Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему 
СОЦІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ 
ВІЙНИ З ІНВАЛІДНІСТЮ В СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконав: 
студент ІV курсу, групи СЗ 2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
С. Ю. Чеша  
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 
 
  2 
 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр    
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Белова І.О. 
“_____” _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Чеші Сергію Юрійовичу 
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: «Соціальна інтеграція 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в сучасне українське 
суспільство» 
Тему затверджено наказом від «___» _________________2025 р   
Кваліфікаційна робота бакалавра виконується на матеріалах _кафедри соціального 
забезпечення Черкаського державного технологічного університету.  
План кваліфікаційної роботи бакалавра: 
 
Розділ 1. Теоретичні основи соціальної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю. 
Розділ 2. Сучасний стан та проблеми соціальної інтеграції учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю у сучасне суспільство. 
Розділ 3. Шляхи та напрями оптимізації соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. 
  3 
 
Об’єкт дослідження – соціальна інтеграція учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю у сучасне українське суспільство. 
Предмет дослідження – технології та практичні інструменти (проєкти) 
соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів з інвалідністю в сучасних у 
соціально-економічних  умовах територіальної громади. 
Метою кваліфікаційної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка 
проєкту соціальної інтеграції для учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю в умови територіальної громади через створення авторського 
соціального проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду». 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
 
У розділі 1. Розкрити теоретичні основи соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів з інвалідністю. 
 
У розділі 2: Проаналізувати сучасний стан та проблеми соціальної інтеграції 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю у суспільне життя. 
 
У розділі 3: Охарактеризувати шляхи та напрями оптимізації соціальної 
інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни  з інвалідністю. 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      С. П. Архипова 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач(ка)                                                                                                                            
                                         ____________       С. Ю. Чеша  
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами 
освітнього ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне 
забезпечення» на 2025/2026 навчальний рік 
Етапи підготовки  Денна форма  
та захисту КРБ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРБ і подання   
заяви  на кафедру;   
- затвердження тем КРБ і призначення  ___.___.20__ р.  виконано  
наукових керівників;   
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.20__ р.  виконано  
КРБ   
3. Підготовка другого розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРБ науковим керівником ___.___.20__ р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРБ на комісії  ___.___.20__ р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.20__ р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРБ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРБ 
9. Захист КРБ перед ЕК ___.___.20__ р.   
 
 
  5 
 
 
РЕФЕРАТ 
 
Основний текст кваліфікаційної роботи бакалавра викладений на 78 сторінках. Робота 
містить 7 таблиць, 1 рисунок, список використаних джерел із 65 найменувань. 
 
Об’єкт дослідження – соціальна інтеграція учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю у сучасне українське суспільство. 
Предмет дослідження – технології та практичні інструменти (проєкти) соціальної 
інтеграції учасників бойових дій та ветеранів з інвалідністю в сучасних у соціально-економічних  
умовах територіальної громади. 
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка проєкту соціальної 
інтеграції для учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в умови територіальної 
громади через створення авторського соціального проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції в 
громаду». 
 
 
 
Завданнями роботи є:  
1. Розкрити сутність поняття соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю в сучасному науковому дискурсі.  
2. Дослідити сучасний стан та нормативно-правове забезпечення системи соціальної 
підтримки учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в Україні.  
3. Розробити соціальний проєкт, спрямований на підвищення рівня інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в суспільство «Вільний простір: шлях до інтеграції 
в громаду». 
4. Окреслити перспективні напрями удосконалення соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
 
За результатами дослідження сформульовані висновки, які відповідають поставленим 
завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують достатню наукову підготовленість 
та синтезують результати наукового дослідження. 
Одержані результати можуть бути використані у впровадженні соціального проєкту 
«Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду», спрямований на підвищення рівня інтеграції 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в суспільство. 
Теоретичні положення бакалаврської роботи формують цілісне уявлення про 
особливості соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в 
сучасному українському суспільстві. Отримані результати можуть бути використані у 
практичній діяльності фахівців соціальної сфери для підвищення ефективності реабілітаційних 
та адаптаційних заходів. 
Рік виконання роботи 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
 
 
  6 
 
ЗМІСТ 
 
ВСТУП……………………………………………………………………….. 7 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ  
УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ З ІНВАЛІДНІСТЮ …    12 
 1.1. Поняття «соціальна інтеграція» та «реінтеграція» учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю у науковому 
дискурсі  …………………………………………………………….. 12 
 1.2. Специфіка соціального статусу та особливості потреб учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю …………………… 18 
 1.3. Основні напрями соціальної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю в умовах сучасного українського 
соціуму ………………………………………………………………. 26 
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ 
ІНТЕГРАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ З  
ІНВАЛІДНІСТЮ У СУЧАСНЕ  СУСПІЛЬСТВО………….……………..     33 
 2.1. Нормативно-правове забезпечення соціальної інтеграції  
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в Україні  33 
 2.2. Досвід України та зарубіжних країн у соціальній інтеграції  
 учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в сучасне  
 суспільство ………………………………………………………….. 39 
2.3. 
Роль державних установ та громадських організацій у процесі  
супроводу учасників бойових дій та ветеранів війни з  
інвалідністю в Україні  …………………………………………….. 42 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ  
ІНТЕГРАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ  З  
ІНВАЛІДНІСТЮ …………………………………………………………... 49 
 3.1. Технології та інструменти соціальної інтеграції учасників  
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю у  
післявоєнний період ……………………………………………. 49 
 3.2. Розробка соціального проєкту «Вільний простір: шлях до  
 інтеграції в громаду» .………………………………………………. 55 
3.3. Перспективи розвитку соціальної інтеграції учасників бойових  
дій та ветеранів з інвалідністю на муніципальному та державному  
рівнях ………………………………………………………………... 64 
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 69 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 72 
  7 
 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. Сучасний етап розвитку 
українського суспільства характеризується глибокими соціальними 
трансформаціями, зумовленими тривалими воєнними подіями, що суттєво 
впливають на всі сфери життєдіяльності населення. У цьому контексті 
особливої актуальності набуває проблема соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів війни, зокрема осіб з інвалідністю, які потребують 
комплексної підтримки з боку держави та суспільства. 
Внаслідок воєнних дій значна кількість громадян України зазнала 
фізичних та психологічних травм, що ускладнює їхнє повернення до 
активного соціального життя. Соціальна інтеграція ветеранів з інвалідністю 
передбачає не лише медичну та фізичну реабілітацію, а й відновлення 
соціальних зв’язків, професійної діяльності, психологічної стабільності та 
повноцінної участі в житті суспільства. У зв’язку з цим особливого 
значення набуває створення ефективних механізмів адаптації та підтримки 
цієї категорії населення. До початку повномасштабної агресії російської 
федерації проти України, кількість учасників бойових дій, зареєстрованих із 
2014 року, становила близько 500 тисяч осіб. Після початку війни ця цифра, 
за даними Міністерства соціальної політики України та державних реєстрів, 
статус учасника бойових дій мають уже понад 750–800 тисяч громадян, 
серед яких близько 3% становлять жінки. За прогнозами експертів та з 
урахуванням тривалості воєнних дій, після їх завершення загальна 
чисельність ветеранів та осіб, які потребуватимуть реабілітаційної, 
психологічної та соціальної допомоги, може досягти 4–5 мільйонів. Це 
свідчить про масштабність викликів, які постають перед системою 
соціального захисту та реабілітації в Україні, і підкреслює необхідність 
розробки ефективних механізмів соціальної інтеграції ветеранів. 
  8 
 
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного 
аналізу сучасного стану соціальної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю, а також розробки ефективних напрямів 
удосконалення державної та суспільної підтримки цієї категорії населення. 
Ступiнь вивченостi проблеми. Проблематика соціальної інтеграції 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю є об’єктом пильної 
уваги з боку вітчизняних і зарубіжних дослідників.  
Загальні підходи до організації реабілітаційного процесу висвітлені у 
наукових працях таких дослідників, як Бриндіков Ю. [9], С. Кучеренко [30], 
А. Потіха [41], Н. Хоменко [30], Л. Царенко [56], які розкривають 
теоретико-методичні засади відновлення функціонального стану осіб, що 
потребують реабілітації. 
Психологічні аспекти впливу бойових дій на психоемоційний стан 
військовослужбовців ґрунтовно проаналізовані у дослідженнях українських 
учених, зокрема О. Блінова [8], Р. Жиленко [18], О. Кокун [24], І. Пішко 
[24], Г. Ломакін [31], О. Рибак [44], О. Тополь [54], які акцентують увагу на 
наслідках стресових і травматичних факторів для психіки особистості. 
Правові засади реабілітації осіб з інвалідністю стали предметом 
наукового аналізу таких дослідників, як М. Бойко [7], М. Бондар [8], 
Є. Гордієнко [11], І. Дацюк [14], Т. Корецька [26] у працях яких 
розглядаються нормативно-правові механізми забезпечення прав і 
соціального захисту цієї категорії населення. 
Різні аспекти організації реабілітаційної роботи з 
військовослужбовцями досліджуються у працях С. Архипової [3], 
О. Гармаш [10], О. Мельник [32], Н. Олексюк [37], В. Осьодло [38], 
Т. Семигіної [47], О. Хміляра [38], де розкриваються підходи до 
комплексного відновлення та соціальної адаптації військових. 
Незважаючи на наявну наукову базу, залишається недостатньо 
розробленим інструментарій практичної інтеграції на рівні муніципальних 
  9 
 
громад, особливо в аспекті створення «третього простору» (хабів) та 
впровадження KPI для оцінки ефективності соціального патронату. 
Мета кваліфікаційної роботи теоретичне обґрунтування та розробка 
проєкту соціальної інтеграції для учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю в умови територіальної громади через створення авторського 
соціального проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду». 
Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких 
завдань: 
1. Розкрити сутність поняття соціальної інтеграції учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю в сучасному науковому дискурсі. 
2.  Дослідити сучасний стан та нормативно-правове забезпечення 
системи соціальної підтримки учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю в Україні.  
3. Розробити соціальний проєкт, спрямований на підвищення рівня 
інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в 
суспільство «Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду». 
4. Окреслити перспективні напрями удосконалення соціальної 
інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. 
Об’єктом дослідження є соціальна інтеграція учасників бойових дій 
та ветеранів війни з інвалідністю у сучасне українське суспільство. 
Предметом дослідження є технології та практичні інструменти 
(проєкти) соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю в сучасних у соціально-економічних  умовах територіальної 
громади. 
Методи дослідження. У роботі використано комплекс 
загальнонаукових та спеціальних методів: аналіз та синтез (для 
опрацювання літератури), порівняльно-правовий метод (для вивчення 
законодавства), метод моделювання та соціального проєктування (при 
  10 
 
створенні проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду»), а 
також системний підхід до визначення KPI соціального супроводу. 
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи. У 
межах дослідження автором роботи особисто : 
−  уточнено сутність соціальної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю в умовах сучасних соціальних викликів; 
− обґрунтовано необхідністб міждисциплінарного підходу до 
вирішення проблем їх адаптації; 
− розроблено соціальний проєкт «Вільний простір: шлях до інтеграції 
в громаду», спрямований на покращення інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю у суспільство; 
− дістав подальший розвиток підхід до оцінки ефективності 
соціальних послуг через впровадження системи KPI (соціальна стабільність, 
економічна активність, психосоціальне благополуччя). 
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості 
впровадження розробленого проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції в 
громаду» у діяльність органів місцевого самоврядування та соціальних 
служб. Запропоновані рекомендації та система моніторингу можуть бути 
використані для підвищення якості життя учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю та оптимізації витрат місцевих бюджетів на 
соціальну сферу. 
Апробація результатів дипломної бакалаврської роботи. Основні 
теоретичні та практичні положення дослідження були апробовані на XXV 
Всеукраїнській науковій конференції з міжнародною участю «Гуманітарний 
дискурс суспільних проблем: минуле, сучасне, майбутнє», (м. Черкаси, 25 
квітня 2026 р.) «Соціальна інтеграція учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю в сучасне українське суспільство», в роботі VIІ 
Всеукраїнської науково-практичної конференції «Соціально-психологічна 
допомога і соціальна робота: виклики сучасності», (м. Луцьк,  16-17 квітня 
  11 
 
2026 р.) «Механізми соціальної безпеки ветеранів війни з інвалідністю: від 
державних гарантій до реальних практик інклюзії», а також на ІІ 
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Знайди джерело сили в 
собі», з доповіддю на тему: «Психосоціальна реадаптація учасників бойових 
дій з інвалідністю: подолання бар’єрів та формування ментальної стійкості». 
Представлено в дод. 1. 
Структура та обсяг бакалаврської роботи складається зі вступу, 
трьох розділів, висновків, та переліку використаної літератури (65 джерел). 
Робота містить 7 таблиць, 1 рисунок. Загальний обсяг роботи 77 сторінок. 
 
  12 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 
УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ З 
ІНВАЛІДНІСТЮ 
 
1.1. Поняття «соціальна інтеграція» та «реінтеграція» учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю у науковому дискурсі 
В умовах сучасної збройної агресії проти України проблема 
повернення військовослужбовців до мирного життя набуває статусу 
загальнонаціонального пріоритету. У науковому дискурсі ключовими 
категоріями, що описують цей процес, є «соціальна реінтеграція» та 
«соціальна інтеграція». Попри певну спорідненість, ці терміни мають 
суттєві змістовні відмінності, які важливо враховувати при розробці 
програм підтримки ветеранів з інвалідністю [8]. 
Соціальна реінтеграція розглядається як початковий етап «цивільно-
військового переходу». Це динамічний процес відновлення соціальних 
зв'язків, статусу та ролей особи, яка тривалий час перебувала в ізольованому 
мілітарному середовищі. Для ветерана війни з інвалідністю реінтеграція 
починається з моменту отримання поранення та лікування і завершується 
усвідомленням своєї нової ідентичності в цивільному соціумі [24]. 
Натомість соціальна інтеграція – це більш комплексний і 
результативний показник. Згідно з підходами О. Безпалько, інтеграція 
передбачає не просто присутність особи в суспільстві, а її активне 
включення в усі сфери життєдіяльності: трудову, культурну, політичну та 
побутову [5]. У контексті ветеранів війни з інвалідністю, інтеграція 
неможлива без створення інклюзивного середовища, яке нівелює фізичні та 
психологічні бар'єри. 
Сучасна соціологічна думка виділяє кілька рівнів інтеграції учасників 
бойових дій: 
  13 
 
1. Мікрорівень: відновлення сімейних стосунків та найближчого 
оточення. 
2. Мезорівень: залучення до трудової діяльності, навчання та життя 
місцевої громади. 
3. Макрорівень: реалізація громадянських прав, участь у 
ветеранському русі та державній політиці [21; 25]. 
Особливістю наукового розуміння інтеграції ветеранів війни з 
інвалідністю є перехід від медичної моделі (де людина розглядається лише 
як об'єкт лікування) до соціальної моделі. Остання стверджує, що 
обмеження життєдіяльності викликані не стільки травмою, скільки 
непідготовленістю суспільства до потреб ветерана (відсутність пандусів, 
стигматизація, брак робочих місць) [9]. 
Таким чином, соціальна інтеграція учасників бойових дій з 
інвалідністю – це двосторонній процес, що вимагає трансформації як самої 
особистості ветерана, так і соціуму, який має стати максимально 
безбар’єрним та інклюзивним. 
Аналізуючи сучасні наукові підходи до реінтеграції ветеранів війни, 
важливо звернути увагу на теорію «цивільно-військового переходу» 
(Military-to-Civilian Transition) [59; 63]. 
У західній соціологічній школі цей процес розглядається не просто як 
зміна місця роботи чи проживання, а як глибока трансформація особистості. 
Ветеран війни з інвалідністю стикається з подвійною кризою ідентичності: 
втратою військового статусу («я – воїн») та набуттям нового статусу особи з 
обмеженнями життєдіяльності. 
Науковці виділяють три основні складові успішної інтеграції, які 
мають стати фундаментом для будь-якого соціального проєкту: 
1. Економічна самостійність: можливість ветерана війни 
забезпечувати себе та родину, попри фізичні обмеження. Це включає 
перекваліфікацію та адаптацію робочого місця [1; 57]. 
  14 
 
