ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10056| Title: | Категорія блага та соціальність феномену освіти: аспекти публічної комунікації та соціальної практики |
| Authors: | Кретов, Павло Васильович Літвінчук, Анна Олександрівна |
| Keywords: | суспільне благо;філософія освіти;соціальна практика;публічна комунікація;громадянська відповідальність;соціальна інтеграція;комунікативна взаємодія;соціальний капітал |
| Issue Date: | 8-Jun-2026 |
| Abstract: | Кваліфікаційна робота «Категорія блага та соціальність феномену освіти: аспекти публічної комунікації та соціальної практики» присвячена соціально-філософському аналізу категорії блага у взаємозв’язку з феноменом освіти та розкриттю особливості освіти як форми соціальності, публічної комунікації і соціальної практики. В роботі успішно вирішена низка завдань, серед яких: проаналізовано основні філософські підходи до розуміння категорії блага та її значення для осмислення освітньої діяльності; досліджено соціально-філософські концепції освіти як суспільного інституту; охарактеризовано соціальність освіти як механізм формування та відтворення суспільних зв’язків; розкрито роль освіти у процесах соціалізації, культурної трансляції та формування громадянської свідомості; проаналізовано освітню комунікацію як складову публічного простору; визначено особливості функціонування освіти в умовах цифровізації та трансформації сучасного комунікативного середовища; окреслено перспективи розвитку освіти як суспільного блага та соціальної практики. Робота складається із 3 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10056 |
| Appears in Collections: | 033 Філософія (Політична філософія) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Літвінчук_Кваліфікаційна_робота.pdf Restricted Access | 837.68 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра філософських, політичних і психологічних студій Допущено до захисту Завідувач кафедр ФППС д.ф.н., професор А.І. Бойко «___» __________ 2026 p. Кваліфікаційна робота КАТЕГОРІЯ БЛАГА ТА СОЦІАЛЬНІСТЬ ФЕНОМЕНУ ОСВІТИ: АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ступінь вищої освіти: перший (бакалаврський) галузь знань 03 «Гуманітарні науки» спеціальність: 033 Філософія освітня програма «Політична філософія» Літвінчук Анна Олександрівна 4 курс, група ПФ-229 Кретов Павло Васильович кандидат філософських наук, доцент Черкаси – 2026 2 ЗМІСТ Вступ……………………………………………………………………………….7 Розділ 1. Філософські виміри концептів блага та освіти……………………….10 1.1. Поняття суспільного блага…………………………………………...10 1.2. Освіта як суспільне благо…………………………………………….15 Розділ 2. Історико-соціальні аспекти освіти як життєвої практики…………...21 2.1. Доступність освіти протягом історії…………………………………21 2.2. Неформальна освіта………………………………………………......33 2.3. Освіта як елемент соціалізації індивіда………………………….......38 Розділ 3. Сучасний стан освіти: соціально-філософська візія…………………43 3.1. Виклики та проблеми сучасної освіти……………………………….43 3.2. Штучний інтелект як тригер новітнього етапу розвитку освіти…...45 Висновки…………………………………………………………………………52 Список використаних джерел……………………………………………….......57 3 Актуальність. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується глибокими соціальними, культурними, економічними та технологічними трансформаціями, які безпосередньо впливають на систему освіти та змінюють її роль у житті людини і держави. Освіта сьогодні перестає бути виключно процесом передачі знань і дедалі більше розглядається як складний соціальний феномен, що формує особистість, забезпечує соціалізацію індивіда, підтримує розвиток публічної комунікації та виступає одним із ключових чинників суспільного прогресу. Умови глобалізації, цифровізації та розвитку інформаційного суспільства спричинили необхідність переосмислення освіти не лише як системи підготовки спеціалістів, а як категорії блага, яка має фундаментальне значення для функціонування сучасної держави та розвитку громадянського суспільства. Актуальність дослідження освіти як категорії блага зумовлена насамперед тим, що саме освіта сьогодні визначає конкурентоспроможність держави, рівень економічного розвитку та здатність суспільства адаптуватися до швидких змін сучасного світу. Освічене населення є основою розвитку науки, культури, економіки та демократичних інституцій. Водночас сучасна освіта перебуває у стані постійної трансформації під впливом новітніх цифрових технологій, глобальних криз, воєн, економічної нестабільності та змін у структурі суспільної комунікації. Це створює потребу у філософському осмисленні ролі освіти в сучасному суспільстві, а також у дослідженні її соціальної природи та комунікативного значення. Особливого значення проблема освіти набуває в умовах розвитку цифрового суспільства, де інформація стала одним із головних ресурсів сучасності. Розвиток інтернету, цифрових платформ, дистанційного навчання та штучного інтелекту суттєво змінив способи отримання, поширення та сприйняття знань. Освіта поступово виходить за межі традиційних навчальних закладів і набуває відкритого, мережевого характеру. Здобуття знань більше не обмежується фізичною присутністю в аудиторії, а навчальний процес дедалі частіше відбувається у віртуальному просторі. Це змінює не лише технічні аспекти освіти, а й саму структуру 4 освітньої комунікації, де важливого значення набувають інтерактивність, доступність інформації та індивідуалізація навчання. У сучасних умовах освіта виступає не лише засобом професійної підготовки, а й механізмом формування світогляду, моральних орієнтирів та громадянської свідомості. Саме через освітній процес людина засвоює соціальні норми, культурні цінності та моделі взаємодії з іншими людьми. Освіта є одним із головних механізмів соціалізації особистості, який забезпечує інтеграцію індивіда в суспільство та формування його соціальної відповідальності. Тому дослідження соціальності феномену освіти є надзвичайно важливим для розуміння сучасних суспільних процесів. Не менш актуальним є питання публічної комунікації в освітньому середовищі. Освіта функціонує як простір постійної взаємодії між викладачами, студентами, суспільством та державою. Комунікація в освітньому процесі не обмежується лише передачею інформації, а включає формування критичного мислення, здатності до діалогу, емпатії та співпраці. Саме тому освіта виступає важливим елементом розвитку демократичного суспільства, адже формує навички участі у публічному дискурсі та сприяє розвитку культури спілкування. У сучасному світі, де значна частина комунікації переноситься у цифровий простір, проблема ефективної освітньої взаємодії набуває особливого значення. Актуальність теми також пов’язана з трансформацією освіти під впливом штучного інтелекту та великих мовних моделей. Використання штучного інтелекту в освітньому процесі створює нові можливості для індивідуалізації навчання, швидкого доступу до інформації та автоматизації частини освітніх процесів. Водночас це породжує низку етичних, соціальних та філософських проблем, серед яких питання академічної доброчесності, достовірності інформації, критичного мислення та залежності людини від цифрових технологій. Освіта сьогодні повинна не лише адаптуватися до нових технологічних умов, а й формувати здатність людини відповідально використовувати цифрові інструменти та аналізувати інформацію. 5 Особливої актуальності проблема освіти набуває для України в умовах сучасних соціально-політичних викликів. Війна, економічна нестабільність, вимушена міграція населення та руйнування освітньої інфраструктури створюють серйозні перешкоди для реалізації права на якісну освіту. Попри складні умови, саме освіта залишається одним із головних чинників збереження культурної ідентичності, формування громадянської свідомості та підтримання суспільної стійкості. Українське суспільство сьогодні потребує ефективної та доступної системи освіти, здатної забезпечити не лише професійну підготовку, а й моральну, культурну та соціальну підтримку особистості. Таким чином, актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного осмислення освіти як категорії блага та соціального феномену в умовах сучасних глобальних трансформацій. Освіта сьогодні виступає не лише інструментом здобуття знань, а й важливим чинником розвитку суспільства, формування особистості, підтримання соціальної взаємодії та розвитку публічної комунікації. Дослідження ролі освіти в сучасному суспільстві дозволяє глибше зрозуміти механізми соціальних змін, визначити основні виклики освітньої системи та окреслити перспективи її подальшого розвитку в умовах цифрової цивілізації. Метою дослідження є теоретичний аналіз освіти як категорії блага через призму публічної комунікації як соціальної практики. Завданням дослідження є: - Аналіз поняття суспільного блага в філософському та політичному вимірі. - Осмислення ролі комунікації в освітньому процесі. - Розглянути вплив освіти на формування та соціалізацію особистості. - Охарактеризувати роль публічної комунікація в освіті. - Дослідити виклики сучасної освіти в умовах розвитку цифрового суспільства, та вплив штучного інтелекту на освітній процес 6 Об’єкт дослідження - освіта як соціальне явище. Предметом дослідження є соціальні аспекти освіти як блага в аспекті публічної комунікації. Методи дослідження: діалектичний метод; компаративний (порівняльний) метод; метод історизму (історико-генетичний); аналіз і синтез; структурно-функціональний аналіз. 7 ВСТУП Освіта сьогодні постає ключовою цінністю, яка прямо впливає на економічний розвиток держави та благополуччя суспільства. Освіта не обмежується процесом передачі знань, а розглядається як соціальний феномен, який виконує різноманітні функції серед яких значимою є комунікативна. Освіта виступає як суспільне благо, що формує не лише індивіда, а чинить вплив на суспільство в цілому. В часи нестабільності, постає питання вектору руху. Організація Об’єднаних Націй була тим об’єднанням, яке згодом створює перелік напрямків, робота з якими є критично важливою для досягнення загального добробуту людства та збереження планети. Цілі сталого розвитку – це поєднання економічної, соціальної та екологічної сфер. Поняття сталий розвиток вперше вживається прем’єром-міністром Норвегії Гру Харлем Брунтланн в 1987 році та означає забезпечення потреб людства сьогодні без шкоди наступним поколінням. У вересні 2000 року 189 країн зобов’язалися працювати над досягненням безпеки, справедливості та добробуту на Землі. Вересень 2015-го року став роком створення 17 глобальних цілей сталого розвитку, які визнані ООН як орієнтир, яким мають рухатися всі цивілізовані країни. Цілі стосуються гармонізації головних сфер людського життя та збереження комфортних умов проживання для наступних поколінь. 4-та Ціль сталого розвитку стосується забезпечення доступу до якісної освіти для всіх незалежно від гендеру, національності чи інших ознак. Також передбачає ідею навчання протягом життя не обмежуючись формальною освітою, цінність знань полягає в здатності застосовувати їх на практиці. Освіта сьогодні – це рівні можливості для кожного. Пошук дійсно ефективної моделі навчання є важливим етапом в освіті, від якого також залежатиме економічний стан країни [9]. Важливим є також доступ до якісної освіти вразливим верствам населення, що призводить до появи терміну інклюзивна освіта. Інклюзивна 8 освіта – механізм забезпечення доступності освіти для осіб з обмеженими можливостями. Інклюзивна освіта створена з метою інтеграції в суспільство осіб з наявними проблемами зі здоров’ям, що також є одним із шляхів до подолання нерівності. Інклюзія залишається одним із ключових напрямів реформ в освіті як в Україні так і по всьому світі. Для забезпечення рівних умов для всіх, в тому числі дітей з особливими потребами, мають бути забезпечені спеціальні умови та розроблена державна політика, яка наближуватиме до бажаного результату. Особливо актуальним стає осмислення ролі комунікації в освіті як категорії блага, її роль у становленні публічної комунікації. Соціальність як елемент освіти сягає давніх часів, коли навчання відбувалося в процесі обговорень, діалогів, досягнення істини за допомогою правильно побудованих послідовностей запитань (зокрема, відомий через сократівську метафору маєвтики). Освіта стає майданчиком для соціалізації індивіда та комунікативної практики. Цінність освіти полягає в комплексному підході до формування загальної компетенції спеціаліста та формування нових цінностей, таких як освіта протягом життя. Окрім того, сучасна освіта також виступає елементом ринкової економіки через наявність приватних шкіл та курсів, які створюють конкуренцію між надавачами освітніх послуг, що створює підґрунтя для підвищення якості освіти та введення інновацій та сучасних методик. Водночас такий підхід до освіти має й негативні наслідки такі як: ризик доступності якісної освіти лише для обмеженого кола осіб, а також посилення соціальної нерівності. Сучасна освіта стикається з новими викликами через глобальні кризи, пандемії, війни і завданням освіти сьогодні є збереження якості навчання попри мінливі умови сьогодення, пошук нових можливостей для реалізації нових навчальних проєктів та популяризації освіти, забезпечення мультикультурного обміну досвідом, який може бути використаний на практиці. Своєю чергою штучний інтелект (йдеться переважно про великі 9 мовні моделі) стає новим інструментом для реалізації освітнього процесу водночас породжуючи нові виклики такі як питання конфіденційності користувачів, тема академічної доброчесності для здобувачів освіти, здатність критично аналізувати та перевіряти інформацію. 