Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10363
Назва: ЄВРЕЙСЬКІ ГРОМАДИ ЧЕРКАЩИНИ: ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ В ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
Автори: Стадник , Ірина Юріївна
КОВТУНОВ, АНТОН АНДРІЙОВИЧ
Ключові слова: єврейські громади;Черкащина;смуга осілості;Голокост;історична пам’ять;локальна історія;культурна спадщина;Jewish communities;Cherkasy region;Pale of Settlement;Holocaust;historical memory;local history;cultural heritage
Дата публікації: 2025
Короткий огляд (реферат): У кваліфікаційній роботі магістра на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та сучасних методологічних підходів досліджено особливості процесів формування та функціонування єврейських громад на території, зо нині об’єднана адміністративними кордонами Черкаської області. Актуальність дослідження. Одним із ключових завдань сучасної України є інтеграція до європейського простору, що ґрунтується на цінностях демократії, свободи та прав людини, а також на збереженні культурної спадщини всіх народів, які століттями населяли її територію. Історично землі України, зокрема нинішня Черкаська область, формувалися в умовах тісної взаємодії різних етносів, що створило спільну історичну пам’ять, культурні маркери й іноді конфліктні тригери. Одним із таких етносів є євреї, які з середини XVI до початку ХХ ст. становили близько третини світового єврейства і відігравали важливу роль в економічному, культурному та релігійному житті українських земель. Черкащина була яскравим прикладом поліетнічного співжиття. Розташована в межах «смуги осілості» Російської імперії, вона стала одним із духовних центрів хасидизму. У містах і містечках (Умань, Сміла, Звенигородка, Черкаси, Канів, Чигирин) євреї часто складали значну частку населення. Регіон пов’язаний з іменами багатьох відомих євреїв, які зробили внесок у розвиток краю. Водночас Черкащина пережила трагічні сторінки єврейської історії: погроми часів Хмельниччини та Коліївщини, майже повне знищення єврейського населення нацистами у 1941–1943 рр. Тема дослідження формування та функціонування єврейських громад Черкащини має значення як для локальної, так і для загальноукраїнської історії. Вона дає змогу деталізувати загальноукраїнські процеси на конкретному регіональному матеріалі, показати специфіку взаємодії в іноетнічному та іноконфесійному середовищі. Актуальність роботи полягає в неупередженому, документально обґрунтованому відтворенні реальної картини співіснування українців та євреїв, розвінчанні історичних міфів і стереотипів. Дослідження спільної історії сприятиме міжкультурному діалогу, вихованню толерантності, формуванню інклюзивної історичної пам’яті та зміцненню європейських цінностей в Україні. Воно також підкреслює багатонаціональний і мультикультурний характер української історії, що важливо для сучасної розбудови нації та розвитку регіону. Метою дослідження є комплексна реконструкція історії єврейських громад Черкащини (кінець XVIII – перша половина ХХІ ст.) як невід’ємної складової загальноукраїнської історії через призму локальних особливостей, з подальшим створенням цілісної картини формування, розвитку, повсякденного життя, економічної, культурної, релігійної та політичної активності цих громад. Об’єктом дослідження є єврейські громади, що проживають на території сучасної Черкаської області Черкащини (XVI– початку XXI ст.), історія їх формування та розвитку як складова соціальної, економічної, культурної та політичної історії України. Історичний розвиток єврейського населення на території України, зокрема в його регіональному вимірі. Предметом дослідження є формування та функціонування єврейських громад Черкащини, їх соціально-економічний статус, культурне, релігійне та громадське життя в контексті загальноукраїнських історичних процесів (XVI – початку XXІ століття). Хронологічні межі роботи охоплюють період з XVI до початку ХХІ століття. Нижня межа обумовлена першими згадками про появу єврейських громад на території сучасної Черкащини, а верхня межа доведена до початку ХХІ століття, що дозволяє висвітлити сучасний стан розвитку єврейської громади регіону. Територіальні межі дослідження охоплюють територію, що станом на 2025 рік входить до адміністративно-територіальних меж Черкаської області. Практичне застосування отриманих результатів. Проаналізовані матеріали та отримані в процесі написання кваліфікаційної роботи висновки будуть корисними для представників місцевої влади при організації співпраці з єврейською общиною регіону, для створення музейних експозицій, шкільних і університетських курсів, розвитку історичного туризму розробки екскурсійних маршрутів, присвячених єврейській спадщині Черкащини, що сприятиме розвитку меморіального та культурного туризму. а також для потреб єврейських громад України та діаспори, які активно шукають свої корені.
In the master’s qualification thesis, based on the identified and processed complex of sources, historiographical achievements and modern methodological approaches, the peculiarities of the processes of formation and functioning of Jewish communities in the territory currently united by the administrative borders of Cherkasy Oblast have been studied. Relevance of the research. One of the key tasks of modern Ukraine is integration into the European space, which is based on the values of democracy, freedom and human rights, as well as on the preservation of the cultural heritage of all peoples who have inhabited its territory for centuries. Historically, the lands of Ukraine, including the present-day Cherkasy Oblast, were formed in conditions of close interaction between various ethnic groups, which created a shared historical memory, cultural markers, and sometimes conflict triggers. One of these ethnic groups is the Jews, who from the mid-16th to the early 20th century accounted for about one-third of world Jewry and played a significant role in the economic, cultural and religious life of the Ukrainian lands. Cherkasy region was a vivid example of polyethnic coexistence. Located within the “Pale of Settlement” of the Russian Empire, it became one of the spiritual centres of Hasidism. In towns and townships (Uman, Smila, Zvenyhorodka, Cherkasy, Kaniv, Chyhyryn), Jews often constituted a significant part of the population. The region is associated with the names of many prominent Jews who contributed to its development. At the same time, Cherkasy region experienced tragic pages of Jewish history: pogroms during the Khmelnytsky Uprising and the Koliivshchyna, and the almost complete extermination of the Jewish population by the Nazis in 1941–1943. The topic of the formation and functioning of Jewish communities in Cherkasy region is important both for local and for general Ukrainian history. It makes it possible to detail all-Ukrainian processes using specific regional material and to reveal the specifics of interaction in a multi-ethnic and multi-confessional environment. The relevance of the work lies in the impartial, document-based reconstruction of the real picture of coexistence between Ukrainians and Jews, the debunking of historical myths and stereotypes. Studying shared history will contribute to intercultural dialogue, fostering tolerance, forming an inclusive historical memory and strengthening European values in Ukraine. It also emphasises the multinational and multicultural nature of Ukrainian history, which is important for the contemporary nation-building process and regional development. The aim of the research is a comprehensive reconstruction of the history of Jewish communities in Cherkasy region (late 18th – first half of the 21st century) as an integral part of general Ukrainian history through the prism of local peculiarities, with the subsequent creation of a holistic picture of the formation, development, daily life, economic, cultural, religious and political activity of these communities. Object of the research is the Jewish communities that lived in the territory of present-day Cherkasy Oblast (16th – early 21st centuries), the history of their formation and development as a component of the social, economic, cultural and political history of Ukraine. The historical development of the Jewish population in Ukraine, particularly in its regional dimension. Subject of the research is the formation and functioning of Jewish communities in Cherkasy region, their socio-economic status, cultural, religious and public life in the context of general Ukrainian historical processes (16th – early 21st centuries). Chronological framework of the work covers the period from the 16th to the early 21st century. The lower boundary is determined by the first mentions of the appearance of Jewish communities in the territory of present-day Cherkasy region, while the upper boundary extends to the early 21st century, which makes it possible to highlight the current state of development of the region’s Jewish community. Territorial framework of the research covers the territory that, as of 2025, falls within the administrative-territorial boundaries of Cherkasy Oblast. Practical application of the results. The analysed materials and conclusions obtained during the writing of the qualification work will be useful for local authorities in organising cooperation with the region’s Jewish community, for creating museum exhibitions, school and university courses, developing historical tourism and designing excursion routes dedicated to the Jewish heritage of Cherkasy region, which will contribute to the development of memorial and cultural tourism, as well as for the needs of Jewish communities in Ukraine and the diaspora who are actively searching for their roots.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/10363
Розташовується у зібраннях:032 Історія та археологія (Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей)

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
КОВТУНОВ.pdf
  Restricted Access
1.21 MBAdobe PDFПереглянути/Відкрити    Запит копії


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.

Extracted text
1 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА ПРАВА 
 
 
КОВТУНОВ АНТОН АНДРІЙОВИЧ 
 
 
 
 
 
«ЄВРЕЙСЬКІ ГРОМАДИ ЧЕРКАЩИНИ: ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ В 
ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ» 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА 
 
 
Спеціальність: 032 Історія та археологія 
Освітня програма: Історія, музеєзнавство та експертиза  
культурно-історичних цінностей 
Група: ІМ-024 
 
 
 
      Науковий керівник:  
      Стадник Ірина Юріївна, 
      кандидат історичних наук, доцент, 
       
 
 
 
Допущено до захисту рішенням засідання кафедри ІП,  
протокол №___ від «___» __________2025 р  
Завідувач кафедри ІП  ______________Ірина СТАДНИК  
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси 2025 
  
2 
ЗМІСТ 
ЗМІСТ…………………………………………………………………. 2 
АНОТАЦІЯ…………………………………………………………… 3 
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ТА ТЕРМІНІВ …………………………….... 9 
ВСТУП………………………………………………………………… 10 
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА  
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ  
ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………….. 15 
1.1 Історіографічний огляд………………………………… 15 
1.2 Джерельна база та теоретико-методологічні засади  
дослідження……………………………………………... 23 
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ЄВРЕЙСЬКИХ  
ГРОМАД ЧЕРКАЩИНИ (XVI– XIX СТ.)……………. 34 
2.1 Історія становлення єврейської громади Черкащини.  
Єврейські громади у вирі військових потрясінь:  
Хмельниччина, Гайдамаччина………………………... 34 
2.2 Соціально-економічні та культурні аспекти розвитку  
єврейських громад в (XVI–XVIII ст.)…….. 46 
2.3  Соціально-економічне та культурне життя  
єврейських громад Черкащини в ХІХ столітті……… 52 
РОЗДІЛ 3 ЄВРЕЙСЬКІ ГРОМАДИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ  
СТОЛІТТЯ………………………………………………. 60 
3.1 Єврейські громади в період революцій,  
громадянської війни та раннього радянського  
періоду (1917–1939 рр.)……………………………….. 60 
3.2 Голокост, Друга світова війна на Черкащині та  
повоєнний період розвитку єврейських  
громад……..................................................................  71 
3.3 Культурне відродження єврейських громад в добу  
незалежності………...………………………………….. 77 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………... 97 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………. 101 
 
  
3 
АНОТАЦІЯ 
 
Ковтунов А. А. Єврейські громади Черкащини: локальна 
історія в загальноукраїнському контексті  – кваліфікаційна робота 
магістра. Спеціальність: 032 Історія та археологія. Освітня програма: 
Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей. 
Група: ІМ-024.  
У кваліфікаційній роботі магістра на основі виявленого та 
опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та сучасних 
методологічних підходів досліджено особливості процесів формування 
та функціонування єврейських громад на території, зо нині об’єднана 
адміністративними кордонами Черкаської області . 
Актуальність дослідження. Одним із ключових завдань сучасної 
України є інтеграція до європейського простору, що ґрунтується на 
цінностях демократії, свободи та прав людини, а також на збереженні 
культурної спадщини всіх народів, які століттями населяли її територію.  
Історично землі України, зокрема нинішня Черкаська область, 
формувалися в умовах тісної взаємодії різних етносів, що створило 
спільну історичну пам’ять, культурні маркери й іноді конфліктні 
тригери. Одним із таких етносів є євреї, які з середини XVI до початку 
ХХ ст. становили близько третини світового єврейства і відігравали 
важливу роль в економічному, культурному та релігійному житті 
українських земель. 
Черкащина була яскравим прикладом поліетнічного співжиття. 
Розташована в межах «смуги осілості» Російської імперії, вона стала 
одним із духовних центрів хасидизму. У містах і містечках (Умань, 
Сміла, Звенигородка, Черкаси, Канів, Чигирин) євреї часто складали 
значну частку населення. Регіон пов’язаний з іменами багатьох відомих 
євреїв, які зробили внесок у розвиток краю. Водночас Черкащина 
пережила трагічні сторінки єврейської історії: погроми часів 
4 
Хмельниччини та Коліївщини, майже повне знищення єврейського 
населення нацистами у 1941–1943 рр. 
Тема дослідження формування та функціонування єврейських 
громад Черкащини має значення як для локальної, так і для 
загальноукраїнської історії. Вона дає змогу деталізувати 
загальноукраїнські процеси на конкретному регіональному матеріалі, 
показати специфіку взаємодії в іноетнічному та іноконфесійному 
середовищі. 
Актуальність роботи полягає в неупередженому, документально 
обґрунтованому відтворенні реальної картини співіснування українців 
та євреїв, розвінчанні історичних міфів і стереотипів. Дослідження 
спільної історії сприятиме міжкультурному діалогу, вихованню 
толерантності, формуванню інклюзивної історичної пам’яті та 
зміцненню європейських цінностей в Україні. Воно також підкреслює 
багатонаціональний і мультикультурний характер української історії, що 
важливо для сучасної розбудови нації та розвитку регіону.  
Метою дослідження є комплексна реконструкція історії єврейських 
громад Черкащини (кінець XVIII – перша половина ХХІ ст.) як 
невід’ємної складової загальноукраїнської історії через призму 
локальних особливостей, з подальшим створенням цілісної картини 
формування, розвитку, повсякденного життя, економічної, культурної, 
релігійної та політичної активності цих громад. 
Об’єктом дослідження є єврейські громади, що проживають на 
території сучасної Черкаської області Черкащини (XVI– початку XXI 
ст.), історія їх формування та розвитку як складова соціальної, 
економічної, культурної та політичної історії України.  Історичний 
розвиток єврейського населення на території України, зокрема в його 
регіональному вимірі. 
Предметом дослідження є формування та функціонування 
єврейських громад Черкащини, їх соціально-економічний статус, 
5 
культурне, релігійне та громадське життя в контексті 
загальноукраїнських історичних процесів (XVI – початку XXІ століття). 
Хронологічні межі роботи охоплюють період з XVI до початку 
ХХІ століття. Нижня межа обумовлена першими згадками про появу 
єврейських громад на території сучасної Черкащини, а верхня межа 
доведена до початку ХХІ століття, що дозволяє висвітлити сучасний стан 
розвитку єврейської громади регіону. 
Територіальні межі дослідження охоплюють територію, що 
станом на 2025 рік входить до адміністративно-територіальних меж 
Черкаської області. 
Практичне застосування отриманих результатів.  Проаналізовані 
матеріали та отримані в процесі написання кваліфікаційної роботи 
висновки будуть корисними для представників місцевої влади при 
організації співпраці з єврейською общиною регіону, для створення 
музейних експозицій, шкільних і університетських курсів, розвитку 
історичного туризму розробки екскурсійних маршрутів, присвячених 
єврейській спадщині Черкащини, що сприятиме розвитку меморіального 
та культурного туризму. а також для потреб єврейських громад України 
та діаспори, які активно шукають свої корені. 
Ключові слова: єврейські громади, Черкащина, смуга осілості, 
Голокост, історична пам’ять, локальна історія, культурна спадщина. 
 
  
6 
ABSTRACT 
 
Kovtunov А. Jewish Communities of Cherkasy Region: Local History 
in the Broader Ukrainian Context 
Specialty: 032 History and archeology. Educational program: 
History, Museology and Expertise of Cultural-Historical Values. Group: IM-
024. 
In the master’s qualification thesis, based on the identified and processed 
complex of sources, historiographical achievements and modern methodological 
approaches, the peculiarities of the processes of formation and functioning of Jewish 
communities in the territory currently united by the administrative borders of 
Cherkasy Oblast have been studied. 
Relevance of the research. One of the key tasks of modern Ukraine is 
integration into the European space, which is based on the values of democracy, 
freedom and human rights, as well as on the preservation of the cultural heritage of 
all peoples who have inhabited its territory for centuries. 
Historically, the lands of Ukraine, including the present-day Cherkasy Oblast, 
were formed in conditions of close interaction between various ethnic groups, which 
created a shared historical memory, cultural markers, and sometimes conflict 
triggers. One of these ethnic groups is the Jews, who from the mid-16th to the early 
20th century accounted for about one-third of world Jewry and played a significant 
role in the economic, cultural and religious life of the Ukrainian lands. 
Cherkasy region was a vivid example of polyethnic coexistence. Located 
within the “Pale of Settlement” of the Russian Empire, it became one of the spiritual 
centres of Hasidism. In towns and townships (Uman, Smila, Zvenyhorodka, 
Cherkasy, Kaniv, Chyhyryn), Jews often constituted a significant part of the 
population. The region is associated with the names of many prominent Jews who 
contributed to its development. At the same time, Cherkasy region experienced 
tragic pages of Jewish history: pogroms during the Khmelnytsky Uprising and the 
7 
Koliivshchyna, and the almost complete extermination of the Jewish population by 
the Nazis in 1941–1943. 
The topic of the formation and functioning of Jewish communities in 
Cherkasy region is important both for local and for general Ukrainian history. It 
makes it possible to detail all-Ukrainian processes using specific regional material 
and to reveal the specifics of interaction in a multi-ethnic and multi-confessional 
environment. 
The relevance of the work lies in the impartial, document-based 
reconstruction of the real picture of coexistence between Ukrainians and Jews, the 
debunking of historical myths and stereotypes. Studying shared history will 
contribute to intercultural dialogue, fostering tolerance, forming an inclusive 
historical memory and strengthening European values in Ukraine. It also emphasises 
the multinational and multicultural nature of Ukrainian history, which is important 
for the contemporary nation-building process and regional development. 
The aim of the research is a comprehensive reconstruction of the history of 
Jewish communities in Cherkasy region (late 18th – first half of the 21st century) as 
an integral part of general Ukrainian history through the prism of local peculiarities, 
with the subsequent creation of a holistic picture of the formation, development, 
daily life, economic, cultural, religious and political activity of these communities. 
Object of the research is the Jewish communities that lived in the territory of 
present-day Cherkasy Oblast (16th – early 21st centuries), the history of their 
formation and development as a component of the social, economic, cultural and 
political history of Ukraine. The historical development of the Jewish population in 
Ukraine, particularly in its regional dimension. 
Subject of the research is the formation and functioning of Jewish 
communities in Cherkasy region, their socio-economic status, cultural, religious and 
public life in the context of general Ukrainian historical processes (16th – early 21st 
centuries). 
Chronological framework of the work covers the period from the 16th to the 
early 21st century. The lower boundary is determined by the first mentions of the 
8 
appearance of Jewish communities in the territory of present-day Cherkasy region, 
while the upper boundary extends to the early 21st century, which makes it possible 
to highlight the current state of development of the region’s Jewish community. 
Territorial framework of the research covers the territory that, as of 2025, falls 
within the administrative-territorial boundaries of Cherkasy Oblast. 
Practical application of the results. The analysed materials and conclusions 
obtained during the writing of the qualification work will be useful for local 
authorities in organising cooperation with the region’s Jewish community, for 
creating museum exhibitions, school and university courses, developing historical 
tourism and designing excursion routes dedicated to the Jewish heritage of Cherkasy 
region, which will contribute to the development of memorial and cultural tourism, 
as well as for the needs of Jewish communities in Ukraine and the diaspora who are 
actively searching for their roots. 
Keywords: Jewish communities, Cherkasy region, Pale of Settlement, 
Holocaust, historical memory, local history, cultural heritage. 
  
  
9 
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ТА ТЕРМІНІВ 
 
ДАЧО Державний архів Черкаської області 
УІЖ Український і сторичний журнал 
Бешт Баал Шем Тов (справжнє ім’я Ісраель бен Еліезер) 
Танах  (תנ״ך) акронім для Тора, Невіім, Ктувім (єврейська 
Біблія). 
Галаха нормативна частина юдаїзму (закони) 
Ваад (Асоціація єврейських організацій та общин України) – 
це всеукраїнська громадська спілка, яка об’єднує 
незалежні єврейські організації, громади, школи, 
культурні та релігійні центри по всій країні 
Гаскала – Гаскала єврейське просвітництво – рух, який виник у 
середовищі євреїв Європи в другій половині XVIII 
століття, яке виступало за прийняття цінностей 
Просвітництва, більшу інтеграцію в європейське 
суспільство, і зростання освіти в області світських 
наук, івриту та історії єврейського народу 
Цадик (від івр. ִּדיק  праведник», «благочестивий») – це» – ַצ
почесний титул в іудаїзмі, який дають людині за 
особливу праведність, моральність і виконання всіх 
заповідей 
Штетл штетл (їд. שטעטל, множина їд. שטעטלעך штетлех, за 
походженням – зменшувальна форма від їд. שטאט штот 
– «місто») – невелике місто з переважно єврейським 
(ашкеназі) населенням.  
Кагал (кахал, івр. ָקָה ל – зібрання народу). У широкому 
розумінні слова – громада. 
  
10 
ВСТУП 
 
Актуальність теми 
Одним із важливих завдань, що стоять перед сучасною Україною є 
інтеграція в європейський простір, що спирається на спільні європейські 
цінності, такі як демократія, свобода та захист прав людини. Європейська 
інтеграцію України включає в себе також визнання та збереження культурної 
спадщини всіх народів, що протягом століть населяли її територію.  
Історично склалося так, що процес заселення та розвитку як  українських 
земель загалом, так і тих, що нині об’єднані адміністративними кордонами 
Черкаської області зокрема, тісно пов’язав між собою долі різних етносів, 
сформував різні траєкторії їх взаємодії, згенерував спільну історичну пам'ять, 
сприяв утворенню культурних маркерів та подекуди історичних тригерів, 
котрі стали наслідком переживання спільного історичного досвіду. 
 Одним із таких етносів, що з давніх часів проживає на території 
сучасної України поруч з українцями є євреї. За період із середини ХVI ст. до 
початку ХХ ст. в Україні було сконцентровано близько третини світового 
єврейства Єврейська спільнота відігравала помітну роль у соціально-
економічному, культурному та релігійному житті українських земель, 
формуючи багатокультурний простір, що був характерним для України 
протягом століть. Єврейська історія є невід’ємною частиною української 
поліетнічної спадщини, а Черкащина – яскравим прикладом такого співжиття. 
Єврейські громади Черкащини відігравали помітну роль в 
економічному, культурному та соціальному житті регіону, що зумовлено 
географічним розташуванням, історичними обставинами, соціально-
економічними процесами, що відбувалися в межах держав, до складу яких в 
різні часи відносилися землі сучасної Черкащини. Черкащина була одним із 
важливих осередків єврейського життя в межах «смуги осілості» Російської 
імперії, одним із духовних центрів хасидизму; протягом тривалого часу євреї 
складали вагомий відсоток місцевого населення в таких населених пунктах 
11 
сучасної області як Умань, Звенигородка, Сміла, Черкаси, Чигирин, Канів 
тощо; Черкащина стала епіцентром подій, котрі вписали трагічні сторінки в 
історію єврейського народу, зокрема Хмельничччина, Коліївщина, Черкащина 
стала місцем масових розстрілів єврейського населення у 1941–1943 рр, 
однією з територій, де нацистами було майже повністю знищено єврейське 
населення. З територією Черкаської області пов’язані імена багатьох відомих 
людей, євреїв за етнічним походженням, що зробили значний внесок в 
політичний, економічний, соціальний, духовний, культурний розвиток 
регіону.  
У зв’язку із цим тема дослідження процесу формування та 
функціонування  єврейських громад Черкащини має важливе значення як для 
локальної, так і для загальноукраїнської історії. Актуальність теми 
кваліфікаційної роботи полягає у можливості деталізації загальноукраїнських 
історичних процесів функціонування єврейських общин в іноетнічному та 
іноконфесійному середовищі на конкретному місцевому матеріалі, показуючи 
їх специфічне втілення. Неупереджене, етнічно толерантне документально 
підтверджене дослідження сприятиме, на нашу думку, розвінчанню деяких 
історичних міфів та упереджень, показуючи реальну картину співіснування та 
взаємодії українського та єврейського населення в регіоні, а вивчення спільної 
історії сприятиме міжкультурному діалогу, вихованню толерантності та 
поваги до історичної спадщини різних етнічних груп в сучасному 
українському суспільстві. 
Отже, актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю не лише 
реконструювати локальну історію, відтворивши соціально-економічне та 
культурне життя єврейських громад Черкащини в різні історичні періоди в 
контексті загальноукраїнської історії, а і важливим практичним значенням 
задекларованої теми для формування інклюзивної історичної пам'яті, розвитку 
регіону та зміцнення європейських цінностей в Україні. Дослідження історії 
єврейських громад також сприятиме формуванню об'єктивного розуміння 
12 
багатонаціонального та мультикультурного характеру української історії, що 
важливо для сучасного процесу розбудови української нації. 
Метою дослідження є комплексна реконструкція історії єврейських 
громад Черкащини (кінець XVIII – перша половина ХХІ ст.) як невід’ємної 
складової загальноукраїнської історії через призму локальних особливостей, з 
подальшим створенням цілісної картини формування, розвитку, 
повсякденного життя, економічної, культурної, релігійної та політичної 
активності цих громад. 
Досягненню поставленої мети підпорядковані відповідні 
дослідницькі завдання, які і визначили структуру даної роботи:  
− проаналізувати напрацювання історіографії та джерельної бази 
кваліфікаційної роботи, обґрунтувати теоретико-методологічні засади 
дослідження з використанням підходів локальної історії, історичної 
антропології та компаративного аналізу;  
− реконструювати процес формування та розвитку єврейських громад на 
території сучасної Черкащини у XVI–XІХ ст.; 
− висвітлити соціально-економічні, культурні та релігійні особливості 
розвитку єврейських громад регіону у в межах «смуги осілості»; 
− проаналізувати трансформацію єврейських громад Черкащини в період 
революцій 1917–1921 рр., політики українізації та сталінських репресій 1930-
х років; 
− дослідити перебіг Голокосту на території Черкащини (1941–1944), 
охарактеризувати повоєнне виживання та поступове відродження єврейських 
громад регіону у 1945–1991 рр.;  
− визначити особливості сучасного культурного відродження та інтеграції 
єврейських громад Черкащини в незалежній Україні (з 1991 р. до сьогодення). 
Об’єктом дослідження є єврейські громади, що проживають на 
території сучасної Черкаської області Черкащини (XVI– початку XXI ст.), 
історія їх формування та розвитку як складова соціальної, економічної, 
13 
культурної та політичної історії України.  Історичний розвиток єврейського 
населення на території України, зокрема в його регіональному вимірі. 
Предметом дослідження є формування та функціонування єврейських 
громад Черкащини, їх соціально-економічний статус, культурне, релігійне та 
громадське життя в контексті загальноукраїнських історичних процесів (XVI 
– початку XXІ століття). 
Хронологічні межі роботи охоплюють період з XVI до початку ХХІ 
століття. Нижня межа обумовлена першими згадками про появу єврейських 
громад на території сучасної Черкащини, а верхня межа доведена до початку 
ХХІ століття, що дозволяє висвітлити сучасний стан розвитку єврейської 
громади регіону. 
Територіальні межі дослідження охоплюють територію, що станом на 
2025 рік входить до адміністративно-територіальних меж Черкаської області. 
Практичне застосування отриманих результатів. Проаналізовані 
матеріали та отримані в процесі написання кваліфікаційної роботи висновки 
будуть корисними для представників місцевої влади при організації співпраці 
з єврейською общиною регіону, для створення музейних експозицій, шкільних 
і університетських курсів, розвитку історичного туризму розробки 
екскурсійних маршрутів, присвячених єврейській спадщині Черкащини, що 
сприятиме розвитку меморіального та культурного туризму. а також для 
потреб єврейських громад України та діаспори, які активно шукають свої 
корені. 
Апробація результатів магістерської роботи. 
Публікації. Результати роботи було апробовано: 4 грудня 2025 р. на 
VIІІ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції (з міжнародною 
участю) «Культурно-історична спадщина України: перспективи дослідження 
та традиції збереження» (Черкаси, ЧДТУ) та опубліковані: «Ти знаходишся 
там, де перебувають твої думки»: ребе Нахман і Черкащина» // Матеріали VIII 
Всеукраїнської науково-практичної конференції (з міжнародною участю) 
«Культурно-історична спадщина України: перспективи дослідження та 
14 
традиції збереження», присвяч. 430-й річниці від дня народж. 
Б.Хмельницького (Черкаси, ЧДТУ, 04 грудня 2025 р) / упоряд: 
Лазуренко В.М., Стадник І.Ю., Яшан О.О., Литвин О.В.; М-во освіти і науки 
України, Черкас.держ.технол. ун-т. – Черкаси : видавець Гордієнко Є.І., 2025р. 
– 339 с. С. 375-378. (співавтор Стадник І.Ю.). 
Структура і обсяг магістерської роботи обумовлені метою і 
завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які 
включають до свого складу вісім підрозділів, висновків і списку використаних 
джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 114 сторінок, з яких 
100 сторінок основного тексту. Список використаних джерел та літератури 
налічує 135 позицій. 
 
