ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10054| Title: | Трансформація політичної культури України після 2014 року: філософське прочитання |
| Authors: | Рилова, Ольга Юріївна Віть, Ярослав |
| Keywords: | політична культура;громадянська свідомість;Революція Гідності;трансформація політичних практик;культура гідності;культура виживання;політична суб’єктність;екзистенційний вимір |
| Issue Date: | 8-Jun-2026 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Трансформація політичної культури України після 2014 року: філософське прочитання» присвячена філософському осмисленню трансформації політичної культури України після 2014 року та визначенню ключових ціннісних, світоглядних й поведінкових компонентів цього процесу. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: проаналізовано теоретичні підходи до розуміння політичної культури у філософії та соціальних науках; охарактеризовано стан політичної культури України до 2014 року як передумову її подальших змін; досліджено ключові чинники трансформації політичної культури після Революції Гідності; проаналізовано вплив російсько-української війни, медіа, цифровізації та громадянського суспільства на політичні практики та цінності українців; визначено основні тенденції, суперечності й філософські смисли сучасної політичної культури; окреслено перспективи її подальшого розвитку. Робота складається із 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10054 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Віть_Кваліфікаційна_робота.pdf Restricted Access | 520.46 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра філософських, політичних і психологічних студій УДК 32:1](477) “2014/…” Допущено до захисту Завідувач кафедр ФППС д.ф.н., професор А.І. Бойко «___» __________ 2026 p. Кваліфікаційна робота ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 2014 РОКУ: ФІЛОСОФСЬКЕ ПРОЧИТАННЯ ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) галузь знань 03 «Гуманітарні науки» спеціальність: 033 Філософія освітня програма «Політична філософія» Ярослав ВІТЬ 4 курс, група ПФ-229 Ольга РИЛОВА доктор філософії, доцент Черкаси – 2026 2 ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 7 1.1. Поняття політичної культури: визначення, складові, 7 типології 1.2. Філософські підходи до аналізу політичної культури 17 1.3. Взаємозв’язок політичної культури, громадянської 20 свідомості та соціальної відповідальності РОЗДІЛ 2. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 2014 РОКУ 23 2.1. Політичний та соціальний контекст після 2014 року 23 2.2. Зміни у політичних цінностях та громадянській свідомості 25 2.3. Трансформація політичних практик 28 2.4. Філософське осмислення трансформацій 33 РОЗДІЛ 3. ВИКЛИКИ, ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ 39 3.1. Суперечності та виклики трансформації політичної культури 39 3.2. Тенденції розвитку громадянської свідомості та політичної участі 43 3.3. Перспективи формування сталих демократичних практик та філософське осмислення їх значення для майбутнього України 47 ВИСНОВКИ 52 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 55 ДОДАТКИ 59 3 ВСТУП Після подій Революції Гідності 2013–2014 років, а також у контексті російсько-української війни, політична культура України зазнала суттєвих змін, які охопили глибинні рівні суспільної свідомості, громадянської поведінки та політичних практик. Трансформація виявилася не лише у зміні політичних інститутів чи появі нових форм громадської активності, але й у переосмисленні самих засад взаємодії між державою та громадянами, осмисленні влади, свободи, солідарності та відповідальності. У цих умовах політична культура набуває характеру відкритого, динамічного феномена, що реагує на екзистенційні загрози, інтенсивні медійні впливи, трансформації ідентичності та глобалізаційні виклики. Філософське прочитання цих процесів дозволяє вийти за межі емпіричного аналізу, зосередившись на світоглядних, аксіологічних і смислотворчих основах політичної поведінки українців. Саме філософія надає інструментарій для осмислення того, як цінності свободи, гідності, суб’єктності та громадянської солідарності стають ядром нової політичної культури. Актуальність теми дослідження зумовлена кардинальними змінами, які відбулися в українському суспільстві після 2014 року й продовжують визначати політичний, культурний та ціннісний розвиток держави. Революція Гідності та подальша російсько-українська війна стали не просто політичними подіями, а потужними цивілізаційними зрушеннями, що вплинули на формування нового суспільного світогляду, переоцінку національної ідентичності, моделей взаємодії між громадянами та державою. У цих умовах політична культура перестає бути стабільним, усталеним явищем – вона формується в режимі інтенсивної динаміки, реагуючи на екзистенційні загрози, соціальні виклики та переосмислення ціннісних підвалин українського життя. Після 2014 року в Україні відбувається перехід від переважно традиційних і патерналістських моделей політичної культури до активної 4 громадянської участі, посилення суб’єктності суспільства, розвитку волонтерського руху, горизонтальних мереж самоорганізації та формування нового типу політичної відповідальності. Зростає значення таких цінностей, як свобода, людська гідність, солідарність, справедливість і національна єдність. Водночас ці процеси відбуваються не лінійно: суспільство стикається з інформаційними війнами, поляризацією, кризою довіри до інституцій, моральною втомою від тривалої війни, що створює нові виклики для формування зрілої демократичної політичної культури. Філософське осмислення цих трансформацій є особливо актуальним, оскільки дозволяє побачити не лише поверхневі зміни політичної поведінки, але й глибинні смисли, які формують політичну свідомість українців. Філософія політики, соціальна філософія та культуральні студії надають інструменти для аналізу структур ціннісного вибору, формування колективних наративів, символічних просторів, уявлень про владу, свободу та відповідальність. Саме через філософський підхід можна зрозуміти, як війна і громадянська мобілізація сприяли укоріненню демократичних орієнтацій, розвитку суб’єктності особистості та формуванню нового громадянського патріотизму. Актуальність дослідження також посилюється тим, що Україна сьогодні перебуває на межі стратегічних цивілізаційних виборів – у питанні європейської інтеграції, модернізації державного управління, утвердження верховенства права, розвитку громадянського суспільства. Політична культура є фундаментом цих процесів, адже саме вона визначає, наскільки демократичні інститути стають життєздатними, чи спроможне суспільство до солідарних дій та відповідального політичного вибору. Без глибокого розуміння ціннісних зрушень, що відбуваються у свідомості громадян, неможливо оцінити потенціал розвитку української держави в довгостроковій перспективі. Крім того, в умовах повномасштабного вторгнення 2022 року політична культура України зазнала нових, безпрецедентних трансформацій: від різкого 5 зростання національної консолідації та довіри до державних інституцій – до формування культури спротиву, взаємодопомоги, волонтерства та героїчних практик самоорганізації. Це створює унікальний дослідницький контекст, який потребує ґрунтовного філософського аналізу, адже сучасні зміни не мають прямих аналогів у європейському політичному досвіді. Таким чином, актуальність роботи зумовлена необхідністю комплексного осмислення трансформації політичної культури України в умовах революції, війни та цивілізаційного вибору. Дослідження цього феномену має не лише наукове, але й велике суспільне значення, адже дозволяє глибше зрозуміти, яким шляхом розвивається українське суспільство, які цінності стають домінантами нового політичного світогляду, та які перспективи демократичного майбутнього країни. Ступінь наукової розробленості проблеми. Питання політичної культури традиційно висвітлено у працях Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пая, Ж. Блонделя, М. Вебера, Г. Арендт, Ю. Габермаса, Ч. Тейлора та інших дослідників політичної філософії й соціальної теорії. Український контекст розкривається у працях М. Головатого, Є. Бистрицького, В. Лісового, М. Поповича, О. Забужко, Т. Десяк, О. Шевченко, О. Майбороди, В. Кулика та ін. Після 2014 року активно досліджуються питання громадянської участі, демократичного переходу, національної ідентичності, впливу війни на суспільну свідомість. Водночас саме філософське аналізування трансформацій політичної культури залишається ще недостатньо розробленим, що й визначає наукову новизну роботи. Мета роботи – здійснити філософське осмислення трансформації політичної культури України після 2014 року та визначити ключові ціннісні, світоглядні й поведінкові компоненти цього процесу. Для досягнення мети поставлено такі завдання: - Проаналізувати теоретичні підходи до розуміння політичної культури у філософії та соціальних науках. 6 - Охарактеризувати стан політичної культури України до 2014 року як передумову її подальших змін. - Дослідити ключові чинники трансформації політичної культури після Революції Гідності. - Проаналізувати вплив російсько-української війни, медіа, цифровізації та громадянського суспільства на політичні практики та цінності українців. - Визначити основні тенденції, суперечності й філософські смисли сучасної політичної культури. - Окреслити перспективи її подальшого розвитку. У роботі застосовано філософсько-антропологічний підхід – для розкриття політичної культури як способу буття людини у політичному світі; культуральний підхід – для аналізу цінностей, символів, наративів і колективних смислів; герменевтичний метод – для інтерпретації політичних текстів, дискурсів і громадянських практик; структурно-функціональний аналіз – для виявлення ролі окремих елементів політичної культури; порівняльний метод – для зіставлення політичної культури до і після 2014 року; дискурс-аналіз – для вивчення медійних та публічних смислів, що впливають на політичну свідомість. Новизна роботи полягає у комплексному філософському осмисленні трансформацій політичної культури України після 2014 року, у виявленні їхніх глибинних смислових вимірів та визначенні нових ціннісних орієнтирів сучасного українського суспільства. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у подальших наукових розробках з політичної філософії та соціальної теорії; у курсах з політичної культури, філософії політики, соціальної філософії; для аналізу демократичних реформ та громадянської участі в Україні; у діяльності освітніх та аналітичних центрів, що досліджують політичну свідомість і цінності. 7 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 1.1. Поняття політичної культури: визначення, складові, типології Поняття політичної культури належить до фундаментальних категорій політичної науки, соціальної філософії та культурології, оскільки воно дозволяє комплексно описати, як суспільство осмислює політику, взаємодіє з владою та формує моделі політичної поведінки. Термін «політична культура» виник у межах американської політичної соціології середини ХХ століття та був концептуалізований у працях Габріеля Алмонда, Сідні Верби, Люс’єна Пая, а також у континентальній традиції, яку представляли Макс Вебер, Ганна Арендт та Юрґен Габермас. Проте як явище політична культура значно давніша, оскільки її коріння сягають уявлень про владу, правління, громадянські чесноти й політичну поведінку, що формувалися з античних часів. Політична культура у широкому філософському сенсі є способом існування людини у політичному світі, включаючи не лише зовнішні форми політичної активності, але й внутрішні смислові структури, що зумовлюють ставлення до політики. Вона охоплює систему цінностей, уявлень, переконань, норм, емоційних реакцій і моделей поведінки, які визначають, як особа або спільнота сприймає владу, державу, політичний процес, а також власну роль у цих процесах. Філософія політики підкреслює, що політична культура є не просто сукупністю уявлень чи традицій, а глибинним світоглядним горизонтом, який визначає горизонти можливого – те, що суспільство вважає правильною або неправильною політичною практикою, легітимною або нелегітимною владою, прийнятною або неприйнятною формою громадянської участі [13]. У науковому дискурсі політична культура часто визначається як комплекс стійких орієнтацій щодо політичної системи, які включають когнітивні елементи (знання про політику, уявлення про її механізми), 8 емоційно-оцінні елементи (сприйняття влади, рівень довіри чи недовіри до політичних інститутів), а також поведінкові елементи (готовність до участі, способи