10 РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ КОНЦЕПТІВ БЛАГА ТА ОСВІТИ 1.1. Поняття суспільного блага Поняття суспільного блага зазвичай пов’язували з роллю держави в забезпеченні добробуту своїх громадян. Ще в часи Античності люди ставили питання про природу існування держави, сперечалися якою має бути ідеальна держава та про способи її організації. Для чого людям держава? Яка її мета? Що таке суспільне благо в контексті держави? Перша праця, яка подавала ідею досконалої держави була праця Платона “Держава”. Не дивлячись на те, що робота давня, її основні ідеї залишаються актуальними і донині. Проте реалізувати утопічну ідею держави Платона так і не вдалося, що говорить про її неосяжість та необхідність пошуку нових ідей. Платон бачив управлінців як філософів, тих, хто має здатність розрізняти поняття добра та зла, втілювати благо та бути взірцем справедливості. Тобто проблема реалізації ідеї ідеальної держави полягає в невідповідності цілям держави понять блага. Суспільне благо на думку Платона має стояти вище блага особистого. Суспільне благо являє собою доступ громадян до певних ресурсів, які можуть задовольняти певні потреби. Це може бути безкоштовна медицина, освіта. С. В. Мочерний дає трактування поняттю суспільного блага як сукупності матеріальних та нематеріальних благ, які здійснюються державою за кошти, отримані в результаті сплати податків [18]. Найчастіше поняття благо розуміють як добро, тим самим розмежовуючи світ на умовне добро та зло. Складнощі з поняттям «благо» виникають коли людина помилково позначає щось як благо, наприклад, вважає благом гроші чи владу, що насправді ним не є. Окрім того, досить складним залишається для людини розпізнати що є правдивим, а що ілюзорним. Проте благо є вищою цінністю для людства і розглядається вище за гроші чи владу. Благо є орієнтиром для людства, це є високодуховним явищем. Держава ставить за мету досягнення блага, проте повністю його 11 досягнути неможливо враховуючи людську природу та прояви егоїзму. Платон поділяє благо на фізичне та істинне духовне благо, якого потребує душа людини. Душа прагне відділитися від фізичних благ та вміти бути байдужим до них. В ідеалі в ідеї держави мають бути закладені моральні закони, проте реальність є інакшою і часто людина керується саме емоціями, вигодою, бажанням влади, які віддаляють її від моральності та здатності бачити благо. Справедливість не може бути вище блага, навпаки, справедливість підпорядковується благу. Не можна досягти справедливості не осягнувши поняття суспільного блага. Попри понад 2000 років існування філософської думки поняття благо все ще не має повноцінного визначення. Аристотель як учень Платона є тим, хто започаткував етику та розглядав благо як те, чого прагнуть всі без винятку. Благо існує в 3 видах та стосується душі, фізичного тіла, інших зовнішніх обставин. Духовні блага є вищими за фізичні . Найвищим благом Арістотель вважав щастя. Однак проблема полягає в трактуванні поняття щастя, адже для кожного індивіда уявлення про форму щастя може різнитися. Сприйняття поняття щастя Арістотель пов’язує зі способом життя. Способи життя філософ також поділяв на 3 типи - Життя мета якого є досягнення насолоди - Політичне життя - Споглядальне життя Останнє ж доступне лише для високодуховних людей. Філософ також підкреслював важливість виховання та, як результат, формування індивідуальних рис особистості. Вважав моральне життя поєднанням знань та розвитку моральних чеснот, (лише в синтезі ці чинники приведуть до праведного життя). Вважав, що суспільне благо починається з блага особистого. В управлінні основною чеснотою Арістотель вважав мудрість. Найвищою формою доброчесності на думку Арістотеля виступає прояв справедливості спрямований на інших людей. Ідея Сократа, яку розвивали і Платон і Аристотель полягала в поділі світу на дві реальності, перша з яких керується людською природою, 12 сприйняття речей за допомогою органів чуття, щось фізичне чого можна торкнутися чи почути, відчути. Другий світ, який можна пізнати лише за допомогою розуму. Наша душа тісно пов’язана з розумом та підводить нас до розуміння істини на відміну від людської природи, яка в першу чергу націлена на досягнення земних потреб та комфорту. Людські органи чуття є обмеженими, а емоції та відчуття блокують істинну картину, тому світ та речі в ньому є лише відображенням нашої уяви а не реальним. Держава за Платоном також має суть та реальні прояви: закони, державні інститути, економіка. Аби пізнати поняття блага важливо вміти відділяти матеріальні аспекти від вищої суті держави. Цицерон у філософських трактатах «Про межі блага і зла» і «Парадокси стоїків» пише, що людина найбільше страждає від нерозуміння що є благо а що є зло. Тобто перш за все людина має створити для себе цей ідеал держави, і потім думати над його реалізацією. Людина має знати чого вона хоче та чого прагнути. Проте проблема полягає в тому, що поняття блага не має остаточного сталого трактування. Значень терміну благо є безліч. Отже, поняття блага розглядали низка філософів серед яких є представники Античності (Арістотель, Платон) також представники Німецької класичної філософії (Кант, Гегель) та інші. Наприклад, Кант вважав благо трансцендентальним явищем, тобто неосяжним для людини, чимось вищим за її пізнавальні можливості. Він розрізняє моральний закон та емоції, як головний чинник, за допомогою якого пояснює людську поведінку та вважає, що рішення мають в першу чергу стосуватися морального закону, емоції ж не є стабільними. Він виокремлює ідеальний світ, в якому всі діють відповідно до моральних принципів та розумом, проте це лише ідеальний образ, який не має нічого спільного з реальним життям. Мета існування цього ідеального світу в уявленнях людей є орієнтиром для людства, як напрям до якого варто рухатися. Спіноза робить акцент на людських емоціях, як таких, які перешкоджають розумінню поняття блага, затьмарюють розум і віддаляють 13 нас від розуміння реальної картини світу. Емоції (афекти) Звідки і походить вислів “дія вчинена в стані афекту” тобто в стані, коли людина не була спроможна мислити та діяти свідомо а її розум був затьмарений емоціями. Вітгенштайн також описував благо як щось недостатньо чітке для розуміння чи досягнення. Людський розум нездатний зрозуміти та осмислити благо сповна. Тобто неможливо показати чи довести наявність поняття блага так само, як опис якогось фізичного об’єкта. Не можна змусили побачити в чомусь добро. Він розділяє світ на світ фактів та світ цінностей, які створює сама ж людина і явищ, які не є даними від природи. Є концепти і явища які можна довести за допомогою логіки, а благо є поняттям, яке не є частиною світу фактів за Вітгенштайном. Поняття добробуту часто ототожнюють з поняттям блага, проте добробут є матеріальним благом, і з філософської точки зору добробут є елементом блага. Дж. Е. Мур дає схоже трактування поняттю блага, виокремлюючи його з-поміж тих, які можна пояснити чи довести. Він пояснює складність трактування терміну тим, що світ є дуже різноманітним, що робить неможливим зведення блага до одного конкретного значення. Благо має значно ширше значення, яке поєднує в собі елементи добра, щастя, свободи та багато інших. Людство хоче досягнення блага та все ще діє через вигоду, емоції, бажання влади, тут виникає питання чи можливе взагалі досягнення блага, якщо самі ж люди діють у невідповідності з моральним законом. Антична класична філософія, філософія буддизму припускає можливість досягнення блага, проте за умов, коли людина здатна керувати емоціями та бажаннями. В першу чергу вона діє виходячи з розуму а не відчуттів, відчуття виходять на другий план. Філософія буддизму розглядає самоконтроль і саморозвиток як спосіб досягнення блага. Проте повна відмова від емоцій чи приємного в житті навпаки призведе до дисбалансу. Одним із проявів самодисципліни є поняття аскези – відмови від чогось, що приносить задоволення на певний період часу, задля морального розвитку. В сучасному 14 світі це може бути популярний жест відмови від цукру або від кави на певний час. Також можна провести паралелі з християнськими традиціями посту, коли тимчасово з раціону прибираються певні продукти. Серединний шлях – праведний спосіб жити дотримуючись балансованого життя, в якому є місце і насолоді і дисципліні. Існують також настанови, які допоможуть досягти Серединного шляху. Досягнення балансу також стосується і держави, а саме упорядкування системи, де кожен її напрям активно працює і виконує певну роль. Г. Гегель допускає можливість досягнення блага, але також зазначає про обмеження, які закладені в людській природі, які заважають її досягненню, а самодисципліна виступає як спосіб уникнення природних обмежень та досягнення блага. На думку Гегеля держава є проявом божественного в цьому світі, тому поняття держави та блага так тісно поєднуються між собою. Благо є результатом узгодження ідеї та її реалізації. Ж.- Ж. Руссо поділяв егоїстичні інтереси людини та спільне благо для всіх, як ті чинники, які важко узгодити між собою. Людські емоції першочергово виступають як каталізатор дії. Узгодження суспільних інтересів з особистими є шляхом до блага. З точки зору економічної теорії суспільні блага відрізняються від інших благ такими критеріями як неконкурентність(користуючись благами вони не стають менш доступнішими для іншої людини), а також загальнодоступність. Суспільні блага існують поза ринкової конкуренції [27]. Прикладом суспільного блага є вуличне освітлення, чисте повітря. Різниця між благом та суспільним благом полягає в об’єкті на якого спрямоване благо. Суспільне благо спрямоване на громадян країни, міста, громади і має на меті покращення життя в глобальному дискурсі на відміну від блага спрямованого на одного індивіда. Одним із проявів суспільного блага є одна з цілей концепції Сталого Розвитку - освіта. Освіта сьогодні – більш доступна, аніж навіть років 40 тому. Але це те, за що людство боролося роками. Загальне благо або ж суспільне 15 благо – вища суспільна цінність, яка реалізовує загальнолюдські прагнення та потреби. 1.2. Освіта як суспільне благо Високий рівень та доступність освіти безперечно має вплив на розвиток країни, а покращення системи освіти є важливою умовою економічного зростання, адже освічене населення є важливим ресурсом для економіки. В приватній установі продуктивність та прибутковість праці залежить від рівня освіти, досвіду та загальних навичок. На рівні держави існує зв’язок зі світовими тенденціями, які мають бути врахованими при підготовці майбутніх спеціалістів. Фінансування освіти є інвестицією в майбутнє країни. Вплив освіти на економіку можна прослідковувати через показник ВВП країни, який є основним мірилом економічного розвитку держави. ВВП України у 2013-2019 році демонструє 6% видатків на освіту, порівняно з іншими державами Німеччина 5%, США 5.2%, Польща 4,9%. [16]. Доступність освіти – один із основних принципів політики держави в сфері освіти, який працює над створенням рівних умов для навчання незалежно від віросповідання, місця проживання, походження чи стану здоров’я. Доступність освіти є показником рівня розвитку та життя суспільства. Доступність освіти вимірюється в таких аспектах як: - Загальні можливості отримати освіту - фінансову спроможність оплатити навчання. Перешкодами до реалізація якісного процесу навчання є: - Недостатнє фінансування ( в тому числі матеріально-технічна база закладу освіти) - Нестача кваліфікованих викладачів - Відсутність умов для навчання людей з інвалідністю. - Бідність - Віддалене розташування закладу освіти. 16 - Війни [14]. Освіта за трактуванням теорії капіталу є інвестицією в результат, якого досягне працівник у майбутньому в процесі роботи. Проте, обмежений доступ до освіти певних верств населення зумовлює зростання нерівності. В свою чергу рівень освіти на навичок прямо впливає на положення людини в суспільстві, посаду, дохід. Освіта є складним процесом, який поділений на певні рівні освіти, які є взаємодоповнюваними. Освіта також має різні прояви, зокрема формальна та неформальна освіта. [21]. Показник вищої освіти в Україні залишається досить високим, навіть вищим за більшість високорозвинених країн, таких як США, Канада, Японія, Південна Корея, Великобританія. Проте невідповідність між кількістю людей з вищою освітою та реальною економічною ситуацією є зниження якості та цінності освіти в суспільстві. Простого фінансування є недостатньо. Реформи в освіті, які мають запровадитися задля стабілізації ситуації в сфері освіти повинні орієнтуватися на такі аспекти: - Побудова довготривалих цілей в освіті пов’язаних з подоланням соціальної нерівності, утримання талановитих студентів, створення можливостей для самореалізації. - Переоцінка освітніх програм відповідно до змін світових тенденцій та впровадження програми розробленої відповідно до потреб сьогодення та ринку праці. - Підвищення рівня кваліфікованості викладачів освітніх закладів, загальних компетентностей. [15]. Зміни в освітньому секторі повинні відбуватися системно, аби готувати майбутніх фахівців, формувати навчальні програми, які дійсно будуть актуальними для ринку праці. На практиці в Україні, далеко не всі продовжують працювати за спеціальністю після завершення навчального закладу, досить багато громадян або змінює професію, або працюють не за фахом. Освіта формує людський капітал – робочу силу, яка буде рушієм прогресу та державної економіки [17]. 