  
15 
РОЗДІЛ 1 
 
ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО- 
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
 
1.1 Історіографічний огляд 
Обрана для кваліфікаційної роботи магістра тема «Єврейські громади 
Черкащини: локальна історія в загальноукраїнському контексті» поєднує 
локальну історію (територію сучасної Черкаської області: Черкаси, Умань, 
Сміла, Звенигородка, Канів тощо) з національним контекстом (Правобережна 
Україна, смуга осілості, Хмельниччина, Голокост, радянський період). 
Нажаль, історіографія цієї наукової проблеми є досить фрагментарною, 
оскільки локальні краєзнавчі праці переважають над узагальнюючими 
монографіями, а загальноукраїнські дослідження згадують окреслений регіон 
побіжно або фрагментарно. Загалом усю наявну сукупність проаналізованої 
літератури можна поділити на декілька періодів: 
Дорадянська (імперська) історіографія (XIX – поч. XX ст.), радянський 
період та література, що побачила світ після 1991 року. У перший період 
єврейська історія Черкащини згадується переважно в контексті економіки, 
демографії та «єврейського питання» в Російській імперії. В працях того 
періоду євреї зображувалися як торговці, ремісники та орендарі в «штетлах» 
(містечках), а територія, що нині входить до меж Черкащини – типовий регіон 
смуги осілості (з 1793–1795 рр. після поділів Речі Посполитої).  
Однією з ґрунтовних праць, присвячених історії євреїв, є робота 
С. М. Дубнова «Коротка історія євреїв». Семен Маркович (Шимен Меєрович) 
Дубнов (також Симон Дубнов, 1860–1941) – історик, публіцист і громадський 
діяч, один із класиків та фундаторів наукової історії єврейського народу. 
Писав російською мовою та мовою їдиш. У 1922 році емігрував до Німеччини, 
у 1933 році переїхав до Латвії. Тут він завершив десятитомну історію 
єврейського народу. Повне російськомовне видання книги в оригіналі та в 
16 
остаточній авторській редакції побачило світ у Ризі в 1934–1938 рр. У цій праці 
проведено всебічний огляд історії єврейського етносу, починаючи з біблійних 
часів до ХІХ століття включно. Частина III «Середні віки та новий час у 
Європі» містить наступні розділи: Розділ IX «Євреї в Польщі та Росії (XVI–
XVIII ст.)», Розділ X «Перехідний час (1750–1795 рр.)», Розділ XI «Огляд 
головніших подій XIX століття».  Розділ 9 «Євреї в Польщі та Росії (XVI–XVIII 
ст.)» містить докладну інформацію про «золоте століття» для євреїв, які 
проживали на території Польщі, про соціальне становище євреїв у 
тогочасному суспільстві. Зокрема, висвітлено те, що євреї як торговельно-
промислова верства займали проміжне становище між шляхтою 
(землевласниками) та класом селян-землеробів. Польські королі протегували 
євреям. Також у праці розглядається законодавчо-нормативна база, що 
регулювала життя громад; детально аналізуються кагали, Ваади та школи [30]. 
Цінними для нашого дослідження є публікації І.В.Галанта, зокрема 
резонансна історична розвідка «До історії Уманської різанини 1768 р.», котра 
була опублікована російською мовою у авторитетному часописі «Киевская 
старина» у 1895 році. Ілля Володимирович (Еліягу Йосипович) Галант (1867–
1941) – це відомий українсько-єврейський історик, археограф, педагог та 
публіцист. Він присвятив своє життя дослідженню історії єврейського народу 
на українських землях та тривалий час працював із першоджерелами у 
Київському центральному архів [17, 18].  
Загалом імперська цензура обмежувала об’єктивність і поодинокі 
роботи того часу робили акцент на «корисності/шкідливості» євреїв для 
економіки. 
Історіографія радянської доби теж мала свою специфіку, оскільки 
радянська влада ідеологізувала тему: єврейська історія зводилася до класової 
боротьби, а релігійне та національне життя ігнорувалося або засуджувалося. 
Локальні дослідження майже відсутні.  
У ранній період існування СРСР (до розгортання репресій 1930-х років) 
історія євреїв досліджувалася більш активно, зокрема такі теми, як історія 
17 
єврейського робітничого руху (Бунд), участь євреїв у революції 1905–1907 рр. 
та встановленні радянської влади, створення єврейських колгоспів та сільрад 
у 1920-х роках, коренізацію, штетли та інш. йшлося у спеціалізованих 
виданнях Інституту єврейської пролетарської культури. Відомими істориками 
цього періоду були Йосип Ліберберг, Гершон Горохов, Натан (Нохім) Лехтман 
та інш. Однак у травні 1936 року інститут було ліквідовано під приводом 
боротьби з «єврейським буржуазним націоналізмом» і «троцькізмом». 
Більшість учених-істориків закладу були заарештовані органами НКВС і 
розстріляні, через що перспективна наукова школа української радянської 
юдаїки була повністю знищена. Замість інституту було створено значно 
звужений за повноваженнями Кабінет єврейської мови, літератури та 
фольклору. 
Наступний історичний період характеризується закриттям синагог, 
хедерів, талмуд-тор; створення євсекцій Компартії, ідеологічною цензурою, 
диктатом. В роботах того періоду територія сучасної Черкащини згадується 
епізодично в контексті «буржуазного націоналізму» чи колективізації. 
Голокост (1941–1944) фіксувався як «злочини нацистів проти мирного 
населення», без акценту на етнічній специфіці. У радянській історіографії 
термін «Голокост» практично не використовувався. Єврейські жертви 
описувалися як «мирні радянські громадяни». Замовчування єврейської 
специфіки трагедії було характерною рисою офіційної історичної науки СРСР. 
Характерною ознакою періоду була сильна цензура; єврейська тема 
«розчинялася» в загальнорадянській, а локальна історія майже не 
досліджувалася. З праць цього періоду можемо виокремити узагальнюючу 
колективну монографію в 26 томах Історія міст і сіл Української РСР, один з 
томів якого був присвячений Черкаській області. У статтях про Умань, 
Черкаси, Золотоношу, Смілу, Тальне, Канів містяться відомості про 
чисельність євреїв наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., їхню участь у торгівлі та 
ремеслах. Однак релігійне життя та Голокост висвітлені дуже обмежено [48]. 
«Українська Радянська Енциклопедія» у статтях про Черкаську область, 
18 
Умань та окремі міста подавалися короткі дані про національний склад 
населення, включаючи євреїв. Наприклад, в огляді Черкаської області 
згадувалася частка єврейського населення області у 1960-х роках [119]. 
Здобуття незалежності призвело до зміни історіографічних наративів, 
фокусування на темах, що замовчувалися в попередньому періоді. З-поміж 
таких тем є і так звана «єврейська тематика». Пострадянський період – 
справжній «ренесанс», оскільки було відкрито архіви, з’явилися краєзнавчі 
студії, усна історія, міжнародні проєкти. Фокус наукових досліджень з 
економічного розвитку та класової боротьби змістився на Голокост, культурну 
спадщину та українсько-єврейські взаємини. 
Дослідниками, які писали на тему пов’язану з історією єврейського 
етносу на території України були Я.Дашкевич [24], котрий одним із перших 
закликав до глибшого, позбавленого міфів вивчення українсько-єврейських 
відносин, наголошуючи, що конфліктні періоди (як повстання 
Хмельницького) тривали лише кілька років, тоді як тисячі років історії – це 
періоди «нормальних» відносин; М.Фелер, видатний мовознавець, який 
розвивав напрям «україноюдаїки», зосередившись на взаємовпливах 
української та єврейської мов і культур, В.Наулко, котрий аналізував 
етнодемографічний склад населення України, життя єврейського етносу в різні 
історичні періоди [83, 84, 85] та інші. 
Окремі аспекти життя єврейських громад досліджувалися в дисертаціях 
таких дослідників, як Безаров О. Т. [7, 8], Беренштейн О. Б. [9], Винокурова 
Ф.А. [10], Доценко В. О. [29], Козерод О. В. [53], Копил О. С. [54], Кротік Н. 
Л. [58], Морозова А. В. [74], Мучник А. М. [75], Найман О. Я. [79], 
Подольський А. Ю. [91]  та інш.  
Вийшла друком низка узагальнюючих праць, монографій, статей, що 
містять інформацію про етнічний склад населення українських земель, 
формування та функціонування єврейських громад, етнополітику таких 
авторів, як І. Курас, М. Панчук, В. Котигоренко, В. Євтух, О. Рафальський, 
Б. Чирко, С. Кульчицький, В. Гусєв, О. Майборода, Ю. Римаренко та інш. 
19 
Загальноукраїнський контекст розвитку єврейських громад містять 
праця Я. Хонігсмана та О. Наймана («Євреї України», 1993) та енциклопедичні 
видання. Дослідження «Євреї України» – є однією з перших спроб системного 
викладу історії єврейського народу на українських теренах у часи відновлення 
української незалежності. Видання, що побачило світ у 1993 році, стало 
важливою віхою в українській історіографії, оскільки автори одними з перших 
відійшли від радянських ідеологічних штампів і спробували реконструювати 
цілісну картину єврейської присутності в Україні від античності до кінця ХХ 
ст. Автори залучили широкий масив архівних матеріалів, статистичних даних 
та маловідомих на той час публікацій. Праця поєднує в собі елементи 
класичної історичної хроніки та етнополітичного аналізу. В роботі детально 
розглядається розселення євреїв у часи Київської Русі, Великого Князівства 
Литовського та Речі Посполитої (зокрема, формування кагалів та системи 
самоврядування – Ваадів), висвітлюється участь євреїв у розвитку торгівлі, 
ремесел, оренди та промисловості, що безпосередньо стосується й 
економічного профілю містечок (штетлів) Черкащини; важливу увагу 
приділено періодам соціальних потрясінь -  Хмельниччині, Коліївщині (що є 
критично важливим для локальної історії Умані та Черкас), погромам початку 
ХХ ст. та катастрофі Голокосту; окреслено розвиток хасидизму, Гаскали 
(єврейського просвітництва) та внесок єврейської інтелігенції в українську 
культуру. Дані Хонігсмана та Наймана щодо гайдамацького руху XVIII ст. та 
подій 1917–1921 рр. є базовими для аналізу специфіки Черкаського регіону 
[36, 37]. 
Заслуговує на увагу і Українсько-єврейська зустріч (UJE) – проєкт з 
виставками та книгами («Подорож із «Українсько-єврейською зустріччю»», 
2015–2019), котрий висвітлює тисячолітнє співіснування євреїв і українців 
[92].  
Однією з найґрунтовніших праць про історичні взаємини євреїв та 
українців, створеною на основі паралельного наративу: один автор описує 
історію українців, інший – євреїв є робота П.-Р. Маґочій Й. Петровський-
20 
Штерн «Євреї та українці: тисячоліття співіснування». У ній розглянуто 
широке коло тем зокрема історія поселень і міграцій; економічне життя; 
релігія, культура, освіта; мовна та мистецька спадщина; стереотипи та взаємні 
упередження; сучасні трансформації. Праця підкреслює, що євреї та українці 
жили разом на території сучасної України впродовж майже тисячоліття, і цей 
тривалий контакт сформував складну, часто суперечливу, але взаємопов’язану 
історію. Хоча в книзі немає спеціального розділу, присвяченого Черкащині, її 
концептуальні підходи та огляд ключових процесів дозволяють 
реконструювати місце та роль євреїв у соціально-економічних і культурних 
структурах Подніпров’я, до якого належить Черкаський регіон [65]. 
Монографія «Єврейська громадсько‐політична думка ХХ – початку ХХІ 
сторіччя в Україні» є колективним дослідженням, створеним групою 
українських науковців [38]. Вона аналізує становлення, еволюцію та сучасні 
тенденції розвитку єврейської громадсько-політичної думки в Україні 
протягом ХХ – початку ХХІ ст., зокрема формування суспільно-політичних 
поглядів українського єврейства, включно з методологією вивчення та 
впливом релігійно-ментальних ідей, розвиток політичної думки в новітні часи, 
зокрема дискурс автономізму, міжетнічні діалоги, суспільно-політичну 
діяльність сучасного єврейства, з акцентом на трансформацію ідентичності, 
державну політику та проблеми історичної пам’яті, особливо пам’яті про 
Голокост тощо. Хоч робота не є регіональним дослідженням і не містить 
окремих розділів про Черкаську область, її теоретичні положення, концепції й 
аналітичні висновки напряму застосовні для реконструкції й інтерпретації 
розвитку єврейських громад на Черкащині Монографія пояснює загальні 
закономірності політичного самоусвідомлення єврейських спільнот, а вони 
співвідносні з процесами, зафіксованими у джерелах про громади Черкащини. 
Досить цікавою для дослідження обраної теми є публікації Л.Лойко, 
присвячені історичній еволюції етнічних громадських структур в Україні та 
підкреслює їх значення для міжетнічних відносин і формування поліетнічного 
громадянського суспільства [56,61-64]. Зокрема автор ставить собі за мету 
21 
виявити характерні риси діяльності таких організацій наприкінці XIX – 
початку ХХ ст., показати їхню роль у розвитку самоорганізації етнічних 
спільнот і становленні елементів сучасного громадянського суспільства. 
Знайшли репрезентацію в дослідженні і єврейські громади, зокрема єврейські 
просвітницькі та релігійні об’єднання (наприклад, осередки Гаскали та 
товариства з поширення освіти серед євреїв). 
Заслуговує на увагу  також навчальний посібник Олександра Безарова 
«Історія єврейського народу країн Східної Європи у Новий час», що є 
структурованим курсом з історії єврейського народу Східної Європи у період 
Нового часу – від XV до початку ХХ століття. Книга не містить спеціального 
розділу про Черкащину, але є дуже цінною для її вивчення, тому що дає саме 
той контекст, без якого неможливо зрозуміти розвиток локальних громад, 
зокрема розкриває соціокультурні, економічні й політичні процеси, характерні 
для євреїв центрально‑українських земель. Навчальний посібник містить 
згадки про такі населені пункти, як Черкаси, Умань, Сміла, Корсунь і події, 
повязані з історією місцевих єврейських громад [7]. 
Разом з тим, праці, в яких би предметно, послідовно та комплексно 
висвітлювалося життя єврейської громади Черкащини  від часів її формування 
і до сьогодення відсутні. 
З-поміж досліджень, котрі безпосередньо аналізували окреслений 
регіон, можна виділити роботи «Нариси історії євреїв Черкащини від ХVIII до 
поч. XX ст.» [82] та «Умань єврейська» [121], котрі були підготовлені 
російською мовою під рубрикою (Бібліотечка Хеседа). 
Досить цінною для нашого дослідження є праці Т. А. Клименко «До 
історії євреїв на Черкащині: соціально-економічне становище в XIX – на 
початку XX ст.» [51] та «Злодіяння нацистського окупаційного режиму на 
Черкащині (за документами Державного архіву Черкаської області» [52]. 
Авторка детально аналізує роль євреїв у торгівлі, ремеслах, кредиті, вплив 
«Тимчасових правил» 1882 р. та погромів (1881–1882 рр. у Смілі, Умані, 
Черкасах), наводить статистику, відповідно до якої євреї становили 25–45 % 
22 
населення в повітових містах (Черкаси – до 30 %, Звенигородка – 45 %), 
аналізує злочини нацистського режиму проти євреїв в часи Другої світової 
війни. 
Окрему групу досліджень складають роботи краєзнавців, зокрема 
Василя Страшевича. Дослідження Василя Страшевича, зокрема його розвідки 
про єврейську громаду Черкас, посідають особливе місце в сучасній 
регіоналістиці. Як краєзнавець та публіцист, він зробив вагомий внесок у 
повернення «забутих» імен та локацій, які десятиліттями ігнорувалися 
радянською історіографією. Праці В. Страшевича (наприклад, статті у 
місцевій періодиці та краєзнавчі нариси про старі Черкаси) належать до жанру 
історико-краєзнавчого мікроаналізу. В. Страшевич майстерно пов’язує 
історію громад із конкретними архітектурними об’єктами міста. Завдяки його 
дослідженням можна ідентифікувати будинки, що належали єврейським 
підприємцям, та будівлі колишніх синагог чи хедерів. На окрему увагу 
заслуговує праця «Черкаські євреї», де в публіцистичному стилі на основі 
кількості архівних документів, усних свідчень очевидців ті інших джерел 
висвітлено історію єврейської громади м. Черкаси [115]. Нажаль, праця 
містить радянські ідеологічні штампи, однак вона залишається практично 
єдиним вузькотериторіальним дослідженням, та становить для нашої роботи 
значну цінність.  
Матеріали про формування та сучасний стан єврейських релігійних 
громад, зокрема і Черкаської містить магістерське дослідження «Громади 
прогресивного юдаїзму в Україні (1991 – 2024)» студентки Національного 
університету «Києво-Могилянська академія» Ноженко Є. Г. [89]. 
Важливими для розуміння особливостей існування єврейської громади 
Черкащини в іноетнічному середовищі є також дослідження місцевих 
журналістів, краєзнавців, зокрема Б. Юхна [132, 133], М. Щербини [129, 130], 
А.Кравця, В.Мальованої [66] тощо.  
Окремі аспекти життя єврейської громади кінця ХХ ст.–початку ХХІ, 
зокрема діяльність національно-культурних об’єднань, функціонування 
23 
єврейської преси та інш. представлені в  публікаціях  І.Ю. Стадник (Мащенко) 
[69, 70, 110, 111].  
Голокосту на Черкащині загалом, і Золотоніщенні зокрема, присвячені 
публікації Ю.М.Руденко, автор на основі архівних документів та сучасних 
методологічних підходів висвітлює трагічну сторінку життя єврейської 
громади [103,104, 105]. 
Також для написання кваліфікаційної роботи було корисно  
познайомитися з напрямами та результатами діяльності Центру досліджень 
історії та культури східноєвропейського єврейства – науковою та культурно-
просвітницькою установою в галузі юдаїки, що працює у структурі 
Національного університету «Києво-Могилянська академія». 
 
1.2. Джерельна база та теоретико-методологічні засади 
дослідження 
Джерельна база магістерської роботи є комплексною та різноманітною 
за походженням, мовою, характером і ступенем збереженості матеріалів. 
Джерела, які стосуються проблем формування та розвитку єврейських громад 
на території сучасної Черкащини можемо поділити на такі групи: архівні 
(неопубліковані), опубліковані документальні джерела, періодична преса та 
мемуаристика, наративні та літературні джерела, матеріальні та візуальні 
джерела, матеріали усної історії, музейні колекції, статистичні джерела, карто- 
та топографічні матеріали, сучасні цифрові ресурси. Така структура 
джерельної бази дає можливість провести комплексне дослідження 
єврейських громад Черкащини як у локальному, так і в загальноукраїнському 
контекстах. 
Основу дослідження становлять неопубліковані архівні матеріали, що 
зосереджені як в українських державних архівах. 
Ключовим джерелом для вивчення локальної єврейської історії є фонди 
Державного архіву Черкаської області (ДАЧО), де зберігаються метричні 
книги синагог, іменні списки єврейського населення, документи кагалів, 
24 
матеріали про єврейські благодійні товариства, а також справи, пов’язані з 
погромами. Зазначені матеріали мають першорядне значення для 
демографічної реконструкції громад, вивчення їх внутрішньої організації та 
соціальної структури. Попри певні лакуни, зумовлені втратами документів у 
роки військової і радянської реорганізації архівної мережі, ці фонди 
залишаються незамінним джерелом для мікроісторичного аналізу [23, 25]. 
Для розуміння правового становища єврейського населення в системі 
Російської імперії виробництва є фонди Центрального державного 
історичного архіву України в м. Київ (ЦДІАК): документи канцелярії 
київських генерал-губернаторів щодо режиму «смуги осілості», а також 
ревізійні казки XVIII–XIX ст., які є цінним джерелом для вивчення 
чисельності та розселення єврейського населення на підконтрольних 
територіях. Матеріали Державного архіву Київської області доповнюють цей 
масив відомостями по Звенигородському та суміжних повітах до початку 
1920-х рр. 
Суттєве значення для вивчення імперської єврейської політики мають 
документи Російського державного архіву стародавніх актів (РГАДА) та 
Російського державного історичного архіву (РГІА) у Санкт-Петербурзі, де 
відклалися укази про євреїв, а також матеріали, що стосуються хасидських 
центрів регіону – Умані та Тального. Залучення цих джерел дозволило б краще 
вписати черкаський матеріал у загальноімперський нормативний контекст. 
Однак вторгнення російських війсь та відверто антиукраїнська політика 
російського уряду унеможливлює  використання цих документів. 
Окрему й надзвичайно цінну групу становлять документи зарубіжних 
архівів – YIVO Institute for Jewish Research (Нью-Йорк) та Central Archives for 
the History of the Jewish People (CAHJP) (Єрусалім). Тут зберігаються копії 
документів черкаських кагалів, пінкаси (протокольні книги) єврейських 
громад, а також листи кадиків. Ці матеріали, що часто є унікальними 
зібраними свідченнями про знищення громади, можуть відтворити внутрішнє 
25 
релігійне та громадське життя, яке майже не відображене в державних 
архівних фондах [32]. 
До другої групи джерел належать видання документального характеру, 
що значно розширює дослідницькі можливості роботи. Пам'ятні книги 
Подільської, Київської та Полтавської губерній (1860–1910-ті рр.) містять 
статистичні та адміністративні відомості про єврейське населення в розрізі 
повітів і міст, що дозволяє відстежувати демографічну динаміку громад. 
Особливу джерельну вагу мають матеріали надзвичайних слідчих 
комісій 1919–1920 рр. про єврейські погроми, зібрані у збірках «Єврейські 
погроми 1918–1921». Цей документ, попри їх виразний публіцистичний 
характер та очевидну ідеологічну заангажованість укладачів, є практично 
єдиним систематизованим свідченням про масштаби та механіку погромного 
насильства на Черкащині в добу Визвольних змагань. Важливими для 
дослідження є свідчення вцілілих, зібраних у базі даних Yad Vashem та USC 
Shoah Foundation.  
Окремо варто відзначити «Шофар» Юрія Мариновського, як 
регіональне друковане джерело, що зберігає місцеву документальну 
специфіку і містить копії документів, що висвітлюють життя єврейської 
громади Черкащини [67]. 
На увагу заслуговує також і збірник документів «Не підлягає забуттю: 
нацистський окупаційний режим на Черкащині (1941–1944) [21]. Видання «Не 
підлягає забуттю: нацистський окупаційний режим на Черкащині (1941–
1944)», підготовлене колективом авторитетних черкаських науковців (В. 
Мельниченко, Т. Клименко, Г. Голиш), є фундаментальним збірником 
документів і матеріалів, що має визначальне значення для вивчення історії 
регіону в роки Другої світової війни. Це науково-документальне видання, яке 
поєднує в собі ґрунтовну аналітичну передмову та великий масив архівних 
джерел. Праця є важливою саме для нашого дослідження, оскільки вона 
вводить у науковий обіг документи, що раніше були засекречені або 
розпорошені: документи нацистської адміністрації, зокрема розпорядження 
26 
окупаційної влади (гебітскомісаріатів, ортскомендатур) щодо реєстрації 
єврейського населення, запровадження розпізнавальних знаків та обмеження 
прав пересування, матеріали про Голокост, статистичні відомості.  
Третю групу джерел становлять матеріали єврейської преси. Як 
загальноукраїнські так і газети з Умані, Черкас і Сміли відображають 
самосвідомість єврейської громади, внутрішньоспільнотові дискусії та 
реакцію на зовнішні виклики. Ці джерела є незамінними для вивчення 
єврейського громадського та культурного життя «середини», проте 
потребують критичного врахування редакційних позицій видань [14]. 
Четверту групу становлять наративні джерела, серед яких особливе 
місце посідають Yizkor Books – книги пам’яті єврейських громад Умані, 
Сміли, Звенигородки, Чигирина, Канева, Шполи та інших міст регіону [4]. Ці 
видання, укладені переважно в Ізраїлі та США вцілілими членами відповідних 
громад у повоєнні десятиліття, поєднують документальні свідчення, спогади 
та літературні тексти. Попри очевидну суб’єктивність та меморіальну природу 
цих джерел, вони є незамінними для відтворення соціальної топографії 
містечок, локальних традицій, релігійного побуту та трагедії знищення 
громад. Вивчаючи матеріали Yizkor Books, варто брати до уваги специфіку 
їхнього жанру: укладачі свідомо творили «книги скорботи та пам’яті», а не 
непереджені хроніки, що зумовлюють ідеалізацію зображуваного світу та 
певну спрощеність утворення міжетнічних відносин. Водночас саме ця 
джерельна група нерідко є єдиним свідченням про громади, документальна 
спадщина була цілковито знищена в роки Другої світової війни . 
Цінним доповненням до наративних джерел служать краєзнавчі описи 
та путівники Поділля і Київщини XIX ст. – зокрема праці І. Фундуклея та 
Лаврентія Похилевича. Попри те, що ці видання не є єврейськими за 
походженням і відображають погляд стороннього – православного, 
імперського за культурною орієнтацією – спостерігача, вони вважають 
важливі відомості про єврейське населення в загальному соціально-
географічному контексті регіону. також, автори фіксують кількість єврейських 
27 
мешканців у містах і містечках, наявність синагогу і молитовних будинків, 
характер господарської діяльності. Критичне зіставлення цих описів із 
внутрішньоєврейськими джерелами дозволяє суттєво скоригувати як 
статистичні дані, так і оцінки ролі євреїв у місцевій економіці та суспільному 
житті. 
П'яту групу становлять матеріальні та візуальні джерела – категорія, яка 
традиційно недооцінювалася в регіональній єврейській історіографії, проте 
набуває більшого значення в сучасних дослідницьких практиках. 
Першочергове місце серед них посідають єврейські цвинтарі та мацеви 
– надгробні стели з єврейських некрополів Умані, Звенигородки, Тального, 
Чигирина, Медведівки та інших населених пунктів Черкащини. Епіграфіка 
мацев є унікальним джерелом для генеалогічних досліджень, демографічної 
реконструкції громад. Суттєвою проблемою, однак, є критичний стан 
користування єврейських некрополів регіону: значна частина цвинтарів була 
знищена або суттєво ліквідована в радянський період і під час Другої світової 
війни, що робить польову фіксацію збережених пам’яток невідкладним 
науковим завданням. 
Важливим джерелом є також фотоматеріали – зображення синагог, 
будинків цадиків, ярмаркових сцен і вуличного побуту єврейських містечок 
Черкащини, що зберігаються у зібраннях Jewish Heritage Europe, музеях 
Черкас та Умані. 
Нарешті, будівельні залишки синагог і молитовних будинків в Умані, 
Смілі та Черкасах становлять окрему підгрупу матеріальних джерел. Також у 
фрагментарному або перебудованому стані ці споруди несуть інформацію про 
архітектурні стилі, будівельні практики та топографію єврейського 
релігійного простору.  
Шосту групу джерел формують матеріали усної історії – свідчення 
живих носіїв пам'яті про єврейські громади Черкащини. Ця група джерел є 
іншою молодою з методологічного погляду, проте надзвичайно значущою, 
особливо з огляду на те, що традиційна документація нерідко залишає поза 
28 
увагою приватний, повсюдний і травматичний виміри минулого. Такі 
свідчення зберігаються також і в фондах ДАЧО. 
Значно доповнило б роботу інтерв'ю з нащадками євреїв Черкащини , 
проведене в Україні, Ізраїлі та США, як цінне джерело для реконструкції 
родинної та колективної пам'яті, вивчення досвіду еміграції, збереження 
ідентичності в діаспорі, а також для верифікації та доповнення відомостей, 
отриманих із документальних джерел. Однак таке дослідження є лише в 
подальших планах, так само як і зібрання сучасних свідчень членів єврейської 
громади Черкас та Умані.  Загалом залучення усноісторичних матеріалів надає 
дослідженню антропологічного виміру та дозволяє вийти за межі 
інституційної та адміністративної документації до живого людського досвіду 
– як трагічного, так і відроджувального. 
Сьому групу становлять музейні збірки, що дозволяють верифікувати 
дані письмових документів через візуальні та матеріальні свідчення. Зокрема 
Черкаський та Уманський краєзнавчі музеї зберігають автентичні предмети 
побуту, релігійні артефакти та фотодокументи, що характеризують соціально-
економічне та духовне життя єврейських громад регіону. Особливу цінність 
мають матеріали фонду «Етнографія», що розкривають міжетнічну взаємодію 
на Черкащині.  
Національний музей історії України у Другій світовій війні містить 
матеріали (листи, особисті речі, акти комісій), які є важливими для 
реконструкції механізмів реалізації Голокосту на Черкащині, а також для 
вивчення стратегій виживання та діяльності Праведників народів світу. 
Наступну групу джерел становлять статистичні матеріали. Дана група 
джерел забезпечує кількісне підґрунтя дослідження, дозволяючи простежити 
демографічну динаміку та соціальну структуру єврейського населення. 
Перший загальний перепис населення 1897 р. є базовим джерело для 
встановлення чисельності, мовного складу та професійної приналежності 
євреїв у повітах Київської та Полтавської губерній (територія сучасної 
Черкащини) наприкінці ХІХ ст. Податкові та рекрутські списки XVIII–XIX ст. 
29 
дозволяють реконструювати родинні зв’язки, майновий стан та ступінь 
залученості єврейського населення до державних інституційних процесів 
Російської імперії. Статистика жертв Голокосту (Yad Vashem, «Бабин Яр», 
локальні списки) є фундаментом для встановлення масштабів демографічних 
втрат єврейства регіону під час нацистської окупації. Цінним джелелом є 
також радянські статистичні збірники з переписів населення 1959, 1970, 1979, 
1989 рр., де можна простежити чисельність єврейського населення 
Черкащини. 
Останньою групою джерел є сучасні цифрові ресурси та бази даних. 
JewishGen та Routes to Roots – спеціалізовані ресурси, що надають доступ до 
оцифрованих метричних книг та ревізьких казок. Вони дозволяють проводити 
генеалогічні дослідження та аналізувати міграційні процеси єврейських родин 
Черкащини; EHRI (European Holocaust Research Infrastructure) – провідна 
цифрова інфраструктура, що інтегрує доступ до документів з різних 
європейських архівів (щодо геноциду євреїв на локальному рівні; сайт 
«Зруйновані та збережені синагоги України» є спеціалізованим ресурсом з 
каталогізації об'єктів архітектурної спадщини, що містить описи, 
фотофіксацію та історичні довідки про стан єврейських культових споруд 
регіону в історичній ретроспективі. 
Методологічну основу кваліфікаційної роботи магістра становить 
поєднання принципів історизму, об’єктивності, системності, 
регіональності, міждисциплінарності та людиноцентризму.  
Принцип історизму зумовив дослідження єврейських громад не як 
незмінного явища, а як соціальних спільнот, розвиток яких залежав від 
конкретної політичної, економічної, правової та культурної ситуації. 
Використання цього принципу дозволило нам при дослідженні теми 
формування та розвитку єврейських громад Черкащини врахувати 
перебування окресленого для дослідження регіону у складі різних 
держав та адміністративних утворень; контекст імперської політики 
щодо єврейського населення; модернізаційні процеси ХІХ – початку ХХ 
30 
ст.; революції, громадянську війну та радянські трансформації; трагедію 
Голокосту; повоєнну радянську політику; процеси національного 
відродження та збереження пам’яті в незалежній Україні. Використання 
принципу історизму також дозволило не механічно переносити сучасні 
кордони Черкаської області, котра сформована була лише у 1954 р., на 
минуле, а враховувати для попередніх періодів історичні повіти, губернії 
та інші адміністративно-територіальні одиниці. 
Принцип наукової об’єктивності та критичного ставлення до 
джерел дозволив під час роботи з різними групами джерел (імперською 
адміністративною документацією, радянською статистикою, німецькими 
окупаційними документами, післявоєнними офіційними звітами, усними 
свідченнями тощо) відокремлювати фактичні дані від адміністративних 
оцінок, ідеологічних кліше, замовчувань та пізніших інтерпретацій.  
Принцип системності дозволив досліджувати єврейські громади 
як складні соціальні системи, що включають демографічну структуру, 
релігійне життя, освіту та благодійність, економічну діяльність, родинні 
та професійні зв’язки, взаємини з іншими етнічними й конфесійними 
групами, політичну поведінку, колективну пам’ять. Використання цього 
принципу мало на меті створити цілісний образ єврейської громади, а не 
зосередитись лише на описі окремих процесів, прізвищ чи трагічних 
подій. 
Принцип регіональності та локальності дозволив не лише 
проаналізувати Черкащину як окремий історико-культурний регіон, а і 
співвідносити локальні процеси з ширшими, зокрема 
загальноукраїнськими. Була також врахована специфіка таких міських і 
містечкових осередків, як Черкаси, Умань, Сміла, Канів, Золотоноша 
тощо. Використання цього принципу дозволило визначено, які риси були 
характерними для всіх єврейських громад України, а які були зумовлені 
саме локальними умовами Черкащини.  
Принцип багаторівневого аналізу дозволив при написанні 
кваліфікаційної роботи здійснювати дослідження на трьох рівнях: 
31 
макрорівні (імперська, радянська, нацистська та українська державна 
політика), мезорівні (Черкащина як регіон) та мікрорівні (окреме 
конкретне місто, містечко, родина, релігійна громада або окрема особа). 
Використання цього принципу дозволило показати, як загальнодержавні 
рішення реалізовувалися на місцевому рівні та як самі громади 
реагували на зовнішні виклики. 
Використання принципу міждисциплінарності зумовив 
поєднання наукового інструментарію історії, демографії, соціальної 
антропології, етнології, історії пам’яті тощо. Використання різних типів 
джерел та методів різних наук доповнюватимуть один одного, що дає 
можливість точніше реконструювати життя єврейських громад. 
Використання принципу людиноцентризму зумовило розгляд 
єврейських громад не лише як об’єкта державної політики чи жертви 
переслідувань, а як активну спільноту, здатну до самоорганізації, що 
виробила свої господарські стратегії, освітні ініціативи, мала релігійне 
життя, адаптувалася, набувала повсякденний досвід, котрий передавала 
наступним поколінням. 
Застосування етичний принципу дозволило використовувати усні 
та меморіальні джерела, зокрема про Голокост, місця масових поховань, 
науково коректно та етично відповідально, дотримуючись принципу 
поваги до пам’яті та недопущення сенсаціоналізму. 
Для реалізації поставлених завдань використано загальнонаукові, 
історичні та міждисциплінарні методи.  
Застосування методу аналізу та синтезу дозволило розділити 
історію єврейської общини на демографічний, релігійний, економічний, 
культурний та політичний аспекти, а потім об’єднати результати 
дослідження задля отримання цілісного уявлення про розвиток 
єврейських громад; метод індукції та дедукції дозволяє здійснювати 
перевірку загальних положень на місцевому, регіональному матеріалі, 
виявляти закономірностей та перевірити, чи діяли загальноукраїнські 
тенденції на теренах Черкащини; діахронний метод дозволив простежити 
32 
зміни чисельності єврейського населення; використання синхронного 
методу – проаналізувати функціонування єврейської громади в різних 
населених пунктах регіону в один і той самий історичний момент.  
Застосування історико-генетичного методу дозволило 
простежити зародження, розквіт та трансформацію єврейських громад 
(від появи перших кагалів до трагедії Голокосту та сучасного стану) у 
їхньому природному розвитку; історико-порівняльний (компаративний) 
метод використовувався для зіставлення розвитку громад у різних містах 
Черкащини (наприклад, Умань як духовний центр хасидизму та Черкаси 
як промисловий центр), а також для порівняння локальних процесів із 
загальноукраїнськими тенденціями; історико-типологічний метод 
дозволив виокремити загальні та специфічні риси єврейських громад; 
метод «усної історії» дозволив реконструювати повсякденне життя, яке 
не зафіксоване в офіційних документах; просопографічний метод сприяв 
вивченню життєвих шляхів видатних представників єврейства 
Черкащини (релігійних лідерів, меценатів, діячів культури) для 
створення цілісного портрета громади; метод історико-демографічного 
аналізу використовувався для опрацювання статистичних джерел, 
переписів та метричних книг з метою встановлення динаміки 
чисельності та статево-вікової структури населення. 
Комплексне застосування зазначених методів дає можливість 
розглянути історію єврейських громад Черкащини як взаємодію 
локальних процесів із загальноукраїнськими та загальноєвропейськими 
тенденціями. 
 