політичної дії, стиль взаємодії з державою). Проте філософська перспектива доповнює це бачення розумінням політичної культури як простору символічного виробництва, де формуються політичні міфи, наративи, образи «свого» й «чужого», концепти свободи, справедливості, гідності та суверенності. У цьому сенсі політична культура є не лише описовою характеристикою суспільства, а й механізмом конструювання політичної реальності [17]. Складові політичної культури не обмежуються лише раціональними знаннями про політику, хоча вони відіграють важливу роль у формуванні громадянської компетентності. Значну частину політичної культури формують емоційно-психологічні реакції, історична пам’ять, колективні травми, символічні коди та традиції, які часто існують на рівні несвідомих настанов. Політична культура включає також інституційний вимір, у якому відображаються моделі легітимності влади, суспільні очікування щодо ролі держави, способи розв’язання конфліктів і механізми політичної комунікації. Культуральна філософія підкреслює, що формування політичної культури відбувається як у процесі соціалізації, так і через політичні кризи, революції та війни, які здатні суттєво змінювати її структуру та орієнтири. Типологізація політичних культур є важливим елементом теоретичного аналізу. Класична типологія Алмонда і Верби вирізняє партиципаторну, підданську та парафійну політичні культури. Проте вона була доповнена численними моделями, що враховують ступінь демократичності суспільства, рівень соціального капіталу, особливості політичної комунікації, співвідношення горизонтальних і вертикальних зв’язків. Політична культура може бути демократичною, авторитарною, змішаною, консенсусною або конфліктною; раціоналістичною або емоційно орієнтованою; індивідуалістичною або колективістською; модерною або традиціоналістською. У філософських підходах типи політичної культури 9 пов’язуються також із концептами політичної суб’єктності, моральної автономії особи та рівнем політичної рефлексії суспільства. Сучасні дослідники наголошують, що політична культура є багаторівневим і багатовимірним явищем, у якому поєднуються історичні, психологічні, соціальні, комунікативні та аксіологічні компоненти. Її структура визначається як довготривалими традиціями, так і актуальними політичними подіями, глобалізаційними процесами та змінами у комунікаційних технологіях. У цьому контексті будь-які суспільні потрясіння – революції, конфлікти, трансформації політичної системи – можуть суттєво впливати на політичну культуру, спричиняючи переоцінку цінностей, зміну моделей участі, формування нових символічних кодів і переорієнтацію політичної свідомості. Щоб глибше зрозуміти зміст різних політичних культур, дослідники класифікують їх за певними критеріями, створюючи різноманітні типології. Як зазначалося раніше, складові політичної культури утворюють цілісну систему, хоча деякі з них – наприклад, політична свідомість – можуть розвиватися за власною логікою. Поєднання та особливості взаємодії цих елементів формують конкретний тип політичної культури. Класичну типологію політичних культур запропонували Г. Алмонд і С. Верба. Дослідивши політичні культури США, Великої Британії, Італії, ФРН і Мексики, вони дійшли висновку, що різні національні моделі є поєднанням трьох «чистих» типів політичної культури. Перший тип – парафіяльна або провінціалістська політична культура. Для неї властиве нерозмежування політичних, економічних і релігійних функцій; влада вождів чи шаманів поєднує в собі всі ці ролі. Населення майже не має політичних знань, слабо орієнтується в політичному житті й здебільшого залишається байдужим до нього. Другий тип – підданська політична культура. Вона виникає за умов сформованих політичних інститутів та ролей, але характеризується пасивним ставленням громадян до політичної системи. Люди орієнтуються переважно 10 на результати діяльності влади, визнають її авторитет і готові їй підкорятися. У цьому випадку сильна орієнтація на політичну систему поєднується зі слабкою участю у її функціонуванні. Особливістю підданської культури є її здатність забезпечувати швидку мобілізацію великих мас населення, спрямовуючи їхню енергію на виконання суспільно значущих, а інколи й штучно нав’язаних завдань. При цьому ініціатива окремих громадян обмежена, а ключовими умовами керування масами є сувора дисципліна, централізація влади та участь у прийнятті рішень вузького кола осіб. Третій тип – активістська або партисипаторна культура, що характеризується високим інтересом громадян до політики, поінформованістю про політичні процеси та активною участю в них. Громадяни прагнуть впливати на ухвалення рішень і розуміють механізми політичної влади. Для такої культури необхідний новий рівень знань – насамперед практичних, що дозволяють включатися у політичний процес. Важливою ознакою є визнання автономії особистих інтересів і інтересів держави, а також уявлення про їх ієрархію. Науковці встановили приблизні пропорції цих типів для різних політичних систем. У зрілих демократіях, за оцінками фахівців, вони розподіляються так: парафіяльний тип – близько 10 %, підданський – 30 %, активістський – 60 %. В авторитарних системах співвідношення є протилежним: 30 % – парафіяльний тип, 60 % – підданський, 10 % – активістський [22]. Г. Алмонд і С. Верба підкреслюють, що у практичному політичному житті три визначені ними типи політичної культури ніколи не існують у «чистому» вигляді. Кожен із них може поєднуватися з елементами інших типів, утворюючи змішані форми політичних орієнтацій. Тому поряд із «чистими» формами американські дослідники виділили три типи систематично змішаних політичних культур: 11 • провінціалістсько-підданська, якій властиво, що значна частина населення вже не підтримує племінну, військову чи феодальну владу, а натомість виявляє прихильність до складнішої, диференційованої політичної системи з розвинутими центральними інститутами; • піддансько-партисипаторна, де лише частина громадян має активну політичну позицію, в той час як поширенню активізму перешкоджає традиційна культура підданства, що не дає можливості сформувати компетентну й свідому більшість; • провінціалістсько-партисипаторна, характерна для держав, політичні режими яких коливаються між авторитаризмом і демократією, і де жодна з альтернатив не має достатньої соціальної основи для стабільного розвитку. Найбільш розвиненою формою Алмонд і Верба вважають «громадянську культуру», у якій домінують елементи активістської політичної культури, але водночас зберігаються компоненти парафіяльної та підданської. Для такої культури характерним є баланс між владою та відповідальністю політичної еліти, а також між активністю й пасивністю громадян. Дослідники наголошують, що від громадянина демократичного суспільства вимагаються суперечливі якості: він має бути активним, але не надмірно; здатним впливати на політичний процес, але водночас поважати легітимну владу; здійснювати контроль над політичною елітою (зокрема через участь у виборах), але не підміняти її професійних функцій. Громадянський тиск на владу повинен бути відчутним, однак не настільки сильним, щоб спричинити дестабілізацію системи. Основні риси громадянської політичної культури включають: – загальний консенсус щодо легітимності політичних інститутів; – толерантність до різних цінностей та інтересів; – політичну компетентність громадян. 12 Цінність концепції «громадянської культури» полягає в тому, що вона підкреслює складність і внутрішню суперечливість політичної культури демократії та необхідність підтримання певної системи рівноваги. Цікавою є й інша типологія Г. Алмонда, у якій він виокремлює чотири типи політичної культури: гомогенний, фрагментований, змішаний і тоталітарний. • Гомогенний (англосаксонський) тип політичної культури (характерний для США, Великої Британії та країн Британської співдружності) відзначається поєднанням різних, інколи конкуруючих, але взаємодоповнюючих цінностей; раціональним підходом до ухвалення рішень і розв’язання конфліктів; значною самостійністю політичних партій, груп інтересів та ЗМІ. Інститути політичної системи загалом визнаються легітимними, а між суб’єктами політики існує взаємна терпимість, що сприяє досягненню консенсусу та прагматичному політичному курсу. • Фрагментований (континентально-європейський) тип політичної культури (Франція періоду Третьої та Четвертої республік, Італія) поєднує певну загальну гомогенність з високим рівнем роздрібненості. Суспільство складається з численних субкультур із власними цінностями, нормами й моделями поведінки, які часто не збігаються. Релігійні, соціальні та політичні поділи загострюють конкуренцію між групами, що спричиняє політичну нестабільність. • Змішаний, або доіндустріальний тип політичної культури характеризується поєднанням традиційних і вестернізованих інститутів, цінностей та норм. Наприклад, парламенти, виборчі системи та бюрократія західного зразка накладаються на традиційні соціальні реалії. У результаті такої модернізації виникає особливий тип, який, використовуючи термінологію М. Вебера, Г. Алмонд називає харизматичною політичною культурою. Вона формується в умовах ослаблення традиційних норм, порушення звичаїв та соціальних зв’язків, коли посилюється відчуття нестабільності та невизначеності. У таких умовах люди прагнуть опори на 13 харизматичного лідера. Цей тип культури створює складнощі в комунікації та координації між різними групами суспільства, оскільки вони часто мають протилежні погляди на вирішення проблем, а нестабільність і непередбачуваність є нормою. Такий тип характерний для країн, що проходять процес модернізації та розвитку. • Тоталітарний тип політичної культури зовні може виглядати гомогенним, але така монолітність штучна. Відсутні добровільні організації й асоціації, політична комунікація централізовано контролюється, а ступінь підтримки населення важко оцінити об’єктивно. Щодо історичної перспективи, світова політична наука використовує формаційний та цивілізаційний підходи до класифікації політичної культури. Формаційний підхід, типовий для марксистської традиції, виділяє політичні культури відповідно до суспільно-економічних формацій, доповнюючи їх класовими, етнічними та іншими характеристиками. Польський політолог Є. Вятр розробив розгорнуту класифікацію історичних типів політичної культури, пов’язуючи їх із суспільно- політичними формаціями та характерними політичними системами: • Традиційна політична культура відповідає рабовласницьким і феодальним суспільствам. Вона має три різновиди: племінну, теократичну та деспотичну. Поряд із нею існує другорядний тип – політична культура станової демократії, з варіантами: патриціанська та дворянська. • Буржуазно-демократична політична культура – основний тип політичної культури капіталістичного суспільства, з варіантами: консервативно-ліберальна та ліберально-демократична. Другорядним типом є автократична політична культура з різновидами: авторитарна та тоталітарна. • Політична культура соціалістичної демократії – основний тип політичної культури соціалістичного суспільства. Другорядним типом є реліктова автократична політична культура. 