17 Проте освіта сьогодні перестає бути виключно суспільним благом, яке регулюється державою. переходить в руки приватних осіб, які надають освітні послуги. Тобто освіта в якомусь сенсі стає доступному обмеженому колу осіб, проте це не стосується базової освіти, а скоріше як доповнення наявних знань, чи додаткової інформації. Приватні навчальні заклади, додаткові заняття задля підготовки до екзаменів чи курси вивчення іноземної мови – це освіта, яка реалізується приватними особами і не є обов’язковою. Серед переваг приватної освіти можна виокремити: - Підвищення рівня якості освіти через наявність конкуренції на ринку освітній послуг. - Більший вибір спеціалістів чи курсів для здобувачів освіти в залежності від мети та інших критеріїв якщо такі є. - Приватна освіта є більш гнучкою до потреб та вимог сьогодення. - Онлайн-платформи роблять освіту доступнішою. - Онлайн послуги як вид підприємництва стають джерелом поповнення державного бюджету за рахунок сплати податків. Недоліки приватної системи освіти реалізуються в: - Ризику обмеженості доступності освіти широкому колу осіб. - Посилення соціальної нерівності - Головною метою приватних шкіл, як і будь якого бізнесу – є прибуток. Ризик полягає в отриманні прибутку як головної мети діяльності навчального закладу. - Зменшення доступності освіти та його значення як соціального блага. Державний освітній сектор є реалізацією формальної освіти та надає можливість отримати диплом державного зразка по закінченню навчання. Проте як і приватна освіта, формальна освіта також має свої переваги та недоліки. Серед переваг формальної освіти можна відзначити: - Підвищення загального рівня освіченості населення 18 - Економічний розвиток держави, якому сприятимуть наявність кваліфікованих працівників. - Часто стає майданчиком для соціальної мобільності, навчання по обміну за кордоном або участь в міжнародних освітніх конференціях. - Створює рівні можливості для розвитку та навчання. Недоліки державної системи освіти: - Часто брак фінансування - Менша гнучкість програми, невідповідність до нових потреб ринку - Бюрократія Поєднання державної та приватної освіти створює підґрунтя для всебічного розвитку особистості та швидкої адаптації до нових потреб ринку. Приватна освіта може стати доповнювальним елементом, який допоможе закрити прогалини в знаннях або ж допоможе освоїти новий напрям [26]. Неважливо чи реалізується освіта в приватному секторі чи є державним навчальним закладом цей процес супроводжується взаємодією людей в ході навчання. Комунікація в освіті є важливим елементом соціальної взаємодії. Комунікація передбачає обмін інформацією між індивідами, пошук спільних інтересів. Відчуття приналежності до спільноти є важливим етапом становлення особистості. Важливим в комунікації є емпатія, яка виступає природним механізмом пристосування до життя в соціумі. Емпатія дає змогу відчути емоційний стан іншої людини та розділити з нею певні моменти життя чи емоційний тягар. Спілкування має 3 аспекти: - Інформаційний. Полягає в процесі обміну інформацією, уточнень, запитань. - Інтерактивний. Формування ідеї в процесі спілкування. - Перцептивний. Полягає в оцінці себе, оточуючих. 19 Комунікація реалізується в ситуаціях, які передбачають соціальну взаємодію. На думку Дж. В. Ньюстрома та К. Девіса комунікація відбувається за принципом ланцюгової реакції, а саме: 1) Усвідомлення потреби в комунікації 2) Задум способу реалізації потреби 3) Формування думки чи запитання в формі зрозумілій та прийнятній для інших. 4) Передача інформації 5) Отримання інформації іншою людиною 6) Тлумачення співрозмовником отриманого повідомлення( існує ймовірність неправильного розуміння через власний досвід) 7) Усвідомлення головного змісту повідомлення та його оцінка. 8) Реакція 9) Зворотній зв’язок Серед основних функцій комунікації виділяють: - Контактно-встановлювальна. Метою є налагодження зв’язку між співрозмовниками, готовність сприймати та ділитися інформацією. - Інформаційна. Існує для обміну думками та ідеями, використання уточнювальних запитань. - Спонукальна. Існує як стимул співрозмовника до якоїсь дії - Координаційна. Реалізується для узгодження інформації між учасниками щодо спільної діяльності чи проєкту. - Пізнавальна. Правильне тлумачення та розуміння намірів співрозмовника. - Емотивна. Полягає в обміну емоційними станами, встановлення емоційного зв’язку з індивідом чи аудиторією. - Налагодження стосунків. Усвідомлення ролі у взаємодії з іншими та типу стосунків. - Впливова. Полягає в можливості вплинути на вибір людини, дати їй поштовх до певних дій [11,86]. 20 Процес комунікації вимагає певних умов, зокрема емпатії, що дозволяє зрозуміти потреби та мотиви співрозмовника глибше. Емпатія також виконує інтеграційну функцію. Існують певні форми комунікації відповідно до ідентифікації співрозмовника та мети взаємодії. За формою спілкування буває: - Закрите спілкування. Більш формальне спілкування, де є певні обмеження щодо тем обговорень та стилю комунікації. - Відкрите спілкування. Можливість обговорення будь-яких тем та висловлювати власну думку. - Змішане спілкування. Притаманні ознаки обох попередніх типів спілкування. Також комунікація може бути як ініціативна, тобто можливість обирати співрозмовника та теми розмови, так і вимушена, яка не завжди є бажаною але є необхідною. Спілкування має певні особливості, які мають зв’язок з соціальними ролями або ж психологічним станом учасників процесу комунікації. Закони спілкування передбачають загальні правила, за якими відбувається процес комунікації. Вони є однаковими для переважної більшості людей, за винятком певних національних культурних особливостей. Знання та використання цих законів в професійній діяльності є важливим передовсім для посадових осіб. 21 РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ОСВІТИ ЯК ЖИТТЄВОЇ ПРАКТИКИ 2.1. Доступність освіти протягом історії Освіта в історичній ретроспективі була доступна не всім, вона все ще залишалася обмеженою для більшості соціальних груп. Проте 20 століття стає періодом розширення та популяризації освіти. Дослідити феномен освіти в давні часи є досить складним завданням через обмеженість письмових джерел, тож можна покладатися лише на археологічні знахідки – знаряддя праці, усну народна творчість. Мислення давніх людей також відрізнялося від мислення сучасної людини своїми уявленнями про життя та обряди. Умовою приєднання до племінної громади було проходження певних ритуалів, які мали функціонал освіти. Виникали також окремі об’єднання для підлітків, де молодих людей готували до дорослого життя. З часом умови здобуття освіти зводилися до виконання соціальних ролей, чи то воїна чи то мисливця. Старші люди зазвичай були відповідальним за передачу знань молодшим. На території України близько семи тисяч років тому в часи Трипільської культури відбувся перехід від полювання та збиральництва до скотарства, освоєння землі та вирощування посівних культур. Спосіб життя трипільців та систематичні знахідки знаряддя праці чи елементів побуту свідчить про глибокий розвиток культури та міфології вірувань тогочасних людей. Споглядаючи багату культурну спадщину давнини можна дійти висновку, що хоча освіта в той час реалізовувалася в межах родини, не можна заперечувати існування спеціальних місць для освоєння міфології та релігійних вірувань молоддю. В Давньому Єгипті виховання та ведення праведного життя було важливою умовою для досягнення щасливого життя після смерті. Вихованням переважно займався батько, який також передавав дітям професію. Згодом чиновники стали запрошувати на свої навчання інших дітей та брати за це плату, таким 22 чином з’являються так звані сімейні школи. Були і школи для дітей вищої знаті, де особливу увагу приділяли перекладу старовинних текстів. Розвиток папірусу став поштовхом для розвитку освіти, проте навчання проводилося в строгому та позбавленому світських переваг, а покарання зазвичай супроводжувалися побоями. У Древньому Китаї основою виховання було поклоніння старшим. Традиція шанувати старше покоління зберіглася і до сьогодні, а робота вчителя є досить поважною. Перші згадки про школи були за епохи Шан (Інь) (16 – 11 століття до н.е.) навчання в той час було доступне лише заможним. Народження Конфуція та зародження конфуціанства висвітило ідею морального вдосконалення серед китайців. Виховання та шляхетність громадян бути умовою побудови сильної держави. Серед якостей, якими має володіти шляхетний громадянин були: чесність, справедливість, повага до старших. З 206-220 р. н.е конфуціанство стає національною ідеологією китайської держави. Освіта в ці часи набуває особливого статусу. Держава активно займалася розвитком та покращення шкільної освіти. Античний період першою чергою навіює спогад про спартанські умови виховання, де громадяни приділяли велику увагу фізичній підготовці та опануванню зброї. Ідеал тогочасної людини полягав у знанні правил та способів ведення війни, в хорошій фізичній формі інтелектуально слабкої людини. Виховання впроваджувалося вже з самого народження, лише здорові діти мали можливість вижити. Афінська система виховання була навпаки, скерована на розвиток особистості в гармонії. Основна увага приділялася фізичному розвитку, моральному та, що не менш важливо – естетичному. Навчання починалося з 7-річного віку та було доступне переважно дітям із заможних родин. Освіта у Афінах була платна та ділилася на 2 типи: школа з вивченням читання, письма поезії та школа з фокусом на фізичний розвиток, де викладалися дисципліни такі як біг, боротьба та інші. З появою софістів поширилося навчання, яке базувалося на дискусіях, публічних лекціях, що призвело до підвищення освіченості населення та покращення здібностей до 23 ораторського мистецтва. Піфагор був одним із тих, хто змінив стандартні підходи в освіті і заснував свою школу, де взяв до уваги вікові особливості та підкреслив значимість виховання відповідно до віку. Філософ Геракліт вважав, що кожна людина має здібності до самовдосконалення, а пізнання відбувається через розум а не за допомогою чуттєвого досвіду. Демокріт зазначав, що головним у формуванні особистості було виховання а не природні здібності. Сократ приділяв увагу розвитку критичного мислення і через техніку маєвтики (негативної діалектики як повивального мистецтва у формулюванні понять) отримував необхідну інформацію та підводив учнів самих до істини. Ксенофонт наголошував на важливості освіти та вважав, що саме держава має контролювати якість освіти. Платон вбачав в освіті спосіб формування досконалості особистості, а процес пізнання є насправді процесом пригадування а не здобуття нових знань. Освіта на думку Платона повинна бути спрямована на формування відповідальності та виховання свідомого громадянина. Платон так само як і Сократ вважав, що навчання відбувається в процесі дискусій, активного обговорення а не просто лекцій. Діти повинні наслідувати правильні приклади, аби вчитися та відтворювати ці дії у майбутньому, а держава в свою чергу повинна забезпечити відповідне виховання дитині, аби виховати почесного, свідомого громадянина своєї держави. Арістотель – учень Платона, зауважував, що людина має 3 рівня душі, перший рівень відповідає за забезпечення фізичних потреб, другий – за емоції та бажання, третій рівень – за мислення. Тож виховання має стосуватися розвитку всіх 3-х рівнів душі. На розвиток людини За Арістотелем впливають такі чинники як: оточення, вроджені здібності та виховання. Виховання мало на меті готувати людину до життя в соціумі та розвивати її всебічно. Виховання починається з сім’ї де навчається дитина до 7 років, згодом навчання продовжується у школі, і продовжується далі до 21 року. Навчання за Арістотелем повинно починатися з наслідування, копіювання дій дорослих та природного стану речей. 24 Епоха Еллінізму. Завоювання Грецьких полісів Македонською державою призвело до поширення елліністичної системи освіти. Почався розвиток державних навчальних закладів. 