Висновки до розділу 
У першому розділі здійснено історіографічний аналіз, 
охарактеризовано джерельну базу та визначено теоретико-методологічні 
засади дослідження історії єврейських громад Черкащини у контексті 
33 
загальноукраїнських та глобальних історичних процесів. На основі 
проведеного аналізу зроблено такі висновки:  
1. Оцінка історіографічного доробку засвідчила наявність значного 
масиву досліджень. З'ясовано, що дорадянська історіографія 
зосереджувалася на описі кагального устрою та описовій історії окремих 
містечок. За радянської доби тема єврейської локальної історії 
замовчувалася або інтерпретувалася крізь призму класової ідеології зі 
спрощенням етнорелігійних процесів. Сучасний етап характеризується 
деідеологізацією, розширенням тематичного спектра (вивчення 
Голокосту, хасидизму, повсякденності) та введенням у науковий обіг 
нових концептуальних підходів. Разом із тим доведено, що комплексно 
історія єврейських громад Черкащини як цілісний регіональний феномен 
у загальноукраїнському контексті досі залишалася недостатньо 
систематизованою. 
2. Характеристика джерельної бази та методології демонструє 
репрезентативну та різнопланову основу дослідження, яку складають 
архівні матеріали, опубліковані збірники документів, матеріали 
переписів населення, періодична преса,  свідчення очевидців тощо. 
3. Обґрунтування теоретико-методологічних засад базується на 
принципах науковості, об'єктивності, історизму та системності. 
Застосування локально-історичного (мікроісторичного) підходу у 
поєднанні з компаративним, історико-генетичним, хронологічним та 
соціокультурним методами дозволило розглядати єврейські громади 
Черкащини не як ізольовані осередки, а як органічну та динамічну 
складову соціокультурного та економічного ландшафту України 
протягом кількох століть.  
34 
РОЗДІЛ 2 
 
ВИНИКНЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД 
ЧЕРКАЩИНИ (XVI– XIX СТ.) 
 
2.1. Історія формування єврейської громади Черкащини. Єврейські 
громади у вирі військових потрясінь: Хмельниччина, Гайдамаччина 
Євреї упродовж багатьох століть залишалися бездержавною націю, але 
становили помітну діаспору серед народів, які мали іншу культуру, 
сповідували різні релігії. Це важлива особливість історичного розвитку 
єврейського народу, адже євреї – передусім релігійна нація, культурно-
історична спільнота, члени якої пов’язані між собою силою релігійного 
імперативу, обрядовою дисципліною або національною свідомістю. 
Ідентичність євреїв визначається монотеїзмом, єврейським законом (Торою) 
та єврейською національною свідомістю. 
Євреї (самоназва на іврит – йєгудим). Корінна єврейська самоназва – 
«іврі», яка неодноразово згадується в Торі і в буквальному перекладі означає 
«той, що прийшов з того боку». Єврейська традиція трактує це визначення як 
«той, що прийшов з–за річки Євфрат». Українська назва народу «євреї» бере 
свій початок через візантійське «евреос» від давньогрецького слова «ебрайос». 
У Ноя було три сини Сим, Хам і Яфет. Від Сіма ведуть своє походження 
семіти, праонуком Сіма був Евер, що вирізнявся сильною вірою. Тому 
можливо нащадків Евера, той хто сповідує віру Евера в єдиного Бога зазивали 
іврі – єврей. 
Є у єврейського народу і інша назва – іудеї. Саме так було написано в 
паспортах євреїв Російської імперії, в графі «віросповідання» – «іудей». 
Слово «іудей» походить від єврейської самоназви «йегуди(м)». У 
Яакова, праотця єврейського народу, було дванадцять синів, родоначальників 
дванадцяти колін Ізраїлевих. Одного з синів Яакова звали Йєгуда, і його 
нащадки називалися «йегудим». Пізніше так стали називати мешканців 
35 
Іудейського царства на відміну від мешканців Ізраїльського царства. Після 
падіння Ізраїльського царства назвою «йегуди» почали позначати 
національно–релігійну приналежність, поза територіальними кордонами. 
«Йегуди» – іудей. Є у єврейського народу і інші самоназви: «бней 
Ісраель» – сини Ізраїлю, «ісраель» – Ізраїль, «бейт Яаків» – дім Яакова, але в 
українській мові використовують дві назви: єврей та іудей. Усі ці назви пішли 
від давньоєврейської самоназви «Іврі», «йєгуди», «ісраель». Крім того залежно 
від місця проживання представники єврейського народу використовуються і 
інші назви, так кримські євреї, кримчаки називають себе на кримчацькому 
діалекті кримсько-татарської мови – «срел балалари». 
Ці самоназви увійшли практично у в усі мови світу, з деякими звуковими 
змінами, що притаманні кожній мові. 
Наприклад від назв походять англійські назви – Hebrev jew Israelite , 
німецькі – Hebraer Jude , францезькі Hebreu Juif Israelite, італійські ebreo guideo 
іспанські hebreo judio португальські judeo, польська назва zyd Раніше 
використовувався ще один термін – жид. Разом з зі словом «іудей» воно 
походить з грецької «іудайос», а те від вже знайомого слова «йєгуді». Жид – 
це спільнословянська назва найменування євреїв, яке згадувалося в літописах, 
законодавстві до кінця XVIII століття і не мало образливого забарвлення. Жид 
– як зневажливе найменування – більш пізнього походження. 
Євреї належать до так званих «транснаціональних меншостей». 
Транснаціональні меншості – категорія, що включає меншості, що живуть у 
різних державах, що не мають, проте, ні держави, ні території, що була б якою 
мірою визнана на державному рівні. Мова йде про народи, що щільно 
включені в соціальну тканину країн, де живуть (говорять мовою даної країни, 
часто вносять внесок у її культурну «самобутність»), а з іншого боку, мають 
яскраво виражене «паралельне» життя, відмінне від життя тієї чи іншої країни. 
Транснаціональні меншості об’єднуються навколо мовник факторів. 
Ці фактори не однозначні. Часто ними є лише присутність на певній 
території. Почуття національної приналежності ґрунтується на загальних 
36 
культурних і соціальних елементах, а також на факторах “етнічної спільності”, 
незалежно від того, є чи остання генетичної. 
Історик С. М. Дубнов досить влучно зазначив, що євреї – це «ветерани 
історії, на очах яких Європа зростала від варварства до цивілізації. Вони 
кинули людству на ходу дві світові релігії та гідно попрямували далі своїм 
шляхом» [30].  
Історія єврейського народу в Україні нараховує не одне століття. Як 
зазначалося на сайті Всеукраїнського Єврейського Конгресу «Україна – це 
назви міст, що багато скажуть будь–якому єврею: Умань, Могильов, Одеса, 
Київ. Україна також – смуга осілості і сотні міст і містечок, пам’ять про які 
збереглася в безлічі єврейських прізвищ: Бердичівський, Жмеринський, 
Житомирський, Смілянський... Це батьківщина хасидизму, містичних 
одкровень і моральних імперативів, вистражданих поколіннями гіркого 
досвіду. Це батьківщина літераторів і філософів, музикантів і режисерів, 
батьківщина видатних лікарів, адвокатів, бізнесменів... Україна – рідна земля 
для багатьох поколінь простих чоловіків і жінок, що родили дітей, трудилися, 
вірили в Бога і сподівалися на кращу долю» [70]. 
Поява євреїв на її території сучасної України сягає глибокої давнини.  
Вони з'явилися у кримських колоніях, які були засновані стародавніми 
греками (І-е століття до н.е.), становлячи чималу частину етнічного населення 
Боспорського царства, котре на початку нової ери вело жваву торгівлю зі 
слов’янськими племенами, тікаючи зі зруйнованого арабами Хорезма, вони 
оселялися на давньоруських землях, спонукаючи прийняти іудаїзм хазарів, які 
захищали Київську Русь від азіатських орд.  
Розширення торгових відносин євреїв і християн сприяло їх зближенню 
сприяли прийняттю юдаїзму хозарами (VIII століття), відігравали визначну 
роль у містах Київської Русі з ІХ століття. Впродовж Х–ХІІ ст. масових 
переслідувань євреїв, що були звичайними у середньовічній Європі, в Україні 
не існувало. Навпаки, князі Данило Галицький, Володимир Мономах та 
Володимир Васильович користувалися їх допомогою під час реорганізації 
37 
країни, вирішення фінансових справ, надаючи євреям у свою чергу чимало 
привілеїв. 
В ХІІ–ХVІІІ ст. відбувається активний розвиток Польського 
королівства, створюються умови для переселення на українські землі 
торговців – імігрантів з європейських держав, серед котрих було чимало 
євреїв, які об’єднувалися в общини. 
Наймасштабніша міграція євреїв на схід, на українські землі, відбулася 
в другій половині XVI століття і була безпосередньо пов’язана з 
територіальною експансією Польщі та інтенсивною колонізацією 
Правобережжя після Люблінської унії 1569 року. Ця унія об’єднала 
Королівство Польське та Велике князівство Литовське в єдину державу – Річ 
Посполиту. 
Головною рушійною силою колонізації стали магнати – найбагатша і 
найвпливовіша частина польської шляхти. Кількість маєтків зростала, так 
само розвивалась їхня інфраструктура. Магнати прагнули до економічного 
процвітання своїх володінь, а тому запрошували євреїв обіймати управлінські 
посади, влаштовувати постійні ринки та ярмарки. Поміж усього євреї 
займались збором податків, управляли рільництвом, млинами, шинками, 
виноробством. Часто єврейський орендар віддавав певні частини господарства 
в суборенду іншим євреям, які потім переселялись в регіон і формували нові 
єврейські громади. Але через таку економічну політику євреї часто опинялись 
в складній ситуації: шляхта очікувала від них максимальних прибутків, а 
селяни обурювались економічному тиску. Релігійні чинники тільки 
посилювали та підживлювали взаємні незадоволення між всіма групами. 
Результатом активної діяльності магнатів стало різке посилення 
феодального гніту: указом 1573 року переважну більшість українського 
селянства було закріпачено, перетворивши селян на власність польських і 
місцевих українських поміщиків. 
Одночасно магнати активно засновували приватні містечка (близько 200 
протягом короткого часу). Саме в ці нові поселення вони запрошували євреїв, 
38 
які часто ставали орендарями маєтків, збирачами податків і лихварями, 
надаючи позики як шляхті, так і селянам. Крім того, сюди переселялися 
єврейські купці та ремісники, яких економічна конкуренція витіснила з 
багатьох міст власне Польщі [92]. 
У період з 1569 по 1648 рік кількість євреїв у Брацлавському, 
Волинському, Київському та Подільському воєводствах зросла з 4 до 52 тисяч. 
Вони жили в понад 100 населених пунктах. На українських землях, як і в інших 
частинах Речі Посполитої, євреї користувались високим рівнем юридичної та 
громадської автономії. З 1580 по 1764 рік на цих теренах діє спеціальний орган 
єврейського самоврадування – «Рада чотирьох земель» (давньогербр.: Ваад 
арба арацот). Кожна єврейська громада називалась кегіла і мала власну 
громадську раду – кагал, якою керували заможніші члени громади та 
рабинська еліта. Кожен кагал делегував представників на засідання Вааду, що 
часто проводились разом із важливими щорічними ярмарками. Ваад 
представляв єврейство Речі Посполитої перед королем і сеймом, розглядав і 
врегульовував основні релігійні і соціальні проблеми, служив апеляційним 
судом для єврейських громадських судів. Однією з найважливіших функції 
Вааду був розподіл колективного податку на євреїв серед єврейських громад 
– це питання ставало причиною гострих суперечок між делегатами [92, С. 20].  
На Черкащині поява євреїв відноситься до XVI–XVII століть. Надалі їх 
чисельність зростала, особливо у ХІХ столітті. 
За період із середини ХVI ст. до початку ХХ ст. в Україні було 
сконцентровано близько третини світового єврейства. 
Перші згадки про євреїв в Умані збігаються з появою у місті поляків. У 
1609 році Умань, як місто, ще не існувала, але спеціальна комісія Речі 
Посполитої, оглянувши місцевість, описала її землі та поселення, які були 
подаровані польським урядом у вотчинне володіння брацлавському старості 
Валентію Калиновському. Перша згадка про Умань датована 1616 роком. 
Відомо також, що у 1638 р. році містечко орендував купець із Гданська. 
Відповідно до податкових документів, тут налічувалося 9600 мешканців, серед 
39 
яких 45% складали євреї. Після Коліївщини єврейська громада відновилася 
лише до 1797 року. У ній налічувалося 1324 міщани та 57 купців (на жаль, в ті 
часи враховувалися тільки чоловіки). 
На початку ХVII ст. єврейські общини існували у Корсуні, Умані. 
Отримуючи від польського уряду привілеї (грамоти), тотожні за змістом 
«Магдебурзькому статуту», вони поступово змішувалися з євреями, котрі 
проживали на Черкащині з давньоруських часів. На відміну від останніх, які 
займалися сільським господарством, іммігранти віддавали перевагу торговій 
діяльності, кредитно-грошовим операціям і ремісництву . Князі й феодали 
надавали їм особливу перевагу, використовуючи їх як посередників у своїх 
торговельних справах. 
В описовій ревізії Черкаського замку і міста 1765 року ми інформацію 
про появу в Черкасах першого єврея. В ревізії сповіщалося, що «...в городе 445 
изб, евреев нет, кроме арендаря, которьій платит откупу 10 000 злотих, да за 
селитринньїй завод 400 злотих». А вже у 1788 році в місті: було 561 будинок, 
з них 14 єврейських, в яких, принаймні, мешкало близько ста евреїв-городян.  
У середині XVII ст. відбулося суттєве погіршення становища польських 
євреїв, зумовлене загостренням міжнаціональних, міжконфесійних та 
станових суперечностей у Речі Посполитій. Протистояння розгорнулося між 
польським і українським населенням, католицизмом і православ’ям, шляхтою 
та селянством. Польська шляхта експлуатувала українських селян у своїх 
маєтках, а католицьке духовенство спонукало владу до дискримінації 
іновірців, насамперед православних. Найбільший соціальний і релігійний тиск 
відчувався у східних воєводствах Польського королівства. Українське 
населення становило тут більшість; переважна його частина належала до 
селянського стану та працювала на польських магнатів і шляхту. Меншість 
утворила окремий військовий стан – козацтво, яке у воєнний час несло службу 
на користь польського уряду. Окрім реєстрових козаків, існували вільні козаки 
(запорожці), що мешкали у степах за дніпровими порогами. 
40 
Православні козаки та селяни вороже ставилися до поляків як до 
утискувачів українського населення, а також до євреїв, які виступали 
посередниками між шляхтою та селянством. Євреї часто орендували 
шляхетські маєтки, отримуючи таким чином владу над селянами, аналогічну 
до панської. Оскільки український селянин безпосередньо стикався частіше з 
євреєм-орендарем, ніж з польським паном, саме перший сприймався як 
головний винуватець його злигоднів, що формувало прагнення помсти. До 
соціально-економічного антагонізму додавалася релігійна ворожість 
малописьменного руського населення до євреїв. Довготривале накопичення 
незадоволення призвело до масштабного козацько-селянського повстання в 
останній рік правління короля Владислава IV.  
В середині XVII століття соціальна, політична, економічна напруга на 
східних прикордонних землях Речі Посполитої призвела до великого 
козацького повстання, яке перетворилось на рух за відокремлення від Польщі. 
На чолі повсталих українських земель став чигиринський козацький сотник 
Богдан Хмельницький. Він зібрав значні сили козаків і селян на Україні, уклав 
союз із запорозькими козаками та кримськими татарами і на початку 1648 р. 
розпочав військову кампанію проти Речі Посполитої. Спрямоване проти 
повстанців польське військо зазнало поразки. Після смерті короля Владислава 
IV у Польщі настав період міжкоролів’я, що супроводжувався політичною 
нестабільністю. У цих умовах повстання охопило всю територію України та 
суміжні регіони. Загони козаків і селян під проводом Б. Хмельницького та його 
сподвижників-запорожців діяли в багатьох містах, здійснюючи масове 
знищення польського та єврейського населення. 
Дослідник Дубнов наводить наступну цитату: «вбивства 
супроводжувалися варварськими катуваннями: з живих здирали шкіру, 
розпилювали навпіл, забивали до смерті палицями, смажили на вугіллі, 
обливали окропом; не було пощади й грудним немовлятам. Найжахливішу 
лютість народ виявляв до євреїв: вони були приречені на кінцеве винищення, 
і всяка жалість до них вважалася зрадою. Сувої Закону витягали з синагог; 
41 
козаки танцювали на них і пили горілку, потім клали на них євреїв і різали без 
милосердя; тисячі єврейських немовлят кидали в колодязі й засипали землею» 
[30]. Молодих єврейок часто залишали живими: козаки та селяни насильно 
хрестили їх і брали за дружин»  
У трактаті епохи «Месія правдивий» (1669) класика давньої української 
літератури Іоаникія Галятовського читаємо: «Християнські царі, князі і всі 
пани повинні брати з жидівської скарбниці гроші на побудову церков і 
пристанищ для слабих та убогих... Ми, християне, повинні руйнувати і палити 
жидівські божниці... Ми повинні відібрати у вас синагоги і повернути їх у 
церкви; ми повинні вас, яко ворогів Христа і християн, виганяти з ваших 
городів, з усіх держав, убивати вас мечем, топити в ріках і губити вас усякими 
способами смерти»  [30]. 
Мирна угода між Богданом Хмельницьким та Річчю Посполитою 1649 
р. проголосила козацькі землі вільними від єврейської присутності: «Жидам у 
Києві і за Дніпром ніде не мешкати і у Київ і ні в які міста і в місця - за Дніпро 
для торгового промислу не їздити. А котрі жиди об’являться за Дніпром, і тих 
жидів у Запорізьком у війську грабувати та відпускати назад за Дніпро».  
Ідеологічний релігійний характер переслідувань підкреслює той факт, 
що євреї-вихрести отримували можливість зберегти своє становище і майно, 
що засвідчують тогочасні актові, судові книги та мемуарна й епістолярна 
спадщина. За доповіддю Федора Арсеньєва московському царю Олексію 
Михайловичу: «оволодівши Замостям, Хмельницький узяв князя 
Вишневецького у полон, а ляхів побив. Багато ж євреїв хрестилось і живе 
тепер у містах разом із козаками». В реєстрах Війська Запорозького 
зустрічаються такі прізвища, як Жидовець Василь, Жидовкін Іван, Жидовчин 
Василь, Зраїтель Демко, Зраїтель Федір, Коган Трохим, Лейба Васько, Лейба 
Іван, Перехрист тощо. 
Лише після обрання польським королем Яна-Казимира (брата 
Владислава IV) розпочалися мирні переговори між урядом і козаками. У 1649 
р. козаки погодилися на припинення бойових дій, виборовши для себе певні 
42 
права та вольності в Україні. Зокрема, було закріплено заборону на 
проживання євреїв на території козацької України. Король Ян-Казимир 
дозволив усім євреям, які під загрозою смерті прийняли православ’я, 
повернутися до своєї попередньої віри. Насильно охрещені єврейки тікали від 
нав’язаних їм чоловіків-козаків і поверталися до своїх родин. «Ваад чотирьох 
земель» (центральний орган єврейського самоврядування в Речі Посполитій), 
що засідав у Любліні взимку 1650 р., розробив комплекс заходів для 
відновлення порядку в сімейному та суспільному житті євреїв. Повну 
відсутність юдеїв на підконтрольних повсталим теренах засвідчують тогочасні 
джерела, наприклад, подорожні записки православного священика Павла з 
Алеппо про Лівобережну Україну 1654 -1655 рр.: «Величезна її [Лівобережної 
України] цінність у тому, що в ній зовсім немає іновірців, а самі православні - 
вірні та побожні». 
В єврейську культурну пам'ять цей період увійшов під назвою ґзерот тах 
ве тат – Катастрофа 1648-1649 років. Сучасник подій Натан Гановер у своїй 
книзі «Безодня відчаю» (Євен мецула, 1653) зобразив як козацька революція 
знищила єврейське життя на українських землях. Проте останні дослідження 
доводять, що кількість жертв у Гановера була завищеною, а сам автор 
запозичив історії з давнішої літератури про єврейських мучеників аби 
надихнути читачів молитися за загиблих і робити пожертви на допомогу 
біженцям та відновлення громад. У тексті також видно, що Гановер тонко 
розуміє і співчуває тяжкому становищу українців, що передувало повстанню. 
Серед євреїв ставлення до козаків було різним: від презирливого як до варварів 
і злочинців до повної симпатії та підтримки. Деякі сучасні єврейські вчені 
дослідили випадки, коли євреї ставали на бік козаків та допомагали воювати 
проти поляків. За іншими свідченнями євреїв, польські війська загалом 
захищали єврейські громади нарівні з іншими мешканцями міст і містечок, 
проте бувало і зраджували їх. Під час боїв були знищені десятки єврейських 
громад і вбито близько 14-18 тисяч євреїв. Багато з них загинули від рук 
татарських союзників козаків, а ще частина опинилась у полоні і була продана 
43 
на невільничих ринків Османської імперії. Однак до середини 1650-х років 
багато єврейських біженців почали повертатись і відновлювати свої громади. 
Ігор Щупак кандидат історичних наук директор українського інституту 
вивчення Голокосту «Ткума», директор музею пам'ять єврейського народу та 
голокост в Україні називає історичним міфом «євреї – гнобителі» vs «українці 
– різуни» [131]. 
У Літописі Самовидця читаємо: «Де тільки знайшлись шляхтичі, замкові 
слуги, євреї, міські власті – всюди їх вбивали, не жаліючи жінок та дітей, 
грабували маєтки, палили й руйнували костьоли, спустошуючи шляхетські 
замки та маєтки, єврейські подвір’я, не залишаючи жодного. Рідко хто тоді не 
обагрив рук кров’ю і не взяв участі в пограбунках маєтків… Більше всього 
євреїв пропало в Немирові і Тульчині – несмітна кількість». Жахливі картини 
нищення євреїв дають і єврейські хроніки. Тільки в Немирові за один день 
було вбито 6 000 євреїв..» [60]. 
Джерела з часів війни Богдана Хмельницького називають астрономічні 
цифри жертв серед єврейського населення (до півмільйона й більше в деяких 
хроністів), що, з одного боку (в юдейських джерелах), пояснюється 
масштабом особистого потрясіння від трагедії, з другого (в християнських) - 
бажанням ідеологічного вславлення перемоги, але жодні з них не витримують 
історичної верифікації.  Найбільш обгрунтовані, з наукової точки зору, сучасні 
підрахунки Шауля Штамфера (колишній завідувач кафедри єврейської історії 
Єврейського університету в Єрусалимі) подають кількість єврейських втрат на 
рівні 20 тис. осіб [131]. Дослідник стверджує, що "у середині XVII століття в 
Україні проживало не більше 40 000 євреїв – міста були невеликими, і жодне 
з них не мало єврейського населення понад 10-15%. Штетлів ще не існувало. 
А велике місто за тодішніми мірками – це 20 000 мешканців, серед яких було 
3000 євреїв. Звідки ми це знаємо? Збереглися списки платників податків і 
громадські книги – відомо, де були великі общини, що входили до Вааду. Але 
факт залишається фактом – у 1660 році у всій Східній Європі налічувалося не 
більше 160 000 євреїв» [131]. 
44 
Століттям пізніше в Умані відбулась ще одна трагічна подія – під час 
взяття Умані під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти, полишені 
напризволяще польським губернатором, кілька тисяч євреїв сховались у 
синагозі, де їх було знищено. За три дні у місті загинуло близько 3000 поляків 
та євреїв. Умань пізніше стала великим центром паломництва як місце 
похованя хасидського лідера, рабина Нахмана з Брацлава. Він оселився в 
Умані, щоб бути близьким до поховань жертв Уманського погрому. 
У XVIII столітті світ ще не знав расової теорії, тому ставленні до євреїв 
або будь-яких інших етнічних груп жодним чином не було зумовлено 
расистськими міркуваннями, які притаманні для другої половині XIX- XX 
століття. Так, релігійний чинник мав велике значення, але змінивши релігію, 
людина ставала абсолютно рівною по відношенню до інших, і козаки 
абсолютно толерували тих євреїв за походженням, які прийняли православ’я і 
ставали козаками. 
Загострення боротьби селянства проти феодального гноблення привело 
до масового руху народних мас, відомого під назвою «Коліївщина». У ході 
цього повстання гайдамацькі загони громили шляхетські маєтки в Корсуні, 
Богуславі, Лисянці, Смілі, Черкасах, Умані, вбивали євреїв, знищували 
синагоги й молитовні будинки Дії гайдамаків були спрямовані проти 
польських поміщиків, римо-католицького й уніатського духівництва та євреїв. 
Під час «Коліївщини», зокрема взяття в 1768 р. загонами Івана Гонти та 
Максима Залізняка Умані, анонімні єврейські «спогади» подають події таким 
чином; «потім вони піднялись на євреїв у місті і вбили їх у кількості від 2 до 5 
тис. осіб... Багато з них хотіло купити собі життя ціною дорогого викупу, але 
це не допомогло...» [19]. Польський губернатор уклав сепаратну угоду з 
нападниками, полишивши євреїв захищатися самотужки. Кілька тисяч євреїв 
утекли в синагогу, де їх було знищено гарматним вогнем. Як правило, в таких 
текстах писали: «Все це переказала людина, що заслуговує довіри».  
С.Дубнов пише «Коли гайдамаки вдерлися в місто, вони насамперед 
кинулися на євреїв, які в жаху металися вулицями: їх звірськи вбивали, 
45 
топтали копитами коней, скидали з дахів високих будівель; дітей підіймали на 
вістря пік, жінок катували. Маса євреїв, кількістю до трьох тисяч осіб, 
замкнулася у великій синагозі. Гайдамаки приставили до дверей синагоги 
гармату, двері було підірвано, розбійники проникли до синагоги й 
перетворили її на бійню. Покінчивши з євреями, гайдамаки взялися за поляків; 
багатьох із них вони перерізали в костелі; губернатор та всі інші пани були 
вбиті. Вулиці міста були встелені трупами або скаліченими, недостріляними 
людьми. Близько двадцяти тисяч поляків та євреїв загинуло під час цієї 
«уманської різанини» [30]. 
Проте, згідно з переписом, в Умані 1765 р. проживав 301 єврей, а через 
десять років перепис 1775 р. засвідчує 277 мешканців (і це при тому, що 
1770 р. населення було винищене чумою). Як і у випадку хронік 
Хмельниччини, спрацьовує масштаб індивідуального потрясіння від подій. 
Додатковий чинник міфологізації – типове для «релігійної» історіографії (як 
юдейської, так і християнської) ствердження категорії істини через релігійні 
цноти оповідача, що суперечать самій можливості брехні - «се це переказала 
людина, що заслуговує довіри».  
Таким чином, військові потрясіння XVII–XVIII століть на території 
України стали глибоким цивілізаційним зламом для єврейських громад. 
Хмельниччина та Гайдамаччина продемонстрували крихкість меншин у часи 
глобальних соціальних вибухів. Попри колосальні демографічні втрати та 
руйнацію інфраструктури, єврейське населення продемонструвало 
надзвичайну життєстійкість. Пережита катастрофа запустила внутрішні 
механізми духовної трансформації, які зрештою подарували світові хасидизм 
і змінили обличчя східноєвропейського єврейства на наступні століття. 
Осмислення цієї трагедії є важливим кроком для формування об'єктивної та 
багатогранної історії України, де досвід кожної спільноти є невід'ємною 
частиною загального минулого. 
 
