорту енергоносіїв, які постачаються 
фактично з однієї країни – Росії; 
-  низький рівень ефективності енергоспоживання, переробки та 
транспортування енергії; 
-  зношеність та застарілість основних фондів енергетики, що 
потребують значних інвестицій для свого відновлення; 
-  недосконалість тарифної та фінансової політики, що призводить до 
перехресного субсидування населення, бюджетної сфери та інших секторів 
економіки за рахунок енергетики; 
-  несприятливий інвестиційний клімат, що не дозволяє залучити 
інвестиції до модернізації основних фондів енергетики; 
-  високий рівень корумпованості, наявність різних тіньових схем в 
енергетиці, де, як відомо, обертаються дуже значні кошти; 
 
9 
 
-  політизованість головних проблем енергетики (газопостачання, 
ринок нафтопродуктів тощо) [6]. 
Все це призводить до зниження енергетичної безпеки країни, яка є 
однією з найважливіших складових національної безпеки країни. Саме це 
наголошується в Енергетичній стратегії України на період до 2030 р. і 
енергетична безпека визначається як «спроможність держави забезпечити 
ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити 
оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання в Україну 
енергоносіїв для забезпечення життєдіяльності населення та функціонування 
національної економіки у режимі звичайного, надзвичайного та стану війни, 
попередити різкі цінові коливання на паливно-енергетичні ресурси, або ж 
створити умови для безболісної адаптації національної економіки до нових цін 
на ці ресурси на світових ринках». Енергетична безпека передбачає 
досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та 
екологічно безпечного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і 
соціальної сфери держави [63]. 
Згідно із «Стратегією національної безпеки України» від 26.05.2015 р., 
однією із актуальних загроз національній безпеці України визначено «дії по 
блокуванню зусиль України щодо протидії монополізації стратегічних галузей 
національної економіки російським капіталом, щодо позбавлення залежності 
від монопольних постачань критичної сировини, насамперед енергетичних 
ресурсів», а також визначено такі основні загрози енергетичній безпеці: 
спотворення ринкових механізмів в енергетичному секторі; недостатній рівень 
диверсифікації джерел постачання енергоносіїв та технологій; криміналізація 
та корумпованість енергетичної сфери; недієва політика енергоефективності 
та енергозабезпечення  [71]. 
Енергобезпека країни відбивається безпосередньо в основних функціях 
паливно-енергетичного комплексу країни, до яких відносяться наступні: 
1. Соціальні функції: 
 
10 
 
- забезпечення населення країни електроенергією, теплом та паливом 
відповідно до розробленої соціально-економічною стратегією; 
- забезпечення електроенергією лікарень, дитячих та освітніх закладів, 
закладів культури, спорту та інших; 
- забезпечення енергоносіями пасажирських та вантажних 
транспортних засобів; 
- забезпечення регіонів, населених пунктів робочими місцями, 
територіальною інфраструктурою; 
- забезпечення кваліфікованими кадрами підприємств ПЕК; 
- забезпечення здійснення робіт з охорони оточуючого середовища. 
2.  Виробничі функції: 
- забезпечення безперебійного та надійного енергозбереження 
народного господарства; 
- забезпечення видобутку, передачі, розподілу та збуту електроенергії; 
- забезпечення видобутку, переробки, транспортування, розподілу та 
збуту палива; 
- забезпечення функціонування виробничих потужностей народного 
господарства паливом для виробництва продукції та надання послуг; 
3. Функції науково-технічного розвитку виробництва: 
- забезпечення безперервного розвиту виробничих процесів в галузях 
народного господарства; 
- забезпечення проведення науково-дослідних та досвідно-
конструкторських розробок, які вимагають здійснення великих обсягів 
експериментальних робіт; 
- забезпечення пуску та функціонування нових виробничих 
потужностей; 
- забезпечення розробки та розповсюдження інновацій в галузях 
народного господарства; 
- забезпечення розвитку нових технологій виробництва енергоносіїв; 
 
11 
 
- забезпечення розвитку електротехнологічних, нафто- та 
газохімічних, виробничих процесів; 
- забезпечення розробки нових видів палива для заміни 
невідновлювальних їх видів; 
- забезпечення розробки нетрадиційних видів джерел енергії 
(використання енергії вітру, сонця тощо); 
4. Економічні функції: 
- забезпечення здійснення економічної політики у відповідності до 
формули «виробнику повинно бути вигідно виробляти, споживачу - 
купувати»; 
- забезпечити реалізацію енергоносіїв споживачам за цінами, які 
дозволяють галузям ПЕК здійснити процеси інтенсивного розширеного 
відтворення; 
- забезпечення проведення в галузях ПЕК економічної політики, 
орієнтованої на зниження цін на енергоносії; 
- забезпечення вивчення попиту на енергоносії та вибір найбільш 
ефективної маркетингової політики; 
- забезпечення проведення економічної політики в галузях ПЕК, яка б 
стимулювала ощадливе відношення до енергоносіїв; 
- забезпечення економічної політики, яка б стимулювала створення 
фінансових потоків, достатніх для відтворення процесів в галузях ПЕК; 
- забезпечення економічної політики, яка є гарантом поповнення 
місцевого, регіональних та державного бюджету; 
5. Геостратегічна функція ПЕК полягає в тому, що комплекс є 
засобом забезпечення національної безпеки країни, основою її життєздатності 
та соціальної стабільності. Інфраструктура галузей ПЕК є найважливішим 
засобом реалізації соціально-політичної стратегії. На міжнародній арені за 
допомогою ПЕК визначаються значні соціально-економічні та політичні 
завдання [7]. 
 
12 
 
Управління галузями ПЕК можна визначити як процес систематичного, 
цілеспрямованого впливу на них на основі вивчення та використання 
об’єктивних закономірностей та прогресивних тенденцій розвитку енергетики 
в інтересах забезпечення ефективного функціонування та розвитку усієї 
національної економіки. 
Оскільки управління галузями ПЕК є важливим завданням в складі 
проблеми регулювання всієї національної економіки, остільки для її рішення 
служить державна енергетична політика, розробляється та ухвалюється 
енергетична стратегія. Формування та розвиток державної енергетичної 
політики повинні відбуватися з позиції гарантування належного рівня 
енергетичної безпеки країни. 
Пріоритетами забезпечення енергетичної безпеки України в контексті 
національної безпеки на сьогодні є: 
− реформування енергетичних ринків, забезпечення прозорості 
господарської діяльності, конкуренції на цих ринках та їх демонополізація, 
інтеграція енергетичного сектору України до енергетичних ринків ЄС та 
системи європейської енергетичної безпеки; 
− підвищення енергетичної ефективності та забезпечення 
енергозбереження; 
− диверсифікація джерел і маршрутів енергопостачання, подолання 
залежності від Росії у постачанні енергетичних ресурсів і технологій, розвиток 
відновлюваної та ядерної енергетики з урахуванням пріоритетності завдань 
екологічної, ядерної та радіаційної безпеки; 
− створення умов для надійного енергозабезпечення та транзиту 
енергоресурсів територією України, захищеності енергетичної 
інфраструктури від терористичної загрози; 
− формування системи енергозабезпечення національної економіки і 
суспільства в особливий період [71]. 
Згідно International Index of Energy Secutiry Risk by Global Energy Institute 
 
13 
 
2018 Україна відповідно до даних за 2016 рік посіла 25-те місце серед 25 країн 
– великих споживачів енергії (табл.1.1). 
Таблиця 1.1 – Рейтинг і показники ризику енергетичної безпеки для 25 
країн з великим споживанням енергії, 2016 рік 
Загальні показники 1-ше місце 25-те місце Україна 
Рейтинг ризику Норвегія (678) Україна (1,842) 25 
Залежність від імпорту пального Канада Японія 16 
Залежність від імпорту 
Австралія Франція 16 
природного газу 
Залежність від імпорту вугілля Австралія Нідерланди 15 
Загальна залежність від імпорту 
Канада Японія 17 
енергоносіїв 
Витрати на імпорт викопного 
Канада Україна 25 
палива на одиницю ВВП 
Джерело: [78] 
Як бачимо з таблиці, Україна посідає останнє місце серед 25 країн — 
великих споживачів енергії за інтенсивністю витрат енергоджерел та 
енергоресурсів [5]. 
Країна на сьомому місці за витратами енергії на душу населення, дуже 
низькі показники в такій категорії виміру, як волатильність цін і ринків, що 
означає, що Україна не може вміло оперувати і зменшувати ризики для 
економіки від зміни цін на енергоносії (табл.1.2). Це робить підприємства дуже 
чутливими до зміни цін на газ, електроенергію чи нафту. Фактично ці ціни 
роблять велику частину української продукції неконкурентною в світі [5]. 
Таблиця 1.2 – Енерговитрати та вплив цін 
Показники 1-ше місце 25-те місце Україна 
Інтенсивність 
Велика Британія Україна 25 
енерговитрат 
Показники Енерговитрати на 
Індія Нідерланди 7 
енерговитрат душу населення 
Роздрібні ціни на Південна 
Італія 14 
електричну енергію Африка 
Показники Коливання витрат на 
Велика Британія Україна 25 
цін і енергоносії 
ринкових ВВП на душу 
Норвегія Індія 24 
коливань населення 
Джерело: [78] 
 
 
14 
 
Україна посідає останнє місце серед 25 країн — великих споживачів 
енергії за загальним показником готовності до енергетичних ризиків, але у нас 
є й менш ризиковані показники. Порівняно з іншими країнами групи в країні, 
наприклад, достатня диверсифікація на ринку електричної енергії. За 
показником non-carbon generation, очевидно, завдячуючи атомній та 
гідрогенерації, наша країна посідає 8-ме місце. 
Щодо електричної енергії треба зазначити, що проблема на ринку 
електроенергії полягає не у недостатності енергоресурсів для забезпечення 
енергетичної безпеки (наразі Україна повністю самодостатня та 
самозабезпечена електричною енергією), а скоріше, у недосконалій тарифній 
і регуляторній політиці, внутрішньому монополізмі та зношеності 
енергомереж. Україна також від’єднана від ЄС і перебуваємо в системі із 
Росією та Білоруссю (табл. 1.3) [5]. 
Таблиця 1.3 – Інтенсивність енергоспоживання та сектор електроенергії 
Показники 1-ше місце 25-те місце Україна 
Енергоспоживання 
Індія Канада 9 
на душу населення  
Показники 
Енергоінтенсивність Данія Україна 25 
інтенсивності 
Інтенсивність 
енергоспоживання 
споживання Німеччина Таїланд 22 
пального 
Диверсифікація 
Показники 
електричних Іспанія Норвегія 8 
сектору 
потужностей  
електричної 
Невуглецева 
енергії Норвегія Індонезія 8 
генерація 
Джерело: [78] 
Україна посідає 2-ге місце за показником транспортних витрат на душу 
населення, але останнє місце за показником інтенсивності енергетичних 
витрат транспорту (табл. 1.4). 
Таблиця 1.4 – Транспорт та екологія 
Показники 1-ше місце 25-те місце Україна 
Використання 
Показники 
енергоносіїв у 
транспортного Індія США 2 
транспорті на душу 
сектору 
населення 
 
 
15 
 
Продовження таблиці 1.4 
Показники 1-ше місце 25-те місце Україна 
Інтенсивність 
використання 
 Японія Індонезія 23 
енергоносіїв у 
транспорті 
Викиди СО2 Данія Таїланд 9 
СО2 на душу 
Індія Канада 4 
Екологічні населення 
показники Інтенсивність 
викидів СО2 на Данія Росія 24 
одиницю ВВП 
Джерело: [78] 
На рис.1.1 Представлено індикатори та загрози енергетичній безпеці 
України. 
Проблему енергетичної безпеки також слід розглядати як з позиції 
загальнодержавного (національного), так і регіонального рівнів. Забезпечення 
економічної безпеки як на рівні держави, так і її регіонів  має базуватися на 
визначенні конкретних доктрин, концепцій, стратегій, програм у сферах 
енергетики та формування і проведення на їх основі виваженої енергетичної 
політики, спрямованої на стале енергозабезпечення, своєчасне виявлення, 
попередження і нейтралізацію зовнішніх і внутрішніх загроз економічній 
безпеці. 
В цілому, енергетичну політику можна визначити, як: 
- зміст діяльності держави з управління паливно-енергетичним 
комплексом; 
- визначення управлінських та економічних відносин з приводу 
організації виробництва та розподілу паливно-енергетичних ресурсів між 
органами державної влади, підприємствами ПЕК та різними групами 
споживачів цих ресурсів. 
Тобто, енергетичною політикою можна вважати визначення та 
ухвалення на державному рівні пріоритетних напрямів та шляхів 
прискореного розвитку галузей ПЕК та механізмів подолання загроз 
національним інтересам у сфері енергетики, державне регулювання та 
 
16 
 
контроль взаємовідносин між виробниками, постачальниками і споживачами 
енергетичних ресурсів з метою гарантування необхідного рівня 
енергозабезпечення та енергобезпеки держави [53]. 
 
 Індикатори енергетичної  Загрози енергетичній безпеці 
 безпеки України 
 
 Недостатня забезпеченість викопними 
  Частка власних джерел у ресурсами, зменшення їх видобутку  
балансі ПЕР держави  
  Відсутність власного виробництва 
 ядерного палива й забезпечення 
повного ядерного циклу  
 
 Можливість економічного та 
 Р івень імпортної залежності за 
політичного впливу інших держав, 
домінуючим ресурсом у ЗППЕ  
 залежність від світової кон’юнктури 
ринку  
 
Ч астка імпорту палива з однієї  Залежність від Російської Федерації у 
країни в загальному обсязі його постачанні кам’яного вугілля та 
 імпорту  ядерного палива  
 
Зношеність основних  Незадовільний технічний стан 
 виробничих фондів основних фондів ПЕК  
 підприємств ПЕК  
 Частка втрат при   Незадовільний технічний стан 
транспортуванні та основних фондів ПЕК  
 
розподіленні енергії  
 
Енергоємність ВВП  Відсутність ефективної політики 
 енергозбереження та 
енергоефективності: висока 
 
енергоємність ВВП  
 
Відношення інвестицій  у  Недостатній обсяг інвестицій у ПЕК  
п ідприємства ПЕК до ВВП 
 
 Частка відновлювальних  Низька частка відновлювальних 
джерел у ЗППЕ  джерел у ЗППЕ  
 
Рисунок 1.1 – Індикатори та загрози енергетичній безпеці України 
Джерело: [32] 
 
17 
 
Об’єктом енергетичної політики буде слугувати визначена сфера, галузь 
чи просторово-територіальна частина енергетики, на яку спрямована дія цієї 
політики, а суб’єктом енергетичної політики – орган влади, який визначає 
зміст політики та умови її реалізації, а також система об’єктів, що реалізує 
політику в цій сфері, галузі чи просторово-територіальній частині енергетики. 
Енергетична політика має різні цілі та аспекти для країн-імпортерів та 
країн-експортерів енергоресурсів. Для імпортерів на перший план 
висуваються проблеми забезпечення безпеки енергозбереження, збереження 
оточуючого середовища та збереження цінового ринкового балансу на 
енергоресурси та енергію, для інших – збереження рівня попиту та 
ефективності управління розвитком виробництва енергоресурсів. 
Важливим кроком при формуванні та реалізації вітчизняної державної 
енергетичної політики є аналіз існуючих на сьогодні типів та моделей 
державної енергетичної політики та оцінка їх ефективності. 
В цілому можемо виділити два «ідеальних» типи енергетичних політик, 
що характерні для держав, на яких будуються моделі енергетичної політики. 
Перший тип – це «відкрита» енергетична політики – досвід «шокової» терапії 
та швидкого переходу до ринкової моделі. Їй притаманні «м’яка» 
конвертованість волюти, відносно низька ступінь державного контролю над 
економікою; значна орієнтація на іноземні інвестиції; велика включеність в 
процеси глобалізації та регіональну інтеграцію; переважна орієнтація на 
випереджаючі темпи росту експорту енергетичних ресурсів, а не на 
імпортозаміщення, та зростання власного споживання. 
«Закрита» енергетична політика – відмова від «шокової» терапії, 
будується на поступовому впровадженні елементів ринкових відносин при 
збереженні державного контролю; відсутність конвертованої валюти; висока 
ступінь державного контролю на економікою; значні бюрократичні 
перешкоди на шляху іноземних інвестицій; менша включеність до процесів 
глобалізації та регіональної інтеграції; значні елементи політики 
імпортозаміщення та автаркії; більш високе власне споживання енергії. 
 
18 
 
Більш «відкрита» енергетична політика пов’язана з більш ліберальними 
економічними моделями та більш конкурентними політичними системами. 
Більш «закрита» енергетична політика природнім чином виникає в умовах 
сильного державного контролю над економікою та моноцентричної 
авторитарної системи. 
Оцінка енергетичної політики тієї чи іншої країни як «відкритої» чи 
«закритої» принципово важлива, оскільки цей критерій буде в подальшому 
визначати розвиток енергетичного сектору. Зокрема, можна припустити, що 
при рівній ресурсній забезпеченості та інших рівних умовах (наприклад 
політичних ризиках) приток іноземних інвестицій в країни з більш 
«відкритою» енергетичною політикою буде більшим. 
Аналіз політики різних держав в сфері енергетики в сучасному світі 
дозволяє виділити три моделі державної енергетичної політики [34]: 
- національно-монопольна модель; 
- національно-конкурентна модель; 
- інтеграційно-конкурентна модель. 
 Перша модель – національно-монопольна – характерна для держав, які 
мають значні енергетичні ресурси. Її основною відмінною рисою є відношення 
до енергетичної політики як до окремого економічного сегменту, який багато 
в чому підконтрольний державі. Це зумовлює більш закритий характер 
енергетичної галузі для незалежних внутрішніх та іноземних суб’єктів. При 
цьому енрегетика розглядається як базисна основа економіки в цілому, 
ресурсна база для її розвитку.  
Зазначені риси можна спостерігати в таких багатих енергетичними 
ресурсами державах, як Венесуела, Іран, Саудівська Аравія, а також в країнах 
колишнього Радянського Союзу: Азербайджані, Туркменістані, Таджикистані.  
Найважливішою рисою першої моделі є прагнення держави до 
монопольного володіння ресурсами країни. Крім цього, для країн, які 
представляють національно-монопольну модель енергетичної політики, 
 
19 
 
характерно активне використання своїх ресурсів в зовнішній політиці як 
одного з найважливіших аргументів при взаємодії з іншими державами. 
Друга модель – національно-конкурентна. Формування цієї моделі 
державної енергетичної політики почалося в 1980-1990-х роках, коли в деяких 
західноєвропейських державах, США, Новій Зеландії та інших пройшли 
реформи найважливіших енергетичних галузей – електроенергетики та газової 
промисловості.  В результаті реформ в інституційній структурі газової галузі 
та електроенергетики відбулися значні зміни: відмова від державного 
регулювання цін виробників, приватизації та поділ видів діяльності, надання 
крупним споживачам права вибору постачальника та інше. На початковому 
етапі лібералізації в газовій галузі та в електроенергетиці з’явилися позитивні 
результати – посилилася конкуренція серед виробників, що призвело до 
скорочення витрат виробництва та зниженню цін на енергоресурси. Це стало 
важливим стимулом для розвитку економіки в цілому. 
Інтеграційно-конкурента модель найбільш наглядно представлена в 
енергетичній політиці Європейського союзу та країн Скандинавії (Норвегії, 
Швеції, Данії, Фінляндії). Державна енергетична політики в цих державах 
базується на продовженні загальної політики розвитку конкуренції та 
інтеграції європейського ринку.  
Треба відмітити, що національно-конкурентна та інтеграційно-
конкурентна моделі державної енергетичної політики схожі за своїми 
базовими характеристиками. Остання є своєрідним результатом еволюції 
національно-конкурентної моделі. Характерними рисами обох моделей є 
розвиток конкурентних відносин в енергетичній сфері. Роль держави в цих 
моделях досить висока, але акцент робиться на формування умов для 
функціонування ринку (зокрема, на створення нормативно-правової бази), а не 
на використанні адміністративних ресурсів та директивному управлінні [34]. 
Основою реалізації енергетичної політики держави повинна бути 
сучасна та ефективна нормативно-правова база, яка забезпечує стабільність, 
 
20 
 
повноту та несуперечливість нормативно-правового поля цієї найважливішої 
сфери життєдіяльності суспільства. 
До основних механізмів здійснення державної енергетичної політики 
можемо віднести: 
- створення сприятливого економічного середовища для 
функціонування паливно-енергетичного комплексу, включаючи угоджене 
тарифне, податкове, митне, антимонопольне регулювання та інституційні 
перетворення в паливно-енергетичному комплексі; 
- впровадження системи перспективних технічних регламентів, 
національних стандартів та норм, які підвищують керованість та стимулюють 
реалізацію найважливіших пріоритетів та орієнтирів розвитку енергетики, 
включаючи підвищення енергоефективності економіки; 
- стимулювання та підтримка стратегічних ініціатив господарюючих 
суб’єктів в інвестиційній, інноваційній, енергозберігаючій, екологічній та 
інших пріоритетних сферах; 
- підвищення ефективності управління державною власністю в 
енергетиці. 
Враховуючі вище згадане, можемо визначити, що державна енергетична 
політика – це цілеспрямована інноваційна діяльність держави у напряму 
вироблення основних пріоритетів розвитку енергетичної сфери країни, 
розробки заходів та реалізації енергетичних програм економічного,  
соціального, екологічного спрямування, застосування ефективних механізмів 
державного регулювання функціонування енергетичної системи на основі 
принципів енергозбереження, енергоефективності та екологічної безпеки з 
метою забезпечення національної енергетичної безпеки та сталого розвитку 
держави. 
 
 
 
 
 
21 
 
1.2 Стратегічні напрями розвитку енергетичної сфери в Україні  
 
Системним документом, який відображає сучасну енергетичну політику 
держави, зокрема і перелік основних енергетичних реформ є оновлена 
Енергетична стратегія України на період до 2035 р «Безпека, 
енергоефективність, конкурентоспроможність» (ЕСУ-2035) [10]. 
Метою ЕСУ є забезпечення потреб суспільства та економіки в паливно-
енергетичних ресурсах у технічно надійний, безпечний, економічно 
ефективний та екологічно прийнятний спосіб для гарантування поліпшення 
умов життєдіяльності суспільства. 
Згідно з зазначеним документом, основними завданнями енергетичної 
політики держави до 2035 р. є наступні:  
− формування свідомого та енергоефективного суспільства; 
−  забезпечення енергетичної незалежності держави, надійності та 
стабільності функціонування її паливно-енергетичного комплексу;  
− розвиток енергетичних ринків;  
− створення привабливих умов для інвестицій; 
− інтеграція енергетичних мереж та енергетичних ринків України та ЄС; 
− актуалізація системи управління у відповідності сучасних до викликів 
та тенденцій розвитку енергетики [10].  
У часовому вимірі енергетична політика держави на період до 2035р. 
розділена на 3 послідовні етапи.  
Етап 1. Реформування енергетичного сектору (до 2020р.) Упродовж 
найближчих трьох років головні акценти будуть зроблені на впровадженні 
реформ та формуванні конкурентного та інвестиційно привабливого 
середовища.  
1. Генерація електроенергії на базі викопного палива. Основним 
стратегічним завданням в цій сфері, окрім задоволення попиту у коротко- та 
середньостроковому періоду, є підготовка енергетичної системи України до 
масштабного оновлення потужностей після 2025 року. З цією метою до 
 
22 
 
основних заходів віднесено наступні: запровадження нової моделі 
функціонування ринку електроенергії, що передбачає прийняття нормативно-
правових актів, передбачених Законом України «Про ринок електричної 
енергії України»; запуск функціонування всіх сегментів ринку: ринок 
двосторонніх договорів; ринок «на добу наперед»; внутрішньодобовий ринок; 
балансуючий ринок; ринок допоміжних послуг; відокремлення функцій 
оператора систем розподілу від функцій постачання, створення оператора 
ринку; затвердження умов діяльності роздрібного ринку і визначення 
постачальників універсальних послуг та постачальників «останньої надії»; 
ліквідація перехресного субсидування між споживачами, приведення цін для 
побутових споживачів до ринкового рівня тощо [10]. 
2. Магістральні та дистрибуційні електромережі: підтримка розбудови 
магістральних мереж; підтримка реконструкції та розбудови розподільчих мереж 
відповідно до розвитку розподіленої генерації електроенергії; встановлення та 
забезпечення виконання вимог до якості енергопостачання, зокрема щодо 
безперервності (надійності) енергопостачання; комерційної якості послуг та 
якості електроенергії; безпеки їх надання тощо [10]. 
3. Охорона довкілля: затвердження Національного плану скорочення 
викидів від великих спалювальних установок та виконання заходів з 
реконструкції та модернізації теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей;  
організація фінансового забезпечення реалізації інвестиційних проектів у 
рамках Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних 
установок відповідно до зобов’язань України перед Енергетичним 
Співтовариством; удосконалення нормативно-правових актів з питань 
забезпечення якості атмосферного повітря та зменшення викидів 
забруднюючих речовин від генеруючих установок; створити систему 
стимулювання використання відходів як джерела енергії для виробництва 
теплової та електричної енергії; розроблення та затвердження Державної 
цільової екологічної програми виведення з експлуатації уранових об’єктів 
тощо [10]. 
 
23 
 
4. Євроінтеграція: Забезпечення повноцінної імплементації положень 
Третього енергетичного пакета, директив і регламентів ЄС відповідно до 
зобов’язань України в рамках Договору про приєднання до Енергетичного 
Співтовариства; виконання технічних заходів щодо інтеграції енергосистем 
України та Європи; виконання заходів щодо ринкової інтеграції 
електроенергетичного комплексу України; розвиток мережевої інфраструктури в 
перспективних для ВЕС та СЕС регіонах; розробка та прийняття необхідної 
нормативної бази для можливого переходу на опалення за рахунок електричних 
котлів за умов економічної доцільності, стабільності мережі та достатності 
постачання відповідно до умов, необхідних для приєднання до ЕОТ8О-Е [10]. 
5. Енергоефективність: виховання свідомості енергозбереження у 
громадян, заохочення до використання побутових приладів та освітлення з 
високими показниками енергоефективності; скорочення енергоспоживання 
домогосподарств, комерційного та комунального секторів на потреби 
опалення шляхом підвищення енергоефективності житлових і громадських 
будівель, а також підвищення енергоефективності опалювальних приладів; 
повнота та прозорість обліку всіх форм енергії та енергоресурсів та інше [10]. 
Етап 2. Оптимізація та інноваційний розвиток енергетичної 
інфраструктури (до 2025р.) Другий етап впровадження енергетичної стратегії 
буде орієнтований на роботу в умовах нового ринкового середовища та 
фактичної інтеграції ОЕС України з енергосистемою Європи, що суттєво 
вплине на обґрунтування вибору об’єктів для реконструкції або нового 
будівництва в енергетичній сфері та на підвищення енергоефективності [10]. 
До загальних заходів на цьому етапі віднесено наступні: 
− формування цільового енергобалансу до 2035 року; 
− установлення доцільності консервації потужностей ТЕС із 
урахуванням динаміки розвитку ринку електроенергії; 
− розроблення програми заміщення вибуваючих потужностей новими із 
зазначенням структури нових потужностей за видами генерації, відповідно до 
прогнозу ЗППЕ та розроблення механізму такого заміщення. 
 
