Tradition and archetype: creative foundation of the postmodern interpretation

Abstract

The article will attempt to outline the conceptual field of postmodern interpretation of the correlation between the traditional and the innovative in the archetypal approach to analyzing social interactions. The author accentuates the accord of the theoretical foundations of postmodernism, poststructuralism and deconstructivism, gives an account of the postmodern practices that demonstrate the ability of individuals and communities to live under conditions of instability, chaos and plurality due to various factors, among which interpenetration of new and archaic forms of sociality can be found. The archetypal nature of traditions in the postmodern narrative practice appears clearly evident in interpretive game stories and numerous outlooks on the “perusals” of the archetypal images, as well as in deconstructing the traditional methods of introducing archetypes in an ironic dialogue with the near and the distant past. Basing on the theory and methodology of postmodernism, this paper discusses the theories of the alternative self-organization forms that tend to replace modern forms of socialization and rely on the distinctions between social and cultural realities. While paying attention to the increasing global contexts of globalization, the research critically reviews the phenomenon of neotribalism, as introduced by M. Maffesoli, based on such prominent postmodern values as contextual sympathy, community empathy, inclusive diversity, plural tolerance, eclecticism and conventionality. The author argues that neotribalism is a mere reflection of the true spiritual revolution of the modern information society in terms of building a new network sociality based on the free choice of cultural values and promoting a culturally “close-knit” lifestyle. Therefore, postmodernism in the aspect of its neoconservative essence is understood as the returning archaism, which is a source of vital energy and organic mobilizing of the collective energy. Neo-tribes, representing existential networks of “live sociality”, illustrate a creative reincarnation of the tradition, when vital interests, real desires and personal needs are being conveyed by the collective interactivity ousting at the same time the obligatoriness and impersonality of the ritual and the canon.

Проаналізовано концептуальне поле постмодерної інтерпретації співвідношення традиційного та інноваційного в аналізі соціальних взаємодій з позицій архетипового підходу. Наголошуючи на єдності теоретичних основ постмодернізму, постструктуралізму та деконструктивізму, розглядаються постмодерні практики демонстрації спроможності людини та спільнот жити в умовах нестабільності, хаотичності та плюральності, за рахунок, зокрема, взаємопроникнення нових та архаїчних форм соціальності. Архетипна природа традицій в наративній постмодерній практиці яскраво виявляється в інтерпретативних сюжетах-іграх та численних перспективах “прочитань” архетипних образів, деконструкціях традиційних способів представлення архетипів в іронічному діалозі з близьким та далеким минулим. У межах теоретико-методологічних основ постмодернізму досліджуються теорії альтернативних форм самоорганізації, які приходять на зміну модерним формам соціалізації та базуються на розрізненні соціальної і культурної реальності. Звертаючи увагу на посилення глокальних контекстів глобалізації, розкрито, запропонований М. Маффесолі феномен неотрайбалізму, що базується на таких виразних постмодерних цінностях, як контекстуальна симпатія, общинна емпатія, інклюзивне розмаїття, плюральна толерантність, еклектичність та традиційність. Стверджується, що неотрайбалізм є відображенням справжньої духовної революції сучасного інформаційного суспільства в аспекті формування нової мережевої соціальності на основі вільного вибору культурних цінностей та пропаганди культурно “близького” способу життя. Відтак постмодернізм в аспекті його неоконсервативної суті розуміється як повернення архаїзму, що є джерелом життєвої сили та органічної мобілізації колективної енергії. Неотрайби як екзистенційні мережі “живої соціальності” ілюструють творче перевтілення традиції, коли обов’язковість та знеособленість ритуалу і канону заміняється живим інтересом, реальними бажаннями та особистими потребами, що забезпечується колективною інтерактивністю