46 
2.2. Соціально-економічні та культурні аспекти розвитку 
єврейських громад в (XVI–XVIII ст.) 
 
Соціально-економічний розвиток єврейських громад на українських 
землях у XVI–XVIII ст. відбувається в умовах складної взаємодії правових 
обмежень, господарської необхідності та етноконфесійної специфіки. Саме в 
цей період єврейське населення перетворилося на помітний і функціонально 
незамінний елемент економічної структури Речі Посполитої, а згодом і землі, 
що опинилися під владою Російської імперії. 
Правовою основою створення єврейських громад служила система 
привілеїв, що надавалися польськими королями та місцевими магнатами. 
Кагал – орган європейського міського самоврядування – виконував одночасно 
адміністративні, судові та фіскальні функції, забезпечуючи збір податків і 
регулюючи внутрішнього життя громади. Ця інституційна автономія, з одного 
боку, захищала громаду від зовнішнього тиску, з іншого – закріплювала її 
відокремленість від навколишнього суспільства. 
В економічному відношенні євреї займалися конкретною нішу 
посередників між великими землевласниками та селянством. 
Найпоширенішими формами господарської діяльності були торгівля, 
ліхварство, оренда – насамперед у формі так званої «оренди» або «посесії» – 
млинів, шинків, митних зборів і цілих маєтків. Інститут оренди мав особливе 
значення для українських земель: магнати охоче передавали управління 
своїми володіннями єврейськими орендарями, що забезпечувало власникам 
стабільний дохід, а орендарям – джерело реалізації. Водночас саме ця роль 
породжувала соціальну напругу між єврейським населенням і православним 
селянством та козацтвом, потім орендар виступав безпосереднім збором 
платежів і уособлював економічний тиск на нижчі верстви. 
Соціальна структура єврейських громад була внутрішньо 
диференційованою. Верхівку становили великі купці, фінансисти та 
відкупники, що обслуговували потреби магнатського господарства та 
47 
підтримували торговельні зв'язки з містами Центральної Європи. Середній 
прошарок створювали дрібні торговці, ремісники та шинкарі. Нижні верстви – 
так звані «убоги» – становили значну частину громади й утримувалися 
значною мірою за рахунок розвиненої системи єврейської благодійності. Ця 
внутрішня соціальна нерівність рідко породжувала напруженість у середині 
самих громад. 
У XVIII ст. єврейське населення України стало ще більш чисельним і 
економічно активним. Водночас цей період позначений розквітом хасидського 
руху, що виник на Поділлі та Волині й суттєво вплинув на внутрішнє соціальне 
й духовне життя громади. Хасидизм, апелюючи до широких народних мас, 
певною мірою пом'якшував соціальні заявки в європейському суспільстві, 
пропонуючи альтернативну систему авторитетів і цінностей. 
Таким чином, соціально-економічний розвиток єврейських громад 
України в XVI–XVIII ст. визначався поєднанням правової автономії та 
господарської інтеграції в структурі місцевої економіки, внутрішньої 
соціальної диференціації та зовнішньої етноконфесійної відокремленості. Ця 
демонстративна єдність забезпечувала громадам відносну стабільність в 
умовах мінливого політичного середовища, водночас породжуючи 
конфліктний потенціал, що за певних умов виливався у трагічне насильство. 
Євреї становили в Польщі окремий стан, внутрішнє життя якого 
регулювалося виборними представниками – як світськими, так і духовними. 
Управління єврейськими громадами здійснювали кагали (громадські ради). 
Такі ради існували в усіх містах єврейської осілості, за винятком невеликих 
містечок або сіл, єврейське населення яких підпорядковувалося найближчому 
кагалу. Члени кагальних рад обиралися щорічно в дні Песаху шляхом 
голосування та жеребкування. Вони поділялися на групи, кожна з яких мала 
власні обов'язки [30].  
Приєднання Правобережної України до складу Російської імперії після 
розподілу Польщі наприкінці XVIII-го сторіччя, присутність 900,000 євреїв на 
території Російської імперії створило для самодержавства зовсім нове для 
48 
нього єврейське питання. Його вирішення центральна влада почала шукати у 
формуванні «смуги єврейської осілості», що стала своєрідним зашморгом для 
представників єврейського етносу. В 1772 р. (і потім в 1791 р., 1804 р., 1835 р.) 
уряд встановив так звану Смуга осілості – територіальний регіон, за межами 
якого поселення євреїв було заборонене. До того ж за деякими виключеннями 
заборонялось поселення у сільській місцевості. «Смуга осілості» існувала аж 
до 1915 року і мала деякі особливі обмеження, які дозволяли окремим євреям 
жити за її межами. 
У 1778 р. Російська імперія була розділена на губернії У 1793 р. у 
результаті другого розділу Речі Посполитої Правобережна Україна (зокрема 
Черкаси) перейшла під юрисдикцію Російської імперії. З 1797 р. Черкаси – 
повітове місто Київської губернії. А Золотоноша, Драбів, Чорнобай і т.д. 
населені пункти Полтавської губернії. 
Зосередження єврейського населення у західних регіонах імперії, 
запобігання проникненню його у великоросійські губернії обмежували сферу 
економічної діяльності євреїв. Більшість тогочасних державних законів і 
розпоряджень, що стосувалися життя євреїв у «смузі осілості», 
спрямовувалися на обмеження їх економічних, господарський можливостей.  
Перші нормативно-правові акти, які регулювали господарську 
діяльність євреїв Правобережжя України, з’явилися уже наприкінці XVIII ст. 
Населення приписувалося до різних станів. Заможні євреї реєструвалися як 
купці і приписувалися до купецьких гільдій (корпорацій). Усі інші вважалися 
міщанами. Указами від 23 червня 1794 р. та 29 грудня 1796 р. встановлено, що 
євреї за дозвіл на міщанські та купецькі промисли мають платити удвічі 
більший податок, порівняно з особами християнського віросповідання. У 1797 
р. прийнято рішення про обмеження продажу ліків у єврейських аптеках. 
Положення цих указів підтвердив Павло І, який наголосив, що особи, які їх 
порушили, мусять виїхати з країни.  
Хоча євреї де-факто залишалися членами громади, формальне 
включення їх до загальної станової структури імперського суспільства 
49 
створило ґрунт для їхньої участі у представницьких органах відповідних 
станів.  
Отже, Російська імперія стала першою державою у світі, в якій євреям 
були надані виборчі (громадянські) права. В указі Катерини II від 26 лютого 
1785 р. зазначалося:  «Коли єврейського закону люди увійшли вже, на підставі 
указів Її Величності, у стан рівний з іншими, то й слід при всякому разі 
спостерігати правило, Її Величністю встановлене, що кожен за званням та 
станом своїм має користуватися вигодами та правами, без відмінності закону 
та народу» [73]. 
Однак даровані імператрицею права євреїв вибирати та бути обраними 
до новостворених міських дум, спричинили напруженість у відносинах між 
містянами-християнами і євреями. Водночас російський уряд у 1782 р. 
вирішив, що купці та міщани повинні проживати у містах, а не у селах. Тож 
євреї також мали приписуватися лише до міст, що спричинило їх масове 
вигнання із сіл і містечок. Виселення євреїв із сільської місцевості було 
загальною тенденцією російської політики стосовно євреїв протягом усього 
ХIХ століття. 
На чолі кагалу стояли три або чотири старшини (роші). За ними 
слідували почесні особи (туви), судді (даяни), піклувальники та старости 
різних установ (габаї). Сфера діяльності кагалу була надзвичайно широкою. 
Кагал стягував на своїй території державні податки та вносив їх до скарбниці, 
здійснював розкладку казенних і громадських зборів, опікувався синагогами, 
цвинтарями та всіма благодійними установами, видавав купчі на нерухоме 
майно, завідував навчанням юнацтва, а також за посередництвом даянів і 
рабина розбирав тяжби між членами громади. 
Рабини здійснювали судочинство на підставі законів Біблії та Талмуду, 
зважаючи на їхню придатність до реального життя. Однак траплялися 
випадки, коли місцевий рабинський суд вагався в застосуванні тих чи інших 
законів, або коли сторони, незадоволені рішенням цього суду, зверталися до 
іншої, вищої судової інстанції. Також виникали спори між кагалами або між 
50 
окремою особою та кагалом. Для вирішення таких справ щорічно скликалися 
з'їзди рабинів та старшин, які відігравали роль вищих судових установ. 
«Ваад» не лише вирішував найважливіші судові спори та роз'яснював 
закони, але й видавав нові постанови щодо устрою громадського та духовного 
побуту євреїв у різних місцевостях. Діяльність «Вааду чотирьох земель» 
особливо активізувалася в XVII столітті. Литва, яка перебувала окремо від 
«коронних» польських земель, мала власний «Ваад», у якому брали участь 
рабини та кагальні депутати від п'яти головних литовських громад: Бреста, 
Гродно, Пінська, Вільни та Слуцька. 
Важливим чинником збереження власної етнічної ідентичності 
єврейських громад була освіта. Євреї, виховуючи своїх дітей, передусім дбали 
про їх релігійну освіту, яка полягала у запам’ятовуванні молитов, читанні 
катехізису, вивченні великої кількості єврейських богословських текстів  
Наприкінці ХVIII ст. на Правобережжі існувала розгалужена мережа 
єврейських навчальних закладів, у навчальному процесі яких основний акцент 
робився на релігійній освіті. 
 С.Дубнов зазначає, що провідники народу дбали про зміцнення його 
єдності та збереження національних особливостей. Навчання дітей становило 
постійний предмет турботи кагалів та ваадів. Рабин у кожній громаді вважався 
найближчим опікуном учнівської молоді. Він часто обіймав посаду рош-
єшиви (ректора вищої талмудичної школи) у своєму місті й одночасно 
здійснював нагляд за нижчими школами, або хедерами. Однак у великих 
громадах, де рабин мав численні духовні та судові обов'язки, посаду рош-
єшиви займала окрема особа з-поміж визнаних талмудистів [30]. 
«Немає такої країни, - каже він, - де святе вчення було б так поширене 
між нашими братами, як у державі польській» [30]. 
Основу релігійної політики російського царизму щодо єврейського 
населення Правобережної України становили чотири напрями діяльності: 1) 
прийняття євреями православ’я та обмеження їх у спілкуванні з християнами; 
51 
2) встановлення контролю над синагогами, молитовними школами, рабинами; 
3) заборона проведення релігійних обрядів; 4) боротьба проти хасидизму. 
В одному із щорічних звітів місцевих губернаторів констатувалося, що 
євреї – плем’я «повністю відособлене від іншого населення морально-
релігійним культом, але в той же час сильне своєю згуртованістю». 
У кожній громаді функціонувала єшива, керівник якої отримував щедре 
утримання з громадських фондів, щоб мати змогу жити спокійно та цілковито 
присвячувати себе навчанню. Громади також утримували за власний кошт 
юнаків), які навчалися в єшиві. До кожного з них прикріплювали щонайменше 
двох хлопчиків, яких він мав навчати, набуваючи таким чином навичок 
викладання Талмуда та участі в наукових диспутах. Кожен юнак разом із 
двома своїми учнями харчувався в домі одного зі заможних членів громади й 
користувався в цій сім’ї пошаною, подібною до тієї, якою оточували рідного 
сина. Фактично не існувало майже жодного єврейського дому, в якому сам 
господар, або його син, або зять, або, зрештою, єшіботник, що проживав у 
нього, не був би освіченою людиною; часто ж траплялося, що всі вони 
поєднувалися в одній родині. 
«Порядок навчання в Польщі був таким. У єшивах було два навчальні 
півріччя: літнє та зимове. На початку кожного півріччя в єшивах з великим 
ретельним старанням вивчали Гемару (Вавилонський Талмуд) з коментарями 
Раші та тосефістів. І щоденно збиралися мудреці громади, молоді люди та 
взагалі всі, хто бодай якоюсь мірою мав стосунок до науки, у будівлі єшиви, 
де на першому місці сидів керівник закладу (рош-єшива), а навколо нього, 
стоячи, розташовувалася велика кількість учених і учнів. Рош-єшива читав 
лекцію з галахи з тлумаченнями та доповненнями. Після лекції він 
улаштовував наукові диспути: зіставляли різні суперечливі місця з тексту 
Талмуда або коментарів; ці суперечності залагоджувалися різними іншими 
посиланнями, потім відкривалися суперечності вже в самих посиланнях і 
розв’язувалися новими посиланнями, і так далі, доки питання не було 
остаточно з’ясоване» [30]. 
52 
«При керівникові єшиви був особливий служитель, який щоденно 
обходив початкові школи (хедери) та наглядав, щоб діти там старанно 
навчалися і не тинялися без діла. Раз на тиждень, у четвер, учні хедерів 
обов’язково збиралися в домі «шкільного опікуна», який екзаменував їх із 
того, що вони вивчили за тиждень, і якщо хтось помилявся у відповідях, 
служитель за наказом опікуна добре бив його батогами, а також піддавав 
великому осоромленню перед іншими хлопчиками, щоб він пам’ятав і 
наступного тижня вчився краще. А щоп’ятниці хлопчиків екзаменував сам 
рош-єшива. Через це діти й мали страх, і навчалися вони старанно... Люди 
вчені були у великій пошані, і народ слухався їх у всьому; це заохочувало 
багатьох прагнути до вчених ступенів, і таким чином земля була сповнена 
знання» [30]. 
 