2. Соціальний капітал: наявність широкої мережі підтримки — від 
побратимів та родини до волонтерських спільнот [12; 37]. 
3. Психологічне благополуччя: відсутність самоізоляції та готовність 
до взаємодії з цивільним оточенням [2; 24; 27]. 
Окремої уваги в науковому дискурсі заслуговує концепція 
«резонансної інтеграції». Вона передбачає, що суспільство не лише 
«приймає» ветерана, а й трансформується під його потреби. Для учасників 
бойових дій з інвалідністю це означає перехід від формального 
забезпечення пільгами до реального створення безбар’єрного простору (як 
архітектурного, так і інформаційного) [19]. 
Важливо підкреслити, що за визначенням ВООЗ та міжнародних 
стандартів реабілітації, інтеграція вважається завершеною лише тоді, коли 
ветеран війни з інвалідністю досягає максимальної автономії [32; 60]. У 
випадку з ветеранами війни України, цей процес ускладнюється триваючим 
воєнним станом, що створює ефект незавершеної реінтеграції (коли ветеран 
війни уже вдома, але ментально залишається на фронті). 
Таким чином, у сучасному науковому розумінні, реінтеграція – це 
шлях повернення, а інтеграція – це стан гармонійного співіснування 
ветерана війни та громади. При цьому інвалідність розглядається не як 
вирок, а як специфічна умова, що потребує додаткових соціальних 
технологій для досягнення рівності прав та можливостей. 
Для глибшого розуміння специфіки досліджуваних категорій доцільно 
провести порівняльний аналіз. Соціальна реінтеграція є інструментальним 
процесом, тоді як інтеграція – це стратегічний стан гармонії між індивідом 
та суспільством [22; 33]. 
Для того, щоб практична соціальна робота з ветеранами війни з 
інвалідністю була ефективною, необхідно чітко розмежувати 
інструментарій впливу на кожному з етапів повернення військовослужбовця 
до цивільного життя. Наукова дискусія навколо питань інтеграції часто 
  15 
 
зводиться до того, чи є ці процеси тотожними, чи вони є послідовними 
стадіями одного явища [44]. 
Варто зауважити, що реінтеграція частіше розглядається як 
індивідуальна траєкторія відновлення особистості, де головна роль 
належить медичним та психологічним фахівцям. Водночас інтеграція – це 
системна зміна положення людини в структурі суспільства, що потребує 
готовності самого соціуму до інклюзивних трансформацій [47; 65]. Для 
наочного відображення відмінностей між цими категоріями та уточнення 
їхньої ролі в житті ветерана війни з інвалідністю, доцільно звернутися до 
порівняльної характеристики, представленої нижче  (див. табл. 1.1). 
Таблиця 1.1.  
Порівняльна характеристика процесів реінтеграції та інтеграції 
ветеранів війни з інвалідністю 
Критерій Соціальна реінтеграція Соціальна інтеграція 
порівняння 
Часові межі Коротко- або Довгостроковий, часто 
середньостроковий процес безперервний стан. 
(повернення). 
Ключова мета Відновлення базових зв’язків Повна самореалізація та 
та цивільного статусу. участь у житті громади. 
Напрям дії Орієнтована переважно на Двостороння адаптація: 
адаптацію самого ветерана. ветерана та середовища. 
Роль Фокус на фізичному Фокус на інклюзії та 
інвалідності відновленні та реабілітації. усуненні соціальних 
бар’єрів. 
Результат Здатність функціонувати в Відчуття приналежності та 
цивільному житті. соціальна спроможність. 
[таблицю розроблено автором на основі аналізу цивільно-військового переходу та 
теорій соціальної інклюзії] 
Представлені у таблиці 1.1 дані дозволяють констатувати, що 
соціальна реінтеграція та соціальна інтеграція перебувають у діалектичному 
зв'язку, де перший процес виступає необхідним підґрунтям для другого. 
Аналіз за визначеними критеріями дає змогу виокремити кілька 
принципових положень, важливих для подальшого дослідження [47]. 
  16 
 
По-перше, часовий вимір. Якщо реінтеграція має чітко виражений 
перехідний характер (від моменту демобілізації або отримання поранення 
до первинної адаптації вдома), то інтеграція є стратегічним вектором життя 
ветерана війни. Вона не має фіксованої дати завершення, оскільки соціальні 
умови та потреби особи з інвалідністю постійно змінюються [26]. 
По-друге, зміна фокуса об'єкта впливу. Реінтеграція зосереджена 
переважно на особистості ветерана війни – його психологічному стані, 
медичній реабілітації та відновленні документів. Натомість інтеграція 
зміщує акцент на суспільство [33; 41]. У цьому контексті інвалідність 
розглядається не через «медичну дефіцитарність» особи, а через здатність 
соціуму трансформуватися. Успішна інтеграція ветерана війни з 
інвалідністю можлива лише тоді, коли громада бере на себе 
відповідальність за створення інклюзивного простору. 
По-третє, результативність. Якщо критерієм успішної реінтеграції є 
здатність людини самостійно функціонувати в побуті (самообслуговування, 
базова комунікація), то критерієм інтеграції є соціальна суб'єктність [12]. Це 
означає, що ветеран не просто отримує допомогу, а сам стає активним 
учасником суспільних процесів: виходить на ринок праці, бере участь у 
виборах, займається волонтерством чи спортом. 
Особливе значення має рядок таблиці, присвячений ролі інвалідності. 
У процесі реінтеграції зусилля спрямовані на «лікування» та компенсацію 
втрачених функцій. Проте на етапі інтеграції ключовим стає подолання 
соціальних бар'єрів. Таким чином, теоретичне розмежування цих понять 
доводить: держава не може обмежуватися лише виплатою компенсацій чи 
лікуванням. Необхідне впровадження комплексних соціальних проєктів, які 
змінять ставлення суспільства до ветеранів війни з інвалідністю, 
перетворюючи їх з «об'єктів опіки» на «рівноправних партнерів» [1; 48; 58]. 
  17 
 
Важливим аспектом наукового дискурсу є вивчення стадій 
реінтеграції ветеранів війни з інвалідністю. Дослідники виділяють три 
критичні фази: 
1. Фаза декомпресії та первинної адаптації. Вона розпочинається ще 
в госпітальних умовах. На цьому етапі реінтеграція має медико-соціальний 
характер. Ветеран війни з інвалідністю звикає до нових фізичних 
можливостей свого тіла, отримує первинну психологічну допомогу та 
юридичні консультації щодо свого нового статусу. 
2. Фаза стабілізації та соціального самовизначення. На цьому етапі 
ветеран війни повертається в родину та громаду. Тут ключовим є подолання 
ізоляційного синдрому. Суспільство має забезпечити доступ до 
інклюзивних сервісів, щоб реінтеграція не зупинилася на рівні перебування 
людини в чотирьох стінах. 
3. Фаза повної інтеграції. Це етап, коли людина з інвалідністю 
внаслідок війни з інвалідністю знаходить нові сенси: професійна 
перепідготовка, активне хобі, громадська діяльність. Інтеграція вважається 
успішною, коли ветеран перестає сприймати себе виключно через призму 
травми, а суспільство сприймає його як активного громадянина з 
унікальним досвідом [30; 44]. 
Окрему увагу варто приділити концепції «двох світів», яка часто 
зустрічається в працях сучасних соціологів. Вона описує психологічну 
прірву між досвідом бойових дій та мирним життям. Для ветеранів війни з 
інвалідністю ця прірва поглиблюється через архітектурну недоступність 
міст та неготовність роботодавців до інклюзії. Тому науковці наголошують, 
що без впровадження спеціальних соціальних технологій (кейс-
менеджменту, супроводу під час працевлаштування) реінтеграція може 
перетворитися на маргіналізацію – витіснення ветерана війни з інвалідністю 
на узбіччя суспільного життя [45; 63]. 
  18 
 
Підсумовуючи теоретичний аналіз понять інтеграції та реінтеграції, 
можна стверджувати, що для учасників бойових дій з інвалідністю цей 
процес є значно складнішим, ніж для ветеранів війни без фізичних 
обмежень. Якщо загальна реінтеграція фокусується на зміні соціальних 
ролей, то інтеграція осіб з інвалідністю вимагає специфічних підходів, що 
враховують їхні особливі потреби та бар'єри, з якими вони стикаються. 
Саме тому, для розробки дієвих механізмів підтримки, необхідно 
детально дослідити соціальний статус цієї категорії ветеранів. Це дозволить 
виокремити специфічні виклики, що виникають у процесі їхньої адаптації, 
та визначити пріоритетні напрями соціальної роботи, що і буде розглянуто у 
наступному підрозділі нашого дослідження. 
 
1.2. Специфіка соціального статусу та особливості потреб 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
Аналіз наукового доробку вітчизняних та зарубіжних дослідників 
дозволяє констатувати багатогранність підходів до вивчення специфіки 
соціального статусу учасників бойових дій. Зокрема, теоретичні основи 
соціально-економічної реінтеграції та моделі спроможності ветеранів 
ґрунтовно розроблені у працях І. Цимбалюк та А. Колосок [57]. Питання 
нормативно-правового забезпечення та державних гарантій соціального 
захисту перебувають у центрі уваги М. Бойка [7] та Є. Гордієнко [11], які 
акцентують на необхідності вдосконалення законодавчої бази. 
Особливості психологічної адаптації та подолання посттравматичних 
станів досліджували О. Кокун [24], В. Осьодло [38] та Л. Царенко [56], чиї 
роботи розкривають механізми відновлення ментального здоров'я 
захисників. Соціально-педагогічний аспект допомоги сім'ям 
військовослужбовців та роль родини як реабілітаційного середовища 
висвітлено у працях С. Архипової [3] та Н. Олексюк [37].  
  19 
 
Важливий внесок у розробку технологій мобільної соціальної роботи 
та цифровізації послуг зробили О. Гармаш та Т. Сіроштан [10], які 
пропонують сучасні інструменти кейс-менеджменту. Питання адаптивного 
спорту як дієвого методу інтеграції ветеранів з інвалідністю професійно 
висвітлені у дослідженнях Г. Кучера, О. Кравченко [29] та А. Кашуби [48] . 
Зарубіжний досвід, зокрема систему «рівний-рівному», детально аналізують 
Н. Гусак, О. Нескородяна [13], Р. Жиленко [18], В. Осьодло [18] та 
О. Хміляр [18], що дозволяє адаптувати найкращі міжнародні практики до 
українських реалій. 
Окрему увагу в контексті сучасної соціальної роботи варто приділити 
напрацюванням Т. Захаріної [22], яка розглядає реінтеграційний потенціал 
ветеранів не як пасивну рису, а як активний ресурс для розвитку 
територіальних громад. Практичний вимір потреб захисників у 2023 році 
детально висвітлено у звітах Українського ветеранського фонду, зокрема у 
праці Ю. Кіріллової, В. Зновяк та М. Ткалич [23]. Їхні дослідження 
дозволяють чітко ідентифікувати «больові точки» переходу від військової 
служби до цивільного життя в умовах повномасштабного вторгнення. 
Питання психологічного супроводу та формування стійкості 
(резільєнтності) ветеранів ґрунтовно аналізує А. Потіха [41],  О. Рибак [44], 
В. Тімченко [53], акцентуючи на важливості безбар’єрної комунікації. 
Особливе значення для розвитку системи підтримки на місцевому рівні 
мають праці Т. Семигіної [46; 47]. Дослідниця фокусує увагу на 
спроможності територіальних громад ставати основними провайдерами 
соціальних послуг, децентралізації допомоги та впровадженні міжнародних 
стандартів соціальної роботи безпосередньо за місцем проживання ветерана. 
Такий комплексний підхід, поєднаний із цифровими рішеннями, дозволяє 
створити цілісну екосистему підтримки, орієнтовану на реальні потреби 
людини. 
  20 
 
Визначення специфіки соціального статусу ветеранів війни з 
інвалідністю потребує багатоаспектного підходу, оскільки ця категорія 
громадян поєднує в собі кілька складних соціальних ідентичностей: статус 
захисника Вітчизни, статус особи з інвалідністю та статус цивільної особи, 
яка перебуває в процесі адаптації. Соціальний статус ветерана війни з 
інвалідністю в сучасному українському суспільстві є динамічним і часто 
суперечливим, оскільки він балансує між високою суспільною пошаною та 
реальними бар’єрами у повсякденному житті [11]. 
Науковці наголошують, що особливістю цієї групи є так звана 
«первинна травматизація» (отримання поранення в бою) та «вторинна 
травматизація» (зіткнення з бюрократією, архітектурною недоступністю та 
нерозумінням оточення).  
Соціальні потреби ветеранів війни з інвалідністю не обмежуються 
лише медичним доглядом; вони охоплюють широкий спектр запитів – від 
психологічного визнання до економічної самостійності [23]. 
Для систематизації цих запитів доцільно використовувати 
класифікацію потреб, яка враховує специфіку воєнного травматизму (див. 
табл. 1.2). 
Таблиця 1.2.  
Класифікація та характеристика ключових потреб учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
Категорія Зміст та специфіка прояву Пріоритетні інструменти 
потреб задоволення 
Медико- Потреба у якісному Високотехнологічна 
фізіологічні протезуванні, постійній медична допомога, 
реабілітації, знеболенні та санаторне лікування, 
специфічному догляді. інклюзивна медицина. 
Психосоціальні Подолання ПТСР, Індивідуальна терапія, 
адаптація до нової схеми групи самодопомоги 
тіла, відновлення сімейних «рівний-рівному», сімейне 
ролей, подолання почуття консультування. 
  21 
 
провини. 
Економічні Потреба у фінансовій Квотування робочих місць, 
незалежності, гранти на власну справу, 
перекваліфікації з курси IT та дистанційної 
урахуванням фізичних освіти. 
обмежень, стабільному 
доході. 
Просторові Безперешкодний доступ до Універсальний дизайн, 
(середовищні) житла, транспорту, облаштування пандусів, 
культурних та державних ліфтів, тактильної навігації. 
установ. 
Правові та Своєчасне отримання Безоплатна правова 
статусні посвідчень, пільг, допомога, цифровізація 
юридичний захист від ветеранських сервісів (е-
дискримінації. Ветеран). 
[Джерело: сформовано автором за результатами аналізу нормативно-правової бази 
та соціальних запитів ветеранів війни] 
Аналіз представленої таблиці 1.2 дозволяє зробити висновок, що 
потреби ветеранів війни з інвалідністю мають комплексний, ієрархічний 
характер. Якщо на етапі лікування домінують медико-фізіологічні потреби, 
то в процесі соціальної інтеграції на перший план виходять економічні та 
просторові запити. 
Варто підкреслити, що економічна потреба у ветеранів війни з 
інвалідністю часто виступає засобом психологічної реабілітації. Можливість 
працювати та утримувати родину повертає чоловіку чи жінці відчуття 
контролю над власним життям, яке було частково втрачено через 
поранення. Проте реалізація цієї потреби в Україні часто блокується 
архітектурною недоступністю робочих місць або стереотипним ставленням 
роботодавців, які бачать у ветерані війни з інвалідністю проблемного 
працівника, а не фахівця з унікальним досвідом стійкості [58]. 
Психосоціальний блок потреб є найбільш латентним (прихованим), 
але водночас найважливішим для тривалої стабілізації. Особливістю статусу 
ветерана війни з інвалідністю є зміна сприйняття свого тіла. Соціальна 
  22 
 
робота тут має бути спрямована на формування позитивної ідентичності, де 
інвалідність сприймається як ознака мужності та жертовності, а не як 
дефект [24]. 
Таким чином, специфіка соціального статусу ветерана війни з 
інвалідністю полягає в необхідності одночасного вирішення медичних та 
соціальних завдань. Державна система підтримки має відійти від моделі 
«соціального забезпечення» (виплата пенсій) до моделі «соціального 
інвестування» (створення умов для розвитку спроможностей ветерана 
війни). 
Окрім функціональних потреб, соціальний статус ветерана війни з 
інвалідністю визначається ієрархією ідентичностей. Соціологічні 
дослідження вказують на те, що після отримання інвалідності внаслідок 
бойових дій, людина переживає трансформацію самосприйняття. Статус 
«Героя-захисника» (високий престиж) входить у конфлікт зі статусом 
«особи з інвалідністю» (який у нашому суспільстві, на жаль, досі іноді 
асоціюється з безпорадністю) [27; 53]. 
Ця внутрішня суперечність створює особливий психологічний стан – 
потребу в соціальному визнанні. Для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю важливо, щоб суспільство бачило не лише їхню  
травму, а й їх внесок та потенціал. Саме тому соціальна робота з такою 
категорією повинна базуватися на концепції можливостей, а не обмежень  
Специфіка потреб у цьому контексті полягає не лише в отриманні 
матеріальних благ, а й у запиті на повагу до гідності та створення умов для 
професійної самореалізації, попри фізичні ушкодження [56]. 
Досліджуючи специфіку соціального статусу ветеранів війни з 
інвалідністю, важливо виокремити феномен потрійного бар’єру, який 
суттєво ускладнює процес їхньої інтеграції в сучасне українське 
суспільство: 
  23 
 