14 Кожен історичний тип характеризується певним редукціонізмом, тому для повного аналізу його слід доповнювати національним, соціально-класовим та регіональним підходами. Серед сучасних підходів до типології політичної культури виділяють цивілізаційний, який класифікує політичні культури на основі цивілізаційного устрою великих півсвітів – Заходу та Сходу. Західна цивілізація, на думку фахівців, увібрала кращі елементи республіканської спадщини Греції та Риму: принципи республіканізму, систему громадянських прав і обов’язків. Важливу роль відіграло християнство, що поєднало права і свободи людини з релігійно-моральними цінностями. Економічною основою політичних свобод стала приватна власність та впливовий середній клас, що сформував систему універсальних прав і свобод громадян. Для Західної цивілізації характерні такі політичні цінності: • множинність форм політичного життя, змагальний тип участі у владі та складна структура управління (наявність партій, груп тиску тощо); • раціональне виконання функцій політичними лідерами та елітами й усвідомлення необхідності громадського контролю за ними; • пріоритет державних законів над приватними нормами і правилами поведінки; • відчутний рівень ідеологічності політичних позицій громадян. Серед політичних цінностей Східної цивілізації можна виділити такі особливості: • домінування колективних форм політичної участі, де громадяни виконують певні ролі, але без індивідуальної відповідальності; • тяжіння до авторитарного правління та спрощених форм організації влади, часто пошук харизматичного лідера; • сакралізація правителів і їхніх дій, відсутність переконання у потребі контролю за владою; 15 • пріоритет місцевих звичаїв і права над формальними державними нормами; • невисокий рівень ідеологізації громадянських позицій [39]. Водночас слід враховувати, що політична культура конкретної країни завжди має національні та регіональні варіації, тому не можна говорити про єдину модель для всього регіону. Перелічені цінності є базою, на якій формується національно-специфічна політична культура окремої держави. Американський політолог У. Розенбаум пропонує типологію на основі ступеня консенсусу щодо політичних цінностей і правил гри: • Фрагментована політична культура характеризується відсутністю узгоджених процедур вирішення конфліктів, низькою довірою між учасниками політичного процесу та високим рівнем політичного насильства. Такий тип поширений у більшості африканських і латиноамериканських країн, частково в Північній Ірландії та Канаді. Він базується на соціальних, етнічних, конфесійних та інших поділах, що створює конфліктність і перешкоджає виробленню загальних правил політичної гри. • Інтегрована політична культура відзначається наявністю консенсусу щодо основних політичних питань, довірою між суб’єктами процесу, домінуванням конвенційних форм поведінки та різноманітними формами плюралізму. Між цими крайніми полюсами існують проміжні типи, наприклад, домінуюча або дихотомізована політична культура, що тяжіють до одного з полюсів. Англійський дослідник Д. Каванах виділяє такі типи політичної культури: • Гомогенна – єдність суспільства щодо основних цінностей і толерантність; • Фрагментована – конфліктна опозиційність різних субкультур; • Змішана – наявність ціннісних орієнтацій, що відрізняються від норм існуючого режиму; 16 • Штучно гомогенна – поєднання апатичності населення з мобілізованою участю. Сучасна політична наука також пропонує класифікацію за різними критеріями: 1. За суб’єктом політики: • загальнолюдська; • цивілізаційна; • суспільна; • соціальної спільноти та групи; • особистості. 2. За сферами політичного процесу: • політична культура владарювання та управління; • політична культура участі; • політична культура опозиції. 3. За формами та методами здійснення влади (тип політичного режиму): • тоталітарна; • авторитарна; • демократична; • політична культура перехідного типу. 4. За ступенем поширення: • масова; • елітарна. Таким чином, політична культура є складною системою, що інтегрує знання, цінності, настанови, емоції, моделі поведінки та символічні структури, які визначають ставлення суспільства до політики й формують спосіб його політичного буття. Її концептуалізація у філософському та політичному дискурсі дозволяє глибше зрозуміти характер політичних процесів у конкретній країні, а також дослідити внутрішні чинники, які сприяють або перешкоджають демократичному розвиткові. Політична культура стає тим 17 аналітичним інструментом, за допомогою якого можна осмислити взаємодію між громадянами та владою, визначити природу політичної легітимності, а також інтерпретувати динаміку суспільних трансформацій у періоди криз і реформ. 1.2. Філософські підходи до аналізу політичної культури Філософське осмислення політичної культури бере свій початок із роздумів про природу політичного життя, людську свободу, справедливість та форми співжиття, які простежуються вже в античній політичній думці. У філософській традиції політична культура розглядається не лише як сукупність уявлень чи поведінкових моделей, а як глибинний спосіб буття людини у політичному світі, у якому переплітаються ціннісні орієнтації, символічні структури, форми колективної свідомості й підстави легітимації влади. Різні філософські школи пропонують власні перспективи аналізу політичної культури, які дозволяють виявити її різноманітні виміри – онтологічний, аксіологічний, антропологічний, етичний, комунікативний. Одним із найважливіших напрямів є класична політична філософія, що бере початок у працях Платона й Аристотеля. Для античних мислителів політична культура нерозривно пов’язана з поняттями доброчесності, гармонії та політичної спільноти як цілісного організму. У такому баченні культура політичного життя визначається рівнем моральної вихованості громадян, їхнім умінням брати відповідальність за спільне благо та дотримуватися принципів справедливості. Аристотель розглядав політичне як природний спосіб самореалізації людини, тому політична культура постає як втілення етичних чеснот у спільному житті. Цей підхід заклав підвалини для подальших традицій, що пов’язують політичну культуру з моральними засобами саморегуляції суспільства [14]. У модерній філософії політична культура розглядається через призму індивідуальної свободи, раціональності та суспільного договору. Мислителі 18 Нового часу –Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо – аналізували, як у суспільстві формуються уявлення про владу, громадянські обов’язки, природні права та політичну легітимність. У цьому контексті політична культура постає як система уявлень про взаємні зобов’язання держави й громадян, що формує певний тип політичної поведінки. Ліберальна філософія закріпила акцент на автономії індивіда та верховенстві права, що згодом стало одним із ключових елементів сучасних демократичних політичних культур. Істотний внесок у розуміння політичної культури зробили представники феноменологічної та екзистенціальної традицій. Ганна Арендт розглядала політичне як простір дії, свободи та публічності, в якому формуються спільні смисли та політична ідентичність. Політична культура у її концепції невіддільна від здатності людей діяти разом, створювати нові форми політичного буття, вступати в комунікацію та брати участь у спільному творенні світу. У філософії Арендт політична культура набуває активної, творчої природи, адже вона не просто відтворюється, а щоразу конструюється у процесі політичної взаємодії. Значну роль у формуванні сучасного розуміння політичної культури відіграє комунікативна теорія Юрґена Габермаса. Він трактує політичну культуру як систему норм і цінностей, що забезпечують можливість раціонального суспільного діалогу та комунікативного узгодження інтересів. У цьому підході культура пов’язується з нормами публічного дискурсу, рівнем громадянської компетентності, легітимністю політичних рішень, що досягаються через відкриту дискусію, а не через насильство чи примус. Габермасова теорія дозволяє пояснити, чому суспільства з розвиненою культурою діалогу та довіри здатні створювати ефективні демократичні інститути та підтримувати їхній розвиток. Цікаву перспективу пропонує герменевтична традиція, представлена Гансом-Ґеоргом Ґадамером та Полем Рікером. Вона розглядає політичну культуру як поле інтерпретацій, у межах якого політичні суб’єкти надають смисли подіям, символам і практикам. У цьому контексті культура не є 19 об’єктивною даністю, а постає процесом смислотворення, у якому перетинаються історична пам’ять, політичні наративи, колективні міфи та індивідуальні ідентичності. Герменевтика дозволяє зрозуміти, чому одна й та сама політична подія може набувати різного значення в різних суспільствах і як культура впливає на інтерпретацію політичної реальності. Важливе місце у філософському аналізі політичної культури займають критичні теорії, включно зі школою Франкфуртської критичної філософії. Теодор Адорно, Герберт Маркузе та інші представники цієї традиції розглядали політичну культуру як продукт взаємодії економічних структур, масової культури та механізмів ідеологічного впливу. У такій перспективі культура стає інструментом формування політичної пасивності або, навпаки, критичної свідомості, здатної протистояти маніпуляціям. Критичний підхід акцентує на необхідності рефлексії над домінантними ідеологіями, аналізі механізмів влади та впливу медіа, що особливо актуально для сучасних демократичних суспільств [27]. Постмодерністські концепції, зокрема ідеї Мішеля Фуко, додають до аналізу політичної культури вимір влади як дискурсивної практики. Фуко показав, що політична культура постає у вигляді мережі дискурсів, які визначають правила допустимого, формують політичні ідентичності та структурують способи мислення. У цьому підході політична культура є не стільки сукупністю норм, скільки способом організації політичного знання, через яке суспільство продукує певні «режими істини». Така перспектива дозволяє розглянути, як через мову, медіа, експертні дискурси й освітні практики відтворюються певні моделі політичної поведінки. Антропологічний та культуральний підходи, представлені у працях Кліффорда Ґірца, звертають увагу на символічні аспекти політичної культури. Для Ґірца політичні дії, ритуали, міфи та публічні жесті мають смислотворчий характер, тому культура виступає системою символів, через яку суспільство осмислює власне політичне буття. У такому баченні політична культура формується на перетині повсякденних практик, історичної пам’яті й 20 колективних уявлень, які визначають особливості національного політичного стилю. У сучасній філософській думці поширюється також конструктивістський підхід, що розглядає політичну культуру як результат тривалих процесів соціального конструювання, у яких беруть участь медіа, освітні інституції, політичні актори та громадянське суспільство. Політичні ідентичності та цінності розуміються як змінні та здатні до переосмислення залежно від контексту, суспільних викликів і трансформацій інформаційного простору. Таким чином, філософські підходи до аналізу політичної культури охоплюють широкий спектр інтерпретацій – від класичного етичного і республіканського до комунікативного, критичного, феноменологічного, герменевтичного та постструктуралістського. Кожен із цих підходів висвітлює окремі виміри політичної культури, показуючи її як багатовимірний і динамічний феномен, що формується у взаємодії людини, суспільства, історії та символічних структур. Філософський аналіз дозволяє побачити політичну культуру не лише як сукупність стереотипів чи норм, а як складну систему смислів, що визначає спосіб політичного буття суспільства та напрям його розвитку. 1.3. Взаємозв’язок політичної культури, громадянської свідомості та соціальної відповідальності Політична культура, громадянська свідомість і соціальна відповідальність становлять взаємопов’язану систему, що визначає якість взаємодії між індивідом, суспільством і державою. У філософському вимірі ця взаємодія постає не лише як сукупність соціальних практик чи нормативних приписів, а як певний спосіб людського буття у політичному світі, що формується на перетині ціннісних орієнтацій, моральних переконань та усвідомлених моделей поведінки. Політична культура у цьому контексті 21 виступає своєрідним духовним горизонтом, в межах якого громадянин інтерпретує політичну реальність, визначає межі власної участі та співвідносить індивідуальні дії з колективними інтересами. Громадянська свідомість є внутрішнім ядром політичної культури, її антропологічною та етичною основою. Вона формується через процеси соціалізації, політичної освіти, міжособистісної взаємодії та осмислення індивідом власної ролі у політичному цілому. Якщо політична культура задає поле значень, то громадянська свідомість визначає здатність людини рефлексувати щодо влади, права, свободи та відповідальності. У філософському плані це свідоме прийняття себе не просто як суб’єкта прав, але як суб’єкта обов’язків, що визнає спільність, солідарність і моральний обов’язок діяти на користь суспільства [6]. Соціальна відповідальність природно випливає з громадянської свідомості, оскільки її формою є практична реалізація внутрішніх переконань через конкретні дії. Там, де громадянська свідомість є лише декларативною, соціальна відповідальність не стає реальним чинником політичного розвитку. Утім, коли індивід відчуває себе співтворцем політичного простору, відповідальність стає осмисленою: вона проявляється у готовності дотримуватися законів, брати участь у громадських ініціативах, сприяти збереженню демократичних інститутів та критично впливати на владу. Відповідальність у такому підході має не примусовий, а гуманістичний характер, що ґрунтується на усвідомленні цінності людської свободи та взаємної довіри. Єдність політичної культури, громадянської свідомості і соціальної відповідальності не є механічною. Це радше динамічний процес, у якому кожен елемент постійно взаємодіє з іншими. Політична культура задає світоглядні орієнтири, громадянська свідомість перетворює ці орієнтири на особистісні переконання, а соціальна відповідальність забезпечує їх практичну реалізацію. У цьому полягає сутність політичної суб’єктності, яка 22 формується не автоматично, а через напружений процес осмислення суспільних викликів, ціннісних виборів та моральних дилем. Особливе значення взаємозв’язку цих елементів стає очевидним у періоди соціальних зрушень, криз або трансформацій, коли суспільство переживає переоцінку норм, моделей поведінки та історичних орієнтирів. Український контекст після 2014 року демонструє саме такий процес. Революція Гідності, російська агресія та тривалий процес реформ стали каталізаторами глибоких змін у політичній культурі українців, які поступово відходять від патерналістських моделей, зорієнтованих на зовнішнього «гаранта» стабільності, й наближаються до культури активної громадянської участі. Це зумовило посилення громадянської свідомості та відповідальності: суспільство дедалі більше усвідомлює власну роль у державотворенні, відчуває персональний зв’язок із процесами політичного розвитку, а відтак – більш критично та вимогливо ставиться до політичної влади. У цьому контексті політична культура постає не лише як система цінностей, а як умова формування громадянського суспільства. Чим вищий рівень громадянської свідомості, тим стійкішою стає демократія, оскільки вона ґрунтується не на зовнішніх інститутах, а на внутрішній готовності громадян підтримувати, захищати й удосконалювати політичний устрій. Соціальна відповідальність виявляється не лише у традиційних формах політичної участі, а й у щоденних практиках солідарності, взаємодопомоги, волонтерства, контролю за владою та участі у громадських ініціативах. Таким чином, політична культура, громадянська свідомість і соціальна відповідальність стають інтегральними чинниками формування демократичного суб’єкта та утвердження України у світовому політичному просторі. 