2.3. Соціально-економічне та культурне життя єврейських громад 
Черкащини в ХІХ столітті 
Історія єврейських громад Черкащини в XIX столітті є важливою 
складовою історії Правобережної України. Єврейське населення брало участь 
у розвитку торгівлі, ремесел, підприємництва, релігійного й культурного 
життя, створювало мережі взаємодопомоги та освітні інституції. Водночас 
його становище визначали правові обмеження Російської імперії, економічні 
зміни й міжетнічні взаємини. 
У XIX столітті територія сучасної Черкаської області перебувала 
переважно в межах Київської губернії Російської імперії. Черкащина тоді не 
була окремою адміністративною одиницею, а сучасні межі області 
сформувалися пізніше. Тому історію громад ми розглядаємо на прикладі 
конкретних міст і містечок – Черкас, Умані, Сміли, Звенигородки, Тального, 
Корсуня, Чигирина та інших поселень, котрі попри те, що їхній 
адміністративний статус і чисельність населення відрізнялися, мали чисельні 
єврейські громади. 
53 
Після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття значна частина 
українських земель, зокрема Київщина, увійшла до Російської імперії разом із 
численним єврейським населенням. У XIX столітті більшість євреїв імперії 
була обмежена в праві вільно обирати місце проживання. Смуга осілості 
охоплювала значні території Правобережної України, яка стала одним із 
головних центрів єврейського життя. 
Демографічні зміни зумовлювалися природним приростом, 
переселенням із сусідніх містечок і повітів, розвитком торгівлі та ремесел, 
економічними кризами й адміністративною політикою. Єврейські родини 
мешкали в центральних торговельних частинах поселень і на прилеглих 
вулицях, підтримуючи родинні, релігійні та господарські зв’язки з українцями 
й іншими групами населення. Наприклад, в Черкасах євреї традиційно 
компактно проживали на Подолі та двох-трьох вулицях. 
Соціальне становище єврейських громад було неоднорідним. У них 
жили заможні купці й підприємці, власники майстерень, дрібні торговці, 
ремісники, наймані робітники, візники, учителі та релігійні діячі. Серед купців 
і ремісників були як заможні люди, так і ті, хто жив на межі бідності. 
За окладними книгами 1802 р., у Черкасах проживало християн-купців - 
23, євреїв-купців - 33; християн-міщан – 1633, євреїв-міщан – 1750 [31].  
Купці забезпечували обмін між сільськогосподарськими виробниками й 
міськими споживачами, закуповували та збували зерно, борошно, худобу, 
цукор та інші товари. Заможніші підприємці орендували млини, торговельні 
приміщення, склади й промислові об’єкти, а також підтримували зв’язки з 
Києвом, іншими містами Правобережжя та південними торговельними 
центрами. Торгівля поєднувалася з кредитуванням і посередництвом: купці 
могли надавати аванси постачальникам, фінансувати перевезення й брати на 
себе комерційні ризики. Водночас торгівля регіону не перебувала виключно в 
руках євреїв: у ній брали участь українські селяни й міщани, польські 
землевласники та підприємці інших груп. 
54 
Ремісництво було важливою основою повсякденного життя. У містах і 
містечках працювали кравці, шевці, ковалі, пекарі, столяри, бляхарі та інші 
майстри. Родинні крамниці й ринкові ятки постачали продукти, тканини, 
посуд, господарські товари та вироби місцевих майстрів. Такі заняття 
створювали робочі місця, пов’язували сільські господарства з міськими 
ринками та підтримували дрібне підприємництво. Часто праця мала сімейний 
характер, а професійні навички передавалися між поколіннями. 
Особливо виразно роль єврейського капіталу простежується в Умані та 
Уманському повіті. За дослідженням Ірини Мельник, єврейські підприємці 
брали участь у торгівлі, млинарстві, оренді маєтків і промисловому розвитку, 
сприяючи перетворенню Умані на торговельно-промисловий центр 
Правобережної України в другій половині XIX століття [71]. Важливими 
напрямами були оренда млинів і господарських об’єктів, торгівля зерном і 
борошном та інвестування в переробні виробництва. 
Промислові зміни на Черкащині загалом були пов’язані з 
цукроварінням, борошномельним виробництвом і переробленням 
сільськогосподарської продукції. У 1854 року почав працювати рафінадний 
завод акціонерного товариства, яке очолював Бродський, в 1878 році 
тютюнова фабрика, власником якої був київський купець першої гільдії О.О. 
Зарицький, а з 1885 року на пристані почав працювати шестиповерховий 
паровий млин Грінблата. З часом у місті було побудовано ще чотири 
тютюнових фабрики підприємців Летичевського, Теплицького, Лева. 
Наприкінці ХІХ століття в Черкасах працювали сірникова фабрика 
Чорнобильського, кахельний завод Войцковського, оцтовий завод Шейнмана, 
ковбасні Капиха і Гениха, пекарня Школьнікова…[132]. 
 Окрім вищезгаданих підприємств будуються заводи та фабрики з 
виробництва цвяхів, сірників, кахельної плитки, оцту, ковбаси, дерев'яної 
тари. 
Попри існування заможних родин, чимало ремісників, дрібних торговців 
і робітників не мали значного капіталу та залежали від сезонного попиту, цін 
55 
і доступності кредиту. Дослідження Уманщини відзначає також бідні верстви, 
зокрема мешканців району Старого ринку. 
Смуга осілості обмежувала можливості єврейського населення вільно 
переселятися, обирати місце проживання та здобувати певні професії й освіту. 
Правила змінювалися залежно від часу, професії та соціального статусу. 
Окремі категорії купців, освічених осіб і фахівців мали привілеї, недоступні 
більшості, але це не означало загальної рівноправності. 
Після вбивства імператора Олександра II у 1881 році дискримінаційна 
політика посилилася. Обмежувальні акти 1880-х років погіршували становище 
багатьох єврейських родин і звужували можливості проживання поза смугою 
осілості. Отже, економічна активність громад поєднувалася з правовими 
перешкодами, які стримували соціальне просування. 
Єврейські громади сплачували державні податки й брали участь у 
міському житті, водночас підтримуючи власні релігійні установи та 
громадські потреби. Релігія була одним із головних чинників культурної 
тяглості. Синагоги й молитовні будинки слугували місцями молитви, читання 
Тори, навчання та громадських зустрічей. Релігійні інституції допомагали 
організовувати свята, обряди життєвого циклу, поховання, благодійність і 
передавання традицій молодшим поколінням. Важливими складовими життя 
були шабат, Песах, Шавуот, Сукот, Рош га-Шана, Йом-Кіпур, дотримання 
кашруту та сімейні обряди. 
У XIX столітті Правобережна Україна була одним із важливих осередків 
хасидизму – руху, що наголошував на молитві, духовній радості та ролі 
цадика, духовного наставника. Особливе місце в історії Умані посідає рабин 
Нахман із Брацлава (1772–1810), засновник брацлавського хасидизму. З 
Черкащиною повязане також ім’я чорнобильського цадика Якова Ісраеля 
Тверського – третій син Мордехая Чорнобильского. Однак не всі євреї регіону 
були хасидами: релігійні погляди залежали від громади, родини та особистих 
переконань. 
56 
За ревізією 1847 р., у Черкаському повіті існували Черкаське єврейське 
товариство (1568 осіб), Білозорське (153), Смілянське (1270), Городищенське 
(587), Будківське (6) (543) [31]. Громади мали механізми внутрішньої 
організації: їхні представники опікувалися релігійним життям, громадськими 
спорудами та допомогою нужденним. Проте самоврядування залишалося 
обмеженим імперською адміністрацією.  
Традиційна єврейська освіта була пов’язана з релігійним вихованням. У 
хедерах хлопчики навчалися читати й писати та вивчали основи релігійної 
традиції; для поглибленого навчання існували єшиви. Доступ до освіти 
залежав від матеріального становища родини, наявності вчителів і 
можливостей конкретного поселення. У XIX столітті поширювалася Гаскала – 
єврейський просвітницький рух, який підтримував світську освіту, вивчення 
наук і мов та ширші культурні контакти. За дослідженням Ірини Мельник, у 
1822 році в Умані Хаїм (Хайкл) Бер Гурвіц і його син Гірш Бер заснували одну 
з перших світських єврейських шкіл у Російській імперії [71]. Нові освітні ідеї 
породжували дискусії між прихильниками традиційного укладу й 
модернізації. 
Культурне життя регіону також було багатомовним. Їдиш широко 
використовувався в повсякденному спілкуванні, родині, торгівлі та усній 
культурі; іврит –передусім у релігійній освіті, богослужінні й літературі, а 
згодом і в світських контекстах. Українська мова була важливою для контактів 
із місцевим населенням, російська – для адміністративного середовища та 
частини світської освіти. Мовна практика залежала від соціального статусу, 
професії й рівня освіти. Родина передавала релігійні норми, мову, професійні 
навички й культурну пам’ять. Шлюбні зв’язки між різними містечками 
підтримували соціальні та господарські контакти. Свята поєднували релігійні 
обряди з традиційними стравами, піснями, сімейними зустрічами й усними 
переказами. 
Благодійність була важливою частиною громадського життя й 
ґрунтувалася на релігійному обов’язку допомагати бідним, хворим, сиротам і 
57 
родинам у скруті. Допомога могла включати гроші та продукти, підтримку 
людей похилого віку, забезпечення нужденних до свят і безоплатне 
харчування. Пожертви заможних родин і добровільні об’єднання 
пом’якшували наслідки бідності. Так у Черкасах у 1860-х роках відкрили 
єврейську лікарню й богадільню; в документах також згадується благодійний 
фонд, заснований 1865 року [31]. Такі установи свідчать, що громада 
виконувала не лише релігійні, а й соціальні функції. Доступність лікування 
залежала від ресурсів громади та наявності медичних фахівців. 
Єврейські громади були частиною багатонаціонального суспільства, у 
якому українці, євреї, поляки, росіяни та інші групи взаємодіяли в 
господарській і культурній сферах. Українські селяни виробляли 
сільськогосподарську продукцію, а торговці й посередники допомагали її 
збувати; ремісники обслуговували потреби різних мешканців. Такі контакти 
створювали взаємозалежність, хоча конкуренція, борги й нестача ресурсів 
могли спричиняти конфлікти. 
Ознакою кінця ХІХ – початку ХХ століття стали єврейські погроми. 
Першою великою хвилею антиєврейського насильства на Правобережній 
Україні стали погроми 1881–1882 рр. після вбивства імператора Олександра 
ІІ. Особливе місце в історії цього насильства посідає Сміла. 3–4 травня 1881 
року у Смілі відбувся погром, після чого насильство поширилося на 
навколишні поселення. У Смілі погром придушили за допомогою військ, але 
в інших місцях відбувалися вбивства, пограбування та руйнування майна. 
Погроми були частиною ширшої хвилі антиєврейського насильства в 
Російській імперії. Їх зумовлювали антисемітські стереотипи, політичні 
обставини, чутки та недостатній захист населення; зводити їх лише до 
економічної конкуренції неправильно.  
Черкаси були торговельним і ремісничим центром. Розташування на 
Дніпрі сприяло товарообігу, а в другій половині XIX століття значення мали 
промислові підприємства й залізничне сполучення. Єврейське населення 
58 
займалося торгівлею зерном, ремеслами, орендою та підприємництвом; у 
громаді діяли релігійні, благодійні й медичні установи. 
Сміла мала значну єврейську громаду, залучену до торгівлі й ремесел. 
Погром травня 1881 року став тяжким випробуванням для місцевих євреїв. 
Умань була торговельно-промисловим і релігійним центром: тут розвивалися 
млинарство, торгівля, оренда господарських об’єктів, підприємництво, 
брацлавський хасидизм і світська єврейська освіта. До важливих населених 
пунктів регіону також належали Звенигородка, Тальне, Корсунь, Чигирин і 
Городище. За даними перепису 1897 року, єврейське населення становило: у 
Черкасах –близько 10 950 осіб; у Черкаському повіті –30 317; в Умані –17 945 
(59% населення міста); у Смілі –7 475; у Городищі –3 124 особи. Ці цифри 
показують значну присутність єврейського населення в низці міських і 
містечкових центрів [131]. 
Отже, соціально-економічне й культурне життя єврейських громад 
Черкащини в XIX столітті поєднувало активну господарську діяльність, 
релігійні традиції, поступове поширення світської освіти та розвиток 
громадських інституцій. Торгівля, ремесла, оренда господарських об’єктів, 
млинарство й підприємництво сприяли функціонуванню місцевих ринків і 
розвитку містечок. Громади були соціально неоднорідними: заможні купці й 
підприємці співіснували з ремісниками, дрібними торговцями, робітниками та 
бідними родинами. Синагоги, релігійні школи, благодійні установи й мережі 
взаємодопомоги підтримували культурну тяглість і соціальну солідарність. 
Водночас смуга осілості, інші дискримінаційні норми та погроми обмежували 
можливості громад і завдавали їм значних втрат. 
Висновки до розділу 
У другому розділі проведено комплексний аналіз витоків, процесів 
формування, соціально-економічного розвитку та культурного життя 
єврейських громад Черкащини протягом XVI–XIX століть. За результатами 
дослідження зроблено такі висновки: 
59 
1. Дослідження процесів становлення та військово-політичних 
потрясінь засвідчило, що поява та вкорінення єврейського населення на 
теренах Черкащини у XVI — першій половині XVII ст. були зумовлені 
активними міграційними процесами у Великому князівстві Литовському та 
Речі Посполитій, а також економічною колонізацією регіону. Проте період 
Хмельниччини (середина XVII ст.) та Гайдамацького руху (зокрема 
Коліївщини 1768 року) став часом важких випробувань для єврейських 
громад. Масові погроми, руйнування кагальних структур та значні 
демографічні втрати тимчасово дестабілізували осередки єврейського життя, 
змусивши громади проходити через складні етапи подальшого відновлення. 
2. Аналіз соціально-економічних та культурних засад XVI–XVIII 
століть демонструє, що попри військово-політичну нестабільність, євреї 
відігравали ключову роль у господарському розвитку краї. Вони виступали 
основними орендарями маєтків, шинків, млинів, а також активно розвивали 
внутрішню та зовнішню торгівлю й ремісництво. Внутрішній устрій громад 
базувався на принципах кагального самоврядування, релігійних традиціях 
юдаїзму та мережі освітньо-благодійних інституцій (хедерів, єшив, талмуд-
тор). Саме у XVIII столітті Черкащина (зокрема Умань) починає 
перетворюватися на один із важливих духовних осередків хасидизму. 
3. Оцінка соціально-економічного та культурного життя у ХІХ 
столітті свідчить про глибоку трансформацію єврейських громад після 
входження українських земель до складу Російської імперії та запровадження 
«смуги осілості». Інкорпорація у новий правовий та економічний простір 
супроводжувалася як обмеженнями (ліквідація кагалів, ліквідація 
традиційного устрою), так і стрімким економічним зростанням. Єврейський 
капітал став рушієм урбанізації, розбудови цукрової, борошномельної та 
торгівно-транспортної галузей Черкащини. На культурному рівні ХІХ століття 
позначилося співіснуванням ортодоксального юдаїзму, хасидського 
паломництва до могили рабі Нахмана в Умані та поширенням ідей єврейського 
Просвітництва (Гаскали), що сформувало багатогранне інтелектуальне життя 
громади на порозі ХХ століття.  
60 
РОЗДІЛ 3 
 
ЄВРЕЙСЬКІ ГРОМАДИ ЧЕРКАЩИНИ  
В XX – ПОЧАТКУ XXІ СТ. 
 
3.1 Єврейські громади в період революцій, громадянської 
війни та раннього радянського періоду (1917–1939 рр.) 
 
Період 1917–1939 рр. став одним із найскладніших і 
найтрагічніших етапів в історії єврейських громад Черкащини. 
Революція 1917 р., розпад Російської імперії, Українська революція, 
громадянська війна, погроми, встановлення радянської влади, примусова 
соціально-економічна перебудова та антирелігійна політика докорінно 
змінили життя єврейського населення краю. 
На початку цього періоду єврейські громади були важливою 
складовою міського й містечкового життя регіону. Вони мали власні 
релігійні установи, традиції самоврядування, благодійні організації, 
школи, ремісничі майстерні та торговельні мережі. Умань, Черкаси , 
Сміла, Звенигородка, Тальне, Корсунь і Городище були серед населених 
пунктів, у яких єврейське населення відігравало помітну роль в 
економічному, суспільному та культурному житті.  
Упродовж двох міжвоєнних десятиліть традиційний уклад громади 
зазнав глибоких змін. Якщо в 1917–1921 рр. головними загрозами були 
насильство, погроми, епідемії та господарська розруха, то в 1920–1930-
х рр. дедалі сильніше впливали державне регулювання економіки, 
радянська культурна політика, ліквідація незалежних громадських 
інституцій і релігійних структур. Наприкінці 1930-х рр. єврейські 
громади Черкащини вже істотно відрізнялися від громад дореволюційної 
доби. 
61 
Для дослідження цієї теми важливо поєднувати історію всього 
єврейського населення України з регіональними матеріалами про 
конкретні міста й містечка Черкащини. Загальноукраїнські дослідження 
дають змогу зрозуміти політичні та соціальні процеси, тоді як 
регіональні архіви, переписи населення, місцева преса й краєзнавчі праці 
допомагають встановити їхній конкретний перебіг на Черкащині.  
На початку XX ст. єврейське населення Черкащини було 
неоднорідним за соціальним становищем, професіями та рівнем 
добробуту. У містах і містечках жили купці, дрібні торговці, власники 
крамниць, ремісники, робітники, службовці, учителі, лікарі та 
представники інтелігенції. Значна частина єврейських родин залежала 
від торгівлі, дрібного підприємництва й кустарного виробництва.  
Єврейські громади підтримували синагоги та молитовні будинки, 
релігійні школи, благодійні товариства й традиції взаємодопомоги. 
Важливими осередками релігійного життя були рабини, меламеди – 
учителі традиційної освіти, а також громадські діячі, які організовували 
допомогу бідним, хворим і сиротам. 
Водночас єврейське населення не було замкнутим у межах власних 
громад. Воно брало участь у місцевому товарообміні, ремісничому 
виробництві та повсякденних соціальних контактах з українцями й 
іншими мешканцями краю. Характер цих відносин залежав від 
конкретного населеного пункту, соціального середовища, економічної 
конкуренції та політичних обставин. 
Ще до 1917 р. єврейські громади відчували вплив модернізації. 
Частина молоді здобувала світську освіту, долучалася до соціалістичних, 
сіоністських та інших політичних рухів. Поряд із прихильниками 
традиційного релігійного способу життя формувалися групи, які 
виступали за модернізацію єврейської освіти, національно-культурний 
розвиток або соціальне переоблаштування суспільства.  
62 
Лютнева революція 1917 р. у Російській імперії створила 
передумови для скасування правових обмежень щодо євреїв. Після 
падіння монархії єврейське населення отримало ширші можливості для 
участі в політичному житті, розвитку громадських організацій і 
національно-культурних ініціатив. 
На українських землях активізувалися різні єврейські політичні 
течії: Бунд,  сіоністські організації, релігійні партії та традиціоналісти, 
прагнули зберегти релігійну освіту, громади й традиційний спосіб 
життя, єврейські соціалісти та прихильники більшовиків  пов’язували 
майбутнє з революційною перебудовою суспільства й ліквідацією 
станових та національних обмежень. 
У цей період єврейське питання стало частиною ширшої дискусії 
про майбутнє України. Центральна Рада та інші українські державні 
утворення революційної доби залучали єврейських представників до 
політичного життя; у певні періоди діяли інституції, відповідальні за 
єврейські національні справи. Водночас політичне представництво не 
забезпечило безпеки єврейського населення на місцях: державні 
декларації про рівноправність співіснували з насильством, погромами та 
безсиллям влади перед озброєними формуваннями.  
Для єврейських громад Черкащини революція означала не лише 
нові політичні можливості, а й руйнування звичного порядку. Часті 
зміни влади, мобілізації, реквізиції та збройні сутички підривали 
торгівлю, порушували постачання продуктів і робили повсякденне життя 
непередбачуваним. 
Найважчим випробуванням для єврейських громад регіону стали 
погроми періоду Української революції та громадянської війни. У 1918–
1921 рр. територія України перетворилася на арену боротьби між 
військами Української Народної Республіки, більшовицькими 
формуваннями, білогвардійцями, різними повстанськими загонами та 
місцевими збройними групами. Єврейське населення часто опинялося 
63 
між ворогуючими силами, зазнаючи нападів, пограбувань, убивств і 
примусових поборів. 
Погроми не були діями лише однієї політичної сторони. 
Антиєврейське насильство чинили різні військові та повстанські 
формування; у низці випадків до нього долучалися місцеві озброєні 
групи. Погроми підживлювалися антисемітськими стереотипами, 
звинуваченнями євреїв у підтримці певної влади, економічною 
конкуренцією та загальним розпадом державного управління.  
Умань була одним із найважливіших центрів єврейського життя 
регіону. У роки революції та громадянської війни місто неодноразово 
переходило з рук у руки. Збройні зіткнення супроводжувалися 
насильством проти мирного населення, зокрема євреїв.  
Дослідження про антиєврейське насильство 1919 р. наводять для 
Умані оцінку населення приблизно в 60–65 тис. осіб, з яких близько 35 
тис. становили євреї. У березні 1919 р. під час зміни влади в місті 
відбулися погроми, до яких були причетні, зокрема, частини Червоної 
армії. Пізніше місто зазнавало нових загроз з боку різних збройних 
формувань. Ці події показують, що сама належність до більшовицького 
табору не гарантувала захисту єврейського населення від 
антисемітського насильства. 
Важливою формою протидії погромам була діяльність місцевих 
ініціатив самооборони й громадських комітетів. В Умані представники 
християнської та єврейської громад створили Раду громадського 
спокою, яка намагалася підтримувати порядок і, зокрема, запобігти 
погрому з боку білогвардійських військ у 1920 р.  
Особливо трагічні події відбулися в Черкасах у травні 1919 р. Після 
вступу до міста загонів отамана Григор’єва, які виступили проти 
більшовицької влади, розпочався погром єврейського населення. За 
оцінкою, наведеною в дослідженні антиєврейського насильства  1919 р., 
64 
у Черкасах було вбито близько 617 євреїв. Погром тривав кілька днів і 
супроводжувався пограбуваннями та насильством над мешканцями.  
Перед нападом робилися спроби організувати самооборону, однак 
частина місцевих робітників відмовилася приєднуватися до захисту 
єврейського населення. Унаслідок цього євреї значною мірою 
залишилися сам на сам із озброєними нападниками. Події в Черкасах 
стали прикладом того, як політична боротьба й антисемітська 
пропаганда могли перетворитися на масове насильство проти цивільних 
[126]. 
У низці містечок Правобережної України єврейське населення 
створювало загони самооборони. Їхньою метою було захистити 
квартали, синагоги, житло й майно від нападів, а також допомогти 
відновити життя після погромів. Однак можливості таких загонів 
залежали від наявності зброї, чисельності учасників, підтримки 
місцевого населення та співвідношення сил у конкретному населеному 
пункті. 
Погроми спричиняли не лише людські втрати. Вони руйнували 
крамниці, майстерні, склади, житло й громадські будівлі, позбавляли 
сім’ї засобів існування. Втрата годувальників, поранення, вимушені 
переселення та страх повторного нападу сприяли зубожінню й еміграції 
частини єврейського населення [41]. 
Отже, громадянська війна стала для єврейських громад Черкащини 
не просто періодом політичної нестабільності, а масштабною 
гуманітарною катастрофою. Погроми підірвали економічні основи 
громад, послабили традиційні інституції та залишили глибокий слід у 
колективній пам’яті. 
Після завершення основних воєнних дій більшовицька влада 
почала перебудовувати суспільство на основі радянської політичної та 
економічної системи. Для єврейського населення Черкащини це 
65 
означало одночасно скасування частини дореволюційних обмежень і 
ліквідацію багатьох форм незалежного громадського життя.  
До революції значна частина єврейського населення міст і містечок 
була зайнята в торгівлі, ремісництві, посередництві й дрібному 
підприємництві. Після громадянської війни ці сфери відновлювалися 
повільно. Погроми, руйнування майна, інфляція, нестача товарів і 
загальна господарська розруха погіршили становище багатьох родин.  
У період нової економічної політики (НЕП), запровадженої на 
початку 1920-х рр., приватна торгівля та дрібне виробництво частково 
відновилися. Це дало можливість деяким єврейським ремісникам, 
торговцям і власникам невеликих підприємств знову працювати. Проте 
приватна ініціатива залишалася обмеженою державним регулюванням, 
податками та політичними кампаніями проти так званих «непманів».  
Наприкінці 1920-х рр. перехід до форсованої індустріалізації та 
колективізації істотно звузив можливості приватного господарювання. 
Закриття крамниць, обмеження самостійної торгівлі та витіснення 
приватних виробників із легальної економіки особливо болісно  
позначилися на тих єврейських родинах, які не мали інших джерел 
доходу. 
Водночас не варто вважати всіх євреїв підприємцями чи 
торговцями. Єврейське населення було соціально різнорідним: серед 
нього були робітники, службовці, учителі, медики, студенти та 
безробітні. Радянські зміни впливали на ці групи по-різному: частина 
отримувала нові можливості для навчання й працевлаштування, інші 
втрачали майно, роботу або звичні джерела існування.  
Радянська влада проголосила курс на створення нового 
суспільства, у якому основою мали бути робітники й колгоспники. 
Традиційні групи торговців, приватних підприємців і релігійних діячів 
втрачали економічний та суспільний вплив. Частина єврейської молоді 
66 
долучалася до комсомолу, вступала до партії, навчалася в технікумах і 
вищих навчальних закладах, обирала робітничі професії.  
Держава також намагалася змінити професійну структуру 
єврейського населення, заохочуючи перехід до промислової праці й 
сільського господарства. У 1920-х рр. у радянській Україні діяли 
програми організованого переселення єврейських родин до 
сільськогосподарських поселень, частина яких фінансувалася за 
підтримки єврейських благодійних організацій. Однак найбільша 
частина єврейського населення залишалася міською, а 
сільськогосподарське переселення не перетворилося на універсальну 
альтернативу міському життю. 
У 1920-х рр. радянська національна політика мала суперечливий 
характер. З одного боку, держава визнавала існування національних 
меншин і створювала можливості для освіти їхніми мовами. З іншого – 
культура та освіта поступово підпорядковувалися комуністичній 
ідеології, а незалежні релігійні й громадські ініціативи зазнавали 
обмежень. 
У перші десятиліття радянської влади на території України 
розвивалася система світської єврейської освіти мовою їдиш. Навчання 
було спрямоване не на відтворення традиційної релігійної школи, а на 
формування нового радянського громадянина. У програмах поступово 
посилювалися матеріали з комуністичної ідеології, а релігійне навчання 
було заборонене в державних школах. 
На всеукраїнському рівні мережа шкіл їдишем істотно зросла в 
другій половині 1920-х рр. За даними енциклопедії YIVO, в Україні 
кількість таких шкіл збільшилася з 268 у 1924 р. до 1 096 у 1931 р.; 
чисельність учнів зросла приблизно з 42 тис. до 94,8 тис. Ці  цифри 
характеризують Україну загалом, а не окремо Черкащину, тому їх не 
можна без додаткових джерел переносити на конкретні міста регіону 
[32]. 
67 
Водночас батьки не завжди хотіли віддавати дітей до шкіл їдишем. 
Для подальшої освіти та кар’єри дедалі важливішими ставали російська 
й українська мови. Частина родин побоювалася також, що радянські 
школи використовуватимуть освіту для відвернення дітей від релігії та 
традиційного способу життя . 
Їдиш був важливою мовою повсякденного спілкування значної 
частини єврейського населення регіону. У міжвоєнний період він 
використовувався в окремих освітніх і культурних установах, 
видавалися газети та книжки, розвивалися театральні й літературні 
ініціативи. 
Іврит, навпаки, асоціювався передусім із традиційною релігійною 
освітою, а також із сіоністським культурним рухом. Радянська влада 
ставилася до сіонізму як до політично ворожої течії, а релігійні форми 
викладання івриту поступово витіснялися. 
Розвиток освіти мовою їдиш не означав повного збереження 
єврейської культурної автономії. Школи, театри й інші установи діяли в 
межах державної системи та мали поширювати радянські ідеї. 
Наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. звужувалися можливості незалежного 
національного культурного життя. 
Частина молодого покоління дедалі більше інтегрувалася в 
радянське суспільство. Молоді євреї здобували професійну освіту, 
працювали на підприємствах, вступали до комсомольських і партійних 
організацій. У повсякденному житті посилювалася роль російської та 
української мов. 
Однак ці процеси не були однаковими для всіх. У деяких родинах 
зберігалися традиційні форми виховання, домашнє святкування 
релігійних свят, читання молитов і передавання звичаїв наступним 
поколінням. Унаслідок цього в єврейському середовищі співіснували 
радянська світська культура, національна культура мовою їдиш і 
традиційна релігійна спадщина. 
68 
Релігія була одним із головних чинників традиційної єврейської 
самоорганізації. Синагоги й молитовні будинки виконували не лише 
культові функції: вони були місцями спілкування, навчання, 
благодійності та підтримки громади. Рабини й інші релігійні діячі 
допомагали вирішувати сімейні та громадські питання, підтримували 
релігійні традиції й передавали знання. 
У 1920-х рр. радянська влада почала систематично обмежувати 
вплив релігійних інституцій. Релігійні громади змушували 
реєструватися, їхню діяльність контролювали адміністративні органи, а 
майно та приміщення могли вилучати або передавати для світських 
потреб. Паралельно проводилися кампанії атеїстичної пропаганди, 
обмежувалося релігійне навчання, а духовенство зазнавало суспільного 
й політичного тиску. 
На Черкащині ці загальнорадянські тенденції могли проявлятися в 
закритті або перепрофілюванні синагог, обмеженні діяльності 
молитовних будинків і скороченні можливостей для традиційної 
релігійної освіти. Проте конкретні дати закриття кожної синагоги в 
Черкасах, Умані, Смілі чи інших населених пунктах потребують 
перевірки за місцевими архівними документами. 
Особливо виразно тиск на релігійне життя простежується в історії 
Умані – важливого центру брацлавського хасидизму. Наприкінці 1930 -х 
рр. антирелігійні кампанії змусили хасидські осередки перейти в 
підпілля; синагогу брацлавських хасидів було закрито, а її приміщення 
переобладнано під виробничі потреби. 
Таким чином, радянська влада не просто скоротила кількість 
релігійних установ. Вона послідовно підривала незалежну організаційну 
основу єврейського життя, намагаючись замінити громаду як 
традиційний центр соціальної підтримки контрольованими державою 
структурами. 
69 
Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. радянська влада 
перейшла до форсованої індустріалізації та суцільної колективізації 
сільського господарства. Ці процеси охопили й територію сучасної 
Черкащини, яка тоді була поділена між різними адміністративними 
одиницями Української СРР. 
Для єврейського населення наслідки залежали від місця 
проживання та професії. Міські ремісники й торговці зазнавали тиску 
через згортання приватної економіки; наймані працівники залежали від 
державних підприємств; єврейські родини, які жили в сільській 
місцевості або долучилися до сільськогосподарських поселень, 
відчували наслідки колективізації та державної хлібозаготівельної 
політики. 
Голод 1932–1933 рр. охопив значну частину радянської України й 
призвів до масової загибелі населення. Єврейські родини також могли 
потерпати від нестачі продовольства, зростання цін, обмежень 
пересування та розриву звичних господарських зв’язків. Однак для  
визначення конкретної кількості єврейських жертв голоду саме на 
Черкащині потрібні окремі демографічні й архівні дослідження: 
загальноукраїнські дані не дають підстав називати точні регіональні 
цифри. 
Важливим наслідком економічних перетворень стало подальше 
руйнування традиційного способу життя. Якщо раніше значну роль у 
підтримці бідних, хворих і безробітних відігравали громада, благодійні 
товариства та релігійні установи, то за радянської системи ці форми 
допомоги втрачали самостійність або ліквідовувалися. Натомість 
соціальну підтримку дедалі більше організовувала держава, але вона не 
могла компенсувати всіх втрат, спричинених економічними кризами й 
політичними кампаніями. 
Особливо тяжким для єврейських громад став період сталінських 
репресій 1930-х рр. Великий терор 1937–1938 рр. охопив різні групи 
70 
населення: колишніх підприємців, релігійних діячів, представників 
інтелігенції, службовців, партійних працівників та людей, яких органи 
державної безпеки звинувачували в антирадянській діяльності.  
Єврейське походження саме по собі не означало автоматичного 
переслідування кожної людини, однак єврейські громадські й релігійні 
діячі були вразливими через свої зв’язки з незалежними інституціями, 
закордонними організаціями або політичними течіями, оголошеними 
радянською владою ворожими. Під репресії потрапляли також діячі 
національної культури, учителі, письменники та працівники установ, 
пов’язаних із мовою їдиш. 
У цей період посилювалося переслідування релігійних громад. 
Закриття синагог, заборона традиційної освіти й переслідування 
духовенства обмежували можливості передавання релігійних знань між 
поколіннями. Влада намагалася усунути незалежні форми громадського  
життя, які не підпорядковувалися партійно-державним структурам. 
Умань дає показовий приклад цих змін: за даними енциклопедії 
YIVO, антирелігійні кампанії 1937 р. змусили брацлавський хасидський 
рух перейти в підпілля, а його синагогу було закрито й переобладнано 
під металообробне виробництво [32]. Це свідчить про глибоку зміну 
самого характеру міського єврейського життя наприкінці міжвоєнного 
періоду. 
Відносини між єврейським і неєврейським населенням Черкащини 
в 1917–1939 рр. не можна описувати лише через конфлікти або, навпаки, 
лише через мирне співіснування. У повсякденному житті існували 
торговельні зв’язки, трудова взаємодія, сусідство, навчання в спільних 
установах і професійні контакти. Водночас політична радикалізація, 
антисемітська пропаганда, економічні труднощі та насильство могли 
різко загострювати міжетнічні відносини. 
Події 1919 р. показали, наскільки небезпечним ставало становище 
єврейського населення за умов розпаду державної влади. Відмова 
71 
частини місцевих мешканців брати участь у самообороні, випадки 
підтримки погромників або байдужості до насильства контрастували з 
діями тих людей, які намагалися захистити сусідів і зберегти 
громадський порядок. Тому оцінювати позицію всього українського чи 
єврейського населення за поведінкою окремих груп історично 
неправильно. 
У радянський період характер міжетнічних контактів змінювався 
під впливом загальної політики держави. Спільна робота на 
підприємствах, навчання в державних школах і участь у радянських 
організаціях сприяли інтеграції євреїв у ширше суспільство. Водночас 
послаблення незалежних національних установ обмежувало можливості 
підтримувати окрему культурну й релігійну ідентичність.  
Повсякденне життя єврейських громад у цей період поєднувало 
інтеграцію в радянське суспільство зі спробами зберегти культурну 
спадщину. У багатьох випадках ці процеси відбувалися одночасно й 
супроводжувалися конфліктами між поколіннями, між прихильниками 
релігійної традиції та прихильниками світського способу життя.  
Отже, історія єврейських громад Черкащини в 1917–1939 рр. 
відображає масштабні зміни, яких зазнали єврейське населення України 
та традиційні громади Східної Європи в добу революцій, громадянської 
війни й радянської модернізації 
Під час революцій 1917–1921 рр. громади Черкащини зазнали 
руйнувань від погромів (напр. Умань, Черкаси, Сміла, Кам’янка, 
Золотоноша тощо), що призвело до еміграції та втрати до значного 
відсотка населення. 
3.2. Голокост та Друга світова війна на Черкащині  
Друга світова війна стала одним із найтрагічніших періодів в 
історії Черкащини. Нацистська окупація 1941–1944 рр. 
супроводжувалася масовими розстрілами мирного населення, 
примусовою працею, пограбуванням майна, депортаціями та 
72 
переслідуванням єврейського населення. Особливо трагічним проявом 
окупаційної політики став Голокост – систематичне переслідування й 
знищення євреїв нацистською Німеччиною та її союзниками.  
До початку німецько-радянської війни єврейські громади були 
важливою частиною населення Черкас, Умані, Сміли, Золотоноші, 
Звенигородки, Городища та інших міст і містечок краю. Вони мали 
власні релігійні, культурні й громадські традиції. Війна зруйнувала 
цей багатовіковий уклад: значна частина єврейського населення була 
вбита, а традиційна структура громад зазнала непоправних втрат. 
Територія Черкащини в роки Другої світової війни стала ареною 
жорстокої нацистської окупаційної політики, невід'ємною складовою  
якої було знищення єврейського населення в рамках «остаточного 
розв'язання єврейського питання» (Endlösung der Judenfrage).  
Після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. німецькі 
війська швидко просувалися територією України. Влітку й восени 
1941 р. значна частина сучасної Черкаської області опинилася під 
окупацією. Черкаси були захоплені 22 серпня 1941 р., а звільнення 
міста відбулося 14 грудня 1943 р. Окремі райони краю залишалися 
окупованими до березня 1944 р. 
Нацистська влада запровадила жорстку систему управління, що 
спиралася на військові й цивільні адміністрації, каральні органи та 
місцеву допоміжну поліцію.  Окупаційний режим передбачав 
економічне пограбування, примусове використання праці населення, 
переслідування радянських активістів, військовополонених, ромів, 
євреїв та інших груп, оголошених нацистами небажаними. Масштабні 
акції зі знищення єврейського населення були організовані 
окупаційною владою майже одразу після встановлення контролю над 
територією. 
Єврейське населення переслідували за расовою ідеологією 
нацистів. Євреїв змушували реєструватися, носити розпізнавальні 
73 
знаки, передавати майно та виконувати примусові роботи. Далі 
відбувалися ізоляція, депортації до гетто або таборів і масові 
розстріли.  
На території окупованої України значну частину євреїв убивали 
не в таборах смерті, а безпосередньо біля місць їхнього проживання – 
у ярах, лісах, кар’єрах і протитанкових ровах.  
Голокост на Черкащині розгортався переважно у формі масових 
розстрілів, убивств під час ліквідації гетто та знищення єврейських 
в’язнів у таборах примусової праці. Серед місць, де існували єврейські 
громади й відбувалися переслідування, були Черкаси, Умань, Сміла, 
Золотоноша, Звенигородка, Городище та інші населені пункти.  
Зокрема, у Золотоніському районі масові розстріли євреїв 
відбулися вже 19–22 вересня 1941 року, а також 2 листопада 1941 року  
[2]. Ці дати засвідчують систематичний і заздалегідь спланований 
характер антиєврейських акцій, що проводилися мобільними 
айнзацгрупами (Einsatzgruppen) у взаємодії з місцевою окупаційною 
адміністрацією та допоміжною поліцією. 
Особливим місцем масових страт на Черкащині став урочище 
Сухий Яр в Умані. Архівні матеріали Надзвичайної державної комісії 
(ЧДК) із розслідування злочинів нацистів та їхніх спільників містять 
детальну інформацію про переслідування та вбивства євреїв саме в цій 
локації [2]. Як зазначається в документації, Сухий Яр став місцем 
масового поховання тисяч єврейських чоловіків, жінок і дітей, 
знищених нацистами в період окупації Уманщини. Точна кількість 
жертв, зафіксована в актах ЧДК, свідчить про масштаб трагедії, хоча 
остаточні демографічні втрати єврейської спільноти регіону 
потребують подальшого уточнення на основі поіменних списків.  
У Золотоніському районі нацистський терор набув особливо 
жорстоких форм. Окрім знищення єврейського населення у вересні та 
листопаді 1941 року, окупанти проводили масові страти місцевих 
74 
жителів 25–31 липня 1942 року. Окремим злочином стало вбивство 
осіб з інвалідністю 27 березня 1943 року [2], що демонструє 
поширення нацистської расово-євгенічної політики, спрямованої на 
знищення «неповноцінних» елементів населення.  
В самих Черкасах період окупації тривав із вересня 1941 року по 
грудень 1943 року. За цей час було знищено значну частину 
єврейського населення міста та району. До війни Черкаси мали значну 
єврейську громаду. За даними довідкового дослідження про місця 
Голокосту, у 1939 р. в місті проживало 7 637 євреїв, а після звільнення 
від німецьких військ – майже нікого не залишилося. 
 У Черкасах окупаційною владою було створено  два єврейських 
гетто – Подільське, яке охоплювало територію нинішньої Долини 
троянд і вулиці Кавказька, та Митницьке, що знаходилося в районі 
шосе Молотова, яке нині затоплене водами Кременчуцького 
водосховища. Ці гетто були знищені, за одними даними, 18 жовтня, а 
за іншими – 19 листопада 1941 року. Саме цей день вважається днем 
знищення майже всього єврейського населення Черкас. Окрім гетто, 
Черкаси мають ще п’ять місць масових страт єврейського населення.  
Після окупації німецька військова адміністрація організувала 
реєстрацію єврейського населення, запровадила примусову працю для 
євреїв працездатного віку та створила єврейський комітет, через який 
передавалися розпорядження окупаційної влади.  
Частина євреїв змогла евакуюватися або залишити місто до 
приходу німецьких військ. Ті, хто залишився, зазнали переслідувань, 
пограбувань і смертельної небезпеки.  
Умань також була одним із найважливіших центрів єврейського 
життя регіону. Напередодні війни тут проживало близько 13 тисяч 
євреїв, що становило приблизно третину населення міста. Після його 
захоплення нацисти розпочали переслідування єврейських мешканців:  
їх реєстрували, примушували до робіт, ізолювали та вбивали .  
75 
У перші дні окупації німці стратили шістьох єврейських лікарів. 
80 єврейських вчених із міста, викликаних до штабу 13 серпня 1941 
року під приводом створення єврейського керівництва, було вбито 
зондеркомандою. Потім штаб армії у місті призначив двох євреїв  
головою громади, а також невелику групу єврейських поліцейських. 
Євреям наказали носити нарукавну пов'язку з зіркою Давида. У ході 
акції, проведеної в Умані 22-23 вересня 1941, загін айнзацкоманди 
вбив 1412 чоловіків за межами міста. Близько 3000 жінок і дітей 
одночасно були зібрані у підвалах будівлі місцевої комуністичної 
дитячої організації, де більшість із них були вбиті шляхом удушення 
після того, як усі вентиляційні отвори були закладені. Вижило лише 
близько 300 осіб [122]. Знищення єврейської громади Умані було 
частиною загальної політики Голокосту на окупованих українських 
землях. Війна завдала тяжкого удару не лише по населенню, а й по 
релігійному та культурному життю міста, зокрема по традиціях 
брацлавського хасидизму.  
Переслідування євреїв відбувалися також у Смілі, Звенигородці, 
Золотоноші, Городищі, Кам’янці, Шполі та інших населених пунктах. 
Масштаб трагедії залежав від чисельності місцевої громади, часу 
окупації, дій каральних органів і можливостей людей евакуюватися 
або переховуватися. 
Нацистські структури використовували допоміжну поліцію для 
охорони місць ув’язнення, конвоювання людей і участі в каральних 
акціях. Водночас ступінь участі місцевих виконавців у злочинах 
відрізнявся залежно від місця й обставин, тому його необхідно 
встановлювати за конкретними документами, а не узагальнювати 
щодо всього місцевого населення. 
Окремою сторінкою Голокосту на Черкащині стала система 
таборів примусової праці. У дослідженні історика Мартіна Діна 
зазначено, що в 1942–1943 рр. на території сучасної Черкаської 
76 
області діяло щонайменше 16 таборів для євреїв [1]. Більшість 
ув’язнених використовували на будівництві доріг, де вони працювали 
в надзвичайно важких умовах, потерпали від голоду, холоду, 
виснаження та насильства. 
Важливими місцями ув’язнення були Неморож і Смільчинці. У 
травні 1942 р., незадовго до ліквідації гетто у Звенигородці 18 червня, 
частину євреїв перевели до трудових таборів. Улітку 1942 р. близько 
150 в’язнів із Неморожа перевели до табору в Смільчинцях. Людей 
змушували працювати на дорожніх роботах, розбивати каміння та 
копати ґрунт. В’язнів утримували в огороджених приміщеннях із 
поганими санітарними умовами. 
Історія цих таборів показує, що нацистська політика щодо євреїв 
поєднувала експлуатацію примусової праці з фізичним знищенням. 
Багато в’язнів загинули від виснаження, хвороб, жорстокого 
поводження або були розстріляні. 
Попри небезпеку, частина місцевих мешканців допомагала 
євреям переховуватися, забезпечувала їх їжею та документами, 
рятувала дітей. Одним із найвідоміших прикладів на Черкащині є 
діяльність Олександри Шулежко (1903–1994) – педагогині, яка під час 
окупації організувала дитячий притулок у Черкасах. 
За даними Державного архіву Черкаської області, вона врятувала 
від голоду й смерті 102 дітей, серед яких було 25 єврейських дітей. 
Щоб захистити їх від нацистських переслідувань, дітей записували під 
іншими іменами та національностями. Її діяльність вимагала великої 
особистої мужності, адже викриття могло призвести до загибелі дітей 
і самої рятівниці. 
У 1996 р. Олександрі Шулежко було присвоєно звання 
Праведниці народів світу. Її історія є прикладом того, як особистий 
моральний вибір міг урятувати людські життя навіть за умов 
окупаційного терору[90]. 
77 
На Черкащині діяли підпільні групи та партизанські 
формування, які боролися проти нацистської окупації. До 
антинацистського руху долучалися зокрема і євреї, котрі брали участь 
у підпільній діяльності, допомагали військовополоненим і цивільним, 
намагалися врятуватися від переслідувань через втечу до 
партизанських загонів. Водночас можливості єврейського опору були 
обмежені. Більшість мирного населення не мала зброї, а спроба втечі 
з гетто чи трудового табору могла завершитися розстрілом. Тому опір 
набував форм переховування дітей, підроблення документів, допомога 
переслідуваним, передавання їжі тощо. 
Звільнення Черкас у грудні 1943 р. та інших районів краю до 
березня 1944 р. завершило період нацистської окупації. Однак 
повернення радянської влади не могло відновити знищені громади: 
багато єврейських родин загинули, інші втратили близьких, житло, 
майно та звичне культурне середовище. 
Голокост і Друга світова війна спричинили катастрофічні 
наслідки для єврейських громад Черкащини. Нацистська окупаційна 
політика призвела до масових убивств, ліквідації гетто, створення 
таборів примусової праці та руйнування традиційного єврейського 
життя в Черкасах, Умані, Смілі, Звенигородці та інших населених 
пунктах.  
 