Фізичний (просторовий) бар’єр. Це не лише відсутність пандусів, а й 
загальна непристосованість міської інфраструктури, громадського 
транспорту та житлового фонду до потреб маломобільних груп населення. 
Для ветерана, який звик до активності та сили, неможливість самостійно 
потрапити до магазину чи державної установи стає фактором вторинної 
травматизації та соціальної депресії [11]. 
Соціально-економічний бар’єр. Він виявляється у труднощах при 
працевлаштуванні. Роботодавці часто демонструють упереджене ставлення, 
побоюючись нестабільного психоемоційного стану ветерана війни з 
інвалідністю або необхідності додаткових витрат на облаштування робочого 
місця. Через це ветеран може опинитися в стані вимушеної економічної 
залежності від державних виплат, що нівелює статус годувальника родини 
[58]. 
1. Ментальний (стереотипний) бар’єр. Це ставлення з боку 
суспільства, яке часто коливається від надмірної жалісливості (яка 
принижує гідність воїна) до прихованого страху або байдужості. Ветеран 
війни з інвалідністю потребує не жалю, а соціального визнання свого 
подвигу та надання рівних можливостей для розвитку [56]. 
Аналізуючи специфіку потреб учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю, варто детальніше зупинитися на трьох головних 
напрямках, які визначають їхній соціальний статус: 
1. Потреба у фізичній автономії. Для людини, яка отримала 
поранення, можливість самостійно пересуватися містом, користуватися 
транспортом та заходити в державні установи є базовою умовою відчуття 
гідності. Якщо середовище залишається бар’єрним, ветеран війни з 
інвалідністю опиняється в соціальній ізоляції, що негативно впливає на його 
статус у громаді [50]. 
2. Потреба у професійній затребуваності. Більшість ветеранів війни з 
інвалідністю – це люди працездатного віку. Втрата можливості виконувати 
  24 
 
попередню роботу через стан здоров’я створює ризик бідності та залежності 
від соціальних виплат. Тому статус працюючої особи є ключовим для 
успішної інтеграції. 
3. Потреба у психологічному супроводі та визнанні. Це не лише 
робота з ПТСР, а й формування в суспільстві культури поваги. Ветеран 
війни з інвалідністю має відчувати, що його жертва цінується, а інвалідність 
не робить його  другосортним  громадянином [34]. 
Саме поєднання цих факторів і формує той особливий соціальний 
статус, який потребує окремих підходів у державній соціальній політиці. 
Важливим складником соціального статусу учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю є їхній психоемоційний стан, який 
безпосередньо впливає на якість соціальної взаємодії. Отримання 
інвалідності внаслідок бойових дій часто супроводжується глибокою 
внутрішньою кризою, пов’язаною з необхідністю прийняття нового себе. У 
науковій літературі цей процес описується як трансформація ідентичності: 
від воїна-захисника до людини, яка щодня змушена долати фізичні 
обмеження. 
Специфіка потреб учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю у сфері комунікації полягає у запиті на рівноправне ставлення. 
Часто суспільство демонструє дві крайні моделі поведінки, які є однаково 
шкідливими для інтеграції: надмірну героїзацію або надмірну жалісливість. 
Обидва підходи створюють дистанцію між ветераном та громадою [56].  
Учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю потребують 
насамперед соціального визнання їхнього досвіду та створення умов для 
активної участі в житті суспільства, де інвалідність не є перешкодою для 
самореалізації. 
Окремої уваги потребує аналіз бар’єрів, що виникають у процесі 
реінтеграції. Окрім архітектурної недоступності, існують інформаційні та 
інституційні перешкоди. Наприклад, складність процедур отримання 
  25 
 
належних пільг чи проходження медико-соціальної експертизи (МСЕК) 
виснажує психологічні ресурси ветеранів війни з інвалідністю, змушуючи їх 
знову і знову доводити свій статус [21]. 
Тому соціальний статус учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю не є статичним; він постійно формується під впливом того, як 
держава та громада реагують на їхні запити. Успішна інтеграція можлива 
лише за умови переходу від формальної опіки до реального партнерства, де 
потреби ветерана війни з інвалідністю задовольняються через розвиток 
інклюзивних сервісів та подолання стереотипів у суспільній свідомості [47]. 
Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що соціальний 
статус учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в сучасному 
українському суспільстві є багатогранним і потребує комплексного підходу 
до його реалізації.  
Специфіка потреб цієї категорії громадян виходить далеко за межі 
суто медичної допомоги, охоплюючи запити на архітектурну безбар’єрність, 
професійну самореалізацію та, що найважливіше, на гідне ставлення і 
соціальне визнання з боку громади. Встановлено, що успішна соціальна 
інтеграція учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю можлива 
лише за умови гармонійного поєднання індивідуальної реабілітації та 
системних змін у соціальному середовищі. 
Водночас практична реалізація та задоволення цих потреб неможливі 
без чіткого правового регулювання та державних гарантій. Саме 
нормативно-правова база визначає обсяг прав, пільг та обов’язків держави 
перед тими, хто отримав поранення, захищаючи суверенітет країни.  
Для цілісного розуміння механізмів підтримки та захисту інтересів 
ветеранів війни з інвалідністю, необхідно детально проаналізувати чинне 
законодавство України та міжнародні стандарти, що регулюють цю сферу. 
Це дозволить оцінити ефективність існуючої системи та виявити прогалини, 
  26 
 
які потребують вдосконалення, що і стане предметом розгляду у 
наступному підрозділі нашого дослідження. 
 
1.3. Основні напрями соціальної інтеграції  учасників бойових дій 
та ветеранів війни з інвалідністю в умовах сучасного українського 
соціуму 
Процес повернення учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю до мирного життя є багатогранним та охоплює комплекс 
заходів, спрямованих на відновлення їхнього соціального статусу, здоров’я 
та професійної спроможності.  
Соціальна підтримка в цьому контексті не повинна обмежуватися 
лише виплатою матеріальної допомоги; вона має стати цілісною системою 
супроводу, що допомагає подолати наслідки бойової травми та 
адаптуватися до нових умов життєдіяльності [57]. 
На основі аналізу сучасних моделей соціальної роботи можна 
виділити наступні ключові напрямки підтримки та реабілітації учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю: 
1. Медико-фізична реабілітація. Це базовий етап, який включає 
відновне лікування, протезування та забезпечення технічними засобами 
пересування. Важливо, щоб цей напрямок був безперервним: від стабілізації 
стану в госпіталі до тривалої підтримки у громаді. Для учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю доступ до високотехнологічної 
реабілітації є запорукою відновлення фізичної автономії [35]. 
2. Психологічна та психосоціальна підтримка. Спрямована на 
стабілізацію психоемоційного стану, роботу з посттравматичними 
стресовими розладами та допомогу в прийнятті нової схеми тіла. Важливою 
частиною цього напрямку є сімейне консультування, адже родина стає 
першим і головним реабілітаційним середовищем для учасників бойових дій 
та ветеранів війни з інвалідністю [37]. 
  27 
 
3. Професійна адаптація та перекваліфікація. Оскільки отримання 
інвалідності часто унеможливлює повернення до попереднього місця 
роботи, цей напрямок стає вирішальним для економічної незалежності. Він 
передбачає навчання новим професіям, допомогу у працевлаштуванні та 
підтримку ветеранських бізнес-ініціатив [38]. 
4. Соціально-побутова адаптація та безбар’єрність. Цей напрямок 
передбачає пристосування житла до потреб учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю, а також створення інклюзивного простору в 
громадах. Сюди ж належить допомога в отриманні належних за законом 
соціальних послуг та супровід у вирішенні побутових питань [20]. 
5. Юридичний супровід. Забезпечення захисту прав учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю, надання безоплатної правової 
допомоги у питаннях оформлення статусів, пільг та земельних ділянок [50]. 
Для систематизації цих напрямків доцільно використовувати модель 
комплексного супроводу, представлену в таблиці (див. табл. 1.3). 
Таблиця 1.3.  
Зміст та мета ключових напрямків підтримки учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю 
Напрямок Ключові заходи Очікуваний результат для 
реабілітації ветерана 
Фізичний Протезування, ЛФК, Відновлення мобільності та 
фізіотерапія самообслуговування 
Психологічний Терапія, тренінги, Психоемоційна стійкість, 
групи підтримки подолання травми 
Професійний Перенавчання, Фінансова незалежність, 
коучинг, квотування самореалізація 
Соціальний Адаптація житла, Повна інтеграція в життя 
соціальний супровід громади 
[таблицю розроблено автором на основі аналізу стандартів соціальних послуг для  
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю] 
  28 
 
Представлена у таблиці 1.4 класифікація демонструє, що реабілітація 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю не є лінійним 
процесом, де один етап просто змінює інший. Навпаки, це синергетична 
модель, де успіх у професійній сфері часто залежить від якості 
психологічної підтримки, а фізична мобільність стає фундаментом для 
соціальної активності. Кожен із зазначених напрямків має свої критичні 
точки впливу на загальний стан ветеранів війни з інвалідністю. 
По-перше, фізичний напрямок є первинним «вхідним квитком» до 
мирного життя. Без якісного протезування та фізичної терапії вони 
залишюється обмеженими у просторі, що автоматично блокує можливість 
виходу на роботу чи відвідування культурних заходів. Отже, медична 
складова є технічною умовою для подальшої соціалізації [32]. 
По-друге, психологічний та соціальний напрямки відповідають за 
внутрішню готовність особи до змін. Для учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю вкрай важливо подолати стигму «обмежених 
можливостей» та відчути приналежність до своєї громади. Це досягається 
через залучення до активного громадського життя, спортивних змагань 
(наприклад, «Ігри Нескорених») та творчих проектів. Саме соціальний 
напрямок трансформує статус «отримувача допомоги» на статус «активного 
учасника суспільного розвитку» [48]. 
По-третє, професійний напрямок є фінальним етапом стабілізації 
статусу. Можливість самостійно забезпечувати себе та свою родину 
повертає учасникам бойових дій та ветеранам війни з інвалідністю відчуття 
контролю над власним життям. Державна підтримка у формі освітніх 
ваучерів або грантів на ветеранський бізнес дозволяє інтегрувати 
унікальний лідерський досвід ветеранів у цивільну економіку [58]. 
Таким чином, цілісна система підтримки учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю має базуватися на принципі 
людиноцентричності. Це означає, що не учасник бойових дій чи ветеранів 
  29 
 
війни з інвалідністю має підлаштовуватися під існуючі кабінети та послуги, 
а послуги мають ходити за ними, створюючи безшовний шлях від 
госпітального ліжка до успішного робочого місця у мирному житті. 
Важливим теоретичним аспектом, що визначає успішність повернення 
до цивільного життя, є процес трансформації особистісної ідентичності 
учасники бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Перехід від ролі 
активного комбатанта до статусу людини з фізичними обмеженнями часто 
супроводжується кризою самосприйняття [19]. 
У науковій літературі цей феномен описується як втрата 
«дотравматичного Я» та необхідність вибудовування нової життєвої 
стратегії. Для учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
психологічна адаптація полягає не лише у подоланні симптомів 
посттравматичного стресового розладу, а й у знаходженні нових смислів 
існування, де інвалідність перестає бути центральним елементом 
особистості, поступаючись місцем соціальним та професійним ролям [45]. 
Механізми такої адаптації включають когнітивну перебудову та 
емоційну стабілізацію. Учасники бойових дій та ветерани війни з 
інвалідністю стикаються з необхідністю інтегрувати бойовий досвід у мирне 
повсякдення, що потребує значних вольових зусиль та професійної 
підтримки [2]. Важливу роль тут відіграє теорія резильєнтності – здатності 
психіки відновлюватися після важких випробувань. Для учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю розвиток резильєнтності стає 
ключовим фактором, що дозволяє не просто виживати, а й розвиватися, 
трансформуючи травматичний досвід у посттравматичне зростання. 
Психологічна стійкість дозволяє учаснику бойових дій та ветерану війни з 
інвалідністю сприймати бар’єри не як непереборні перешкоди, а як виклики, 
що потребують нових методів подолання [27; 53]. 
Крім того, варто звернути увагу на феномен «соціального дзеркала». 
Самооцінка учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
  30 
 
значною мірою залежить від того, як їх сприймає найближче оточення. 
Якщо соціум бачить в учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю насамперед обмеження, це посилює почуття відчуженості. 
Навпаки, акцент на збережених можливостях та унікальному досвіді сприяє 
швидшому відновленню цілісності ідентичності [11]. Таким чином, 
психологічний супровід учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю має бути спрямований на деконструкцію негативних 
стереотипів про інвалідність та зміцнення віри у власну спроможність бути 
корисним суспільству та своїй родині. 
Соціальна інтеграція учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю ґрунтується на принципах соціальної справедливості та етики 
вдячності. Суспільство має розуміти, що підтримка захисників – це не 
благодійність, а виконання морального боргу перед тими, хто пожертвував 
здоров’ям заради загальної безпеки. Етичний аспект взаємодії вимагає 
відмови від жалю на користь поваги [47]. Для учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю важливо відчувати, що їхня гідність 
залишається непорушною, незалежно від фізичного стану чи потреби у 
сторонній допомозі. Формування культури інклюзивного спілкування стає 
одним із пріоритетних завдань соціальної політики [65]. 
Важливим компонентом цього процесу є подолання соціальної 
дистанції. Часто через брак знань або страх обрати невірний тон 
спілкування, цивільне населення уникає контактів із ветеранами війни з 
інвалідністю, що створює ефект «невидимої стіни» [5]. Соціальна інклюзія 
передбачає активне залучення учасників бойових дій та ветеранів до всіх 
сфер життя громади: від участі у прийнятті управлінських рішень до 
спільного дозвілля. Тільки через спільну діяльність та відкритий діалог 
можливо змінити статус ветеранів війни з інвалідністю з «окремої групи, що 
потребує захисту» на «активну частину громадянського суспільства» [57]. 
  31 
 
Окремої уваги заслуговує концепція рівних можливостей у доступі до 
культурних та освітніх ресурсів. Для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю освіта протягом життя стає інструментом не лише 
професійної, а й соціальної реабілітації. Можливість навчатися, здобувати 
нові компетенції та ділитися власними знаннями дозволяє ветерану посісти 
гідне місце в ієрархії суспільних відносин. Етична відповідальність держави 
та бізнесу полягає у створенні таких умов праці та навчання, де 
індивідуальні особливості учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю будуть враховані через розумне пристосування робочих місць 
та навчальних програм [51]. 
Зрештою, успіх інтеграції залежить від готовності всього суспільства 
до трансформації. Учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю є 
носіями унікального досвіду стійкості та патріотизму, який може стати 
потужним ресурсом для розвитку нації. Створення середовища, де кожен 
захисник відчуває себе повноправним учасником усіх процесів, є ознакою 
зрілого демократичного суспільства, що базується на повазі до прав людини 
та визнанні неоціненного внеску кожного воїна у спільне майбутнє [48]. 
Підсумовуючи розгляд теоретичних засад дослідження, можна 
констатувати, що процес повернення учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю до умов мирного співіснування є надскладним 
соціодинамічним процесом. Він охоплює не лише медичне відновлення, а й 
докорінну трансформацію особистісної ідентичності та соціальних ролей.  
Теоретичний аналіз сутності понять «інтеграція» та «реінтеграція» 
дозволив визначити, що кінцевою метою соціальної підтримки є досягнення 
такого рівня автономності та залученості, за якого учасники бойових дій та 
ветерани війни з інвалідністю стають повноправними та активними 
суб’єктами життя громади. 
Виокремлені ключові напрямки підтримки – від психологічного 
супроводу та професійної перепідготовки до створення безбар’єрного 
  32 
 
середовища – формують цілісну модель реабілітації. Проте успішність цієї 
моделі в українських реаліях залежить від того, наскільки задекларовані 
теоретичні принципи підкріплені дієвими механізмами на практиці. Ми 
з’ясували, що теоретичний базис та етичні засади інклюзії створюють лише 
потенційну можливість для успішної адаптації, тоді як реальний стан справ 
потребує детального емпіричного вивчення. 
Вивчення теоретичного підґрунтя та основних векторів реабілітації 
створює логічну необхідність переходу від загальних концепцій до аналізу 
практичної площини реалізації соціальної політики. Оскільки ефективність 
підтримки учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
безпосередньо залежить від нормативної бази та досвіду її імплементації.  
Підсумовуючи перший розділ, можна стверджувати, що ми 
сформували цілісну теоретичну базу нашого дослідження. Визначення 
сутності процесів інтеграції, аналіз специфічних потреб та виокремлення 
ключових напрямків підтримки ветеранів війни з інвалідністю дозволяють 
нам стверджувати: успішна адаптація захисників можлива лише за умови 
системної взаємодії держави, громади та самої особистості. Отримані 
теоретичні висновки створюють міцне підґрунтя для переходу до другого 
розділу, де ми проведемо аналіз сучасного стану та бар’єрів інтеграції 
ветеранів у суспільне життя, дослідивши практичні виклики, з якими 
стикаються захисники на шляху до повної реабілітації. 
Наступний етап нашої роботи буде присвячений аналізу сучасного 
стану та проблем соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю у суспільне життя. У другому розділі ми дослідимо 
діюче законодавство, проаналізуємо вітчизняний та світовий досвід, а також 
оцінимо роль державних та громадських інституцій у подоланні бар’єрів, 
що стоять на шляху наших захисників. 
 
