Освіта як сфера політичної практики

Abstract

У статті здійснено філософсько-політичний аналіз освіти як сфери політичної практики в умовах трансформації публічної сфери, цифровізації та ідеологічної поляризації. Метою дослідження є концептуалізація політичної природи освіти, виявлення сучасних механізмів її політизації та визначення нормативних умов, за яких освіта здатна зберігати емансипаційний, демократичний і критичний потенціал. Методологічну основу становить комплексне поєднання герменевтико-феноменологічного аналізу, критичної теорії та порівняльного філософського методу, що дало змогу співвіднести класичні концепції освіти, влади, публічності та політичної суб’єктності із викликами цифрової епохи. Реконструйовано основні підходи до розуміння політичного виміру освіти у філософії І. Канта, Дж. Д’юї, Х. Арендт, М. Фуко, Ю. Габермаса, П. Фрейре та Ж. Дерріда. Обґрунтовано, що політичність освіти не зводиться до її безпосередньої ідеологізації, а виявляється у формуванні суб’єктності, здатності до самостійного судження, участі у публічному просторі та відповідальності за спільний світ. Проаналізовано сучасні форми трансформації освітнього середовища, пов’язані з культурою скасування, політикою ідентичностей, платформізацією, алгоритмічним управлінням, генеративним штучним інтелектом та економікою спостереження. Показано, що цифрові технології створюють нові конфігурації влади/знання, у межах яких контроль дедалі частіше набуває непрямого, алгоритмічного характеру й може впливати на академічну свободу, плюралізм та здатність до автономного судження. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні синтетичної моделі осмислення освіти як політичної практики, що поєднує арендтівське розуміння плюралізму, натальності й відповідальності за спільний світ, фукіанський аналіз влади/знання, габермасівську концепцію комунікативної раціональності та фрейрівську емансипаційну педагогіку. Сформульовано нормативні принципи критичної педагогіки в умовах плюралізму: діалогічність і взаємна суб’єктність, критична рефлексія, епістемічний плюралізм та відповідальність за спільний світ. Обґрунтовано, що збереження демократичного потенціалу університету потребує захисту академічної свободи, відкритого дискурсу, розвитку критичної та алгоритмічної грамотності, прозорості цифрового посередництва й недопущення монополізації освітнього простору будь-якою ідеологічною позицією. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для формування філософсько-педагогічних та інституційних засад розвитку університету як простору вільної публічної дії, критичного судження і відповідальності.

The article provides a philosophical and political analysis of education as a sphere of political practice under the conditions of the transformation of the public sphere, digitalization, and ideological polarization. The study aims to conceptualize the political nature of education, identify contemporary mechanisms of its politicization, and determine the normative conditions under which education can preserve its emancipatory, democratic, and critical potential. The methodological framework combines hermeneuticphenomenological analysis, critical theory, and the comparative philosophical method, making it possible to relate classical concepts of education, power, publicity, and political subjectivity to the challenges of the digital age. The article reconstructs the major approaches to the political dimension of education developed by Immanuel Kant, John Dewey, Hannah Arendt, Michel Foucault, Jürgen Habermas, Paulo Freire, and Jacques Derrida. It is argued that the political character of education cannot be reduced to direct ideological instrumentalization. Rather, it manifests itself in the formation of subjectivity, the capacity for independent judgment, participation in the public sphere, and responsibility for the common world. Particular attention is paid to contemporary transformations of the educational environment associated with cancel culture, identity politics, platformization, algorithmic governance, generative artificial intelligence, and surveillance capitalism. The analysis demonstrates that digital technologies create new configurations of power/knowledge in which control increasingly assumes indirect and algorithmic forms and may affect academic freedom, pluralism, and the capacity for autonomous judgment. The scientific novelty of the study lies in substantiating a synthetic model of education as political practice that integrates Arendt’s concepts of pluralism, natality, and responsibility for the common world, Foucault’s analysis of power/knowledge, Habermas’s theory of communicative rationality, and Freire’s emancipatory pedagogy. On this basis, the article formulates normative principles of critical pedagogy under conditions of pluralism: dialogicality and mutual subjectivity, critical reflection, epistemic pluralism, and responsibility for the common world. It is argued that preserving the democratic potential of the university requires the protection of academic freedom and open discourse, the development of critical and algorithmic literacy, transparency of digital mediation, and resistance to the monopolization of the educational space by any single ideological position. The practical significance of the study lies in the possibility of applying its conclusions to the development of philosophical, pedagogical, and institutional principles for maintaining the university as a space of free public action, critical judgment, and responsibility.