24 
 
На цьому етапі має відбутися: 
− інтеграція української енергосистеми із зоною континентальної 
Європи ENTSO-E в режимі експлуатації;  
− повна інтеграція у європейську систему транспортування газу 
ENTSO-G, подальше поглиблення кооперації з країнами Центральної Європи 
з метою підвищення надійності поставок енергоносіїв; 
− реалізація інвестиційних проектів у рамках Національного плану 
скорочення викидів від великих спалювальних установок;  
− формування місцевих систем теплопостачання на основі економічно 
обгрунтованого врахування потенціалу місцевих видів палива, логістики 
постачання, регіональної та загальнодержавної енергетичної інфраструктури; 
−  підвищення ефективності діючих систем централізованого 
теплопостачання; 
− залучення приватних інвестицій [10].  
Крім того, очікується модернізація та вдосконалення систем обліку й 
залучення споживача до управління власним попитом на енергетичні ресурси. 
У газовому секторі очікується забезпечення повного покриття внутрішніх 
потреб у природному газі власними ресурсами через збільшення видобутку, а 
також оптимізація роботи ГТС відповідно до очікуваних сценаріїв її 
завантаження. На цьому етапі також планується інтенсивне залучення 
інвестицій у сектор ВДЕ, розвиток розподіленої генерації, зокрема розробка та 
початок реалізації плану впровадження «розумних» енергетичних мереж 
(Smart Grids) та створення розгалуженої інфраструктури для розвитку 
електротранспорту [10].  
Етап 3. Забезпечення сталого розвитку (до 2035р.) Третій етап 
спрямований на інноваційний розвиток енергетичного сектору й будівництво 
нової генерації. Окрім оптимізації та побудови додаткових потужностей 
генерації, в довгостроковій перспективі також очікується впровадження низки 
заходів з оптимізації структури споживання завдяки скороченню втрат у 
мережах, згладжуванню піків споживання шляхом впровадження зтагі-дгідз та 
 
25 
 
використання нових технологій акумулювання енергії. До основних заходів на 
цьому етапі віднесено: 
− розгляд можливих альтернативних підходів до тарифоутворення 
після завершення модернізації мережевого господарства (зокрема Ргісе Сар 
Кедиіаііоп); 
− запровадження системи комерційних розрахунків на основі якісних 
показників надання послуг з теплозабезпечення і охолодження; 
− переведення споживачів теплової енергії на індивідуальне 
електроопалення, де це є економічно доцільним. 
В таблиці 1.5 наведено ключові показники ефективності ЕСУ у часі. 
Таблиця 1.5 – Ключові показники ефективності ЕСУ у часі 
2015 2020 2025 2030 2035 
Опис ключового показника Тип 
ефективності рік рік рік рік рік 
Підвищення енергоефективності 
Енергоємність ВВП, ЗППЕ у т 
Мета 0,24 0,20 0,18 0,15 0,13 
н.е./тис. дол. ВВП (ПКС) 
Витрати палива на обсяг 
спрямованої на 
Енергоринок електроенергії, Мета 396 384 367 353 334 
виробленої на ТЕС, г у.п./кВт-
год 
Питомі витрати при 
виробництві тепла Мета 165 160 155 150 145 
котельнями, кг у.п./Гкал 
Частка втрат в 
Мета >12% 10% 9% 8% <7,5% 
електромережах, % 
Частка втрат у тепломережах, 
Мета >20% <17% <13% <11% <10% 
% 
Енергетична незалежність 
Інтеграція з континентальною Не Не 
Досяг- Досяг- Досяг-
частиною європейської Мета досяг- досяг-
нуто нуто нуто 
енергосистеми ЕОТ80-Е нуто нуто 
Необхідність імпорту газу з 
РФ для балансування попиту, Обмеження 6,1 0 0 0 0 
млрд м3 
Частка одного постачальника 
на ринку ядерного палива, % Обмеження >90 <70 <60 <60 <60 
(на кожному окремому етапі       
ланцюга виробництва ЯП) 
 
 
26 
 
Продовження таблиці 1.5 
Опис ключового показника Тип 2015 2020 2025 2030 2035 
ефективності 
рік рік рік рік рік 
Імпортозалежність (брутто Обмеження 51,6% <50% <33% <33% <33% 
імпорт енергоресурсів у       
ЗППЕ, %) 
Рівень інтеграції ринків 
електроенергії (газу) України 15 15 18 
та ЄС, % (пропускна Мета 2 (20) 2 (30) 
(40) (40) (40) 
спроможність інтерконекторів    
   
відносно обсягу внутрішнього 
ринку) 
Надійність роботи системи 
SAIDI (внаслідок 
незапланованих перерв з вини 617 <450 <200 <175 <150 
Мета 
енергокомпанії), хвилин/рік/      
абонента 
Тепломережі у аварійному >20% <18,6% <4,4% <3% <1% 
Мета 
стані, %      
Безпека і екологія 
Частка ВДЕ (включно з 
гідрогенеруючими Мета 4% 8% 12% 17% 25% 
потужностями та термальною 
енергією) у ЗППЕ, % 
Частка ВДЕ (включно з 
гідрогенеруючими Мета 5% 7% 10% 13% 25% 
потужностями) у генерації 
електроенергії, % 
Частка місцевих 
альтернативних видів палива в 
місцевих паливно- Мета  10 15 18 20 
енергетичних балансах, % до 
загального споживання 
Викиди С02 до рівня 1990 Обмеження - <60% <60% <60% <50% 
року 
Зниження викидів в СО2 екв. 
на кінцеве споживання палива, Мета  >5 >10 >15 >20 
% від 2010 року 
Частка потужностей у 
тепловій генерації, що 
відповідає екологічним Мета <1% <10% <40% 85% 100% 
вимогам ЄС (викиди 8 0 2, N0 
золи), % 
Доступність для держави 
енергетичних ресурсів у Мета 0,5 1,5 3 3,5 4 
кризових ситуаціях, місяців 
споживання 
 
 
27 
 
Продовження таблиці 1.5 
Опис ключового показника Тип 2015 2020 2025 2030 2035 
ефективності 
рік рік рік рік рік 
Доступність для держави 
енергетичних ресурсів 
приватних компаній у Мета 0,5 1 1 1 1 
кризових ситуаціях, місяців 
споживання 
Стратегічні запаси 
енергоресурсів, місяців Мета  0,5 2 2,5 3 
споживання 
Мінімізація сукупних витрат енергогенеруючих систем 
Співвідношення витрат на 
електроенергію та тепло до Обмеження 5,6% <6% <6% <6% <6% 
ВВП (номінальний), % 
Частка біржової торгівлі 
енергоресурсами, % від 
внутрішнього споживання, у Мета 10% 25 50 55 60 
т.ч. електрична енергія, 
вугілля, нафта, газ та інші 
види палива 
 Джерело: [10] 
Іншим важливим стратегічним напрямом розвитку енергетичної сфери в 
Україні є формування сприятливого інвестиційного клімату шляхом  
докорінного покращення ділового клімату в Україні загалом. 
В зв’язку з цим необхідним є: 
− формування прозорих та ліквідних енергетичних ринків;  
− реалізація Закону України «Про ринок електричної енергії», а також 
відповідних підзаконних актів, інтеграція української інфраструктури та 
регуляторно-законодавчої бази з країнами ЄС;  
− інтеграція енергетичної інфраструктури України з європейською.  
Також необхідною є інтеграція з ENTSO-E та ENTSO-G як з технічної, 
так і інституційної та правової точок зору. Україна, як член Енергетичного 
Співтовариства, проводитиме спільну регуляторну політику з країнами ЄС, а 
саме удосконалювати законодавство, що регулює діяльність енергетичного 
сектору з урахуванням вимог acquis communautaire.  
 
28 
 
Інвестиційна привабливість економіки України та, передусім, 
енергетичного сектору залишатиметься недостатньою, якщо не буде вжито 
комплексу заходів, спрямованих на залучення інвестицій, запобігання відтоку 
вітчизняних капіталів через використання офшорних схем.  
У зв’язку з цим доцільно:  
− прозоре формування тактичних рішень, що прогнозовано 
відповідають визначеним довгостроковим цілям, зазначеним у НЕС;  
−  формування чітких та зрозумілих механізмів державно-приватного 
партнерства та прозорої регуляції європейського зразка в сфері інвестування в 
ПЕК;  
− створення програм та інвестиційних проектів з метою досягнення 
визначених у НЕС вищих державних пріоритетів, інтересів бізнесу та 
споживачів енергії;  
− наявність зрозумілих механізмів щодо забезпечення адекватної 
прибутковості інвестованого капіталу (наприклад, через введення тарифікації 
за принципами RAB);  
− застосування зрозумілих механізмів забезпечення більш досконалої 
конкуренції включаючи надання доступу третіх сторін до існуючої 
інфраструктури та адекватної прибутковості енергокомпаній з ознаками 
природньої монополії (наприклад, через введення тарифікації за принципами 
Price Cap Regulation);  
− упровадження заходів із забезпечення прозорості трансфертного 
ціноутворення задля запобігання відтоку капіталу до офшорних зон у енерго- 
та газорозподільних компаній (обленерго, облгази);  
− тотальне запровадження прозорих механізмів державних закупівель;  
− запровадження податкового законодавства та обґрунтованих пільг, 
що стимулюватимуть надходження інвестицій в ПЕК, особливо у ВДЕ і 
підвищення енергоефективності [10].  
 
 
29 
 
1.3 Основні напрями Енергетичної стратегії Європейського Союзу 
 
Не зважаючи на постійну увагу Європейських країн до питань 
забезпечення безпеки, в тому числі і енергетичної безпеки, ЄС все ще 
залишається вразливим до зовнішніх та внутрішніх загроз та викликів [70]. 
 Особливе значення енергетичної безпеки та, зокрема, диверсифікації 
поставок енергоресурсів було чітко продемонстровано під час газових криз 
2006 і 2009 рр., коли транзит територією України було раптово припинено, 
унаслідок чого велика частина Центрально-Східної Європи залишилася без 
достатньої кількості енергоресурсів у зимовий період, з відповідними 
гуманітарними та економічними наслідками [42]. 
Певний час в ЄС був відсутній «спільний підхід»: різні елементи 
політики відображали окремі цілі, які розроблялися в більшій чи меншій 
відособленості одна від однієї. Для вирішення цієї проблеми Європейська 
Комісія в червні 2010 р. прийняла базовий документ енергетичної політики – 
«Енергетика 2020. Стратегія конкурентної, сталої та безпечної енергії» 
(Енергетика 2020). Енергетичною стратегією визначено відповідні цілі у сфері 
енергетики та зміни клімату на 2020 р. – скоротити викиди парникових газів 
на 20%, збільшити частку поновлюваних джерел енергії до 20% і підвищити 
рівень енергоефективності на 20%. При цьому Європейською Радою з ціллю 
подальшої декарбонізації визначено можливість скорочення викидів від 85 до 
95% на період до 2025 р.  
Стратегією Енергетика 2020 визначено п’ять основних пріоритетів:  
1. Досягнення енергоефективної Європи.  
2. Створення дійсно загальноєвропейського інтегрованого 
енергетичного ринку.  
3. Розширення прав і можливостей споживачів і досягнення найвищого 
рівня безпеки.  
4. Розширення лідерства Європи в енергетичних технологіях і 
інноваціях.  
 
30 
 
5. Посилення зовнішнього виміру (впливу) енергетичного ринку ЄС.  
Для забезпечення вільного руху енергії Європейські національні 
енергетичні ринки повинні бути відкритими та інтегрованими, щоб 
забезпечити надійне та якісне енергопостачання за конкурентоспроможними 
цінами. 
Відповідно до визначених стратегією цілей та пріоритетів 
енергоефективність визначено як найбільш ефективний засіб підвищення 
енергетичної безпеки, конкурентоспроможності та зниження викидів в 
атмосферу. Організацію виконання зазначеного напряму передбачено в усіх 
галузях економіки – промисловості, транспорті, енергетиці; житлово-
комунальному і будівельному комплексах та домогосподарствах через 
реалізацію відповідних положень Директив, Регламентів ЄС, а також 
Національних Планів дій з енергоефективності країн-членів ЄС. Стратегією 
передбачено великомасштабне впровадження відновлювальних джерел 
енергії як за визначеним цільовим рівнем до 2020 р., так і подальшого його 
підвищення протягом послідуючих десятиліть з системним і послідовним 
внесенням необхідних змін і доповнень у відповідну нормативно-правову базу 
з послідуючим прийняттям та коригуванням Національних Планів дій з 
розвитку ВДЕ. 
В таблиці 1.6  представлено досягнуті та заплановані показники щодо 
частки ВДЕ у валовому кінцевому споживанні енергії в Євросоюзі. 
Таблиця 1.6  – Досягнуті та заплановані показники щодо частки ВДЕ у 
валовому кінцевому споживанні енергії в Євросоюзі, %. 
Країна 2013 2020 Країна 2013 2020 
ЄС 15,0 20 Литва 23,0 23 
Бельгія 7,9 13 Люксембург 3,6 11 
Болгарія 19,0 16 Угорщина 9,8 13 
Чехія 12,4 13 Мальта 3,8 10 
Данія 27,2 30 Нідерланди 4,5 14 
Німеччина 12,4 18 Австрія 32,6 34 
Естонія 25,6 25 Польща 11,3 15 
Ірландія 7,8 16 Португалія 25,7 31 
Греція 15,0 18 Румунія 23,9 24 
Іспанія 15,4 20 Словенія 21,5 25 
 
31 
 
Продовження таблиці 1.6 
Країна 2013 2020 Країна 2013 2020 
Франція 14,2 23 Словаччина 9,8 14 
Хорватія 18,0 20 Фінляндія 36,8 38 
Італія 16,7 17 Швеція 52,1 49 
Кіпр 8,1 13 Велика 5,1 15 
Британія 
Латвія 37,1 40    
 Джерело: [42]. 
В травні 2014 року Парламентська Рада ЄС приймає нову «Європейську 
стратегію енергетичної безпеки» (European Energy Security Strategy), 
основними завданнями якої визначено сприяння забезпеченню стійкості до 
можливих енергетичних ударів та перебоїв в постачанні основних паливно-
енергетичних ресурсів (ПЕР) в короткостроковій перспективі та зниження 
залежності від конкретних видів палива, постачальників енергії та маршрутів 
в довгостроковій перспективі. 
Стратегією визначено вісім ключових елементів, які разом сприяють 
підвищенню рівня енергетичної безпеки як ЄС в цілому, так і кожної країни-
члена, що є підтвердженням задекларованого принципу солідарності, а саме: 
1. Комплекс негайних заходів, спрямованих на подолання потенційно 
можливих масштабних зривів постачання енергоресурсів (період зими 
2014/2015 рр.). 
2. Зміцнення механізмів екстреної допомоги в разі виникнення 
надзвичайних ситуацій з енергопостачанням (розробка конкретних механізмів 
солідарності), координація оцінених ризиків та планів дій, в тому числі, і для 
захисту критичної енергетичної інфраструктури. 
3. Регулювання (зменшення) попиту на енергію. 
4. Створення ефективно функціонуючого та повністю інтегрованого 
внутрішнього ринку енергії. 
5. Підвищення рівня власного енерговиробництва в ЄС. 
6. Подальший розвиток енергетичних технологій. 
7. Диверсифікація шляхів постачання основних ПЕР та створення 
відповідної інфраструктури. 
 
32 
 
8. Поліпшення координації національних енергетичних політик та 
зовнішньої енергетичної політики  [70]. 
Європейська Комісія (ЄК), вищий орган виконавчої влади 
Європейського Союзу, 25 лютого 2015 року затвердила нову Стратегію 
створення Енергетичного союзу ЄС до 2030 року, якою передбачено зміни до 
стратегії «Energy 2020». Одним з головних завдань Енергетичного союзу ЄС 
стало створення умов формування для європейських споживачів оптимальних 
цін на енергоносії. Єврокомісія надає пріоритети розвитку «південного 
коридору» для прокачування каспійського (та потенційно близькосхідного) 
газу в Південно-Східну Європу. Кінцевим відрізком цієї мережі стане 
Трансадріатичний газопровід (ТАГ). Передбачається, що до 2020 року він 
дозволить прокачувати до Європи до 10 млрд м3
 азербайджанського 
природного газу з можливістю після 2020 року збільшити пропускну здатність 
ТАГ до 20 млрд м3. Крім того, у рамках створення єдиного європейського 
енергоринку ЄК розробить стратегію розвитку торгівлі скрапленим газом у 
Європі.  
У довгостроковій Стратегії створення Енергетичного союзу ЄС 
встановлено обов’язкові цілі для країн-членів ЄС до 2030 року: зниження 
викидів парникових газів на 40%, поліпшення енергоефективності на 27% і 
підвищення на 27% використання поновлюваних джерел енергії в 
енергетичній структурі Євросоюзу, що істотно перевищує раніше прийняті 
відповідні показники в Енергетичній стратегії ЄС «Energy 2020». Стратегія 
Енергетичного союзу ЄС до 2030 року має п’ять взаємопов’язаних положень, 
спрямованих на підвищення рівня енергетичної безпеки, сталого розвитку та 
конкурентоспроможності, викладених у «Пакеті Енергетичного союзу»:  
− енергетична безпека, солідарність і довіра;  
− повністю об’єднаний європейський енергоринок; 
− енергоефективність, яка сприяє зменшенню попиту;  
− дослідження, інновація та конкурентоспроможність; 
− скорочення промислових викидів вуглецю [39]. 
 
33 
 
Ключовим аспектом енергетичної безпеки та стійкості визначено 
диверсифікацію джерел енергії. Для реалізації цієї мети Комісія зосередила 
свою увагу на розвитку можливої інфраструктури енергозабезпечення. 
Наприклад, Південний газовий коридор розглядається в якості одного із 
напрямів розширення доступу Європи до ресурсів країн Центральної Азії, у 
той час як Північна Європа розглядається як регіон, у якому має бути створено 
центри прийому та регазифікації зрідженого природного газу. Крім того, 
торгівля ЗПГ розглядається як засіб регулювання світових цін на природний 
газ. Одночасно Комісія приділяє особливу увагу співпраці між сусідніми 
країнами та буде «проводити оцінку варіантів створення добровільних 
механізмів сукупного попиту для колективної закупівлі газу під час кризи». 
Одночасно ЄС забезпечуватиме приведення у відповідність із законодавством 
ЄС угод по закупівлі енергетичних ресурсів у третіх країн.  
Основним компонентом є розвиток інфраструктури, оскільки 
європейських електро- та газотранспортних мереж, особливо транскордонних 
об’єднаних енергосистем, не достатньо для належного функціонування 
внутрішнього ринку енергоресурсів.  
Комісія зазначає, що значного виграшу в ефективності можна досягти у 
будівельній індустрії; ставиться завдання спростити доступ до існуючої 
системи фінансування та пропонуються варіанти рішень для підвищення 
ефективності. Відмічено необхідність підвищення допустимих норм щодо 
шкідливих викидів для легкових автомобілів і мікроавтобусів у період після 
2020 р. з метою заохочення використання «програм дорожніх зборів на основі 
принципів «платить винуватець забруднення» і «платить споживач». 
Відзначено доцільність «активізації роботи зі створення єдиної європейської 
транспортної зони».  
Країни-члени ЄС взяли на себе зобов’язання щодо зниження на своїй 
території викидів парникових газів не менше ніж на 40% від рівня 1990 р., а 
також із встановлення частки ПДЕ, споживаної в ЄС, на рівні не менше 27% у 
2030 р.  
 
34 
 
Нове бачення дослідницько-інноваційного підходу до енергетики в ЄС 
як до способу забезпечення розвитку та впровадження передових технологій 
використання поновлюваних джерел енергії та створення сприятливих умов 
для участі споживачів в системі розподіленої генерації з впровадженням 
«розумних» енергомереж (Smart Grid), «розумних» побутових 
електроприладів тощо. 
 Європейська Комісія розробила Дорожню Карту з енергетики до 2050 
року [77], в якій проаналізувала, як саме можна досягти поставлених цілей по 
зниженню емісії парникових газів, забезпечуючи при цьому надійність та 
конкурентоспроможність систем енергопостачання. 
В Дорожній Карті ЄС розглянуто п’ять можливих сценаріїв розвитку 
енергетики (так звані сценарії декарбонізації). В основу кожного з них 
покладено одне з наступних припущень щодо того, яка саме тенденція буде 
превалювати в майбутньому в енергетичному секторі Європейського Союзу:  
1. Суттєве підвищення енергоефективності та енергозбереження 
(«сценарій енергоефективності»). Завдяки цьому потреба ЄС в енергії у 2050 
році має знизитись приблизно на 40% порівняно з піком 2005-2006 років. 
2. Суттєве підвищення частки відновлюваних джерел енергії в 
енергобалансі («сценарій ВДЕ»). В результаті цього частка ВДЕ в кінцевому 
енергоспоживанні має досягти 75%, а у споживанні електроенергії – 97% в 
2050 році.  
3. Диверсифікація джерел енергопостачання. В даному сценарії перевага 
не надається жодному джерелу енергії, всі вони конкурують між собою на 
ринкових засадах. Декарбонізація в даному випадку буде досягнута шляхом 
впровадження відповідної податкової політики щодо обсягів викидів вуглецю.  
Розглянуто також дві варіації цього сценарію:  
4. Диверсифікація джерел енергопостачання з відстроченим 
впровадженням технологій уловлювання і зберігання вуглецю.  
5. Диверсифікація джерел енергопостачання за умови, що нові атомні 
блоки не будуть споруджуватись, окрім тих, що будуються вже зараз [2]. 
 
35 
 
Отже, відповідно основними цілями енергетичної політики ЄС було 
визначено безпеку поставок, конкурентоспроможність і сталість. Під 
безпекою поставок розуміються надійні поставки енергетичних ресурсів, під 
конкурентоспроможністю – наявність цих ресурсів за конкурентоздатною 
ціною, а під сталістю — мінімально можливий негативний вплив 
енергетичного сектору (як виробництва, так і споживання) на навколишнє 
середовище. Досягнення належного балансу між цими трьома цілями має 
вирішальне значення для економічної конкурентоспроможності ЄС, його 
політичної самостійності та активізації боротьби зі зміною клімату [41]. 
 
Висновки до розділу 1 
 
Виявлено, що одним з важливих елементів національної безпеки країни 
є енергетична безпека, яка відбивається в таких основних функціях паливно-
енергетичного комплексу країни, як соціальні, виробничі, науково-технічного 
розвитку виробництва, економічні, геостратегічні. 
Основними пріоритетами забезпечення безпеки України є: 
реформування енергетичних ринків, забезпечення прозорості господарської 
діяльності, конкуренції на цих ринках та їх демонополізація, інтеграція 
енергетичного сектору України до енергетичних ринків ЄС та системи 
європейської енергетичної безпеки; підвищення енергетичної ефективності та 
забезпечення енергозбереження; диверсифікація джерел і маршрутів 
енергопостачання, подолання залежності від Росії у постачанні енергетичних 
ресурсів і технологій, розвиток відновлюваної та ядерної енергетики з 
урахуванням пріоритетності завдань екологічної, ядерної та радіаційної 
безпеки; створення умов для надійного енергозабезпечення та транзиту 
енергоресурсів територією України, захищеності енергетичної 
інфраструктури від терористичної загрози; формування системи 
енергозабезпечення національної економіки і суспільства в особливий період. 
 
36 
 
Розглянуто особливостей типів (відкритий та закритий) та моделей 
енергетичних політик, серед яких національно-монопольна, національно-
конкурентна та інтеграційно-конкурентна моделі.  
З’ясовано, що державна енергетична політика – це цілеспрямована 
інноваційна діяльність держави у напряму вироблення основних пріоритетів 
розвитку енергетичної сфери країни, розробки заходів та реалізації 
енергетичних програм економічного,  соціального, екологічного спрямування, 
застосування ефективних механізмів державного регулювання 
функціонування енергетичної системи на основі принципів енергозбереження, 
енергоефективності та екологічної безпеки з метою забезпечення національної 
енергетичної безпеки та сталого розвитку держави. 
Проаналізовано стратегічні напрями розвитку енергетичної сфери та 
основні завдання енергетичної політики в Україні на період до 2035 року, 
серед яких: формування свідомого та енергоефективного суспільства;  
забезпечення енергетичної незалежності держави, надійності та стабільності 
функціонування її паливно-енергетичного комплексу; розвиток енергетичних 
ринків; створення привабливих умов для інвестицій; інтеграція енергетичних 
мереж та енергетичних ринків України та ЄС; актуалізація системи управління 
у відповідності сучасних до викликів та тенденцій розвитку енергетики. 
Досліджено основні напрями Енергетичної стратегії Європейського 
Союзу, яка містить п’ять взаємопов’язаних положень, спрямованих на 
підвищення рівня енергетичної безпеки, сталого розвитку та 
конкурентоспроможності: енергетична безпека, солідарність і довіра; 
повністю об’єднаний європейський енергоринок; енергоефективність, яка 
сприяє зменшенню попиту; дослідження, інновація та 
конкурентоспроможність; скорочення промислових викидів вуглецю. 
 