  33 
 
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ 
ІНТЕГРАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ З 
ІНВАЛІДНІСТЮ У СУЧАСНЕ СУСПІЛЬСТВО 
 
2.1. Нормативно-правове забезпечення соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в Україні. 
Аналіз нормативно-правового забезпечення свідчить, що 
фундаментом соціальної інтеграції є Конституція України та базовий Закон 
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [14], який 
визначає правовий статус учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю. Дослідник М. Бойко [7] зауважує, що ця законодавча база 
постійно трансформується, адаптуючись до викликів повномасштабного 
вторгнення, що вимагає системного підходу до кодифікації ветеранського 
законодавства. Важливим аспектом, як підкреслює Є. Гордієнко [11], є не 
лише наявність пільг, а й реальні механізми їх реалізації через підзаконні 
акти та державні цільові програми, що забезпечують адресність допомоги. 
Сучасний етап реформування правового поля, за визначенням 
М. Бондара [8], характеризується переходом до інклюзивних стандартів, де 
особлива увага приділяється захисту прав ветеранів з інвалідністю у сфері 
праці та охорони здоров’я. Пріоритетним напрямом, що відображений у 
Стратегії цифрової трансформації соціальної сфери [35], є децентралізація 
сервісів та їх цифровізація через платформу «е-Ветеран» [17]. Це дозволяє 
усунути бюрократичні бар’єри, про які пишуть у своїх моніторингових 
звітах правозахисні інституції [51], та створити прозору систему соціальних 
гарантій, де право на допомогу підтверджується без надмірного паперового 
навантаження. 
Ефективність системи соціальної реабілітації та інтеграції 
безпосередньо залежить від якості нормативно-правового регулювання, яке 
створює фундамент для державної політики у сфері захисту ветеранів війни 
  34 
 
з інвалідністю. В Україні сформовано розгалужену систему законодавства, 
яка базується як на національних актах, так і на міжнародних стандартах 
гуманітарного права та захисту прав людини [51]. 
Основоположним документом у цій сфері є Конституція України, яка 
проголошує обов’язок держави забезпечувати соціальний захист громадян, 
які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових 
формуваннях [25]. Проте спеціальним актом, що визначає конкретний 
перелік прав та пільг, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії 
їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року [21]. Цей закон є базовим 
інструментом, що закріплює юридичний статус ветеранів війни з 
інвалідністю, визначає категорії осіб, які до них належать, та встановлює 
обсяг державних зобов’язань щодо їхньої підтримки. 
Згідно з цим Законом, для ветеранів війни з інвалідністю передбачено 
широкий спектр соціальних гарантій, серед яких: 
− безоплатне отримання лікарських засобів та позачергове медичне 
обслуговування; 
− забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації 
(протезування, крісла колісні тощо); 
− пільги на оплату житлово-комунальних послуг та користування 
транспортом; 
− право на першочергове забезпечення житлом та земельні ділянки [21; 
23]. 
Важливим кроком у модернізації законодавства стало прийняття 
Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в 
Україні» [22]. Він доповнює профільне ветеранське законодавство, 
акцентуючи увагу на інклюзії та створенні безбар’єрного середовища. Для 
ветеранів війни з інвалідністю цей закон гарантує право на професійну 
  35 
 
орієнтацію, освіту та працевлаштування, що є критично важливим для 
їхньої повної інтеграції у цивільне життя [39; 43]. 
Для візуалізації структури законодавчого забезпечення доцільно 
навести ієрархічну схему нормативних актів (див. табл. 2.1.) 
Таблиця 2.1.  
Багаторівнева система нормативно-правового забезпечення соціальної 
інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
Рівень Основні нормативні акти Сфера впливу на статус 
регулювання ветерана 
Міжнародний Конвенція ООН про права осіб Встановлення світових 
з інвалідністю стандартів інклюзії та 
недискримінації. 
Законодавчий ЗУ «Про статус ветеранів Визначення правового 
війни...»,  статусу, переліку пільг та 
ЗУ «Про соціальний і правовий державних гарантій. 
захист військовослужбовців...» 
Урядовий Постанови Кабінету Міністрів Механізми реалізації 
України щодо порядку надання законів: процедури, 
статусів, виплати допомоги, терміни, фінансування. 
протезування. 
Відомчий Накази Міністерства у справах Стандарти надання 
ветеранів, МОЗ, соціальних та медичних 
Мінсоцполітики. послуг, ведення реєстрів. 
[таблицю розроблено автором на основі аналізу чинного законодавства України 
станом на 2026 рік]. 
Представлена у таблиці 2.1 система нормативно-правового 
регулювання свідчить про те, що захист ветеранів війни з інвалідністю в 
Україні має комплексний, багаторівневий характер. Кожен рівень виконує 
свою специфічну функцію, що забезпечує безперервність соціального 
супроводу від моменту отримання поранення до повної інтеграції особи в 
громаду [14;21]. 
По-перше, міжнародний рівень (Конвенція ООН) виступає ціннісним 
орієнтиром. Він змушує національне законодавство переходити від 
  36 
 
«медичної моделі» інвалідності (де людина сприймається як пацієнт) до 
«соціальної моделі», де головним завданням є усунення бар'єрів [43; 65].Це 
означає, що учасник бойових дій та ветеран війни з інвалідністю мають 
право не просто на лікування, а на активне життя нарівні з іншими 
громадянами [56]. 
По-друге, законодавчий та соціально-захисний рівні формують 
перелік конкретних гарантій. Важливо розуміти, що Закон України «Про 
статус ветеранів війни...» є динамічним актом: він постійно доповнюється 
новими нормами, що враховують реалії сучасної війни [23]. Аналіз таблиці 
вказує на те, що правовий статус учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю закріплений як пріоритетний, що зобов’язує державу виділяти 
відповідні ресурси на реабілітацію та пільгове забезпечення [20]. 
По-третє, урядовий та відомчий рівні (Постанови КМУ та Накази 
Міністерств) є найбільш практичними [5; 16; 26; 58]. Саме тут визначається, 
наскільки швидко та якісно учасники бойових дій та ветерани війни з 
інвалідністю отримають протезування, виплати чи психологічну допомогу. 
Цифровізація цих процесів через платформу «е-Ветеран» є свідченням того, 
що нормативна база адаптується до вимог часу, намагаючись зробити 
соціальну підтримку максимально доступною та прозорою [48]. 
Таким чином, аналіз структури законодавства підтверджує, що в 
Україні створено всі необхідні правові передумови для підтримки учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Проте складність цієї системи 
іноді створює труднощі в її реалізації на місцях, що потребує високої 
кваліфікації від фахівців із соціальної роботи та постійного моніторингу 
ефективності виконання прийнятих норм [6].  
Особливе місце в системі захисту посідає Міністерство у справах 
ветеранів України, чия діяльність регулюється відповідними Положеннями. 
Саме через цей орган реалізується сучасна стратегія переходу від військової 
служби до цивільного життя [15; 16]. Останніми роками законодавство 
  37 
 
активно трансформується у бік цифровізації – запровадження електронного 
посвідчення ветерана та платформи «е-Ветеран» суттєво спрощує доступ до 
послуг для ветеранів війни з інвалідністю, зменшуючи бюрократичне 
навантаження [17]. 
Проте, попри наявність потужної бази, науковці та практики вказують 
на певні прогалини. Зокрема, законодавство часто зосереджене на 
«пільговому» підході, тоді як сучасні потреби учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю вимагають розвитку сервісної моделі – 
надання якісних послуг з психологічного супроводу, коучингу та допомоги 
у відкритті власної справи [1].  
Отже, подальше вдосконалення нормативно-правової бази має 
відбуватися в напрямку персоналізації соціальної підтримки та посилення 
відповідальності громад за створення інклюзивного простору для своїх 
захисників [47]. Окремо слід виділити значення міжнародно-правових актів, 
ратифікованих Україною. Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю 
визначає стандарти, за якими держава зобов’язана забезпечувати повагу до 
гідності та індивідуальну автономію ветеранів війни з інвалідністю. Це 
включає не лише фізичну доступність об’єктів, а й інформаційну 
доступність та захист від будь-яких форм дискримінації.  
Сучасний етап реформування законодавства характеризується 
переходом до цифровізації соціальних послуг [43; 65]. Створення Єдиного 
державного реєстру учасників бойових дій та ветеранів війни та 
впровадження електронного посвідчення значно спрощує процедуру 
підтвердження статусу для учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю, мінімізуючи корупційні ризики та бюрократичні перепони. 
Однак, попри значні здобутки, правове регулювання потребує подальшої 
деталізації в питаннях професійної адаптації та підтримки ветеранського 
бізнесу. Підсумовуючи розгляд теоретичних та правових засад, зазначимо, 
що перший розділ дозволив розкрити зміст понять «інтеграція» та 
  38 
 
«реінтеграція», а також визначити специфіку соціального статусу ветеранів 
війни з інвалідністю. Аналіз нормативно-правової бази свідчить про 
наявність міцного законодавчого фундаменту, проте ефективність цих норм 
безпосередньо залежить від механізмів їх реалізації на місцях. 
Узагальнюючи аналіз нормативно-правового регулювання, можна 
зробити висновок, що в Україні сформовано розгалужену та багаторівневу 
юридичну базу, яка покликана гарантувати соціальний захист учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Системний розгляд 
законодавчих актів засвідчує поступовий перехід держави від 
декларативного надання пільг до створення реальних механізмів сервісної 
підтримки та цифровізації послуг. Проте, попри наявність ґрунтовного 
правового фундаменту, ключовою проблемою залишається певна 
інерційність бюрократичних процедур та розрив між законодавчими 
нормами та їхньою практичною реалізацією на рівні територіальних громад. 
Встановлено, що чинне законодавство створює необхідний коридор 
можливостей для адаптації учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю, проте воно потребує постійної адаптації до динамічних 
викликів сучасності. Правовий статус ветерана в Україні сьогодні є не 
просто набором соціальних преференцій, а інструментом відновлення 
соціальної справедливості та визнання заслуг перед державою. Водночас 
виникає об’єктивна потреба оцінити, наскільки українська модель 
правового захисту відповідає найкращим світовим практикам та які 
елементи зарубіжного досвіду можуть бути імплементовані в нашу систему 
для підвищення її ефективності. 
Таким чином, сформоване у межах вітчизняного законодавства 
розуміння прав та гарантій створює логічне підґрунтя для розширення 
горизонту дослідження. Для того, щоб виявити найбільш дієві шляхи 
вдосконалення системи супроводу, необхідно звернутися до 
компаративного аналізу. Саме тому наступний етап нашої роботи буде 
  39 
 
присвячений розгляду досвіду України та зарубіжних країн у соціальній 
інтеграції ветеранів війни з інвалідністю в українське суспільство. 
Порівняння різних підходів дозволить нам не лише побачити сильні 
сторони української системи, а й окреслити вектори інноваційного 
розвитку, що базуються на перевірених міжнародних стандартах 
реабілітації. 
 
2.2. Досвід України та зарубіжних країн у соціальній інтеграції 
учасників бойових дій ветеранів війни з інвалідністю в сучасне 
суспільство 
Сучасна стратегія соціальної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю в Україні перебуває у стані активної 
трансформації. Вітчизняний досвід останніх років свідчить про поступовий 
відхід від суто медичної моделі реабілітації до комплексної психосоціальної 
підтримки [14].  
Ключовим досягненням України є створення мережі ветеранських 
просторів та хабів, які функціонують за принципом «рівний-рівному». У 
таких центрах учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю 
отримують не лише юридичні консультації, а й проходять курси 
професійної перепідготовки, займаються адаптивними видами спорту та 
долучаються до волонтерських ініціатив [51].  Це дозволяє нівелювати 
відчуття соціальної ізоляції та прискорює процес переходу до цивільного 
життя. 
Однак, порівняльний аналіз показує, що міжнародний досвід 
пропонує цілу низку інноваційних інструментів, які можуть бути корисними 
для української системи. Зокрема, модель США базується на діяльності 
потужного Департаменту у справах ветеранів (VA), де ключова роль 
відведена системі кейс-менеджменту [65].  Для кожного учасника бойових 
дій та ветерана війни з інвалідністю розробляється індивідуальна дорожня 
  40 
 
карта, що супроводжує його протягом усього життя. Особлива увага 
приділяється підтримці ветеранського бізнесу через систему пільгових 
кредитів та державних контрактів, що робить учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю економічно незалежними та активними 
суб’єктами ринку [18].  
Досвід Ізраїлю є унікальним у контексті безперервності реабілітації. В 
цій країні інтеграція учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
починається ще на етапі перебування у госпіталі. Сім’я ветерана 
розглядається як невід’ємний учасник процесу відновлення, тому соціальні 
служби надають підтримку не лише самому бійцю, а й усім членам його 
родини [14]. Такий цілісний підхід дозволяє стабілізувати мікросоціальне 
середовище, що є критично важливим для успішної реінтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю у територіальні громади. 
Важливим елементом зарубіжної практики є широке використання 
адаптивного спорту як засобу соціалізації. Міжнародні змагання, такі як 
«Invictus Games» (Ігри Нескорених), доводять, що спорт є одним із 
найпотужніших інструментів відновлення психоемоційного стану учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю [29]. Україна, активно 
долучаючись до цих змагань, вже демонструє високі результати, що 
позитивно впливає на імідж ветеранів у суспільстві та сприяє подоланню 
стигми щодо інвалідності. Водночас імплементація зарубіжного досвіду в 
українське суспільство потребує врахування специфіки триваючого 
воєнного стану. На відміну від країн, де бойові дії ведуться на інших 
територіях, в Україні учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю 
повертаються у громади, які також перебувають під постійним стресом. 
Тому вітчизняна модель має поєднувати світові стандарти інклюзії з 
гнучкими механізмами психологічної підтримки громад, здатних прийняти 
та підтримати своїх захисників [14]. 
  41 
 
Окремим стратегічним напрямом, де зарубіжний досвід може суттєво 
підсилити українську модель, є професійна освіта та економічна адаптація 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. У країнах НАТО, 
зокрема у Великій Британії та Канаді, діють спеціалізовані програми 
«Career Transition Partnership» (Партнерство з кар’єрного переходу) [47]. 
Вони передбачають, що ще за пів року до звільнення зі служби учасники 
бойових дій та ветерани війни з інвалідністю отримують доступ до 
інтенсивних курсів перепідготовки, які відповідають актуальним запитам 
ринку праці. Україна, переймаючи цей досвід, почала впроваджувати 
систему ваучерів на навчання, що дозволяє ветеранам здобувати нові ІТ-
спеціальності, вивчати іноземні мови або отримувати ліцензії на ведення 
специфічного бізнесу.  
Важливим елементом економічної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю є залучення приватного сектору. У США 
існує практика преференцій для компаній, де значний відсоток персоналу 
становлять ветерани [14]. В українському контексті це реалізується через 
грантові програми від «єРобота» та Українського ветеранського фонду. 
Підтримка власної справи для учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю є не лише фінансовим питанням, а й засобом відновлення 
соціального престижу, коли вчорашній захисник стає успішним 
підприємцем та створює робочі місця для своїх побратимів [39]. 
Не менш значущим є досвід взаємодії державних структур із 
громадськими організаціями (НУО). У країнах Європейського Союзу НУО 
часто виступають основними провайдерами соціальних послуг для 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю, отримуючи 
державне фінансування через механізм соціального замовлення. Це робить 
допомогу більш гнучкою та адресною [47].  
В Україні громадський сектор виявився найбільш мобільним у перші 
роки повномасштабного вторгнення, створюючи унікальні реабілітаційні 
  42 
 
центри та мобільні бригади психологічної допомоги. Поєднання державного 
ресурсу та громадської ініціативи є тією моделлю, яка здатна забезпечити 
сталість інтеграційних процесів для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю [46]. 
Таким чином, компаративний аналіз доводить, що соціальна 
інтеграція учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в 
українське суспільство має базуватися на принципі синергії.  
Світові стандарти надають нам перевірені інструменти – кейс-
менеджмент, адаптивну освіту та ветеранське підприємництво, – проте їхня 
імплементація має відбуватися з урахуванням нашого унікального досвіду 
стійкості. Тільки через посилення координації між усіма суб’єктами 
підтримки ми зможемо створити середовище, де інвалідність не буде 
перешкодою для повноцінної самореалізації захисників.  
Завершуючи розгляд міжнародного та вітчизняного досвіду, ми 
приходимо до розуміння того, що ключовим механізмом успішної адаптації 
є робота конкретних інституцій. Саме тому в наступному підрозділі ми 
детально проаналізуємо роль державних установ та громадських організацій 
у процесі супроводу учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
в Україні, що дозволить нам побачити практичну архітектуру системи 
підтримки зсередини. 
 