7-12 років був вік початку початкової освіти, де вивчались грамота, арифметика, література, музика, малювання [10,23]. Характерним покаранням для даної епохи було застосування фізичної сили як покарання. Гімназії стали закладами для заможних, де вивчали такі предмети як: філософія, математика, література, музика, географія, та що не менше важливо – риторика. Такі школи були у власності багатіїв. Стародавній Рим. В Стародавньому Римі виховання дітей було відповідальністю батька та основним фокусом навчання були закони держави. Музика, гімнастика та математика не були популярними для вивчення. Навчання в заможних сім’ях відбувалося вдома та вже згодом в 2-1 ст до н. е. з’являються приватні школи, де викладали грецькою та латинською мовами. Базові школи розташовувалися прямо на вулицях просто неба та проводилося за символічну плату. Основними дисциплінами, які вивчалися були закони Риму, арифметика, читання та письмо. Така освіта була доступною та зазвичай її міг відкрити будь-хто, це були перші приватні школи. Діти із заможних родин в той час здобували початкову освіту вдома. Далі створювалися граматичні школи, де викладачами були греки, відповідно навчання відбувалося за принципами греків. Статус вчителя такої школи був досить високим. Молодь з багатих сімей часто віддавали в так звані Риторські школи, де основою навчання було опановування ораторського мистецтва. Вивчали процес побудови промови, аргументації думок, підбиття підсумків. Учні постійно практикувалися та вдосконалювали свої вміння витупати публічно. А викладачами риторики були зазвичай люди, які обіймали високі посади в державному колі. 7 «вільних мистецтв», які були поділені на тривіум а згодом квадривіум філософом Боецієм, який також займався розробкою підручників, якими користувалися протягом тисячі років. Серед основних діячів освіти були Цицерон, Сенека та Квінтіліан. Марк Туллій Цицерон був філософом, викладачем та знаменитим оратором. На його думку, розвивати в першу чергу 25 необхідно красномовність, здатність впливати на маси за допомогою слова. А для цього необхідно постійно вдосконалюватися та прагнути до самонавчання. Також необхідно мати високий емоційний інтелект, бажання приносити користь суспільству. Також не менш важливими є вивчення філософії. Філософ Сенека притримувався думки, що освіта має в першу чергу виховати високоморальну людину, яка буде притримуватися принципів справедливості, а філософія – дисципліна, що допомагає пізнавати себе та вдосконалюватися. Вважав, що найбільш ефективним способом навчання є розмови з настановами та прикладами з реального життя. Вчитель риторики, що походив з Риму – Квінтіліан важливу увагу приділяв правильній вимові звуків ще з дитинства, а навчання має приносити задоволення та відбуватися через здорову конкуренцію та змагання з красномовства. Ідеалом викладача, на думку Квінтіліана, має бути освідчений філософ, який щиро любить дітей та вміє передавати знання. В навчанні присутні такі стадії як: наслідування, теоретичні настанови, вправи [10,25]. Роль християнських традицій в освіті та вихованні. Поява перших християнських громад на Близькому Сході а згодом і Римській імперії призвела до появи християнської системи виховання, де акцент робився на духовне вдосконалення особистості та особливо виховання дітей та осіб підліткового віку. Навчання відбувалося у формі спільних читань та переклад священних текстів. Важливою складовою навчання в такій общині було заохочування до вдосконалення залучаючи емоції та апелюючи до Бога, а навчання як священної справи. В основі навчання лежить любов до всіх людей без виключення як шлях до спасіння, прагнення до еталону Христинського ідеалу. Праця розглядалася як елемент що виступає невід’ємною частиною людського життя та приносить благо. Працю асоціювали з задоволенням, а дітям прищеплювали любов до праці. Знаменита фраза, яка є популярною в українському суспільстві і донині “Хто не працює – той не їсть”, є не чим іншим як словами Апостола Петра. У 313 році християнство визнають як релігію, а християнські вчителі почали викладати в тривіумних та 26 граматичних школах предмети з елементами християнської віри такі як: філософія, література, історія. Християнська освіта формується на розумінні Святого письма, прагнення до досконалості, розвитку душі та усвідомлення ролі праці в житті людини. Одним із найяскравіших представників християнських мислителів вважають Августина Аврелія, який поєднав християнську та античну філософію, розвинув вчення про добро і зло, гріховність, спасіння. Головним рушієм пізнання проголосив самопізнання, адже істинні знання знаходяться в душі людини, а самопізнання приводить до істини. Освіта у Візантії. Періодом розквіту освіти та культури у Візантії вважається 9-12 ст. коли відкривалися навчальні заклади, з’являлися праці з різних галузей. Цей час також став початком боротьби за владу над церквою з папою римським. У звичайних християнських сім’ях початкову освіту здобували вдома. Елементарна освіта здобувалася у школах грамоти, де навчання починалося у 5-7 років та ставало етапом покращення умов навчання (наприклад поява паперу замість папірусу). Основу навчання становило вивчення класичних грецьких творів, релігійних текстів. Музичне навчання було скероване на церковні співи, а фізичне навчання було зовсім відсутнє. Середня освіта була доступною для дітей із заможних родин. Формувалося мислення, загальний стиль мислення, мистецтво слова. Методика навчання базувалася на читанні тексту, обговорення їх змісту та обговорення. Основним завданням було навчити учнів переказувати тексти, вміти наводити цитати та імпровізувати при публічному виступі. Види робіт при цьому складалися з формування промов, опис творів мистецтва, тлумачення текстів, що було досить складним завданням враховуючи необхідні компетенції знань Біблії, літератури, міфології. Важливим елементом навчання були змагання в у виголошуванні промов та тлумаченні текстів. Фізичне покарання застосовувалося як результат неуспішності чи порушення дисципліни. Всі навчальні заклади були під контролем імператора та держави на відміну від 27 університетів Західної Європи, які виникали як самостійні об’єднання викладачів та студентів. Освіта в Київській Русі. Виховання слов’ян будувалося на основі поняття добра та зла через казки, міфи, де також зображувалося процес розвитку самостійності дитини як етап становлення її особистості. Праця Володимира Мономаха «Повчання князя Володимира Мономаха дітям» містить приклад виховання, де ключовими є любов до праці, вміння господарювати, релігійність, повага до старшого покоління, милосердя. Перші школи в Київській Русі була заснована князем Володимиром, а згодом його сином Ярославом Мудрим, одна з яких при Софіївському Соборі в 1037 році набула міжнародного значення та стала місцем для навчання дітей Європейських правителів. Держава приймала активну участь в поширенні освіти відкриваючи школи в різних містах таких як Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський та інші. Школи існували при монастирях, церквах, де в основному навчалися майбутні державні службовці та священники. Монастирі слугували місцем для перепису книг та створення бібліотек (серед яких і Києво-Печерська лавра). Церкви опікувалися початковою освітою, в той час як монастирі – умовно вищою школою. Для жінок із заможних родин існували спеціальні школи, метою яких було підвищення авторитету Київського князя в очах Європейських правителів. Перша така школа з’являється в 1086 році княгинею Ганною Всеволодівною в Києві. Освіченість дочок князя зіграла роль у видачі заміж за князів та правителів різних держав, в результаті чого Ярослава прозвали тестем Європи. Для пересічних громадян була доступна лише елементарна освіта, якої навчали вчителі та представники духовенства відомі як майстри грамоти. Освіта реалізовувалася групою вдома у викладачів або учнів за невелику плату. Елементарна освіта означала вміння читати, навичка письма не завжди входила в навчальну програму. Пергамент, який в той час використовувався для письма був досить дорогим, що робило його недоступним для більшості і був у використанні лише представниками заможних сімей. Самі ж книги через їх вартість мали змогу придбати одиниці. 28 Так само мало людей були грамотними. Освіта священника передбачала навчання вдома батьком, це були навички читання та церковного співу. В Київській Русі були поширені елементарні навички читання, проте дійсно освічених було мало, приблизно 100 тис. осіб з 7 мільйонів населення. Держава потребувала людей з освітою як для міжнародної дипломатії так і для реформ в законах держави. Освіта в епоху Середньовіччя. Освіта в епоху Середньовіччя тісно пов’язана з релігією. Більшість навчальних закладів того періоду існували при монастирях і саме церква була рушієм прогресу в сфері освіти того часу. Церква самостійно формувала дисципліни для вивчення та проводила відбір учнів. Церковні школи в основному поділялися на: - Монастирські школи ( існували для навчання та підготовки духовенства) - Школи для здобуття базової освіти синами світської знаті. - Кафедральні школи ( створювалися з метою підвищення кваліфікації духовенства) - Парафіяльні школи ( базова освіта для звичайних громадян) Навчання того періоду характеризувалося значною мірою апелювала до духовного аспекту знань. Згодом в 11-12ст. на тлі збільшення видів діяльності громадян, виникають нові школи, які були спрямовані на технічне опанування певного ремесла. Згодом осередки таких навчальних закладів змінилися на міські початкові школи. На фоні постійних конфліктів та військових загроз почали формуватися лицарські школи, де навчання проводилося у форматі військової підготовки. Середньовіччя стає періодом коли освіта трансформується і виходить за межі звичного духовного контексту, починає розвиватися в промислових та військових масштабах. Наступний етап формування середньовічної освіти стає виникнення університетів першими з яких були Болонський (1058 р.) та Паризький (1150 р.) університети, згодом Оксфордський та Кембриджський університети. Де 29 навчання проводилося латинською мовою. Такі університети мали схожу структуру і складалися з 4 факультетів: - Перший факультет ( підготовчий) мав на меті вивчення семи вільних мистецтв. Перша частина – тривіум, друга – квадривіум, після закінчення яких можна було отримати можливість продовжити навчання на одному з обраних вищих факультетів. - Правничий ( вивчалося право та закони) - Медичний (вивчалася тогочасна медицина) - Богословський або теологічний факультет ( вважався найпрестижнішим де вивчалася релігія та філософія) [32]. Освіта в Західній Європі 19 ст. Період 19 ст. в західній Європі характеризується збільшенням кількості шкіл. Територія, зокрема, Німеччини в той час була поділена на багато дрібних держав. В той час німецька буржуазія прагнула впровадження таких головних ідей як: - Об’єднання людей ( виховання любові до Батьківщини, як результат - навчання німецькою мовою - Формування державної освіти (типи навчальних закладів та їх структура) - Національне виховання (поділ виховання та моральне, мисленнєве та фізичне) - Підготовка підростаючого покоління до реального життя (більш доступна освіта, а не лише для привілейованого прошарку суспільства) Початок 1870-х став періодом значних соціальних змін в економічному житті держави. Перемога Пруссії над Австрією та Францією створила умови для об’єднання численних дрібних німецьких держав в одну імперію та прискорити її розвиток. В 1872 році освіту було поділено на 3 рівні: - Молодша школа – 3 роки навчання - Середня школа – 3 роки навчання - Старша школа – 2 роки навчання. 30 Вивчення релігії відійшло на другий план, а основними предметами для вивчення залишалися арифметика, історія, географія, фізика, геометрія. Повною середньою освітою вважалося завершення 9 класів класичної гімназії, лише тоді студенти могли продовжувати навчання в університеті. Навчання в реальній гімназії передбачало навчання дітей буржуазії і було спрямоване на практичне використання знань. Філантропи в Німеччині 18-19 ст. – люди, які критикували застарілу систему освіти та прагнули зробити стрибок у її розвитку. Зусилля були спрямовані в першу чергу на здобуття актуальних та потрібних для життя знань. І. Б. Базедов (1724 – 1790) був одним із засновників філантропійної педагогіки, яка базувалася на таких основних ідеях змін: - Вивчення лише важливих предметів для життя - Використання методів навчання, які спонукатимуть студентів до роздумів та самостійної роботи - Початкова освіта – як елемент гри. - Наявність хорошої матеріальної бази для шкіл - Викладання гімнастики, впровадження фізичного виховання як невід’ємної частини людського життя. - Навчання правил гігієни та здорового способу життя - Формування любові до праці змалку, в тому числі до ручної праці. - Ефективне використання системи заохочень та покарань. Філантропи мали на меті зробити навчання цікавим та практичним. Велике значення приділялося також вихованню здорового способу життя та дотриманню гігієни. Навчання проводилося в ігровій формі із численними заохоченнями з боку викладача. Також важливою частиною було усвідомлення дітьми важливості праці та ручної роботи. Освіта на Українських землях від 1919-1930 роки. Перехід влади до Центральної Ради в Україні під час лютневої революції призвів до створення нових навчальних планів для шкіл, перепідготовку викладачів. Навчання перейшло на українську мову. Це період активного відкриття навчальних закладів – 3 інститути, більше 50 гімназій З жовтня 1917 почав свою роботу 31 український народний університет. Реформи в освіті проводилися переважно за кошти громади, від інтелігенції. З листопада 1917 року після проголошення незалежності України було проголошено доступність, демократичні засади освіти, також право навчання рідною мовою для національних меншин. Більшовицький наступ на Україну призвів до захоплення великої частини українських земель та насаджування московської навчальної програми на території України, а саме безкоштовне загальне навчання лишилося, проте особливих змін в освіті не відбулося. Гетьманська влада Скоропадського була спрямована на централізацію освіти та двомовності освіти. Відкривалися нові українські школи в той час як російські продовжували своє існування. 1918- 1920 роки стали складними для української освіти через політичну ситуацію, де українські землі опинилися під владою різних урядів та повстанських угрупувань. 20-30-ті роки описували як період коли освіта перебувала в процесі доопрацювань та нововведень, які не завжди були вдалими. Освіта того періоду складалася з обов’язкових початкової (4 роки) та середньої школи (3 роки). Професійна школа займала 3 роки. Вища освіта складалася з технікума (3 роки навчання) та інституту (4 роки навчання). Трудові школи терміном 7 років були досить різними, проте все ще залишалася проблема недостатнього фінансування та технічного обладнання. Для селянської молоді часто існували окремі школи для підлітків, які вже мали 3-4 роки освіти. 