 
 
 
37 
 
РОЗДІЛ 2 
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В 
ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СФЕРІ В УКРАЇНІ 
 
 
2.1 Аналіз формування та реалізація державної політики в різних 
сферах паливно-енергетичного сектору 
 
За формування та реалізацію державної енергетичної політики в Україні 
відповідає Міністерство енергетики та захисту довкілля (Мінекоенерго). 
Згідно Положення про Міністерство енергетики та захисту довкілля України 
[47] Мінекоенерго є головним органом у системі центральних органів 
виконавчої влади, який забезпечує: 
1) формування та реалізацію державної політики: 
− у сфері охорони навколишнього природного середовища, 
екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, біологічної і 
генетичної безпеки; 
− в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-
промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному 
комплексах; 
− у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, 
використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства та 
безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, лісового та 
мисливського господарства; 
2) формування державної політики: 
− у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації 
земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних 
ресурсів; 
− у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр; 
 
38 
 
− у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного 
(обов’язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, 
зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» 
на екологічно безпечну систему, а також здійснення державного управління у 
сфері поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довгострокового 
зберігання і захоронення; 
− у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, 
енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів 
палива (крім питань забезпечення енергоефективності будівель та інших 
споруд); 
3) формування державної політики щодо здійснення державного нагляду 
(контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, 
раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та у 
галузях електроенергетики і теплопостачання [47]. 
Основу електроенергетичного комплексу України складають 
енергоблоки теплових, атомних, гідро- та гідро-акамулюючих електростанцій, 
які забезпечують виробництво електроенергії, та лінії електропередач 
напругою 0,4-750 кВ, якими забезпечується передача та розподіл виробленої 
електроенергії до кінцевого споживача. В об’єднаній енергетичній системі 
України найбільші генеруючі потужності представлені 12 ТЕС, які входять до 
складу енергогенеруючих компаній АТ «ДТЕК Дніпроенерго», ПАТ 
«Донбасенерго», АТ «ДТЕК Західенерго», ПАТ «Центренерго», ТОВ «ДТЕК 
Східенерго»; 4 АЕС оператором яких є ДП «НАЕК «Енергоатом»; 7 ГЕС та 2 
ГАЕС, які входять до складу ПрАТ «Укргідроенерго». На сьогодні 
відбуваються зміни у формуванні енергетичної політики держави в частині 
переходу до нової моделі функціонування енергетичного сектору, в якій, 
зокрема, мінімізується домінування одного з видів виробництва енергії, та 
віддається велика перевага використанню енергії з альтернативних джерел та 
підвищенню енергоефективності [40]. 
 
39 
 
Постачання електричної енергії забезпечується оператором системи 
передачі (ПрАТ «НЕК «Укренерго») з допомогою 137 підстанцій (ПС) 
напругою 110-750 кВ загальною встановленою потужністю понад 78,7 тис 
МВА, а також 21,3 тис км магістральних і міждержавних повітряних ліній 
електропередачі (ПЛ) напругою 220-800 кВ. Розподіл електричної енергії 
здійснюється 35 ліцензіатами з розподілу електричної енергії з допомогою 
723,2 тис. км ПЛ напругою 0,4–150 кВ та 192,3 тис. од. ПС, ТП та РП 6–150 
кВ.  
З метою виконання зобов’язань України за Договором про заснування 
Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною та 
Європейським Союзом, зокрема на виконання вимог Третього енергетичного 
пакета ЄС прийнято Закон України «Про ринок електричної енергії України» 
[19], який набув чинності у червні 2017 року. Міністерством енергетики та 
захисту довкілля виконано всі необхідні заходи для функціонування першого 
етапу реформи – запровадження з 01.01.2019 роздрібного ринку електричної 
енергії, а також здійснено усі необхідні заходи та розроблено необхідні 
нормативно-правові акти для запровадження з 01.07.2019 року 
повномасштабного ринку електричної енергії.  
Важливим завданням Мінекоенерго є формування виваженої державної 
технічної політики для реалізації задекларованої в Законі України «Про ринок 
електричної енергії» можливості надання споживачам якісних послуг з 
постачання електричної енергії, управління попитом, а також можливість 
впливати на власні рахунки. Згідно з Енергетичною стратегією України на 
період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» 
[10], на етапі реформування енергетичного сектору (до 2020 року) визначено 
основні заходи для реалізації стратегічних цілей у сфері магістральних та 
дистрибуційних електромереж, зокрема, підвищення ефективності та 
економічності роботи розподільчих електричних мереж шляхом переведення 
на більш високий клас напруги; збільшення частки встановлених SMART 
систем; забезпечення зниження технологічних втрат електроенергії в 
 
40 
 
електромережі з сьогоднішніх в середньому 11,5% від відпуску електроенергії 
в мережу до 7,5% у 2035 році тощо. На підставі аналізу стану основних 
показників надійності (безперервності) електропостачання для операторів 
систем розподілу були визначені індекс середньої тривалості довгих перерв в 
електропостачанні в системі (SAIDI), індекс середньої частоти довгих перерв 
в електропостачанні в системі (SAIFI) та розрахунковий обсяг недовідпущеної 
електроенергії (ENS) по Україні. У 2018 році загальний показник SAIDI по 
Україні становив 696 хв., що значно перевищує прогнозні значення, 
передбачені вимогами Енергетичної Стратегії України на період до 2035 року 
«Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» [10], а також 
порівняно зі значеннями для країн ЄС. Основними причинами такого 
фактичного значення показників втрат в мережах та основних показників 
надійності (безперервності) електропостачання є:  
− незадовільний технічний стан об’єктів електричних мереж (частка 
електричних мереж, які потребують капітального ремонту, реконструкції чи 
повної заміни становить 52 %);  
− якість технічного обслуговування електричних мереж.  
Згідно із затвердженими Національною комісією, що здійснює державне 
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг інвестиційними 
програмами операторів систем розподілу (ОСР) поточний рівень інвестування 
у розподільчі мережі в середньому на рік складає 2,8 млрд. грн. Якщо 
оцінювати суму необхідних інвестиції в розподільчі мережі з точки зору 
перспективи то відповідно до Планів розвитку електричних мереж на 2016-
2020 рр. для реалізації всіх заходів, передбачених п’ятирічними планами, 
необхідно залучити 68,5 млрд. грн. Тобто, в середньому на рік – 13,6 млрд. 
грн., що на 11,0 млрд. грн. більше від фактичного фінансування в розподільчі 
електричні мережі. Зазначене призводить до недостатнього фінансування 
пріоритетних та «пілотних» проектів. Отже, для виконання ОСР обсягів повної 
заміни обладнання мереж: − для ПЛ необхідно - близько 40 років; − для ТП 
 
41 
 
(РП) та ПС – близько 20 років. Отже за відсутності додаткових джерел 
фінансування ремонтно-експлуатаційних робіт на об’єктах електромереж, 
процес їх старіння зупинити неможливо. Крім того, ОСР, в умовах їх 
монопольного становища не проявляють зацікавленості до впровадження 
«пілотних» проектів з розвитку розподільчих електричних мереж без 
додаткового фінансового стимулювання. Тому в зазначеній ситуації важлива 
злагоджена взаємодія між всіма зацікавленими сторонами на рівні 
централізованої політики щодо єдиного управлінського та технічного підходу 
до практичного впровадження проектів з підвищення енергоефективності 
роботи електричних мереж, зокрема, шляхом додаткового фінансового 
стимулювання операторів систем розподілу, в тому числі за рахунок 
інвестиційних програм [40].  
Одним з шляхів забезпечення достатнього фінансування практичного 
впровадження проектів з підвищення енергоефективності роботи електричних 
мереж є перехід до нової моделі тарифоутворення – «RAB регулювання», 
результативність якої доведена на практиці багатьма країнами ЄС. Наявність 
додаткового фінансового стимулювання операторів систем розподілу 
дозволить оптимізувати терміни впровадження «розумних мереж» в Україні, 
що повинно надати можливість споживачам електричної енергії скористатися 
перевагами реформованого ринку на отримання якісних послуг з постачання, 
управління своїм попитом та, як наслідок, власним рахунком за спожиту 
електроенергію [40].  
З метою запобігання відключення споживачів Міністерством 
переглянуто нормативно-правові акти, які врегульовують питання 
застосування графіків обмеження та аварійного відключення споживачів та 
направлено Регулятору для включення їх додатками до Кодексу системи 
передачі. З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій 
техногенного характеру в результаті обмеження (відключення) споживачів 
Міністерством розроблено Порядок забезпечення постачання електричної 
енергії захищеним споживачам.  
 
42 
 
Метою інтеграції в електроенергетичній сфері є забезпечення 
синхронної роботи ОЕС України із енергосистемою синхронної зони 
континентальної Європи ENTSO-E. Максимальна потужність передачі 
електричної енергії до/з ENTSO-E в разі повної синхронізації складатиме 4 
ГВт, що надасть додаткові можливості для балансування енергосистеми та 
створення умов до більш досконалої конкуренції на енергетичних ринках. При 
успішному виконанні заходів з підготовки до інтеграції цих енергосистем, 
ОЕС України може об’єднатися з енергосистемою синхронної зони 
континентальної Європи до 2025 року.  
28 червня 2017 р. у Брюсселі під час проведення Асамблеї ENTSO-E 
відбулась церемонія підписання «Угоди про умови майбутнього об’єднання 
енергосистем України та Молдови з енергосистемою континентальної 
Європи». З метою виконання комплексу організаційних і технічних заходів 
щодо забезпечення синхронізації об’єднаної енергетичної системи України з 
об'єднанням енергетичних систем держав - членів Європейського Союзу, 
Кабінетом Міністрів України затверджено розпорядження від 27.12.2018 № 
1097-р «Про затвердження плану заходів щодо синхронізації об’єднаної 
енергетичної системи України з об’єднанням енергетичних систем держав - 
членів Європейського Союзу» [60].  
Питання стимулювання розвитку відновлювальної енергетики є одним 
із пріоритетів державної політики України в електроенергетичному комплексі 
та інструментом гарантування енергетичної безпеки держави. Зростання 
частки відновлюваної енергетики передбачено Енергетичною стратегією 
України до 2035 року «Безпека, енергоефективність, 
конкурентоспроможність», Національним планом дій з відновлюваної 
енергетики до 2020 року. Основними нормативно-правовими актами, що 
регулюють сферу відновлюваної енергетики є закони України «Про 
альтернативні джерела енергії», «Про ринок  електричної енергії» [19], «Про 
Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах 
енергетики та комунальних послуг» [18], ряд актів вторинного законодавства. 
 
43 
 
У коротко- та середньостроковому горизонті (до 2025 року) Енергетична 
стратегія України прогнозує зростання частки відновлюваної енергетики до 
рівня 12 % від загального первинного постачання електроенергії та не менше 
25 % - до 2035 року (включаючи всі гідрогенеруючі потужності та термальну 
енергію). При цьому в кінцевому споживанні електроенергії частка 
відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) має складати 20% (38тис. ГВт⋅ год, з них 
25 тис. ГВт⋅ год, або 12% річного очікуваного річного електроспоживання 
мають виробляти сонячні, вітрові, біоенергетичні станції (далі – СЕС, ВЕС, 
БіоЕС відповідно) [10].  
Не зважаючи на досить низькі поточні обсяги виробництва 
електроенергії з альтернативних джерел (близько 1,9 % від загальної генерації 
в 2018 році), темпи приросту потужності об’єктами відновлювальної 
енергетики України є суттєвими – на 30 % (290 МВт) за 2017 рік, на 66 % (849 
МВт) за 2018р, та на 77 % за перше півріччя 2019 року (+1637 МВт).  
Загальний обсяг приєднаної до об’єднаної електроенергетичної системи 
України встановленої потужності об’єктів відновлювальної енергетики 
станом на ІІ квартал 2019 року перевищує 3,7 ГВт, а обсяг виробництва 
електроенерїї з альтернативних джерел за перше півріччя 2019 року склав 2,44 
млрд кВтгод, що на 83 % вище, ніж за аналогічний період минулого року. 
Наведена вище динаміка спричинена прийнятою в Україні системою 
підтримки, що здійснюється за моделлю feed-in-tariff (фіксований «зелений» 
тариф), який уведений 2009 року Законом про АДЕ. Водночас, така модель не 
сформувала підходу до сталого розвитку відновлюваної енергетики в Україні 
в економічно ефективний і технічно оптимальний спосіб. Подальше зростання 
частки генерації на СЕС і ВЕС в рамках поточної моделі підтримки за 
«зеленим» тарифом породжує ряд проблем, пов’язаних як з високою вартістю 
виробленої «зеленої електроенергії», так і з обмеженими можливостями ОЕС 
України до інтеграції таких об’єктів. Тому, з метою створення сприятливих 
умов для сталого розвитку відновлювальної енергетики з урахуванням кращих 
світових практик, Верховною Радою України на засіданні від 25.04.2019 було 
 
44 
 
прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо 
забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з 
альтернативних джерел енергії» № 2712-VIII, який набрав чинності 22.05.2019 
[14].  
Гідроелектростанції являють собою найбільш мобільну групу 
енергогенеруючих потужностей, які економічно ефективно забезпечують 
резерв потужності, який має використовуватися в системі регулювання 
частоти та потужності. З метою реалізації державної політики щодо розвитку 
гідроенергетики розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 
№ 552-р затверджено Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 
року [56]. Відповідно до Програми сьогодні здійснюється будівництво 
Дністровської (І та ІІ черги будівництва) та Ташлицької ГАЕС (гідроагрегат № 
3). У 2014 році введено в експлуатацію гідроагрегат № 2 Дністровської ГАЕС 
(324 МВт в генераторному режимі та 421 МВт в насосному режимі), а у 2016 
році гідроагрегат № 3 (324 МВт в генераторному режимі та 421 МВт в 
насосному режимі). Таким чином, встановлену потужність ГАЕС збільшено 
на 648 МВт, яка на сьогодні складає 942 МВт (у генераторному режимі). На 
сьогодні здійснюються роботи з будівництва гідроагрегату №4 (324 МВт в 
генераторному режимі та 421 МВт в насосному режимі), який планується 
ввести в експлуатацію у 2020 році. Започатковано будівництво Канівської 
ГАЕС (потужність в генераторному режимі 1000 МВт, в насосному – 1120 
МВт). Здійснюються роботи по залученню іноземних інвестицій [56].  
Реалізацію державної політики у сфері ядерно-енергетичного та атомно-
промислового комплексу здійснюють такі підприємства: державне 
підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 
створене у жовтні 1996 р. Компанія є оператором чотирьох діючих атомних 
електростанцій України, на яких експлуатується 15 атомних енергоблоків, з 
яких 13 типу ВВЕР-1000 і два – ВВЕР-440, загальною встановленою 
потужністю 13 835 МВт, 2 гідроагрегати Ташлицької ГАЕС встановленою 
потужністю 302 МВт та 2 гідроагрегати Олександрівської ГЕС встановленою 
 
45 
 
потужністю 11,5 МВт. «Енергоатом» забезпечує близько 55% потреби України 
в електроенергії, в осінньо-зимові періоди цей показник сягає 70%; державний 
концерн «Ядерне паливо», до складу якого входять ДП «Смоли», ДП «Бар’єр», 
ДП «Український науководослідний та проектно-розвідувальний інститут 
промислової технології» та ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» 
(згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 № 534 
перебуває на стадії приєднання до ДП «НАЕК «Енергоатом»). 
 За цей час зроблено:  
− відповідно до розробленого Міністерством та затвердженого Урядом 
розпорядження від 07.06.2019 № 380-р розпочато будівництво 
централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу 
ВВЕР (дозволить зменшити залежність від послуг спеціалізованих 
підприємств РФ та зекономити не менше 150 млн. дол. США щорічно); 
− Міністерством розроблено, а Урядом схвалено техніко-економічне 
обґрунтування будівництва енергоблоків №№ 3, 4 Хмельницької АЕС 
(дозволить обґрунтувати прийняття рішення щодо розміщення, проектування 
та будівництва енергоблоків з метою збільшення енергетичної безпеки країни, 
обсягів виробництва електроенергії (до 16226 млн. кВтг/рік)); 
− здійснені заходи щодо диверсифікації джерел постачання ядерного 
палива на вітчизняні АЕС; 
− Міністерством розроблено та схвалено Кабінетом Міністрів України 
проекти будівництва комплексів з переробки радіоактивних відходів на 
Запорізькій АЕС та Рівненській АЕС; 
− відповідно до розробленої Міністерством та затвердженої Кабінетом 
Міністрів України постанови продовжено термін дії до 2023 року Комплексної 
(зведеної) програми підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних 
електростанцій (дозволить знизити рівень небезпеки техногенного характеру, 
впровадити заходи, направлені на запобігання аваріям та створити необхідні 
 
46 
 
умови для продовження строків експлуатації енергоблоків) [51]. В рамках 
реалізації Програми продовжено термін експлуатації 9 енергоблоків; 
− Міністерством розроблено та затверджено Урядом розпорядження 
про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції Державної цільової 
економічної програми розвитку атомно-промислового комплексу до 2020 року 
[59]; 
− Міністерством розроблено та затверджено Урядом розпорядження 
про реорганізацію ДП «СхідГЗК» шляхом приєднання до ДП «НАЕК 
«Енергоатом»; 
− на виконання розробленої Міністерством та затвердженої Урядом 
постанови започатковано реалізацію пілотного проекту «Енергетичний міст 
«Україна-Європейський Союз» (інтеграція української енергосистеми в 
об’єднану енергосистему Європи, що є ключовим пріоритетом політики 
енергетичної незалежності України) [57]; 
− Міністерством розроблено Положення про міжвідомчу раду із 
здійснення загального управління та координації дій за введенням в 
експлуатацію та подальше функціонування ядерної підкритичної установки 
«Джерело нейтронів, засноване на підкритичній збірці, що керується лінійним 
прискорювачем електронів», затверджене постановою Кабінету Міністрів 
України [50]; 
− реалізація проекту технічної підтримки ЄС «Екстрені заходи з 
ліквідації аварійного стану Придніпровського хімічного заводу (ПХЗ) у м. 
Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ) в Україні»; 
− здійснюється співпраця з МАГАТЕ та іншими міжнародними 
організаціями в рамках проектів технічного співробітництва.  
Вугільно промисловий комплекс України складається із приватного та 
державного сектору. В Україні на підконтрольній території (станом на 
01.01.2019) запаси вугілля експлуатує 11 державних вугледобувних 
підприємств до складу яких входить 33 шахти загальною виробничою 
 
47 
 
потужністю 11,7 млн. т. Приватний вугледобувний сектор представлений 16 
шахтами, переважна більшість яких перебуває в концесії у ТОВ «ДТЕК».  
 Стан справ у сфері вугільно-промислового комплексу характеризується 
падінням обсягів видобутку вугледобувними підприємствами України, 
збільшенням обсягу державної підтримки вугледобувних підприємств на 
часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції, 
імпортозалежністю та зменшенням кількості працівників державних 
вугледобувних підприємств.  
Ключові акти, що визначають напрямки реалізації державної політики: 
− Енергетична стратегія України на період до 2035 року «Безпека, 
енергоефективність, конкурентоспроможність» [10]; 
− Концепція реформування та розвитку вугільної промисловості на 
період до 2020 року [58]; 
− Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та 
Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і 
їхніми державами-членами, з іншої сторони; 
− Концепція створення системи соціальної підтримки працівників 
підприємств вугільної галузі та населення територій, на яких розміщуються 
вугледобувні та вуглепереробні підприємства, що перебувають у стадії 
ліквідації (консервації), схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України 
від 5 грудня 2012 р. № 990-р. [62]; 
− Цілі сталого розвитку до 2030 року, представленим Урядом України 
в Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна» 15 вересня 2017 р. 
[74] тощо. 
 Досягнення в сфері державного регулювання діяльності вугільно-
промислового сектору:  
− схвалено Концепцію реформування та розвитку вугільної 
промисловості на період до 2020 року [58]; 
 
48 
 
−  підготовлено та прийнято Урядом постанову «Про внесення змін до 
пункту 17 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» 
(постанова Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 698) [48], яка 
передбачає внесення змін до спеціальних дозволів у разі проведення 
реорганізації (приєднання) державних підприємств-надрокористувачів та 
забезпечує оформлення на державне підприємство «Національна вугільна 
компанія» спеціальних дозволів на користування надрами приєднаних до 
нього вугільних підприємств.  
− протягом 2018 року Міністерством вживались заходи щодо 
залучення фінансових ресурсів у вугільну галузь. Так, вугледобувними 
підприємствами у 2017 році розроблено 6 інвестиційних проектів на загальну 
суму 1054,9 млн гривень. Необхідний обсяг бюджетних коштів на технічне 
переоснащення у 2019 році становить 2581,8 млн. гривень. За бюджетною 
програмою «Реструктуризація вугільної галузі» у І півріччі 2019 року 
профінансовано заходи із технічного переоснащення та модернізації двох 
державних підприємств у сумі 383 613,6 тис. грн. За бюджетною програмою 
«Підтримка впровадження Енергетичної стратегії України» на вугледобувні 
підприємства спрямовано 30000,0 тис. грн. 
Основна частка (понад 80%) видобутку та переробки торфу припадає на 
державні підприємства ДК «Укрторф». До складу учасників ДК «Укрторф» 
належать 9 унітарних державних підприємств з видобутку та переробки торфу, 
виробництву та ремонту обладнання, сертифікації паливної продукції. На 
сьогодні тільки 5 з них здійснюють профільну діяльність, решта перебувають 
в занепаді (ліквідація, банкрутство, відсутність профільного виробництва). До 
основних причин поточного стану справ варто віднести виснаження 
сировинної бази та неможливість відведення земельних ділянок для розробки 
нових торфовищ, зношеність обладнання, низький рівень кваліфікації 
керівництва та персоналу підприємств, тощо.  
 
49 
 
Тенденції впродовж 2016-2019 рр. – поступове падіння обсягів 
видобутку та переробки торфу у зв’язку з складною процедурою відведення 
земельних ділянок під розробку торфовищ та застаріле обладнання на 
державних торфодобувних підприємствах. Головною негативною тенденції 
впродовж 2016-2019 рр. є поступове падіння підготовлених до виймання 
запасів торфу через зменшення площ відведених для здійснення виробничої 
діяльності земельних ділянок. Причиною цього є занадто складна процедура 
відведення земельних ділянок під розробку торфовищ. Ще одним чинником, 
який не дозволяє нарощувати торфовидобуток та виробництво торфобрикетів 
є моральна та фізична застарілість технологічного обладнання на державних 
торфодобувних підприємствах. З метою стимулювання розвитку видобування 
торфу та його переробки, Міністерство енергетики спільно із ДК «Укрторф» 
вжито відповідні заходи:  
− здійснено оптимізацію структури підприємств галузі, ліквідовані 
філії та дочірні підприємства, які відпрацювали власні запаси або діяльність 
яких була збитковою;  
− здійснено концентрацію обладнання, машин та механізмів на 
перспективних підприємствах;  
− залучено представників наукового середовища до вивчення та 
вирішення проблем торфодобувної промисловості на базі Національного 
університету водного господарства та природокористування (м. Рівне) та 
Житомирського національного агроекологічного університету [40].  
Загальні запаси природного газу станом на 1 січня 2019 року складають 
882,6 млрд м3, що забезпечить Україну на 42 роки за умови нинішніх темпів 
використання природного газу. Україна видобуває щороку лише 2,4% 
природного газу від загального запасу, у той час як більш розвинені країни 
видобувають близько 6%. Головні тенденції впродовж 2016-2019 років 
характеризуються низькими темпами зростання обсягів видобутку 
природного газу в Україні, як державними, так і приватними компаніями. За 
 
50 
 
роки незалежності України видобуток природного газу зменшився на 14%. У 
2018 році імпортна частка природного газу у газовому балансі країни та 
становила близько 32% від загальних потреб. Вирішення проблеми 
енергобезпеки України є складовою частиною забезпечення її політичної 
незалежності [40].  
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1079-р. 
Урядом було ухвалено Концепцію розвитку газовидобувної галузі України до 
2020 року [61], метою якої є збільшення обсягів видобутку природного газу і 
залучення інвестицій в галузь.  
Відповідно до Концепції у 2018 році видобуток повинен був зрости до 
22,5 млрд м3, у 2019 році – до 25,2 млрд м3; у 2020 році – до 27,5 млрд м3. Було 
заплановано, що Україна повністю відмовиться від імпортного газу. 
Незважаючи на те, що за два роки Урядом розроблено та прийнято низку 
нормативних і нормативно-правових актів згідно з планом заходів Концепції,  
динаміка та приріст видобутку природного газу свідчить про не виконання 
планових показників 2018 року, що ставить під загрозу виконання Концепції 
[61]. 
Головні тенденції сфери видобування нафти та газового конденсату 
впродовж 2016-2019 рр. – падіння обсягів видобутку державними 
підприємствами та зростання обсягів видобутку приватними. Загальний обсяг 
видобування нафти та газового конденсату забезпечує виробництво близько 
20% загального споживання нафтопродуктів в Україні. 
Видобування вуглеводнів в Україні здійснюють більше 100 суб’єктів 
господарювання. Головним нафтовидобувним підприємством України є ПАТ 
«Укрнафта», частка якої у сфері видобутку нафти становить 67%. Частка ПАТ 
«Укргазвидобування» у сфері видобутку нафти та нафтового конденсату 
становить близько 21%.  
Ключовим завданням сфери видобування, транспортування та 
переробки нафти і нафтопродуктів є підтримання нафтотранспортної системи 
України (НТСУ) в належному технічному стані, не зважаючи на зменшення 
 
51 
 
обсягів транзиту України внаслідок диверсифікації Росією шляхів експорту 
нафти в Європу.  
Головними тенденціями галузі з переробки нафти та нафтопродуктів є 
те, що Кременчуцький НПЗ та Шебелинський ГПЗ виробляють моторне 
пальне стандарту Євро-5, не зважаючи на зменшення обсягів переробки нафти 
та газового конденсату, внаслідок створення сприятливих (у першу чергу 
фіскальних) умов для імпорту нафтопродуктів (частка імпорту становить 
80%). Діяльність нафтопереробних підприємств Лисичанська, Одеси, 
Надвірної, Дрогобича та Херсона у даний час зупинена. Необхідно здійснити 
дослідження можливості і доцільність відновлення діяльності зазначених 
нафтопереробних підприємств з подальшим відновленням виробництва, 
залучення партнерів до управління ними, їх продажем або виведенням з 
експлуатації [40].  
Наказом Міненерговугілля від 11.06.2019 № 256 створено Робочу групу 
з розвитку сфери газо- нафтопереробки та транзиту сирої нафти для 
підготовки проектів Політичної ініціативи щодо розвитку даної сфери, 
проекту Концепції розвитку газонафтопереробки та Концепції розвитку 
нафтотранспортної системи України та планів заходів до зазначених 
Концепцій.  
До питання функціонування ринку природного газу 1 жовтня 2015 року 
введено в дію Закон України «Про ринок природного газу» [12], який є 
ключовим документом, що встановлює на українському ринку природного 
газу європейські норми, визначені в Третьому енергетичному пакеті. Поставки 
імпортованого газу в Україну у 2018-2019 роках здійснювалися виключно з 
європейського газового ринку.  
1 березня 2019 року розпочала роботу інформаційна платформа 
Оператора ГТС, завдяки чому газовий ринок України повністю перейшов на 
добове балансування. Таким чином, відбулася одна із ключових реформ в 
енергетичній галузі - відтепер Україна повністю синхронізована з Європою у 
режимі роботи газового ринку. Взяті в 2014 році зобов`язання Урядом України 
 