2.3. Роль державних установ та громадських організацій у процесі 
супроводу учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю в 
Україні. 
Ефективність соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю безпосередньо залежить від злагодженої роботи 
розгалуженої мережі інституцій. В Україні сформовано змішану модель 
супроводу, де державний сектор забезпечує нормативно-правові гарантії та 
  43 
 
базове фінансування, а громадські організації виступають гнучкими 
провайдерами інноваційних соціальних послуг [58]. 
Ключовим органом у системі державної підтримки є Міністерство у 
справах ветеранів України. Воно виконує функцію координатора державної 
політики, розробляючи стандарти реабілітації та впроваджуючи цифрові 
інструменти супроводу [21; 35; 39]. Одним із найважливіших проєктів 
Міністерства є інститут «Помічника ветерана», який базується на принципі 
індивідуального супроводу. Помічник допомагає учасникам бойових дій та 
ветеранам війни з інвалідністю орієнтуватися у бюрократичних процедурах, 
оформлювати статуси, отримувати медичну допомогу та консультувати 
щодо можливостей працевлаштування. Це дозволяє персоналізувати 
підтримку, роблячи її більш адресною та ефективною [15; 23]. 
Важливу роль у фінансовій та проєктній підтримці відіграє 
Український ветеранський фонд (УВФ). Ця установа діє як міст між 
державним ресурсом та кінцевим споживачем послуг. УВФ реалізує 
програми мікроінвестування для ветеранського бізнесу, що дозволяє 
учасникам бойових дій та ветеранам війни з інвалідністю не лише 
отримувати допомогу, а й ставати самозайнятими підприємцями. Таким 
чином, державна установа сприяє трансформації ветерана з об’єкта 
соціальної опіки на активного суб’єкта економічних відносин [23]. 
Паралельно з державними структурами, потужний вплив на процес 
супроводу мають громадські організації (НУО). В умовах повномасштабної 
війни саме громадський сектор став ініціатором створення сучасних 
реабілітаційних центрів, таких як «Superhumans Center» та «Unbroken». Ці 
установи забезпечують учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю високотехнологічним протезуванням, психологічною 
підтримкою та довготривалим фізичним відновленням. Перевагою 
громадських організацій є їхня мобільність, відсутність жорстких 
  44 
 
бюрократичних рамок та здатність залучати міжнародне донорське 
фінансування [46]. 
Окреме місце посідають ветеранські хаби (наприклад, «Veteran Hub»), 
які створюють унікальний соціокультурний простір. У цих центрах 
учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю отримують послуги 
за принципом «рівний-рівному». Громадські організації також активно 
займаються адвокацією прав ветеранів, моніторингом якості державних 
послуг та просвітницькою роботою серед цивільного населення. Це сприяє 
подоланню бар'єрів у спілкуванні та формуванню інклюзивної культури у 
громадах [55]. 
Взаємодія державних та громадських інституцій створює ефект 
синергії. Держава забезпечує масштабність та стабільність, а громадські 
організації – інноваційність та чутливість до потреб кожної конкретної 
особи. Для учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю така 
багаторівнева система супроводу є гарантією того, що їхні потреби будуть 
почуті на всіх етапах реабілітації – від фронтової лінії до повної реінтеграції 
у мирне життя [46]. 
Особливе місце в архітектурі підтримки посідають органи місцевого 
самоврядування та територіальні громади. Оскільки саме на рівні громади 
відбувається безпосередній процес повернення учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю до цивільного життя, роль місцевої влади є 
критичною у забезпеченні «першої милі» соціальної допомоги. Місцеві ради 
розробляють та впроваджують регіональні програми соціального захисту, 
які часто включають додаткові виплати, пільги на оздоровлення дітей 
захисників та фінансування місцевих реабілітаційних заходів. Для учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю громада має стати 
інклюзивним простором, де фізична безбар’єрність поєднується з 
адміністративною доступністю [46]. 
  45 
 
Важливим інструментом на рівні громад є Центри надання 
адміністративних послуг (ЦНАП), які впроваджують сервіс «Ветеран». Це 
дозволяє учасникам бойових дій та ветеранам війни з інвалідністю 
отримувати комплекс послуг у режимі «єдиного вікна», що значно знижує 
бюрократичне навантаження та економить час, необхідний для відновлення. 
Окрім того, територіальні громади активно залучають соціальних 
працівників для здійснення патронажу – системного відвідування родин 
ветеранів для виявлення прихованих потреб: від необхідності ремонту 
житла до потреби у спеціалізованому медичному догляді [58]. 
Проте успішність такої підтримки значною мірою залежить від 
спроможності місцевого бюджету та активності лідерів громад. У тих 
регіонах, де налагоджено співпрацю між місцевим самоврядуванням та 
бізнесом, створюються успішні кейси працевлаштування учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю [11]. 
Громада виступає не лише як розподільник благ, а як середовище, що 
формує запит на активну участь ветеранів у місцевому самоврядуванні. 
Залучення учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю до 
робочих груп, громадських рад та комісій дозволяє враховувати їхній голос 
при плануванні розвитку територій, що є найвищим рівнем соціальної 
інтеграції [5]. 
Попри велику кількість залучених інституцій, однією з ключових 
проблем у процесі супроводу залишається фрагментарність взаємодії між 
державними відомствами. Часто учасники бойових дій та ветерани війни з 
інвалідністю змушені самостійно координувати дії між Міністерством 
оборони, Міністерством охорони здоров’я та Міністерством соціальної 
політики. Подолання цього розриву є пріоритетним завданням для розвитку 
системи супроводу [17]. Цифровізація виступає головним інструментом 
інтеграції зусиль різних відомств. Платформа «е-Ветеран» та відповідні 
сервіси у застосунку «Дія» покликані створити безшовний досвід отримання 
  46 
 
послуг, де дані про статус та потреби учасника бойових дій та ветерана 
війни з інвалідністю автоматично передаються між базами даних [17; 35; 
39]. 
Електронний кабінет ветерана дозволяє в режимі реального часу 
відстежувати чергу на житло, статус заявки на протезування або запис на 
санаторно-курортне лікування. Для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю це означає прозорість та відсутність необхідності 
щоразу доводити своє право на пільгу паперовими довідками. Проте 
цифровізація має супроводжуватися розширенням технічних можливостей 
на місцях, особливо у віддалених громадах, де доступ до мережі інтернет 
або навички користування гаджетами можуть бути обмеженими [10;35]. 
Окрім технологічного аспекту, надзвичайно важливою є етична 
підготовка персоналу державних установ. Робота з учасниками бойових дій 
та ветеранами війни з інвалідністю вимагає від чиновників знань з 
військової психології та навичок безконфліктного спілкування.  
Державні установи мають відійти від формалізму, впроваджуючи 
сервісну культуру, засновану на повазі та емпатії. Тільки тоді, коли цифрова 
швидкість поєднується з людяним ставленням працівників на місцях, роль 
інституцій у процесі супроводу стає справді позитивною [53].  
Таким чином, майбутнє системи підтримки учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю лежить у площині створення єдиної 
екосистеми, де державні установи, громадський сектор та цифрові рішення 
працюють як єдиний механізм, орієнтований на результат – успішне та 
комфортне життя ветерана у мирному суспільстві. 
Важливим, проте часто недооціненим елементом діяльності 
державних установ та громадських організацій є запровадження системного 
моніторингу якості надаваних послуг.  
.Для того, щоб супровід учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю був не формальним, а результативним, інституції мають 
  47 
 
впроваджувати дієві інструменти зворотного зв’язку. Це дозволяє 
коригувати соціальні програми відповідно до реальних запитів ветеранів, а 
не базуватися лише на статистичних звітах про кількість виданих 
посвідчень чи проведених консультацій. Ефективний моніторинг 
передбачає залучення самих учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю до оцінки роботи сервісних центрів, госпіталів та 
реабілітаційних установ. 
Одним із інноваційних методів є проведення регулярних 
соціологічних опитувань та фокус-груп серед учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю, що дозволяє виявити «вузькі місця» у 
взаємодії з державним апаратом. Наприклад, якщо велика кількість 
ветеранів вказує на складність отримання певного виду технічної 
реабілітації у конкретному регіоні, це стає сигналом для Міністерства у 
справах ветеранів щодо перевірки роботи місцевих органів соціального 
захисту [36]. Громадські організації в цьому контексті виконують роль 
незалежних моніторів, які можуть неупереджено оцінювати ефективність 
державних витрат та якість сервісу. 
Окрім того, важливим є впровадження системи KPI (ключових 
показників ефективності) для працівників, що безпосередньо працюють із 
учасниками бойових дій та ветеранами війни з інвалідністю. Оцінка має 
базуватися не на швидкості заповнення паперів, а на успішності інтеграції 
ветерана: чи зміг він знайти роботу, чи отримав необхідне протезування, чи 
покращився його психоемоційний стан.  
Створення прозорої звітності та публікація результатів моніторингу 
сприяють підвищенню довіри учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю до інституційного супроводу. Тільки за умови постійного 
діалогу та готовності системи до змін на основі відгуків самих захисників, 
ми зможемо побудувати справді дієву архітектуру соціальної підтримки, яка 
відповідає викликам сучасної України [12]. 
  48 
 
Зазначимо, що аналіз сучасного стану, нормативної бази та досвіду 
роботи різних інституцій виявив як значні здобутки, так і певні проблемні 
зони. Ми з’ясували, що попри наявність розгалуженої системи підтримки 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю, залишається 
потреба у посиленні координації між органами влади та місцевими 
громадами. Виявлені бар’єри інтеграції та аналіз ролі організацій 
створюють логічне підґрунтя для переходу до практичної частини нашого 
дослідження. У третьому розділі ми зосередимося на розробці конкретних 
рекомендацій та аналізі ефективності програм, спрямованих на покращення 
якості життя нашої цільової групи. 
  49 
 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ 
ІНТЕГРАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ 
З ІНВАЛІДНІСТЮ 
 
3.1. Технології та інструменти соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранами війни з інвалідністю у післявоєнний період 
Оптимізація соціальної інтеграції учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю потребує впровадження сучасних технологій 
соціальної роботи, які б відповідали динамічним викликам післявоєнного 
періоду. Традиційні методи надання допомоги мають бути доповнені 
інноваційними інструментами, що базуються на індивідуальному підході, 
комплексності та безперервності супроводу. Ключовою технологією, яка 
доводить свою ефективність у роботі з цією категорією громадян, є кейс-
менеджмент (ведення випадку [28]. 
Кейс-менеджмент дозволяє структурувати процес допомоги 
учасникам бойових дій та ветеранам війни з інвалідністю, забезпечуючи 
координацію між медичними, юридичними та соціальними службами. 
Соціальний працівник виступає в ролі менеджера, який разом із ветераном 
розробляє індивідуальний план інтеграції. Це включає оцінку потреб, 
постановку цілей (наприклад, протезування, перенавчання, отримання 
житла) та моніторинг їх досягнення. Для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю такий підхід мінімізує відчуття розгубленості перед 
бюрократичною системою та створює чітку перспективу майбутнього життя 
[22]. 
Ще однією важливою технологією є метод «рівний-рівному» (peer-to-
peer). Вона базується на залученні ветеранів, які вже пройшли шлях 
успішної адаптації, до консультування своїх побратимів. Для учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю рівень довіри до людини з 
аналогічним бойовим та травматичним досвідом є значно вищим, ніж до 
  50 
 
цивільного фахівця. Цей інструмент дозволяє ефективно працювати з 
психологічними бар’єрами, мотивувати до реабілітації та формувати 
спільноту взаємодопомоги. 
Особливе місце в післявоєнний період посідають технології мобільної 
соціальної роботи. Створення мобільних мультидисциплінарних команд, до 
складу яких входять соціальний працівник, психолог та юрист, дозволяє 
надавати допомогу учасникам бойових дій та ветеранам війни з 
інвалідністю безпосередньо за місцем їхнього проживання, що особливо 
актуально для сільської місцевості та осіб із обмеженою мобільністю. Такий 
інструмент забезпечує доступність сервісів та дозволяє виявляти кризові 
ситуації в родинах ветеранів на ранніх етапах [12]. 
Цифрові інструменти також стають невід'ємною частиною 
технологічного арсеналу. Використання мобільних застосунків для 
самодопомоги, онлайн-платформ для психологічного консультування та 
чат-ботів для швидкої юридичної навігації дозволяє учасникам бойових дій 
та ветеранам війни з інвалідністю отримувати підтримку в режимі 24/7. Це 
розвантажує державні установи та надає ветеранам інструменти для 
самостійного управління власним процесом інтеграції [12]. 
У післявоєнний період особливого значення набувають технології 
соціокультурної анімації, які спрямовані на відновлення активної життєвої 
позиції учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Ці 
методики дозволяють трансформувати соціальну пасивність у творчу та 
громадську активність. Соціокультурна анімація передбачає залучення УБД 
та ветеранів війни з інвалідністю до мистецьких проєктів, ветеранських 
театрів, літературних читань та меморіальних ініціатив. Для учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю це не просто дозвілля, а спосіб 
знайти нову мову спілкування з цивільним суспільством, висловити свій 
травматичний досвід через мистецтво та відчути свою приналежність до 
культурного коду нації [48]. 
  51 
 