1923 рік став періодом розробки нових навчальних програм, які мали на меті поєднати основні предмети, які потрібні для життя та залучення молоді до суспільної користі. Проте сама програма виявилася перевантаженою та заскладною. Інші експерименти в освіті до 1929 року також не приносили ефективних результатів. З 1929 року близько 80% шкіл та 30% вищих навчальних закладів проводили навчання українською мовою. Проте студенти які проживали в сільської місцевості мали обмежений доступ до вищої освіти. Також в цей період існували школи з іншими мовами викладання такі як єврейські, польські, німецькі, болгарські школи. Активно розвивалися позашкільні установи такі як спортивні та технічні гуртки, піонерські клуби. 32 Освіта в Радянській Україні 1930-2000-х роках. На Початок 1930 року освіта в Україні мала уніфікований характер та централізовану владу. Трагічні події, що відбувалися наприкінці 1920-х, такі як масові репресії, винищення української інтелігенції, депортація, примусова колективізація, голодомор призвели до занепаду української культури. Згодом розпочався процес русифікації та було запроваджено систему освіти, яка складалася з таких рівнів: початкової освіти – 4 роки середня незавершена – 7 років ( початкова+середня незавершена) середня завершена – 10 років ( початкова+середня незавершена+середня завершена) Було запроваджено 5-бальну систему оцінювання, правила поведінки та оцінювання. Попри загальнодоступність загальної освіти все ще значна частина учнів з сільських регіонів завершували лише початкову школу або ж залишалися на другий рік. В 1956–1964 р. відбулася хрущовська реформа, яка на відміну від сталінського гіперконтролю, стосувалася введення обов’язкової 8-річної освіти, всі інші класи – продовження навчання за вузьким спрямуванням взалежності від обраної професії. Не всі реформи Хрущова вдалося привести до ладу через прихід нової постаті до влади. Прихід до влади Брєжнєва став рушієм повернення до обов’язкового 10- річного навчання, а також скорочення початкової школи до 3 років (замість 4). Тривала та жорстка русифікація впливала на всі сфери життя українців, особливо важко та небезпечно було бути інакодумцем, що значно ускладнювало розвиток української культури. Період перебудови 1986-1991 був періодом реформ, які стосувалися демократизації та деполітизації освіти. Вчителі нарешті отримали змогу говорити якою має бути освіта. Вже у 1990 році була розроблена нова система української освіти, головними принципами якої були гуманізація, повернення 33 до національної культури та мови. Проголошення незалежності стало останнім кроком до початку розвитку та реформ української освіти [33]. 2.2. Неформальна освіта Ще до другої половини 90-х років XX століття поняття додаткової освіти було чимось рідкісним, основна увага приділялася формальному навчанню в університеті. Проте останні десятки років поняття неформальної освіти набуває все більше популярності. Загальнолюдським прагненням став девіз навчання протягом життя, не обмежуючись виключно навчанням в університеті. В епоху перенасичення інформацією, мозок постійно потребуватиме оновлення вже неактуальної інформації. Інформація постійно має переглядатися та оновлюватися. Концепція навчання протягом всього життя є корисною з економічної точки зору адже включає формальну та неформальну освіту. Закон України про освіту містить такі пункти як: 1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів 2. Формальна освіта - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою. 3. Неформальна освіта - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій. 34 4. Інформальна освіта (самоосвіта) -це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям. 5. Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством [6]. Основним завданням освіти є отримання необхідних знань та навичок для існування в сучасному світі, проте сучасна тенденція до змін змушує переглянути ефективність виключно формальної освіти та приділити більше уваги неформальній освіті та можливостям, які вона надає. Сьогодні формальна освіта не гарантує успішного майбутнього. Неформальна освіта пропонує ж дає змогу отримати ті навички, чи знання, яких не вистачає в формальній освіті. Формальна освіта виступає як базова інформація, яку можна поглибити та розширити адаптувавши в неформальній освіті. Формальна та неформальна освіта мають доповнювати одне одного аж ніяк не конкурувати. [7]. Кінець XIX поч. XX ст. неформальна освіта починає свої витоки в США, навчання переважно не стосувалися трудової діяльності громадян. Середина XX ст. вже характеризувалася як навчання спрямоване на задоволення певних потреб та удосконалення суспільства загалом. Скандинавська неформальна освіта спрямована в першу чергу на населення та створюється самими громадами. Неформальна освіта є вдосконаленням вже наявних знань. Для фахівця необхідна в першу чергу формальна освіта, яка буде фундаментом для подальшого вдосконалення за допомогою неформальної освіти. В Україні перші центрами неформальної освіти вважаються Києво-Могилянська академія, де проводилися заняття з різних предметів для всіх верств населення. Залучення до мистецтва було способом формування високоморальності особистості [8]. Неформальна освіта виступає способом реалізації навчання протягом життя. Світові стрімкі темпи розвитку спонукають до опанування 35 нових професій та навичок, яких потребує ринок. Освіта протягом життя та підвищення кваліфікації збільшують конкурентоспроможність працівника на ринку праці. Європейська асоціація освіти вбачає в неформальній освіті діяльність, яка дає можливість розвиватися особистості враховуючи її індивідуальні особливості. Особливістю неформальної освіти є миттєва реакція на зміни ринку та адаптація відповідно до актуальних потреб. Неформальна освіта реалізовується в різних середовищах через церкви, сім’ї, школи, інститути. Представлена в різних формах індивідуальних, парних, групових та залишається доступною для громадян незалежно від вікової категорії. Неформальну освіту також часто записують в резюме як додаткову освіту та навички отримані в процесі навчання. Рада Європи сприяє активному розповсюдженні та впровадженні неформальної освіти в життя громадян. За ознаками неформальне навчання має певні особливості, які Рада Європи прописує в документах - Принцип добровільності. - Доступність - Може реалізовуватися в різних місцях та ситуаціях - Метою є навчання корисному - Доповнює формальне навчання, але не заміняє його. - Орієнтується на здобуття практичних навичок - Навчання через практичні кейси - Навчання адаптоване від запити та потреби учасників. Виокремлюють способи підтвердження результатів навчання і використовують поняття валідації, з метою перевірки результатів, що означає характеристику набутих знань та навичок незалежно чи це формальна чи неформальна освіта. Метою валідації є можливість підтвердити свої знання отримані шляхом неформальної освіти. Валідація сприяє визнанню неформальної освіти як реальної соціальної практики та стає стимулом до навчання протягом життя. На відміну від комплексних знань, які надає формальна освіта, неформальна освіта дає можливість не розсіювати увагу а 36 зосередитися на найбільш значущих компетенціях, які необхідні спеціалісту аби перетнути певну позначку в професійній діяльності. Також мотивація студентів неформальної освіти є значно вищою, і пов’язано це насамперед з відсутністю диплому як нагороди а лише результати навчання. В епоху технологій Безліч програм неформального навчання реалізуються через мережу інтернет. Однією з проблем є хибне переконання про неможливість навчання в поважному віці. Пенсіонери не вірять в можливості навчання для себе, що спричиняє розрив між поколіннями та ізоляцію цілого прошарку населення. Німеччина була однією з країн, де на законодавчому рівні прописано право на освіту громадянам різного віку. США розробила програми підвищення кваліфікації для працівників старшого віку. Данія, Швеція, Японія, Китай, Франція, Фінляндія та ряд інших країн мають закони, які передбачають активності для людей літнього віку, організацію їх дозвілля тощо. Тож, освіта для людей пенсійного віку є не способом підвищити кваліфікацію та збільшити ефективність праці а збереження відчуття єдності, спілкування, розвитку як фізичного так і ментального здоров’я [20]. В Україні однією з онлайн платформ для здобуття неформальної освіти є Дія освіта яка почала свою діяльність в 2020 році. Платформа пропонує безліч безкоштовних міні курсів, а також списики корисних ресурсів, чек- листів від теми фінансової грамотності до введення в професію бариста. Сьогодні Дія освіта це стислий виклад найнеобхіднішого, аби було зручно поєднувати навіть із завантаженим графіком дорогою на роботу чи навчання. Також на платформі присутні інтерактивні симулятори, які допомагають використати знання на практиці та самостійно обираючи стратегію вирішення проблем. Навчальні курси були створені з урахуванням тенденцій ринку(створені курси задля опанування нових професій) та загальних суспільних проблем в країні такі як протимінна безпека чи медіа грамотність [21]. 37 Також ще однією українською безкоштовною онлайн платформою, де представлені концентровані курси з різноманітних тем є ВУМ (Відкритий університет Майдану), який був створений в 2015 році та був першою платформою громадянської освіти такого формату. Курси створені провідним спеціалістами різних галузей, представників бізнесу, громадських діячів. Основною метою цих навчань є особистісний розвиток, взаємодія з органами влади, допомога в розумінні своїх прав, налагодження комунікації з громадою та багато іншого корисного контенту [22]. Coursera – є найбільшою освітньою платформою, особливістю якої є створення курсів на базі різних університетів-партнерів зі залученістю кваліфікованих викладачів. Це не є приватні курси, надавачами освіти є класичні університети різних країн. В основному це американські університети, і більшість курсів орієнтовані на масового користувача тож курси проводяться переважно англійською мовою. Курси пропонують безліч освітніх програм, як і платних так доступних широкому колу осіб. Курси допомагають освоїти нову навичку або ж поглиби чи покращити знання о обраній сфері. Навчання зазвичай проводиться в форматі готових лекцій та додаткових матеріалів, що робить їх доступними для перегляду в будь-який час. Платформа практично не має повноцінних навчальних програм, в суспільства виникає потреба в коротких концентрованих курсах, які можна швидко пройти і почати застосовувати нову навичку на практиці. Сертифікати отримані після проходження курсу можна додати до резюме, яке стане значною перевагою для кандидата. Такі платформи підтримують концепцію навчання протягом життя (Life learning) а самі курси створюються відповідно до потреб ринку і створюються відповідно до актуальних запитів [29]. Українська платформа “Prometeus”, яка була заснована в 2014 році українцями Іваном Примаченко та Олексієм Молчановським, пропонує різноманітні курси, співавторами яких були викладачі провідних українських університетів таких як: КНУ ім. Тараса Шевченка; КПІ; Києво-Могилянська 38 академія. Курси публікуються з урахуванням сучасних тенденцій та запитів воєнного часу, тому на просторах платформи можна знайти курси про способи підтримки ментального здоров’я та інформаційну безпеку в інтернеті, а також багато інших як платних так і безоплатних курсів [31]. 2.3. Освіта як елемент соціалізації індивіда Комунікація з самого початку розумілася як діалог між двома людьми, які є різними, вони особистості з власним поглядами та думками, проте згодом комунікацію розглядали як шлях до самопізнання, а перебування в соціумі як важливий елемент життя людини. Монолог втрачає свою гегемонію, на заміну йому приходить діалог, який на відміну від монологу – про обмін інформацією, осмислення ідей співрозмовника. Освіту перестали сприймати як лекції чи повчання, прийшло розуміння, що здобуття знань відбувається в процесі діалогу, живої взаємодії людини з іншими [23]. Важливою умовою реалізації сучасної університетської освіти є студентоцентризм – підхід до навчання, де умови, увага викладача спрямовані на розвиток студента та вдосконалення його навичок. Студент постає суб’єктом, який не просто пасивно слухає, а бере активну участь в студентському житті, обговореннях. Інтереси та думки студента враховуються, є можливість обирати дисципліни для вивчення та коригувати навчальний план відповідно до темпу студента. Якщо традиційний підхід до навчання був про викладача як головну авторитетну особу, яка диктує правила, то студентоцентризм пропонує підхід до навчання, де викладач виступає наставником та готовий до альтернативних думок та дискусій. Студент перестає бути пасивним слухачем, а бере активну участь в обговореннях та демонструє своє бачення. Робиться акцент на практичній складовій навчання, розбір реальних ситуацій чи проєктній роботі, яка вимагає креативності та активного залучення кожного учасника. Також важлива риса студентоцентризму – це визнання студента як окремої особистості, про 39 співпрацю зі студентом і викладачем на рівних. Викладачі заохочують студентів висловлювати власну думку не боячись осуду чи критики [30]. Університетська освіта передбачає широкий спектр активностей, які спрямовані на розвиток як компетенцій в межах спеціальності та софт- навичок, які необхідні майбутньому спеціалісту для загального розвитку та покращення продуктивності роботи. Більшість з них студент здобуває в процесі комунікації та взаємодії з іншими. Навчання – це не лише теорія, це постійні дискусії, обговорення, де студент вчиться формулювати власні думки, піддавати сумніву інформацію, аналізувати та критикувати певні ідеї. Пасивне слухання лекцій не принесе того результату, через відсутність елементу соціальної взаємодії та комунікації. Критика є корисною з точки зору неможливості індивідом побачити прогалини у власних знаннях, на відміну від публічних обговорень, де робота піддається аналізу інших сторін та є можливість поглянути на роботу з різних сторін. Участь студента в публічних заходах дає можливість розвивати безліч навичок таких як: публічні виступи, аргументація думок, здатність критикувати та сприймати критику. Окрім того, університет дає змогу студентам розширювати коло знайомств та спільно працювати над проєктами. Університет часто стає майданчиком для нових знайомств, в тому числі таких, які будуть корисними надалі в побудові кар’єри. У статті сучасної дослідниці «The importance of professional networking: a pathway to career success» розглядається феномен нетворкінгу, який означає побудови мережі знайомств, які в майбутньому можуть бути корисними для досягнення цілей в бізнесі чи кар’єрі. Людина не може бути професіоналом у всьому, тому на допомогу приходять зв’язки з людьми, які є професіоналами в певній галузі та можуть допомогти з реалізацією справи чи дати пораду, в свою чергу ви також допомагаєте та обмінюєтеся ресурсами коли це необхідно. Це також дає можливість знайти хорошу роботу, це співпраця. Теорія соціального капіталу Г. Беккера та Т. Шульца стверджує, що соціальні зв’язки є цінними активами, які підвищують кар’єрні можливості, надають більший доступ потрібної інформації [3]. Відповідно до теорії 40 слабких зв’язків (М. Грановеттер, 1973), найчастіше саме випадкові знайомства є найбільш корисними, адже ми часто недооцінюємо можливості іншої людини, яку бачимо вперше, не знаємо всіх тонкощів її зайнятості та оточення, що вона вміє та знає. Серед переваг нетворкінгу можна виокремити: - Пошук роботи через нетворкінг є найефективнішим.