52 
 
в рамкам Угоди про асоціацію з Європейським Союзом виконані. Нині 
потребує врегулювання питання провадження біржової та клірингової 
діяльності на ринку природного газу, а також здійснення регулювання в 
зазначених сферах діяльності, з врахуванням європейської практики та 
положень нормативних актів ЄС, зобов’язання з імплементації яких взяла на 
себе Україна (в частині всіх організованих форм торгівлі природним газом – 
біржова, позабіржова багатостороння торгівля, брокерська на спотовому 
ринку та на ринку деривативів) [40].  
З метою зниження системних ризиків на ринку природного газу щодо 
поставки товарів та здійснення розрахунків за укладеними угодами 
(договорами), в тому числі деривативами, базовим активом яких є природний 
газ (потужність), доцільно запропонувати превентивні заходи з регулювання з 
врахуванням міжнародного, зокрема європейського, досвіду, а саме: 
встановити вимоги до бірж та інших правових форм організованої торгівлі 
природним газом та прозорості їх діяльності, встановити вимоги до суб’єктів 
господарювання, які мають намір провадити або вже провадять клірингову 
діяльності та/або діяльність центрального контрагента, а також визначити 
засади регулювання зазначених видів діяльності.  
Запровадження таких підходів сприятиме підвищенню відповідальності 
осіб, що провадять такі види діяльності, підвищенню якості послуг, що 
надаються на біржовому ринку, і головне, – зниженню ризиків невиконання 
угод (договорів). Також, готується до підписання Меморандум Порозуміння 
між Міненерговугілля, ЄБРР та Секретаріатом Енергетичного Співтовариства 
щодо створення газової біржі. Повністю ліквідна газова біржа буде ключовим 
показником ефективності реструктуризації газової промисловості з метою 
забезпечення конкуренції та вигод для українських споживачів енергії та 
економіки в цілому. Це буде поєднуватися з розвитком ліквідного 
українського газового ринку, включаючи анбандлінг українського оператора 
газотранспортної системи та вибіркові інвестиції в газову мережу. Очікується, 
що розробка та створення газової біржі забезпечить прозорість та конкуренцію 
 
53 
 
на українському газовому ринку, що є важливим фактором для забезпечення 
переваг українським споживачам [40].  
Постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 2016 р. № 496 затверджено 
план реструктуризації акціонерного товариства «Національна акціонерна 
компанія «Нафтогаз України» з метою відокремлення діяльності з 
транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу. 
Наглядові ради ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Магістральні 
газопроводи України» 24.07.2018 підписали Меморандум про 
взаєморозуміння щодо відокремлення оператора газотранспортної системи 
(анбандлінгу). Укладений Меморандум має на меті визначити спільне 
розуміння процесу анбандлінгу та проміжних заходів, які необхідно буде 
вжити для реалізації відокремлення оператора ГТС за моделлю OU 
(відокремлена власність) з повним дотриманням міжнародних зобов’язань 
України та положень національного законодавства до 1 січня 2020 року (пункт 
4 Меморандуму). Наглядові ради компаній підтвердили, що оператор ГТС до 
кінця 2019 р. входитиме до складу НАК «Нафтогаз України», який несе 
відповідальність за всі внутрішні підготовчі роботи для подальшого 
відокремлення оператора та передачі його активів з 1 січня 2020 року. 
Підготовлено законопроект щодо незалежності суб’єкта управління 
корпоративними правами держави щодо ПАТ «Магістральні газопроводи 
України» від органів державної влади, інших суб’єктів управління, суб’єктів 
господарювання у прийнятті рішень з питань корпоративного управління 
стосовно зазначеного товариства.  
Одним з основних проблемних питань ринку нафтопродуктів в Україні 
є його надмірна, не завжди об’єктивно обумовлена та загрозлива для 
енергетичної безпеки країни велика залежність від імпорту постачання 
нафтопродуктів, яка має тенденції до посилення. Так присутність білоруських 
НПЗ на ринку бензинів України перевищує 46%. На ринку дизпалива 
білоруські НПЗ займають близько 41% на фоні тенденції зростання 
споживання дизпалива походженням з РФ. Доля дизпалива походженням з РФ 
 
54 
 
на українському ринку складає близько 45%, а загалом на нафтопродукти, 
вироблені в РФ і РБ припадає 86% від загального споживання дизпалива. Доля 
імпортованого скрапленого газу складає близько 75% від загального 
споживання. Це, у сукупності з іншими факторами, значно ускладнює 
відновлення конкурентоспроможності вітчизняної нафтопереробки по 
відношенню до нафтопереробного сектору сусідніх країн та експорту 
нафтопродуктів в Україну, які спираються на системну державну підтримку. 
На цей час іноземні нафтопереробні компанії - постачальники нафтопродуктів 
в Україну, зокрема з Білорусі та інших країн, використовують низку 
конкурентних важелів, які ґрунтуються на інструментах масштабної 
державної підтримки протекціоністського характеру, субсидування, тарифних 
стимулів, нетарифних обмежень тощо. Це призводить до того, що імпорт 
готових нафтопродуктів в Україну є більш конкурентним у порівнянні з 
переробкою нафти на українських НПЗ. Як наслідок в Україні залишився 
єдиний працюючий Кременчуцький нафтопереробний завод. З урахуванням 
існуючих на сьогодні потенційних загроз перебоїв у постачаннях 
нафтопродуктів на ринок України з країн, що входять до Євразійського 
економічного союзу (ЄАЕС), така ситуація в нафтопереробній галузі України 
може спричинити кризові ситуації на ринку нафтопродуктів. Цільовими 
результатами відновлення ефективної роботи підприємств нафтопереробної 
галузі стануть збільшення частки вітчизняних нафтопродуктів на 
українському ринку та стабілізація його загального стану, зниження 
залежності від імпортних постачань, покращення зовнішньоторговельного 
балансу, збільшення відрахувань до бюджетів різних рівнів, створення нових 
робочих місць, а також істотне збільшення завантаження нафтотранспортної 
системи України [40].  
Важливим інструментом розвитку ринку нафтопродуктів з урахуванням 
зазначених вище загроз є створення умов для підвищення безпеки постачання 
з нафтопродуктів в Україну шляхом диверсифікації джерел та маршрутів 
таких постачань, підвищення конкуренції на ринку надання послуг з 
 
55 
 
перевалки. Робочою групою з питань функціонування ринку нафтопродуктів, 
з урахуванням пропозицій учасників ринку нафтопродуктів, підготовлено 
проект Концепції розвитку ринку нафтопродуктів та газових палив України 
[54]. Метою Концепції є визначення основних засад формування та реалізації 
державної політики з розвитку прозорого конкурентного ринку 
нафтопродуктів та газових палив, стабілізації його загального стану, в тому 
числі за рахунок відновлення ефективної роботи підприємств 
нафтопереробної галузі, збільшення частки вітчизняних нафтопродуктів на 
українському ринку, покращення зовнішньоторговельного балансу, 
підвищення рівня адміністрування податків та зборів, створення нових 
робочих місць, істотного збільшення завантаження нафтотранспортної 
системи України. Завданням Концепції є:  
− формування державної політики щодо забезпечення розвитку ринку 
нафтопродуктів та газових палив України; 
 − затвердження державної політики підтримки нафтопереробних 
заводів та підприємств з виробництва скрапленого газу; визначення й правове 
закріплення пріоритетів розвитку ринку нафтопродуктів та газових палив;  
− визначення пріоритетних напрямів розробки нормативно-правових 
актів, які забезпечать розвиток ринку нафтопродуктів та газових палив;  
− створення умов для розвитку ринку нафтопродуктів та газових палив; 
 − усунення негативних наслідків функціонування ринку 
нафтопродуктів та газових палив;  
− визначення джерел фінансування заходів для реалізації Концепції [54].  
Метою енергетичного нагляду є сприяння забезпеченню сталого 
функціонування об’єднаної енергетичної системи України і сфери 
теплопостачання, енергетичної безпеки держави шляхом здійснення контролю 
за дотриманням суб’єктами електроенергетики, суб’єктами відносин у сфері 
теплопостачання та споживачами електричної енергії вимог нормативно-
правових і нормативно-технічних актів у сфері виробництва та споживання 
 
56 
 
електричної і теплової енергії. Державний нагляд (контроль) в 
електроенергетиці забезпечується Державною інспекцією з енергетичного 
нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії відповідно до 
вимог Положення про державний енергетичний нагляд за режимами 
споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою 
Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 № 929 (із змінами) та Закону 
України «Про електроенергетику» (до 11.06.2018), а також Державною 
інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж, на підставі Положення 
про Державну інспекцію з експлуатації електричних станцій і мереж, 
затвердженого наказом Міністерством палива та енергетики України від 
15.04.2002 № 225. У своїй діяльності Інспекції також керуються Конституцією 
України, законами України «Про ринок електричної енергії», «Про 
теплопостачання», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у 
сфері господарської діяльності», актами Кабінету Міністрів України, 
нормативно-правовими актами Міністерства енергетики та вугільної 
промисловості України. На сьогодні Інспекції перебувають на етапі 
реорганізації у центральний орган виконавчої влади у контексті реорганізації 
системи органів державного нагляду (контролю) України. 
Міністерство в межах повноважень бере участь в реалізації державної 
політики у сфері управління об’єктами державної власності, в тому числі 
корпоративними правами держави, стосовно підприємств, що належать до 
його сфери управління та щодо яких Міністерство здійснює управління 
корпоративними правами держави. До сфери Міністерства належить 311 
державних підприємств, установ, організацій та об’єднань та 129 
господарських товариств, щодо яких Міністерство здійснює управління 
корпоративними правами держави, всього 440 юридичних осіб (з них 344 
суб’єкти господарювання – вугільно-промисловий комплекс; 37 – 
електроенергетична галузь; 25 – ядерно-промисловий комплекс; 34 – 
нафтогазовий комплекс).  
 
57 
 
У сфері Міжнародного співробітництва з питань паливно-енергетичного 
комплексу забезпечення реалізації державної політики забезпечується 
наступним чином. 1 лютого 2011 року Україна набула статусу повноправного 
члена Енергетичного Співтовариства, основним завданням якого є створення 
єдиного енергетичного ринку та адаптація країнами, що не є членами 
Європейського Союзу європейського законодавства в сфері енергетики, на 
системній основі ведеться робота щодо підготовки щорічних засідань Ради 
Міністрів Енергетичного Співтовариства, органу, що серед іншого забезпечує 
виконання цілей, визначених Договором, визначає принципи загальної 
політики, уживає заходів, а також приймає процедурні акти.  
З метою формування узгодженої політики у сфері енергетики в рамках 
Енергетичного Співтовариства щорічно на постійній основні проводяться 
Рада Міністрів Енергетичного Співтовариства, засідання Постійної група 
високого рівня Енергетичного Співтовариства, в рамках яких здійснюється 
підготовка до Ради Міністрів (далі – ПГВР), та інші робочі групи. 
 На сьогодні у рамках Енергетичного Співтовариства ініційовано 
внесення змін до Договору, які передбачають розширення процедурних 
правил, питань, що стосуються конкуренції в енергетичному секторі 
відповідно до моделі ЄС, враховано останні зміни, пов’язані із втіленням 
Паризької кліматичної угоди, а також посилення заходів направлених на 
забезпечення виконання Договору (запровадження фінансових санкцій).  
 Після тривалого процесу ратифікації 1 вересня 2017 року Угода про 
асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, 
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, 
з іншої сторони набула чинності у повному обсязі. В Угоді про асоціацію 
визначено, що Україна має виконати низку зобов’язань, які спрямовані на 
розвиток сфери енергетики та її інтеграцію до енергетичної системи ЄС. 
Також Україна має адаптувати законодавство ЄС у сфері енергетики, що 
визначено в V розділі (Економічне і галузеве співробітництво) у статті 341 
Угоди про асоціацію, відповідно до визначеного у Додатку XXVII (27) 
 
58 
 
графіку, а також виконати зобов’язання відповідно до Договору про 
заснування Енергетичного Співтовариства [40]. 
 
2.2  Аналіз стану реформування енергетичних ринків в Україні 
 
На сьогодні швидкими темпами відбувається реформування  
енергоринків. Так, Національне законодавство, що регулює ринок природного 
газу, майже адаптовано до вимог Третього енергетичного пакету ЄС. В Україні 
з 01.10.2015р. діє закон України від 09.04.2015р. №329 «Про ринок природного 
газу» (із змінами) [12]. З прийняттям цього закону з 01.10.2015р. було 
скасовано державне регулювання цін на газ для комерційних споживачів. 
Діяльність ринку природного газу регулюється низкою нормативно-правових 
актів, затверджених постановами НКРЕКП, серед яких: Кодекс 
газотранспортної системи (від 30.09.2015р. за №2493) [27]; Кодекс 
газорозподільних систем (від 30.09.2015р. №2494) [25]; Кодекс газосховищ 
(від 30.09.2015р. №2495) [26]; Правила постачання природного газу (від 
30.09.2015р. №2496) [52] тощо. На виконання вимог Закону Про ринок 
природного газу постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2016р. 
№496 «Про відокремлення діяльності з транспортування та зберігання 
(закачування, відбору) природного газу» [49] затверджено план 
реструктуризації НАК «Нафтогаз України» з метою відокремлення діяльності 
з транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу, а 
також обрано модель відокремлення діяльності з транспортування природного 
газу.  
Постановами Кабінету Міністрів України від 09.11.2016р. за №801 
утворено публічне акціонерне товариство Магістральні газопроводи України 
та від 16.11.2016р. №837 затверджено його статут тощо. Також було 
запроваджено прозорий механізм проведення аукціонів з розподілу 
 
59 
 
потужності на транскордонних точках входу/виходу до/з газотранспортної 
системи [65].  
Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» [19] з 1 
липня 2019 року в країні запрацював  новий ринок електроенергії. 
До впровадження нової моделі, ринок електроенергії в Україні працював 
за моделлю єдиного «котла»: усі виробники продавали вироблену 
електроенергію Державному підприємству «Енергоринок» за встановленою 
державою ціною. Ці обсяги купували постачальники електричної енергії з 
метою перепродажу електричної енергії споживачам за встановленим 
регулятором тарифом (постачальники універсальної послуги) та/або вільними 
(договірними) цінами. За такої моделі отримані від споживачів гроші 
перераховувались ДП «Енергоринок», після чого вони розподілялися між 
виробниками та оператором мереж «Укренерго». Тарифи для споживачів 
визначалися за допомогою середньозваженого показника щогодинного 
споживання. Так, постачальники отримувала усереднений тариф незалежно 
від того, коли використовувалась електроенергія [37]. 
За правилами нового ринку вартість електроенергії для постачальників 
електричної енергії залежить від обсягів споживання, графіків розрахунків, 
платіжної дисципліни та споживання в розрізі доби. В пікові години 
електроенергія дорожча, а вночі – дешевша. Закупівля електричної енергії 
постачальниками здійснюється безпосередньо у виробників електричної 
енергії за правилами проведення аукціонів. Тобто, вартість електричної енергії 
визначається попитом на ринку. Енергоємні споживачі в умовах нового ринку 
отримали можливість також здійснювати закупівлю електричної енергії 
безпосередньо у її виробників, за умови укладання всіх необхідних договорів, 
передбачених Правилами ринку. 
Виключення з нових правил стосуються лише забезпечення 
електричною енергією населення, для якого продовжує діяти пільгова ціна. 
При цьому, за умов нових правил повністю відмінено механізм компенсації 
 
60 
 
втрат енергопостачальників від постачання електричної енергії побутовим 
споживачам.  
Для збереження пільгової ціни, використовується механізм 
забезпечення населення електричною енергією виробленою Державними 
Компаніями «Енергоатом» та «Укргідроенерго», вартість електроенергії яких 
є найнижчою в Україні [37]. 
Нову модель ринку електричної енергії можна представити наступним 
чином (рис.2.1). 
 
Інституційні суб’єкти Ринкові сегменти та Інституційні 
 системні інституції суб’єкти 
 
Виробники Сегменти ринку Споживач 
ел ектричної енергії 
•  АЕС • Ринок двосторонніх • Побутовий 
• ТЕС договорів споживач 
•  ТЕЦ • Ринок на добу наперед • Непобутовий 
• ГЕС • Внутрішньодобовий споживач 
 
• ГАЕС ринок 
•  Інші ВДЕ • Балансуючий ринок 
• Ринок допоміжних 
 послуг 
• Роздрібний ринок 
 
 
Гарантований Оператор Оператор 
 покупець системи ринку  
передачі Трейдер  
 
 
Національний енергетичний регулятор (НКРЕКП) 
 
Рисунок 2.1 – Структура нової моделі ринку електричної енергії в 
Україні 
Джерело: [65] 
 
На даний час його функції Національного енергетичного регулятора 
виконує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах 
електричної енергії та комунальних послуг (НКРЕКП) згідно відповідного 
 
Електро-
постачальник  
Оператор системи 
розподілу   
Інші учасники  
61 
 
закону. Закон про НКРЕКП [18] та закон «Про ринок електричної енергії в 
Україні», надають цьому державному органові широкі повноваження з 
регулювання, основу яких складає система ліцензування видів діяльності, 
накладення санкцій, розгляд та затвердження базових методик щодо 
ціноутворення на електроенергію та послуги. Виробники електричної енергії, 
у т.ч. АЕС, ТЕС, ТЕЦ, ГЕС і ГАЕС, а також з відновлюваних джерел енергії, 
згідно Законопроекту, повинні мати ліцензії і на виробництво, і на продаж 
електричної енергії на різних сегментах ринку, зокрема: двосторонніх 
договорів; ринку на добу наперед; внутрішньодобового ринку; балансуючого 
ринку; ринку допоміжних послуг. Що стосується розвитку потужностей з 
генерації електроенергії та гарантій окупності пов’язаних з ними інвестицій, 
то такі потужності будуть створюватися на конкурентній основі, параметри 
якої будуть визначені Урядом України.  
Оператором системи передачі є ДП «НЕК «Укренерго». Закон 
передбачає низку фундаментальних вимог щодо незалежності і сертифікації 
системного оператора, зокрема: він має бути відокремленою юридичною 
особою, що не є вертикально-інтегрованої компанією; він має володіти 
мережею передачі електричної енергії на правах власності; він не має права: 
виробляти чи продавати електричну енергію, а також здійснювати розподіл 
(дистрибуцію) електричної енергії локальними мережами. На системного 
оператора законом покладаються обов’язки забезпечення постачання 
електричної енергії населеним пунктам та виконання функції адміністратора 
комерційного обліку на балансуючому ринку електричної енергії. Функції 
адміністратора розрахунків також покладаються на оператора системи 
передачі. 
Операторами системи розподілу можуть бути юридичні особи, що 
мають ліцензію на розподіл електричної енергії. Вони не мають права на 
купівлю-продаж електричної енергії, за винятком купівлі такої для внутрішніх 
технологічних потреб та врегулювання небалансів. Відповідно до реєстру 
ліцензіатів НКРЕКП, в Україні 33 оператори системи розподілу. Закон загалом 
 
62 
 
не дозволяє операторам локальних мереж суміщати функції виробництва, 
транспортування (магістральними мережами) та продаж електричної енергії. 
Якщо оператор локальної мережі є частиною вертикально-інтегрованої 
компанії, то для таких операторів мають бути розроблені відповідні 
корпоративні процедури, що забезпечать можливість незалежного прийняття 
оперативних управлінських рішень у повсякденній діяльності згідно 
законодавства та вимог корпоративного комплаєнсу. Тільки невеликі 
оператори локальних електромереж, які матимуть не більше ніж 100 тис. 
клієнтів та середній щомісячний обсяг розподілу електроенергії до 20 млн. 
кВт-год, можуть бути звільнені від вимоги анбандлингу видів діяльності за 
рішенням національного енергетичного регулятора.  
Оператором ринку є державне підприємство «Оператор ринку» утворене 
18 червня 2019 року, яке відповідає  [43] за організацію купівлі-продажу 
електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому 
ринку, допомагає забезпечити баланс між попитом та пропозицією на ринку 
електричної енергії.  
На ринку «на добу наперед» купівля-продаж електроенергії 
здійснюється на наступну добу за днем проведення торгів. Ціна на цьому 
сегменті ринку визначається за принципом граничного ціноутворення із 
забезпеченням мінімізації ціни та максимізації обсягів торгівлі. Жоден 
учасник не бачить заявлені ціни та обсяги купівлі/продажу електричної енергії 
іншими учасниками. Така технологія торгів на РДН сприяє розвитку 
конкуренції. 
На внутрішньодобовому ринку купівля-продаж електроенергії 
здійснюється безперервно після завершення торгів на ринку «на добу наперед» 
та впродовж доби фізичного постачання електроенергії. Цей сегмент ринку дає 
змогу учасникам ринку скорегувати свої торгівельні позиції та працює за 
принципом «на кожен товар є свій покупець». Тобто продавці та покупці 
заявляють обсяги та ціни, за якими бажають продати/купити електроенергію, 
і чекають свого контрагента [43]. 
 
63 
 
До переваг «Оператора ринку» відносять наступні: 
- «Оператор ринку» працює за принципом біржі, що сприяє розвитку 
конкуренції та зниженню ціни на електричну енергію; 
- підприємство надає можливість учасникам ринку електроенергії 
мінімізувати небаланси, і таким чином, зменшити свої витрати; 
- перше і єдине державне підприємство в Україні, яке впровадило і 
здійснює платежі через ЕСКРОУ-рахунки; 
- «Оператор ринку» забезпечує миттєві 100% розрахунки між тими, хто 
продав,  та тими, хто купив електроенергію, що унеможливлює появу боргів 
на цих сегментах нового енергоринку; 
- Операції купівлі/продажу електроенергії на ринку «на добу наперед» 
та внутрішньодобовому ринку здійснюються автоматично, без будь-якого 
ручного управління [43]. 
 Електропостачальники –  юридичні особи, ліцензовані для постачання 
електричної енергії кінцевим споживачам за нерегульованими цінами. Договір 
на постачання має бути укладено між ними та кінцевими споживачами на 
визначений час та на певні загальні обсяги електричної енергії з опцією 
можливого відхиленням від номінального її споживання.  
Трейдери (оптові покупці і продавці) електричної енергії повинні мати 
лише одну ліцензію – виключно на перепродаж електрично енергії та не мають 
змогу продавати електричну енергію кінцевим споживачам. Перепродаж 
електроенергії здійснюється на основі двосторонніх договорів на купівлю і на 
продаж електроенергії на всіх визначених сегментах ринку. Трейдером не 
може бути фізична особа або фізична особа – підприємець.  
Інші учасники ринку, у т.ч. енерго-сервісні компанії (ЕСКО). Законом 
визначаються деякі інші й похідні учасники ринку електричної енергії, 
наприклад: постачальники допоміжних послуг, постачальники універсальної 
послуги, постачальники «останньої надії» тощо. Ринок допоміжних послуг 
виникає у зв’язку з придбанням оператором системи передачі допоміжних 
послуг у постачальників допоміжних послуг. Універсальна послуга надається 
 
64 
 
постачальниками універсальної послуги та/або постачальниками «останньої 
надії», яка передбачає постачання електричної енергії побутовим та малим 
непобутовим споживачам, вразливим категоріям споживачів, що гарантує їхні 
права бути забезпеченими електричною енергією певної якості на умовах, 
визначених відповідно до цього закону, на всій території України. 
Дотичним суб’єктом до ринку електроенергії є також енерго-сервісні 
компанії, які так само як і оператори системи розподілу, зазвичай надають 
послуги для кінцевих споживачів електроенергії. Для енерго-сервісних 
компаній закон не встановлює очевидних обмежень для сфер їх діяльності. 
Звісно, як і оператори системи розподілу, вони не мають права виконувати 
функцію постачальника чи продавця електричної енергії (трейдера). Разом з 
тим, такі компанії можуть суміщати діяльність оператора локальних мереж з 
розширеними сервісними функціями як то енергетичний аудит, енергетичний 
менеджмент, проектування підключень до енергомережі тощо.  
Оскільки на операторів системи розподілу Закон покладає певні 
інституційні обмеження (зокрема бути юридичною особою), то, як засвідчує 
європейська практика, є доцільним створення енерго-сервісних компаній як 
окремих юридичних осіб та навіть залучення до цієї сфери індивідуальних 
підприємців, що мають відповідну кваліфікацію. Основні умови діяльності 
учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними, згідно 
закону визначатимуться супутніми нормативно-правовими актами, що мають 
на меті впровадити нову модель ринку електроенергії, зокрема такими: 
правилами ринку, які визначають правила функціонування балансуючого 
ринку та ринку допоміжних послуг; правилами ринку «на добу наперед» та 
внутрішньодобового ринку; кодексом системи передачі, кодексом систем 
розподілу; кодексом комерційного обліку; правилами роздрібного ринку. 
Успішність впровадження нової моделі ринку електроенергії у повній мірі 
залежить від своєчасності розроблення та затвердження, а також від повноти 
та якості вторинної нормативно-правової бази.  
 
65 
 
Принципова схема функціонування нової моделі ринку електричної 
енергії представлено на рис. 2.2. 
 