Невід’ємним інструментом у цьому контексті є адаптивний спорт. 
Технологія спортивної реабілітації для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю базується на ідеї подолання фізичних бар’єрів через 
зміцнення духу та тіла. Залучення до таких дисциплін, як стрільба з лука, 
пауерліфтинг, веслування на тренажерах або волейбол сидячи, сприяє не 
лише фізичному відновленню, а й потужному психологічному 
розвантаженню. Спортивні змагання формують у учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю волю до перемоги над обставинами, 
допомагають відновити контроль над власним життям та знайти нове коло 
однодумців. Участь у міжнародних ветеранських форумах та змаганнях стає 
потужним стимулом для соціального зростання, де спортивна перемога 
сприймається як символ успішної інтеграції в цілому [48]. 
Більше того, соціокультурні технології сприяють дестигматизації 
образу ветерана. Коли громада бачить учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю як активних спортсменів чи митців, фокус уваги 
зміщується з обмежень на можливості. Це створює атмосферу взаємної 
поваги та інклюзії, де ветеран відчуває себе не об’єктом опіки, а суб’єктом, 
що надихає оточуючих своєю стійкістю та жагою до життя [43]. 
Ефективність будь-яких технологій супроводу нівелюється, якщо 
вони не охоплюють найближче оточення захисника. Сімейно-центрована 
соціальна робота є критично важливим інструментом, оскільки родина 
виступає первинним реабілітаційним середовищем для учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю [37]. Технологія роботи з сім'єю 
передбачає перехід від індивідуальної допомоги до системного супроводу 
всієї родинної структури. Це включає сімейне консультування, навчання 
членів родини основам догляду та психологічної підтримки ветерана, а 
також проведення спільних тренінгів із відновлення комунікації [49]. 
Для учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю сім’я 
часто стає «буфером», який першим приймає на себе емоційні виклики 
  52 
 
післявоєнної адаптації. Соціальні працівники мають використовувати 
інструменти медіації та групової терапії для профілактики сімейних 
конфліктів та емоційного вигорання дружин, чоловіків або батьків 
ветеранів. Створення груп підтримки для членів родин учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю дозволяє створити мережу 
солідарності, де люди зі схожим досвідом можуть ділитися стратегіями 
подолання кризових ситуацій [37]. 
Важливою складовою сімейно-центрованого підходу є робота з дітьми 
ветеранів війни. Розробка спеціалізованих соціальних програм, 
спрямованих на пояснення дітям особливостей стану їхніх батьків через 
ігрові методики та спільну творчість, допомагає зміцнити родинні зв’язки. 
Коли державні та громадські інституції надають підтримку всій родині, 
учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю відчувають себе 
захищеними та більш мотивованими до соціальної активності. Таким 
чином, сімейно-центровані технології створюють той необхідний емоційний 
фундамент, на якому будується вся подальша успішна інтеграція ветерана у 
велике суспільство [42]. 
Завершуючи огляд інструментарію, слід підкреслити, що тільки 
поєднання індивідуального кейс-менеджменту, спортивної реабілітації та 
сімейної підтримки може забезпечити сталий результат. Впровадження цих 
технологій у практику соціальної роботи дозволяє перейти від пасивної 
допомоги до активного супроводу, де кожен учасник бойових дій та ветеран 
війни з інвалідністю отримує шанс на повноцінне життя у вдячному та 
інклюзивному суспільстві. 
Важливим інструментом соціальної роботи в післявоєнний період стає 
технологія професійного менторства та кар’єрного коучингу, адаптована до 
потреб учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Перехід від 
військової ієрархії до цивільного ринку праці часто є стресовим фактором, 
особливо коли фізичні обмеження вимагають повної зміни професійної 
  53 
 
траєкторії. Коучинговий підхід у соціальній роботі дозволяє ветерану не 
просто знайти будь-яку роботу, а спроектувати нову кар'єру, що базується 
на його сильних сторонах, лідерських якостях та почутті власної гідності 
[44]. 
Менторство передбачає залучення досвідчених фахівців із бізнес-
середовища, які на волонтерських засадах допомагають учасникам бойових 
дій та ветеранам війни з інвалідністю адаптувати свій бойовий досвід (soft 
skills) до потреб корпоративного сектору.  
Ментор виступає провідником, який допомагає ветерану з 
інвалідністю подолати психологічний бар'єр неконкурентоспроможності та 
розкрити потенціал у таких сферах, як менеджмент, ІТ-технології, логістика 
або державне управління. Це технологія «супроводу до успіху», де кінцевим 
результатом є не соціальна виплата, а фінансова незалежність та професійна 
самореалізація [2]. 
Для учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю вкрай 
важливою є також підтримка у створенні власної справи. Технологія 
супроводу ветеранського підприємництва включає навчання основам 
бізнес-планування, юридичну підтримку та допомогу в отриманні грантів.  
Коли ветеран з інвалідністю стає роботодавцем, він не лише 
інтегрується сам, а й створює інклюзивне середовище для інших 
побратимів. Таким чином, кар'єрний коучинг трансформує сприйняття 
інвалідності з перешкоди на індивідуальну особливість, яка не заважає бути 
ефективним лідером у мирному житті [1]. 
Для систематизації вищеописаних методів та інструментів доцільно 
представити їх у вигляді єдиної технологічної моделі. Це дозволить наочно 
продемонструвати взаємозв’язок між конкретними діями соціального 
працівника та очікуваними змінами в житті учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю. Нижче наведено узагальнену характеристику 
  54 
 
провідних технологій, що складають основу сучасного соціального 
супроводу (див. табл. 3.1). 
Таблиця 3.1.  
Характеристика технологій соціальної роботи з учасниками бойових 
дій та ветеранами війни з інвалідністю 
 
Назва технології Основні інструменти Цільове призначення для 
УБД та ветерана з 
інвалідністю 
Кейс- Індивідуальний план, Мінімізація бюрократії, 
менеджмент координація служб чіткий шлях реабілітації 
Метод «Рівний- Консультування Психологічна довіра, 
рівному» побратимами, групи подолання ізоляції 
підтримки 
Адаптивний Спортивні змагання, Фізичне відновлення, 
спорт інклюзивні тренування зміцнення волі та духу 
Сімейний Медіація, тренінги для Стабілізація родини, 
супровід рідних створення «тилу» 
Кар’єрний Менторство, бізнес- Професійна самореалізація, 
коучинг інкубатори економічна свобода 
Цифрові сервіси Платформа «е-Ветеран», Доступність допомоги 24/7, 
чат-боти швидка навігація 
[таблицю розроблено автором на основі аналізу сучасних методик соціальної 
роботи з учасниками бойових дій та ветеранами війни з інвалідністю] 
Аналіз даних таблиці 3.1 дозволяє стверджувати, що ефективність 
соціальної роботи з учасниками бойових дій та ветеранами війни з 
інвалідністю досягається не через використання якоїсь однієї технології, а 
через їхню синергію. Наприклад, кейс-менеджмент виступає організаційною 
рамкою, всередині якої можуть одночасно застосовуватися інструменти 
адаптивного спорту для зміцнення тіла та кар’єрного коучингу для 
професійної реалізації. Така мультимодальність підходу дозволяє охопити 
всі сфери життєдіяльності людини, нівелюючи ризики соціальної ізоляції. 
Особливу увагу варто звернути на те, що кожна з наведених 
технологій має на меті не лише вирішення поточних проблем, а й 
  55 
 
формування внутрішнього ресурсу учасників бойових дій та ветеранів війни 
з інвалідністю. Це перехід від моделі державної опіки до моделі 
спроможності, де ветеран з інвалідністю стає повноправним архітектором 
свого майбутнього  Застосування цифрових сервісів при цьому відіграє роль 
прискорювача, що робить допомогу доступною незалежно від 
географічного розташування захисника, що є критично важливим для 
інклюзії у віддалених громадах [4]. 
Таким чином, теоретико-методологічний огляд технологій соціальної 
роботи підтверджує, що сучасний інструментарій супроводу учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю є достатньо гнучким для 
вирішення найскладніших завдань реінтеграції. Проте теорія набуває 
справжнього сенсу лише тоді, коли вона втілюється у конкретних 
практичних діях на рівні громади. Виявлена необхідність у створенні 
цілісного, безбар’єрного та емоційно безпечного середовища спонукає до 
пошуку нових форм організації соціального простору. 
Саме тому, спираючись на вищезазначені технології кейс-
менеджменту, інклюзії та психосоціальної підтримки, ми переходимо до 
практичного втілення цих ідей. У наступному підрозділі буде представлено 
розробку соціального проєкту "Вільний простір: комплексна реінтеграція 
учасників бойових дій та ветеранів з інвалідністю в громаду". Цей проєкт 
покликаний стати живою платформою для апробації кращих інструментів 
соціальної роботи та створення реальних можливостей для гідного життя 
наших захисників у мирному соціумі. 
 
3.2. Розробка соціального проєкту «Вільний простір: шлях до 
інтеграції в громаду». 
Назва соціального проекту. З метою створення 
багатофункціональної платформи для комплексної реінтеграції учасників 
  56 
 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю був створений проект 
«Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду». 
Актуальність соціальної проблеми. В умовах тривалої війни в 
Україні питання повернення захисників до цивільного життя набуває 
стратегічного значення. Учасники бойових дій та ветерани війни з 
інвалідністю стикаються з подвійним викликом: необхідністю 
психологічної адаптації до мирного ритму та подоланням фізичних і 
соціальних бар’єрів, зумовлених травмами. Існуюча система підтримки 
часто є фрагментарною та зосередженою лише на виплатах, тоді як реальна 
інтеграція потребує створення інклюзивного середовища безпосередньо в 
громадах. Соціальний проєкт «Вільний простір: шлях до інтеграції в 
громаду» спрямований на подолання соціальної ізоляції та стигматизації, 
пропонуючи модель «безобмежного» співіснування, де кожен ветеран війни 
з інвалідністю чи УБД відчуває себе цінним та активним учасником 
суспільного життя. 
Актуальність запропонованого проєкту обумовлена, з одного боку, 
зростанням кількості ветеранів війни з інвалідністю, які потребують 
комплексної допомоги, а з іншого – недостатньою ефективністю існуючих 
механізмів соціальної підтримки. Попри наявність державних програм, на 
практиці спостерігається фрагментарність надання послуг, відсутність 
належної координації між різними установами, а також недостатній рівень 
індивідуалізації реабілітаційних заходів. У таких умовах впровадження 
інтегрованого соціального проєкту дозволяє об’єднати зусилля фахівців 
різних галузей та забезпечити комплексний підхід до вирішення проблем 
ветеранів війни з інвалідністю та УБД. 
Мета проєкту – створення багатофункціональної платформи для 
комплексної реінтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю шляхом формування безбар’єрного середовища, надання 
  57 
 
психосоціальної підтримки та сприяння їхній самореалізації в межах 
місцевої громади. 
Завдання проєкту: 
1. Забезпечення фізичної та інформаційної безбар’єрності. Передбачає 
аудит та пристосування публічних просторів громади до потреб ветеранів із 
порушеннями опорно-рухового апарату, а також створення доступної 
цифрової карти інклюзивних локацій. 
2. Надання кваліфікованої психологічної допомоги. Передбачає 
організацію індивідуальних консультацій та групових занять із 
використанням методів арт-терапії та каніс-терапії для стабілізації 
емоційного стану. 
3. Впровадження програм соціальної адаптації через метод «рівний-
рівному». Передбачає підготовку менторів із числа ветеранів, які вже мають 
успішний досвід інтеграції, для супроводу побратимів. 
4. Стимулювання професійної активності та самозайнятості. 
Передбачає проведення воркшопів із бізнес-планування та сприяння у 
працевлаштуванні на інклюзивні робочі місця. 
5. Формування культури поваги та інклюзії в громаді. Передбачає 
проведення просвітницьких кампаній для мешканців громади щодо етики 
взаємодії з людьми, які мають бойову травму. 
Емблема проєкту. Для підвищення впізнаваності та популяризації 
запропонованих заходів було розроблено емблему проєкту. Вона візуалізує 
основну ідею «Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду»: у центрі 
розташовано стилізоване коло, що символізує єдність громади, в яке 
інтегровано контур птаха (символ свободи та повернення додому) та 
розкриту долоню, що підтримує паросток. Використання теплих жовто-
блакитних та зелених кольорів символізує надію, життя та державність. 
Емблема наголошує, що обмеження фізичні не є обмеженнями для вільного 
розвитку особистості (див. рис. 3.1). 
  58 
 
Обґрунтування проєкту. Детальний аналіз поточної ситуації в 
громаді свідчить про наявність суттєвого розриву між законодавчо 
закріпленими гарантіями та реальною якістю життя захисників. Проєкт 
«Вільний простір: комплексна реінтеграція учасників бойових дій та 
ветеранів з інвалідністю в громаду» обґрунтовується необхідністю 
створення перехідного містка від спеціалізованої медичної реабілітації до 
повноцінного цивільного побуту. 
 
Рис. 3.1. Емблема соціального проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції 
в громаду»: 
Головна ідея полягає у зміні парадигми: ми не розглядаємо 
інвалідність як медичну проблему конкретної особи, а розглядаємо її як 
виклик для всієї громади щодо створення універсального дизайну та 
інклюзивних умов. Обґрунтованість проєкту підкріплюється тим, що 
учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю часто відчувають 
себе «за бортом» суспільних процесів через архітектурну недоступність та 
психологічну неготовність оточення до взаємодії. Впровадження хабу 
«Вільний простір: комплексна реінтеграція учасників бойових дій та 
ветеранів з інвалідністю в громаду» дозволить акумулювати ресурси 
  59 
 
місцевого самоврядування, бізнесу та волонтерів, створюючи єдину точку 
входу для отримання допомоги. Це дозволить уникнути розпорошеності 
зусиль та забезпечить сталість підтримки, перетворюючи громаду на 
простір рівних можливостей, де бойова травма не стає причиною соціальної 
смерті особистості. 
Структура цільової аудиторії проєкту «Вільний простір: шлях до 
інтеграції в громаду» є багатовекторною, що дозволяє забезпечити 
комплексний вплив на соціальне середовище.  
Первинну групу складають безпосередньо учасники бойових дій та 
ветерани війни з інвалідністю, які потребують першочергової уваги. Для 
них проєкт є інструментом повернення суб’єктності: від ролі пасивного 
отримувача пільг до ролі активного учасника громадського життя. 
Особливий акцент робиться на ветеранах із фізичними обмеженнями, які 
перебувають у стані соціальної депресії або ізоляції. 
Вторинна цільова аудиторія охоплює родинне оточення захисників. 
Адже травма ветерана – це завжди травма всієї сім’ї. Тому дружини, діти та 
батьки учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю залучаються 
до проєкту як рівноправні учасники, що отримують навички стресостійкості 
та підтримки.  
Третинна група – це мешканці громади, роботодавці та працівники 
сфери послуг. Робота з цією аудиторією спрямована на руйнування 
стереотипів та формування етики інклюзивності, щоб кожен учасник 
бойових дій та ветеран війни з інвалідністю відчував повагу та розуміння у 
будь-якій установі чи просторі громади. 
Стратегічні ресурси реалізації проєкту «Вільний простір: шлях до 
інтеграції в громаду». Забезпечення проєкту ресурсами базується на 
принципі мультиджерельності. Матеріально-технічний ресурс передбачає 
не лише наявність стін, а створення інтелектуального простору – хабу, 
обладнаного сенсорними кімнатами для психологічного розвантаження, 
  60 
 
адаптивними тренажерами та робочими місцями для коворкінгу. Це 
дозволяє учасникам бойових дій та ветеранам війни з інвалідністю 
працювати, тренуватися та спілкуватися в одному безпечному місці. 
Людський капітал проєкту є його найціннішим активом. До команди 
залучаються фахівці, які пройшли спеціальну підготовку з військової 
психології. Важливим ресурсом є залучення ветеранів-волонтерів, які 
стають менторами для новоприбулих учасників.  
Фінансова сталість забезпечується через поєднання бюджетних 
асигнувань місцевої громади та залучення зовнішніх інвестицій у вигляді 
грантів. Це створює надійний фундамент для того, щоб проєкт не 
завершився разом із календарним роком, а став постійно діючою 
муніципальною програмою підтримки учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю. 
Етапи реалізації соціального проєкту  
Таблиця 3.2. 
Етапи реалізації проєкту (складено автором) 
Етап Зміст роботи Термін Відповідальні 
реалізації виконавці 
1. Підготовчо- Проведення анкетування потреб 1 місяць Керівник проєкту, 
аналітичний ветеранів громади, формування соціолог, 
команди проєкту, кабінетне представник 
дослідження бар’єрності локацій. ветеранської 
спільноти. 
2. Організацій- Підписання меморандумів із 1 місяць Адміністратор, 
ний партнерами, облаштування хабу юрист, технічний 
«Вільний простір», закупівля персонал. 
необхідного обладнання. 
3. Практично- Проведення тренінгів, 2 місяці Соціальні 
реалізаційний психологічних сесій, воркшопів, працівники, 
адаптивних спортивних змагань психологи, ментори, 
та культурних заходів. реабілітологи. 
4. Підсумково- Проведення фінального 1 місяць Керівник проєкту, 
аналітичний моніторингу, оцінка досягнення експерт із 
показників, презентація моніторингу. 
результатів громаді. 
  61 
 