(Компанії найчастіше віддають перевагу кандидату по рекомендаціям) - Обмін досвідом та інформацією. Коли експерти співпрацюють разом то це відкриває ширші можливості для реалізації проєктів. - Вищі шанси отримати наставництво від професіонала, особливо коли входите в нову сферу. - Побудова сильного особистого бренду (зокрема ведення соціальних мереж та участь в публічних заходах позитивно впливає на формування іміджу) Недоліки нетворкінгу: - Підтримка зв’язків вимагає чаcових затрат, фінансових ресурсів. - Побудова довготривалих зв’язків може бути складною через поверхневість спілкування та сприйняття стосунків через призму вигоди. - Культурні відмінності. Особливо підтримка зв’язків з представниками інших культур може бути складнішою через різну культуру поведінки. К. Ферацці в своїй книзі «Ніколи не їжте наодинці» (укр. пер. 2016 року) зазначав, що ключ до успіху в нетворкінгу криється у взаємодопомозі та готовності віддавати більше аніж очікувати а не лише в отриманні вигоди. А нетворкінг починається з навчання в університеті, де студенти формують мережу знайомств, які можуть впливати на подальшу кар’єру. Автор наголошує, що нетворкінг – це не разова зустріч, а робота на довготривалу співпрацю, яка вимагає також і розвитку емоційного інтелекту. Метафора «Не їж наодинці» підкреслює важливість постійного розширенні мережі знайомств 41 та їх підтримки. В результаті випадкова зустріч може перетворитися в новий цікавий проєкт. Освітнє середовище є також важливим елементом соціалізації людей з обмеженими можливостями. Проте протягом тривалого часу цьому не приділяли особливого значення, а поняття інклюзіїї не визнавалося взагалі. Наприклад, радянський союз не проводив паралімпійські ігри, адже була теза, що в Радянській державі немає людей з інвалідністю. Проте в дійсності це не так, людям з вадами здоров’я обмежували доступ до навчання в класі з іншими, зо породжувало дикримінацію, а також ізоляцію. Тож також важлива інформаційна робота з байдужістю самого населення, зміна в свідомості громадян уявлень про інклюзію. Задля розвитку інклюзивної освіти держава має розробити програму підтримки, яка прогнозовано ґрунтуватиметься на таких засадах: - Державна політика, яка декларує рівність всіх громадян без винятків. - Організація корекційно-розвивальних занять в дитячому віці. - Державна підтримка сімей, де є діти з особливими потребами. - Забезпечення навчання разом з іншими дітьми. - Створення законів, які регулюватимуть інклюзивне навчання. Розширення можливостей для навчання для людей з порушеннями розвитку є важливим кроком до досягнення рівності та зменшує проблему соціальної ізоляції. Прийняття та підтримка – головні рушії розвитку та досягнення рівності. Ще однією метою інтеграції людей з інвалідністю в суспільство є розширення самостійності особи, можливість жити звичайним життям, працювати, забезпечувати себе, бути частиною суспільства а не поза межами нього. Інклюзивне суспільство є гуманним, емпатичним, згуртованішим. Інклюзивність не означає повне відторгнення спеціальної освіти, а лише за пошук способів навчання враховуючи потреби та можливості людини. Це є особистійний підхід до кожного. Окрім того, навчальні заклади 42 повинні бути оснащеними спеціальним обладнанням необхідним під час навчального процесу [12]. Формування інклюзивної культури є важливим для забезпечення рівних можливостей для кожного враховуючи різноманітність людських потреб. Інклюзія є соціальним явищем і передбачає шанобливе ставлення до потреб інших. Це вищий рівень розвитку суспільства, та побудова середовища безпечного для всіх. Стаття 2 конвенціїї про права людини з інвалідністю виокремлює інклюзивну комунікацію таку як шрифт Брайля, жестову мову та інші допоміжні способи комунікації. Поняття інклюзивної комунікації передбачає рівні можливості в обміні інформацією незалежно від когнітивних здібностей людини. Інклюзивна комунікація є способом забезпечити доступ до інформації тим, хто її потребує, як повноцінним членам суспільства. Головним завданням, яке ставить перед собою інклюзивна комунікація є можливості для спілкування та висловлювання думок кожному в комфортний спосіб та у своєму темпі. Така комунікація допомагає розкривати потенціал людини, створює можливості для повноцінного обміну інформацією. Сьогодні багато уваги приділяється розробці та покращення технічних засобів комунікації, проте не менш важливим є боротьба зі стереотипами та упередженнями щодо людей з інвалідністю. Гуманістичне суспільство приймає людину такою, якою вона є [13]. 43 РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ОСВІТИ: СОЦІАЛЬНО- ФІЛОСОФСЬКА ВІЗІЯ 3.1. Виклики та проблеми сучасної освіти Освіта є суспільним благом та водночас вимагає постійної аналітики та ідей щодо її покращення. Нестабільність у світі призводить до виникнення нових викликів в сфері освіти. Наприклад, пандемія Covid-19 вплинула на розвиток дистанційної освіти аби уникнути фізичної взаємодії, що підвищує шанси поширення смертельного вірусу. Освіта зазнає змін та навчальні заклади мають пристосовуватися до нових умов, і при цьому зберегти якість освіти. Дана ситуація показує здатність людини адаптуватися до змін. Навчання переходить в онлайн формат та створює підґрунтя для розвитку синхронного (онлайн-лекції, відеоконференції) та асинхронного навчання ( спілкування та узгодження процесу навчання через месенджери, електронну пошту, запис лекцій). Набирають популярності застосунки для дистанційної освіти такі як Zoom, Google meet, Microsoft Teams. Онлайн зустрічі після закінчення пандемії нікуди не зникають а стають підтримкою для навчальних закладів та компаній як спосіб швидкої комунікації особливо під час непередбачуваних обставин. Цифровізація робить освіту доступнішою та відкриває нові можливості для навчання та обміну досвідом. Перевагами онлайн навчання є можливість навчання з будь-якої точки світу, це економить час та фінанси на дорогу до навчального закладу, часто це можливість домовитися про перенесення зустрічі за наявності непередбачуваних обставин. Нині у вільному доступі ми отримуємо безліч матеріалів в тому числі фото та відео, які допомагають точно відтворити в пам’яті фрагменти освітнього процесу. Водночас, виникають питання щодо якості онлайн навчання. Серед великого потоку інформації можливості людського мозку до запам’ятовування та обробки інформації обмежені. Молодь все частіше прокидаючись вранці, в першу чергу бере телефон в пошуках новин або 44 розважального контенту. Мозок перевантажується величезною кількістю інформації ще до того, як повноцінно прокинутися. Така поведінка насамперед пояснюється страхом пропустити щось важливе та бажанням бути в курсі всіх подій. Часто навіть сама відсутність мобільного пристрою поруч навіює тривогу. Постійне перебування в стані перевантаження інформацією призводить до підвищення тривожності, складнощів із концентрацією уваги. Мозок потребує швидкого дофаміну, а від довгих лекцій йому стає нудно. Також значну роль в формуванні таких негативних проявів є багатозадачність. Часте перемикання з однієї задачі до іншої має негативні наслідки і впливає на якість навчання. В свою чергу коли мозок намагається засвоювати великий обсяг інформації, як результат призводить до депресивних станів, незадоволенням життям, втратою здатності отримувати задоволення від життя. Синдром інформаційної втоми – саме так описує дане явище психолог Девід Льюїс [24]. Американська дослідниця Барбара Оклі, фахівчиня з біоінженерії в Оклендському університеті (Oakland University) є авторкою книги а також має власний курс «Learning how to learn» на відомій платформі з неформальної освіти Coursera. Барбара зазначає, що у період інформаційного перевантаження здатність мозку до ефективного запям’ятовування значно знижується. У своїй книзі «A Mind for Numbers: How to Excel at Math and Science (Even If You Flunked Algebra)» вона детальніше пояснює механізм роботи мозку та правила роботи з великими обсягами інформації. Її поради стали універсальними техніками, які допомагають тисячам студентів по всьому світі ефективніше засвоювати інформацію та не просто вчити, а розуміти. Один із алгоритмів, який наводить авторка – це прогулянка або просто перерва між блоками навчання є ефективним способом краще засвоювати інформацію. Мозок людини не перестає працювати коли людина відпочиває, він продовжує обробляти та структурувати інформацію у фоновому режимі. 45 Дослідниця також пояснює механізм роботи короткочасної та довготривалої пам’яті, наголошуючи, що лише прочитання чи прослуховування лекції є пасивним сприйняттям інформації, більшу частину якої мозок просто забуде. Спосіб активного згадування (Active recall) – це про тестування себе після прочитання розділу або конспекту лекції. Мислення повинно бути активним та мати змогу зв’язувати окермі факти між собою. Також ефективним способом зашити інформацію в довготривалій пам’яті мати змогу переказати матеріал, спробувати самостійно відтворити його у своїй пам’яті. Окрім того, вона є прихильницею популярної техніки, яка полягає в поділенні навчання на блоки по 25 хв, прибравши при цьому всі відволікаючі фактори і зосередитится на роботі протягом цього часу. Перерва між блоками є 5 хвилин, які варто виділити на відпочинок. Цей спосіб є ефективним прийомом тайм- менеджменту та самоорганізації [28]. 3.2. Штучний інтелект як новий етап розвитку освіти Стрімкий розвиток технологій призводить до розширення можливостей в різних сферах, зокрема в освіті. Україна стала однією з держав, яка на законодавчому рівні прийняла рішення про впровадження штучного інтелекту задля вдосконалення системи освіти. Бот може допомогти в рутинних задачах, що значно економить час, дасть пораду чи відповідь на будь-яке запитання. ШІ має здатність обробляти великі об’єми інформації часом навіть краще за людину. Що важливо, бот є персоналізованим, враховує особливості кожного користувача, що дає змогу ефективніше використовувати його в роботі чи навчанні. Штучний інтелект сприяє розвитку інклюзивної освіти в тому числі. Деякі програми можуть використовуватися для оцінювання письмових робіт та перевіряти текст на оригінальність. Проте, інтеграція нових технологій потребує вдосконалення законодавства щодо ШІ в освітньому процесі, актуальною лишається проблема захисту даних користувачів. Ще одним 46 викликом в сфері технологій є присутність неточностей у відповідях ШІ, що робить використання виключно нейромережі недостатньою і потребує глибинної перевірки інформації з боку користувача. Можливості машинного інтелекту дозволяють контролювати процес складання іспитів та забезпечувати незалежне оцінювання знань студентів. Наприклад такі програми як Examity дозволяє досліджувати поведінку та виявляти недоброчесних студентів. Особливо актуальним стало використання подібних застосунків в умовах дистанційної освіти з метою забезпечення прозорості результатів оцінювання здобувачів освіти. Попри високу ефективність роботи штучного інтелекту під час екзаменів, часом виникають технічні збої та більш стресові умови. Впровадження ШІ робить процес навчання ефективнішим, проте його використання постійній основі призводить до погіршення когнітивних здібностей. Постійне використання нейромережі в навчанні призводить до меншої залученості студента до генерації нових ідей. Що також важливо, все менше користувачів перевіряють правдивість інформації наданої ШІ, що призводить до втрати здатності критично мислити. Регулювання роботи ШІ на законодавчому рівці стане одним із способів зробити навчання безпечнішим та правильним з етичної точки зору. Дії стосуються - Розробки правил конфіденційності в процесі використання боту - Поширення інформації про правила користування ШІ та способи його використання в освіті, в тому числі педагогам. - Збільшення реальної взаємодії учасників освітнього процесу, аби уникнути ізоляції та підтримувати емоційний контакт з іншими. Технології виступають лише як інструмент, а не заміна традиційній моделі навчання. - Забезпечення доступності до інноваціних технологій для віддалених регіонів. Оснащення навчальних закладів всім необхідним обладнанням включаючи вільний доступ до мережі Інтернет [25]. Отже, Трансформація сучасної освіти під впливом великих мовних моделей стала одним із найбільш показових проявів зміни суспільної комунікації в умовах цифрової цивілізації. 