23 РОЗДІЛ 2. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 2014 РОКУ 2.1. Політичний та соціальний контекст після 2014 року Період після 2014 року став для України точкою радикального цивілізаційного перелому, у межах якого політичний, соціальний та культурний простір зазнав масштабної трансформації. Революція Гідності, яка вибухнула як реакція на спробу згорнути європейський курс держави та обмежити базові свободи, вивела на авансцену новий тип політичної суб’єктності. Вона продемонструвала, що українське суспільство перестало бути пасивним спостерігачем політичних процесів і перетворилося на активного учасника та творця історичних змін. У політичному вимірі Революція Гідності означала кінець епохи пострадянського управління, в якій авторитарні практики, корупційні мережі та патерналістські очікування формували логіку взаємодії між громадянами та владою. Натомість суспільство почало дедалі виразніше вимагати прозорості, підзвітності, справедливості та відновлення довіри до державних інституцій. Водночас 2014 рік став початком російської збройної агресії, що спричинила анексію Криму та війну на Донбасі. Ці події вплинули на всі сфери політичного й соціального життя, виступивши серйозним викликом для національної безпеки, територіальної цілісності та державної стійкості. Війна спричинила глибокі зміни в суспільній свідомості: на перший план вийшли питання національної ідентичності, самоусвідомлення спільної долі, мобілізації ресурсів та внутрішньої солідарності. Травма війни стала водночас джерелом консолідації, адже українське суспільство, незалежно від регіону, мови чи соціального статусу, продемонструвало здатність до колективної взаємодії, взаємодопомоги та безпрецедентного рівня громадянської активності. Зусилля волонтерів, добровольчих формувань, громадських організацій і рухів створили нову соціальну реальність, у якій держава вже не 24 мислилась єдиним агентом змін, а громадяни перебрали на себе значну частину функцій, які традиційно вважалися державними [34]. Соціальний контекст після 2014 року також був позначений інтенсивним реформуванням ключових сфер суспільного життя. Початок децентралізації створив нову архітектуру місцевого самоврядування, надавши громадам інструменти реального впливу на управлінські процеси. Судова, антикорупційна та правоохоронна реформи, попри неоднозначні результати, заклали основу для переосмислення принципів верховенства права та незалежності інституцій. Разом із цими процесами відбувалася трансформація економічного середовища, пов’язана з необхідністю подолання структурної залежності від російського ринку, створенням нових торговельних зв’язків, інтеграцією в європейські ринки та поступовим запровадженням стандартів ЄС. Філософськи осмислюючи цей період, можна говорити про появу «екзистенційної політики», у якій нація опинилася перед вибором не лише політичного вектора розвитку, але й самої моделі людського співбуття. Відчуття загрози, війна, боротьба за свободу та гідність активізували глибинні смисли буття спільноти: відповідальність за майбутнє, солідарність, цінність свободи, готовність до самопожертви та моральної участі в подоланні криз. У цих умовах політична культура перестала бути абстрактною категорією й стала практичним інструментом виживання та розвитку суспільства. Важливо, що політичний контекст після 2014 року набув ознак модернізаційного прискорення. Проєвропейський курс, закріплений у державній стратегії та підтриманий громадянами, означав не лише прагнення інтеграції до ЄС, але й переорієнтацію на цінності ліберальної демократії, верховенства права та поваги до прав людини. Водночас суспільство пережило переоцінку історичної пам’яті: події Майдану, боротьба за незалежність, декомунізація та зміцнення української ідентичності стали основою нової політичної наративності. 25 Особливого значення набув розвиток інформаційного простору. Війна та російська пропаганда стимулювали формування критичного ставлення до інформації, посилення медійної грамотності та активний розвиток незалежних медіа. Цифровізація державних сервісів і суспільної комунікації (зокрема феномен «Дії») створили умови для прозорішої взаємодії між владою та громадянами, що стало ще одним поштовхом до формування нової політичної культури [17]. Таким чином, політичний та соціальний контекст України після 2014 року характеризується поєднанням глибокого кризового досвіду та інтенсивного розвитку, що відкрило шлях до переосмислення державності, громадянської участі, ідентичності та культурних цінностей. Це період, у якому народилася нова якість українського суспільства – суспільства, здатного до самоорганізації, солідарності, критичної рефлексії та цілеспрямованого руху до демократичної моделі майбутнього. 2.2. Зміни у політичних цінностях та громадянській свідомості Після 2014 року в Україні відбулася кардинальна переорієнтація політичних цінностей та глибинних установок громадянської свідомості. Ці зміни не були одномоментними, вони формувалися поступово, проте їхній характер має принциповий, навіть цивілізаційний вимір. Революція Гідності стала не лише протестом проти несправедливості, а й переломним моментом, що виявив готовність суспільства відмовитися від багаторічних пострадянських моделей мислення та поведінки. Політика перестала сприйматися як віддалена сфера, якою займаються «інші»; вона увійшла у повсякденний досвід, примусивши громадян усвідомити власну відповідальність за минуле, теперішнє і майбутнє країни. На рівні політичних цінностей відбулася зміна акцентів у бік пріоритетності свободи, людської гідності, самоповаги та активної участі. Ці цінності перестали бути лише декларативними принципами демократичного 26 устрою і перетворилися на внутрішню потребу, що була захищена у боротьбі та виправдана вчинками мільйонів людей. У суспільній свідомості утвердилося переконання, що гідність та свобода не даруються владою, а здобуваються через солідарність, активність та стійкість. Саме тому громадянська свідомість стала набагато більш політичною, а політична культура – значно моральнішою [25]. Важливим наслідком цих трансформацій стало посилення національної ідентичності та відчуття приналежності до політичної спільноти. Війна та досвід постійної загрози з боку Росії спричинили глибоку переоцінку цінностей, що проявилася у зміцненні ідеї державності, відкиданні імперських наративів, зростанні підтримки європейського та євроатлантичного курсу. Поступово відбувся перехід від етнокультурного до політичного розуміння нації, у якому визначальними є не мова чи походження, а поділювані індивідами цінності свободи, демократії, солідарності та верховенства права. Таким чином, українська ідентичність зміцнилася не стільки через зовнішній тиск, скільки через усвідомлення себе громадянами держави, яку необхідно захищати і розвивати. Громадянська свідомість за цей період стала більш зрілою, критичною та рефлексивною. Зросла готовність до участі у громадських ініціативах, волонтерських рухах, локальних проєктах, контролі над владою та підтримці реформ. Це свідчить про формування культури горизонтальної взаємодії, у якій довіра базується не на авторитетах чи примусі, а на добровільній відповідальності та взаємній підтримці. Зміцнення таких горизонтальних зв’язків стало вирішальним фактором стійкості українського суспільства під час війни, адже у ситуації загрози мобілізувала не держава як інституція, а суспільство як спільнота людей з активною громадянською позицією. На рівні політичних цінностей відбулося також зниження толерантності до корупції, безкарності, зловживання владою та клієнтелізму. Громадяни стали вимогливішими до якості публічного управління, критичнішими щодо політичних еліт та більш орієнтованими на прозорість і підзвітність влади. У 27 свідомості формується нова норма політичного життя, згідно з якою влада повинна бути не над суспільством, а перед ним і разом з ним. Це означає зрушення від патерналістської моделі до моделі партнерства, у якій громадянин і держава співпрацюють на основі взаємної довіри. У філософському вимірі зміни у політичних цінностях можна описати як перехід від культури виживання до культури гідності. Культура виживання тяжіє до пасивності, страху, пристосування та недовіри; вона притаманна суспільствам, що тривалий час жили в умовах нестабільності, зовнішнього контролю чи авторитаризму. Натомість культура гідності передбачає активність, самоповагу, відповідальність, прагнення до свободи та готовність діяти заради спільного блага. Україна після 2014 року рухається саме у цьому напрямі, долаючи суперечності та травми минулого [30]. Ціннісні зміни не обмежуються лише політичним рівнем; вони виявляються у щоденних практиках, мові, громадянській поведінці, медійному просторі, освітніх підходах та публічній комунікації. Зростає запит на вільний доступ до інформації, на етичну поведінку державних службовців, на чесність та прозорість суспільних процесів, на відповідальне ставлення до прав людини. Водночас посилилася здатність суспільства до колективної дії та несприйняття несправедливості. Якщо раніше політичні рішення часто сприймалися як даність, то тепер вони розглядаються як предмет громадського контролю та критичного аналізу. У цьому контексті громадянська свідомість в Україні набула рис модерного європейського політичного мислення. Вона побудована на розумінні власної суб’єктності, що не залежить від зовнішніх гарантій, а формується через внутрішню готовність захищати свої права, виконувати обов’язки та діяти відповідально у межах політичної спільноти. Таке наповнення громадянськості має не лише політичний, а й глибокий моральний характер, оскільки вимагає усвідомлення цінності людського життя, свободи та солідарності. 28 Таким чином, зміни у політичних цінностях і громадянській свідомості після 2014 року стали фундаментом нового етапу політичного розвитку України. Вони визначають напрям руху суспільства, формують новий тип політичної культури та створюють передумови для утвердження демократичної держави, заснованої на активній участі, відповідальності та гідності громадян. 