Прогнозовані очікувані результати та їх соціальний ефект. 
Очікувані результати проєкту ми поділяємо на короткострокові та 
стратегічні.  
У короткостроковій перспективі ми прагнемо досягти стабілізації 
психоемоційного фону мінімум у 80% учасників. Учасники бойових дій та 
ветерани війни з інвалідністю мають отримати конкретні навички 
саморегуляції та юридичної грамотності.  
Стратегічним результатом є створення дієвої моделі реінтеграції, де 
показником успіху є рівень працевлаштування та громадської активності 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Ми очікуємо, що 
завдяки проєкту рівень інклюзивної культури в громаді зросте, що 
виражатиметься у відсутності дискримінаційних проявів та підвищенні 
доступності міської інфраструктури. Для самих учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю найголовнішим результатом стане набуття 
відчуття «нової норми», де життя після поранення є змістовним, активним 
та наповненим підтримкою побратимів і громади. Таким чином, «Вільний 
простір: шлях до інтеграції в громаду» стане не просто фізичним об’єктом, а 
символом перемоги життя над війною на рівні кожної окремої долі. 
План основних заходів проєкту. У межах реалізації проєкту 
передбачається проведення комплексу заходів, які охоплюють різні аспекти 
соціальної інтеграції. 
Таблиця 3.3 
Основні заходи проєкту 
Напрям Захід Очікуваний результат 
Психологічний Індивідуальні консультації Зниження тривожності 
Психологічний Групові тренінги Підвищення стресостійкості 
Соціальний Групи підтримки Відновлення соціальних 
зв’язків 
Соціальний Соціальні заходи Активізація участі в 
  62 
 
суспільстві 
Професійний Курси перекваліфікації Підвищення шансів 
працевлаштування 
Професійний Співпраця з роботодавцями Працевлаштування ветеранів 
 
Моніторинг та оцінка. Моніторинг здійснюватиметься на 
щотижневій основі через збір кількісних показників (кількість відвіданих 
сесій, наданих консультацій). Якісна оцінка проводитиметься за допомогою 
вхідного та вихідного тестування психоемоційного стану учасників, а також 
через збір відео-відгуків та «історій успіху». Ключовим показником буде 
індекс задоволеності ветеранів рівнем інклюзії в громаді. 
Підсумкові положення. 
Реалізація проєкту «Вільний простір: шлях до інтеграції в громаду» 
дозволить створити дієвий механізм підтримки учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю, який можна масштабувати на інші громади. 
Проєкт доводить, що за умови об’єднання зусиль держави, громадськості та 
бізнесу, інтеграція ветеранів стає не проблемою, а можливістю для розвитку 
інклюзивного, людяного та стійкого суспільства. 
Підсумовуючи розробку соціального проєкту «Вільний простір: шлях 
до інтеграції в громаду», слід наголосити, що його реалізація є не просто 
актом гуманітарної допомоги, а стратегічною інвестицією у соціальну 
стійкість громади.  
Пропонована модель комплексної реінтеграції доводить, що за умови 
синергії зусиль фахівців соціальної сфери, представників влади та самих 
ветеранів, бар’єри інвалідності стають переборними. Для учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю цей проєкт стає платформою для 
відновлення втрачених соціальних зв’язків та джерелом нових сенсів у 
післявоєнному житті. 
Впровадження хабу та системи менторства дозволяє сформувати 
унікальне інклюзивне середовище, де повага до подвигу захисника 
  63 
 
поєднується з реальними інструментами його професійного та 
особистісного зростання.  
Механізми реалізації проєкту.  
Реалізація проєкту передбачає міжвідомчу взаємодію різних суб’єктів, 
серед яких соціальні служби, медичні установи, громадські організації та 
органи місцевого самоврядування. Важливу роль відіграє координація дій 
усіх учасників процесу, що забезпечує комплексний підхід до вирішення 
проблем ветеранів. 
З метою ефективного впровадження проєкту доцільним є 
використання індивідуального підходу до кожного учасника, що дозволяє 
врахувати його потреби, фізичний та психологічний стан, а також рівень 
соціальної адаптації. 
Ризики реалізації проєкту та шляхи їх мінімізації 
У процесі реалізації проєкту можливі певні ризики, серед яких: 
– низька мотивація учасників; 
– недостатнє фінансування; 
– труднощі у взаємодії між установами; 
– психологічні бар’єри у ветеранів. 
З метою мінімізації зазначених ризиків передбачається: 
– проведення мотиваційних заходів; 
– залучення партнерських організацій; 
– гнучке планування заходів; 
– індивідуальний підхід до учасників. 
Ми переконані, що успішна апробація соціального проєкту «Вільний 
простір: шлях до інтеграції в громаду» на муніципальному рівні створить 
надійний прецедент для масштабування подібних ініціатив у межах всієї 
країни.  
Таким чином, проєкт виступає дієвим механізмом реалізації прав 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю на гідне, активне та 
  64 
 
безбар’єрне життя, що є фундаментальною ознакою сучасного 
європейського суспільства. 
Визначено, що впровадження запропонованого проєкту сприятиме не 
лише покращенню якості життя ветеранів війни з інвалідністю, але й 
формуванню толерантного та інклюзивного соціального середовища, 
здатного забезпечити їх повноцінну участь у суспільному житті. Крім того, 
реалізація подібних ініціатив має важливе значення для розвитку державної 
соціальної політики та вдосконалення системи реабілітації в Україні. 
У наступному підрозділі ми зосередимося на перспективах розвитку 
соціальної інтеграції та надамо конкретні рекомендації щодо вдосконалення 
системи соціальної підтримки учасників бойових дій та ветеранів з 
інвалідністю на муніципальному та державному рівнях, що стане логічним 
завершенням нашої наукової роботи. 
 
3.3. Перспективи розвитку соціальної інтеграції учасників 
бойових дій та ветеранів з інвалідністю на муніципальному та 
державному рівнях 
Перспективи розвитку системи соціальної інтеграції в Україні мають 
базуватися на переході від поодиноких ініціатив до формування цілісної 
екосистеми підтримки. Майбутнє соціальної політики щодо учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю полягає у створенні таких 
умов, де кожна особа, незалежно від тяжкості отриманих поранень, має 
доступ до самореалізації та повноцінної участі у житті суспільства [57]. 
Аналіз існуючої практики та розробка авторського проєкту «Вільний 
простір» дозволили виокремити ключові вектори вдосконалення системи на 
різних рівнях управління. 
На державному рівні пріоритетом має стати гармонізація 
законодавства та усунення міжвідомчих бар’єрів. 
Рекомендується: 
  65 
 
1. Запровадження єдиного стандарту ветеранського кейс-
менеджменту, який би зобов’язував державні органи супроводжувати 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю від моменту 
поранення до повної реінтеграції. Це має включати створення інституту 
соціального патронату з чітко визначеними показниками ефективності 
(KPI). Одним із найбільш перспективних напрямів реформування системи 
підтримки є перехід від пасивного очікування звернень до активного 
соціального патронату над учасниками бойових дій та ветеранами війни з 
інвалідністю. Суть цієї технології полягає у безперервному та проактивному 
супроводі УБД та ветеранів війни фахівцем (кей-менеджером), який не 
просто надає довідки, а стає навігатором у цивільному житті. Інститут 
патронату має базуватися на принципі індивідуальної відповідальності за 
результат реінтеграції кожного захисника. Для того, щоб діяльність 
патронатних служб не перетворилася на черговий бюрократичний механізм, 
необхідно впровадити чітку систему Key Performance Indicators (KPI) – 
ключових показників ефективності [32]. Пропонується розподілити ці 
показники на три рівні оцінки успішності супроводу учасників бойових дій 
та ветеранів війни з інвалідністю: 
− Показники соціальної стабільності (Індекс реінтеграції). 
Оцінюється рівень задоволеності базових потреб: наявність адаптованого 
житла, повнота отримання медичних послуг та забезпечення необхідними 
технічними засобами реабілітації. Для учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю критично важливим KPI є відсутність затримок у 
протезуванні чи санаторно-курортному лікуванні. 
− Показники економічної активності. Ефективність роботи 
патронатної служби визначається кількістю працевлаштованих ветеранів, 
тих, хто пройшов професійну перепідготовку або відкрив власну справу. 
Якщо учасник бойових дій та ветеран війни з інвалідністю стає фінансово 
незалежним – це найвищий показник якості соціального супроводу. 
  66 
 
− Показники психосоціального благополуччя. Це найбільш чутливий 
KPI, який вимірюється через регулярне тестування рівня стресостійкості, 
залученості до громадського життя та збереження родинних зв’язків. 
Низький рівень конфліктності та відсутність ознак соціальної ізоляції 
свідчать про те, що патронатний супровід допомагає учаснику бойових дій 
та ветерану війни з інвалідністю знайти нові сенси. Запровадження 
інституту патронату з такою системою оцінки дозволить державі бачити 
реальну картину, а не лише сухі звіти [41]. Кожен кейс-менеджер буде 
мотивований не просто закрити заявку, а реально змінити життя учасників 
бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю на краще. Такий підхід робить 
систему прозорою, підзвітною та, найголовніше, орієнтованою на людину, 
що є головною умовою успішної післявоєнної відбудови суспільства. 
2. Реформування системи МСЕК та ВЛК у бік цифровізації та 
людяності, де оцінка функціональності учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю базується на міжнародній класифікації функціонування 
(МКФ), а не лише на медичних діагнозах [51]. 
3. Стимулювання інклюзивного ринку праці через запровадження 
податкових пільг для підприємств, які не просто квотують місця, а 
створюють адаптовані робочі простори та програми менторства для 
ветеранів [53]. 
На муніципальному (місцевому) рівні ефективність підтримки 
залежить від близькості послуг до людини.  
Рекомендується: 
1. Створення мережі комунальних ветеранських хабів, аналогічних до 
проєкту «Вільний простір», які б діяли у кожній великій громаді. Громада 
має стати основним замовником соціальних послуг для учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю, залучаючи до цього громадські 
організації через механізм соціального замовлення. 
  67 
 
2. Розробка та впровадження місцевих програм безбар’єрності, що 
включають не лише пандуси, а й доступний транспорт, звукову навігацію та 
інклюзивні сервіси у закладах культури та відпочинку. 
3. Організація регулярних навчань для працівників ЦНАПів та 
соціальних служб щодо особливостей спілкування з учасниками бойових 
дій та ветеранами війни з інвалідністю, що мають бойову травму, з метою 
запобігання конфліктам та ретравматизації. 
Окремим перспективним напрямом є цифрова трансформація 
підтримки. Розвиток екосистеми «е-Ветеран» має передбачати створення 
«карти інклюзивності», де учасники бойових дій та ветерани війни з 
інвалідністю могли б у реальному часі бачити доступні заклади, наявність 
вільних місць у реабілітаційних центрах та відстежувати статус своїх 
звернень без фізичного відвідування установ. 
Впровадження цих рекомендацій дозволить змінити ставлення 
суспільства до інвалідності: від жалю та патернолізму до поваги та 
партнерства. Соціальна інтеграція учасників бойових дій та ветеранів війни 
з інвалідністю – це не лише обов’язок держави, це тест на зрілість нашої 
демократії та спроможність бути вдячними тим, хто пожертвував здоров’ям 
заради нашої свободи.  
Однією з найважливіших перспектив розвитку соціальної інтеграції є 
зміна суспільного сприйняття образу учасників бойових дій та ветеранів 
війни з інвалідністю. Рекомендується запровадження загальнонаціональної 
комунікаційної стратегії, яка б фокусувалася не на «травмі чи обмеженнях», 
а на «стійкості та професіоналізмі» ветеранів війни з інвалідністю. Держава 
має стимулювати створення контенту, де учасники бойових дій та ветерани 
війни з інвалідністю постають як успішні лідери думок, підприємці та 
активні громадяни. Ми пропонуємо впровадження спеціальних модулів у 
шкільну програму та курси для держслужбовців щодо інклюзивної 
комунікації з учасниками бойових дій та ветеранами війни з інвалідністю. 
  68 
 
Громада має розуміти, що адаптація – це двосторонній процес: не лише 
ветеран має пристосовуватися до мирного життя, а й цивільне оточення має 
створити умови, за яких бойовий досвід захисника сприйматиметься як 
цінний соціальний капітал. Тільки через руйнування ментальних бар'єрів 
між цивільними та військовими ми зможемо досягти справжньої єдності та 
соціальної гармонії. Для забезпечення сталості результатів реінтеграції 
необхідно впровадити технологію постійного моніторингу якості життя 
учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. Перспективним є 
створення незалежної системи аудиту соціальних послуг, де ключовими 
експертами виступатимуть самі учасники бойових дій та ветерани війни з 
інвалідністю.  
Рекомендується: 
1. Запровадження щорічного Національного індексу добробуту 
ветеранів, який би оцінював рівень задоволеності учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю доступом до медицини, освіти та ринку праці 
у кожній окремій області. 
2. Розвиток мережі ветеранських омбудсменів на місцевому рівні, які 
б мали повноваження оперативно реагувати на випадки дискримінації або 
ненадання послуг учасникам бойових дій та ветеранам війни з інвалідністю. 
3. Підтримка ветеранських бізнес-асоціацій, які б діяли як професійні 
спільноти для захисту економічних інтересів учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю. 
Такий підхід дозволить перейти від реактивної моделі (вирішення 
проблем, що вже виникли) до проактивної (створення можливостей). 
Соціальна підтримка учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю – це не фіксована точка, а постійний процес вдосконалення 
державних та муніципальних інституцій. Впровадження інструментів 
зворотного зв’язку гарантуватиме, що кожна гривня бюджетних чи 
грантових коштів працює на реальне покращення самопочуття захисника та 
  69 
 
його родини. Лише за таких умов Україна зможе претендувати на статус 
держави з високим рівнем соціальної відповідальності перед своїми 
героями. 
ВИСНОВКИ 
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування та 
практичну розробку моделі соціальної інтеграції учасників бойових дій та 
ветеранів війни з інвалідністю. Результати дослідження дозволяють 
сформулювати такі висновки відповідно до поставлених завдань: 
1. Розкрито сутність поняття соціальної інтеграції учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю в сучасному науковому дискурсі. 
Встановлено, що соціальна інтеграція є багатогранним динамічним 
процесом, який передбачає не лише відновлення фізичного здоров’я, а й 
повноцінне включення особистості в усі сфери суспільного життя: 
економічну, політичну, культурну та побутову. У сучасному науковому 
просторі підхід до інтеграції змістився з медичної моделі (лікування 
дефекту) до соціальної моделі (усунення бар’єрів громади). Обґрунтовано, 
що для учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю інтеграція 
означає набуття нової суб'єктності, де бойовий досвід та фізичні обмеження 
не стають перешкодою для самореалізації. Визначено, що успішна 
інтеграція можлива лише за умови двостороннього руху: готовності 
ветерана до адаптації та готовності громади до створення безбар’єрного, 
інклюзивного середовища, вільного від стигми та жалю. 
2. Досліджено сучасний стан та нормативно-правове забезпечення 
системи соціальної підтримки учасників бойових дій та ветеранів війни з 
інвалідністю в Україні. Аналіз чинного законодавства свідчить про 
наявність широкої бази пільг та гарантій, проте виявлено суттєвий розрив 
між задекларованими правами та їх реальною реалізацією на місцях. 
Система соціального захисту все ще значною мірою залишається 
патернолістською, орієнтованою на грошові виплати, а не на активну 
  70 
 