47 Освітній процес більше не обмежується класичним уявленням про передачу знань від викладача до студента, а дедалі більше постає як динамічна система взаємодії людини, цифрових технологій та інформаційного середовища. Виникнення великих мовних моделей змінює не лише технічні інструменти навчання, а й саму філософію освіти, оскільки змінюється спосіб виробництва, поширення та засвоєння знання. Освіта втрачає монополію інституційного характеру й перетворюється на відкритий комунікативний простір, у якому інформація стає доступною практично миттєво, незалежно від географічного розташування чи соціального статусу людини. У такому контексті змінюється і концептуалізація освіти як суспільного блага. Тривалий час освіта розглядалася як стабільний соціальний інститут, головною функцією якого була передача накопичених знань і культурного досвіду наступним поколінням. У класичній моделі освіти викладач виступав основним носієм авторитетного знання, а студент — його реципієнтом. Така модель була характерною для індустріального суспільства, де інформація залишалася обмеженим ресурсом, а доступ до неї потребував інституційного посередництва. Розвиток цифрових технологій поступово змінив цю систему, однак саме поява великих мовних моделей стала моментом якісного переходу до нового типу освітньої комунікації. Людина отримала можливість взаємодіяти з системою, яка здатна генерувати тексти, пояснювати складні поняття, адаптувати матеріал до індивідуальних потреб користувача та підтримувати безперервний навчальний діалог. У філософському вимірі це означає зміну самої природи знання. Якщо раніше знання асоціювалося з накопиченням інформації, то сьогодні ключового значення набуває здатність працювати з інформаційними потоками, здійснювати критичний аналіз та інтерпретацію отриманих даних. Великі мовні моделі виконують функцію посередника між людиною та інформаційним середовищем, прискорюючи процес доступу до знань. Водночас це створює нові виклики, пов’язані з достовірністю інформації, етичними межами використання штучного інтелекту та ризиком втрати 48 самостійності мислення. Освіта перестає бути лише накопиченням знань і дедалі більше перетворюється на процес формування здатності орієнтуватися у складному інформаційному просторі. Зміни торкаються і самої структури освітньої комунікації. Традиційна вертикальна модель, у якій викладач займав центральне місце, поступово поступається горизонтальній взаємодії, де студент стає активним учасником створення знання. Великі мовні моделі підсилюють індивідуалізацію освіти, дозволяючи адаптувати темп навчання, складність матеріалу та форму пояснення відповідно до потреб конкретної людини. Це сприяє демократизації освіти, оскільки доступ до якісної інформації стає більш відкритим для різних соціальних груп. Освіта в такому контексті набуває рис глобального комунікативного середовища, де знання перестає бути привілеєм обмежених інституцій. Філософське осмислення цієї трансформації неможливе без аналізу поняття блага. Освіта традиційно розглядалася як суспільне благо через її здатність формувати свідомих громадян, сприяти соціалізації та забезпечувати розвиток держави. В умовах цифрового суспільства це розуміння розширюється. Освіта більше не є лише механізмом підготовки спеціалістів для ринку праці, а перетворюється на простір формування цифрової культури, комунікативної компетентності та здатності до критичного мислення. Саме тому великі мовні моделі змінюють не лише технічний бік освіти, а й сам спосіб розуміння її суспільної цінності. Однією з головних особливостей сучасної освіти стає її безперервний характер. Якщо раніше освіта асоціювалася з певним етапом життя людини, то сьогодні знання швидко застарівають, а професійна діяльність вимагає постійного оновлення компетенцій. Великі мовні моделі сприяють поширенню концепції навчання протягом життя, оскільки забезпечують постійний доступ до інформації та навчальних ресурсів. Освіта перестає бути завершеним процесом і стає невід’ємною частиною повсякденного життя людини. Це змінює й філософське уявлення про благо, адже розвиток 49 особистості починає розглядатися як безперервний процес самовдосконалення. Водночас цифровізація освіти створює нові суперечності. З одного боку, великі мовні моделі роблять знання доступнішим, а з іншого — посилюють залежність освіти від технологічних корпорацій та цифрової інфраструктури. Постає питання про те, чи залишається освіта суспільним благом, якщо доступ до інструментів навчання контролюється приватними структурами. У цьому контексті проблема нерівності набуває нового виміру. Цифровий розрив між різними регіонами та соціальними групами може призвести до ситуації, коли доступ до сучасної освіти матимуть лише ті, хто володіє необхідними технічними ресурсами. Таким чином, трансформація освіти під впливом великих мовних моделей одночасно створює нові можливості та нові форми соціальної нерівності. Змінюється і роль викладача в освітньому процесі. Викладач більше не є єдиним джерелом інформації, натомість його функція дедалі більше полягає у формуванні навичок критичного мислення, оцінки інформації та етичного використання технологій. Освітня комунікація набуває характеру співпраці, де викладач виступає модератором та наставником у процесі пізнання. Це змінює традиційне уявлення про авторитет знання та підсилює значення діалогу як основи освітнього процесу. В певному сенсі сучасні цифрові практики повертають освіту до античної традиції діалогічності, де істина формується через взаємодію та обговорення. Великі мовні моделі також змінюють саму структуру публічної комунікації в освіті. Інформаційний простір стає більш інтерактивним, а межа між автором і споживачем контенту поступово стирається. Студент може не лише отримувати інформацію, а й брати участь у її створенні, аналізі та поширенні. Освіта дедалі більше інтегрується з цифровою культурою, де знання існує у формі відкритих мережевих взаємодій. Це підсилює значення комунікативної компетентності, здатності працювати в колективному інформаційному середовищі та брати участь у публічному дискурсі. 50 Особливого значення набуває проблема довіри до знання. Великі мовні моделі здатні генерувати переконливі тексти, однак не завжди гарантують їхню достовірність. Це створює ризик поширення помилкової інформації та формування поверхневого сприйняття знань. У такій ситуації освіта повинна виконувати не лише інформаційну, а й світоглядну функцію, формуючи здатність людини до критичної оцінки цифрового контенту. Освіта як благо полягає не тільки у доступі до інформації, а й у формуванні відповідального ставлення до знання та комунікації. Трансформація освіти під впливом великих мовних моделей також змінює уявлення про соціалізацію. Освітнє середовище традиційно виконувало функцію інтеграції людини в суспільство через безпосередню взаємодію з іншими людьми. Онлайн-навчання та цифрові інструменти частково змінюють цю модель, переносячи значну частину комунікації у віртуальний простір. Це відкриває нові можливості для глобальної взаємодії, однак водночас створює ризик зменшення живого соціального контакту. Людина дедалі більше взаємодіє не лише з іншими людьми, а й із цифровими системами, що впливає на процес формування особистості та її соціального досвіду. Освіта в умовах розвитку великих мовних моделей поступово перетворюється на складну мережеву систему, де поєднуються технології, соціальні практики та культурні цінності. У цьому контексті поняття блага виходить за межі економічного чи інституційного трактування. Освіта як благо означає створення умов для самореалізації людини, її здатності до критичного мислення, участі в суспільному житті та формування відповідальної громадянської позиції. Великі мовні моделі можуть стати інструментом розширення цих можливостей, однак лише за умови етичного та відповідального використання. Таким чином, розвиток великих мовних моделей спричиняє глибоку трансформацію освітньої комунікації та переосмислення освіти як суспільного блага. Освіта перестає бути виключно інституційним механізмом передачі 51 знань і перетворюється на відкритий простір постійної взаємодії людини з інформаційним середовищем. Змінюється роль знання, викладача, студента та самої комунікації. Водночас цифровізація освіти створює нові виклики, пов’язані з нерівністю, достовірністю інформації та етичними межами використання штучного інтелекту. Саме тому сучасна освіта повинна поєднувати технологічний розвиток із гуманістичними цінностями, зберігаючи свою роль як простору формування особистості, суспільної відповідальності та загального блага. 52 ВИСНОВКИ Освіта в сучасному суспільстві постає не лише як система передачі знань, а як багатовимірний соціальний феномен, що безпосередньо впливає на розвиток держави, формування особистості, становлення публічної комунікації та підтримання суспільної стабільності. Проведене дослідження дало змогу розглянути освіту як категорію блага в контексті соціальності та комунікативних практик, а також простежити трансформацію освітнього процесу в умовах цифрового суспільства та розвитку штучного інтелекту. У процесі дослідження було встановлено, що поняття блага має складний і багаторівневий характер. Починаючи з античної філософії, категорія блага розглядалася як одна з найвищих людських цінностей, яка визначає моральні орієнтири суспільства та напрями розвитку держави. Платон пов’язував благо з ідеєю справедливого суспільного устрою та морального управління державою, Арістотель — із досягненням щастя через розвиток доброчесності, а представники німецької класичної філософії наголошували на моральній природі блага та його зв’язку з розумом і самодисципліною. Аналіз філософських підходів дозволив дійти висновку, що благо не може бути зведене лише до матеріального добробуту чи економічної вигоди. Воно включає моральний, духовний, культурний та соціальний виміри, які формують основу суспільного життя. Було з’ясовано, що суспільне благо характеризується загальнодоступністю та спрямованістю на задоволення потреб широких соціальних груп. Освіта у цьому контексті виступає одним із найважливіших суспільних благ, оскільки її функції виходять далеко за межі професійної підготовки. Освіта формує людський капітал, сприяє соціальній мобільності, забезпечує культурну спадкоємність та виконує інтегративну функцію в суспільстві. Саме завдяки освіті відбувається передача соціального досвіду, формування моральних орієнтирів та становлення громадянської свідомості. 53 У ході роботи було встановлено, що доступність освіти є одним із ключових показників рівня розвитку держави та суспільства. Аналіз історичного розвитку освіти показав, що протягом тривалого часу навчання залишалося привілеєм обмежених соціальних груп. Освіта в різні історичні епохи мала нерівномірний характер і залежала від соціального походження, статі, матеріального становища та політичної системи. Водночас історичний розвиток суспільства поступово сприяв поширенню освіти та розширенню доступу до неї. Особливо важливими стали процеси демократизації освіти у XIX–XX століттях, коли навчання почало розглядатися як невід’ємне право людини та необхідна умова суспільного розвитку. Дослідження історичних форм освіти дозволило зробити висновок, що освіта завжди була тісно пов’язана із соціальними потребами конкретної епохи. У первісних суспільствах вона виконувала функцію передачі практичних навичок, в античності — формування громадянина та оратора, у середньовіччі — духовного виховання, а в індустріальному суспільстві — підготовки кваліфікованої робочої сили. У сучасному світі освіта набуває нових функцій, пов’язаних із формуванням здатності людини працювати з інформацією, адаптуватися до швидких соціальних змін та здійснювати критичний аналіз цифрового контенту. Особлива увага в роботі була приділена комунікативному аспекту освіти. Встановлено, що комунікація є невід’ємною складовою освітнього процесу, оскільки саме через взаємодію між учасниками навчання відбувається передача знань, формування цінностей та соціалізація особистості. Освіта виступає не лише системою навчання, а й простором соціальної взаємодії, де формуються навички співпраці, діалогу, емпатії та взаєморозуміння. Комунікація в освітньому середовищі має інформаційну, інтерактивну, координаційну, емоційну та соціалізуючу функції, які забезпечують комплексний розвиток особистості. Було доведено, що освітня комунікація є основою формування публічного простору та громадянського суспільства. Через освіту людина 54 навчається брати участь у суспільному житті, аргументувати власну позицію, сприймати інші точки зору та дотримуватися принципів соціальної взаємодії. Саме тому освіта відіграє важливу роль у підтриманні демократичних процесів та розвитку публічної культури. Освітній процес не може існувати