2.3. Трансформація політичних практик Трансформація політичних практик в Україні після 2014 року є одним із найвиразніших проявів глибинних змін політичної культури та громадянської свідомості. Перелом, здійснений Революцією Гідності та посилений викликами війни, призвів до переосмислення самої природи політичної дії, ролі громадянина, функцій держави та механізмів взаємодії між владою і суспільством. Політичні практики перестали бути суто інституційними процесами, обмеженими рамками представницької демократії; вони набули розширеного, багатоаспектного і часто неформального характеру, що відобразило перехід до нової моделі політичної суб’єктності. Таблиця 2.1 Трансформація основних форм політичної участі в Україні Елемент Традиційні форми (до Трансформовані форми політичної 2014 р.) (після 2014 р., особливо з участі 2022 р.) Характер Переважно пасивна, Активна, регулярна, участі спостережницька, відповідальна, спрямована на епізодична вплив Виборча Електоральна мобілізація Усталене ціннісне поведінка епізодичного типу, низька голосування, зростання стабільність голосування політичної раціональності, зменшення маніпульованості Громадянська Обмежена участь у Масовий розвиток активність громадських ініціативах волонтерства, самоорганізації, локальних ініціатив 29 Протестна Протест як виняткова Протест як інструмент активність форма тиску суспільного контролю та політичного самовираження Взаємодія з Орієнтація на очікування Орієнтація на партнерську державою «зверху» взаємодію та співуправління («держава – це ми») Роль молоді Обмежена участь молоді у Лідерська роль молодих політичних процесах громадян, молодіжні рухи, цифровий активізм Цифрові Мінімальне використання Поширення цифрової практики онлайн-інструментів демократії: e-petitions, «Дія», онлайн-голосування, цифрові кампанії Передусім зміни зачепили фундаментальні засади участі громадян у політичному житті. Традиційна практика, коли політичні рішення ухвалювалися вузькими елітними групами, а громадяни залишалися переважно спостерігачами, поступово втратила свою монополію. У політичному просторі утвердилася модель постійної участі, заснована на горизонтальній взаємодії, низових ініціативах та суспільному контролі. Відчуття колективної відповідальності за долю держави, посилене війною та постійними кризами, сформувало новий тип громадянської поведінки, який передбачає активність не лише під час виборів, а й у повсякденних діях, що впливають на суспільні процеси. Таким чином, політика перестала бути сферою винятково професійної діяльності політиків і перетворилася на спосіб соціального буття, який проявляється на рівні місцевих громад, волонтерських рухів, експертних середовищ і громадських платформ [12]. Суттєві зміни відбулися також у практиках політичної мобілізації. Якщо раніше мобілізація була переважно вертикальною, ініційованою партіями або владними структурами, то після 2014 року домінуючою стала горизонтальна мобілізація, що спирається на самоорганізацію громадян. Соціальні мережі, цифрові платформи, незалежні медіа та волонтерські спільноти забезпечили ефективні канали координації та комунікації, що дозволили долати бюрократичні бар’єри та реагувати на суспільні виклики швидше, ніж це може 30 робити держава. У цьому проявилася нова функція політики як простору соціальної творчості, у якому громадяни формують власні сценарії дії та продукують рішення, що випереджають офіційні інституції. Таблиця 2.2 Вплив війни на трансформацію політичних практик Сфера Стан до Зміни після 2022 року повномасштабного вторгнення Мобілізація Нерівномірна, Системна мобілізація громадян здебільшого вибіркова суспільства, поява культури відповідальності Довіра до Низький або Різке зростання довіри до ЗСУ, інституцій коливальний рівень волонтерських структур, довіри частково до державних інституцій Політичний Контроль громадськості Активний контроль за владою, контроль фрагментарний антикорупційна чутливість Волонтерство Масове, але Стратегічне, здебільшого локальне професіоналізоване, здатне заміщувати державні функції Політична Традиційні канали: Домінування цифрових каналів, комунікація телебачення, партійні соціальних мереж, прямих структури звернень лідерів Паралельно із мобілізаційними практиками трансформувалися механізми контролю над владою. В українському суспільстві після 2014 року утвердився принцип постійного спостереження за діями політичних еліт, що раніше обмежувався виборчими циклами. Зросла роль громадських організацій, експертних аналітичних центрів, журналістських розслідувань та ініціатив, спрямованих на моніторинг діяльності органів влади. Контроль набув не стільки формального, скільки морального та етичного значення: суспільство активніше реагує на зловживання, корупцію чи несправедливість, вимагаючи не лише юридичної, але й публічної відповідальності політиків. Це свідчить про перехід до нової етичної парадигми політичної дії, у якій моральні стандарти суспільства стають невід’ємною частиною політичного процесу [16]. 31 Ще однією важливою трансформацією стало значне посилення локального виміру політичних практик. Децентралізація, започаткована після 2014 року, не тільки передала громадам більше ресурсів та повноважень, але й створила нові форми політичної взаємодії. Місцеве самоврядування стало простором реальної, а не формальної демократії. У громадах сформувалися практики участі у плануванні бюджетів, ухваленні стратегічних рішень, розвитку інфраструктури та соціальних проєктів. У результаті політика на місцевому рівні втратила свій відсторонений характер і перетворилася на діяльність, що безпосередньо впливає на конкретні життєві ситуації громадян. Це сприяло підвищенню рівня довіри до місцевої влади, а також до усвідомлення власної дієздатності та спроможності змінювати суспільне життя. Таблиця 2.3 Трансформація політичних практик під впливом цифровізації Напрям До цифровізації Після цифровізації та розвитку e-democracy Політична Залежність від ЗМІ, Відкритість інформаційного інформація обмежений доступ до простору, багатоканальність, альтернативних джерел підвищення медіаграмотності Механізми Переважно офлайн- Онлайн-петиції, електронні участі ініціативи звернення, цифрові голосування Політичні Контрольовані партіями, Гнучкі цифрові кампанії, кампанії малодинамічні таргетинг, мобілізація через соцмережі Взаємодія Бюрократизовані Спростені цифрові сервіси, громадян і процедури прямий доступ через влади електронні платформи Форма Традиційні мітинги та Цифровий активізм, активізму збори флешмоби, краудфандингові проєкти, онлайн-волонтерство Трансформація політичних практик проявилася і у зміні способів політичної комунікації. Зросла роль цифрових технологій, що забезпечили прямий контакт між владою та суспільством, зменшивши залежність від традиційних медіа. Державні цифрові сервіси, онлайн-петиції, електронна 32 демократія та інструменти відкритих даних зробили політичну взаємодію більш прозорою та доступною. Комунікація стала багатовекторною, децентралізованою та водночас більш інтенсивною, адже суспільство отримало можливість не лише отримувати інформацію, а й активно її продукувати, ставати учасником публічного дискурсу та впливати на формування порядку денного. Таблиця 2.4 Соціокультурні чинники, що сприяли трансформації політичних практик Чинник Сутність впливу Наслідки для політичної культури Європейський Прагнення інтеграції у Укріплення демократичних вектор демократичний простір норм і стандартів Воєнний досвід Радикальна зміна Підсилення відповідальності, пріоритетів і цінностей солідарності, суб’єктності громадян Революційний Майданні практики Поширення горизонтальних досвід самоорганізації форм політичної взаємодії Медіатизація Вплив соцмереж на Прискорення політичних політики формування думок процесів, нові форми політичної конкуренції Освітні зміни Розвиток Підвищення рівня політичної громадянської освіти компетентності Філософське осмислення цих процесів дозволяє говорити про становлення нової політичної культури дії, у якій головним суб’єктом стає не держава, а громадянин. Політична практика перестає бути суто інституційною процедурою і перетворюється на вираження свободи, гідності та відповідальності. Вона набуває екзистенційного змісту, адже у ситуації війни, суспільних загроз і невизначеності кожна дія, навіть невелика, набуває політичного виміру. У цьому полягає сутність нової української політичної суб’єктності, що формується у процесі боротьби за незалежність, правду та моральний лад. У підсумку трансформація політичних практик після 2014 року демонструє рух від пасивної, патерналістської моделі політичної поведінки до активної, відповідальної та заснованої на солідарності. Українське суспільство 33 формує новий тип взаємодії з державою, який ґрунтується на участі, контролі, співтворенні та моральному вимірі політичних рішень. Саме в цих практиках народжується нова політична культура, що визначає майбутній розвиток України як демократичної, стійкої та ціннісно орієнтованої держави. 2.4. Філософське осмислення трансформацій Філософське осмислення політичних трансформацій, що відбулися в Україні після 2014 року, потребує виходу за межі суто емпіричного опису подій і зосередження на смислових, ціннісних та екзистенційних підвалинах цих змін. Українська політична реальність цього періоду може бути прочитана як драма свободи, в якій народ проходить крізь випробування, переосмислюючи власну природу, визначаючи межі своїх можливостей та утверджуючи право на політичне буття. Політична трансформація постає не як технічна модернізація інституцій або перерозподіл влади, а як внутрішній духовний злам, що змінює сам спосіб існування суспільства. Одним із ключових концептів, який дозволяє філософськи осмислити ці процеси, є свобода як фундаментальний принцип людського й колективного буття. Події 2014 року та війна, що триває згодом, оголили первинний смисл свободи – не як абстрактної ідеї, а як історичної, тілесної та моральної реальності, за яку люди готові боротися й жертвувати. Свобода перестала бути метафорою і стала досвідом, прожитим у формі ризику, відповідальності й солідарності. У цьому сенсі Україна здійснила перехід від свободи як декларації до свободи як практики, яка визначає життєвий шлях нації. Не менш важливою для філософського розуміння трансформацій є концепція гідності. Революція Гідності поставила питання про людську, не відчужувану цінність людини в політичному полі. Гідність стала тим критерієм, через який громадяни оцінюють владу, судять політичні рішення та визначають межі допустимого. Війна ще більше загострила значення гідності, показавши її як джерело моральної стійкості та духовного опору. Гідність у 34 цьому контексті не зводиться до індивідуальної чесноти; вона перетворюється на колективну силу, яка формує політичну суб’єктність народу. І саме у цій зміні філософи вбачають народження нової політичної культури, що спирається на моральні засади, а не на страх чи покору [28]. Трансформації політичного життя України також можуть бути осмислені через ідею солідарності як форми відповідальності за Іншого. Після 2014 року українське суспільство демонструє феноменальну здатність до взаємопідтримки, при чому солідарність стає не лише соціальною практикою, а й філософським принципом. Умови війни, а також численні гуманітарні, політичні та економічні виклики сформували модель співбуття, в якій люди не замикаються у власних інтересах, а відчувають себе частиною спільного цілого. Це свідчить про перехід від індивідуалістичного розуміння свободи до свободи, що утверджується в спільноті та через взаємну відповідальність. Ще одним ключовим аспектом філософського осмислення трансформацій є переосмислення темпоральності – часу, в якому живе суспільство. Україна увійшла у період «прискореної історії», коли події, що зазвичай займають десятиліття, відбуваються протягом кількох років. Така концентрація історичного досвіду призводить до зміни колективної свідомості: минуле переосмислюється, майбутнє набуває рис проєкту, що потребує активного творення, а теперішнє сприймається як простір відповідальних рішень. Це створює особливу політичну реальність, у якій кожна дія набуває історичної ваги. Філософськи це можна трактувати як перехід від пасивного плину історії до її творення у дусі екзистенційного вибору. Не менш значущим є й те, що політичні трансформації України мають онтологічний вимір. Умови війни та боротьби за суверенітет ставлять перед суспільством питання про сенс існування держави та її місце у світовому порядку. Держава перестає бути лише інституційною оболонкою; вона постає як форма буття народу, як умова його свободи та майбутнього. Водночас народ, усвідомивши власну силу та здатність до самостійних дій, перестає 35 сприймати державу як відокремлений від нього механізм. У такий спосіб формується нова політична онтологія, що ґрунтується на взаємопроникненні державності та громадянськості. Політичні трансформації також можна розглядати крізь призму філософії діалогу. Суспільство після 2014 року вступило у складний діалог із собою, з державою, з історією та зі світом. Цей діалог не завжди є гармонійним; у ньому багато суперечностей, конфліктів і болю. Проте саме через діалог формується новий національний наратив, що відкидає колоніальні схеми, переосмислює травматичний досвід минулого та утверджує суб’єктність у глобальному контексті. Таким