реінтеграцію. Встановлено, що в умовах повномасштабної війни критичного 
значення набуває цифровізація послуг (платформа «е-Ветеран») та 
реформування системи МСЕК/ВЛК. Доведено, що для ефективної 
підтримки учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю 
необхідно переходити від галузевого підходу до міжвідомчої координації, 
де соціальні служби, заклади охорони здоров’я та органи місцевого 
самоврядування діють як єдина екосистема супроводу. 
3. Розроблено соціальний проєкт «Вільний простір: шлях до інтеграції 
в громаду», спрямований на підвищення рівня інтеграції учасників бойових 
дій та ветеранів війни з інвалідністю в суспільство. Проєкт базується на 
концепції створення мультифункціонального хабу як «третього простору», 
що заповнює вакуум між спеціалізованою медичною установою та 
домашнім середовищем. Авторська модель проєкту передбачає інтеграцію 
чотирьох ключових компонентів: архітектурної безбар’єрності 
(універсальний дизайн), психосоціального супроводу (групи підтримки та 
робота з сім’ями), економічної адаптації (коворкінг та курси 
перекваліфікації) та культурної інтеграції (спільні заходи з мешканцями 
громади). 
Особливу увагу в межах проєкту приділено інноваційній технології 
«рівний-рівному», де учасники бойових дій та ветерани війни з інвалідністю 
які вже пройшли шлях успішної адаптації, стають менторами для 
новоприбулих учасників. Окрім того, проєкт включає розробку цифрових 
інструментів – інтерактивної карти доступності громади, що дозволяє 
ветеранам з обмеженою мобільністю заздалегідь планувати свої маршрути. 
Обґрунтовано, що впровадження проєкту «Вільний простір: шлях до 
інтеграції в громаду» не лише сприяє індивідуальному відновленню 
захисників, а й виступає каталізатором позитивних змін у самій громаді, 
руйнуючи стереотипи щодо інвалідності та формуючи нову етику 
інклюзивної взаємодії. Це дозволяє перетворити територіальну громаду на 
  71 
 
простір рівних можливостей, де бойова травма не стає причиною соціальної 
ізоляції. 
4. Окреслено перспективні напрями удосконалення соціальної 
інтеграції учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю. 
Встановлено, що стратегічним вектором розвитку системи підтримки має 
стати перехід від реактивної моделі (надання допомоги за запитом) до 
проактивного соціального патронату. Ключовим елементом такої 
трансформації є впровадження інституту професійного кейс-менеджменту, 
де за кожним учасником бойових дій та ветераном війни з інвалідністю 
закріплюється фахівець, відповідальний за його повну соціальну інтеграцію. 
Науково обґрунтовано та запропоновано до впровадження систему 
Key Performance Indicators (KPI), яка дозволяє об'єктивно оцінювати якість 
наданих послуг. Показники ефективності згруповано за трьома 
стратегічними напрямами: 
− соціальна стабільність (рівень забезпеченості житлом, 
медикаментами та технічними засобами реабілітації); 
− економічна активність (відсоток працевлаштованих ветеранів, 
успішність перепідготовки та започаткування власної справи); 
− психосоціальне благополуччя (якість родинних стосунків, рівень 
залученості до громадської діяльності та суб'єктивне відчуття безпеки). 
Перспективним напрямом визначено децентралізацію соціальної 
політики з акцентом на посилення спроможності територіальних громад 
самостійно формувати пакети ветеранських послуг. Також наголошено на 
важливості медійної складової: формування в інформаційному просторі 
образу учасників бойових дій та ветеранів війни з інвалідністю як активних, 
професійних та успішних громадян, що є необхідною умовою для 
подолання ментальних бар'єрів у суспільстві. Реалізація цих рекомендацій 
дозволить Україні побудувати цілісну, людиноцентричну та 
  72 
 
високоефективну систему соціальної підтримки, гідну подвигу її 
захисників. 
  73 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Абрамов Є. О. Актуальні питання працевлаштування та 
забезпечення конкурентоспроможності військовослужбовців, звільнених у 
запас в Україні. Галицький економічний вісник. 2020. № 5. С. 139–147. 
2. Алещенко В. І. Соціально-психологічна адаптація учасників 
бойових дій. Психологічний журнал. 2022. № 8. С. 6–16. DOI: 
https://doi.org/10.31499/2617-2100.8.2022.258305. 
3. Архипова С. П., Бік О. Я. Соціальна робота з 
військовослужбовцями – учасниками АТО, звільненими в запас. Вісник 
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка : 
Педагогічні науки. 2021. № 6 (344). Ч. 1. С. 64–77. 
4. Басараб С. К. Обличчям до військових. Військо України. 2015. 
16 березня. URL: http://viysko.com.ua/journal-online/oblychchyam-
dovijskovyh/ (дата звернення: 22.03.2026). 
5. Безпалько О. В., Авельцева Т. П., Мацевко Н. І. Технології 
активізації громади : метод. посіб. / за заг. ред. О. В. Безпалько. Київ : 
Наук. світ, 2006. 96 с. 
6. Біла книга: аналіз системи державної підтримки ветеранів та їх 
сімей в Україні / ГО «Юридична сотня», 2018. URL: 
http://legal100.org.ua/wp-content/uploads/2018/09/bila-knuga2-1.pdf. 
7. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України : навч. 
посіб. 5-те вид., перероб. та доп. Київ : Центр учбової літератури, 2018. 447 
с. 
8. Бондар М. Соціальне забезпечення та соціальний захист в 
Україні. Економіка та суспільство. 2021. № 34. DOI: 
https://doi.org/10.32782/2524-0072/2021-34-102. 
9. Бриндіков Ю. Л. Теоретичні та практичні основі організації 
реабілітаційної діяльності з комбатантами : метод. посіб. Хмельницький : 
Вектор, 2017. 172 с. 
  74 
 
10. Гармаш О. В., Сіроштан Т. М. Мобільні додатки як інструмент 
психологічної підтримки військовослужбовців. Збірник наукових праць 
НУОУ. Серія «Психологія». 2021. № 4(45). С. 41–47. 
11. Гордієнко Є. Нормативно-правове забезпечення соціального 
захисту учасників бойових дій. Ефективність державного управління. 
2018. Вип. 1 (54). Ч. 1. С. 117–125. 
12. Гусак Н. М. Роль ветеранських організацій у соціальній 
адаптації ветеранів війни. Вісник Львівського університету. Серія 
«Соціологічні студії». 2020. № 2. С. 85–92. 
13. Гусак Н. Є., Нескородяна О. П. Військові соціальні працівники в 
Сполучених Штатах Америки. Наукові запиписки НаУКМА. Педагогічні, 
психологічні науки та соціальна робота. 2016. Т. 188. С. 61–65. 
14. Дацюк І. П. Порівняльний аналіз механізмів соціально-
правового захисту військовослужбовців у розвинутих країнах світу. 
Державне будівництво. 2007. № 2. URL: http://nbuv. gov.ua/UJRN/ DeBu 
2007_2_48. 
15. Державна служба України у справах ветеранів війни. Дорожня 
карта щодо забезпечення учасників АТО соціальною та професійною 
адаптацією. URL: https://dsvv.gov.ua/aktualni-pytannya/dorozhnya-karta-
uchasnykam-ato. 
16. Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та 
можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року : Постанова 
Кабінету Міністрів України від 11 квіт. 2018 р. № 273. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/273-2018-п. 
17. Є-Ветеран : Єдиний державний реєстр ветеранів війни. URL: 
https://eveteran.gov.ua. 
18. Жиленко Р. В. Досвід США у запровадженні системи приятелів 
у роботі з ветеранами, що страждають на ПТСР. Науковий вісник 
  75 
 
Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна 
робота. 2017. Вип. 2 (41). С. 102–104. 
19. Закон України «Про особливості надання публічних 
(електронних публічних) послуг» від 15 лип. 2021 р. № 1689-IX. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1689-20. 
20. Закон України «Про соціальні послуги» від 17 січ. 2019 р. № 
2671-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19. 
21. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх 
соціального захисту» від 22 жовт. 1993 р. № 3551-XII. URL: 
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12. 
22. Захаріна Т. Реінтеграційний потенціал ветеранів як чинник 
успішної їх реінтеграції в соціум. Social Work and Education. 2023. Vol. 10. 
No. 3. P. 263–275. 
23. Кіріллова Ю., Зновяк В., Ткалич М. Потреби ветеранів 2023. 
Український ветеранський фонд. URL: https:// veteranfund. com.ua /analitics 
/needs-of-veterans-2023/. 
24. Кокун О. М., Пішко І. О. Психологічна допомога 
військовослужбовцям в умовах війни: сучасні підходи та засоби 
дистанційної підтримки. Науковий вісник ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. 
Психологія. 2022. № 67. С. 21–28. 
25. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 
254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. 
26. Корецька Т. К. Державне регулювання соціального захисту 
населення регіону : монографія. Луцьк : Волиньполіграф, 2021. 212 с. 
27. Коструба Н. С. Психічне здоров’я військовослужбовців. 
Психологічні перспективи. 2023. Вип. 41. С. 120–132. 
28. Куркова К. М., Луценко-Миськів Л. І. Соціальна адаптація 
військовослужбовців у післявоєнний період. Право та державне 
управління. 2024. № 1. С. 309–316. 
  76 
 
29. Кучер Г. М., Кравченко О. О. Інклюзивний соціально-
реабілітаційний туризм як складова соціальної роботи у громаді (на 
прикладі м. Умань). Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: 
Педагогіка. Соціальна робота. 2019. Вип. 2. С. 109–114. 
30. Кучеренко С. М., Хоменко Н. М. Організаційні особливості 
соціально-психологічної адаптації військовослужбовців до умов мирного 
життя. Проблеми екстремальної та кризової психології. 2017. Вип. 21. С. 
66–74. 
31. Ломакін Г. І. Соціально-психологічні складові соціальної роботи 
з учасниками бойових дій : метод. посіб. Харків : Оберіг, 2014. 168 с. 
32. Мельник А. П., Стеблюк В. В. Новітні технології в реабілітації 
ветеранів: стан та перспективи. Медична інформатика та інженерія. 2023. 
Т. 2, № 25. С. 89–95. 
33. Мельник О. В., Лукомська С. О. Вікові особливості адаптації 
учасників бойових дій до умов мирного життя. Вісник ХДУ. Серія 
Психологічні науки. 2019. Т. 2, № 2. С. 26–31. 
34. Мушкевич М. Волинь: як допомогти військовому та його сім'ї 
реабілітуватися. URL: http://www.volynnews.com/news/vidsichagresoru 
ukrayinayedina/  
35. Національна стратегія цифрової трансформації соціальної 
сфери: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 верес. 2021 р. № 
1153-р. 
36. Невидимі наслідки війни. Як розпізнати? Як спілкуватись? Як 
допомогти подолати? Довідник для фахівців / за заг. ред. К. Возніциної, Л. 
Литвиненко. Київ, 2023. 164 с. 
37. Олексюк Н. С. Позитивна спрямованість сімейних взаємин як 
чинник життєдіяльності сімей військовослужбовців. Проблеми сучасної 
психології. 2009. Вип. 4. С. 249–258. 
  77 
 
38. Осьодло В. І., Хміляр О. Ф. Психологічна допомога 
військовослужбовцям: досвід армії Ізраїлю. Військова психологія у вимірах 
війни і миру: мат. конф. Київ : КНУ, 2016. С. 63–65. 
39. Офіційний портал «Дія». Послуги для сімей з дітьми. URL: 
https://diia.gov.ua/services/categories/simya. 
40. Охорона психічного здоров’я в умовах війни / пер. з англ. Т. 
Семигіна та ін. Київ : Наш формат, 2017. 1068 с. 
41. Потіха А. Соціально-психологічна та медична реабілітація 
учасників АТО. НБУ ім. В. І. Вернадського. URL: http://www. nbuviap. gov. 
ua/index.php?option=com_content&view=article. 
42. Реінтеграція ветеранів (в тому числі з інвалідністю): повернення 
військових до повноцінного життя : метод. рек. / Л. П. Чепіга та ін. Харків : 
ХНУВС, 2024. 199 с. 
43. Реінтеграція ветеранів з інвалідністю : метод. посіб. / за заг. ред. 
І. О. Іванової. Київ : ПРООН, 2022. 79 с. 
44. Рибак О. Поняття посттравматичного зростання в позитивній 
психології. Психологічний часопис. 2022. № 8 (4). С. 69–78. 
45. Робота з травмами війни. Український досвід : мат. конф. / за 
наук. ред. Л. А. Найдьонової. Київ : Золоті ворота, 2018. 170 с. 
46. Семигіна Т. В. Психосоціальна реабілітація комбатантів: 
міжнародна та вітчизняна практика. Зб. матеріалів наук.-практ. конф. 
Київ : АПСВТ, 2017. С. 78–81. 
47. Семигіна Т. В. Сучасна соціальна робота. Київ : Академія праці, 
соціальних відносин і туризму, 2020. 275 с. 
48. Соціальна інтеграція та адаптація ветеранів в процесі занять 
адаптивним спортом / А. А. Кашуба та ін. Науковий часопис УДУ імені 
Михайла Драгоманова. 2024. Вип. 6 (179). С. 113–117. 
  78 
 
49. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з 
дітьми в період військового конфлікту : навч.-метод. посіб. Київ : 
Агентство «Україна», 2015. 176 с. 
50. Способи підвищення соціально-адаптивних можливостей 
людини в умовах переживання травматичних подій : метод. рек. / за наук. 
ред. Т. М. Титаренко. Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2017. 80 c. 
51. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: 
Доповідь Уповноваженого ВРУ з прав людини. URL: http://www. Ombud 
sman.kiev.ua. 
52. Таран Ю. Я. Соціальна адаптація колишніх військовослужбовців 
та членів їх сімей. Праця і соціальні відносини. 2010. № 1. С. 211–217. 
53. Тімченко В. О. Рефлекс придушення або що заважає ветеранам 
АТО повернутися до мирного життя. Проблеми екстремальної та кризової 
психології. 2015. № 18. С. 234–243. 
54. Тополь О. В. Соціально-психологічна реабілітація учасників 
антитерористичної операції. Вісник Чернігівського НПУ. Педагогічні 
науки. 2015. Вип. 124. С. 230–233. 
55. Хто такі українські ветерани? Life After ATO. URL: https://life-
after-ato.com.ua/. 
56. Царенко Л. Г. Основи реабілітаційної психології: подолання 
наслідків кризи. Т. 2. Київ, 2018. 240 с. 
57. Цимбалюк І. О., Колосок А. М. Теоретичні основи соціально-
економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство. Ввічливість. 
Humanitas. 2024. № 2. С. 140–148. DOI: https://doi.org/ 10.32782/ humanitas 
/2024.2.2. 
58. Шевченко О. О., Хоруженко Н. І., Яртемик Т. І. Політика 
організації соціального захисту вразливих категорій населення в умовах 
територіальної громади. Держава та регіони. 2020. № 5. С. 111–116. 
  79 
 
59. Hall K. S., Hoerster K. D., Yancy W. S. Jr. Veteran Engagement 
With Mobile Health Applications for Mental Health: A Systematic Review. 
JMIR Mental Health. 2022. Vol. 9. № 1. e30403. 
60. Hoffman H. G., Meyer III W. J., Patterson D. R. Virtual Reality as 
an Adjunctive Non-Pharmacologic Analgesic for Acute Burn Pain. Annals of 
Behavioral Medicine. 2023. Vol. 57. № 2. P. 108–115. 
61. Kokun O. M., Znak Y. V. Psychoeducation and Cognitive-
Behavioral Interventions for Ukrainian Veterans: Innovations and E-Resources. 
Ukrainian Psychological Journal. 2021. № 3. P. 72–80. 
62. Mishkind M. C., Shore J. H., Burnett-Zeigler I. Telemental Health: A 
New Frontier for Psychology and Psychiatry. Psychiatric Clinics. 2022. Vol. 45. 
№ 1. P. 1–16. 
63. Rizzo A. S., Shilling R. Clinical Virtual Reality Tools to Advance 
the Prevention, Assessment, and Treatment of PTSD. Frontiers in Psychology. 
2023. Vol. 14. Article 1132670. 
64. Vidnova AR Hub. Інноваційні інструменти у підготовці фахівців 
з реабілітації та роботі з ветеранами. Медична освіта. 2024. № 1. URL: 
https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/med_osvita/article/view/14282. 
65. United Nations. Convention on the Rights of Persons with 
Disabilities. United Nations Treaty Series. 2006. Vol. 2515. P. 3–32. URL: 
https://www.un.org/development/desa/disabilities/convention-on-the-rights-of-
persons-with-disabilities.html.