ізольовано від суспільства, адже він формує не лише професійні компетентності, а й систему цінностей, яка визначає характер соціальних відносин. У роботі також було досліджено взаємозв’язок освіти та соціалізації особистості. Встановлено, що освіта є одним із ключових механізмів інтеграції людини в соціум. Саме через освітні практики людина засвоює норми поведінки, моральні принципи, культурні традиції та соціальні ролі. Освіта сприяє розвитку критичного мислення, відповідальності, здатності до саморефлексії та усвідомлення власного місця в суспільстві. Таким чином, соціальність освіти полягає не лише в її загальнодоступності, а й у її здатності формувати людину як повноцінного учасника суспільного життя. Дослідження показало, що сучасна освіта перебуває у стані глибокої трансформації під впливом глобалізаційних процесів, цифровізації та розвитку інформаційного суспільства. Нові технології суттєво змінюють форми та способи організації навчального процесу. Онлайн-платформи, дистанційне навчання та цифрові освітні ресурси розширюють доступ до знань та створюють нові можливості для навчання протягом життя. Водночас ці процеси породжують нові виклики, пов’язані з цифровою нерівністю, інформаційним перевантаженням та ризиком втрати якості міжособистісної комунікації. Особливо важливим аспектом дослідження стало осмислення ролі штучного інтелекту в сучасній освіті. Було встановлено, що розвиток великих мовних моделей та систем штучного інтелекту змінює саму структуру освітньої комунікації. Штучний інтелект виступає новим інструментом доступу до знань, який дозволяє індивідуалізувати навчання, адаптувати освітній матеріал до потреб користувача та забезпечити швидкий доступ до 55 інформації. Освітній процес стає більш інтерактивним, а здобувач освіти отримує можливість самостійно формувати траєкторію навчання. Разом із тим було визначено, що використання штучного інтелекту створює низку етичних та соціальних проблем. Зокрема, постають питання академічної доброчесності, достовірності інформації, конфіденційності даних та залежності освітньої системи від технологічних корпорацій. Існує ризик формування поверхневого сприйняття знань, коли здобувач освіти покладається на автоматизовані системи без критичного осмислення отриманої інформації. Саме тому роль освіти в умовах цифрового суспільства полягає не лише в наданні доступу до інформації, а й у формуванні здатності до критичного аналізу та відповідального використання технологій. У ході дослідження було встановлено, що сучасна освіта поступово змінює свою концептуалізацію як суспільного блага. Якщо раніше освіта асоціювалася переважно з державною системою навчання, то сьогодні вона все більше інтегрується з приватним сектором та цифровими платформами. Приватна освіта створює конкуренцію та сприяє впровадженню інноваційних методик, однак водночас посилює ризик соціальної нерівності та комерціалізації освітнього процесу. Освіта частково перетворюється на елемент ринку послуг, що створює суперечність між її суспільною цінністю та економічною логікою функціонування. Було доведено, що збереження освіти як суспільного блага можливе лише за умови поєднання технологічного розвитку з гуманістичними принципами. Освіта повинна залишатися доступною, інклюзивною та спрямованою на розвиток особистості, а не виключно на задоволення потреб ринку праці. Важливим завданням сучасної державної політики є створення умов для рівного доступу до якісної освіти незалежно від соціального статусу, місця проживання чи матеріального становища людини. Дослідження також дозволило зробити висновок, що освіта в умовах сучасного суспільства набуває безперервного характеру. Концепція навчання протягом життя стає необхідною умовою професійної та соціальної адаптації 56 людини. Швидкі зміни в технологічній та економічній сферах вимагають постійного оновлення знань і навичок. Освіта перестає бути завершеним етапом життя та перетворюється на постійний процес саморозвитку і самовдосконалення. У результаті проведеного дослідження було підтверджено, що освіта є однією з ключових категорій суспільного блага, яка визначає рівень розвитку держави, якість соціальної взаємодії та можливості самореалізації людини. Соціальність освіти проявляється в її здатності формувати спільні цінності, інтегрувати індивіда в суспільство та забезпечувати умови для розвитку демократичної культури. Освіта виконує не лише економічну чи професійну функцію, а є фундаментом культурного та морального розвитку суспільства. Таким чином, мета дослідження — теоретичний аналіз освіти як категорії блага через призму публічної комунікації як соціальної практики — була досягнута. У процесі роботи було проаналізовано поняття суспільного блага у філософському та соціальному вимірах, осмислено роль комунікації в освітньому процесі, досліджено вплив освіти на соціалізацію особистості, охарактеризовано значення публічної комунікації в освіті та визначено основні виклики сучасної освітньої системи в умовах цифрового суспільства й розвитку штучного інтелекту. Сучасна освіта перебуває на етапі глибоких трансформацій, однак попри технологічні зміни її головна цінність залишається незмінною. Освіта продовжує бути простором формування особистості, моральних орієнтирів, критичного мислення та суспільної відповідальності. Саме тому в умовах глобальних змін та розвитку цифрових технологій особливого значення набуває збереження гуманістичної сутності освіти як фундаментального суспільного блага. 57 Список використаної літератури 1) Семак, Л. А., Піддубцева, О. І. Соціальна комунікація як важлива передумова успішного здобуття вищої освіти. Наукові записки. Серія: Філологічні науки. 2024. Вип. 208. С. 335–339. DOI: https://doi.org/10.32782/2522-4077-2024-208-48. 2) Faizan R. The Importance of Professional Networking: A Pathway to CareerSuccess. Scientific Societal & Behavioral Research Journal. 2025. Vol. 1, № 1. DOI: 10.63329/av3nz1236. 3) Алексєєнко Д. Д. Теорія соціального капіталу як методологічне підґрунтя дослідження результативності інституціональних реформ. Економічний вісник. 2017. № 3. С. 22–27. URL: https://ev.nmu.org.ua/docs/2017/3/EV20173_022-028.pdf (дата звернення: 28.05.2026). 4) Стьопкіна А. С., Трубник І. В. Формування соціально- комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. 2021. № 1(100). С. 247–256. DOI: https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-247-256. 5) Биков В. Ю., Гриценчук О. О., Жук Ю. О. Дистанційне навчання в країнах Європи та США і перспективи для України. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби і технології : монографія. Київ : Атіка. 2015. С. 77–140. 6) Про освіту : Закон України від 5 вересня 2017 р. № 2145-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення: 28.05.2026). 7) Савельєв Є. Неформальна освіта як інструмент розвитку додаткових можливостей молоді. Вчені записки Університету «КРОК». 2021. Вип. 1 (61). С. 228–232. DOI: https://doi.org/10.31732/2663-2209-2021-61-228- 232. 8) Боднарчук В. Неформальна освіта як засіб формування професійних та соціально важливих якостей особистості. Сучасні тенденції 58 розвитку освіти й науки: проблеми та перспективи. Збірник наукових праць. 2023. Випуск 13. С. 69–74. URL: https://sci.ldubgd.edu.ua/jspui/handle/123456789/13461 (дата звернення: 28.05.2026). 9) Сабовчик А. І., Попович А. М. Визначення поняття та цілі сталого розвитку. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2024. Вип. 86, № 5. С. 415–422. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.86.5.61. 10) Дедович В. М. Історія педагогіки: порівняння розвитку освіти в Україні та світі. Навчальний посібник для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра педагогічних спеціальностей. Чернігів : НУЧК імені Т. Г. Шевченка, 2025. 128 с. 11) Комунікації в освіті: історія, теорія, практика : монографія / за ред. О. Гомотюк. Тернопіль, 2020. 207 с. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/42187/1/Monografija_removed%20 %282%29.pdf (дата звернення: 28.05.2026). 12) Колупаєва А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : монографія. К. : «Саміт-Книга», 2009. 272 с. 13) Лещук Г. Інклюзивна комунікація як інструмент формування інклюзивної культури: термінологічний аналіз. Social Work and Education. 2021. Т. 8, № 3. С. 364–372. DOI: 10.25128/2520-6230.21.3.5. 14) Лукіна Т.О. Доступність освіти. Енциклопедія освіти / Нац. акад. пед. наук України; гол. ред. В. Г. Кремень. Вид. 2-ге, допов. та перероб. Київ : Юрінком Інтер, 2021. С. 266–267. 15) Гончаров Ю. В., Касич А. О. Якість освіти як ключовий чинник економічного розвитку країни. Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. 2016. Спецвипуск : Ефективність організаційно- економічного механізму інноваційного розвитку вищої освіти України. C. 37– 44. URL: https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/3799 (дата звернення: 28.05.2026). 59 16) Гітіс Т. П., Євсейчик А. В., Спірато А. С., Андрійчук М. Є. Рівень освіти в Україні: дослідження динаміки у контексті забезпечення якості робочої сили. Економічний вісник Донбасу. 2020. № 3(61). С. 222–228. DOI: 10.12958/1817-3772-2020-3(61)-222-228 17) Близнюк В. В. Людський капітал як фактор економічного розвитку (еволюція методологічних підходів та сучасність). Економіка і прогнозування. 2005. № 2. С. 32–37. 18) Економічний енциклопедичний словник : у 2-х т. Т. 2 / за ред. С. В. Мочерного. Львів : Світ, 2006. 568 с. 19) Заїчко А. С. Гносеологія суспільного блага. Інноваційний ресурс соціально-економічного розвитку України : зб. доп. 84-ї наук. конф. студентів Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (24 квіт. – 23 трав. 2017 р.). Київ, 2017. С. 296–299. 20) Терьохіна Н. Неформальна освіта як важлива складова системи освіти дорослих. Порівняльно-педагогічні студії. 2014. № 2-3 (20-21). С. 109– 114. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ppstud_2014_2-3_17 (дата звернення: 28.05.2026). 21) Павлик Н. П. Неформальна освіта у системі освіти України. Освітологічний дискурс. 2016. № 2 (14). С. 27–37. URL: https://od.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/362/312 (дата звернення: 28.05.2026). 22) Матюшенко А. А. Дія.Освіта – Освіта майбутнього. Молодіжна наука: інновації та глобальні виклики : збірник тез за матеріалами II Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених – Полтава: НУПП імені Юрія Кондратюка, 2025. С. 464–466. URL: https://surl.li/rpissc (дата звернення: 28.05.2026). 23) Прищак М. Д. Дискурс поняття «комунікація» в контексті формування сучасної парадигми освіти. Вісник Вінницького політехнічного інституту. 2010. № 125. С. 25–29. URL: 60 https://visnyk.vntu.edu.ua/index.php/visnyk/article/view/1720 (дата звернення: 28.05.2026). 24) Гнєушев О. О. Психологічні наслідки інформаційного перевантаження у інформаційному суспільстві. Суспільство і особистість у сучасному комунікаційному дискурсі : матеріали VI Всеукраїнської науково- практичної конференції (15 жовтня 2025 р.). Запоріжжя, 2025. С. 394–397. URL: https://zp.edu.ua/wp- content/uploads/2025/12/prohrama_konf_susp_i_osob_2025_.pdf (дата звернення: 28.05.2026). 25) Куцак Л. В. Штучний інтелект у сучасній освіті: перспективи застосування та виклики. Методологічні проблеми впровадження цифрових технологій та інноваційних методик навчання. 2024. № 74. С. 27–37. DOI: 10.31652/2412-1142-2024-74-27-37. 26) Беспалов І. А. Платна освіта: проблеми та перспективи. Вчені записки ХГУ «НУА». Серія : Студентська трибуна. 2023. С. 283–288. DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.7944041. 27) Accountability in education: meeting our commitments. Global education monitoring report, 2017/8. Paris : UNESCO, 2017. P. 3. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000259593 (дата звернення: 28.05.2026). 28) Oakley B. A Mind for Numbers: How to Excel at Math and Science (Even If You Flunked Algebra). New York : TarcherPerigee, 2014. 320 p. URL: https://barbaraoakley.com/wp- content/uploads/2016/12/A_Mind_for_Numbers_Oakley_Chs_1-2-1.pdf (дата звернення: 28.05.2026). 29) Ayoub A., Amin R., Wani Z. A. Contribution of developed countries towards MOOCs: an exploration and assessment from a representative platform Coursera. Asian Association of Open Universities Journal. 2020. Vol. 15, №. 2. P. 251–262. URL: https://www.emerald.com/insight/2414-6994.htm (Last accessed: 28.05.2026). 61 30) Рубан О. В., Калюжна Є. С. Студентоцентризм сьогодні – успішне майбутнє завтра. Університетська наука і освіта: традиції та інновації : матеріали міжнар. наук.-метод. конф. (м. Суми, 2023 р.). Суми, 2023. С. 241– 242. URL: https://repo.btu.kharkov.ua//handle/123456789/19605 (дата звернення: 28.05.2026). 31) Prometheus : громадський проєкт масових відкритих онлайн-курсів : веб-сайт. URL: https://prometheus.org.ua/ (дата звернення: 28.05.2026). 32) Шацька З. Я. Безперервна освіта в контексті еволюції систем освіти. Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. 2014. Тематичний випуск: Ефективність організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку вищої освіти України : матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 3 жовтня 2014 року. Київ : КНУТД, 2014. С. 287–298. URL: https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/23355 (дата звернення: 28.05.2026). 33) Березівська Л. Реформування загальної середньої освіти в радянській Україні в умовах авторитарного суспільства (1931–1991): історіографія та джерела. Науково-педагогічні студії. 2019. Вип. 3. С. 9–33. DOI: https://doi.org/10.32405/2663-5739-2019-3-9-33.