чином, політичні трансформації постають не лише як структурні зміни, а і як процес самопізнання, у якому суспільство відкриває власну сутність [19]. Нарешті, філософське осмислення політичних трансформацій в Україні неможливе без аналізу ціннісної еволюції, що визначає майбутній шлях нації. Українське суспільство обирає модель, засновану на свободі, гідності, правді, солідарності та відповідальності – цінностях, що втілюють європейську та загальнолюдську філософську традицію. У цьому виборі полягає не лише політичний акт, а й акт духовний, оскільки він визначає не лише структури влади, а й саму моральну природу суспільства. Трансформації після 2014 року можна розглядати як процес становлення політичного суб’єкта, який усвідомлює свою цінність, свою силу та свій історичний обов’язок. Таблиця 2.5 Філософські підходи до осмислення трансформації політичної культури України після 2014 року Філософський Сутність Прояви в Філософське вимір трансформації українському значення та суспільстві після інтерпретація 2014 року Екзистенційний Переорієнтація Підвищення Політична вимір суспільства з суб’єктності культура виживання на громадян, набуває самоутвердження готовність до характеру , формування ризику, активна екзистенційної 36 цінності свободи участь у боротьби за як умови буття доленосних автентичність; процесах, свобода постає прийняття не відповідальності абстрактною, а прожитою, екзистенційно виправданою Комунікативно- Розширення Зростання Формується діалогічний вимір горизонтальних мережевих культура форм діалогу, об’єднань, публічності, зміна способу цифровий заснована на політичного активізм, петиції, принципах спілкування відкритий діалог взаємності, між владою і довіри та громадянським комунікативної суспільством раціональності у духі Габермаса Ціннісно- Перегляд Зміцнення Політична аксіологічний пріоритетів на волонтерських культура вимір користь рухів, зростання переходить від солідарності, цінності пострадянської свободи, гідності людського життя, до та справедливості пріоритет гуманістично- соціальної європейської відповідальності моделі, де основою є аксіологічна автономія громадянина Ідентифікаційний Переосмислення Відмова від Нація вимір національної постколоніальни осмислюється ідентичності, х та імперських як спільність зміна образу смислів, свободи, а не «свого» та укріплення крові чи «чужого» української території; національної конструювання ідентичності, ідентичності мовно- стає етичним культурний вибором розвиток Морально- Посилення Осуд корупції, Політична етичний вимір значення суспільний запит культура моральної на чесність, набуває 37 відповідальності справедливі етичного в політиці правила, змісту, прозорість політика перестає бути «аморальним мистецтвом можливого», наближається до концепції моральної політики Антропологічний Зміна уявлень Масове Людина постає вимір про людину як волонтерство, як політичну істоту, самоорганізація, відповідальна формування участь у місцевих істота, здатна образу активного ініціативах, до політичної громадянина розвиток творчості; мікрогромад формується антропологія громадянської гідності Онтологічний Переозначення Влада Держава вимір (буття змісту розглядається як інтерпретуєтьс держави) державності та її сервіс, що існує я не як функцій для громадян; зовнішній держава як апарат влади, а простір спільної як спосіб відповідальності колективного буття, як «спільна справа» Феноменологічни Зміна способу Відчуття спільної Політична й вимір переживання долі, досвід культура політичної війни, формується реальності переживання через досвід, громадянами травми та що стає солідарності, джерелом спільне творення колективних сенсів смислів і наративів, через проживання історії «зсередини» 38 Геополітичний та Чітке Розрив з Трансформація цивілізаційний цивілізаційне російським політичної вимір самовизначення простором, рух культури України до ЄС і НАТО, осмислюється культура як європейської цивілізаційний політичної вибір, як рух до суб’єктності культури свободи та модерності Отже, філософське осмислення політичних трансформацій в Україні виявляє їхній глибинний, екзистенційний і моральний характер. Вони не зводяться до інституційних реформ чи політичної конкуренції; це – рух від залежності до свободи, від травми до гідності, від пасивності до активної суб’єктності. У цьому русі народжується нова українська політична культура, що визначає і сучасність, і майбутнє держави. 39 РОЗДІЛ 3. ВИКЛИКИ, ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ 3.1. Суперечності та виклики трансформації політичної культури Трансформація політичної культури України після 2014 року відбувається у складному полі історичних, соціальних, ціннісних та інституційних напружень, що створюють атмосферу постійної невизначеності та багатоаспектних викликів. Політична культура, попри її демократичну спрямованість, зазнає впливу суперечливих тенденцій, які обумовлюють нерівномірність розвитку політичної свідомості, практик громадянської участі та інституційної довіри. У цьому контексті формуються численні парадокси, що ускладнюють консолідацію демократичної культури та вимагають філософського осмислення. Однією з ключових суперечностей постає розрив між декларованими цінностями та реальними моделями політичної поведінки. Більшість громадян вважають себе прихильниками демократії, проте щоденний політичний досвід часто відтворює патерналістські установки, очікування «сильного лідера», персоніфіковане розуміння влади та слабку готовність до інституційної відповідальності. У свідомості громадян демократичні принципи нерідко співіснують із звичними елементами радянської політичної культури, що створює специфічний гібрид, у якому прагнення свободи поєднується з очікуванням зовнішнього вирішення проблем. Така внутрішня суперечливість уповільнює становлення цілісної громадянської культури та призводить до циклічних хвиль розчарування у владі [20]. Інший глибинний виклик полягає у недосконалості політичних інституцій, що не завжди відповідають темпові зростання громадянської активності. Після 2014 року українське суспільство демонструє виражену готовність до самоорганізації, горизонтальної мобілізації та ініціатив «знизу», тоді як частина державних структур зберігає інерційність, бюрократизм і 40 недостатню прозорість. Це формує відчуття подвійності: громадяни хочуть жити у демократичній державі, але самостійно компенсують її слабкі функції, що призводить до парадоксу «сильного суспільства – слабких інституцій». За таких умов громадянська солідарність стає ресурсом виживання, проте не завжди трансформується у сталу інституційну культуру. Внутрішню напруженість підсилює також інформаційна вразливість суспільства, адже трансформація політичної культури відбувається у добу цифровізації, коли інформаційний простір постає середовищем постійних маніпуляцій, фейкових наративів та когнітивних перевантажень. Політична культура, що формується за цих умов, опиняється перед викликом розрізнення істинного й сконструйованого, а громадянська свідомість повинна розвивати здатність критичного мислення, медіаграмотності та стійкості до пропагандистських впливів. Інформаційні атаки зовнішніх акторів, які намагаються впливати на політичні процеси в Україні, ускладнюють становлення стабільної ціннісної ідентичності та підживлюють внутрішні конфлікти [34]. Особливо відчутним є виклик, пов’язаний із переживанням війни. З одного боку, війна сприяє консолідації національної ідентичності, посиленню патріотизму, відчуття відповідальності та солідарності. З іншого боку, вона створює значний психологічний і соціальний тиск, загострює недовіру до політиків, підсилює поляризацію та провокує радикалізацію частини суспільства. Під впливом військового досвіду формується нова політична культурна матриця, у якій поєднуються прагнення демократичної свободи і потреба в мобілізаційній дисципліні, що не завжди легко інтегрувати у стабільну модель громадянських практик. Суперечності стосуються також взаємодії поколінь. Молоде покоління, виховане в умовах постмайданної України та цифрового світу, демонструє більш високий рівень відкритості та проєвропейських цінностей. Старші покоління часто зберігають елементи радянської культурної спадщини. Це породжує різні очікування щодо ролі держави, політичної участі та моделей 41 суспільного розвитку. Фактично політична культура України існує як багатошаровий конструкт, у якому одночасно співіснують модерні й архаїчні, демократичні та патерналістські, національно орієнтовані й пострадянські елементи. Нарешті, серйозним викликом залишається проблема політичної довіри. Хронічна недовіра до державних інституцій, політичних партій і політиків гальмує демократизаційні процеси та перешкоджає формуванню довготривалих соціальних контрактів між громадянами та владою. Кожен цикл політичних змін супроводжується черговою хвилею розчарування, що свідчить про незавершеність модернізації політичної культури та недостатнє укорінення нових ціннісних норм. Таблиця 3.1 Суперечності та виклики трансформації політичної культури України Категорія виклику Характер прояву у Вплив на політичну сучасному українському культуру та громадянську суспільстві свідомість Поляризація Різні регіональні, Ускладнює формування суспільства соціальні та політичні спільних цінностей, уподобання; конфліктні загрожує консенсусу, наративи у медіа підвищує ризик фрагментації громадянської свідомості Низький рівень Скепсис щодо Створює бар’єри для довіри до інституцій політичних партій, стабільного органів влади, судової демократичного розвитку, системи формує ціннісні пробіли між державою та громадянами Емоційна політична Різкі коливання Може стимулювати активність протестної поведінки, громадянську участь, але реактивні акції, знижує раціональність мобілізація через кризи політичного мислення та довгострокову стабільність Конфлікт між Виникнення цифрового Вимагає інтеграції нових традиційними та активізму, волонтерства практик у політичну новими формами та самоорганізації поряд систему, інакше виникає участі 42 із класичними дисбаланс та фрагментація виборчими практиками участі Вплив війни та Війна на сході України, Підсилює мобілізаційні зовнішніх факторів інформаційні атаки, тенденції, але водночас зовнішня політична підвищує ризики тиск радикалізації, формує напруженість у колективній свідомості Нерівномірність Відмінності у рівні Обмежує здатність до політичної освіти та політичної культури за усвідомленого прийняття компетентності регіонами, віком, рішень, підсилює вплив громадян освітою маніпуляцій та дезінформації Етичні дилеми та Підтримка або Ослаблює моральні корупційні практики толерування основи політичної недоброчесних культури, знижує політичних дій, легітимність компроміси з демократичних інститутів цінностями Соціальна та Різний доступ до Формує нерівномірний економічна ресурсів, інформації та політичний вплив, нерівність можливостей участі загострює суперечності, стримує розвиток інтегрованого громадянського середовища Отже, суперечності й виклики трансформації політичної культури України полягають у внутрішньому конфлікті між старим і новим типами свідомості, у різних темпах розвитку суспільства й інституцій, у впливі війни та інформаційної нестабільності, у кризі довіри та неоднорідності поколіннєвих світоглядних моделей. Проте ці виклики не зупиняють трансформацію, а радше формують її драматичний, але продуктивний характер, який відкриває можливість появи якісно нової демократичної політичної культури, здатної відповідати потребам сучасної української державності. 