 
Орг анізовані Оператор ринку 
сегменти 
 ринку 
 
 
Р инок 
двосторонніх 
до говорів 
 
 
 
 
 Ринок 
допоміжних 
 
послуг Оператор системи передачі  
 
Оперативний 
 резерв 
потужностей 
 
 
 
Роздрібний ринок електричної енергії  
 
 
Рисунок 2.2 – Принципова схема функціонування нової моделі ринку 
електричної енергії  
Джерело: [65] 
 
Як бачимо, на сьогодні запроваджено такі сегменти ринку: ринок 
двосторонніх договорів, ринок допоміжних послуг, роздрібний ринок; та 
 
Реєстраційна платформа 
двосторонніх договорів 
Ринок на добу наперед 
Внутрішньодобовий 
ринок 
Балансуючий ринок 
Розрахунки та кліринг 
66 
 
організовані сегменти ринку: ринок на добу наперед, внутрішньодобовий 
ринок, балансуючий ринок.  
Торгівля електроенергією на ринку двосторонніх договорів 
здійснюється на базі договорів купівлі-продажу. Торгівельні операції на цьому 
ринковому сегменті здійснюються на позабіржовому ринку, тобто без участі 
посередників. Сегмент двохсторонніх договорів займає в середньому 63% 
ринку і відкритий лише для теплової генерації. Тому існує потенціал 
зменшення ціни в даному сегменті, за рахунок надання права виробнику 
дешевої електроенергії НАЕК «Енергоатом» укладати довгострокові договори 
з промисловими суб’єктами та продавати частину свого ресурсу за ринковими 
цінами [36]. 
Торгівля електроенергією на ринку на добу наперед базується на 
конкуренції цін на електроенергію, що встановлюються, як правило, за 
результатами аукціону, який проводиться регулярно за добу напередодні 
фактичного постачання. Ринок на добу наперед є ключовим сегментом нової 
моделі українського ринку електроенергії. Частка даного сегменту в 
середньому складає 32%. Причому найбільший виробник найдешевшої 
електроенергії НАЕК «Енергоатом» має можливість конкурувати лише в 
цьому сегменті. У даному сегменті частка компанії складає лише 10% від 
виробленої ним енергії. Загальна кількість учасників торгів становить близько 
190 контрагентів [36]. 
На рис.2.3 представлено ціни на електроенергію в сегменті ринку доби 
наперед в новій моделі українського ринку та європейських. 
 
 
 
 
 
67 
 
2000
1800 1717,64 1682,6
1615,92 1615,92 1578,25 1550,14
1600
1400 1310,76 1310,76
1200
1000
800
600
400
200
0
 
Рисунок 2.3 – Порівняння цін електроенергії в сегменті ринку доби 
наперед в новій моделі українського ринку та європейських, грн/МВт-год  
Джерело: [36] 
Як бачимо з рисунку Україна має одну з найвищих цін на електричну 
енергії в цьому сегменті ринки. 
Внутрішньодобовий ринок електричної енергії передбачає, що купівля-
продаж електричної енергії здійснюється безперервно після завершення торгів 
на ринку «на добу наперед» та впродовж доби в межах тривалості якої 
забезпечується фізичне постачання електричної енергії в інтересах покупця. 
Таким чином, це дозволяє враховувати співвідношення і динаміку зміни 
поточного попиту та пропозиції на ринку електроенергії та реагувати на такі 
зміни в режимі реального часу. Сегмент внутрішньодобового ринку на 
сьогодні в середньому займає до 2% [36]. 
Сегмент балансуючого ринку забезпечує купівлю-продаж 
електроенергії у наступних цілях: з метою балансування попиту та пропозиції 
протягом дня; для врегулювання небалансу учасниками ринку, що 
відповідальні за балансування. Цей сегмент ринку централізовано 
управляється Оператором системи передачі, який несе відповідальність за 
загальне балансування енергосистеми, та вирішує у режимі реального часу які 
 
68 
 
з пропозицій учасників енергоринку є більш прийнятними для його 
балансування, тобто регулює збільшувати чи зменшувати навантаження 
(відпуск електроенергії) від того чи іншого учасника ринку. Прийняття 
Оператором системи передачі конкретної пропозиції щодо обсягу електричної 
енергії для балансування, супроводжується укладанням відповідного договору 
купівлі-продажу.   
В сегменті балансуючого ринку електроенергії в середньому займає до 
3%. Визначають, що проблеми балансуючого ринку полягають в тому, що 
обсяги заявок на завантаження енергоблоків у різні години доби 
задовольняються лише 55% обсягу резервів, необхідних для балансування 
системи. Така ситуація пов’язана з тим, що більшість потужностей теплової 
генерації реалізується в сегменті двосторонніх договорів, а також в моделі 
ринку відсутній сегмент допоміжних послуг, тобто плата за готовність 
виробника надати послуги для балансування енергосистеми [36]. 
Закон передбачає можливість окремих учасників, що відповідають за 
балансування, об’єднуватися у балансуючі групи – об’єднання учасників 
ринку, що створюються на підставі договору про створення балансуючої 
групи, у межах якого визначений договором учасник ринку, який входить до 
такого об’єднання, несе відповідальність за баланс електричної енергії всіх 
інших учасників ринку, що входять до такого об’єднання.  
Ринок допоміжних послуг забезпечує ринкові механізми з купівлі-
продажу супутніх послуг, якими можуть бути різноманітні види і параметри 
енергії та потужності, зокрема реактивна потужність, що дає змогу 
задовольнити у більш повній мірі вимоги учасників ринку щодо надійності 
енергопостачання.  
Енергогенеруючі компанії мають змогу на конкурсній основі 
пропонувати допоміжні послуги Операторові системи передачі. Сегмент 
роздрібного ринку електроенергії передбачає торгівлю електроенергією між її 
постачальниками та кінцевими споживачами. Торгівля проводитися за 
нерегульованим тарифом за певними винятками, коли електропостачальником 
 
69 
 
на локальному рівні є постачальник універсальної послуги або постачальник 
«останньої надії». Тоді, за урядовим рішенням та відповідно до законодавства, 
електропостачальник не може, за певних умов, в односторонньому порядку 
припинити постачання електроенергії конкретному споживачеві. 
Аналіз функціонування нового ринку електроенергії показав, що після 
запровадження нової моделі ринку відбулося збільшення ціни електроенергії 
для промислових споживачів у середньому на 25%, що призвело до 
виникнення ризиків для роботи української промисловості, оскільки високі 
ціни на електроенергію автоматично призводять до підвищення собівартості 
продукції, в першу чергу енергоємних підприємств, металургічної та хімічної 
промисловості, що призводить до зменшення її конкурентоспроможності [36].  
Головною причиною суттєвого зростання цін визначають некоректне 
впровадження системи покладання спеціальних обов’язків, оскільки дешева 
електроенергія НАЕК «Енергоатом» та ПрАТ «Укргідроенерго» за такою 
моделлю була виведена поза конкурентний ринок для промислових 
споживачів за довгостроковими контрактами та обмежена в сегменті ринку 
доби наперед. 
З іншого боку, дорога електроенергія теплової генерації, фактично, стала 
домінуючою й безальтернативною в конкурентному сегменті. Крім того, 
постійно підштовхує ціни угору стрімке зростання генерації з ВДЕ – найбільш 
дорогої серед усіх країн Європи. Ще більше ускладнює ситуацію із 
забезпеченням конкурентних цін для промислового сектору необхідність (з 
причини політичної кон’юнктури) за рахунок промислового виробництва 
утримувати на надзвичайно низькому рівні тарифи для домогосподарств 
(найнижчі у Європі). 
Діюча система покладання спеціальних обов`язків перерозподілила 
теплову генерацію з високою собівартістю виробництва в сектор промислових 
споживачів, обмежила конкуренцію та можливості балансуючого ринку. 
Водночас, частка електроенергії АЕС з низькою собівартістю складає лише 
10% в сегменті ринку доби наперед. Це впливає на високі показники цін, 
 
70 
 
спотворює ринкові механізми та підвищує рівень не прогнозованості роботи 
ринку. Також, дана модель не відповідає зобов’язанням України в рамках 
Енергетичного Співтовариства та Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, 
адже вона обмежує комерційних споживачів у доступі до порівняно дешевої 
генерації [36].  
Для зменшення кінцевої ціни електроенергії для промислових 
споживачів та утримання прогнозованих тарифів для населення науковці 
пропонують:  
1. Відкрити сегмент двухсторонніх договорів для НАЕК «Енергоатом», 
тобто збільшити обсяги реалізації електроенергії у відкритий ринок з 10% до 
35%. Також знизити price-cap із 2050 до 1500 грн/МВт×год або 
альтернативним обмеженням може стати пікова ціна EPEX Spot. 
2. Покласти спеціальні обов’язки на 50% обсягів теплової генерації та 
покрити дефіцит на ринку промислових споживачів за рахунок атомної 
генерації. Визначити регульовану ціну до кінця 2019 р. для ТЕС й ТЕЦ у 
розмірі 900 грн/МВт×год. Вказаний механізм призведе до подорожчання ціни 
для побутових споживачів на 10-12%. 
3. Проаналізувати сценарії збільшення атомної генерації. 
4. Для промислових підприємств, у собівартості яких електрична енергія 
складає від 25%, встановити спеціальні ціни, які не перевищують 
середньозважену ціну попередніх шести місяців. 
5. Розробити та впровадити стандартний біржовий інструмент – 
форвардні контракти, що зробить ринок більш ліквідним й опосередковано 
сприятиме зниженню цін. 
6. Залишити дивіденди у розпорядженні державних підприємств з метою 
реалізації інвестиційних програм, що знизить навантаження на тариф та 
дозволить їм оптимізувати капітальні витрати за рахунок власних коштів. 
7. Підвищити ціну на електричну енергію для населення перед початком 
опалювального сезону. Розробити графі підвищення до 2021р. з метою їх 
виведення на ринковий рівень. 
 
71 
 
8. Вдосконалити вторинне законодавство щодо проведення зелених 
аукціонів, в частині обмеження цін, що не перевищують європейські. 
9. Провести аудит та вдосконалити функції гарантованого покупця та 
постачальника універсальних послуг, відповідно до рекомендацій USAID та 
Енергетичного співтовариства [36]. 
Після внесення вищезазначених змін, кінцева ціна електроенергії для 
промислових споживачів в залежності від класу напруги та типу приєднання 
знизиться до коридору 1500…1900 грн/МВт×год. При такій моделі середня 
ціна на відпуск електроенергії НАЕК «Енергоатом» складатиме близько 850 
грн/МВт×год, а для теплової генерації 1150 грн/МВт×год. Таким чином, 
ринковим шляхом відбудеться природнє вирівнювання цін для різних видів 
генерації та ліквідація спотвореного перекосу цін, що діє на сьогодні й 
спостерігався в попередній моделі оптового ринку [36]. 
Пропонуються наступні довгострокові заходи на ринку електроенергії 
України: 
1. Поступове – протягом 2019-2021рр. приведення цін електричної 
енергії для домогосподарств до ринкового рівня внаслідок впровадження 
адресних субсидій для вразливих категорій споживачів; 
2. Зниження загальної частки електроенергії, що реалізується у рамках 
модернізованої системи ПСО з приблизно 55% до не більше 10%; 
3. Виведення 90% від усієї відпущеної електроенергії в нерегульований, 
конкурентний сегмент. 
4. Синхронізація до 2023р. української ОЕС із системою ENTSO-E 
5. Організація аукціонів з продажу електроенергії виробленої з ВДЕ, що 
мають забезпечувати ціну електроенергії, що не може бути вищою більш ніж 
на 10 відсотків середньозваженої ціни «зеленої енергії» у країнах ЄС. 
6. Забезпечити узгоджений розвиток ВДЕ з маневровими можливостями 
ОЕС України та платоспроможним попитом покупців електричної енергії. 
7. Спростити й здешевити підключення до електромереж нових 
потужностей генерації. 
 
72 
 
8. Скоротити на 25% втрати в електромережах. 
9. Активно розвивати після 2022р. напрям інвестицій в економічно 
ефективні акумулюючи потужності. 
Також необхідно законодавчо затвердити європейський регламент про 
моніторинг на енергетичних ринках (REMIT regulation), для врегулювання 
питань виявлення і вжиття санкцій щодо маніпуляції з цінами, передачі 
інсайдерської інформації, зговору учасників тощо [36]. 
 
Висновки до розділу 2 
 
Досліджено інституційні та законодавчі основи формування та реалізації 
державної енергетичної політики в Україні в електроенергетичному, ядерно-
промисловому, вугільно- промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та 
нафтогазопереробному комплексах. З’ясовано сучасний стан розвитку галузі, 
виявлено основні недоліки та заходи, які розроблено та запроваджуються для 
підвищення ефективності функціонування паливно-енергетичного комплексу 
України. 
Проаналізовано стан реформування енергетичних ринків в Україні, 
зокрема функціонування нового ринку електроенергії, його принципову 
схему, структуру та елементи. Проаналізовано особливості функціонування 
таких сегментів ринку: ринок двосторонніх договорів, ринок допоміжних 
послуг, роздрібний ринок; та організовані сегменти ринку: ринок на добу 
наперед, внутрішньодобовий ринок, балансуючий ринок.  
З метою покращення функціонування електроенергетичного ринку 
необхідно запровадити такі заходи: приведення цін електричної енергії для 
домогосподарств до ринкового рівня внаслідок впровадження адресних 
субсидій для вразливих категорій споживачів; зниження загальної частки 
електроенергії, що реалізується у рамках модернізованої системи ПСО з 
приблизно 55% до не більше 10%; виведення 90% від усієї відпущеної 
електроенергії в нерегульований, конкурентний сегмент; синхронізація до 
 
73 
 
2023р. української ОЕС із системою ENTSO-E; організація аукціонів з 
продажу електроенергії виробленої з ВДЕ, що мають забезпечувати ціну 
електроенергії, що не може бути вищою більш ніж на 10 відсотків 
середньозваженої ціни «зеленої енергії» у країнах ЄС; забезпечити 
узгоджений розвиток ВДЕ з маневровими можливостями ОЕС України та 
платоспроможним попитом покупців електричної енергії; спростити й 
здешевити підключення до електромереж нових потужностей генерації; 
скоротити на 25% втрати в електромережах; активно розвивати після 2022р. 
напрям інвестицій в економічно ефективні акумулюючи потужності. 
 
 
 
 
  
 
74 
 
РОЗДІЛ 3 
ІННОВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 
ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СФЕРОЮ 
 
 
3.1 Напрями розвитку інноваційних енергетичних технологій в світі 
 
У період до 2035 – 2040 рр. в світі очікуються значні технологічні 
прориви в сфері енергетики на базі нових технологій, які вже проходять 
апробацію сьогодні. Зокрема, вони реалізуються в освоєнні нетрадиційних 
ресурсів нафти та газу, що забезпечує розширення ресурсної бази та 
підвищення ефективності їх видобутку та на цій основі привели до 
кардинальних змін кон’юнктури паливних ринків; енергозберігаючих 
технологіях, які оптимізують рівень витрат природних запасів нафти, газу та 
вугілля; технологіях з удосконалення виробничих процесів, що забезпечить 
зниження обсягів викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище тощо. 
Зокрема, у сфері розвитку енергозберігаючих технологій є три головних 
напрями. Перший – зниження або корисна утилізація енергетичних втрат. 
Другий – удосконалення енерговиробничих установок для економії 
електроенергії. І третій – інтенсивне енергозбереження. Головною метою 
сьогодні є – максимізація енергоефективності в усіх галузях і населених 
пунктах країн. В якості централізованого вирішення проблем 
енергозбереження є створення на державному рівні надійної системи 
оптимізації та контролю за рівнем енергетичної ефективності й економією 
енергоресурсів. У рамках реалізації державних програм проводитися 
оснащення приладами обліку енергії організацій, державних установ і 
житлових будинків. Прикладом енергозберігаючих технологій також може 
служити підвищення ступеня автоматизації устаткування та виробничих 
процесів, впровадження приладів з вбудованими функціями оптимізації 
 
75 
 
енергоспоживання. Значну економію дає також використання «розумного» 
освітлення та сучасних енергозберігаючих ламп, за допомогою чого можна 
досягти кратного зменшення енергоспоживання. Враховуючи, що велика 
частина енергоресурсів йде на опалення приміщень та будівель, поряд з 
перерахованими вище заходами, використовуються інші технології: утеплення 
стін, використання спеціальних матеріалів для покрівлі, особливих 
енергозберігаючих фарб і сучасних склопакетів, економічних систем обігріву 
будівлі. Сучасні конструкції котелень вигідно відрізняються від старих 
моделей низькими витратами на обслуговування та високим ККД, а також тим, 
що працюють на більш дешевому і екологічному паливі. У вентиляційних 
системах використовують процес рекуперації, що дозволяє утилізувати тепло 
для його повторного використання.  
При інтенсивному розвитку ВДЕ значимими новими технологіями в 
електроенергетиці є: «розумні» мережі; системи накопичення енергії на базі 
акумуляторних батарей та пристрої інтелектуального обліку. Вони в умовах 
розвитку розподіленої генерації на основі ВДЕ покращують режимне 
управління в енергосистемах, а також сприятимуть подальшому розвитку 
децентралізованої енергетики. У результаті істотно змістяться кордони 
централізованого та децентралізованого енергопостачання. В області 
технологій нових та відновлювальних джерел основними напрямами є: 
− розробка ефективних методів і обладнання на їх основі для 
отримання рідкого і газоподібного палива з біомаси, а також використання для 
цих цілей комплексних технологій спільної переробки біомаси та традиційних 
органічних палив;  
− розробка ефективних процесів і обладнання на їх основі для 
використання торфу в енергетиці, а також процесів і технологій переробки 
тваринницьких і твердих побутових відходів в енергетичне паливо;  
− розробка технології керованого термоядерного синтезу, яка може 
стати ключовим фактором створення практично невичерпного джерела 
 
76 
 
енергії, адже запаси палива – водню – є безмежними. Паливо можна добувати 
з морської води на будь-якому узбережжі світу, що унеможливлює 
монополізацію паливних ресурсів однієї або групою країн; 
− створення обладнання, що забезпечує підвищення ефективності 
існуючих енергетичних установок, що використовують нові та поновлювані 
джерела енергії;  
− оптимізація енергетичних систем для автономного енергопостачання 
з використанням ВДЕ, що включають комбіноване використання сонячних, 
вітрових і теплонасосних установок для отримання теплової та електричної 
енергії для автономних споживачів;  
− розробка геотермальних установок, у тому числі, з тепловими 
насосами та ряд інших енергоефективних технологій.  
В області нових технологій водневої енергетики основними напрямами 
є:  
− створення ефективних технологій та обладнання на його основі для 
великомасштабного отримання дешевого водню з органічного палива, що 
містить водень, а також при газифікації вугілля та біомаси для забезпечення 
сектора економіки; - розробка та створення технології та обладнання на його 
основі для децентралізованого виробництва водню, включаючи технології 
виробництва водню на борту транспортних засобів;  
− розробка та створення технологій зберігання, транспортування 
водню, включаючи наноструктурні елементи;  
− створення модульного ряду паливних елементів для 
енергозбереження автономних споживачів;  
− створення систем водневої безпеки, науково-технічне обґрунтування 
для розробки відповідних кодексів, стандартів.  
В області технологій виробництва палив і енергії з органічної сировини 
основними напрямами є:  
 
77 
 
− створення та вдосконалення обладнання для високоекономічних 
вугільних енергоблоків на ультрапонадкритичних параметрах пари з 
«нульовими» викидами шкідливих речовин;  
− розробка систем спалювання палив у хімічних циклах для 
уловлювання та подальшого підземного захоронення CO2;  
− створення екологічно чистих енергетичних установок з новими 
технологіями підготовки, переробки та спалювання вугілля;  
− оптимізація конструкції та режимних параметрів міні-ТЕЦ на базі 
газотурбінних і газопоршневих двигунів для режимного регулювання в умовах 
змінних теплових та електричних навантажень.  
В області технологій створення енергозберігаючих систем 
транспортування, розподілу і споживання електроенергії та тепла основними 
напрямами є:  
− енергоефективні методи та пристрої інженерного забезпечення 
мікроклімату в житлових і виробничих приміщеннях;  
− обладнання та технології, що зменшують енергетичні втрати при 
транспортуванні, розподілі та споживанні тепла та електроенергії;  
− системи комплексного спільного використання традиційної 
енергетики та ПДЕ, інтеграція систем малої енергетики; 
− технології низько-та високотемпературної потужнострумової 
надпровідності – надпровідникові технології та обладнання;  
− розробка технологій та устаткування для високоефективних 
світлотехнічних систем зовнішнього та внутрішнього освітлення;  
− технології та обладнання для діагностики та моніторингу систем 
транспортування, розподілу і споживання тепла та електроенергії.  
Треба зазначити, що технології в енергетиці розвиваються та 
впроваджуються відповідно до глобальних запитів суспільства до всієї 
системи енергопостачання, а також вимог щодо:  
− доступності енергії в достатніх обсягах і за прийнятними цінами;  
 
78 
 
− безпеки енергопостачання;  
− екологічності – вимога щодо мінімізації антропогенного впливу 
енергосистем на навколишнє середовище [38]. 
Фахівці називають перспективними в енергетиці застосування 
нанотехнологій. Очікується, що розробки у сфері нанотехнологій допоможуть 
здійснити революційний стрибок у розвитку технологій отримання і 
перетворення енергії. 
Дослідження, проведене фахівцями Міжнародної електротехнічної 
комісії (IEC) і німецького Фраунгоферовського інституту системних та 
інноваційних досліджень (ISI), підтверджує, що масове впровадження 
нанотехнологій принесе величезну користь енергетичному сектору. Особливо 
актуальні нанотехнології в області зберігання енергії та сонячної енергетики. 
Основними і найбільш очевидними перевагами використання 
нанотехнологій сфері енергетики є підвищення ефективності матеріалів і 
зниження виробничих витрат. 
В даний час нанотехнології дозволяють значно підвищити ефективність 
генерації електроенергії з використанням органічних фотоелектричних 
елементів і фотоелементів на базі кристалічного кремнію. А для виробництва 
сонячних батарей, за умови застосування наноматеріалів, потрібно все менше 
ресурсів, що робить подібний бізнес більш ефективним з економічної точки 
зору. 
У перспективі наноматеріали дозволять добитися значного підвищення 
ємності акумуляторних батарей, а також зростання ККД і здешевлення 
виробництва сонячних панелей. Крім того, подібні інновації дозволяють 
добитися продовження терміну корисної експлуатації фотоелектричних 
елементів, а також акумуляторних батарей для великих систем зберігання 
енергії і електромобілів. 
Існує також цілий ряд наноматеріалів, актуальність яких зростатиме 
паралельно розвитку нових геліоенергетичних та акумуляторних технологій. 
 
79 
 
Прогнозується, що найближчим часом для промислових і енергетичних 
компаній, а також наукових організацій важливе значення матиме такі 
технологічні процеси, що припускають використання наноматеріалів: 
виготовлення органічної електроніки; 3D-друк електронних пристроїв; 
нанесення на поверхню різних виробів нанопокриттів зі спеціальними 
властивостями; виготовлення нанокомпозитів; виготовлення нанорідин; 
виготовлення нанокаталізаторів; виготовлення наноелектродів для 
акумуляторних батарей і фотоелектричних панелей. 
Очікується, що використання наноматеріалів при виробництві літій -
іонних акумуляторів дозволить значно збільшити їх питому енергоємність. 
Вважається, що це найбільший прорив в області масового виробництва систем 
зберігання енергії з початку 90 -х років минулого століття. 
Збільшення енергоємності акумуляторів дозволить підвищити 
ефективність електричних транспортних засобів, тобто при збереженні (або 
зменшення) ваги та габаритів збільшиться ємність акумуляторних батарей, що 
дозволить збільшити дальність ходу електрокарів. 
Також більш ємкі системи зберігання енергії необхідні для розвитку 
поновлюваних джерел енергії, виробництво електрики якими залежить від 
наявності вітру, сонця, потужних хвиль. Ефективність таких джерел енергії на 
пряму залежить від якісних систем зберігання енергії, які можуть 
накопичувати згенерровану електрику в періоди низького попиту і направляти 
його в центральну електромережу в години-пік [35]. 
Окрім технологічних проривів, передбачається природне поступове 
здешевлення всіх нових технологій по мірі їх впровадження, а також 
підтримка сформованих трендів зниження енергоємності ВВП країн і регіонів 
з тенденцією до їх мінімізації до 2050 р. 
Карта розвитку нових енергетичних технологій представлена на рис.3.1. 
 
 
 
 
80 
 
Вимоги, що пред’являються споживачами до якості енергопостачання 
 Доступність Безпека Екологічність 
Технології Технології Технології Технології 
підвищення рівня альтернативних оптимізації підвищення рівня 
ефективності видів палив: енергоспоживання: енергоефективності 
традиційної газомоторне паливо, підвищення рівня побутових приладів: 
генерації: керований енергоефективності світлодіодне 
когенерація, термоядерний промислових освітлення, системи 
підвищення рівня синтез, установок, інтелектуального 
ефективності електротранспорт, використання управління 
турбін та ін. паливні елементи та вторинних електроприладами та 
ін. енергоносіїв, ін 
Технології Технології, теплоізоляція 
зберігання та направлені на будівель та ін. 
розподілу підвищення рівня 
електричної ефективності 
енергії: «розумні» транспортних 
мережі, засобів: зниження 
накопичувачі ваги, модернізація 
енергії та ін ДВЗ та ін. 
Технології Технології нових Технології енерго- та Технології 
розподіленої видів транспорту: ресурсозабезпечення «розумного 
генерації: малі швидкісні потяги, нових промислових будівництва»: 
модульні АЕС, багаторівневий виробництв: активні та пасивні 
сонячні панелі, громадський нафтогазохімії, будинки, 
вітрові генератори транспорт та ін. виробництво металів ресурсоефективне 
Інтелектуальні та сплавів, пластмас, містобудівництво, 
технології на азотних видів добрив, інтелектуальні 
транспорті: гелієвої системи 
адаптивний круїз- промисловості та ін. кондиціонування та 
контроль, системи опалення та ін 
управління потоками 
та ін 
Електроенергетика Транспортний сектор Промисловий сектор Побутовий сектор 
 
Технології виробництва Технології Технології Технології видобутку 
та переробки викопних зберігання, виробництва енергії з та переробки 
видів палива, методи транспортування та невикопних джерел: нетрадиційних 
підвищення видобутку передачі енергії: сонячні, вітрові, вуглеводнів: 
нафти та газу, технології геотермальні, сланцевих плеїв, 
«розумні» родовища, малотонажного ЗПГ, керованого метану вугільних 
утилізація шахтного присадки для термоядерного пластів, газових 
метану нафтопроводів, синтезу, гідратів, надважких 
розвиток ПСГ та гідроелектростанції видів нафти тощо 
нафтосховищ, та ін 
«розумні мережі» та 
ін. 
Вимоги, що забезпечують задоволення попиту на енергію 
 
Рисунок 3.1 –  Карта розвитку нових енергетичних технологій 
Джерело: [38] 
 
Ключові напрями розвитку технологій споживання енергії 
81 
 
Щодо України, то треба зазначити має значний потенціал відновлюваної 
енергетики (ВДЕ), який може бути використаний, щоб покращити торговий 
баланс, створити робочі місця та стимулювати економічну діяльність за часів, 
коли країна має подолати важливі економічні виклики, такі як збільшення 
залежності від імпорту енергоносіїв та необхідність терміново оновити 
застарілі основні виробничі фонди в енергетиці. Розвиток відновлюваної 
енергетики також буде важливим внеском у досягнення встановлених 
політичних цілей - скорочення залежності від імпорту природного газу та 
диверсифікації джерел енергопостачання. І таке енергопостачання також 
краще забезпечуватиме енергетичну безпеку [79]. 
На жаль, Україна відстає за рівнем використання ВДЕ не лише від 
економічно розвинених країн світу (у т.ч. від країн Вишеградської групи), але 
й від загальносвітового показника. Частка ВДЕ у валовому кінцевому 
споживанні енергоресурсів у світі склала 20% у 2014 р., тоді як в Україні цей 
показник склав лише 4,2%. Однак в Україні вже існує чимало передумов, 
необхідних для «енергетичного переходу». Зокрема, рівень інвестицій у 
відновлювану енергетику зростає, існують відповідні економічні стимули 
(«зелений тариф», програми компенсації витрат на енергоефективні заходи), 
Державне агентство з енергоефективності і енергозбереження України 
просуває необхідність більш активно розвивати відновлювану енергетику. 
Україна є членом Європейського Енергетичного співтовариства та підписала і 
ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС, узявши зобов’язання підвищувати 
енергоефективність, розвивати відновлювану енергетику, скорочувати викиди 
парникових газів та забруднюючих речовин [45]. 
Основними відновлювальними джерелами в Україні є вітрова та сонячна 
енергетика, а також біомаса. Крім того значний внесок роблять великі ГЕС. В 
табл. 3.1 представлено динаміку зміни потужностей відновлювальної енергії 
за видами енергії. 
 