3.3. Культурне відродження єврейських громад в добу 
незалежності 
Процеси, шо розпочалися середини 80-х – початку 90-х років в 
УРСР, як і в інших республіках СРСР, традиційно визначають як 
національно-культурне відродження усіх етносів, що проживали в 
межах держави. Загалом відродження етнічних меншин у СРСР у 80–
90-х роках ХХ століття було суперечливим процесом, що 
супроводжувався як культурним пробудженням, так і політичною 
78 
мобілізацією та міжнаціональними конфліктами. Воно було 
безпосередньо спричинене політикою «гласності» та «демократизації» 
часів перебудови, що призвело до вибухового зростання національної 
самосвідомості, прагнення відновити культурну самобутність та 
вимог автономії або незалежності, і врешті-решт стало важливим 
каталізатором розпаду Радянського Союзу. Після десятиліть 
асиміляції та русифікації етнічні меншини розпочали масштабне 
відродження традиційної культури, спостерігалося повсюдне 
відродження інтересу до рідних мов, створення національних 
об’єднань, піднесення національних рухів,  міжнаціональні конфлікти. 
Однією зі спроб врегулювати ситуацію з етнічними меншинами на 
законодавчому рівні було проголошення Закону СРСР «Про вільний 
національний розвиток громадян СРСР, які проживають за межами 
своїх національно-державних утворень або не мають їх на території 
СРСР», котрий був ухвалений 26 квітня 1990 року під номером 1459 -
I. Цей документ став спробою союзного керівництва в період 
перебудови врегулювати міжнаціональні відносини та знизити рівень 
міжетнічної напруги, що зростала під час розпаду Радянського Союзу.  
Логічним продовженням процесу загострення внутрішніх 
суперечностей став розпад Радянського союзу та утворення низки 
національних держав. Політичні та соціально-економічні зміни цього 
періоду спричинили як здобуття Україною незалежності, так і етнічне 
відродження інших народів, які проживали на її території.  
Україна є поліетнічною державою, на території якої, за даними 
перепису населення 1989 р., проживали представники понад 100 
національностей.  
Здобуття Україною незалежності у 1991 році заклало 
принципово нові правові та суспільно-політичні засади для 
відродження національних меншин. Деструктивна радянська політика 
примусової асиміляції, прихованого антисемітизму та жорсткого 
79 
державного контролю за релігійним життям поступилася місцем 
демократичним стандартам свободи совісті. Серед пріоритетних 
напрямків діяльності тогочасного уряду вирізнялася розробка 
правової бази розвитку етнічних меншин. З цією метою було прийнято 
низку нормативно-правових актів, у яких було закріплено 
найважливіші положення офіційної політики держави стосовно 
національних меншин: Закон про мови в Українській РСР (28 жовтня 
1989 р.), Декларація про державний суверенітет України (16 липня 
1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991  р.), 
Закон про громадянство України (8  жовтня 1991 р.), Закон про 
свободу совісті та релігійні організації (1991 р.), Декларація прав 
національностей (1 листопада 1991 р.), Закон про національні 
меншини в Україні (25 червня 1992 р.), Закон про правовий статус 
іноземців, Закон про біженців (1993 р.), Закон про освіту (1996  р.), 
Закон про громадянство України (1997  р.), Закон про місцеве 
самоврядування (1997 р.) і, власне, Конституція (1996 р.).  
Прийняття цих законів України визначило вектор інституційного 
розвитку етнічних спільнот. 
У загальноукраїнському контексті цей період характеризується 
масовим створенням етнічних громадських організацій, відновленням 
сакральної спадщини, розбудовою освітніх мереж та активізацією 
процесів збереження та вшанування пам'яті про важливі історичні 
події пов’язані з етнічною історією, видатних осіб, що представляли 
той чи інший етнос чи трагічні сторінки минулого.  
Період незалежності України, став важливим етапом 
відродження єврейського національного, релігійного та культурного 
життя.  
За підсумками перепису 1989 р. в Україні проживало 486,3 тис. 
євреїв, або 0,4% до загальної кількості населення, за даними 
Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні проживало 
80 
103,6 тис. осіб єврейської національності, що складало 0,2% населення 
нашої країни [70]. 
Не зважаючи на відносно невелику частку єврейського 
населення України, єврейські громади займали активну громадську 
позицію та демонстрували високий ступінь організованості.  
Після розпаду СРСР єврейські громади отримали значно більше 
можливостей для відкритого розвитку національної ідентичності, 
відновлення релігійних традицій, вивчення історії свого народу та 
створення громадських організацій. 
За радянських часів діяльність багатьох єврейських релігійних і 
національно-культурних установ була обмежена, релігійна освіта, 
вивчення івриту, діяльність незалежних національних об'єднань і 
передавання традицій наступним поколінням часто зазнавали 
перешкод. Водночас зберігалися родинна пам'ять, культурні звичаї та 
історична спадщина єврейського народу. На сайті Федерації 
єврейських общин України, в статті присвячені Черкасам з цього 
приводу читаємо: «Єврейське життя в місті не завмирало ніколи. Євреї 
жили поруч одне з одним, місто невелике, всі знали всіх і дуже часто 
збиралися разом: послухати радіо, обговорити новини з Ізраїлю та 
Америки – у багатьох родичі чи друзі вирвалися та поїхали» [123]. 
Із проголошенням незалежності України виникли сприятливіші 
умови для формування нових громадських структур, відновлення 
синагог, створення недільних шкіл, культурних центрів і благодійних 
організацій. Важливу роль у цьому процесі відіграв Закон України 
«Про національні меншини (спільноти) України», а також 
конституційні гарантії свободи совісті, об'єднання та рівності 
громадян. 
Черкаська область, як вже зазначалося раніше, історично 
розташована в ареалі смуги осілості та зберегла глибокі традиції 
життєдіяльності єврейських містечок (штетлів). Після проголошення 
81 
незалежності регіон став унікальним простором, де локальні 
ініціативи відродження культурно-просвітницького життя тісно 
переплелися з міжрегіональними та глобальними релігійно-
культурними процесами. 
Процес становлення та інституціоналізації єврейського життя на 
Черкащині на початку 1990-х років відбувався в руслі 
загальноукраїнських тенденцій.  
Основним осередком акумуляції культурного потенціалу 
спільноти став обласний центр – м. Черкаси, а також традиційні 
центри єврейського розселення: Умань, Сміла, Корсунь-
Шевченківський, Звенигородка та Шпола. 
Єврейські національні організації в незалежній Україні 
розвивалися за кількома основними напрямами: 
• релігійне відродження та відновлення юдейських громад; 
• збереження мови, культури, традицій і національної пам'яті;  
• освіта та виховання молодого покоління; 
• соціальна допомога й благодійність; 
• захист прав єврейської громади та протидія антисемітизму;  
• дослідження історії Голокосту й увічнення пам'яті його жертв;  
• підтримання зв'язків із єврейськими організаціями Ізраїлю та 
інших країн. 
На території України в 90–ті роки ХХ століття функціонувала 
низка єврейських національно–культурних організацій як 
загальноукраїнського, так і регіонального масштабу.  
Однією з найважливіших організацій єврейського громадського 
життя стала створена в 1991 році Асоціація єврейських організацій та 
общин України (ВААД України). Вона розвивала співпрацю між 
єврейськими громадами, підтримувала культурні ініціативи, 
дослідження історії євреїв України та захист прав національної 
меншини. 
82 
25 – 26 жовтня 1992 р. в Києві на єврейському конгресі України 
було створено Єврейську раду України, представницький і 
координуючий орган єврейського населення України. Головою було 
обрано керівника ради національних меншин України, головного 
редактора газети «Єврейські вісті» І.М. Левітаса. Планувалося 
створити такі ж обласні і міські ради на місцях, що дало б можливість 
більш оперативно вирішувати на місцях проблеми по відродженню 
єврейських традицій, мови і культури, по поверненню будівель 
синагог місцевим релігійним організаціям, по збереженню пам’яток 
єврейської культури, по догляду єврейських кладовищ [70, с. 99]. 
В 1997 році було створено Всеукраїнський Єврейський Конгрес 
([) – добровільну самодіяльну організацію, в яку входить більш 120 
різних суспільних об'єднань, культурних фондів (наприклад, 
Усеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад, Єврейський 
фонд України, Всеукраїнська асоціація організацій «Маккабі», 
Асоціація єврейських організацій України, Бнай–Брит і інш.), що 
представляли як Київ, так і всі регіони країни. ВЄК був покликаний 
координувати роботу єврейських організацій і об'єднань [70, с. 99]. 
В квітні 1999 року була створена Об’єднана Єврейська община 
України, було прийнято також її устав, обрано керівні органи. 
Головою общини був обраний В. Рабінович. На з’їзді, зокрема, були 
представники 16 общин Регіональної асоціації общин малих міст 
України і Черкаської об’єднаної общини. 
В тому ж квітні 1999 року було створено Єврейську 
конфедерацію України  – всеукраїнське об'єднання незалежних 
громадських, благодійних, релігійних єврейських організацій. Серед 
основних завдань об’єднання були захист інтересів єврейської 
громади в Україні, збереження національної ідентичності, історії та 
культури євреїв України, захист інтересів єврейської громади на 
міжнародному рівні, боротьба з антисемітизмом . 
83 
Діяльність цих об’єднань була спрямована на представлення 
інтересів єврейської спільноти в суспільному житті, розвиток 
міжрелігійного діалогу та збереження єврейської спадщини.  
Черкаська область також після здобуття Україною незалежності 
стала простором для відновлення національного життя єврейської 
громади. На місцевому рівні інтереси єврейської громади Черкащини 
представляли Черкаська міська громадська організація «Об’єднана 
єврейська община», Черкаський благодійний єврейський фонд «Хесед 
Дорот», Черкаська міська організація єврейських жінок «Кешер», 
Черкаське представництво «Сохнут – Україна», студентський клуб 
«Гілель» (м. Черкаси), молодіжна організація «Шахар» (м. Черкаси), 
Представництво Ізраїльського культурного центру (м. Черкаси), 
Україно–єврейське товариство «Шолом» (м. Черкаси), Черкаське 
обласне об’єднання єврейських общин, Регіональна Асоціація 
єврейських організацій малих міст України (м. Корсунь–
Шевченківський), Єврейська община (м. Буки), Єврейська община (м. 
Городище), Товариство єврейської культури (м. Звенигородка), 
Товариство єврейської культури (м. Золотоноша), Товариство 
єврейської культури (м. Жашков), Єврейський общинний центр 
(м. Канів), Єврейська організація (м. Кам’янка), Єврейська община 
(м. Корсунь–Шевченківський), Єврейська община (м. Лисянка), 
Товариство єврейської культури (м. Сміла), Єврейська община 
(м. Тальне), Єврейська община (м. Умань), «Хесед Нахман» 
(м. Умань), Єврейська община «Мінора» (м. Шпола), Єврейська 
община (м. Ватутіно) тощо [70, с. 101]. 
Окремо необхідно також зазначити, що на поруч з ними діяли і 
єврейські товариства релігійного спрямування. 
Регіональні громади могли долучатися до загальноукраїнських 
культурних, освітніх і пам'яткоохоронних проєктів, отримувати 
84 
інформаційну підтримку й налагоджувати контакти з іншими 
громадами. 
Важливою складовою єврейського відродження стало 
відновлення діяльності юдейських громад і синагог. Релігійні 
організації забезпечували проведення богослужінь, святкування 
Песаха, Рош га-Шана, Йом-Кіпуру, Хануки та інших свят. 
Релігійні громади виконували не лише духовну, а й соціальну 
функцію. Вони допомагали людям підтримувати зв'язок зі своєю 
культурою, передавали релігійні знання молоді, організовували 
спільні заходи та, за наявності ресурсів, надавали допомогу літнім 
людям і малозабезпеченим сім'ям. 
В Україні діяли громади різних юдейських течій, зокрема 
ортодоксальні громади та організації, пов'язані з рухом Хабад. Їхні 
форми роботи могли відрізнятися, але спільним завданням було 
збереження релігійної спадщини й підтримка громадського життя.  
Культурно-освітні об'єднання сприяли вивченню єврейської 
історії, івриту та їдишу, ознайомленню з літературою, музикою, 
театром і традиційним мистецтвом. 
Особливе значення мали недільні школи, молодіжні клуби, 
культурні центри, лекції, тематичні виставки та святкові зустрічі. 
Вони допомагали молодому поколінню усвідомлювати своє 
походження, а ширшому українському суспільству – краще розуміти 
внесок єврейського народу в історію України. 
Важливим напрямом стала діяльність єврейських благодійних 
фондів і програм соціальної підтримки. Вони надавали допомогу 
людям похилого віку, самотнім громадянам, малозабезпеченим сім'ям 
та іншим уразливим групам. 
Серед відомих міжнародних структур, які працювали з 
єврейськими громадами України, – Джойнт (American Jewish Joint 
Distribution Committee). Його програми підтримували соціальні 
85 
послуги, догляд удома, громадські центри й гуманітарні ініціативи. У 
регіонах така підтримка могла реалізовуватися через місцеві громади 
та партнерські організації. За його сприяння в регіоні постала 
розгалужена мережа благодійних центрів «Хесед» (зокрема 
черкаський осередок «Хесед Дорот»). 
Водночас не усі єврейські організації займалися 
благодійництвом, частина з них насамперед займалася релігійною 
практикою, культурою, освітою або громадським представництвом.  
Однією з ключових подій у розвитку єврейського руху в регіоні 
стало створення на початку 1995 року Черкаської міської громадської 
організації «Об'єднана єврейська громада». Її виникнення припадає на 
період активного відродження єврейського громадського та 
релігійного життя в Україні після здобуття незалежності, коли в 
багатьох містах створювалися національно-культурні товариства, 
благодійні фонди та релігійні громади 
Поява «Об'єднаної єврейської громади» була пов'язана з тим, що 
в місті діяло понад десять єврейських організацій, які потребували 
координації. Тому виникла необхідність у створенні спільної 
структури, здатної представляти інтереси єврейської спільноти та 
сприяти взаємодії між різними об'єднаннями. До керівного складу 
нової організації ввійшли керівники або представники єврейських 
організацій міста. За даними Федерації єврейських громад України, 
під час реєстрації громада налічувала 15 осіб. [123]. Представники 
Всесвітньої Ради прогресивного іудаїзму, які приїхали до міста, 
допомогли створити громаду прогресивного іудаїзму та відкрити 
недільну єврейську школу. 
Основні напрями діяльності цієї організації були координація 
громадського життя, об'єднання різних організацій для спільного 
розв'язання питань, важливих для єврейської громади, представництво 
інтересів єврейського населення. формування спільної позиції з 
86 
питань культурного, релігійного та громадського життя; підтримка 
національної ідентичності, сприяння збереженню єврейських 
традицій, історії та культурних звичаїв, розвиток міжорганізаційної 
співпраці, створення можливостей для спільних освітніх, культурних 
і соціальних заходів. Керівником громади тривалий час був Давид 
Гедалійович Летічевський, який належить до відомих діячів 
єврейської спільноти Черкас. 
Упродовж 1990-х - 2000-х років громада стала одним із головних 
осередків організованого єврейського життя Черкас. Важливим 
напрямом роботи стала співпраця з Черкаським обласним благодійним 
єврейським фондом «Турбота поколінь - Хесед Дорот», який 
забезпечував соціальну допомогу літнім людям, ветеранам та 
малозабезпеченим представникам єврейської громади області  [128]. 
У вересні 1999 р. громада увійшла до складу Федерації 
юдейських релігійних громад та організацій України. З грудня 2003 р. 
у Черкасах працював р. Дов Аксельрот. У квітні 2005 р. РОІВОН 
увійшла до складу Об'єднання юдейських релігійних громад та 
організацій Черкаської області під керівництвом р. Дова Аксельрота 
[123]. 
Станом на 2000 рік на території області, включно з Черкасами, 
налічувалося 27 єврейських організацій [33]. До них належали 
релігійні громади, благодійні фонди, жіночі об'єднання, культурні 
організації, недільні школи, студентські клуби та молодіжні 
структури. Ці дані засвідчують, що єврейське громадське життя не 
обмежувалося однією організацією або лише релігійною діяльністю.  
Черкаський обласний благодійний єврейський фонд «Турбота 
поколінь – Хесед Дорот» є важливим прикладом соціального напряму 
діяльності єврейських організацій регіону. Назва фонду відображає 
його спрямованість на взаємодопомогу та збереження зв'язку між 
поколіннями. 
87 
Відповідно до матеріалів, що ми знаходимо у вільному доступі, 
зокрема на офіційному сайті організації,  фонд брав участь не лише в 
соціальній, а й у культурній діяльності. Наприклад, з ним пов'язаний 
хор «Гелібте негунем», який долучався до творчого життя області 
[128].  
Як вже зазначалося вище, діяльність благодійних єврейських 
структур загалом була особливо важливою в умовах економічних 
труднощів 1990-х років, коли багато літніх людей потребували 
соціальної підтримки, а місцеві громади мали обмежені фінансові 
можливості. Основними завданнями таких організацій були: 
підтримка людей похилого віку та самотніх громадян, допомога 
малозабезпеченим членам громади, збереження соціальних зв'язків 
між поколіннями, організація спільних зустрічей і культурних заходів, 
залучення волонтерів до допомоги громаді. 
Водночас конкретні програми та обсяги допомоги змінювалися 
залежно від часу й фінансування.  
У процесі відродження єврейського громадського життя на 
Черкащині важливе місце посіли освітні установи. Переважно це були 
недільні школи, створені за підтримки місцевої єврейської громади. Їх 
діяльність була спрямована на вивчення єврейської історії, культури 
та традицій, що сприяє збереженню етнокультурної спадщини регіону. 
В Черкасах функціонує також дошкільний навчальний заклад (ясла -
садок) ОР АВНЕР. Недільна єврейська школа при Черкаській міській 
громадській організації «Об’єднана єврейська громада» працювала з 
1992 р., метою її створення було знайомство дітей з національним 
надбанням, внеском євреїв у розвиток світової науки і культури, 
виховання у них національної самосвідомості, толерантності й 
громадянського відчуття належності до єдиного народу України. 
При єврейській школі в Черкасах діяли дитячі творчі колективи: 
вокальний ансамбль «Ніцанім», ансамбль скрипалів «Фіделе», 
88 
дитячий хор «Ципорім», танцювальний колектив «Шмейхеле», театр 
«Буба» [33]. 
Ці колективи демонструють, що національна освіта охоплювала 
не лише формальне навчання, а й музику, хореографію, театральне 
мистецтво та колективну творчість. Через такі форми діяльності діти 
знайомилися з культурними традиціями й отримували можливість 
брати участь у житті громади. 
Відновлення релігійного життя було ще одним важливим 
напрямом діяльності єврейських організацій у період незалежності. У 
XIX столітті місто було одним із центрів хасидизму в Україні, однак 
за радянської влади релігійні установи зазнали значних обмежень, а 
наприкінці 1950-х років місцева влада закрила останню діючу 
синагогу. Відродження релігійного життя стало можливим завдяки 
змінам кінця 1980-х – початку 1990-х років.  
Загалом у незалежній Україні релігійні громади 
зосереджувалися на відновленні регулярних богослужінь, святкуванні 
традиційних єврейських свят, вивченні юдаїзму та релігійних текстів, 
організації релігійної освіти для дітей і молоді, підтримці сімейних та 
громадських традицій. 
У Черкасах також розвивалася громада прогресивного юдаїзму. 
Історичні матеріали про місто зазначають, що сприяння представників 
Всесвітньої спілки прогресивного юдаїзму допомогло створити 
відповідну громаду й відкрити недільну єврейську школу [33].  
В окреслений період особливого статусу в області набуває 
Умань, як центр релігійного паломництва послідовників 
брацлавського хасидизму. За період 1990 року і до сьогодні Умань 
пройшла шлях від відносно маловідомого провінційного міста до 
одного з головних світових центрів брацлавського хасидизму. 
Центром паломництва Умань стала через поховання тут цадика 
Нахмана з Брацлава (1772-1810), засновника брацлавського 
89 
хасидизму. Перед смертю він заповів своїм послідовникам відвідувати 
його могилу, особливо на свято Рош га-Шана (юдейський Новий рік). 
Саме тому його могила стала святинею для брацлавських хасидів 
усього світу. У радянський період паломництво було майже 
неможливим через антирелігійну політику держави, в роки 
перебудови ситуація змінилася, а після проголошення незалежності 
кількість паломників стрімко збільшувалася. Постановою Кабінету 
Міністрів України від 1994 року територію поховання цадика Нахмана 
було оголошено Державним історико-культурним центром. Якщо у 
1990 році могилу цадика відвідали близько 2000 прочан, то у2015 р. їх 
було до 30 тисяч з понад 20 країн світу (Ізраїль, США, Франція, 
Велика Британія тощо). 
Не стало на заваді паломництву ні епідемія Covid, ні російсько-
українська війна. У 2025 році до Умані прибуло понад 40 тисяч 
паломників, попри складну безпекову ситуацію.  
Внаслідок постійного напливу релігійних паломників в Умані 
будувалися готелі та гуртожитки для паломників, відкривалися 
кошерні ресторани й магазини, сформувався цілий квартал навколо 
могили цадика Нахмана, з'явилися постійні представництва 
брацлавських хасидських організацій.  
Окрім Умані, об'єктами релігійного туризму та сакральної 
пам'яті в області є старовинні єврейські цвинтарі та місця поховання 
інших видатних праведників і цадиків (наприклад, у Шполі та 
Корсуні-Шевченківському), що підкреслює глибокий духовний пласт 
регіону. 
Таким чином, релігійне відродження не було однорідним: воно 
охоплювало різні течії юдаїзму, кожна з яких пропонувала власні 
підходи до релігійної практики та культурного виховання.  
Важливим напрямом діяльності єврейської громади та 
єврейських культурних організацій Черкащини була і культурна 
90 
робота. Представники єврейської громади допомагали зберігати та 
популяризувати музику, пісні, танці й традиції, передавати їх молоді 
та представляти єврейську культуру широкій аудиторії. Зокрема з 
місцевими єврейськими організаціями пов'язані творчі колективи 
«Нешама» (жіночий вокальний ансамбль Черкаської міської 
об'єднаної єврейської громади), «Мазлтов» (вокальний ансамбль), 
«Гелібте негунем» (хор Черкаського обласного благодійного 
єврейського фонду «Турбота поколінь – Хесед Дорот») [128].  
Діяльність цих колективів мала важливе значення для місцевої 
єврейської громади, оскільки сприяла збереженню музичних традицій 
та культурної пам'яті, створювала умови для спілкування 
представників різних поколінь, знайомила жителів області з 
єврейською культурою через концерти та публічні виступи. 
Культурна діяльність також допомагала формувати уявлення про 
єврейську громаду як невід'ємну частину населення Черкащини.  
Важливим аспектом культурного відродження стало також 
повернення до традиційного обрядового календаря,  відновлення 
публічних святкувань Шабату, Песаху, Хануки та Рош га-Шана, що 
безумовно є важливим маркером ідентичності, що сприяє 
самоідентифікації та консолідації.  
З Черкащиною також пов’язано багато відомих людей, чиє життя 
та діяльність вписали їхні імена до скарбниці єврейської історії та 
культури. Наприклад, Петро Вескляров (Пінхас Вульфович Вескляр, 
1911–1994) – легендарний український актор і телеведучий, 
знаменитий «Дід Панас» з програми «На добраніч, діти», котрий 
народився в єврейській родині у місті Тальне; Міша Сполянський 
(1898–1985) – видатний європейський композитор, автор музики до 
десятків голлівудських і британських фільмів, який згодом працював 
у Німеччині та Великій Британії (зокрема, співпрацював із Альфредом 
Гічкоком), котрий народився у місті Шпола; Ісаак Болеславський 
91 
(1919–1977) – радянський гросмейстер, претендент на звання чемпіона 
світу з шахів, видатний теоретик шахової гри, котрий народився в 
Золотоноші; Бер Борохов (1881–1917) – видатний єврейський 
політичний діяч, лінгвіст, один із засновників теоретичного сіонізму 
та робочого руху «Поалей-Ціон», котрий народився у місті 
Золотоноша та багато інших. 
Умань, Шпола, Сміла, Черкаси та Броді (через цукрозаводчика 
Бродського, який діяв на Черкащині), лягли в основу всесвітньо 
відомих прізвищ: Уманський, Шполянський (Сполянський), 
Смілянський, Черкаський. 
У XXI столітті, особливо після початку російської агресії проти 
України, діяльність єврейських організацій дедалі виразніше 
поєднувала збереження національної ідентичності з допомогою 
українському суспільству. 
Показовим прикладом діяльність є волонтерського центру 
Cherkasy Volunteer Community, який функціонував при фонді «Хесед 
Дорот». Наприклад, за повідомленням JewishNews від 9 листопада 
2024 року, волонтери центру допомагали пацієнтам міських лікарень, 
зокрема забезпечували потреби в ліках та інших необхідних речах. 
Коли виникла потреба в антисептиках для операцій пораненим 
українським військовим, єврейська громада Черкас долучилася до 
збору коштів, і необхідну суму вдалося зібрати за дві години [43]. 
Іншим прикладом стала участь волонтерів фонду в ліквідації наслідків 
російського удару по Черкасах у липні 2025 року. Ці приклади дають 
змогу виділити кілька особливостей сучасної діяльності єврейських 
організацій – гуманітарна допомога (підтримка пацієнтів лікарень, 
поранених військових та людей, які опинилися у складних 
обставинах); волонтерська взаємодія (співпраця представників 
єврейської громади з іншими жителями міста, медичними установами 
та освітніми закладами); громадянська відповідальність (участь у 
92 
відновленні пошкодженої інфраструктури й підтримці українського 
суспільства); зміцнення міжетнічної солідарності (демонстрація того, 
що національна та релігійна самобутність сумісна з активною участю 
в житті української держави). Фактично сучасні єврейські  організації 
Черкащини виконують не лише внутрішньогромадські функції, а й 
беруть участь у вирішенні ширших суспільних проблем.  
Окремим напрямом діяльності єврейських національних 
організацій є збереження пам'яті про Голокост, дослідження історії 
єврейських громад і популяризація спільної українсько-єврейської 
спадщини. Наприклад зусиллями єврейської громади було віднайдено 
інформацію про гетто, встановлено місця масового розстрілу євреїв 
Черкас та інших населених пунктів області, проводиться робота по 
вшануванню їх пам’яті [124].  
Завдяки співпраці місцевих громад, органів місцевого 
самоврядування та міжнародних організацій (зокрема меморіалу «Яд 
Вашем») на Черкащині розпочалася встановлення та впорядковані 
меморіалів на місцях масових розстрілів євреїв Умані (Сухий Яр), 
Смілі, Корсуні-Шевченківському та інших населених пунктах області, 
реалізовувалися проєкти з фіксації спогадів очевидців Голокосту та 
Праведників народів світу (українців, які рятували євреїв під час 
нацистської окупації). Наприклад активною учасницею черкаської 
єврейської громади Тамілою Шапіро разом із дослідницею життя 
Олександри Шулежко Раїсою Загоріною було написано книгу про 
життя та подвиги Олександри Шулежко – відомої Праведниці світу, 
про яку йшла мова в попередньому параграфі . 
Для Черкащини цей напрям особливо важливий через 
багатовікову історію єврейського населення регіону, трагедію 
нацистської окупації та руйнування значної частини традиційного 
єврейського життя в роки Другої світової війни.  
93 
Сучасні культурно-просвітницькі ініціативи сприяють тому, щоб 
історія єврейської громади розглядалася як складова історії самої 
Черкащини, а не як окрема тема, відірвана від регіонального 
минулого. 11 червня 2025 року в Черкаському обласному 
краєзнавчому музеї відкрили історико-культурну виставку, 
організовану за ініціативи канадської громадської організації 
«Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). Вона висвітлювала 
багатовікову історію співіснування українців і євреїв, культурну 
взаємодію між ними, а також складні й трагічні сторінки спільного 
минулого [92]. Цей проєкт демонструє, що збереження єврейської 
історії може здійснюватися не лише силами самої громади, а й через 
співпрацю з музеями, істориками, освітніми установами та 
міжнародними організаціями.  
Важливо також, що подібні проєкти  не обмежуються обласним 
центром. Наприклад, 29 вересня 2025 року аналогічну мандрівну 
виставку відкрили в Центрі культури і мистецтв Канева. Це свідчить 
про поширення українсько-єврейських просвітницьких ініціатив у 
межах області [92].  
Єврейські громадські організації протягом усього 
досліджуваного періоду брали участь у формуванні суспільної 
нетерпимості до дискримінації за національною чи релігійною 
ознакою, популяризації достовірних історичних знань і захисті права 
на національну самобутність, боролися з проявами антисемітизму. 
Наприклад, в 2013 році Всесвітній Форум російськомовного єврейства 
(ВФРЄ) закликав держструктури та політичні партії об’єднати зусилля 
в боротьбі з антисемітизмом в Україні, прояви якого в Черкасах 6 
квітня дуже стурбували представників єврейської спільноти. В цей 
день під час опозиційного мітингу у Черкасах близько двох десятків 
молодих людей у футболках з написом «Бий жидів!» намагалися 
зірвати проведення опозиційної акції. 
94 
В груді  2016-го в Умані на могилі цадика Нахмана  було вчинено 
акт вандалізму – двоє невідомих чоловіків залили приміщення 
червоною фарбою та підкинули відрізану свинячу голову із 
зображенням свастики. Розслідування цього злочину у могильному 
комплексі «Цадика Нахмана» в Умані взяв під особистий контроль 
генеральний прокурор України. 
Об’єднана єврейська община України в березні 2019 за 
зверненням єврейської громади Черкас з приводу появи в місті 
Черкаси на ролетах одного з вікон будинку по вулиці Гагаріна, 75, 
графіті, що містило образливі звинувачення на адресу євреїв – напис 
червоною фарбою: «Геноцид українців євреями», виступила і 
зверненням до всіх, хто стикався з будь-якими проявами ворожого 
ставлення до євреїв або антисемітизму в Україні, звертатися в 
контактний центр ОЄОУ для подальшого реагування в правовому 
полі. В квітні 2024 року в Умані неподалік кварталу паломництва 
хасидів на будівлі єврейської їдальні невідомими була намальована 
свастика, внаслідок чого представники Об'єднаної єврейської общини 
України звергнулися до поліції. 
Попри значні зміни в умовах життя єврейської громади, 
демократизацію суспільства, активне функціонування єврейських 
національних організацій єврейська громада Черкащини стикалася з 
низкою труднощів. Наприклад, скорочення чисельності єврейського 
населення, оскільки після розпаду СРСР частина представників 
єврейських громад емігрувала до Ізраїлю, США, Німеччини та інших 
країн, що вплинуло на чисельність громад, можливості залучення 
молоді й забезпечення наступності поколінь. Ще однією важливою 
проблемою було обмежені фінансові та кадрові ресурси, адже 
невеликі регіональні організації залежать від пожертв, грантів, 
волонтерської праці та партнерської підтримки, що може 
ускладнювати утримання освітніх установ, проведення культурних 
95 
заходів і догляд за історичними пам'ятками. Важливим завданням для 
єврейської громади залишається документування місць масових 
убивств єврейського населення в роки Голокосту, впорядкування 
єврейських кладовищ, дослідження, реставрація й належне утримання  
об’єктів культурної спадщини, наприклад колишніх синагог та інші 
пам'яток. 
Війна посилила гуманітарні потреби, ускладнила проведення 
масових заходів і створила додаткові ризики для культурної 
спадщини. Водночас вона стимулювала волонтерську діяльність і 
співпрацю єврейських організацій із ширшим українським 
громадянським суспільством. 
Отже, доба незалежності України позначилася значними 
політичними, економічними та соціокультурними змінами, що 
сприяло процесу розвитку єврейської громади Черкащини, створенню 
єврейських національно-культурних організацій, стала важливим 
чинником відродження єврейської ідентичності, збереження 
історичної пам'яті та розвитку громадянського суспільства.  
Висновки розділу 
У третьому розділі досліджено історичний шлях, трансформації та 
сучасний стан єврейських громад Черкащини протягом ХХ – початку ХХІ 
століття. На основі аналізу джерел та історіографії зроблено такі висновки: 
1. Дослідження періоду 1917–1939 років засвідчило, що єврейські громади 
регіону зазнали кардинальних зламів. Події революцій та громадянської війни 
супроводжувалися хвилею руйнівних погромів, що спричинило демографічні 
втрати та соціально-економічний занепад громад. У ранній радянський період 
політика "коренізації" (стимулювання розвитку їдишомовної культури, 
єврейських шкіл та рад) тимчасово сприяла соціальній адаптації. Однак 
подальша форсована індустріалізація, колективізація та антирелігійна 
кампанія 1930-х років призвели до згортання традиційного общинного життя, 
закриття синагог і насильницької асиміляції. 
96 
2. Аналіз подій Другої світової війни та повоєнного часу показує, що 
Голокост на Черкащині став найбільшою трагедією в історії місцевого 
єврейства. Нацистський окупаційний режим реалізував політику тотального 
знищення єврейського населення через створення гетто, таборів примусової 
праці та масові розстріли (зокрема у Черкасах, Умані, Смілі тощо). У 
повоєнний період, попри значне скорочення чисельності громади та 
дискримінаційну радянську політику («боротьба з космополітизмом», 
замовчування специфіки Голокосту), євреї Черкащини продовжували 
зберігати елементи своєї ідентичності та робили вагомий внесок у відбудову й 
розвиток краю. 
3. Характеристика доби незалежності демонструє глибокий процес 
культурного та релігійного відродження єврейських громад. Із здобуттям 
Україною незалежності було відновлено діяльність релігійних общин, 
благодійних організацій (зокрема мережі «Хесед»), недільних шкіл та 
культурно-просвітницьких центрів. Особливого значення набув статус Умані 
як світового центру хасидського паломництва (паломництво на кевре рабі 
Нахмана з Брацлава), що значно вплинуло на міжнародний та соціокультурний 
статус регіону. Сучасна єврейська громада Черкащини є інтегральною 
частиною полікультурного простору України. 
 