43 3.2. Тенденції розвитку громадянської свідомості та політичної участі Розвиток громадянської свідомості та політичної участі в Україні після 2014 року набуває нової динаміки, в якій поєднуються елементи досвіду постреволюційних змін, вплив війни, розширення інформаційних можливостей та поглиблення суспільної потреби в самоорганізації. Українське суспільство переживає глибинні перетворення, що відображаються не лише в політичних практиках, а й у структурі колективної свідомості, у зміні уявлень про роль громадянина, у трансформації механізмів взаємодії з державою та у формуванні нових форм політичної суб’єктності. Ці тенденції не мають одномірного чи лінійного характеру, натомість постають як багаторівневе й суперечливе поле соціальних зрушень. Однією з головних тенденцій стає усвідомлення громадянами власної причетності до політичних процесів. Після Революції Гідності зростає відчуття відповідальності за державу, і багато українців починають розглядати політику не як віддалену сферу, підконтрольну виключно елітам, а як середовище, в якому їхній голос має реальний вплив. Це сприяє виникненню більш активної політичної поведінки, що проявляється у готовності висловлювати власну позицію, брати участь у суспільних ініціативах та здійснювати контроль за діями влади. Подібне усвідомлення є основою модернізації громадянської свідомості, яка поступово відмовляється від патерналістських моделей світосприйняття і формує нову культурну парадигму відповідальної участі [23]. Значний вплив на розвиток громадянської свідомості має поява потужних горизонтальних форм соціальної взаємодії. Після 2014 року активізуються волонтерські, благодійні та громадські ініціативи, які розширюють межі традиційної політичної участі. Люди долучаються до суспільно важливих процесів не лише через виборчі механізми чи участь у партійній діяльності, а й через самоорганізовані спільноти, локальні рухи, інформаційний активізм. Ця тенденція засвідчує формування нової моделі 44 політичного громадянства, у якій значення мають не стільки формальні атрибути, скільки щоденні практики підтримки суспільних змін. Окремою рисою сучасного етапу є цифровізація політичної участі. Соціальні мережі та онлайн-платформи стали важливими інструментами політичної комунікації, мобілізації та взаємодії між громадянами і владою. Цифрове середовище формує нові можливості для поширення інформації, публічного обговорення, організації протестів і контролю за діяльністю політичних інституцій. Воно також сприяє підвищенню політичної поінформованості, хоча водночас створює ризики інформаційних маніпуляцій, поляризації та поверхневого сприйняття політичних подій. Попри це, цифрова політична участь стає органічним елементом сучасної політичної культури та свідчить про зростання ролі індивіда як активного суб’єкта політичного простору. Після 2014 року помітно зростає рівень політичної компетентності громадян. Бойовий досвід, волонтерська діяльність, участь у місцевих ініціативах та широке обговорення реформ формують середовище, у якому громадяни все частіше аналізують політичні процеси, виявляють критичність мислення та розуміння взаємозв’язків між владними рішеннями й повсякденним життям. Це не усуває проблеми недовіри чи емоційної поляризації, але поступово змінює якість громадянського мислення, роблячи його більш зрілим і спрямованим на тривале збереження державності. Суттєвим чинником, який вплинув на тенденції політичної участі, стала війна. Вона активізувала почуття відповідальності, солідарності та єдності. Військова мобілізація, волонтерський рух, допомога внутрішньо переміщеним особам, участь у захисті інтересів держави на міжнародній арені – усе це стало частиною нової політичної культури. Водночас війна загострила політичні емоції, змінила пріоритети та сприяла появі більш рішучих і категоричних оцінок політичних рішень. Частина громадян схильна до радикальних форм участі, що з одного боку свідчить про силу громадянської суб’єктності, а з іншого – створює ризик фрагментації суспільства. 45 На рівні самосвідомості формується тенденція до переосмислення власної національної ідентичності як політичної. Українці дедалі більше усвідомлюють зв’язок між збереженням національної держави, демократичними стандартами та особистою участю у політичному житті. Ця тенденція приводить до консолідації політичної нації, у якій громадяни різного віку, походження та регіонів поділяють спільні цінності свободи, справедливості та суверенності [7]. У той же час розвиток громадянської свідомості супроводжується внутрішніми напруженнями. Зростання політичної активності часто поєднується з високим рівнем емоційного виснаження та недовіри до влади. Політична участь нерідко набуває реактивного характеру, зумовленого кризами й загрозами. Це означає, що культурна модернізація ще не завершена, а демократичні норми не набули достатньої стійкості. Проте загальний вектор розвитку залишається незмінно спрямованим у бік зміцнення громадянської суб’єктності, що є фундаментальною умовою становлення зрілої політичної культури. Таблиця 3.2 Тенденції розвитку громадянської свідомості та політичної участі в Україні після 2014 року Тенденція Характер прояву Вплив на політичну культуру та громадянську суб’єктність Зростання Активна участь у Формування усвідомленого політичної виборах, петиціях, громадянського ставлення, активності громадян місцевих ініціативах, підвищення рівня волонтерських політичної проєктах відповідальності Розвиток цифрового Використання Поширення та інформаційного соцмереж, онлайн- горизонтальних форм активізму платформ, цифрових взаємодії, прискорення кампаній та обміну інформацією, волонтерства формування нового типу політичної участі Солідарність та Волонтерство, Підвищення соціальної колективна допомога військовим згуртованості, формування мобілізація цінності колективної 46 та ВПО, спільні відповідальності та громадські проєкти взаємодопомоги Формування Обговорення реформ, Розвиток раціонального та критичної політичних рішень, рефлексивного мислення, політичної аналіз медіа та зменшення залежності від свідомості інформаційного маніпуляцій контенту Розширення Лідерські ініціативи, Поява нового покоління молодіжної участі молодіжні рухи, громадян з активною волонтерські програми, політичною позицією, цифрові проєкти здатних до інноваційних форм участі Поступова Включення Створення стабільних інституалізація добровільних ініціатив моделей співпраці між нових практик у системну роботу державою і суспільством, органів влади та закріплення демократичних місцевих громад норм Переосмислення Усвідомлення зв’язку Консолідація суспільства національної та власної суб’єктності з навколо демократичних громадянської державними цінностей та солідарності, ідентичності цінностями та зміцнення культурного національною фундаменту політичної ідентичністю участі Емоційна та Активне реагування на Підсилення мотивації до ціннісна залученість воєнні, соціальні та участі, але створення політичні події ризиків емоційної радикалізації; потреба балансування між активністю та раціональністю Отже, тенденції розвитку громадянської свідомості та політичної участі в Україні після 2014 року засвідчують глибинні зміни у ставленні громадян до держави, до власної ролі у політичному житті й до ціннісних засад суспільного співжиття. У цих процесах проявляється прагнення до свободи, відповідальності та солідарності, що поступово формують новий тип політичної культури, здатної забезпечити сталий демократичний розвиток і зміцнення української державності. 47 3.3. Перспективи формування сталих демократичних практик та філософське осмислення їх значення для майбутнього України Перспективи формування сталих демократичних практик в Україні визначаються взаємодією багатьох чинників – історичної пам’яті, громадянської активності, досвіду політичних трансформацій, зовнішніх викликів та внутрішніх соціокультурних змін. Після 2014 року українське суспільство переживає не лише політичне переформатування, а й глибоку зміну світоглядних орієнтирів, які визначають моральні та філософські підвалини майбутнього державного розвитку. Демократичні практики в цих умовах перестають бути лише набором правил і процедур, а набувають значення життєвого устрою, способу співіснування та формою колективної ідентичності. Однією з найважливіших перспектив є поступове утвердження культури відповідальної участі, яка передбачає внутрішню готовність громадян брати на себе довготривалі зобов’язання у справі державотворення. Йдеться про перехід від реактивної, кризової мобілізації до стабільної, повсякденної участі, що проявляється в готовності захищати власні права, підтримувати демократичні інституції, аналізувати політичні рішення та впливати на їхній зміст. Такий тип участі формує соціальне середовище, в якому демократія перестає бути абстрактною формулою і перетворюється на практику внутрішньої свободи та солідарності [21]. Другою перспективою, що має глибоке світоглядне підґрунтя, є розвиток інституційної зрілості. Вона означає не лише технічне вдосконалення державних структур, а й формування довготривалих суспільних домовленостей, що визначають межі та зміст влади. Стійкі демократичні інституції потребують довіри, а довіра, у свою чергу, ґрунтується на спільному ціннісному розумінні справедливості, відповідальності та легітимності. В українському контексті це передбачає подолання традиційного протиставлення держави й суспільства, що залишилося у спадок від 48 колоніальних та радянських моделей управління. Перехід до культури співучасті між владою й громадянами є одним із ключових чинників формування стійких демократичних практик. Суттєвого значення набуває перспектива розвитку політичної освіти та критичного мислення. Інформаційні війни, маніпуляції та глобальна конкуренція політичних наративів ставлять демократію у становище постійного виклику. Лише суспільство, здатне відрізняти правдиве знання від пропаганди, може забезпечити стабільність власної політичної культури. У цьому контексті філософське осмислення демократії повертає увагу до цінності раціонального діалогу, відкритості думки та свободи висловлення. Демократія майбутнього потребує громадянина, який не лише має право голосу, а й здатен здійснювати інтелектуально й морально виважені рішення, спираючись на усвідомлення складності суспільного життя. Важливим напрямом є формування культури солідарності, що виходить за межі ситуативної мобілізації, спричиненої війною або кризою. Солідарність має стати не тимчасовою реакцією на небезпеку, а основою довготривалого суспільного договору, в якому громади, інституції та індивіди сприймають одне одного як рівнозначних учасників спільної справи. У воєнному досвіді українців проявилася надзвичайна здатність до взаємної підтримки, і перспектива розвитку полягає в тому, щоб трансформувати цю моральну енергію в інституційну та політичну культуру повсякденності. Така солідарність підсилює демократичну стійкість і створює основу для соціальної інтеграції у повоєнний час. Окремої уваги потребує перспектива формування культури політичного діалогу. Українське суспільство зазнало значної поляризації, зумовленої політичними конфліктами, воєнним станом та інформаційними впливами. Демократія майбутнього вимагатиме відновлення здатності до розуміння іншого, до ведення дискусії, в якій різні позиції не знищують одна одну, а відкривають шлях для узгоджених рішень. Філософське осмислення цього процесу вказує на важливість комунікативної раціональності, яку 49 підкреслювали Габермас та сучасні теоретики демократії: суспільство може існувати лише тоді, коли воно здатне говорити, слухати й домовлятися [39]. Ключовим елементом перспектив розвитку демократичної культури є усвідомлення цінності свободи не лише як політичного права, а як морального стану особистості. Українська боротьба за незалежність після 2014 року набуває філософського виміру як боротьба за можливість бути суб’єктом власної історії. У цьому сенсі демократія стає простором реалізації людської гідності, а демократичні практики – формою захисту фундаментального права на самовизначення. Майбутнє України залежить від того, наскільки глибоко це усвідомлення вкоріниться в колективній свідомості та щоденній поведінці громадян. Особливу роль відіграє перспектива переосмислення національної ідентичності як громадянської, інклюзивної та орієнтованої на майбутнє. Українська ідентичність, що зміцнилася під час війни, має потенціал стати основою консолідації політичної нації, в якій демократичні цінності співвідносяться з культурною самобутністю та історичною пам’яттю. Це створює простір для появи моделі держави, в якій свобода і відповідальність є невіддільними, а розвиток особистості – запорукою розвитку спільноти. Таблиця 3.3 Перспективи формування сталих демократичних практик та їх філософське осмислення Перспектива Прояви в сучасній Філософське осмислення та Україні значення Культура Регулярне голосування, Демократія як постійний відповідальної активність у локальних процес співтворення; участі ініціативах, громадянин виступає волонтерські проєкти суб’єктом історії, а не пасивним спостерігачем Зміцнення Відкриті державні дані, Довіра як основа інституційної прозорість рішень, легітимності; державні довіри контроль громадськості інституції перестають бути абстрактними структурами, а стають сервісом для громадян 50 Розвиток Громадянська освіта в Формування раціональної, політичної освіти школах і університетах, свідомої політичної та критичного медіаграмотність, поведінки; здатність мислення аналітичні платформи відрізняти правду від маніпуляції Культура Волонтерство, Солідарність солідарності та підтримка військових і перетворюється на колективної ВПО, спільні фундамент демократичної відповідальності громадські ініціативи спільноти; моральна енергія війни трансформується у стабільні інституційні практики Формування Дискусійні платформи, Комунікативна політичного круглі столи, онлайн- раціональність стає діалогу та форуми, переговорні підґрунтям демократичних консенсусу формати рішень; суспільство вчиться домовлятися і визнавати різні позиції Підсилення Захист прав людини, Демократія як простір цінності свободи та активні громадські реалізації людської гідності; гідності ініціативи, розвиток свобода стає життєвою, а не законодавства формальною категорією Інклюзивна Формування політичної Ідентичність національна та нації, інтеграція перетворюється на вибір і громадянська меншин, розвиток цінність, що забезпечує ідентичність локальних громад консолідацію суспільства та підтримує демократичну стабільність Стійкість Інституційне Демократія як процес демократичних закріплення поколінь; стабільні практик у часі волонтерства, цифрової практики формують участі, громадських культурне ядро держави та ініціатив гарантують майбутнє демократичного розвитку Філософське осмислення перспектив формування сталих демократичних практик підводить до висновку, що майбутнє України залежить не лише від зовнішніх чинників, а насамперед від здатності суспільства внутрішньо трансформуватися, вибудувати довіру, зміцнити інституції, утвердити цінності свободи й гідності та виробити стійкі механізми участі. Демократія постає не як завершений стан, а як процес, у якому кожне 51 покоління творить новий зміст політичної культури. Для України цей процес є не лише політичним вибором, а й цивілізаційною необхідністю, оскільки саме демократична культура здатна забезпечити тривалу стійкість держави, її гуманістичний вектор і шанс на майбутнє у світі, що стрімко змінюється. 