 
82 
 
Таблиця 3.1 – Потужність відновлювальної енергії за видами енергії 
(МВт) 
 2015 2016 2017 2018 
Вітрова 426 438 465 522 
Сонячна 432 531 742 1097 
Біомаса 35 39 39 44 
Біогаз 17 20 34 41 
Джерело: [85] 
З таблиці бачимо, що потужність відновлювальної енергії зростає з 
кожним роком. Найбільшими темпами зростає сонячна та вітрова енергетика. 
Сонячна енергетика – наймолодше джерело енергії серед відновлювальних 
джерел України, однак, це є найбільш динамічний сектор відновлюваної 
енергетики України. Розвиток альтернативної енергетики на СЕС вважають 
ефективним завдяки великій кількості сонячних днів і помірній температурі 
повітря на території України. Однак, незважаючи на те, що СЕС є лідером в 
Україні за встановленими потужностями, частка виробництва сонячної енергії 
в Україні в порівнянні з ЄС є дуже низькою. Виробництво електроенергії з 
вітру також є перспективною сферою розвитку альтернативної енергетики в 
Україні. Однак, вітроенергетика росте значно повільніше за сонячну. Це 
пояснюється тим, що вітрові електростанції складніші у встановленні, дорожчі 
та потребують спеціального обслуговування [11]. 
Також, Україна має значну кількість біомаси, доступної для 
виробництва енергії. Можлива кількість доступної біомаси оцінюється в 27 
млн. тонн палива на рік. За даними Держкомстату України, енергетичний 
потенціал біомаси, накопиченої сільськогосподарськими комплексами, 
оцінюється більш ніж на 7,5 млн. тонн палива на рік. Це може забезпечити до 
10% загального енергоспоживання в Україні [80]. 
Отже, для України нагальним питанням на сьогодні є розвиток 
альтернативних джерел енергії, а також вивчення, розробка та застосування 
передових технологій в енергетичному секторі. 
 
 
 
83 
 
3.2 Впровадження стратегії низьковуглецевого розвитку Україні 
 
Україна має одну з найбільш енергоємних економік у Європі, а також є 
однією з лідерів за викидами парникових газів (ПГ) на одиницю валового 
внутрішнього продукту у світі, і є країною, в якій досить повільно 
впроваджуються еколого-енергетичні ініціативи щодо зменшення цих 
викидів. Однією з можливостей вирішити зазначені проблеми для України є 
перехід до низьковуглецевого розвитку. 
Лідером утворення парникових газів в Україні є саме енергетичний 
сектор, який утворює 65% ПГ (рис.3.2). 
 
Промислові Відходи
процеси 4%
17%
Сільське Енергетика
господарство 65%
14%
 
Рисунок 3.2 – Структура викидів ПГ у 2015 р. за секторами 
Джерело: [71] 
 
Вважається, що запровадження принципів низьковуглецевого розвитку 
економіки може стати вирішенням проблем глобальної економічної кризи а 
кліматичних змін [4] (рис. 3.3). 
 
 
 
 
 
84 
 
 
 Зростання Застосування Зниження рівень 
інвестиційної альтернативних джерел витрат на 
 
привабливості енергії, енергозберігаючих використання 
 країни технологій та вуглецевмісних 
енергоефективного енергоносіїв 
 обладнання  
 
Збільшення рівня 
 Низьковуглецевий Зменшення рівня емісії 
конкурентоспроможності 
розвиток вуглевмісних газів 
країни 
 
 Вивільнення додаткових 
коштів на впровадження 
Зниження Виконання 
 енергоефективних 
енергомісткості зобов’язань за 
технологій та застосування 
собівартості Кіотським 
 енергозберігаючого 
продукції протоколом 
обладнання  
 
 
При скорення процесу генерування та впровадження інновацій на основі формування 
національної інноваційної системи 
 
Досягнення національної Інтеграція у світову Досягнення національної 
злаг оди, політичної, економіку через світову злагоди, політичної, 
еконо мічної і соціальної організацію торгівлі та інші економічної і соціальної 
стабільності структури на засадах стабільності 
 відстоювання національних 
Диверсифікація джерел інтересів Розроблення та 
 
надходження та видів впровадження 
 енергоносіїв скоординованої системи 
заходів 
 
Збереження та розвиток інтелектуального й науково-технічного, соціального та 
 енергетичного потенціалів України 
 
 Економічна безпека країни 
 
Рисунок 3.3 – Залежність між реалізацією низьковуглецевого розвитку 
та посиленням економічної безпеки держави  
Джерело: [4] 
 
 
85 
 
Згідно з модельними оцінками, за відсутності дієвої політики та будь-
яких заходів із декарбонізації енергетики України викиди ПГ постійно 
зростатимуть і у 2050 р. можуть досягнути 70% рівня 1990 р., тоді як у 2012 та 
2015 рр. вони становили 44% та 31% відповідно. У табл.3.2, представлено 
поточний рівень викидів ПГ в секторах «Енергетика» та «Промислові 
процеси», а також їхній прогноз за базовим сценарієм. Базовий сценарій 
розглядається як гіпотетичний сценарій, за якого характеристики більшості 
технологій використання та споживання енергетичних ресурсів населенням та 
на будь-яких етапах виробництва товарів чи послуг зберігаються незмінними 
до 2050 р [72]. 
Таблиця 3.2 – Прогноз викидів ПГ в секторах «Енергетика» та 
«Промислові процеси» за базовим (консервативним) сценарієм 
 2012 2015 2020 2025 2030 2035 2040 2045 2050 
Обсяги 
викидів, млн 367 265 347 408 455 500 540 570 592 
т СО2-екв. 
Частка від 
рівня 1990 44 31 41 48 54 59 64 68 70 
р., % 
Джерело: [72] 
Розуміючи зазначену проблему, в 2018 році в Україні було розроблено 
та ухвалено Стратегію низьковуглецевого розвитку України до 2050 року, 
метою якої є визначення стратегічних напрямів переходу економіки України 
на засадах сталого розвитку відповідно до національних пріоритетів  [72]. 
Відповідно, першим завданням зазначено стратегії визначено: перехід 
до енергосистеми, яка передбачає використання джерел енергії з низьким 
вмістом вуглецю, розбудову джерел чистої електричної та теплової енергії, 
підвищення енергоефективності й енергозбереження в усіх секторах 
економіки та на об’єктах житлово-комунальної інфраструктури, 
стимулювання використання альтернативних нафтопродуктам моторних 
палив і перехід вантажних та пасажирських перевезень за рахунок більш 
екологічно чистих видів транспорту [72].    
 
86 
 
За прогнозними розрахунками впровадження заходів, спрямованих на 
підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів та 
енергозбереження дозволить за період 2012-2050 років скоротити викиди ПГ 
на 3677 млн. т. СО2-екв. порівняно з базовим сценарієм, додаткові заходи з 
відновлювальної енергетики дозволять знизити скорочення викидів ПГ в 
обсязі 2430 млн. т. СО2-екв. Модернізація традиційної енергетики, а також 
впровадження інноваційних технологій, зокрема розумних мереж, 
інноваційних технологій ядерної енергетики, технологій уловлювання та 
інших за пронозами призведе до додаткового зниження викидів ПГ на 1064 
млн. т. СО2-екв. А заходи з трансформації ринку й інституцій дозволить 
додатково скоротити обсяг викидів ще на 267 млн. т. СО2-екв. (табл. 3.3). 
Таблиця 3.3 – Прогноз викидів ПГ в секторах «Енергетика» та 
«Промислові процеси» за базовим та альтернативним сценарієм 
Сценарій Одиниця 2012 2015 2020 2025 2030 2035 2040 2045 2050 
Обсяги 
викидів, 
млн т 367 265 347 408 455 500 540 570 592 
СО2-
Базовий екв. 
Частка 
від рівня 
44 31 41 48 54 59 64 68 70 
1990 р., 
% 
Обсяги 
викидів, 
млн т 367 265 294 335 344 363 406 429 448 
Енерго- СО2-
ефектив- екв. 
ність Частка 
від рівня 
44 31 35 40 41 43 48 51 53 
1990 р., 
% 
Енерго- Обсяги 
ефектив- викидів, 
ність та млн т 367 265 282 315 312 291 299 288 278 
відновлю- СО2-
вальна екв. 
енергетика Частка 
від рівня 
44 31 33 37 37 34 35 34 33 
1990 р., 
% 
 
 
87 
 
Продовження таблиці 3.3 
Сценарій Одиниця 2012 2015 2020 2025 2030 2035 2040 2045 2050 
Енерго- Обсяги 
ефектив- викидів, 
ність, млн т 367 265 265 361 244 242 274 284 285 
відновлю- СО2-
вальна екв. 
енергетика, Частка 
модернізація від рівня 
44 31 31 31 29 29 32 34 34 
та інновацій 1990 р., 
% 
Енерго- Обсяги 
ефектив- викидів, 
ність, млн т 367 265 265 259 242 236 264 265 261 
відновлю- СО2-
вальна екв. 
енергетика, 
модернізація Частка 
та інновацій, від рівня 
44 31 31 31 29 28 31 31 31 
трансформа- 1990 р., 
ція ринку та % 
інституцій 
Джерело: [72] 
До  основних заходів в рамках зазначених сценаріїв пропонуються такі: 
1. В напрямі підвищення енергетичної ефективності  будівель: 
− планування та реалізація термомодернізації житлового фонду; 
− стимулювання енергоефективності при проектуванні та будівництві 
житлових і громадських будівель; 
− здійснення моніторингу енергетичних показників житлових і 
громадських будівель; 
− створення умов для збільшення кількості будівель із близьким до 
нульового споживання; 
− запровадження національної системи технічного регулювання з 
питань «зеленого» будівництва; 
− запровадження підходу «Уряд подає приклад». 
2. Сприяння приватному та державному фінансуванню заходів з 
підвищення енергоефективності: 
 
88 
 
− розширення державно-приватного партнерства для фінансування 
заходів з підвищення енергоефективності; 
− підтримка ЕСКО-механізму і його використання для підвищення 
енергоефективності; 
3. Підвищення енергоефективності при використанні електричної та 
теплової енергії та/або видів палива в усіх секторах економіки: 
− впровадження когенераційних установок на нових та існуючих 
енергогенеруючих підприємствах; 
− запровадження ринкового механізму доступу споживачів до 
постачальників енергоресурсів; 
− підвищення ефективності використання природного газу на джерелах 
генерації теплової енергії у комунальній енергетиці. 
4. Стимулювання запровадження енергоефективних технологій в 
агропромисловому комплексі: 
− впровадження технологій землеробства, спрямованих на зменшення 
споживання викопного палива; 
− стимулювання підвищення енергоефективності при виробництві 
сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. 
5. Стимулювання запровадження енергоефективних заходів у 
промисловості: 
− підвищення ресурсної ефективності виробництва промислової 
продукції; 
− зменшення частки використання вуглецеємних енергоресурсів у 
промисловості. 
6. Збільшення виробництва та споживання електричної енергії з 
відновлюваних джерел: 
− запровадження стандарту портфеля ВДЕ, або екологічного портфеля; 
− подолання бар’єрів на шляху розвитку відновлюваної енергетики; 
 
89 
 
− забезпечення передінвестиційної підготовки промислових 
майданчиків для об’єктів відновлюваної енергетики в межах державно-
приватного партнерства; 
− стимулювання закупівлі екологічно чистої електроенергії 
споживачами; 
− стимулювання виробництва та споживання енергії з ВДЕ суб’єктами 
господарювання всіх форм власності в агропромисловому комплексі та 
лісовому господарстві; 
− спільне спалювання біопалива та викопного палива на нових та 
існуючих електростанціях. 
7. Стале виробництво та розширення використання біомаси 
(біопалива) 
− розширення сталого виробництва біомаси для енергозабезпечення; 
− розроблення та впровадження технологій перетворення біомаси; 
− розширення використання сировини твердих побутових відходів (далі 
– ТПВ) у якості біомаси та біомаси садово-паркових відходів для виробництва 
теплової та електричної енергії; 
− виробництво рідкого та газоподібного біопалива із сировини 
сільського і лісового господарств; 
− виробництво рідкого та газоподібного палива з ТПВ. 
8. Виробництво біогазу та розширення його використання для 
виробництва теплової й електричної енергії 
− виробництво біогазу з побічних продуктів тваринного походження й 
інших побічних продуктів агропромислового комплексу; 
− виробництво енергії з біогазу звалищ ТПВ; 
− виробництво енергії з біогазу від стічних вод. 
9. Підвищення ефективності роботи електростанцій 
− підтримка реконструкції існуючих електростанцій; 
 
90 
 
− підвищення темпів виведення з експлуатації неефективних теплових 
електростанцій (далі – ТЕС); 
− запровадження стимулів, надання підтримки або визначення вимог 
щодо передових технологій енергетики на основі викопного палива. 
10. Розвиток ядерної енергетики: 
− збереження важливої ролі ядерної енергетики як низьковуглецевого 
джерела енергії. 
11. Модернізація, інтелектуалізація електричних мереж: 
− модернізація та інтелектуалізація систем передачі електроенергії та 
мереж розподілу для зменшення втрат на лініях електропередачі 
12. Модернізація транспортної галузі: 
− стимулювання використання транспортних засобів, що можуть 
споживати різні види моторного палива (наприклад, бензин і газ або з 
добавками біопалива та біокомпонентів), електричних, водневих автомобілів, 
автомобілів на паливних елементах, а також розвиток громадського 
електротранспорту; 
− стимулювання або запровадження вимог до виробників 
транспортних засобів із двигунами внутрішнього згорання щодо збільшення 
ефективності й екологічності традиційних транспортних засобів; 
− стимулювання населення до зменшення частки застарілих 
автомобілів в Україні. Створення переваг для утилізації старих автомобілів; 
− збільшення кількості швидкісних потягів; 
− ефективніше планування транспортної мережі та маршрутів 
громадського транспорту. Покращення технологій управління транспортною 
системою, що передбачає запровадження інтелектуальних систем; 
− запровадження технологій інтермодального вантажного транспорту. 
Політика спрямована на вдосконалення залізничної інфраструктури та 
інфраструктури внутрішніх водних шляхів для сприяння ширшому 
використанню залізничного та водного вантажного транспорту; 
 
91 
 
− стимулювання модернізації водних і річкових портів шляхом 
заохочення до впровадження енергоефективних технологій, вжиття заходів з 
енергозбереження по всьому технологічному ланцюгу 
13. Розвиток високоефективної когенерації на місцевому та 
регіональному  рівнях: 
− розвиток високоефективної когенерації. 
14. Підтримка впровадження технологій акумулювання енергії. 
15. Розвиток технологій виробництва водню. 
16.  Запровадження ринкових механізмів скорочення викидів ПГ: 
− запровадження системи торгівлі квотами на викиди ПГ; 
− ввдосконалення системи оподаткування викидів ПГ і цільового 
використання отриманих коштів. 
17. Підтримка науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт: 
− підтримка наукових досліджень, розробок, демонстраційних 
проектів і стимулювання впровадження передових технологій; 
− ппідтримка і розширення науково-дослідних і проектно-
конструкторських робіт інноваційного спрямування. 
18. Активізація участі громад у політиках і заходах, пов’язаних з 
низьковуглецевим ррозвитком: 
− створення умов для розробки та прийняття місцевими органами 
виконавчої влади й органами місцевого самоврядування комплексних і сталих 
планів дій щодо енергоефективності з чіткими цілями, залученням 
громадськості до їхньої розробки і реалізації та належним інформуванням 
загалу про їхній зміст і очікувані результати. 
19. Розкриття інформації про викиди та поглинання ПГ на рівні 
підприємств. 
20. Застосування критеріїв енергоефективності при здійсненні 
державних закупівель. 
21. Навчання та підвищення кваліфікації фахівців: 
 
92 
 
− забезпечення освітньо-кваліфікаційної підготовки фахівців системи 
енергетичного менеджменту; 
− забезпечення освітньо-кваліфікаційної підготовки замовників, 
проектантів і підрядників, які займаються впровадженням сучасних 
технологій у сферах енергоефективності, ВДЕ та альтернативних видів палива 
22. Розширення програми підвищення інформованості населення щодо 
наслідків кліматичних змін, запобігання зміні клімату й адаптації до неї: 
- забезпечення проведення просвітницької та роз'яснювальної роботи з 
громадськістю з метою сприяння широкому розумінню проблем зміни 
клімату, дій із запобігання зміні клімату та адаптації до неї (включно із 
супутніми вигодами, такими як чисте повітря і здоров’я населення) серед 
громадян країни 
23. Удосконалення вимог щодо екодизайну та маркування продукції, 
пов’язаної з енергетикою. 
24. Удосконалення організації трудових відносин задля спонукання до 
здійснення дистанційної роботи, де це можливо [72]. 
В Україні вже створено певні законодавчі та інституційні засади для 
впровадження зазначеної стратегії і зокрема в напряму підвищення 
енергоефективності. 
В першу чергу Угода про асоціацію з ЄС передбачила поступове 
наближення законодавства України до права та політик ЄС у сферах 
енергетичної ефективності, відновлюваної енергетики, оподаткування 
енергопродуктів та електроенергії, поводження з відходами, зміни клімату, у 
тому числі запровадження системи торгівлі квотами на викиди ПГ відповідно 
до положень Директиви 2003/87/ЄС про встановлення системи торгівлі 
квотами (СТВ) на викиди ПГ у рамках Співтовариства. 
Фундаментальним елементом політики поступового переходу до 
низьковуглецевого розвитку є Енергетична стратегія України до 2035 р. 
«Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність», схвалена 
 
93 
 
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 605-р 
[10]. В результаті реалізації завдань, передбачених Енергетичною стратегією 
до 2035 р., планується, зокрема: досягти зменшення енергоємності ВВП 
більше ніж удвічі; збільшити використання відновлюваних джерел енергії до 
25% від обсягів загального первинного постачання енергії. 
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів 
України щодо встановлення «зеленого» тарифу» від 25 вересня 2008 р. № 601 
в країні діє «зелений» тариф, за яким закуповується електрична енергія, 
вироблена на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні 
джерела енергії (крім доменного та коксівного газів), а з використанням 
гідроенергії – вироблена лише малими гідроелектростанціями. 
З метою правового регулювання енергосервісних послуг Верховна Рада 
України прийняла Закон України «Про запровадження нових інвестиційних 
можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб’єктів 
підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації» 
від 9 квітня 2015 р. № 327-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законами від 
25.12.2015 № 922-VIII та від 23.03.2017 № 1980-VIII).  
22 червня 2017 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про 
енергетичну ефективність будівель» № 2118-VIII, спрямований на створення 
умов для скорочення енергоспоживання у будівлях відповідно до положень 
Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про енергетичну 
ефективність будівель» 2010/31/ЄС в межах виконання ратифікованого 
Договору про заснування Енергетичного співтовариства. Він унормовує 
питання встановлення мінімальних вимог до енергетичної ефективності 
будівель, передбачає запровадження сертифікації енергетичної ефективності 
й обстеження інженерних систем будівель. Також закон має на меті 
врегулювати питання професійної діяльності у сфері енергетичної 
ефективності будівель. 
Крім цього, організаційні заходи, що належать до низьковуглецевого 
розвитку підтримуються наступними законами України: 
 
94 
 
− Закон України «Про ринок природного газу» від 9 квітня 2015 р. № 
329-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 22.09.2016 № 1541-VIII), 
який визначає захист навколишнього природного середовища, у тому числі 
енергоефективність, збільшення частки енергії, отримуваної з альтернативних 
джерел, і зменшення викидів ПГ як загальносуспільний інтерес у процесі 
функціонування ринку природного газу [12]; 
− Закон України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 р. 
№ 2019-VIII, який передбачає покладення Кабінетом Міністрів України на 
учасників ринку спеціальних обов’язків щодо захисту навколишнього 
природного середовища, енергоефективності, збільшення частки енергії, 
виробленої з альтернативних джерел, та зменшення викидів ПГ [19]; 
− Закон України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 
2003 р. № 555-IV (у редакції від 11.06.2017), який визначає правові, 
економічні, екологічні й організаційні засади використання альтернативних 
джерел енергії та сприяння розширенню їх використання у паливно-
енергетичному комплексі [14]; 
− Закон України «Про альтернативні види палива» від 14 січня 2000 р. 
№ 1391-XIV (у редакції від 24.11.2016), який передбачає збільшення до 2020 
р. частки використання альтернативних видів палива до 20% від загального 
обсягу споживання палива в Україні [13];  
− Закон України «Про газ (метан) вугільних родовищ» від 21 травня 
2009 р. № 1392-VI (у редакції від 22.09.2016), який визначає правові, 
економічні, екологічні й організаційні засади діяльності у сфері геологічного 
вивчення газу (метану) вугільних родовищ, видобування і вилучення його під 
час дегазації та подальшого використання як матеріального та/або 
енергетичного ресурсу [15] та інші. 
Отже, як бачимо з наведених вище прогнозів декарбонізація енергетики 
України призведе до позитивних соціально-економічних наслідків. 
Скорочення обсягів споживання викопних видів палива сприятиме 
 
95 
 
підвищенню рівня національної енергетичної безпеки та зниженню 
імпортозалежності. 
 
3.3 Впровадження концепції «розумні мережі» в Україні 
 
В зв’язку з тим, що світовий попит на електроенергію зростає досить 
швидкими темпами, а також зростають вимоги до якості та рівня надійності 
енергопостачання, все більше уваги приділяється впровадженню в 
електроенергетиці «інтелектуальних» технологій («Smart Grid») [3], які 
представляють собою автоматизовані саморегульовані енергосистеми, 
засновані на передових інформаційних технологіях і спроможні зробити 
енергопостачання більш надійним, а споживання енергоресурсів – більш 
економічним, з максимальним обмеженням негативної дії на екологію [44].  
Ідеологами розроблення цієї концепції виступили США та країни ЄС, 
які прийняли її за основу своєї національної політики енергетичного та 
інноваційного розвитку [3]. 
Поняття «розумна мережа» має декілька визначень та тлумачень в 
залежності від специфіки конкретної країни та соціально-економічних 
чинників, які уряд країни та головні «гравці» у сфері промисловості вважають 
найважливішими [24].  
Європейська технологічна платформа розумної мережі визначає 
«розумну мережу» як: «електромережу, що може розумно інтегрувати дії всіх 
підключених до неї користувачів – виробників, споживачів та тих, хто 
виступає у згаданих ролях одночасно – з метою збалансованого, ефективного, 
економного та безвідмовного постачання електроенергії» [83].  
Науково-дослідний Інститут електроенергетики (EPRI) дає наступне 
визначення: «Модернізація системи електропостачання, метою якої є 
моніторинг, захист та автоматична оптимізація усіх підключених елементів –  
починаючи з центрального та генератора розподілу, закінчуючи мережею 
високої напруги, мережею розподілу, промисловими споживачами та 
 
96 
 
системами автоматизації, накопичувачами енергії, кінцевими споживачами та 
їх термостатами, електричними машинами та іншими побутовими 
електроприладами» [81]. 
В таблиці 3.4 представлено порівняльну характеристику основних 
властивостей сьогоднішньої енергетичної системи, створеної на основі 
реалізації концепції Smart Grid. 
Таблиця 3.4 – Порівняльна характеристика функціональних 
властивостей сьогоднішньої енергетичної системи та енергетичної системи 
на базі концепції Smart Grid 
Сьогоднішня енергетична система Енергетична система на базі концепції 
Smart Grid 
Одностороння комунікація між Двосторонні комунікації 
елементами або її відсутність 
Централізована генерація – розподілена Розподілена генерація  
генерація із складним процесом інтеграції 
Топологія – переважно радіальна Переважно мережева 
Реакція на наслідки аварії Реакція на передбачення та попередження 
аварії 
Робота обладнання до відказу Моніторинг і самодіагностика, які 
продовжують «життя» обладнання 
Ручне відновлення Автоматичне відновлення – 
«самовиліковні мережі» 
Схильність до системних аварій Передбачення розвитку системних аварій 
Ручне і фіксоване виділення мережі Адаптивне виділення 
Перевірка обладнання на місці Віддалений моніторинг обладнання 
Обмежений контроль перетікання Управління перетіканням потужності 
потужності 
Управління перетіканням потужності Ціна в реальному часі  
Джерело: [3; 76]  
У рамках реалізації концепції Smart Grid мають бути врахованими 
вимоги усіх зацікавлених сторін – держави, генеруючих, мережевих і 
енергозбутових компаній, споживачів і виробників обладнання тощо. 
Відповідно до цього визначено ключові цінності нової електроенергетики: 
− доступність – забезпечення споживачів енергією відповідно до 
необхідних параметрів;  
− надійність та якість енергозабезпечення;  
 
97 
 
− економічність – оптимізація та диференціація тарифів на 
енергозабезпечення з одночасним зниженням загальносистемних витрат на 
виробництво і розподіл електроенергії;  
− ефективність використання всіх видів ресурсів і технологій під час 
виробництва, передавання, розподілу та споживання електроенергії;  
− зниження негативного впливу на навколишнє середовище. 
Принципово новим є те, що всі ключові вимоги (цінності) пропонується 
розглядати як рівноправні, їх розташування і порядок виконання нормативно 
не зафіксовано, тому вони визначатаються індивідуально для кожного 
суб’єкта відносин (енергокомпанії, регіону, міста тощо) [44].  
В основу досягнення вищезазначених цілей в концепції Smart Grid 
закладено такі базові підходи:  
1. Врахування інтересів усіх сторін і клієнтоорієнтованість. Прийняття 
рішень з розвитку та функціонування електроенергетики відбувається шляхом 
збалансування масиву вимог сторін у контексті очікуваних ними вигод і 
витрат, де споживачеві відведено роль активного учасника процесу в частині 
самостійного формування умов щодо обсягу одержуваної енергії, характеру її 
властивостей і якості енергетичних послуг.  
2. Зростання ролі систем автоматизованого управління режимами 
енергосистем та енергоспоживанням з поліпшенням керованості окремих 
елементів і енергосистеми в цілому.  
3. Перетворення інформаційних зв’язків у основний елемент, що 
забезпечує перехід від енергетичної системи до якісно нової – енерго-
інформаційної системи. При цьому інформація виступає головним засобом 
оптимізації управління [44]. 
В таблиці 3.5 наведено вимоги стейкхолдерів щодо реалізації концепції 
Smart Grid. 
 