  
97 
ВИСНОВКИ 
 
В процесі роботи над обраною нами темою на основі аналізу 
поставлених завдань кваліфікаційної роботи ми дійшли таких висновків: 
1. Історіографія проблеми формування та розвитку єврейських громад 
на території сучасної Черкащини складається з низки праць як українських, 
так і зарубіжних авторів, котрі ґрунтовно аналізували історію формування та 
проживання єврейських громад на території України; політику, котру 
проводили уряди держав, юрисдикція яких в різні історичні періоди 
поширювала на українські, зокрема, черкаські землі; особливості 
функціонування єврейської системи освіти, культурний розвиток єврейських 
громад в іноетнічному середовищі;  проблеми взаємодії єврейського етносу з 
іншими; різні прояви антисемітизму – від побутових упереджень і 
дискримінації до систематичних переслідувань та насильства, котрі увійшли в 
історію єврейського етносу як Шоа або Холокост тощо. Разом з тим вивчення 
історії формування та розвитку єврейських громад на території Черкащини 
носять спорадичний характер і фактично представлені краєзнавчими 
розвідками, натомість комплексні дослідження, котрі б дозволили сформувати 
цілісне сприйняття локальна історії в загальноукраїнському контексті 
відсутні. 
Джерельна база кваліфікаційної роботи складається з неопублікованих 
та опублікованих архівних джерел, періодичної преси, наративних джерел, 
матеріальних та візуальних джерел, матеріалів музейних колекцій, 
статистичних матеріалів, інформації представленої на сучасних цифрових 
ресурсах, сайтів сучасних єврейських організацій та інш. Теоретико-
методологічні засади обґрунтовано через локальну історію (фокус на 
мікроісторії громад), історичну антропологію (дослідження повсякденного 
життя та ідентичності) та компаративний аналіз (порівняння з громадами 
інших регіонів), що дозволило уникнути узагальнень і глибше розкрити 
регіональні особливості. 
98 
2. Визначено, що процес формування єврейських громад на території 
сучасної Черкащини розпочався в XVI ст. з міграцій з Польщі та Литви, 
пов'язаних з економічними можливостями (торгівля, ремесла). У XVII–XVIII 
ст. громади (наприклад, у Чигирині, Умані) розвивалися в умовах Речі 
Посполитої та Гетьманщини, зазнаючи впливу козацьких повстань (погроми 
1648 р.). У XIX ст., після приєднання до Російської імперії, громади зросли 
чисельно (до 10–15% населення в окремих містах), формуючи кагальні 
структури з синагогами та школами, але обмежені антисемітськими законами, 
що сприяло їхній ізоляції та економічній спеціалізації (торгівля, лихварство). 
3. У «смузі осілості» (з 1791 р.) єврейські громади Черкащини 
вирізнялися соціально-економічною адаптацією, зокрема домінуванням в 
торгівлі (ринки в Умані, Черкасах) та ремеслах (швейна справа, млинарство),  
високим рівнем урбанізації (до 40% євреїв у містах). Культурно громади 
зберігали ідентичність через їдиш, хасидизм, чому значно сприяла діяльність 
цадиків та освіту (хедери, талмуд-тори). Не зважаючи на існування осередків 
хасидизму релігійно панував ортодоксальний юдаїзм з синагогами як 
центрами життя, але з елементами секуляризації в XIX ст., що можна пояснити  
впливом Гаскали – руху єврейське просвітництва, котрий виступав за більшу 
інтеграцію в європейське суспільство, зростання освіти в області світських 
наук, івриту та історії єврейського народу. Порівняно з іншими регіонами, 
Черкащина мала менш виражені погроми, разом з тим особливо 
переслідувалися єврейські громади в часи Національно-визвольної війни 
Богдана Хмельницького сер. ХVII століття та Коліївщини, епіцентрами яких 
були саме черкаські землі. 
4. ХХ століття принесло єврейським громадам нові випробування.  Під 
час революцій 1917–1921 рр. громади Черкащини зазнали руйнувань від 
погромів (напр. Умань, Черкаси, Сміла, Кам’янка, Золотоноша тощо), що 
призвело до еміграції та втрати до значного відсотка населення. Політика 
українізації 1920-х рр. сприяла культурному відродженню, однак з 
радянізацією громади трансформувалися в секулярні структури, світські 
99 
інституції та сфери суспільного життя, які функціонують незалежно від 
релігійного впливу. Сталінські репресії 1930-х рр., зокрема кампанія проти 
сіонізму призвели до арештів лідерів, закриття синагог та колективізації, що 
зруйнувало традиційну економіку та ідентичність, перетворивши громади на 
маргіналізовані групи в радянській системі. 
5. Під час Голокосту 1941–1944 рр. нацистська окупаційна політика 
призвела до створення гетто в Черкасах, Умані, Звенигородці та інших 
населених пунктах, масових розстрілів зі втратою до 90% довоєнного 
населення. Повоєнне виживання характеризувалося репатріацією вцілілих, 
зростанням антисемітизмом, прикладом чого може бути кампанія проти 
"космополітів" 1948–1953 рр. та асиміляцією. Відродження єврейських громад 
Черкащини відбувалося поступово з 1960–1980-х рр., але обмежені 
радянською політикою свою діяльність спрямовували на  збереження 
культурної пам'яті та еміграцію. 
6. Після проголошення незалежності України в 1991 р. єврейські 
громади Черкащини переживають культурне відродження, проявом якого 
стало зокрема створення національно-культурних організацій пріоритетними  
напрямами роботи котрих була освітня діяльність, вивчення мови власної 
національності, задоволення національно-культурних потреб, збереження та 
поширення національно-культурних традицій, звичаїв та народних обрядів, 
вивчення та популяризація етнічної історії, музейна робота, проведення 
фольклорно–мистецьких фестивалів, допомога тим, хто прагне виїхати на 
історичну батьківщину, захист громадянських, економічних та соціальних 
інтересів членів товариства, налагодження економічних та культурних зв’язків 
з історичною батьківщиною тощо. З 90-х років Черкащина також центром 
релігійного туризму, що має значний економічний, соціальний та культурний 
вплив на регіон. З Черкащиною пов’язані імена багатьох відомих діячів, котрі 
зробили вагомий внесок в розвиток політики, економіки, культури, освіти як 
на території України, так і за її межами. 
100 
Таким чином, локальна історія єврейських громад Черкащини, котрі 
пройшли шлях через випробування, переслідування, гоніння, катастрофу 
Голокосту від самобутніх кагалів до сучасних громад безумовно є вагомою 
складовою частиною загальноукраїнського історичного наративу та виступає 
важливим компонентом для розуміння ширших соціальних, економічних та 
культурних процесів в Україні. 
  