52 ВИСНОВКИ Трансформація політичної культури України після 2014 року постає як багатовимірний, історично зумовлений і водночас філософськи насичений процес, у якому політичні події, суспільні потрясіння та індивідуальний досвід громадян взаємодіють, створюючи нову якість політичної свідомості. Проведене дослідження засвідчило, що українська політична культура впродовж останнього десятиліття зазнала не просто еволюційних змін, а фундаментального оновлення, яке охоплює ціннісні орієнтації, моделі поведінки, типи політичної участі та форми взаємодії між громадянами і владою. Теоретичний аналіз політичної культури дав змогу встановити, що вона є складним комплексом норм, символів, уявлень, емоційних установок і практик, які визначають стиль суспільного життя та характер політичної взаємодії. У сучасному філософському осмисленні політична культура розглядається не лише як інструмент політичної соціалізації, а як глибинна характеристика людського буття в політичному світі, де цінність свободи, відповідальності та справедливості формується через переживання історичного досвіду. Саме тому політична культура України, що розвивається на перетині європейських демократичних традицій і травматичної пострадянської спадщини, набуває унікального характеру, який потребує особливого підходу до інтерпретації. У роботі визначено, що події 2014 року стали точкою неповернення, з якої почалася глибока модернізація системи політичних цінностей та практик. Революція Гідності, окупація Криму, війна на Донбасі та широкомасштабне вторгнення 2022 року трансформували політичну свідомість громадян, актуалізували питання ідентичності, гідності та свободи, а також сприяли формуванню нових моделей солідарності. Політична культура поступово відходить від патерналістських моделей, властивих радянській епосі, і 53 переходить до моделі громадянської суб’єктності, де індивід набуває ролі активного учасника суспільних процесів. Дослідження трансформацій політичних практик виявило, що в Україні формується новий тип громадянської участі, який виходить за межі традиційних виборчих механізмів. Розвиток волонтерського руху, самоорганізованих спільнот, локальних ініціатив, цифрової активності та горизонтальних форм солідарності свідчить про народження інноваційних демократичних практик. Ці практики не лише компенсують слабкість окремих державних інституцій, а й створюють умови для їхнього поступового зміцнення, адже суспільний запит на прозорість, відповідальність і справедливість стає постійним і невідворотним. Одним із ключових висновків стало усвідомлення суперечливого характеру перетворень. Політична культура України розвивається нерівномірно: поряд з інтенсивним зростанням громадянської свідомості продовжують існувати елементи політичної недовіри, емоційної поляризації, залежності від лідерських фігур і впливу медіа. Проте саме ці суперечності стають стимулом до розвитку, оскільки примушують суспільство до рефлексії над власним досвідом, переоцінки історичних уроків і пошуку нових ціннісних опор. У цьому полягає філософський зміст українських трансформацій: демократія постає не як стабільна структура, а як процес постійної роботи над собою, над власною ідентичністю і над формами співжиття. У третій частині роботи з’ясовано, що перспективи формування сталих демократичних практик в Україні пов’язані з розвитком культури відповідальної участі, зміцнення інституційної довіри, розбудовою політичної освіти та формуванням культури діалогу. Найважливішим підсумком роботи є висновок про те, що демократична культура в Україні має глибоке екзистенційне коріння: вона виростає з досвіду боротьби за свободу, потреби в справедливості, прагнення до гідного життя і з усвідомлення того, що демократія є не лише механізмом управління, а способом людської 54 присутності у світі. Тому її перспективи пов’язані не лише з реформами чи інституційними змінами, а зі здатністю українців зберегти і розвинути свою суб’єктність, втілити моральні й політичні ідеали у щоденних практиках співіснування. Загалом проведене дослідження доводить, що політична культура України перебуває у фазі інтенсивної трансформації, яка формує підґрунтя для становлення сучасного демократичного суспільства. Її майбутнє залежить від того, наскільки глибоко демократичні цінності будуть інтегровані в суспільну свідомість і наскільки успішно українці зможуть перетворити власний історичний досвід на ресурс для подальшого розвитку. У цьому сенсі філософське осмислення політичної культури стає не лише теоретичним завданням, а й важливою умовою побудови стійкої, вільної та справедливої України. 55 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 30.03.2026). 2. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19 (дата звернення: 30.03.2026). 3. Стратегія національної безпеки України: Указ Президента України від 14.09.2020 № 392/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020 (дата звернення: 30.03.2026). 4. Воєнна доктрина України: Указ Президента України від 24.09.2015 № 555/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555/2015 (дата звернення: 30.03.2026). 5. Доктрина інформаційної безпеки України: Указ Президента України від 25.02.2017 № 47/2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017 (дата звернення: 30.03.2026). 6. Андрущенко В. П. Філософія освіти XXI століття: монографія. Київ: Знання України, 2018. 520 с. 7. Арендт Г. Між минулим і майбутнім. Київ: Дух і Літера, 2017. 416 с. 8. Бауман З. Глобалізація: наслідки для людини і суспільства. Київ: Києво-Могилянська академія, 2008. 109 с. 9. Бойченко І. В. Політична культура: теорія і практика: навч. посіб. Київ: Либідь, 2017. 304 с. 10. Бойченко І. В. Ціннісні трансформації українців // Філософська думка. 2019. № 6. С. 33–41. 11. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua (дата звернення: 30.03.2026). 56 12. Габермас Ю. Структурні перетворення публічної сфери. Київ: Либідь, 2015. 344 с. 13. Головаха Є. І. Соціальні зміни після Майдану // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2016. № 2. С. 5–18. 14. Головаха Є. І., Паніна Н. В. Українське суспільство: трансформація. Київ: Ін-т соціології НАН України, 2015. 320 с. 15. Горбатенко В. П. Політична культура сучасного суспільства. Київ: Стилос, 2016. 256 с. 16. Донченко О. А. Соцієтальна психіка. Київ: Наук. думка, 2014. 280 с. 17. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: підручник. Київ: Лібра, 2017. 488 с. 18. Іваненко І. І. Політична культура України: дис. ... канд. політ. наук. Київ, 2018. 210 с. 19. Кастельс М. Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура. Київ: Основи, 2016. 608 с. 20. Київський міжнародний інститут соціології. URL: https://kiis.com.ua (дата звернення: 30.03.2026). 21. Ковальчук Л. М. Політична ідентичність українців: дис. ... канд. наук. Львів, 2021. 215 с. 22. Кресіна І. О. Громадянська ідентичність в Україні // Держава і право. 2018. № 79. С. 15–22. 23. Кримський С. Б. Запити філософських смислів. Київ: ПАРАПАН, 2016. 240 с. 24. Кулик В. Ідентичність у час війни // Політичні дослідження. 2017. № 1. С. 25–40. 25. Кулик В. Мовна політика та ідентичність // Критика. 2016. № 7–8. С. 12–18. 26. Мельник В. В. Соціальні трансформації після 2014 року: дис. ... канд. наук. Київ, 2022. 240 с. 57 27. Михальченко М. І. Політична культура трансформаційного суспільства // Політичний менеджмент. 2016. № 2. С. 12–20. 28. Міністерство освіти і науки України. Офіційний сайт. URL: https://mon.gov.ua (дата звернення: 30.03.2026). 29. Національний інститут стратегічних досліджень. URL: https://niss.gov.ua (дата звернення: 30.03.2026). 30. Петренко П. П. Трансформація політичної свідомості: дис. ... д-ра політ. наук. Харків, 2019. 230 с. 31. Попович М. В. Нарис історії культури України. Київ: АртЕк, 2015. 728 с. 32. Резнік О. Громадянська активність після Майдану // Соціологія. 2017. № 3. С. 50–60. 33. Резнік О. С. Політична участь громадян України // Українське суспільство. 2018. № 2. С. 34–45. 34. Рябчук М. Дві України: реальні межі, віртуальні війни. Київ: Критика, 2015. 304 с. 35. Рябчук М. Постколоніальна трансформація України // Критика. 2015. № 3. С. 2–10. 36. Сидоренко О. О. Громадянське суспільство в Україні: дис. ... канд. наук. Київ, 2020. 220 с. 37. Степаненко В. Громадянське суспільство після Євромайдану // Філософська думка. 2017. № 5. С. 50–59 38. Степаненко В. Соціальні рухи в Україні // Політична наука. 2016. № 2. С. 70–80. 39. Тейлор Ч. Джерела себе. Київ: Дух і Літера, 2005. 696 с. 40. Центр Разумкова. URL: https://razumkov.org.ua (дата звернення: 30.03.2026). 41. Шаповал Ю. Політична історія України XX–XXI ст. Київ: Генеза, 2019. 384 с. 58 42. Шульга М. О. Соціальна трансформація українського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2015. № 1. С. 5–18. 43. Шульга М. О. Соціальні зміни в умовах війни // Українське суспільство. 2020. № 1. С. 9–19. 44. Яблонський В. Демократичні трансформації в Україні // Політичний менеджмент. 2019. № 3. С. 22–30. 45. Яблонський В. Політична культура після 2014 року // Національна безпека. 2018. № 4. С. 45–52. 46. Almond G., Verba S. The Civic Culture. Princeton: Princeton University Press, 1963. 562 p. 47. Fukuyama F. Political Order and Political Decay. New York: Farrar, Straus and Giroux, 2014. 672 p. 48. Huntington S. The Third Wave: Democratization in the Late Twentieth Century. Norman: University of Oklahoma Press, 1991. 366 p. 49. Inglehart R. Modernization and Postmodernization. Princeton: Princeton University Press, 1997. 453 p. 50. Norris P. Democratic Deficit: Critical Citizens Revisited. Cambridge: Cambridge University Press, 2011. 304 p. 59 ДОДАТКИ Додаток А Аналіз основних форм політичної участі в Україні (до і після 2014 року) Елемент До 2014 р. Після 2014 р. Джерела/пояснення політичної участі Виборча Нерегулярне Стабільне Вибори 2014, 2019, участь голосування, голосування, 2020 низька усвідомлені політична рішення свідомість Волонтерство Локальне, Масове, Революція Гідності, епізодичне структуроване, війна на Донбасі стратегічне Протестні Поодинокі, Масові, Євромайдан, акції акції епізодичні регулярні, 2020–2022 рр. організовані Цифровий Майже Розвинений: Платформа «Дія», активізм відсутній петиції, Facebook, Telegram соцмережі, онлайн-кампанії 60 Додаток Б Філософське осмислення трансформацій політичної культури Філософський Прояви в Україні Філософське значення вимір Екзистенційний Активна суб’єктність, Свобода як буттєвий готовність до ризику досвід Комунікативний Цифровий та локальний Демократія через діалог, обговорення рішень комунікацію Ціннісний Волонтерство, солідарність, Аксіологічна гідність автономія громадянина Ідентифікаційний Укріплення національної та Нація як спільність громадянської ідентичності свободи Етичний Суспільний запит на чесність, Політика як моральна прозорість практика