 
98 
 
Таблиця 3.5 – Вимоги стейкхолдерів щодо реалізації концепції Smart 
Grid 
Групи Стейкхолдер Вимоги/очікуваний ефект 
стейкхол-
дерів 
Енергетичні Оптові продавці Оперативні покращення  
компанії електроенергії/потужності Прозора система обліку та біллінгу 
Роздрібні продавці Управління відключеннями в режимі 
енергосервісних послуг реального часу  
Компанії з передавання Удосконалення процесів управління 
електроенергії енергосистемою  
Розподільчі мережеві Зниження втрат електроенергії Оптимізація 
компанії управління активами Системне планування  
Технічне обслуговування та моніторинг у 
режимі реального часу 
Регулюючі Органи державного Підвищення надійності електропостачання  
органи регулювання Прозора система постачання та обліку 
Оператор оптового електроенергії  
електроенергетичного Удосконалення процесів управління 
ринку енергосистемою  
Регулятори надійності Зниження втрат електроенергії Зниження 
тарифів на електроенергію 
Кінцеві Промислові  Підвищення надійності електропостачання 
споживачі Комерційні  Підвищення загального рівня сервісу Доступ 
Населення до інформації по електропостачанню в 
режимі реального часу  
Можливість управління витратами 
електроенергії  
Можливість участі в управлінні попитом 
(demand response, англ) Оптимізований 
взаємозв’язок розподіленої генерації  
Можливість продажу електроенергії на ринок  
Потенціал значного зменшення витрат на 
постачання електроенергії 
Держава та суспільство в цілому Зниження цін на електроенергію завдяки 
підвищенню операційної та ринкової 
ефективності, а також залучення споживача  
Зниження витрат споживачів за рахунок 
підвищення надійності  
Покращення безпеки мережі за рахунок 
підвищення її стійкості  
Зменшення викидів через інтеграцію 
поновлюваних джерел енергії та зниженню 
витрат  
Нові робочі місця та зростання ВВП 
Можливість інноваційного розвитку сектору 
передавання та розподілу електроенергії 
Джерело: [3; 82] 
До ключових переваг «розумної» мережі відносять такі: 
 
99 
 
- підвищена надійність та якість постачання електроенергії (покращує 
безвідмовність подачі електроенергії зі скороченням перебоїв в 
енергопостачанні; забезпечує інтеграцію «чистих» енергоресурсів; елементи 
мережі здатні полагоджуватися самостійно завдяки використанню сучасних 
методів моніторингу, автоматизації, управління та аналізу даних); 
- покращений рівень захисту комп’ютерних систем («розумна» 
мережа постійно моніторить себе, щоб виявити небезпечні або сумнівні 
ситуації, це допомагає унеможливити збої в операціях; забезпечує 
конфіденційність усіх користувачів та споживачів); 
- покращена енергоефективність (є важливим фактором, 
забезпечуючи відповіді на запити, залучення споживачів, та зменшення втрат 
енергії; дозволяє краще використовувати активи; покращує інтеграцію 
гібридних та електричних провідників; 
- підвищений рівень енергозбереження: («зелений» підхід дозволяє 
диверсифікувати можливості виробництва енергії, що охоплює 
електроенергію вироблену з високо проникних відновлюваних джерел енергії 
(вітрових, сонячних, гідро і т.д.), альтернативних джерел енергії (н.: 
біоенергетика) та нових джерел енергії з низьким викидом CO2, таких як 
вугільні заводи, що обладнані системами уловлювання та зберігання вуглецю 
(технологія CCS); 
- підвищена фінансова активність: (пропонує прямі економічні 
переваги у формі зниження або уникнення операційних витрат; розширює 
ціновий діапазон для споживачів та торгівельні можливості на ринках 
енергетики; надає клієнтам доступ до більш детальної та найсвіжішої 
енергетичної інформації [24]. 
В ЄС стратегічний план розвитку технологій «розумної» мережі 
електропостачання на наступні 30 років було прийнято ще в 2006 році [73]. 
Кожна країна повинна створити дорожню карту впровадження 
«розумних» мереж, створити робочу групу з розвитку «розумних» мереж, або 
Асоціацію «розумних» мереж, яка буде включати можливих учасників ринку 
 
100 
 
– компанії-постачальники електроенергії, ключові виробники обладнання, 
учасники ринку електроенергії,  дослідницькі об’єднання та організації із 
захисту зовнішнього середовища. 
На сьогодні в усьому світі у Smart Grid-проектах інтелектуальної 
енергетики беруть участь понад 2930 організацій з 50 країн світу [31]. 
Треба зазначити, що поки що єдиного стандарту, щодо того, як 
правильно розвивати «розумну» мережу в країнах немає – але є стандарти, які 
дозволяють допомогти кожній окремій країні розробити власні стандарти 
індивідуально. Їх пропонують такі організації як Міжнародне енергетичне 
агентство, Міжнародна електротехнічна комісія, яка надала біля 100 
допоміжних документів для розвитку технології «розумних» мереж (з 
впровадження сучасної вимірювальної інфраструктури, автоматизації 
підстанцій та систем розподілу, по системам та платформам управління 
енергомережею, системам зберігання енергії та балансування тощо). 
При цьому в низці країн вже діють стандарти «розумного обліку» 
енергії. Наприклад, в США в 45 штатах вже діють обов’язкові вимоги. До 2020 
року в США планувалося встановити 90 млн «розумних» лічильників по всій 
країні. В Індії планують встановити 130 млн «розумних» лічильників до 2021 
року [73].  
Зобов’язання країн-учасників щодо визначення плану впровадження 
«розумних» лічильників створюють необхідний імпульс по розгортанню 
програм розвитку Smart-систем в Європейському Союзі. Зокрема: 
− Франція: прийнято програму з «інтелектуальних» лічильників у 
вересні 2010 р. із завданням – установити 95% «інтелектуальних» лічильників 
до 2017 року;  
− Німеччина: законом від січня 2010 р. передбачено установку Smart 
лічильників в нові будівлі, будівлі що реконструюються, або на вимогу 
споживача. При цьому слід зазначити, що загалом в 2010 році на Smart Grid у 
Німеччині було інвестовано 397 млд дол. У Німеччині провідними 
 
101 
 
компаніями-виробниками лічильників і систем обліку є компанії Siemens AG, 
Techem GmbH та інші. «Інтелектуальні» системи (Automative Smart Metering 
System Data) на основі приладів обліку електроенергії, води, тепла та газу з 
системами передавання інформації від приладів обліку до відповідних 
концентраторів по радіоканалу виробляє компанія Techem GmbH. Зазначені 
системи через модеми дають змогу відправляти інформацію з мережі 
GSM/GPRS в Інтернет-мережу з визначенням адреси споживача [44];  
−  Великобританія: урядовим дорученням передбачено здійснити 
впровадження «інтелектуальних» лічильників між 2012 і 2020 рр.;  
− Іспанія: Королівським декретом (1110/2007) і Наказом міністра 
(2860/2007) зобов’язано до 31 грудня 2018 р. замінити всі електромагнітні 
лічильники електроенергії на «інтелектуальні» [31]. 
В Україні створення автоматизованої системи обліку спожитої 
електроенергії і, в тому числі, встановлення смарт-лічильників, розпочалося в 
2009 році в Києві компанією ДТЕК. На сьогодні в Києві встановлено понад 
150 тисяч смарт-лічильників. Крім даних про спожиту електроенергію, вони 
передають інформацію і про можливі проблеми з її постачанням. Смарт-
лічильники встановлені і на підстанціях [1]. 
Китай ще в 2013 році вклав у розвиток інтелектуальних мереж 4,3 млрд. 
доларів, що становило більше 25% усіх інвестицій в розумні мережі в світі. 
Так, в країні національна компанія SGCC запланувала розвиток «розумних» 
мереж в 3 фази. Спочатку проводилися пілотні проекти, на які витратили 9,2 
млрд. доларів. Після розроблялися стандарти і розвивалися «розумні мережі» 
в більшому масштабі, до 2020 року розвивається система інтелектуального 
управління мережами, розширюється використання «розумних» пристроїв 
обліку енергії, а також розвивається зарядна інфраструктура для електрокарів 
(вона теж вважається частиною «розумних» мереж) [73]. 
Важливим етапом в побудові розумних енергетичних мереж стало 
впровадження єдиних стандартів інформаційного обміну між всіма окремими 
 
102 
 
елементами мережі і всіма пристроями, що входять до складу розумної мережі 
Smart Grids. Такими пристроями є:  
− генератори (вітро-, сонячні тощо), встановлені в межах 
домогосподарства;  
− пристрої тарифікації та обліку – інтелектуальні електролічильники; 
− побутові прилади (розробляються і готуються до широкого 
впровадження технології «розумної» побутової техніки; 
− створення аналогічних регіональних розумних мереж з 
розподіленою генерацією і об’єднання їх в об’єднану енергосистему країни 
[31].  
В таблиці 3.6 представлено основні напрями науково-дослідних і 
проектних розробок щодо розвитку та впровадження технологій Smart Grids в 
ЄС. 
Таблиця 3.6 – Основні напрями науково-дослідних і проектних 
розробок щодо розвитку та впровадження технологій Smart Grids в ЄС 
Галузь дослідів Задачі дослідів 
Інфраструктура Розподільчі мережі майбутнього – нова архітектура для 
«інтелектуальних» системи, що проектується за участю споживача  
розподільчих мереж Розподільчі мережі майбутнього – нові можливості вивчення 
інтеграції розподільчої генерації у заплановану систему 
Інтелектуальні Мережі майбутнього – система технічних підходів у вивченні 
процеси, потоки процесів інтеграції розподіленої генерації та активних 
електроенергії та споживачів  
адаптація споживача Інноваційні стратегії управління у електроенергетиці для 
(малі споживачі та широкого впровадження розподіленої генерації, елементів 
мережі) зберігання електроенергії та отримання реакції попиту. 
Розподільчі мережі майбутнього – ринки, що формуються 
споживачем 
Активи Управління мережевими активами – передача та розподіл  
інтелектуальної Передавальні мережі майбутнього – нові конструкції та 
мережі та управління інструменти  
активами (передача та Передавальні мережі майбутнього – передача електроенергії на 
розподіл) великі відстані  
Здібність Допоміжні послуги, постійне управління, диспетчеризація на 
інтелектуальних низькому рівні напруги 
мереж до взаємодії на Вдосконалені технології майбутнього для надійного 
рівні Європи електропостачання  
(передача та розподіл) Архітектура і інструмент для роботи, відновлення та захисту 
Вдосконалення роботи системи на високому рівні напруги – 
єдині «інтелектуальні» мережі 
 
103 
 
Продовження таблиці 3.6 
Галузь дослідів Задачі дослідів 
Перехресні проблеми Інтерфейс технологій і стандартів споживача 
і рушійні сили Smart Мережі майбутнього – інформація і комунікації 
Grid Диверсифікована система передавання електроенергії 
Зберігання даних і їх стратегічне значення для мережі  
Регулюючі стимули та бар’єри  
Технологічна база для інновацій 
Джерело: [31] 
 
Лідери у розробці та втіленні стратегій Smart Grid: США – The Energy 
Independence and Security Act of 2007; країни ЄС – Smart Grid Technology 
Roadmap Report Development; Південна Корея – Smart Country Strategy 
Development [69]. 
Фінансування проектів Smart Grid здійснюється за рахунок 
загальноєвропейських та національних джерел, при цьому приватні інвестиції 
стають одним з найважливіших джерел фінансування [67].  
Треба зазначити, що одним з основних ініціаторів робіт та інвесторів 
Smart Grid в більшості країн виступає держава. 
Практично в усіх кранах стимулювання інноваційної активності в сфері 
інтелектуальної енергетики здійснюється в форматі державно-приватного 
партнерства. При цьому держава не тільки формує сприятливе регулятивне 
поле, але й в значних обсягах напряму фінансово підтримує конкретні 
програми та проекти, задаючи тим самим темпи та напрями технологічного 
оновлення галузі.  
В США державне фінансування розвитку інтелектуальної енергетики 
законодавчо є частиною прийнятого Конгресом комплексу заходів з 
стимулювання національної економіки.  
В Канаді держава активно підтримує лише частину технологій Smart 
Grid, які відносяться до «чистої», відновлювальної енергетики. На 
федеральному рівні діє програма ecoENERGY  з розвитку відновлювальної 
(вітрової, океанічної, геотермальної, сонячної, біо- та гідроенергетики) з 
бюджетом біля 1,5 млрд. доларів. 
 
104 
 
Державно-приватний Фонд чистої енергії в наступні п’ять років планує 
інвестувати в розвиток чистих технологій 795 млн. доларів, з яких федеральна 
державна підтримка складе біля 20%. 
Економічна підтримка відновлювальної енергетики на регіональному 
рівні носить непрямий характер та здійснюється через тарифи. Разом з тим, 
інші напрями інтелектуальної енергетики в Канаді не мають прямої державної 
підтримки та ініціюються та реалізуються як комерційні проекти 
енергетичних компаній. Найбільш крупними прикладами таких проектів є 
масова установка інтелектуальних лічильників; при цьому витрати мережевих 
організацій по їх установці в майбутньому включаються до тарифів на 
постачання електроенергії споживачам. 
На рівні Європейського союзу прийнята програма НДДКР з розвитку 
загальноєвропейських мереж (European Electricity Grid Initiative, EEGI) 
фінансується спільно за рахунок централізованих засобів Євросоюзу, країн-
членів та учасників ринку: 
- з засобів Європейського Союзу фінансується 65-70% програми в 
частині розвитку магістральних мереж, а також 30-40% в частині розвитку 
розподільчих мереж; 
- країни-члени ЄС фінансують 40-50% програми в частині розвитку 
розподільчих мереж; 
- з тарифних джерел фінансується 25-30% програми в частині розвитку 
магістральних мереж та 10-30% в частині розвитку розподільчих мереж; 
- інвестиції незалежних учасників ринків складають 5-15%. 
В Німеччині реалізується державна програма E-Energy, спрямована на 
розвиток інтелектуальної енергетики та яка включає шість регіональних 
пілотних проектів з загальним обсягом фінансування 185 млн. доларів. Більше 
половини бюджету програми формується приватними інвесторами, в 
основному – це енергетичні компанії. 
 
105 
 
Питання формування «розумних» мереж в Україні на сьогодні є досить 
актуальним, оскільки якщо розвиток електроенергетики України буде 
базуватися на старому сценарії, то вона не зможе інтегруватися з Європою. 
На сьогоднішній день в об’єднаній енергосистемі України вже 
покладено початок впровадження інтелектуальних мереж. В 2014 р. між 
Міністерством енергетики та вугільної промисловості і бельгійською 
компанією Tractebel укладено контракт на розробку Техніко-економічного 
обґрунтуванням проекту «Розумні мережі». У 2015 році уряд України отримав 
позики від Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Фонду 
чистих технологій (ФЧТ) у розмірі 378,425 млн. дол. США, з яких грант ФЧТ 
– 48,425 млн. дол. США виділено на впровадження проекту [21]. 
Проект «Розумні мережі» включає в себе такі основні заходи: 
− реконструкцію високовольтних трансформаторних підстанцій, 
задіяних у видачі потужності з районів перспективного розвитку 
відновлювальних джерел енергії, а також встановлення тиристорних 
статичних компенсаторів на високовольтних підстанціях для забезпечення 
видачі потужності генеруючих об’єктів з використанням ВДЕ; 
− модернізацію телекомунікаційної мережі між ВДЕ, ключовими 
підстанціями магістральних мереж і диспетчерськими центрами системного 
оператора; 
− модернізацію регіональних систем та національної системи 
розподілу навантаження (SCADA / EMS), організацію диспетчерських центрів 
з урахуванням вимог до інтеграції ВДЕ і споживачів з регульованим 
навантаженням. 
Запропоновано впровадження ряду пілотних технологій та проектів 
SmartGrid на рівні Системного Оператора. Зокрема: 
1. Observability. Планується збільшити поінформованість диспетчера 
про режим роботи мережі: забезпечити 100% спостережність в реальному часі 
своїх підстанцій та створити умови для прийняття нових обсягів телеметрії з 
 
106 
 
розподільчих компаній та розподіленої генерації з ВДЕ. Це додатково 
дозволить виконувати різноманітні розрахунки режимів роботи мережі в 
реальному часі, як того вимагають нормативні документи ENTSO-E. 
2. RES Forecasting. Передбачено впровадження системи 
прогнозування виробітку генерації з ВДЕ. Ця задача повинна вирішуватись як 
самими учасниками для уникнення створення небалансів, так і системним 
оператором для оцінки нових проектів і оперативного планування 
енергорежимів. 
3. Grid CIM Modeling & Transparency. Серед завдань – створення 
інтеграційної платформи для збору технологічних даних по енергосистемі. На 
цій платформі відображатиметься вартість нового підключення та показники 
якості електроенергії в конкретному регіоні країни. 
4. Virtual Power Plant & Demand Responce & V2G. Якщо попередні 
заходи в основному підготовчі, то цей блок спрямований на нівелювання 
наслідків стохастичності виробітку генерації з ВДЕ [64]. 
В 2017 році Міненерговугілля залучило експертів до створення проекту 
Концепції впровадження Smart Grid в Україні до 2035 року, а також 
середньострокового плану заходів з впровадження «розумних» мереж. На 
жаль, на сьогодні дана Концепція ще не розроблена. 
Ця концепція повинна бути сформульована як концепція побудови 
повністю інтегрованої, саморегульованої і само відновлювальної енергетичної 
системи, що має мережеву типологію і об’єднує всі генеруючі джерела, 
магістральні і розподільчі мережі та всі види споживачів електричної енергії, 
які керуються єдиною мережею автоматизованих пристроїв в реальному часі. 
В цілому мова йде про створення інтелектуальних електричних мереж ЕЕС 
[68]. 
Концепція Smart Grid повинна стосуватися всієї ОЕС України – від 
магістральних мереж і до рівня споживача. Реалізація ключових вимог 
побудови  ІЕМ електроенергетичної системи повинна здійснюватися шляхом 
удосконалення традиційних і створення принципово нових характеристик 
 
107 
 
енергосистеми. При цьому повинні отримати розвиток ряд нових властивостей 
електроенергетики: 
1. Самовідновлення при аварійних забрудненнях. Енергосистема та її 
елементи постійно підтримують свій технічний стан на необхідному рівні за 
допомогою ідентифікації ризиків, їхнього аналізу та переходу від керування за 
фактом збурення до попередження аварійного пошкодження елементів 
мережі. 
2. Мотивація активної поведінки кінцевого споживача. Користувачі 
енергії набувають можливості самостійно змінювати обсяг і споживчі 
характеристики на основі визначення балансу своїх запитів і можливостей 
енергосистеми з використанням інформації щодо параметрів цін, обсягів 
генерації, надійності енергопостачання та ін.. 
3. Опір негативним впливам. Застосування спеціальних методів, що 
знижують фізичну та інформаційну вразливість всі складових ЕЕС і сприяють 
як запобіганню, так і швидкому відновленню її після аварій відповідно до 
вимог енергетичної безпеки. 
4. Забезпечення надійності енергопостачання та якості електроенергії в 
різних цінових сегмента. Трансформація системоорієнтованого підходу у 
клієнтоорієнтований. 
5. Використання різноманітних типів електростанцій і пристроїв 
акумулювання електроенергії (розподілена генерація). Оптимальна інтеграція 
генеруючих і акумулюючих потужностей в енергосистемі, підключення за 
допомогою стандартизованих процедур технічного приєднання, 
впровадження «мікроенергосистем» (Microgrid) на рівні користувачів. 
6. Реформування ринків потужності та енергії аж до включення у їхню 
діяльність кінцевого споживача. Відкритий доступ на ринки електроенергії та 
званого «активного споживача» і розподіленої генерації з метою підвищення 
результативності та ефективності роздрібного сегменту. 
7. Оптимізація керування активами. Перехід до віддаленого моніторингу 
функціонування виробничих фондів у режимі реального часу; інтеграція 
 
108 
 
такого моніторингу в корпоративні системи керування для підвищення 
ефективності роботи, вдосконалення процесів експлуатації, ремонту, заміни 
устаткування і, як наслідок, зниження загальних витрат [68]. 
Впровадження технологій «розумної» мережі, в рамках підвищення 
енергоефективності, є основним фактором сталого розвитку економіки країни. 
Відповідно розвиток зазначеного напрямку повинен активно підтримуватися 
на державному рівні. На даному етапі розвитку інтелектуальних енергетичних 
мереж в Україні дуже важливими факторами є наступні: 
- державний інтерес та фінансування; 
- розвиток взаємодії в рамках технологічної платформи Smart Grids; 
- створення національних стандартів та їх узгодженість зі світовими 
практиками; 
- формування законодавчої бази; 
- активна участь природних монополій; 
- залучення в якості партнерів крупних світових компаній з досвідом 
реалізації проектів в сфері «розумних» мереж [7]. 
Побудова інтелектуальної енергетики – це колективна стратегічна 
задача, яка повинна вирішуватися в тісній взаємодії як усіх учасників процесів 
функціонування та розвитку ПЕК країни, так і широкого кола галузевих та 
територіальних органів державного управління в співробітництві з 
провідними енергетичними та міжнародними організаціями. Тобто, щоб 
електроенергетична система почала працювати  як єдина «розумна» мережа, 
недостатньо впровадження окремих «розумних» сегментів на об’єктах 
електроенергостанцій [7]. 
Отже, враховуючи значні переваги впровадження «розумних» мереж, 
вітчизняній енергетиці необхідно приділити посилену увагу вивченню даної 
концепції та здійснювати реальні кроки до її впровадження в Україні. 
Створення енергосистеми з «розумною» мережею стане якісно новим 
технічним рівнем розвитку вітчизняної енергетики та дозволить створити 
 
109 
 
позитивний мультиплікативний ефект для промисловості та інших сфер 
діяльності в країні, підвищення можливостей експорту нових технологій: 
- розвиток нових інноваційних технологій (освоєння масового 
виробництва принципово нових пристроїв та матеріалів); 
- розробка нових актуальних напрямів по НДДКР, фундаментальним 
дослідженням, науково-дослідним роботам; 
- розвиток промисловості країни та суміжних галузей, які забезпечують 
розробку та впровадження  нових технічних пристроїв з якісно новими 
характеристиками. Створення вітчизняної виробничої бази, зниження частки 
імпортного обладнання; 
- підвищення ефективності використання енергоресурсів, зниження 
енергомісткості вітчизняної промисловості, з застосуванням досвіду 
провідних світових країн; 
- розвиток вітчизняного наукового потенціалу, підготовка та 
професійна підтримка кваліфікованих кадрів; 
- розвиток альтернативних джерел електроенергії та малої генерації; 
- зниження, за рахунок економії виробництва електроенергії та 
зниження запасів потужності, викидів вуглекислоти  (Кіотський протокол) та 
шкідливих речовин в атмосферу [7]. 
 