101 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 
1. Dean Martin Christopher Forced Labor Camps for Jews in Reichskommissariat 
Ukraine: The Exploitation of Jewish Labor within the Holocaust in the East 
https://www.degruyterbrill.com/document/doi/10.1515/eehs-2022-
0002/html?utm_source=chatgpt.com  
2. EHRI Portal. M.52.DAChrkO - Documentation from the State Archives of 
the Cherkasy Region .EHRI Portal. Documentation regarding the 
investigation of Nazi war crimes in Cherkassy region, dated 1944-1947 
URL: https://portal.ehri-project.eu/units/il-002798-10607582  
3. European Jewish Cemeteries Initiative URL: https://www.esjf-cemeteries.org/  
4. Yizkor Books URL: https://www.yiddishbookcenter.org/collections/yizkor-
books  
5. Архипенко Е. П. Національний культурний центр: принципи діяльності, 
тенденції розвитку, умови, напрямки і форми роботи // Всі ми твої діти, 
України : інформаційно-методичний збірник. Вип. 4.  Київ, 1998.  С. 1–47. 
6. Бабин Яр: деталі масових розстрілів у Черкасах. 
URL:https://www.vikka.ua/novini/babin-yar-detali-masovix-rozstriliv-u-
cherkasax/#goog_rewarded 
7. Безаров О. Т. Історія єврейського народу країн Східної Європи у Новий 
час : навч. посіб. Чернівці : Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2023. 
285 с. 
8. Безаров О. Т. Політика російського уряду в єврейському питанні 
наприкінці XIX століття (1881-1894 рр.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 
07.00.02 / Безаров Олександр Троянович ; Чернівецький національний ун-
т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2003. - 196 арк. 
9. Беренштейн О. Б. Дискримінаційна політика царського уряду щодо євреїв 
у другій половині ХУІІІ-першій половині ХІХ століття (за метеріалами 
Правобережної України) [Текст] : дис...канд. іст. наук: 07.00.07 / 
Беренштейн Олег Борисович ; Нац. акад. наук України, Ін-т нац. відносин 
і політол. - К., 1995. - 218 л. 
102 
10. Винокурова Ф.А. Фонди Державного архіву Вінницької області як 
джерело з історії долі євреїв під час німецько-румунської окупації 1941-
1944 рр. [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Винокурова Фаїна 
Аврамівна ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. 
М. С. Грушевського. - К., 2003. - 225 арк 
11. Відеозапис публічної дискусії «Чому цифри важливі? Доля українських 
євреїв під час Хмельниччини» URL: 
https://uajs.org.ua/uk/taxonomy/term/237 
12. Відеозапис публічної дискусії «Чому цифри важливі? Доля українських 
євреїв під час Хмельниччини» URL: 
https://uajs.org.ua/uk/taxonomy/term/237 
13. Відомості про погроми єврейського населення сел Буки URL:  
https://surl.li/sdnhfi  
14. Відродження: газета. 1998. № 4-10 ; 1999. № 1-20.; Надія: газета. 1995.  № 
1, 5-8 ; 1996.  № 1–10 ; 1997.  № 2, 4–6 ; 1998.  № 1–10 ; 1999. № 1–5, 7, 8 ; 
2000. № 1–9.; Община : газета. 1998. № 3, 4; Вєк : газета Всеукраїнського 
єврейського конгресу. 1998.  № 9, 11, 25–29. 
Еврейский мир : газета. 1998.  № 5; Інейнем : газета.  2000.  № 1-5 ; 2001.  
№ 1-9.; Шабат Шолом : газета.  2001.  № 1-11.; Єврейський меридіан : 
газета. 2000.  № 3-6, 8, 9, 14 ; 2001.  № 3, 8, 12, 13.; Лехаим : газета.  1998.  
№ 1-7.; Тхія : газета.  1998. № 1-13; Сохнутон : газета.  1999.  № 1-14; 
Хадашот : газета.  1998. № 1-3 ; 1999.  № 1-8.; Хесед Авот : газета.  1999.  
№ 1-5.; Шалом : газета.  2000.  № 1-6.; От сердца к сердцу : газета.  1998.  
№ 1, 13. 
15. Вікі любить пам'ятки/Єврейська спадщина/Черкаська область URL: 
https://surl.li/lcajnk  
16. Власенко Н. Восени 1941-го в Золотоноші тривали розстріли. Вісник 
Золотоніщини. 2014. № 23. С. 4. 
103 
17. Галант В.Г. «До історії Уманської різанини 1768 р.». Київська старовина 
(рос.мов.) URL: https://iht.knu.ua/library/ks/1895/pdf/kievskaya-starina-
1895-11-D-(2421-2441).pdf  
18. Галант І. Заборгованість єврейських громад у першій половині ХІХ ст. 
Збірник праць Єврейської історико-археографічної комісії. Київ, 1929. Т. 
ІІ. С. 117-137. 
19. Глибокий мул. Хроніка Натана Гановера. К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2010. 180 c. 
20. Голиш Г. Документи. Спогади. Статті. Золотоніщина в роки Великої 
Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Черкаси :Відлуння-плюс, 2020. С. 32–33. 
21. Гончаренко О. Нацистська політика щодо євреїв. Не підлягає забуттю: 
нацистський окупаційний режим на Черкащині (1941–1944): збірник 
наукових статей, документів, матеріалів та спогадів / Керівник проекту : 
О. Воронкіна, упорядники : В. Мельниченко, Т. Клименко, Г. Голиш. 
Черкаси : Ветрикаль, 2013. С. 141–154. 
22. Гройсман Н. Региональна школа: досягнення та проблемы // Надія. 1999. 
№ 6. С. 4. 
23. ДАЧкО, фонд 387, Метричні книги черкаської громади 1861 р.) 
24. Дашкевич, Ярослав Романович., Україна вчора і нині: Нариси, виступи, 
есе: До II Міжнар.конгресу україністів (Львів, серп.1993 р.) / Ярослав 
Романович Дашкевич, Інститут української археографії АН України . – 
Київ : Б.в., 1993 . – 192 с. 
25. Державний архів Черкаської області. Ф. Р-534. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 3–9. 
26. Державної служби статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/. 
27. Держархів Черкаської області. – Ф. 8. – Оп. 3. – Спр. 13. – Арк. 1 – 5;  
28. Дослiджуємо єврейське кладовище - Посібник ESJF. URL: 
https://issuu.com/esjf/docs/jewish_cemeteries_in_the_classroom__8f03674030
42ee   
29. Доценко В. О. Єврейське громадське землеоблаштування в Україні (20-ті - 
30-ті роки ХХ століття) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Доценко 
104 
Віктор Олегович ; Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. 
- К., 2005. - 230 арк. 
30. Дубнов С. М.  «Коротка історія євреїв» URL: 
https://www.gutenberg.org/files/7836/7836-h/7836-h.htm#link2H_4_0006  
31. Електронна єврейська енциклопедія . URL: https://eleven.co.il/jewish-
literature/periodical-press/13190/. 
32. Енциклопедія євреїв Східної Європи https://encyclopedia.yivo.org 
33. Етнокультурна мозаїка Черкащини (2013) URL: 
https://chobd.ck.ua/index.php/2011-05-25-09-11-37/2010-10-01-12-27-
22/2010-10-15-09-10-48/46-2010-10-12-09-42-30/1755-etnokulturna-
mozaika-cherkashchyny 
34. Євреї в Україні на початок ХХ ст. / І. Г. Самарцев // Український 
історичний журнал . – 1994 . – № 4 . – С. 19–29;  
35. Євреї в Україні: історія, культура, традиції / НАН України, Ін-т 
національних від- носин і політології. – К., 1997. – 255 с.; 
36. Євреї України [Текст] : (Короткі історичні нариси) / ред. Ф. Я. Горовський  
Міжнародний Соломонів ун-т. - К., 1993 . Ч. 1 / Я. С. Хонігсман, А. Я. 
Найман. - [Б. м.] : [б.в.], 1993. - 176 с. 
37. Євреї України [Текст] : (Короткі історичні нариси) / ред. Ф. Я. Горовський  
Міжнародний Соломонів ун-т. - К., 1993. Ч. 2 / Ф. Я. Горовський [и др.]. 
- К. : [б.в.], 1995. - 290 с.  
38. Єврейська громадсько‐політична думка ХХ – початку ХХІ сторіччя в 
Україні: Монографія. – К.: ІПіЕНД ім.І.Ф.Кураса НАН України. – 362с. 
39. Єврейська національна спільнота в контексті інтеграції українського 
суспільства: Монографія. – К.: ІПіЕНД ім.І.Ф.Кураса НАН України 2014. 
– 376 с. 
40. Єврейське містечко України в середині ХІХ – першій половині ХХ ст. 
URL: https://vspu.edu.ua/science/art/a127.pdf  
41. Єврейське населення Умані під час Української революції 1917–1921 
років (за матеріалами щоденника Петра Курінного)  
105 
https://ekmair.ukma.edu.ua/items/09c05dde-8faf-42ad-8aae-
458bc02ecfab?utm_source=chatgpt.com  
42. Єврейський всесвіт Умані - Умань туристична URL: 
https://umantravel.com.ua/2020/06/02/ievrejskyj-vsesvit-umani/ 
43. Єврейські новини України JewishNews Проєкт Об'єднаної єврейської 
общини України URL: https://jewishnews.com.ua/suspilstvo/evrejska-
gromada-ta-volonteri-u-cherkasakh-zibrali-koshti-na-potrebi-poranenikh-
bijtsiv 
44. Єврейські містечка України URL: https://myshtetl.org/shtetl_ua.html 
45. Ізраїльський історик оцінив кількість єврейських жертв Хмельниччини у 
20 000 осіб https://hadashot.kiev.ua/ru/content/izrailskiy-istorik-ocenil-chislo-
evreyskih-zhertv-hmelnichchiny-v-20-000-chelovek 
46. Історична єврейська преса. URL: 
https://www.nli.org.il/he/discover/newspapers/jpress 
47. Історичне джерелознавство : підручник / Я. С. Калакура, І. Н. 
Войцехівська, С. Ф. Павленко, Б. І. Корольов, М. Г. Палієнко ; за ред. С. 
В. Головка. Київ: Либідь, 2002. 488 с. 
URL: https://pidru4niki.com/15931106/istoriya/periodichna_presa_istorichne
_dzherelo. 
48. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Черкаська область / Ред. кол. 
тому: Стешенко О. Л. (гол. редкол.), Гольцев Є. М., Горкун А. І., Дудник 
О. М., Зайцев М. С., Звєрєв С. М., Зудіна Г. М., Коваленко В. Я., Кузнецов 
С. М., Курносов Ю. О., Непийвода Ф. М., Степаненко А. О., Тканко О. В. 
(заст. гол. редкол.), Храбан Г. Ю., Червінський О. А. (відп. секр. редкол.), 
Шпак В. Т. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 
1972. – 788 с. 
49. Кальян О. С., Правовий статус єврейського населення та антиєврейська 
політика російського самодержавства в Україні (1880 – 1907 рр.) URL: 
http://app.nuoua.od.ua/archive/41_2011/40.pdf  
106 
50. Картки інтерв’ю проекту «Єврейські долі України». Центр досліджень 
історії та культури східноєвропейського єврейства URL: 
https://drive.google.com/file/d/1-
LYJHMautXXJxjDZukiR_LgU82Bms5sI/view 
51. Клименко Т. А. До історії євреїв на Черкащині: соціально-економічне 
становище в ХІХ – на початку ХХ ст. / Т.А. Клименко // Проблеми історії 
України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 16. – С. 75-82. 
52. Клименко Т. Злодіяння нацистського окупаційного режиму на Черкащині 
(за документами Державного архіву Черкаської області). URL:    
https://shron1.chtyvo.org.ua/Klymenko_Tetiana/Zlodiiannia_natsystskoho_ok
upatsiinoho_ rezhymu_na_Cherkaschyni   
53. Козерод О. В. Євреї України в 1921-1929 рр. [Текст] : автореф. дис... д-ра 
іст. наук: 07.00.01 / Козерод Олег Віталійович ; Донец. нац. ун-т. - 
Донецьк, 2008. - 36 с. 
54. Копил О. С. Єврейські політичні партії та рухи у 20-х роках ХХ ст.: 
політологічний аналіз [Текст] : автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 
/ Копил Олександр Сергійович ; Миколаївський держ. гуманітарний ун-т 
ім. Петра Могили. - Миколаїв, 2009. - 19 с. 
55. Костюк К. Місце, де читали тору, стало житловим будинком: про синагогу 
Скловського у Черкасах. Суспільне Черкаси. URL: 
https://suspilne.media/cherkasy/483676-misce-de-citali-toru-stalo-zitlovim-
budinkom-pro-sinagogu-sklovskogo-u-cerkasah/ 
56.  Кресіна І. О. Політико-правові засади етнокультурної консолідації 
українського суспільства : наук. записка / І. О. Кресіна, Л. І. Лойко, В. А. 
Явір, Д. І. Грицяк, С. В. Стоєцький; НАН України, Ін-т держави і права 
ім. В.М. Корецького. - Київ, 2013. - 155 c. - укp. 
57. Кривошея І., Якименко Л. Уманський єврейський дискурс у творчості 
Надії Суровцової URL: 
file:///D:/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%B5%D1%97/%D0%A3%D0%
107 
BC%D0%B0%D0%BD%D1%8C_%D1%94%D0%B2%D1%80%D0%B5%
D1%97.pdf  
58. Кротік Н. Л. Становлення і розвиток єврейської освіти в Україні (20-30 
рр. ХХ століття) [Текст] : дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Кротік Наталія 
Леонідівна ; Подільський держ. аграрно-технічний ун-т. - Кам'янець-
Подільський, 2007. - 275 акр 
59. Круцик Р. Українсько-єврейські відносини, історія і сучасність. URL: 
http://www.memorial.kiev.ua/statti/1196-ukrajinsko-jevrejski-vidnosyny-
istorija-i-suchasnist.html 
60. Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. – Київ: «Наукова 
думка», 1971. – 208 с.  
61. Лойко Л.  Громадські організації етнічних меншин України: історичний 
досвід створення та діяльності / Л. Лойко // Наук. зап. Ін-ту політ. і 
етнонац. дослідж. - 2007. - Вип. 33. - С. 256-273. - Бібліогр.: 32 назв. - укp. 
62.  Лойко Л. Державна етнополітика і політична суб'єктивація національних 
меншин України / Л. Лойко // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв. - 
2006. - № 18. - С. 253-255. - Бібліогр.: 19 назв. - укp. 
63. Лойко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, 
легітимність, діяльність:[монографія]. К.: Поліграф. центр «Фоліант» , 
2005. 633 c. 
64. Лойко Л. Політико-правовий статус громадських організацій 
національних меншин: аналіз законодавства / Л. Лойко // Наук. зап. Ін-ту 
політ. і етнонац. дослідж. - 2005. - Вип. 27. - С. 19-29. - укp. 
65. Маґочій, П.-Р. Євреї та українці: тисячоліття співіснування / Павло-
Роберт Маґочій, Йоханан Петровський-Штерн ; переклад з англ. Оксани 
Форостини ; ред. укр. вид. Валерій Падяк. – Вид. друге, доповн. – 
Ужгород : Вид-во Валерія Падяка, 2018. – 340 с. 
66. Мальована В. Єврейське щастя : [єврейський народ на Черкащині] / В. 
Мальована // Прес-Центр. – 2008. – № 19. – С. 9. 
108 
67. Маріновський Ю. Ю. Шофар. Документи та матеріали з історії євреїв на 
Черкащині. Поч. ХІХ ст. - 1960-і роки: історико-краєзнавчий альманах. 
Черкаси: Вертикаль, 2004 (рос мовою). 
68. Мащенко І.Ю. Етнічні меншини Черкащини: 90-ті роки ХХ ст. // Вісник 
Черкаського університету. Серія: Історичні науки. – Випуск № 27. – 
Черкаси, 2001. – С. 137 – 140 
69. Мащенко, І. Ю. "Діяльність національно-культурних об’єднань етнічних 
меншин на території центральної України: 90-ті роки ХХ ст." Міжнародні 
зв’язки України: пошуки і знахідки./ІЮ Мащенко.–К (2002): 235-244. 
70. Мащенко І. Ю. Національно-культурне відродження етнічних меншин 
Центральної України в 90-х роках ХХ ст. : дис. ... канд. іст. наук. Черкаси, 
2002. 210 с. 
71. Мельник І. Економічна діяльність єврейського населення міста Умані 
ХІХ ст  URL: 
http://dspace.tnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6672/1/Melnyk.pdf 
72. Мій штетл https://myshtetl.org/vostok/medvedovka.html 
73.  Мінкіна О. «Сини Рахілі». Єврейські депутати у Російській імперії. 1772-
1825 URL: https://loveread.com.ua/olga-minkina-syny-rahili-evreiskie-
deputaty-v/page-20.html  
74. Морозова А. В. Єврейське населення Лівобережної України (друга 
половина XIX - початок XX ст.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / 
Морозова Анна Валеріївна ; Чернігівський держ. педагогічний ун-т ім. 
Т.Г.Шевченка. - Чернігів, 2005. - 316 арк. 
75. Мучник А. М. Єврейський кредитно-кооперативний рух в Україні 
(етнополітологічний аспект) [Текст] : дис... канд. політ. наук: 23.00.05 / 
Мучник Анатолій Мусійович ; НАН України, Ін-т політ. і етнонац. 
дослідж. ім. І. Ф. Кураса. - К., 2006. - 165 арк. 
76. На Черкащині встановили пам’ятний знак жертвам Голокосту URL: 
https://provce.ck.ua/na-cherkashchyni-vstanovyly-pam-iatnyy-znak-zhertvam-
holokostu/ 
109 
77. На Черкащині вшанували жертв Голокосту. Рідна Черкащина 
URL:https://ck.ridna.ua/2016/01/27/na-cherkaschyni-vshanuvaly-zhertv-
holokostu/ 
78. Назар О. Відкритий лист Львівського Товариства Єврейської культури ім. 
Шолом-Алейхема // Шофар. 2025. № 3 (400), березень. 
URL: https://drive.google.com/file/d/1YjS49AkC3B8Xu0SMb4OeoqOfC81G
rKMP/view. 
79. Найман О. Я. Діяльність єврейських партій та об'єднань у розбудові 
національного життя в Україні (1917-1925 рр.) [Текст] : дис... канд. політ. 
наук: 23.00.05 / Найман Олександр Якович ; Нац. акад. наук України, Ін-т 
політ. і етнонац. дослідж. - К., 2000. - 163 арк. 
80. Нариси з історії та культури євреїв України / Ред. Л. Фінберг. – К., 2008. 
– 440 с.;  
81. Нариси з історії та культури євреїв України / упоряд. та ред. Л. Фінберг, 
В. Любченко. – Вид. 3-тє. – Київ: Дух і літера, 2009. – 437 c. : іл. URL: 
https://shron1.chtyvo.org.ua/Finberh_Leonid/Narysy_z_istorii_ta_kultury_iev
reiv_Ukrainy.pdf 
82.  Нариси історії євреїв Черкащини від ХVIII до поч. XX ст. (рос.мвою) 
URL: 
https://hesednews.ucoz.ua/Jewish_Cherkasy/istorija_evreev_na_cherkasshhin
e.pdf  
83. Наулко В.І. Євреї на Україні, в СРСР і в світі: чисельність і розміщення / 
Кабузан В. М., Наулко В. І. // Укр. іст. журн. – 1991. – № 6. – С. 56–68.  
84. Наулко В.І. Євреї у контексті сучасних етнічних процесів в Україні // 
Людина і політика. – 2003. – № 3 – С. 3–12.  
85. Наулко В.І. Хто і відколи живе в Україні. – К.: Гол. спеціаліз. ред. літ. 
мовами нац. меншин України, 1998. – 80 с. 
86. Національна ідентифікація: ще кількасот років тому евреї в Черкасах 
керували підприємствами та лікарнями (Фото) 
110 
https://dzvin.media/news/naczionalna-identyfikacziya-shhe-kilkasot-rokiv-
tomu-evreyi-v-cherkasah-keruvaly-pidpryyemstvamy-ta-likarnyamy-foto/ 
87. Національні меншини України в політичних процесах ХХ – ХХІ століть: 
стан і проблеми дослідження / авт. кол.: Котигоренко В. О. (керівник), 
Калакура О. Я., Ковач Л. Л., Коцур В. В., Кочан Н. І., Ляшенко О. О., 
Ніколаєць Ю. О., Новородовський В. В., Панчук М. І. Київ: ІПіЕНД ім. І. 
Ф. Кураса НАН України, 2020. 624 с. URL: https://ipiend.gov.ua/wp-
content/uploads/2021/07/national_minorities_Ukraine.pdf 
88. Недільній школі – 10 років// Халон леолам.  2000. № 1, кислев 5761. С. 3. 
89. Ноженко Є. Г. Громади прогресивного юдаїзму в Україні (1991 – 2024) : 
магістерська робота : спец. 032 «Історія та археологія» / Ноженко Євгенія 
Геннадіївна ; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія», Ф-т гуманітарних 
наук, Каф. історії. – Київ, 2024. – URL: 
https://ekmair.ukma.edu.ua/items/d1b33a10-eba5-4605-9ea3-60e486c7f3ac. 
90. Олександра Максимівна Шулежко - Праведниця народів світу 
Державний архів Черкаської області  
https://ck.archives.gov.ua/?type=vystavka&id=35 
91. Подольський, А. Ю. Нацистський геноцид щодо євреїв України (1941-
1944 рр.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.05 / Подольський Анатолій 
Юхимович ; Нац. акад. наук України, Ін-т нац. відносин і політол. - К., 
1996. - 171 с. 
92. Подорож із «Українсько-єврейською зустріччю». Від давнини до 1914 
року URL: 
https://ukrainianjewishencounter.org/media/UJE_book_readerspreads_UA-
1.pdf  
93. Поліщук Ю. М. Національні меншини Правобережжя України у контексті 
етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII – початок ХХ ст.). – 
Київ: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. – 432 с. URL: 
http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6549-3/978-966-02-6549-3.pdf  
94.  Портал REHERIT. URL: https://reherit.org.ua/objects/  
111 
95. Проект Кешер в Україні – єврейські традиції і жіноче лідерство . // 
URL: https://novagazeta.com.ua/proekt-kesher-v-ukrayini-yevrejski-
tradycziyi-i-zhinoche-liderstvo/. 
96. Проєкт «Кешер» URL: https://www.projectkesher.org.ua/ 
97. Ревізька казка євреїв міста Черкаси та Черкаського повіту. 1795 // ДАКО. 
Ф. 280. Оп. 174. Спр. 386. 
98. Ревізька казка євреїв міста Черкаси та Черкаського повіту. 1795 // ДАКО. 
Ф. 280. Оп. 174. Спр. 386. 
99. Ревізька казка євреїв Черкаського та інших повітів Київської губернії. 
1795 // ДАКО. Ф. 280. Оп. 174. Спр. 378. 1 Кирилівка; 2зв Катеринопіль; 
8 Калігорка; 10 Ступичанка; 12зв Торговиця; 20зв Шпола; 25 Лип'янка 
Цехові: 27 Катеринопіль, 27 Калигорка, 27зв Шпола, 30 Катеринопіль, 34 
Вільховець, 38 Мурзинец, 40 Чижевка, 42 Рижанка, 48 Кобеляки, 51 
Павлівка, 53 Чемериш, 55 Бужанка, 57 Жабинки, 59 Залеше, 62 
Дашуківка, 64 Яблунівка, 66 Кучковка, 68 Водяники, 70 Смеланець, 72 
Шаулиха, 74 Веселий Кут, 76 Беринки, 78 Онуфріївка, 80 Антонівка, 82 
Лисянка 
100. Ревізька міщан християн та євреїв Черкаського повіту. 1816 // ДАКО. Ф. 
280. Оп. 2. Спр. 367. 236 Черкаси; 276 Мошни; 289 Жаботин; 308 
Будківка; 327 Матусівка; 339 Городище; 353 Сміла; 377 Ремісники всього 
повіту 
101. Регламентація життєдіяльності «єврейської вулиці» Російської імперії в 
ХІХ столітті URL: 
https://eprints.zu.edu.ua/5225/1/%D1%94%D0%B2%D1%80%D0%B5%D1
%81.pdf 
102. Рубрика «Антисемітизм» // Хадашот. 
URL: http://hadashot.kiev.ua/rubrika/antisemitizm. 
103. Руденко Ю. Єврейське населення міста Золотоноша: втрати і здобутки. 
Матеріали XIII Міжнародного наукового семінару «Євреї Лівобережної 
України. Історія та культура» (м. Чернігів, 22 березня 2018 р.). Чернігів, 
2018. С. 237–247 
112 
104. Руденко Ю.М. Здійснення нацистської політики Голокосту на 
Золотоніщині // Актуальні питання гуманітарних наук / [редактори-
упорядники М. Пантюк, А. Душний, В. Ільницький, І. Зимомря]. 
Дрогобич: Видавничий дім «Гельветика», 2024. Вип. 82. Том 2. С. 25–31. 
URL: https://www.aphn-journal.in.ua/archive/82_2024/part_2/6.pdf 
105. Руденко Ю.М. Особливості нацистської політики Голокосту на 
Черкащині // Social Sciences: Regularities and Development Trends: 
Collective monograph. Riga, Latvia: «Baltija Publishing», 2020. P. 188–214. 
106. Синагоги Черкас: у пошуках сакральних пам’яток міста URL: 
https://www.vikka.ua/novini/sinagogi-cherkas-u-poshukax-sakralnix-
pamyatok-mista/  
107. Синагоги Черкас: у пошуках сакральних пам’яток міста. Вікка. URL: 
https://www.vikka.ua/novini/sinagogi-cherkas-u-poshukax-sakralnix-
pamyatok-mista/ 
108. Синагоги Черкас: у пошуку зниклих єврейських артефактів URL: 
https://www.vikka.ua/novini/sinagogi-cherkas-u-poshuku-zniklix-yevrejskix-
artefaktiv/#goog_rewarded   
109. Сисак І. Антисемітизм крокує планетою // Шофар. 2025. № 3 (400), 
березень. 
URL: https://drive.google.com/file/d/1YjS49AkC3B8Xu0SMb4OeoqOfC81G
rKMP/view. 
110. Стадник І. Ю. Діяльність єврейських громад України кінця ХХ ст.–
початку ХХІ століття на матеріалах періодичної преси. Гуманітарний 
вісник. Серія: Історичні науки, 2017, 10: 162-169. 
111. Стадник, І. Ю. Діяльність єврейських національно-культурних об’єднань 
на території Центральної України (90-ті роки ХХ ст.). Гуманітарний 
вісник. Серія: Історичні науки 3 (2011): 29-37. 
112. Старий єврейський цвинтар у Тальному URL: https://www.esjf-
cemeteries.org/fenced/talne-old-jewish-cemetery-2/ 
113. Столбова А., Гаврилян М. Декоративні пічні кахлі та дубові двері із 
творчим секретом: історія найстарішої будівлі у Черкасах URL: 
113 
https://suspilne.media/cherkasy/780595-dekorativni-picni-kahli-ta-dubovi-
dveri-iz-tvorcim-sekretom-istoria-najstarisoi-budivli-u-cerkasah/ 
114. Столбова А., Пожар В. «У цій могилі лежать предки мого діда»: 
черкащанин розповів про родичів-жертв Голокосту URL: 
https://suspilne.media/cherkasy/1219476-u-cij-mogili-lezat-predki-mogo-dida-
cerkasanin-rozpoviv-pro-rodiciv-zertv-golokostu/ 
115. Страшевич В.Б. Черкаські євреї. – Черкаси, 2001.  
116. Сухий Яр - ReHERIT, URL: https://reherit.org.ua/object/suhyj-yar/ 
117. У Лисянці хочуть розгадати таємниці єврейських кладовищ, URL: 
https://viche.ck.ua/lisyanshhina/u-lysyanczi-hochut-rozgadaty-tayemnyczi-
yevrejskyh-kladovyshh/ 
118. У Черкасах на місці, де була синагога, з'явиться будівля, URL: 
https://procherk.info/news/7-cherkassy/118672-u-cherkasah-na-mistsi-de-bula-
sinagoga-zjavitsja-budivlja-zavvishki-do-14-metriv 
119.  Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / голов. редкол.: М. П. Бажан 
(голов. ред.) [та ін.]. – 2-ге вид. – Київ : Голов. ред. УРЕ, 1977–1985. 
120. Українці та євреї у спільній історії на землях Уманщини. URL: 
https://reherit.org.ua/wp-content/uploads/2020/11/Uman_multiculture_Zoya-
Vozna.pdf 
121. Умань єврейська (рос.мвою) URL: 
https://hesednews.ucoz.ua/Jewish_Cherkasy/uman.pdf  
122. Умань Міжнародний інститут досліджень Голокосту. URL: 
https://wwv.yadvashem.org/YV/he/research/ghettos_encyclopedia/ghetto_det
ails.asp?cid=38&utm_source=chatgpt.com  
123. Федерація єврейських громад України: Черкаси 
URL:  https://www.fjc.org.ua/templates/articlecco_cdo/aid/1240501/jewish/
page.htm/utm_source/chatgpt.com. 
124. Хроніки Голокосту: деталі масових розстрілів у Черкасах URL: 
https://provce.ck.ua/babyn-yar-detali-masovykh-rozstriliv-u-cherkasakh/  
125.       Цвинтарі-примари: хто рятує єврейські кладовища в Україні? URL: 
https://www.ukrainer.net/ievreyski-kladovyshcha/ 
114 
126. Червоний антисемітизм: антиєврейське насильство та революційна 
політика в Україні, 1919 Брендан Макгівер URL: https://www.quest-
cdecjournal.it/red-antisemitism-anti-jewish-violence-and-revolutionary-
politics-in-ukraine-1919/#anti 
127. Черкаський хронограф URL: https://history.cherkassy.ua/index.php/istoriia-
mista.html  
128. Черкаський обласний благодійний єврейський фонд «ТУРБОТА 
ПОКОЛIНЬ - ХЕСЕД ДОРОТ» URL: https://www.hesed-dorot.ck.ua/  
129. Щербина М. Єврейське минуле Городищини / М. Щербина // Прес-Центр. 
– 2012. – 1 серп. – С. 24. 
130. Щербина М. Трагедія єврейського гетто : 16 серп. 1941 р. поблизу 
Тального було розстріляно майже все єврейське населення міста. 
Урятувалися лише кілька осіб... / М. Щербина // Нова Доба. – 2008. – 12 
серп. – С. 10. 
131. Щупак І. “Інші”, “чужі” чи”свої”: євреї в українській історії. Локальна 
історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/inshi-chuzhi-chisvoyi-
ievreyi-v-ukrayinskii-istoriyi/  
132. Юхно Б. Національна ідентифікація: ще кількасот років тому евреї в 
Черкасах керували підприємствами та лікарнями Дзвін. URL: 
https://dzvin.media/news/naczionalna-identyfikacziya-shhe-kilkasot-rokiv-
tomu-evreyi-v-cherkasah-keruvaly-pidpryyemstvamy-ta-likarnyamy-foto/  
133. Юхно Б. Торгували і лікували: до 1917 року Черкаси вважали традиційно 
єврейським містом. Дзвін. URL: https://dzvin.media/news/torguvaly-i-
likuvaly-do-1917-roku-cherkasy-vvazhaly-tradyczijno-yevrejskym-mistom/  
134. Як "білі" влаштували у Києві єврейські погроми. Історична правда. URL: 
https://www.istpravda.com.ua/articles/5dae92251bc32/ 
135. Yad Vashem. Central Database of Holocaust Victims' Names URL: 
https://www.yadvashem.org/ru/archive/hall-of-names/database.html