Висновки до розділу 3 
 
З’ясовано, що в світі очікуються значні технологічні прориви в сфері 
енергетики на базі нових технологій, зокрема шляхом освоєння нетрадиційних 
ресурсів нафти та газу. У сфері розвитку енергозберігаючих технологій 
розглядаються три головних напрями: зниження або корисна утилізація 
енергетичних втрат; удосконалення енерговиробничих установок для економії 
електроенергії; інтенсивне енергозбереження. Окрім технологічних проривів, 
передбачається природне поступове здешевлення всіх нових технологій по 
 
110 
 
мірі їх впровадження, а також підтримка сформованих трендів зниження 
енергоємності ВВП країн і регіонів з тенденцією до їх мінімізації до 2050 р. 
Виявлено, що Україна має значний потенціал відновлюваної енергетики 
(ВДЕ), зокрема у вітрова, сонячна та біомаса, потужність відновлювальної 
енергії зростає з кожним роком. 
Оскільки Україна має одну з найбільш енергоємних економік у Європі, 
а також є однією з лідерів за викидами парникових газів (ПГ) на одиницю 
валового внутрішнього продукту у світі, необхідним для країни є перехід до 
низьковуглецевого розвитку. За прогнозними розрахунками впровадження 
заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання 
енергетичних ресурсів та енергозбереження дозволить за період 2012-2050 
років скоротити викиди ПГ на 3677 млн. т. СО2-екв. На сьогодні в Україні 
впроваджено низку організаційних та законодавчих заходів з метою  переходу 
до низьковуглецевого розвитку. 
Досліджено концепцію «розумних мереж», які представляють собою 
автоматизовані саморегульовані енергосистеми, засновані на передових 
інформаційних технологіях і спроможні зробити енергопостачання більш 
надійним, а споживання енергоресурсів – більш економічним, з максимальним 
обмеженням негативної дії на екологію. Питання формування «розумних» 
мереж в Україні на сьогодні є досить актуальним, оскільки якщо розвиток 
електроенергетики України буде базуватися на старому сценарії, то вона не 
зможе інтегруватися з Європою.  
Існує необхідність у розробленні та затвердженні Концепції розумних 
мереж в Україні, яка повинна стосуватися всієї ОЕС України – від 
магістральних мереж і до рівня споживача. Реалізація ключових вимог 
побудови  ІЕМ електроенергетичної системи повинна здійснюватися шляхом 
удосконалення традиційних і створення принципово нових характеристик 
енергосистеми: самовідновлення при аварійних забрудненнях; мотивація 
активної поведінки кінцевого споживача; опір негативним впливам; 
забезпечення надійності енергопостачання та якості електроенергії в різних 
 
111 
 
цінових сегмента; використання різноманітних типів електростанцій і 
пристроїв акумулювання електроенергії; реформування ринків потужності та 
енергії аж до включення у їхню діяльність кінцевого споживача; оптимізація 
керування активами. 
З’ясовано, що побудова інтелектуальної енергетики – це колективна 
стратегічна задача, яка повинна вирішуватися в тісній взаємодії як усіх 
учасників процесів функціонування та розвитку ПЕК країни, так і широкого 
кола галузевих та територіальних органів державного управління в 
співробітництві з провідними енергетичними та міжнародними організаціями. 
 
 
 
 
  
 
112 
 
ВИСНОВКИ 
 
 
1. Виявлено, що одним з важливих елементів національної безпеки 
країни є енергетична безпека, яка відбивається в таких основних функціях 
паливно-енергетичного комплексу країни, як соціальні, виробничі, науково-
технічного розвитку виробництва, економічні, геостратегічні. Основними 
пріоритетами забезпечення безпеки України є: реформування енергетичних 
ринків, забезпечення прозорості господарської діяльності, конкуренції на цих 
ринках та їх демонополізація, інтеграція енергетичного сектору України до 
енергетичних ринків ЄС та системи європейської енергетичної безпеки; 
підвищення енергетичної ефективності та забезпечення енергозбереження; 
диверсифікація джерел і маршрутів енергопостачання, подолання залежності 
від Росії у постачанні енергетичних ресурсів і технологій, розвиток 
відновлюваної та ядерної енергетики з урахуванням пріоритетності завдань 
екологічної, ядерної та радіаційної безпеки; створення умов для надійного 
енергозабезпечення та транзиту енергоресурсів територією України, 
захищеності енергетичної інфраструктури від терористичної загрози; 
формування системи енергозабезпечення національної економіки і 
суспільства в особливий період. 
2. З’ясовано, що державна енергетична політика – це цілеспрямована 
інноваційна діяльність держави у напряму вироблення основних пріоритетів 
розвитку енергетичної сфери країни, розробки заходів та реалізації 
енергетичних програм економічного,  соціального, екологічного спрямування, 
застосування ефективних механізмів державного регулювання 
функціонування енергетичної системи на основі принципів енергозбереження, 
енергоефективності та екологічної безпеки з метою забезпечення національної 
енергетичної безпеки та сталого розвитку держави. 
 
113 
 
3. Проаналізовано стратегічні напрями розвитку енергетичної сфери та 
основні завдання енергетичної політики в Україні на період до 2035 року, 
серед яких: формування свідомого та енергоефективного суспільства;  
забезпечення енергетичної незалежності держави, надійності та стабільності 
функціонування її паливно-енергетичного комплексу; розвиток енергетичних 
ринків; створення привабливих умов для інвестицій; інтеграція енергетичних 
мереж та енергетичних ринків України та ЄС; актуалізація системи управління 
у відповідності сучасних до викликів та тенденцій розвитку енергетики. 
4. Досліджено основні напрями Енергетичної стратегії Європейського 
Союзу, яка містить п’ять взаємопов’язаних положень, спрямованих на 
підвищення рівня енергетичної безпеки, сталого розвитку та 
конкурентоспроможності: енергетична безпека, солідарність і довіра; 
повністю об’єднаний європейський енергоринок; енергоефективність, яка 
сприяє зменшенню попиту; дослідження, інновація та 
конкурентоспроможність; скорочення промислових викидів вуглецю 
5. Досліджено інституційні та законодавчі основи формування та 
реалізації державної енергетичної політики в Україні в електроенергетичному, 
ядерно-промисловому, вугільно- промисловому, торфодобувному, 
нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах. З’ясовано сучасний 
стан розвитку галузі, виявлено основні недоліки та заходи, які розроблено та 
запроваджуються для підвищення ефективності функціонування паливно-
енергетичного комплексу України. Проаналізовано стан реформування 
енергетичних ринків в Україні, зокрема функціонування нового ринку 
електроенергії, його принципову схему, структуру та елементи. 
Проаналізовано особливості функціонування таких сегментів ринку: ринок 
двосторонніх договорів, ринок допоміжних послуг, роздрібний ринок; та 
організовані сегменти ринку: ринок на добу наперед, внутрішньодобовий 
ринок, балансуючий ринок.  
6. З метою покращення функціонування електроенергетичного ринку 
необхідно запровадити такі заходи: приведення цін електричної енергії для 
 
114 
 
домогосподарств до ринкового рівня внаслідок впровадження адресних 
субсидій для вразливих категорій споживачів; зниження загальної частки 
електроенергії, що реалізується у рамках модернізованої системи ПСО з 
приблизно 55% до не більше 10%; виведення 90% від усієї відпущеної 
електроенергії в нерегульований, конкурентний сегмент; синхронізація до 
2023р. української ОЕС із системою ENTSO-E; організація аукціонів з 
продажу електроенергії виробленої з ВДЕ, що мають забезпечувати ціну 
електроенергії, що не може бути вищою більш ніж на 10 відсотків 
середньозваженої ціни «зеленої енергії» у країнах ЄС; забезпечити 
узгоджений розвиток ВДЕ з маневровими можливостями ОЕС України та 
платоспроможним попитом покупців електричної енергії; спростити й 
здешевити підключення до електромереж нових потужностей генерації; 
скоротити на 25% втрати в електромережах; активно розвивати після 2022р. 
напрям інвестицій в економічно ефективні акумулюючи потужності. 
7. З’ясовано, що в світі очікуються значні технологічні прориви в сфері 
енергетики на базі нових технологій, зокрема шляхом освоєння нетрадиційних 
ресурсів нафти та газу. У сфері розвитку енергозберігаючих технологій 
розглядаються три головних напрями: зниження або корисна утилізація 
енергетичних втрат; удосконалення енерговиробничих установок для економії 
електроенергії; інтенсивне енергозбереження. Окрім технологічних проривів, 
передбачається природне поступове здешевлення всіх нових технологій по 
мірі їх впровадження, а також підтримка сформованих трендів зниження 
енергоємності ВВП країн і регіонів з тенденцією до їх мінімізації до 2050 р. 
8. Доведена необхідність переходу України до низьковуглецевої 
економіки, що дозволить за період 2012-2050 років скоротити викиди ПГ на 
3677 млн. т. СО2-екв. На сьогодні в Україні вже впроваджено низку 
організаційних та законодавчих заходів з метою  переходу до 
низьковуглецевого розвитку. Необхідним є активізації заходів з розвитку 
відновлювальної енергетики в Україні, яка має знаний потенціал в цій сфері. 
 
115 
 
9. Досліджено концепцію «розумних мереж» та доведена необхідність 
впровадження її в Україні. З’ясовано, що побудова інтелектуальної енергетики 
– це колективна стратегічна задача, яка повинна вирішуватися в тісній 
взаємодії як усіх учасників процесів функціонування та розвитку ПЕК країни, 
так і широкого кола галузевих та територіальних органів державного 
управління в співробітництві з провідними енергетичними та міжнародними 
організаціями. 
 
  
 
116 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
1. Аварій стане менше: українські енергетики будують «розумні» 
електромережі [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://www.segodnya.ua/ua/economics/enews/avariy-na-liniyah-stanet-menshe-
ukrainskie-energetiki-stroyat-umnye-seti-1251308.html 
2. Аналіз енергетичних стратегій країн ЄС та світу і ролі в них 
відновлюваних джерел енергії / Г.Г. Гелетуха, Т.А. Желєзна, А.К. Праховнік // 
Аналітична записка БАУ №13. – 1 грудня 2015 р. 
3. Аналіз зарубіжної практики впровадження автоматизованих систем 
управління технологічними процесами в електроенергетиці [Електронний 
ресурс]. – Київ 2014.  –  Режим доступу : https://ua.energy/wp-
content/uploads/2018/01/2.-SMART-GRID.pdf. 
4. Артеменко Л.П. Забезпечення економічної безпеки в умовах 
низьковуглецевого розвитку / Л.П. Артеменко, М.С. Клюквіна // Економіка. 
Менеджмент. Бізнес. – 2015. –  №1(11). –  С.104-111. 
5. Бєлькова О. На чому ґрунтується енергетична безпека України 
[Електронний ресурс] / О. Бєлькова. –  Режим доступу : 
https://dt.ua/energy_market/na-chomu-gruntuyetsya-energetichna-bezpeka-
ukrayini-290252_.html. 
6. Биркович Т. І. Сучасний стан та прогноз динаміки розвитку 
енергетичної галузі України / Т. І. Биркович // Наука в інформаційному 
просторі: матеріали VІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 29-30 верес. 2011 р.: В 7 
т. – Д.: Біла К.О., 2011. – С.14-17. 
7. Биркович Т.І. Регулювання розвитку енергетики України: інноваційні 
технології, механізми, стратегії та інструменти реалізації державної політики: 
монографія / Т.І. Биркович. –  Донецьк : Юго-Восток, 2013. –  615 с. 
 
117 
 
8. Бобров Є.А. Сучасна енергетична політика України та її вплив на 
енергетичну безпеку держави [Електронний ресурс]  / Є.А.   Бобров. – Режим 
доступу :  http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/15518/1/41-Bobrov-78.pdf 
9. Енергетична ефективність України. Кращі проектні ідеї [електронне 
видання] : Проект «Професіоналізація та стабілізація енергетичного 
менеджменту в Україні» [Електронний ресурс] / Уклад.: С.П. Денисюк, О.В. 
Коцар, Ю.В. Чернецька. – К. : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2016. – 79 с. – Режим 
доступу : 
http://io.iee.kpi.ua/sites/default/files/HANDBOOK_of_BEST_PRACTICES_2.pdf 
10. Енергетична стратегія України на період до 2035 р «Безпека, 
енергоефективність, конкурентоспроможність» [Електронний ресурс]. –  
Режим доступу :   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/605-2017-%D1%80. 
11. Енергоефективність в економічній політиці країн ЄС 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :   
http://www.dnu.dp.ua/docs/ndc/konkyrs_stud/ES/2019/14.pdf. 
12. Закон України  «Про ринок природного газу» [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/329-19. 
13. Закон України «Про альтернативні види палива» [Електронний 
ресурс]. –  Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1391-14. 
14. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України 
щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з 
альтернативних джерел енергії» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2712-19. 
15. Закон України «Про газ (метан) вугільних родовищ» [Електронний 
ресурс]. –  Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1392-17. 
16. Закон України «Про енергетичну ефективність будівель» 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2118-19. 
17. Закон України «Про запровадження нових інвестиційних 
можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб’єктів 
 
118 
 
підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації» 
від 9 квітня 2015 р. № 327-VIII [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/327-19. 
18. Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне 
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» [Електронний 
ресурс]. –  Режим доступу :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-19. 
19. Закон України «Про ринок електричної енергії України» 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2019-19.   
20. Закон України «Про теплопостачання» [Електронний ресурс]. –  
Режим доступу :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2633-15. 
21. Інвестиційні проекти : Проект з передачі електроенергії 
[Електронний ресурс]. – Режим доступу 
: http://www.ukrenergo.energy.gov.ua/Pages/ua/DetailsNew.aspx?nID=314&urlNe
ws=/pages/ua/powertransmissionprojectii.aspx. 
22. Каплун В. В. SWOT-аналіз і аналіз прогалин (GAP-аналіз) політик, 
програм, планів і законодавчих актів у галузі енергетики і підготовка та 
рекомендацій щодо їх удосконалення відповідно до положень Конвенцій Ріо 
[Електронний ресурс]  / В. В. Каплун – Херсон: ФОП Грінь Д.С., 2016. – 96 с. 
– Режим доступу :  https://www.undp.org/content/dam/ukraine/docs/EE/Rio/Rio-
8_Energetyka.pdf 
23. Киричок О.С. Основні принципи державної політики у сфері 
енергоефективності та відновлюваної енергетики в Україні та в світі 
[Електронний ресурс] /  О.С. Киричок, С.Д. Щербак. – Київ, 2015. – Режим 
доступу : http://www.reee.org.ua/download/trainings/%D0%A2%D0%9C_15.pdf. 
24. Княжко П. Необхідність сталої електроенергетичної 
інфраструктури в Україні та як її досягти [Електронний ресурс] / П. Княжко, 
Б. Войшчик // GE Energy. – 3 квітня 2012 року. – Режим доступу : www.euea-
energyagency.org. 
 
119 
 
25.  Кодекс газорозподільних систем від 30.09.2015р. №2494 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1379-15. 
26.  Кодекс газосховищ від 30.09.2015р. №2495 [Електронний ресурс]. 
–  Режим доступу :   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1380-15. 
27. Кодекс газотранспортної системи від 30.09.2015р. №2493 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :   
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1378-15#n18. 
28. Кудря С.О. Використання відновлюваної енергії: досвід 
розвинутих країн [Електронний ресурс] / С.О.  Кудря, О.В. Пепелов. –  Київ, 
2015. – Режим доступу :  
http://www.reee.org.ua/download/trainings/%D0%A2%D0%9C28.pdf. 
29. Кудря С.О. Потенціал розвитку нетрадиційних і відновлюваних 
джерел енергії [Електронний ресурс] /  Кудря С.О. –  Київ, 2015. – Режим 
доступу :   http://www.reee.org.ua/download/trainings/%D0%A2%D0%9C23.pdf 
30. Малиш Н. Державна політика розвитку альтернативної енергетики 
в Україні ефективність державного управління [Електронний ресурс]  / Н. 
Малиш, С. Москаленко. –  2018. –  Вип. 1 (54). – Ч. 1. – Режим доступу : 
http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_54/fail/12.pdf 
31. Матвєєва Ю. Т. Аналіз зарубіжного досвіду щодо забезпечення 
енергетичної ефективності на основі моделі Smart grid [Електронний ресурс] / 
Ю. Т. Матвєєва, С. І. Колосок, І. А. Вакуленко // Ефективна економіка №4 2019  
–  Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?op=1&z=6987 
32. Матвійчук Н Загрози енергетичній безпеці України Економічний / 
Н. Матвійчук // Часопис Східноєвропейського національного університету 
імені Лесі Українки. – 2018. – №1. – С.118-125. 
33. Миколюк О.А. Теоретичні підходи до трактування поняття 
«енергетична безпека» [Електронний ресурс] / О.А. Миколюк. – Режим 
доступу : http://bses.in.ua/journals/2016/7-2016/27.pdf. 
 
120 
 
34. Миллер Н. Модели государственной энергетической политики в 
современном мире / Н. Миллер // Власть. – 2009. – №4. – С. 143-146. 
35. Нанотехнології в енергетиці: революційний стрибок [Електронний 
ресурс]. –  Режим доступу :   
http://csm.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2464%253A 
2014-03-06-12-24-56&catid=41%253A2009-10-16-12-08-
07&Itemid=56&lang=uk. 
36. Новий ринок електроенергії. Проблеми та шляхи їх вирішення 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://iclub.energy/analitika/novyyrynokelektroenergiyiproblemytashlyakhyyikhv
yrishennya/#block18822. 
37. Новий ринок електроенергії: що змінилося з 1 липня 2019 року 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zbutenergo.kharkov.ua/media_centre/news/novyy-rynok-elektroenergiyi-
shcho-zminylosya-z-1-lypnya-2019-roku 
38. Огляд аналітичних робіт міжнародних енергетичних організацій 
щодо стану та сценаріїв розвитку світової енергетичної сфери з прогнозом 
інвестування в енергоефективність[Електронний ресурс]. – Київ, 2018.  –  
Режим доступу :   https://ua.energy/wp-content/uploads/2018/06/2.-
rozvyt_svit_energet_sfery.pdf 
39. Огляд основних положень енергетичних стратегій 
(довгострокових прогнозів) розвитку енергетики провідних зарубіжних країн. 
– Київ, 2015. 
40. Основні показники розвитку паливно-енергетичного комплексу 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :   
https://menr.gov.ua/files/docs/Zvit/2019/%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%BF%
D0%B5%D0%BD%D1%8C%202019.pdf. 
41. Основні положення енергетичних стратегій та програм 
Європейського Союзу щодо розвитку енергетичної сфери в умовах 
формування загальноєвропейського ринку електроенергії [Електронний 
 
121 
 
ресурс]. – Київ, 2017.  –  Режим доступу :   https://ua.energy/wp-
content/uploads/2017/05/2.-Energetychni-Strategiyi-YES.pdf 
42. Основні положення енергетичних стратегій та програм 
Європейського Союзу щодо розвитку енергетичної сфери в умовах 
формування загальноєвропейського ринку електроенергії [Електронний 
ресурс]. –  Київ, 2017. –  Режим доступу :   https://ua.energy/wp-
content/uploads/2017/05/2.-Energetychni-Strategiyi-YES.pdf 
43. Офіційний сайт ДП «Оператор ринку» [Електронний ресурс]. –  
Режим доступу :   https://www.oree.com.ua/index.php/web/1001. 
44. Оцінка стану та реалізації концепції розвитку «інтелектуальних» 
електромереж у світовій практиці [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://ua.energy/wp-content/uploads/2018/01/3.-Smart-Grid.pdf. 
45. Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року» / О. 
Дячук, М. Чепелєв, Р. Подолець, Г. Трипольська та ін. ; за заг. ред. Ю. 
Огаренко та О. Алієвої // Пред-во Фонду ім. Г. Бьолля в Україні. – Київ : Вид-
во ТОВ «АРТ КНИГА», 2017. – 88 с. 
46. План реструктуризації акціонерного товариства «Національна 
акціонерна компанія «Нафтогаз України» [Електронний ресурс]. –  Режим 
доступу :  http://www.naftogaz.com/files/Information/NAK_Restructuring_ 
Plan_ua.pdf. 
47. Положення про Міністерство енергетики та захисту довкілля 
України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :   
http://geonews.com.ua/uploaded_files/minecoenergo_polozhennia2.htm. 
48. Постанова  Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 
698 «Про внесення змін до пункту 17 Порядку надання спеціальних дозволів 
на користування надрами» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-2019-%D0%BF. 
49. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2016р. №496 
«Про відокремлення діяльності з транспортування та зберігання (закачування, 
 
122 
 
відбору) природного газу» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :   
https://www.kmu.gov.ua/npas/249240258 
50. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 р. № 
1021 «Про утворення Міжвідомчої ради із здійснення загального управління 
та координації дій за введенням в експлуатацію та подальшим 
функціонуванням ядерної підкритичної установки «Джерело нейтронів, 
засноване на підкритичній збірці, що керується лінійним прискорювачем 
електронів» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1021-2017-%D0%BF. 
51. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2011 р. № 1270 
«Про затвердження Комплексної (зведеної) програми підвищення рівня 
безпеки енергоблоків атомних електростанцій» [Електронний ресурс]. –  
Режим доступу :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1270-2011-%D0%BF. 
52.  Правила постачання природного газу від 30.09.2015р. №2496 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1382-15. 
53. Проект Закону «Про основні засади енергетичної політики 
України» від 15.09.2000. [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=9683. 
54. Проект Концепції розвитку ринку нафтопродуктів та газових 
палив України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
http://uasg.com.ua/ua/novyj-resurs3.html. 
55. Розвиток відновлюваних джерел енергії в Україні [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу : http://abc.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/Rozvitok-
VDE-v-Ukrai-ni.pdf. 
56. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 552-
р «Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року» 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/552-2016-%D1%80. 
 
123 
 
57. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 червня 2015 р. 
№ 617-р «Про започаткування реалізації пілотного проекту «Енергетичний 
міст «Україна-Європейський Союз» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу 
:  http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=245335486& 
cat_id=245335302 
58. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 р. 
№ 733-р «Про схвалення Концепції реформування та розвитку вугільної 
промисловості на період до 2020 року». [Електронний ресурс]. –  Режим 
доступу :  https://www.kmu.gov.ua/npas/250358427. 
59. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. 
№ 1021-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції 
Державної цільової економічної програми розвитку атомно-промислового 
комплексу до 2020 року» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-planu-zahodiv-shodo-
realizaciyi-koncepciyi-derzhavnoyi-cilovoyi-ekonomichnoyi-programi-rozvitku-
atomno-promislovogo-kompleksu-na-period-do-2020-roku. 
60. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 № 
1097-р «Про затвердження плану заходів щодо синхронізації об’єднаної 
енергетичної системи України з об’єднанням енергетичних систем держав - 
членів Європейського Союзу» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1097-2018-%D1%80. 
61. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. 
№ 1079-р. «Про схвалення Концепції розвитку газовидобувної галузі України» 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1079-2016-%D1%80. 
62. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2012 р. № 
990-р «Про схвалення Концепції створення системи соціальної підтримки 
працівників підприємств вугільної галузі та населення територій, на яких 
розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства, що перебувають 
 
124 
 
у стадії ліквідації (консервації)» [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://www.kmu.gov.ua/npas/245856970. 
63. Розпорядження КМУ «Про схвалення Енергетичної стратегії 
України на період до 2030 року» № 1071%р від 24.07.2013 р. [Електронний 
ресурс]. –  Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0002120%13 
64. Розумні мережі (smart grid) [Електронний ресурс]. –  Режим 
доступу : https://ua.energy/majbutnye-ukrenergo/smart-grid/ 
65. Роль і місце української енергетики у світових енергетичних 
процесах [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :   
http://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_ENERGY_PRINT.pdf 
66. Рябцев Г.Л. Провали сучасної енергетичної політики в Україні та 
шляхи їхнього подолання [Електронний ресурс]/ Г.Л. Рябцев. – Режим доступу 
:   http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/16392/Riabtsev_Provaly 
_suchasnoi_enerhetychnoi_polityky_v_Ukraini_ta_shliakhy_yikhnoho_podolannia
.pdf?sequence=1&isAllowed=y 
67. Стан і перспективи розвитку технологій «інтелектуальних» 
електромереж, управління попитом та систем режимного управління в умовах 
розвитку поновлюваних джерел енергії у зарубіжній енергетичній сфері. 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : https://ua.energy/wp-
content/uploads/2018/04/1.-Stan-rozvytku-smart-grid.pdf 
68. Стогній Б. С. Інтелектуальні електричні мережі 
електроенергетичних систем та їхнє технологічне забезпечення / Б. С.  
Стогній, О. В. Кириленко, С. П. Денисюк // Техн. Електродинаміка. – 2010. – 
№ 6. – с. 44-50. 
69. Стогній Б.С. Еволюція інтелектуальних електричних мереж та їхні 
перспективи в Україні / Б.С. Стогній, О.В. Кириленко, А.В. Праховник, С.П. 
Денисюк // Техн. електродинаміка. – 2012. - №5. С.52-67. 
70. Стратегія енергетичної безпеки ЄС, як відповідь на сучасні 
гібридні загрози: висновки для України [Електронний ресурс]. –  Режим 
доступу :   http://old2.niss.gov.ua/content/articles/files/energ_bezp-988e2.pdf 
 
125 
 
71. Стратегія національної безпеки України [Електронний ресурс]. – 
Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015#n14. 
72. Стратегія низьковуглецевого розвитку України до 2050 року. – 
Київ, 2018. 
73. Умные сети: практические шаги в мире и стратегические планы  в 
Украине [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://elektrovesti.net/60916_umnye-seti-prakticheskie-shagi-v-mire-i-
strategicheskie-plany-v-ukraine. 
74. Цілі сталого розвитку: Україна  [Електронний ресурс]. –  Режим 
доступу :  http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho-
rozvytku. 
75. Шведун В. О. Розробка та впровадження державної політики 
україни з енергозбереження й енергоефективності [Електронний ресурс] / В. 
О. Шведун. –  Режим доступу :   http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/12_2018/3.pdf 
76. A vision for the modern grid [Електронний ресурс]. – Режим доступу 
:  https://smartgrid.gov/files/Vision_for_Modern_Grid_200701.pdf. 
77. Energy Roadmap 2050. COM(2011) 885 final, 15.12.2011 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-
content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52011DC0885&from=EN. 
78. Energy Security Risk Scores and Rankings for 25 Large Energy Using 
Countries [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://www.globalenergyinstitute.org/energy-security-risk-index. 
79. REMAP – 2030. Перспективи розвитку відновлюваної енергетики 
в Україні до 2030 року [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://saee.gov.ua/sites/default/files/UKR%20IRENA%20REMAP%20_%202015
.pdf 
80. Renewable energy in Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу : http://www.ukrexport.gov.ua/i/imgsupload/file/Renewable-energy-
inUkraine_230_230_WWW.pdf. 
 
126 
 
81. Report to NIST on the Smart Grids Interoperability Standards 
Roadmap, EPRI, 2009. 
82. Smart Grid System Report. U. S. Departament of Energy 
[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : 
https://www.energy.gov/sites/prod/files/2019/02/f59/Smart%20Grid%20System%
20Report%20November%202018_1.pdf. 
83. Smart Grids, European Union [Електронний ресурс]. – Режим 
доступу :  http://www.smartgrids.eu/. 
84. Strategic Deployment Document for Europe’s Electricity Networks of 
the Future [Електронний ресурс]. –  Режим доступу :  
https://www.edsoforsmartgrids.eu/policy/eu-steering-initiatives/smart-grids-
european-technology-platform/.  
85. The role and place of Ukraine’s energy sector in global energy 
processes [Електронний ресурс] – Режим доступу: 
http://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_ENERGY-ENG.pdf.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
